Шестопалов Є.А., Пилипчук О.П., Табарчук І.В.

Інформатика Перший рік – єдиний курс

9 клас Навчальний посібник

(використовується з «Робочим зошитом»)

Видання третє, виправлене і доповнене

Шепетівка «ПП Шестопалов»

2012

2

УДК.004.451 (07) ББК.32.973.26-018.2я7

Ш52

Рекомендовано до використання з резолюцією: «Схвалено комісією з інформатики Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України»

(протокол № 1 від 19.02.2010 р.)

Шестопалов Є.А., Пилипчук О.П., Табарчук І.В.

Ш52 Інформатика. Перший рік – єдиний курс. 9 клас. Навчальний посібник./ – Шепетівка: «ПП Шестопалов», 2012. – 208 с.

ІSBN 978-966-2017-27-4

Навчальний посібник призначений для 9-х класів загальноосвітніх навчальних закладів різних профілів. Матеріал посібника розрахований на учнів, які ще не вивчали інформатику, для навчання за діючою про-грамою МОН України та 12-бальною шкалою оцінювання знань учнів.

У навчальному посібнику просто і доступно описані основні відомості про інформацію та інформаційні процеси, інформаційну систему, опера-ційну систему Windows, основи роботи в комп’ютерних мережах, з текс-товим процесором Word, графічним редактором Paint. Кожна навчальна тема містить питання для самоконтролю.

УДК.004.451 (07) ББК.32.973.26-018.2я7

ІSBN 978-966-2017-27-4 © Шестопалов Є.А., Пилипчук О.П., Табарчук І.В.,2012

3

Шановні дев’ятикласники!

Ви вперше починаєте вивчати інформатику – науку, володіння якою підвищить вашу майбутню конкурентоспроможність на світо-вому ринку праці.

Навіть якщо до 9-го класу вам не пощастило вивчати потрібні у сучасному житті інформаційні технології, то за допомогою цього посібника ви зможете надолужити згаяне. Старанно вивчаючи теоретичний матеріал і виконуючи практичні роботи, вже за кілька уроків ви почнете впевнено працювати з комп’ютером, збільшуючи з кожним уроком свої професійні знання та навички.

Навчальний матеріал посібника відповідає чинній програмі «Інформатика. Єдиний базовий курс. 9–11 класи» (автори Завадсь-кий І.О., Дорошенко Ю.О., Пилипчук О.П., Шестопалов Є.А.).

Навчальний матеріал посібника розрахований на вивчення інформатики в обсязі 1 години на тиждень (34 години за навчаль-ний рік) та орієнтований на практичне використання комп’ютерів, починаючи з першого уроку.

Кожен параграф посібника вивчається протягом одного уроку, має структуру, що відповідає санітарним нормам: теоретичний матеріал без використання комп’ютерів – 20 хв.; робота з ком-п’ютером – 25 хв.

Для поточного закріплення нового матеріалу та вироблення практичних навичок на кожному уроці передбачено виконання практичних робіт з комп’ютером тривалістю до 25 хв. Тематичні роботи виконуються на окремих уроках після вивчення однієї або двох тем. Завдання для практичних та тематичних робіт вміщені в окремий «Робочий зошит». Дивись «Інформатика. 9 клас. Перший рік. Робочий зошит»/Михальчук І.І., Пилипчук О.П., – Шепетівка: «Аспект», 2011. - 56 с.

Разом з традиційними формами перевірки знань і вмінь ви проходитимете комп’ютерне тестування. Питання для само-контролю наведені в кінці кожного параграфа, що надає мож-ливість заздалегідь підготуватися до тестування.

Бажаємо успіхів в опануванні інформатикою! Автори.

4

Зміст 1. Інформація. Інформаційні процеси та системи........5

1.1. Інформація та способи її подання .............................................. 5 1.2. Інформаційні системи та технології ......................................... 20

2. Апаратне забезпечення інформаційних систем ......29 2.1. Архітектура комп’ютера. Клавіатура ........................................ 29 2.2. Пристрої пам’яті. Групи клавіш................................................. 40 2.3. Історія розвитку комп’ютерів..................................................... 47 2.4. Тематична робота «Робота з клавіатурою» ............................ 53

3. Системне програмне забезпечення...........................54 3.1. Загальні відомості...................................................................... 54 3.2. Робота з об’єктами Windows .................................................... 66 3.3. Вікна папок ................................................................................. 75 3.4. Текстовий редактор «Блокнот» ................................................ 80 3.5. Робота з абзацами і фрагментами тексту ............................... 87 3.6. Довідкова система Windows’ХР ............................................... 91

4. Службове програмне забезпечення ..........................95 4.1. Комп’ютерні віруси..................................................................... 95 4.2. Збереження файлів і папок....................................................... 99 4.3. Архівування файлів ................................................................. 104 4.4. Тематична робота «Програмне забезпечення» .................... 110

5. Комп’ютерні мережі....................................................111 5.1. Локальна комп’ютерна мережа .............................................. 111 5.2. Спільне використання ресурсів .............................................. 114 5.3. Глобальна комп’ютерна мережа. Гіпертекст ......................... 117 5.4. Служба WWW. Робота з веб-сторінками .............................. 125 5.5. Пошук інформації в Інтернеті ................................................. 134 5.6. Тематична робота «Комп’ютерні мережі» ............................. 138

6. Основи роботи з текстовою інформацією .............139 6.1. Текстовий процесор Word....................................................... 139 6.2. Робота з фрагментами тексту ................................................ 150 6.3. Добір і зміна шрифту ............................................................... 156 6.4. Форматування абзаців ............................................................ 160 6.5. Тематична робота «Текстовий процесор Word»................... 166

7. Комп’ютерна графіка .................................................167 7.1. Основи комп’ютерної графіки ................................................. 167 7.2. Основи векторної графіки ....................................................... 177 7.3. Криві і ламані. Операції над об’єктами. Текст ....................... 184 7.4. Графічний редактор Paint ....................................................... 189 7.5. Створення малюнків................................................................ 194 7.6. Робота з фрагментами малюнка ............................................ 197 7.7. Тематична робота «Комп’ютерна графіка» ........................... 202

8. Короткий тлумачний словник...................................203

5

1. Інформація. Інформаційні процеси та системи

1.1. Інформація та способи її подання

Поняття інформації Сучасне суспільство називають «інформаційним» – настільки

великі обсяги інформації використовує сучасна людина. Є багато професій, представники яких отримують, обробляють, зберігають і передають різноманітну інформацію, а також створюють технічні та програмні засоби для роботи з нею.

Поняття «інформація» (informatio, лат. – роз’яснення, обізна-ність) в інформатиці не має точного визначення, можна дати лише наближений його опис. Наприклад, такий:

Інформація – це відомості про об’єкти навколишнього світу, які сприймаються людиною, твариною, рослинним світом або спеціальними пристроями.

Інформація передається за допомогою повідомлень. Повідом-лення можуть бути усними, письмовими, мати вигляд малюнків, жестів, спеціальних знаків тощо.

Під повідомленням розуміють деяку сукупність

сигналів, подразників.

Повідомлення може бути подане різними способами, в залеж-ності від систем, які його надсилають та сприймають.

Повідомлення бувають досить різноманітними і признача-ються як для живих організмів, так і для машин, пристроїв тощо.

Приклади повідомлень різних видів:

• рух поплавка на воді для рибалки; • дорожній знак для водія та пішохода; • запах при виборі парфумів покупцем; • відеофільм для глядача; • сигнали радіозонду про стан атмосфери для синоптика; • штрих-код на товарі для обробки касовим апаратом; • пін-код для банкомату.

6

Дані

Дані – це подання інформації у формі, придатній для постійного зберігання, обробки й передавання.

Саме дані збирають, зберігають і перетворюють. Зібравши та обробивши дані, можна отримати нову інформацію.

Щоб обклеїти стіну шпалерами, майстер виміряв її довжину та висоту і отримав при цьому такі дані: висота – 2,7 м; ширина – 5 м. Обчисливши площу стіни, він знову отримав дані – 13,5 м2. Дані про ширину, довжину та ціну рулону шпалер майстер отримав, зателефонувавши до магазину.

Зібраних даних вистачило для розрахунку необхідної кількості рулонів шпалер та їх вартості, тобто для отримання нових даних.

Форми подання інформації Існують такі форми подання (або види) інформації: символьна,

текстова, графічна, звукова, відео тощо.

Символьна форма подання інформації є найбільш простою: у ній кожний символ має якесь значення. Наприклад: червоне світло світлофора, покажчики повороту на транспортних засобах, різні жести, скорочення і позначення у формулах тощо.

В якості символів використовують букви, цифри, знаки, світ-лові сигнали, сигнали прапорцями на морі, покажчики приладів тощо. Кожний символ має певне значення. Наприклад: літера V може означати об’єм або римську цифру 5; дорожній знак з літерою «Р» означає «Місце стоянки».

Текстова форма є найбільш поширеною формою подання інформації. Ця форма передбачає, що символи (цифри, літери, зна-ки), розташовані за певними правилами, утворюють слова, які, у свою чергу,утворюють речення. Текстова інформація використову-ється у книжках, брошурах, газетах, журналах тощо.

7

До графічної форми належать фотографії, картини, креслення, графіки тощо. Графічна форма більш інформативна, ніж текстова або символьна. Наприклад, картина Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (на ма-люнку її фраг-мент) дає гляда-чеві багато відо-мостей про своїх героїв (побут, об-личчя, характери, зброя, одяг та інше).

Інформація може бути подана різними способами: літерами і знаками, жестами, нотами, малюн-ками, картинами, скульптурами, звукозаписом, відеозаписом, кінофільмами тощо.

Інформаційна надлишковість повідомлень Отримуючи повідомлення, ми не завжди помічаємо, що воно

містить крім основної ще й додаткову інформацію. У цьому випадку кажуть про інформаційну надлишковість повідомлень.

Інформаційна надлишковість – наявність інформації,

що не є необхідною для прийняття рішення.

Наприклад, звернувшись у телефонну довідкову службу ми отримуємо не лише потрібну інформацію. За голосом оператора можна визначити його стать, а іноді й настрій.

Зменшити надлишковість можна, змінивши форму подання інформації. Якщо у відповідь на запит оператор перешле текстове повідомлення, то воно міститиме менше надлишкової інформації.

Інформаційна надлишковість повідомлень може бути корис-ною. В різних інформаційних системах збільшують обсяг даних шляхом введення в повідомлення, наприклад, контрольних сум або кодів. Така надлишковість дозволяє контролювати правильність передавання і зберігання повідомлень, знаходити і виправляти помилки, що виникають в процесі передавання даних.

Передавання інформації Люди спілкуються, одержують інформацію від одних людей і

передають її іншим. Очевидним є те, що

8

інформація передається від джерела до приймача за

допомогою каналу передавання.

Джерелами інформації є природні об’єкти (планети, зірки, люди, тварини, рослини, поля, ліси, гори...), книжки, газети, жур-нали, малюнки, наукові експерименти, конструкторські розробки, процеси випробовування нових матеріалів і приладів тощо.

Каналами передавання виступають світлові, звукові, елект-ричні сигнали, електромагнітні хвилі тощо. Щоб передати інфор-мацію на значні відстані використовують технічні засоби: телефон, телетайп (передавання текстів), телефакс (передавання зображень документів), модем (передавання комп’ютерних даних).

Приймачами (споживачами) інформації найчастіше бувають люди, тварини, рослини, різного роду знаряддя, прилади і машини.

Приклади передавання інформації: • гучномовець (джерело) за допомогою звукових хвиль (канал передавання) передає новини слухачам (приймачам);

• на комп’ютері з диска-джерела переписується відеофільм або музика на диск-приймач через електромагнітний та оптичний канали передавання.1

Способи подання і кодування повідомлень Для передавання інформації за допомогою технічних приладів

її необхідно закодувати відповідно до природи каналу передавання. Розглянемо два способи подання повідомлень:

• телефонна розмова (звукові сигнали) кодується в електричні сигнали, які передаються до співрозмовника через мережу і там знову перетворюються (декодуються) у звукові сигнали.

• повідомлення «Стій!», «Увага!», «Рухайся» кодуються відпо-відними кольорами і через світлофор передається людині. У мозку людини сигнал декодується. Таким чином, простежується послідовність:

1 Ще про властивості інформації – http://teachlab.ucoz.ua/publ/21-1-0-48

9

Кодування – це перетворення інформації

без зміни її змісту за допомогою певного коду. Код – це набір правил перетворення для кодування.

Найпростіший код для текстових повідомлень отримують так: записують алфавіт і всі букви нумерують за порядком:

А – 01 Д – 06 И – 11 Л – 16 Р – 21 Х – 26 Ь – 31 Б – 02 Е – 07 І – 12 М – 17 С – 22 Ц – 27 Ю – 32 В – 03 Є – 08 Ї – 13 Н – 18 Т – 23 Ч – 28 Я – 33 Г – 04 Ж – 09 Й – 14 О – 19 У – 24 Ш – 29 Ґ – 05 З – 10 К – 15 П – 20 Ф – 25 Щ – 30

пропуск – 34

За допомогою цієї кодової таблиці можна написати закодо-вану записку, де букви замінені відповідними числами.

Наприклад, таку: 03 01 22 33 34 06 01 14 34 22 20 11 22 01 23 11 34 01 16 04 07 02 21 24

Для декодування отриманого повідомлення одержувач пови-нен скористатися цією ж кодовою таблицею.

Двійкове кодування У комп’ютері повідомлення передають електричними або

магнітними сигналами, що набувають лише двох значень: 0 – вимкнуто (нема струму, розмагнічено) або 1 – увімкнуто (є струм, намагнічено).

За допомогою цих двох символів – нуля і одиниці – кодують будь-яку інформацію, що обробляє комп’ютер. Такий код має назву «двійковий».При двійковому кодуванні кожен зі знаків (0 або 1) називають бітом (скор. англ. binary digit – двійкова цифра).

Двійкове кодування є найпростішим для технічної реалізації, а отже й для побудови пристроїв, що обробляють інформацію – комп’ютерів.

Якщо скористатись згаданим методом кодування, то цифр 0 та 1 вистачить для позначення лише двох символів. Тому застосовують кодування комбінацією із кількох нулів і одиниць. Взявши по два знаки (00, 01, 10, 11), можна закодувати вже 22=4 різні символи. Тризначний код дає 23=8 комбінацій, чотири-значний – 24=16.

Отже, для обробки комп’ютером літер алфавіту, цифр і розділових знаків, спеціальних символів тощо потрібні багато-значні коди (детальніше – далі).

10

Усі символи, які використовує комп’ютер, зведені в таблицю і пронумеровані десятковими числами. Якщо поруч вказати двійко-вий код кожного символу – отримаємо кодову таблицю символів.

Наприклад, існує код ASCII (American Standard Code for Information Interchange – американський стандартний код для обміну інформацією), розрахований на 128 символів. Код кожного символу у ньому – це послідовність з 7 бітів.

Таблиця ASCII включає: службові коди від 0 до 31 та символи з кодами від 32 до 127 (розділові, математичні та інші знаки, великі та малі англійські літери).

Для кодування українських літер або інших національних алфавітів цю таблицю розширюють до 256 символів (8-значне кодування). На початку двійкових кодів з таблиці ASCII дописують 0, а в другій половині таблиці всі коди починаються з 1. Саме в цій частині розміщують українські літери, графічні символи для побудови таблиць тощо.

Для кодування інформації в комп’ютерах

використовується восьмизначний двійковий код.

Він має 28=256 різних комбінацій. Такої кількості символів вистачає для кодування літер, цифр, розділових знаків, а також графічних елементів. Малюнки і звуки кодуються тими ж комбіна-ціями, але перед ними стоїть спеціальна кодова послідовність, яка вказує на характер даних.

Приклади кодів: 00100001 – знак оклику «!»; 01001101 – англійська буква M; 10001100 – українська буква М; 10011101 – російська буква Э.

Послідовність із 8 двійкових розрядів (бітів)

називають байтом.

За допомогою комп’ютера обробляється різноманітна інфор-мація: числа, текст, малюнки, схеми, фотографії, музика, відеокліпи та кінофільми. І яка б інформація не оброблялась, вона завжди кодується байтами.

Визначимо відмінність між надрукованим текстом книги і текстом, занесеним в комп’ютер. Коли відкриваємо книгу, то бачимо зображення символів, сформованих дрібними крихтами друкарської фарби. А якщо ж «відкриємо» пам’ять комп’ютера, то «побачимо» коди літер, складені з нулів та одиниць.

11

Звичайний текст в комп’ютері є послідовністю кодів. Тобто замість кожної літери тексту зберігається її двійковий код. І тільки при виведенні тексту у зовнішнє середовище (на папір або екран монітора) проводиться формування звичних на вигляд літер.

Так само проводиться обробка кодів графічної, звукової та відеоінформації.

Витяг з кодової таблиці символів

Номер Двійковий

код Символ Номер

Двійковий код

Символ Номер Двійковий

код Символ

128 10000000 А 139 10001011 Л 150 10010110 Ц

129 10000001 Б 140 10001100 М 151 10010111 Ч

130 10000010 В 141 10001101 Н 152 10011000 Ш

131 10000011 Г 142 10001110 О 153 10011001 Щ

132 10000100 Д 143 10001111 П 154 10011010 Ї

133 10000101 Е 144 10010000 Р 155 10011011 І

134 10000110 Ж 145 10010001 С 156 10011100 Ь

135 10000111 З 146 10010010 Т 157 10011101 Є

136 10001000 И 147 10010011 У 158 10011110 Ю

137 10001001 Й 148 10010100 Ф 159 10011111 Я

138 10001010 К 149 10010101 Х 160 10100000 а

В сучасних програмах розповсюджене кодування символів 16-бітним кодом UNICODE. Код кожного символу в ньому складається з 2 байтів і належить проміжку від 0 до 65535, що дозволяє закодувати алфавіти практично всіх мов світу.2

Вимірювання обсягу даних Обсяг даних вимірюється довжиною двійкового коду. Найко-

ротший двійковий код складається з одного біта, таким чином

біт – найменша одиниця обсягу даних.

На практиці зручніше користуватися більшими одиницями. Зважаючи на поширеність 8-значного двійкового кодування,

обсяг даних вимірюється кількістю байтів

у коді повідомлення (текстового, графічного тощо).

2 Ще про кодування інформації – http://teachlab.ucoz.ua/publ/21-1-0-49

12

Наприклад, текст «Андрій грає у футбол», при однобайтному кодуванні тексту, має обсяг 20 байтів. Зверніть увагу, що у тексті розділові знаки і «пропуски» – теж символи, що мають свої коди.

Припустимо, що на сторінці є 56 рядків по 64 символи у рядку. Підрахуємо обсяг даних на сторінці: 56×64 = 3584 байт.

Для вимірювання великих обсягів даних використовують такі одиниці: кілобайти (КБ), мегабайти (МБ), гігабайти (ГБ) і терабайти (ТБ). В інформатиці префікси кіло-, мега-, гіга-, тера- мають дещо інший зміст, ніж в інших науках.

Кіло- – префікс, що позначає коефіцієнт 210 = 1024. Таким чином: 1 КБ (кілобайт) = 210 байтам = 1024 байтам 1 МБ (мегабайт) = 210 КБ = 1024 КБ 1 ГБ (гігабайт) = 210 МБ = 1024 МБ 1 ТБ (терабайт) = 210 ГБ = 1024 ГБ Щоб приблизно підрахувати обсяг даних у книзі, необхідно

кількість символів на одній сторінці помножити на кількість сторінок. Нехай книжка має 256 сторінок по 3584 байти на сто-рінці. Обсяг даних такої книги:

3584 байти ⋅ 256= 917504 байт = 896 КБ = 0,875 МБ.

Об’єкти та їх властивості В побуті ми називаємо об’єктами реальні предмети, які нас

оточують. Проте в інформатиці поняття об’єкта значно ширше.

Об’єктом вважають будь-що, що можна описати, вказавши його ім’я, властивості

та середовище перебування.

Приклади об’єктів: Сонце, Земля, ця книга, квадратне рів-няння з коефіцієнтами 2, –2 та –1; учень 9 класу Степанюк Сергій; певна літера на екрані монітора тощо.

Кожен об’єкт має ім’я, за яким його можна відрізнити від інших і, здебільшого, уявити його властивості. Крім того, кожен з об’єктів належить до одного або й до декількох класів об’єктів: школа, в якій ви навчаєтесь, – об’єкт класу «школа» і класу «навчальний заклад»; об’єкт Земля належить до класу «планета» і до класу «небесне тіло»; автомобіль з державним номером А02438ХМ належить до класів «автомобіль» і «транспортний засіб» тощо.

13

Кожен об’єкт має свої властивості, за якими його можна відрізнити від інших об’єктів. Наприклад: Сонце – велике, гаряче; парта – дерев’яна, має два місця для сидіння; значки на екрані монітора відрізняються малюнками або підписами тощо.

Властивості об’єкта описують параметрами: температура, роз-мір, маса, форма, колір, швидкість руху, висота розташування тощо. Кожен параметр має певне значення.

Наприклад, властивості об’єкта «Андрій Цибулинко» мають такі значення параметрів: вік – 15 років, вага – 47 кг, зріст – 168 см. Таким чином, є можливість охарактеризувати будь-який об’єкт.

Техніка безпеки Комп’ютер сконструйований так, щоб не допустити випад-

кового ураження користувача електричним струмом. Однак лише

грамотна експлуатація і дисциплінованість

гарантують безпечну роботу у комп’ютерному класі.

Чи можна гарантувати безпеку «умільцю», який самовільно «ремонтує» комп’ютер? Чи можна гарантувати безпеку учням, які бігають і штовхаються в комп’ютерному класі?

Джерелом небезпеки можуть бути розетки з розбитими корпу-сами, дроти з пошкодженою ізоляцією, кабелі на підлозі, облад-нання комп’ютерів зі знятими кришками.

Правила поведінки в комп’ютерному класі

Практичні заняття на комп’ютерах проводяться тільки у присутності і під керівництвом учителя.

Комп’ютерний клас є приміщенням підвищеної небезпеки і вимагає особливих правил поведінки:

• заходити в комп’ютерний клас слід спокійно, не штовхатись, не бігти, не займати «кращі» комп’ютери;

• складати портфелі і сумки у відведеному для цього місці; • займати тільки вказані вчителем робочі місця; • брати із собою на своє робоче місце лише зошити, підручники, носій інформації і ручку;

• працювати з комп’ютером тільки чистими і сухими руками; • при поганому самопочутті повідомити вчителю; • вмикати і вимикати комп’ютери тільки з дозволу вчителя або лаборанта;

14

Категорично забороняється учням робити будь-який,

навіть дрібний, ремонт електрообладнання.

• не залишати поза увагою технічний стан комп’ютера на своєму робочому місці;

• повідомляти вчителю про недоліки в роботі комп’ютерів та аварійні ситуації;

• при аварії чи пожежі без паніки швидко залишити комп’ю-терний клас.

Перша допомога при ураженні електричним струмом Про нещасний випадок необхідно негайно повідомити вчи-

телю або медпрацівникові. Якщо поруч немає дорослих, необхідно САМОСТІЙНО І НЕГАЙНО почати надання першої допомоги і не припиняти її до прибуття лікарів або дорослих! Людину, яка потрапила під дію електричного струму, можна врятувати, якщо швидко і грамотно надати їй першу допомогу. Кожна згаяна хвилина зменшує можливість повернення людини до життя.

Першу допомогу необхідно надавати після звільнення

потерпілого від дії електричного струму.

Для звільнення потерпілого від дії електричного струму необ-хідно вимкнути електрообладнання.

Допомога надається потерпілому при

непритомності, відсутності дихання і пульсу.

Потерпілого необхідно покласти на спину, підклавши порт-фель або сумку так, щоб голова відкинулась назад. Це полегшує надходження повітря до легень потерпілого.

Для виконання штучного дихання розташовуються збоку і, набравши в легені повітря, видихають його потерпілому в рот, затиснувши йому ніс, або в ніс при закритому роті. Темп виконання процедури такий, як і при звичайному диханні.

Для виконання непрямого масажу серця необхідно двома руками надавлювати на грудну клітину в ділянці вузла ребер, роблячи 2-3 поштовхи на кожний вдих.

Першу допомогу краще надавати удвох: один робить штучне дихання, інший – непрямий масаж серця.

15

Санітарні норми роботи на комп’ютері Під час роботи за комп’ютером

спина повинна мати опору. Лінія погляду має бути перпенди-

кулярною до екрана. Відстань від очей до екрана монітора повинна бути не менше 50–60 см (на довжину простяг-нутої руки). Учням з вадами зору слід обов’язково носити окуляри або контактні лінзи.

Працюючи на персональному комп’ютері, необхідно час від часу виконувати протягом 1,5-2 хв. вправи для попередження зорової втоми.

Безперервна робота за комп’ютером для учнів 9 класів

не має перевищувати 25 хв. за один урок.

Комплекс вправ для очей Вправи виконують сидячи в зручній позі, хребет

прямий, очі відкриті, погляд – прямо, відвернувшись від комп’ютера:

• «малювати» очима на протилежній стіні «кон-верт» або цифру 8;

• повторити вправу 5 разів і стільки ж – у зворот-ному напрямі;

• заплющити очі на рахунок «раз-два», розплю-щити очі і подивитися на кінчик носа на рахунок «три-чотири»;

• колові рухи очима: по 5 кіл вліво і вправо.

Базовий склад комп’ютера Набір пристроїв, що входять до

складу комп’ютера, залежить від роботи, яку він повинен виконувати, а також від смаків і можливостей його власника. Для покращення характе-ристик комп’ютера з часом окремі пристрої можна замінювати більш досконалими, додавати нові пристрої.

16

На сьогодні до базового складу комп’ютера входять: систем-ний блок; монітор, на екран якого виводяться дані; клавіатура та миша – пристрої для введення даних та керування комп’ютером.

Підготовка комп’ютера до роботи

Щоб увімкнути комп’ютер, необхідно натиснути і відпустити кнопку Power на системному блоці.

Відразу після увімкнення комп’ютер починає перевіряти працездатність своїх пристроїв. Після задовільного результату перевірки переходить до встановлення свого робочого стану.

Цей процес називається завантаженням операційної сис-теми (детальніше буде розглянуто далі). На це потрібен певний час, протягом якого комп’ютер не в змозі виконувати іншу роботу.

Завантаження операційної системи відбувається автоматично.

До закінчення завантаження операційної системи НЕ СЛІД НАТИСКАТИ будь-які клавіші і кнопки.

Винятком є ситуація, коли в процесі завантаження потрібно ввести ім’я користувача та пароль.

Приступити до роботи стає можливим, коли на екрані моні-тора з’явиться зображення Робочого стола комп’ютера, тобто значки і вказівник миші (про це детальніше – далі).

Основні дії мишею За допомогою миші керують вказівником, який на

екрані має вигляд маленької стрілки. Вказівник перемі-щують екраном монітора, пересуваючи мишу по поверхні стола або іншій горизонтальній поверхні. При цьому його вигляд може змінюватись.

За допомогою миші виконують такі дії: Показати – пересуваючи мишу, помістити вказівник у

вигляді стрілки на потрібний об’єкт на екрані. Клацнути – помістити вказівник на об’єкт, натиснути ЛІВУ

кнопку і, не пересуваючи мишу, швидко відпустити її. Клацнути правою кнопкою – помістити вказівник на об’єкт,

натиснути і швидко відпустити ПРАВУ кнопку. Перемістити лівою (правою) кнопкою – помістити вказівник

на об’єкт, натиснути і тримати ліву (праву) кнопку, пересуваючи мишу, перемістити його на нове місце і там відпустити кнопку.

17

Двічі клацнути – помістити вказівник на об’єкт, два рази швидко натиснути ЛІВУ кнопку, не пересуваючи мишу.

Результати вказаних дій мишею залежать від конкретного об’єкта і розглядатимуться далі.

Завантаження програми і завершення роботи з нею

Для завантаження програми необхідно на Робочому

столі двічі клацнути на її значку.

Для завершення роботи з програмою необхідно у її вікні клацнути кнопку r в правому верхньому куті.

(Більш детально про роботу з програмами див. далі).

Тренажер миші3

Для завантаження тренажера миші WMouse необ-хідно двічі клацнути на відповідному значку (див. малюнок). Після цього на екрані з’явиться вікно програми.

Завдання користувача полягає у послідовному 10-разовому виконанні основних дій мишею:

• показати об’єкт (білий квадрат); • клацнути на об’єкті; • клацнути на об’єкті правою кнопкою; • перемістити об’єкт лівою кнопкою у вказане місце; • двічі клацнути на об’єкті лівою кнопкою. Існують чотири рівні складності, які відрізняються розмірами

квадрата: Першачок, Школяр, Ветеран, Професіонал. Щоб розпо-

чати роботу з тренажером миші WMouse, досить клацнути на кно-пці Старт. На екрані тренажера з’являється об’єкт (білий квадрат), який після кожної правильної дії змінює місцезнаходження. Треба навести на нього вказівник миші 3 Можна скачати з сайту http://aspekt-edu.kiev.ua

18

і виконати вказану в рядку завдань дію (наприклад, Перетягти лівою кнопкою). Щоразу після виконання 10 дій у рядку завдань з’являється нова вказівка. Час виконання дій у секундах відоб-ражається у спеціальному полі.

По закінченні тренування програма пропонує користувачу ввести прізвище для занесення результату у підсумкову таблицю і натиснути кнопку ОК. Ця процедура відбувається лише тоді, коли результат кращий за останнє місце у таблиці.

Для оцінювання результатів роботи можна користуватися наведеною таблицею. За роботу з тренажером можна заробити 3, 2, 1 або 0 бали в залежності від швидкості виконання всіх вправ. Зароблені бали додаються до загальної оцінки при виконанні прак-тичної роботи.

Робота з програмою «Калькулятор» Для завантаження програми Калькулятор необхідно на

Робочому столі двічі клацнути на відповідному значку або вико-нати послідовність дій: Пуск � Програми (Прог-раммы) � Стандартні (Стандартные) � Калькуля-тор, після чого з’явиться вікно калькулятора.

Калькулятор на екрані комп’ютера може працю-вати у двох режимах: Звичайний (Обычный) для виконання про-стих обчислень та Інженерний (Инженерный). Щоб перемкнути

режим, необхідно встановити вказівник миші на меню Вигляд (Вид) і клацнути, а потім зі списку, що відкри-ється, вибрати потрібний режим.

У звичайному режимі програма виконує арифметичні дії: додавання (+), віднімання (–), множення (*) і ділення (/). В інженерному режимі кальку-лятор має значно ширші мож-ливості.

секунд оцінка секунд оцінка менше 50 3 75–100 1

50–74 2 більше 100 0

19

Працюють з цим калькулятором, як із звичайним, клацаючи на відповідних кнопках.

Наприклад, для виконання простого обчислення послідовно виконують такі дії:

• ввести перше число; • натиснути потрібну кнопку арифметичної дії; • ввести наступне число; • натиснути кнопку «=» для одержання результату.

Завершення роботи комп’ютера Комп’ютер не можна вимикати, як телевізор або праску. Для

вимикання комп’ютера необхідно виконати такі дії: • встановити вказівник миші на кнопку Пуск у лівому ниж-ньому куті екрана і клацнути лівою кнопкою;

• у списку команд, що з’явиться, клацнути на команді Вимк-нути комп’ютер (Выключить компьютер);

• у вікні Вимкнути комп’ютер клацнути на кнопці Вимкнення (Выключение) – буде виконана відповідна процедура і комп’ютер вимкнеться. При виконанні команди

Очікування (Ждущий режим) комп’ютер зменшує споживання електроенергії. Досить натиснути будь-яку клавішу або пересунути мишу, щоб повернути його у робочий стан.

У випадку виконання команди Перезавантаження (Пере-загрузка) робота комп’ютера завершується і знову завантажується операційна система.

Сучасні комп’ютери дозволяють вимикати живлення натис-канням кнопки Power на системному блоці. Проте слід мати на увазі, що дія цієї кнопки може бути змінена при налаштуванні комп’ютера. Тому її використання не завжди призводить до корект-ного завершення роботи.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-1-1): 1. Як розуміти поняття «інформація»? 2. Назвіть форми подання інформації. 3. Що таке «дані»? Якими одиницями вимірюється обсяг даних? 4. У чому полягає двійкове кодування інформації? 5. Що містить кодова таблиця символів ASCII? 6. Опишіть процес передавання інформації.

20

7. Як розуміти поняття «об’єкт» та його властивості? 8. Що гарантує безпечну роботу на комп’ютері? 9. Що спричиняє проходження струму через тіло людини? 10. Назвіть правила поведінки в комп’ютерному класі. 11. Як виконуються штучне дихання, непрямий масаж серця? 12. Як дізнатися, чи комп’ютер готовий до роботи? 13. Які основні дії виконуються мишею? 14. Як завантажити потрібну програму? Як завершити роботу з нею? 15. Як правильно завершити роботу на комп’ютері?

1.2. Інформаційні системи та технології

Інформаційні процеси

Пошук, збирання, збереження, передавання, отримання, обробка, використання і захист

інформації називають інформаційними процесами. Наприклад, під час перепису населення обліковці заходять до

всіх осель і збирають відомості про всіх людей, які мешкають там (вік, стать, освіта, фах, місце роботи тощо). Потім ці відомості передають у спеціальні центри для зберігання та обробки на ком-п’ютерах. Після обробки інформацію використовують державні установи для прийняття економічних і політичних рішень.

Інформаційна система

Інформаційна система – це комплекс інформаційних, технічних, програмних та організаційних засобів, необхідних для автоматизованої обробки інформації.

Інформаційна система забезпечує приймання інформації, її перетворення, обробку, збереження і передавання результатів обробки споживачу: людині, машині, іншій інформаційній системі.

Прикладом сучасної інформаційної системи може бути редак-ція газети або журналу, оснащена комп’ютерною технікою.

Загальна схема інформаційної системи така:

21

В інформаційній системі відбуваються такі процеси: • введення інформації, отриманої від джерел інформації; • обробка (перетворення) інформації; • зберігання вхідної та обробленої інформації; • виведення інформації для передавання користувачу; • введення інформації через канал зворотного зв’язку. Інформаційна система може включати: технічні засоби оброб-

ки даних, програмне забезпечення і відповідний персонал. До технічних засобів інформаційної системи відносять:

• засоби фіксації і збору інформації; • засоби передавання даних та повідомлень; • засоби збереження інформації; • засоби аналізу, обробки і представлення інформації тощо.

Апаратна частина та програмне забезпечення Невід’ємною складовою більшості сучасних інформаційних

систем є комп’ютери. Крім цього й сам комп’ютер можна розгля-дати як інформаційну систему.

Комп’ютер – це електронний пристрій, призначений для вико-нання операцій введення інформації, зберігання та обробки її за певною програмою, виведення одержаних результатів у формі, придатній для сприйняття людиною.

Персональний комп’ютер, як інформаційна система, склада-ється з апаратної частини і програмного забезпечення.

Апаратна частина (хардвер – від англ. hardware, «тверда частина» або, простіше кажучи, «залізо») складається із з’єднаних між собою різноманітних пристроїв, які можна побачити і помацати.

22

Програмне забезпечення (софтвер – від англ. software, «м’яка частина») складається із невидимих для людини програм, які роблять комп’ютер працездатним.

Пристрої апаратної частини комп’ютера не можуть обробляти дані за відсутності програмного забезпечення. Саме взаємодія апаратної та програмної складових лежить в основі роботи ком-п’ютера. Тільки при виконанні програми стає можливим введення, обробка, виведення даних, запис інформації на носії, створюються умови для роботи користувача на комп’ютері тощо.

У сучасній інформаційній системі комп’ютер відіграє роль апаратно-програмної частини.

На сьогодні є два міжнародні стандарти персональних ком-п’ютерів (комп’ютери інших видів мало поширені):

• комп’ютери ІBM PC, що розробляє фірма ІВМ (США), мають відкриту архітектуру, тому пристрої до них можуть ви-готовляти різні фірми у всьому світі. Після створення комп’ю-тера у 1981 році фірма постійно його вдосконалює. Інші фірми теж випускають подібні (ІВМ-сумісні) комп’ютери;

• комп’ютери Macintosh, виробляє фірма Apple (США) – доско-налі, мають високу якість графіки, надійні, але дорогі. Перший персональний комп’ютер, який набув значного розповсюд-ження, створено у 1976 році саме засновниками фірми Apple. Фірми-виробники постійно покращують свої комп’ютери, і з

кожним роком на ринку з’являються більш досконалі моделі.

Види інформаційних систем За рівнем автоматизації процесів інформаційні системи поді-

ляють на автоматизовані та не автоматизовані. Прикладом не авто-матизованої інформаційної системи є система обліку оцінок та відвідування з використанням

Розглянемо приклади автоматизованих інформаційних систем. Автоматизоване робоче місце (АРМ) – це інформаційна

система, в якій зібрані засоби для автоматизації роботи певного спеціаліста (директора школи, конструктора автомобілів, худож-ника-мультиплікатора та інших). АРМ включає в себе апаратні, програмні та інформаційні засоби, перелік яких залежить від робіт, які виконують спеціалісти.

23

Наприклад, АРМ директора школи може містити: • апаратну складову: персональний комп’ютер, включений у локальну мережу школи; модем для підключення до мережі Інтернет; сканер; принтер; телефон;

• програмну складову: пакет офісних програм для роботи з текстами та автоматичної обробки числової інформації, прог-раму-браузер для перегляду сайтів в Інтернеті, програму для роботи з електронною поштою, програму для спілкування з колегами через мережу Інтернет;

• інформаційну складову: базу даних про учнів школи; базу даних про працівників; базу даних законодавства в галузі освіти, охорони праці та інше. Інформаційно-пошукова система (ІПС) об’єднує засоби для

оперативного пошуку інформації. Існують як спеціалізовані, так і універсальні ІПС. Зараз надзвичайно популярними є універсальні ІПС, розміщені в мережі Інтернет. Їхні складові віддалені одна від іншої: користувач працює з комп’ютером вдома, а за сотні кіло-метрів від нього на іншому комп’ютері (пошуковому сервері) працює програма, що аналізує інформаційні ресурси, розміщені на тисячах комп’ютерів у різних країнах світу.

Автоматизована система управління (АСУ) – це сукупність засобів, що забезпечує раціональне керування складним об’єктом або процесом у відповідності до поставленої мети. Наприклад, автоматизована система управління підприємством покликана підвищувати ефективність управління, забезпечувати збільшення продуктивності праці тощо.

Інформаційні технології Збирання, обробка і передавання інформації з розвитком

науки і техніки стали вимагати спеціальних технологій.

Інформаційна технологія – це сукупність засобів і методів збирання, обробки, зберігання, передавання,

захисту і використання даних. Розглянемо простий приклад використання сучасних інформа-

ційних технологій. Для реферату учень зібрав матеріали в бібліо-теках, наукових публікаціях, в Інтернеті, за допомогою текстового редактора набрав ці матеріали, сканером переніс в комп’ютер

24

малюнки і креслення, надрукував роботу на принтері або передав її електронною поштою (згадані засоби і пристрої комп’ютера будуть розглядатися далі).

Використання комп’ютера дозволило підвищити ефективність всіх інформаційних процесів.

Етапи розвитку інформаційних систем У процесі становлення сучасних інформаційних систем

умовно виділяють три етапи. 1-й етап – початковий (60-ті роки XX століття) характерний

тим, що в той час проходило нагромадження базового досвіду використання комп’ютерів, виявлення основних напрямків їх засто-сування. Головна мета цього етапу полягала в зменшенні управлін-ського апарату і витрат на його утримання.

2-й етап – початок систематичного запровадження нових інформаційних технологій (70-ті роки XX ст.) з такими ознаками:

• пошук нових сфер застосування комп’ютерів в управлінні; • забезпечення організаційних систем управління технікою, виявлення її впливу на процеси управління в цілому;

• ізольованість і, як правило, несумісність окремих інформа-ційних систем;

• спрямованість на використання інформаційних технологій вузьким колом користувачів;

• створення в організаціях єдиної інформаційної служби. 3-й етап – об’єднання інформаційних систем (з 80-х років

XX ст.). Цьому етапу притаманні риси: • пройдено технічні труднощі в розробці процесорів, опера-тивної пам’яті, розроблено нові, надзвичайно місткі носії інформації, розроблено швидкісні лінії передавання даних та засоби супутникового зв’язку;

• запроваджуються потужні комп’ютерні мережі, які об’єдну-ються з інформаційно-комунікаційними системами: теле-фоном, телетайпом, радіо, телебаченням і т.д.;

• реалізується вимога максимального наближення користу-вача до інформації: в користувача складається враження, що потрібна інформація знаходиться на його комп’ютері, хоча насправді вона може знаходитись у різних вузлах локальної обчислювальної мережі;

25

• висувається концепція, в якій інформація розглядається, як ще один важливий ресурс такого ж порядку, як фінанси, матеріа-ли, обладнання і персонал;

• формується новий еталон працівників, які природно став-ляться до застосування нових інформаційних технологій;

• зростає статус інформаційних служб організацій. Таким чином, у вісімдесятих роках ХХ ст. відбувся перехід від

окремих управлінських інформаційних систем (автоматизованих робочих місць) до створення єдиної внутрішньої системи збору, обробки, збереження і представлення інформації. В зв’язку з цим головна увага почала приділятися точному формулюванню питань, що виникають в сфері оперативного управління, і отриманні інфор-мації в найкоротші терміни для прийняття необхідних рішень. В за-лежності від характеру і змісту потрібної інформації визначаються відповідні технічні засоби і методи її обробки.

Інформаційна культура та компетентність Інформаційна культура – це сукупність знань, умінь, нави-

чок, що забезпечує оптимальне використання доступних інфор-маційних ресурсів та дозволяє брати участь у їх формуванні.

Становлення інформаційної культури людини відбувається в її повсякденній діяльності під впливом засвоєних побутових знань та умінь, інформації з книг, газет, телебачення, у процесі самоосвіти, під час навчання, в сім’ ї, на роботі.

Інформаційна компетентність – це системний обсяг знань, умінь та навичок набуття, перетворення, передавання та викорис-тання інформації у різних галузях людської діяльності для якісного виконання професійних функцій.

Інформатика як наука та галузь діяльності людини

Інформатика – це наука про інформацію та інформаційні процеси в природі та суспільстві, методи та засоби одержання, зберігання, обробки, передавання, опрацювання, використання, захисту інформації та управління інформаційними процесами.

Інформатика (інформаційна автоматика) сформувалась як наука завдяки розвитку комп’ютерної техніки. Саме вдосконалення комп’ютерів зробило інформатику не лише наукою, але й галуззю діяльності багатьох людей: творців обчислювальної техніки,

26

розробників програмного забезпечення, авторів інформаційного наповнення (статей, художніх та музичних творів, відеоматеріалів тощо) та користувачів.

Головна функція інформатики полягає у розробці методів і засобів перетворення інформації.

Основними завданнями інформатики є: • дослідження інформаційних процесів; • розробка нових інформаційних технологій; • створення апаратно-програмного забезпечення інформаційних систем.

Інформатика – наука, що інтенсивно розвивається та суттєво впливає на розвиток інших наук і технологій.

Контрольно-діагностична система TEST-W24 Контрольно-діагностична система TEST-W2 призначена для

комп’ютерного тестування знань та навичок учнів. Для проведення тестування потрібно виконати такі дії:

• завантажити програму Test-W2 одним зі способів, що надає Windows – відкриється вікно, у якому: кнопка Відкрити тест призначена для пошуку і відкриття потрібного тесту, кнопка Результати – для перегляду протоколу результатів поперед-ніх тестувань;

• кнопкою Відкрити тест відкрива-ється вікно Відкрити (Открыть), у якому треба пройти шлях до потріб-ної папки з тестами;

• у папці, що відкриється, двічі клац-нути на значку потрібного тесту – з’явиться вікно Авторизація;

• у ньому ввести з клавіатури своє прізвище і клас (див. малюнок);

• натиснути кнопку Прийняти – з’явиться головне вікно контрольно-діагностичної системи Test-W2. Учневі потрібно обрати і клацнути відповіді, які він вважає

правильними. Результат відповіді негайно позначається на полі ліворуч значками: � – правильно; � – неправильно.

4 Можна замовити з сайту http://aspekt-edu.kiev.ua

27

При закритому тестуванні результат не позначається!

Потрібно вибрати 1, 2 або 3 варіанти відповіді, доки не стане доступною кнопка Наступне запитання (напис стане чорним). Для переходу до наступного запитання потрібно клац-нути цю кнопку.

Праворуч у вікні тесту знаходиться діаграма, що показує поточну 2-, 5-, 6-, 9- або 12-бальну оцінку і виражене у відсотках відношення кількості правильних відповідей до загальної кількості питань, на які відповів учень. Оцінка і це відношення з кожною відповіддю учня уточнюються, доки не набудуть остаточного значення після відповіді на останнє запитання.

Питання, які залишилися без відповіді за браком часу, зарахо-вуються як такі, на які отримано неправильні відповіді.

Після відповіді на останнє запитання замість напису «Наступ-не запитання» з’явиться повідомлення Натисніть, щоб одержати

28

кінцевий результат..., після клацання на якому з’являється вікно з результатами тестування, яке має вигляд, наведений на малюнку.

Після натискання на кнопку Повідомте результат вчителю прізвище і клас учня, дата, час і одержана оцінка заносяться в протокол, тестування завершу-ється і всі вікна закриваються.

Для нового тестування потрібно знову завантажити програму Test-W2 і повторити описані дії.

При достроковому припиненні тестування у протокол

заноситься оцінка 0 балів.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-1-2): 1. Поясніть, що таке «інформаційна система». 2. Які процеси відбуваються в інформаційній системі? 3. Перелічіть засоби, потрібні для роботи інформаційної системи. 4. Яку роль відіграє комп’ютер в інформаційній системі? 5. Назвіть види найбільш поширених персональних комп’ютерів. 6. Визначте склад апаратної частини комп’ютера. 7. Що таке «програмне забезпечення комп’ютера»? 8. У чому полягає взаємодія апаратної та програмної частин комп’ютера? 9. Які види інформаційних систем найбільш поширені? 10. Дайте характеристику етапів розвитку інформаційних систем. 11. Що таке «інформаційна технологія»? 12. Поясніть поняття «інформаційна культура». 13. Поясніть поняття «інформатична компетентність». 14. Дайте визначення поняття «інформатика». 15. Назвіть головні завдання науки інформатики.

29

2. Апаратне забезпечення інформаційних систем

2.1. Архітектура комп’ютера. Клавіатура

Класифікація та призначення апаратних засобів До апаратної частини інформаційної системи належать такі

групи пристроїв: • пристрої уведення інформації; • пристрої обробки (системні пристрої); • пристрої пам’яті; • пристрої виведення інформації; • пристрої для роботи у мережі. Пристрої введення інформації призначаються для уведення

даних і програм. Дані і програми кодуються електричними сиг-налами, які обробляються комп’ютером.

Основними пристроями уведення інформації є клавіатура і миша. Для уведення текстової і графічної інформації застосову-ється електронно-оптичний сканер, відеоінформації – веб-камери, звукової інформації – мікрофон, для комп’ютерних ігор і трена-жерів – джойстик. Існують й інші пристрої введення інформації.

Пристрої виведення інформації призначені для виведення результатів обробки даних на комп’ютері у вигляді чисел, таблиць, текстів, графіків, малюнків, креслень, зображень, анімації, звуку.

Результати обробки можна виводити на екран монітора або у вигляді «твердої копії» на папір. Друкування на аркушах паперу текстів, малюнків і креслень виконується за допомогою принтера, а креслення на великих аркушах малюються за допомогою плотера. Для виведення звуку використовуються звукові колонки або навушники.

Пристрої уведення-виведення називають ще периферійними або зовнішніми, адже вони призначені для взаємодії комп’ютера із зовнішнім світом.

Пристрій обробки інформації має назву процесор. Крім функцій обробки інформації він виконує функцію керування пристроями комп’ютера. Процесор складається із арифметико-логічного пристрою, де виконуються усі арифметичні і логічні операції над інформацією, і пристрою керування, який організовує і координує взаємодію усіх пристроїв комп’ютера під час їх роботи.

30

Одна з головних його характеристик – швидкодія – залежить від частоти тактового генератора. Тактовий генератор створює імпульси (такти), які узгоджують роботу всіх пристроїв комп’ю-тера. Частота вказує, скільки імпульсів надходить у процесор щосекунди і вимірюється в герцах (1 Гц = 1 імпульс за секунду). Кожну з команд (операцій) мікропроцесор виконує за один або більше тактів. Щоб виконати, наприклад, додавання двох чисел, необхідно кілька десятків тактів його роботи.

Тактова частота визначає швидкість виконання

команд процесором.

Пристрої зберігання інформації (пристрої пам’яті) приз-начені для тимчасового або постійного зберігання інформації, результатів її обробки, операційної системи, а також програм, за допомогою яких виконується ця обробка.

Типова архітектура персонального комп’ютера Раніше ми розглядали комп’ютер як «чорний ящик», тобто

описували його використання, не аналізуючи його внутрішню будову. Настав час ознайомитись з комп’ютером зсередини.

Зв’язок та обмін інформацією між пристроями комп’ютера забезпечує магістраль або системна шина.

До складу магістралі входять такі три шини, тобто набори сигнальних провідників:

• шина керування – для передавання керуючих сигналів проце-сором та іншими пристроями;

31

• шина адреси – для вибору необхідної комірки пам’яті, а також портів (див. далі) пристроїв введення-виведення;

• шина даних – для обміну інформацією між процесором, па-м’яттю та пристроями. Мікропроцесор, внутрішню пам’ять, системну шину, розми-

качі для підключення інших пристроїв розміщують на пластиковій основі, яку називають материнською платою. Іноді на ній можуть бути й інші пристрої (див. далі). Материнську плату встановлюють в системному блоці.

Командний принцип роботи

Пам’ять призначена для зберігання вхідної інформації,

програм та результатів обробки. Процесор, виконуючи програму, може звертатись до комірок

пам’яті в довільному порядку. Тому кожна комірка має свій власний порядковий номер. Ці номери називаються адресами. Адресами оперують команди програми.

Команда задає певну дію, яку повинен виконати процесор. Зокрема, команда може описувати, що робити із вмістом вказаних комірок пам’яті. У цьому випадку команда складається з коду опе-рації (додавання, віднімання, порівняння тощо) та адрес комірок, де знаходяться дані, над якими ця операція виконується.

Порядок виконання команди такий. Чергова команда зчиту-ється з пам’яті в регістри (надшвидку пам’ять) процесора. Опера-цію виконує арифметико-логічний пристрій. Результат запису-ється в іншу комірку пам’яті або зберігається в одному з регістрів процесора до виконання наступної команди.

Послідовність команд, призначена для виконання

комп’ютером, називається програмою. Робота процесора щодо обробки інформації та керування при-

строями комп’ютера визначається програмою, записаною в пам’яті.

Мікропроцесор

Мікропроцесор – це процесор, виконаний у вигляді однієї

інтегральної мікросхеми. Він має невеликі розміри (не більший від

сірникової коробки) і є набором електронних схем, які розміщені на кристалі кремнію площею у кілька см2. У сучасних комп’ютерах застосовують мікро-

32

процесори типу Pentium та інші сумісні з ним (Celeron, Athlon тощо), схеми яких налічують по кілька сотень мільйонів (!) окре-мих елементів. Швидкодія процесорів досягає і навіть перевищує 3 ГГерц (мільярдів тактів за секунду).

Одним зі шляхів підвищення швидкодії комп’ютерів є вико-ристання багатоядерних процесорів, у яких на одному кристалі розміщено два або більше процесорів, які працюють разом.

Внутрішня пам’ять Комп’ютер має внутрішню і зовнішню пам’ять.

Внутрішня пам’ять – це оперативна і постійна пам’ять, що у вигляді мікросхем знаходяться на материнській платі системного блоку комп’ютера. Внутрішня пам’ять складається з комірок пам’яті і будується на електронних елементах. Як правило, в одній комірці розміщується один байт інформації.

Під час роботи комп’ютера програми операційної системи; програми, що виконуються; дані, що

обробляються, знаходяться в оперативній пам’яті. Саме з оперативної пам’яті передаються дані та команди на

обробку в процесор. І тільки в оперативну пам’ять записуються результати виконання кожної команди програми.

Дані в мікросхемах оперативної пам’яті зберігаються, поки на них подано електричну напругу. Після вимикання комп’ютера мікросхеми залишаються без живлення, і тому дані з оперативної пам’яті зникають.

При перезавантаженні операційної системи вміст оперативної пам’яті переписується заново.

Швидкодіючий мікропроцесор може виконувати програму та обробляти інформацію, одержуючи її тільки із оперативної пам’яті, яка може працювати з такою ж швидкістю. Швидкодія комп’ютера залежить також і від обсягу оперативної пам’яті, який в сучасних комп’ютерах може становити близько 2 ГБ і вище.

Тип і швидкодія мікропроцесора та об’єм оперативної пам’яті є основними характеристиками комп’ютера.

Особливим видом оперативної пам’яті є кеш-пам’ять. Кеш-пам’ять – надшвидка пам’ять, яка зберігає копії

найбільш використовуваних ділянок оперативної пам’яті. Час доступу мікропроцесора до кеш-пам’яті у кілька разів менший, ніж до оперативної пам’яті, тому обмін даними з пам’яттю в цілому прискорюється, що збільшує швидкість роботи комп’ютера.

33

Відеопам’ять – це пам’ять для зберігання зображення, яке виводиться на монітор. Від об’єму відеопам’яті залежить можлива якість зображення на моніторі. На сучасних комп’ютерах встанов-люють відеопам’ять об’ємом до 128 Мб і більше.

Постійна пам’ять містить записані при виготовленні ком-п’ютера програми, які починають працювати відразу після увімк-нення комп’ютера, забезпечують запуск і самоперевірку, приводять його у робочий стан.

У постійну пам’ять записана BIOS (базова система введення-виведення) – програми для перевірки та підтримки найпростішого функціонування пристроїв, завантаження операційної системи і виконання базових функцій обслуговування.

Програми, що складають BIOS, дозволяють спостерігати на екрані монітора діагностичні повідомлення при запуску комп’ю-тера, при необхідності – вводити команди з клавіатури.

BIOS записують у CMOS – енергонезалежну пам’ять у вигляді мікросхеми, вміст якої зберігається при вимкненні комп’ютера. У неї заносять також дані, які характеризують особливості облад-нання, що входить до складу даного комп’ютера. Від цього ж акумулятора живиться таймер.

Вміст постійної пам’яті може бути змінений під час роботи комп’ютера. Це, зокрема, можуть робити деякі віруси (див. далі).

Таймер – це електронний годинник. При створенні документа дата і час його «народження» беруться саме з таймера.

Інформація в постійній пам’яті енергонезалежна і

зберігається після вимикання комп’ютера.

Інші пристрої Контролери (адаптери) – для керування кожним пристроєм

в комп’ютері є відповідні електронні схеми. Всі контролери взаємодіють з мікропроцесором і оперативною пам’яттю через шину даних.

Звукова карта – у вигляді окремої плати вставляється у материнську плату, назовні виводяться розмикачі, до яких під’єд-нуються звукові колонки або навушники, мікрофон. Може бути інтегрованою, тобто входити до складу материнської плати.

Блок живлення – це пристрій, який перетворює промислову напругу 220 В у необхідні для живлення елементів комп’ютера напруги – 12 В, 5 В тощо.

34

Принтери Принтер використовують для друкування на папері «твердої

копії» електронного документа. За способами отримання зображення принтери поділяють на:

• матричні – зображення на папері формується з крапок від ударів голок через фарбувальну стрічку. Для цих принтерів характерні: достатня якість одноколірного друку тексту, невисока якість друку малюнків, дешеві витратні матеріали;

• струминні – зображення на папері формується краплями чорнила. Характерні ознаки таких принтерів: достатня якість одноколірного і кольорового друку тексту і малюнків, віднос-но дорогі витратні матеріали, необхідність використання спеціального паперу для друку фотографій;

• лазерні – зображення формується лазерним променем на наелектризованому барабані. До ділянок, які зберегли заряд, притягується порошкоподібна фарба і при обертанні барабана переноситься на папір. Потім папір проходить через нагрівач, де фарба запікається. Для цих принтерів характерні: висока якість одноколірного і кольорового друку тексту і малюнків, використання якісного паперу, економність у використанні.

Відеосистема комп’ютера Основними елементами відеосистеми є відеоадаптер, що

містить спеціальний процесор та відеопам’ять, і монітор. Відеоадаптер (відеокарта) у вигляді окремої плати

вставляється у гніздо материнської плати. В окремих випадках відеоадаптер виготовляють безпосередньо на материнській платі. Тоді його називають інтегрованим.

Монітор подібний до телевізора, на його екран виводяться дані, що вводяться з клавіатури, результати обробки у текстовому і графічному вигляді, а також відеоматеріали.

На комп’ютерах використовують монітори таких типів: • на електронно-променевій трубці; • на рідких кристалах; • з сенсорним екраном, торкаючись до певних місць якого, можна керувати комп’ютером.

35

Зображення на екрані формується з окремих крапок – пікселів (англ. picture element – «елемент зображення»). Найважливіші характеристики відеосистеми:

• роздільна здатність, тобто кількість пікселів у зображенні по горизонталі і вертикалі;

• частота оновлення зображення; • обсяг відеопам’яті. Найбільш популярні монітори з розмірами діагоналі 17, 19 і

21 дюйм (позначається: 17", 19", 21"; 1 дюйм = 2,54 см). Якість графічного відображення характеризує кількість

пікселів (точок) по горизонталі і вертикалі, на яку розбивається екран монітора. Вона може набувати значень від 640×480 до 1600×1280 і більше. Чим вона більша, тим більш детальне зобра-ження формується на екрані.

Якість графічного відображення прямо пов’язана з частотою оновлення зоб-раження (вимірюється у герцах). Лікарі рекомендують використовувати монітори з частотою не менше 75 Гц. Нормально працювати, не відчуваючи мигтіння, можна, починаючи з частоти 85 Гц, але оптимальною для моніторів на електронно-променевій трубці є частота 100 Гц.

Недоліками електронно-променевих моніторів є великі розміри і вага, випромі-нювання від екрана, значне тепловиділення і споживання електроенергії.

Рідино-кристалічні монітори відрізня-ються від електронно-променевих моніто-рів принципом формування зображення із точок, кожна з яких є елементарним випро-мінювачем. Завдяки цьому рідинно-кристалічні монітори мають ряд переваг:

• вони значно тонші, тому займають менше місця; • відсутнє випромінювання і мигтіння зображення; • висока якість зображення.

36

Мультимедійне обладнання

Мультимедіа – це поєднання кількох видів інформації (текстової, графічної, звукової, відео) та сукупність пристроїв для відтворення такої інформації.

На сучасних комп’ютерах встановлюється обладнання для роботи з мультимедійними програмами: дисководи для читання і запису компакт-дисків, звукова карта, звукові колонки, навушники, мікрофон, веб-камера.

Системний блок Системний блок розміщується у спеціальному

вертикальному або горизонтальному корпусі. Він містить більшість основних пристроїв комп’ютера (материнську плату з процесором та внутрішньою пам’яттю, блок живлення тощо).

На передній панелі знаходяться кнопки POWER для вмикання комп’ютера і RESET для перезапуску комп’ютера при «зависанні» внаслідок програмного збою.

У системному блоці встановлені дисководи для магнітних і оптичних дисків, пристрій для зчитування карт пам’яті (кардрідер) тощо. Їхні органи управління виведені на передню панель.

Порти Підключення до системного блоку зовнішніх пристроїв за

допомогою кабелів і шнурів виконується через порти введення-виведення, які мають на задній стінці відповідні роз’єми.

Назва Тип та пристрої, які підключають LPT Паралельний. Принтер, сканер. COM Послідовний. Модем, миша та ін. USB Послідовний. Принтер, сканер, миша, клавіатура,

мобільні телефони, пристрої зовнішньої пам’яті та ін.

Комунікаційні пристрої За допомогою комунікаційних пристроїв створюють комп’ю-

терні мережі.

Комп’ютерна мережа – це два або більше комп’ю-терів, з’єднаних між собою для обміну інформацією.

Завдяки комунікаційним пристроям комп’ютерні мережі можуть функціонувати в межах школи, установи, міста, області, держави, між країнами. Мережі, наприклад, є основою систем

37

управління повітряним сполученням, попереднього продажу заліз-ничних квитків тощо.

Через мережу можна передати будь-який текст, креслення або малюнок з одного континенту на інший. Наприклад, копію доку-мента з підписами і печатками про виплату грошей «переслати» за кілька секунд із Токіо в Лондон.

Під’єднання комп’ютера до мережі має бути як фізичним (кабелі, обладнання), так і логічним (правильно налаштоване прог-рамне забезпечення).

Фізичне під’єднання до мережі може здійснюватися за допо-могою мережного адаптера, встановленого на материнській платі комп’ютера. До телефонної лінії комп’ютер підключають за допо-могою модему – пристрою, який кодує дані у сигнали, придатні для передавання за допомогою телефонних мереж, а також виконує зворотне перетворення для отримання через телефонну мережу даних від іншого комп’ютера.

Є й інші способи під’єднання до мережі. Для створення мережі, крім спеціального обладнання, потріб-

не програмне забезпечення – мережна операційна система або комплект програм для роботи в мережі.

Клавіатура. Алфавітно-цифрові клавіші Алфавітно-цифрові клавіші розташовані на клавіатурі у

чотири ряди. На клавішах зображені англійські (En), російські (Ru), відмінні від російських українські (Uk) літери (І, Ї, Є), а також розділові знаки, математичні та інші спеціальні символи. У нижній частині клавіатури знаходиться довга клавіша – «пропуск».

Користуючись однією і тією ж клавішею, можна ввести від 2 до 6 різних символів. Наприклад, за допомогою зображеної на малюнку клавіші можна ввести 6 символів: розділові знаки “ та ‘ ; російські Э та э; українські Є та є.

Перемикання мови введення виконують одночасним натисканням клавіш Ctrl+Shіft або Alt+Shіft.

Встановити мову введення ще можна за допомогою значка, розмі-щеного на панелі задач. При клацанні на ньому з’являється список з переліком мов, з якого слід вибрати необхідну.

“ Є

‘ Э

38

У кожній з мов клавіатура може працювати у нижньому регістрі – для введення малих літер і символів, що зображені внизу клавіш, або у верхньому регістрі – для введення великих літер і символів, що зображені вгорі.

Якщо є потреба набирати текст великими літерами, натис-кають і відпускають клавішу Caps Lock – клавіатура переходить у верхній регістр. При цьому світиться індикатор Caps Lock, і при натисканні на клавішу з літерою на екрані з’являється велика літера. При повторному натисканні на цю ж клавішу індикатор Caps Lock гасне і клавіатура повертається у нижній регістр (режим малих літер).

Клавіша Caps Lock фіксує режим великих літер.

Альтернативне перемикання регістрів виконується при натисканні і утриманні клавіші Shift (лівої або правої).

Якщо на клавіатурі увімкнений нижній регістр (не світиться індикатор Caps Lock), то утримування натиснутою клавіші Shift перемикає клавіатуру у верхній регістр.

Якщо на клавіатурі встановлено верхній регістр (світиться індикатор Caps Lock), то утримування натиснутою клавіші Shift перемикає клавіатуру у нижній регістр.

Наприклад, за допомогою зображеної клавіші (див. мал.) з літерами у нижньому регістрі можна увести такі символи:

g – англійська, нижній регістр; п – українська (російська), нижній регістр; при натиснутій клавіші Shift: G – англійська, верхній регістр; П – українська (російська), верхній регістр.

Дія клавіші Caps Lock не поширюється на клавіші

з цифрами і знаками, на яких верхній і нижній регістри перемикаються тільки за допомогою клавіші Shift.

Наприклад, за допомогою зображеної клавіші в нижньому регістрі уводиться цифра 3 як в англійській, так і в українській або російській мовах. За допомогою натиснутої клавіші Shift можна увести символи:

# – англійська мова; № – українська або російська мова.

# № : 3

G П

39

Для того, щоб повторити який-небудь символ на екрані кілька разів, досить утримувати натиснутою потрібну клавішу – комп’ю-тер сам почне виводити символ за символом.

Клавіші клавіатури необхідно натискати легко і зразу відпускати, і у жодному разі не бити по клавішах.

Клавіатурний тренажер5

Клавіатурний тренажер застосовується для трену-вання у наборі тексту з клавіатури. Для завантаження клавіатурного тренажера Key необхідно на Робочому столі двічі клацнути лівою кнопкою миші на значку.

Робота користувача на клавіатурному тренажері Key полягає у набиранні символів тексту, що з'являється у вікні на екрані. При правильному наборі курсор просувається до наступного символу, при неправильному – звучить сигнал і курсор залишається на місці. Тренажер забезпечує роботу з українським, російським та англійським текстом. Перемикання мов – стандартне.

Існують 4 рівні складності тексту для набору: • Першачок – тільки український текст; • Школяр – український і російський тексти; • Ветеран – український, російський і англійський тексти; • Професіонал – всі можливі символи клавіатури.

Щоб розпочати роботу з набору тексту, треба натиснути кноп-ку Старт. У вікні тренажера показано поточну мову і швидкість набору тексту у символах за хвилинну. Тренажер Key внизу відображає виконану частину роботи у вигляді діаграми. 5 Можна скачати з сайту http://aspekt-edu.kiev.ua

40

Після закінчення тренування, якщо результат швидкості друку більший за останнє місце у таблиці результатів, користувачу буде запропоновано набрати своє прізвище для внесення результату роботи у таблицю. Після натискання кнопки ОК уведене прізвище і швидкість друкування заносяться у підсумкову таблицю.

Для оцінювання роботи можна користуватися наведеною таблицею, маючи на увазі, що нормативна швидкість друкування для учнів – не менше 80 символів на хвилину. За роботу з трена-жером можна заробити 3, 2, 1 або 0 бали в залежності від швид-кості виконання всіх вправ. Зароблені бали додаються до загальної оцінки при виконанні практичної роботи.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-2-1): 1. Назвіть складові персонального комп’ютера типової архітектури. 2. Для чого призначені шина керування, шина адреси, шина даних? 3. Яке призначення пристроїв введення інформації? 4. Назвіть пристрої виведення інформації. 5. Опишіть пристрої обробки інформації. 6. Принтери яких видів застосовуються для друкування документів? 7. Які основні характеристики монітора? 8. Вкажіть основні функції і характеристики мікропроцесора. 9. Вкажіть призначення і характеристики внутрішньої пам’яті? 10. Для чого використовується оперативна пам’ять? 11. Яким чином взаємодіють мікропроцесор і оперативна пам’ять? 12. Що таке «порт»? Для чого він призначений? 13. Який склад і призначення комунікаційних пристроїв? 14. Яким чином проводиться перемикання клавіатури на потрібну мову? 15. Чим відрізняється дія клавіш Caps Lock та Shift?

2.2. Пристрої пам’яті. Групи клавіш

Запам’ятовуючі пристрої

Для тривалого зберігання даних до комп’ютера приєднують пристрої зовнішньої пам’яті.

До зовнішньої пам’яті належать гнучкі магнітні диски (дискети), жорсткі магнітні диски (вінчестери), компакт-диски, флеш-пам’ять тощо. Для роботи з дисками призначені відповідні дисководи. Дисководи для дискет та компакт-дисків встановлюють

символів/хв оцінка символів/хв оцінка > 80 3 15–45 1

46–80 2 <15 0

41

всередині системного блоку, а на передню панель виводять кнопки керування і отвір для встановлення/зняття дисків.

Дисковод для жорстких магнітних дисків (вінчестер), як правило, знаходиться всередині системного блоку. Але бувають і переносні вінчестери, що підключаються до комп’ютера через порт USB або спеці-альний адаптер.

Зовнішня пам’ять може зберігати великий обсяг

даних, хоча працює відносно повільно.

Дисководи для магнітних дисків мають механізм для обер-тання диска. Дані записуються при пересуванні магнітної головки відносно поверхні диску. Дисководи для дискет і вінчестери пра-цюють набагато повільніше, ніж електронні елементи внутрішньої пам’яті, але на дисках можна зберігати дуже великі об’єми даних.

Дискета – це тонкий і гнучкий пластиковий диск з магнітним покриттям з обох боків, розміщений у пласт-масовому футлярі.

Магнітні диски (диске-ти та жорсткі диски) мають подібну структуру – вони розбиваються на доріжки, які розділяються на сектори, розміром 512 байт. На нульовій доріжці знаходиться таблиця розміщення файлів (FAT-таблиця). У цю таблицю записуються дані про розміщення інформації на диску.

Вінчестер складається з кількох дисків з магнітним покрит-тям, об’єднаних в один блок. Весь механізм дисководу і самі диски запаяні у спеціальний корпус. Застосування жорстких дисків, захи-щених від зовнішнього впливу, дозволяє записувати інформацію з більшою щільністю.

Вінчестер призначений для зберігання даних великого об’є-му. Щоб перенести з нього дані на інший комп’ютер, їх треба переписати на інший носій або скористатися мережею.

42

До оптичних носіїв належать ком-пакт-диски (CD) та DVD-диски. Диско-води для оптичних дисків бувають двох видів: тільки для чи-тання та для читання і запису. Крім того, бувають дисководи, які дозволяють пра-цювати тільки з компакт дисками.

Диски з прог-рамами, музикою, фільмами, які надходять у продаж, здебільшого призначені тільки для читання і не допускають перезапису.

Пристрої зовнішньої пам’яті комп’ютерів мають об’єм: • дискета – до 2 МБ; • вінчестер – до 200 ГБ і більше; • компакт-диск – до 650 МБ і більше.

DVD-диски мають чотири варіанти виконання. «Найменший» серед них – DVD-5 – є однобічним, одношаровим і має обсяг пам’яті 4,7 ГБ. Наступний за об’ємом диск називається DVD-9. Для запису на ньому передбачено два шари з одного боку. Фактичний об’єм його пам’яті становить 8,5 ГБ.

Диск DVD-10 є двостороннім і одношаровим. Його реальний обсяг пам’яті дорівнює 9,5 ГБ. Нарешті, останній тип дисків позна-чається DVD-18. У ньому для зберігання даних загальним обсягом до 17 ГБ використовують по два шари з обох боків.

Розроблені останнім часом різновиди оптичних дисків дозво-ляють зберігати значно більші обсяги даних: Blu-ray або скорочено BD (від. англ. blue ray – блакитний промінь) – до 50 ГБ; HD DVD (англ. High Definition DVD – DVD високої чіткості) – до 30 ГБ.

Флеш-пам’ять, на відміну від інших носіїв інформації, не містить рухомих деталей, тому практично не зношується. У різних модифікаціях вона може мати об’єм від кількох сотень мегабайт до десятків гігабайт. Пристрій має невелику вагу і малі розміри.

43

Флеш-пам’ять широко застосовується в різних пристроях: мобільних телефонах, аудіо- та відеоплеєрах, цифрових фото-апаратах тощо.

За допомогою знімних носіїв (дискет, компакт-дисків, флеш-пам’яті тощо) можна переносити дані на інші комп’ютери за відсутності мережі.

На магнітних та оптичних носіях організовують

архіви даних.

Групи клавіш Працюючи з клавіатурним тренажером ви вже використо-

вували клавіатуру. Розглянемо детальніше будову цього пристрою введення інформації.

На персональних комп’ютерах ІBM PC використовується стандартна (однакова для всіх країн світу) клавіатура.

Клавіатура складається з 5 груп клавіш: • алфавітно-цифрові клавіші (див. п. 2.1.) – для введення літер англійського, російського та українського алфавітів, цифр, розділових знаків і різних символів (#, @, $, %, &...);

• цифрові клавіші, суміщені з клавішами керування курсором і редагування (додаткове поле клавіш праворуч) (див. далі);

• функціональні клавіші F1 – F12, за допомогою яких вико-нуються операції без використання меню. Для різних програм призначення функціональних клавіш різне;

44

• спеціальні клавіші (клавіші спеціальних операцій Ctrl, Alt, Esc...). Використовуються для подачі різноманітних команд самостійно і в комбінації з іншими клавішами. На деяких клавіатурах можуть бути й інші клавіші, кнопки та

засоби керування (наприклад, для зручного керування програмою-аудіопрогравачем або для роботи в мережі Інтернет).

У портативних комп’ютерах деякі клавіші можуть бути від-сутні або розміщені по-іншому.

Цифрові клавіші При уведенні чисел можна користуватися клавішами з

цифрами алфавітно-цифрової групи клавіш. Але уводити числа за їх допомогою протягом значного часу, як це роблять бухгалтер, економіст, банківський працівник тощо, незручно. Тому на клавіатурі праворуч є група клавіш, як у калькулятора, для введення цілих чисел, десяткових дробів та знаків арифметичних дій.

Режим введення чисел вмика-ється при натисканні на клавішу Num Lock, а при повторному натис-канні – вимикається.

В увімкненому стані світиться індикатор Num Lock, і цифровими клавішами вводяться зображені на них цифри.

Наприклад: при натисканні на клавішу «7 Номе» на екрані з’я-виться цифра 7, при натисканні на клавішу «0 Іns» – цифра 0.

Клавіші Enter, + (додавання), – (віднімання), * (множення), / (ділення) за допомогою клавіші Num Lock не перемикаються.

Клавіші керування курсором і редагування На комп’ютері, при редагуванні текстів, курсор необхідно

пересувати по екрану, щоб вказати місце, де виправити помилку, вилучити або вставити слово і речення. Для цього цифрові клавіші можна використовувати в режимі керування курсором і редагування.

45

При повторному натисканні на клавішу Num Lock гасне індикатор Num Lock і цифрові клавіші перемикаються у режим керування курсором і редагування.

Цей режим використовують, в основному, при роботі у текстовому редакторі. Наприклад, в режимі редагування тексту при натисканні на клавішу «7 Номе» курсор переміститься на початок текстового рядка, при натисканні на клавішу PgUp буде показано попередній «аркуш» екрана.

Крім клавіш, які вмикаються клавішею Num Lock, є ще дві групи клавіш, які діють так само, але без перемикання. Вони мають незмінну дію і клавішею Num Lock не пере-микаються.

Їх зручно використовувати, коли для клавіш додаткового поля увімк-нено режим введення чисел.

Клавіші керування курсором і редагування (постійні й ті, що пере-микаються) мають таке призначення:

Іnsert (Іns) – перемикання між режимами вставки та заміни;

Delete (Del) – вилучити символ праворуч від курсору; Home – перемістити курсор на початок рядка; End – перемістити курсор в кінець рядка; Page Up – перейти на екран вгору; Page Down – перейти на екран вниз.

Спеціальні клавіші Спеціальні клавіші знаходяться в різних місцях клавіатури і

призначені для подання різноманітних команд керування. Esc – скасування дії або команди; Таb – табуляція або переміщення по комірках таблиці; Caps Lock – увімкнення або вимкнення великих літер (індика-

тор Caps Lock світиться – увімкнені великі літери); Enter – введення набраного на екрані командного рядка

або тексту для виконання, кінець абзацу тощо; � (Backspace, BS) – вилучити символ ліворуч від курсору;

46

Print Screen – скопіювати зображення з екрана в буфер обміну (див. далі) для використання іншими програмами;

Pause – зупинка виконання програми: після натискання будь-якої клавіші програма продовжує роботу;

Shift – зміна регістру для всіх клавіш; Ctrl, Alt – спеціальні клавіші, що використовуються в комбі-

нації з іншими клавішами для подання різноманіт-них команд. Наприклад, Ctrl+Z – скасувати дію, Ctrl+Tab – перейти до наступної вкладки діалогово-го вікна, правий Alt+г – ввести літеру «ґ», Alt+Enter – перегляд властивостей виділеного об’єкта.

Функціональні клавіші Функціональні клавіші, позначені від F1 до F12, використо-

вуються в програмах для виконання різноманітних дій – функцій.

При натисканні на одну функціональну клавішу

комп’ютер виконує послідовність дій, для здійснення яких довелося б натиснути кілька клавіш.

Наприклад, у багатьох програмах при натисканні на клавішу F1 на екран виводиться вікно довідкової системи.

Функціональні клавіші використовуються також у комбінації із клавішами Ctrl, Alt, Shift для розширення списку команд. При цьому слід натиснути і УТРИМУВАТИ клавішу Ctrl (Alt, Shift) і потім натиснути одну з функціональних клавіш.

Наприклад, сполучення клавіш Alt+F4 використовується для закриття активного вікна.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-2-2): 1. Які види пам’яті має комп’ютер? 2. Для чого призначені і які характеристики мають дисководи? 3. Яка будова і призначення вінчестера? 4. Назвіть основні характеристики пристроїв пам’яті. 5. Який обсяг данихможуть зберігати пристрої пам’яті? 6. Опишіть призначення та різновиди DVD-дисків. 7. Яке призначення клавіатури керування курсором і редагування? 8. Як увімкнути клавіатуру керування курсором і редагування? 9. Про що сигналізує індикатор Num Lock? 10. Вкажіть клавішу «Увімкнути/вимкнути великі/малі літери». 11. Вкажіть клавішу «Перемикач верхнього/нижнього регістрів». 12. Вкажіть клавішу «Перейти на екран вгору». 13. Вкажіть спільні риси та різницю між вінчестером та компакт-диском. 14. Яке призначення мають клавіші Ctrl та Alt? 15. Який носій найзручніший для перенесення даних на інший комп’ютер?

47

2.3. Історія розвитку комп’ютерів

Основні етапи розвитку комп’ютерів Від появи на початку 40-х років ХХ століття і до наших днів

комп’ютери постійно розвиваються і вдосконалюються. У розвитку комп’ютерів розрізняють п’ять поколінь, що відрізняються використаною в них елементною базою.

Комп’ютери 1-го покоління виготовляли з використанням радіоламп, розміри яких були, як в електричної освітлювальної лампи; вони дуже нагрівалися, займали багато місця, часто перегорали.

Таким комп’ютерам потрібні були великі приміщення або окремі будинки з кондиціо-нерами для охолодження. Комп’ютери були дуже ненадійні, мали низьку швидкодію.

Перший комп’ютер під назвою ENІAC був створений на замовлення Міністерства оборони США в 1945 р. групою інженерів під керівницт-вом Джона Маушлі і Джона Преспера Еккерта.

Маса ENІAC сягала 30 тонн. Він містив 18 тисяч радіоламп, через велику кількість випромінюваного тепла вимагав потужних кондиціонерів і міг виконувати до 5 тисяч операцій за секунду. Програму набирали вручну кабелями на спеціальному контактному полі. Комп’ютер майже щогодини виходив з ладу. Але на ньому були виконані найскладніші на той час розрахунки.

Американський математик Джон фон Нейман запропонував записувати програму, що має виконуватись, в електронну пам’ять комп’ютера. Досить занести програму в пам’ять – і комп’ютер гото-вий до роботи. Оскільки електронна пам’ять працює швидше від механічних пристроїв, це значно збільшило швидкодію комп’ютера.

Основоположником обчислювальної техніки в СРСР і на Україні був академік Сергій Олексійович Лебедєв. Під його керів-ництвом в Київському електротехнічному інституті у 1951 році був створений перший в СРСР комп’ютер з назвою МЭСМ (рос. – «малая электронно-счётная машина»).

Пізніше, уже в Московському інституті точної механіки і об-числювальної техніки С.О.Лебедєв керував створенням найбільш швидкодіючої (1 мільйон операцій за секунду) у світі на той час великої електронно-обчислювальної машини БЭСМ-6 (1952 рік).

48

Комп’ютери 2-го покоління з набагато кращими характерис-тиками з’явились у 1955 р. з появою транзисторів. Розміри ком-п’ютера зменшились, і для його розміщення достатньо було зали – такої, як класна кімната.

За пультом такого комп’ютера працю-вав один оператор; з’явились нові нако-пичувачі на магнітній стрічці, електри-фікована друкарська машинка; введення даних і програм здійснювалось з паперових перфо-карт, перфострічок і магнітних стрічок; з’явились мови програ-мування – Фортран, Кобол, Бейсик, які стали більш зручними для розуміння людиною.

В Україні, в Інституті кібернетики Академії Наук, колективом вчених на чолі з Віктором Михайловичем Глушковим в 60-х роках минулого століття була створена серія машин для інженерних розрахунків (скорочено «МІР»). Комп’ютери МІР-1 (1965 р.), МІР-2 (1969 р.) і МІР-3 мали вражаючі на той час технічні характеристики.

У комп’ютері МІР-2 вперше з’явилася можливість працювати з машиною в режимі діалогу. За допомогою дисплея зі світловим пером інженер-користувач міг уводити й одержувати на екрані графічну інформацію і розв’язувати деякі геометричні задачі. Вже тоді В.Глушков мріяв про розмову з машиною природною мовою.

Ідеї, покладені В.М.Глушковим в основу проекту «Україна», багато в чому передбачали основні положення, що були вико-ристані пізніше в американських комп’ютерах 70-х років.

У комп’ютерах 3-го покоління, що з’яви-лися на початку 70-х років ХХ століття, застосову-вались інтегральні схеми, у яких на одній крем-нієвій пластині площею до 1 см2 розміщувались тисячі елементів. Тепер комп’ютер міг розмісти-тися в кількох шафах, а його швидкодія збільши-лась до мільйонів операцій за секунду.

На комп’ютері могли одночасно працювати кілька операто-рів, застосовувались віддалені термінали у вигляді дисплеїв (моніторів) з клавіатурами, з’явились комп’ютерні мережі, були запроваджені перші гнучкі магнітні диски та жорсткі диски. Програми і технічні засоби стандартизувались, що дало мож-ливість копіювати і поширювати програми на інші комп’ютери.

49

З розробкою інтегральних схем великого ступеня інтеграції, які містять десятки тисяч елементів на квадратному сантиметрі кристалу кремнію, та мікропроцесора розміри комп’ютера знову зменшились і він став настіль-ним приладом. Мікропроцесор дав можливість створити комп’ютери 4-го покоління. Серед них найбільш популярні невеликі за розмірами персо-нальні комп’ютери, що з’явилися на початку 80-х років ХХ століття

Елементною базою комп’ютерів 5-го покоління стали інтег-ральні схеми надвеликого ступеня інтеграції, в яких на квадрат-ний сантиметр площі кристалу припадає більше 10000 елементів. Саме такі комп’ютери використовуються зараз. Покращення харак-теристик, зменшення розмірів та зниження споживаної потужності спричинили проникнення комп’ютерів у найрізноманітніші галузі діяльності людини.

Персональні комп’ютери можуть працювати у всесвітній мережі Інтернет і забезпечувати користувача науковою, довідко-вою, навчальною, культурною і розважальною інформацією. «Спіл-кування» з персональним комп’ютером стало значно простішим завдяки застосуванню засобів мультимедіа.

Комп’ютери наступних поколінь будуть мати природну, з точки зору людини, форму спілкування з користувачем, еле-менти штучного інтелекту, здатність до самонавчання.

Галузі застосування комп’ютерів У промисловому виробництві застосування комп’ютерів

дозволяє здійснювати випуск нової продукції не шляхом зміни обладнання, а за допомогою зміни програм, які керують роботою автоматичних верстатів і промислових роботів.

Тобто керування обробкою деталей виконує не людина, а мікропроцесор за спеціальною програмою. Потрібна програма уводиться у верстат з керуючого комп’ютера, де міститься бібліотека програм обробки деталей.

Комп’ютери дозволяють автоматизувати операції складання на конвеєрах (наприклад, автомобілів), де всі операції зварювання корпусів, доставки деталей на конвеєр, складання вузлів і всього автомобіля виконують автомати.

50

Використання ком-п’ютерів дозволяє прис-корити та здешевити проведення експеримен-тів. Наприклад, при розробці нового авто-мобіля спочатку на ком-п’ютері за допомогою математичних формул і рівнянь описують най-більш суттєві властивос-ті автомобіля, тобто створюють його математичну модель. Завдяки цьому для випробувань не потрібно на полігоні будувати стіну, розганяти і розбивати об неї автомобіль, щоб виявити його недо-ліки. Достатньо на комп’ютері «математичний» автомобіль «роз-бивати» об умовну стіну і знаходити шляхи покращення його властивостей.

У медицині відхо-дять у минуле рентге-нівські апарати, здатні давати лише плоскі зображення досліджу-ваних органів. Об’ємні зображення внутрішніх органів, які формує ком-п’ютер на основі великої кількості плоских знім-ків, дають змогу точно й швидко діагностувати захворювання. У клініках з’явилися діагнос-тичні системи – томографи, які дають змогу «подивитись на людину зсередини», отримати зображення розрізу різних органів для вияв-лення хвороби і призначення найбільш ефективного лікування.

У науці комп’ютери застосовуються для проведення розра-хунків у обчислювальних експериментах. Такий експеримент про-водиться у випадках, коли безпосереднє спостереження чи звичайний експеримент неможливі або потребують великих затрат.

Кілька років тому група вчених виконала моделювання на комп’ютері процесів, що відбудуться на Землі у випадку ядерного

51

конфлікту. Експеримент показав, що через кілька днів після ядерних ударів людська цивілізація перестане існувати, але жодна людина під час проведення експерименту не загинула.

Багато наукових досліджень, особливо в галузі природничих наук, вимагають проведення великого обсягу обчислювальної робо-ти. Застосування математичних моделей дозволяє вченим сфор-мувати більш точні прогнози погоди у різних регіонах планети.

Комп’ютери дозволяють автоматизувати розшифрування ста-родавніх текстів, виконувати переклад тексту з однієї мови на іншу.

В освіті використовуються програми різних видів: • навчально-моделюючі, які дозволяють імітувати справжні експерименти. Наприклад, під час виконання лабораторної роботи з хімії, на екрані відображається перебіг і результат експерименту: випадання осаду або полум’я при реакціях з виділенням тепла;

• програми-тренажери використовуються для набуття необхід-них навичок. Одна з таких програм – клавіатурний тренажер. Є тренажери для навчання пілота літака або водія автотранс-порту в «реальній» обстановці й аварійних ситуаціях;

• контрольно-діагностичні програми для перевірки знань з тієї чи іншої теми, що вказують на допущені помилки;

• навчально-демонстраційні, наприклад «Міфи народів світу», з багатьма звуковими та відео-фрагментами і активною участю людини у виконанні вправ. Застосування комп’ютерів замінює звичні підручники на елек-

тронні. У школах з’явилися електронні мультимедійні підручники на компакт-дисках, у яких об’єднується дикторський текст, музика і графіка у відеофільмі. Завдяки використанню Інтернет-технологій можна навчатись, не виходячи з дому.

В галузі культури і спорту: комп’ютер грає в шахи на рівні чемпіона світу, з його допомогою створюють мультфільми, оброб-ляють відеоматеріали на телебаченні, додають спеціальні ефекти в художніх фільмах. З’явились комп’ютерні малюнки, вірші і музика.

При створенні мультфільму раніше було необхідно, щоб кожен кадр намалював художник. Щоб на екрані відбувалась дія протягом секунди, потрібно було 24 малюнки. Для п’ятихвилин-ного мультфільму доводилось робити більше 7200 малюнків!

52

У наш час худож-ник-мультиплікатор ма-лює перший і останній кадр епізоду, а решту створює за допомогою комп’ютерних програм.

У криміналістиці комп’ютери можуть застосовуватися, напри-клад, для оперативного пошуку викраденого ав-томобіля. Досить запус-тити спеціальну програ-му та увести його номер – і на екран будуть виведені відомості про власника і характеристики автомобіля: заводський номер, рік випуску, колір тощо. У комп’ютер заносять відомості про скоєні правопорушення, про методи їх виконання, описи психологічних і фізичних особливостей злочинців. Усі ці відомості складають інформаційно-довідкову систему, доступну тому, хто має право доступу до неї, з кожного комп’ютера, під’єднаного до мережі. При скоєнні нового злочину достатньо описати «почерк» злочинця і звернутися по допомогу до комп’ютера. Він під-каже – виведе на екран або на папір відомості про правопорушення, які схожі за характером виконання до даного.

Комп’ютери дедалі ширше застосовуються у повсякденному житті людини. Наприклад, за-робітну плату можна отримувати на свій рахунок у банку. А користуючись магнітною карткою – розрахуватись за покупки у магазинах, оснащених комп’ютерами, під’єднаними до спеціальної мережі. Щоб оплатити покупку, картку вставляють у спеціальний пристрій, комп’ютер читає з картки прізвище власника, адресу, скільки грошей на рахунку, перевіряє вартість покупки і автоматично відраховує з банківського рахунку відповідну суму.

53

У недалекому майбутньому відпаде необхідність у придбанні книг. Коли захочеться прочитати цікаву книжку, досить буде через свій домашній комп’ютер за допомогою Інтернету звернутися до віртуальної бібліотеки – і сторінки замовленої книги будуть одна за одною з’являтись на екрані монітора. Якщо набридне читати текст, комп’ютер сам буде це робити, а вам залишиться лише слухати диктора і розглядати малюнки.

Сучасний автомобіль може бути обладнаний антеною для приймання сигналу із супутника. Аналізуючи ці сигнали, ком-п’ютер визначить координати і місцезнаходження автомобіля на виведеній на екран монітора карті та «підкаже» оптимальний шлях руху до пункту призначення. Так здійснюється супутни-кова навігація.

Як бачимо, в наш час важко уявити галузь, де б не викорис-товувались комп’ютери. Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-2-3): 1. Назвіть місце і час появи першого комп’ютера. 2. Які технічні характеристики мав перший комп’ютер? 3. Розкрийте сутність винаходу Джона фон Неймана. 4. Які технічні характеристики мали комп’ютери 1-го покоління? 5. Хто був основоположником обчислювальної техніки в СРСР? 6. В чому різниця між комп’ютерами 1-го і 2-го покоління? 7. Які характеристики мали комп’ютери, створені В.М.Глушковим? 8. Назвіть характерні ознаки комп’ютерів 3-го покоління. 9. Які можливості надають персональні комп’ютери? 10. Які можливості прогнозують для комп’ютерів наступних поколінь? 11. Як комп’ютери допомагають у плануванні і керуванні виробництвом? 12. Що таке «комп’ютерний експеримент»? 13. Чим корисне застосування комп’ютерів у науці і медицині? 14. Які види програм використовуються у навчанні? 15. Чим корисні комп’ютери при створенні мультфільмів?

2.4. Тематична робота «Робота з клавіатурою» Див. робочий зошит «Інформатика. Базовий курс. 9 клас» /

Михальчук І.І., Пилипчук О.П., – Шепетівка: «Аспект», 2009.

54

3. Системне програмне забезпечення

3.1. Загальні відомості

Види програмного забезпечення В основу роботи комп’ютерів покладено програмний принцип

керування, який полягає в тому, що комп’ютер виконує дії за заздалегідь заданою програмою.

Програмне забезпечення комп’ютера складається з: • системного програмного забезпечення; • службового програмного забезпечення; • прикладного програмного забезпечення.

До системного програмного забезпечення належать операційна система, а також системні програми, які виконують функції керування ресурсами комп’ютера, створення копій даних, перевірки працездатності пристроїв, надання довідкової інформації тощо.

Операційна система – це набір програм, що автоматично завантажуються при увімкненні комп’ютера і використовуються для керування обчислювальними процесами, програмними і апа-ратними ресурсами.

Службове програмне забезпечення взаємодіє із системними програмами і призначене для автоматизації робіт з перевірки та налаштування комп’ютерної системи, а також для покращення роботи системних програм.

Утиліти – група службових програм для обслуговування дисків, створення і підтримки архівів, для тестування обладнання і боротьби з вірусами тощо.

Прикладне програмне забезпечення безпосередньо забезпе-чує виконання необхідних користувачу робіт. Його поділяють за

55

призначенням на: програми загального призначення (текстові та графічні редактори, програми для роботи у мережі тощо); програми спеціального призначення (використовують у медицині, міліції, магазинах, банках тощо); інструментальні програмні засоби (прог-рами для створення інших програм).

Функції операційної системи Операційна система забезпечує взаємодію пристроїв і програм

при виконанні заданої користувачем роботи. Вона дозволяє людині не вникати у тонкощі роботи програм та пристроїв комп’ютера.

Нехай підготовлений на комп’ютері текст листа потрібно записати на диск. Для цього в меню обирають команду Зберегти, набирають ім’я файлу (наприклад, «ЛИСТ-5») та папки.

Далі операційна система все робить автоматично, без участі користувача:

• перевіряє, чи є в системі вказаний дисковод; • перевіряє, чи готовий він для запису інформації; • визначає розмір вільного простору на диску; • встановлює головку дисковода у певне місце на диску; • окремими порціями пересилає дані до дисковода; • подає команди управління записом інформації і пересуванням головок, одночасно перевіряючи якість запису тощо. Саме для автоматизованого виконання подібних складних дій

було створено операційну систему. Серед її основних функцій: • завантаження та виконання програм; • доступ до пристроїв; • керування оперативною пам’яттю; • керування доступом до файлів тощо.

Інтерфейс користувача операційної системи Інтерфейс користувача – це сукупність засобів, які надає

операційна система для взаємодії між користувачем і апаратно-програмними засобами комп’ютера.

При роботі з текстовим інтерфейсом команди доводиться набирати на клавіатурі, слідкуючи при цьому за правильністю набору і пам’ятаючи значення різних додаткових параметрів. Тому інша назва текстового інтерфейсу – інтерфейс командного рядка.

Графічний інтерфейс більш наочний: команди обираються зі списків (меню), додаткові параметри вказуються в діалогових вікнах, об’єкти відображаються різноманітними малюнками і т.п.

56

На малюнку показано вигляд екрана при використанні текс-тового (ліворуч) та графічного (праворуч) інтерфейсів.

Користувачі Багатокористувацькі операційні системи дозволяють створю-

вати на комп’ютері облікові записи для багатьох користувачів. Основними атрибутами користувача є його ім’я (логін), пароль та рівень доступу. За рівнем доступу користувачів поділяють на адміністраторів та користувачів з обмеженим доступом.

Користувачі з групи адміністраторів можуть створювати облі-кові записи для інших користувачів і керувати їхніми правами. Користувачі з обмеженим доступом не можуть встановлювати на комп’ютер нові програми, змінювати значення системного часу тощо. Адміністратор може тимчасово заборонити вхід користувача на комп’ютер.

На початку роботи з комп’ютером користувач має увійти в систему, набравши свої ім’я та пароль. Якщо перевірка підтвердить правильність цих даних, завантаження системи продовжиться і розпочнеться сеанс роботи користувача. Сеанс припиняється в разі виходу користувача з системи або при вимкненні комп’ютера.

Склад операційної системи До складу операційної системи входять такі модулі:

• базове ядро – керує файловою системою, забезпечує пере-давання інформації між пристроями комп’ютера;

• командний процесор – виконує команди користувача; • драйвери (своєрідні програми-перекладачі) – забезпечують роботу комп’ютера з зовнішніми пристроями комп’ютера. Наприклад, при підключенні до комп’ютера нового принтера, потрібно встановити й програму – драйвер принтера;

• утиліти – виконують допоміжні функції (копіювання папок і файлів, створення архівів, перевірка дисків тощо).

57

Класифікація операційних систем Операційні системи можна класифікувати так:

• за типом інтерфейсу – неграфічні та графічні; • за кількістю користувачів, працюючих одночасно, – однокористувацькі і багатокористувацькі;

• за кількістю задач, виконуваних одночасно, – однозадачні і багатозадачні;

• за кількістю процесорів – одно- і багатопроцесорні; • за розрядністю – 32- і 64-розрядні; • за типом використання ресурсів – локальні і мережні. До графічних багатозадачних систем належать операційні

системи сімейства Windows (Windows’95, Windows’98, Windows NT, Windows’2000, Windows’ХР, Windows’2003, Windows Vista, Windows 7). Операційні системи UNIX та Linux мають текстовий інтерфейс, проте, завдяки програмам-оболонкам, з ними можна працювати і графічними засобами керування. Деякі з названих систем є локальними (Windows’95, Windows’98), інші мережними (Windows NT, UNIX, Linux тощо).

Операційна система Windows Операційна система Windows надає користувачу зручний уні-

фікований інтерфейс для всіх програм, що полегшує їх освоєння. Це звільняє користувача від виконання одноманітних операцій і дає можливість зосередитись на основній роботі.

В основі графічного інтерфейсу лежить ідея використання екрана, як поверхні робочого столу (див. його фрагмент), на якому розміщуються всі об’єкти.

Панель завдань Windows дозволяє огля-нути, які програми вико-нує система в даний момент та отримати доступ до команд головного меню.

Windows надає користувачу декілька рівноцінних засобів для виконання більшості дій. Користувачу не обов’язково детально знати всі методи роботи. Достатньо вибрати для користування один із пропонованих методів або комбінувати їх.

58

Оскільки Windows – операційна система з графічним інтер-фейсом, то всі об’єкти, якими оперує користувач, зображені на екрані у вигляді значків.

Під об’єктами розуміють все, чим оперує Windows: папки, файли, мережа, диски, різні пристрої тощо.

Значок складається з піктограми (її ще називають «іконкою») та назви під нею. Є об’єкти, які мають піктограми із зображенням, схожим на оригінал (Система, Телефон і модем, Миша, Прин-тери і факси тощо).

Працюють з об’єктами за допомогою миші, яка є основним засобом керування. Прийоми роботи з усіма об’єктами: програ-мами, документами, мережними ресурсами або пристроями ком-п’ютера – однакові і зрозумілі.

Швидко отримати доступ до команд, які стосуються певного об’єкта, можна через його контекстне меню. Воно з’являється, якщо клацнути на об’єкті правою кнопкою. Для закриття кон-текстного меню досить клацнути за його межами.

Файли

Всі оброблювані за допомогою комп’ютера дані знаходяться у файлах.

Вхідна інформація, програми, результати обробки тощо у зовнішній пам’яті рівнозначні – для комп’ютера це файли, в яких зберігаються дані.

Файл – це іменована сукупність даних, що розміщена на носієві, і в процесі зберігання, передавання і обробки

вважається єдиним цілим.

Ім’я файлу складається з назви і розширення.

Розширення може бути відсутнє.

Назва файлу у Windows може складатися з англійських, росій-ських, українських та інших літер і цифр, а також майже всіх

59

розділових і спеціальних знаків ( _ $ # & @ ! % ( ) { } ' ~ ^ ). Не можна використовувати службові символи: / \ : * ? « < > |. Проте, при використанні літер і, є, ї, ґ, І, Є, Ї, Ґ іноді виникають проблеми.

Розширення у більшості випадків має 1-4 символи, що відповідають тим самим вимогам.

За допомогою назви прийнято вказувати призначення файлу, а за допомогою розширення – тип файлу.

Здебільшого назву файлу призначає користувач, а розширення – програма, якою він створений. Залежно від розширення операційна система надає файлу піктограму.

Ось деякі з розширень, які часто використовуються, та відповідні їм типи файлів:

.txt – текстові файли; .doc – файли документів Word;

.bat – командні файли; .xls – файли документів Excel;

.com,.exe – виконувані файли; .bmp – файли документів Paint. На дискетах, компакт-дисках, вінчестері та інших носіях

зберігається багато файлів. Здебільшого для виконання певної роботи користувачеві потрібно оперувати сукупністю файлів. Наприклад, розробник мультфільмів використовує спеціальні прог-рами, файли із зображеннями, звуками, текстом, готовими фраг-ментами мультфільму тощо.

Файлова система Сукупність правил, згідно з якими організоване збереження

файлів на носієві, називають файловою системою. Тип файлової системи визначається при виготовленні носія або при його підготовці до використання. Наприклад, на гнучких магнітних дисках може використовуватись файлова система FAT, на жорстких – FAT32 або NTFS, на компакт-дисках – CDFS. Існують й інші файлові системи.

Файлова система забезпечує правильне розміщення даних у зовнішній пам’яті і швидкий доступ до них.

При пошкодженні файлової системи (внаслідок аварії чи програмного збою) дані на диску можуть стати

недоступними.

Реферат.doc

Назва файлу

Ім’я файлу

Розширення

60

Призначення файлових систем однакове, але між ними є й відмінності. Наприклад, файлова система NTFS є більш захищеною, ніж FAT32, оскільки включає засоби для розмежування доступу користувачів до файлів.

Папки На жорсткому диску сучасного

комп’ютера можуть зберігатись одночасно сотні тисяч файлів.

Для їх упорядкування вико-ристовують файли особливого призначення – папки (каталоги).

У звичайній папці зберігають паперові документи. Папка ж на диску містить дані про розміщення вкладених у неї файлів та папок. Кожна папка має назву, проте розширення для них не обов’язкове.

Наприклад: Диски, Програми, Реферати тощо. Розпочинаючи роботу над проектом, що складається з

багатьох файлів, варто виділити для нього окрему папку, а в ній створити таку структуру папок, щоб потім було легко відшукати потрібні дані.

На малюнку наведено варіант структури папок для роботи над шкільною газетою. Як бачимо, всі матеріали розміщені в папці Шкільна газета, вона містить 4 папки другого рівня: Готові випуски, Малюнки, Статті, Фотографії. Папка Статті містить папки Навчання та Спорт і т.д.

Крім звичайних папок у Windows є папки спеціального призначення: Мій комп’ютер, Кошик, Робочий стіл тощо. Їх використання може бути обмежене операційною системою. Наприклад, безпосередньо у папці Мій комп’ютер користувач не може створювати нових папок або файлів.

Імена зовнішніх запам’ятовуючих пристроїв Папки та файли розміщуються на зовнішніх запам’ятовуючих

пристроях: магнітних та оптичних дисках, флеш-пам’яті тощо. Для дисків у Windows використовують такі позначення: A: і B: – дис-

61

ководи для дискет; C: (D:, E:...) – логічні диски вінчестера; дисководи для компакт-дисків отримують ім’я з літерою, наступ-ною після дисків вінчестера.

Ім’я тимчасовому пристрою (флеш-пам’ять, цифрова камера тощо) надається після приєднання до комп’ютера.

Шлях до файлу (адреса) Файли на різних дисках у різних папках можуть мати однакові

імена. Щоб їх відрізнити, необхідно вказувати ім’я диска, а також послідовність імен папок, в яких цей файл знаходиться.

Записуючи шлях, його елементи відокремлюють між собою зворотною косою рискою «\». Так само відокремлюють ім’я файлу.

Нехай файл Реферат.doc, знаходиться на диску C: в папці Рибачук, що в папці 9-Б клас, що в папці Школа.

Записується це так:

Робочий стіл Windows При першому запуску операційна система Windows XP надає

користувачеві чистий Робочий стіл, на якому є лише спеціальна папка для видалених файлів – Кошик (Корзина). Пізніше користу-вач створює собі робоче середовище: на робочому столі «стоїть» комп’ютер, «лежать» робочі інструменти і папки з документами.

Основні об’єкти Робочого столу

Набір об’єктів і порядок їх розташування на Робочому столі залежать від потреб і смаків

користувача. На Робочому столі можуть бути значки різних об’єктів:

• дисків, • папок, • програм, • документів,

• пристроїв, • засобів налагодження, • засобів для роботи у мережі тощо.

Головний об’єкт – папка Мій комп’ютер (Мой компьютер). За його допомогою можна відшукати і запустити будь-яку

Послідовність, яка складається з імені диска та імен папок (каталогів) і веде до файлу, називають

шляхом до файлу або його адресою.

C:\Школа\9-Б клас\Рибачук Реферат.doc \

Шлях до файлу (адреса) Ім’я файлу

62

програму, відкрити будь-яку папку, знайти і обробити будь-який документ. Праворуч внизу на малюнку бачимо значок Кошик (Корзина). Це папка, в яку «викидають» непотрібні документи, програми та інше «сміття». Якщо файл видалили помилково, то його можна відновити з Кошика.

У папці Мої документи (Мои документы) операційна система створює папки Мої малюнки, Моя музика тощо. Користувач може створювати у ній інші папки, щоб забезпечити зручне зберігання власних файлів.

Папка Мережне оточення (Сетевое окружение) забезпечує доступ до файлів, папок та програм, розміщених на інших комп’ю-терах за умови, що даний комп’ютер підключений до мережі.

Орієнтуватися на Робочому столі допомагають спливаючі підказки. Досить вста-новити вказівник миші на значок об’єкта, щоб через мить з’явився напис з поясненням його призначення.

Наприклад, на значку Мій комп’ютер може з’явитися наве-дена на малюнку спливаюча підказка.

63

Панель завдань знаходиться внизу Робочого столу Windows, але може бути розміщена і праворуч, і вгорі, і ліворуч.

На панелі задач знаходиться кнопка Пуск, деякі панелі інструментів (панель швидкого запуску, мовна панель тощо), панель активних задач та область повідомлень. Якщо клацнути на кнопці Пуск, то відкриється головне меню Windows (див. далі), за допомогою якого можна завантажувати програми, відкривати документи, налагоджувати комп’ютер, одержувати довідку, шукати потрібні об’єкти і багато іншого. Головне меню можна також відкрити натисканням спеціальної клавіші з символом �.

Деякі з програм, що завантажуються разом з операційною системою і працюють протягом всього часу роботи комп’ютера (годинник, календар, регулятор звуку тощо), показані на панелі задач в області повідомлень відповідними значками.

На панель активних задач виводяться кнопки зі значками та назвами запущених програм, відкритих папок та документів (див. на малюнку: програма Калькулятор, папка Мої документи, доку-мент Структура.doс). Для переходу від однієї активної задачі до іншої досить знайти її кнопку на панелі задач і клацнути.

Значки Як вже згадувалось раніше, Windows надає користувачу мож-

ливість керувати комп’ютером за допомогою значків. Щоб від-крити об’єкт, досить двічі клацнути на його значку. В залежності від виду об’єкта реакція на ці дії може бути різною.

Кожному об’єкту Windows надає відповідну піктограму. Піктограмами зображуються дисководи для дискет і оптичних дисків, вінчестер, пристрої, папки, файли, засоби налагодження системи тощо. Мають свої піктограми миша, засоби мультимедіа, є піктограми Шрифти, Мови і стандарти тощо.

Зовнішньо немає принципової різниці між дисками, папками, документами або файлами – всі вони виглядають як значки, тільки піктограми у них різні. Значки зустрічаються всюди: на Робочому столі, у вікнах папок. Кожна Wіndows-програма або папка може мати власну, не подібну до інших, піктограму. Програми, для яких не встановлено іншої, використовують стандартні піктограми. За виглядом піктограми майже завжди можна визначити тип об’єкта.

64

Ось кілька прикладів значків:

– дата і час;

– текстовий файл;

– програма Word;

– файл невідомого системі формату;

– програма-програвач музики та відео;

– документ Word.

Ярлики Об’єктами особливого виду є ярлики. Користуватись значками

об’єктів не завжди зручно. Значок об’єкта може бути схований у «глибині» папок, і його пошук займе тривалий час.

Щоб не відшуковувати необхідний об’єкт у нагромадженні папок, шлях записують у спеціальний файл, при відкритті якого система знаходить і відкриває сам об’єкт.

Такий файл і називають ярликом об’єкта.

Ярлик – це засіб швидкого доступу, який містить

лише шлях до відповідного об’єкта.

Ярлик (або кілька ярликів у різних місцях) можна створити для дисків, папок, програм і документів. Ярлик дає можливість від-кривати будь-яку папку або документ навіть тоді, коли користувач не має жодного уявлення, де саме знаходиться цей об’єкт.

Піктограма ярлика така ж, як у зв’язаного з ним об’єкта, тільки у лівому нижньому куті має маленький квадрат, всередині якого зображена стрілка. При бажанні, вигляд піктограми ярлика можна змінити.

Користувач створює ярлики за власними потребами. Їх можна розташувати на Робочому столі Windows для швидкого доступу до необхідних файлів та пристроїв. Ярлик, зокрема, відіграє роль «запобіжника» від некваліфікованих дій початківця: знищення ярлика не призводить до знищення об’єкта.

Ось кілька прикладів ярликів:

– диск A

– файл із зображенням

65

– диск C

– програма Word

– компакт-диск

– поштова програма

Подвійне клацання на значку об’єкта

Результат подвійного клацання лівою кнопкою миші на значку об’єкта залежить від типу об’єкта:

• папка або ярлик папки – відкривається вікно, де показано її вміст – значки інших папок і файлів;

• програма або ярлик програми – завантажується програма; • документ або ярлик документа – завантажується програма, за допомогою якої можна працювати з документом, і виклика-ється цей документ;

• невідомий файл – відкривається вікно діалогу Вибір програми (Выбор программы). Є два стилі роботи з мишею: класичний (описано вище) і

стиль Web, у якому досить встановити вказівник миші на об’єкт, щоб його вибрати, і досить один раз клацнути для його відкриття.

Без потреби не чіпайте об’єктів, призначення яких вам неві-доме. Невмілими діями можна розлагодити роботу системи, і доведеться звертатися по допомогу до фахівців.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-3-1): 1. Назвіть основні складові програмного забезпечення комп’ютера. 2. Які функції виконує операційна система? 3. Які види інтерфейсу користувача забезпечують операційні системи? 4. Опишіть склад операційної системи. 5. Який інтерфейс забезпечує операційна система Windows? 6. Що таке «файл»? Які вимоги ставляться до назви і типу файлу? 7. Дайте визначення поняттю «папка». Які вимоги до назви папки? 8. Що таке «шлях до файлу»? Наведіть приклади. 9. Які об’єкти можуть знаходитися на Робочому столі Windows? 10. Чи можуть бути два однакові ярлики на Робочому столі Windows? 11. Де знаходиться панель завдань і що на ній розміщено? 12. За яких умов у пам’яті можуть бути файли з однаковими іменами? 13. Що таке значки і для чого вони використовуються? 14. Для чого створюють ярлики і які об’єкти їх можуть мати? 15. Які основні дії виконуються над об’єктами за допомогою миші?

66

3.2. Робота з об’єктами Windows Працюючи з Windows доводиться виконувати різні операції з

об’єктами. Розглянемо деякі об’єкти та основи роботи з ними.

Основні типи вікон Назва операційної системи Windows в перекладі з англійської

означає «вікна».

Вікном у Windows називають прямокутну область екрана, яка має засоби для керування нею (заголовок,

кнопки тощо).

В процесі роботи на екрані час від часу з’являються вікна різних типів:

• прикладні – вікна прикладних програм для виконання певної роботи;

• діалогові – вікна для встановлення параметрів команд; • інформаційні – вікна з повідомленнями про стан системи,

пристроїв, хід виконання роботи, а також з поперед-женнями про аварійні ситуації;

• вікна папок – вікна дисків і папок; • підлеглі вікна у вікнах прикладних програм. З прикладними вікнами ви вже працювали, користуючись

тренажерами, системою тестування і калькулятором. Розглянемо структуру і властивості діалогових та інфор-

маційних вікон.

Діалогові вікна Діалогове вікно з’являється на екрані під час виконання

команди, яка вимагає введення додаткової інформації.

Діалогові вікна призначені для встановлення параметрів команд, властивостей і режимів роботи програм і пристроїв, у аварійних випадках тощо.

Кожне діалогове вікно має кнопки для підтверд-ження встановлених пара-метрів Гаразд, ОК, Застосувати (Применить) і для відмови від їх введення та закриття вікна Скасувати (Отмена, Cancel).

Контекстне меню Як ви вже знаєте, якщо встановити вказівник миші на об’єкт і

клацнути правою кнопкою, з’являється список команд, який нази-

67

вається контекстним меню. Вигляд контекстного меню і список дій у ньому залежать від типу об’єкта, на якому воно викликається.

Наприклад, якщо клацнути правою кнопкою на вільному місці Робочого столу, то з’явиться контекстне меню наведеного на малюнку вигляду (див. наступну сторінку) зі списком дій, які можна виконувати на Робочому столі Windows.

Для виконання команди меню досить клацнути її

лівою кнопкою. Якщо встановити вказівник миші на команду, що має в кінці

символ 4 (наприклад, Упорядкувати значки) – відкриється додат-кове меню з іншим переліком команд (детальніше див. далі).

Діалогове вікно «Екран - властивості» Особливості роботи з діалоговими вікнами розглянемо на

прикладі діалогу Екран - властивості. Вікно Екран - властивості (Свойства: Экран) можна від-

крити одним зі способів: • відкрити вікно Мій комп’ютер, на лівій панелі вибрати Панель керування, далі у вікні двічі клацнути на значку Екран (див. малюнок);

• вибрати команду Пуск � Панель керування, далі у вікні двічі клацнути на значку Екран;

• клацнути правою кнопкою миші на вільному місці Робочого столу і в контекстному меню, що з’явиться, вибрати команду Властивості (Свойства).

68

Вікно має вкладки для відкривання окремих сторінок (на малюнку – верхній фрагмент вікна) і виконання відповідних дій:

Теми – вибрати тему оформлення Робочого столу («Класична», «Windows XP» тощо). При зміні теми можуть одночасно змінитись багато параметрів: розміри написів у вікнах, значків на екрані, фоно-вий малюнок і т.д.;

Робочий стіл – встановити малюнок фону на Робочому столі (на малюнку в п. 3.1. – «Безмятежность»);

Заставка – вибрати вид рухомого зображення, яке з’явля-тиметься на екрані через певний час бездіяльності користувача;

Оформлення – встановити параметри шрифту, кольори, розміри об’єктів Робочого столу;

Параметри – встановити для екрана монітора колірну палітру і роздільну здатність.

Елементи керування діалогового вікна Елементи керування діалогового вікна призначені для вста-

новлення потрібних параметрів команд. Види елементів розгля-немо на прикладі діалогового вікна Параметри заставки «Об’ємний текст». Щоб відкрити його, потрібно: викликати кон-текстне меню на Робочому столі, в ньому вибрати команду Властивості (Свойства) – з’явиться вікно Екран – властивості; у ньому відкрити вкладку Заставка; далі відкрити список Заставка (див. мал.), вибрати Об’ємний текст, після чого клацнути на кнопці Параметри.

Основні елементи керування діалого-вого вікна Windows такі:

• Вкладка (див. вище) допомагає від-крити потрібну сторінку діалогового вікна. Щоб відкрити обрану вкладку, досить клацнути на її назві.

69

• Командна кнопка має прямокутну форму і містить назву дії, яка виконується при клацанні мишею на кнопці. Див. на малюнку кнопки Скасувати, Вибрати колір…. Якщо назва дії закінчується знаком «...», то при клацанні на ній буде від-крите ще одне діалогове вікно.

• Поле має вигляд рамки, у яку можна ввести текст. • Поле зі списком. У полі знаходиться поточне значення і праворуч кнопка u, при клацанні на якій відкривається перелік можливих значень (див. відкритий список Тип обер-тання:). Список може бути великим, тоді видно лише його частину, і праворуч з’являється смуга прокрутки з бігунком для пересування вздовж списку. Користувачу досить вибрати потрібне значення.

• Лічильник має у полі поточне значення і кнопки v. При натисканні на відповідну кнопку значення у вікні можна збільшити t або зменшити u до необхідного. Можна також ввести значення з клавіатури.

• Прапорець має вигляд квадратного віконця з назвою пара-метра поруч. Для його встановлення слід клацнути у вікон-ці, щоб з’явилася позначка a, для знімання – клацнути, щоб позначка зникла.

Назва опції

Поле

Перемикач

Назва поля

Поле зі списком

Повзунок

Прапорець

Регулятор

Командні кнопки

70

• Перемикач складається із двох і більше круглих віконець з назвами параметрів поруч (див. опцію Текст). Щоб вибрати одне із значень, треба клацнути у відповідному віконці: у ньому з’явиться крапка, а інші віконця залишаться чистими.

• Регулятор призначений для поступової зміни величини пара-метра (див. опцію Розмір), для чого необхідно перемістити «повзунок» регулятора лівою кнопкою миші.

Властивості файлу, папки або ярлика Для отримання інформації про загальні властивості файлу,

папки або ярлика, потрі-бно викликати контекст-не меню на відповід-ному значку і вибрати у ньому команду Власти-вості (Свойства).

В діалоговому вік-ні, що відкриється, клац-нути на вкладці Загальні (Общие).

До загальних влас-тивостей відносяться:

• зображення пікто-грами, назва об’єкта;

• шлях до файлу (папки, ярлика);

• обсяг і вміст (для папки);

• дата створення (редагування) та інші.

Інформаційні вікна Інформаційні вікна виво-

дяться на екран операційною системою та іншими прог-рамами без участі користувача. Наприклад, під час роботи текстового редактора Блокнот може з’явитися зображене на малюнку інформаційне вікно. Для реагування на повідомлення вікно має кнопки (тут: Так, Ні, Скасувати).

71

Вікно папки «Мій комп’ютер» Всі вікна мають типовий вигляд, і призначення їх елементів

можна вивчити на прикладі вікна папки Мій комп’ютер.

Папка Мій комп’ютер містить значки дисків та інших пристроїв, які підключені до даного комп’ютера, а також деякі папки.

Залежно від налаштування системи, папка Мій комп’ютер може бути доступна як об’єкт на Робочому столі або як пункт у головному меню (кнопка Пуск). Щоб відкрити вікно папки, досить двічі клацнути її значок на Робо-чому столі або викликати команду головного меню.

Розглянемо елементи цього вікна.

Перший рядок вікна – рядок заголовка, у ньому вказано ім’я вікна. Другий рядок – рядок меню, де знаходяться команди, за допомогою яких виконуються різноманітні операції. Досить клац-нути на кнопці (Файл, Правка, Вигляд...) – і на екрані з’явиться відповідний список команд.

Нижче знаходиться панель інструментів (детальніше далі). Об’єкти вікна розміщені в робочому полі. Ліворуч – додаткова панель зі списком типових задач для

швидкого доступу до різних команд системи, а також до найчас-

Рядок меню

Адресний рядок

Додаткова панель

Робоче поле

Кнопка системного меню

Кнопки керування вікном

Панель інструментів

Рядок заголовка

72

тіше використовуваних папок. Набір команд у цьому списку залежить від того, що відображається у правій частині, тому додаткова панель відіграє роль своєрідного контекстного меню робочого поля.

Для швидкого пошуку файлу або папки, шлях до яких відо-мий, цей шлях потрібно набрати в адресному рядку вікна і натис-нути клавішу Enter.

Наприклад, C:\Школа\9-Б клас\Рибачук.

Кнопки керування вікном У правому кінці рядка заголовка знаходяться три кнопки:

0 – згорнути вікно до значка на панелі задач; 1 – розгорнути вікно на весь екран, або 2 – повернути вікно

до режиму неповного екрана; r – закрити вікно. Щоб виконати одну з цих дій, досить клацнути відповідну

кнопку. Детальніше робота з вікнами розглядатиметься далі.

Створення папки Хороша організація зберігання файлів полягає у тому, щоб

кожен з них був розміщений в одній папці з файлами подібного призначення. Краще, якщо назва папки вказує на призначення вміщених у неї файлів або на її власника.

Папку можна створити: • на Робочому столі; • на оптичному диску (CD-RW або DVD-RW) або іншому носії даних, що може замінюватися у дисководі;

• на диску вінчестера; • всередині іншої папки. Кожен із зареєстрованих на комп’ютері користувачів має

власну папку Мої документи, і саме в ній найкраще розміщувати всі свої файли. Але можлива ситуація, коли під одним іменем на комп’ютері працюють багато людей. Наприклад, на шкільному комп’ютері може бути зареєстрований користувач Учень для роботи всіх учнів на уроках. Папка Мої документи такого користувача надається у спільне користування, і кожен з учнів може створити в ній персональну папку.

При потребі користувач може створити папку в іншому місці.

73

Щоб створити папку, наприклад, на диску D, необхідно виконати такі дії:

• відкрити вікно Мій комп’ютер; • у вікні Мій комп’ютер двічі клацнути на значку диска

(наприклад, D:), де буде створена папка; • на вільному місці вікна папки диска клацнути правою кноп-кою миші – відкриється контекстне меню;

• встановити вказівник миші на команду Створити (Соз-дать8) – відкриється додаткове меню (див. мал. на наступній сторінці);

• перевести вказівник миші у додаткове меню і клацнути на ко-манді Папку. Контекстне меню і список зникнуть, у вікні диска з’явиться піктограма папки, поруч – поле для введення назви;

• увести з клавіатури назву папки і натиснути клавішу Enter – на диску буде створена папка із уведеним іменем. Необхідно запам’ятати, на якому диску знаходиться власна

папка і яке її ім’я, щоб потім зберігати в ній свої документи. Коли виникає потреба переглянути вміст власної папки, слід

щоразу проходити шлях до свого файлу, відкриваючи вікно Мій комп’ютер, далі – вікно диска, де знаходиться папка, і, нарешті, відкривати папку. Проте, цю процедуру можна значно спростити, створивши ярлик власної папки.

Створення ярлика Процедуру відкриття папки можна виконувати без поперед-

нього її пошуку, створивши ярлик для неї і розташувавши його на Робочому столі Windows, для чого слід виконати такі дії:

• відкрити вікно Мій комп’ютер і далі – вікно диска, на якому знаходиться власна папка;

Ввести назву папки

74

• встановити вказівник миші на значок папки і викликати кон-текстне меню;

• встановити вказівник миші на команду Надіслати 8 (Отпра-

вить 8) – з’явиться додаткове меню; • у додатковому меню вибрати команду Робочий стіл (ство-рити ярлик);

• закрити вікно диска – на Робочому столі Windows з’явиться ярлик з назвою папки. Тепер, щоб відкрити власну папку, досить на Робочому столі

Windows двічі клацнути на її ярлику.

Створення файлів різних типів Операційна система Windows ХР дозволяє створювати

«порожні» файли різних типів (малюнки, документи, архіви тощо), не запускаючи відповідних програм. Порядок створення файлу не відрізняється від розглянутого вище порядку створення папки, за винятком того, що при роботі з контекстним меню потрібно вибрати бажаний тип файлу (Крапковий малюнок, Текстовий документ тощо). Якщо двічі клацнути новостворений файл, то буде запущена відповідна програма для його редагування.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-3-2): 1. Назвіть типи вікон, використовуваних в ОС Windows. 2. Коли і для чого на екрані може з’явитися діалогове вікно? 3. Які можливості надає діалогове вікно «Властивості: Екран»? 4. Назвіть елементи керування діалогового вікна. 5. Для чого призначені вкладки діалогового вікна? 6. Як користуватися полем зі списком? 7. Як влаштований лічильник? Як ним користуватися? 8. Для чого використовується прапорець? Як ним користуватися? 9. Опишіть вигляд та особливості використання перемикача. 10. Коли і для чого на екрані з’являється інформаційне вікно? 11. Яким чином можна відкрити вікно папки «Мій комп’ютер»? 12. Як згорнути вікно на панель завдань? Як його розгорнути? 13. Що таке контекстне меню? Як ним користуватися? 14. Як створити папку за допомогою вікна «Мій комп’ютер»? 15. Опишіть порядок надання імені папці, що створюється. 16. Як створити і надіслати на Робочий стіл ярлик власної папки?

75

3.3. Вікна папок Вікно папки з’являється на екрані після подвійного клацання

на значку диска або папки. На попередніх уроках ви вже працю-вали з вікном папки Мій комп’ютер.

Вікна папок мають типову будову. Крім відомих кнопок у правому кінці заголовка, за допомогою яких вікно може бути згорнуте до значка на панелі задач, закрите, розгорнуте на весь екран або зменшене, вікна мають й інші засоби керування.

Смуги прокрутки вікна Якщо розміри

вікна не дозволяють одночасно показати всі його об’єкти, пра-воруч і (або) внизу робочої області з’яв-ляються вертикальна і (або) горизонтальна смуги прокрутки з бігунками. За допо-могою смуги про-крутки можна пере-суватися в ту частину робочої області, якої не видно на екрані, і таким чином одержати доступ до розміщених там об’єктів.

Смуга вертикальної прокрутки нагадує шахту ліфта. Всере-дині «шахти» пересувається «ліфт» (бігунок), який показує, яку частину вікна видно на екрані.

Щоб перейти в нижню (верхню) частину вікна, достатньо пересунути мишею бігунок вниз (вгору).

Бігунком користуються тоді, коли треба зразу перейти у пот-рібну частину робочого поля. Для цього досить перемістити бігунок мишею: у робочому полі з’явиться вміст відповідно до нового розташування бігунка.

Крім бігунка на смузі прокрутки є кнопки tu для перемі-щення вздовж вікна. При натисканні і утримуванні такої кнопки поступово зсувається вміст робочого поля, і бігунок відповідно змінює своє розташування.

Горизонтальний бігунок Вертикальний бігунок

76

Зсувати вгору або вниз робоче поле зручно також, обертаючи коліщатко, що є на більшості маніпуляторів «миша».

За розміром бігунка можна оцінити величину видимої частини вікна або документа. Якщо бігунок маленький, то на екрані показано малу частину вмісту вікна або документа. Якщо бігунок великий, то видно значну частину вікна або документа.

Для пересування екранними аркушами корис-туються клацанням над і під бігунком, що є еквівалентом викорис-тання клавіш Page Up і Page Down.

Вздовж нижньої межі вікна може бути розташована смуга горизонтальної прокрутки. Щоб перейти в ліву (праву) частину вікна, досить перемістити мишею бігунок ліворуч (праворуч) або скористатися кнопками 34.

Зміна розміщення і розмірів вікна Над зменшеним вікном можна вико-

нувати ще такі дії: • Перемістити вікно – встановити вказівник миші на рядок заголовка і перетягти вікно на нове місце.

• Змінити ширину (висоту) вікна – встановити вказівник миші на верти-кальну (горизонтальну) межу вікна і, коли з’явиться двонаправлена стріл-ка, перетягти межу у потрібний бік і відпустити кнопку.

• Змінити обидва розміри вікна – встановити вказівник миші в один із кутів межі вікна, щоб з’явилася двонаправлена стрілка, перетягти кут в інше місце і відпустити кнопку. Описані дії неможливі над вікном, розгорнутим на весь екран.

Рядок меню

Меню – це список команд, з якого можна вибрати

потрібну команду для виконання.

Такий елемент інтерфейсу вікна Windows, як рядок меню, присутній у більшості програм і має спільні елементи.

Кожне меню має назву, яка відображає призначення команд, що знаходяться у ньому. Після клацання на назві меню, воно розгортається у список команд.

77

Для виконання команди з меню треба встановити

на її назві вказівник миші і клацнути.

У відкритому меню команди, доступні для виконання у даній ситуації, написані темним кольором. Команди, тимчасово недоступні для виконання, відображені світлим кольором.

Для закриття меню досить клацнути на будь-якому місці рядка заголовка або на вільному місці екрана.

Меню «Вигляд» («Вид») Якщо у рядку ме-

ню клацнути на кнопці Вигляд (Вид), то від-криється список ко-манд. Встановивши вказівник на команду Панелі інструментів, отримаємо додатковий список (див. малюнок).

Деякі з команд у меню є своєрідними вимикачами: їх можна увімкнути або вимкнути. Так, якщо клац-нути на команді Звичайні кнопки (Обычные кнопки) – біля неї встановиться позначка a і у вікні з’явиться панель інструментів; якщо клацнути на команді Панель адреси (Адресная строка) – у вікні з’явиться адресний рядок тощо. Повторним вибором тієї ж команди позначку знімають і вимикають відображення відповідних елементів вікна.

Деякі команди утворюють список, з якого можна вибрати лише один елемент. Наприклад, для зміни вигляду значків у робочій області вікна необхідно клацнути у списку один з варіантів (Ескізи аркушів (Эскизы страниц), Плитка, Значки, Список, Таблиця) – встановиться позначка h (див. Плитка).

Таким чином, значок a або h поруч з командою свідчить, що вона активна.

Панель інструментів Нижче рядка меню розташована панель інструментів, на якій

розміщені командні кнопки. Вигляд панелі інструментів і набір

78

кнопок-команд типовий, проте можливі відмінності залежно від виду вікна і потреб користувача. На цій панелі розміщені такі командні кнопки:

Назад – повернутися до попереднього вмісту вікна (попередньої папки).

Вперед – перейти до папки, що відображалась до вико-нання команди Назад.

Вгору – перейти на рівень вище (у папку або на диск, де розташований об’єкт, вікно якого відкрите).

Пошук – пошук об’єкта (файлу, папки тощо) за допомогою панелі Помічник із пошуку (Помощник по поиску).

Папки – замість списку типових задач відкрити панель із значками дисків і папок. У правій половині з’я-виться вміст вибраної ліворуч папки або диска. Щоб побачити внутрішню структуру папки, слід клацнути на кнопці . Щоб згорнути структуру папки, слід клацнути на кнопці .

Вигляд – клацнувши на кнопці u, відкриємо список команд, подібний до розглянутого у меню Вигляд.

Якщо в меню Вигляд � Панелі інстру-ментів зробити неактивною команду За-кріпити панелі інструментів (Закрепить панели инструментов), то рядок меню, панель інструментів та адресний рядок можна буде переміщувати мишею і розташовувати на власний смак.

Перейменування об’єкта Щоб змінити ім’я об’єкта, з його контекстного меню

вибирають команду Перейменувати (Переименовать). Після цього підпис значка буде виділений і користувач може:

• набрати нове ім’я об’єкта – воно замінить старе; • або клацнути в потрібне місце імені чи перемістити курсор клавішами зі стрілками, а потім відредагувати ім’я;

• не вносити жодних змін, якщо перейменування не потрібне. В усіх випадках перейменування завершують, натиснувши

Enter або клацнувши за межами підпису значка.

Назад Вперед Вгору Пошук Папки Вигляд

79

Перевести виділений об’єкт в режим перейменування можна також клацнувши його назву або вибравши команду меню Файл � Перейменувати.

Видалення об’єкта Вилучити непотрібний об’єкт (документ, папку або ярлик)

можна одним із таких способів: • встановити вказівник миші на значок об’єкта, викликати контекстне меню і вибрати команду Вилучити (Удалить);

• у вікні відкритої папки позначити потрібний об’єкт (клацнути на значку), у списку типових задач вибрати команду Вилучи-ти файл (папку);

• з Робочого столу або з відкритої папки перемістити мишею об’єкт і відпустити над значком Кошик;

• виділити об’єкт і натиснути на клавіатурі клавішу Del(ete) або кнопку з хрестиком на панелі інструментів. Об’єкт зі старого місця зникне і опиниться у папці Кошик.

Папка Кошик містить видалені об’єкти, які можна відновити або знищити без можливості відновлення.

Щоб відкрити вікно папки Кошик і переглянути видалені об’єкти, треба двічі клацнути на її значку на Робочому столі.

Відновлення видаленого об’єкта Щоб повернути на попереднє місце об’єкт зразу після його

видалення, необхідно на робочому полі папки викликати кон-текстне меню і вибрати команду Скасувати видалення (Отменить удаление) або натиснути комбінацію клавіш Ctrl + Z. Таким способом можна скасувати декілька помилкових дій поспіль.

Для повернення із папки Кошик на попереднє місце об’єкта, видаленого раніше, необхідно виконати такі дії:

• у відкритому вікні Кошик виділити відповідний об’єкт (папку, документ, ярлик);

• у списку типових задач вибрати команду Відновити (Восстановить) або натиснути відповідну кнопку на панелі інструментів – об’єкт з’явиться на поперед-ньому місці і зникне з папки Кошик;

• для відновлення відразу всіх об’єктів на попередніх місцях необхідно викликати команду Відновити всі об’єкти.

80

Очищення «Кошика» Для очищення кошика, треба клацнути правою кнопкою на

значку Кошик і вибрати із контекстного меню команду Очистити кошик (Очистить корзину) або таку ж команду вибрати зі списку типових задач відкритого вікна Кошик.

Після очищення Кошика відновити видалений об’єкт

звичайними способами не вдасться!

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-3-3): 1. На які основні типи поділяються вікна? 2. Назвіть елементи керування, що може мати вікно Windows. 3. Як користуватися смугами прокрутки вікна Windows? 4. Як змінити горизонтальний або вертикальний розміри вікна? 5. Що може знаходитися у робочому полі вікна? 6. Що знаходиться у рядку меню? Які команди має меню «Вигляд»? 7. Як відобразити значки у вікні великими, малими, списком, таблицею? 8. Де може знаходитись і які команди має панель інструментів? 9. Як відмінити одну або декілька помилкових дій? 10. Як перемістити панель інструментів? 11. Як вилучити об’єкт Windows за допомогою контекстного меню? 12. Як вилучити об’єкт за допомогою панелі інструментів? 13. Опишіть процес відновлення об’єкта командами панелі інструментів. 14. Як відновити видалений об’єкт за допомогою контекстного меню? 15. Як очистити папку «Кошик»?

3.4. Текстовий редактор «Блокнот» Операційна система Windows надає багато зручних засобів для

обробки інформації, одним з яких є текстовий редактор Блокнот. Програма Блокнот застосовується для створення текстових

документів, редагування, виконання нескладного форматування та їх друкування на аркушах паперу. Можливості редактора Блокнот скромні, він використовується лише для створення і обробки невеликих документів. Але знання та навички, одержані під час роботи з ним, полегшать вивчення складніших програм.

Програма Блокнот має стандартизований інтерфейс, тому користувачу, який має навички роботи з вікнами та іншими об’єк-тами Windows працювати з Блокнотом легко і зручно.

Завантажити Блокнот можна одним з таких способів: • командою Пуск � Програми (Программы) � Стандартні

(Стандартные) � Блокнот;

81

• двічі клацнути на ярлику Блокнот (див. мал.); • двічі клацнути на значку документа із розширенням

.txt. Після виконання однієї з цих дій на екрані з’явиться

вікно текстового редактора Блокнот (див. мал.).

Вікно редактора Блокнот (на малюнку – зменшене по верти-калі) нагадує чистий аркуш паперу. У робочому полі редактора мигтить невелика вертикальна риска – курсор. Це означає, що Блокнот готовий до роботи.

Рядок меню Блокнота включає такі списки команд: Файл, Правка, Формат, Вигляд (Вид), Довідка (Справка).

Меню «Файл» Меню Файл розгортається у список з такими командами: Створити (Создать) – використовується для створення

нового документа; Відкрити (Открыть) –

дозволяє продовжити роботу із збереженим текстом

Зберегти (Сохранить) – зберегти поточний текст у файл із вказаною назвою;

Зберегти як (Сохра-нить как) – зберегти текст, що на екрані, у файл з новим ім’ям (і, можливо, в новій папці).

Якщо назва команди закінчується трьома крапками (…), то при її виконанні відкриється діалогове вікно, де можна вибрати додаткові параметри і підтвердити виконання команди.

Для окремих команд праворуч вказаний клавіатурний еквіва-лент – «швидкі клавіші».

Рядок меню

Відкрите меню

Заголовок

Робоче поле Курсор

82

Швидкі клавіші – це комбінація кількох клавіш,

натискання яких спричиняє виконання даної команди без допомоги меню.

Наприклад, Ctrl+Z (Alt+�) – відмінити помилкову команду.

Щоб викликати команду швидкими клавішами, треба натиснути першу клавішу і, не відпускаючи її,

натиснути і відпустити другу.

Правила набору тексту Під час набору тексту слід дотримуватися таких правил:

• робити лише один «пропуск» між словами; • розділовий знак (крапку, кому, двокрапку, три крапки, крапку з комою, знак оклику, знак питання) не відривати від слова, за яким він стоїть (між ними не повинен стояти «пропуск»);

• після кожного з перелічених знаків ставити «пропуск»; • після відкриваючих дужок або лапок зразу писати текст (див. попередні абзаци);

• закриваючі дужки або лапки писати відразу за текстом; • до і після дефісу не ставити «пропуск» (що-небудь); • до і після тире ставити «пропуск» (Книга – джерело знань).

Для автоматичного переносу слів з кінця рядка на початок наступного необхідно у меню Формат встановити прапорець Перенос по словам.

Без цього текст буде записуватися в один рядок, яким би довгим він не був, а на наступний курсор перейде тільки після натискання Enter.

При наборі тексту клавішу Enter натискати тільки для переходу на початок наступного абзацу.

Використання клавіші Tab у редакторі «Блокнот»

Табулятори – це положення у рядку, в які встановлю-

ється курсор після натискання клавіші Tab.

Відстань між табуляторами однакова і залежить від розміру та виду шрифту. За допомогою табуляторів можна швидко і точно вишикувати частини рядків у стовпчики. Крім того, клавішу Tab можна використовувати для встановлення відступів від лівого краю робочого поля при наборі тексту.

83

Переміщення в тексті В тексті курсор переміщують за допомогою:

• клавіш зі стрілками � або � (вгору або вниз на один рядок), � або � (ліворуч або праворуч на один символ);

• клавіші End – в кінець, клавіші Home – на початок рядка; • миші – встановити вказівник на потрібне місце і клацнути. Для переміщення курсору також використовуються спеціальні

клавіші та їх комбінації: Ctrl+� або Ctrl+� – переміщення по словах; Page Down – переміститися на екранну сторінку вниз; Page Up – переміститися на екранну сторінку вгору; Alt + Home – переміститися на початок тексту; Alt + End – переміститися в кінець тексту. Переглянути текст можна й за допомогою смуг прокрутки,

переміщуючи бігунок, доки на екрані не з’явиться потрібний фрагмент тексту. Проте курсор при цьому залишається на місці.

Набір і редагування тексту можливі тільки в місці

знаходження курсору.

Уведення поточної дати і часу Для уведення поточної дати і часу з таймера комп’ютера

досить натиснути функціональну клавішу F5. На місці курсору з’являться поточні дата і час.

Наприклад: 8:58 19.04.2011 (8 год. 58 хв., 19 квітня 2011 р.)

Збереження документа Процедура збереження файлу є стандартною для більшості

програм, що працюють під керуванням Windows. Щоб зберегти документ на диск, виконують такі дії:

• відкрити меню Файл; • вибрати команду Зберегти (Сохранить) – відкриється діалогове вікно Зберегти як (Сохранить как) (див. мал. на наступній сторінці);

• у полі Ім’я файлу (Имя файла) набрати потрібне ім’я або лише назву файлу;

• у полі Папка клацнути на кнопці 6, щоб відкрити список (на малюнку він відкритий);

• вибрати потрібний диск; • знайти і відкрити власну папку;

84

• натиснути кнопку Зберегти (Сохранить) – файл з вказаним іменем буде збережено у вибраній папці.

Якщо у папці вже є файл з вка-заним ім’ям, то буде виведене діалогове вікно з попереджен-ням. Користувач має вирішити: замінити наявний файл новим чи ні, і клацнути відповідну кнопку.

При повторному виклику команди Зберегти (Сохранить) діалогове вікно вже не виводитиметься, а поточний стан документа буде зберігатись у той самий файл. За потреби можна зберегти копію документа у файлі з іншим іменем та в іншій папці. Для цього вибирають команду меню Файл � Зберегти як (Сохранить как) та виконують описані вище дії.

Відкриття документа Збережений раніше текст можна відкрити для продовження

роботи. При виконанні команди меню Відкрити (Открыть) з’являється діалогове вікно Відкрити (Открыть), подібне до вікна Зберегти як.... У ньому необхідно:

• кнопкою 6 відкрити список Папка; • вибрати в ньому диск і далі папку; • знайти і клацнути потрібний файл; • клацнути на кнопці Відкрити (Открыть) – у робочому полі з’явиться вміст вказаного файлу.

Тренажер редагування тексту6

Тренажер редагування тексту WCorreсt призначений для роботи на комп’ютерах, що працюють під керуванням Windows.

Для завантаження WCorreсt необхідно на Робочому столі двічі клацнути лівою кнопкою миші на відпо-відному значку – з’явиться вікно тренажера.

6 Можна скачати з сайту http://aspekt-edu.kiev.ua

2. Клацнути – відкриється список

3. Відкрити потрібний диск

4. Відкрити власну папку

1. Набрати назву файлу

5. Натиснути кнопку «Зберегти»

85

Завдання користувача полягає у виправленні помилок у другому рядку згідно із зразком, що наведений у першому рядку.

Помилки виправляються так: • для видалення зайвого символу, що знаходиться праворуч від курсору, натиснути клавішу Del, ліворуч від курсору – Back-space (див. мал.);

• щоб вставити пропущений символ – встановити курсор на місце, де він має бути, і ввести з клавіатури потрібний символ;

• щоб замінити символ, його спочатку необхідно вилучити і вставити потрібний. Переміщувати курсор вздовж рядка тексту, що редагується,

можна за допомогою клавіш � і � або миші: встановити вка-зівник миші на потрібне місце і клацнути.

Після виправлення помилок натискають клавішу Enter. Якщо відредагований рядок відповідає зразкові, то з’являється наступна пара рядків. Якщо відредагований рядок не відповідає зразкові, то звучить сигнал і курсор встановлюється на місце першої помилки.

Тренажер забезпечує роботу з українським, російським та анг-лійським текстами. Перемикання мов – стандартне.

Існують чотири режими роботи: • «Вилучити зайвий символ»; • «Вставити пропущений символ»; • «Замінити неправильний символ»; • «Виправити помилки». Щоб розпочати роботу з тренажером WCorreсt, натискають

кнопку «Старт». У вікні тренажера показано поточну мову і сумар-ну кількість очок (на малюнку – 295) оцінки роботи, яка склада-ється із кількості натиснутих клавіш, затраченого часу у секундах і штрафу у розмірі 50 очок за кожний випадок натискання клавіші Enter при наявності помилок у відредагованому рядку. Внизу вікна є діаграма, яка відображає у відсотках частину виконаної роботи.

86

По закінченні тренування програма пропонує користувачу ввести своє прізвище для збереження результату роботи. Після натискання кнопки ОК уведене прізвище і кількість набраних балів заносяться у підсумкову таблицю. Ця процедура відбува-ється лише тоді, коли результат редагування тексту кращий за останнє місце у таблиці.

Для оцінювання роботи з тренажером редагування тексту можна скористатися наведеною таблицею. За роботу з тренажером можна заробити 3, 2, 1 або 0 бали в залежності від результату вико-нання всіх вправ. Зароблені бали додаються до загальної оцінки при виконанні практичної роботи.

очок оцінка очок оцінка менше 500 3 801-1100 1

500-800 2 більше 1100 0

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-3-4): 1. Опишіть основні можливості програми «Блокнот». 2. Опишіть способи завантаження програми «Блокнот». 3. Які назви містить рядок меню програми «Блокнот»? 4. Які команди містить меню «Файл»? 5. Дайте визначення поняттю «швидкі клавіші». 6. Назвіть правила написання розділового знака? 7. Які правила написання дужок і лапок? 8. Як набирати слова з дефісом? Сформулюйте правила набору тире. 9. Яку клавішу натискають для переходу на новий абзац? 10. За допомогою яких клавіш можна переміщатися в тексті? 11. Як перемістити курсор за допомогою миші? 12. Яким чином вилучити зайвий символ і вставити пропущений символ? 13. Як засобами «Блокнота» у текст вставити поточну дату і час? 14. Опишіть процедуру збереження документа. 15. Як зберегти поточний файл з новим іменем і в новій папці?

87

3.5. Робота з абзацами і фрагментами тексту

Робота з абзацами Абзац – це частина тексту, яка завершується спеціальним

символом, що вводиться натисканням клавіші Enter.

При наборі і редагуванні тексту можливі такі дії з абзацами: • Розбити абзац на два – в абзаці, який треба розбити на два, встановити курсор перед першим символом другого абзаца і натиснути Enter.

• Об’єднати два абзаци в один – встановити курсор після остан-нього символу в абзаці, до якого треба приєднати наступний абзац, і натиснути клавішу Del або перед першим символом другого абзацу і натиснути клавішу � BS.

• Вставити порожній абзац – у рядку, на місці якого треба вставити порожній абзац, а існуючий зсунути вниз, встановити курсор перед першим символом і натиснути клавішу Enter. Щоб вставити кілька порожніх абзаців, треба відповідну кількість разів натиснути клавішу Enter.

• Вилучити ПОРОЖНІЙ абзац – встановити курсор на ПОРОЖНЬОМУ абзаці і натиснути клавішу Del. Щоб вилучи-ти кілька абзаців, треба встановити курсор на ВЕРХНЬОМУ абзаці і стільки ж разів натиснути клавішу Del.

Фрагмент тексту У Блокноті є можливість стирати, копіювати або переносити

на інше місце вибрану частину тексту (символ, слово, речення, кілька речень, абзац, кілька абзаців... ) – фрагмент тексту.

Дії з фрагментом тексту можливі лише після його виділення.

Для виділення слова досить двічі клацнути на ньому лівою кнопкою.

Для виділення послідовності символів необхідно роз-містити вказівник миші на першому символі, притиснути ліву кнопку, перемістити вказівник до останнього символу і відпустити кнопку.

Виділений текст буде позначений темним фоном.

Для скасування виділення фрагменту досить

клацнути на робочому полі.

88

Дії з фрагментом тексту виконуються за допомогою буфера обміну – спеціальної ділянки пам’яті, призначеної для тимчасового зберігання даних, що копіюються або переміщуються.

Буфер обміну використовують спільно всі програми, тому можна, виконавши копіювання в одній програмі, перейти до іншої і там вставити скопійований фрагмент.

Робота з фрагментами тексту Для обробки виділеного фрагмента

відкривають меню Правка, у якому виби-рають потрібні команди.

Вирізати (Вырезать) – фрагмент переміститься у буфер і зникне зі старого місця. Якщо помилково вирізали потріб-ний текст, натисніть клавіші Ctrl + Z для скасування останньої дії.

Для перенесення вирізаного фраг-мента потрібно встановити вказівник миші на потрібне місце, викликати кон-текстне меню і вибрати команду Вста-вити – текст з буферу з’явиться на новому місці.

Копіювати – фрагмент залишиться на старому місці, а його копія буде занесена до буфера обміну. Якщо встановити курсор на потрібне місце, викликати контекстне меню і вибрати команду Вставити, фрагмент з буферу обміну з’явиться ще й на новому місці.

Вилучити (Удалить) – позначений текст зникне без переміщення у буфер обміну. Якщо помилково видалили потрібний текст, натисніть Ctrl + Z для відновлення вилученого тексту.

Для роботи з фрагментами тексту зручно користуватися кон-текстним меню, клацаючи правою кнопкою безпосередньо на виді-леному фрагменті тексту.

Встановлення шрифтів Шрифт – це набір малюнків, що мають вигляд літер, знаків

тощо, за допомогою яких відображаються тексти на екрані монітора і на папері.

Шрифт має такі параметри: • вид шрифту (гарнітура); • накреслення шрифту; • розмір (кегль) шрифту.

89

Параметри шрифту в редакторі Блокнот можна встановити або змінити тільки для всього тексту.

Щоб встановити новий шрифт, необхідно відкрити меню Формат і вибрати команду Шрифт – з’явиться діалогове вікно Шрифт. У вікні налаштовують гарнітуру шрифту (на мал. вста-новлено шрифт «Arial»).

Можна вибрати інший вид шрифту (гарнітуру), наприклад: Comic Sans MS, Courier New, Times New Roman тощо.

Є шрифти, які містять малюнки, що не схожі на літери. Наприклад: �����●� (Webdings), ���� ���� (Wingdings). У полі Накреслення (Начертание) вибирають один з варіантів

накреслення шрифту (на мал. встановлено звичайний). Наприклад: курсив, жирний, жирний курсив. У списку Розмір вибирають розмір шрифту (на мал. вста-

новлено «14»). Для пересування вздовж списку Розмір користу-ються бігунком або кнопками 5 і 6.

Підтверджують вибір, клацнувши кнопку ОК. Після цього текст буде відображений відповідно до встановлених параметрів.

Обираючи шрифт, слід мати на увазі, що деякі з них не містять зображень українських, а іноді й англійських літер. Після встановлення такого шрифту текст на екрані може спотворитись. Щоб виправити це, досить вибрати інший шрифт.

90

Друкування документа У меню Файл є такі команди для друкування документа: Параметри сторінки (Параметры страницы) – вибрати

розмір аркуша паперу, джерело подачі паперу у принтер, орієн-тацію сторінки (книжкова або альбомна), поля, колонтитули тощо.

Колонтитул – місце вгорі або (і) внизу сторінки,

відведене для запису номера сторінки, назви розділу, теми тощо.

При виконанні цієї команди з’являється діалогове вікно Параметри сторінки (Параметры страницы), в якому встанов-люють потрібні параметри (див. мал.).

Для формування колонтитулів можна використовувати довільний текст та спеціальні сполучення символів:

&Ф вставка імені файлу &Д вставка дати &В вставка поточного часу &С вставка номерів сторінок

Друк (Печать) – надрукувати текстовий документ, якщо принтер увімкнено і в нього вставлений аркуш паперу. Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-3-5): 1. Вкажіть послідовність дій для завантаження редактора «Блокнот». 2. Сформулюйте правила набору тексту. 3. Опишіть послідовність дій для розбиття абзацу на два абзаци. 4. Опишіть послідовність дій для об’єднання двох абзаців в один. 5. Як вставити один або декілька порожніх рядків? 6. Як вилучити один або декілька порожніх рядків?

91

7. Що може бути фрагментом тексту? 8. Як вилучити фрагмент тексту? 9. Як зняти виділення фрагмента тексту? 10. Що таке буфер? Для чого він призначений? 11. Опишіть процес перенесення на нове місце фрагмента тексту. 12. Опишіть процес копіювання на нове місце фрагмента тексту. 13. Як встановити потрібні параметри шрифту? 14. Що таке колонтитул? 15. Вкажіть елементи налаштування перед друком документа.

3.6. Довідкова система Windows’ ХР

Користування довідковою системою Windows’ХР є доброю нагодою отримати навички для подальшої роботи з веб-сторінками та в мережі Інтернет.

Вікно Центр довідки і підтримки (Центр справки и под-держки) можна викликати одним із способів:

• на Робочому столі клацнути кнопкою миші, а потім натис-нути й відпустити клавішу F1 (клавішу не утримувати!);

• у головному меню вибрати команду Довідка і підтримка (Справка и поддержка). Крім того, якщо у вікні Windows клацнути на кнопці Довідка

(Справка), далі у меню, що відкриється, на команді Центр довідки і підтримки (Центр справки и поддержки), буде викликано наве-дене на малюнку вікно.

92

На панелі керування є такі кнопки: Назад – повернути попередній вигляд вікна довідки. Вперед – повернути вигляд довідки, який був до натискання

кнопки Назад. Ці дві кнопки можна послідовно натискати кілька разів.

Додому (Домой) – перехід на домашню веб-сторінку центру довідки і підтримки. Для цього необхідне підключення комп’ютера до мережі Інтернету.

Вказівник (Указатель) – пошук розділів довідки. Обране (Избранное) – швидкий перехід до сторінок довідки, назви

яких були збережені в папці Обране. Журнал – повторний перегляд сторінок довідки, які були

прочитані під час поточного сеансу. Підтримка (Поддержка) – запит до віддаленого помічника або до

служби підтримки Інтернет. Параметри – вибір параметрів для налагодження центру довідки і

підтримки. Нижче панелі керування знаходяться засоби для одержання

довідки за ключовими словами. Слова слід увести у спеціальне поле і натиснути кнопку зі стрілкою. Через деякий час на екрані з’явиться перелік розділів, які, можливо, містять відповідь на поставлене питання або повідомлення про відсутність інформації, відповідної до запиту. У разі позитивної відповіді треба відкрити потрібний розділ і ознайомитися з відповіддю.

Працюючи з довідковою системою, треба уважно слідкувати за виглядом вказівника. Коли він набуває вигляду руки (див. мал.), це означає, що вказівник наведений на гіперпосилання. Якщо його клацнути, буде відкритий ін-ший розділ довідкової системи з відповідним поясненням.

Деякі гіперпосилання призводять до відкривання сайтів безпосередньо з мережі Інтернет (звичайно, якщо комп’ютер до неї підключений). За допомогою гіперпосилань користувачі Інтернету переходять з одного сайту на інший.

Центр довідки і підтримки є джерелом засобів і відомостей, надає доступ до об’ємної інтерактивної довідкової системи. За його допомогою є можливість консультуватися з інженерами служби підтримки корпорації Microsoft у режимі реального часу, обміню-

93

ватися питаннями і відповідями з іншими користувачами і експер-тами телеконференцій Windows, а також використовувати засіб Віддалений помічник (Удалённый помощник) для одержання допо-моги від друга або співробітника.

Підручники і статті – недосвідченим користувачам пропо-нується підручник для ознайомлення з основними засобами Windows’XP, можливість ознайомитися з відомостями, опублікова-ними у нових статтях. У статтях надаються пояснення щодо нала-годження домашньої мережі, впорядкування і спільного викорис-тання цифрових фотографій, відтворення музики на комп’ютері.

Електронна довідка – Windows надає розширену довідку про всі засоби операційної системи. Є можливість із домашньої сторінки центру довідки і підтримки переглядати розділи довідки. Щоб переглянути предметний покажчик або його зміст, на панелі переходів досить натиснути кнопку «Домой» або «Указатель» або ввести ключове слово (кілька слів) в поле «Найти» і клацнути кнопку поряд.

Віддалений помічник дозволяє одержати через Інтернет допомогу від друзів або спеціалістів комп’ютерної справи для вирі-шення проблем, які виникають під час роботи на комп’ютері.

Телеконференції, які проводить корпорація Microsoft, дають можливість обмінюватися відомостями з іншими користувачами і спеціалістами Windows’XP, а також одержувати безкоштовні пора-ди і відповіді на питання.

Сервіс – можна використати велику кількість засобів центру довідки і підтримки для підвищення ефективності роботи комп’ю-тера. Щоб вивести на екран список засобів, на домашній сторінці центру довідки і підтримки потрібно вибрати посилання «Исполь-зование служебных программ для просмотра информации о компьютере и диагностики неполадок».

Засіб «Усунення неполадок» Оперативно усунути дрібні неполадки в роботі комп’ютера

дозволяє засіб Усунення неполадок (Устранение неполадок), що входить до складу довідкової системи Windows.

Наприклад, на комп’ютері з невідомої причини відсутній звук. Виберіть у головному меню пункт Довідка і підтримка, а у вікні, що з’явиться, клацніть посилання Усунення неполадок. У лівій частині вікна з’явиться список посилань, які дозволяють деталізу-

94

вати пошук відповіді. В нашому випадку, очевидно, найкраще виб-рати посилання Неполадки, пов’язані з іграми, звуком та відео. Після цього у правій частині вікна, серед інших, побачимо посилання Усунення неполадок звуку.

Тепер потрібно уважно прочитати запропоновані варіанти неполадок і обрати той, що найбільше підходить: Не чути звуку з динаміків комп’ютера або навушників. На наступних сторінках користувачеві будуть запропоновані конкретні питання щодо перевірки працездатності та налаштувань звукової підсистеми комп’ютера. Якщо порада не допомогла, будуть поставлені нас-тупні навідні питання і т.д. Зрештою, одна з порад може допомогти усунути неполадку. Якщо ж ні, то користувачеві буде запропо-новано звернутися до технічної документації, скористатися понов-ленням системи Windows (Windows Update) або зв’язатися з більш кваліфікованим користувачем для консультації.

Змінювати налаштування системи варто лише тоді, коли ви добре усвідомите можливі результати.

Інакше можна повністю порушити роботу комп’ютера.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-3-6): 1. Якими способами можна викликати довідкову систему Windows’ХР? 2. Вкажіть дії, що дозволяють одержати довідку за ключовими словами. 3. Як діє кнопка «Назад» у вікні «Центр довідки й підтримки»? 4. Як діє кнопка 6 у вікні «Центр довідки й підтримки»? 5. В чому різниця між засобами «Обране» та «Журнал»? 6. Що таке гіперпосилання? 7. У вікні довідкової системи вказівник набув вигляду руки. Що це означає? 8. Як користування довідковою системою, пов’язаною з Інтернетом? 9. Як працює засіб «Віддалений помічник»? 10. У чому полягає підтримка довідкової системи? 11. Опишіть використання засобу «Усунення неполадок». 12. Чому слід бути обережним, змінюючи налаштування комп’ютера?

95

4. Службове програмне забезпечення

4.1. Комп’ютерні віруси Історія розвитку науки і техніки, як і історія людства, має

безліч прикладів драматичного протистояння Добра і Зла. Не обій-шлося без цього протистояння і в процесі комп’ютеризації суспіль-ства, коли створення шкідливих програм стало бізнесом не тільки для їх авторів, а й для тих, хто з цими програмами бореться.

Вірус – це невелика програма, здатна до саморозмно-ження шляхом додавання своїх копій до файлів, та пересилання на інші комп’ютери у мережі, яка може

виконувати несанкціоновані та шкідливі дії.

Програма, до якої приєднався вірус, стає «зараженою». Такий вірус, потрапивши у комп’ютер разом із зараженою програмою, після її запуску розпочинає свою «чорну» справу: заражає інші про-грами, псує файлову систему, «засмічує» оперативну пам’ять тощо.

Для багатьох користувачів комп’ютерів віруси – це щоденний головний біль, причина збоїв у роботі комп'ютера.

Неповний перелік ознак зараження вірусом може бути таким: • уповільнюється робота комп’ютера; • неможливо прочитати дані з дисків чи інших носіїв; • зникають файли; • стає проблемним завантаження операційної системи; • не запускаються файли і програми; • з’являються незрозумілі системні повідомлення, зображен-ня на екрані;

• робота комп’ютера супроводжується звуковими ефектами; • з часом комп’ютер повністю втрачає працездатність. Збитки, яких завдають комп’ютерні віруси, з кожним роком

зростають, а їх небезпечність для таких важливих систем, як обо-рона, космос, економіка, транспорт, зв’язок, поставила проблему комп’ютерних вірусів у ряд тих, які знаходяться під пильним наглядом органів державної безпеки.

За розробку та розповсюдження вірусів відповідні статті Кримінального кодексу України передбачають для зловмисника великий штраф, виправні роботи або позбавлення волі.

96

Класифікація вірусів На сьогодні відомо більше десяти тисяч різноманітних вірусів.

Класифікувати віруси (звичайно, умовно) можна так: Ознака Деталізація, опис дії

файлові – заражають виконувані файли і допоміжні програми; завантажувальні – заражають завантажувальний сектор диска;

за об’єктами зараження

текстові – заражають текстові файли; звичайні – програмний код вірусу видно на диску; невидимі (замасковані) – програмний код вірусу не видно на диску;

за зовнішнім виглядом поліморфні – програмний код вірусу видозміню-

ється; безпечні – не виконують шкідливих дій, крім свого поширення і виконання безпечних ефектів;

за результа-тами діяльності

небезпечні – виконують шкідливі дії, що призводять до втрати інформації і руйнування обчислювальної системи.

На початку вірусної «лихоманки» боротьба з ними була мало-ефективною. Лише в кінці 80-х років з’явилися істотні успіхи: роз-роблено програмні засоби для антивірусного захисту інформації. Але, як немає ліків від усіх хвороб, так немає програмного засобу, який би гарантував виявлення і знищення всіх вірусів.

Слід мати на увазі, що поряд з удосконаленням комп’ютерів змінюються і комп’ютерні віруси. Зокрема, з розвитком мережних технологій з’явились особливі віруси, які для розповсюдження використовують комп’ютерну мережу (локальну або Інтернет). Їх назвали «мережними хробаками».

До вірусів відносять так звані троянські програми. Основне призначення троянської програми – пошук на комп’ютері цінної інформації та пересилання її власнику «троянця».

Антивірусні програми

Антивірусні програми до складу ОС Windows

не входять, тому їх необхідно встановлювати окремо. Є десятки програм-антивірусів, які знаходять і знешкоджують

віруси. Одна така програма може знаходити і знешкоджувати кілька тисяч видів вірусів.

97

Класифікувати антивірусні програми можна так: Категорія Призначення

детектори виявляють файли, заражені вірусами;

лікарі (фаги) «лікують» заражені програми або диски, видаляючи із заражених програм віруси;

ревізори

спочатку запам’ятовують стан програм і дисків (розміри файлів, дати останніх змін тощо), а потім порівнюють їх поточний стан з попереднім і повідомляють про виявлені невідповідності;

фільтри перехоплюють ті звернення до системи, які використовуються вірусами для розмноження і заподіяння шкоди.

Сучасні антивірусні програми є переважно багатофункціо-нальними. Кожну з функцій виконує окремий модуль програми.

Найбільш відомі та поширені – програма Dr.Web, антивірусні програми Касперського, антивірусна система NOD32 тощо.

Ніколи не можна бути упевненим, що на вашому

комп’ютері всі віруси знешкоджено.

Справа в тому, що вірус спочатку розповсюджується і лише через деякий час його виявляють, а для його знешкодження лише згодом розробляється антивірусна програма. Крім того, багато вірусів мають «інкубаційний період» – спочатку непомітно поши-рюються і лише через деякий час дають про себе знати. Тому краще запобігати зараженню вірусами, ніж лікувати комп’ютер від вірусів, оскільки лікування є не завжди можливим.

Запобігання зараженню комп’ютера вірусами Механізм передавання «інфекції» у комп’ютерів подібний до

розповсюдження епідемії серед людей. Ось кілька порад, щоб запобігти зараженню:

Не вступайте в сумнівні контакти!

Не вставляйте власні дискети, диски, флеш-пам’ять у чужий комп’ютер. Не дозволяйте стороннім особам із своїми носіями пра-цювати на вашому комп’ютері. Уникайте неліцензійних програм – основних носіїв вірусів.

Для зараження комп’ютера іноді достатньо прочитати вміст завірусованої дискети, компакт-диска або «флешки».

98

Вступаючи в контакт, запобігайте можливому

зараженню! Якщо контакту з сумнівним носієм даних не уникнути, спо-

чатку перевірте його на наявність вірусів. На чужому комп’ютері працюйте після його антивірусної перевірки або з пристроями пам’яті, на яких заблокований запис.

Робіть періодичні профілактичні перевірки!

Перевірте власні дискети, диски, флеш-пам’ять на віруси після контакту з чужим комп’ютером. На власному комп’ютері після кожного завантаження операційної системи корисно робити попе-редній антивірусний контроль вінчестера. Багато сучасних антиві-русних комплексів мають спеціальні модулі, які запускаються раніше, ніж операційна система, і роблять цю перевірку автома-тично. Після контакту, який викликає сумніви, рекомендується про-водити антивірусний контроль локальних дисків вінчестера.

Робіть архівні копії важливих програм і даних!

Копії інформації робляться на дискетах або компакт-дисках за допомогою програм-архіваторів (див. далі). Якщо віруси зіпсують інформацію на вінчестері, то після лікування його вміст можна буде відновити з архівних копій.

Не відключайте захисні програми: антивірус та

брандмауер (файрвол)!

Періодично оновлюйте антивірусні програми!

Оновлення здійснюється через Інтернет або перенесенням файлів поновлення з іншого комп’ютера. Кожна антивірусна про-грама має свої особливості оновлення. Зокрема, якщо комп’ютер постійно підключений до Інтернету, програма може автоматично перевіряти (наприклад, щогодини) наявність на сайті виробника поновлених антивірусних баз.

Антивірусна обробка Щоб перевірити файл, папку або диск на наявність вірусів,

необхідно запустити антивірусну програму-сканер, що встановлена на комп’ютері. Для цього виконують такі дії:

• відкрити вікно Мій комп’ютер або Провідник;

99

• встановити вказівник миші на значок об’єкта, що переві-ряється, і клацнути правою кнопкою;

• у контекстному меню (див. мал.) клацнути, наприклад, Антивірусна система NOD32 – з’явиться діалогове вікно антивірусної програми і розпоч-неться перевірка диска, через деякий час внизу вікна можна побачити результати перевірки. У діалогових вікнах інших ан-тивірусних програм, щоб розпоча-лася перевірка, інколи доводиться натискати кнопки Сканувати (Сканировать);

• після завершення перевірки анти-вірусна програма покаже список заражених файлів (якщо такі будуть знайдені) та запропонує варіанти подальших дій: лікувати або вилучити. Не всі файли підлягають лікуванню. Якщо вірус при копію-

ванні змінює файл так, що його можна повністю відновити, то антивірус може це зробити. Якщо ж файл при розмноженні вірусу пошкоджений або вірус створює власний файл, то в таких випадках лікування не виконується.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-4-1): 1. Дайте визначення поняттю «комп’ютерний вірус». 2. Яку шкоду може завдавати комп’ютерний вірус? 3. Вкажіть ознаки зараження комп’ютерним вірусом. 4. Як можна класифікувати комп’ютерні віруси? 5. Як ведеться боротьба з вірусами? 6. Опишіть засоби запобігання зараженню комп'ютерним вірусом. 7. Вкажіть засоби «лікування» дисків від вірусів. 8. Як класифікуються антивірусні програми? 9. Назвіть найбільш відомі програми для антивірусної обробки. 10. Чим відрізняється антивірус-детектор від антивіруса-ревізора? 11. Як здійснити перевірку файлу антивірусною програмою? 12. Чи всі файли підлягають лікуванню антивірусом? Поясніть.

4.2. Збереження файлів і папок Комп’ютер – складний прилад, і при роботі на ньому інколи

трапляються неприємності. Може вийти з ладу вінчестер, на якому зберігаються важливі документи, файли може зіпсувати вірус,

100

зрештою, користувач може випадково вилучити файл або папку. Запобігти втратам можна, створюючи на зовнішніх носіях копії важливої інформації та регулярно оновлюючи ці копії.

Копіювання файлів Копіювання файлу на дискету, флеш-пам’ять тощо викону-

ється з метою зберігання або перенесення на інший комп’ютер. Скопіювати файл на дискету або флеш-пам’ять можна так:

• вставити дискету або підключити пристрій флеш-пам’яті; • відкрити папку з файлом, призначеним для зберігання; • викликати контекстне меню на піктограму файлу; • у меню перевести вказівник на команду Надіслати (Отпра-вить)4 – відкриється додатковий список;

• у списку вибрати потрібний пристрій (дискету або флеш-пам’ять) – вказаний файл буде скопійований на вибраний пристрій зовнішньої пам’яті; за час копіювання файлів вели-кого об’єму встигає з’явитися інформаційне вікно з діагра-мою, яка відображатиме процес копіювання;

• після завершення копіювання вийняти дискету з дисковода або відключити флеш-пам’ять (див. далі). При повторному копіюванні файлу на екрані з’являється

діалогове вікно Підтвердження заміни файлу (Подтверждение замены файла). Для заміни існуючого файлу його новою редакцією необхідно клацнути кнопку Так (Да).

Операційна система Windows дозволяє копіювання файлу в будь-яку доступну для запису папку, а не лише на знімний носій, виконати іншими засобами, наприклад, за допомогою команд панелі інструментів:

• відкрити папку з файлом, призначеним для копіювання; • виділити потрібний файл (групу файлів);

101

• на панелі інструментів вибрати команду Копіювати; • відкрити папку призначення будь-яким відомим способом; • на панелі інструментів вибрати команду Вставити. Подібно до описаного способу виконується копіювання файлу

за допомогою контекстного меню або списку типових задач.

Для копіювання кількох файлів, папки або кількох папок необхідно їх виділити і виконати дії, описані вище.

Завершення роботи з флеш-пам’яттю Пристрій флеш-пам’яті рекомендується відключати з

дотриманням процедури безпечного від’єднання. Для цього виконуються такі дії:

• в області повідомлень панелі задач клацнути на значку Безпечне видалення пристрою (Безопасное извлечение устройства);

• у списку, що з’явиться, клацнути на назві пристрою; • біля панелі задач з’явиться напис Пристрій може бути вида-лений (Оборудование может быть удалено), після чого можна безпечно від’єднати пристрій флеш-пам’яті. Якщо призупинити роботу флеш-пам’яті не вдається, необ-

хідно декілька секунд почекати і повторити безпечне видалення знову. В такому разі варто перевірити, чи не відкритий якийсь із файлів, розміщених на флеш-пам’яті однією з програм. Щоб звіль-нити пристрій, файл доведеться закрити та повторити процедуру безпечного від’єднання носія.

Одноразовий запис на оптичний диск Запис на оптичний диск на відповідному дисководі прово-

диться так: • на CD-R і DVD-R – перший запис та дописування нових файлів і папок до заповнення диска. Далі можливе тільки читання;

• на CD-RW і DVD-RW – багаторазовий запис, дописування та перезапис файлів та папок до заповнення диска; при необхід-ності – повне очищення диска і повторне використання.

Запис файлів та папок на оптичний диск

у Windows’XP може проводитись без використання спеціальних програм.

Щоб записати файли та папки на оптичний диск, необхідно: • вставити у дисковод чистий оптичний диск;

102

• знайти на локальному диску та виділити файли і (або) папки для запису на компакт-диск;

• на виділеному об’єкті викликати контекстне меню, у якому вибрати команду Надіслати (Отправить) і далі у списку CD-дисковод – в області повідомлень з’явиться значок оптичного диска;

• клацнути на значку оптичного диска в області повідомлень – відкриється вікно оптичного диска, на робочому полі якого будуть знаходитися ярлики файлів і (або) папок, які чекають запису на компакт-диск (див. мал.). Вікно оптичного диска можна також відкрити, скориставшись значком в папці Мій комп’ютер;

• в списку типових задач вибрати команду Записати ці файли на компакт-диск (Записать файлы на компакт-диск) – з’явиться вікно майстра запису;

• у вікні майстра написати ім’я диска (майстер пропонує ім’я, що вказує на поточну дату, наприклад, Кві 02 2009 – 02 квітня 2009 року);

• натиснути кнопку Далі (Далее) – почнеться запис відібраних файлів та папок, а у вікні майстра буде відображатися діаграма процесу запису;

• після завершення запису натиснути кнопку Готово (Готово) – буде виконана процедура завершення запису і автоматично відкриється дисковод.

Дописування нових файлів на компакт-диск Якщо на компакт-диску будь-якого типу залишається вільне

місце, то на нього можна дописати інші файли та папки, для чого виконуються дії, подібні до описаних вище:

• вставити в дисковод придатний для запису диск;

103

• через деякий час з’я-виться вікно (див. мал.) можливих дій на диску, у якому вибрати команду Не виконувати ніяких дій (Не выполнять никаких действий);

• знайти на локально-му диску та виділи-ти файли і (або) папки для запису на компакт-диск та виконати описані ті самі дії, що й при одноразовому запису файлів.

Дописування файлів і папок з іменами, які вже є на компакт-диску CD-R і DVD-R, або вилучення і заміна

попередніх записів неможливі.

Робота з багаторазовими оптичними дисками При роботі з компакт-дисками CD-RW і DVD-RW на відпо-

відних дисководах можливі всі дії запису і дописування та ін.

На диски CD-RW і DVD-RW доступний перезапис файлів папок з іменами, що вже є на диску, їх вилучення

або очищення всього диска.

Перезапис на дисках CD-RW або DVD-RW вже існуючих файлів виконується за алгоритмом, описаним вище. Якщо файл або папка вже записані на диск, буде видано запит про підтвердження заміни, для чого клацнути на кнопці ОК.

Для очищення дисків CD-RW або DVD-RW засобами Windows необхідно виконати такі дії:

• вставити диск в дисковод – через деякий час з’явиться вікно диска із значками файлів і папок, які на ньому зберігаються;

• в області завдань вибрати команду Вилучити цей CD-RW (Стереть этот CD-RW);

• у вікні майстра необхідно натиснути кнопку Далі (Далее). Після очищення диск готовий для нових записів.

104

Копіювання файлу з пристрою зовнішньої пам’яті Копіювання файлу з пристрою зовнішньої пам’яті виконується

для запобігання втрати чи пошкодження його на вінчестері або для перенесення на інший комп’ютер. Щоб скопіювати файл, потрібно:

• встановити дискету чи оптичний диск у відповідний дисковод або підключити флеш-пам’ять;

• відкрити вікно Мій комп’ютер (Мой компьютер) або Провідник (Проводник) і далі – вікно пристрою;

• виділити потрібні файли і папки; • викликати контекстне меню на одному із виділених значків, у якому вибрати команду Копіювати (Копировать);

• відкрити папку призначення; • у вікні папки призначення на робочому полі викликати кон-текстне меню, вибрати команду Вставити (Вставить) – файли з’являться у вказаній папці. Копіювання файлів можна виконати будь-яким іншим спосо-

бом, що надає операційна система Windows. Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-4-2): 1. Для чого роблять копії даних на пристроях зовнішньої пам’яті? 2. Які пристрої належать до зовнішньої пам’яті на комп’ютері? 3. Які бувають дисководи для роботи з оптичними дисками? 4. Як скопіювати файл на дискету або флеш-пам’ять для зберігання? 5. Як скопіювати файл, якщо попередня редакція його вже зберігається? 6. Як скопіювати файл за допомогою команд панелі інструментів? 7. Опишіть процес копіювання декількох файлів або папок. 8. Як завершити роботу з флеш-пам’яттю? 9. Яка особливість використання дисків CD-R і DVD-R? 10. Назвіть особливості використання дисків CD-RW і DVD-RW. 11. Як засобами OC Windows записати файл на компакт-диск? 12. Опишіть роботу з майстром запису компакт-дисків. 13. Які з оптичних дисків дозволяють багаторазовий запис інформації? 14. Як скопіювати файл з дискети або флеш-пам’яті? 15. Як скопіювати кілька файлів або папок з дискети або флеш-пам’яті?

4.3. Архівування файлів

Архівування файлів – це процес стискання даних,

призначених для зберігання.

Процес повернення даних до початкового стану називають розархівуванням. Ці процеси здійснюють за допомогою спеціаль-них програм-архіваторів. Отримані в результаті архівування файли називаються архівами.

105

Архіватор – програма, яка дозволяє архівувати файли шляхом стискання даних, які в них зберігаються.

Мета архівування – заощадження об’єму пам’яті та підви-щення швидкості передавання даних каналами зв’язку. Архіву-вання дозволяє заощаджувати 20-90 % дискового простору.

Ступінь стискання даних залежить від: • програми-архіватора; • методу стискання; • типу вихідного файлу. Найбільшого поширення набули архіватори WinRAR i

WinZIP. Більшість сучасних архіваторів можуть працювати з архі-вами багатьох різних форматів. Наприклад, популярний архіватор 7-ZIP підтримує більше 15 різних форматів архівних файлів.

Створення архівних копій файлів і регулярне їх оновлення запобігає втраті важливих даних.

Принципи стискання даних Принцип стискання даних у всіх архіваторів подібний:

знаходження фрагментів, що повторюються, та їх кодування. Найпростіший спосіб стискання файлів – кодування послідов-

ності однакових байтів. Завдання архіватора – знайти її і записати замість неї лише один байт та кількість його повторень.

Не всі файли стискаються однаково ефективно. Це пов’язано з тим, що дані у файлах деяких форматів стискаються безпосередньо при створенні файлу. Саме з цієї причини практично не стиска-ються архіватором графічні файли форматів GIF та JPG, у той час, як не ущільнені графічні файли формату BMP стискаються архіваторами в десятки разів.

Використовуючи різні алгоритми отримують архіви

різних форматів (RAR, ZIP, 7z тощо).

Створення архівного файлу

Архівний файл (або архів) – це файл,

який містить у стиснутому вигляді один або більше файлів або папок з файлами.

Прийоми роботи з архівами розглянемо на прикладі архі-ватора WinRAR. При встановленні на комп’ютері він вбудовується в систему і керувати ним можна через контекстне меню.

Для створення архівного файлу необхідно виконати такі дії: • на значку файлу або папки, зміст якої необхідно архівувати, викликати контекстне меню;

106

• у контекстному меню вибрати команду Додати до архіву… (Добавить в архив...) – відкриється діалогове вікно (див. мал.) Ім’я архіву та параметри (Имя архива и параметры), в якому можна вибрати необ-хідні параметри. Якщо ж відразу

натиснути кнопку ОК, то архів з’яви-ться в одній папці з вихідним файлом і з такою ж назвою файлу.

Діалогове вікно Ім’я архіву та параметри (Имя ар-хива и параметры) дає можливість вико-нати такі дії:

• на вкладці Загальні (Общие) у полі Архів (Архив) при потребі можна змінити ім’я архівного файлу, яке пропонується програмою за мовчазною згодою;

• якщо натиснути кнопку Перегляд… (Обзор…), то відкриється ще одне діалогове вікно, за допомогою якого вказують диск та папку для запису архіву;

• для створення архіву у форматі ZIP досить перемикач Фор-мат архіву увімкнути у положення ZIP;

• у списку Параметри архівації (Параметры архивации) необхідно поставити відповідні прапорці. Наприклад, пот-рібно вилучити вихідний файл після архівації або створити SFX-архів, який буде саморозпаковуватися (див. далі);

• натиснути кнопку ОК, щоб відбулося архівування з відпо-відними параметрами. Щоб «стиснути» в архівний файл групу файлів, необхідно

спочатку їх виділити, а потім виконати описані вище дії. У полі Архів (Архив) буде запропонована назва архіву, що збігається з ім’ям папки, у якій знаходяться вихідні файли.

107

Архіви можуть мати такі розширення: *.rar – архів у форматі RAR; *.zip – архів у форматі ZIP; *.exe – SFX-архів (див. далі) та інші. Операційна система Windows’XP має засоби для безпо-

середнього використання архівів формату ZIP.

Багатотомні архіви WinRAR Програма WinRAR надає можливість створення багато-

томного архіву. Том – це частина архіву, яка записана в окремому файлі. Необхідність створення багатотомних архів виникає під час запису великих архівів на носії інформації або при пересиланні електронною поштою. Розмір тому архіву встановлюється в діало-говому вікні Ім’я архіву та параметри (Имя архива и пара-метры).

Потрібно виконати такі дії: • відкрити список Розбити на томи, байтів (Разбить на тома, байт);

• у поле увести обсяг тому (на малюнку – 200000) або вибрати потрібний зі списку;

• натиснути кнопку ОК. До імені файлу першого тому програма додає слово part01, до

файлу другого тому – part02 і т.д. Багатотомні архіви програма створює лише у форматі RAR.

Якщо архів саморозпаковується, то розширення першого тому буде *.ехе. Видобування об’єктів архіву починається з першого тому. Всі томи архіву мають бути розміщені в одній папці.

Розархівування файлів Щоб повернути файли до початкового стану (розпакувати

архів) формату RAR, необхідно на значку архівного файлу викликати контекстне меню, у якому вибрати потрібний варіант розархівування файлів:

• Видобути файли… (Извлечь файлы...) – з’явиться діалогове вікно Шлях для видобування та параметри (див. мал.), у якому потрібно вибрати диск і папку, де будуть розміщені роз-паковані файли, натиснути ОК;

108

• Видобути до по-точного каталогу (Извлечь в текущую папку) – розпаковані файли будуть запи-сані поряд з архівом;

• Видобути до <назва архіву> (Из-влечь в <название ар-хива>) – поряд з архі-вом програма створює папку з назвою архіву і розпаковує в неї файли.

Щоб видобути файли з архіву формату RAR

та багатьох інших, на комп’ютері повинна бути встановлена програма-архіватор.

Для розпакування архівів, які мають розширення *.ехе, не потрібно мати на комп’ютері програму-архіватор. Такий файл міс-тить у собі, крім даних, ще й програму для розархівування.

Щоб видобути файли з SFX-архіву, необхідно: • двічі клацнути на значку архіву; • у діалоговому вікні натиснути кнопку Видобути (Извлечь) – файли будуть розпаковані в поточну папку;

• якщо спочатку натиснути кнопку Перегляд… (Обзор…), то відкриється діалогове вікно, у якому можна вибрати диск і папку, де будуть розміщені розпаковані файли, натиснути кнопку ОК і лише потім Видобути (Извлечь).

Робота з архівом Контекстне меню містить тільки найважливіші команди для

роботи з архівами. Доступ до інших засобів можна отримати, завантаживши програму WinRAR.

Вікно програми WinRAR має рядок заголовка, рядок меню, панель інструментів, рядок адреси, робоче поле та рядок стану.

Призначення розділів меню таке. Файл (Файл) – використовується для відкриття архівів,

встановлення паролів тощо.

109

Команди (Команды) – дозволяє виконувати допустимі під час роботи з архівами дії (додавати файли до архіву, вилучати їх тощо).

Обране (Избранное) – містить засоби для ведення списку обраних папок та архівів для швидкого доступу до них.

Параметри (Параметры) – містить команди, що дозволяють налаштовувати інтерфейс архіватора та встановлювати типові значення деяких параметрів архівних файлів.

Довідка (Справка) – для виведення на екран інформації про версію програми, переходу на сайт WinRAR тощо.

Нижче меню розташована панель інструментів, кнопки якої дублюють пункти меню Команди (Команды), що найчастіше використовуються. Нижче, під панеллю інструментів, знаходиться кнопка Вгору (Вверх) та рядок адреси зі списком дисків та деяких стандартних папок Windows.

У робочій області вікна відображається вміст поточного архіву або папки. Для кожного файлу вказуються ім’я, розмір, тип та дата останніх змін. При перегляді вмісту папки архівні файли

позначені такими піктограмами: . У нижній частині вікна знаходиться рядок стану, в якому

виводиться загальна кількість і сумарний розмір файлів, розташо-ваних в архіві, або розмір виділеної групи файлів.

Переглянути архів можна у вікні програми WinRAR. Щоб відкрити для перегляду архіви *.rar або *.zip, достатньо двічі клац-нути значок архіву. Для перегляду вмісту архіву з розширенням *.ехе, потрібно у його контекстному меню вибрати команду Відкрити у WinRAR (Открыть в WinRAR).

110

Видобути один або кілька файлів з архіву можна так: • у вікні програми WinRAR виділити потрібний файл (або з використанням клавіші Ctrl групу файлів);

• натиснути кнопку Видобути до… (Извлечь в…); • у діалоговому вікні вибрати диск і папку призначення; • натиснути кнопку ОК – у папці призначення з’являться вибрані файли, видобуті з архіву. Додати файли до архіву можна декількома способами:

• значок файлу, який додається, перетягти на значок архіву; • у вікні програми WinRAR на панелі інструментів натиснути кнопку Додати (Добавить), далі у вікні діалогу пройти шлях до потрібного файлу, виділити цей файл і натиснути кнопку ОК.

WinRAR – потужна програма, яка має ще багато

можливостей роботи з архівами.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-4-3): 1. Що таке архівування та розархівування файлів? 2. Поясніть призначення програм-архіваторів. 3. Від чого залежить ступінь стискання інформації? 4. Назвіть принцип стискання інформації. 5. Що таке «архівний файл»? 6. Як створити архівний файл? 7. Які розширення можуть мати архіви? 8. Коли для видобування файлів з архіву не потрібний архіватор? 9. Коли є сенс використовувати багатотомні архіви? 10. Опишіть процес розпакування архіву *.rar або *.zip. 11. Як розпакувати SFX-архів? 12. Як переглянути вміст архіву? 13. З яких елементів складається вікно програми WinRAR? 14. Які дії потрібно виконати, щоб видобути окремі файли з архіву? 15. Опишіть дії користувача при додаванні до архіву нових файлів.

4.4. Тематична робота «Програмне забезпечення»

Див. робочий зошит «Інформатика. Базовий курс. 9 клас» / Михальчук І.І., Пилипчук О.П., – Шепетівка: «Аспект», 2009.

111

5. Комп’ютерні мережі

5.1. Локальна комп’ютерна мережа

Локальні та глобальні мережі Як ви вже знаєте, комп’ютерна мережа – це сукупність ком-

п’ютерів, що можуть здійснювати обмін даними за допомогою каналів передавання.

Комп’ютерні мережі, залежно від охоплюваної території, бувають двох основних видів:

• локальні мережі (LAN) – об’єднують комп’ютери, розташо-вані на невеликому просторі. Локальні (місцеві) мережі функціонують в межах одного приміщення, організації, підприємства, наприклад, у школі, банку, училищі, на заводі;

• глобальні мережі (WAN) – об’єднують комп’ютери та локальні мережі, розташовані в різних містах, державах, континентах. У глобальних мережах можуть бути задіяні штучні супутники Землі. Дешевим, але не кращим способом об’єднання локальних мереж є використання телефонних ліній загального призначення.

Найпростіше побудувати локальну мережу з двох комп’ю-терів. Для цього досить з’єднати їхні мережні адаптери спеціаль-ним кабелем і зробити відповідні налаштування на обох комп’ю-терах. Такий спосіб з’єднання називають прямим.

Для побудови більшої мережі, потрібний спеціальний при-стрій – мережний концентратор («хаб») або мережний комутатор («світч»). Комутатори є більш досконалими ніж концентратори, тому останні зараз майже не використовують.

До комутатора підключаються комп’ютери та інші мережні пристрої. До нього, а отже й до локальної мережі, можуть бути під’єднані укомплектовані мережними адаптерами принтери, сканери тощо. Зовнішні пристрої, що не мають у своєму складі мережних адаптерів, підключаються до мережі через комп’ютер.

Сервер та робоча станція У мережі комп’ютери можуть виконувати одну із функцій:

надавати мережні ресурси або використовувати їх.

Мережні ресурси – це файли (програми, дані тощо) і пристрої (дисководи, принтери, сканери тощо),

які спільно використовуються комп’ютерами мережі.

112

Комп’ютер, який надає ресурси, називають сервером. Комп’ютер, який використовує ресурси, називають

клієнтом або робочою станцією.

На комп’ютерах у мережі встановлюють спеціальне програмне забезпечення: програму-сервер для серверу і програму-клієнт для кожної робочої станції.

Локальні комп’ютерні мережі можуть бути: • з виділеним сервером – в яких один комп’ютер є сервером з усіма ресурсами, всі інші комп’ютери – клієнти;

• однорангові – де кожний комп’ютер може надавати деякі свої ресурси для спільного використання.

Адресація в мережі При підключенні до локальної мережі Windows’XP викорис-

товує сімейство протоколів TCP/IP (детальніше – далі). Згідно з ним комп’ютер у мережі має IP-адресу (читається «ай-пі-адреса»).

IP-адреса являє собою 4 цілі числа в межах від 0 до 255, відокремлені крапками (інколи ці числа називають октетами). Наприклад, сервер локальної мережі шкільного комп’ютерного класу може мати адресу 192.168.0.1.

Жодні два комп’ютери в мережі не можуть мати

однакових IP-адрес.

Для локальних мереж використовують такі діапазони IP-адрес: • 10.0.0.0 – 10.255.255.255; • 172.16.0.0 – 172.31.255.255; • 192.168.0.0 – 192.168.255.255. Щоб дізнатися ІР-адресу комп’ютера, потрібно:

• двічі клацнути на значку мережного підключення на панелі задач (див. мал.);

• у діалоговому вікні, що з’явиться, вибрати вкладку Підтримка (Поддержка) або Відомості (Сведения). Саме на ній вказано ІР-адресу та деяку іншу інформацію про підключення. Для отримання доступу до мережних ресурсів іншого комп’ю-

тера досить в адресному рядку вікна папки набрати його IP-адресу і натиснути клавішу Enter.

Значок підключення

113

Робоча група та домен В межах локальної мережі окремі комп’ютери можуть бути

об’єднані у робочі групи або домени. Утворення робочих груп дозволяє упорядкувати мережу,

спростити пошук ресурсів (папок, принтерів тощо). Щоб працю-вати на комп’ютері, який належить до робочої групи, користувач повинен мати обліковий запис саме на цьому комп’ютері.

У домені облікові записи користувачів створюються центра-лізовано. Завдяки цьому користувач може мати доступ до власних ресурсів з будь-якого комп’ютера, що входить до домену. Роботу домену забезпечує один з комп’ютерів – контролер домену. Якщо його вимкнути, то функціонування домену, а отже й доступ корис-тувачів до мережних ресурсів, стане неможливим.

Щоб з’ясувати, до якої робочої групи належить комп’ютер, потрібно у контекстному меню об’єкта Мій комп’ютер вибрати команду Властивості, а в діалоговому вікні, що з’явиться – вкладку Ім’я комп’ютера.

Як видно з малюнка, даний комп’ютер належить до робочої групи KLASS і має в ній ім’я comp1. Користуватись короткими іменами комп’ютерів незручно, тому можна вказати ще й опис комп’ютера (наприклад, «Робоче місце учня 1»).

Цей опис буде відо-бражатись під час доступу до комп’ютера через мережу.

Робочу групу та ім’я комп’ютера можна змінити, клацнувши від-повідну кнопку в цьому ж діалоговому вікні. Проте зробити це можуть лише користувачі з правами адміністратора. Зміни вступають в дію після перезаван-таження операційної системи.

Вхід у локальну мережу Для входу у локальну мережу призначена папка Мережне

оточення (Сетевое окружение). При відкриванні цієї папки

114

проводиться пошук у мережі ресурсів, які відкривались раніше, і виводяться їхні ярлики.

Щоб самостійно знайти потрібний ресурс, потрібно в списку типових задач вибрати команду Показати комп’ютери робочої групи (Отобразить компьютеры рабочей группы). В робочому полі вікна з’являться значки тих комп’ютерів робочої групи, які увімкнені в даний час. Двічі клац-нувши значок переходять до роботи з відкритими ресурсами вибраного комп’ютера.

За потреби адресу мережного ресурсу можна набрати в адресному рядку і відкрити його натиснувши Enter. Мережні ресурси знаходяться на іншому комп’ютері і після його вимкнення стають недоступними. Тому бажано робити їхню локальну копію.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-5-1): 1. Які мережі називають локальними? 2. Який пристрій комп’ютера дозволяє приєднати його до мережі? 3. Вкажіть різницю між сервером та робочою станцією. 4. Опишіть принцип адресування комп’ютерів у мережі. 5. Який вигляд має ІР-адреса комп’ютера? 6. Як поділяють користувачів комп’ютера за рівнем доступу? 7. За яких умов сеанс роботи користувача на комп’ютері буде розпочато? 8. В чому різниця між робочою групою та доменом? 9. Як дізнатися, до якої робочої групи мережі належить комп’ютер? 10. Як побачити склад робочої групи мережі? 11. Опишіть процес отримання доступу до ресурсів іншого комп’ютера. 12. Коли бажано робити локальну копію мережного ресурсу?

5.2. Спільне використання ресурсів

Спільне використання файлів і папок При спільному використанні файлів можливі різні рівні

доступу: «тільки для читання» і «з можливістю редагувати». В першому випадку користувач може відкрити файл, зробити його копію у своїй папці, але не може записати змінений файл на місце оригіналу. В другому випадку надається право змінювати і вилучити файл оригіналу.

Щоб надати спільний доступ до папки потрібно: • в контекстному меню папки вибрати команду Властивості

(Свойства); • у діалоговому вікні вибрати вкладку Доступ; • встановити прапорець Відкрити спільний доступ до цієї папки (Открыть общий доступ к этой папке);

115

• у текстовому полі Ім’я спільного ресурсу можна вказати ім’я, під яким ця папка буде доступна в мережі. Після цього значок папки з’явиться серед об’єктів, що відобра-жаються при вході до комп’ютера через мережу. При її від-критті з іншого ком-п’ютера доступ до вмісту папки буде неповним, тобто мож-на буде тільки бачити і відкривати розміщені в ній файли й папки;

• встановивши прапорець Дозволити зміну файлів у мережі (Разрешить изменение файлов по сети), можна надати право змінювати через мережу наявні у папці об’єкти та створю-вати нові. Вибрані налаштування, звичайно, набудуть сили після натис-

кання кнопки ОК або кнопки Застосувати (Применить). На піктограмі папки, відкритої для спіль-ного використання, з’являється зобра-ження руки.

Ще один спосіб зробити файл доступним для спільного використання – помістити його в папку Спільні документи (Общие документы), до якої мають доступ всі зареєстровані на комп’ютері користувачі. Цю папку також можна зробити доступною для використання комп’ютерами мережі.

При спільному доступі до файлу лише перший з користувачів, які відкрили файл, може вносити в нього зміни. Інші при відкри-ванні отримають повідомлення, що файл доступний тільки для читання. Якщо ж до файлу потрібно внести зміни, то слід дочек-атись, поки перший користувач закриє цей файл.

116

Спільне використання принтерів Якщо до одного з комп’ютерів робочої групи підключений

принтер, то можна дозволити друкувати на ньому користувачам інших комп’ютерів. Для цього слід:

• відкрити панель керування; • відшукати і відкрити об’єкт Принтери й факси (Принтеры и факсы);

• викликати контекстне меню на значку прин-тера, до якого буде наданий доступ, і вибрати в ньому команду Властивості (Свойства);

• у вікні, що відкриється, на вкладці Доступ увімкнути відповідний режим доступу. Також можна вказати ім’я, під яким цей принтер буде доступний в мережі;

• клацнути кнопку ОК або Застосувати. На піктограмі принтера після цього з’явиться зобра-

ження руки, яке означає, що до нього є спільний доступ. Щоб налаштувати комп’ютер на використання

мережного принтера, потрібно відкрити на ньому вікно Принтери і факси і в списку типових задач або в меню Файл вибрати команду Встановити принтер.

У діалоговому вікні Майстер установки принтерів: • клацнути кнопку Далі, в наступному вікні перемикачем встановити Мережний принтер або принтер, підключений до іншого комп’ютера, знову клацнути Далі;

• у наступному вікні залишити перемикач у положенні Огляд принтерів і клацнути Далі;

• з’явиться перелік мережних прин-терів та комп’ю-терів робочої гру-пи. Потрібно виб-рати один з прин-терів або у поле Принтер вписати шлях до принтера, наприклад, \\p101262\Samsung ML-1200 Series, і натиснути Далі;

• у наступному вікні з’явиться повідомлення про те, що необ-хідне програмне забезпечення буде встановлене автоматично, клацнути Так – з’явиться повідомлення про завершення роботи майстра встановлення принтера.

117

Надісланий на друк документ буде надрукований мережним принтером, якщо принтер включений та не зайнятий друком іншого документа. В останньому випадку необхідно трохи почекати – всі документи, що відправлені для друку мережним принтером, поміщуються у чергу, тому надісланий документ буде надрукований пізніше.

Віддалене керування комп’ютером Завдяки комп’ютерним мережам з’явилась можливість відда-

леного керування комп’ютером. Операційна система Windows’XP містить засоби для віддаленого доступу користувачів до Робочого столу. Щоб скористатися ними, користувач з правами адміністра-тора має встановити відповідні компоненти операційної системи і зробити потрібні налаштування на обох комп’ютерах. Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-5-2): 1. Назвіть рівні доступу до мережних папок. 2. Опишіть процес відкривання спільного доступу до папки. 3. Як дозволити зміну файлів папки через мережу? 4. Які обмеження можуть виникнути при спільній роботі з документом? 5. Користувачеві не вдалося вилучити файл з мережної папки. Чому? 6. Як використовується ім’я спільного ресурсу? 7. Які особливості має папка «Спільні документи»? 8. Опишіть особливості використання мережного принтера. 9. Як надрукувати документ з комп’ютера, не обладнаного принтером? 10. Як надати спільний доступ до наявного на комп’ютері принтера? 11. Що означає зображення руки на піктограмі папки або принтера? 12. Поясніть термін «віддалене керування комп’ютером».

5.3. Глобальна комп’ютерна мережа. Гіпертекст

Глобальні мережі Об’єднання окремих комп’ютерів та локальних мереж міста,

країни, планети називають глобальною мережею. Мережі для замовлення авіаквитків, мережі, які об’єднують наукові центри країни, банківські мережі тощо – це глобальні мережі.

Глобальну мережу, яка об’єднує локальні мережі у деякому регіоні, називають регіональною. Розрізняють міжнародні та між-континентальні мережі. Інформація в таких мережах пересила-ється за допомогою космічних засобів зв’язку через супутники.

Інтернет Інтернет – глобальна комп’ютерна мережа, що складається

з мільйонів комп’ютерів у всьому світі. Інтернет об’єднує локальні

118

мережі навчальних та наукових закладів, промислових підпри-ємств, службових установ тощо, а також окремі комп’ютери.

Мережа Інтернет з’явилася у 70-х роках ХХ століття в резуль-таті об’єднання мережі Міністерства оборони США з різноманіт-ними радіо- та супутниковими мережами з метою забезпечення надійної роботи при руйнуванні окремих її елементів під час воєнних дій. Подальший її розвиток призвів до формування сучас-ної глобальної комп’ютерної мережі.

В Інтернеті циркулює різноманітна інформація, доступ до якої забезпечується майже з будь-якого куточку Землі. Інтернет став не-від’ємною частиною життя багатьох людей. Користувачі Інтернету можуть швидко знайти необхідну інформацію, що зберігається на серверах у Канаді чи Японії, надіслати повідомлення з одного комп’ютера на інший чи на мобільний телефон, поспілкуватись з друзями в режимі реального часу, знайти партнера і пограти з ним у шахи, і навіть заробити гроші. Можна проводити наради, відео-конференції, мандрувати по світу, стежити за курсами валют, робити покупки в Інтернет-магазинах тощо.

Складові частини Інтернету

Сучасна мережа Інтернет має апаратну, програмну

та інформаційну складові частини.

До апаратної складової Інтернету належать канали зв’язку, що з’єднують між собою комп’ютери у мережу, а також спеціалі-зовані комп’ютери (сервери, мости, шлюзи, маршрутизатори).

119

Сервери складають основу мережі Інтернет. Вони з’єднані між собою постійними лініями зв’язку. Серверами володіють державні організації, навчальні заклади, промислові підприємства, великі комерційні структури, приватні особи.

Робочі станції можуть знаходитись на значній відстані від сервера і з’єднуватися із сервером за допомогою телефонної мережі або виділеної лінії, радіо- чи супутникової антени.

Програмна складова Інтернету включає операційні системи серверів та робочих станцій, спеціалізовані програми, що керують роботою засобів доступу користувачів до служб Інтернету.

Інформаційна складова глобальної мережі – це величезна кількість інформації, розміщена на комп’ютерах-серверах, до якої мають доступ користувачі Інтернету.

Мережні протоколи При створенні глобальної мережі суттєвою перешкодою була

велика різноманітність програмного та апаратного забезпечення комп’ютерів того часу. Для ефективного обміну інформацією між ними були розроблені набори правил, які називають протоколами.

Мережний протокол – це сукупність правил (стандартів) для обміну інформацією

між комп’ютерами.

Кожен з протоколів описує певний інформаційний процес, що відбувається в Інтернеті:

• TCP/IP (читається «ті-сі-пі-ай-пі»; від англ. Transmission Control Protocol / Internet Protocol – протокол управління передачею / міжмережний протокол) – основний набір протоколів передавання даних для об’єднання комп’ютерів та комунікаційного обладнання у мережу;

• FTP (від англ. File Transfer Protocol) – протокол передавання файлів. Дозволяє переглядати папки та оперувати з файлами, розміщеними на інших комп’ютерах;

• HTTP (від англ. Hyper-Text Transfer Protocol – протокол передавання гіпертексту) – протокол передавання даних, насамперед у вигляді текстових повідомлень. Використо-вується для отримання інформації з веб-сайтів. З 1990 року протокол HTTP є основним у Всесвітній павутині (WWW);

• POP3 (від англ. Post Office Protocol Version 3) – протокол отримання повідомлень електронної пошти;

120

• SMTP (від англ. Simple Mail Transfer Protocol) – протокол пересилання повідомлень електронної пошти.

Провайдери

Провайдер (від англ. provider – постачальник) – це організація, що надає послуги пов’язані з

доступом до глобальної мережі.

З сервером, який належить провайдеру, за допомогою каналу зв’язку можна з’єднати будь-який комп’ютер чи локальну мережу. Це початкова точка для доступу до мережі Інтернет.

Серед основних функцій провайдерів найбільш важливими є: • забезпечення доступу до Інтернету; • виділення дискового простору для сайтів (хостинг); • підтримка роботи поштових скриньок; • послуги зв'язку з передачі голосової інформації тощо. Провайдери можуть також пропонувати набори послуг, які

відрізняються швидкістю обміну інформацією з сервером, можли-вістю роботи з різними службами і ціною.

Щоб почати роботу в Інтернеті за наявності комп’ютера, треба: • одержати доступ до сервера одного з провайдерів; • встановити і настроїти програми-клієнти тих служб Інтернету, послуги яких необхідні для користування.

Способи підключення до Інтернету Підключення комп’ютерів до Інтернету може бути комуто-

ваним або виділеним. Комутоване підключення використовує існуючі телефонні

лінії. Телефонні лінії зв’язку не призначені для передавання ком-п’ютерних сигналів. Тому для передавання інформації через теле-фонну мережу здійснюють перетворення сигналу – модуляцію, а перед прийому – демодуляцію. Такі перетворення виконує модем.

Модеми бувають внутрішні (у системному блоці) і зовнішні. Для встановлення комутованого зв’язку необхідно, щоб модем

набрав телефонний номер і встановив тимчасове з’єднання на час обміну даними. Швидкість і надійність будуть залежати від харак-теристик лінії зв’язку, яка використовується в цьому сеансі.

Виділене підключення можливе за наявності виділеної лінії, яка забезпечує постійне з’єднання з сервером провайдера (це може бути дротовий зв’язок, оптоволокно, радіоканал, тощо). Таке з’єд-

121

нання досить дороге й доцільне лише у тих випадках, коли є потреба обмінюватися великими об’ємами інформації при великій швидкості передавання даних.

Технологія ADSL (англ. Asymmetric Digital Subscriber Line – асиметрична цифрова передплатна лінія) є непоганим компро-місом між комутованим і виділеним підключеннями: хоча для передавання і прийому даних, як і раніше, використовується телефонна лінія, телефон під час цього процесу продовжує працювати. Користувач при цьому отримує високошвидкісний доступ до Інтернету.

Підключення за допомогою мобільного пристрою (телефону або модема) є дуже зручним завдяки відсутності прив’язки корис-тувача до місця. Проте, такий доступ обмежений територією, на якій провайдер створив покриття.

WiFi (від англ. Wireless Fidelity – торгова марка, що належить Wi-Fi Alliance). Стандарт бездротового (радіо) зв’язку для передавання даних. Ядром бездротової мережі WiFi є так звана точка доступу, підключена до якоїсь наземної мережі. На відстані 50-100 метрів від точки доступу з’являється можливість викорис-тання бездротової мережі. Для того щоб підключитися до точки доступу, власнику ноутбука або мобільного пристрою із WiFi-адаптером, треба просто потрапити в радіус її дії. Більшість опера-ційних систем комп’ютерів і мобільних пристроїв автоматично визначають пристрої та налаштовують мережу.

Існують й інші способи підключення до Інтернету. Наприклад, підключення за допомогою супутникової телевізійної антени.

122

Служби Інтернету

Служби (сервіси) - це види послуг, які надаються

серверами мережі Інтернет. До найбільш популярних служб Інтернету належать:

• Word Wide Web (з англ. – «всесвітнє павутиння») – служба пошуку і перегляду інформації на веб-сторінках з викорис-танням гіпертекстових зв’язків;

• електронна пошта (E-mail) – служба обміну електронними повідомленнями, яка нагадує звичайну пошту;

• групи новин (телеконференції) Usenet, News – своєрідні електронні газети чи дошки оголошень, на які можна підписа-тися і бути їх кореспондентом;

• файлові архіви – сховища файлів різного призначення (програми, документи, фотографії тощо);

• інтерактивне спілкування – служба обміну текстовими пові-домленнями в режимі реального часу, коли відразу одержуєш відповідь на своє повідомлення;

• IP-телефонія – служба спілкування за допомогою мікрофону та звукових колонок, а також здійснення дзвінків з комп’ютера на телефонні апарати абонентів;

• віддалене керування комп’ютером – робота на віддаленому комп’ютері, ніби працюєш безпосередньо на ньому. Для використання кожної зі служб потрібно встановлювати на

комп’ютер відповідне програмне забезпечення.

Адресація в Інтернеті Комп’ютер у мережі може мати постійну (статичну) або

тимчасову (динамічну) IP-адресу. Статичні адреси мають всі сервери, щоб інші комп’ютери

«знали», де шукати потрібну інформацію. При тимчасовому підключенні комп’ютер отримує IP-адресу

в процесі встановлення з’єднання. Поряд з IP-адресацією комп’ютерів, для адресації ресурсів в

Інтернеті використовуються доменні імена. Доменне ім'я склада-ється зі слів, відокремлених крапками.

Домен (від англ. domain – теpитоpія, область, сфера) – певна зона в системі доменних імен, виділена

власникові домену (країні, міжнародній організації, регіону, юридичній або фізичній особі) з метою

забезпечення доступу через Інтернет до інформації, що належить власнику домену.

123

Доменне ім’я в Інтернеті містить назви декількох доменів. Останнім в імені є домен 1-го (верхнього) рівня, який зазвичай вказує тип організації чи державу; назва домену 2 рівня найчастіше є ім’ям сервера даних і так далі; найпер-шим зліва є власне ім’я ресурсу (див. мал.).

Серед доменів 1 рівня розрізняють: • організаційні домени, що відображають тип організації інфор-маційного ресурсу. Наприклад: edu – освітній, biz, com – комерційний, gov – урядовий, int – міжнародний, mil – війсь-ковий, net – мережний, org – некомерційні організації, info – інформаційні ресурси;

• домени держав: ua – Україна, ru – Росія, su – «пострадянський простір», pl – Польща, us – США тощо. Кожному доменному імені відповідає певна IP-адреса. Але

комп’ютеру з певною ІР-адресою може відповідати кілька доменів. Перетворення доменної адреси у цифрову здійснюють спеціальні DNS (Domain Name Service)-сервери.

Уніфікований покажчик ресурсу (URL) Кожен файл, розміщений в Інтернеті для спільного доступу,

має свою унікальну адресу, за якою його можна знайти. Таку адресу називають уніфікованим покажчиком ресурсу –

URL (Uniform Resource Locator). URL складається з трьох частин: • позначення протоколу; • доменне ім’я або ІР-адреса сервера, де зберігається файл; • повний шлях доступу до файлу на сервері. Таким чином, адреса веб-сторінки може виглядати так: http://cws.internet.com/32menu.html, де http:// – протокол передавання гіпертексту (дивись далі); cws.internet.com – доменне ім’я сервера; 32menu.html – ім’я файлу веб-сторінки. На багатьох сайтах використовується динамічне генерування

веб-сторінок. В цьому випадку гіпертекстового документа з повним текстом сторінки не існує, а при звертанні до сервера йому надси-лаються певні дані, які визначають вигляд сторінки. На основі цих даних формується код сторінки і надсилається на комп’ютер корис-тувача. Приклад динамічного URL:

http://aspekt-edu.kiev.ua/index.php?do=static&page=bk9.

124

Операційна система Windows’XP має вбудовані засоби для перегляду веб-сторінок: якщо в адресному рядку вікна папки набрати URL веб-сторінки і натиснути Enter, то ця сторінка відкриється для перегляду. Вікно папки при цьому буде заміщене вікном програми-браузера Internet Explorer (детальніше - далі).

Гіпертекст Термін «гіпертекст» було введено у 1965 році для позначення

«тексту розгалуженого» або «тексту, що виконує дії за запитом». Зазвичай гіпертекст є набором текстів, які містять вузли переходу від одного тексту до іншого, що дозволяє обирати власну послідов-ність читання.

Гіпертекст – це текстовий документ, який містить у собі гіперпосилання – слова, фрази, графічні об’єкти,

клацання на яких дозволяє перейти до іншого фрагменту цього документа або до нового документа.

Гіперпосилання, здебільшого, якось виділяють: кольором сим-волів, підкреслюванням, рамкою малюнка тощо. Деякі гіперпо-силання при клацанні можуть спричиняти виконання певних дій: відкриття файлу, завантаження поштового клієнта для написання електронного листа тощо.

При наведенні вказівника миші на гіперпосилання він

набуває вигляду руки: . Пов’язаний з гіперпосиланням документ може бути розміще-

ний на будь-якому з комп’ютерів в Інтернеті.

Спільний доступ до глобальної мережі Якщо один з комп’ютерів має підключення до мережі Інтер-

нет, то це підключення можна зробити спільним, щоб всі комп’ю-тери робочої групи мали можливість доступу до глобальної мережі.

Для встановлення такого доступу потрібно: • відкрити папку Мережне оточення, а в ній зі списку типових задач вибрати Показати мережні підключення;

• серед значків мережних підключень відшукати підключення віддаленого доступу, яке буде спільним, і з його контекстного меню вибрати команду Властивості (Свойства);

• на вкладці Додатково (Дополнительно) встановити прапорець Дозволити іншим користувачам мережі користуватися підключенням до Інтернету даного комп’ютера.

125

Комп’ютер, що надає іншим можливість використовувати своє підключення до Інтернету, називають шлюзом. Такий комп’ютер має дві різні ІР-адреси: внутрішню – для локальної мережі, зов-нішню – для Інтернету. Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-5-3): 1. Опишіть історію виникнення мережі Інтернет. 2. Вкажіть складові частини Інтернету. Поясніть їх призначення. 3. Які засоби входять до апаратної складової Інтернету? 4. Який комп’ютер у мережі називається сервером; клієнтом? 5. Дайте визначення поняттю «провайдер». Назвіть його основні функції. 6. Назвіть найбільш відомі мережні протоколи. 7. Які дії необхідно виконати для підключення комп’ютера до Інтернету? 8. Назвіть особливості комутованого підключення до Інтернету. 9. Для чого призначений модем? 10. Вкажіть найбільш популярні служби Інтернету. 11. Чи є різниця між URL-адресою та доменним ім’ям ресурсу? 12. Наведіть приклади гіпертекстового оформлення інформації. 13. Як відшукати гіперпосилання на веб-сторінці? 14. Що може відбутись після клацання на гіперпосиланні?

5.4. Служба WWW. Робота з веб-сторінками

Служба WWW

World Wide Web – це глобальна система розповсюдження гіпертекстової інформації

з використанням Інтернету.

Інформація у World Wide Web подана у вигляді гіпертекстових документів – веб-сторінок.

Декілька пов’язаних гіперпосиланнями веб-сторінок, об’єднаних спільною темою та розміщених, здебільшого, на одному сервері, називають

веб-сайтом або просто сайтом. Розміщені на постійно діючих серверах сайти створюють

гіпертекстовий простір документів, доступ до якого можливий у будь-який час і з будь-якого під’єднаного до Інтернету комп’ютера. Для доступу до інформації географічне розташування серверів не має значення: з однаковим успіхом можна одержувати інформацію як із сусідньої кімнати, так і з іншого континенту.

Для перегляду веб-сторінок потрібна спеціальна програма –браузер. Популярним браузером, вбудованим у операційну систему Windows є програма Internet Explorer. Існують й інші браузери: Opera, Mozilla Firefox тощо.

126

Знайомство з Internet Explorer Браузер (від англ. «оглядач», «провідник») є програмою, що

здатна відображати на екрані текстову або графічну інформацію, відтворювати звуки, анімацію і відео, розміщені на сайтах. Корис-тувач за допомогою браузера може переглядати веб-сторінки та здійснювати навігацію у веб-просторі за допомогою гіперпосилань. Завдяки використанню протоколу FTP браузер дозволяє працювати з файлами і папками на віддалених комп’ютерах.

Програма може працювати з віддаленим комп’ютером (режим on-line) або в автономному режимі (режим off-line).

Щоб завантажити Internet Explorer, потрібно на Робо-чому столі двічі клацнути на значку (див. малюнок) або скористатись іншим з відомих способів.

Вікно програми Internet Explorer може мати вигляд, наведений на малюнку.

Інтерфейс Internet Explorer подібний до інтерфейсу інших програм, що працюють під управлінням Windows: рядок заголовку, рядок меню, набір спеціалізованих панелей інструментів, рядок стану тощо. Для зручної роботи з веб-сторінками основні команди навігації розташовані на панелі інструментів Звичайні кнопки.

Панель інструментів «Звичайні кнопки» Панель інструментів Звичайні кнопки (Обычные кнопки) доз-

воляє виконувати команди, які найчастіше використовуються: Назад – повернутись до попередньої у списку переглянутих

веб-сторінок. Вперед – відміняє дію кнопки Назад – на екрані з’являється

сторінка, яка була перед натисканням Назад. Зупинити (Остановить) – зупиняє завантаження веб-сторінки. Оновити (Обновить) – повторно завантажує сторінку, яка

відображена у вікні. Додому (Домой) – відкриває початкову («домашню») сторінку. Пошук (Поиск) – відображає панель посилань на пошукові

системи. Обране (Избранное) – відображає вибрані адреси веб-сторінок. Журнал – відображає адреси відвіданих веб-сторінок. На весь екран – максимально збільшує область перегляду за

рахунок приховування інших елементів керування. Для повернення до попереднього стану слід клацнути на цій кнопці ще раз.

127

Пошта – відкриває вікно програми для роботи з електронною поштою Outlook Express.

Друк (Печать) – викликає діалогове вікно «Друк». Деякі з перелічених кнопок можуть бути відсутні, натомість

можуть бути доступні інші. Обирати потрібні кнопки і усувати зайві допомагає діалогове вікно Настройка панелі інструментів. Його відкривають, викликавши на панелі інструментів контекстне меню, а в ньому вибравши команду Настройка.

Рядок адреси Рядок адреси призначений для введення та відображення

URL-адреси веб-сторінки. При введенні адреси працює автозавер-шення за раніше використаними адресами: за першими набраними символами браузер знаходить адреси, що включають ці символи, і завершити введення можна, вибравши один з варіантів.

Поле панелі адреси зберігає останні 25 раніше уведених адрес. Можна відкрити цей список кнопкою 6 і клацнути на потрібній адресі для переходу на відповідну веб-сторінку.

Панель рядка адреси можна приховати командою Вигляд � Панелі інструментів � Адресний рядок (Вид � Панели инструментов � Адресная строка).

Уведення адреси веб-сторінки Адресу веб-сторінки можна увести одним із таких способів:

• у полі адреси вікна програми Internet Explorer увести з клавіа-тури URL-адресу необхідної веб-сторінки;

Рядок заголовка

Рядок меню

Панель інструментів Рядок адреси

Панель посилань

Вікно перегляду

Панель навігації

Рядок стану

128

• у відкритій веб-сторінці клацнути на гіперпосиланні і перейти на нову веб-сторінку. Щоб не втратити зображення поточної сторінки, треба на гіперпосиланні клацнути правою кнопкою і в контекстному меню вибрати Відкрити у новому вікні;

• натисканням потрібної кнопки у рядку Посилання (Ссылки); • із списку меню Обране (Избранное) або Журнал вибрати

URL-адресу необхідної веб-сторінки; • командою Файл � Відкрити (Открыть) відкрити діалогове вікно Відкрити і вибрати URL-адресу веб-сторінки. Після введення URL-адреси веб-сторінки автоматично почи-

нає виконуватися процедура встановлення зв’язку з провайдером, якщо такий зв’язок на цей момент не було встановлено.

Вікно перегляду веб-сторінки

Після завантаження програми-браузера на екрані з’являється веб-сторінка, що була призначена початковою. Інші сторінки відкриваються після

відповідних дій користувача.

У вікні перегляду веб-сторінки можуть бути: • бігунки для перегляду частин сторінки, які не помістились у вікні;

• вкладки з назвами посилань на інші сторінки; • каталог з назвами наступних сторінок; • вікно текстового і графічного повідомлення; • панель для пошуку інформації на веб-сторінці.

Для переходу на іншу сторінку досить клацнути

відповідне гіперпосилання.

Щоб збільшити вікно перегляду, необхідно клацнути на кнопці На весь екран (Во весь экран) або натиснути клавішу F11: при цьому на екрані, крім веб-сторінки, будуть відображена лише панель інструментів Звичайні кнопки. Панель навігації з’являється, як тільки перевести вказівник миші за ліву межу екрана. Положення панелі можна зафіксувати відповідною кнопкою у її заголовку.

Для відновлення попереднього вигляду вікна необхідно ще раз натиснути кнопку «На весь екран» або F11.

129

Пошук інформації на веб-сторінці Щоб знайти потрібне слово, фразу або вираз на відкритій веб-

сторінці, треба вибрати команду Правка � Знайти на цій сторінці (Найти на этой странице) або натиснути комбінацію клавіш Ctrl+F . У ре-зультаті таких дій з’явиться діалогове вікно Пошук (Поиск).

Пошук інформа-ції виконують так:

• у полі Знайти: діалогового вікна Пошук (Поиск) набирають текст, який необхідно знайти;

• встановлюють параметри пошуку: Слово цілком (Слово цел-иком) – пропускати слова, до складу яких входить зразок; Врахувати регістр (С учётом регистра) – шукати слова тільки з урахуванням великих або малих літер; Вгору (Вверх) або Вниз – напрямок пошуку;

• натискають кнопку Знайти далі (Найти далее) – в тексті документа буде знайдений і виділений шуканий фрагмент. Якщо ж введений текст відсутній на сторінці, то користувач отримає відповідне повідомлення;

• для продовження пошуку натискають кнопку Знайти далі (Найти далее).

Завантаження файлів з Інтернету Деякі гіперпосилання можуть вказувати не на інші сторінки, а

на файли, які можна завантажити і зберегти на своєму комп’ютері («скачати»; англ. down-load). При клацанні на такому посиланні від-кривається стандартне вікно Зберегти як…, в якому слід уточнити пап-ку для збереження та ім’я файлу і, клацнувши Зберегти, розпочати завантаження файлу.

130

Процес завантаження ілюструє діалогове вікно (див. мал.), у якому бачимо ім’я файлу, його розмір, відсоток виконання та середню швидкість завантаження, орієнтовний час, необхідний для завершення процесу. Клацнувши Скасувати (Отмена) можна припинити завантаження файлу.

Перегляд стану з’єднання Після встановлення з’єднання на панелі задач

в області повідомлень з’являється зображення двох моніторів. За їх виглядом можна оцінити стан з’єднання: сірий колір екранів означає, що обмін даними відсутній; блакит-ний колір ближчого екрана означає передавання даних, а даль-шого – їх прийом.

Якщо користувач не виконував після підключення жодних дій, а монітори «світяться», це означає, що якась із програм самостійно веде обмін даними. Це може бути програма оновлення антивірусної бази даних тощо.

Також це може свідчити про наявність на комп’ютері «троянської» вірусної програми.

Двічі клацнувши на вказаному значку можна побачити діалогове вікно з більш детальною інформацією про з’єднання. У ньому вказано стан і тривалість з’єднання, швидкість переда-вання даних, обсяги надісланих та отриманих даних тощо.

Припинення перегляду веб-сторінки Щоб припинити перегляд веб-сторінки досить закрити вікно

Internet Explorer. Якщо зв’язок було встановлено при запуску Internet Explorer,

то після цього з’являється вікно Ав-товідключення (Ав-тоотключение). Щоб розірвати зв’язок з провайдером, необхідно у цьому вікні клацнути на кнопці Відклю-читися зараз (Отключиться сейчас). Програма видасть повідом-лення, що відбулося відключення від мережі. Після цього встанов-лювати зв’язок з провайдером доведеться повторно.

131

Щоб зберегти зв’язок з провайдером, необхідно у цьому вікні клацнути кнопку Не розривати зв’язок (Оставаться на линии). Не слід залишатися на лінії після закінчення роботи з програмою Internet Explorer при погодинній оплаті послуг провайдера. Автоматичне відключення проводиться через деякий час бездіяль-ності користувача, якщо не встановлено прапорець Не використовувати автовідключення (Не использовать автоот-ключение) в діалоговому вікні Автовідключення.

Автономний режим роботи Для перегляду веб-сторінки через деякий час, немає потреби

підключатися до Інтернету і витрачати гроші. Можна скористатися тим, що Internet Explorer зберігає переглянуті сторінки у спеціальній області пам’яті – кеші. Увімкнути автономний режим можна командою Файл � Робота в автономному режимі. На жаль, не завжди сторінка, що вас цікавить, буде знаходитись у пам’яті. Час від часу браузер «наводить порядок» і вилучає із кешу зайву інформацію, щоб вона не перевищувала відведеного об’єму.

Збільшення об’єму пам’яті для тимчасового зберігання веб-сторінок здійснюється такими налаштуваннями: команда Сервіс � Властивості оглядача (Свойства обозревателя) � Загальні (Общие) � Тимчасові файли Інтернету (Временные файлы Интернет) � Налаштування (Настройка). Слід мати на увазі, що збільшення об’єму кешу може призвести до сповільнення заван-таження веб-сторінок, бо перед кожним завантаженням сторінки спочатку відбувається пошук у кеші, який займає певний час.

Панель посилань («Панель ссылок») Панель посилань дозволяє отримати доступ до вказаних на ній

веб-сторінок. На цій панелі слід розташовувати посилання на веб-сторінки, які відвідуєте найчастіше. Розміри панелі можна зміню-вати, перетягуючи ліву межу. Ця панель вмикається/вимикається командою Вигляд � Панелі інструментів � Посилання.

Панелі навігації До панелей навігації, які можуть бути відображені у лівій

частині вікна, відносяться панелі: Пошук, Обране, Журнал. Ці панелі вмикаються або вимикаються командою Вигляд �

Панелі оглядача � [назва панелі]. Їх використання підвищує ефективність роботи з веб-сторінками.

Щоб додати відкриту сторінку до переліку Обране, досить скористатись командою меню Обране � Додати до обраного.

132

У діалоговому вікні, що з’явиться, можна ввести назву сторінки, яка буде більш інформативною, ніж URL.

З часом обраних сторінок стає досить багато і орієнтуватися в списку стає складно. Упорядкувати його можна скориставшись командою Обране � Упорядкувати обране…

Рядок стану Рядок стану відображає інформацію про поточний стан (вста-

новлення з’єднання, приймання даних з Інтернету, очікування команди тощо). Тут відображається URL-адреса веб-сторінки і діаграма процесу її завантаження.

Кодування Так склалося, що для символів кирилиці, а отже й українсь-

кого алфавіту, немає єдиної системи кодування. Паралельно використовуються декілька різних систем: Windows-1251, КОІ8-R, КОI8-U, DOS, UTF-8 тощо. Бувають випадки, коли браузер неправильно обирає кодову таблицю для відображення українсь-кого тексту. Тоді текст на екрані спотворюється. З таблиці видно, як виглядає текст, набраний у кодуванні Windows-1251, якщо його спробувати переглянути, скориставшись іншими кодуваннями:

Windows-1251 DOS КОI8-U

Як видно з таблиці, в усіх випадках правильно відобража-ються тільки англійські літери та знаки пунктуації. Якщо після відкриття веб-сторінки текст на екрані нагадує два останні рядки таблиці, ситуацію можна спробувати виправити:

• вибрати команду меню Вигляд � Кодування � Автовибір (Вид � Кодировка � Автовыбор) – браузер спробує вибрати правильне кодування;

• якщо це не призвело до бажаного результату – викликати команду Вигляд � Кодування � Додатково (Дополнительно) і вибрати одне з перелічених кодувань. Якщо перша спроба виявилась невдалою, варто спробувати ще раз.

Вихід із програми Internet Explorer Вихід із програми Internet Explorer виконується звичайним

для Windows способом: клацанням на кнопці r у правому верхньому куті рядка заголовка. При виході користувач не отримує жодних повідомлень про те, що інформація, яка відображалась у

133

вікні, буде втрачена. Тому потрібно самостійно слідкувати за тим, щоб потрібна веб-сторінка була збережена для подальшої роботи.

Щоб зберегти відкриту веб-сторінку, потрібно вибрати команду меню Файл � Зберегти як… У діалоговому вікні Збере-ження веб-сторінки можна уточнити ім’я файлу, вказати папку для збереження сторінки тощо. Слід звернути особливу увагу на тип файлу, від якого залежить спосіб збереження:

• веб-сторінка, повністю – буде створений html-файл і папка, що міститиме всі необхідні для відображення сторінки файли (малюнки та ін.);

• веб-архів, один файл – буде створений файл з розширенням .mht, що міститиме всі дані для відображення сторінки;

• веб-сторінка, тільки HTML – буде створений тільки html-файл, тому буде збережено текст з оформленням, а малюнки та інші елементи сторінки будуть втрачені;

• текстовий файл – буде збережено тільки текст у форматі програми Блокнот, а оформлення тексту і малюнки будуть втрачені. У Internet Explorer нової версії 8 та в інших популярних

браузерах (Mozilla Firefox, Opera) є можливість в одному вікні на окремих вкладках відкривати багато різних веб-сторінок. В такому разі при закриванні браузера виводиться попередження про закриття кількох вкладок, і користувач може повернутися в прог-раму, щоб зберегти потрібні документи.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-5-4): 1. Поясніть назву «всесвітня павутина». 2. Дайте визначення поняттям «веб-сторінка», «веб-сайт». 3. Для чого призначені програми-браузери? 4. Вкажіть основні елементи вікна програми Internet Explorer. 5. Які можливості надає панель інструментів «Звичайні кнопки»? 6. Для чого призначений і як використовується рядок адреси браузера? 7. Які повідомлення виводяться при встановленні зв'язку з провайдером? 8. Як користуватися вікном перегляду веб-сторінки? 9. Які елементи керування має вікно перегляду веб-сторінки? 10. Опишіть процес здійснення перегляду стану з’єднання з мережею. 11. Яку інформацію відображає рядок стану програми Internet Explorer? 12. Замість українських літер браузер відображає незрозумілі символи.

Поясніть причину. 13. Опишіть особливості різних способів збереження веб-сторінки.

134

5.5. Пошук інформації в Інтернеті Інтернет є сховищем найрізноманітнішої інформації, яка

виглядає досить несистематизованою, і складається враження, що знайти потрібне в цьому хаосі майже неможливо. Але це не так. Розглянемо засоби, які дозволяють впевнено орієнтуватися у цьому «інформаційному морі».

Веб-каталоги Сайт, що надає користувачеві належним чином системати-

зовану добірку посилань на інші сайти, називають веб-каталогом. Прикладом веб-каталогу є каталог україномовних веб-ресурсів

«Закладка» з адресою http://zakladka.org.ua. На головній сторінці сайту (див. мал.) наведено перелік категорій каталогу («Авто Мото», «Здоров’я Мода Краса», «Освіта Наука Техніка» тощо). Поруч з назвою категорії у квадратних дужках вказана кількість посилань каталогу, які віднесені до цієї категорії.

Обравши зі списку категорію та клацнувши її назву користувач потрапляє на сторінку, де вміщена коротка інформація про окремі сайти: назва, посилання для переходу на сайт, малюнок однієї зі сторінок та опис. Якщо сайт зацікавив, то слід клацнути посилання і він буде відображений у робочому полі вікна браузера.

Користувачі багатьох веб-каталогів мають можливість дода-вати нові посилання. В окремих випадках для цього потрібно

Категорії каталогу

Додати сайт

Опис сайту

та посилання

135

пройти процедуру реєстрації, перейшовши за відповідним гіпер-посиланням на головній сторінці сайту. У веб-каталозі «Закладка» реєстрація не потрібна. Перейшовши за посиланням Поділися своєю сторінкою, користувач має вести у текстові поля дані про сайт і підтвердити свої дії. Після перевірки доданого матеріалу модератором посилання буде додане у відповідну категорію.

Сервери пошуку Пошук інформації за ключовими словами здійснюється за

допомогою серверів пошуку (пошукових роботів), які дозволяють орієнтуватися в інформаційному просторі Інтернету. Такі спеціа-лізовані сервери здатні переглядати сотні тисяч і навіть мільйони веб-сторінок у пошуках необхідної користувачам інформації

Пошукові сервери здійснюють пошук нових сайтів та їх індексацію (запис інформації про сайт) у власних каталогах для пришвидшення подальшого пошуку інформації користувачами. Надалі пошук за критеріями (ключовими словами) пошуковий сервер веде тільки серед індексованих сайтів.

До таких серверів належать, наприклад, пошукові системи Google, Altavista, Yahoo, Lycos тощо. Щоб знайти російськомовну й україномовну інформацію, варто скористатися пошуковими серве-рами за такими адресами: meta.ua, ya.ru, r0.ru, www.google.com.ua, www.bigmir.net, nigma.ru, www.aport.ru.

Отримавши пошуковий запит, серверна програма знаходить сторінки, що містять ключові слова, впорядковує їх список за певними ознаками і передає його користувачеві у вигляді веб-сторінки. При цьому різні пошукові системи можуть видати різні списки. Проте, здебільшого, саме ресурси, що розміщені на початку списку, найбільш точно відповідають запиту.

Панель Пошук (Поиск) Багато браузерів мають вбудовані засоби для пошуку інфор-

мації. При цьому браузер, отримавши від користувача ключові слова, пересилає їх на один з пошукових серверів. Сервер передає результати, які користувач потім отримає на екрані.

Для пошуку інформації вбудованими засобами необхідно виконати такі дії:

136

• завантажити програму Internet Explorer і натиснути кнопку Пошук на панелі інст-рументів – у лівій час-тині вікна з’явиться панель Пошук (Поиск);

• у полі Знайти веб-сторінку, яка містить увести ключові слова (тут «інформатика підручник»);

• натиснути кнопку Пошук (Поиск);

• якщо з’явиться вікно Віддалене з’єднання (Удалённое соединение), то натиснути кнопку Підключитися. Після цього почнеться пошук веб-документів, що містять

ключові слова, і через деякий час на панелі Пошук з’явиться список посилань на сайти, де можна знайти відповідь на запит.

Стратегія пошуку інформації При уведенні критеріїв пошуку необхідно враховувати, що:

• бажано уникати прийменників, займенників, сполучників – таких як: в, з, на, який, якщо, при, що, які ігноруються сервером пошуку;

• запитувана інформація повинна бути якомога конкретнішою. Наприклад, сиром пироги краще, ніж просто пироги;

• два і більше слова сервер пошуку з’єднує сполучником і. Тобто у попередньому прикладі сервер буде шукати сторінки, де є обидва слова: сир і пироги;

• щоб відшукати словосполучення, треба відповідні слова брати у лапки. Наприклад, «сиром пироги».

Пошук людини За допомогою Internet Explorer також можна здійснити пошук

даних про людину на веб-сторінках (можливо, адреси, номера телефонів тощо). Така інформація формується із загальнодоступних джерел, довідників або самими людьми.

137

Для такого пошуку треба вибрати команду Пуск � Знайти � Людей..., при виконанні якої відкриється список Пошук людей. Треба ввести ім’я та адресу, на екрані з’явиться перелік імен та адрес людей, які відповідають заданим критеріям пошуку.

Сервер пошуку Google

Одним з найпопулярніших пошукових серверів є Google. Щоб скористатись ним, потрібно набрати в адресному рядку його доменне ім’я google.com.ua і натиснути Enter.

Після завантаження на екрані з’являється початкова сторінка (див. малюнок). У верхній частині знаходиться рядок меню, нижче – логотип і текстове поле для ключових слів, під ним – кнопка Пошук Google. Перемикач під кнопками дозволяє уточнити, на яких сторінках буде виконаний пошук.

Для пошуку інформації необхідно увести ключові слова у текстове поле, натиснути кнопку Пошук Google і дочекатися результатів пошуку. Наприклад, увівши в поле пошуку слова «сало шоколад», серед результатів отримали і той, що на малюнку.

Інколи виникає потреба відшукати у глобальній мережі те чи

інше визначення. Для отримання текстів визначень деякого поняття за допомогою Google необхідно у полі введення критеріїв пошуку

Посилання на

оригінал документу

Посилання на копію,

збережену на сервері

Фрагмент тексту, який

містить ключові слова

138

вказати команду define: та ввести розшукуваний термін (наприклад, define: сайт). Як наслідок, система надасть тексти визначень та посилання на сайти, на яких їх було знайдено.

Пошук за допомогою інших серверів Якщо вас не влаштовують одержані результати, завжди можна

звернутись до іншого сервера пошуку. Серед найбільш популярних серверів пошуку такі:

• http://altavista.digital.com, http://www.yahoo.com – потужні ба-гатомовні пошукові сервери Altavista та Yahoo;

• http://uahoo.gu.net – україномовний пошуковий сервер, подіб-ний до Yahoo;

• http://www.yandex.ru, http://www.rambler.ru – російськомовні пошукові сервери;

• http://www.elvisti.kiev.ua – пошукова система з інформацією українською та російською мовами;

• http://www.informika.ru – російськомовні бази даних з освіти.

Щоб провести пошук за допомогою вибраного сервера,

необхідно вказати його ім’я в полі «Адреса».

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-5-5): 1. За допомогою яких засобів здійснюється пошук інформації в Інтернеті? 2. Опишіть процес пошуку за допомогою панелі «Поиск». 3. Що таке «сервер пошуку»? 4. Опишіть призначення та дію серверів пошуку. 5. Як потрапити на веб-сторінку пошукового сервера? 6. Які можливості надає сервер пошуку Google? 7. Опишіть процес пошуку в Інтернеті інформації про людину. 8. В якому вигляді пошуковий сервер подає результати пошуку? 9. Чому різні пошукові сервери дають різні результати пошуку? 10. Що робити, якщо простих засобів пошуку не вистачає? 11. Опишіть стратегію пошуку інформації в Інтернеті. 12. Назвіть найбільш популярні сервери пошуку.

5.6. Тематична робота «Комп’ютерні мережі» Див. робочий зошит «Інформатика. Базовий курс. 9 клас» /

Михальчук І.І., Пилипчук О.П., – Шепетівка: «Аспект», 2009.

139

6. Основи роботи з текстовою інформацією

6.1. Текстовий процесор Word

Опрацювання текстів. Основні поняття Одним з головних вмінь сучасного користувача комп’ютера

є вміння працювати з різноманітними текстовими документами.

Текстовий документ містить інформацію у вигляді тексту, а також формул, таблиць, малюнків тощо.

Системи опрацювання текстів поділяють на: текстові редактори (наприклад, Блокнот) – дозволяють

працювати з простими текстовими документами, майже не мають засобів для форматування та макетування документа. Їх викорис-товують для набору та редагування простих записів, текстів програм тощо;

текстові процесори (наприклад, Microsoft Word, OpenOffice Writer) – крім власне роботи з текстом дозволяють виконувати його форматування і макетування. Придатні для підготовки документів зі складним оформленням тексту та ілюстраціями, невеликих книг, календарів, конвертів;

видавничі системи (наприклад, Adobe PageMaker, Quark XPress) – обробляють документи, створені за допомогою текстових процесорів, для підготовки друкованого видання книг, журналів і газет, виготовлення оригінал-макету поліграфічного друку тощо.

Опрацювання текстів проводиться за такими етапами: Набір і зберігання текстового документа полягає в уведенні

його тексту з клавіатури, внесенні у текст формул, написів, малюн-ків і збереженні у вигляді файлу на диску.

Редагування документа – це робота з виправлення помилок, внесення/вилучення слів і речень, зміни їх розташування.

Форматування – оформлення тексту, пов’язане зі зміною його зовнішнього вигляду: вибір розміру і виду шрифтів, оформ-лення абзаців тощо.

Макетування полягає у підготовці текстового документа до друку: оформлення заголовків, розбивка на сторінки, їх нумерація, створення змісту, оформлення титульних сторінок і службової інформації тощо.

Друкування – процес виведення на папір всіх або вибраних сторінок створеного документа, а також його фрагментів.

140

Всі етапи опрацювання текстів забезпечує текстовий процесор Microsoft Word (далі – Word), що входить до складу програмного пакету Microsoft Office, та є найбільш популярним серед існуючих програм для створення і обробки листів, статей, рефератів, поясню-вальних записок, курсових і дипломних робіт тощо.

Запуск Word Word запускається одним із способів, що надає

Windows. Наприклад, на Робочому столі двічі клац-нути на ярлику програми Word (якщо він там є).

Через декілька секунд на екрані монітора з’явиться робоче поле програми Word (див. малюнок).

Інтерфейс Word Структура вікна Word типова для Windows-програм: вгорі

знаходиться рядок заголовка, нижче – рядок меню, далі – панелі інструментів, горизонтальна і вертикальна лінійки, вертикальна і горизонтальна смуги прокрутки з бігунками і кнопками, рядок стану (поточна сторінка, розділ, кількість сторінок тощо).

Рядок заголовка

Курсор

Робоче поле

Рядок меню Швидка довідка

Смуги проктутки

Горизонтальна лінійка

Вертикальна лінійка

Рядок стану

Область завдань

Панель інструментів Стандартна

Панель інструментів Форматування

141

Кожне меню має свою назву, яка відображає призначення ко-манд, що знаходяться в ньому: Файл, Правка, Вигляд, Вставка, Формат, Сервіс, Таблиця, Вікно, Довідка.

Рядок стану, що внизу вікна, надає інформацію про багатосто-рінковий документ (див. малюнок):

• відображається 15-та сторінка розділу 1;

• документ має 18 сторінок; • курсор знаходиться на 23,4 см від початку аркуша на 45-му рядку сторінки у 12-й колонці рядка. Word надає такі засоби для керування своєю роботою:

• меню; • панелі інструментів; • швидкі клавіші. При клацанні на назві меню,

воно розгортається спочатку у ско-рочений, а через деякий час – у повний список команд.

Для примусового розгор-тання короткого списку команд у повний, досить клацнути на значку « » в кінці списку.

У відкритому меню деякі ко-манди ліворуч мають значок кноп-ки, а праворуч інколи сполучення «швидких клавіш» для виклику цієї команди (див. на малюнку Ctrl+Z, Shift+Del, Ctrl+Ins тощо).

Багато з цих значків у вигляді кнопок розміщуються на пане-лях інструментів (див. фрагмент на малюнку). Натис-кання на кнопку-команду на панелі інструментів призводить, зде-більшого, до тієї ж дії, що й при її виборі з меню.

Номер сторінки в розділі Номер сторінки в документі Номер рядка

Кількість сторінок в документі Номер символу Номер розділу

Розгорнути список

142

Щоб побачити назву кнопки панелі інструментів, достатньо навести на неї вказівник миші і трохи почекати: через якусь мить біля кнопки з’явиться її назва.

Для впевненої роботи з Word немає необхідності досконало знати всі методи керування. Користувач має змогу вибирати на свій смак найбільш зручні для себе засоби і користуватися ними. Проте найпростіші засоби є не дуже ефективними.

Діалогове вікно «Параметри сторінки...» Після завантаження Word у робочому полі вікна зображено

аркуш з деякими параметрами: поля, розмір паперу тощо. Щоб змінити параметри, потрібно у меню Файл вибрати

команду Параметри сторінки... (Параметры страницы...) – з’явиться відповідне діалогове вікно.

Засоби для вибору розміру аркуша паперу розташовані на вкладці Розмір паперу (Размер бумаги). Здебільшого використо-вують папір стандартних розмірів А4 (210×297 мм) і А5 (148×210 мм). Для встановлення потрібного розміру паперу, треба відкрити поле із списком Розмір паперу і клацнути на необхідному.

При друкуванні тексту ліворуч, праворуч, вгорі і внизу сторінки повинні залишатися вільні від тексту місця – так звані поля. Word спочатку встановлює такі розміри полів: верхнє і нижнє – по 1 дюйму (2,54 см), ліве і праве – по 1,25 дюйма (3,17 см). Такі розміри тради-ційні для ділових документів, але їх можна змінити за допомогою відпо-відних лічиль-ників на вкладці Поля.

Орієнтація аркуша паперу при роботі з документом може бути книжковою чи альбомною. Для вибору необхідної орієнтації, треба клацнути у відповідному ескізі перемикача Орієнтація, що на вкладці Поля.

143

Режими перегляду та редагування документа Під час роботи з текстовим документом можна переглядати

його у різних виглядах. Цю можливість надає меню Вигляд (Вид), що містить такі режими перегляду та редагування:

• Звичайний. • Веб-документ. • Розмітка сторінки. • Структура. • Режим читання. Режим Звичайний (Обычный) дає на екрані найбільше корис-

ної площі для введення і редагування нових документів. Режим Веб-документ дозволяє побачити, як виглядатиме

документ у вікні браузера, якщо його зберегти як веб-сторінку. Режиму Розмітка сторінки (Разметка страницы) віддає

перевагу більшість користувачів. У цьому режимі з’являється вертикальна лінійка і можна бачити межі сторінок та розміщення тексту на них. Цей режим найкраще використовувати для докумен-тів на кількох сторінках.

Режим Структура застосовують, працюючи з документом, що має складну структуру (розділи, параграфи, підпункти тощо).

У режимі Читання вигляд вік-на спрощується: зникають лінійки, зайві панелі інструментів, рядок стану тощо. Текст розміщується так, щоб його було зручно читати.

Режим роботи з документом можна встановлювати також з панелі, що у нижньому лівому куті вікна текстового процесора Word (див. малюнок).

Одержання довідок Word має потужну довідкову систему, яка містить відповіді на

багато питань, що виникають у користувача під час роботи з текстовим документом.

Для одержання потрібної довідки необхідно у рядку меню відкрити вікно Довідка (Справка), що надає такі можливості:

• одержання довідки про текстовий процесор Word; • показати помічника, який весь час буде на екрані

Word і надаватиме поради щодо виконання потрібних дій.

144

Під час роботи з текстом поблизу помічника може з’явитися зображення лампочки. Це означає, що помічник «вважає» дії користувача нераціональними і має з цього приводу пораду. Клацнувши лампочку можна прочитати текст поради, і, якщо вона корисна, працювати надалі ефективніше.

Для отримання детальної довідки про можливості Word довідкову сис-тему викликають командою Довідка � Довідка: Microsoft Office Word (Справка � Справка: Microsoft Office Word) або клавішею F1. Це призводить до відкривання панелі Довідка Word (див. мал.). Увівши в текстове поле Шукати (Искать) ключові слова запитання і натиснувши Enter, отримаємо список розділів довідкової системи, які містять введені

слова. Щоб скористатись повним

систематизованим змістом довід-кової системи, достатньо вибрати гіперпосилання Зміст (Оглавле-ние) довідкового вікна.

При клацанні зображень книг розкриваються відповідні списки підпунктів довідкової системи, серед яких залишається відшукати потрібний, вибрати і отримати текст довідки з обраного питання.

Встановлення масштабу відображення документа Під час роботи з текстовим документом,

зокрема, при його наборі та редагуванні, зручно бачити на екрані всю ширину аркуша, зайняту текстом. Досягти цього можна, змінивши масштаб. Найбільш ком-фортним при роботі з документом є масштаб За шириною сторінки (По ширине страницы) або За шириною тексту (По ширине текста).

Є також можливість встановити інший масштаб відображення документа (див. мал.).

145

Якщо при масштабах За шириною сторінки або За шириною тексту необхідно збільшити робочу площу аркуша, рекоменду-ється на екрані залишити менше службової інформації: зменшити кількість панелей інструментів, відмовитися від роботи з лінійкою.

Для підбору масштабу використовують натиснуту клавішу Ctrl з прокручуванням у потрібний бік коліщатка миші.

Встановлення розміру шрифту При відкритті нового документа пропонується

розмір шрифту 12 пт (1 пт ≈ 0,35 мм). У сучасному документообігу використовують розмір шрифту у 14 пт. Для оформлення заголовків, виділень, зносок тощо вста-новлюють інші розміри шрифтів.

Для зміни розміру шрифту потрібно на панелі інструментів відкрити список Вибрати розмір шрифту (Выбрать размер шрифта) та клацнути на потрібному розмірі. Переглянути весь список можна за допомогою смуги прокрутки. Можна ввести з клавіатури своє зна-чення розміру шрифту в межах від 1 до 1638 пт з кроком до 0.5 (на мал. – 10,5).

Після виконання цієї операції текст, що буде набиратися далі (чи заздалегідь виділений текст), матиме встановлений розмір.

Правила набору тексту Раніше (див. п.3.4) розповідалося про основні правила набору

тексту. Але при наборі тексту за допомогою Word слід виконувати ще й інші правила, що дозволяють автоматизувати багато операцій. Наприклад, пошук і виправлення граматичних помилок.

Для використання «розумних» можливостей Word при наборі тексту необхідно дотримуватись таких правил:

• не починати рядок з «пропуску»; • не додавати пропуски для переходу на новий рядок: перехід текстовий процесор робить автоматично;

• не ставити символи «пропуск», щоб збільшити проміжки між буквами: для встановлення міжсимвольних інтервалів є спеці-альні засоби;

• не робити «пропусками» відступи від лівого краю, це робиться налаштуванням абзацних відступів;

• слова на склади не розбивати і переноси не ставити, це автоматично зробить текстовий процесор;

146

• не робити порожніх рядків між абзацами, для цього є засоби встановлення міжабзацних інтервалів;

• не нумерувати списки та сторінки, для цього є спеціальні засоби.

При наборі тексту перехід на новий рядок абзацу

відбувається автоматично.

Для переходу на початок першого рядка нового абзацу

слід натискати клавішу Enter. Натискання клавіші Enter встановлює в позиції курсору

невидимий (як правило) маркер ¶ – ознаку кінця абзацу.

Невидимі символи (пропуск, кінець абзацу тощо) стають видимими після клацання кнопки .

Досвідчені користувачі використовують такі комбінації клавіш:

Shift + Enter – перехід на новий рядок без створення абзацу (як при набиранні віршів);

Ctrl + Enter – примусовий перехід на нову сторінку. Ctrl + Alt + «–» (цифрова клавіатура) – «тире»; Ctrl + «–» (цифрова клавіатура) – «мінус»; Ctrl + Shift + «–» – нерозривний дефіс; Ctrl + Shift + «пропуск» – нерозривний «пропуск». Останні комбінації клавіш використовуються, щоб не робився

перенос на місці дефісу і щоб ініціали не відділялись від прізвища.

Використання клавіші Tab Для встановлення відступів від лівого краю робочого поля

аркуша при наборі тексту можна використовувати клавішу Tab.

Кожне натискання клавіші Tab призводить до перемі-

щення курсору праворуч на 1,25 см.

Переміщення текстом документа

Дії з набору і редагування тексту можливі там, де

знаходиться текстовий курсор.

Для виконання тих чи інших дій курсор необхідно переміс-тити в потрібне місце тексту, для чого використовуються:

• миша – клацнути в потрібному місці тексту; • клавіші зі стрілками (�, �, � або �) – натискати відповідні клавіші, поки курсор переміститься у потрібне місце тексту;

• Ctrl+� або Ctrl+� – переміщення по словах;

147

• спеціальні клавіші: Home – перемістити курсор на початок рядка; End – в кінець рядка; Page Down – на екранну сторінку вперед; Page Up – на екранну сторінку назад; Ctrl + Home – на початок тексту; Ctrlt + End – в кінець тексту.

Робота з абзацами та рядками При наборі і редагуванні тексту можливі такі дії:

• Вставити порожній абзац (рядок) перед поточним – встановити курсор перед першим символом абзацу і натисну-ти клавішу Enter.

• Вставити порожній абзац (рядок) після поточного – встановити курсор після останнього символу абзацу і натисну-ти клавішу Enter.

• Вилучити рядок – клацнути на лівому полі навпроти рядка (він стане виділеним) і натиснути Del. Розподіл тексту в сусідніх рядках після цього може змінитись.

• Вилучити абзац – двічі клацнути на лівому полі навпроти абзацу або тричі усередині абзацу (він стане виділеним) і натиснути Del. Попередній і наступний абзаци при цьому не змінять свого вигляду.

• Вилучити порожній абзац (рядок) – на порожньому рядку встановити курсор і натиснути клавішу Del. Щоб вилучити кілька порожніх рядків, треба встановити курсор на верхній з них і стільки ж разів натиснути клавішу Del.

• Розбити абзац на два – у абзаці, який треба розбити на два, встановити курсор там, де буде розрив (тобто вставиться ознака кінця абзацу), і натиснути Enter.

• Об’єднати два абзаци в один – у абзаці, до якого треба при-єднати наступний абзац, встановити курсор після останнього символу і натиснути клавішу Del. Ознака кінця абзацу буде ліквідована і два абзаци об’єднаються. Операції з абзацами можна виконувати за допомогою клавіші

Backspace замість Del, правила роботи з якою пропонується розро-бити самостійно.

148

Перевірка правопису Під час набору слова після натискання на «пропуск» або

розділовий знак автоматично виконується його пошук у слов-нику. Якщо слово там не знайдене, воно підкреслюється черво-ною хвилястою лінією.

Користувач може реагувати так: • залишити слово таким, як воно є (наприклад, прізвище, якесь скорочення, технічний термін, власна назва або слово якогось діалекту);

• виправити помилку; • звернутися до словника. В останньому випадку треба на під-

кресленому слові викликати контекстне меню, у якому будуть запропоновані подібні слова для вибору,

Наприклад, зроблена помилка у слові «тксту». Якщо на ньому викликати контекстне меню, у ньому будуть запро-поновані такі варіанти виправлення слова: «тексту», «тесту», «тісту», «тосту». Досить вибрати правильне слово і воно буде вставлене замість неправильного.

Якщо підкреслене слово є прізви-щем, назвою вулиці чи міста, іншомов-ним словом тощо, і є упевненість у його правильному записі, клацніть на команді Пропустити все (Пропустить всё).

Збереження документа Для збереження документа необхідно клацнути

кнопку Зберегти (Сохранить) або у меню Файл вибрати команду Зберегти. При першому виконанні команди Зберегти відкриється вікно Збереження документа (Сохранение доку-мента), де Word запропонує назву файлу, складену зі слова або речення, з якого починається документ. Якщо користувач згоден з цією назвою, досить натиснути кнопку Зберегти або клавішу Enter. Новий файл з такою назвою запишеться у папку Мої доку-менти. При потребі імена папки та файлу можна уточнити.

149

Розширення імені файлу залежить від вибраного типу файлу. Найчастіше текстові документи зберігають у файлах таких типів:

• Документ Word (*.doc) – власний формат текстового про-цесора Word. Ним слід користуватись, якщо надалі треба буде працювати з документом саме в Word;

• Текст у форматі RTF (*.rtf) – як і попередній, цей формат повністю зберігає оформлення документа; його підтримує більшість текстових редакторів. Щоб відкрити документ іншими програмами, його слід зберегти саме в цьому форматі;

• Звичайний текст (*.txt) – текст без збереження формату-вання символів і абзаців. Файл такого формату – найменший за розміром і його можна редагувати Блокнотом. Таким чином, порядок збереження файлу не відрізняється від

алгоритму збереження файлу у текстовому редакторі Блокнот. При збереженні файлів краще дотримуватися певних правил:

• Файли повинні мати імена, які чітко вказують на їх зміст. Приклади назв для файлів: Заявка на участь у змаганнях, Контрольна робота з біології, Реферат про Сагайдачного.

• Назва папки повинна бути більш загальною і вказувати на призначення документів або на її власника. Приклади назв папок: Біологія, Петренко. Для збереження створеного текстового документа у власній

папці зі своїм іменем необхідно виконати такі ж дії, як при роботі з текстовим редактором Блокнот. У діалоговому вікні Збереження документа (Сохранение документа) у полі зі списком Тип файлу (Тип файла) має бути вказано ДокументWord *.doc. Після того, як файл збережено, можна продовжити роботу з документом або закрити текстовий процесор Word.

Для збереження файлу з тим самим іменем досить

вибрати команду Зберегти.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-6-1): 1. Вкажіть призначення текстового процесора Word. 2. Назвіть основні елементи інтерфейсу Word. 3. Як встановити розмір, орієнтацію, поля аркуша паперу? 4. Назвіть правила введення тексту з розділовим знаком. 5. Які правила введення тексту з лапками і дужками? 6. Вкажіть засоби, що надає Word для пересування текстом. 7. Як вилучити зайвий символ або вставити пропущений? 8. Як замінити неправильний символ?

150

9. Як розбити рядок на два рядки? Як два рядки об’єднати в один? 10. Як вставити один або декілька порожніх рядків? 11. Опишіть дії при вилученні одного або декількох порожніх рядків. 12. Яким чином перевіряється орфографія у всьому документі? 13. Як зберегти текстовий файл з обраним іменем у власній папці? 14. Чим відрізняються вікна збереження файлу у Блокноті і Word’і? 15. Як упорядковують розміщення файлів-документів на комп’ютері?

6.2. Робота з фрагментами тексту

Фрагмент тексту Word надає можливість вилучати, копіювати або переносити

на інше місце вибрану частину тексту – фрагмент тексту. Фрагментом тексту може бути символ, кілька символів, слово,

кілька слів, речення, кілька речень, рядок, кілька рядків, абзац, кілька абзаців. Для обробки фрагмент тексту необхідно виділити.

Способи виділення фрагменту тексту • Протягуванням. Для виділення фрагмента тексту необхідно розмістити вказівник миші на першому символі, натиснувши і, не відпускаючи ліву кнопку миші, протягнути вказівник до останнього символу і відпустити кнопку.

• За допомогою клавіші Shift. Встановити текстовий курсор перед першим символом фрагмента, притиснути клавішу Shift, за допомогою клавіші з стрілкою � переміститися до остан-нього символу. З клавішею Ctrl – переміщення по словах.

• Вказівником миші на лівому полі. Для виділення рядка тексту розмістити вказівник миші на

лівому полі навпроти нього і, коли з’явиться стрілка, клацнути. Для виділення кількох рядків тексту розмістити вказівник

миші на лівому полі навпроти першого рядка – з’явиться стрілка. Притиснути ліву кнопку миші, протягнути вказівник вниз до останнього рядка і відпустити кнопку.

Для виділення абзацу розмістити вказівник на лівому полі навпроти одного із рядків і, коли з’явиться стрілка, двічі клацнути.

Для виділення всього документа необхідно розмістити вказівник миші на лівому полі навпроти одного із його рядків і, коли з’явиться стрілка, тричі клацнути (або натиснути Ctrl+A, або вибрати команду меню Правка � Виділити все).

151

• Клацанням лівою кнопкою миші. Для виділення слова необхідно розмістити вказівник миші на

ньому і двічі клацнути. Для виділення речення необхідно розмістити вказівник миші

на ньому, притиснути клавішу Ctrl і клацнути. Для виділення абзацу необхідно розмістити на ньому вказів-

ник миші і тричі клацнути. • Комбінацією клавіш.

Ctrl + 5 (на цифровій клавіатурі) – виділення всього тексту; Shift + стрілка – виділення символів у напрямку стрілки; Shift + End (Home) – виділення до кінця (початку) рядка; Shift + Page Up (Page Down) – виділення до кінця (початку)

сторінки. Виділений текст буде на чорному фоні.

Щоб зняти виділення тексту, досить клацнути

за межами виділеного фрагменту.

Виділення несуцільного фрагменту тексту Word надає можливість виділити одночасно декілька фраг-

ментів тексту в різних місцях документу. Для цього їх виділяють по черзі, причому, починаючи з другого фрагменту потрібно утриму-вати натиснутою клавішу Ctrl.

Робота з фрагментами тексту Над виділеним фрагментом тексту виконують такі ж дії, як

при роботі з текстовим редактором Блокнот: вирізають (або копіюють) в буфер обміну і вставляють в потрібне місце (можливо, навіть в іншому документі).

Для роботи з фрагментом тексту можуть

використовуватись: меню Правка, «швидкі» клавіші, контекстне меню, перетягування.

Меню Правка. Виділити фрагмент тексту, відкрити меню Правка, вибрати команду Вирізати (або Копіювати). Клацнути на потрібному місці, знову відкрити меню Правка і вибрати команду Вставити – фрагмент з’явиться на новому місці і щезне (або залишиться) на старому.

«Швидкі» клавіші. Для швидкого виконання дій користу-ються комбінаціями клавіш:

• Ctrl + X або Shift + Del – вирізати; • Ctrl + C або Ctrl + Ins – копіювати;

152

• Ctrl + V або Shift + Ins – вставити; • Del – вилучити. Контекстне меню. Викликавши контекстне меню на виділе-

ному фрагменті тексту, серед інших побачимо знайомі команди: Вирізати, Копіювати і Вставити.

Перетягування фрагментів тексту. Виділений фрагмент тексту можна перемістити або копіювати на інше місце за допомогою перетягування, яке можна виконувати при натиснутій лівій або правій кнопці миші.

Перетягування лівою кнопкою виконується так: • встановити вказівник миші на виділений фрагмент; • натиснути й, утримуючи ліву кнопку миші, перетягнути фрагмент на нове місце, яке вказується вертикальною рискою, і відпустити кнопку. Фрагмент зникне зі старого місця і з’явиться на новому;

• якщо попередні дії виконувати з натиснутою клавішею Ctrl, відбудеться копіювання фрагменту. Перетягування правою кнопкою виконується так:

• встановити вказівник миші на виділений фрагмент; • притиснути праву кнопку миші, перетягнути фрагмент на нове місце, яке вказується вертикальною рискою, і відпустити кнопку – з’явиться наведене на малюнку кон-текстне меню;

• вибрати потрібну команду. Переміщення або копіювання фрагментів перетягуванням

зручно робити на видимій частині тексту. Ці дії також можна виконувати за допомогою відповідних кнопок панелі інструментів.

Пошук фрагменту тексту Може виникнути потреба знайти у документі певне

слово, групу слів або речення. Щоб знайти потрібний фрагмент тексту, необхідно вибрати команду меню Правка � Знайти (Найти...). Можна також клацнути кнопку Вибір об’єкта, що у правому нижньому куті вікна (див. мал.), і на панелі інструментів, що відкриється, натиснути

кнопку Знайти (Найти) – з’явиться діалогове вікно Знайти і замінити (Найти и заменить) (див. мал.).

153

У полі Знайти увести текст-зразок. Для виконання пошуку натиснути кнопку Знайти далі (Найти далее). Пошук проводиться по всьому документу, починаючи від місця знаходження курсору.

Перший збіг фрагменту документа і зразка виділяється іншим кольором, курсор встановлюється на початку фрагменту.

Для продовження пошуку потрібно знову натиснути кнопку Знайти далі або клавішу F4.

Заміна фрагменту тексту Для заміни

одного фрагменту іншим необхідно вибрати команду Правка � Заміни-ти... (Заменить…) або у вікні Знай-ти і замінити (Найти и заменить) клацнути на вкладці Замінити (Заменить). Далі у поле Знайти (Найти) увести текст-зразок, натиснувши Таb перейти у поле Замінити на: (Заменить на:) і увести новий текст. Для пошуку тексту-зразка у документі натиснути кнопку Знайти далі (Найти далее). Заміну можна проводити як із запитом на кожну дію (Замінити або Знайти далі), так і відразу по всьому документу Замінити все (Заменить всё).

Скасування помилкових команд Якщо виконано помилкову команду або навіть декілька

команд, їх за допомогою кнопок панелі інструментів можна від-мінити і повернути документу вигляд, який був до їх виконання.

Для скасування останньої команди треба відкрити меню Правка і вибрати команду Відмінити або натиснути комбінацію клавіш Alt +� (BS).

Для скасування кількох останніх команд треба стільки ж разів виконати дії, вказані вище.

Щоб була повторно виконана скасована команда, треба відкрити меню Правка і вибрати команду

Повторити або натиснути клавішу F4. Щоб повторити кілька останніх відмінених команд, пот-

рібно стільки ж разів виконати попередні дії.

154

На панелі інструментів є кнопки (див. мал.), що надають такі ж можли-вості роботи над помилками.

Кнопки зі значком � розкривають списки, в яких можна виділити відразу кілька дій для скасування або повторного виконання.

Відкриття документа Створені документи зберігаються у файлах, що розміщуються

на дисках у відповідних папках. Через деякий час може виникнути потреба у роботі над вже існуючим документом для його редагу-вання або на його основі створення нового документа. Для цього необхідно його знайти, відкрити і продовжити з ним роботу.

Поки Word не завантажено, для виклику існуючого документа користуються одним із способів:

• відкрити папку і двічі клацнути на значку документа; • на Робочому столі двічі клацнути на ярлику документа. Для використання останнього способу необхідно, щоб

засобами Windows був створений ярлик документа і розташований на Робочому столі. Це робиться тоді, коли над документом проводиться робота протягом значного часу і його доводиться часто відкривати.

В обох випадках автоматично завантажується Word і в його робочому полі з’являється текст документа.

Якщо Word вже завантажено, для виклику існуючого доку-мента користуються одним зі способів:

• в меню Файл у списку із кількох файлів, з якими працювали останніми, клацнути на назві необхідного документа – відразу буде завантажено вибраний документ;

• відкрити документ за допомогою команди Відкрити (Открыть), що знаходиться в меню Файл;

• на панелі інструментів Стандартна клацнути кнопку Відкрити. У двох останніх випадках з’явиться діалогове вікно Від-

криття документа (Открытие документа). У ньому слід знайти потрібну папку, а в ній – документ, який треба відкрити. Або клац-нути кнопку u списку Папка, відкриється вікно, у якому необхідно пройти шлях до файлу необхідного текстового документа.

155

Для цього виконують такі дії: • встановити вказівник миші на потрібний диск і клацнути – відкриється відповідне вікно;

• у вікні диску двічі клацнути на відповідній папці – відкриється вікно папки;

• двічі клацнути на назві необхідного документа. Через деякий час текст вибраного документа з’явиться на

робочому полі Word. Заголовок набуде такого вигляду: «назва вибраного документа» – Microsoft Word

Пошук документа З часом кількість файлів з

документами збільшується і відшукати потрібний, навіть у власній структурі папок, стає досить складно. Приско-рити пошук допоможе засіб, який активується командою меню Файл � Пошук файлів… (Поиск файлов…). Можливі два режими пошуку: зви-чайний та розширений. Розглянемо звичайний пошук.

У текстове поле Текст потрібно ввести зразок для пошуку (наприклад, «пиріжки з яблуками»). У списку Типи файлів результатів: уточнити, файли яких типів потрібно знайти. У списку Область пошуку (Область поиска) відмітити диски і папки, в яких буде проведено пошук. Виділяючи область пошуку, слід бути уважним, оскільки прапорці у списку, на відміну від звичайних, мають три можливих стани:

– порожній квадратик – папка або диск не вибрані;

– одна позначка – папка вибрана, але пошук не буде прове-дено у вкладених в неї папках;

– багато позначок – пошук у всіх вкладених папках.

Після клацання кнопки Знайти (Найти) буде проведено пошук документів, які містять вказаний текст. Список буде виве-

156

дено на цій самій панелі, а клацнувши назву файлу у списку, можна відкрити і переглянути документ. Кнопка Змінити (Изменить) в кінці списку дозволяє повернутися знову до засобів пошуку.

Робота з кількома документами Word надає можливість відкривати відразу декілька докумен-

тів і працювати по черзі з кожним із них. Список відкритих доку-ментів буде показано на панелі задач, а також у меню Вікно (Окно).

Для переходу до роботи з іншим документом досить клацнути на його значку. Тоді активним стане саме його вікно.

На малюнку фрагмент панелі задач: відкрито три документи, робота ведеться з документом Вправа 6-2 (його кнопка відрізняється кольором).

Робота з декількома документами дає можливість запозичати фрагменти з інших документів.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-6-2): 1. Що може бути фрагментом тексту? 2. Назвіть способи виділення слова або речення. 3. Вкажіть дії користувача при виділенні одного або декількох абзаців. 4. Як виділити несуцільний фрагмент тексту? 5. Які дії можна виконати над виділеним фрагментом тексту? 6. Опишіть процес пошуку у тексті потрібного фрагменту. 7. Як замінити один фрагмент тексту на інший? 8. Як відкрити файл документа, поки Word ще не завантажено? 9. Що відбудеться, якщо двічі клацнути на значку документа? 10. Опишіть алгоритм відкриття документа за допомогою меню. 11. Як у списку «Папка» знайти потрібний документ? 12. Вкажіть особливості використання засобу «Пошук файлів…». 13. Що зробити, щоб не зіпсувати попередню редакцію документа? 14. Як створити новий документ на основі існуючого? 15. Як здійснюється робота з кількома документами?

6.3. Добір і зміна шрифту Вибір виду шрифту та його розміру для тексту не менш важли-

вий, ніж вибір слів для висловлювання думок. Вибраний шрифт може надати тексту відповідний настрій, зосередити увагу читача на важливих повідомленнях. Шрифт має такі параметри:

• вид шрифту (гарнітура); • накреслення шрифту; • розмір шрифту; • колір символів.

157

У Word, на відміну від редактора Блокнот, параметри шрифту можна встановити для одного або декількох символів, слів, речень, рядків, для всього тексту.

Для встановлення потрібних параметрів шрифту для фрагменту тексту слід його виділити.

Основні параметри шрифту (вид, розмір, накреслення) можна встановлювати за допомогою панелі інструментів Форматування (Форматирование). Всі можливі параметри шрифту встановлю-ються за допомогою діалогового вікна Шрифт, для виклику якого необхідно вибрати команду меню Формат � Шрифт... або у контекстному меню викликати команду Шрифт... З’явиться діалогове вікно Шрифт, фрагмент якого наведений на малюнку.

Вид шрифту У вікні Шрифт вибирають вид шрифту (гарнітуру). Ось

декілька прикладів речень, написаних різними видами шрифтів: Це приклад шрифту Arial розміру 10 Це приклад шрифту Impact розміру 10 Це приклад шрифту Courier New розміру 10

Це приклад шрифту M onotype Corsiva розміру 12

Накреслення шрифту У діалоговому вікні Шрифт встановлюють Накреслення

(Начертание) шрифту: жирний, курсив, підкреслений. Можливі

158

комбінації: жирний курсив, курсив підкреслений, жирний підкреслений, жирний курсив підкреслений.

Кнопки для вибору написання шрифту, як правило, є на панелі інструментів (Ж – жирний, К – курсив, П або Ч – підкреслений). Дія цих кнопок дублюється «гарячими» клавішами, відповідно, Ctrl+B, Ctrl+I , Ctrl+U.

Зі списку Розмір (Размер) можна вибрати розмір шрифту або ввести його з клавіатури.

Спеціальні ефекти Word дозволяє застосовувати до виділеного тексту такі спе-

ціальні ефекти: Закреслений Верхній індекс А2+В2=С2 Нижній індекс С2Н5ОН подвійне

підкреслення, зз ттііннннюю, тощо. Всі їх можна увімкнути засобами вікна Шрифт.

Для встановлення верхнього (надстрочный) або нижнього (подстрочный) індексів, перетво-рення малих літер на великі та інших додаткових команд форма-тування на панелі інструментів можуть бути додаткові кнопки.

Кольори шрифту та фону Для виділеного тексту можна змінити кольори символів та

фону. Щоб змінити колір символів, треба у контекст-ному меню вибрати команду Шрифт, на вкладці Шрифт відкрити список Колір тексту: (Цвет:) і вибрати потрібний колір.

Кольори можна змінити також засобами панелі інструментів Форматування (див. мал.). При клацанні кнопок буде змінюватись колір виділеного фрагменту тексту. Кнопки з трикутниками � відкривають палітру, з якої можна вибрати інший колір.

Інтервали між символами Word надає можливість збільшити або зменшити інтервал між

символами. Для цього потрібно: • виділити потрібний фрагмент тексту;

Колір символів

Колір фону

Палітра

Перетягти

159

• вибрати команду Шрифт, відкрити вкладку Інтервал – відкриється вікно Інтервал;

• для збільшення інтервалу між символами, треба збільшити значення лічильника «на:» (на малюнку – 0,4 пт). У полі Інтервал установиться режим Розріджений (Разреженный);

• для зменшення інтервалу між символами, треба зменшити значення лічильника «на:». У полі Інтервал установиться режим Ущільнений (Уплотнённый);

• натиснути кнопку ОК.

Шрифти з графічними зображеннями Символи шрифтів, які замість літер мають графічні зобра-

ження, зручно вставляти у текст за допомогою діалогового вікна Символ.

Для вставляння символу у текст, необхідно виконати такі дії: • вибрати команду Вставка � Символ... – з’явиться діалогове вікно Символ;

• у вікні Символ у списку Шрифт вибрати вид шрифту; • знайти потрібний символ, клацнути мишею на ньому; • натиснути кнопку Вставити – символ з’явиться в тексті. Можна ці дії повторити, вставивши декілька символів;

• натиснути кнопку Закрити – діалогове вікно зникне.

Анімаційні ефекти Засобами Word вибраний текст можна виділити анімаційними

ефектами. Для цього необхідно виконати такі дії: • виділити потрібний фрагмент тексту; • вибрати вкладку Анімація (Анимация) у діалоговому вікні Шрифт;

• вибрати вид анімації (на малюнку вибрано «Неонова реклама»). Звичайно, анімацію

можна спостерігати тільки на екрані монітора. На папері анімаційні ефекти не друку-ються.

160

Не слід захоплюватися «оформленням» текстового документа різними видами і розмірами шрифтів та ефектами. Використання більше 3-5 гарнітур шрифтів призведе до того, що текстовий документ буде гірше сприйматися, оскільки зайва «краса» відвер-татиме увагу читача.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-6-3): 1. Назвіть параметри шрифту у Word. 2. Назвіть засоби встановлення нових параметрів шрифту. 3. Які вкладки має діалогове вікно «Шрифт»? 4. Назвіть дії користувача при доборі гарнітури шрифту. 5. Як встановити потрібне написання тексту? 6. Як встановити написання тексту жирним курсивом? 7. Опишіть процес вибору та встановлення розміру шрифту. 8. Які найменший і найбільший розміри шрифту можна встановити? 9. Назвіть дії для встановлення розміру шрифту, відсутнього у списку. 10. Які спеціальні ефекти дозволяє застосовувати до шрифту Word? 11. Як встановити для фрагмента верхній/нижній індекс? 12. Опишіть процес вибору потрібного кольору шрифту або фону. 13. Як збільшити/зменшити інтервал між символами? 14. За допомогою яких команд вставити в текст графічний символ? 15. Які анімаційні ефекти можна встановити для тексту?

6.4. Форматування абзаців Після того, як текстовий документ набрано, його вигляд

можна змінити за допомогою команд форматування. Word надає користувачу засоби для форматування: шрифтів (розглядалося вище); абзаців і сторінок. Тут розглянемо форматування абзаців.

Форматування абзацу полягає у наданні йому

бажаного вигляду: вирівнювання правого і лівого країв тексту, встановлення відступів та інтервалів,

налаштування табуляції тощо.

Абзац може починатися з відступу або виступу 1-го рядка від лівого краю і продовжується рядками без

відступу (або з іншим відступом).

Кожен абзац можна форматувати окремо: для цього досить на ньому у будь-якому місці розмістити курсор. Можна форматувати кілька абзаців або весь документ, для цього їх необхідно виділити одним із відомих способів.

161

Вирівнювання рядків Абзац можна вирівнювати

за лівим краєм, по центру, за правим краєм, за шириною. Щоб вирівняти текст одним із спосо-бів, використовують зображені на малюнку кнопки на панелі інструментів Форматування:

Приклад вирівнювання абзацу за лівим краєм. Абзац, у якому знаходиться курсор, або кілька виділених абзаців вирівнюються за лівим краєм після натискання кнопки За лівим краєм або комбінації двох клавіш Ctrl+L .

Приклад вирівнювання абзацу по центру. Абзац, у якому знаходиться курсор, або кілька виділених абзаців вирівнюються по центру між встановленими відступами після натискання кнопки

По центру або комбінації двох клавіш Ctrl+E.

Приклад вирівнювання абзацу за правим краєм. Абзац, в якому знаходиться курсор, або кілька виділених абзаців вирівнюються за

правим краєм після натискання кнопки За правим краєм або комбінації двох клавіш Ctrl+R.

Приклад вирівнювання абзацу за шириною. Абзац, в якому зна-ходиться курсор, або кілька виділених абзаців вирівнюються за шириною між встановленими відступами після натискання кнопки За шириною або комбінації двох клавіш Ctrl+J.

Відступи і виступи Бігунки для встановлення відступів і виступів абзацу розмі-

щені на горизонтальній лінійці (див. мал. на наступній сторінці). Лівий відступ – встановлення величини відступу абзацу від

лівої межі робочої частини сторінки. Правий відступ – встановлення величини відступу абзацу від

правої межі робочої частини сторінки. Відступ 1-го рядка – встановлення зсуву праворуч 1-го рядка

абзацу відносно лівої межі абзацу. Виступ 1-го рядка – встановлення зсуву ліворуч 1-го рядка

абзацу відносно лівої межі абзацу.

162

Для встановлення відступів і виступів достатньо перетягти відповідний бігунок мишею.

Встановити вирівнювання та відступи поточного або виділе-них абзаців можна також за допомогою діалогового вікна Абзац:

• вибрати команду меню Формат � Абзац або викликати кон-текстне меню, у якому вибрати команду Абзац...;

• у діалоговому вікні Абзац, що з’явиться, вибрати вкладку Відступи та інтервали (Отступы и интервалы);

• встановити вирівнювання у списку Вирівнювання; • встановити потрібні інтервали на лічильниках Відступ зліва,

Лівий

відступ

Відступ

1-го рядка

Правий

відступ

Межі робочої області сторінки

Бігунок правої межі абзацу Бігунок лівої межі абзацу

Бігунок відступу або

виступу 1-го рядка

163

Відступ справа і Перший рядок (Первая строка); • натиснути кнопку ОК.

Інтервали між абзацами Щоб змінити міжабзацні інтервали, треба виконати такі дії:

• встановити курсор на вибраному абзаці; • в діалоговому вікні Абзац відкрити вкладку Відступи та інтервали (Отступы и интервалы);

• встановити потрібні інтервали на лічильниках Інтервал – пе-ред: або Інтервал – після: і натиснути кнопку ОК.

Міжрядковий інтервал Міжрядковий інтервал вимірюють, вказуючи відношення роз-

міру інтервалу до розміру шрифту. При потребі вказують точне зна-чення інтервалу в пунктах (див. на мал. 12 пт). За мовчазною згодою у Word встановлено одинарний міжрядковий інтервал. Стандартними є також полуторний та подвійний інтервали.

Для встановлення міжрядкових інтервалів у виділених абзацах: • на вибраному абзаці вста-новити вказівник миші;

• відкрити вкладку Відступи та інтервали (Отступы и интервалы) в діалоговому вікні Абзац,

• відкрити список міжрядко-вий (междустрочный);

• обрати один зі стандартних інтервалів: одинарний, полу-торний, подвійний або інший далі за списком;

• обравши Точно, встановити на лічильнику значення числове значення інтервалу в пунктах: менше 12 (стиснутий) або більше 12 (розтягнутий);

• обравши Множник (Множитель), встановити на лічильнику значення: менше 1 – міжрядковий інтервал стиснутий або більше 1 – розтягнутий. Значення множника можна встанов-лювати з необхідною точністю (наприклад, 1,21);

• натиснути кнопку ОК.

164

Копіювання формату Формат певного фрагменту можна копіювати для форма-

тування інших фрагментів. Для цього необхідно виконати такі дії: • виділити фрагмент, формат якого буде використано як зразок;

• клацнути на кнопці Формат за зразком (Формат по образцу), що на стандартній панелі інструментів. Вказівник миші набере специфічного вигляду;

• виділити фрагмент, для якого треба застосувати вибране фор-матування: він набуде вигляду зразка;

• для багаторазового копіювання формату кнопку Формат за зразком слід клацнути двічі. Тоді, щоб вийти з режиму копіювання формату, треба натиснути клавішу Esc або ще раз клацнути на кнопці Формат за зразком.

Табуляція Як і в Блокноті, натискаючи Tab, можна швидко і точно

вишикувати частини рядків у стовпчики. Проте Word надає більш гнучкі засоби для роботи з табуляторами.

Дані у стовпчиках можна вирівнювати за лівим краєм, по центру, за правим краєм тощо. Для цього необхідно вибрати відпо-відний вид табулятора клацанням на кнопці ліворуч від горизон-тальної лінійки (див. малюнок).

Табулятори на лінійці встановлюються такими діями: • ліворуч від лінійки вибрати вид вирівнювання (табулятор); • на лінійці клацнути у необхідному місці – на ній з’явиться знак вибраного табулятора.

Щоб зняти табулятор з лінійки, треба встановити на нього вказівник миші, натиснути і, не відпускаючи

ліву кнопку, перетягти його за межі лінійки.

Табулятори можна перетягувати мишею

на інше місце.

165

Якщо користувач не ставить власних табуляторів, Word надає автоматичні табулятори з вирівнюванням за лівим краєм, розміщені в рядку через кожні 12.6 мм. Вони позначаються короткими сірими рисками під горизонтальною лінійкою. Вони також використо-вуються у правій частині лінійки після останнього табулятора, поставленого користувачем.

Користувач може керувати табуляторами за допомогою діало-гового вікна, що відкривається командою Формат � Табуляція, виконуючи такі дії:

• встановити курсор на рядок, з якого почнеться таблиця, або виділити рядки чи абзаци, якщо вони набрані;

• вибрати команду меню Формат � Табуляція – з’явиться діа-логове вікно Табуляція (див. мал.);

• у поле Позиції табуляції внести потрібний розмір, вибрати Вирівню-вання і натиснути кнопку Встано-вити;

• виконати дії для встановлення кож-ного з табуля-торів;

• натиснути кнопку ОК. При встановленні

табуляції, якщо необ-хідно, можна вибрати заповнювачі (......, ------, ____), які будуть автоматично вставлятися у місця, не зайняті текстом, від табулятора до табулятора. У цьому ж вікні можна вилучити (удалить) окремі табулятори.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-6-4): 1. У чому полягає форматування абзацу? 2. Що таке абзац тексту? 3. Як вирівняти абзац за лівим (правим) краєм, за шириною? 4. Що таке відступ ліворуч і відступ праворуч? 5. Як встановити відступи від країв аркуша за допомогою бігунків?

166

6. Як встановити відступи за допомогою діалогового вікна «Абзац»? 7. Як встановити інтервали перед і після абзацу? 8. Як змінити інтервал між рядками? 9. Кілька рядків документа не поміщаються на аркуші. Що робити? 10. Документ необхідно розтягнути на весь аркуш. Що робити? 11. Як виконати копіювання формату? 12. Що треба зробити для багаторазового копіювання формату? 13. Як встановлюються табулятори на лінійці? 14. Коли і як використовується табуляція? 15. Що таке «заповнювачі»? Як їх встановлювати?

6.5. Тематична робота «Текстовий процесор Word»

Див. робочий зошит «Інформатика. Базовий курс. 9 клас» / Михальчук І.І., Пилипчук О.П., – Шепетівка: «Аспект», 2009.

167

7. Комп’ютерна графіка

7.1. Основи комп’ютерної графіки Перші монітори відображали тільки текстову інформацію, але

з часом виникла необхідність у відображенні графічної інформації, яка згодом отримала назву комп’ютерної графіки.

Комп’ютерна графіка – це галузь людської діяльності зі створення чи обробки зображень (малюнків,

креслення і т. д.) за допомогою комп’ютера, а також зображення, отримані в результаті цієї діяльності.

Залежно від засобу кодування зображень, найчастіше розріз-няють два види комп’ютерної графіки – растрову й векторну.

У растровій графіці зображення розглядається як сукупність різнокольорових крапок (пікселів – від англ. pixel – скорочення слів picture element – елемент зображення), які разом формують малюнок. Растрове зображення нагадує мозаїку із шматочків кольорового скла або вишивку хрестиком різнокольоровими нитками. Пікселі дуже малі, тому крапок не видно і ми бачимо суцільне зображення.

Растрова графіка дає змогу одержати високу якість зобра-ження. Саме растровими є скановані зображення, цифрові фото-знімки, кадри кінофільму тощо.

Файли, що містять растрове зображення мають досить вели-кий об’єм, бо містять інформацію про кожний піксель зображення.

У векторній графіці зображення кодується за допомогою математичного опису його елементів: відрізків, еліпсів, прямокут-ників, кривих ліній. Такі прості об’єкти мають назву примітивів. З них утворюються більш складні об’єкти.

Перевагою векторної графіки є те, що файли, які зберігають векторні малюнки, за розміром у 10–1000 разів менші, ніж подібні графічні растрові файли. Недоліком векторної графіки є «непри-родність» малюнка. Природа уникає прямих ліній. Тому не кожне зображення можна скласти з кіл і відрізків без втрати якості. Векторну графіку використовують для побудови креслень, оформ-лення газет і журналів, створення ілюстрацій, емблем тощо.

Для обробки на комп’ютері властивості зображення кодують числами. Зокрема, позначивши кожен з кольорів числом, отри-маємо кодову таблицю кольорів.

168

Вона може мати такий вигляд: Колір Код Колір Код Колір Код Колір Код

чорний 0 зелений 2 червоний 4 жовтий 6 синій 1 бірюзовий 3 фіолетовий 5 білий 7

Довжину двійкового коду, відведеного для кодування кольору одного пікселя, називають глибиною кольору

зображення.

Від цієї величини залежить кількість кольорів, які може містити зображення. Наприклад, для кодування перелічених в таблиці 8 кольорів вистачить 3-х біт на кожен піксель (23=8). Відвівши для кожного пікселя по 1 байту, отримаємо 256 різних кольорів. В сучасних комп’ютерах обробляються зображення з глибиною кольору 24 біт (224=16777216 кольорів), 32 біт і більше.

Формати графічних файлів Форматом файлу називають набір правил запису даних. Існує

багато форматів для запису графічних зображень у файл, які відріз-няються розміром файлу, способом розміщення даних у файлі, якістю зображення тощо. Є формати, які підтримують тільки раст-рову або векторну графіку. Деякі формати підтримують обидва види графіки. Розглянемо коротко найпоширеніші графічні формати.

Растровий формат BMP (Bitmap) підтримується будь-якими Windows-сумісними програмами. Формат дає змогу використову-вати палітру з 16 млн. кольорів, файли мають досить великий об’єм.

Растровий формат JPG (JPEG) - (Joint Photographic Experts Group) використовує стискання графічних даних за рахунок втрати якості зображення: менший файл – нижча якість. Зберігши зобра-ження у цьому форматі, практично неможливо відтворити його початковий вигляд. Проте, завдяки малому розміру файлів, формат JPG набув поширення при роботі, наприклад, з фотографіями.

Растровий формат GIF (Graphics Interchange Format) найбільш поширений формат графічних файлів для веб-сторінок. Файл такого формату може містити декілька зображень, які браузер відображає послідовно, тобто даний формат підтримує викорис-тання анімаційного ефекту.

169

Векторний формат SVG (Scalable Vector Graphics) викорис-товується багатьма програмами, зокрема, графічним редактором Inkscape. Підтримує як статичні, так й анімаційні зображення.

Популярні програми для роботи з векторною графікою мають власні формати файлів: CDR – CorelDRAW, AI – Adobe Illustrator.

Формати CGM, WMF підтримують векторну та растрову графіку із використанням палітри з 16 млн. кольорів.

Засоби обробки графічних даних

Програми для створення та подальшої обробки

графічних файлів мають назву графічних редакторів.

Для роботи з растровими зображеннями початківці корис-туються графічним редактором Paint, що є складовою операційної системи Windows. Для професійної роботи застосовують редактори Adobe Photoshop, GIMP та ін. Серед редакторів векторної графіки – CorelDRAW, Adobe Illustrator, Inkscape та інші.

Деякі засоби для роботи з графікою надаються програмами, які за своїм призначенням не є графічними редакторами. Наприк-лад, текстові процесори Microsoft Word та OpenOffice Writer дозволяють не лише вставляти в текст малюнки, але й виконувати з ними найпростіші операції (змінювати яскравість, контраст, обрі-зати). Вбудовані засоби цих офісних програм дозволяють створю-вати векторні ілюстрації та елементи оформлення.

Останнім часом набули поширення програми для перегляду зображень. Вони дозволяють систематизувати колекцію зображень, переглядати її в різних варіантах, мають засоби для перетворення форматів графічних зображень. Найпопулярніші програми цього класу: IrfanView, Picasa, ACDSee.

Існують також спеціалізовані програми, призначені для пере-творення форматів графічних файлів – конвертори. Їх особ-ливість – підтримка і можливість взаємного перетворення значної кількості форматів.

Колірні системи Кольорове зображення на екрані монітора або телевізора фор-

мується шляхом змішування трьох основних кольорів: червоного, зеленого і синього. Саме такі кольори мають зернятка люмінофору – спеціальної речовини, яка світиться, створюючи зображення. Якщо розміщені поряд зернятка не світяться, людина бачить чор-

170

ний колір, а якщо світяться на повну яскравість – білий. Змінюючи яскравість окремих зерняток, отримуємо палітру кольорів.

У комп’ютерній графіці застосовують різні способи отри-мання кольору або, як кажуть, різні колірні системи.

У системі RGB колір має червону (англ. Red), зелену (Green) і синю (Blue) складові. Кожна складова кодується цілим числом в межах від 0 (складова відсутня) до 255 (яскравість найбільша). Таким чином, отримуємо 256*256*256=16777216 різних кольорів.

Система CMYK використовує 4 складові: блакитну (Cyan), пурпурову (Magenta), жовту (Yellow) та чорну (blacK ). Вміст кожної з них кодується числом від 0 до 100. При цьому нульове значення всіх складових дає білий колір, а 100 – чорний. Така система подібна до змішування фарби під час кольорового друку на папері.

У системі HSB цілими числами від 0 до 255 кодуються колір (англ. Hue), його насиченість (англ. Saturation) та яскравість (англ. Brightness). Існують й інші колірні системи.

Параметри растрових зображень Кожний растровий малюнок має певну кількість крапок по

горизонталі й вертикалі. Від кількості крапок залежить якість зображення, адже якщо крапок більше, то ними можна зобразити більше окремих деталей зображення. Наприклад, типові розміри екрана монітора в пікселях – 800×600, 1024×768, 1240×1024 і більше. Цифрове фото може мати 2048×1536, 2592×1944 пікселів тощо.

Крім того, важливим є те, скільки крапок розміщується на одиниці довжини зображення, бо від цього залежить розмір самих крапок. Цю величину називають роздільною здатністю і,

здебільшого, вказують в «крапках на дюйм» (dpi – dots per inch). Ці три числа характери-зують розмір малюнка.

На малюнку тричі відтворене зображення, яке має 26 крапок по горизонталі і 14 крапок по вертикалі, але з різною роздільною здатністю: 96, 48 та 24 крапок на дюйм. Оче-видно, що чим більше пікселів припадає на одиницю довжини, тим вони менші, і тим вища якість відтворення малюнка.

171

Крім розмірів малюнок характеризується кольором кожного пікселя. Чим більше різних кольорів містить зображення, тим краще воно може відтворювати реальні об’єкти. Але для кодування більшої кількості кольорів потрібні довші кодові послідовності, що тягне за собою збільшення об’єму файлу.

Таким чином, для створення або збереження растрового малюнка необхідно вказати його розміри та колір кожного пікселя. Для правильного відтворення малюнка бажано вказати також роздільну здатність.

Параметри векторних зображень Розмір файлу вектор-

ного зображення насамперед залежить від кількості окре-мих елементів, з яких утво-рений малюнок.

При формуванні зобра-ження сучасні векторні редактори дозволяють вико-ристовувати замість суціль-них кольорів градієнти, тобто плавні переходи від одного кольору до іншого.

Розмивання окремих елементів, імітація тіні та інші засоби дозволяють отримати зображення, близьке до реального (див. на малюнку зображення з сайту http://luciano.kurumin.com.br).

Перегляд та обробка графічних зображень ОС Windows’XP надає можливості для роботи з документами

графічних зображень (малюнками). Для збереження графічних зображень пропонується спеці-

альна системна папка Мої малюнки (Мои рисунки). Але користувач може вибрати будь-яку іншу.

Перегляд малюнків у будь-якій папці здійснюється за допомогою меню Вигляд (Вид), який пропонує декілька варіантів відображення файлів (див. мал.). Також можна скористатися відповідною кнопкою на панелі інструментів.

172

Діафільм (Диафильм) – цей варіант перегляду графічних файлів під час пошуку потрібних зображень є одним з найпопу-лярніших. У верхній частині вікна відображується один із малюнків, що зберігаються у папці, внизу вікна знаходяться ескізи папок і файлів. Якщо папка відмічена, то виводиться один із розміщених в ній малюнків.

Під малюнком є кнопки, які дають можливість послідовно переглядати графічні файли у двох напрям-ках, обертати вибраний малюнок на 90° ліворуч або праворуч.

При подвійному клацанні на значку графічного файлу запус-кається програма перегляду зображень та факсів, за допомогою якої можна лише переглянути малюнок на екрані. Щоб відкрити файл для редагування, необхідно викликати на ньому контекстне меню та вибрати Відкрити за допомогою (Открыть с помощью), а потім вибрати програму для редагування, наприклад, Paint, MS Office Picture Manager або іншу, встановлену користувачем.

Якщо режим Діафільм відсутній у списку, його можна акти-вувати для папки таким способом:

• у контекстному меню, викликаному на значку папки вибрати Властивості (Свойства);

• перейти на вкладку Настройка;

Папки з файлами графічних зображень

Файли графічних зображень

173

• зі списку Використовувати цю папку як шаблон (Использо-вать в качестве шаблона следующую папку:) вибрати значен-ня Малюнки (Изображения). Ескізи сторінок (Эскизы страниц) – у такому режимі пере-

гляду все робоче поле вікна зайняте ескізами файлів та вкладених папок. На ескізах вкладених папок зображені по 4 мініатюри графічних файлів, якщо вони там є (див. малюнок на попередній сторінці).

Задачі для зображення В області задач, що знаходиться у лівій частині вікна папки

Мої малюнки (Мои рисунки) (чи будь-якої іншої папки з малюн-ками) розташована група спеціальних задач для графічних файлів (див. малюнок):

• Переглянути в режимі показу слайдів (Просмотреть как слайд-шоу) – автоматичний перегляд зображень у повноекран-ному режимі;

• Замовлення друку через Інтернет (Заказ отпечатков через Интернет) – запуск спеціального майстра, який надішле вибрані зображення через Інтернет на адресу фірми, що виготовляє фотографії;

• Друк цього малюнка (Печать этого изображения) – запуск Майстра друку фотографій (Мастера печати фотографий) для вибору параметрів і якісного друку зображень;

• Зробити фоновим малюнком Робочого стола (Сделать фоновым рисунком Рабочего стола) – вибраний малюнок автоматично буде використаний як фон Робочого столу;

• Копіювати до компакт-диска (Копировать на компакт-диск) – вибрані зображення будуть підготовлені для запису на компакт-диск, далі необхідно дотримуватися вказівок у вікні майстра запису файлів на компакт-диск (описано вище);

• Одержати від камери або зі сканера (Получить от камеры или со сканера) – запуск програми-майстра роботи зі сканером або цифровою камерою, за допомогою якого у папку Мої малюнки (Мои рисунки) або будь-яку іншу копіюються зображення із вказаних пристроїв. Ця задача з’являється в області задач після приєднання пристрою.

174

Використання програми MS Office Picture Manager До складу пакету Microsoft Office входить програма для

роботи із зображеннями MS Office Picture Manager. При її використанні малюнок відкривається на весь екран, а засоби на па-нелі внизу вікна дозволяють: пос-лідовно перегля-дати малюнки відповідними кнопками; змінювати масштаб малюнка за допомогою регулятора (див. малюнок).

Панель інструментів Стандартна надає можливість: • зберігати малюнок; • надрукувати малюнок; • вирізати, копіювати, вставляти, видаляти малюнок; • встановлювати масштаб відображення малюнка на екрані; • викликати довідку. Засобами панелі інструментів Форматування можна

повертати малюнок ліворуч або праворуч на 90°, відкрити область завдань з інструментами редагування малюнка.

За допомогою меню Вигляд (Вид) або за допомогою відповідних кнопок, що знаходяться нижче панелі інструментів, у робочому полі програми можна відобра-зити не лише один малюнок, а й ескізи усіх малюнків, що знаходяться у поточній папці, чи навіть діафільм.

При необхідності редагування малюнка можна скористатися командами з меню Малюнок (Рисунок) або відкрити відповідну область завдань, натиснувши на панелі інструментів кнопку Змінити малюнки… (Изменить рисунки...). Область завдань з’явиться праворуч у вікні і матиме вигляд, як на малюнку.

Для покращення кольорів і яскравості вибраних малюнків досить натиснути кнопку Автопідбір (Автоподстройка).

Параметри малюнка змінюють за допомогою таких засобів програми MS Office Picture Manager:

• Яскравість та контрастність (Яркость и контрастность); • Колір (Цвет); • Обтинання (Обрезка); • Обертання і відображення (Поворот и отражение);

ескізи діафільм

один малюнок

175

• Усунення ефекту червоних очей (Устранение эффекта красных глаз). Для зміни розмірів малюнка

надаються такі засоби: • Зміна розміру (Изменение размера);

• Стискання малюнків (Сжа-тие рисунков). Засіб Зміна розміру (Изме-

нение размера) дозволяє встано-вити стандартний, довільний та відносний (у %) розміри. А засіб Стискання малюнків (Сжатие рисунков) – зменшити розмір файлу, а отже і час його заван-таження.

Для переходу до інших засо-бів зміни параметрів малюнка можна також скористатися спис-ком Зміна малюнків (Изменение рисунков), що відкривається кнопкою 6. Зберегти отримане зображення після виконання необхідних змін можна командою меню Файл � Зберегти (Сохранить).

Перетворення (конвертація) графічних форматів Задача перетворення графічного формату зображення виникає

в різних випадках: • при пересиланні фотографій електронною поштою або публікації в Інтернеті її конвертують у формат JPEG;

• щоб надати фотографії плакатного вигляду з невеликою кіль-кістю кольорів, її можна конвертувати у формат GIF;

• для отримання векторного зображення на основі фотографії. Цей процес називають трасуванням і виконують засобами векторного графічного редактора;

• більшість векторних редакторів дозволяють експортувати малюнок в один або й більше растрових форматів.

176

Розглянемо, як конвер-тують фотознімок для публіка-ції в Інтернеті засобами MS Office Picture Manager:

• запустити програму і, виб-равши команду меню Файл � Експорт…, вивести на екран область завдань Експорт (див. малюнок);

• у верхньому текстовому полі вказати, в яку папку буде записане перетворене зобра-ження. Швидко відшукати папку можна, клацнувши поси-лання Огляд... (Обзор…), після чого з’явиться стандартний діалог відкривання файлу;

• встановити прапорець Вихідні імена файлів (Исход-ные имена файлов), якщо результуючі файли матимуть такі ж назви, як вихідні. Якщо ж його зняти, то в друге текстове поле слід вписати початок назви конвертованого файлу. Тоді назви складатимуться з цього фрагменту, до якого додано номер файлу;

• вибрати зі списку формат файлів для експорту (JPEG, PNG, TIFF, GIF або BMP). Для формату JPEG уточнити ступінь стискання, клацнувши на посиланні Параметри JPEG (Параметры JPEG…);

• з нижнього списку вибрати потрібний розмір у пікселях. Інший розмір можна вибрати, клацнувши на посиланні Зміна розміру... (Изменение размера…);

• підтвердити вибір параметрів конвертації, клацнувши ОК – розпочнеться конвертування, по завершенні перетворені зображення будуть записані в обрану папку.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-7-1:) 1. Дайте визначення поняттю «комп’ютерна графіка». 2. Поясніть особливості растрової графіки. 3. Які особливості має векторна графіка? 4. Вкажіть переваги векторної графіки перед растровою. 5. Назвіть відомі вам формати графічних файлів та опишіть їх.

177

6. Які програми використовують для роботи з зображеннями? 7. Що таке колірна система? Опишіть колірну систему RGB. 8. Від чого залежить якість растрового зображення? 9. Назвіть засоби Windows для роботи з графічними зображеннями. 10. Порівняйте режими перегляду «Діафільм» та «Ескізи сторінок». 11. Визначте найбільш зручний режим перегляду. Обґрунтуйте відповідь. 12. Як переглянути знімки в режимі слайд-шоу? 13. Які засоби надає програма MS Office Picture Manager? 14. В яких випадках конвертують зображення? 15. Як конвертувати файл з формату JPEG у формат PNG?

7.2. Основи векторної графіки

Векторна графіка Завдяки тому, що векторне зображення будується за матема-

тичними законами, його векторний код містить значення властивостей та відомості про розміщення окремих його елементів (примітивів): ліній, багатокутників, криволінійних фігур.

Наприклад, зображення автомобіля складається з двох прямо-кутників, трьох кіл, двох неправильних многокутників.

Опишемо властивості одного з примітивів: прямокутник довжи-ною 1,74 см та шириною 1,02 см, колір заливки – 1 (синій), колір лінії – 4, товщина лінії – 0,5 мм, координати лівого верхнього кута (50; 120). Якщо таким чином опи-

сати всі фігури – отримаємо векторний код даного малюнка. Векторний малюнок можна порівняти з аплікацією, елементи якої ще не приклеєні до основи, тому їх можна пересувати.

Основна перевага векторної графіки – можливість довільного масштабування та повертання зображень без втрати якості.

Як відомо, векторні малюнки створюють спеціалізованими програмами – векторними графічними редакторами. Проте прості векторні малюнки можна підготувати засобами, вбудованими в популярні текстові процесори та інші офісні програми.

На прикладі текстового процесора Microsoft Word розглянемо засоби пакету Microsoft Office, які дозволяють будувати векторні зображення. Незважаючи на те, що спеціалізовані редактори мають більші можливості, ці засоби є ефективними, якщо потрібно підго-тувати нескладну ілюстрацію або декоративний елемент.

178

Графічні засоби Microsoft Office У текстовому процесорі Microsoft Word більшість графічних

засобів зібрані на панелі Малювання (Рисование) (див. мал.).

Вмикають і вимикають панель за допомогою кнопки, розміщеної на панелі Стандартна або командою меню Вигляд � Панелі інструментів � Стандартна (Вид � Панели инструментов � Стандартная).

Створені засобами Microsoft Office примітиви

називають автофігурами.

Графічні засоби можна поділити на 3 групи. Засоби для створення об’єктів:

• список Автофігури, який містить вкладені списки з різними категоріями автофігур (на мал. показано список Лінії).

Панель зі списком можна перетягти за смужку, що є у верхній її частині – вона набуде вигляду вікна

і перебуватиме на екрані постійно. • кнопки для додання

найпопулярніших фігур: лінія, стрілка, прямокутник, овал;

• кнопки для додання ін-ших графічних об’єктів: напис, об’єкт WordArt, діаграма, картинка (з колекції), малю-нок (з файлу).

Засоби для настрою-вання властивостей об’єк-тів: заливки, контуру, кольору шрифту (зокрема, для напи-сів), тіні, об’єму тощо.

Засоби для керування об’єктами, більшість з яких зібрані у списку Малювання:

• засоби для групування об’єктів; • засоби для вирівнювання об’єктів та інтервалів між ними; • засоби для обертання та віддзеркалення об’єктів; • засоби для керування обтіканням об’єктів текстом; • перемикач графічного режиму вказівника миші тощо.

179

Побудова автофігури Щоб додати в текст автофігуру, треба виконати такі дії:

• відкрити список Автофігури, а в ньому показати один з вкладених списків-категорій (Лінії, Основні фігури тощо) – відкриється панель з відповідними кнопками;

• клацнути кнопку, що відповідає потрібній автофігурі; • перевести вказівник на робоче поле, де буде розміщена фігура, і, натиснувши ліву кнопку, перетягуванням намалювати її. Для побудови відрізка, стрілки, прямокутника та овалу зручно

користуватися кнопками, розміщеними на панелі Малювання. При подвійному клацанні вони фіксуються, що дозволяє малювати кілька фігур поспіль.

Полотно При спробі додати у документ автофігуру, на аркуші

зображається полотно – рамка, в межах якої можна розмістити одну або більше автофігур та інших графічних елементів. На

полотні варто розміщувати складні малюнки, а окремі автофігури зручніше розмі-щувати за межами полотна (воно тоді зникає).

Кнопки керування полотном зібрані на панелі Полотно: • кнопка Підібрати розмір (Подобрать размер) зменшує полотно до розмірів малюнка. Її варто натиснути, коли малюнок завершений;

• кнопка Розгорнути (Увеличить) розширює полотно в усіх нап-рямках, створюючи додаткове місце для побудови малюнка;

• кнопка Зміна масштабу малюнка (Изменение масштаба рисунка) переводить полотно в режим масштабування. Перетя-гуючи кружечки-маркери, що з’являються при цьому, змінюють розміри відразу всього малюнка;

180

• кнопка Обтікання текстом (на панелі Полотно – не підписана) дозволяє вибрати один зі способів розміщення малюнка відносно тексту (див. мал.).

Обтікання текстом можна змінити не лише для полотна, а й для інших графічних об’єктів.

Якщо панель інструментів Полотно не з’явилась автоматично разом з полотном, її вмикають командою контекстного меню.

За командою меню Сервіс � Параметри відкривається діало-гове вікно, де на вкладці Загальні розміщений прапорець Автома-тично створювати полотно при вставці автофігур. Знявши його, можна вимкнути автоматичну появу полотна.

Властивості автофігур Основними властивостями фігур є колір, стиль та товщина

контуру, колір та стиль заливки. Автофігури мають керуючі точки – маркери, за допомогою яких можна змінювати їхню форму та розміри.

Щоб змінити розміри фігу-ри, перетягують маркери, що мають вигляд білих кружечків. Якщо утримувати при цьому кла-вішу Shift, то довжина й ширина будуть змінюватися пропорційно.

Перетягуючи маркер у вигляді зеленого кружечка, автофігуру можна повернути відносно центра на довільний кут. Утримуючи при цьому клавішу Shift, можна обмежити кут повороту зна-ченнями, кратними 15°.

Серед вбудованих у Word автофігур є як прості геометричні фігури (овал, прямокутник, трапеція), так і більш складні (сонце, півмісяць, серце, рамка тощо). Деякі фігури мають маркери у вигляді кольорових квадратиків, призначені для зміни форми вибраної фігури.

Властивості контуру Поточний колір ліній можна надати виділеним фігурам,

клацнувши кнопку Колір ліній на панелі малювання. Для вибору іншого кольору ліній потрібно:

• відкрити палітру кнопкою � поруч з кнопкою Колір ліній;

181

• вибрати в палітрі потріб-ний колір;

• якщо він відсутній в палітрі – вибирають команду Інші кольори ліній… (Другие цвета линий…), після чого в іншому діалоговому вікні вибирають довільний колір. Окремим повзунком встанов-люємо рівень прозорості кольору (від 0 до 100%).

Командою Немає ліній вимикають відображення ліній для виділених фігур. Після цього буде видно тільки їхню заливку.

Команда Візерункові лінії… (Узорные линии…) відкриває діалогове вікно для налаштування візе-рунка. У ньому вибирають один з візерунків та кольори для штриховки та фону. За зразком у правому нижньому куті можна оці-нити результат.

Кнопками Тип лінії та Штрих відкривають спис-ки, з яких вибирають відповідні шаблони для контурів фігур.

Властивості заливки Палітра кольорів заливки відкривається кнопкою � поруч з

кнопкою Колір заливки. Робота з нею не відрізняється від роботи з палітрою кольорів контуру.

Крім кольорів, на ній доступна команда Способи заливки, при виборі якої з’являється відповідне діалогове вікно. На його вклад-ках можна вибрати й налаштувати вид заливки:

182

• градієнт, тобто плавний перехід від одного кольору до іншого. Можна обрати один із готових, більш складних, градієнтів-заготовок;

• текстуру – кольоровий малюнок, який буде повторений багато разів, щоб «замостити» фігуру. Крім стандартних текстур можна завантажити в якості текстури будь-який малюнок (команда Інша текстура… (Другая текстура…);

• візерунок – двоколірний візерунок, що налаштовується так само, як і для ліній;

• малюнок. На відміну від текстури, малюнок не повторюється, а масштабується, щоб заповнити всю фігуру.

Тінь та об’єм До примітивів та інших графічних об’єктів

можна додати ефект тіні або об’єму. Кнопки на панелі Малювання відкривають відповідні панелі, з яких клацанням слід вибрати стиль тіні або об’єму. На цих самих панелях є команди для додаткових налаштувань та скасування ефекту.

Побудова малюнка з використанням фігур Перед побудовою зображення майбутній процес потрібно

спланувати, тобто скласти алгоритм побудови. Це дозволить прискорити роботу. Будуючи алгоритм, звертають увагу на те:

• з яких фігур складається малюнок; • які властивості мають їхні контури та заливка; • в якому порядку фігури потрібно додавати до малюнка, щоб отримати правильне їх перекриття. Розглянемо, наприклад, зображення

чоловічка (див. мал.). Послідовність побудови може бути такою:

• побудувати і повернути прямо-кутники, що зображають руки;

• додати прямокутник, що зображає тулуб;

• додати автофігуру-обличчя; • додати кружечки-гудзики; • побудувати прямокутники, що зобра-жають ноги;

• налаштувати властивості елементів (кольори, стилі заливки та контуру).

183

Якщо змінити порядок виконання перших чотирьох пунктів, виникнуть проблеми, пов’язані з неправильним перекриттям об’єктів.

Копіювання фігур Процес копіювання фігур практично не відрізняється від

копіювання текстових фрагментів: • виділити фігури, що будуть скопійовані (другу й наступні виділяють, утримуючи Shift);

• скористатись командою меню Правка � Копіювати – виділені елементи будуть скопійовані в буфер обміну;

• перейти на сторінку, де мають з’явитись копії, і вибрати команду меню Правка � Вставити;

• копії, що з’явились, перетягти у потрібне місце, уточнити їх колір, розміри тощо. Отже, попередній алгоритм побудови малюнка можна удоско-

налити. Прямокутники, що зображають руки і тулуб, мають однакове оформлення, тому досить намалювати і налаштувати властивості одного з них (наприклад, правої руки), а потім копію-ванням та зміною розмірів отримати інші.

Інший спосіб виділити декілька об’єктів: вибрати інструмент Вибір об’єктів на панелі Малювання і виконати протягування, утримуючи ліву кнопку миші.

Видалення фігури Щоб вилучити фігуру, помилково додану до малюнка,

потрібно її виділити і натиснути клавішу Delete. Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-7-2): 1. Чим відрізняється векторне кодування малюнка від растрового? 2. Які переваги має векторна графіка? 3. Як отримати доступ до графічних засобів Microsoft Word? 4. Опишіть процес додавання в текст автофігури. 5. Вкажіть призначення полотна при побудові зображення. 6. Назвіть групи графічних засобів Microsoft Word. 7. Які властивості мають графічні примітиви? 8. Назвіть властивості контуру автофігури. 9. Які властивості можна налаштувати для заливки фігури? 10. Чим відрізняються заливка текстурою та малюнком? 11. Як надати примітиву ефект тіні та об’єму? 12. Чому потрібно планувати порядок побудови малюнка? 13. Як додати до малюнка копію одного із готових елементів? 14. Запропонуйте шляхи покращення алгоритму побудови малюнка. 15. Як вилучити з малюнка зайву фігуру?

184

7.3. Криві і ламані. Операції над об’єктами. Текст Відомо, що за допомогою готових автофігур можна будувати

досить виразні малюнки, якщо вдало використати різні стилі контурів, заповнення та інші прийоми. Проте, для побудови складних малюнків цього недостатньо. Розглянемо прийоми побудови контурів складної форми, а також упорядкування об’єктів для покращення малюнка.

Побудова об’єктів довільної форми Для побудови контурів довільної форми використовують

особливі об’єкти – криві або ламані лінії. Word надає можливість додавати до малюнка криву, за допомогою інструментів Крива (Кривая), Полілінія (Полилиния) або Ма-льована крива (Рисо-ванная кривая).

Незважаючи, що назви інструментів різ-ні, результатом їх застосування є одно-типні об’ єкти – криві.

Крива складаєть-ся з сегментів, які спо-лучаються у вузлах. Вона може бути замкнутою або розімкнутою.

Сегменти можуть бути прямими і криволінійними. Порядок використання згаданих інструментів для побудови

кривих дещо відрізняється: • Крива. Потрібно по черзі клацати точки перегину майбутньої кривої – через них буде автоматично проведена плавна крива. Останню точку слід клацнути двічі;

• Мальована крива. Будується при пересуванні миші з натис-нутою лівою кнопкою. Побудова припиняється з відпусканням кнопки. Плавну криву отримати досить складно.

• Полілінія. Містить як прямі, так і криволінійні сегменти. Прямі сегменти отримують, клацаючи їх кінці, а криволінійні – малюючи, подібно до інструменту Мальована крива. Завершують побудову подвійним клацанням.

185

Вказані інструменти дозволяють отримувати замкнуті криві: для цього досить завершити побудову, повернувшись у початкову точку та клацнувши її.

Редагування форми кривої Якщо криву не вдалось намалювати відразу такою, як

потрібно, її форму змінюють, вибравши команду Почати зміну вузлів (Начать изменение узлов) зі списку Малювання (Рисование). Перетягуючи вузли та користуючись командами контекстного меню вузлів та сегментів, контуру надають необхідної форми (див. мал.).

В режимі зміни вузлів можна додати вузол, клацнувши

криву, утримуючи клавішу Ctrl.

Вузли бувають різних типів: гладкі, прямі, кутові та автома-тичні (див. мал.). Автоматичний вузол можна тільки переміщувати,

а при редагуванні всіх інших вузлів біля них з’являються «вуси» – відрізки дотичних до кривої, що закінчуються керуючими точками у вигляді білих квадратиків.

Керуючі точки кутового вузла можна розміщувати довільно, у прямого вузла вони розміщені на одній прямій з вузлом, а у гладкого – ще й на однаковій відстані від нього.

У контекстному меню сегмента кривої є команди, які дозво-ляють змінити його тип з прямого на криволінійний і навпаки.

Щоб замкнути розімкнуту криву, досить вибрати в режимі зміни вузлів з її контекстного меню відповідну команду.

186

Для розімкнення замкнутої кривої користуються одним з таких способів:

• у контекстному меню вузла вибрати команду Розімкнути криву (Разомкнуть кривую);

• у контекстному меню сегмента вибрати команду Вилучити сегмент (Удалить сегмент). Відрізок і стрілка належать до того ж типу об’єктів, що й

криві, тому їхню форму змінюють так само: додаючи вузли, змінюючи їх тип тощо.

Упорядкування розміщення об’єктів Word містить засоби, які дозволяють розмістити елементи

малюнка рівно та з однаковими інтервалами між ними. Щоб скористатись цими засобами, необхідно виділити один або більше об’єктів та вибрати зі списку Малювання команду Вирівняти/Роз-поділити (Рисование � Выровнять/Распределить). Потім зі списку, що з’явиться – бажану команду вирівнювання. Ці команди доступні також у контекстному меню виділених об’єктів.

За потреби виділені об’єкти вирівнюють не лише один відносно іншого, але й відносно сторінки або полотна. Для цього встановлюють позначку в останньому рядку списку команд вирівнювання і лише потім застосовують потрібну команду.

Якщо виділено один об’єкт, то можна керувати його розмі-щенням тільки відносно сторінки або полотна.

Групування об’єктів Інколи при побудові малюнка засобами текстового процесора

деякі елементи малюнка випадково переміщуються. Для уникнення цих незручностей елементи малюнка, які вже розміщені правильно, згруповують. Для групування об’ єктів їх потрібно виділити та зі

187

списку Малювання вибрати команду Групувати (див. мал.). Ко-манди групування є також в контекстному меню виділених об’єктів.

Пізніше згруповані об’єкти можна розгрупувати відповідною командою з цього ж списку.

Якщо виділити групу об’єктів, а потім клацнути одну з фігур, вона стає доступною для редагування: з’являється можливість зміни кольору та інших властивостей.

Упорядкування накладання об’єктів При побудові векторного малюнка, складається враження, що

об’єкти, додані пізніше, розміщені поверх попередніх. Тому необ-хідно володіти алгоритмами зміни їх розміщення по вертикалі. Це

здійснюють командами з групи Малювання � Порядок (див. мал.). Як видно зі списку, керувати можна не лише розміщенням

графічних об’єктів один відносно одного, але й відносно тексту. За командою На передній план (На задній план) виділений

об’єкт буде розміщений попереду (позаду) всіх інших. Команда Перемістити вперед (Перемістити назад) призводить до перемі-щення виділеної фігури на один рівень вгору (донизу).

Написи Напис являє собою прямокутну рамку, в якій розміщено текст,

доступний для форматування звичайними засобами. Крім цього Word дозволяє змінювати властивості контуру та заливки напису так, як і при роботі з іншими графічними об’єктами.

188

Вставляють напис, клацнувши кнопку Напис (Надпись) на панелі Малювання і виконавши після цього перетягування мишею на аркуші. Якщо напис розмістити на полотні, то розмір сим-волів набраного у ньому тексту буде змінюватися при масшта-буванні полотна.

Фігурний текст (WordArt ) Фігурні текстові

об’єкти WordArt дода-ють, вибравши на пане-лі Малювання кнопку Додати об’єкт Word-Art. У діалоговому вікні, що з’явиться, оби-рають стиль об’єкта. Це призводить до появи діалогового вікна, в якому потрібно наб-рати текст.

Якщо текст має відображатись у декіль-кох рядках, то їх відокремлюють натисканням Enter. Після під-твердження налаштувань отримаємо в документі об’єкт WordArt.

Контур, заливку, тінь, об’єм отриманого об’єкта змінюють, скориставшись командами панелі Малю-вання. Засобами панелі WordArt можна змінити й інші властивості: форму, розмір літер, напрям тексту, вирівнювання, відстань між літерами та стиль відразу всього об’єкта.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-7-3): 1. Які інструменти призначені для побудови кривих? 2. Опишіть порядок використання інструменту Полілінія. 3. Як побудувати замкнуту криву? 4. Як увімкнути режим редагування кривої? 5. Чим відрізняються кутовий, прямий та гладкий вузли?

189

6. Як розімкнути замкнуту криву та замкнути розімкнуту? 7. Опишіть процес розміщення декількох графічних об’єктів на однаковій

відстані один від одного. 8. Як розмістити виділені об’єкти на одній вертикальній прямій? 9. Вкажіть особливості розміщення графічного об’єкта посередині аркуша. 10. Для чого застосовують групування об’єктів? 11. Опишіть процес об’єднання декількох фігур в групу. 12. Як перемістити заштрихований круг на задній план? 13. Опишіть порядок створення написів. 14. Які особливості має напис, вміщений на полотно? 15. За допомогою яких засобів є можливим додати на аркуш

об’єкт WordArt?

7.4. Графічний редактор Paint Програма Paint – простий редактор для роботи з растровими

зображеннями, призначений для створення і редагування малюнків.

Він має обмежений набір функцій, але їх цілком достатньо для створення простих малюнків. Редактор Paint встановлюється разом з операційною системою у групі програм Стандартні.

Рядок меню

Панель інструментів

Панель параметрів

інструментів

Палітра

Робоча область

190

Завантаження Paint Paint завантажується одним із способів, що надає Windows:

• з головного меню командою Пуск � Програми � Стандартні � Paint;

• на Робочому столі двічі клацнути на ярлику програми Paint (якщо такий є);

• кнопкою на панелі швидкого запуску. На екрані монітора з’явиться вікно програми Paint, в якому,

крім заголовка, меню та робочої області зі смугами прокрутки, ліворуч містяться панель інструментів та панель параметрів інстру-ментів, а внизу – палітра.

Рядок меню включає такі розділи: Файл, Правка, Вигляд (Вид), Малюнок (Рисунок), Палітра, Довідка (Справка).

Кнопки панелі інструментів призначені для виклику необ-хідного інструмента для малювання. На панелі параметрів виби-рають параметри інструмента (наприклад, товщину лінії).

Робоча область Малюнок створюється у робочій області вікна редактора Paint. Розміри робочої області задаються командою Малюнок �

Атрибути, після якої відкриється діалогове вікно Атрибути. Це вікно можна також відкрити натисканням клавіш Ctrl + E (лат).

Розміри ро-бочої області в пікселях (сан-тиметрах, дюй-мах) задаються у полях Ши-рина (тут 2000) і Висота (тут 1200).

Палітру ви-бирають кольо-рову або чорно-білу.

Вибір основного кольору і кольору фону Кольорова палітра використовується для вибору основного

кольору зображення і кольору фону.

191

Для встановлення основного кольору, треба відшукати його на палітрі і клацнути на ньому лівою кнопкою миші. Щоб задати колір фону, треба відшукати його на палітрі і клацнути на ньому правою кнопкою миші.

Поточний основний колір і колір фону відобра-жаються ліворуч палітри. Верхній квадрат містить основний колір, нижній – колір фону.

Якщо в робочій області кольорова палітра не відоб-ражається, для її встановлення необхідно відкрити

меню Вигляд і вибрати команду Палітра.

Опис інструментів

При відсутності панелі інструментів у робочій

області її необхідно встановити, виконавши команду Вигляд � Набір інструментів.

Основні інструменти (олівець, пензель, розпилювач тощо) дозволяють малювати основним кольором або кольором фону.

Гумка – стирає зображення, замінюючи його кольором фону. При використанні правої кнопки основний колір замінюється кольором фону, а інші кольори малюн-ка не змінюються.

Олівець – ін-струмент для ма-лювання довільних ліній. Товщину лінії попередньо вибира-ють на панелі пара-метрів інструменту Лінія.

Пензель – для малювання широких ліній. Ширину і фор-му пензля вибирають на панелі параметрів інструмента.

192

Розпилювач – засіб для малювання ліній «розпиленням фарби». Розміри плями вибирають на панелі параметрів інструмента.

Лінія – інструмент для креслення прямих ліній. Товщину лінії попередньо вибирають на панелі параметрів інструмента. Вибрана товщина лінії використовується всіма інструмен-тами для побудови ліній та геометричних фігур.

Крива лінія – малює гладкі криві лінії. Товщину лінії попередньо вибирають на панелі параметрів інструмента.

Прямокутник – засіб для малювання прямокутників з різним методом заповнення: «Без заповнення» (малюється тільки рамка), «Заповнення фоновим кольором» і «Заповнення основним кольором».

Округлений прямокутник – те ж саме, що й прямокутник, тільки з округленими кутами.

Багатокутник – інструмент для малювання довільних замкнутих багатокутників (кінцева точка збігається з початковою).

Еліпс – для малювання еліпсів, кіл та кругів. Заливка – для фарбування замкнутої області робочого поля

основним (лівою кнопкою миші) або фоновим (правою кнопкою) кольором.

Вибір кольору – дозволяє вибрати основний або фоновий колір не з палітри, а безпосередньо з малюнка.

Виділення прямокутної області або Виділення довільної області – використовується для роботи з фрагментами малюнка. Виділену частину малюнка можна копіювати, змінити роз-міри, відобразити, повернути тощо.

Масштаб – для перегляду малюнка у збільшеному вигляді, щоб вималювати дрібні деталі. У режимі 6- або 8-разового збільшення на малюнок можна накласти сітку командою Вигляд � Масштаб � Показати сітку (Показать сетку).

Введення тексту – для введення текстових написів.

Щоб вибрати інструмент, досить на панелі інструментів клацнути на його зображенні.

Прості інструменти малювання Довільна лінія малюється за таким алгоритмом:

• на панелі інструментів вибрати Олівець; • встановити курсор миші у місце початку лінії;

193

• натиснути ліву кнопку і малювати потрібну лінію, перемі-щуючи вказівник до кінцевої точки;

• відпустити кнопку – на екрані залишиться намальована лінія. Якщо виконати попередні дії з натиснутою правою кнопкою,

лінія матиме колір, вказаний на палітрі як колір фону. Малювання за допомогою пензля виконується так:

• на панелі інструментів вибрати Пензель; • вибрати форму пензля на панелі параметрів інструментів; • натиснути ліву кнопку і малювати лінію, переміщуючи вказівник до кінцевої точки;

• відпустити кнопку – на екрані зали-шиться намальована лінія. Попередні дії з натиснутою правою

кнопкою виконуються кольором фону. Малювання за допомогою розпилювача виконується так:

• на панелі інструментів вибрати Розпилювач; • вибрати розмір на панелі параметрів інстру-ментів;

• натиснути ліву кнопку і розпилювати фарбу в потрібному місці, відповідно перемі-щуючи вказівник. Якщо використати праву кнопку, зафарбо-

вана область матиме колір, вказаний на палітрі як колір фону. Інколи, випадково, користувач виконую дії, результат яких не

задовольняє його. Графічний редактор має засоби для відміни результатів попередніх дій під час створення малюнка.

Для почергової відміни трьох останніх дій вибрати команду Скасувати (Отменить) в меню Правка або натиснути комбінацію двох клавіш Ctrl+Z.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-7-4): 1. Назвіть призначення графічного редактора Paint. 2. Які засоби керування має графічний редактор Paint? 3. Назвіть складові панелі інструментів. 4. Для чого використовується панель параметрів інструментів? 5. Вкажіть особливості вибору кольору при роботі з інструментами. 6. Як задати розміри робочої області? 7. Як відмінити помилкову команду? Скільки разів це можна зробити? 8. Чому інколи при стиранні ліній гумка їх замальовує іншим кольором? 9. Як малювати за допомогою пензля?

194

10. В чому різниця між інструментами «Олівець» і «Пензель»? 11. Як малювати за допомогою «Розпилювача»? 12. Вкажіть особливості встановлення масштабу на зображенні. 13. Для чого використовується виділення області малюнка? 14. Як вибрати потрібний інструмент? 15. Як виконати малюнок вибраним інструментом?

7.5. Створення малюнків

Малювання ліній і фігур Під час створення малюнка найчастіше використовують

інструменти побудови геометричних фігур та ліній. Відрізок прямої лінії малюється так:

• на панелі інструментів вибрати Лінія; • вибрати ширину лінії на панелі параметрів інструментів; • вибрати необхідні основний колір і колір фону;

• встановити вказівник в місце початку лінії;

• натиснути ліву кнопку і перетягти вказівник у вигляді перехрестя в кінцеву точку;

• відпустити кнопку – на екрані залишиться відрізок. Якщо виконати попередні дії з натиснутою правою кнопкою,

лінія матиме колір, вказаний на палітрі як колір фону. Щоб намалювати горизонтальну, вертикальну лінію або лінію

під кутом 45 градусів, треба утримувати натиснутою клавішу Shift.

Криву лінію отримують так: • вибрати інструмент Крива лінія; • обрати ширину лінії на панелі параметрів інструментів;

• намалювати пряму лінію, перетягнувши вказівник з початкової точки в кінцеву з натиснутою лівою кнопкою;

• встановити вказівник на потрібне місце на лінії, натиснути ліву кнопку миші і, перетягуючи вказівник вбік від лінії, змінити кривизну дуги;

• для побудови другого викривлення повторити попередні дії, встановивши вказівник в інше місце лінії. Кожна крива лінія може складатися із однієї або двох дуг.

195

Еліпс або круг малюють за таким алгоритмом: • в інструменті Лінія і вибрати товщину лінії для еліпса; • на панелі інструментів вибрати Еліпс; • вибрати вид заливки на панелі параметрів інструментів (без заливки, заливка кольором фону або основним кольо-ром);

• встановити вказівник на потрібне місце, перетягнути його по діагоналі до одержання необхідного вигляду;

• щоб отримати коло, при перетягуванні треба утримувати натиснутою клавішу Shift. Прямокутник або квадрат малюються так:

• вибрати Прямокутник або Округлений прямокутник; • вибрати вид заливки (без заливки, заливка кольором фону, заливка основним кольором);

• встановити вказівник на потрібне місце, перетягнути по діагоналі до одержання необхідного прямокутника;

• щоб отримати квадрат, попередні дії виконувати, утримуючи натиснутою клавішу Shift. Товщина межі прямокутника дорівнює товщині лінії, яку виб-

рали на панелі параметрів інструментів. Для зміни товщини межі прямокутника, необхідно спочатку вибрати Лінію в наборі інструментів та потрібну її товщину.

Алгоритм малювання Багатокутника такий: • на панелі інструментів вибрати Багатокутник; • вибрати вид заливки на панелі параметрів інструментів; • встановити вказівник на потрібне місце, перетягувати і клацати на кожній вершині багатокутника до одержання необхідного вигляду фігури;

• в останній вершині клацнути двічі – остання точка з’єднається прямою лінією з першою;

• для створення багатокутника тільки з кутами, кратними 45 градусам, утримувати натиснутою клавішу Shift. Товщина межі багатокутника дорівнює товщині лінії, яку виб-

рали на панелі параметрів інструментів для інструмента Лінія. Щоб змінити товщину межі багатокутника, необхідно вибрати «Лінію» на панелі інструментів.

196

Робота з кольором Заливка ділянки кольором виконується так:

• на панелі інструментів вибрати Заливка; • встановити вказівник у вигляді відерця, з якого витікає фарба, всередині ділянки зображення. При заливці малих або вузьких об’єктів важливо вра-ховувати, звідки «витікає» фарба (див. мал.);

• клацнути лівою кнопкою миші, для зафарбовування ділянки основним кольором, або правою кнопкою – кольором фону. Під час зафарбовування іноді трапляється, що фарба ніби

«вихлюпується» за межі ділянки і заливає зайву частину малюнка. Це буває тоді, коли ділянка, яку треба зафарбувати, з’єднана

хоча б однією точкою з сусідньою ділянкою тако-го ж кольору (уявна межа ділянки має розрив) (див. малюнок).

Щоб знайти і усунути розрив, треба відмінити

заливку, вибрати на панелі інструментів Масштаб і збільшення. Необхідно з’єднати краї всіх розривів за допомогою Олівця точ-ками будь-якого іншого кольору, відмінити збільшення і спро-бувати виконати заливку ще раз.

Для Копіювання кольору необхідно: • на панелі інструментів вибрати Вибір кольору; • клацнути область, колір якої треба скопіювати; • колір стає основним і доступним для всіх інструментів. Якщо необхідно використати скопійований колір як колір

фону, клацніть при попередніх діях правою кнопкою.

Очищення Очищення невеликої області виконується так:

• на панелі інструментів вибрати інструмент Гумка; • вибрати розмір гумки на панелі параметрів інструментів; • обрати колір фону, який буде залишатися після гумки; • переміщувати вказівник по області, яку необхідно очистити, утримуючи ліву кнопку.

Звідси

«витікає»

фарба

197

Очищення виділеної області здійснюється так: • встановити колір фону, яким буде виконуватись очищення; • на панелі інструментів вибрати Виділення області (для виді-лення прямокутної області) або Виділення довільної області (для виділення області довільної форми);

• перетягнути вказівник миші з натиснутою лівою кнопкою таким чином, щоб охопити область, яку необхідно очистити;

• вибрати команду Правка � Очистити виділення або натиснути клавішу Del. Для очищення всього малюнка потрібно:

• встановити колір фону, яким буде виконуватись очищення; • у меню Малюнок вибрати команду Очистити. • робочу область малюнка також буде очищено при створенні нового малюнка за допомогою послідовності дій Файл � Новий.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-7-5): 1. Опишіть алгоритм малювання відрізку прямої лінії. 2. Як обмежити кут нахилу відрізка кутами, кратними 45°? 3. Вкажіть дії користувача при зафарбовуванні еліпса або кола. 4. Як намалювати і зафарбувати прямокутник або квадрат? 5. Коли при малюванні використовується клавіша Shift? 6. Як змінити товщину лінії, якою малюється фігура? 7. За яких умов і яким чином фігуру можна залити потрібним кольором? 8. Що робити, якщо фарба «розіллється»? 9. Що дає використання правої кнопки при виконанні малюнків? 10. Як очистити невелику область, виділену область, весь малюнок?

7.6. Робота з фрагментами малюнка

Обробка виділених фрагментів малюнка Виділивши прямокутний або довільний фрагмент малюнка,

можна його переміщувати, копіювати, змінювати розміри та виконувати інші перетворення.

Щоб виділити фрагмент малюнка, треба у наборі інструмен-тів вибрати Виділення області, встановити вказівник миші в один із кутів області і протягнути його з натиснутою лівою кнопкою у протилежний кут області. Відпустити кнопку – фрагмент буде виді-лений пунктирною рамкою.

Переміщення фрагмента малюнка в інше місце виконується перетягуванням. Після відпускання лівої кнопки миші фрагмент залишиться виділеним.

198

Копіювання фрагмента малюнка виконується перетягуванням мишею з натиснутою клавішею Ctrl. Після відпускання лівої кнопки виділений фрагмент з’явиться на новому місці. Виділений фрагмент можна копіювати необмежену кількість разів.

Є два способи вставляння фрагмента: Непрозорий фон – фрагмент, що вставляється,

повністю замінює попереднє зображення. Прозорий фон – у фрагменті, що вставляється,

області з кольором фону будуть прозорими. Щоб зняти виділення, треба клацнути в будь-якому місці за

межами виділеної області. Копіювання і вставляння фрагмента малюнка за допомо-

гою контекстного меню виконується так: • виділити фрагмент малюнка; • встановити вказівник миші на фрагмент, викликати кон-текстне меню (клацнути правою кнопкою);

• вибрати команду Копировать; • перевести вказівник за межі фрагменту; • викликати кон-текстне меню;

• вибрати команду Вставити – у верхньому лівому куті робочої області з’явиться ско-пійований фраг-мент;

• перетягнути фрагмент у потрібне місце на малюнку.

Зміна вигляду фрагмента на екрані Відображення і поворот фрагмента виконується так:

• виділити потрібний фрагмент малюнка; • відкрити меню Малюнок і вибрати команду Відобразити/по-вернути – з’явиться діалогове вікно;

• вибрати потрібну дію: Відобразити зліва направо (Отразить слева направо), Відобразити зверху вниз (Отразить сверху

199

вниз), Повернути на кут 90°°°°, 180°°°° або 270° (Повернуть на угол 90°, 180° или 270°); Деформація фрагменту виконується так:

• виділити потрібний фрагмент малюнка; • відкрити меню Малюнок і вибрати команду Розтягнути/на-хилити – з'явиться діалогове вікно;

• вибрати потрібну дію: Розтягнути/нахилити, По вертикалі, По горизонталі і увести потрібні числові параметри у проце-нтах або градусах. Зміна розмірів фрагменту за допомогою маркерів. Одно-

часно збільшити/зменшити роз-міри малюнка можна, пере-тягуючи маркери, які знаходя-ться в кутах виділеного фраг-менту. Перетягування маркера, що знаходиться по центру сто-рони прямокутника, розтягує-/звужує малюнок тільки в од-ному напрямку.

200

Введення і форматування тексту • вибрати інструмент Введення тексту (Надпись); • встановити вказівник миші на потрібне місце і перетягнути по діагоналі до одержання рамки необхідного розміру;

• на панелі, що з’явиться, вибрати параметри шрифту (при відсутності панелі у меню Вигляд вибрати команду Панель атрибутів тексту);

• клацнути всередині рамки напису, щоб з’явився курсор, і увести потрібний текст;

• для зміни кольору тексту і фону слід вибрати їх на палітрі; • для закінчення роботи досить клацнути поза рамкою. Якщо панель закриває частину вікна Paint, її можна перетяг-

нути в будь-яке інше місце вікна. Редагування тексту можливе, поки його введення не закінчене.

Одержаний текст після його введення за допомогою клавіатури редагувати неможливо. Його можна змінювати за допомогою від-повідних інструментів (олівець, лінія тощо) як фрагмент малюнка.

Друкування малюнка Перш ніж виводити малюнок на друк, бажано спочатку здійс-

нити його попередній перегляд, встановити необхідні параметри та, звичайно, надати команду для друку.

Щоб попередньо побачити, як буде виглядати надрукований малюнок, треба в меню Файл вибрати команду Попередній пере-гляд (Предварительный просмотр).

Розмір паперу, ширину полів або зміна орієнтації аркуша (кни-жкова або альбомна) виконується за допомогою меню Файл команди Параметри сторінки... (див. мал. на наступній сторінці).

Після цього слід у меню Файл вибрати команду Друк... (Печать...), у діалоговому вікні, що відкриється, вибрати тип принтера і натиснути кнопку Друк (Печать).

Збереження фрагменту малюнка Фрагмент малюнка буде збережено при виконанні таких дій:

• виділити потрібний фрагмент малюнка;

201

• викликати контекстне меню виділеного фрагменту; • у контекстному меню вибрати команду Копіювати у файл... – відкриється діалогове вікно;

• у полі Ім’я файлу увести ім’я файлу фрагменту, у полі Папка знайти потрібну папку;

• натиснути кнопку Зберегти (Сохранить). Команда Копіювати у файл... (Копировать в файл....) дос-

тупна також у меню Виправлення (Правка).

Збереження малюнка Щоб зберегти малюнок, треба виконати такі дії:

• у меню Файл вибрати команду Зберегти (Сохранить); • у діалоговому вікні Зберегти як..., що з’явиться, у полі Ім’я файлу набрати назву файлу;

202

• у полі Папка вибрати назву своєї папки; • клацнути Зберегти або натиснути клавішу Enter. Малюнок буде збережено у файл з уведеною назвою і розши-

ренням .BMP у вказану папку. Для збереження малюнка в іншому форматі, необхідно по-

передньо відкрити список Тип файлу: і в ньому вибрати потрібний тип (на малюнку – «24-розрядний малюнок...»).

Малюнок з екрана Для того, щоб отримати зображення з екрана (екранну копію),

треба виконати такі дії: • вивести на екран будь-яким засобом потрібний малюнок; • натиснути і відпустити кнопку Print Screen – зображення з ек-рана запишеться в буфер обміну;

• завантажити програму Paint; • вибрати команду Правка � Вставити – на екрані з’явиться зображення малюнка із буфера;

• зберегти малюнок або його фрагмент, вказавши його назву і папку для збереження. Якщо перед натисканням Print Screen натиснути і утримувати

клавішу Alt, то в буфер обміну потрапить зображення не з усього екрана, а лише з активного вікна.

Питання для самоконтролю (тест ТЕМА-7-6): 1. Як і для чого виділяють фрагмент малюнка? 2. Яким чином можна перемістити фрагмент за допомогою миші? 3. Опишіть дії користувача при копіюванні фрагменту малюнка. 4. Як зняти виділення фрагменту малюнка? 5. Як вставити декілька копій фрагменту малюнка? 6. Як розтягнути або нахилити фрагмент малюнка? 7. Як змінити розміри фрагменту за допомогою маркерів? 8. Яким чином отримати зображення з екрана (його екранну копію)? 9. Опишіть дії користувача при уведенні та форматуванні тексту. 10. Чим відрізняються тексти, створені Paint і програмою Блокнот? 11. Як зберегти фрагмент малюнка у файл? 12. Як зберегти малюнок у необхідному форматі?

7.7. Тематична робота «Комп’ютерна графіка» Див. робочий зошит «Інформатика. Базовий курс. 9 клас» /

Михальчук І.І., Пилипчук О.П., – Шепетівка: «Аспект», 2009.

203

8. Короткий тлумачний словник (за мотивами http://6201.org.ua/load/72-1-0-631)

адреса – символ чи група символів, окремі частини пам’яті, інші джерела даних або місце призначення інформації.

адреса електронна – адреса абонента електронної пошти. архів – сукупність даних, які зберігаються на зовнішньому носієві з

метою забезпечення можливості їх подальшого використання. атрибут – інформаційне відображення властивості будь-якого об’єкта,

процесу чи явища. аудіокарта – спеціальна плата, призначена для відтворення записаного

в цифровому форматі звуку за допомогою комп’ютера, а також для оброблення та запису звуку в цифровому форматі.

байт – одиниця обсягу інформації, що дорівнює восьми бітам. біт – найменша «порція» пам’яті, реалізована у комп’ютері. браузер – програма перегляду інформації з веб-сайтів у Інтернеті. буфер – пам’ять для збереження даних під час пересилання даних. веб-сторíнка – логічно завершена частина веб-сайта. відеокарта – допоміжна плата, за допомогою якої комп’ютер забез-

печує зображення на екрані тексту, графіки, відеоматеріалів. вінчестер – твердий магнітний диск або пакет дисків разом із

головками запису/зчитування закритий в герметичний корпус. вірус – програма, створена з метою завдання шкоди комп’ютерній

системі. графіка комп’ютерна – методи та способи взаємоперетворень графіч-

них зображень і даних за допомогою комп’ютера. дані – набір тверджень, фактів, чисел, лексично і синтаксично взаємо-

зв’язаних між собою. диск – носій інформації у формі круглої пластини, покритої шаром

матеріалу, здатний запам’ятовувати і відтворювати інформацію. дисковод – особливий пристрій, який забезпечує обертання дисків,

читання і запис інформації. документ – матеріальний носій інформації, який містить оформлені в

установленому порядку повідомлення і має юридичну чинність. драйвер – файл, що містить інформацію, необхідну для програми

керування роботою монітора, дисковода, сканера тощо. завантаження – пересилання даних з носія даних до основної пам’яті

з метою безпосереднього використання їх в операціях процесора. зависання – стан обчислювальної системи, коли вона перестає вида-

вати результати і реагувати на запити ззовні.

204

запис – упорядкований набір даних. запит – завдання на пошук певних даних у базі даних. ім’я доменне – словесне позначення для адресації вузлів у Інтернеті. ім’я користувача – число або літерно-рядкові дані, які називають

користувача в системі. ім’я файлу – ім’я, яке присвоюється наборові вхідних чи вихідних

даних, поданих у вигляді файлу. інсталяція – встановлення програмного забезпечення на комп’ютер. Інтернет – всесвітня мережа обміну інформацією за допомогою

комп’ютерів і ліній зв’язку. інтерфейс – частина програмного забезпечення для реалізації діалогу

користувача з прикладною програмою. інформатика – наука, яка вивчає аспекти збирання, оброблення,

зберігання та використання інформації за допомогою комп’ютерів.

інформація – нові відомості, прийняті, зрозумілі й оцінені корис-тувачем як корисні, які розширюють запас знань користувача.

карта мережна – додаткова плата для комп’ютера, призначена для включення його в локальну мережу комп’ютерів.

каталог – структура даних, яка забезпечує пошук об’єкта за іменем. кеш-пам’ять – надшвидка пам’ять, яка є проміжною між основною

пам’яттю та процесором і використовується для зберігання даних, що часто викликаються програмою.

кластер – група секторів на магнітному (оптичному) диску, яка читається або записується як одне ціле.

кодування – відображення стану однієї фізичної системи через стан іншої системи, що проводиться з метою передавання інформації.

команда – мовна конструкція, яка точно визначає операцію. комп’ютер – сукупність технічних засобів, які дають можливість

обробляти інформацію за наперед заданими алгоритмами, запи-саними в програмах, та отримувати результат у необхідній формі.

компакт-диск – диск для тривалого зберігання інформації, де запис проводять за допомогою лазерного променя, а для читання запису використовують оптичні прилади.

конфігурація – група машин, об’єднаних і запрограмованих для роботи як єдина інтегрована система.

користувач – особа, яка користується послугами комп’ютера для отри-мання інформації чи розв’язання різних завдань.

маршрутизатор – спеціалізований комп’ютер, який задає шлях пере-давання інформації між комп’ютерами в мережі.

205

меню – зображуваний на екрані монітора список команд, з якого користувач вибирає необхідний варіант.

мережа – сукупність комп’ютерів і з’єднань між ними. мікропроцесор – процесор, реалізований в одній мікросхемі. модем – пристрій, що забезпечує модуляцію і демодуляцію сигналів

для передавання інформації телефонними і радіоканалами. монітор – пристрій для відтворення текстової чи графічної інформації

без її довготривалої фіксації. мультимедіа – подання інформації в комп’ютерних системах, яка

поєднує текстову, графічну, звукову, анімаційну, відеоінформацію. носій – об’єкт, призначений для записування і зберігання даних. он-лайн – зв’язок, який підтримується у режимі реального часу. операція – дія, яку виконує комп’ютер відповідно до команди програми. пам’ять – частина комп’ютера для приймання і зберігання даних. папка – те саме, що й каталог. пароль – секретне слово, яке пред’являє користувач системі з метою

отримання доступу до даних і програм. периферійні пристрої – пристрої, конструктивно віддалені від

основного блоку комп’ютера: монітор, принтер, плотер тощо. плотер – пристрій для виведення на папір або інший матеріал

широкоформатної графіки; використовується для виведення технічних креслень, схем.

порт – апаратні та програмні засоби для підключення периферійного пристрою до комп’ютера.

посилання – запис в електронному документі, що задає адресу переходу на частину документа чи на інший документ.

пошта електронна – засоби пересилання і збереження повідомлень між користувачами комп’ютерної мережі.

прапорець – елемент графічного інтерфейсу, який позначає об’єкт, що може перебувати у двох станах.

принтер – пристрій, призначений для виведення текстової чи графічної інформації на папір або інший матеріал.

пристрій – пристосування, обладнання, за допомогою якого викону-ється робота або спрощується певний виробничий процес.

програма – впорядкована послідовність команд, яка призначена для виконання комп’ютером.

провайдер – фірма. що надає послуги доступу в Інтернеті. протокол – сукупність правил взаємодії комп’ютерів у мережі. процесор – частина комп’ютера або системи опрацювання інформації,

призначена для з’ясування змісту програм.

206

редагування – надання даним необхідного вигляду з метою їх подаль-шого використання.

режим – система правил, запроваджуваних для досягнення певної мети. сайт – набір інформації в Інтернеті під певним унікальним іменем. сервер – комп’ютер, що надає послуги іншим користувачам мережі. сервіс – засоби для допомоги користувачеві програмного забезпечення. сканер – пристрій для введення в пам’ять комп’ютера графічних

образів, нанесених на фізичні об’єкти (папір, тканину та ін.). структура – множина елементів системи та взаємозв’язків між ними. тезаурус – автоматизований словник для пошуку слів за їх значенням. таймер – електронний годинник часу, вмонтований у комп’ютер і

призначений для організації служби часу. телеконференція – спосіб одночасного обміну інформацією між

кількома користувачами. термінал – абонентський пункт у складі системи комп’ютера, що

служить для введення і виведення інформації. трафік – кількість повідомлень, переданих мережею. утилізація – перегляд пам’яті з метою вилучення непотрібних даних. файл – набір однотипних або пов’язаних між собою даних, який

ідентифікується унікальним іменем, зберігається на зовнішньому носієві інформації та обробляється спеціальними програмами.

форматування тексту – надання текстові такого вигляду, у якому він повинен друкуватися: формування абзаців, центрування заголовків, вирівнювання полів, розбиття на сторінки.

хакер – комп’ютерний ентузіаст, який захоплюється вивченням усього, що стосується комп’ютерної техніки і здатний програмувати з використанням не документованих можливостей системи.

хост – комп’ютер в Інтернеті, який може виконувати функції переда-вання чи приймання інформації.

хостинг – розміщення інформації в Інтернеті на орендованому дисковому просторі (досить часто хостинг буває безкоштовним).

черв’як – програма для проникнення в комп’ютер через Інтернет і розрахована на неуважність чи довірливість користувача під час роботи в мережі.

швидкість – швидкість передавання даних одним каналом, яка вира-жається кількістю бітів, переданих за секунду.

шлюз – комп’ютер, призначений для передавання інформації між різними мережами (з різними протоколами).

ярлик – невеликий файл, який указує на місце розташування об’єкта (файлу чи папки), служить для пошуку і доступу до об’єкта.

207

ВИДАВНИЦТВО «АСПЕКТ» ПРОПОНУЄ :

Серію посібників для середніх навчальних закладів:

� «Інформатика. Початковий курс. 2 клас», Антонова О.П., 2009, – 144 с.

� «Інформатика. Початковий курс. 3 клас», Антонова О.П., 2010, – 144 с.

� «Інформатика. Початковий курс. 4 клас», Антонова О.П., 2009, – 144 с.

� «Вступ до програмування мовою ЛОГО. 5 кл.», Пахомова Г.В., 2010, – 136 с.

� «Програмування мовою ЛОГО. 6 клас», Пахомова Г.В., 2011, – 136 с.

� «Основы программирования в ЛОГО. 5 кл.», Пахомова А.В., 2008, – 136 с. РУС

� «Інформатика. Базовий курс. 7 клас», Шестопалов Є.А., 2012. – 152 с.

� «Робочий зошит. 7 клас», Бобровська Н.В., Євтушенко Н.І., 2011. – 52 с.

� «Базовий курс. 8 клас», Шестопалов Є.А., Сальнікова І.І., 2008. – 216 с.

� «Робочий зошит. 8 клас», Пилипчук О.П., Шестопалов Є.А., 2011. – 52 с.

� «Базовий курс. 9 клас», Пилипчук О.П., Шестопалов Є.А., 2012. – 176 с.

� «Робочий зошит. 9 клас», Пилипчук О.П., Шестопалов Є.А., 2012. – 176 с.

� «Інформатика. Web-дизайн. 8 клас», Ковшун М.І., 2008. – 112 с.

� «АЛГО – основи програмування. 8 клас», Петрів В.Ф., Ріпко Н.А., 2008. – 104 с.

� «Інформатика. Visual Basic. 9 клас», Бондаренко О.О., 2009. – 224 с.

� «9 клас – перший рік», Шестопалов Є., Пилипчук О., Табарчук І., 2009. – 208 с.

� «9 клас – перший рік. Робочий зошит», Михальчук І., Пилипчук О., 2011. – 52 с.

� «10 клас – другий рік», Пилипчук О., Шестопалов Є. та інші, 2010. – 192 с.

� «10 клас. Робочий зошит», Михальчук І., Пилипчук О., Слуцька І., 2011. – 56 с.

� «11 клас. Робочий зошит», Бондаренко О.О., Пилипчук О.П. та інші, 2011. – 52 с.

� «Інформатика. Цікаві задачі. 2-9 класи», Антонова О.П., 2008. – 96 с.

� «Turbo Pascal. Спецкурс. 10-12 клас», Бондаренко О.О., 2008. – 272 с.

� «Основи Інтернету. Спецкурс. 10-12 клас», Ковшун М.І., 2009. – 176 с.

� «Інформатика. Практичні та тематичні роботи і проекти. 10-11 класи», Саль-

нікова І.І., Шестопалов Є.А., 2008, – 160 с.

� «Основи алгоритмізації та програмування. 10 кл.», Караванова Т., 2008, – 192 с.

� «Інформатика. Збірник вправ та задач з алгоритмізації та програмування.

10-11 класи», Караванова Т.П., 2008, – 152 с.

Серію посібників «Для початківця»:

� «Windows’ХР для початківця», Шестопалов Є.А., Моісєєва О.В., 2009, – 176 с.

� «Internet для початківця», Шестопалов Є.А., Ковшун М.І., 2008, – 176 с.

� «Power Point для початківця», Сальнікова І.І., 2008, – 112 с.

Контрольно-діагностичну систему Test-W2

� Друкована інструкція з експлуатації + CD-R: Test-W2 з банком тестів. Алго.

ЛогоМиры (Демо). Тренажери. Календарні плани для 2-11 класів тощо.

208

Для замовлення книг звертайтесь за адресою: Шестопалов Євген Анатолійович, вул. Тургенєва, буд. 31,

м. Шепетівка, Хмельницької обл., 30400 дом. тел. 8-03840-4-73-07, моб. тел. 8-066-283-66-18

E-mail: aspekt@sh.km.ua, Ознайомитися з посібниками і зробити замовлення можна також на моєму сайті http://aspekt-edu.kiev.ua

ННааввччааллььннее ввииддаанннняя

Шестопалов Євген Анатолійович, Пилипчук Олександр Павлович, Табарчук Ірина Вікторівна

Інформатика ППеерршшиийй рріікк –– єєддиинниийй ккууррсс

9 клас Редактори: М.І. Ковшун, І.І. Михальчук, М.О.Войцеховський. Рецензенти: О.П. Антонова, О.О. Сосновцев, І.І. Сальнікова.

Обкладинка Є.Ю. Фрейліхман. Коректор В.В. Слободян.

Підписано до друку 18.09.2010 р. Формат 60х84/16. Папір офсетний.

Ум. друк. аркуш 13.0 Зам. _______ Наклад 5000.

Видавець – Шестопалов Є.А. вул. Тургенєва, буд. 31, м. Шепетівка, Хмельницька обл., 30400

Тел: (03840)-4-73-07, E-mail: aspekt@sh.km.ua Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

суб’єкта видавничої справи ДК № 2170 від 26.04.2005 р.

Шепетівська міжрайонна друкарня. 30400, м. Шепетівка, Старокостянтинівське шосе, 11.

Свідоцтво ХЦ № 008 від 9.10.2000 р. Тел. (03840) 5-15-30.