Лермонтов Михайло Юрійович.

200 років від дня народження

Михайло Юрійович Лермонтов народився в Москві 3 жовтня 1814 року. Вважається, що рід Лермонтова веде свій початок від вихідця з Шотландії Георга Лермонта, але є й інші версії, наприклад, що родина складалася у родинних стосунках з іспанським герцогом Лерма.

Герб роду Лермонтових

Батько поета, Юрій Петрович Лермонтов, був бідним капітаном у відставці, мати, Марія Михайлівна Арсеньєва, походила з родовитої і гордої сім'ї. Батьки були щасливі у

шлюбі, але трагедія увірвалася незвано - в 1817 році Марія Михайлівна померла.

Маленького Михайла забрала до себе бабуся Єлизавета Олексіївна Арсеньєва. Чвари між нею і Юрієм Петровичем змусили останнього покинути сина і поїхати в свій маєток. Арсеньєва ж переїхала разом з онуком у свій маєток "Тархани", Пензенської губернії. Там поет провів своє дитинство. Лермонтов отримав чудовеу домашню освіту (іноземні мови, малювання, музика).

Десятирічним хлопчиком він вперше потрапив на Кавказ, де відчув відразу дві закоханості, одну - в дівчинку 9-ти років, іншу - в гори Кавказу, могутні і величні. З тих пір він вважав Кавказ своєю другою, поетичною батьківщиною.

З 1828 по 1830 рік Лермонтов навчається в Московському університетському благородному пансіоні, де він розширив свої пізнання в літературі, ближче познайомився з творами Пушкіна, Шіллера.

Уже в Тарханах Лермонтов зацікавився літературою та поетичною творчістю. Його приваблювали перш за все О. Пушкін і російська «байронічна поема». Ці вподобання суперечили пансіонному літературному вихованню, де панували старі, антиромантичні традиції. У 1828—1829 рр. Лермонтов написав декілька «байронічних поем»: «Корсар», «Злочинець», «Олег» і «Два брати».

Восени 1830 Лермонтов вступає до Московського університету на "морально-політичне відділення", де навчався протягом двох років. Юнак не зміг здати публічних іспитів, так як професора, пам'ятаючи його зухвалий характер і неприязне ставлення до них, "зрізали" його. Залишатися на другий рік Лермонтов не захотів і разом з бабусею вони переїхали до Петербурга.

1830 р. у ліриці Лермонтова з'явився жанр ліричного роздуму, що схожий на уривок із щоденника. Поет мовби ставить себе у центр створеного ним поетичного світу, який постає перед ним як чужий і ворожий, що прирікає тонко організовану особистість на безмежну самотність. У цей час Лермонтов сприймав Дж. Н.Г. Байрона як особливо близького йому поета й уважно вивчав не лише його твори, а й біографію, з якою порівнює свої духовні пошуки («Ні, я не Байрон...»).

Після 1831 р. Лермонтов звернувся до ліро-епічних форм, до балади, яка зберігала драматичність сюжету, але давала поетові більшу свободу у використанні поетичних тем, сюжетів, образності, ніж безпосереднє ліричне самовираження («Очерет», «Русалка», «Бажання», 1832). Це прагнення відійти від суто ліричних форм і розширити оповідні, епічні елементи позначилося на всій творчості Л. Саме у 1832 р. він звернувся до прози і розпочав писати роман про селянську війну 1773—1775 pp. під проводом О. Пугачева.

4 листопада 1832 р. він склав іспити у Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. Майже в один час з ним в цю школу поступив і його майбутній вбивця - Н.С.Мартинов.

Школу гравдійських підпрапорщиків М. Лермонтов закінчив у 1835 p., ставши корнетом у лейб-гвардії гусарському полку. Того ж року вийшла друком поема Лермонтова «Хаджі-Абрек», він віддав у цензуру першу редакцію драми «Маскарад», розпочав роботу над поемами «Сашка» та «Боярин Орша», романом «Княгиня Ліговська».

По закінченні школи Лермонтов, молодий корнет лейб-гвардії, оселяється зі своїм другом А. А. Столипіним в Царському селі, де веде розгульний спосіб життя, будучи душею суспільства молоді та грозою для жіночих сердець.

Патент М. Ю. Лермонтова на чин лейб-гвардії корнета

М.Ю. Лермонтов працює над «Маскарадом» (1835—1836) — своїм найвизначнішим драматичним твором, першим, який він вважав гідним опублікувати. За гостротою конфлікту та частково за жанром «Маскарад» був близький до французької мелодрами та романтичної драми (В. Гюго, А. Дюма).

У Петербурзі у 1835—1836 p.p. Лермонтов почав зближуватися з літературними колами, проте з О. Пушкіним він ще не був знайомий. Тим принциповішого характеру набув його вірш «Смерть Поета», написаний відразу ж після загибелі Пушкіна на дуелі. Після написання, якого було розцінено як заклик до революції. При дворі вірш сприйняли як «заклик до революції». Лермонтова заарештували, розпочалася політична справа про «недозволенні вірші». Під арештом поет написав ряд поезій, із яких потім виросли шедеври його «тюремної лірики», такі, як «В'язень», «Сусідка», «Ув'язнений рицар». Рання лірика поета, у якій поєдналися риси героїчного та філософського романтизму, з 1836 р. зазвучала пристрасніше і критичніше, як, приміром, у вірші «Дума».

У березні 1837 р. Лермонтов, переведений із гвардії у нижньоновгородський драгунський полк, виїхав із Петербурга на Кавказ. Розпочалося перше кавказьке заслання Лермонтова. Воно було важким випробуванням для поета, але надзвичайно розширило діапазон його творчих вражень. До кінця року Лермонтов об'їздив усю Кавказьку лінію, побував у горах і центральних областях Грузії.

Кавказьке заслання поета було скорочене завдяки клопотанням бабусі та впливових знайомих. Уже в січні 1838 р. він повернувся у Петербург. Три з половиною роки життя у столиці — 1838— 1841 pp. — були роками його літературної слави. Лермонтова розглядали тепер як поетичного спадкоємця Пушкіна. Він відразу ж потрапив у пушкінське літературне коло, опублікував у «Современнику» «Бородіно» і «Тамбовську скарбничиху». У 1838 р. Поет розпочав писати «Герой нашого часу» («Герой нашего времени) на основі кавказьких вражень. Роман побудований як серія повістей зі складною композиційною структурою. Кожна повість опиралася на певну літературну традицію.

Січень і половину лютого 1839 поет провів у Петербурзі, після чого повернувся в полк з якого, через два місяці був переведений в свій колишній гусарський полк. Разом з цим Лермонтов повертається в світ, знову грає там значну роль, але дуже скоро починає перейматися таким життям і проститься, то у відпустку, то знову на Кавказ. У 1839 р. Лермонтов написав нову поему — «Мцирі» («Мцыри»).

16 січня 1840 на балу графині Лаваль сталося зіткнення Лермонтова із сином французького посланника, що спричинило за собою дуель. Дуель закінчилася благополучно, але поет був арештований і переведений в Тенгінський піхотний полк на Кавказі. Там, у походах на Малу і Велику Чечні він звернув на себе увагу начальства і був представлений до нагороди золотою шаблею з написом: "за хоробрість".

У січні 1841 року Лермонтов отримує відпустку і повертається до Петербурга. Після закінчення відпустки і невеликої відстрочки, випрошені для Лермонтова друзями, він знову вирушає на Кавказ і зупиняється в П'ятигорську. Після короткої відпустки Лермонтов у травні 1841 р. прибув у П'ятигорськ і отримав дозвіл затриматися для лікування на мінеральних водах. У його нотатнику один за одним з'являються ліричні шедеври: «Сон», «Бескид», «Вони кохали...», «Тамара», «Побачення», «Листок», «Йду я на дорогу в самотині...», «Морська царівна», «Пророк».

В молодіжній компанії М. Ю. Лермонтов знайомиться з Емілією Олександрівною Ворзелян, прозвана "трояндою Кавказу". У цій же компанії знаходився відставний майор Мартинов, який любив оригінальнічать і похизуватися, за що був часто висміяним Лермонтовим. Завершенням подібних відносин стала бурхлива сварка і дуель.

Емілія Олександрівна Ворзелян

Будинок в П'ятигорську

Дуель відбулася і 15 липня, близько 5 години вечора, між горами Машук і Бештау, Лермонтов був убитий. Навесні 1842 року прах поета був перевезений з П'ятигорська в Тархани. У 1899 році був відкритий пам'ятник Лермонтову у П'ятигорську, споруджений за всеросійською передплатою.

П'ятигорськ, місце дуелі Лермонтова

Пам'ятник на місці дуелі М. Ю. Лермонтова

Творче життя Лермонтова тривало 13 років. За цей час він устиг посісти одне з чільних місць у російській літературі, завершивши розвиток російської романтичної поеми, створивши неперевершені ліричні шедеври та заклавши основи російського реалістичного роману XIX ст.

Михайло Юрійович Лермонтов по праву увійшов до числа великих російських поетів. Образи, створені

поетом, згодом не тьмяніють і продовжують хвилювати серця всі нових і нових поколінь людей.