ÓÓêðà¿íñüêèéВІСНИКêðà¿íñüêèéВІСНИК

Міжнародна фотовиставка«Нереальних реалій» сходу УкраїниХХV-а Національна Олімпіада зукраїнської мови та літератури«Вівці мої вівці, вівці та отари...»Весняні симфоніїНегостинський музикант Михайло ШоргутВічна усмішка вчителькиДобре слово про МирославуШандроСторінку письменника

Чacoпиc Coюзу Укpaїнцiв Pумунії. Piк видaння ХXІV. № 9-10 (тpaвeнь) 2017

П p o ч и т a й т е :v

v

v

v

v

v

v

v

«Мов пташки крильми змахнули,Й рости маків надихнули.Вони ніжні й волохаті,А листочки – мов голкаті.Та голки ті не колючки,То пушиночки – не злючки,Виглядають гарно такЙ зветься квітка просто – МАК»

Людмила КоВАЛь

У березневому числі «Українського вісника» ми оголосилипро намір проводу СУРу створити мережу платних кореспон-дентів для наших часописів і журналів. Ці кореспондентимають діяти у зонах з компактним українським населенням.

тоді ж було названо і ряд критеріїв, яким повинні відповіда-ти платні кореспонденти: добре володіти українською мовою,мати потяг до журналістики, бути активними членами сурівсь-ких організацій, вчасно і на належному рівні висилати матеріа-ли на актуальну тематику до наших публікацій, уміти фотогра-фувати і висилати написане електронними засобами.

Відтоді зголосилося кілька потенціальних кореспондентів зМараморощини і Сучавщини, котрі вважають, що вони – засвоєю підготовкою – відповідають названим критеріям.

але це критерії загальні, вони потребують певних конкрет-ніших уточнень.

Насамперед майбутній кореспондент повинен вибратиодну з наших публікацій – «Український вісник», «Вільне сло -во» і т. д. Підкреслюємо цю річ, оскільки ми одержали заявувід однієї особи, яка бажає бути кореспондентом двох часопи-сів: «Українського вісника» і «Вільного слова».

Пояснимо, чому таке бажання непрактичне, більше того –нереальне.

Платний кореспондент повинен писати про події, які відбу-ваються в житті української громади на повітовому й місцево-му рівні – фестивалі, конкурси, олімпіади з рідної мови, зна-менні річниці /наприклад, Шевченківські дні/ та інші заходи,які заслуговують уваги читачів.

Якщо кореспондент матиме «контракт» з двома публікаціями,то як він поступить? Висилатиме ту ж саму статтю до обохгазет? Це недопустимо. Чи писатиме два варіанти зі певнимизмінами?

Ось чому майбутній платний кореспондент повинен вибра-ти тільки одну з сурівських публікацій.

Крім того, платні кореспонденти повинні добре обміркуватисвій вибір, зважити чи професійні обов’язки /постійне місцероботи/ дозволять виділяти немало часу і для газетярства.адже вони змусять бувати на всіх подіях, документуватися,розмовляти з учасниками, бути оперативними.

Застерігаємо, що висвітлення культурних подій – це тількиодин з аспектів кореспондентської роботи, маючи на увазі, щотакі події не відбуваються надто часто.

Отож кореспонденти матимуть і pобочин план на певнийперіод, погоджений з головним редактором даної публікації.Це буде тематичний план, який охоплюватиме проблемиосвіти рідною мовою /оснащення шкіл, стан бібліотек, станучительського колективу/; економічні та соціальні проблемигромади /інтерв’ю з примарями, культурними активістами,лікарями тощо/; репортажі про видатних людей громади,висвітлення місцевих звичаїв і традицій, популяризаціянародних творців та умільців, добрих господарів.

Як бачимо, роботи у платних кореспондентів вистачить. тохай вони не лякаються, всі справи будуть погоджені з голов-ним редактором так, щоби не було перевантаження, щобикореспондент мав доволі часу як для професії, так для газе-тярської роботи.

Уточнюємо, що до підписання «контракту» кореспондентиматимуть розмову як з проводом СУРу, так і з головним редак-тором часопису чи журналу, який вони виберуть.

Михайло МИХайЛюКшеф-редактор «Українського вісника»

Понад 10 тис. вояків і мирних мешканців ужезагинули у війні на сході України. Це статичнаокопна війна українських військ проти об’єдна-них сил проросійських сепаратистів і російськоїрегулярної армії.

Війна триває в Европі. Між двома найбільши-ми сухопутними регулярними арміями на конти-ненті. І один з гравців, Росія, володіє найбільшиму світі арсеналом ядерної зброї.

Роля США в конфлікті обмежується лише тре-нуванням українських військових на Заході краї-ни, за 800 кілометрів від лінії фронту. Також орга-нізовують консультації. Штати надали Українінелегальну військову техніку, включаючи «Гам -мери», безпілотники, контрбатарейні мо більнірадіольокаційні станції.

Але Україна хоче від Вашінґтону зенітнихракет і протитанкового озброєння, щоб зупинитиросійське вторгнення.

Зараз Україна має другу за величиною арміюв Европі після Росії. За дворічний експрес-курсвідновлення армії Україна збільшила її з 150 тис.до 250 тис. військовослужбовців. Франція маєприблизно 209 тис. активного війська, Німеччина– близько 177 тис., Еспанія – 133 тис., Польща –101.5 тис., Великобританія – 153.6 тис.

Україна також збільшила оборонний бюджетблизько до 6 млрд. дол. – приблизно 5 відс. відвалового внутрішнього продукту (ВВП) України.Військові витрати планують збільшувати при-близно на 10 відс. щорічно.

Населення Росії втричі більше, ніж України. АВВП вдесятеро перевищує український. У неї800 тис. активного війська і 2 млн. осіб в запасі.Оборонний бюджет 2015 року становив близько

65 млрд. дол. Це вдесятеро більше, ніж вУкраїни.

Річний бюджет Міністерства оборони України– крихта у військовій обороні Заходу (Франція –36 млрд. дол., Німеччина – близько 37 млрд.дол. і Великобританія – близько 65 млрд. дол.).

Але Україна стає військово потужнішою в роз-мірах армії і кількости військової техніки. Маєпонад 2,800 танків.

У Франції – 423, у Великобританії – 407, вНімеччині – 408. Український арсенал налічує625 реактивних систем порівняно з 44 у Франції,42 у Великобританії і 50 Німеччини.

Однак, зберігаючи чисельну перевагу надіншими європейськими країнами у військовомупляні, Україна потребує військової модернізації.Багато чого з українського арсеналу ще з часів«Холодної війни».

Згідно зі звітами українських військових,об’єднані російські сепаратистські сили наДонбасі мають близько 700 танків, 1,200 одиницьбронетехніки, 1,000 одиниць артилерії, 300 реак-тивних систем залпового вогню.

Кількість цієї техніки в Луганській і Донецькій«народних республіках» більша, ніж у збройнихсил Франції, Німеччини, Італії, Еспанії таСполученого Королівства. Серед країн ЕС лишеПольща має більше танків, ніж сепаратисти наДонбасі.

За даними українських військових, а такожзвітів цивільних розвідувальних компаній, наДонбасі зараз від 1,500 до 5,000 російських сол-датів. У тандемі з сепаратистами – це близько 40тис. Росія також розгорнула 55-тисячне військопоблизу українського кордону. Близько 45 тис.

російських військових – на території окупованогоКриму.

З 2010 року на 80 відс. збільшилися військовівитрати Росії. Вона приблизно на півдорозі дореалізації 10-річної модернізації. З 2010 до 2020року на проект військового капітального ремонтуКремль плянує витратити 19 трлн. руб. – при-близно 647 млрд. дол.

Попри економічне падіння, Росія все ще нашляху до досягнення цьогоріч 17.5 трлн. з запля-нованих 19 трлн. руб. на капітальний ремонт.

Російські військові авантюри в Україні відгук-нулись і в інших пострадянських країнах – Латвії,Литві та Естонії. Всі троє – члени НАТО. У 2020році сукупні оборонні бюджети цих країн маютьзрости на 226 відс. порівняно з 2005 роком. З930 млн. дол. до 2.1 млрд. дол.

Українські збройні сили зараз у процесі капі-тального ремонту, щоб відповідати стандартамиНАТО до 2020 року.

У 2015 році Міністерство оборони Українистворило спеціяльний відділ реформ.

20 травня 2016 року Президент УкраїниПетро Порошенко підписав закон про всеохоп-ний плян військової реформи – Страте гічнийоборонний бюлетень. Доку мент закликає доповної реконструкції військової доктрини длядосягнення «критеріїв, необ хідних для повно-правного членства в НАТО». Він також виділяєРосію як загрозу число 1 національній безпецідержави.

Багато українських військових і політиківстверджують, що нинішній конфлікт – це бороть-ба за незалежність України від Москви.

Нолан ПЕтЕРСОН«газета по-українськи»

Нолан Петерсон – американський воєннийжурналіст, кореспондент «The Daily Signal

2 Ukraînsykãc VISNÃK

ДО УВагИ МайБУтНІХ ПЛатНИХ КОРЕСПОНДЕНтІВ «УКРаїНСьКОгО ВІСНИКа»

ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕКИСхідня Европа стрімко мілітаризується

Галереї мистецтва буковинського містаРадівці стали за останні роки чи не тради-ційним простором культурних подій укра-їнської громади, і не тільки, що глибоко спо-нукують душевні і духовні почуття постійнихвідвідувачів, часто сягаючи того ліміту під-

свідомості, який викликає зародження новихбуттєвих засад, основаних на нових життє-вих реаліях.

За піклуванням першого заступника голо-ви Сучавської повітової організації СУРуІвана Боднаря прибула з України делегаціявідданих українських патріотів, яка предста-вила в приміщенні Галерей ми стецтва м.Радівці протягом 8 – 10 травня фотовистав-ку потрясаючих жахливих наслідків гібрид-ної війни на сході України.

Використавши нагоду, я попросив трьохчленів делегації представитись та податидля «Українського вісника» кілька інформа-цій про головні цілі виставки, прицільні кате-горії глядачів, до яких звертаються та очіку-вані результати.

Валерій Назаренко: Приїхав із Черкас,виконую почесть голови Орга нізації Україн -ського Вільного Козацтва і є членом місцевоїдержадміністрації. Головна мета виставки –показати громадянам Румунії що відбува-ється на сході України, зрозуміти всім, щодійсно таке може трапитись в будь-якій краї-ні, щоб кожен народ, кожна нація мали хочаб уяву про події, які відбуваються там, бобагато реальних страждань не показано потелебаченню, не описано в пресі.

Більше того, хочемо привести – і ми цездійснили – учасників цих подій, які маютьпоранення тілесні і травми психологічні, зці-лення яких потребує часу, а головно високо-

досконалих оздоровчих центрів. В Румуніїіснують такі пансіони, лікувальні установиєвропейського стандарту, і це буде дужеважливо для нас, якщо створимо разом, якдобрі сусіди, умови для вилікування нашихпостраждалих. Ми знаємо, що румун ський

народ співчуває нам, показує солі-дарність в нашій боротьбі за свободу,цілісність та суверенність держави, іми щиро дякуємо вам за цю під -тримку!

Петро Черняв ський: Я також ізЧеркас, був одним із організаторів таучасників Майдану гідності України,подія що започаткувалареволюцію гідності в на -шій країні. Це був дійснопатріотичний підйом наро-

ду. Росій ський режим не можедопустити, що Україна хоче житивільно, в демократичній державі.Вони зробили все, щоб дестабілі-зувати Україну. В принципі, це негромадянська війна, це чистокагебістська система, яка деста-білізувала схід України, тут бага-то провокаторів, а Росія давалазброю і підтримувала цей кон-флікт. Їхні військовики ввійшли натериторію України і так почалась війна.

Спочатку українська армія не була підго-товлена відповідно до такої конфронтації,але дуже швидко, завдяки зусиллям всьогонароду, вдалось стабілізувати армію, відпо-відно озброїти, залучились багато добро-

вольців, і це створило умови зупинити агре-сію, вже не відпустити ні крока з державноїтериторії.

Треба знати всім, що Україна протистоїтьРосії і захищає не тільки свої території, алей території інших країн Європи. Зав дяки інашим жертвам Європа є сьогодні вільною,а головно мирною. Тому ми і хочемо, щоб вЄвропі, зокрема в Румунії, люди зналинасправді, що відбувається на сході України,бо там два світогляди: один фашистський, адругий волелюбний.

Ми дуже вдячні за будь-яку підтримку, чито з боку окремих людей, чи організацій, чи

уряду, і ця виставка знайде певно позитив-ний відгук як в народі Румунії, так і іншихкраїнах світу, за що дякую попередньо!

тарас теліженко: Я учасник воєннихподій на сході України. Не очікував, щоб в21-му столітті в центрі Європи відбуваласьтака жахлива війна. Особливо не думав, щосаме Російська Федерація поступила б так зУкраїною. Але ми раді тим, що змогли взятизброю в руки і захищати батьківщину та

волю народу. В першу чергу треба знати, щовійна жахлива для населення, а найбільшедля дітей. Ми, військовики, завжди надава-ли допомогу, по-перше, дітям, захищали їх,угощали навіть чим могли.

Ці фотозображення передають мінімаль-ну частину того жаху якого пе -реживає Україна. Не можнауявити, що означає брати участьв боях і бачити все на власні очі.Ми раді, що змогли зупинити цюзаразу, яка вже не лізе далі потериторії України.

Але для кращого вашого по -інформування, завдавайте за -питання, а я буду відповідати.

– Ви цивільна чи військовалюдина?

– Я по фаху арткритик і доб-ровільно пішов захищати бать-

ківщину.

– Як може сусід брати зброю в руки істріляти в сусіда?

– Відкрийте історію і побачите, що сусідне хотів ніколи жити мирно, бо вважав себестаршим братом і порушував постійно спокійУкраїни.

Євсебій фРаСИНюКФото автора

(Закінчення на 5 стор.)

3Ukraînsykãc VISNÃK

МІжНаРОДНа фОтОВИСтаВКа «НЕРЕаЛьНИХ РЕаЛІй» СХОДУ УКРаїНИ

БУковина, РадІвцІ, 8 тРавня 2017

Минув цілий рік від події в гуцульськомубуковинському селі Ульма, події, приуроче-ної сторіччю від дня народження учителький фольклористки Мирослави Шандро. І осьтепер наш активний співробітник Юрій Чигапривіз по Бухаресту бюлетень, виданий зцієї нагоди під егідою Союзу українцівРумунії й водночас вручив мені Почесну гра-моту, очевидно за те, що я писав проМирославу Шандро, за мої заслуги у виданніпершої збірки співанок «Ой кувала зозулеч-ка», зібраних нею на буковинській Гуцуль -щині, яка появилася у видавництві «Крите -ріон» у 1977 р.

У приміщенні старої школи села Нісіпіт,де Мирослава Шандро учителювала десят-ки років, період, що був найпліднішим в їїжитті – упорядкування двох збірників народ-

них пісень, збирання гуцульських вишивок,що після її смерті увійдуть до двох альбомів– зараз діє меморіальний музей.

Над бюлетенем, який носить трішки арха-їчну назву «Столітні роковини уродин...»,найбільше попрацював голова місцевоїорганізаці ї СУРу Юрій Чига, один з найбіль-ших шанувальників Мирослави Шандро,йому належить більшість поміщених у ньому

текстів, що висвітлюють осо-бистість учительки, фолькло-ристки, етнографа, народно-го творця. Деякі тексти булидруковані упродовж років учасописі «Український віс-ник».

Син Мирослави ШандроОстап, який передчасно пі -шов з життя, але встиг бутиучасником відкриття музею,присвяченого його матері,друкує у бюлетені «Короткуісторію великого кохання»,розповідаючи про трагічнукончину свого батька, поетаХаритона Бородая, першогочоловіка Мирослави Шандро.Вона свято зберігала літера-

турні твори свого мужа, які передала синовіОстапу, і тому десять років /2007/ я склавзбірку із літературної спадщини ХаритонаБородая «Стривожені зорі», до якої увійшливірші, оповідання та «Гумористична енцик-лопедія» явного антисталінського спряму-вання.

Вшанування Мирослави Шандро гуцула-ми, серед яких вона прожила й працювалабагато літ, треба наслідувати й іншим, босеред наших інтелектуалів були і є люди, якізаслуговують доброго слова і доброї пам’яті.

Комуністи стали неперевершенимимастаками окозамилювання. Вони дійшлинавіть до того, що обіцяли людству земнийрай на противагу небесному. Та аби просто-люд повірив у той рай, застерігали, що доро-га до нього довга, він настане не завтра, боце – «процес», себто – треба пройти доли ігори. А тим часом запалили облудний маякна обрії – «великий Радянський Союз», девсе було суперлативним.

Пригадуєте анекдотичне запитання проте, котрий найбільший у світі карлик? Звісно– радянський!

Більше того: крім роже-вих обіцянок комуністи зупертістю намагалися підір-вати в людей віру, підтяти івідняти у них пам’ять провсе те, що пов’язувало їх зминулим.

Одним з таких засобівбуло замінення старих то -понімів новими – нібито вдусі часу. Приміром, якщоякесь село називалося«глибоким», воно ставало«високим», а якщо було

«темним», то ставало «ясним».Особлива нетерпимість проявлялася до

топоніміки, що зберігала в собі історичнеминуле, традиції, національні ознаки. Цебуло наче більмом ув оці комуністичнихідеологів, яким були вигідні безликі маси бездуховної спадщини.

Над містом Серетом, поза передмістямРуйна, а далі поза височиною, на якій підно-силася колись середньовічна кріпость і позаліском, є невелике село, яке споконвікуназивалося Верхполя /по рум. перекрученоVerpolе/. Назва виразно українська, дана

навколишнім ландшафтом, в ньому жили іще живуть багато людей, що носять прізви-ще Шпак. Десь до 60-тих років минулого сто-річчя назва села нікому не заважала. Та ось,знайшлися комуністи-пуритани, ті ж котрівикорінили українські школи в Сереті, якимоте Верхполя разило вухо й мулило очі. Вдусі «соціалістичної демократії», тобто непитаючись у нікого згоди, перейменувалиВерхполе /Verpolе/ на Падурень /Лісове/. Такще один корінець національної ознаки бувпідрізаний.

По дорозі між Серетом і Сучавою розта-шовані троє сіл із назвою Калинешти:Калинешти Купаренка, Калинешти Єнаке йКалинешти Василаке. Калинешти Купа -ренка пов’язані із румунським національнимпоетом Міхаєм Емінеску /справжнє прізвищеЕмінович/. В цьому селі ще живуть Еміно -вичі, звідси походить поет Йон Козмей,перекладач Шевченка на румунську мову.

Та комусь-то, напевно неуку, не сподоба-лася назва Калинешти Купаренка, і вонабула перекреслена почерком пера в геогра-фічному «атласі» Сучавського повіту, став-ши Арінь /Arini/. Здається, зараз селу повер-нуто першоназву.

Набагато більше українських населенихпунктів було перейменовано у Дунайськійдельті, про що йдеться у праці ВіргіліяРіцька «Українці в Добруджі».

М. МИХайЛюК

4 Ukraînsykãc VISNÃK

ОКОЗаМИЛюВаННЯ:НЕ ВЕРХПОЛЯ, а ПаДУРЕНь

ДОБРЕ СЛОВО ПРО

МИРОСЛаВУ ШаНДРО

v ТРАФУНКИ – ВсілЯКі v ТРАФУНКИ – ВсілЯКі v ТРАФУНКИ – ВсілЯКіv

Церковне православне свято Возне сінняГосподнє святкується після 40 днів від Во -скресіння Ісуса Христа. Великдень святкуєтьсятієї самої дати за юліянським та григоріанськимкалендарями. Так само і Вознесіння Господнє немає в календарі точну дату, бо залежить від датисвяткування Великодня. Також тієї самої датисвяткують разом, тобто за юліянським та григорі-янським календарями свято П’ятидесятниці –день Святої Трійці, як кажуть гуцули – СвітаНеділя, а наступний день – Зелений Понеділок.

Уточнюємо, що тільки Ве ликдень, ВознесінняГоспод нє і П’ятидесятниця – День Святої Трійцісвяткують разом, християникоптрі відзначаютьцерковні свята по старому і по новому стилі.

На протязі сорока днів після Свого воскресін-ня Господь Ісус Христос був з учнями і розмов-ляв з ними про Царство Боже. Він приготовляв їхдо апостольського служіння, бо Його учні повиннібули розповсюдити Христову віру по всьомусвіту. Одного разу, коли учні знаходилися з Нимна горі в Галілеї, Він сказав їм «Дана Мені всякавлада на небі і на землі. Отже, йдіть і пропові-дуйте Євангеліє всім народам, христячи їх в ім’яОтця і Сина і Сватого Духа. Хто увірує і охрес-титься, врятований буде, а хто не увірує, будеосуджений. Ті, що увірювали будуть іменем Моїмвиганяти бісів, говорити новими мовами, безшкоди для себе будуть брати змій і, якщо смер-тоносне вип’ють, не пошкодить їм; покладутьруки на недужих і вони будуть здорові. Учітьлюдей дотримуватися того, що я вам заповів. Яж буду з вами нерозлучно до кінця віку».

У сороковий день після свого воскресінняГосподь в розмові з учнями повелів їм: «За -лишайтеся в Єрусалимі. Через кілька днів на васзійде Святий Дух і ви одержите звище великусилу для проповіді Євангелія. Іоанн хрестивводою, а ви будете хрещені Духом Святим».

Потім Ісус Христос направився з ними в сто-рону Віфанії на гору Єлеонську. Там Він, підняв-ши руки, благословив їх. Благословляючи учнів,Він став віддалятися від них і возноситися нанебо. І скоро хмара сховала Його. Апостолистояли і зі здивуванням довго дивилися Йомувслід. Зненацька перед ними з’явилися дваАнгели в білих одежах і сказали: «Мужі галилей-ські, чого ви стоїте і дивитеся на небо? Ісус, Якийзараз вознісся, знову прийде на землю в такийже спосіб, як ви бачили Його, коли Він восходитьна небо». Учні з великою радістю повернулися вЄрусалим і пербували там у храмі, прославляю-чи і благословляючи Бога.

У п’ятидесятий день по Воскресінні Христавиповнилася обіцянка Спаси теля, яка дана булаапостолам. Коли вони усі разом знаходились вСіанській світлиці, постили і молилися, на нихзійшов Святий Дух у вигляді вогненних язиків. Івони почали славити Бога на різних мовах, якихраніше не знали. Цей дар знання іноземних моввони отримали, щоб успішно проповідувативчення Христове всім народам. Після зішесттяДуха Святого апостоли ходили і проповідувалиЄвангелію по всьому світу а Господь підтверджу-вав їхні слова багатьма чудесами.

Господь Ісус Христос здійснив багато й інших

чудес. Але якби описати все докладно так, якпише в Біблії, то й увесь світ не зміг би вміститискладених книг. В Біблії пише дуже просто і ясно,щоб ми, християни, увірували в Ісуса Христа,Сина Божого, і через віру в Нього одержимовічне життя.

Пригадуємо віруючим християнам, що почи-наючи з першого дня Пасхи і до вечірні СвятоїТройці колінопреклонінь і доземних поклонівробити не заведено.

Цього року Православна Церква святкуєВознесіння Господнє у четвер 25 травня.

юрій ЧИга

– Який кінець цієї війни вбачають українці?

– Напевно настане нова геополітичнаситуація, яка покладе кінець війні і ми буде-мо вільно відбудовувати нашу країну.

– Яка є реальна причина цього конфлік-ту, невже Росія вважається спадкоємни-цею Радянського союзу і домагається і всіхтериторій?

– Чого домагається Росія і чого домагає-мося ми, то різні речі, а причиною конфліктуто Європейський вибір України і за цей вибірми проливаємо кров.

*Запитання завдавали діти семи років,

юнаки-ліцеїсти і дорослі. Незабутні слова

промовив професор-др. історії ДанієльГринчук – «Ця подія є болючим уроком істо-рії, але живим і глибоко повчальним. Ми ба -чимо дітей, які приготовляють уроки у бом-босховищах, дітей сиріт, дітей які тікають зрозваленого горючого дому». Сучавський

журналіст Ромео Істраті: «Фото -графії, на які ви дивитесь, це зобра-ження зла, яке жахає цілу планету. Ярозмовляв з головою організаціїкримських татар, котрий розказав,що вони знайшли в кримських горахсотні мертвих лю дей, котрим відтятоголови, щоб не було впізнати їх. Цепросто нереальні реалії!» Головагромадської організації «Європей -ське партнерство» Ва -лерій Карбашев ський:«Ми зараз всі творимоісторію, але пригадує-мо слова пру ського

канцлера Отто фон Бісмарка:Угоди з Росією не варті й папе-ру, на якому написані! В цьомунас переконали Мінські до -мовленості від 2014 року й посьогодні.»

Учениця одинадцяти роківрадівецької школи нр. 5, бабу-ся якої походила з України,заспівала для українських гос-тей пісеньку-колядку і заслу-жила палкі аплодисменти.

Діти, юнаки і старші довго вдивлялись увиставлені фотозображення, зором намага-лись пояснити собі оті трагічні реалії пере-житі українським населенням сходу країни,бо здоровий глузд ніяк не допускав такогобезбожжя...

5Ukraînsykãc VISNÃK

(Продовження з 3 стор.)

МІжНаРОДНа фОтОВИСтаВКа «НЕРЕаЛьНИХ РЕаЛІй» СХОДУ УКРаїНИ

ВОЗНЕСІННЯ гОСПОДНЄ

З давніх давен Церква та святі отці, асьогодні вже й наука та вчені, поперед-жують: лихослів’я небезпечне для люд-ського здоров’я, воно руйнує людськігени.

Ще кількадесят літ тому чоловікисоромились лихословити у присутностіжінок. На різних забавах кажуть різні«байки», цей звичай є не лише в україн-ців, а і в різних етносів. Як кажуть укра-їнці-горяни: «вповідаймо різні бандиґі,бо ми прийшли на набуткі, не на похоро-нок...». Дуже файно, люди хай набува-ються, хай кажуть «байки», бандиґі, яквисловлюються мої односельчани, хайстворюють приємну атмосферу, лишеаби бандиґі не були «пересоленими».

Тому два роки, завдяки центральномукерівництву СУРу я був в екскурсії поБуковині, разом з Іваном Робчуком,панею Славкою Колотило та ЯремоюОнищуком. Компанія була приємна, умікробусі я чувся учасником начебтоякогось конкурсу «байок». Кожний ска-зав по 2-3 «байки». Як звучить приповід-ка: «Якщо ти гриб, лізь у кошіль»; так імені прийшов ряд. Бачив, а головно чувтакі прекрасні «байки», з яких одні запа -м’ятав і я, як каже наш письменник Ми -хайло Михайлюк, розповів правдивийтрафунок. Моя внучка, учениця ІІ-гокласу, підійшла до мене і каже:

– Діду, хочу сказати «байку»!– А ти звідки її знаєш?– Прочитала по інтернету.– Джорджіана, розкажи, якщо в ній

немає поганих слів!– Діду, – вона до мене, – чому бджоли

збирають мед?– Це їх місія. Так, як і дідо робить

порядок навкруг хати.

– Ні, діду, вони збирають мед, бомають королівну. Якби мали президента,то збирали б ... /щось інше.../ і моя внуч-ка сказала прямо те сороміцьке слово,бо якщо пише по інтернету, то значить,що це слово можна вимовляти.

Подав я цей випадок із моєю внучкою,щоб доказати, що діти читають різне поінтернету і думають, що воно так має

бути, що по інтернету все правильне.Старші школярі читають різні небили-

ці для розваги. Сьогодні людина має можливість

інформуватися, а інтернет дає таку мож-ливість. На жаль, по інтернету знаходи-мо часто слова, вирази, що належать долихослівного лексикону, до слів гріхов-ної натури.

Під час екскурсії до Канева я купивжурнал «Україна», де знайшов інформа-цію, що наприкінці ХХ ст. засновникІнституту квантової генетики узявся задослідження, які дозволили створитиапарат, що переводить людські слова велектромагнітні коливання. Учений про-стежував, які ці коливання впливають намолекули спадковості і так з’ясувалося,що деякі слова можуть бути страшнішіза вибухівку; вони просто «вибухають» угенетичному апараті людини, спотво-рюючи її спадкові програми, викликаючимутації, які, врешті-решт, призводять довиродження. Під час «відбірної» лайкихромосоми просто рвуться, блокуючитворчі процеси в організмі людини, зав-даючи здоров’ю непоправного лиха.

Із прочитаного, головно у зв’язку зукраїнським фольклором, лихослів’ямає чітко виразну культурну функцію услов’янському язичництві. Воно широко

представлене в обрядах і носить риту-альний характер. Воно має антихристи-янський характер. Матірщина – це язич-ницьке заклинання. Колись вона викону-вала функцію прокляття. Тому ще й нинічути такі вирази: «Якщо він мені не зро-бить те і те, то його проклену». Нераз ячую від старших людей, коли сталасянеприємна справа у житті: «Їго проклєла

мама за то, шо він погано говорив з нею,катував, забирав від неї шо мала...»

У Посланні ап. Павла до ефесянчитаємо: «Нехай жодне слово гниле невиходить із уст ваших, але тільки таке,що добре на потрібне збудування, щобвоно подало благодать тим, хто чує»/Еф. 4:29/. Те, про що промовляють уста,залежить від стану серця. «Бо чим серценаповнене, те говорить із серця, – і воноспоганює людину» /Матей: 15:18/.

Коли Бог створив людину, Він дав їйдар слова, і тим відрізняється вона відтварин. І нам треба пам’ятати, що закожне слово пусте, яке кажуть люди,дадуть вони відповідь одного дня! «Бо зіслів своїх будеш виправданий, і зо слівсвоїх будеш засуджений» /Матей 12:36-37/.

Я, взагалі, не вживаю лихослів і, якучитель, старався, щоб мої учні, дійшов-ши дорослими, в щоденних стосунках, ущоденній діяльності не вживали «тяж-ких» слів. Наприклад, на уроках «Гро -мадського виховання» я провів інтерес-ну дискусію із учнями ІV-го класу пролихослів’я. З цієї нагоди я дізнався віддітей як висловлюються родичі, а голов-но тато. Я їм поставив таке запитання:«Признайтеся чесно: чули ви дома відродичів лихослів’я, проклинання святиххрамів, святих речей? На це запитаннямайже всі, із пальчиками догори, відпові-ли: мій тато проклинає по деколи христа,святих, церкву і т.д.

Знаючи дуже добре це явище в нашо-му селі, поставив допоміжне запитання:«На якій мові тато висловлює такі поганіслова»?

– На румунській!– А чому на румунській, якщо він дома

з вами розмовляє по-українськи?На це запитання не міг одержати від-

повідь від дітей, і тому пояснив їм, що вукраїнській мові число таких слів обме-жене, бо люди побожні, розсудливі,мають рівновагу.

Лихослів’я – це гріх, не маючи значен-ня на якій мові висловлені.

Діточкам я дав таке завдання: Запро -сіть тата, брата, маму або іншого членасім’ї відповісти: Чому ви /ти/ висловлю-єш щоденно гріховні слова?

Відповіді запишіть у зошиті.Одержав всілякі відповіді.Після прочитання відповідей дав

дітям завдання звернутися до грішникатата або до іншої особи родини: «Визнаєте, що гріх казати такі слова.»

Кожній людині доведеться відповістиперед Богом не тільки за всі свої діла,але й за кожне необдумане слово.Лихослів’я – це ознака надміру зла всерці. Якщо серце людини не очищене,а переповнене гріхом і гіркотою, толихослів’я ллється з нього нестримнимпотоком.

юрій ЧИга

Ukraînsykãc VISNÃK6

БЕЗЛИХОСЛІВ’Я

Неочікувана кончина 23квітня життєвої по дорожівчительки СІЛь ВІї Май -ДаНюК (н. Ріщук) об -летіла смутним птахомоколиці буковинської Се -ретчини. «Немо жливо!» – було слово, що виривалосьмиттєво, смутно, глибоко боляче з уст кожної людини, якаотримувала цю потрясаючу вістку, бо в душі кожного вчи-телька Сільвія Май данюк була незгасимою живою усмі-шкою любові до ближнього – чи то дитина, чи юнак, чистаршого віку.

Усміхнутись людині вона вважа-ла найпершим і найщирішим вітан-ням, чарівним ключем до відкриттядуші обох сторін, основною умо-вою довіри. І насправді їй вповнідовіряли всі: і діти-учні, їхні родичі,рідні, знайомі. Не раз і не в однійсім’ї можна було почути з уст дити-ни-учня пані Сільвії – бо так нази-вали свою вчительку негостинці – увиконанні вдома шкільних обов’яз-ків: так нам казала паня і я такроблю! І старші, мов нат хненнітаємним духом, зиркнувши на митьу кришталевий зір малюка, вразпогоджувались, бо впевнені були втому, що сказане вчителькою єзавжди потрібне, розумне і корис-не.

Народилася Сільвія Майданюк 1грудня 1940 року в селі Негостині якпервісток сім’ї Василя та Вікторії Ріщуків, знатних таповажних ґаздів громади.

Барвистість просторів пастівників Кордуна та Севе -ріна, неперестанний танок негостинського лісу та срібля-стий спів-дзюрчання потока Серелівка (Серетівка н.а.), воточенні яких знаходилась рідна оселя, втілились в єстводівчинки всією красою, всіма якостями-здібностями,всією життєвою енергією. Увібрала вона це в себе з особ-ливою шляхетністю, чарівно усміхнулась, бо природньовідчула, що це Божі дари й їх треба плекати як у власнійдуші і розумі, так і внутрі кожної людини. тому, напевно, вотій чарівній усмішці можливо було збагнути вчитель-ський фах, який став екзистенційним, не раз подвижниць-ким, напрямком її цілого життя.

Після закінчення негостинської семирічки поступила тауспішно закінчила Серетську педагогічну школу. Пра -цювала вчителькою в Негостині, Балківцях та місті Сереті

і заслужила по чеснезвання вчителя вищогоступеня. Працю вала ста-ранно, віддано, плекалав душі і розумі малюків-учнів самовпевненість в

їхні можливі, часто незбагненні, потенціали у надбанняхетико-моральних цінностей, чи у використанні розумовихздібностей. Сама постійно вдосконалювалась в нових ди -дактично-нау кових здобутках, бо переконана була, щонавчати іншого спроможна тільки людина, яка неперерв-

но навчається.Вчителювати для Сільвії Май -

данюк означало не тільки повин-ність виконувати службовий обо -в’язок, а просто певний спосібжиття. турбували її звичайні нав -чальні негаразди деяких учнів, алей матеріальні умови в родинномужитті дітей, вона часто відвідувалатаких, часто запрошувала їх досвого дому, щоб допомогти приго-товити уроки, чи угостити чимось-то, бо ще не всі діти, на жаль, кори-стуються цивілізованими умовамипроживання. І після заслуженоговиходу на пенсію роки підряд ячасто бачив двоє-троє дітей у робо-чій кімнаті вчительки Сільвії, спо-стерігав її незупинне клопотання унавчальних, і не тільки, проблемахмалюків. Багато з оцих дітей булинащадками колишніх учнів, і такі

родичі покладались на повну поміч їхньої вчительки, бознали й високо цінили її професійність.

Важко збагнути інше фахове наслідування СільвіїМайданюк, хіба що медсестри чи лікаря. але якщо взятидо уваги, що вийшла заміж за Миколу Майданюка, знатно-го викладача фізкультури Серетського ліцею, що обидвідочки, Челі та жанета працюють викладачками, перша вм. Кимполунзі Молдавському, друга в м. Сереті, то висно-вок незаперечний: Це було її господнє призначення!

Вона усвідомила це, наслідувала це всім серцем своїм,всією душею і всім розумом своїм. Світилом цієї вчитель-ської дороги була ота чудова її усмішка – неповторимаампрента зовнішньої вродливості та внутрішньої красо-ти. Коли усміхалась дитині, то входила в роль дитячогодруга, коли усміхалась старшому, то емпатизувала йомучи то у звичайних, чи то у найскладніших життєвих турбо-тах. Вміла поставити дотепне запитання, вміла знайти

розумну відповідь, вміла подати мудру пораду.Сільвію Майданюк не можна бачити інакше як тільки воточенні людей – дітей головно. Якщо бачитимемоюрбу діток, придивімося пильно і вона з поміж нихусміхнеться нам обов’язково!..

Любила вона і шанувала природу, зокрема квіти, аособливо тюльпани. Це, мабуть, тому що тюльпанирізноманітні – понад 300 сортів, що їхнє прямостоячестебло сугерує гідність, а оцвітина, складена з шестилисточків-пелюсток, вселяє усмішку-подяку, даровануВсевиш ньому за прекрасний сотворений світ.

Якщо бачитимемо килим тюльпанів, придивімосяпильно і з-поміж них усміхнеться обов’язково вчи-телька Сільвія Майданюк!...

Хай Бог береже її в Царстві Небеснім, у вічнокві-тучому райському саду!

Євсебій фРаСИНюК

7Ukraînsykãc VISNÃK

ВІЧНа УСМІШКа ВЧИтЕЛьКИ

Я не раз писав в «Українському віснику» пронегостинців, а саме про тих, які заслужили цьогосвоєю діяльністю. А тепер хочу написати проодного з найталановитіших негостинських музи-кантів, скрипаля і популярного рапсода. І ось ми,двоє негостинців, – я і Михайло Шоргут, якому вНегостині кажуть Ганьо, завели цей діалог знагоди його 80-річчя.

– Скажи мені, ганю, як і коли ти почавлюбити і слухати звук скрипки?

– Ти знаєш це дуже добре, бо ти жив у центрісела біля толоки, колись там у неділю по обідівлаштовувалися танці. Мені було десь 9-10років, я ходив на ті танці й уважно слухав, якігарні мелодії «виходили» з скрипки.

– а хто грав на скрипці на негостинськихтанцях?

– На скрипці довгий час грав вуйко ІванКостинюк, а на цимбалах вуйко Василіка Се -рединчук.

– та ж ти був хлопчина, як ти міг бути внеділю на танцях і слухати скрипку, бо хтокорову гонив пасти?

– Ти поставив мені слушне запитання, а я тобівідповім, що кожної суботи вечером я збирав вкукурудзах бур’янів /паутиці/, щоб нагодуватикорову. Родичі мої знали, що я люблю скрипку інавчаюся від вуйка Івана грати на ній.

– Пригадуєш, коли ти тримав упершескрипку в руках?

– Наскільки пригадую, тоді я мав десь оди-надцять років.

– Звідки ти мав першу скрипку?

– Наш сусіда Кость Федюк мав дві дочки,Домнцю і Розалю, яким я розповідав, що люблюяк грає скрипка і що колись, може, купить менітато цей інструмент. Я не раз тигікав їм двомалушпинками з кукурудзи, ніби скрипкою, і висвис-тував співанку, якої навчився від вуйка ІванаКостинюка: «Свині в ріпі». На моє щастя, Домцямала коханого, який називався Туньо Ілашків,

син негостинського коваля, за якого віддалася.Він мав дома стару скрипку і подарував її мені.Ти не можеш собі уявити, яка то була для менеутіха!

– Хто дав тобі перші вказівки, як триматискрипку й смичок в руках?

– Перший хто дав мені кілька вказівок про гру

на скрипці був Туньо музикант, батько покійногоІллі Фрасинюка, офіцера, а також, Івана Фра -синюка, бувшого директора Серетської школи,Василя Фрасинюка, учителя негостинськоїшколи. На жаль, це довго не тривало, тому щоТуньо музикант /Дмитро Фра синюк/ помер моло-дим.

– Скажи мені, ганю, як ти вчився з туньомграти на скрипці, якщо ні він, ні ти не зналимузичних нот?

– Спочатку він пояснив мені, що скрипка маєчотири струни, це: перша, друга, третя й четвер-та струна і щоб я «лалакав», або свистав якусьмелодію, а потім би поклав перший па лець наструну, яка відповідає моєму лалаканню, потімби шукав дальше пальцями мелодію. Хочу ска-зати, що я дуже скоро навчився грати за вухомрізні мелодії.

– Скільки ти мав років, як став вже музи-кантом і грав на різних забавах? Хто твоюскрипку супроводжував на цимбалах?

– Довгий час менесупроводжував на цим-балах вуйко ВасилікаСерединчук, який вчивмене як настроюєтьсяскрипка за допомогоюцимбал.

– Наскільки я пам’я -таю, ти заснував іоркестр, правда?

– Правда. Мій оркестрскладався з акордеона,саксофона, трубки, буб -на і скрипки.

– Де ти грав з цимба-лами, з Валентіном Леонте на акордеоні і зтвоїм «оркестром»?

– А де я не грав! Грав до вінка, на заводинах,на весіллях, на вечорницях, на танцях і в куль-турному домі, а також на різних фестивалях іконкурсах.

– Де ти грав на фестивалях і конкурсах?

– По-перше, грав у Негостині, а потім уБалківцях, Гропенах, Ботошениці, Калафін -дештах, Рогожештах, Киндештах, Замості,Грамештах, Шербівцях, Мілішівцях, в Се реті, вРадівцях, в Сучаві, Ботошанах, в Дорогої, вБакеві і аж у Бухаресті.

– Скільки вже років ти граєш на скрипці?

– Відповідь коротка: 37 років, а це означаєбільше, як 350 весіль.

– Коли відбувалися весілля в Него стині?

– Негостинські весілля відбувалися лише внеділю.

– Коли і як починалося весілля?

– Перед заходом сонця дружби й дружки зсвітилками, гарно прибрані, з колачами, прив’я -заними до лівої руки, ходили селом до рідних ізнакомих молодого й молодої запрошувати навесілля.

– Якими словами запрошували вонилюдей на весілля?

Дружби: «Просили Вас батько і матка, Панмолодий і Паня молода, і ми Вас просимо, якВаша воля, прийдіть на вісілє; а дружки і світил-ки запрошували і до вінка, що його шиють цьоговечора на заводинах.

– Скажи, коли починали шити вінок?

– Вінок матка шила в суботу вечером. В хаті,де шився вінок, були за столом матка й всі жінки,запрошені від родичів молодої. До стола присту-пали мама й тато молодої з двома кола чами, наяких була червона стрічка, листки зеленого бар-вінку, їгла з червоною ниткою. Мама починалашити вінок, клала на колачі і передавала матці. Злівого і правого боку коло матки сиділи дві госпо-дині з найближчої родини молодої. Вони трима-ли засвічену свічку весь час, коли матка шилавінок. Коли родичі молодої передавали колачіматці, наливали дві порції горівки і вінчувалиматку, дякували жінкам за їх присутність. Маткабра ла чарку і вінчувала родичів молодої, при-мовляючи такими словами: «Господи Боже,поможіть у щасливу годину зачити, а в добрускінчити». І засідали до шиття. Жінки подавалиматці до рук, що було потрібне і співали різніпісні, як, наприклад:

Зайшла молода за білі столиі тяженько заплакала. /двічі/А за неу, за неу ї батько йде:Чого ти, донько, плачеш?Що в домі маю, всьо тобі даю,Долю тя не вгадаю.

Коли кінчався шити вінок, матка входила зколачами, на яких був позолочений вінок. Пере -дає їх родичам і виходить з музикою на подвір’я,де співають різні співанки, як, наприклад:

Журилися сусідоньки,Журилися люди,Що на моїй головонціВіночка не буде.

Микола МайДаНюКФото автора

Михайло Шоргут

«Оркестр» Михайла Шоргута

8 Ukraînsykãc VISNÃK

НЕгОСтИНСьКИй МУЗИКаНт ММ ИИ ХХ аа йй ЛЛ ОО ШШ ОО РР гг УУ тт

(Закінчення на 9 стор.)

Не журіться, сусідоньки,Не журіться, люди,Бо на моїй головонціПозлочений віночок буде.

В той час, коли музика грала на подвір’ї, амолодий з молодою, з парубками і дівками тан-цювали, в хаті матку з жінками угощалирізними стравами /студенцем, галушка-ми з кукурудзяних крупів, рисом з моло-ком і печенею/. Заводини тривали допізньої ночі.

– ганю, де відбувалося весілля?

– У бідної сім’ї весілля відбувалося ввеликій і малій хаті, деколи і в хоромах,а в багатої відбувалося і в стодолі, гарноприбраній, але тільки літом.

– Хочу, щоб ти коротко розповівпро те, як починалося весілля?

– В неділю по обіді матка й батько, разом змолодими, з дружбами, дружками, світилками,сватами і з музикою їхали на прикрашенах возахдо церкви на релігійне вінчання. Після вінчання,виходячи з церкви, батько і матка передавалисвої дві свічки світилкам і починали частувативесільних; те саме робили родичі молодих ідружби, а музика в той час грала, молодь танцю-вала. Після цієї церемонії всі весільні, на чолі зматкою, батьком і молодими сідали на вози йїхали до молодої. Музика на заднім возі грала, асватки співали:

Ой із-гори на долину,Помаленько зийду.Звари, любко, пирожечків,Бо я в вечір прийду.Звари, любко, пирожечків,Принеси горівки.Ти не маєш чоловіка,Я не маю жінки.

Нащо тобі чоловіка,Нащо мені жінки?Коли чужі молодиціПриносять горівки?

– Коли весільні мали заходити на подвір’ямолодої, то перед кіньми першого воза виливаливідро води, а весільні заводилися до хати підмузику, яка грала спеціальну мелодію для цьогомоменту. Весільні засідали разом з молодими ібатьками за столи, де їм кухарка й сусідні жінкидоносили страви, які складалися з студенцу,галушок, печені, на чинки, а порційка з горівкоюбігала з рук до рук навкруг столів, тому що небуло в той час порційок для кожного весільного.Весільні пили за здоров’я молодих, бажали їмбагато здоров’я, щастя в житті й достатків. Потім

наступав мо мент відкуповування дружок друж-бами молодого, за тим покривали молоду й виво-дилися з хати з співанкою, яку й музика грала:

Віводімся з цеї хати,На подвір’я погуляти.Подвір’ячко заметене,Крутов рутов обсаджене.

Чорна гречка, білі крупи,Тримайтїся, роди, купи.Як не мети триматися,Будут люди сміятися.

Гоп, гоп!Штири баби –Один хлоп!

Після виводіння, від молодого прибувалагарно прибрана фіра з двома кіньми і заходилана подвір’я молодої за приданим. Матка вилаза-ла на фіру і двома руками брала від дружбів ісвашок придане, яке виносили з хати. В той часмузика грала мелодію до цього моменту.Придане, яке придбала мама молодої, склада-лося з подушок, налавників, верень, скорців,одежі й скрині з сорочками, скатертями, прости-радлами і сувоями білого полотна. Весілля про-довжувалося прощальною хвилиною, коли моло-да відходила з свого дому, від рідної мами.Молода брала великий колач, робила хрест,ламала той колач на чотири і кидала на чотиристорони /на схід, на захід, на південь і на північ/.Дівчата ловили куски колача.

Перед воротами парубки вимагають, щобмолодий заплатив за молоду і співають:

сідай, сідай, моя мила,Най не стоють коні з возом,Бо плач тобі не поможе –Тепер ти моя, тепер ти моя.

Чекай, чекай, мій миленький,Буду сідала, буду сідала,Я ще своїй та й мамочціНе подзінькувала, не подзінькувала.

Ой дзінькую я вам, мамко,Що тримали коло хатиТепер не мети, тепер не мети.

Молодий частує парубків, щоб лишили йоговийти з подвір’я з молодою. Після цього моло-

дий з молодою, з маткою й батьком їхали домолодого і заносили придане молодої до хати.Дальше музика грала, а весільні сходилися напропій. Коли всі запрошені зійшлися, батько йматка запрошували їх до хати до стола з наїдка-ми й напитками.

Батько і матка молодого дякували за присут-ність, а потім батько і матка мали відповідаль-ність за весільних. Серед ночі два добрі на бесі-ду газди збирали від кожного весільного повни-цю. Перші були родичі молодого, батько і матка,які обдаровували молодих грішми, казали:

«Прошу від нас мало, а від Бога багато».Слідували всі весільні. Під час повниці музикакожному щось грала. Після закінчення повниці,батько і матка з тими, що збирали повницю, від-тягалися кудись і числили гроші, поверталися дохати й оголошували скільки зібралося для моло-дих. Зібрані гроші з пропою великий батькодавав звичайно молодим на нове їх господар-

ство.Над ранок завивали молоду в фустку і

рушник й знімали покривало, а це означа-ло, що дівка стала молодицею. Коли зави-вали молоду, жінки співали:

Зайшло сонце за віконце, за гай, за діброву,

Завивають молоденьку у фусточку шоукову.

Зайшло сонце за віконце, за гай зелененький.

Завивають дівчиноньку у рушничокбіленький.

Не плач, не плач, молоденька, гаразд тобі буде.

Завийся в рушничину, підеш межи люди.

Кінчалося негостинське весілля в понеділок рано.

– ти, ганю, гарно розповів про негостин-ське весілля, а тепер скажи мені, як розсну-вався твій оркестр?

– Оркестр розснувався після смерті двохмузикантів.

– а дальше з ким ти грав?

– Я продовжував грати за допомогою акор-деона Валентина Леонтія, а потім купив відКозлака з Рогожешт його інструмент.

– З чого складається цей інструмент?

– Цей інструмент складається з великогобарабана, маленького барабанчика і з металевоїпластинки, а внизу має дві педалі, якими тримаюміру мелодії, правою ногою б’ю в пластинку, колипотрібно.

– Я думаю, що ти унікальний на Буковині.

– Я думаю, що на цілу Румунію.

– а тепер скажи, відколи ти береш участьв негостинській українській культурній діяль-ності?

– У сімнадцять років я співав у негостинсько-му хорі, керованому проф. В. Яношем, а з 1959року в хорі під твоїм керівництвом аж до 1967,коли ти покинув Негостину і пішов до Серет -ського ліцею.

Закінчую цей діалог і хочу сказати, що ГаньоШоргут це людина, яка цілою душею підтримува-ла і нині підтримує українську культурну діяль-ність в Него стині своєю скрипкою і барабанами.Після репетицій театру і хору Ганьо до пізньоїночі грав, а молодь – танцювала. Ганьо сповнив80 років, але він і нині допомагає негостинськомуансамблю «Червона калина».

– Дякую тобі, ганю, що ти так гарно розпо-вів про традицію негостинського весілля,бажаю тобі багато-багато здоров’я, щастя іще много літ прожити.

9Ukraînsykãc VISNÃK

З ансамблем «Червона калина»

НЕгОСтИНСьКИй МУЗИКаНт ММ ИИ ХХ аа йй ЛЛ ОО ШШ ОО РР гг УУ тт(Продовження з 8 стор.)

З 18 по 21 квітня відбулася Національнаолімпіада з української мови та літератури умісті Клуж-Напока. Взяли участь 47 учнів,які вивчають українську мову з повітівБотошани, Марамуреш, Сучава, Тіміш таКараш Северін. Організаторами олімпіадивиступили Міністерство освіти Румунії таКлузький повітовий шкільний інспекторат,Клузький філологічний факультет, за фінан-совою підтримкою Союзу українців Румунії.Серед присутніх, які привітали учнів, вчите-лів та батьків, були: генеральний шкільнийінспектор Клузького повіту, радник у Міні -стерстві освіти Ельвіра Кодря, лектор укра-їнського відділення Клузького філологічногофакультету Іван Гербіль та голова Союзуукраїнців Румунії Микола Мирослав Петре -цький.

Після написання письмових робіт учні тавикладачі мали нагоду відвідати місто Клуж-Напоку. На олімпіаді виступили ансамбль«Червона калина» з Негостини Сучавськогоповіту, наставник Юліан Кідеша, та інстру-ментальний гурт теж під назвою «Червонакалина» з Вишньої Рівни Мараму реськогоповіту, керівник Мирослав Петре цький.

Сімона Малярчук, шкільний інспектор зукраїнської мови у повіті Марамуреш, розпо-віла про участь учнів Марамуреського пові-ту в олімпіаді: «Наші учні дуже чекають цезмагання. Спочатку проходить шкільнийетап, а потім повітовий та національнийетапи. У наших змаганнях беруть участьучні, починаючи з 7 до 12 класів. Вони добрепідготовлені. Вони готуються цілий рік заспеціальною програмою. Цього року нампощастило, тому що наші учні отрималидуже добрі результати. Із 16 учнів 12 повер-нулися додому із преміями та відзнаками, аще 4 учні отримали подарунки та грошовінагороди від СУРу. Олімпіаду з українськоїмови та літератури організували Міністер -ство освіти та Клузький шкільний інспекто-рат, але фінансове сприяння СУР було дужезначне у цьому році. Хочу подякувати запрекрасні умови проживання, за екскурсію,організовану до соляної копальні Турда.Діти дуже добре почували себе. Вони позна-йомились з дітьми з інших повітів. Я можуствердити, що рівень знань наших дітей під-вищується щороку. Вони усвідомлюють, щозавдяки українській мові їм буде відкритобагато можливостей. Вони мають можли-вість поступити на факультети іноземнихмов та літератур, на український відділ уКлужі, Сучаві та Бухаресті. Мені здається,що в останні два-три роки велику увагу при-діляють українській мові як діти, так й бать-ки. У нашому повіті українська мова вивча-ється у селах та містах, де проживають

українці. Також у місті Сігету-Мармацієйпрацює єдиний ліцей з українською мовоювикладання імені Тараса Шевченка. Почи -наючи з минулого року, все більше учнівпоступають у цей ліцей, що нас дужерадує».

александру Луцак, учень 11 класу ліцеюім. Тараса Шевченка, який отримав першупремію, поділився своїми думками проучасть в олімпіаді: «На мою думку, вимогине були важкі. Я старався правильно писатиі відповідати на теми конкурсу. Я взяв участьу екскурсії до соляної копальні Турда, позна-йомився з учнями у інших повітів. Я люблюукраїнську мову, тому що це моя рідна мова.У майбутньому я хочу стати викладачемукраїнської мови.»

Учителька антонета Крайнічук, яка вик-ладає українську мову в ліцеї ім. Лацку Водев Сереті Сучавського повіту: «Із Серетськоголіцею імені Лацку Воде взяли участь в олім-піаді 10 учнів, які отримали гарні результати.Підготовка учнів олімпійців нелегка. Цеозначає багато зусиль з боку учнів і викла-дачів. Але велика радість і задоволенняприходять тоді, коли вони повертаютьсядодому з нагородами. Олім піада з українсь-кої мови та літератури це важливий конкурс.Беручи участь у олімпіаді, учні мають мож-ливість оцінити свої знання, мають змогупоказати свої здібності. Задоволення прихо-дить не тільки від участі в олімпіаді, але йвід відвіданих ними місць і знайомств. Ярада, що вони люблять українську мову.Слід уточнити, що багато з них належать дорізних творчих колективів, танцюють укра-їнські танці й думаю, що й це їм допомогло,заохотило їх вивчати українську мову. Вониусвідомлюють, що у них додаткові можливо-сті. Ми живемо недалеко кордону з Укра -їною, і вони можуть знайти місце праці напунктах перетину кордону.»

Учениця 10-го класу Чезара Скіпор зліцею ім. Лацку Воде – Серет, яка отрималапершу премію на Олімпіаді з українськоїмови та літератури, з максимальною оцін-кою, також поділилася своїми враженнямивід участі в олімпіаді: «Національна олімпіа-да з української мови та літератури цьогороку відбулася у місті Клуж-Напока, яке єодним з найгарніших міст Румунії. Я маланагоду відвідати це місто та дізнатися біль-ше про його історію. Воно мені дуже сподо-балося. Також мені сподобався Клузькийфакультет, де відбулася олімпіада. Я маланагоду познайомитися з гарними людьми,навчитися багато цікавих речей, які, мабуть,допоможуть мені у майбутньому. Українськамова дуже важлива для мене, тому що цемоя рідна мова, якої навчила мене рідна

ненька, для мене вона найкраща мова усвіті. Люблю, що вона така мелодійна, начепісня. З дитинства я вирішила стати вчи-телькою української мови, і тому обралавивчати українську мову у нашому ліцеї йдотримуюся мого вибору, хочу поступитидалі на факультет іноземних мов, на укра-їнський відділ. Десятка, оцінка яку я отрима-ла на олімпіаді з української мови і літерату-ри, це найвища нагорода за мою працю.Поряд з вчителькою Антонетою Крайнічук япрацювала не тільки на уроках, а й поза-класно. Я з великим задоволенням беруучасть у різних конкурсах, але українськамова це мова моєї душі і я раджу тим, хтовивчає українську мову, любити й не цурати-ся її, читати українські книги, а найголовнішене забувати її, бо я вважаю, що люди, якізабувають свою мову, втрачають свою іден-тичність. Я член танцювального ансамблю«Козачок» із села Балківці Сучавського пові-ту, я горджуся тим, що завдяки нашомухореографу Петру Шойману у нашому селівідновилися українські танці, пісня і тради-ції.»

Для доброго проведення Олімпіади зукраїнської мови та літератури Союз україн-ців Румунії виділив значну фінансову допо-могу. Ми запросили голову СУР МиколуМирослава Петрецького сказати у чомуполягала ця фінансова підтримка: «Союзукраїнців Румунії вже 25 рік поспіль фінан-сово сприяє проведенню у добрих умовахолімпіади з української мови та літератури.Цього року були виділені кошти для прожи-вання, транспорту, грошових премій дляучнів та подарунків для учнів та вчителів, атакож для організованої екскурсії по містуКлуж та до соляної копальні Турда. Для насдуже важливо заохочувати учнів та вчителів,щоб вони зрозуміли, що збереження рідноїмови, традицій та культури є дуже важливаріч, бо без них жоден народ не може існува-ти. Ми стараємося організувати різні події йбачимо, що молодь, учні, вчителі та батькизрозуміли яку велику роль має збереженнярідної мови, традицій та культури. Ми такожпідписали угоду про співпрацю з Івано-франківською обласною адміністрацією дляпроведення курсів з підвищення кваліфікаціїдля вчителів української мови та учнів, якіотримали добрі результати на різних конкур-сах, організованих Міністер ством освіти,Союзом українців Румунії, шкільними інспек-торатами. Також ми провели переговори зміністром освіти Румунії та міністром освітиУкраїни щодо видання підручників з укра-їнської мови для учнів з Румунії. Ми знай -шли спосіб видавати ці підручники навіть уелектронному форматі, чого вимагає про-грама навчання в Румунії».

Були нагороджені наступні учні:

10 Ukraînsykãc VISNÃK

Христина ШтІРБЕЦь(Закінчення на 12 cтop.)

XXV-а НаЦІОНаЛьНа ОЛІМПІаДа З УКРаїНСьКОї МОВИ та ЛІтЕРатУРИЗ 18 по 21 квітня відбулася націо нальна олімпіада з

української мови та літератури у місті клуж-напока.взяли участь 47 учнів, які вивчають українську мову.

Михайло Гафія тРаЙСта

Дійові особи:

Пан Джорж – господар будинкуПан томас /Том/ – його брат, теж гос-

подар будинкуКарамфіл – їхній слуга

ЯВа 5

(Пан Том і Карамфіл)

Пан том: Ну, і накінець ти бачив її чині?

Карамфіл: Бачив пане, бігме бачив,поки не загасила світло, а опісля тількичув її, стогнала, як...

Пан том: Хто?Карамфіл: Як хто?! Калина.Пан том: Карамфіле, хіба я тебе про

Калину питаю?Карамфіл: А звідки мені знати, про

кого ви питаєте?...Пан том: Якщо не знаєш, то чому від-

повідаєш?...Карамфіл: Щоб, не дай бог, пан не

подумали, що я дурень.Пан том: А ти тільки вдаєш його із

себе.Карамфіл: Якщо панові так вигідно, я

не протів...Пан том: Про пляшку питав я,

Карамфіле.Карамфіл: А-а-а, про пляшку?! Пан том: Так, Карамфіле, про пляш-

ку!Карамфіл: З горілкою?Пан том: Так, з горілкою, Карамфіле!Карамфіл: В якій залишилось на два

пальці горілки?Пан том: З якої було відпито на два

пальці горілки!Карамфіл: Такої не бачив, здавна не

бачив такої, а колись, коли ваш покійнийбатько...

Пан том: Залиши батька в спокою,ліпше скажи, де ти її поставив?

Карамфіл: У ліжко, пане. Пан том: В чиє ліжко?Карамфіл: В її, бо моє надто вузьке... Пан том: Карамфіле, ти про кого?Карамфіл: Про Калину, пане.Пан том: А я питаю тебе про пляшку!Карамфіл: Ну, то питайте, пане.Пан том: Де ти її поставив?Карамфіл: Не пам’ятаю, пане.Пан том: Тепер вдаєш з себе й

забудька?Карамфіл: Якщо пан так хочуть, я не

протів. Пан том: Карамфіле, ану ходи ближ-

че (робить йому знак пальцем, щоб при-близився).

Карамфіл: Якщо панові так вигідно, яне протів...

Пан том: Дмухай! Карамфіл (Оглядається навколо

себе і, побачивши на столі свічки, вка-зує пальцем на них): Почекайте, хайзапалю їх.

Пан том: Що хочеш запалити, Карам -філе?

Карамфіл: Свічки, пане, свічки.Пан том: Навіщо?!

Карамфіл: Щоб дмухати в них...Пан том: Не треба їх палити.Карамфіл: Е ні, паночку, я в погашені

свічки дмухати не буду, як дурень у квас-не молоко.

Пан том: А хто тебе заставляє дмуха-ти у свічки?

Карамфіл: Ви, пане.Пан том: Ти на мене дмухни, Карам -

філе.Карамфіл: На вас?Пан том: На мене, на мене, Карам -

філе.Карамфіл:Так прямо вам в рот?Пан том: Так прямо.Карамфіл: Прямо в ніс?Пан том: Прямо в ніс.Карамфіл: Так прямо в душу?Пан том: Прямо в душу, Карамфіле.Карамфіл: Ні пане, не можу.Пан том: Чому не можеш, Карам -

філе?Карамфіл: Боюся, пане.Пан том: Ти не тільки дурень і забу-

вайко, а ще й боягуз?Карамфіл: За вас боюся, пане.Пан том: За мене?!

Карамфіл: Якщо дмухну на вас, виможете обімліти, втратити свідомість, недай Бог по...

Пан том: А чому я маю обімлівати івтрачати свідомість, або, не дай Бог,по...?...

Карамфіл: Тому що ви...Пан том: Тому що я?...Карамфіл: Ви забули прийняти пілю -

льки і можете... я зараз... (хоче вийти).Пан том: Карамфіле!Карамфіл: Слухаю, пане.Пан том: Щоб не шукати тобі пілюль-

ки й пляшку, яку ти випив, побіжи докорчми і повернись з пляшкою горілки.

Карамфіл: Мудрість мудрістю, пане,у вас гострий розум, величезна муд-дрість, тільки, на жаль, у вас немає...

Пан том: Чого?...Карамфіл: Грошей, пане, бо корчмар

на борг і на розум не дає ні краплини. Пан том: Я ж тобі вчора дав аж дві

сотні.Карамфіл: А я вам вчора приніс аж

дві пляшки. Пан том: Тоді де ділася одна, ти

випив її, а потім докінчив і другу?!Карамфіл: Якщо панові так вигідно, я

не протів...Пан том: Ану, пошукай в кишенях,

може, стільки знайдеться на пляшкугорілочки.

Карамфіл: Пан правий, як завжди(хоче пхати руки до кишені пана Тома).

Пан том: Не в моїх кишенях, Карам -філе!

Карамфіл (Дивиться навкруг себе):А в чиїх?

Пан том: У твоїх!Карамфіл: У моїх?!Пан том: Так, Карамфіле, у твоїх!Карамфіл: Якось незручно.Пан том: А ти попробуй.Карамфіл: В лівій чи в правій?Пан том: В обох.Карамфіл: А що, пан хоче бенкет

влаштувати?Пан том: Карамфіле, ти подібний

до... (вказує на портрет своєї бабусі).Карамфіл: А ви до моєї покійниці.Пан том: Звідки ти це взяв?Карамфіл: Вона давала мені ранком

десятку, а вечером лаяла і говорила, щоя ходжу до мужчин.

Пан том: Чому до мужчин?Карамфіл: Та з десяткою не можна ні

напитися, ні до жінок ходити.Пан том: Ха-ха-ха... ну й жартун з

тебе Карамфіле, давай, біжи за горіл-кою.

Карамфіл: Одну пляшку чи дві?Пан том: Якщо тобі так вигідно, я не

протів.(Далі буде)

ЧУДОтВОРНИйПОРтРЕт

(Комедія в трьох діях)(Продовження з минулого числа)

11Ukraînsykãc VISNÃK

* сторінка письменника * сторінка письменника * сторінка письменника *

І цього року на початку квітняучні школи з марамороськогосела Вишівська Долина бралиучасть у конкурсі «Істо рія й тра-диції українців» /восьмий ви -пуск/, який відбувся в містіСучава, де посіли третє місце.

Підготовили до цієї події коро-тенький момент вечорниць, наякому були присутні гарні молодідівчата, чемні молодиці, госпо-диня та її діти, а також завіталидо них і молоді веселі легіні, якідопомогли їм робити і розвесе-лили всіх українськими коломий-ками.

Такі події та конкурси дужеважливі як для учнів, так і длявикладачів. Учні мають нагодунавчитися дуже багато цікавихречей про минулі часи українцівта про різні звичаї й традиціїукраїнців в інших регіонахнашої держави. Обов'я зковопотрібно тут згадати, що україн-ці із Мара мориша, коли дохо-дять до Суча ви, з нетерпіннямчекають поба чити майстерністьучнів, які так прекрасно роз-мальовують писанки.

Цей конкурс особливий тим,що заохочує й дошкільниківбрати участь у ньому. Вже знако-

мі для учасників та організаторівконкурсу дошкільники із цент-рального городчика школи зВишів ської Долини, які й цьогороку зайняли перше місце.Поздоровляємо вчительку Нар -чісу Греченюк, яка вміє прищеп-лювати своїм дошкільникамлюбов до української мови та дорідного краю.

В давні часи вечорниці буличастиною життя людей, де всіприсутні вчилися один від друго-го все робити, що було потрібнодля домашнього господарства.

Сьогодні, коли вечорниці вже невідбуваються так часто, якдавно, передати молоді тради-ційні заняття українців належитьвикладачам. Сьогодні є учні, якіне знають що то вечорниці,веретено, кужіль, кросна, алевони із зацікавленням слухають ілюблять учитися про все це.

У нашому селі люди не пере-

стали шанувати і часто одягатитрадиційний одяг, тому жінки інавіть дівчата не пересталивишивати сорочки. В селі Ви -шівська Долина не існує зараз

сім'ї, в якій би не була вишиван-ка в кожного члена, від малень-ких діточок до старших людей.

Під час цієї події учні навчи-лися мотати прядену вовну ізверетена у клубок, паруватидовгу нитку вовни для тканняліжників, вишивання, чіхраннявовни, приготовлення клубків ізтовстою ниткою для цолів,рубання полотна для веріт.

Щоб розвеселити присутніх навечорницях, учні приготовиливеселі коломийки. В кінці вечор-ниць малі діти господині, якілущили кукурудзу та квасолю,дістали вишиті рушники і пред-ставили гарний танець, під керів-ництвом пані Славки Бой чук.

Поздоровляю організаторівконкурсу, приношу подяку СоюзуУкраїнців Румунії за підтримку ізакінчую такими словами, якимизакінчилися і вечорниці: «А всімдітям, присутнім на наших ве -чорницях, хочемо побажатирости добрими і працьовитими,чесними і вмілими, чуйними ітворчими, щоб уміли бачитикрасу рідного краю і захоплюва-тись нею, щоб змалку вивчалитрадиції, історію свого народу інесли у своїй душі все те най-краще, що є у нас, українців!»

Марія ПаПаРИга

1. ваСиль денІС СеМенюк – 7-ий клас – вишавськадолина, Марамурш – І премія

2. клаУдІУ онУц СидоРяк – кричунів – ІІ премія3. СеРджІУ кРІСтІан ШофІнець – 7-ий клас – Ремети – ІІІ премія 4. аННаМаРІЯ МаЧОКа – 7-ий клас – Ремети – відзнака

5. НатаШа ШОйМаН – 8-ий клас – Балківці – І премія6. жЕССІКа РаХЕЛа БІЛЧЕК – 8-ий клас – Кричунів –

ІІ премія7. аЛЕКС ОШтЕПОК – 8-ий клас – Бальківці – ІІІ премія8. МаРІЯ МЕДЕЛІНа МІХайЛЕСКУ – 8-ий клас – Ботошани –

відзнака

9. ДЕНІСа ЛОРЕНа КОЗаЧУК – 9 -ий клас, ліцей ім. ЛацкуВоде – Серет – І премія

10. ЛаВІНІЯ ЛОНтЯ – 9-ий клас, ліцей ім. тараса Шевченка –ІІ премія.

11. фЛОРІКа ЛЕВа – 9-ий клас, Ліцей ім. тараса Шевченка –ІІI премія

12. ІЛІНКа аНДРЕІа жІгІР – 9-ий клас – Ліцей ім. Лацку Воде– Серет – відзнака

13. ЧЕЗаРа НІКОЛЕта СКІПОР – 10-ий клас – Ліцей ім. ЛацкуВоде – Серет – І премія

14. МаРІаНа аНКа БОйЧУК – 10-ий клас – Ліцей ім. тарасаШевченка, Сігету-Мармацієй – ІI премія

15. таБІта ЧОБаНюК – 10-ий клас – Ліцей ім. Лацку Воде –Серет – ІII премія

16. СВІтЛаНа ПЕРОжУК – 10-ий клас – Ліцей ім. тарасаШевченка – відзнака

17. аЛЕКСаНДРУ ВаСИЛь ЛУЦаК – 11-ий клас – Ліцей ім.тараса Шевченка, Сігету-Мармацієй – І премія

18. аЛІН гРІгОРаШ – 11-ий клас – Ліцей ім. Лацку Воде,Серет – ІІ премія

19. ДІаНа ЕМаНУЕЛа гаВРИЛЯК – 11-ий клас – Ліцейім. тараса Шевченка, Сігету-Мармацієй – ІІІ премія

20. НатаШа аЛЕКСаНДРа КІРІаК – 11-ий клас – Ліцейім. Лацку Воде, Серет – відзнака

21. ДжОРДжІаНа НІКІфУРюК – 12-ий клас, Ліцейім. Еудоксіу гурмузакі, Радівці – І премія

22. МЕДЕЛІНа гРИгОРаШ – 12-ий клас, Ліцей ім. ЛацкуВоде, Серет – ІІ премія

23. йОНЕЛа ДІаНа гОДИНКа – 12-ий клас – Ліцейім. тараса Шевченка, Сігету-Мармацієй – ІІІ премія.

12 Ukraînsykãc VISNÃK

Вішовельські вечорниці у Сучаві

XXV-а НаЦІОНаЛьНа ОЛІМПІаДа З УКРаїНСьКОї МОВИ та ЛІтЕРатУРИ(Початок на 10 стор.)

З давніх давен жителі Буковини, Під -карпаття і Карпат, чи то українських, чирумунських, розводили і ще розводятьовець. Кожен господар поряд із рога-тою худобою утримував і кілька овець,які рятували його у трудні, непередба-чені, несподівані часи. Недарма у наро-ді кажуть:

«вівця – то кожух,свита і душа сита».

Вирощування худоби і трішки лісо-рубства – це єдині заняття горян. Навітьфольклор розказує про цю справу:

«Чорна гора хліб не родить,Шкода ї орати.вна однако нас кохаєтак, єк рідна мати.Хоть уна нас не годуєжитом і пшеницев,але за то викохуєСиром та й жентицев».

географічне розташування, природ-но-кліматичні умови та рельєф дозво-ляли утримувати овець у Кар патах.Обслу говують отару овець два вівчаріта декілька собак. Отара – це група тва-рин від 300 до 1000 голів. На Закарпаттіці отари більші, переважно 700-1000голів, а у нас, на Буковині, отари, зви-чайно мають 300-400 голів. але це неозначає, що як овець мен ше, ніж 300, невиганяють їх на полонину.

господарі міняють пасовище: там, девипасалася велика рогата худоба, обо -в’я зково три роки випасають на цихугіддях овець. Доказано, що навіть безгербіцидів і мінеральних добрив уро-жайність сінокосів можна підняти такимспособом.

Щодо продуктів, отриманих від о -вець, то тут на першому місці відомавсім бринза. Давно бринзу виготовлялитільки із овечого молока, але в останнійчас є вівчарі-ватаги, що мішають овечемолоко наполовину із коров’ячим, і дотого намагаються переконати, що цябринза краще зберігається.

Для мене – це пояснення не перекон-ливе, бо я разом із старшим братом двароки, тобто два літа, був у стаї, яккажуть горяни. Я впізнаю сорт будза –цей овечий, цей коров’ячий, а цей міша-ний. Правда, щодо споживання овечабринза занадто жирна і хворим напечінку рекомендується споживати їїпомірно. Люди купують бринзу у поло-нині, бо тут її приготовляють спеціаліс-ти. Дома майже ніхто не може перероби-ти сир у бринзу так, як у стаї.

Другим продуктом є вурда (урда).Вурда має короткий термін зберігання.

Раніше гуцули не мали жодного

одягу, в якому не домінувала б продук-ція вівчарства, а саме сукно, з якоговиготовляли верхній одяг на 100 відсот-ків з вовни. З вовни плели светри,пуловери, капці, рукавиці, панчохи інавіть капелюхи виробляли із вовни.

Ліжники, килими, доріжки (покриттяна підлогу), бараниці, кожухи, киптарі,рукавники, дублянки, шапки також виго-товляли із овчини.

треба признати, що в Румунії заостанні десятиріччя вівчарство занепа-

ло, бо румунські бізнесмени придумализаробити грошей без великого труду.Почали привозити турецьку ношу, дуженеякісну. тепер ринки в Румунії і вУкраїні продають товари китайськоговиробництва. Вони блищать, лиш якос-ті в них немає.

Приємно бачити в Україні, а головнов гуцульському краї, інтерес до відрод-ження народного промислу. На базарахв Чернівцях, Косові, Кутах, Коломиї таінших місцевостях знаходяться всілякігосподарські речі, виготовлені народ-ними майстрами. Хто відвідує Україну, звеликим задоволенням бачить пере-важну частину молоді в народномуодязі. На фестивалях народні умільціорганізують виставки із продажем.

Я впевнений, що всі компоненти,наприклад, народного костюма або

предмети господарського вжитку ви -роблені із автохтонних матеріалів.

Оскільки в Україні і в Румунії науко-во-технічний прогрес приніс нові штуч-ні матеріали хімічного складу, то одягвівчарської продукції відійшов на дру-горядну позицію і терпить певне зву-ження галузь вівчарства. Знаю, що вУкраїні тепер працюють державні про-грами підтримки вівчарства. Зокрема,працює програма держпідтримки госпо-дарів, які утримують понад 20 овець ібільше 10 голів вівцематок. У нас, вРумунії, також діють різні пільги в галу-зі вирощування великої рогатої худобита овець, а також і в бджільництві. Цігалузі підтримані фінансово, так звани-ми «субвенціями».

також в Україні набува-ють широкого застосуваннявироби з вовни у виглядіподушки, ковдри, кожухів,светрів, в’язаних капців,рукавиць, сандалів.

Щоб надалі продовжува-ти і розвинути на вищомурівні промисли народнихвиробів для домашньоговжитку, ткацтво, кушнірствов першій мірі, потрібно матиматеріальні умови, вирощу-вати вівці. На жаль, доне-давна ця справа не буланаціональним пріоритетомв Румунії. Про це я багато

прочитав у румунській пресі: прома сивний імпорт вовни, навіть ізавстралії, де підприємці мали нагодувідвідати державу-континент, побутикілька днів на громадські гроші за океа-ном і тд.

Думаю, що в Україні, го ловно в гу -цульському краї, якого дуже добрезнаю, здій снення проектів в зоотехніці,головно у відродженні вівчарства, тра-диційних ремесел, у продажі молочнихпродуктів приводять до поліпшенняматеріального рівня горян. І вберутьсянаші гори і полонини у більш чисельніотари з блеянням овець та різноголос-сям дзвіночків, з мелодією трембіти тасопілки та гавканням собак, тріскотомполонинської ватри та смаком гуцуль-ської бринзи.

юрій ЧИга

13Ukraînsykãc VISNÃK

«ВІВЦІ МОї ВІВЦІ, ВІВЦІ та ОтаРИ...»

нещасні не мають друзів. (Джон Драйден)

Без дружби ніяке спілкування міжлюдьми не має цінності.

(Сократ)

довіра – перша умова дружби. (Жан де Лабрюйєр)

Без справжньої дружби життя –ніщо. (Цицерон)

У бідності та інших життєвихнещастях справжні друзі — ценадійний прихисток.

(Аристотель)

У дружбі немає ніяких розрахун-ків і міркувань, окрім неї самої.

(Мішель де Монтень)

дружба – найнеобхідніше дляжиття, так як ніхто не побажаєсобі життя без друзів, навіть якщоб він мав усі інші блага.

(Аристотель)

дружба і довіра не купуються іне продаються.

(Г. Троєпольський)

друг – це найкраще, що в тебеможе бути, і найкраще, чим можешбути ти.

(Дуглас Пейджест)

дружба робить час процвітанняпрекраснішим і полегшує горе тим,що дає можливість розділити йогоз другом.

(Цицерон)

дружба є рівність. (Піфагор)

дружба подвоює радості і скоро-чує наполовину прикрості.

(Ф. Бекон)

Хороші друзі дістаються тому,хто сам уміє бути хорошим дру-гом.

(Нікколо Макіавеллі)

обирай друга, не поспішаючи, щеменше квапся проміняти його.

(Бенджамін Франклін)

дружба може з'єднувати лишегідних людей.

(Цицерон)

14 Ukraînsykãc VISNÃK

дитячі сторінки

***Слоненяті чи качаті,котеняті чи курчатідасть пігулку чи відвардруг тварин…

***

він воює з жовтим падолистом, Щоб було в дворі охайно й чисто.Рано-вранці чути «вжик» та «вжик» –Підмітає тротуар…

***нове плаття в мене файне,Бо пошив його…

***Рівно цеглу викладає,дах старанно покриває…каменяр і покрівельникносять назву…

***Шторм його не налякає,адже він штурвал тримає.Через море й океанводить судно…

***вміє справно рахуватиІ товар пропонувати.Зошит, книгу, олівецьвидає нам…

***цвяхи, сокири, пила,Стружок ціла гора.це трудиться працівник –Робить нам стільці...

***Стук летить із-під коліс,Мчить до нас сталевий віз.Потяг водить не таксист,не пілот, а...

ВВ іі дд гг аа дд аа йй тт ее

Склав Микола КУРИЛюК

МаШинІСт

ветеРинаР

БУдІвельник

двІРник

теСляР

диЗаЙнеР

ПРодавець

каПІтан

цитати вІдоМиХ людеЙ ПРо дРУжБУ

15Ukraînsykãc VISNÃK

дитячі сторінки

Cтopiнки cклaлa Tepeзa ШeндPoю

Борис ОЛІйНИК (1935-2017)

ПІСНЯ ПРО МатІРПосіяла людям

літа свої літечка житом,Прибрала планету,

послала стежкам споришу,Навчила дітей,

як на світі по совісті жити,Зітхнула полегко -

і тихо пішла за межу.- Куди ж це ви, мамо?! -

сполохано кинулись діти.- Куди ви, бабусю? -

онуки біжать до воріт.- та я недалечко...

де сонце лягає спочити.Пора мені, діти...

а ви вже без мене ростіть.- та як же без вас ми?..

та що ви намислили, мамо?- а хто нас, бабусю,

у сон поведе по казках?- а я вам лишаю

всі райдуги із журавлями,І срібло на травах,

і золото на колосках.- Не треба нам райдуг,

не треба нам срібла і злота,аби тільки ви

нас чекали завжди край воріт!та ми ж переробим

усю вашу вічну роботу, -Лишайтесь, матусю.

Навіки лишайтесь. Не йдіть.Вона посміхнулась,

красива і сива, як доля,Змахнула рукою - злетіли увись рушни-ки.«Лишайтесь щасливі», –

і стала замисленим полем,На цілу планету,

на всі покоління й віки.

За РІКОю тІЛьКИВИШНІ...

За рікою тільки вишні...тільки вишні... тільки вишні

та дорога за тумани утіка.І ніхто мене не чує,

і ніхто мені не пише,І ніхто мене не жде і не гука.Це тому, що цього ранку

з-над ріки умовним стукомВірний дятел мені вістку переслав,Що, мовляв, на видноколі

засвітилася розлука,Що печаль до мене плине в два весла.Це тому, що за рікою

тільки вишні... тільки вишні,а у річці скаламучена вода.Це тому, що цього ранку

ти на берег мій не вийшлаІ не вийдеш – мені дятел передав.Це тому, що в цьому світі

загубитися не важкоМіж провулків, віражів і вітражів.

Це тому, що інші встиглиобірвати всі ромашки, –

а мені тепер на серці ворожить?Це тому, що мені в серці

поселилась тиха мука,Це тому, що... це тому, що...

це тому,Що на обрії моєму

засвітилася розлукаІ розтала у вишневому диму.

ПІСНЯМ. т. Рильському

Котись полем,перекотиполе,

Перейди річку болю,Де зійшлися посестри:

тополяІ калина з вербою.

Поспитайся їх,перекотиполе,

Чом схилились журбоюПонад шляхом –

молода тополяІ калина з вербою!

Відказали сестри йому в тузі:– а вже плакать несила.Несуть в пісню

побратими-друзіНашого Максима.

Одспівало серце,одлюбило -

Не збудить, не покликать.голова його

на хмарину білуОпустилась навіки.

...а як місяць повен уродився,До сестер із-за яруПрийшов тихо, низько уклонивсяКучерявий явір.

– Хто ти? – сестрисеред шляху стали,-

та куди йдеш так пізно?І сказав їм явір тонкостанний:– Я – Максимова Пісня...

СИВа ЛаСтІВКаМамо, вечір догоря,Вигляда тебе роса,тільки ж ти, немов зоря,Даленієш в небеса,Даленієш, як за віями сльоза.

ти від лютої зимиЗатуляла нас крильми,Прихиляласятеплим леготом.

Задивлялася білим лебедем,Дивом-казкоюЗа віконечком, -Сива ластівко,Сиве сонечко.

Сад вишневий на порі,Повернулись журавлі.а мені, як до зорі,Долітати на криліВсе до тебе, як до вічної зорі.

там, де ти колись ішла,тиха стежка зацвілаВечоровою матіолою,житом-долею світанковою.

Дивом-казкою,юним соняхом, –Сива ластівко,Сиве сонечко...

тамара КОЛОМІЄЦь

ТравеньКилими із трав прославтравень берегами.В чистих росах їх поправ,Розчесав вітрами.Щоб рясніли, як з води,Поливав з хмарини.І весні сказав:– ХодиВ гори і в долини.Не натомишся в путі:Килими розкішні.Наливай жита густі,Яблука і вишні!...а весна сказала:– Ні,Не піду по світу.Вже ходити не мені,а жаркому літу.Не мені леліять плід.так ведеться здавен.Прощавай! –За нею вслідРушив з двору травень.

5-го травня відбулася друга зустріч національних меншинБуха ресту під наз вою «Весняні симфонії». На заході булиприсутні представники таких національних меншин: україн-ців, болгар, німців, мадярів, поляків, греків і татар. Впершецей захід був організований Сою зом Українців з Бухаресту вминулому році і цього року Союз вирішив продовжити тради-

цію. Оскільки зустрічбула приурочена ве -сняним традиціям –представники кожноїменшини розповілипро свої весняні тра-диції. Зви чайно, бі ль шза все говорилося проВели кодні традиції. Всівиступаючі з жа лемспо ми нали про ситу -ацію, яка зараз склала-ся на Укра їні і добримисловами під бадьо ру -вали українську мен -шину у ці нелегкі часи.

Декілька приві таль -них слів сказали ОленаКуз мінчук, представ-ник Укра їнського По -соль ства в Румунії таМихай ло трай ста, за -ступник голови СУРу.

Останній зазначив, що це прекрасно, що ми живемо в світі, денаціональна приналежність не має зна чення, де всі лю ди рівні– у світі Європи.

так як ця подія була призначена культурі, Яросла ваКолотило, го лова Буха рестської організації СУРу ор ганізаторцього вечора, представила перший ансам бль – астерія. Цейму зикально-танцювальний ансамбль на чолі з їхньою керівни-цею, Сілві аною ад жіро, прекрасно розпочав вечір, музика

залунала по всьому залуКультур ного центру «Пе -тефі Шан дор», а танціпринесли усмішку на об -личчя всіх гостей. БогданПоліп чук, представникполь ської меншини, всіхрозсмі шив, прочитавшиза бавного віршика промрію продавця морозива,а анка Строеску прочита-ла ко ротку статтю проВели кодні звичаї поль -ської меншини. У паузахміж виступами юрій Чигарозповів про гу цульськізвичаї, а Кріна грінь про-читала короткий докладпро весняні звичаї україн-ців на півночі Румунії.фелічія Обле знюк, якаприїхали із Буко вини,своїм прекрасним співом

зігріла серця всіх присутніх,вона співала по-українськи іпо-ру мунськи. Во на приохочу-вала всіх бути до брими й зга-дала сло ва своєї мами, якаговорила: «Ми всі добрі і гарні,так що ми не по винні дозволи-ти злу обкружити нас, тому щовоно ще нікому не допомог-ло». Ще всі присутні моглипобачити майстер-клас по роз-пису писанок різними метода-ми, проведений по дружжямМарії та Івана горбан. Вечірзакінчився виступом відрод-женого ан самблю «Зоря»,який заспівав кілька україн-ських народних пісень.

Кріна гРІНь Фото авторки

16 Ukraînsykãc VISNÃK

УКРаїНСьКИй ВІСНИКUKRAINSKYI VISNYK

Шеф-редакторМИХайЛО МИХайЛюК

Редактор – тереза ШЕНДРОюТехноредагування і комп'ютерний набір: Тереза ШЕНДРОЮ

Редакція: Раду Попеску № 15, БухарестТелефони: 0212220755; 0212220737; 0212220748; 0212220724Друкарня S.C.SMART ORGANIZATION S.R.L., Бухарест, Румунія

ISSNN 1223-1614Redacþia: Radu Popescu Nr. 15, Sector 1, Bucureºti, România

Застереження* За достовірність фактів, цитат, власних імен та іншихвідомостей відповідають автори підписаних матеріалів. * Редакція може не поділяти точки зору авторів. * Надіслані до редакції матеріали не повертаються. * Редакція залишає за собою право скорочувати і редагуватинадіслані матеріали, не порушуючи їхнього основного змісту.

Подаємо нову адресу по інтернету нашої редакції:

E-mail: ukrainskyi.visnyk@gmail.com

Весняні симфонії

олена куз мінчук та ярослава колотило

фелічія облизнюк

Співає «Зоря» Група артистів польської меншини