cube lemberg 1

+38032 243 18 00+38050 317 23 80+38032 293 18 00

[email protected]

З нами можливо все...

м. Львів вул. Творча 8/3 поверх

Andy Warhol

Журнал зареєстрований у Міністерстві юстиції України. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації № 1132- 386 Р

Редакція не несе відповідальності за достовірність інформації, опублікованої на

основі рекламних матеріалів. Думка редакції може не збігатися з думками авторів. повне або часткове відтворення статей і матеріалів, опублікованих у “Cube“, без писмового погодження редакції заборонено.

Логінов НікітаШеф Редактор. Дизайнер

Тираж 2 000 примірників.www.cube.lviv.uae-mail: [email protected]тел: /063/74 84 220 Cube

Lemberg

Лаптєв АндрійРедактор

Cube

Гурский ЭвгенФотографCube

L o o k ` sf r o m

Cube0,68

CubeКіно: 500ДнівЛіта 0,3

Друга Обкладинка

cubelemberg.lviv.ua Cube/Лютий/2013 0,17

МартаСиркоФОТОХУДОЖНИК

ФОТОХУДОЖНИК


- Фотохудожник

Андрiй Iваськiв~Шлях до майстерностi~

Cube/Лютий/2013 cubelemberg.lviv.ua

Марта Сирко: Хороша фотографія – фотографія не технічна, а ідейна

Молода і перспективна, натхненна і справжня, творча і самобутня. Така вона – Марта Сирко. 17-річна студентка Академії мистецтв знімає чуттєві та емоційні фотографії, які завжди змушують затримати на них погляд. Такий талант Марти не залишилась непоміченим – вона вже провела дві своїх персональних виставки, і навіть ділиться майстерністю в одній з львівських фотошкіл.

Сама ж фотографиня переконана: фотографія – це щоденна праця над собою. З фотоапаратом чи навіть без нього.

МАРТАСИРКО

0,2

cubelemberg.lviv.ua

CUBE:Щотакедлятебе–хорошафотографія?

Насамперед я не вважаю, що технічному аспекті фотографія повинна бути досконалою. Хороша фотографія – фотографія не технічна, а ідейна. Фотографія , яка несе за собою якусь інформацію, має більшу цінність. Якщо це портрет, мені здається, насамперед повинна відчуватись ідея. А наскільки сама фотографія якісна… Це грає роль, але не таку велику. Адже найдорожчі фотографії у світі були зроблені на прості плівкові фотоапарати.

CUBE:Заякихобставинтобіфотографуватинайважче?

Я дуже боялась і переймалась під час своїх перших зйомок. У мене тряслись коліна, руки. Я боялась щось сказати моделі, скерувати її. Але поступово я набралась відважності і не соромлюсь говорити з моделлю. Навіть відчуваю у цьому потребу. Проте наразі мені найскладніше даються весілля. Протягом цілого дня потрібно не просто працювати з незнайомими людьми, але й розуміти їх – їхні почуття, емоції, переживати це разом із ними. Хоча чимало залежить і від самої пари….

Cube/Лютий/2013 0,21

CUBE:Яктиставишсядокомерційнихзйомок?

Від будь-якої зйомки я повинна отримати естетичне задоволення. Перш за все я повинна знімати для себе, робити те, що подобається винятково мені. Якщо мої погляди співпадають з поглядами замовника – це ідеальна співпраця. Але це знову-таки залежить здебільшого від людей.

CUBE:Наскількитидовіряєштому,щоговоритьпротвоюфотографіюпубліка?Ценатебевпливає?

Завжди! Особливо коли це критика компетентних людей. Коли хвалять – мені приємно, я намагаюсь бути ввічливою до таких людей – дякувати їм, відписувати. Адже вони так чи інакше приділили моїй роботі свій час. А це не може бути не приємно.

CUBE:Щотисамадумаєшпросвоютворчість?

Я розумію, що у мене роботи нормальні. Але є і набагато кращі! Я завжди незадоволена своїми фотографіями і можу охарактеризувати проблему, недолік кожної. Але я повинна зізнатись – я дуже часто лінуюсь. І якби цього не робила, то, можливо, знімала б ще краще.

CUBE:Тобінабридаютьтвоїроботи?

Так. У мене лежить чимало фотографій з виставок. І я не хочу їх навіть вдома вішати. Можливо, з часом буде краще, і я зміню свою думку. Адже я впевнена – на кожну мою фотографію знайдеться принаймні одна людина, яка її

cubelemberg.lviv.ua

МАРТАСИРКО

Cube/Лютий/20130,22

любить. А мої роботи… Вони пливуть зі мною, хочу я цього, чи ні.

CUBE:Атобінабридаєфотографія?

Так! Дуже. Деколи у мене навіть бувають депресії. Минулого року, наприклад, був такий період, коли я не знімала два місяці. Яне могла визначитись, що я хочу знімати. Під впливом емоцій я пофарбувала стіну у своїй кімнаті в червоний колір. І от саме тоді усвідомила - на фоні цієї стіни я хочу фотографувати! І воно пішло далі... До того ж мені притаманна така особливість: я або не знімаю взагалі, або знімаю ледь не щодня.

CUBE:Аколитизнаходишчасцевсеобробляти?

У мене є така звичка – я обробляю фотографію одразу після того, як зробила. Я не відкладаю це на тиждень-два, а намагаюсь робити одразу. Я весілля можу віддати за два тижні. Можу сісти і зробити сто фотографій за ніч. Хоча, звичайно, буває, що адреналін від зйомки проходить і я починаю бачити певні недоліки обробки чи самої фотографії.

CUBE:Колитизнімаєш,типлануєшзйомкузаздалегідь?

Є фотографи, які роблять замальовки, вигадують зйомку наперед. Я певно мірою імпровізую. Я не п’ю з моделлю чай перед зйомкою, я не знайомлюсь із нею заздалегідь. Я продумую лише дрібні нюанси – одяг, макіяж. До того ж у мене часто виходить не те, що я хотіла, навіть якщо я намагаюсь планувати. Все , що я роблю – намагаюсь розговорити людину. Якщо людина розслаблена, якщо їй зі мною легко, то будуть хороші фотографії.


CUBE: Які в тебе творчі плани?

Я – як сірник. Я загорілась, у мене є план, я знімаю проект. А потім виникають суперечливі думки і я відкладаю ці плани у далекий ящик…

CUBE: Яку б пораду початківцям ти могла дати?

Я пам’ятаю , як починала я… Дослухалась до себе, робила те, що відчувала. Фотографами стають, а не народжуються. У цій справі - 10% - це талант, а 90% - робота. Тому, напевно, варто працювати. Працювати над собою.

Марта Сирко:

Хороша фотографія – фотографія не технічна, а ідейна


Cube/magazine/2013

Звичайна історія про двох співробітників - що може бути банальніше? Так, по суті, нічого. Але «500 днів літа» - це не простий фільм. Це фільм, в якому так і не зрозумієш, добре він закінчився, або погано. Режисер фільму, Марк Уебб, розбив історію про кохання по днях, а потім вирішив все перемішати, тому на самому початку ми бачимо сцену розставання. Але, мабуть, почнемо по порядку. Його звати Том Хенсон (Джозеф Гордон-Левітт), її Саммер Фінн (Зоуі Дешанель), і їх тягне один до одного, як це зазвичай буває в любовних історіях. Але є одне але: Том вірить в любов, в долю і щасливий кінець, Саммер ж навпаки - любові немає, відносини приносять тільки біль і страждання, і в житті все складається, як складається, не більше. Саммер не любить «навішувати ярлики», тобто

вона не хоче бути чиєюсь дівчиною. Коли все це починає з’ясовуватися, пригадується фраза сестри Тома на самому початку фільму: «Якщо їй подобається та ж розумна муть,

що і тобі, це ще не означає, що ви споріднені душі». Це перша важлива істина, яка прозвучала в цьому фільмі.

Все розгортається як у казці, але різниця в поглядах на відносини призводить до того, що Том і Саммер розходяться. Але Том, як останній романтик, все ще сподівається ... Однак його надії руйнуються, коли вони, після деякої перерви, зустрічаються знову, але руйнуються не відразу. У фільмі дуже наочно

показано те, як мрії Тома розходяться з реальністю ... Саммер виходить заміж, а Том залишається з розбитим серцем. Хоча хто його розбив? Схоже, сам Том це і зробив, коли вирішив будувати відносини з людиною, яка нічого йому не обіцяла і не давала ніяких гарантій.

«Ти думаєш вона єдина, але це не так ... Тобі згадується тільки хороше ... Ти в наступний раз пригадай все як слід ...», - істина № 2. На жаль, ця «історія про любов» вбила в Тома романтика: «Знаєш, що саме кепське? Усвідомлення того,

що все, у що ти вірив - абсолютна нісенітниця ». Те, що Том все усвідомив і переосмислив, дало йому новий поштовх у житті - він змінив роботу і почав займатися улюбленою справою, архітектурою. Життя змусило Тома зрозуміти себе. Життя - не казка, не роман, і не кіно. Життя - це життя! У ньому не все зрозуміло, особливо у відносинах між людьми. «Ти ніколи не хотіла бути чиєюсь дівчиною, а тепер ти чиясь дружина. Я не думаю, що зможу зрозуміти це коли-небудь », - цього не зрозуміє жоден чоловік на землі, тому що він чоловік, а жінка - це жінка.

Одне з головних питань фільму можна сформулювати так: кохання або закоханість? Та й взагалі, що таке кохання? Кохання спонукає думати в першу чергу про почуття інших, в той час як закоханість зосереджує увагу на своєму болі. Том Хансен закохався, і цим все сказано ... Так, стан ейфорії, дурна поведінка, надзвичайна тремтливість і ніжність - все це ефект закоханості, і все це було. Чи закохалася Саммер? Не знаю ... Можу сказати лише одне - вона перша зрозуміла, що нічого з їхніх відносин серйозного не вийде. Хто негідник - це вирішувати вже вам! Ще одне питання на засипку - чи є життя після кохання? Після літа приходить осінь, чи не так? Обов’язково подивіться «500 днів літа», і ви отримаєте відповідь на це питання! Відмінний фільм про життя, про нас, і про те, що трапляється з кожним!

cubelemberg.lviv.ua

днів літа

«Це не любовна історія, це історія про любов».


днів літа

cubelemberg.lviv.uaCube/Лютий/20130,32

Музика -

М УЗИК А

3

2 лютого, YELLOWCARD, Київ, клуб «BINGO», початок о 19:00.

2 лютого, електронний фестиваль «Ідеологія 10», Київ, клуб «Ste-reo Plaza», початок о 22:00.

2 лютого, Настя Маркова - SADE Tribute, Київ, ресторан-клуб «Толстой», початок о 22:00.

9 лютого, електронний фестиваль «Godskitchen», Київ, клуб «Ste-reo Plaza», початок о 21:00.

14 січня, Валентин Стрикало, Львів, нічний клуб «Millennium», початок о 19:00.

15 лютого, Ванесса Мей, Київ, НПМ «Україна», початок о 19:00.

23 лютого, Музичний колектив Петра Наліча, Київ, Центр культури і мистецтв НАУ, початок о 19:00.

23 лютого, Олександр Розенбаум, Київ, НПМ «Україна», початок о 19:00.

Музична АфiшаЛютий


- Музика

М УЗИК А


Музика -

КРАЩI АЛЬБОМИ 2012 РОКУ ЗА ВЕРСIЄЮ ЖУРНАЛУ CUBE

>>> любишь малювати або

вести нотатки?

так

смiлiше!!!!

Loginov Nikita


- Музика

cubelemberg.lviv.ua

ріумф Лани, на тлі попереднього провалу, виглядає вкрай цікаво. Цікаво те, що за попереднім релізом стояв продюсер Девід

Кейн, який працював з Полом Маккартні, The Strokes і Linkin Park. Той альбом, як і «Born to die», був класичною американською історією: романтика придорожніх кафе, знемога прерій і розбиті серця на хайвеї. Було б в тому альбомі трішки кантрі, портрет Лани прикрашав би кабіни далекобійників, а не модні сайти. Але залишимо минуле, так як сама співачка не любить про нього згадувати.

Скориставшись другою спробою стати знаменитою, Елізабет Грант (справжнє ім’я Лани Дель Рей) внесла деякий корективи у свій зовнішній вигляд і творчість. Якщо бути конкретнішим, то у неї знизився голос і збільшилися губи. Правда це може статися з кожним, а ось 20 мільйонів переглядів кліпу на пісню «Video Games» - це величезне досягнення. У загальній складності, саме «Video Games» стала тією піснею, де молода виконавиця знайшла свої інтонації. Решта ж пісень - це гра в ретро, що характеризується трепетними струнними і сумним фортепіано.

«Born to die» - це, безсумнівно, поп-альбом, але в ньому присутні елементи альтернативного хіп-хопу, седкора і інді. Після релізу, думки критиків були дуже

різними. Одні захоплювалися атмосферним звучанням альбому, інші ж критикували одноманітність і мелодраматичну структуру, порахувавши її занадто гнітючою протягом 12 треків. Але, не дивлячись на все це, альбом домігся величезного комерційного успіху. Він очолив чарти в одинадцяти країнах, включаючи Австралію, Францію, Німеччину та Великобританію. Станом на липень 2012 року по всьому світу було продано більш ніж 2 мільйони примірників альбому.

Саме тому наше видання не могло залишити без уваги Лану Дель Рей. Її альбом «Born to Die» - це, без сумніву, подія, хоч і досить суперечлива. Все-таки, є в ньому щось половинчасте і незріле. Ну що ж, будемо чекати чогось нового!

T

Lana Del Rey – «Born to die»


Музика -

cubelemberg.lviv.ua

ей реліз, на думку більшості, відбувся з великим запізненням. «Coexist» - це лише друга платівка надзвичайно популярного тріо The xx. Дебютний альбом

британців «хх» вийшов в 2009 і став одним з найбільш обговорюваних. Це не дивно, адже команда видала дійсно новаторський альбом, головною ідеєю якого став музичний мінімалізм. Всі, звичайно ж, хотіли продовження, але воно явно затягнулося. Група вирішила набратися досвіду і пограти на концертах, що викликало значні паузи в роботі над новим релізом. Але ми, все-таки, дочекалися!

«Coexist» - це істинно стиль The xx, стиль, де живуть у симбіозі гітара, готична атмосфера і багатолика електроніка. Місцями учасники колективу розбавили своє атмосферне звучання ритмічними хаус-бітами, але таких місць вкрай мало, щоб почати говорити про кардинальну зміну звучання. Музиканти продовжують берегти інтим і делікатну атмосферу, які стали фішкою колективу. Незважаючи на те, що музиканти стали більш експресивними, стали більш відкрито виражати свої емоції, в альбомі немає жодної пісні, яка б могла хоч крапельку претендувати на роль клубного хіта.

Якщо підсумувати, то «Coexist» - це сорок хвилин часу, які ви проведете як мінімум з користю. Але, швидше за все, ви отримаєте від нього задоволення. Учасники гурту зробили все можливе, щоб створити своїми піснями світ спокою і релаксації. Слухайте і насолоджуйтесь!

Ц

«COEXIST» - THE XX


- Музика

cubelemberg.lviv.ua

олектив з Уфи завжди піднімав у своїх піснях соціально-політичні теми. Хлопці робили це навіть тоді, коли це було ніби як і не модно. Ну а

тепер, коли про протест згадали й інші рок-музиканти, сумніватися в тому, що Lumen зі своїм альбомом залишиться осторонь, було нерозумно і безглуздо. І хлопці не підкачали! Альбом «На части» вийшов жорстким, чітким і спонукує до подвигів. Шкода тільки те, що змінити весь світ не зможемо ні ми, ні «Lumen».

Осторонь в платівці стоїть однойменна з альбомом композиція «На части». На тлі всіх інших пісень вона лірична і стримана. Але навіть у ній відчувається прагнення до свободи, боротьба і рух. Віддаючи

належне хлопцям, варто відзначити, що питання, які підіймаються в піснях, деколи занадто заїжджені і прямолінійні. Можливо, ми просто звикли, але, все одно, хочеться чогось нового і свіжого.

Підсумок наступний: альбом вийшов хльосткий, з м’ясистими гітарами і жваво витриманим темпом. Рекомендується слухати для отримання заряду бадьорості і спонукання перевернути світ догори ногами.

K

LUMEN – «НА ЧАСТИ»


Музика -

о за гурт такий - Classika? Це питання може виникнути у багатьох. Роз’яснюємо: Classika - це колектив всім відомого Сергія Бабкіна, якого я вважаю найкращим явищем на сцені

українського андеграунду останніх років. Чому ми не написали замість «Classika» просто «Сергій Бабкін». Справа в тому, що сам Сергій не раз натякав на його нерозривність з колективом. Тому все-таки Classika. Загалом, не суть важливо.Друге, що впадає в очі - це назва. Що ще за «Star’Yo»? Виявилося, що це пісні з попередніх сольних альбомів Бабкіна, які він вирішив зробити з колективом. Деякі

пісні змінилися до невпізнання, деякі цілком зберегли стару концепцію. Але в цілому, альбом справляє дуже приємне враження. Варто відзначити, що всі музиканти записувалися одночасно, тому в музиці відчувається, що звук живий.Творчий шлях Сергія Бабкіна починався з акустичної гітари і кларнета. Тепер його гурт Classika звучить як маленький оркестр - об’ємно, потужно та серйозно. Музиканти, які грають разом з Сергієм - справжні віртуози з прекрасним взаєморозумінням. Альбом «Star’Yo» є тому підтвердженням. До речі, Сергій сказав, що далі буде тільки «Nov’Yo»! Залишається тільки чекати, що ми і робимо!

CLASSIKA – «STAR’YO»

Щ

Мешканці Львова, які відвідали концерт Scorpions, напевно, досі не можуть відійти від цього колосальної для України події. Безсумнівно, даний концерт разом з Alfa Jazz Fest - це найгучніші і важливі музичні віхи минулого року для Львова. Але про це всі і все вже написали. Я ж пропоную згадати події минулого літа. Одне з низ викликано не менший резонанс, ніж «Скорпіони» у Львові.

Про інше, швидше за все, мало хто знає. Але про все по порядку.

Найяскравiшi музичнi подii року в Украiнi

Музика -

КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ЄВРО АБО ЯК ЛЕГЕНДИ КИЇВ ПІДКОРЮВАЛИ

Майже весь червень Україна та українці жили диханням чемпіонату Європи з футболу. Особисто я теж дуже ретельно відстежував усі перипетії цієї аж ніяк не частої події. Але при цьому я не забував і про культурну сторону даного заходу. Майже кожен день в фан-зонах всіх міст, які приймали чемпіонат, проходили різні ігри, конкурси і концерти. Найбільший інтерес, звичайно ж, викликав приїзд до Києва легендарного Елтона Джона і не менш легендарного гурту Queen з новим вокалістом Адамом Ламбертом. Концерт проходив 30 червня і присвячений він був боротьбі зі СНІДом.

Найскладнішим завданням для фонду Олени Пінчук, а саме він організовував концерт, було зібрати двох колосів музичної сфери в одному місці в один час. І тут на допомогу прийшов чемпіонат Європи з футболу з натовпами вболівальників, які перебували в Києві. Брайана Мея і Роджера Тейлора вдалося вмовити зробити дірку в концертному турне, яка якраз припала на запланований раніше виступ у Москві (Москву в результаті пересунули на третє липня). Елтона висмикнули до Києва буквально на один день. Той вислав «поперед батька в Київ» свою «Yamaha», а сам прилетів за пару годин до концерту і полетів відразу ж після нього.

Як не банально це звучить, але все було грандіозно! Людина, що придумала «рок на клавішах», подарувала Киянам і гостям столиці півтори години незрівнянної гри та живого вокалу. Queen відіграли трішкидовше.

НОВИЙ ВОКАЛІСТ «КВІНІВ»

- АДАМ ЛАМБЕРТ

- ЦЕ ЗВИЧАЙНО НЕ ФРЕДДІ МЕРКУРІ,

АЛЕ ВІН ПО-ВОЄМУ ГАРНИЙ.

Скопіювати легенду неможливо і, розуміючи даний факт, Адам не намагався це зробити. Можливо, це трохи засмутило шанувальників гурту, але тут вже нічого не вдієш. Натомість стара гвардія не підкачала! Брайан Мей і Роджер Тейлор показали, що у них є ще порох в порохівницях. Перший навіть сольно заспівав «Love Of My Life», тим самим дуже порадувавши публіку, а доспівав за Брайаном сам Фредді Меркурі, що з’явився на відеопроекції.

Захід викликав величезний ажіотаж, і подивитися на легенд прийшло близько 150 тисяч чоловік. І це не враховуючи тих, хто не зміг потрапити до фан-зони, оскільки правоохоронні органи закрили більшість входів і працювали тільки «на вихід» гостей. Одне тільки засмучує: порівняно мало у нас проходить таких великих концертів. Будемо сподіватися, що нові арени, побудовані для ЄВРО, будуть приваблювати світових зірок частіше заїжджати до нас у гості. А поки доводиться бути задоволеними тим, що маємо. Тому можемо з щирістю сказати Елтону Джону і групі Queen велике дякую!

>>>


- Музика

(ГІТАРНИЙ КАЙФ)33 серпня в Києві

пройшла, на мою думку, одна з самих епохальних подій року минулого. Можливо, говорять про неї не багато, але її значимість колосальна. Київ нарешті дочекався приїзду найкращих гітаристів сучасності - в національному палаці мистецтв «Україна» відбулося грандіозне гітарне шоу під назвою G3!

Минулого разу, коли Стів Вай відвідував Київ з майстер-класом, він пообіцяв, що обов’язково повернеться і відіграє повноцінний концерт. Деякі, звичайно, сприйняли ці слова всерйоз і почали сподіватися на швидке повернення. Більшість же списало дану фразу на прийняту в світі шоу-бізнесу ввічливість. Але все виявилося не так сумно. Так, ми не побачили Вая одноосібно, але ми побачили щось краще, я б сказав божевільне - три гітариста-віртуоза на одній сцені. Крім вищезазначеного Стіва Вая свою майстерність продемонстрували Джо Сатріані і Стів Морс.

Короткий «лікнеп»

ерший концертний тур G3 був організований Джо Сатріані в 1996-му році, коли він вперше відправився

гастролювати разом зі Стівом

Ваєм і Еріком Джонсоном. З давніх часів такі тури організовувались кожного року аж до 2007. Після досить довгої активної діяльності було взято перерву довжиною в 5 років. І зараз на наших очах відроджується ця прекрасна традиція, яка збере трьох віртуозів на сцені національного палацу мистецтв «Україна».

Незмінним учасником усіх шоу закономірно є Джо Сатріані - засновник G3. Нерозлучно за ним йде Стів Вай - ще один віртуоз, який, до речі, брав уроки гри на гітарі у Сатріані в далеких 70-х. Третім, але не зайвим, були такі великі гітаристи, як Брайан Мей, Джон Петруччі, Майкл Шенкер, Марті Фрідман, Пол Гілберт, Інгві Мальмстін та інші. Цього року місце третього займе Стів Морс.

Трішки про кожного

ДЖО САТРІАНІурнал “Guitar Player Magazine”, який опублікував результати опитувань серед

професіоналів, поставив Сатріані на 8-е місце серед кращих гітаристів всіх часів. Ще один цікавий факт: на сьогоднішній день тираж альбомів Джо перевищує 7 мільйонів, що для гітарної музики -захмарний результат. Крім музичного таланту, Сатріані володіє прекрасними

педагогічними здібностями. Через його руки пройшли вищезазначений Стів Вай, Кірк Лі Хемметт (Metallica), Ларрі Лалонд (Primus), Девід Брайсон (Counting Crows) і майстер джаз-фьюжену Чарлі Хантер. Безсумнівно, це один з найкращих гітаристів сучасності, що дуже сильно вплинув на рок-музику в цілому.

СТІВ ВАЙовгі роки Стів Вай вважається одним з кращих гітаристів на планеті. І це не випадково,

адже більше 20-ти років Вай - це законодавець мод в гітарному інструменталі. Захоплення викликає не тільки приголомшлива техніка та музична думка, але й артистизм Вая, його вміння подати музику, висловити емоції. Багато в чому завдяки цьому на концертах Стіва Вая завжди повні зали.

СТІВ МОРСітарист-трудоголік - цей термін дуже влучно описує даного музиканта. Чому? Тому що крім

того, що останні 18 років він є гітаристом Deep Purple, Стів активно розвиває свій проект Steve Morse Band, і при цьому він встигає їздити в турне G3. Красномовно свідчить про його працездатність кількість альбомів, де звучить гітара Морса, а їх вже налічується 47.

ПЖ

Д

Г

Cube/Лютий/2013 cubelemberg.lviv.ua0,42

Музика -

ЯкцебулоКонцерт G3 завжди проходить по накатаній

схемі: першим на правах засновника грає Джо Сатріані, за ним слідом іде Стів Вай і завершує першу частину запрошений «новачок», яким в цей раз буде Стів Морс. Потім всі троє виходять на сцену і народжують The G3 Jam, імпровізуючи класику року. Однак, в Києві все було навпаки, окрім The G3 Jam. Першим на сцену вийшов Стів Морс, після нього з’явився Стів Вай, і тільки в самому кінці Джо Сатріані. Проте на якість програми це ніяк не вплинуло!

Концерт закінчився, і це був явно неповторний вечір. Він навічно залишиться в пам’яті багатьох присутніх. Загалом, гарненько аналізуючи концерт, я зрозумів, що вони незрівнянні, і кожен з них зіграв божественно! Так само хочу сказати всім тим, хто не вважав цей концерт вартим, що вони багато чого втратили. І ще хотілося б передати людям, які сиділи в залі і клацали на своїх телефонах: “Не ходіть на концерти, якщо ви не знаєте що таке Рок-Н-Ролл!”

Нульовий випуск журналу Cube вийшов під музику The Cinematic Orches-tra - джаз-бенду, дуже тісно пов’язаного з кінематографом. Сьогоднішні наші герої теж у своїй назві згадують дане мистецтво, хоча їх зв’язок з ним не настільки тісний. Так, мова піде про Two Door Cinema Club - дуже цікавих хлопців з Північної Ірландії, які грають в стилі індії-рок, індії-поп та індітроніка. У групі всього три учасники - це Алекс Трімбл (фронтмен, гітара, синтезатор, вокал), Кевін Бейрд (бас-гітара, вокал), Сем Халлідей (гітара, вокал), але це анітрохи не робить їх звучання примітивним і нецікавим. Навпаки, іноді дивуєшся тому, скільки вони можуть вичавити зі своїх

інструментів звуку і драйву.Історія Two Door Cinema Club

почалася в 2007 році, коли хлопці познайомилися в коледжі, і в кінцевому підсумку вирішили створити музичний колектив. Судячи з усього, навчання мало приваблювала цих молодих людей, так як вони охоче кинули коледж, коли усвідомили, яких висот вони можуть досягти в світі музики і шоу-бізнесу. Two Door Cinema Club, звичайно ж, поки тільки починають своє сходження на музичний Олімп, але вже можна з упевненістю сказати, що потенціалу для досягнення намічених висот у них предостатньо.

Популярність до TDCC прийшла за

- i н д i - р о к з п р и с м а к о м ю н о с т i


Музика -

допомогою сучасних технологій. Так, Інтернет дуже допоміг хлопцям знайти і зацікавити свою аудиторію. І це дуже добре, тому що хлопці мали можливість записати свої пісні так, як вони хочуть, а не так, як модно, або як хоче лейбл. Особливістю «Кіноклубу» можна вважати відсутність барабанщика. Музиканти просто вирішили не мучити себе пошуками ударника і стали створювати біти за допомогою ПК. Але що стосується живих виступів, то TDCC таки вдаються до допомоги барабанщика, але не більше.

В активі Two Door Cinema Club вже є два повноцінних альбоми «Tourist His-tory» і «Beacon», кілька синглів і один EP «Four Words to Stand On». Критики не дуже добре зустріли дебютний альбом хлопців з Ірландії. Але 2 роки концертів, безліч фестивалів 2011 року, і величезна армія шанувальників на Fa-cebook говорять самі за себе. З приводу першого альбому в інтерв’ю Digital Spy Сем Халлідей сказав наступне: “Перший альбом хороший у тому сенсі, що це альбом маленьких поп пісень. Це весело, і ми не хочемо йти від цього, але в той

же час ми завжди повинні прогресувати”. Також Сем зауважив, що їм необхідно експериментувати в музиці, так як пісні першого альбому дуже схожі за своєю структурою. Не погодитися з ним вкрай важко.

Другий студійний альбом Two Door Cinema Club під назвою «Beacon» видався трохи іншим. Учасники колективу розкидали по альбому нотки мінору - таки бути дорослим рок-музикантом не так-то й весело, як здається в дитинстві. Звичайно, пісні нового альбому не самі сумні, але вже більш задумливі, більш повільні, що показують хлопців з Two Door Cinema Club вже з іншого боку - більш дорослими і серйозними.

Ну що ж, чекаємо нових досягнень від молодих хлопців з Ірландії. Two Door Cinema Club вже довели свою професійну придатність. Їх чекають на кращих рок-фестивалях світу, таких як Гластонбері (Великобританія) і Лоллапалуза (США) - а це говорить багато про що. Заохочую всіх послухати творчість цієї команди - їх легка і юна музика не залишить нікого байдужим.

- Музика

ВТРАТА РОКУ: ДЖОН ЛОРД - ВІН БУВ З КЛАВІШАМИ НА

«ТИ»

Звичайно ж, мова піде про Джона Лорда - відомого клавішника, засновника і лідера легендарного гурту Deep Purple. На превеликий жаль, великі теж помирають. І Лорд не виняток… 16 липня минулого року на 72-му році життя Джона не стало. Його внесок у рок-музику складно переоцінити: він з’єднав 12-тактовий блюз, рок-н-рол, бароко і Hammond; він був одним із засновників Deep Pur-ple - без сумніву великого гурту, який неможливо уявити без цієї особи, яка залишила після себе цілу традицію гри на клавішних інструментах.

Біографію Лорда не можна назвати якоюсь особливою, скоріш вона була стандартною, але в ній все важливе від початку до самого кінця. Народився Джон в 1941 році і вже з п’яти років почав вчитися грати на фортепіано. У підлітковому віці сталося щось звичайне: Лорд полюбив блюз, а з ним і Hammond organ. Він захоплювався Бахом і музикою Відродження, які зміг об’єднати з блюзовими гармоніями. А ще Лорд настільки любив Hammond, що в свій час, коли з’явився Moog, він відмовився від нього і залишився вірним живому звук і можливостям віртуозної гри.

ВТРАТА РОКУ: ДЖОН ЛОРД - ВІН БУВ З КЛАВІШАМИ НА

«ТИ»

ВТІМ, НА MOOG-АХ ВІН ВСЕ ТАКИ ГРАВ, АЛЕ ПІЗНІШЕ, КОЛИ DEEP PURPLE РОЗПАЛИСЯ. ТОДІ ЛОРД ВИСТУПАВ РАЗОМ З WHITESNAKE, ДЕ У НЬОГО БУЛА ЦІЛА СТІЙКА З АНАЛОГОВИХ СИНТЕЗАТОРІВ.


- Музика

До 1968 року Лорд вже встиг пограти у кількох джаз- і блюз-бендах, після чого познайомився з Річі Блекмором і Яном Пейсом. А потім було 34 роки проведених в одному з найвпливовіших рок-гуртів історії людства. Електричний орган, пропущений через «дісторшн» та інші аналогові «примочки», віртуозна гітара, майже нескінченні соло для клавіш і барабанів, складні оркестровки, і, звичайно ж, авторство і співавторство всіх великих пісень гурту, включаючи найзнаменитішу «Smoke On The Water».

Джон Лорд був не просто клавішником, а й справжнім композитором: «Бі-бі-сі» та інші організації замовляли йому музику, і він завжди вкладався в терміни. Взагалі, з часовими рамками в нього ніколи не було проблем. Роджер Гловер, бас-гітарист Deep Purple, дивувався тому, як у Лорда найвдаліші композиції виходять з першого разу.

БАХ І СКАРЛАТТІ, РОЯЛЬ І КЛАВЕСИН, КЛАСИЧНІ ФОРМИ І БЕЗПОМИЛКОВІ ІМПРОВІЗАЦІЇ - ВСЕ ЦЕ В РОК ПРИНІС САМЕ ЛОРД. І, ЯК НЕ ДИВНО, В НЬОГО ВИЙШЛО ЗРОБИТИ ВСЕ ЦЕ ЗРОЗУМІЛИМ ДЛЯ


У 1982 році відбувся реюніон Deep Purple, і Джон грав з усіма складами гурту ще 20 років до 2002, коли він тихо пішов на пенсію, продовжуючи грати, записувати альбоми та їздити з концертами.

Він випускав сольні альбоми протягом всієї своєї кар’єри, записуючи їх із найкращими музикантами, які вважали за честь працювати з ним. Останні твори просто вражаючі: і «Sarabande» 2002 року - класична бахівська сюїта за формою і водночас доволі тонкий роздум про всю історію рок-н-ролу XX століття, і глибоко особистий і скорботний «Pictured Within» 1998 року, присвячений пам’яті матері, і останній «To Notice Such Things», який потрапив в британські чарти класичної музики і напрочуд добре для подібної роботи продавався.

СХОЖЕ, ЦЕ БУЛА ПСИХОСОМАТИКА: ГОЛОВНИЙ БРИТАНСЬКИЙ РОК-ГУРТ ОСТАННЬОЇ ТРЕТИНИ XX СТОЛІТТЯ ЙОМУ ПРОСТО НАБРИД.


- Музика

Дивно навіть говорити про це, але смерть його була несподіваною і трагічною. Лорд цього року працював з супергуртом Who Cares?, в якій співав Іен Гіллан, грали гітаристи Томмі Айоммі з Black Sabbath і Мікко Ліндстром з HIM, басист Джейсон Ньюстед з Metallica і барабанщик Ніко МакБреен з Iron Maiden. У вересні 2012 року вийде нове видання легендарного, написаного Лордом, «Концерту для гурту з оркестром», записане з Брюсом Дікінсоном, Джо Бонамассогою і Ліверпульським королівським симфонічним оркестром. Лорд повинен був виступати в Хагені 28 червня. Останній його концерт був скасований: стандартний курс лікування затягнувся, він вибачився перед фанатами і сказав, що турбуватися не треба.

А виявилося, треба було…

Як працюють наші ЗМІ? На думку учасників гурту Illusions, працюють вони погано... Саме з двадцяти хвилинної полеміки з цього приводу і почалося моє знайомство з музикантами. Правда, надихаючий початок, як для працівника тих же ЗМІ! Але все виявилося не так страшно. Обурення Illusions я цілком розумію. Адже дійсно, звідки люди можуть дізнатися про талановитих виконавців? Звідки люди дізнаються, що у Львові є прекрасний неокласичні рок, пост-панк, тріп-хоп і так далі? Звідки? Питання, яке не має на сьогоднішній день виразної відповіді. Якщо журналісти і ЗМІ – третя влада, то вона має щось робити. На превеликий жаль, скоро настане такий час, коли закордоном будуть знати більше, ніж тут. «Журналісти мають робити особистостей відомими, а ніж навпаки, особистості - журналістів», - це слова Єгора Грушина, талановитого клавішника, але поки ще не дуже

відомого. І за цими словами я бачу тверду основу. Наведу один лише факт: дебютний альбом гурту Illu-sions під назвою «Heavens» потрапив до трійки найкращих українських альбомів першої половини 2012 року за версією авторитетного видання «Український тиждень». Це дійсно велике досягнення! От тільки шкода, що країна в цілому не знає своїх героїв в обличчя... Цікаво те, що той самий «Український тиждень» визнав всім відомий альбом «Брюссель» Вакарчука, Бабкіна і компанії найліпшим альбомом минулого року – і про це писали всі! Нажаль, про маловідомі гурти кажуть мало… Але ми постараємося це виправити!

Отже, гурт Illusions! З’явився гурт порівняно недавно - в травні 2011. Її засновниками стали Андрій Бочко (гітара, вокал), Роксолана Пахолків (віолончель), які вже грали разом у гурті Місто Казкова Мрій (МКМ), і Єгор Грушин (клавіші). З’явився гурт,

ILLUSIONS – ТАЛАНТ КОШТУЄ БІЛЬШЕ, НІЖ ГРОШІ


Музика -

можна сказати, випадково. Почалося все взимку, коли Андрія привітали з Різдвом композицією «Christmas Story». Вона його дуже вразила, і він вирішив поспілкуватися з її автором. Місяць до цього Андрій написав «Колискову», яку хотів записати виключно з віолончеллю і фортепіано. З віолончеллю проблем не було, так як у складі МКМ вже була Роксолана, і вона була готова взяти участь в записі. Залишалося знайти клавішника. А вийшло, що замість клавішника, Андрій познайомився з талановитим піаністом, активно пишучим свої композиції і кавери на відомих виконавців, як, наприклад, Океан Ельзи. Але було одне але - жив тоді Єгор далеченько від Львова, в Новій Каховці. Але це хлопців не зупинило! Через місяць Єгор давав у Львові сольний концерт, на якому і відбулося знайомство майбутнього колективу. Саме тоді Андрій запропонував Єгору написати клавішну партію до

«Колискової», і він погодився. Благо, зараз є Інтернет, за допомогою якого музиканти і обмінювалися своїми успіхами в досягненні загальної мети.

І ось ми знову повернулися до травня 2011 року. Єгор приїхав до Львова з вже готовими клавішними партіями, які треба було тільки зіграти і записати на студії. Тоді Єгор запропонував зробити якусь з його композицій. На той час у Андрія в голові вже крутилися слова на композицію «Illusion», і музиканти вирішили зробити з неї пісню. І так, пісня за піснею, назбирався цілий альбом під назвою «Heavens»! Нажаль, для молодого гурту досить складно реалізувати себе, навіть маючи записаний альбом. Щоб підтвердити ці слова, далеко ходити не треба. Після запису альбому, Illusions понесли диски до магазинів, щоб їх реалізувати. В магазині хлопці почули наступне: «Віддавайте нам їх по собівартості». Виникає наступне питання – чому

музиканти, які потратили свій час, написали музику, вклали свої гроші в запис, чому вони мають всім давати заробляти на собі? А з чого вони самі мають жити? Вертаємось до історії колективу… Єгор вже живе у Львові, і в гурту тепер немає ніяких перешкод для спільної творчості. Не так давно, в кінці жовтня 2012 року, гурт презентував так званий повний склад. До них приєдналися бас-гітарист і барабанщик. Експеримент, я вважаю, вдався, але довго в такій формації Illu-sions не проіснували. А шкода, так як що басист, що барабанщик, були дуже високого рівня! Але вони віддалили колектив від того звучання, які вони вважають своїм. Раз не склалося, то нічого тут не поробиш. Ну що ж, не дивлячись ні на що чекаємо від Il-lusions нових звершень, ще більше якісної музики, і щиро бажаємо їм вийти в люди, не дивлячись ні на що, навіть на погану роботу наших ЗМІ!


- Музика

Прикраса колективу. Не дарма хлопці називають її «Наш Діамантік»! Роксолана - корінна львів’янка. З дитинства батьки прививали їй любов до музики, тому з 6 років вона почала вчитися грати на скрипці. Але незабаром вона твердо вирішила, що хоче стати віолончелісткою. Закінчивши музичну школу, Роксолана поступила до ЛНМА ім. М. Лисенка, оскільки вирішила присвятити себе музиці. У 2008 році виступила сольно з оркестром у

Чернівецькій філармонії. Крім того була лауреатом всеукраїнських і міжнародних конкурсів, учасником і переможцем різних музичних фестивалів. Гастролювала у складі Тріо Forte Fortissimo, який отримав

премію на Міжнародному конкурсі в Києві.

На одному з концертів гурту Місто Казкова Мрій Роксолана знайомиться з Андрієм, який спочатку запросив її на репетицію, а потім запропонував грати в гурті. Потім відбулося знайомство з Єгором, яке вилилося в окремий проект Illusions. Віолончель Роксолани робить музику гурту м’якою, і в цей же

час величною і атмосферною!

Єгор родом з Одеської області. Потім проживав в Новій Каховці, де закінчив місцеву музичну школу. Музику Єгор вважав своїм хобі, тому він вирішив отримати вищу освіту в сфері економіки. Але 2009 рік став переломним у житті молодого піаніста. Єгор створив багато кавер-треків на пісні різних виконавців, а також написав свої твори, які викладав в Інтернет.

Одного разу з Єгором стався дуже цікавий випадок. Разом з Illusions він давав концерт в Чернівцях. Йому надали інструмент, але без педалі. Педаль найшли, але вона була з іншими полюсами – тобто її потрібно було не нажимати, а, навпаки, відпускати. Для піаніста це дуже незвично, але Єгор відіграв цілий концерт. Це схоже на

ТРІШКИ ПРО ГОЛОВНИХ ГЕРОЇВ РОКСОЛАНА

ПАХОЛКІВ


Музика -

випадок з Джиммі Хендріксом, коли в нього на Вудстоку порвалась струна, але він все-таки дограв. Цей випадок багато що говорить про майстерність Єгора, як піаніста. Якщо повернутися до теми поганої роботи ЗМІ, то дуже

шкода, що про подвиги молодих виконавців мало хто знає, а про розкручених зірок пишуть багато, і не завжди те, що вартує почитати.

Музика Єгора дуже сподобалася Якову Матвійчуку - організатору фестивалю «Захід». З його допомогою в той час про молодого талановитого піаніста знало вже приблизно 50 тисяч українців. І саме завдяки йому було організовано сольний концерт

музиканта у Львові, після якого і з’явився новий колектив - Illusions. Концерт пройшов успішно, і львівська публіка дуже тепло зустріла Єгора. Щоб почути його творіння люди приїжджали навіть з сусідніх областей. Не дивно, що Львів не захотів так просто відпускати такого піаніста ...

Народився в Полтаві, виріс в Черкасах, де й почав писати пісні. Андрій - це єдиний учасник колективу, який не має музичної

освіти. За професією він інженер-електромеханік, але це не заважає йому писати проникливі пісні з глибоким змістом. До речі, Андрій вже сім років

на сцені і має більше сотні написаних пісень. Ще в Черкасах Андрій почав шукати музикантів для свого колективу. Але там фолкова музика не користувалася популярністю. Тому він поїхав до Києва, де після трьох років зусиль таки з’явився гурт Місто Казкових Мрій - єдиний в Україні гурт, що грав в стилі романтичного фолку. Спочатку з київськими музикант, потім з львівськими, Андрій намагався підкорити саме Львів - осередок націоналістичного духу.

Андрій розраховував, що переїзд до культурної столиці України додасть йому більше натхнення, і кількість фолкових пісень буде рости. Але вийшло навпаки. З’явилися пісні іншого плану - такі як «Колискова», розпочалася співпраця з Роксоланою і Єгором, що і поклало початок ері Illu-sions.

ЄГОР ГРУШИН

АНДРІЙ БОЧКО


- Музика

Я (Лаптєв Андрій) дуже вдячний всім учасникам гурту Illusions, які люб’язно погодилися поспілкуватися зі мною, і відповісти на декілька моїх запитань.

Cube: як змінилося ваше життя після створення гурту? Наприклад ти, Єгор: чи було легко все змінити, кинути і переїхати до Львова?

Роксі: Як змінилось моє життя після створення гурту? В мене, наприклад, гурт займає дуже багато часу.

Єгор: що, гурт в тебе займає багато часу? Скажи,

коли в нас остання репетиція була?!Роксі: просто коли я буваю у Львові, то в мене

враження, що я постійно з вами. Крім гурту, я ще граю в оркестрі, тому я постійно в роз’їздах. Але в гурту є свої позитивні сторони. Він мені багато чого дав в плані імпровізаційності. Тобто я сама продумую і складаю свої партії, хоча я, як академічний музикант, звикла завжди грати по нотах. А тут якась творчість з’являється в іншому руслі. Тобто гурт дає розвиток, саморозвиток.

Андрій: в моєму житті що змінилось? Нарешті,


Музика -

за стільки то років, я відчуваю якусь віддачу від того, що я роблю, взагалі від своєї творчості.

Роксі: насправді, це дуже приємно, коли до тебе підходять після концертів і просто дякують за твою музику.

Андрій: коли просто граєш і відчуваєш, що немає результату ніякого, то й хочеться руки опускати. А тут нарешті я зміг, роблячи те, що я роблю, розуміти, що людям це подобається. Цікаво, що так складається, що щоб я не грав, воно якесь унікальне виходить. В минулому гурті ми грали щось

нове для української сцени…Cube: романтичний фолк, якщо я не

помиляюсь…Андрій: так! Illusions – це неокласичний рок. І

це дійсно круто і приносить задоволення.Cube: дійсно, такої музики, як у вас, я ще у

виконанні українських гуртів не чув.Роксі: Андрій в нас започатківець – так би

мовити, генератор ідей!Cube: а що сталося з гуртом Місто Казкових

Мрій?Роксі: він заморожений. Нас навіть недавно

запрошували в Німеччину поїхати на фестиваль. Але оскільки ми зараз повністю віддаємося цьому гурту, то ми не можемо працювати на два фронти, і займатись двома проектами одночасно. Ось так і запишіть!

Андрій: я три роки тому надсилав заявку, і ось прийшла відповідь…)

Cube: а якась ієрархія в гурті взагалі існує? Я розумію, що вас не багато, але все-таки?

Єгор: ієрархія? Ну я би не назвав це ієрархією. От існує гурт Illusions. Якщо, наприклад, піду я, то гурт зможе найти піаніста чи клавішника. Воно якось заміниться, може не одразу - з часом, але все одно.

Cube: ну… такого як ти клавішника дуже складно замінити…

Єгор: я не буду коментувати, але… так, я з Роксі не збираюсь кудись йти. Нам тут дуже подобається і я хочу грати в Illusions. Але всяке може статися, і якщо станеться так, що хтось з нас піде, то заміну знайти реально. Якщо піде Андрій – то вже буде не Illusions! Це вже буде щось інше… Ось так! Але це не є ієрархія. Ось Роксі, наприклад, Наш Діамант – ми її так називаємо. Вона грає на віолончелі, вона прикраса, вишенька на торті, так би мовити. Андрій, можна сказати, душа гурту.

Андрій: але на сцені я такий флегматик!Єгор: ну нехай флегматик, ну і що. Я найбільше

від всіх говорю, але вирішуємо ми все разом. Не має такого, що от як я сказав, так і буде. Хоча і я, і Роксі – ми до Андрія прислуховуємося, бо він старший. Ми вирішуємо втрьох, але один до одного прислуховуємося. Я, наприклад, частіше прислуховуюся до Андрія, ніж до Роксі, бо він старше, і вже багато чого в житті бачив.

Cube: чому ви вибрали саме таке звучання? Зараз досить мало гуртів грають таку музику, як ви…

Роксі: що ти саме маєш на увазі? Поєднання інструментів?

Cube: навіть поєднання інструментів - акустична гітара, фортепіано і віолончель.

Єгор: без мене вони просто не могли, тому що я «няшка»! Насправді ми робили одну пісню – «Колискову», яку Андрій хотів зробити з фортепіано і віолончеллю. Він ще в попередньому гурті хотів фортепіано. І ось я писав партії до цієї пісні дистанційно. Ми стільки варіантів записали – це десь місяць тягнулося. А потім я приїхав і ми її записали. Потім почали робити ще одну пісню, і ще… і ми побачили, що нам є що робити… і так склалося, що


- Музика

ми втрьох. Так, ми пробували зробити наше звучання більш сучасним, але побачили, що ми трохи втрачаємо в звучанні того, чого саме хотіли… ми просто цими трьома інструментами можемо багато чого зробити.

Андрій: у нас зараз три інструменти, але звучать вони набагато повніше ніж в попередньому гурті, де було п’ять інструментів.

Cube: Андрій, чи не складно тобі грати з музикантами з освітою? Не грузять тебе теорією?

Єгор: та він носа може втерти деяким, хто консерваторію закінчив! Він має власну музичну освіту, він сам вчився, він оркестровки писав!

Роксі: це було запитання до Андрія, взагалі!Андрій: мені дуже добре з ними грається. Якщо

я не можу показати, то я наспіваю, чи ще щось. Абсолютно нормально вони можуть підбирати все на слух. Я просто вже не перший рік граю з такими музикантами. Коли в мене ще був гурт в Києві, то в ньому грали музиканти, які закінчували музичне училище. То я їм пояснював, як грати ту, чи іншу партію по нотам. Взагалі я освоїв музичний редактор, і в ньому прописував партії всіх інструментів гурту. Це було дуже практично, бо музиканти міняються, і вчити кожного грати свою партію дуже напряжно. Але життєвий досвід вчить всьому! Колись мені один мужичок сказав: «Не парся! Люди будуть приходити і йти, а твої люди залишаться». І ми от якось добре розуміємо один одного!

Роксі: в нас ніколи не виникало якихось проблем на музичному ґрунті чи ще чогось такого.

Єгор: але ми ще просто не повністю розкрились. Може колись, коли ми повністю розкриємось, в нас і будуть проблеми на музичному ґрунті, але ще до того рано..

Cube: а що ви скажете на рахунок вашого «повного» складу, який так і не відбувся?

Єгор: чому ж, він відбувся!Cube: добре. Тоді розкажіть, чому ця формація

проіснувала так мало? Мені, наприклад, сподобалося з басом.

Роксі: кому сподобалося, а кому і ні!Cube: ну просто на концерті все ще так звучало

паршиво, там взагалі якийсь чудо-звукач був!Єгор: вибач, коли я пишу в Твіттері після

концерту, коли люди приїжджали з Києва до Львова на цей концерт, щоб почути це першими вживу, так от, коли я пишу в своєму Твіттері – мене досить багато людей читає, як для українського користувача, про те, що звукач погано відпрацював, то люди ретвітять, додають в обране, якось коментують… Бо це виходить за всякі межі! Всі, хто був на концерті, бачили як той звукач «працював»!

Роксі: він собі лишив той пульт і пішов. Навіть не сказав мені, що для мене все виведено в навушники – я себе за весь концерт навіть і не чула!

Андрій: він навіть нормально мікрофон не підключив. Я співаю першу пісню і тут бац – звук пропадає. Взагалі ситуація була така – ми зранку на саунд-чеку визвучувались. Звукач мав підійти пів восьмої, щоб озвучити ще електро-гітару, бас. А він прийшов в 20:10, через що ми і почали на 40 хвилин пізніше.

Роксі: це було просто безвідповідально!Єгор: чому ми не маємо казати, що там поганий

звук, якщо всі, хто там був, чули, що звук був реально поганий. Так, там нормальні директори, нормальні організатори, але звук був поганий!

Андрій: і це навіть впливає на репутацію гурту. В наступний раз люди просто не захочуть прийти на наш концерт, от і все…

Єгор: дійсно, чому я мав виходити и вибачатися перед глядачами за звук, до якого я не маю ніякого


відношення? Чому? Я ж нормально все грав і свою роботу зробив гарно. Чому ніколи не вийде звукорежисер и не вибачиться?

Андрій: так йому ж по-барабану… Він собі ходив з цигаркою, щось там крутив і все…

Cube: ліпше б ваш басист Славік нарулив - він більше в тому розбирається.

Роксі: взагалі, останні наші концерти втрьох ми вирулювали себе самі. А ліпше всього – це мати свого звукача, який би з нами їздив и був завжди поруч. Але ж ми не можемо на засадах волонтерства когось з собою возити – треба щось платити. А щоб щось платити – треба самим щось заробляти.

Cube: а які у вас плани на майбутнє?Андрій: ми хочемо піднятися на новий рівень.

Тому для цього ми плануємо набрати команду, без якої це зробити не реально. А ще ми вирішили, що будемо грати тільки в концертних залах.

Cube: чому?Єгор: львівський концерт став для нас

показником. Більше ніяких клубів – тільки концертні зали.

Андрій: це можуть бути невеликі зали на 100, на 200 чоловік, але до них люди будуть приходити слухати, а не шуміти, сьорбати, чи курити. Ми хочемо все робити гарно!

Роксі: просто наша музика потребує певної віддачі. А в зал люди будуть приходити і слухати, і навіть, в якійсь мірі, віддавати себе, а не просто приходити попити кави і поговорити з друзями.

Єгор: цієї осені, якщо все буде добре, якщо допишемо матеріал, то хочемо записати новий альбом.

Cube: які ваші захоплення, окрім музики?Роксі: я закінчила журналістсько-літературну

студію. Я виграла грант, завдяки якому я проходила практику в різних газетах. Також в свій час я в

літературному конкурсі перемагала. Це найбільше моє захоплення – щось писати!

Єгор: я живу тільки музикою. Цього року я планую видати 2 альбоми – один сам, а один з Illu-sions. Також планую відкатати 2 тури – один свій, один з Illusions. Я хочу жити тим, що я найбільше люблю! Якщо казати про хобі, то я люблю просто гарно відпочити з друзями, ну, звісно, дуже люблю футбол – люблю хоча б раз в тиждень спокійно сісти, щоб мене ніхто не чіпав, і подивитися футбол.

Роксі: а ще ми з Андрієм і Єгором любимо подорожувати. Цих літніх канікул ми багато чого об’їздили.

Андрій: а ще я дуже люблю читати книжки. В мене на телефоні близько сотні книжок, які я планую прочитати. А ще я писав оповідання, в мене є ціла збірка оповідань.

Єгор: а ще він любить спілкуватися в контакті!Андрій: через спілкування і народжуються нові

пісні. Якби я не спілкувався, то я сумніваюсь, що зараз би існували пісні. За рахунок подорожей народжується музика, а за рахунок спілкування – слова.

Єгор: я дуже люблю разом з близькими друзями влаштовувати ніч покеру. Ми збираємося під вечір і закінчуємо під ранок, і отримуємо від того задоволення. Звичайно, це не на гроші гра – це гра для задоволення.

Роксі: а я займаюсь йогою!Cube: скажіть ще, будь ласка, пару слів для

журналу Cube…Андрій: продовжуйте в тому ж дусі! В плані

дизайну журнал дуже крутий. Тематика дуже цікава!Єгор: тільки не соромтесь писати правду.

Напишіть те, що я наговорив про ЗМІ – людям це буде цікаво, і може хтось над цим замислиться.


- Музика

cubelemberg.lviv.ua

ародитись у Франківську, плекати там у радості і безтурботності своє дитинство.

А згодом підрости і зважитись поїхати до Львова. Саме так свого часу вчинив знаний сьогодні

письменник Юрій Андрухович, а колись – студент Львівського Поліграфічного Інституту. Тоді це був кінець бунтарських 70-их. Тож не дивно, що провів їх майбутній майстер пера та української фантасмагорії не так уже й безхмарно. Очевидно, саме тоді у

Н

“НАВРЯД ЧИ КОРОЛЬ ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ, ЗАСНОВНИК ЛЬВОВА, ЗНАВ, ЩО У ЦЬОГО НАЙБІЛЬШ ДИВНОГО В МАЙБУТНЬОМУ МІСТА НА СХОДІ ЄВРОПИ Є ОСОБЛИВА ГЕОГРАФІЧНА МІТКА. ЗАБОБОННИЙ, МАЙЖЕ ДИТЯЧИЙ ЗАХВАТ ОХОПИВ МЕНЕ В ТОЙ МОМЕНТ, КОЛИ Я ПРОЧИТАВ ПРО НЕЇ. ВОНА ЗДАЛАСЯ МЕНІ ГЛИБОКО СИМВОЛІЧНОЮ, ТОБТО ЗОВСІМ НЕ ВИПАДКОВОЮ. У “ЯБЛУЧКО” ПОТРАПИЛА СТРІЛА, ПУЩЕНА З КОРОЛІВСЬКОГО ЛУКА В СЕРЕДИНІ ХІІІ СТОЛІТТЯ…” – Ю.АНДРУХОВИЧ, “МІСТО-КОРАБЕЛЬ”.


Письменник -

cubelemberg.lviv.ua

бурхливій фантазії письменника і народилось “Місто-корабель”…Це не двотомний роман і тим більше не об’ємна п’єса. Однак у цьому випадку розмір не має значення – скромне есе стало справжньою картиною львівського життя. І не просто життя у

місті, а життя самого міста, яке натхненно дихає, існує та розвивається… “Місто-корабель” – це не літературний шедевр. Це –мистецтво. Його можна читати, бачити, чути та навіть відчувати. І хоча сам Андрухович не є корінним львів’янином, важко

заперечити його безкомпромісну причетність до Львова. Адже далеко не кожен львів’янин зможе так майстерно, так натхненно і так щиро розповісти світові про Львів.


- Письменник

september solo

якби мені їм усім потиснути руку і обійняти,але сили нема, всього метр сімдесят три…

і у моїх снах вони продовжують мовчки стояти,серед пагорбів, на коліях де гудуть вітри.

усі вони такі прозорі, уквітчані зорями.знаю їх поіменно, вони мов у засідці в серці глибоко

і я далі буду частувати їх цукерками, міцними напоями,щоб вони не тікали у Чехію чи Марокко.

я молюся за них, серед стін святого собору.на екрані написано чорним по білому «evil».

попід арками древніми крик: «покличте чергового!»з-за порогу обтріпує вересень осені вилами

і у моїх снах вони продовжують мовчки стояти,серед театрів, кафе і червоних готельних кімнат.

якби мені їм усім потиснути руку і обійняти,зупинити жовтень і листопад, повернутись назад.


- Поезія

***

любов – це коли двоє, розбирають одне одного на цитати…. весна вривається на сусіднє сидіння, зникають паски безпеки.

у роті гірко і солодко, як смак, шоколаду з цукатамихолод і сум оккуповують точки, аптеки і бібліотеки.власне кажучи, тут усі задоволені всім, а значить,

треба мовчки ховати в кишені руки, вдягати важке взуття,сад цвістиме, та рано чи пізно – заплаче.

далі йтимеш, збираючи різне сміття.бо любити – це значить нищити темні очі,

застромляти під ребра голки і шукати плями сліпі,це не злочин, напевно – серйозне збочення,

всі паролі і маски, закриті серцеві IPти сидиш і втрачаєш обидва своїх роздвоєння

все хороше й погане зникає, лишаєшся на самоті,бо любов – відчуття безкарності скоєного.

це найдовший з мостів і найбільший з портів.коли двоє розбирають, одне одного на цитати….

весна вривається на сусіднє сидіння, зникають гроші і цигарки.все зникає, але ми залишаємось зустрічати,

цю весну, як солдати без зброї. на щастя, в нас є кулаки.


Поезія -

LookinCubeЛЮТИЙ 2013/LOOKBOOK.NU

пропонуєм своє фото: [email protected]


LookInCube -

Cube/Лютий/2013cubelemberg.lviv.ua 0,69


LookInCube -


- LookInCube


LookInCube -


- LookInCube

Усі роботи стягнУті з: LOOKBOOK.NUПідбірка від: ДАРЬЯ СИДОРЧУК


- LookInCube

Палац Патоцьких


Фото Львова -

cube lemberg 1

Documents