de lege ferenda
DESCRIPTION
«De Lege Ferenda» -Всеукраїнська конференція наукових учнівських робіт на юридичну тематику "Право і закон погляд 18-"TRANSCRIPT
Свої думки з приводу вирішення найактуальніших правових питань сучасного українського суспільства висловлює молодь
«ПРАВОЗНАВСТВО» ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЧОМУ м о л о д ьВ ШКОЛАХ-ПОГЛЯД СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕ В ЮРИСТИ?ЗІ СТОРОНИ МОЛОДІ
як СТАТИ УСПІШНИМ ЮРИСТОМ: ПОРАДИ «БУВАЛИХ»
I B s Legs Ferenda^ " Ярид» «ПНІ ЩуЦЦИІ И Д ірОЖО» »трим
Засновник журналу: В’юник Максим Вікторович.
Редакційна колегія:Г олова редакційної колегії: Курцев Олексій Юрійович - Голова ГО ВСБ «Еліта нації».
Заступник редакційної колегії: Автухов Костянтин Анатолійович - к.ю.н. (кримінальне
право та кримінологія; кримінально-виконавче право).
Відповідальний секретар: Перепелиця Сергій Іванович - к.ю.н. (кримінальний процес та
криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність).
Члени редакційної колегії:Булгаков Артур Олександрович.
Васильєв Євген Олександрович - к.ю.н. (теорія та історія держави і права).
Комаров Олександр Дмитрович.
Головний редактор: В’юник Марина Сергіївна.
Заступник Г оловного редактора: Фесюн Михайло Сергійович.
Дизайн та комп’ютерна верстка: «Студія дизайну братів Бондарів».
КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77, каб. 116.e-mail: [email protected]тел. +38 (098) 351-99-69 (дзвінки приймаються з 10.00 год. до 20.00 год.).
Наші сторінки в соціальних мережах:
www.vk.com/sciencedlfwww.facebook.com/sciencedlf
В Юридичному науковому електронному журналі «De lege ferenda» (в перекладі з латині - з точки зору законодавчої пропозиції. Загально вживане: право як воно має бути.) публікуються статті проблемного характеру, які висвітлюють актуальні проблеми та питання юридичної науки та практики, пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства, досягнення правової науки зарубіжних країн та тенденції розвитку юриспруденції в цілому.
Ціль журналу - підвищення рівня юридичної науки, а також створення дискусійного майданчика для аналізу й висвітлення останніх досягнень юридичної науки та нововведень практики, вільного обміну думками через публікацію відповідних наукових матеріалів. Основні завдання:
> стимулювання наукових дискусій;> опублікування матеріалів щодо найбільш актуальних питань теорії права та практики;> сприяння реформі юридичної освіти, розвитку освітнього процесу, у тому числі
розробці нових освітніх курсів, програм;> участь у розширенні співробітництва вітчизняних і закордонних учених- правників,
викладачів, практиків та молодих науковців;> залучення молодих учених і викладачів у наукове життя й професійне співтовариство;> організація круглих столів, конференцій, читань та інших заходів.
Цільова аудиторія: науковці-правники, викладачі, аспіранти, здобувачі, студенти- юристи, практики (судді, прокурори, адвокати, працівники органів МВС України, юрисконсульти, державні службовці і всі, кого цікавить правова тематика).
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
Шановні учасники конференції!
Перш за все, шановні автори наукових робіт та їх наукові керівники, від імені редакції Юридичного наукового електронного журналу «De Lege Ferenda», організаційного комітету та редакційної колегії Всеукраїнської конференції наукових учнівських робіт на юридичну тематику: «Право і закон: погляд 18-» висловлюємо щиру вдячність за небайдужість, ініціативність та активну громадську позицію.
Важливим чинником і передумовою розвитку законодавства України завжди була наука. Сучасна юридична наука не мислиться без обміну досвідом між різними науковими школами, колегами однієї наукової школи та пошуку можливостей для апробації та впровадження результатів їх досліджень. Особливо важливим є залучення до цього процесу молодих науковців, у тому числі й студентів та учнів, які лише починають свій шлях у науці, чиє мислення не «замилене» давно усталеними позиціями та формується в умовах сьогодення.
Можливо саме тому, представники редакційної колегії, до якої входили спеціалісти різних юридичних профілей (викладачі, науковці та практики) при вивченні робіт неодноразово відмічали гостроту та актуальність висвітлюваних Вами питань та високий рівень їх наукової та нормативної обґрунтованості. Це говорить про те, що всі зміни та події, що відбуваються в нашому суспільстві, найбільш гостро відчуваєте та переживаєте саме Ви - молодь, діти...
Ми не могли не залишити без уваги Ваші старання, тому зобов’язуємося надіслати електронну версію журналу до провідних наукових бібліотек України та до ВНЗ та всім нашим підписникам, які однозначно знайдуть у Ваших роботах свіжий матеріал для роздумів.
Між іншим, у конференції взяли участь представники практично всіх без винятку адміністративно-територіальні одиниці України, що, на наш погляд, є доволі хорошим показником учнівської наукової активності.
Шановні учасники конференції! Бажаємо Вам творчої наснаги, успіхів у навчанні, щасливої долі та миру! Сьогодні Ви робите перші кроки на непростому науковому шляху. Щиро зичимо Вам достойно і впевнено йти цим шляхом до поставленої мети.
Головний редактор юридичногонаукового електронного журналу М. С. В ’юник«De Lege Ferenda»
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
ІибІОвбРиГишшЗМІСТ
Гарбуз К. С. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ В СІМ’Ї.................................................... 5Кшемінська В. С. МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО.........................9Миславський І. В. БЮДЖЕТНА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ
В УКРАЇНІ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ............................................................11Сарибекян Ю. А. НАРУШЕНИЕ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА ВО ВРЕМЯ
ВОЕННЫХ ДЕЙСТВИЙ..............................................................................15Устенко А. Г. СУЧАСНІ МАРПЛ І ШЕРЛОК................................................ 18Бабич Є. С. ШЛЮБНИЙ КОНТРАКТ В СУЧАСНОМУ СВІТІ................. 21Барабаш А. П. ДЕРЖАВА - ЦЕ УНІВЕРСАЛЬНА ПОЛІТИЧНА
ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА............................................... 26Бережна О.Ю. ПРАВА МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ...........................31Бігун І. М. ПЕРЕДОВИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ
ПРОКУРАТУРИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН................................................. 33Біліченко А. В. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО. СІМЕЙНЕ ПРАВО.............................. 36Біда Ю. Б. ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ.................................... 38Божик А. В. РОЛЬ ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО
ПРАВА В ЗБЕРЕЖЕННІ СУВЕРЕНІТЕТУ ДЕРЖАВИ...................... 41Борохович О. Г. ПРАВО І ЗАКОН...................................................................... 45Бучко Н. В. ГРОМАДЯНСЬКА НЕПОКОРА ЯК ОДНА
З ФОРМ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ........................................ 46Веремчук О. А. КІБЕРЗЛОЧИННІСТЬ............................................................. 49Виниченко В. Е. НЕ ЗАЛИШАЙСЯ БАЙДУЖИМ ДО
НАВКОЛИШНЬОЇ СЕРЕДИ..................................................................... 53Гангур О. М. ПРАВОВЕ ТА МОРАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ІНСТИТУТУ ЛІКАРСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ............................................... 55Горбова Ю. О. ПРАВОВІДНОСИНИ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ.........................60Гордієнко К.О. СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ............................................. 64Данильченко І. В. ДЕРЖАВА ТА ПРАВО......................................................... 67Дудко А. Г. КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ЮВЕНАЛЬНОЇ
ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ................................................................................. 71Євдокимова С. С. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ
КОНСТИТУЦІЙНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ.................................. 73Жайворонок Н. О. СУЧАСНА НЕОБХІДНІСТЬ
ОРІЄНТАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ТА ПРИВАТНИХ ФІНАНСІВ.............. 77Захарчук О. В. ФОРМИ СПІВУЧАСТІ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ:
ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ.............................................................. 80Іккол А. В. ПРАВОВА КУЛЬТУРА.................................................................... 84Іскра М. І. РЕФОРМУВАННЯ ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА............ 87Караван І. Р. СОЦІАЛЬНІ СИРОТИ................................................................. 90Кондратенко Б. С. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОЛОДІ.............................. 92Костецька Н. М. ВОДА - ОСНОВА ЖИТТЯ.
(ДО ПИТАНЬ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ЯКОСТІ ВОДИ).......................................................... 94
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
Кравчук О. В. ВПЛИВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇНА ПІДЛІТКІВ І ПОШТОВХ ЇХ НА ЗЛОЧИН..................................98
Куртий О. М. ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ - ВИМОГА ГРОМАДСЬКОСТІ ЧИПОТРЕБА ВЛАДИ?.................................................................................. 100
Кутіщева А. М. ГАРАНТУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГОЛАДУ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО ЗАХИСТ................................................ 103
Леонова Ю. О. ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯНЕПОВНОЛІТНІХ.....................................................................................106
Марчак О. І. ПРИЙНЯТТЯ ПОД АТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ТАНАСЛІДКИ ФІНАНСОВОЇ РЕФОРМИ................................................110
Мекшун Д. О. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ МОЛОДІ. ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ТАШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ....................................................................... 113
Миславський І. В. ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ В УМОВАХ СПРОЩЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ:ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ............................................................. 116
Миславський І. В. РОЗВИТОК ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ ПІСЛЯСУДОВОЇ РЕФОРМИ ПІСЛЯ 1864 РОКУ........................................... 120
Мітін А. А. ДОСТУПНІСТЬ ПРАВОСУДДЯ ТА ГАРАНТІЇЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ....................................................................................123
Ніконова А. А. ПАТРОНАТ ЯК ФОРМА ВЛАШТУВАННЯДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГОПІКЛУВАННЯ............................................................................................ 126
Новак Ю. І. ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА,ФІЛОСОФІЯ ПРАВА................................................................................ 130
Очкусь Д. О. ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВА НА ЛЮДСЬКУГІДНІСТЬ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ТА ЗАКОНОДАВЧЕЗАКРІПЛЕННЯ...........................................................................................134
Підлісна І. М. ПІДМІНА ДИТИНИ, ЯК ЗЛОЧИН ПРОТИВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ................................................... 140
Платонов А. А. СОЦІАЛЬНІ ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ...................142Подоляка Т. О. ПРИЧИНИ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ:
СУЧАСНІ РЕАЛІЇ...................................................................................... 146Полець В. Ю. РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ
УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ ФІНАНСАМИ В УКРАЇНІ...........149Пуляєва А. П. РОДИНА ЯК ЗМЕНШЕНА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВИ..............152Пученко А. С. ТРАДИЦИЯ РИМСКОГО ПРАВА..........................................154Ростоцький В. В. КОРУПЦІЯ ЯК ГАЛЬМО СОЦІАЛЬНОГО
ПРОГРЕСУ В УКРАЇНІ............................................................................ 157Сафонова А. О. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ В ПОГЛЯДАХ
НА ІСТОРІЮ ДЕРЖАВИ..........................................................................161Сінченко А. А. ТЕНДЕНЦІЯ ОМОЛОДЖЕННЯ
ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ ЯК МОРАЛЬНО-ПРАВОВА ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА........................................................ 166
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
Смоляк Х. Б. ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА,ФІЛОСОФІЯ ПРАВА................................................................................169
Соколова К. В. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН ЩОДОЗАХИСТУ ЕКОЛОГІЧНІИХ ТА ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ............ 173
Стаднік Є. А. КОЛІЗІЯ В ПРАВІ: ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ...............175Старущенко А. Г. БРАК И СЕМЬЯ: ОБЩЕЕ И ОТЛИЧНОЕ...................177Стефанович О. О. БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ............................................ 180Терлецька С. С. КОРУПЦІЯ І ЇЇ ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ...........................183Тещинський О. С. ПОБУТОВЕ НАСИЛЬСТВО НАД
НЕПОВНОЛІТНІМИ.................................................................................185Тищенко О. С. «СОНЯЧНИЙ» КАМІНЬ - «МАРСІАНСЬКІ»
ПЕЙЗАЖІ..................................................................................................... 187Узлова Є. С. ЗМІНА ФОРМ ПРАВЛІННЯ В НЕЗАЛЕЖНІЙ
УКРАЇНІ ТА СУЧАСНА ФОРМА ЇЇ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ....191 Федан М. В. ТРУДОВЕ ПРАВО В МЕЖАХ СОЦІАЛЬНОГО
ЗАХИСТУ..................................................................................................... 194Фіщук Т. Г. ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ.........................196Фока А. Р.ПРАВОВІ ОСНОВИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ
ЗМІН КЛІМАТУ....................................................................................... 199Ходосенко І. С. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ
МУНІЦИПАЛЬНОГО ПРАВА................................................................ 204Чернега Ю. І. «ПРОБЛЕМИ ПРАЦІ ЖІНОК В УКРАЇНІ»......................... 207Юрко Е. В. БУЛІНГ: ПІДЛІТКОВЕ НАСИЛЬСТВО В ШКОЛІ............... 209«ЧОМУ МОЛОДЬ ЙДЕ В ЮРИСТИ?..............................................................213ЯК СТАТИ УСПІШНИМ ЮРИСТОМ: ПОРАДИ БУВАЛИХ................... 214ПРАВОВА КУЛЬТУРА СУЧАСНОЇ МОЛОДІ............................................. 217
Зверніть увагу! Опубліковані матеріали виражають позицію автора, яка може не збігатися з думкою редакції журналу.
Автори опублікованих матеріалів несуть відповідальність за точність наведених фактів, цитат, статистичних даних, власних назв, географічних назв та інших відомостей, а також за те, що в матеріалах не містяться дані, що не підлягають відкритій публікації.
Нормативно-правові акти, розміщені у журналі, є неофіційною інформацією. Передрук матеріалів, надрукованих у журналі, можливий лише з посиланням на журнал.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
Н е Lese FerendaГарбуз К.С., учениця 11-Б класу
Чапаєвська загальноосвітня школа Т-ТТТ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області
ВЗАЄМОВІДНОСИНИ В СТМ’Ї
Сім’я - група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом. [1, с. 1129] З давніх-давен сім’я допомагала людині вижити. Родина є першим кораблем у бурхливому морі життєвих випробувань, на якому діти вчаться перемагати труднощі. Сім’я є місцем, де плекається єдність, де батько і мати є взірцем для дітей, а діти - надією для батьків. Сім’я стоїть біля витоків формування особистості. Вона має великі виховні можливості, та на практиці не завжди їх використовує. Упродовж усього життя людини, сім’я (батьківська, а потім і власна) залишається визначальним місцем здобуття соціального досвіду. З одного боку, дитина набуває такого досвіду під час безпосередньої взаємодії з батьками, братами, сестрами а з іншого - процес соціалізації дитини забезпечується за рахунок спостереження за особливостями взаємодії інших членів сім’ї між собою.
Стосунки між батьками і дитиною вважають вічним питанням. Ці стосунки впливають на характер, погляди, життєву позицію людини. Дорослі діти, створюючи власні сім’ї, часто моделюють устрій своєї батьківської сім’ї. Серед домінуючих потреб дитини насамперед варто відзначити потребу в любові й теплоті почуттів, тобто потребу в емоційному контакті. Потреба у батьківській любові - одна з найбільш сильних і тривалих потреб. Дехто вважає недоцільним втручатися в
сімейні стосунки, бо це делікатна справа. Але бувають випадки, коли, на мою думку, це робити вкрай необхідно. Чому?
В минулому році я брала участь в роботі правового клубу «Фе- міда», створеного на базі нашої школи. Під час опрацювання додаткової літератури зіткнулися з одним повідомленням, яке викликало не тільки подив, але й обурення всіх присутніх. Чи знаєте ви скільки коштує людина ? За підрахунками одного вченого, - не більше 5 доларів. Він склав вартість металу у тій кількості, що знаходиться у нашому організмі, вартість води, якої є найбільше у нашому тілі, додав незначну кількість дорогоцінних домішок, підсумував, і виявилося, що ми з вами фактично нічого не варті.[2, с. 20] На жаль, люди не цінують один одного. Декому подобається бути жорстоким, і це вважається розвагою. Подібно до злочинців, деякі, на перший погляд, звичайні люди, насолоджуються стражданнями інших. Статистика показує, що 30-40% усіх насильницьких злочинів відбуваються у сім’ї. За свідченнями дітей, з жорстокістю вони зустрічаються вперше у власній сім’ї, з боку батьків та старших братів та сестер, приблизно в 45-49% сімей має місце насильство над дітьми. [2, с.21] Наслідками насильства в сім’ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також втрата почуття самоповаги у жертви Законодавство України містить
5ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
тільки одну спеціальну норму, що закріплює адміністративнувідповідальність за насильство в
Радою клубу було проведено анонімне анкетування учнів 9-11 класів. Мал.1.
• •• о • • • •Відносини в моїй сім'ї3020100
22 20 18
Всього учнів Комфортно Рахуються в сім'ї Існує проблема Проводять почувають себе з думкою учнів насильства в вільний час з
вдома сім'ї батьками
0
сім’ї або невиконання захисного припису. Названі дії кваліфікуються за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Стаття передбачає накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням 20% заробітку. Таким чином, законодавство про попередження насильства в сім’ї наділяє нас досить широкими можливостями щодо звернення до вказаних органів та установ за допомогою у ситуації сімейного насильства, що тягне за собою вжиття визначених заходів по його запобіганню. Проте законодавство з питань попередження сімейного насильства стане ефективним інструментом захисту від насильства в родині лише за умови широкого доступу до інформації із проблеми співробітництва громадськихорганізацій та органів влади й місцевого самоврядування, а також активної протидії кожного з нас цьому принизливому для людської гідності явищу.
В анкетуванні взяли участь 22 учні. 20 із них з радістю йдуть додому і завжди комфортно там себе почувають. З 18 учнями завжди рахуються в сім’ї та прислуховуються до їхньої думки. Восьмеро старшокласників проводять вільний час з батьками. Всі опитані відзначили, що в їх родинах не існує проблеми насильства.
В майбутньому мрію стати психологом. Серед опрацьованої літератури відзначила спосіб дослідження взаємовідносин в сім’ї за допомогою звичайного малюнка найближчих людей. Серед опитаних учнів ніхто із старшокласників не проживав у неблагополучних сім’ях. Але одна робота заставила замислитися.
Учням було запропоновано намалювати малюнок своєї сім’ї[мал.2]. Лише на одному малюнку [мал.3] не світилося сонечко, обличчя членів сім’ї були похмурими, імена рідних підписані незвично
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
6
Мал.2. Мал.3.
Стає зрозуміло, що в такій, хоча і матеріально забезпеченій сім’ї, члени якої ведуть здоровий спосіб життя, не вистачає простого родинного тепла. Звичайно такі факти поодиноке явище в нашій школі.
Як бути в такій ситуації? До яких запобіжних заходів треба вдаватися психологам, соціальним працівникам, медикам?.. Можливо деякий відсоток всіх правопорушень і злочинів вчиняють саме підлітки із благополучних сімей лише задля того, щоб звернути на себе увагу, хоча й чужих людей?Запала в душу розповідь -сповідь по радіо одного підлітка, який виховувався в заможній сім’ї, а заздрив своєму однокласнику, який проживав в сім’ї, що перебувала на межі виживання, але в якій панувала любов, взаємоповага. Брак любові в ранні роки життя тягне за
собою емоційний недорозвиток людини.
Особистість, сформовану в результаті відсутності батьківської любові, характеризує почуття внутрішньої порожнечі; жагуче прагнення до спілкування, до контакту і духовної близькості; їй притаманна потреба в тому, що про неї піклуються. Такі люди особисто незрілі.
Бути батьками - це велике мистецтво. Ніхто не вимагає від батьків найвищої міри досконалості. Усі мають право помилятися, проте слід пам’ятати, що більшості помилок можна було б уникнути. Тому для початку необхідно вирішити власні проблеми та проблеми взаємовідносин дорослих у сім’ї. Розуміння цього гарантуватиме в майбутньому психічне здоров’я дитини, а також те, що більшість проблем батьків не перетворяться на непотрібний багаж
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
7
у житті онуків. Як це не дивно, але як вказують дослідники [3, с. 10] стосунки з дітьми часто бувають зіпсованими ще до того, як самі діти з’явилися на світ. Чому? Тому, що їхня поява була або випадково, або неусвідомленою, батьки намагалися вирішити якісь свої проблеми, часто ніяк з цією дитиною не пов’язаними. Такі жахливі факти спонукають до роздумів...Чому для людини, яка хоче придбати транспортний засіб, недостатньо лише коштів. Для отримання водійських прав, необхідно пред’явити декілька довідок. Батьками ж можна стати маючи лише одне інколи і неусвідомлене бажання.
Виховання в сім’ї - велика праця: і фізична, коли мати доглядає за немовлям, і розумова, коли йде мова про його духовний розвиток. Найголовнішими умовами успішності в цій роботі є безмежні любов і терпіння. Батьківська любов забезпечує наявність почуття безпеки у дитини, підтримує сприятливий стан емоційно - чуттєвого світу, навчає любові, моральної поведінки і в цілому виступає як джерело досвіду, необхідного дитині як потенційному батькові чи матері. На жаль, це належною мірою не усвідомлюється ані суспільством, ані самою сім’єю, що підходить до виховання формально.
Для того, щоб усиновити чи взяти під опіку - теж потрібно оббити не один поріг, щоб наділити чужу дитину, яка в більшості випадків стала непотрібною власним батькам, не лише домашнім теплом, й родинним затишком і любов’ю та турботою.
Чи не варто замислитися над цими фактами на державному рівні?Можливо б вже пора для всіх бажаючих стати батьками вводити певні тести на можливість створення власної сім’ї та виховання дитини? Можливо це жорстоко. Але тисячі скалічених дитячих життів цього варті.
Література1. Тлумачний словник. - Київ: Ірпінь, 2001.2. С.Б.Вальчишена. Насильство як соціальна проблема. «Шкільному психологу», № 9, 20123. В.І. Заєць. Як зіпсувати стосунки з дітьми, та й самих дітей. «Батьківські збори. Випуск 3». - Харків: Видгрупа «Основа», 20114. Н.В. Острогляд, С.С. Матушніка. Вплив сімї на розвиток морально-етичних якостей дитини. журнал Класному керівникові № 36, 2008.
Хочеться звернутися до дорослих словами психологів, які висловлюють прохання дітей: «Ми, діти, ваші квіти. Якщо не зламати бутон квітки на самому початку, якщо не вирвати його з корінням із землі, то такий бутон обов’язково розквітне. Те ж саме відбудеться і дітьми, які мають потребу в любові, а не тільки в турботі про те, як їх нагодувати, одягнути і взути. Не слід заважати їм рости. Тоді вони виростуть і розкриються, як той бутон квітки, і будуть прекрасні у своєму прояві і єстві» [ 4, с.5]
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
8
ІПеЬедеРерепіаКшемінська В. С. учениця 10 класу
Новопавлівська ЗОШ Т-ТТТ ступенів імені В. Д. Реут Каланчацького району Херсонської області
МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО
Міжнародне гуманітарне право (право війни, право збройних конфліктів) - сукупність міжнародно - правових норм і принципів, які регулюють захист жертв війни, а також обмежують методи і засоби ведення війни. Його основу становлять чотири Женевські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року.
Актуальність вивчення міжнародного гуманітарного права в наш час стоїть дуже гостро. Нестабільність політичної ситуації в світі, конфлікти, що назрівають і назрілі військові конфлікти призводять до розуміння необхідності вивчення міжнародного гуманітарного права. Воно є своєрідним документом, який регламентує основні правила ведення війни, що є актуальним в наш час.
Сьогодні ми є свідками численних збройних конфліктів. Мільйони людей змушені залишати свої домівки, зазнають тортур, насильства. Сувора дійсність така, що кількість жертв збройних конфліктів, під час яких, власне, і повинно використовуватись гуманітарне право, зростає, особливо страждають ті, хто повинен відповідно до цього права перебувати під його захистом, тобто цивільне населення. Саме тому розповсюдження знань про міжнародне гуманітарне право набуває особливої значущості.
Термін «Міжнародне гуманітарне право» Вперше був запропонований у 50-х роках XX століття відомим швейцарським юристом
Жаном Пікте. За порівняно невеликий період він отримав широке розповсюдження і визнання спочатку в публіцистиці, в юридичній літературі, а потім до назви Женевської дипломатичної конференції 1974- 1977рр. з питання про підтвердження та розвитку міжнародного гуманітарного права, що застосовується в період збройних конфліктів. Початок розвитку міжнародного гуманітарного права в XX столітті, як правило, пов'язують з ухваленням 22 серпня 1977р. на дипломатичній конференції в Женеві Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих воїнів під час сухопутної війни. В ній містилося всього 10 статей, але вони заклали фундамент, який послужив основою для подальшого розвитку міжнародного гуманітарного права. Ця галузь права захищає осіб, які не беруть участі у військових діях, наприклад цивільних осіб, медичний персонал, а також осіб, які припинили участь у військових діях, наприклад, поранених, хворих, військовополонених. Вони користуються захистом норм міжнародного гуманітарного права і не повинні ставати об'єктом нападу.
Міжнародне гуманітарне право забороняє методи ведення війни, при використанні яких не проводиться відмінність між комбатантами і не комбатантами, наприклад цивільними особами, а також засоби і методи ведення війни, що завдають надмірних ушкоджень. Воно покликане забезпечити рівновагу між вій
9ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
ськовою необхідністю і гуманністю, накладає заборону на дії вчинені з особливою жорстокістю.
Міжнародне гуманітарне право прагне пом’якшити наслідки війни, по-перше, обмежуючи вибір засобів і методів ведення воєнних дій і, по-друге, зобов’язавши воюючи сторони милувати осіб, що не беруть або припинили участь у воєнних діях.
Чи актуальна сьогодні, на початку XXI століття, і чи правомірна постановка такої задачі?
Війна - це прояв первісного, грубого насильства. Вона призводить до незмірних страждань і важких матеріальних втрат. Це зло за визначенням.
Держави воюють між собою, а люди, що втратили надію знайти справедливість, виступають зі зброєю в руках проти уряду. І ніхто не осудить війну, яку веде невелика держава, прагнучи відвернути посягання на свою незалежність.
Право і війна. Чи може право мирним шляхом, без загибелі людей і матеріальних втрат, допомогти у врегулюванні конфліктів. Чи здатне воно запобігти війні? Початковим пунктом будь-якої дискусії про право війни є засоби, які надає державам сучасне міжнародне право для мирного розв’язання конфліктів. Статут ООН забороняє війну; більше того, він забороняє погрожувати застосовувати силу проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави. Держави зобов’язані за всіх обставин розв’язувати будь-які суперечки мирним шляхом. Держава, що намагається для досягнення своїх цілей застосовувати силу проти іншої держави,
порушує цим міжнародне право і скоює акт агресії, навіть якщо така дія є виправданою. Проте Статут ООН не обмежує права вдаватися до насильства, коли держава здійснює своє право на самооборону. Це також справедливо і відносно дій третіх країн, що надають допомогу державі - жертві агресії (право на колективну самооборону). І нарешті, ООН може розпочати воєнні або інші дії для відновлення миру. Отже, чинне міжнародне право забороняє проведення воєн, за винятком випадків здійснення державами права на захист від нападу.
Міжнародне гуманітарне право - це система юридичних норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, які забороняють, або обмежують використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечують права індивіда в цей час і встановлюють міжнародно - правову відповідальність за їх порушення.
На відміну від інших галузей права, міжнародне гуманітарне право націлене на те, щоб підпорядкувати законові ситуацію існуючого насильства.
Це право базується на інтересах, які держави готові погоджувати на міжнародному рівні для поліпшення захисту, в умовах, коли вони вже не вірять в ефективність своїх внутрішніх правових систем. В таких випадках міжнародне гуманітарне право здійснює наступні функції: організаторську; превентивну;захисну.
Саме ця остання функція дає можливість міжнародному гуманітарному праву претендувати на те, щоб бути в історії розвитку міжна-
10ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
родного публічного права першим зводом міжнародно - правових норм, спеціально призначених для захисту людини.
Як і будь - яка інша дисципліна, гуманітарне право має певні основні принципи, на яких базуються всі інші. Найвдалішою видається система принципів, розроблена професором Ж, Пітке, який запропонував об’єднати принципи міжнародного гуманітарного права втри групи: основоположні принципи, загальні принципи і принципи, якими повинні керуватися воюючі сторони в збройних конфліктах:
1. Гуманізація збройних конфліктів.
2. Обмеження воюючих сторін у методах і засобах ведення війни.
3. Міжнародно - правовий захист війни.
4. Охорона цивільних об’єктів і культурних цінностей.
5. Захист інтересів нейтральних
військових з'єднань з підтримки громадського порядку ґрунтуються на повазі прав людини.
7. Заборона завдання шкоди противнику, яка несумісна з метою війни, знищення або послаблення його військової могутності.
Недавнє минуле і сьогодення свідчать про те, що війни між державами відбуваються дуже часто, незважаючи на те, що міжнародне право забороняє застосовувати силу. Але лишаються деякі суттєві винятки з принципу заборони на застосування сили: уразі війни як засобу самооборони; у разі національно - визвольної війни.
Незалежно від прагнення діяти відповідно до міжнародних правил або всупереч їм воєнний конфлікт однаково підпадає під дію міжнародно - правових норм.
6. Дії
держав.Література.
1. Г аагська конвенція про закони і звичаї сухопутної війни.2. Женевські конвенції 1949 рік.3. Конвенція про заборону, або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї. 1980 рік.4. Статут ООН.
Миславський І. В., учень 10 класу Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 162
Харківської міської ради Харківської області БЮДЖЕТНА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ:
ПРАВОВІ АСПЕКТИ
Децентралізація бюджетної системи є дуже складним процесом, необхідність проведення якого пояс
нюється багатьма причинами і поро джує багато наслідків. Реформуван ня бюджетної системи України до̂
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
11
иииивиРиГиІши
зволить збільшити незалежність органів місцевого самоврядування від органів державної влади у сфері реалізації ініціатив, вивільнити додаткові кошти для реалізації функцій делегованих органами місцевого самоврядування, надати місцевим бюджетам більш гнучкої структури необхідної для швидкого реагування в умовах ринкової економіки, покращення якості публічних послуг, які надаються громадянам на місцевому рівні. Метою цього дослідження є розробка механізму проведення бюджетної децентралізації, визначення позитивні та негативні наслідки даної реформи.
Ця тема досліджувалася такими вченими як: А. С. Пилипенко, С.О. Ежов-Маряев, Т. Сало, О. Шевченко. О. Шевченко зазначив, що децентралізація бюджетної системи необхідна для повноцінного розвитку місцевого самоврядування, яке відповідно до розділу ХІ Конституції України визнається і діє на території України [4], вказав, яким чином децентралізація дозволить покращити якість управління регіонами, навів досвід європейських країн [6]. Т. Сало розглянув поняття децентралізації та її види, визначив причини, як уповільнюють процес децентралізації [5]. А. С. Пилипенко і С. О. Ежов-Маряев дослідили рівень наукової розробки цієї проблеми в Україні [2]. Але в працях цих вчених не зазначено які зміни необхідно внести до бюджетного законодавства, і яким чином провести децентралізацію на практиці.
Нині тема децентралізації активно обговорюється, існує багато прихильників та противників децентралізації. Головні аргументи проти
вників бюджетної децентралізації полягають у тому, що через провадження децентралізації зменшиться рівень життя людей в окремих регіонах, не буде достатніх фінансових ресурсів для формування Державного Бюджету, а отже не буде можливості фінансувати пенсії, зарплатні, стипендії переможців Всеукраїнських учнівських олімпіад. Наведемо контраргументи. Як ми знаємо, головним джерелом формування будь якого бюджету є податки та збори. І вирішити проблему недостатньої кількості фінансових ресурсів для формування місцевих бюджетів можна, як що узгодити процес децентралізації разом із процесом спрощення податкової системи. Відповідно до статей 9, 10 Податкового Кодексу в Україні існують 18 загальнодержавних, та 5 місцевих податків та зборів [2]. Загальнодержавні податки та збори слугують джерелом формування Державного Бюджету України, місцеві податки та збори формують місцеві бюджети. Для децентралізації бюджетної системи нам необхідно надати місцевим бюджетам додаткові джерела фінансування. Це можна зробити, як що під час спрощення податкової системи передати більшу частину загальнодержавних платежів на віданні місцевим бюджетам. Обґрунтованість такого рішення полягає у тому, що серед загальнодержавних податків та зборів існує багато вузько направлених платежів. Ці платежі справляються для здійснення певних цілей. Але, через те, що кошти з цих платежів йдуть до Державного Бюджету, вони можуть бути витрачені не за цільовим призначенням. Адже з Державного Бюджету фінансують
12ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
ся численні проекти, на які можуть бути виділена частина цих коштів. А як що ми залишимо ці платежі на місцевому рівні, то зможемо вирішити одразу дві проблеми. По- перше, ми заощадимо час, оскільки не будемо надсилати кошті до місця формування Державного Бюджету, а одразу застосуємо їх за призначенням. По-друге, ми зможемо застосувати за призначенням 100% зібраних коштів. А для того, щоб забезпечити застосування коштів зібраних з цих зборів за призначенням, пропонуємо створити спеціальні цільові фонди, які мають формуватися при місцевих бюджетах. Пропонуємо перевести у спеціальні цільові фонди таки платежі: збір за спеціальне використання води, збір за спеціальне використанні лісових ресурсів, екологічний податок, та деякі інші.
Це дозволить застосовувати кошти за цільовим призначенням, створить нові джерела формування місцевих бюджетів. Але ми не повинні забувати, що не можна збільшувати кількість прав, не збільшуючи кількість обов’язків. Ми знаємо, що з Державного Бюджету фінансується величезна кількість проектів, соціальних виплатів. І якщо ми переведи ми більшість платежів на місцевий рівень, то це позбавить Державний Бюджет можливості все це фінансувати. Тому необхідно передати більшу частину соціальних виплат, проектів, напрямів діяльності на фінансування місцевими бюджетами. У віданні Державного Бюджету залишаться тільки фінансування пенсій, армії, зарплат, соціальних виплат, освіти, науки, промисловості, та медицини. Все інше можна покласти на місцеві бюджети. Для цьо
го необхідно внести відповідні зміни до Розділу ІІ «Державний Бюджет України», та до Розділу ІІІ «Місцеві бюджети» Бюджетного Кодексу України.
Також проводячи бюджетну децентралізацію, необхіднопам’ятати, що в нашій державі існує багато дотаційних регіонів, які потребують більше коштів, ніж дають, а також прибуткових регіонів, які мають додаткові прибутки. Якщо ми децентралізуємо бюджетну систему, то найбільш розвинені регіони зможуть залишити більшість коштів на місцевому рівні. Це дозволить фінансувати багато місцевих проектів, розвивати інфраструктуру, істотно покращити рівень життя громадян. Але протилежна ситуація спостерігатиметься в дотаційних регіонах. Без додаткових коштів бюджети цих регіонів не зможуть фінансувати більшість проектів, виплат, що призведе до зменшення рівня життя, бідності населення. Але цю проблему можна вирішити, як що внести деякі зміни до Розділу ІУ «Міжбюджетні відносини» Бюджетного Кодексу України, а саме до статті 96. У цій статті зазначенні усі види міжбю- джетних трансферів. Необхідно доповнити цю статтю новим міжбю- джетним трансфером, а саме безвід- сотковим кредитом. Тоді найбільш розвинені регіони зможуть надавати кредити дотаційним регіонам. Це призведе до кількох наслідків: появи можливості вкладати кошти у розвиток дотаційних регіонів з подальшою можливістю отримання прибутків; налагодження співпраці між регіонами; вирішення кризи, яка може виникнути в дотаційних регіонах, появи у дотаційних регіонів до-
13ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
даткового стимулу для розвитку, наздогнати розвиненні регіони.
Розглянемо зміни, які необхідно внести для формування місцевих бюджетів в умовах децентралізації.Необхідно, щоб органи місцевого самоврядування самостійно формували місцеві бюджети, та фінансові ресурси для утворення бюджетів, самостійно визначали напрямки витрачення цих коштів, розвивали місцеві ініціативи. Необхідно визначити відносини між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування у сфері формування та виконання бюджетів місцевого рівня. Місцеві державні адміністрації не повинні втручатися в процес формування місцевих бюджетів. Їхня роль повинна полягати лише у виконанні бюджету, затвердженого органами місцевого самоврядування, та звітуванні органам місцевого самоврядування стосовно виконаної роботи. При цьому повноваження стосовно виконання бюджетів повинні делегуватися місцевим державним адміністраціям від органів місцевого самоврядування.
Децентралізація бюджетної системи України повинна проходити відповідно до таких принципів бюджетної системи як: єдність бюджетної системи, збалансованість, самостійність, повнота, та ін. [1, ст. 7].
Децентралізація бюджетної системи надасть можливість реалізовувати місцеві ініціативи, змен-
Література:1. Бюджетний Кодекс України. - Х.: «Право», 2013. - 168 с.2. Пилипенко А. С., Ежов-Маряев С. О. Особенности местных бюджетов в условиях децентрализации бюджетной системы Украины // Культура народов Причерноморья. - 2010. - № 179. -С. 108-111.3. Податковий Кодекс України. - Х.: «Право», 2014. - 530 с.4. Розділ ХІ. Місцеве Самоврядування // Конституція України. - К.: «Центр
шить залежність місцевих бюджетів від Державного Бюджету України, надасть органам місцевого самоврядування самостійність. Децентралізація збільшить довіру громадян до бюджету, оскільки кошти залишатимуться на місцях, і громадяни знатимуть на що вони будуть спрямовані. Необхідно надати громадянам України вільний доступ до інформації, пов’язаної з планами розподілу та використанню коштів місцевими бюджетами. Також децентралізація дозволить Україні наблизитися до європейських країн. Адже Німеччина, Італія, Франція завдячують в своєму розвитку саме децентралізації бюджетної системи. Проте результат не буде помітний одразу. Спочатку Україні необхідно буде витримати кризу, пов’язану з переходом до нового типу бюджетної системи, потім пройде що найменше десять років, і лише тоді буде помітне результат.
Підводячи підсумок, варто зазначити, що децентралізація бюджетної системи дозволить створити чіткі та прозорі взаємовідносини між місцевими бюджетами та органами виконавчої влади, збільшити рівень життя громадян, покращити ефективність діяльності органів місцевого самоврядування. У перспективі дослідження усіх аспектів цієї теми дозволить провести необхідні реформи з максимальною ефективністю.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
14
учбової літератури», 2014. - С. 43-45.5. Сало Т. Децентралізація фінансової системи: Стан та оцінка рівня в Україні // Ефективність державного управління. Вип. 35. - 2013. - С. 324-330.6. Шевченко О. Бюджетно-фінансова децентралізація у контексті підвищення ефективності управління регіонами. Ключ доступу: http ://old.niss. gov.ua/Monitor/april08/9 .htm
Сарибекян Ю. А. ученица 9 класса Краматорская общеобразовательная школа 1-111 ступеней № 25
НАРУШЕНИЕ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА ВО ВРЕМЯ ВОЕННЫХ ДЕЙСТВИЙ
Почему я взяла эту тему? Не всегда нарушение прав человека происходит из корысти, иногда и потому, что часть людей даже и не знает о своих правах. Чем больше людей будут знать о правах человека и стараться жить по принципам, которые содержат в себе эти права, тем больше вероятности, что права человека и правда будут соблюдаться всеми людьми во всём мире! Я рассмотрю тему, которая стала особенно актуальной для жителей Донбасса в этом году - нарушение прав человека во время военных действий.
Чтобы придать законам и обычаям войны более гуманный характер руководители государств собрались на конференции в Гааге (1899 и 1907 гг.), в Женеве (1929 г.). По достигнутым договоренностям военные действия должны вестись только против сражающихся армий, мирное население не может быть объектом военного нападения[5]. К сожалению, война не отступает. В июле 2014 г. Amnesty International опубликовала доклад о похищениях и пытках в восточной Украине, основанный на фактах, собранных с апреля по июнь. Доклад содержит сведения о нарушениях гражданских
прав, как со стороны "ополченцев", так и со стороны украинских военных. В числе похищенных были не только военные и сотрудники правоохранительных органов, но и журналисты, и активисты, гражданские лица", - сообщил Генеральный секретарь организации Салил Шет- ти. Как считают в Amnesty International, "ополченцы" на востоке Украины пользуются поддержкой России, поэтому РФ несет ответственность за нарушения с их стороны. Точно так же Украина несет ответственность за нарушения, допущенные ее военными, полагают правозащитники[6]. 29 августа 2014 года ООН распространила отчет по нарушениям прав человека в восточной Украине. Об этом сообщил Интерфакс со ссылкой на доклад верховного комиссара ООН по правам человека Ивана Шимоновича. В докладе говорится, что украинские власти расследовали более 1500 случаев предполагаемых преступлений, совершенных, как утверждается, местными чиновниками и гражданами на востоке, в результате чего начато судебное производство в отношении более чем 150 человек. Есть много международных документов, в которых содержатся права человека.
15ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
Примером таких документов может быть Всеобщая декларация прав человека, документ, принятый на третьей сессии Генеральной Ассамблеи ООН от 10 декабря 1948 г. [1]. Международный пакт о гражданских и политических правах был принят 16 декабря 1966 г. Пакт является международным договором и имеет обязательную силу для 167 госу- дарств-участников, по состоянию на
апрель 2010 г.[2]. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах — пакт, принятый Г енеральной Ассамблеей ООН 16 декабря 1966 года. Документом, защищающим права человека в Украине, является Конституция Украины, которая была принята 28 июня1996 г. [4]. На ее основании я приведу примеры нарушения права человека в Донбассе:
Конституционны е права человека Источник ПримерыКаждый человек имеет право на свободу и личную неприкосновенность
ст.29 раздел II К онституция Украины
П охищ ено около 500 человек
Каждый человек имеет неотъемлемое право на жизнь
ст.27 раздел II К онституция Украины
Число погибш их - свыше 4 000 ч еловек
Каж дому гарантируется неприкосновенность жилища
ст.30 раздел II К онституция Украины
Разруш ено дом ов - более 4 000
Граждане имею т право на социальную защиту
ст.46 раздел II К онституция Украины
700 000 человек не получаю т пенсию
Каждый имеет право на образование ст.53 раздел II К онституция Украины
Около 280 учебны х заведений разруш ено
Каждый имеет право на здравоохранение, медицинскую помощ ь и медицинское страхование
ст.49 раздел II К онституция Украины
От 20 до 30 больниц разруш ено или закрыто (точное количество уточняется)
Каж дому гарантируется право на свободу мысли и слова, на свободное выражение своих взглядов и убеж дений
ст.34 раздел II К онституция Украины
Д о 85 % населения боится высказать свое мнение
Каждый имеет право на предпринимательскую деятельность, не запрещ енную законом
ст.42 раздел II К онституция Украины
От 10 до 30% в разной м естности боевиками ограблены или изъяты квартиры, машины, бизнес
Я решила узнать, знают ли ученики 10-11 классов нашей школы, учителя, родители, знакомые о правах че-
ликтов и провела опрос 233 человек. Результаты анкетирования показали, следующее:
В опросы анкеты Да Нет Частично1. Знаете ли вы законы о правах человека? 188 - 80,6% 2 - 0,9% 43 - 18,5%2. Знаете ли вы свои права во время военных действий? 3 - 1,3% 211 - 90,6% 19 - 8,1%3. Как вы считаете, см ож ете ли вы защитить свои права во время войны?
5 - 2,1% 211 - 90,6% 17 - 7,3%
4. Если гражданские лица взялись за оруж ие, сохраняю т ли они статус мирных жителей?
14 - 6% 219 - 94%
5. М огут ли наемники, попавшие в плен, считаться военнопленными?
215 - 92,3% 18 - 7,7%
6. Является ли наемничество уголовны м преступлением? 198 - 85% 35 - 15%7. М ож но ли использовать мирное население в качестве «ж ивого щита»?
0 1 о о4 233 - 100%
8. Является ли наличие гражданского населения в определен- 43 - 18,5% 190 - 81,5%
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
16
ном месте препятствием для проведения военны х операций в этом месте.?9. М ож но ли использовать граждан другого государства против их страны?
28 - 12% 205 - 88%
10. Является ли наруш ением прав человека применение п си хологических и физических пыток к врагам?
221- 94,9% 12 - 5,1%
11. В о время военны х действий боевики расстреливали мародеров б ез суда и следствия. Считаете ли вы это наруш ением прав человека?
56 - 24% 177 - 76%
12. М ож но ли отнять собственность врага, если это не продиктовано военной необходим остью ?
9 - 3,9% 224 - 96,1%
13. Какая организация оказывает гуманитарную помощ ь детям в мирное и военное время?
123 - 52,8% 110 - 47,2%
14. Как вы считаете, во время войны, чьи интересы важнее: государства или отдельного человека?
201 - 86,3% 32 - 13,7%
15. Если во время войны погибли ваши родители, а к вам в плен попался их убийца, вы бы с ним расправились?
58 - 25% 175 - 75%
16. Осмелились бы вы говорить на украинском языке во время вооруж енного конфликта?
37 - 15,9% 196 -84 ,1%
17. М ож но ли убивать или ранить противника, который, положив оруж ие или не имея возм ож ности обороняться, сдался?
23 - 9,9% 210 - 90,1%
18. И м еет ли право оккупирующ ая держава переселять часть своего населения на территорию, которую она оккупирует.
37 -1 6 % 196 - 84%
По результатам опроса я сделала следующие выводы: 80,6% - считает, что знает о своих правах; 90,6% не знает о своих правах во время военных действий; 90,6% - не
своих правах. Поэтому нужно знакомить общество с законами, определяющими права людей во время военных действий. Нужно знать свои права, чтобы защищаться. Дре-
верит в возможность их защиты. вняя римская пословица гласит: Анкетирование показало, что в дей- "Там где право, там и защита". ствительности только 75, 2 % знает о
Литература:1. «Всеобщая декларация прав человека». [Источник: Википедия].2. «Международный пакт о гражданских и политических правах». [Источник: Википедия].3. «Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах». [Источник: Википедия].4. «Конституция Ураины». [Источник: Википедия].5. Реализация проекта «Нарушение естественных прав человека в годы Второй мировой войны» в школе-интернате. [Автор: Федосеева Ю. А., Соколова С.В.].6. Статья «Amnesty International требует расследовать военные преступления на Донбассе». [По материалам: Интерфакс-Украина].
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
17
Устенко А. Г., студентка 4 курсу групи ПР-112 ДВНЗ «Олександрійський політехнічний коледж»
СУЧАСНІ МАРПЛ І ШЕРЛОК
У світовій літературі та кінематографії досить велика кількість уваги приділяється детективам. Тому, будучи фанатом різноманітних таємниць пов’язаних з злочинністю, я вирішила присвятити свій проект саме правовим основам існування та діяльності приватних детективів.
Розпочавши дослідження даної теми, я з’ясувала, що такого поняття «приватний детектив» в українському законодавстві не існує. Тож чому у повсякденності приватні сищики є, а держава ніби про це нічого не знає?
Перша згадка про приватних детективах відноситься до 1682. Один англієць на ім'я Джонатан Уайльд потрапив у боргову в'язницю, де грамотно влився в злочинне середовище. Після звільнення наявність придбаних кримінальних зв'язків дозволило йому провернути дуже вигідну аферу. «Бізнесмен» діяв за добре спланованою схемою, давав оголошення в газетах, що може допомогти - за винагороду, зрозуміло, - повернути вкрадене злочинцями майно. Знайомі по тюрмі злодії приносили йому крадені речі і повідомляли, де і у кого вони їх викрали. Ну, а сам містер Уайльд, діючи під виглядом сищика, нібито знаходив викрадене і за гроші повертав законним власникам.
Тож, що таке приватна детективна діяльність? До неї відносять підприємницьку діяльність, спрямовану на надання приватними детективами й детективними агентствами на договірній основі замовникам
професійних послуг з метою забезпечення захисту прав та інтересів замовників. Також до цієї діяльності прирівняна детективна діяльність персоналу служб безпеки суб’єктів господарювання (банків та інших компаній). [1,с. 1]
В сучасній Україні сищики балансують на межі законності, і про- типравності. Це починає проглядатись з самого започаткування цієї діяльності. Адже більшість українських приватних детективних агентств зареєстровано як засоби масової інформації. Інші ж реєструються як приватні підприємці. Така ситуація виникає тільки тому, що в Україні приватна детективна не легалізована. Таким чином її не існує на правовому полі. Але відсутність законодавчих норм, не говорить про, те, що така діяльність заборонена. Тут діє принцип - ще не заборонено законом, те дозволено.
Та не все так просто! Поза законом знаходиться лише частина послуг, які надають приватні сищики. [2,с. 1]Наприклад прослухову- вання приміщень, організація відео спостереження та ін. Як відомо, то і Конституція України і Кримінальний кодекс України забороняє втручання в особисте життя. Тим більше збирати, фіксувати і використовувати цю інформацію без відома особи.
Саме тому, у одного з народних депутатів України (В. Мойсика), виникла ідея розробити законопроект «Про приватну детектив- ну(розшукову) діяльність». Але досі
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
18
0вЬб(*в№ГВШіІцей законопроект не був ратифікований Верховною Радою України.
Проаналізувавши даний законопроект на перший погляд можна зрозуміти, що легалізувавши приватних детективів, їх діяльність стане невід’ємною частиною системи сучасної розшукової діяльності в Україні. Детективи будуть своєрідним доповненням до сфери впливу Міністерства внутрішніх справ України.
Та відповідно до ч.2 ст.1 законопроекту «Про приватну детективну (розшукову) діяльність» на суб’єктів приватної детектив- ної(розшукової) діяльності не розповсюджується дія законів, що закріплюють правовий статус працівників правоохоронних органів. [3,ч. 2 сті]
Ще встановлюються чіткі вимоги до кандидата на заняття детективною діяльністю. Крім того, тепер для цього потрібна ліцензія. А отже, приватним детективом вже не може стати аби хто, зареєструвавшись приватним підприємцем. [4,ч. 1,2ст. 5; ст. 7].
Законопроект визначає види детективних послуг, що можуть надаватися суб'єктами приватної детективної (розшукової) діяльності
Приватна детективна (розшу- кова) діяльність здійснюється задля пошуку, збирання та фіксації інформації, розшуку предметів, майна, людей та тварин, встановлення фактів та з'ясування різних обставин за замовленням клієнтів.
Для досягнення цієї мети суб'єкти приватної детективної (розшу- кової) діяльності надають приватні детективні послуги із застосуванням засобів та методів, що не заборонені чинним законодавством України.
Дозволяється надання наступних видів приватних детективних послуг (даний перелік вказаний у неповному обсязі) :
1) збирання відомостей по цивільних справах на договірній основі з учасниками процесу;
2) вивчення ринку, пошук і збір із відкритих джерел інформації з метою підготовки ділових переговорів, з'ясування фінансової, майнової та комерційної спроможності і благонадійності потенційних ділових партнерів (юридичних і фізичних осіб);
3) з'ясування обставин неправомірного використання в підприємницькій діяльності фірмових знаків та найменувань, недобросовісної конкуренції, а також розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю;
4) з'ясування біографічних та інших даних, що характеризують особу, стосовно окремих громадян ( з їх письмової згоди) при укладенні ними трудових та інших договорів, виявлення їхніх ділових зв'язків, у тому числі в регіонах і за кордоном;
5) пошук осіб, місцезнаходження яких невідоме, з'ясування причин і обставин зникнення, можливостей і умов їх повернення, розшук осіб, які втратили родинні та дружні зв'язки;
6) розшук зниклого (втраченого або викраденого) майна, тварин;
7) пошук, збирання та фіксація відомостей в кримінальних справах на договірній основі з учасниками процесу. Протягом доби з моменту укладення договору з клієнтом на збір таких відомостей приватний ро- зшукувач зобов'язаний письмово повідомити про це особу, яка прово-
19ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
дить дізнання, слідчого, прокурора або суд, у провадженні яких знаходиться кримінальна справа; [5,ст 14]
Суб'єкти приватної детективної (розшукової) діяльності можуть надавати й інші детективні послуги, якщо вони не суперечать вимогам чинного законодавства України.
Не обійшлось в законопроекті і без обмежень у здійсненні приватної детективної діяльності. Так, даним суб’єктам забороняється пошук, збір, фіксація та накопичення інформації про особисте життя особи, її релігійні та політичні переконання. Що ж до дозволів нормативноправового акта, то він передбачає право для приватних детективів у порядку, передбаченому законодавством України для громадян України, мати вогнепальну зброю та спеціальні засоби активної оборони, визначає випадки, коли така зброя може бути застосована. Встановлюючи при цьому низку заборон у використанні таких засобів. Тому зважаючи на вище зазначене, не можна сказати, що приватні сищики з великим нетерпінням чекають, щоб їх діяльність почали регулювати. З одного боку, повноцінна і легальна робота їх агентств - це податки і робочі місця. З іншого, це чіткі межі.
Цікаво, що світовий досвід правового регулювання цього ринку є, і досить багатий. У розвинених країнах приватні детективи часто є не конкурентами, а помічниками правоохоронних органів. Так, у зареєстрованих приватних детективів США, Німеччини чи Франції є спеціальні жетони, схожі з поліцейсь
кими, пред'являючи які, детектив має право на збір інформації для розслідування тих чи інших злочинів. До того ж приватні детективи активно займаються всіма справами (побутові крадіжки, корпоративні розкрадання), чим значно підвищують відсоток розкритих злочинів. [6]
Провівши дослідження , можна точно сказати, що поки буде існувати попит на даний вид послуг, то пропозиція не зменшиться. Тому чи варто у нашій державі і далі продовжувати не помічати приватних детективів? На мою думку це безглуздо. Адже легалізувавши дану галузь, її можна використати для благо усієї країни. Це допоможе Україні вийти на новий етап розвитку правоохоронного механізму. Єдине «але» — будь-який нормативно-правовий акт для детективної діяльності повинен бути добре продуманий і складений з урахуванням світового досвіду і коментарів фахівців-практиків. Наприклад, останній «опус» у цій царині — законопроект №4450 «Про приватну розшукову діяльність», поданий народним депутатом Володимиром Мойсиком, — уже за при першому прочитанні ставить багато питань. Тож на завершення можна стверджувати, що в Україні для легалізації детективної (розшукової) діяльність, не достатньо розробити законопроект. Потрібно вдосконалювати весь механізм влади, щоб стати справжньою правовою державою, в якій приватний сищик стане звичайним елементом розшукової діяльності.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
20
Література:1. Прядко Д. Приватний детектив по-українськи. «Юридична газета», К.№5. 2004 р. [Електронний ресурс]http: //www.j ustinian. com.ua/article.php?id=11812. Г ончаренко А. Приватний детектив по-українськи. Стаття з номера: "Аргументи і факти в Україні" № 16 від 21 10 квітня. [Електронний ресурс] Опубліковано: 22 квітня 10 (19:37) http://detective-rovno.com/ua/privatnii-detektiv-po-ukrainski3. В. Мойсик. Законопроект «Про приватну детективну(розшукову) діяльність» від 12.04.2010р.№6288 -ч.2 ст.1.4. В. Мойсик. Законопроект «Про приватну детективну(розшукову) діяльність» від 12.04.2010р.№6288 -ч.1,2 ст.5;ст.7.5. В. Мойсик. Законопроект «Про приватну детективну(розшукову) діяльність» від 12.04.2010р.№6288 - ст.14.6. Поліщук А. Приватний детектив поспішає на допомогу. «Кіевскій теле- графЪ» 16 вересня 2009 р. [Електронний ресурс] http://ua.prostobiz.ua/biznes/biznes start/statti/privatniy detektiv pospishae na dop omogu
Бабич Є. С., учень 9-Б класуДобропільської загальноосвітньої школи Т-ТТТ ступенів № 19
ШЛЮБНИЙ КОНТРАКТ В СУЧАСНОМУ СВТТТ.
Кожна сучасна людина має знати, що таке шлюбний контракт-це майбутнє і сьогодення нашого часу.
Шлюбний контракт - нове явище в нашому житті. Багато хто, особливо більш старше покоління, вважають його згубним впливом заходу. За кордоном шлюбні контракти вже давно стали нормою життя. Чи заважають майнові відносини любові? Більшість з нас на це питання відповість ствердно. Пропонуючи напередодні весілля свого обранця або обраниці укласти шлюбний контракт, наречений або наречена в кращому випадку побачить подив своєї майбутньої половини, а в гіршому - відчує підозри про небеско- рисність намірів майбутньої половини. Але не все так просто.
Шлюбні контракти існують стільки ж років, скільки існує інститут шлюбу. І в нашій країні до 1917 року було прийнято укладати шлюбні контракти. Умови шлюбного договору, викладені на папері, рятували наших предків від безлічі неприємностей як в сімейному житті, так і при розірванні шлюбу або смерті одного з подружжя. Після загибелі Пушкіна, наприклад, велика частина його майна була описана за борги, але Наталії Миколаївні Гончаровій, згідно з умовами контракту, вдалося повернути своє придане - полотняні заводи. Як відомо, багатодітна мати вийшла заміж вдруге і була щаслива зі своїм новим чоловіком. Можливо, генерал Ланской одружився б на світській красуні і без багатого приданого, але хіба передбачливість ад
21ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
вокатів, які укладали шлюбний контракт, не пішла на користь молодій вдові? Чи Пушкін любив свою дружину тому, що такі майнові умови були визначені шлюбним контрактом?
Основа основ контракту - він не повинен обмежувати права кожного з
подружжя, надані йому чинним законодавством. У шлюбному договорі може бути вказано термін його дії, а також строки дії окремих прав та обов'язків. Документ або його окремі положення можуть продовжувати діяти і після припинення шлюбу. Контракт, підписаний напередодні одруження, вступає в силу з дня реєстрації шлюбу. Якщо договір оформляють дружини, він починає діяти з дня нотаріального засвідчення. Складається шлюбний контракт за місцем проживання однієї з сторін або за місцем реєстрації. Після укладення шлюбний договір може бути змінений, від нього можна відмовитися, він може бути розірваний подружжям або бути визнаний недійсним, якщо суд визначить "надзвичайно невигідне матеріальне становище іншого з подружжя або вважатиме умови контракту суперечать "моральним засадам суспільства". Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.
Так як шлюбний контракт регулює майнові відносини, то в разі його відсутності вся власність подружжя при розлученні буде вважатися спільною, незалежно від засобів її придбання. У шлюбному контракті чоловік і дружина можуть встановити, що майно, яке належало кожному
з них до шлюбу на правах приватної власності, після вступу до шлюбу буде складати їх спільне майно або навпаки, що спільна власність на це майно не поширюється. Подружжя можуть на свій розсуд встановити розмір часток у праві власності на майно, яке буде нажите в період шлюбу і перейде у власність кожного при розірвання шлюбу. Можна окремо визначити майно, що передається в загальне користування сім'ї, в тому числі визначити правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу. У шлюбному договорі також передбачаються способи участі подружжя у доходах одне одного, порядок погашення боргів. Подружжя може визначити порядок та умови використання належного їм обом майна або одного з них для забезпечення потреб їх дітей.
Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із подружжя переселився в квартиру або будинок, що належить іншому дружину, чоловік і дружина можуть домовитися про користування ним. Наприклад, обговорити умови звільнення приміщення у разі розірвання шлюбу або грошової компенсації за використання приміщення. Подружжя може домовитися про місце проживання кожного з них, а також їх дітей. Обговоренню підлягають розділ житлового приміщення, що належить їм на правах спільної власності. Залежно від причини розлучення можна встановити різні варіанти житла.
Подружжя може внести в договір пункт про надання взаємного утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі. Якщо в контракті чітко
22ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
визначені умови, розмір, строки виплати матеріальної допомоги, то ці кошти у випадку розлучення можна буде примусово стягнути або отримати разову компенсацію, після якої виплати припиняться. Шлюбний контракт не може містити умову про відмову одного з подружжя від свого права на стягнення аліментів. У той же час подружжя може встановити порядок стягнення аліментів, відмінний від встановленого законом. Наприклад, аліменти можна отримувати не в грошовому, а в натуральному вираженні, не щомісяця, а раз на квартал.
В останні роки шлюбний контракт повертає свої позиції. Сьогодні його існування узаконено Сімейним Кодексом України. Згідно з цим документом, шлюбний контракт подружжя може бути укладений як до, так і після реєстрації шлюбу. Тому будь-який з подружжя рано чи пізно може задуматися про впорядкування майнових відносин з коханим і дорогим людиною, заради якого можна пожертвувати багатьом. Оскільки шлюбний контракт укладається між люблячими людьми, компромісний варіант, що задовольняє обох, завжди знайдеться. Якщо чоловік або дружина любить вас, навряд чи вони будуть проти захисту ваших інтересів в законному порядку. І він або вона має право розраховувати на таке ж ставлення до себе. У сучасному житті мало стабільності, а шлюбний контракт покликаний стабілізувати і регулювати наші законні права у шлюбі [ 7, ст.93.].
Шлюбний договір не провокує розлучення, а в більшості випадків утримує від нього. Адже якщо у "неконтрактной сім'ї" чоловік або дру
жина мало що можуть говорити не подобається - йди!, при шлюбному договорі сто разів подумаєш: адже в цьому випадку кожен з подружжя позбавляється певної частини спільного майна. Зменшиться кількість розлучень "під гарячу руку", коли чоловік і дружина лаялися-лаялися, оговталися - а вже свідоцтво про розлучення в кишені... При шлюбному контракті жоден з подружжя не зацікавлений у створенні розвідний ситуації. А вже якщо все ж визнає досконалу помилку і зважиться на розірвання шлюбу - то принаймні, це рішення буде підтверджено готовністю понести заради свободи якісь матеріальні втрати. Та й сам розлучення стає більш спокійним. І насамперед шлюбний контракт на користь спільним дітям. Хоча б тому, що при контрактному розлучення дитини не використовують його як знаряддя помсти і боротьби між папою і мамою.
Головний принцип складання шлюбного контракту : такий договір повинен бути як можна більш "гумовий", повинен враховувати як можна більша кількість варіантів розвитку ситуації та можливих форс- мажорних обставин - для того, щоб до цього контракту більше не повертатися. Тому що спокуса змінити шлюбний контракт чи не кожен день може незабаром перерости в шантаж одного чоловіка іншим: мовляв, не будеш мене слухатися - зміню наш договір так, що тобі у разі розлучення нічого не дістанеться. Тому слід домовитися ось про що: контракт, звичайно, можна змінити, але досить вагомого приводу і неодмінно при наявності обопільної активного бажання обох подружжя, причому ви
23ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
раженого добровільно. І нотаріус, який посвідчує шлюбний контракт (а такий контракт обов'язково повинен бути завірений нотаріально), зобов'язаний впевнитися у добровільності укладення цього договору обома сторонами. Звичайно, нотаріус теж жива людина, її можна купити чи залякати, і він засвідчить, що хочеш, навіть за відсутності одного з подружжя. І це ще одна причина того, що шлюбні контракти на сьогоднішній день не стали популярними [6,ст.628].
В сучасних договорах за традицією в кінці пишеться така фраза:” Всі суперечки і розбіжності за даним контрактом, сторони будуть вирішувати шляхом взаємних переговорів. Якщо ж угода не досягнуто, спір буде вирішуватися у відповідності з чинним законодавством”. Зайве внести такий рядок і в шлюбний контракт. І якщо сторони не досягли угоди шляхом переговорів", вирішувати спір у відповідності з законом - благо новий Сімейний кодекс, на відміну від КОБСа, шлюбний договір визнає.
Зрозуміло, сьогоднішній шлюбний контракт - далеко не верх досконалості. Скажімо, можна укласти шлюбний договір по всій формі, а далі шукати шляхи його порушити "прихованими методами" - як правило, кримінальними. Наприклад, влаштувати чоловікові таку нестерпну життя, що він (вона) втече і плюне на все свої права... Але частіше практикується доведення до самогубства або безпосередньо вбивство - щоб гарантовано не ділитися. Особливо часто це буває, якщо шлюбний договір уклали "новий росіянин" чоловік (як правило, кримі
налом і нажив свій стан), і дружина, у якої немає самостійних доходів. Але саме шлюбний контракт в подібній ситуації може стати своєрідним захистом для дружини.
Варто звернути увагу на те, що українським законодавством запропоновано визначити у шлюбному контракті тільки майнові відносини. Це означає, що в договорі можна детально розписати права та обов'язки подружжя, що стосуються доходів, нерухомості , змісту і подарунків, але вказати, наприклад, що по неділях обов'язково удвох відвідувати церковну службу або хто і скільки разів повинен готувати обід, не можна.
Укласти договір можна як після заручин, так і після вступу в законний шлюб. Але пункти документа набудуть чинності тільки після отримання свідоцтва про шлюб.
Зореслав Замойський вважає, що якщо Україна продовжить свій рух у бік об'єднання з Євросоюзом, то процес закріплення немайнових відносин в шлюбних договорах прискориться. Оскільки за європейськими стандартами шлюбний контракт фіксує не тільки матеріальні, але особисті стосунки в родині.
Контракт може діяти до розірвання шлюбу, а може укладатися на певний термін. Також можна обумовлювати, що умови договору вступлять в силу через кілька років після укладення шлюбу або ж припинять свою дію через певну кількість років. Строки можуть стосуватися лише договору або окремих його пунктів. Певні пункти можуть діяти навіть після розлучення, наприклад, фінансове утримання чоловіком дружини і дітей.
24ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
Підписання контракту між особами, що живуть в цивільному шлюбі, не передбачено. До речі, вітчизняні служителі Феміди вважають, що саме для таких відносин в Україні міг би прижитися шлюбний договір.
За допомогою шлюбного договору чоловік і дружина можуть закріпити цілий ряд фінансових і майнових питань. Захистити від можливої втрати можна і свою нерухомість.
У контракті можна вказати:- яка нерухомість вважається
особистої, а яка загальної;- частку кожного чоловіка, що
належить їм майно;- умови утримання і виконання
ремонту в спільних будинках, дачах, квартирах;
- умова, що спільним майном або майном одного із подружжя можуть користуватися діти та інші особи;
- порядок використання нерухомості при роздільному проживання і після розлучення;
- де будуть жити молодята і кому залишиться житлоплощу при розлученні;
ситуацію, в якій той, хто вселився після весілля в квартиру чоловіка, у разі розлучення звільнить її, а можливо, і виплатить грошову компенсацію;
- пункт про те, що майно, яке набувається в період шлюбу, у противагу Сімейному кодексу, належить одному з подружжя, наприклад того, на чиє ім'я воно реєструється;
- будь-які інші пункти, що стосуються нерухомості, а також іншого майна, що не суперечать моральним нормам суспільства [4,ст. 31].
Більш ніж 320 тисяч одружень в Україні - усього близько однієї тисячі шлюбних контрактів. За шість років дії Сімейного кодексу в Україні укладено 6000 шлюбних договорів. В міністерстві юстиції назвали укладання шлюбних контрактів - нерозповсюджених практикою. Експерти так не вважають.
Протягом минулого року в Україні лише трохи більше тисячі подружніх пар уклали шлюбний договір, повідомили в міністерстві юстиції. Це при тому,що одружилися понад 320 тисяч пар.
Шлюбні договори не є поширеними в Україні, роблять висновок у мін'юсті, адже з часу дії Сімейного кодексу, який прописує правила шлюбних контрактів, загалом нотаріально посвідчений 6 тисяч таких угод.
Найбільша кількість шлюбних договорів уклали в Києві. Ще серед лідерів - Одеська, Вінницька, Харківська, Донецька та Львівська області.
В Україні та за кордоном дуже багато висококваліфікованих фахівців займаються шлюбними контрак- тами.Услугами фахівців користуються такі знамениті лю- ди,як:телеведуча Тетяна Вєдєнєєва і бізнесмен Юрій Бегалов; олімпійська чемпіонка Марина Онисима і актор Микита Джигурда; телеведуча Тіна Канделакі і її чоловік-бізнесмен Андрій Кондархин і тд.
Я вважаю, що шлюбний контракт є хорошим стримуючим і стабілізуючим фактором, який позитивно впливає на тривалість шлюбу. Так як Україна прагне в Європейський Со- юз,то ми повинні намагатися створити надійний фундамент відкритих
25ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
і ґрунтовних відносин при укладанні шлюбного контракта.Такой шлюб ніяк не можна назвати легковажним.
Література:І.Ариванюк Т. О., Бірюков І. А., Гопачук В. С. Сімейне право України / Підручник. - К.:2002.2.Індиченко С. П., Гопанчук В. С., Савченко Л. А. Сімейне право України. - К.:1997.3. Курило В. М. Правознавство: Навч. посіб./В. К. Курило, В. Ф. Пеньківський. - К., 2006. - З89с. (268с.)4. О.Н. Медведєв «Шлюбний договір корисний як у разі розлучення»; "Податкові суперечки", 2006, N 55. Правознавство/ За ред. В. В. Конєйчикова 7-е вид. К.: Інтер,2003. - 735с.6. Ромовська З. Сімейний кодекс України. - К.:2003.7. Сімейний кодекс України. - Х.: ТОВ "Одіссей”, 2004.8. Сімейне право України: Підручник/ За ред.. Ю. С. Червоного. - К.: Істи- на,2004. - 400с. (194-204с.)9. Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право / Курс вибраних лекцій. - К.:1997.10. Ю.Т. Тимофєєв «Бракоразводный процес»; ''Сімейне право'', 2007, Пеньківський. - К., 2006. - З89с. (268с.)
Барабаш А. П.,учень 10 класу Люботинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4
ДЕРЖАВА - ЦЕ УНІВЕРСАЛЬНА ПОЛІТИЧНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
Актуальність дослідження даного питання зумовлена тим, що держава - це політична організація всього суспільства, є цілісною організацією суспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові і суспільні інтереси, забезпечує організованість у країні на підґрунті економічних і духовних чинників, реалізує головне, що надає людям цивілізація, - народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи. Тому вивчення такого суспільного утворення як держава є вкрай необхідним завданням, особливо в час, коли йде мова про правову та цивілізовану державу, якою хоче стати Україна.
Об’єктом мого дослідження виступає держава.
Предметом: основні теорії походження держави та загальна характеристика форм правління та форм територіального устрою.
Поняття „держава” у сучасному значенні з’явилося на початку XVII ст.
Держава - це універсальна політична форма організації людського суспільства, що характеризується політичним і публічним характером суверенної влади, реалізацією своїх повноважень на певній території через діяльність спеціально створених органів та організацій, наданням своїм рішенням обов’язкової право
26ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
вої форми, встановленням податків з метою ефективного функціонування механізму влади й реалізації загаль- носоціальних повноважень [1].
Ознаками держави є: територія, що визначається державним кордоном; суверенітет держави; апарат публічної влади ; правова система; податкова система ; символи держави тощо[3]
Поява держави є наслідком довготривалого процесу. Мене заці- кавило,що юридична наука розглядає декілька теорій виникнення держави. Я розгляну деякі з них та зроблю висновок , а які теорії вважаються для мене правдоподібними?
Теорії походження держави:1) Теологічна теорія ви
никла за часів глибокої давнини. Відповідно до неї державний устрій було даровано людям вищими силами на виконання божественного задуму влаштування світу. Усяка влада, таким чином, походить від бога.
2) Антропологічна (патріархальна) теорія. Давньогрецький філософ Аристотель, який уперше сформулював цю теорію в IV столітті до нашої ери, указував, що людина за своєю природою є «істотою політичною». Вона не може жити без суспільства, і з цієї необхідності в об'єднанні виникає сім'я. Сім'ї об'єднуються в селище, а селища в місто-державу.
3) Договірна теорія. Теорію суспільного договору Томаса Гоббса, Джона Локка, Жан-Жака Руссо було сформульовано в XVI — XIX столітті. Згідно з цією теорією держава виникає з об'єктивної потреби людей у спеціальному механізмі, який міг би регулювати відносини між індивідами.
4) Психологічна теорія. Автори — французький дипломат граф Жозеф Артюр де Г обіно, який опублікував у 1853 — 1855 роках «Все про нерівність людських рас» і англійський письменник XIX століття Х'юстон Стюарт Чемберлен. Держава виникає з психологічної потреби більшості людей як організація, створена для управління суспільством творчою меншиною, вона покликана бути основою адекватної ієрархічної соціально-політичної структури.
5) Теорію насильства було розроблено в XIX столітті Людвігом Гумпловичем, К. Оппенгеймером, Е. Тюрінгом, Карлом Каутським. Походження держави пов'язується з притаманними історії розвитку людства війнами, що є проявом закону природи, який передбачає підкорення слабких сильними. Для закріплення такого підкорення і створюється держава як особливий апарат примусу.
6) Історико - матеріалістичну теорію походження держави було розроблено в XIX столітті Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом. Поява держави зумовлюється економічними причинами: суспільним поділом праці, виникненням приватної власності та розшаруванням суспільства на соціальні верстви з протилежними економічними інтересами. Економічно пануючий у суспільстві клас сконцентрував у своїх руках не лише власність, але і необхідну для її захисту політичну владу.
7) Гідравлічна («іригаційна») теорія Вітфогеля передумовою ранньої державності вважає перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження не тільки сприяло
27ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
зростанню обсягу сільськогосподарської продукції, а ще й створювало необхідні організаційні умови розгалуженого державного апарату. Віт- фогель пов'язував деспотичні форми держав азіатського способу виробництва з будівництвом іригаційних споруд, для чого необхідні були жорстке централізоване управління і підпорядкування. Деспотизм він називав «гідравлічною» цивілізацією [2].
Всі версії можливі,але я вважаю більш правдоподібними 2 та 4 версію. 2- тому що в давнині дійсно сім’ї об’єднувалися в племена,тому що разом людям було легше виживати. Пізніше племенаоб’єднувалися в села,які з часом переростали міста. Такі міста ставали суверенними державами,а точніше містами - державами. У таких держав виникали потреби торгівлі з іншими такими державами,а також через конфлікти з іншими такими державами створення збройних сил та утворення військових союзів и т.д. Що до версії 4,то дійсно людині психологічно легше жити у суспільстві. Якщо довіряти теорії Дарві- на,то людина це також тварина. В деяких види тварин утворюють зграї як наприклад мавпи та вовки. Вони так роблять тому що психологічно їм легше жити в зграї,як людині в суспільстві. З цього зрозуміло одну з причин чому в давнину лю- ди,об’єднувалися в племена. Тобто дві ці версії взаємопов’язані^ в сумі вони дають утворення держави.
На політичній карті світу налічує 192 незалежні держави. Але при цьому в світі 252 країн з яких 192 держави (193-тя Ватикан)
Форми територіального устрою: проста (унітарна )у та складна (федерація, конфедерація, імперія) [5].
Унітарна(з 192 держав 168 унітарні).
Федеративна(з 192 держав 24 федеративні).
Унітарна держава(ип^ з латинського єдність)- це держава, в якій її складові не мають суверенітету. Синім на малюнку позначені всі унітарні державі світу (Мал. 1)
Основними ознаками унітарної держави є : єдина конституція ; єдині для всієї країни вищі органи влади; єдина система законодавст- ва;єдине громадянство ;єдина грошова одиниця;єдина державна мо- ва;складові частини унітарної держави не володіють ознаками суверенітету.
Федеративна держава - це форма державного устрою при якому частини(регіони) держави мають су- веренітет(штати,автономні республіки емірати тощо),юридично мають права самостійно вирішувати деякі питання. На карті зеленим кольором позначені всі федеративні держави світу (Мал. 2) Складові частини федеративних держав носять різні назви і складаються з різної кількості суб’єктів.(США - 50 штатів) [5]
Також є така форма територіального устрою як Конфедерація - це економічно,політичний та військовий союз 2 та більше незалежних суверенних держав. На сьогоднішній день в світі немає жодної конфеде- рації,але за історію світу вони були. А саме: Швейцарія(1815 -1848),США (1781 -1788), фактичними конфедерациями були Об'єднана Арабська Республіка (Єгипет + Си-
28ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
рія, 1958-1961; Єгипет + Сирія + Ірак, 1963) тощо.
Для того щоб мати контроль над державою потрібна влада. Якщо влади немає,то це називається - анархія.
Існує 2 основні види державної влади - це монархія та республіка.
Монархія-це форма правління при якій посада голови держави передається за спадщиною. Така форма правління раніше була більшості держав світу. З часом в багатьох країнах світу форма правління була змінена з монархії на республіку за допомогою військових дій, всенародних референдумів тощо. На сьодні- шній день у світі налічується 30 держав з формою правління монархія.
Абсолютна монархія - монархія, що припускає необмежену владу монарха. При абсолютної монархії можливі існуючі органи влади повністю підзвітні монарху, а воля народу офіційно може виражатися максимум через дорадчий орган (нині Саудівська Аравія, ОАЕ, Оман, Катар).
Конституційна монархія - монархія, при якій влада монарха обмежена конституцією, неписаним правом або традиціями. Конституційна монархія існує у двох формах: дуалістична монархія (Австро- Угорська імперія 1867-1918 рр., Японія 1889-1945 рр., Німецька імперія 1871-1918 рр., Російська імперія 1906-1917 рр., В даний час існує в Марокко, Йорданії, Кувейті і, з деякими застереженнями, також в Монако і Ліхтенштейні) і парламентарна монархія (нині Великобританія, Данія, Швеція). Парламентарна мо
нархія - вид конституційної монархії, в якій монарх не має владу і виконує переважно представницьку функцію. При парламентарної монархії уряд відповідально перед парламентом, який має більшу владу, ніж інші органи держави. (хоча в різних країнах це може змінюватися). На мапі світу на якій вказані держави з формою правління монар- хія.(червоним позначені держави з абсолютною монархією; помаранчевим - держави з конституційною монархією; темно-зеленим держави з конституційною монархією при якій влада належить парламенту; світло- зеленим держави члени Співдружності Націй, які визнають номінального голову їхніх держав короле- ву(короля)Великобританії; рожевим - держави з традиційною монархіє ю ^ король відіграє церемоніальну роль деякої групи людей.(Мал. 3)
Республіка - це форма правління, при якій голова держави обирається обмежений термін парламентом або за допомогою виборів(де голову держави обертає народ). Види республік:
Парламентська республіка, де влада в більшості зосереджена в парламенті. Парламент формує уряд, а прем'єр-міністром є представник перемігшої на виборах партії.
Президентська республіка, де президент координує відносини між гілками влади і верховним головнокомандуючим, представляє країну в міжнародній політиці, формує уряд, вносить законопроекти в парламент.
Змішана республіка (напівпре- зидентська)
У світі налічується 151 держава з формою правління республіка. На карті синім кольором вказані
29ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
президентські республіки; жовтим вказані на пів президентські респуб- ліки(“змішані республіки”); помаранчевим вказані парламентські республіки ;коричневим держави з однопартійною системою (Мал. 4)
У своїй роботі я розкрив поняття держава, основні теорії походження держави та охарактеризував форми правління і форми територіа-
Література1. Гусарєв С. Д.,Олійник А. Ю., Слюсаренко О. Л. Теорія права і держави: Навчальний посібник.-К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008 — 270 с.2. Самолюк В., Філіп'єв А., Мартинюк Р. Основи правознавства: Навчальний посібник. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2006 .3. Новик В.П. (завідувач відділом Управління регіональної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України) Поняття адміністративно-територіального устрою в Україні // Теоретичні та прикладні питання державотоворення. Електронне наукове фахове видання. — 2008, Вип. 24. Джерело — Энциклопедический словарь в двух томах под редакцией Б. А. Введенского (главный редактор), С. Р. Г ершберга, Ф. Н. Петрова, М. Э. Струве, Л. С. Шаумяна. т. 2. — Москва. — Государственное научное издательство «Советсткая энциклопедия». — 1963. — с. 570.5. Великий довідник школяра: Гуманітарні та суспільні науки: 5 — 12 (11) класи. — 3-тє видання, виправлене та доповнене — Харків: Видавництво «Школа», 2010
льного устрою, наводячи певні приклади.
Я вважаю, що вивчення такого суспільного утворення як держава є вкрай необхідним завданням, особливо в час, коли йде мова про правову та цивілізовану державу, якою хоче стати Україна.
Мал.1. Мал.3
Мал.2 Мал.4
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
30
Бережна О.Ю.,учениця 10 класуКегичівського ліцею Кегичівської районної ради Харківської області.
ПРАВА МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ.
Ми живемо у нелегку,проте надзвичайно насичену історичними подіями добу переходу від несвободи, гніту, безправ’я до утвердження прав людини, поваги до гідності особистості, усвідомлення того,що людина сама відповідає за себе,за своє сьогодення і прийдешнє. Держава зобов’язана забезпечити здоровим і працездатним громадянам можливості і умови плідно працювати , створювати матеріальні та духовні багатства ,а тим хто потребує її допомоги,надати таку допомогу в повному обсязі.
Права людини в Україні - це не просто актуальна тема для диску- сій,це проблема, вирішення якої стоїть у центрі уваги не тільки українського суспільства, а й у центрі практичної діяльності міжнародного співтовариства. Коли мова йде про права людини немає особливого значення вік людини ми володіємо правами людини вже тому що ми - люди. У цьому сенсі немає значення не тільки вік, а й стать, раса, колір шкіри, релігія,мова,політичні або інші переконання, національне або соціальне походження,стан здоров’я або інші ознаки. Молода людина має права які належать кожній людині. На національному рівні , основним документом ,що визначає права людини в Україні є КонституцЗія України ( ІІ розділ. Права,свободи та обов’язки людини і громадянина ) [1, с. 8]. Також Україна підписала та ратифікувала низку важливих документів щодо прав людини. Серед них «Загальна декларація прав лю
дини», «Міжнародний пакт про громадянські та політичні права», «Міжнародний пакт про соціальні та економічні права», «Європейська конвенція захисту прав людини», «Конвенція ООН про права дитини» і багато інших[3, с. 8, 66]. Отже ми не можемо виділити якихось окремих документів, що стосуються прав молодої людини. На міжнародному та національному рівні молодь не визначається як окрема група,що мала так звані « права молоді».
В той же час закономірним є те,що на шпальтах газет, по телеба- ченню,радіо,ми чуємо: «Права дитини», « Права національних меншин», «Права біженців» . Це пов’язано з одним із головних завдань прав людини - права людини захищають [4, с. 211]. А чи потрібно захищати права молодої людини? Чи може вона захистити себе самотужки?
Молоді люди, як лакмусовий папірець ,реагують на ті випад- ки,коли з нами грубо поводять- ся,принижують,кривдять використовуючи своє службове положення, високий ранг, нашу залежність в певній ситуації від дій чиновника, державного посадовця.Це добре видно із історичних подій які відбувалися за часи становлення незалежності України.
З приходом незалежності, тодішня влада почала приймати нові закони і згодом перед нами постала Конституція 1991 року. Вперше ми стали вільними українцями з особистими правами,свободами та
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
31
обов’язками, прописаними у правовому документі.
Доля України опинилася у руках молоді, яка перщою вийшла на масові студентські протести у Києві з вимогами:
- недопущення підписання нового союзного договору;
- перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;
- націоналізація майна Компартії України та ЛКСМУ;
З 2 по 17 жовтня 1990 року у Києві на площі Жовтневої революції тривала студентська голодовка.Тільки молоді люди могли не задумуючись вийти з такими вимогами і не боятися втратити своє життя.«Революція на граніті», що була повністю організована силами студентства, не мала на той час аналогів у всій Європі, адже «оксамитові революції» у Східній Європі у 1989 році проводили зріліші політики. Прямим наслідком протестів була відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та виконання низки вимог мітингувальників. Ці акції та голодування відіграли важливу роль у становленні незалежності України.Молодь боролася за реалізацію прав саме для себе,бо вона хотіла жити у новому світі і будувати нову Україну.
У 2004 почалася ще одна, так звана Помаранчева революція, де мирні мітингувальники,серед яких
Література:1. Конституція України зі змінами та доповненнями: - Х.:Парус - Друк,2013 - 48с.2. Гончаренко В.Г.Історія дщержави і права україни. - К.:Вентурів,1996.-273с.3. Международная защита прав человека.Документи и коммента- рии.Составитель Буроменский М.В. - Х.:ООО Синтекс ЛТД,1998. - 298с.
було багато представників молоді, намагалися усунути обраного президента Віктора Януковича, якого підозрювали у підтасовці виборів. Внаслідок цих дій до влади прийшов новий президент Віктор Ющенко.
З листопада 2013 року почалась нова революція за права людей.
Протести розпочалися 21 листопада 2013 року, як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. У процесі революції загинуло більше ста людей, 65% з яких були ще студентами. Зараз іде війна на сході України. І молодь не ховається за спинами старшого покоління ,а в перших рядах іде захищати свою державу та на- род,віддаючи своє життя та здоров’я.
Молодь зараз загартована попередніми революціями, обізнана в європейських справах і тому саме вона може стати провідною суспільною верствою, яка збудує краще майбутнє для нас.
Тому аналіз основних історичних подій в Україні показав що саме молоді люди є тою рушійною силою яка може змінити нашу державу і тому потребує захисту прав,свобод спеціальними законами.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
32
4.Правознавство:Підручник /За відп.ред.О.В.Дзери. - 10-е вид.,перероб.і допов. - К.:Юрінком Інтер,2007. - 848 с.
Бігун І.М., учениця 11 класу Тернопільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2
ПЕРЕДОВИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ ПРОКУРАТУРИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
Становлення і розвиток незалежної, демократичної і правової держави неможливі без гармонійної еволюції всіх її інститутів. Однією з головних складових сучасної держави є прокуратура. Її ефективне функціонування - важливий чинник для досягнення законності і правопорядку в країні. У світі триває пошук оптимальної функціональної моделі прокуратури, яка б відповідала потребам правової держави та принципам демократичного суспільства. Адже в процесі реформування і оновлення системи прокуратури функціональна перебудова цього органу державної влади і правильне встановлення її функцій мають ключове значення.[8.с.1]
Одним з найскладніших завдань, які й досі потребують свого остаточного вирішення, є чітке визначення місця і ролі прокуратури в системі органів демократичної, правової держави, якою конституційно проголошено Україну. В Основному Законі нашої держави прокуратурі відведено самостійне місце в структурі державної влади. Цьому органові присвячено окремий VII розділ Конституції, в якому вона визначається як єдина система прокурорських органів, що виконує важливі державні функції.[1] Аналіз позитивного досвіду зарубіжних країн щодо правового статусу системи органів прокуратури дає можливість ви
значити моменти, які необхідно врахувати при національній реформі в цій сфері.
В умовах сучасної економічної кризи, зростання злочинності, зниження рівня законності в країні, нагляд прокуратури за додержанням і правильним застосуванням законів, здійснення нею слідчих функцій продовжують відігравати свою корисну роль в державі і суспільстві, і від цього навряд чи слід нині відмовитись. Науковій розробці питання про місце і функціональне призначення прокуратури і системі механізмів державної влади присвячені праці таких вчених, як: М. Бортун, В. Додонов, О. Михайленко, В. Мойсик, Г. Середа, С. Стеценко, С. Юлдашев, М. Якимчук та ін.[7.с.1] М. Мичко доречно вказує, що процес реформування прокуратури повинен здійснюватися як на основі історико-правового аналізу інституту прокуратури, особливостей його виникнення і розвитку в нашій країні, так і з урахуванням прогресивної практики світового досвіду.[3.с.121]
Особливістю Франції в аспекті досвіду організаційно-правових засад діяльності Генерального прокурора є те, що система прокуратури діє в системі судової влади. Конституція Франції містить згадку про роль прокуратури саме як допоміжної структури в судовій систе- мі.[4.с.164]
33ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
Щодо організаційно-правових засад діяльності Генерального прокурора Німеччини, то варто відзначити, що в цій країні , подібно до Франції , органи прокуратури функціонують при загальних судах усіх рівнів.[3.с.164]
Щодо досвіду організаційно- правових засад діяльності Генерального прокурора Великобританії, насамперед відзначається, що правова система Великобританії суттєво відрізняється серед більшості країн світу своїм консерватизмом і державними інструкціями, які історично склалися протягом багатьох століть з урахуванням особливостей політико- правового розвитку та традицій. У Шотландії, на відміну від Англії та Уельсу, вже давно функціонує система органів публічного пересліду- вання.[3.с.164]
Вважаю за доцільне здійснити правове дослідження процесу функціонального реформування прокуратури в Азербайджанській Республіці. На мою думку , досвід Азербайджану, де пройшли практичну перевірку багато концептуальних питань побудови функціональної моделі прокуратури, може бути корисним для України за рядом ключових пун- ктів.[8.с.22]
По-перше, в Азербайджані відбулося різке і одномоментне скорочення функцій прокуратури.[8.с.22
По-друге, щодо концептуальних засад реформування прокуратури, закріплених в Конституцій Азербайджанської Республіки 1995 року і прийнятому на її основі в 1999 році новому Законі Азербайджану « Про прокуратуру», також вже накопичено певний як позитивний, так і негативний досвід.[8. с. 23]
По-третє, якщо врахувати, що однією із головних складових предмета дискусії( яка триває і досі) про реформування прокуратури у пострадянському просторі, в тому числі і в Україні, є перспектива функції загального нагляду прокуратури, тобто питання про її збереження або ліквідацію ( а прокуратура в Азербайджані була позбавлена цього важливого завдання) то законодавчий і практичний експеримент Азербайджанської Республіки у цьому пункті може слугувати своєрідним дослідним полем для українського законодавця, який зберіг зазначену функцію нагляду лише на перехідний період, а відтак, не остаточно вирішив її долю.[8.с.23]
Здійснивши аналіз наукових розробок щодо залежності від місця прокуратури в механізмі держави, можна виокремити 8 інституційних моделей прокуратур:
• Прокуратура в системі виконавчої влади ( Данія, Польща, Словенія, США);[3.с.70]
• Прокуратура - складова система судової влади ( Болгарія, Греція, Молдова); [3.с.71]
• Прокуратура, яка займає проміжне місце між виконавчою і судовою владою (Італія, Франція, Німеччина);[3.с.71]
• Прокуратура - самостійний орган (Білорусь, Угорщина, Хо- рватія);[3.с.72]
• Прокуратура у складі законодавчої влади (Люксембург, КНР);[3.с.72]
• Прокуратура - орган президентської влади (Мекси- ка);[3.с.73]
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
34
• Прокуратура - контрольна ( четверта) гілка влади (Венесу- ела);[3.с.73]
• Прокуратури як такої не існує в механізмі держави, відсутній її прямий аналог, але притаманні їй функції виконують інші органи (Велика Британія та колишні британські колонії: Австралія, Канада, Кенія,Мальта).[3.с.74]
Успішне використання різних форм партнерства у зарубіжних країнах викликає значний інтерес серед країн, що розвиваються та модернізуються. Не є виключенням і Україна, яка прагне розвивати свої сфери галузей. Важливе наукове завдання, вирішення якого представлене в дослідженні, полягало і в тому, щоб на основі комплексного правового аналізу шляхів становлення і розвитку, а також сучасного стану функцій прокуратури в Україні і країнах світу , виявити спільне та відмінне в їх законодавчому закріпленні, підготувати наукове підґрунтя для взаємно-
Література:1. Конституція України.2. Прокуратура європейських держав постсоціалістичної системи [Текст] / М. І. Мичко. - Донецьк : ДІВС, 2001. - с. 121-1223. Кравчук В. М. Інституційно-правовий аспект функціонування Прокуратури України як органу державної влади: [монографія] - Тернопіль, 2013. - с. 704. Басараб Р.І. Правовий статус керівника органів прокуратури в зарубіжних країнах: позитивний досвід для запозичення до національної системи // Науковий вісник Херсонського державного університету. - Випуск 2, том 4, 2014. с.164-166
го використання досвіду цих держав з метою удосконалення функціональних моделей прокуратури в кожній із них, а також виробити і внести рекомендації та пропозиції щодо функціональної моделі прокуратури держави перехідного типу й удосконалення чинного законодавст- ва.[2.с.122] Отже, беручи до уваги згадані аргументи, при реформуванні прокуратури шляхом віднесення її до судової гілки влади потрібно надати перевагу типології, за якою прокуратура набуває статусу незалежного органу судової влади, через те, що ця позиція є найбільш аргументованою і прокурорська діяльність в більшості пов’язана із здійсненням правосуддя. Це сприятиме більш стабільному і взаємоузгодже- ному функціонуванню цих двох інститутів в механізмі держави і як наслідок підвищить якість і ефективність їх діяльності.[7.с.3]
5. Бортун М. Прокуратура в системі поділу державної влади / / Віче, 2008. — № 10.6. Мойсик В. До питання реформування української прокуратури // Голос України, 2008, 13 трав. — С 8-9.7. Кравчук В.М. Місце і функціональне призначення прокуратури в системі державної влади.8. Мамедов Гюндуз Айдин огли УДК 347.963 ФУНКЦІЇ ПРОКУРАТУРИ В УКРАЇНІ ТА АЗЕРБАЙДЖАНСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ (ПОРІВНЯЛЬНО- ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ) Київ 2011 - с.1-24
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
35
Біліченко. А. В. учень 11 класу Кіровоградська загальноосвітня школа I—III ступенів №33
ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО. СІМЕЙНЕ ПРАВО
Питання шлюбно-сімейних відносин у процесі розвитку й становлення нашої держави не лише в економічному, а й у соціально- культурному, а також у морально- етичному плані, є найбільш актуальними, оскільки вже самі по собі є основою становлення й розвитку суспільства в цілому.
Сімейне право посідає провідне місце серед інших галузей права: сім я необхідна кожній людині. Вона впливає на розвиток суспільства, його моральне здоров я і є одним з факторів підвищення соціальної активності людей. Саме в сім ї формуються основи характеру людини, її ставлення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Ось чому демократичне суспільство зацікавлене у міцній, духовній і морально здоровій сім ї. Міцна сім я - міцне суспільство.
Сім я впродовж століть, у всіх її проявах і формах, була не лише джерелом розвитку людського суспільства, а й заклала в нього основи духовності, культури, моралі, а також економічні підвалини розвитку держави в цілому.
Оскільки шлюб є добровільним і вільним союзом чоловіка й жінки, ніхто не має права впливати на волевиявлення суб’єктів на вступ і перебування у відповідному соціальному статусі чоловіка і дружини (подружжя). Практиці й історії суспільства відомі випадки розірвання шлюбно-сімейних відносин як з волі і бажання одного з подружжя у
зв’язку зі збігом несприятливих обставин, так і в зв’язку з подіями, що наступили, а також можливістю розірвання шлюбу і за взаємною згодою.
Сім я як соціальна спільність у всіх цивілізаціях виступала найважливішим елементом глобального розвитку. Ідеологія пріоритету сім ї, її неминуща цінність для життя і розвитку людини й суспільства закріплені у багатьох нормативних актах. Одне з основних положень цих документів - зміцнення й захист інституту сім ї з боку суспільства, розробка всіма державами національної сімейної політики.Загальна характеристика Сімейного кодексу України
Історія розвитку людства свідчить про те, що сім’я в системі соціальних відносин завжди посідала особливе місце. Саме тому цей інститут завжди перебував під правим і соціальним впливом з боку держави та суспільства. Саме в сім’ї узгоджуються життєво важливі біологічні інтереси людини та інтереси держави як суто соціального явища. Можна погодитись із тим, що в характері правого регулювання сімейних правовідносин відображається стан суспільної свідомості у сфері шлюбу та сім’ї.
Протягом останніх років у зв’язку зі змінами в суспільстві сімейні правовідносини зазнали значних перетворень, що викликало необхідність в їх регулюванні на нових засадах і принципах. Тому погляди
36ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
на способи й методи правового та соціального регулювання відносин у сфері сім’ї та шлюбу суттєво змінилися. Якщо Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР від 20 червня 1969 р. (далі - Кодекс про шлюб та сім’ю), згідно з пануючою на той час ідеологією, декларував подальше зменшення регулювання сімейних відносин засобами права та посилення ролі моральних засад у сімейному житті, то чинний Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. № 2947- ІІІ (далі - СК України) поширює сферу правого впливу й на ті відносини, які передують виникненню шлюбу (інститут заручин). Однак протягом дії Кодексу про шлюб та сім’ю, прийнятого за радянських часів, виникала необхідність внесення змін до нього, враховуючи вимоги часу.
Так, до Кодексу увійшли нові норми, що регламентували укладання шлюбного контракту, і вилучено норми, якими встановлювались ідеологічні основи регулювання шлюбних відносин.
СК України значною мірою продовжує традиції сімейного законодавства, закладені в радянські часи та в період розвитку України як незалежної держави. Не зазнав змін принцип виникнення шлюбних правовідносин - такі відносини виникають лише після державної реєстрації шлюбу. Збережено положення щодо невизнання державою шлюбів, укладених у порядку, що відрізняється від порядку, передбаченого законодавством, при цьому особи не позбавляються права на захист осо-
Список літератури1. Конституція України. - 28
Ради України. — 1996. — № 30. — Ст.
бистих прав та свобод. Але характерною особливістю СК України є його спрямованість на регулювання саме майнової сторони шлюбних та сімейних правовідносин.
Сімейний кодекс України містить низку правових конструкцій, пов’язаних з укладанням та припиненням шлюбу, які були невідомі сімейному законодавству, що діяло до 1 січня 2004 р. Зокрема, окремі положення СК України присвячені біологічному захисту шлюбу. Встановлюється обов’язок для осіб, які подали заяви про реєстрацію шлюбу, повідомити один одного про стан свого здоров’я (ст. 30). СК України серед умов для укладання шлюбу не визначає взаємну обізнаність чоловіка та жінки, що мають намір одружитися, про стан здоров’я один одного, але пов’язує з недотриманням цього порядку настання певних наслідків. Так, приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним (ч. 5 ст. 30 СК України).
Таким чином, встановлюється правовий механізм запобігання укладання соціально небажаних шлюбів, а також забезпечення принципу добровільності шлюбного союзу. Адже обізнаність про наявність у партнера тяжких хвороб, що можуть поставити під загрозу повноцінність майбутньої сім’ї, а також життя та здоров’я другого партнера, може суттєво вплинути на формування його волі при укладанні шлюбу.
червня 1996 року // Відомості Верховної 141.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
37
2. Цивільний кодекс України. від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - №11. - Ст. 461.
3. Сімейний кодекс України від 10.01.2002. № 2947-Ш // Відомості Верховної Ради, 2002, № 21-22, ст.135.
4. Цивільний процесуальний кодекс України № 1618-ІУ від18.03.2004р. // Відомості Верховної Ради, 2004, N 40-41, 42, ст.492
5. Сімейне виховання в Україні: шляхи вдосконалення в аспекті запобігання злочинності неповнолітніх / І. Васильківська // Право України. — 2000. — N 4. — С. 99-102.
6. Закон України Про податок з доходів фізичних осіб № 889-ІУ від 22.05.2003. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 37, ст.308
7. Сімейне законодавство України: Посіб. / З.В. Ромовська, Ю.В. Черняк; Акад. адвокатури України, Шк. адвокат. підготов. — К.: Прецедент, 2006. — 96 с.
8. Сімейне право України у схемах: Навч. посіб. / В.І. Бобрик, В.П. Мироненко, Н.В. Павловська, С.А. Пилипенко. — К.: Атіка, 2005. — 160 с. — Бібліогр.: с. 154-158.
9. Сімейне право України: Навч. посіб. для дистанц. навч. / О.С. Мазур; Відкритий міжнар. ун-т розв. людини "Україна". — К.: Ун-т "Україна", 2005. — 116 с.
10. Сімейне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.С. Червоний, О.В. Калітенко, Г.С. Волосатий, В.І. Труба. — К.: Істина, 2004. — 400 с.
11. Сімейне право України: Підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів / Т.О. Ариванюк, І.А. Бірюков, В.С. Гопанчук, О.В. Дзера, І.О. Дзера, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. — К.: Істина, 2008. — 299 с.
Сімейне право. Нотаріат. Адвокатура. Суд: Наук.-практ. посіб.: у 2 кн. з інформ.
Біда Ю.Б.,учениця 10 класу Бродівська гімназія імені Івана Труша
ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Згідно з ст.1 Конституції людина, її здоров’я і життя,честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має право на достатній рівень життя. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист. Пенсії, інші види соціальних виплат мають забезпечувати рівень життя, який є не нижчим прожиткового мінімуму, що встановлений законом.
Проте, навіть після неодноразового реформування соціальної сфери в Україні і зараз існують важливі проблеми соціального забезпечення. Виходячи з цілої низки сучасних проблем соціального захисту, головною метою соціальної політики є забезпечення гідного рівня життя як працюючого, так і непрацюючого населення.
Однією з найгостріших проблем є пенсійне забезпечення, адже
38ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
теперішня пенсійна система України не може забезпечити достатній рівень життя. Закон України « Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991р. гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення. До державних пенсій належать 1)трудові
на 1 січня 2014 року становить 1494,05 грн.
Мал.1 «Розмір мінімальної пенсії за віком(грн.)»
Малю2 «Середній розмір місячної пенсії в Львівській області з 1996 по 2014 рік за категоріями: за віком,за інвалідністю,у разі втрати
Розмір мінімальної пенси за віком (грн.)
35U 3W359350
2 'J
2CU
1 5 U
100 92 =Г547.3
1 січня 2003 1 СІЧНЯ 2004 1 січня 2005 1 січня 2006 1 квітня 2006 1 жовтня 2006эо ку рО-.у року року -л'
пенсії за віком; по інвалідності; у разі втрати годувальника; за вислугу р о ^ ^ ^ о щ а ^ н і пенсії, замінені на державні соціальні допомоги (пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби; соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро- фи;основні компенсації та пільги громадянам, віднесених до категорії 1,2,3,4;пенсії особам, віднесеним до категорії 1,2,3,4; щомісячна компенсація сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи; державна допомога сім’ям з дітьми).
Останніми роками відбуваються позитивні зрушення у сфері пенсійного забезпечення (мал.1, мал.2) Середній розмір пенсії станом
годувальника»Та,незважаючи на зрушення в
здійсненні пенсійної реформи, певні невідкладні проблеми потребують свого вирішення.
Дослідженням з питань розробки теорії соціального захисту населення та удосконалення практичної діяльності держави в цьому напрямі присвятили свої праці вітчизняні та зарубіжні науковці та фахівці, зокрема А. Александрова, А. Базилюк, Н. Борецька, Л. Вернигора, Д. Г алла- гер, Б. Зайчук, І. Калачова, М. Кравченко, Е. Лібанова, М. Ліборакіна, Б. Надточій, Н. Новиков, В. Скуратів- ський, Й. Хендшель, Ю. Шклярсь- кий, В. Якимець та ін. Незважаючи на досить широке коло розглянутих теоретичних та практичних питань, актуальним залишається визначення
39ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
на регіональному рівні стратегічних напрямів реформування системи соціального захисту населення, які мають базуватися на світовому досвіді формування та розвитку системи соціального захисту населення з огляду на можливості його адаптації до умов нашої держави. Саме із цим зумовлюється актуальність статті.
Було розроблено Стратегією розвитку пенсійної системи і затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.12.2006 р. № 525-р. зокрема потрібно створи
ти рівні можливості для пенсійного забезпечення громадян незалежно від сфери їх зайнятості та виду діяльності; усунути диспропорції у розмірах пенсій; удосконалити порядок обчислення розмірів пенсії відповідно до тривалості страхового стажу та механізм індексації пенсії та їх підвищення відповідно до зростання середньої заробітної плати. Отже, коли ці реформи будуть здійсненні, проблем соціального захисту значно поменшає.
Література:Петров П. П. Реалізація конституційних прав молоді в Україні / П. П. Пе
тров. - Харків: Цвіт, 2012. - С. 12.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
40
Божик А. В., учениця 11 класу Чернівецької гімназії № 1
РОЛЬ ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА В ЗБЕРЕЖЕННІ СУВЕРЕНІТЕТУ ДЕРЖАВИ
Суверенітет в сучасному світі є дуже важливою і дуже спірною категорією. Розроблені теорією правової та політичної науки положення не стикуються з реаліями, що відбуваються. Виникає необхідність, по- перше, виробити якесь універсальне розуміння категорії «суверенітет», а по-друге, визначити роль основних принципів міжнародного права в збереженні суверенітету держави. Особливо актуальним це питання видається зараз, коли існує реальна загроза суверенітету України та виникають проблеми з виконанням міжнародно-правових договорів та норм з боку інших держав.
«Суверенітет» - це юридичне поняття, що відображає найбільш загальні юридичні властивості, притаманні державі. Юридичні ознаки суверенітету (верховенство і незалежність) виражають особливості будь-якої держави, які проявляються в реальних суспільних відносинах. Держава існує як реальна сила, здатна здійснювати верховну владу на своїй території і виступати в якості суверенної незалежної організації у міжнародних відносинах. Майже всі автори, що досліджували цю проблематику, вказують, що ознаками суверенітету є його єдність, неподільність і невідчужуваність. Єдність суверенітету полягає в тому, що в державі може бути одна суверенна влада, яку здійснює вся система державних органів. Тому, всілякі спроби самопроголошення
суверенітету територіями в межах однієї країни є неправомірними. Неподільність суверенітету полягає в тому, що державній владі, яка діє на території певної країни, належить вся повнота суверенітету. Несуве- ренні утворення не можна назвати державами (наприклад, колонії, протекторати тощо). Не є суверенними державами і автономні утворення, які наділені окремими суверенними правами і тому набувають певних ознак державності.
Як відомо, державний суверенітет не допускає створення жорстких міжнародно-правових конструкцій, у яких державі не залишалось б місця для вільного розсуду, тому що це обмежувало б суверенітет. Але, одночасно, не можуть бути ефективними правові норми, котрі взагалі не створюють будь-яких правил поведінки. Саме тому, світове співтовариство сформулювало низку норм міжнародного права, яким надано особливого статусу основних (загальновизнаних) принципів.
Основні принципи є універсальними нормами міжнародного права, їх відрізняє незаперечність і загальна обов’язковість; суперечність їм інших норм міжнародного права робить останні недійсними. Обов’язкової сили нормам міжнародного права надає авторитет цих норм та універсальна угода держав, яка втілюється у принципі - «pacta servanda stint» - «договорів треба додержуватись», - який, власне, і є
41ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
одним із основних принципів міжнародного права [3, а139].
Поняття основних принципів (основоположних начал) міжнародного права не має і, мабуть, вони не можуть мати нормативного визначення. Як правило, перелік основних принципів співвідносять зі Статутом Організації Об’єднаних Націй. Але, слід визнати, що формування основних принципів походить від більш раннього періоду. Згадують, наприклад, п.3 ст.38 Статуту Постійної Палати міжнародного правосуддя, яка давала право під час розгляду справ застосовувати «загальні принципи права, які визнаються цивілізованими націями» [4, а241]. Основні принципи з’явилися у міжнародному спілкуванні як норми звичаєвого права, їх кодифікація почалася з прийняттям Статуту ООН, в ст. 2 якого були сформульовані такі основні принципи: 1) суверенна рівність всіх держав; 2) сумлінне виконання взятих на себе зобов’язань; 3) вирішення міжнародних спорів мирними засобами, щоб не наражати на небезпеку міжнародний мир, безпеку і справедливість; 4) відмова від застосування сили або загрози силою; 5) територіальна недоторканість і політична незалежність; 6) рівноправність і самовизначення народів; 7) повага прав людини і основних свобод. Основні принципи пізніше були більш повно сформульовані в Декларації про принципи міжнародного права стосовно дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй від 24 жовтня 1970 року (часто її скорочено називають Декларацією про основні принципи міжнародного права).
Всього в ній сформульовано сім принципів.
У Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, прийнятому 1 серпня 1975 року, де також перелічені основні принципи, котрими держави-учасниці мають керуватися у взаємовідносинах, їх десять:
1) Принцип незастосування сили або загрози силою. Кожна держава в своїх міжнародних відносинах зобов’язана утримуватися від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканості чи політичної незалежності будь- якої держави, так і в який-небудь інший спосіб, що несумісний з цілями ООН.
2) Принцип мирного вирішення міжнародних спорів. Кожна держава вирішує свої міжнародні спори з іншими державами таким чином, щоб не наражати міжнародний мир, безпеку і справедливість на загрозу.
3) Принцип невтручання у внутрішню компетенцію будь-якої держави. Жодна держава не має права втручатися у внутрішню боротьбу в іншій державі. Застосування сили для позбавлення народів форми їхнього національного існування є порушенням їхніх невід’ємних прав і принципу невтручання.
4) Принцип співробітництва держав. Це співробітництво здійснюється у сфері підтримки міжнародного миру і безпеки, загальної поваги і дотримання прав людини, основних свобод для всіх і ліквідації всіх форм расової дискримінації, всіх форм релігійної нетерпимості; сприяє прогресу в галузі культури і освіти.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
42
5) Принцип рівноправності і самовизначення народів. Існування цього принципу дає народам право вільно визначати, без втручання ззовні, свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов’язана поважати це право відповідно до положень Статуту ООН.
6) Принцип суверенної рівності держав. Всі держави користуються суверенною рівністю. Поняття суверенної рівності складається, зокрема, з таких елементів: а) всі держави юридично рівні; б) кожна держава користується правами, притаманними повному суверенітету; в) кожна держава має поважати право- суб’єктність інших держав; г) територіальна цілісність і політична незалежність держав недоторкані; д) кожна держава має право вільно обирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи; е) кожна держава зобов’язана виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов’язання і жити в злагоді з іншими народами.
7) Принцип сумлінного виконання зобов’язань, прийнятих відповідно до Статуту ООН.
8) Принцип непорушності кордонів. Держави-учасниці заявили, що розглядають як нерушимі всі кордони кожної з них, як і кордони всіх держав у Європі, і будуть утримуватися від будь-яких зазіхань на ці кордони.
9) Принцип поваги прав людини і основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконання.
10) Принцип територіальної цілісності держав. Відповідно до
цього принципу всі держави зобов’язуються поважати територіальну цілісність кожної з держав- учасниць.
Більшість загальновизнаних принципів і норм було закріплено в Статуті ООН, в Декларації про принципи міжнародного права 1970 року і в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року. Основні принципи посідають важливе місце в системі норм міжнародного права. Вони мають вищу нормативну силу. Про них можна говорити як про «сукупність обов’язкових норм, які роблять недійсними всі суперечні їм норми як звичаєвого, так і договірного права» [5, а135]. Головною особливістю загальновизнаних принципів міжнародного права є відсутність санкції. Тому вибір способів і форм відповідальності суб’єктів міжнародного права у випадку порушення принципів залежить насамперед від міжнародного співтовариства. За однакових обставин форми відповідальності можуть бути різними.
Загальновизнані принципи міжнародного права, будучи загальними й найбільш важливими правилами поведінки в сфері міжнародних відносин, створюють основу (фундамент) міжнародного правопорядку і міжнародної законності. Принципи є основними правилами поведінки держав, провідними началами, з якими мають рахуватися всі держави і які виражають правосвідомість усього людства [5, а75].
Отже, найбільш загальним відбиттям сучасної практики міжнародних відносин є основні принципи; вони відрізняються універсальні-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
43
стю і є критерієм законності всієї системи міжнародно-правових норм.
В якості висновків необхідно позначити наступні моменти:
Суверенітет є складне політи- ко-правове явище, політична і правова сторони якого єдині, тому необхідно запропонувати загальне його визначення. Суверенітет - це необхідна ознака держави, що полягає в можливості носія верховної влади самостійно визначати свою волю і реалізовувати її без зовнішніх обмежень, що має реальне вираження в правових нормах і в системі органів влади. Збереження суверенітету неможливе без чіткого дотримання норм міжнародного права. Основні принципи міжнародного права є гарантією державного суверенітету і направлені на його збереження. Можна зробити висновок, що неухильне дотримання основних принципів міжнародного права і є гарантією суверенітету окремих держав, а також слід визнати те, що загальновизнані принципи міжнародного права є юридичною підставою для захисту прав людини у масштабі усієї світової цивілізації. Ця функція в наш час вважається найголовнішою [5, а88]. В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що випливає з Декларації про державній суверенітет України, Конституції України, Закону Украї-
ни «Про міжнародні договори України», закону «Про громадянство», Цивільного та Сімейного кодексів, підтверджується фактом її входження до Ради Європи. Відповідно до п.2 ст.17 Закону України «Про міжнародні договори України» при розбіжності правил міжнародного договору України з правилами її внутрішньодержавного законодавства мають застосовуватися правила міжнародного договору [2, а343]. Враховуючи ознаки та функції, до загальнолюдських принципів права можемо віднести такі принципи, як принцип юридичної (формальної) рівності, принцип демократизму, принцип справедливості та принцип поваги і захисту основних прав людини. Вони є надбанням правової культури людства і сприйняті більшістю національних правових систем.
Отже, загальнолюдські міжнародні принципи права - це зафіксовані у праві його універсальні нормативні засади, які напрацьовані людством як глобальною цивіліза- ційною системою, об’єктивно зумовлені потребами і рівнем розвитку людської цивілізації та втілюють її найкращі здобутки у правовій сфері, визначають сутність і спрямованість правового регулювання і придатні до застосування у будь-якій системі права.
Література:1. Butler W. Regional and Sectional Diversities in International Law // Interna
tional Law: Teaching and Practice. - London, 1982, c.49.2. Кельман М.С., Загальна теорія держави і права / М.С. Кельман, О.Г.
Мурашин - К.: Кондор, 2006.3. Курс международного права: В 6 т. - Т.2: Основные принципы между
народного права. - М.: Наука, 1967.4. Лукашук И.И. Нормы международного права в международной норма
тивной системе / И.И. Лукашук. - М.: Спарк, 1997, с.89.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
44
5.Черкес М.Ю. Міжнародне право / За ред., М.Ю. Черкес - К.: «Знання». - 2004.
Борохович О. Г., учениця 10-Б класу Г імназія ім.Т.Г шевченка
ПРАВО І ЗАКОН
На мою думку, потрібно з'ясувати взаємозв'зок таких понять як "право'' і "закон". Для початку потрібно розтлумачити їх.
Право-це форма регулювання поведінки людей, сукупність юридичних норм, які встановлюють- сядержавною владою і виражають інтереси людей. Я з'ясувала, що право складається з юридичних норм, які існують систематизовано. Для того, щоб юридична норма вступила в дію і сталавідомою суспільствупо- трібні носії. Такими носіями виступають джерела права. Джерела права -це витоки з яких ми отримуємо інформацію про зміст норм. Основним джерелом права в Україні є нормативно-правовий акт,який в свою чергу поділяється на закон і підзакон- ний акт. Закон-це нормативно правовий акт, який має найвищу юридичну силу,приймається в особливому порядку.З цього слідує ,що закон є найважливішою складовою права .А саме право базується на за- конах.Україна -це держава в якій міжнародне право домінує над внутрішньодержавним, тобто закони, які приймаються у нашій країні не можуть суперечити міжнародним договорам. Затверджуючи закони "Конституції України", ми повинні перевірити на предмет його відповідності міжнародним договорам, а закони в свою чергу превіряти на відповідність із Конституцією. Отже суть проблеми права і закону сутот прак
тична, адже деякі закони ,які приймаються не є правовими .
За для усунення розбіжностей, протиріч та систематизіції нормативно -правових актів існуть різні способі їх упорядкування. Одним з найефективніших способів систематизації є кодифікація. Вона змінює структуру, усуває протиріччя і об'єднує. Якщо навіть цей спосіб упо- ряжкування не усуває прогалин,то можливі інші способи усунення прогалин в праві.
Прогалина в праві-це відсутність норм права, яка регулює суспільні відносини, які практично можуть відбутися у житті суспільства.
Я хочу дослідити прогалини в праві на прикладі кримінального права. Наприклад: жінка зловживає алкоголем, наркотичними засобами, нехтує всіма правилами привагітно- сті, що призводить до смерті або каліцтва дитини. У ККУ є стаття закону № 115, у розділі 2 "Злочини проти життя та здоров'я особи", але під- пункуту що розглядає саме цю ситуацію немає.Є декілька способів усунення цієї прогалини. Найефективніший спосіб -це введення нового підпункту №15 до вищевказаної статті. На мою думку це може виглядати так:
"Умисне зловживанны наркотичних зачобів, алкоголя, нехтування усіх правилЮщо призвели до смерті дитини або її каліцтва"
Це може підпунуктом №115, розділу 2 ККУ.
45ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
На жаль, такий шлях дуже складний, тому зазвичай прогалини праві усувають іншими.
А). Аналогія закону-це застосування, що використовуються для урегулюання злочину (проступку) іншими аналогічним законом. Нашу ситуацію можна вирішити, використовуючи аналогію за статею 117 "Умисне вбивство матір'ю своєї но-
вонародженої дитини під час пологів абаов відразу після пологів"
Б). Аналогія права-вирішення справи на основі загальних ідей і принципів права.
Та на жаль аналогію права і закону неможливо використовувати у кримінальному праві, а саме в цій галузі наявна велика кількість прогалин, які можна швидковиявити на практиці і складно усунути.
Список використаних джерел:1 ).Шр: //ua-referat.com/Право_і_закон_Проблеми_їх_співвідношення2) .Кримінальний кодекс України(Чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 6 травня 2014 року)Київ 2014.3) .Загальна теорія Держави і Права(За редакцією академіка АПрН України ,доктора юридичних наук,професора В.В .Копєйчикова)Київ ЮРінком 1997 (глава 15,стр 173),(глава16,стр186)4) .Правознавство (За редакцією Михайла настюка )Львів Видавництво "Світ"1994 (розділ1,стр.18)
Бучко Н.В., учениця 9 класуУжгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ с. №20 - ліцею «Лідер»
ГРОМАДЯНСЬКА НЕПОКОРА ЯК ОДНА З ФОРМ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ
Перший відомий випадок громадянської непокори («désobéissance civile») зафіксовано у США стосовно права приймати в себе гостей. Це сталося 1657 року Тоді поняття “громадянської непокори” ще не існувало.
Завданнями цієї статті є з'ясувати, яке значення має явище громадянської непокори для процесу становлення громадянського суспільства в Україні. Показати, що прояв громадянської непокори є реалізацією прав людини. Актуальність дослідження зумовлена і досі триваючим процесом становлення в Україні громадянського суспільства, а також необхідністю вивчення проявів гро
мадянської прямої дії, що свідчить про поступове перетворення українського народу з об'єкта державної влади на повноцінний суб'єкт влади. Також, що є вагомим фактором - прояв вищезазначеного явища в багатьох державах, як дієвого впливу на владу.
Громадянська непокора ґрунтується на переконанні, що дотримання законів вимагає відповідальності від громадянина, і тому він несе свою частку відповідальності за несправедливість, коли дотримується несправедливих законів. Пасивна згода робить нас відповідальними, адже ми відповідаємо не лише за свої дії, але й за те, що робиться з
46ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
нашого дозволу. Дуже часто представники влади вважають, що, якщо громадяни мовчать, це означає, що у такий спосіб вони підтримують політичний курс влади. Хто мовчить — той погоджується; хто платить — той схвалює.
Серед вітчизняних дослідників, які так чи інакше вивчають цю тему, слід назвати прізвища науковців В. Д. Бабкіна, А. Колодій, П. Ф. Мартиненка, Ю. С. Шемшученка, А. Ткачука, М. О. Паламарчука, В. Ре- чицького, С. Ковтуна, М. Тура., також праці Ханни Арендт, Еріха Фрома, Махатми Ганді, Мартіна Лютера Кінга, Джона Ролза, Марека Новіцького, Майкла Рендла, Джин Шарп (виданий українською), Д. Коена та інших
Давня і нова історія знає чимало випадків, коли люди страждали через свої політичні, релігійні, культурні переконання. Багато хто з таких осіб залишився невідомим, імена багатьох, навпаки, стали легендою. Наприклад, перші християни, обстоюючи свої переконання, здійснили чимало актів громадянської непокори, прагнучи примирити сучасне їм суспільство з їхніми переконаннями. І все ж сучасну теорію громадянської непокори започатковує американець Генрі Торо, який 1846 року був заарештований за відмову платити виборчий податок на тій підставі, що держава, на його думку, підтримувала інститут рабства.
Найяскравішим прикладом ненасильницької боротьби є діяльність індійського юриста Мохандаса Ган- ді. Завдяки цій людині ідеологія і практика громадянської непокори набула масового характеру. «Нена- сильство - зброя сильних. У слабких
це з легкістю може бути лицемірством», - писав він [1].
Сучасний світ, особливо події в Україні - яскравий приклад прояву громадянської непокори. ЇЇ у свої зверненнях часто-густо згадують політики[3,6], прокотилися подібні акції і по світу[5].
Якщо поставити за мету знайти, як з точки зору українського права регламентується поняття громадянської непокори, провести пошук у нормативно - правовій базі законодавства, то побачимо, що в Україні такого поняття не існує. Громадянська непокора перетинається з явищами з політичного життя соціуму - наприклад, з таким атрибутом демократичного суспільства як громадянські права і свободи.
Громадянська непокора - одна з форм безпосередньої демократії, яка реалізується відповідно до демократичних конституції на основі права громадян проводити мирні масові заходи та акції (збори, мітинги, демонстрації, маніфестації, походи, страйки тощо). Можливі й інші більш радикальні форми реалізації цього права, неконституційними методами - повстання та революції. Як правило, термін «громадянська непокора» вживається на означення свідомого виявлення непослуху перед законом з причин релігійного, етичного чи політичного характеру. У вужчому сенсі громадянська непокора означає порушення закону, який є сам по собі несправедливим. Але цей термін використовується також і для позначення протесту, що включає порушення закону як супутній акт протистояння конкретній політиці чи справляння тиску задля
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
47
иииивиРиГиІши
запровадження політичних реформ[4].
Не дивлячись на те, що в усіх радянських конституціях була стаття, в якій гарантувалася свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій [7- 8], її реалізація зводилася до жорстко урегульованих парадних заходів [1]. Радянський режим не визнавав право на протест і розглядав участь громадян в будь-яких акціях, спрямованих хоча б частково проти публічної влади, як правопорушення, за яке передбачалася як конституційна відповідальність (позбавлення громадянства), так і кримінальна. Як за зараз демонструє влада РФ.
В Конституції України відсутня норма, яка б закріплювала право громадянської непокори, хоча як засвідчують події останніх років дане право потребує свого конституційного регулювання.
Крім цього, в Основному Законі нашої держави передбачені форми реалізації цього права. Це, зокрема, ст. 39 Конституції, яка надає громадянам право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, та ст. 44, яка закріплює за громадянами право на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів. Якщо право на страйк знайшло свою конкретизацію у спеціальному законі (Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р.), то право на мирні збори на сьогоднішній день є законодавчо не врегульоване.
Однак, забезпечення права громадянської непокори залежить не лише від його законодавчого регулювання, але й від рівня правової та політичної культури як представників органів державної влади так і простих громадян.
Право на громадянський опір тісно пов'язане з природними правами людини - правом на життя, на свободу світогляду та віросповідання, на свободу думки та слова і т. д., оскільки є одночасно і невід'ємним правом людини і гарантією захисту цих прав. Акції громадянської непокори в демократичних суспільствах спрямовані перш за все на захист особистих та колективних прав, які час від часу можуть зазнавати певних утисків з боку публічної влади.
Отже, прихильники громадянської непокори не прагнуть підірвати основи демократії. На їхню думку, акції громадянської непокори мають на меті протистояння законові, який вони вважають несправедливим, щоб його скасувати або змінити. Саме у такий спосіб розумів цей термін і Мартін Лютер Кінг, який залишається найяскравішим послідовником принципів громадянської непокори у новітній історії. Ми завжди читатимемо й перечитуватимемо один із його найвідоміших текстів на цю тему — лист, написаний ним у 1963 р. у в’язниці міста Бірмінгема. Для нього громадянська непокора передбачала дотримання закону і ґрунтувалася на бажанні розбудовувати демократію. Одного разу він сказав своєму другові Лоуренсу Бенету: «Я вважаю, що людина, яка порушує закон, оскільки її совість вказує їй, що він несправедливий, яка з готовністю приймає покарання
48ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
і яка залишається у в’язниці, щоб вді приклад якнайглибшої поваги до пробудити у суспільства сором через закону» [5]. цю несправедливість, подає наспра-
Література1. Галактіонова І. В. Громадянська непокора як явище в контексті політичної культури суспільства [Електронний ресурс]. - Режим досту- пv:http://enpuir■npu■edu■ua/bitstream/123456789/3166/1/Galaktionova■pdf2. Гонконзький рух «Займемо центр» [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://www.spilnasprava.com/wp/?p=1113. Звернення Президента України Петра Порошенка. Сайт «Урядовийкур’єр» [Електронний ресурс]. - Режим досту-пv:http://ukurier■gov■ua/uk/articles/zvemennva-prezidenta-ukravini-petra-02 07 14/4. Новіцькі Марек. Фрагмент лекції «Правова держава» [в:] Сергій Буров.Особа і місцева громада. Проект факультативного курсу для 9-го классу [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.khpg.org/index.php?id=10708229205. Спільна справа. Офіційний сайт. [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://www.spilnasprava.com/wp/?p=1116. Тимошенко Юлія. Я починаю акцію непокори [Електронний ресурс]. - Режим достvпv:http://glavnoe■ua/articles/a80237. Торо Г.Д. О долге гражданского неповиновения // Торо Г.Д. Уолден, или жизнь в лесу.- М.: Наука, 1978 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.philosophy.ru / library / vopros / Thoreau.html.8. Тур М. Демократична легітимність і громадянська непокора: теоретичні контури [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www.democracy.kiev.ua / publications / collection / conference_2006 / section_9 / Tur.pdf.
Веремчук О. А., 11-А класМиколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 34
КІБЕРЗЛОЧИННІСТЬСучасний світ практично не
можливо уявити без нових інформаційних технологій, в основі яких лежить широке використання комп'ютерної техніки та новітніх засобів комунікацій. Сьогодні комп'ютери впроваджуються в різноманітні галузі людської діяльності. Національна економіка та інфраструктура будь-якої країни тісно пов'язані з сучасними комп'ютерними технологіями. Значно зросла кількість Інте- рнет користувачів, адже підключення до глобальної мережі стало дос
тупним та зручним. Як і в реальному світі, так і в віртуальному, де панує комп’ютерна інформація, трапляються злочини (кіберзлочини). Виникає небезпека несанкціонованого втручання в приватне життя громадян, шахрайство, розповсюдження вірусів, злому паролів, крадіжки кредитних карток та розповсюдження протизаконної інформації (від наклепу до матеріалів порнографічного змісту). На сьогодні комп'ютерні злочини - це одна з найдинамічні- ших груп суспільно небезпечних по-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
49
Ds Legs Ререцйасягань. Відповідно до оцінок експертів, кіберзлочинність здатна нанести збитки, які можна порівняти з обсягом крадіжки виробів мистецтва у всьому світі, а також з доходами від протизаконного обігу наркотиків та зброї [7 ст.1]. Все це свідчить про актуальність вивчення поняття кібе- рзлочинності, її схем, негативних наслідків та способів боротьби з нею.
Питанням кіберзлочинності займаються такі зарубіжні та українські вчені як: Голубєв В.А., Волчи- нська Е., Баурин Ю.М., Дашян М.С., Дешамп С., Кохутов М.М., Марков А.С., Юрасов А.В. та ін.
Кіберзлочини - це суспільно- небезпечні діяння, які так чи інакше пов’язані з кіберпростором та комп’ютерною інформацією, що моделюється комп’ютерами. З точки зору кримінального права України до кіберзлочинів відносяться тільки злочини, передбачені розділом XVI Кримінального Кодексу України «Злочини в сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку», а в рамках криміналістики доцільно включити до даного поняття інші злочини, для скоєння яких застосовується комп’ютер та використовується Інтернет [3].
Кіберзлочини характеризуються наступними особливостями: високим збитком навіть від одиничного злочину, високою латентністю (прихованістю, невидимістю), складністю їх виявлення та розслідування, складністю доказу в суді подібних справ, транснаціональною складовою в основному з використанням інформаційної мережі Інтернет [3].
Першою причиною розвитку кіберзлочинності, як і будь-якого бізнесу, є прибутковість, - вона неймовірно прибуткова. Друга причина росту кіберзлочинності як бізнесу - те, що успіх справи не пов'язаний з великим ризиком. У реальному світі психологічний аспект злочину припускає наявність деяких аспектів стримування. У віртуальному світі злочинці не можуть бачити своїх жертв, будь то окремі люди або цілі організації, які вони вибрали для атаки. Грабувати тих, кого ти не бачиш набагато легше [3].
У кожного покоління злочинців свої інструменти. Компанія Trend Micro опублікувала рейтинг десяти найбільш суттєвих кіберзлочинів за 2012 p. [5], це: фальшиві рахунки на оплату із Інтернет-магазину; фальшиві повідомлення про доставку товару; фішинг - заволодіння платіжних особистих даних користувачів шляхом обману та шахрайське їх використання, яке пов'язане з електронною комерцією; крадіжка особистих даних через фальшиве анкетування; компрометування популярних веб-сайтів; відправлення результатів пошукових запитів (користувачам розсилаються посилання на веб- сайти при використанні яких комп'ютер отримає вірус, що призводить до значних збитків); вірусна реклама; небезпечні привітальні листівки; підроблені сайти благодійних фондів; шахрайство на розпродажах
Також злочинці використовують такі схеми кіберзлочинності:
1. Інтернет - кардинг - крадіжка коштів з пластикових карток в Інтернеті;
2. Несправжні Інтернет- аукиіони;
50ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
Ds Legs Ререцйа3. Ш ахрайство з банківсь
кими кредитами;4. Пошук та використання
«розривів» (похибок) в програмах для зараження комп'ютера вірусами;
5. К іберсквот т инг - вид шахрайства, який пов'язаний з викупом та реєстрацією, як правило масовою, доменних імен для їх подальшого перепродажу за значно завищеними цінами;
6. Крадіж ка послуг. Н априклад, фоунфрейкинг, тобто використання комп'ютера для проникнення в комунікаційну телефонну систему та незаконне використання послуг з надання міжнародного телефонного зв'язку. А бо «s ta ff fraud.» - створення нелегальних копій «двійників» мобільних телефонів.
7. Викладення у електронних ЗМІ неправдивих новин.
Із розвитком комп'ютерних технологій кількість таких схем зростає, як і число охочих ці способи випробувати. Дії хакерів орієнтовані на отримання довгострокового доходу. Причому вони не мають якихось певних переваг, на кого направляти свої атаки. У підсумку в групі ризику опиняються абсолютно всі компанії та звичайні громадяни.
З розвитком інформаційних технологій проблема кіберзлочинно- сті загострилася й в Україні. Крім загальної високої латентності таких злочинів в нашій державі це зумовлене також рядом об’єктивних та суб’єктивних причин, таких як високий рівень безробіття серед досить освіченого молодого населення, низький рівень обізнаності про загрози використання комп'ютерів і низький рівень інформаційної безпеки, недовіра до правоохоронних органів з
боку потерпілих структур, вкрай низький рівень підготовки правоохоронних структур по відношенню до значно вищої кваліфікації правопорушників, прояви нездорової конкуренції між спецпідрозділами різних відомств [1 ст.5].
В Україні кіберзлочинність регулюють такі нормативно-правові акти: Конвенція про Кіберзлочинність (дата підписання: 23.11.2001), Закон України „Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочинність ” (дата ратифікації: 07.09.2005, дата набрання чинності: 01.07.2006),Кримінальний Кодекс України. Сьогодні особливої актуальності набуває внесення значущих змін і доповнень до чинного законодавства і відомчих нормативних актів. Пріоритетним напрямком є також організація взаємодії та координація зусиль правоохоронних органів, спецслужб, судової системи, забезпечення їх необхідною матеріально- технічною базою. Проблема профілактики і стримування кіберзлочин- ності в Україні - це комплексна проблема.
В усьому світі для протистояння кібершахраям розробляються стратегії безпеки, створюються спеціальні підрозділи і структури. Їхні повноваження постійно розширюються, а технічні можливості посилюються. Так, у лютому 2011 року в Німеччині була прийнята «Стратегія безпеки в кіберпросторі» і засновано Національне агентство кіберзахисту. У травні того ж року США оприлюднили «Міжнародну стратегію щодо дій у кіберпросторі», в якій оголосили про готовність використовувати будь-які засоби для нейтралізації загроз - дипломатичні, інформаційні,
51ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
військові й економічні. У липні стало відомо про власну стратегію дій в кіберпросторі Пентагону, заснованої на «тактиці активної оборони». У ній кібератаки прирівнюються до військових дій з можливістю реагувати на них як на акт агресії. В Індії стратегія в області кібербезпеки прийнята в травні 2013 року. У рамках стратегії 150 інженерів Організації оборонних досліджень і розробок Індії вже ведуть розробку власної незалежної операційної системи.10 червня 2013 аналогічний документ прийнятий в Японії. Він, зокрема, передбачає створення бази даних заражених сайтів, проведення щорічних навчань (імітацій) атак, створення до 2016 року центру кібе- рбезпеки з широкими повноваженнями. 19 червня 2013 стратегія кібе- рбезпеки вступила в силу в Євросо- юзі. Згідно з документом урядам країн ЄС наказано створити органи, які відповідають за кібербезпеку , а фінансовим , транспортним та енергетичним компаніям - розробити заходи з протидії кіберзагрозам . Ще одним заходом має стати створення єдиного ринку продуктів кіберзахис- ту [6]. Законодавство різних країн світу передбачає різну відповідальність за кіберзлочини від штрафів та позбавлення волі від 6 міс. до 5 років (Великобританія, Нідерланди, Ірла-
Література:1. Голубев В.А. Интервью: Компьютерная преступность - угрозы и
прогнозы. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: - http://www.cnme- ге- search.ru/interviews/golubev_interv06/
2. Голубев В.А. Компьютерная преступность - проблемы и решения.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cnme- гє-search.ru/articles/golubev_sept/
3. Комп’ютерна злочинність - К.: Атіка, 20024. Кримінальний кодекс України - К.: Атіка, 20065. http://www.ligainternet.ru/publications/publication.php?ID=2065
ндія, Іспанія, Італія, Німеччина, Україна) до позбавлення волі на 30 років без права дострокового звільнення (США) [5].
Зважаючи на те, що кіберзло- чинність - це транснаціональна проблема жодна держава сьогодні не в змозі протистояти їй самостійно. Нагальною є необхідність активізації міжнародної співпраці в цій сфері. Тому було прийнято ряд міжнародних документів у цій сфері: Бангкок- ська декларація з попередження злочинності та кримінального правосуддя (2005 р.), Бухарестська декларація про міжнародне співробітництво в боротьбі з тероризмом, корупцією і транснаціональною організованою злочинністю (2006 р.), відбувся Всесвітній саміт з інформаційного суспільства та Конвенції Ради Європи «Про кіберзлочинність» (2001 р.) [5].
Що стосується прогнозування тенденцій кіберзлочинності на близьку перспективу, то експерти впевнені: саме хакери в недалекому майбутньому стануть загрозою номер один, змістивши тероризм, а переваги Інтернет можуть незабаром зникнути на фоні всезростаючої кримінальної активності. Тому тема протистояння кіберзлочинності на рівні закону є дуже перспективною у наш час та у майбутньому.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
52
6. http://www.ligainternet.ru/publications/publication.php?ID=32787. http://www.science-community.org/ru/node/16132
Виниченко В.Е., ученица 9 класса Белозерская общеобразовательная школа Т-ТТТ ступеней №13
г. ДобропольеНЕ ЗАЛИШАЙСЯ БАЙДУЖИМ ДО НАВКОЛИШНЬОЇ СЕРЕДИ
«... В наше время защита окружающей среды выдвигается на первый план. Последствия недостаточного внимания к проблеме могут быть катастрофическими. Речь идет не только о благополучии человечества, а о его выживании. Особенно тревожно то, что деградация природной среды может оказаться необратим о й .» .
Охрана природы - задача нашего века, проблема, ставшая социальной. Наверно, каждый задумывался, что будет, если не защищать окружающую среду? Загрязнение воздуха и воды нанесет огромный вред здоровью всем людям и животным, которые населяют нашу планету. Если никто не позаботится о сельском хозяйстве, то это может привести к засухам, эрозиям почв и т.п. Массовое уничтожение лесов отрицательно сказывается на климате и сокращает биоразнообразие, генофонд. Все выше сказанное может привести к проблеме выживания человечества!
Человек сам неосознанно загрязняет природу вокруг себя, например: выхлопные газы, которые ваше любимое авто испускает; черный, густой дым, который исходит из кочегарки, чтобы вам было тепло и т.д.
Прежде всего, проблема экологии - это человек. Давайте приз
наемся сами себе, что не каждый заботится о сохранении природы. Очень приятно, когда человек сам себе поставил цель - я буду защищать природу! Если каждый человек на нашей большой планете поставит себе такую цель, то окружающая среда будет намного чище. Ведь так несложно донести бумажку до мусорного бака, а не бросить посредине тротуара, подумав, что ее не заметят!
Широкие полномочия в сфере охраны окружающей среды предоставлены гражданам. Человек, и только человек, решает какое дерево вырубать, а какое сохранить, убрать плодородный слой, прежде чем строить на том месте здание, либо пренебречь тем, что дает нам природа.
В Конституции Украины, принятой 28 июля 1996 г. несколько статей посвящены экологии. В частности, статья 66 гласит:
«Каждый обязан не наносить вред природе, культурному наследию, возмещать причиненные им убытки»
Так давайте будем нести ответственность за свои поступки!
«... Земля в сельскохозяйственном производстве является незаменимым фактором в силу ряда особенностей, среди которых чаще всего выделяются: ограниченность в площади, неперемещаемость в
53ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
пространстве, невоссоздаваемость производственной деятельностью, неуничтожаемость в процессе использования, практическая неисчерпаемость производительной силы и т.д. ...»
В выше сказанном тексте отмечено, что изюминкой сельского хозяйства является практическая неисчерпаемость производственной силы. Да, но это не совсем так. И у земли настает такой момент, когда она перестает быть плодородной и на ней уже ничего не вырастет. Ведь земля, если ее не поливать, не удобрять, не вспахивать, не будет плодородной, и, вряд ли, она даст богатый урожай. И что тогда можно говорить о росте сельскохозяйственной продукции?!
Неуничтожаемость в процессе использования - это враки. Применение ядохимикатов и постоянное высаживание растений, которые истощают почву, плохо влияют на ее плодородность. А все знают, что одно из главных свойств почвы - плодородие. Если почва не будет плодородной, разве она даст богатый урожай, если вообще даст урожай?!
«... Не последнее место в земельном праве занимает вопрос о правовом режиме земель сельскохозяйственного назначения. Например, за 1960-1992 гг. во всех странах мира наблюдалось снижение удельного веса занятых и доли сельского хозяйства в ВВП . »
Сейчас в США насчитывается более 630 тысяч фермерских хозяйств, они владеют огромным количеством земли на правах собственников и производят примерно 80% всей сельскохозяйст
венной продукции в стране, у нас же на Украине фермерами производится всего 6-8% . Отсюда и реальная необходимость более эффективного правового анализа и реформирования законодательства по вопросам регулирования земель сельскохозяйственного назначения...».
Украина богата на плодородные земли, но нерациональное их использование приводят к гибели этих земель. Нужно обязательное рассмотрение приоритетов сельского хозяйства. Например, прежде чем строить какое-либо здание нужно обязательно убрать плодородный слой земли.
Проблема состоит также в том, что многие земли не используют по их прямому назначению, а многие земли были переведены. То есть покупали участок для постройки здания, но сделав лишь половину работы - забрасывали.
Современное положение, сложившееся в агропромышленном комплексе Украины, и дальнейшее обострение кризисных явлений в данной отрасли связаны, прежде всего, с существенным уменьшением объемов производимой сельскохозяйственной продукцией. На ряду с комплексом мероприятий, направленных на создание условий для дальнейшего наращивания производства сельскохозяйственной продукции, гарантированного обеспечения населения продуктами питания, важное значение приобретает надлежащее разрешение правовых проблем, связанных с использованием земель. Продовольственное обеспечение страны во многом зависит от состояния земель сельскохозяйст-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
54
венного назначения и выбора наиболее оптимальных правовых форм использования этих земель.
Земельный кодекс должен четко регулировать чрезвычайно актуальные сегодня вопросы реализации прав собственности на землю (купля - продажа, аренда и т.д.), установив необходимые ограничения и оговорки для того, чтобы земля не претворилась в объект для спекуляций.
Конечно, любая проблема не исчезнет по одному щелчку пальцев, но с любой проблемой можно справиться. Даже самую сложную проблему можно решить, какой темы она не касалась. Нужно лишь желание и терпение.
Сейчас актуальны проблемы земельного и экологического права, так давайте не будем сидеть, сложа руки, а помогать нашей стране становится все лучше и лучше!
Литература:1. Конституция Украины.2. Интернет-ресурсы.
Гангур О.М, учень 11 класуУжгородська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №20- ліцей «Лідер»
ПРАВОВЕ ТА МОРАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНСТИТУТУ ЛІКАРСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ
Я присягаюся Апполоном- лікарем, Ескулапом, Гігією і Панацеєю, що б я не бачив, що б я не чув при спілкуванні з людьми при виконанні своїх обов’язків, я буду мовчати про те, чого не слід розголошувати і вважаю мовчання своїм обов’язком Клятва Гіппократа
Одним з першочергових завдань держави є забезпечення прав і свобод людини та громадянина, зокрема у сфері кримінального судочинства. Згідно зі ст. 32 Конституції України [4], ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. В останній час, у зв’язку з запровадженням комп’ютерних технологій обробки медичної інформації та розвиненням корпоративних
інформаційних систем захисту інформації від несанкціонованого доступу стає надзвичайно актуальною.
Законодавчим інститутом, що покликаний захищати законні права та інтереси особи, є професійна таємниця, різновидом якої виступає лікарська таємниця. Охорона професійних таємниць у кримінальному процесі передбачає особливий порядок зберігання, розкриття та використання конфіденційної інформації під час досудового провадження та судового розгляду. Водночас повідомлення слідчому або суду відомостей, що становлять лікарську таємницю, нерідко має вирішальне значення для повного, усебічного та об’єктивного провадження у справах
55ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
про вбивства, зґвалтування, зараження небезпечними хворобами тощо, а також виконання інших завдань кримінального судочинства. Отже, все вищезазначене обумовлює актуальність обраної теми.
Серед науковців, роботи яких присвячені проблемам правового регулювання інституту лікарської таємниці, варто виокремити Ю.М. Аргунову (проблеми та перспективи забезпечення лікарської таємниці в психіатрії), В. Головченко (лікарська таємниця як медико-правова проблема), Л.І. Дембо (теоретичні аспекти забезпечення лікарської таємниці), Н.В. Коробцову (охорона медичної таємниці), О.П. Махник (історія лікарської таємниці), С.Г. Стеценка (теоретико-правові засади забезпечення конфіденційності медичної інформації), Ж.В. Чевичалову (становлення українського інституту лікарської таємниці), І.А. Шамова (загальні проблеми лікарської таємниці).
Констатуючи значний науковий внесок цих вчених у розроблення зазначеної проблематики, зауважимо, що їх наукові пошуки торкалися лише окремих аспектів. Низка положень залишаються недостатньо з’ясованими та дискусійними. Це стосується, зокрема, визначення поняття та змісту лікарської таємниці як об’єкта охорони у кримінальному процесі, конкретизації принципів, умов і порядку її забезпечення. що актуалізує теоретичну та практичну значимість дослідження за обраною темою.
Метою даної статті є дослідження інституту лікарської таємниці через вивчення історико-правових особливостей її регулювання люди
ною практично в усіх випадках виникнення суспільних відносин; дослідження є розробленням науково обґрунтованих засад охорони лікарської таємниці у кримінальному процесі України.
Отже, важливо зазначити, що термін "лікарська" не зовсім точно відображає обов'язок збереження у таємниці інформації про хворого. Більш точним може вважатися використання терміна "медична таємниця”, оскільки мова йде про всю сферу медицини, про необхідність не тільки лікарям зберігати в таємниці отримані відомості.
Термін "лікарська таємниця" має глибоке історичне коріння і, як зазначають В. Головченко та Л. Грузова, є більш зрозумілим для медичного персоналу [1] . Але аналіз ст. 40[2]. Основ дає можливість зробити висновок, що назва статті "Лікарська таємниця" не відповідає змісту самої норми, призводить до її звуження, оскільки у ній йдеться про медичних працівників та інших осіб, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стали відомі відповідні дані, а не лише про лікарів.
Обставинами, що свідчать про медико-правове значення дослідження лікарської таємниці, є:
— конституційний захист права на недоторканність особистого життя;
— лікарська таємниця - важлива умова захисту соціального статусу пацієнта, його економічних інтересів;
— необхідність збереження довіри, відвертості, створення сприятливих умов для спілкування лікаря й пацієнта, формування так званої
56ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
"терапевтичної співпраці" і контрактної моделі взаємин;
— розширення кількості осіб, у перелік службових обов'язків яких входить обробка інформації, що становить лікарську таємницю (співробітники страхових медичних організацій, судових і правоохоронних органів та ін.);
— правове відображення назви захворювання, яке дає право на соціальне захист, що оформляється у листках непрацездатності;
— необхідність надання морально-етичних і правових гарантій пацієнтові щодо збереження у таємниці відомостей, отриманих у результаті надання медичної допомоги.
Професор В. Лопатін, відомий російський фахівець у сфері інформаційного права, відносить відомості, що становлять лікарську таємницю, до інформації з обмеженим доступом.
Важливим аспектом медикоправового дослідження лікарської таємниці в контексті медичного права є проблема повідомлення діагнозу невиліковному хворому. В етичній і правовій літературі це питання асоціюється з таким феноменом, як "неправда заради добра", маючи на увазі довго існуючу в нашій країні практику приховання правильного діагнозу, прогнозу й повідомлення у такому випадку хворому неправильної інформації, по суті, неправдивої, яка б вселяла пацієнтові надію на видужання. По суті, мова йде про найважливішу проблему лікарсько- правової етики, коли закон вимагає повного й всебічного правдивого інформування пацієнта про його хворобу, а гуманне, моральне від
ношення до хворого передбачає наявність у лікаря дилеми - назвати реальний діагноз і тим самим знизити впевненість в успіху лікування або назвати іншу, менш важку хворобу, але вселити хворому надію на видужання.
Отже, вважаємо, що більш виправданим буде такий підхід у розв'язанні проблеми інформування невиліковно хворого пацієнта [10]: подання всієї повноти інформації в найбільш м'якій, толерантній формі, з обов'язковим застосуванням тих методів і способів лікування, які найбільш ефективні при такій патології. Необхідно окреслити хворому реальну картину захворювання, що буде свідченням:поваги його прав і законних інтересів; надання можливості вибрати той або інший варіант лікування, дати свою згоду; надання можливості розпорядитися своїм майном, зробити певні дії; дотримання діючого в цей час законодавства.
Історія проблеми лікарської таємниці з погляду вимог правосуддя і лікарської етики була згадана в 1894 р. в доповіді І.В. Бертенсон на V з’їзді Російської Пироговської спілки лікарів. Відзначивши, що всі західноєвропейські законодавства, за винятком російського, накладають на лікарів юридичну відповідальність за розголошення лікарської таємниці і дають право лікареві відмовитися від свідчень в суді, було покликане свято виконувати цю благородну професійну обіцянку, що має не тільки особистий, але й суспільний інтерес [1, с.136-137]. Суттєві дискусії стосовно лікарської таємниці велись і в науковому середовищі. У Росії питання про збереження
57ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
лікарської таємниці дискутувалося що в медичній, що в юридичній літературі [6]. Законодавство дореволюційної Росії, на відміну від держав Західної Європи, не знало спеціальної норми, яка встановлювала б відповідальність за розголошування професійної медичної таємниці. Особливе значення в правовій регламентації медичної діяльності в Росії у другій половині XIX - початку XX століття має поява Лікарського Статуту - першого систематизованого документа, що визначав правове забезпечення охорони здоров’я в Росії.
Наступний етап - поява та затвердження Основ законодавства СРСР та союзних республік про охорону здоров’я громадян у 1969 році. У статті 16 «Обов’язок зберігати лікарську таємницю» визначалося, що «лікарі і інші медичні, а також фармацевтичні працівники не мають права розголошувати відомості, що стали їм відомими через виконання професійних обов’язків про хвороби, медичні обстеження (оглядах), інтимне і сімейне життя громадян. Керівники установ охорони здоров’я зобов’язані повідомляти відомості про хворобу громадян органам охорони здоров’я у випадках, коли цього вимагають інтереси охорони здоров’я населення, а слідчим і судовим органам - на їх вимогу» [11, с.669-676].
Таким чином, підсумовуючи стосовно історико-правових особливостей розвитку інституту лікарської таємниці у нашій державі, слід вказати, що вона знаходилась у загальному контексті розвитку правової бази того часу. Як би ми з позицій сьогоднішнього дня не ставились до
абсолютизації чи повної заборони лікарської таємниці, слід визнати, що це відповідало тогочасній добі. Водночас, ця інформація дає підстави для урахування цих особливостей при удосконаленні нормативноправового забезпечення лікарської таємниці в сучасній Україні.
Аналізуючи обрану проблему в зарубіжній правовій практиці, слід вказати, що інтеграція України до європейського співтовариства повинна відбуватись комплексно, з урахуванням як вітчизняних традицій, так і необхідності розуміння сутності передового іноземного досвіду. Ключові обставини, які, на нашу думку, обов’язково повинні враховуватись, це пріоритетність прав, свобод і законних інтересів особи у поєднання з намаганням зробити охорону здоров’я громадян, медичну сферу у цілому високоякісною, ви- сокотехнологічною і такою, що відповідає кращим європейським та світовим зразкам. При такому підході є всі підходи вважати, що і медицина в Україні буде якісною, і права людини більш захищеними.
На жаль, жоден нормативно- правовий акт не містить поняття «лікарська таємниця». Це і є головним питанням, яке потребує вирішення на законодавчому рівні.
Що стосується кримінальної відповідальності за розголошення лікарської таємниці, то вона виникає тоді, коли є склад злочину, який підпадає під дію ст. 145 КК [5] «Незаконне розголошення лікарської таємниці». Наприклад, незаконне розповсюдження медичним працівником відомостей про стан здоров'я, приватне життя особи, які є її особистою чи сімейною таємницею, без її
58ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
згоди, або розповсюдження цих відомостей в публічних виступах, засобах масової інформації, якщо ці дії вчинені з корисної чи іншої зацікавленості та заподіяли тяжку шкоду правам і законним інтересам особи.
Щодо елементів складу злочину, передбаченого ст.145 та ст. 132 КК[5], перш за все необхідно визначитись, чи можуть застосовуватись норми стст.132 та 145 КК, оскільки підставою до кримінальної відповідальності є склад злочину. А виходячи з розміщення даних статей у розділі «Злочини проти життя та здоров'я особи», об'єктом даних злочинів має бути життя чи здоров'я особи. А якщо ні життя, ні здоров'я особи не стали об'єктом злочину, а постраждали інші законні права та інтереси особи? Яку норму застосовувати? Погоджуючись з науковцями, які працювали над цією проблемою, для усунення цього, слід розмістити відповідні статті у п'ятому розділі Особливої частини КК «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина». Крім цього, здоров'я особи є додатковим, а не основним об'єктом злочинів, передбачених статтями 132, 145 КК[5]. Але, якщо взяти до уваги санкцію ст. 145 КК[5], то заподіяння здоров'ю більш тяжкої шкоди, ніж легкі тілесні ушкодження без наслідків у вигляді короткочасного розладу здоро-
Література
в'я чи незначної втрати працездатності, має отримувати самостійну кримінально-правову оцінку.
Таким чином, питання кримінальної відповідальності за розголошення лікарської таємниці потребує досить ретельного дослідження, що безумовно допоможе вирішенню як теоретичних так і прикладних проблем пов'язаних з лікарською таємницею та її розголошенням.
Підсумовуючи все вищезазначене, можемо стверджувати, що однією з гарантій охорони лікарської таємниці є дотримання міжнародних стандартів. Питання лікарської таємниці регулюються міжнародними нормативно-правовими актами, які захищають загальні права людини, у тому числі право на особисту недоторканність, повагу до особи, її приватне та сімейне життя, а також визначають основні принципи охорони лікарської таємниці в міжнародному праві, зокрема, повагу до особи та збереження конфіденційності даних про стан здоров’я людини на основі повної довіри між лікарем і пацієнтом. Медицина досліджує важливі для людства проблеми. Деякі з них доленосні. Коло цих проблем невпинно розширюється, а їх актуальність та протистояння етики, моралі та права зростає. Отже це потребує удосконалення права як особливої соціальної норми.
1. Акопов В. И. Медицинское право: книга для врачей, юристов и пациентов / В. И. Акопов. - Москва : ИКЦ «МарТ», 2004. - 368 с. (Серия «Юридическая практика»)
2. Закон України «Основи законодавства країни про охорону здоров'я» // ВВРУ, 1993, N 4, ст.19;
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
59
3. І.В.. Шатковська. Правове регулювання інституту лікарської таємниці (українська історія та міжнародний досвід) [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.leopartners.com.ua/?gm=7&pb=200&lg=rus
4. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141 (зі змінами № 742-VII від 21.02.2014, ВВР, 2014, № 11, ст.143)
5. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http ://kodeksy.com.ua/kriminal_nij_kodeks_ukraini.htm
6. Малис Ю. Врачебная тайна: Этюд по врачеб. деонтологии / Ю. Ма- лис. - СПб. :Тип. П. П. Сойкина, 1893. - 31 с.
7. Медико-правовой портал "103-law.org.ua". [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http ://103 -law.org.ua/Article.aspx?a= 16
8. Медичне право України : [підруч.] / за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. С. Г. Стеценка. - К. : Всеукр. Асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 507 с.
9. Медичне право: інформаційно-правовий довідник «Приватний практик» [Електронний ресурс]. - К. : DVD - вид-во ТОВ «Ліга Закон», 2009.
10. Практичне право: права пацієнтів (Інтерактивний курс медичного права) : навч. посіб. / [Галай В. О., Гречанюк С. К., Сенюта І. Я. та ін.] ; за ред. С. Г. Стеценка та А. О. Г алая. - К., 2009.- 224 с.
11. Шатковська І.В. Правове регулювання інституту лікарської таємниці (українська історія та міжнародний досвід) // Форум права. - 2009. - № 3. - С. 669-676.
Горбова Ю. О., учениця 11 класу Рівненська загальноосвітня школа Т-ТТТ № 27 ПРАВОВІДНОСИНИ БАТЬКІВ ТА ДТТЕЙ
Одним із основних завдань, які виконуються більшістю сімей, завжди було і є виховання дітей. Діти - це громадяни, які не досягли певного віку: правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (18 років). До досягнення нею 14 років дитина вважається малолітньою. У віці від 14 до 18 років дитина є неповнолітньою. В Україні проживає значна кількість дітей, близько 25 відсотків населення країни. Природним середовищем їхнього життєзабезпечення була і залишається сім'я. Найважливішою характеристикою сім'ї є її повнота, під якою ро
зуміється наявність у дітей обох батьків. На жаль, в Україні велика кількість родин є неповними, тобто по різних причинах діти в них виховуються тільки одним із батьків, як правило, матір'ю [1, с. 16].
Вважається, що в минулому XX столітті виникло принципово інше відношення до правовідносин дітей і батьків, загалом, були створені умови неповнолітнім дітям, які заслуговують кращих умов існування, турботи і всебічного захисту з боку будь-якої держави. Однак дійсність не виправдала цих надій, особливо в Україні. У 1924 році Ліга на-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
60
цій прийняла так названу Женевську декларацію, що призиває чоловіків і жінок усього світу створювати для дитини умови для її нормального духовного, фізичного розвитку [10, с. 46].
Змінилося положення правовідносин дітей і батьків у зв'язку з прийняттям сімейного законодавства.
По-перше, обрана тема це - центральний інститут сімейного права, що заслуговує самого детального розгляду. Це та частина сімейного права, у якій розглядаються права й обов'язки батьків, права дітей.
По-друге, на даний час стали складатися нові правовідносини між дітьми і батьками, що вимагає переосмислення та нового погляду. Так зміст нового сімейного законодавства - було збагачено нормами спочатку Кодексом про шлюб та сім'ю, Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, Конституцією, положеннями Конвенції ООН про права дитини і іншими міжнародно-правовими актами, ратифікованими Україною.
Саме тому дослідження підстав виникнення батьківських прав та обов'язків, прав дітей є актуальним напрямком сучасної правової науки. Сукупність зазначених чинників й зумовила вибір теми дослідження.
Основна мета наукової роботи полягає у аналізі та дослідженні підстав виникнення прав та обов'язків батьків та дітей, їх характеристиці.
Обрана тема дуже об'ємна, що включає в себе наступні питання: встановлення походження дітей і його юридичне значення; добровільне встановлення батьківства; вста
новлення батьківства в судовому порядку; права неповнолітніх дітей; немайнові та майнові права дітей; захист прав дітей; права й обов'язки батьків; зміст батьківських прав, інше. Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:
- дослідити джерела правового регулювання відносин дітей і батьків, дати їхню загальну характеристику;
- розглянути правовий статус батьків;
- дослідити права неповнолітніх дітей, дати їхню класифікацію і розкрити зміст;
- проаналізувати законодавство України та внести рекомендації і пропозиції, спрямовані на вдосконалення здійснення батьками та дітьми своїх прав та обов'язків. Об'єктом дослідження є права та обов'язки батьків та дітей, їх характерні риси. Предмет наукової роботи складає система прав та обов'язків батьків та дітей. Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико - правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення прав та обов'язків батьків та дітей, підстави їх виникнення, проблематика.
У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно-ретроспективний, формально- логічний, системного підходу, системно-функціональний, структурно- функціональний, аналогії, порівняльно-правовий та інші методи дослідження.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
61
Зміст прав дитини складають: право дитини жити і виховуватися в родині, що включає в себе: право жити і виховуватися в родині; право, наскільки це можливо, знати своїх батьків; право на турботу з боку батьків; право на спільне проживання зі своїми батьками; право на виховання своїми батьками; право на забезпечення інтересів; право дитини на спілкування з батьками й іншими родичами; право дитини на захист; право дитини виражати своя думку;Право дитини на ім'я, по батькові, прізвище; майнові права дитини, що включають у себе: право власності; право самостійне розпоряджатися своїм майном [8, с. 25].
Включення в текст Сімейного кодексу України норм про майнові права дитини має великий сенс. Воно означає розширення кола відносин, регульованих сімейним законодавством, оскільки сюди входять майнові права неповнолітніх як у сім'ї, так і за її межами. Стосовно прав батьків, то на даний момент вони мають широке коло прав, які забезпечують повагу до людської честі та гідності - особисті немайно-
Література:1. Жилінкова І.В. Інститут заручин: далеке минуле і найближче майбут
нє// Вісник Академії правових наук України. - № 27. - С.16-17.2. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІУ від 08.12.2004, ВВР, 2005, № 2, ст. 44) Харків.: Фоліо, 2008. - 58 с.
3. Короткова Л., Віхров О. Сімейне право України (історичний огляд)// Право України. - 1994. - № 11-12.
4. Конвенція про права дитини від 20.11.89 (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 782-12 від 27.02.91) // www. rada. gov. Ua.
5. Положення про прийомну сім’ю, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.02 № 565 // www. rada. gov. Ua.
6. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.02 № 565 “Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу” // www. rada.
ві права та передбачений правовий режим майна подружжя, який захищає інститут права власності громадянина, передбачений Конституцією нашої держави [8, с. 101].
Якби не мінялося відношення держави до сім'ї та батьків, дитина завжди мала право на одержання утримання за їхній рахунок. На обов'язок матеріально забезпечувати неповнолітніх, а також непрацездатних нужденних повнолітніх дітей можна подивитися і як на право дитини на турботу з боку своїх батьків. Це один з найбільш типових прикладів злиття особистих і майнових прав дитини в родині. При відсутності такої турботи Сімейний кодекс дозволяє вдаватися до допомоги правових норм, що передбачають аліментні зобов'язання [11, с. 45].
Треба ще раз відзначити, що законодавець говорить лише про права неповнолітніх дітей, що ж стосується обов'язків дитини в сім'ї, то вони визначаються тільки нормами моральності, оскільки спонукати до їх виконання за допомогою закону неможливо.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
62
7. Миронова Г. Моральні засади Сімейного кодексу України// Право України. - 2004. - № 4. С 24- 26.
8. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України/ За ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2003. - 464с.
9. Олійник О. Розвиток шлюбно-сімейного права в Київській Русі// Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2002. - Спецвипуск.
10. Павлова Л. Реалізація природного права на шлюб, сім’ю, материнство та батьківство// Право України. - 2004. - № 11. - С. 45- 46.
11. Ромовська З. В. Проблеми правового регулювання аліментних зобов’язань // Вісн. Верховного Суду України. - 2000. - № 21. - С. 44-46.
12. Сімейне право України: Підручник/ За ред. Гопанчука В.С. - К.: Істина, 2002. - 304с.
13. Сімейне право України: Підручник/ Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. - К. 2004. - 264с.
14. Сеник С.В. Право дітей на аліменти// Нотар. - 2004. - № 2 - С. 10.15. Сімейний кодекс України // www. rada. gov. Ua.16. Цивільний кодекс України. (Відомості Верховної Ради України (ВВР),
2003, NN 40-44, ст.356 ).17. Фурса С., Драгневич Л. Поняття сім’ї, родини і фактичних шлюбних
відносин// Юридична Україна. - 2003. - № 1 - С. 17-19.18. Фурса С. Шлюбний контракт в нотаріальному процесі// Право Украї
ни. - 2002. - № 5 - С. 48- 50.Додатки:Мал. 1 (У вигляді брошури)
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
63
Право знати своїх батьків
право на їх піклування
Право не розлучатися зі
своїми батьками
' Батьки несуть > відповідальність
за виховання і розвиток
V дитини у
Право на виховання у
родині
П р а в о не п ідд а в а ти с я
ж орстоком у або н е д б а ло м у
відно ш ен ню
Право на безпечні
умови життя
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою!
Конституція УкраїниК о ж н а д и т и н а и а« прах.о н а п р о а - и м и » в с ім ’
р а зо м з о а т ь к а м н аб о в с ім ’ї о д н о го з низе т а в і
т ікл '.-ванид оагьхсів.
Родина дитині:* д а є в ід ч у т т я пр ш и .~ е ж н о ста д о п е в н о ї г р у п і
[без ч о г о л ю д и н а п о ч у васт ь с я с а м о т н ь о ю ) р е а л ів '«
то т р е б у у о е я в ш , к о м ф о р ті;
> д а с в ід ч у т т я і д а с р е а л ь н і д о к а ги свос
г н я ч у т ості д л я ін ш и х , б е з ч о г о у л ю д и н и р о з в и в а є т ь с я
і о ч і т т з н е п о в н о ц ін н о с т і:
* д а с зм о гу в ід ч у т и в зяє а. ги» теттло і л ю б о в ;
* ф орма.'є п о ч у т т я с в о є ї н е п о в то р н о с т і п
іттствітуя п ь я о їт і;
Права дитини у родині забезпечу ють батьки!
К о н в е н ц ія О О Н « П р о п р а в адитини» гарантує!
Г ордієнко К.О., учениця 11 класу Добропільська загальноосвітня школа Т-ТТТ ступенів №19
СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ
На мою думку актуальність даної теми полягає у справедливому розгляді справи, який є одним з елементів впровадження громадянського суспільства. Також у проблемі становлення і перспективі розвитку суду присяжних в Україні та у питанні щодо форм участі представників народу у здійсненні правосуддя в сучасних умовах реформуваннякримінального судочинства.
Автори, які працювали над даною темою:
А. Ларин «Иного пути для нас нет. Открытое письмо противникам суда присяжных».
О. Яновська «Відродженнясуду присяжних в Україні та здійснення захисту у кримінальних справах».
В. Маляренко «Новий кримінальний процесуальний кодекс України: переваги та недоліки»
В. Кульчицький «Суд присяжних і наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1864р.»
В своїй доповіді я використовувала такі дефініції:
Суд присяжних в Україні - інститут здійснення правосуддя закріплений Конституцією України.
Народні засідателі - громадяни, які у випадках визначених законом, вирішують судові справи спільно з професійним суддею.
Присяжні - судді -непрофесіонали, що приймають участь у карному процесі.
Крайня суворість закону - крайня несправедливість.
(Цицерон)
64ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
Нашою державою було взято на себе зобов’язання привести своє національне законодавство у відповідність до загальновизнаних норм міжнародного права [4, с.10].
У Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997р. , визначено основні права і свободи людини, зокрема, право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону [5]. Важлива роль у здійсненні правосуддя належить народу.
В сучасних умовах існують дві форми участі народу у здійсненні правосуддя: суд присяжних і суд шеффенів (народних засідателів).
Раніше в Основах законодавства СРСР про судоустрій, передбачалось, що кримінальні справи розглядаються колегіально, у складі суддів і народних засідателів відповідно до законодавства СРСР. У порядку, встановленому законодавством союзних республік, у справах про злочини, за вчинення яких законом передбачено смертну кару або позбавлення волі на строк понад 10 років, питання про винність підсудного може вирішуватись судом присяжних (розширеною колегією народних засідателів).
Така видимість демократії носила декларативний характер, бо виборність як суддів, так і народних засідателів пов’язувалась з приналежністю до комсомолу чи комуністичної партії .
Конституція України (Розділ VIII, ч.4, ст.124) передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Це, змішування двох світових судових
систем: європейської і англо-американського. Тому постало питання , як відрізняти суд присяжних від суду за участю народних засідателів, оскільки ні в Конституції України, ні в інших законах та юридичній літературі не було дано роз’яснення таких термінів, як «народні засідателі», «присяжні», «суд присяжних», також не було визначено кількість народних та присяжних засідателів, які справи мають розглядатися за їх участю. В прийнятому
7 липня 2010 р. Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (ст. 57-62) народних засідателів та присяжних фактично урівняли в правовому статусі за винятком порядку формування і затвердження списку присяжних. Також вказаний закон не містив конкретних положень щодо діяльності інституту присяжних, натомість детально регламентував діяльність народних засідателів, які залучаються до здійснення правосуддя.
У розділі IV п.ЗКонцепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів передбачено необхідність законодавчо врегулювати діяльність суду присяжних і використовувати його лише в окремих категоріях кримінальних справ з правом обвинуваченого вибирати, чи його справу розглядатиме суд присяжних, чи колегія професійних суддів. А участь народних засідателів визнано доцільною у розгляді окремих справ в адміністративних судах першої інстанції . Таким чином у кримінальному судочинстві України було передбачено запровадити суд за участю присяжних замість суду за учас-
65ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
тю народних засідателів, що й було реалізовано в новому КПК України.
Також було зазначено, що функції присяжних мають бути відокремлені від функцій професійного судді, і що присяжні вирішують у своєму вердикті лише питання юридичного факту, а професійний суддя на основі вердикту присяжних і норм кримінального права постановляє вирок. Така концепція фактично усуває можливість впливу професійних суддів на думку і рішення присяжних. Але вдалою запропоновану законодавцем модель назвати важко. Нижче поясню чому.
Г оловне положення Концепції, щодо відокремлення функцій професійних суддів і присяжних в новому КПК України не було зроблено. В цьому проявилась непослідовність вибору моделі суду за процесуальним статутом присяжних, закріпленим в законі , і тому нагадує інститут народних засідателів, що функціонував згідно з КПК України від 28.12.1960р. і зазнав серйозної критики науковців [1, с.9; 2, с.29 та ін.].
Можливість впливу професійного судді на думку і рішення присяжних випливає з аналізу окремих норм КПК України (Розділ IV, ст. 383, ст.391).
В суді за участю присяжних, згідно зі ст. 383 КПК України, усі питання, пов’язані з судовим розглядом, судді і присяжні вирішують спільно, за випадком питання передбаченого ст. 331 КПК України (продовження тримання обвинуваченого під вартою), яке вирішує головуючий. А ст.391 КПК України надає головуючому право керувати нарадою суддів і присяжних, ставити питання на обговорення, проводити
відкрите голосування, вести підрахунок голосів. Ці положення закону, дискредитують саму ідею суду присяжних, адже за такої концепції ніякого самостійного вердикту присяжні не приймають, а отже, практично не відповідають за долю справи. Тому законодавство України про суд за участю присяжних необхідно змінювати. Адже основна перевага суду присяжних полягає в тому, що він мінімізує кількість судових помилок, виключає вплив судді на вердикт присяжних і захищає громадян від необгрунтованого засудження.
У законодавчому регулюванні кількісного складу суду присяжних також немає одностайності.
Науковці пропонують зупинитися на розширеному складі журі, яке складається з 12 присяжних. Ця модель вже була випробувана на землях України після судової реформи 1864 р. і довела свою життєздатність.
Отже, роблячи висновок, можна стверджувати, що запроваджена модель суду за участю присяжних фактично не відрізняється від попередньої, за участю народних засідателів. А тому можна зробити висновок, що вона була запозичена у радянського інституту народних засідателів. Але все ж таки, я вважаю, що демократичне суспільство, а ми до такого прямуємо, не може відбутися без демократичного судочинства, а подібне можливо лише за наявності інституту суду присяжних, тобто реального інструменту забезпечення участі народу у відправленні правосуддя. Тому судово-правове законодавство потребує виваженого та кардинального реформування.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
66
Література:1. Ларин А. Иного пути для нас нет. Открытое письмо противникам суд
присяжних / А.Ларин// Российская юстиція.- 1999. - №2. - С.8-10.2. Яновська О.Г. Відродження суду присяжних в Україні та здійснення
захисту у кримінальних справах / О.Г. Яновська // Адвокат. - 2006. - №1. -С.28-31.
3. Впровадження норм європейського права. 7,5 % скарг, поданих до Європейського союзу - з України [ Електронний ресурс ]. - Режим доступу: http: //www.prostopravo. com.ua
4. Маляренко В. Новий кримінальний процесуальний кодекс України: переваги та недоліки / В. Маляренко, О. Шаповалова //Право України . - 2012. - №10. - С. 9-19.
5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс]. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua / iaws.
6. Кульчицький В. Суд присяжних і наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1864р. / В. Кульчицький, О. Сидорчук // Право України. - 2003. - №6. - С. 125-128.
7. Кримінально-процесуальний кодекс України
Данильченко І. В., учениця 10-А класу Ровеньківської загальноосвітньої школи № 6
ДЕРЖАВА ТА ПРАВО
Метою сучасного розвитку суспільства є утвердження прав людини, забезпечення гідних умов її життя, честі і гідності. Молодь є особливо активною складовою сучасного українського суспільства. Молодим поколінням належить реалізувати започатковані у нашій державі реформи та розвинути їх до рівня системних соціально-економічних перетворень. Саме від здатності молоді бути активною, дієздатною та творчою силою залежать перспективи державотворчого процесу в Україн і^, с. 2].
Право, яке знаходиться в процесі творення в Україні є засобом утвердження Української держави, способом укріплення права українського народу на сучасну державу, інструментом регулювання відносин між людьми, громадянами, особою,
державою України, як держави, з іншими державами.
Предмет теорії держави і права складає практично вся система юридичних наук. Пояснюється це тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі аспекти держави і права або історію державноправового життя, тому не можуть дати цілісного й повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.
Тобто, предметом теорії держави і права виступають такі явища суспільного життя, як держава і право, основні і специфічні закономірності їх розвитку і виникнення, їх сутність, призначення й функціонування державно-правової організації суспільства, що розглядаються як цілісні соціальні інститути, а також
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
67
0вЬб(*в№ГВШіІособливості політичної й правової свідомості і правового регулювання.
Але, звернемо увагу на ствердження В.М. Корельського: "Теорія держави і права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування. Таке завдання виконує вся система наук про державу й право ” [2, с. 18].
Крім того, предмет теорії держави і права перебуває в постійному розвитку. Це відбувається як на базі суспільних і юридичних наук, так і спеціальної науки, де предмет включає у сферу наукового пізнання нові явища, забезпечує рух науки від пізнання менш глибокої до більш глибокої сутності явищ, насамперед держави і права[3, с. 32].
На території України у різні часи існували різні державні утворення, вивчення яких дає можливість краще зрозуміти суть сучасних державотворчих процесів.
Наприклад, державна структура скіфів значною мірою відрізнялась від рабовласницьких і феодальних держав. Але за своїми основними функціями вона була політичною організацією. Основним джерелом права у скіфів був звичай, перетворений відповідно з інтересами правлячої верхівки на звичаєве право. Скіфська культура протягом усієї історії залишалася безписемною, тому і фіксація норм звичаєвого права не могла бути здійснена. Шлюбно - сімейне право базувалося на принципах патріархату, тобто у сім'ї панував чоловік. Практикувалося багатоженство. Найбільш небезпечними злочинами у скіфів вважалися злочини проти царя (замах на життя
правителя шляхом чаклунства, непокора царському наказу). Злочином була також неправдива клятва богам царського вогнища. Усі названі злочини каралися смертю. Порушення звичаїв і відступ від віри в богів також тягли за собою смертну кару винного. Найбільш поширеними видами покарання були смертна кара, відрубання правої руки, вигнання .
З ім'ям Ярослава Мудрого пов'язане створення першого літописного зводу 1037—1039 рр. та першого писаного зводу законів — "Руської правди". Нині відомо понад 100 списків "Руської правди". Складається вона з "Правди Ярослава", або "Найдавнішої правди" (її датують 1016 р., коли вона була дана Ярославом новгородцям), "Правди Яросла- вичів" (датують 1072 р.) і окремих законодавчих постанов. "Правда Ярослава" дороблялася й остаточно під назвою "Суд Ярослава Володимировича" упроваджена 1036—1037 рр. Разом з "Уставом Володимира Всеволодовича" (Мономаха) вона складає Поширену редакцію "Руської правди". Кожна з редакцій "Руської правди" відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин, що в цілому дає змогу характеризувати цю збірку як пам'ятку феодального права. Закріплюючи в офіційному документі норми звичаєвого права і таким чином суттєво обмежуючи феодальну сваволю, "Руська правда" загалом увічнювала феодальну нерівність, усебічно захищала інтереси і власність феодалів, створювала умови для закабалення феодально-залежного населення. Законодавець певною мірою дбав і про права "низів", зокрема захищав від господарської сваволі закупів, не
68ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
0вЬб(*в№ГВШіІдопускав протиправного обернення їх на холопів тощо. Основним об'єктом захисту стало життя, тілесна недоторканість людини, хоч і різні за її фінансовою оцінкою. "Руська правда" не передбачала застосування смертної кари, відрубування рук, ніг чи інших аналогічних покарань. А кровна помста хоча й допускалася за часів Ярослава Мудрого, проте вже його синами була категорично заборонена. Замість неї вводилася грошова компенсація .
Найважливішою пам'яткою права Литовсько-Руської держави були статути.
Протягом шістдесяти років (1529—1588) литовський уряд тричі здійснює кодифікацію права. Тут поєднано норми правових традицій: Руського права, польського пра- ва,німецького права,римського пра- ва,звичаєвого (неписаного) права. В основу лягла «Руська правда» Ярослава Мудрого .
Магдебурзьке право значно полегшувало залежність міщан від феодальної держави і окремих феодалів і, таким чином, об'єктивно сприяло прогресивному розвитку феодальних міст. В українських землях Магдебурзьке право не повністю звільняло міста від феодальної залежності, іноді воно перепліталося з нормами звичаєвого права .
5 квітня 1719 року буда укладена Конституція Пилипа Орлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська
5 грудня 1936 р. VIII Всесоюзний з'їзд Рад одноголосно затвердив і ввів у дію нову Конституцію СРСР 1936 р.
Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало розробки нових республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розробка проекту Конституції УСРР нагадувала процес, який вже відбувався на союзному рівні. 13 липня 1936 р. Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійшли державні та партійні провідники України.
Конституцію УРСР 1937 р. побудовано у відповідності з Конституцією СРСР 1936 р. Вона майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні положення. Обидві Конституції мали демагогічний характер і були як би поза часом і простором. Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами[ 1, с. 2].
28 червня 1996 року було прийнято першу в українській історії Конституцію незалежної держави України, яка остаточно закріпила правові основи нашої держави, її суверенітет і територіальну цілісність. Конституція України як вищий законодавчий акт визначила базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їхні відносини та компетенцію, а також права, свободи й обов'язки громадян[ 2 , с. 18].
Філософське осмислення права є завданням особливої наукової і на-
69ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
вчальної дисципліни — філософії права, яка має свій власний предмет дослідження і категоріальний апарат. Філософія права - це розділ філософії та юриспруденції, який займається дослідженням сенсу права, його сутності та поняття, його місця у світі, його цінності та значимості. В Україні сьогодні спостерігається значне підвищення інтересу до філософії права з боку як філософів, так і юристів. За своїм статусом філософія права є комплексною, суміжною дисципліною, що знаходиться на межі філософії і юриспруденції. Одне з найпростіших і в той же час найглибших визначень основного питання дає видатний німецький філософ права А. Кауфман: "Основним питанням філософії права, як і всієї правової науки, є питання про те, що є право." [ 3 , с. 32].
ВисновокОтже, теорія держави і права
вивчає активні процеси розбудови суверенної Української держави, діяльність, спрямовану на створення національної системи права; дає пояснення не тільки змісту чинного законодавства, але його основних принципів, ідей, закономірностей та напрямків розвитку основоположних державно-правових явищ.
Теорія держави і права досліджує загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, виробляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є самостійною юридичною наукою в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретичне й методологічне значення.
Сьогодні українська громадськість потребує демократичної держави, в якій забезпечувалися б права і свободи, вона прагне брати участь у здійсненні влади, можливості відстоювати і пропагувати свої погляди й переконання, вимагає свободу слова й преси і т.п. Це можливе лише за умов високого рівня правової й політичної культури, розвинутого громадянського суспільства, що у свою чергу потребує існування правової держави. І тому держава заради майбутнього та в інтересах нового покоління українських громадян повинна зробити рішучі, системні та послідовні кроки для зближення українського законодавства з Європейським правом. Від цього багато в чому залежить інтегрованість української молодіжної спільноти до норм і стандартів об'єднаної Європита глобалізованого світу.
Література:1. Петров П. П. Реалізація конституційних прав молоді в Україні / П. П.
Петров. - Харків: Цвіт, 2012. - С. 2.2. Основи держави і права: Навчальний посібник/ С.Д.Гусарєв,
Р.А.Калюжний, А.М.Колодій та інші; За редакцією А.М.Колодія іA. Ю.Олійника.-К,:Либідь, 1997. - С. 18
3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцієюB. В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997 С. - 32.
Філософія права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / О. Г. Даниль- ян, О. П. Дзьобань, С. І. Максимов та ін. / за ред. д-ра філос. наук, проф.О. Г. Данильяна. - Харків: Право, 2009. - 208 с.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
70
ИеЬевеРегешІаДудко А. Г., учениця 10- М класу
Черкаська загальноосвітня школа Т-ТТТ ступенів № 26 КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ
Постановка проблеми полягає у запровадженні ювенальної юстиції в судочинство України, з метою зміни пріоритетів у правосудді щодо неповнолітніх. Це означатиме еволюційну зміну системи кримінальних покарань у напрямі широкого застосування технологій відновного правосуддя.
Аналіз останніх досліджень та публікацій показав, що хоча тема є дуже актуальною, але юристами- науковцями майже не досліджується, літератури за цією темою дуже мало. В сучасній українській юриспруденції ювенальна юстиція розглядалася, зокрема, в роботах кандидатів наук цивільно-правової та кримінально-правової галузі, а саме: М. І. Карпенко, В. Ю. Москалюк, Г. М. Омельяненко, Н. М. Крестовська, Ю. І. Ковальчук [1, с.45].
Основним результатом дослідження, було визначено, що ювенальна юстиція є системою державного правового реагування на проблему правопорушень, скоєних неповнолітніми, яка включає в себе установи, закони, стратегії, процедури і методи роботи, розроблені спеціально для підлітків, які порушили закон. Метою ювенальної юстиції є профілактика вчинення злочинів серед дітей, всі дії стосовно дітей повинні здійснюватися саме з цією метою. Ювенальна юстиція реагує на злочини та проступки неповнолітніх на всіх стадіях провадження у справі шляхом раннього, своєчасного та пропорційного вчиненому правопорушенню та відповідного до обста
вин, в яких перебуває неповнолітній, втручання [2].
Ювенальна юстиція існує вже понад 100 років. Піонером у цій справі стали США, де у 1899 р. було створено перший «дитячий суд» у м. Чикаго. Нині є декілька ефективних моделей ювенальної юстиції - анг- ло-американська, континентальна, скандинавська. За загальним правилом вони діють на підставі окремих законодавчих актів про судоустрій і процедуру в органах ювенальної юстиції.
Відомо, що підлітки фізично і розумово не є настільки зрілими, як дорослі. Саме тому, підходи, які застосовуються у спеціальних системах ювенальної юстиції визнають особливості розвитку молодих людей і враховують їх під час будь- яких юридичних дій щодо них. Дослідження свідчать про те що, мозок людини в підлітковому віці ще розвивається, тому частини його, які відповідають за планування і прийняття рішень, а також ті області, що контролюють імпульси та емоції, ще не досягають того ступеню розвитку і стабільності, як у дорослої людини. На сьогодні кримінальна і адміністративна відповідальність неповнолітніх в Україні настає з 16 років. У деяких серйозних випадках, чітко визначених законом, неповнолітні можуть притягуватися до кримінальної відповідальності з 14 років, наприклад, за умисні насильницькі злочини, розбій, вбивство людини. Але навіть у цих випадках, законодавство визнає, що підлітки не є до
71ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
рослими, і тому, передбачає певні спеціальні процедури, які враховують їхній вік та рівень фізичного і розумового розвитку. Підходи, що застосовуються у спеціальних системах юстиції щодо неповнолітніх мають на меті не лише притягнення їх до відповідальності за вчинені дії, але й одночасно надання молодим людям другого шансу, акцентуючи увагу на їх реабілітації, а не лише на покаранні. Такі підходи йдуть на користь не тільки неповнолітнім, але й на користь всьому суспільству. Молодим людям необхідно створити умови для того, щоб вони стали громадянами, які роблять власний внесок у розвиток суспільства, а не становлять для нього загрозу, продовжуючи скоювати злочини [3, с.324].
На мою думку, ювенальна юстиція має бути організаційно відокремлена від системи кримінального правосуддя для дорослих та здійснюватися у відмінних від нього формах. Така система має визнавати, що діти не є дорослими, вони значною мірою залежать від дорослих і суспільства, мають нижчий рівень емоційної, розумової та інтелектуальної зрілості, й тому вимагають особливого ставлення, відповідного до їхнього розвитку і віку. Ювенальна юстиція має бути акцентована на альтернативних і відновних заходах реагування на правопорушення неповнолітніх, які мають на меті заохочення до визнання неповнолітнім правопорушником відповідальності за вчинені дії та виправлення заподіяної шкоди, віддає перевагу формам юридичної відповідальності, які сприяють примиренню та відновленню порушених стосунків. В’язничі санкції щодо неповнолітніх
є засобом, який використовується тільки у разі неможливості досягнення мети юридичної відповідальності іншими засобами. Система правового реагування сприяє довготривалому захисту суспільства шляхом профілактики правопорушува- ності серед неповнолітніх. Головним завданням у ситуації, коли дитина перебуває в конфлікті з законом, є попередження вчинення нею повторних злочинів. Батьки повинні бути проінформовані стосовно процесуальних дій стосовно їхніх дітей та мають залучатися для надання всебічної підтримки дитині. Ювенальна юстиція базується на взаємодії сім'ї, освітніх закладів, державних і муніципальних органів і установ, громадських організацій. Пріоритетним завданням системи є збереження або відновлення зв’язку дитини з сім'єю або громадою. Система правового реагування щодо захисту неповнолітніх має визнавати основоположні права та свободи дитини, в тому числі право на: гуманне ставлення та захист від насильства при дачі показань, інформування про зміст обвинувачення проти неї, конфіденційність розгляду справи, правову та іншу відповідну допомогу [4, с.125].
Чому ж Україні потрібна ювенальна юстиція? Питання запровадження ювенальної юстиції та відновного правосуддя для України є дуже актуальним, оскільки стан підліткової злочинності в державі викликає глибоку занепокоєність та зумовлює необхідність пошуку нових засобів її попередження. На сьогодні рівень злочинності серед неповнолітніх є доволі високим. Щороку приблизно 22 000 осіб у віці до 18 років вчиняють правопорушення.
72ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
Більше ніж 8 000 неповнолітніх засуджені за злочини, за які призначені покарання відповідно до Кримінального кодексу України. З них близько 6 000 відбувають кримінальні покарання, не пов’язані з позбавленням волі, і більше ніж 1400 неповнолітніх утримуються у спеціальних виховних колоніях. Багато з них вже мали попередні судимості.
Отже, викладений матеріал дозволяє зробити висновок, що перш ніж впроваджувати ювенальну юстицію в Україні, концепцію її розвитку необхідно ретельно доопрацювати та попередньо провести прогре-
Література:1. Карпенко М.І., Концепція кри
в Україні / М. І. Карпенко, Л. І. Бойко //
сивні реформи в напрямку розвитку правосуддя щодо неповнолітніх. Система правового реагування щодо неповнолітніх базується на передумові, що громадська безпека та захист забезпечуються найкращим чином тоді, коли має переважно не каральний характер, а навпаки вчить неповнолітніх наслідкам вчинення правопорушення, і зосереджена на їх реабілітації та попередженні майбутньої кримінальної поведінки. Саме тому, основними завданнями системи правосуддя щодо неповнолітніх є реабілітація правопорушників та профілактика злочинності.
мінальної юстиції щодо неповнолітніхЮридична наука . - 2013. - № 6. - С. 60-
68.2. Указ Президента України «Про Концепцію розвитку кримінальної юс
тиції щодо неповнолітніх в Україні» від 24.05.2011 № 597/2011.3. Ратушняк С. П. Правознавство: навчальний посібник для 10-11 профі
льних класів, абітурієнтів, студентів неюридичних спеціальностей / С. П. Ратушняк.- Вид. 2 - ге., доп. і переробл. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2011. - С. 704.
4. Ювенальна юстиція в Україні: коментар та аналіз діючого законодавства; Конвенція про права дитини (з постатейними матеріалами); Словник- довідник з ювенальної юстиції / За ред. В. С. Зеленецького, Н. В. Сібільової. - Харьків: Право, 2004. - С. 784.
Євдокимова С. С., учениця 11 класу СЗОШ №4 м.Ужгорода
СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО РОЗВИТКУВ УКРАЇНІ
Розвиток України підтверджує загальне правило нашого часу: кожна країна, що вважає себе цивілізованої, має свою конституцію. І це закономірно. Конституція як головний і основний закон держави- важливий і необхідний, насамперед тому, що в ній закріплюються його вихідні принципи і призначення, фун
кції й основи організації, форми і методи діяльності. Аналіз українських політико-правових процесів показує, що однією з головних причин політичних криз, які пережила та переживає наша країна є не стільки недоліки тексту Конституції України, скільки відсутність належної по- літико-правової культури, поваги до
73ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
Основного Закону, несприйняття владою принципу верховенства права, що означає, зокрема, необхідність при застосуванні норм права та їх тлумаченні керуватися в першу чергу інтересами людини і суспільства, а не чиновника, партії чи держави. Закономірним результатом цього є порушення положень Конституції.
Конституція України являє собою сукупність фундаментальних, юридично незаперечних норм, які поширюється на всі без винятку сфери суспільства. Будь- яка конституція встановлює соціально-політичне обличчя держави, фіксує вихідні принципи їх функціонування й розвитку. Роль прийняття Основного Закону для розвитку публічного права як науки не можна применшити, адже саме конституція постає основним джерелом останнього, і законодавче закріплення основних принципів публічного права тільки посприяє його входженню в життя суспільства. Основною умовою та гарантією реалізації публічного права є стійкість суспільства та його життєдіяльність, функціонування інститутів політичної, економічної, соціальної сфер. А ці умови, в свою чергу, забезпечує конституція як основний закон будь- якої держави.
Сучасні проблеми Конст ит уційного розвит ку в Україні
Конституція України наряду з її перевагами і властивостями має і існуючи проблеми і невдосконаленість. На мій погляд, прийняття конституції свідчить про досягнення держ авою певної ст абільност і у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється переходом суспільства від одного якісного
стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні — результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави.
Сучасна Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року - найважливіший нормативно- правовий акт новітньої Української держави. Україна нарешті здобула свій Основний Закон - необхідний елемент сучасної законодавчої системи, який є її своєрідним підмурком. Конституція 1996 року закріпила статус незалежної України - рівноправного учасника міжнародних відносин.
Актуальна потреба у розробці юридичної теорії конституції зумовлена тим, що у нашому суспільстві на рівні загальної і навіть професійно-юридичної свідомості існує досить поверхове ставлення до правової природи основного закону, що пояснюється практикою, яка існувала у недалекому минулому, а також численними стереотипами сприйняття конституції.
Найбільший фактор, який перешкоджає ефективному функціонуванню Конституції України: боротьба між гілками влади, немає теорії щодо реалізації Конституції і її треба створити, і якомога швидше.
Виходячи з вищесказаного, можна і слід зазначити, що з прийняттям Конституції України не вирішені водночас всі проблеми публічного та інших галузей права. З огляду на це можна стверджувати про особливу актуальність і необхідність для юридичної науки України подальшого ретельного вивчення про-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
74
0вЬб(*в№ГВШіІблем публічного права крізь призму Основного Закону.
Призначенням Конституції України має стати більш детальна регламентація питань формування і діяльності вищих органів держави, а також інших органів, існування яких вперше передбачено Конституцією. При цьому необхідно, щоб закони і за своєю "буквою" і "духом" відповідали Основному Закону. Остання теза лише зовні на перший погляд здається політико-правовою банальністю, адже сам характер конституційного регулювання суспільних відносин зумовлює певний рівень його узагальненості, а це завжди було об'єктивним явищем.
Конституція покликана встановити параметри, в межах яких (а не поза ними) має здійснюватися законодавче регулювання відносин державного владарювання. У такий спосіб забезпечується не тільки законність, а й політична стабільність суспільства.
В Україні, яка з відомих причин "затрималася" з конституційним процесом, проблема співвідношення із змістом конституційного регулювання відносин державного владарювання відповідного законодавчого регулювання вирішуватиметься найближчим часом. Не викликає сумнівів, що, крім законодавчого забезпечення реформування економіки, найактуальнішим завданням залишається завершення на законодавчому рівні первісної інституціаліза- ції державного механізму, насамперед, його вищих щаблів. У подальшому його інституціалізація має грунтуватися на засадах еволюції.
Як відомо, процес внесення конституційних змін завершився
прийняттям 8 грудня 2004 року Закону № 2222-ІУ [1] і співпав з потужним виявом народовладдя - Помаранчевою революцією. Проте сутні- сно, на жаль, ці події не мали нічого спільного. Внаслідок недостатньої відповідальності та мудрості політичної еліти України конституційні зміни з’явилися як результат численних політичних компромісів, для яких несуттєвим виявилося дотримання принципу верховенства права, правил юридичної техніки, процедури внесення змін до Конституції України. Так, Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права у "Висновку щодо дотримання конституційної процедури під час внесення змін до Конституції України та щодо відповідності внесених змін загальним засадам Конституції України і європейським стандартам" [2] зазначила, що зміни до Конституції України, по-перше, внесенні з порушенням конституційної процедури, по-друге, не відповідають загальним засадам Конституції України 1996 року та європейським стандартам. Ще до ухвалення Закону № 2222-ІУ більшість науковців та експертів висловлювали своє негативне відношення до змісту конституційних змін, а пізніше наголошували на порушенні процедури їх внесення [3, с. 62-112]. Венеціанська комісія щодо внесених конституційних змін у своїх висновках зазначала, що останні «можуть призвести до зайвих політичних конфліктів і, таким чином, поставити під сумнів необхідне посилення верховенства права в країні. У цілому, конституційні зміни у прийнятій редакції не повністю дозволяють досягнути мету конституційної рефор
75ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
ми - встановлення збалансованої та функціональної системи правління».
Не викликає сумнівів, що норми Конституції України потребують деталізації і навіть конкретизації на рівні законодавства і, певною мірою, на рівні підзаконних актів, насамперед відповідних актів, виданих вищими органами держави. Правотво- рчість, здійснювана на зазначених рівнях, має відбуватися виключно за змістом конституційних норм.
Ще однією причиною виникнення труднощів на шляху реалізації положення про пряму дію норм Конституції України є (як це і не парадоксально) нормативні властивості самого Основного Закону. Зокрема, слід зважити на те що нова Конституція України, віднесена до так званих новітніх (тобто прийнятих після другої світової війни) конституцій, характеризується усіма типовими властивостями цих конституцій. Найбільш типовим для них є те, що їх зміст відображає явище, котре відомий автор Георг Еллінек ще на початку століття визначив як “розширення конституцій”.
Звичайно, далеко не всі риси нашої держави, що передбачені і закріплені Конституцією України, стали нині повною мірою реальністю, але держава без конституції була б анархією.
Конституція України містить 15 розділів, 161 статтю. Вона проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, в якій найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека, а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади - народ. Кон
ституція визнає принципи поділу влади і верховенства права, встановлює межі і характер державного регулювання у всіх основних сферах суспільного розвитку, взаємини держави з людиною і громадянином, додає вищу юридичну чинність фундаментальним правам і свободам людини, захищає її честь і достоїнство.
Конституція України створює підгрунтя для подальшого розвитку правотворчого процесу в нашій країні, визнає рівноправ’я різних форм власності, зокрема, приватної. Захист суверенітету та безпеки України Конституція покладає на її Збройні Сили.
Далеко не всі риси нашої держави, що передбачені і закріплені новою Конституцією, стали нині по- вною мірою реальністю. Конституційні положення, що стосуються цих рис, є певною мірою програмою державотворення на найближчі десятиліття, ідеалом, який треба втілити ужиття. Це стосується насамперед зовнішніх аспектів суверенітету держави, а також правового і соціального характеру держави. Тим самим ідеологія українського державотворення потребує значного часу і зусиль для свого утвердження, розвитку і вдосконалення. Реалізація — одне з найважливіших завдань нашого часу. Пріоритетним напрямом його вирішення є перетворення Конституції в життя, приведення її в дію.
Ухвалення нової Конституції України знаменує початок нового етапу розвитку права в Україні, адже Конституція України є найвищим правовим актом нашої держави, її Основним Законом, який водночас
76ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
визначає основні напрями розвитку державою певної стабільності у сус- суспільства, держави. пільстві.
Насамперед прийняття конституції свідчить про досягнення
Література:1. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-ІУ.2. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права щодо дотримання конституційної процедури під час внесення змін до Конституції України 1996 року шляхом ухвалення Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222- ІУ та щодо відповідності його положень загальним засадам Конституції України 1996 року і європейським стандартам від 27 грудня 2005 року.3. Розвиток публічного права в Україні (доповідь за 2003-2004 роки)//За заг. ред. І.Б.Коліушка, Н.В.Александрової - К. - Вид. Лікей. 2005. - 448 с. Пункт 50 Висновку Європейської Комісії «За демократію - через право» (Венеціанської комісії) від 13 червня 2005 року щодо № 339 / 2005 щодо Закону про внесення змін до Конституції від 8 грудня 2004 року; Висновок Європейської Комісії «За демократію - через право» (Венеціанської комісії) щодо процедури внесення змін до Конституції України від 11 жовтня 2004 року № 305/20044. Конституція України .-С.:ТОВ «ВВП Нотіс»,2013-48 с.
Жайворонок Н.О., студентка ІУкурсу, групи ПР-112 ДВНЗ « Олександрійський політехнічний коледж»
СУЧАСНА НЕОБХІДНІСТЬ ОРІЄНТАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ТА ПРИВАТНИХ ФІНАНСІВ
Стан сучасної економіки нашої держави свідчить про крайню необхідність поглибленого осмислення та знаходження шляхів взаємодії державного і підприємницьких секторів. Потреба в реалізації економіки пов’язана з значною слабкістю ринкових відносин та їх деформацією. В цих сучасних економічних відносинах підприємництво може реалізувати свої можливості та потреби. Стратегічне їх співробітництво з державою спрямоване на підсилення економіки, створення якісно- ефективного конкурентного середовища, врахування інноваційних процесів, необхідність зростання інвестицій в економіку, тобто вирішення
необхідних, важливих соціально- економічних питань.
Тому, актуальність статті зумовлена тим, що Україна має достатньо серйозний потенціал для використання державно-приватного партнерства. Отже, мета статті полягає в тому, щоб детально проаналізувати можливі сучасні методи та інструменти орієнтації державних та приватних фінансів на підсилення ринкових відносин України з врахуванням позитивного досвіду розвинутих держав в просторі Європейського союзу.
Мною проведений аналіз останніх досліджень та публікацій.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
77
иииивиРиГиІши
Питання, щодо розуміння державних та приватних фінансів та їх залежність від законів ринкової економіки розробляли такі дослідники як:
Л.К. Воронова, М.П. Годме,О.П. Яковенко, О.О. Сухіна, В.М. Гейця.
Виклад основного матеріалу дослідження.
Держава не може стояти на місці. Її фінансова діяльність повинна бути зорієнтована на розвиток економіки, тобто фінансова діяльність держави це виконання функцій по формуванню, розподілу (перерозподілу), а також використанню фінансових ресурсів з метою реалізації задач соціально-економічного розвитку, (забезпечення умов розширеного відтворення), а також забезпечення обороноспроможності та безпеки держави.
Правовим полем для реалізації цих можливостей підтримки економіки є прийняття ЗУ « Про державно-приватне партнерство» ВРУ 2010№2404. Цей закон визначає організаційно-правові засади взаємодії державних партнерів з приватними партнерами та основні принципи державно-приватного партнерства на договірній основі.
Під державно-приватним партнерством передбачено - співробітництво між державою України, АРК, територіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами - підприємцями (приватними партнерами), що здійснюють на основі договору в порядку
встановленому ЗУ «Про державно- приватне партнерство», та іншими законодавчими актами України [4,ст.1].
Правовими засадами державно-приватного партнерства є Конституція України [5], Цивільний кодекс України[6], Господарський кодекс України[3], цей закон, інші законодавчі акти України, а також міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ. [4,ст.2]
В цих умовах однією з ознак державно-приватного партнерства є внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства із джерел, не заборонених законодавством, тобто фінансування державноприватно партнерських відносин може здійснюватися за рахунок:
• Фінансових ресурсів приватного партнера;
• Фінансових ресурсів, запозичених в установленому порядку;
• Коштів державних та місцевих бюджетів та інших джерел не заборонених законодавством.
Автором Л.К. Вороновою зазначено, що щодо формуванні і розподілу і використання централізованих фондів держава і муніципальні органи є розпорядниками. Інакше держава і муніципальні органи регулюють відносини щодо децентралізованих фондів, особливо підприємств різних форм власності ( недержавних і не муніципальних). На них держава повинна впливати зовсім по іншому.
Французький фінансист П.Н. Годме писав, що в ніякому разі не слід забувати про фундаментальні відмінності між державними і при
78ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
ватними фінансами. Основна різниця між ними обумовлена тим фактом, що стан і динаміка приватних фінансів залежить від законів ринку економіки. Стан же й динаміка державних фінансів визначається рішеннями держави і діями публічної влади. П.М.Годме чітко проводить межу між державними і приватними фінансами:
1. Держава забезпечує свої потреби в примусовому порядку.
Наприклад,в Державному бюджеті України податкові надходження громадян складають понад 25% усіх доході. А стосовно до держави примусового виконання ніхто не застосовує; [1,с48]
2. Державні фінансипов’язані з грошовою системою, якою так, чи інакше керує держава, але ця система ніяк не залежить від волі приватних власників, які розпо- ряджуються своїми фінансами;
3. Приватні фінанси зорієнтовані на одержання особистих прибутків. Державні фінанси, навпаки витрачаються на здійснення публічного інтересу;
4. Розміри державних фінансів набагато більші, ніж розміри приватних, якими розпоряджуються окремі особи. П.М. Годме говорить, що таких відмінностей досить, щоб розглядати фінансове право як самостійну науку, яка не дивлячись на свій зв'язок з приватними фінансами, чітко чітко відмежовується від останніх .
Аналізуючи запропоновані П.М. Годме висновки щодо відмінностей та за допомогою терміна фінанси можна поглибити розуміння особливосте економічних відносин між державою, юридичними і фізич
ними особами, що здійснюються переважно в грошовій формі.
Пропоную простежити, як держава заполучає кошти в рамках державно-приватного партнерства в галузях, де не можлива приватизація та які не є інвестиційно привабливими, але потребують фінансування негайного.
Сектор, що відкриває найши- рші можливості для державноприватного партнерства - водопостачання, питання оптимізації якої стоїть у більшості українських міст. В даному випадку схема державноприватного партнерства передбачає, що інвестор вкладає кошти у реконструкцію труб, а місто компенсує ці витрати з незначним профіцитом протягом 10-15 років з платежів споживачів. Ряд проектів із застосуванням приватно-державного партнерства ініціювало Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами. Наприклад одним з найбільш успішних проектів в цій галузі є «Чисте місто» пов'язаний з переробкою твердих побутових відходів. Цей проект є досить гарним прикладом того, як держава займається проблемною сферою, як вона залучила до цього бізнес, надала кошти на розробку документації, почала проект та готова передати його приватному бізнесу.
Зростаюча потреба Держави в коштах для підсилення економіки призводить до реалізації, розробки та удосконаленню правового поля, яке в сучасних умовах ринкової економіки залежать від приватних фінансів і державно-приватних партнерських відносин в Україні.
Підсумовуючі, зазначимо, що державно-приватне партнерство в
79ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
партнерства може слугувати потужним механізмом підсилення економіки, а також підвищення рівня соціально-економічного розвитку.
Україні набуває особливої актуальності в період економічного занепаду, коли ефективне використання приватних інвестицій в рамках правового поля державно-приватного
Література1. Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник-К: Прецедент,
моя книга, 2008-с.482. Годме П.М. Фінансове право, - М, 1978 - с.413. Господарський кодекс України: чинне законодавство України зі
змінами та доповненнями станом на 2 жовтня 2013р.: - К.: «Центр учбової літератури», 2013.
4. Закон України «Про державно-приватне партнерство» ВРУ 2010.- №2404-УІ -с.524,ст. 1,2.
5. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - №30.
6. Цивільний кодекс України: станом на 15 травня 2013 р. - Х.: Право,2013.
Захарчук О. В., учениця 11 класу Ланчинської ЗОШ Т-ТТТ ступенів
ФОРМИ СПТВУЧАСТТ У ВЧИНЕННТ ЗЛОЧИНУ: ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ
Близько третини всіх злочинів - це злочини, у вчиненні яких брали участь двоє чи більше осіб, а дві третини грабежів та розбоїв, випадків хуліганства вчиняються у співучасті, під час досудового розслідування, судовогопровадження та при перегляді судових рішень свідчить про те, що під час кваліфікації таких злочинів допускаються помилки [1, с. 1].
Дослідження форм спільного вчинення злочинів має актуальне значення не лише для розвитку науки кримінального права, але й для удосконалення правового визначення даного явища.
Чітке розмежування різновидів співучасті і визначення їх конкретних параметрів значно полегшує практичне оперування
правовими нормами, які регулюють групову злочинну діяльність [2, с. 329].
Поняття співучасті у злочині сформульовано у ст. 26 Кримінального кодексу України як «спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину» (ст. 28 КК України) [6, с. 10].
У теорії кримінального права існують різні погляди на форми співучасті. Зокрема, Я. Мочкош розрізняє просту, складну (кваліфіковану і особливо кваліфіковану) і вищу форми співучасті. До простої співучасті він відносить вчинення злочину групою осіб без попередньої змови, до складної кваліфікованої - вчинення злочину групою осіб за попередньою
80ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
змовою, до складної особливо кваліфікованої - вчинення злочину організованою групою, а до вищої форми співучасті - діяльність злочинних організацій та злочинну політичну систему чи організацію[4, с. 114]. А.Н. Трайнін критерієм поділу співучасті на форми береступінь узгодження дійспівучасників і пропонує таку класифікацію:
1) проста співучасть;2) співучасть за
попередньою домовленістюспівучасників;
3) співучасть особливого роду, тобто участь у злочинному об’єднанні [5, ст. 73].
Оскільки саме узгодженість і організованість визначаєефективність об’єднання зусиль, то соціально-психологічний критерій поділу форм співучасті видається найбільш доцільним. Водночас, аналізуючи відповідні норми чинного кримінального законодавства, можна визначити, що законодавець поділяє співучасть на форми за об’єктивними тасуб’єктивними ознаками. Зокрема, ст. 27 КК України виділяє співучасть у формі співвиконавства таспівучасті із розподілом ролей, тобто просту і складну. Засуб’єктивними ознаками, за стійкістю суб’єктивних зв’язків, стійкістю умислу ст. 28 КК України розрізняє вчинення злочину різними злочинними групами:
а) Вчинення злочинугрупою осіб без попередньої змови. Злочин визначається вчиненням групою осіб, якщо його спільно вчинили кілька (два або більше) виконавців без попередньої змови
між собою (ч. І ст. 28 КК України). Необхідною умовою даної форми співучасті є те, що змова на вчинення злочину має місце не до початку, а вже в процесі вчинення злочину, коли хоча б один з виконавців вже почав його вчинювати [6, с. 232].
б) Вчинення злочинугрупою осіб за попередньою змовою. Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК України).
в) Вчинення злочинуорганізованою групою. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом, із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч. 3 ст. 28 КК України).
г) Вчинення злочинузлочинною організацією. Злочин визначається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об’єднанням кількох осіб (три або більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувались для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
81
иииивиРиГиІши
інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 КК України) [3, с. 26].
Видається необхідним розглянути детальніше особливості організованої злочинної діяльності, оскільки в світлі останніх подій дане явище набуло особливого поширення.
Слід зазначити, що деякі автори, як-от, С. Єфремов вважають, що організована злочинна діяльність є самостійною (поряд із співучастю у злочині) формою спільного вчинення злочину: її відмінність від співучасті вбачається насамперед в ознаках здійснення її своєрідним колективним суб’єктом - організованим злочинним угрупованням та функціонального розмежування між учасниками організованої злочинної діяльності [7, с. 77].
Виходячи з викладення частин ст. 28 КК України, відмінність між поняттями групи за попередньою змовою, організованою групою та злочинною організацією полягає в участі у злочині трьох або більше осіб та стійкому об’єднанні, а між організованою групою та злочинною організацією — ієрархічній побудові організації, діяльність якої безпосередньо спрямована на вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів.
На відміну від групи осіб за попередньою змовою, ознакою організованої групи та злочинної організації, у всякому разі на початок їх утворення, є наявність організатора — особи, яка створила чи принаймні, ініціювала створення
групи (організації). Співучасть за попередньою змовою може характеризуватися наявністюорганізатора конкретного злочину, а не групи.
Також тут необхідно визначитися з поняттям стійкості, оскільки ця ознака є обов’язковою для злочинної організації та злочинної групи. За критерії стійкості А. А. Герцензон, В. Д. Меншагін, А. Л. Ошерович, А. А. Піонтковський пропонуютьрозглядати кількість запланованих та вчинених злочинів [8, с. 128]. Російський вчений-юрист Л. Д. Г аухман одним з елементів стійкості групи визначає наявність організатора групи. «Саме організатор, — пише він, — включаючи керівника, розробляє план злочинних дій, розподіляє ролі між членами групи, направляє та коректує їх дії, підтримує дисципліну в групі та інше» [9, с. 154].
Наступна ознака злочинної організації - це створення її для вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Злочинну організацію може бути створено для керівництва двох чи більше організованих груп або для забезпечення функціонування як самої, так і інших злочинних груп [6, с. 235].
Особливістю злочинноїорганізації є те, що саме її створення, а також участь у ній утворюють закінчений злочин.
Законодавець виділяєстворення злочинної організації окремим складом злочину і відносить його до злочинів проти громадської безпеки. Так, у КК
82ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
України кримінальну відповідальність за створення злочинної організації передбачено ст. 255. Водночас привертає увагу недосконалість побудови даної норми, де назва статті «створення злочинної організації» не відповідає її диспозиції, яка несе в собі значно ширший зміст, ніж саме поняття «створення.
Окрім наведених вище форм спільного вчинення злочину, КК України передбачає склад злочину Бандитизм (ст. 257 КК України), тому неможливо обминути увагою відмінність понять “банда” і “злочинна організація” [3, с. 131].
На наш погляд, ця відмінність полягає в таких ознаках:
1) злочинна організація повинна складатися мінімально з трьох осіб, тоді як для банди достатньо лише двох учасників;
2) злочинна організація може створюватися для вчинення будь-яких тяжких злочинів, тоді як
банда створюється виключно для вчинення нападів;
3) членами злочинної організації не обов’язково використовувати для вчинення злочинів зброю, тоді як банда завжди озброєна;
4) для злочинної організації є обов’язковою ієрархічна побудова, що не є обов’язковою для банди.
Отже, в даній роботі ми проаналізували окремі форми співучасті у злочині та різноманітні підходи до їх визначення, спробували розмежувати поняття «організована група», «злочинна організація» та «банда», виокремили найбільш значимі ознаки кожного з названих злочинних угрупувань, вказали на недоліки норм Кримінального кодексу. На нашу думку, чітке розмежування цих понять необхідне для правильної кваліфікації дій осіб, що вчиняють злочин, тому що залежно від форми і виду співучасті будуть змінюватися види і межі покарань.
Література:1. Лотоцький М.В. Співучасть у злочині [Електронний ресурс] -
Режим доступу: http://adwokat-lmw.at.ua2. Нікіфоров В.Ю. Проблеми кваліфікації співучасників в
організованій групі та злочинній організації // Форум права. - 2008. - №1. - С. 328-333 - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e- )оигт1в/БР/2008-1/08пу^7О^1:'
3. Кримінальний кодекс України станом на 10 вересня 2013 року (офіційний текст) - К.: Паливода А.В. - 212 с.
4. Мочкош Я. Форми співучасті у кримінальному праві України: проблемні питання // Право України. - 2006. - № 3. - С. 113 - 116.
5. Трайнин А.Н. Учение о соучастии. - М.: Юриздат, 1941. - 160 с.6. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник - М.І.
Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов (2005). - 480 с.7. Єфремов С. Організована злочинна діяльність як кримінально-
правова проблема // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - №12(54). - С. 75-81.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
83
8. Герцензон А. А., Меньшагін В. Д., Ошерович А. Л., Піонтковський А. А. Государственные преступления. — М., 1938. — 160 с.
9. Уголовное право. Часть общая. Часть Особенная. Учебник / Под общ. ред. проф. Л. Д. Гаухмана, проф. Л. М. Колодкина, проф. С. В. Максимова. — М.: Юриспруденция, 1999. — С. 154.
Іккол А. В., учениця 10 класу Добропільський навчально-виховний комплекс
«Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 4 з поглибленим вивченням окремих предметів-дошкільний навчальний заклад»
ПРАВОВА КУЛЬТУРА
Громадськість сьогодні стурбована зростаючими протиріччями між вихованням громадян у дусі демократії і свободи та зниженням рівня громадянської відповідальності, посиленням дестабілізації суспільства та відсутністю гарантій безпеки особистості. Проблема ця особливо гостра для України, де виник духовний вакуум, який небезпечніший, ніж економічна та політична криза разом. Основні результати дослідження полягають в тому, що стає зрозуміло: проблема формуванняправової культури привертає до себе увагу саме на етапі становлення державності.
Правова культура має бути властива не тільки творцям юридичних норм, а й усім громадянам держави. Це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов’язаної із правом.
Правова культура особи містить:
1) знання законодавства (інтелектуальний зріз). Інформова- ність була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи;
2) переконаність у необхідній та соціальній корисності законів і підзаконних актів ( емоційно - психологічний зріз);
3) уміння користуватися правовим інструментарієм - законами та іншими актами - у практичній діяльності ( поведінки зріз). [3,с.641]
Правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства. Ступінь засвоєння і використання ним правових начал державного і соціального життя . Правова культура особи означає активну роботу зі зміцнення законності й правопорядку. Іншими словами , правова культура особи - це її позитивна правова свідомість у дії. Вона передбачає перетворення особою своїх здібностей і соціальних якостей на основі правового досвіду [1, с. 3,19]
Показником правової культури особи є правова активність особи як вища форма правомірної поведінки. Правова активність - одна із змістовних характеристик особи. На відміну від держав із тоталітарним режимом, де бажаною є людина конформістської поведінки , а від активної намагаються позбутись, у державах із демократичним режимом потрібна особа активна, зацікавлена в реалі
84ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
зації правових норм і принципів у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
Форми прояву правової активності різноманітні : сумлінна службова діяльність. Предметне обговорення законопроектів. Участь у передвиборній боротьбі як довіреної особи кандидата в депутати тощо. Правомірна активність особи досягається через схвалення і стимулювання суспільно корисних дій і припинення шкідливих. Правова активність може бути як епізодичною (дії громадянина щодо затримання підозрюваного у вчинені злочину), так і постійною ( виконання функцій народного засідателя).[2, с.16; 4, с. 400]
Гідне місце у вихованні майбутніх громадян м. Добропілля займає громадянськість. Особливу роль відіграють різноманітні громадські організації - фонди, товариства, клуби, навчальні заклади, що виявляють дійову, матеріальну турботу про розв’язання тих проблем, на які держава не виділяє достатніх асигнувань. Добропільський Палац культури, ЦДЮТ, спортивні школи, станція юних техніків, натуралістів та інші заклади прищеплюють почуття патріотизму, плідно формують етично-культурні уподобання дітей, національну спортивну честь, економічні й екологічні почуття тощо. Цьому сприяє те, що в них практично втілюється принцип добровільності, самодіяльності.
Актуальність громадянського виховання підтверджує опитування та анкетування різних вікових груп учнів та опитування молоді м. Доб- ропілля. В анкетуванні брали участь 200 учнів різних вікових груп (Дода
ток 1)Цифри та відсотки свідчать про те, що в нашому місті, як і в багатьох інших молодих центрах України, до душі багатьох молодих громадян нині вселилась байдужість. Молодь просто розчинилась у політичній системі, що не несе їм процвітання й добробуту. Деякі вчені від політики стверджують, що факт, який вказує на недостатню участь громадян у різних сферах життя країни, пояснює задоволеність ними існуючим станом речей. Але ж ми знаємо, що саме тепер маємо достатньо широке й глибоке поле суспільних і політичних труднощів, коли далеко не всі громадяни можуть бути задоволеними, оскільки проблеми не вирішуються.
Дослідження також показують, що сім’я відіграє істотну роль у формуванні людських якостей. Вивчення життя десяти сімей (учнів НВК №4, НВК № 3, ЗОШ № 6 міста Добропілля), в яких виховуються підлітки, що скоїли правопорушення, показало: чим важче правопорушення, тим більше в ньому негативу, тим менше інтелектуальних і моральних цінностей у сім’ї. У жодній сім’ї підлітків немає сімейної бібліотеки. У деяких взагалі немає книг, крім занедбаних підручників. Ніхто з правопорушників не зміг назвати свого кумира, не згадав улюбленого письменника або актора.
Нестабільність показників свідчить про те, що ситуація не перестає бути напруженою, проблема залишається актуальною і потребує досягти реального покращення життя дітей із неблагополучних сімей та дітей-сиріт. З цього приводу було організовано круглий стіл «День спільних дій в інтересах дітей». Були
85ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
розглянуті питання про наслідки у разі скоєння дітьми правопорушень, зайнятість дітей у позаурочний час, напрями роботи із соціально неза- хищеними верствами населення, про методи та форми роботи зі сприяння таким дітям у творчості та отриманні освіти, проведення творчих конкурсів.Аналізуючи все вищесказане, зробимо висновки:
1. Виховання рис громадянськості - досить актуальне питання. (Додаток 3). Воно не може бути турботою тільки педагогічних колективів шкіл. Це турбота всієї країни.
2. Обмежуватися тільки громадянським вихованням ми не можемо. Складові громадянського виховання - це інтегрована єдність політичних, правових, соціальних, духовних проблем.
3. Негативні відповіді респондентів збуджуються правовою, соціальною, політичною нестабільністю в державі.
Тому метою виховання громадянськості у молоді м. Добропілля на сучасному етапі є:
- формування та розвиток громадянських та соціальних рис особистості громадянина України;
- національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, місця, де людина народилась і живе, бажання працювати задля процвітання держави, готовності її захищати, сприяти збереженню соборності українських земель, згуртованості та єдності нації; знання Конституції України, прав та обов’язків громадян, виховання поваги до народних символів, обрядів, національної символіки, державного Герба, Прапора й Гімну.
ДодатокКількість та вікові категорії
респондентів.7-8 класи 60 учнів9 класи 80 учнів10-11 класи 60 учнів
АНКЕТА «Модель громадянина м. Добропілля» _________
Питання В ідповіді в %
1. Ваш е ставлення до дол і Украї-ни: 17А ) вболіваю за долею країни 3Б) байдужий 80В ) хочу покращити2. Чи вважаєте ви себе громадяни-ном України?: 95А ) так -Б) ні 5В ) не визначився3. Ваш а зацікавленість історієюУкраїни: 100А )виявляю -Б) не виявляю -В ) байдужий4. Чи цікавитесь ви політичнимжиттям країни? 45А ) цікавлюсь 45Б) ні 10В ) байдужий5. Чи захищають наші закони васяк громадянина? 30А ) так 70Б) ні6. Чи берете ви участь у суспіль-ному житті? 60А ) так 15Б) ні 25В ) байдужий7. Ваш е ставлення до навчання(праці)? 70А ) відповідальний -Б) байдужий 30В ) працюю та навчаюсь, тому щотак треба8. П ісля закінчення навчання:А ) залишусь в Україні 30Б) поїду д о інш ої країни жити 60В ) поїду працювати до інш ої краї- 10ни9. Ваш е ставлення до діяльностіВР? -А ) підтримую 80Б) не підтримую 20В ) байдужий10. Ваш е ставлення до діяльностіпрезидента: 5А ) підтримую 85
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
86
Б) не підтримую В ) байдуж ий
10
11. Якій політичній партії ви спів-чуваєте? 10А ) Партія Регіонів 90Б) нікого не підтримую
Література:1. Ігнатенко П., Поплужний В. Виховання громадянина: сутність грома
дянського виховання// Шкільна бібліотека - 2008. - С.3 -19.2. Ростоцька М. Український та зарубіжний досвід розбудови демокра
тичної школи. Громадянська освіта в школі // «Методична служба - школи.» - Тернопіль: Астон, 2000, с. 16
3. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відпов. ред.) та ін. - К.: «Укр. енцикл.», 1998. - Т.1: А-Г. - 672с.: іл. - С.641.
4. Гавриш С.Б. Правознавство: підручник для 10 класу загальноосвіт. навч. закл.: рівень стандарту, академічний рівень /С.Б.Гавриш, В.Л.Сутковий, Т.М.Філіпенко. - К.: Генеза, 2010. - 416 с.: іл. - С.400
Іскра М.І., студентка 622 групи Технологічно-промисловий коледж
Вінницького національного аграрного університету РЕФОРМУВАННЯ ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА
З проголошенням незалежності України, постало питання про вибір зовнішньополітичного вектору. Останні події свідчать про те, що ми остаточно визначилися з курсом на Європейський Союз. Але, щоб стати повноправним членом ЄС, Україна повинна дотримуватися загальновизнаних європейських принципів та імплементувати міжнародно-правові норми у національне законодавство, що стосується й виборчого законодавства.
В умовах розбудови України як демократичної держави визначальну роль відіграє народовладдя, тобто єдиним легітимним джерелом влади , переважно у країнах з республіканською формою правління, виступає народ. Саме він, безпосередньо і через органи державної влади здійснює владу. [3] Дане положення
є квінтесенцією концепції демократії в цілому.
В даній статті я хочу звернути увагу на пряме народовладдя у формі виборів. Вибори є способом формування органів державної влади або місцевого самоврядування. Вони надають можливість народові реалізувати конституційне право на владу. І , звісно, демократичність виборів тісно залежить від типу виборчої системи. Тема зміни виборчої системи на разі є досить актуальною, що зумовлено, зокрема проведенням позачергових виборів до Верховної Ради України 26 жовтня 2014 р.
В Україні вибори народних депутатів проводилися за різними виборчими системами. У 1994 р. 450 народних депутатів обиралися за мажоритарною системою, у 1998, 2002 р. за змішаною (225 нардепів
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
87
обиралися в загальнодержавному окрузі, 225 в одномандатних), у 2006, 2007 р. за пропорційною, і у 2012 р. знову за змішаною системою. [4] Але жоден із типів не уко- рінився у виборчому законодавстві, і не виправдав себе. Певною мірою це зумовлено з тим, що , на жаль, закони в Україні носять декларативний характер, тобто вони внаслідок бездіяльності політиків та чиновників не виконуються.
Сьогодні стало актуальним питання зміни системи. Воно є предметом багатьох дискусій у політичних, експертних колах та серед простих громадян. Переважна більшість схиляються до пропорційної системи з відкритими виборчими списками. Внаслідок невизначеності цього питання на законодавчому рівні зростає практикування виборцями абсентеїзму, адже люди розуміють, що немає сенсу голосувати за закриті списки й куплені мажоритарні округи. Щоб остаточно визначитись необхідно проаналізувати плюси й мінуси всіх типів виборчої системи.
1. Мажоритарна - система виборів, за якої обраними вважаються кандидати, які отримали більшість голосів виборців у виборчому окрузі, де вони балотувались. Розрізняють мажоритарні виборчі системи абсолютної, відносної та кваліфікаційної більшості. За мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості кандидат вважається обраним у разі отримання в окрузі більше половини загальної чисельності голосів. За мажоритарної виборчої системи відносної більшості для того, щоб бути обраним, кандидату достатньо отримати більшість голосів в окрузі порівняно з іншими канди
датами. За мажоритарної виборчої системи кваліфікаційної більшості кандидат повинен отримати наперед встановлену більшість, яка перевищує половину голосів, наприклад, 2/3, 3/4. Зазвичай за мажоритарної виборчої системи в кожному виборчому окрузі має бути обраний один депутат. За такої системи голоси, що були подані в кожному окрузі за кандидатів, які не набрали більшості, втрачаються. [2, с. 121]
Переваги мажоритарної системи: зв’язок кандидата із виборцями від округу; простий підрахунок голосів; персоніфікація виборів, тобто виборці голосують за конкретного кандидата.Недоліки: фальсифікація виборів;підкуп виборців; тиск на виборців; праця депутата лише в інтересах виборців округу. [5, с. 59]
2. Пропорційна - порядок визначення результатів голосування, коли мандати між партіями, що висунули своїх кандидатів до представницького органу, розподіляються відповідно до набраної ними кількості голосів. Розрізняють такі види пропорційної системи: із жорсткими списками (виборці не мають можливості впливати на розташування кандидатів у виборчому списку); із напівжорсткими списками (виборцю надається право змінювати розташування кандидатів у виборчому списку); з преференціями (виборець віддає перевагу окремим кандидатам у виборчому списку) [ 1, с.201 ; 2, с. 121 ]
Переваги:враховуються інтереси різних суспільних груп; розвиток партійної системи; менший ризик фальсифікації;
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
88
Недоліки: купівля місць у списку; відсутність тісного зв’язку з виборцями; обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва. [5, с. 60]
Деякі політичні сили наполягають на збереженні мажоритарної системи для можливості відкликання виборцями народних депутатів, тобто запровадження імперативного мандата. Я вважаю, що цього не варто робити, оскільки народний депутат є представником усього народу й відповідно , він , в першу чергу , повинен дбати про загальнодержавні інтереси й не протиставляти їх інтересам конкретних виборців. Імперативний мандат зобов’язує депутата виконувати накази виборців. За таких умов обранець , під страхом бути відкликаним, виконуватиме ці вказівки, які не завжди співпадають із загальнонаціональними інтересами. До прикладу можна взяти східні регіони України, де нещодавно розгорталися сепаратистські настрої, тобто народний депутат , певною мірою виступатиме лобістом сепаратизму в парламенті України. На
Література:1. Конституційне право України:
мою думку, доцільніше залишити партійно-імперативний мандат, але без жорсткого впливу партійного керівництва, що можна спостерігати під час голосування, коли депутати голосують не відповідно до своїх переконань чи волі, а згідно із розпоряджень лідера фракції. Партійний мандат також вирішить проблему «тушкування» у парламенті (перехід депутатів з однієї фракції в іншу або вихід із фракції).
Отже, на основі викладеного можна зробити такі висновки: щодо виборчої системи, то найбільш демократичною є пропорційна система із преференціями (відкритими виборчими списками), що надає можливість виборцю безпосередньо бачити усіх кандидатів від партії і впливати на їх розташування у списку, та унеможливлює корупцію щодо купівлі місць у списках. Також, дана система сприяє чіткій структуризації парламенту й формування більшості . Закриті списки - це рудимент старої корупційної системи, які створювали з представницького органу осередок олігархічних кланів.
Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Заред.
П. Колісника та Ю. Г. Барабаша. - Х.: Право, 2008.- 416 с.2. Конституційне право України: Конспект лекцій. — 2-ге вид., стерео
тип. - К.: МАУП, 2001. - 216 с.3. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 р. - С.: ТОВ «ВВП НОТІС», 2014. - 48 с.4. Вибори народних депутатів України [Електронний ресурс]. - Режим
доступу: иК К ЬОрУ/ик^ікіредіа.ощАмкі/Вибори народних депутатів України. - Назва з екрана.
5. Порівняльний аналіз основних виборчих систем: проблема вибору оптимальної моделі виборчої системи для України у плані дотримання демократичних принципів виборів / М. Бучин, І. Федорій // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — Вип. 21.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
89
Караван І. Р., 10- В клас Бродівська гімназія ім. Івана Труша
СОЦІАЛЬНІ СИРОТИ
Життя в тихому місті Броди, що розташоване на західі Україні, є далеко не благополучним. Я вважаю причиною цього є і недоліки та прогалини у чинному законодавстві. Бродівчани погоджуються з тим, що потрібні зміни, інакше в майбутньому ми будемо платити не малу ціну за те, чим зараз нехтуємо. Але проблема полягає в іншому, а саме в тому, що жителі міста допустились помилки при визначенні винуватців у даній проблемі. Всі, як один вважають що це заслуга правоохоронних органів та прокуратури в породженні даної проблеми. Але ж винуватцями є самі люди хоча я й не виключаю участі державних органів у невирішені цих прогалин.
Яскравим прикладом є соціального сирітства. Як на мене, соціальні сироти - це діти які теоретично мають батьків але фактично ці батьки відсутні. У Бродах соціальними сиротами прийнято називати дітей, батьки яких виїхали за кордон в пошуках роботи або можливо й через деякі інші причини. Попри все, протягом тривалого часу вони відсутні і не перебувають ні в межах регіону ні в межах країни загалом. Діти залишаються з родичами або з близькими друзями. Задля того, щоб зрозуміти чи позитивно це впливає на подальше життя дитини без батьків та в чому полягає провина законодавства, а в чому винні самі батьки, варто розглянути два не дуже щасливі випадки з життя соціальних сиріт, коли життя та здоров’я дитини не в найкращому стані а батьки пе
ребувають за кордоном і в даний момент нічим не можуть допомогти своїй дитині.
Наприклад, бабуся викликає швидку допомогу, у її малолітнього онука скарги на біль в лівому підребер’ї. Медпрацівники даної служби підозрюючи хворобу серця, доправляють дитину і бабусю в лікарню. Лікарі наполягають на операції в найближчі години. Батьки в цей час працюють в Іспанії. Дитина залишена на виховання бабусею та дідусем. Зв'язок з батьками одностороній. Тому не можливо отримати згоду на операцію від батьків а документ: «Інформована добровільна згода на операцію та знеболення» передбачає згода на операцію дитини, а для бабуся і дідуся це не їх дитина. Практично з опитування лікарів ми дізналися, що дану форму заповнюють найблищі родичі. Сімейний кодекс не передбачає таких прав для діда і баби. Якщо операція пройде невдало, а мати дитини не дружить з мамою батька дитини?
Щоб унеможливити такі випадки повинні бути і деякі кроки з боку законодавства. Варіантів кілька:
- встановити контроль який би не дозволяв обом батькам дитини покинути межі України по туристичній чи трудовій візі.
- батьки покидають межі держави оформивши опіку (піклування) над дитиною з боку близьких родичів, бо в вище згаданій ситуації, саме ця опіка яку б мали бабуся та дідусь могла спасти життя дитини.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
90
иииивиРиГиІши
Тут необхідно внести зміни у статтю 243 цивільного кодексу передбачивши право на опіку, піклування при відсутності батьків на території держави.
Інший не менш «приємний» випадок, коли малолітній наніс матеріальну шкоду (збитки), а його батьки за кордоном, юридично притягнути до відповідальності близьких родичів на яких лежить відповідальність за дитину не можна. Дана ситуація несе за собою доволі негативний соціальний наслідок, а саме те що у випадку відмови родичів відшкодувати збитки ми формуємо:
1) Зневагу підростаючої молоді до закону, а також безнаказаність, адже він не зазнав покарання і юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.
2) В залежності від особливих якостей потерпілого та й цінності майна, якому завдано шкоду ми можемо зустрітися з явищем самосу- ду.(Адже потерпілий, задля того щоб відновити справедливість власними силами покарає малолітнього злочинця, на якого не мають впливу прваоохоронні органи)
Література1. Сімейний кодекс
№ 21-22, ст.1352. Цивільний кодекс
№№ 40-44, ст.356
Отже, дорослі повинні усвідомлювати і знати про свою не лише моральну , а й юридичну відповідальність що до піклування та опіки над дітьми. Обов'язок батьків полягає не лише в забезпеченні належних умов фізичного розвитку дитини, а й в тому щоб нести юридичну відповідальність за збитки завданні дитиною, бо саме батьки відповідають за майбутнє своєї дитини, за те яке буде майбутньому і чи взагалі те майбутнє буде в дитини.
Але найболючішим для мене, є те що соціальне сирітство поширене в не чужому для мене місті. І є велика ймовірність того, що сьогоднішні соціальні сироти завтра стануть не зразковими учасниками правовідносин. Без сумнів, я не звинувачую цих дітей у тому що вони звернули з правильної життєвої дороги, адже винуватими в їхніх гріхопадіннях є батьки, які своєчасно не були біля дитини і законодавство, яке не зуміло врегулювати явище соціального сирітства.
Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002,
Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003,
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
91
ІРеЬеве РегешіаКондратенко Б. С., учень 10 класу.
Люботинська загальноосвітня школа І -ІІІ ступенів № 4. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОЛОДІ.
Молодь - не тільки суб’єкт, спадкоємець матеріальних і духовних багатств суспільства, а й творець нових, прогресивніших політико- демокра- тичних суспільних відносин. Молодь має бути готовою до відтворення і розвитку не тільки матеріальних, а й політичних, духовних цінностей, культури своєї нації, народу. Саме це і робить її основною рушійною силою прогресивного суспільно-політичного розвитку на етапі становлення української на-ції.[1]
Молодь - це майбутнє, вона «живе справжньо», й важливо зрозуміти, наскільки вже нині молоде покоління визначає утримання і характер майбутнього, наскільки містить у собі «дух нової доби».
Питання формування та реалізації державної молодіжної політики відносяться до складних політичних, економічних, соціальних проблем. Вони сьогодні надзвичайно актуальні і стосуються як молодого покоління, так й усіх без винятку шарів українського суспільства. Молодь володіє величезними політичними, соціальними, інтелектуальними цінностями і творчим потенціалом, але не завжди буває затребувана суспільством.[5]
Проте труднощі економічних реформ в Україні особливо вдарили саме по молоді. Лише невеличка її частка зуміла знайти своє місце у ринкових умовах, але основній масі доки не вдається адаптуватися до ситуації. Відбувається зниження соціального статусу молоді, звужують
ся можливості її доступу до освіти й культурних цінностей, росте безро- біття.[2]
Метою моєї роботи є вивчення соціальних проблем молоді.
Дослідження проблем молоді в Україні є актуальним, оскільки необхідно на державному рівні створювати умови для самореалізації молоді та включення її у процеси розвитку України. Це розширить соціальну базу перетворень, забезпечить соціальне, культурне і економічне відтворення й розвиток держави
Соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства. Для того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з’ясувати її проблеми. Серед них є традиційні - кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім’ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Не менш актуальними є здоров’я, освіта молоді, спілкування її з дорослими й однолітками. Вивчаючи молодіжніпроблеми, неможливо обійтисяпростим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяльності молодих людей, потрібен глибокий системний аналіз буття молоді.[3]
В умовах глибокоїтрансформації суспільних відносин значна частина української молоді втратила позитивні життєвіорієнтири, можливість реалізації життєвих планів та прагнень.
92ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
0вЬб(*в№ГВШіІОслаблення дії старих регулятивних чинників і несформованість нових, спричинили істотне посилення негативних явиш, поширення поведінкових стереотипів, хибно сприйнятих за вияви свободи особистості. Молодь потребує: забезпечення матеріальних потреб для свого розвитку та продовження свого роду; повноцінного спілкування, що породжує проблему самогубств; важливою є можливість працювати за спеціальністю з достойною винагородою за працю.
Переважна більшість проблем молоді - це складові загальних потреб українського суспільства. Значна частина молоді не цікавиться політикою й вважає неважливою участь у виборах, не відчуває себе господарями своєї держави і не бачить соціальну перспективу в Україні. Немає зацікавленості у самоорганізації молоді та молодіжному русі, через які вони мають можливість виявляти свою позицію. Низьким є рівень правової культури.[4]
Сучана освітня система зіткнулася на низкою проблем: падіння престижу загальної, професійно-технічної освіти,орієнтація на «потокове» відтворення без урахування вимог споживачів, проблемою доступність освіти. Не має повноцінного доступу до інформаційних ресурсів. В молодіжному середовищі панує найвищий рівень вимушеного безробіття та відсутність сучасної програми молодіжного житла. Це свідчить про низку проблем не лише в системі освіти, а й у суспільстві в цілому.
Сучасний стан здоров’я української молоді не може
задовольнити суспільство.Упродовж останніх років серед молоді відбулося значне поширення соціально зумовлених хвороб; погіршилася епідемічна ситуація щодо ВІЛ/СНІДу; кількість хворих на наркоманію серед неповнолітніх збільшилася у 6-8 разів, смертність у цій групі зросла у 40 разів; кожна третя дитина народжується з відхиленням у розвитку нервової системи; ресурси спрямовуються на лікування, а не профілактику захворювань та популяризацію здорового способу життя.[6]
Нинішнє молоде покоління є менш здоровим фізично та психічно ніж попереднє. Згідно статистичних даних 6% дітей народжується практично здоровими. Лише 10% випускників середніх шкіл можуть вважати себе здоровими. Часто хвороби пов’язані із станом анемії і загальним послабленням організму, що пов’язане в основному із поганим харчуванням. В Україні поширюється епідемія захворювання на туберкульоз, який ще називають "хворобою бідних" (з 1997 р. до 2005 кількість хворих на туберкульоз зросла на 28,9%).
Суттєвої шкоди організмові завдають інфекції, що передаються статевим шляхом, особливо сифіліс. Сьогодні це вже масштаби справжньої епідемії (за останніх 10 років захворюваність у дівчат віком від 15-17 років збільшилася у 19,1 разів, у юнаків цього віку у 14,3 рази). Вагомо збільшився показник кількості захворювання на СНТД. Реальна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні становить понад 240 тис. осіб, що дає можливість Україні "посісти" перше місце у Європі за кількістю
93ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
ВІЛ-інфікованої молоді віком від 15 до 24 років.[3]
У кожного покоління - своя історична місія, своє покликання і тільки йому притаманні світосприйняття і світорозуміння. Кожне молоде покоління вирішує свої завдання в історико-політичному процесі, проходить через певні випробування. Сучасний розвиток цивілізації висуває перед молоддю проблеми не лише національного, а й глобального, загальнолюдського характеру. Я вважаю, що щоб молоде покоління було спроможним завтра успішно,
Література1. Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Кадария Ф. Д., Савченко И. П.,
Шаповалов В. А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю. Г. Волкова. - Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.
2. Головатый Н. Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. - К., 1999.3. Головенько В. А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. - К.,
1997.4. Кравченко А. И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед.
Учеб. заведений. - М. Издательский центр "Академия", 2002.5. Павловский В. В. Ювентология: проект интегративной науки о мо
лодежи. - М.: Академический Проект, 2001.6. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. - Львів: Кальварія, 2003.
ефективно вирішувати непрості для нації питання, держава вже сьогодні має виробити реалістичну, збалансовану, виважену політику щодо молодого покоління.
Школа, сім’я,держава - ось головні вихователі сучасної молоді. І, як сказали в свій час, видатні мудреці «немає поганих учнів, є погані вчителі». Тож говорячи про «пога- ність» молоді, нашим дорослим слід подивитися на самих себе і поцікавитися «Що я зробив для того, щоб сучасна молодь була кращою ?»
Костецька Н. М., учениця 10 - фізико-математичного класуГлибоцького ліцею
ВОДА - ОСНОВА ЖИТТЯ.(ДО ПИТАНЬ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
РЕГУЛЮВАННЯ ЯКОСТІ ВОДИ)
Важливу роль у житті кожного із нас відіграє вода — друга за значимістю речовина після кисню. Її користь для будь-якого організму залежить від якості. Значна частина водних об’єктів в Україні через виробничу недбалість втратила природну чистоту, порушена їх здатність до самоочищення.
Враховуючи глобальне забруднення водних об’єктів, відходами виробництва водний фактор у нашій державі став одним із головних чинників національної безпеки. Населення, промисловість та сільське господарство з кожним роком все більше і більше потерпають від нестачі якісної води. Затягування вирішення даної проблеми призводить
94ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
до нанесення шкоди здоров’ю як окремої людини, так і суспільства в цілому. Сьогодні Україна в числі відстаючих країн по середній тривалості життя та високій смертності населення, певною мірою це пов’язано із споживанням недоброякісної питної води (Розділ ІІ Закону України “Про Загальнодержавну програму “Питна вода України” на 2006/2020 роки” [1]).
Безперечно, якість води залежить від процесу державного управління у галузі водного господарства та від правового регулювання останнього. Зазначене є підставою вважати дослідження організаційно- правового забезпечення якості води актуальним питанням сьогодення.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання водного господарства є об’єктом дослідження нау- ковців-юристів, серед яких: В. Джу- ган, Н. Локтєва, В. Матвійчук, окремі питання управління водозабезпе- ченням населення висвітлені у дослідженнях Л. Мельника, М. Солохи, В. Сташука, М. Хвесика, О. Яроць- кої, А. Яцика та ін. Організаційно- правові засади водозабезпечення населення є об’єктом дослідження таких науковців як: О. Гафурова, В. Лозанський, К. Рябець та ін. Безперечно їх праці становлять значний науковий доробок у сфері правового регулювання охорони та раціонального використання водних ресурсів.
Мета даної статті полягає у аналізі організаційно-правового за- беспечення регулювання якості води, та з’ясування оптимальних шляхів його удосконалення
Аналіз літературних джерел показав, що система організаційного забезпечення екологічної політики в
Україні перебуває на стадії свого становлення. Право людини і громадянина на безпечне навколишнє природне середовище являє собою юридичну можливість проживати в навколишньому природному середовищі, яке б не заподіювало шкоди його здоров'ю і життю, а в разі порушення цього права — вимагати його захисту у встановленому законодавством порядку. Дана норма Конституції України відображається та деталізується у Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища”, який, зокрема, визначає екологічні права та обов’язки громадян України.
Уже у середині минулого століття екологи почали говорити про необхідність збереження водойм і передбачали, що ХХІ століття може стати періодом водних воєн. Осушені озера, болота, випрямлені русла річок — ось що залишає в результаті свого “господарювання” людина. Аби привернути до цих проблем увагу світової спільноти, ООН започатковує всесвітній щорічний день води, а 2005-2015 роки проголошує Міжнародним десятиріччям дій "Вода для життя", адже ці два поняття нероздільні.
За добу населення планети використовує 7 млрд. тонн води. Понад один мільярд населення не має доступу до водних ресурсів.
Посилення антропогенного пресу призвело до виникнення несприятливої ситуації у гідрологічному режимі, санітарному стані та ландшафтній структурі басейнів малих річок практично у всіх регіонах держави. Об'єм забору води на народногосподарські потреби в басей
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
95
иииивиРиГиІши
нах малих річок сягає 20% забору з водних об'єктів суші на Україні.
Саме малі річки в Україні чи ненайбільше відчули за останні десятиліття тиск людської діяльності, саме вони найбільше змінились, а подекуди навіть повністю зникли.
Враховуючи, що забезпечення екологічної безпеки населення передбачає поряд з іншими чинниками створення позитивної екологоводної ситуації в державі, конституційним закріпленням обов’язку органів державного управління щодо забезпечення якості води є положення ст. 16 Конституції України [5], а саме: “забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави”.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Водного кодексу України державне управління в галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється за басейновим принципом на основі державних, цільових, міждержавних та регіональних програм.
На законодавчому рівні це питання регулює також Закон України “Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства”, прийнятий у січні 2002 р. [4]. Згідно із цим Законом передбачався повний перехід на басейновий принцип управління водними ресурсами країни та створення на базі басейнових водогосподарських органів Державного агентства водних ресурсів України семи басейнових управлінь водних ресурсів: Західно-Бузьке, Верх- ньо-Тисайське, Дністровсько-Прутське, Південно-Бузьке, Дніп
ровське, Причорноморське (дельта Дунаю, Дністра та річки Причорномор’я) та Азовське (Сіверський Донець та річки Приазов’я).
Ч. 2 ст. 13 Водного кодексу України визначає, що державне управління в галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві Ради та їх виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та інші державні органи відповідно до законодавства України.
Органи державного управління здійснюють свою діяльність у галузі забезпечення якості води на підставі низки нормативно-правових актів, серед яких відзначимо: Конституцію України від 28.06.1996 р. N0 254к/96/ВР, Водний кодекс України від 06.06.1995 р. N0 213/95/ВР, закони України - “Про питну воду та питне водопостачання” від 10.01.2002 р. N0 2918/Ш, “Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства” від 17.01.2002 р. N0 2988/Ш, “Про Загальнодержавну програму “Питна вода України” на 2006/2020 роки” від 03.03.2005 р. N0 2455/ІУ, указів Президента України “Про Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України” від 13.04.2011 р. N0 452/2011, “Про Положення про Державне агентство водних ресурсів України” від 13.04.2011 р. N0 453/2011 тощо [9, ст. 86].
Особливо вагомим у водоза- безпеченні населення є місцевий рівень, де практичну реалізацію політики раціонального використання, охорони і відтворення водних ресур-
96ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
сів здійснюють органи місцевого самоврядування та їх виконавчі структури, повноваження яких визначені Законами України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації”. Саме дані органи взаємодіють з водогосподарськими підприємствами та спрямовують свою діяльність у підвищення ефективності водозабезпе- чення населення. Законом України “Про питну воду та питне водопостачання” (ст. 13) закріплені повноваження органів місцевого самоврядування у сфері питної води та питного водопостачання. З метою забезпечення якості питної води Ради народних депутатів мають значний обсяг повноважень, визначимо основні з них, а саме: прийняття рішень з проведення державної екологічної та санітарно-епідеміологічної експертизи проектів господарської діяльності, що можуть негативно вплинути на якість питної води та системи питного водопостачання; здійснення контролю за якістю питної води, використанням та охороною джерел і систем питного водопостачання; забезпечення інформування населення про якість питної води та стан питного водопостачання, порядок розрахунку тарифів на послуги централізованого водопостачання і водо- відведення; визначення рівня та якості послуг з питного водопостачання
та водовідведення і встановлення тарифів на ці послуги.
Досліджуючи Указ Президента України “Про Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України” [7] все ж таки приходимо до остаточного висновку про те, що Міністерство екології та природних ресурсів України відіграє істотну роль у забезпеченні якості водних об’єктів.
Таким чином, вирішення зазначених проблемних питань очищення води та розвитку водозабезпечення населення потребує проведення комплексу заходів, а саме: удосконалення розподілу повноважень органів виконавчої влади щодо контролю за якістю вод, запровадження раціональних норм водоспоживання для населення, стабілізаці та узгодженість нормативно-правових актів у галузі водопостачання, покращення системи обліку водних ресурсів та удосконалення тарифної політики, здатної реанімувати водозабезпечення населення, створення підґрунтя для стабілізації водокористування та покращити якість води, розробки проектів законів, положень України: про воду, призначену для споживання людиною; про очищення стічних вод; про комплексне запобігання забрудненню та його регулювання; про технологічне нормування впливу підприємств на довкілля
Література:1. Про Загальнодержавну програму “Питна вода України” на 2006/2020
роки: Закон України від 3 березня 2005 року N0 2455/ІУ // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - N0 15. - Ст. 243.2. Яцик А.
Водному господарству України - науковий шлях розвитку // Рідна природа. - 2004. - N0 1. - С. 35/37.
3. Водний кодекс України: Закон України від 6 червня 1995 року N0 213/95/ВР //Відомості Верховної Ради України. - 1995. - N0 24. - Ст. 189.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
97
4. Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства: Закон України від 17 січня 2002 року N0 2988/Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - N0 25. - Ст. 172.
5. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року N0 254к/96/ВР //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - N0 30. - Ст. 141.
6. Про питну воду та питне водопостачання: Закон України від 10 січня 2002 року N0 2918/Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - N0 16. - Ст. 112.
7. Про Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України: Указ Президента України від 13 квітня 2011 року N0 452/2011 // Шр://7ак0п. гаёа. §0У. иа.
8. Про Положення про Державне агентство водних ресурсів України: Указ Президента України від 13 квітня 2011 року N0 453/2011 // Ы1р:/^акюп. гаёа. §0У. иа.
9. Рябець К.А. До питання організаційно-правового забезпечення якості води / К.А. Рябець // Юридична наука. - 2011. - № 6. - С. 84-90.
Кравчук О. В., учениця 11 класу комунальний заклад «Навчально-виховне об’єднання
«Загальноосвітня школа-інтернат Т-ТТТ ступенів, ліцей «Сокіл», центр позашкільного виховання
Кіровоградської міської ради Кіровоградської області» ВПЛИВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
НА ПТДЛТТКТВ Т ПОШТОВХ ЇХ НА ЗЛОЧИН
В наш час проблема злочинності неповнолітніх є досить поширеною. З кожним роком рівень злочинності серед неповнолітніх збільшується, і це насторожує!
Актуальність обраної теми. Зараз важко уявити наше життя без телефонів, комп’ютерів, телевізорів та Інтернету. Інформаційні технології розвиваються з кожним днем. Більшість інформації підлітки отримують саме з них. Формування дитячої психіки відбувається під впливом цих чинників, які можуть остерігати або, навпаки, підштовхувати до злочину. Цю проблему піднімали кандидат юридичних наук, БугераО.І.; Раєцька Л., доцент кафедри кримінального права і криміналістики навчально-наукового інституту
права і психології Національної академії внутрішніх справ; Стеценко Ю.В., «Науково-методичні засади використання засобів масової інформації при розслідуванні злочинів».
ЗМІ здійснюють вплив не тільки безпосередньо на особистість молодої людини, а й через оточення - батьків, вчителів, ровесників, котрі теж під цей вплив підпадають. Таким чином, сила впливу істотно посилюється. Тобто, всі ми залежні від інформаційних джерел.
Тепер постає питання: чого більше в ЗМІ - користі чи шкоди?
Розглянемо засоби масової інформації як джерело корисної інформації. В наш час кожен другий підліток має доступ до Інтернету, де він знаходить додатковий матеріал,
98ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
0вЬб(*в№ГВШіІотримує певні знання та має можливість подорожувати он-лайн. За допомогою телепередач діти дізнаються новини, дивляться пізнавальні та розважальні програми та фільми.
Це ніби і добре! Але також присутній і негативний вплив ЗМІ. Зараз збільшилася кількість хакерів, які заповнюють світову мережу шкідливою інформацією. Пропаганда насильства, крадіжок, хуліганських розбоїв, шантажу та інших працює так сильно, що люди дивляться без серйозності, ніби так і потрібно. Сучасний кінематограф підлітків може навчити тільки як нападати несподівано, як продумати злочин, куди сховати докази і т.д. Фільми, які показують по телевізору, не несуть повчального характеру, а навпаки, підштовхують неповнолітніх на злочин. Тим паче, у підлітковому віці все хочеться спробувати, і вони підуть на будь-що без особливо не задумуючись про наслідки.
Метою мого дослідження є спроба визначити, чого більше користі чи шкоди несуть ЗМІ, і як застерегти підростаюче покоління.
Сучасний підліток формує свій світогляд на основі побаченого і почутого в ЗМІ. Закон України про телебачення і радіомовлення визначає законодавчу базу цієї сфери1.
Законодавство України про телебачення і радіомовлення складається з Конституції України (254к/96-ВР), Закону України "Про інформацію" (2657-12), цього Закону, законів України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України" (485/97-ВР), "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" (538/97-ВР), "Про телекомунікації"
(1280-15), "Про радіочастотний ресурс України" (1770-14), міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Підлітковий вік характеризується формуванням особистості і статевим дозріванням. Саме в цьому напрямі неповнолітні, зокрема підлітки, скоюють злочини. Не можна оминути факт, що сексуальна розпуста та різноманітні сексуальні мате- ріли стали звичайним явищем на екранах телевізорів, уже не кажучи про всесвітню мережу Інтернет. Підлітки внаслідок цього вже мають негативні погляди різного спрямування і практично схильні до вчинення злочинів. Так, негативний вплив ЗМІ може породжувати впевненість у вчиненні злочину.
Непродуманою рекламою алкогольних напоїв ЗМІ можуть формувати у підлітків шкідливі звички, не розуміння відповідності між потребами і можливостями їх задоволення, що лежать в основі багатьох злочинів. Негативні вчинки телеге- роїв нерідко слугують і прикладами для злочинної поведінки неповнолітніх. Негативний вплив ЗМІ, зокрема телебачення, може формувати в особі насильницькі еталони статевої поведінки, намагання задовольнити потреби за рахунок вчинення злочинів.
Одним з негативних ефектів глобальної комп'ютерної мережі є широке розповсюдження різної інформації сумнівного змісту. Користування Інтернетом призводить до того, що неповнолітні скоюють певні злочини, самі не розуміючи його шкоди. Візьмемо для прикладу ролик, викачаний з Ютубу: діти жорс-
99ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
токо побили свого однокласника і це зняли на відео. Це слугує тим, що інші підлітки, побачивши це відео, захочуть відобразити схоже. Якщо комусь можна, чому ж нам не спробувати? Такі випадки не поодинокі, а скільки дітей скоювали злочин тільки із-за того, що почули чи побачили в фільмі.
Закон про телебачення і радіомовлення визначає основні принципи державної політики у цій сфері2.
Держава проводить політику протекціонізму щодо розповсюдження програм і передач вітчизняного виробництва.
ЗМІ мають і позитивний вплив у формуванні особистості. Так вони тримають молодь в курсі всіх подій, таким чином позбавляють "інформаційного голоду", підвищують загальну, в тому числі і політичну культуру населення; служать для взаємного інформування влади і населення; знімають соціальну напруженість. Плюси Інтернету полягають у тому, що мережа пропонує освітній і корисний досвід, який може поліп-
Література1. http://zakon2.rada. gov.ua2.1,2 http://zakon2.rada.gov.ua/law
шити успішність у школі чи інституті. Але й тут є свої недоліки, такі як неточні дані, а також невідповідні для дітей та підлітків інформації.
Підбиваючи підсумки, можна впевнено сказати, що ЗМІ мають великий вплив на психіку і світогляд людей, зокрема неповнолітніх. Спираючись на те, що інформаційні технології ростуть, потрібно вживати методи обмеження впливу ЗМІ вже зараз. Адже злочинність серед неповнолітніх набирає обертів з кожним роком.
Застереженням від негативного впливу ЗМІ повинні займатись спеціальні технічні служби, які будуть, закривати або обмежувати доступ до сайтів, які несуть шкідливу інформацію. Потрібно розвивати світогляд, морально-етичні погляди, щоб мати змогу виокремити шкідливу інформацію від позитивної.
Батькам потрібно краще слідкувати за дозвіллям дитини. Регулярно цікавитись її інтересами та контролювати перебування в Інтернеті.
-12
Куртий О.М. студент Стрийського коледжу ЛьвівсьокогоНАУ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ДТЯЛЬНОСТТ ЗАКОНОДАВЧОЇ
ВЛАДИ - ВИМОГА ГРОМАДСЬКОСТТ ЧИ ПОТРЕБА ВЛАДИ?
Мета цієї статті — визначити концептуальну модель забезпечення верховенства права через поділ та гармонізацію влади, реформування законодавчої влади та удосконалення механізмів стримувань і противаг, яка б з необхідною самодостатністю виключала будь-які можливості реанімації диктатури і тоталітаризму.
Створення системи стримувань і противаг за допомогою поділу державної влади на окремі взаємодіючі та контролюючі одна одну гілки забезпечує оптимальне функціонування державного механізму, не дає можливості жодній із гілок влади узурпувати владні повноваження інших.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
100
иииивиРиГиІши
У правовій державі влада має бути обмежена правом, а головний урок історії показує, що вона має бути максимально обмежена в можливості довільно змінювати законодавство задля своєї вигоди. Насамперед має бути удосконалено механізми формування та діяльності законодавчої влади. Неефективність законодавчої влади є прикрим фактом нашого суспільства. Якими можуть бути шляхи вирішення про- блеми[1, с. 74-75]?
На нашу думку існує два шляхи вирішення цієї проблеми:
1) Впровадження нового виборчого законодавства.
2) Зміна конституційного ладу на користь двопалатного парламенту.
Але спочатку згадаємо, що 26 жовтня 2014 року відповідно до основного закону України відбулися позачергові вибори народних депутатів до Верховної Ради України.
Законом «Про вибори народних депутатів України» було встановлено 5% прохідний бар'єр і змішану систему: 225 депутатів обираються в загальнодержавному багатомандатному окрузі за виборчими списками від політичних партій, а інші 225 — за мажоритарною системою в одномандатних округах.
Однак нажаль мусимо констатувати, що на тимчасово окупованій території України (округи 110, 224, 225) вибори не проводилися. Також не відбулися вибори в 9 округах Донецької (41-44, 51, 54-56, 61) і 6 округах Луганської (104, 105, 108-111) областей[4].
Отже 225 депутатів за пропорційною виборчою системою, нагадаємо, що пропорційна виборча си-
стема (від лат. ршрогїютШ — той, що має правильне співвідношення частин з цілим) — виборча система, при якій голосування за кандидатів проводиться за партійними списками. Розподіл мандатів між партіями здійснюється відповідно (пропорційно) до кількості голосів виборців, поданих за кожний партійний список. У 1885 р. на конференції в Антверпені, присвяченій виборам, було вперше розглянуто модель пропорційної виборчої системи. У 1889 р. її вперше було запроваджено в Бельгії. До 20-х рр. XX ст. більшість європейських країн використовували пропорційну виборчу систему. Розрізняють різновиди цієї системи: система списків і система єдиного перехідного голосу. В багатьох країнах з пропорційною виборчою системою використовуютьпрохідний бар'єр, або виборчий поріг (в Україні 5%). Він визначає найменшу частку голосів, яку має набрати політична партія, щоб пройти до парламенту[2][3].
В майбутньому в нашій державі передбачаються зміни до виборчого законодавства, ключовою зміною є введення «Пропорційної виборчої системи за відкритими списками».
Саме відкриті списки є ключовими для даного варіанту вирішення цієї проблеми, адже всі ми добре пам’ятаємо «Диктаторські закони», що свідчить про те що в Україні існують антидемократичні депутати та чиновники, боротьбу з якими веде ЗУ «Про очищення влади» від 16 вересня 2014р.[5] Тому саме відкриті списки збільшать можливість контролю звичайних громадян.
101ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
Що це значить? Ми вважаємо, що за наявності відкритого доступу до партійних списків, журналісти та просто більш активні в політичному плані громадяни, зможуть віднайти інформацію що буде стосуватися, конкретно взятого ними депутата і в майбутньому через ЗМІ або ж будь- яким іншим шляхом донести знайдену ними інформацію до широких верств суспільства. Що зможе сформувати ставлення суспільства до відповідної політичної сили.
Згадуючи позачергові парламентські вибори 26 жовтня 2014р. та «Диктаторські закони» ми можемо сказати, що близько 65 депутатів які голосували за пакет законів від 16 січня 2014р. мають можливість «проникнути» до парламенту.
Розглянемо другий варіант вирішення проблеми недостатньої ефективності Верховної Ради України. Пропонуємо запровадити двопалатний парламент, який вважається більш консервативним. І це виправдано. У законотворчій роботі, як ніде, має діяти принцип — «сім раз відміряй, один раз відріж». Вважаємо, що двопалатний парламент — досить прийнятна модель законодавчої влади для України, яка має бути все ж реалізована, але без поспіху, зважено. Законодавчий орган України сьогодні має навіть невдалу назву — Верховна Рада. Нічого верховного (панівного) в законодавчій владі бути не може. Панування якоїсь гілки влади суперечить принципам правової держави, де саме і запроваджується поділ влади та створюється все можливе для усунення домінування якоїсь з гілок влади. Законодавча влада сама має забезпечувати верховенство (па
нування) права (природних прав і свобод людини).
Тому доцільніше наш парламент так і іменувати «парламент», у структурі якого передбачити дві палати: верхня палата — «сейм» та нижня палата, яку з урахуванням історичних традицій можна було б назвати «віче».
Доцільно визначити, що верхня палата обирається строком на п’ять років, а нижня — строком на три роки. Це зменшить ризик революційних потрясінь, в основі яких можуть бути емоції окремого політичного моменту. Нарешті, слід визначити структурну модель верхньої палати. Вважаємо, що половина верхньої палати має обиратись народом, інша половина — представниками обласних рад народних депутатів, що мало б забезпечувати представництво регіонів у законодавчій владі. Можна сподіватись, що палата представників, яку ми пропонуємо називати «віче», зможе стати важелем проти бюрократизації законодавчого процесу, компенсує можливий брак відчуття дійсного волевиявлення народу[1 с. 74-75].
Згадуємо, що наприкінці 1995 політичного року оголошувалося, що робоча група Конституційної комісії завершила проект нової Конституції країни, який було передано до розгляду Конституційної комісії. Один із пунктів створення двопалатного парламенту Національні збори або Верховна Рада, яка складається з Палати депутатів та Сенату.
Слід зазначити, що двопа- латність тоді лобіювалася представниками місцевих управлінських та політичних еліт (представників). На
102ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
впливу на процес формування центральної політики щодо регіонів. Але як відомо 28 травня 1996 року, коли розпочався розгляд проекту Конституції у першому читанні, Верховна Рада прийняла рішення про однопалатний парламент[3].
той час це були намагання закріпити в майбутній Конституції інститут місцевого самоврядування та зробити майбутній парламент двопалатним, сподіваючись, що одна з палат буде представляти там регіональні громади. Проте ці пропозиції мали економічно вмотивований характер з елементами дієвого легального
Література:1. Юридичний журнал «Право України» 12/2010 с. 74-752. Обушний М. І., Примут М.В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник
/ За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей.- 20063. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.4. Офіційной сайт ЦВК http://www.cvk.gov.ua/5. Офіційной сайт ВРУ http: //rada.gov.ua/
Кутіщева А.М., студентка 2 курсу Чигиринський економіко-правовий коледж Уманського НУС ГАРАНТУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ В УКРАЇНІ
ТА ЙОГО ЗАХИСТ
Кожна держава побудована на суспільних відносинах. Конституційний лад регулює ці суспільні відносини,які побудовані на функціонуванні державних інститутів і порядком їх організації. Конституційний лад постає як системне політи- ко-правове явище, складовими якого є державний і суспільний лад. Конституційний лад закріплюється усією системою правових норм, різними галузями українського права. Конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією державний та суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина,систему народовладдя, систему державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій,основи національної безпеки та інші інститути конституційно-правових відносин в Україні.
Актуальність досліджуваної теми викликана потребами сьогодення, адже існування правової держави можливе лише в умовах нормального стану суспільства,зокрема його економічної основи, політичної системи та стабільного соціального розвитку.Під гарантіями конституційного ладу України слід розуміти систему загальносоціальних і спеціальних юридичних ( нормативно- правових і організаційно - правових) умов і засобів матеріального та процесуального характеру,які забезпечують дієвість основних принципів і інститутів суспільного та державного ладу України [3].
Існує проблема на сучасному етапі забезпечення конституційного ладу в Україні. Розглядаючи публікації де висунуто проблеми конституційного ладу в Україні я звернула увагу на статтю доктора юридичних
103ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
наук, професора Олександра Скрип- нюка де було сказано,що конституційний лад встановлюють і регулюють зокрема: український народ, Конституція і закони,українська держава в цілому, Верховна Ра- да,Президент,Кабінет міністрів, виконавча влада, Конституційний суд, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, політичні партії і громадські організації, засоби масової інформації, міжнародні організа- ції[2]. Гарантування основ конституційного ладу та забезпечення його базових принципів втрачає будь- який сенс, якщо поза увагою залишається проблема його захисту. Не підлягає сумніву положення проте, що конституційний лад і його засади потребують особливого правового захисту від багатьох негативних чинників. [4].
Пріоритетне місце в гарантуванні конституційного ладу відводиться Конституцією — народу України^]. За Конституцією народ України є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні (ст. 5 К.У). Звичайно, визначення і змінаконсти- туційного ладу здійснюються не довільно, а у визначених Конституцією і законами формах, зокрема шляхом виборів, референдумів тощо. Право народу визначати і змінювати конституційний лад не може бути узурповане державою, тобто самостійно привласнене нею, її органами абопосадовими особами (ст. 5 К.У). Крім того, справою всього українського народу є також захист суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17 К.У).
Важлива роль у гарантуванні конституційного ладу належить, поряд з Конституцією, конституційному законодавству (законам про вибори, референдуми, політичніпартії та інші об'єднання, про органи державної влади, про територіальний устрій тощо), а також іншим галузям законодавства, зокремаа дміністра- тивному, кримінальному, інформаційному, митномутощо.[5]
Основним гарантом конституційного ладу є, звичайно, держава. Відповідно до ст. 17 Конституції захист суверенітету і територіаль- ноїцілісності України, гарантування її економічної та інформаційної безпеки покладається насамперед на державу. Ціна прями діяльності держави є найважливішими її функціями (ст. 17 К.У).[1]
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності безпосередньо покладаються на ЗбройніСили. Гарантування державної безпеки і захист- державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні орга- нидержави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (ст. 17 К.У). При цьому зазначається, що Збройні Сили та інші військові формування не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадянабо з метою повалення конституційного ладу, усунення органіввлади чи перешкод- ження їх діяльності (ст. 17 К. У).
Особлива роль в гарантуван- ніконституційного ладу відводиться Основним Законом органам держав- ноївлади. Пріоритетна роль Верховної Ради у гарантуванні конститу-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
104
ційного ладу випливає насамперед з її головноїфункції — законодавчої.
Головна роль серед органів державної влади у гарантуванні конституційного ладу належить Президентові. За своїм статусом, визначеним Конституцією, Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст.102К.У). Повноваження Президента мають вирішальне значення у гарантуванні конституційного ладу.
Важлива роль як гарантам державного і суспільного ладу належить за Конституцією Кабінету Міністрів, міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчо ївлади. Зокрема, КабінетМіні- стрів забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законівУкраїни, актів Президента (ст. 116 К.У).
Виключно вагомими у справі гарантування конституційного ладу України є функції і повноваження- Конституційного Суду. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст.147). Пріоритетними з цих повноважень є питання про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради в частині, що стосується конституційного ладу України. Але не лише державні ін-
Література1. Конституція України 28.06.2. Скрипнюк О. Конституційн
ститути є гарантами конституційного ладу. Вельми важлива роль у здійсненні відповідних функцій належить політичним партіям, засобам масової інформації, політичній, економічній, соціальній і культурній системам нашого суспільства, про які мова йшла вище.
Конституція опосередковано визнає суб'єктами гарантування конституційного ладу також засоби масової інформації та інші мережі, системи і засоби інформації.
Загалом, якщо вести мову про конституційноправові проблеми- визначення та зміни конституційного ладу, важливо чітко позначити- концептуальні орієнтири для цього. Ними, на мою думку, є засадничі положення статей 1 і 3 Конституці. Конституційний лад України має формуватися та утверджуватися як демократичний, соціальний і правовий, в його змісті мають бути визначальними людина, її життя і здоров’я, честь, гідність і безпека, а також зміцнення громадянської злагоди на землі України, як зазначено в преамбулі Конституції. Тільки демократична публічна влада, яка реалізовує інтереси народу для народу, діє як єдиний владний суб’єкт на основі права і закону, може забезпечити і визначення та формування, і утвердження необхідного Україні конституційного ладу. Проблема єдності публічної влади в цьому сенсі стає сьогодні в Україні, як ніколи, актуальною.
лад: ознаки,принципи,гарантії
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
105
3. Конституційне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. — Т. 2 / За заг. редакцією Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. — С. 11— 13.
4. Скрипнюк О.В Проблеми вдосконалення основ конституційного ладу в Україні;досвід і перспективи// Право Укр. - 2012 № 10. С 40 - 45
5. Книгін К. Правовевизначення референдуму як форминародовладдя: проблемитеорії і практики // Право України. — 2001. — № 11. — С. 28—31
Леонова Ю.О., учениця 11 класу Валківська загальноосвітня школа Т-ТТТ ступенів Валківської районної ради Харківської області
ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
У складному переплетінні сучасних політичних та соціально- економічних проблем особливо гостро стоїть питання працевлаштування з гідною та вчасною оплатою праці. І абсолютно закономірно, що спостерігається тенденція зростання кількості юнаків і дівчат, які, почуваючись дорослими, намагаються реалізувати своє бажання працювати. Як представник 17-річних, можу запевнити, що для молодої людини цілком природно прагнути самостійності і незалежності. Тож питання, яке я хочу дослідити у даній роботі є безперечно актуальним для мене та моїх однолітків і в той же час неоднозначним і дискусійним, адже стосується права на працю досить проблемної категорії для роботодавців - категорії неповнолітніх.
Ні для кого не секрет, що саме така категорія населення найменш конкурентноспроможна на ринку праці внаслідок відносно низького рівня професійної підготовки і відсутності досвіду практичної роботи. Проблему працевлаштування неповнолітніх досліджували А. І. Шеба- нова, В.І. Прокопенко, О. І. Процев- ський В. В. Жернакова, О. М. Яро
шенко, О. С Реус, та багато інших, але, незважаючи на це, залишаються питання, що потребують подальшого опрацювання.
Метою даної роботи є дослідження проблеми працевлаштування неповнолітніх в Україні та аналіз можливих шляхів вирішення цього питання .
Безумовно, порядок застосування праці дітей визначається законодавством України про працю. Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. Однак, за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років. Допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює , для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання [1, ст. 5].
При застосування праці неповнолітніх підприємстві, в установі
106ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
0вЬб(*в№ГВШіІчи організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досяг- ли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження [1, ст. 5]. Крім того, застосування праці неповнолітніх у виробництвах, професіях і на роботах з важкими та шкідливими умовами праці забороняється на всіх підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності і видів їх діяльності. [2, ст. 1]. Підлітків забороняється призначати на роботи, які пов'язані виключно з підійманням, утриманням або переміщенням важких речей. До роботи, що потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються підлітки, які не мають медичних протипоказань, що засвідчено відповідним лікарським свідоцтвом. До тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не допускаються [3, ст. 1]. Забороняється також залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні [1, ст. 5]. Забороняється залучення дітей до найгірших форм дитячої праці. До найгірших форм дитячої праці належать: усі форми рабства або практика, подібна до рабства, зокрема, продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, а також примусова чи обов'язкова праця... [4, ст. 2]. Ці та багато інших норм чинних законодавчих актів також присвячені захисту прав дітей. Але як засвідчує практика така всеосяжна турбота про захист прав неповнолітніх призводить, на жаль, до протилежного результату - неповнолітнім у віці 15-17, а тим більше 14річним «... для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров”ю і не порушує процесу нав
чання, у вільний від навчання час ...» [1, ст. 5] офіційно працевлашту- ватись практично неможливо. Основні причини: занадто жорсткі вимоги з боку контролюючих органів — постійні перевірки щодо умов праці, які необхідно створити для неповнолітнього працівника; неповнолітні працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу, повинні отримувати таку ж заробітну плату, як працівники з повним робочим днем[1, ст. 5], а це невигідно роботодавцю. У зв'язку із зазначеними та іншими причинами роботодавцю простіше і безпечніше відмовитися від таких працівників або використовувати працю неповнолітніх неофіційною
За результатами опитування, яке було проведено мною в соціальній мережі «ВКонтакті» із 170-ти 14-17 річних респондентів 165 хотіли б підробляти під час літніх канікул, 91 вже мають трудовий досвід і 85% з них працювали неофіційно, 32% мали проблеми з оплатою праці, тобто досить часто досвід неофіційного працевлаштування є негативним, що, безумовно, несприятливо впливає, перш за все, на психічний стан неповнолітнього.
Ігнорування даної проблеми не сприяє і зниженню рівня злочинності серед неповнолітніх, адже більша частина злочинів, скоєних дітьми та підлітками - крадіжки. Таких злочинів в 2014 році в Харкові та Харківській області було близько 70% від загального числа. При цьому діти найбільше крадуть у сільській місцевості (92 випадки), ніж у Харкові (40 випадків). Основна частина цих злочинів, не пов'язана з квартирними крадіжками або злома
107ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
ми. Діти крадуть мобільні телефони, цукерки і торти з супермаркетів, мопеди і велосипеди , тобто те, на що їм не вистачає власних коштів [5].
Як відомо для вирішення проблем необхідно боротися не з наслідками, а з причинами їх виникнення.
Спробую обґрунтувати пропозиції щодо подальшого вдосконалення механізму працевлаштування:
1. Вважаю вказівка «як вийня- ток» в п.2.ст 188 Кодексу законів про працю, суттєво обмежує право на працю і ускладнює процес працевлаштування неповнолітнього та тягне за собою низку контролюючих заходів з боку відповідних служб. Неповнолітні у віці 15 років, в основному, такі, що отримали базову середню освіту, а для здобуття загальної середньої освіти неповнолітній може продовжити навчання у вечірній (змінній) школі, які можуть створюватися при загальноосвітніх закладах. [6, ст. 2].
Вважаю, працевлаштувавшись, 15-річний неповнолітній матиме змогу здобувати той самий пресла- вутий досвід роботи, якого так не вистачатиме при працевлаштуванні в майбутньому, та принесе більше користі суспільству та своїй сім’ї, ніж бездіяльно «досиджуватиме» в очікуванні атестату в 10-11 класі.
На підставі вищезазначеного пропоную вказівку «як вийняток» виключити з тексту статті та викласти п.2.ст 188 в такій редакції: « За згодою одного із батьків, або особи, що його замінює, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 15 років,та мають базову середню освіту»
2. Контролювати дотримання умов договору роботодавцем батькам неповнолітнього, і вже в разі необхідності звертатися до контролюючих державних органів для консультацій, таким чином змінити підхід з «репресивного» на підтримуючий і консультативний підходи щодо роботодавця.
3. Розробити ефективний нормативно-правовий механізм використання системи заохочень роботодавців щодо працевлаштування неповнолітніх (можливо певні податкові послаблення).
4. Центрам зайнятості сприяти працевлаштуванню неповнолітніх шляхом розробки чіткого алгоритму тимчасового працевлашуванння неповнолітніх з 14 років на період канікул та інформувати про це населення через власні веб-сайти.
5. Зобов’язати центри зайнятості вести статистику з питань тимчасового працевлаштування неповнолітніх з 14 років та досліджувати чи впливає на рівень злочинності збільшення кількості тимчасово працевлаштованих неповнолітніх.
Висновок: законодавцям, контролюючим органам, представникам підприємств, центрам зайнятості необхідно знайти спільні підходи і точки дотику не тільки у питанні охорони здоров’я дітей, а й у питаннях захисту права неповнолітніх на працю. Адже величезна кількість підлітків під час канікул (в основному літніх), бездіяльно проводить час біля комп’ютерів (в кращому випадку) або на вулицях населених пунктів, набуваючи негативний досвід, починаючи від банальної ліні і закінчуючи бажанням поліпшити свій фінансово-матеріальний стан неза-
108ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
конним шляхом, що, в кінщ-кшщв, ніяк не сприяє формуванню психічно та фізично здорової особистості.
В подальшому я планую дослідити досвід соціально-економічно розвинутих держав щодо тимчасового працевлаштування неповнолітніх у період вільний від навчання та розробити окремий експериментальний (наприклад, на рівні Валківсь- кого району) проект програми «Тимчасового працевлаштування неповнолітніх на період літніх канікул». В якій:
- чітко регламентувати види діяльності на підприємствах, уста-
Література:1. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII. [Елект
ронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-082. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами
праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, від 31.03.1994 № 46 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/z0176-94
3. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми, затв. наказом МОЗ України від 22.03.1996 р. № 59 // [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0183-96
4. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http: //zakon4 .rada. gov.ua/laws/show/2402
5. Дитяча злочинність в Харкові: на чому трапляються неповноліт- ні//[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //dozor.kharkov.ua
6. Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/1060-12/page2
7. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 № 2998-XII. // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2998-12
8. Правознавство : підруч. Для 10 кл. загальноосвіт. Навч.закл..рівень стандарту,академ. Рівень/ С.Б. Гавриш, В.Л. Сутковий, Т.М. Філіпенко.- К. : Генеза, 2010.- 416с.
9. Трудове право України: Підручник за ред.. В.І.Прокопенко.-Х.: «Кон- сум» 1998. — 480 с
новах, організаціях, де дозволяється використовувати працю дітей;
- створити та постійно поновлювати банк даних підприємств установ організацій району, де є в наявності тимчасові робочі місця
- розробити алгоритм організації молодіжних (учнівських) трудових загонів та їх працевлаштування, адже засновниками молодіжних трудових загонів можуть виступати загальноосвітні навчальні заклади [7. ст. 1 ].
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
109
іРеЬеееРсгеайзМарчак О. І., учень 10 класу
Озернянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ПРИЙНЯТТЯ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ТА
НАСЛІДКИ ФІНАНСОВОЇ РЕФОРМИ
Сьогодні однією з суттєвіших і складних проблем є взаємовідносини між платниками податків та державою. Чинна система оподаткування в Україні має низку обґрунтованих недоліків: слабка соціальна спрямованість податку на доходи громадян, спрощена система оподаткування доходів, яка існує зараз, зменшений сукупний попит та частини податкових надходжень до бюджету. А найголовніше - надмірна кількість пільг та постійні зміни податкового законодавства стали на заваді ефективній дієздатності податкової системи.
З метою подолання низки вищевказаних недоліків було розроблено Податковий кодекс України, який набрав чинності 2 грудня 2010 р. Цей законодавчий документ містить у собі велику кількість нововведень, саме тому всю увагу підприємці, науковці, уряд та пересічні громадяни спрямували на вивчення та аналіз кодексу. Податковий кодекс покликаний об'єднати інтереси держави та населення [1].
По оцінкам експертів слід очікувати дискримінацію підприємців та підприємств, які працюють на єдиному податку. Спочатку, система сплати та розподілення єдиного податку була наступною. Наприклад, підприємець сплачував за максимальною ставкою, тобто, 200 грн. в місяць. Все, що йому потрібно було зробити - до 20 числа кожного місяця, відвідати банк і перевести ухвалену суму за реквізитами податкової
інспекції того району, в якому зареєстрований «єдинщик». Після цього, розподіленням податку займалось Держказначейство, яке 43% сплаченої суми (тобто 86грн) переводило в місцевий бюджет, 42% (84грн) - до Пенсійного фонду та інші 15% (30 грн.) до Фонду обов’язкового страхування на випадок безробіття. В липні 2010 року парламент зробив перший крок до збільшення навантаження на підприємців та ввів щомісячну доплату до ПФ - 33,2% від суми мінімальної зарплати. В результаті, підприємцям, незалежно від ставки податку, довелося кожний місяць додатково спонсорувати бюджет на суму вище ніж 200 грн. З січня 2011 року вступили в дію чергові зміни: ставка ЄСВ, якою замінили доплати до ПФ та «соцстрах» складає 34,7% згідно з Законом «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». В цю суму увійдуть 42% до ПФ та 15% в «соцстрах», які раніше були частиною суми єдиного податку. Але тепер уплати до цих фондів будуть «виокремлюватися» не зі ставки податку, а розраховуватись окремо. Базою для розрахунку ЄСВ є мінімальна зарплата (з 1 січня 2011 року вона складає 941 грн.). Рахуємо: 941грн*34,7% = 327грн. Це і є та сума, яку окрім 43% ставки єдиного податку повинен сплачувати підприємець. Тобто, якщо раніше «єдинщик» віддавав державі максимум 200 грн. в місяць, то зараз його платежі виросли до 413 грн. (86 грн.
110ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
0вЬб(*в№ГВШіІподатковій і 327 грн. - до ПФ, який буде займатися адмініструванням єдиного соціального внеску). Максимально підприємець буде віддавати до бюджету суму в 14,1 тис. грн. Але це за умови, що він добровільно та за власної ініціативи буде сплачувати не мінімальний, а граничний розмір ЄСВ, який складає 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (його розмір дорівнює мінімальній зарплаті та складає до 31 березня 941 грн.). Крім того, Держказначейство розподілом бюджетних грошей більше на займається і цей процес покладений на плечі підприємців. Відтепер «спрощенці» самостійно 43% ставки єдиного податку сплачують на користь податківців, а решту 57% - до ПФ як частину ЄСВ. В результаті, якщо раніше «спрощенець» сплачував 200 грн., то зараз для нього мінімальна сума бюджетних платежів буде в 2 рази більшою - 413 грн., а максимальна - в 71 раз більше або 14,2 тис. грн. Та по мірі зростання зарплати, а також прожиткового мінімуму, витрати підприємця також будуть збільшуватись [2, ст. 60 - 63].
Як відомо, чим більш розвинена в державі економіка, тим краще почувають себе її громадяни. На теперішньому етапі розвитку України і українського суспільства важливе значення має розвиток та стабілізація економіки країни. А для цього потрібні інвестиції і інновації в економічному і політичному просторі. Одним з головних факторів рівня інвестування економіки є Податковий кодекс. Як відомо, нещодавно відбулося прийняття нового Податкового кодексу. Це створить нові можливості для розвитку, або може,
навпаки, їх зменшити. І тому важливо визначити, як саме може вплинути на економіку і на життя нашого суспільства його прийняття [4, ст. 4 - 5].
Мета статті полягає в дослідженні позитивного та негативного впливу нового Податкового кодексу України на її економіку і життя її громадян.
Податковий кодекс України - це закон України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів. Це цілісний, гармонійно пов'язаний та комплексний документ, який забезпечує досягнення балансу інтересів держави та платників податків. Саме тому проект Податкового кодексу передбачає ряд нововведень, які спрямовані на підвищення ефективності адміністрування та захист інтересів платників [2, ст. 59].
На даний момент думки різних економістів відносно прийняття нового Податкового кодексу розходяться в сторону позитивного чи негативного результату. Прийнятий Верховною Радою Податковий кодекс чинитиме змішаний вплив на українську економіку.
Кодекс пропонує новації, які дозволять суттєво знизити податкове навантаження на економіку за рахунок запровадження податкових преференцій усім верствам платників податків; вивільнити додаткові фінансові ресурси, спрямовані на збільшення заробітної плати працівників та створення нових робочих місць, усунути адміністративні перешкоди в оподаткуванні; створити сприятливі умови для громадян, що бажають розпочати власний бізнес, запровадити систему, спрямовану на
111ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
захист законних прав й інтересів громадян .
В новому Податковому кодексі передбачається зниження ставки податку на прибуток підприємств. Так, 1 січня 2011 року ставку податку було знижено з 25% до 23%. В майбутньому планується здійснювати зниження податку на прибуток підприємств. Тобто в наступному році цей податок буде знижено ще на 2%, через рік ще на 2%. І такий процес буде повторюватись до 2014 року. А у 2014 році зменшення планується не на 2%, як в попередніх роках, а на 3%. На цьому зниження ставки податку на прибуток буде припинено, і вона зупиниться на рівні 16% [3, ст. 194] .
Є сподівання, що ці зміни будуть стимулювати економіку до розвитку в майбутньому. Зниження ставки податку на прибуток дозволить здійснити ривок у розвитку підприємництва в Україні, і збільшити кількість інвестиційних надходження в країну.
Крім цього, в Податковому кодексі є ще досить велика кількість змін, які теж впливають на стан економіки і життя суспільства. З першого погляду на зміни в податковому кодексі України, складається відносно позитивне враження, але у в ньому не все так добре, як здається. Як себе покажуть нові податки на практиці, і які точно будуть результати в майбутньому - ще невідомо [3, ст. 199].
Прийняття нового Податкового кодексу не є однозначним, він може вплинути на економіку як позитивно, так і негативно. Якщо він принесе позитивний ефект, то тоді економіка отримає великий поштовх, що дасть перспективний ре
зультат, інвестиційні надходження, забезпечення економічного зростання каїни, і рівень якості життя громадян з часом буде зростати. А якщо негативний, то наслідки швидше за все приведуть до зростання затрат на виробництво. І через це зростуть ціни, податковий тиск занадто сильно вплине на частину дрібних і середніх підприємств, що зумовить їхнє вибуття з ринку. Результатом буде зниження конкуренції, що теж негативно вплине на економіку і життя громадян.
Взяти хоча б те, що за новим Податковим кодексом великі підприємства фактично перестануть співпрацювати з підприємствами, які утримуються на єдиному податку (мова йде про малий і середній бізнес). Це станеться через те, що за новим Податковим кодексом підприємства, що сплачують податки за спрощеною системою, позбавляються права на сплату ПДВ. І через це платники податку за загальною системою будуть вимушені шукати партнерів, які сплачують ПДВ. Тобто бізнес партнерів у обох сторін поменшає, що значно звузить можливості підприємців.
Отже, прийняття нового Податкового кодексу України може принести в наше життя багато змін як позитивних, так і не дуже, тобто результат може бути різним. Все залежить від ставлення громадян до нього: якщо суспільство буде довіряти уряду, то результат не змусить чекати на себе, і зміни будуть тільки позитивні. Подальші дослідження повинні розроблятися на основі постійно обновлюваних даних та чинного податкового законодавства України.
112ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
Література:1. Повний текст Податкового кодексу України2. Валігура В.А. Оцінка ефективності податкової служби Украї-
ни//Формування ринкових відносин в Україні - 2009. - №3 - С.59-66.3. Варварич Т.А., Барановська І.В. Проблеми реформування податкової
системи в умовах кризи//Актуальні проблеми економіки - 2009. - №8. -С.193- 199.
4. Ярошенко Ф.О. Реформування податкової системи в Україні в контексті прийняття Податкового Кодексу//Фінанси України - 2010. - №7. - С.3-21.
Мекшун Д.О., учениця 11 класу Чернігівський ліцей №32
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ МОЛОДІ. ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
Однією з найголовніших функцій сучасної держави є забезпечення реалізації конституційних прав і свобод громадян. Серед великого переліку прав, які визначаються Основним законом держави є право на працю. Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується [1, с. 13]. Однак на сьогодні в нашій державі існує окрема категорія громадян, яким дуже складно реалізувати це право. Цією категорією є молодь. Саме вона найчастіше зіштовхуються з проблемами свого працевлаштування. І це є однією з найактуальніших проблем українського сьогодення.
Значну увагу щодо реалізації трудових прав молоді приділено в працях А. С. Пілігрім, В. С. Венеді- ктова, І. В. Хохрякова, О. М. Ярошенка, О. С. Реус, Ю. М. Щотової. Вказані праці висвітлюють особливості правового регулювання праці молоді, визначають проблеми реалізації права на працю даною катего
рією працівників та пропонують альтернативні шляхи розв’язання цих проблем.
Якщо проаналізувати нормативно-правову базу України щодо праці молоді, то згідно ст. 7 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р. держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю [2, с. 4].
Однак основним нормативно- правовим актом, що включає в себе статті, які регламентують різноманітні аспекти трудової діяльності молоді та деякі важливі гарантії щодо їхньої трудової зайнятості є Кодекс законів про працю України, зокрема розділ XIII “Праця молоді”. Так, за ст. 187 КЗпП, неповнолітні прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов користуються певними пільгами. Неповнолітні у трудових відносинах - це громадяни віком від 14 до 18 років. Особливості праці неповнолі
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
113
иииивиРиГиІши
тніх встановлюються законодавством [3, с. 92].
Згідно ст. 197 КЗпП, держава забезпечує працездатній молоді - громадянам від 15 до 28 років надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно- технічних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби [3, с. 95].
Гарантія молоді на перше робоче місце полягає у праві молоді звернутися до державної служби зайнятості, де вони зможуть одержати безоплатну інформацію та професійну консультацію з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, а також, у разі необхідності, проходять професійну підготовку і перепідготовку. Для працевлаштування зазначеної категорії працівників встановлюють квоту робочих місць для підприємств, установ і організацій.
Особи, які навчаються за рахунок державних коштів, мають укласти з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки.
Наразі найбільш вразливою та соціально незахищеною категорією у трудових відносинах залишається молодь. Слушною є думка О. М. Ярошенка, який наголошує, що ситуація, яка склалася із зайнятістю та працею молоді, без перебільшень є
напруженою та має тенденцію до погіршення. Загострення соціально- економічних проблем, недосконалість нормативно-правової бази, відсутність дієвих механізмів державної підтримки молоді в період її соціального становлення і розвитку значно ускладнили процеси відновлення інтелектуального потенціалу, трудових ресурсів держави, негативно позначилися на матеріальному становищі молодої сім’ї, здоров’ї, фізичному й духовному розвитку молодих громадян, призвели до зростання безробіття серед молоді, загострення криміногенної ситуації і суспільстві [4, с. 205].
Дійсно, у період економічних спадів молоді люди часто є останніми, кого хочуть наймати на роботу, і першими, кого звільняють. Масштаби безробіття серед молоді є вражаючими, на сьогодні за даними Держ- комстатистики рівень безробіття серед молодих працівників в Україні становить понад 50% від загальної чисельності зареєстрованих безробітних.
Однією з проблем, яка безпосередньо пов’язана із працевлаштуванням молоді та в особливості випускників ВНЗ, є відмова робото да- вця в наданні першого робочого місця, часто через відсутність достатнього практичного досвіду, професійних знань.
Важливим кроком у розв’язанні цього питання є надання дотацій роботодавцю за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з метою забезпечення права на працю молоді, що отримала вищу або професійно-технічну осві-
114ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
ту (Закон “Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно- технічну освіту, першим робочим місцем з надання дотації роботодавцю”, що набув чинності з 1 січня 2008 року) [5]. Однак наразі цей закон є недієвим.
Наступною проблемою працевлаштування молоді, на нашу думку, є проблема працюючих пенсіонерів, що значно зменшує потребу у молодих спеціалістах. Наразі, згідно статистики, близько 35% людей пенсійного віку продовжують працювати та не збираються залишати своє робоче місце. Зазвичай це пов’язано з низьким рівнем соціальних гарантій, через які пенсіонери просто вимушені працювати і надалі.
Зрозуміло, що роботодавець переважно віддає перевагу працівнику з досвідом. Але щороку вищі навчальні заклади та професійно- технічні училища випускають молодих дипломованих спеціалістів, які в такій ситуації не можуть реалізувати своє право на працю. Також в Україні не існує такого закону, який би забороняв пенсіонерам працювати, тому будь-яка установа не має права звільняти працівника лише тому, що останній досяг пенсійного віку.
О. С. Реус вважає, що ринок праці сам по собі не створює гарантій здійснення права на працю, а особливо для молоді, яка з об’єктивних причин не здатна на рівні конкурувати з досвідченими працівниками [6, с. 1].
Важливою проблемою зайнятості молоді часто є відсутність «нещодавнього» досвіду роботи. Молоді спеціалісти опиняються у такій ситуації, коли їх не беруть на роботу, оскільки вони не мають дос
віду. З іншого боку, вони не можуть набути досвіду, оскільки ніколи не працювали.
Через нестабільність українського ринку праці, недостатньої кількості робочих місць, невідповідності та недієвості законів України велика частка молодих людей все частіше виїжджає за кордон у надії вже там успішно реалізувати своє право на працю. В результаті цього наша держава втрачає національні кваліфіковані кадри. Це істотно уповільнює темпи науково-технічного прогресу нашої держави.
Окремої уваги заслуговує проблема працевлаштування молоді в сільській місцевості. Саме сільська молодь є менш активною та успішною щодо пошуку роботи, переважно через наявність слабку конкурен- тоздатність, непідготовленість до процесу пошуку місця працевлаштування, має низький рівень обізнаності щодо можливостей ринку праці, інституцій, до яких можна звернутись за допомогою щодо пошуку роботи.
Отже, на нашу думку, щоб вирішити деякі з перелічених проблем необхідно:
^ підвищити роль держави у вирішенні проблеми зайнятості молоді;
^ проводити періодичний і якісний моніторинг ринку праці з метою прогнозування попиту на робочу силу молоді;
^ розробити закони щодо підвищення соціальних гарантій пенсіонерам, які в подальшому будуть звільняти робочі місця на користь молодих працівників;
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
115
У сприяння навчальнимизакладами актуалізації освіти, особливо у сільській місцевості;
У удосконалення законів,які законодавчо закріплять і захистять відносини між підприємствами та освітніми закладами.
Таким чином, проблема працевлаштування молоді на сьогодні є надзвичайно актуальною і потребує з боку держави особливої уваги, додаткового фінансування, розробкинових стратегічних схем подолання
Література1. Конституція України, - К.
безробіття. Цю проблему необхідно вирішувати в найближчий час, щоб зменшити відтік національних кваліфікованих кадрів за кордон. Звичайно, такі зміни можливі лише як складова частина цілої системи реформ, що займе достатньо великий проміжок часу для досягнення економічної стабільності держави, покращення соціального захисту та появі нових робочих місць.
19962. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвит
ку молоді в Україні’У/Відомості Верховної Ради,- 1993, - № 163. Кодекс законів про працю України.- К., 20114. Ярошенко О. М. Проблеми та перспективи правового регулювання
зайнятості та праці молоді / О. М. Ярошенко // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - №4. - С. 205-213.
5. Закон “Про забезпечення молоді , яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з надання дотації роботодавцю” //Відомості Верховної Ради,- 2004, - № 47
6. Реус О. С. Правове регулювання трудової діяльності неповнолітніхв Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: за спеціальністю 12.00.05 - трудове право, право соціального забезпечення / О.С. Реус; Національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2003.-19с.
7.
Миславський І. В., учень 10 класу Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 162
Харківської міської ради Харківської області ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ В УМОВАХ СПРОЩЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ
Постановка проблеми:Спрощення податкової систе
ми є дуже складним процесом для якісного проведення якого необхідно ґрунтовно переробити існуюче податкове законодавство. Подолання усіх недоліків та колізій Податкового Кодексу є дуже важливим, тому що від податкової політики у сфері
спрощення податкової системи залежить економічний та соціальний розвиток України в умовах ринкової економіки. Адже головним інструментом, який застосовує держава для регулювання економічних відносин є податок. Метою цього дослідження є визначення суті спрощення податкової системи та виді
116ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
лення основних недоліків Податкового Кодексу, які необхідно виправити.
Питання спрощення податкової системи досліджувалося вченими: К. О. Андрієнко, Т. І. Єфименко, Л. В. Кузик, О. В. Музиченко, О. Я. Мельник, Л. І. Радул, В. І. Ревун. К.О. Андрієнко Зазначила, що в умовах сучасної економічної ситуації необхідно вдосконалювати податкову політику, визначила її проблеми та шляхи вдосконалення [1]. Л. В. Кузик надав визначення терміну податкової політики, визначив напрями її формування [4]. Л. І. Радул проаналізував основні фактори, що справляли вплив на становлення податкової системи України, визначив сучасний стан податкової системи [7]. Т. І. Єфименко вказав основні напрями модернізації податкової системи [2]. О. В. Музиченко, та О. Я. Мельник дослідили тенденції розвитку провідний європейських країн [5]. І. В. Ревун розглянув шляхи модернізації податкової системи на практиці [8]. Але комплексного дослідження основних недоліків Податкового Кодексу у сфері спрощення податкової системи ще не зроблено.
На початку визначимося із термінами. Так, багато науковців вважають, що податкова система - це сукупність усіх загальнодержавних та місцевих податків і зборів, а також усіх суспільних відносин, що вникають у процесі справляння податків і зборів, суспільних відносин у сфері податкового законодавства, суспільні відносини у сфері формування контролюючих органів, суспільні відносини, які виникають у процесі притягнення працівників контролюючих органі до юридичної
відповідальності [2, с. 10-11]. Отже, спрощуючи податкову систему, ми маємо спрощувати процес справляння податків і зборів, реформувати контролюючи органи відповідно до європейських стандартів, реформувати передбачені Податковим Кодексом податки і збори, вносити зміни до самого Податкового Кодексу.
Розпочнемо із системи податкова і зборів. Зараз в Україні існує 18 загальнодержавних [6, ст. 8] і 5 місцевих [6, ст. 9] податків і зборів. Але ця система занадто велика, громадяни сплачують забагато платежів. Які це викликає проблеми? По- перше, це розвиток тіньової економіки, недоотримання коштів державою, розвиток корупції з боку контролюючих органів. Але зменшуючи кількість податків не повинні забувати про право соціального забезпечення. Так з Державного Бюджету, який поповнюється з податків та зборів, фінансується армія, виплачуються пенсії, стипендії, зарплати. Тому, зменшуючи кількість податків, ми зменшуємо розмір цих виплат. Яким чином це виправити? Розглянемо досвіт Швеції, країни яка має одну з найбільш досконалих податкових систем. Податкова система Швеції складається лише з 6 податків та зборів: ПДВ, податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, акцизний податок, податок на майно, соціальний внесок. Але грошей находить до бюджету набагато більше ніж в Україні. Це пов’язано з тим, що при формуванні податкової системи Швеції враховувалися основні характеристики податку: ставка податку, база оподаткування, об’єкт оподаткування. До того ж на місцевому рівні
117ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
існують місцеві податки та збори, кошти з яких не надходять до Державного Бюджету Швеції, а витрачаються на здійснення місцевих проектів. Отже, застосувавши цей досвід на Україні, ми створимо більш досконалу податкову систему. Пропонуємо виключити більшість платежів з податкової системи. Залишимо лише кілька основних. Але ці платежі будуть вдало розробленні, тобто буде вдало обраний об’єкт оподаткування, чітко визначена база оподаткування, розрахована ставка податку. При цьому податкове навантаження (податковий тиск) на платника збережеться, але збільшиться ефективність справляння податків і зборів. Виключити з податкової системи необхідно ті платежі, які за своєї суттю не є податками і зборами. Виключаються усі платежі, які не підходять під визначення термінів податок і збір. Їх можна включити до спеціальних цвілевих фондів. Обсяг коштів, що надходитиме до Державного Бюджету України не зміниться.
Розглянемо спрощення податкового механізму. Податковий механізм - це процес справлянні податків і зборів. Його ефективне реформування полягає перш за все у спрощенні процесу подання декларацій, зменшені рівня бюрократизації контролюючих органів. Для цього необхідно розширити Податковий Кодекс, доповнивши його нормами процесуального права, які б краще встановлювали процес справляння податків і зборів, процесу складення і подання декларації.
Інша проблема - подолання недоліків податкового законодавства у сфері відповідальності працівників
контролюючих органів. До контролюючих органів належать державна податкова служба, та митні органи [6, ст. 41]. Відповідно до норм Податкового Кодексу працівники контролюючих органів притягуються до фінансовою, адміністративної, кримінальної відповідальності. Але механізм притягнення правопорушника до юридичної відповідальності читко не сформовано, через що працівники контролюючих органів почувають себе у безпеці і розвивається корупція. Ще однієї проблемою є наявність колізії між нормами Фінансового Права, що до фінансової відповідальності і статтею 61 Конституції України [3]. Так у Податковому Кодексі сказано, що існує два види стягнень за порушення податкового законодавства, а саме: штраф та пеня. Ці стягнення можуть застосовуватись одночасно і не залежно одне від одного. Тобто особу можуть притягнути і до сплати штрафу і до сплати пені за вчинення одного фінансового правопорушення. А в статті 61 Конституції України сказано, що ні хто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення. Отже, необхідно виправити цю жахливу колізію, а також чітко сформувати механізм притягнення працівників контролюючих органів до юридичної відповідальності.
Розглянемо інші істотні недоліки Податкового Законодавства, які необхідно виправити для ефективного спрощення податкової системи. Перш за все, головними недоліками є те, що в Податковому Кодексі наявні численні колізії. Під час його розробки кожен розділ розробляли
118ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
окремо, не узгоджуючи з розробкою інших розділів. Через це вийшов кодифікований акт, який складається з багатьох розділів, які не тільки не узгоджуються, а й можуть навіть заперечувати один одному за змістом. Через це кожного року доводиться редагувати Податковий Кодекс, випускаючи його нову редакцію. Але під час переробки Податкового Кодексу законодавець допускає одні й ті самі помилки, ліквідовуючи одні колізії він може випадково створити інші. Це створює велику проблему для платників податків і зборів, які вимушені постійно пристосовуватись до змін у Податковому Кодексі. Також, як що ми детально розглянемо структуру Податкового Кодексу, то побачимо, що порушена його цілісність. Порушений пандектний принцип побудови законодавства (кодифікований акт складається з загальної та особливої частини). В той час як у Податковому Кодексі існує кілька загальних, та кілька особливих частин, які чергуються
між собою. Це значно ускладнює тлумачення та розуміння Податкового Кодексу. У багатьох науковців викликає обурення зміст І розділу Податкового Кодексу. Цей розділ містить багато зайвих за змістом положень. Наприклад, стаття 14 Податкового Кодексу. Ця величезна за обсягом стаття включає у себе багато термінів, давати визначення яких не має сенсу. Наприклад термін «пиво». Розв’язати цих колізій, та видалення з Податкового Кодексу з зайвої інформації можливо лише у разі глибокої кардинальної переробки Податкового Кодексу.
Виходячи з цього дослідження, варто зазначити, що Податкове Законодавство на сьогодні має деякі недоліки, без виправлення яких не можна провести ефективні реформи у сфері податкової системи. Подальша наукова розробка цього питання надасть можливість виявити та виправити усі недоліки вітчизняного законодавства для якісної модернізації усіх частин податкової системи.
Література:1. Андрієнко К. О. Актуальні проблеми податкової політики. Режим дос
тупу : http://intkonf.org/andrienko-ko-aktualni-problemi-podatkovoyi-politiki/2. Єфименко Т. І. Основні напрямки трансформації податкової системи в
Україні // Фінанси України. - 2007. - № 9. - С. 10-11.3. Конституція України. - К.: «Центр учбової літератури», 2014. - 59 с.4. Кузик Л. В. Основні стратегічні цілі та завдання податкової політики у
сфері малого бізнесу // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - № 20.13. - 194-200.
5. Музиченко О. В., Мельник О. Я. Тенденції розвитку податкових систем країн-членів Європейського Союзу // Зовнішня торгівля. - 2007. - 136 с.
6. Податковий Кодекс України. - Х.: «Право», 2014. - 530 с.7. Радул Л. І. Проблеми реформування податкової системи України. Ре
жим доступу: http: //intkonf. org/radul -li-problemi-reformuvannya-podatkovoyi-sistemi-ukrayini
8. Ревун В. І. Про реформування й модернізацію податкової системи // Фінанси України. - 2007. - № 6. - С. 33.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
119
Ш с^сГ с^п іаМиславський І. В., учень 10 класу
Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 162 Харківської міської ради Харківської області
РОЗВИТОК ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ ПІСЛЯ СУДОВОЇ РЕФОРМИ ПІСЛЯ 1864 РОКУ
На сьогодні професія юриста є однією з найбільш популярних та потрібних у суспільстві. Через це люди, які хочуть опановувати юриспруденцію мають отримати ґрунтовну юридичну освіту. Саме тому постає питання стосовно необхідності постійного вдосконалення якості вищої юридичної освіти, для того щоб вітчизняні університети могли конкурувати з провідними вищими начальними закладами світу. Найкраще в цьому випадку застосовувати історичний досвід. Метою цього дослідження є виявлення змін, які відбулися в галузі освіти після Судової Реформи 1864 року, для подальшого застосування отриманої інформації.
Хоча ця тема є дуже цікавої, але на жаль в Україні вона не досліджена. Але в часи Російської Імперії дослідженню наслідків Судової Реформи у сфері юридичної освіти були присвяченні певні наукові дослідження. В.М. Гессен, В. Ф. Дерю- жинський, С. М. Кукранов, Г. О. Шершеневич опублікували наукові роботи, в яких дослідили зміни вищій юридичній освіті з різних сторін. В.М. Гессен зазначив основні позитивні моменти в існуючий тоді лекційній системі [1]. Г. О Шерше- невич визначив напрямки подальшого реформування викладання на юридичних факультетах [7]. В. Ф. Дерюжинський визначив основні не доопрацьовані моменти пореформе- ної вищої освіти [7]. С. М. Кукура-
нов розглянув практичної підготовки тогочасних юристів [3].
До Судової Реформи 1864 року юридичні професії не були шанованими у суспільстві, навіть навпаки. Неповага, відсутність довіри до представників юридичних професій пояснюється корумпованістю тогочасної судової системи. Як писав в 1884 році публіцист І. С. Аксаков, згадуючи тогочасний корумпований суд «При одном воспоминании о нем волосы встают дыбом, мороз дерет по коже!» [8, с. 146]. І лише після Судової Реформи юридичні професії почали набувати ваги і значення у суспільстві. Це пояснюється тим, що мільйони колишніх кріпосних селян стали вільними громадянами, отримали права і свободи. Тоді на хвилі натхнення багато молодих людей вирішили пов’язати своє життя з юриспруденцією. Адже тоді створювалися адвокатура, реформований суд, прокуратура, в державі з’явився величезний попит на юристів. У зв’язку з цим виникла необхідність корінних змін в системи вищої юридичної освіти, які дозволили вивести вітчизняну юридичну освіту на якісно новий рівень. Ці зміни створили підґрунтя для подальшого розвитку юриспруденції.
Щодо змін у юридичній освіті, вони були не менш значущими. Диплом випускника юридичного факультету відчиняв широкі двері для кар’єри. Молоді юристи ставали слідчими, адвокатами, прокурорами,
120ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
суддями, державними службовцями. Кількість студентів юридичних факультетів збільшилася з 1062 у 1866 році до 2719 у 1872 році. Кількість студентів-юристів продовжувала зростати, й згодом досягла 40% відсотків від загальної кількості студентів. Зростала кількість кафедр. Були створені кафедри «Історія слов’янських законодавств», «Історія російського права», «Історія найважливіших іноземних законодавств, найдревніших й нових». Також з’явилися нові предмети «Церковне законодавство», «Історія філософії права», «Політична економія й статистика». Кількість кафедр й предметів на юридичних факультетах збільшилася вдвічі, й досягла максимальної кількості - 324. студенти отримали можливість на протязі кількох років здобувати якісну теоретичну освіту [4, с. 323-325].
Цікаво розглянути життя студентів того часу. Чисельність студе- нтів-юристів постійно зростала. В деяких університетах вони складали більшість від загальної кількості студентів. На юридичних факультетах вчилися представники всіх станів: селяни, духівництво, дворянство, купецтво, іноземці. Університет відвідувала різноманітна публіка. Між студентами не було міцного зв’язку. Крім слухання лекцій студентів нічого не поєднувало. Студенти поділялися на своєкоштних (тих, що вчилися за свій рахунок) і казеннокоштних (тих, що навчалися за рахунок держави).
Навчальний рік починався 17 серпня й закінчувався 1 липня. Навчання велося за допомогою лекцій. Іноді лекції супроводжувалися репетиціями пройденого. Як що студент
отримував оцінку на цих репетиціях, вона приймалися до уваги на екзаменах. Позитивним явищем було заохочення студентів до заняття накою шляхом конкурсів на співшукання медалей. Кожного року факультети (в тому числі юридичні) проводили конкурси наукових робіт студентів. При цьому студент повинен був написати наукову роботу на конкретну тему запропоновану факультетом. Найкращі роботи нагороджувалися золотими або срібними медалями. На кожному курсі студенти писали як мінімум дві роботи з основних предметів. Після розгляду робіт спеціальним комітетом, найкращі роботи друкувалися у наукової збірці. Під час навчання студенти складали іспити. Іспити поділялися на вступні, курсові, прикінцеві. По завершені навчання студенти отримували диплом ІІ ступеню й звання дійсного студента. Але іноді була можливість закінчити навчання із званням кандидата юридичних наук й дипломом І ступеню [4, с. 46-60]. Для отримання диплому І ступеню студент повинен був мати відміні оцінки по більш ніж половині обов’язкових предметів, написати твір по одному із факультетських предметів, вміти вільно читати книги юридичного чи економічного змісту на англійській, німецькій, чи французькій мові [6, с. 6-7]. Крім цього особа, яка претендувала за звання кандидата мала не лише витримати іспити, а й захистити кандидатську дисертацію. На захист подавалися два примірника роботи (російською мовою, та латинню) рідко на одному курсі навчалися більше двох студентів, які могли отримати цей ступень. Як що їх було троє або більше - такий курс вважа-
121ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
вся примірним. Диплом І ступеню відкривав дуже широкі перспективи. Наприклад, давав можливість отримати більш високу посаду на державної службі [4, с. 46-60].
Після закінчення навчання найкращі студенти залишалися на кафедрі для приготування к професорському званню. Термін підготовки тривав два роки. За цей час вони повинні були написати магістерську роботу та скласти магістерській іспит. Часто їх відправляли закордон для кращої підготовки. Там вони стажувалися під керівництвом відомих вчених. Після написання наукової роботи молоді люди отримували звання магістра юридичних наук. Звання магістра давало можливість отримувати посади доцента, приват- доцента, екстраординарного професора. Потім можна було написати докторську дисертацію, й отримати звання доктора юридичних наук. Це давало можливість обіймати посаду ординарного професора [4, с. 46-60].
Хоча взагалі рівень практичної підготовки студентів залишав бажати кращого (юридична практика в університетах часто проходила лише на папері) існували семінари. Семінари - це дуже цікавий від практичної діяльності студентів. Вони організовувалися в межах лекційних годин відповідного курсу. Роботою семінарів керували один або кілька професорів чи приват-доцентів. Семінар міг мати власну бібліотеку,
необхідні навчальні посібники. Семінари організовувалися у зв’язку з викладанням факультетських предметів, у разі наявності відповідної можливості. Проведення семінарів давало можливість студентам закріплювати на практиці набуті знання. Участь студентів у семінарах була безкоштовною. У разі бажання студента у дипломі може бути відмічено його участь у семінарах. Але для цього була потрібна довідка від керівника (або керівників семінару). Кількість студентів, які могли брати участь у семінарах була обмеженою. У семінарах могли брати участь лише ті студенти, які мали достатній рівень знань, лише у разі згоди керівника семінару.
Але існували певні недоліки. Семінари були не обов’язковими й проводилися лише у межах можливостей факультетів і були не регулярними. Отже семінар був чудовим методом викладання. Він давав можливість покращити практичну підготовку студентів. Але через нерегулярність не можна було повноцінно використовувати його можливості [6, с. 2-6].
Проведення цього дослідження дозволило виокремити цінний історичний організації викладання на юридичних факультетах. У перспективі можна провести більш детальне вивчення цього питання для впровадження отриманого досвіду як підґрунтя майбутніх досліджень.
Література:1. Гессен В. М. О постановке преподавания на юридических факуль
тетах // Право. - 1901. - № 18. - С. 913-925.2. Дерюжинский В. Ф. Судебные деятели об университетской подго
товке молодых юристов // Журнал министерства юстиции. - 1902. - № 7. - Сентябрь - С. 219-236.
3. Кукуранов С. М. К вопросу о неподготовленности юристов // Пра-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
22
во. - 1903. - № 19. - С. 1372-1373.4. Мойсинович А. М. Влияние Судебной Реформы 1864 г. на развитие
юридического образования // Альманах современной науки и образования. - № 2(2). - 2007. - С. 323-325.
5. Пашечка П. В. Некоторые историко-правовые аспекты функционирования механизмов правовой защиты в уголовном судопроизводстве до судебной реформы 1864 года // Молодежь, наука и цивилизация. - В. 8. - Ч. 1. - Красноярск, 2005. - С. 144-149.
6. Правила о предметной системе преподавания и экзаменов на Юридическом Факультете Императорского Харьковского университета. - Х.: Университетская Типография, 1907. - 7 с.
7. Шершеневич Г. О желательной постановке высшего юридического образования // Право. - 1900. - № 4. - С. 205-217.
8. Юридичний факультет: нариси з історії / Гол. редактор А. О. Чер- вяцова. - Х.: ХНУ ім. Каразіна, 2005. - 76 с.
Мітін А. А., студент IV курсу Державного вищого навчального закладу
«Олександрійський політехнічний коледж» ДОСТУПНІСТЬ ПРАВОСУДДЯ ТА ГАРАНТІЇ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
У період становлення й розвитку в Україні правової держави, формування громадянського суспільства актуалізуються дослідження сутності судової влади. Доступність правосуддя є однією з передумов утвердження цієї гілки влади як повноцінного й самодостатнього механізму захисту прав і свобод людини. Актуальність теми зумовлена потребою гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами й необхідністю дослідження системи організаційно- правових гарантій принципу доступності правосуддя.
Розробка власного бачення проблеми доступності правосуддя ґрунтується на вивченні праць сучасних українських вчених, зокрема: Михайленко О. Про систему елементів доступності громадян до правосуддя// Вісн. Акад. прокуратури України. - 2007. - № 3. - С. 39-43; Овча-
ренко О.М. Гарантії доступності як принципу організації й діяльності судової влади // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ. - 2006. - Вип. 1. - С. 89-101; Сакари Н. Ю. Проблема доступності правосуддя в цивільних справах // Право України. -2004- №1.- С. 105-108.
Визначальним критерієм оцінки ефективності судової влади та правосуддя в правовій державі є доступність судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб. Конституція України у цьому відношенні в ч.1 ст. 55, ч.2 ст. 124 закріпила право на судовий захист як необмежене та невідчужува- не право. [1, с. 41]
Ратифікація Україною 17 липня 1997 р. Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, що закріпила право кожного при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов'язків на справед
123ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
ливий і відкритий розгляд протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (ч. 1 ст. 6 Конвенції), поставили проблему доступу громадян до правосуддя як особливо актуальну.
Активне вивчення проблеми доступності правосуддя розпочалося в межах всесвітнього руху «Доступ до правосуддя», який виник у Європі у 60-х рр. ХХст. з метою зробити судовий захист прав найбільш ефективним. Вона послідовно розглядалася вченими-процесуалістами у трьох основних напрямах, які за визначенням засновників руху М.Каппеллетгі та Б.Гарта отримали назву «хвилі»[2, с. 30].
В межах руху «Доступ до правосуддя» недоступність правосуддя пов'язувалися, по-перше, з перешкодами матеріального характеру, які не дають можливість бідним верствам населення звернутися за захистом своїх прав до суду (високі судові витрати, неможливість звернення за допомогою до адвоката тощо). Подруге, з відсутністю спеціальних процедур, які б давали можливість ефективно захищати права та інтереси не окремої особи, а певної групи, колективу. По-третє, зі складністю, дорожнечею судочинства та дуже повільним розглядом справ у судах, необхідністю введення спеціальних альтернативних процедур для вирішення певних категорій справ.
Поняття «доступність правосуддя» як таке не зустрічається ні в міжнародному, ні в національному законодавстві. Уперше воно було закріплено в резолюціях та рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи з питань забезпечення більш простого доступу громадян до ефек
тивного правосуддя, які були розроблені на підставі ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Європейський суд право на доступ до суду розуміє в такому значенні, що заінтересована особа повинна мати можливість домогтися розгляду своєї справи в суді і їй не повинні бути на заваді надмірні правові або організаційні перешкоди.
В українській правовій доктрині доступність правосуддя зору- міють здебільшого як право особи на судовий захист, яке не є привілеєм, а належить кожній людині, хоча й потребує удосконалення організаційно-правових та економічних гарантій. [3, с. 25].
До гарантій реалізації принципу доступності правосуддя слід віднести:
- організаційноправові:а) судоустрійні - територіальну
наближеність судів до населення; добір висококваліфікованих фахівців для виконання судової діяльності; належне забезпечення судів матеріа- льнотехнічною базою; раціональну організацію роботи апарату суду тощо;
б) судочинні — порядок порушення судового провадження; процедуру судового розгляду справи, що передбачає зменшення бюрократизму; спрощення процедури по нескладних справах; безперешкодну можливість реалізації процесуальних прав сторонами; розумні строки судового розгляду; можливість оскарження рішень суду; їх реальне виконання;
матеріальні (економічні):а) розумність судових витрат і
створення процесуального механіз-
124ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
0вЬб(*в№ГВШіІму відстрочення або часткового чи повного звільнення від оплати судових витрат на користь держави;
б) фінансування судової діяльності, що забезпечує її незалежність;
в) надання кваліфікованої юридичної допомоги на пільгових умовах вразливим верствам населення [4, с. 95].
Доступність правосуддя можна розглядати як певний стандарт, який відбиває вимоги справедливого та ефективного судового захисту, що конкретизуються в необмеженій судовій юрисдикції, належних судових процедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення будь- якої заінтересованої особи до суду.
Створення динамічного та ефективного та доступного правосуддя в Україні є передумовою стабілізації всієї державної системи та успішної інтеграції нашої держави в правове поле цивілізованих країн світу. [5, с. 105]
На підставі проведеного дослідження для забезпечення принципу доступності правосуддя пропонується детально проаналізувати реальну можливість доступу громадян до правосуддя та внести відповідні зміни в чинне законодавство, зокрема:
- впровадити більш широку внутрішю спеціалізацію суддів, у місцевих загальних судах утворити палати з розгляду цивільних, кримінальних, адміністративних справ;
- забезпечити стабільні зв’язки судової влади й суспільства: виділити при кожному суді відпові
дальну посадову особу апарату суду по зв’язках з громадськістю;
- вжити заходів спрямованих на зміцнення стабільності судової системи: розробити критерії ефективності судової системи; увести заборону на зміну структури судового устрою протягом певного періоду (10-20 років);
- вжити заходів щодо підвищення доступності механізмів перегляду судових рішень: наділити апеляційний суд правом виходити за межі скарги в кримінальному судочинстві, обмежити підстави касаційного перегляду рішень суду відповідно до складності справи та їїпринципового значення для розвитку судової практики;
- забезпечити дотримання судами “розумного” строку розгляду справ у місцевих судах: запровадити науково обґрунтовані нормативи навантаження суддів; прийом громадян мають здійснювати виключно уповноважені працівники апарату суду; впроваджувати новітні комп’ютерні технології в діловодство;
- розвивати систему альтернативного (несудовго)розв’язання правових конфліктів, зокрема третейського судочинства;
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
125
Література:1. Михайленко О. Про систему елементів доступності громадян до
правосуддя// Вісн. Акад. прокуратури України. - 2007. - № 3. - С. 39-432. Cappelletti М., G a г t h В. Access to Justice: Tlie Worldwide Movement
to Make Rights Effective: A General Report// Access to Justice. - Milan. - 1979. - vol. 1. - P. 21—54.
3. Бакірова І. Зміст конституційного права людини і громадянина на судовий захист // Право України. -2006- №12.- С. 23-28.
4. Овчаренко О.М. Г арантії доступності як принципу організації й діяльності судової влади // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ. - 2006. -Вип. 1.- С. 89-101;
5. Сакара Н. Проблема доступності правосуддя в цивільних справах // Право України. -2004- №1.- С.105-108.
Ніконова А.А. ,учениця 11 класу Балаклійської загальноосвітньої школи Т-ТТТ ступенів №4
Балаклійської районної ради Харківської області ПАТРОНАТ ЯК ФОРМА ВЛАШТУВАННЯ ДТТЕЙ-СИРТТ Т ДТТЕЙ,
ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКТВСЬКОГО ПТКЛУВАННЯ
На сучасному етапі в Україні відбувається процес реформування багатьох сфер життя суспільства. Наша країна прагне досягти міжнародних стандартів, що є важливою умовою євроінтеграції.
Перед українською державою постає багато проблем. І одна з них - сирітство. Складна соціально- економічна ситуація в країні позначається на житті всіх верств населення, але діти - найбільш вразлива категорія.
На мою думку, актуальність теми полягає в декількох аспектах.
По-перше, на кінець 2012 року в Україні чисельність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, становить 92865 [1].Проблема набула вже загальнонаціонального значення і потребує розв’язання. Необхідно зробити все, щоб діти якнайменше страждали від
негативних наслідків соціально- економічних проблем в країні.
По-друге, саме держава повинна забезпечити всі умови для розвитку дитини, щоб реалізувати положення ст.25 Конвенції ООН про права дитини: «Кожна дитина має право на піклування»[2] та ст.52 Конституції України - «утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу» [3].
Найкращим середовищем для розвитку дитини є саме сім’я. Система державних інтернатів, по суті, ізолює дитину від суспільства. А необхідно подбати про те, щоб кожна дитина виховувалася в сім’ї, що дасть змогу сформуватися тим якостям, які визначатимуть її як особистість.
Основна мета роботи - дослідити впровадження в Україні патронату.
126ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
Відповідно, для досягнення цієї мети, поставлені завдання: опрацювати та проаналізувати нормативно-правову базу та праці науковців щодо запровадження патронату; визначити переваги та недоліки патро- натної форми влаштування дітей; визначити перешкоди на шляху запровадження патронату.
Можливо саме невизначеність нормативно-правової бази та недостатнє розуміння самої суті патронату у суспільстві зумовили увагу до цієї теми науковців.
У науково - практичному коментарі до Сімейного кодексу України З.Ромовська приділяє увагу і патронату, визначаючи певні прогалини в законодавстві щодо його запро- вадження[4]. В іншій роботі автор зазначає, що патронат необхідно розвивати, «роздайте бажаючим по одній дитині, профінансуйте - і сиріт стане набагато менше» [5,с.476]. Т.Макійчук визначає, що застосування патронату є оптимальним в сучасних умовах, називає чинники, що стримують його запровадження [6]. Цікавою і змістовною є робота Булеци С. Б. та Лешанич Л. В. [7]. Науковці прослідковують питання піклування про дітей-сиріт ще з часів Київської Русі. Ю.Цирфа аналізує сучасний стан створення патро- натних сімей в Україні [8]. І в першу чергу звертає увагу на необхідність внести зміни в законодавство, щоб запровадження патронату стало більш поширеним. Л.Ф.Кривачук досліджує сімейні форми влаштування дітей у контексті державного управління [9].
Патронат є однією із форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу
вання. В тлумачному словнику визначається, що патронат - це «форма влаштування дітей, котрі втратили батьків і передаються на виховання в сім’ї громадян за договором, який укладається, як правило, між органом опіки та особою, що бере дитину на виховання. Патронатному вихователеві виплачується відповідна винагорода, а він зобов’язується утримувати дитину як члена своєї сім’ї » [10,с.189].
Батьківщиною сімейного патронату вважають Шотландію, де його застосовують ще з XIX століття [6]. І в Україні раніше подібна форма влаштування дітей-сиріт вже запроваджувалася [5,с.505].
Сьогодні Україна дотримується міжнародних документів у сфері захисту прав дитини. Україна в 1991 році ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, в ст.20 якої зазначається, що держава надає особливий захист і допомогу дітям, які «постійно або тимчасово позбавлені сімейного оточення» [2].
На виконання цих завдань в Сімейному Кодексі України ( далі СК ) передбачене запровадження різних форм влаштування дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Такими формами визначені: усиновлення, опіка та піклування, патронат, організація дитячих будинків сімейного типу та прийомних родин (розділ IV СК) [11].
Необхідно зазначити, що в Законах України та підзаконних нормативно-правових актах знайшли відображення всі форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування крім патронату [12,13,14].
127ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
На виконання Законів України було прийнято ряд Постанов Кабінету Міністрів [15,16,17,18]. І в жодній з них не відображена і не знаходить розвитку така форма виховання і утримання дітей як патронат.
Патронатна форма виховання закріплена в главі 20 СК України [11]. Хоча саме визначення поняття «патронат» та «патронатний вихователь» в документі відсутнє. Патронат виникає на основі договору, який укладається між органом опіки та піклування і патронатним вихователем. Ст. 252 СК не визначає якою повинна бути форма договору. Законодавством не встановлені вимоги і щодо особи патронатного вихователя. Суттєвим недоліком я вважаю відсутність у СК положень, які б визначали права дитини в родині патронатного вихователя. Цьому питанню взагалі не приділена увага.
Запровадження патронату в Україні розпочато в 2009 році. Фактично це відбувається за активної участі Міжнародної благодійної організації Партнерство «Кожній дитині». Станом на жовтень 2013 року в Україні функціонує 5 сімей патронатного типу у містах Київ, Біла Церква та Бровари.
Завдяки їх роботі із 36 дітей, що знаходилися під патронатом, жодна не потрапила до інтернатного закладу[19].
Поширеними в Україні є такі форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення, опіка та піклування, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. Саме ці форми найповніше відображені в нормативно-правових актах. Патро-
натна форма найменше врегульована в законодавстві.
Патронат має ряд особливих ознак: здійснюється на підставі договору; не належить до підстав створення сім’ї; дитина передається лише на виховання, тобто батьківських прав не виникає.
Патронатна форма виховання дає можливість не просто забезпечити потреби дитини в одязі, харчуванні, житлі, а й розвивати особистість дитини. Під час перебування дитини в патронатних сім’ях проводиться робота з її біологічною родиною і дитина може повернутися в належне сімейне середовище. Патронат є гнучкішою формою в порівнянні з іншими. Дитині не обов’язково мати статус сироти. Особливо це важливо у відношенні дітей, яких залишають у пологових будинках. Таку дитину не можна всиновити поки не владнати всі формальності щодо відмови. А таким діткам потрібен особливий догляд та увага.
Але на шляху впровадження патронату існує ряд перешкод. Широко ця форма не застосовується бо існує ряд суттєвих прогалин в законодавстві. І оскільки глави 20-1 і 202 СК прописані краще то вони можуть взагалі витіснити інститут патронату [11].
Відсутність фінансування також стримує розвиток патронату. В місцевих бюджетах не передбачені видатки на підтримку такої форми виховання.
Висловлюють свої застереження і психологи. Вони вважають, що негативно може позначатися на дитині зміна дорослих навколо неї. Також існують думки про те, що
128ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
можливість влаштовувати дітей в родини патронатних вихователів може привести до невмотивованого втручання в справи сім’ї і розлучення дітей з батьками.
ЛітератураІ.Держстат України.- [Електронний ресурс].-Режим доступу:
http://www.ukrstat.gov.ua.2 Конвенція про права дитини. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
http : //www. zakon.rada.gov.ua.3. Конституція України [ текст]: ( відповідає офіційному текстові): - К.: «
Центр учбової літератури », 2013. - 60 с.4. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково - практичний коме
нтар. - К.: Видавничий дім « Ін Юре», 2006.- 568 с.5. Ромовська З.В. Українське сімейне право: підручник [ для студентів
вищих навчальних закладів]. - К.: Правова єдність, 2009. - 500 с.6. Макійчук Т. Патронат як одна з форм сучасного підходу до розв’язання
проблем улаштування дітей, що залишилися без піклування батьків // Віче. - 2009.- №4. - С.24-26. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http : //www.viche.info/i ournal.
7. Булеца С.Б., Лешанич Л.В. Періодизація розвитку патронату // Вісник ЗНУ.-2012.-№4(І).-С.69-73.- [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.
8. Цирфа Ю. Догляд за дітьми, позбавленими батьківського піклуван- ня:альтернативні практики // Віче. - 2013. - №13. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http : //www. viche. info/j ournal.
9. Кривачук Л.Ф. Сімейні форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування // Теорія та практика державного управління. - Вип.3(34).-С.1-7.-[ Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.
10. Юридичні терміни. Тлумачний словник / В.Г.Гончаренко, П.П.Андрушко, Т.П.Базова та ін..; за ред. В.Г.Гончаренка. - К.: Либідь, 2004. - 320 с.
11 . Сімейний кодекс України [ текст] чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 20.09.2013 р.: ( відповідає офіційному текстові): - К.: «Центр учбової літератури», 2013. - 80 с.
12 . Закон України « Про державну допомогу сім’ям з дітьми ». - [ Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.
13 . Закон України «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
14 . Закон України «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні». - [ Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
Тож потрібно дуже відповідально підходити до впровадження патронату, ліквідувати всі недоліки та врахувати всі переваги.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
129
15 . Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу».-[ Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.
16 . Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про прийомну сім’ю ». - [ Електронний ресурс]. - Режим доступу: http : //www. zakon.rada.gov.ua.
17. Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам- вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом « гроші ходять за дитиною»». - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http : //www. zakon. rada. gov.ua.
18. Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей ». - [ Електронний ресурс]. - Режим доступу: http : //www. zakon.rada.gov.ua.
19. Партнерство «Кожній дитині». - [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.p4ec.org.u
Новак Ю. І. учень 10 Б класу Нетішинської ЗОШ №4 І-ІІІ ступенів
ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА, ФІЛОСОФІЯ ПРАВА
Мені скоро виповниться 16 років, і я отримаю паспорт громадянина України з набуттям відповідно прав, обов'язків і відповідальності за свої вчинки та порушення законів.
Ознайомлення починаю з Конституції України.
Мета такого ознайомлення необхідність орієнтуватися в законах, та користуватися ними у житті, по можливості, без юристів, але, коли життя надає можливість впевнитися у щирості тих простих та зрозумілих норм, написаних ніби не тільки для юристів, то приходить почуття розгубленості.
На мій погляд, Конституція в редакції 1996 року, закон прямої дії, - це, на разі, лише красиві побажання, вона не працює, але нам жити по
цій Конституції і як скористатися на ділі правами Конституції?
З іншого боку, на разі, викликає сумнів щодо безапеляційних претензій держави на безумовне виконання громадянами законів буква в букву. Тобто, чи має право держава вимагати від мене виконання усіх обов'язків громадянина, коли вона не спромоглася за 23 роки забезпечити умови реалізації жодного свого зобов'язання по гарантуванню найголовніших прав людини: на житло, на безоплатну медицину, на безоплатну освіту, роботу, тощо?
Але за цей же період державою успішно створені інститути, які неодмінно реагують на порушення громадянином законів, обмежують його свободу і в подальшому утри-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
130
мують громадян в нелюдських умовах позбавлення волі.
Ось головний прикрий результат розвитку держави і права на Україні за 23 роки.
Можна досліджувати європейську історію та теорію держави і права з часів Древньої Г реції та Древнього Риму. Саме Рим дав нам в користування чудове слово ^шїіїіа» - «справедливість». Саме римляни визначили на всі часи, що справедливість може досягатися лише правдою, тому в суді ми мусимо казати лише правду.
Існує 10 теорій походження держави та права. В цих теоріях простежується перевага прав держави, як найбільшої цінності, а права людини в цих теоріях на підпорядкованому місці, коли справедливість для людини, як основна умова гармонії соціальних відносин не обов'язкова умова. Закон держави існує замість справедливості, який громадянин повинен виконувати, а якщо ні, то настає неодмінне покарання.
Можна порівнювати одну теорію з іншою ,але таке заняття для юридичних естетів. Практичного значення таке порівняння у ситуації малокерованого нагромадження законодавчих документів, яке створене в історії незалежної Україні, воно, на мій погляд не має.
Після страшних порушень прав людини під час Другої Світової війни, у 1945 році Організація Об'єднаних Націй прийняла Декларацію прав людини і громадянина. З тих пір європейське право повернулося в сторону прав людини і з цим мусять дотепер рахуватися усі цивілізовані правові системи європейських держав. Найвищим досягненням цієї
установки вищої ї цінності та унікальності кожного людського життя явилася відміна смертної кари для людини як юридичної норми у Європі, тому що ніхто не має права лишати людини життя, тим більше, що бувають випадки судових помилок.
У світі існують і інші системи права, основані на відмінних від європейських не завжди цивілізованих естетичних традиціях (мусульманське право, іудейське тощо).
Але, на мою думку, європейське післявоєнне право, на разі, є вищим цивілізаційним досягненням людства у сфері юстиції, з якої Україна повинна брати приклад.
«Держава і право з'явилось там і тоді, де і коли суспільство розділилося на класи з протилежними інтересами, конфлікту між якими неспроможна була врегулювати організація влади первісного суспільст- ва.»[ 4,4]
Тобто ця сентенція має на увазі наявність права, як інструменту улагодження конфліктів в державі, набір певних норм поведінки, які унеможливлюють утворення конфліктів.
Але коли береш будь-яку галузь соціальних взаємовідносин у нашому українському суспільстві (наприклад, житлово-комунальне господарство, медицина, освіта) то створені закони саме обумовлюють конфлікти, що і доводять дві соціальні революції ,що сталися за останні 10років.
«Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки, які встановлюються, гарантуються і оберігаються
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
131
державою з метою регулювання суспільних відносин»[ 4,9].
На прикладі однієї проблеми проілюструю, що за 23 роки створена не система однозначно зрозумілих правил поведінки, а хаотичне нагромадження законів, постанов, в яких і юристи не завжди можуть розібратися, а рядовому громадянину гарантоване попадання у юридичну халепу з дорого вартісними а, нерідко, і трагічними наслідками.
Найяскравіший приклад.Конституція, статтею 49 де
кларує право громадянина на охорону здоров'я, медичну допомогу». У державних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно» [1,17].
Але через 2 місяці після прийняття Конституції 1996 року приймається, ніби в насмішку над Конституцією, Постанова Кабінету Міністрів №1138 від 17.09.96[2,1-4], на якій практично основується уся платна медицина України. І хоча Постанова дозволяє брати платню з клієнта лише у 4х вузьких випадках, усі державні лікарські установи країни розповсюдили застосування цієї Постанови на всі види послуг.
Вищенаведена юридична колізія (протиріччя) по безоплатній медицині в Україні не розв'язана дотепер.
Навіть Президент країни, гарант Конституції розводить лише руками, бо Міністерство охорони здоров'я нібито не має коштів і змушене так чинити, а ми рядові громадяни маємо з розумінням до цього ставитися.
Таке відношення держави до виконання свого обов'язку - створення рівних стартових умов для ре
алізації можливостей громадян створює соціальну бомбу уповільненої дії, яку ми можемо називати ще революцією.
Але може скластися думка, що це безвихідь? Ні, не безвихідь.
Вихід для громадянина, на мій погляд, - активна життєва позиція.
Держава і державні органи, це не одне і те ж. А от на особовий склад цих державних органів громадяни можуть впливати через вимагання дотримуватися цими органами єдності права та моралі в реальній поведінці чиновників, виконування в повній мірі своїх обов'язків, поваги до громадян. Протидія свавіллю та беззаконню це той чинник, яким ми можемо користуватися, щоб норми Конституції діяли, а Постанова про яку згадувалося вище, діяла лише в тих випадках, які в ній прописані.
Між іншим, фундаментальною правовою європейською нормою є чітке дотримування відповідальними виконавцями прописаних норм та стандартів.
Якісним продуктом (послугою) є лише той чи та, які виконані буква в букву без будь-яких відхилень по прописаній нормі. Навіть продукти (послуги), виконані з поліпшенням норми є невідповідностями серйозного класу, бо вимагають додаткових затрат на перевірку цих поліпшень. І нам, українцям до цього потрібно йти, та розуміти цю глибоку філософію.
У нашому випадку, чому, крім Верховної Ради, яка має безперечне право на законодавчу ініціативу, Кабінет Міністрів також не випускає закони ,які погано узгоджуються з Конституцією? Такого ніде більш у світі немає.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
132
иииивиРиГиІши
Хто дозволив розповсюдити Постанову на всю систему охорони здоров'я?
Крім того, держава має бути щирою у своїх зобов'язаннях, щоб зберігати довіру до себе. Якщо держава не в змозі забезпечити безплатну медицину( а у світі є держави, де ці норми справді реалізовані), то тоді має бути прийняте уточнення в Конституцію, що «медична допомога надається безкоштовно лише в ургентних (термінових) випадках», як це є практично у реальному житті.
Гра у мовчанку з громадянами по цьому питанню більше як 20 років поспіль ні до чого хорошого привести не може.
Виходом по проблемі, що розглядається, у більшості європейських країнах є страхова медицина, яка крім фінансових питань оплати за медичні послуги усіх рівнів складності вирішує питання профілактики здоров я та приділення уваги кожного громадянина своєму здоров'ю, що є також однією із сторін моделі поведінки європейської людини.
І ,звичайно, Проект закону про захист прав пацієнтів №1132, зареєстрований ще 06.12.2007 року потрібно приймати Верховною Радою.
В проекті закону усі підходи витримані в дусі європейських цінностей.
«Права пацієнта - є похідними, невід ємними від загальних прав людини»[ 5, 1]
В проекті є докладні умови гарантування прав пацієнта.
У ньому приведений чіткий поділ наслідків від порушення представниками держави принципів
справедливості у відношенні до пацієнтів.
Чітко наведені стандарти медичної допомоги: необхідна, медична послуга, сервісна послуга. Тобто громадянин має можливість самостійно розібратися, коли він має платити, а коли-ні.
У проекті Закону вперше гарантується право пацієнта на свободу від дискримінації. А у нас вона наявна, бо всі громадяни поділяються на тих, хто може заплатити і хто ні, з відповідним ставленням до нього з боку медичних працівників.
Гарантується право пацієнта на якісну і безпечну медичну допомогу, де зараз є великі проблеми, коли, як правило, лише трагічні наслідки стають доступними показниками якості роботи лікарів.
Право пацієнтів на доступність необхідної медичної допомоги, яке розвиває проблему дискримінації пацієнтів.
І, нарешті прописаний чітко потрібний ефективний державний та громадський контроль за дотриманням прав пацієнтів і відповідальність за порушення цих прав.
Але я, попри усе вищезгадане, люблю і пишаюся своєю країною, свідомий її унікальності і маю бути свідомий її законів.
А з іншого боку прекрасно розумію, скільки молоді навіть мого віку попадають у скрутне юридичне становище, тому що в ній не все так правильно, як би цього хотілося. І попадають вони зокрема у це становище і тому що юриспруденція у нас дуже складна і заплутана.
Тобто, на мою думку, на разі, існує дуже велика проблема в системі права України.
133ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
«Система права-історично створена, об’єктивно зумовлена внутрішня структура права, що полягає в єдності та узгодженості юридичних норм, зосереджених в галузях, підгалузях та інститутах».[4,18]
Тобто, систематизація законодавства вимагає вирішення проблеми єдиного системного адміністратора в державі, а вони, в Верховній Раді для законів Верховної Ради, для Кабінету Міністрів, для Постанов Кабінету Міністрів тощо.
Може єдиний державний адміністратор і є, але робота його по впорядкуванню усіх рівнів законодавчої діяльності не простежується.
Для того, щоб бути повноцінним членом громадянського суспільства правовідносини держави і
Література.1. Конституція України.2. Постанова Кабінету Міністрів України №1138 від 17.09.96.3. Навчально- методичний посібник№1 «Основи теорії держави і пра
ва».4. Бартак М.В.Основи права(кишеньковий довідничок),Тернопіль
АСТОН 2011.5. Проект закону про захист прав пацієнтів №1132 від 06.12 2007.
громадянина мають, на мою думку, бути відрегульовані в бік однозначності їх трактувань.
А я, громадянин Держави Україна, маю у своїх діях зберігати баланс можливостей суб'єктивного права, тобто:
- діяти відповідно до своїх розумних бажань;
- наполегливо, але тактовно вимагати певних дій від відповідальних державних структур;
- Звертатися (за необхідності) до компетентних органів чи посадових осіб за захистом своїх прав;
- користуватися результатами своїх зусиль.
Очкусь Д. О., учениця 9 класу СЗШ І-Ш ступенів №51 імені Івана Франка
з поглибленим вивченням англійської мови м. Львова ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВА НА ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ: ІСТОРИЧНИЙ
АСПЕКТ ТА ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ.
Актуальність обраної теми обумовлена трансформаційними процесами, що відбуваються в Україні на шляху до демократизації суспільства, а саме підняттям на якісно новий рівень прав людини і громадянина внаслідок Революції Гідності, обрання вектором зовнішньої політики України євроінтеграції. Завданням роботи є визначення гли
бинних засад виникнення прав людини, а саме права на людську гідність, через призму історичної та філософської думки VI ст. до н. е. - XX ст. н. е., та аналіз сучасного стану закріплення прав людини у міжнародно-правових актах та українському національному законодавстві.
Однією з найважливіших ознак демократичного характеру дер
134ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
жавної влади є повага до людської гідності, її прав та людини як найвищої цінності. Охорона і захист особи, її гідності , прав і свобод є першочерговим завданням правової та соціальної держави. Що ж таке людська гідність та чи можна вважати її окремим правом людини в спектрі загальновизнаних прав?
Людська гідність як соціальна цінність передусім ґрунтується на моралі. Моральна регуляція поведінки людини здійснюється через систему моральних норм і оцінок, які орієнтують людину на певні зразки поведінки і в той же час обмежують її певними рамками. Отже, гідність людини породжує певний якісний рівень відносин особи і суспільства, визнання людини вищою його цінністю, що, в свою чергу, потребує визнання певних прав людини. Завдяки правам людини індивід зберігає свою особистість і неповторність, здатний до оцінки суспільства, себе в ньому, а також сприйняття і прийняття оцінки суспільства про себе, свої здібності, світогляд, суспільне значення, якості. Особливо близьким до категорії гідності є честь. Тобто, якщо при суб’єктивному підході самооцінку індивіда варто ототожнювати з гідністю, то саме честь слід вважати оцінкою з боку оточуючих. Поряд з тим права людини - це сукупність головних соціальних можливостей, що природно виникають у певних умовах життя суспільства. Право не породжує ці можливості, а лише фіксує те, що може забезпечити суспільство. Тому права людини, що закріплені законом, стають правами громадянина [2, с. 14-19;16, с. 24]. Водночас варто наголосити, що основними принципами інституту
прав людини є загальність та формальна рівність можливостей щодо всіх суб’єктів; невідчужуваність таких можливостей; природність таких прав. А детермінуючим фактором походження прав людини є суспільні відносини, в процесі розвитку яких формується уявлення про винятковість і цінність людського життя. Саме існування прав людини виступає показником рівня розвитку суспільства і є наслідком розвитку суспільних відносин [9, с. 1 -9; 7, с. 1219].
Еволюцію кристалізації поняття людської гідності можна накласти на схему періодизації історії. Таким чином фактором перетікання історії виступатиме критерій поваги до людини, її прав, свободи, життя, самовизначення та самовираження, моральності, вирізнення людини з- поміж живого світу як самоцінності.
У період античності, розквіту філософської думки людина вважалася "мірою всіх існуючих речей, як вони існують" (Протагор), значимою залежно від свого статусу "хоча всі члени держави брати..., але, Бог, що виліпив Вас, в тих із Вас, хто здатний правити, домісив при народженні золото, і тому вони найбільш цінні, в помічників їх - срібло; залізо ж і мідь - в землеробів і різних ремісників" (Платон, Цицерон). Водночас гідність залежала і від особистих якостей суб’єкта "кожен хто не здатен контролювати себе, сам приречений бути під контролем інших і належати до раб ів . Люди ж стають такими, як вони є завдяки природі, звичаям і розуму" (Аристотель, Демосфен, Епікур). Таким чином, в античних філософів гідність людини усвідомлювалась з огляду на її пра-
135ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
0вЬб(*в№ГВШіІвосуб’єктність, можливість людини бути повноцінним членом громади залежно від соціального статусу. Помітний також перехід ідеї гідності від гідності роду, сім’ї до особистої гідності громадянина як публічної цінності і самоцінності [3, с. 24-30; 19, с. 74-78, 102-111, 165-174].
В період середньовіччя права людини тісно переплітались з оцінкою релігійно-моральних цінностей людини, рівності перейшла в площину духовної рівності перед Богом, але зовсім не обов’язково один перед одним. У творах Аврелія Августина та Томи Аквінського яскраво виражена ідея провіденціалізму в якій свобода, гідність, справедливість, кінцева мета й найвище благо для кожного - пізнання Бога. Для виокремлення прав людини і громадянина важливе значення мав розвиток міст з правом на самоврядування, виникнення людини нового типу - громадянин, який впливав на політичне та релігійне життя міста, брав участь в його обороні та благоустрої, відповідав строгим моральним вимогам [11, с. 210-123; 14, с. 17-30; 18, с. 30-36; 20].
Справжнім переломним моментом в інтерпретації прав людини стала епоха Нового часу і Ренесансу, основою якого був гуманізм з свободою вибору для людини, утвердженням права на задоволення своїх потреб, мірилом цінності людини дедалі більше ставали не стільки місце народження, скільки сама приналежність до людського роду: "гідність людини є річ відмінна від вартості, і полягає в здатності до того, гідним чого її вважають" (Т. Гоббс), "Люди за своєю природою всі вільні, рівні й незалежні, то нікого не можна виве
сти з цього стану й підкорити політичній владі іншого без його на те згоди" (Дж. Локк), "відмовитися від своєї свободи - означає, відмовитися від своєї людської гідності, від прав людини, навіть від обов’язків... такий підхід несумісний з людською природою" (Ж.-Ж.Руссо), "гідність абсолютна цінність, яка не допускає жодного еквівалента, а, отже, перевищує будь-яку ціну" (Е.Кант) [4, с.9-16; 19, с. 563-584]. Саме в цей час з’являються перше законодавче закріплення прав людини про недоторканість та свободу особи, рівність перед законом, право на власність, безпеку та опір гнобленню (Петиції про права в Англії, Акт про краще забезпечення свободи підданих, Білль про права, Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки [21], Прокламація про звільнення рабів в США, Декларація прав людини і громадянина у Франції [22].
На розвиток права людини на гідність та інші права у Новітній період визначальний вплив мали світові війни, гонка озброєнь, науково- технічна революція, перетворення суспільства в інформаційне, формування нових суспільних ідеалів демократії, культурного плюралізму, ринкової економіки, емансипаційні рухи, та, врешті, усвідомлення світовим суспільством наслідків та недопустимості силового принципу вирішення міжнародних питань та претензій [20; 12, с. 240-249]. Особливе значення в справі захисту прав людини має діяльність ООН, Ради Європи та Європейського суду з прав людини. Як наслідок цього відбулося закріплення прав людини в низці нормативно-правових актів в
136ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
галузі прав людини: Загальній Декларації прав людини (1948 р.), Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966 р., з 1976 втупив у дію в Україні), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966 р., з 1976 вступив у дію в Україні), Факультативному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р. з 1990 р. діє в Україні), Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948 р. вступила в дію для України 1955 р.), Міжнародній конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (1966 р., вступила в дію для України 1969 р.), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 р., ратифікована Україною 1996 р.), Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок (1979 р., вступила в дію для України 1981 р.), Конвенції про права дитини (1989 р. вступила в дію для України 1991 р.) та ін. [23].
Залежно від юридичної природи джерел міжнародного права, які фіксують права людини, їх поділяють на: а) загальнообов’язкові для всіх держав (заборона геноциду, рабства, застосування тортур); б) з різним ступенем обов’язковості( Загальна декларації прав людини); в) сформовані прецедентною практикою міжнародних правозахисних, передусім судових органів (Європейським судом з прав людини) [8, с. 27] . Звичною практикою для сучасності є існування численних спеціальних міжнародних організацій, які здійснюють моніторинг дотримання відповідних міжнародних документів, регіональних транснаціо
нальних правозахисних об’єднань та міжнародних неурядових організацій [10, с. 11-19]. Українська держава на шляху до демократичних перетворень ратифікувала більшість з цих документів, а також закріпила на найвищому рівні, в Конституції України, статті 3, принципи права на гідність та інші права людини і громадянина "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю" [24].
Однак, в Україні, як в молодій державі, існує потреба практичного врегулювання відповідностей міжнародних норм до дійсності в державі [13, с.19-26; 6, с. 9], визначення меж втручання держави в особисту сферу громадян, і, особливо, актуальна потреба налагодження правової просвіти молоді в якої присутня недооцінка значення прав людини в історії та сучасності [15, с. 17-23; 1, с. 3-9; 17, с. 48-57].
Усі ці правові акти включають в себе різні права людини і лише частково дослівно покликаються на інститут "людської гідності" та окреслюють риси суб’єкта якому притаманна гідність: 1) діє згідно з власною системою цінностей і переконань; 2) вміє захищати свою самобутність і індивідуальність, контролюючи свої емоції та агресію; 3) не піддається на маніпуляції задля матеріальної користі чи доступу до влади; 4) поводить себе достойно і розважливо. Поряд з цим жоден з міжнародних правових актів не містить загального визначення поняття "людська гідність", що зумовило б невиправдано звужене тлумачення, чітке ж визначення поняття могло б
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
137
розширити можливості використання прав людини [5, с. 38-40].
Висновки1. Право на людську гідніст ь є
основоположним для таких прав людини як право на життя, свободу, рівність усіх перед законом, вільне пересування, на свободу переконань незалежно від національної та регіональної специфіки, різних історичних, культурних та релігійних особливостей. І підноситься з-поміж прав людини до рівня принципу права.
2. Від Античності до Новітнього періоду інститут гідності еволюціонував від оцінки «гідності» людини залежно від її соціального та майнового статусу, походження до оцінки людини за її особисті якості, можливість приносити користь суспільству та максимально реалізовувати себе в ньому.
3. Важливого значення в умовах накопичення та удосконалення міжнародного законодавства прав людини є його адекватне і дієве пристосування (імплементація) до укра-
Список використаної літератури:1. Грищук О. Гідність людини: юридичні аспекти / О. Грищук // Віс
ник Львівського університету. Серія юридична. - 2002. - Випуск 37. - С. 14-19.2. Майданик О.О. Право на повагу гідності / О.О. Майданек // Юриди
чна енциклопедія: В 6Т.,Редкол.:Ю.С.Шемчушенко (гол.редкол.) та ін. - К.: «Укр. Енцикл.», 1998. - 768 с.
3. Добрянський С. Інститут прав людини: до характеристики вихідних засад / С. Добрянський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2002. - Випуск 37. - С. 1-9.
4. Добрянський С. Вихідні засади основоположних прав людини: сучасні інтерпретації / С. Добрянський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2010. - Випуск 51. - С. 12-21.
5. Грищук О. До історії розвитку ідеї людської гідності (VI ст. до н.е.- XIII ст. н.е.) / О. Грищук // Вісник Львівського університету. Серія юридична.- 2007. - Випуск 44. - С. 24-30.
6. Рассел Б. Історія західної філософії / Б. Рассел // Пер. З англ.. Ю.Лісняка, П. Таращука. - К.: Основи, 1995. - 759 с.
їнського національного законодавства.
4. В Україні необхідне врегулювання збалансованості права держави втручатися в приватну сферу людини, її права з потребою реального захисту громадського порядку.
5. Вивчення ґенези розвитку права людини на людську гідність дозволяє краще зрозуміти апріорність, невідчужуваність та природність прав людини на гідність та усвідомлення їх не лише як задекларованих прав, але й як реальних можливостей.
6. Права людини потребують ширшого та систематичного вивчення цього аспекту правової науки в системі освітніх закладів України.
7.Знання та застосування на практиці законних права людини на повагу до її гідності мають стати найвищою цінністю в демократичній Україні, особливо зважаючи на її курс вступу до Європейського Союзу.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
138
7. История государства и права зарубежных стран. Учебник для вузов. Ч.1. / Под ред. проф. Крашенинниковой Н.А и проф. Жидкова О. А.- М.: Издательство НОРМА, 1996. - 480 с.
8. Кульчицький В. С., Тищик Б. Й. Історія держави і права України / В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик. - Львів: Світ, 1996. - 296 с.
9. Рабінович С. Ціннісне обґрунтування прав людини в офіційній антропології католицизму: людська гідність / С. Рабінович // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2002. - Випуск 37. - С. 30-36.
10. Бадальянц Ю.С., Д.А. Ягофаров. Конкретно-історичний підхід допізнання прав людини: сутність і зміст. Права людини: навчальний посібник / Ю.С. Бадальянц, Д.А. Ягофаров. - Москва-Рязань: Видавництво «Повірений». - 2006. - 519 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: URL:http://pravolib.pp.ua/konkretno-istoricheskiv-podhod-poznanivu-prav-18429.html
11. Грищук О. До історії розвитку ідеї людської гідності (XII - ХІХст.) / О. Грищук // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2007. - Випуск 45. - С. 9-16.
12. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія [Електронний ресурс]. - Режим доступу:ШВ: http: //www.pravoznavec. com.ua/books/8/22/
13. Декларація прав людини і громадянина1789 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: URL:http: //www.zen. in.ua/novii chas/franc%D 1 %96va/deklarac%D 1 %96va-prav-lvudini-i- gromadvanina- 1789-r
14. История государства и права зарубежных стран. Учебник для вузов.Ч. 2. / Под ред. проф. Крашенинниковой Н.А и проф. Жидкова О. А.- М.: Издательство НОРМА, 1996. - 712 с.
15. Основні міжнародно-правові акти про права людини [Електронний ресурс]. - Режим доступу: URL: http://readbookz.com/book/166/5036.html
16. Добрянський С. До питання про становлення пан’європейської культури захисту прав людини / С. Добрянський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2013. - Випуск 57. - С. 25-35.
17. Добрянський С. Конституційно-правове забезпечення основоположних прав людини: можливість удосконалення / С. Добрянський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2011. - Випуск 54. - С. 11-19.
18. Конституція України: станом на 7 листопада 2014р. / Верховна Рада. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: URL:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
19. Косович В. Міжнародне право як засіб вдосконалення нормативно- правових актів України / В. Косович // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2011. - Випуск 54. - С. 16-28.
20. Грищук О. Принципи співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права щодо прав людини / О. Грищук // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2006. - Випуск 42. - С. 3-9.
21. Кундельська С. Європейська декларація прав людини і верховенство права в інформаційному суспільстві: спроба теоретичного аналіз /
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
139
С.Кундельська // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2007. - Випуск 45. - С. 17-23.
22. Бачинський Т. До питання про стан правової культури школярів- старшокласників та шляхи її покращення / Т. Бачинський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2011. - Випуск 52. - С. 3-9.
23. Омельчук І. Правосвідомість молоді в сфері прав і свобод людини / І. Омельчук // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2004. - Випуск 39. - С. 48-58.
24. Грищук О. Людська гідність у правових актах ООН / О. Грищук // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2004. - Випуск 39. - С. 3741.
Підлісна І. М., учениця 10 класу ТНВКмШкола-лщей №13 ”
ПІДМІНА ДИТИНИ, ЯК ЗЛОЧИН ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІТА ГІДНОСТІ ОСОБИ
Українська держава головним своїм пріоритетом,найвищою соціальною цінністю визнала людину,її життя і здоров’я ,честь і гід- ність,недоторканість і безпеку. Саме тому складовою концепції розвитку українського суспільства є сучасна державна політика захисту дитинства.
У суспільстві відбуваються різні злочини,які впливають на подальше життя самого злочинця та тих людей, які постраждали від беззаконня. На сьогоднішній день було багато випадків,щодо підміни немовлят. Деякі відбулись з необачності, а деякі з певно метою і корисливістю. Підміна дитини можлива тільки відносно грудних дітей, зазвичай новонароджених. Така ситуація можлива, коли у дитини не проявилися ще чітко індивідуально-визначені ознаки або батьки ще не встигли їх усвідомити. Місце вчинення злочину значення не має. Звичайно їм є пологовий будинок чи інше дитячий заклад, але може бути і вулиця, якщо дитина, скажімо, залишений в коля
сці на вулиці. Склад злочину формальний. Злочин вважається закінченим після вчинення фактичної підміни дитини.
Цей злочин несе за собою погані наслідки та кримінальну відповідальність. За статтею 148 підміна дитини карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, а підміна новонародженого, що мала місце через необережність, може потягти відповідальність за ст. 140 КК за наявності всіх інших ознак цього складу злочину. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він грубо порушує батьківські права громадян. Цей злочин позбавляє дітей їх законних бать- ків,опікунів і піклувальників та може вести за собою ненормальний розвиток й виховання дитини,а також заподіяння потерпілому іншої шкоди.
Зазвичай підміна дитини відбувається з певною ціллю. Мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, помста, зазд
140ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
рість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження знаходиться при смерті, в інтересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати останньої).
Є різні випадки таких ситуа- цій,які відбуваються здебільшого у пологових будинках,де не контролюється безпека,захист батьків та їхньої дитини, коли особи заінтересовані у підміні дітей,роблячи це для власних цілей. Замітити злочин інколи важко,тому важливо дотримуватись правилам та законам,щоб ухилитись від злочинів та їхніх наслідків.
За аналізами останніх досліджень і публікацій найпоширенішою ситуацією цього злочину являється підміна живих немовлят на мертвих за участі лікарів.
Розв’язання цієї проблеми полягає у зверненні до правоохоронних органів з метою зменшення таких злочинів проти волі,честі та гідності особи. Якщо залишати без покарання винних людей,то кількість порушень збільшиться і призведе до фатальних наслідків. Також,варто здійснювати перевірку даних медпрацівник пологового будинку,щоб пересвідчитись у їхній чесності.
Головний лікар-гінеколог Міністерства охорони здоров'я В'яче- слав Камінський не йме віри, що в нашій країні можуть викрадати чи продавати дітей. Але говорить, що аби у майбутніх мам не було сумнівів після пологів, просто необхідно завчасно підготуватися - потрібно знати, в якій клініці ви будете наро
джувати, прийти, познайомитись з персоналом тощо.
Ратифікувавши у 1991 році Конвенцію ООН про права дитини і проголосувавши за Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, Україна прийняла на себе міжнародно- правові зобов’язання по здійсненню міжнародних стандартів прав дитини, відповідно з якими вона повинна забезпечити добробут, охорону здоров’я, житло, освіту для кожної дитини без будь-якої дискримінації, а також забезпечити надійний захист від будь-яких форм насильства та експлуатації.
Перші кроки вже зроблено. У Конституції України значна увага приділена захисту сім’ї та закріплено права дітей у статтях 51,52. Розроблена Національна програма “ Діти України ”, в якій зазначається, що виконання, передбачених міжнародними актами, зобов’язань з питань захисту і розвитку дітей є важливим завданням соціально орієнтованої держави. Закон України “ Про охорону дитинства ”, прийнятий 26 квітня 2001 року, визначив загальнонаціональним пріоритетом забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист і всебічний розвиток.
За даними Г енпрокуратури, торік в Україні померло понад 6 тисяч дітей різного віку Троє пар батьків звернулися до ТСН Тиждень зі схожими здогадками та твердженнями, що їхніх новонароджених дітей підмінили у пологових будинках, а їм видали чужих мертвих немовлят. Такі випадки сталися на Закарпатті, Миколаївщині та Донеччині. Історії, що сталися з цими трьома
141ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
родинами, ніби написані під копірку: жадана вагітність без ускладнень, раптове проведення кесаревого розтину, незрозуміла смерть немовляти.І купа підозр - дитину підмінили. Однак, поки що діяльність держави щодо запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх не відповідає реаліям сьогодення, оскільки не забезпечує в повному обсязі захист прав дитини у відповідності до міжнародних положень та норм вітчизняного законодавства. Дослідженню питань правового регулювання суспільних відносин у сфері нормального розвитку неповнолітніх присвячені роботи Г.А. Алієва, І.П. Васильківської, В.В. Вітвіцької, Б.М. Ворника, О.М. Джужи, О.І Карпенко, С.Г. Киренка та інщих авторів.
За результатами досліджень можна зробити висновок проте, що з кожним разом кількість підмін дітей
Література: http://zakarpattva.net.ua/News/125965
зростає, через порушення й не дотримання норм та байдужості лю- дей,які відповідають за захист дітей та прав людини. Багато батьків страждає із за зухвальства злочин- ців,що позбавляють їх рідних дітей підмінивши на інші або ж втратою немовляти. Вони страждають мо- рально,а допомогти їм ніхто неспроможний. Діти страждають,втрачають рідних,їх позбавлять кращого май- бутнього,а головне майбутнього у колі люблячих та близьких їм людей.
Подальші розвідки у даному напрямі дозволять розкрити проблему зі злочинством,звернути увагу на людей ,які постраждали та розвинути вирішення проблем,щодо порушень у пологових будинках,щоб майбутнє дітей та їх батьків було безпечне.
-Do-pidminv-ditei-v-Uzhhorodskomu-roddomi-prvchetna-ranishe-zasudzhena-za-prodazh-nemovliat-osoba Запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх в Україні [Текст] : дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Левицька Людмила Василівна ; Академія держ. податкової служби України. - Ірпінь, 2003. - 229 арк. - арк. 188-205
Платонов А.А., учень 10 класу Херсонська спеціалізована школа І - ІІІ ступенів № 52
з поглибленим вивченням української мови СОЦІАЛЬНІ ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Основний Закон проголошує: "Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними".
Ідею природної рівності і свободи всіх людей обґрунтував софіст Алкідам. Йому належать такі відомі слова: "Божество створило всіх віль-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
142
ними, а природа нікого не створила рабом".
Конституційні права і свободи людини наділені верховенством, оскільки всі інші права і свободи повинні відповідати їм.
З проголошенням України незалежною державою право кожного на судовий захист стало одним із фундаментальних прав людини. Зокрема, статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
В сучасних умовах звернення до суду з відповідними позовами та заявами залишається найефективнішим шляхом поновлення порушених прав. Однак звичайні громадяни не завжди мають можливість в силу тих чи інших обставин самостійно відстоювати свої права в судовому порядку.
По-перше, громадянин повинен мати певний рівень правового виховання і правової культури, оскільки, на жаль, громадяни України не знають всіх своїх прав та не знають як захистити. По-друге, відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір" при зверненні до суду необхідно сплатити державне мито.
Отже через неспроможність більшості громадян сплатити державне мито та скористатися послугами адвоката конституційне право громадян на судовий захист залишається не реалізованим.
В даному випадку доречно згадати про одну із функцій органів прокуратури України - представництво інтересів громадян і держави в суді у випадках, передбачених законом. Ця функція визначена статтею 121 Конституції України.
Більш детально повноваження прокурора було визначено у статті 36-1 Закону України “Про прокуратуру” №1789-ХІІ від 05.11.1991, а саме: що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставами представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права, або реалізувати процесуальні повноваження. За наявності цих підстав прокурор має право:
- звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями),
- вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду;
- ініціювати перегляд судовихрішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;
- брати участь у розгляді справ.
Наведене свідчить, що представництво прокурором інтересів, особливо громадян в суді — це одна з важливих гарантій забезпечення захисту їх прав та інтересів, оскільки звернення до прокуратури є безкоштовним, там працюють висококваліфіковані спеціалісти з вищою юридичною освітою, а органи прокуратури звільнені від сплати державного мита при зверненні до суду.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
143
Законом України №5288- VI від 18.09.2012, який вступив у дію з 01.12.2012, до вказаної статті внесено зміни, якими обмежено підстави для можливого здійснення представництва прокурором інтересів громадян, а саме лише їх неспроможність через фізичний стан, недосяг- нення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів.
Якщо аналізувати статистичні дані, зокрема прокуратури Херсонської області, про такі обмеження свідчить і зниження кількості заявлених та задоволених судами позовів, які заявлялись органами прокуратури Херсонської області.
Таблиця 1
14.10.2014 Верховна Рада України прийняла новий Закон України «Про прокуратуру», який повністю вступає у дію з 01.07.2015, статтею 23 цього Закону визначено, що Прокурор за згодою особи здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина
Таблиця 2
Таблиця 3
Сума, на яку реально виконано судові
рішення на користь громадян...
2,6 3,8 4.5 1(6 0 ?
V V* V V* V*
України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа неспроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження внаслідок не- досягнення повноліття, недієздатності або обмеженої дієздатності, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси цієї особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Такі зміни у законодавстві обумовлено прийняттям Закону України «Про безоплатну правову допомогу» №3460-УІ від 02.06.2011. Статтями 13 та 14 цього Закону пе-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
44
редбачено надання громадянам безоплатної правової допомоги, а саме представництво їх інтересів у суді. Серед інших визначено, що таке право мають працездатні особи, якщо їх сукупний доход становить один прожитковий мінімум, а непрацездатні - два. Така допомога у розумінні вимог вказаного Закону є вторинною і надання її у повному обсязі розпочнеться лише з 01.01.2015.
Таблиця 4 Розмір прожиткового мінімуму на 2014 рік.
Таким чином, оскільки дієвого механізму надання безоплатної вторинної правової допомоги не створено, то питання залишається відкритим.
Проведене Міжнародним Фондом «Відродження» дослідження - “Рівень використання правових можливостей населенням України” показало, що:
більше 83% українців вважають, що право на справедливий суд — це привілеї заможних верств населення;
Список використаної літератури:1. Конституція України;2. Закон України «Про прокуратуру»3. Закон України «Про судовий збір»
■ 52% населення України не змогли отримати вчасну правову допомогу, в тому числі вторинну, через брак коштів;
■ більше 50% українців, які стикалися з правовими проблемами, навіть не намагалися відстоювати свої права, так як вважали, що їхні зусилля ні до чого не призведуть.
Сьогодні правова система України знаходиться в стані кардинальної реформи з метою побудови демократичної, соціальної та правової держави. Основним принципом такої побудови повинен стати принцип всебічного захисту прав і свобод людини. Реальне вирішення цієї проблеми можливе за умови якщо Закон України «Про безоплатну правову допомогу» запрацює саме на користь незахищених громадян, таких як особи - похилого віку, інваліди, малозабезпечені, неповнолітні, особливо якщо ці люди не мають родини, друзів, та навіть взагалі є безхатченками. Доречним є внесення змін до цього Закону з метою надання таким особам юридичних послуг за місцем їх проживання, без виклику особи до суду, кваліфіковане та добросовісне супроводження справи до досягнення кінцевого результату, тобто не лише забезпечення винесення судом позитивного рішення, а і контроль за його реальним виконанням, так як це на сьогодні здійснюється органами прокуратури України.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
45
4. Закон України «Про безоплатну юридичну допомогу»5. Закон України «Про Державний бюджет України на 2014» №719-
VII від 16.01.2014.6. Антологія світової філософії. - М.,1969. - Т. 1. - Ч. 1. - С. 321.7. Офіційні сайти Генеральної прокуратури України та прокуратури
Херсонської області8. http://stelmashchuk.info/ «Вторинна правова допомога»
Подоляка Т.О., учениця 10 класу Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 7 ПРИЧИНИ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ:
СУЧАСНІ РЕАЛІЇ
Проблема злочинності неповнолітніх є однією з найактуальніших в Україні. Це питання не є новим на сьогодні. Воно було предметом досліджень видатних правників та психологів, працівників правоохоронних органів і соціальних служб. Особливої уваги заслуговують дослідження таких вчених, як Александров Ю.А., Гаврилишин А.П., Грин- чак В.М., Джужа О.М., Лихолоб В.Г. Закалюк А. П. та інших.
Ми розглядаємо саме причини злочинів, суб’єктами яких є особи віком від 14 до 18 років (за чинним законодавством - неповнолітні).
У структурі злочинності переважають крадіжки приватного майна (46%); власності юридичних осіб (23%), грабежі (6%), розбійні напади (2%), зухвалі випадки хуліганства (5%), чимало вбивств, тілесних ушкоджень, зґвалтувань. Майже 10% злочинів, скоєних неповнолітніми, так чи інакше пов’язані з наркотиками.
Частка неповнолітніх злочинців серед загальної кількості виявлених становить близько 10%, жіноча злочинність неповнолітніх співвідноситься з чоловічою такого ж віку у пропорції 1:15, міська до сільської
— 3:1, молодшої вікової групи (1415 років) до старшої (16-17 років) — 1:3. Групова злочинність неповнолітніх становить 60-70%; 15% усіх злочинів скоюється у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння; 80% злочинів неповнолітні вчиняють поблизу місця проживання, навчання чи роботи. Наведені показники мають певні коливання за роками [1].
Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми загалом такі самі, що й зумовлюють злочинність дорослих. Це такі самі негативні явища і процеси, що відбуваються у суспільстві на макро- та мікрорівні. Але з урахуванням особи неповнолітнього вони мають певну специфіку, що пов’язана з особливостями соціально негативних потреб та інтересів неповнолітніх правопорушників.
Часто їхня поведінка залежить від сім’ї та навчальних закладів. На жаль, неналежне виховання дітей батьками, невиконання ними своїх безпосередніх обов’язків щодо дитини призводить до того, що вона залишається наодинці зі своїми проблемами. Якщо особа живе у небла- гополучній родині, то вона імітує дії батьків, вважаючи злочин за норма-
146ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
льне, типове явище. Ігнорування неповнолітнього може бути причиною протиправних антисоціальних діянь. Таким чином, підліток прагне привернути увагу до себе. Отже, сім’я — це перша соціальна структура, де дитина проводить більшу частину свого часу і значною мірою формується як особистість. Психологи вважають, що вже у п’ять років характер людини сформований принаймні на три чверті з урахуванням успадкованих моментів. Родина, де панує загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного, до дітей, оточуючих, образливі вирази на адресу близьких, биття дітей, жорстокість до них, демонстративна байдужість, зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму, зажерливості й зазвичай пияцтво одного чи обох батьків, досить часто розпадається. Усе зазначене призводить до того, що дитина почувається в сім’ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить власний негативний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих, тим самим висловлюючи помсту суспільству за своє занедбане дитинство. Така ситуація призводить до позбавлення батьківських прав за статтею 164 Сімейного кодексу України, діти стають соціальними сиротами. Якщо органи піклування не контролюють таких неповнолітніх, то підлітки вдаються до здобуття грошей злочинним шляхом [2, с. 120-124].
Також на осіб віком від 14 (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18 років (вік юридичного повноліття: ст. 1 Закону України “
Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні ” від 15 лютого 1993 р. у редакції від 23 березня 2000 р.) може впливати колектив [3]. Неповнолітній вдається до суспільно-небезпечних діянь з метою продемонструвати власну сміливість, здобути авторитет. У злочинних групах підліток забуває про те, що варто заробляти на життя чесною працею. Злочинна діяльність стає способом життя неповнолітнього.
Істотний вплив на формування особи неповнолітнього чинять середні навчальні заклади: загальноосвітні школи, професійні училища, технікуми. Проте, на жаль, окремі вчителі мають недостатній рівень культури і професійної підготовки. Вони не мають авторитету серед учнів, часто-густо перебувають під пресом вимог щодо добрих показників. Усе це породжує формалізм у роботі, відмову від індивідуального підходу. Доповнюють картину низька заробітна плата вчителів, відсутність бажання у частини учнів здобувати реальні знання. Багатьох школярів охопив бум збагачення, усі свої сили вони приділяють купівлі й продажу, мають потяг до легких заробітків, їх поведінка балансує на межі злочинної. Кумирами частини підлітків стають хитрі бізнесмени, які розбагатіли нечесними шляхами, і злочинці. При цьому успіх у житті, як правило, не пов’язується з необхідністю здобуття знань. Дивлячись на таких персонажів, підліток забуває про почуття відповідальності за вчинки [4].
Життя кожного неповнолітнього тісно пов’язане із засобами масової інформації та соціальними
147ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
мережами. Серіали про статеве життя, грабунки, вбивства впливають на психіку дитини. Не секрет, що неповнолітні є дуже вразливими та захоплюються негативними героями фільмів. Окремі групи у соціальних мережах формулюють хибне уявлення про злочини. Збільшується кількість зґвалтувань, грабунків, поширеним стає хуліганство.
Комп'ютерні «ігри-стрілялки» є причиною умисних вбивств та завдання тілесних ушкоджень. Неповнолітні поводять себе наче у віртуальному світі та у реальності повторюють те ж саме.
У статті 68 Конституції України зазначається, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності [5,с.20]. Якщо говорити про особливості злочинності неповнолітніх, то слід спочатку звернути увагу на те, як до цього явища відносяться самі підлітки. Відповідно до анонімного анкетування, проведеного серед учнів загальноосвітніх шкіл, 77% опитуваних впевнені, що хуліганство не може кваліфікуватися як злочин, а нецензурні висловлювання у громадських місцях половина підлітків навіть не вважає за правопорушення; 40% школярів не знають, що зберігання зброї (вогнепальної чи холодної) є злочином; 40% опитуваних вважають, що за викрадення майна (державного чи приватного) не передбачене покарання у вигляді позбавлення волі. Абсолютна більшість неповнолітніх (66%) вважають, що кримінальна відповідальність за тяжкі злочини ( розбій, грабіж, зґвалтування та інші ) настає лише з 16 чи навіть з 18 років. Таке ставлення формується через незнан
ня законодавства і кількість небезпечних діянь зростає [6, с.11-12].
Повністю зупинити підліткову злочинність неможливо, це утопічне завдання, однак держава має керуватися певними превентивними заходами, щоб зменшити кількість злочинів. Запобігання злочинності неповнолітніх має свою специфіку, обумовлену особливостями даного виду злочинності. Ці відмінні риси пов'язані, насамперед, з віком злочинців, який визначає соціально- психологічні особливості цієї категорії осіб та їх статус у суспільстві.
На мою думку, держава мусить мати законодавство, яке заборонятиме перегляд неповнолітніми жорстоких фільмів про кримінальну діяльність та подібних комп'ютерних ігор.
Важливим превентивним засобом є забезпечення правової освіти неповнолітніх. З 2001 року Указом Президента України була запроваджена Національна програма правової освіти населення, мета якої полягає у наданні правових знань насамперед молодому поколінню. Тому наша держава мусить приділяти значну увагу програмам подібного характеру. Правова література має формувати правильне уявлення про злочини та додержання законів.
Серед вчених висловлюється думка про необхідність встановлення віку кримінальної відповідальності з одинадцяти років. Проте, я вважаю це неефективним превентивним заходом, оскільки більшість дітей у цьому віці ще не можуть до кінця усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Кримінальні покарання можуть зруйнувати психіку, а
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
148
за таких осіб несуть відповідальність ве завдання для України. Дієва та батьки. своєчасна допомога врятує дитину
Таким чином, можна з упевне- від небажаних, а іноді й фатальних ністю сказати, що попередження кроків. злочинності неповнолітніх - важли-
Література:1. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій (Особлива частина) / Александров Ю.А., Гаврилишин А.П., Гринчак В.М., Джужа О.М., Лихолоб В.Г. — Київ, 2000. — 201 с.2. Поволоцька С. До питання про дослідження злочинності неповнолітніх //Право України. - 2002. - № 11. - С. 120-124.3. Закон України “ Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні ” від 15 лютого 1993 р. (у редакції від 23 березня 2000 р.). - Ки- їв.,2000.4. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. / Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. - Київ: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. - 712 с.5. Конституція України. - Харків,2013. - С. 20.6. Пащенко В.М. Особливості злочинності неповнолітніх // Проблеми протидії злочинності неповнолітніх: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (20-21 квітня 2006 року) / За заг. ред. д.ю.н., проф. В.П. Пєткова, к.ю.н. Цимбалюка М.М. - Кіровоград: Кіровоградський юридичний інститут ХНУВС, 2006.-С.11-12.
Полець В. Ю., учениця 11класу Вишнівська загальноосвітня школа Т-ТТТ ступенів № 4
РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИФІНАНСАМИ В УКРАЇНІ
Анотація. Розглянуто напрямки реформуванняуправління державними фінансами згідно з вимогами Євросоюзу на прикладі діяльності Рахункової палати України.
Ключові слова: державні фінанси, управління дердавними фінансами, фінансовий контроль, повноваження Рахункової палати.
Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день для України є актуальним питання підписання угоди про Асоціацію з Євросоюзом. Однією з вимог такого підписання є здійснення реформи системи управління державними фінансами, вклю
чаючи розширення повноважень Рахункової палати [6].
Метою статті є розкриття недоліків управління державними фінансами в Україні на прикладі неефективної діяльності Рахункової палати України.
Державні фінанси є найважливішим елементом фінансової системи держави. Через них держава впливає на економічний і соціальний розвиток країни загалом та окремих її регіонів і соціальних груп населення [3,с.229].
Наразі в Україні стволено близько декількох десятків тисяч орга
149ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
нів управління фінансами, які часто дублюють роботу один одного. Сьогодні в Україні склалася парадоксальна ситуація: Рахункова палата України єдиний у світі вищий орган фінансового контролю, який не має повноважень опікуватись контролем за формуванням дохідної частини бюджету.
Для контролю за виконанням законів України, постанов, прийнятих ВРУ, виконанням Державного бюджету України, перевірки законності й ефективності використання фінансових ресурсів Державного бюджету України, здійснення різних експертно-аналітичних оцінок створена і діє Рахункова палата.
Відповідно до законодавства Рахункова палата України: це постійно діючий орган контролю, що функціонує в Україні з 1997 року; створена Верховною Радою України і підзвітна їй; діє самостійно, незалежно відінших органів держеви; є юридичною особою; у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України «Про Рахункову палату», Бюджетним кодексом; фінансується з Державного бюджету України. Обсяг цих коштів щорічно встановлюється ВРУ і визначається у Державному бюджеті України окремим рядком [4,с. 122-124].
Згідно з Законом України «Про Рахункову палату України» до основних функцій Рахункової палати належать: контроль за доходами та видатками Державного бюджету України; визначення ефективності використання коштів Державного бюджету України органами державної виконавчої влади всіх рівнів, бюджетними та іншими установами; оперативний контроль за виконан
ням Державного бюджету України у поточному році; комплексна ревізія і тематичні перевірки окремих розділів і статей Державного бюджету України, позабюджетних фондів; контроль фінансово-господарської діяльності державних підприємств; контроль за ефективностю діяльності Національного банку України; аналіз порушень і відхилень в бюджетному процесі, підготовка пропозицій щодо ліквідації порушень, удосконалення бюджетного, фінансового, податкового і митного законодавства, підвищення рівня доходів до бюджетів усіх рівнів та покращення стану платіжної дисципліни; нормативне забезпечення діяльності органів державного фінансового контролю, перевірка і аналіз результатів їх діяльності, надання допомоги з питань змісту контролю; розробка стандартів проведення контрольно- ревізійних заходів і експертно- аналітичної діяльності та їх уніфікація; створення та ведення єдиної електронної інформаційної бази державного фінансового контролю; співробітництво з контрольними органами іноземних держав та міжнародними організаціями, укладенния з ними відповідних угод; надання консультативних послуг органами державного фінансового контролю з питань, що належать до їх компетенції [1, с.25-27].
За останні роки перевірки бюджетної сфери Рахунковою палатою носять переважно формальний характер, діяльність даного органу не завжди є ефективною, функції виконуються не в повному обсязі, хоча він має нібито чималі повноваження для активності як офіційний аудитор бюджетної сфери. Тому було прийн
150ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
ято рішення розширити повноваження шляхом внесення змін до статті 98 Конституції України.
Законопроект № 2049 від18.01.2013 р. про внесення змін до статті 98 КУ у парламент надійшов від імені Президента України на підставі рекомендацій, наданих з боку Євросоюзу в контексті підготовки до підписання Угоди про асоціацію. Якби даний законопроект був прийнятий, то були б чітко визначені повноваження і порядок діяльності Рахункової палати України.
Аналізуючи звіти Рахункової палати за 2009, 2010, 2011 роки можна зробити висновки про неефективне використання бюджетних коштів установами та організаціями, їх нецільове використання, і це при великих обсягах дефіциту бюджету ( у 2009 р. - 21,6 млрд. грн., у 2010 р. - 64,3 млрд. грн., у 2011 р. - 23,5 млрд. грн.). У 2010 році у порівнянні з 2009 роком сума виявлених порушень нераціонально використаних
бюджетних коштів зросла на 15,7 млрд. грн. У 2011 році в порівнянні до 2010 року кількість суми порушень зменшилась на 28,5 млрд. грн.[3]. Виходячи з даної ситуації, можна зробити висновки щодо напрямків зміни повноважень Рахункової палати, з метою забезпечення ефективності державного управління.
Аналізуючи все вище сказане, можна зробити наступні висновки:
- в сучасних умовах політичного й економічного розвитку держави незаконне, недоцільне, неефективне використання коштів є масовим явищем, яке породжує велику кількість інших недоліків, руйнує правове поле держави.
В умовах сучасного світу є потреба в прозорості, підзвітності та доброчесності у державному секторі. На мою думку, необхідним є запровадження розширених повноважень Рахункової палати, врахувавши вимоги ЄС.
Список використаних джелел1. Гуцаленко Л.В. Державний фінансовий контроль: навчальний посібник
- К.: Центр учбової літератури, 2009. - 424 с.2. Звіт Рахункової палати України за 2011 рік від 11.04.2011 №6-3.3. Федосов В.М. - Теорія фінансів: Підручник .- К.: 2010. - 576 с.4. Клець Л. Є. - Бюджетний менеджмент.- К.: 2007. - 640 с.5. Шрі’̂ ^^шрр.ощ.иа/Дзеркало тижня від 24.09.2013// «Рахункова па
лата: українська дійсність в європейських декораціях».
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
151
Н е Lese FerendaПуляєва А.П., учениця 10 класу Кіровоградський облкомплекс
(гімназія-інтернат-школа мистецтв) м. Олександрія РОДИНА ЯК ЗМЕНШЕНА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВИ
Сучасне правознавство, як наука, склалося за певних історичних умов. Для кожної держави існує впорядкована система норм та при- писів,свої звичаї та традиції. Моє дослідження спрямоване на вивчення системи сприйняття сучасних норм життя громадянами від 14 до17 років, а саме, на дослідження сучасних родинних стосунків. З результатів опитування можна зробити висновок щодо переважання в українській родині патріархату чи матріархату, розподілу обов'язків, економічних відносин тощо. Пропоную розглянути теорії створення держави так, як вони трактуються сучасним правознавством.
Юридичній науці відомо багато теорій виникнення держави. На певному етапі розвитку суспільства виникає потреба у його специфічній окремій організації. Упродовж тривалого часу люди жили, навіть не маючи уявлення про державу і право. Це було в епоху первісного суспільства. Для виникнення держави внаслідок розкладу первіснообщинного ладу існували певні передумови.
З розвитком суспільства висувались нові теорії, що виправдовувались світоглядом людини того часу.
Оскільки родина має державний устрій у зменшеному маштабі, необхідно розглянути домінування чоловічої та жіночої статей, взаємини між різними поколіннями.
Опитування проводилось анонімно. Кожне запитання можна трактувати, як показник переважання патріархату, матріархату чи договіроного типу держави. Для правдивості результатів, опитування проводилось лише в повних сім'ях.
Серед респондентів було 24 дівчинити 14 хлоців. Отримано такі результати: 54% респондентівсхвалюють патріархат, що ідентично формі їх сімейного устрою, відповідно 25.5% підтримують матріархат, 23.5% - рівноправ'я. Якщо розглядати відсоткове співвідношння відповідей,матріорхат схвалюють 24% дівчат та 27% хлопців. Основний дохід в родину приносять переважно чоловіки - 54% всіх випадків.Аналізуючи власні відповідіреспондентів, можна стверджувати, що 40% підлітків схвалюють рівноправ'я в родині. Лише в 2.6% родин переважає насильницький (завойовницький) тип держави. 83.5% респондентів вважають себе вільними у свободі дій.
Такі дані можнаохарактеризувати тезою: «Родина - це держава в зменшеному маштабі». Більшість молодих українців схиляється до патріархального типу держави, хоча спостерігається тенденція збільшення відповідальності жінки. Для більшості підлітків батьки є беззаперечним авторитетом, хоча на цю тему можна активно дискутувати. Чимало дітей страждають від недостачі спілкування. Усе це є наслід-
152ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
ком впливу традицій та звичаїв, сучасного ритму життя.
Підтримуючи зв'язок старшого та молодшого поколінь, можна
Таб.1
побудувати сильну демократичну державу, саме таку, якою ми хотіли б бачити Україну.
Питання Зміст (теорія держави)
Як ви вважаєте, хто в вашій родині головний? А нтропологічна
Чи є у вашій родині чіткий розподіл о б о в ’язків ? Антропологічна , договірна
Х то приносить основний д о х ід в родину? Історико -матеріалістична
Як у вашій родині виріш уються важливі питання? Договірна, завоювання
Чи є батьки для вас беззаперечним авторитетом? Договірна, завоюванняЧ иїх рис у ваш их батьків більше? Договірна
Чи вважаєте ви себе обм еж еним и в свободі дій? Договірна, завоюванняЧи мож ете ви щ ось змінити в сімейном у устрої і чи виходить це? Антропологічна , договірнаЧи враховуються ваші побажання під час вибору місць для відпочинку, інтер’єру вашого будинку, кімнати тощо?
А нтропологічна, договірна
Чи збирається ваша родина разом, щ об поговорити протягом дня? Договірна
Як у вашій родині заверш уються сварки? Завоювання
Х то з ваш их батьків проявляє більшу креативність у розв ’язанні нестандартних питань?
Статеве домінування
Н а вашу думку, хто в родині повинен бути головним? А нтропологічна, договірна
ПОСИЛАННЯ1. Теорії виникнення держави на сайті «Yurist-online.com»2. Основні теорії виникнення держави на сайті «www■kiev-
diplom.com»3. Теорії виникнення держави на сайті «Ukrkniga.org.ua»
ДОДАТОКЗразок анкетиЗазначте, будь ласка, вашу стать А) чоловіча Б) жіноча 1.Як ви вважаєте, хто в вашій родині головний?А) тато Б) мама в) визначити важко Г) власна відповідь( зазначте поруч)2.Чи є у вашій родині чіткий розподіл обов’язків ?А) так Б) ні3. Хто приносить основний дохід в родину?А) тато Б) мама в) визначити важко г) власна відповідь( зазначте поруч)4. Як у вашій родині вирішуються важливі питання?А) одноосібно Б) на сімейній нараді В)відповісти важко, оскільки я не беру участі в
процесі5.Чи є батьки для вас беззаперечним авторитетом?А) так Б)ніб.Чиїх рис у ваших батьків більше?А) друга Б)вчителя В) власна відповідь( зазначте поруч)7. Чи вважаєте ви себе обмеженими в свободі дій?А) так Б) ні В) інколи8. Чи можете ви щось змінити в сімейному устрої і чи виходить це?А) так Б) ні В) намагаюсь
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
153
9. Чи враховуються ваші побажання під час вибору місць для відпочинку, інтер’єру Вашого будинку, кімнати тощо?
А) так Б) ні В) інколи10.Чи збирається ваша родина разом, щоб поговорити протягом дня?А) так Б) ні В) інколи11. Як у вашій родині завершуються сварки?А) швидким примиренням Б)великим затишшям В) насиллям12. Хто з ваших батьків проявляє більшу креативність у розв’язанні нестандарт
них питань?А) тато Б) мама в) визначити важко г) власна відповідь( зазначте поруч)13. На вашу думку, хто в родині повинен бути головним?А) тато Б) мама в) визначити важко Г) власна відповідь( зазначте поруч)
Пученко А.С. ученица 11 класса Белозерской общеобразовательной школы 1-111 ст. №15
г.ДобропольяТРАДИЦИЯ РИМСКОГО ПРАВА
Римские юристы создали научную базу, которая заслуженно пользуется авторитетом со времен древности и по настоящее время. Это была первая в истории человечества юридическая наука с абстрактными нормами светского права. Наследие римских юристов продолжает активно использоваться в современном обществе. Римское право как опосредованно, так и непосредственно влияло и влияет на развитие законодательства и правовой науки. Его влияние прослеживается в различных отраслях права - от уголовного до гражданского. Терминология и основные принципы римского права содержатся в любой правовой системе мира.
Римское право является уникальным творением человечества и одним из высших достижений цивилизации. Система римского права базировалась на идеях естественного права, на принципах порядочности, справедливости и добропорядочности, что и объясняет ее совершенство.
Многократные попытки, в различные эпохи, возродить дух римского права, использовать его удачные решения и находки подтверждают его огромный потенциал. Право Римской империи стало прообразом для всех правовых систем Европы.
Римское право заимствовало от древних цивилизаций огромное количество идей, принципов и правовых норм. Но именно античная цивилизация дала возможность римскому праву выделиться в самостоятельный предмет, который и в современном мире не утратил своей актуальности.
Стоит отметить, что еще за 500 лет до н.э., правовые нормы организации гражданского общества были изложены в законах XII таблиц. Они формировались в течение тысячелетия и в конце концов приобрели вид совершенной системы права, создав множество понятий и категорий, которые использует и современная юриспруденция. Достаточно вспомнить такие универсальные понятия,
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
154
как "республика", "консульство", "сенат", "империя", "вето" или сентенции: "Дважды за одно и то же не отвечают", "Нет наказания, если нет преступления, предусмотренного законом " и др.
По вопросам римского права написано немало работ, однако тема далеко не исчерпана. Современность ставит новые задачи перед исследователями.
Новые подходы вовсе не опровергают выводов, сделанных учеными ранее. Современные украинские ученые опираются на работы Д.И.Азаревича, Ю.С.Гамбарова, М.Л.Дювернуа, К.К.Диновского, И.Г.Табапшикова и других. Их мысли и идеи развивают современные романисты, делая свои выводы, имеющие важное значение для современной науки. Однако в ряде случаев необходимо менять вектор научных исследований, все таки советская эпоха наложила свой отпечаток.
Система римского права, не будучи разработанной и установленной единовременно, а сложившаяся в ходе длительной традиции юридической практики и разработок юриспруденции, отличается от отраслевого (или иного) подразделения правовых систем современности.
Формирование и развитие римского права как целостной и единой правовой системы распадается на две самостоятельные — как по своим закономерностям, так и по своему значению для сложения принципов и институтов римского права — эпохи. Первая эпоха — это становление и развитие римского права в рамках государственности Древнего Рима и в связи с общей ан
тичной культурой (VIII в. до н.э.— V в.н.э.). Вторая эпоха — это восприятие исторической традиции римского права другими народами в рамках собственной государственности в интересах ли непосредственной юридической практики, в целях ли юридической науки и образования (с VI в. н.э. по настоящее время). Хотя именно на вторую эпоху приходится содержательный и формальный расцвет римского права, античное римское право, право Древнего Рима, принято квалифицировать как классическое римское право, представляющее образец догматической конструкции и понимания различных институтов.
Выдающийся римский юрист Ульпиан отмечал, что изучение права делится на две части: публичное и частное право. Он различал частное и публичное право в зависимости от того, чьей пользы оно прежде всего касается: общественной (государственной) или частной (отдельных лиц): «Публичное право - это то, что касается положения римского государства, частное - это то, что касается пользы отдельных лиц; существует полезное в общественном отношении и полезное в частном отношении» [1, с. 12].
Однако, кроме этого деления, римское право имеет свою внутреннюю структуру, обусловленную логикой взаимосвязи отдельных его норм, институтов и т.д. При этом исходим из сентенции другого выдающегося римского правоведа - Гая: «Все право, которым мы пользуемся, относится или к лицам, или к вещам (объектам), или к правовым действиям» [1, с. 14].
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
155
Ds Legs FsreîidaЦивилизационное значение
римского права состоит в том, что оно, воздействуя в течение длительного времени на формирование и развитие всех европейских правовых систем, стало важной составляющей мировой цивилизации.
Основным принципом римского права является утверждение, что государство есть результат установленной договорённости между гражданами государства в целях решения всех правовых вопросов согласно заранее принятым общим консенсусом правилам. Этот принцип римского права лёг в основу самой распространённой в современном мире формы власти — Республики.
Римское право рассматривает справедливость, выводимую из равноправия, как основной принцип правореализации. «Ius est ars boni et aequi» — гласит изречение Цельса- младшего, переводимое как «Право есть искусство (наука) доброго и равного», а не справедливого, вопреки расхожему мнению. (aequus, a, um — равный)[1, с. 13].
В Римской Республике существовала трёхэтапная законотворческая процедура. Правом законодательной инициативы обладал каждый магистрат. Законопрект вывешивался им на Римском форуме, где римляне могли ознакомиться с ним и обсудить его. Все предложения по изменению законопроекта могли быть переданы самому магистрату.
Только после этого народное собрание всеобщим голосованием принимало или отклоняло законопроект. Сенат, как исполнительный орган Рима, осуществлял проверку процедуры принятия, при отсутствии нарушений в процедуре
закон вступал в силу. Некоторое время эта процедура сохранялась и в Римской империи. Со временем законотворческая функция укрепилась в руках императора при некотором участии сената.
Закон в традициях римского права имел постоянную структуру и состоял из нескольких частей:
1. Рraescriptio — вводная часть, описывающая мотивы принятия, имя составившего закон магистрата и дату принятия.
2. Я^аНо — основная часть, содержащая функциональную часть закона.
3. БапсИо - санкции, указывающие ответственность за нарушение норм, установленных законом [2, с. 34].
Стоит отметить, что источники римского права - это формы правообразования, в которых объективируются и получают обязательную силу нормы права. На протяжении римской истории имели значение следующие виды источников права:
12. обычное право;2) закон;3) эдикты магистратов;4) деятельность римских юри
стов;5) кодексы римского права [3
с. 55].Исключительность римского
права еще и в том, что оно продолжило свою юридическую жизнь даже после распада и перерождения государства и народа, давшего ему первую жизнь. Это сформировало почти двухтысячелетний опыт правовой культуры, юридической практики и науки. За многие века римские и неримские юристы, оставаясь в рамках единых начал, разработали
156ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
и переосмыслили многие стороны правовой жизни общества, многие юридические проблемы и казусы.
Наконец, безотносительно к содержанию правовых принципов и институтов римскому праву в большинстве обязана своим происхождением современная терминология философии права и юридической практики. Многие понятия и термины современной правовой культуры представляют прямые заимствования: «республика», «конститу
ция», «мандат», «виндикация», «облигация» и т.д. И хотя смысл этих понятий бывает уже значительно отдален от своего первоисточника, изучение исторических сопоставлений оказывается небесполезным. И в этом отношении римское право оказывается частью познания уже вполне современной юридической практики и правовой культуры.
Список использованной литературы.1. Правознавство: Терміни. Афоризми. Прислів’я / Упор. П.М. Рабінович,
В.І. Ваксман. - Львів, 1995. - 94 с.2. Римское право. Омельченко О.А. 2-е изд., исправл. и доп. - М.: ТОН -
Остожье, 2000. — 208 с.3. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум,
2000. - 704 с.
Ростоцький В.В., студент 3 курсу Стрийського коледжу Львівського НАУ
КОРУПЦІЯ ЯК ГАЛЬМО СОЦІАЛЬНОГО ПРОГРЕСУ В УКРАЇНІ
Корупція є однією з найважливіших соціальних проблем сучасності. Нинішній стан корупції в Україні багато у чому зумовлений перехідним етапом, який і в інших країнах, що перебували в подібній ситуації, супроводжувався зростанням корупційних проявів. На думку американського соціолога Р. Мертона, подекуди протиправне діяння є нормальною реакцією людей на ненормальні умови існування. Мається на увазі, що інколи сама держава і соціальна система спонукають громадян до скоєння протиправних вчинків. Серед таких причин можна виокремити наступні:
- низька заробітна плата службовців, які виконують покладені на них обов'язки;- вкрай забюрократизована система прийняття рішень чи процедур вирішення справи;- вкорінені в масовій свідомості стереотипи не безкоштовного отримання тих чи інших послуг і підтримання на суспільному рівні думки про те, що за все необхідно платити;- низька загальна культура посадовців та слабка обізнаність громадян зі своїми правами;- закритість державних органів від впливу громадськості, відсутність реальних механізмів контролю за їх діяльністю;
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
157
иииивиРиГиІши
- існування економічних пільг, обумовлених урядовими рішеннями.[6]
За останні роки рівень корупції в Україні виріс і став однією з гострих проблем сучасності. Це негативне явище створює реальну загрозу безпеці, демократичному розвитку держави і суспільства, конституційному ладу, а саме: підриває авторитет країни, завдає шкоди демократичним засадам управління суспільством, функціонуванню державного апарату, обмежує конституційні права і свободи людини і громадянина, особливо пересічного громадянина, порушує принципи верховенства права, порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, управлінських структур приватного сектора, руйнує моральні та суспільні цінності; дискредитує державу на міжнародному рівні. [5]
Така ситуація вимагає максимальної концентрації зусиль всіх гілок влади та органів місцевого самоврядування, вжиття необхідних загальнодержавних заходів, спрямованих на вдосконалення різних галузей права.Корупція набула в державі системного характеру, створює реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку України. На міжнародному рівні Україна має репутацію достатньо корумпованої країни. Останнім часом організаційно-правові заходи щодо протидії корупції, її масштаби поки що залишаються значними. Проведення різних досліджень рівня корупції свідчить, що у свідомості громадян закріпилось уявлення про широке поширення корупції в усіх владних
структурах та на всіх управлінських рівнях. Згідно з результатами соціологічних опитувань Центру Разум- кова, населення оцінює рівень корупції в державі як масштабне явище. Більшість опитаних дотримується такої точки зору: „хабарі беруть, використовуючи службове становище, майже всі" - так вважають 12% опитаних; „багато хто" - 49%; „дехто" - 29%. Тільки 2% респондентів вважають, що „майже ніхто в країні не бере хабарів". Якщо говорити про різні сфери суспільного життя, то найбільше корупція поширена, як вважають опитані, в державній владі, судовій системі, політичних партіях, правоохоронних органах, органах прокуратури, медицині, вищій освіті, економічній сфері, місцевому самоврядуванні.Навіть для реалізації своїх законних прав громадяни України повинні вдаватися до коруп- ційних дій, давати хабара. За даними іншого соціологічного опитування Центру Разумкова, 60,5% кореспондентів знають про випадки, коли давали хабара для ухвалення законного рішення. 47,5% опитаних знають про випадки корупції для ухвалення незаконного рішення. [6]
Виходячи з цих підстав можна сказати, що корупція негативно може вплинути і на формування світогляду дітей. Ось наприклад: бувпроведений Всеукраїнський конкурс «Дитинство - територія безпеки», який проходив з 15 травня по 20 червня, взяли участь понад півтисячі дітей з 10 до 16 років з 20 областей України. Було представлено результати соціологічного дослідження та психологічного аналізу щодо ставлення дітей до корупції та можливості її подолання в Україні, яке
158ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
провели на основі матеріалу ознайомлення експертів із дитячими малюнками. Як розповіли організатори конкурсу, результати аналізу дитячих робіт засвідчують, що 48% малюнків присвячено корупції на рівні країни, зокрема, діти зображували корупцію в таких галузях, як освіта, ДАІ, правосуддя, медицина, армія тощо; в 40% робіт діти пов’язують поняття «безпеки» з символами, які символізують єдину Україну.[4]
Розпочинаючи цей проект ніхто не сподівався отримати такі результати. Вразила активність учасників та їх потреба у підвищенні обізнаності щодо шляхів спротиву корупції. Вразила свідомість дітей: їх нетерпимість до корупційних дій та не бажання миритися з «цінностями», які наразі панують у світі дорослих: жадібність, непрофесіо- налізм, безкультур'я. Дуже приємно, що роботи надходили від дітей з різних областей України, зокрема на диво активними були діти зі східних регіонів. Емоції, які виражені в малюнках, говорить про дуже високий стресовий вплив явища корупції на психіку дитини. Тому зараз повинні об’єднати зусилля державних органів та громадськості для боротьби з даним явищем. [4]Як свідчить міжнародний досвід, боротьба з корупцією досягає успіху лише за умови її комплексного характеру, наявності чітких пріоритетів, коли вона охоплює якнайбільше сфер життєдіяльності держави, ведеться постійно та перебуває в центрі уваги і влади, і громадськості.[3]
Чинники успішної протидії корупції вже давно відомі та випро- бовані міжнародною спільнотою. Це, насамперед, відкритість влади,
прозорість та зрозумілість процедур прийняття державних рішень, дієві механізми контролю за діяльністю державних органів з боку громадянського суспільства, свобода слова, свобода та незалежність засобів масової інформації. За умов масштабної корупції акцент робиться саме на усуненні причин, а не на боротьбі з конкретними проявами. Так для правових систем деяких розвинутих країн узагалі не характерно використання в законодавстві терміну «боротьба» - законодавці закладають в нормативно-правовому акті принципи попередження правопорушень, які стосуються певної сфери діяль- ності.[2]
У журналі “Право України” є багато різних дискусій з приводу подолання корупції. [9]
Корупція є неконтрольоване і не видиме, тому його можна прирівняти, скажімо, до крадіжки.
Чому ця проблема існує і чому ніхто і нічим не може її подолати?
Це питання ще не вирішено і невідомо коли вирішиться. [1]
На думку автора ця проблема полягає саме у: жадібності, ненажерливості, боротьбі за першість в плані майнового статусу. Це все можна подолати лише двома способами, так як для нашого несформованого громадянського суспільства і менталітету інших способів не існує.
1) Шляхом революції: викоріни- ти тих, хто корупцію створює і розвиває.Всім відомо, що коли знищують головного, то, ті хто під ним підкоряються і розбігаються. В нашому випадку „головні” - державні службовці на високих посадах. Звичайно цей метод суперечить правовій,
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
159
иииивиРиГиІши
демократичній державі, згідно Конституції України2) Шляхом еволюції: в такий метод просто потрібно чекати і розвивати культуру (громадянське суспільство) серед населення, щоб майбутні покоління не знали, що таке корупція. Цей метод є пасивним і потребує багато часу (якого в нас нема), щоб виправити становище.Основи передової національної ан- тикорупційної стратегії, розвиток якої необхідний в сьогоденні України.1. Сильна політична воля вищого
керівництва держави до боротьби з корупцією і сформована на її основі єдина державна політика в області боротьби з корупцією, яка б включала комплекс заходів державного, політичного, економічного, соціального і правового характеру. Ні законодавчі, ні адміністративні, ні будь-які інші заходи, що направлені на протидію корупції не можуть бути ефективними, якщо немає політичної волі на всіх рівнях влади.2. Організований соціальний контроль з боку громадянського суспільства за всією системою державного адміністрування (неодмінною умовою для цього є створення атмосфери прозорості) і забезпечена можливість порушення в цих рамках кримінального переслідування правопорушників. Важливу роль тут відіг
рають дійсно незалежні засоби масової інформації.3. Незалежність судової влади. Такий підхід всебічно ілюструє правоохоронна система Італії, США, Великобританії, Франції та інших країн.4. Жорстка підзвітність осіб, які на
ділені владними повноваженнями, перед реально незалежним органом, що здійснює моніторинг чистоти діяльності державних службовців, а також наділений повноваженнями по притягненню до відповідальності посадовців незалежно від їх місця в ієрархічній структурі влади. [2] Також, Верховна Рада України прийняла Закон України “про очищення влади”. Даним законом передбачені різні заходи, щоб подолати корупцію в Україні. Але це є перші кроки, щоб подолати корупцію.^]
Таким чином, можна сказати, що корупція це похідне явище, що походить від самого культурного розвитку держави. Корупцію ніхто не створює, вона сама породжується, так само як і культура. Внаслідок бачення в ній легкого вирішення питання в будь-якій сфері суспільного життя. Автор б сказав, що корупція - це ци- вілізаційний процес, так як, цивілізація це розвиток, внаслідок якого, люди винаходять нові речі і нові підходи для спрощення вирішення проблеми.
Література:1. .http://www.rusnauka.eom/8. ЫРЕ 2007/Ргауо/20977^ос,1іїт2. http://sd.net.ua/2012/03/09/mizhnarodnii-dosvid-protidivi-
korupciyi.html3. http: //novovoronzovka■i ust. ks ■ua/zapobi gannva-provavam-
koruptsivi/koruptsiva■-shlvahi-vivi-podolannva■html4. http://www.day.kiev.ua/uk/article/den-ukrayini/habamictvo-ochima-
ditev
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
160
5. http: //kremenchuk.i ust.gov.ua/info/264/6. http://brda.gov.ua/lastnews/1542-2013-10-14-09-33-587. ЗУ “про очищення влади”від 16.09.2014
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1682-188. Бачення ЗУ “про очищення влади” політичними діячами
http://goloskarpat.info/power/lvustratsiva-zakarpatski-divachi-pro-vlasne-bachen/9. Журнал “Право України”
https://vk.com/doc151381748_337383310?hash=97c5056b639187b9bb&dl=096943f fa5ec8d92e1
Сафонова А.О., учениця ІІІ курсу (11 класу) слов'яно-германської філології
Херсонського академічного ліцею імені О.В.Мішукова Херсонської міської ради при Херсонському державному університеті
ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ В ПОГЛЯДАХ НА ІСТОРІЮ ДЕРЖАВИ
У сучасній Україні та загалом у сучасному світі надзвичайно важливо знати та досліджувати історію становлення, побудови та структури сучасного державного устрою. Вивчення ж правових норм та філософії права дає змогу більш точніше сформувати та підкреслити значущість існування законів та права для суб’єкта та соціуму загалом.
Метою статті є бажання розібратися та внести деяку точність у розумінні побудови державного устрою та закону. Коротко, але точно з’ясувати, що ж насправді є держава та її права, з чого вона складається, які має у собі переваги. А особливо важливо донести історію та теорію держави та права, філософію права до підлітків, адже освічена молодь - успішна держава.
Формування нової правової реальності, поступове удосконалення її, звільнення від ідеологій минулого та його догм потребує глибокого осягнення, огляду моральноправового поля, системи цінностей та методів її дослідження. Особливі
стю сучасного етапу розвитку соціально-правової реальності є його перехідний характер. У драматичних зіткненнях різних суспільних сил шукають свого вирішення застарілі протиріччя, успадковані від минулого. Одночасно закладаються нові ци- вілізаційні основи майбутніх перетворень . Колишній тип правової реальності поступово змінюється на інший.
Держава і право існували не завжди. Про їх походження існує чимало теорій, всі вони по-різному трактують причини виникнення держави і права.
Візьмемо до уваги, наприклад, психологічну теорію. За цією теорією, яка з’являється у ХІХ столітті, причини виникнення держави криються у властивостях психіки людей. Суть цієї теорії в тому, що в людях закладена психологічна потреба жити в умовах організованого співтовариства, в умовах колективної взаємодії [1, с.21-22]. Як і кожна теорія психологічна має свою структуру. Багато людей поєднують ви-
161ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
0вЬб(*в№ГВШіІникнення теорії з особливим психологічним станом, настроєм людини, властивостями її емоційного та фізичного стану, інакше кажучи, існує думка, що людина просто не зможе вижити без суспільства, того середовища, в якому вона знаходилась та знаходиться, так побудовано її світосприйняття.
П сихологічна т еорія держ ави:
1) потреба більшості людей бути захищеними і підкорятися більш сильним;
2) потреб сильніших індивідуумів суспільства правити іншими людьми, тримати владу у своїх руках;
3) здатність сильніших індивідуумів психологічно впливати на маси і підпорядкувати їх своїй волі, без фізичного втручання змушувати людей робити те, що потрібно;
4) бажання окремих членів суспільства підкорятися суспільству і кинути йому виклик - чинити опір владі, здійснювати злочини;
5) необхідність приборкання порушників закону, злодіїв, тощо.
Чітко бачимо правила, за якими і будується держава, проте досі вчені сперечаються щодо достовірності, не тільки психологічної, а й будь-якої іншої теорії, тож маємо розглянути переваги і недоліки даної теорії.
П ереваги психологічної т еорії:
1. Почасти вона справедлива.2. Прагнення до спілкування,
домінування, підпорядкуваннядійсно властиві людській психіці і цілком могли вплинути на процес утворення держави.
Н едоліки психологічної т еорії:
1.Дана теорія не враховує інші чинники, завдяки яким виникла держава, а саме соціальні, економічні, політичні та ін. [2, с. 20-22].
За Зігмундом Фрейдом створення держави диктувалося необхідністю придушити агресивні потяги, які існували у людей патріархальної доби.
Габриєль Тард психологізував суспільні відносини, основними соціальними процесами вважав конфлікти, пристосування й наслідування, за допомогою якого індивід засвоює норми і правила поведінки.
Великою науковою подією не тільки в російській, але й у європейській літературі стало опублікування "Теорії права і держави в зв'язку з теорією моральності" 1907 р. У цій роботі оригінальну психологічну теорію права висунув Лев Йосипович Петражицький [5]. Джерелом держави, вважав родоначальник теорії Лев Йосипович, виступають емоції людини. Свою "емоційну теорію" протиставляв іншим психологічним трактуванням держави, що виходили з таких понять як свобода чи колективні переживання у свідомості індивідів.
Юрист зробить помилку, стверджував він, якщо стане відшукувати правовий феномен "десь у просторі над або між людьми, в" соціальному середовищі ", тим часом як цей феномен відбувається у нього самого, в голові, в його ж психіці, і тільки там ". Інтерпретація права з позиції психології індивіда, вважав Петражицький, дозволяє поставити юридичну науку на грунт достовірних знань, отриманих шляхом само
162ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
спостереження або спостережень за вчинками інших осіб [6]. Тобто, суть роздумів вченого полягає у тому, що заковувати теорію походження держави, права та соціуму загалом, у якісь рамки не є правильним,з точки зору юридичного пояснення, адже думки, помисли та емоції людини завжди різні, і ми ніколи на сто відсотків не зможемо дізнатися про їх достовірність чи навпаки. Емоції служать головним спонукальним елементом психіки, а це є головним відштовхуючим чинником людини до будь-якої доброї чи поганої дії. Петражицький розрізняв два види емоцій, що визначають відносини між людьми:
1. Моральні.Моральні емоції є однобічни
ми і зв'язаними з усвідомленням людиною свого обов'язку або боргу. Норми моралі - це внутрішні почуття людини. Якщо ми подаємо з почуття обов'язку милостиню, наводив приклад Петражицький, то у нас не виникає уявлень, що жебрак вправі вимагати якісь гроші.
2. Правові.Почуття обов'язку супрово
джується в них представленням про правові забов'язанням інших осіб, і навпаки. "Наше право є не що інше, як закріплений за нами, що належить нам - як наше добро - борг іншої особи". Правові емоції є двосторонніми, а виникаючі з них правові норми носять представницько- зобов'язуючий характер[6].
Лев Йосипович робив наголос на тому, що кожен має жити за тими правилами та правами, які у його голові. Він відкидав всі інші роками сформовані у суспільстві норми та права, як естетичні, так і моральні,
залишаючи тільки поклик емоцій, тобто людина має свої права, які може змінювати, порушувати або дотримуватися, за що не отримає жодного покарання, адже це і є справжнє суспільство. Теорія безмежно розширювали межі права у цьому розумінні.
"Переживання, які є в психіці лише одного індивіда і не зустрічають визнання з боку інших, не перестають бути правом". На цій підставі Петражицький припускав існування правових відносин з неживими предметами, тваринами і нереальними суб'єктами, такими, як бог чи диявол.
Також у свої наукових роботах та дослідах Петражицький пропонував виділяти декілька видів права, ніж сучасна йому юриспруденція:
1. Позитивне право2. Інтуїтивне правоСпіввідношення ж позитивно
го та інтуїтивного права проявляється, на думку автора, у трьох областях:
1) сфера дії виключно позитивного права,наприклад, в розпорядчої сфері держави;
2) внаслідок сфери дії виключно інтуїтивного виникла двосторонньої емоції зобов'язання по відношенню до іншої людини, які не були зафіксовані у жодній нормі;
3) сфера паралельного існування і дії обох видів права, сфера сім'ї.
Ставлячи питання про співвідношення позитивного та інтуїтивного права, Петражицький зазначав, що інтуїтивне право, якщо воно набуває масового поширення: стійкість-- обмежується, законодавство - знижується[7].
163ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
Справді, кожен з нас за своєю природою потребує захисту, підтримки, якихось способів застосування своїх емоцій. Кожен з нас має певні вподобання, роздуми щодо існування світу загалом. З’являється потреба в однодумцях, близьких по духу людях, а згодом і в створенні окремої території, на якій кожен міг би вільно висловлювати та поширювати свої думки. Звідси народжується держава.Див. додаток 1)
Теорія держави і права, яка входить до загальних юридичних наук, має свій предмет дослідження - це, безпосередньо, держава і право та прояви їх функціонування у різних об’єктивних та суб’єктивних правах[2, с.16].(Див. Додат ок 2)
Щодо філософії права, то можна сказати, що право не належить до тих предметів, які спостерігаються безпосередньо. У нього немає свого чіткого окресленого місця в оточуючому людину фізичному просторі . Усі здійснювані спроби побудувати його філософсько-теоретичну модель змушені опиратися на наявний духовно-практичний досвід, накопичений багатьма поколіннями. Він дає можливості будувати такі моделі. Але їхні основи повинні бути зовсім інші, не залежні від критеріїв почуттєвого сприйняття [3, с.11].
Філософія права намагається розібратися у суті створення закону, вона вміщує у собі правові феномени в найширший контекст культурно-історичних реалій і виявляє в них найюридичні смисли [3, с.13].
Філософія права вивчає те ідеальне, що сама людина хоче досягти, адже кожна держава прагне до миру та злагодженості у суспільстві. Тому
права повинні бути побудовані за загальнолюдськими моральними цінностями, досвідом минулого, тим, що передавалося із покоління в покоління, тим, що будує наш світ, та все, що нас оточує. Але з іншого боку, вона повинна спиратися на факти та сучасність, створювати та роз’яснювати закони сьогодення. Тобто, загалом поєднувати у собі все вище згадане.
Існує декілька основних функцій філософії права, які дають людині поняття про те, яке саме місце людина посідає у державі, які права має, та що вимагає філософія права від неї.
Функції філософії права:1. Пізнавальна функціяДозволяє суб’єктам направля
ти свої інтелектуальні зусилля на важливі загальнолюдські питання, проблеми, її сутнісні протиріччя. Спираючись на реальність, вибудовує філософські моделі правових феноменів, дає змогу зрозуміти їх, і інтерпретує їхні смисли відповідно до вихідних філософських посилок.
2. Методологічна функціяФілософія права займається
розробкою методів вивчення правової реальності. Цих методів досить багато і вони являють собою різні інструментальні засоби і способи добування відомостей про загальні основи, які визначають сутність права. Це дає сучасній юриспруденції тісно співпрацювати с поняттями філософського права, адже саме на цих поняттях будуються реальні державні закони.
3. Ціннісно-орієнтаційна функція
У сфері права зосереджено чимало цінностей, вироблених циві-
164ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
лізацією та історією її розвитку. Одне із завдань правової філософії полягає в тому, щоб вибудувати ієрархію цих цінностей, виявити серед них пріоритети і переконливо обґрунтувати логіку утвореної ієрархії.
4. Виховно-освітня функціяФілософія права перекладає
фундаментальні філософські проблеми на мову морально-правових понять , доводить взаємозв’язок універсальних істин буття з існуванням конкретної особистості в соціальному просторі правової реальності[3, с.21-23].
Тож, можемо зробити висновок, що держава і право перебувають у нерозривному зв’язку. В цьому поєднанні знаходять своє відо
браження питання як історичні, так і суспільні, як питання взаємовідносин між класами і соціальними групами, так і питання партійної боротьби між різними національностями та державами. Компанують у собі висновки минулого та перспективи майбутнього. Поєднують вже давно забуте з сучасністю.
Історія та теорія держави та права, філософія права синтезують у собі, те неподільне, що вибудовувалося довгі тисячоліття, складалося цеглина за цеглиною, те єдине, з чого все починалося і чим буде продовжуватися, без чого зараз не може існувати та конкурувати з іншими жодна держава.
Література:1. Пастухов В.П. , Пеньківський В.Ф., Подкоритова Л.М., Наум М.Ю,
Міщук М.О, Шатіло В.А. Основи правознавства-навчальний посібник.\ Пастухов В.П. - Київ:Алерта, 2005.- С. 21-22.
2. Теорія держави і права. Академічний курс -- Київ: Юрінком Інтер, 2006.-С.16, С.20-22.
3. Бачинін В.А., Журавський В.С. , Панов М.І. Філософія права. - Київ: Київ 2003.- С.11, С.13, С.21-23.
4. http://westudents.com.ua/glavy/60162-4-psihologchna-teorya-prava- leva-yosipovicha-petraj itskogo. html
5. http : //elbib.in. ua/psihologicheskaya-teoriya-prava. html6. http://ukrefs.com.ua/page.3J 88142-Psihologicheskaya-teoriya-prava-i-
gosudarstva-L-I-Petrazhicko go .html
ДОДАТКИ
Додат ок 1
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
165
Додат ок 2
Сінченко А. А., учениця 11 класу комунальний заклад «Навчально-виховне об’єднання
«Загальноосвітня школа-інтернат Т-ТТТ ступенів, ліцей «Сокіл», центр позашкільного виховання
Кіровоградської міської ради Кіровоградської області» ТЕНДЕНЦІЯ ОМОЛОДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ
ЯК МОРАЛЬНО-ПРАВОВА ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА
Злочинність неповнолітніх є складовою частиною злочинності взагалі, але й має свої специфічні особливості, що дозволяє розглядати її як самостійний об'єкт кримінологічного вивчення. Спостерігається тенденція «омолодження» злочинності неповнолітніх, підвищення кримінальної активності дітей молодших вікових груп. За 1990 -1996 роки кількість 14-15-літніх підлітків серед учасників злочинів збільшилася більш ніж на 50%, причому нерідко злочини скоюються неповнолітніми, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Відзначається зростання злочинів, скоєних не
повнолітніми як чоловічої, так і жіночої статі на ґрунті пияцтва, токсикоманії та наркоманії. Є тенденція омолодження «п'яної» злочинності. Кожен п'ятий злочин скоюється неповнолітніми у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. Підвищується питома вага заздалегідь підготовлених, витончених і технічно оснащених злочинів неповнолітніх. Як правило, такі злочини є груповими. Щорічно більша частина злочинів, які скоїли неповнолітні, це злочини у складі групи. Групи відрізняються великою мобільністю, що суттєво збільшує їх. У структурі злочинності неповнолітніх дві тре-
166ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
тини становлять корисливі та корисливо-насильницькі злочини, що вчиняються шляхом крадіжки, грабежу або розбою. Причому на відміну від подій 10-річної давності сьогодні зазначені злочини скоюються підлітками більш агресивно і жорстоко, темпи їх зростання залишаються високими і випереджають темпи приросту загальної злочинності неповнолітніх. У структурі злочинності неповнолітніх спостерігається істотне збільшення числа неповнолітніх, залучених до сфери організованої злочинності, що займаються здир- ництвом та шахрайством. У 1996 році понад 1,5 тис. неповнолітніх притягнуто до кримінальної відповідальності за участь в організованих злочинних формуваннях, зареєстровано понад 3 тис. випадків вчинення ними вимагань, 1 тис. шахрайств у відношенні приватної власності. Особливе місце в структурі злочинності неповнолітніх займає хуліганство. Переважна більшість неповнолітніх, засуджених за хуліганство, становлять особи, які вчинили злісне хуліганство, тобто хуліганські дії, які характеризуються особливою зухвалістю і цинізмом. Частка їх складає більше 60% при питомій вазі 67% у загальній кількості злочинів, скоєних неповнолітніми (мал. 1).
Мал. 1
З кримінологічної точки зору особливе значення має вивчення сімейного стану неповнолітніх злочинців. Це цілком зрозуміло, бо в сім'ї формуються соціально значущі якості особистості та властиві їй оціночні критерії.
Дослідження показують, що більше 2/3 неповнолітніх злочинців виховувалися в родинах, де постійно були присутні сварки, взаємні образи, пияцтво та розпуста. Кожного 8-10 рецидивіста, який встав на злочинний шлях у ранньому віці, у пияцтво та вчинення злочинів залучили батьки, старші брати, близькі родичі. Характерні особливості має і коло спілкування неповнолітніх правопорушників. В основнгому це ті, які вже відбували покарання, зловживають сппртними напоями, наркотиками.
Особливою є і проблема дозвілля. Вільного часу у неповнолітніх правопорушників в 2-3 рази більше, ніж у їхніх законослухняних однолітків. У той же час згідно з результатами окремих досліджень у міру збільшення вільного часу інтереси підлітків деформуються і набувають негативного відтінку. Більш того, чим більше вільного часу, тим вище ймовірність скоєння правопорушень. За даними тих же досліджень з числа підлітків, що мають
2-3 години вільного часу, на обліку в міліції - 18 %, 5-7 годин - 53 % ". Саме в дозвільній сфері підлітки роблять більшість злочинів. Однією зі специфічних причин злочинності
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
167
неповнолітніх на сучасному етапі життя суспільства є катастрофічне становище з організацією дозвілля дітей і підлітків за місцем проживання. Багато дитячих установ, організацій припинили своє існування, а приміщення, що належали їм, передані в оренду комерційним структурам.
Триває процес руйнування системи оздоровлення та літньої зайнятості. Багато оздоровчих таборів для дітей та підлітків закриті, а в решту діти з неповних малозабезпечених сімей не завжди можуть потрапити із-за високої вартості путівок.
Загострення проблем сімейного неблагополуччя на загальному тлі убогості і постійної потреби, моральна і соціальна деградація, яка відбувається в сім'ях, призводять до вкрай негативних наслідків. У цих сім'ях процвітає насильство по відношенню один до одного і до своїх дітей. І як прямий наслідок цього - стрімке зростання украй небезпечних насильницьких злочинів, скоєних підлітками і навіть дітьми. Жорстокість породжує жорстокість. Внаслідок ненормальної обстановки в сім'ї близько 50 тис. дітей щорічно йдуть з дому, 20 тис. залишають дитячі школи-інтернати із-за жорстокого поводження. Зростає кількість дитячих суїцидів. Йдучи від батьків, неповнолітні шукають підтримку в суспільстві собі подібних. Підлітків «захльостує» хвиля «дорослого» життя - секс, наркотики. У деяких країнах дані явища вважаються прямими причинами злочинності неповнолітніх.
До умов, що сприяють злочинній поведінці неповнолітніх, від
носяться і недоліки в діяльності органів, на які покладено боротьба з такою злочинністю. В даний час спостерігається фактична бездіяльність суспільно-державних структур, покликаних здійснювати виховну та профілактичну роботу з підлітками. Відсутні комісії у справах неповнолітніх, припинили існування багато громадських організацій, які проводили профілактичну роботу з дітьми та підлітками. Істотні недоліки є в діяльності правоохоронних органів, в тому числі й органів внутрішніх справ.
Дитяча злочинність зростає з кожним роком. Склалася загрозлива статистика злочинності неповнолітніх, котра у декілька разів перевищує темпи зростання злочинності дорослих. Кримінально активні підлітки стають резервом для дорослої та рецидивної злочинності (мал. 2)
Мал. 2
Зниження віку кримінальної відповідальності є неприпустимим. Це, насамперед, пов’язано з тим, що діти є майбутнім суспільства, найбільш уразливою його складовою, яка потребує підтримки та належного забезпечення їх фізичного, психічного та морального здоров’я й виховання. Забезпечити все це система
168ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
пенітенціарних установ України не спроможна. Про це свідчить той факт, що кількість підлітків, що вчинили злочин повторно, зростає.
На мій погляд, можуть бути такі шляхи вирішення проблеми:
навчання учнів навичкам вирішення конфліктів ненасильницьким шляхом за допомогою медіаторів (посередників) шляхом створення у навчальних закладах шкільних служб порозуміння, діяльність яких дозволяє формувати у школярів навички співпраці, будувати ефективну систему вирішення конфліктних ситуацій у закладі, забезпечувати психологічно здорове середовище в учнівському колективі. У школах, в яких активно діють програми медіації, кількість звернень до шкільної адміністрації з приводу конфліктів та кількість бійок серед учнів зменшуються на 80%, а кількість випадків тимчасового усунення школярів від навчання - на 75%.
проводити щоквартально превентивно-профілактичну роботу з
попередження дитячої злочинності, негативних звичок та проявів насильства й жорстокості; забезпечити виконання вимог ст.ст. 21, 22 Закону України “Про освіту” в частині стовідсоткового забезпечення працівниками психологічної служби навчальних закладів;
створити належні умови для забезпечення змістовного дозвілля та зайнятості дітей і учнівської молоді в позаурочний час шляхом створення умов для здобуття позашкільної освіти, розвитку мережі гуртків, спортивних секцій у навчальних закладах;
забезпечити систематичну профілактичну просвітницьку роботу в навчальних закладах з питань формування здорового способу життя, запобігання вживання наркотичних речовин дітьми, учнівською та студентською молоддю.
забезпечити роботу в навчальних закладах загальнодоступних гуртків, спортивних секцій, клубів і залучення до участі в них дітей.
Література:1. Яровий А. «Проблеми правового регулювання діяльності установ виконання покарання для неповнолітніх».//Вісник Академії правових наук України, 1999, № 3(18).2. Левицька Л. «Удосконалення кримінального законодавства щодо запобігання жорсткому поводженню з дітьми». // Науковий вісник економічного інститу- ту.Ірпінь, 1999, № 3 (6).3. Цаллагов Б. «Профілактика правопорушень серед учнів»//Право України 1993,№1
Смоляк Х.Б., учениця 9-В класу Львівська середня загальноосвітня школа № 92
ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА, ФІЛОСОФІЯ ПРАВА
Наука є однією з галузей господарства, форм суспільної свідомо- сті,яка включає у свій зміст різнома
нітні знання про розвиток суспільства, держави, людини, політики, економіки, права, моралі, техніки і тех-
169ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
нологій та багатьох інших природних і соціальних явищ. У сучасний період виникло і склалось надзвичайно багато різноманітних наук,які відображають різні аспекти суспільного буття, умови й потреби матеріального і духовного розвитку держави, суспільства, міжнародного співтовариства залежно від рівня їх пізнання, вивчення та усвідомлення.
Суспільні науки досліджують розвиток людини, держави і суспільства. Іноді їх називають гуманітарними науками(від лат.Иишапйав- людство). Усі суспільні науки, в свою чергу, можна класифікувати на філософію, соціологію, політологію, психологію, педагогіку, економічну теорію, різні економічні науки, історію, правознавство, музику, етику та ін. Наука, яка об’єктом свого дослідження має державу і право, називається правовою,або юридичною наукою. До юридичних наук належить і загальна теорія держави та права.
Теорія держави і права - наука не тільки юридична,а й водночас політична, оскільки держава, державна влада, право і законодавство - це політичні явища.
Загальна теорія держави і права виникла як посередник між галузевими юридичними науками і філософією. Вона узагальнює досягнення галузевих юридичних наук. Це наука суспільна, політична, а також юридична або правова, разом з тим вона є і філософською наукою - як філософія держави і філософія права,які ще необхідно вивчати, аналізувати, досліджувати з позиції законів,форм і методів загальної філософії та універсальних законів. Ця наука, окрім того, є методологічною наукою стосовно галузевих юридичних наук,
оскільки вона дає їм знання про загальні закономірності розвитку держави і права, про загальні принципи держави і права, загальні визначення найбільш важливих правових категорій, понять і термінів, які використовуються як методи пізнання правових явищ у конкретних галузевих юридичних науках. Водночас і окремі галузеві юридичні науки дають теоретичний і фактичний матеріал для певних узагальнень, аналізу і синтезу конкретних державно - правових явищ. Загальна теорія держави і права також розробляє конкретно - наукові методи правових досліджень.
Окремі автори виділяють іще комплексні юридичні науки,які використовують положення і висновки неюридичних наук (фізики, хімії, теорії статистики, математики, кібернетики, медицини) для вирішення правових проблем. До них відносять криміналістику, судову статистику, кримінологію і т. п.).
Держава і право є об’єктом вивчення багатьох суспільних наук, у тому числі і юридичних. Галузеві юридичні науки, такі як конституційне право, адміністративне право, конституційний процес тощо, досить глибоко вивчають окрему державу, окремі аспекти розвитку і функціонування держави. Інші юридичні галузеві науки - цивільне право, господарське право, фінансове право, кримінальне право, земельне право тощо. Аналогічно вивчають і аналізують галузеві правові норми, правовідносини та особливості їх розвитку. Наприклад, у процесі вивчення закономірностей розвитку цивільних правовідносин, трудових та інших, спеціалісти
170ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
(депутати і вчені) підготували нові кодекси - Цивільний, Цивільно - процесуальний, Кримінальний, Кримінально - процесуальний, суттєві зміни і доповнення внесено до Кодексу законів про працю та в інші кодекси і закони. Разом з тим, представники галузевих юридичних наук без загальнотеоретичних досліджень не можуть дати комплекний аналітичний, соціологічний, філософський, психологічний, міжнародний та історичний аналіз розвитку держави і права, їх соціальну цінність, причини та умови переходу від одних видів і типів держави до інших тощо.
Предмет, методологія та основні ознаки теорії держави і права:
Загальна теорія держави і права має свій самостійний предмет на відміну від інших юридичних, економічних, філософських, політичних та інших наук. Предметом цієї науки є вивчення й аналіз загальних понять стосовно держави і права і дослідження загальних закономірностей (причин та умов) виникнення, розвитку та функціонування держави і права, окремих її видів, типів, груп тощо. Крім того, у предмет загальної теорії держави і права входить також методологія-наука про методи, принципи, підходи до пізнання державно-правових явищ, до їх аналізу і синтезу. Методологія теорії держави і права-це процес пізнання та оцінки державно - правових явищ, процес підготовки та реалізації науково обгрунтованих пропозицій із вдосконалення та покращення діяльності держави, державної влади і системи права та законодавства тощо.
Основними ознаками теорії держави і права є:
1. Вивчення держави і права (або: державну і правову системи) у теоретико-узагальненому вигляді. Свідченням тому є категорії — загальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держави, функція держави, сутність права, форма права, система права, правовідносини, механізм правового регулювання тощо.
2. Осягнення основних та загальних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування держави і права. Їх можна назвати фундаментальними закономірностями, тому що вони однаково властиві різноманітним державам і їх правовим системам. Наприклад, «людина — право — держава» мають закономірний системоутворюючийзв'язок, без якого неможливе законодавче закріплення і державне забезпечення прав і свобод людини. Такі основні і загальні закономірності характерні для виникнення держави і права, їх сутності, ознак, функціонування апарату держави, режиму законності та правопорядку та ін. Пізнання закономірностей — це пізнання законів взаємозв'язку явищ.
3. Єдність та діалектичний взаємозв'язок держави і права. Держава і право — різні соціальні явища, що органічно пов'язані між собою, обумовлюють одне одного, знаходяться у відносинах нерозривної єдності та взаємного проникнення.
Уся побудова держави та її діяльність регламентуються правовими нормами, а правові норми видаються і забезпечуються державою.
171ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
Держава немислима без права як засобу вирішення державних завдань і виконання своїх фундаментальних функцій. У нормах права держава здобуває своє юридичне оформлення. її діяльність здійснюється тільки на підґрунті правових норм. У цьому відношенні велика роль конституцій, що закріплюють структуру держави, систему її органів, їх завдання, компетенцію, форми діяльності.
Функції теорії держави і права
Функції теорії держави і права — це основні напрямки її теоретичного і практичного призначення, виконувані в суспільстві з метою його прогресивного перетворення.
1. Онтологічна (онтологія — поняття існуючого) — виражається в пізнанні та поясненні явиш і процесів державного і правового життя суспільства. Теорія держави і права не лише вивчає в узагальненій формі державно-правову систему, а й пояснює об'єктивні процеси її розвитку, з'ясовує, які саме закономірності лежать в підґрунті цих процесів, визначає їх зміст і сутність.
2. Евристична (евристика — мистецтво знаходження істини) —
Література:І.Заруба В. М. Історія держави і права України.2. Історія політичних і правових вчень / В. С. Нерсесянца.3. Керимов Д. А. Методологія права. -М., Аванта, 2001.4. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник.-К.,
Атіка, 2005.5. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн.-К., Вентурі,
1997.
виражається як у глибинному пізнанні основних закономірностей державно-правового життя, так і в з'ясовуванні їх тенденцій, відкритті нових закономірностей, збагаченні новими знаннями про розвиток держави і права («нарощення» знань).
Висновок Таким чином, теорія держави і права є:— суспільною наукою, тому що вивчає такі суспільні явища, як держава і право;— юридичною наукою, тому що вивчає лише державну і правову сторони громадського життя;— загальнотеоретичною наукою, оскільки виявляє і пояснює загальні та основні закономірності розвитку держави і права.
Загальна теорія держави і права - це узагальнююча система знань про державу і право. Вона є системою основних понять державно - правових явищ, системою знань про закономірності переходу від одного типу держави і права до іншого, про розвиток і функціонування національних держав і національних систем праваі законодавства, окремих типів, видів і груп держав і правових систем.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
172
Соколова К.В., учениця 9 класу Краматорська загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів № 30 ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН ЩОДО ЗАХИСТУ
ЕКОЛОГІЧНІИХ ТА ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ.
Земля - багатство, і тому вона повинна перебувати під особливою охороною держави. Але на жаль зараз люди більше забруднюють і знищують природу, замість того, щоб спробувати зберегти її. І в цьому я, сподіваюсь, що і ви, бачу величезну проблему, адже ресурси Землі, як і сама вона, не безмежні, і з часом вони закінчаться. Але повернемося до сьогодні.
Основні напрямки державної політики у сфері охорони земель викладені у Законі України «Про охорону земель». Основне завдання з охорони земель полягає в забезпеченні та збереженні земельних ресурсів та екологічної цінності їх якостей. Це можливо при виконанні державою відповідних функцій: перша функція держави полягає у встановленні правил раціонального використання земель, зокрема при встановленні обов’язків осіб, які використовують землі. Сутність другої функції становить запровадження державою економічних стимулів раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Третя функція полягає у здійсненні відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державного та самоврядного контролю за використанням та охороною земель. Нарешті, четверта функція проявляється у встановленні санкцій за порушення вимог раціонального використання та охорони земель, а також застосуванні цих санкцій до порушників земельного за- конодавства.[1,с.166]
Але не тільки держава повинна турбуватися про земельні ресурси, а й кожна людина, тому існує система прав, обов’язків і відповідальності за правопорушення щодо земельного законодавства. На сьогодні ні держава ні громадяни не виконують у повному обсязі своїх обов’язків стосовно земель. Одним із прикладів є захаращені, покинуті поля, які раніше належали радгоспам нашого міста. Чому люди не хочуть обробляти землю? Можливо це не вигідно. І тут повинна виступити держава, впровадити такі умови для орендаторів, щоб була двостороння вигода. А якщо звернути увагу на те, скільки сміття, відходів, небезпечних речовин закопують у землю, то стає боляче, чому ми так відносимося до головного ресурсу життя?
Такими проблемами повинна займатися екологія. Екологія - це наука про взаємодію живих організмів і їх спільнот між собою та навколишнім середовищем. В сучасному суспільстві вже б’ють тривогу з питань екології. В Україні існує законодавча база з цих питань, а саме Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Конституція України, Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 20002015 роки», Закон України «Про екологічну мережу України», а також інші закони України та нормативно-правові акти, прийняті відпо-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
173
відно до них, і міжнародні договори України.[1,с.264]
Сьогодні ми «рубаємо гілку, на якій сидимо». Ніякі закони, ніякі контролюючі державні структури не вирішать ці проблемні питання. На мій погляд у центрі вирішення проблеми стоїть людина, саме та людина, котра з молоком матері засвоїла такі прості істини як не знищувати природу, не кидати сміття, піклуватися про малих та слабких і таке інше. Розумітиме скільки може пролежати у землі пластикова пляшка, або поліетиленовий пакет, скільки шкоди може заподіяти розбита ртутна лампа. І потім, коли ця людина стане директором хімічного підприємства, то вона розумітиме, як важливо виконувати вимоги по фільтрації викидів в атмосферу, по обеззараженню води, яка надходить з підприємства до річки або іншого водоймища, по захисту своїх робітників, по утилізації відходів.
У теперішній час Україна зазнає найбільших втрат щодо населення працездатного віку. Висока смертність осіб працездатного віку відіграє основну роль у формуванні низької тривалості життя. Показники життєздатності чоловіків працездатного віку в Україні значно нижчі, ніж на Заході. Зокрема ймовірність
Література1. Екологічне право України Підручник за редакцією професорів А.
П.Гетьмана і М. В. Шульги Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів.
2. «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України» Щорічна доповідь про стан здоров’я населення, санітарно-епідемічну ситуацію та результати діяльності системи охорони здоров’я України. 2013рік
дожити від 15 до 60 років становить для українських чоловіків лише 62%, тоді як в Італії -91%, Німеччині -89%, Чехії -84%, Угорщині - 74%. Чималий зарубіжний досвід говорить про можливість подолання кризи смертності і перелому несприятливих тенденцій та досягнення сталого зниження смертності і зростання тривалості життя. Цей досвід може бути використаний і для подолання кризи смертності в Україні. Для цього звернемося до деяких фактів. Новий етап зниження смертності у більшості розвинутих країн настав у 1970-х роках і був, безумовно, пов’язаний з повсюдним поширенням здорового способу життя і прогресом в охороні довкілля. [2,с.30,с.31]
Розраховувати на те, що у сьогоднішні складні часи держава буде займатися питаннями охорони довкілля, мабуть не варто. Залишається надія тільки на виховання, освіту молоді. На те, що вони переймуться глибиною проблеми, візьмуть на озброєння не дуже вдалий досвід своїх батьків, використають увесь запас своїх знань та умінь і врешті- решт вирішать цю проблему для своїх дітей, онуків та правнуків.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
174
Стаднік Є.А., учениця 10 класу Краматорська загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів № 35 з профільним навчанням КОЛІЗІЯ В ПРАВІ: ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ
Ефективність правового регулювання суспільних відносин багато в чому залежить від якості законодавства, його системності, безпрога- льності, а також відсутності протиріч між нормами права. Останнє отримало назву колізії в праві.
Проблема колізії в праві є однією з центральних у сучасній юридичній науці, оскільки ефективність права обумовлюється, в тому числі, рівнем узгодженості норм права між собою. В той же час не існує систем права без протиріч і жодна система законодавства ніколи не буде стовідсотково відповідати фактичним відносинам, що складаються в суспільстві. Однак чим швидше розвивається законодавство, тим частіше виникають причини для колізій.
Проблематика існування колізій в праві неодноразово ставала предметом наукових досліджень. Зокрема їй присвятили свої роботи такі науковці як О. Ф. Черданцев, Ю.О. Тихоміров, М. О. Заніна, Д. В. Агашев та ін. Тим не менше, не зважаючи на численність вчених, котрі приділяли увагу даному питанню, ця проблема потребує більш глибокого наукового аналізу.
Загальновизнаним є розуміння колізії (від лат. шіШю - зіткнення, струс) як зіткнення протилежних сил, прагнень, інтересів, поглядів [1, с. 609].
Поняття колізії достатньо давно використовується юридичною наукою для характеристики певних ситуацій, що виникають в процесі
застосування права. В той же час, в юридичній літературі відсутній єдиний підхід до визначення поняття колізії в праві. На думку О.Ф. Чер- данцева, юридична колізія являє собою зіткнення норм права, коли дві або більше правових норм, зміст яких не співпадає, претендують на застосування до одного і того ж випадку [2, с. 211]. Неважко побачити, що таке розуміння колізії в праві значною мірою співпадає з визначенням конкуренції правових норм.
Інша точка зору спостерігається у Ю.О. Тихомирова, який визначає юридичну колізію як протиріччя між існуючим правовим порядком та намірами і діями, щодо його зміни [3, с. 43]. На підставі цього, він робить висновок, що традиційна трактовка юридичної колізії як зіткнення норм не зникає, а стає лише одним з аспектів загального поняття. Крім того, на його думку, юридична колізія виражається:
- в контрастних відмінностях правових поглядів і позицій, в пра- ворозумінні;
- в зіткненні норм та актів всередині правової системи (на галузевому або федеративному рівнях);
- в неправомірних діях всередині механізму публічної влади, між державними та іншими інститутами та органами;
- в розбіжностях між нормами іноземних законодавств;
- в суперечках між державами та протиріччях між нормами націо-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
175
нального та міжнародного права [3, с. 43].
Таке розуміння юридичної колізії фактично дозволяє розглядати її як синонім поняття «конфлікт», що не зовсім відповідає сутності цього явища як стану законодавства.
В той же час, Д. В. Агашев вважає, що правова колізія - це вид системних порушень законодавства, який представляє собою незадовільний стан системи (галузі) права, нормальне функціонування якої утруднено внаслідок невизначеності мети її конкретних елементів (правових норм), що по-різному регулюють одні і ті самі суспільні відносини. Виходячи з цього, під колізією в праві він розуміє явище системного характеру, що відображає результат знаходження суб’єктом двох та більше формально діючих правових норм з співпадаючими сферами правового регулювання, розбіжності між якими створюють проблему вибору однієї з них, що підлягає реалізації [4, с.31]. Цікавим в позиціїД.В. Агашева є розуміння правової колізії як системного явища, і на цій підставі характеристика її структури як поєднання двох груп елементів, що утворюють відповідно об’єктивний та суб’єктивний компоненти колізії. До об’єктивного компонента він включає такі явища, як:
1) існування певної множинності об’єктів колізії;
2) співпадіння сфер регулювання юридичних норм;
3) розбіжності в ступені впливу об’єктів на спірний об’єкт регулювання в умовах їх взаємодії.
Суб’єктивний же компонент включає такі елементи:
1) суб’єкт;
2) відображення суб’єктом обставин об’єктивного характеру;
3) проблему вибору правової норми, що підлягає застосуванню у зв’язку з названими обставинами, та викликана цим невизначеність поведінки.
Погоджуючись в цілому з запропонованою структурою правової колізії, слід, в той же час, заперечити щодо визнання суб’єкту в якості елементу колізії. Зрозуміло, що суб’єкт жодним чином не може розглядатися в якості елементу, оскільки це суперечить визнанню людини найвищою соціальною цінністю, та перетворює її на «гвинтик» в процесі правового регулювання суспільних відносин. Тим більше, сам Д.В. Агашев, характеризуючи систему правової колізії як ланцюг причин- но-наслідкових зв’язків, що виглядає наступним чином: об’єктивна сторона колізії ^ її сприйняття суб’єктом ^ проблема вибору правомірної поведінки, не вказує на місце суб’єкта. Це зрозуміло, оскільки навряд чи можна розглядати суб’єкта як ланку ланцюга, що одночасно є і причиною, і наслідком.
Ще більш цікавою є точка зору М.О. Заніної, яка пропонує розглядати колізії норм права з трьох сторін: 1) як техніко-юридичний дефект права; 2) як правотворчу помилку; 3) як правопорушення. При цьому вона зазначає, що колізія норм права може розглядатися в фактичному (виникає безпосередньо в момент вчинення законодавцем неправильних дій, що визнаються такими у відповідності до закону) та юридичному (виникає під час констатації судом в процесуальному порядку наявності
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
176
протиріччя норм права) ракурсах [5, с. 16].
На основі проведеного аналізу та враховуючи сильні сторони усіх перерахованих точок зору, представляється можливим дати наступне визначення: «Колізія в праві - це явище системного характеру, яке представляє собою негативний стан системи права (законодавства), що виражається у наявності двох або
Література:1. Советский энциклопедический словарь. - М.: «Советская Энциклопе
дия», 1980. - 1600 с.2. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов / А.Ф.
Черданцев. - М.: Юрайт-М, 2002. - 432 с.3. Тихомиров Ю.А. Коллизионное право: Учебное и научно
практическое пособие / Ю.А. Тихомиров. - М.: Издание г-на Тихомирова М.Ю., 2000. - 394 с.
4. Агашев Д.В. Правовая коллизия как ситемное нарушение законодательства о социальном обеспечении / Д.В. Агашев // Вестник Томского государственного университета. - 2004. - № 283. - С. 30-35.
5. Занина М.А. Коллизии норм права равной юридической силы (понятие, причины, виды): Монография / М.А. Занина; 2-е изд., перераб. и доп. - М.: РАП, Волтерс Клувер, 2010. - 144 с.
більше норм, зміст яких не співпадає та які передбачають різне (суперечливе) вирішення одного практичного питання». Думається, що такий підхід до розуміння колізій в праві дозволяє узагальнити основні характеристики цього явища в сфері права та зосередити увагу на основних ознаках, що виражають його сутність.
Старущенко А. Г., ученица 11 класса Белозерской общеобразовательной школы 1-111 ст. №15 г.Доброполья
БРАК И СЕМЬЯ: ОБЩЕЕ И ОТЛИЧНОЕ.
Исследование проблем, связанных с семьей, становится все более важным как в теоретическом, так и в практическом, жизненном плане. Известно, что нестабильность брака и семьи, проявляющаяся в росте числа разводов, характерна практически для всех развитых стран мира. Это объясняется влиянием урбанизации и вызванной ею интенсивной миграции населения, эмансипацией женщин, научно-технической революцией, причинами социальноэкономического, культурного, этнического, религиозного характера.
Семейное право - наиболее связана с каждым из нас отрасль права, ее нормы сопровождают человека в течение всей его жизни. Это вызвано тем, что нормы этой отрасли права регулируют имущественные и неимущественные отношения, возникающие из брака и принадлежности к семье.
Семья является одним из самых древних социальных институтов. Возникла семья в недрах первобытного общества значительно раньше классов, наций, государств. Общественная ценность и значи
177ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
иииивиРиГиІши
мость семьи обусловлена ее “производством и воспроизводством” жизни, воспитанием детей, формированием их индивидуального сознания. Н. Смелзер писал: “Семьей называется основанное на кровном родстве, браке или усыновлении объединение людей, связанных общностью быта и взаимной ответственностью за воспитание детей”.
Семья - главный институт общества. В свою очередь институт семьи включает множество более частных институтов, а именно институт брака, институт родства, институт материнства и отцовства, институт собственности, институт социальной защиты детства и опеки и другие.
Брак - институт, регулирующий отношения между мужчиной и женщиной. Именно брак в человеческом обществе считается единственно приемлемой, социально одобренной и закрепленной законом формой. Брак представляет собой контракт, который заключается тремя сторонами - мужчиной, женщиной и государством.
Отношения между супругами регулируются совокупностью норм и санкций института брака. Последний является совокупностью социальных норм, санкционирующих взаимоотношения между мужчиной и женщиной, систему взаимных обязанностей и прав, существенных для функционирования института семьи. Брачные отношения между мужчиной и женщиной регулируются юридическими и культурными нормами. К юридически закрепленных норм, в частности, относятся вопросы владения имуществом, материальных обязанностей супругов в отношении
друг друга, минимального возраста и т.д. Согласно Семейного кодекса Украины брачный возраст для женщины устанавливается в 17, а для мужчины - в 18 лет. При этом лица, которые желают зарегистрировать брак, должны достичь брачного возраста на день регистрации брака, но по заявлению лица, достигшего 14 лет, по решению суда ему может быть предоставлено право на брак, если будет установлено, что это отвечает ее интересам.
Правовое регулирование семейных отношений является основной задачей Семейного кодекса Украины, который определяет принципы брака, личные неимущественные и имущественные права и обязанности супругов, основания возникновения, содержание личных неимущественных и имущественных прав и обязанностей родителей и детей, усыновителей и усыновленных, других членов семьи и родственников.
Регулирование семейных отношений осуществляется Семейным кодексом Украины с целью укрепления семьи как социального института и как союза конкретных лиц, утверждения чувства долга перед родителями, детьми и другими членами семьи, построения семейных отношений на паритетных началах, на чувствах взаимной любви и уважения, взаимопомощи и поддержки, обеспечение каждого ребенка семейным воспитанием, возможностью духовного и физического развития.
Семейным кодексом Украины (далее - Кодекс), вступивший в силу 1 января 2004 года, впервые дается законодательное понятие брака. В
178ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
нем лаконично сформулированы основные признаки брака (статья 21) [1, с. 5]. Брак - это семейный союз. Слово «семейный» удостоверяет, что брак создает семью, а не направлен на ее создание. В браке могут быть только женщина и мужчина, то есть лица разного пола.
Семейный кодекс Украины в значительной мере продолжает традиции семейного законодательства, заложенные в советские времена и в период развития Украины как независимого государства. Не претерпел изменений принцип возникновения брачных правоотношений - такие отношения возникают только после государственной регистрации брака. Сохранено положение о непризнании государством браков, заключенных в порядке, отличающемся от порядка, предусмотренного законодательством, при этом лица не лишаются права на защиту личных прав и свобод. Но характерной особенностью Семейный кодекс Украины является его направленность на регулирование именно имущественной стороны брачных и семейных правоотношений [2, с. 65].
Необходимой или, как еще ее называют, конститутивною признаком брака является его регистрация государственным органам регистрации актов гражданского состояния. Без такой регистрации брака как правовой категории нет. Так называемый «гражданский брак» - это бытовая категория, которая отражает наличие только одного признака брака - семейного союза женщины и мужчины [3, с. 23]. Отсутствие государственной регистрации не делает этот союз актом гражданского состояния, то есть браком в
правовом понимании этого слова. Женщина и мужчина в этом союзе имеют статус семьи, но не имеют статуса супругов.
Религиозный обряд брака происходит сейчас в Украине повсеместно. Духовное величие храма или даже самой маленькой церквушки с церковным пением, венцами на головах невест, добрыми напутственными словами священника - все это делает венчание незабываемым событием в жизни. Однако религиозный обряд брака не имеет правового значения. Религиозный обряд брака, как и раньше, не создает прав и обязанностей супругов, оставаясь личным делом женщины и мужчины. Лица, которые после венчания совместно проживают без регистрации брака, имеют статус семьи, но не имеют правового статуса супругов. То есть, только брак, с только ему присущими признаками, непременно останется основной правовой формой организации семейной жизни женщины и мужчины и в дальнейшем будет выполнять важные социальные функции.
Итак, основными источниками брачно-семейного права является Конституция Украины и Кодекс о браке и семье. Эти документы базируется на следующих общепризнанных принципах: равноправия женщины и мужчины в семейных отношениях; построения семейных отношений на добровольном брачном союзе женщины и мужчины; всесторонней охраны интересов матери и детей и обеспечение счастливого детства каждому ребенку; воспитание чувства ответственности перед семьей и т.п.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
179
Семья является одним из самых древних социальных институтов. Она возникла в недрах первобытного общества, что произошло значительно раньше классов, наций, государств.
Термины брак и семья как в обыденной речи, так и в научных публикациях находятся рядом, что
Список использованной литературы.1. Сімейний кодекс України: прийнятий Верховною Радою України 10
січня 2002 р. - К. : Істина, 2002. - 72 с.2. Сімейне право України: підручник / Л. М. Баранова [та ін.] ; заг. ред.
В. І. Борисова, І. В. Жилінкова. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 263 с.3. Шовкошитна С. Що слід знати про сімейне та спадкове право. - К. :
Інститут громадянського суспільства, 2004. - 72 с.
действительно правомерно, поскольку реальности, определяемых этими терминами, тесно взаимосвязаны. Однако брак и семья - не одно и то же, а скорее пересекающиеся понятия, ведь семья может существовать без брака, а брак без семьи.
Стефанович О. О., учень 10 класу Бірківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
Зміївської районної ради Харківської області БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ
Боротьба з корупцією - одна із правових проблем сьогодення. Як соціальне явище супроводжує людське суспільство з часу формування його державності. Ця проблема містить у собі велику руйнівну силу, бо торкається найбільш прибуткових сфер життя держави, а саме енергозабезпечення, фінансово-кредитна система, приватизація, криміналіза- ція яких створює загрозу як національній так і міжнародній безпеці [1, с.11]. Саме з корупції беруть початок витоки організованої злочинності, які породжують правове безладдя та корупцію - підкуп, лобізм, хабарництво, зловживання владою посадовими особами, незаконне збагачення тощо [2, с.21]. Незалежно від характеру діяльності корупція з’являється коли хтось має монопольну владу, існує дефіцит, є певна свобода дій (недоторканність депу
татів та високопосадовців, незаконна діяльність чиновників, правоохоронних органів). [3, с.152]. Виражаючи інтереси тих чи інших об’єктів суспільства на користь монополіста, створюється потужне джерело і стимул для різних форм корупції. Дефіцит породжує боротьбу за монопольні ресурси, послуги, можливості. Водночас суб’єкти, які розподіляють дефіцит, постійно зазнають тиску згори і знизу. Дефіцит та монополізм взаємопов’язані та стимулюють один одного. Своєрідною формою дефіциту є дефіцит на об’єктивну інформацію, як комерційну так і соціально-політичну, відсутність гласності, відкритості. [4, с.111]. Корупція, її масштаби, специфіка й динаміка є наслідком загальних політичних, соціальних й економічних проблем країни. Корупцію підтримує безлад в економіці, пові-
180ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
Ds Legs Ререцйальність і незавершеність реформ. [5, с.12]. Так економічні реформи не будуть проводитися як слід, якщо на їхньому шляху стоїть особистий інтерес депутатів та посадов- ців,чиновників та правоохоронців.
На міжнародному рівні Україна має репутацію надзвичайно корумпованої країни. За даними досліджень міжнародної організації Transparency International динаміка корупції в Україні владає [6, с.41].: 2009 рік - 146 місце серед 180 країн світу; 2010 рік - 134 місце серед 182 країн; 2011 рік - 152 місце серед 183 країн; 2012 рік - 144 місце серед 176 країн.
Аналізуючи динаміку корупції хочеться сказати тільки одне - це ганьба для нації. Показники, аналогічні українським, не має жодна європейська країна. То чи зможемо ми, українці, протидіяти корупції в країні? Чи зможуть посадовці зробити те, що вимагає Закон?
Україна, приєднавшись до Конвенції про боротьбу з корупцією, взяла на себе зобов’язання ввести до національного законодавства норми щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб, що є виявом колективної відповідальності та суперечить Конституції України і Кримінального кодексу України. [7, с.26]. Проте це питання в контексті європейської практики залишається на порядку денному. Ст.3 Конституції України є однією з головних засад конституційного ладу в країні, згідно з якою «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Для вирішення складних антикоруп- ційних завдань, які стоять перед Україною на сучасному етапі потрібна
тривала робота, подолання стереотипів, формування нової моралі і правосвідомості, без яких неможливе створення поваги до людини, дієвого механізму охорони і захисту прав і свобод людини. Саме ст.3 Конституції України встановлено, що держава відповідає перед людьми за свою діяльність [8, с.43]. Однак високопосадовці, депутати, чиновники, що порушують права і свободи громадян практично не несуть ніякої відповідальності. Тому треба внести зміни до Конституції України саме з її орієнтацією на людину, щоб це був справжній, реально діючий Основний закон, щоб за допомогою юридичних та організаційних заходів створити в суспільстві глибоку повагу до прав людини.
При опрацюванні джерельної бази міжнародного та вітчизняного антикорупційного законодавства, я зробив висновок, що запобігання і протидія корупції може дати результати лише тоді, коли вона базується на законодавстві, системному підході та ефективній її організації. Притягнення до юридичної відповідальності за використання своїх службових повноважень з метою одержання неправомірної вигоди слід досліджувати, вивчати та застосовувати на практиці. Бо основною перепоною у боротьбі з корупцією на сьогоднішній день є небажання контролюючих органів ловити корупціоне- рів та фактична недоторканість народних депутатів і високопосадов- ців. Також слід звернути увагу на існування певних «традицій» хабарництва, низькі зарплати тих, хто має боротися з цим злом.
Чинники успішної протидії корупції вже давно відомі та апробо-
181ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
вані міжнародною спільнотою. Це відкритість влади, прозорість та зрозумілість процедур прийняття державних рішень, дієві механізми контролю за діяльністю державних органів влади з боку суспільства, свобода слова, свобода за незалежність засобів масової інформації.
Для вдосконалення протидії корупції має стати посилення просвітницької інформації про негативний вплив корупції та про права особи у сфері протидії їй, підвищення правосвідомості та правової культури; забезпечення будь-якій фізич-
Література:1. Запобігання та протидія корупції : навч. посіб. / авт.. кол. А.М.Михненко та інш. - К. : НАДУ, 2010. - 360с.2. Державна служба боротьби з економічною злочинністю МВС України. State service on combating economic crime: [альбом] / МВС України. - Б.м., Б.р. - 144 с.3. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції»: Науково - практичний коментар/ відп.ред. С.В.Ківалов, Є.Л.Стрельцов.- Х.:Одіссей, 2011. - 343с.4. Актуальні проблеми антикорупційної політики України: Аналітична записка національного інституту стратегічних досліджень [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http:// www/niss.qov/ ua/articles/395.5. Про Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки [Електрон. ресурс]: Указ Президента України від 21.10.2011р. №1001/2011. - Режим доступу: zakon.rada.qov. ua/qo/1001/2011/6. Клімова С.М. Організація запобігання і протидія корупції в Україні : навч.посіб. / С.М.Клімова, Т.В.Ковальова. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2012. - 179с.7. Декларація Організації Об’єднаних Націй про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях [Електрон. ресурс].:міжнар.док. від 16.12.1996р.- Режим доступу: http:// zakon2/rada.qov. ua/laws/show/995_369.8. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - 30. - Ст.141.
ній особі права звертатися до спеціалізованих антикорупційних органів зі зверненнями про виявлені факти корупції; запровадження звітності та інформування населення про стан протидії в Україні.
Вважаю, що формування належної законодавчої бази, запровадження нового антикорупційного законодавства разом із реформами, які на сьогодні остаточно не доопрацьовані, сприятиме вдосконаленню ефективності боротьбі з корупцією.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
182
ИеЬевеРегепіІаТерлецька С. С., учениця 10 класу Львівська Лінгвістична гімназія
КОРУПЦІЯ І ЇЇ ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ
Існування корупції- одна з найактуальніших проблем людства, оскільки вона є серйозною перешкодою розвитку демократії. Саме тому останнім часом у багатьох європейських країнах почала зростати кількість політичних ініціатив, спрямованих на подолання цього явища. Щоб викорінити корупцію потрібно багато часу та зусиль на державному рівні - антикорупційної пропаганди серед населення, особливо серед молоді - майбутнього країни. Тому ан- тикорупційна освіта має стати невід’ємною частиною загальної середньої та вищої освіти.
Згідно офіційного Прес-релізу про стан корупції в Україні, що був проголошений 22 травня 2007 року послом США в Україні В.Тейлором, понад 50% громадян України вважають, що корупція - це прийнятний шлях вирішення питань. Для прикладу наведемо кілька основних результатів дослідження: 67% громадян України, які за останній рік мали справу з державними посадовцями, повідомляють, що були прямо задіяні у тих чи інших випадках корупції; 26% повідомили, що протягом останнього року давали хабарі; на запитання, де саме вони давали хабарі, респонденти визначили як найбільш корумповані установи вищі навчальні заходи, медичні заклади, правоохоронні структури, органи регулювання та перевірок підприємницької діяльності; на думку переважної більшості громадян (77%), з 2004 р. рівень корупції в Україні залишився сталим або
збільшився. Понад дві третини гадають, що влада на всіх рівнях робить недостатньо зусиль для боротьби з корупцією; • більше половини громадян (52%) вважають, що у більшості випадків корупція - це виправданий шлях вирішення питань. Ця точка зору більш розповсюджена серед молодших вікових груп, аніж серед громадян старшого віку.
Що ж до 2014 року, суспільна думка змінилася після всіх подій, жертв революції. Г ромадськість, звичайно не всі, розпочала боротьбу з корупцією, починаючи з себе. Свідомі громадяни вважають, що якщо перестати давати хабарі, то не буде, що брати корупціонерам. На жаль, корупцію швидко не здолаєш. На це потрібно роки тяжкої праці. І на далі корупція присутня в освіті, міліції, медицині та і в уряді. Тому й війна продовжується. На мою думку, перш за все потрібно почати з " чистки" уряду, тобто з люстрації. Державі потрібні нові, молоді і вивчені люди, які все змінять.
На даний час в Україні 16 жовтня 2014 парламент створив анти- корупційне бюро, до складу якого входять 700 людей, які мають доволі широкі повноваження. Очікується, що реальну роботу бюро розпочне в середині наступного року. Основною метою діяльності Організації є консолідація зусиль суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, забезпечення системного запобігання, виявлення та припинення корупційних право-
183ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
порушень, поновлення законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, усунення причин і наслідків вчинення корупційних діянь, співробітництво з громадськими та державними діячами з метою запобігання та протидії корупції; задоволення та захист законних соціальних, економічних, творчих та інших спільних інтересів своїх членів.
Таке бюро може бути ефективним і розпочати дієву боротьбу з корупцією при умові жорсткого контролю зі сторони громадськості.Створити бюро- легко, але саме створення не означає ефективної роботи.
У загальному вигляді корупцію можна визначити як соціальне явище, яке охоплює всю сукупність діянь, пов'язаних з неправомірним використанням особами наданої їм влади та посадових повноважень з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб, а також інших правопорушень, що створюють умови для вчинення коруп- ційних діянь або їх приховування.Сутність корупції полягає у тому, що вона має соціальну обумовленість, впливає на всі сфери суспільного життя, відзначається транснаціональним характером, економічними, політичними, правови-
Література:1. Корупція та відповідальність за корупційні дії: Навчально -
методичний посібник/ За заг. ред. проф. К.М.Левківського.- Львів: Астролябія, 2009. - С. 23,66, 90
2. Статут Г ромадської Організації “Антикорупційне Бюро України”
ми, психологічними та моральними аспектами та здатністю до постійної мімікрії.
Таке розуміння корупції є відправним і вимагає не обмежуватись у боротьбі з нею лише правовими заходами, переважно у формі юридичної відповідальності за ко- рупційні діяння, а застосувати комплекс економічних, політичних, організаційних та інших заходів протидії.
Я вважаю,по-перше, щоб ан- тикорупційні заходи були ефективнішими, потрібно сформувати різко негативне ставлення суспільства до корупції і до корупціонерів. На даний момент вже є перші результати. В громадян прокинулася совість і розуміння, що, даючи хабар, ти вчиняєш злочин. Потрібна, як я вже раніше зауважувала, люст- рація в судах, уряді, міліції. Бо все ще є непокарані корупціонери.
По-друге, треба створити умови, при яких нові посадові особи не зможуть збільшити свої доходи, порушуючи закон
І потрібно завжди людям показувати і нагадувати, яку велику ціну ми заплатили за нову країну без корупції, злочинів, крадіжок, показуючи негативні риси порушення закону через ЗМІ.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:
«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
184
Тещинський О. С., учень 11 класу Добропільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №19 ПОБУТОВЕ НАСИЛЬСТВО НАД НЕПОВНОЛІТНІМИ
Актуальність даної теми полягає в декількох аспектах. По-перше - проблема визначення змісту поняття. Згідно ментальності слов'янських народів сімейні стосунки тема приватна (закрита) і не передбачає втручання держави, суспільства. Подруге - це необхідність визначення змісту поняття у зв’язку з інтеграцією в європейську спільноту, де сімейні стосунки є публічними. По- третє - побутове насильство часто спонукає своїх жертв на необдумані вчинки зі своїм здоров’ям чи навіть життям. Як приклад хочу навести статтю 120 Конституції України «Доведення до самогубства», де чітко вказана пряма залежність побутового насильства і доведення до самогубства.
Насильство — це застосування силових методів, або психологічного тиску за допомогою погроз, свідомо спрямованих на слабких або тих хто не може чинити опір. Тобто, будь- яке застосування сили по відношенню до беззахисних. А що ж тоді побутове насильство? Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» від 2001 року дає таке визначення: насильство в сім'ї (побутове насильство) — це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю [5]
Сьогодення України характеризується критичною ситуацією у сфері охорони дитинства, супутниками якої є демографічна криза, погіршення як кількісних, так і якісних характеристик населення, загострення проблеми здоров’я дітей, значне зростання дитячої бездоглядності та злочинності неповнолітніх. У духовній сфері суспільства спостерігається суперечливість життєвих принципів, девальвація загальнолюдської і культурно-етичної системи цінностей. Неможливо не визнати, що сьогодні повної та об’єктивно реальної реальність статистики про масштаби та частоту випадків насильства в сім’ї нема ні в країні загалом, ні в окремих регіонах. Причини достатньо зрозумілі - закритість сім’ї як системи; взаємозв’язок жертв та насильників; відсутність доступу до сім’ї соціальних працівників; недостатність інформації в медичних закладах та правоохоронних органах, що не дозволяє робити висновки про розміри цього явища [7, с 16-18].
Безумовно, виокремлення насильства в сім’ї в самостійну соціальну проблему - тільки перший крок, спрямований на її вирішення. На цьому шляху багато перепон. На це впливає низка факторів. а саме: відсутність чітких визначень, теоретичної бази, наукової основи; обмеженість інформації про ступінь розповсюдження цього явища, про його причини та умови; відсутність закону, що забезпечує захист жертв насильства в сім’ї; судова і правоохоронна практика, що не визнає про-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
185
блему насильства в сім’ї; високий ступінь латентності цього явища, а ще тим, що про факти насильства в сім’ї не надходять заяви в правоохоронні органи, а також приховуванням фактів насильства в сім’ї правоохоронними органами.
Розглядаючи будь-яке соціально-негативне явище, відшукуючи ефективні форми та методи протидії йому, перш за все, необхідно встановити детермінанти його. Саме усунення детермінант соціально -негативного явища є гарантією ефективної йому протидії і навіть його викорінення.
Очевидно, разом із заходами, спрямованими на вирішення демографічних проблем в державі, належить відродити поняття сім’ї як соціальної цінності, закріпити сімейно- правовий статус дітей, встановлений Конвенцією ООН, докорінно змінити уявлення про місце дитини в суспільстві.
Кримінальна статистика пов- ною мірою не відображає справжню картину стану злочинності у сфері порушення прав і законних інтересів неповнолітніх. Аналіз стану злочинності, прогнозування закономірностей її розвитку свідчать про серйозну негативну тенденцію в розвитку нашого суспільства. В Україні, на жаль, доведеться констатувати, що суспільство стає жорстоким, а це не може не позначатися на найбільш соціально незахищеній групі населення - дітях.
Найбільш авторитетним міжнародним документом, що стосується захисту прав та свобод особи, є Загальна Декларація прав людини, де проголошення таких імперативів, як право на життя, свободу, особис
ту недоторканність, право на громадянство, на рівність перед законом і деякі інші, має універсальний характер, володіння яким не повинне залежати від віку людини. У ст. 23 Декларації акцентується увага на необхідності особливого захисту материнства і дитинства [10, с 128].
Незважаючи на те, що тема насильства досліджується вже декілька десятиріч, досі нема універсального уявлення про те, що вважати насильством. Крім того, відсутні чіткі критерії, які відокремлюють насильство від ненасильства. Основне значення слова «насильство» означає «завдання людям шкоди шляхом убивства, калічення чи завдання болю. Його значення може поширюватись і на загрозу завдання такої шкоди, а також на психологічну і на фізичну шкоду. Насильство можна визначати, включаючи в це поняття і нищення власності» [4, с 9-11].
Отже, з упевненістю можна стверджувати, що держава повинна ефективно реагувати на випадки насильства в сім’ї та забезпечувати повну реабілітацію тих, хто пережив це насильство. На нашу думку, головне завдання сьогодні - не ліквідація наслідків сімейного насильства, а його попередження. Необхідними заходами з попередження насильства в сім’ї (щодо неповнолітніх, зокрема), насамперед, повинні бути популяризація Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», стимулювання як громадськості, так і органів влади та місцевого самоврядування до його більш широкого застосування, і, зрештою, підвищення рівня ознайомленості громадян з їх природними і охоронюваними законом правами.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
186
Виходячи з викладеного, під сімейно-побутовим насильством щодо неповнолітніх розуміється сукупність суспільно небезпечних і кримінально-протиправних умисних діянь (дії або бездіяльності), поєднаних з фізичними діями на/чи організм іншої людини (або погрозою такої дії) за допомогою впливу на
психіку, здійснюваних членом сім ї відносно іншого її неповнолітнього члена (незалежно від факту їх спільного або роздільного проживання) проти або крім волі останнього; таких, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують такі блага особи, як життя, здоров’я або тілесну недоторканість.
Література:1. Всеобщая Декларация прав человека // Международная защита прав и
свобод человека: Сборник документов. - М.: Юрид. лит., 1990. - С. 15.2. Гаухман Л.Д. Борьба с насильственными посягательствами. - М., 1969.
- № 2. - С. 22-24. Иванова В.В. Преступное насилие. Учебное пособие для ВУЗов. - М., 2002
3. Иванова В.В. Преступное насилие. Учебное пособие для ВУЗов. - М.,2002
4. Костров Г.К. Психическое насилие при разбое и грабеже // Сов. юстиция. - 1970. - №11. - С. 9-11.
5. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України - К., 2005
6. Филонов В.П. Состояние, причины преступности в Украине и ее предупреждение / В.П. Филонов. - Донецк: Донеччина, 1999. - 640 с.
7. Эренберг А., Стерехов Н. Ответственность за угрозу и насилие в отношении должностных лиц и граждан, выполняющих общественный долг // Сов.юстиция. - 1971. - № 19. -С. 16-18.
8. Яцеленко Б.В. Противоречия уголовно-правового регулирования.-М.,1996
9. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //http://www.ukrop.com/ua/ епсус1ораебіа/ро1Шсв/6352.кїт1
10. Сімейний кодекс України. Коментар основних положень. М. І. Хавро- нюк - К.: Літера ЛТД, 2006.- 128 с.
Тищенко О. С., учениця 10 класу Клесівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - ліцей
"СОНЯЧНИЙ" КАМІНЬ - "МАРСІАНСЬКІ" ПЕЙЗАЖІ
Метою моєї роботи було розпочати шлях розв'язання проблеми збереження навколишнього природного середовища селища Клесів, яка являється однією із глобальних проблем на даний час. Я вважаю, що цю проблему, а саме щодо використання природних ресурсів, які є на терито
рії Клесова слід розв'язати на державному рівні та використовувати природні ресурси для розвитку селища. Саме тому мене зацікавила тема екологічне право, бо я вважаю, що цю проблему сьогодні можна розв'язати в нашій державі, в нашому регіоні - Рівненщині.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
187
Виходячи із статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи-катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Екологічне право є однією з наймолодших галузей права. Воно регулює відносини щодо охорони, раціонального використання природних ресурсів.
Клесів - це велике промислове селище, що розміщене в районі, де активно добувають корисні копалини: граніт, бурштин, тому в ньому, через це склалася складна екологічна ситуація. Робота підприємств гірничодобувної промисловості, такі як: " Технобут ", Соснівський щебневий завод, Клесівське кар'єроуправління Львівської залізниці негативно впливає на стан навколишнього середовища.
При видобутку граніту використовують вибухові речовини, кожного дня це міні-землетрус. Під час розробки гранітів понижується рівень ґрунтових вод, вилучаються великі площі ґрунтів. Внаслідок вибухових операцій, роботи дробильних установок, що працюють майже цілодобово, відбувається пилове забруднення. Люди, які живуть поблизу цього підприємства відчувають дискомфорт, відбувається запилення відходами цього виробництва, а це спричиняє респіраторні захворювання населення, особливо в суху і морозну погоду. Якщо дощова погода, то звичайно пил з дощем осідає, а
коли сухо, то він піднімається в повітря і це може спричинити, респіраторні захворювання.
Вперше про знахідки бурштину на території Волинської губернії вказав польський вчений Ржончин- ський у 1796 році. Населення знаходило цей камінь під час копання городів, і ось такими величезними уламками, які сьогодні відносяться до розряду унікальних і досить дорого коштують, іноді розтоплювало пічки... Деякі ж народні умільці помітили легкість його обробки в домашніх умовах, і виробляли чудові прикраси. Згодом академік- природознавець Павло Тутковський підвів під спогади Ржончинського наукову основу і вказав на карті Волинської губернії місця можливої концентрації бурштину в палеоген- них відкладах. Бурштин залягає в глауканіткварцевих пісках, на глибині від 8 до 11-и метрів.Родовища бурштину розкинулися на території Волині, Рівненщини, Житомирщини, Київської та Чернігівської областей. Серед них виразно виділяється бурштинова коса Клесова Рівненської області. Це, власне, найбільша дільниця видобутку бурштину сьогоднішнього підприємства " Укрбурш- тин ". Поклади виявлено у Сарнен- ському, Дубровицькому та Володи- мирецькому районах. За результатами геолого-пошукових робіт виявлено п'ять перспективних діль- ниць:"Пугач", "Меліоративний", "Федорівський", "Дюни", "Рудниковий" - виявлено в Клесівському родовищі. Розсипи двох ділянок відкриті кар'єрами комбінату 427 " Діорит " та РПЗ - 43 (с. Пугач ), що розміщені на відстані 1 - 4 км на північний - захід від станції Клесів. Приблизно загальна площа складає 8,5 га.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
188
Його першовідкривачами вважають геологів з виробничого об'єднання «Західкварцсамоцвіти» Офіційно родовище відкрите в 1991 році, його промислова експлуатація триває з 1993-го.
Екологічні проблеми при видобутку бурштину
Бурштин, поряд з деревом та кам’яними кар’єрами - головне багатство цього лісистого краю. Для північних районів Рівненщини він став чи не єдиним порятунком від злиднів. Нелегальний видобуток клесівського бурштину розпочався у 80-х роках минулого століття. А з 1996 року його почали видобувати за допомогою мотопомп. Але промислових масштабів промисел набув останні шість-сім років. Цінний товар скуповують і везуть переважно у Польщу та Китай. Тисячі людей, розділившись на бригади по 3-5 осіб, за допомогою компресорів і мотопомп під великим напором закачують воду під ґрунт, розмивають коріння дерев, валять лісові насадження і виштовхують легкий бурштин нагору. Щільність покладів бурштину дуже нерівномірна, від 5-10 до 150 грамів на кубометр породи. Часто місця, де є поклади бурштину, знаходяться у лісах або посадках, куди важко добратися, тому ніякі рейди екологів, міліції, прокуратури й інших установ там практично не страшні. Тисячі гектарів землі, на якій раніше був ліс, після «старательських» робіт нагадують марсіан
ський пейзаж з поваленими деревами над ямами 3-8 метрової глибини, заповненими глинистою сірою рідиною.
У результаті такої діяльності виникають " порушені землі ", що втратили свою господарську цінність і навіть інколи стають джерелом негативного впливу на природне середовище. Великі площі колись родючої землі перетворено кар'єрами на ділянки " місячного ландшафту ", де часто не може рости рослина чи жити тварина. На місцях видобутку бурштину чи то промисловим способом, чи кустарним ландшафти змінено майже на 100%.
Землі порушуються також великими відвалами пустих порід. Кар'єри, що займають великі площі земної поверхні, є джерелом забруднення атмосфери і гідросфери: з них вітрами розноситься пил, забруднені води потрапляють у водоносні горизонти й водостоки. За рахунок інтенсивного відкачування підземних вод з кар'єрів знижується рівень підземних вод на прилеглих територіях, порушується кругообіг води в природі. А поблизу Клесова, в с. Пугач, підземні води щезають практично зовсім.
Згідно з існуючим законодавством, порушені землі повинні бути відновлені шляхом рекультивації. Це стосується кар'єрів, рекультивацію яких проводять ті ж гірничодобувні підприємства, що їх створили. В даному випадку такий обов'язок пок-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
189
ладений на " Укрбурштин ".У 2008 році уряд Тимошенко
увів заборону на оренду лісових масивів чим зовсім зупинив легальний видобуток бурштину, адже 90% цього каміння знаходиться під лісом. Залишився лише нелегальний видобуток.
Діюче законодавство передбачає лише незначні санкції за незаконний видобуток і контрабанду цього «сонячного» каменю. Тому старателі і сьогодні продовжують його несанкціонований видобуток та реалізацію. Не секрет, що за кілька років такого бездумного видобутку Україна взагалі може залишитися без власного бурштину, стоячи на порозі екологічної катастрофи в шести північних районах краю.
Щоб змінити ситуацію на краще не потрібно чекати, а потрібно діяти: насаджувати ліси, очищати струмки, джерела, окультурювати прилеглі території. Дивлячись на витвори людських рук, починаєш розуміти, що людина здатна покращити стан навколишнього середовища.
Те, що Рівненщина багата на бурштин сьогодні відомо всім. Однак, через відсутність законодавчого врегулювання видобутку бурштину, скам’яніла смола хвойних дерев давно стала золотою лихоманкою охочих швидко збагатитися. Він тут унікальний - має понад 200 відтінків, від жовтого до зеленкуватого. Лише зелених більше 15.
Селище Клесів Рівненської області могло б стати одним з найба- гатших в Україні і збагатити державу. Адже воно стоїть посеред величезного родовища бурштину, який залягає тут на глибині 2-5 метрів. Однак “бурштинові” гроші течуть до кишень власників барів та кафе,
йдуть на хабарі тим, хто має боротися з незаконним видобутком коштовного каменю, на лікування хвороб, набутих на “старательській ниві”. А сам бурштин тоннами везуть до Прибалтики та Польщі, успішно оминаючи митні перепони. Клесів є своєрідним зліпком з цілої України, яка, наче давньогрецький Тантал, гине від спраги, стоячи по шию у воді.
Українське слово «Бурштин» походить від німецького «Bernstein» - «камінь, який горить», а російське «Янтарь» - від литовського «gintaras» - «камінь, який лікує». Якось лікувальні чотки, виготовлені у Рівному, взяв до рук представник Арабських Еміратів - й одразу ж зауважив, що «камінь живий». Він і справді живий, адже має органічне походження. Іноді разом з уламками бурштину знаходять скам'янілі рештки сосни Pinus sunkcinifera, яка й дала ту живицю, з котрої він утворився. Цікаво, що різновид цієї сосни нині відомий на півдні Австралії...
Таємниці бурштину - невичерпні, на відміну від його запасів...
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
190
Література:1. Наровлянський О.Д. Правознавство: Підручн. для 10 кл. загальноосвіт.
навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень). - К. : Грамота, 2010. - 232 с. : іл.
2.Шр://1иа.сот.иа/гт£с.рЬр?1ё=28224&Шете=%Е1%Е3%Е0%Е8%Е2%Е8%ЕВ(%ВЕ%ЕВ%Е2%Е0%Е0%ЕС)
Узлова Є. С., студентка групи ПР-112 відділення «Правознавство»
Державного вищого навчального закладу «Олександрійський політехнічний коледж»
ЗМІНА ФОРМ ПРАВЛІННЯ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ ТА СУЧАСНА ФОРМА ЇЇ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ
Особливого значення на сучасному етапі розвитку України набуває питання про форму держави. Адже воно стосується найважливіших аспектів організації і діяльності молодої суверенної держави. В даній роботі ставимо перед собою мету дослідити форму української держави, вивчити її особливості та основні риси, загальну теорію форм держави.
Актуальність роботи: у зв’язку з різноманіттям форм державного устрою різних країн світу виникає нагальна потреба для засвоєння знань в цьому напрямку. Такі поняття все частіше звучать в повсякденному житті.
Вибір форми держави залежить від багатьох факторів: історії, традицій, ментальності народу, рівня розвитку демократії, суспільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також від зовнішніх факторів.
Форма держави-це порядок організації і здійснення державної влади. Форма держави включає в себе: форму правління, форму державного устрою та політичний режим [1,^73]. Історично так склалося, що територія України була понево
леною декількома країнами і її форма правління зазнавала багатьох змін.
За формою правління Україна є змішаною республікою. Як зазначав відомий французький конституціоналіст М. Дюверже, змішана республіка є: синтезом кількох форм правління, узагальнює історичний досвід французького бонапартиз- му,американського президенціалізму й британської концепції сильного прем’єр-міністра. Більшого відступу від традицій парламентаризму європейські країни собі не дозволяють, тому на європейському континенті нині взагалі немає «чистих» президентських режимів. [2,^59]
Зміна форми правління в Україні була проведена в декілька етапів.
З моменту прийняття Декларації про державний суверенітет до офіційного підтвердження незалежності України - парламентська республіка .
На Всеукраїнському референдумі поруч із питанням «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України» було питання і про вибори першого Президента України. Перемогу здобув Леонід Кравчук. Тому з цього моменту парла-
191ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
ментська республіка перетворюється у парламентсько-президентську. Ця зміна триває до 8 червня 1995 року.
У червні 1995 року між діючим Президентом України та Верховною Радою України був укладений Конституційний договір, який зміцнив владу Президента [3]. Віднині Україна - президентсько- парламентська республіка. Даний етап триває до 8 грудня 1996 року.
В ніч на 28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію України в якій наша держава за формою правління була визначена президентсько - парламентською республікою, що діє фактично до 2005 року [4].
Починаючи з 2003 року політичні провладні політичні ініціювали так звану «Конституційну реформу», суть якої полягала в ослабленні влади президента й передачі Верховній Раді права на формування уряду України. На цьому ґрунті в Україні відбуваються певні розбіжності між політичними силами. Триває Помаранчева революція. Для подолання гострої політичної кризи під час Помаранчевої революції 8 грудня 2004 року Л.Кучма підписує ЗУ «Про внесення змін до Конституції України», окремі положення якого стосуються форми державного правління в Україні [5]. З цього моменту діє парламентсько-президентська республіканська форма правління.
Після нових виборів за ініціативою Президента України та пров- ладної партії 1 жовтня 2010 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прий
няття [6]. Була поновлена дія Конституції 1996 року, за якою Україна проголошена президентсько-парламентською республікою.
І знову у 2014 році форма правління змінюється, тепер вже внаслідок державного перевороту. Причиною до повернення Конституції 1996 року зі змінами внесеними у 2004, 2011 та 2013 роках є позбавлення Президента значної частини повноважень [7].
На думку експертів, найбільш оптимальною для України, зважаючи на історичні особливості державотворення та досвід європейських країн, є парламентська форма правління. Але щоб перейти до цієї форми потрібно багато зусиль і років, тому проміжним етапом є парламентсько-президентська.
Нині в країні відбуваються події, які не рік будуть згадуватися нами як події, що докорінно змінили нашу свідомість. З початку буремних подій на Майдані щодо визначення політичного та економічного курсу держави виникло і питання про федералізацію України та надання певних територіям суверенності. Слід зазначити, що Актом про проголошення незалежності Україна наша держава була проголошена унітарною [8].
Федеративна форма державного устрою є неприйнятною для України, що опосередковано рядом вагомих причин:
а) в умовах політичної нестабільності, низького рівня правосвідомості українських політиків, державних діячів федералізація України може призвести не лише до порушення її територіальної цілісності, але й до розколу та поступової втрати державного суверенітету. Дійсно,
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
192
федералізація України, в умовах посилення втручання у внутрішні справи сусідніх держав (Російської Федерації, Румунії), може стати першим кроком у напрямку знищення української державності;
б) утвердження національногодержавотворення на федеративних засадах в умовах відсутності реального народовладдя призведе як до нового витку політичної нестабільності, так і до соціально -економічного розбалансування держави;
в) відсутність єдиної загально- прийнятної програми економічного розвитку Української держави, розробленої з урахуванням регіональних виробничих потужностей, розрахованої на тривалий період (1520 років), опосередковує функціональну невизначеність федералізації України з економічних позицій. Відтак, федералізація передбачає значні фінансові затрати, проте перспективи економічної вигоди політико-
Література:1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. —
Харків: Консум, 2001. — 656 с.-С.732. Змішана республіканська форма державного правління: питання
теорії та практики / О. Петришин, С. Серьогіна // Право України. — 2009. — № 10. — С. 59
3. Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період про прийняття нової Конституції України [Електронний ресурс]:Конституційний договір [прийнято Верхов. Радою 8 червня 1995 р. № 1к/95-ВР].-Режим доступу: http://zakon4■rada■gov■ua/laws/show/1к/95-вр
4. Конституція України [Електронний ресурс]:Конституція [прийнято Верхов. Радою 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР ].- Режим доступу: http://zakon1.rada. gov■ua/laws/show/254к/96-вр
5. Про внесення змін до Конституції України [Електронний ре- сурс]:закон [прийнято Верхов. Радою 8 грудня 2004 р.№ 2222-ІУ].-Режим доступу: http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/2222-15
6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конститу
правової реформи є невизначеними, що в умовах утвердження ринкової економіки, постійного зростання зовнішнього боргу України є не лише неприйнятним, але й антидержавним процесом;
г) федералізація України є безпідставною з етнічно- національних позицій, позаяк утвердження української державності відбувається на етнічних землях української нації тощо [9,с.72]
Підсумовуючи вище написане можна сказати,що у змінах пізнається істина. Питання про найбільш оптимальну форму правління та форму державного устрою для України буде актуальним ще довгий час. Для подальшого стрімкого соціального і економічного розвитку України потрібно знаходити компроміс між трьома гілками влади та наро- дом,лише співпраця влади та громадян виведе Україну на новий економічний рівень.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
193
ції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-ІУ (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) [Електронний ресурс]: Рішен- ня,Окрема думка [Конституційний суд від 30 вересня 2010 р. № 20-рп/2010 ].- Режим доступу: ЬИрУ^коп! .rada.gov.ua/laws/show/v020p710-10
7. Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-ІУ, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586- VII» [Електронний ресурс]:Постанова [прийнято Верхов. Радою 22 лютого 2014 р. № 750-УІІ].- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/750-18
8. Про проголошення незалежності України Верховна Рада України.[Електронний ресурс]:Постанова [Акт прийнято Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р. № 1427-ХІІ].-Режим доступу:http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/1427-12
9. Міщук В.В. Перспективи розвитку та удосконалення державного устрою України :унітаризм чи федералізація/В.Міщук//Воєнна історія.-2012-4- 6,С-72
Федан М. В., учениця 11 класу Краматорська загальноосвітня школа Т-ТТТ ступенів № 30
ТРУДОВЕ ПРАВО В МЕЖАХ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ.
Метою моєї роботи є з’ясувати види соціального забезпечення людей, шляхи піклування державної влади про свій народ, забезпечення нормального рівня життя усіх слоїв суспільства. Я вважаю, що на даному етапі розвитку нашої країни це цілком актуальне питання, з яким ми дуже часто стикаємося Для вирішення багатьох проблем треба
обов’язки усіх верств населення для показання їх рівності.
Праця в будь-якому суспільстві є життєвою необхідністю, обов'язком, особливо молоді, що є головною умовою існування та успішного розвитку людини.
Трудове право України - це самостійна галузь пра
Система трудового ва, яка являє собоюправа певну систему право-
регулюють тру-
лише поміркувати, вих норм, що р
Загальна частина звідки Особлива частина
вони по-норми, що встанов- ходять, і регулює окремі
люють загальний по- тоді рі- групи (сторони) су-рядок регулювання шення спільних відносиндля всіх відносин знайдеть- всередині загально-
ся само го масиву відносинпо собі, 1__^р
дові відносини між працівника- ми та ро- ботодав- цями, а
також тія вирішила переглянути права і
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
194
відносини, які тісно пов'язані з ни- ми.[2]
Організація праці - приведення трудової діяльності людей в певну систему.
Організація праці- це один із засобів вирішення зазначеної проблеми: підбір, підготовка та підвищення ква-
організації нормування і оплати праці зруйнована, а нова ще, як правило, не створена. Існуючі системи організації оплати праці засновані на
старих принципах її організації, що не відповідає сучас-
Основні принципи ним вимогам.соціального захис- Влада не намагається
ту: заохочувати трудящихдо продуктивної праці, на-
ліфікації співробітників; створення самперед моральними стимуламиадресність комплексність гуманність
безпечних і здорових умов праці; розподіл праці; кооперація праці; планування та облік праці.
Згідно до КЗпП України від 04.12.2007 р. N 1108 нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень, що не відповідає сьогоденним нор- мам[1].
Основні проблеми організаціїпраці:
1. Оплата праці. Розробка критеріїв і визначення розмірів доплат за окремі досягнення працівників та спеціалістів підприємства
2. Ненормований робочийдень.
3. Нестабільність робочихмісць.
Посадові оклади встановлюються адміністрацією підприємства відповідно до посади і кваліфікації працівника, але майже в кожній установі люди працюють не за своїм кваліфікаційним рівнем.
Основна проблема організації оплати праці в сучасних умовах полягає у встановленні адекватної ринковим відносинам системи оплати праці. [2] Вирішити дану проблему досить складно, так як стара система
(почесні грамоти, медалі, ордени тощо).
Види: пенсія ( неодноразово були помічені випадки, коли однакова сума виплачувалася людям зовсім різних категорій); допомоги по вагітності та пологах; допомоги по тимчасовій непрацездатності; допомоги по догляду за дитиною; атура- льне забезпечення для дітей- інвалідів (транспортні засоби. продукти харчування, одяг ); соцдопо- мога інвалідам; соцзахист від безробіття. [3]
Усі перелічені комплекси об’єднує насамперед те, що в більшості випадків цього неможливо досягти. Перед людьми ставляться складні умови, які не кожний в змозі виконати.
Держава не звертає увагу на те, що ціни на продукти харчування зростають, а виплати залишаються,в результаті чого виникає нестача грошей.
Обіцянки про те, що «безробіття не буде» залишаються марними, роботу важко знайти навіть молоді, бо на кожному підприємстві шукають досвідченого працівника, котрий не претендує на підвищення
195ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
заробітної плати, та покращення умов праці. Натомість отримуємо те, що маємо: майже всі люди працюють не по своїй освіті, тобто отримують менше грошей, при цьому не надається ніяка допомога з боку держави. Також було помічено, що якщо людина працює за своїм фахом, її ставлять в неможливі рамки, які вона повинна виконати, щоб залишитися працювати.
Перед початком написання роботи в мене виникло питання, яке я намагалася вирішити в першу чергу для себе. Що в нашої реальності ва-
Література:
жливіше «людина», чи «гроші». На- жаль зараз не всі розуміють різницю духовних та матеріальних цінностей, але навіть при важких обставинах нашої країни, наша влада не перестає піклуватися про громадян своєї Батьківщини.
Цікавий факт:КЗпП України був прийнятий
ще 10 грудні 1971 року й набув чинності з 1 червня 1972 року. За минулі 40 років в КЗпП із 261 пунктів кодексу законів про працю було змінено 221 статтю.[1]
України. КЗпП України1. Сайт Верховної Ради http: //zakon2 .rada. gov .ua/l aws/show/322-08
2. Сайт «Трудове право. Принципи трудового права» - http://uapravo.ru/3. Сайт «Сім'я і право в Україні. Рубрика: Пенсії, допомоги, пільги» - http: //familylaw.in.ua/4. Сайт «Правознавець» Розділ «Кодекс» - http://pravoved.in.ua/
Фіщук Т. Г., студентка ІІ курсу Новоград-Волинського економіко-гуманітарного коледжу
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
Я - шістнадцятилітня громадянка України, яка свідомо обрала юридичну професію і точно знаю чого хочу в житті, а саме допомагати людям. І сьогодні я вважаю своїм обов’язком допомогти своїм одноліткам, роз’яснивши їхні права і обов’язки щодо права на працю. Дане право закріплене в основному законі нашої країни - Конституції в ст. 43 «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується» [1, с. 15] та Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року принцип 9 [2, с. 139-141.]. Гадаю, багатьох моїх однолітків зачепило
питання «працевлаштування». Вони бажають бути незалежними від своїх батьків, рідних, а самостійність досягається, в першу чергу, фінансово. На сьогоднішній день, звернувшись за інформацією до Новоград- Волинського центру зайнятості, було вияснено, що в 2013-2014 роках ними було працевлаштовані 7 осіб, які не досягли 18 років і з кожним роком дана цифра зростає. Однак разом з тим збільшується і кількість правопорушень пов’язаних з невідповідними умовами праці чи порушеннями норм українського законодавства.
Незважаючи на публікації вітчизняних і зарубіжних дослідників,
196ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
присвячені питанню працевлаштування неповнолітніх, воно і досі залишається найменш розкритим, так як в Україні основні трудові ресурси складають громадяни з 18 років.
Які ж права і обов’язки мають неповнолітні згідно з норм трудового права України?
За загальним правилом, допускається приймати на роботу лише неповнолітніх осіб, які вже досягли 16 років. Щоправда, як виняток, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (усиновлювача чи піклувальника), можна приймати на роботу й осіб, які досягли 15 років. Також допускається приймати на роботу осіб, яким виповнилося 14 років. Але це, можливо, якщо додержуватися ряду умов, які прописані в ст. 188 КЗпП:
- прийняттю на роботу у вказаному віці підлягають лише учні загальноосвітніх шкіл, професійно- технічних та середніх спеціальних навчальних закладів;
- такі особи можуть виконувати тільки легку роботу, яка не заподіює шкоди їхньому здоров’ю;
- їхня робота не повинна порушувати процес навчання та має виконуватися винятково у вільний від навчання час (наприклад, під час літніх канікул);
- потрібна згода одного з батьків (або особи, що їх замінює, - усиновлювача чи опікуна) [3, с. 73].
Тобто, якщо особа бажає працювати їй потрібен в першу чергу дозвіл від батьків або особи, яка їх заміняє. Працевлаштування неповнолітнього непотрібно погоджувати з профспілковою організацією чи трудовим колективом.
Якщо особа бажає вона може звернутися до Державної служби
зайнятості, яка допоможе підібрати підходящу роботу і зареєструє як таку, що шукає роботу. Мало хто з неповнолітніх знає такі поняття як броня і квота, а саме вони можуть стати гарантією працевлаштування. Броня - це кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, а квота робочих місць — це закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту (до даної категорії громадян, які потребують соціального захисту також відносяться неповнолітні) [9, с. 152155].
Працевлаштування неповнолітніх відповідно до чинного законодавства України про працю, обов’язково здійснюється на підставі письмового трудового договору (ст. 24 КЗпП) і лише після попереднього медичного огляду (ст. 191 КЗпП).
Забороняється застосування праці осіб молодших 18 років на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Також забороняється залучати осіб молодших 18 років до підняття і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Не можна залучати дану категорію осіб до нічних робіт (з 22. 00 до 6.00), надурочних робіт і робіт у вихідні дні [7; 8].
Щодо роботи вже безпосередньо на підприємстві. По-перше, неповнолітні мають право на скорочену тривалість робочого дня - це знижена порівняно зі звичайною нормою тривалість робочого часу.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
197
ІСеІедеРогепйа' " К|М>ІШІ МДО4МІ <Г**Л(<4ШЙ:«М**2Л
Згідно українського законодавства нормальний робочий час становить 40 годин, для робітників віком до 18 років:
- від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень,
- від 15 до 16 років (учням від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.
При цьому заробітна плата таким працівникам виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи, тобто скорочення робочого часу для неповнолітніх означає, що їх скорочений робочий час оплачується за тією ж тарифною ставкою (тим же посадовим окладом), що й нормальний робочий день дорослого працівника тієї ж спеціальності, кваліфікації та за інших рівних умов. По-друге, це щорічна відпустка. Діти, які працюють, мають право на щорічну відпустку тривалістю 31 календарний день. У перший рік роботи вони можуть взяти відпустку за заявою до настання 6-місячного терміну безперервної роботи [5; 6].
Але не тільки щорічною відпусткою та скороченим робочим днем чи тижнем обмежуються пільги для осіб молодше 18 років. Дані категорії за своїм бажанням можуть брати в період навчання 1-2 вільних вихідні дні в тиждень без збереження заробітної плати (ст. 210 КЗпП). Також вони можуть брати додаткові оплачувані відпустки. Ці відпустки надаються для складання іспитів і залі-
Література:1. Конституція України: чинне
нями станом на 2014 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ).
ків. Тривалість таких відпусток залежить від закладу освіти, від форми навчання та інше. За час вказаних відпусток за працівниками зберігається їх робоче місце та середній заробіток ст. 217 КЗпП. Якщо перейти безпосередньо до цифр, то в старшій школі працівникам надається оплачувана відпустка тривалістю 23 календарні дні, а в основній - 10. На час складання перевідних іспитів в основній та старшій школі від 4 до 6 дні. Особам, допущеним до іспитів у порядку екстернату за основну і старшу школу надається додаткова оплачувана відпустка відповідно 21 і 28 днів.
Звільнення неповнолітніх працівників може здійснюватися як за їх власним бажанням, так і в інших випадках передбачених законом. Це і за вимогою батьків чи осіб, які їх заміняють, може вимагати звільнення і Служба у справах дітей, якщо це загрожує здоров’ю неповнолітнього чи порушено його законні інтереси. Але якщо побажає звільнити неповнолітнього роботодавець, то він повинен погодити це з Службою у справах дітей [3, с. 75-76].
Як бачимо український законодавець досить добре попіклувався про працевлаштування неповнолітніх. Однак частина викладених вище положень досить часто порушується. І на сьогоднішній день стоїть досить гостро питання не просто декларування даних норм. а й реальне втілення їх у життя.
законодавство зі змінами і доповнен- - К.: ПАЛИВОДА А.В., 2014. - 64 с.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
198
2. Декларация прав ребенка от 20 ноября 1959 года [Текст]: [Витяг] // Права человека. Сборник международных договоров / М.: Юридическая литература, 1990. - С. 139-141.
3. Кодекс законів про працю України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 26 січня 2012 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). - К.: ПАЛИВОДА А.В., 2012. - 104 с.
4. Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.01 №803-ХІІ // ВВР України. - 1991. - № 14. - Ст. 170.
5. Закон України «Про оплату праці» 24.03.95 // ВВР України. - 1995. - № 17.
6. Закон України «Про відпустки» 15.11.96 // ВВР України. - 1997. - №2.
7. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми: Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22.03.96 № 59 // Бюл. норматив. актів міністерств і відомств України. - 1996. - № 6.
8. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх: Затв. Наказом міністерства охорони здоров’я України від 31.03.94 № 46 // Ін форм. Бюл. України, держ. центру правої інформації. - 1994. - № 18
9. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. - 2- ге вид., доп. і перероб. - К.: А.С.К., 2000. - 1072 с. - (Економіка. Фінанси. Право).
Фока А. Р., учениця 11 класу Глибоцька ЗОШ Т-ТТТ ступенів
ПРАВОВІ ОСНОВИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗМІН КЛІМАТУ
Зміна клімату на планеті є однією з найбільш серйозних екологічних проблем сучасності, яка все частіше стає причиною негативних наслідків для довкілля, економіки та суспільства.
Професор М. В. Шульга, А. Самура, Н. Шпег, С. Г. Бойченко та інші у своїх дослідженнях проводять аналіз правових проблем зміни клімату на національному рівні, аналізують стан законодавства у сфері змін клімату в Україні на початку XXI століття і використання міжнародного досвіду в цьому питанні, а також висловлюють рекомендації щодо його вдосконалення.
Метою даної роботи є аналіз та виділення правових основ попе
редження змін клімату як міжнародного характеру, так і в системі національно - екологічного законодавства.
Одним із основних завдань України є вирішення проблеми зміни клімату та забезпечення належної нормативно-правової бази, від якої залежить уся кліматоохоронна політика країн та стан дотримання прав і свобод її громадян.
Законодавство у сфері зміни клімату включає в себе національне та міжнародне. Зважаючи на пріоритетність норм міжнародного права над національними, найважливіша роль серед нормативно-правових актів у сфері зміни клімату належить
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
199
міжнародним договорам, ратифікованим Україною.
Основною метою Рамкової конвенції є розроблення стратегії захисту та збереження кліматичної системи, досягнення стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на клімат. На думку А.Самури , в даний час, в Україні положення Конвенції належним чином не виконуються, в основному через відсутність належного регулювання та повноти реалізації її вимог у національному законодавстві [12,с.58-60].
Закон України ,,Про охорону атмосферного повітря” в розділі ІІІ „Заходи щодо охорони атмосферного повітря” містить відповідну статтю 16, яка має назву „Регулювання діяльності, що впливає на погоду і клімат ”[7]. Згідно з цією статтею, діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарских цілях, може провадитися підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності тільки за дозволами, виданими центральним органом виконавчої влади. Порядок погодження і видачі дозволів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Діяльність господарюючихсуб’єктів, яка безпосередньо спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, може здійснюватися лише за наявності у суб’єктів відповідних дозволів.Таким чином, закон дає змогу провадження такої діяльності господарюючимсуб’єктам, яка пов’язана із досягненням господарських цілей. Здійс
нення тотожної діяльності в інших цілях, наприклад, оборонних, закон взагалі не регламентує .
У 2008 році Рада ООН з прав людини прийняла Резолюцію 7/23 «Права людини і зміна клімату», де визнається, що «зміна клімату створює безпосередню та далекосяжну загрозу для людей та спільнот в усьому світі і впливає на повне дотримання прав людини» та зазначено, що зміна клімату є глобальною проблемою, котра вимагає про охорону світової культурної та природної спадщини. Адже зміна клімату значно впливає на біорізноманіття об’єктів світової спадщини.
З часу ратифікації Рамкової конвенції та Кіотського протоколу Україна протягом кількох років робила перші кроки щодо юридичного врегулювання питання зміни клімату, а також антропогенних викидів парникових газів, розробивши проекти законів: «Про регулювання та управління викидами та абсорбцією поглиначами парникових газів», «Про екологічний ринок України», «Про регулювання у сфері енергозбереження», «Про парникові гази». Усі ці проекти мали спільну мету — визначити правові та організаційні основи запобігання і пом’якшення наслідків зміни клімату, виконання зобов’язань України за Рамковою конвенцією та Кіотським протоколом та навіть дещо збігались за змістом.
Важливе значення у регулюванні сфери зміни клімату в Україні належить підзаконним нормативно- правовим актам, які, на відміну від наявних законів, є велика кількість та які глибше регулюють актуальні у цій сфері питання.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
200
Постановою КМУ «Про кліматичну програму України» (Кліматична програма) від 28 червня 1997 р. № 650, клімат визнано одним із основних природних ресурсів, від якого залежать умови життя і діяльності людини, напрями і рівень розвитку економіки.[11] У Кліматичній програмі, яка є складовою частиною Всесвітньої кліматичної програми, також зазначено, що незначні зміни клімату на фоні складної екологічної ситуації в Україні можуть викликати значні соціально-економічні збитки, якщо не вживати комплексу заходів до запобігання їм.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1999 р. № 583 було створено Міжвідомчу комісію із забезпечення виконання Рамкової конвенції, основною метою роботи якої є організація розроблення та координації впровадження національної стратегії та національного плану дій з виконання міжнародних зобов’язань України із зміни клімату.[12]
В Україні розпорядженням уряду був затверджений Національний план заходів з реалізації положень Кіотського протоколу (надалі — Національний план) від 18 серпня 2005 року № 346-р. (зі змінами від 5 березня 2009 року). [14] До грудня 2010 року передбачалось розроблення Національного плану заходів щодо адаптації до зміни клімату з визначенням джерел їх фінансування, а також рекомендації щодо розроблення відповідного плану заходів для місцевих органів виконавчої влади. Попри пропущені строки 12 жовтня 2011 року оприлюднено для обговорення з громадськістю проект Національного плану заходів з адаптації до зміни клімату. Неналежне
виконання міжнародних зобов’язань, взятих на себе Україною, підтвердив й Указ Президента України про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 червня 2007 року «Про стан і проблеми імплементації Україною Рамкової конвенції ООН про зміну клімату».[11]
У 2010 Україна розпочала активну діяльність із вирішення на національному рівні однієї із стратегічних проблем, що визначені Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату, а саме проблеми адаптації до зміни клімату. Наслідки зміни клімату, що вже спостерігаються або очікуються, зачіпають всі галузі економіки і життєдіяльність суспільства в цілому, в зв’язку з чим проблема виходить за рамки екологічних і є, по суті, соціально- економічним викликом.
Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №452/2011 було затверджено Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України.[9] Одним із напрямків діяльності якого є регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання у межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї.
13 квітня 2011року Указом Президента України було затверджено Положення про Державне агентство екологічних інвестицій України.[10]
Національним агентством екологічних інвестицій України спільно з Підкомітетом з питань національних заходів з адаптації та пом'якшення наслідків глобальної зміни клімату Комітету з питань екологіч-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
201
ної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради України розроблені тези щодо позиції України для участі в переговорних процесах на пост-Кіотський період та надіслані Національним агентством екологічних інвестицій України до інших центральних органів виконавчої влади України і були підтримані без суттєвих зауважень.
Україна займає лідируючу світову позицію у використанні гнучкого механізму Кіотського протоколу - проектів спільного впровадження. В рамках проектів спільного впровадження в економіку України залучено понад 900 млн.євро інвестицій та 470 млн. євро в рамках ст. 17 Кіотського протоколу (торгівля квотами на викиди парникових газів). Значного прогресу досягнуто у реалізації проектів за схемою зелених інвестицій. У процесі реалізації близько 300 проектів. Всього Дер- жекоінвестагентством України розглянуто та схвалено 2104 проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій майже в усіх регіонах України.
А.Самура та Н. Шпег вважають, що національне законодавство є одним з найважливіших елементів реагування на зміну клімату. Наявна нормативна база України не є достатньою та потребує значного вдосконалення, особливо врегулю
вання питання зміни клімату на рівні законів.
Аналіз чинного законодавства України свідчить, що воно певною мірою регулює відповідні суспільні відносини щодо запобігання негативним наслідкам змін клімату, їхнє відвернення та пом’якшення. Наявна нормативна база України потребує вдосконалення, особливо врегулювання питання зміни клімату на рівні законів. Необхідно акцентувати увагу на забезпеченні досягання кінцевої мети Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Є необхідною участь України в другому періоді Кіотського протоколу (2013 - 2020 рр) та інших міжнародних угодах. Важливим є те, що необхідно визначити відповідальних осіб за реалізацію конкретних завдань. У проектах законів у сфері змін клімати слід врегулювати питання контролю, моніторингу, звітності та відповідальності.Питання запобігання зміни клімату із статусу декларативності повинно перейти в статус практичного виконання.
ЛІТЕРАТУРИ1. Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (м. Нью-Йорк, 9 травня
1992 р.) // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. - Львів: Норма, 2002. - С.154-168.
2. Декларація Конференцій ООН з навколишнього середовища та розвитку від 14.06. 1992 року //http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_455.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
202
3. Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (м. Кіото, 11 грудня 1997 р.) // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. - Львів: Норма, 2002. - С.169-183.
4. Угода про партнерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членамиіУкраїною//http: //vandex.ua/vandsearch?tex єс&^=ш&1г=10365.
5. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41.
6. Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” від 21 вересня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 47. - Ст.405.
7. Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 21 червня 2001 року // Голос України. - 2001. - 9 серпня.
8. Закон України ” Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової конвенції оон про зміни клімату” від 04.02.2004 року //Відомості Верховної Ради України.- 2004.-№ 1430-ІУ.
9. Указ Президента України ” Про положення про Міністерство екологіїта природних ресурсів України” від 13.04.2011 року № 452 //http://zakon4.rada.gov.ua/laws/452/2011.
10. Указ Президента України ” Про положення про Державне агентство екологічних інвестицій України” від 13.07.2011року , № 455 //http://zakon4.rada.gov.ua/law /455/2011.
11. Указ Президента України про введення в дію рішення РНБО України ” Про стан і проблеми імплементації Україною Рамкової конвенції ООН про зміну клімату ” від 15.06.2007 року //
12. Постанова Кабінету Міністрів України “ Про Міжвідомчу комісію із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату” від 14.04.1999року.//
13. Постанова Кабінету Міністрів України “ Про Міжвідомчу комісію із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату” від 14.04.1999року.//
14. Постанова Кабінету Міністрів України ”Про кліматичну програму України” від 28.06.1997року//
15. Розпорядження Кабінету Міністрів України ”Про затвердження Національного плану заходів із реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату ” від 18.08.2005 року № 272
16. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / За ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. - Харків: Право, 2009. - 328 с.
ту//60.
12. Самура А., Шпег Н. Огляд нормативних актів у сфері зміни кліма-Екологія. Право. Людина. -.2011.- № 13 - 14.- с.58-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
203
Ходосенко І. С., студентка ІІІ курсу Державного вищого навчального закладу
«Олександрійський політехнічний коледж» ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО ПРАВА.
Актуальність теми дослідження полягає у процесі виникнення муніципального права. Взагалі муніципальне право виражає інтереси народу, також інтереси держави і територіальної громади, які регулюють відносини у сфері місцевого самоврядування. Муніципальному праві належать публічні права.
Мета дослідження полягає у вивченні історії виникнення муніципального права, його походження.
Завдання дослідження:- дослідити проблемність
назви «муніципальне право»;- дослідити історичні фо
рми муніципального права;- дослідити систему орга
нів муніципального права;- дослідити роль Консти
туції Пилипа Орлика 1710 року стосовно місцевого самоврядування;
- дослідити Земську реформу 1864 р.;
- дослідити Закон України«Про місцеве самоврядування в Україні».
Об'єктом дослідження є тема історія виникнення муніципального права.
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. дається таке визначення: «Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб
місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» (ст.. 2) [2 с. 486]. Первинним суб'єктом місцевого самоврядування Конституція України проголошує не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об'єднаних за територіальною ознакою з метою задоволення в межах законодавства своїх колективних потреб і захисту своїх законних прав та інтересів [ 2 с. 486].
Місцеве самоврядування розвивалося в країнах світу по різному, тому, що кожній державі притаманна своя форма управління. Місцеве самоврядування існувало в Україні з давніх давен. Відомими формами місцевого самоврядування часів Київської Русі були віче (міські, територіальні), або збори (сходи) верв (жителі кількох сіл або інших населених пунктів) [1 с. 17]. Виходячи з вище сказаного можна дати характеристику місцевих органів управління.
Віче - це, як правило, збори (зібрання) дорослого вільного населення міст і навколишньої території які скликалися для вирішення найважливіших питань. Це були вищі органи самоврядування. Поряд з військовими і господарськими справами, віче не рідко вирішували долю князя і інших посадових осіб. Збори (сходи) верв - територіальність спільностей, громад являли собою органи самоврядування жителів кількох сіл чи інших населених пунктів.
204ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
їх роль була, як правило багатогранною. Верв в особі дорослого чоловіка населення захищала членів общини і представляла їхні інтереси у взаємовідносинах з органами та посадовими особами державної влади і сусідніми общинами [ 1 с. 17]. З вище сказаного можна зробити висновок того, що місцеве самоврядування почало зароджуватися з часів Київської Русі. Тому часи Київської Русі відіграли дуже важливу роль в розвитку місцевого самоврядування, так як з тих часів почали утворюватися і розвиватися місцеві органи управління, в які входили жителі сел, міст.
Із входженням українських земель до Великого Князівства Литовського місцеве самоврядування в містах отримало розвиток у формі війтівства відповідно до Литовських статутів 1529 р., 1566 р., 1688 р. Міська громада («Копа», «Купа») обирала війта на міських віче [1 с. 17].
Згодом на українських землях почало вводитися в дію магдебурзьке право (німецьке), цим правом міським громадам почало надаватися право створювати міське управління за зразком німецького управління. В Україні магдебурзьке право існувало до того часу поки українські землі не ввійшли до складу Росії, Київ втратив магдебурзьке право в 1834 році, хоча на українських землях воно існувало довгий час. Під час розвитку та існування Запорізької Січі теж розвивалося місцеве самоврядування, тому, що почали утворюватися Козацькі полки і сотні, після чого виникли органи публічної влади, а саме генеральний уряд, полковий уряд та сотенний уряд.
Зміни почалися з моменту підписання в 1654 році договору між
Україною та Московською державою, так як починається процес поступової ліквідації українських форм місцевого самоврядування, але політична і правова думка демонструю стійку прихильність до них. Місцеве самоврядування у властивих Україні формах знайшло закріплення в Конституції. Пилипа Орлика 1710 року. Для попередження вживання з боку гетьмана та його адміністрації і підтвердження традиційних прав козацтва в ній закріплюються принципи розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, визначаються основи взаємовідносин між центральною владою та органами місцевого самоврядування. Але в цьому розвитку місцеве самоврядування в Україні визначалося Росією. У першій половині ХУІІІ століття Росія перетворюється в імперію, що супроводжується значними змінами в системі органів державної влади і місцевого самоврядування. Українська державність поступово ліквідується: у 1764 році - гетьманство, в 1775 р. - запорізька Січ, згодом полково, сотенний, територіальний устрій, а з ним і національна система місцевого самоврядування. У 1782 - 1783 р. на відповідних українських територіях вводиться губернський поділ і російська система органів місцевого самоврядування [1 с. 19].
У 1838 р. запроваджується станове самоврядування для державних і вільних селян у формі сільського товариства, яка в 1861 році була поширена на всіх селян. Найважливіші питання вирішувалися на сільському сході. Регіональне самоврядування запроваджується після проведення Олександром ІІ Земської реформи 1864 році вона передбачала створення представницьких органів.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
205
ІСеІедеРогепйа' " К|М>ІШІ МДО4МІ <Г**Л(<4ШЙ:«М**2Л
За часів УНР була здійснена спроба реформувати міське самоврядування. Уже в ІІ Універсалі Української Центральної Ради наголошувалося на необхідності «вжити всіх заходів для закріплення у поширенні прав місцевого самоврядування, що є органами найвищої адміністративної влади на місцях»
[2 с. 492].Взагалі під час існування та
правління Центральної Ради України значну увагу приділяла місцевому самоврядуванні, про ці факти свідчать її основні акти та Універсали і Конституція УНР.
В подальшому розвитку Радянська влада не визнавала місцевого самоврядування. Конституція УРСР 1937 року перетворила ради у представницькі органи на всіх рівнях.Місцеве самоврядування можливе в умовах суверенітету держави, тому, що він виступає її гарантом. Відродження самоврядування в Україні передувала роль рад як місцевих органів державної влади шляхом вдосконалення їх структури [ 1 с. 19].
Початок відродженню місцевого самоврядування в сучасних умовах поклали «Декларація про державний суверенітет України» та прийнятий на її основі й у відповідності з нею Закон УРСР від 07.12.1990 року «Про місцеві Ради
Література:1. Погорілко В.Ф., Баймуратов М.О., Бальций Ю.Ю. Муніципальне право
України: Підручник, / за ред.. Баймуратова М.О. 2-ге видав. Доп. - к.: Правова єдність, 2009р. - 720 с.
2. Конституційне право України: Підручник/ за ред.. академіка АПрН України, доктор юридичних наук, професора Ю.М. Тодика, доктора юридичних політичних наук, професора В.С.Журавського. -К.: Видавчий Дім «Ін Юре», 2002 р. - 544 с.
3. Андресюк Б.П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні: проблеми і перспективи, -К.: Стилос, 1997. - 222 с.
народних депутатів УРСР і місцеве самоврядування». Цей закон в перше в умовах Союзу РСР і радянської влади проголошував принцип місцевого самоврядування і відмову від принципу «Демократичного централізму» у відносинах між радами різних рівнів [ 1 с. 21]
Система місцевого самоврядування була прийнята Конституцією 1996 року, а згодом Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року [1 с. 23].
На розробку в Україні законодавства про місцеве самоврядування вплинули положення Європейської Хартії про місцеве самоврядування [2 с. 493].
Висновок: з вище викладеного можна зробити підсумок того, що місцеве самоврядування пройшло великий історичний шлях з давніх часів, а саме з Київської Русі. Цей шлях був дуже тяжкий, тому, що час плинув державні органи правління змінювалися та вимоги до публічної влади. Створена на сьогодні в Україні правова база місцевого самоврядування, втілила багатий досвід законодавчого забезпечення щодо реалізації Конституційного права громадян на місцеве самоврядування.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
206
Чернега Ю. І., Група ПР-122ДВНЗ «Олександрійський політехнічний коледж»
«ПРОБЛЕМИ ПРАЦІ ЖІНОК В УКРАЇНІ»
Я хочу Вам розкрити проблему як держави так і усього суспільства. На мою думку, одна із таких соціальних проблем є праця жінок. Мета моєї роботи - привернути увагу до проблем, що виникають у жінок у сфері праці.
Цікаво розглянути те, з чого формується держава, адже держава - це об'єкт, і керувати людьми та законодавством вона самостійно не може. Таким чином вона формується з державних органів, які представляють наш український народ, більшу частину якого складають саме жінки. Чи знаєте Ви,чи цікавилися Ви тим, яку саме тяжку роботу вони виконують і все для того щоб,прогодувати свою родину. Сьогодні жінка веде боротьбу за виживання своєї сім'ї в екстремальних умовах ринкових і соціальних зарплат. Нинішні часи все більше змушують жінок боротися за те, щоб забезпечити себе і свою сім'ю. Якщо візьмемо те, що соціальний статус громадянина підвищується завдяки матеріальному становищу, то можна сказати,що внесок жінок недооцінюють. Ви погляньте, скільки сімей, які потребують допомоги, тому що в сім'ї лише одна годувальниця жінка (мати).
Праця жінок регулюється КЗпП, в главі 12 говориться про те, що багато привілеїв надано жінкам. Візьмемо одну із статей Глави 12 КЗпП України. Наприклад, статтю 174 КЗпП «Роботи, на яких забороняється праця жінок». Давайте її розглянемо.
Отже, перше, що ми бачимо в статті, це частину першу,у якій чітко вказано,що забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). [1, с.76; 2, с. 358].
Отже, плюси: по-перше , жінки не будуть фізично виснажуватися; по - друге, життя жінок буде менш ризикованим, адже жінка заслуговує на належні умови праці для виконання її роботи.
У другій частині говориться також про заборону залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені
ГРАН И Ч Н І Н О РМ И П ІД ІЙ М А Н Н Я І П ЕРЕМ ІЩ ЕН Н Я В А Ж К И Х РЕЧЕЙ Ж ІН К А М И 1
Х арак тер р о б ітГ р ан и ч н о д о п у ст и м а
в а га в а н та ж у , кг
П ід ій м а н н я і п е р е м іщ е н н я в а н т а ж ів п р и ч е р г у в а н н і з ін ш о ю р о б о т о ю ( д о 2 р а з ів н а г о д и н у )
10
П ід ій м а н н і і п е р е м іщ е н н я в а н т а ж ів п о с т ій н о п р о т я г о м р о б о ч о ї з м ін и
7
С у м а р н а в а г а в а н т а ж у , я к и й п е р е м іщ у є т ь с я п р о т я г о м к о ж н о ї г о д и н и р о б о ч о ї з м ін и , н е п о в и н н а п ер е в и щ у в а т и :
— з р о б о ч о ї п о в е р х н і 3 5 0
---- 3 п ід л о г и 1 7 5
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
207
для них граничні норми. Поглянемо на «Мал. 1». [1, с.76; 2, с. 358].
Отже, плюси: по - перше, жінки не будуть перенавантажувати своє тіло, аби не заробити тяжкі хвороби; по-друге, великим плюсом є те, що були встановлені норми підіймання та переміщення важких речей жінкам, за допомогою яких велика перевага як і в роботі, так і в суспільстві надається слабкій статі - жінкам.
Розглянемо третю частину «Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці» на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці. [1, с.76; 2, с. 358].
Отже, плюси: по - перше, головне те, що це не просто вигадані слова державних органів. Ці норми підіймання і переміщення важких речей жінками, а також вказані умови праці для жінок затверджуються центральними органами виконавчої влади, завдяки яким жінка почуває себе не просто засобом роботи, а людиною, яка заслуговує на повагу до себе та полегшення праці.
Довгий час ми з Вами говорили про те, як і де жінки повинні працювати, але ми забули про одну не менш важливу річ - відпочинок. Адже ми не будемо без перестанку працювати, здоров’я наше є основним джерелом нашого життя. На
приклад, візьмемо Статтю 179 КЗпП України «Відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною». [1, с.78; 2, с. 359].
Ми не будемо її розглядати в повному обсязі, я розкрию її Вам так ,як я зрозуміла. Ця стаття, на мою думку є однією із важливих привілеїв для жінок. Чому я так вважаю?
Все просто: кожна жінка має право на своє особисте життя, включаючи і свою родину,у якій вона ви- росла,і родину,яку вона збудувала. Адже сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Тому держава повинна забезпечити жінці належні пільги,привілеї та гарантії для її життя та виховування дітей. [3, с. 1; 1, с. 82].
Так, ми бачимо багато пільг щодо праці жінок, але чи дотримуються цих правилвсі,наприклад,приватні підприємства, установи, організації? Мені здається, що кожен з вас скаже: «Ні!».
У наш час складно влаштуватися на роботу, а все чому? Тому що наша держава не може забезпечити людей роботою. Мене дуже хвилює те, що скільки є непрацездатних жінок, скільки просто непрацюючих, і не тому,що їм не хочеться працювати, а тому,що скрізь вимагають молодих за віком, але вже зі стажем роботи не менше трьох років. Та де ж взяти цей стаж, якщо,наприклад, я тільки закінчила вищий начальний заклад? І таких проблем дуже багато, просто ми не цікавимося ними. Це все проблема не кожного зокрема, а проблема всієї держави. Крім того, чому перевагу у прийнятті на роботу надають чоловікам, а не жінкам, я намагалась з’ясувати і дізналася. Для більшості жінок пріорите-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
208
ISsLegs Fsrsiidaтом є гнучкий графік роботи з неповним робочим тижнем, що обумовлено великою завантаженістю домашніми справами. Як правило, це жінки у віці 20-30 років, які мають малолітніх дітей. Жінки ж передпен- сійного віку, навпаки, більш зацікавлені в продовжені свого трудового стажу, що впливає на розмір пенсії, а також більшість з них мотивують продовження роботи навіть після досягнення пенсійного віку тим, що в них є діти та внуки, яким треба допомагати матеріально. Але ж вони зовсім не захищені трудовим законодавством, наприклад, при скороченні чисельності (штату) працівників, ця категорія жінок буде звільнена в першу чергу. [1, с.19].
Аналізуючи правові норми та стан ринку праці, а також соціальне забезпечення в нашій країні, можна зробити висновок, що якби держава більшою мірою на практиці опікувалася (надавала допомогу) молодим матерям, одиноким матерям, жінкам
Література:1. Кодекс законів про працю України / Текст документа від
16.10.2014р.2. Жарков Г.М. Трудове право України : Підручник. - Київ: Ленвіт
2007. -427с.3. Сімейний кодекс України / Текст документа від 26.10.2014р.
у передпенсійному віці, вони більше уваги та турботи віддавали б своїм сім’ям (діти б виростали самодостатніми та повноцінними членами суспільства), гуманітарним сферам суспільного життя, створювали сприятливий мікроклімат у родині та макроклімат у суспільстві в цілому. А це, в свою чергу, впливає на демографічний, демократичний, соціальний та правовий розвиток держави. Тому для врегулювання ситуації, що склалася з працею жінок, необхідне активне втручання держави. Ця проблема, яку я вам показала, вирішується шляхом створення законопроектів та вступу їх у дію.
Я хочу,щоб весь український народ зрозумів, що ця проблема полягає не тільки у владі, а й між нами, між простими людьми, і якщо ми не будемо один одному допомагати, то вибачте тим паче і у владі на нашу допомогу ніхто не відгукнеться.
Юрко Е. В., учениця 9 класу Одеська Загальноосвітня школа №118 І-ІІІ ступенів БУЛІНГ: ПІДЛІТКОВЕ НАСИЛЬСТВО В ШКОЛІ
Жорстокість та насильство серед дітей, жорстокість та насильство по відношенню до дітей стає актуальною проблемою сьогодення. Школа нерідко стикається з проявами жорстокості та насилля в середовищі учнів, факт У теперішній час широке розповсюдження получило дитяче
насильство, зокрема булінг (bullying, від анг. bully - хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з бо-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
209
ку дитини, або групи до іншої дитини, або інших дітей[1].
Метою статті є визначення насильства, зокрема боулінгу як недопустимого явища в шкільному середовищу.
Невід’ємним наслідком поширення булінгу серед дитячого середовища є перехід до агресивних дій, які носять злочинний характер, що викликає небажані негативні тенденції у функціонуванні молодіжного середовища та суспільства загалом. Сьогодні булінг - досить масове явище серед дітей молодшого, середнього та старшого шкільного віку.
Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини , або групи до іншої дитини, або інших дітей.
Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу : 1). прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження; 2). прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.
Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи - переслідувач (булі); жертва; спостерігач. У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально- психологічний процес. Так, норвезький психолог Д. Ольвеус визначає наступні типові риси учнів, схильних ставати булі: відчуття сильної
потреби панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідування власних цілей; імпульсивність; агресивність у ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів); відсутність співчуття до своїх жертв [Цит. за : 2, с. 32].
Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси : вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі; вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасні й мають низьку самоповагу; схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство; часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками; можуть бути фізично слабшими за своїх ровесників та ін. Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу.
Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різним : систематичні кепкування збудь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини); здирство; фізичні і психічні приниження; різного виду знущання; бойкот та ігнорування; псування особистих речей та ін.
Світовою громадськістю насильство визнано однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини в світі. Без подолання цього згубного явища не можна створити умови для самореалізації людини, розвитку демократії, реалізації прав та свобод кожного громадянина нашої держави.
1 грудня 2010 року на засіданні Кабінету Міністрів України був ухвалений план заходів з проведення Національної кампанії «Стоп насильству!» на період до 2015 року. Заслуговує всебічної уваги і Закон України «Про попередження насильст-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
210
ва в сім’ї від 15.11.2001 р. № 2789». Члени сім’ї, які вчинили насильство, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність, відповідно до закону.
Відповідно до статистичних даних, в Україні 44 % батьків не зникають інших методів виховання, крім тілесного покарання; 13 % школярів декларують, що вони зазнають фізичного насильства від однолітків [3].
Наслідками насильства стають асоціальні форми поведінки, незадовільне навчання, зневажливе ставлення до інших. У молодих людей може виникнути ворожість, недовіра до педагогів і людей взагалі.
Агресивність молодших школярів частіше виникає як реакція на психологічну травму. Чимало дітей щодня стикаються з фізичним і емоційним насильством, страждають від побоїв будинку. Їм нізвідки чекати захисту. Проявлене ними насильство - по суті, це крик про допомогу.
Серед «розлючених» учнів є і ті, кому важко налагодити стосунки з оточуючими. Вони відчувають себе жертвами, аутсайдерами. Їх підвищена агресивність - всього лише відчай - душна спроба добитися визнання. Вона пояснюється не впливом групи, а невирішеними психологічними проблемами.
Виховувати доброту - значить вчити дитину діяльно співпереживати іншому, не уникати конфліктів, але уміти слухати і відстоювати те, що дитина вважає справедливим. Здається, почуття доброти сьогодні покинуло шкільні стіни, на зміну
йому прийшли закони джунглів. Сумні випадки принижень і побоїв траплялися, звичайно, й раніше. Занадто багато дітей сьогодні відчувають себе абсолютно беззахисними. Вони живуть в нестабільний час і в нестабільній родині (розлучення батьків, страх дорослих втратити роботу, фінансові труднощі в сім'ї тощо). Школа ж, точніше, безперервні зміни в системі її вимог роблять дітей ще більш невпевненими. І вони захищаються від всіх і відразу. Захищаються так, як уміють.
Найчастіше агресор - найпо- пулярніша особистість у школі, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, виділяється зовнішністю, одягом, манерою поведінки, можливо, економічним і соціальним статусом. Він твердий, холодний, емоційно- чуттєво недорозвинений, біль інших його не хвилює. Дитина-жертва найчастіше, самотня (друзі нечисленні, або від страху за себе і зовсім відсутні), слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших.
Атмосфера в школі - ось те, що насамперед визначає поведінку учнів, дії вчителів. Ми відчуваємо її відразу, як тільки заходимо в школу, по тому, як з нами вітаються, розмовляють, як ведуть себе в школі дорослі і діти. Звичайно, діти приносять в школу свої правила спілкування - з дому, з вулиці, але майже завжди перемагає в кінцевому підсумку стиль відносин в школі, тон, неписані правила.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
211
ІСеІедеРогепйа' " К|М>ІШІ МДО4МІ <Г**Л(<4ШЙ:«М**2Л
Увага дорослих, підтримка адміністрації, об'єднуючі шкільні справи учнів і вчителів створюють особливий простір шкільного життя, в якому кожна дитина і дорослий буде відчувати себе в безпеці.
У даному контексті доречно навести притча про жорстокість : В одному з монастирів Шаоліню майстер навчав учня. І якось учень поставив майстру запитання - Вчителю, а як довідатися, наскільки я жорстокий? Відповідь була дуже мудрої : Щоразу, коли ти завдаватимеш удару своєму ворогу, уяви себе на його місці і відчуй його біль. І якщо один раз ти не відчуєш болю, - знай, жорстокість поглинула тебе.
Так, будьмо толерантними один до одного, до самих себе!!!
Наведемо цитати відомих людей, які мають відношення до обговорених проблем:
- Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш називатися людиною (Сааді);
- Байдужість - це найвища жорстокість (М. Уілсон);
- Жорсткість і боязкість - одного поля ягоди (І. Шевелев);
- Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом (Л. Костенко);
- Немає величі там, де нема простоти, добра і правди (Л. Толстой).
Відтак, бажаємо собі й кожному, щоб в очах усіх дітей і дорослих була душевна краса, любов! Бо обов’язок без любові породжує ворожість. Відповідальність без любові породжує безкомпромісність. Справедливість без любові породжує суворість. Розум без любові породжує жорстокість. Ввічливість без любові породжує лицемірство. Порядок без любові породжує дріб’язковість. Гідність без любові породжує пиху. Володіння без любові породжує хтивість. Віра без любові породжує фанатизм. Життя без любові не має сенсу.
Що можна додати ще до цих слів? Може лише те, що любов робить людину кращою, чутливою, добрішою, поступливішою? Просто людянішою... А це так багато. Бо коли серце заповнене любов’ю, добротою, то це красиве і світле серце. Воно надихає людину творити добро. І людина іде по білому світу красиво і впевнено, не оглядаючись, не крадучись, а прямо, бо це надає їй силу. Любов нам так потрібна, як ніщо інше, бо з нею тепло, затишно і людина почуває себе потрібною в цьому житті, що дуже важливо. Любов обов’язкова всім, а особливо дітям, які тільки починають свій земний шлях. Оточені щирою любов’ю, вони ростуть здоровими і добрими, правдивими і світлими, щирими і щедрими, бо любов - це велика сила, яка дає кожному могутні невидимі крила, які підносять людину до найвищих висот і найкращих почуттів.
І якщо Ви вмієте щиро і віддано любити, а Ваше серце заповнене любов’ю до ближнього - Ви світла і добра людина! В добрий Вам час!
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
212
ISsLegs FerendaЛітература:1. Bullying [Электронный ресурс] // Мюллер В. К. Но
вий англо-російський словник. Перераб. і доп. - Режим доступу : http://www.rambler.ru/dict/new-enru/00/55/78.shtml. - Загл. з екрану.
2. Лейн Д. Шкільна цькування (булінг) Дитяча і підліткова психотерапія / Під ред. Д. Лейна і Е. Міллера / Д. Лейн. - СПб. : Пітер, 2011. - С. 32.
3. Мухаркина А. У качканарських школах епідемія буллінга: жертви цькування знімають на відео [Електронний ресурс] / Олена Мухаркина // Качканарський четвер. - 2008. - 12 травня. - Режим доступу :http://www.kchetverg.ru/?p=589. - Загл. з екрану.
Мій улюблений світ - без насильства,Без жорстокості, болю і зла,Де народом заспівана пісня Містить тільки хороші слова.
Шановні учасники конференції та читачі журналу!
На обкладинці осіннього випуску юридичного наукового журналу «De Lege Ferenda» ми анонсували одну з тем номера у вигляді запитання: «Чому молодь йде в юристи?». Для висвітлення цього питання була проведена певна дослідницька робота, аналіз статистичних показників та були зроблені відповідні висновки.
Однак, коли прийшов час затвердження матеріалів до друку, то поневолі виникла думка про те, чи буде Вам цікаво читати «суху», можливо всім відому інформацію та факти? Звичайно ж ні. Саме тому ми пропонуємо Вам долучитися до створення цікавої та «живої» статті. А отже, пропонуємо по можливості та при наявності у Вас бажання надіслати нам свою відповідь на поставлене питання. Що так вабить молодь у професії юриста? Які цілі ставить перед собою абітурієнт, вступаючи до юридичних вишів? Чим керуєтесь саме Ви у своєму виборі майбутньої професії? Нам би дуже хотілося отримати від Вас відповіді на ці деякою мірою риторичні питання. Зі своєї сторони зобов’язуємося систематизувати всю отриману інформацію та викласти її в одному з наступних наших випусків.
Ваші листи просимо надсилати на: [email protected]Щиро вдячні за Вашу активну життєву позицію.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
213
ЯК СТАТИ УСПІШНИМ ЮРИСТОМ: ПОРАДИ БУВАЛИХ.Так сталося, що осінній випуск нашого журналу присвячений нашим
юним читачам. Основний матеріал журналу - це роботи, надіслані на Всеукраїнську учнівську конференцію. Ми впевнені в тому, що кожний з авторів отриманих робіт прагне стати людиною з великої літери, видатним науковцем, успішним юристом. Ні грама сумнівів немає в тому, що кожен з Вас досягне поставлених цілей. Адже нове покоління молоді - воно зовсім інше, воно незалежне, креативне, мисляче... Ми вирішили для прикладу взяти короткі інтерв’ю у відомих правознавців та поцікавились, який був їх шлях до визнання та що зумовило саме такий життєвий вибір.
Одним з перших нам випала честь поспілкуватися з Віктором Івановичем Кононенком. Віктор Іванович Кононенко - суддя Верховного Суду України і Верховного Суду СРСР (у відставці), Заслужений юрист України, суддя вищого кваліфікаційного класу, арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при торгово-промисловій палаті України. Народився 12 серпня 1937 р. в селі Воскресенка Приазовського району Запорізької області.
Редакція: «Що саме привабило Вас до юридичної професії: престижне становище в суспільстві, влада чи вже власний порив душі»?
Кононенко В.І.: «Можу сказати, що це точно не було поривом моєї душі. Навіть коли відбувалася Державна комісія по розподілу молодих спеціалістів, я дуже сумнівався, бо пропозиції до мене надходили і з прокуратури, і з інших правоохоронних органів. Але в ті роки значну роль зіграли засоби масової інформації, які позитивно відзивалися про професію слідчого. Це, звичайно, не могло не вплинути на випускників нашої академії, більшість з яких пішли до органів прокуратури та МВС. Напроти, професія судді не була престижною. Але на мій вибір вплинула практика в Київському районному суді м. Харкова, яку я проходив до державної комісії. І мені сподобалась ця професія. Можна зрозуміти, що це була не мрія, а вже як усвідомлений вибір. І так склалось, що професія судді продовжилась на довгі роки. Починав я від районного судді в м. Керчі, потім судді обласного суду, слідом за цим я був суддею Верховного Суду, а вже потім перейшов до Верховного Суду СРСР. Одним словом кажучи, я пройшов усі кар’єрні сходинки працівника суду. Зараз, після багатьох років роботи, я не можу уявити себе ніким окрім судді».
Другим нашим респондентом став Косолапов Анатолій Григорович - голова Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Р.: Чому Ви обрали саме юридичний навчальний заклад, а не будь-який інший? Це був Ваш власний вибір або рекомендації батьків, інших авторитетних особистостей?
Косолапов А.Г.: Це був мій особистий свідомий вибір, оскільки на той час я вважав для себе необхідним мати здібності і аналітику щодо вирішення юридичних аспектів укладання договорів, господарських відносин та власна інтуїція підказала, що у житті для мене стане в нагоді саме юридична професія.
Наступні питання були поставлені секретарю Харківської міської ради Новаку Олександру Миколайовичу.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
214
Р.: Що саме Вас мотивувало обрати спеціальність юриста?Новак О.М.: Хочу почати з того, що мотивація була ще задовго до всту
пу в юридичний технікум. Технікум був єдиний у своєму роді, досить високого рівня, середньо спеціальний навчальний заклад для підготовки юристів. Пам’ятаю, був дуже великий конкурс на вступ. Прийняти рішення у 15 років було досить складно, так як я ще не розумів повного значення «юриспруденції». Проте надію вселяли старші друзі, які були для мене орієнтиром. Я знав людей, які, в свою чергу, закінчили юридичний технікум, а після нього вступали до Харківського інституту. І я бачив, що вони саме ті, які орієнтуються в життєвих ситуаціях, які мене цікавлять. А у школі мене більш цікавили гуманітарні дисципліни: історія, суспільствознавство... Сьогодні я можу сказати впевнено, що мій вибір був правильним, я ніколи не пошкодував про це.
Р.: Маючи диплом Харківського юридичного інституту, Ви могли обрати професію прокурора, судді, адвоката, нотаріуса тощо... Чому Ви вирішили розпочати свій кар'єрний зріст саме з виконавчої служби, а не з будь-якої іншої юридичної спрямованості?
Новак О.М.: Коли я навчався в юридичному інституті, в мене була одна «четвірка» з Радянського будівництва. Ця кафедра займається питаннями державного будівництва і міського самоврядування. Ось і вирішив вирішити це питання глибше (жарт). А насправді, то я працював у сфері соціального забезпечення, бачив усі тонкості роботи і мене це зацікавило. Потім почав працювати в юридичному апараті міської ради. Повністю розібрався у державному будівництві, так що свою «четвірку» я вже відпрацював.
Р.: Якими, на Вашу думку, повинен володіти якостями юрист, аби стати справжнім професіоналом?
Новак О.М.: Головне - не обирати «престижні професії». Усім хочеться бути адвокатом, прокурором, суддею. Треба відчути, що ця професія саме твоя, бо від тебе буде залежати доля людей! Праця юриста відповідальна! Професію не обирають через «статус», її обирають за покликом душі! Треба професію обирати так, щоб потім не прийшлось здобувати другу вищу освіту.
Р.: Чи маєте Ви девіз, з яким ідете по життю?Новак О.М.: Бути відповідальним! Бути компетентним! Бути людиною!Р.: Побажання та настанови майбутньому поколінню юристів...Новак О.М.: Бути спеціалістом своєї справи.Також ми мали можливість задати декілька питань депутату V і VI скли
кань Харківської обласної ради Тітову Миколі Іллічу. Микола Ілліч пройшов шлях від судді районного суду, голови цього суду, голови обласного господарського суду, голови міжобласного господарського суду до судді, потім першого заступника голови Вищого господарського суду України. Нині суддя у відставці.
Р.: Що Вас мотивувало вибрати спеціальність юриста, а не будь-яку іншу професію? Хто вплинув на Ваш вибір?
Тітов М.І.: Нехай буде благословенний той день, коли я зробив свій вибір на користь Юридичного інституту імені Фелікса Дзержинського в далекому 70-му році. Хоча на той момент в Харкові було більше 20 ВНЗ. Це був мій самостійний свідомий вибір. Я вдячний долі і по сьогоднішній день, що не поми-
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
215
лився у власних прагненнях самореалізуватися в якості юриста і займати свою нішу серед колег-професіоналів.
Р.: Чи є у Вашому житті особистість чи історична особа, які послужили для Вас прикладом у професійній діяльності?
Тітов М.І.: Безсумнівно. Мої кумири - це викладачі ВНЗ, вчителі по життю. Такими були і є: Василь Якович Тацій, Микола Іванович Панов, Юрій Михайлович Г рошевий, Володимир Володимирович Сташис, Володимир Миколайович Гайворонський, Володимир Серафимович Зеленецький і багато інших. Це ті люди, у яких я переймав не тільки правові знання, а й певні людські якості. Також я вдячний за співучасть у кар'єрній діяльності секретарю міськкому комсомолу Сергію Романову, начальнику відділу юстиції Ключко Г еоргію Сергійовичу, зав. адмінвідділу обкому партії Гіржанову Владлену Миколайовичу та іншим особистостям-професіоналам, з якими я мав честь спілкуватися, унас- лідувати їх приклад.
Р.: Якими якостями повинен володіти суддя, щоб стати справжнім професіоналом?
Тітов М.І.: Суддя без внутрішнього стрижня, без відчуття насамперед у собі законності і справедливості не може стати професіоналом. Іншими словами, судове рішення завжди має відповідати нормам конкретних законів. Вино- сячи судове рішення, суддя повинен бути впевненим, що вчинене підпадає під конкретні норми закону і є доведеним. Справедливість - це почуття міри, відповідність вчиненого і міри покарання. Необхідно, щоб будь-який учасник процесу судове рішення сприйняв не як кару, а як відповідність покарання за скоєне, і якщо говорити про цивільні чи господарські відносини - єдине можливе рішення. Також потрібно вміти організувати себе, всіх учасників процесу, а також апарат суду так, щоб забезпечити розгляд справ у розумні строки. Можна посилатися на багато причин, які виправдовують затягування строків розгляду справ, але найбільше цінується громадянами пунктуальність у суддівській практиці. Крім того, у судді має бути вміння слухати і чути - це має бути обов'язковою якістю судді. Суддя повинен уважно слухати, що говорять йому учасники судового засідання, щоб у них не виникло відчуття, ніби до їхніх слів відносяться поверхнево, щоб вони не засумнівалися в правильності майбутнього судового рішення. Суддя не повинен сидіти і гортати папери, переглядаючи справу під час засідання, щоб ознайомитися з ними. Це потрібно робити заздалегідь. Великою майстерністю судді є також контроль за своєю мімікою і жестами при розгляді справ. Не можна давати найменшого приводу для сумніву в неупередженості судді, ні в якому разі не висловлювати власну позицію. На жаль, такими якостями поки володіють не всі судді. Про це не мало пишеться в пресі та у зверненнях до депутатів.
Р.: Ваші побажання та рекомендації нашим читачам.Тітов М.І.: Жити, вчитися і працювати так, щоб і Україна пишалася свої
ми дітьми. Щастя і успіхів усім на шляху до реалізації своїх мрій!На останок ми коротенько поспілкувалися з людиною з великим добрим
серцем - Бойком Віталієм Федоровичем. Заслужений юрист України, почесний член Асоціації правників України, член Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, голова громадської ради при
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
216
Державній судовій адміністрації України, віце-президент Всеукраїнської суддівської асоціації, член ради громадсько-політичного об’єднання «Український форум». Суддя вищого кваліфікаційного класу.
Р.: Характеризуючи сучасний стан в державі, без чого, на Вашу думку, неможливо обійтись особі, яка прагне досягнути своєї мети: без грошей, без знайомств чи все ж таки без знань?
Бойко В.Ф.: Людина повинна бути обов’язковою та відповідальною. Якщо щось комусь пообіцяв - обов’язково це виконай. Це і є запорука успіху. Професійність - це для мене на першому місці! Якось у своєму житті я обходився без грошей, без «руки», мене призначали на посади саме через мої якості та здібності. Де тільки не звільнялася посада, мене ставили на неї. Так що мою професію можна назвати кочовою. Характеризуючи сучасність, можна сказати про те, що багато хто бажає вирішити питання «нахрапом», а не за допомогою закону. Проте, як так можна робити, якщо ми будуємо правову державу? Г оло- вний принцип - дотримання закону! Дуже важливо, щоб кожна людина діяла в межах, які їй дозволені, і на підставі закону, який існує. Така людина викликає повагу до себе.
Р.: Побажання та настанови майбутньому поколінню юристів.Бойко В.Ф.: Юрист - це така спеціальність, яка зобов’язує знати закони
та виконувати їх. Бажаю кожному стати професіоналом своєї справи, щоб вам не було соромно за роботу, яку ви виконуєте. Вчитись, усвідомлювати свою спеціальність та з гордістю нести звання юриста - це головне, що ви маєте виконувати на даному етапі свого життя.
Отож, шановна молодь, нам є з кого брати приклад і на кого рівнятися. Однак, пам’ятайте, що приймаючи рішення про обрання професії, Ви його приймаєте на все життя. Присягу двічі не дають - це стосується військового, судді, прокурора, адвоката, депутата, президента... Це стосується кожного з нас! Професіоналом можна бути в одній професії, тому підходьте дуже зважено до її вибору.
Давньогрецький філософ Демокрит говорив: «Не через страх, а з почуття обов’язку
необхідно стримуватись від поганих вчинків». ПРАВОВА КУЛЬТУРА СУЧАСНОЇ МОЛОДІ!
Розвиток правової держави в Україні залежить від формування духовного світу громадян держави, особливо її молоді. Економічні кризи в країні породжують деформовану свідомість, бездуховність і свавілля в усіх сферах суспільного життя, особливо в середовищі молоді, що дуже небезпечно для подальшого розвитку правової держави і суспільства в цілому.
Поза сумнівом, молодь повинна мати високий рівень правової культури, бути обізнаною у законодавстві, знати свої права і обов’язки, а також механізм їх забезпечення, адже незабаром вона поповнить ряди національної еліти, прямо чи опосередковано впливатиме на процес державотворення в Україні, від її вибору значною мірою залежатиме, чи бути Україні дійсно демократичною, соціальною, правовою державою. Природно, що вивчення основ національного
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
217
законодавства викликає у молоді зацікавленість щодо практичного втілення правових норм. Правова культура молоді характеризується перехідністю і залежить від психовікових особливостей. Тобто перехід особи від юності до повноліття, вливає на її правовий вибір і формується безпосередньо у подальших навчальних закладах.
Освіта стає інструментом забезпечення правової просвіти молоді. На сьогоднішній день правова культура потребує систематичного раціонального формування, стимулювання та позитивного соціального розвитку. Впровадження правового виховання є головною ціллю світової та національної правової культури. Правове виховання молоді повинно бути зорієнтовано на підвищення рівня знання і розуміння права в цілому та окремих правових норм і інститутів, на формування юридичних навичок, на закріплення позитивного сприйняття права, на виховання почуття справедливості, відповідальності та законності, на підвищення соціально-правової активності населення.
Сучасна правова система України настільки заплутана, що навіть досвідченому юристу не просто зорієнтуватись у частоколі безсистемно існуючих нормативних актів. Реальний стан вітчизняного законодавства — це показник наявності суб’єктивних передумов нестабільності чинних нормативно-правових актів.
Саме тому, кожен з нас повинен розуміти, що не залежно від того чи надає держава нам можливість для отримання юридичної освіти, а також від Вашої професійної приналежності, роду занять і тому подібне, Ви повинні прагнути отримати хоча б елементарний рівень правової самоосвіти для того, щоб впевнено почувати себе соціумі.
А отже, рівень нашої правової культури, правової освітченості, наше місце в суспільстві залежить повністю від наших бажань та прагнень. І це великий плюс для Вас, що Ви як ще зовсім юні представники нашого українського суспільства розумієте це і робити впевнені кроки на своєму шляху самовдосконалення про що можуть свідчити результати проведеної конференції.
ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».
218