Збірник наукових матеріалів

ХХІІІ Міжнародної науково-практичної

інтернет – конференції

el-conf.com.ua

«НАУКОВІ ЗАПИСКИ СУЧАСНИХ ВЧЕНИХ»

26 жовтня 2018 року

Частина 5

м. Вінниця

Наукові записки сучасних вчених, ХХІІI Міжнародна науково-практична

інтернет-конференція. – м. Вінниця, 26 жовтня 2018 року. – Ч.5, с. 104.

Збірник тез доповідей укладено за матеріалами доповідей ХХІIІ

Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Наукові записки

сучасних вчених», 26 жовтня 2018 року, які оприлюднені на інтернет-сторінці

el-conf.com.ua

Адреса оргкомітету:

2018, Україна, м. Вінниця, а/с 5088

e-mail: el-conf@ukr.net

Оргкомітет інтернет-конференції не завжди поділяє думку учасників. У

збірнику максимально точно збережена орфографія і пунктуація, які були

запропоновані учасниками. Повну відповідальність за достовірну інформацію

несуть учасники, їх наукові керівники та рецензенти.

Всі права захищені. При будь-якому використанні матеріалів конференції

посилання на джерела є обов‟язковим.

ЗМІСТ

Педагогічні науки

Андрощук А.І., Бабійчук Ю.С., Конончук Н.П. НОВА ШКОЛА НАЦІОНА-

ЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ......................................................................................... 5

Бабак Л.В., Гнаповська В.І., Караван А.М. СПЕЦИФІКА ПОБУДОВИ

НЕТРАДИЦІЙНИХ УРОКІВ ТА УРОКІВ З ІНТЕГРОВАНИМ ЗМІСТОМ

У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ....................................................................................... 11

Белоус А.А. ФИЗИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА КАК СРЕДСТВО

ВОСПИТАНИЯ СОВРЕМЕННОЙ МОЛОДЁЖИ ............................................... 17

Богів І.Г. МЕТОД ПРОЕКТІВ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ

ОСОБИСТОСТІ ТА ЕФЕКТИВНОЇ СПІВПРАЦІ УЧНІВ ТА ВЧИТЕЛЯ ........ 20

Бровкіна Р.І. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ

ПРАКТИКИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ У

ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ ДОСВІДУ

НІМЕЧЧИНИ ............................................................................................................ 25

Гаврисьо Л.І. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ

РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУП ....................................................................................... 29

Демчук-Маригіна Д.П. ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЙНОГО

КОМПОНЕНТУ В УЧНІВ ...................................................................................... 34

Дерев’янко О.М. ДО ПИТАННЯ ЗНАЧЕННЯ ЕСТЕТИЧНИХ

ЗДІБНОСТЕЙ У ТВОРЧОМУ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ .......... 39

Дудник І.О., Олексієнко Я.І. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФІЗИЧНОГО

ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ....... 43

Єрастова-Михалусь І.Б. ЗМІСТ ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ

ТОЛЕРАНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ .................................................. 48

Карась М.В. МОДЕРНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ ВВЕДЕННЯМ

НОВИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ........................................................... 54

Качмарик В.Р. РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШИХ

ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ........................ 58

Кисельова О.І., Шахматов В.А. ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНО-

ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ УКРАЇНИ .................................... 65

Клановець М.О. ВИКОРИСТАННЯ GOOGLE-КАРТ В РОБОТІ

ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ .................................................................... 71

Комкова О.А. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

СТУДЕНТІВ МЕХАНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО КОЛЕДЖУ ОНАХТ НА

ЗАНЯТТЯХ МАТЕМАТИКИ ................................................................................. 77

Коханова О.О. ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА

УРОКАХ ПРАВОЗНАВСТВА (З ВЛАСНОГО ДОСВІДУ) ................................ 81

Кулікова Г.Д., Осип М.А. ВПЛИВ ТЕЛЕБАЧЕННЯ НА РОЗВИТОК

ДИТЯЧОЇ СОБИСТОСТІ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ ........................................... 85

Мелещенко А.А., Аннамухаммедов А.О., Васильєва Р.Ю.,

Каленська В.П. ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ДІТЕЙ НА

ВОЛИНІ .................................................................................................................... 89

Мороз Л.П. ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ КОМПЕТЕНТНІСНОГО

НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ «ШІСТЬ ЦЕГЛИНОК» ..................... 94

Мудрак В.В. РОЛЬ МОТИВАЦІЇ У ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ .............. 99

5

УДК 37.031.2 Педагогічні науки

НОВА ШКОЛА НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Андрощук Альона Іванівна,

педагог-організатор, Шепетівський НВК №3,

спеціаліст,

м.Шепетівка, Україна

Бабійчук Юлія Сергіївна,

вчитель фізичного вихавання, класний керівник класу «Юних козачат»,

Шепетівський НВК №3, спеціаліст вищої категорії,

м.Шепетівка, Україна

Конончук Наталія Петрівна,

заступник директора з виховної роботи, Шепетівський НВК №3,

спеціаліст вищої категорії, «Старший вчитель»

Світовий досвід розвитку педагогічної теорії і практики переконливо

свідчить про те, що в кожного народу, етносу історично склалася власна

національна система виховання й освіти. В епоху національного та духовного

відродження України пріоритетна роль належить розвитку національної

системи освіти і виховання, яка має забезпечити вихід молодої незалежної

української держави на світовий рівень.

З часу здобуття Україною незалежності такі форми виховної роботи як

жовтенята, піонерська та комсомольська організації відійшли в минуле, адже не

здатні були вирішувати нових педагогічних проблем за нових умов. Саме тому

актуальною постала проблема – необхідність формувати особистість, яка була

б свідомим носієм національних інтересів, патріотом держави, знала б історію

нації та боролась за її майбутнє в умовах суверенної, незалежної України.

Творчий підхід до історико-педагогічної спадщини нашого народу

дозволяє стверджувати, що чільне місце в ній належить могутньому освітньо-

виховному потенціалу, який найдоцільніше назвати українською козацькою

педагогікою. В наукових працях сучасних вчених І. Беха, О. Вишневецького,

А.Затовського, В. Зеньковського, В. Онищенка, Т. Тюріної та ін. досліджуються

6

козацько-лицарські традиції, що є вищим здобутком українського

національного життя, культури, державотворення і духовності.

В Україні, яка є поліетнічною державою, патріотичне виховання відіграє

особливу важливу роль, оскільки воно покликане сприяти формуванню

соборності України, що є основою української національної ідеї.

Формування громадянської компетенції засобами козацької

педагогіки

Прагнучи відродити прадавні козацькі звичаї та традиції, виховати

гідного громадянина держави, сприяє створенню організацій та об‟єднань, у

навчальних закладах різного типу.

Однією формою виховної роботи стає – козацька педагогіка. Як засіб

виховання молоді козацька педагогіка була обрана не випадково. Адже всім

відомо, що доба козаччини в історії України залишила найпомітніший слід. Цій

темі присвячені твори літератури, музики, образотворчого мистецтва. У кожній

четвертій народній пісні згадується слово «козак».

Саме тому працюючи над проблемою: формування громадянської

компетенції засобами козацької педагогіки. Головною метою діяльності

класних керівників та керівників гуртків передбачає:

Включення вихованців у культурно-національне середовище

шляхом відродження козацьких традицій;

Передача молодому поколінню соціального досвіду українського

народу, його національної ментальності;

Озброєння учнів знаннями з історії та культури.

Для досягнення означеної мети передбачаю реалізацію таких завдань:

Виховувати міцних здоров'ям, фізично загартованих школярів;

Створити умови для формування в учнів інтересу пізнання рідного

краю, знань про козацькі традиції та побут;

Сприяти співпраці та обміну досвідом з козацькими осередками

регіону;

Формувати творчий, інтелектуальний тип громадянина України.

7

Тільки такі юнаки та дівчата повинні складати основу відродження та

формування здорового генофонду української нації.

Практична значущість полягає у тому, що використання елементів

козацької педагогіки у виховній діяльності вимагає від класного керівника,

керівника гуртка, знань особливостей проведення інтегрованих уроків-

конкурсів, реалізації сценаріїв виховних позаурочних заходів, специфіки

конкурсів і змагань різної спрямованості та козацьких ігор, турнірів.

Вважаю, що уважно вивчаючи історичне минуле виникнення й розвитку

українського козацтва, вихованець може знайти багато такого, що надихає його

до прагнення вірно і віддано служити українському народу, як у складі

державних військових формувань або силових структур, так і в цивільному

житті. Запропонована парадигма впровадження ключових компетенцій україн-

ського козацтва заслуговує не тільки подальшої розробки основних принципів

виховання підростаючого покоління, але й використання її у якості підґрунтя

для формування на сучасному рівні української національної державотворчої

ідеї, створенню у навчальному закладі громадських організацій та об‟єднань.

Керуючись наказом Президента України про утворення громадської орга-

нізації «Українське козацтво», «Національною програмою відродження та

розвитку українського козацтва на 2000-2005рр.» у 2001 р. у Шепетівському

НВК№3 створено дитячо-юнацьку організацію «Козацька республіка», яка має

свою структуру і ґрунтується на врахуванні вікових особливостей членів

організації:

Учні 5-6 класів – «Джури»;

Учні 7-8 класів – «Юні козачата»;

Учні 9-11 класів – «Юні козаки»;

І-ІІ курс – учні військового ліцею.

У своїй практиці педагоги керуютьсяся Статутом дитячо-юнацької

організації .

8

Одним з найперших кроків у справі реалізації ідей і засобів козацької

педагогіки стало поширення знань серед учнів з історії українського козацтва,

його традицій.

Свою діяльність як класний керівники розпочинають з учнями п‟ятого

класу, ефективно реалізуючи «Комплексно-цільову програму патріотичного

виховання юнаків і берегинь» .

У шостому класі вихованці в урочистій обстановці прийняли посвяту у

«Юні козачата». На свято Покрови вони дали урочисту клятву на вірність

Україні, що сприяло підвищенню рівня учнівської громадянської свідомості.

Усі урочистості завершуються «Козацькими забавами», які організовуються

між куренями (класами). Вважаємо, що дослідження і практичне відродження

військово-спортивного мистецтва наших предків також є одним із основних

напрямів втілення у життя козацької педагогіки. А здорова конкуренція у

фізичній спритності загартовує вихованців і фізично, і морально.

З 2010р. у практику шкільного життя увійшли козацькі таборування,

метою яких є налагодження містків співпраці між молодіжними організаціями

«Подільської молодої січі». Разом з учнями беремо активну участь у козацьких

таборуваннях (с.Головчинці Летичівського р-ну), турнірах, як «Взяття фортеці»

(с.Меджибіж). Ми співпрацюємо з місцевими козацькими осередками міст

Шепетівки, Славути. У результаті нашої співпраці вихованці мають змогу

отримати навики верхової їзди, знайомляться з побутом, традиціями, історією

козацтва.

Плануючи роботу з учнями класу, класні керівники намагаються якомога

доцільніше вкраплювати елементи козацької педагогіки та залучати дітей до

пізнання рідного краю шляхом здійснення екскурсій та експедицій, що формує

національну свідомість, почуття патріотизму. За період навчання відвідують

багато цікавих місць: Меджибіж, Хотин, Кам‟янець-Подільський, Львів тощо.

У класах «Юних козаків» впроваджуються курси за вибором «Юний

турист», «Стежками козацької слави», «Школа безпеки», що сприяють кращому

вивченню військової справи, вдосконаленню фізичного та морального духу,

9

пізнанню особливостей таборування. Для здійснення туристичних походів

розроблено посібник «Організація та проведення туристичного походу».

Найвищим досягненням діяльності «Козацької республіки» є участь

вихованців, юних козаків, в обласному та всеукраїнському етапах військово-

патріотичної дитячо-юнацькій грі «Сокіл» (Джура) Українського козацтва.

Одним із головних напрямків козацького виховання є родинне виховання.

Його високий рівень забезпечує реалізацію ідей та засобів козацької

духовності, народної педагогіки, багатих національних традицій, звичаїв та

обрядів, здобутків християнської моралі. Одним із основних пріоритетів є

згуртування учнів та батьків класу в єдиний, дружній колектив через участь у

спільних творчих та соціально-важливих справах. Вихованці разом з батьками

постійно беруть участь у загальношкільній доброчинній акції «Готуймося до

школи». Поряд з традиційними формами роботи використовуються інноваційні

колективні й індивідуальні форми співпраці з батьками: класні прес-

конференції, дискусії, круглі столи, батьківські тренінги. Залучаються батьки

до проведення виховних годин, екскурсійних подорожей, загальношкільних

заходів та конкурсів.

Як вчителі фізичного виховання застосовують елементи виховної роботи

у вивченні предмету, що дає змогу розвивати фізичні здібності, підвищити

самооцінку учня, згуртувати колектив. Щороку вихованці активно беруть

участь у різних змаганнях з футболу, баскетболу, легкої атлетики, туризму,

конкурсі «Нащадки козацької слави».

Проводячи з учнями різні спортивні свята та конкурси, сприяють їх

моральному, духовному і фізичному розвитку. Такі випробування надають

змогу підняти рівень інтеграції учнівського колективу, адже діти

згуртовуються, вчаться підтримувати один одного, отримують змогу до

самовдосконалення і самореалізації – що і є головною метою будь-якої

виховної системи. Це створює у них настрій внутрішнього задоволення,

гарного самопочуття, сприяє єдності слова й діла, думки і вчинку, гармонії

душі й тіла.

10

Використовуючи у виховній діяльності елементи козацької педагогіки,

переслідуємо благородну мету: оздоровлення учнів, розвиток їх фізичних та

патріотичних якостей, знайомство з рідним краєм та його історією.

Дотримуючись запропонованої структури виховної роботи, використовуючи

форми та методи козацької педагогіки щодо здійснення військово-

патріотичного виховання, учні досягають високого рівня інтеграції в

учнівському колективі, піднімається статус категорійних дітей, формуються

високі лицарські якості, шляхетність духу, моральні чесноти, людяність,

почуття милосердя кожної особистості.

Отже, формування громадянської компетенції засобами козацької

педагогіки – процес довготривалий, передбачає забезпечення цілісності

виховання, сприяє формуванню рис відповідальної особистості, здатної до

саморозвитку, яка незалежно вміє будувати свою долю, реалізовувати життєве

призначення через особистий вибір.

Таким чином, реалізація вищезазначених напрямків діяльності класного

керівника з учнівським колективом сприяє свідомому вибору вихованцем

профілю навчання, майбутньої професії, прояву активної життєвої позиції та

вихованню справжнього патріота України.

Досвід роботи рекомендовано для класних керівників, заступників

директорів з виховної роботи загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів,

методистів науково-методичних центрів, методичних кабінетів.

11

____________________________________________________________________

УДК 37.031.2 Педагогічні науки

СПЕЦИФІКА ПОБУДОВИ НЕТРАДИЦІЙНИХ УРОКІВ ТА УРОКІВ З

ІНТЕГРОВАНИМ ЗМІСТОМ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Бабак Лілія Вячеславівна,

директор, Шепетівський НВК №3,

спеціаліст вищої категорії, «учитель-методист»,

м. Шепетівка, Україна;

Гнаповська Валентина Іванівна,

вчитель початкових класів, Шепетівський НВК №3

спеціаліст вищої категорії, «старший учитель»,

м. Шепетівка, Україна;

Караван Анастасія Миколаївна,

вчитель початкових класів, Шепетівського НВК №3,

спеціаліст ІІ категорії;

м. Шепетівка, Україна

Етап початкового навчання є перехідним від звичного способу життє-

діяльності в період дошкільного дитинства до способу, який домінує в режимі

життєдіяльності молодшого школяра, а потім і старшого підліткового віку.

Виховний процес у дошкільній установі є органічно нерозривним із

загальною життєдіяльністю дитини і переважно має інтегрований зміст.

Відомо, що навчання у школі будується на предметній основі, хоча в навчанні

першокласників-шестиліток є чимало спільного з виховним процесом

дошкільнят: широке використання завдань в ігровій формі, застосування

яскравого унаочнення, виготовлення саморобок, використання загадок,

прислів‟їв, віршованих творів тощо.

Соціальні, виховні та дидактичні завдання, вікові особливості

детермінують необхідність постійного вдосконалення методичної системи

початкової школи.

12

Зокрема як вважає Д.Б.Ельконін, треба посилити, технологічність навчан-

ня. Він зазначає: «В дійсності сьогодні необхідно не просто вдосконалювати

зміст, форми, методи і засоби шкільного навчання, а потрібна докорінна зміна

самої шкільної технології... Саме технології, а не техніки, розуміючи під

першою внутрішню організацію програмового навчального матеріалу, який

підлягає засвоєнню, принципів та способів побудови процесу опанування цього

матеріалу".

Зазначеним вимогам відповідає використання нетрадиційних уроків та

уроків з інтегрованим змістом. Реалізація таких уроків дає змогу, не знижуючи

програмових вимог, зробити навчально-виховний процес захоплюючим,

цікавим для молодших школярів, оптимізувати його за рахунок переструктуру-

вання змісту навчання і практичної зміни традиційної форми навчання – уроку

в нетрадиційну. Специфіка інтегрованого навчання створює сприятливі умови

для вияву творчості вчителя. Вона забезпечує певну свободу вибору теми,

змісту, засобів, що використовуються в навчанні молодших школярів.

Слід зазначити, що в практичну діяльність навчально-виховного процесу

зазвичай втілюються лише окремі елементи нетрадиційних та інтегрованих

уроків.

Метою статті є дослідження можливостей та переваг використання

нетрадиційних уроків та уроків з інтегрованим змістом у початковій школі.

Нетрадиційний або нестандартний урок може бути оригінальним,

нестандартним за своїм змістом навчання, а також за методами навчання, і,

навіть за рахунок того, як учитель конструює навчально-виховний процес, ким

є він у цьому процесі і ким є учень.

О.Я.Митник та В.І.Шпак вважають, що нестандартність сучасного уроку

народжується: по-перше, з нестандартної педагогічній теорії; по-друге, із

вдумливого самоаналізу діяльності вчителя, а ще – із психологічного

передбачення перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці. А точніше – з

відсутності штампів у педагогічній теорії.

13

Основа побудови нестандартного уроку – за словами О.Я.Митник та

В.І.Шпак полягає у пошуку співробітництва, співдружності у гуманістичних

взаємовідносинах [2]. Адже сьогодні є актуальним «пробудження» прагнення

кожного учасника навчально-виховного процесу – і дорослого, і дитини – до

спільної організації шкільного життя, розвитку відповідальності за себе, за свої

дії, своє життя.

Співпраця в підсистемах: «особистість учителя – клас», «особистість

учителя – особистість учня», «особистість учня – особистість учня»,

«особистість учня – клас» – являється сутністю дидактичної взаємодії.

В усіх цих підсистемах постійно і незмінно присутня друга: весь час

відбувається взаємодія вчителя й учня як двох особистостей. Зміст і структура

діяльності учня і вчителя, спрямованість на досягнення мети, характер

реалізації завдань на уроці вже достатньо розроблені в наукових працях

І.Лернера, М.Скаткіна, В.Онищука, В.Бондаря.

Творчі педагоги постійно вдосконалюють методику проведення

класичного (традиційного) уроку, в результаті чого у навчальний процес

впроваджуються нестандартні уроки. Нестандартний (нетрадиційний) урок – це

імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Головна мета

таких запровадження таких уроків – зацікавити дітей навчальною працею й

утримати цей інтерес. Зазначимо, що думки з приводу застосування

нетрадиційних уроків у шкільній практиці є неоднозначними. Одні вбачають

них прогрес педагогічної думки, важливий шлях демократизації школи; інші –

небезпечне порушення педагогічних принципів, «відступом педагогів під

натиском лінивих учнів, які не хочуть і не вміють серйозно трудитися» [1].

Аналіз педагогічної літератури, практичного досвіду дав змогу

виокремити кілька десятків різних типів нетрадиційних уроків: уроки – ділові

ігри, уроки – прес-конференції, уроки-екскурсії, між предметні уроки, уроки-

ігри «Поле чудес», уроки «Слідство ведуть знавці», театралізовані уроки тощо.

Особливість сучасної науки – інтеграція знань про розвиток

навколишнього світу і суспільства. У дітей досить рано з‟являється свій «образ

14

світу». Попри його недосконалість, він має істотну характеристику – цілісність

сприймання навколишнього. Із вступом до школи ця цілісність руйнується

через кордони між окремими предметами. В результаті знання, які здобувають

діти, мало пов‟язані між собою. Деякі вчителі застосовують на своїх уроках

міжпредметні зв‟язки, але це має епізодичний характер. Якісно новий рівень

синтезу знань – інтегровані предмети, інтегровані курси, які об‟єднують навко-

ло певного поняття чи теми різнорідні знання. Синтез цих знань допомагає

показати об‟єкт з різних боків, розкрити взаємозв‟язок явищ, інтенсивно фор-

мувати аналіз, порівняння, узагальнення. Особливо це важливо для формування

світоглядних, людинознавчих екологічних, комунікативних умінь, понять.

Інтеграція навчання може бути засобом зменшення, тижневого навантаження в

умовах п‟ятиденного навчального тижня. Початкова школа має успішний

досвід запровадження інтегрованих курсів «Художня праця», «Ознайомлення з

навколишнім», «Рідний край», «Музика і рух», «Народознавство». На часі

апробація в масовому досвіді інтегрованих курсів «Грамота» («Математика».

«Мова». «Ознайомлення з навколишнім»), «Художня культура», «Валеологія»,

«Розвиток пізнавальних здібностей» тощо. У зарубіжних школах (США,

Англія) в інтегровані курси найчастіше об'єднують знання про живу і неживу

природу, проблеми техніки, охорони й зміцнення здоров‟я людей.

Один із напрямів методичного оновлення уроків у початкових класах –

проведення їх на основі інтеграції навчального матеріалу з кількох предметів,

об‟єднаних навколо однієї теми. Цей підхід сприяє інформаційному збагаченню

сприймання, мислення і почуттів учнів за рахунок залучення цікавого

матеріалу, що дає змогу з різних сторін пізнати якесь явище, поняття, досягти

цілісності знань.

Деякі методисти схильні вважати, що інтеграція – зовсім не нове явище у

вітчизняній початковій школі, адже ще К.Д.Ушинському шляхом інтеграції

письма і читання вдалося створити синтетичний метод навчання грамоти.

Інтеграція лежала і в основі комплексних програм, які складались у 20-х

роках. Побудовані на основі широкої міжпредметної інтеграції, вони, на жаль,

15

виявилися непродуктивними для навчання і розвитку учнів, бо не давали їм

систематичних, ґрунтовних знань і вмінь [4].

Блискучим прикладом проведення інтегрованих уроків був досвід

В.О.Сухомлинського, його «уроки мислення в природі», які він проводив у

Павлиській школі для 6-річних учнів. Це, на наш погляд, – інтеграція основних

видів пізнавальної діяльності (спостереження, мислення, мовлення) з метою

навчання, виховання і розвитку дітей 6 – 7 років. У наш час ідея інтеграції

змісту і форм навчання приваблює багатьох учених і вчителів-практиків.

Звичайно, предметна система не порушує логіки кожної конкретної

науки і забезпечує певну систему знань, але не формує в учнів цілісного

світосприйняття.

Інтегрований підхід у навчанні сприяє розширенню соціально-

пізнавального досвіду учнів у руслі поставлених учителем конкретних

навчально-виховних завдань, інтенсивному розвитку молодших школярів в

аспекті вибраної тематики; формуванню інтересу до подій і явищ дійсності,

вихованню особистості, розвиває загально-навчальні навички дітей. Однак

інформативність і привабливість змісту навчального матеріалу самі собою не

забезпечують ефективності його засвоєння і розвитку окремих сторін

особистості молодшого школяра. Для цього необхідний такий же детальний

відбір засобів засвоєння та прийомів навчальної роботи.

Запорука дійовості й реалізації нетрадиційних та інтегрованих уроків у

навчанні – це дотримання таких положень:

- розуміння вчителями сутності розвивально-виховних можливостей

таких уроків;

- відповідність тематики змісту й засобів реалізації нетрадиційних та

інтегрованих уроків до організації навчання навчально-виховним завданням,

меті діяльності вчителя в даному класі;

- достатня тривалість кожного блоку навчання на інтегративній основі з

метою закріплення набутих знань та умінь;

16

- багаторазове повторення набутих понять і умінь за допомогою

виконання різноманітних завдань інтегрованого блоку навчання;

- своєчасна і доречна зміна інтегрованих блоків навчання відповідно до

визначеної тематики.

При цьому, слід завжди пам‟ятати, що навчання має за мету:

- формування цілісних уявлень про різні явища навколишньої дійсності,

світогляду школярів;

- оволодіння знаннями в галузі математики й рідної мови, необхідними

для подальшого систематичного навчання, навичками свідомого правильного

читання, письма;

- формування інтелектуальних умінь і навичок, навчальних пізнавальних

інтересів і властивостей особистості.

Навчально-виховна система початкового навчання поєднує процеси

навчального пізнання й діяльності дитини. Інтегровані уроки та уроки

нетрадиційного характеру як раз дають змогу враховувати цю особливість

початкового етапу навчання за допомогою вибору відповідної тематики, добору

змістового матеріалу, способів і засобів оволодіння ним.

Застосування нетрадиційних та інтегрованих уроків у навчанні сприяє

розширенню соціально-пізнавального досвіду учнів у руслі поставлених

учителем конкретних навчально-виховних завдань, інтенсивному розвитку

молодших школярів в аспекті вибраної тематики; формуванню інтересу до

подій і явищ дійсності, вихованню особистості, розвиває загально-навчальні

навички дітей.

Таким чином відбувається узгодження з цілісним сприйняттям світу,

характерним для дітей цього віку, і є оптимальним для використання

краєзнавчого потенціалу у вихованні молодших школярів.

Підсумовуючи, зазначимо, що нетрадиційні уроки та уроки з

інтегрованих змістом дають відчутні результати в розвитку пізнавальних

здібностей молодших школярів, формують мотиви до навчання. Таким чином,

змістовні й цілеспрямовані нетрадиційні та інтегровані уроки вносять у звичну

17

систему уроків привабливу для учнів новизну, знімають суворі кордони

предметного викладання, а найголовніше – інтеграція змісту і організаційних

форм допомагає дітям сприймати важливі поняття, явища цілісно й водночас

різнобічно.

Література:

1. Мартиненко С.М., Хоружа Л.Л., Загальна педагогіка. Навчальний

посібник. – К.: МАУП, 2002. – С. 80.

2. Митник О., В. Шпак Народження нестандартного уроку // Початкова

школа. – 1997. – № 12.

3. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів

педагогічних факультетів. – К.: Ґенеза, 1999.

4. Светловская Н.Н. Об интеграции как методическом явлении и ее

возможностях в начальном обучении // Нач.шк. – 1990. – № 5. – С. 57 – 58.

5. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих

навчальних закладів освти. – К: «Академія», 2001. – С.389 – 394.

____________________________________________________________________

УДК 237. 012: 796 – 032 Педагогічні науки

ФИЗИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА КАК СРЕДСТВО ВОСПИТАНИЯ

СОВРЕМЕННОЙ МОЛОДЁЖИ

Белоус А.А.

преподаватель высшей категории,

руководитель физического воспитания

Экономико-правовой колледж,

Запорожье, Украина

Физкультура в школе имеет решающее значение для воспитания

полноценной, целостной личности школьника. Она решает задачи не только

сохранения и укрепления здоровья, но и повышения уровня общительности,

социальной активности ребенка, оказывают положительное влияние на

психическое развитие детей, снижают показатели вредных привычек у

18

молодежи, а также вероятность ухода подростков из школы (в США и Канаде

наметилась тенденция ухода подростков из школы). Физическая культура

является интегративным предметом в школьной программе и вносит

существенный вклад в общий процесс образования детей, воспитание

гармонически развитой личности [4]. Что касается студентов, то ведущей

деятельностью является учебная, им необходимо получить высшее образование

для того чтобы стать высококвалифицированными специалистами.

Одна из основных задач высших учебных заведений – физическое

воспитание студентов. Физическая подготовка опирается на три основных

компонента – состояние здоровья, уровень физического развития и

подготовленности студентов. Также немаловажно учитывать характер их

будущей профессиональной деятельности [1]. Учебные занятия являются

основной формой физического воспитания. Они планируются по современным

государственным стандартам в учебных планах по всем специальностям.

Программа обеспечивает решение основных задач физического воспитания

студентов и включает в себя теоретический и практический разделы.

Теоретический раздел программы предусматривает овладение студентами

знаний по основам теории и методики физического воспитания. Практический

раздел – выполнение физических упражнений, предусмотренных программой.

Их проведение обеспечивают преподаватели кафедр физического воспитания.

Практические занятия обеспечивают лучшее усвоение учебного материала,

способствуют процессу физического совершенствования, и это один из

основных путей формирования физической культуры студентов. Учебные

занятия в совокупности с правильно организованными практическими

занятиями являются залогом продуктивного и эффективного физического

воспитания [2, 3]. Ежедневные физические упражнения способствуют

укреплению здоровья и повышению умственной и физической

работоспособности. Для привлечения широкого круга молодежи к регулярным

занятиям физической культуры проводятся массовые оздоровительные,

физкультурные и спортивные мероприятия. Но такие массовые мероприятия

19

должны проводиться в свободные от занятий время, на досуге.

Программа также предполагает сдачу студентами зачѐтов по

физическому воспитанию. Зачѐт содержит теоретическую и практическую

часть. Теоретическая часть проводится в виде собеседования. В ходе

собеседования преподаватель определяет степень овладения студентом

теоретического программного материала. К практической части зачета

допускаются студенты, полностью освоившие теоретический раздел учебной

программы. Практической частью предусмотрена сдача контрольных

упражнений и нормативов. Контрольные упражнения и нормативы по оценке

физической подготовленности студентов выполняются только в условиях

спортивных соревнований.

В процессе физкультурной деятельности через эмоционально окрашенное

общение происходит активное усвоение индивидуумом социально значимых

ценностей, норм и знаний, реализуется процесс самопознания, идет

формирование собственного "я" по укреплению здоровья, повышению

самооценки и чувства самодостаточности. Основными действующими лицами в

формировании менталитета населения в нужном направлении являются

специалисты – выпускники вузов и факультетов физической культуры.

Следовательно, решение данной проблемы неразрывно связано с

совершенствованием качества профессионального физкультурного

образования. Открытие новых специальностей в вузах является запоздалой

реакций на социальный запрос. При формировании стратегии

профессионального высшего образования необходимо изучить структуру и

тенденции рынка труда в области физической культуры. Активно насаждаемое

мнение о том, что специалист должен быть подготовлен для работы только в

области спорта, является глубоким заблуждением.

Литература:

1. Бароненко В.А. Здоровье и физическая культура студента /

В.А.Бароненко, Л. А. Рапопорт. – М., 2003. – С. 352–356.

20

2. Жгилѐва А. Л., Мартиросова Т. А. Физическая культура студента в

образовательном процессе вуза // Символ науки. – 2017. – Т. 1. – №. 1. – С. 182–

185.

3. Наговицын Р. С. Мотивация студентов к занятиям физической

культурой в вузе // Фундаментальные исследования. – 2011. – Т. 2. – № 8. – С.

293–298.

____________________________________________________________________

Педагогічні науки

МЕТОД ПРОЕКТІВ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

ТА ЕФЕКТИВНОЇ СПІВПРАЦІ УЧНІВ ТА ВЧИТЕЛЯ

Богів І. Г.

Студентка факультету іноземної філології

Рівненський державний гуманітарний університет

м. Рівне, Україна

На сучасному етапі розвитку суспільства перед учителем стоїть завдання

зацікавити учнів, відкрити можливість використовувати те, що їх приваблює у

процесі навчання. Тому ще однією інноваційною формою навчання іноземною

мови у сучасній школі є проектна робота, яка передбачає створення проекту

одним, двома чи групою виконавців.

Проект – це самостійна планована і реалізована школярами робота, у якій

мовне спілкування включене в інтелектуально-емоційний контекст іншої

діяльності [3, с. 9].

Проект – це поєднання теорії та практики, постановка певного

розумового завдання і практичне його виконання. Освітні проекти спрямовані

на оволодіння різними способами творчої, дослідницької діяльності, духовне та

професійне становлення особистості через активні дії й створення суб‟єктом

власної стратегії навчання [3, с.10].

Суть методу проектів полягає в тому, щоб стимулювати інтерес суб‟єкта

навчання до певних проблем, що припускають володіння деякою сумою знань і

21

через проектну діяльність, яка передбачає рішення однієї або цілого ряду

проблем, показати практичне застосування отриманих знань. Тобто від теорії до

практики – поєднання академічних знань із прагматичними при дотриманні

відповідного балансу на кожному етапі навчання.

Проектна робота – найвдаліший метод розвитку особистості, а саме

креативності учнів, найбагатша форма залучення учнів до дослідної, пошукової

роботи, чудова можливість спонукати дітей до експерименту, знаходження

нових шляхів розв‟язання тих чи інших проблем, справжній відпочинок від

рутини. Це надає можливості кожній дитині на уроках проявити себе

якнайкраще: продемонструвати свої творчі здібності, використовуючи при

цьому набуті знання й навички з лексики, граматики тощо; поділитися

життєвим досвідом, розкрити в собі нові таланти, позбутися багатьох

комплексів, мати на все власний погляд, навчитися слухати думки інших і

поважати їх. Це заохочує дітей до творчих експериментів, креативного

мислення. Працюючи над проектом, учні проводять невеличку дослідну роботу.

Діти займають активну позицію під час проектної роботи. Проектна робота є

практичним шляхом реалізації освітніх цілей на уроці, розвитку в учнів

ініціативи, незалежності, уяви, самодисципліни, співпраці з іншими учнями і

корисних дослідницьких навичок. І врешті-решт, проектна робота якнайкраще

інтегрує освіту й виховання.

Метод проектів передбачає досягнення дидактичної мети через детальне

розв‟язання проблеми, яка повинна завершитись цілком реальним практикним

результатом, оформленим відповідним способом. Для досягнення цієї мети учні

повинні навчитись самостійно мислити, окреслювати, розв‟язувати проблеми,

інтегрувати знання різних навчальних предметів, установлювати причино –

наслідкові зв‟язки, прогнозувати наслідки реалізації різних варіантів.

Виконання проектів розраховується на певний проміжок часу, протягом якого

здійснюватиметься самостійна, індивідуальна, парна та групова роботи.

В основу методу проектів покладена ідея про спрямованість навчально-

пізнавальної діяльності школярів на результат, що досягається завдяки

22

рішенню тієї або іншої практично або теоретично значимої для учня проблеми.

Зовнішній результат (відеофільм, альбом, доповідь, комп‟ютерна газета

тощо) можна буде побачити, осмислити, застосувати на практиці. Внутрішній

результат – досвід діяльності – стане безцінним надбанням учня, що з‟єднує

знання й уміння, компетенції й цінності.

Для досягнення очікуваного результату проектна діяльність має бути

чітко спланована й організована. У структурі проектної діяльності виділяють

кілька етапів: підготовчий, виконавчий, презентаційний та підсумковий [1,с.13].

На першому етапі учні збирають інформацію, котра різнобічно характер-

ризує проблему, доводить її актуальність. Вони готують творчі роботи з

малюнками, аплікації з вирізками з періодичних видань 22ото колажі,

проспекти, буклети, відеоматеріали, газети. На цьому самому етапі учні

ознайомлюються з необхідними для виконання проекту мовним та мовленнє-

вим матеріалом. Формуються малі групи, їх учасники обговорюють участь

кожного члена групи у проекті, планують свої кроки під час проектування.

Проекти розвивають логічне мислення, навички стилістичного

оформлення думки, правильного добору слів.

Виконання такого завдання, як написання проектів, вимагає від учня

обдумування і формування основних ідей з предмета.

На виконавчому етапі здійснюється позакласна діяльність зі збирання

ін.формації (читання текстів, робота з довідниками, інтерв‟ю, анкетування); на

уроках учні обговорюють у групах одержану інформацію, навчаються укладати

зібраний матеріал, виступають з проміжними звітами у класі про результати

роботи, а також навчаються письмово оформлювати свої проекти, писати

доповіді тощо.

На презентаційному етапі під час уроків учні спочатку навчаються прийо-

мів усної презентації, а потім відбувається власне усна презентація проектів.

Підсумковий етап передбачає обговорення результатів проектної

діяльності, оцінювання учнів та аналіз одержаних результатів. Оцінювання

роботи учнів над проектами значно полегшується за допомогою бланків для

23

само- та взаємоконтролю.

На сьогодні до структурування проекту необхідно використовувати

наступні підходи:

вибір теми, тип, кількість учасників;

варіанти проблем, які необхідно досліджувати в рамках наміченої

тематики (навідні питання, ситуації, що сприяють визначенню проблеми, відео

і т.д., мозкова атака з колективним обговоренням);

розподіл задач по групах, обговорення можливих методів

дослідження, пошук інформації, творчих рішень;

самостійна робота учасників проекту за своїми індивідуальними,

груповими, дослідницькими, творчими задачами;

проміжні обговорення отриманих даних в групах;

захист, опанування, обговорення, експертиза, оголошення

зовнішньої оцінки, формулювання висновків [6, с.12].

Під час організації та виконання проекту педагог виконує такі функції:

допомагає суб‟єкту навчання у пошуку джерел інформації,

одночасно сам будучи ним;

координує весь процес роботи над проектом; підтримує і заохочує

суб‟єкта навчання до безперервного руху вперед у роботі над проектом,

допомагає, але не виконує роботи замість нього [6, с.13].

Д. Г. Левітес та Г. І. Щукіна вважають, що проектне навчання стимулює і

посилює позитивну мотивацію до навчання, активізує дидактичні підходи,

пізнавальну діяльність, стимулює зростання інтересу, дозволяє вчитись на

власному досвіді та інших, дає задоволення і бачення продукту своєї праці.

Дослідники відмічають переваги участі суб‟єкта навчання в проектах.

Зокрема, проекти сприяють виробленню самостійності, активності, творчості,

впевненості, набуттю почуття власного успіху і прогресу, самовизначенню,

сприяють соціальному розвитку, виробленню дослідницьких навичок, дають

можливість реалізувати мету, інтегрувати знання [5].

Використання методу проектів підвищує ефективність навчання та

24

виховання. З його допомогою реалізуються міжпредметні зв‟язки, здобувають-

ся знання через взаємодію суб‟єктів навчання з педагогом та між собою.

Узагальнивши результати досліджень, можна зробити висновок, що

використання методу проектів є важливим засобом організації самостійної

роботи суб‟єктів навчання, оскільки в основі даного методу лежить розвиток їх

пізнавальних навичок, умінь самостійно набувати знань, орієнтуватися в

інформаційному просторі та розвивати критичне мислення. Вміння педагога

ефективно організувати та впровадити проектну діяльність в навчальний

процес є показником високого рівня його професійної компетентності. Метод

проектів належить до прогресивних освітніх технологій ХХІ століття і є

важливим педагогічним засобом формування компетенцій особистості.

Література:

1. Арванітопуло Е. Г. Навчальні проекти з іноземної мови для старшої

школи [Текст] / Е. Г. Арванітопуло // Іноземні мови. – 2007. – № 2. – С. 11-15.

2. Грабовська Т.І. Інноваційний розвиток освіти: особливості, тенденції,

перспективи / Т.І. Грабовська, М.І. Талапканич, В.В. Химинець. – Ужгород,

2006. – 232 с.

3. Зимняя И.А., Сахарова Т. Е. Проектная методика обучения английскому

языку // Иностр. яз. в шк. – 1991. – №3. – С. 9–12.

4. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. Метод. посіб.

/Авт. – уклад.: О.Пометун, Л.Пироженко. –К.: А.П.Н., 2002. – 136 с.

5. Левитес Д.Г. Практика обучения: современные образовательные

технологии. –М., 1998. –288с; Щукина Г.И. Роль деятельности в учебном

процессе. – М.: Просвещение, 1986. –144 с.

6. Полат Е. C. Метод проектов: типология и структура //Лучшие страницы

педагогической прессы. – 2004. –№1. – С. 9-17.

25

____________________________________________________________________

УДК 6510 Педагогічні науки

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ МАЙБУТНІХ

ВЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

НА ОСНОВІ ДОСВІДУ НІМЕЧЧИНИ

Бровкіна Р. І.,

студентка факультету романо-германської філології

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

м. Одеса, Україна

На даний час в розвитку вітчизняної педагогіки спостерігається якісно

новий етап. Оновлення сучасної системи освіти пов'язана зі зміною

педагогічної парадигми, спрямованої на інтернаціоналізацію, що обумовлює

великий інтерес до зіставлення моделей культури, освіти різних країн і народів.

Набуває потреби знайти найбільш повну інформацію про роботи своїх

зарубіжних вчених в галузі освіти, для того, щоб більш об'єктивно оцінити

ефективність різних елементів зарубіжного досвіду, ознайомитися з різними

новаціями в галузі педагогіки, перейняти позитивний досвід, досягнення і не

повторювати помилок.

В суспільстві постійно зростає попит на фахівців в галузі іншомовної

освіти, проте страждає якість викладання та передачі знань. Процеси

модернізації системи освіти набули глобального характеру, що робить все

більш актуальним ретельний аналіз світового досвіду розвитку освіти.

Необхідність постановки і вирішення такого завдання є особливо актуальною

на етапі активного пошуку шляхів розвитку української системи освіти у

процесі підготовки майбутніх вчителів іноземних мов, що викликає прагнення

запозичувати елементи зарубіжного досвіду, які доводять свою ефективність в

конкретній країні.

Тому метою статті є привернення уваги щодо необхідності знаходження

оптимальних шляхів удосконалення та модернізації педагогічної практики

майбутніх вчителів іноземних мов в Україні з використанням закордонного,

26

європейського досвіду (Німеччини), що є в свою чергу одним із перших завдань

підготовки фахівців та характеризується особливостями, цінностями,

менталітетом, цілями і напрямками розвитку міжкультурної освіти.

Відомо, що практична педагогічна підготовка майбутніх вчителів

іноземних мов в Німеччині складається з двох етапів:

– перший етап (Studium) називається теоретичним, оскільки в його рамках

проводиться шкільна практика (всього 8 тижнів), як рівноправний компонент

змісту навчальних планів і програм;

– другий етап (Vorbereitungsstudium) передбачає об'єднання практичної

підготовки в процесі безпосередньої викладацької діяльності в школі під

керівництвом ментора з вивченням педагогічних дисциплін під час лекцій,

практичних занять, групової роботи.

Шкільно-практичне навчання проходить в наступних формах:

– Tagespraktikum – підготовка уроків і подальше їх обговорення

проходять на заняттях з педагогіки і методики, а відвідування уроків –

протягом семестру (паралельно із заняттями або відразу після їх закінчення);

– Blockpraktikum – в ході якої підготовка уроків і подальше їх обговорен-

ня також проходять на заняттях з педагогіки або методикою, але відвідування

уроків проводиться в період, вільний від занять, і триває чотири тижні.

Шляхи удосконалення педагогічної практики майбутніх вчителів

іноземних мов у закладах вищої освіти України на основі досвіду Німеччини

передбачають наступні пункти:

1. Збільшення загальної тривалості педагогічної практики (до 24

кредитів). Педагогічна практика майбутніх вчителів іноземних мов в Україні

триває лише 4 тижні (1 місяць), в Німеччині – 18-24 місяці, тому необхідним є

збільшення педагогічної практики в Україні для початку до 1 семестру (4-5

місяців). Звідси й відбувається збільшення кількості годин навантаження

(уроків) для студентів на тиждень, а саме: з 4-5 годин (уроків) до 8-10 годин на

тиждень з можливістю проводити уроки не тільки в тому класі, який

закріплений за студентом, а й в інших теж – від молодших класів до старших.

27

2. Вчитель, за яким закріплений студент-практикант, повинен на перших

етапах проходження практики взяти студента під своє повне керівництво;

розповісти про клас, особливості учнівського складу, рівень знань; підказати,

які методи викладання для даного класу є більш ефективними; на що звернути

увагу.

3. Забезпечення студентів методичним матеріалом, ознайомлення з

навчальним та робочим планами.

4. Зменшення кількості роботи з офіційними паперами під час

проходження практики для того, щоб студенти були зосереджені на головному

– проходженні самої практики. Всю роботу з офіційними документами

перенести на останній тиждень практики. Таким чином, студенти не будуть

відволікатись від їхньої головної задачі – набуття практичних навичок вчителя

іноземної мови, а лише на етапі повного закінчення педагогічної практики, для

офіційного звіту.

5. Підвищення контролю над роботою студента під час проходження

педагогічної практики. Керівнику педагогічної практики при розподілі

студентів по базам практик потрібно враховувати наступні чинники: чи

створені умови для розвитку здібностей і можливості самореалізації студента

для формування його власного стилю роботи, чи підтримує адміністрація

навчального закладу творчий і дослідницький підхід до професійної діяльності

направленими студентами, взаємовідносини та мікроклімат педагогічного

колективу, в який попадає студент.

Перспективного розвитку гнучкої системи педагогічної освіти України у

процесі підготовки майбутніх вчителів іноземних мов на факультетах романо-

германської філології можна досягти лише в інтеграційній системі навчання.

Освіта повинна бути організована таким чином, щоб ті, хто навчається, могли

формувати свій власний досвід не лише на основі теорії, а й на основі практики:

вони повинні заохочуватися до вироблення власної концепції навчання і

головне, бути до цього здатними [1, с. 198].

28

Перші кроки щодо удосконалення практичної підготовки майбутніх

вчителів викладено в «Концепції підготовки фахівців за дуальною формою

здобуття освіти» (2018). Дуальна форма здобуття освіти – це спосіб здобуття

освіти, що передбачає «поєднання навчання осіб у закладах освіти (в інших

суб‟єктів освітньої діяльності) з навчанням на робочих місцях на

підприємствах, в установах та організаціях для набуття певної кваліфікації, як

правило, на основі договору» [2].

Розроблена Концепція використовує саме німецький досвід дуальної

форми здобуття освіти, який було презентовано завдяки Представництву Фонду

імені Фрідріха Еберта, Німецько-Українському агрополітичному діалогу,

Проекту Східного партнерства «Дуальна освіта в діалозі» за участі закладів

освіти різного рівня, Федерації роботодавців України, ДУ «Науково-

методичний центр інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності вищих

навчальних закладів «Агроосвіта», ГО «Українська Асоціація Маркетингу» та

було використано робочою групою утвореною Міністерством освіти і науки

України [2].

Можна зробити висновки, що шляхи вдосконалення та реорганізації

педагогічної практики майбутніх вчителів іноземних мов у закладах вищої

освіти України на основі запозичення досвіду Німеччини можуть сприяти

«модернізації професійної підготовки майбутніх вчителів іноземних мов у

вітчизняних ЗВО як європейськи мислячих та професійно компетентних

фахівців сфери романо-германської філології, лінгводидактики та іншомовної

освіти. Це потребує не тільки усвідомлення ними значущості Болонських

ініціатив, які дали необхідний імпульс гармонізації освітніх систем на основі

дотримання принципу повної поваги до різноманіття культур, мов,

національних систем освіти та університетської автономії, але й всебічного

виваження способів їх найбільш доцільного практичного впровадження шляхом

ґрунтового дослідження інноваційного педагогічного досвіду найбільш

визнаних європейських» [3, с. 68].

29

Література:

1. Журавська В., Мирончук Н.М. Педагогічна освіта в Німеччині, її

сучасний стан і особливості // Модернізація вищої освіти в Україні та за

кордоном: збірник наукових праць / за заг. ред. д.п.н., проф. С. С. Вітвицької,

к.п.н., доц. Н. М. Мирончук. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. –

С.198-199.

2. Концепція підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти

від 19 вересня 2018 р. № 660-р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/660-2018-р .

3. Колесниченко Н. Ю. Вступ до спеціальності: сфера романо-германської

філології та іншомовної освіти: навчально-методичний посібник / Н. Ю.

Колесниченко. – Одеса: Видавництво Бартєнєва, 2013. – 76 с.

____________________________________________________________________

УДК Педагогічні науки

ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ РІЗНИХ ВІКОВИХ

ГРУП

Гаврисьо Л.І.,

студентка педагогічного факультету

Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса

Шевченка

м. Кременець, Україна

У статті розглядається організація дослідницької роботи з дітьми

різних вікових груп.

У період дошкільного дитинства «острівці» дослідницької діяльності,

супроводжують гру, продуктивну діяльність, вплітаючись в них у вигляді

орієнтовних дій, випробування можливостей будь якого нового матеріалу. Чим

старше стає дитина, тим більшою мірою дослідницька діяльність включає всі

засоби її здійснення і, відповідно, різні психічні функції, виступаючи як

складне переплетення дії, образу, слова (сприйняття, мислення, мови).

30

Задовольняючи свою допитливість в процесі активної пізнавально –

дослідницької діяльності, дитина, з одного боку, розширює свої уявлення про

світ, з іншого – оволодіває основними культурними формами упорядкування

досвіду: причинно-наслідковими, просторовими і часовими відносинами, що

дозволяють зв‟язувати окремі подання в цілісну картину світу.

Важливою ланкою у організації дослідницької роботи з дітьми різних

вікових груп є активізація пізнавальної діяльності дітей.

Пізнавальна активність є якісною характеристикою процесу пізнання в

ході природного шляху освоєння дитиною навколишнього світу, об‟єктів

природи, людей і т. д. Прояв дитиною пізнавальної активності виражається в

зосередженості, цілеспрямованості дій і думок, особистих ініціативних проявах

(прагнення по-своєму порівнювати, висловлювати, здійснювати пошук)[1].

Активність виражена в ступені самостійності у виборі дитиною видів

діяльності, участі в організації гри, прагненні до спілкування, у формулюванні

висловлювання, відношення до події і так далі.

Використовують різноманітні прийоми підвищення активності дитини в

пізнавально-дослідницької діяльності:

забезпечується інтерес до майбутньої діяльності через мотивацію,

образність, емоційність. Значущість і необхідність участі кожного в діяльності;

стимулюється дослідницька поведінка дитини в ході пошуку способу

виконання («як?» «що дізнаєшся?»);

допомагає складати алгоритм, уточнювати правила і обмеження (схеми,

знаки, креслення);

використовуються прийоми розвитку творчої уяви.[2]

В кожній віковій групі здійснюються певні програмні задачі

ознайомлення дітей з природою. Вони передбачають поступове засвоювання

природних знань.

Дітей 2-х, 3-х років життя знайомлять з рослинами, тваринами, явищами

неживої природи, привчають відокремлювати їх в просторі, виділяти і правильно

називати деякі прикмети рослин (забарвлення листя, квітів), рух і голоси тварин.

31

При цьому у дітей удосконалюються аналізатори (очний і слуховий), роз-

вивається інтерес і увага до побаченого, формується добре відношення до них.

У дітей 4-го року життя формується уявлення про предмети і явища

природи, з якими вони постійно зустрічаються в житті, приводять їх до

установлення таких зв‟язків, які діти можуть пізнати в процесі предметно-

чутливої діяльності на заняттях, іграх і відобразити їх в формі конкретних

уявлень. Дітей вчать спостерігати, виділяти окремі прикмети рослин, тварин,

порівнювати об‟єми, групувати їх по зовнішніх ознаках. В процесі засвоєння

знань у них утворюється більш високі форми пізнавальної діяльності. Діти 4-х

років можуть підійти до установлення причинно-наслідкових відносин.

Біля 5-ти років у дітей формуються вища форма наочно-образного

мислення. Вони можуть засвоювати узагальнені знання. Дітей вчать виділяти

особливості будови рослин, тварин і установлювати їх залежність від умов

переживання.

До кінця дошкільного віку у дітей повинна бути розвинута елементарна

форма логічного мислення, здатність до аналізу і синтезу, уміння виділяти

індивідуальні і загальні ознаки рослин і тварин, робити узагальнення. До

приходу в школу у дітей повинна бути розвинута спостережливість,

допитливість, любов і дбайливе відношення до природи, здатність знаходити в

ній красиве, інтерес до сільськогосподарської праці [3].

Роботу з дітьми молодшої групи спрямовано на створення умов,

необхідних для сенсорного розвитку малят під час ознайомлення з явищами та

об‟єктами навколишнього світу.

Під час формування в дітей елементарних дій обстеження предметів

педагогам рекомендується розв‟язувати такі завдання:

1) поєднувати показ предмета з активною дією дитини щодо його

обстеження: обмацування, сприйняття на слух, смак, запах (можна

використовувати дидактичну гру типу «Чарівний мішечок»);

2) порівнювати схожі на вигляд предмети: шуба – пальто, чай – кава,

туфлі – босоніжки (дидактична гра типу «Не помилися»);

32

3) активно використовувати досвід практичної діяльності, ігровий досвід

(Чому пісок не розсипається?).

Під час експериментування словник дітей поповнюється словами, що

позначають сенсорні ознаки, властивості, явища або об‟єкти природи (колір,

форма, величина; згинається – ламається; високо – низько – далеко; м‟який –

твердий; теплий – холодний тощо).

Середня група

Роботу з дітьми цієї вікової групи спрямовано на розширення уявлень

дітей про явища та об‟єкти навколишнього світу.

Головними завданнями організації експериментально-дослідницької

діяльності є:

1) активне використання досвіду ігрової і практичної діяльності дітей

(Чому калюжі вночі замерзають, удень – розтають? Чому м‟ячик котиться?);

2) класифікація об‟єктів за функціональними ознаками (Для чого

потрібне взуття? Посуд? Для чого це використовується?);

3) класифікація об‟єктів і предметів за видовими ознаками (посуд

чайний, одяг сезонний).

Основний зміст досліджень, що його проводять діти, передбачає

формування в них уявлень про:

1) матеріали (глина, дерево, тканина, папір, метал, скло, гума,

пластмаса);

2) природні явища (пори року, явища погоди, об‟єкти природи – пісок,

вода, сніг, крига);

3) світ тварин (які звірі активні узимку, улітку) і рослини (овочі,

фрукти); умови, потрібні для їх зростання і розвитку (світло, волога, тепло);

4) світ речей (іграшки, посуд, взуття, транспорт, одяг і т. д.);

5) геометричні еталони (круг, прямокутник, трикутник, призма); людину

(мої помічники – очі, ніс, вуха, рот і т. д.).

Під час експериментування словник дітей поповнюється завдяки слів,

що позначають властивості об‟єктів і явищ. Крім цього, діти ознайомлюються з

33

походженням слів (таких, як цукорниця, мильниця тощо). У цьому віці активно

використовуються будівельно-конструкційні ігри, що допомагають дітям

визначити ознаки і властивості предметів порівняно з геометричними

еталонами (круг, прямокутник, трикутник і т. д.).

Старша група

Роботу з дітьми цього віку спрямовано на уточнення всього спектра

властивостей та ознак об'єктів і предметів навколишнього світу, взаємозв'язку і

взаємозалежності об'єктів і явищ. Основні завдання, що їх розв‟язує педагог під

час організації експериментально-дослідницької діяльності дітей:

1) активне використання результатів дослідження у практичній

(побутовій, ігровій) діяльності (Як швидше побудувати міцний будинок для

ляльок?);

2) класифікація на основі порівняння за: довжиною (панчохи –

шкарпетки), формою (шарф – хустка – косинка), кольором/орнаментом (чашки:

одно- і різноколірні), матеріалом (плаття шовкове – шерстяне), фактурою (гра

«Хто назве більше якостей і властивостей?»).

Основний зміст досліджень, що його проводять діти, передбачає

формування в них уявлень про:

1) матеріали (тканина, папір, скло, фарфор, пластик, метал, кераміка,

поролон);

2) природні явища (явища погоди, кругообіг води в природі, рух сонця,

снігопад) і час (доба, день – ніч, місяць, сезон, рік);

3) агрегатні стани води (вода – основа життя; як утворюється град, сніг,

крига, паморозь, туман, роса, веселка);

4) світ рослин (ознаки овочів і фруктів, їх форма, колір, смак, запах;

порівняння гілок рослин – колір, форма, розташування бруньок та листя;

порівняння квітів та інших рослин); [4]

Під час експериментування збагачується словник дітей словами, що

позначають властивості об'єктів і явищ. Окрім того, дітей ознайомлюють із

походженням слів, омонімами, багатозначністю слова (ключ), синонімами

34

(гарний, чарівний, чудовий), антонімами (легкий – важкий), а також

фразеологізмами (кінь у яблуках).

Література

1. Шумер Т. Маленькі дослідники: Програма пізнавального розвитку

дошкульників у пошуково-дослідницькій діяльності / Т. Шумер, І. Сергєєва

// Палітра педагога. – 2008. – № 2-6.

2. Ягупов В. В. Педагогіка / В. В. Ягупов. – К. – 2002

3. Савенков А. Маленький исследователь: Как научить дошкольника

приобретать знания / А. Савенков. – Ярославль, 2000

4. Доман Г. Дошкольное обучение ребенка / Г. Доман, Д. Доман. – М., 1995.

____________________________________________________________________

УДК 373 Педагогічні науки

ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЙНОГО КОМПОНЕНТУ В УЧНІВ

Демчук-Маригіна Дар’я Павлівна

Вчитель географії

Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 207

з поглибленим вивченням англійської мови

Деснянського району міста Києва

Мотивація – це інтереси, потреби, прагнення, емоції, переконання, ідеали,

установки, які спонукають учня до діяльності. Мотивація сприяє появі в учня

навчальної ініціативи й любові до навчання, спонукає його діяти з

максимальною енергією в різних навчальних ситуаціях [1].

Основними способами формування мотивації під час навчання є [2]:

- практичне спрямування знань та можливість їх застосування у

повсякденному житті;

- створення проблемних ситуацій;

- створення ситуації успіху;

- постановка близьких і далеких перспектив у навчанні.

До важливих засобів формування в учнів мотивів і пізнавальних інтересів

35

належать: чітка організація процесу навчання; авторитет учителя; стиль

спілкування; самостійна пізнавальна діяльність учнів.

Учень на уроці повинен бути налаштований на ефективний процес піз-

нання, відчувати особисту зацікавленість в ньому, розуміти, що й навіщо він

виконуватиме. Без виникнення цих мотивів навчальна діяльність не може при-

нести позитивний результат. Щоб досягти необхідного результату, можна

використовувати різноманітні прийоми для формування пізнавальних мотивів

[3]: 1) бесіда (у вступному слові вчитель окреслює коло питань, які розглядати-

муться на уроці); 2) створення проблемної ситуації (питання, демонстрація

експерименту, або надання до уваги учнів логічної суперечності); 3) вико рис-

тання прийому «Дивуй» (вчитель наводить дивні факти або майже неправдопо-

дібні історії); 4) використання творчих завдань (складання кросвордів, загадок,

віршів, сенканів); 5) використання під час уроку прикладів з життя, знайомих

дітям з повсякденного життя; 6) створення ситуації успіху, на основі

діяльнісного підходу до навчання.

Для формування мотивації до вивчення географії в учнів основної школи

учитель має показувати свою зацікавленість предметом. Тому, що, якщо

вчитель не любить і не цікавиться своїм предметом, то використання будь-яких

методик зведе на нівець всю його роботу. Не можливо зацікавити когось тим,

чим сам не цікавишся. Не бійтесь проявляти свої емоції при подачі матеріалу:

посміхніться, покажіть здивування. Не говоріть монотонно і без упину. Діти

можуть просто не встигати за вашими думками.

Постійно поглиблюйте свої знання з предмету. Особистий приклад грає

надзвичайно важливу роль у вивченні предмету. Коли вчитель поглиблює свої

знання і не соромиться показувати, що чогось не знає і вчиться – учні

надихаються прикладом та наслідують його. Учитель може формувати в учнів

глибокі мотиви навчання, створюючи для цього відповідні умови на уроках.

Але цей процес розраховано на творчість учителя, його постійне

вдосконалення. Недаремно ж іще К. Ушинський писав: «Учитель живе доти,

доки вчиться, щойно він перестає вчитись, у ньому помирає вчитель».

36

Необхідно вибудовувати теоретичну логіку предмета, правильно

орієнтувати дітей щодо формування в них розумових дій, щоб в учнів не

виникло безпорадності перед новим навчальним матеріалом. Учителю треба

зробити учня співучасником навчання, а не виконавцем його волі. Мотивацією

може бути окреслення перспектив вивчення теми, визначення мети вивчення

навчального матеріалу, удосконалення навичок, необхідних для розв‟язання

проблеми, усвідомлення співучасті і взаємодії з іншими.

Потрібно використовувати навчальні потреби, які в учнів уже

сформовані. На основі раніше отриманих знань можна вибудовувати нові. Коли

учень бачить, що частина матеріалу йому вже раніше відома, то починає вірити

в себе та у власні сили. Учитель має добирати такий навчальний матеріал, який

би викликав інтерес до пізнання нового. Учень має усвідомити, що знання

потрібні йому для досягнення певної конкретної мети.

На уроці потрібно чергувати методи і форми навчання. Різноманітність

заохочує учнів до діяльності, мотивує їхню роботу. Рольові ігри, дискусії,

мозкові штурми, демонстрації, проектна діяльність, створення аудіовізуальних

презентацій, робота в малих групах – усе це стимулює учнів до вивчення

навчального матеріалу.

Перед кожним учнем треба ставити реалістичні вимоги. Вимоги учителя

мають бути високими, але не настільки, щоб учні не могли їх виконати і тому

втрачали інтерес до навчання. На початку вивчення теми вчитель повинен

ознайомити учнів із вимогами, пояснити, чого вони мають навчитися,

допомогти кожному учневі поставити перед собою цілі, яких він має досягнути.

Нереальні цілі можуть призвести до розчарування і втрати інтересу до

навчання. Крім того, цілі, визначені самим учнем, завжди є більш ціннісними,

ніж поставлені вчителем або батьками.

Ускладнювати вимоги потрібно поступово. На початку вивчення розділу

вчитель має створити для учня ситуацію успіху, а потім поступово підвищувати

вимогливість. Учитель не повинен забувати про диференціацію навчання. Якщо

вправи включають різнорівневі за складністю завдання, то кожен учень матиме

37

змогу відчути успіх під час виконання завдань доступного для нього рівня.

Потрібно забезпечити оперативний зворотний зв'язок учителя й учня та

якомога коротший термін перевірки письмових робіт. Похвала й винагорода

мають бути публічними. Зворотний зв‟язок служитиме стимулом, він має бути

чіткий і конкретний. Треба пояснювати учневі, у чому може бути його

подальший прогрес, указати на сильні й слабкі сторони виконання роботи.

Бажано створити умови, за яких школяр зможе ознайомитися з роботами

однокласників (організація виставки робіт, викладання всіх творчих робіт в

учительському блозі тощо). Важливою роллю вчителя в даній ситуації є

виховання в учнів вміння підтримати інших, допомогти, оцінити досягнення

однокласників.

Учень має очікувати на нагороду за успіх. Позитивні і негативні

коментарі впливають на формування мотивації. Похвала підвищує в учнів

упевненість у собі, зміцнює почуття власної гідності. Учитель обов‟язково

повинен похвалити слабких учнів навіть за докладені зусилля, навіть якщо

робота є невдалою. Знаходити маленький успіх у будь-якій ситуації та знайти за

що похвалити учня. Найкраще використовувати принцип ПКП: похвала –

критика – похвала .

Аналізуючи учнівську роботу необхідно бути конкретним. Учень має

відчути, що вчитель критикує певні невдалі сторони роботи, а не його самого.

Треба уникати жорсткої конкуренції між учнями. Конкурс викликає

тривогу, що може перешкоджати навчанню. У жодному разі не можна

порівнювати учнів між собою, краще порівняти нинішні досягнення учня з його

попередніми. При цьому треба зосереджуватися на прогресі, удосконаленні, а

не негативних сторонах.

На уроках, де це можливо, необхідно залишати за учнем право обирати

види роботи. Учень охоче виконує завдання, вибрані з переліку. Тому якщо

альтернативні завдання формують однакові поняття, треба пропонувати учням

на вибір вправи, теми для презентацій чи творчих робіт, домашні завдання.

38

На помилках вчаться. Помилки навіть потрібні для навчального процесу.

Діти не повинні боятися припуститися помилки.

Давайте дітям максимально виявити свою ініціативу. Вчіть учнів

самостійно думати і працювати.

Творче ставлення до роботи й навчання – запорука ефективного уроку. Не

у всіх дітей вистачає терпіння та наполегливості поступово переходити від

простого до складного. Не давайте учням зневіритись у своїх силах.

Створюйте проблемні ситуації на уроках. Там, де немає вибору, немає

мислення.

Дивуйте. Якщо дитина дивується – вона починає мислити. Нові ідеї –

продукт творчої уяви.

Зацікавленість – найдужча мотивація до навчання.

Учіть дітей робити нотатки – це допомагає краще запам‟ятати навчальний

матеріал, що в свою чергу дає почуття впевненості та успіху в собі.

Про те, наскільки цікавим є зміст уроку, робіть висновок не зі свого

погляду, а з погляду учнів. Особливо ретельно готуйте початок уроку. Часто

саме від нього залежить успіх всього заняття.

Мотивація учнів до навчальної діяльності – складний і багатогранний

процес. До підготовки мотиваційної частини уроку необхідно детально та

ретельно готуватися, адже від цього залежить весь процес вивчення дисципліни

та відношення учнів до навчання.

Література:

1. Занюк С. С. Психологія мотивації: навчальний посібник / С. С. Занюк. –

К.: Либідь, 2002. – 304 с.

2. Маркова А. К. Формирование мотивации учения / А. К. Маркова, Т. А.

Матис, А. Б. Орлов. – М.: Просвещение, 1990. – 192 с.

3. Сердюк Л. Шляхи формування мотивації на уроці / Л. Сердюк //

Директор школи Україна. – 2010. – №2. – С. 55-61.

39

____________________________________________________________________

УДК 371.036 Педагогічні науки

ДО ПИТАННЯ ЗНАЧЕННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У

ТВОРЧОМУ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Дерев’янко О.М.,

аспірант кафедри соціології та психології

Харківського національного університету внутрішніх справ,

м. Харків, Україна

Творча особистість – найважливіша мета як всього процесу навчання і

виховання, так і естетичного виховання дитини Без естетичного виховання, без

формування здатності до естетичної творчості неможливо вирішити одне з

найважливіших завдань – завдання всебічного і гармонійного розвитку

особистості дитини, адже кожен творчий процес естетичний за своєю

природою, оскільки в ньому проявляються сутнісні людські сили.

У дослідженнях Л.С. Виготського, О. М. Леонтьєва, В.М. М‟ясищева,

С.Л. Рубінштейна, Б.М. Теплова, та інших вчених розроблена теорія здібностей

як комплекс індивідуально-психологічних властивостей і якостей особистості.

Вони у найбільшій мірі, відповідають певним видам діяльності і забезпечують

індивіду, який ними володіє, найбільший успіх в їх здійсненні. Ці дослідження

показали, що здібності формуються і виражаються в конкретних видах

діяльності і поза ними не існують. Психофізіологія експериментально довела,

що одночасно з формуванням психічних властивостей відбувається і

формування відповідного "матеріального субстрату" (О. Леонтьєв), в мозку

людини [2].Цим були розкриті об'єктивні передумови виникнення здібностей,

при цьому під задатками розуміються особливості мозку і нервової системи, з

якими народжується людина. Однак ці об'єктивні передумови реалізуються в

здібності тільки при наявності певних соціальних умов буття людини.

У роботах вчених показано, як формуються загальні або генералізовані

здібності. У процесі соціально-історичного розвитку людини виникла потреба у

40

формуванні не тільки приватних, спеціальних здібностей до певних видів

діяльності, а й загальних здібностей. Їм відповідають певні комплекси

психічних властивостей і якостей особистості і певні фізіологічні механізми.

Естетична творча здібність та її складові – психічні властивості та якості

особистості (розвинене творче мислення, що відтворює уяву, здатність до

асоціацій, високорозвинене естетичне сприйняття, почуття, смак, тощо)

органічно доповнюють як приватні спеціальні, так і загальні здібності людини і

тим самим естетизують і роблять творчими всі види людської діяльності.

У загальному вигляді естетичні творчі здібності можна визначити як

такий комплекс перцептивних, інтелектуальних, характерологічних і

естетичних властивостей і якостей особистості, які забезпечують їй можливість

проявляти себе в будь-якому вигляді людської діяльності як особистість,здатну

до естетичної творчості, тобто обов'язково будувати свою діяльність "за

законами краси "[2].

Для естетики і теорії естетичного виховання найважливіше значення має

зазначена О.Н. Леонтьєвим діалектика взаємопереходів загальних здібностей в

специфічні, коли в той же час загальна здібність не перестає бути спільною [3].

Найбільший дослідник музичних здібностей і загальної обдарованості

Б.М.Теплов неодноразово відзначав такі ж діалектичні взаємопереходи і

взаємовплив, як в цілому спеціальних і загальних здібностей, так і окремих

властивостей і якостей особистості, що становлять загальні здібності [6].

Складність завдань, що постають перед викладачем в процесі формування

естетичних творчих здібностей, полягає в тому, що багато властивостей і

якостей особистості, які складають її та інші приватні і загальні здібності

людини, багато в чому схожі, або взаємно доповнюють один одного. Так,

багато дослідників до числа, наприклад, перцептивних особливостей

особистості, що володіє творчими здібностями, відносять спостережливість,

вразливість, сприйнятливість, напруженість уваги і розвинене сприйняття[7].

Таким чином,естетична творча здібність включає в себе всі ці психічні

властивості, але в їх естетичному переломленні.

41

Відомо, наприклад, що естетична сприйнятливість і особливо естетичне

сприйняття значною мірою відрізняються від сприйнятливості і сприйняття

взагалі. Естетична сприйнятливість і особливо естетичне сприйняття вже самі

по собі є творчими актами, оскільки вони пов'язані з відбором серед величезної

кількості впливів зовнішнього світу таких вражень, які відповідають уявленням

людини про красу, гармонію, досконалість і доцільність, відповідають його

ціннісним орієнтаціям і які склалися в процесі випереджаючого відображення

образу бажаного майбутнього.

Вся тонкість і майстерність викладача в естетико-виховному процесі як

раз і полягає в умінні встановити відмінності між естетичним сприйняттям і

сприйняттям як простим психічним актом. В умінні звернути увагу вихованців

на відбір і накопичення вражень, відповідних до їх уявлень про красу, що

виникли і склалися під впливом викладача і реального життя дитини.

Оскільки в процесі сприйняття і емоційних переживань на несвідомому

рівні включаються сформовані раніше і постійно удосконалюються естетичне

почуття і естетичний смак, на логічний рівень пізнання у людини, яка володіє

естетичною творчою здатністю, надходить такий чуттєвий матеріал, в якому

вже відкинуто або знято все звичне, відоме, банальне, просте або вони

постають у новому ракурсі, світлі. Адже естетично розвинений індивід

емоційно відгукується на менше коло впливу зовнішнього світу. Але зате ці дії

більш глибокі і істотні, змістовні та життєві.

Якщо тільки за цим параметром підійти до поняття особливості творчої

особистості, то до загальноприйнятих параметрів творчості: ухилення від

шаблону, оригінальність ініціативності, наполегливості, високої самоорганізації

та колосальної працездатності – естетична творча здатність додає

незадоволеність досягнутим і постійне прагнення до досконалості.

Естетична творча здібність через розвинену естетичну сприйнятливість і

особливо вразливість надає творчості і її результатами особливий

гуманістичний сенс.

Результати естетичного сприйняття через естетичне переживання та

42

емоції, які є потужними стимуляторами творчості закріплюються в естетичному

почутті, яке і визначає весь процес творчості на неусвідомлюваному рівні.

Оскільки естетичне почуття на відміну від естетичних переживань, емоцій і

насолоди, сформувавшись, закріплюється в спеціальному фізіологічному

механізмі. Цей механізм забезпечує стале функціонування цього утворення

психіки, оскільки воно в естетичній творчій здібності займає особливе місце,

воно є однією з констант , що забезпечує постійну спрямованість особистості

на естетичну творчість. Ще в процесі формування фізіологічного закріплення,

естетичне почуття знаходить також силу перманентного вдосконалення під

впливом потоку естетичної інформації,який все більше розширюється, що

виникає від прагнення індивіда задовольнити естетичну потребу. Остання

органічно включає в себе здатність індивіда до естетичного сприйняття,

переживань, емоційно-чуттєвої сприйнятливості і чуйності, естетичне почуття,

але не вичерпується ними.

Таким чином, естетичне почуття стає спонукальним мотивом до

естетичної творчості на його несвідомої ступені. Цей щабель виділяють майже

всі філософи, психологи і натуралісти, які розробляють як загальну теорію

творчості, так і особливо теорію художньої творчості. Перед педагогом

формування естетичного почуття висуває особливі завдання: перш за все,

вміння викликати у дітей емоційні реакції, почуття захоплення, здивування,

захоплення, гніву і обурення тощо Що таке естетична культура особистості,

стверджують багато дослідників – дуже приблизно і туманно уявляють не

тільки учні, а й педагоги. Найчастіше її не поділяють з моральною культурою,

етикетом, культурою взагалі. Складність визначення естетичної культури

викликана дискусійністю вузлових проблем: співвідношення "естетичного" і

"художнього", правомірність виділення естетичної діяльності, тощо.

Таким чином,спираючись на наявні визначення, ми розуміємо естетичну

культуру учня як складне інтегральне особистісне утворення, що

характеризується:

-по-перше- мірою освоєння естетичної культури суспільства;

43

- по-друге- сформованістю естетичного ставлення до неї;

- по – третє активною діяльністю за законами краси.

Література:

1. Выготский B.C. Умственное развитие детей в процессе обучения. –

М.,Учпедгиз, 1935. – 135 с.

2.Выготский B.C. Психология искусства. М., Искусство. 1986. с. 325.

3.Леонтьєв А. М. Про формування здібностей. – М., 1981. – С. 35 – 43.

4.Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – 2-е изд. – М.,

Педагогика, 1973. – 424 с.

5. М‟ясищев В. М. Структура особистості і ставлення людини до

дійсності. Психологія особистості М.,. 1982 .С. 36 – 37.

6. Теплов Б. М. Здібності та обдарованість. Хрестоматія з вікової та

педагогічної психології .М, 1982 .С. 31 – 34.

7.Эстетическая культура и эстетическое воспитание. Кн. для учителя. М.,

Просвещение, 1983. 300с.

8.Эстетические потребности и духовное развитие личности: В помощь

лектору. – Л. Знание, 1981. – 36 с.

____________________________________________________________________

УДК 358 Педагогічні науки

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ В

ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Дудник І. О.,

доцент кафедри спортивних дисциплін

Олексієнко Я. І.

старший викладач кафедри теорії та методики фізичного виховання

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Проблеми здоров‟я студентської молоді посіли вагоме місце серед низки

проблем, що спіткали Україну на шляху перебудови суспільства. З року в рік

спостерігається зниження рівня фізичного здоров‟я та фізичної підготовленості

44

населення України, збільшується рівень захворюваності, особливо дітей і

молоді і, зокрема, зростає кількість психологічних захворювань. Згідно зі

статистичними даними, майже 50 % студентів мають незадовільний рівень

фізичної підготовленості, від 14 до 40 % студентів віднесені за станом здоров‟я

до спеціальних медичних груп. Спостерігається збільшення смертності

молодого і працездатного населення країни від онкологічних захворювань,

туберкульозу, інсульту, СНІДу. Тому на сьогодні реальна картина з станом

здоров‟я населення України є надзвичайно складною. А коли це ще й

торкається потенційних захисників Батьківщини, які повинні у разі потреби,

виконати свій конституційний обов‟язок (що в часи військової агресії проти

нашої держави є надзвичайно актуальною проблемою) – це набуває

загрозливого становища.

Спостерігається певна невідповідність системи фізичного виховання в

закладах вищої освіти (ЗВО) вимогам, що висуває до фізичної підготовки,

зокрема, і військова служба. Так, недостатній рівень розвитку окремих

фізичних якостей, низький рівень фізичного стану студентів ускладнює

успішне оволодіння ними військово-професійними уміннями і навичками. Це

зумовлює необхідність пошуку найефективніших засобів і методів фізичного

виховання студентів ЗВО, при чому не тільки тих, які навчаються на кафедрах

(факультетах) військової підготовки, а усіх, хто, згідно з висновком відповідних

військово-лікарських комісій, визнаний придатним до військової служби за

станом здоров‟я [1, с. 166].

Аналіз спеціальної літератури (О.В. Дрозд, 1998; А.І. Драчук, 2001;

В.П. Краснов, 2000; А.В. Домашенко, 2003; Т.Ю. Круцевич, 2003 та інші)

свідчить про те, що теперішня організація фізичного виховання у ЗВО

недостатньо ефективна для підвищення рівня фізичної підготовленості,

здоров‟я та інтересу значної кількості студентів до занять фізичними вправами.

Дослідники відзначають, що студентська молодь байдуже ставиться до змісту

обов‟язкових фізкультурних занять (С.М. Канішевський, 1998; Р.Т. Раєвський,

1998; О.О. Малімон, 1999; Є.М. Свіргунець, 2001; В.В. Романенко, 2003). І,

45

навіть, заняття фізичним вихованням у ЗВО не зацікавлюють, а навпаки –

викликають негативні емоції у студентів (М. Зайнетдинов, 1993; В. Завойська,

Л. Лукашевич, 2004; Т. Круцевич, О. Нестеренко, 2004). Так, 80 % з них не

відвідували б занять, якби вони не були обов‟язковими (Т.В. Доровських, 2001).

Неадекватність нормативних вимог із фізичного виховання та їхнє оцінювання

не сприяють вирішенню основного завдання фізичного виховання, а саме його

оздоровчої спрямованості [2, 3, 4, 5].

До того ж організація фізичного виховання в ЗВО не сприяє ефективному

рішенню проблеми зменшення дефіциту рухової активності молоді

(М.Я. Виленский, 1999; А.І. Драчук, 2001; Б.М. Шиян, 2001; А.О. Кухтiй, 2002).

Відомо, що організовані заняття з фізичного виховання, передбачені

навчальною програмою, задовольняють лише 25–30 % загальної тижневої

потреби студентів у рухах.

Як зазначає В.Б. Базильчук, з результатів проведеного нею дослідження,

що традиційному змісту занять з фізичного виховання більшість респондентів

дали задовільну та незадовільну оцінки. Студенти запропонували замінити його

і запровадити заняття за вибором, що, на їхню думку, здатне підвищити рівень

фізичної підготовленості, здоров‟я, систематичність відвідування та інтерес до

навчальної форми занять. Більшість опитаних студентів вважає доцільним

присвячувати обов‟язкові заняття одному виду спорту. Кількість таких

відповідей становить 42,5 %. Решта респондентів вважають доцільними заняття

загальною фізичною підготовкою, різними видами спорту та професійно-

прикладною фізичною підготовкою [2, c. 15].

Ми погоджуємося з думками фахівців, які пропонують зміни в системі

фізичного виховання студентів ЗВО, а також відзначають необхідність

постійного вдосконалення навчально-виховного процесу з фізичного

виховання, впроваджуючи до змісту програм студентів таких видів рухової

активності, що відповідають їхнім інтересам і можливостям. Зокрема це можуть

бути заняття на основі східних єдиноборств, а саме: аеро-карате, ушу-аеробіка,

тай-бо, кік-аеробіка; програми з обтяженнями: бодібілдинг, важка атлетика,

46

пауерліфтинг, гирьовий сорт; циклічні програми: біг, велоспорт, плавання;

програми ігрових напрямків: волейбол, футбол, баскетбол, хокей на траві;

напрями аеробіки: степ-аеробіка, супер-стронг, слайд-аеробіка, хіп-хоп, тер-

аеробіка, фітбол-аеробіка, кардіофанк, сіті-джем; аква-фітнес, шейпінг,

стретчінг, фітнес-програми, сальса (латіна) тощо.

З іншого боку, фізична підготовка чоловіків, як основний компонент

фізичного виховання, забезпечує здатність до напруженої, тривалої роботи і

навантажень, пов‟язаних зі складними умовами виконання службових справ у

польових, а ще більше – у бойових умовах. Високий рівень фізичної підготовки

майбутнього воїна треба забезпечувати відповідно до державних нормативних

вимог і розглядати цей рівень як один із критеріїв оцінювання професійної

придатності кожного, від рядового до генерала [6].

Так, основними напрямками модернізації системи фізичної підготовки

армій країн Північноатлантичного блоку є інтенсифікація, посилення

військово-прикладної складової та психологічного напрямку, переважний

розвиток витривалості, уведення нових тестів фізичної придатності, посилення

особистої відповідальності кожного військовослужбовця-професіонала за свою

фізичну готовність [7].

Висновки. Ці та інші нагальні проблеми свідчать про потребу розробки

нових науково обґрунтованих шляхів удосконалення організації фізичного

виховання у ЗВО з метою запобігання подальшому погіршенню стану здоров‟я

та фізичної підготовленості студентської молоді. Сучасні оздоровчі технології в

організації навчально-виховної роботи можуть підвищити як ефективність нав-

чального процесу, так і посилити мотивацію до занять з фізичного виховання,

фізично розвиватись та вдосконалюватись, вести здоровий спосіб життя.

Окрім того, необхідно враховувати та застосовувати світовий досвід,

сучасні педагогічні технології в плануванні та організації фізичного виховання

в ЗВО в аспекті підготовки молоді до виконання військового обов‟язку із

захисту незалежності та територіальної цілісності України.

47

Література:

1. Чабаненко В. Фізичне виховання як системна складова підготовки

майбутніх офіцерів запасу / В. Чабаненко, Я. Зорій, Ю. Мосейчук, В. Гусак,

А. Васильчук // Молода спортивна наука України. – Т.4. – 2011. – С. 165–169.

2. Базильчук В.Б. Організаційні засади активізації спортивно-оздоровчої

діяльності студентів в умовах вищого навчального закладу: автореф. дис. на

здобуття наук. ступеня канд. наук із фізичного виховання і спорту: спец.

24.00.02 «Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення» /

В.Б. Базильчук. – Львів, 2004. – 43 с.

3. Долженко Л.П. Фізична підготовленість і функціональні особливості

студентів із різним рівнем фізичного здоров‟я: автореф. дис. на здобуття наук.

ступеня канд. наук із фізичного виховання і спорту: спец. 24.00.02 «Фізична

культура, фізичне виховання різних груп населення» / Л.П. Долженко. – К.,

2007. – 21 с.

4. Королiнська С.В. Клубна форма організації фізичного виховання у

вищих навчальних закладах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук

із фізичного виховання і спорту: спец. 24.00.02 «Фізична культура, фізичне

виховання різних груп населення» / С.В. Королінська. – Львів, 2007. – 21 с.

5. Олексієнко Я.І. Військово-патріотичне виховання молоді засобами

фізичної культури / Я.І. Олексієнко, О.М. Головатенко // Освітні інновації:

філософія, психологія, педагогіка: матеріали Міжнародної науково-практичної

конференції, 3 грудня 2014 року: у 4 ч. – Суми: видавничо-виробниче

підприємство «Мрія», 2014. – Ч 2. – С. 97–99.

6. Резніков Ю.О. Фізичне виховання у системі підготовки військових

кадрів України / Ю.О. Резніков // Вісник ДУ «Львівська політехніка»: [зб. наук.

пр.]. – Л., 1995. – С. 51–58.

7. Утенко В.Н. Физическая подготовка в иностранных армиях: учеб.

пособие (по материалам зарубежной печати) / В.Н. Утенко, В.А. Щеголев,

В.П. Сорокин. – СПб.: ВИФК, 1997. – 33 с.

48

____________________________________________________________________

УДК 378.22: 316.7 Педагогічні науки

ЗМІСТ ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ

МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ

Єрастова-Михалусь І.Б.,

доцент кафедри авіаційної англійської мови

Харківський національний університет Повітряних Сил

імені Івана Кожедуба

м. Харків, Україна

Необхідним етапом організації педагогічного процесу формування

міжкультурної толерантності майбутніх магістрів з економіки є визначення

змісту – основного елемента педагогічної системи формування міжкультурної

толерантності. Зміст – це та частина суспільного досвіду поколінь, що

відбирається відповідно до поставленої мети розвитку людини і у вигляді

інформації передається їй [2, с. 52].

В «Українському педагогічному словнику» зазначено, що зміст освіти

випливає з її основної функції – прилучити молодь до загальнолюдських і

національних цінностей; це система наукових знань про природу, суспільство,

людське мислення, практичних умінь й навичок та способів діяльності, досвіду

творчої діяльності, світоглядних, моральних, естетичних ідей та відповідної

поведінки, якими повинен оволодіти учень у процесі навчання. Зміст освіти

повинен бути спрямований на досягнення основної мети виховання –

формування гармонійно розвиненої, суспільно активної особистості –

громадянина України [5, с. 137].

Глобальною функцію навчання є передавання молодому поколінню

змісту соціальної культури для її збереження і розвитку [4, с. 93]. Культура є

джерелом змісту освіти, отож, виходячи з концепції І. Лернера, М.Скаткіна та

ін. зміст освіти – це педагогічно адаптований соціальний досвід, що являє

собою сукупність засобів і способів діяльності, створених у процесі суспільно-

історичної практики для відтворення розвитку суспільства і здатних стати

49

надбанням особистості.

Згідно з теорією І. Лернера елементами змісту освіти є: 1) інформація, що

підлягає засвоєнню (знання: основні поняття, терміни, факти повсякденної

дійсності і науки, основні закони науки, теорії, що містять системи наукових

знань, знання про шляхи методи пізнання); 2) способи здійснення діяльності,

що в процесі засвоєння перетворюються на вміння та навички і є досвідом

репродуктивної діяльності особистості; 3) способи здійснення творчої

діяльності (діяльність в результаті якої створюється об‟єктивно чи суб‟єктивно

нове завдяки самостійному перенесенню раніше засвоєних знань і вмінь у нову

ситуацію, виокремленню нової проблеми в знайомій ситуації або нової функції

об‟єкта, комбінуванню раніше відомих способів у новий); 4) ставлення до світу,

діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів.

Дані елементи являють собою критерії відбору змісту, вони є

взаємопов‟язаними та взаємозумовленими. Вміння ґрунтуються на знаннях,

творча діяльність базується на знаннях і вміннях, вихованість спирається на

знання про ту діяльність, до якої сформувалося певне ставлення, а також вміння

і навички відповідної поведінки.

Отже, вважаємо за доцільне будувати зміст формування міжкультурної

толерантності майбутніх магістрів з економіки, виходячи з положення про те,

що зміст освіти – це педагогічно адаптований соціальний досвід, який

складається з виокремленних І. Лернером елементів. При цьому необхідно

враховувати ресурсні обмеження: інтелектуальні (відповідність рівня

складності змісту навчального матеріалу реальним навчальним можливостям

студентів); часові (обсяг змісту – кількості навчальних годин, виділених на його

засвоєння); матеріальні (навчально-методичне та технічне забезпечення

педагогічного процесу) та інші.

Призначення елементів змісту формування міжкультурної толерантності

полягає у: 1) формуванні готовності до співпраці з представниками інших

культур на засадах міжкультурної толерантності; ставлення до побудови

ділових відносин на підґрунті міжкультурної толерантності 2) засвоєнні знань

50

щодо міжкультурної толерантності, меж її прояву, параметрів бізнес-культур;

3) формуванні здатності адаптуватися до міжкультурного середовища у

професійній сфері, спроможності співпрацювати з представниками інших

культур на основі міжкультурної толерантності 4) формуванні ціннісного

ставлення до взаємодії з іноземними партнерами на засадах міжкультурної

толерантності, здатність до рефлексії.

Таким чином, для успішного засвоєння досвіду побудови ділових

відносин на засадах міжкультурної толерантності майбутнім магістрам з

економіки необхідно: сформувати мотивацію, позитивне ставлення до побудови

професійних відносин; оволодіти знаннями стосовно міжкультурної

толерантності, меж її прояву, параметрів аналізу бізнес-культур; набути вміння

і навички побудови ділових відносин на засадах міжкультурної толерантності;

сформувати емоційно-ціннісне ставлення до співпраці з іноземними

партнерами на засадах міжкультурної толерантності. Отже, елементами змісту

формування міжкультурної толерантності є: мотиваційний (сформовані мотиви,

позитивне ставлення є основою для формування міжкультурної толерантності);

когнітивний (засвоєні знання служать підґрунтям для побудови взаємовигідних

професійних відносин); комунікативно-діяльнісний елемент (набуті вміння і

навички побудови ділових відносин на засадах міжкультурної толерантності

дозволяють успішно виконувати професійну діяльність); емоційно-ціннісний

елемент (сформоване ціннісне ставлення до міжкультурної толерантності є

підґрунтям для формування моральних якостей особистості в цілому, а також

ціннісного ставлення до професійної діяльності).

Охарактеризуємо кожен з виокремленних елементів змісту формування

міжкультурної толерантності:

1. Мотиваційний елемент. Для встановлення професійних контактів з

іноземними бізнес-партнерами на підґрунті міжкультурної толерантності і

взаємоповаги, магістрантам необхідно сформувати мотиви та позитивне

ставлення до міжкультурної толерантності.

2. Когнітивний елемент. Для побудови ділових відносин на засадах

51

міжкультурної толерантності майбутнім магістрам необхідно оволодіти

комплексом знань щодо міжкультурної толерантності за наступними

аспектами: філософський (засвоєння інформації щодо сучасної системи

професійних цінностей, поняття «міжкультурної толерантності», її структурних

компонентів; функцій у професійній діяльності); культурологічний аспект

(оволодіння знаннями стосовно параметрів культури, які складаються з низки

показників, що визначають культурні характеристики різних бізнес-культур,

культурних особливостей, традицій й цінностей інших країн у професійній

сфері); психологічний аспект (оволодіння інформацією щодо психоемоційного і

поведінкового прояву толерантності); економічний аспект (охоплює знання

щодо значимості міжкультурної толерантності для професійної діяльності

майбутніх магістрів з економіки, досліджень учених-економістів Дж. Корнео и

О. Жанне, які математично обґрунтували економічну вигоду побудови ділових

відносин на засадах толерантності); лінгвістичний (засвоєння знань щодо

вербального і невербального прояву толерантності).

3. Комунікативно-діяльнісний елемент. Набуте ціннісне ставлення до

побудови професійних відносин на засадах міжкультурної толерантності,

навколишнього середовища, ділових партнерів втілюється у практичній

діяльності фахівця. Це передбачає практичне оволодіння засобами вербальної і

невербальної комунікації, навичками побудови конструктивного діалогу,

врегулювання конфліктних ситуацій, етичних норм ділового спілкування,

ведення перемовин тощо.

Опанування досвідом побудови ділових відносин на засадах

міжкультурної толерантності повинно відбуватися не тільки на

репродуктивному рівні, а й на творчому рівні через вирішення нових,

нестандартних професійних ситуацій. Досвід творчої діяльності дозволить

магістрантам самостійно застосовувати знання та навички на практиці,

виробляти ціннісне ставлення до нових об‟єктів міжкультурної толерантності.

4. Емоційно-ціннісний елемент. Світогляд людини складається із знань

(уявлень про природу, людину, суспільство, культуру), цінностей (оцінювання

52

себе як цінності, відображення своїх цілей та інтересів на ставленні до

існуючого), стратегії діяльності (плани, цілі, програми діяльності) [3, с. 18 –

19]. Зміст формування міжкультурної толерантності має впливати на

особистість майбутнього магістра з економіки, формуючи такі особистісні

якості як емпатія, поважність, великодушність, чесність тощо.

Кожен елемент змісту передбачає відповідні способи і умови засвоєння

[1]. Мотиваційний елемент змісту, спрямований на формування мотивації та

позитивного ставлення до здобуття нових знань, побудови ділових відносин на

засадах міжкультурної толерантності, пов‟язаний із сприйняттям і

усвідомленням інформації. Умовами формування мотивації і позитивного

ставлення є актуалізація наявних знань, минулого досвіду, активізація

навчально-пізнавальної діяльності.

Когнітивний елемент змісту, що пов‟язаний із знаннями про

міжкультурну толерантність, параметрів культур, особливостей прояву

міжкультурної толерантності, способів побудови ділових відносин на засадах

взаємоповаги, передбачає сприйняття, усвідомлення та запам‟ятовування

інформації. Умовами засвоєння знань є мотивація; актуалізація минулого

досвіду, раніше засвоєних знань і способів діяльності, необхідних для

опанування нових знань; активізацію навчально-пізнавальної діяльності.

Комунікативно-діяльнісний елемент змісту передбачає опанування

досвідом здійснення способів діяльності на репродуктивному та творчому

рівнях, тобто набуття вмінь адаптуватися до міжкультурного середовища у

професійній сфері, побудови ділових відносин з представниками інших культур

на засадах міжкультурної толерантності. Засвоєння даного досвіду можливе

через неодноразове відтворення способів діяльності за взірцем та пошукову

творчу діяльність, розв‟язання творчих завдань. Умовами опанування

зазначених вмінь та навичок є мотивація, актуалізація знань і способів

діяльності, алгоритмізація способів діяльності, система репродуктивних і

творчих завдань як інтелектуального, так і практичного характеру, а також

активізація навчально-пізнавальної діяльності.

53

Емоційно-ціннісний елемент змісту охоплює досвід емоційно-ціннісного

ставлення і передбачає ціннісне ставлення до взаємодії з іноземними

партнерами на засадах міжкультурної толерантності, а також здатність до

рефлексії щодо міжкультурної толерантності. Умовами засвоєння даного

досвіду є співвіднесення змісту, методів, засобів навчання і потреб та мотивів

майбутніх магістрів з економіки.

Отже, виокремленні елементи змісту формування міжкультурної

толерантності майбутніх магістрів слугують підґрунтям для вибору відповідних

методів, форм та засобів формування міжкультурної толерантності, що

забезпечать успішне засвоєння навчального матеріалу.

Література:

1. Артюшина М. В. Психологія діяльності та навчальний менеджмент

[Електронний ресурс] / М. В. Артюшина. – Режим доступа:

http://posibniki.com.ua/post-planuvannya-navchannya.

2. Безрукова В. С. Педагогика. Проективная педагогика /

В.С.Безрукова.– Екатеринбург: Деловая книга, 1996. – 342 с.

3. Лазарев Ф. В. Философия: учеб. пособие / Ф. В. Лазарев,

М.К.Трифонова. – Симферополь: СОНАТ, 1999. – 352 с.

4. Лернер И. Я. Дидактические основы методов обучения / И.Я.Лернер. –

М.: Педагогика, 1981. – 186 с.

5. Український педагогічний словник / за ред. С. У. Гончаренко. – К.:

Либідь, 1997. – 376 с. – С. 137.

54

____________________________________________________________________

Педагогічні науки

МОДЕРНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ ВВЕДЕННЯМ НОВИХ

ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Карась М.В.,

студентка факультету іноземної філології

Рівненський державний гуманітарний університет

м. Рівне, Україна

Пріоритетним напрямком державної політики щодо розвитку вищої

освіти України визначено проблему постійного удосконалення якості освіти,

модернізацію її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

впровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій. Проблемою

інноваційної стратегії сучасної освіти займається цілий ряд науковців: І.П.

Підласий, Л.Г. Овчаренко, Т.Ф. Коляда, Т.І. Волоковська, І.М. Дичківська, Л.Б.

Хіхловський, В.Ф. Паламарчук та багато інших.

Зміст освітніх інноваційних процесів складає інноваційна діяльність, яка

полягає у внесенні новоутворень у традиційну систему педагогічного процесу.

Усе це зумовило вдосконалення старих і появу нових педагогічних технологій.

Технологія – це сукупність прийомів, що застосовуються в якій-небудь

справі, майстерності, мистецтві.

Донедавна технологічний підхід майже не застосовували у вітчизняній

педагогічній практиці, хоча твердження про необхідність технологізації освіти

висловлював ще Я.А. Коменський. Серед необхідних педагогічних технологій

дослідник виділяв уміння вірно визначати мету уроку, доцільно обирати засоби

її досягнення та формулювати правила використання засобів. У радянській

педагогіці поняття «педагогічні технології» зустрічалося у 20-х роках ХХ

століття у працях з педології (І. Павлов, А. Ухтомський, В. Бєхтєрєв, С.

Шацький). Пізніше педагогічних технологій вивчали Т. Назарова, І. Лернер, Т.

Ільїна, А. Макаренко, В. Сухомлинський, В. Безпалько, М. Кларін, Г. Селевко

та ін.)

55

До чинників, які актуалізували потребу оновлення існуючих та розробки

новітніх педагогічних технологій, можна віднести:

1. Необхідність підготовки молоді до життя в нових ринкових умовах, що

потребує набуття певних навичок:

вміння застосовувати набуті знання у повсякденному житті;

вміння формулювати проблеми та знаходити шляхи їх раціонального

вирішення;

самостійно та критично мислити;

вміння працювати з інформацією, отриманою з різних джерел:

літературних та архівних, періодичних видань, інтернету, телебачення та ін.

(збирати та аналізувати факти, висувати гіпотези, робити узагальнення,

зіставлення з альтернативними варіантами розв‟язання, встановлювати

статистичні закономірності, формулювати аргументовані висновки та

використовувати їх для вирішення нових проблем);

вміння самостійно працювати над собою (самовиховання, розвиток

моральних якостей, інтелекту, культурного рівня);

генерувати нові ідеї, творчо мислити;

адаптуватися у мінливих життєвих ситуаціях;

ґендерної освіченості та ґендерної свідомості; ґендерної культури;

комунікабельності, контактності, вміння працювати у колективі, різних

соціальних групах; запобігання (уникнення) конфліктів;

вироблення навичок саморегуляції почуттів і депресивних станів.

2. Потреба у розробці інноваційних технологій навчання та виховання, у

тому числі інтерактивних (ігрових, тренінгових тощо).

3. Необхідність змінити систему педагогічного насильства сучасних

навчальних закладів.

4. Потреба запровадження зокрема дистанційного навчання у ВНЗ.

5. Необхідність уведення до варіативної складової змісту освіти вищих

навчальних закладів інноваційних курсів та спецкурсів («Інноваційний

56

менеджмент», «Інноваційне проектування в освіті» та ін.);

6. Необхідність створити умови для розвитку особистісного потенціалу

студентів, збереження їх фізичного та психічного здоров‟я [1, с.6].

Інноваційна педагогічна технологія – це процесуально структурована

сукупність прийомів і методів, спрямованих на вивчення, актуалізацію й

оптимізацію інноваційної педагогічної діяльності, у результаті якої

створюються та матеріалізуються нововведення, що викликають якісні зміни в

освіті [2, с. 57].

Г.Селевко розглядає педагогічну технологію як поняття, в якому

інтегровано 3 аспекти: науковий (завданням якого є визначення та розробка

мети, змісту й методів навчання, виховання, проектування педагогічних

процесів), процесуально-описовий (який описує відповідність мети, змісту,

методів і засобів досягненому результату), технологічний (процесуально-

дієвий) (складає здійснення технологічного процесу, функціонування всіх

особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів). Отже,

за Г. Селевком, педагогічні технології мають певну структуру:

1) концептуальна основа;

2) змістова частина (мета й зміст навчання, виховання, управління);

3) процесуальна частина (технологічний процес), тобто засоби, методи для

досягнення мети (методи й форми пізнавальної діяльності вихованців, а також

методи й форми роботи педагога, діагностика педагогічного процесу,

управління ним) [4, с.60].

На думку О. Пєхоти, педагогічні технології віддзеркалюють особливості

освітньої системи певної країни, її загальну змістовну і цільову спрямованість,

організаційні структури і форму, відбиті в державних нормативних документах,

зокрема – в освітніх стандартах [3, с.82]. Тобто вибір педагогічної технології

означає вибір пріоритетів, стратегії, тактик, системи взаємодії навчання й

виховання, а також стилю роботи педагогів і вихованців.

Серед основних завдань, які мають розв‟язувати сучасні педагогічні

технології виділяють:

57

виховання гуманістично-орієнтованої особистості, громадянина незалежної

держави;

формування інтелектуально розвиненої, фізично досконалої особистості, яка

здатна до свідомого мислення й самоосвіти;

набуття вмінь і навичок, які стануть підґрунтям для опанування професії та

подальшої професійної реалізації;

формування навичок для праці в умовах ринкових відносин;

вироблення вміння адекватної реакції на зміни у професійній сфері та

здатності (у майбутньому) змінити фах (за потреби) [1, с. 8].

Отже, педагогічна технологія існує у трьох вимірах: як наука, коли вона

вивчає найбільш раціональні шляхи навчання; як система, що складається із

найбільш доцільних та ефективних принципів, способів та прийомів, котрі

використовуються для досягнення кінцевих освітньо-культурних цілей; та як

реальний процес навчання.

До основних новітніх педагогічних технологій відносять: технологію

гуманістичного навчання, інтегральну педагогічну технологію, технологію

розвивального навчання, технологію навчання як дослідження, педагогічну

технологію критичного мислення, технологію формування творчої особистості

проектну технологію, технологію модульно-розвиваючого навчання,

технологію диференційованого навчання, технологію індивідуалізації процесу

навчання, технологія групового навчання.

Процесу введення новітніх педагогічних технологій повинна передувати

певна освітня проблема, яку необхідно вирішити. На наш погляд, такою

проблемою може стати необхідність якісного формування певних

компетентностей у студента, які є інтегрованим результатом їх навчально-

виховної діяльності, та які передбачені навчальною програмою. Саме тому

використання новітніх педагогічних технологій є доцільним на будь-якому

етапі навчання.

58

Література:

1. Аніщенко О.В., Яковець Н.І. Сучасні педагогічні технології: курс лекцій. Навч.

посібник / За заг. ред. Н.І. Яковець. Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя,

2007. 199 с.

2. Михайліченко М.В., Рудик Я.М. Освітні технології: навчальний посібник. Київ:

ЦП «КОМПРИНТ», 2016. 583 с.

3. Освітні технології: навч.-метод. посіб. / ред. О.М. Пєхота. Київ: А.С.К., 2004.

256 с.

4. Селевко Г.К. Альтернативные педагогические технологии. М.: НИИ школьных

технологий, 2005. 224 с.

____________________________________________________________________

Педагогічні науки

РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ

ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Качмарик В.Р.,

студентка педагогічного факультету

Прикарпатський національний

університет імені Василя Стефаника

м. Івано – Франківськ, Україна

У статті акцентується увага на значенні образотворчого мистецтва для

всебічного розвитку молодшого школяра та розглядається вплив уроків

малювання різних типів на розвиток творчих здібностей учнів.

Ключові слова: творчі здібності, художня діяльність, образотворче

мистецтво, розвиток, засоби образотворчого мистецтва.

Проблема творчого розвитку особистості в сучасному світі стоїть гостро.

Для сучасної стратегії розвитку національної школи характерним є зростання

уваги до особистості школяра, максимального розкриття його обдарування,

інтелектуального розвитку, що забезпечує пріоритетність розвитку творчих рис.

Уже ні в кого не викликає сумніву той факт, що естетичне виховання дитини, її

59

культурний розвиток є невід‟ємною складовою формування гармонійної

особистості. Я.Коменський, Й.Песталоцці, В.Сухомлинський, К.Ушинський

охарактеризували сенситивність дітей молодшого шкільного віку до творчості,

зокрема, художньо-образної. І.Бех, Л.Виготський, В.Давидов, О.Леонтьєв

довели, що молодший шкільний вік є періодом найінтенсивнішого креативного

становлення. Б.Ананьєв, Р.Арнхейм, Н.Брюсова, Т.Шпікалова дійшли висновку,

що образотворче мистецтво – унікальний навчальний предмет, який надає

учням багато можливостей для творчої самореалізації, розвитку образно-

асоціативного мислення, уяви, фантазії, художнього сприйняття тощо [5]. Слід

зазначити, що у психологічній і педагогічній теорії ці питання розглядаються

глибоко та всебічно [1; 2; 3; 4 ].

Мета статті – визначити оптимальні умови розвитку творчих здібностей

дітей молодшого шкільного віку.

Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких

завдань:

виховання в учнів емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва та дійсності,

розвиток художніх інтересів і потреб, естетичних ідеалів, здатності розуміти та

інтерпретувати твори мистецтва, оцінювати естетичні явища;

формування в учнів на доступному рівні системи художніх знань і вмінь, яка

відображає цілісність та видову специфіку мистецтва;

розвиток емоційно-почуттєвої сфери учнів, їх художніх здібностей і

мислення, здатності до самовираження та спілкування.

На думку М. Яремків та О. Кругляка, «Образотворче мистецтво» – це вид

пластичного мистецтва, що поєднує живопис, скульптуру й графіку.

Образотворче мистецтво відображає дійсність у наочних, зорових образах.

Завдяки методам узагальнення, типізації, уяві художника образотворче

мистецтво естетично розкриває тимчасовий розвиток подій, духовний вигляд,

переживання, думки, взаємини людей, втілює суспільні ідеї [4, с. 11].

Виклад основного матеріалу. Звернемося до діяльності вчителя

початкової школи, адже творчі можливості саме молодших школярів

60

реалізуються в різних видах діяльності, зокрема у грі, навчанні, спілкуванні,

трудовій діяльності. Як творчість наші вчителі початкових класів сприймають

не лише кінцевий результат діяльності, а й прийоми та методи, за допомогою

яких вона здійснюється. Тому майже з перших років своєї педагогічної

діяльності значну увагу приділяють розвитку творчих здібностей учнів.

Наразі вчителі не орієнтують учнів лише на традиційне засвоювання

знань, оскільки такий підхід в організації навчально-пізнавальної діяльності за

сучасних умов не є продуктивним, оскільки обсяг знань зростає надто швидко.

Та й самі по собі знання не гарантують появи нових оригінальних ідей. Тому

велику увагу приділяють розвитку таких властивостей особистості, які дають

можливість творчо використати здобуті знання. Потрібно розвивати в межах

можливого творчі здібності кожної дитини, а не лише обдарованих. Здатність

до творчості не є винятковим явищем, властивим лише одиницям. Певною

мірою творчість властива всім людям, а вчителі намагаються створити для

кожного найкращі умови навчання, формувати потребу вчитися, уміння

раціонально працювати, розвивати мислення учнів, їхню мовну активність,

бажання проявити творчість і самостійність у виконанні поставлених завдань.

У педагогічній літературі творча особистість розглядається як індивід,

який володіє високим рівнем знань, має потяг до нового, оригінального. Для

творчої особистості творча діяльність є життєвою потребою, а творчий стиль

поведінки – найбільш характерним. Головним показником творчої особистості,

її найголовнішою ознакою вважають наявність творчих здібно- стей, які

розглядаються як індивідуально-психологічні здібності людини, що

відповідають вимогам творчої діяльності та є умовою її успішного виконання.

Саме на уроках образотворчого мистецтва з‟являється реальна

можливість навчити дитину бачити навколишній світ, і бачити його по-своєму,

не переказувати чужих думок, а мати власні думки й переконання. У кожній

людині від природи закладені величезні можливості. Наша практика засвідчує,

що засоби розвитку творчих здібностей учнів різноманітні. Зокрема вони

реалізуються за варіантами:

61

− діалог «учитель – учень»;

− діалог «учень – учень»;

− діалог «учень – учитель».

Розвиваючи творчі здібності учнів, сучасні вчителі дотримуються певних

принципів в організації навчання:

− принцип зв‟язку з життям;

− принцип саморозвитку;

− принцип оптимального поєднання індивідуальної та колективної форми

навчально-творчої діяльності;

− принцип інформативності;

− принцип віри у власні сили і можливості дитини.

Безперечно, усе найкраще в образотворчому мистецтві засноване на

наполегливій праці та обов‟язковому засвоєнні правил зображення та

опануванні образотворчої техніки. Але не менш важливими є уява та емоційне

сприйняття. Найсприятливішим періодом для розвитку творчості є шкільний

вік, коли в дитини активно розвиваються уява, дар фантазування, творче

мислення, допитливість, уміння спостерігати, порівнювати, критично й

справедливо оцінювати свою діяльність. Необхідно постійно прагнути

розвивати в дітей інтерес до навколишнього світу, фантазію, потяг до

творчості, уміння нестандартно мислити. Якщо діти захоплені улюбленою

справою, вони виявляють наполегливість, силу волі в опануванні знань і вмінь,

що випереджають програмові вимоги. Учням подобаються ті види навчальної

діяльності, що дають їм матеріал для роздумів, можливість виявити ініціативу й

самостійність, потребують розумового напруження, винахідливості й творчого

підходу до розв‟язання проблеми. Обов‟язковою умовою для майбутньої

творчої діяльності учнів є нагромадження досвіду і знань.

Важливою умовою є також наявність доступних для дитини матеріалів,

технік виконання. При цьому не має суттєвого значення, яким чином дитина їх

використовуватиме. Творчі здібності розвиватимуться ефективно лише в тому

випадку, коли процес творення буде повною мірою спрямований на досягнення

62

поставленої мети. Важливе значення для формування творчих здібностей має

також систематичність і послідовність роботи. На уроках образотворчого

мистецтва творча діяльність має таку структуру:

1. Нагромадження досвіду і знань.

2. Наявність доступних для дитини матеріалів, технік виконання.

3. Систематичність і послідовність роботи.

Зусилля вчителя у процесі підготовки уроку мають бути спрямовані на

вибір найбільш дієвих стимулів шкільних занять. Існують різні способи

класифікації стимулів. На наш погляд, найзручнішою для користування є

класифікація залежно від завдань уроку. За такого підходу виділяються чотири

групи стимулів:

1) для зміцнення сенсорної чутливості;

2) для розвитку пам'яті, уяви;

3) для забезпечення ознайомлення учнів із різними художніми матеріалами;

4) для сприяння оволодінню художньою технікою. Наведемо приклади

розподілу різноманітних видів стимулювання за чотирма группами при

вивченні теми «Здрастуйте, звірі великі й малі».

Перша група стимулів, які розвивають сенсорну чутливість учнів, – це

організація виставок робіт із природних матеріалів (кори, коріння, гілочок,

листя, квітів, плодів, насіння різних дерев), виробів із дерева (різьба по дереву,

папір, меблі), а також фотографій, слайдів, діаграм, ілюстрацій. Матеріали для

виставок збираються учнями під час екскурсій або спеціально підбираються

учителем. Робота з виставленими експонатами (фігурками різних тварин)

передбачає, що учні будуть їх сортувати, визначати відмінності та подібності

між предметами, робитимуть їх опис.

Друга група стимулів, які забезпечують розвиток уяви, пам'яті учнів:

учитель спрямовує школярів на словесний опис тварин з пам'яті, на

фантастичні оповідання про чарівні дерева і казкових лісових мешканців, на

драматизацію життя лісових мешканців, у тому числі фантастичних, на

прослуховування музики. Використання другої групи стимулів включає безпо-

63

середнє спостереження, акцент робиться на розвиткові пам'яті, уяви.

Третя група стимулів, які сприяють ознайомленню з різними художніми

матеріалами: педагог забезпечує наявність у класі багатого вибору художніх

матеріалів: олівців, крейди, фломастерів, чорнила, туші, фарб,

різнокольорового паперу, клею, ножиць, глини, пластиліну. У класі ведеться

обговорення, якими художніми матеріалами можна реалізувати творчий задум.

Четверта група стимулів, які сприяють оволодінню учнями художньою

технікою: учитель показує, як за допомогою олівців, фарб, глини можна

зобразити тварину. Необхідно підкреслити, що дітей слід ознайомлювати лише

з технікою художньої діяльності. Завершеного виробу (малюнок, фігурку)

педагог не демонструє.

Художні матеріали, що використовуються для образотворчої діяльності,

досить різноманітні. Це кольорове чорнило і кольорова крейда, вугілля, олівці,

фарби, фломастери, туш. Малюнки виконуються на папері, картоні, пластику,

дереві. Усіма засобами педагог заохочує особистісну інтерпретацію учнями

зображуваного об'єкта. Технікою малюнка школярі оволодівають на такому

рівні, який їм необхідний для творчого самовираження. Простежується чітка

послідовність дій педагога: спочатку зацікавити дитину, стимулювати бажання

творити, а потім навчити техніки, яка необхідна для реалізації творчого задуму.

Головним є не результат діяльності учня, а сам процес залучення його у творчу

атмосферу. У процесі викладання техніки малюнка вчитель повинен бути

готовим використати методи прикладу, імітації, обговорення, аналізу,

інсценізації. Ми рекомендуємо проводити заняття під музику, яка повинна бути

ритмічною і не дуже швидкою, адже учні здатні створювати на папері слухові

образи, які в них виникають. Заняття можна організувати з різними казковими

ефектами, використовувати музичний супровід.

Знайомство дітей з творами митців допомагає їм увійти до світу прекрас-

ного, учить бачити і відчувати неповторне поєднання фарб природи, будить

потребу любити й радіти життю, підвищує емоційно-естетичну культуру.

Учитель-художник має на уроках образотворчого мистецтва завжди прагнути

64

створити творчу позитивно активну емоційну атмосферу, як справжній

чарівник-казкар, повинен обгорнути дітей своєю природною щирістю,

доброзичливістю, особливим артистизмом, витонченим розумінням

прекрасного і глибокою повагою до вихованців та результатів їхньої творчості.

Атмосферу захопленості уроком, предметом та мистецтвом у цілому можна

створювати шляхом використання різноманітних типів нестандартних уроків (з

ви користанням ІКТ): урок-сюрприз, урок-свято, урок-конкурс, урок-мандрівка

в світ художника, урок-ярмарок, урок-виставка, урок – екскурсія до картинної

галереї, урок – розгадка таємниці знайомих картин, бінарний урок, урок-

відкриття та інші.

На уроках образотворчого мистецтва треба здійснювати загальний

естетичний художній розвиток учнів. Діти, яких ми навчаємо, є

неодноразовими призерами та переможцями районних конкурсів. Це результат

щирого ставлення, творчої співпраці та взаєморозуміння. Перемоги та

успішність одних учнів стають чудовим прикладом для інших. У дитячій

діяльності починає перемагати мотивація надії на успіх, а це – народження

нової особистості. Щоб виховати творчу особистість, самому вчителю треба

бути творчою людиною, професіоналом у своїй справі. Творчо викладати –

означає постійно шукати нові шляхи активізації діяльності учнів на всіх етапах

навчальної роботи, шукати нові, оригінальні форми пояснення матеріалу,

удосконалюватися самому, переймати досвід кращих вчителів. Учитель

повинен учитися протягом всього життя, прагнучи досягти вершини

педагогічної майстерності.

Якісний урок завжди потребує значних зусиль і плідної співпраці вчителя

і учня. Це стосується і уроків образотворчого мистецтва. Ще у Святому письмі

сказано: «Блаженна людина, яка насичується від плодів своєї праці і шукає в

ній утіху».

Підсумовуючи, зазначимо: наша практика переконує, що лише вдала

інтеграція сучасних інформаційно-комунікаційних, педагогічних технологій

інтерактивного, особистісно-орієнтованого, проектного навчання на основі

65

постійного розвитку критичного мислення учнів дасть змогу розвивати творчі

здібності, а отже й формувати творчу особистість учня.

Література:

1. Державний стандарт початкової загальної освіти. Початкова освіта. 2011.

№18. С. 45.

2. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загально-освітніх

навчальних закладах. Інформаційний збірник. 2004. №9. С. 4-23.

3. Іванова О. Розвиток творчих здібностей молодших школярів. Початкова

освіта. 2009. №5-7. С. 42 -44.

4. Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: наук. -

метод. Посібн. Київ: А. С. К., 2004. 192 с.

5. Рибальченко І. Вчимося працювати на уроці творчо. Початкова освіта. 2008.

№19. С. 11-13.

6. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах.Київ: Магістр,1997. 256с.

____________________________________________________________________

УДК 37.01 Педагогічні науки

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

МОЛОДІ УКРАЇНИ

Кисельова О.І.,

викладач кафедри теорії та методики фізичного виховання

Шахматов В.А.,

старший викладач кафедри теорії та методики фізичного виховання

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Актуальність національно-патріотичного виховання молоді України

зумовлюється процесом консолідації та розвитку українського суспільства,

сучасними викликами, що стоять перед Україною і вимагають подальшого

вдосконалення системи національно-патріотичного виховання, оптимізації

державної політики у зазначеній сфері.

66

Окрім того, понад чотири роки війни в зоні ООС (АТО) засвідчив

надзвичайну важливість національно- та військово-патріотичного виховання

громадян, покращення фізичної підготовленості майбутніх воїнів-захисників

нашої Вітчизни. Адже, одними з головних завдань під час військової агресії є

збільшення чисельності молоді, готової до виконання обов‟язку із захисту

Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України. Цим важли-

вим аспектам виховання дітей та молоді впродовж усіх років незалежності

України приділялося недостатньо уваги. Зокрема, виховувався

інтернаціоналізм, поділ України за географічними ознаками (Захід, Схід,

Південь і Північ), за мовно-культурними аспектами. Недостатньою була (і, на

жаль, залишається) фізична підготовленість молоді (понад 50 % юнаків мають

незадовільний рівень фізичної підготовленості і стан здоров‟я), а від так не

може служити в лавах української армії. У вищих закладах освіти зменшується

кількість занять з фізичного виховання, але ж саме на цих заняттях формуються

фізичні якості, які необхідні майбутньому солдатові: висока працездатність,

витривалість, чітка координація і точність рухів, сформованість необхідних для

військової діяльності рухових навичок та вмінь; психологічні якості:

наполегливість, воля, цілеспрямованість, рішучість, самовладання.

Тому сьогодні потрібні нові підходи і шляхи до виховання патріотизму як

почуття і як базової якості особистості. Відтак, існує нагальна потреба

вдосконалення національно-патріотичного виховання дітей та молоді, надання

цьому вкрай важливому для держави процесу системності, зазначається в

стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді [1].

Національно-патріотичне виховання має набути характеру системної і

цілеспрямованої діяльності органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, навчальних закладів, інститутів громадянського суспільства,

громадян з формування у людини і громадянина високої національно-

патріотичної свідомості, почуття відданості своїй державі.

В основу системи національно-патріотичного виховання має бути

покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника

67

розвитку суспільства, формування патріотизму у дітей та молоді.

Формування ціннісних орієнтирів і громадянської самосвідомості у дітей

та молоді, як зазначається в Стратегії [1] і в рекомендаціях парламентських

слухань [2], повинно здійснюватися на прикладах героїчної боротьби

Українського народу за самовизначення і творення власної держави, за ідеали

свободи, соборності та державності, героїчної боротьби українських козаків,

героїв Крут, Українських січових стрільців, армій Української Народної

Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Холодноярської

Республіки, учасників антибільшовицьких селянських повстань, загонів

Карпатської Січі, Української повстанської армії, українців-повстанців у

сталінських концтаборах, українців, які воювали в арміях держав-учасниць

Антигітлерівської коаліції та в рухах опору нацистській Німеччині та її

союзникам під час Другої світової війни, учасників міжнародних операцій з

підтримки миру і безпеки, учасників дисидентського руху в Україні, учасників

революційних подій в Україні у 2004, 2013–2014 роках, учасників

антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях з широким

висвітленням позитивного внеску в державотворчі процеси, суспільне та

культурне життя України представників національних меншин, корінних

народів та іноземців, а також внеску українців у розвиток світової науки,

мистецтва, літератури, спорту та культури.

Учасники парламентських слухань про становище молоді в Україні на

тему: «Ціннісні орієнтації сучасної української молоді» відзначають, що одним

із головних завдань молодіжної політики в умовах гібридної війни Російської

Федерації проти України має стати формування у молодого покоління

національних цінностей як світоглядних засад української громадянської

ідентичності. Це стане фундаментом консолідації українського суспільства та

світового українства, сприятиме сталому розвитку держави, що особливо

важливо в умовах захисту територіальної цілісності України від російсько-

терористичної агресії. Враховуючи зазначене, учасники парламентських

слухань рекомендують [2]:

68

1. Верховній Раді України прискорити розгляд та прийняття проектів

законів України, зокрема, про внесення зміни до статті 87 Бюджетного кодексу

України (про державну підтримку громадських об‟єднань на виконання заходів

щодо національно-патріотичного виховання) (реєстр. № 5010);

2. Кабінету Міністрів України:

1) у сфері вдосконалення нормативно-правової бази:

- до 1 вересня 2017 року розробити та затвердити державну цільову

соціальну програму національно-патріотичного виховання на 2018–2022 роки;

- вжити заходів для створення механізмів міжвідомчої і міжсекторальної

взаємодії при проведенні заходів державної молодіжної політики та у сфері

національно-патріотичного виховання;

2) з метою посилення заходів із забезпечення формування ціннісних

орієнтацій молоді визначити пріоритетними напрямами в реалізації державної

молодіжної політики:

- національно-патріотичне виховання молоді;

3) забезпечити збільшення частки телепрограм соціальної спрямованості,

що створюються за державним замовленням, щодо формування в української

молоді патріотизму та національної свідомості;

4) доручити Міністерству молоді та спорту України:

- сприяти популяризації українських суспільно-державницьких цінностей,

зокрема самобутності, соборності, волі і гідності Українського народу, та

формуванню на їх основі національно-патріотичного світогляду молоді;

- сприяти виробленню критеріїв та показників формування національно-

патріотичного світогляду, оцінювання ефективності заходів та стандартів щодо

використання засобів і способів, форм і методів національно-патріотичного

виховання шляхом формування необхідної науково-дослідної бази;

5) доручити Міністерству освіти і науки України:

- вжити заходів з метою вдосконалення роботи з патріотичного,

правового, морального, екологічного виховання дітей та молоді, формування у

69

них моральних цінностей, соціальної активності та громадянської

відповідальності, утвердження здорового способу життя;

- з урахуванням пропозицій Міністерства молоді та спорту України,

місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування

організовувати заходи для відвідування молоддю, яка мешкає у Донецькій та

Луганській областях, інших регіонів України з метою ознайомлення з

традиціями цих регіонів, життям своїх однолітків, історією національно-

визвольної боротьби українців, а також відповідні екскурсії молоді з цих

регіонів України у звільнені райони Донецької та Луганської областей з

відвідуванням місць вшанування пам‟яті українських воїнів, які загинули,

захищаючи незалежність і територіальну цілісність України;

- організовувати зустрічі учнів та студентів з учасниками ООС (АТО);

- забезпечити залучення учнівської та студентської молоді до заходів

національно-патріотичного виховання;

8) доручити Міністерству культури України:

- вжити заходів до створення культурно-розважальних програм,

кінофільмів, інших творів мистецтва, що утверджують загальнолюдські,

громадянські, національно-патріотичні та сімейні цінності;

- з урахуванням пропозицій Міністерства економічного розвитку і

торгівлі України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого

самоврядування вжити заходів для забезпечення:

- оновлення фондів бібліотек національно-патріотичною літературою, що

висвітлює героїчну боротьбу Українського народу за самовизначення і

творення власної держави, визвольні змагання, ідеали свободи, соборності та

державності; створення Української електронної мережевої бібліотеки;

- ґрунтовного і системного оновлення в музеях в яких представлені

експозиції, присвячені військовій тематиці, експозицій, що розкривають всі

етапи героїчної боротьби Українського народу за самовизначення і творення

власної держави, ідеали свободи, соборності та державності;

70

Складовою частиною патріотичного виховання, а в часи воєнної загрози –

пріоритетною, є військово-патріотичне виховання, зорієнтоване на формування

у зростаючої особистості готовності до захисту Вітчизни, розвиток бажання

здобувати військові професії, проходити службу у Збройних Силах України як

особливому виді державної служби. Його зміст визначається національними

інтересами України і покликаний забезпечити активну участь громадян у

збереженні її безпеки від зовнішньої загрози [3; 4].

З метою раціонального використання фінансових ресурсів програма

«Молодь України» передбачає концентрацію зусиль на пріоритетних завданнях

з формування громадянської позиції і національно-патріотичного виховання,

зокрема, шляхом здійснення заходів, спрямованих на відродження національно-

патріотичного виховання, утвердження громадянської свідомості і активної

життєвої позиції молоді [5]. Виконання Програми дасть змогу збільшити

щороку на 10 % кількість молоді, залученої до програм та заходів, спрямованих

на національно-патріотичне виховання та підвищення рівня свідомості молоді.

Висновки. В Україні національно-патріотичне виховання дітей та молоді

має стати одним із пріоритетних напрямів діяльності держави та суспільства

щодо розвитку громадянина як високоморальної особистості, яка плекає

українські традиції, духовні цінності, володіє відповідними знаннями, вміннями

та навичками, здатна реалізувати свій потенціал в умовах сучасного

суспільства, сповідує європейські цінності, готова до виконання обов‟язку із

захисту Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України.

Література:

1. Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді на

2016–2020 роки / Затверджено Указом Президента України від 13 жовтня 2015

року № 580/2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/580/2015#n16

2. Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні

на тему: «Ціннісні орієнтації сучасної української молоді» / Схвалено

постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2017 року № 1908-

71

VIII[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/

laws/show/ru/1908-19

3. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді /

Додаток до наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 641

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/

legislation/Ser_osv/47154/

4. Олексієнко Я.І. Деякі аспекти військово-патріотичного виховання

молоді / Я.І. Олексієнко, О.П. Верещагіна // Дні науки філософського

факультету – 2016: матеріали доповідей та виступів Міжнародної наукової

конференції, 20–21 квіт. 2016 р. / редкол.: А.Є. Конверський. – К.: Видавничо-

поліграфічний центр «Київський університет», 2016. – Ч. 6. – С.187–189.

5. Державна цільова соціальна програма «Молодь України» на 2016–2020

роки. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого

2016 р. № 148 [Електронний ресурс]. – Режим

доступу:http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/148-2016-%D0%BF#n11

____________________________________________________________________

УДК 373.3.091.321:004.77 Педагогічні науки

ВИКОРИСТАННЯ GOOGLE-КАРТ В РОБОТІ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ

КЛАСІВ

Клановець М. О.,

студент факультету дошкільної, початкової освіти і мистецтв

Національний університет "Чернігівський колегіум"

імені Т. Г. Шевченка

м. Чернігів, Україна

У статті проаналізовано один із сервісів Google: Google-карти. Також опи-

сано та охарактеризовано поняття «Google-карти». Визначено практичні аспек-

ти використання геосервісів в педагогічній діяльності вчителя початкових

класів. Аналізуються особливості використання Google-карт у роботі вчителя

72

початкових класів при вивчені різних предметів. Розглянуто особивості впливу

використання Google-карт в роботі вчителя на розвиток молодших школярів.

Ключові слова: Google, сервіси, Google-карти, геосервіси, Google Maps,

Google Earth.

Постановка проблеми

Сучасний розвиток освіти потребує від учителя значної підготовки,

володіння ним сучасними освітніми технологіями, використання у навчальному

процесі електронних ресурсів. З-поміж сучасних освітніх технологій найбільш

поширеними є інформаційно-комунікаційні. Такі технології активізують урок,

рівень оволодіння знаннями стає значно вищим, а процес засвоєння набагато

глибшим, що дає можливість учителеві збільшити обсяг матеріалу та

впроваджувати самостійну пошукову та навчально-дослідницьку роботу учнів.

Невідповідність застарілих методів та засобів навчання нинішнім вимогам

сучасного уроку, тенденціям стрімкого розвитку науково-технічного прогресу

спонукає вчителів до запровадження у навчальний процес різних інноваційних

технологій. Вони дають змогу вчителю пояснити матеріал у більш доступній

формі, зробити його вивчення цікавішим, швидко перевірити знання учнів та

підвищити інтерес до навчання. Однією з умов створення ефективного

освітнього середовища у навчальному процесі є застосування Google-карт.

Отже, метою нашого дослідження є розкриття особливостей

використання Google-карт в роботі вчителя початкових класів.

Аналіз публікацій з проблеми дослідження.

До фундаментальних досліджень які розглядають використання

мережних технологій у навчальному процесі належать студії В. Бикова,

Н. Морзе, О.Спіріна. Аспекти використання соціальних сервісів Веб 2.0

розглянуто у студіях О. Сало, загальну характеристику геосервісів дають

Ж. Семенчук, І. Муравйова, А.Павлова, М. Шпагіна та Л. Карабанова .

Створення та використання Google-карт на уроках природничого циклу

досліджено у роботах Н. Атабей. Правила побудови тематичних модулів за

допомогою електронних карт висвітлено у працях С. Штангей.

73

Результати теоретичного дослідження

Кожен вчитель на уроці може використовувати карту для наочності

матеріалу. Проте сьогодні школа має значно менший за обсягом, ніж раніше, і

дуже неякісний картографічний матеріал. Переважають карти, виконані на

основі старої методології і присвячені в основному територіальним змінам і

звичайно ж карти не можуть надати об‟ємність зображення. В сьогоднішній

ситуації за відсутності в ряді шкіл настінних карт є доцільним користуватися

Google-картами, електронними картами. Існує безкоштовний картографічний

сервіс Google Maps. Ресурс являє собою карту та супутникові знімки всього

світу (а також Місяця і Марса). З сервісом інтегрований бізнес-довідник і карта

автомобільних доріг, з пошуком маршрутів, яка охоплює США, Канаду,

Японію, Гонконг, Китай, Великобританію, Ірландію і деякі райони Європи. Для

багатьох регіонів доступні детальні аерофотознімки, що зняті з висоти 250-500

м, для деяких – з можливістю перегляду під кутом 45° з чотирьох сторін світу.

Використовуючи Google Maps API, можливо включити будь-яку карту з Google

Maps на зовнішньому сайті, керуючи цією картою через JavaScript, наприклад,

для додавання маркерів географічних точок, наближення або видалення під час

перегляду карт. Google-maps – це не тільки карта, але й джерело текстової та

візуальної інформації, пов‟язаної з певним географічним об‟єктом. До карти

прив‟язана інформація з Вікіпедії [2].

Використовувати Google-карти вчитель початкових класів може на

уроках інформатики, математики, природознавства. В процесі дослідження

різних явищ, як на початкових етапах, так і в кінці, як підведення підсумків

проведеної роботи, для самостійного опрацювання учнями матеріалу, для

всього цього чудово підходять різноманітні геосервіси. Наприклад,

практичними аспектами використання геосервісів в педагогічній діяльності

вчителя початкових класів є [1]:

1. Як джерело карт і зображень місцевості при вивченні природознавства

(географії, історії), краєзнавства, іноземних мов.

2. Як платформа для вирішення дослідницьких завдань з різних

74

предметів, пов'язаних з обчисленнями відстаней, підбором найкоротшого

шляху, порівнянням особливостей різних місцевостей і так далі.

3. Як платформа для креативної діяльності з моделювання нового вигляду

місцевостей з нанесенням власних зображень будинків, ландшафтних об'єктів.

4. Як платформу для проведення мережевих проектів (веб-квестів),

пов'язаних з вгадування і пошуком різних географічних пунктів Землі.

Геосервіси можна використовувати на уроках закріплення знань, для

підсумків самостійного опрацювання учнями матеріалу; на уроках закріплення

та систематизації знань; для установлення міжпредметних зв‟язків у курсі

інформатики; під час узагальнюючого уроку з певної теми, в процесі дослід-

ження, як на початкових етапах, визначення напрямків та пріоритетів, так і в

кінці, як підведення підсумків проведеної роботи. Вчитель початкових класів

маючи комп‟ютерне обладнання та проектор може продемонструвати учням

інтерактивні плакати так карти, що унаочнить вивчення певного матеріалу.

Також, маючи інстальоване програмне забезпечення Google Earth, вчитель

може продемонструвати учням певне місце на карті; за допомогою функції

«Зображення у часі» викладач зможе провести історичну ретроспективу

місцевості для учнів, що більш унаочнить та закріпить матеріал у слухачів.

Окрім цього, учні мають можливість переглянути материк з Космосу, порівняти

материк з картами атласу та з картами Google. Також можна запропонувати

учням відшукати об'єкти географічної номенклатури. А ще – це гарний ресурс,

який можна використати учням для проведення власних досліджень: це і

прокладання власного маршруту подорожі, позначення мітками природних

унікумів того чи іншого. Дітям можна доручити створити власну карту,

наприклад, «Рослини нашої місцевості» та позначити мітками рослини, які

занесені до Червоної книги України. Ми з Дяченко Т.Ю. проводили веб-квест

по створенню власної карти «Рослини нашої місцевості» . У дітей були такі

завдання: прокласти маршрут до рослин, сфотографувати рослину, поставити

мітку на карті, добавити до мітки фото та опис рослини. Такий вид роботи

сприяє зацікавленню учнів навчальним предметом і кращому запам'ятовуванню

75

матеріалу. Крім того, добираючи відповідні піктограми до своїх зображень,

учні самостійно прийдуть до висновку, що будь-який символ, що використову-

ється на географічній карті, несе певну інформацію та містить у собі певний

зміст. Працюючи над власною картою, учні створюють цілий мультимедійний

ресурс, в який можна інтегрувати текст, зображення, відео чи будь-який інший

об‟єкт шляхом надання відповідного посилання [4,5].

Google-карти можна використовувати на уроках математики, оскільки

сервіс передбачає інструменти для вимірювання відстаней, обчислення площ,

підбір коротшого шляху та інші маніпуляції, пов‟язані з вмінням учнів знімати

з карти цифрову інформацію. Окрім цього, Google-карти дають можливість

перекласти здійснення механічних за своєю природою операцій на комп‟ютер і

відвести більше часу на творчу й дослідницьку діяльність учнів.

Вчитель початкових класів може використовувати мережевий сервіс

Google-maps з метою організації кооперативної діяльності учнів. Над однією

картою може працювати будь-яка кількість користувачів мережевого геосферві-

су. Єдина вимога – мати обліковий запис в системі Google. Важливим для

вчителя початкових класів, є те, що сервіс Google-maps дозволяє чітко

визначити і оцінити внесок кожного учня у створений кооперативними

зусиллями продукт [6]. Використання Google-карт в навчальному процесі дає

можливість вчителю початкових класів: поліпшити пам‟ять молодших школя-

рів, нагадати факти, слова й образи; генерувати ідеї; надихнути учнів початко-

вої школи на пошук рішення; продемонструвати концепції і діаграми; навчити

дітей початкової школи аналізувати результати або події; структурувати

роботу; підбивати підсумки зробленого; організовувати взаємодію при груповій

роботі або у рольових іграх; ефективно структурувати і опрацьовувати дані.

Висновки. Отже, Google-карти в роботі вчителя початкових класів

використовуються не лише для більш наочного подання матеріалу, але й для

розвитку пізнавальних, інтелектуальних, творчих здібностей молодших школя-

рів. Оскільки, Google-maps – однин із мережевих сервісів корпорації Google,

який дозволяє знаходити, відзначати, коментувати та оцінювати різні об‟єкти

76

на зображенні земної кулі з досить високою точністю. Використання Google-

карт на уроках у початковій школі є ефективним способом формування та

розвитку пам‟яті, мислення, а також такого базового вміння учнів, як вміння

орієнтуватися в просторі та географічного мислення.

Література:

1. Бодненко Д.М. Використання мережевих сервісів при підготовці

майбутніх фахівців історичного профілю: геосервіси / Д.М. Бодненко // Збірник

матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених

«Наукова молодь-2013» за заг ред проф.. Бикова В.Ю та Спіріна О.М. – К.

ІІТЗН НАПН України, 2014 – С. 72-76.

2. Бубнюк В. Використання хмарних технологій в освітньому процесі:

Google-maps / В. Бубнюк, Л.Китаєва, Д. Мех, О. Михайлова, В. Ростова //

Інформаційні технології. Збірник тез Української конференції молодих

науковців – 2014 (22–23 травня), Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, Ін-т суспільства,

каф. інформатики, каф. інформ. технол. і матем. дис.; Відповід. за вип.:

О.В.Бушма, А.В. Бессалов, О.С. Литвин, В.О. Абрамов. – К.: Київ. ун-т ім. Б.

Грінченка, 2014 – С. 39-40.

3. Демидова М.Ю. Основные результаты международного исследования

качества математического и естественнонаучного образования TIMSS-2011.

Аналитический отчет/ М.Ю. Демидова и др. Под науч. ред. Г.С.Ковалевой.

М.:МАКС Пресс, 2013. – 154с.

4. Дяченко Т. Ю. Електронні навчальні карти для молодших школярів:

навчально-методичний посібник / Т. Ю. Дяченко, М. О. Клановець. – Чернігів,

2016 –С. 4-29.

5. Калініна Л. М. Google-сервіси для вчителя. Перші кроки новачка:

навчальний посібник / Л. М. Калініна, М. В. Носкова. – Львів: ЗУКЦ, 2013. –

182 с.

6. Нісімчук А. С. Сучасні педагогічні технології: навчальний посібник /

А.С. Нісімчук, О. С. Падалка, О. Т. Шпак. – К.: Видавничий центр «Просвіта»,

«Книга пам‟яті України», 2000. – 368 с.

77

7. Штангей С.В. Подход к анализу карты знаний и умений обучаемого в

процессе дистанционного обучения / С.В. Штангей // Системный анализ

управления и информационные технологии: Вестник НТУ «ХПИ», 2004. –

№36. – С. 163-172.

8. Яцишин А. В. Застосування віртуальних соціальних мереж для потреб

загальної середньої освіти / А. В.Яцишин // Інформаційні технології в освіті. –

2014. – № 19. – С. 119-126.

____________________________________________________________________

УДК 377.5 Педагогічні науки

ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ

МЕХАНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО КОЛЕДЖУ ОНАХТ НА ЗАНЯТТЯХ

МАТЕМАТИКИ

Комкова О.А.,

викладач Механіко-технологічного

коледжу Одеської національної академії харчових технологій

м. Одеса, Україна

Доволі часто доводиться спостерігати, що студенти майже повністю

втратили справжній інтерес до навчання [1, с.14]. До основних ознак, що

студенти втратили мотиви діяльності відносять такі (на прикладі заняття з

математики):

1. Студент не активний і не уважний на занятті, коли йде пошук, потрібне

напруження думки, подолання труднощів.

2. Студент не в змозі пояснити мету виконуваної вправи.

3. Студент не може сказати, в чому труднощі задачі, намітити план її

рішення, розв‟язати задачу самостійно, вказати, що нового отримано в

результаті її розв‟язання.

4. Студент не ставить запитань стосовно суті досліджуваного, не робить

спроб знайти й не читає додаткових до конспекту або підручника джерел.

5. Студент не може відтворити визначення понять, формул, доведень.

78

На мою думку, основні причини втрати інтересу до навчання студентів

наступні, в розрізі проведення занять з математики:

1. Наявність прогалин у знаннях з математики, отриманих у школі.

2. Наявність прогалин у навичках навчально-пізнавальної діяльності, які

знижують темп роботи настільки, що студент не може за відведений час

оволодіти необхідним обсягом знань, умінь, навичок.

3. Недостатній рівень розвитку й вихованості особистісних якостей, що не

дозволяють студентові виявляти самостійність, наполегливість, організованість

та інші якості, необхідні для успішного навчання.

Перед викладачем коледжу, на мою думку, стоять наступні проблеми, які

викладачі, особливо перших курсів, повинні подолати:

1. Недостатня зацікавленість. Студент переконаний, що навчання не є

важливим і не має жодного відношення до його життя та інтересів.

2. Страх перед невдачею. Студент боїться опинитися у незручному становищі

перед своїми товаришами та викладачем і вважає, що безпечніше, уникнути

ризику і навіть не намагатися спробувати виконати роботу на високому рівні.

3. Хибні цінності. Студентові набагато важливіше виглядати перед своїми

товаришами «крутим», ніж компетентним й успішним у навчанні.

4. Навчальні проблеми. Студент намагається зрівнятися зі своїми

одногрупниками, які добре навчаються, однак може легко здатися після

невдачі.

З метою підвищення пізнавальної діальності на різних етапах заняття

потрібно акцентувати увагу студентів на певних особливостях навчання [2,

с.58].

У процесі контролю за підготовленістю студентів потрібно спеціально

контролювати засвоєння питань, що звичайно викликають в них найбільше

утруднення; ретельно аналізувати й систематизувати помилки, які студенти

допускають в усних відповідях, письмових роботах, виявити типові для групи й

зосередити увагу на їх усуненні.

79

Наприклад, у коледжу при проведенні діагностичної роботи з математики

на першому курсі студенти мали наступні типові помилки: не вміють

виконувати дії з дробовими числами; не вміють розв‟язувати лінійні та

квадратні рівняння; не вміють виконувати дії із степенями і радикалами; не

знають формул скороченого множення; не вміють виконувати відсоткові

розрахунки; не знають теорему Піфагора. Тому на кожному занятті обов‟язково

підбираємо приклади із дробами, повторюємо, де можливо, розв‟язування

рівнянь, при вивченні коренів вищих степенів завжди розв‟язуємо приклади з

квадратними коренями, застосовуємо приклади з формулами скороченого

множення, розв‟язуємо стереометричні задачі при застосуванні теореми

Піфагора. По закінченні теми або розділу завжди узагальнюємо, підводимо

підсумки засвоєння основних понять, законів, правил, вмінь і навичок.

Під час викладу нового матеріалу перевіряємо в ході заняття ступінь

розуміння студентами основних елементів викладеного матеріалу; стимулюємо

запитання з боку студентів; застосовуємо засоби підтримки інтересу до

засвоєння знань; намагаємось забезпечувати розмаїтість методів навчання.

В ході домашнього завдання намагаємось забезпечити повторення

пройденого матеріалу.

На основі вище сказаного, я вважаю, що кожному викладачу варто

подумати над тим, яку він має обрати стратегію і тактику навчання.

Так як студенти, які приходять на навчання до коледжу, мають дуже

низькі оцінки з математики, необхідно надавати допомогу студентам з низьким

рівнем підготовки. На мою думку, потрібно створювати атмосферу особливої

доброзичливості під час опитування; стимулювати оцінкою, підбадьоренням,

похвалою; залучити їх як помічників до підготовки макетів з геометрії.

Намагаючись підвищити інтерес до навчальних досягнень студентів, які

не дуже, зацікавлені у навчанні, потрібно пам‟ятати, що засоби впливу на них

не завжди забезпечать очікувані результати. Позитивний результат важко

спрогнозувати на загальному рівні, оскільки те, що добре впливає на одного

студента, не обов‟язково буде ефективним для іншого.

80

На основі всього вище сказаного можна стверджувати, що оптимальна

система заходів для надання допомоги студентові є такою:

1. Допомога в плануванні навчальної діяльності (планування повторення й

виконання мінімуму вправ для ліквідації прогалин, алгоритмізація навчальної

діяльності стосовно аналізу й усунення типових помилок тощо).

2. Додаткове інструктування в ході навчальної діяльності.

3. Стимулювання навчальної діяльності (заохочення, створення ситуацій

успіху, спонукання до активної праці тощо).

4. Контроль над навчальною діяльністю (частіше опитування студента,

перевірка домашніх завдань, активізація самоконтролю в навчальній діяльності

тощо).

На мою думку, щоб допомогти студентові з низьким рівнем підготовки

необхідно зацікавити його, що приведе до внутрішньої мотивації діяльності.

На основі вище сказаного, можна зробити наступні висновки.

В цій роботі зроблено спробу розглянути пізнавальну діяльність в зв‟язку з

основними категоріями дидактики – змістом і процесом навчання.

Ефективність навчання визначається в остаточному підсумку характером

відносини студентів до навчання, характером їхньої навчальної роботи. Це

відношення багато в чому залежить від того, чи усвідомлюють студенти

особистісну і суспільну значимість навчальної роботи, чи розуміють вони

крайню необхідність і важливість для самого себе і для суспільства активної,

творчої, систематичної і завзятої роботи. Тому організація навчального процесу

повинна бути такою, щоб кожному студентові була зрозуміла особистісна і

суспільна значимість його активної, творчої і завзятої навчальної роботи.

Навчання повинне проводитися так, щоб воно в максимальному ступені

сприяло вихованню кожного студента як високоморальної, творчо-активної і

соціально зрілої особистості.

Тільки при здійсненні зазначених умов можна домогтися розвитку

пізнавальної діяльності студентів і підготовки висококваліфікованих кадрів для

харчової промисловості і для суспільства в цілому.

81

Література:

1. Баранников А.В. Профильное обучение как условие повышения качества

образования / А.В. Баранников // Профильная школа. – 2006. № 2. – С.14-23.

2. Ляшенко О.І. Якість як феномен освіти / О.І. Ляшенко // Збірник наукових

праць Кам‟янець-Подільського державного педагогічного університету. –

Кам‟янець-Подільський: КПДПУ, 2003. – Вип. 9. – С. 58-59.

____________________________________________________________________

УДК 371.133 Педагогічні науки

ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ

ПРАВОЗНАВСТВА (З ВЛАСНОГО ДОСВІДУ)

Коханова О.О.

вчитель історії та правознавства

Безлюдівського юридичного ліцею

імені Героя Радянського Союзу І.Я.Підкопая

Харківської районної ради Харківської області

сел. Безлюдівка (Харківський район, Харківська область), Україна

Сучасна освіта має готувати людину, котра здатна жити в надзвичайно

глобалізованому і динамічно змінному світі, сприймати його змінність як

суттєву складову власного способу життя. Навчально-виховний процес має

розгортатися на ниві найновіших досягнень сучасної науки, культури і

соціальної практики, бути випереджувальним і формувати нову творчу

особистість. Використання в навчально-виховному процесі інноваційних

технологій – важлива умова для створення сучасного навчального простору для

школярів. Згідно Конституції України [2] та Закону України «Про загальну

середню освіту» [1] кожен учень має рівний доступ до отримання загальної

середньої освіти, а значить і до отримання правових знань, вмінь і навичок.

Сучасний урок вимагає від педагога оптимального поєднання індивіду-

альної, парної, групової і колективної форм організації навчальної діяльності

82

учнів. Значна кількість основних методичних інновацій пов‟язана сьогодні із

застосуванням інтерактивних методів навчання.

Моя головна мета на уроці – викликати у дітей пізнавальний інтерес.

Тому на кожному уроці необхідно:

- учити дітей здобувати знання самостійно, при цьому організовуючи й

направляючи сам процес навчання;

- спочатку самому вчителеві добре продумати запитання, а потім ставити

їх так, щоб вони активізували самостійну думку учня;

- формувати в учнів інтерес до навчання через проблемно – пошуковий

підхід до висвітлення теми.

У свої практиці я використовую такі форми проведення уроку

правознавства, як урок-практикум, урок-екскурсія, урок-рольова гра, урок-

дискусія, урок-конференція, урок-презентація, урок-узагальнення. Саме ці

форми е найбільш цікавими для практичних експериментів вчителя. На мою

думку, потрібно постійно дивувати учнів, що можна втілити за допомогою

правового КВК, вікторини, конкурсу, естафети, брейн-рингу, круглого столу,

командної гри. Основним елементом даної форми роботи є самі учні, які

повинні бути залучені вчителем до підготовки, проведення та підведення

підсумків кожного з запропонованих вище уроків. Якщо учня вчасно не

зацікавити чи не змотивувати, то вчитель не зможе отримати бажаних

результатів від своєї навчально-виховної мети.

Хоч правознавство це предмет, що будується на теоретичному матеріалі,

однак можна використовувати ігри з текстами: «Реставрація», де учням

пропоную уявити себе працівниками-юристами (слідчими) і відновити текст на

аркуші, що почорнів від вологи, чорнило розлите чи вицвіло. Або

розшифрувати текст, в якому деякі слова скорочені, деякі пропущені, нема ні

крапок, ні ком. Гра «Знайди помилки», де я заздалегідь готую два варіанти

одного й того ж тексту на одному аркуші – текст без помилок, на іншому – з

навмисно зробленими помилками. Учні відшукують ці помилки в парах, чи в

83

командах, а потім через декілька хвилин команди чи пари перевіряють інших,

користуючись правильним текстом і підраховують кількість помилок.

Для більш молодшого віку я використовую рольові ігри, які сприятливо

впливають на засвоєння правового матеріалу. Також з цією метою

використовую на уроках рольову гру, різноманітні дидактичні ігри на різних

етапах уроку, інтерактивні вправи – «Мікрофон», «Снігова куля», «Мозковий

штурм» та інші. Саме ці методи формують вміння аналізувати матеріал,

виділяти головне та робити висновки.

Велике значення при вивченні правознавства має робота з

першоджерелами –документами. Учні старших класів, не тільки знайомляться

зі змістом, але й вчаться їх аналізувати, використовувати при відповідях. При

перевірці домашніх завдань та закріпленні вивченого матеріалу використовую

не тільки форму бесіди, але й багато інших форм. Це головоломки, гра «Історик

– ерудит», «Історичний ланцюжок», правознавчий диктант . Одним із прикладів

такого навчання може бути етап актуалізації опорних знань, проведений у

формі «усної газети», засвоєння нового матеріалу методом «Мереженої пилки».

Коректно висловлюватись, розширювати свій юридичний кругозір

спонукає гра «Зрозумій мене», коли учень не називаючи терміну чи поняття

повинен розкрити його зміст так, щоб зрозуміли інші. Одним із методів

інтерактивного навчання є імітаційна гра: «Вибори», «Судовий процес» . Для

підтримки темпу на уроках вважаю за доцільне використання гри «Правовий

теніс», коли кожен «кидок» – питання одного учня – має бути «відбитий»

правильною відповіддю іншого.

Ефективним та гнучким є метод проектів. Технологія проектування на

уроках правознавства передбачає розв‟язання учнем, або групою учнів будь-

якої проблеми. При цьому використовуються різноманітні методи та засоби

навчання. За допомогою методів проектів відбувається інтегрування знань та

умінь. Робота над проектом включає усвідомлення учнем мети, оформлення

задуму, розробку організаційного плану, роботу за планом, підбиття підсумків

у вигляді звітів. При роботі над проектом в учні формуються навички роботи в

84

групі, уміння прислухатися до думки інших. Запропонована «проблема

проекту» мусить бути знайома і основана на здобутих знаннях, направляти на

знання що належить здобути. На базі нашого ліцею ми залучаємо дітей до

соціально-правових проектів, які включають роботу не лише над правовими

темами, а й соціальними, наприклад, робота з особами пільгового контингенту,

майбутніми чи вже працюючими поліцейськими.

Основною метою своєї роботи я вважаю практичну підготовку учнів до

життя, до використання набутих ними знань для вирішення конкретних

життєвих ситуацій. Але не менш важливим для учнів є також оволодіння

понятійним апаратом предмета, тому велику увагу приділяю і цьому

непростому завданню. Працюючи з документами, учні отримують різноманітні

завдання – знаходять відповіді на запитання, розв‟язують юридичні ситуації,

складають порівняльні таблиці, схеми. Для роботи учням надається чітко

визначений час, після чого підводяться підсумки роботи.

Обов‟язковим елементом сучасного уроку є використання мультимедій-

них та інтернет технологій. В нашому ліцеї всі кабінети оснащенні такими

можливостями, тому я намагаюсь якомога частіше застосовувати електронні

презентації, відео-уроки, віртуальні екскурсії, віртуальне спілкування і обмін

досвідом. Тому важливо не забувати, що сучасний учень – це дитина інновацій-

ного покоління, тому знайти підхід до неї без інноваційних технологій просто

неможливо.

Отже, застосування інноваційних методів навчання сприяє

розвитку креативного мислення та пізнавальних інтересів. На уроках, де

використовуються ці технології, діти почувають себе впевнено, вільно

висловлюють свої думки і сприймають зауваження, бо вони є активними

учасниками навчального процесу. В атмосфері довіри та взаємодопомоги легко

робити відкриття, усвідомлювати важливість здобутих знань. Саме за таких

умов можливе вихованя особистості підготовленої до майбутнього, у якому

необхідно розв„язувати проблеми та приймати конкретні рішення.

85

Література:

1. ЗУ «Про загальну середню освіту». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/651-14

2. Конституція України – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://www.president.gov.ua/documents/constitution

____________________________________________________________________

УДК. 371.321.4 Педагогічні науки

ВПЛИВ ТЕЛЕБАЧЕННЯ НА РОЗВИТОК ДИТЯЧОЇ СОБИСТОСТІ В

ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Кулікова Г.Д.

студент І Г курсу

Осип М.А.

Луцький педагогічний коледж

м. Луцьк, Україна

Нині, коли збільшується вплив медіа засобів на розвиток особистості

дітей, загострюється соціальна потреба суспільства у вихованні психологічно

здорового, творчо розвиненого, добре адаптованого до складних умов життя

нового покоління. Дошкільний період – це вік, коли відбуваються значні

прогресивні зміни у розвитку особистості дитини.

Спосіб життя, зміст і форми спілкування дошкільника з іншими людьми,

підвищені можливості фізичного і психічного розвитку дитини породжують

виникнення в неї нових потреб, інтересів, а отже, і нових спонукань до дедалі

більш різноманітних видів діяльності.

В такий період активного розвитку психічних процесів та властивостей

особистості дитина стає дуже чутливою до зовнішніх факторів оточуючого

середовища. Телебачення сьогодні продовжує посідати вагоме місце в житті

сучасної сім‟ї. Часто дошкільники постають в якості не лише активних, а й

пасивних споживачів різноманітної телепродукції, яка здатна здійснювати

неоднозначний вплив на їх розвиток. Так, з одного боку, телебачення – це

86

джерело шкідливої, часто необ‟єктивної інформації, наслідки впливу якої

неможливо передбачити. З іншого боку, телебачення здатне позитивно

впливати на розвиток особистості дитини, актуалізуючи її пізнавальні

можливості, збагачуючи емоційну сферу тощо. Зважаючи на актуальність

проблеми, а також високу зацікавленість в її вивченні вважаємо за потрібне

дослідити вплив телебачення на розвиток особистості дошкільника.

Сучасний стан вивчення проблеми становлення особистості дошкільника

та впливу засобів масової інформації на цей процес досліджуються у працях

І.Д.Беха, Г.П.Васяновича, Н.П.Волкової, О.А.Козлюк, О.Л.Кулагіної, О.О.Не-

вмержицької та ін.; вплив ЗМІ на прояв емоцій дитини розглядається

А.П.Гриценко, О.В.Клименко, О.Л.Кулагіною, О.В.Петрунько, М.О.Романовим,

М.В.Семенюк, В.Г.Скотним, Л.Г.Чорною та ін. Формулювання цілей статті

(постанов.ка завдання).

Метою нашого науково-психологічного дослідження є виявлення

особливостей впливу телебачення на розвиток особистості дошкільника.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Дошкільний вік – один з найбільш важливих періодів онтогенезу. На

думку багатьох психологів, саме в цьому віці формується особистість дитини

(З. Фрейд, А. Адлер та ін.). Особливість означеного періоду виявляється також і

в тому, що всі психічні процеси та властивості у дітей є дуже рухливими і

пластичними. Дошкільнятам притаманний також порівняно низький рівень

свідомості та самосвідомості (особливо це стосується дітей молодшого

дошкільного віку). Поступово у них розвиваються елементарні рефлексивні

здібності, які дають дітям можливість більш об‟єктивно аналізувати власну

поведінку та давати оцінку собі та оточуючим [3]. Психічний розвиток дітей –

це складний процес, в якому неможливо виокремити автономні, незалежні один

від одного параметри. Тому потрібно вивчати всі сторони психіки дітей,

зіставляючи отримані дані так, щоб можна було мати цілісне уявлення про

дитину не як про представника певного вікового періоду, а як про конкретну

дитину з притаманними лише їй індивідуальними особливостями. Безперечно,

87

розвиток потенційних можливостей дошкільників переважно залежить від того,

які умови для цього створять батьки у сім‟ї та педагоги в дошкільному

навчальному закладі. Ураховуючи вищесказане, вважаємо, що дослідження

впливу телебачення як одного із важливих чинників впливу на розвиток

особистості саме дошкільника є одним із значущих завдань сучасної

психологічної науки.

Тривалий час науковці ведуть дискусії щодо визначення особливостей

взаємин дитини із засобами масової інформації та характер їхнього впливу на

особистість дошкільника. Існують такі теорії: – теорія суспільно-культурного

розвитку (Л. С. Виготський) – вона визначає медіа як засіб формування у дітей

соціальної культури, знань та досвіду; – теорія суспільного научіння – в ній

ідеться про те, що за допомогою медіа дошкільнята засвоюють певні моделі та

зразки поведінки, як позитивні, так і негативні; – теорія стимуляції (Л. С.

Зазнобіна) – медіа-засоби вкрай негативно впливають на особистість дитини і

формують агресивну поведінку; – теорія користі та задоволення (Е. Катц, Дж.

Бламлер) – найбільше акцентує вплив медіа на активність дитини у розвитку

власного світогляду [4]. Існують прибічники кожної з теорій. Так, у

дослідженнях П. ВінтерхофШпурка можна знайти підтвердження теорії

суспільного научіння, а саме: дія механізмів мас-медіа виявляється в

копіюванні дітьми поведінки екранних героїв [2, 58]. Прибічником теорії

стимуляції є В. В. Абраменкова. На її думку, сучасні екранні образи призводять

до переоцінки традиційної системи життєвих цінностей (прищеплювання іншої

культури, агресія, рання еротизація дітей).

Насильство, драматизм, агресія та порнографія на телеекрані становлять

велику загрозу для розвитку особистості дитини. Як результат, вже на етапі

дошкільного дитинства у дітей присутні психічні деструкції, агресивні фантазії,

антисуспільна поведінка [1]. С. І. Семчук є прибічником соціально-культурної

теорії. Вона визначила основні позитивні функції впливу телебачення на

дитину: 1) ідеологічна (вплив на свідомість, світоглядні основи та ціннісні

орієнтації молодої аудиторії); 2) культуро-освітня (трансляція у суспільстві

88

культурних цінностей, виховання на зразках загальнолюдської культури); 3)

комунікативна (функція спілкування). Програми науково-популярного

характеру, освітні телепередачі, деякі художні фільми можуть стати корисними

для пiзнавального poзвитку дітей. Вони є цінними з огляду підвищення

розвивального, освітнього, естетичного потенціалу особистості. Пізнавальні

телепередачі можуть обумовити позитивні зміни у різних аспектах особистісної

сфери, стати джерелом культури, наукових знань, задовольнити культурні,

емоційні, пізнавальні потреби дитини [6].

У дослідженнях Н. П. Волкової знаходимо підтвердження теорії «користі

й задоволення». За допомогою телебачення дитина вчиться адекватно

сприймати як позитивну, так i негативну iнфоpмацію. У дошкільника

формується вміння свідомо робити вибір під впливом медіа. Л. Г. Чорна також

визначає позитивний потенціал телебачення. На її думку, основна мета

масмедіа – це створення нових можливостей для розвитку дитини, нaбуття

новoго досвiду. Проте це залежить передусім від дитини, як користувача, а

також від способу і характеру відбору, особливостей сприймання медіа-

повідомлень, від того, які програми дитина переглядає, в який спосіб, в який

час і з ким [5].

Висновки та перспективи подальших наукових досліджень. Проведене

дослідження показало, що телебачення впливає на такі особистісні якості дітей,

як: комунікативні якості, самооцінку, тривожність, агресивність,

імпульсивність, збудливість та позитивне ставлення до себе, а також вивело нас

на ряд проблем, які потребують вирішення. По-перше, телебачення є досить

комфортним способом привернути увагу дітей на досить тривалий час, причому

часто батьки не розуміють всієї небезпеки, яку телебачення може спричинити

для їхніх дітей. По-друге, батьки нерідко контролюють дітей авторитарними

способами, які не містять в собі необхідного ефекту, і діти не усвідомлюють,

чому саме їм забороняється дивитись телевізор. Зважаючи на те, що більшість

батьків самі мають недостатньо сформоване уявлення про переваги та недоліки

телебачення, вважаємо доцільними подальші дослідження щодо організації

89

психологічних консультацій та тренінгів для батьків дошкільнят з метою

формування в них уявлень та знань щодо впливу телебачення на розвиток

особистості дошкільника та особистісної медіа-освіти та медіа-культури.

Література:

1. Апостолова Г. В. Про наслідки використання електронної техніки для

розвитку здібностей дитини / Г. В. Апостолова // Практична психологія та

соціальна робота. – 2003. – № 9-10 . – С. 1–3 .

2. Винтерхофф-Шпурк П. Медиапсихология. Основные принципы / П.

ВинтерхоффШпурк. [пер. c нем.] / – Х.: Гуманитар. центр, 2007. – 288 с.

3. Корнеева Т. В. Психическое здоровье дошкольника и телевидение / Т.

В. Корнеева // Ребенок в детском саду. – 2007. – № 2. – С. 84-88.

4. Плотникова О. К. Вплив телебачення на формування особистості

дитини дошкільного віку / О. К. Плотникова // Імідж сучасного педагога:

науково-практичний освітньопопулярний журнал. – 2010. – № 6/7. – С. 53-55.

5. Чорна Л. Г. Психологічні особливості впливу сучасного телебачення на

прояви творчого потенціалу дітей / Л. Г. Чорна // Обдарована дитина. – 2007. –

№ 9. – С. 56- 63.

6. Шариков А. В. Детское телевидение. Взгляд социолога / А. В. Шариков

// Дети и культура. – 2007. – № 1. – С. 58-85.

____________________________________________________________________

Педагогічні науки

ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ЄВРЕЙСЬКИХ ДІТЕЙ НА ВОЛИНІ

А. А. Мелещенко

кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри фізики та

охорони праці Житомирського державного університету імені Івана Франка

А. О. Аннамухаммедов

кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри фізики та охорони

праці Житомирського державного університету імені Івана Франка

90

Р. Ю. Васильєва

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри фізики та охорони праці

Житомирського державного університету імені Івана Франка

В. П. Каленська

старший лаборант кафедри фізики та охорони праці Житомирського

державного університету імені Івана Франка

Організація виховного процесу в єврейських освітніх закладах спиралася

на споконвічні національні традиції з глибоким духовним і морально-правовим

корінням, яке впродовж століть зберігали й захищали єврейські громади в

багатьох регіонах Російської імперії.

Огляд літературних джерел, офіційних документів, періодичної преси

показує, що окремі принципи єврейського виховання у тій чи іншій мірі

розглядалися у працях багатьох дослідників минулого (Л. Биншток, Я. Ейгер,

Т. Ротенберг, І. Шульковський) та сучасних учених (Л. Єршова, О. Іващенко,

М. Лутай, Ю. Поліщук, Н. Рудницька, Н. Сейко, І. Шнайдер, Ш. Штампфер).

Метою тез є аналіз засад виховання волинських євреїв на Волині.

Перш за все, слід звернути увагу на особливості використання у єврейській

педагогічній теорії і практиці принципу природовідповідності, який у

виховному процесі передбачає розвиток того, що закладено у кожній дитині

природою, тобто – виховання людини в людині. У сучасному потрактуванні це

керівне положення виходить із того, що виховання має базуватися на

науковому розумінні природних і соціальних процесів, узгоджуватися із

загальними законами розвитку природи й людини, формувати у неї

відповідальність за еволюцію ноосфери й самої себе; зміст, методи і форми

виховання мають враховувати необхідність вікової і статевої диференціації

освіти, організації соціального досвіду людини та індивідуальної допомоги їй

[3, с. 376]. Відтак, поведінку дитини можна розглядати як прямий результат

усього того, чому вона навчалася і що переживала у своєму житті.

Слід зазначити, що в організації виховного процесу в єврейських дітей на

Волині активно використовувався також педагогічний принцип індивідуаль-

91

ного підходу до особистості учня. Відомо, що ефективність цього принципу

залежить від того, наскільки в ньому враховані вікові та індивідуальні

особливості учнів [7, с. 261]. Варто уточнити, що в системі єврейського

виховання цей принцип має давнє й глибоке коріння. Наприклад, чітка вимога

щодо необхідності враховувати індивідуальність учня сформульована в одній із

притч шанованого єврейським народом мудреця Шломо, який, звертаючись до

батьків, наголошував: “Виховуй юнака згідно з вдачею його” [9, с. 5-7]. Відтак,

етнопедагогіка зобов’язувала єврейського вчителя, напрявляючи дитину на

визначений її соціальним оточенням шлях, спиратися на індивідуальні

особистості свого вихованця [6, с. 244]. Саме ця повага до особистості, як

свідчать численні джерела того часу, позитивно відрізняла організацію

виховання єврейських дітей навіть за умов злиденності початкової єврейської

школи. Наприклад, у протоколі засідання педагогічної ради Житомирського

державного єврейського училища першого розряду включено зміст промови

одного з наглядачів. Педагог, зокрема, наголошував: “Кожна дитина за своїм

характером, темпераментом та специфікою виховання має свої особливості.

Завдання вихователя полягає у тому, щоб вивчити всі особливості характеру

кожного учня до найменших дрібниць, знати своїх учнів, як батько знає своїх

дітей, а потім вибирати покарання, на які вони заслуговують” [4, арк. 12-13].

Важливо також наголосити, що в єврейського народу цінності

індивідуального й національного перебувають у тісному взаємному зв’язку.

Відтак, принцип культуровідповідності, що вимагає неодмінної опори

виховання на загальнолюдські цінності з урахуванням особливостей етнічної та

регіональної культури людини [3, с. 376], у єврейській педагогіці також

пов’язує виховний процес з історичним минулим єврейського народу, його

традиціями й мовою. Це керівне положення означає не лише здійснення

виховання у рідному для єврейської дитини середовищі (родині, школі), але й

на культурному досвіді матері й батька та культурно-історичних і національно-

духовних традиціях усього єврейського народу.

92

У єврейському шкільництві значну увагу приділяли рідній мові як засобу

єднання народу, засвоєння його культурної спадщини, формування

національної свідомості. Знання івриту (ідишу) було показником культурного

життя євреїв. Навіть Талмуд вимагав від батьків привчати своїх дітей кожне

слово перевіряти на терезах розуму, щоб “у кожнім слові було видно думку і

мету його вимови, щоб передбачалися наслідки, які могли статися від слів” [2].

Досягти такої єдності думки і вчинку можна було лише через навчання дітей

рідної мови.“Коли хлопчик починає говорити, – говорить Священна Книга, –

батько повинен вести з ним розмову на давньоєврейській мові та навчити його

Торі” [1, с. 357]. Іврит не просто вважався священною мовою. Знання його було

першою умовою для поглибленого вивчення рабиністичних текстів. Ця мова

вважалася також єдиною вірною дорогою дитини від початкової школи до

синагоги й дорослої єврейської громади [8, с. 57]. Таким чином, рідна мова

наповнювала єврейське шкільництво національним змістом та особливим

етнічним колоритом.

Єврейські громади також усіляко сприяли організації роботи національних

шкіл, зокрема, у зборі коштів для оренди та облаштування приміщень. Заможні

волинські євреї з розумінням ставилися до вирішення багатьох шкільних

проблем. Так, відомо, що у Рівному купці-брати Магазинік на вшанування

пам’яті свого батька подарували 70 комплектів костюмів учням Рівненської

талмуд-тори [5, с. 270]. Єврейська громада Житомира приділяла багато уваги

Житомирській талмуд-торі, яка знаходилася при дешевій єврейській їдальні. У

1893 р. газета “Волинь” писала про організоване цією громадою велике свято,

під час якого відбулися народне гуляння та благодійні вистави на користь цієї

школи. Відомо, наприклад, що на сцені літнього театру були поставлені

“Ведмідь” А. Чехова та “Шашки” І. Криничного. Закінчилося свято розкішним

феєрверком [5, с. 268]. Слід наголосити, що всі ці пожертви на утримання

талмуд-тор і початкових училищ єврейські громади й окремі благодійники

робили цілком свідомо, розуміючи, що цей тип школи як ніякий інший, попри

93

всю свою бідність і примітивність, відповідає духовним потребам і ментальним

особливостям єврейського населення Волині.

Слід зазначити, що охарактеризовані принципи виховання єврейських

дітей у більшій чи меншій мірі пронизували всі напрями єврейського

виховання, визначаючи специфіку формування особистості в єврейському

національному шкільництві на Волині. Відтак, можна зазначити, що в

національних єврейських закладах освіти, якими здебільшого були талмуд-

тори, виховання у першу чергу базувалося на засадах суворої релігійності,

домінування морально-етичних норм і правил, врахування індивідуальності

вихованців, любові й відданості родині та поваги до духовних традицій

єврейського народу.

Література:

1. Бакуліна Н. Єврейська освіта в Україні: проблеми, тенденції розвиток. //

“Штетл” як феномен єврейської історії збірник наукових праць матеріали

конференції 30 серпня–3 вересня 1998 р. інститут іудаїки – К., 1999. – 389 с.

2. Етнопедагогічні традиції виховання підростаючого покоління у караїмів

Криму. / Редькіна Людмила Іванівна. авториф. докт. пед.. наук. 13.00.01. / Л. І.

Редькіна, інст-т педагогіки АПН Укр. – К., 2006. – 40 с.

3. Педагогічний словник / За ред. дійсного члена АПН України Ярмаченка

М. Д. – К.: Педагогічна думка, 2001. – 514 с.

4. Протоколы заседаний педагогического совета за 1865 г. // ДАЖО. – Ф.

393. – Оп. 1. – Спр. 43. – 21 арк.

5. Рудницька Н. В. Фінансування освіти євреїв Волинської губернії у ХІХ –

на початку ХХ ст. / Н. В. Рудницька // Євреї в Україні: історія і сучасність:

матеріали міжнародної науково-практичної конференції – 20 березня 2009 року

– Житомир: ЖДУ ім. І. Франка – С. 263-273.

6. Феллер М. Євреї в Україні: історія, культура, традиції / М. Феллер /

Єврейська освітня традиція і єврейська освіта України. – К.: друкарня МП

“Базилік”,1997. – 255 с.

94

7. Фіцула. М. М. Педагогіка: навчальний посібник / М. М. Фіцула. – 3-тє

вид., стер. – К.: Академвидав, 2009. – 560 с.

8. Штампфер Ш. Хедерное образование, знание Торы и поддержание

социального расслоения в традиционном еврейском обществе восточно-

европейской диаспоры / Ш. Штампфер // Еврейская школа. – 1993. – № 1-3. – С.

53-64.

9. Штейнзальц А. Труд воспитания / А. Штейнзальц // Еврейская школа. –

1993. – № 1-3. – С. 5-7.

____________________________________________________________________

УДК 373.31 Педагогічні науки

ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ КОМПЕТЕНТНІСНОГО НАВЧАННЯ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ «ШІСТЬ ЦЕГЛИНОК»

Мороз Л.П.

студентка педагогічного факультету

Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія

ім. Тараса Шевченка

м. Кременець, Україна

Сучасний етап розбудови початкової освіти підвищує вимоги до

підготовки вчителів початкової школи з акцентуацією на їхню професійну

компетентність. Від компетентного вчителя з активною педагогічною позицією,

здатного забезпечити самостійне прийняття освітніх інновацій, що значною

мірою становлять зміст педагогічної діяльності, можна буде очікувати високих

результатів впровадження нововведень, передбачених Концепцією Нової

української школи. Зазначимо, що реалізація компетентнісного підходу в

навчанні молодших школярів передбачає спрямованість освітнього процесу

школи на формування і розвиток ключових компетенцій особистості,

особистісних якостей і творчих здібностей учнів, умінь самостійно здобувати

нові знання та розв'язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства тощо.

95

Запровадження компетентнісного підходу в навчанні молодших школярів

передбачає реформування початкової освіти за такими основними

напрямами:уточнення мети навчання; удосконалення змісту навчання;

оновлення навчально-методичного забезпечення освітнього процесу (створення

нових підручників, посібників, дидактичного матеріалу, мультимедійних

засобів тощо);добір ефективних методів, прийомів навчання і форм організації

освітньої діяльності;підготовка вчителя до реалізації компетентнісногопідходу

в навчанні[2; 3; 4]. Сучасному вчителеві нової української школи задля того,

щоб навчати молодших школярів активно-пошуковими, діяльнісними методами

навчання, потрібні матеріали, з якими зможе він працювати, потрібно вміти

конструювати освітнє середовище.Важливим у контексті зазначеного, є

оволодіння вчителем початкової школи методикою компетентнісного

навчання «Шість цеглинок», котра передбачає використання конструктора

Lego.

Відповідно до листа МОН України № 1/9-652 від 01.12.2017 «Щодо

запровадження ігрових та діяльнісних методів навчання в освітній процес

початкових класів», нова українська школа спрямована на реалізацію ігрових та

діяльнісних методів навчання у початкових класах.Методика «Шість

цеглинок» це та методика, яка дає змогу розвивати не лише психічні процеси,

мовлення, а й когнітивну (ментальну) гнучкість, самоконтроль, що необхідні

для навчання у школі та впродовж життя. Методика «Шість цеглинок» – це

ігри-завдання із набором з шести цеглинок LegoDuplo певних (червоного,

помаранчевого, жовтого, зеленого, блакитного та синього)кольорів(див.

Рис.1, 2). Задля того, щоб можна було працювати за методикою, необхідні

індивідуальні набори з цеглинок, як для учня, так і для вчителя початкових

класів. Цьогоріч такі набори мали отримати безкоштовно усі вчителі перших

класів, враховуючи кількість учнів у кожному класі.

Спрямованість роботи з цеглинками окреслена у [1; 6] – методичних

посібниках, виданих МОН для Нової української школи. Зокрема, у посібнику

«Гра по-новому, навчання по-іншому» [1], подано вправи для роботи з

96

використанням шести цеглинок: «Для початку» (для знайомства з цеглинками

Lego), «Рухайся» (для заохочення учнів до рухової активності), «Мозковий

штурм» (для розвитку вмінь, необхідних молодшим школярам задля вирішення

проблемних ситуацій і викликів), «Уявляй і створюй» (для розвитку творчої

уяви, креативності), «Час на роздуми» (для розвитку мислення, аналізу і

розуміння учнями власних емоцій), «Працюємо разом» (для розвитку вмінь

роботи в команді)[1, с. 9].Ігри-завдання з шістьма цеглинками мають свої

особливості: можуть інтегруватися у будь-який вид діяльності та форму роботи,

сприяти розвитку декількох умінь одночасно, кілька варіантів виконання учнем

завдання та ін.

Рис. 1. Набір з шести цеглинок

97

Рис. 2. Фігура з шести цеглинок

Варто наголосити, що набір з шести цеглинок можна використовувати

згідно із запропонованими іграми, вправами та завданнями у [1; 2; 3; 4; 5; 6],

проте головне завдання їхнього використання – це стимулювати молодшого

школяра до відкриттів, дослідження навколишнього світу, експериментування,

вміння розв‟язувати проблемні ситуації, ставити цілі та шукати способи їх

досягнення, імпровізувати, виявляти креативність.

Оцінювання роботи учня початкових класів з шістьма цеглинками слугує

інструментом аналізу його здібностей, носить рекомендаційний характер. За

таких умов учень не боїться помилятися, може знов і знов вправлятися у

виконанні того самого завдання, доки не набуде впевненості у своїх силах, не

досягне вищого рівня майстерності роботи з конструктором

Lego.Маніпулювати цеглинкамиLegoшляхом спостережень, дослідів та

випробувань різних можливостей для розв‟язання поставленогозавдання чи

проблеми – це важливий крок до опанування базових та спеціальних

компетенцій молодшим школярем під керівництвом дорослого, а в

майбутньому – самостійно.

Важливо, що методика «Шість цеглинок» дає змогу не лише сформувати

компетентності в учня початкової школи, а й сприяє становленню вчителя нової

школи, розширює його функції та стимулюює до саморозвитку. Взаємне

зростання та взаємозбагачення вчителя та молодших школярів під час роботи з

цеглинками Lego забезпечить впевненість обох у завтрашньому дні, навчить

ставити перед собою цілі та будувати алгоритм їх досягнення, що стане

запорукою та водночас передумовою, стимулом до навчання впродовж життя.

Працювати з цеглинками Lego можна і вдома: варто лише мати два

набори «Шість цеглинок» і уявлення про те, як можна з ними працювати (в

пригоді стануть методичні посібники, розміщені на сайті Міністерства освіти і

науки [1; 6], консультації вчителів початкової школи для батьків, самостійний

пошук інформації про цю методику в мережі Інтернет тощо). Також

98

використання методики «Шість цеглинок» вдома дасть змогу розвивати

креативність учня, його довіру до батьків, бажання працювати разом, досягати

успіху поряд із близькими людьми тощо.

Отож, методика компетентнісного навчання «Шість цеглинок» відкриває

нові можливості при організації освітнього середовища у початкових класах

або вдома на основі змін, передбачених Концепцією нової української школи.

Робота вчителяпочатковоїшколиза цією методикою повинна бути спрямована

на досягнення таких освітніх результатів, які б відповідали цілям розвитку

особистості учня та сучасним вимогам суспільства.Батьки молодших школярів

можуть доповнювати роботу свого школяра з шістьма цеглинками цікавими

способами взаємодії в межах дому, що дасть змогу оптимізувати процес

формування компетентнісного учня початкової школи.

Література:

1. Гра по-новому, навчання по-іншому. Методичний посібник / Упор.

О. Рома. TheLegoFoundation, 2018. – 44 с.

2. Лист МОН № 1/9-652 від 01.12.2017 «Щодо запровадження ігрових та

діяльнісних методів навчання в освітній процес початкових класів». Режим

доступу до матеріалів: osvita-krda.mk.ua/attachments/article/1332/Наказ%20

Нова.doc (Дата звернення: 10.09.2018)

3. Нова українська школа. Режим доступу до матеріалів:

https://mon.gov.ua/ua/tag/nova-ukrainska-shkola (Дата звернення: 10.09.2018)

4. Новий освітній простір. Режим доступу до матеріалів:

https://mon.gov.ua/ua/tag/novij-osvitnij-prostir (Дата звернення: 08.09.2018)

5. Оцінювання. Режим доступу до матеріалів:

https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/nova-ukrayinska-shkola/ocinyuvannya (Дата

звернення: 06.09.2018)

6. Шість цеглинок в освітньому просторі. Методичний посібник / Упор.

О. Рома. TheLegoFoundation, 2018. – 32 с.

99

____________________________________________________________________

Педагогічні науки

РОЛЬ МОТИВАЦІЇ У ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Мудрак В. В.

Студентка факультету іноземних мов

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла

Коюбинського

м. Вінниця, Україна

Ключові слова: внутрішня мотивація, трудова мотивація, методика

викладання, іноземні мови.

Управління мотивацією під час навчання іноземної мови є однією з

головних проблем методики викладання. Іноземна мова як навчальна

дисципліна має ряд специфічних особливостей, і одна з них – це оволодіння

іноземною мовою шляхом навчання умінню спілкування на іноземній мові.

В умовах сьогодення актуальність вивчення іноземної мови не підлягає

сумніву, оскільки нова політична обстановка, розширення міжнародного

співробітництва і міжнародних контактів, проведення у вищих навчальних

закладах конференцій за участю іноземців вимагають від студентів більш

глибокого знання іноземної мови.

Визнаючи провідну роль мотивації в навчанні іноземної мови школярів,

викладачеві необхідно чітко уявляти собі способи і прийоми її формування.

Тому, вважають невірним спрощувати розуміння мотивації під час розгляду

проблем її розвитку та пошуку шляхів її формування, адже формування мотивів

– це, насамперед, створення умов для прояву внутрішніх спонукань до

навчання, усвідомлення їх самими старшокласниками та подальшого

саморозвитку мотиваційно-ціннісної сфери школярів. Тому важливо знати, які

саме мотиви спонукають старшокласників до здійснення діяльності. Як відомо,

передача знань від вчителя до школяра не може бути ефективною без

діяльності самого учня, тому мотивація навчання є необхідною складовою в

процесі успішного оволодіння іноземною мовою [1, с.10].

100

Проблема мотивації існує в навчанні будь-якому предмету, але особливо

гостро вона виявляється під час вивчення іноземної мови. Тому, якщо вважати

мотивацію однією з найважливіших рухомих сил у вивченні іноземної мови,

слід підкреслити, що мотиви відносяться до внутрішньої сфери особистості і

визначаються її внутрішніми спонуканнями.

У зв‟язку з цим перед викладачем стоїть нелегка задача створити умови

іншомовного спілкування в процесі навчання іноземній мові, які були б

максимально наближені до природних умов.

Саме мотивація викликає цілеспрямовану активність людини, яка

визначає вибір засобів і прийомів, їх впорядкування з метою досягнення цілей.

Тому мотивація виступає своєрідним «пусковим механізмом» будь-якої

людської діяльності [1, с.24].

Існує декілька основних різновидів внутрішньої мотивації людини

стосовно навчання іноземної мови. Перший це комунікативний різновид

внутрішньої мотивації, саме його прийнято вважати за основний, тому що

комунікативність – це перша і природна потреба людини, яка вивчає іноземну

мову. Спеціально проведені соціологічні опитування свідчать про те, що

незалежно від віку й соціального статусу всі учні усвідомлено й однодушно

формулюють свої потреби як суто комунікативні, а саме: говорити на іноземній

мові з колегами, друзями, вміти читати, як з професійною ціллю, так і для

власного задоволення, писати на іноземній мові друзям, колегам.

Наступним різновидом внутрішньої мотивації слід вважати

лінгвопізнавальну, яка полягає в позитивному ставленні учнів до самої «мовної

матерії», до вивчення основних якостей мовних знаків. Можливі два шляхи її

формування: опосередкований, тобто через комунікативну мотивацію, і

безпосередній, шляхом стимулювання пошукової діяльності учнів у мовному

матеріалі.

Важливим різновидом внутрішньої мотивації є також інструментальна

мотивація, тобто мотивація, яка випливає з позитивного ставлення учнів до

певних видів роботи [3, с.19].

101

Мотивація, або потреба, досягнення – одна з різновидів трудової

мотивації, пов'язана з потребою особистості досягати успіху і меншою мірою –

уникати невдач. Формування мотивації досягнення тісно пов'язане з

соціалізацією особистості і може проявлятися як “прагнення до підвищення

рівня власних можливостей”. Особи з високим рівнем мотивації досягнення

відрізняються такими рисами:

наполегливістю в досягненні поставлених цілей;

незадоволеністю досягнутим;

постійним прагненням зробити справу краще, аніж раніше;

схильністю захоплюватися своєю роботою;

переживанням радості від успіху в роботі;

нездатністю погано працювати;

потребою винаходити нові прийоми роботи під час виконання

звичайних справ;

незадоволеністю легким успіхом;

відсутністю духу нездорової конкурентності, бажанням, щоб інші

теж досягли високих результатів;

готовністю прийняти допомогу і надати її іншим.

Зазначені характеристики є хорошим орієнтиром для формування

адекватної і високої мотивації досягнення, необхідної для формування

професіоналізму, і показниками його сформованості [2, с.104-105].

Усі вищезазначені різновиди мотивації виступають як головні сили

спонукання людини в навчанні іноземної мови. Відомо, що висока мотивація є

ознакою ефективної діяльності людини. Разом з тим, слід пам‟ятати, що якщо

рівень мотивації є занадто високим, то при цьому відповідно збільшуються

рівні активності і напруги, внаслідок чого може зменшуватися якість засвоєння

навчального матеріалу. Таким чином, високий рівень мотивації неминуче

викликає небажані емоційні реакції. Тому важливим завданням стає досягнення

такого оптимального рівня мотивації навчання в учня, при якому отримання

102

позитивних емоцій від самого процесу навчання буде поєднуватися з високою

ефективністю засвоєння знань.

Література:

1. Зимняя И. А. Педагогическая психология / Зимняя И. А. – М.: Логос,

2004. – 384 с.

2. Поселецька К.А. Підготовка муйбутніх учителів філологічних

спеціальностей до професійної самореалізації: дис…канд. пед. наук:13:00:04 /

Катерина Андріївна Поселецька. – Вінниця, 2016.-339с.

103

НОТАТКИ

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

104

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________