literatura 19 20

УКРАЇНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ №13 СЕЛИДІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Готуємось до ЗНО: українська література кінця ХІІІ –

початку ХХ століття (Комплексний зошит)

Українськ 2016

2

Готуємось до ЗНО: українська література кінця ХІІІ – початку ХХ століття (комплексний зошит для учнів 10-11 класу) / Ю.Ю. Сухорукова, О.П. Подлєсна. – Українськ, 2016. – 129 с.

Пропонований комплексний зошит містить основні відомості з української

літератури кінця ХІІІ – початку ХХ століття”, перелік художніх текстів для обов’зкового читання, передбачених навчальною програмою та програмою зов-нішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури. У межах кожного розділу матеріал розміщено за таким орієнтовним планом: 1. Коротка характеристика доби літературного процесу; 2. Життєвий і творчий шлях пись-менників; 3. Характеристика художньої творчості письменників; 3. Завдання для самостійної роботи учнів.

Для учнів 10-11 класу загальноосвітніх навчальних закладів.

Затверджено на засіданні методичної ради протокол №3 від 05.01.2016

Сухорукова Ю.Ю., Подлєсна О.П., 2016

3

ВСТУП

Загальна характеристика нової української літератури

Українську літературу від кінця XVIII до початку XX ст. традиційно нази-вають новою. Виділяють такі періоди∗ нової української літератури:

1. Кінець XVIII – 30 роки XIX ст. Період становлення нової української літератури. Розвиваються просвітительський реалізм, сентименталізм, романтизм. Формуються нові провідні жанри поезії, прози і драми. Це період розвитку літературної української мови.

2. 40-ві – 60-ті роки XIX ст. Утвердження критичного реалізму, однак романтизм не залишає свої позиції. Передовсім період пов'язаний з іменем Т.Шевченка. Зародження літературної критики (П.Куліш).

3. 70-ті – 90-ті роки XIX ст. Розквіт критичного реалізму. Поява натуралі-зму. Розвиток української літературної критики, журналістики, публі-цистки.

4. Кінець XIX – поч. XX ст. Український модернізм. Нова українська література постає на ґрунті давньої і не втрачає зв'язок з

нею. Проте між ними існують досить значні відмінності. Зокрема, нова україн-ська література не має такого тісного зв'язку з життям церкви, як давня; її твори написані живою народною мовою, а не книжною.

∗ Періодизація, наведена у посібнику, є одним із кількох існуючих вар іантів

4

РОЗДІЛ І Літературний процес кінця XVIII – 40 рр. XIX ст.

Політичне та культурне становище в Україні на початку ХІХ ст.

Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Україна остаточно підкорена іншим державам: Російській імперії та Австрії. На території, що належала Росії, було встановлено загальноросійські порядки і в політичному, і в громадському, і в культурному житті. З 1783 р. на Лівобережжі і в Слобожанщині царський уряд запроваджує кріпацтво, що не могло не відбитися в літературних творах.

Разом з тим суспільне життя Росії прискорено розвивалось (перемога у війні 1812 р., рух декабристів тощо), і це також впливає на життя в Україні. На Західній Україні ж панували німецька, латинська і польська мови.

В літературу з кінця XVIII ст. із Заходу приходять ідеї Просвітництва. Ос-новні риси просвітницької ідеології: віра у перетворювальну силу людського розуму й освіти; відтак утверджується новий світогляд, нові уявлення про лю-дину і суспільство. Провідниками просвітительських ідей виступали дворянст-во й інтелігенція.

В Україні у цей час з'являються суспільно-політичні і громадські об'єднан-ня: у Глухові на Чернігівщині – гурток Я.Козельського, у Кременчуці – гурток В.Пассека, у с. Обухівка Миргородського повіту – гурток В.Капніста тощо.

Література остаточно переходить від релігійних засад до ідей Просвітниц-тва наприкінці XVIII – на поч. XIX ст. Для літератури просвітительства харак-терні були:

змалювання побутових взаємин; наявні при цьому картини соціаль-ного зла засуджуються з моральної точки зору;

віра в силу освіти й людського розуму; низький ступінь індивідуалізації персонажів.

Нова суспільна і художня думка формується на початку XIX у Харківсь-кому університеті (заснований у 1805 р.). Його діяльність сприяла заснуванню української періодики. Зокрема, з я̀вились такі видання:

"Харьковский Демокрит" (1816 р.), "Украинский вестник" (1816-1819 р.), "Украинский журнал" (1824-1825 рр.). Після поразки декабристів настає так звана Миколаївська реакція; преса в

Україні припиняє своє існування. Лише у 1831 р. вийшов "Український альма-нах", у 1833 р. – 2 частини збірки "Утренняя звезда"; у 1839 р. – "Украинский сборник", у 1840 р. – І частина альманаху "Киевлянин" М.Максимовича, у 1841 р. – альманах "Ластівка" (Петербург).

Українська література в цей час розвивається і в Петербурзі (з 30-х – 40-х рр.): Є.Гребінка, Т.Шевченко, М.Гоголь, М.Маркевич тощо.

Посилюється інтерес до збирання народної поезії, до етнографії: "Опыт собрания старинных малороссийских песней" М. Цертелєва (1819 р.), "Мало-российские песни, изданные М.Максимовичем" (1827 р.; 1834 р.), "Запорожская старина" – 6 книг І.Срезневського (1833-1839 рр.), "Малороссийские и червоно-русские народные думы и песни" П.Лукашевича (1838) тощо.

5

Літературні роди і жанри Значна кількість жанрів була успадкована новою українською літерату-

рою із давньої, проте вони видозмінювались, розвивались і нові жанри. Найпо-ширенішою була лірика: сатиричний вірш, байка, ліричний вірш, травестія (успадковані); травестійна поема, історична поема, віршова "казка", романтич-на балада; елегійна й медитативна лірика, романс (нові). Значно розвивається українська поезія з приходом романтизму.

Розвивається й драматургія. Вона ще тісно пов'язана із попередньою драмою (вертеп, мелодрама), але має й нові риси. Це твори І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка тощо, пізніше – романтичні драми М.Костомарова.

Епос представлений творчістю Г.Квітки-Основ'яненка: бурлескно-реалістичними та сентиментально-реалістичними творами, а також російсько-мовними творами М.Гоголя, Є.Гребінки, П.Білецького-Носенка та інших авто-рів.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ УЧНІВ

1. Дати визначення літературознавчим термінам

Просвітництво – __________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Літературний рід – ________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Лірика – __________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Епос – ____________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Драма – ___________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

6

2. Заповнити таблицю «Основні літературні жанри»

Лірика Епос Драма

Ліро-епічні жанри 3. Скласти асоціативний кущ «Риси просвітництва»

Риси Просвітництва

7

Іван Котляревський (1769-1838)

1. Життєвий і творчий шлях

Народився Іван Петрович Котляревський 9 вересня 1769 р. у Полтаві в родині дрібного чиновника Полтавського магістрату. Батько Івана мав маленьке господарство і кілька родин кріпаків.

Початкову освіту хлопець здобув у дяка, а з 1780 р. навчався у Полтавсь-кій духовній семінарії. Семінарію Котляревський не закінчив; у 1789 р. вступає на службу до Новоросійської канцелярії (Полтава), з 1793 р. – приватний учи-тель у поміщицьких родинах Полтавщини.

З 1796 р. до 1808 р. перебував на військовій службі у Сіверському карабі-нерному полку, що до 1806 року був розквартирований у Полтаві (тому пись-менник не припиняв творчу діяльність: у 1798 р. виходять друком три частини “Енеїди”). У 1806 – 1807 рр. брав участь у російсько-турецькій війні, на почат-ку 1808 р. вийшов у відставку у чині капітана.

У пошуках роботи їздив до Петербурга, але марно. У Полтаві дістав по-саду наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян.

У 1812 р. йому доручено сформувати український козацький полк. У 1813-1814 рр. виконує доручення губернатора у Петербурзі і Дрездені.

З 1818 р. до 1821 р. був одним із директорів Полтавського театру (саме в цей час він і пише свої драматичні твори).

З 1827 до 1835 р. письменник займав посаду попечителя Полтавського благодійно-лікувального закладу. У 1835 р. залишив службу.

Помер 29 жовтня 1838 р., похований у Полтаві.

2. Художня творчість

“Енеїда” – перший твір нової української літератури І.Котляревський працював над “Енеїдою” приблизно 26 років: почав пи-

сати орієнтовно у 1794 році, у 1798 р. у Петербурзі вийшли перші частини без відома автора («Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревс-ким»), у 1808 році – друге видання (теж без відома автора), у 1809 р. здійснено перше авторське видання (4 частини). Уривки з п’ятої частини друкувались у 1822-1823 рр. в журналі “Соревнователь просвещения и благотворения”. Повні-стю твір видано у 1842 р. (після смерті автора).

8

Джерела твору: “Енеїда” Вергілія, а також переробки цього твору Осипо-ва і Котельницького. Котляревський запозичує у Вергілія фабулу, але скорочує твір, дещо, навпаки, додає (змалювання пекла і раю у нього інше). Скорочено картину розгрому Трої, не детально зображено кохання Енея і Дідони тощо.

За жанром цей твір – бурлескно-травестійна поема. Для бурлеску харак-терне грубе комічне зображення дійсності, змалювання персонажів у знижено-му плані (наприклад, Зевс п`є сивуху, заїдаючи оселедцем, Юнона постає як “суча дочка”, Венера – “не остання шльондра” тощо). Травестія – “перевдя-гання”. Але не слід зупинятись на тому, що герої поеми зодягнені в українське вбрання: у творі Котляревського через античний світ і образи загалом постає українська дійсність XVIII ст. “Енеїду” І.Котляревського часто називають “ен-циклопедією життя українського народу”, адже тут змальовано життя україн-ців, їх обряди, прикмети, одяг, їжа, напої, народна медицина і т.д. Названо села і міста Полтавщини, є українські імена.

Комічне начало “Енеїди” виливається у формах гумору і сатири. Гумор – різновид комічного, при якому про серйозне говориться із доброзичливою пос-мішкою (у такому плані в “Енеїді” зображено Енея та його вояків). Сатира – спосіб художнього відображення дійсності, що виявляється у різкому висмію-ванні негативного (боги і царі у творі наділені людськими пороками і слабостя-ми).

П`єса “Наталка Полтавка” поставлена на сцені у 1819 році, видана у 1838 р. За жанром це власне драма, хоча автор визначає твір як “опера мало-российская в двух действиях” (підставою для такого визначення є той факт, що у творі багато пісень).

Тема твору: змалювання кохання Наталки і Петра (побутовий аспект) і спроби закоханих подолати перешкоди (Петро небагатий, а до Наталки свата-ється заможний селянин), отже, конфлікт твору побутовий із соціальним підґ-рунтям.

Образи узагальнені, причому Наталка, Микола, Петро ідеалізовані. Воз-ний і Виборний – безіменні (типові образи), хоча їх прізвища і названі у ремар-ках. Засоби образотворення: авторські ремарки, самохарактеристики (монологи і діалоги), опосередкована характеристика, у матері – прізвище (Терпилиха), пі-сні.

У творі втілено ідеї просвітництва. Конфлікт також розв’язується у дусі просвітництва: автор вірить у пробудження доброго начала в людині. Новатор-ством автора є введення у твір народних пісень.

3. Значення творчості письменника в історії української літератури

І.Котляревський – перший представник нової української літератури; він першим вводить до літератури живу народну мову. Удосконалює жанрову сис-тему української літератури (бурлескно-травестійна поема, драма, водевіль). Розширює тематику творів: селянин відтепер – не лише об’єкт висміювання.

9


1. Тексти для читання

Іван Котляревський «Енеїда», «Наталка Полтавка»

2. Скласти хронологічну таблицю за біографією письменника

Іван Котляревський ( - )

Дата/період Життєва подія Твори

3. Заповнити літературний паспорт твору

Іван Котляревський «Енеїда»

Рік видання Історія написання

Літературний рід Жанр Тема

Головна ідея

Проблематика

Сюжетні лінії

10

Композиція

Характеристика головних героїв

Роль другорядних персонажів

Іван Котляревський «Наталка Полтавка»









11

4. Напишіть твір-роздум на одну з тем: «Чи можна вважати поему Івана Котляревського «Енеїда» справжньою енциклопедією народного жит-тя», «Чи потрібно боротися за власне щастя (за п’єсою І. Котляревського «Наталка Полтавка»)». ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

12

Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843)

1. Життєвий і творчий шлях Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р. у родовому

маєтку – с. Основа під Харковом (звідси псевдонім). Родина була дворянська. Григорій навчався вдома, пізніше у школі при монастирі.

Був деякий час військовослужбовцем, потім директором Харківського театру (1812 р.), повітовим предводителем дворянства (1817-1828 рр.), совіс-ним суддею, головою харківської палати карного суду.

Брав активну участь у громадському житті Харкова: міський театр, інсти-тут шляхетних дівчат, редагування журналу «Украинский вестник», альманахи «Утренняя звезда», «Молодик», був одним із засновників публічної бібліотеки; видавав збірки українських прислів`ів і приказок.

Перша збірка творів мала назву «Малороссийские повести, рассказывае-мые Грыцьком Основьяненком” (1 том – 1834 р., 2 том – 1836-1837 рр.). Саме ці твори мали велике значення у розвитку української літератури.

Однак розпочав свою творчу діяльність автор з фейлетонів, жартівливих віршів, байок, які друкувались у періодиці: збірка “Шпигачки” – у газеті “Харь-ковские известия”.

Найвідоміший твір раннього періоду: “Письма Фалалея Повинухина” (“Украинский вестник”, 1816 – 1817 рр.) – це цикл фейлетонів.

Наступним кроком стають драматичні твори: “Приезжий из столицы, или суматоха в уездном городе“ ( написана у 1827 р., опублікована у 1840 р.),“Шельменко – волостной писарь” (1829 р.), “Ясновидящая” (1830 р.), “Дво-рянские выборы” (1828 р.). Автор починає писати прозові твори, до комедіі по-вертається у 1835 р.: “Сватання на Гончарівці”, у 1838 р. – “Шельменко–денщик” (російськомовна).

Квітка-Основ`яненко написав ряд романів і повістей російською мовою: “Пан Халявський”, “Жизнь и похождения Петра Степанова, сына Столбикова», «Ганнуся», «Панна Сотниковна» тощо.

Помер письменник 20 серпня 1843 р. у Харкові.

13

2. Художня творчість Перша збірка прозових творів Квітки-Основ я̀ненка мала назву “Мало-

российские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком”. Це було етапне явище в історії української літератури, подальший крок до “народної теми”, до світу життя трудівника. Усі ці твори побудовані у формі розповіді людини з демократичного середовища, старожила з Харківської околиці Гриць-ка Основ'яненка.

За традицією усі 15 творів Квітки-Основ`яненка називають повістями, але серед них є й оповідання (“Пархімове снідання”, “На Пущання – як зав'язано”). На той час повістю називали будь-який твір, що розповідається.

За принципом і способом художнього відображення дійсності ці прозові твори діляться на дві групи: бурлескно-реалістичні та сентиментально-реалістичні повісті.

Бурлескно-реалістичні повісті

“Салдацький патрет”, “Мертвецький Великдень”, “От тобі й скарб”, “Па-рхімове снідання”, “На Пущання – як зав'язано”, “Малоросійська биль”, “Підб-рехач”, повість “Конотопська відьма”.

“Салдацький патрет” (1833 р.) Підзаголовок “Латинська побрехенька, по-нашому розказана” вказує на

певний травестійний характер твору: у ньому творчо використані мотиви анти-чних анекдотів про художників Зевкіса та Апеллеса. Серед джерел оповідання також сюжети та образи з українського фольклору, які залучаються письменни-ком для створення жанрових сцен і ярмаркових типів (чумак, цигани, москаль).

Твір мав і алегорично-полемічну спрямованість проти тих критиків, які виносили некомпетентний і недоброзичливий присуд українській літературі. В науку тим критикам автор описує анекдотичний випадок з шевцем Терешком, який знеславив себе своїми закидами на адресу картини Кузьми Трохимовича – здібного художника. В оповіданні втілюється думка про те, що головним суд-дею над мистецтвом є народна маса, громада.

Найвизначніший бурлескно-реалістичний твір Квітки-Основ'яненка – по-вість “Конотопська відьма” (1833 р.). Серед його українських прозових творів цей має найбільший обсяг, складну побудову з поділом на структурні частини, з переплетінням сюжетних ліній, реальних та фантастичних подій.

Імпульсом до написання повісті був реальний факт, очевидно, пов'язаний з посухою та неврожаєм 1833 р., коли з наказу однієї поміщиці топили у воді запідозрених у “відьмуванні” жінок, бо справжні відьми, за народними віруван-нями, не тонуть.

Твір багатозначний за своїм ідейним змістом. Передусім це гостра сатира на панівну верхівку українського суспільства XVIII ст., характерні негативні риси якої втілені в образах сотника Забрьохи, писаря Пістряка, пана Халявсько-го, отця Симона. До показу минулого автор звертається з наміром “бити в ми-нулому сучасне”.

Квітка-Основ'яненко показує типові риси козацької старшини XVIII ст., яка виродилася в звичайну експлуататорську верхівку, розкриває потворність тогочасних суспільно-адміністративних порядків. Водночас у повісті просвіти-

14

тельська ідея, соціальна сатира спрямовані й проти сучасних Квітці характер-них породжень несправедливого укладу. В образах Забрьохи, Пістряка, Дем'яна Халявського він втілює і рису сучасного йому панства, представники якого здобули дворянсько-поміщицьке становище не за здібності чи заслуги, а за те, що підлеслювалися до старших за чином.

Засоби творення образів різні: пряма авторська характеристика самовик-риття, прийоми гротеску та шаржу, введення персонажів у комічні ситуації, за-позичені з фольклору.

На рівні сюжету у повісті виявляються ознаки просвітительського реалі-зму (моралізаторські настанови) та сентименталізму (показ любовних страж-дань).

Сентиментально-реалістичні повісті “Маруся”, “Козир-дівка”, “Щира любов”, “Сердешна Оксана”. Централь-

ний персонаж усіх цих творів – дівчина. “Маруся” (1832 р.). Тема твору побутова, в основі сюжету – ідеальне

кохання Марусі та Василя. Конфлікт соціально-побутовий: на перешкоді до од-руження стоїть загроза солдатчини. Автор намагається розв'язати цей конфлікт полегшено, вводячи “помічника” – нереально доброчинного хазяїна, який обі-цяє за чесну роботу знайти Василю “найомщика”, що піде в солдати замість нього.

Відомо, що Квітка-Основ'яненко мав певну мету: довести, що українська літературна мова на народній основі має високу естетичну спроможність; роз-чулити читача, викликати симпатію до людей з народу, показати їх благородст-во та висоту почуттів. Таке прагнення характерне для сентименталізму (від фр. почуття, чутливість). Основні особливості сентименталізму:

1) предметом зображення є побутові взаємини; 2) позитивні герої є втіленням найкращих рис народу, у творі подається

певний ідеал; 3) мета письменника – розчулити читача. Образи повісті є типовими для сентименталізму, оскільки уособлюють

ідею про високі людські достоїнства простого трудового народу. Маруся і Ва-силь, цілком у традиції сентименталізму, наділені надмірною чутливістю й ду-шевною вразливістю.

Маруся – надзвичайно релігійна дівчина, її батько Наум Дрот завдяки своїй набожності та чесній праці здобуває достаток, хоча є кріпаком (відступ від життєвої правди).

Кохання Марусі та Василя завершується трагічно: обидва помирають мо-лодими, не доживши до весілля. Це також повинно викликати співчуття чита-чів.

У наступних повістях Квітки-Основ'яненка простежується тенденція до розширення суспільно-історичних обставин. За словами І.Франка, “найглибше до основи тодішнього селянського життя сягають повісті “Козир-дівка” і “Сер-дешна Оксана”.

15

У творчій спадщині Г.Квітки-Основ'яненка неабияке місце посідають і драматичні твори: “Шельменко-денщик”, “Шельменко–волостной писарь”, “Сватання на Гончарівці”.

“Сватання на Гончарівці” (1835 р.). Жанр твору: соціально-побутова комедія. Тема побутова, сюжет любовний, конфлікт соціальний: на перешкоді одруженню закоханих Олексія та Уляни стоїть приналежність нареченого до стану кріпаків.

Кріпацьке питання в українській драматургії тут порушене вперше. З од-ного боку, автор намагається провести думку, що кріпацтво не страшне для тих, у кого пани – добрі люди. З іншого боку, відбиваючи народний досвід, вустами Уляниної матері Одарки проголошує: “Хоч вони і добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у неволю.” Лякаючись того, що її дочку “поженуть на панщину”, Одарка намагається видати її за вільного і багатого, але дурнуватого Стецька.

Твір написаний на місцевому матеріалі з життя мешканців харківських приміських слобод; використовуються слобідські обряди, побут, мова.

За існуючою в комедійних операх традицією “Сватання на Гончарівці” має щасливе закінчення.

3. Значення творчості письменника в історії української літератури Важливі літературні заслуги Квітки-Основ'яненка: він вводить до сфери

естетичної уваги цілий ряд нових явищ суспільного життя, поглиблює соціальні основи, соціально-психологічну аналітичність просвітительського реалізму в українській літературі, ставши його фундатором в українському письменстві; наблизив професійну творчість до широких народних мас.

Для свого часу Квітка-Основ'яненко був кращим знавцем української лі-тературної мови, виробленої на народній основі; першим довів її здатність за-безпечити високий розвиток усіх літературних жанрів.

Кращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших виводили нашу літе-ратуру на російський та європейський рівень (переклади російською, грузинсь-кою мовою, польською, болгарською, чеською, французькою перекладена “Се-рдешна Оксана”).

Письменник ввів у літературу нового героя – представника трудового се-лянства – як центральної постаті, що визначала розвиток сюжетів творів. Заклав основи нової української прози (раніше розвивалась поезія, драма); ввів жанри повісті, оповідання, соціально-побутової комедії; утвердив принципи просвіти-тельського реалізму і сентименталізму.


1. Тексти для читання Г. Квітка-Основ’яненко «Маруся» 2. Скласти хронологічну таблицю за біографією письменника

16

Григорій Квітка-Основ’яненко ( - )



Г. Квітка-Основ’яненко «Маруся» Рік видання Історія написання






17



4. Добери цитати до образів головних героїв твору

Головний герой твору

Цитати з твору

5. Сформулюйтне аргументи, які можна дібрати до теми «Естетичний

ідеал української дівчини» (за повістю «Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка. ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

18

________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

19

РОЗДІЛ ІІ Романтизм в українській літературі

Романтизм у європейських літературах пов’язаний із певними змінами,

перетвореннями у суспільстві кінця XVIII – початку XIX ст.: революція у Франції 1789-1794 рр.; наполеонівські війни, національно-визвольна боротьба визвольних народів; криза Просвітництва, зміни у світогляді тощо.

Романтизм поставив людину у центр всесвіту, відтак людина має бути у нерозривному зв’язку з природою, з Богом, із суспільством. Свідомість людини не вичерпується розумом, тепер слід апелювати до почуттів, фантазії, інтуїції тощо.

Одна із характерних рис романтизму – незадоволення існуючим ладом. Саме тому романтики шукають ідеалу: у минулому, в майбутньому, в екзотич-них країнах, у потойбічних світах тощо. Романтичний герой перебуває у конф-лікті з суспільством, це може бути бунт людини проти перетворення її на оби-вателя, протест проти будь-якого гноблення (індивіда чи народу).

Романтики заперечили існування будь-яких “правил” у сфері мистецтва, відтак твір вважається цінним тоді, коли він є новим і оригінальним; романтик не наслідує певний світ, (наприклад, природи), а творить новий. Зразком для романтичного митця вважається фольклор. Посилюється інтерес до міфу, звід-си випливає “символізація як основний принцип художнього узагальнення в романтизмі” ( М.Яценко).

У країнах, що були на той час поневоленими, домінантою романтизму стає національно-визвольний рух, звернення до національної мови, до минуло-го. В першу чергу це стосувалось слов’янських країн.

Український романтизм зумовлений специфікою суспільно-політичного і культурного життя у державі: руйнування ідеології просвітителів; заборона українського слова, невдоволення кріпацтвом, крах надій на рівноправність з Росією. Звідси випливає інтерес до минулого, зокрема до козаччини як до “іде-альних” часів. Відтак специфічна риса українського романтизму – мотив націо-нальної скорботи.

Українські романтики, на відміну від романтиків інших країн, не шука-ють ідеалу в екзотичних країнах, а от потойбічні світи їх іноді хвилюють. Та основним залишається інтерес до фольклору, до народної міфології та історії. Український романтичний герой тісно пов’язаний з долею народу, нації; інте-рес же до особистої свідомості людини з’являється пізніше.

Український романтизм розвивається приблизно з 10-х – 20-х рр. ХІХ ст. Передромантичні тенденції наявні у творах С.Писаревського “За Немань іду”, “Моя доля”, баладах П.Білецького-Носенка, у деяких творах П.Гулака-Артемовського (“Рибалка”, “Твардовський”). Приблизно у 40-х роках на зміну романтизму приходить критичний реалізм. Проте романтичні твори з’являються й у 60-х роках (Ю.Федькович, Марко Вовчок), у 70-х - 90-х роках (І.Франко – “Захар Беркут”), на початку ХХ ст. існує таке явище, як неороман-тизм (Леся Українка, О.Кобилянська тощо)

20

Серед різноманітних жанрово-родових форм найповніше розвинулась українська романтична поезія, хоча наявні романтичні прозові та драматичні твори.

В українській романтичній літературі можна виділити такі основні тема-тично-стильові течії:

фольклорно-побутова (найбільшу увагу романтиків привертала на-родна міфологія). Початковим етапом цієї течії було переспівування фольклор-них творів: “Русалка”, “Івана Купала” М.Маркевича, “Мана” М.Костомарова, “Заманка” Л.Боровиковського. Одним із організуючих художніх начал стає на-родна мораль (етика): “Зозуля” М.Костомарова. У цій течії дістає відображення народне уявлення про безперервність буття (життя продовжується і в могилі): “Козачі поминки”, “Розмова з покійними” А.Метлинського. У цій течії виявля-ється протистояння двох світів: реального (природа, людина) та фантастичного. Звідси інтерес до “нечистої сили”: “Чарівниця” Л.Боровиковського, “Упирь” О.Афанасьєв-Чужбинського. Саме з цією течією пов’язують появу балади (Л.Боровиковський, Т.Шевченко).

Прозові твори: “Наські українські казки запорожця Іська Материнки” О.Бодянського, російськомовні твори М.Гоголя, “Малороссийские предания” Є.Гребінки, твори П.Куліша, Ю.Федьковича, Марка Вовчка, О.Стороженка то-що.

Найменше фольклорно-побутова течія виявилась у драмі – “Чары, или Несколько сцен из народных былей и рассказов украинских” К.Тополі

фольклорно-історична течія виникає під час переходу від універса-льних художніх систем до конкретно-історичних. Відбувається перехід від ро-динно-побутових конфліктів до розуміння драми народу і світу.

Посилюється інтерес до козацьких літописів, до історичних досліджень (М.Костомаров).

Ця течія виникає на ґрунті історичних легенд і переказів, епічної поезії тощо. Початок у поезії їй поклали І.Срезневський та І.Розковшенко, створивши підробки під народні історичні пісні.

Прикладом можуть виступати незакінчена поема П.Куліша “Україна”; поема-хроніка Ф.Морачевського “Чумаки, або Україна з 1768 року”, поеми Є.Гребінки “Богдан”, М.Максимовича “Богдан Хмельницький”, М.Костомарова “Максим Перебийніс”, М. Шашкевича “О Наливайку”, М.Устияновича “Моги-ла Святослава” тощо.

Характерними були переклади й переспіви як суто українських (“Слово о полку Ігоревім”), так і інших слов’янських творів (чеські, сербські народні піс-ні, твори А.Міцкевича тощо).

Саме у цій течії найповніше виявляється протиставлення сучасного й ми-нулого, причому минуле тут ідеалізоване.

Історична проза представлена спочатку літературними обробками Г.Квіткою-Основ’яненком народних переказів “О слободских полках”, “Татар-ские набеги” тощо російською мовою, також романом Білецького-Носенка “Зи-новий Богдан Хмельницький” (у 3-х частинах, досі не опублікований); твором “Тарас Бульба” М. Гоголя; романом “Чайковский" та повістю “Ніжинський

21

полковник Золотаренко” Є.Гребінки і “Чорною радою” П.Куліша, повістями Марка Вовчка “Маруся”, “Кармелюк”; Т.Шевченка “Варнак”.

Зразками романтичної історичної драми є твори М.Костомарова “Сава Чалий”; “Переяславська ніч”; Т.Шевченка “Назар Стодоля”; п’єси П.Куліша, Ю.Федьковича тощо

громадянська течія певною мірою випливає із фольклорно-історичної. Громадянські мотиви наявні у творах М.Маркевича, А.Метлинського, Т.Шевченка, М.Костомарова, поетів “Руської трійці”: “До вас”, “Дитина–сиротина”, “Старець” А.Метлинського; “Еллада”, “Давнина” М.Костомарова; “Мадей” І.Вагилевича тощо.

особистісно-психологічна течія представлена мотивами розлуки, ту-ги, нещасливого кохання. Ці твори тісно пов’язані із фольклорними: “баладна лірика”, “думки”. Також поширені мотиви сирітства, розлуки з рідною сторо-ною, самотності: “Туга за родиною” Я.Головацького, “Опять передо мной зна-комые поля” Є.Гребінки, “Не гріє сонце на чужині” Т.Шевченка; романси Є.Гребінки “Ні, мамо, не можна нелюба любить”, “Чёрные очи”, романси В.Забіли “Не щебечи, соловейку”, “Повіяли вітри буйні”; “Дивлюся на небо” М.Петренка тощо.

Проза у цій течії певною мірою представлена “Народними оповіданнями” Марка Вовчка (“Чари”, “Свекруха” тощо); оповіданнями П.Куліша “Гордовита пара”, “Дівоче серце”; оповіданнями Ю.Федьковича.

Харківська школа романтиків

У Харківському університеті наприкінці 20-х – на початку 30-х років ХІХ ст. виникає гурток любителів народної словесності Ізмаїла Срезневського. До нього належали Іван Розковшенко, Федір та Орест Євецькі, Опанас Шпигов-ський. Це так зване перше покоління харківських романтиків.

Їх літературна творчість представлена історичними повістями у традиціях В.Скотта. Ці твори не були надруковані. В цілому діяльність гуртківців поляга-ла у збиранні та виданні фольклору: видання “Українського альманаху” (1831 р.), випуску 6 томів “Запорожской старины" (1833-1838 рр.). Атмосфера в уні-верситеті сприяла розвитку творчості Левка Боровиковського.

Романтизм у Західній Україні. “Руська трійця” Західна Україна з кінця XVIII ст. повністю перебуває під владою Авст-

рійської імперії. Відтак на цих землях панує онімечення: школи функціонують німецькою мовою, священики майже безграмотні, вище духовенство перейшло на бік католицизму.

Існували й певні культурні осередки: Львівський університет (з 1784 р.), щоправда, з німецькою і латинською мовами викладання. При ньому з 1787 р. до 1806 р. було відкрито Studium Ruthenum (Руський інститут) з книжною укра-їнською мовою навчання.

У 20-30 роки на Західну Україну доходять фольклорні збірки з Центра-льної України, місцева молодь схиляється до думки повернути рідну мову. У Львівському університеті створюється гурток “Руська трійця”, засновниками

22

якого були Іван Вагилевич, Маркіян Шашкевич, Яків Головацький (назва гурт-ка походить від “русини” – сини Київської Русі).

У 1833 р. створена збірка “Син Русі”, яка містила поезії членів гуртка на-родною мовою.

1834 р. – збірка “Заря”, яка не побачила друку. 1837 р. – підготовлено до друку “Русалку Дністрову”. Цей альманах міс-

тив народні пісні, власні твори гуртківців, переклади сербських пісень та урив-ків з “Краледворського рукопису”, літературно-критичні, фольклористичні та історіографічні статті. Видано збірку за кордоном, в обхід цензури, у 1836 (на титульній сторінці стоїть 1837 рік). 600 примірників із 800 було конфісковано, але вони побачили світ у 1848 р.


1. Дати визначення літературознавчим термінам Романтизм – __________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Історична проза – _____________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Заповнити таблицю «Тематично-стильові течії українського рома-нтизму»

Фольклорно-

побутова Фольклорно-

історична Громадянська Особистісно-психологічна

Коротка харак-теристика течії

Представники

23

Твори

3. Заповнити таблицю «Літературні угруповання ХІХ століття»

Роки

існування Засновники Ідея Творчий метод Представники Твори

Харківська школа романтиків

«Руська трійця»

24

Тарас Шевченко (1814-1861)

Творчість Т.Г. Шевченка розподіляють на кілька етапів: 1. Ранній період. 1837-1843 рр. Період пов'язаний із Петербургом: викуп з кріпацтва, навчання в Академії

Мистецтв, вихід “Кобзаря”. Твори мають романтичний характер. Шевченко пише балади, поеми, лі-

ричні твори. 2. Період “трьох літ”. 1843-1847 рр. Автор переходить до реалізму. Домінують історичні твори, у всій творчо-

сті помітний більш виразний зв'язок із сучасністю. Створює “політичну пое-зію” (за словами І.Франка).

На цей період припадає арешт Шевченка. 3. Період ув'язнення і заслання. 1847-1857 рр. Домінують ліричні твори, російськомовні повісті. 4. Останній період творчості. 1857-1861 рр. Перевага надається ліричним й ліро-епічним творам. Для періоду харак-

терне звернення Шевченка до біблійної тематики.

Ранній період творчості

1. Життєвий шлях Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня (ст.ст. -25 лютого) 1814

року в с. Моринці Звенигородського повіту на Київщині у родині кріпака пана В. Енгельгардта Г.Шевченка. Приблизно через 1-2 роки родина Шевченків пе-реїхала у с. Кирилівку.

У 1822 р. Тараса віддали до дяка “в науку. У 1823 р. померла мати, у 1825 р. – батько. Після смерті матері батько одружився з удовою, яка мала трьох ді-тей. Тарас жив наймитом у дяка, навіть працював за нього (читав Псалтир на похоронах). Дяк його бив.

У цей час хлопець почав малювати. Одного разу Тарас утік, вкравши книжку з гравірованими малюнками. Хотів стати маляром, однак його не прий-мали в учні. У Кирилівці пас громадську череду, далі його забрали “козачком” до пана. Деякий час жив з паном у м. Вільно.

25

У 1832 р. у Петербурзі пан віддав Тараса в науку до Ширяєва у малярний цех. Тарас познайомився з І.Сошенком, потім з Є. Гребінкою, конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволив Т.Шевченкові відвідувати класи Товариства заохочування художників, з К. Брюлловим, В. Жуковським.

1838 р. – викуп з кріпацтва. Письменник починає відвідувати Академію мистецтв.

Мав срібні медалі за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840 р.), “Циганка-ворожка” (1841 р.), “Катерина” (1842 р.).

У 1840 році (18 квітня) виходить друком “Кобзар”, який містив 8 творів Шевченка: “Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка" (" нащо мені чорні брови”), “До Основ'яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”.

У 1841 р. виходить друком поема “Гайдамаки” (написана у 1839-1841 р.). Кілька поезій надруковано в альманасі “Ластівка”: “Думка” (“Вітре буй-ний...”), “На вічну пам'ять Котляревському”, “Думка” (“Тече вода в синє мо-ре”), уривок з “Гайдамаків”.

1841 р. – віршова історична драма “Никита Гайдай” (до наших часів збе-рігся уривок), 1843 р. – драма “Назар Стодоля”.

2. Тема жіночої долі у творах Шевченка раннього періоду

“Причинна” (1837 р.) – романтична балада. Твір можна віднести до фо-льклорно-побутової течії українського романтизму. Кохання героїв нещасливе, бо вони в розлуці

Героїня – сирота. В основі конфлікту – неспівпадіння реального з ідеалом (образ “чужих людей”). Причинна-божевільна, причому з власної волі (“так во-рожка поробила...”). Твір починається пейзажем: “озвученим” і “намальова-ним”. Подається контраст: “...гаю, що чорніє над водою,/ щось біле блукає”. Ві-дтак пейзаж сприймається як тло подій, що створює тривожний настрій. Далі подається авторська розповідь про причини появи дівчини на березі, розповідь змінюється ліричною медитацією (роздумом): “Така її доля”. Тут дізнаємось про сирітство героїні, про “чужих людей” тощо.

Образ русалок характерний для фольклору й для романтичних балад, так само як і трагічна розв'язка. Можливо, смерть героїв недостатньо вмотивована, але “така її доля...”

Поховали обох героїв разом, в головах посадили “явір та ялину” (у коза-ка) і “червону калину” у дівчини (типове для фольклору).

“Тополя” (1839 р.) – балада фольклорно-побутового змісту. Твір почина-ється пейзажем (зорові образи). Тополя – “одна, одна, як сирота/ на чужині ги-не!” (характерний мотив).

Конфлікт побутовий: коханий дівчини загинув, а мати хоче віддати її за нелюба: “за старого, багатого” (соціальний підтекст). Дівчина іде до ворожки (романтичний елемент), яка дає зілля і примушує пити його тричі. Дівчина пе-ретворилась на тополю (мотив трансформації – романтичний).

Також наявний ліричний відступ (“І то лихо – / Попереду знати,/ Що нам в світі зустрінеться.../ Не знайте, дівчата!»)

26

У твір вводиться народна пісня (точніше, наслідування пісні): монолог ліричної героїні.

“Утоплена” (1841 р.) – фольклорно-побутова балада. Твір починається і завершується пейзажем, у якому домінує персоніфіка-

ція (вітер “гуля”, “питає” тощо). Пейзаж скоріше звуковий (“Хто се, хто се по сім боці/ Чеше косу? Хто се?.../ Хто се, хто се по тім боці/ Рве на собі коси?...” – шепіт осоки), ніж зоровий.

У творі наявні два жіночі образи: мати й дочка, що є суперницями в ко-ханні. Мати вбиває дочку (не типове для Шевченка). Наявний і мотив нещасли-вого кохання: рибалка, який кохав Ганнусю, теж втопився (романтична риса). Відьма, отрута – також романтичні елементи.

Образи розкриваються через контраст: “мати в'яне, дочка червоніє”; про матір: “мати стан гнучкий, високий,/ А серця – не мати”. Наявні колористичні образи: мати “то жовтіє, то синіє”; “втеребила в пісок жовтий/ старі сині руки”.

Автор висловлює свої думки: засуджує матір не за те, що народила поза-шлюбну дитину, а за те, що була злою до неї.

“Катерина” (1838-1839 рр.) – поема. У ній порушено проблему зведення селянки паном-офіцером вперше в українській поезії (у прозі – “Сердешна Ок-сана” Квітки). Тематика твору побутова, конфлікт морально-етичний, але з со-ціальними елементами (кривдник дівчини – офіцер). Цей конфлікт є і романти-чним: Катерина прагне ідеалу (для неї такий ідеал – кохання), але він руйнуєть-ся через реальність. Якщо героїня живе деякий час ілюзіями, то в автора їх не-ма, і це засвідчує ліричний відступ (вже вкотре у Шевченка “чужі люде”). Конфлікт ускладнюється тим, що батьки Катерини відмовились від неї.

Кульмінація – зустріч з москалем, який відмовляється і від неї, і від сина. Самогубство героїні, здається, – єдиний вихід (можемо трактувати як романти-чну втечу від реальності).

У творі поєднуються елементи романтизму і критичного реалізму.

3. Змалювання історичного минулого у творах Т.Шевченка До змалювання історичного минулого Т.Шевченко звертається у поемах

“Іван Підкова”, “Тарасова ніч”, “Гамалія”. Зображує події часів боротьби з тур-ками, татарами (“Гамалія”, “Іван Підкова”), з поляками (“Тарасова ніч”).

“Гайдамаки” (1839-1841 рр.). Історична поема. Тема: змалювання Коліївщини – повстання 1768 року на Правобережній

Україні проти польської шляхти. Джерелами твору виступили передусім на-родні перекази про Коліївщину (розповіді діда Івана), а також історичні праці й художні твори: як українські, так і російські, і польські.

Як будь-який романтик, Шевченко протиставляє минуле й сучасне (“мо-гили синіють”, онуки “панам жито сіють”.

Своєрідність сюжету – переплетіння двох ліній: життя повстанців, їх боротьба проти поляків; життя Яреми.

Композиція. У творі наявні

27

2 вступи: а) лірико-філософський – медитації ліричного героя на тему плинності людського життя; б) історичний (“Інтродукція”) – змалювання істо-ричної ситуації у Польщі, що спричинила до повстання;

10 розділів (розгортання подій); епілог (розповідь про смерть героїв, роздуми автора про сучасність; по-

відомлення про джерела твору. Образи. Головний герой – повсталий народ. Гонта і Залізняк – реальні по-статі. Максим Залізняк – із найбіднішого селянства; Гонта був надвірним коза-ком, служив польському королю, перейшов на бік народу. Ярема Галайда – ви-гаданий персонаж. Він сирота (типова риса творів Шевченка). Повстання “дало крила” пригнобленій людині (Ярема).

Герої змальовані в гіперболізованому дусі (вплив народної творчості); подаються авторські розповіді; герої розкриваються у вчинках.

До твору додається передмова: мета написання твору (“серце болить, а розказувать треба/: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись/, не-хай братаються знову з своїми ворогами” і звертання “Панове субскрибенти” (передплатники).

Як типовий романтик, у цих творах Шевченко ідеалізує минуле. Але його герой, на відміну від традиційних романтичних героїв, не у конфлікті з оточен-ням, він – борець за волю народу.

4. Проблема покликання митця у творах

“На вічну пам'ять Котляревському” (1838 р.). Приводом до написання твору була смерть І.Котляревського. За жанром це елегія - твір із сумним на-строєм. В даному випадку предметом роздумів є смерть поета як втрата особис-та і втрата для суспільства. Приводом для суму є і розлука ліричного героя (са-мого Т.Шевченка) з рідним краєм (романтична риса).

Твір починається пейзажним малюнком: одиноке гніздечко солов'я на де-реві (символ втрати), ліричний герой згадує, як співав цей соловейко. Подається зіставлення:

Недавно, недавно у нас в Україні Старий Котляревський отак щебетав; Замовк неборака...

Ідея твору – уславлення Котляревського і його творчості. Котляревського автор (ліричний герой) називає батьком, пророкує його творам безсмертну сла-ву.

“До Основ'яненка” (1839 р.). За жанром це послання. Тема твору: з'ясу-вання ролі літератури в житті суспільства. Наявні й роздуми про історичне ми-нуле України (романтичні риси): “Не вернуться сподівані,/ Не вернеться воля,/ Не вернуться запорожці,/ Не встануть гетьмани,/ Не покриють Україну/ Чер-воні жупани!»; Україна “обідрана, сиротою/ понад Дніпром плаче”.

Пейзаж на початку твору – не типове для послання. Природа спокійна, байдужа до змін у суспільстві.

Звертаючись до Основ'яненка, автор (ліричний герой) просить його писа-ти історичні твори, щоб не зник слід української нації: “наша дума, наша пісня/ Не вмре, не загине.../ От де, люде, наша слава, Слава України...”

28

А сам Шевченко намагається писати в несприятливих умовах: кругом нього “Московщина”, “чужі люди”, які не розуміють його.

“Думи мої, думи мої...” (1839 р.) – програмний вірш “Кобзаря” 1840 ро-ку. Це своєрідна передмова, у якій автор висловлює свої міркування про за-вдання поета і поезії.

За жанром це медитація – твір, в основі якого роздуми, переживання. Лі-ричний герой (автор) звертається до своїх творів (“дум” – він недарма називав значну кількість своїх віршів думками), називаючи їх дітьми, олюднюючи, ма-теріалізуючи їх: “нащо стали на папері/ Сумними рядами?”

Ліричний герой самотній, він шукає людину, яка зрозуміла б його: “Мо-же, знайдеться дівоче/ Серце, карі очі,/ Що заплачуть на сі думи...”. Він скар-житься, що вміє тільки плакати за долю України. Врешті робить висновок, що своїми творами він прислужиться рідній землі: “В Україну ідіть, діти!/ В нашу Україну...”

Побудова твору: початок і кінцівка – звернення до власних творів; центральна частина – ліричний монолог героя твору з моментами автобіографі-зму.

“Перебендя” (1839 р.). Назву твору можна тлумачити так: “балагур”, “привередник” (Б.Грінченко). Складність образу Перебенді закладено уже в на-зві. Твір починається характеристикою митця. За словами І.Франка, він (Пере-бендя) на початку твору – буденна, реальна постать. Це співець, що може вдо-вольнити будь-яку аудиторію: знає розважальні пісні, сумні, історичні.

Як типовий романтичний герой, Перебендя має розлад з реальною дійсні-стю: “попідтинню сіромаха/ І днює, й ночує...”; “Заспіває та й згадає,/ Що він сиротина”.

Конфлікт суто романтичний: поет і маса. У другій частині твору Перебе-ндя “заховавсь/ В степу на могилі, щоб ніхто не бачив...”, адже він спілкується з Богом, а цього не всі розуміють. Образ Божого слова – ознака обраності поета, а люди, якщо б дізнались про це, “на божеє слово вони б насміялись,/ Дурним би називали, од себе б прогнали”.

Шевченко закликає митця співати й для людей: “А щоб тебе не цурались,/ Потурай їм, брате!” Митець повинен служити суспільству – це життєве кредо і самого автора.

Період “трьох літ”

1. Біографічні відомості

На цей період припадають подорожі Шевченка в Україну. Перша подо-рож – з травня 1843 р. – тривала кілька місяців. За цей час письменник відвідав чимало міст і сіл, малював і писав художні твори. Спілкувався з П.Кулішем, М.Максимовичем, В.Білозерським, В.Забілою та ін. У цей час написав поеми “Слепая”, “Тризна” (“Бесталанный”) – російською мовою.

У 1844 р. поет повернувся до Петербурга, написав тут ряд творів. Отри-мавши звання некласного художника, повернувся в Україну. У цей час він є співробітником Археографічної комісії при Київському університеті (записує під час подорожей народні пісні, малює пейзажі, пам'ятки тощо).

29

Саме у 1845 р. він створює значну кількість творів: “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим...”, “Холодний яр”, “Заповіт”, які укладено в альбом “Три літа”. 1846 р. – балади “Лілея” і “Русалка”; 1847 р. – поема “Осика” (“Відьма”), пише передмову до нового видання “Кобзаря” (не виданий через арешт).

У 1846 р. Шевченко познайомився з членами Кирило-Мефодіївського братства (М.Костомаров, О.Маркович, М.Савич, М.Гулак та ін.) і вступив до нього. Братство було розгромлене у березні 1847 року, а 5 квітня був заарешто-ваний і Шевченко, перевезений до Петербурга.

2. Тема жіночої недолі у творах періоду “трьох літ”

“Наймичка” (1845 р.) – соціально-побутова поема. Наявний зв'язок пое-ми з “Катериною”: центральний образ – покритка. Однак тут про минуле герої-ні дізнаємося з її короткого монологу. Автор концентрує увагу на теперішньому стані героїні.

Змальовуючи життя на хуторі, автор ніби відсторонюється від подій. По-глибленню психологізації героїв твору сприяють розповіді інших персонажів, певні “голоси” тощо. Образ Ганни трагічний: вона змушена жити подвійним життям, приховуючи, що вона матір Марка. Особливо драматичною є фінальна сцена (Марко дізнається, що Ганна його мати). У творі наявні елементи і реалі-зму, й романтизму.

“Русалка” (1846 р.) – балада. В основі сюжету – мотив пошуку матері русалкою. Осмислюється також мотив народження позашлюбної дитини, про що дізнаємось з монологу доньки. Отже, наявний у творі й оповідач, і розпові-дач (героїня й автор), причому в монолог доньки включено й монолог матері: мати хоче, щоб донька помстилась за її кривду.

Мати втопила позашлюбну дитину (не типово для творів Шевченка!), за що її засуджено, причому суддями і виконавцями вироку виступають русалки.

У творі наявні як романтичні елементи (русалки, утоплена, смерть геро-їнь), так і реалістичні (пан-кривдник – соціальний елемент).

“Лілея” (1846 р.) – балада. У творі переосмислюється мотив трансфор-мації (перетворення людини в рослину), таке звернення характерне для роман-тиків. Твір побудовано у формі діалогу Лілеї і Цвіту королевого. Говорить в ос-новному Лілея, оповідаючи про свої кривди: вона байстрюченя пана, її мати – покритка, пан забрав її у палати “доглянути” (“догодувати”)

Під час повстання люди не помилували дівчину, вважаючи її коханкою пана: «Убити – не вбили, / Тілько мої довгі коси / Остригли, накрили / Остри-жену ганчіркою». Дівчина померла під тином, а навесні “процвіла я/ Цвітом при долині,/ Цвітом білим, як сніг, білим!”

Героїню хвилює болюче питання: навіщо вона змушена звеселяти тих людей, які були причиною її смерті? Однак відповіді не дає ні вона сама, ні її співбесідник, ні автор. У баладі наявні риси романтизму: смерть як трансфор-мація, і реалізму: змалювання жорстокості пана, повстання народу тощо.

Отже, у баладах Т.Шевченка періоду “трьох літ” вже наявне звернення до критичного реалізму, тому можна говорити про зміни у світогляді автора.

30

3. “Політична” поезія Т.Шевченка Під поняттям “політична поезія” слід розуміти твори, у яких осмислю-ються стосунки людей і влади, проблема кріпацтва тощо. Цей термін належить І.Франку.

“Сон” (1844 р.) (“У всякого своя доля...”) За жанром це політична сатира, сам автор визначив її як “комедію”. Це

гостра сатира проти соціальної верхівки, проти національного і соціального гноблення України.

В основі і сюжету, і композиції – політ оповідача над Російською імпері-єю у сні. Введення сну сприяє розширенню часових і просторових меж.

Об'єктом зображення виступає сучасна авторові дійсність, Російська ім-перія часів Миколи I, яка виступає в уявленні поета царством зла: і народного, й особистого.

Твір починається зі вступу, в якому подається своєрідна картина суспіль-ства: різні людські індивіди, кожен з яких визначається хижацькою натурою. Тут з'являється й образ оповідача; засуджується пасивність оточення: “а братія мовчить”.

Прийом сну допомагає охопити разом Україну, Сибір, Петербург. Опові-дач бачить, що зло панує скрізь: в Україні – кріпаччина, у Сибіру – каторжани.

У Петербурзі оповідач відвідує царські палати (з'являється образ “земля-чка”). Цар в його уяві постає “високим, сердитим” (пізніше – “Медвідь”, “Та одутий, аж посинів:/ Похмілля прокляте/ його мучило”), цариця ж “Мов опе-ньок засушений,/ Тонка, довгонога,/ Та ще на лихо , сердешне,/ Хита головою»; “Мов та чапля...” Оточення царя – обмежені блюдолизи.

Цікавою є сцена “генерального мордобиття” (термін належить І.Франку); побудована на прийомі градації.

Оповідач перебуває в опозиції до влади, що виявляється біля пам'ятника Петру І.

Наявний у творі й образ білої пташки (фольклорний мотив) – уособлення гетьмана Полуботка, який розповідає про кривди України.

Фінальна сцена дає зрозуміти, що цар без оточення – ніхто: “мов кошеня, такий чудний”.

“Кавказ” (1845 р.). За жанром це політична поема; інвектива – гостре сатиричне викриття певних осіб чи соціальних явищ.

Темою твору є змалювання подій війни на Кавказі, засудження цієї війни, уславлення боротьби за волю. Автор виходить за межі зображення війни, він засуджує (викриває) всю соціально-політичну систему імперської Росії.

Твір починається своєрідним пейзажним малюнком: на тлі гір вимальову-ється образ Прометея. Гори “кровію политі”, “засіяні горем”. Прометей – образ вічності, втілення волелюбності. У творі основне протиставлення – не Зевс – Прометей (як у греків), а Прометей – Орел (двоголовий орел – символ дому Ро-манових).

У творі викривається і церква та її служителі як опора самодержавства в його колоніальній політиці (наголошено, що колонія – не тільки Кавказ).

31

За словами І.Франка: “Кавказ – се огниста інвектива проти “темного царства” зі становища загальнолюдського, се, може, найкраще свідоцтво мо-гутнього, всеобіймаючого, щиро людського почуття нашого поета”.

“Заповіт” (1845 р.) належить до жанру “пам'ятників”, але цей “класич-ний” жанр у Шевченка поєднується із закликом до боротьби, зверненим до на-роду.

Приводом до написання твору була хвороба Шевченка. Думка про мож-ливу смерть і підштовхує його до написання заповіту.

Твір побудовано у формі монологу ліричного героя (ототожнюємо з авто-ром), який звертається до народу. Ліричний герой просить поховати його в рід-ній землі – прагнення поділити долю захисників України.

Наявний мотив видіння (“Як понесе з України/ у синєє море/ Кров воро-жу...”). Важливою у творі є проблема Шевченко – релігія (“А до того/ я не знаю бога” (Шевченко наголошує, що він не атеїст, він таки вірить у Бога, але досить своєрідно: у того Бога, який принесе визволення Україні).

Автор уявляє образ майбутнього, що для нього є ідеалом: “В сім'ї вольній, новій”, в якому, напевне, буде місце й йому: “Не забудьте пом'янути/ Незлим тихим словом”.

4. Втілення історичного минулого у творах періоду “трьох літ”

“Розрита могила” (1843 р.). Твір спрямований проти археологічних роз-копок, що велися в цей час в Україні (хоча Шевченко в принципі розумів їхню корисність, але його зачіпала участь росіян у них).

Побудовано твір у формі діалогу ліричного героя з Україною: - “За що, мамо, сплюндровано? За що, мамо, гинеш?” - “Сини мої на чужій роботі...” І могили мої милі Москаль розриває”…

Подається у творі авторське ставлення до Б.Хмельницького, викладене у монолозі України: “Ой Богдане, Богданочку!/ Якби була знала,/ У колисці б за-душила,/ Під серцем приспала” – засудження Переяславської ради, що призвела до ліквідації державності.

Назва твору метафорична – це символ пограбованої царизмом України. “Чигрине, Чигрине” (1844 р.) – монолог ліричного героя, звернений до

Чигирина, що був колись резиденцією Б.Хмельницького, а за часів Шевченка став звичайним повітовим містом.

Ліричний герой висловлює тугу за минулим, переживає, що “заснула Вкраїна”, що не пам'ятає народ колишньої слави. Але він (автор/герой) сподіва-ється, що “встане / Правда на сім світі” (пророчий образ майбутнього)

“Великий льох” (1845 р.). За жанром це політична поема-“містерія”. На-зву “містерія” ввів сам Шевченко (різновид романтичної алегорично-символічної поеми, для якої характерні поєднання фантастичного з реальним, таємничість, символіка, філософічність, тяжіння до драматизації).

В алегоричній формі у поемі засуджуються негативні явища і минулого, і сучасного. Поема драматизована. Від автора у ній лише композиційна рамка,

32

ремарки та ліричний епілог. Основні оповідачі – персонажі. Їх троє у кожній із трьох частин: три дівочі душі, три ворони (злі демони українського, російського та польського народів), три лірники.

У творі висловлюються погляди Шевченка на усі переломні моменти іс-торії України, його віра в міць вільного духу нації, в те, що вона народить свого визволителя (кульмінація – звістка про народження двох Іванів – майбутнього визволителя і майбутнього ката).

“І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє” (1845 р.)

Це послання, адресоване українській інтелігенції, освіченому панству – “землякам”. Зміст твору сатиричний: викриття фальшивого народолюбства, нещирість патріотизму, нехтування національною проблемою у світлі захоп-лення проблемами зарубіжного слов'янства.

Епіграф до твору взято з Біблії (соборне послання Іоанна). Християнську ідею любові до ближнього автор переносить на національний ґрунт.

Ліричний герой твору – поет-пророк, який перебуває у розпачі, зумовле-ному ситуацією у суспільстві: тут забулися морально-етичні норми, тут знева-жають Бога.

Ліричний монолог героя (автора) поєднується з “діалогом” (полемізує з іншою точкою зору)

Сатира у творі “усовістительна”: автор хоче пробудити національну гід-ність, закликає освічене панство й інтелігенцію єднатись із селянством на осно-ві любові до України.

“Єретик” (1845 р.) – поема. Присвячена Шафарикові – славісту і філоло-гу, посвята подається у вступі, де автор розкриває роль Шафарика в історії сло-в'янських народів.

Тема: змалювання подій національно-визвольної боротьби у Чехії у XV ст. (зокрема, діяльності Яна Гуса)

Автор майже не вдається до ліричного коментування подій ( крім вступу та епілогу), його позиція виявляється у зіткненні героїчного і сатиричного, ко-нтрасті образних характеристик тощо.

Центральний образ твору – Ян (Іван) Гус. Цей образ є поєднанням істо-ричного та ідеального персонажів. Ян Гус критикує папу і духовенство. Образ героя розкривається в основному у монологах, на суді – через поведінку (гово-рити йому не дають). Передсмертний монолог героя – звернення до Бога і до людей, пророкування (“Розіллється/ Червонеє море/ Крові! Крові з дітей ва-ших”), він закликає народ молитися. Гус – не єретик, він виступає не проти Бо-га, а проти вищого духовенства – так трактує історичний образ поет.

Образи ворога узагальнені, подаються порівняння з тваринного світу. Об-раз Гуса ототожнюється з Христом, а його боротьба проти Ватикану – з бороть-бою сучасників Шевченка проти існуючого ладу.

В усіх вищезгаданих творах проблема минулого подається водночас із проблемами сучасності.

33

5. Біблія як джерело творів Т.Шевченка періоду “трьох літ” “Псалми Давидові” (1845 р.). Псалом – релігійна пісня, у якій підно-

ситься хвала Господу. Давид за Біблією – іудейський цар, автор цих творів. Шевченко, зберігаючи пафос Давида, наповнює твори новим змістом. Псалми Давида не римовані, а Шевченко вводить риму. Псалмів Давида було понад 100, а у Шевченка їх 10 (№1, 12, 43, 52, 53, 81, 93, 132, 136, 149).

У творах наявні два смислові рівні: стародавній “на поверхні” і прихова-ний – це сучасність. Порушено проблеми добра і зла, минулого і сучасного, взаємин народу і влади тощо. Звертаючись до проблем України, Шевченко “хо-вається” за образом Ізраїлю.

6. Підсумок світоглядних змін поета у творі “Три літа”

“Три літа” (1845 р.) є програмним віршем однойменної рукописної збірки і своєрідним її підсумком. Маємо підстави ототожнювати автора і ліричного ге-роя.

Автор наголошує, як змінилися його естетичні погляди за три роки, як він розпрощався з юнацькими ілюзіями, з наївною вірою в доброту під впливом “лиха”, що наробили ці літа: “Висушили чадом, димом/ Тії добрі сльози, / Що лилися з Катрусею/ В московській дорозі./ Що молились з козаками/ В турець-кій неволі..." (відхід від романтизму)

Назріває конфлікт героя з оточенням: “кругом мене, де не гляну,/ не люди, а змії...” Під впливом таких обставин поет починає писати твори іншого харак-теру: “І тепер я розбитеє/ Серце ядом гою,/ І не плачу, й не співаю,/ А вию со-вою”. Сова – символ туги, лиха, отже, це передбачення страшного лиха. “Яд” – це зла і гостра сатира (перехід до критичного реалізму).

Період ув'язнення і заслання


Після розгляду справи Шевченка призначили рядовим до Оренбурзького окремого корпусу (із забороною писати й малювати – як особисто додав цар).

Вивезли Шевченка із Петербурга 30 травня 1847 року, відправили до Ор-ська. Тут згодом він завів друзів, почав писати твори.

У 1848 р. до Аральського моря було надіслано експедицію для його ви-вчення на чолі з О.Бутаковим, який запросив і Шевченка для замальовок бере-гів. Зимували на острові Кос-Арал. Наприкінці 1849 р. повернулись до Оренбу-рга, де поет і залишився на приватній квартирі.

Через лист, знайдений у друзів Шевченка, у поета зробили обшук (поча-ток 1850 р.), знайшли цивільний одяг, альбоми і фарби, художні твори. Тараса Григоровича заарештували і відправили в Орськ, перевели в Новопетровську фортецю на півострові Мангишлак.

За наступні сім років Шевченко написав лише один вірш (принаймні, зберігся лише він). Збереглося також 9 російськомовних повістей.

34

2. Цикл поезій “В казематі” “В казематі” (1847 р.) Цикл написаний у Петербурзі в тюрмі, а перший

твір-посвята – в Орську. Має підзаголовок “Моїм соузникам посвящаю”. Цикл складається з 13 віршів, основний мотив яких – самотність, нудьга,

ностальгія і разом з тим – мотив нескореності. У творі “Мені однаково, чи буду” передано почуття ліричного героя (ав-

тора), викликані переживаннями арешту і заслання. Він наголошує, що байду-жий до власної долі, йому навіть байдуже, що його можуть не згадати в майбу-тньому, але “не однаково мені,/ Як Україну злії люде/ Присплять, лукаві, і в огні/ Її, окраденую, збудять...”

До цього циклу належить і твір “Садок вишневий коло хати”, основний мотив якого – ностальгія за рідною Україною. Поет запам'ятав її трохи не ідилі-чною, хоча знав про горе, що панує на його батьківщині. Він просто не хоче згадувати про лихе.

Останній твір циклу – “Чи ми ще зійдемося знову?” присвячено членам Кирило-Мефодіївського братства. Ліричний герой висловлює сподівання на зу-стріч у майбутньому, проте на випадок, якщо вона не відбудеться, дає своєрід-ний “заповіт” друзям: “Свою Україну любіть...”, “В останню тяжкую минуту/ За неї господа моліть”.

3. Автобіографічні мотиви лірики періоду заслання

Поезії, написані Шевченком під час заслання, мають досить різноманітну тематику: туга за Україною (“Не гріє сонце на чужині”), спогади про батьків-щину, написані у формі жіночих монологів (“Полюбилася я”, “Породила ме-не мати”), філософська лірика (“Пророк”, “О думи мої! О славо злая!”) то-що.

Значне місце тут посідають твори, що мають автобіографічний характер: “Мені тринадцятий минало" ( 1847 р.), “І виріс я на чужині" ( 1848 р.)

– спогади поета про дитинство, поєднані з роздумами про сучасне життя в Україні (у другому творі), із непрямим закликом: “Воно б, може, так і сталось,/ Якби не осталось/ Сліду панського в Україні”.

“І золотої, й дорогої” (1849 р.) – роздуми ліричного героя про нещасливу долю дитини у несправедливому світі. Враховуючи власний життєвий досвід, сирітське життя, солдатчину, поет (ліричний герой) пророкує таку ж долю і си-роті, якого побачив у селі: “Мені здається, що се я,/ Що це ж та молодість моя...”

“Якби ви знали, паничі...” (1850 р.) – спогади ліричного героя (поета) про дитинство, поєднані із соціальними мотивами: автор вважає, що створення “елегій” (маються на увазі твори, що є милуванням красою рідного краю, воз-величенням Бога тощо) є недоречним, адже передовсім поет повинен звертати-ся до народних страждань і кривд.

4. Російськомовні повісті Т.Шевченка

На засланні Т.Шевченко написав ряд повістей російською мовою. Писав під псевдонімом, змінюючи дати (сподівався, що таким чином матиме змогу їх надрукувати). Сподівання автора не справдилися, більшість повістей було

35

втрачене з роками, тепер їх збереглося дев'ять: “Наймичка”, “Варнак”, “Княги-ня”, “Музыкант”, “Несчастный”, “Капитанша”, “Близнецы”, “Художник”, “Прогулка с удовольствием и не без морали”. За словами самого Шевченка, та-ких повістей було близько 20-ти. Надрукувати їх автор не зміг, хоча й робив для цього все можливе. Їх надруковано у 80-х роках XIX ст.

“Наймичка”, “Княгиня”, “Варнак” – прозові варіанти однойменних поем.

У деяких із цих повістей наявні автобіографічні мотиви, наприклад, у по-вісті “Художник”. У цьому творі наявний матеріал із дитячих років автора, пе-тербурзький період творчості. Але головний герой не є аналогом самого Шев-ченка.

Останній період творчості


Зі смертю Миколи І (1855 року) його син Олександр ІІ оголосив амністію політичним засланцям, але Шевченко під неї не потрапив.

Але друзі почали клопотати про долю поета. Це тривало 2 роки. 12 черв-ня 1857 року поет розпочав “Журнал” (щоденник). У травні прийшов дозвіл на повернення із заслання (але із забороною в'їзду до Москви і Петербурга). Шевченко їхав через Астрахань до Нижнього Новгорода рікою, де його було затримано на декілька місяців. Тут написані поеми “Неофіти” й “Юродивий”.

9 березня 1858 року Шевченкові дозволено в'їзд у Петербург. Тут брав активну участь у громадському житті, намагався працювати.

У травні 1859 р. поет виїхав на Україну, там хотів купити землю. За доно-сом його звинувачено у богохульстві і вислано до Петербурга. Цього разу на-завжди.

У 1858 р. Шевченко написав два вірші, у 1859 р. – 11 віршів і поему “Марія”, у 1860 р. – 32 вірші. У 1859 р. у Лейпцигу вийшла збірка “Новые стихотворения Пушкина и Шевченко” (“Заповіт”, “Кавказ” і т.д.)

Згодом Шевченко отримує дозвіл на друкування творів – у 1860 році ви-ходить книга творів. У цьому ж році отримав звання Академіка гравірування.

У цей час поет пише твори інтимної лірики, широко використовує біблій-ні мотиви й образи. В останні роки життя у поета загострились хвороби. Остан-ній вірш він написав у ніч з 26 на 27 лютого 1861 р. – “Чи не покинуть нам, не-бого”.

Помер 10 березня 1861 року. Поховали на Смоленському кладовищі у Петербурзі, на 40-й день труну перевезено до Канева, де 20 травня відбулася панахида.

2. Мотиви лірики останнього періоду творчості

“Неофіти” (1857 р.) – поема, яку написано дорогою із заслання. Неофіти – новозвернені у віру (за часів римської імперії). Твір присвяче-

но російській дійсності доби Миколи І. В образах мучеників-християн втілено риси борців проти існуючої влади, в образі Нерона – Миколу І, і водночас це узагальнений образ деспота.

36

Головний герой твору – Алкід. В його образі та образі його матері втілено ідею служіння загальнолюдським ідеалам християнства.

“Доля”. “Муза”. “Слава”. (1858 р.). Це триптих – своєрідний ліричний цикл із трьох віршів. Вірші – монологи ліричного героя, що мають конкретних адресатів.

Доля стала поетові сестрою, другом, вона відвела його до дяка в науку ще у дитячому віці. З того часу почались життєві випробування поета, що не зла-мали його, а тільки загартували. Поет не ображається на долю, хоча вона “збре-хала” йому, пообіцявши: “З нас будуть люди”. Поступово Шевченко розуміє: “Які з нас люди?” Проте він зве долю іти далі, до слави:

“Ходімо дальше, дальше слава, А слава – заповідь моя.”

До музи поет звертається із проханням не залишати його на самоті. Тво-рчість уподібнюється жінці, що викликає повагу та любов. Творчість – потреба душі, те, що дає змогу жити і залишатись людиною.

Покликання митця Шевченко вбачає у служінні народові: “Учи неложними устами Сказати правду.”

Саме в цьому полягає сенс життя поета, його слави. Але він не хоче офі-ційної слави, яка “у Версалі над злодієм набор розпустила”, вона “задрипанка, шинкарка, перекупка п'яна”. Його слава – в чесному служінні народу, його пра-вді.

“Марія” (1859 р.). У цьому творі тема материнства доведена до найви-щого ступеня.

Своєрідність твору – переосмислення образу матері Ісуса Христа (в наро-ді Божа Мати завжди сприймалась як заступниця).

В Євангелії образ Марії не займає центрального місця, наявний мотив не-порочного зачаття. У Шевченка цей мотив “заземлений”: Марія народжує ди-тину від апостола, який прийшов оголосити появу Месії. Пізніше в поемі згаду-ється, що цей апостол був розп'ятий.

У поемі з'являється образ Йосифа – чоловіка Марії. Ця людина здійснює вибір, керуючись власними морально-етичними правилами і живе в злагоді з власною совістю. Виникає образ матері-покритки. Йосип хоче захистити Марію та одружується з нею.

Марія змальовується в безмежній любові до дитини. Змальовано жінку як свідка загибелі власної дитини.

“Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)” (1859 р.). В основі твору – переосмис-лення фрагменту книги пророка Ісаї. Цей пророк жив у VII ст. до н.е.; передба-чав страждання Месії. У книзі з'являється образ Божого суду (саме у 35 главі) і життя на лоні природи, яке настане після нього. Пророк уявляє майбутнє суспі-льство фізично досконалих людей, що сильні духом і вірою (вибрані люди).

Шевченко переосмислює ці пророкування. В його поезії також наявний образ майбутнього ідеального світу. Майбутнє суспільство гармонійне (гармо-нія людини і природи). У цьому суспільстві пануватиме прозріння, дух розкрі-пачення людини, не буде ні рабів, ні панів. Наявні образи-алегорії (вольні, ши-рокі шляхи).

37

“Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19” (1859 р.) – розгорнута метафора. По-даються думки щодо майбутньої розправи з сучасними поету царями. “Восплач, пророче, сине божий!/ І о князях, і о вельможах,/ І о царях отих...”

“Подражаніє 11 псалму” (1859 р.) – також метафора. Зміст – заклик до визволення “німих рабів”. Поет скаржиться: “Святих людей на світі мало”, за-лишилися в основному ті, хто говорить одне, а думає зовсім інше: “Цілуються і часу ждуть,/ Чи швидко брата в домовині/ З гостей на цвинтар понесуть?” Автор сподівається, що Господь розкине по світі свої “святиє” слова і саме тоді у чудеса господнії “увірують на світі/ Твої малі убогі діти”.

“Осії. Глава XIV” (Подражаніє) (1859). Вірш є звертанням до України. Поет пророкує:

“Погибнеш, згинеш, Україно, Не стане знаку на землі.”

Він впевнений, що кара спіткала його батьківщину “За Богдана, та за скаженого Петра, та за панів отих поганих...” Шевченко закликає: “Воскрес-ни, мамо!”, бо годі вже нести кару за своїх синів, краще сказати їм правду: “що пропадуть вони, лихі...”, що цар їх не врятує, а “правда-мста” знайде усюди.

Значення творчості письменника в історії української літератури Важко переоцінити роль Тараса Шевченка в історії української культури.

Він був поетом, прозаїком, драматургом, художником, удосконалив літератур-ну українську мову.

Т.Шевченка нерідко називають батьком української літератури, адже він наблизив її до життя простого народу, розширив її тематику і проблематику, удосконалив жанрову систему, ритміку і строфіку.


1. Тексти для читання

Тарас Шевченко. «До Основ’яненка», «Катерина», «Гайдамаки», «Кав-каз», «Сон» (« У всякого своя доля), «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Заповіт», «Мені однаково»


Тарас Шевченко ( - )


38


Тарас Шевченко «Катерина» Рік видання Історія написання








39

Тарас Шевченко «Гайдамаки» Рік видання Історія написання








Тарас Шевченко «Кавказ»





40








5. Напишіть твір-роздум на тему: «Актуальність поеми Тараса Григо-

ровича Шевченка «Гайдамаки» у наш час». ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

41

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

42

РОЗДІЛ ІІІ Літературний процес 50-60 рр. XIX ст.

Політичне та культурне становище в Україні у другій половині ХІХ ст.

У Російській імперії в цей період визрівають революційні настрої. Постає основне питання: зняття кріпосного права (скасовано у 1861 р.). Ці події не мо-гли не відбитися і на культурному житті в Україні (або Малоросії, як прийнято було говорити серед російської інтелігенції).

Так, в Україні виникають різноманітні угрупування, в тому числі Кирило-Мефодіївське товариство (1845-1847 рр.). З`являються культурно-освітні об`єднання “Громади” у Києві, Чернігові, Харкові, Одесі, Полтаві, у Петербур-зі. Одна з основних сфер діяльності громад – організація культурно-освітньої, наукової і видавничої роботи, зокрема, створення недільних шкіл для народи та створення підручників.

У 40-60-ті рр. поширюється активна робота в галузі історії, археології, археографії. Видаються фольклорні збірки, дослідження М.Максимовича, М.Костомарова, А.Метлинського, П.Куліша. Укладаються словники (П.Білецький-Носенко, М.Маркевич тощо). З`являються спроби нормалізації українського правопису (М.Максимович, П.Куліш).

Продовжують виходити україномовні періодичні видання, проте їх вихо-ду перешкоджає цензура. Помітні такі видання: альманах “Хата” П.Куліша (1860 р.) у Петербурзі, журнал “Основа” (1861-1862) там же. Виходили в Укра-їні: “Черниговский листок”, “Вечерниці”, “Мета”, “Нива”, “Русалка”, “Молодик” тощо.

Проте на українську культуру відбувається наступ: Валуєвський цирку-ляр у 1863 р., пізніше – Емський указ.

У літературі на цей час немає єдиного творчого методу (стилю, напряму тощо). Поступово утверджується критичний реалізм, який нерідко поєднується з романтизмом.

У прозі з`являються нові імена. Частина прозаїків пише і російською, й українською мовою: Марко Вов-

чок, П. Куліш, О. Стороженко, А Свидницький. Ю.Федькович звертається до української та німецької мов.

Розширюється об`єкт художнього пізнання: у сферу творчого інтересу, крім долі селян, вводяться особливості долі людей інших соціальних верств.

У системі персонажів переважає позитивний герой (це пов`язано з попе-редньою літературою і фольклором).

Домінує критичний реалізм, але він нерідко поєднується з романтизмом. Популярною стає етнографічна побутова школа (вимоги етнографічної достові-рності).

Домінуючий жанр – оповідання: ідилічного характеру – “Орися” П. Куліша; баладного типу – “Свекруха” Марка Вовчка; соціально-побутові – оповідання Марка Вовчка; історичні – оповідання О.Стороженка;

43

психологічно-побутові – оповідання Ю.Федьковича; казкові – оповідання Марка Вовчка, О.Стороженка; художні нариси А.Свидницького.

Розвивається повість: соціально-побутова – “Інститутка” Марка Вовчка; історична – “Січові гості” П.Куліша.

З`являється роман: історичний – “Чорна рада” П.Куліша; соціально-побутовий – “Люборацькі” А.Свидницького.

У поезії ще дуже помітний вплив Т.Шевченка, більшість поетів цього пе-

ріоду так чи інакше наслідують його (П.Куліш, Ю.Федькович, С.Руданський). У цей час розвивається нова жанрова система української поезії, видозмінюється система віршування. Розвивається громадянська лірика, інтимна, філософська.


1. Скласти опорну схему до теми

44

Марко Вовчок Марія Олександрівна Вілінська

(1833 - 1907)

1. Життєвий і творчий шлях Народилася Марія Вілінська 10 (22) грудня 1833 р. в маєтку Єкатеринин-

ське Єлецького повіту Орловської губернії. Походила зі збіднілої дворянської родини. Батько був офіцером царської армії.

Марія виховувалась у приватному пансіоні у Харкові. Жила у тітки в м. Орел. Тітка – родичка Писаревих – організовувала у себе в салоні літературні вечори. Тут Марія познайомилась з майбутнім чоловіком – фольклористом та етнографом О. Марковичем (відбував в Орлі заслання за участь в Кирило-Мефодіївському братстві). У 1851 році, одружившись, виїхали в Україну. Меш-кало подружжя у Чернігові, Києві, Кемерові.

Марія вивчає українську мову і разом з чоловіком збирає фольклор. По-чинає писати художні твори. У 1857 р. видала збірку “Народні оповідання”, яка містила 11 творів. Видав збірку П.Куліш у Петербурзі. Пізніше Марковичі переїхали у Петербург, у 1859 р. Марія видає збірку “Рассказы из народного русского быта”, пише повість “Інститутка”. На декілька років письменниця виїжджає за кордон (Німеччина, Швейцарія, Франція тощо). Займається перек-ладами, продовжує писати твори. Зокрема, у 1862 р. з`являється друга збірка “Народні оповідання”, авторка пише російськомовні романи, оповідання і ка-зки французькою мовою.

У 1867 р. Марія повертається до Петербурга, де пише ряд романів ро-сійською мовою: “ Живая душа”, “ Записки причетника”, “В глуши” тощо. Після смерті чоловіка у 1887 році залишає Петербург, згодом одружилась вдру-ге. Померла письменниця у 1907 р. у Нальчику.


Збірка “Народні оповідання” (1857 р.). Тематика: змалювання кріпацтва, новаторство – доля жінки в умовах кріпацтва. Проблематика: можливість жіно-чого щастя в умовах кріпацтва.

45

Ці твори є перехідною ланкою від просвітительського реалізму до крити-чного, адже у них зображено кріпацтво як загальне суспільне лихо (“громадське лихо” ); наявні і риси романтизму.

Манера оповіді від першої особи. Оповідає або сама героїня, або безпо-середній свідок подій (це особливість української прози початку XIX ст.). Ха-рактерною рисою оповідань Марка Вовчка є стислість, лаконізм. Події розгор-таються швидко, відсутні детальні описи, наявна обмежена кількість подій. Ав-тор не подає аналізу подій, лише фіксує їх.

Марко Вовчок намагається відтворити соціально-психологічну характе-ристику героїв, тому в її творах переважають не етнографічно-побутові описи (як у Квітки-Основ я̀ненка); в її оповіданнях обставини виступають засобом для формування характерів героїв, обумовлюють їх вчинки тощо.

Образи героїнь трагічні. Цей трагізм обумовлений кріпацтвом (“Горпи-на” – трагедія матері, “Козачка” – доля вільної, що одружена із кріпаком, “Одарка” – дівчина, збезчещена паном, “Сестра” – героїня потерпає від роди-чів, “Два сини” – трагедія матері, сини якої загинули в армії ).

Героїні (і герої) у Марка Вовчка двох типів: страдниці (Горпина, Одарка, Устина тощо), протестанти (Маша (“Маша”), Настя (“Ледащиця”), Назар (“Ін-ститутка”). Індивідуалізовані лише образи кріпаків, а пани подаються узагаль-нено, у них немає імен.

За жанром серед оповідань Марка Вовчка можна виділити: соціально-проблемні оповідання (“Одарка”, “Козачка”, “Два сини”, “Го-

рпина”). баладні оповідання (“Чари”, “Максим Гримач”, “Данило Гурч” ).

Збірка “Рассказы из народного русского быта” (1859 р.) Збірка за тематикою і проблематикою наближається до “Народних опові-

дань”. Порівняно з ними загострюються соціальні конфлікти, характери стають більш ідеалізованими, поглиблюється їх психологізація тощо.

Повість “Інститутка” (1858 – 1859 рр.). Тема: змалювання села напере-додні скасування кріпацтва. В основі сюжету – соціальний конфлікт, що відо-бражає протистояння двох суспільних груп, зображено два покоління кріпаків і два покоління панів. Наявна певна “градація”: молода панночка жорстокіша за стару; з іншого боку – молодші кріпаки, на відміну від старших, починають протестувати проти кріпацтва.

Засоби образотворення: описи (панночка), опосередкована характеристи-ка (вустами Устини), самовикриття (вчинки панночки), мова (“я науку в одне вухо впускала, а в друге випускала” ). Чоловік Інститутки – начебто лібераль-ний пан, але насправді – “ніякий”. Пани, як і в оповіданнях Марка Вовчка, без-іменні.

Марко Вовчок створювала і казки. У 1862 – 1863 рр. написана історична повість-казка “Кармелюк”. У творі змальовано долю ватажка селянських повс-тань. Причому автор спирається на народні твори (перекази, легенди та пісні ), не прагнучи створити історично достовірний образ.

У творі наявні реалістичні та романтичні стильові засоби: арешт героя, втеча із заслання, доля родини подано в реалістичному плані; а самі образи – в романтичному (ідеалізація, гіперболізація тощо).

46

Повість-казка “Дев`ять братів і десята сестриця Галя”. Зміст твору не казковий: зображення життя народу після реформи. Брати стають розбійни-ками, але викликають не осуд, а співчуття, оскільки такими їх зробила дійс-ність. Проте наявна й казкова специфіка: “наспівна” мова, епічно-розмірена ін-тонація.

3. Значення творчості письменниці в історії української літературі

Марко Вовчок піднесла українську прозу на новий рівень. Тематика її творів: змалювання кріпацтва, звернення до проблеми жінки у кріпацтві. Удо-сконалила манеру оповіді від “Я”, розвивала нові жанри (баладне оповідання, соціально-побутова повість, повість-казка тощо).


1. Тексти для читання Марко Вовчок. «Максим Гримач »

2. Скласти хронологічну таблицю за біографією письменниці

Марко Вовчок ( - )


47


Марко Вовчок «Максим Гримач» Рік видання Історія написання











48

5. Напишіть твір-роздум на тему: «Чи знайде спокій Максим Гримач?» ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

49

Пантелеймон Олександрович Куліш (1819-1897)

1. Життєвий і творчий шлях Пантелеймон Олександрович Куліш народився 8 серпня 1819 р. в містеч-

ку Воронежі Глухівського повіту на Чернігівщині в дрібнопанській сім`ї. На-вчався у Новгород-Сіверській гімназії, на філософському та юридичному факу-льтетах Київського університету (1839 – 1940 рр.). Не закінчив університету, працював викладачем російської мови та історії в Луцьку, Києві, Рівному. З 1845 р. жив у Петербурзі. Був знайомий з Т.Шевченком, М.Костомаровим та іншими членами майбутнього Кирило-Мефодіївського братства.

У 1847 р. одружився з сестрою В.Білозерського (її письменницький псев-донім – Ганна Барвінок). Згодом письменника заарештували, але участь його у братстві не була доведена, тому вислали до Тули. Тут жив до кінця 1850 р.; працював чиновником особливих доручень при губернаторі, помічником редак-тора “Тульских губернских ведомостей” тощо.

У 1850 р. повернувся до Петербурга, але праці свої публікує під псевдо-німами (наприклад “Николай М*”). У 1856 р. йому повернули право друку, він засновує “Друкарню П.О.Куліша” (1857-1863 рр.), де друкуються твори україн-ських письменників, книжки-“метелики”, видавав журнал “Основа” (1861-1862 рр.).

Укладає збірку “Записки о Южной Руси” – двохтомну (1856-1857 рр.), яка містила фольклорні записи, етнографічні розвідки, літературні твори. Вона написана на основі “кулішівки” – створена автором орфографія.

1857 р. – “Граматка” – буквар і читанка (перший на Наддніпрянщині). Куліш подорожував Західною Європою (1858-1861 рр.). З 1864 до 1868 р.

жив і працював у Варшаві, у 1869-1871 рр. знов подорожує, жив у Львові, у Ві-дні, з 1871 р. повернувся до Петербурга, де працював у міністерстві шляхів сполучення.

Залишив службу, у 1883 р. оселився на хуторі Мотронівка, де займався перекладами і художньою творчістю. Помер 14 лютого 1897 р.

50

2. Світогляд Куліша Світоглядні засади Пантелеймона Куліша були складними і багато в чому

суперечливими. В основі лежали просвітительські, релігійні, романтичні уяв-лення. З християнства – уявлення про двоїстість людської душі (зовнішнє і внутрішнє), від просвітительства – уявлення про розумну побудову Всесвіту, про існування всезагальних законів розвитку природи і суспільства; пізніше в його світогляді панує позитивізм (зокрема, те, що наукове пізнання та релігійне почуття не суперечать одне одному).

Куліш пропагував цінність національної самобутності й неповторність іс-торичного шляху кожного народу. Від романтизму взято ідею хутора як осере-дку національної самобутності, “простих звичаїв”, народної мови тощо (так звана “хутірська філософія”).

Куліш не схвалював козацтво, оскільки шлях війни нецивілізований (звідси, на його думку, і постає Руна). Хоча слід пригадати, що на ранньому етапі творчості Куліш оспівував козацтво у “Чорній раді”. Виступав за союз із Росією, але не “єдність”, а “двоїстість”, тобто рівноправність. Водночас хотів і європеїзувати українців, і зберегти їх національну самобутність.


Художню творчість Куліш розпочав з опрацювання народних казок і пе-реказів, створив декілька оповідань російською мовою: “Огненный змей” (1841 р.), уривок з казки “Циган” (1841 р.).

У 1843 р. створює поему “Україна. От початку Країни до батька Хме-льницького”. Планував створити її на зразок “Іліади”, але не дописав.

Прозова творчість. У 1844 р. написано оповідання-ідилію “Орися” на

матеріалі шостої і сьомої пісень “Одисеї” Гомера. Куліш зберіг сюжетну канву, але замінив античні реалії на український колорит, оскільки він вірив у подіб-ність старосвітських звичаїв України та народів, змальованих Гомером. У творі поєднано загальнолюдські цінності (всезагальна гармонія людського) з націо-нально-патріотичним началом. Автор змальовує любовну взаємність, злагоду між соціально неоднорідними хуторянами тощо.

“Чорна рада. Хроніка 1663 р.” За жанром – соціально-історичний роман (відтворює соціальні суперечності між політиками і селянами, шляхтою і міща-нами, родовим козацтвом і старшиною тощо).

Написано роман у 1846 р. в двох варіантах: українською і російською, нову редакцію – у 1856 р. (згодом арешт, заслання ), у 1857 р. автор випустив роман окремою книжкою, доробив російський варіант.

Тема твору: зображення боротьби козацької верхівки за гетьманську бу-лаву, так звана “чорна рада” у Ніжині у 1663 р. Джерелами твору виступали лі-тописи Г.Грабянки і Самовидця. У романі діють як історичні особи (Я.Сомко, І.Брюховецький, Золотаренко), так і вигадані (Петро, Леся).

Образи протиставляються, персонажі нерідко мають різний ідеал: Сомко і Шрам мріють про українську автономну державу, запорожець Пугач – про со-ціальну рівність, Черевань – про заможне хутірське життя, Петро і Леся – про сільське життя тощо.

51

Твір має дві сюжетні лінії : історичну і любовну (вплив В.Скотта). Компо-зиційний стрижень – мотив дороги (вплив В.Скотта). До ради (кульмінація) твір складається із зустрічей Шрама і Петра з різними групами людей. Конфлікт по-лягає у протиставленні між державобудівничим та руйнівним (у цьому, на ду-мку Куліша, полягає трагедія України).

У романі поєднуються романтичні й реалістичні стильові засоби. Реалізм – у змалюванні звичаїв, побуту, а романтичними, насамперед є образи (зокрема, Кирило Тур).

У 60-ті роки Куліш створив ряд оповідань: романтичну ідилію “Дівоче серце”, романтичне баладне оповідання “Гордовита пара”, оповідання-анекдоти “Сіра кобила”, “Очаківська біда”, морально-повчальні оповідання “Про злодія у селі Гаківниці”, “Потомки українського гайдамацтва”, істо-ричне оповідання “Мартин Гак”, повість “Січові гості” (опубліковано у 1861 р.).

Поетичні твори. Збірка “Досвітки”. Містить думи, поеми і ліричні тво-

ри. Автор претендував стати “другим” Шевченком, його наступником, втілив свої думки у деклараціях “Братові Тарасові на той світ” і “До братів на Вкраїну”.

Збірка “Хуторна поезія”. У збірці відображено переоцінку Кулішем української історії і, зокрема, козаччини. У ній переважають маніфести суспі-льно-політичні та естетичні (“На сповіді”, “До кобзи”, “Епілог”), наявні оди на честь Петра І і Катерини ІІ (“Гімн єдиному цареві”, “Гімн єдиній цариці”), які на думку Куліша, – просвічені монархи (просвітительські настанови автора). Але не всі царі заслуговують на повагу – наголошує автор (“На незабудь року 1847” – “герой” твору Микола І). Куліш виступає проти війн (“руїнники” про-ти “культурників” – козаки проти шляхти). Наслідком Хмельниччини є Руїна (“Покута козацького батька”). Наявні медитації (“Молитва”, “Слово прав-ди, присвячене Ганні Барвінок”).

І.Франко критикує зміст збірки, але зазначає, що “форма у всіх поезіях дуже гарно викінчена”, “єсть дуже бездоганною”.

Драматичні твори: незакінчена п`єса “Колії. Українська драма з останнього польського пановання на Вкраїні” (1860 р.); “Іродова морока”; вертепна містерія на різдвяні свята “Хуторянка, або співана хвала молодої перед весільними гістьми” (1877 р.) – віршова драматична містерія; “драмо-вана трилогія”: “Байда, князь Вишневецький”, “Цар Наливай”, “Петро Са-гайдачний”.

П.Куліш також займався перекладацькою діяльністю (прагнув вивести українську літературу на європейський рівень). Він знав декілька слов`янських мов, англійську, німецьку, французьку, італійську, іспанську, латинську, древ-ньоєврейську.

Збірки перекладів і переспівів: “Переспіви з великоруських співів” – початок 80-х років; “Позичена кобза” – 1897 р., друге видання – пізніше; 15 п`єс Шекспіра, дещо з Шиллера і Байрона, різні біблійні тексти.

52

4. Значення творчості письменника в історії української літератури Пантелеймон Куліш був поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем,

видавцем, сприяючи своєю діяльністю розвитку не лише української літерату-ри, а й усього культурного процесу ХІХ століття. Якщо поетична спадщина Ку-ліша не мала значного резонансу, то його прозові твори мали велике значення для розвитку української літератури: він створив перший в нашій літературі іс-торичний роман, створив нові жанрові різновиди оповідання (баладне опові-дання, ідилія тощо); розширив тематику української прози. У творах письмен-ника наявні елементи як романтизму, так і критичного реалізму.


1. Тексти для читання Пантелеймон Куліш. «Чорна рада» 2. Скласти хронологічну таблицю за біографією письменника

Пантелеймон Куліш

( - )



Пантелеймон Куліш «Чорна рада»


53









Головний герой твору Цитати з твору

5. Напишіть твір-роздум на тему: Чи можна ввжати національну елі-

ту «культурну, освічену, здатну до мудрого державотворення» провідною си-лою розумної організації українського суспільства» (за романом П. Куліша «Чорна рада»). ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

54

________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

55

РОЗДІЛ ІV Літературний процес 70-90 рр. XIX ст.

Культурний процес 70-х - 90-х років ХІХ ст. в Україні

У цей час в Україні триває процес денаціоналізації з боку двох великих імперій: Російської та Австро-Угорської, проте культурний рух не припиняєть-ся.

У Львівському (відкритий у 1784 році), Харківському (відкритий 1805 року), Київському (відкритий у 1834 р.) університетах гуртуються сили, які ро-звинули науки (гуманітарні, природничі тощо).

Відомі філологи: М.Петров, М.Дашкевич, М.Драгоманов, О.Потебня, М.Сумцов.

Серед молоді поширюється рух просвітительства. Створено “Харківське товариство грамотності” (1869 р.), „Київське товариство грамотності” (1882 р.). З’явилися початкові школи підвищеного типу: двокласні з п’ятирічним курсом навчання.

З’являються перші народні бібліотеки на Херсонщині, Харківщині, в Одесі, у Львові,

У 1868 р. у Львові засновано товариство “Просвіта”. У 1873 р. утворило-ся Наукове товариство ім. Т.Шевченка (існувало до 30-х років ХХ ст.), яке фактично виконувало функції першої в Україні академії наук.

Розвивається журналістика: журнали “Громадський друг”, “Дзвін”, “Молот”, “Громада”, “Світ”, “Народ”, “Хлібороб”, “Життє і слово”, “Пра-вда”, “Зоря”, “Діло”, щомісячник “Киевская старина”, „Літературно-науковий вісник”.

Розвивається літературна критика. Починаються літературні дискусії. Розвивається професійний театр.

Художня література Дуже сильні позиції має народницька література (народництво – „ідей-

но-просвітницький рух українства за звільнення з-під соціального та націона-льного гноблення”∗. На цьому етапі народники не просто констатують гірке ста-новище народу, як у першій половині ХІХ ст., а намагаються проаналізувати причини такого становища й “усвідомити потребу боротьби за його визволен-ня”**.

У цей час у літературі розширюється тематика, збагачується її жанрова система; література починає звертатись до відображення життя усіх прошарків суспільства.

Удосконалюється критичний реалізм, але наприкінці ХІХ століття з’являються зародки модернізму. У межах критичного реалізму розвиваються тематично-стильові течії: соціально-побутова (І.Нечуй-Левицький, М.Старицький, Б.Грінченко, Оле-

на Пчілка); ∗ Літературознавчий словник-довідник ** Там само

56

соціально-психологічна (Панас Мирний, І.Франко); соціологічна (соціально-філософська) І.Франко, П.Грабовський, Панас Мир-

ний.

Епічні твори Серед центральних тем художньої прози домінує „селянська”, однак зма-

льовується вже не тільки село часів кріпаччини, а й пореформене. Вводиться тема пролетаризації селян, змальовується життя робітників, чиновників, учите-лів, міщан, шахтарів.

Жанрова система прози: повість: родинно-побутова (“Кайдашева сім’я” І.Нечуя-Левицького) соціально-побутова (“Бурлачка” І.Нечуя-Левицького) ідеологічно-проблемна (“Лихі люди” Панаса Мирного) історична (“Захар Беркут” І.Франка) роман: соціально-психологічний (“Хіба ревуть воли, як ясла повні”, “Повія”

Панаса Мирного) проблемно-ідеологічний (“Хмари” І.Нечуя-Левицького, “Лель і Полель”

І. Франка). оповідання (серед авторів – І.Нечуй-Левицький, І.Франко, Б.Грінченко) новела (“Лови” Панаса Мирного). Нова форма оповіді від ІІІ особи. Оповідь насичена діалогами, монолога-

ми (у тому числі внутрішніми). Удосконалюються описи (портрет, пейзаж, ін-тер’єр), що можуть використовуватися і як засоби образотворення. Автори зве-ртаються до психологізації персонажів.

Лірика

У цей час у галузі лірики ще працює П.Куліш, заявляються й нові імена: Б.Грінченко, І.Манжура, О.Кониський, П.Грабовський, Олена Пчілка, Я.Щоголев, С.Воробкевич, В. Мова-Лиманський, У.Кравченко, М.Старицький тощо.

Як і прозові твори, поетичні змальовують у першу чергу життя селян, життя робітників, інтелігентів, автори звертаються й до змалювання історичних подій; наявна пейзажна й інтимна лірика, а також філософська, психологічна.

Поезія, за словами І. Франка, має нове покликання: нести «горожанську службу», «висказувати найвищі змагання, сумніви, болі, розчарування і надії цілого віку». Поезія збагачується жанрово: до відомих жанрів додаються вірш-медитація, коломийка, сатиричний сонет; поема-казка, драматична поема; пое-ма-політичний памфлет.


1. Скласти тестові завдання до теми

57

Іван Семенович Нечуй-Левицьк ий (1838 –1918)

1. Життєвий і творчий шлях Іван Семенович Левицький народився 25 листопада 1838 року в містечку

Стеблів Канівського повіту Київської губернії у родині священика. Навчався деякий час у школі для селянських дітей. Іван був найстаршим

у родині. Коли хлопцю було 7 років, його відвезли у Богуслав, до духовного училища. З 1853 навчався у Київській духовній семінарії, потім у духовній ака-демії. У 1865 р. письменник закінчив академію, отримав звання магістра бого-слов’я. Обрав світську кар’єру. Працював у духовній семінарії викладачем ро-сійської словесності.

Написав першу повість “Дві московки” (надрукована 1868 р. у Львові). Працював вчителем гімназії в Калуші та Седлеці. У 1868 р. подорожує. 1868 року у журналі "Правда" (Львів) було надруковано оповідання "Го-

риславська ніч або Рибалка Панас Круть" , оповідання " Причепа" . Наприкінці 60-х років почав працювати над романом "Хмари". 1868

року у Львові вийшла книжка "Повісті Івана Нечуя". 1873 – 1885 рр. Левицький працює у гімназіях м. Кишинів. Тут написав

такі твори: " Микола Джеря" ," Кайдашева сім'я" , "Бурлачка" . З 1885 р. припиняє педагогічну роботу і переїздить до Києва. Написав та-

кі твори: " Невинна" , " Над Чорним морем" , " Скривджені і не скривджені" , " Поміж ворогами" .

Намагався перекласти українською мовою Біблію; у 1899 – 1914 рр. ви-дав 8-томник своїх творів; у 1913 – 1914 рр. склав "Граматику українського язика".

Помер 2 квітня 1918 р. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

2. Суспільно-політичні погляди Намагався писати твори не лише для селянства (як наголошували інші

літератори), а для всієї нації, в першу чергу для інтелігентів. Написав декілька статей проти русифікації, хоча наголошував, що освічений українець повинен знати і російську мову.

58

3. Художні твори Всього Нечуй-Левицький написав понад 50 творів. „Улюблена” тема тво-

рчості – селянська. Повість "Кайдашева сім'я" (1878 р.) – соціально-побутова (інше визна-

чення жанру: родинно-побутова). Тема: змалювання життя селянської родини після скасування кріпаччи-

ни. В основі сюжету – загострення взаємин між членами родини Кайдаша у мі-ру того, як дорослішають діти.

Проблематика: • батьків і дітей; • виховання; • родинного щастя; • народної моралі; • віри.

Конфлікти: зовнішній – побутовий (батько – сини, Кайдашиха – невіст-ки, родини синів між собою) і внутрішній – моральний (мораль героїв і народ-на мораль).

Характери героїв є комічними. Засоби образотворення: портрети, автор-ські розповіді, опосередковані характеристики, мовна партія героїв Герої ево-люціонізують.

Нечуй-Левицький звертається й до історичної тематики. Він виступив но-ватором у жанрі історичної прози та драматургії: п'єси "Маруся Богуславка" , " В диму та полум'ї”, романи " Князь Єремія Вишневецький" , " Гетьман Іван Виговський" .

" Князь Єремія Вишневецький (1896 – 1897 рр.). В автографі твір має підзаголовок "Перевертень". В основі сюжету – історичні події середини XVIII ст. (війна українців з

польською шляхтою). Основна проблема: зрада свого народу і віри (Єремія Вишневецький

онук славнозвісного Байди – Дмитра Вишневецького, хлопець навчався в єзуї-тів, а тому й перейшов на бік католицизму).

Народ називає його катом України. Антиподом Вишневецького постає Кривонос, який бореться за рідний народ, тому переможе.

Повість "Гетьман Іван Виговський" (1889 р.) за жанром наближається до хронікально-біографічних описів життя історичних осіб.

У творі постають проблеми: яким повинен бути народний вождь? (які моральні якості повинен мати?), у яких взаєминах із суспільством він повинен бути?

У центрі твору – образ генерального писаря війська запорізького , а піз-ніше гетьмана І.Виговського. Виговський орієнтується на союз із Польщею, він проти Москви. Козаки не довіряють Польщі; народ – шляхті (Виговський одружений зі шляхтянкою), тому він втрачає підтримку. Починається доба "ру-їни".

59

4. Значення творчості письменника в історії української літератури У творчій спадщині І.Нечуя-Левицького твори нової тематики і пробле-

матики, він збагатив жанрову систему української літератури; у творах вводив докладні описи (пейзажі й портрети). З цього приводу І.Франко наголошував, що І.Нечуй – "артист зору".

Вперше в українській прозі Нечуй-Левицький піддає критиці вади селян-ського побуту – змальовує комічні характери. Він звертається до об’єктивної форми оповіді.


1. Тексти для читання Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я»


Іван Нечуй-Левицький

( - )



Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я» Рік видання Історія написання

Літературний рід Жанр

60

Тема









5. Сформолюйте теми творів-роздумів, які можна запропонувати до

повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

61

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

62

Панас Мирний Панас Якович Рудченко

(1849 - 1920)

1. Життєвий і творчий шлях Народився Панас Якович Рудченко 13 травня 1849 року в Миргороді на

Полтавщині. Батько був бухгалтером, мати – дочкою чиновника. Старший брат Панаса – Іван – писав вірші.

Учився Панас мало: у Миргородському та Гадяцькому училищах. У 14 років починає працювати чиновником. Займається самоосвітою. Працював до кінця життя у Полтаві.

У 1869 р. Панас одружився з Марією Вітковською. У 1872 р. у журналі “Правда” (Львів) з’явився вірш “Україні”, потім

оповідання “Лихий попутав” , підписані псевдонімом Панас Мирний. У цьому ж році написав драму “Лимерівна”, переклав українською мовою “Слово о полку Ігоревім”, написав нарис “Подоріжжя од Полтави до Гадячого” (зго-дом – повість “Чіпка”).

1873 р. – оповідання “Палійка”, 1874 рік – повість “П`яниця”. 1875 рік – повість „Лихі люди”. Просувався по службі: став секретарем відділу казенної палати. У 1881 р. завершив роман “Повія”. У 1885 р. видано двотомник творів Мирного “Збираниця з рідного по-

ля” . Автор працює і в галузі перекладу: перекладає Шекспіра, Шиллера, Лонг-фелло.

У 1903 – 1907 рр. виходить друком тритомне зібрання творів, але Мирно-го мало знають саме як письменника (у Полтаві загалом не ототожнюють чи-новника Рудченка та письменника Мирного) .

Революцію 1917 року Мирний сприйняв неоднозначно. Зокрема, йому не подобалась руйнація всього, створеного “дідами нашими й батьками, ... що здобувалось кров`ю й потом...”

У радянські часи працював на посаді завідуючого 2 відділом безпосеред-ніх податків Полтавського губернського фінансового відділу.

Помер 28.01.1920 від крововиливу у мозок. Похований у Полтаві.

63

2. Суспільно-політичні погляди Мирний відстоював реалістичні засади мистецтва, причому зазначав, що

дійсність треба зображувати аналітично (а не просто фіксувати події та явища). Обов’язковою умовою для письменницької діяльності вважав любов до народу та України. Стверджував, що українська мова давня, піднімав питання про її роль і значення, перекладав українською мовою “Слово о полку Ігоревім”. Чи-мало уваги приділяв УНТ.

3. Художні твори

Один із перших творів автора – оповідання “Лихий попутав” (1872). Те-ма: зображення долі жінки. У центрі твору – доля Варки Луценкової. Оповідь ведеться від імені самої героїні (від першої особи), оповідь лаконічна; певною мірою твір ліризований – все це нагадує стиль І третини ХІХ ст. (твори Марка Вовка, Квітки-Основ`яненка тощо).

Повість “П’яниця” (1874 р.) Тема: зображення чиновницького життя (новаторство, автор сам чинов-

ник). Проблеми: доля “маленької людини”, доля таланту в несправедливій ат-

мосфері чиновницького життя. Іван Левадний має талант скрипаля, та працює в канцелярії; він не витри-

мує канцелярської атмосфери, опускається “на дно”, до того ж, його кохану ді-вчину збезчестив його брат.

Головна думка твору – засудження аморальності цього світу – втілена у листі до брата. Це протест, але пасивний (лист не відіслано!).

Соціально-психологічна повість “Лихі люди” (1875 р., надрукована у 1877 р. у Женеві без імені автора). Мирний намагався видати її й у Києві під на-звою “Товариші”, але друк заборонив цензор.

Тема: зображення розшарування української інтелігенції (Петро Теле-пень і Тимофій Жук – українські борці за “нове життя”, їхні шкільні друзі Шес-терний і Попенко – прибічники існуючого ладу).

Проблема: громадський обов’язок інтелігента. В основі композиції – засоби ретроспекції (спогади Телепня). Твір почи-

нається кульмінацією: Телепень заарештований. Він згадує своє життя від ди-тячих років до дня арешту: дитинство у заможній родині, гімназія, університет, письменницька діяльність. У тюрмі захворів, що призвело до самовбивства.

Тимофій Жук відрізняється від Телепня: він не такий і зовні (негарний), але енергійний, не впадає у відчай, “йде в народ” (працює вантажником, коса-рем, рибалкою). Його теж заарештовано, але не зламано.

“Лихі люди” – це наче революціонери, але насправді автор має на увазі захисників системи.

Це перша соціально-психологічна повість в українській літературі. “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” (1872 – 1875 рр.). Роман соціально-

психологічний. У 1872 р. Мирним написано нарис “Подоріжжя од Полтави до Гадячого”,

присвячений розбійнику Василю Гнидці, на його основі – повість “Чіпка” (1872 ); далі в роботу включається Іван Білик (брат), у 3 редакції з’являються

64

інші персонажі (Гудзь); тут вже наявний епіграф з Біблії: “Хіба рика онагра се-ред паші?”, 4 редакція – поглиблення змісту (І.Білик); 5 – поглиблено соціальні мотиви. Остаточний (6) варіант у 1875 році подано до Київського відділу цен-зури, але у 1876 вийшов Емський указ, через який друк роману стає неможли-вим. Надруковано роман у 1880 році у Женеві. У 1905 р. – в Україні під на-звою “Пропаща сила”. Роман мав два автори, але в радянські часи як про авто-ра писали тільки про Мирного, бо Білик мав репутацію націонал-буржуазного письменника.

Головна сюжетна лінія – доля Чіпкі Варениченка, не менш важлива лінія Максима Гудзя; другорядні: лінія Мотрі; Івана Вареника; Грицька; Явдохи, па-нів Польських тощо; а також історія села Піски.

Проблематика: доля селянства за часів кріпацтва і в пореформену добу; чому стає пропащим талант? ; народна мораль, добро і зло; проблема батьків і дітей; становище жінки в сім’ї; любов і родинне щастя ; проблема землі й достатку.

Композиція складна (О.Білецький назвав твір “будинком з багатьма при-будовами і надбудовами”). Твір складається з чотирьох частин і тридцяти роз-ділів, кожен з яких має завершений зміст.

Немає хронологічної послідовності. Наявні відступи (ліричні, філософсь-кі, сатиричні, публіцистичні).

Назва роману – алегорія: воли (селяни в ярмі) не ревли б, якби було б що їсти та пити.

Центральний образ – Чіпка. Його подано в еволюції. Засоби індивідуалі-зації: портрет, авторська розповідь, мова: пряма мова, внутрішня мова, розк-риття через стосунки з іншими персонажами, пейзаж. Подано еволюцію від ди-тячих років до зрілих.

І.Франко назвав твір першим українським романом “з народного життя”. Роман “Повія” (1883, 1884 – 1928 рр.) Ще у 1865 р. у щоденнику Мирного з’являються нотатки про гулящу дів-

ку Дуняшку. Автор пише поему “Безталанна”, у якій з’являється образ Христі. В архіві збережені уривки першої редакції роману (1876-1879 рр.). В альманасі “Рада” 1883 і 1884 рр. надруковані перші дві частини роману, у 1919 р. у ЛНВ – третя частина; повністю роман видано у 1928 р. (посмертно)

Тема: доля жінки, кинутої волею життя на шлях повії (“повія” походить від “віятися” – народ називає так “без пристановища тиняючих людей” (Панас Мирний).

Проблеми: доля жінки у суспільстві (нещасна не тільки Христя, нещасливі усі жі-нки, зображені у творі); становище інтелігенції у суспільстві (Проценко, Довбня); стосунки представників народу і влади (у селі – Грицько Супрун, у мі-сті – Загнибіда, Колісник).

65

Конфлікт має соціальний характер. Композиція: події подаються у хронології, при цьому змінюються харак-

тери. У творі 4 частини, кожна починається пейзажем як тлом для подій. Центральний образ твору – Христя: селянка, наймичка, співачка, коханка

Колісника, повія (еволюція образу). Засоби індивідуалізації: портрети (протя-гом усього життя), мова, вчинки; сни.

Інші жінки, представлені на сторінках роману – Пріська, Марина, Мар’я, Олена Іванівна – також не мають щасливої долі. Це дозволяє автору зробити висновок: жінка (незалежно від соціального статутсу) може бути щасливою лише в суспільстві, яке не принижує її, а поважає.

Повість “Лихо давнє й сьогочасне” (1897 р.). Мирний у листі до В.Науменка зазначав: у творі йдеться про лихо кріпацьке “з його утисками, се-ред котрих скніли і ниділи людські душі”, і горе нове “з бідністю і голодом, що примушує людей забувати про гурт, думати тільки про себе, а декого і йти про-ти свого ж таки брата”. Твір має дві частини.

4. Значення творчості письменника в історії української літератури Панас Мирний охоплює у творах усі верстви суспільства, зображує більш

ніж одну людину; економічні і політичні процеси у розвитку. Розширює функ-цію пейзажу, портрету, у його творах з’являється невласне пряма мова, поліло-ги. Письменник збагачує жанрову систему української літератури, з-під його пера виходять твори таких нових жанрів, як соціально-психологічний роман, соціально-психологічна повість, новела.


1. Тексти для читання Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»


Панас Мирний ( - )


66


Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»









67



5. Прикладом до яких творів на морально-етичну тематику міг би

служити образ Чіпки Варениченка з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

68

РОЗДІЛ V УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ І ТЕАТР ІІ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.

Із історії українського театру: Український театр бере початок з фольклору. Ще з часів Київської Русі

відомі були й вистави скоморохів. У різні часи існували й вертепні драми, шкі-льні драми тощо. Наприкінці ХVІІІ – на поч. ХІХ ст. в Росії були популярні кріпацькі театри, на Україні вони не поширювались.

Театральне життя активізується у 60-х – 70-х роках ХІХ ст. Поширені аматорські∗ театри у Немирові, Чернігові, Кам`янець-Подільському, Єлисаветг-раді, Одесі, Києві тощо. Ці театри і стали основою для професійного театру «корифеїв». **

У 1880 р. театральну трупу зібрав Г.Ашкаренко. Тут грали російські п`єси. Згодом було отримано дозвіл грати й українською мовою, проте за умо-ви: дві п`єси за вечір (обома мовами). Зрозуміло, що це дуже стомлювало акто-рів. Пізніше трупу очолив М.Кропивницький, з 1883 р. – М.Старицький.

Серед акторів були М.Заньковецька, П.Саксаганський, М.Садовський. Репертуар був невеликим (п`єси І. Котляревського, Г.Квітки-Основ я̀ненка, Т.Шевченка), тому потрібні були нові твори. Їх авторами стали М.Старицький, М.Кропивницький, І.Карпенко-Карий.

У такому “зірковому” складі трупа проіснувала недовго, розколовшись на дві частини: трупа Старицького і Кропивницького, пізніше існувала трупа Сак-са ганського.

За недовгі роки існування театр корифеїв перевернув становище театру в Україні. Існуючи у важких умовах (утиски цензури, матеріальні нестатки, при-мус гарти по дві п`єси за вечір, заборона з невідомої причини гастролювати у Київській губернії), театр корифеїв, проте, мав величезну популярність не тіль-ки в Україні, а й в обох російських столицях.

∗ від лат. «полюбляю» ** з гр. – найвизначніші діячі у сфері мистецтва

69

Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич)

(1845 -1907)


Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 р. в селі Арсенівні на Херсонщині (сучасна Кіровоградська область). Іван навчався до 14 років у Боб-ринці, потім займався самоосвітою, працюючи канцеляристом у Бобринці, по-знайомився з Кропивницьким. У 1865 р. повіт було переведено до Єлисаветгра-ду, туди переїздять обидва письменники. Саме в Єлисаветграді утворено теат-ральний гурток, в якому беруть участь обидва чоловіки.

У 80-х роках ХІХ ст. Карпенка-Карого звільнили з посади, він офіційно вступає до трупи. У 1883 написав драму “Чабан” (“Бурлака”). У 1884 р. пись-менник заарештований у Новочеркаську, тут залишили під нагляд поліції, пра-цював палітурником. Тут написав такі твори: “Бондарівна”, “Наймичка”, “Безталанна , “Розумний і дурень”, “Мартин Боруля”. Деякі п’єси надсилає до театру Кропивницького і Старицького.

У 1887 р. йому дозволено переселитись на хутір Надія Єлисаветградсько-го повіту під нагляд поліції. Нагляд знято у 1889 р., тоді ж Карпенко-Карий приєднується до трупи Садовського. До кінця життя був пов’язаний з театром. Чимало гастролював.

Коли І.Франко просив для друку автобіографію, драматург відмовив: він відповів, що його твори говорять про нього краще, а їх не друкують.

Письменник помер 15 вересня 1907 року у Німеччині (там лікувався). Похований у с. Карлюжині (суч. Карлюгівка Кіровоградської області.).

2. Художні твори (драматичні)

Всього Карпенко-Карий створив 18 п’єс і ряд незакінчених. Перший його твір – прозовий – “Новобранець” (присвячено рекрутчині.).

Драматичні твори Карпенка-Карого можна поділити на такі тематичні групи: соціально-побутові драми: 1883 р. – “Бурлака”, соціально-психологічні драми: 1885 р. – “Наймичка”, 1886 р. – “Безталан-на”,

70

комедії: 1883 р. – “Підпанки”, 1886 р. – “Мартин Боруля”, 1890 р. – “Сто тисяч”, 1900 р. – “Хазяїн”, 1903 р. – “Суєта”, 1904 р. – “Житейське море”; історичні драми: 1884 р. – “Бондарівна”, “Лиха іскра поле спалить і сама щезне”, 1899 р. – “Сава Чалий”, 1902 р. – “Ґандзя”.

Перша драма “Бурлака” . Її автор надсилав у цензуру декілька разів. Те-ма: зображення взаємин селян і місцевої влади у пореформену добу. У центрі твору образ бурлаки Опанаса – “образ могут нього народного борця” (І.Франко). Специфічна композиція драми: “подвійний драматичний конф-лікт”. Перша лінія – конфлікт між старостою Михайлом Михайловичем та бід-ним парубком Олексою за дівчину, у який втручається дядько Олексія Опанас; ширший конфлікт – між селянами і старостою.

“Наймичка” – у центрі твору образ Харитини, яку доводить до загибелі сільський багатій Василь Микитович Цокуль. Головний герой розкаюється піс-ля самогубства Харитини, яка до того ж виявилась його дочкою (дочка наймич-ки, збезчещеної Цоколем).

“Безталанна”. Тема: змалювання трагічної жіночої долі. Драма мала три варіанти, її двічі не пропускала цензура. В основі твору – любовний трикутник: Гнат, Варка і Софія. Варка була колишнім захопленням Гната, одружився він із Софією, яка згодом була вбита.

“Мартин Боруля” – комедія. Сюжет певною мірою взято із власної ро-дині (батько хотів стати шляхтичем). Тема: зображено прагнення сільської вер-хівки дорівнятися до дворян.

“Сто тисяч” – комедія. Тема: змалювання сільської буржуазії. У центрі - образ багатія Калитки (двозначна постать: розкривається у ставленні до землі і до людей). Прізвище виступає засобом характеристики (калита – гаманець).

“Хазяїн”. Тема близька до теми попереднього твору, однак Пузир дещо інший: він уже має все те, про що Калитка тільки мріє. Прізвище героя висту-пає засобом його характеристики. Ідея твору: “Хазяїн” – зла сат ира на чолові-чу любов до ст яж ання без ж одної іншої мет и. Ст яж ання для ст яж ання” (І.Карпенко-Карий). П`єса має декілька сюжетних ліній: зображення інтересів Хазяїна, змалювання опозиційно настроєних сил інтелігенції, зображення бун-тів селянських мас.

“Суєта”, “Житейське море” – ці комедії автор задумував як трилогію. Основна тема: зображення “підпанків”, грошей, капіталу, а також станова вза-ємодія. У центрі обох творів – родина хлібороба Макара Барильченка, який прагне дати освіту своїм дітям. Центральний образ – колишній писар, а тепер актор Іван Барильченко (наймолодший син).

“Бондарівна” – історична драма, присвячена подіям боротьби проти польської шляхти у XVII ст. Центральні персонажі – старий козак Гнат Бондар та його дочка Тетяна. Наявна любовна лінія – у Тетяну закохані козак, односе-лець, шляхтич Герцель та польський граф Микола Потоцький. Дівчину вкрали поляки, а коли її прийшли рятувати селяни й козаки, пан її застрелив.

“Сава Чалий” – історична трагедія, соціально-психологічна драма. Присвячена подіям визвольної боротьби на Правобережній Україні у XVIII ст. Постають такі проблеми: патріотизму, взаємини вождя і народу; чи можливе мирне розв’язання конфлікту? Наявні дві сюжетні лінії: історична та лінія ко-

71

хання Сави до Катерини. Антиподи – Сава Чалий і Гнат Голий. Цим протистав-ленням автор намагається виявити, яким має бути народний ватажок, народний герой. Конфлікт твору має подвійний характер: зовнішній – боротьба зі шлях-тою та внутрішній – злочин і трагедія Сави.

3. Значення творчості письменника в історії української літератури

Карпенко-Карий змальовує нові соціальні прошарки українського села, уникає етнографії, мелодраматизму. В його творах немає любовного трикутни-ка. Автор сприяє розвитку трагедії і комедії.


1. Тексти для читання Іван Карпенко-Карий. «Мартин Боруля»


Іван Карпенко-Карий

( - )



Іван Карпенко-Карий «Мартин Боруля» Рік видання Історія написання

72










5. Напишіть твір-роздум на тему: «Актуальність проблем п’єси «Мар-

тин Боруля»І. Карпенка-Карого. ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

73

________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________

74

Іван Якович Франко (1856 - 1916)


Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичі на Дрогобиччині. Батько був ковалем, мав власний земельний наділ. Мати – Марія Кульчицька – була зі збіднілих шляхтян із с. Ясениці-Сільної. Іван навчався у с. Ясениці-Сільній у початковій школі, жив у дядька.

У 1864 р. Івана віддали до головної міської школи у Дрогобичі. Навчання велося німецькою, проте були уроки української і польської мови. Через 2 мі-сяці після закінчення Іваном першого року навчання його батько помер. Мати, залишившись сама з 4 дітьми, була змушена вийти заміж вдруге за Гриня Гав-рилика. Гринь полюбив дітей, Івана відправив до Дрогобицької гімназії. У 1872 р. мати Івана померла, але Гринь з новою дружиною не залишили дітей.

Іван починає писати вірші. Перший з них не зберігся (мав назву “Велик-день”, твір присвячено смерті батька). Познайомився з Ольгою Рошкевич, яка стала його найбільшим коханням (батько Ольги розлучив їх через погляди Франка). Контактує з львівським журналом “Друг”. Друкується під псевдоні-мом Джеджалик.

1874 р. – драма “Три князі на один престол”, 1875 р. – драма “Славой і Хрудош”. Перекладає Гете, “Піснь про Нібелунгів”.

У 1875 р. закінчив гімназію, вступив до Львівського університету на фі-лософський факультет.

1876 р. – поетична збірка “Баляди і розкази”. Обраний секретарем жу-рналу “Друг”. Пише ряд оповідань.

За зв’язки з соціалістами у 1877 р. заарештований. Сидів у тюрмі. Звіль-нений з університету. Організовують з Павликом журнал “Громадський друг”: Пише літературно-критичні і публіцистичні статті, повісті “Boa constrіktor” (1878 р.), “Борислав сміється” (1880 – 1881 рр.).

У 1879 р. Франка призвали у військо, але комісували через слабкий зір. Другий арешт, слідство нічого не встановило. Повели етапом в Нагуєвичі.

1880 – 1882 рр. – журнал “Світ” (самвидав). 1885 р. – їде до Києва. Познайомився з Ольгою Хорунжинською, одру-

жилися. У тому ж році побачила світ прозова збірка “Галицькі образки”. Франко повернувся у Львів.

75

З 1887 р. працює в газеті “Kurjer Lwowski”. Видає збірку поезій “З вер-шин і низин”.

1889 р. – третій арешт (за розмови про поєднання Галичини з Великою Україною) У тюрмі провів десять тижнів. На стіні голкою написав 49 сонетів.

1890 р. – збірка оповідань “В поті чола”. Пише драматичні твори. У 1890 – 1891 рр. складає іспити у Чернівецькому університеті, отримує

атестат. У Відні складає докторські іспити, захищає дисертацію. 1893 р. отри-мує ступінь і титул доктора філософії.

1893 р. – збірка “З вершин і низин” (доповнена). Цього ж року прово-диться конкурс на кращий драматичний твір. Франко з “Украденим щастям” посів третє місце.

З 1894 р. – видає журнал “Життє і слово”. Задумав написати драматичну трилогію “Жовті води” , “Берестечко”,

“Смерть Богдана”; драму “Іван Богун”, але задум не здійснив. 1895 р. – драма “Кам’яна душа”. У 1895 р. і 1897 р. балотувався до сейму, 1898 р. – до державної ради, але

безуспішно. 1896 р. – збірка “Зів’яле листя”. У 1897 р. Франкові зробили операцію на очах. Цього ж року за статтю

“Поет зради” (про А. Міцкевича) звільнили з роботи у “Kurjer Lwowski ”, поча-лися гоніння з боку львівських поляків, через які родина змушена була виїхати і Нагуєвичі.

1898 р. – збірка “Мій ізмарагд”. Бере участь у виданні журналу “Літера-турно-науковий вісник”

1899 р. – збірка “Поеми”. Збірка оповідань “Полуйка та інші борис-лавські оповідання”

1900 р. – збірка “Із днів журби”. Повість “Перехресні стежки”. 1905 р. – поема “Мойсей”. 1906 р. – збірка “Semper tiro”. У 1914 р. сини Тарас і Петро пішли на війну. Сам Франко і Ольга хворі-

ють, живуть у злиднях. З 1915 р. Франко жив у притулку при народній лікарні у Львові. У 1916 р. повернувся додому (не хотів помирати в чужих стенах).

Помер Іван Франко 28 травня 1916 року.

2. Художня творчість Ліричні та ліро-епічні твори Перша поетична збірка «Баляди і розкази» (1876 р.) несе відбиток ро-

мантичних традицій. Збірка «З вершин і низин» (1887 р., 1893 р.). Назва збірки символізує низини соціального життя і вершини людських

прагнень. Розподіляється на 6 розділів: «De profundis (з глибин)», «Профілі і маски», «Галицькі образки»; “Жидівські мелодії”; “Легенди”, “Сонети”. Перші з них поділені на цикли (“Веснянки”, “Ecxelsior” тощо). Тут наявні декларації (мистецькі і політичні кредо), революційні маніфести, патріотичні мотиви. Центральний образ збірки – непримиренний борець – народолюбець.

76

“Гімн” („Вічний революціонер”). Провідним мотивом твору є зобра-ження прагнення до визволення з-під поневолення (тут наявний не лише ре-волюційний мотив, а й національний).

“Веснянки” – цикл пов’язаний з народними веснянками, однак образи мають нове наповнення: весна – оновлення, зима – старий світ.

“Гримить” – складається з двох частин, суспільство так само потребує змін (бурхливих), як і природа.

“Каменярі”. Центральний образ – борці за народ, за волю (слід врахову-вати і соціальний, і національний мотиви).

“Тюремні сонети” і “Вольні сонети” – мають новаторський характер (сонет – твір інтимної лірики, а у Франка – громадської).

У циклі “Україна” зустрічаємо вірш “Не пора, не пора...”, який став однією із перших стрілецьких пісень (музика М. Аркаса).

Збірка “Зів’яле листя” (1896 р.). Ліричний герой збірки не може бути ототожнений з автором. Франко у передмові до збірки зазначає, що в основі “ліричної драми” – щоденник самогубця, завершено передмову словами Верте-ра Гете: “Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом”. Назва символізує пе-режите кохання; збірка складається із трьох частин – жмутків.

Критика оцінила збірку досить прохолодно (В.Щурат: це об’яв «декаде-нтизму в український літературі», щоправда, Щурат таким чином похвалив збірку, оскільки, не маючи ще слова “модернізм”, він фактично назвав її модер-ною: декаданс у позитивному розумінні слова, але Франко все одно образився на таку рецензію).

«Тричі мені являлася любов». У творі простежується автобіографічний мотив (Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Журовська – три кохання Франка).

«Вона умерла …» – також присвячено Юзефі, яка померла у 30 років від туберкульозу.

«Чого являєшся мені у сні» – ліричний герой звертається до коханої як до певної ілюзії, хоче відштовхнути її, але не може.

У традиціях народних пісень написано твори « Ой, ти, дівчино, з горіха зерня»; ”Червона калина , чого в лузі гнешся?”, “Як почуєш вночі край свойого вікна”.

Збірка “Мій ізмарагд” (1898 р.).Створено на зразок староруської збірки повчальних творів “Ізмарагд”. Давня збірка оцінює вічні моральні принципи, так само і Франко оцінює власні моральні принципи і мораль народу.

Збірка складається з циклів: «Поклони», «Паренетікон», «Притчі», «Леге-нди», «По селах», «До Бразилії».

У циклі «Поклони» наявне звернення до Юліана Романчука - лідера на-родовців, який звинувачував Франка у відсутності патріотизму (стаття «Смутна поява») – вірш „Сідоглавому”. Вірш побудовано на основі антитези: протиста-влення фальшивої і справжньої любові до України.

“Декадент”- відповідь В.Щурату на його оцінку “Зів’ялого листя” Збірка “Із днів журби” (1900 р.). Наявні твори як громадської, так і і ін-

тимної лірики, також поеми “Іван Вишенський” та “На Святоюрській горі”.

77

“Іван Вишенський”. В основі твору – головна думка: що таке патріо-тизм? Автор змальовує останні роки життя поета, коли той стоїть перед вибо-ром: власне спасіння чи спасіння України та її віри.

Збірка «Semper tiro” (1906 р.) – завжди учень. Основна тема: місце і роль поета у суспільстві. Перший вірш збірки (програмний) однойменний.

Збірка “Давнє і нове” (1910 р.). В основному це перевидання збірки “Ізмарагд” та додані неопубліковані вірші.

Поема ”Мойсей” (1905 р.). Поема виходила у 1905 і 1913 р. з прологом. На Східній Україні не публікувалася саме через пролог, у 1916 р. вийшла тут без нього. Тема: ”смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім опо-віданні” (І.Франко). У поемі змальовано історичний шлях українського народу.

Проблематика: стосунки вождя і народу; моральність вождя і народу; проблема віри; співвідношення духовного і матеріального. В основі сюжету – конфлікт між вождем, що веде народ до світлої мети, і

народом, що втратив віру. Епічні твори І.Франко протягом життя написав близько 100 оповідань і видав ряд

збірок: • „Борислав. Картини з життя підгірського народа" (1877 р.) • „Галицькі образки” (1885 р.) • „В поті чола” (1890 р.) • „Obrazki galicyjskie” (1897 р.) • „Полуйка і інші бориславські оповідання” (1899 р. ) • „Сім казок” (1900 р.) • „Добрий заробок і інші оповідання” (1902 р. ) • „Малий Мирон і інші оповідання” (1903 р. ) • „На лоні природи і інші оповідання” (1905 р.) • „Маніпулянтка і інші оповідання” (1906 р.) • „Місія. Чума. Казки і сатири” (1906 р. ) • „Батьківщина і інші оповідання” (1911 р.) • „Рутенці” (1913 р.)

Серед оповідань можна виділити такі тематичні групи: присвячені життю робітників (це так звані “бориславські оповідання”); сатиричні (“Добрий заробок”, “Свинська конституція); “дитячі” (“Малий Мирон”, “У кузні”, “Грицева шкільна наука”).

Повістей та романів у спадку письменника більше десятка, частина з них незавершена.

Тематика і проблематика повістей та романів: твори про капіталістичний Борислав („Boa constrictor” (1878 р.), „Борис-

лав сміється” (1882 р.));

78

про людей „суспільного дна” („На дні”); історична („Захар Беркут” (1883 р.); „програмові повісті” („Петрії і Довбущуки" (1876 р.), „Лель і Полель"

(1887 р.) – незавершена, „Не спитавши броду” (1886 р.) – незавершена, „Перехресні стежки" ( 1900);

соціальний роман („Для домашнього огнища” (1892 р.), „Основи суспіль-ності” (1895 р.) – незавершена, „Великий шум” (1907 р.). Дилогія “Борислав сміється” і “Boa constrictor”. “Борислав сміється”. Тема: змалювання першого етапу робітничого ру-

ху в Україні. В основі твору розповіді вітчима Франка, який був ріпником. Проблематика: нові ватажки народу; в який спосіб буде змінене життя

народу? В основі твору – соціальний конфлікт, який зароджується вже на за-кладинах будинку Гаммершляга. Образи твору новаторські (робітники, що зда-тні до боротьби): Бенедьо Синиця, брати Бесараби тощо.

“Перехресні стежки” Тема: зображення життя інтелігенції (“нової лю-дини”). У творі втілена проблема покликання нового інтелігента (образ Євгенія Рафаловича)

“Захар Беркут”. Змальовані події 1241 року у Галицько-Волинському князівстві (боротьба з татарами).

Проблематика: ватажок і народ; якою повинна бути влада?; користь громади і суспільства; проблема батьків і дітей.

Центральний образ – Захар Беркут – певною мірою ідеалізований, як і інші (Максим, Мирослава). Існує поділ на позитивних та негативних персона-жів. Твір має ознаки романтизму.

Драматургія Тематичні групи драматичних творів:

історична тематика (“Три князі на один престол”, “Кам’яна душа”, “Сон князя Святослава” тощо; задумана трилогія про часи Б.Хмельницького);

проблеми сучасного галицького села (“Рябина”, “Учитель”, “Будка ч. 27), ”Украдене щастя”.

“Украдене щастя” (1893 р. – третє місце на конкурсі під назвою “Шан-дар”, у 1893 р. – на сцені у Львові, 1904 р. – у Києві).

В основі драми – “Пісня про Шандаря”, записана свого часу сестрою О.Рошкевич, яка присвячена шлюбній зраді. Цей твір соціально-психологічний. В основі сюжету любовний трикутник (Анна – Микола – Михайло Гурман). Розв’язка трагічна (убивство жандарма Миколою).

3. Значення творчості письменника в історії української літератури І.Франко виступав у галузі прози, поезії, драматургії, критики, публіцис-

тики, перекладу, журналістики, фольклористики, етнографії. Автор зображує нового героя в нових умовах; поглиблює психологізм прози; розширює жанро-ву систему української літератури; у його творах посилена увага до народного життя. Дуже помітним є вплив фольклору на творчість письменника.

79


1. Тексти для читання Іван Франко. «Гімн», «Чого являєшся мені у сні», «Мойсей» 2. Скласти хронологічну таблицю за біографією письменника

Іван Франко ( - )



Іван Франко «Гімн» Рік видання Історія написання





80




Іван Франко «Чого являєшся мені у сні» Рік видання Історія написання







81


Іван Франко «Мойсей» Рік видання Історія написання











82

5. Напишіть твір-роздум на тему: «Мої роздуми над поемою І. Франка «Мойсей»

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

83

РОЗДІЛ VІ Літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ століття

Українська література цього періоду розвивається у двох аспектах: ще

сильними є позиції народницької літератури і разом з тим все помітнішими стають тенденції модернізму.

Модернізм і на сьогодні в українському літературознавстві не має одноз-начного тлумачення, як, власне, було і в часи його появи (тоді його нерідко ототожнювали з декадансом чи авангардизмом).

Саме слово «модернізм» походить з французької мови і означає «новіт-ній», «найновіший». Отже, це мистецьке явище є новаторським по відношенню до старого (в українській літературі – до реалізму і народницької літератури).

Власне модернізм зароджується у Франції і поширюється на інші євро-пейські країни. Теоретичним підґрунтям нового явища стали дослідження Шо-пенгауера, Ніцше, Фройда, Юнга, Берґсона та інших філософів. Серед літерато-рів же найбільший вплив на розвиток модернізму мав Ш.Бодлер. Саме Бодлера, який висунув теорію модерності у мистецтві, і Ніцше, який заклав філософські основи цього явища, дослідники найчастіше називають чільними його теорети-ками. Причому Шарль Бодлер першим привернув увагу митців до самого по-няття модерності (сучасності) і закликав зробити її центром уваги. У той же час Фрідріх Ніцше – мислитель, постать якого викликала протягом усього ХХ ст. неоднозначні оцінки – звернувся до глобальніших проблем. Він проголосив ви-значну роль людини у розвитку суспільства («Бог помер», натомість залишила-ся людина), поставив проблему створення нової системи цінностей.

Загалом для модернізму характерним є перехід від об’єктивізму до суб’єктивізму. Звідси – піднесення суб’єктивної свободи митця, який бореться проти ворожого оточення, ворожої реальності. Тому модернізм і виступає як явище, що не сприймає традицій, канонів, намагається зламати їх і натомість створити щось нове, незвичне. Волелюбність загалом посідає одне з найваго-міших місць у свідомості модерніста.

Модерністи виголосили визначну роль поезії у житті суспільства, саме поезія, на їх думку, є «вищою істиною» (у попередню добу – час розквіту реалі-зму – найпомітнішими, нагадаємо, були епічні жанри). Відтак лірика проникає в інші літературні роди, з’являються «лірична драма» («Зів’яле листя» І.Франка), лірична новела («Intermezzo» М.Коцюбинського) тощо.

Ще однією прикметою модерного мислення виступає проголошення ку-льту краси. Саме краса, на думку модерністів, здатна виступити рушійною си-лою, вона є метою справжнього митця. Сповідування цього «культу краси» но-вітніми письменниками викликало чи не найбільше застережень з боку пред-ставників традиційно-народницької літератури в Україні. Зрозуміло, що пред-ставникам старшого покоління письменників взагалі ідеї модерністів часто здавалися неприйнятними, але найбільшого осуду здобувся у них саме принцип естетизації мистецтва, із якого випливала недостатня увага до насущних про-блем національного і соціального буття.

84

Поняття «модернізм» є багатогранним, воно охоплює найрізноманітніші тенденції, що з’явилися у мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ століття. І, таким чином, можемо говорити про ранній модернізм як ряд мистецьких тенденцій, що виникають на зламі століть, існують протягом всього ХХ століття і висту-пають реакцією на реалістично-натуралістичну практику ХІХ століття.

Зрозуміло, що такі тенденції відрізнялися одна від одної, часом були на-віть протилежними і на їх основі виникали різноманітні модерні течії. Найвідо-мішими з усіх течій наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. були імпресіонізм, неоромантизм, символізм, неокласицизм, експресіонізм, футуризм (кубофуту-ризм) тощо. У різних країнах світу домінантними були різні течії (наприклад, у Франції та в Росії на початковому етапі розвитку чільне місце серед модерних явищ посідав символізм, в Україні – неоромантизм). Та й загалом модернізм у певних країнах набував специфічного забарвлення, що відрізняло це явище від аналогічних йому серед інших національних модерних літератур.

На захист або проти модернізму виступали Леся Українка, О.Кобилянська, М.Вороний, І.Франко, С.Єфремов, письменники «Молодої му-зи», теоретики «Української хати», М.Коцюбинський, І.Нечуй-Левицький, В.Стефаник, О.Маковей та інші.

На початок ХХ ст. припадає нова хвиля національного відродження в Укра-їні, цього разу не лише у культурному житті, як це було у ХІХ ст., а й у житті по-літичному. Тому український модернізм виступає як наслідок не тільки (і навіть не стільки) суспільної кризи, а радше як наслідок цього національного злету.

Найпоширеніші течії українського модернізму:

1. Експресіонізм (від лат. вираження ) – мистецька течія, що виникла в Німеччині на початку ХХ ст. і відзначалася суб’єктивністю світобачення, гіпер-трофованістю авторського «я», напругою відтворюваних емоцій та переживань. Риси експресіоністичної естетики: підкреслена емоційність, напруга переживань, згущена виразність, контрастування барв, поєднання протилежностей: примітивізму буття і космізму, високого пафосу з побутовізмом, деформація зовнішнього світу і людської свідомості, прагнення перетворити світ силою людського духу, захоплення позасвідомим, увага до простих характерів.

2. Імпресіонізм (від фр. враження) – одна із течій модернізму, що харак-теризується витонченим відтворенням особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань. Отже, це мистецтво передачі без-посередніх відчуттів, мінливих нюансів настрою. Для імпресіоністів характерні: зображення роздвоєння особистості, боротьби двох “я” в душі героя, відтворення процесуальності психічного стану, відмова від традиційного подійного сюжету, змалювання подій через сприйняття персонажа (при цьому багато важить його точка зору), «настроєва композиція»,

85

зображення пейзажу не як тла для подій, а як засобу психологічної характе-ристики, нюансування кольорів, змалювання напівтонів.

3. Неоромантизм (новоромантизм) – стильова течія, яка характеризува-лася прагненням подолати протистояння між ідеалом і дійсністю, зробити ба-жане реальним. Провідні риси неоромантизму у літературі: це явище не виявило себе як напрям чи течія, по суті, це ряд тенденцій кла-сичного романтизму, але на іншому етапі його розвитку, неоромантики у своїх творах так само прагнуть відшукати ідеал, як і рома-нтики XVIII – XIX ст., хоча ідеал у неоромантичному творі є не надто далеким і відірваним від реальності, він швидше за все у самій людині, герой неоромантиків є борцем за волю (він бунтівник, обрана особистість, що виділяється з буденної маси, неоромантизм, як і романтизм XVIII – XIX ст., має сильний потяг до фоль-клору як джерела художньої творчості; на перший план висувається драма (драма-феєрія, драма-казка), домінує також лірика, наявні і прозові твори, однак в українському неоромантизмі проза менш популярна; митці-неоромантики зверталися в першу чергу до змалювання внутрішньо-го світу особистості, тоді як усе зовнішнє стає тільки тлом для подій; неоромантизм, як і “старий” романтизм, звертається до змалювання однієї особистості із натовпу, однак таких особистостей може бути значно більше (нові часи дають можливість будь-якій людині прийти до ідеалу і стати героєм); неоромантизм тяжіє до символу.

4. Символізм – модерна течія, яка ґрунтується на постулаті, що реальний світ є символічним відображенням певних ідей. Символ постає як умовний знак, натяк на таємну сутність, що протиставлена об’єктивному світу. Провідні риси символізму: культ краси (характерно й для інших течій модернізму), вираження ідей, що знаходяться за межами чуттєвого сприйняття, за допо-могою символів, символ передає не об’єктивну сутність явища, а індивідуальне уявлення пое-та про світ, прагнення до містичного, до ідеального (спільне з неоромантизмом), крайній індивідуалізм, спирання на інтуїцію, прагнення потрапити до «прихованих реальностей», «ідеальної сутності сві-ту» тощо.

5. Футуризм (лат. – майбутнє) – модерна течія, якій притаманні прин-ципи ексцентричності, зламу традицій тощо. Риси футуризму: бажання оновлення мистецтва, акцентування «грубих» речей, неприйняття вічних цінностей, пропагування хоробрості, сміливості та бунту у мистецтві тощо.

86

Літературні угруповання кінця ХІХ – початку ХХ століття Найвідомішими угрупованнями модерністського спрямування в Україні

були “Молода муза” та “Українська хата”. “Молода муза” мала символістське спрямування. Це угруповання існу-

вало з 1906 до 1909 рр. у Львові. До його складу входили: Петро Карманський, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, Остап Луцький, Сидір Твердохліб, Степан Чарнецький, Михайло Яцків та інші митці. Загалом же угруповання було не тільки літературним, до нього входили і композитор С.Людкевич, живописець Іван Северин, скульптор Михайло Паращук.

“Молодомузівці” об`єднались за аналогією до подібних мистецьких угру-повань в інших європейських країнах: “Молодої Німеччини”, “Молодої Поль-щі” чи “Молодої Бельгії”, метою яких було служіння красі. Так само й україн-ські митці обирають за мету служіння красі, а їхнім стилем (творчим методом, напрямом) є передусім символізм. Так, в одному з номерів журналу “Світ” стверджувалося, що «Молода муза» репрезентує “відомий в інших народів на-прямок декадентський, символістичний, модерністичний, естетичний — і як там його всіляко називають. Мета цього напрямку –служити красі”.

Теоретичну базу угруповання створив О.Луцький (стаття “Молода муза”). Було наголошено, що ці митці хочуть вести читача “від злиднів і турботних ди-сонансів на сонячні левади, запашні ниви – в світ ясних, золотих зір!” “Моло-домузівці” відсторонюються від політичних, соціальних питань, їхні основні теми – нещасливе кохання, пейзажі, мотиви “космічного болю”.

Початком цієї групи як мистецької течії можна вважати появу у 1906 р. журналу “Світ”, до складу редколегії ввійшли В.Бирчак, П.Карманський, О.Луцький та М.Яцків. Сама ж “Молода муза” була створена роком пізніше — у 1907 р. Звідки пішла назва — сьогодні сказати важко. М. Рудницький твердив, що її придумав О.Луцький, у спогадах П.Карманського вона виво-диться з новели М.Яцківа “Доля молодої музи». Дехто приписує її Б.Лепкому.

“Молода муза” існувала порівняно недовго — від 1907 року до першої світової війни, отже, сім-вісім років. Але вона вписала свою сторінку в іс-торію української літератури, була певним етапом на шляху її подальшого розвитку.

“Українська хата” – журнал, який існував у Києві у 1909-1914 рр. До його редколегії входили: Микита Сріблянський (Шаповал), Микола Євшан (Федюшка), Грицько Чупринка, Андрій Товкачевський та інші. Основна мета видавців журналу – висловлювати критичні погляди на сучасний їм літератур-ний процес (найвідоміші критики – Євшан та Сріблянський). Але, безумовно, друкувались у журналі і художні твори. “Хатяни” сповідували культ естетизму, тому й основним критерієм їх критичної оцінки був саме естетизм.

87


1. Дати визначення літературознавчим термінам Модернізм – ______________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Експресіонізм – ____________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Імпресіонізм – ____________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Неоромантизм – __________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Символізм – _______________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

88

2. Скласти асоціативні кущі

Риси експресіонізму

Риси імпресіонізму

89

Риси неоромантизму

Риси символізму

90

3. Заповнити таблицю «Літературні угруповання кінця ХІХ – почат-ку ХХ століття»

Роки

існування Засновники Ідея Творчий метод Представники Твори

«Молода муза»

«Українська хата»

Риси футуризму

91

РОЗДІЛ VІІ ПОЕЗІЯ І ДРАМАТУРГІЯ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

(1871-1913)

1. Життєвий і творчий шлях Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 р. у

Новограді-Волинському. У родині було 6 дітей: Михайло, Лариса, Микола, Ольга, Оксана, Ізидора.

Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні дія-чі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: в дев'ять років вона вже писа-ла вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884 р. у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з'яви-лось ім'я Леся Українка.

Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а влітку – у с. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. Загалом же вона дістала глибоку і різнобічну осві-ту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, іс-торію, філософію.

У 1879 р. було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, за-гинула мати її найближчої товаришки — Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам'ятними, що пізніше ожили у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”.

У 1881 році у Луцьку, де жила у той час родина Косачів, Леся застудилася й захворіла, згодом хвороба почала прогресувати.

З кінця 80-х рр. Леся Українка живе у Києві. На початку 1893 р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки

“На крилах пісень”. 1892 р. у Львові виходить “Книга пісень” Г. Гейне, де Лесі Українці на-

лежали 92 переклади. Вона перекладає також поезію в прозі І. Тургенева “Нім-

92

фи”, уривок з поеми А. Міцкевича “Конрад Валленрод”, поетичні твори В. Гю-го “Лагідні поети, співайте” і “Сірома”, уривки з “Одіссеї” Гомера, індійські обрядові гімни із збірки “Ріг-Веди”.

Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов'язаний з дія-льністю гуртка київської літературної молоді “Плеяда”. Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних пи-сьменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки, присвячені переважно соціаль-но-побутовим темам. Вони друкувалися в журналах “Зоря” (“Така її доля”, “Святий вечір”, “Весняні співи”, “Жаль”, “Дзвінок”, “Метелик”, “Біда на-вчить”).

У 1894 – 1895 рр. Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова. там була написана переважна частина циклу політичної лірики “Невільничі пі-сні”.

З 1893 р. вона перебуває під таємним наглядом, підтримує тісні зв'язки з особами, які були на засланні і багатьма студентами “сумнівної політичної бла-гонадійності”.

У 1897 році у Ялті Леся знайомиться з Сергієм Мержинським, який теж був хворим.

У 1898 р. у “Літературно-науковому віснику” з'являється стаття І.Франка про творчість Лесі Українки, в якій він ставить поетесу в один ряд з Шевчен-ком.

1899 р. у Львові виходить друга збірка поезій “Думи і мрії”. В 1900 р. в Петербурзі Леся Українка знайомиться з російськими літера-

торами, які групувались навколо журналу “Жизнь”. Леся Українка вмістила в “Жизни” чотири статті: “Два направлення в новейшей итальянской литера-туре”, “Малорусские писатели на Буковине”, “Заметки о новейшей польс-кой литературе”, “Новые перспективы и старые тени”. Підготована до дру-ку стаття “Новейшая общественная драма” була заборонена цензурою, а дві інші — “Народничество в Германии” та “Михаэль Крамер. Последняя драма Гергарта Гауптмана” — не були опубліковані, бо 8 червня 1901 р. жу-рнал ліквідовано.

Більшість своїх статтей для “Жизни” Леся Українка писала в Мінську бі-ля смертельно хворого С. Мержинського (вона приїхала доглядати його до Мінська). В одну з найстрашніших ночей у стані невимовної туги створила во-на драматичну поему “Одержима” (1901). С. Мержинському присвячені також “Я бачила, як ти хиливсь додолу”, “Мрія далекая, мрія минулая”, “Кали-на” та інші вірші — цілий цикл інтимної лірики. Трагічні переживання поетеси відлунюються також у поемі “Віла-посестра”.

Пережита особиста драма позначилась на загостренні хвороби легень, і Леся Українка їде на Буковину, далі — на Гуцульщину рятувати підірване здо-ров'я. В 1902 р. у Чернівцях з ініціативи студентів університету, які тепло віта-ли поетесу, виходить третя збірка її поезій — “Відгуки”.

Леся Українка одночасно плідно працювала в різних літературних жан-рах. У кінці 90-х — на початку 900-х рр. з'являються її поеми “Одно слово”, “Віла-посестра”, “Се ви питаєте за тих”, “Ізольда Білорука”. Активно пра-

93

цювала авторка і як перекладач (“Макбет” Шекспіра, “Пекло” Данте, “Каїн” Байрона та інші твори).

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лі-кувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хо-ча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала но-вими враженнями, знанням життя інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості.

У 1904 р. в Києві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Україн-ки (вибране) під заголовком “На крилах пісень”.

Драматичні поеми “Осіння казка” і “В катакомбах”, датовані 1905 р., були безпосереднім відгуком на революційні події.

Після поразки революції Леся Українка звертається до соціальної і полі-тичної сатири, співробітничає в журналі “Шершень”, пише сатиричні вірші “Пан політик”, “Пан народовець”, “Практичний пан” та ін.

1907 року Леся Українка одружилася з юристом Климентом Квіткою. По-дружжя переїхало на Кавказ, куди отримав призначення чоловік.

В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури: драма “Кассандра” (1907), драматична поема “В катакомбах” (1905), драматичний діалог “На по-лі крові” (1909), драма “Руфін і Прісцілла” (1910), драматична поема “Адво-кат Мартіан” (1911), драматична поема “У пущі”, над якою вона почала пра-цювати в 1897 р., а завершила в 1909 р., “Камінний господар” (1911).

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогре-сувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працюва-ти. На Кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею пос-тавали картини задумливої поліської краси. Так виникла “Лісова пісня”, яка була написана за кілька днів тяжкохворою поетесою.

Леся Українка померла 1 серпня 1913 р. в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.


Лірика та ліро-епічні твори Збірка “На крилах пісень” поділена авторкою на цикли: “Сім струн”,

“Зоряне небо”, “Сльози-перли”, “Подорож до моря”, “Кримські спогади”, “В дитячому крузі”.

Збірка “Думи і мрії”. Сюди ввійшли цикли “Мелодії”, “Невільничі пісні”, “Відгуки”, поеми “Давня казка” і “Роберт Брюс, король шотландський”.

Збірка “Відгуки”. Вона складається з циклів “З невольницьких пісень”, “Ритми”, “Хвилини”, шести легенд і драматичної поеми “Одержима”.

За мотивами та ідейним спрямуванням ліричний доробок Лесі Українки можна поділити на такі групи:

1. Патріотична та громадянська лірика. Патріотична представлена передусім циклом “Сльози-перли”, який при-

свячено І.Франку. У циклі авторка звертається до Бога з проханням вивести її рідний край з неволі.

94

Вірш “І все-таки до тебе думка лине” із циклу “Невільничі пісні”, у якому висловлена любов до рідної землі і наголошено, що жаль та сльози є сла-бкою зброєю у боротьбі за її волю.

Громадянська лірика представлена в основному двома напрямками: заклики до боротьби: “Досвітні огні”, у якому втілено старе життя в

образі темної ночі, а нові прагнення – в образах зірок), проголошення ролі поета і поезії у суспільстві (поема “Давня казка”,

головні образи якої – поет та лицар Бертольд, вустами поета тут проголошено поетичне кредо самої Лесі Українки (“Не поет, хто забуває \ Про страшні на-родні рани, \ Щоб собі на вільні руки \ Золоті надіть кайдани”), вірші “Слово, чому ти не твердая криця”, у якому йдеться про переконання поетеси, її праг-нення боротися, хоча б і словами, за нове життя, “Contra spem spera”, що вод-ночас є й інтимною поезією, адже тут втілено прагнення Лесі Українки будь-що словом боротися за народ, за майбутнє, “Мріє, не зрадь”, “Зоря поезії”, “На роковини” – останній присвячено Т.Шевченку, його діяльності для України та її народу).

2. Філософська лірика: “Якби вся кров уплинула отак” – авторка осмислює цінність власного життя, оголошує програму, яку має виконати, “Напис в руїні” – в основі твору факт з життя Єгипту, коли напис фараона збе-рігся на віки, а про самого фараона ніхто не пам`ятає, у підтексті Леся розуміє Україну, “Fiat nox” – розроблено легенду про Прометея, але авторка звертаєть-ся до українців, дорікаючи їм за рабську покору, ницість, нехтування націона-льним питанням, схожу тему має і твір “Slavus – sclavus”, у якому фактично синонімами постають слова слов`янин – раб.

3. Пейзажна лірика. Представлена найрізноманітнішими пейзажними замальовками, причому йдеться не тільки про Україну, а подаються картини і Єгипту, й Італії тощо (цикли “Подорож до моря”, “Кримські спогади”, “Кримські відгуки” тощо). Чимало творів у її спадку присвячено весні (хворі на туберкульоз завжди прагнуть тепла, а отже, чекають весни): “Стояла я і слухала весну”, “Давня весна” та інші.

4. Інтимна лірика представлена: любовною лірикою – цикл, присвячений Сергію Мержинському: “Все,

все покинуть, до тебе полинуть”, “Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти”, “Я бачила, як ти хиливсь додолу”, “Уста говорять: “Він навіки згинув!”, “Ти не хтів мене взять”, “Твої листи завжди пахнуть зов`ялими трояндами”.

лірикою, що передає особисті відчуття, пов`язані з хворобою, розлу-кою з рідним краєм тощо: “Якщо прийде журба...”, “Не співайте мені сеї піс-ні”, “Горить моє серце...”, Дивлюсь я на яснії зорі”, “Романси” та інші тво-ри.

Чимало місця у спадку поетеси займають і ліро-епічні твори (поеми), написані на різні сюжети, в основному не українські: “Роберт Брюс, король шотландський” (1893), “Давня казка” (1893), “Одно слово” (“Оповідання ту-більця з півночі”) (1903), “Віла-посестра” (1901, надрукована у 1911), “Ізольда Білорука” (1912, надрукована у 1913), “Триптих”: І. “Що дасть нам си-лу?”(Апокриф) – 1903, ІІ. “Орфеєве чудо” (Легенда) – 1913, ІІІ. “Про велета” (Казка) – 1913. Триптих надруковано у 1916 році.

95

Драматичні твори Драматичні твори Лесі Українки звернені до різних часів і народів, серед

усіх них українській дійсності безпосередньо присвячено лише три твори (“Блакитна троянда”, “Бояриня” та “Лісова пісня”), однак у кожному іншому творі у підтексті розуміється саме Україна з її проблемами.

“Блакитна троянда” (1896). Єдиний драматичний твір авторки, написа-ний прозою. Це новаторська драма, вона звернена до життя інтелігенції. Голов-на героїня – Люба Гощинська – митець, вона “нова” жінка, яка прагне бути ві-льною у своїх переконаннях і вчинках, однак оточення не розуміє її. У творі на-явний образ-символ – блакитна троянда, яка символізує чисте, незатьмарене кохання.

Наступні твори Лесі Українки написані в іншому жанрі – драматична поема (своєрідний жанр, проміжний між поемою та драмою).

“Одержима” (1901), в якій вибух інтимного почуття, викликаний нелюд-ськими стражданнями вмираючого коханого, спрямовується в широке русло вибору людиною життєвого шляху і тієї ідеї, якій вона служить увесь свій вік. Тема твору – самозречення в ім`я любові (втілено в образі Міріам). Месія не сприймає цю жертву, а Міріам ненавидить його учнів, які не бажають помсти, не хочуть помститися за смерть свого Учителя (проблема марної жертви є про-відною у творі).

“Вавілонський полон” (1903). Провідний мотив – роль митця у суспіль-стві, зокрема – у соціальному та національному визволенні народу. Головний образ – співець-пророк Елеазар.

“На руїнах” (1904). Тема і проблематика близькі до теми попереднього твору, однак тут провідним образом є жінка – пророчиця Тірца. Час у творі – “з часів першого полону вавілонського”.

“В катакомбах” (1905). Поему написано під впливом подій 1905 року в Російській імперії. Змальовано життя перших християн Риму. Головні дійові особи – Неофіт-раб та Єпископ. Неофіт шукає правди і волі, він не може зрозу-міти ідей християнства, оскільки й воно передбачає рівність лише у майбут-ньому житті (на небесах), а не у земному.

“Осіння казка” (1905). Твір має фантастичний (казковий) характер. На його зміст також вплинули події 1905 року. В основі драми – казковий мотив про принцесу на скляній горі. Образи твору неоднозначні, їх тлумачення пода-ється різними літературознавцями по-різному. Наприклад, Принцеса виступає символом волі. Важливим є той факт, що Принцесу звільнив не лицар, а народ на чолі з будівничим (символ – народ здобуває волю). Драму не завершено.

“Кассандра” (1907). У центрі твору – образ пророчиці Кассандри – геро-їні давньогрецьких міфів. Ця жінка наділена пророчим даром, але разом з тим має і прокляття: її пророцтвам ніхто не вірить, через що виникає конфлікт з оточенням. Провідна проблема твору – співвідношення слова і діла, правди і неправди, віри у правду.

“У пущі” (1907). Дія твору відбувається у Північній Америці ХVІІ ст. у колонії пуритан. Головний герой – скульптор Ричард Айрон. Його мистецький хист не потрібен пуританам, оскільки вони вважають твори мистецтва зайвими розкошами. Відтак назріває конфлікт митця з оточенням.

96

Леся Українка написала також ряд драматичних поем ранньохристиянсь-кої тематики: “На полі крові” (1908), “Йоганна, жінка Хусова” (1909), “Ру-фін і Прісцілла” (1910), “Адвокат Мартіан” (1911).

“Бояриня” (1910). Драма написана у Хельвані, що недалеко від Каїру. Дія твору відбувається у ІІ половині ХVІІ ст. (доба Руїни). У центрі твору – по-дружнє життя Степана – московського боярина й Оксани – дівчини, яку він привіз з України. Засуджується національна пасивність, деградація в особі Сте-пана. Оксана є патріоткою, але їй соромно за свою бездіяльність.

У творі протиставляється становище жінки в Україні і в Москві. Проти-ставлено також два світи – український і російський, їх суперечливість і відмін-ність.

Оксана не сприймає тогочасного становища московської жінки, яка фак-тично є рабинею чоловіка. Героїня помирає від ностальгії, яку на той час вва-жали хворобою (автобіографічний мотив – авторка під час написання твору пе-ребувала на чужині). Показовим є ім`я героїні: Оксана – чужоземка (з грецької мови).

“Лісова пісня” (1911). За жанром це драма-феєрія – твір, для якого ха-рактерне ліричне начало, зіставлення природного й людського, наявність міфо-логічних і фольклорних образів. Твір написано за декілька днів, але задум авто-рка мала давно, про що писала у листах.

В основі сюжету – стосунки сільського парубка Лукаша та лісової Мавки. Конфлікт полягає у протиставленні високої мрії і грубої буденщини. Ідея – утвердження краси вільнолюбного незнищенного духу, кохання і мрії.

Композиція твору в основі має паралелізм між стосунками персонажів та природою (зародження кохання – весна, зрада Лукаша – пізнє літо, фінал – піз-ня осінь). Природа виступає дійовою особою.

Проблематика: взаємини людини і природи (дядько Лев, Лукаш, мати, Килина у став-

ленні до природи розкриваються по-різному); сімейне щастя і любов (Лукаш, Мавка, Килина). Твір має виразний фольклорний характер. “Камінний господар” (1912). Твір написано на основі відомого сюжету

про Дон Жуана, однак у творі Лесі Українки герой постає не розпусником, а жертвою камінної влади. Героїні твору різні – сильна духом донна Анна і жерт-ва Долорес, причому симпатії авторки на боці сильнішої жінки.

«Оргія» (1913) – написано у Кутаїсі, дописано у Гелуані. Джерела твору міфологічні. Оргія – культовий обряд на честь античних богів.

Тема твору традиційна для Лесі Українки – служіння митця народові. Події відбуваються у ІІ ст. до н.е., коли Грецію завоював Рим. Головний герой – Антей – патріот своєї батьківщини, а його дружина Неріса – колишня рабиня – охоплена жадобою багатства. Через неї Антей гине (міфологічного Антея пере-міг Геракл, піднявши над землею, а у творі «відірвала від землі» Антея Неріса).

Останню драму “На передмістю Александрії” Леся Українка не дописа-ла (точніше, не закінчила диктувати, це було вже перед смертю).

97


1. Тексти для читання Леся Українка. “Contra spem spero”; “Лісова пісня”. 2. Скласти хронологічну таблицю за біографією письменниці

Леся Українка ( - )


3. Втзначити особливості віршування поезії Лесі Українки “Contra

spem spero” 4. Заповнити літературний паспорт твору

Леся Українка. “Лісова пісня”





98







6. Назвіть твори, в яких оспівується краса людських взаємих. Про-

стежте спорідненість ідеї цих творів з драмою-феєрією Лесі Українки «Лі-сова пісня» ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

99

________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________

100

МИКОЛА ВОРОНИЙ (1871-1938?)


Вороний Микола Кіндратович (псевдоніми: Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович, Микольчик, М.В., К-ич М, М-У-ко та інші) народився 6 грудня 1871 року на Катеринославщині (тепер Дніпропетровщина) у сім'ї ремі-сника.

Вороний навчався в Харківському реальному училищі, пізніше — в Рос-товському реальному училищі, звідки був виключений за зв'язки з народника-ми, читання і поширення забороненої літератури.

Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет). У Львові зблизився з І.Франком, який справив великий вплив на формування його світогляду, літературно-естетичних поглядів. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства "Руська бесіда", в редак-ції журналу "Життє і слово", де вів рубрику "Вісті з Росії". Допомагав І.Франкові у виданні газети "Громадський голос" і "Радикал", деякий час був неофіційним редактором журналу "Зоря".

З 1897 року — актор труп М.Кропивницького, П.Саксаганського, О.Васильєва та інших, гастролював разом з трупами 4 роки. 1901 року залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. В 1910 році оселився у Києві, працював у театрі М.Садовського, викладав у театраль-ній школі.

Жовтневої революції Вороний не сприйняв і в 1920 р. емігрував за кор-дон. Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками Ю.Тувімом і Л.Стаффом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. Після повернення в Україну (1926 р.) вів педагогічну і театрознавчу діяльність.

Перші поетичні твори написав, ще навчаючись у Харківському реальному училищі. Друкуватися Вороний почав у 1893 р. (вірш "Не журись, дівчино").

Публікувався в періодичних виданнях "Зоря", "Літературно-науковий віс-

101

ник", "Засів", "Дзвін", "Сяйво", "Рада", в антологіях, збірниках, декламаторах початку ХХ століття: "Акорди", "Українська муза", в альманахах "Складка", "За красою", "Дубове листя", "На вічну пам'ять Котляревському", "Багаття" та ін-ших.

У 1901 в "Літературно-науковому віснику" опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, "який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів су-часних літератур". Незважаючи на такі заклики, у виданому ним альманасі "З-над хмар і долин" (Одеса, 1903) поряд з модерними поезіями були представле-ні твори поетів, що гостро виступали проти декадансу, "чистого мистецтва" та інших течій у літературі і мистецтві, — І.Франка, П.Грабовського, Лесі Україн-ки, М. Старицького, В. Самійленка та інших.

Перша збірка Вороного "Ліричні поезії" вийшла 1911 р. у Києві. Вірші її були сповнені музикальності, свіжості образів. Наступна збірка "В сяйві мрій" (1913 р.) також вийшла у Києві.

Вороному належить ряд мистецтвознавчих ("Пензлем і пером") і театро-знавчих розвідок ("Театральне мистецтво й український театр", 1912; "Театр і драма", 1913, в якій виступає прихильником системи Станіславського; "Михай-ло Щепкін", 1913; "Український театр у Києві", 1914; "Режисер", 1925; "Драма-тична примадонна", 1924 — про сценічну творчість відомої актриси Л.Ліницької). Вороний — автор ряду літературознавчих статей, театральних рецензій. У спадщині Вороного значне місце посідають переклади й переспіви з інших літератур.

Репресований у 1934 році. Був засуджений на три роки таборів, але пока-рання замінили засланням до Казахстану. Далі доля Вороного відома неточно. За одними даними, він був розстріляний 7 червня 1938 р., за іншими – розстрі-ляний 14 квітня 1940 року на Кіровоградщині. Офіційно ж – помер 24 квітня 1940 року від крововиливу у мозок, у графі “місце смерті” – прочерк. Постраж-дав і син Вороного Марко, який намагався заступитися за батька, добитися пра-вди, а потім і сам був репресований.

2. Мотиви лірики

Вороний іде шляхом певної естетизації, самозамилування ліричного ге-роя. Поезія автора дедалі глибшає змістом, порушує загальносвітові теми, філо-софські питання Творчість Вороного знаменує розрив з народницькою тради-цією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його кращих синів.

Отже, у спадку поета наявні твори: Патріотичної лірики – поема “Євшан-зілля”, у якій постає проблема

вірності рідній землі. Використано мотив із Галицького літопису про сина по-ловецького хана, якому про рідний край не могло нагадати нічого, крім євшану (полину). Вороний проводить паралелі між давнім літописом та сучасними йо-му українцями.

Також патріотичні мотиви звучать у творах: “Віра жива”, “Коли ти лю-биш рідний край”, “Горами, горами” тощо. Мотиви любові до рідного наро-

102

ду та його визначних діячів наявні у творах "Краю мій рідний", "Привид", вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові. Водночас створює поезії, в яких висміює національну обмеженість, псевдопатріотизм, його анти-гуманістичну, аморальну сутність ("Мерці", "Молодий патріот", "Старим патріотам").

Цікавим у цьому аспекті є вірш «Краса», у якому Вороний декларує свою відданість новому мистецтву – мистецтву, яке змальовує передусім красу. Але фінал вірша є доволі несподіваним: «Мій друже, я красу люблю… / Як рідну Україну!». Вороний, отже, не може остаточно відійти від позицій «народницт-ва».

Інтимної лірики. Причому навіть більшість інтимних поезій Вороного мають виразний патріотичний характер: “Ти не моя”. Наявні твори, присвячені дружині (“Ти не любиш мене”), і вірші, що не мають конкретного адресата (“Палімпсест”).

Також він одним з перших вводить у лірику тему міста, переймає ряд традиційних мотивів європейської поезії, де протиставляється поетична одухо-твореність і буденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, сві-тла, осягнення космосу ("Ікар", "Сонячні хвилини"), розкриває трагізм духо-вної самотності (цикл "Осокорі"). Орієнтована передусім на читача, виховано-го на кращих зразках світової літератури, поезія Вороного була, за висловом О. І. Білецького, "явищем високої художньої цінності".


1. Тексти для читання М.Вороний. “Блакитна Панна”. 2. Скласти хронологічну таблицю за біографією письменника

Микола Вороний

( - ) Дата/період Життєва подія Твори

103

3. Виконайте ідейно-художній аналіз поезії Миколи Вороного «Блаки-тна Панна» ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

104

4. Напишіть твір на тему: «Возвеличення краси природи і єдність її з мистецтвом в українській поезії ХХ століття». ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________

105

РОЗДІЛ VІІІ ПРОЗА ЗЛАМУ СТОЛІТЬ

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

(1864-1915)


Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у міс-ті Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього пись-менника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по служ-бі.

Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876) та Шарго-родському духовному училищі (1876 — 1880). Причому вперше вчитися почав досить пізно, коли батька перевели до Бару і він почав трохи більше заробляти.

Батько помер у 1883 році, Михайло був найстаршим (ще родина мала чо-тирьох дітей), тому і повинен був піклуватися про братів і сестер. Давав прива-тні уроки, займався репетиторством.

Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за по-езію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької дія-льності, справжнім покликанням стає художня проза. З перших спроб Коцю-бинського-прозаїка до нас дійшли оповідання “Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма” (1884), “21-го грудня, на введеніє” (1885), “Дядько та тітка” (1885).

Друкуватися Коцюбинський почав у 1890 р. — львівський дитячий жур-нал “Дзвінок” опублікував його вірш “Наша хатка”. В цьому ж році він побу-вав у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видав-цями, зокрема Франком. Поїздка поклала початок постійному співробітництву Коцюбинського в західноукраїнських виданнях. На початку 1891 р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині міс-цевого службовця з поглибленим вивченням життя села, народної мови, куль-тури і розпочинає серйозну літературну працю. За один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання “Харитя”, “Ялинка”, “П'ятизлотник”, повість “На ві-ру”, віршована казка “Завидющий брат”. Твори привернули увагу літератур-

106

ної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий ху-дожник.

На початку 90-х рр. частина молодої української інтелігенції, перейнятої ліберально-просвітительськими ідеями, утворює організацію “Братство тарасі-вців”, з учасниками якої Коцюбинський деякий час підтримував зв'язок. Цей зв'язок відбився на його творчості. У казці “Хо” (1894) Коцюбинський підно-сить значення ліберально-просвітительської діяльності.

У 1891 році Коцюбинський екстерном склав іспит на звання народного учителя, працював у Криму. Тут і одружися з Вірою Дейша, після чого под-ружжя деякий час жило в Чернігові.

Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його творів “Для загального добра” (1895), “Пе-коптьор” (1896), “Посол від чорного царя” (1897), “Відьма” (1898), “В путах шайтана” (1899), “Дорогою ціною” (1901), “Лялечка” (1901), “На камені” (1902), “У грішний світ”, “Під мінаретами” (1904).

Багата творчими здобутками п'ятирічна служба у філоксерній комісії ста-ла періодом інтенсивного зростання письменника. Залишивши роботу в комісії, він після безуспішної спроби влаштуватися на роботу в Чернігові, де жила сі-м'я, їде до Житомира і займає різні посади в редакції місцевої газети “Волынь”. На початку 1898 р. Коцюбинський нарешті дістає роботу в чернігівському зем-стві. Родина оселилася тут назавжди.

У п'ятиліття перед революцією 1905 — 1907 рр. Коцюбинський написав і опублікував повість "Fata morgana” (Киевская старина, 1904). Друга частина повісті “Fata morgana” опублікована в квітневому номері “Літературно-наукового вісника” за 1910 р.

Провідним жанром малої прози Коцюбинського після 1901 р. стає соціа-льно-психологічна новела.

У 1906 — 1912 рр. М. Коцюбинський створює новели “Сміх”, “Він іде” (1906), “Невідомий”, “Intermezzo”, “В дорозі” (1907), “Persona grata”, “Як ми їздили до Криниці” (1908), “Дебют” (1909), “Сон”, “Лист” (1911), “Пода-рунок на іменини”, “Коні не винні”, образки-етюди “Хвала життю!”, “На острові” (1912), а також повість “Тіні забутих предків” (1911).

Коцюбинський брав активну участь у громадському житті Чернігова, за його сприяння вийшли альманахи “Хвиля за хвилею”, “Дубове листя”, “З пото-ку життя”.

Мав хворобу серця, тому змушений був лікуватися в Берліні, згодом – в Італії. З 1911 року жив у Карпатах в Криворівні (саме тут написав «Тіні забу-тих предків»). В останні дні життя лікувався у Києві, у 1913 році на деякий час його виписали додому, там він і помер 25 квітня. Похований у Чернігові на Бо-лдиній горі.


Повісті Одним з найвідоміших творів Коцюбинського є повість “Fata morgana”

(у перекладі з латини – марево). Перша частина була написана як окремий твір і опублікована у 1903 році, а друга створена після придушення селянського руху

107

в Україні. В основі другої частини – реальні життєві факти. Коцюбинський був присутній на суді, де судили тих селян з села Вихвостова, які, лякаючись кара-льних загонів, убили більше десятка односельців після повстання проти місце-вих панів.

Отже, тема твору – відтворення надій селян отримати землю, зображення повстання та його придушення. Основна сюжетна лінія пов`язана саме з праг-ненням здобути землю (цар наче повинен віддати селянам землю, конфісковану у панів, бо ті не вміють на ній працювати). Земля виявляється маревом для усіх героїв, у тому числі для Маланки Волик, яка все життя збирала насіння для майбутнього наділу, для Андрія Волика маревом виявилася мрія про роботу на фабриці – йому відрізало там пальці.

Після бунту селяни, налякані чутками про прихід каральних загонів, вла-штували самосуд. Андрій загинув разом з іншими бунтарями. Але живим зали-шився Марко Гуща – молодий революціонер, а отже, з ним і надія на подальші зміни.

Повість “Тіні забутих предків” (1911) має в основі мандрівний сюжет про закоханих з ворогуючих родів (Шекспір). Написана повість під впливом гуцульського фольклору та етнографії. Подаються описи місцевих обрядів та вірувань (Святий вечір, ворожіння, чаклування, похорон, віра в мавок, чугайст-рів, щезників, мольфарів тощо).

Життя героїв змальоване на лоні природи, вони і самі є її дітьми, дещо примітивними, які живуть за її законами. Після смерті коханої Марічки Іван вже не зміг оговтатись, і хоча й одружився, проте щастя не мав, врешті і сам за-гинув через інтриги дружини та її коханця.

Головних героїв об`єднує і потяг до прекрасного: Іван чудово грає на со-пілці, підслухавши колись мелодію лісових мешканців, Марічка складає співа-нки. Палагна ж уособлює прагматичне начало, вона добра господиня і просто здорова сильна жінка (паралель з “Лісовою піснею” Лесі Українки).

“Дорогою ціною” (1901 р.). Коцюбинський назвав твір оповіданням, але фактично це повість. Тема: зображення боротьби селян проти кріпосників у пе-ршій половині ХІХ століття. Головні герої Остап та Соломія борються пасивно (втеча), але на той момент це єдино можливий шлях.

Оповідання та новели

Новела – різновид оповідання, для якого характерні несподівана кінцівка, глибокий психологізм, лаконізм.

“Цвіт яблуні” (етюд) – 1902. Новела була в українській літературі нова-торською: порушувалась проблема ставлення письменника до дійсності, гово-рилося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадян-сько-професійний обов'язок, повинен боліти чужим горем, як власним. Переда-ється роздвоєння героя, у якому бореться батько з письменником. Наявні вира-зні ознаки імпресіонізму.

“На камені” (акварель) – 1902. Тема твору: змалювання старих звичаїв, що тяжіють над людьми. Основна проблема: становище жінки у суспільстві, зо-крема у мусульманському. Фатьма тікає з іншим чоловіком, бідним Алі. Назва “акварель” виникає на основі використання кольорів, твір наче “намальований”,

108

і в цьому виявляються виразні ознаки імпресіонізму. Дійовою особою висту-пають не тільки люди, а й море.

“Сміх” (1906) – відгук на Чорносотенський погром. Головна увага зосе-реджена на психологічному стані героїв. Власне, це є прикметою всієї творчості Коцюбинського.

“Intermezzo” (1908). Саме слово означає перепочинок, пауза. Термін взя-то із музики. В основі новели – автобіографічний мотив, сам автор хворів і ви-рішив відпочити на лоні природи.

Твір насичений символікою: білі мішки – повішені люди, зозуля – надія на життя, три вівчарки – дворянство, жандармерія, і селянство, жайворонок – натхнення, ніч – краса, присутність Бога, залізна рука города, людське горе. Значну роль відіграє і колористика.

Написав Коцюбинський і ряд творів для дітей: “Ялинка” (1891), “Хари-тя” (1891), “Маленький грішник” (1893), “Хо” (1894) під впливом від педаго-гічної діяльності, причому деякі герої мають прототипів. Але ці твори мають і глибокий соціальний зміст, у них нерідко втілені “недитячі” проблеми.


1. Тексти для читання М.Коцюбинський. “Intermezzo”, “Тіні забутих предків”. 2. Скласти хронологічну таблицю за біографією письменника

Михайло Коцюбинський

( - )


109


М.Коцюбинський. “Intermezzo” Рік видання Історія написання








М.Коцюбинський. “Тіні забутих предків”




110








5. Напишіть твір-роздум на тему: «Ідея незнищенності кохання в

повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

111

________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________

112

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА (1863- 1942)


Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині в багатодітній сім'ї дрібного урядовця (Ольга була четверта, за нею народилися ще троє).

З дитячих років Ольга знала не тільки українську, а й польську та німець-ку мови, якими говорили в її родині. Ольга закінчила чотири класи початкової школи німецькою мовою, трохи навчила її української приватна вчителька. Да-лі дівчина не вчилася, бо батько вважав це марною тратою часу.

Дитинство й юність майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг. Пізніше вона жила в селі Димка, а з 1891 р. — у Чернівцях. Вона гарно малювала, грала на фортепіано, самотужки продовжувала освіту.

Перші літературні твори О. Кобилянської, написані німецькою мовою ще без чіткого уявлення, “що значить слово “література”, припадають на початок 80-х рр. (“Гортенза, або нарис з життя однієї дівчини”, “Доля чи воля?”).

Вона бере активну участь у феміністичному русі. Ставши у 1894 р. одні-єю з ініціаторок створення “Товариства руських жінок на Буковині”, Кобилян-ська обґрунтувала мету цього руху в брошурі “Дещо про ідею жіночого руху”. Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки “середньої верст-ви”, активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне людини життя.

Перші твори українською мовою – “Людина” і “Царівна” – були прис-вячені проблемі “нової жінки”. Згодом з`явилися “Аристократка” (1896), “Impromptu phantasie”, “Valse melancolique” (1898). Пізніші повісті, у яких передано проблему жінки, – “Ніоба” (1905), “Через кладку”, “За ситуаціями” (1913). Відома повість “В неділю рано зілля копала” (1909).

Збірки творів авторки виходили кілька разів: “Покора” – 1899, Львів; “Мої лілії” – поезії в прозі, 1903, Одеса; “Малоруські новели” – 1906, Прага (чеською мовою).

У 1903 році її розбив параліч, але жінка не припиняла роботи. Творчість Кобилянської 20 — 30-х рр., у період, коли Північна Буковина

опинилася під владою боярської Румунії, проходила в особливо складних і тяж-ких умовах. Українська мова й культура у цьому краї жорстоко переслідували-

113

ся, проте й у таких умовах Кобилянська налагоджує контакти з українською лі-тературною молоддю прогресивного журналу “Промінь” (1921 — 1923), з львівським місячником “Нові шляхи”, з харківським видавництвом “Рух”, де протягом 1927 — 1929 рр. вийшли її “Твори” в дев'яти томах.

У творах Кобилянської періоду першої світової війни та часів боярсько-румунської окупації Північної Буковини з'явилися деякі нові мотиви. В опові-дання письменниці ввійшла тема війни (“Юда”, “Лист засудженого вояка до своєї жінки”, “Назустріч долі” (1917), “Зійшов з розуму” (1923) тощо), що була однією з провідних у творчості В.Стефаника, Марка Черемшини, О. Мако-вея, К. Гриневичевої та ін.

У деяких оповіданнях та новелах післявоєнного періоду Кобилянська звернулася до відображення тих морально-етичних проблем, що стали предме-том художнього аналізу в багатьох її творах, написаних у кінці XIX — на поча-тку XX ст. Так, мотиви “Землі” знаходять своєрідне продовження і певне пог-либлення в соціально-побутовому оповіданні “Вовчиха”.

Творчість Кобилянської 20 — 30-х рр. підпадає під вплив символізму (“Сниться”, “Пресвятая богородице, помилуй нас!”). У романі “Апостол черні” письменниця певною мірою ідеалізує буковинське духовенство, наділя-ючи таких духовних пастирів, як о. Захарій, багатьма громадянськими й хрис-тиянськими чеснотами.

У 1939 році були возз`єднані центральна та західна Україна. Ольга Юлі-анівна сприйняла це позитивно, але згодом була розчарована. У 1940 її прийня-ли до спілки радянських письменників, але згодом забули евакуювати. Коли до Чернівців увійшли німці, вони розглянули справу Кобилянської і присудили її до розстрілу, однак не встигли виконати вирок: вона померла 21 березня 1942 року.


А) Думки про становище жінки у суспільстві виявилися вже у ранніх тво-рах письменниці. У деяких з них (“Гортенза”, “Вона вийшла заміж” та ін.), зма-льовуючи духовний світ своїх героїнь, письменниця робить наголос на їх по-шуках особистого щастя. В “Людині”, а ще більше в “Царівні” особисте щастя героїнь Кобилянської більшою чи меншою мірою вже пов'язується з соціаль-ними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю бороти-ся з обставинами, що сковують розвиток її духовних сил.

“Людина” (1891) – психологічна повість. Центральний персонаж – жінка, яка постає жертвою обставин, соціальних умов. Олена Ляуфлер є зразком “но-вої жінки”, що було актуальним для літератури зламу століть. Героїня прагне бути незалежною від чоловіків, самостійною, заробляти сама на життя, здобути освіту, але вона зламалася під тиском обставин. Слово “людина” є у творі клю-човим, воно повторюється не раз і з різними смисловими відтінками: то як сим-вол гордої, незалежної, нової людини (дехто з дослідників навіть наголошував на ідеї надлюдини Ніцше), то як втілення людської слабкості. Олена змушена була вийти заміж, тим самим зрадивши свої переконання, отже, показала себе як людина звичайна, а не обрана особистість.

114

Продовжуючи проблематику “Людини”, повість “Царівна” (1895 р.) сві-дчила про розширення світобачення письменниці, поглиблення засобів психо-логічного аналізу. Повість має складну творчу історію. Писалась вона і доопра-цьовувалась тривалий час (1888-1893), первісний текст її був німецький, пізні-ший — український. Надрукована повість була в газеті “Буковина” (1895) і того ж року вийшла в Чернівцях окремим виданням. Як і в попередньому творі, тут осмислюється ідея жіночої емансипації, але в іншому ракурсі. Наталка досягає того, чого не змогла досягти Олена, тому її й названо царівною (вона царює над власною долею). Наталка також вийшла заміж, але за чоловіка, що поділяє її прагнення і переконання. Вона, отже, залишається володаркою власного життя. При цьому слід врахувати, що незважаючи на феміністичні настрої письменни-ці, її героїня досягає мети саме разом з чоловіком, отже, Кобилянська не висту-пає проти чоловіків, вона – за рівність між чоловіком та жінкою.

Торкнувшись морально-етичних проблем життя інтелігенції у таких но-велах, як “Аристократка” (1896), “Impromptu phantasie”, Кобилянська про-довжує розробляти їх у наступних творах і створює три цілісних образи жінок-інтелігенток в оповіданні “Valse melancolique” (1898). Жанрове визначення ав-тора – фрагмент. Центральною проблемою цього твору є загибель таланту. У творі помітний тісний зв`язок із музикою: одна з головних героїнь – музикант, крім того, музика виступає засобом психологічного аналізу.

Згодом Кобилянська повертається до цієї теми (життя інтелігенції) в по-вістях “Ніоба” (1905), “Через кладку”, “За ситуаціями” (1913). Тема інтелі-генції проходить через усю творчість Кобилянської — від її ранніх оповідань та повістей до “Апостола черні”. І здебільшого героїнею виступає жінка.

Б) Зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних проблем стало другою провідною лінією творчості Кобилянської. “Щоденники” письменниці переконливо свідчать, що в другій половині 80-х рр. вона вже замислюється над долею народу, пов'язуючи проникнення в його жит-тя з опануванням соціалістичних ідей. У новелі “Жебрачка” (1895) письмен-ниця вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині 90-х рр. письменниця поглиблює знання життя селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями буковинських сіл, зо-крема Димки, що згодом увійде в її творчість страшною трагедією-братовбивством (“Земля”).

Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах “Банк рустикальний”, “На полях”, “У св. Івана”, “Час”, “Некультурна”.

Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письмен-ниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість Кобилянської “Земля” (1898-1901). “Факти, що спонукали мене написати “Землю”, правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як хвилями ридала!..” — згадує О. Коби-лянська в автобіографічному нарисі “Про себе саму”. Саме це дало підстави Фра-нкові назвати “Землю” твором, який, крім художньої цінності, “матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього тяжкого лихоліття”. Прототипами головних героїв (Михайла, Сави та їх батьків) була родина Жижіянів, прототипом Рахіри Чункач – Маріука Магас.

115

Повість соціально-психологічна. Твір має складну композицію: відсту-пи, ряд пейзажів, портретів; наявні три сюжетні лінії: життя старих Федорчуків, Михайла й Анни, Сави та Рахіри, але всі ці лінії об`єднає центральна проблема твору – проблема землі. Земля постає причиною конфлікту у кожній із сюжет-них ліній.

Кобилянська задумувала і другу частину, у якій Сава і Рахіра стають до-брими господарями, але написати не встигла. У цій частині йшлося про те, що причиною вбивства були не тільки соціальні проблеми, а й психологічні. Напе-вне, тому, що друга частина не була опублікована, радянське літературознавст-во і трактувало твір однобоко.

На початку 900-х рр., розробляючи проблеми, накреслені в ранніх творах, письменниця прагне розширити сферу своїх художніх пошуків, звертається до абстрактно-символічних тем і образів (“Акорди”, “Хрест”, “Місяць” та ін.), пише ряд поезій в прозі, серед яких є майстерні художні мініатюри. Кобилянсь-ка друкує окремі твори в модерністських журналах “Світ”, “Українська хата”.

Реалістичні й романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно по-єднуються в одному з її кращих творів — повісті “В неділю рано зілля копа-ла”, в основі якої — мотив романтичної пісні-балади “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, що неодноразово опрацьовувався українськими письменниками, зокрема М. Старицьким у драмі під однойменною назвою. Серед джерел твору ще і перекази про життя циган. Кобилянська змінює ім`я головної героїні (вона Тетяна, а не Маруся, як у народній пісні).

Тема твору: змалювання непереборного кохання, в основі сюжету – лю-бовний трикутник Гриць – Настка – Тетяна). Наявна ще одна сюжетна лінія – історія життя циганки Маври, причому обидві лінії переплітаються. Постає проблема людської гідності: Тетяна не принижується, як Настка, у боротьбі за коханого. Важливий аспект – роздвоєння душі Гриця, що можна пояснити і йо-го походженням (циганська кров), і прагненням до кращого життя (можливо, спокійного – саме з Насткою).

Наявні романтичні елементи (неоромантичні): отрута, чар-зілля, божевіл-ля як втеча від реальності тощо.


1. Тексти для читання О.Кобилянська. “Земля”. 2. Скласти хронологічну таблицю за біографією письменниці

Ольга Кобилянська

( - )


116


О.Кобилянська “Земля”









117



5. Напишіть твір-роздум на тему: «Причини братовбивства як першог-

ріха зла у світі за творами української та світової літератури» ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

118

ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО (1880-1951)

1. Життєвий і творчий шлях Володимир Винниченко народився 26 липня 1880 року на хуторі Веселий

кут поблизу міста Єлисаветград Херсонської губернії у родині селянина. Вчив-ся у народній (сільській) школі, згодом його віддано до Єлисаветградської гім-назії.

У старших класах гімназії він бере участь у революційній організації, пише революційну поему, за яку одержує тиждень "карцеру", й нарешті його виключають із гімназії. Йде складати іспит екстерном до златопільської гімна-зії. Одержує атестат.

У 1901 році він вступає на юридичний факультет Київського університету і того ж року створює таємну студентську революційну організацію, яка звалась "Студентською громадою". Вступив у РУП (Революційну українську партію).

Цього ж року посилає перше своє оповідання "Народний діяч" до "ЛНВ". Але воно тоді не було надруковане. Це зроблено значно пізніше (1906 р.).

В 1902 році Винниченко був уперше заарештований за належність до ре-волюційної української організації й посаджений до київської в'язниці.

По кількох місяцях, за браком офіційних доказів у "злочині", був випу-щений з ув'язнення, але виключений з університету і виселений з Києва без права жити по великих містах. Влітку того ж року в "Кіевской Старине" з'яви-лася повість "Сила і краса" (у наступних публікаціях – “Краса і сила”).

Восени, через виключення з числа студентів, Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Во-лодимир Винниченко емігрує до Галичини.

При перевозі в 1903 р. нелегальної літератури з Галичини до Києва на ко-рдоні Винниченка знов арештовано. Після півторарічного перебування у фор-теці в силу проголошеної амністії його звільнила революція 1905 року.

Під час ув'язнення він написав цілу низку літературних творів. Повість "Голота" одержала першу премію "Кіевской Старины".

Незважаючи на неможливість регулярної університетської праці, Винни-ченко вимагає від адміністрації допущення до державних іспитів і витримує їх з успіхом.

119

Реакція, що настала після розбиття революції 1905 р., примусила Винни-ченка знов тікати за кордон. Там він працює в закордонних партійних організа-ціях і час від часу нелегально виїздить на Україну в партійних справах.

В 1906 році відбулася його мандрівка по Україні, в результаті якої напи-сано цілу низку оповідань: "На пристані", "Раб краси", "Уміркований та щирий", "Голод", "Малорос-європеєць", "Ланцюг" та інші.

У 1907 році знов був заарештований у Києві. Через вісім місяців сидіння Винниченка випущено "на поруки". Довідавшись про те, що має бути засудже-ний за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував.

У цей період він написав багато творів на соціальні та етичні теми: "Дис-гармонія", "Щаблі життя", "Контрасти". Цей період еміграції тривав аж до 1914 року. Незважаючи на велику загрозу бути знов заарештованим, він бере й далі участь у нелегальних з'їздах.

Подальші роки позначені активним політичним життям Винниченка. 1917 рік. Революція застає Винниченка в Москві. Переїзд в Україну.

Участь у Центральній Раді. Подорож до Петрограду на переговори з російським тимчасовим урядом. Перший уряд Української Центральної Ради — генераль-ний секретаріат. Винниченко — голова генерального секретаріату і генераль-ний секретар внутрішніх справ.

Після чотирьох універсалів Винниченко вийшов з уряду. Виїзд уряду і Центральної Ради з Києва й переїзд до Житомира. Винниченко не їде до Жито-мира, але залишається в окупованій більшовиками частині України.

Деякий час був постійним головою Директорії. У вересні 1920 року еміг-рував. Був в Австрії, Німеччині, Чехії. За кордоном його життя було важким, він намагався знайти постійне місце проживання.

1922 р. – серпень 1923 року – написано роман "Сонячна машина". На-писав ряд інших творів. Всього ним створено понад сто оповідань, 14 романів, десятки п`єс, декілька філософських досліджень.

1934 – купівля хутірця біля Канн. Від цієї дати В. Винниченко жив у своєму хуторі з короткими виїздами до Парижа й Праги аж до кінця свого життя. Під час війни він не мав змоги виїхати з голодного департаменту Альп-Марітім і під пос-тійною загрозою арешту та депортації німцями допомагав, як міг, тим, що хова-лись від окупантів. Роки війни надірвали вже ослаблене здоров'я Винниченка. Він помер 6 березня 1951 року. Прах його покоїться на цвинтарі Мужена.


Перша збірка оповідань Винниченка 1902 року мала назву “Краса і сила” (за назвою однойменного оповідання). Одним із перших був і цикл “Намисто” (автор прагнув створити кілька разків намиста, однак написав лише один, заго-ловки якого складаються із назв пісень: «Віють вітри, віють буйні», «За Сибі-ром сонце сходить», «Ой випила, вихилила» та ін.).

Провідні теми ранніх оповідань: Зображення соціальних контрастів: “Голота”, “Біля машини”, “Са-

лдатики!”, “Студент”, “Зіна”, “Малорос-європеєць”; Так звані “дитячі” оповідання: “Віють вітри”, “Ой випила, вихили-

ла”, “Федько-халамидник”, “Кумедія з Костем”.

120

“Салдатики!”. Тема оповідання: зображення наростання народного нев-доволення, бунту та страху перед каральними загонами (порівняйте з повістю Коцюбинського “Fata morgana”). Ватажок селян Явтух закликає до совісті сол-датів, щоб відволікти кару. Однак офіцер вбиває самого Явтуха. Солдати дійсно не стріляли. Кару відстрочено. Чи надовго? Важливим у канві твору є пейзаж, який передає похмурий, тривожний, гнітючий настрій селян.

“Малорос-європеєць”. Постає проблема національної свідомості. Прові-дним образом є образ пана Коростенка, який вважає себе європейцем, вводить у себе в садибі різні нововведення (автоматичні пристрої тощо). Наголошує Ко-ростенко і на тому, що він малорос (чому не українець?). Він же розстрілює мирне весілля, прийнявши його за заколот.

“Студент”. Оповідання глибоко психологічне. Йдеться про неспокійні часи початку ХХ століття. Погоріле село шукає винуватця. Хтось пустив чутку, що винні у цьому студенти-революціонери. Щоб довести свою непричетність до злочину, герой оповідання вбиває себе. Постріл як останній аргумент таки подіяв, і селяни повірили, що студенти тут ні до чого. Автор підкреслює мар-новірність народної маси.

“Федько-халамидник”. Оповідання належить до “дитячих”, але в ньому постають цілком “дорослі” проблеми морального характеру. Головні герої Фе-дько і Толик – антиподи: Федька називають халамидником (тобто розбишакою, шибеником, хуліганом), відповідною є його поведінка. Толик – панич, чистень-кий, охайний, “правильний”, але його вчинки виявляються підлими, призводять до смерті Федька, при цьому Толик про це не шкодує. Сам же Федько виявився чесною дитиною, яка не хоче, щоб товаришу завдали болю.

“Кумедія з Костем”. Тема і проблематика твору близькі до теми і про-блем попереднього. Головний герой Кость (панський наймит) певною мірою нагадує Федька: він трохи відлюдкуватий, не хоче ні з ким ділитися власним горем, власними проблемами. І дорослі, і діти вважають його диваком, але рап-том він виявляє іншу сутність: помирає (від хвороби), тримаючи в руках недо-курок пана (йому натякали, що він нешлюбний син пана).

Серед творів Винниченка раннього періоду творчості виділяється роман “Сонячна машина” (1922-1924). Твір має складне жанрове визначення: це і політичний роман, і роман-утопія, і детектив, і любовний роман, і фантастич-ний (перший фантастичний твір в Україні).

Дія в романі відбувається через 40-50 років після І світової війни. Тема твору: зображення змін у суспільстві під впливом наукового вина-

ходу. У центрі сюжету винахід Рудольфа Штора – машина, яка живиться енер-гією сонця і дає споживну їжу. Навколо неї і зав`язано основні сюжетні лінії:

історія самого винаходу, питання устрою суспільства, любовні колізії (кохання Рудольфа й Елізи, трикутник Макс – Труда –

Сусанна). Основна проблема, яка постає у романі – проблема переупорядкування

суспільства; одна за одною пропонуються різні моделі устрою суспільства: дворянство, капіталісти, ІНАРАК – інтернаціональний авангард революційної акції, Каесем – комітет сонячної машини, врешті “Вільна спілка творчої праці”.

121

Перемога залишається за “Вільною спілкою творчої праці”. Ця модель виявилася найбільш придатною до життя.


1. Тексти для читання В.Винниченко. “Момент”. 2. Скласти хронологічну таблицю за біографією письменника

Володимир Винниченко

( - )



В.Винниченко “Момент”





122







5. Знайти ознаки імпресіонізму в новелі «Момент» В. Винниченка»

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

123

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

124

ВАСИЛЬ СТЕФАНИК (1871-1936)


Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871 р. в с. Русові (те-пер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селя-нина.

У 1878 році Василя віддали до початкової школи у Русові, у 1880 році – до Снятина, де його зарахували до другого класу місцевої школи. 1883 р. Сте-фаник вступає до польської гімназії в Коломиї.

Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем написав два оповідання: “Нечитальник” (1888) та “Лумера” (1889).

У 1890 р. Стефаник у зв'язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Франком, з яким по-тім підтримував дружні зв'язки.

Після закінчення гімназії (1892 р.) Стефаник вступає на медичний факу-льтет Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією ме-дициною “вийшло діло без пуття”. Батько хотів, щоб Василь був лікарем, проте сам хлопець не відчував до цього покликання. Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова.

У 1895 році померла мати письменника. Батько дуже швидко одружився після смерті дружини, і Василь його за це зненавидів.

У 1896 — 1897 рр. Стефаник пише ряд поезій у прозі і пробує видати їх окремою книжкою під заголовком “З осені”. Та підготовлена книжка не заціка-вила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у прозі, що лиши-лися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його смерті (“Амбіції”, “Чарівник”, “Ользі присвячую”, “У воздухах плавають ліси”, “Городчик до бога ридав”, “Вночі” та ін.).

1897 р. у чернівецькій газеті “Праця” побачили світ перші новели Стефа-ника — “Виводили з села”, “Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя книжечка”, “Сама-саміська”, які привернули увагу літературної гро-

125

мадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села. Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну ма-неру Стефаника. Коли невдовзі письменник надіслав нові новели – “Вечірня година”, “З міста йдучи”, “Засідання” – в “Літературно-науковий вісник”, то у відповідь дістав лист-пораду, зміст якого зводився по суті до невизнання ма-нери Стефаника. Це й викликало появу листа Стефаника від 11 березня 1898 р. до “Літературно-наукового вісника”, адресованого фактично О. Маковею. Він являє собою своєрідне літературне кредо Стефаника, його справді новаторську ідейно-естетичну програму.

Перша збірка новел – “Синя книжечка”, яка вийшла у світ 1899 р. у Че-рнівцях, принесла Стефаникові загальне визнання.

У 1900 р. вийшла друга збірка Стефаника – “Камінний хрест”, яку також було сприйнято як визначну літературну подію. 1901 р. вийшла в світ третя збі-рка новел Стефаника – “Дорога”, яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів.

У 1904 році Василь одружився з Ольгою Гаморак, але вона померла у 1914 році, залишивши чоловіку маленьких дітей.

1905 р. вийшла в світ четверта збірка письменника – “Моє слово”. В ній уперше була надрукована новела “Суд”, яка завершує перший період творчос-ті Стефаника.

Другий період його творчості не такий інтенсивний, як перший, але з чималими здобутками. Хронологічним початком цього періоду можна вважати новелу “Діточа пригода” (написана восени 1916 р., а опублікована на початку 1917 р.).

1916 р. Стефаник пише новелу “Марія”, яку присвячує пам'яті Франка. За “Марією” письменник публікує шість новел, які разом із двома названими тво-рами другого періоду (“Діточа пригода” і “Марія”) склали п'яту збірку – “Зем-ля”, видану 1926 р. У 1927-1933 рр. Стефаник опублікував ще більше десяти новел.

В останні роки життя автор пише також автобіографічні новели, белетри-зовані спогади. До них належать такі твори, як “Нитка”, “Браття”, “Серце”, “Вовчиця”, “Слава йсу”, “Людмила”, “Каменярі”.

У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив майже безвиїзно в с. Русів. Письменник помер 7 грудня 1936 року.


Перший період творчості характеризується такою тематикою: відтворен-ня процесу розорення українського села, зокрема,

зображення долі дітей («Новина», «Кленові листки», «Катруся»), відтворення класових протиріч на селі («Палій», «Лист», «Суд»), еміграція селян («Камінний хрест»), рекрутчина («Виводили з села», «Стратився»).

Новели “Катруся” і “Новина” належать до найбільш вражаючих силою ху-дожньої правди творів Стефаника. Вони стоять поряд з такими пізнішими його шедеврами, як “Кленові листки”, “Діточа пригода”, “Мати” та ін. Майстерно змальовано в цих творах трагічні людські долі. Новела “Новина” починається з

126

розв`язки: шириться новина про те, що Гриць Летючий убиває власну дочку. Далі автор намагається з`ясувати причини, які привели батька до злочину, за-глиблюється у його психологію, переглядає усе його життя і робить висновок, що у страшному злочині винні нестатки, в яких опинилася родина. Зав`язка твору – усвідомлення того, що діти мруть з голоду, кульмінація – сам факт убивства. Новела написана на основі реального факту, що стався у с.Трійці у 1898 році.

Схожий мотив має і новела “Катруся”: в основі її сюжету – історія життя малої дівчинки, яку дуже люблять батьки, але їм шкода грошей на її лікування. Батько розривається: він хоче вилікувати дитину, але й проклинає її за витрати. Батько виправдовується перед Катрусею, говорить, що і пальця би відрубав за-ради неї, але, разом з тим, розуміє, що доньку не врятує, тому преживає, що ви-тратив гроші, вліз у борги заради неї.

Для другої збірки Стефаника характерне посилення громадянського пафо-су (завдяки таким творам, як “Камінний хрест”, “Засідання”, “Лист”, “Підпис”). У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протя-гом усього творчого життя, – одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком присвячені твори із “Синьої книжечки” (“Сама-саміська”, “Ангел”, “Осінь”, “Школа”), новели зі збірок “Камінний хрест” (“Святий вечір”, “Діти”), “Дорога” (“Сніп”, “Вістуни”, “Озимина”). Ці-кавить Стефаника вона й у другий період творчості, хоч уже в іншому плані (“Сини”, “Дід Гриць”, “Роса”, “Межа”).

Тема еміграції також хвилювала письменника усе життя. Найвідоміший твір, присвячений цій темі, – “Камінний хрест”. Прототип головного героя – Стефан Дідух, який був змушений емігрувати. Автор змінив ім`я на більш по-ширене – Іван. Образ, отже, узагальнений. Людина, яка змушена виїхати за ко-рдон, ставить на горбі – єдиному наділу землі, який має – камінний хрест як символ загубленого життя, втрачених надій.

Збірка “Дорога”. У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного плану (“Давнина”, “Вістуни”, “Май”, “Сон”, “Озимина”, “Злодій”, “Палій”, “Кленові листки”, “Похорон”).

Новела “Кленові листки”, як і новели із попередніх збірок, також опові-дає про нещасливу долю селянських дітей. У родині народжується нова дитина, а батько вже зарані уявляє купу витрат, пов`язаних з нею, і навіть хоче, щоб прийшла пошесть. Трагічним моментом є пісня помираючої матері, яка дуже шкодує, що залишає своїх дітей сиротами.

Новели другого періоду творчості мають схожу тематику і проблематику: доля маленьких дітей («Діточа пригода»), злиденне життя покутського села («Дурні баби»), відтворення подій революції 1917 року і громадянської війни («Марія», «Сини»).

“Марія” свого часу друкувалася у Радянському союзі з вирізками. Центральний образ – жінка, Богородиця, врешті символ України. Йдеться про період громадянської війни. Сини Марії пішли воювати за вільну Україну, вона перед їхнім походом просиділа біля них усю ніч і посивіла, так сильно відтво-рено материнське горе. За радянських часів не друкувалися ті епізоди, коли мо-

127

скалі руйнували символічну могилу січових стрільців, нищили портрети Шев-ченка, ґвалтували жінок і дівчат.

У новелі “Сини” передається трагедія батька, який втратив на війні синів. Він пожертвував ними заради України, але врешті розчарувався і навіть зневі-рився у Бога. Знов постає проблема одинокої старості, як і на ранньому етапі творчості Стефаника.


1. Тексти для читання В.Стефаник. “Камінний хрест”. 2. Скласти хронологічну таблицю за біографією письменника

Василь Стефаник

( - )



В.Стефаник. “Камінний хрест”



128









5. Напишіть твір-роздум на тему: «У нас у кожного свій хрест і своя

доля (за новелою Василя Стефаника «Камінний хрест»)» ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________

129

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

literatura 19 20

Education