Лекція на тему: Дикі та свійські тварини Мета : Розширити та поглибити знання студентів про біологічну характеристику диких та свійських тварин, пристосування їх до умов життя. Розвивати увагу, пам'ять. Виховувати інтерес до тварин. План.

Роль тварин у природі і житті людини. Біологічна характеристика свійських тварин. Біологічна характеристика диких тварин, з якими знайомлять дітей

дошкільного віку.

Література : 1. Яришева Н.Ф. Основи природознавства: Природа України: Навчальний посібник. – К. : Вища школа, 1995.-335 с.

Забезпечення лекції: Наочно-демонстраційний матеріал: відеофільм: «Дикі тварини». ХІД ЛЕКЦІЇ.

Домашніми називаються тварини, які приносять людині користь, живуть і розмножуються в її господарстві. Люди турбуються про цих тварин і створюють необхідні умови для їхнього існування.

Кіт. Одомашнений він кілька тисяч років тому в Єгипті, де коти охороняли поля від мишей і вважалися священними тваринами. І в наш час котів тримають для того, щоб позбутися мишей і пацюків. Вони дуже звикають до господарства, де живуть.

Кіт – невелика тварина з гарною м’якою шерстю і пухнастим хвостом. На круглій голові стирчить двоє невеликих завжди насторожених вух, що вловлюють найменше шарудіння, великі очі, які добре бачать у темряві. На мордочці у нього щетинисті вуса – орган дотику.

Ноги котів короткі; на пальцях є м’які подушечки, в які під час ходіння ховаються гострі зігнуті кігті. Тому тварини пересуваються тихо, нечутно. Випускають вони кігті тоді, коли лазять по деревах, парканах. Тут вони полюють на невеликих птахів. Падаючи з висоти, коти перевертаються в повітрі і завжди стають на лапи. На землі коти ловлять мишей. Помітивши свою жертву, кіт тихо підкрадається, гарно витягуючи при цьому все тіло, припадає до землі, а потім стрімко кидається на здобич.

Зуби кота – це зуби хижака: спійману здобич він вбиває великими гострими іклами, що піднімаються над усіма іншими зубами. Розгризає він здобич корінними зубами, на поверхні яких є гострі зубці. Найсильніші зуби у кота – м’ясоїдні, яких є по одному на кожній щелепі.

Коти дуже охайні тварини. Вони постійно «вмиваються», «причісуються». В цьому виявляється інстинкт хижака. Очищаючи свою

2 шерсть, кіт позбавляється запаху, який може видати здобичі його присутність.

Кіт ніжно мурличе, коли він ситий і пригріється на колінах господаря, але коли перед ним виникає якась загроза, він вигинає спину, форкає і шерсть на ньому стає дибом.

Самка дуже турбується про своїх кошенят, які народжуються сліпими. Вона годує їх своїм молоком, постійно облизує їх, грається з ними. В цих іграх кошенята набувають силу і спритність, в них пробуджуються інстинкти майбутніх хижаків.

Собака належить до ряду хижаків. Це перша домашня тварина і вірний друг людини, завжди дуже вірно служить їй, охороняючи дім і отари. Сторожові собаки (шпіци, вівчарки, дворняги)мають дуже тонкий слух і часто насторожуються (піднімають вуха), що допомагає їм краще вловлювати звуки. Слизова оболонка носової порожнини собаки дуже чутлива до різних запахів.

Собака допомагає людині на полюванні, стерегти кордони нашої країни, на Півночі замінює їй коней.

Дикими родичами собаки вважаються шакали і вовки. Людина вивела різні породи собак, що відрізняються мастю, величиною (малесенькі-японські, величезні-сенбернари), формою морди (дуже витягнута у хорта, коротка, тупа в бульдога) і вух (стоячі в лайки, великі висячі у спанієля), голосом (дзявканням у лайки, хрипле басовите гавкання у вівчарки).

Ноги у собак відносно довші і тонші, ніж у котів; передні дещо коротші від задніх. Собаки добре бігають, проте не можуть стрибати, як коти. Кігті на лапах у них не втягуються, тому, коли собака іде по підлозі, вона, на відміну від кота, стукає кігтями. Зубна система собаки подібна до зубної системи кота, тільки в неї більше корінних зубів. Їсть собака не лише м'ясо, а й рослинну їжу.

Цуценята народжуються сліпі, і очі в них прорізуються лише через 10-12 днів. Самка годує їх молоком, облизує, чистить, грається з ними.

Кінь (ряд Непарнокопитні). Це велика, гарна і дуже сильна тварина. Вона може швидко і довго бігати, перевозити великі вантажі. Цьому сприяє будова тіла і ніг коня. У нього довгий тулуб, високі, тонкі, м’язисті ноги. На кожній нозі добре розвинутий лише один палець, захований у міцне рогове копито. На нього спирається тварина під час бігу і ходіння. Захищаючись від ворогів ( наприклад, вовків), кінь завдає сильних ударів задніми ногами.

3 На гарній видовженій голові насторожено стирчать рухомі вуха,

якими кінь добре вловлює різні звуки. Коли тварина чогось тривожиться, вуха ворушаться, вона «пряде» ними. Очі великі з віями. Ніздрі широкі. Рот великий з м’якими губами. Шия довга, гнучка, що дає змогу коневі нахиляти голову до самої землі, на ній росте грива.

Хвіст у коня з довгим волоссям. Ударами хвоста і посмикуванням шкіри коні відганяють від себе комах.

Шерсть у коней коротка, гладенька, блискуча; буває різної масті – біла, ворона, гніда, ряба, «в яблуках».

Зуби поділяються на різці, ікла (в жеребців) і корінні, з високими шершавими зверху коронками, якими добре перетирається рослинна їжа. Коли тварина пасеться, вона губами бере траву і втягує її в рот. На фермах коней годують травою, сіном і тричі на день напувають.

Коні швидко звикають до людей і впізнають тих, хто їх доглядає, і прив’язуються до них.

Лошата народжуються зрячі і вигодовуються материнським молоком.

З кобилячого молока жителі Середньої Азії виготовляють дуже смачний, освіжаючий і цілющий напій - кумис.

Осел належить до непарнокопитних тварин. Він схожий на коня. У нього нероздвоєні копита і такі самі, як і в коня, зуби.

Від коня осел відрізняється меншим розміром, висотою ніг і більшим, схожим на коров’ячий, хвостом. У нього двоє великих рухомих вух, шерсть найчастіше буває темно-сірою.

Осел – домашня тварина місць з теплим кліматом: Кавказу, Середньої Азії. Він дуже витривалий, може перевозити на гори значні вантажі, проходити вузенькими стежками, де не може пройти кінь. Осел дуже невибаглива тварина. Їсть він грубий корм (бур’ян, реп’яхи), але воду п’є тільки чисту. Це спокійна тварина, проте, коли осел розсердиться, він може брикатись – бити копитами задніх ніг. Осла вважають «живим барометром», оскільки на погану погоду він починає неприємно кричати (підвивати).

Корова (ряд Парнокопитні) «Коровчина у дворі – то й обід на столі», - говориться у народній приказці. Ця тварина дає людям молоко, з якого виготовляють сир, сметану, масло – багаті на жири і добре засвоювані продукти.

У корови довгий, широкий тулуб, вузькі груди, дещо роздуті боки. Ноги сильні з чотирма пальцями. Добре розвинуті тільки два середні пальці, які закінчуються копитами і на які тварина спирається при ходінні.

4 Хвіст довгий, мітелкою; ним корова відганяє комах. Тіло її вкрите жорсткою шерстю. На великій голові корови є гострі порожнисті роги; великі вуха. Широкі вологі ніздрі ведуть у носову порожнину з добре розвиненими органами нюху, завдяки яким корова по запаху відрізняє отруйні рослини від їстівних.

У корови немає верхніх зубів-різців і тому вона не може відкушувати траву. Вона притискує захоплену довгим шершавим язиком траву до верхньої щелепи і, помахуючи головою, відриває її. Зірвану траву корова ковтає, не пережовуючи. Пролежавши деякий час у першому відділенні шлунка-рубці, їжа відригується і в ротовій порожнині пережовується корінними зубами. Подрібнену так їжу корова знову ковтає. Тепер їжа потрапляє в сітку, книжку і, нарешті, в сичуг, де під дією шлункового соку вона перетравлюється.

Тримають корів у чистому, теплому, світлому приміщенні. Щодня її виводять на дво,-тригодинну прогулянку. Влітку тварин пасуть на пасовищах або, не прив’язуючи, утримують на відгульно-кормових майданчиках.

Чим краще годують корову, тим більше вона дає молока. Надій молока від хорошої корови становить 5000 кг, а від рекордсменки 10000-12000 кг на рік.

Щороку корова народжує по одному теляті, яке вже з першого дня свого життя стоїть на ногах.

Свиня (ряд Парнокопитні). Свійські свині походять від диких. Одомашнені невдовзі після собаки, ще у кам’яному віці. Тулуб свині товстий, жирний, вкритий грубим, жорстким волоссям – щетиною. Ноги короткі з чотирма пальцями, два з яких розвинуті, а два недорозвинуті. Пальці закінчуються копитами. На товстій короткій шиї посаджена клиноподібна голова, яка закінчується рилом (від слова «рити»). На його кінці знаходиться п’ятачок, яким свиня намацує і за запахом знаходить їжу. Маленькі з віями очі сидять глибоко. Свині - всеїдні тварини, які не перебирають кормом. Тому вони швидко ростуть, відкладаючи сало і нарощуючи м'ясо. Зуби в свині дуже різноманітні - великі різці, корінні, ікла, задні зуби тупогорбкуваті. Тримають свиней у хлівах або в загородах. У сучасних свинарниках чисто, просторо, світло. В них чисте повітря і спеціальні душі, де тварин миють. Свиням на відгодівлі дають комбінований силос з цукрових буряків з картопляною гичкою і конюшини або з качанів кукурудзи в молочно-восковій стиглості, гарбузів і сінної муки з люцерни та ін. Свині дуже плодовиті: за рік самка дає по два опороси, в кожному з яких по 10 -12 поросят. Вівця – парнокопитна тварина. Одомашнена вона одночасно з собакою. Шерсть у вівці густа, інколи закручена, буває білого, сірого, чорного, рудуватого кольору. У ягнят шерсть кучерява, кільцями. Передумовою для одомашнення овець послужило їхнє смачне м'ясо і хутро.

5 Голова в овець, порівняно з тулубом, невелика. У баранів на голові виростають великі загнуті донизу роги. За якістю вовни породи овець бувають тонкорунні, напівтонкорунні,

напівгрубошерстні і грубошерстні. Деякі породи овець розводять для одержання м’яса і жиру. Це курдючні вівці. При основі хвоста у них утворюється курдюк, у якому нагромаджується запас жиру. На коротких ногах овець є по два добре розвинуті пальці з копитами. На пасовищі вівці поволі переходять з місця на місце. Ліниво пощипують траву. Коли їх щось злякає, вони кидаються з боку в бік або тісно збиваються в кучу. Коли на отару нападає хижак, барани стають на захист і б’ють його рогами, овечки не захищаються, а тікають. Як і корови, вівці харчуються травою,

молодим листям. Зимою їх годують сіном, м’якою соломою, в пійло добавляють небагато солі. Тримають у цей час овець у просторих і теплих хлівах. У радгоспах і колгоспах півдня України, в Казахстані, на Кавказі великі отари овець цілий рік тримають на підножному кормі в степах або на гірських пасовищах. Вівця – одна з найкорисніших для людини тварин. З її вовни виготовляють чудові шерстяні тканини, валяне взуття, в’яжуть теплі шапки, рукавиці, панчохи, шкарпетки. З овечих шкур шиють кожухи, а з тонкої шкіри – взуття. З молока виготовляють сири. Щовесни вівця народжує 1-2 ягнят. В отарі ягнята дуже жваві, стрибають, побачивши матір, виявляють свою радість мичанням. Коза – парнокопитна тварина. У деяких порід (ангорські) шерсть шовковиста, м’яка; з неї виготовляють дуже тонкі тканини, в’яжуть шапки, хустки та інші теплі речі. Кози дають жирне густе і смачне молоко, з якого виготовляють смачні сири. На голові в кози стирчать угору вуха і загнуті назад порожнисті роги. Лоб опуклий, верхня губа гола (не вкрита шерстю), під нижньою – борідка. Шия довга, хвіст короткий. На високих струнких ногах є по два добре розвинені пальці з одягнутими на них копитами. Кози добре бігають і стрибають, а в горах

6 вправно забираються на круті скелі. Від баранів і овець вони відрізняються своєю рухливістю, вправністю рухів, цікавістю, небоязкі, відгукуються на ласку. Коза їсть все те, що їдять корови і віці, але більш, ніж траву, любить молоді гілки дерев і кущів. Тримають кіз у таких самих приміщеннях, як і овець.

Північний олень - парнокопитна тварина. Вона велика, гарна з гіллястими рогами, густою шерстю і гривою на шиї (темною влітку і світлою взимку), яка надійно захищає оленя від зимових холодів. Його високі стрункі ноги закінчуються широкими копитами, які під час ходіння розсовуються в боки і добре тримають оленя на снігу. Тому він може ходити по болотах і глибокому снігу, не провалюючись у них. Крім того, копитам передніх ніг він розгрібає сніг і добуває з-під нього оленячий мох, який взимку є його основним кормом. Літом олень їсть траву і листя дерев і кущів. Північний олень одомашнений жителями Півночі, які приручають і тримають великі стада оленів. Вони заміняють їм коня, корову, вівцю. Оленів запрягають у легкі сани, на них їздять і возять вантажі. Оленяче молоко і м'ясо вживають у їжу. З хутра і шкіри оленів виготовляють одяг і взуття. Верблюд – парнокопитна, жуйна тварина (родина Мозоленогі). Це домашня тварина жителів пустинь і бідних на воду і рослини степів. «Кораблем пустині», «степовим всюдиходом» називають верблюда. Він дуже плавно іде, ніби пливе по пісках пустині. Ця велика, дуже витривала і сильна тварина може переносити, не стомлюючись, вантажі на великі безводні відстані. Верблюд проходить там, де не може пройти трактор або кінь. Це можливо завдяки будові його тіла і здатності довго обходитися без їжі і води. У верблюда високі, негарні, але сильні ноги з широкими мозолястими підошвами, які не тонуть у пісках, і з мозолястими наростами на колінах передніх ніг і на животі, які запобігають опікам, коли верблюд торкається гарячого піску. На кривій широкій спині верблюда є один або два горби з запасом жиру, завдяки якому тварина може довго обходитися без їжі і води. Морда верблюда схожа на овечу. Довга зігнута шия дає змогу йому діставати мордою до землі. Густі довгі вії захищають очі тварини від піску. Шерсть у верблюда бура, кольором схожа на пісок пустині. Верблюд невибагливий щодо їжі: літом він пасеться в степу, їсть усе, що там росте, навіть колючки; зимою задовольняється соломою. Верблюд дуже корисна домашня тварина: його використовують для перевезення вантажів, з верблюжого молока виготовляють смачний цілющий напій, що вдвоє жирніший, ніж коров’яче молоко. З верблюжої шерсті роблять найкращі ковдри. Качка ( ряд Пластинчастодзьобові). Тулуб у качки овальний, хвіст широкий, голова приплюснута зверху, дзьоб широкий і плоский, з роговими пластинками по краях. Шия вигнута, ноги короткі, розміщені ближче до кінця тіла, у воді вони виконують роль руля. На кожній нозі є чотири пальці – три з них з’єднані між собою перетинкою і направлені вперед, а один – назад. Качки, перебуваючи у воді, гребуть ногами, як

7 веслами, і швидко плавають. По землі качка ходить поволі, перевалюючись з боку на бік. Ця незграбна хода качки залежить від особливостей розташування її ніг. Качки багато часу проводять на воді. Тут вони добувають собі їжу: водяні рослини, дрібних ракоподібних, комах, слимаків. У качки добре розвинена куприкова залоза, жиром якої змащується пір’я, через що воно не намокає у воді. На грудях і животі у качки під пір’ям є густий шар пуху, завдяки якому вона не мерзне у воді. На березі качки пасуться, ловлять комах. Щойно вилупившись з яйця, каченята твердо стоять на ногах. Швидко бігають і мати веде їх до води, де вони відразу починають плавати. Ночують качки у пташниках, які влаштовують на сухому місці недалеко від води. Підлогу в такому пташнику вистеляють торфом, соломою або сухим листям, влітку посипають піском, поїлки і кормушки щодня миють, а гнізда чистять. Годують качок тричі на день – зерном або вологою сумішшю з висівок, кісткового борошна і картоплі. У кормушки підсипають товчене вугілля, крейду, гравій. Качок розводять для одержання м’яса і жиру, а також пуху і пір’я. Вирощують їх у природних і штучних водоймах, в яких є достатня кількість рослинного і тваринного корму, що дає можливість економити концентровані корми. Можна вирощувати качок і на сухих вигулах, забезпечуючи при цьому їх водою для пиття і поживним кормом, до складу якого повинно входити розмелене зерно, пшеничні висівки, м'ясо –кісткове борошно і добре подрібнена зелена маса. Гуси, як і качки, належать до ряду пластинчастодзьобових. Гуски – один з найбільших птахів. Тулуб у неї товстий, груди широкі й випуклі, шия довга і рухлива, голова звужена з боків. Біля основи довгого дзьоба є наріст, а під дзьобом – шкіряна складка. Посеред дзьоба розташовані носові отвори. Кінець дзьоба твердий і гострий, його краї усіяні роговими пластинками, які служать гусці для затримування їжі і відціджування води. Ноги в гусей короткі з чотирма пальцями кожна. Три широко розставлені пальці напрямлені вперед і з’єднані між собою плавальною перетинкою, а четвертий напрямлений назад. По землі гуси ходять поволі, у воді плавають добре: лапами гребуть, ніби веслами. Пір’я на гусях лежить щільно, не пропускаючи води. Як і в качки, воно змащується жиром куприкової залози, тому, коли гуска виходить з води,

8 вона збігає з неї. Під пір’ям у гуски є пух, який запобігає охолодженню птаха в холодній воді. У табуні гусей один гусак завжди стоїть на сторожі і при найменшій небезпеці застережливо кричить. При нападі ворога (собака, лисиця, хижий птах) гуси спочатку гелготять, потім шиплять і б’ють ворога дзьобом і крилами. Весною і влітку табун гусей цілі дні пасеться біля води. Вони щипають траву, збирають зерно, добувають підземні частини багаторічних трав. У водоймах гуси риються дзьобом у мулі, д обуваючи і поїдаючи напівзогнилі рослини, личинки комах. На ніч їх заганяють у загорожі, які влаштовують на сухих місцях. Восени і взимку гусей тримають у пташниках, підлогу яких вистиляють теплою підстилкою: соломою, тирсою, сухим листям. У гусятниках підтримують чистоту. Провітрюють їх. Годують взимку їх тричі на день: вранці та опівдні гусям дають зерно, подрібнені коренеплоди і зелену масу, варену картоплю, увечері – зерно. Обов’язково ставлять кормушки з піском, гравієм, товченою крейдою. Весною гуска відкладає яйця в гніздо, зроблене з соломи і трави, і висиджує їх чотири тижні. Гуси оберігають своїх малят. При наближенні когось вони шиплять, витягають шиї і можуть ущипнути.

Дикими називають тих тварин, які самі, без втручання людини, забезпечують собі їжу і житло.

Заєць (ряд Зайцеподібні). Тіло в зайця вузьке, видовжене, гнучке, хвіст короткий. Задні ноги сильніші і довші, ніж передні. Тому заєць добре стрибає і швидко бігає. Ноги рятують його від ворогів. На голові в нього стирчать насторожено чуткі вуха, якими заєць вловлює різні звуки. Очі розташовані високо по боках мордочки, тому заєць може, не повертаючи голови, бачити далеко навколо себе.

Заєць-біляк живе у лісі. На зиму він міняє рудувато-сіру шерсть на білу, але кінчики вух залишаються чорні. Біляк швидко бігає по снігу і не провалюється в нього., бо пальці на його задніх лапах широко розчепірені і на зиму на них виростає густа шерсть.

Заєць-русак живе в степу, забігає у переліски, посіви і сади. На зиму верхня частина його тіла залишається сірою, а боки світлішають. У русака вузькі лапки і тому він добре бігає тільки по твердому снігу.

Годуються зайці вночі. Вони їдять гілки, кору дерев, соковиті частини трав’янистих рослин, гризуть на городах капусту, брукву, моркву. Будова зубів у зайця така сама, як і в кроля. Верхня губа роздвоєна.

Вдень зайці сплять у неглибоких ямках, у густій траві, під кущами, поваленими деревами чи під товстим корінням старого дерева. Стрибає в цю ямку заєць здалека, тому поблизу неї немає його слідів. Зачувши якісь підозрілі звуки, заєць піднімається на задні лапи і оглядається навколо. При виникненні небезпеки він припадає до землі, а потім, прищуливши вуха, кидається тікати з свого сховища, часто петляючи, заплутуючи сліди.

Зайчиха народжує малят тричі на рік. Зайченята народжуються зрячі. Нагодувавши їх, мати тікає. Перетравлюючи жирне молоко, вони сидять смирно. Знайти їх важко, бо вони непомітні в траві і коли вони нерухомі,

9 то не виділяють ніякого запаху. Через 3-4 дні голод змушує їх іти шукати їжу. Молоком їх годує будь-яка зайчиха-мати. На 8-9 день у них відростають зуби і вони починають харчуватися самостійно.

Лисиця (ряд Хижі). Будовою тіла лисиця схожа на вовка і собаку. Морда в неї довга, загострена, верхня губа трохи піднята. Очі з вертикальними зіницями добре бачать у темряві. Стоячі вуха завжди насторожені.

Ноги в лисиці сильні, лапи маленькі, підошви взимку вкриті шерстю. Лисиця може довго і швидко бігати. Ходить вона злегка

нахилившись уперед, крадучись. Пухнастий довгий хвіст тримає на відліт. Під час бігу він править за руль.

Шерсть у лисиці оранжево-жовта, руда – в червоної лисиці. В іншого виду лисиць, що живуть на Півночі, шерсть буває сріблясто-чорна. Взимку вона довга, густа, пухнаста; навесні або на початку літа вона випадає і на її місці відростає коротка. Будова зубів у лисиці така сама, як і в собаки.

Полює лисиця присмерком або вночі на птахів, зайців і їжаків. До здобичі вона підкрадається непомітно, зненацька накидається на неї і схоплює гострими зубами. Лисиця любить побавитись зі здобиччю, як це робить кіт. Взимку лисиця живе в полі, на луках, де полює на зайців і мишей. Завдяки своєму тонкому нюху і слуху вона точно визначає місце, де під снігом шарудять і пищать миші, швидко розриває передніми лапами сніг і хапає зубами здобич. Знищуючи мишей, лисиця приносить користь.

Потомство виводять лисиця в просторій норі, виритій у глухому куточку лісу. Нора звичайно має кілька виходів. Лисенята швидко ростуть, годинами вовтузяться біля нори. Батьки приносять їм поранених птахів та звірят і привчають малечу вбивати їх. Восени лисенята починають самостійне життя.

Лисиця, взята з нори маленькою, добре приручається.

Вовк (ряд Хижі). Звір має сіру димчасту шерсть. В нього широкі груди, втягнуті боки, високі і сильні ноги. Він може швидко і довго бігати. Великий пухнастий хвіст під час бігу тримає прямо. Стоячі рухливі вуха добре вловлюють різні звуки. Живуть вовки сім’ями в гаях, невеликих лісах, у степових яругах, недалеко від населених пунктів, біля яких пасуться стада корів, овець,

10 свиней і коней. На цих домашніх тварин, а також на зайців, птахів, що гніздяться на землі, і полюють вовки. Це дуже небезпечний і сильний звір.

Вовчиці щорічно народжують малят у лігві, влаштованому серед кущів або на сухому місці посеред болота, в заростях очерету, проте завжди недалеко від річки, струмка чи озера. Самці проявляють турботу про самок і вовченят, годують їх.

Деякі вовченята, взяті з лігва маленькими, приручаються і дуже прив’язуються до свого хазяїна.

Бурий ведмідь – хижак. Цей великий і дуже сильний звір живе в лісах. Шерсть у нього жорстка, довга, густа, бурого кольору. Морда витягнена, на голові невеликі округлі вуха. Ноги товсті. Лапи широкі, на кожній з них по п’ять пальців з великими кігтями. Коли ведмідь ходить чи бігає, то спирається на всю ступню, які ставить косо, всередину одна до одної. Тому ведмедя і називають клишоногим. Бігає він дуже швидко. Він може ходити і стояти на задніх ногах, а передніми брати їжу, вправно лазить по деревах.

Ведмідь – всеїдна тварина. Він їсть соковиту траву, овес, молоді гілки і листя, коріння рослин, ягоди, горіхи, жолуді, дуже любить мед. Проте їсть він і тваринну їжу (комах, черв’яків, слимаків, рибу, яйця, птахів). Завдяки своїй великій силі ведмідь легко вбиває корову і переносить її на значну відстань.

На зиму ведмідь забирається в барліг – яму, яку він вириває де-небудь під корінням дерева і вистилає травою і листям. В барлозі він залягає головою до лазу, прикриває морду лапою і спить до настання тепла. Коли його потривожать, він прокидається, вилазить з барлога і, голодний, у пошуках їжі нападає на домашніх тварин.

Взимку в барлозі самка народжує 2-3 ведмежат, кожне завбільшки з пацюка. Самці не беруть участі у їх годуванні і вирощуванні. Ведмедиця – добра мати: вона годує малят своїм молоком і хоробро захищає їх. Молоді ведмежата добре приручаються і піддаються дресируванню.

Лось (ряд Парнокопитні) – найбільший із звірів, які населяють наші ліси. Він більший, ніж корова, вищий за коня. Шерсть у нього сірувато-бура, жорстка. Морда довга, горбата, вуха великі. На голові широкі великі роги. Самка безрога.

Ноги у лося довгі, сильні, з широкими загостреними по краях копитами. Лось швидко бігає, легко долає болота, бо під час ходіння по болоту у нього дуже розсовуються копита. При цьому площа ступні збільшується і тварина легко проходить по болоту.

11 Він добре плаває, пірнає і

часто рятується від жари у воді. Ударами передніх ніг він захищається від ворогів, убиваючи вовків і навіть молодих ведмедів.

Харчуються лосі корою, гілками, травою. Особливо люблять вони молоді осики.

Весною лосиха народжує 1-2 лосенят, які дуже схожі на телят. Лосенята легко приручаються і прив’язуються до людини.

Лев – хижак. Це дуже сильний, гарний і спритний звір, схожий на

велику кішку. Його тулуб за пропорціями відносно голови значно коротший, ніж у кота, а ноги довші. Шерсть у нього жовта, коротка, гладенька. У самців на шиї і грудях довге темне волосся утворює кошлату гриву, на кінці хвоста-пучок волосся.

Ноги в лева дуже сильні, з широкими лапами; кігті гострі, як у кота, і звички у лева кошачі. Вдень він спить, увечері виходить на полювання. Свою жертву лев завжди підстерігає в засаді, кидається на неї, б’є її своєю дужою лапою, рве кігтями і гострими зубами. Нападає він і на домашніх

тварин. Живуть леви в саванах

– тропічних степах з рідкими деревами і кущами – і в напівпустинях Африки і Південної Азії. Завдяки своїй жовтуватій масті лев малопомітний серед каміння і пісків. Левиця народжує 2-3 левенят, схожих на кошенят.

Тигр – також хижак. За пропорціями тіла він схожий на велику

кішку. Довге тіло його вкрите рудою шерстю з чорними смугами. Таке забарвлення робить його непомітним у заростях очерету, де він відпочиває або ховається, підстерігаючи свою здобич. У тигра невеликі вуха і довгі вуса.

Ноги у тигра з великими сильними

12 лапами. На них довгі, гострі і криві кігті, що втягуються. Він дуже швидко бігає і робить величезні стрибки.

Так само, як і кіт, тигр чистить лапою і язиком морду, вигинає спину, бавиться хвостом.

Полює тигр на оленів, диких свиней, нападає на домашніх тварин і дуже рідко - на людину. Як кіт і лев, тигр тихо підкрадається до здобичі, ховається і зненацька стрибає на неї, ловлячи її передніми лапами. Коли тигр голодний, він їсть жаб і ящірок. Живуть тигри в густих заростях очерету і в лісах. Вони зустрічаються на Далекому Сході, в Середній Азії, Закавказзі.

Тигриця народжує двох малят. Маленькі тигрята швидко приручаються. Як рідкісні тварини, тигри охороняються законом.

Слон – найбільша на землі хоботна тварина. В нього сіра, товста, гола, без шерсті, шкіра, на кінчику хвоста є пучок волосся, масивне тіло, схожі на стовпи ноги з п’ятьма пальцями на кожній. Шия у слона дуже коротка, неповоротка, вуха великі звисаючі, маленькі очі заховані глибоко.

Ніс, що зрісся з верхньою губою, витягнутий у довгий хобот, на кінці якого знаходяться ніздрі і пальцеподібний виріст, що відіграє роль органу

дотику. Хобот, що складається з близько сорока тисяч м’язових пучків, дуже рухливий. Слон може піднімати ним із землі великі і малі предмети, зривати і підносити до рота гілки, виривати дерева.

Слон легко пересувається в горах, добре бігає, плаває і любить купатися, набирає в хобот воду і поливає спину і боки. З рота в нього стирчать два бивні – дуже розвинуті різці. Ними слон прочищає собі

дорогу в лісі, захищається від ворогів, викопує для їжі підземні частини рослин.

Водяться слони в лісах Африки і Південної Азії. Їдять вони гілки, листя, підземні частини рослин.

Слонів ловлять і приручають, примушують переносити вантажі, їздять на них. Годують їх сіном, сухими віниками, коренеплодами. Кожен слон за день з’їдає до 100 кг корму.

У слона є 24 корінні зуби, але одночасно працює з них лише 4, інші заховані. Зуби, що діють, зношуються в слона через кожні 12 років. Замість них з’являються нові. Живуть слони до 80-90 років.

13 Мавпа (ряд Примати). За будовою

свого тіла мавпа пристосована до лазіння по деревах. Її кінцівки схожі на людські руки: великий палець, відокремлений від інших, завдяки чому тварина може однаково і кистю і ступнею обхоплювати гілки; на долонях і підошвах немає волосяного покриву.

Живуть мавпи стадами в лісах Азії і Африки, переважно на деревах. При лазінні по деревах користуються усіма чотирма кінцівками, як руками; по землі рачкують.

Мавпи вправно стрибають з гілки на гілку, розгойдуються на них. Харчуються вони бруньками і соковитими плодами дерев, влітку – пташиними яйцями. Трапляється подекуди, що мавпи роблять набіги на сади і городи. Самки дуже турбуються про своїх малят: годують їх своїм молоком, потім носять їм комах, ягоди, пташині яйця. Мавп часто тримають у неволі. Вони дуже звикають до людей і наслідують їх. ІУ. Заключна частина.

Орієнтовні завдання для самостійної роботи:

1. Підготувати індивідуальні повідомлення: «Законодавчі акти з охорони тварин на Україні».

2. Скласти біологічну характеристику на тварин, які занесені до Червоної книги Полтавщини.

3. Підготувати індивідуальні повідомлення: «Заказники та заповідники на Полтавщині».

14 Лекція на тему: Пори року як комплекс взаємообумовлених

сезонних змін у природі. Календар природи осені в регіонах.

Мета :

Розширити та поповнити знання студентів про зміни, які відбуваються в живій та неживій природі в різні періоди осені. Ознайомити із народними обрядовими святами осені, походженням назв місяців та їх накличками. Розвивати пам'ять, мислення. Виховувати інтерес до осінніх явищ природи.

План.

1. Сезонні зміни в природі-комплекс взаємообумовлених явищ. 2. Походження та наклички народних назв місяців. 3. Народні свята осіннього циклу. 4. Календар природи осені. 5. Характеристика змін, які відбуваються у стані неживої природи. 6. Осінні зміни у тваринному та рослинному світі. 7. Сільськогосподарська праця восени.

Література :

1. Яришева Н.Ф. Основи природознавства: Природа України: Навчальний посібник. – К. : Вища школа, 1995.-335 с.

2. Веретенникова С.О. Ознайомлення дітей дошкільного віку з природою.-К.: Вища шк.., 1979

1. Веретенникова С.А. Четыре времени года.-М.: Просвещение, 1971 2. Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар.-К.:

Мистецтво, 1992 3. Скурататівський В.Т. Дідух: Свята українського народу.-К.: Освіта,

1995. Забезпечення лекції:

Наочно-демонстраційний матеріал: відеофільм: «Пори року». Ілюстрації із зображенням рослин. ХІД ЛЕКЦІЇ. Сезонні зміни в природі.

Характерною особливістю клімату України є чітко виражені пори року та переходи від однієї пори року до іншої. Причинною зміни пір року є рух Землі навколо Сонця і нахил земної осі до площини орбіти. Через відхилення осі землі від площини орбіти земна куля повертається до Сонця більше то північною, то південною півкулею і відповідно кожна півкуля нагрівається то більше, то менше. Нахил земної осі впливає і на тривалість дня і ночі. В північній півкулі в день літнього сонцестояння (21-22 червня) спостерігається

15 найдовший день і найкоротша ніч. Протилежна картина спостерігається в ці періоди у південній півкулі. Коли на Північному полюсі встановлюється полярний день, на Південному полюсі починається полярна ніч і навпаки. Проте бувають дні, коли тривалість дня на всій земній кулі, за винятком земних полюсів, дорівнює ночі (12 годин). Ці дні називаються днями весняного і осіннього рівнодення. Зміни пір року – надзвичайно яскраві явища в навколишній природі і важливо викликати інтерес до них у дошкільників. Подані нижче характерні зміни сезонних явищ у природі повинні стати змістом спостережень на прогулянках і екскурсіях з дошкільниками. Осінь.

Народний календар Вересень- верес (рожево-бузкове цвітіння) Бабине літо (доробляють літні роботи) Септембер (7-й – вересень) Свята: Здвиження-27 (збір гадюччя, виносять присуд тим, хто порушив обітницю) Семена-14 (необхідно обсіятися) Жовтень-октобер (8) Грязень, брудень, хмурень, листопалина, весільник, зазимник. Свята: Івана Богослова-09.10 – завершувалися всі польові роботи Покрова -14.10. – початок відпочинку. Листопад – новембер, напівзимник, падолист, ворота зими. Свята: Михайла 21.11.- Михайло сповіщає про зиму, бо їздить на білому коні. Георгія Чудотворця – 30.11. (який день на Георгія, така й зима). Астрономічним початком осені вважається 22 вересня. Це – день осіннього рівнодення, коли на всій земній кулі день і ніч добу навпіл ділять. Фенологи (фенологія – наука про сезонні явища в неживій і живій природі) вважають початком осені – перший приморозок на ґрунті , а кінцем осені – замерзання ставків. Вони поділяють осінь на два періоди: ранню осінь – до кінця жовтня й пізню – до початку зими. Рання осінь (вересень-початок жовтня) характеризується здебільшого теплою погодою. Повітря добре прогрівається, воно сухе, чисте й прозоре. В другій половині вересня майже щороку бувають приморозки на поверхні ґрунту, які шкодять пізній городині. Ночі найчастіше холодні. На півдні восени довго стоїть ясна і тепла погода. У жовтні температура повітря ще більше знижується, частіше бувають дощ і сильні вітри. Наприкінці жовтня спостерігається похолодання, зникають красиві купчасті хмари. Небо найчастіше вкрите низькими шаруватими хмарами. Збільшення вологи в повітрі зумовлює утворення туманів. У холодні ночі іній вкриває траву, дахи будинків. Утворюється він за тих самих умов, що й роса, але при температурі нижче 0С.

16 Жовтень називають золотою осінню. Це час найбільшого розцвічування дерев, кущів. Пізня осінь (листопад) – це місяць холодних вітрів, похмурої погоди. Значно знижується температура, замерзає земля, з’являється лід на водоймищах. Зміна умов середовища – зниження або підвищення температури, скорочення або збільшення світлового дня тощо зумовлює сезонні явища в житті рослин. Ці поступові зміни цікаво спостерігати з дітьми. Осінні явища в житті рослин. Ранньої осені цвіте багато рослин. У соснових лісах земля вкривається суцільним килимом з квітучого вересу. Цвіте пижмо, продовжується цвітіння деяких видів дзвоників, цмину піскового тощо. У вологій лісовій підстилці можна знайти різноманітні гриби – сироїжки, білі, маслюки, лисички, польські. Біля пеньків – сімейства опеньок. На луках можна побачити квітучими різні види конюшини – лучну, повзучу, польову (котики), волошки лучні, деревій, куколицю білу, оман британський. На водоймах продовжується цвітіння стрілолисту, сусака. Інколи вдруге зацвітає калюжниця. Серед квітучих рослин пустирів найчастіше можна побачити цикорій, глуху кропиву пурпурову, гикавку тощо. На полях багато квітучих грициків, суріпиці. Восени вдається часом спостерігати повторне цвітіння дерев – каштана та плодових. Друге цвітіння найчастіше спостерігається у посушливі роки, особливо після жаркої і сухої весни, у зв’язку з тим, що частина поживних речовин лишається невикористаною. Інколи причиною другого цвітіння можуть бути сильні і тривалі дощі. Зниження температури повітря позначається на житті рослин. Одним з найцікавіших осінніх явищ є листопад. Листя нерідко починає жовкнути задовго до настання осінніх днів. Окремі жовті листочки з’являються ще в середині літа у кленів ясенелистих, беріз, але листопад буває значно пізніше. Що ж спричиняє його? Насамперед те, що косе сонячне проміння менше нагріває повітря і поверхню ґрунту, а отже, воду, яка є в ґрунті. Вода, температура якої стає нижчою, ніж влітку, не може надійти через коріння до всієї рослини. Тоді дерево або кущ, захищаючись від надмірного випаровування через листя, починає поступово скидати його з себе. В основі черешка листка, саме там, де він прикріплюється до гілки, утворюється ламка коркова тканина. Тому навіть від найменшого подиху вітру або кількох крапель дощу листочки зриваються і, повільно кружляючи в повітрі, падають вниз. Лише в окремих видів дерев і кущів (порівняно недавно завезених з теплих країн) листя опадає ще зеленим. Хвойні рослини легко переносять тимчасову нестачу води, яка надходить до коріння з ґрунту. Їхня хвоя випаровує набагато менше води, ніж листя листяних дерев. Лише модрина щодо цього близька до листяних порі. Вона випаровує вологи в десять разів більше, ніж сосна, і в п’ять разів більше, ніж ялина.

17 Характерна ознака листопаду – розцвічування листя. Зміна забарвлення – це результат руйнування хлорофілу. Рослини зелені від великої кількості хлорофілових зерен, розташованих у клітинах листя і стебел. Хлорофілові зерна недовговічні. Вбираючи сонячну енергію, потрібну для процесу фотосинтезу, хлорофіл руйнується і знову утворюється в рослині, причому це може відбуватися тільки на світлі. Однак, хлорофіл - не єдиний пігмент у рослині. Крім нього в рослині містяться пігменти ксантофіл і каротин. Перший чисто жовтого кольору, другий – має жовтогарячий відтінок. Жовті пігменти завжди є в зелених рослинах, але влітку вони зовсім не помітні, бо замасковані інтенсивним зеленим забарвленням хлорофілу. Восени в міру згасання діяльності листка (у зв’язку з утворенням в його черешку коркового шару) в ньому уповільнюється, а потім і зовсім припиняється утворення хлорофілу, а руйнування його триває. Через це листок втрачає своє зелене забарвлення і жовті пігменти, яких не видно до цього, стають усе помітнішими. Восени забарвлення листя особливо привабливе червоними тонами. Однак ці тони характерні не для всіх дерев. У багрянець вбираються крони кленів і осик, північного червоного дуба, бруслини, скумпії. Листя липи, берези не має червоних відтінків, воно забарвлюється лише в жовтні і золотисті кольори. Що зумовлює червоне забарвлення осіннього листя? Насамперед особливий пігмент – антоціан, який утворюється в листках, де багато цукру. Він міститься у клітинному соку. Утворення антоціану в тканинах рослин залежить від зовнішніх умов. Коли температура знижується, вміст антоціану в клітинному соку підвищується так само, як і під час яскравого освітлення. Листопад – дуже важливе пристосування рослин до умов зими, що є не тільки холодною, але й сухою порою року. Коли б наші листяні дерева залишалися на зиму в своєму зеленому вбранні, вони б гинули від нестачі вологи, оскільки насичення листя водою припинялося б, а випаровування води продовжувалося б. Скидаючи листя, крім того, оберігають себе від механічних пошкоджень під масою снігу. Часто можна бачити, як взимку ламаються під масою снігу досить великі гілки дерев. Листопад сприяє видаленню продуктів обміну значна кількість яких нагромаджується в листі під осінь і стає шкідливою для рослин. А як готуються до зими трав’янисті рослини? В однорічних рослин восени відмирають стебла й коріння, зберігається лише насіння із зародками рослин майбутнього соку. Незважаючи на незначні розміри, воно є найстійкішою частиною рослини щодо перенесення несприятливих умов. Цьому сприяє не тільки щільна оболонка, а й стан спокою, в якому воно перебуває. Насіння багатьох рослин може переносити дуже сильне охолодження. В нашій флорі однорічних рослин порівняно небагато, причому значна частина їх припадає на бур’яни. Осінь у житті рослин є порою визрівання і поширення насіння. Це цікаво простежувати з дітьми. У більшості дерев плоди пристосовані до розповсюдження вітром. У липи, ясена, клена ясенелистого плоди опадають взимку. Завдяки

18 крилаткам, вони можуть переноситися на значні відстані. Важкі жолуді падають неподалік від материнської рослини, зате їх розповсюджують білки і сойки. Насіння черемхи, горобини, лісових яблунь, ялівця, глоду розповсюджують птахи. Деякі трав’янисті рослини (кульбаба, нечуй-вітер тощо) мають на плодах парашутики, завдяки яким вони літають у сухому повітрі. Якщо ж повітря вогке, волоски парашутика злипаються, і плід падає на землю. Плоди лопухів, череди розповсюджують тварини, до шерсті яких вони чіпляються за допомогою гачечків. Розносить ці плоди і людина на своєму одязі. Плоди деяких рослин (фіалки, розрив - трави) розтріскуються і розкидають насіння в різні сторони. У нашій флорі більше багаторічників. У цих рослин відмирають лише наземні частини. Підземні видозмінені пагони – кореневища, бульби, цибулини, які служать коморами поживних речовин, перезимовують у ґрунті. Так зимує більшість рослин – всі ефемероїди. Всі злаки тощо. У багатьох рослин водойм також відмирають стебла і листя, а перезимовує кореневище ( очерет, рогіз, латаття біле, глечики жовті). Ряска від морозу відмирає й тоне. Проте гине не вся рослина. Ще раніше від рослини відділяються щільні, наповнені крохмалем пластинки, найчастіше буро-червоного кольору. Вони опускаються на дно й там зберігають життя до весни. Навесні, коли розтане крига і зігріється вода, вони спливуть на поверхню й почнуть розростатися. Трав’янисті багаторічні рослини довговічністю не поступаються перед деревами. Так деякі папороті наших лісів можуть жити понад 100 років. Довговічні дерновинні злаки наших степів, ковила, наприклад, іноді живе близько 300 років. Зміни в неживій природі, рослинному світі зумовлюють і відповідні зміни у житті тварин. Відповідно до програми дитячого садка ознайомлення дошкільників з тваринами має здійснюватися протягом різних сезонів, шляхом показу взаємозв’язків між змінами умов і відповідними змінами у житті тварин. Осінні зміни у житті тварин. Здійснюючи з дошкільниками цільові прогулянки до водойм, слід відзначити, що на поверхні води вже не видно ставковиків, котушок – вони опустилися на дно водойми у мул. Ранньої осені ще можна спостерігати на ділянці дитячого садка купки землі (капрофаги), що свідчить про активну життєдіяльність дощових червів. Зі зниженням температури черви заповзають у глибші шари землі. Дуже цікаві спостереження восени пов’язані з павуками, оскільки восени спостерігається розселення маленьких павуків - бокоходів, вовків. Траплялось, що павуків ловили у відкритому морі за десятки кілометрів від берега. На літаючих павутинках не зустрічаються павуки-хрестовики. Молоді хрестовики з’являться лише навесні. Восени самка хрестовика відкладе багато яєць в одному спільному коконі, який вона влаштовує у якій-небудь щілині, під корою.

19 На початку осені з дітьми можна спостерігати ще багато літаючих комах. На квітучих у цей час рослинах можна милуватися кропив’янками, жалібницями, адміралами, лимонницями, барвистим павичевим оком. Усі ці метелики вийшли з лялечок ще наприкінці липня. Вони літали весь серпень, вересень, будуть літати і навесні і тільки тоді відкладуть яйця. Десять місяців живуть ці метелики і з них близько семи місяців перебувають у заціпенінні. У теплі вересневі дні і на початку жовтня досить часто можна зустріти джмелів, бджіл і розповісти дітям про їхню підготовку до зимівлі. Значна кількість комах зимує у стадії яйця, личинки, лялечки. У пору листопаду цікаво знайти під дубом гал дубової горіхотворки, розповісти, як зимує личинка. Тут же під дубом можна знайти жолуді з маленькими отворами. Їх пошкодив жолудевий довгоносик. Личинка розвивається в жолуді, виїдаючи його. Коли він падає, вона вилізає з нього і ховається в ґрунт. На опалому листі часом можна знайти зимуючі яйця комах. У риб восени спостерігаються зимувальні міграції. Вони збираються у великій кількості в глибоких місцях, так званих ямах, де й зимують. Початок сплячки у плазунів і земноводних збігається з першими приморозками і масовим листопадом. Під час цільових прогулянок до водойм слід звернути увагу дітей на відсутність жаб, тритонів. Наголосити, що деякі жаби зимують на дні водойм, а деякі ховаються під коріння дерев, під каміння, у підвалах. Ящірки зимують у нірках, глибоко заповзаючи у них, а змії і вужі найчастіше у норах під корінням дерев. Восени цікаво спостерігати за життям птахів і їхньою підготовкою до зими. Оскільки різко зменшується кількість поживи для комахоїдних птахів, які добувають її у повітрі (серпокрильців, ластівок, мухоловок), першими відлітають у теплі краї серпокрильці. За ними у вересні відлітають ластівки, мухоловки, зозулі, плиски, зяблики. Качки, гуси, лебеді часто затримуються до замерзання водойм. Підготовка до зими у наших осілих птахів характеризується дуже інтенсивним живленням. Птахи втрачають прив’язаність до певного місця і починають кочувати у пошуках корму. Вони збираються у зграї і літають у місцях, найбагатших на корм. У цей час птахи дуже жиріють, а це важливе пристосування до зими. Ворони, галки, сороки, граки восени залишають місця, на яких розселялися навесні, і з потомством повертаються у міста та села, де кочують по подвір’ях, добуваючи корм. Що викликає осінні відльоти птахів? Основна причина – нестача звичного корму або неможливість добути його з-під снігу. Перельоти відбуваються внаслідок складних інстинктів, властивих птахам. З наближенням зими відбуваються зміни у звірів. Шерсть густішає, до літнього волосу додається зимовий підшерсток. З настанням холодів змінюється забарвлення шерсті у білок, зайців. Деякі гризуни (миші, хом’яки, білки) займаються збиранням корму. Різні види ссавців по-різному пристосовуються до несприятливих умов життя. Деякі впадають у сплячку (їжак, ховрах, борсук). Температура їхнього тіла знижується до +5…+9С, частота дихання зменшується

20 настільки, що у 40-60 разів скорочується споживання кисню. За час сплячки їжаки , наприклад, втрачають близько третини своєї маси. Ті ссавці, що можуть знаходити собі їжу, ведуть активний спосіб життя (кроти, бобри, полівки, вовки, лисиці, лосі, олені тощо).Саме ці пристосування і є змістом цікавих розповідей вихователів для дошкільників. Заключна частина.

Орієнтовні завдання для самостійної роботи:

1. Розкрити історію походження назв осінніх місяців. 2. Обґрунтувати значення листопаду. 3. Пояснити причину відльоту і кочування птахів. 4. Виписати осінні народні завбачення погоди. 5. Підготувати повідомлення про осінні природничі свята.

21 Лекція на тему: Календар природи зими. Мета :

Розширити та поповнити знання студентів про зміни, які відбуваються в живій та неживій природі в різні періоди зими.

Ознайомити із народними обрядовими святами зими, походженням назв місяців та їх накличками.

Розвивати пам'ять, мислення. Виховувати інтерес до зимових явищ природи.

План.

1. Календар природи зими. 2. Походження та наклички зимових місяців. 3. Обрядові зимові свята. 4. Характеристика змін, які відбуваються в стані неживої природи в

різні періоди зими. 5. Характеристика змін, які відбуваються в рослинному та тваринному

світі в різні періоди зими. 6. Сільськогосподарська праця узимку.

Література :

1. Яришева Н.Ф. Основи природознавства: Природа України: Навчальний посібник. – К. : Вища школа, 1995.-335 с.

2. Веретенникова С.О. Ознайомлення дітей дошкільного віку з природою.-К.: Вища шк.., 1979

3. Веретенникова С.А. Четыре времени года.-М.: Просвещение, 1971 4. Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар.-К.:

Мистецтво, 1992 5. Скуратівський В.Т. Дідух: Свята українського народу.-К.: Освіта,

1995. Забезпечення лекції:

Наочно-демонстраційний матеріал: Наочно-демонстраційний матеріал: відеофільм: «Пори року». Ілюстрації з зображенням рослин. ХІД ЛЕКЦІЇ. Зима. За календарем зима починається 1 грудня. Астрономічним початком зими вважається 21 або 22 грудня – день зимового сонцестояння. У цей час внаслідок відхилення осі землі від площини орбіти на північну півкулю потрапляє менше сонячної радіації. Приблизно 22 – 23 грудня встановлюється найдовша ніч і найкоротший день. Кінцем зими вважається день весняного рівнодення – 22 березня. Фенологи вважають, що зима настає із замерзанням водойм і встановленням міцного снігового покриву, а кінець її - з появою таловин. Зиму умовно поділяють на два періоди:

22 Перший період – м’яка зима – характеризується тим, що морози й снігопади чергуються з відлигами ( особливо наприкінці грудня і в першій половині січня). Другий період – холодаі зима – починається із середини січня. В цей час помітно збільшуються дні, яскраво світить, але мало гріє сонце, стоять сильні морози. Найхарактерніша ознака зими – випадання снігу. Сніжинки – шестикутні кристали льоду з променями, які утворилися з водяної пари. Величина і форма сніжинок залежить від вологості й температури повітря, через яке вони проходять. Якщо в нижніх шарах атмосфери повітря тепле, вони підлітають, злипаються й утворюють пластівці (лапатий сніг). За умов високої вологості повітря випадає сніжна крупа. В сильний мороз при ясному небі випадають кристали у вигляді голок. Досить часто можна спостерігати з дітьми взимку іній і рідше паморозь. Чим вони відрізняються? Іній – це твердий білий шар, що утворюється з водяної пари при температурі нижче 0С. Паморозь – це льодяні кристали, що наростають з навітряного боку предметів: на гілках дерев, проводах. Паморозь осідає з повітря, насиченого вологою, при температурі нижче - 15С. Кристалічна паморозь надзвичайно гарна, але легко осипається. Дивовижні візерунки на склі – це також льодяні кристали, які утворюються з водяної пари. Часто в сильний мороз ми чуємо, як під ногами рипить сніг. Це ламаються сніжинки. Взимку небо найчастіше вкрите низькими шаруватими хмарами. Ніколи не можна побачити легких купчастих хмарок. Сильні вітри спричиняють завірюхи, утворюють намети. Тимчасові зниження температури, які спостерігаються в другій половині лютого – на початку березня, призводять до утворення ожеледі, снігової кори, або насту. Зимові явища в житті рослин. Рослини взимку перебувають у стані глибокого спокою. Сніговий покрив має для них важливе значення. Сніг - поганий провідник тепла. Вкриваючи землю, мов килимом, він захищає рослини від переохолодження. Насіння однорічних рослин, яке залишилося зимувати, має чудову здатність не замерзати навіть під час найбільшого морозу. Досліди, проведені із сухим насінням гарбузів, пшениці та іншими рослинами, показали, що вони переносять температуру рідкого кисню і навіть гелію (-263С). У багаторічних рослин гинуть надземні частини, а живими лишаються кореневища, бульби, цибулини – підземні. Коріння деяких рослин (кульбаби, цикорію) перед зимівлею скорочується, втягуючи під землю на 1-3 см коричневу шийку з бруньками відновлення. Інакше можуть боротися з холодом соковиті рослини, які не можуть сховатися від морозу, наприклад, озимі культури. Готуючись до зими, вони проходять так зване загартування. Насамперед, у них відбувається складана фізіологічна перебудова клітини, нагромаджується багато цукру. Соки клітин густішають і не замерзають при досить низьких температурах. Рослина припиняє ріст, ніби впадаючи у глибокий сон. Озимі культури

23 добре загартовуються, якщо восени вдень стоять погожі сонячні дні, а вночі – невеликий морозець. Загартовані рослини нормально переносять найлютіші морози. У наших лісах взимку можна побачити багато зелених рослин. Це – численні трав’янисті і напівкущові рослини: брусниця, грушанка, копитняк, верес та інші, які зеленіють під снігом. В одних з них листя живе протягом року, в інших змінюється через кілька місяців, як у суниці, але всі вони зеленіють як влітку, так і взимку. Стовбури й гілки дерев і кущів укриті корою. Протягом життя дерева відкладається особлива коркова тканина, клітини якої досить швидко відмирають і наповнюються повітрям, а їх стінки просочуються речовиною – суберином. Коркова тканина майже в 20 разів гірше проводить тепло, ніж інші тканини рослин. Ось чому старі дерева з товстою корою, як у доброму кожусі, витримують без усякої шкоди для себе найлютіші морози. Найстійкішими органами, які формує рослина для перенесення морозу - бруньки. Всі зимуючі бруньки з осені перебувають у стані спокою. Від холоду вони захищені товстими, водонепроникними лусками, восковим нальотом, кількість вологи в них зменшується. В бруньках нагромаджується багато інгібіторів – спеціальних консервуючих речовин, які гальмують проростання, частина крохмалю перетворюється на цукор. З настанням морозів стан глибокого внутрішнього спокою зникає, і бруньки можуть проростати, якщо їх перенести у сприятливі умови. Відповідаючи на питання допитливих дошкільників, чому не замерзають рослини взимку, вихователь, крім доступної розповіді, може використати і деякі досліди. Розчинивши цукор у склянці з водою, можна поставити його на мороз поруч з склянкою чистої води і спостерігати, де вода швидше замерзне. У другій половині зими збільшується сонячне опромінювання і у багатьох дерев з’являється передвесняний “загар”. Буруватий колір їх кори набуває червонуватого відтінку (верба, липа). Закінчується період спокою у багатьох рослин. Уже в січні біля верб можна побачити коричневі лусочки, а на гілках – сірі “котики”. Поява їх у середині зими – одне з найцікавіших явищ у житті нашої природи. Період спокою у верби триває досередини січня, після чого квіткові бруньки починають виявляти всі ознаки росту. Ковпачки їх тріскаються, розсуваються, а потім і зовсім опадають. Цей процес відбувається повільно й завершується повністю лише в березні. “Котики” верби складені з квіток, щільно стиснутих одна з одною. Їх лусочки одягнені волохатими білими війками, які роблять “котики” пухнастими. Ці війки, неначе шуба, вкривають пуп’янки, даючи їм можливість без усякої шкоди переносити низькі температури. Якщо гілки з котиками верби взимку занести в кімнату і поставити у воду, котики набухнуть і з-під лусочки витягнуться жовті тичинки – верба зацвіла. Зимові явища в тваринному світі. Більшість безхребетних тварин зимують у стані анабіозу, тобто перебувають на межі між життям і смертю. Часом між віконними рамами можна показати дітям заціпенілих мух, комарів, золотоочок. Більшість метеликів зимує у стадії гусені, бо гусінь

24 найбільш пристосована до перенесення несприятливих умов. Під час прогулянок у зимовому саду можна побачити на гілках зимові кубла білана жилкуватого, золотогузки. Під час відлиги в лісі можна побачити багато цікавого. Біля дерев і пеньків на снігу інколи трапляються маленькі чорні личинки невеличкого жука з родини м’якотілих. Це так звані снігові черви. Вони проводять зиму під корінням дерев і камінням. Коли вода починає затоплювати їх схованки, вони вилазять нагору. У відлигу на снігу часто з’являються маленькі безкрилі комахи, які не повзають, а стрибають. Їх називають сніговими блохами. Живуть вони під снігом і живляться перегнилими частинами рослин. У підводному царстві взимку тихо. Риби живуть біля дна, де завжди зберігається стала температура – не нижче від +4С. Маса води найбільша при цій же температурі. Більш холодна або тепла вода має меншу масу і спливає над шаром, температура якого +4С. У такій воді риби звичайно зимують, але при цьому часом виникає загроза їх життю від нестачі кисню. Крига, що вкриває товстим шаром поверхню ставків і річок, заважає припливу й розчиненню вільного кисню у воді, внаслідок чого трапляється замор риби. Рятуючи риб від замору, у льоду прорубують ополонки, вставляють у них снопи очерету, соломи, щоб сприяти поповненню кисню. В Україні є риби, що у люті морози почувають себе чудово. Так минь взимку відкладає ікру. Земноводні і плазуни взимку перебувають у стані заціпеніння. У земляних нірках, де вони ховаються, температура не зазнає різких коливань і не буває набагато нижча від 0С. Зимівля птахів пов’язана з труднощами добування необхідної і більшої проти літа кількості поживи. Це зумовлюється як зменшенням кількості їжі (зникнення багатьох комах, обсипання насіння, ягід), так і меншою можливістю добути її у зв’язку із зменшенням світлової частини доби, наявністю снігового покриву, замерзанням більшості водойм. Деякі з наших зимуючих птахів (горобці, галки, ворони, граки) тримаються поблизу житла людей і живляться різними відходами. У холодні дні вони сидять, настовбурчивши пір’я, а у відлигу купаються, влаштовують бійки. Зерноїдні лісові птахи (снігурі, омелюхи) взимку блукають у пошуках корму. Омелюхи взимку живляться виключно ягодами, які ковтають цілими. М’якуш ягід перетравлюється в шлунку, а кісточки птах викидає. Заносячи на значну відстань насіння, омелюхи сприяють поширенню багатьох порід ягідних дерев і кущів. Зовсім інакше їдять ягоди горобини снігурі. Вони викидають м’якуш, а споживають кісточки. За залишками ягід можна впізнавати, хто гостював на горобині. Озброєні міцним дзьобом дятли добувають комах з-під кори або довбають ялинові чи соснові шишки. На пеньку або в розгалуженні гілок дятел влаштовує “кузню”, в якій закріплює шишки. Роздовбуючи їх, він виймає насіння, яким живиться. Часто біля “кузні” дятла підгодовуються дрібні пташки – синиці, чечітки.

25 Осілі птахи – тетеруки глухарі, куріпки – взимку переміщуються по угіддях. Шишкарі взимку виводять пташенят. Така особливість пов’язана з тим, що у зимовий час вони не мають нестачі в кормі – насіння хвойних дерев. А навесні, коли вилітають молоді пташенята, насіння легко добувати з шишок, які розкриваються. Взимку під час ожеледі маленьким пташкам важко добути корм і вони часто гинуть від голоду і холоду. Великі птахи – тетеруки, куріпки інколи стають жертвами сніжного полону. Ховаючись від холоду, вони зариваються на ніч у сніг. Якщо утворюється міцний наст, вони не можуть вибратися з-під нього й знесилені гинуть. Багато звірів узимку ведуть діяльний спосіб життя. У сніговій товщі роблять численні галереї миші. Тут вони ховаються від морозу й пернатих хижаків. До молодих сходів озимини добираються полівки. Ці гризуни так добре почувають себе взимку, що у товщі снігу споруджують теплі гнізда. Хоч як затишно у снігових нірках, однак і тут гризунам загрожують вороги. У сніжних галереях переслідує мишей, полівок хижа ласка. Вздовж річок і річечок полює на гризунів горностай. Маленькі землерийки забираються у підсніжні кубла полівок, у стіжки сіна й нападають на мишей, які часом у 2-3 рази більші за них. Гризуни, що мешкають у товщі снігу, дуже бояться холоду. Коли їм доводиться, рятуючись від переслідування, морозного дня вибігти на відкрите повітря, вони швидко гинуть. Білки у великий мороз майже не залишають своїх гнізд, коли ж морози невеликі, вони активно рухаються, відшукують свої запаси – горіхи, жолуді, насіння хвойних. Лисиця, вбравшись узимку в пухнасте руде хутро, виходить ввечері на полювання, добуваючи найчастіше дрібних гризунів – мишей і полівок, але при нагоді не обминає птахів і зайців. Своїми досконалими органами чуття лисиця добре відчуває під снігом мишу і, миттю зарившись у сніг, добуває собі поживу. Голодні вовчі зграї блукають полями, заходять у села, щоб поживитися худобою або свійською птицею. Наприкінці січня у вовчків починаються шлюбні ігри. У ведмедиці у барлозі народжуються малята. У листяних лісах взимку трапляються лосі, козулі, дикі кабани. Від морозів їх захищає густе хутро і запас жиру. Живляться вони здебільшого гілками дерев – осик, травою. Дикі кабани добувають з-під снігу бульби, кореневища, жолуді. Заключна частина.

Орієнтовні завдання для самостійної роботи: 1. Провести спостереження за снігопадом. Пояснити причину

різноманітної будови сніжинок. 2. Обґрунтувати значення снігового покриву для рослин. 3. Розкрити особливості життя комах, риб та земноводних у зимовий

період. 4. Підготувати повідомлення про зимові природничі свята (за

вибором).

26 Лекція на тему: Куточок природи в ДНЗ

Мета заняття: Сформувати у студентів знання про навчально-виховне

значення кутка природи, про вимоги до відбору та розміщення об’єктів, про тимчасових та постійних, обладнання куточка природи. Розширити та поповни знання студентів про б/х кімнатних рослин, способи розмноження та способи догляду за рослинами.

Розвивати спостережливість, увагу, пам'ять. Виховувати інтерес та бережне і дбайливе ставлення до кімнатних рослин.

Наочно-демонстраційний матеріал: натуральні об’єкти в куточку природи кабінету.

Роздатковий матеріал: зразки біологічних характеристик на кімнатні рослини. Пам’ятки по догляду та підживленню кімнатних рослин.

ТЗН: Діафільм: «Куточок природи в ДНЗ» Комп’ютерна програма: «Куточок природи в ДНЗ» Література:

1. Н.Ф.Яришева Методика ознайомлення дітей з природою – К.: 1993-С.-50-84.

2. Ознайомлення дітей дошкільного віку з природою.-К.: Вища школа, 1979.-С.64-77.

3. М.М.Марковская Уголок природи в ДНЗ Москва, 1989.-С.12-54; С.119-129.

4. Квітникарство, Квіти у нас в кімнаті - К.: Наукова думка ,1974 План.

1. Навчально-виховне значення куточка природи 2. Вимоги до відбору та розміщення об’єктів в куточку природи. 3. Постійні та тимчасові об’єкти їх сезонність. 4. Обладнання куточків природи. 5. Історичні відомості про роль кімнатних рослин в житті людей. 6. Біологічна характеристика кімнатних рослин:

a) батьківщина; б) родина; в) вимоги до світала, вологи; г) спосіб розмноження; д) догляд за рослиною; є) пересадка та перевалка.

7. Боротьба із шкідниками кімнатних рослин.

27 Хід лекції: Куточок природи в дитячому садку – важлива умова організації змістовної діяльності дітей, спрямованої на вирішення завдань ознайомлення з природою. Уперше питання про створення науково-природничих кабінетів було розроблено Є.М.Водовозовою. Дальшу розробку воно знайшло у педагогічній діяльності Є.І.Тихеєвої, яка вважала кутки природи обов’язковою умовою обладнання кожного дошкільного закладу. Навчально-виховне значення куточка природи не можна переоцінити. Наявність його в груповій кімнаті дозволяє формувати реалістичні уявлення про представників рослинного та тваринного світу. В процесі спостережень за розвитком тварин, ростом рослин створюються можливості для формування у дошкільників системних знань. Спостереження і діяльність, пов’язана з доглядом за мешканцями кутка природи, збуджує думку, сприяє встановленню доступних розумінню дітей зв’язків, а це вимагає відповідного оформлення. Об’єкти куточка природи дають змогу вихователю розвивати у дітей сенсорні органи, використовуючи для цього різноманітність форм, звуків, запахів природних об’єктів. Особлива роль належить кутку природи у розвитку пізнавальних інтересів і спостережливості дітей. Використовуючи об’єкти кутка природи, вихователь має змогу здійснювати екологічне виховання – формування знань про залежності в природі, ціннісні орієнтації. Наявність кутка природи – необхідна умова формування перших трудових навичок. Добре обладнаний куток природи є окрасою групової кімнати. Спостереження в такому куточку природи за цвітінням квітів, чудовим підводним царством допомагає вихователеві збагатити дітей естетичними враженнями.

28 Вимоги до відбору мешканців кутка природи:

1. Об’єкти кутка природи мають відповідати завданням програми, сприяти їхньому виконанню.

2. Рослини і тварини повинні бути безпечними для дітей. 3. Об’єкти кутка природи не повинні вимагати складного догляду. 4. Серед об’єктів кутка природи не повинно бути рослин і тварин, які

підлягають охороні, або їх мала чисельність. 5. Необхідно мати декілька екземплярів одного виду. 6. Рослини і тварини зовні повинні бути естетично привабливими.

Вимоги до розміщення: вікна, біля яких розташований куток природи повинні

виходити на південний захід чи схід; до кожного об’єкту повинен бути вільний доступ; рослини ставити подалі від опалювальних приладів і кватирок; акваріуми розташовувати перед вікнами, уникаючи прямих

променів; терарії ставлять у світлому і теплому місці;

клітки з птахами тримати подалі від протягів. Постійні:

- екзотичні риби і риби місцевих водойм; - кімнатні рослини; - птахи: папужки, канарейки; - тварини: морська свинка, хом’як.

Сезонність кутка природи: Осінь: пересадка квітів, листя, плоди дерев Зима: ящики із розсадою, гілочки, коренеплоди, снігур, щиголь Весна: жаба, птахи, комахи, рослини-первоцвіти Літо: рослини і тварини, яких діти приносять після екскурсій.

Людину, по справжньому закохану в квіти, відрізняє невгамовна жага до їх вирощування. Наталія Кащук писала в своїх віршах: Там уже відцвілося жито

І поблякли очі волошок І, узявшись попелом сизим, Дотлівають жарини маків, А моя не цвіла ще квітка Через те і не меркне віра, Через те і не в’яне надія На прийдешню зустріч із чудом…

З глибокої давнини і до наших днів квіти користувалися великою любов’ю у всіх народів. На острові Кріт знайдено зображення троянди, якому 3500 років. Знайшли її в Єгипті. Єгиптянська цариця Клеопатра на одному із свят, звеліла застелити всю підлогу пелюстками із роз, підтримуючих тонкою шовковою сіткою. В древній Греції троянду присвячували богині краси Афродіти, храми цієї богині оточували пишні сади із троянд. У римлян троянда була свого роду орденом хоробрості. Вінком із роз прикрашали голови воїнів - переможців. Біла троянда вважалася символом мовчання. У арабів любима квітка – алое. Греки за

29 500 років до нашої ери, вирощували алое деревовидне, яким лікували опіки. У Мексиці кактус зображений на державному гербі. Як у давнину,

так і в наші дні, плоди і стебла багатьох видів кактусів місцеве населення вживає в їжу. Із насіння кактусів, ще до відкриття Америки, індійці готували борошно. Використовують їх і в медицині. Соком із кактусів лікують хвороби серця. З деякими квітами пов’язані історичні загадки. В Мурманській області, під лампами ростуть “декабристи”. Під час їх цвітіння розпускаються чудові темно-рожеві квітки. Є повір’я, що декабристи одягали квітки в

петлиці, щоб впізнавати один одного при зустрічі. Квіткарством люди займаються давно. Активно воно стало розвиватися з появою мореплавства. Відвідуючи різні куточки землі, мандрівники привозили цікаві рослини, частина яких прижилася у приміщеннях. Наші кімнатні квіти, маленькі, але справжні рослини тропічних лісів Індії, Яви, Бразилії, пустель Африки і Мексики. Вони найкраще пристосувалися до кімнатних умов, але вони страждають через відсутність звичних умов. Рослини тропіків через сухість повітря, а рослини пустель – через відсутність достатньої кількості світла. Кімнатні рослини задовольняють естетичні потреби людини, виконують санітарну роль – очищають повітря від шкідливих речовин. З деяких рослин добувають ефірні масла, які використовують як в медицині, так і в парфумерії. І пам’ятати про надзвичайно важливе значення рослинного світу варто завжди, щоб крилата фраза “Наші зелені друзі” ніколи не втрачали свого глибокого змісту. Надзвичайно точно оцінив значення зелених рослин для всього живого відомий російський вчений С.П.Костичев. Він писав: “ Досить зеленому листку припинити роботу на декілька років, і все живе населення земної кулі, в тому числі і людство, загине” В державній національній програмі “Освіта ХХІ століття” записано: “Формувати гармонійні відносини у спілкуванні з природою”. Демократичні процеси в державі вимагають вироблення нових суспільних вимог до освіти, зокрема її дошкільної ланки, як основи соціокультурного становлення особистості. Тому, наукові та практичні працівники дошкільної освіти розробили проект Базового компоненту дошкільної освіти, який був затверджений і проходить апробацію в дошкільних закладах України. До красиво квітучих належать: абутилон, гортензія, клівія, кала ефіопська, бальзамін, бегонія вічно квітуча, гібіскус, пеларгонія, примула, фуксія.

30 До цибулинних відносяться кімнатні рослини, які близькі за своїми ознаками до красиво квітучих, але мають біологічні особливості: цибулину – видозмінне стебло із запасом поживних речовин. Рослини, що належать до цієї групи, потребують повного або часткового спокою, доки не з’являться відповідні умови – певна температура, достатня кількість вологи. Це такі як: амариліс, лілія амазонська, зеферантес, кринум, панкрацій. До декоративно – листяних належать кущі і трав”янисті рослини. Серед них пальми, папороті, аспідістри, бегонії, драцени, корділіна, колеуси, монстери, сансев”єри, циперус. До ампельних або витких відносяться рослини аспаагуси, плющі, традисканції, хлорофітуми, сциндапсуси. Сукуленти – це такі рослини, що належать до різних ботанічних родин. Але мають спільну властивість – нагромаджувати в своїх стеблах і листках воду. Це зігокактуси, філокактуси, алое, каланхое, бріофілюм.

ІІ молодша група Для куточка природи цієї групи слід підібрати рослини, які не потребують складного догляду, ті, що квітнуть, рослини з великим шкірястим листям, які дітям зручно промивати, витирати листя.

Аспідістра – “дружна сімейка” родина Лілійних. Батьківщина-субтропіки Південного Китаю. Рослина невибаглива, добре переносить тінь, на світлому місці і при підживленні добре розростається, цвіте восени і взимку. Розмножується поділом кореневища. Квітки в аспідістри схожі на дзвіночки темно-червоного забарвлення із фіолетовим відтінком.

Лілія амазонська – “евхарахіс” родина Амарилісових. Батьківщина – тропічні ліси Америки. Квітне випускаючи стрілку на якій 4-6 крупних квітки, схожих на нарцис. Квітки тримаються до 20 днів. Розмножуються цибулинками-дітками.

Розан Китайський –“гібіскус” родина Мальвових. Батьківщина – південний Китай, висота 3-4 метри. Круглі квітки різного забарвлення, бувають махрові. Квітка тримається 2-3 дні. Розмножується насінням і живцями. Світлолюбива, можна виносити влітку на балкон.

31 Середня група Бегонія вічноквітуча – родина Бегонієвих. Батьківщина – тропіки. Походить від прізвища збирача рослин Бегона, який жив у ХУІІ ст. в Любить світло, швидко росте і щедро квітне протягом усього літа до глибокої осені, потребує підрізування. Називають її ще дівоча краса. Розмножується листковим, стебловим насінням. Колеус – “кропивка”, “губоцвітник” –тропіки Азії і Африки. Рослини прекрасно ростуть при яскравому сонячному освітленні, гостро реагують на нестачу вологи, потребують поживного ґрунту. Розмножують колеус верхівковими живцями. Для старшої групи слід добирати рослини, які складніші в догляді, мають різне за формою листя.

Традесканція – родина Ломикаменеві. Батьківщина-тропіки. Назва з’явилася у ХУІІ ст. від імені англійського садівника Джон Традесканта, він один із перших організував ботанічний сад в Лондоні, був садівником герцога Букингемського, якого ми знаємо по роману Дюма “Три мушкетери”. В народі її називають “бабині плітки”. Вона побувала в

космосі із Білкою та Стрілкою. Легко живцюється. Алое-батьківщина Південна Африка. Це невибаглива рослина, не переносить прямих променів сонця, поливання помірне. Розмножується живцями, які краще брати з верхівок. У листках цієї рослини є цінна лікарська речовина (алоїн-біогенний) стимулятор. А ще алое добре вбирає і знешкоджує отруйні речовини в повітрі.

Клівія - родина Амарилісових. Батьківщина –субтропіки. Рослина має довге ременоподібне темно – зелене листя. Цвіте у лютому – квітні. Під час цвітіння слідзабезпечити добрий полив, освітлення. Плющ звичайний – широко розповсюджений від Канарських островів до Японії. Рослина невибаглива до світла і тепла. Легко живцюється. Цікава тим, що має присоски – повітряні корінці, якими вона міцно чіпляється до опори і

піднімається вгору, ніби крокує по стіні.

32 Сциндапсус – трав’яниста ліана з тропіків Азії. Любить теплі, світлі приміщення, регулярне поливання, розмножується живцями.

Сеткреазія батьківщина Мексика. Теплолюбива і сонцелюбива рослина. Чим яскравіше освітлення, тим яскравіше забарвлення. Рослина приваблива соковитими пагонами з темними оксамитовими, червонувато-пурпуровими листками. Рослину легко розмножують живцями.

Кімнатний виноград – “цикус” – батьківщина - Південна Америка, субтропіки. Родина “виноградних”. Це грандіозна ліана з гарними ромбічними темно – зеленими листками. Потребує світлого приміщення, але яскравого сонячного проміння не любить. Розмножується живцями. Бегонія Рекс або королівська – родина Бегонієвих. Батьківщинам – тропіки. Бегонія червонувата має характерну ознаку – черешки листків і зворотний бік листків вкриті червонуватим опушенням. Розмножують бегонію навесні діленням кореневища, стебловим та листковим способом. Старша група Аспарагус Шпренгері – батьківщина субтропіки. Ця рослина світлолюбива, має червоні ягідки. Розмножується поділом куща та насіння. Аспарагус плюмозус – батьківщина - субтропіки. Ця рослина тіньовитривала. Має гарні ягідки – розмножується насінням і поділом куща. Особливо гарні ці рослини в період цвітіння, коли пагони наче білими сніжинками вкриваються дрібними білими квітками. Після їх цвітіння утворюються плоди – червона у аспарагуса , синьо-чорні у плюмозуса. Хлорофітум – родина Лілійних. Батьківщина Африка, субтропіки. В зарубіжній літературі називають зеленою лілією, або “летючим голанцем”. Мабуть того, що в Голландії – це найпоширеніша кімнатна рослина.

33 Прикореневі листя хлорофітума зібрані в пучки по 12-20 шт. Квіти білі, на кінцях довгих звисаючих квітконосів після цвітіння утворюються розетки листків – це молоді рослини з повітряними коренями, які висаджують у пухку, поживну землю. Узумбарська фіалка (сенполія). Її знайшов ботанік Сент-Поль Іллер у горах Південної Африки. Рослини потребують яскравого розсіяного освітлення, рівномірного поливання. Розмножуються листковим спсобом. Кала ефіопська – родом із Південної Африки, болотиста місцевість. Розмножується молодими паростками. Цвіте переважно із жовтня по травень. Суцвіття кали – це невеликий жовтий початок з білим покривалом, тримається на рослині 1-1,5 місяця. Потребує періоду спокою в літні місяці, полив поступово скорочують, а потім і зовсім припиняють. Амариліс – родина Амарилісових. Батьківщина – Південна Африка. У жовтні починається жара. Тому амариліси ховаються в сухий, розпечений пісок. Відмирає стебло, і життя рослини заховане в цибулині. Перші дощі, амариліс швидко проростає і квітне. Абутілон – родина Мальвових, батьківщина – Південна Америка. Вічнозелене деревце, з листям, яке по формі нагадує листя клена. Квіти схожі на віночки жовтогарячого кольору. Любить світло, квітне на вікні з весни до осені. Розмножується насінням, яке висівають в березні, а також живцюванням.

Панкрацій – родина амарилісових. Батьківщина – тропіки Індії, зустрічаються на берегах річки Ніл, тому називається нільською лілією. Багаторічна цибулинна рослина. Квітка білого кольору, із запахом ванеліну. Квітне восени, або взимку. Любить світло, вологу. Розмножується цибулинками-дітками.

Монстера – родина Ароїдних. Батьківщина – Південна Америка. Це красива багаторічна ліана. Розмножується повітряними корінцями, насінням. У неї темно-зелені розрізні листки і дуже багато повітряних коренів. Плоди у неї смачні, нагадують ананаси, тому її називають “ласунка”. Вона може служити барометром; тому її називають “плаксою”.

34 Папоротник – походить із тропічних і субтропічних областей або півкуль. Рослина невибаглива до умов утримання. Любить світлі приміщення, достатнє поливання, поживний грунт. Розмножують поділом куща, а також надземними повзучими пагонами.

Сансев”єра – родина Лілійних, батьківщина-Південна Африка. Невисокі будинки в столиці Цейлону Коломбо, бувають замість паркану обсаджені стіною рослин, з міцними кожистими листками. Це сансев”єра,, “щучий хвіст”, “тещин язик”. В Африці її використовують як технічну рослину для отримання грубої тканини, мотузок, канатів. Любить добре освітлення, помірне поливання. Білувато-зелені квітки з приємним запахом нагадують гіацинт, зібрані на довгій стрілці. Розмножується поділом кореневища та живцями. Зігокактус – походить із Бразилії, де росте як епіфіт на деревах або на перепрілих насосах, у вологих западинах скель. Тримати на сонці, уникаючи прямих променів, поливання помірне. Розмножують живцюванням члеників. Пуп’янки квітів схожі на пташок, що летять, витягнувши шийки. Епіфіліум або філокактус – рослина походить з Бразилії, Мексики, де вона росте епіфітами в дуплах дерев. Або між скелями. Потребує яскравого освітлення, але не прямого сонячного, помірного поливання. Розмножують живцями листоподібних пагонів. Алое – походить з Південної Африки. Це невибаглива рослина, але не переносить прямого сонячного проміння, поливання помірне. Розмножують живцями, які краще брати з верхівок і перед садінням підсушувати. У соковитих листках є лікарська речовина - алоїн. Він вбирає і знешкоджує отруйні речовини в повітрі.

35 Бріофілюм Дегремона – досить часто приймають за каланхое. Наявність витягнутих листків із зубчастими краями, на яких розвиваються молоді рослини і проростають. Хлорофітум – родина лілійних. Батьківщина-Південна Африка. Вирощують як зелену так і строкату форму цієї рослини, яка полюбляє достатнє освітлення ( але не пряме сонячне). Розмножуют відділенням молодих дочірніх рослин, розетками з повітряними коренями. Циперіус – родина осокові. Походить з болотистих місцевостей Мадагаскару. Це невибаглива до освітлення і температури рослина, потребує щедрого поливання. Розмножують живцюванням верхівок стебла, або поділом куща. Пальма –походить з Африки, родина Пальмових. Листки довжиною до 14м., а шириною до 2 м. Нараховується до 1500 видів. Древні греки ще 10 століть назад посилали гінців з пальмовою гілочкою для повідомлення про перемогу. В Індії на листях пальми писали святі книги, видряпували букви залізними голками. Особливою повагою користувалась фінікова пальма. Вона була емблемою Індії. ЇЇ зображували на монетах і медалях. Заключна частина.

Орієнтовні завдання для самостійної роботи:

1. Обґрунтувати значення кімнатного квітництва у вихованні дітей дошкільного віку.

2. Визначити рівень сформованості у старших дошкільників знань рослин кутка природи і практичних умінь по їх догляду і вирощуванню. Результати записати та проаналізувати.

3. Намалювати план-ескіз найдоцільнішого, на вашу думку, розміщення кімнатних рослин у кутку природи однієї з вікових груп. Обґрунтувати свій задум.

4. Підготувати творчі розповіді, вірші, загадки про рослин кутка природи.

36 Лекція на тему: Тварини кутка природи Мета :

Сформувати у студентів знання про мешканців куточка природи: безхребетних, наземних, водяних, риб, птахів та ссавців.

Ознайомити з правилами зарядки акваріума, облаштуванням терарію та акватерарію, інсектарію, догляду за їх мешканцями.

Розширити та поглибити знання студентів про біологічну характеристику класу комах, риб, птахів, земноводних плазунів, птахів та ссавців.

Розвивати пам'ять, мислення. Виховувати професійну цілеспрямованість, бажання створювати кутки природи, доглядати за їх мешканцями.

План.

1. Безхребетні тварини, їх біологічна характеристика. 2. Акваріум і його зарядка. 3. Акваріумні риби, рослини, їх біологічна характеристика. 4. Птахи та ссавці куточка природи. 5. Водяні та наземні комахи. 6. Земноводні і плазуни. 7. Догляд за мешканцями куточка природи.

Література : 1. Яришева Н.Ф. Основи природознавства: Природа України:

Навчальний посібник. – К. : Вища школа, 1995.-С.176-218 2. Марковская М.М. Уголок природы в детском саду.-М.;

Просвещение, 1989.-С.130-132. 3. Яришева Н.Ф. Методика ознайомлення дітей з природою.-К.: 1993.-

С.104-108. 4. Веретенникова С.О. Ознайомлення дітей дошкільного віку з

природою.-К.: Вища шк.., 1979.-С.78-81. Забезпечення лекції: Наочно-демонстраційний матеріал: таблиці, відеофільм: «Птахи», «Акваріумні риби». Роздатковий матеріал: схеми. ХІД ЛЕКЦІЇ. Тварини в кутку природи

Тварини завдяки своїй рухливості і цікавій поведінці викладають у дітей великий інтерес. Серед них у кутку природи утримуються як постійні, так і тимчасові мешканці. Постійними мешканцями кутка природи є акваріумні риби. В акваріумі можна утримувати як дрібних представників риб наших прісноводних водойм, так і екзотичних риб – мешканців тропічних водойм, які характеризуються більшою декоративністю забарвлення, форм.

37 Усіх екзотичних акваріумних риб можна поділити на холодноводних та теплолюбних. До холодноводних належать золоті рибки і її різновидності – вуалехвіст, комета, телескоп, шубункін, львиноголовка. До теплолюбних – скалярії, неони, півники, Полінезії. За способом розмноження екзотичні риби поділяються на живородящих та ікрометних. До живородящих належат гупі, мечоносці, цецилії та полінезії. Решта рибок – іскрометні. У дитячих садках заради безпеки дітей акваріуми не мають водопідігрівів, компресорів для насичення води киснем, і в зв’язку з цим добирають такі види риб, які невибагливі до умов утримання, красиві. З живородящих риб утримується гупі, яка походить з водойм Південної Америки. Тепер виведені десятки порід цієї риби, які вражають нас кольором, розміром і формою плавців. Мечоносець – розповсюджений на півдні Північної Америки. Від вихідної форми шляхом добору виведено червоних, золотистих, тигрових, чорних мечоносців. Самець добре відрізняється від самок мечоподібних виростом хвостового плавця. Молінезія походить з водойм Центральній і Південної Америки. Особливо ціниться бархатисто-чорна різновидність її. Ця рибка потребує багатої на кисень води і різноманітного корму. Цецилія. На своїй батьківщині, в Мексиці, Гватемалі, ці риби не відзначаються яскравістю. Проте акваріумістами виведено надзвичайно гарні золотисті, яскраво-червоні та інші різновиди цих рибок. Живородящі риби досить плодовиті. Мальки розвиваються в організмі самки, з’являючись на світ приблизно через 30 днів. Новонароджені риби можуть живитися дрібними циклопами і вміють рятуватися від ворогів у заростях рослин. Серед іскрометних риб у дитячих садках обов’язково повинна утримуватися золота рибка та її різновидності. Вперше вони були виведені у Китаї від карасів. Яскраво забарвлені золоті рибки, шлейфові комети, ніжні вуалехвости – цікаві об’єкти для спостережень дошкільників. З родини коропових у дитячому садку крім золотої рибки можна утримувати даніо реріо, кардинала, барбусів (суматранського, червоного). Ці риби добре співіснують між собою і з іншими рибами. Цікавими для дитячих садків є лабіринтові риби. Ці риби дихають не тільки розчиненим у воді киснем, але й атмосферним повітрям, яке вони періодично заковтують ротом, піднімаючись на поверхню води. Найбільш відомі з них макроподи, гурамі, півники. Всі вони теплолюбні, температура води в акваріумі повинна бути 22-24°С, а під час нересту – вища. Якщо умови дитячого садка дозволяють утримувати їх, діти можуть спостерігати цікаві прояви піклування лабіринтових рибок про потомство. Яскраво забарвлений самець будує гніздо з пухирців повітря, і воно схоже на піну, яка розташовується у вигляді острівця діаметром 5-6 см і заввишки 1-2 см. Побудувавши гніздо, самець починає біля самки шлюбний танок. Коли самка відкладе ікру, самець підхоплює її ротом і складає у гніздо. Невтомно стежить він за маленькими ікринками,

38 відганяючи від гнізда навіть самку. В цей же час він випускає свіжу піну і перебирає ікринки. Коли через добу виходять крихітні мальки, вони залишаються певний час у гнізді. Турботливий батько підхоплює ротом тих мальків, які випадають з гнізда, і повертає їх на місце. Через 3-4 дні мальки покидають гніздо і починають самостійне життя. Усі лабіринтові риби – мешканці переважно тропічних водойм Індії, Індонезії, Таїланду, а також Китаю – надзвичайно гарні. Спостерігаючи з дітьми за гурамі перли новим, слід відзначити, що він наче обсипаний перлами, за що і одержав назву. Не менш виразно забарвлені й інші види, наприклад гурамі мармуровий. Півники відрізняються забіякуватим характером та граціозністю. Самки забарвлені скромніше, ніж самці. Виведені рибки мають зелене, чорно-золотисте і лілове забарвлення. Цікавими для утримання в дитячих садках є цихлові риби. Вони відзначаються оригінальністю форм, багатством яскравих фарб, своєю поведінкою. Представники їх – скалярія, папуга, цихлазома. Тримають їх в окремих акваріумах, тому що навіть мирні риби в період нересту стають агресивними. Всі ці риби теплолюбні. Скалярія походить з Амазонки. По її сріблястій лусці проходять чотири чорні поперечні смуги, тіло пласке, оригінальні плавці, повільні рухи риби завжди надовго привертають увагу до неї. Папуга. Батьківщина – Екваторіальна Африка. Це строкато забарвлена риба з характерним червоним черевцем. Чорносмуга цихлазома.Батьківщина її – Гватемала. Має сіре забарвлення з чорними поперечними смугами. Циклових риб вважають інтектуалами підводного царства, відзначають у них своєрідні прояви індивідуальності. Рибки, що подобаються одна одній, тримаються разом постійно, а не тільки під час нересту. Вони виявляють піклування про потомство: захищають ікру, піклуються про мальків, збираючи їх на ніч у схованку. До харацинових риб належать знамениті неонові риби, елегантні мінори. Своєрідне світіння допомагає рибам пізнавати одна одну у темних болотистих водах їх батьківщини – Бразилії, Колумбії. Соми – цікаві риби, часто з незвичайною зовнішністю. Тримаються переважно дна і можуть бути підселені в акваріум до будь-яких риб. Найбільш поширені представники сомів – крапчастий сом і анциструс. Крапчастий сом походить з Ла-Плати. Забарвлення його складається з сірих плям із зеленуватим металевим блиском. Анциструс – з вод Амазонки. Завдяки особливій будові рота може присмоктуватися до скла і підводних предметів, очищати їх від обростання водоростями. Риби місцевих водойм можуть бути як постійними, так і тимчасовими мешканцями кутка природи. В основному добре приживаються в акваріумі представники родини коропових: золотий і срібний карась, краснопірка, верховодка, пічкур, голець, щипавка, в’юн, за якими можна вести цікаві спостереження.

39 В акваріумах утримують молюсків. Їх корисна діяльність полягає в тому, що вони поїдають рештки корму, що впали на дно і не були підібрані рибами, знищують рештки рослин, що гниють, очищають обростання на стінках акваріума. Спосіб життя молюсків – цікавий матеріал для спостережень. Часто в акваріумах утримують привабливих червоних котушок. Проте більш цікавою для спостережень є ампулярія. Її батьківщина – тропічні райони Південної Америки і Азії. Вона добре очищає акваріум від обростань, практично не пошкоджуючи рослини. Завдяки великим розмірам ампулярія цікава для спостережень. Розмножується цей молюск, відкладаючи ікру на стінках акваріума на 10-15 см заввишки від поверхні води. Корисні для утримання в акваріумі ґрунтові молюски, представником яких є меланії. Вони постійно живуть у ґрунті, де доїдають рештки корму, які не були використані рибами. Отже. Меланії сприяють підтриманню біологічної рівноваги в акваріумі. Розмножуються вони живонародженням. А чи доцільно утримувати в акваріумі скойок, жабурниць, адже діяльність їх як живих фільтраторів дуже корисна? В акваріумі вони небажані, оскільки, пересуваючись по дну, вивертають з корінням рослини, Не рекомендується також утримувати в акваріумах ставковиків, мулянок, котушок з місцевих водойм, тому що є небезпека занесення ними збудників захворювання риб. До того ж ці молюски сильно пошкоджують рослини. Небажаними мешканцями акваріума є фіза, оскільки пошкоджує рослини, виїдаючи отвори на їх листках.

Влаштування акваріума і догляд за ним. Акваріум є моделлю водойми, і спостерігаючи за життям його

мешканців, діти пізнають закономірності природи, особливості життя риб, молюсків, водяних рослин. Споглядання таємничо-чарівного підводного світу приносить естетичне задоволення, розвиває художній смак. Доглядання за мешканцями акваріума сприяє формуванню гуманних почуттів, трудових навичок.

Для кутків природи дитячих садків найкращим є прямокутний акваріум. Новий акваріум треба старанно вимити теплою водою без мила. Каркасний акваріум на замазці заливають водою на тиждень, щоб вивести запах замазки.

Екологічна рівновага в акваріумі залежить від багатьох факторів: його розташування, розмірів і кількості риб, рослин, ґрунту, якості кормів і систематичного догляду, що забезпечує підтримання біологічної рівноваги, що встановилася, отже:

1. Акваріум не можна ставити біля вікна, оскільки це призведе до небажаних наслідків –надмірного охолодження, розвитку зелених водоростей. Найкраще його розташувати коло перпендикулярної до вікна стіни, забезпечивши достатнє природне освітлення.

2. Не можна перенаселювати акваріум рибами ( чим більша кількість риб, тим більше вони споживають кисню).

40 3. Рослини в акваріумі не тільки надають йому краси, але й

допомагають підтримувати воду чистою, а риб – здоровими. На світлі рослини збагачують воду киснем, вбираючи продукти, які утворюються у процесі життєдіяльності риб.

4. Ґрунт є одним з важливих екологічних елементів. При поступовому наповненні його мікроелементами, дрібними органічними частинками, найпростішими організмами він перетворюється на активне біологічне середовище, в кому відбувається мінералізація органічних речовин, внаслідок чого створюється поживний ґрунт, сприятливий для нормального росту і розвитку рослин.

5. Біологічної рівноваги легше досягти, якщо риб годувати живим кормом. Оскільки він не загниває і не розкладається.

Заселення акваріума. Перш ніж заселити акваріум рибами, треба підготувати для цього ґрунт і висадити росли6ни. На дно акваріума насипають пісок з крупинками 2-5 мм завбільшки. Дрібний річковий пісок, щебінь з гострими краями і морська галька для прісноводного акваріума непридатні. Пісок ретельно промивають проточною. Водою у відрі і насипають в акваріум шаром 2-3 см завтовшки, з невеликим нахилом до передньої стінки. Воду для акваріума відстоюють протягом 1-3 днів в емальованому або скляному посуді, щоб із неї вивітрився згубний для риб і рослин хлор. Заливають акваріум водою не повністю (рівень її повинен бути нижчим на 1-2 см від верхнього краю) і надалі в акваріум підливають тільки відстояну воду. У новому акваріумі вода може помутніти, але через кілька днів вона очищається сама. Рослини висаджують так, щоб високі екземпляри розміщувалися біля задньої стінки. Менші – перед ними, а на передньому плані висаджують низькорослі рослини. Неодмінно потрібно залишити вільну ділянку дна, на якій риби зможуть підбирати корм. Відомо близько 600 видів рослин для акваріумів. Їх поділяють на вільно плаваючі і ті, що укорінюються у ґрунті. Серед вільноплаваючих рослин добре і швидко ростуть в акваріумі такі:

Ричія – мох, який плаває на поверхні води і має вигляд розгалужених зелених гілочок. Поширена в незамерзаючих водоймах усієї земної кулі. При яскравому освітленні швидко розростається, тому треба стежити, щоб ричія не затягнула всю поверхню води. В ричії ховаються і знаходять собі харчування мальки.

Пістія також плаває на поверхні води і поширені у водоймах, де температура води не нижче 10-15°С. Має вигляд розетки опушеного світло-зеленого листя, вниз від якої відходять довгі м’які корінці. Розмножується вегетативно.

Серед рослин, що укорінюються у ґрунті, в акваріумах добре ростуть такі:

41 Альтернант ера – ефектна тропічна рослина з товстим ламким стеблом і загостреним ланцетоподібним листям оливкового або лілового кольору. Легко розмножують її живцями. Валіснерія – невибаглива рослина, поширена у водоймах тропіків та субтропіків. Довге стрічкоподібне листя валіснерії зібране розеткою і стелиться по поверхні води. Але корінням кущ міцно тримається в ґрунті. Розмножується валіснерія, викидаючи пагони з бруньками, із яких з’являються нові рослини. Папороть водяна поширена у тропіках. Може плавати на поверхні або висаджуватися в ґрунт. Молоді рослини з’являються просто на світло-зеленому листі. Любить яскраве освітлення. Ехінодорус амазонський . Листя усічено – ланцетоподібне, загострене, до 20 см завдовжки і до 3 см завширшки, з добре помітними прожилками. Молоді рослини з’являються на довгому квітконосі. Кабомба –тропічна рослина з Америки з ніжними ажурними лутовками. Добре росте при яскравому освітленні, розмножують її стебловими живцями. Криптокорина понтедерієволиста. Батьківщина - Суматра і Калімантан. Розет очна рослина з серцеподібним листям на довгих черешках. Листок 15-30 см завдовжки, забарвлення світло-зелене при слабкому освітленні або коричневе зверху і рожевувате знизу при яскравому. Розмножують її коричневими пагонами, рослина не любить частих пересаджень. Гігрофіла походить із Південно-Східної Азії. На міцному стеблі попарно супротивно розміщується світло-зелене листя. Розмножують рослину живцями. Кушир зустрічається у всіх водоймах. На тонкому стеблі розміщуються густі кільця жорстких голчастих листочків. Невибаглива і швидкоростуча рослина. Плаває в товщі води. Кушир – добре схованка для мальків. Стрілолист поширений у тропіках Америки. Розет очна рослина з вузьким листям без черешків, до 20 см завдовжки, невибаглива, розмножується швидко, так само як і валіснерія. Елодея південноамериканська – рослина з довгим стеблом, з дрібними густими листками. Швидко росте, добре очищає воду. Розмножується поділом стебла. Коли акваріум повністю готовий для заселення, в нього можна запускати риб.

Годування риб. Годувати акваріумних риб слід різноманітним кормом один-два рази в день так, щоб корм вони з’їдали за 10-20 хв. У живленні риб застосовують живий і сухий корм. Сухий корм – це сушена дафнія, комбінований корм фірми «Тетра». Проте постійно годувати сухим кормом риб не рекомендується. Найбільш розповсюджений живий корм – трубочник, мотиль і коретра.

42 Трубочник – представник кільчастих червів, що живе у мулі ставків. Невелику кількість трубочника легко зберігати в холодильнику у банці з водою, яку кожний день треба замінювати. Личинки комарів –мотиль (червоного кольору) і коре тру (безбарвна, прозора) - зберігають у холодильнику загорнутими у вологу ганчірку. Для невеликих риб і мальків найкращий корм – дафнії, циклопи, яких можна зберігати живими у воді тільки при постійному продуванні повітрям. При утриманні золотих рибок можна використовувати й інші види кормів: дощових черв’яків, запарену окропом манну крупу (перед годуванням її промивають холодною водою).

Догляд за акваріумом.

При правильному догляді акваріум завжди буде радувати зеленими заростями і яскравими здоровими рибками. Раз на тиждень акваріум чистять з допомогою сифона – гумового шланга з широким пластмасовим наконечником, через який відсмоктують воду з брудом, що назбирався у верхньому шарі ґрунту. Рослини і риби при цьому залишаються в акваріумі. Під час чищення зливають до 1/3 об’єму брудної води і замінюють її відстояною водою. Скло акваріума, яке покрите зеленим наростом водоростей, очищають скребком з лезом. Під час чищення акваріума приводять у порядок і рослини: обривають жовте листя, проріджують кущі. Якщо в акваріумі створено біологічну рівновагу, повну заміну води здійснюють не частіше 1-2 разів у 1-2 роки, якщо у цьому виникає потреба. Під час годування риб уважно стежать, чи немає серед них таких, що неприродно плавають, лежать на дні. Якщо такі є, то їх відразу ж відсаджують в окрему посудину для лікування, а сачок після цього прополіскують у гарячій воді. Щоб риби не вискочили з акваріума, його слід прикривати склом. Риби повинні вчасно одержувати достатню кількість якісного корму і бути ситими. Існуюча думка, що для підтримання нормального стану риб їх краще не догодовувати, ніж перегодовувати, хибна. Вважається нормальним, коли дорослих риб годують уранці і ввечері. Залишки сухого корму, не використаного рибами, не можна залишати в акваріумі, бо вода стане каламутною (корм швидко загниває і розкладається, споживаючи кисень).

Розмноження риб. У хороших умовах риби можуть розмножуватися. У живородящих

риб черевце стає повним, біля анального плавця виразніше помітна темна пляма. Для нересту самку слід пересадити в окремий акваріум без ґрунту, але з жмутиком куширу, де будуть ховатися народжені мальки. Оскільки більшість риб поїдає своїх і чужих мальків, після нересту самку

43 повертають в акваріум, а мальків годують дафніями, циклопами. Подрібненим сухим кормом.

У лабіринтових риб після нересту відсаджують інших риб і самку. А самця відсаджують тільки після того, як мальки попливуть.

У циклових риб після метання ікри батьків із нерестовища не відсаджують. За відкладеною ікрою звичайно доглядає самка. Обмахує її плавцями і проковтує білі мертві ікринки. Самець ревниво охороняє ділянку. Дорослих риб відсаджують тільки тоді, коли мальки зміцніють і зможуть самостійно плавати.

Птахи в кутку природи.

Рухливість птахів, їхнє яскраве привабливе забарвлення, цікава поведінка, спів – усе це зумовлює великий інтерес до утримання птахів у кутку природи і виховання дбайливого ставлення до них, відповідальності за життя живої істоти. У кутку можна утримувати тих птахів, які добре розмножуються в умовах неволі, - хвилястих папуг і канарок. Батьківщина хвилястих папуг – Австралія, де вони живуть у невеликих гаях. Природне забарвлення птахів – трав'янисто - зелене з поперечними темними хвилястими смугами. Шляхом штучного добору були виведені найрізноманітніші за кольором птахи. Самка відрізняється від самця буруватим забарвленням восковиці, у самця ж вона блакитна. У молодих птахів восковиця має рожевувате забарвлення. Щоб папуга легше звикав до неволі, краще брати в куток природи молодого птаха. Здоровий птах має гладке оперення і дзьоб, ціле махове і хвостове пір’я. Для утримання папуг використовують клітки, виготовлені з металевого дроту. Найкраще підходить клітка таких розмірів, см: довжина -60, висота 50, ширина 30-35. Клітку з хвилястими папугами встановлюють у світлому місці, але не на сонці і не на протягу. Якщо в дитячому садку є умови для влаштування вольєра, це сприятиме поліпшенню умов утримання птаха. Надзвичайно добре впливає на здоров’я папуг утримання їх влітку у відкритих вольєрах на повітрі. Корм для хвилястих папуг повинен складатися з чотирьох компонентів: зернового, м’якого, вітамінного, або зеленого, і мінерального. Зерновий корм – основний для птахів. Він складається х жовтого або білого проса, канаркового насіння з невеликою добавкою вівса і вівсянки та соняшнику. Відсутність проса в раціоні птахів викликає у них шлунково-кишкові захворювання. Корисно давати птахам колоски вівса молочно-воскової стиглості. До м’яких кормів належать білий хліб, сухарі, сир, яйця, страви з картоплі, пудинги. Забороняється давати папугам м’ясні продукти, тваринний жир, шоколад. Вітамінний, або зелений корм складається з листків салату, редису, буряка, капусти, моркви, конюшини, подорожника. Не можна давати

44 мокру зелень, оскільки вона викликає пронос. Корисні свіжі гілки верби, вишні, яблуні, берези тощо. Потрібно давати папугам кусочки яблук, груш, кавунів, динь. Мінеральний корм завжди повинен бути у клітці. Він складається з крупного річкового піску, товченої яєчної шкаралупи від сирих яєць, товченої шкільної крейди, кухонної солі, цукрового піску, подрібненого деревного вугілля. Все це потрібно міняти через 10 днів, в міру забруднення. Добова норма зернового корму – столова ложка, м’якого – одна чайна ложка на птаха. Вітамінний корм дають у необмеженій кількості. Воду птахам дають сиру, кімнатної температури, міняють її щодня. Хвилясті папуги легко розмножуються в клітках і вольєрах. Стимулом для цього є гніздовий ящик або дуплянка з лотком 5 см і внутрішньою камерою близько 15 см у попереку. Гніздова підстилка не потрібна. Дно дуплянки роблять не пласким, а трохи нахиленим до центра, щоб яйця трималися поруч. Насиджування триває 17 днів. Пташенята виводяться не одночасно, тому в одному виводку вік їх різний. Однак це не заважає нормальному вигодовуванню молодняка. Якщо розмноження птахів відбувається в період короткого світлового дня, вночі клітку з папугами потрібно освітлювати нічником. Деякі найбільш здібні хвилясті папуги навчаються вимовляти слова і речення. Більш здібні до розмов самці, ніж самки. Навчання папуг вимовляти слова потребує частого спілкування, тихої спокійної обстановки. Канарки належать до ряду горобиних. Вважають, що назва канарка пов’язана з її походженням з островів Канарського архіпелагу, звідки у ХYст. завезли у Європу іспанські , а потім і інші моряки. У природі канарки люблять ліс з галявинами та кущами. У негніздовий період вони ведуть зграйний спосіб життя, живляться насінням різних трав і фруктами різних трав і фруктами. В період вигодовування пташенят канарки поїдають і дрібних комах. Природне забарвлення дикої канарки – зелено-жовте, але з’явилися виведені у неволі канарки різноманітного забарвлення (жовті, білі, коричневі). Пісня домашньої канарки мало відрізняється від пісень диких канарок. Було помічено, що канарки добре наслідують звуки. Для утримання канарки потрібна клітка розміром 40х20х20 см. Розміщувати її треба у світлих місцях кімнати, але не на протягу і не на сонці. Як і у папуг, корм канарки складається з зернового, м’якого, вітамінного, або зеленого, і мінерального. Основним кормом є зерновий, який складається з суміші різного насіння, з м’якого корму канарки споживають яйце, білий хліб, змочений у молоці, каші. У літній період під час линяння в раціон птахів дуже корисно включити мурашині лялечки. Чистота – основна умова успішного догляду за птахами. Існує два способи утримання настилу у клітці: посипати його піском або класти на

45 нього папір. Міняти пісок треба влітку 2 рази на тиждень, а взимку 1 раз на тиждень, папір треба міняти щодня. Птахи не бояться шуму, але бояться різких рухів. Тому слід привчити дітей підходити до клітки спокійно, рухатися плавно, неквапливо. Не можна брати птахів у руки, крім того випадку, коли це буде конче потрібно. Здійснюючи один раз на місяць генеральне прибирання кліток, птахів переводять у нове приміщення, щільно поєднавши відкриті дверцята обох кліток. Виконання всіх цих вимог дає гарантію хорошого здоров’я пташок. Утримання ссавців у кутку природи. Із ссавців у кутку природи утримують тих, що добре розмножуються в умовах неволі. Представниками їх є морська свинка та хом’ячок, що належать до ряду гризунів. Морська свинка походить з Південної Америки, де була одомашнена ще інками. Звірка вирощували на м'ясо і заради забави. В Європу морська свинка була завезена близько 400 років тому «з-за моря», спочатку стала називатися заморською, а потім просто морською свинкою. На батьківщині вони живуть невеликими групами серед трави і кущів, де споруджують нори. Природне їхнє забарвлення – коричнево-буре, сіре. Від цих форм виведені білі, чорні, золотисті, двоколірні і триколірні звірки. Морські свинки невибагливі, вони не кусаються. Приміщення для них зробити неважко. Морська свинка не може ні стрибати, ні лазити, тому будь-який великий ящик, стінки якого не нижчі 30-35 см, може бути для неї житлом. На дно насипають тирсу, ставлять хатку, де свинки люблять ховатися. Цікавіше утримувати не одну, а двох свинок, вони добре уживаються між собою, розмножуються. Вагітність їх триває близько двох місяців, дитинчата народжуються зрячими, вкритими шерстю. Всього 2-3 дні мати годує їх молоком, і скоро вони починають самі пробувати овочі або траву. В цей час їм добре давати розмочену у молоці булку. Днів через п’ять дитинчата стають зовсім самостійними і мати більше не піклується про них. Годують цих гризунів свіжою травою, сіном, морквою, буряком, вівсом, молочними продуктами, хлібом, дають також кускову сіль, крейду, вапно. Воду свинки не п’ють, бо отримують її з кормів. При хорошому догляді свинки живуть 10 і більше років і стають зовсім ручними. Хом’ячки золотистий, або сірійський, і джунгарський. Золотистий, або сірійський, хом’ячок розповсюджений у Передній Азії, на Балканах, у Туреччині, Ірані. Населяє він передгірні степові ландшафти, лучні степи, посіви. Основу його живлення становлять насіння, зелені пагони рослин. Активний уночі і в присмерковий час. Хом’ячки риють нори до 2 м завглибшки, на зиму роблять запаси.

46 Джунгарський хом’ячок мешкає у степах і напівпустелях Центральної Азії, Південного Сибіру і Північно-Східного Казахстану. Активний у присмерковий час і вночі. Нори хом’ячків мають по кілька ходів, віднорків і гніздову камеру. Живиться він в основному так само. Як і сирійський хом’ячок, споживає і комах. У сплячку не впадає, робить на зиму запаси. Статевозрілим хом’ячок стає вже у віці 4 місяців. Обидва гризуни приємні і добре живуть у неволі. Утримують їх у металевих клітках з товстого дроту, в які ставлять невеличкий будиночок і кладуть матеріал для гнізда (вату, м’які шматочки тканини, тирсу), з якого хом’ячок влаштовує гніздо. Поруч з гніздом він влаштовує комірку, в якій збирає запаси продуктів. В одному з кутків клітки розміщує туалет. В клітку добре поставити бігове колесо, щоб задовольнити рухову активність звірків, яка особливо виявляється у присмерковий час. Як і інші гризуни, хом’ячки живляться зернами рослин, овочами, у неволі їдять булку і п’ють молоко. Особливістю цього звірка є досить місткі защічні мішки. В них хом’ячок, коли він ситий, набиває зерно і переносить у комірку. Його щоки при цьому надуваються і мордочка набуває забавного вигляду. При утриманні пари хом’ячків у них 2-3 рази на рік з’являється потомство по 6-10 відразу. Перед появою малят самця відсаджують, а самку не турбують, бо вона може загризти дитинчат. Годувати її в цей час треба краще, давати молоко. Хом'ячата народжуються сліпими, голими, безпомічними. Проте приблизно через 3 тижні можна побачити, як з пухнастого гнізда виглядають мордочки маленьких хом’ячків, а потім вони виповзають з гнізда і живляться коло годівниці разом з матір’ю, від якої відрізняються лише більш світлим забарвленням. Живуть тварини близько 3 років. Клітку з хом’ячком не можна ставити на світлі. Більшу частину дня він сидить у своєму гнізді, так що з підстилки видно тільки його голівку, або спить, згорнувшись, як кулька. Проте варто відкрити дверці клітки, і хом’ячок прокидається, позіхає, широко відкриваючи свій рожевий ротик і, перевалюючись, іде за частуванням. Молодий хом’ячок швидко стає ручним і, як правило, не кусає. Якщо його раптово потривожити, він, захищаючись, може прокусити палець. Про це слід пам’ятати під час догляду за звірком.

Тварини – тимчасові мешканці кутка природи. Спостереження під час екскурсій і прогулянок має епізодичний

характер. У деяких випадках їх доцільно продовжити в кутку природи протягом кількох днів, повернувши потім тварин у місця їхнього постійного мешканця.

47 Цікавим об’єктом для спостережень може бути псевдо кінська

п’явка, яка часто зустрічається під час прогулянок на водойму. Майже всі бояться п’явок, і навколо цих тварин створюється багато легенд, яким можна дати правильне тлумачення, простеживши за ними кілька днів. Розміщують тварину у банці з водою, на дно якої кладуть камінець і гілочку елодеї або якоїсь іншої рослини. Банку зверху закривають кришкою з маленькими отворами. Якщо цього не зробити, п’явки легко виповзуть.

Увагу дітей звертають на те, що довге тіло п’явок сплющене, неначе стрічка. Передній кінець тіла сильно звужений. Тут знаходиться рот і по краю голови багато майже непомітних очей. Задній кінець тіла ширший, на ньому розташований великий круглий присосок. Присмоктуватись п’явка може не тільки заднім, але й переднім кінцем. Увагу дітей звертають на спосіб пересування п’явки по склу: вона наче крокує, поперемінно прикріплюючись то ротом, то заднім присоском. Плаває п’явка, хвилеподібно вигинаючи своє тіло.

Псевдокінські п’явки не можуть присмоктуватися до людини. Живляться вони найчастіше молюсками і червами; великі п’явки поїдають малих. Годують п’явок мотилем або крихітним шматочком сирого м’яса, який подають з дротика. П’явка заковтує їжу цілком. Дихає п’явка просто через слизову оболонку шкіри, під якою проходять кровоносні судини. Цікаві спостереження можна провести за п’явкою як живим барометром. Перед дощем, за 10-12 год до нього, п’явка вилазить з води і висить, прикріпившись до скла, вище рівня води. В хорошу погоду вона тримається у воді.

Медичні п’явки, яких використовують у лікарській практиці, менші за псевдо кінську, вони темно-зелені, з гарним жовтим малюнком на спині.

Під час цільові прогулянки до водойми діти бачать різних молюсків. У куток природи можна взяти ставковика, розмістивши його або у банці з водою, або в окремому акваріумі. Спостерігаючи, як ставковик повзе по склу, можна роздивитися його пласку ногу, на якій розміщено рот. Відкриваючи і закриваючи його, він очищає зелений наліт водоростей на склі. Час від часу він піднімається до поверхні. Слід пояснити дітям, що так він дихає. Інколи ставковики відкладають на склі і рослинах свою ікру – це прозора драглиста ковбаска, в якій просвічуються окремі ікринки. Через 3-4 тижні з неї виходять крихітні ставковики. Саме в цей час і слід повернути їх у водойму.

Кілька днів в акваріумі можна потримати рака. Годують його маленьким шматочком м’яса, який спускають на дротику. Цікаво спостерігати за рухами рака, за тим, як він споживає корм, тощо. Кількість води в акваріумі повинна бути невелика – це сприяє поверхневому насиченню води киснем.

Найбільш поширеними тимчасовими мешканцями кутка природи є комахи. Розміщують їх в інсектаріях або садках, де вони перебувають протягом кількох днів.

Інсектаріями для наземних комах (жуків, коників, гусені) можуть бути різні банки, старий акваріум, ящик з передньою стінкою із скла.

48 Можна виготовити інсектарій з прозорої плівки. Зверху він має бути прикритий плівкою.

Внутрішнє влаштування інсектарію нескладне. На його дно треба насипати піску, посадити кілька кущиків трави, іноді покласти камінець, черепок. Трава повинна бути свіжою, тому її треба поливати, обприскувати. Розміщувати садок треба трохи далі від яскравого сонячного світла.

Яких же комах можна утримувати в інсектарії? Тимчасовими мешканцями кутка природи можуть бути коники, цвіркуни, попелиці разом з личинками сонечка, клоп-солдатик, бронзівка, турун, мурашки тощо.

Коників годують як рослинною (колосок пшениці з зерном, шматочком моркви, яблука, листок салату), так і тваринною їжею (дрібними комахами). Садок уранці треба обприскувати водою. Краплини її коники злизують з трави і скла. Якщо утримувати самців коників, то в ясну погоду можна слухати їхній спів.

Не менш цікавим об’єктом є цвіркун. Їсть він листки салату, інші ніжні рослини, а також зерна рослин. Самці цвіркунів, як і коники, співають, видаючи мелодійний, не такий гучний, як у коників, звук.

Личинок сонечка найлегше знайти на рослині, ураженій попелицями. Таку гілку зрізають і ставлять в інсектарій у маленьку пляшечку з водою. Діти переконуються, як швидко личинки очищають рослину від попелиць.

Клопів-солдатиків годують в інсектарії насінням рослин. Навесні солдатики з задоволенням висмоктують горішки липи.

Туруни легко розправляються з досить великою здобиччю, наприклад з гусінню, голими слизняками. Час від часу інсектарій слід збризкувати водою. Краплини води туруни охоче злизують. Під час спостережень увагу дітей звертають на тонкі і сильні ноги туруна, добре пристосовані до бігання. Небагато жуків можуть так швидко пересуватися по землі, як туруни.

Бронзівку треба посадити у інсектарій на гілку шипшини або таволги. Проте годувати її можна не тільки квітками. Ці ласуни охоче ссуть змочений водою цукор, фруктові цукерки, гризуть шматочки яблук. Увагу дітей слід звернути на те, що ноги бронзівок зовсім не схожі на легкі і сильні ноги турунів. У бронзівки вони криві, короткі і шипуваті. Вони пристосовані до лазіння по суцвіттях і віночках квітів. В інсектарії ці гарні жуки найчастіше сидять на квітах. Особливо активні вони у сонячну погоду.

Для утримання водяних комах використовують невеликий акваріум, банку, глибоку тарілку. Розміщують комах завжди окремо.

Личинки бабки невибагливі і можуть жити в акваріумі, на дно якого слід покласти невелику кількість дрібного піску. Спостерігаючи за личинкою, можна відмітити, що черевце її то злегка скорочується, то розширяється. Це личинка дихає. Органи дихання у неї розташовані у задньому відділі кишок. Личинка втягує у задню кишку воду, а потім виштовхує її, обмиваючи зябра. Якщо доторкнутися до личинки вона сильно скорочує черевце і відразу викидає із кишки весь запас води.

49 Поштовх віддачі відкидає її вперед. Таким ракетним рухом личинка рятується від ворогів.

Якщо покласти біля личинки мотиль або маленького черв’яка, можна побачити, що личинка, помітивши здобич, почала рухатися. Від її голови швидко висунулася вперед «маска» - нижня губа, на кінці якої є два гачки. Личинка хапає здобич гачками, а потім складає губу, і здобич потрапляє в рот. У спокійному стані складена губа прикриває «обличчя» личинки, ніби маска.

«Маска» - чудове пристосування. Личинка бабки не плавець, повзає вона повільно. «Маска» дозволяє личинці полювати, не роблячи стрибків, не кидаючись на здобич.

Якщо велику личинку бабки помістити в акваріумі навесні, можна спостерігати вихід бабки з личинки. Для цього в пісок акваріума треба вставити довгі гілочки, щоб личинка могла виповзти по них з води. Після виповзання з води личинка завмирає, але раптом у неї на спині з’являється поздовжня тріщина, яка збільшується, заходячи на голову. Краї тріщини розсуваються, з неї поступово з’являються голова і груди бабки, далі бабка витягує ноги, деякий час висить головою вниз, ніби відпочиваючи. Поступово з’являється черевце, і бабака сидить уже на старій шкурці. Летіти вона ще не може, бо замість великих блискучих крил на її спині лежать товсті короткі пластинки. Поступово пластинки розправляються. Мине ще 5-6 год., доки крила розправляться, затвердіють і бабака вирушить у свій перший політ.

Жука-плавунця і водолюба розміщують в окремих акваріумах. Годують плавунця мотилем, скобленим м’ясом. Водолюб живиться

рослинами. Спостерігаючи за жуками, слід звернути увагу дітей на те, як спливає плавунець, виставляючи з води кінець черевця (набирає повітря). Водолюб же наближує до поверхні води голову. Через вусики повітря потрапляє у трахеї. По-різному ці жуки пересуваються у воді. Плавунець швидко гребе одразу задніми ніжками, а водолюб перебирає ніжками. Мчати, швидко міняти напрямок руху він не може. А чому? Плавунець – хижак. Він кидається на жертву, наздоганяє її. Основна ж їжа водолюба – рослини.

З представників двокрилих у кутку природи, можна спостерігати з дітьми за личинками комарів – мотилем і коретрою. Помістивши їх у банку з водою, слід показати дітям спосіб їх пересування, наголосити на їх значення у природі.

Під час утримання тимчасових мешканців у кутку природи слд створювати для них близькі до природних умови, забезпечувати природними кормами, враховуючи конкретний характер мислення дітей і потребу формування у них реалістичних уявлень.

Тимчасовими мешканцями кутка природи можуть бути деякі земноводні (тритони, жаби) і плазуни (ящірка, черепаха). Тритонів влаштовують в акваріумі з піском на дні і посадженими водяними рослинами – елодеєю або перистолисником.

Навесні у наших водоймах найчастіше трапляється тритон звичайний, рідше гребінчастий. Самці забарвлені надзвичайно яскраво, і

50 багатство їхніх барв чарує. Спостереження за життям тритона дуже цікаве: він то ходить повільно по дну, наче принюхуючись у пошуках корму, то спливає на поверхню і, ковтнувши повітря, швидко повертається і повертається на дно. Коли тритон пливе, лапки його щільно притискаються до тіла і рухається тільки хвіст. Годують тритонів мотилем, але бачать вони порівняно погано і не відразу знаходять тих, хто в’ється перед ними.

Жаб, ящірок і черепах утримують у тераріумах. Обладнують їх найчастіше із старих акваріумів, імітуючи природне середовище, в якому жила тварина. Зверху накривають кришкою з дрібною сіткою.

Для жаб тераріум створюють за типом болота. На дно насипають ґрунт або непромитий пісок, садять кілька кущиків трави або ж зелених гілочок традесканції. В певному місці влаштовуються укриття для тварини – корч, пеньок і водойма (широка пласка мисочка, яка вкопується в ґрунт). Найцікавіше утримувати квакшу. Вона викликає захоплення своїм яскраво-зеленим кольором шкіри, золотистими очима. В тераріум для неї треба поставити гілку, на якій вона охоче сидітиме. Годують її комахами, переважно мухами, яких у літню пору достатньо. Побачивши муху, жаба спритно стрибає, переслідуючи її. Якщо вона промахнеться, то повисає на гілці, тримаючись за неї подекуди тільки пальцями задньої лапки, і потім, неначе акробат, підтягується вгору. Цікаво з дітьми простежити за зміною забарвлення квакші. Ніжно – зелене забарвлення не залишається незмінним. Якщо в приміщенні немає зелених листків, квакша досить скоро стає сірою або коричнюватою. Це легко помітити, пересадивши жабу з зеленої рослини на сіру гілку. Не мине й двох годин, як квакшу не можна буде впізнати: вона наче переодягнеться у нове вбрання. Якщо її знову посадити на зелені листки, діти знову побачать її у гарному зеленому вбранні. Це дає змогу переконати їх у доцільності захисного забарвлення.

Влітку, у сонячну погоду, самці квакш можуть видавати гучні звуки «крак-крак», при цьому можна помітити, як у самця під горлом здувається сіруватий міхур – саме він і підсилює звук, що його видає маленька жаба.

Маленьку болотяну черепаху також утримують в тераріумі за типом болота. Годують її мотилем, червами. Слід пам’ятати, що корм вона бере лише у воді і без неї не може проковтнути їжі. Нерухому їжу вона не бере. З дітьми цікаво розглянути її панцир, показати, як вона ховає під щит голову, ноги і хвіст. Розглянути її темні, покриті м’якою шкірою ноги, гострі кігті, перетинку між пальцями. Посадивши ненадовго черепаху у таз з теплою водою, можна показати, як вона плаває у воді, сильно загрібаючи лапами. Хвіст, як руль, допомагає їй спрямувати рух.

Для ящірок тераріум обладнують за типом сухих лук6 кілька кущиків трави, купка камінців. Водойма ящіркам не потрібна.Воду вони споживають у вигляді роси, тому рослини і камінці слід час від часу збризкувати водою. Крапельки на склі і листках ящірки будуть злизувати своїм рухливим язичком.

Ставити тераріум треба на світлому сонячному місці. Годують ящірок живими комахами та їх личинками, мухами, кобилками, їжу дають у той час, коли сонце добре освітлю тераріум і ящірка діяльна. Дуже цікаво

51 з дітьми поспостерігати момент полювання, коли ящірка помічає муху, що повзе по стінці, підповзає до неї, робить різкий рух головою і хапає здобич.

В Україні найбільш розповсюджені ящірки прудка, зелена, живородяща. Найчастіше зустрічається ящірка прудка. Спостереження за ящіркою допоможе дітям полюбити цих гарних і корисних тварин.

Тимчасових мешканців кутка природи діти можуть приносити з цільових прогулянок, екскурсій. Можна залучати до поповнення кутка природи і батьків. Утримання розповсюджених тварин місцевого краю в кутку природи, спостереження за ними допоможуть краще пізнати їх, виробити певне ставлення. Тижня перебування в кутку природи достатньо для спостережень, цікавого спілкування. Після цього тварину треба повернути у природне середовище. Вихователь повинен переконати дітей, що тваринам, які живуть у нашій природі, найкраще на волі. Під час цільових прогулянок тварин випускають у найбільш сприятливі і безпечні для них умови, наголошуючи на тому, яких саме умов потребує та чи інша тварина, де їй буде добре. ІУ. Заключна частина.

Орієнтовні завдання для самостійної роботи:

1. Скласти завдання і запитання для дітей старшої групи, які доцільно використовувати під час ознайомлення їх із птахами в кутку природи.

2. Визначити рівень знань та практичних умінь дітей старшої групи по догляду за ссавцями кутка природи.

3. Підготувати творчі розповіді, казки, вірші, загадки про птахів та ссавців кутка природи.

52 Лекція на тему: Ділянка дитячого садка. Дерева та кущі на ділянці

дошкільного закладу Мета : Сформувати в студентів теоретичні знання про навчально-виховне значення земельної ділянки, вимоги до відбору дерев, кущів; озеленення та дотримання педагогічних та гігієнічних вимог; біологічну характеристику дерев, кущів; влаштування газонів. Розвивати увагу, мислення. Виховувати професійну цілеспрямованість. План.

1. Навчально-виховне значення земельної ділянки ДНЗ. 2. Гігієнічні та педагогічні вимоги до озеленення земельної ділянки. 3. Структурні компоненти земельної ділянки. 4. Декоративні дерева та кущі, їх біологічна характеристика. 5. Влаштування газонів, кутків дикорослих рослин.

Література :

1. Яришева Н.Ф. Основи природознавства: Природа України: Навчальний посібник. – К. : Вища школа, 1995.-335 с.

2. Веретенникові С.О. Ознайомлення дітей дошкільного віку з природою.-К.: Вища шк.. 1979.-С.99-108

3. Яришева Н.Ф. Методика ознайомлення дітей з природою.-К.: 1993.-С.110-127.

4. Как знакомить дошкольников с природой/ Под редакцией Саморуковой П.Г.-М.: Просвещение.1983.-С.62-64

Забезпечення лекції: Наочно-демонстраційний матеріал: комп’ютерна програма: «Земельна ділянка ДНЗ». ХІД ЛЕКЦІЇ.

Ділянка дитячого садка є тим середовищем, яке, за умови його правильної організації, має великий вплив на розвиток всіх сторін особистості дитини, оскільки на ділянці організується різноманітна діяльність дошкільників - пізнавальна, ігрова, трудова. Ділянка дитячого садка повинна давати багатий матеріал для формування у дітей образів рідної природи. Саме тут дитина повинна дізнатися про різноманітні дерева, кущі, плодові, городні, декоративні рослини, особливості їхнього життя, зміни в різні пори року, їхнє значення для людини. На ділянці діти знайомляться із світом тварин -різноманітними комахами, птахами, деякими свійськими тваринами. У процесі пізнання цих об’єктів дітей знайомлять з залежністю життя рослин, тварин від зміни умов (підживлені рослини краще ростуть). Нагромадження такого досвіду сприяє розумінню зв’язків і залежностей у природі.

53 Ділянка дитячого садка-сприятливе середовище для розвитку мови і мислення дітей. Добре озеленена ділянка – важлива умова здійснення сенсорного виховання. Вона дає вихователю достатньо матеріалу для розвитку всіх аналізаторів – зорового, слухового, дотикового, нюхового. Під час перебування дошкільників на ділянці здійснюється розвиток їхньої спостережливості, діти оволодівають прийомами аналізу, навчаються порівнювати, виділяти суттєве. Ділянка дитячого садка – важлива умова вирішення виховних завдань. Одне з найважливіших із них – екологічне виховання. На ділянці вихователь може раціонально поєднати формування нових знань з діяльністю дітей, спрямовуючи педагогічний процес на здійснення завдань екологічного виховання: формування узагальнених уявлень про залежності у природі, ціннісні орієнтації, бажання спілкуватися з природою. Саме на ділянці діти засвоюють перші знання про природокористування, на основі яких у них формується екологічна культура поведінки. Одержують перші навички діяльності, спрямованої на поліпшення навколишнього середовища. На ділянці дитячого садка організується праця дітей на городі, квітнику, а це – важлива умова формування любові до праці, трудових навичок. Гарно озеленена ділянка дитячого садка – це те місце, де діти дістають естетичні враження від спілкування з природою. Добре озеленена ділянка створює сприятливі умови для фізичного розвитку дітей. Зелені рослини виділяють фітонциди, оздоровлюють дітей. Різноманітність барв, форм знижує нервове напруження. Планування ділянки. На ділянці дитячого садка виділяються такі структурні компоненти:

1. Групові майданчики з газонами. Майданчики повинні мати садове покриття (відсів щебеню), асфальтоване покриття на дитячих ділянках не допускається.

2. Фізкультурний майданчик площею не більше 250 м.³ Половина майданчика повинна мати садове покриття, а половина засіватися сумішшю газонних трав. Фізкультурне обладнання розташовується по краях майданчика.

3. Майданчик для утримання дрібних свійських тварин площею 20 м². Розташовують його переважно біля господарського подвір’я. Він обладнується клітками і вольєрами для утримання дрібних свійських тварин.

4. Квітники – спільні для дитячого садка, і квітники на групових ділянках.

5. Дитячий город. Він планується з розрахунку не менше 0,5 м². на одну дитину. Оптимальний розмір площі городу – 1,5 м² на дитину.

6. Сад і ягідник. Його площа залежить від загальної площі дитячого закладу, але важливо, щоб там були посаджені основні плодові дерева і кущі.

7. Майданчик для вивчення правил вуличного руху.

54 8. Кільцева дорога для їзди на дитячих велосипедах. Вона не повинна

перетинати групові ділянки. 9. Господарське подвір’я площею 100-240 м², де розташовуються сарай,

овочесховище і під’їзні шляхи для вантажних машин. 10. Плескальний басейн.

Вимоги до озеленення ділянки. Озеленення ділянки дитячого садка має велике значення для створення сприятливих умов для перебування там дітей та ознайомлення їх з природою. У зв’язку з цим до озеленення ділянки дитячого садка висуваються певні гігієнічні і педагогічні вимоги. Гігієнічні вимоги.

1. Під час озеленення ділянки не повинен порушуватися режим сонячної радіації: дерева не повинні затіняти більше половини групових і фізкультурних майданчиків. Дерева і кущі не повинні перешкоджати доступу сонячних променів у приміщення. Озеленення в різних природних зонах України повинно проводитися з урахуванням кількості сонячної радіації. У Поліссі і Лісостепу, де її менше, дерева потрібно садити на відстані 10 м, а кущі-5 м від приміщення дитячого садка. В степовій зоні, де сонячна радіація більша, дерева висаджують на відстані 5 м, а кущі – 1 м від приміщення.

2. Озеленення не повинно порушувати режиму провітрювання ділянки. Однак у тих районах України, де взимку дмуть сильні вітри, зелені насадження слід розташувати так, щоб вони захищали ділянку з боку пануючих узимку вітрів. З цією метою згущують насадження, висаджують їх у два ряди.

3. На ділянці дитячого садка не повинно бути рослин, які могли б негативно впливати на здоров’я дітей: отруйних, тих, що засмічують ділянку, мають великі колючки. Через це на ділянці не слід висаджувати, наприклад, тис ягідний (отруйний), жіночі екземпляри тополі, які в період розповсюдження насіння можуть подразнювати дихальні шляхи.

Педагогічні вимоги. 1. Озеленення ділянки повинно забезпечувати виконання завдань

програми по ознайомленню дошкільників з природою. До того ж різноманітні квітучі рослини на ділянці приваблюють комах, а ті, в свою чергу, приваблюють птахів.

2. Озеленення ділянки повинно забезпечити зміну вражень у дітей, а отже, воно повинно бути флористично різноманітним, з безперервними періодами цвітіння рослин. Чим більш різноманітний склад рослин, тварин на ділянці, тим більше можливостей у вихователя для подання нової інформації і формування пізнавальних інтересів дітей, позитивного ставлення дошкільників до об’єктів природи.

Дерева і кущі на ділянці. Основу озеленення ділянки дитячого садка складають дерева. Підбір їх для озеленення ділянки повинен давати потрібний матеріал для

55 спостережень і створювати виразний декоративний ефект у зеленому вбранні ділянки. Представниками хвойних дерев на ділянці бажано мати ялину, сосну і модрину. За декоративні якості більше ціниться ялина колюча (форма срібляста, голуба), що походить з Північної Америки. На відміну від нашої ялини звичайної, ялина колюча краще витримує забруднення повітря. Висаджують ялини найчастіше біля центрального входу. Ці тіньовитривалі дерева вимагають вологих, багатих ґрунтів. Для світлолюбної, невибагливої до ґрунту сосни з прозорою ажурною кроною треба знайти добре освітлене місце або на межах групових ділянок, або біля приміщення. Прикрасить ділянку і модрина з рідким, ажурним галуженням. Це світлолюбна рослина, мало вибаглива до ґрунту, добре витримує міські умови. Гарно виглядає у поодинокій посадці на газоні. Листяні дерева мальовничими обрисами крон і світлішим забарвленням листя різко відрізняються від хвойних і часто становлять з ними контрасти великої художньої цінності. На ділянці д/с обов’язково треба посадити 1-2 дерева, цвітіння яких припадає на березень-квітень, причому цвітіння виразне, яке сприйматиметься дітьми як ознака пробудження природи. До таких дерев належать осика, верба козяча, вільха. У квітні і травні квітнуть більшість дерев: клен, береза, горобина, кінський каштан, ясен, верба, тополя, дуб, дикорослі плодові. Всі вони потрібні для проведення спостережень, надання різноманітності зеленому вбранню ділянки. Зелене вбрання ділянок дитячих дошкільних закладів залежить від добору кущів. Зелені насадження без кущів не досить щільні, менш затишні й значно менше захищають від навколишнього шуму і пилу. Густий покрив куща притінює ґрунт, не дуже висушує його, механічно захищає коріння дерев від витоптування, створюючи для них більш сприятливі умови розвитку. Кущі, що використовуються для озеленення ділянок дитячих садків, залежно від характеру та за декоративними якостями поділяють на : 1. Декоративні кущі для створення живоплотів. 2. Красиво квітучі кущі. 3. Виткі кущі.

В озелененні д/с важливу роль відіграють бордюри і живі огорожі з чагарників. Вони мають бути щільними, красивими. Стрижені

56 живоплоти широко використовуються під час обсаджування групових майданчиків, доріжок, алей.

Для низьких бордюрів використовуються самшит, яловець, магонія. Для більш високих живоплотів рекомендуються бирючина, дерен

білий, кизильник, смородина, свидина. Барвистості, виразності ділянці дитячого садка надають красиво

квітучі кущі. До найбільш розповсюджених кущів весняного цвітіння належать форзиція, хеномелес, слива китайська трилопатева, півонія деревовидна, таволга Тангута, бузок.

В кінці травня зацвітають чубушник (садовий жасмин) і калина бульденеж.

Улітку ділянку прикрасять дейції, вейгели, таволга Бумальда, троянди. Вони цвітуть у червні – липні, в середині ж літа зацвітають гортензії, гібіскуси, будлея.

Виткі кущі використовуються при вертикальному озелененні. Вони потребують опори і висаджуються біля стінок, пергол, арок, альтанок. Деякі виткі кущі мають чудове тривале цвітіння, утворюючи живий каскад квітів.

У південних та західних районах України можна вирощувати гліцинію,

прикрасять ділянку клематиси, цікавим декоративним кущем є кампис, що походить з Північної Америки. Тіньові навіси, перлоги можна прикрасити актинідією – ліаною, поширеною на Далекому Сході.

Лимонник - ліана, виноград амурський, виноград дівочий п'ятилистковий, кірказон, піднімаючись по опорі, створюють яскравий, суцільний килим з листків. Розмноження дерев і кущів та догляд за ними.

Часто асортимент дерев і кущів на ділянках дитячих садків збіднений через

труднощі з придбанням посадочного матеріалу. Тож виникає потреба їх виростити. Дерева і кущі можна розмножувати насінням. Восени висівають породи, що потребують довгого строку стратифікації (липу, клен, ясен); влітку, відразу ж після збору, висівають насіння тих деревних порід, які швидко втрачають схожість ( осику, тополю, клен сріблястий). Насіння берези можна сіяти по снігу.

Для вирощування красиво квітучих кущів найчастіше використовують вегетативне розмноження, при якому рослини зберігають усі особливості сорту. Деякі кущі можна розмножувати тільки

57 вегетативно через відсутність насіння. В умовах дитячого садка доступним способом вегетативного розмноження є розмноження живцями. Зеленими живцями можна розмножувати майже всі кущі, а також багато дерев. Найбільш сприятливий період для укорінення живців – перша половина червня. Брати живець треба зранку, краще у нежаркий день. Живці висаджують у пухкий ґрунт, на постійне місце пересаджують через 2-3 роки.

Головна умова успішного вирощування дерев і кущів - догляд за ними. Газони на ділянках.

Газон – це штучний дерновий покрив, який створюється шляхом посіву і вирощування багаторічних злакових трав. Газони мають велике санітарно-гігієнічне значення. Трав’янистий килим, що утворюється травами, закріплює ґрунт і затримує велику кількість пилу; випаровуючи багато води, газонні трави підвищують вологість повітря і створюють прохолоду. Газони є найкращими місцями для ігор дітей.

У дитячому садку створюються звичайні і спортивні газони. Головними якостями звичайного газону є декоративність, міцність, довговічність.

Для спортивного газону застосовуються спеціальні дренажі, що забезпечують швидкий відтік води. Суміш трав може бути така сама, як і для газону звичайного.

Для влаштування газону слід прибрати будівельне сміття, провести вертикальне планування ділянки. Якщо ґрунт уже бідний, то завозять поживний з інших місць і ретельно вирівнюють. У ґрунт вносять добрива. Найкращий строк для посіву - весна, хоч у зв’язку з можливістю поливання в дитячому садку можна засівати газон у будь-яку пору року.

Часто в дитячих садках є місця, де газонні трави погано ростуть. У таких випадках використовують ґрунтопокривні рослини. Основний догляд за газонами полягає у поливанні, регулярному скошуванні, боротьбі з бур’янами, поверхневому підживленні (торфом, гноєм), захисті у зимовий період від витоптування, оскільки під льодяними доріжками рослини гинуть. Заключна частина.

Орієнтовні завдання для самостійної роботи: 1. Запропонувати найдоцільнішу, на ваш погляд, організацію

території дошкільного закладу для забезпечення всебічного розвитку дитини-дошкільника.

2. Охарактеризувати принципи відбору та розміщення дерев і кущів на ділянці дошкільного закладу.

3. Дати оцінку різноманітності флористичного складу ділянки базового дошкільного закладу.

58 Лекція на тему: Квітник на ділянці дитячого садка Мета : Сформувати в студентів теоретичні знання про види сучасних

квітників, вимоги до планування та відбору квітково-декоративних рослин, та їх біологічну характеристику.

Розвивати увагу, пам'ять. Виховувати професійну цілеспрямованість. План.

1. Навчально-виховне значення квітника. 2. Планування квітників. 3. Біологічна характеристика квітково-декоративних рослини за

періодами їх цвітіння. 4. Розмноження рослин та догляд за ними.

Література :

1. Яришева Н.Ф. Основи природознавства: Природа України: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1995.-335 с.

ХІД ЛЕКЦІЇ. Квітники на ділянці. Форми квітників у дитячому садку можуть бути різноманітними і залежать від наявності площі. Для групових майданчиків найбільш раціональною формою є вузька рабатка, яка дозволяє зручно розмістити дітей під час посіву насіння, саджання розсади, догляду за квітником. Привабливою формою влаштування квітників є міксбортери, які можуть мати примхливі форми і гарно вписуватися у зелений килим газонів. Біля центрального входу гарно виглядатиме стрічковий квітник на фоні партерного газону. Основною умовою створення квітника в дитячому садку є безперервність цвітіння, що досягається відповідним підбором одно, - дво - і багаторічних рослин. Важливо під час створення квітників ураховувати висоту рослин, кольорову гаму. Переважна більшість квітникових рослин світлолюбна, тому квітники треба розташовувати на добре освітлених ділянках. Фоновими квітковими рослинами в дитячих садках повинні бути багаторічні рослини. Цінність їх полягає в тому, що вони рано починають

59 розвиватися, створюючи цим передумови для організації праці і спостережень з дітьми. Різноманітність багаторічних рослин дозволяє підібрати їх так, щоб забезпечити безперервність цвітіння. Багаторічні рослини за строками їхнього цвітіння. Квітень: цвітіння крокусів, рябчика, примул, гіацинтів, наприкінці місяця – нарцисів, тюльпанів, мускарі. Травень: цвітіння купальниці, аквілегії, доронікуму, дицентри, ірисів, маку східного, півоній. Червень: цвітіння королиць, люпину, лілій, лілійнику, кореопсису, дельфінію, монарди, гайлардії, ромашки рожевої, айстри альпійської. У липні починають цвісти рудбекії, флокси волотисті, канни, астильби, функції, гладіолуси. Серпень – пора рясного цвітіння жоржин, геленіумів, багаторічних айстр, хризантем, монтбрецій, яке продовжується у вересні до настання заморозків. У вересні зацвітає пізньоцвіт осінній, дуже схожий до крокуса весняного формою і кольором. До однорічних рослин належать: агератум, алісум, антиринум (ротики), аркотис, айстра, бальзамін, вербена, годеція, гомфрена, гацанія, жоржина (однорічна «веселі хлоп’ята), іпомея. Запашний горошок, кларків, календула, кореопсис, космея. Левкой, лобелія, настурція, петунія, сальвія, тагетес (чорнобривці), цинія (майорці), флокси однорічні. З них алісум, лобелію часто використовують як бордюрні рослини, а іпомею, запашний горошок кларків, календула, кореопсис, космея, левкой, лобелія, настурція, петунія, сальвія, тагетес (чорнобривці), цинія (майорці), флокси однорічні. З них алісум, лобелію часто використовують як бордюрні рослини, а іпомею, запашний горошок та квасолю багатовікову – для вертикального озеленення. Однорічні рослини розмножують насінням, яке здебільшого висівають у квітник. Проте, щоб прискорити цвітіння, доцільно з дітьми виростити розсаду у кутку природи, яку вони потім висаджують у квітники. Для створення килимових квітників можна використовувати кімнатні рослини: хлорофітум, сеткреазію, колеус, пеларгонію, поєднання яких дає змогу створити гарну кольорову гаму. Протягом цілого року квітник – це місце постійних спостережень і праці дітей. Навесні – це розглядання і висівання насіння однорічних рослин, спостереження за їхнім розвитком, сходами багаторічних рослин, розвитком дворічних рослин; підживлення їх, розмноження, спостереження за цвітінням, за появою перших комах-запилювачів, висаджування розсади однорічних квіткових рослин. Влітку – поливання, обрізування квіток, що відцвіли, підживлення, прополювання, спостереження за красою цвітіння. Восени – збирання насіння, обрізування засохлих пагонів, висаджування цибулин, пересаджування, розмноження багаторічних рослин, укриття на зиму, спостереження за своєрідністю осіннього цвітіння.

60 Взимку – спостереження за квітниковими рослинами, що зимують із зеленими листками (братками, стокротками, примулами, білими ліліями). Протягом цілого року квітникові рослини дають багатий матеріал для дидактичних ігор дітей, бесід тощо. Заключна частина.

Орієнтовні завдання для самостійної роботи: 1. Скласти план квітника у кольорі. 2. Скласти описову розповідь про квітку квітника за орієнтовною

схемою: а) естетичні особливості квітки; характеристика будови; б) умови, необхідні для росту і розвитку, сезонні зміни; в) значення в природі і житті людини.

3. Підібрати художні твори, легенди, вірші, загадки про квіти.

61 Лекція на тему: Город. Плодовий сад Мета : Сформувати у студентів теоретичні знання про вибір місця, планування городу та саду на земельній ділянці . Розширити та поповнити знання студентів про біологічну характеристику овочевих культур, плодово-ягідних дерев та кущів, способи їх вирощування та догляду за ними. Розвивати увагу, мислення. Виховувати професійну цілеспрямованість. План.

1. Навчально-виховне значення городу. 2. Вибір місця та планування городу. 3. Біологічна характеристика овочевих культур. 4. Шкідники городу. 5. Планування саду. 6. Шкідники плодово-ягідних культур. 7. Догляд за городніми та плодово-ягідними культурами.

Література :

1. Яришева Н.Ф. Основи природознавства: Природа України: Навчальний посібник. – К. : Вища школа, 1995.-335 с.

2. Веретенникові С.О. Ознайомлення дітей дошкільного віку з природою.-К.: Вища шк.. 1979.-С.99-108

3. Яришева Н.Ф. Методика ознайомлення дітей з природою.-К.: 1993.-С.110-127.

4. Как знакомить дошкольников с природой/ Под редакцией Саморуковой П.Г.-М.: Просвещение.1983.-С.62-64

Забезпечення лекції: Наочно-демонстраційний матеріал: комп’ютерна програма: «Город», таблиці. ХІД ЛЕКЦІЇ. Город на ділянці.

Обов’язковою умовою планування ділянки дошкільного закладу є створення городу і саду для ознайомлення дітей з культурними рослинами, формування трудових навичок, інтересу до сільсько - господарської праці.

Залежно від розмірів ділянки дошкільного закладу під город відводиться площа з розрахунку 1,5кв.м. на дитину. Вона повинан добре освітлюватися сонцем. Залежно від умов ділянки дошкільного закладу

62 город може бути спланований по-різному, проте доцільно витримати такі розміри грядок і доріжок:

Грядки - 2,5-3 м завдовжки, що дозволяє розмістити по обидва боки всю групу дітей, і 70-80 см завширшки, що дає змогу дітям дістати до середини грядки під час саджання рослин і догляду за ними;

Доріжки – 50-60 см завширшки, щоб діти, присівши навпочіпки під час розглядання рослин або догляду за ними, не пошкодили ті рослини, які знаходяться на сусідній грядці.

Ширина головної доріжки повинна становити 1м, що дозволяє використовувати під час підвезення ґрунту тачки, носилки тощо.

На городі дитячого садка висаджують рослини, що належать до найбільш поширених родин.

До родини Хрестоцвіті належать: редиска, редька, капуста, ріпа. Всі ці рослини холодостійкі, вологолюбні, потребують родючого ґрунту.

До родини Пасльонові – помідори, баклажани, перець, картопля. Всі ці рослини люблять тепло, хороше освітлення. До родини Гарбузові – огірки, гарбузи, кабачки, дині, кавуни. Для розвитку цих рослин потрібні однакові теплові умови. До родини Зонтичні – морква, петрушка, кріп. В основному це холодостійкі рослини. До родини Лободові – столові буряки і шпинат.

До родини Бобові – горох, квасоля. До родини Лілійні – цибуля, часник.

З наведеного переліку рослин зрозуміло, що їх можна поділити на холодостійкі і теплолюбні. До найбільш холодостійких належать горох, петрушка, цибуля, часник, капуста, редька, редиска, морква. До теплолюбних належать огірки, помідори, квасоля, кавуни, дині. Знання про потребу рослин у теплі слід враховувати під час визначення строків садіння. Всі городні рослини потребують достатнього освітлення і будуть добре розвиватися лише за цих умов. На городі дитячого садка вирощують однорічні (горох, помідори, огірки, кабачки, редис), дворічні (морква, буряк, капуста, крім цвітної, петрушка), багаторічні (ревінь, щавель) рослини. Догляд за рослинами городу. Хороший ріст і розвиток городніх рослин можливий за додержання таких основних умов: добре освітлення, поживний ґрунт, забезпечення рослин вологою. Вибравши добре освітлене місце під город, слід восени його перекопати. Ця робота проводиться дорослими. Діти старшої групи беруть участь у весняному перекопуванні городу і плануванні грядок. Основними правилами сівозміни є такі: недоцільно висаджувати на одній і тій площі рослини, що належать до однієї родини і мають однакових шкідників. Особливо це стосується родин Хрестоцвіті і Пасльонові. Овочеві культури на городі дитячого садка висаджують насінням і розсадою. Починаючи з середньої групи, більшість городніх рослин доцільно вирощувати розсадою, вирощеною у кутку природи. Чому? По-перше, в кутку природи діти можуть частіше контактувати з рослинами

63 через самостійні і колективні спостереження. На город діти приходять, як правило, всією групою. По-друге, висаджені розсадою рослини швидше розвиваються, а це також важливо, оскільки значна кількість дітей у період масових відпусток батьків не може спостерігати за ними. По-третє, навесні часом бувають погодні умови, що не сприяють динамічному розвитку рослин, і тоді втрачається інтерес до них, рідше проводяться спостереження. Важлива роль у розвитку рослин належить режиму зволоження. Це потрібно мати на увазі вже під час планування грядок, грядки не повинні перевищувати 3-5 см заввишки. При більшій висоті через видування вологи створюються гірші умови для розвитку рослин. Поливання рослин при дефіциті вологи здійснюється щедро, але не часто. Після поливання або дощу для закриття вологи доцільно розпушувати ґрунт. В умовах дитячого садка підживлення ґрунту проводиться органічними добривами (гноєм, торфом, компостом), які вносять під час осіннього і весняного перекопування. Проривку рослин проводять для одержання великих коренеплодів моркви і буряку при загущених сходах. Протягом літа разом з дітьми прополюють город, звільняючи його від бур’янів, одночасно ознайомлюючи дітей з деякими з них. Овочеві рослини пошкоджуються багатьма видами шкідників. Для боротьби із шкідниками в дитячому садку застосовуються механічні і біологічні засоби. Механічний засіб – збирання гусені, колорадського жука, його личинок, яйцекладок. Біологічний засіб – приваблювання комах – ентомофагів (сонечка, золотоочок, турунів, їздців) та птахів на ділянку дитячого садка. Плодовий сад на ділянці. Обов’язковим елементом ділянки дитячого садка є сад. Для нього відводять відкрите сонячне місце. Якщо розмір ділянки дитячого садка не дозволяє розмістити сад на окремій території, плодові дерева і кущі висаджують поодиноко на групових ділянках. Наявність на ділянці плодових дерев, кущів дає змогу знайомити дітей з їхнім зовнішнім виглядом, цвітінням, плодами, значенням їх для людини. Діти залучаються до доступних робіт у саду (розпушування пристовбурних кругів, збирання ягід тощо). Для плодового саду дитячого садка найкраще вибрати карликові дерева. Їх перевага в тому, що вони не мають великих розмірів, швидше вступають у фазу плодоносіння. До того ж плоди їх крупніші, ніж у сильнорослих плодових дерев. Із кісточкових найчастіше висаджують вишню, сливу, абрикос, персик. Сприятливі природні умови України для садівництва дають змогу вибору різних сортів. Крім дерев висаджують ягідні кущі і суниці: малину, смородину чорну, смородину червону, смородину білу, аґрус, суниці. Посадка саду і догляд за ним. Посадку саду можна проводити як восени так і навесні. Перш ніж придбати саджанці, готують ями. Розмір їх залежить від розміру коріння

64 саджанця. Коли яма готова, на дно насипають конусом верхній, найбільш поживний шар ґрунту і розправляють на ньому коріння. При цьому стежать за тим, щоб коренева шийка саджанця не була нижча від рівня ґрунту. Після закінчення посадки дерева і кущі слід добре полити водою, щоб не утворювалося повітряних порожнин між корінням і ґрунтом. Хороший розвиток плодових дерев і кущів залежить від догляду. Восени залежно від кількості опадів сад поливають. Опале листя з участю дітей згрібають і закладають у компостну яму, яку прикидають зверху шаром ґрунту. У кущів вирізають старі гілки. Штамби дерев очищають і білять вапняковим розчином з додаванням глини. Узимку разом з дітьми підгортають сніг під дерева, кущі. Розвішують годівниці для птахів і щоденно насипають у них корм. Навесні разом з дітьми розпушують пристовбурні круги. Якщо запас осінньо-зимової вологи недостатній - поливають дерева. Влітку для посилення росту і формування зав’язі у рослин землю удобрюють. Заключна частина.

Орієнтовні завдання для самостійної роботи: 1. Розробити план-схему городу дошкільного закладу. Зазначте,

які рослини, на вашу думку, доцільно вирощувати на грядці молодшої, середньої та старшої груп.

2. Обґрунтуйте необхідність вирощування фруктових дерев та кущів на ділянці дошкільного закладу.

3. Назвіть найбільш доцільні та безпечні, на вашу думку, способи захисту городу та саду від шкідників в умовах дошкільного закладу.

4. Підібрати художні твори, вірші, загадки, легенди про овочеві культури та фруктові дерева і кущі.

65 Лекція на тему: Календар природи весни Мета : Розширити та поповнити знання студентів про зміни, які відбуваються в живій та неживій природі в різні періоди весни. Ознайомити із народними обрядовими святами весни, походженням назв місяців та їх накличками. Розвивати пам'ять, мислення. Виховувати інтерес до весняних явищ природи. План.

1. Календар природи весни. 2. Походження назв та наклички весняних місяців. 3. Обрядові весняні свята. 4. Характеристика змін, які відбуваються в стані неживої природи в

різні періоди весни. 5. Характеристика змін, які відбуваються в рослинному та тваринному

світі в різні періоди весни. 6. Сільськогосподарська праця навесні.

Література :

3. Яришева Н.Ф. Основи природознавства: Природа України: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1995.-C.55-58; С.315-320.

4. Веретенникова С.О. Ознайомлення дітей дошкільного віку з природою.-К.: Вища шк., 1979.-С.206-210.

5. Веретенникова С.А. Четыре времени года.-М.: Просвещение, 1971 6. Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар.-К.:

Мистецтво, 1992 7. Скуратівський В.Т. Дідух: Свята українського народу.-К.: Освіта,

1995. Забезпечення лекції:

Наочно-демонстраційний матеріал: відеофільм: «Пори року». Ілюстрації з зображенням рослин. ХІД ЛЕКЦІЇ. Весна. Початком весни астрономи вважають 21-22 березня - день весняного рівнодення, коли на всій земній кулі тривалість дня дорівнює ночі, а кінцем - 21-22 червня, коли на нашій північній півкулі наступає найдовший день і найкоротша ніч. Фенологи початком весни вважають початок руху соків у клена гостролистого, що спостерігається в кінці березня, а іноді й раніше. Весну вони поділяють на три періоди: рання весна –до кінці сніготанення, середня весна – до зацвітання черемхи; пізня весна – від відцвітання яблунь і бузку до початку червня.

66 У неживій природі початок весни характеризується тим, що в другій половині березня значно підвищується температура повітря, сонце все вище піднімається в полудень над горизонтом, промені його пряміше падають на землю і краще її прогрівають. Сніг стає важким, пористим, він розсипається на окремі крупинки, особливо вражає його брудна поверхня. Звідки береться цей бруд, чому його не було видно зимою? Протягом усього сезону падали на поверхню снігу або ґрунту різні частинки з дерев, налітала кіпоть від заводських труб, від машин. Навесні під час танення сніг осідає і все, що нагромадилося за зиму, залишається на поверхні. Сміття, що нагромаджується на поверхні снігу, навесні має велике значення. В ясні сонячні дні воно значно прискорює процес сніготанення, оскільки темні предмети краще вбирають теплові промені, тоді як білі, навпаки, їх відбивають. Ранньою весною в парках, лісах можна спостерігати ще одне характерне явище – воронки біля дерев, які розстають до землі. Утворення їх пов’язано також з сонячними променями. У ясні сонячні дні темна поверхня стовбурів значно нагрівається, тому сніг навколо них тане більш інтенсивно, причому з південного боку стовбура. Тут найраніше з’являється з-під снігу ґрунт, покритий листям і рослинами, що зимували зеленими. Таловини найраніше утворюються на підвищених відкритих місцях. Навесні звільнена від снігу земля має своєрідний дуже приємний запах. Він зумовлений активним розвитком грибів – аскоміцетів. У березні на небі з’являються купчасті хмари – гарні білосніжні нагромадження куполоподібних мас. У кінці березня – на початку квітня повністю сходить із землі сніг і струмки, що утворюються під час його танення, збігають до водойм, допомагаючи їм скресати. Ріки звільняються від снігового покриву, виходять з берегів і розливаються. Починається повінь. У травні починаються перші грозові дощі. Інколи повертається холод, який завдає шкоди квітучим садам і молодим сходам рослин. Весняні явища в житті рослин. Збільшення сонячної радіації викликає весняне пробудження в природі. У дерев починається рух соків, що легко виявити на пораненому стовбурі: з рани капає прозора солодка рідина. Помічено, що найраніше рух соків починається у клена гостролистого і берези. Аналіз весняного соку показує, що головною його частиною є фруктовий цукор. Звідки він береться? Навесні у зв’язку з відновленням життєдіяльності дерев усі тканини наповнюються водою: коріння починає подавати воду. Вода, що надходить у рослину, випаровується дуже повільно. У рослині, що прокинулася, починають розчинятися зимові запаси поживних речовин. Розчини, що утворюються, разом з водою пересуваються вгору, до бруньок. Через 10-12 днів після початку руху соків починають бубнявіти бруньки. Дерева й кущі, що запилюються вітром, зацвітають раніше, ніж з’являться листя. Першою у нас зацвітає вільха: це зумовлено тим, що суцвіття вільхи утворюються у самий розпал літа, хоч серед листя його не

67 видно. Протягом літа сережки ростуть і до жовтня досягають нормального розміру. В такому вигляді вони всю зиму висять на оголених гілках з тим, щоб у перші теплі весняні дні зразу почати свій розвиток. Досить одного тижня, щоб вони помітно збільшилися і розкрили свої пильники. Майже одночасно з вільхою, коли ще в глибині лісу лежать замети снігу, зацвітає ліщина. Раннє зацвітання ліщини, як і вільхи, можливе завдяки попередній підготовці її суцвіття. Протягом усієї зими на гілках можна побачити чоловічі сережки, в яких є цілком сформовані квіти. Вони стійко переносять тридцятиградусні морози. Вільха і ліщина – вітрозапильні рослини. В період цвітіння вони не мають листя. Їхні листові бруньки починають розгортатися тоді, коли рослини відцвітають. Це важливе пристосування до вітрового запилення, бо якби дерева в момент цвітіння були у своєму літньому вбранні, пилок, осідаючи на листі, не виконував би свого призначення. Ранньою весною привертає увагу цвітіння однієї з перших медоносів, що запилюються бджолами. Наприкінці квітня починає розгортатися листя в більшості дерев і кущів. Молоде листя одних дерев вкрите клейкою пахучою речовиною, інших – пушком; це пристосування до перенесення приморозків. У травні, одночасно з розгортанням листя, цвіте більшість дерев і кущів. Надзвичайно яскравим явищем є цвітіння трав’янистих рослин, особливо рослин – ефемероїдів. Ще взимку, розчистивши в лісі невелику ділянку від снігу, можна побачити великі дугоподібні паростки з пуп’янками багаторічних пролісків, молоді стебла медунки, анемони. Зачатки суцвіть і квіток в їх бруньках закладаються значно раніше – влітку або восени. Протягом літа закладаються квітки майбутнього року в пшінки весняної, анемони, рясту та інших рослин. У лісі під час танення снігу молоді рослини нерідко пробиваються через сніг. У широколистяних лісах, де ґрунт не промерзає, ці рослини розвиваються за рахунок підземних органів – кореневищ, цибулин або бульб, в яких відкладаються поживні речовини. За умов перебування рослин під снігом можлива мінімальна асиміляція, оскільки через сніг до зелених рослин проникає певний процент світала. Ранньовесняні рослини мають цілий ряд пристосувань до несприятливих умов життя, з якими цікаво познайомити дітей під час спостережень. Так, густе запушення у сон-трави запобігає переохолодженню. Пшінка весняна, мати-й-мачуха закривають на ніч квітки, що також захищає їх від пошкодження приморозками. Ранньовесняні рослини пристосовані до запилення комахами, вони порівняно великі, яскраві, що робить їх помітними для не багатьох у цей час комах. У травні ріст більшості ранньовесняних рослин припиняється, надземна частина в багатьох з них пропадає, залишається лише підземна. Травень – час цвітіння більшості дерев і кущів, а у тих, що відцвіли раніше, визріває і починає розповсюджуватися насіння. Серед них тополі, осики, верби.

68 У лісі в цей час цвітуть конвалії, купина, зірочник. На луках в кінці травня починається цвітіння злаків. На подвір’ях пишно розцвітають кульбаби. Вдень, коли світить сонце, кульбаба широко розкриває свої кошики, а ввечері закриває їх. Це запобігає намоканню пилку. Парки і сквери у травні чарують ароматом квітучих дерев, кущів, декоративних квітникових рослин. Весняні явища в житті тварин. Потепління, розвиток рослинності сприяє пробудженню тварин, які перебували взимку у заціпенінні. Як свято весни сприймаються в березні польоти кропив’янок, денного павичевого ока, лимонниць, які живляться на перших весняних квітках. У квітні прокидаються у своїх гніздах мурашки. Проте ще до їх появи з мурашників починають виповзати туруни, жуки – стафіліни, які зимували у гніздах мурашника. У другій половині квітня бджолярі виставляють на пасіку вулики і бджоли вилітають на перші збори нектару. Разом з бджолами на перших медоносних рослинах можна побачити самок джмелів. Із настанням тепла і появою молодої рослинності виповзає із своїх зимових сховищ гусінь багатьох метеликів. Гусінь білана жилкуватого й золотогузки спочатку об’їдає бруньки, а потім молоді листочки. У травні збільшується кількість метеликів. Тепер літають не тільки ті метелики, що перезимували, а й ті, що встигли вийти з лялечок. Найчастіше можна побачити білана капустяного, ріпницю, вилітає білан жилкуватий. У всіх мілких водоймах, що добре прогріваються сонцем, у кінці квітня вирує життя. Можна побачити вертлявих личинок комарів. Вони вилупилися з яєць, які самки комарів відкладали по краях берегів ставків і канав. Личинки швидко ростуть і в середині травня перетворюються на лялечок, з яких виходять крилаті комарі. Разом з личинками комарів у калюжах можна побачити багатьох інших водяних комах – жуків – плавунців, личинок бабок тощо. Ще до початку льодоходу припиняється зимове заціпеніння риб. Бурхливі весняні струмки, впадаючи в річку з берегових відкосів, приносять під лід не тільки скаламучену глину, а й кисень. Сила течії зростає, у риб пробуджується інстинкт рухатися проти течії. Весняний хід риби пов’язаний з наближенням нересту і має глибокий біологічний сенс. Риба викидає ікру якнайближче до верхів’я річки, адже слабкі мальки зноситимуться вниз швидкою весняною течією. Якби не було цього попереднього підйому, їх усіх винесло б у море. Під час нересту в деяких риб виявляється інстинкт піклування про потомство. Цікава в цьому відношенні риба колючка, яка трапляється в деяких наших річках і ставках. Самець будує з трави й водоростей справжнє гніздо, склеюючи його за допомогою слизу, а потім заганяє в нього готову до викидання ікри самку. Кожна самка відкладає в гніздо лише по кілька ікринок. Дбайливий батько не тільки стереже гніздо з ікринками, але й освіжає у ньому воду, проганяючи її в гніздо швидкими рухами плавців, а потім кілька днів захищає мальків, поки вони не почнуть самостійно плавати.

69 Прокидаються земноводні, і у першій половині травня розпочинаються “концерти” ставкових жаб. Мовчазні тритони відкладають ікру. В цю пору можна легко пізнати самця за високим гребенем, який прикрашає всю його спину. Наприкінці квітня виповзають із зимових сховищ черепахи, через якийсь час вони починають паруватися. У середині квітня прокидаються гадюки, вужі, ящірки. Всі вони люблять лежати на теплому весняному сонці. Через якийсь час після пробудження самки ящірок запліднюються самцями і починають виношувати яйця, які відкладають уже влітку. Строки прильоту птахів пов’язані з умовами їхнього існування. Раніше за всіх повертаються птахи, які можуть живитися на таловинах. Водоплавні птахи прилітають тоді, коли водойми очищаються від криги, комахоїдні – коли з’являються саме ті комахи, якими вони живляться. Першими з’являються шпаки. Майже одночасно з ними прилітають жайворонки. Через кілька днів після них повертаються самці зябликів. Співати вони починають після прильоту самок. Приліт ластівок і серпокрильців збігається з появою літаючих двокрилих – мух і комарів, що є основною їх поживою. Весняний переліт дуже відрізняється від осіннього. Навесні птахи поспішають, вони летять часто з великою швидкістю, щоб зайняти гніздову ділянку. У деяких горобинних ділянки для гніздування займають спочатку самці, до яких потім приєднуються самки. У гусеподібних і хижих птахів гніздову ділянку займають самець і самка разом. Пари у них, як правило, формуються ще під час зимівлі. Одне з цікавих явищ у житті птахів навесні – шлюбні ігри, які особливо цікаво відбуваються у куро-, журавлеподібних та інших пахів. Після парування птахи починають будувати гнізда. Різноманітність гнізд залежить від способу життя птахів. Більшість горобинних будують досить досконалі гнізда з глибоким лотком. Як будівельний матеріал використовують суху траву, лишайники, мох, волосся, пір’я. Гніздо розміщують у розвилці гілок і майстерно маскують. Щоб захистити свій дім від небезпеки, деякі птахи будують закриті гнізда – будиночки (довгохвоста, синиця, ремез) Є птахи, що полюбляють гніздитися в дуплах (дятли, шпаки, синиці, крутиголовки, деякі сови). Деякі птахи риють у землі нори, в кінці яких і роблять гнізда. Нора споруджується за допомогою дзьоба і лап. У норах гніздяться берегові ластівки, шурки, рибалочки. Жайворонки, дрімлюги розміщують гнізда на землі. Кількість яєць у яйцекладці у вивідкових птахів, як правило, більша, ніж у гніздових. Наприклад, у куріпки буває 12-26 яєць. Яйця насиджує або один з батьків, або поперемінно самка і самець. Самі тільки самки насиджують у більшості куриних, горобиних, сов. Для вигодовування пташенят потрібно багато корму. В цей час птахи винищують багато шкідливих комах. У звірів навесні починається линяння. Лисиці, зайці, лосі, олені й інші тварини міняють густий і теплий покрив на легкий, літній. Весна у житті тварин – період розмноження. В березні у молодих ведмедиць ще

70 народжуються ведмежата. З барлогу ведмедиці виходять у середині квітня. Тала вода підмочує ведмедю бік і звір залишає зимове сховище. Насамперед він вирушає шукати мурашники. Цілі дні ходить від однієї купи до іншої, розворушує їх своїми пазурами. Ведмедиці розламують гнилі пні і відшукують в них личинок жуків, викопують цибулини й бульби рослин, ловлять жаб тощо. Наприкінці березня або на початку квітня народжуються зайченята. Вони відразу зазнають чимало труднощів і, якщо виживають, швидко ростуть. Зайці здатні до розмноження вже на першому році життя. Майже в цей час з’являється потомство у білки. Чотири тижні очі білченят закриті, але у півторамісячному віці білченятавже швидко бігають, добре тримаються на гілках. Вовки влаштовують нори найчастіше у глухих, зарослих ярах, обов’язково недалеко від нори. В березні у старих вовчиць з’являються ранні виводки: 8-10 сліпих вовченят. Мати годує їх молоком, піклується про них, хоробро захищає. У вихованні дитинчат допомагає і батько-вовк, який приносить здобич, навчає вовченят. На початку травня щеняться лисиці. Малята живуть у глибокій норі, виритій у глухих місцях. Навесні у лосів, козуль замість скинутих рогів з’являються нові. Потомство у них народжується в травні. Лосиха енергійно захищає своє дитинча, б’ючи ворога гострими копитами. ІУ. Заключна частина.

Орієнтовні завдання для самостійної роботи: 1. Розкрити історію походження назв весняних місяців. 2. Дати характеристику явищам неживої природи навесні. Пояснити,

чим вони викликані. 3. Розкрити причину руху соків у дерев ранньої весни. 4. Пояснити, чим зумовлене ранньовесняне цвітіння дерев та кущів.

71 Лекція на тему: Календар природи літа Мета : Розширити та поповнити знання студентів про зміни, які відбуваються в живій та неживій природі в різні періоди літа. Ознайомити із народними обрядовими святами літа, походженням назв місяців та їх накличками. Розвивати пам'ять, мислення. Виховувати інтерес до літніх явищ природи. План.

7. Сезонні зміни в природі-комплекс взаємообумовлених явищ. 8. Початок і закінчення літа, його періоди. 9. Походження народних назв місяців. 10. Літні явища в житті рослин. 11. Літні зміни в тваринному світі.

Література :

8. Яришева Н.Ф. Основи природознавства: Природа України: Навчальний посібник. – К. : Вища школа, 1995.-С.45-88; С.135-142; С.320-323.

9. Веретенникова С.О. Ознайомлення дітей дошкільного віку з природою.-К.: Вища шк.., 1979 С.224-231.

10. Веретенникова С.А. Четыре времени года.-М.: Просвещение, 1971 11. Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар.-К.:

Мистецтво, 1992. 5. Скуратівський В.Т. Дідух: Свята українського народу.-К.: Освіта, 1995.

Забезпечення лекції:

Наочно-демонстраційний матеріал: відеофільм: «Пори року». Ілюстрації з зображенням рослин.

72 ХІД ЛЕКЦІЇ. Літо йде під небесами

Темними лісами, Гонить хвилі заозерні,

Золотиться в зерні… Андрій Малишко

ЧЕРВЕНЬ

Про гостинність господаря можна скласти уяву вже біля порогу дому. Як на мене, підмічено тонко, бо оце тільки-но ступили на обійстя червня. І що ж попередньо можемо сказати про його вдачу? Він кінець весни, початок літа, середина року. Надзвичайна теплінь проливається на землю, щедро даруючи відчуття комфорту й насолоди і комасі, і билинці, і людині. Сонце не пірнає в обійми ночі впродовж двох третин доби, і тому такі світлі і зігріті тепер днини. А з 16 по 24-е вони взагалі найдовші з-поміж інших днів року. Здається, і спати ніколи: не встигне на заході відпалати сьогоднішня ватра, а на сході вже розсвічується багаття нової, вранішньої. Як образно сказав поет„одна зоря змінити іншу поспішає…” За асторономічним календарем, літо одержує свої клейдони 21 червня-у день літнього сонцестояння. Фенологи починають відлік значно раніше, пов’язуючи його прихід з моментом відцвітання бузку і розквіту шипшини. Свої прикмети існують у мисливців, грибників, рибалок, збирачів лікарських рослин… І хоч у кожного строки старту чудової пори різні, незмінним ї одне правило: фактичний розвиток її залежить, як кажуть прискіпливі вчені, від стану і сукупності природних явищ. Червень по-своєму перемальовує все навколо. На зміну весняним-білим, синім і жовтим кольорам-він веде „червону рать”. Виписані його майстерним пензлем, горять півонії. Торянди-королеви квітів-аж захлинаються від власних пахощів і усіх відтінків червоних кольорів. На луках та узліссях хизуються світло-і густо-рожеві голівки конюшини. Яскравіють серед буйної трави ніжні гвоздички. Рум’яніють боки суниць, полуниць і малини. Настовбурчив рожеві списи іван-чай і розлилися де білі, а де рожево-лілові суцвіття зозулиних сліз. То тут, то там на пружних ніжках виглядають шоломи підосичників (або краснюків, красноголовців). Схожих, але більш різноманітних відтінків розсипи сироїжок. А невдовзі і костяниця дозріє-землю наче крапельками крові хто побризкає…Всюди-ніби заперечливе вічко світлофора: „Стій! Не проходь мимо!... Подивись. Запам’ятай! Збережу пам’яті!...” Такої пори вдома не всидиш: ані прохання, ані погрози дружини не втримають біля сімейного вогнища чоловіка, якщо він рибалка або грибник, садовод чи любитель мандрів. Добре, якщо „обоє рябоє”. Тоді, за свідченням соціологів, в суботу і неділю на „лоно природи” виїжджає принаймні п’ята частина міста, а то й

73 третина. Повертаємось загорілі, відпочилі, веселі та …трохи втомлені. Бо надихались рослинних „настоянок”, провентилювали легені. Учені встановили: гектар лісу протягом години поглинає 2 кг вуглекислоти. Саме стільки за цей же час видихає 200 чоловік. Під покривом „зеленого друга” в 300 разів менше бактерій, ніж у місті. Це фітонциди-леткі речовини дерев, трав, квітів-знешкоджують всілякі бацили: навіть мізерна їх доза знезаражує сотні кубометрів повітря. Біологи обстоюють таку думку. Людина, яка знаходиться у гаю, парку чи на садовій ділянці, разом з киснем та іншими газами одержує і вітаміни, що їх продукують рослини. В одному “кубику” атмосфери мститься кілька грамів цих конче потрібних нашому організмові домішок. Палахкотять квіти - червень-бо багатий на них. Залюбки вдихаємо дивовижні аромати. А хоч раз запитали ви себе-чому? Приємно? Так, але справа в іншому. Розумниця-природа, еволюціонуючи людину, навмисне запрограмувала цю ситуацію. Ми споживаємо згадані фітонциди й вітаміни про запас. Вони зберігаються всередині нас 6-8 місяців, живлячи своїми життєдайними силами. Відомі гігієністи країни здавна шукали засоби для пом’якшення тиску несприятливих зовнішніх умов на самопочуття людини. І дійшли висновку: приємне чисте повітря, яскрава зелень листя і трави, колір квітів, співи птахів, сновигання тварин у звичайній для них обстановці-все це викликає радісну посмішку, заспокоєння, зменшує тиск, підвищує тонус. У Німеччині, наприклад, вже понад сто років тому лікарі радили вирощувати вдома дельфініум: вважали, що його забарвлення дуже корисне для зору. Це було ще до наукового підтвердження заспокійливої дії блакитного і синього кольорів. Сьогодні існує нова галузь медицини-естетотерапія. Вона вивчає ступінь впливу різноманітних рослин та їхніх пахощів на нервову систему людей. Тому, розбиваючи у парках, садах, санаторіях, на вулицях і проспектах газони, клумби, квітники, комунгоспівці використовують рекомендації фахівців. Тут важливий кожний компонент: і кількість кисню, що його виділяють рослини, і обсяг вологи, і колір листя, квітів, і сонячність чи затінок, і шерхіт ( а не скреготіння) крон, і досконалість форм… Літні місяці-пора гроз. Раптово набігли чорні хмари, черконув звідкілясь малиновий вогонь-звідти… А ви під дуб чи сосну, аби перечекати коротку негоду. Але червнева негода швидкоминуча. І от вже лагідні струмені обмили листя дерев, скупали травицю, вичепурили квіти, продезинфікували асфальт і повітря. Літо, напинаючи червоні вітрила тепла, легко і лагідно пливе по землі і над нею.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ ЧЕРВНЯ У червні на полі густо, а в коморі пусто.

Червневе тепло ліпше од кожуха. У червні перша ягідка в роток, а друга в козубок. У червні люди раді літу, як бджоли цвіту. Червень літо зарум’янив.

74 Про походження наймення першого літнього місяця існує найбільше гадок. Жодному з його старших братів не випало такої пильної уваги з боку мовознавців та дослідників народного агрокалендаря. Та це й зрозуміло: полудень року увібрав найконтрасніші його ознаки. Одні вважають, що назві прислужилося масове цвітіння квітів, зокрема маку і півонії; інші стверджують, буцімто назва пішла від зачервонілих суниць та черешень, котрі починають визрівати; дехто схильний пояснювати походження слова з тим, що в цей час найяскравіше світить сонце-саме з 20 по 22 червня настає період найвищого сонцестояння, коли день удвічі перевершує ніч. Мають, очевидно, рацію й ті вчені, котрі пояснюють назву, пов’язану з масовим розплодом городніх та садових червів і гусені. Небезпідставні міркування й дослідників традиційного бджільництва; вони вважають, що своє ім’я місяць прибрав від того, що в червні бджолині матки починають найактивніше відкладати личинки-плодити черву. Але найбільш логічним є те, що назва походить від червеця. Саме в червні і з’являється сокоживна комаха-кошеніль. Просте в народі, поряд з офіційною, існувало й, далебі, побутує нині чимало регіональних означень. Ще в Давній Русі первісток літа називали „кресником” чи „креснем”, оскільки язичники пов’язували своє життя із „небесним вогнем»- сонцем. Адже слово „крес” означало „живлящий вогонь”. А саме на червень припадає період найвищого сонцестояння. Була й інша накличка –„ізок”, тобто місяць сюрчання коників. Українські народні назви всіх місяців споріднюються з природними ознаками. Ось чому червень ще називали „гедзем”, „кезднем”, „біднем” чи безднем”, позаяк під цю пору з’являються надокучливі ґедзі та сліпаки, котрі бунтують корів та коней. Деінде його йменували й „червивим місяцем»- порою розвитку гусені й шашелю. Тому в червні селяни намагалися не заготовляти деревину для житла, бо “воно швидко псуватиметься” Співзвучні нашій мові назви місяця і в деяких інших слов’янських народів. У білорусів„червень”, поляків -„червєц”, чехів-„чєрвєн”. Древньоболгарська мова також фікус термін „червен”. Проте у творах наших класиків зустрічаємо й назву „іюнь”, що походить од ймення давньоримської богині Юнони, котра була покровителькою подружнього життя.

Народні свята червня

2 червня - Талагея 3 червня - Олени 11 червня- Феодосії 14 червня- Харитона 16 червня - Луки 17 червня- Митрофана 22 червня- Кирила 24 червня – Варфоломія і Варвари

75 25 червня – Онуфрія, Онопрія 29 червня – Тихона 30 червня – Мануїла.

ЛИПЕНЬ

І сонце пече, і липа цвіте… Здається, навіщо літо вбрання міняє? Умостилося зручно на троні, володарюй за змістом, а не за формою. Але як колись чепуруни та придворні фронти по кілька разів на день переодягали плаття, так і липень намагається щоденно, щогодинно мати більш святкове, більш ошатне вбрання, ніж його брат-попередник. У коси вишень уплів рубіни. Зарум’янює щоки яблук і груш. Вибурштини з усіх боків абрикоси й персики. Пройшовся густим золотом по вусах пшениці, соняшниках. Підсинює брови ожині й чорниці. Наніс чорні смуги на зелений глянець кавунів. Заливає червоним помідори й перці. І все це не від гультяйства нестатечного – від працьовитості, щедрості, доброзичливості. Природа з чистою душею розстеляє перед людиною скатертину-самобранку. І на лісових городах Берендея теж всього повно-повнісінько. Розсипи суниці яскравими вогниками палають серед темно-сталевої зелені трав. Смачникою здавна охрестили цю запашну ягоду предки. І вони ж колись називали найкрасивішу, найчеснішу й найцнотливішу дівчину не калинкою, не горобинкою, не тернинкою, не черемшинкою, а саме-суничкою! Налилися соком чорниці-цей неперевершений букет вітамінів. Родовища грибів вражають. Теплі дощі й тумани женуть з надр землі на світ божий юрми бурштинових лисичок, раті запашних підосичників, армії лискучих маслюків, фронти різноколірних сироїжок… А над ними усіма, як полководці, височать розкішні боровики! За ясного сонця і ягоди швидко червоніють, і гриби ваги набирають… А трави в лісах та на луках які! Ніби втомлені від власної величі та соків призбираних, вони хиляться донизу-важко тримати такий достиглий вінець. Тож і тимофіївка, і конюшина, і материнка, і чебрець, і буркун інше зілля у пояс кланяються – косіть нас! І по всіх улоговинах, край ярів та вибалків, по узліссях і полях височать, наче шоломи билинних богатирів, духмяні стоги й копиці. Ховати літо у них, у хлібних засіках, в овочевих складах, на консервних фабриках-найулюбленіша справа роботящих рук людини. Молоді пташенята саме перевіряють міцність крил і швидкість лапок. Йде опанування житейських премудростей й одночасно складання екзаменів на зрілість нащадків шпаків, зябликів, вільшанок, плисок, граків та інших пернатих. І хоча боязко декому злітати у перший раз із рідного гнізда? Відплигнути від мами на кілька кроків-але час! Як і юним звірятам, пора самим навчатися добувати собі їжу. У розпалі пора відпусток. Липень кличе у ліс на річку, винагороджує за неспання рибалок, „шоколадить” тіла тих, хто оце загоряє на чорноморських і азовських пляжах, узуває у

76 кеди-скороходи туристів, закликає до екскурсбюро бажаючих здійснити поїздку до заповідника Асканія-Нова чи до всесвітньо відомої Софіївки-дендрологічного парку на Черкащині… Важче працюючим – спека, задуха, аж млосно. Але липень турбується і про них. Завбачливо збере грозу, вибухне важкими сльозами на перегрітий асфальт, обмиє газони і клумби, дерева й чагарники вулиць і парків, збагатить озоном повітря - і дихати легше, і аромати липи, що оце квітне, розіллються повсюдно, знімаючи втому і поліпшуючи настрій…І ласкава свіжість охолодженого надвечір’я впаде на землю м’якою тишею.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ ЛИПНЯ

У липні день одбуває, а жара прибуває. Липень-пеклиця на зиму робить, а зима з’їдає. У липні літо маківкою повито. Липень не тільки полудень літа, а й року. Сонце на зиму, а літо на спеку.

Середульший місяць літа вважається періодом ягід грибів та масової косовиці сіна. Чому ж тоді його нарекли липнем? Традиційно на Україні ростуть два сорти липи-широколиста і дрібнолиста. Перша починає квітувати в середині червня, а в південнослов’янських країнах навіть ще раніше. Від того шостий місяць, тобто наш червень, у сербів і хорватів має назву „липень”, у словенців ”липан”. Натомість у північних слов’ян він ідентифікується з українською: у чехів діалектне „ліпен”, поляків-„ліпец” і білорусів-„ліпень”. Відтак дехто схильний вважати, що назва в нашій мові походить усе-таке од дрібнолистої липи, цвітіння якої в основному збігається з початком місяця. Це дерево, особливо на Україні, було дуже популярним. Липами обсаджували дороги, садки, замки та храми… Зібраний з липового цвіту мед у народі називають „липцем”. Він вважається найкращим і найціннішим продуктом. Тому цілком імовірно, що й назва місяця пішла від „липцю періоду основного медозбору, який в Україні припадає на другий місяць літа. Паралельно з „липцем” вживалася назва „іюль”. Її можна відшукати у творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ”яненка, Т.Шевченка. Вона походить од імені давньоримського державного діяча Юлія Цезаря. Саме він 46 року до н.е. запровадив так званий юліанський календар, котрий проіснував на території нашої країни до 1918 року. Крім уже згаданих, були в широкому вжиткові й інші назви, переважно народні. Давні календарі подають регіональне „білень»- від пори, коли найкраще вибілювалося полотно, „грозовик” і „дощовик” – від періоду активних гроз і злив.

77 Український філолог І. Верхратський у праці „знадоби до пізнання угорсько-руських говорів” (1899) фіксує і назву „елевей” з варіантами „илевей”, „ільовець”, „илюх”, що начебто від свята Іллі, котре відзначалося 20 липня за старим стилем. На західноукраїнських землях широко вживалася народна назва „косень” та „сінокос” –від пори заготівлі сіна. Це підтверджує і Я. Головацький. Річ у тому, що початок місяця збігається з масовою косовицею сіна на всій території України.

Народні Свята Липня 2 липня - Мефодія 6 липня - Горпини Купальної 7 липня - Свято Івана Купала 10 липня- Самсон 12 липня- Петра і Павла 13 липня – Полупетра, або Петрового батька 14 липня - Кузьми і Дем’яна 15 липня - Фотія 18 липня – Кирила і Афанасія 20 липня – Євдокії, Єфросинії 21 липня – Прокопа 23 липня – Антонія 25 липня – Прокла 26 липня – Архангела 31 липня – Івана Багатостраждальника

СЕРПЕНЬ У серпні у хлібороба клопоти: і косити, і орати, і сіяти… На диво спокійно, врівноважено відбувається „зміна караулів”. Природі зовсім чужі драматичні палацеві заколоти. Вона бере клейдони влади в одного місяця, передає їх другому, вінчаючи на тридцятидобове безроздільне царювання. Якби не календар, то зречення трону попередником і прийняття цього місця наступником були б не помітні нікому з нас. Ну, яка різниця між 31-м і 1-м числами? Тільки астроном зауважить, що на 3 хвилини вкоротився світловий період за час процедури помазання серпня на посаду.

А от уже на кінець ери його правління розрив становитиме півтори години.

…З моменту літнього сонцестояння все нижче і коротше ходить над обрієм Світило. А від того меншає прилив тепла. І хоч перша декада восьмого брата істотно не відрізняється від останньої сьомого, проте суттєво змінюється кут падіння життєдайних променів, і сонце вже змилостивилося, припікає не дуже. Колісниця часу починає під’їжджати до тріумфальної арки осені.

Прикмет її більшатиме у дедалі зростаючому темпі. Коротшатимуть зорі і запізнюватимуться світанки. Власницю ночі прорізатимуть білі уламки космічних тіл-планета пересікає метеоритний

78 потік Персеї, і починається так званий зорепад-його може спостерігати той, хто пізно лягає спати. Тумани над заплавами рік і озер розстелятимуться не такі невагомі, а густі, щільні, мов молочні киселі. Роси поважчають, і трави з квітами довше просихатимуть, хоч вітер просипатиметься зі сходом: він стає холоднішим, більш свіжим та вологим і все неохочіше призбиратиме срібні краплі з пелюсток та билинок. Задзижчать простиглі дощі. Усе більше пахтітиме учорашнім жаром землі, міцніючим ароматом листяним…Далебі, це все не сьогодні чи завтра станеться, а тихцем, поступово. Але і не за горами таке, бо серпень-літа кінець, третьої пори року вінець.

А поки він щедрий розпорядник на святі ще бучно буяючого життя. Таких незліченних дарунків жоден попередник не приніс, і жоден наступник вже не зможе передати. Природа і її донька земля за великим рахунком віддячують невсипущим і працьовитим, енергійним і дбайливим! Лани-золотом різної проби пшениці, проса, гречки, запашною кукурудзяною січкою, що перетвориться на силос, аби текли ріки молочні і комори були повні. Городи-кумачем помідорів, смарагдом огірків, кабачків, патисонів, фіолетовошкірими баклажанами, сонцеподібними гарбузами, різнокольоровою, наче морські камінці, квасолею… Сади пестять зір рум’янцем і бурштином, яблук та груш, синню й рожевістю слив, м’якою шерхістю персиків. Від дотику ножа дзвінко репаються кавуни, не в змозі стримати медовий дух лискуча оболонка динь. Від аромату малини паморочиться голова…

У берендєєвих володіннях теж усього повним-повно… Його засіки й комори аж тріщать від надбаного. Достигли ожина й ліщина, а там і шипшини черга прийде. Полізли з усіх шпарин гриби-боровики, бабки, підосичники, лисички, ось-ось з’являться грандіозні „букети” опеньків - хлоп’ят веселеньких. Обважніли від насіння гілки берез, дубів, кленів, грабів. Сосни наїжачилися шишками, а на ялинах вони висять зелені й сяючі, наче майбутні новорічні ліхтарики…Куди казковим скарбницям Гарун-аль-Рашида чи реальним, але ретельно втаємниченим піратським рубінам, сапфірам, діамантам. У лісах та на луках одних лікарських трав та корінців набагато більше!

Тож серпень, мов колгоспний бухгалтер, підбирає підсумки літу. Всміхається у жовті пшеничні вуса: дебет не тільки зійшовся із кредитом, а й перевищив його. Додача до вкладеного на майбутні прибутки вийшла чимала. На славу! На загальне добро! На здоров’я!

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ СЕРПНЯ

У серпні серпи гріють, а вода холодить. У серпні спина мліє, а зерно спіє. Як у серпні дбаємо, так зимою маємо. Серпневого дня зимовим тижнем не заміниш.

79 Серпень втоми не знає.

Серед багатьох місяців серпню належить особлива роль. І це цілком природно. Протягом року хлібороб, якщо можна так висловитися, працював на останній місяць літа. Від того, як защедрив урожай, залежали статки селянина, його добробут і майбутнє. Відтак із серпнем-вінцем року люди пов’язували свої найсокровенніші надії. Але одна справа-виростити врожай, а інша-вчасно зібрати збіжжя. Не випадково в народі казали: „Один серпневий день рік годує”. Тому хлібороби відкладали всі нагальні справи, намагалися зосередити зусилля лише на жнивах. Зрання і до пізнього вечора селяни не мали перепочинку, бо, як мовиться в прислів’ї, „серпень втоми не знає-все збирає, припасає”. Останній місяць літа відповідно прибрав і назву, пов’язану з жнивами. Слово „серпень” походить од знаряддя, яким у давнину жали зернові. Воно має спільнослов’янське значення. У чеській, польській та словенській мовах восьмий місяць року йменується „српн”, „сєрпєнь” та „великі српан”; щоправда, в словенців ще і „ малі српан”, але він стосується липня. До речі, в південних слов’ян, де жнива починаються раніше, ніж у нас, ця назва також стосується сьомого місяця-болгарське (”срьпан”) і сербохорватське („српань”) Проте найсвоєріднішу назву жниварського місяця серед слов’янських народів мають білоруси. У них він іменується „жнивнем”, хоч у розмовній мові нерідко, особливо на межі з Україною, вживається і „серпень.” Решта європейських країн запозичили назву з давньоримського місяцеслова. У первісному варіанті це був „секстіліс”-сьомий за річним циклом. Але згодом його перейменували на „август” на честь римського імператора Октавія Августа, що уславився багатьма перемогами. Вони збігалися саме з цією порою року. Діалектична скарбниця серпня також приберегла чимало оригінальних назв. Однією з найдавніших, про що потверджують давньоруські джерела, була „заревъ”. На думку дослідників, вона походить од дієслова „заревіти”, себто „ревіти”. О цій порі наші далекі пращури влаштували оленячі перегони; від того, що довколишні ліси відлунювали протяжним погуком диких тварин, і називали цю пору „заревом”. Конкретніші і чіткіші найменування зафіксовані в південно-західних говорах. Володимир Шухевич у своїх праці „Гуцульщина” подає тамтешній термін -„копень”. Так називали гуцули сучасний серпень від того, що на полях вже з’являлися копи жита. Діалектичний лексикон серпня має й інші назви -„густир” ( від густого врожаю на полях та в садках), „хлібосол”, „жнивець”, „зоряничник” ( пора дозрівання зерна), „городник” „прибери-припасиха” тощо. Усі вони так чи так пов’язані з господарською діяльністю людини. На декількох назвах зупинимось детальніше. Мова йде про наклички „спасівець” та „барильник”. Вони вживалися переважно на Поліссі. Перша з них, очевидно, пов’язана зі „спасовою бородою»- давнім хліборобським атрибутом. На початку чи в кінці жнив господарі залишали

80 в полі жмут невижатого збіжжя. Його обв’язували червоною стрічкою і клали поруч окраєць хліба та дрібок солі. Це був символ закінчення жнив. „Спасова борода” стояла край лану до початку осінньої сівби. Оскільки жнива збігалися зі спасівськими запусками (Спасівкою), котрі тривали з 14 по 29 серпня, то і кущ збіжжя називали на її честь. Власне під цю пору вже закінчувалося літо. Інша регіональна назва - „барильник” імовірно, походить від посудини, в якій тримали воду жниварі. Такі бочечки називалися барильцями. Адже серпень - місяць надмірної спеки. Щоб погамувати спрагу, в поле доставляли воду. Для того, щоб вона не перегрівалася, і виготовляли спеціальні посудини-барильця, які видовбували із суцільного липового окоренка.

Народні Свята Серпня 1 серпня-Мокрини 2 серпня-Іллі 4 серпня-Марії-Магдалини 6 серпня-Бориса і Гліба 7 серпня-Анни 9 серпня-Пантелеймона-Паликопа 10 серпня-Смоленської ікони Божої Матері 12 серпня-сили, Івана-воїна. 14 серпня-Маковея і першого Спаса 15 серпня-Стефана 16 серпня-Антона 19 серпня-Спас другий (великий) 11 серпня-Ємиляна 23 серпня-Лаврентія 25 серпня-Фотія 27 серпня-Феодосія 28 серпня-Успення і Перша Пречиста 29 серпня Третій Спас, або Післясвятого успення Астрономічним початком літа вважають 21 або 22 червня-день літнього сонцестояння. У цей день у північній півкулі нашої планети встановлюється найдовший день і найкоротша ніч. Кінцем літа астрономи вважають 22 вересня-день осіннього рівнодення. Фенологи вважають початком літа цвітіння рослин на луках (початок червня), а кінцем – відліт перших зграй журавлів (кінець серпня). Влітку на нашу півкулю надходить інтенсивне сонячне проміння, у зв’язку з чим пишно розквітає рослинність, цікаві зміни відбуваються в неживій природі. Найтеплішим літнім місяцем вважається липень. Протягом дня під дією сонячної радіації поверхня землі й навколишні предмети нагріваються настільки, що за ніч не встигають віддати тепло. Тому в липні бувають найтепліші ночі. В другій половині серпня ночі вже часто холодні. Коли вдень земля добре прогрівається, а вночі охолоджується, на

81 рослинах, навколишніх предметах з’являється роса-продукт конденсації водяної пари, що утворилася як результат охолодження. Влітку досить часто бувають зливи. Літні дощі, на відміну від осінніх, починаються бурхливо і тривають недовго. В жаркі дні дощові краплини особливо великі. Це пояснюється тим, що під впливом сильних висхідних течій повітря дощові краплини в хмарах збільшуються, аж поки не подолають опору. Інколи влітку випадає град. Він утворюється у хмарах вертикального розвитку. Основу градини становить сніжна крупа. Під впливом сильних висхідних течій повітря градина кілька разів переміщується в хмарі вгору, вниз, щоразу обростаючи новим льодяним чи сніжним шаром. Вона збільшується доти, поки не подолає висхідних течій повітря. Влітку можна спостерігати багато цікавих світлових явищ в атмосфері. Чи не найцікавішими з них є зорі, веселка. З’являються зорі вранці і ввечері перед сходом і заходом сонця. Зорі бувають червоні і жовті. Явище зорі пояснюється тим, що косе сонячне проміння, проходячи через товстий шар атмосфери, заломлюється в краплинах вологи. В жарку погоду, коли в повітрі буває багато водяної пари, зорі особливо яскраві, червоні. Жовто-золотистими зорі стають з надходженням холодного повітря. Інколи під час дощу можна побачити веселку. Вона утворюється також внаслідок заломлення сонячних променів у краплинах води. В теплі літні дні на небі можна побачити різноманітні гарні хмари-від високих, прозорих перистих до химерних і мінливих-купчастих. У дощові дні небо застилають низькі шаруваті хмари. Літні явища в рослинному світі. Наявність достатньої кількості тепла, вологи, світла сприяє пишному розвиткові рослин. На більшості дерев улітку достигає, а у деяких і розповсюджується насіння. Особливо багато ми бачимо завжди легких тополиних пушинок з маленькими насінням. Одне дерево тополі дає 20-30 млн.насінинок. Вітер підхоплює легеньке насіння з чубчиком і відносить за тисячі кілометрів від материнської рослини. Нарешті насіння десь падає і, якщо умови сприятливі, проростає. Проте це відбувається дуже рідко, майже все насіння гине. В крихітного насіння паросток невеликий. Він не може протидіяти спеці, вітру. Тільки за винятково сприятливих умов він дасть початок новій повноцінний рослині. Ось чому ці дерева змушені давати мільйони насінин. Хай десятки мільйонів загинуть, але якась одна рослинка виживе, і рід тополиний буде продовжений. Невелика кількість дерев улітку цвіте. На початку червня доцвітає робінія. В середині червня починає цвісти липа, катальпа. Продовжують цвісти деякі лісові кущі і кущики - шипшина, малина, чорниці. На кущах, що відцвіли, починає утворюватися насіння. Друга половина червня і липень-пора визрівання багатьох лісових ягід. Надзвичайно гарно виглядають улітку лісові галявини, узлісся, на яких можна кожного разу знайти нові квітучі трав’янисті рослини. Саме в цей час виділяється серед трав світло-пурпуровим суцвіттям буквиця лікарська, сама назва якої свідчить про її використання.

82 У червні в лісах починається збір їстівних грибів-лисичок, сироїжок. Поруч з ними можна знайти і отруйні - бліду поганку, несправжні опеньки, мухомор червоний. Червень-період масового цвітіння лучних рослин. Саме в цей час луки перетворюються у багатокольорові килими. Трави в цей період найбільш поживні, тому їх і скошують, запасаючи на зиму сіно. У другій половині червня-в липні цвіте більшість рослин водойм. Особливо вражає цвітіння латаття білого. Вдень на блакитному дзеркалі води розкриваються чудові білосніжні квітки. З 17 год. І до 10 ранку квітки їхні закриті. Відкриваються вони лише в ясну, сонячну погоду. Це пристосування для збереження пилку, яким може зашкодити роса або дощ. Рослинність степів улітку не така вже багата, і все ж у червні степи уквітчані шавліями, залізняком, місцями квітучим катраном, волошками степовими. Пізніше степ вигорає, залишаються рослини, добре пристосовані до недостатньої кількості вологи. На болотах у червні закінчується цвітіння журавлини. Вистигають ягоди в кінці літа на початку осені. Літо-пора масового цвітіння декоративних однорічних, дворічних і багаторічних рослин у наших парках і скверах. Їх краса-вишуканість форм, кольорова гама не залишають нікого байдужим. Літні явища у житті тварин. У житті тварин літо-період розмноження, вигодовування і виховання потомства. Цікаві спостереження за дощовими червами, багатьма видами комах можна провести на ділянці дитячого садка: в квітнику, саду, на городі. Різні види джмелів, бджіл, метеликів ( адмірали, білани, бражники тощо) кружляють над квітами, ласуючи нектаром. На листках дерев, кущів можна побачити гусінь метеликів, личинок жуків-листоїдів, попелиць та інших комах. Бурхливе життя спостерігається влітку на водоймах. Повільно пересуваються по дну перлівниці, на поверхні води зависають ставковики, котушки, на дні неглибоких прозорих ручаїв повзають личинки ручайників, поверхнею води швидко мчать водомірки. Під час прогулянок у ліс цікаво показати дітям жука-оленя, великого дубового вусача, жуків-короїдів, поспостерігати за мурашками, за пурхаючими на узліссях та лісових галявинах метеликами. У риб влітку майже закінчується нерест. Мальки риб виводяться у мілких місцях, що утворюються під час розливу річок. Часом трапляється так, що рівень води в річці швидко знижується і риб’яча молодь залишається у відрізаних від річки мілких місцях, які швидко пересихають. У таких випадках треба прокопати до річки рівчачок або виловити мальків з невеликих калюж і перенести в річку або ставок. Плазуни влітку відкладають яйця. У житті птахів літо-напружена пора виведення й вигодовування пташенят. У червні у багатьох горобиних пташенята вже залишають гнізда й розпочинається друга яйцекладка. Горобці, синиці за літо виводять потомство 2-3 рази. Вигодовуючи пташенят комахами, вони їх знищують у величезній кількості.

83 Гніздові птахи дуже самовіддано захищають пташенят. Є багато таких, які переключають увагу переслідувачів на себе, прикидаючись пораненими, щоб відвести небезпеку від пташенят. У більшості ссавців літом підростають малята, переходять до самостійного способу життя. В середині літа народжуються малята у їжаків. Їжачиха влаштовує гніздо серед заростей кущів, піклується про дитинчат. Народжують 1-2 дитинчат кажани. За літо двічі виводять потомство зайці і білки. У ведмедів влітку відбувається парування. Ведмедиця на цей час залишає своїх підрослих ведмежат, а потім знову повертається до них. ІУ. Заключна частина.

Орієнтовні завдання для самостійної роботи: 1. Розкрити історію походження назв літніх місяців. 2. Пояснити явище грози, зливи, веселки. 3. Обґрунтувати зв'язок комах з рослинами. 4. Виписати літні народні завбачення погоди. 5. Підготувати розповідь про літнє природниче свято (за вибором).