МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ АКАДЕМІКА СТЕПАНА ДЕМ’ЯНЧУКА

ЗБІРНИК

СТУДЕНТСЬКИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ

ВИПУСК 2 (10)

Рівне – 2018

2

УДК 371: 931: 821: 615: 004

ББК 65: 75: 63: 80: 76

З-41

Збірник студентських наукових праць. – № 2 (10). – Рівне: РВЦ МЕГУ ім. акад.

С. Дем’янчука, 2018. – 351 с.

ISBN 978-966-7359-75-1

У збірнику подано наукові статті студентів Міжнародного економіко-

гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука з питань розкриття

ролі педагогіки і психології, економіки та фінансів, фізичного виховання, спорту та

здорового способу життя, а також соціальних комунікацій у забезпеченні динамічного

соціально-економічного розвитку України та формуванні громадянських цінностей

як основи демократичного суспільства.

Редакційна колегія:

Борейко В. І. – д.е.н., доцент, проректор з наукової роботи, професор кафедри

економіки і фінансів;

Золяк В. В. – к.соц.ком., завідувач кафедри соціальних комунікацій;

Марчук О. О. – к.пед.н., доцент, доцент кафедри педагогіки;

Матвійчук О. В. – к.е.н., доцент кафедри економіки і фінансів;

Мельник О. М. – к.ю.н., доцент, доцент кафедри теорії держави і права та філософії;

Миронюк В. М. – к.філолог.н., доцент, доцент кафедри української мови та літератури;

Миськовець Н. П. – начальник відділу із наукової діяльності та аспірантури;

Сотник Ж. Г. – к.фіз.вих., доцент, завідувач кафедри фізичної культури і спорту;

Яроменко О. В. – к.геогр.н., доцент, доцент кафедри географії і туризму.

ISBN 978-966-7359-75-1

© Міжнародний економіко-гуманітарний

університет ім. акад. С. Дем’янчука, 2018

3

ЗМІСТ

Розділ 1. ПЕДАГОГІКА І ПСИХОЛОГІЯ………………………....... 6

Базан О. Формування професійної готовності майбутніх вихователів

закладів дошкільної освіти до творчого розвитку дітей засобами

образотворчої діяльності………………………………………………… 6

Гагіна Ю. Професійна підготовка майбутніх учителів початкової

школи у контексті культурологічної парадигми ……………………….. 12

Голодняк І. Теоретичні аспекти планування освітнього процесу в

сучасній школі……………………………………………………………. 17

Грошко М. Використання ігрових методів на уроках математики в

початковій школі………………………………………………………… 23

Диняк О. Концептуальні засади професійної підготовки творчої

особистості майбутнього вчителя початкової школи до викладання

суспільствознавства в умовах розвитку сучасної вищої школи……… 29

Касянчук В. Формування інтерактивної компетентності майбутніх

учителів початкової школи в процесі професійної підготовки……….. 35

Ковач М. Формування готовності майбутніх учителів початкової

школи до мистецько-освітньої діяльності у процесі професійної

підготовки…………………………………………………………………... 41

Леончик С. Місце позаурочної роботи з трудового навчання у

трудовій підготовці молодших школярів………………………………. 47

Мокрійчук О. Підготовка майбутніх учителів початкової школи до

впровадження компетентнісного підходу на уроках математики……. 53

Мучичка М. Принципи підготовки вчителів початкових класів до

формування творчої особистості учнів у процесі позаурочної і

позакласної роботи……………………………………………………..... 59

Петронюк В. Підготовка майбутніх учителів до застосування

обчислювальних вмінь та навичок учнями на уроках математики в

початковій школі…………………………………………………………. 65

Сегеда М. Використання мультимедійних технологій на уроці

математики в початковій школі…………………………………………. 71

Скаковська С. Методика збагачення словникового запасу

молодших школярів за допомогою дидактичних ігор на уроках

української мови…………………………………………………………. 77

Трембальська Б. Сутність і структура поняття «громадянська

свідомість майбутніх педагогів» ……………………………………...... 84

Трушківська В. Формування у молодших школярів граматичних

умінь і навичок під час вивчення будови слова………………………... 90

Челе Т. Запровадження особистісно-орієнтованого підходу до

професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи на

уроках математики……………………………………………………….. 96

4

Шкіндер М. Ефективність використання інноваційних методик у

формуванні позитивного ставлення дітей до природи ………………..

102

Розділ 2. ЕКОНОМІКА ТА ФІНАНСИ……………………………… 108

Левковська Л. Управління грошовими потоками підприємств……... 108

Олашин Н. Особливості товарної політики підприємства…………… 114

Содома В. Маркетингове забезпечення діяльності організації на

ринку освітніх послуг……………………………………………………. 120

Розділ 3. ЗДОРОВ’Я, ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І СПОРТ ………….. 126

Аннєнков М. Застосування dance-терапії в адаптивній фізичній

культурі та фізичній реабілітації………………………………………... 126

Баран І. Розвиток швидкісних якостей учнів на уроках фізичної

культури…………………………………………………………………... 132

Боїшко О. Інноваційні методи розвитку фізичного виховання………. 138

Гвоздак Н. Фізична реабілітація хворих після перенесеного

ішемічного інсульту на ранньому відновлювальному етапі………….. 144

Данилейко В. Особливості викладання хореографії у початковій школі 150

Ільницька К. Формування знань з олімпійської освіти у дітей

дошкільного віку…………………………………………………………. 156

Костюк М. Організація позакласної спортивно-оздоровчої роботи з

туризму з учнями середньо-шкільного віку……………………………. 163

Крамарєв Г. Застосування апаратної косметології у фізичній

реабілітації………………………………………………………………... 169

Литвин А. Натуропатія як складова реабілітаційної програми з

профілактики та лікуванні різних захворювань……………………….. 175

Новіков П. Особливості занять легкою атлетикою з дітьми

шкільного віку……………………………………………………………. 181

Ніколайчук Л. Організація позакласної спортивної оздоровчої

роботи з футболу з учнями середнього шкільного віку……………….. 187

Певсе Т. Формування у школярів навичок здорового способу життя

на уроці фізичної культури ……………………………………………... 193

Прокопчук П. Греко-римська боротьба, як форма спортивно-

оздоровчої діяльності студентської молоді у закладах вищої освіти… 199

Солоненко С. Становлення та перспективи розвитку Дубенської

дитячо-юнацької спортивної школи……………………………………. 205

Соснов І. Бокс в Україні: історія розвитку та сучасні реалії…………. 211

Скунць Н. Особливості засобів фізичної реабілітації при ДЦП……... 217

Стецик Ю. Фізична реабілітація хворих із гострим порушенням

мозкового кровообігу …………………………………………………… 223

Трофімчук Н. Вплив ранкової гімнастики «Бодіфлекс» на стан

здоров’я жінок першого періоду зрілого віку………………………….. 230

5

Цірих М. Організація навчально-тренувального процесу у гирьовому

спорті……………………………………………………………………… 236

Розділ 4. СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ………………………………

241

Арсентьєва Т. Корпоративні видання: їх особливості та передумови

для ефективного функціонування………………………………………. 241

Дацюк М. Порівняльна характеристика друкованих та інтернет-

видань……………………………………………………………………... 247

Дейнека І. Професійна компетентність сучасного PR – фахівця…….. 254

Курянова Д. Інформаційні війни в сучасному медіа-просторі………. 260

Лазарець Н. Взаємодія сучасних медіа та Інтернету…………………. 266

Левчук О. Репортаж в друкованих, радіо-та телепроектах:

порівняльна характеристика…………………………………………….. 272

Левчук О. Роль ЗМІ у становленні національної культури...………… 279

Малімон Д. Носії ліберального контенту як чинник формування

демократичності українського суспільства ……………………………. 286

Парфенюк І. Форми та методи висвітлення туристичної тематики у

спеціалізованих виданнях України……………………………………… 294

Попова О. Мовностилістичні засоби увиразнення заголовкового

комплексу газети (на прикладі газети «Вільне Слово»)………………. 300

Сірук К. Концепція науково-освітніх телевізійних програм…………. 307

Сноч-Свирибчук С. Особливості сатиричного відтворення

дійсності в регіональній періодиці (на прикладі газет Рівненщини

50–80 рр. ХХ ст.)…………………………………………………………. 313

Харчук Ю. Характеристика політичної журналістики в Україні……. 319

Шепетюк А. Особливості написання та розміщення новин в

українських інтернет-виданнях…………………………….…………… 326

Розділ 5. ГЕОГРАФІЯ ТА ТУРИЗМ…………………………………. 334

Головенко А. Основні способи візуалізації в суспільній географії….. 334

Розділ 6. ІСТОРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………….. 339

Жук Т. Становлення судової системи в Українській Народній

Республіці………………………………………………………………… 339

Розділ 7. ІНОЗЕМНА ФІЛОЛОГІЯ 347

Мельник О. Лінгвопрагматичні особливості вербальних товарних

знаків в англомовному рекламному дискурсі та їх відтворення

українською мовою………………………………………………………. 347

6

РОЗДІЛ 1

ПЕДАГОГІКА І ПСИХОЛОГІЯ

УДК 378.036

Базан Ольга, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий керівник – д.пед.н., професор Красовська О. О. (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ

ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ДО ТВОРЧОГО

РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ЗАСОБАМИ ОБРАЗОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Анотація. У статті розкрито загальнопедагогічні засади формування професійної готовності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до мистецько-освітньої діяльності у процесі професійної підготовки. Обґрунтовано компоненти моделі формування готовності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до мистецько-освітньої діяльності та особливості їхнього формування у педагогічному процесі закладу вищої освіти. Ключові слова: професійна готовність, мистецька освіта, вихователі закладу дошкільної освіти, підготовка вихователя. Аннотация. В статье раскрыты общепедагогические основы формирования профессиональной готовности будущих воспитателей учреждений дошкольного образования к художественно-образовательной деятельности в процессе профессиональной подготовки. Обоснованы компоненты модели формирования готовности будущих воспитателей учреждений дошкольного образования к художественно-образовательной деятельности и особенности их формирования в педагогическом процессе учреждения высшего образования. Ключевые слова: профессиональная готовность, художественное образование, воспитатели учреждения дошкольного образования, подготовка воспитателя.

Annotation. The article reveals the general pedagogical principles of formation of professional readiness for the artistic and educational activity of future teachers of pre-school educational institutions in the process of vocational training. The components of the model of formation of readiness for the artistic and educational activity of future educators of pre-school establishments and their peculiarities in the pedagogical process of the institution of higher education are substantiated. Key words: professional readiness, artistic education, educators of the institution of preschool education, training of the educator.

7

В умовах модернізації національної системи освіти постає необхідність переосмислення досвіду теорії і практики підготовки педагогів дошкільної освіти. Сучасні тенденції розвитку мистецької освіти потребують удосконалення та оновлення професійної підготовки педагогічних працівників. Перед вихователями дошкільного навчального закладу висуваються актуальні завдання формування загальнокультурної компетентності дитини, яка передбачає обізнаність та самовираження особистості у світі культури, глибоке розуміння власної національної ідентичності як підґрунтя відкритого ставлення та поваги до розмаїття культурного вираження інших. У Базовому компоненті дошкільної освіти зазначено, що вихователь повинен сформувати в дитини здатність розуміти твори мистецтва, розвивати власні естетичні смаки, самостійно виражати ідеї, досвід та почуття прекрасного [1, с. 3].

Актуальні положення теорії і методики професійного становлення педагога всебічно висвітлено в наукових доробках О. Антонової, О. Безпалько, С. Вітвицької, О. Вознюка, О. Дубасенюк, К. Дурай-Новакової, В. Євтуха, В. Ковальчук, А. Кузьмінського, С. Лісової, О. Мороза, А. Нісімчука, Л. Онищук, Г. Тарасенко, О. Ярошенко. Дослідженню змісту, методів, засобів та організаційно-педагогічних умов професійної підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти присвячено праці А. Богуш, В. Бондаря, М. Дарманського, Л. Калмикової, О. Кіліченко, Н. Лисенко, С. Мартиненко, Т Пономаренко, Л. Хомич, І. Шапошнікової, О. Ярошинської.

Проблему актуальності мистецької освіти, її ролі в системі професійно-педагогічної підготовки розглянуто в низці сучасних наукових досліджень. Обґрунтування теоретичних і методичних засад професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільного навчального закладу до художньо-естетичного розвитку дітей репрезентували О. Дем’янчук, С. Коновець, Л. Масол, О. Отич, В. Орлов, Г. Падалка, О. Рудницька, Н. Сидорчук, О. Хижна, Г. Шевченко, Б. Юсов. Зарубіжний досвід професійної підготовки вихователів у галузі мистецької освіти висвітлено в наукових працях Н. Абашкіної, С. Бобракова, Т. Гордієнко, Ю. Кіщенко, Н. Мукан, Г. Ніколаї, О. Олексюка, Н. Попович, А. Соколової, Т. Харченко. Актуальні питання підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до реалізації завдань мистецько-освітньої діяльності репрезентували вчені країн Європейського Союзу Е. Мартісаускіне, Р. Віткаускас, Ж. Рінкевічюс, М. Сінжеревска, Д. Собіранска, М. Радванска, Я. Фігель, Д. Вентер.

Метою нашої статті є дослідження загальнопедагогічних засад формування професійної готовності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до мистецько-освітньої діяльності та визначення компонентів моделі процесу формування готовності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до творчого розвитку дітей засобами образотворчої діяльності.

На основі проведеного науково-педагогічного аналізу джерел визначено

понятійно-термінологічний апарат дослідження. У міждисциплінарному

дискурсі мистецьку освіту розглянуто як процес навчання, виховання,

8

розвитку і саморозвитку особистості, спрямований на формування її

духовної культури та художньо-творчої самосвідомості, яка включає

мистецькі знання та уявлення, систему ціннісних орієнтацій, розвинену

емоційно-почуттєву сферу, що скеровують до творчого самовиразу в

мистецькій діяльності та спонукають до спілкування з художньою

культурою впродовж усього життя.

Професійно-педагогічна підготовка майбутніх вихователів дошкільних

закладів до творчого розвитку дітей дошкільного віку засобами образотворчого

мистецтва – це процес засвоєння знань, умінь, способів дій, необхідних для

здійснення мистецько-освітньої діяльності в умовах навчання, виховання і

розвитку дошкільників та їх постійного професійного вдосконалення [2, с. 377].

Визначено, що формування професійної готовності майбутніх вихователів

закладів дошкільної освіти до творчого розвитку дітей засобами образотворчої

діяльності потребує розроблення та перевірки експериментальної моделі

цього педагогічного процесу.

Спроектована модель процесу формування професійної готовності

майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до творчого розвитку

дітей засобами образотворчої діяльності складається з таких блоків: цільового

(реалізує соціальне замовлення та мету професійної підготовки майбутніх

вихователів); теоретичного (ґрунтується на сучасних наукових підходах,

принципах професійної підготовки майбутніх вихователів); організаційно-

методичного (включає етапи реалізації моделі, формування інноваційного

середовища як сукупності психолого-педагогічних та організаційно-

методичних умов, науково-методичне забезпечення, предметну специфіку

процесу професійної підготовки, форми, методи, засоби, інноваційні технології);

діагностичного (характеризує контролюючу функцію досліджуваного процесу,

структурні компоненти, рівні та критерії сформованості професійної

готовності майбутнього вихователя) [3, с. 56].

Важливого значення у структурі авторської моделі набуло освітнє

середовище професійної підготовки майбутніх вихователів. Його

охарактеризовано низкою умов: наявністю емоційно-сприятливого клімату

та взаємостосунків співпраці і співтворчості між викладачами і студентами

педагогічного факультету спеціальності 012 «Дошкільна освіта»; створенням

атмосфери, наповненої духовно-просвітницьким художньо-мистецьким

змістом; формуванням індивідуально-творчого стилю майбутньої професійної

діяльності; запровадженням широкого спектру організаційних форм у

поєднанні з інноваційними освітніми технологіями; підвищенням рівня

професійної компетентності викладача у галузі творчого розвитку

дошкільників; оновленням матеріально-технічної бази та навчально-

методичного забезпечення, проектування педагогічного процесу за законами

краси педагогічної дії [4, с. 35].

9

Розроблення програми експериментальної роботи на констатувальному

та формувальному етапі передбачало визначення цілей, етапів, змісту,

методів і діагностичних завдань з метою перевірки ефективності моделі

процесу формування професійної готовності майбутніх вихователів

закладів дошкільної освіти до творчого розвитку дітей засобами

образотворчої діяльності.

До констатувального та формувального етапу було залучено студентів ІІ,

ІІІ, ІV курсу спеціальності 012 «Дошкільна освіта» Інституту педагогічної

освіти. Контрольну групу (КГ) становили 112 осіб, а експериментальну (ЕГ) –

64 студенти з усіх визначених груп. Дієвість упровадженої моделі процесу

формування професійної готовності майбутніх вихователів закладів

дошкільної освіти до творчого розвитку дітей засобами образотворчої

діяльності, оновлення змісту навчальних курсів, використання можливостей

самостійної роботи студентів, а також оптимізація науково-дослідницької

роботи зумовили значні зміни в структурних компонентах професійної

готовності студентів експериментальної групи.

Впровадження авторської моделі реалізовано у три етапи: адаптаційно-

інформаційний, діяльнісно-технологічний, рефлексивно-творчий.

Метою першого етапу – адаптаційно-інформаційного (І–ІІІ курси) –

передбачено формування уявлення про майбутню професію вихователів,

специфіку мистецько-освітньої діяльності в умовах дошкільного закладу та

засвоєння системи психолого-педагогічних і методико-мистецьких знань.

Означену мету реалізовано шляхом визначення цілей і завдань професійно-

педагогічної підготовки майбутніх вихователів, розвитку професійної

мотивації та особистісних якостей фахівця, формування спрямованості на

здобуття знань і вмінь, інтересу до обраної спеціальності під час вивчення

дисциплін «Вступ до спеціальності», «Основи педагогіки, теорія і методика

виховання», «Дидактика», «Педагогічна майстерність», «Педагогічні технології»

та усвідомлення важливості мистецько-освітньої діяльності в системі

навчання, виховання і розвитку дошкільників.

Забезпечено умови успішної реалізації мети адаптаційно-інформаційного

етапу: створено інноваційне середовище професійної підготовки у галузі

мистецької освіти, спрямоване на самореалізацію майбутнього фахівця на

основі застосування інтенсивних, діалогових, контекстних та інформаційно-

комунікаційних технологій; забезпечено міждисциплінарні зв’язки психолого-

педагогічної і методико-мистецької складових підготовки; здійснено

формування науково-теоретичних знань, прикладних умінь, інтенсифікацію

самостійної та науково-дослідної роботи студентів; оновлено навчально-

методичні комплекси дисциплін «Основи образотворчого мистецтва з

методикою керівництва».

Метою другого – діяльнісно-технологічного етапу (ІV–V курси) – визначено

формування в майбутніх учителів початкової школи здатності до реалізації

10

функцій мистецько-освітньої діяльності в умовах навчання, виховання і

розвитку дошкільників, оволодіння загальнопедагогічними та специфічними

художньо-творчими технологіями.

Для реалізації цієї мети здійснено оптимальне поєднання теоретичної і

практичної складових підготовки студентів спеціальності 012 «Дошкільна

освіта» до мистецько-освітньої діяльності, набуття ними загальних, фахових

компетентностей, зокрема, педагогічної, психологічної, методичної, мистецької

під час проведення аудиторних занять шляхом включення у майбутню

професійно-педагогічну і мистецько-освітню діяльність. Забезпечено умови

реалізації мети діяльнісно-технологічного етапу: інтегровано психолого-

педагогічну і методико-мистецьку, теоретичну та практичну складові

професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи, здійснено її

моніторинг; упроваджено активне використання інтенсивних, контекстних,

інтегративних, художньо-педагогічних технологій під час вивчення спецкурсу

«Декоративне мистецтво з методикою», створено художньо-мистецький

культурний контекст навчання студентів, оптимізовано самостійну і науково-

дослідну роботу.

Метою третього – рефлексивно-творчого етапу (VІ курс) – визначено

формування у майбутнього вихователя здатності до рефлексії досвіду

власної професійної діяльності, удосконалення умінь і навичок мистецько-

освітньої діяльності в умовах навчання, виховання і розвитку дошкільників.

Окреслену мету реалізовано шляхом стабілізації і корекції сформованих

психолого-педагогічних та методико-мистецьких знань і вмінь студентів

спеціальності 012 «Дошкільна освіта», становлення індивідуального стилю

мистецько-освітньої діяльності майбутніх вихователів, формування здатності

оцінки і самооцінки набутого досвіду, закріплення вмінь і навичок самостійної

та науково-дослідної роботи. Забезпечено умови реалізації мети рефлексивно-

творчого етапу: розроблено спецкурс професійного спрямування «Художня

праця і основи дизайну» із залученням інноваційних технологій, у якому

інтегровано педагогічну і методико-мистецьку складові підготовки, використано

професійно орієнтовані технології (контекстне навчання з поєднанням

інтенсивних технологій, художньо-мистецьку проектну діяльність, майстер-

класи з основ народної творчості, опанування художніх технік, обміну

педагогічним досвідом, «Творчу майстерню мистецької освіти студентів»,

педагогічне порт фоліо).

Після завершення експерименту простежено позитивні зміни щодо

підвищення рівня професійної готовності у студентів ЕГ у той час, як у КГ ці

зміни виявилися менш значущими. Результати експерименту обчислювалися

за методикою О. Невмержицького [5, с. 120]. Результати контрольного зрізу

засвідчили: у випускників спеціальності 012 «Дошкільна освіта» продуктивно-

творчий рівень сформованості професійної готовності був зафіксований у

КГ на початку експерименту лише в 12 % та 8,6 % осіб – після його

11

проведення (в ЕГ ці показники становили, відповідно, 13,3 % та 21,5 %);

конструктивний – у 19,5 % респондентів до експерименту та 24 % – після

його завершення (в ЕГ виявлено значно вищі результати – відповідно 16 %

та 37,7 %); репродуктивний – показали практично однакова кількість

студентів КГ на початку й наприкінці експерименту – 57,1 % та 57,8 %,

водночас в ЕГ кількість студентів істотно змінилася – відповідно 58,5 % та

33,4 %; елементарний – у КГ змінився відповідно з 11,4 % на 9,6 % від

загальної кількості респондентів, а в ЕГ ця кількість суттєво зменшилась із

12,2 % до 7,4 %, що є фактично приростом. За всіма показниками приріст

професійної готовності до мистецько-освітньої діяльності на формувальному

етапі експерименту становив 14,14 %, що є позитивним результатом.

Позитивна динаміка свідчить про ефективність процесу формування

професійної готовності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти

до творчого розвитку дітей засобами образотворчої діяльності. Це

підтверджено результатами кількісного і якісного аналізу сформованості у

студентів вищих навчальних закладів готовності до означеного виду

професійної діяльності.

1. Базовий компонент дошкільної освіти / Дошкільне виховання. – 2012. – № 7. –

С. 3–15. 2. Мартиненко С. М. Діагностування особистісно-професійного зростання

вихователя закладу дошкільної освіти : теоретичні основи та технології /

С. М. Мартиненко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного

університету імені Михайла Коцюбинського : зб. наук. праць. – Вип. 34. – Вінниця :

ТОВ фірма «Планер», 2011. – С. 377–382. 3. Абдуллина О. А. Общепедагогическая

подготовка воспитателя в системе высшего педагогического образования : учеб.

пособие для пед. спец. высш. учеб. заведений / О. А. Абдуллина. – М. : Просвещение,

1990. – 141 с. 4. Зязюн І. А. Краса педагогічної дії : Навчальний посібник для

вчителів, аспірантів, студентів середніх та вищих навчальних закладів / І. А. Зязюн,

Г. М. Сагач. – К. : Українсько-Фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. –

302 с. 5. Невмержицький О. А. Теоретичне обґрунтування динаміки світоглядних

переконань студентів / Концептуально-методологічні основи проектування методів і

засобів діагностики освітніх результатів у вищих навчальних закладах : монографія /

За заг. ред. В. І. Лугового, О. Г. Ярошенко. – К. : «Педагогічна думка», 2014. –

С. 119130.

12

УДК 378.036

Юлія Гагіна, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий

керівник – к.пед.н., доцент Хом’як О. А. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука, м. Рівне)

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ У КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ

ПАРАДИГМИ

Анотація. У статті проаналізовано ключові парадигмальні позиції

розвитку вищої освіти з метою удосконалення професійної підготовки

майбутніх фахівців початкової школи. Окреслено основні вміння які

майбутні учителі початкової ланки повинні прививати для естетичного

сприймання вихованцями краси та виразності явищ навколишньої дійсності

й мистецтва. Розкрито навички які сприятимуть повинні естетику

навчального процесу, побуту, поведінки та взаємин дітей, сприяти

накопиченню учнями досвіду ціннісного ставлення до навколишньої дійсності,

до людей та до власної особистості.

Ключові слова: професійна підготовка майбутніх учителів, художньо-

педагогічна підготовка, культурологічна підготовка.

Аннотация. В статье осуществлен анализ ключевых парадигмальных позиций

развития высшего образования с целью совершенствования профессиональной

подготовки будущих специалистов начальной школы. Доказано, что будущие

учителя начального звена должны уметь обеспечивать оптимальные условия

эстетического восприятия воспитанниками красоты и выразительности

явлений окружающей действительности и искусства, обогащать спектр их

вкусов, обеспечивать эстетику учебного процесса, быта, поведения и

взаимоотношений детей, способствовать накоплению учащимися опыта

ценностного отношения к окружающей действительности, к людям и к

собственной личности.

Ключевые слова: профессиональная подготовка будущих учителей,

художественно-педагогическая подготовка, культурологическая подготовка.

Annotation. The article analyzes the key paradigmatic positions of the

development of higher education with the aim of improving the professional

training of future elementary school specialists. The basic skills which future

teachers of the initial level should instill for aesthetic perception of beauty

and expressiveness of the surrounding reality phenomena and art are

outlined. The skills that contribute to the aesthetics of the educational process,

life, behavior and relationships of children, and the accumulation of students’

13

experience of value attitude to the surrounding reality, to people and to their

own personality are revealed.

Key words: vocational training of future teachers, artistic and pedagogical

training, culturological training.

Суттєве підвищення ролі духовно-естетичних факторів у процесі

реформування змісту початкової освіти, використання мистецьких творів у

змісті різних навчальних предметів, що сприяють розвитку естетичного

ставлення дитини до навколишньої дійсності, здатність мистецтва

впливати на духовний розвиток дитини зумовлюють необхідність

формування інтерпретаційних умінь як важливого складника професійної

діяльності вчителів початкової школи. Роль першого учителя в системі

професійної педагогічної освіти полягає не лише в тому, щоб передати

знання від одного покоління до іншого, а й у тому, щоб навчити учнів

мислити, розуміти й аналізувати інформацію та забезпечити зростання

їхньої художньо-естетичної культури.

В умовах гуманізації освіти культурологічний підхід, що відображає

суть освіти й виховання як явищ культури, вимагає врахування

закономірностей, тенденцій, особливостей освітнього процесу, головною

метою якого є виховання високоосвіченої, ерудованої особистості зі

сформованою системою цінностей та естетичними смаками. На думку

І. Гавриш, культурологічний підхід у професійній підготовці майбутнього

учителя реалізується завдяки спеціальній технології навчання й виховання,

що спрямована на розвиток у студентів здатності до цілісного бачення й

сприйняття культурних цінностей [1], адже, як зауважує Г. Падалка,

«тільки щире висловлювання думки щодо художньої цінності творів може

плідно розвивати мистецьку культуру учнів» [2, с. 50].

Розробка теоретичних концепцій культурологічної підготовки майбутніх

учителів обґрунтовується дослідженнями вітчизняних учених: О. Балла,

Е. Бондаревської, В. Васяновича, С. Гончаренка, Р. Гуревича, І. Зязюна,

Л. Кондрацької, Л. Масол, Н. Миропольської, Н. Ничкало, О. Олексюк,

Г. Падалки, М. Сови, Г. Тарасенко, О. Шевнюк, О. Щолокової та ін., в яких

основним напрямом змісту професійної підготовки учителів науковці

визначають її культурологічну спрямованість як одного з найважливіших

чинників якісного виконання основної функції освіти; наголошують на

важливості органічної єдності загально-педагогічної та культурологічної

підготовки майбутніх учителів; зосереджують увагу на формуванні

полікультурних, педагогічних і національних цінностей особистості.

Метою нашої статті є дослідження основних напрямів культурологічної

освіти, які мають великий виховний потенціал у системі професійної

підготовки учителя початкових класів у сучасних умовах.

14

Культурологічна спрямованість сучасної професійно-педагогічної

освіти ґрунтується на вітчизняних традиціях і європейському досвіді навчання

та виховання засобами мистецтва. Тому, як наголошувала О. Рудницька,

«обов’язковим гуманітарним компонентом культурологічної підготовки»

майбутніх учителів є вивчення мистецьких дисциплін, «які залучають до

світу прекрасного, дають людині змогу осягнути своє призначення як

суб’єкта соціального спілкування, формують естетичні та моральні почуття,

розвивають творчі здібності» та «спрямовані на поглиблення естетичної,

художньої, культурологічної компетенції учнівської молоді» [3, с. 3].

У сучасній науковій психолого-педагогічній літературі простежується

наявність певних напрямів дослідження професійно-педагогічної підготовки

майбутніх учителів початкових класів, а саме: підготовка майбутнього вчителя

початкової школи до роботи в умовах нової структури і змісту початкової

освіти, загальні принципи організації педагогічного процесу та основні напрями

конструювання змісту психолого-педагогічної підготовки, що забезпечують

формування учителя-дослідника, який перебуває у постійному пошуку

ефективних і раціональних методів навчання і виховання, формування творчої

особистості майбутнього учителя, організація професійного самовиховання

майбутніх учителів початкових класів, формування етичної компетентності

майбутніх учителів початкових класів.

Аналіз означених досліджень показав, що в процесі професійної

підготовки майбутніх учителів початкових класів відбувається оволодіння

ними знаннями теоретичних та практичних основ вікових закономірностей

художнього розвитку дітей молодшого шкільного віку, історико-

теоретичними знаннями у галузі мистецтва, навичками художньо-творчої

діяльності, що забезпечує високу ефективність професійної діяльності

майбутніх учителів початкової школи.

У контексті нашого дослідження ми використовуємо поняття «художньо-

педагогічна підготовка». Питання художньо-педагогiчної підготовки

майбутніх учителів розглянуті в дослідженнях І. Гавриш [1], О. Рудницької,

Л. Кондрацької та В. Смікал [3], О. Отич [4], Г. Падалки [2], О. Щолокової [5]

та ін. Завданнями художньо-педагогічної підготовки означені дослідники

вважають створення умов для живого спілкування з творами світового

мистецтва в навчальному процесі, розвиток здатності бути читачем, глядачем,

слухачем; оволодіння «золотим фондом» художньої культури людства та

опанування мови мистецтв; формування художніх інтересів, розвиток

творчого потенціалу.

Зокрема, О. Щолокова виділяє такі провідні завдання художньо-

педагогічної підготовки майбутніх учителів: необхідність збагачення

духовного світу особистості засобами мистецтва; комплексне використання

різних видів мистецтва в навчально-виховному процесі; необхідність

формування художнього сприймання і розуміння художніх цінностей у

15

школярів; важливість вивчення художніх творів вітчизняної класичної

спадщини у поєднанні з шедеврами світового мистецтва; орієнтація на

творчий потенціал учня [5, с. 41].

За визначенням О. Отич, розробка теоретичних і методичних засад

художньо-педагогічної підготовки майбутніх учителів початкових класів

ґрунтується на основних положеннях педагогіки мистецтва, згідно з якими

мистецтво тлумачиться як сфера творчої людської діяльності, котра

спрямована на осмислення світу й оцінку місця людини в ньому і

об’єктивується в художніх образах; мистецтво має потужний педагогічний

потенціал завдяки своїм функціям (дидактичній, виховній, розвивальній,

соціалізуючій, професіоаналізуючій); мистецтво може розглядатися як

методологія навчання і виховання молодого покоління, детермінанта

національної та культурної ідентифікації та індивідуалізації особистості,

компонент загальної та професійної освіти; основними категоріями

педагогіки мистецтва є «художній образ», «художня концепція людини»,

«художньо-творча діяльність», «цілісна гармонійна особистість» [4, с. 13].

Серед основних засобів художньо-педагогічної підготовки, що

використовуються сьогодні в навчальному процесі вищої школи, найбільш

універсальними є навчальні дисципліни естетичного циклу, що передбачають

спілкування з мистецтвом. О. Рудницька справедливо зауважує, що вивчення

мистецтва (особливо з метою поглиблення професійної підготовки фахівців)

обов’язково потребує використання комплексу суміжних філософських,

естетичних, культурологічних, педагогічних та інших гуманітарних знань,

необхідних для формування комплексних фахових уявлень про функціонування

мистецтва у загальній культурі суспільства [3, с. 120].

Отже, актуальним завданням сучасної педагогіки є пошук шляхів

розуміння (інтерпретації) мистецьких творів молодшими школярами. На

нашу думку, важливими у вивченні мистецтва майбутніми учителями

початкових класів та його художньо-педагогічної інтерпретації є

міждисциплінарні інтегративні зв’язки, що дають підстави розглядати

художньо-педагогічну підготовку як складову культурологічної підготовки

майбутніх учителів початкових класів.

Визначаючи мистецтво засобом засвоєння естетичної реальності,

духовних і мистецьких надбань світової культури, формування світогляду,

ціннісних орієнтацій і перетворення їх на внутрішнє багатство особистості,

дослідники Г. Падалка [2], О. Рудницька [3], О. Щолокова [5] та ін.

розглядають культурологічний аналіз та інтерпретацію мистецьких явищ

культури як важливий практично-орієнтований інструмент, що змінює

рівень уявлень учителя про соціокультурні сторони педагогічної реальності,

закладає ціннісно-мотиваційну основу його професійної культури, істотно

збагачує весь комплекс мистецько-педагогічних функцій.

16

Таким чином, аналіз наукових досліджень свідчить про наявність

позитивного досвіду з розробки теоретичних засад системного використання

мистецьких творів у підготовці майбутніх учителів як творчих фахівців.

Спираючись на значний науковий доробок дослідників з означеної

проблеми, можна визначитись у системоутворюючих засадах власної

дослідницької позиції.

На нашу думку, впровадження у зміст навчальних дисциплін початкової

школи інтерпретаційного компоненту обумовлюється такими чинниками:

– зростаючий інтерес до мистецтва як джерела духовного становлення

особистості молодшого школяра шляхом вивчення творів мистецтва в

загальноосвітній школі;

– відсутність цілісної теорії, що містила б принципово нові погляди на

проблему інтерпретації мистецьких творів майбутніми учителями

початкових класів і передбачала підготовку висококваліфікованих фахівців;

– необхідність концептуального перегляду та оновлення поглядів на

проблему художньо-педагогічної інтерпретації мистецьких творів на

уроках художньо-естетичного циклу.

Оскільки цілі, які ставить перед собою освіта, збігаються з функціями

мистецтва, художньо-педагогічна інтерпретація мистецьких творів повинна

впливати на ціннісні орієнтації учнів, розвивати етичні, естетичні та

інтелектуальні якості особистості.

Отже, професійна підготовка майбутніх учителів початкових класів

передбачає не тільки психолого-педагогічне забезпечення фахової підготовки,

а й розвиток пізнавального інтересу та ціннісного ставлення до мистецтва,

здатність до розуміння мистецьких творів шляхом творчої реалізації

набутого досвіду художньо-педагогічної інтерпретації мистецьких творів у

власній педагогічній діяльності.

1. Гавриш І. В. Теоретико-методологічні основи формування готовності майбутніх

учителів до інноваційної професійної діяльності: автореф. дис… докт. пед. наук:

13.00.04 / Гавриш Ірина Володимирівна. – Х., 2006. – 44 с. 2. Падалка Г. М.

Педагогіка мистецтва (Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін) /

Г. М. Падалка. – К. : Освіта України, 2008. – 274 с. 3. Рудницька О. П. Українське

мистецтво у полікультурному просторі : навч. посіб. / О. П. Рудницька, Л. А. Кондрацька,

В. О. Смікал та ін. ; ред О. П. Рудницька. – К. : ЕксОб, 2000. – 208 с. 4. Отич О. М.

Мистецтво у змісті професійної підготовки майбутніх педагогів професійного

навчання : навч.-метод. посіб. / О. М. Отич. – Полтава : ІнтерГрафіка, 2005. – 200 с.

5. Щолокова О. П. Основи професійної художньо-естетичної підготовки

майбутнього вчителя : монографія / О. П. Щолокова. – К., 1996. – 172 с.

17

УДК 37.014.542: 37.091

Голодняк Ірина, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий

керівник – к.пед.н., доцент Сойко І. М. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПЛАНУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

Анотація. У статті розкрито демократичний та гуманістичний напрям

розвитку сучасного українського учня, якісно нові підходи у стратегії

становлення особистості молодої людини. Проаналізовано завдання сучасної

школи, які зосереджується не лише на оновлені змісту навчальних курсів і

стратегії виховного простору, а й на організації пізнавальної діяльність

учнів. Виокремлено основі пріоритети використання інноваційних педагогічних

технологій для створення відкритого проектно-життєвого простору,

спрямованого на розвиток і саморозвиток компетентної, конкуренто-

спроможної особистості.

Ключові слова: компетентність, учень, сучасна школа, виховання, особистість,

здоров’я, духовні цінності, професіоналізм, громадянська позиція, творча

діяльність, гуманне ставлення, дитина, технології.

Аннотация. В статье раскрыты демократический и гуманистический

направление развития современного украинского ученика, качественно

новые подходы в стратегии становления личности молодого человека.

Проанализированы задачи современной школы, которые сосредотачиваются

не только на обновленные содержания учебных курсов и стратегии

воспитательного пространства, но и на организации познавательной

деятельности учащихся. Выделены основные приоритеты использования

инновационных педагогических технологий для создания открытого проектно-

жизненного пространства, направленного на развитие и саморазвитие

компетентной, конкурентно способной личности.

Ключевые слова: компетентность, ученик, современная школа, воспитание,

личность, здоровье, духовные ценности, профессионализм, гражданская

позиция, творческая деятельность, гуманное отношение, ребенок, технологии.

Annotation. The article reveals the democratic and humanistic direction of the

development of a modern Ukrainian student, qualitatively new approaches to

the strategy of personality of a young person formation. The task of the modern

school is analyzed, which focuses not only on the updated content of the training

courses and strategy of the educational space, but also on the organization of

cognitive activity of students. The priorities of the use of innovative pedagogical

18

technologies for creation of open design and living space aimed at the

development and self-development of a competent, competitive personality are

set out.

Key words: competence, pupil, modern school, education, personality, health,

spiritual values, professionalism, life, civil position, creative activity, humane

attitude, child, technology.

position, creative activity, humane attitude, child, technology.

Сьогодні кожна інноваційна школа має свою специфіку, яка визначається

компетентністю працюючих у ній фахівців і внутрішнім середовищем

функціонування. Сучасна школа, повинна мати творчу атмосферу

педагогічного і дитячого колективів, створену на взаємовідносинах довіри

й співпраці педагогів і вихованців, для яких школа тимчасово стає рідною

домівкою. Життя у школі має бути цікаве й бурхливе, мати свої звичаї та

традиції, і водночас, наповнюватися новим і креативним, що пропонує

сучасна педагогіка та замовляє суспільство.

Розробка основ оптимального управління у сфері освіти неможлива

без глибокого аналізу позитивних тенденцій, узагальненого досвіду

суспільного розвитку у вигляді наукових надбань та їх трансформації в

управління об’єктами освіти відповідно до їх специфіки і умов діяльності.

В останні 30 років досить активно досліджувалися проблеми управління

навчальними закладами. Особливо необхідно відмітити наукові праці з

управління загальноосвітніми закладами, підготовлені українськими вченими

В. І. Бондарем, Л. І. Даниленко, Г. А. Дмитренком, Г. В. Єльниковою,

Л. М. Калініною, В. С. Пікельною та ін.

Теоретико-методологічною та інформаційною основою дослідження

стали наукові праці зарубіжних учених щодо стратегічного планування:

В. Кінга, Х. Віссема, О. С. Віханського, К. Боумена, Р. Дафта, П. Дойля,

Ф. Котлера, М. Портера, А. Томпсона, А. Дж. Стрікленда, Дж. Еванса,

І. Ансофф, Г. Мінцберг та ін. Специфіку планування розкрито в працях

українських учених, таких як: В. А. Білошапка, В. А. Василенко, О. І. Дацій,

А. О. Дігтяр, Л. Є. Довгань, Г. В. Загорій, І. А. Ігнатьєва, Б. М. Мізюк,

М. М. Мартиненко, С. В. Оборська, О. М. Скібіцький та ін.

Метою нашої статті є дослідження теоретичних аспектів планування

освітнього процесу у сучасній школі.

В основу планування освітнього процесу в закладах освіти покладені

такі основні принципи: цілепокладання, науковості, системного підходу,

доцільності, наступності, колегіальності, інноваційності [1].

Словник іншомовних слів дає кілька варіантів визначення терміна

«принцип». Стосовно планування роботи загальноосвітнього освітнього

закладу його можна трактувати як основні правила планування діяльності

школи. Принцип цілепокладання передбачає постановку мети діяльності

19

освітнього закладу у відповідності до Законів України «Про освіту» [2],

«Про загальну середню освіту» [3] та інших нормативно-правових актів

щодо розвитку освіти в сучасних соціально-економічних умовах України.

Принцип науковості повинен забезпечувати планове запровадження

досягнень психолого-педагогічних та суміжних наук, використання

результатів наукових досліджень в освітньому процесі та управлінні.

Принцип системності передбачає визначення закладу як соціально-

педагогічної системи, планування діяльності якої відбувається шляхом

узгодження діяльності її підсистем.

Принцип доцільності дозволяє планувати роботу закладу на основі

діагностичних даних з метою підвищення результативності його роботи.

Принцип наступності забезпечує відображення у плані роботи закладу

результатів роботи за попередній період, що призводить до коригування

його діяльності на новому етапі.

Принцип колегіальності полягає у залученні до складання плану не тільки

педагогічного колективу, а й батьків, учнів, представників громадських

організацій, тобто усіх учасників освітнього процесу.

Принцип інноваційності передбачає істотну зміну завдань управлінської

діяльності керівника, мети, змісту, форм та методів його роботи. Зокрема,

метою управління закладом освіти, який здійснює інноваційну діяльність,

вважається постійне оновлення освітнього процесу, що дає позитивні

результати; змістом – виконання керівником модернізованих управлінських

функцій: прогнозування, політико-дипломатичної, консультативної,

менеджерської, представницької; запровадження нових форм і методів,

колективних і колегіальних форм, техніко-технологічних та економічних

методів управління.

Інноваційний освітній простір, створений у закладі освіти педагогічним

колективом, є сучасним і перспективним, якщо у ньому використовуються

здоров’язберігаючі, інтерактивні, інформаційно-комунікаційні, особистісно-

зорієнтовані технології, метод проектів, педагогіка життєтворчості, родинна

філософія – основні напрями діяльності школи життєзнавства.

Виховання – проблема вічна. Відколи існує людство, відтоді й дбає

воно не лише про добробут потомства, а й про виховання підростаючого

покоління на кращих традиціях загальнолюдських моральних цінностей.

Розвиток гуманної, вільної та відповідальної особистості в школі

безпосередньо пов'язаний із системою її духовних цінностей. Формування

духовності на основі християнської моралі передбачає вироблення

етичних вимог, що відкладаються в свідомості людини у вигляді норм,

принципів, ідеалів, понять тощо [4].

Пріоритети виховної системи − створення відкритого проектно-життєвого

простору, спрямованого на всебічний розвиток і саморозвиток компетентної,

конкурентно-спроможної особистості, яка вміє творчо розв’язувати

20

проблеми, прагне змінити на краще своє життя й життя своєї країни,

досягнути професійного й особистого успіху [4]. Демократичний та гуманний

характер шкільного простору надає дітям право жити повноцінним

насиченим життям, виявляти свої природні здібності й задатки, творити

свої будні та організовувати свята, досягати успіхів і перемог, робити

цікавим та незабутнім своє дитинство.

Цілеспрямоване поєднання шкільної й позашкільної стратегії – запорука

повноцінного виховання особистості, а тому воно має велике майбутнє.

Співробітництво і взаємодія школи й позашкільних закладів має важливу

закономірність: творча діяльність, якою дитина займається у позашкільному

закладі, стимулює її пізнавальну активність у школі. У свою чергу, набуття

теоретичних знань у школі передбачає таку діяльність, у процесі якої діти

переконуються в їх необхідності та об’єктивності.

Отже, позашкільні заклади в сучасній соціально-економічній ситуації,

діючи за принципом «вертикальної наступності», можуть стати для дітей:

– виборними інститутами повноцінної творчої життєдіяльності і розвитку

індивідуальної обдарованості;

– центром культурного дозвілля і поліпшення психологічного здоров’я,

зняття напруження шкільного життя;

– школою самовдосконалення і виконання реальних життєвих ролей,

що дають можливість дітям не готуватися до життя, а повсякденно брати в

ньому активну участь;

– місцем вибору життєвого шляху, накреслення особистих планів і

цілей, набуття досвіду їх здійснення [5].

Відповідно до річних планів школи та загальношкільних виховних заходів,

в закладі повинні проводитися місячники ціннісного ставлення до себе та

людей, до держави та суспільства, до родини та сім'ї, до культури та

мистецтва, до природи та рідного краю [6].

Великого значення для виховання справжнього громадянина набувають

традиційні місячники громадянського і патріотичного виховання, формування

здорового способу життя.

Для досягнення цих цілей тижні місячників необхідно проводити під

певними гаслами, а вихованцям разом із педагогами організовувати різні

виховні заходи, тренінги, години спілкування, зустрічі, акції милосердя,

рольові ігри, свята, конкурси, колективні творчі справи, години життєвого

проектування, практикуми. Щорічно в перші дні навчання, а також відповідно

до річного плану занять з безпеки життєдіяльності, в усіх класах потрібно

проводити інструктажі з техніки безпеки, правил дорожнього руху, пожежної

безпеки і поведінки в громадських місцях. Навчальний рік варто розпочинати

Тижнем безпеки життєдіяльності. З метою покращення набуття практичних

навичок до організації проведення Тижня необхідно залучати педагогів,

медичний персонал та членів учнівського самоврядування [7].

21

Педагогам школи потрібно прививати учням схильність до творчого

пошуку, спрямованість на впровадження національних традицій, відродження

української культури, звичаїв народу, утвердження патріотизму й національної

гордості, виховання у себе кращих моральних якостей людини, формування

здорового способу життя.

Учителям старших класів потрібно впроваджувати в свою роботу

педагогічний проект «Життєві горизонти». Метою проекту є виховання у

школярів поваги до прав та основних свобод людини; піднесення культури

прав людини; ствердження людської гідності та вартості особистості;

вироблення навичок соціальної відповідальності учнів на основі їхньої

активної участі у практичній громадянській діяльності, у шкільному та

позашкільному просторі; формування правової культури і свідомості,

особистої відповідальності.

Всю діяльність сучасної школи необхідно спрямовувати на створення

оптимальних умов для гармонійного розвитку особистості та формування

в неї навичок здорового способу життя, направляти енергію кожної дитини

в потрібну траєкторію, трансформувати її в життєві компетенції, навчити

мистецтву будувати життя за допомогою гурткової роботи.

Велике значення педагоги повинні приділяти психолого-педагогічному

супроводу вихованців закладу та інтеграції дитини до школи як комплексному

процесу, що є складовою частиною фундаментальної проблеми інтеграції

людини в соціальне середовище. Тому, психологом школи мають бути

розроблені корекційнорозвивальні програми.

Одним із головних виховних завдань школи є розвиток життєвої

компетентності дитини, чому сприяє осмислення свого призначення та долі,

життєвих цілей, смислу життя й організації життєвого шляху особистості.

Формуванню успішної особистості сприяє й учнівське самоврядування,

оскільки, воно дає учням можливість практикуватись у входженні в соціальне

середовище. Активна участь лідерів учнівського колективу в реалізації

соціально значущих проектів та програм сприятиме набуттю в них певного

життєвого, соціального досвіду, формує організаторські вміння, креативні

риси та усвідомлення важливості цієї справи.

Становленню особистості як успішної людини сприятиме також

розвивальна взаємодія всіх складових життєвої компетентності, які й

визначають головні напрями життєвої підготовки випускника.

Рівень сформованості життєвої компетентності є тим індикатором,

який дозволяє визначити рівень готовності учня – випускника школи – до

свідомого творення свого життя.

Тому, вся виховна система школи повинна захищати і підтримувати

дитину, формувати її життєстійкість, озброювати механізмами і технологіями

самоствердження, саморозвитку, самовдосконалення, сприятиме оволодінню

учнями технологіями життєтворчості та компетентного вибору життєвого шляху.

22

Життєтворчість як вища форма вияву творчої природи людини є

вершиною життєвої компетентності. Вона сприяє самостійному творчому

вибору особистістю стратегії свого життя, розробленню життєвих планів і

програм, необхідних для реалізації її індивідуального життєвого проекту.

Отже, для формування соціальних компетенція учнів, спрямованих на

розкриття потенціалу молодої людини у саморегуляції, самопізнанні,

знаходженні особистісних смислів, інтеграції в соціокультурний простір,

необхідно впроваджувати різні соціальні проекти. Соціалізація вихованців

варто забезпечувати за рахунок побудови гнучкого індивідуалізованого

розвивального педагогічного процесу в умовах збагаченого педагогічного

середовища та зі створенням умов для життєвого самовизначення особистості.

Таким чином, планування освітнього процесу у сучасній школі

повинно спиратися на глибинну мудрість багатовікової духовної скарбниці

українського народу – сімейну педагогіку, з її тонкощами виховання

громадянина – українця, з багатством світогляду сімейно-родинних обрядів і

традицій. Тому прогресивні інновації сучасної школи мають враховувати

ті методи навчання та виховання, які легко сприймається дітьми. Адже

вони рухливі, жваві, веселі, допитливі, постійно прагнуть чогось нового,

незвичайного, і це зрозуміло, бо вони – діти, частина великого глобального

життя Всесвіту. Відповідно до цього, впровадження демократичних та

гуманістичних цінностей у шкільний навчально-виховний процес, надасть

їм можливість жити повноцінним насиченим життям, виявляти свої

природні здібності, творити свої будні та організовувати свята, досягати

успіхів і перемог, робити цікавим і незабутнім своє дитинство.

1. Жосан О. Е. Планування інноваційної діяльності в загальноосвітньому навчальному

закладі / О. Е. Жосан // Науково-методичний вісник КОІППО ім. В.Сухомлинського. –

2006. – № 1 (42). – С. 208–217. 2. Про освіту [Електронний ресурс] : Закон України

від 05.09.2017 р. 2145-VIII. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19

3. Про загальну середню освіту [Електронний ресурс] : Закон України від 13.05.1999 р.

№ 651-XIV. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/651-14. 4. Основні

орієнтири виховання учнів 1–11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів

України. Програма. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2008. – 80 с. 5. Зростаємо в

любові : збірник методичних матеріалів для організації позакласної виховної роботи

з учнями школи ІІ–ІІІ ступенів / автори-укладачі : Н. В. Яременко, О. І. Боярчук,

Л. В. Микитюк, Ю. П. Устич; за ред. Н. В. Яременко. – Біла Церква : КОІПОПК,

2009. – Ч. ІІ. – 288 с. (Бібліотека вчителя). 6. Сорока Г. І. Планування та аналіз

виховної роботи школи / Г. І. Сорка. – Харків : Видавнича група «Основа», 2003 –

64 с. – (Серія «Бібліотека журналу «Управління школою»»). 7. Яременко Н. В.

Дозвіллєзнавство : навчальний посібник / Н. В. Яроменко. – Фастів : Поліфаст,

2007. – 460 с.

23

УДК 373.5.091.313: 51

Грошко Марія, ст. магістр педагогічного факультету; науковий

керівник – к.пед.н., доцент Сойко І. М. (Міжнародний економіко –

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ МЕТОДІВ НА УРОКАХ

МАТЕМАТИКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Анотація. В статті проаналізовано ігрові методи на уроках математики

та їх застосування в школі, визначено, що засвоєння основ математики в

школі вимагає значного розумового напруження, високого ступеня

абстрагування й узагальнення, активності думки. Розкрито теоретичний

зміст, що включає способи організації різноманітних ігор для уроків

математики, вимоги до проведення ігор на уроці, класифікацію ігор у

залежності від ігрової мети, види дидактичних ігор. Обґрунтовано, що

гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні

пізнавальні можливості, виховує особистість.

Ключові слова: ігри на уроках, нестандартні уроки математики, ігрові

методи, класифікація ігор у навчанні.

Аннотация. В статье проанализированы игровые методы на уроках

математики и их применение в школе, определено, что усвоение основ

математики в школе требует значительного умственного напряжения,

высокой степени абстрагирования и обобщения, активности мысли.

Раскрыто теоретическое содержание, включающее способы организации

различных игр для уроков математики, требования к проведению игр на

уроке, классификацию игр в зависимости от игровой цели, виды

дидактических игр. Обосновано, что игра как метод обучения организует,

развивает учащихся, расширяет их познавательные возможности,

воспитывает личность.

Ключевые слова: игры на уроках, нестандартные уроки математики,

игровые методы, классификация игр в обучении.

Аnnotation. The article analyzes game techniques at mathematics lessons and

their application in school, it is determined that mastering the fundamentals of

mathematics at school requires significant mental stress, a high degree of

abstraction and generalization, activity of thought. The theoretical content,

which includes ways of organizing various games for mathematics lessons,

requirements for conducting games at a lesson, the classification of games

depending on the purpose of the game, types of didactic games are disclosed. It

24

is substantiated that the game as a method of learning, organizes, develops

students, expands their cognitive capabilities, educates the personality.

Key words: game lessons, non-standard lessons in mathematics, game techniques,

classification of games in education.

Найважливішим завданням школи є виховання соціально-активної,

самостійної, творчої особистості, здатної ефективно адаптуватися до

соціально-економічних змін. У цьому зв’язку актуалізується проблема

формування у школярів універсальних соціально-особистісних компетенцій,

які б забезпечували їм більш продуктивне рішення різних проблем у житті

та при роботі за майбутньою професією.

Одним з ефективних засобів формування в школярів компетенцій

виступає ігрова технологія. Це обумовлено тим, що в ігровій діяльності

моделюються різні ситуації зі сфер економіки, політики, культури та

суспільства в цілому. Під час їх розв’язування в учнів розвиваються знання

та досвід, які лежать в основі компетенцій, які потрібно сформувати.

Ефективне викладання математики в школі неможливе без пошуків

нових шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів. Учні мають не

лише засвоїти визначену програмою систему знань із цієї дисципліни, а й

навчитися спостерігати об’єкти, явища, процеси, порівнювати їх, виявляти

зв’язок між математичними поняттями, діями, величинами та їхніми

відношеннями, навчитися міркувати, обґрунтовувати свої висновки,

користуватися математичною мовою. Засвоєння основ математики в школі

вимагає значного розумового напруження, високого ступеня абстрагування

й узагальнення, активності думки.

Багатьом учням математика здається нелегкою і мало зрозумілою, тому

нерідко діти намагаються запам’ятати правила, не розуміючи їх, а це

призводить до формалізму, гальмує подальше розуміння нового матеріалу.

Здобуті учнями міцні знання перетворюються в переконання тільки тоді,

коли вони є результатом свідомої самостійної роботи думки. Отже,

вчителю важливо застосовувати такі методичні прийоми, які б збуджували

думку школярів, підводили їх до самостійних пошуків, висновків і

узагальнень. Для цього учитель повинен використовувати ігрові прийоми

та дидактичні ігри на своїх уроках.

Запровадження ігрових прийомів і ситуацій на шкільних уроках необхідно

проводити за такими основними напрямами: визначення дидактичної мети,

яка ставиться перед учнями у вигляді ігрової задачі; навчальну діяльність

учнів підпорядкувати правилам гри; навчальний матеріал використовувати

як засіб гри; у навчальну діяльність вводити елементи змагань, які повинні

переводити дидактичні завдання в ігрові; успішність виконання дидактичного

завдання пов’язувати з ігровими результатами.

25

Якщо учитель хоче бути цікавим для учнів початкової та основної

школи, йому необхідно використовувати ігри та ігрові прийоми для того

щоб його юні слухачі не втратили інтересу до вивчення його предмету.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з теорії виникнення гри

дозволяє розкрити спектр її призначення для розвитку й самореалізації

дітей. Німецький психолог Г. Гросс, який у ХІХ ст. займався систематичним

дослідженням гри, називав її початковою школою поведінки. На його

думку, сенс гри, незважаючи ні на зовнішні, ні на внутрішні фактори, саме

в тому, щоб стати для дітей школою життя [1]. Об’єктивно гра – початкова

стихійна школа, що дає можливість дитині познайомитися з традиціями

поведінки людей, які її оточують.

Участь у грі сприяє більш ефективному соціальному розвитку школяра,

його самореалізації В. Г. Коваленко зазначила, що «включення в урок

ігрових моментів робить процес навчання цікавим і веселим, створює в

дітей бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у

засвоєнні навчального матеріалу» [1].

Мета статті – теоретично обґрунтувати інтерес до математики, який

залежить більшою мірою від методики викладання, від того, наскільки

вміло буде побудована навчальна робота.

Основне завдання, яке стоїть перед вчителем на уроках, подбати про

те, щоб кожен учень працював активно й захоплено, і використовувати це як

відправну точку для виникнення та розвитку у кожної дитини допитливості,

глибокого пізнавального інтересу. Це особливо важливо в підлітковому

віці, коли у дітей ще формуються, а іноді тільки визначаються постійні

інтереси та схильності до того чи іншого предмету. Тому, саме в цей період

потрібно прагнути розкрити перед ними привабливі сторони математики.

Важлива роль у цьому процесі відводиться іграм на уроках математики –

сучасному і визнаному методу навчання та виховання, що володіє освітньою,

розвивальною та виховною функціями, які діють в органічній єдності. В

іграх різні знання і нові відомості учень отримує вільно. Тому часто те, що

на уроці здавалося важким, навіть недосяжним, під час гри легко засвоюється.

Це обумовлено тим, що в грі органічно поєднуються важливі психологічні

чинники – інтерес і задоволення [2].

В контексті зазначеного, основним завданням учителя математики є

активізація пізнавальної діяльності учнів, а також розвиток у них допитливості

та глибокого пізнавального інтересу до предмета через ігрову діяльність.

У нашому дослідженні розкрито теоретичні аспекти та основні способи

використання різноманітних ігор на уроках математики, а також вимоги до

проведення ігор на уроці, їх класифікацію у залежності від ігрової мети та

види дидактичних ігор. Представлено дидактичний матеріал, що включає

розробку ігор для проведення уроків математики з докладним описом

правил їх організації та проведення. На прикладі описаних, можна

26

створювати подібні ігри за різними темами курсу математики для різних

класів. У роботі наведено приклад нетрадиційної форми уроку, на якому

використовується гра, що дозволяє визначити як вона вписується у загальний

контекст уроку та розкрити її роль. Наші рекомендації будуть зручними

для застосування вчителями математики та дозволять їм використовувати в

навчальному процесі нові методи та нетрадиційні форми уроків, самим

створювати дидактичні ігри та навчати цьому дітей.

Дидактичні ігри на уроках математики можна використовувати для

ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для

повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого й глибшого їх

осмисленого засвоєння, формування обчислювальних, графічних умінь і

навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення світогляду.

Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання.

Дидактичні ігри необхідно добирати відповідно до навчальної програми

та з врахуванням того, коли і в яких випадках краще використовувати гру.

При цьому можна використовувати такі види дидактичних ігор: ігри –

вправи; ігри – подорожі; сюжетна (рольова) гра; гра – змагання.

Ігри – вправи зазвичай займають 10–15 хвилин і спрямовуються на

вдосконалення пізнавальних здібностей учнів, є хорошим засобом для

розвитку пізнавальних інтересів, осмислення та закріплення навчального

матеріалу, застосування його в нових ситуаціях. До них відносяться

різноманітні вікторини, кросворди, ребуси, шаради, головоломки, загадки.

Ігри – подорожі служать, в основному, цілям поглиблення, осмислення

та закріплення навчального матеріалу. Активізація учнів в іграх – подорожах

виражається в усних оповіданнях, запитаннях, відповідях. Їх доцільно

використовувати для вивчення коротких тем та швидкого запам’ятовування

навчального матеріалу.

Сюжетна (рольова) гра відрізняється тим, що в ній інсценуються умови

уявної ситуації, в якій учні грають певні ролі. Для закріплення знань з

великої теми, такі ігри можна використовувати в поєднані з технологією

навчання «Казка».

Гра – змагання може включати в себе всі вище описані види дидактичних

ігор або їх окремі елементи. Для проведення цього виду гри учнів потрібно

поділити на групи (команди), між якими відбуватимуться змагання. Суттєвою

особливістю гри – змагання є наявність у ній змагальної боротьби й

співробітництва. Елементи змагання займають провідне місце в основних

ігрових діях, а співпраця, як правило, визначається конкретними обставинами

та завданнями. Гра – змагання дозволяє вчителю залежно від змісту

матеріалу вводити в гру не просто цікавий матеріал, а й досить складні

питання з навчальної програми. У цьому полягає її основна педагогічна

цінність і перевага порівняно з іншими видами дидактичних ігор [3].

27

У реальній практиці навчання всі види ігор можна використовувати

самостійно, а також як взаємодоповнюючі. Використання кожного виду

ігор та їх різноманітних поєднань визначається особливостями навчального

матеріалу, віком учнів та іншими педагогічними чинниками.

Найкраща гра – це та гра, що поєднується з технологіями нестандартного

навчання. На уроках з закріплення або повторення навчального матеріалу

учні часто втрачають інтерес до уроку, адже нового вони нічого нового не

дізнаються. Тому доцільно такі уроки проводити в нетрадиційній формі.

На таких уроках варто застосовувати незвичайні зміст, методи і форми

його подання. Завдяки цій незвичності, урок надає необхідне прискорення

розвитку особистості. Правда, щоразу по-різному. Все залежить від того,

яку позицію займе учитель. Проте дитина, яка навчається на такому уроці,

розвивається більш успішно. У рамках заданої програмою навчання спільної

мети, нетрадиційні уроки повинні переслідувати свою власну мету – підняти

інтерес учнів до навчання і, тим самим, підвищити ефективність навчання.

Такий урок забезпечує перехід учнів в інший психологічний стан та

інший стиль спілкування, а також сприяє отриманню ними позитивних

емоцій та відчуття себе в новій якості. Все це створює дітям можливість

розвивати свої навики та творчі здібності, оцінювати роль знань і побачити

їх застосування на практиці. Така форма навчання розвиває в них

самостійність та зовсім інше ставлення до своєї праці.

Для вчителя нетрадиційний урок, з одного боку, можливість краще

пізнати і зрозуміти учнів, оцінити їх індивідуальні здібності, вирішити

внутрішні класні проблеми (наприклад, спілкування). З іншого боку, це

можливість для самореалізації, творчого підходу до роботи, здійснення

власних ідей. Наведемо кілька прикладів розповсюджених ігор.

Урок – гра «Рухаємося за планом» (завершення роботи над орієнтацією

в просторі з використанням одного напряму). На пришкільній ділянці, або в

будь-якому вибраному для проведення уроку приміщенні, наперед потрібно

влаштувати «тайники» з сюрпризами за числом команд, на які вчителю

необхідно розділити учнів. Для кожної команди потрібно заготовити план

руху до одного з тайників з вказівкою поворотів і довжини проходок по

прямій між ними в кроках або з використанням будь-якої іншої мірки, яку

слід вручити команді (це може бути паличка, шматок шнура і т.д.). Бажано,

щоб на кожному відрізку шляху число мірок не перевищувало дев’ять. Гру

потрібно завершувати тоді, коли всі команди знайдуть свій тайник. Ті, хто

справився із завданням раніше, можуть на прохання відсталих надавати їм

допомогу. (Команди повинні бути приблизно рівними) [4].

Метою таких уроків є закріплення у дітей поняття напряму і формування у

них абстрактного мислення. Для цього все різноманіття переміщень необхідно

звести до певного набору напрямів. Завдання уроку полягають у такому:

– зацікавити дітей математикою;

28

– закріпити у них уявлення про основні напрями в просторі;

– дати їм навички визначення напрямів і руху за планом у просторі.

Урок – екскурсія на тему: «Лінії навколо нас». Урок бажано проводити

на тому ж місці, де проходив попередній урок, але зосередивши увагу

учнів на пошуку ліній, як частини об'ємних і площинних об’єктів [5].

Основною метою таких уроків є ознайомлення школярів з поняттям

лінії та формування у низ абстрактного мислення. В процесі гри учні

повинні засвоїти, що предмети в світі відрізняються, але їх форму можна

звести до певного набору ліній.

Основним завданням уроку є:

– зацікавити дітей математикою;

– дати їм поняття лінії;

– дати учням навики визначення ліній і їх напрямів.

З проведеного дослідження, можна зробити висновок, що сучасний

шкільний урок математики з використанням гри має великі розвиваючі

можливості завдяки своїй цілісності й логічній строгості. Гра є найбільш

природною і привабливою діяльністю для молодших школярів. Саме в

іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу,

взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється

звичка зосереджуватися, працювати вдумливо та самостійно. При цьому, у

них розвивається увага, пам’ять та жадоба до знань. Задовольняючи свою

природну потребу в діяльності, в процесі гри дитини «добудовує» в уяві

все, що недоступне їй у навколишній дійсності; в захопленні не помічає,

що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях,

поглиблює набутий досвід, поповнює запас понять та розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні

можливості, нахили та здібності дітей. Гра належить до традиційних і

визнаних методів навчання і виховання дошкільників, молодших школярів

і підлітків. Доцільність використання цього методу полягає в тому, що в

ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховні функції діють у тісному

взаємозв’язку. При цьому, гра як метод навчання організовує, розвиває учнів,

розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

1. Коваленко В. Г. Дидактические игры на уроках математики / В. Г. Коваленко. –

М., 1990. – 123 с. 2. Слєпкань З. І. Методика навчання математики : Підруч. для студ.

мат. спеціальн. пед. навч. Закладів / З. І. Слєпкань. – К. : Зодіак – ЕКО, 2000. – 246 с.

3. Щербань П. Дидактичні ігри у навчально-виховному процесі / Щербань П. //

Початкова школа. – К : Педагогічна думка, 1997.– № 9 – С.18. 4. Оникул П. Р. Игры

по математике : Учебное пособие / П. Р. Оникул. – СПБ., 1999. –231 с. 5. Пометун О.

Інтерактивні технології навчання: теорія і практика : навч. посіб. / О. Пометун,

Л. Пироженко. – К., 2002. –136 с.

29

УДК 378.147

Диняк Олена, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий

керівник – к.пед.н., доцент Хом’як О. А. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука, м. Рівне)

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ВИКЛАДАННЯ

СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВА В УМОВАХ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ

ВИЩОЇ ШКОЛИ

Анотація. В статті розкрито актуальні проблеми сучасної теорії та

практики фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи до

викладання суспільствознавства. Висвітлено проблему у дискурсі

трансформації, глобалізації та інформатизації сучасного суспільства. На

основі всебічного аналізу наукової літератури охарактеризовано

концептуальні засади професійної підготовки майбутніх учителів

початкової школи до суспільствознавчої освіти молодших школярів.

Ключові слова: суспільствознавча освіта, підготовка майбутніх учителів

початкової школи,концептуальні засади, вища школа.

Аннотация. В статье раскрыты актуальные проблемы современной теории

и практики профессиональной подготовки будущих учителей начальной

школы к преподаванию обществоведения. Освещена проблема в объективе

трансформации, глобализации и информатизации современного общества.

На основе всестороннего анализа научной литературы охарактеризованы

концептуальные основы профессиональной подготовки будущих учителей

начальной школы к обществоведению младших школьников.

Ключевые слова: обществоведческое образование, подготовка будущих

учителей начальной школы, концептуальные основы, высшая школа.

Annotation. The article is devoted to the research of the actual problem in

modern theory and practice – namely, the training of future teachers of

elementary school professional to the study of social science. The problem in the

discourse of transformation, globalization and informatization of modern

society is highlighted. On the basis of a comprehensive analysis of scientific

literature, the conceptual foundations of the training of future primary school

teachers for social science education of junior pupils are described.

Key words: social science education, future teachers of elementary school

training, conceptual foundations, higher school.

30

В умовах істотних перетворень сучасне суспільство перебуває на межі

соціального, економічного та політичного протиріччя. На зламі режимів, у

розрізі сучасного державотворення, стає пріоритетним підвищення

громадянського самоусвідомлення, патріотичного самосприйняття,

відповідальності та гуманного ставлення до інших. Водночас, неможливо

уявити сучасну демократичну державу без стійкого, чітко сформованого

менталітету, що забезпечить визнання та повагу серед інших країн, зробить

її конкурентоспроможною на світових економічних теренах та створить

передумови для успішної інтеграції в Європейський Союз.

Шляхом реалізації цих та інших завдань в кожному цивілізованому

суспільстві завжди виступає освіта, зокрема її початкова ланка, оскільки

молодший шкільний вік відіграє найважливішу роль у формуванні

цілісної особистості, яка буде гідним громадянином своєї держави,

ефективним суспільним діячем, здатна буде успішно інтегруватись в

сучасне суспільство і приноситиме йому користь.

Цінним у формуванні світоглядної позиції є педагогічний спадок

видатних психологів і педагогів таких як: Ш. Амонашвілі, П. Блонський,

Л. Виготський, Є. Ільїн, С. Лисенков, А. Макаренко, В. Сухомлинський,

Т. Шацький та ін. У своїх працях вони розкрили важливість громадянського

виховання як засобу національного волевиявлення і характеру.

Водночас, проблемами суспільствознавчої освіти займались такі вчені:

Р. Арцишевський, М. Боришевський, О. Вишневський, І. Жадан, П. Ігнатенко,

Н. Косарєва, Л. Крицька, В. Оржеховська, К. Чорна та ін. У їхніх роботах

обґрунтовано гуманістичну спрямованість виховання підростаючого

покоління та важливість формування у нього громадянських якостей.

Метою нашої статті є дослідження концептуальних засад професійної

підготовки майбутніх учителів початкової школи до суспільствознавчої

освіти молодших школярів.

В основі концепції суспільствознавчої освіти закладено розв’язок

найбільш актуальних завдань, що виділяються на нинішньому етапі розвитку

українського суспільства:

– розвиток інтелекту дитини, її логічного та критичного мислення,

здатності до самоідентифікації як особистості, громадянина своєї держави,

члена своєї родини, громади, релігійної та етнічної спільноти;

– створення умов для успішного розвитку учня як свідомої вільної

особистості, здатної до навчання і розвитку протягом усього свого життя, та

яка, з допомогою набутих ключових предметних компетентностей спроможна

буде зайняти гідне місце в багатогранному сучасному суспільстві;

– формування в учнів поваги до прав людини, почуття власної гідності,

толерантного ставлення до інших релігій, враховуючи полікультурність

населення нашої країни, здатність зберігати традиції і звичаї свого народу,

31

формувати власну етичну позицію, дотримуватись правил і норм поведінки

в умовах постійно змінюваного суспільства.

Актуальність громадянської освіти та виховання сучасного покоління

обумовлена певними проблемними реаліями сьогодення, серед яких:

недостатність соціального і ментального досвіду суспільства, безсистемність

і безуспішність створення демократичного ладу в країні, що призвело до

розшарування суспільства як цілісного організму; нездатність державного

апарату влади демократично співіснувати з своїми громадянами; необхідність

створення умов для успішного набуття підростаючим поколінням досвіду

побудови суспільно-демократичних відносин [1].

Окреслення усіх проблем і завдань суспільствознавчої освіти знаходить

своє відображення у визначенні основної мети суспільствознавчих дисциплін ‒

виховання засобами суспільствознавчих предметів громадянської свідомості

кожного учня, який буде відчувати свою приналежність до власної країни,

її культурно-історичних цінностей та буде орієнтований на патріотичне

сприйняття своєї Батьківщини, підтримання миру і злагоди в суспільстві;

формування у нього рис вільного громадянина, який керуватиметься

гуманними і демократичними нормами поведінки в світовій спільноті;

прищеплення поваги до інших національностей та релігій, при не втраті

власної національної гідності.

Оскільки сучасне суспільство багатогранне і постійно змінюване, то

вимоги, що ставляться перед освітою змушують до постійного пошуку

нових перспектив для їх реалізації. Для цього запроваджуються нові форми,

засоби та методи у викладанні суспільствознавчих дисциплін: видаються

нові підручники, навчальні посібники, хрестоматії, методичні рекомендації,

що дозволяє вчителю урізноманітнити урок, полегшує підготовку до нього,

а в окремих випадках, з урахуванням специфіки закладу і підготовленості

дітей, дозволяє відбирати необхідний матеріал диференційовано; з’являється

коло авторів, що видають свої матеріали та програмні розробки на досить

конкурентоспроможному рівні; використовуються нові педагогічні

технології при викладанні суспільствознавчих дисциплін, зокрема вчителі

успішно ведуть діалог і дискусію зі своїми вихованцями, що дозволяє

жваво обговорювати низку цікавих питань під час вивчення окремих

суспільно-важливих тем.

Розширення форм і методів в педагогічній діяльності дозволяє педагогу

повніше розкрити свій творчий потенціал, використати більше можливостей

при викладанні предметів, активізувати пізнавальну діяльність учнів, що

особливо важливо у початковій школі [2].

Однак існує низка проблем. Навчальний процес у закладах вищої

освіти (ЗВО) влаштований таким чином, що унеможливлює реалізацію

ідейного, наукового, духовного потенціалу, який закладено в предметі, так

як для цього не передбачено виділення достатньої кількості часу. Це

32

дозволяє лише побіжно розглянути питання, які носять суспільно-

важливий характер. Також не виділяється спеціальний час для інших форм

роботи, що, зазвичай виносяться за рамки урочної системи, зокрема, для

проведення тренінгів, ділових ігор, дискусій, тощо. Не відрізняється

цілісністю і повнотою зміст окремих навчальних курсів, що не дозволяє

забезпечити викладання суспільствознавчих дисциплін в повному обсязі та

здійснювати міжпредметні зв’язки. Аналіз матеріалу навчальних посібників

засвідчив недосконалість формування їхнього змісту, оскільки в них не

враховані вікові та індивідуальні особливості учнів. Це ускладнює

підготовку підростаючого покоління до умов сучасного життя, заперечує

можливість вміти співвідносити свої інтереси з інтересами суспільства, в

якому живе і розвивається дитина. Це стає очевидним на фоні великої

кількості тем про саму людину, її права та свободу, тоді як тематика

суспільних взаємостосунків подана в короткому вигляді.

Також варто зауважити, що переважна більшість учителів початкової

школи має погану підготовку до викладання суспільствознавчих дисциплін

у початковій школі. Це, в першу чергу, зумовлено тим, що суспільствознавча

освіта в початковій школі з’явилася відносно недавно – на рубежі ХХ–ХХІ

століття і «супроводжує» учня протягом усього шкільного життя. Наскрізні

змістові лінії предмету реалізуються через відповідні пізнавальні об’єкти, та

результати навчання учнів предметам, які складають галузь. Це ускладнює

процес його викладання, так як не завжди його зміст відповідає вимогам

особистісно-зорієнтованого та діяльнісного підходів, що лежать в основі

сучасної системи освіти, а початкової зокрема. Разом з тим, більшість педагогів

зіткнулася з низкою протиріч, що існують в освітній системі нашої країни,

головними з яких є співвідношення мети навчання і способів її досягнення,

подолання «догм» диктаторського навчання і опору освітньої системи.

Таким чином, з’являється потреба у створенні нової сучасної системи

суспільствознавчої освіти, яка б дала змогу реалізувати низку пріоритетних

завдань сучасного виховання, шляхом виконання важливих умов:

– суспільствознавча освіта повинна охоплювати всі вікові та соціальні

категорії громадян на кожному етапі їх навчання та праці;

– освітня система має бути спрямована на формування свідомої,

відповідальної та самодостатньої особистості, відповідати вимогам,

потребам і меті демократичного суспільства;

– суспільствознавча освіта на кожному етапі має бути спрямована на

підвищення громадянської свідомості та компетентності кожної людини,

сприяти формуванню у ній демократичних норм, правил, цінностей [3, c. 21].

З метою підвищення рівня професійної підготовки учителів початкових

класів у 2005–2006 навчальному році до навчальних планів педагогічного

факультету Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені

академіка Степана Дем’янчука, була введена навчальна дисципліна «Людина

33

і світ з методикою викладання». Зміна державного стандарту початкової

школи у 2012–2013 навчальному році призвела до зміни назви навчальної

дисципліни на «Суспільствознавство з методикою викладання».

Інтегрований зміст навчальної дисципліни «Суспільствознавство з

методикою викладання» включає в себе основи педагогіки та вікової

психології, етики, естетики, методики виховної роботи з дітьми молодшого

шкільного віку, природничих дисциплін, правознавства, історії України і

світу, вітчизняної та світової культури, що сприяє формуванню професійної

педагогічної майстерності вчителів та дає змогу отримати повний спектр

знань про сучасні педагогічні технології, що використовуються в процесі

громадянської освіти та виховання молодших школярів.

Ефективність формування ключових компетентностей особистості, і

громадянських зокрема, залежить головним чином від правильної організації

навчального процесу, реалізації в ньому особистісно-орієнтованого та

діяльнісного підходу, відповідно до яких, інтереси, потреби та можливості

підростаючого покоління стоять у центрі освітнього процесу, моделюються

основні завдання реального життя, у вирішенні яких учень приймає реальну

активну участь. Саме завдяки врахуванню основних ціннісних підходів

можна реалізувати демократичну, перспективну модель навчання і виховання.

Таким чином, окреслені перспективи суспільствознавчої освіти

реалізовуються шляхом зміни змісту, форм та методів при викладанні

циклу суспільствознавчих дисциплін, поширення їх концептуальних

засад у всі шкільні предмети, розширення тематичного спектру

суспільствознавчого спрямування.

Водночас, для забезпечення фахової підготовки у закладах вищої освіти

варто розробляти різноманітні курси, використовувати в процесі викладання

сучасні інноваційні технології, покращувати навчально-методичне

забезпечення кафедр. Це дасть змогу поширювати ідеї суспільствознавчої

освіти та впроваджувати її в навчально-виховні заклади [4, c. 105].

Формуючи задатки демократичних суб’єкт-суб’єктних відносин, варто

відмітити безпосередній вплив на них органів студентського самоврядування.

Створення студентського осередку для прояву власних думок, поглядів та

втілення студентських амбіцій, сприяє правильному усвідомленню та

сприйняттю дійсного життєвого середовища з його успіхами та невдачами,

перемогами та поразками.

Важливим завданням громадянської освіти є підготовка майбутніх

учителів до використання на уроках суспільствознавчого циклу інноваційних

технологій, які оптимізують і інтенсифікують навчальну діяльність.

Оскільки головною метою початкової школи є не тільки набуття учнями

предметних компетенцій на цьому етапі шкільного навчання, а й набуття

ними ключових знань, умінь і навичок, завдяки яким вони зможуть

втілювати ці компетенції в реальне життя, по мірі набуття ними життєвого

34

та навчального досвіду, то використання традиційних навчально-виховних

методів унеможливлює формування цілісної картини у молодших школярів.

Серед багаточисленного арсеналу використовуваних технологій, варто

відмітити одну з найактуальніших і найпрогресивніших сьогодні –

інтерактивну. Вона виникла на зламі епох, в результаті науково-технічного

прогресу, коли термін «технологізація» проник в кожну сферу суспільного

життя, в тому числі й наукову. Запити сучасного суспільства є настільки

високими, що сучасна педагогічна наука має не тільки їх задовольняти, але

й бути щонайменше на крок попереду [5].

Таким чином, підвищення ефективності сучасної системи професійної

підготовки вчителів початкових класів визначається багатьма аспектами,

зокрема, необхідністю застосуванням ефективних форм і методів навчання,

удосконаленням змісту освіти інноваційними освітніми технологіями,

спеціалізованими навчальними програмами, розробкою нової навчально-

методичної літератури.

1. Державний стандарт освітньої галузі «Суспільствознавство» // Освіта. – 2012. –

№ 3. – С. 2–10. 2. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : навч.посіб. /

І. М. Дичківська. – К. : Академвидав, 2004. – 352 с. 3. Арцишевський Р.

Громадянська освіта. Посібник для вчителя / Р. Арцишевський. – Тернопіль :

Підручники і посібники. – 2007. – 220 с. 4. Красовська О. О. Громадянська

самосвідомість старшокласників : Педагогічний вплив української культури та

мистецтва на її виховання / О. О. Красовська // Нова педагогічна думка. − Рівне :

Вид-во РІПКПК, 1998. − № 3. − С. 30–35. 5. Використання інтерактивних

технологій навчання в професійній підготовці майбутніх учителів : монографія /

Н. Г. Баліцька О. А. Біда Г. П. Волошина та ін. : за заг. ред. Н. С. Побірченко. – К. :

Наук. світ, 2003. – 138 с.

35

УДК 378.1: 378.3

Касянчук Вікторія, ст. магістратури педагогічного факультету;

науковий керівник – к.пед.н., доцент Хом’як О. А. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука, м. Рівне)

ФОРМУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В ПРОЦЕСІ

ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Анотація. У статті проаналізовано проблему формування інтерактивної

компетентності майбутніх учителів початкової школи в процесі професійної

підготовки. Розкрито основні аспекти теорії культуровідповідності, які

зумовлюють необхідність вивчення механізмів формування інтерактивної

компетентності майбутніх учителів початкової школи у межах етики та

моралі міжособистісного спілкування; положення системного, діяльнісного,

технологічного, компетентнісного підходів як наукових засад дослідження

педагогічного явища.

Ключові слова: інтерактивна компетентність, компетентнісний підхід,

фасилітативний підхід, етика та мораль міжособистісного спілкування.

Аннотация. В статье проанализирована проблема формирования

интерактивной компетентности будущих учителей начальной школы в

процессе профессиональной подготовки. Раскрыты основные аспекты

теории культуросоответствия,, которые обуславливают необходимость

изучения механизмов формирования интерактивной компетентности

будущих учителей начальной школы в рамках этики и морали межличностного

общения; положения системного, деятельностного, технологического,

компетентностного подходов как научных основ исследования педагогического

явления.

Ключевые слова: интерактивная компетентность, компетентностный

поход, фасилитативный поход, этика и мораль межличностного общения.

Annotation. The article analyzes the problem of the formation of interactive

competence of future primary school teachers in the process of vocational

training. The main aspects of the theory of cultural correspondence, which

determines the study of the mechanisms of formation of interactive competence

of future teachers of elementary school within the limits of ethics and morality

of interpersonal communication; the position of the system, activity, technology,

competence approach as a scientific basis for the study of pedagogical

phenomenon are revealed.

36

Key words: interactive competence, competency approach, facilitative approach,

ethics and morality of interpersonal communication.

Annotation. The article analyzes the problem of the formation of interactive

Інтеграція української держави до світового співтовариства,

орієнтація на загальноєвропейські гуманістичні традиції, підтримка й

захист національних цінностей, долучення до полікультурних освітніх,

економічних, мовних програм та проектів сприяють переходу від технічно-

індустріальної до інформаційно-культурної стадії розвитку суспільства.

Одним із основних завдань його функціонування в Україні визначено

взаємодію на рівні міжособистісного спілкування та в межах міждержавного

співробітництва. У низці законодавчих актів: Про національну стратегію

розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [1], Законі України «Про

вищу освіту» [2] виокремлено нові завдання та критерії фахової підготовки

спеціалістів закладами вищої освіти.

Ефективним інструментом оптимізації в нашій країні підготовки

кваліфікованих спеціалістів є інтеграція у вітчизняний освітній процес

концептуальних моделей, інноваційних методів і прийомів формування

інтерактивної компетентності.

Необхідність активізації суб’єкт-суб’єктної взаємодії в освітніх закладах

висвітлено в працях відомих філософів Л. Берталанфі, Г. Васяновича,

А. Герасимчука, В. Кременя, В. Ільченка, Е. Лузік та ін.; психологів

Л. Виготського, О. Леонтьєва, С. Пальчевського, С. Рубінштейна; педагогів-

новаторів Ю. Бабанського, Д. Дичковського, В. Кан-Каліка, М. Касьяненка,

С. Карпенчука та ін.

Питанню використання інтерактивних методів навчання в освітньому

процесі закладів вищої та середньої освіти приділяли увагу відомі вітчизняні

та зарубіжні науковців В. Базильов, Р. Кумишева, Н. Павленко, І. Пироженко,

О. Пометун та ін. Підходи до формування професійної компетентності

майбутніх конкурентоспроможних вчителів досліджували такі вчені, як:

О. Бондаревська, А. Василюк, В. Краєвська, І. Зимня, І. Родигіна, А. Хуторський.

Метою нашої статті є теоретичний аналіз деяких аспектів формування

інтерактивної компетентності майбутніх учителів початкової школи у

процесі їх професійної підготовки.

Аналіз сучасного етапу розвитку вищої професійної педагогічної

освіти дозволив визначити методологічні підходи до проведення

дослідження експериментальних форм навчання. Так, Н. Бордовська

висловила слушну думку, що новий період розвитку педагогічної науки

характеризується відкритістю до інноваційних ідей, концепцій, течій і

напрямів. Існують різноманітні методологічні орієнтири, які впливають

на вибір стратегій, методів, дослідницьких програм і зміст наукового

пошуку [3, с. 22–24].

37

Доречно зазначити, що такий підхід дозволяє з’ясувати специфіку

формування інтерактивної компетентності майбутніх учителів початкової

школи у процесі професійної підготовки як проблеми наукового дослідження,

а також виокремити наукові підходи до формування інтерактивної

компетентності майбутніх фахівців як явища освітнього процесу. У цьому

контексті слушною є думка О. Єфремова, який пропонує розуміти термін

«підхід» як визначену позицію стосовно певної проблеми або явища; це

сукупність засобів і прийомів здійснення професійної діяльності на основі

конкретної ідеї або принципу [4, с. 96–100].

Ґрунтуючись на теоретичних положеннях, розроблених вченими

В. Андрущенко, Ю. Риндіною, О. Шемета, у нашому дослідженні поняття

«методологічний підхід до дослідження» розглядається як: «сукупність

прийомів і методів, які передбачають освоєння загальнонаукових теорій і

концепцій стосовно проблеми дослідження, зумовлюють визначення

логічних зв’язків між компонентами досліджуваного явища, спрямовують

науковця на використання отриманих результатів пізнання з метою

удосконалення практичної складової професійної діяльності».

Враховуючи зміст формування інтерактивної компетентності майбутніх

учителів початкової школи у процесі професійної підготовки, серед

основних методологічних підходів до дослідження обрано системний,

діяльнісний, технологічний та компетентнісний підходи.

На нашу думку, успішність проведення дослідження потребує

узгодженості всіх етапів і систематизації отриманих даних. Відзначимо,

що систематизація (від грец. systema – ціле, що складається із частин)

становить мисленнєву діяльність, в процесі якої об’єкти вивчення

організовані у систему, на основі певного принципу. Систематизація

включає встановлення причинно-наслідкових відносин між фактами

дослідження; виокремлення основних одиниць матеріалу, що дозволяє

розглядати конкретний об’єкт як частину цілої системи [5, с. 259–260].

Систематизація покладена в основу системного підходу, який вчені

розглядають у декількох аспектах: 1) як «процес вивчення певного

педагогічного явища як єдиного цілого, у ході якого виявляються його

основні структурні елементи і компоненти, встановлюються між ними

логічні взаємозв’язки, створюються загальні теорії та технології, щодо

подальшого вивчення і впровадження у педагогічну діяльність» [6, с. 80–83];

2) «специфіка цього підходу полягає в тому, що об’єктом дослідження

стають педагоги та учні, а педагогічна діяльність здійснюється на основі

всіх можливих дій, з логічним виокремленням найбільш продуктивних з

них» [7, с. 26–27]; 3) як «один із основних критеріїв сучасного педагогічного

мислення, реалізація якого дозволяє вчителю з’ясувати сутнісні зв’язки і

напрями системоутворення певного явища або події» [8, с. 41].

38

Вважаємо, що формування інтерактивної компетентності майбутніх

учителів початкової школи тісно пов’язано із діяльнісним аспектом процесу

взаємодії, тому для здійснення повноцінного дослідження означеної

проблеми істотним є висвітлення сутності діяльнісного підходу.

Дослідження можливостей використання діяльнісного підходу для

формування інтерактивної компетентності майбутніх учителів початкової

школи у процесі їх професійної підготовки дає можливість зробити такі

висновки: 1) значущим є той факт, що майбутній учитель початкової школи

є цілісною особистістю, яка володіє низкою професійних та індивідуальних

якостей, здібностей і цінностей, що виявляються і потребують удосконалення

у процесі інтерактивної діяльності; 2) якісний рівень інтерактивної діяльності

майбутніх фахівців початкової освіти, учнів і студентів, повинен відповідати

існуючим стандартам і сучасним умовам реалізації професійно-педагогічної

підготовки; 3) формування інтерактивної компетентності відбувається з

урахуванням спільної діяльності суб’єктів взаємодії; 4) розвиток означеної

компетентності вимагає від майбутніх учителів розвитку вмінь цілепокладання

і планування змісту професійної діяльності в процесі навчання і викладання

дисциплін гуманітарного циклу; 5) формування інтерактивної компетентності

вимагає активного залучення майбутніх учителів початкової школи у процес

професійного зростання і набуття педагогічної майстерності шляхом спільної

творчої діяльності із досвідченими педагогами у галузі інтерактивного

навчання предметам гуманітарного профілю; 6) індивідуальний розвиток

інтерактивної компетентності майбутніх фахівців формує подальшу

професійну діяльність при викладанні предметів початкової школи на

засадах взаємодії.

При дослідженні педагогічної проблеми формування інтерактивної

компетентності майбутніх учителів початкової школи у процесі

професійної підготовки в межах технологічного підходу з’ясовано низку

взаємопов’язаних дій:

– дослідження та аналіз теоретичних положень і практичного досвіду

вітчизняних та зарубіжних педагогів в галузі інтерактивного навчання,

формування означеної компетентності і реалізації професійної підготовки

майбутніх учителів за сучасними освітніми вимогами до викладання і

навчання предметів гуманітарних спеціальностей з використанням

міжособистісної взаємодії;

– формулювання основної концепції, гіпотези і завдань дослідження;

– визначення комплексу нових знань, категорій і понять дослідження

процесу формування інтерактивної компетентності майбутніх учителів

початкової школи, виокремлення складових компонентів та аналіз їх

взаємозв’язків;

39

– обґрунтування досліджуваного педагогічного явища на основі

загальнонаукових принципів (професійного розвитку, професійної

гнучкості і адаптивності, взаємонавчання та ін.);

– моделювання та керованість процесу формування інтерактивної

компетентності майбутніх учителів початкової школи у процесі професійної

підготовки: створення структурно-функціональної моделі, використання

педагогічної технології щодо запровадження авторської моделі у процес

фахової підготовки закладів вищої освіти;

– розробка інтерактивних методів і прийомів з метою формування та

корегування знань і вмінь майбутніх учителів початкової школи під час

професійної підготовки;

– розкриття сутності формування інтерактивної компетентності

майбутніх учителів початкової школи, виокремлення основних критеріїв і

показників рівня сформованості цієї компетентності, моніторинг

ефективності і обґрунтування результатів дослідження.

Варто зазначити, що у ході дослідження важливого значення набувають

також інші, активно уживані наукові підходи, що передбачають суб’єктну

взаємодію. Згідно з умовами гуманістичної парадигми, діючої в освітньому

процесі, суттєвим є висвітлення характерних ознак гуманістичного

підходу до формування інтерактивної компетентності майбутніх учителів

початкової школи у контексті професійного навчання на засадах

міжособистісної взаємодії.

Гуманістичний підхід орієнтує освітній процес на розвиток індивідуальних

і творчих знань, вмінь та навичок; сприяє формуванню механізмів самоосвіти,

самовиховання, самостійного пошуку відповідей або рішень педагогічних

задач з максимальним урахуванням індивідуальних здібностей і можливостей

кожної особистості.

Комунікативний підхід дозволяє досліджувати умови, визначити

критерії і якість рівня спілкування, формувати механізми отримання і

передачі навчальної інформації в ході взаємодії за різних внутрішніх і

зовнішніх умов спілкування.

Таким чином, проведений аналіз психолого-педагогічної літератури з

проблеми формування інтерактивної компетентності майбутніх учителів

початкової школи дозволив розкрити положення методологічних підходів

до дослідження (системний, діяльнісний, технологічний, компетентнісний)

та визначити підходи до проведення експериментального навчання з

проблеми наукового пошуку (гуманістичний, особистісно-орієнтований,

комунікативний). Зазначені підходи формують у майбутніх учителів

філософсько-педагогічні підвалини, які дозволяють їм проводити більш

детальний аналіз і створити об’єктивне уявлення про предмет дослідження.

Вважаємо, що виділені підходи відповідають меті і завданням нашого

40

дослідження, та можуть гармонійно доповнювати цілісність вивчення

порушеної педагогічної проблеми.

1. Про національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року

[Електронний ресурс] : Указ Президента України від 25.06.2013р. за № 344/2013. –

Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/344/2013. 2. Про вищу освіту

[Електронний ресурс] : Закон України від 01.07.2014 за № 1556-VII. – Режим

доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18. 3. Бордовская Н. В. Системная

методология современных педагогических исследований / Н. В. Бордовская //

Педагогика. – 2005. – № 5. – С. 21–29. 4. Ефремов О. Ю. Педагогика. Учебное

пособие / О. Ю. Ефремов. – С.-Петербург : Питер, 2010. – 352 с. 5. Словник

іншомовних слів за ред. члена-кореспондента АН УРСР О. С. Мельничука ;

Академія Наук Української РСР, Київ. – 1974. – 775 с. 6. Касьяненко М. Д.

Педагогіка співробітництва / М. Д. Касьяненко. – Київ : «Вища школа», 1993. – 319 с.

7. Кузьмина Н. В. и др. Методы системного педагогического исследования :

Учебное пособие / Н. В Кузьмина, Е. А. Григорьева, В. А. Якунин и др. ; под. ред.

Н. В. Кузьминой. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1980. – 172 с. 8. Семиченко, В. А.

Психологічна структура педагогічної діяльності : навч. посіб. / В. А. Семиченко,

В. С. Заслуженюк : – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет»,

2000. – Ч. 1. – 217 с.

41

УДК 378: 373.2

Ковач Марія, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий

керівник – д.пед.н., професор Красовська О. О. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО МИСТЕЦЬКО-ОСВІТНЬОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Анотація. У статті розкрито загальнопедагогічні засади формування

готовності майбутніх учителів початкової школи до мистецько-освітньої

діяльності у процесі професійної підготовки. Обґрунтовано компоненти і

критерії вияву готовності до мистецько-освітньої діяльності майбутніх

учителів початкової школи та особливості їхнього формування у педагогічному

процесі закладу вищої освіти. Ключові слова: професійна готовність, мистецька освіта, вчителі

початкової школи, підготовка вчителя.

Аннотация. В статье раскрыты общепедагогические основы формирования

готовности к художественно-образовательной деятельности будущих

учителей начальной школы в процессе профессиональной подготовки.

Обоснованы компоненты и критерии проявления готовности к художественно-

образовательной деятельности будущих учителей начальной школы и

особенности их формирования в педагогическом процессе учреждения

высшего образования.

Ключевые слова: профессиональная готовность, художественное

образование, учителя начальной школы, подготовка учителя.

Annotation. In the article general pedagogical principles of formation of

readiness for artistic and educational activity of future teachers of elementary

school in the process of vocational training are revealed. The components and

criteria of the readiness of the future teachers of elementary school and their

peculiarities in the pedagogical process of the institution of higher education

are substantiated.

Key words: professional readiness, artistic education, elementary school

teachers, teacher training.

В умовах інтеграції України у світовий освітній простір та постійного

вдосконалення національної системи вищої освіти значна увага науковців і

педагогів-практиків приділяється проблемі формування професійної

готовності майбутнього вчителя. Особливої актуальності набуває проблема

42

підготовки вчителів початкової школи, адже їхні професійно-педагогічні

якості, знання, вміння, що формуються в умовах навчання у вищій школі,

зокрема динамізм, креативність, конструктивність, комунікативність,

стимулюватимуть становлення життєво необхідних якостей особистості

молодшого школяра і є підґрунтям подальшого успішного ступеневого

шкільного навчання.

Аналіз психолого-педагогічних праць з проблеми готовності учителів

до певного виду діяльності вчених А. Деркач [1], М. Дяченка [2], К. Дурай-

Новакової [3], Ю. Забродіна та Л. Кандибовича [4], А. Пуні [5] дозволяє

визначити структуру цього явища з позицій різних підходів.

З позиції функціонального підходу, готовність – це стан вибірково-

усвідомленої активності, який передує цілеспрямованій поведінці

особистості в суспільстві; психологічна настанова, яка функціонує як вияв

загальної активності та уміння мобілізувати себе психічно і фізично.

Прихильники функціонального підходу, до яких належить А. Пуні, в

структурі готовності вирізняють спрямованість мисленнєвих процесів,

спостережливість, уяву, емоції, увагу, саморегуляцію. Їхня єдність формує

готовність – систему особистісних характеристик, завдяки яким функціонують

психічні процеси [5].

Метою нашої статті є дослідження професійної готовності майбутніх

учителів початкової школи до мистецько-освітньої діяльності.

Варто звернутися до тлумачення поняття професійна готовності до

педагогічної діяльності. Дослідники цього питання О. Безпалько [6],

К. Дурай-Новакова [3], В. Дяченко [2], С. Пащенко [7], В. Сластьонін [8]

розкривають зміст поняття та визначають його складові елементи.

К. Дурай-Новакова визначила професійну готовність до педагогічної

діяльності «як цілісне вираження усіх підструктур особистості, орієнтованих

на повне й успішне виконання різноманітних функцій учителя. Професійна

готовність до педагогічної діяльності постає як складне структуроване

утворення, центральним ядром якого є позитивні установки, мотиви і

цінності вчительської професії, професійно важливі риси характеру,

сукупність професійно-педагогічних знань, навичок, умінь, певний досвід

їхнього застосування» [3, с. 25].

Заслуговує на увагу визначення готовності до педагогічної діяльності

дослідника В. Сластьоніна, який зазначав, що «готовність до педагогічної

праці – складне особистісне утворення, що виступає характеристикою

професіоналізму вчителя-вихователя і є особливим психічним станом,

який передбачає наявність образу структури певної дії та професійної

спрямованості свідомості і установки на усвідомлення педагогічної задачі,

моделі поведінки, способи діяльності, оцінку своїх можливостей,

спрямованість на досягнення результату» [8, с. 19].

43

Дослідивши складові професійно-особистісної готовності вчителя

початкової школи до педагогічної діяльності, С. Мартиненко акцентував

увагу на необхідності діагностики в майбутніх педагогів рівня розвитку

особистісних якостей, а також сформованості науково-теоретичної,

психолого-педагогічної і методичної підготовки [9, с. 378–380]. О. Абдулліна

обґрунтувала необхідність рівноцінної представленості у змісті педагогічної

освіти таких елементів: знання фундаментальних ідей, концепцій, законів і

закономірностей розвитку педагогічних явищ; знання провідних педагогічний

теорій, основних категорій і понять; знання визначальних педагогічних

фактів; прикладні знання про методику навчання й виховання учнів [10, с. 72].

Професійна готовність до мистецько-освітньої діяльності майбутніх

учителів початкової школи у межах дослідження тлумачиться вченими як

інтегроване утворення особистості, спрямоване на ефективне розв’язання

освітніх завдань за допомогою сформованої системи психолого-педагогічних

та методико-мистецьких знань, умінь, мотивів і ціннісних ставлень, а також

якостей та здібностей педагога, необхідних для ефективного виконання

всіх видів мистецько-освітньої діяльності в умовах навчання, виховання і

розвитку учнів початкової школи.

Ґрунтуючись на загальних підходах учених до визначення компонентів

готовності до педагогічної діяльності, у результаті теоретичного аналізу

наукової літератури з проблеми дослідження, з огляду на специфіку

аналізованого особистісного утворення найбільш оптимальним вважаємо

виокремлення таких основних компонентів готовності: мотиваційного,

когнітивного, ціннісно-естетичного, діяльнісно-технологічного, особистісно-

рефлексивного.

Мотиваційний компонент – це внутрішня мотивація та емоційно-

ціннісне ставлення майбутніх фахівців початкової школи до мистецько-

освітньої діяльності. Українські вчені Г. Васянович [11], І. Зязюн, Г. Сагач [12]

рушійною силою діяльності вчителя визначають мотив. У педагогічній

практиці діяльність вчителя може бути обумовлена різними мотивами

(підвищенням ефективності навчально-виховного процесу; намаганням

привернути до себе увагу, здобути визнання, художньо-творче самовираження

тощо), справжню суть яких з’ясувати буває нелегко, оскільки з часом вони

можуть змінюватися. Знання мотивів мистецько-освітньої діяльності

студентів є важливим компонентом формування культури художньо-

педагогічної діяльності майбутнього вчителя.

Отже, показниками мотиваційного компонента готовності майбутніх

учителів до мистецько-освітньої діяльності є пізнавальний інтерес до

інноваційних та художньо-педагогічних технологій та особистісно-

значущий смисл їхнього застосування.

Когнітивний компонент готовності майбутніх педагогів початкової

школи до мистецько-освітньої діяльності – це усвідомлення цінності і

44

потреби засвоєння систематизованих психолого-педагогічних та методико-

мистецьких знань:

– методологічних через оволодіння загальними принципами вивчення

закономірностей та явищ мистецької освіти, інноваційних процесів у

галузі професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя;

– теоретико-методичних через вивчення студентами дисциплін

психолого-педагогічного, мистецького та методичного спрямування;

розуміння навчально-виховного процесу у галузі мистецької освіти як

цілісної педагогічної системи, що включає цілепокладання, зміст, методи,

засоби, форми організації навчання, виховання і розвитку учнів відповідно

до вимог змістової лінії Державного стандарту загальної початкової освіти

«Мистецтво», принципи та закономірності процесу мистецької освіти, а

також методику проектування мистецько-освітньої діяльності з учнями

початкової школи із залученням педагогічних інновацій.

Ціннісно-естетичний компонент – це цінності у вигляді ідей, концепцій,

теорій, закономірностей, постулатів, аксіом та норм гуманістичних

особистісно-зорієнтованих взаємовідносин на засадах творчої взаємодії,

що зорієнтовують і регламентують професійно-педагогічну діяльність

вчителя початкової школи у галузі мистецької освіти. Він включає

здатність ідентифікувати себе з цінностями професійного середовища;

наявність професійної позиції вчителя початкової школи; цінування та

повагу до соціальної різноманітності та мультикультурності; надання

рівних можливостей учням різних національностей, толерантне ставлення

до культурно-мистецької спадщини та індивідуальних особливостей учнів.

Бажаним явищем у процесі професійної підготовки учителів є становлення

світогляду майбутнього фахівця освітньої галузі, який передбачає формування

власної системи цінностей і переконань, пов’язаної з усвідомленням

відповідальності за результати своєї діяльності, притаманні особистості

майбутнього фахівця, який самореалізується і самостверджується. Після

аналізу досліджень сучасних вчених В. Андрущенка, О. Невмержицького,

З. Самчука, можна зробити висновок, що світогляд особистості та її

світоглядні переконання – це властиві людській свідомості якості

внутрішнього регулятора поведінки у царині правового, морально-

етичного та естетичного ставлення до природи, суспільства і до самої себе.

Актуальність становлення світогляду майбутніх фахівців галузі

мистецької освіти очевидна. Навчання студентів вищих педагогічних

закладів освіти спрямовується не лише на формування професійних

якостей та компетентностей, а й забезпечує спрямованість на засвоєння

національних та загальнокультурних цінностей, формування шанобливого

ставлення до рідної культури, мови, традицій та духовної спадщини інших

народів. О. Невмержицький стверджує, що процес навчання у закладі

вищої освіти спрямований на розвиток світоглядних переконань більшості

45

студентів. Майбутні фахівці педагогічного профілю поступово усвідомлюють

цінність наукового світогляду, демократичних якостей, толерантності

професіоналізму, відповідальності [13, с. 128].

Діяльнісно-технологічний компонент готовності майбутніх учителів

початкової школи до мистецько-освітньої діяльності передбачає формування

у них широкого кола умінь, серед яких: уміння художньо-педагогічної

діяльності, що уможливлює незалежне та якісне виконання педагогічних

дій, які полягають у застосуванні знань на практиці. Вони поділяються на

організаційні, діагностичні, інформаційні, проективні, гностичні, конструктивні,

комунікативні, аналітичні, прогностичні, рефлексивні, методичні, художньо-

творчі. Практична діяльність є своєрідним індикатором готовності студентів

до майбутньої професійної діяльності.

Цей компонент включає опанування інноваційних технологій професійної

підготовки до художньо-педагогічної діяльності: інтенсивних технології

навчання; технологій духовно-світоглядної естетико-мистецтвознавчої та

комплексної інтеграції; технологій діалогової взаємодії; художньо-педагогічних

сензитивно-вербальних та продуктивно-творчих освітніх технологій;

технологій контекстного навчання; інформаційно-комунікаційних технологій.

Особистісно-рефлексивний компонент містить професійно-значущі

якості та здібності майбутніх учителів, пов’язані із їхнім ставленням до

професійної діяльності, активністю у взаємодії та комунікативністю, а

також особистісну, соціальну, професійну творчість і відкритість до

новаторства, без яких неможливе успішне формування та розвиток

професійної готовності до мистецько-освітньої діяльності. Він охоплює

здатність ефективно та адекватно здійснювати рефлексивні процеси, що

сприяє творчому підходу до побудови навчально-виховного процесу

початкової школи; здатність оцінювати результати педагогічних впливів та

забезпечувати якість навчання, розвитку й виховання учнів початкової

школи у галузі мистецької освіти; здатність до педагогічної рефлексії.

Особистісно-рефлексивний компонент охоплює здатність ефективно та

адекватно здійснювати рефлексивні процеси, що сприяє творчому

підходові до побудови навчально-виховного процесу; здатність оцінювати

результати педагогічних впливів та забезпечувати якість навчання,

розвитку й виховання учнів початкової школи у галузі мистецької освіти;

здатність до педагогічної рефлексії. Отже, рефлексивний компонент

професійної готовності – уміння здійснювати самоаналіз, самоконтроль,

самооцінювання та самокорекцію результатів своєї методичної діяльності

для подальшого самовдосконалення.

Поєднання мотиваційного, ціннісно-естетичного, когнітивного, діяльнісно-

технологічного, особистісно-рефлексивного компонентів породжує якісно

нове утворення – професійну готовність майбутнього вчителя початкової

школи до мистецько-освітньої діяльності, яка є метою і результатом

46

професійної підготовки студентів педагогічних факультетів у галузі

мистецької освіти.

1. Деркач А. А. Акмеологические основы развития профессионала / А. А. Деркач. –

М. : МОДЭК, 2004. –752 с. 2. Дьяченко В. Ф. Организация структуры учебного

процесса и ее развитие / В. Ф. Дьяченко. – М. : Педагогика, 1989. – 160 с. 3. Дурай-

Новакова К. М. Формирование профессиональной готовности студентов к

педагогической деятельности : автореф. дис. … д-ра пед. наук: 13.00.01 / К. М. Дурай-

Новакова. – М., 1983. – 32 с. 4. Забродин Ю. М. Очерки теории психологической

регуляции поведения / Ю. М. Забродин. – М. : Магистр, 1997. – 208 с. 5. Пуни А. Ц.

Психологическая подготовка / А. Ц. Пуни. – М. : ФИС, 1969. – 88 с. 6. Безпалько О. В.

Формування готовності студентів педвузу до проектування організаційних форм

виховної діяльності : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / О. В. Безпалько . – К., 1998. –

190 с. 7. Пащенко С. Ю. Підготовка соціальних педагогів до організації освітньо-

дозвілєвої діяльності учнівської молоді : дис. … канд. пед. наук : 13.00.04 /

С. Ю. Пащенко. – Запоріжжя, 2000. – 176 с. 8. Сластёнин В. А. Педагогика :

Инновационная деятельность / В. А. Сластёнин, Л. С. Подымова. — М. : ИЧП

«Издательство Магистр», 1997. – 224 с. 9. Мартиненко Д. В. Тенденції розвитку

мистецької освіти на Лівобережній та Слобідській Україні у XVIII столітті /

Д. В. Мартиненко // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 2010,

№ 7 (9). – С.75–84. 10. Абдуллина О. А. Общепедагогическая подготовка учителя в

системе высшего педагогического образования: учеб. пособие для пед. спец. высш. учеб.

заведений / О. А. Абдуллина. – М. : Просвещение, 1990. – 141 с. 11. Васянович Г. П.

Концептуальні засади морально-духовної та естетико-психологічної підготовки

фахівців у системі професійно-технічної освіти / Григорій Васянович // Збірка

наукових праць : [монографія]. – Л. : Норма, 2006. – С. 197–204. 12. Зязюн І. А.

Краса педагогічної дії: Навчальний посібник для вчителів, аспірантів, студентів

середніх та вищих навчальних закладів / І. А. Зязюн, Г. М. Сагач. – К. : Українсько-

Фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. – 302 с. 13. Невмержицький О. А.

Теоретичне обґрунтування динаміки світоглядних переконань студентів /

Концептуально-методологічні основи проектування методів і засобів діагностики

освітніх результатів у вищих навчальних закладах : монографія / За заг. ред.

В. І. Лугового, О. Г. Ярошенко. – К. : «Педагогічна думка», 2014. – С. 119–130.

47

УДК 373.31: 371.38

Леончик Світлана, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий

керівник – к.пед.н., доцент Хом'як О. А. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука, м. Рівне)

МІСЦЕ ПОЗАУРОЧНОЇ РОБОТИ З ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ У

ТРУДОВІЙ ПІДГОТОВЦІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Анотація. У статті проаналізовано роль позаурочної роботи з трудового

навчання у трудовому вихованні учнів початкової школи. Визначено

найбільш доцільні та вдалі формами позаурочної роботи, зокрема:

педагогічно керовані спостереження, досліди, практична діяльність,

система творчих робіт учнів на заняттях гуртків, сюжетно-рольові та

дидактичні ігри, екскурсії. Обґрунтовано, що позаурочна робота сприяє

досягненню основної мети виховання – всебічному розвитку особистості.

Ключові слова: позаурочна робота, трудове навчання, учні молодшого

шкільного віку.

Аннотация. В статье проанализирована роль внеурочной работы по

трудовому обучению в трудовом воспитании учащихся начальной школы.

Определены наиболее целесообразные и удачные формами внеурочной

работы, в частности: педагогически управляемые наблюдения, опыты,

практическая деятельность, система творческих работ учащихся на

занятиях кружков, сюжетно-ролевые и дидактические игры, экскурсии.

Обосновано, что внеурочная работа способствует достижению основной

цели воспитания – всестороннему развитию личности.

Ключевые слова: внеурочная работа, трудовое обучение, ученики

младшего школьного возраста.

Annotation. The article analyzes the role of extra-curricular work in the labor

education of elementary school students. The most expedient and successful

forms of extra-curricular work are determined, in particular: pedagogically

guided observation, experiments, practical activity, system of creative work of

students at classes, plot-role and didactic games, excursions. It is substantiated

that extra-curricular work contributes to the achievement of the main goal of

education - the comprehensive development of a personality.

Key words: extra-curricular work, labor training, pupils of elementary school age.

Зміни в політичному, економічному та соціальному житті держави

вимагають формування гармонійно розвиненої особистості, громадян, які

здатні не тільки адаптуватися до нових умов розвитку суспільства, а й

48

брати активну участь у розбудові держави. Велика роль у вихованні

учнівської молоді належить позакласній роботі.

Позаурочна робота – це різноманітні освітні заходи, які виходять за

межі обов’язкових навчальних програм і проводяться учителями шкіл у

поза-навчальний час [1].

На цьому етапі розвитку, українська національна школа, яка пов’язана з

культурним будівництвом молодої держави, розвитком національних

взаємовідносин як у самій державі, так і за її межами, ставить перед собою

завдання виховання школярів у дусі миру, добра, гуманізму в процесі

навчання позаурочної та позашкільної роботи.

Під час трудового навчання відбувається залучення дітей до різноманітних

педагогічно-організованих видів суспільно корисної праці з метою передання

їм певного виробничого досвіду та розвитку творчого практичного мислення.

Трудове навчання покликане забезпечити як психологічну готовність дитини

до праці (бажання сумлінно та відповідально працювати, усвідомлення

соціальної значущості праці як обов’язку і духовної потреби, відповідальність

за результати праці та повага до трудової діяльності), так і підготовку до

праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань, загальних основ

виробничої діяльності, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової

діяльності, підготовка до свідомого вибору професії).

Так, аналіз робіт присвячених позашкільному вихованню Т. Сущенка,

І. Беха, О. Мироненка, С. Рубінштейна засвідчив, що формування особистості

набуває повного довершення лише тоді, коли воно нерозривно поєднане з

педагогічним впливом сім’ї, школи і позашкільного середовища.

Проблему організації позаурочної виховної роботи досліджували відомі

вчені В. Бабич, Г. Глухова, О. Кондратюк, В. Кузь, Н. Ничкало. Методичні

питання даної проблеми розглядали вчені Т. Дем’янюк, В. Заслуженюк,

Л. Коваль, Е. Сававко та ін. Питання теорії і практики позаурочної

виховної роботи знайшли своє відображення в працях українських вчених

А. Алексюка, В. Білоусової, В. Бондаря, С. Гончаренка, В. Заслуженюка,

М. Ярмаченка та ін.

У педагогічній науці за останні роки значно посилилась увага до

дослідження проблеми позаурочної виховної роботи. Найбільш вагомий

внесок у розробку цієї теоретичної бази внесли наукові праці Л. Балясної,

І. Винниченка, Л. Вовка, О. Киричука, Б. Кобзаря, М. Коваля, Е. Костяшкіна,

А. Макаренка, Н. Ничкало, К. Сокольнікова, В. Сухомлинського, Ю. Столярова,

О. Сухомлинської, Т. Сущенко, Н. Харінка, В. Якубовського та ін.

Мета нашої статті полягає у досліджені організаційних основ

позаурочної роботи з трудового навчання в початковій школі.

Позаурочна робота з трудового навчання в початковій школі формує і

розвиває особистість дитини. Керувати виховним процесом – значить не

лише розвивати й удосконалювати закладене в людині природою,

49

коректувати намічені небажані соціальні відхилення в її поведінці та

свідомості, але й розвивати у неї потребу в постійному саморозвитку,

самореалізації фізичних і духовних сил, тому що кожна людина виховує

себе насамперед сама, оскільки добуте особисто ‒ добуте на все життя.

Низка вчених, які досліджували проблему організації позаурочної

виховної роботи з учнями початкових класів Л. Болотіна, Д. Латишина [2],

Т. Калечиц, З. Кепліна [3], у своїх працях визначили, що позаурочна виховна

робота спрямовується на виконання найважливіших освітніх завдань школи.

До основних із них відносяться:

1. Розумовий розвиток дітей, що включає формування пізнавальних

інтересів молодших школярів, виховання почуття відповідальності та ін.

При правильному поєднанні з навчальною, позаурочна робота дозволяє

доповнити виховні можливості навчання: задовольнити пізнавальні інтереси

учнів, сформувати нові, розширити кругозір дітей;

2. В процесі позаурочної роботи продовжується моральне виховання

школярів, яке здійснюється в умовах сприятливого оточення, серед

ровесників: створюються умови для накопичення у дітей досвіду моральних

взаємовідносин, для виховання у них колективізму, дисциплінованості,

відповідальності, чесності, для засвоєння правил культурної поведінки;

3. Позаурочна робота дає можливість вчителю прищепити учням любов

до праці, залучити їх до різноманітних практичних справ у школі та за

місцем проживання, виховувати бережливе ставлення до суспільних

цінностей, закріпити трудові навички отримані на уроках;

4. Позаурочна робота створює додаткові умови для естетичного виховання.

Естетичне виховання пов’язане з іншими сторонами виховання: розумовим,

моральним, трудовим, фізичним;

5. Турбота про здоров’я дітей, виховання у них фізичної витривалості,

інтересу до занять фізичного виховання і спорту – важливий напрямок

позаурочної роботи в молодших класах.

Таким чином, позаурочна робота з трудового навчання у початковій

школі сприяє досягненню основної мети виховання – всебічному розвитку

особистості. Для цього всі завдання виховання учнів у позаурочній роботі

необхідно здійснювати в єдності та комплексно.

Заслуговують на увагу визначені Л. Болотіною, Д. Латишиною [2],

Т. Калечиц, З. Кепліною [3], педагогічні принципи на основі яких

будується позаурочна робота. Серед багатьох чинників позаурочної роботи,

виділених цими авторами, варто назвати такі:

– зв’язок виховання з життям учнів;

– виховання особистості в колективі;

– принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей;

– принцип поєднання вимогливості та поваги до особистості дитини;

– принцип добровільності;

50

– принцип науковості [2; 3].

Досліджувана нами проблема організації позаурочної роботи в початкових

класах, розкрита у праці А. Глущенка [4], де автор висвітлює завдання,

принципи, форми і методи позаурочної роботи в початкових класах, дає

рекомендації з організації та планування позакласних занять.

А. Глущенко обґрунтував, що під час організації позаурочної виховної

роботи зусилля педагогічного колективу необхідно спрямувати на:

1. Різнобічність її змісту, і суспільну спрямованість. Необхідно, щоб

вона охоплювала моральне, естетичне, фізичне, трудове виховання;

2. Важливою частиною цієї роботи є використання її масових форм для

виховання школярів та розумної організації їх вільного часу;

3. Педагогічному колективу варто піклуватися, щоб позаурочна робота

охоплювала якомога більше учнів;

4. Позаурочна робота повинна сприяти розвитку суспільних інтересів,

активності і самостійності учнів [4].

Досягнення мети позаурочної роботи в межах визначених шкільних

предметів вимагає розв’язання певних завдань: формування пізнавального

інтересу до предмета; знаходження зв’язків предмета з життям; поглиблення

і розширення змісту предмета за межі, визначені програмою; втілення

особистісно-орієнтованого підходу; поліпшення вмінь та навичок. На

думку А. Веремійчика, кінцеві цілі й завдання позаурочної роботи з

предмета можуть бути конкретизовані і змінені вчителем в узгодженні зі

специфікою й можливостями предмета [5].

Принциповими завданнями позаурочних занять з трудового навчання

для учнів початкової школи є розвиток самодіяльності, винахідливості та

відповідальності учнів, формування навичок експериментальної трудової

діяльності, виховання дбайливого ставлення до матеріальних цінностей,

поваги до праці та людей різних професій, розвиток колективізму та

взаємодопомоги. Варто зауважити, що педагогічні завдання вдало

вирішуються лише в органічному поєднанні навчальної і виховної роботи

учня на уроці з цілеспрямованою його діяльністю в позаурочний час.

Крім того, позаурочна робота з трудового навчання повинна гармонійно

включатися у загальношкільну систему позаурочних заходів, щоб уникнути

перевантаження молодших школярів заняттями з трудової підготовки.

Нині в школі значного поширення набули різноманітні форми організації

діяльності учнів. Позаурочна робота, стала однією з найважливіших ланок

зв’язку навчання з життям, зі новими змінами, які відбуваються в країні.

Ця робота є складовою та невід’ємною частиною шкільного процесу тому,

що допомагає школі успішно розв’язувати проблеми підвищення якості

знань у вільний від навчання час, готує учнів до активної практичної

діяльності і сприяє вихованню творчої особистості.

51

Класифікація форм позаурочної роботи відбувається відповідно до

певних критеріїв: за кількісним складом учасників – індивідуальна,

групова, масова; за метою діяльності – гуртки, клуби за інтересами, секції,

творчі об’єднання. Найбільш доцільними і вдалими формами позаурочної

роботи з трудового навчання ми вважаємо педагогічно керовані

спостереження, досліди, практичну діяльність, систему творчих робіт

учнів на заняттях гуртків, сюжетно-рольові та дидактичні ігри, екскурсії та

туристські походи. Ці форми роботи забезпечують засвоєння школярами

навичок творчості та самостійності, практичне осмислення знань з

основних дисциплін, диференціацію інтересів.

Науковий підхід до організації позаурочної роботи з трудового

навчання в школі засвідчує, що кожна особистість являє собою складну

психофізіологічну сферу, тому треба добре знати об’єкт виховання та

середовище в якому він знаходиться. Ступінь розвитку особистості залежить

від ступеня її різнобічної діяльності, бо тільки в процесі діяльності людина

може виявити свою творчу індивідуальність, свої потенціальні можливості.

Суть наукового підходу полягає в глибокому вивченні особистості

школярів, їх запитів, потреб, розвитку їхніх індивідуальних здібностей і

творчої самостійності, впровадження педагогічно обґрунтованих форм і

методів освітньої роботи в позаурочний час.

Зміст позаурочної виховної роботи з трудового навчання є важливим

джерелом інтересів, тому необхідно визначитись, якими принципами

потрібно керуватися, визначаючи цей зміст. На нашу думку, таких принципів

повинно бути чотири:

– уникнення дублювання шкільної програми, розширення форм, методів

та змісту позаурочної виховної роботи;

– врахування вікових особливостей дітей, їхнього запального розвитку

та набутих раніше знань;

– врахування кількості учнів охоплених позаурочною роботою, що

робить заходи різноманітнішими, задовольняє різні інтереси учнів і сприяє

вибору ними майбутньої спеціальності;

– краєзнавчий підхід при якому вивчення рідного села, міста, області

сприяє вихованню в учнів патріотичних почуттів, забезпечує зв’язок

навчання з життям.

Сьогодні існують великі протиріччя між значним потенціалом

позаурочної роботи з трудового навчання у школі та її використанням у

освітньому процесі. Часто в школах вона не має системи і наступності,

тому цим пояснюється її епізодичність. Дослідження показують, що в

низці випадків вона проводиться формально, позаурочні заходи не мають

серйозної пізнавальної основи і не спрямовуються на всебічний розвиток

школярів. Істотним недоліком цих заходів є споглядально-розважальний

52

характер, із позаурочної роботи усуваються такі ознаки, як науковість,

педагогічна мобільність, пошуково-дослідницька робота.

Позаурочна робота з трудового навчання має великі можливості для

ефективної трудової підготовки молодших школярів, активізації пізнавальної

діяльності учнів молодшого шкільного віку, підвищення зацікавленості

трудовою діяльністю. Зміст позаурочної роботи з трудового навчання у

порівнянні з базовою освітою ґрунтується на особистісних замовленнях

дітей молодшого шкільного віку, які постійно розвиваються. У цьому і

простежуються безперервна динамічність, нестандартність та варіативність

позакласної роботи з трудового навчання в початковій школі. Особливість

її полягає у проектуванні таких педагогічних технологій, які б могли

найбільш активно допомогти учням початкової школи зорієнтуватися і

самореалізуватися у складній багатогранній трудовій діяльності. Є всі

підстави розглядати позаурочну роботу з трудового навчання в початковій

школі принциповим елементом гармонійного розвитку дітей.

1. Ярмаченко М. Д. Розвиток виховання, формування особистості / М. Д. Ярмаченко //

Педагогіка. – К. : Вища школа, 1986. – С. 38 – 60. 2. Болотина Л. Р. Методика

внеклассной воспитательной работы в начальных классах : учеб. пособ. для пед.

и-тов. / Л. Р. Болотина, Д. И. Латышина – М. : Просвещение, 1978. – 128 с.

3. Калечиц Т. Н. Внеклассная и внешкольная работа. : учебн-метод. пособ для студ.

заоч. пед. и-тов. / Т. Н. Калечиц, З. А. Кеплина. – М. : Просвещение, 1972. – 96 с.

4. Глущенко А. Г. Внеклассная работа в начальных классах / А. Г. Глущенко. – К :

Рад. школа, 1982. – 126 с. 5. Веремійчик І. М. Методика трудового навчання в

початковій школі / І. М. Веремійчик. – Тернопіль : Мальва – ОСО, 2004. – 276 с.

53

УДК 372.52.75

Мокрійчук Ольга, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий

керівник – к.пед.н., доцент Міськова Н.М. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

ДО ВПРОВАДЖЕННЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ НА

УРОКАХ МАТЕМАТИКИ

Анотація. У статті досліджено питання реалізації компетентнісного

підходу до математичної підготовки майбутніх учителів початкової

школи. Розкрито основні підходи, за якими здійснювалося дослідження цієї

проблеми. Визначено особливості, перспективи математичної підготовки

майбутніх учителів початкової школи. Окреслено пріоритетні напрями

вдосконалення навчально-виховного процесу з математики в початкових

класах.

Ключові слова: методико-математична підготовка, компетентнісний

підхід, компетентність, державний стандарт освіти.

Аннотация. В статье исследованы вопросы реализации компетентностного

подхода к математической подготовки будущих учителей начальной

школы. Раскрыты основные подходы, по которым осуществлялось

исследование этой проблемы. Определены особенности, перспективы

математической подготовки будущих учителей начальной школы.

Определены приоритетные направления совершенствования учебно-

воспитательного процесса по математике в начальных классах.

Ключевые слова: методико-математическая подготовка, компетентность,

компетентностный подход, государственный стандарт образования.

Annotation. The article analyzes the problem of the implementation of a

competent approach to the mathematical training of future teachers of

elementary school in Ukraine. The main approaches under which research of

this problem was carried out are revealed. The peculiarities, prospects of

mathematical preparation of future teachers of elementary school are

determined. The priority directions of improvement of the educational process

in mathematics in elementary school are outlined.

Key words: мethodical-mathematical preparation, competency approach,

competence, state standard of education.

54

У сучасних умовах розвитку України перебудова системи освіти –

життєво необхідний процес. Школа перебуває на етапі переходу до нового

розуміння завдань, проблем, використання нових методів і підходів у навчанні.

Реформування початкової математичної освіти в Україні є частиною

процесів оновлення освітніх систем, що відбуваються в останні роки в

європейських країнах і пов'язані з визнанням значимості знань як рушія

суспільного добробуту та прогресу. Ці зміни стосуються створення нових

освітніх стандартів, оновлення та перегляду навчальних програм, змісту

навчально-дидактичних матеріалів, підручників, форм і методів навчання.

Цілеспрямоване набуття молоддю знань, умінь і навичок, їх трансформація

в компетентності сприяє особистісному культурному розвитку та здатності

швидко реагувати на запити часу. Саме тому важливим є усвідомлення

поняття компетентності в суспільстві, що базується на знаннях. Важливо

розуміти яких саме компетентностей необхідно навчати і що має бути

результатом навчання [1].

Компетентнісний підхід у визначенні цілей та змісту загальної освіти

не є новим для вітчизняної школи. Педагогічна компетентність розглядається

низкою дослідників як обізнаність учителя, або комплекс знань і умінь,

необхідних для здійснення ним професійної діяльності. При цьому в якості

провідних педагогічних умінь Ю. Конаржевський та Л. Спірін виділяють

аналітичні. Сукупність певних психологічних якостей, які впливають на

результативність цієї діяльності розглянуто в працях А. Маркова та Л. Мітіна.

Т. Браженом, В. Гриньовою, І. Ісаєвим та С. Вершловським педагогічна

компетентність розглядається з точки зору взаємодії професійної та загальної

культури професійних знань і значущих особистісних якостей. Значна

кількість дослідників пов’язують професійну компетентність з педагогічною

майстерністю і творчістю.

Мета статті – дослідити сучасний стан реалізації компетентнісного

підходу до математичної підготовки майбутніх учителів початкової школи.

Математика є мовою науки і техніки, адже на вимогу сьогодення

використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій потребує

кожна сфера діяльності людини, тому актуальним є перехід від знаннєвого

до компетентнісного підходу у навчанні, формування нового змісту освіти

та створення сучасного освітнього середовища, де кінцевим результатом

навчання математики є сформовані предметні та ключові компетентності.

Формування професійної компетентності закладено в зміст освітньо-

професійної програми спеціальності: «Початкова освіта» як складова

галузевого стандарту вищої освіти. Цей процес включає оволодіння:

змістовим і процесуальним компонентами педагогічної діяльності, знаннями

логіки навчальних дисциплін; уміннями оперувати категоріями діалектики

та основними поняттями, які утворюють концептуальний каркас педагогічної

науки та визначають здатність перетворювати педагогічні теорії в метод

55

пізнавальної діяльності; навичками самоосвіти та підвищення рівня

кваліфікації, ділового, міжособистісного та педагогічного спілкування;

рефлексивними вміннями.

Якщо проаналізувати Державні галузеві стандарти зі спеціальності

«Початкова освіта» то можна зробити висновок, вони є позитивним кроком

у підготовці майбутніх учителів початкових класів, однак потребують

удосконалення. Так, вони неузгоджені зі стандартами початкової загальної

освіти. Крім того, Державний галузевий стандарт з’явився із запізненням,

адже у 2004 році 4-річна початкова школа вже завершила перший етап

переходу до нового змісту і методик навчання. Це зумовило невідповідність

професійної підготовки до реального стану початкової школи, і тому

випускники закладів вищої освіти (ЗВО) були не завжди підготовлені до праці

в умовах функціонування оновленої 4-річної школи [2].

Сучасні вимоги Галузевих стандартів підготовки майбутніх учителів

початкових класів, нова концепція особистісно-зорієнтованої освіти,

зміни, які відбуваються в початковій школі, зумовлюють необхідність змін

в методико-математичній підготовці студентів педагогічних університетів

до роботи з молодшими школярами, які спонукають дослідників до пошуку

шляхів оновлення та вдосконалення цієї підготовки [2].

Таким чином, у відомих дослідженнях розглянуто багато аспектів

підготовки студентів до навчання молодших школярів математики: зв’язок

методико-математичної підготовки ЗВО з курсом математики початкової

школи; пошук шляхів інтеграції методико-математичної підготовки студентів;

удосконалення методичної підготовки майбутніх учителів початкових

класів до навчання молодших школярів розв’язуванню задач; формування

математичних понять; розвиток математичного мислення учнів; упровадження

компетентнісного підходу в систему початкової освіти та ін.

Вища педагогічна школа сьогодні покликана забезпечувати підготовку

вчителя, зорієнтованого на особистісний і професійний саморозвиток,

готового творчо працювати в освітніх закладах різного типу, здатного

сприяти розвитку особистості учня.

Для цього розв’язання проблеми підготовки компетентного вчителя

потребує перебудови системи педагогічної освіти на основі поєднання

національних надбань світового значення та усталених європейських

традицій. Галузевою концепцією розвитку неперервної педагогічної освіти

визначено:

– приведення змісту фундаментальної, психолого-педагогічної, методичної,

інформаційної, комунікаційної, практичної та соціально-гуманітарної

підготовки педагогічних і науково-педагогічних працівників до вимог

інформаційного суспільства та змін, що відбуваються в соціально-економічній,

духовній, гуманітарній сферах, дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних

та професійно-технічних навчальних закладах;

56

– модернізацію навчальної діяльності вищих педагогічних навчальних

закладів, що здійснюють підготовку педагогічних і науково-педагогічних

працівників, на основі інтеграції традиційних і новітніх технологій навчання,

а також створення нового покоління підручників, навчальних посібників і

дидактичних засобів;

– запровадження двоциклової підготовки педагогічних працівників за

освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра й магістра та забезпечення

мобільності в Європейському просторі вищої освіти;

– удосконалення системи відбору молоді на педагогічні спеціальності,

розширення цільового прийому та запровадження підготовки педагогічних

кадрів на основі тристоронніх договорів;

– оптимізацію мережі закладів вищої та післядипломної педагогічної

освіти з метою створення умов для неперервної освіти педагогічних

працівників; загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів –

лабораторій, центрів практичної підготовки студентів, тренінгових центрів

та центрів педагогічних інновацій;

– першочергове забезпечення педагогічних навчальних закладів новітнім

програмним забезпеченням, комп’ютерною та мультимедійною технікою,

поліграфічним та лабораторним обладнанням, шкільними підручниками [3].

Компетентнісний підхід – це підхід, що акцентує увагу на результатах

освіти, які визнаються вагомими за межами системи освіти, висуває на

перше місце не інформованість людини, а її вміння розв’язувати практичні

проблеми.

Відповідно до базового Закону «Про освіту» [4] ключовими для Нової

української школи метою математичної освітньої галузі є формування

математичної та інших ключових компетентностей; розвиток мислення,

здатності розпізнавати і моделювати процеси та ситуації з повсякденного

життя, які можна розв’язувати із застосуванням математичних методів, а

також здатності робити усвідомлений вибір.

Згідно Закону «Про освіту» вчитель повинен вміти:

– досліджувати ситуації і визначати проблеми, які можна розв’язувати

із застосуванням математичних методів;

– моделювати процеси і ситуації, розробляти стратегії (плани) дій для

розв’язування різноманітних задач;

– критично оцінювати дані, процес та результати розв’язання навчальних

і практичних задач;

– застосовувати досвід математичної діяльності для пізнання

навколишнього світу.

Нова школа потребує нового вчителя, який зможе стати агентом змін.

Вона буде успішною, якщо до неї прийде успішний учитель. До дітей

повинна прийти людина – лідер, яка може вести за собою, та яка любить

свій предмет і фахово його викладає.

57

Найважливіше завдання ЗВО – формування готовності студентів

випускників до впровадження нового Державного стандарту початкової

загальної освіти [5], нових програм і підручників та формування математичної

компетентності молодших школярів, що вимагає комплексного наукового

підходу та системної й виваженої роботи в умовах динамічних і

кардинальних змін. Це можливо здійснити лише за умови, коли майбутній

педагог сам буде активно та наполегливо вчитися, постійно підвищувати

рівень своєї фахової компетентності, набувати практичного досвіду. Тому,

випускники ЗВО, майбутні педагоги, повинні бути готові поетапно

впроваджувати нові програми та здійснювати компетентнісний підхід до

викладання математики у початковій школі.

Для успішного формування компетентної особистості сучасний педагог

повинен володіти певними якостями: успішно розв’язувати свої життєві

проблеми, проявляти ініціативу, самостійність і відповідальність;

усвідомлювати мету компетентнісного навчання; планувати урок математики

із використанням усього розмаїття форм і методів навчальної діяльності й

насамперед усіх видів самостійної роботи, діалогічних, евристичних і

проблемних методів; пов’язувати навчальний матеріал із повсякденним

життям та інтересами учнів; оцінювати навчальні досягнення школярів з

математики, брати до уваги не тільки продемонстровані знання і вміння, а

й передусім уміння застосовувати їх у навчальних і життєвих ситуаціях.

Успішне навчання молодших школярів вимагає від учителя глибокого

розуміння обсягу та змісту математичних понять, умінь давати означення

основним поняттям, здатності правильно вибирати спосіб означення

математичного поняття. Це пояснюється тим, що в початкових класах

закладаються основи таких важливих понять, як число, величина, цілої

низки геометричних понять, природничих об’єктів і явищ, які пов’язані

певними відношеннями [6].

Основними педагогічними умовами, що забезпечують готовність

майбутнього вчителя до формування в учнів початкових класів математичних

уявлень і понять, є такі:

– комплексне вивчення математичних, психологічних і методичних

основ формування уявлень і понять;

– вивчення різних форм і методів формування математичних уявлень і

понять;

– використання можливостей інтерактивних та інформаційно-

комунікаційних технологій.

На сучасному етапі розвитку освіти в Україні пріоритетними напрямами

вдосконалення навчально-виховного процесу з математики в початковій

школі є розвиток індивідуальних форм навчання, впровадження інтегрованих

курсів, розвиток інформаційної бази навчального процесу, оптимальне

58

насичення її новими автоматизованими системами, проведення дослідження

з використанням комп'ютерної техніки.

Отже, дослідження сучасних тенденцій розвитку професійної освіти в

Україні дозволяє зробити висновок, що зазначені вище підходи доцільно

використовувати у процесі формування фахової компетентності майбутніх

вчителів початкової школи до викладання математичних дисциплін. Одним

зі шляхів оновлення змісту математичної освіти й узгодження його з

сучасними потребами, інтеграцією до європейського та світового освітніх

просторів є орієнтація навчальних програм на набуття ключових

компетентностей та створення ефективних механізмів їх запровадження.

З огляду на викладене вище, намічені зміст та шляхи вдосконалення

методико-математичної підготовки студентів – майбутніх учителів

початкових класів, зокрема:

– комплексне вивчення математичних, психологічних і методичних

основ формування уявлень і понять;

– вивчення різних форм і методів формування математичних уявлень і

понять, а також можливостей інформаційно-комунікаційних технологій у

цьому процесі;

– проведення інтегрованих лекцій та спецкурсів з метою вироблення

розуміння міжпредметних зв’язків між поняттями;

– організація самостійної творчої діяльності студентів із виготовлення

дидактичних матеріалів, спрямованих на формування в учнів математичних

уявлень і понять та здійснення контролю за їх засвоєнням.

1. Глузман Н. А. Методико-математична компетентність майбутніх учителів

початкових класів : [монографія] / Н. А. Глузман. – К. : Вища школа – ХХІ, 2010. –

407 с. 2. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова освіта. –

2008.– № 2.– С. 2–5. 3. Листопад Н. Складові математичної компетентності молодшого

школяра : сутнісна характеристика / Н. Листопад // Початкова школа. – 2011. – № 8. –

C. 51–54. 4. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державного стандарту

початкової освіти» від 21 лютого 2018 р. № 87 [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-zatverdzhennya-derzhavnogo-standartu-

pochatkovoyi-osviti 6. Онопрієнко О. Предметна математична компетентність як

дидактична категорія / О. Онопрієнко // Початкова школа. – 2010. – № 11. – C. 47–49.

59

УДК 373.1: 374

Мучичка Мар’яна, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий

керівник – д.пед.н., професор Красовська О. О. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ПРИНЦИПИ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО

ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ

ПОЗАУРОЧНОЇ І ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ

Анотація. У статті досліджено методи та підходи до підготовки вчителів

початкових класів до формування творчої особистості учнів під час

позакласної та позаурочної роботи. Представлено принципи підготовки

вчителя початкових класів до позаурочної та позакласної роботи.

Розкрито педагогічні методики та технології опанування мистецтва, які

дозволять учням знайти себе та самореалізуватися в суспільстві.

Ключові слова: початкова школа, позаурочна і позакласна робота,

педагогічна діяльність, мистецька освіта, творча діяльність.

Аннотация. В статье исследованы методы и подходы к подготовке учителей

начальных классов к формированию творческой личности учащихся в

процессе внеклассной и внеурочной работы. Представлены принципы

подготовки учителей начальных классов к внеурочной и внеклассной работе.

Раскрыты педагогические методики и технологии освоения искусства,

которые позволят ученикам найти себя и самореализоваться в обществе.

Ключевые слова: начальная школа, внеурочная и внеклассная работа,

педагогическая деятельность, художественное образование, творческая

деятельность.

Annotation. The article deals with the methods and approaches to the

elementary teacher preparation to the formation of the student's creative

personality during extracurricular and extra-curricular work. Principles of

preparation of elementary school teacher for extra-curricular work are

presented. The pedagogical methods and techniques of mastering art that will

allow students to find themselves and self-realization in society are revealed.

Key words: elementary school, extra-curricular work, pedagogical activity,

artistic education, creative activity.

Проблема актуальності мистецької освіти у структурі професійної

підготовки майбутнього вчителя початкової школи розглядається в низці

сучасних наукових досліджень. Здійснення на належному рівні процесу

професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи у галузі

60

мистецької освіти значною мірою залежить від дидактичних принципів,

які відображають перебіг об’єктивних законів та закономірностей процесу

фахового навчання і визначають його скерованість на розвиток

особистості майбутнього педагога. Саме вони визначають зміст, форми і

методи навчальної роботи згідно з загальними цілями та особливостями

професійної педагогічної діяльності.

Дидактичні принципи всебічно вивчені, детально охарактеризовані та

класифіковані у наукових працях сучасних вчених. Висвітленню основних

підходів до визначення дидактичних принципів присвячені дослідження

Ю. Бабанського, В. Бондаря, В. Краєвського, І. Лернера, В. Ситарова та

М. Скаткіна. Принципи загальної мистецької освіти та методичної підготовки

учителів художньо-естетичного циклу висвітлено С. Коновець, Л. Масол,

В. Орловим, О. Отич, Г. Падалкою, О. Рудницькою, О. Хижною. Педагогічні

принципи професійної підготовки майбутніх учителів розкрили А. Алексюк,

О. Антонова, В. Бондар, С. Вітвицька, О. Дубасенюк, В. Луговий, Л. Хомич.

Завдяки науковим працям цих авторів, розроблення проблематики

принципів професійно-педагогічної підготовки займає велике місце в

сьогоднішній педагогіці, а особистому розвитку та підготовці майбутнього

педагога молодших класів варто приділити особливу увагу.

Метою нашої статті є дослідження принципів підготовки вчителів

початкових класів до формування творчої особистості учнів у процесі

позаурочної і позакласної роботи.

У педагогічній науці сформульовано систему дидактичних принципів,

яка поєднує традиційні і новітні принципи, що з’явилися в сучасну епоху.

До загальнодидактичних належать принципи: науковості, систематичності,

послідовності, природовідповідності, культуровідповідності, індивідуалізації

та диференціації, свідомості та активності, самостійності та творчості,

єдності навчання, виховання та розвитку, наочності, доступності, наступності,

зв’язку освіти з життям та практикою.

Підготовка майбутнього вчителя початкових класів визначається

насамперед його готовністю розвивати творчі здібності учнів, допомагати

їм знайти себе і, водночас, саморозвиватися, аби підвищувати рівень

педагогічної діяльності. Під саморозвитком мається на увазі постійна

робота над собою, над своєю самоосвітою, над самовдосконаленням. Усе

це в цілому допомагає в становленні особистості як педагога.

Професійна педагогічна підготовка майбутніх учителів початкової

школи в галузі мистецької освіти, як складова цілісного освітнього процесу,

спирається на визначені теоретиками і практиками педагогіки вищої

школи принципи, а саме: науковості, фундаментальності, системності,

природовідповідності та природодоцільності, єдності логічного та історичного,

загальнолюдського та національного, суспільного та особистого, теорії та

практики, навчання та виховання.

61

На основі аналізу науково-методичних праць С. Коновець [1], Л. Масол [2],

О. Отич [3], Г. Падалки [4], О. Рудницької [5], О. Хижна [6], Л. Хомич [7]

можна зробити висновок, що мистецька освіта – це освітня галузь, спрямована

на розвиток у людини спеціальних здібностей і смаку, естетичного досвіду

і ціннісних орієнтацій, здатності до спілкування з художніми цінностями у

процесі активної творчої діяльності та удосконалення власної почуттєвої

культури. За сучасними вимогами до підготовки фахівців педагогічної галузі

вчитель початкових класів має бути перш за все творчою особистістю та

мати високу ступінь розвитку спрямованості на педагогічну діяльність.

Як зазначає О. Хижна, художньо-педагогічна підготовка вчителя початкової

школи повинна базуватися на таких принципах: забезпечення високого

рівня духовності життєдіяльності студентів; екологізації; економічності та

інструментальності художньо-педагогічної підготовки; креативності,

компліментарності, інтегративності, мультикультурності, діалогізації,

інформатизації, інноваційності, особистісної зорієнтованості, створення

художньо-педагогічного середовища [6, с. 329].

Бажання розвиватись в обраній спеціальності та вдосконалювати свої

уміння, що сприяють успішній педагогічній діяльності, а також професійні

вміння в поєднанні з педагогічним талантом і особистим творчим розвитком

вчителя визначають ефективність його керівництва формуванням творчої

особистості учня. Творчі здібності педагога зобов’язують його до:

– уміння цікаво поєднати зміст навчального матеріалу у незвичних його

формах;

– уміння знайти різні підходи під час складання освітнього процесу з

учнями у процесі позаурочної і позакласної роботи;

– уміння цікаво використовувати методи, прийоми, різні форми

організації процесу позакласної та позаурочної роботи;

– особистої готовності до різних експериментів, аби знайти нові шляхи

для розвитку творчого потенціалу учня та ін.

Отже, для того аби учитель початкових класів міг працювати з дітьми

творчо, йому насамперед треба самому володіти цілою низкою професійно

якісних рис, що забезпечать його особистий ріст та самовдосконалення, а

через нього вже і впливати на саму дитину.

Проведення наукового аналізу дозволяє визначити принципи професійної

підготовки майбутніх учителів початкової школи у галузі мистецької

освіти в умовах сучасного закладу вищої освіти.

Принцип науковості передбачає відповідність змісту професійної

підготовки майбутніх учителів початкової школи вимогам сучасного

розвитку науки у галузі психології, педагогіки, мистецтвознавства,

наукових досліджень педагогіки мистецтва.

Принцип інтегративності передбачає взаємозв’язок систем психологічних,

педагогічних, культурологічних, мистецтвознавчих, професійно-орієнтованих

62

наук, які органічно інтегровані в системі професійної підготовки майбутніх

учителів початкової школи у вигляді науково обґрунтованої інтеграції

змісту, форм, методів, технологій, що є обов’язковою умовою формування

змісту художньо-педагогічної освіти в усіх типах навчальних закладів

Принцип ґрунтовності та дієвості професійно-педагогічних та художньо-

мистецьких знань, умінь і навичок забезпечує надійне і міцне формування

фахових компетентностей, здатності до самостійного розв’язання освітніх

і професійних завдань в умовах навчання на педагогічному факультеті та

на практиці в сучасній початковій школі.

Принцип інформатизації підготовки студентів до забезпечення основ

мистецької освіти учнів початкової школи можна охарактеризувати як

процес підготовки до повноцінного життя в умовах інформаційного

суспільства, до пошуку інформації, спілкування, навичок використання

сучасних інформаційних засобів у різних видах педагогічної діяльності.

Принцип інформатизації розкриває роль використання інформаційно-

комунікаційних технологій та методик цілісного сприйняття світу, які

занурюють майбутніх учителів у художньо-творчу діяльність, спрямовує

на пошук цілісного змісту творів мистецтва через відчуття художніх

образів та глибинної сутності творів мистецтва.

Принцип інноваційності у підготовці вчителя до забезпечення основ

мистецької освіти учнів початкової школи відображає відкритість до

майбутнього, здатність до оновлення, передбачення на основі постійної

переоцінки цінностей, інтенсивної модернізації у відповідності до соціо-

культурних викликів сьогодення. Інноваційність зорієнтована на динамічні

зміни в художньо-педагогічній діяльності вчителя, ґрунтується на розвитку

різноманітних форм мислення, художньо-творчих здібностей, налаштованості

на конструктивні дії в обновлюваних ситуаціях, відображає результат творчого

пошуку оригінальних, нестандартних рішень різноманітних художньо-

педагогічних проблем. Інновація є не лише кінцевим продуктом застосування

новизни в навчально-виховному і управлінському процесах з метою якісного

покращення, а й процедурою їхнього постійного оновлення.

Принцип особистісної зорієнтованості підготовки студентів до забезпечення

основ мистецької освіти учнів початкової школи полягає в тому, щоб

віднайти, підтримати, розвинути особистісне в людині та закласти в ній

механізми самовизначення, саморозвитку, адаптації, саморегуляції,

самозахисту, самовиховання, самореалізації, що є необхідним для становлення

самобутнього особистісного образу, діалогічної, гармонійної взаємодії з

іншими, з природою, з цивілізацією, з культурою, з мистецтвом.

Принцип єдності навчально-виховної діяльності та професійно-педагогічної

спрямованості полягає в тому, що будь-який компонент психолого-педагогічної,

методико-мистецької підготовки майбутнього учителя початкової школи

повинен підпорядковуватися процесу становлення компетентного фахівця.

63

Принцип креативності відображає необхідність виявлення можливостей

змісту художньо-педагогічної підготовки для посилення його спрямованості

на формування творчої особистості майбутнього вчителя початкової

школи. Реалізації означеного принципу в практичній діяльності сприяє

аналіз змісту художньо-педагогічної підготовки учителя з метою його

креативного посилення, застосування навчально-творчих завдань, методів

і прийомів стимулювання творчої активності студентів, використання

психологічної діагностики для розвитку творчих якостей особистості

майбутнього вчителя.

Отже, здійснення на належному рівні процесу професійної підготовки

майбутніх учителів початкової школи у галузі мистецької освіти залежить

від провідних принципів, які відображають перебіг об’єктивних законів та

закономірностей процесу фахового навчання і визначають його скерованість

на розвиток особистості майбутнього педагога.

Принципи підготовки вчителів початкових класів до формування

творчої особистості учнів у процесі позаурочної і позакласної роботи

визначають такі положення: гуманізації, єдності загальнолюдських і

національних цінностей, науковості і систематичності, безперервності,

наступності та інтеграції, добровільності та доступності, самостійності та

активності особистості, практичної спрямованості.

Гуманізація передбачає пріоритет завдань творчої самореалізації

особистості, її виховання, створення умов для вияву обдарованості і

талантів дітей, формування гуманної особистості, людяної, доброзичливої

і милосердної.

Єдність загальнолюдських і національних цінностей забезпечує у змісті

навчально-виховного процесу органічний зв'язок: духовну єдність української

національної культури з культурою народів світу, розвиток культури всіх

національних меншин, що проживають на території України; сприяє

усвідомленню пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими

та класовими.

Науковість і систематичність полягає у забезпеченості оптимальних

умов для розширення і поглиблення засобами освіти вагомих для кожної

особистості, що навчається, об'єктивних законів, обґрунтованих понять і

способів практичних дій в їхній майбутній творчій діяльності, а також

забезпечення інтегруючої функції процесів навчання і виховання в умовах

досягнення основної мети позаурочної, позакласної і позашкільної освіти

та виховання.

Безперервність, наступність та інтеграція забезпечують єдність всіх ланок

освіти України, об'єднання зусиль загальноосвітніх та позашкільних закладів

з іншими закладами освіти та різними організаціями; цілісність і наступність

освіти та виховання цінностей, спрямованих на поглиблення і конкретизацію

освітнього процесу.

64

Добровільність та доступність передбачає право вибору та доступність

у забезпеченні потреб особистості у творчій самореалізації, духовному само-

вдосконаленні, здобутті додаткових знань, умінь та навичок, підготовки до

активної професійної творчої діяльності.

Самостійність та активність особистості полягає у забезпеченні такої

психолого-педагогічної атмосфери, яка сприяє виявленню, а також розвитку

в учнів пізнавальної самостійності, прояву ними художньої обдарованості і

таланту в навчально-виховній діяльності та в неурочний час.

Практична спрямованість позаурочної, позакласної та позашкільної

освіти та виховання передбачає набуття учнями допрофесійних умінь і

навичок, орієнтацію на трудову діяльність у ринкових умовах, їх розширення

та розвиток, а також впровадження в життя в умовах інтеграції науки та

виробництва.

У сукупності та взаємодії зазначені принципи орієнтують позаурочну,

позакласну та позашкільну освіту та виховання на забезпечення соціалізації

і соціальної адаптації, єдності і взаємозв'язку з іншими соціокультурними

системами на основі послідовності, взаємодії, інтеграції та диференціації

освітньо-виховного впливу на особистість, сприяють успішному входженню

її в суспільне життя, фізичному, духовному та інтелектуальному розвитку.

1. Коновець С. В. Творчий розвиток учителя образотворчого мистецтва : моногр. /

С. В. Коновець. – Рівне : Волинські обереги, 2009. – 384 с. 2. Масол Л. М. Методика

навчання мистецтва / Л. М. Масол, О. В. Гайдамака, Е. В. Бєлкіна, О. В. Калініченко,

І. В. Руденко. – Х. : Веста : Видавництво «Ранок», 2006. – 256 с. 3. Отич О. М.

Мистецтво у системі розвитку творчої індивідуальності майбутнього педагога

професійного навчання : теоретичний і методичний аспекти : моногр. / О. М. Отич.

Акад. пед. наук України, Ін-т пед. освіти і освіти дорослих. – Чернівці : Зелена

Буковина, 2009. – 440 с. 4. Падалка Г. М. Педагогіка мистецтва. Теорія і методика

викладання мистецьких дисциплін / Г. М. Падалка. – К. : Освіта України, 2008. – 274 с.

5. Рудницька О. П. Педагогіка : загальна та мистецька. навч. посіб. / О. П. Рудницька. –

Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2005. – 360 с. 6. Хижна О. П. Художньо-

педагогічна діяльність учителя початкової школи (теоретико-методологічний та

методичний аспекти) : моногр. / О. П. Хижна. – К. : В-во НПУ імені М. П. Драгоманова,

2007. – 456 с. 7. Хомич Л. О. Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових

класів / Л. О. Хомич. – К. : Магістр-S, 1998. – 199 с.

65

УДК 372.54.72

Петронюк Віта, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий

керівник – к.пед.н., доцент Міськова Н. М. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ЗАСТОСУВАННЯ

ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНЯМИ НА

УРОКАХ МАТЕМАТИКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Анотація. У статті розкрито сучасний стан підготовки майбутніх

учителів до застосування обчислювальних вмінь та навичок учнями на

уроках математики в початковій школі. Проаналізовано основні підходи,

за якими здійснювалося дослідження цієї проблеми. Визначено особливості

та перспективи математичної підготовки майбутніх учителів початкової

школи. Окреслено пріоритетні напрями вдосконалення навчально-виховного

процесу з математики в початкових класах.

Ключові слова: методико-математична підготовка, компетентнісний

підхід, обчислювальні вміння та навички учнів, арифметичні поняття.

Аннотация. В статье раскрыто современное состояние подготовки

будущих учителей к применению вычислительных умений и навыков

учащимися на уроках математики в начальной школе. Проанализированы

основные подходы, по которым осуществлялось исследование этой проблемы.

Определены особенности и перспективы математической подготовки

будущих учителей начальной школы. Определены приоритетные направления

совершенствования учебно-воспитательного процесса по математике в

начальных классах.

Ключевые слова: методико-математическая подготовка, компетентностный

подход, вычислительные умения и навыки учащихся, арифметические понятия.

Annotation. The article presents the current state of training of future teachers

for the application of computing skills and abilities of pupils in mathematics

lessons in elementary school. The main approaches under which the research of

this problem was carried out were analyzed. The peculiarities and prospects of

mathematical training of future teachers of elementary school are determined.

The priority directions of improvement the educational process in mathematics

in elementary school are outlined.

Keywords: methodical and mathematical training, competence approach,

computing skills and abilities of students, arithmetic concepts.

66

Підвищення якості математичної освіти є однією з актуальних

проблем не тільки для України, але й для всієї світової спільноти. Одним з

ефективних шляхів оновлення змісту освіти й навчальних технологій,

узгодження їх із сучасними потребами, інтеграції до світового освітнього

простору є орієнтація освіти на компетентнісний підхід та створення

ефективних механізмів його запровадження.

Одним зі шляхів оновлення змісту математичної освіти й узгодження

його з сучасними потребами, інтеграцією до європейського та світового

освітніх просторів є орієнтація навчальних програм на набуття ключових

компетентностей та на створення ефективних механізмів їх запровадження.

Компетентнісно-орієнтований підхід до формування змісту освіти став

новим концептуальним орієнтиром шкіл зарубіжжя [1].

Усні обчислення є однією з ефективних форм організації колективної

та індивідуальної роботи учнів на уроках математики. Вони розвивають у

школярів уважність, спостережливість, ініціативу, викликають інтерес до

роботи. За їх допомогою вчитель встановлює на уроці оперативний і

ефективний зворотній зв'язок, який дозволяє своєчасно контролювати

процес оволодіння учнями знаннями і вміннями.

Виконуючи усні вправи, учні початкових класів не тільки вдосконалюють

обчислювальні навички, вони закріплюють теоретичний матеріал тренують

увагу, пам’ять, підвищують мовну культуру. Діти з цікавістю ставляться

до таких вправ, їх висока активність в цьому віці може бути реалізована

через усні вправи, які вони сприймають із задоволенням.

Опанування навичок усних обчислень має велике освітнє, виховне і

практичне значення. Вони допомагають засвоїти багато питань теорії

арифметичних дій (властивості дій, зв’язок між результатами і компонентами

дій, зміна результатів дій залежно від зміни одного з компонентів тощо).

Також вони допомагають кращому засвоєнню прийомів письмових

обчислень, оскільки містять у собі елементи усних обчислень. Практичне

значення їх полягає у тому, що швидкість і правильність обчислень

потрібні в житті, особливо тоді, коли дії не можна виконати письмово.

Усні обчислення сприяють розвитку мислення учнів, їхньої кмітливості,

математичної зіркості та спостережливості.

Дослідженню проблеми професійної підготовки вчителя у закладах

вищої освіти присвячені роботи В. Андрущенка, О. Антонової, І. Зязюна,

М. Лещенко, Н. Ничкало, О. Семеног, С. Сисоєвої, Л. Хомич та ін. Питання

формування обчислювальних навичок більшість методистів, таких як:

М. Будма-Горяєва, С. Волкова, Л. Дашевська, В. Єлісєєва, М. Моро, Н. Піядін

та Г. Шмирьова розглядають з точки зору урізноманітнення вправ на

обчислення. Зміст окремих обчислювальних прийомів розкрито в роботах

М. Байтової, Г. Бєлтюкової, Т. Шевченко, Н. Корсунської, Н. Рудовської,

Н. Нікітіної. М. Бантовою розроблено систему формування обчислювальних

67

навичок у молодших школярів, в якій визначено суть обчислювального

прийому та обчислювальної навички, дана характеристика сформованої

обчислювальної навички, а також запропонована методика роботи з

формування обчислювальних навичок.

Метою нашої статті є дослідження сучасного стану підготовки майбутніх

учителів до розвитку обчислювальних вмінь та навичок в учнів на уроках

математики в початковій школі.

У системі навчальних предметів початкової школи завдання і зміст

вивчення математики є порівняно найбільш стабільними, проте і вони з

часом зазнають деяких змін. Тому питання освітніх, виховних і розвивальних

завдань навчання математики в початкових класах розкриваються з

урахуванням сучасної концепції початкового курсу математики.

Більшість питань математичної освіти повинні бути засвоєні в

початкових класах на такому рівні, щоб стати надбанням учнів на все

життя. Решта питань програми з математики для початкових класів

опрацьовується з метою підготовки школярів до ґрунтовного вивчення

відповідного матеріалу в наступних класах [2, с. 167].

Математика в початкових класах має як практичне, так і духовне

значення. Насамперед, курс математики початкових класів забезпечує

подальше вивчення математики в середніх класах. Математичні знання,

набуті в початкових класах, потрібні в повсякденному житті, під час

вивчення інших дисциплін, для розуміння повідомлень засобів масової

інформації. Молодші школярі отримують початкові уявлення про принципи

і закони, що лежать в основі математичних чинників, що вивчаються. Це,

насамперед, стосується десяткової системи числення та властивостей

арифметичних дій. Істотним на початковому етапі навчання є оволодіння

учнями обчислювальними вміннями і навичками.

Завданням курсу математики для початкових класів є навчання учнів

лічбі, нумерації та чотирьом арифметичним діям з цілими числами. Одна з

особливостей арифметики полягає в тому, що багато з її положень хоч і є

важкими для доведення, але легко відкриваються спостереженням за

числовими виразами. Вони відмінні від спостережень за об’єктами, що

безпосередньо впливають на органи чуття. З цього, перед учителем постає

завдання розвивати в дітей спостережливість на уроках арифметики, а також

уміння використовувати такі спостереження для індуктивних висновків.

Зміст арифметики містить також багато матеріалів для дедуктивних

міркувань. Це, зокрема, стосується застосування властивостей арифметичних

дій для обґрунтування прийомів обчислень, врахування залежностей між

величинами під час розв’язування задач.

Фундаментом курсу математики початкових класів є вивчення чисел. У

зміст цього курсу входять: лічба, нумерація і чотири арифметичні дії;

початкові знання властивостей натурального ряду чисел і арифметичних

68

дій; початкові знання про дроби. При цьому, вивчення чисел супроводжується

постійним використанням різноманітних задач, у ході розв’язування яких

учні зустрічаються з видами практичної діяльності, пов’язаної з підрахунками

і вимірюваннями. Учні ознайомлюються з основними одиницями величин,

вчаться переходити від одних до інших [3].

Ознайомлення з нулем та дробовими числами готує учнів до

сприймання ідеї розширення поняття числа.

Вивчення чисел – це перший крок в ознайомленні школярів з ідеєю

математичної абстракції. Наступним кроком стає перехід від числа до

буквеного числення. У початкових класах учні ознайомлюються з виразом,

що містить буквений компонент, вчаться знаходити числові значення таких

виразів, застосовують буквені вирази для запису властивостей арифметичних

дій. Алгебраїчна пропедевтика включає також ознайомлення дітей з

поняттям рівняння та нерівності. Для цього учням пропонуються рівняння

на одну операцію, які розв’язуються з використанням правил знаходження

невідомого компонента. В завданнях з логічним навантаженням школярам

пропонуються дещо ускладнені рівняння. Поняття буквеного виразу та

рівняння застосовуються під час розв’язування задач.

Робота над нумерацією та арифметичними діями будується в початковому

курсі концентрично. Програмою намічена система поступового розширення

області розглядуваних чисел: перший десяток, другий десяток, сотня, тисяча,

багатоцифрові числа (в межах мільйона). У межах першого і другого

десятків розглядаються лише дії додавання і віднімання (табличні випадки

та випадки, пов’язані з нумерацією чисел), а в межах решти концентрів – усі

арифметичні дії. Принцип «концентричності» в основному стосується

нумерації і арифметичних дій. Інші питання програми вивчаються за

лінійним принципом. Тому точніше буде сказати, що програмовий матеріал

вивчається за концентрично-лінійним принципом. При цьому, навчання

потрібно розпочинати з невеликих чисел. Числову область слід поступово

розширювати і вводити нові поняття. Така побудова курсу забезпечує

систематичне повторення та поглиблення знань і вмінь, відповідає

психологічному розвитку учнів. Особливо вона корисна для формування

поняття про систему числення. Поняття розряду, розрядної одиниці,

розрядного числа, а також класу і одиниці класу знаходять свій розвиток

від концентру до концентру [3].

Важливою передумовою ефективного засвоєння математичних знань є

сформованість у молодших школярів навичок усних обчислень.

Усні обчислення є однією з ефективних форм організації колективної

та індивідуальної роботи учнів на уроках математики. Вони розвивають у

школярів уважність, спостережливість, ініціативу, викликають інтерес до

роботи. За їх допомогою вчитель встановлює на уроці оперативний і

69

ефективний зворотній зв'язок, який дозволяє своєчасно контролювати

процес оволодіння учнями знаннями і вміннями [4, с. 145–148].

Виконуючи усні вправи, учні початкових класів не тільки вдосконалюють

обчислювальні навички, вони закріплюють теоретичний матеріал тренують

увагу, пам'ять, підвищують мовну культуру. Діти з цікавістю ставляться до

таких вправ, тому їх висока активність в цьому віці може бути реалізована

через усні вправи, які вони сприймають із задоволенням.

Опанування навичок усних обчислень має велике освітнє, виховне і

практичне значення. Вони допомагають засвоїти багато питань теорії

арифметичних дій (властивості дій, зв’язок між результатами і компонентами

дій, зміну результатів дій залежно від зміни одного з компонентів тощо).

Також вони допомагають кращому засвоєнню прийомів письмових

обчислень, оскільки містять у собі елементи усних обчислень. Практичне

значення їх полягає у тому, що швидкість і правильність обчислень

потрібні в житті, особливо тоді, коли дії не можна виконати письмово.

Усні обчислення сприяють розвитку мислення учнів, їхньої кмітливості,

математичної зіркості та спостережливості.

Методичне спрямування вивчення основних тем визначається як самою

програмою, так і системою вправ і задач, що реалізуються у підручниках з

математики для початкових класів.

Ключовим завданням курсу математики початкових класів постає

формування у молодших школярів усвідомлених і стійких обчислювальних

навичок – основи обчислювальної складової компетентності. Тому змістова

лінія «Числа. Дії з числами» є наскрізною для всього курсу. Доцільно у межах

опрацювання відповідних тем навчити дітей зображувати дії додавання й

віднімання схематично; додавати й віднімати на числовому промені; формувати

прийоми обчислення: додавання і віднімання чисел 2–5 частинами, додавання

чисел 6–9 на основі переставного закону додавання, віднімання цих чисел

на основі взаємозв’язку між діями додавання і віднімання. Результатом

опанування учнями цього матеріалу є сформованість у них обчислювальних

навичок у межах 10. На заключному етапі, коли прийоми обчислення

засвоєні у розумовому плані, необхідно використовувати відповідні таблиці

додавання й віднімання. Новацією змісту навчання математики у 1-у класі є

розширення вивчення нумерації двоцифрових чисел до чисел у межах 100.

У першокласників формуються поняття десятка, вони вчаться лічити

десятками, порівнювати, додавати й віднімати числа, подані десятками.

Для цього на перших етапах учням пропонується полічити значну кількість

предметів парами, трійками, п’ятірками, десятками, тобто використовувати

ці числа як лічильні одиниці. Їх підводять до висновку, що лічба десятками

відбувається так само, як і лічба одиницями. Наступним кроком є ознайомлення

школярів із круглими числами, їх читанням та записом. Порівняння,

додавання й віднімання таких чисел здійснюється на основі укрупнення

70

розрядних одиниць – подання їх десятками. Виконання учнями у такий

спосіб арифметичних дій з круглими числами дозволяє їм повторювати і

закріплювати табличне додавання і віднімання чисел у межах 10. Зважаючи

на деяку відмінність у порядку читання й запису чисел 11–20 та 21–100, всі

питання нумерації чисел першої сотні варто спочатку розглядати на

числовому ряді 11–20, а на наступних уроках – переносити набуті знання

на числа 21–100. Після цього в учнів необхідно сформувати знання

розрядного складу двоцифрових чисел; опрацювати питання утворення

числа з кількох десятків та кількох одиниць, подання числа у вигляді суми

розрядних доданків; навчити їх додавати й віднімати двоцифрові числа на

основі їх нумерації; ознайомити з обчислювальним прийомом порозрядного

додавання і віднімання чисел.

Таким чином, досягнення мети навчання обчислювальних вмінь та

розвиток в учнів навичок обчислення на уроках математики в початковій

школі, окреслених у нормативних документах, залежить від системи

навчальних завдань. Ця система повинна охоплювати: завдання, які

розширюють навчальний досвід учнів; завдання, які супроводжують

виклад нового матеріалу – елементарні теоретичні відомості, правила,

зразки виконання; пробні завдання; завдання для виконання навчальних

дій за зразком або інструкцією вчителя; завдання, які виконують учні у

частково змінених умовах. Оскільки математична компетентність

виявляється у конкретній навчальній або життєвій проблемній ситуації,

важливо створити умови для застосування учнями набутого досвіду

математичної діяльності на практиці.

1. Гаєвець Я. С. Методична компетентність як мета та результат професійної

підготовки вчителя початкових класів / Я. С. Гаєвець // Наука і освіта. – 2012. –

№ 8. – С. 35–38. 2. Коваль Л. В. Модернізація змісту математичної підготовки

молодших школярів як найважливіший чинник впливу на якість початкової освіти /

Л. В. Коваль // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. Вип. № 55. – Херсон :

Вид. ХДУ, 2010. – 426 с. 3. Романишин Р. Я. Фахова компетентність вчителя і

розвиток пізнавальних інтересів молодших школярів на уроках математики /

Р. Я. Романишин // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології –

Суми, 2011. – С. 201–205. 4. Глузман Н. А. Методико-математична компетентність

майбутніх учителів початкових класів : моногр. / Н. А. Глузман. – К. : ВИЩА

ШКОЛА – ХХІ, 2010. – 407 с.

71

УДК 373.3.091.31: 0049

Сегеда Марія, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий

керівник – к.пед.н., доцент Мельничук Л. Б. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОЦІ

МАТЕМАТИКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Анотація. У статті розкрито специфіку використання інформаційних

комп’ютерних технологій у початковій школі. Охарактеризовано особливості

навчального процесу із застосуванням інформаційних технологій, обґрунтовано

переваги їх використання на уроках математики в початкових класах.

Виокремлено етапи мультимедійного уроку з математики, наведено

приклади використання мультимедійної презентації у процесі узагальнення

та систематизації знань учнів.

Ключові слова: інформаційні комп’ютерні технології, мультимедійна

презентація, урок математики, початкова школа, молодші школярі.

Аннотация. В статье раскрыта специфика использования информационных

компьютерных технологий в начальной школе. Охарактеризованы

особенности учебного процесса с применением информационных технологий,

обоснованно преимущества их использования на уроках математики в

начальных классах. Выделены этапы мультимедийного урока по математике,

приведены примеры использования мультимедийной презентации в процессе

обобщения и систематизации знаний учащихся.

Ключевые слова: информационные компьютерные технологии, мультимедийная

презентация, урок математики, начальная школа, младшие школьники.

Annotation. The article discloses the specifics of the computer information

technologies use in elementary school. The peculiarities of the educational

process with the use of information technologies, the advantages of their use in

mathematics lessons in the elementary classes are substantiated. The stages of the

multimedia lesson in mathematics are singled out, examples of the use of the

multimedia presentation in the process of generalization and systematization of

students' knowledge are given.

Key words: information computer technologies, multimedia presentation, mathematics

lesson, elementary school, younger schoolchildren.

Визначальною особливістю змін, які відбуваються в освіті України, є

перехід до спрямованого формування у суб’єктів навчання здатності творчо

діяти, застосовувати знання і досвід на практиці. Зміна цілей навчання

72

визначає необхідність коригування змісту і методик навчання, спрямованого

на забезпечення формування світогляду, ціннісних орієнтацій, уміння

самостійно вчитися, критично мислити, користуватись сучасними засобами

інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), зокрема персональним

комп’ютером (ПК); здатності до самопізнання і самореалізації особистості у

різних видах творчої діяльності.

Актуальність цієї проблеми для початкової школи визначається тим,

що в молодшому шкільному віці здійснюється пропедевтика навчання

більшості навчальних предметів загальноосвітньої школи. Формування в

учнів основ цілісної картини світу відбувається в процесі засвоєння ними

системи знань про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво,

оволодіння засобами пізнавальної і практичної діяльності. Зазначені

об’єкти вивчення не завжди можна відтворити і дослідити безпосередньо – це

пояснюється прихованістю процесів, що відбуваються, їх багатовимірністю в

просторі й часі. Тому, нині незамінними в навчанні є сучасні (аудіовізуальні,

мультимедійні) засоби наочності, електронні щоденники спостережень,

календарі природи та інші електронні засоби навчального призначення

(ЕЗНП), які забезпечують нові можливості формування в молодших

школярів основ наукового світогляду.

Як засвідчують результати аналізу наукових робіт педагогів-практиків

Н. Г. Баліцької, О. А. Біди, І. М. Богданової, Н. М. Бібік, Г. П. Волошиної,

І. В. Гавриш, М. С. Гордійчука, Р. С. Гурін, С. О. Гунько, М. І. Жалдака,

О. П. Кивлюка, В. В. Лапінського, М. М. Левшина, Т. І. Лугової, Н. В. Морзе,

О. В. Майбороди, Л. Л. Макаренка, Н. В. Панченка, І. П. Підласного,

Н. С. Польки, Ю. С. Рамського, І. В. Роберта, С. В. Ратовської, Ф. М. Ривкінда,

О. Я. Савченко, Н. В. Семенюка, І. М. Смирнової, О. М. Снігура, К. К. Шахової

присвячених науково-методичному забезпеченню розвитку навчально-

виховного процесу, впровадження інформаційних технологій у початковій

школі, я важливим елементом відповідної підготовки вчителів. Разом з тим,

поза увагою дослідників досі залишаються питання застосування наявних

та розроблення нових електронних засобів, призначених для навчання у

початковій школі, зокрема навчального предмету «Математика» та підготовки

вчителів з методики їх використання.

Метою нашої статті є дослідження ефективності використання

комп’ютерних інформаційних технологій у процесі вивчення математики у

початковій школі.

Упровадження в процес навчання молодших школярів інформаційних

технологій забезпечує їх доступ до різних інформаційних ресурсів і сприяє

збагаченню змісту навчання, надає йому логічного і пошукового характеру,

а також вирішує проблеми пошуку шляхів і засобів активізації пізнавального

інтересу учнів, розвитку їхніх творчих здібностей, стимуляції розумової

діяльності. Особливістю навчального процесу із застосуванням сучасних

73

інформаційних технологій є те, що центром діяльності стає учень, який,

виходячи зі своїх індивідуальних здібностей та інтересів, вибудовує

процес пізнання. Учитель часто виступає у ролі помічника, консультанта,

що заохочує оригінальні знахідки, стимулює активність, ініціативу та

самостійність учнів [1, с. 19].

До переваг використання інформаційних технологій на уроках математики

в початкових класах, слід віднести:

– можливість представити навчальний матеріал доступно і зрозуміло;

– сприяння реалізації розвивального навчання і проблемно-діалогічного

підходу, які дають змогу організувати на уроці дослідницьку діяльність;

– можливість здійснити диференційований підхід у навчанні математики;

– застосування на уроці математики комп’ютерних тестів та контрольних

ігрових робіт дає вчителеві змогу за короткий час одержати об’єктивну

картину рівня засвоєння матеріалу, що вивчається, і за необхідності своєчасно

його скоригувати;

– уроки з використанням інформаційних технологій не лише пожвавлюють

навчальний процес (що особливо важливо, якщо враховувати психологічні

особливості учнів молодшого шкільного віку, зокрема тривале переважання

у них наочно-образного мислення над абстрактно-логічним), а й підвищують

мотивацію навчання;

– заняття, що проводяться з використанням ІКТ, в силу своєї наочності,

барвистості і простоти, приносять найбільший ефект, який досягається

підвищеним психоемоційним фоном під час сприйняття учнями навчального

матеріалу [2].

Урок математики у початковій школі спрямований на оволодіння учнів

системою математичних знань, умінь і навичок, необхідних у повсякденному

житті та достатніх для успішного оволодіння іншими предметами і

забезпечення наступності з основною ланкою школи [3].

Одними з основних завдань уроку математики є формування в учнів

початкових уявлень про число, величину, міцних обчислювальних навичок

із натуральними числами та нулем, первинних умінь вимірювання та

обчислення величин; наочно-чуттєвих уявлень про геометричні фігури,

графічні вміння. Доведено, що учні по-різному засвоюють нові знання.

Раніше вчителям важко було знайти індивідуальний підхід до кожного

учня. Сьогодні ж з використанням нових інформаційних технології вчителі

отримали можливість подавати нову інформацію таким чином, щоб

задовольнити запит кожного школяра.

Для підготовки та проведення уроку математики із застосуванням

інформаційних технологій учителеві потрібно знати структуру пропонованого

уроку та зміст кожного його етапу. Відповідно до власних методичних

уподобань педагог може редагувати запропоновані мультимедійні уроки

або створювати власні.

74

При цьому, мультимедійний урок математики повинен складатися з

таких етапів:

– визначення теми уроку;

– вступу;

– вивчення нового матеріалу;

– первинного закріплення матеріалу;

– розвитку математичних знань;

– підсумку уроку.

Використання нових інформаційних технологій у процесі узагальнення

та систематизації дозволяє ефективніше поглибити знання учнів з певних

тем, закріпити вміння і навички усних та письмових обчислень, формувати

і закріплювати вміння і навички розв'язувати задачі. З цією метою вчителі

початкових класів можуть використовувати такі засоби навчання математики,

як, наприклад, ППЗ «Математика 3 клас ПП «Контур плюс».

Також під час узагальнення і систематизації знань можна використовувати

найрізноманітніші тренажери (Тренажер – «Таблиця множення», «З Барбі за

покупками», для усного рахунку в межах 100 – Тренажер – «Битва» та ін.).

Для цього вчителі можуть самостійно створювати тренажери за допомогою

програми Microsoft Power Point, яка входить до складу пакету прикладних

програм Microsoft Office.

Прикладом такого тренажера може слугувати Тренажер – «Таблиця

множення – Юні водії» (рис. 1) [4, с. 201].

Рис. 1. Фрагмент тренажеру з математики «Юні водії»

Презентація створена як гра, в ході якої закріплюються вміння і

навички усних обчислень табличного множення від 2 до 9. На другому

слайді діти можуть обрати, за таблицею множення якого числа вони хочуть

тренуватися. Коли число обране, то за допомогою гіперпосилання учні

можуть перейти до виконання завдання. Наприклад, якщо обране число 5,

то на третьому слайді з’явиться перший приклад для табличного множення

цього числа.

75

Якщо учень обере правильну відповідь, то літак відлетить і за допомогою

стрілочки в нижньому правому кутку можна буде перейти до виконання

наступного прикладу. Якщо ж ні, то літак залишиться на місці, аж поки

дитина не обере правильну відповідь. Завдяки цьому, учень який погано

знає таблицю множення, може довчити її в ході виконання завдання, або

хоча б звернути увагу на неправильно обчислені приклади і попрацювати

над ними пізніше. Після закінчення розв’язання прикладів з таблиці

множення, в розглядуваному випадку на 5, можна перейти до тренування з

таблицею множення іншого числа.

Варто зосередити увагу на низці важливих методичних зауважень для

вчителя – розробника мультимедійних презентацій.

Мультимедійні засоби мають значні переваги у відображенні інформації

порівняно з традиційними засобами навчання. Вони безпосередньо впливають

на мотивацію навчального процесу; сприяють пришвидшенню сприйняття

учнями навчального матеріалу, зменшенню втомлюваності, отже, покращують

ефективність навчально-виховного процесу в цілому.

Під час створення мультимедійної презентації необхідно враховувати:

– психологічні особливості учнів класу;

– мету й очікувані результати навчання;

– структуру пізнавального процесу;

– розташування учнів у класній кімнаті;

– вибір найбільш ефективних елементів комп’ютерних технологій для

вирішення конкретних завдань уроку;

– вибір доречної колірної гами оформлення слайдів.

Під час роботи з мультимедійними презентаціями необхідно перш за

все враховувати психофізіологічні закономірності сприйняття інформації з

екрана комп'ютера, інтерактивної дошки та проекційного екрана. Робота з

візуальною інформацією на екрані має свої особливості, оскільки її тривалий

перегляд викликає стомлення та зниження гостроти зору.

Особливо трудомісткою для людського зору є робота з текстами. Тому,

під час створення слайдів необхідно врахувати такі основні вимоги до них:

– слайд має містити мінімально можливу кількість слів;

– для написів і заголовків слід вживати чіткий крупний шрифт;

– необхідно обмежити використання простого тексту;

– на слайд потрібно виносити пропозиції, визначення, слова, терміни,

які варто записати в зошиті, прочитати їх вголос під час демонстрації;

– розмір букв, цифр, знаків, їх контрастність мають бути такими, щоб їх

можна було добре розгледіти з останнього ряду парт;

– заливка тла, букв, ліній має бути переважно спокійного кольору, щоб

не викликати роздратування і стомлення очей;

– креслення, малюнки, фотографії та інші ілюстративні матеріали

мають максимально рівномірно заповнювати все екранне поле;

76

– звуковий супровід слайдів не повинен бути різким, відволікаючим.

На перегляд одного слайду необхідно відводити не менше 2–3 хвилин, щоб

учні могли сконцентрувати увагу на зображенні, простежити послідовність

дій, роздивитися всі елементи, зафіксувати кінцевий результат, за потреби

зробити записи [5, с. 23].

Наведемо приклад використання мультимедійної презентації під час

уроку математики на «Закріплення прийому додавання та віднімання

двоцифрових чисел. Розв'язування задач», метою якого було формування

вміння застосовувати прийоми додавання і віднімання двоцифрових чисел

у процесі розв’язування виразів і задач; закріплення вміння розв’язувати

задачі; розвивання кмітливості, мислення, уваги; виховання пізнавального

інтересу (рис. 2).

Про бджіл

ХХ

http://aida.ucoz.ru

І звісно в солодощахЗ давніх часів мед

використовують

при лікуванні

застуди, кашлю,

грипу, серця,

шлунку.

Рис. 2. Фрагменти презентації до уроку математики

Таким чином, мультимедійна підтримка уроку в початковій школі дає

змогу вивести навчальний процес на якісно новий рівень, підвищити

статус учителя як сучасного фахівця. Використання одночасно кількох

каналів сприйняття інформації підсилює навчальний ефект, збагачує урок,

робить його цікавим і незабутнім.

1. Варченко В. І. Веселка в комп’ютері / В. І. Варченко // Початкова школа. – 2017. –

№ 10. – С. 19. 2. Цветкова М. С. Рекомендации по использованию компьютеров в

начальной школе / М. С. Цветкова // Информатика и образование. – 2016. – № 6. –

С. 12–14. 3. Богданович М. В. Методика навчання математики в початковій школі:

навчальний посібник / М. В. Богданович. – К. : Вища школа, 2006. – 306 с.

4. Меламуд В. Компьютер и педагогические технологии в современной школе /

В. Меламуд // Мир образования. – 2015. – № 3. – С.201 – 206. 5. Вєтрова І. Г.

Використання комп’ютера у навчанні молодших школярів і його вплив на

формування їхньої психіки / І. Г. Вєтрова, В. А. Вербунко // Комп’ютер у школі та

сім’ї – 2011 – № 2. – С. 22–25.

77

УДК 373.542: 811

Скаковська Світлана, ст. магістратури педагогічного факультету;

науковий керівник – к.пед.н., доцент Сойко І. М. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

МЕТОДИКА ЗБАГАЧЕННЯ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ДИДАКТИЧНИХ

ІГОР НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Анотація. В статті розкрито питання збагачення словникового запасу

молодших школярів на уроках української мови. Обґрунтовано теоретичні

засади застосування дидактичних ігор на уроках української мови.

Виокремлено основні напрями методики роботи над словом.

Охарактеризовано структурні елементи дидактичної гри, визначено

вимоги до її керівництва. Наведено приклади використання дидактичних

ігор, спрямованих на збагачення словникового запасу молодших школярів

та методику їх проведення.

Ключові слова: розвиток мовлення, словниковий запас, дидактична гра,

уроки української мови, початкова школа, молодші школярі.

Аннотация. В статье раскрыт вопрос обогащения словарного запаса

младших школьников на уроках украинского языка. Обоснованы

теоретические основы применения дидактических игр на уроках

украинского языка. Выделены основные направления методики работы

над словом. Охарактеризованы структурные элементы дидактической

игры, определены требования к ее руководству. Приведены примеры

использования дидактических игр, направленных на обогащение

словарного запаса младших школьников и методика их проведения.

Ключевые слова: развитие речи, словарный запас, дидактическая игра,

уроки украинского языка, начальная школа, младшие школьники.

Аnnotation. The article deals with the problem of enriching the vocabulary of

junior pupils in Ukrainian lessons. The theoretical principles of the use of

didactic games in the Ukrainian language lessons are substantiated. The basic

directions of the technique of work on the word are singled out. The structural

elements of the didactic game are characterized, the requirements for its

management are substantiated. Examples of the use of didactic games aimed at

enriching the vocabulary of junior pupils and describing the method of their

conduct are given.

Key words: speech development, vocabulary, didactic game, Ukrainian language

lessons, elementary school, junior schoolchildren.

78

Сьогодні в діяльності початкових класів утверджується ідея практичної

спрямованості курсу української мови. А це вимагає активної мовленнєвої

діяльності молодших школярів у навчальному процесі, оскільки виховання

соціально активної, духовно багатої особистості неможливо здійснювати

без опанування нею рідною мовою й мовленням в усіх її функціях.

Як зазначено в методиці викладання української мови, «мета і завдання

цього навчального предмета (української мови) у початковій школі

полягає не лише в опануванні грамоти (початкових умінь читати і писати),

а й у мовленнєвому розвитку молодших школярів – умінь висловлюватися

в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Розвиток

мовлення має набути статусу провідного принципу навчання рідної мови в

загальноосвітній школі, зокрема в її початковій ланці [1, с. 10].

Питанням розвитку мовлення школярів та збагачення їх словникового

запасу приділяли увагу багато психологів, мовознавців та методистів:

О. Леонтьєв, В. Мухіна, І. Синиця, Г. Ушакова, Л. Варзацька, М. Львов,

В. Мельничайко, Г. Рамзаєва, Г. Фомічева та ін. Проте ці та інші вчені

«досліджували переважно загально-методичні аспекти активізації та

розвитку активного й пасивного словника учнів різного віку і майже не

зосереджували уваги на виявленні ролі граматико-орфографічних знань» у

збагаченні словникового запасу молодших школярів.

На значенні ігрових технологій для вивчення учнями української мови

наголошували А. Багмут, Л. Варзацька, Н. Гац, В. Горбачук, Д. Кравчук,

Т. Потоцька, Т. Рамзаєва, М. Сокирко, Г. Фомічова, О. Хорошковська,

Г. Шелехова та ін.

Метою нашої статті є дослідження дидактичної гри як одного із

способів збагачення словникового запасу молодших школярів на уроках

української мови.

Дуже важливо, щоб наймолодші школярі пізнавали світ у всій його

багатогранності, відчували і розуміли пряме та переносне значення слів, їх

найтонші відтінки. А коли дитина зрозуміє і відчує красу рідного слова,

вона відчує любов до мови. Розуміти, відчувати і любити рідну мову

здатні всі діти. Тому завдання вчителя полягає в тому, щоб розвинути мову

учнів, збагатити її, навчити любити, пишатися нею.

Складовою проблеми розвитку мовлення молодших школярів виступає

робота над словом, оскільки розвиток мовлення включає в себе роботу:

– над окремими словами;

– над словосполученнями і реченнями;

– над зв’язним мовленням [2, с. 15].

Засвоєння лексичного багатства мови молодшими школярами не повинно

проходити стихійно. Одним із найважливіших завдань розвитку мовлення

учнів початкових класів є керування процесом збагачення словника дітей,

упорядкування словникової роботи, нарешті, активізація словника учнів.

79

Як відомо, методика словникової роботи передбачає чотири напрями:

1. Збагачення словника учнів новими словами і розширення його за

рахунок нових значень уже відомих лексем;

2. Уточнення словника, яке передбачає пояснення значень слів –

паронімів, слів – синонімів, антонімів; засвоєння багатозначності, лексичної

сполучуваності слів, засвоєння слів – омонімів;

3. Активізація словника, тобто переведення слів із пасивного словникового

запасу учнів у активний;

4. Витіснення із вживання не літературних слів, переведення їх із

активу в пасив [1].

З перших днів навчання в школі вчитель повинен працювати над

розвитком активного словника учнів, бо це дуже знадобиться їм у

майбутньому житті, допоможе правильно та впевнено викладати свої

думки, вільно спілкуватися з однолітками та дорослими. Коли дитина не

шукає слів для висловлювання своєї думки, вона позбавлена багатьох

комплексів, а тому завжди активна в розмові, оперує потрібними словами і

мовними зворотами. Такий результат досягається тоді, коли дитина не

тільки чує і бачить слово, а відчуває і розуміє його значення, знає, коли і

як це слово треба вжити.

Згідно Закону України «Про мову», щодо початкової загальної освіти

українська мова будується за такими змістовими лініями: мовленнєвою,

мовною, соціокультурною. Мовленнєва змістова лінія, яка є основою,

передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння

користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу. З цією

метою розвиваються, удосконалюються усні види мовленнєвої діяльності,

якими учні певною мірою оволоділи в дошкільному віці, а також

формуються і удосконалюються види мовленнєвої діяльності, які пов’язані

з писемним мовленням [3, с. 7].

Особливе значення для розвитку мовлення має перехід учнів 2–4 класів

до літературного читання. Як наголошує науковець Т. Донченко, у процесі

читання учнями художніх текстів відбувається не просто засвоєння ними

прочитаного, а усвідомлення свого ставлення до творів мистецтва або

формування нових знань через своєрідний діалог між автором і читачем на

основі тексту [4, с. 37]. Тому, опрацьовуючи будь-який жанр художнього

тексту на уроці, вчитель, виходячи з рівня розвитку дітей класу, повинен

спонукати їх знаходити через форму слова позицію автора, формулювати

етичні та естетичні оцінки дійових осіб, ставити себе на місце того чи

іншого персонажа, уявно діяти за нього і передавати головний сенс його

діяльності через творчу розповідь.

Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди

є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо

побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим

80

складом. Таким чином, мова вчителя − важливе джерело збагачення словника

учня початкових класів. Найефективнішими є ті уроки української мови,

на яких використовують різноманітні форми роботи, збагачують їх новими

знахідками своїх творчих шукань.

Для кращого опанування рідної мови учнями початкових класів вчені

рекомендують використовувати ігри. У процесі гри в учнів виробляється

звичка зосереджуватися. самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись

грою, діти не помічають, що навчаються, тому до активної діяльності

залучаються навіть найпасивніші учні.

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється

доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Проте,

плануючи урок, учитель має зважати на всіх учнів та добирати ігри, які

були б цікаві й зрозумілі.

Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних

рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що

відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть

якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже,

система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом

свідомості школяра [5, с. 18].

Дидактичні ігри на уроках української мови можна використовувати

для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для

повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх

осмисленого засвоєння, формування графічних умінь та навичок, розвитку

основних прийомів мислення, розширення кругозору. Систематичне

використання ігор підвищує ефективність навчання [5, с. 18].

У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують

предмети за певними ознаками, виконують аналіз й синтез, абстрагуються

від несуттєвих ознак нового навчального змісту з ігровим задумом і діями.

Тому це вимагає від вчителя майстерного педагогічного керівництва ними.

Однак, щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані

результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

– готовності учнів до участі в грі (кожен учень повинен засвоїти правила

гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати

потрібний запас знань для участі у грі);

– забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом;

– чіткої постановки завдання гри перед учнями (пояснення гри повинно

бути зрозумілим і чітким);

– складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих

дій, а дальше можна пропонувати всю гру і різні її варіанти;

– дії учнів слід контролювати, та при необхідності своєчасно виправляти,

спрямовувати та оцінювати;

81

– не можна допускати приниження гідності дитини (робити образливі

порівняння, ставити погані оцінки за поразку в грі, глузувати тощо). Ігри

важливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному уроці,

починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й

урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення

вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам`яті, виховання

кмітливості, самостійності, наполегливості тощо;

– необхідно застосовувати дидактичні принципи організації ігор:

доступність, посильність, систематичність [6, с. 45].

Мета дидактичних ігор − формування в учнів уміння поєднувати

теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними

знаннями, уміннями й навичками учень зможе лише тоді, коли він весь час

виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зумів зацікавити учнів.

Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам’ятати, що

процес створення гри містить низку етапів:

а) вибір теми гри;

б) визначення мети й завдань гри;

в) підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка

наочності, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення гри залежить від дотримання таких вимог:

а) ігри мають відповідати навчальній програмі;

б) ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже

складними;

в) ігри повинні відповідати віковим особливостям учнів;

г) ігри потрібно урізноманітнювати;

д) необхідно залучати до ігор учнів усього класу [6, с. 46].

Під час проведення дидактичних ігор в учителів виникає безліч проблем:

за яким принципом відбирати навчальний матеріал для створення ігор; яке

місце дидактичних ігор в низці інших форм і методів навчання; як одному

вчителеві вправитися з класом учнів під час гри.

Тому, для збагачення словникового запасу засобами дидактичних ігор

пропонується використовувати спеціально розроблену методику. Відповідно

до неї, вихованці за допомогою різних вправ, повинні переводили слова з

пасивного до активного словника. Основними джерелами збагачення їхнього

словникового запасу можуть були підручники з рідної мови, читання,

книжки для позакласного читання, навчальні посібники, газети, журнали,

кіно, театр, телебачення, радіо, екскурсії, спостереження за навколишнім

світом, мова батьків, учителя, близьких, в оточенні яких перебувають діти.

Виходячи із завдання збагачення активного словника учнів, уміння

бачити в тексті художні засоби та використовувати їх у своєму мовленні,

на пропедевтичну й узагальнену роботу щодо знань з лексики, у ході

словникової роботи необхідно працювали над розвитком швидкості

82

читання, розширенням кута зору читця, розвитком уваги, зорової пам'яті,

удосконаленням артикуляційних навичок.

З метою формування в учнів загального поняття про іменник (питання,

значення, роль та зв’язок з іншими словами в реченні за допомогою закінчень

та прийменників) рекомендується використовувати такі завдання:

Гра «Хто? Що?» учителю потрібно показати предметні малюнки із

зображенням людей, тварин, речей, рослин та ін. У відповідь учні повинні

сигналізувати картками «Хто?» «Що?».

Гра «Хто (що) заховалося?» розвиває у молодших школярів логічне

мислення. Для цього вчитель може вивісити на магнітну дошку малюнки

предметів зворотною стороною до дітей. На зворотній стороні повинно

бути записано кілька ознак предмета, який «заховався». Після того, як

педагог прочитає ці ознаки, учням необхідно назвати предмет. Якщо вчитель

відкриє малюнок, то це буде означати, що діти із завданням впоралися.

Школярі повинні скласти речення зі словом, яке позначає названий

предмет, у зошитах, а один з учнів прокоментувати правопис слова.

Матеріал, який може бути використаний для ігор «Хто (що) заховалося?»:

1. Стрімкий, залізний, точний... (годинник);

2. Працьовитий, рідний, старенький... (дідусь);

3. Новий, цікавий, словниковий... (диктант);

4. Хижий, маленький, сірий, безхвостий, колючий... (їжак);

5. Легкий, дерев’яний, кольоровий... (олівець);

6. Перший, вихований, мудрий... (учитель);

7. Коричнева, солодка, шоколадна... (цукерка).

Гра «Хто більше?» передбачає поділ класу на дві команди. Перша

команда повинна придумати іменники, які містять один склад із трьох

звуків, один з них – м’який приголосний. Такі іменники відповідають на

питання що? Друга команда повинна добрати такі ж за звуко-складною

будовою іменники, але відповідати вони мають на питання хто? (Що? – ліс,

йод, лід, ніс, рік, дім. Хто? – дід, віл, кіт, рись).

Гра «Істота чи неістота» передбачає використання записаних на

магнітофонній стрічці іменників (Україна, кобра, українка, хліб, базіка,

кобзар, байкар, спів, хлібороб, будівельник, співачка, будова, аптека,

шахта, аптекар). Учні повинні прослухати цей запис і на кожний іменник

сигналізувати картками «Хто?/Що?» або «Істота/Неістота».

Гра «Хто швидше?» передбачає, що учні повинні одночасно почати і

написати протягом певного часу (5–10 хв.) слова, що відповідають на

питання що? (назви предметів у класній кімнаті або назви меблів чи

одягу). Скільки слів учень запише – стільки він дістане очок. При цьому за

допущені помилки потрібно віднімати по два очка.

83

У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють

усі. Тому, їх можна проводити на будь-якому етапі уроку. Це дозволить

виявити знання учня і вміння користуватися ними.

Дидактичні ігри, використані на уроках української мови в органічному

поєднанні, розвивають не лише мовлення. Ці ігри добре допомагають

розвитку пам`яті, уваги, кмітливості, вміння класифікувати предмети,

порівнювати їх, узагальнювати, диференціювати. Т. Донченко у праці

«Мета одна, уроки – різні» визначив чотири вимоги, без урахування яких

не можна віднести ту чи іншу навчальну діяльність учнів до дидактичних

ігор. На його думку, грою можна назвати таку навчальну діяльність, в якій

присутній хоча б один із наступних елементів:

– елемент очікування несподіванки – поява, зникнення, пошук і

знаходження, непередбачене повторення дії в грі тощо;

– елемент загадки, що інтригує дітей, стимулює їхню творчу фантазію,

мобілізує дитячий досвід;

– елемент руху;

– елемент змагання [7].

Отже, навчальна гра, спрямовується на формування у дитини потреби

в знаннях та активного інтересу, стає новим джерелом удосконалення

пізнавальних умінь і навичок. У свою чергу, органічне поєднання гри та

навчання сприяє всебічному розвиткові учнів, формуванню у них інтересу

до знань. Це зумовлено тим, що навчальна гра є, не просто розвагою, вона

розвиває фантазію, помножену на розум і кмітливість.

1. Дорошенко С. І. Методика викладання української мови : навчальний посібник /

С. І. Дорошенко. – К. : Вища школа, 2002. – 296 с. 2. Артемова Л. В. Вчися граючись /

Л. В. Артемова. – К. : Знання, 2000. – 257 с. 3. Закон України «Про мови» // Освіта. –

1995. – № 26. – С. 7–10. 4. Донченко Т. К. Уроки мови мають стати уроками словесності /

Т. К. Донченко // Дивослово. – 2010. – № 4. – С. 36– 38. 5. Щербань П. Дидактичні

ігри у навчально-виховному процесі / П. Щербань // Початкова школа. – 2005. –

№ 9. – С. 18. 6. Каніщенко А. Розвиток зв’язного мовлення першокласників /

А. Каніщенко. – К. : Знання, 2001. – 50 с. 7. Чумак Т. Ігрові елементи на уроках

мови / Т. Чумак // Дивослово. – 2001. – № 7. – С. 44–46.

84

УДК 378.14

Трембальська Богдана, ст. магістратури педагогічного факультету;

науковий керівник – к.пед.н., доцент Марчук О. О. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ПОНЯТТЯ «ГРОМАДЯНСЬКА

СВІДОМІСТЬ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ»

Анотація. В статті досліджено підходи до формування громадянської

свідомості студентів. Виокремлено мету і завдання громадянського

виховання сучасної молоді, обґрунтовано складові громадянської освіти.

Охарактеризовано компоненти формування громадянської свідомості,

зокрема: патріотизму, національної свідомості, культури міжетнічних

відносин, правових знань, моральності особистості, працьовитості.

Обґрунтовано методи і форми виховання громадянської свідомості у

майбутніх педагогів.

Ключові слова: майбутні педагоги, початкова освіта, громадянська

свідомість.

Аннотация. В статье исследованы подходы к формированиюю

гражданского сознания студентов. Выделены цели и задачи гражданского

воспитания современной молодежи, обоснованны составляющие

гражданского образования. Охарактеризованы компоненты формирования

гражданского сознания, в частности: патриотизма, национального

сознания, культуры межэтнических отношений, правовых знаний,

нравственности личности, трудолюбия. Обоснованы методы и формы

воспитания гражданского сознания будущих педагогов.

Ключевые слова: будущие педагоги, начальное образование, гражданское

сознание.

Annotation. The article analyzes the problem of students’ civic consciousness

formation. The purpose and tasks of the civic education of modern youth are

outlined, the components of civic education are substantiated. The components

of formation of civic consciousness are characterized, in particular: patriotism,

national consciousness, culture of interethnic relations, legal knowledge,

personality morality, hard work. The methods and forms of civic education of

future teachers are substantiated.

Keywords: future teachers, primary education, civic consciousness.

Ефективність громадянського виховання майбутніх учителів значною

мірою залежить від нових підходів до розробки методології вищої освіти,

85

сучасних виховних технологій, які використовуються педагогами для

формування громадянської самосвідомості учнівської молоді. З огляду на

це, успішне вирішення таких найактуальніших проблем педагогічної науки

та практики вищої школи сьогодення, як визначення змісту, форм і методів

формування громадянської свідомості майбутніх педагогів обумовлює

потребу в осмисленні її сутності та структури.

Проведений аналіз філософської і психолого-педагогічної літератури з

досліджуваної проблеми дає підстави констатувати, що у вітчизняній

педагогіці існують різні підходи до трактування поняття «формування

громадянської свідомості», про що свідчить наявна термінологічна дефініція.

Зокрема, «Концепція громадянського виховання в умовах розвитку української

державності» характеризує громадянську свідомість як «процес формування

громадянськості як інтегрованої якості особистості, яка дає людині

можливість відчувати себе морально, соціально і політично дієздатною та

захищеною» [1, c. 6].

Важливими в контексті нашого дослідження є праці, присвячені

формуванню громадянськості в майбутніх учителів, а саме: О. Кафарської,

Т. Мироненка, В. Плахтєєвої, Н. Самохіної, А. Сігової та ін. Громадянсько-

зрілу особистість характеризують постійне самовдосконалення, високий

рівень національної самосвідомості і планетарної свідомості, знання культури

й історії своєї країни, гуманістичні моральні принципи, відповідний рівень

знань і виконання обов’язків, соціальна відповідальність, а також високий

професійний рівень та переконання.

Метою нашої статті є теоретичне обґрунтування сутності і структури

поняття «Громадянська свідомість майбутніх педагогів»

Громадянська свідомість майбутнього вчителя передбачає відповідний

рівень громадянської самосвідомості, світогляду, патріотизму, політичної

та правової культури, соціальну активність.

З огляду на зазначене вище, під формуванням громадянської свідомості

студентської молоді потрібно розуміти процес формування у майбутнього

вчителя моральних ідеалів суспільства, відданості інтересам держави,

активної громадянської і соціальної позиції, виховання творчої особистості з

високим рівнем інтелектуального і духовного розвитку, почуттями, вчинками

та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного

громадянського суспільства.

Важливою передумовою і суттєвим чинником осмислення сутності

громадянської свідомості є обґрунтування її мети і завдань.

Метою формування громадянської свідомості є формування у молоді

потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та

фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової та

екологічної культури.

86

Ця мета конкретизується через систему завдань, практична реалізація

яких спрямована на формування особистісних рис громадянина України,

що включають у себе національну самосвідомість, розвинену духовність,

моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну та екологічну

культуру. Керуючись «Концепцією громадянського виховання особистості

в умовах розвитку української державності», можна визначити та

охарактеризувати такі завдання формування громадянської свідомості

студентської молоді: визнання й забезпечення в реальному житті прав

людини як гуманістичної цінності; усвідомлення взаємозв’язку між ідеями

індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю;

формування національної свідомості; утвердження гуманістичної моралі та

формування поваги до таких цінностей, як свобода, рівність, справедливість;

формування соціальної активності і професійної компетентності особистості;

формування політичної та правової культури; розвиток критичного мислення,

що забезпечує здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію;

уміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства,

спілкуватися з демократичними інститутами, органами влади, захищати і

підтримувати закони і права людини, бути обізнаним зі способами соціального

захисту; формування толерантного ставлення до інших культур і традицій;

виховання негативного ставлення до будь-яких форм насильства; підготовка

свідомої національної інтелігенції, оновлення і збагачення інтелектуального

генофонду нації, виховання її духовної еліти; виховання майбутніх

спеціалістів авторитетними, високоосвіченими людьми; гармонійний

розвиток особистості; створення об’єктивних і суб’єктивних умов для

вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної

культури шляхом залучення до різних видів творчої діяльності (науково-

дослідної, технічної, культурно-просвітницької, суспільно-громадської,

оздоровчо-спортивної, соціально-наукової, правоохоронної та інших);

пропаганда здорового способу життя [1; 2].

Важливе місце у формуванні громадянської свідомості посідає

громадянська освіта – навчання людей тому, як жити в умовах сучасної

держави, як дотримуватись її законів і водночас не дозволяти владі

порушувати їхні права, добиватися від неї здійснення їхніх правомірних

потреб, як бути громадянином демократичного суспільства [1, с. 6].

Громадянська освіта є складною динамічною системою, що поєднує такі

компоненти: громадянські знання, на основі яких формуються уявлення про

форми і способи функціонування громадянина в політичному, правовому,

економічному, соціальному та культурному полі демократичної держави;

практичне застосування цих знань; громадянські уміння та досвід участі у

соціально-політичному житті суспільства; громадянські чесноти – норми,

установки, цінності та якості, притаманні громадянину демократичного

суспільства [3].

87

Актуальність формування громадянської свідомості обумовлює потребу у

визначенні змістових аспектів громадянського виховання, які цілеспрямовано

й ефективно забезпечували б процес розвитку і формування громадянина,

тобто особистості, в якій органічно поєднуються високі моральні чесноти,

громадянська зрілість, патріотизм, професійна компетентність, само-

активність, творчі начала, почуття обов’язку й відповідальності перед

суспільством, Батьківщиною [4, с. 6].

Аналіз науково-методичної літератури та вивчення основних аспектів

громадянськості дає підстави для визначення змістовних компонентів

формування громадянської позиції студентської молоді, які реалізуються

через викладання дисциплін гуманітарного та професійно орієнтованого

циклу, а також діяльність наставників студентських груп.

Важливим компонентом громадянської свідомості є патріотизм – одне з

головних громадянських почуттів, змістом якого є любов до Батьківщини,

відданість своєму народові, гордість за національну культуру [5, с. 7].

З патріотизмом органічно поєднується національна самосвідомість

громадян, яка ґрунтується на національній ідентифікації, вбирає в себе

віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє; волю до праці на користь

народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію,

звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов’ю,

вірою, волею, осмисленням відповідальності перед своєю нацією.

Одним з показників громадянської зрілості студентів є використання

ними української мови та досконале володіння нею [1, с. 6]. У цьому

контексті Ю. Завалевський зазначає, що, засвоюючи рідну мову, студенти

стають носіями національного духу, адже з її допомогою найефективніше

формуються громадянська совість, громадянська свідомість, світогляд і

характер громадянина [4, с. 56].

Однією зі складових змісту громадянської свідомості є формування

культури міжнаціональних відносин, яка заснована на загальнолюдських

цінностях, які базувалися і розвивалися в результаті багатовікового взаємного

сприйняття, пізнання дружби народів, що являють собою цілісний організм

та єдність співробітництва і взаємодопомоги; є невід’ємною частиною

морального і духовного життя, суспільства, особистості громадянина.

Культура міжетнічних відносин проявляється в повазі студентства до

інтересів, прав, самобутності представників великих і малих народів; у

підготовці особистості до свідомого життя у вільному, демократичному

суспільстві; готовності й умінні йти на компроміси з різними етнічними,

релігійними групами заради соціального миру в державі.

Узагальнення матеріалів науково-педагогічної літератури свідчить, що

в контексті розвитку суспільства в сучасних умовах учителю необхідно

володіти основами правових знань та конституційного права, зокрема,

знаннями про права людини, дитини та шляхи їх захисту, державну та

88

національну символіку, принципи та механізми демократії; принципи

самоврядування і демократичного керівництва; а також про умови успішної

комунікації, конфліктологію та інтерактивні технології навчання, які

забезпечать його громадянську свідомість, дозволять усвідомити, що у

стабільному розвитку демократії та громадянського суспільства недостатнім є

прийняття демократичних заходів, проголошення демократичних виборів і

громадянських свобод. Визначається, що головною запорукою становлення

демократичної держави є, передусім, високий рівень культури та соціальної

активності вчителя-громадянина.

Найважливішою складовою громадянської свідомості автори «Концепції

громадянського виховання особистості в умовах розвитку української

державності» визначають моральність особистості. До її складу вони

відносять такі гуманістичні риси, як доброту, увагу, чуйність, милосердя,

толерантність, совість, чесність, повагу, правдивість, працелюбність,

справедливість, гідність, терпимість до людей, повагу і любов до своїх

батьків, роду. Названі якості визначають культуру поведінки особи [1, с. 7].

Норми і принципи моралі, моральні ідеали, почуття становлять систему

моралі, яка визначає життєву позицію певної соціальної спільності чи

індивіда, орієнтує їх у світі цінності.

Одним з охарактеризованих завдань формування громадянської

свідомості майбутніх учителів є розвиток потреби у праці, формування

творчої, працелюбної особистості, умілого господаря із відповідними

навичками і вміннями. Цим зумовлено обґрунтування працьовитості як

одного із важливих аспектів громадянського виховання студентів.

Процес національно-громадянського виховання особистості студента

значною мірою зумовлюється змістовими характеристиками освітніх

дисциплін. Особлива роль в цьому процесі належить предметам соціально-

гуманітарного циклу: філософії, екології, українському мовознавству,

історії, суспільним дисциплінам та праву, та професійно – зорієнтованим

дисциплінам: вступу до спеціальності, педагогіці, психології, методикам

викладання. Ефективність такого виховання значною мірою залежить від

спрямованості виховного процесу, форм та методів його організації [6].

Серед методів і форм національно-громадянського виховання пріоритетна

роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі

взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини і сприяють формуванню

критичного мислення, ініціативи й творчості. До таких методів належать:

ситуаційно-рольові ігри, соціодрама, метод відкритої трибуни, соціально-

психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, «мозкові атаки», метод

аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри –

драматизації тощо. Крім цих методів, доцільно використовувати також

традиційні: бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою,

періодичною пресою, самостійне рецензування [6, c. 30].

89

Застосування наведених форм і методів виховання покликане формувати

у студентів когнітивні, нормативні та поведінкові норми, що передбачають

вироблення вмінь міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні

відповіді, критично розглядати проблеми, робити власні висновки, брати

участь у громадському житті, набувати вмінь і навичок адаптації до нових

суспільних відносин адекватної орієнтації, захищати свої інтереси, поважати

інтереси і права інших, само-реалізуватися тощо.

Результативність великою мірою залежить від того, як ті або інші

форми й методи виховної діяльності стимулюють розвиток самоорганізації

та самоуправління студентства. Основними складовими громадянської

свідомості, загальної і професійної культури випускників закладу вищої

освіти повинні стати: широкий світогляд і культурно-інтелектуальна ерудиція;

національна самосвідомість, демократизм, гуманізм, інтелігентність і

моральна бездоганність; гармонія раціонального і емоційного, етичного і

естетичного; дисциплінованість і організованість, завзяття та ініціативність у

повсякденній діяльності; творче натхнення і оптимізм, здатність працювати

цілеспрямовано на перспективу; професійна спрямованість і виробнича

майстерність; підвищена вимогливість до себе, конкурентоспроможність,

розвинута потреба самовдосконалення.

Отже, здійснений аналіз філософської, соціологічної та психолого-

педагогічної літератури з проблеми формування громадянської свідомості

школярів засвідчує, що на сучасному етапі розвитку освітнього процесу

накопичено значний запас наукових знань і це є підставою та орієнтиром

для самостійного дослідження.

1. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української

державності // Освіта України. – 2000. – № 32. – С. 6–7. 2. Крицька Л. В.

Громадянське виховання учнів у світлі Конституції України / Л. В. Крицька // Рідна

школа. – 1997. – № 3–4. – С. 29–33. 3. Кузь В. Г. Основи національного виховання.

Концептуальні положення / В. Г. Кузь, Ю. Д. Руденко, З. О. Сергійчук. – К. : Інститут

системних досліджень освіти, 2013. – 152 с. 4. Завалевський Ю. І. Громадянське

виховання старшокласників: проблеми, досвід, перспективи: навч.-метод. посіб. /

Ю. І. Завалевський. – К., 2003. – 104 с. 5. Руденко Ю. Д. Концепція формування

світогляду громадянина України / Ю. Руденко // Освіта. – 2006. – № 63 – 64. – С. 7–8.

6. Крицька Л. В. Громадянське виховання учнів у світлі Конституції України /

Л. В. Крицька // Рідна школа. – 2017. – № 3 – 4. – С. 29–33.

90

УДК 378.4

Трушківська Вікторія, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий керівник – к.пед.н., доцент Сойко І. М. (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ФОРМУВАННЯ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ГРАМАТИЧНИХ

УМІНЬ І НАВИЧОК ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ БУДОВИ СЛОВА

Анотація. У статті обґрунтовано теоретичні аспекти формування у молодших школярів граматичних умінь і навичок під час вивчення будови слова. Описано специфіку вивчення розділу «Будова слова» у 3 класі. Розкрито мету вивчення кореня слова, префікса, суфікса і закінчення. Охарактеризовано методику вивчення морфемної будови в початкових класах. Проаналізовано дидактичні особливості лексичної роботи під час опрацювання розділу «Будова слова». Описано методику роботи з вправами, які сприяють практичному засвоєнню самого процесу словотворення. Ключові слова: молодші школярі, початкова освіта, граматичні уміння, будова слова. Аннотация. В статье обоснованы теоретические аспекты формирования у младших школьников грамматических умений и навыков во время изучения строения слова. Описана специфика изучения раздела «Строение слова» в 3 классе. Раскрыты цели из учения корня слова, приставки, суффикса и окончания. Охарактеризована методика изучения морфемного строения в начальных классах. Проанализированы дидактические особенности лексической работы при изучении раздела «Строение слова». Описана методика работы над упражнениями, которые способствуют практическому усвоению самого процесса словообразования. Ключевые слова: младшие школьники, начальное образование, грамматические умения, строение слова.

Annotation. The article substantiates the theoretical aspects of the formation of junior students’ grammatical skills in the study of the structure of the word. The specifics of the study of the «Word Structure» section in the 3rd grade are described. The purpose of studying the root of a word, a prefix, a suffix, and a termination is disclosed. The method of studying the morphemic structure in the elementary classes is described. The didactic features of lexical work are analyzed during the course of the section «Word Structure». The method of work on exercises that promote the practical mastering the process of word formation itself is described. Key words: junior schoolchildren, elementary education, grammatical skills, word structure.

91

У період реформування початкової школи й оновлення змісту освіти

відбувається переорієнтація процесу навчання рідної мови на розвиток мовної

особистості школяра та формування його комунікативної компетентності.

Одне з важливих місць у системі початкової мовної освіти школярів

займає мовна змістова лінія. Вивчення знань із граматики, засвоєння

граматичних норм рідної мови, формування відповідних практичних умінь

на початковому етапі шкільної мовної освіти дають можливість досягти її

найважливішої мети – сформувати в молодших школярів уміння правильно

оформлювати власні висловлювання і підвищити рівень їхньої загальної

культури й усного мовлення.

Відповідно до мети вивчення початкового курсу рідної мови і одного з

його розділів – «Будова слова» важливе місце в роботі вчителя займає

робота над формуванням поняття про морфемну структуру слова, первинні

уявлення про словотворення. Вона спрямована на усвідомлення зв’язку

між будовою слова і його лексичним значенням, від чого значною мірою

залежить процес збагачення словникового запасу, підвищення орфографічної

грамотності дітей, розвиток їх мовлення й мислення.

В українській методичній літературі морфемна будова слова найбільш

повно досліджена в працях Т. Ф. Потоцької. Також цій проблемі присвячені

дослідження М. С. Вашуленка, В. Я. Мельничайка, Т. Ф. Скуратівського,

О. Н. Хорошковської та ін.

Метою нашої статті є дослідження методики формування морфемних

умінь молодших школярів.

У початкових класах учні вивчають морфемну будову слова, частини

мови та речення. У зв’язку з цим вони засвоюють поняття «корінь», «суфікс»,

«префікс», «закінчення», «іменник», «прикметник», «займенник», «дієслово»,

«прийменник», «підмет», «присудок» тощо. Щоб оволодіти цими поняттями,

учням потрібно здійснити складну розумову роботу: вичленувати

(абстрагувати) істотні ознаки, об’єднати (узагальнити) їх в одну групу,

засвоїти (осмислити) спеціальну термінологію. Засвоюючи, наприклад,

поняття «іменник», «прикметник», «дієслово», учень мусить усвідомити,

що означають і які граматичні форми мають слова, що належать до цих

частин мови [1, с. 11].

Вивчення розділу «Будова слова» у 3 класі відкриває широкі можливості

для систематичної роботи над словом. Тому, роботу над вивченням будови

слова варто розпочинати з відновлення в пам'яті дітей теоретичних

відомостей, одержаних у попередніх класах [2].

Приступаючи до вивчення кореня слова, вчитель має сформувати в учнів

знання про те, що корінь – головна частина слова, яка обов’язково присутня

в кожному слові і містить основний елемент лексичного значення; слова з

однаковим коренем називаються спорідненими, або однокореневими.

92

Вводячи поняття, «Споріднені слова», можна запропонувати дітям

лінгвістичну казку, «Споріднені слова».

Намалювала Марічка казкового птаха і потяглася вгору, щоб

вирівняти спинку. Коли чує якісь звуки. Прислухалась дівчинка… Це

казковий Птах заговорив! Підійшла вона до птаха ближче і чує: «Я з

Країни споріднених Слів! Давай злітаємо разом до моєї країни. Я хочу

познайомити тебе зі своїми друзями».

– Я згодна! – Сказала Марічка з радістю. Птах встав, стрепенувся,

розправив крила, посадив на них дівчинку і вони полинули до казки.

Перед ними з’явився квітучий сад, а поруч – маленький вишневий

садочок. Їх зустрів незвичайний садівник із садовими квітами на голові. Він

привітався і гостинно запросив гостей до столу. Там були мед, який

бджілки принесли з маленького садка, і багато овочів з присадибної ділянки.

Прилетіли зграйками незвичайні пташки. Кожна зграйка мала свій

колір пір’я, наче утворилося кілька веселок.

– Хто це? – здивувалась дівчинка.

– Це мої друзі – Споріднені слова. І в кожній зграйці всі вони різні між

собою, тому мають один корінь і колір. Їх ще називають спільнокореневими

словами.

Подякувала Марічка за гостинність. Повернув її Птах додому, знову

став малюнком, а дівчинка ще довго пам’ятала ту казкову подорож до

Країни Споріднених Слів [3, c. 34].

Зачитавши цю казку, вчитель повинен запропонувати дітям виконати

такі завдання:

– визначити – куди прилетіла Марічка з казковим птахом? (у сад);

– виписати з цього тексту споріднені слова до слова сад.

Виконавши такі завдання, учням легше буде запам’ятати нову тему та

термін «споріднені слова».

Крім того, потрібно навчити дітей розрізняти спільнокореневі слова

(школа, школяр) і форми одного й того ж слова (школа – школи – школі).

У процесі вивчення кореня слова діти повинні усвідомити, що головний

спосіб виділення кореня полягає у доборі слів, споріднених з цим словом,

визначенні їхньої спільної частини, яка передає основне значення. Проте

оволодіти цим способом не так просто. Тому, цьому дитину потрібно

навчати [4, c. 20]. У процесі роботи над коренем слова потрібно показувати

дітям, що істотнішу ознаку кореня становить смисл, а не однакове

звучання частини різних слів. Тому потрібно проводити протиставлення

спільнокореневих слів і синонімів, а також спільнокореневих слів і слів,

які мають корені – омоніми. Це можна зробити, наприклад, на основі

виконання учнями таких, завдань:

–з запропонованого ряду необхідно обрати ті слова, які мають однакову

частину: гора, горить, горе.

93

Чи можна їх назвати спільнокореневими?

– доведіть, що деякі слова, хоч і мають однаковий звуковий склад,

проте не є однокореневими: вода, водити, підводний, водій;

– випишіть спочатку близькі за значенням слова, а потім однокореневі:

хоробрий, хоробрість, сміливий, сміливість;

– викресліть зайве слово: школа, школяр, учень.

Протиставлення спільнокореневих слів і синонімів дозволяє попередити

помилкову орієнтацію дітей тільки на семантичну близькість слів.

Протиставлення спільнокореневих слів і слів з коренями – омонімами

попереджує помилкову орієнтацію тільки на структурну і звукову близькість.

Формування поняття про корінь слова і однокореневі слова охоплює і

спостереження за словами, в яких у коренях слів відбувається чергування

голосних чи приголосних звуків [5]. Вирішенню цього завдання можуть

сприяти такі вправи:

– скільки груп спільнокореневих слів записано: річ, річниця, рік, ріка,

річковий, річний, роковини? Доведіть свою думку;

– випишіть споріднені слова до слів сіль і сільський (засолювач, село,

селянин, посолити).

Отже, робота по формуванню поняття «корінь слова» зводиться до

усвідомлення кореня як необхідної частини слова, без якої слово не може

існувати, до розрізнення коренів – омонімів та варіантів коренів з чергуванням

голосних і приголосних звуків.

Значення префіксів найзручніше показати під час вивчення дієслів,

тому що до цієї частини мови префіксальний спосіб словотвору є найбільш

типовим. Крім того, порівнюючи однокореневі дієслова без префіксів і з

префіксами, учні краще можуть зрозуміти семантичну роль цієї морфеми

(сісти – присісти, читати – прочитати).

Однак, для того, щоб в учнів не склалося помилкове уявлення про

префікс як морфему, яка вживається тільки в дієсловах, для аналізу слід

вибирати й інші частини мови: іменники (друг – недруг, дід – прадід) та

прикметники (чудовий – пречудовий).

Для актуалізації знань учнів про префікси потрібно брати не окремі

слова, а словосполучення, до того ж такі, у яких є омонімічні префікси і

прийменники: доїхав до Києва, від’їхав від столу. Це дозволяє учням краще

використати знання про значення префіксів, тому що в таких слово-

сполученнях префікс і прийменник мають багато спільного. Наприклад, у

словосполученні відплив від берега префікс і прийменник вказують

напрямок дії.

Усвідомленню такого значення префіксів можуть сприяти вправи, які

спрямовані на порівняння і добір спільнокореневих слів, різниця у

значенні яких зумовлена наявністю префікса, на утворення за допомогою

префіксів нових слів. Для цього можуть бути використані такі вправи:

94

– порівняйте слова їхати – приїхати, співати – проспівати, поясніть,

що в них спільного і чим вони відрізняються;

– виділіть префікси у словах: припинити, прийти, присісти, поясніть

значення слів;

– доберіть антоніми до слів: вийти, занести [4, с. 117].

Спишіть прислів’я виділяючи у словах префікси:

– Думка най хутчіша, земля найситніша, сон наймиліший;

– Прислів’я сказав – дорогу показав;

– Прислів’я нам допомагають, хоч інколи гіркі бувають.

До поданих слів доберіть антоніми з префіксом з- (с-).

Вивчення префіксів у початкових класах має суто практичне значення –

навчити учнів правильно вживати префіксів у мовленні.

Мета вивчення суфіксів в початкових класах – розкрити їх роль у слові.

У початковій школі діти повинні знайомитися тільки з суфіксами із

значенням пестливості, суфіксами, за допомогою яких утворюються назви

людей за родом заняття, та суфіксами, з допомогою яких утворюються

назви найбільш уживаних предметів побуту.

Роботу над засвоєнням поняття «суфікс» необхідно починати із

з’ясування значення зменшено-пестливих суфіксів.

При першому знайомстві з поняттям «суфікс» потрібно спиратися на

конкретні уявлення дітей. Демонструючи предметну наочність або

малюнки, спрямовувати школярів від порівняння предметів у дійсності до

порівняння слів – назв цих предметів. Наприклад, показувати зображення

великого прапора і дитячого прапорця, великого гриба і маленького. Діти

повинні зробити висновок, що поняття «малий» може передати не тільки

слово малий, а й частинка слова: -ець (прапор – прапорець), -ок (гриб –

грибок). Школярі повинні усвідомити, що нові слова (прапорець, грибок)

утворилися саме за допомогою суфікса, приєднаного до кореня [5].

Подальша роботу потрібно націлювати на поглиблення уявлення учнів про

словотворчу роль суфіксів. Так, діти на основі порівняння спільнокореневих

слів (сир – сирник, чай – чайник, трактор – тракторист) можуть

переконатися в тому, що за допомогою суфіксів можна утворити слова-

назви предметів побуту чи занять людей. При цьому варто звертати увагу

на те, що нове слово утворюється від іншого за допомогою суфікса, який

завжди стоїть після кореня.

Усвідомити роль суфікса в слові може допомогти дітям порівняння

його з префіксом. Аналіз за будовою слів типу друг – дружок, і друг –

недруг дає змогу зробити такий висновок: префікс і суфікс служать для

утворення слів, але префікс стоїть перед коренем, а суфікс – після нього.

Зрозуміти роль суфікса в слові може допомогти його порівняння з

закінченням. Суфікс та закінчення можуть стояти після кореня, але суфікс

95

змінює значення слова (машина, машиніст), а закінчення змінює тільки

форму слова: машина, машини, значення ж слова при цьому не міняється.

У початкових класах вивчення будови слова має на меті не тільки

ознайомлення із значенням морфем, а й забезпечує правильне користування

ними в усному й писемному мовленні, зокрема сприяє практичному

засвоєнню самого процесу словотворення.

Як показує практика, результативність збагачення словникового запасу

учнів похідними словами в процесі вивчення морфемної будови слова

залежить від низки умов, найважливішими з яких слід визнати: формування

поняття про морфему як значущу частину слова; планомірний, систематичний,

цілеспрямований характер проведення різноманітних словотворчих вправ;

встановлення тісного взаємозв’язку між аналітичними і синтетичними

видами словотворчої роботи; забезпечення виходу словотворчих вправ у

зв’язне мовлення зі спрямуванням їх на активізацію розумової діяльності

молодших школярів.

Отже, у початкових класах вивчення будови слова має на меті не

тільки ознайомлення із значенням морфем, а й забезпечує правильне

користування ними в усному й писемному мовленні, зокрема сприяє

практичному засвоєнню самого процесу словотворення.

1. Потапенко О. І. Методика викладання української мови / О. І. Потапенко. – К. :

Вища школа, 2002. – 126 с. 2. Варзацька Л. О. Методика розвитку морфемних умінь

молодших школярів / Л. О. Варзацька. – К. : РНМК, 2002. – 127 с. 3. Барановська Л. В.

До теоретичних засад формування культури мовлення / Л. В. Барановська // Педагогіка

і психологія. – 2007. – № 3. – С. 33–37. 4. Безпояско О. К. Морфеміка української

мови / О. К. Безпояско, К. П. Городенська – К. : Кондор, 2007.– 140 с. 5. Дорошенко С. І.

Методика викладання української мови в початкових класах / С. І. Дорошенко – К. :

Вища школа, 2002. – 398 с.

96

УДК 373.24.45

Челе Тетяна, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий

керівник – к.пед.н., доцент Міськова Н. М. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ЗАПРОВАДЖЕННЯ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ

ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ

Анотація. В статті досліджено проблему запровадження особистісно-

орієнтованого підходу до професійної підготовки майбутніх учителів

початкової школи на уроках математики. Розкрито основні форми

диференційованого навчання, які підвищують якість підготовки спеціалістів,

визначено перспективи розвитку. Охарактеризовано диференційований

підхід на уроках математики за ступенями складності з урахуванням

індивідуальних здібностей кожної дитини.

Ключові слова: особистісно-орієнтований підхід, методична система

викладання математики, якість підготовки спеціалістів з урахуванням

особистісно-орієнтованого підходу.

Аннотация. В статье исследована проблема внедрения личностно

ориентированного подхода к профессиональной подготовке будущих

учителей начальной школы на уроках математики. Раскрыты основные

формы дифференцированного обучения, повышают качество подготовки

специалистов, определены перспективы развития. Охарактеризованы

дифференцированный подход на уроках математики по степени

сложности с учетом индивидуальных способностей каждого ребенка.

Ключевые слова: личностно ориентированный подход, методическая

система преподавания математики, качество подготовки специалистов с

учетом личностно ориентированного подхода.

Anotation. The article analyzes the problems of introducing a personally

oriented approach to the training of future primary school teachers in

mathematics lessons. The basic forms of differentiated learning, which raise the

quality of specialists training, define the prospects of development. A

differentiated approach has been characterized in mathematics classes in terms

of difficulty taking into account the individual abilities of each child

Key words: person-oriented approach, methodical teaching system of

mathematics, quality of specialists training taking into account personally

oriented approach.

97

Посилення вимог до професійної компетентності фахівців обумовлює

необхідність підвищення якості їх підготовки, перегляд змісту навчання,

упровадження ефективних педагогічних технологій, форм та методів

навчання, введення в професійну освіту нових освітніх елементів. В

умовах сучасної школи одним із головних завдань є запровадження

особистісно-орієнтованого підходу до професійної підготовки майбутніх

учителів початкової школи на уроках математики, а за мету курсу

математики ставиться досягнення кожним учнем рівня навченості не

нижче обов’язкового. Нові вимоги вимагають нових технологій навчання,

які б забезпечили високий рівень теоретичної та практичної підготовки з

математики та переорієнтацію навчально-виховного процесу на особистість

учня, на сприятливі умови для досягнення кожним належного рівня знань,

умінь і навичок.

Використання індивідуального підходу та диференційованих форм

навчальної роботи зумовлюється впливом гуманістичної тенденції у

вихованні школярів. Як правило, обраний учителем середній темп діяльності

є нормальним лише для певної частини учнів, для інших він швидкий чи

повільний. Одна і та ж учбова задача для одних дітей є складною, майже

нерозв’язною проблемою, а для інших вона – легке завдання.

Таким чином, успішність засвоєння навчального матеріалу, темп

оволодіння ним, міцність збереження та рівень осмисленості знань

залежать не лише від діяльності педагога, але й від пізнавальних

можливостей та здібностей учнів, обумовлених багатьма чинниками:

особливостями сприймання, пам’яті, мислиннєвої діяльності, а також

фізичним розвитком. Тому кожен учитель має створити такі умови, за яких

стало б можливим використання фактичних і потенційних можливостей

кожної дитини під час класно-урочної форми навчання. Розв’язання цього

практичного завдання тісно пов’язане з послідовною реалізацією

диференційованого та індивідуального підходу до школярів.

Дослідження психологічної, педагогіко-методичної літератури та

аналіз досвіду вчителів-практиків з проблеми запровадження особистісно-

орієнтованого підходу до професійної підготовки майбутніх учителів

початкової школи на уроках математики підтверджують актуальність

обраної нами теми дослідження, особливо в умовах переходу на нові

програми і підручники. Надії на успіхи освіти в Україні на початку XXI

століття значною мірою пов’язані з досягненнями у розв’язанні проблеми

диференціації навчання. Без цього повноцінна гуманізація освіти неможлива.

Відкриття в Україні середніх навчальних закладів нового типу

продемонструвало великі можливості педагогічних колективів самостійно

створювати реальні умови для диференціації навчання. Але його масове

втілення відповідно потребує створення належних умов на державному

рівні. Під цим розуміється не тільки організаційно-правова складова проблеми

98

диференціації навчання (хоч і тут зміни є необхідними), а й науково-

методична розробку цієї проблеми та її реалізація в життя.

Диференціація навчання передбачає об’єднання учнів у групи для

окремого навчання за їхніми індивідуальними особливостями. Думку про

необхідність диференційованого підходу до навчальної діяльності школярів

не раз висловлював у своїх працях В. О. Сухомлинський: «До кожного

учням треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно дати

тільки для нього призначене завдання» [1]. Диференціація передбачає таку

організацію роботи на уроці, коли одному учневі або групі учитель

пропонує посильні завдання різної складності й цим самим створює

сприятливі умови для розвитку й навчання кожного.

Продовження цих думок спостерігається у працях сучасних науковців.

Зокрема О. Савченко відзначає, що одним із шляхів забезпечення результатів

навчання в системі уроків є диференційований підхід. Диференційоване

навчання передбачає трансформацію класних форм у типово-групові

форми навчання і забезпечує перехід від мікро-групових форм – до

індивідуальних. Диференціація навчання вимагає за наперед визначеними

критеріями, тобто організацію навчання з відносно формування класів, груп

гомогенним складом навчальної групи.

Засади диференційованого навчання розкрито в роботах Ю. З. Гільбуха,

М. П. Гузика, Й. В. Зіккенгера, С. П. Логачевської, К. П. Маланюк,

Т. Й. Мельничук, В. О. Сухомлинського, К. Д. Ушинського.

Проблема актуальності реалізації особистісно-орієнтованого підходу до

методико-математичної підготовки майбутнього вчителя початкової

школи розглянута в низці сучасних наукових досліджень

Проблемам професійної підготовки учителів у закладах вищої освіти

присвячені роботи В. Андрущенка, О. Антонової, І. Зязюна, М. Лещенко,

Н. Ничкало, О. Семеног, С. Сисоєвої, Л. Хомич.

У працях М. Богдановича, Л. Дутко, М. Козака, Я. Короля, Л. Кочиної,

Н. Листопад досліджені питання програмного забезпечення процесу

навчання математики за різними методичними підходами. Привертають

увагу дослідників основні положення індивідуалізації і диференціації

навчання математики в працях С. Логачевської, А. Фурмана. Системи

використання індивідуальних та колективних форм навчально-пізнавальної

діяльності в навчанні математики досліджували І. Первін, І. Чередов,

О. Ярошенко та ін. Методичні основи розвитку математичного мислення

та математичної культури розкриті в наукових доробках І. Каплуновича,

В. Краєвського, Є. Лодатка та ін.

Деякі аспекти формування та розвитку логіко-математичних уявлень та

умінь досліджувалися Н. Баглаєвою, З. Михайловою, А. Столяром,

Р. Соболевським та ін. В працях Н. Баглаєвої визначено комплекс умінь,

що характеризує логіко-математичну компетентність учнів, виділені деякі

99

прийоми розвитку у дітей узагальнених способів розв’язання математичних

завдань та засоби побудови ними своєї пізнавальної діяльності.

Забезпечення високого рівня практичної підготовки майбутніх учителів

у закладах вищої освіти тісно пов’язане з використанням у навчально-

виховному процесі поряд з традиційними, академічними методами навчання

так званих активних, професійно орієнтованих. Оволодіння інноваціями

математичної освіти, які базуються на психолого-педагогічних, соціально-

культурологічних та фахових знаннях, дозволить учителю досягти високого

рівня майстерності у здійсненні математичного розвитку школярів.

Метою нашої статті є обґрунтування доцільності запровадження

особистісно-орієнтованого підходу до професійної підготовки майбутніх

учителів початкової школи на уроках математики з метою формування у

них пізнавальної самостійності та творчої активності.

Використання індивідуального підходу та диференційованих форм

навчальної роботи зумовлюється впливом гуманістичної тенденції у

вихованні школярів та різним рівнем їх стартових умінь.

Успішність засвоєння навчального матеріалу з математики, темп

оволодіння ним, міцність збереження та рівень осмисленості знань залежать

не лише від діяльності педагога, але й від пізнавальних можливостей і

здібностей учнів, обумовлених багатьма чинниками: особливостями

сприймання, пам’яті, мислиннєвої діяльності, а також фізичним розвитком.

Тому кожен учитель має створити такі умови, за яких стало б можливим

використання фактичних і потенційних можливостей кожної дитини за

класно-урочної форми навчання. Розв’язання цього практичного завдання

тісно пов’язане з послідовною реалізацією диференційованого та

індивідуального підходу до школярів [2].

У навчальному процесі необхідно диференціювати форми організації

навчання, методи педагогічного впливу на особистість, способи оцінювання

знань, умінь та навичок учнів. Проте, диференціація не самоціль, не мета

педагогічної діяльності. Вона – лише один з можливих способів організації

навчального процесу, точніше, один з ефективних психолого-педагогічних

засобів вирішення актуальних проблем шкільного життя.

Диференціація навчання виправдана лише тоді, коли має своїм

орієнтиром і кінцевою метою повноцінний розвиток індивідуальності учня

і вчителя, тобто тоді, коли виступає тонким технологічним засобом

індивідуалізації навчального процесу. Тільки за таких умов запровадження

особистісно-орієнтованого підходу до професійної підготовки майбутніх

учителів початкової школи на уроках математики стане визначальним

чинником і передумовою гуманізації і демократизації.

Саме використовуючи і добре володіючи деякими з наведених форм та

шляхів диференціації навчання в початкових класах з математики можна

досягти високих результатів при вивченні будь-якої теми і навіть предмету.

100

Отже, запровадження особистісно-орієнтованого підходу до професійної

підготовки майбутніх учителів початкової школи на уроках математики

сприяє розвивальному навчанню, слабшим вона дає змогу пройти і

повністю реалізувати свої здібності, розкритися будь-якому таланту.

Диференціація навчання – це різниця, відмінність, поділ, розчленування

цілого процесу навчання на якісно відмінні частини. Виходячи із зазначеного,

вчитель повинен чітко усвідомлювати, що диференціація навчання не може

бути епізодом, необхідним для розв’язання того чи іншого дидактичного

завдання, вона має стати системою його цілоденної роботи [3].

Туму, природно, що перед вчителем постає два питання: як розділити

клас на групи для запровадження особистісно-орієнтованого підходу на

уроках математики для здійснення диференціації навчання і яким чином

побудувати навчальний процес на основі дидактичного принципу,

враховуючи специфіку програмових вимог і особливості різновікового

дитячого колективу?

Починаючи викладання, вчитель повинен визначитись з базовими

знаннями та уміннями, які слід засвоїти кожному учневі і відповідно до

цього вибрати фронтальні та індивідуально-диференційовані види

навчальної діяльності. Варіативність шляхів досягнення мети навчання є

значною теоретичною і практичною проблемою і залежить від професійної

майстерності вчителя. Викладання уроків математики націлене на

розвиток особистості школяра. Математика формує інтелект як фонд

відповідних знань і здатність оперувати ними шляхом логічного мислення.

Це стає можливим лише за умов всебічного врахування індивідуальних

особливостей учнів. А це, в свою чергу, примушує вчителів звертати увагу

на те, щоб диференціювати завдання на уроках, в тому числі й математики.

Запровадження особистісно-орієнтованого підходу на уроках математики

дає змогу вчителю оперативно врахувати готовність дитини до вивчення

нового матеріалу, забезпечити для кожного учня оптимальний характер

пізнавальної діяльності на всіх етапах навчання, одночасно створити

компенсуючи умови для відстаючих у розвитку школярів та обдарованих

дітей при дотриманні обов’язкового обсягу програмових вимог з математики.

І це ще раз доводить, що варто відмовитися від стереотипів, потрібно

не боятися використовувати в своїй роботі щось нове, не просто нове, а

ефективне, перевірене практикою досвідчених вчителів. Враховуючи

індивідуальні відмінності учнів у процесах мислення, сприймання та

запам’ятовування, цю проблему не можна розв’язати повністю без

диференційованого навчання.

Практика доводить, що особистісно-розвивальна спрямованість освіти

неможлива без диференційованого навчання. Найбільш гуманною і

доступною для кожного вчителя є диференціація у звичайному класі, яка

101

спрямована як на реабілітацію відстаючих у навчанні, так і на стимулювання

їхньої навчально-пізнавальної діяльності [4].

Враховуючи те, що рівень готовності учнів до навчальної діяльності

різний, необхідно сконструювати диференційовані завдання для школярів

з різними навчальними можливостями. Такі завдання мають поєднати

навчальний процес усього класу з допомогою учням, які повільніше

сприймають матеріал, і постійним удосконаленням сильніших учнів.

Таким чином, для успішного запровадження особистісно-орієнтованого

підходу до професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи

на уроках математики слід враховувати багато чинників, серед яких

провідними мають бути не «всі так роблять», а психолого-педагогічна

характеристика дітей, особливості їх мислення, сприймання, рівень

розвитку, особистісні якості.

1. Святченко О. Диференціація – умова успішного навчання / О. Святченко //

Початкова освіта. – 2007. – № 12. – С. 3–5. 2. Іваній В. Підготовка вчителів

початкових класів до розвитку пізнавального інтересу учнів у процесі навчання

математики / В. Іваній, С. Бурчак // ПШ. – 2011. – № 3. – С. 43–48. 3. Яковлєва Є. В.

Організація диференційованого підходу в процесі засвоєння знань молодшими

школярами / Є. В. Яковлєва // Початкова школа. – 2004. – № 5. – С. 69–74.

4. Акулова Є. Різнорівнева диференціація стимулює навчально-пізнавальну

діяльність учнів / Є. Акулова // Математика. – 2005. – № 12. – С. 22–24.

102

УДК 372.3.033

Шкіндер Марія, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий

керівник – к.пед.н., доцент Мельничук Л. Б. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДИК У

ФОРМУВАННІ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДО

ПРИРОДИ

Анотація. У статті досліджено проблему використання інноваційних

методик в освітньому процесі закладу дошкільної освіти. Охарактеризовано

специфічні особливості інноваційного навчання дошкільників. Обґрунтовано

дидактичну сутність екотренінгу, визначено переваги його використання в

процесі ознайомлення дошкільників з природою. Виокремлено етапи

екотренінгу, розкрито методику його проведення. Визначено дидактичні

особливості організації методу проектів для роботи з дошкільниками.

Ключові слова: дошкільники, заклад дошкільної освіти, інноваційні

методи, екотренінг, метод проектів.

Аннотация. В статье исследована проблема использования инновационных

методик в образовательном процессе учреждения дошкольного образования.

Охарактеризованы специфические особенности инновационного обучения

дошкольников. Обоснованно дидактическую сущность екотренингу,

определены преимущества его использования в процессе ознакомления

дошкольников с природой. Выделены этапы екотренингу, раскрыта

методика его проведения. Определены дидактические особенности

организации метода проектов при работе с дошкольниками.

Ключевые слова: дошкольники, заведение дошкольного образования,

инновационные методы, эко тренинг, метод проектов.

Annotation. The article analyzes the problem of using innovative methods in the

educational process of the institution of preschool education. Specific features

of the innovative training of preschoolers are described. The didactic nature of

eco-training was substantiated, the advantages of using eco-training in the

process of familiarizing preschoolers with nature were determined. The stages

of eco-training are singled out, the method of conducting it is disclosed. The

defined peculiarities of organizing the method of projects with preschoolers are

substantiated.

Key words: preschool children, preschool education institution, innovative

methods, eco-training, project method.

103

Сучасна дошкільна педагогіка зробила значний крок на шляху до

впровадження освітніх інновацій. Зміна її пріоритетів у напрямі розвитку і

саморозвитку дитини, орієнтація на її особистісну сутність, надання дітям

ініціативи у пізнавальній діяльності, створення емоційно-стимулюючого

навчального середовища відкрили широкі можливості для реалізації

інноваційних підходів в організації освітнього процесу, в тому числі й у

формуванні природничо-екологічної компетентності дітей.

Одним з найпоширеніших нині в ознайомленні дітей дошкільного

віку з природою є екологічний підхід, який досліджували Н. Горопаха,

Н. Лисенко, С. Ніколаєва, З. Плохій, О. Соцька та ін. До основного його

пріоритету віднесено екологічну освіту дошкільників (а не тільки засвоєння

ними природознавчих та природоохоронних аспектів) – процес, що

поєднує екологічне навчання, екологічне виховання, екологічний розвиток

(особистісні якості, базові цінності). Такий підхід орієнтує на опанування

широкого екологічного змісту, який формує екологічну свідомість

особистості – здатність усвідомлювати взаємозв’язки у природних

середовищах існування, прогнозувати наслідки їх порушення, прагнути до

екологічно доцільної діяльності в природному довкіллі [1].

Ціннісне ставлення до природи характеризується у працях І. Корякіної,

В. Маршицької, М. Роганової та Г. Тарасенка, як важливий компонент

природничо-екологічної компетентності особистості, як морально-естетична

властивість, що виявляється в цілісному (пізнавальному, емоційному,

діяльнісному) ставленні людини до дійсності під впливом її краси, емоційної

привабливості, в глибоких переконаннях, які є сплавом раціонального

мислення, емоцій та волі. А відтак, в ознайомленні дітей з природою

неодмінною домінантою повинні стати емоційні складники, насамперед

пов’язані з естетичними почуттями та переживаннями [2].

Метою нашої статті є теоретичне обґрунтування ефективності

використання екологічного тренінгу та методу проектів як видів інноваційної

діяльності у дошкільній освіті.

Специфічними особливостями інноваційного навчання є його відкритість

майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки

цінностей, налаштованість на конструктивні дії в обновлюваних ситуаціях,

основою яких є інноваційні педагогічні технології. Інноваційні педагогічні

технології в педагогіці пов'язані із загальними процесами у суспільстві,

глобальними проблемами, інтеграцією знань і форм соціального буття.

Інноваційні педагогічні технології мають гуманістичну спрямованість у

системі освіти, зумовлену співіснуванням і складними взаєминами в науковій

педагогіці й педагогічній практиці традиційної наукової педагогіки.

Вони належать до системи загального наукового і педагогічного знання,

виникли і розвиваються на межі загальної інноватики, методології, теорії

та історії педагогіки, психології, соціології і теорії управління, економіки

104

освіти. Інноваційні педагогічні технології є однією з домінуючих тенденцій

розвитку людства.

Наука пропонує великий вибір освітніх технологій, але не кожна з них

може бути використана в роботі з дітьми дошкільного віку [3, c. 43].

На нашу думку, такими інноваційними методами в освітньому процесі

закладу дошкільної освіти є метод екологічного тренінгу та метод проектів.

В основі методу екологічного тренінгу лежить тренування дітей у

встановленні різноманітних взаємозв’язків та залежностей, що існують в

екосистемах. Мета екотренінгу – сформувати у дітей «екологічне чуття»,

блокувати екологічні помилки. Разом з тим з допомогою екотренінгу можливе

прилучення дітей до світу природи, усвідомлення її єдності, формування у

дітей моральної відповідальності перед кожною живою істотою [3, c. 44].

Метод екологічного тренінгу досить складний за своєю структурою,

тому його включення його у процес екологічного виховання дошкільників

проходить у декілька етапів. Перший етап – підготовчий. Він полягає у

вивченні флори та фауни обраної для занять екосистеми. В основу екотренінгу

повинна бути покладена не вся екосистема, а її певна ділянка. Якщо територія

дитячого садка включає елементи природних екосистем (куточок лісу, штучну

водойму тощо), то для екологічного тренінгу доцільно використовувати саме

їх. Основними прийомами роботи на підготовчому етапі є розглядання

ілюстрацій, атласів, порівняльні спостереження окремих об’єктів екосистеми.

Їх обов’язково потрібно доповнювати розповідями та поясненнями педагога,

читанням художньої літератури, у якій розкриваються взаємозв’язки між

різними об’єктами та явищами живої та неживої природи.

Другий етап роботи включає перехід від раціонального знання до

емоційного сприймання живої природи, але без втрати першого, а на його

основі. Для цього заняття необхідно переносити на природу, в обраний

куточок парку чи саду. Важливою умовою проведення цього етапу є емоційна

підготовка дітей до зустрічі з природою, зацікавлення їх процесом

спілкування з нею. Її реалізації допомагає використання казки та прийому

персоніфікації при ознайомленні з тваринами, рослинами та неживою

природою. Основними прийомами роботи на цьому етапі є використання

вправ для знаходження дітьми відомих їм об’єктів в реальному природному

середовищі, порівняння їх між собою, встановлення взаємозв’язків між

ними (наприклад, якщо для екотренінгу обрано таку екологічну систему,

як ліс, то у куточку лісу діти можуть відшукати відомі їм рослини, визначити,

які з них ростуть поряд, а які віддалені; дізнатися, які комахи до них

прилітають, тощо). Під час виконання таких завдань вихователь повинен

допомагати дітям виявити різноманітні зв’язки між об’єктами природи

(симбіоз, конкуренція, харчові зв’язки тощо).

Третій етап екологічного тренінгу повинен бути спрямований на

узагальнення уявлень про взаємозв’язки та взаємодію різноманітних явищ

105

у природі. В роботі з дошкільнятами цей етап найчастіше організовується

у формі виконання дітьми ігрових вправ або своєрідних дидактичних ігор.

Мета вправ – самостійне встановлення екологічних ланцюжків. Найлегше

дітям дається прослідковування харчових ланцюжків, тому починати варто

саме з них. На перших заняттях дітям варто запропонувати побудувати

харчовий ланцюжок не більше, ніж з трьох – чотирьох ланок, між якими

існує, як правило, один «вектор зв’язку» (тобто кожен з об’єктів, що

входять до завдання, можна поєднати лише з одним або двома іншими

об’єктами, при цьому один з них виступатиме як їжа для цього об’єкта, а

для іншого – їжею виступатиме він сам). Наприклад, діти можуть скласти

харчові ланцюжки із таких об’єктів: морква, заєць, вовк; лисиця, курка,

пшоно; дятел, дерево, жук-короїд; синиця, яструб, трава. Далі кількість

об’єктів у ланцюжку потрібно збільшити. До них доцільно додати людину,

щоб діти бачили її роль як частини природи, розуміли зв’язок між її

поведінкою та станом природи. Так, скажімо, якщо основу для екологічного

тренінгу, що передбачає дослідження взаємозв’язків у екосистемі водойми,

можна запропонувати дітям для встановлення харчових ланцюжків такі

об’єкти: 1) щука, зелені водорості, рачок, форель, рибалка; 2) ряска, дика

качка, мисливець; та інші.

Наступні завдання потрібно ускладнювати так, щоб у ланцюжку виникало

декілька «векторів зв’язку», тобто від одного об’єкта можна було почати

кілька гілок або замкнути харчове коло. На цьому етапі до харчового

ланцюжка можна включити також об’єкти неживої природи, перетворюючи

його на складніший ланцюжок, який відображає взаємозв’язок органічних

та неорганічних речовин. Наприклад, до екологічної системи луків, крім

рослин, комах, рослиноїдних птахів та гризунів, птахів-хижаків та черв’яків,

можна додати такі елементи неживої природи, як сонце та ґрунт [4, c. 12].

Крім харчових ланцюжків, у екологічному тренінгу рекомендується

використовувати встановлення інших взаємозв’язків у природі («Хто де

живе?», «Хто кому допомагає розселятися?», «Хто кому допомагає

рости?» та ін.). Окрему частину змісту екологічного тренінгу становлять

завдання, в яких діти вправляються в оцінці екологічного стану того чи

іншого природного комплексу чи середовища існування людини. Вони

мають форму дидактичних ігор («Яка річка чистіша?»; «Країна чистого

повітря» тощо) або ігрових вправ («Друзі – вороги чистого повітря»; «Що

зайве у лісі?» та ін.).

Екологічний тренінг можна використати і для закріплення у дітей

навичок екологічно вірної поведінки, способів охорони природи («Оціни

вчинок»; «Хто помилився?»; «Що буде, коли...?» тощо).

Вправи екотренінгу можна використовувати як у індивідуальній роботі

з дітьми, так і як колективну форму екологічного виховання. Під час

колективних занять іноді доречно буде влаштувати змагання між окремими

106

дітьми чи командами. Однак, проведення екологічного тренінгу потребує

використання великої кількості наочного матеріалу, оскільки встановити

зв'язки у екосистемі по пам'яті дошкільнята ще не можуть. На перших

тренінгах дітям легше буде оперувати матеріалом у формі картинок, на

яких зображено кожен елемент системи окремо. Тому, їх можна парувати,

складати, виправляючи помилки після обговорення з вихователем чи

іншими дітьми. Пізніше варто перейти до використання сюжетних картинок,

на яких об'єкти зображені в умовах реальної екосистеми (лісу, луків,

водойми). Вони можуть бути як роздавальними (для кожної дитини свій

варіант екосистеми), так і демонстраційними.

Метод проектів – інноваційний метод формування у дітей екологічних

знань та елементів екологічної культури. Виконання проекту – це поетапна

практична діяльність з досягнення визначеної мети. Це спосіб організації

педагогічного процесу, що базується на взаємодії педагога і вихованця між

собою і навколишнім середовищем. Класифікуються проекти за цільовою

установкою: ігровий; творчий; пізнавальний; вирішення проблем; проект-

вправа; за складом учасників: колективний; груповий; індивідуальний та

терміном виконання: довготривалий; короткочасний [5].

Використання методу проектів найбільш повно сприяє формуванню

екологічних знань дітей, збагаченню їх життєвого досвіду в процесі

конкретної взаємодії з об’єктами живої природи, оформленню понять про

взаємозв’язки у природі, розвитку екологічно-чуттєвої сфери особистості

дитини в процесі її спілкування з навколишнім середовищем. Наведемо

приклад: проект «Книга скарг природи».

Тип проекту «Книга скарг природи» – творчий, вирішення проблеми,

індивідуальний (колективний), короткочасний (тривалий). Його мета полягає

у аналізі екологічного стану довкілля, в т. ч. забруднення, порушення

природоохоронного законодавства, визначення його причини; розвитку

почуття відповідальності за ставлення до природних об’єктів, за поведінку

та дії в природі; розвитку творчих здібностей дітей. Завданням проекту є

написати скаргу від імені природи, або природних об’єктів.

Реалізацію проекту потрібно здійснювати у вигляді роботи «екологів –

дослідників» та «бюро розслідувань» скарг природи, орієнтування дітей на

пошуки конкретних практичних справ з охорони природи.

Для цього вихователь повинен обрати певні об’єкти досліджень, наприклад:

ставок, річка, дорога, лісова галявина, узлісся, лука; проліски, черемха, липа,

суниці, гриби і тому подібне і запропонувати дітям, кожному окремо чи

групі з 3–4 чоловік, дослідити екологічний стан одного з об’єктів і подумати

над питаннями: чи є у предмета їх дослідження підстави для скарг? На що

може поскаржитись цей об'єкт? Кого він звинувачує у своїх негараздах?

Які прохання можуть у нього бути? Діти, допоможіть написати скаргу! Коли

у вихователь буде кілька скарг, він повинен зібрати «бюро розслідувань».

107

Діти разом з вихователем повинні прочитати скарги і для кожної з них

прийняти попереднє рішення. Після цього необхідно провести спільне

засідання «екологів – дослідників» і членів «бюро розслідування», на якому

зачитати скарги, запропонувати і обговорити заходи для їх задоволення.

У старших групах діти можуть визначати, чим вони можуть допомогти

скаржникам, або прийняти рішення про необхідність звернутись до когось

за допомогою (до батьків, керівників установ, організацій, представників

місцевої влади тощо). Скарги та прийняті рішення необхідно зберігати в

окремій папці. Тут же може бути й «Зошит добрих справ», у якому

потрібно занотувати: ким і яку допомогу було надано тим, від чийого імені

надійшла скарга [6].

Дітям потрібно роз’яснювати, що майбутнє починається сьогодні.

Тому, необхідно пам’ятай, що все на ній потребує захисту людини. При

цьому, слід враховувати, що діти з цікавістю дивляться на навколишній

світ, але вони можуть побачити не все, інколи навіть не помічаючи

головного. Саме тому дуже важливо, щоб поруч був вихователь, який

дивувався разом з ними, вчив дітей не тільки дивитися, а й бачити, тоді у

них виникатиме бажання дізнатися ще більше.

Отже, метод екологічного тренінгу та метод проектів є потужними

освітніми технологіями, які дозволяють сформувати у дошкільників

ціннісне ставлення до природи в умовах закладу дошкільної освіти.

1. Горопаха Н. М. Виховання екологічної культури дітей / Н. М. Горопаха. – Рівне :

«Волинські обереги», 2001. – 168 с. 2. Базовий компонент дошкільної освіти в

Україні // Дошкільне виховання. 2012. – № 1. – С. 2–12. 3. Лисенко Н. В. Еко-око :

дошкільник пізнає світ природи : навчально-методичний посібник / Н. В. Лисенко. –

К. : Слово, 2015. – 352 с. 4. Лисенко Н. В. Організація пошуково-дослідної роботи в

дитячому садку / Н. В. Лисенко. – К. : РУМК, 2010. – 64 с. 5. Поліщук Н. Коли в

серці живуть добринки / Н. Поліщук. – Тернопіль : Мальва – ОСО, 2004. – 132 с.

6. Слива Л. І. Природознай / Л. І. Слива. – Харків. : Торсінг, 2003. – 120 с.

108

РОЗДІЛ 2

ЕКОНОМІКА ТА ФІНАНСИ

УДК 336.74:334.7

Левковська Людмила, ст. магістратури економічного факультету; науковий керівник – к.е.н., доцент Миськовець Н. П. (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ ПОТОКАМИ ПІДПРИЄМСТВ

Анотація. У статті розкрито сутність грошових потоків та особливість управління ними підприємствами в умовах нестабільного ринкового середовища. Визначено основні етапи та механізми управління грошовими потоками підприємства. Висвітлено ключові проблеми, які виникають при управлінні грошовими потоками підприємства, та окреслено основні напрями удосконалення управління ними. Ключові слова: грошові потоки, управління, підприємства, механізм управління грошовими потоками, проблеми ефективного управління. Аннотация. В статье раскрыты сущность денежных потоков и особенность управления ими предприятиями в условиях нестабильной рыночной среды. Определены основные этапы и механизмы управления денежными потоками предприятия. Освещены ключевые проблемы, возникающие при управлении денежными потоками предприятия, и очерчены основные направления совершенствования управления ими. Ключевые слова: денежные потоки, управление, предприятие, механизм управления денежными потоками, проблемы эффективного управления. Annotation. The article investigates the essence of cash flows, the peculiarity of management of cash flows of an enterprise in the conditions of an unstable market environment. The basic stages of cash flows of the enterprise management are determined. The mechanism of cash flow management is considered. The main problems that arise in the management of cash flows are highlighted. The outlined directions of improvement of cash flow management are determined. Key words: cash flows, management, enterprise, cash flow management mechanism, problems of effective management.

В складних умовах функціонування ринкової економіки, вітчизняні підприємства можуть розраховувати лише на власні сили. Тому, для забезпечення реалізації основних принципів господарювання, таких як: самостійність, самофінансування, формування резервів, їм необхідні достатні суми грошових ресурсів.

109

На кожному підприємстві відбувається постійний рух фінансових

ресурсів: формується прибуток, фінансуються витрати, здійснюються

амортизаційні відрахування, а також оплачуються інші зобов’язання. При

цьому виникають грошові (фінансові) потоки. Для управління грошовими

потоками підприємствам необхідно мати інформацію про загальний обсяг

грошових ресурсів та величину грошового потоку, а також інтенсивність

його руху за певний проміжок часу

Проведений аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчив, що

питанню управління грошовими потоками підприємств приділяли увагу

багато відомих українських науковців та практиків, зокрема: І. О. Бланк,

О. В. Виноградова, Л. П. Дяченко, Н. О. Завадська, С. В. Каламбет,

О. В. Ластовенко, Л. О. Лігоненко, Г. В. Ситник, Г. В. Митрофанов,

О. О. Олійник, А. М. Поддєрьогін, Р. А. Слав’юк, О. О. Терещенко та ін.

Цими авторами розкрито сутність, наведено класифікацію та методики

аналізу, планування, оптимізації та контролю за грошовими потоками.

Серед відомих зарубіжних науковців, які досліджували цю проблему слід

виділити роботи: М. Бертонеша, Ю. Брігхема, Р. Брейлі, Дж. Ван Хорна,

Д. М. Кейнса, А. М. Кінга, Б. Колласа, С. Фішера, Х. Ширенбека.

Попри те, що питання управління грошовими потоками досліджували

багато вітчизняних та зарубіжних науковців, вони не розглянули грошові

потоки системно. Тому, незважаючи на існуючі праці науковців, є потреба

в удосконаленні ключових підходів до управління грошовими потоками

підприємств, які повинні бути орієнтовані на забезпечення їх стратегічного

розвитку з урахуванням національних та галузевих особливостей.

Мета нашої статті полягає в розкриті сутності та удосконаленні підходів

до забезпечення ефективного управління грошовими потоками підприємств.

Проведення аналізу поглядів вчених на рух грошових коштів, окреслених

у наукових виданнях, дозволяє стверджувати, що нині це поняття містить

низку нез’ясованих питань. Тривалий час у вітчизняній економіці вживалось

поняття «грошові кошти». Зі зміною підходів до фінансового аналізу в

Україні з’явилося нове поняття – «грошовий потік» Отже, теоретичне

дослідження варто розпочати з узагальнення поглядів вчених на визначення

поняття – «грошові потоки» (табл. 1).

Управління грошовими потоками є одним з елементів комплексного

управління підприємством, отже, воно не повинно здійснюватися самостійно,

тобто окремо від всієї системи функціонування підприємства. Управління

діяльністю підприємства ґрунтується на оцінці його фінансових результатів

(прибутку і збитку) та фінансового стану (балансу). Рух грошових потоків

також використовується для оцінки результатів роботи підприємства. Всі

документи фінансової звітності підприємства нерозривно пов’язані між

собою, оскільки, зміни в одному елементі управління призводять до змін в

іншому [1].

110

Таблиця 1

Тлумачення поняття «грошові потоки» різними авторами

Автор, джерело

інформації

Визначення поняття, дослідження та пропозиції різних

авторів

Аранчій В.І. [2] Розглядає лише грошові надходження підприємства та

організацію грошових розрахунків, описує механізм

управління грошовими потоками.

Кірейцев Г. Г. [3] Грошовий потік – є одним з ключових елементів

забезпечення оптимального співвідношення між

ліквідністю та прибутковістю.

Ковальов В. В. [4] «… система ефективного керування коштами має на увазі

виділення великих блоків: а) розрахунок фінансового

циклу; б) аналіз руху коштів; в) прогнозування грошових

потоків».

Ковальова А. М.,

Лапуста М. Г. [5]

Розглядають не управління грошовими потоками, а

управління грошовими засобами, що здійснюється при

прогнозуванні грошових потоків.

Конюховський П. В.

[6]

Вводить категорію «ресурсний потік», що визначає

швидкість зміни обсягу наявних ресурсів до тривалості

часу, необхідної для цієї зміни.

Крамаренко В. І. [7] Грошовий потік – сукупність надходжень і вибуття коштів

за певний період часу, сформованих у процесі

господарської діяльності.

Лахтіонова Л. А. [8] Дослідження сутності грошових потоків, їх аналізу, а також

прямого і непрямого методів складання Звітів про рух

грошових коштів.

Слав’юк Р. А. [1] Розглядає грошові потоки в контексті грошових розрахунків

підприємства як їх частину, що нівелює їх значимість як

самостійного поняття.

Старостенко Г. Г.,

Мірко Н. В. [9]

Грошовий потік – це надходження і витрати грошових

коштів у процесі здійснення господарської діяльності

підприємства.

Тян Р. Б. [10] Трактує грошовий потік як масу готівкових коштів, що

надходить або вибуває з обігу як грошові виплати.

Терещенко О. О. [11] Грошові потоки – це внутрішнє джерело фінансової

стабілізації через збільшення вхідних та зменшення

вихідних грошових потоків.

В основі управління грошовими потоками підприємств лежить концепція

грошового кругообігу. Наприклад, гроші конвертуються в запаси, дебіторську

заборгованість і назад в гроші, замикаючи цикл руху оборотного капіталу

компанії. Коли грошовий потік зменшується або перекривається повністю,

виникає явище неплатоспроможності. Недостачу грошових коштів

підприємство може відчути навіть в тому випадку, коли формально воно

111

залишається прибутковим (наприклад, порушуються терміни платежів

клієнтами компанії). Саме з цим пов’язані проблеми діяльності дохідних,

але неліквідних компаній, що стоять на межі банкрутства.

Основною метою управління грошовими потоками є забезпечення

фінансової рівноваги підприємства в процесі його діяльності і розвитку

шляхом збалансування обсягів надходжень і витрачення грошових коштів

та формування необхідної звітності, що має забезпечити проведення все

стороннього аналізу грошових потоків.

Тому, механізм управління грошовими потоками підприємств має

ґрунтуватися на принципах системності, інтегрованості, достовірності,

динамічності, відповідності цілям підприємства, досяжності, ефективності,

багатоваріантності [10].

Основними проблемами щодо управління грошовими потоками на

українських підприємствах є те, що:

– управління грошовими засобами скоріше всього являє собою

управління залишком грошових коштів на рахунках;

– процес управління, досить часто, не скоординований з цілями

діяльності підприємств;

– підприємствам властива неоднозначність управління грошовими

потоками в розрізі операційної, фінансової та інвестиційної діяльності або

повна його відсутність;

– у більшості підприємств відсутні посади фінансового та інвестиційного

менеджера, не кажучи про посаду керівника грошовими коштами;

– має місце відсутність грошей, при наявності прибутку підприємства.

В таких ситуаціях, оптимізація грошових потоків дозволить підтримувати

фінансову рівновагу, яка досягається за умови, що попит підприємства на

грошові кошти дорівнює його пропозиції (наявним грошовим коштами) у

кожний період [12].

Відповідно, для оперативного контролю за грошовими засобами

підприємствам необхідно розробляти детальний бюджет, а також платіжний

календар на місяць (квартал).

Платіжний календар підприємства дозволяє управляти і контролювати

рух його грошових потоків у короткостроковій (день, тиждень) та

довгостроковій (місяць, рік) перспективі. Важливою функцією платіжного

календаря підприємства є можливість лімітувати його витрати за статтями

та за різними критеріями. При цьому, він дозволяє управляти не тільки

грошовими коштами, а й договірною діяльністю підприємства, а також

виконавською дисципліною співробітників.

Важливою умовою оптимізації грошових потоків підприємства є аналіз

факторів, які впливають на їх обсяги та характер формування у часі. До

зовнішніх факторів варто віднести загальну проблему неплатежу, низький

112

рівень виробництва та купівельної спроможності, несприятливі умови

кредитування, недосконалість податкової політики [11].

Внутрішніми факторами, які впливають на грошовий обіг підприємства

є: висока собівартість продукції, низька конкурентоздатність, відсутність

ринків збуту, брак джерел довгострокового фінансування капіталовкладень.

Вагоме значення у процесі оптимізації грошових потоків займає аналіз

інформації, який є не лише основою для обґрунтування та вибору певного

напряму оптимізації, але й може виступати індикатором задовільності стану

об’єкта оптимізації. Не менш важливу роль у оптимізації грошових

потоків підприємства відіграє оцінка отриманих результатів вибору, яку

можна розглядати в якості кінцевого індикатора, який здатен надати

інформацію про досягнення мети оптимізації [13].

Нестача джерел довготермінових вкладень негативно впливає на

перспективну здатність підприємства генерувати оптимальний грошовий

потік. Тому, довготермінові кредити банків повинні виступати зовнішнім

джерелом фінансування. Однак, за умови високих відсоткових ставок та

нестабільної фінансової ситуації в Україні вони стали недоступними для

більшості вітчизняних підприємств.

Відповідно, для підвищення ефективності управління грошовими

потоками українських підприємств необхідно:

– удосконалити систему показників аналізу грошових потоків як

вимірників фінансової стійкості та платоспроможності підприємств;

– досліджувати галузеві закономірності формування грошових потоків і

враховувати їх у практиці обліку та аналізу діяльності підприємств;

– визначати потоки в обліковій у тому числі оперативній інформації

для формування своєчасного та повного інформаційного забезпечення

аналізу руху грошових коштів підприємств;

– ураховувати фактори руху коштів при плануванні діяльності

вітчизняних суб’єктів господарювання в умовах невизначеності та ризику.

Враховуючи специфіку і складність проблем, з якими зіштовхуються

підприємства в процесі своє діяльності, необхідно виділити такі напрями

оптимізації грошових потоків:

– подальше вдосконалення технологій фінансових розрахунків для

скорочення операційних потреб підприємства у коштах;

– вдосконалення системи обліку з метою здійснення достовірного

ретроспективного аналізу;

– підвищення точності прогнозування грошових потоків;

– пошук та використання альтернативних джерел ліквідності;

– удосконалення фіскальної політики, зокрема зниження податкового

тиску та максимальне спрощення процедур податкового адміністрування;

– модернізація і структурна перебудова виробничої діяльності підприємств,

зниження енерго- та матеріаломісткості їхньої продукції;

113

– створення необхідних умов для легалізації коштів «тіньових» капіталів;

– забезпечення надійного правового захисту підприємницької діяльності,

припинення практики постійних змін чинного законодавства.

Отже, серед вчених чітко відслідковуються різні погляди на визначення

поняття «грошові потоки», одні порівнюють грошові потоки та грошові

кошти; другі визначають їх як надходження і витрати грошових коштів

підприємства; треті використовують поняття «умовний грошовий потік»

або ресурсний потік.

Таким чином, в основі оптимізації фінансового стану підприємств

повинна бути збалансованість обсягів їх позитивних і негативних грошових

потоків. Відсутність такої збалансованості призводить до утворення

дефіцитного або профіцитного грошового потоку, що однаково негативно

впливає на діяльність підприємств.

1. Слав’юк Р. А. Фінанси підприємств : навч. посіб. / Р. А. Слав’юк. – Київ, 2002. –

460 с. 2. Аранчій В. І. Фінанси підприємств : навч. посіб. / В. І. Аранчій. – Київ :

ВД «Професіонал», 2004. – 304 с. 3. Кірейцев Г. Г. Фінансова санація та банкрутство

підприємств / Г. Г. Кірейцев. – Київ : ЦУЛ, 2002. – 457 с. 4. Ковалев В. В. Введение в

финансовый менеджмент / В. В. Ковалев. – Москва : Финансы и статистика, 2001. –

768 с. 5. Ковалева А. В. Введение в финансовый менеджмент / А. В. Ковалева,

М. Г. Лапуста. – Москва : Финансы и статистика, 2001. – 568 с. 6. Конюховський П. В.

Микроэкономическое моделирование банковской деятельности / П. В. Конюховський. –

Санкт-Петербург : Питер, 2001. – 224 с. 6. Крамаренко В. І. Управління ресурсами

підприємства : навч. посіб. / В. І. Крамаренко, О. В. Холод. – Київ : Центр навчальної

літератури, 2004. – 288 с. 7. Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз суб’єктів

господарювання / Л. А. Лахтіонова. – Київ : Основи, 2005. – 45 с. 9. Старостенко Г. Г.

Фінансовий аналіз : навч. посіб. / Г. Г. Старостенко, Н. В. Мірко. – Київ : ЦНЛ,

2006. – 224 с. 10. Тян Р. Б. Планирование деятельности предприятия / Р. Б. Тян. –

Київ : МАУП, 1998. – 156 с 11. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство

підприємств: навч. посібн. / О. О. Терещенко. – Ірпінь : КНЕУ, 2000. 412 с.

12. Суторміна В. М. Фінанси зарубіжних корпорацій: підручник / В. М. Суторміна. –

Київ : КНЕУ, 2004. – 248 с. 13. Харченко В. А. Система управління грошовими

потоками підприємства / В. А. Харченко // Вісник економічної науки України. –

2011. – № 1 (19). – С. 161–164.

114

УДК 339. 17

Олашин Неля, ст. магістратури економічного факультету; науковий

керівник – к.е.н., доцент Миськовець Н. П. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ОСОБЛИВОСТІ ТОВАРНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМТВА

Анотація. У статті розкрито сутність поняття «товарна політика»

та досліджено особливості здійснення товарної політики. Наведено та

охарактеризовано складові елементи товарної політики на підприємстві,

зокрема, асортиментну політику, політику в області якості, цінову, збутову

та інформаційну політики. Окреслено умови, які впливають на товарну

політику підприємства. Визначено основні підходи, що використовуються

для подовження життєвого циклу товарі на ринку.

Ключові слова: товарна політика, підприємство, асортимент, якість,

ціна, ринок, життєвий цикл, товар.

Аннотация. В статье раскрыто сущность понятия «товарная политика»

и исследованы особенности осуществления товарной политики. Приведены

и охарактеризованы составляющие элементы товарной политики на

предприятии, в частности, ассортиментную политику, политику в

области качества, ценовую, сбытовую и информационною политики.

Очерчены условия, влияющие на товарную политику предприятия.

Определены основные подходы, используемые для продления жизненного

цикла товара на рынке.

Ключевые слова: товарная политика, предприятие, ассортимент,

качество, цена, рынок, жизненный цикл, товар.

Annotation. The article analyzes the essence of the concept of «commodity

policy», reveals the peculiarities of the implementation of commodity policy.

The constituent elements of commodity policy at the enterprise are described

and characterized, including assortment policy, quality policy, pricing policy,

marketing policy, information policy. Conditions which influence the commodity

policy of the enterprise are defined. The basic approaches used to extend the life

cycle of goods on the market are determined.

Key words: commodity policy, enterprise, assortment, quality, price, market, life

cycle, commodity

Адаптація вітчизняної економіки до світового ринку передбачає нові

підходи до формування товарної політики. Товарна політика – одна із

основних видів маркетингової діяльності підприємства, яка забезпечує

115

успіх його товарів на ринку та визначає темпи розвитку промислових

підприємств України. Важливість цього пояснюється тим, що товарні

пропозиції – це те, що може задовольнити потреби цільових споживачів та

забезпечити отримання стабільних прибутків підприємствами.

Фундаментальним дослідженням товарної політики підприємств

присвячені праці відомих зарубіжних вчених І. Ансоффа, П. Доля, Б. Оліна,

Р. Монкріфа, М. Портера, С. М. Лі, Ф. Котлера, Д. Хекшера, та ін. Теоретичні і

практичні аспекти досліджуваної проблеми знайшли відображення в роботах

відомих вітчизняних економістів: С. Я. Бугіля, А. П. Дудяка, В. Я. Кардаша,

В. В. Липучка, А. А. Мазаракі, Н. Б. Ткаченко та ін. Проте, дослідження

сутності товарної політики та перспектив її розвитку залишається досі

актуальною проблемою.

Мета нашої статті – дослідити сутність поняття товарна політика та

визначити основні напрями удосконалення товарної політики підприємств.

За визначенням П. С. Зав’ялова товарна політика – це багаторівнева і

складна сфера діяльності маркетингу, яка вимагає прийняття рішень щодо

конкретних особливостей товарної номенклатури, товарного асортименту,

використання марочних назв, упаковки, оформлення, корисності товару,

послуг, сервісу і т.д. [1, c.125].

Товарна політика являє собою сукупність цілей, завдань та основних

напрямів, визначених керівництвом підприємства, стосовно найбільш

значущих характеристик товару спрямованих на стимулювання збуту для

досягнення цілей підприємства [2].

Товарна політика є складовою частиною господарської та маркетингової

політики підприємства. Товар – це основа всього комплексу маркетингової

діяльності підприємства. Якщо товар не задовольняє потреби покупця, то

ніякі додаткові витрати на маркетингові заходи не зможуть покращити його

позиції на конкурентному ринку, і врешті решт його провал неминучий [3].

Часи обмеженості продуктового асортименту, визначеності та стабільності

цін, планових обсягів виробництва вже в минулому. Нині спостерігається

ситуація, коли ринок товарів і послуг бездефіцитний. Відповідно, широкий

вибір товарів і послуг зумовлює конкуренцію та боротьбу на ринку

товаровиробників за споживача.

Одним з найважливіших механізмів забезпечення конкурентних переваг

підприємства є його товарна політика, основною метою якої є формування

такого номенклатурного і асортиментного складу товарного випуску, який

здатний забезпечити підприємству стійку ринкову позицію, економічну

стабільність та стратегічний розвиток.

Товарна політика є ядром маркетингових рішень підприємства, навколо

якого формуються інші рішення, пов’язані з умовами придбання товару і

методи його просування від виробника до кінцевого покупця [4].

116

Товарна політика визначається на стадії розробки стратегії підприємства,

а маркетингові заходи щодо її реалізації є частиною стратегії маркетингу,

його тактикою. До складових елементів товарної політики слід віднести:

– асортиментну політику – цілі, завдання і основні напрями формування

асортименту, які визначаються керівництвом підприємства. При цьому,

асортимент повинен характеризуватися широтою, стійкістю, структурою,

гармонійністю та раціональністю;

– політику в області якості – основні напрями та цілі підприємства в

області якості, які офіційно сформульовані вищим керівництвом. Загальною

метою діяльності підприємства в області якості є досягнення та підтримка

ним заданого рівня вимог встановлених для забезпечення конкуренто-

спроможності товарів. Політика в сфері якості повинна забезпечувати

досягнення підприємством внутрішніх та зовнішніх цілей;

– цінова політика – це цілі, завдання та основні напрями в галузі

ціноутворення, спеціально сформульовані вищим керівництвом підприємства.

Мета цінової політики – отримання запланованого прибутку, а також

підвищення конкурентоспроможності товарів за допомогою регулювання цін;

– збутова політика – це цілі, завдання та основні напрями в області

збуту, офіційно сформульовані вищим керівництвом підприємства. Цей

вид товарної політики особливо важливий для виробників продукції та

виконавців послуг. Мета збутової політики – регулювання обсягу продажів

товарів і послуг для забезпечення запланованого прибутку підприємства та

задоволення потреб цільових споживачів;

– інформаційна політика – це цілі, завдання та основні напрями

комунікативних заходів, офіційно сформульованих вищим керівництвом

підприємства. Мета інформаційної політики – формування та підтримка

споживчих переваг товарів і послуг, що реалізуються підприємством, а

також його іміджу та конкурентоспроможності [5] .

Для розробки і здійснення товарної політики підприємству необхідно

дотримуватися таких умов:

– чіткого уявлення про цілі виробництва продукції;

– розглядати цілі збуту і експорту продукції на перспективу;

– формувати стратегію виробничо-збутової діяльності підприємства;

– добре знати ринок збуту і характер його вимог;

– мати повне уявлення про можливості і ресурси підприємства на момент

планування та на перспективу [6].

Необхідно пам’ятати, що товар займає основне місце в комплексі

маркетингу. Саме товар є результатом діяльності підприємства, джерелом

його прибутків, основою подальшого ефективного функціонування та

розвитку підприємства. Він повинен задовольнити реальні потреби людей,

а маркетинг покликаний допомогти кожному виробнику виявити та

забезпечити їх задоволення краще, ніж це роблять конкуренти.

117

Нині в умовах жорстокої конкуренції, всі заходи, які пов’язані з товаром,

тобто з його створенням, виробництвом і удосконаленням, реалізацією на

ринку, сервісним обслуговуванням, розробкою рекламних заходів, а також

зняттям товару з виробництва, безсумнівно займають головне місце в усій

діяльності товаровиробників і є складовими їх товарної політики. До

товарної політики належать також питання розробки упаковки, товарного

знака, найменування товарів, їхньої якості, кількості, дизайну й відповідності

цільовому ринку [5, c. 140–141].

Найважливішою частиною товарної політики є розробка товарів. Це

створення нових товарів, які дадуть змогу підприємству:

– здійснити прорив на ринок;

– перемогти конкурентів;

– зберегти й розширити свій ринок;

– збільшити доходи й прибуток.

Під ринком розуміється сфера суспільних відносин, де товари, конкуруючи

між собою, порівнюються та перевіряються щодо відповідності суспільним

потребам. Під час купівлі кожен споживач обирає необхідний йому товар

серед аналогічних товарів та купує саме той із них, що задовольняє його

потребу найбільшою мірою. У масштабі суспільства найбільшим визнанням

користується той товар, який найбільше відповідає певній суспільній потребі

порівняно з виробами-конкурентами. Це виокремлює його із загальної маси

товарів та забезпечує успіх у конкурентній боротьбі, отже він є найбільш

конкурентоспроможним [7].

На ринку завжди перемагає той хто атакує. Тому розробка товарів

завжди знаходиться в центрі уваги будь-якого підприємця.

Якість завжди була, є і буде важливою ринковою характеристикою

товару. Вона відіграє велике значення при виборі товару людьми. Для

споживачів якість є більш важливою ніж ціна.

В країнах з розвинутою ринковою економікою поняття категорії якості

відображено в спеціальних міжнародних термінологічних стандартах ISO.

Відношення споживачів та оточуючого конкурентного середовища до не

сертифікованої продукції змушує виробників здійснювати сертифікацію. В

нашій країні ця сертифікація добровільна, але широка група товарів

підлягає обов’язковій сертифікації. Сертифікація проводиться в регіональних

органах сертифікації, але нажаль багато підприємств розраховуючи на

недостатню інформованість споживачів та недосконалість закону часто

нехтує моральними принципами і виготовляє низькоякісні товари та товари,

які не відповідають зазначеному в інформації про них складі. Таким чином

можна констатувати, що загальна якість товарів погіршується [8].

Також, важливим аспектом для просування товару на ринок є його ціна,

але, на жаль, сьогодні висока ціна не є свідченням високої якості товару,

що спричинено боротьбою за кількість, а не якість виробленої продукції.

118

Важливу роль у товарній політиці підприємства відіграє управління

його асортиментом, головною метою якого є його оптимізація.

Формування асортименту здійснюється різними методами в залежності

від масштабів збуту та специфіки виготовленої продукції. Критерієм

оптимальності товарного асортименту є максимальне задоволення потреб

покупців. При цьому, необхідно забезпечити ефективне використання

ресурсів підприємства для виготовлення товарів з низькими витратами.

Водночас, товаровиробник повинен організовувати постійний контроль за

поведінкою товару на ринку, за його життєвим циклом. Життєвий цикл

товару – період, протягом якого товар купується на ринку. Він може бути

представлений у вигляді певної послідовності стадій існування його на

ринку з певними тимчасовими рамками. Динаміка життя виробу на ринку

показує обсяг можливих (фактичних) його продажів в кожний період часу.

Різні етапи життєвого циклу товару вимагають використання різних

стратегій маркетингу. Для того щоб максимально можливо продовжити

період зростання обсягів продажу товару на ринку, підприємство може

використовувати такі підходи:

– підвищення якості новинки, додання їй нових властивостей;

– випуск нових моделей того ж товару;

– проникнення в нові сегменти ринку;

– використання нових каналів розподілу;

– переорієнтування реклами;

– своєчасне зниження ціни для залучення додаткових споживачів [7].

Підприємство, яке використовуватиме прийоми розширення ринку, отримає

можливість зміцнити своє конкурентне становище. До того ж глибоке знання

особливостей поведінки споживачів і товарів впродовж життєвого циклу

товарів гарантує підприємству прибуток в процесі реалізації продукції.

Підприємство рідко дозволяє товару повністю пройти всі стадії життєвого

циклу. Інтенсивне використання науково-дослідних розробок створює для

нього можливості на стадії зрілості застарілого товару почати виведення

на ринок його модифікованого або нового аналога.

З плином часу товарний асортимент підприємства зазвичай збільшується.

Через швидкі зміни в попиті, підприємству не можна задовольнятися тільки

існуючим асортиментом товарів. Споживач чекає нових товарів, тому

виробники повинні прагнути задовольнити цей попит на нововведення.

Ціни і ціноутворення на товарних ринках є одним з найбільш істотних

елементів маркетингового комплексу. Через ціни реалізуються кінцеві

комерційні результати, визначається ефективність діяльності всіх ланок

виробничо-збутової структури підприємства, його маркетингової служби.

Ціни, що забезпечують підприємству запланований прибуток, свідчать про

конкурентоспроможність його товарної структури, послуг та сервісу на

користь покупців. Суттєвим доповненням до практики ціноутворення є

119

стимулююче ціноутворення, яке засноване на використанні різного роду

знижок. Покупці завжди зацікавлені в знижках і сприймаються їх як дохід [8].

Поведене дослідження, засвідчує, що товарна політика підприємства

значною мірою впливає на результати його діяльності в умовах підвищення

рівня конкуренції та розширення асортименту товарів в сучасних умовах.

Вона відіграє важливу роль у плануванні комерційної та маркетингової

діяльності підприємства на ринку. Тому, для забезпечення ефективних

результатів господарської діяльності, йому необхідно визначити і постійно

підтримувати оптимальний асортимент структури товарів, який відповідав

би не лише потребам цільового сегменту, а й цілям діяльності підприємства.

1. Завъялов П. С. Маркетинг в схемах, рисунках, таблицах : уч. пос. / П. С. Завъялов. –

М. : ИНФРА, 2002. – 496 с. 2. Демкова Е. А. Товароведение / Е. А. Демкова. – М. :

КноРус, 2008. – 298 с. 3. Жайворонок Л. В. Маркетингова товарна політика в системі

сучасного концептуального забезпечення управління підприємництва / Л. В. Жайворонок //

Ефективна економіка, 2015 – № 12 [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=5004 4. Шепелев А. Ф. Товароведение :

учеб. пособие / А. Ф. Шепелев. – 2-е изд., испр., доп. – М. – Ростов н/Д : Март,

2004. – 224 с. 5. Васютинська Ю. О. Товарна політика підприємства та проблеми її

формування / Ю. О. Васютинська // Актуальні проблеми економіки. – 2010. –

№ 3. – С. 138–142. 6. Голубков Є. П. Основи маркетингу : підручн. / Є. П. Голубков. –

Москва : Финпресс, 2001. – 540 с. 7. Ілляшенко С. М. Товарна інноваційна політика :

Підручник / С. М. Ілляшенко. – Суми, 2007. – 281 с. 8. Кардаш Я. В. Товарна

інноваційна політика : підручн. / Я. В. Кардаш, І. А. Павленко, О. К. Шафалюк. – К. :

КНЕУ, 2002. – 266 с.

120

УДК 659.113.26: 37.014.54

Содома Віталій, ст. магістратури економічного факультету; науковий

керівник – к.е.н., доцент Романов А. Д. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука)

МАРКЕТИНГОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ

НА РИНКУ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ

Анотація. В статті розкрито поняття «маркетинг освітніх послуг»,

визначено концепції маркетингової діяльності та проаналізовано її функції

на ринку освітніх послуг. Охарактеризовано роль держави і її виконавчих

органів в сфері маркетингу освітніх послуг. Визначено організаційні

принципи ефективних маркетингових практик у сфері освіти та окреслено

можливості їх практичного застосування.

Ключові слова: маркетинг, некомерційний маркетинг, маркетинговий

підхід, соціально-орієнтований маркетинг, маркетинг послуг.

Аннотация. В статье раскрыто понятие «маркетинг образовательных услуг»,

определены принципы маркетинговой деятельности и проанализированы ее

функции на рынке образовательных услуг. Охарактеризована роль государства

и его исполнительных органов в сфере маркетинга образовательных услуг.

Определены принципы эффективных маркетинговых практик в сфере

образования и обозначены возможности их практического применения.

Ключевые слова: маркетинг, некоммерческий маркетинг, маркетинговый

подход, социально-ориентированный маркетинг, маркетинг услуг.

Annotation. The article describes the concept of marketing of educational

services, identifies actors of marketing activity and analyzes their functions in

the market of educational services. The role of the state and executive

authorities in the field of marketing of educational services is described. The

organizational principles of effective marketing practices in the field of

education are outlined and opportunities for the practical application of the

marketing concept are outlined.

Key words: marketing, non-profit marketing, marketing approach, social-

oriented marketing, marketing services.

Розвиток ринкових взаємин в Україні зумовив перетворення освіти з

безплатної послуги, оплачуваної державою, на товар, або послугу

нематеріального характеру. За досить стислий період часу в нашій країні

склався ринок освітніх послуг, пропозиція якого протягом останніх 5–7

років зробила значний стрибок. В багатьох випадках пропозиція освітніх

121

послуг перевищує попит. Водночас, якщо інструменти маркетингу у бізнесі,

економіці та рекламі застосовують тривалий час, то освіта й комерція не

так давно сприймалися громадською думкою як антагоністичні поняття.

Тому у сфері освіти маркетингові інструменти управління використовують

недостатньо ступені. Однак, нині проблема використання маркетингу в

освіті викликає зацікавленість у спеціалістів. Реальна життєва практика,

досвід діяльності успішних освітніх закладів наочно демонструють, що

надійною запорукою ефективної діяльності освітнього закладу в ринкових

умовах є використання маркетингового підходу. [1]

Нині в світі проблемі використання маркетингу в сфері вищої освіти

приділяється значна увага, оскільки сьогодні заклади вищої освіти (ЗВО)

прирівнюються до підприємств. Але в нашій країні цим питанням

зацікавилися не так давно. Значну увагу зазначеній тематиці приділяють

відомі науковці: Ю. Алексеєв, Й. Бескид, М. Згуровський, Л. Кривенко,

Р. Кігель, Є. Єфімов та ін. Проте, ці автори досліджують питання

теоретичного опрацювання системи розподілу фінансових ресурсів ЗВО та

теоретичного обґрунтування використання маркетингу освіти.

Основоположними питаннями при дослідженні сфери освітніх послуг в

маркетинговому аспекті є визначення базових понять, які пов’язані

освітніми послугами, визначення чиї потреби вони задовольняють, та що

виступає у якості товару на ринку [2].

Метою нашої статті є дослідження сутності та специфіки маркетингу

освітніх послуг, а також можливості практичного застосування маркетингової

концепції управління вітчизняними закладами вищої освіти.

Під маркетингом освітніх послуг потрібно розуміти дослідження,

планування, здійснення і контроль за виконання запланованих програм з

метою розвитку закладів вищої освіти. Для навчальних закладів – це

розробка, реалізація і оцінка освітніх програм шляхом встановлення

відносин обміну між освітніми закладами та їх клієнтами з метою

гармонізації взаємних інтересів.

Сьогодні в Україні налічується близько 350 навчальних закладів – III–IV

рівнів акредитації, у тому числі 233 державної форми. Зростання кількості

вітчизняних ЗВО спостерігалося в останні 15 років. Однак, це зростання

характеризувалося різними темпами приросту в окремі періоди часу.

Водночас, з метою більш повного географічного охоплення, збільшення

кількості ЗВО в Україні супроводжувалося активним розвитком філіальної

мережі освітніх установ усіх форм власності. В той же час, прогнози

соціально-демографічного розвитку країни невтішні. Йдеться насамперед

про тенденцію сталого зменшення народжуваності, рівень якої нині майже

на 40 % нижчий ніж це було на початку 90-х років. Хоча за останні роки

народжуваність в нашій країні почала зростати, загальна кількість

українців все одно щорічно зменшується.

122

Результати проведеного аналізу засвідчують загострення конкурентної ситуації на ринку освітніх послуг, оскільки темпи зростання кількості навчальних закладів перевищують темпи зростання чисельності студентів. Отже, на сьогоднішньому ринку освітніх послуг пропозиція перевищує попит. І в найближчому майбутньому ситуація не зміниться. Тому між ЗВО передбачається жорстока конкурентна боротьба за кожного абітурієнта. В цих умовах маркетингові інструменти спроможні допомогти навчальному закладу отримати конкурентні переваги і зайняти стійку позицію на ринку освітніх послуг.

Нині багато українських ЗВО стоять – перед дилемою: з одного боку їх керівники погано уявляють, що таке маркетинг, а з іншого, – вони потребують ефективної маркетингової програми, щоб знайти своє місце на освітньому ринку, що трансформується.

Уточнимо детальніше поняття маркетинг: – по-перше, маркетинг – це процес управління, який включає в себе

дослідження, планування, здійснення і контроль; – по-друге, маркетинг – це не випадкові дії, а ретельно сплановані,

засновані на детальному дослідженні програми; – по-третє, маркетинг передбачає добровільний обмін цінностями,

тобто, навчальні заклади мають пропонувати програми, достатньо привабливі для населення;

– по-четверте, маркетинг повинен враховувати диференціювання інтересів споживачів, і тому програми необхідно розробляти в численних варіаціях, щоб їх можна було запропонувати окремим, а не всім споживачам. Спроби направлені на нав’язування споживачам навчальних програм, які не відповідні їхнім потребам, як правило, зазнають невдачі.

– по-п’яте, маркетинг допомагає школам і ЗВО зайняти своє місце на ринку освітніх послуг, пропонуючи особливу місію кожного навчального закладу [3].

Маркетинг – одне з найпоширеніших понять, яке прямо асоціюється з ринковою економікою. З переходом нашої країни на до ринкових засад господарювання, маркетинг розповсюдився в усі сфери і галузі народного господарства, у тому числі і в сферу вищої освіти. В сучасних умовах для успішного функціонування ЗВО на ринку освітніх послуг необхідною умовою його розвитку є використання маркетингового підходу в управлінні життєдіяльністю ЗВО.

Водночас, освітній маркетинг реалізується в маркетинговому комплексі, що передбачає складання проекту програми, ціноутворення, визначення методів розповсюдження і системи збуту. Це означає, що кожен з елементів маркетингового комплексу повинен використовувати власний вплив на поведінку споживачів освітніх послуг. Наприклад, навіть за високої ціни навчання, престижний ЗВО не залишиться без студентів, оскільки для них вирішальними будуть висока якість навчальних програм і стійка позитивна репутація такого ЗВО.

123

В багатьох навчальних закладів співробітники не розуміють необхідності

займатися маркетингом, оскільки, в них часто існує неправильна уява про

нього. Наприклад, окремі ЗВО вважають, що головне – це вводити нові

курси та спеціалізації, не проявляючи жодного інтересу до того, наскільки

ці курси задовольняють студентів, чи потрібні вони їм надалі. Інші

вважають головним налагодити навчальний процес так, щоб він функціонував,

як годинник, мало піклуючись про враження студентів з приводу цього

процесу. Треті всі зусилля направляють на збільшення продажів, тобто

збільшують витрати на рекламу, сприяння збуту. Стимулювання споживачів

дуже важливе, але ці зусилля будуть марними, якщо не буде звертатися увага

на базисні проблеми – якість програм. Ці орієнтації на продукт, виробництво

чи продажі мало пов’язані з маркетингом, оскільки останній передбачає

використання не окремих цілей, а взаємозв’язаного комплексу [4].

Правомірність застосування маркетингу в сфері освіти визначається

двома моментами:

1. Державне підприємництво та державне управління в умовах ринку має

багато спільного з господарською діяльністю недержавних підприємств та

комерційних організацій, що дозволяє результативно використовувати

інструментарій маркетингу в освітній сфері;

2. Маркетинг з’являється в некомерційному середовищі також за рахунок

його інтеграції з комерційними видами діяльності. В розвинутій ринковій

економіці некомерційні структури стають досить привабливими для

вкладання приватного капіталу. Це пояснюється, по-перше, підвищенням

їх соціальної відповідальності за задоволення культурних, освітніх та

суспільно-корисних потреб людей. По-друге, існує зацікавленість в співпраці

з некомерційними організаціями тих власників приватного капіталу, які не

прихильні до ризикованого бізнесу, особливо в період зростаючої

невизначеності економічної кон’юнктури. До того ж приватній фірмі або її

структурному підрозділу, що отримали статус некомерційної організації,

надається режим пільгового оподаткування, і, відповідно, вони мають

змогу легально знизити податкові зобов’язання [5].

Некомерційний маркетинг пов’язаний з організаціями, територіями та

ідеями, а також з товарами та послугами. Цілі некомерційного маркетингу

є більш складними, оскільки успіх чи невдача не може вимірятися з чисто

фінансових позицій, переваги часто не пов’язані з виплатами споживачів,

очікування чи вимога обслуговування економічно невигідних сегментів

ринку, має дві категорії клієнтів: споживачів і спонсорів.

Найважливішими етапами некомерційного маркетингу як маркетингу

організацій є: оцінка іміджу організації, який сформувався у суспільства.

Організація може бути або задоволена своїм іміджем в очах суспільства, чи

знайти у зв’язку з цим серйозні проблеми. Планування маркетингу

організації і контроль за його здійсненням мають бути розраховані на

124

досягнення позитивних змін у існуючому іміджі в бік бажаного. Соціально-

орієнтований маркетинг передбачає, що головним завданням навчального

закладу є визначення потреб та інтересів клієнтів, а також пристосування

закладу до тих запитів суспільства, які зберігають чи збільшують благополуччя

споживачів і суспільства, і також забезпечують їм довгострокові вигоди. В

залежності від ступені соціального орієнтування навчальні заклади можуть

бути віднесені до не реагуючих закладів, нерегулярно реагуючих та

реагуючих (націлених на потреби слухачів) [6].

Маркетинг освітніх послуг має свої відмінності тільки в сфері практичного

застосування, а всі інші основні принципи у ньому не відрізняються від

маркетингу на будь-якому ринку товарів та послуг.

Мотиви, які рухають людьми в сучасному суспільстві та направлені на

підвищення власного освітнього рівня, різні. Але головним мотивом для

них є прагнення до покращення свого соціального статусу і розвитку

особистості. Тому, потреба в освіті проявляється у свідомому чи підсвідомому

бажанні до навчання. У якості потреби на цей специфічний вид товару є

об’єктивна і осмислена людиною недостатність знання, умінь та навиків в

певній сфері. Споживачем освітніх послуг зазвичай виступають молоді

люди у віці від 16 до 30 років. Товаром на ринку освітніх послуг є знання,

уміння та навички, пропоновані суб’єктами цього ринку [5].

Ринок освітніх послуг має свої особливості, які важливі для правильного

застосування принципів маркетингу на практиці. До них відносяться:

1. Довгостроковий характер послуг. Отримання першої вищої освіти

може займати від 4 до 7 років;

2. Ліцензування послуг. Держава виступає у ролі певного судді на

ринку освітніх послуг, видаючи ліцензії на право ведення освітньої

діяльності і встановлюючи державний акредитаційний статус навчального

закладу, за яким ЗВО має право видавати дипломи державного зразка.

Ведення освітньої діяльності без ліцензії забороняється законодавством;

3. Конкурсний характер освіти. Більшість ЗВО надають освіту на

конкурсній основі, тобто споживачу, який бажає скористатися послугами

ЗВО, вони будуть надані, якщо він володіє певними уміннями і навиками,

наявність яких визначається за допомогою незалежного зовнішнього тестування;

4. Наявність достатньої кількості закладів вищої освіти, інших освітніх

установ і науково-технічних організацій, які надають однакові послуги;

5. Наявність споживачів, зацікавлених у їх придбанні і використанні;

6. Асиметричність інформації, яка передбачає знання одних учасників

ринку більше, ніж інших;

7. Виробництво продукції та надання послуг на недостатньо відомому

ринку характерне тим, що ЗВО не завжди точно знають свого споживача,

його місцезнаходження, чисельність, споживацькі переваги та ін.;

125

8. Повна самостійність ЗВО у здійсненні своєї діяльності, включаючи

можливості самим вибирати напрями підготовки спеціалістів і виконання

наукових досліджень, заключати договори, приймати і виконувати

замовлення та ін.

Отже, з проведеного дослідження можна зробити висновок, що питання

застосування маркетингу в сфері вищої освіти нині є актуальною

проблемою. Тому, кожен вищий навчальний заклад, який хоче бути

конкурентоспроможним на ринку вищої освіти повинен спрямовувати всі

свої зусилля на впровадження маркетингової концепції для подальшого

свого розвитку.

1. Алешина И. В. Корпоративный имидж / И. В. Алешина // Маркетинг. – 1998. –

№ 2. – С. 50–53. 2. Алешина И. В. Паблик Рилейшнз в менеджменте и маркетинге /

И. В. Алешина // Маркетинг. – 1996. – № 3. – С. 108–111. 3. Берман Б. Маркетинг /

Б. Берман, Дж. Еванс. скороч. переклад з англ. А. А. Горячова – М. : Економіка,

1999. – 350 с. 4. Багиев Г. Л. Маркетинг : Учебник для вузов. 3-е изд. / Г. Л. Багиев,

В. М. Тарасевич, Х. Анн. – СПб. : Питер, 2007. – 736 с. 5. Беляев В. И. Маркетинг :

основы теории и практики: учеб. / В. И. Беляев. – М. : КНОРУС, 2005. – 456 с.

6. Бендина Н. В. Маркетинг (конспект лекций) / Н. В. Бендина. – М. : «Приор-

издат», 2005. – 215 с.

126

РОЗДІЛ 3

ЗДОРОВ’Я, ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І СПОРТ

УДК 615.851.83

Аннєнков Михайло, ст. магістратури факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник – к.фіз.вих., доцент Романова В. І.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ЗАСТОСУВАННЯ DANCE-ТЕРАПІЇ В АДАПТИВНІЙ ФІЗИЧНІЙ

КУЛЬТУРІ ТА ФІЗИЧНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Анотація. У статті досліджено історію виникнення та особливості

застосування dance-терапії, як поєднання методів психотерапії й

фізичної реабілітації при різних захворюваннях і нозологіях. Розкрито

складові і види dance-терапії. Визначено що dance-терапія сприяє

покращенню фізичного і психічного стану здоров`я людини, емоційній і

фізичній інтеграції індивіда, показано, що вона є засобом лікування і

профілактики при різних захворюваннях.

Ключові слова: dance-терапія, фізична реабілітація, адаптивна фізична

культура.

Аннотация. В статье исследованы история возникновения и особенности

применения dance-терапии, как сочетание методов психотерапии и

физической реабилитации при различных заболеваниях и нозологиям.

Раскрыто составляющие и виды dance-терапии. Определено, что dance-

терапия способствует улучшению физического и психического состояния

здоровья человека, эмоциональной и физической интеграции индивида,

показано, что она является средством лечения и профилактики при

различных заболеваниях.

Ключевые слова: dance-терапия, физическая реабилитация, адаптивная

физическая культура.

Annotation. The article investigates the history of the emergence and features

of the use of dance therapy, as a combination of psychotherapy methods and

physical rehabilitation in various diseases and nosologies. The components and

types of dance-therapy are revealed. It is determined that dance therapy helps to

improve the physical and mental state of human health, the emotional and

physical integration of the individual, as well as the means of treatment and

prevention in various diseases.

Key words: dance therapy, physical rehabilitation, adaptive physical culture.

127

Танець – це природна потреба людини. Для древніх греків танці були

не тільки тілесними вправами, але їх приписували у вигляді ліків від

захворювань і недугів душі, як джерело позитивних емоцій. Встановлено,

що позитивні емоції – це потужний фактор профілактики серцево-

судинних захворювань.

Нині dance-терапія (dance-movementtherapy) розглядається науковцями

як метод психотерапії. З точки зору фізичної реабілітації – це танець, що

покращує рухову активність і допомагає пацієнту справитися з різними

захворюваннями, як кінетотерапія та лікувальна гімнастика [1; 2].

У світовій практиці існує низка наукових досліджень, в яких обґрунтовано

позитивний вплив танцювальної терапії на психічний і фізичний стан

здоров’я людини, зокрема це дослідження О. А. Беглова, О. Б. Бубнова,

Н. В. Каневскої.

Фахівці стверджують, що ще народні цілителі в індіанських племенах

використовували танець в якості своєрідного мистецтва зцілення. У Китаї

медичне лікування включало певні форми руху, такі як Тай Цзи. Ще в ХІХ

столітті в Англії лікарі дослідили вплив руху на лікування фізичних та

психічних захворювань. Різноманітні методи танцювальної терапії були

розроблені у Великобританії під впливом сучасних американських хореографів,

таких як Марта Грем і Доріс Хамфрі [1].

Метою нашої статті є дослідження особливостей dance-терапії й

можливості її застосування при різних захворюваннях та для відновлення

фізичного і психічного стану здоров’я людини.

Dance-терапія – є окремим видом психотерапії. Вона сформувалася у

1950–1960 рр. у США під впливом танцюристки Меріон Чейс. Лікарі-

психіатри помітили покращення стану здоров’я у пацієнтів, які відвідували

її студію. У 1946 році М. Чейс запропонували співпрацю з психіатрами в

психіатричній клініці Св. Елізабет в Вашингтоні, де й народився цей метод

терапії. В то же час в Каліфорнії інша відома танцюристка Труді Скуп

проводила аналогічну роботу з пацієнтами за допомогою виконання

танцювальних рухів [2; 3].

У 1966 році М. Чейс заснувала Асоціацію танцювально-рухової терапії

і стала її першим президентом. У подальшому цей метод отримав

популярність не тільки в США, але і в країнах Європи.

Основними завданнями dance-терапії є підвищення рівня рухової

активності людини, її інтеграція з хореографією, танцювальними елементами,

музичними образами, а також розвиток творчих та естетичних здібностей

у тих, хто нею займається, усвідомлення можливостей використання

власного тіла, забезпечення здатності самовираження почуттів, настрою,

духовної сутності людини [4].

Dance-терапія має такі складові: танець; задум; творчість; образність,

символізм і метафора; невербальне спілкування. Танець включає цілу

128

низку різноманітних вправ таких, як дихання, позування, жести, проходки,

ритмічні рухи, а іноді, цілісні і технічно більш складні форми танцю. Уміння

танцювати не є обов’язковим для людей, що проходять таку терапію, а

навчання рухам не ставиться за мету під час проведення сеансів. Задум –

це з’єднання свого фізичного «я» з духовним, що відіграє важливу роль і

допомагає підтримувати взаємозв’язок «тіло-розум». Творчий процес

дозволяє пацієнтам знаходити нові рішення існуючих проблем. Образність

і символізм рухів використовуються в якості важливих інструментів,

необхідних для доступу до несвідомих або важких почуттів, таких як гнів,

сором або страх. Танцювально-рухова терапія дозволяє пацієнтові

паралельно вирішувати проблемні питання. Невербальне спілкування

дозволяє йому висловити свої почуття без допомоги слів через емоції.

Танцювально-рухова терапія може застосовуватися при різноманітних

неврологічних захворюваннях, для дітей з аутизмом, з різними психічними

захворюваннями, при депресії і апатії, при онкологічних захворюваннях.

Як окремий напрям виділяють танці на візках, коли люди з обмеженими

можливостями в результаті отримання травм хребта, патологічних

процесів у спинному мозку та інших захворювань опинились приковані до

інвалідного крісла і почали займатися танцями. Для них проводяться

фестивалі інклюзивного танцю, де пацієнти на візках танцюють в парі зі

здоровими людьми [4].

Існують наукові дослідження, які засвідчують ефективність застосування

dance-терапії у пацієнтів з захворюванням Паркінсона. Яким чином танець

позитивно впливає на ділянки кори головного мозку, поки що вченим не

вдалося встановити. Вважається, що під час танцю активізуються ділянки

премоторної і моторної зони головного мозку, активність яких знижена при

захворюванні Паркінсона. Відомо, що у більшості пацієнтів з хворобою

Паркінсона ходьбу можна поліпшити за допомогою зорових орієнтирів у

вигляді намальованих поперекових смуг на підлозі, а також слухових

сигналів з використанням метроному. Такі позитивні процеси відбуваються

завдяки додатковим залученням мозочка і премоторної кори. Отже,

танцювальна терапія виступає зоровим і слуховим стимулом [2].

Вплив танцювальних занять з аргентинського танцю на функціональну

активність людей з діагнозом хвороба Паркінсона досліджував M. Hackney [2].

Пацієнти були розподілені на дві групи: одна займалася аргентинським

танцем, інша – лікувальною гімнастикою. Заняття проводилися двічі на

тиждень тривалістю 60 хвилин упродовж 13 тижнів. Результати обстеження

продемонстрували, що пацієнти, які займалися танцями мали кращі показники

у ходьбі та рівновазі, що засвідчило ефективність занять аргентинським

танго для хворих з цим діагнозом. Основна відмінність аргентинського

танго від інших соціальних танців – це чіткий помірний ритм. В США

існує танцювальний проект «DanceforPD» для осіб з діагнозом Паркінсона.

129

Танцювальні елементи розроблені так, що під час занять можна приймати

положення сидячи. Це дозволяє брати участь в таких тренуваннях пацієнтам з

проблемами рівноваги. Програма занять складається з рухів балету,

хореографічних елементів, театральних рухів, а також рухів запозичених із

сучасних танців [2].

Танці широко застосовуються в адаптивній фізичній культурі. Найбільш

популярними напрямами танцювальних занять для осіб з порушенням зору

є десятки різноманітних стилів. Як правило для людей з цією нозологією

першочергове місце займають національні танці. У США найбільш попитом

користуються танцювальні заняття сучасного модерну і хіп-хопу, в Іспанії –

фламенко, в Північній Америці – аргентинське танго, в Китаї – класичний

балет, в Індії – національний індійський класичний танець. Для цих країн

характерна розвинута мережа танцювальних шкіл і студій для осіб з

обмеженими можливостями, де вони можуть придбати абонемент на

відвідування курсу групових та індивідуальних занять. Програми

танцювальних занять розробляються для всіх вікових груп. Курс занять за

певним напрямом призначає терапевт, який базується на даних діагностики

спеціальних комп`ютерних програм таких, як Movement Analysis Tool

(«Інструмент руху») і Evaluation Tool («Інструмент оцінки») [3].

В Іспанії асоціацію танцювальної терапії (Asociación de la Danza Movimiento

Terapia en España) було організовано у 2001 році У ній практикуються такі

стилі танцю як фламенко, класичні та сучасні танці, японський танець буто.

Для танцю фламенко притаманний яскраво виражений ритм з використанням

спеціального взуття, що створює специфічний такт, який прекрасно

сприймається людьми з порушенням зору. Експресія і емоційне забарвлення

танцю виступають, як позитивні характеристики цього стилю, які сприяють

яскравому самовираженню в процесі танцю, контактній та безконтактній

імпровізації. Найвідоміші в Іспанії школи танців для осіб з обмеженими

можливостями здоров’я функціонують в таких містах, як Тенеріфе, Малага,

Андалусія і Барселона [3].

У Бразилії перша школа танців розпочала свою діяльність з незрячими

дітьми в 1995 році. В цій країні впроваджена школа класичного балету для

незрячих і слабозорих людей. Керівником школи є Фернанда Біанчіні –

професійна балерина, автор методики навчання балету незрячих людей.

Своєрідність її методики цього танцю полягає в тому, що більшість рухів

освоюється людьми з проблемами зору на гаптичному сприйнятті,

починаючи з зав’язування тугого пучка на голові і закінчуючи вмінням

стояти на пуантах [3].

Протипоказання до занять dance-терапією практично відсутні. Тому, їх

рекомендують при хронічних стресах, нервовому виснаженні, як засіб

підняття настрою і надання життєвих сил. Дослідження вчених засвідчують,

що люди, які все життя займалися танцями, краще підтримують рівновагу,

130

мають гарну поставу, рідше мають порушення ходьби у порівнянні з людьми,

які займалися звичайною фізичною культурою.

Фламенко – прекрасний засіб для лікування остеохондрозу, де величезна

увага приділяється правильній постановці всього корпусу, що сприяє

відмінному зміцненню м`язів спини [5]. Танець живота – прекрасна

профілактика всіх гінекологічних захворювань. Тіло робиться надзвичайно

пластичним і розробляється кожен відділ хребта. Рухи танцю змушують

працювати діафрагму і глибокі м`язи живота. У цей час відбувається

стимуляція кишечника і легкий масаж внутрішніх органів, що сприяє

усуненню застійних явищ. Індійські танці лікують діабет, артрит, гіпертонію,

позбавляють від підвищеного тиску і мають вражаючий психотерапевтичний

ефект. Кельтські танці – відмінний засіб для виправлення сколіозу і лордозу,

вирівнювання форми ніг, зміцнення дихальної та серцево-судинної систем.

Під час виконання вправ цих танців спина тримається рівно і фіксується у

нерухомому положенні. Наукові дослідження проведені у США свідчать

про те, що заняття фокстротом попереджує появу хвороби Альцгеймера і

користується популярністю серед людей похилого віку [5]. Вальс позитивно

впливає на мозкову діяльність і зміцнює нервову систему.

Заняття спортивними танцями дають ідеальну можливість збільшення

об’єму рухової активності, що впливає на покращення діяльності серцево-

судинної, дихальної і нервової систем, на підвищення фізичних якостей,

розумової активності. У деяких танцях динамічні рухи чергуються зі

статичними вправами і позами (румба, танго, повільний вальс, пасодобль).

При виконанні цих рухів залучаються практично всі м’язи тіла. Під час

танцю відсутні навантаження максимальної й субмаксимальної потужності,

дихання ритмічне і поєднується з танцювальними рухами [4]. Під час

занять спортивними танцями формується м`язовий корсет, збільшується

м’язова сила і корегуються дефекти постави. Крім того, окремі танці, такі

як повільний вальс, віденський вальс, танго, самба, джайв пов’язані з

постійними обертами тіла, які тренують вестибулярний апарат і позитивно

впливають на капіляри мозку.

Задані музикою ритм і темп рухів сприяють комплексній ритмічній

роботі всіх внутрішніх органів і систем, а також загальному оздоровленню

організму. Під час виконання латиноамериканських танців таких, як самба,

ча-ча-ча, румба, джайв, завдяки активній роботі м’язів черевного пресу і

спини відбувається своєрідний масаж внутрішніх органів. Спортивні танці

впливають на покращення діяльності опорно-рухового апарату і є

прекрасним засобом комплексного оздоровлення суглобів.

Оздоровчі системи шейпінг, аеробіка, ушу, капоейру базуються на

танцювальних елементах. Для цих систем характерним є принцип калокагатії,

який передбачає нескінченний рух людини, що спрямований на оздоровлення

і самовдосконалення. Він включає в себе фізичну культуру, харчування і

131

хореографію. Заняття аеробікою і шейпінгом впливають на покращення

обміну речовин, метаболізму, розвитку фізичних якостей і допомагають

позбавитися завої ваги.

У США розроблені особливі стандарти відповідного ступеню професійної

компетентності спеціалістів. Існує визначена система атестації й сертифікації

спеціалістів з танцювальної терапії, яка включає в себе обов’язкове

проходження магістерського курсу, теоретичної і практичної спеціальної

підготовки в обсязі 700 або 3640 годин при клінічній ординатурі. Терапевти,

які пройшли магістерську програму навчання та успішно склали розширений

екзамен, отримують сертифікати, які дозволяють їм проводити заняття з

танцювально-рухової терапії. Нині сертифіковані танцювальні терапевти

працюють у 46 штатах США і 29 зарубіжних країнах [3].

American Dance Therapy Association щорічно випускає Американський

журнал, який присвячується танцювальній терапії, а також є щорічним

спонсором конференцій для світових фахівців в цій області. Аналіз

зарубіжної літератури дозволив встановити, що в США і Великобританії, з

середини ХХ століття, функціонують дві найбільші в світі асоціації

танцювальної терапії – American Dance Therapy Association [3].

З проведеного дослідження можна зробити висновок, що dance-терапія –

це комбіноване спрямування психотерапевтичних методів і засобів фізичної

реабілітації, в якому виконання танцювальних рухів використовується як

процес, що сприяє покращенню фізичного і психічного стану здоров`я

людини, емоційній і фізичній інтеграції індивіду, та є засобом лікування і

профілактики при різних захворюваннях.

1. Чайклин Ш. Искусство и наука танцевально-двигательной терапии. Жизнь как

танец / Шэрон Чайклин и Хильды Венгровер. – М. : «Когито-Центр», 2017. – 419 с.

2. Бычкова А. Dance-терапия в лечении неврологических заболеваний / Анастасия

Бычкова [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://med-info.ru/content/view/5743

3. Николаева К. И. Исторические аспекты развития двигательной терапии в работе

с лицами с депревацией зрения / К. И. Николаева // Ученые записки университета

имени П. Ф. Лесгафта. – 2015. – № 3 (121). – С. 93–97. 4. Монахов Е. Г. Спортивный

танец как средство оздоровления / Е. Г. Монахов // Международный научный

журнал «Инновационная наука». – № 7. – 2015. – С. 115–118. 5. 6 танцев, которые

могут вылечить болезни [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uznayvse.

ru/tehnologii/6-tantsev-kotoryie-mogut-vyilechit-bolezni-51193.html.

132

УДК 372.879.6: 796.015.53

Баран Ірина, студентка ІІ курсу факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник – к.пед.н, професор Завацька Л. А.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

РОЗВИТОК ШВИДКІСНИХ ЯКОСТЕЙ УЧНІВ НА УРОКАХ

ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Анотація. У статті досліджено проблему розвитку швидкісних якостей

школярів різного віку на уроках фізичної культури. Визначено найбільш

сприятливі періоди для розвитку швидкісних якостей у хлопчиків та

дівчат. Охарактеризовано фізичні вправи, за допомогою яких на уроках

фізичної культури можна розвивати та удосконалювати швидкісні якості

учнів з врахуванням вікових особливостей, сенситивних періодів, фізичного

розвитку і фізичної підготовленості.

Ключові слова: швидкісні якості, учні, урок фізичної культури.

Аннотация. В статье исследована проблема развития скоростных

качеств школьников разного возраста на уроках физической культуры.

Определены наиболее благоприятные периоды для развития скоростных

качеств у мальчиков и девочек. Охарактеризованы физические упражнения, с

помощью которых на уроках физической культуры можно развивать и

совершенствовать скоростные качества учащихся с учетом возрастных

особенностей, сенситивных периодов, физического развития и физической

подготовленности.

Ключевые слова: скоростные качества, ученики, урок физической культуры.

Annotation. The article deals with the problem of development of high-speed

qualities of schoolchildren of different ages at physical culture lessons. The

most favorable periods for development of high-speed qualities in boys and girls

are determined. Physical exercises, with the help of which at physical culture

lessons one can develop and improve high-quality qualities of pupils taking into

account age-specific features, sensitive periods, physical development and

physical preparedness are characterized.

Key words: speed qualities, students, physical education lesson.

У навчально-виховному процесі школи під час викладання уроків з

фізичної культури велика увага звертається на зміцнення здоров’я, підвищення

фізичних і функціональних можливостей організму, виховання гармонійно

розвиненої людини. До виховних завдань належать розвиток і удосконалення

133

фізичних якостей: швидкості, гнучкості, сили, витривалості, координаційних

здібностей [1]. Розвиток фізичних якостей полягає в тому, щоб у процесі

занять фізкультурою комплексно розвиваються швидкість, сила, спритність,

витривалість. Цей процес тісно пов’язаний з формуванням рухових навичок

і зумовлений обсягом та характером рухової активності дитини. Від рівня

розвитку рухових якостей залежать результати виконання таких природних

рухів, як біг, стрибки, метання, плавання та ін. [2].

Проблема розвитку фізичної культури у дітей шкільного віку та їх

загартування досліджувалася багатьма науковцями, зокрема: В. Волковою,

Е. С. Вільчковським, М. Д. Зубалієм, С. І. Жеваго, О. І. Курком, Т. Ю. Круцевич,

Л. В. Матвієнко, О. І. Попович, С. А. Пашкевич, В. М. Платоновим та ін.

Проте, питанням розвитку швидкісних якостей учнів на уроках фізичної

культури приділено не достатньо уваги.

За даними науково-методичної літератури програма з предмету «Фізична

культура» складена таким чином, що дуже важко уявити цілісний процес

розвитку рухових здібностей дітей, в тому числі їх швидкісних здібностей.

По-перше, окремі теми викладаються без урахування їх взаємозв’язку. По-

друге, спостерігається плутанина у поняттях (змісті навчального матеріалу –

державних вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів та їх

фізичної підготовки: загальної фізичної підготовки, спеціальної фізичної

підготовки – вправ для розвитку швидкості, спритності, координації рухів),

які в різних темах трактуються по-різному. Крім цього пропонуються

засоби розвитку швидкісно-силових здібностей, які без чіткої класифікації

складно цілеспрямовано планувати і використовувати на уроках фізичної

культури у школі [3; 4; 5].

Однією із закономірностей виховання будь-якої фізичної якості є

нерівномірний його характер, з чітко вираженими «сенситивними» періодами,

на які припадає формування та удосконалення систем організму. Знання

цих періодів дає можливість розв’язувати важливі питання виховання

швидкісних якостей, відповідно визначити обсяг навантаження для різних

вікових груп дітей та підлітків, раціонально побудувати процес фізичного

виховання [5].

Метою нашого статті є дослідження найбільш сприятливих періодів та

особливостей розвитку швидкісних якостей в учнів загальноосвітніх шкіл.

Швидкісні якості – це комплекс функціональних властивостей, які

забезпечують виконання рухових дій за мінімальний період часу. Під

швидкісними якостями розуміють два типи якостей: швидкість рухових

реакцій; швидкість рухів [6].

Швидкість одного руху характеризується переміщенням окремої ланки

тіла на задану відстань з мінімальною затратою часу. В реальних умовах

поодинокі рухи об’єднуються в циклічні або ациклічні рухові дії.

134

Час одного руху можна визначити, якщо виконувати наприклад, п’ять

випробувань, присідань або оплесків над головою (чи будь-які інші

нескладні рухи з максимально можливою швидкістю). Для цього необхідно

зафіксувати час виконання п’ятиразового повторення вправи, а потім

визначити час, який був витрачений на виконання одного руху. Чим він

менший, тим вищий рівень розвитку швидкості, як фізичної якості [6].

Частота рухів характеризується максимальною кількістю рухів за

певний проміжок часу. Розрізняють елементарні і комплексні форми

прояву швидкісних якостей. Елементарні форми проявляються в латентному

(прихованому) часі і складних рухових реакцій, швидкості виконання

окремого руху, при незначному зовнішньому опорі, частоті рухів.

Численні наукові дослідження вчених засвідчують, що кожному

віковому періоду характерні свої особливості, які необхідно враховувати

при розробці методики і організації занять, підборі засобів педагогічного

впливу та їх співвідношення. Так прогресивний розвиток швидкості

спостерігається у дівчат до 15–16 років, хлопців до 15–16 років 7].

Надалі швидкість цілісних рухів дівчат дещо погіршується, а у хлопців

продовжує повільно зростати до 17–18 років і потім стабілізується. Це,

звичайно, не означає, що після 15–16 років неможливо досягти суттєвого

поліпшення швидкості за рахунок спеціалізованого тренування. Однак,

досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період

активного природного розвитку дитини.

Спеціальними дослідженнями визначено оптимальні вікові періоди

розвитку різних проявів швидкості у дітей. Так, від 7–8 до 11–12 років

найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13–14 років ці

показники наближаються до величин, характерних для дорослих [7]. Цей

віковий період найбільш сприятливий для розвитку координаційних

здібностей у школярів, тому саме у цьому віці потрібно вдосконалювати

техніку циклічних швидкісних вправ.

У віці від 11–12 до 14–15 років у дівчат та до 15–16 років у хлопців

спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій

(поодиноких і циклічних). Отже, враховуючи біологічні закономірності

розвитку швидкості та швидкісно-силових можливостей підлітків, саме у

цей віковий період доцільно комплексно розвивати їхні швидкісні та

швидкісно-силові можливості 3; 7.

Так, у дівчат з середнім рівнем фізичного розвитку швидкісні якості з 8 до 15

років збільшуються в 1,3 рази, а з 15 до 17 років спостерігається їх зменшення.

В молодшому шкільному віці розвиток цих якостей активізується і приріст

складає 1 секунду. В підлітковому віці приріст дорівнює 0,5 секунд, а в

старшому зменшується на 0,1 секунди.

Швидкісні здібності у дівчат з рівнем розвитку вище середнього

активно розвиваються до 16-річного віку і мають декілька достовірних

135

періодів збільшення: з 8 до 9, з 10 до 11, з 13 до 14 років. Найбільший

приріст цього показника припадає на молодший шкільний вік і становить

0,9 секунди, в підлітковому віці – 0,4 секунди, в старшому – 0,1 секунди.

У дівчаток з рівнем фізичного розвитку нижче середнього швидкісні

здібності з 8 до 17 років мають періоди активізації та стабілізації. Найбільш

активний період розвитку у дівчат спостерігається до 15 років, коли ця

здатність збільшується в 1,3 рази. Найбільший приріст цього показника

припадає на молодший вік і складає 0,7 секунди. В підлітковому періоді

збільшення складає 0,3 секунди, в старшому – 0,5 секунди. Найбільший

приріст швидкісних здібностей відбувається з 14 до 15 років [3; 7].

Порівняння за абсолютними величинам швидкісних якостей школярок

з середнім і нижче середнього рівнями фізичного розвитку засвідчило, що

ця здібність активно формується у них до 15 років, збільшуючись за період

з 8 до 15 років у 1,3 рази. Однак, якщо в групі з фізичним розвитком нижче

середнього результати в подальшому істотно не змінюються, то у дівчат з

середнім рівнем фізичного розвитку у віці з 16 до 17 років вони зменшуються.

Активний розвиток цієї здібності у дівчат з рівнем фізичного розвитку

вище середнього, припадає на період з 8 до 10 років (0,4 с) і з 14 до 15 років

(0,5 с), в той час як у дівчат з середнім рівнем фізичного розвитку він

спостерігається з 8 до 9 і з 9 до 10 років (по 0,4 секунди на кожен період).

Таким чином, рівень фізичного розвитку суттєво впливає на формування

швидкісних якостей у школярок. Не зважаючи на різний характер розвитку

швидкісних якостей їх сумарний приріст з 8 до 17 років майже у всіх

однаковий. При цьому молодший шкільний вік є періодом активного

формування швидкісних якостей.

Швидкісні якості у хлопчиків з середнім рівнем фізичного розвитку за

10 років збільшуються на 2,4 секунди. В цей час вони інтенсивно

розвиваються. При цьому найбільший темп приросту швидкісних якостей

у хлопчиків припадає на підлітковий вік. Це дозволяє стверджувати, що

весь шкільний період, за винятком 12–13 років та 16–17 років, найбільш

ефективний для розвитку швидкісних якостей у дітей. Значна активізація в

розвитку дітей припадає на підлітковий і старший шкільний вік, хоч і в

молодшому віці є всі можливі для розвитку у них швидкості. Хлопці

різного рівня фізичного розвитку в молодшому шкільному віці показують

в швидкості рухів однакові результати.

Основою методики виховання швидкості рухів у дітей є вправи, які

потрібно виконувати з максимальною інтенсивністю упродовж короткого

часу – не більше 15 секунд. Як показують дослідження вікових особливостей

формування швидкості найбільш вдало розвивається в молодшому і

підлітковому віці.

Результати досліджень В. П. Філіна та інших вчених засвідчують, що у

віці 8–11 років виникають найбільш сприятливі можливості для розвитку

136

швидкості рухів. Експериментальні дослідження свідчать про те, що в

цьому віці доцільно розвивати швидкість шляхом використання засобів

фізичного виховання, спрямованих на підвищення частоти рухів. Водночас,

у віці 12–15 років потрібно підвищувати швидкісні здібності за допомогою

виконання швидкісно-силових і силових вправ. Для підвищення рухової

активності пропонується включати в заняття з школярами молодшого

шкільного віку естафети, спортивні ігри за спрощеними правилами (футбол,

баскетбол, ручний м’яч), рухливі ігри, ігри, швидкий і повільний біг,

різноманітні стрибки, гімнастичні та акробатичні вправи [7].

Натомість, в програму занять для розвитку швидкості у школярів-

підлітків потрібно включати: спортивні ігри (футбол, баскетбол, ручний

м’яч); естафети, рухливі ігри, вправи для розвитку сили та гнучкості,

стрибки, акробатику, вправи, які розвивають здібність до швидких і частих

рухів; біг з високого та низького старту; стрибки в довжину. Ці засоби

педагогічного впливу найбільш успішно сприяють розвитку швидкісних

здібностей підлітків.

При цьому, час виконання вправ на швидкість для дітей та підлітків не

повинен перевищувати 4–6 секунд, та бути направлений на сприяння

підвищенню швидкісних якостей, збільшенню кількості рухів за одиницю часу.

Вправи для розвитку швидкості у школярів охоплюють різні групи м’язів та

удосконалюють регуляторну діяльність їхньої центральної нервової системи, а

також підвищують координаційні здібності.

Особливий інтерес при розробці методики розвитку швидкості у дітей

викликають дослідження, які направлені на визначення інтервалів відпочинку

між виконанням швидкісних вправ. Комплексні дослідження дозволили

встановити, що на заняттях з дітьми та підлітками для розвитку швидкісних

якостей, при повторному виконанні вправ доцільні використовувати

відносно короткі інтервали відпочинку в межах 1–2 хвилин. З часом можна

проводити більш інтенсивні заняття. Однак інтервали відпочинку, так само

як і відрізки, не повинні бути завжди постійними. Їх потрібно варіювати,

щоб уникнути стабілізації рівня в розвитку швидкості і швидкісної

витривалості, які пов’язані з адаптацією організму до одноманітної роботи,

що часто повторюється [3; 7].

Особливе значення набувають методичні вказівки з організації занять,

які пройшли перевірку часом. Так, С. В. Каледін рекомендує перед

виконанням вправ на швидкість проводити розминку не менше 15–20

хвилин. Особливе значення автор приділяє необхідності підготовки м’язів

і суглобів до виконання швидких рухів. М’язи повинні бути розігріті,

розтягнуті, інакше можуть бути розриви м’язів та зв’язок, які викликають

больові відчуття. Вправи на розвиток швидкості потрібно використовувати

на початку основної частини уроку, потім необхідно використовувати

вправи для розвитку м’язової сили і витривалості. Найбільш ефективному

137

розвиткові швидкості у школярів сприяє введення в урок фізичної культури

рухливих і спортивних ігор [3].

Різні види швидкості порівняно незалежні, однак в рухах вони

звичайно проявляються в комплексі. Для практики найбільш важливим є

цілісний руховий акт – біг, кидок м’яча, а не тільки елементарні форми

проявлення швидкості.

Виконання рухів з максимальною швидкістю в значній мірі залежить

від розвитку швидкості, сили, гнучкості, володіння технікою. Розвиток і

удосконалення швидкості знаходиться в залежності з іншими фізичними

якостями. Одним із основних засобів розвитку швидкості є вправи, які

виконуються з максимальною швидкістю (вправи на швидкість), при

цьому, як правило, використовується повторний метод .

Для розвитку швидкості у школярів техніка вправ не повинна бути

складною, оскільки, їх потрібно виконувати на максимальній швидкості.

Вправи повинні бути наскільки добре засвоєні учнями, щоб при їх

виконанні головні зусилля були направленні не на спосіб, а на швидкість

виконання. Тривалість вправ повинна бути такою, щоб до кінця виконання

швидкість не знижувалась через втому. Швидкісні вправи відносяться до

робіт максимальної потужності, тому, їх тривалість не повинна для дітей і

підлітків перевищувати 10–15секунд. Інтервали відпочинку повинні бути

побудовані таким чином, щоб наступні вправи виконувалися у супер-

компенсаторній фазі; при повторному виконанні швидкісних вправ

потрібно використовувати активний відпочинок, який повинен тривати

1–2 хвилини. При цьому, швидкісні вправи потрібно виконувати на

початку уроку, коли немає накопичення втоми від попередніх занять.

Таким чином, однією з педагогічних особливостей процесу фізичного

виховання школярів повинно бути формування в учнів загальноосвітніх

шкіл швидкісних здібностей з врахуванням їх вікових особливостей,

сенситивних періодів, фізичного розвитку та фізичної підготовленості.

1. Попович О. Категоріальний аналіз поняття «виховання фізичних якостей» /

О. Попопвич // Обрії. – № 1 (36), 2013. – С. 90–93. 2. Пашкевич С. А. Засоби

розвитку швидкісно-силових здібностей на заняттях фізичної культури з учнями

10-х класів / С. А. Пашкевич, Л. В. Матвієнко // Теорія і методика фізичної

культури, 2016. – № 2. – С. 48–52. 3. Вільчковський Е. С. Теорія і методика

фізичного виховання дітей дошкільного віку / Е. С. Вільчковський, О. І. Курок. –

Суми : Універсальна книга, 2004. – 428 с. 4. Круцевич Т. Ю. Теорія і методика

фізичного виховання / Т. Ю. Круцевич. – К. : Олімпійська література, 2008. –Т. 2. –

366 с. 5. Зубалій М. Д. Методика фізичного виховання учнів 1–11 класів / М. Д. Зубалій,

Л. В. Волков, С. І. Жевага та ін. – К., 2012. – 216 с. 6. Платонов В. М. Периодизация

спортивной тренировки. Общая теория и ее практическое применение / В. Платонов. –

К. : Олімпійська література, 2013. – 624 с. 7. Волков Л. В. Теория и методика

физического спорта / Волков Л. В. – К. : Олимпийская литература, 2002. – 295 с.

138

УДК 367.125: 516.7

Боїшко Оксана, ст. магістратури факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник – к.фіз.вих, доцент Романова В. І.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ІНОВАЦІЙНІ МЕТОДИ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Анотація. В статті досліджено сутність інноваційних методів у

розвитку фізичного виховання. Розкрито нововведення, характерні для

будь-якої професійної діяльності людини. Охарактеризовано рівні, що

передують впровадженню інноваційних методів. Визначено, що сучасні

інноваційні технології фізичного виховання націлені на розвиток не тільки

фізичних, а й розумових здібностей молоді.

Ключові слова: інноваційні методи, фізичне виховання, фізкультурно-

оздоровча робота.

Аннотация. В статье исследована сущность инновационных методов в

развитии физического воспитания. Раскрыты нововведения, характерны

для любой профессиональной деятельности человека. Охарактеризованы

уровни, предшествующих внедрению инновационных методов. Определено,

что современные инновационные технологии физического воспитания

нацелены на развитие не только физических, но и умственных способностей

молодежи.

Ключевые слова: инновационные методы, физическое воспитание,

физкультурно-оздоровительная работа.

Annotation. In the article the essence of innovative methods in the development

of physical education is explored. Innovations characteristic for any

professional activity of a person are discovered. The levels preceding the

introduction of innovative methods are described. It is determined that modern

innovative technologies of physical education are aimed at the development of

not only physical but also mental abilities of youth.

Key words: innovative methods, physical education, athletic-health work.

Сьогодні не можна знайти жодної сфери людської діяльності, не

пов’язаної з фізичною культурою, оскільки фізична культура і спорт –

загальновизнані матеріальні і духовні цінності суспільства в цілому і

кожної людини окремо. Не випадково впродовж останніх років все частіше

говориться про фізичну культуру не лише як про самостійний соціальний

феномен, але і як про стійку якість особистості. Історично фізична

139

культура формувалася передусім під впливом практичних потреб

суспільства в повноцінній фізичній підготовці підростаючого покоління і

дорослого населення до праці. В той же час у міру становлення систем

освіти і виховання, фізична культура ставала базовим чинником формування

рухових умінь і навичок.

Нововведення, або інновації, характерні для будь-якої професійної

діяльності людини і тому природно стають предметом вивчення, аналізу і

впровадження. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом

наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих вчителів і

цілих колективів. Тому сучасний педагог повинен досконало володіти

знаннями в області цих технологій і успішно застосовувати їх на своїх

уроках. Вчитель, використовуючи сучасні технології, може удосконалювати

не лише фізичні якості, а також розвивати творчій потенціал учнів.

Актуальність застосування інноваційних технологій у системі фізичного

виховання не викликає сумнів. Тому це питання щодо різних вікових груп

вивчалося багатьма науковцями. Детально проблему фізичного виховання

дошкільників розглядав О. Лахно, молодших школярів – Н. Москаленко,

Н. Павлова, І. Хрипко, дітей середнього та старшого шкільного віку –

О. Андрєєва, Т. Базилюк, Ю. Васьков, Г. Глоба, Д. Єлісєєва, В. Маринич,

студентів – В. Гружевський, Т. Кожедуб, А. Самошкіна, В. Сергієнко,

Т. Сичова, С. Футорний, спортсменів – Т. Базилюк, В. Пасько, І. Собко.

Однак, ця проблематика потребує подальших досліджень особливо щодо

впровадження інноваційних методів розвитку фізичного виховання.

Метою нашої статті є дослідження сутності інноваційних методів

розвитку фізичного виховання.

Інноваційність є однією з домінуючих тенденцій розвитку людства. З

урахуванням цього система фізичного виховання повинна бути спрямована на

збереження здоров’я, розвиток творчого потенціалу людини, її спрямованості

та самовизначення, стабільно активної життєдіяльності у змінних соціальних

умовах, готовності до сприйняття і розв’язання нових завдань.

Сучасні інноваційні технології фізичного виховання також напрямлені на

розвиток розумових здібностей молоді. Більшість авторів сюди включають

такі їх складові, як інтуїція, інтелект, пам’ять, аналітичні здібності, логічне

та образне мислення, логічну культуру тощо. Рівень логічної культури

визначається багатьма факторами й зокрема таким, як уроджений потенціал.

Вирішальна роль відводиться й оточуючому соціальному середовищу, яке

має постійний вплив на людину і формує її логіко-операційні вміння. Цей

процес протікає особливо інтенсивно в дитячому віці, але є підстави вважати,

що він розвивається впродовж усього життя людини, яка виховується в

певній атмосфері, що формує відповідні погляди, переконання, логічне

мислення та логічну культуру. О. Кіяшко наголошує, що фізичне виховання

передбачає і розвиток розумової працездатності молоді, яка перебуває в

140

постійному контакті з іншими учасниками процесу фізичного вдосконалення,

членами спортивного колективу, гравцями своєї та команди-суперниці під

час спортивних ігор [1]. Новий погляд автора на усталений процес виховання

створює передумови для інноваційних технологій фізичного виховання.

Розвиток логічного мислення в цих ситуаціях відбувається під час

спілкування студентів. Під впливом занять фізичною культурою та спортом

особливо інтенсивно розвивається в них такий вид мислення, як оперативний,

уплетений безпосередньо в їхню діяльність, навчання, заняття фізичними

вправами, іграми. Тобто в цих умовах мислення має діяльнісний характер,

так як воно пов’язане з діями в їх моторному, практичному сенсі.

Вчені О. Лахно та М. Монтессорі у наукових дослідженнях обґрунтували

необхідність застосування інноваційних технологій для фізичного виховання

дошкільників. Вони розробила інноваційну технологію інтегрального

психомоторного розвитку дітей 5–6 років, яка передбачає застосування

технічного пристрою з використанням елементів баскетболу, ігор з

використанням елементів туризму, модифікованої методики та функціонально

цілісної, інтегральної єдності різних елементів навчання і виховання.

На думку Л. Лубишевої новітні технології у сфері освіти виникли як

засіб оздоровлення нації, бо покращення здоров’я молоді в останні роки

стало національною проблемою. На нього згубно вплинуло те, що наші

люди були психологічно не готові до тих змін, які сталися в суспільстві.

Це сформувало негативні психологічні стани, пов’язані з невизначеністю,

розшаруванням суспільства, збільшенням конкуренції на ринку праці [2].

Виходячи з цього, фізичне виховання має бути зорієнтоване на виховання

молоді в національному дусі, базуватися на національних традиціях,

спрямованих на виховання громадянина своєї держави. Це зневажалося в

тогочасному суспільстві, але має бути визначальним у сучасних технологіях

фізичного виховання. Звичайно, застосування новітніх технологій передбачає

використання здобутків у галузі фізичного виховання всього людства, але

вони мають упроваджуватися з урахуванням ментальності українського

народу. Тому потрібно визначитися в тому, що можна вважати українською

національною системою освіти і як вона працює в сучасних умовах.

Інноваційний розвиток фізкультурно-оздоровчої роботи відбувається,

якщо є такі ознаки реальних змін:

– нова освітня діяльність та новий зміст освіти;

– новизна укладу життя та організації освітнього процесу;

– нові завдання й засоби педагогічної діяльності;

– тенденції до збереження здоров’я нації та розвитку індивідуальності і

унікальності зростаючої особистості;

– толерантне ставлення до носіїв потенційно критичної інформації,

здатних генерувати нові ідеї, ламати стереотипи тощо.

Інноваційний процес визначає зміни, які мають:

141

– новизну;

– потенціал підвищення ефективності цих процесів у цілому або частково;

– здатність дати довгостроковий корисний ефект, що виправдовує витрати

зусиль і засобів на впровадження нововведення;

– узгодження з іншими здійснюваними нововведеннями.

Інноваційний розвиток не може відбуватися за принципом «все і

відразу». Потрібно пройти принаймні п’ять сходинок (рівнів):

1) інновації на рівні окремих учителів (за допомогою підвищення рівнів

їхньої кваліфікації, стимулювання пошукової діяльності);

2) інновації на рівні наявних процедур (нові форми проведення

фізкультурно-оздоровчих занять та контролю за якістю викладання), які

зумовлюють зміни в груповій поведінці;

3) зміни в структурі організації, які спричиняють перерозподіл повноважень,

відповідальності, зміни функцій тощо. Тобто змінюються стосунки всередині

організації, і поведінка окремих співробітників чи груп;

4) зміна стратегії розвитку організації, яка теж впливає на ціннісні

орієнтації педагогів;

5) зміна організаційної культури.

Інноваційний розвиток фізкультурно-оздоровчої роботи сьогодні

переважно здійснюється за такими напрямами:

– створення нової організаційної структури;

– удосконалення системи управління;

– вибір стратегічних альтернативних систем навчання, які спрямовані

на підвищення якості освіти [3].

Інноваційна діяльність передбачає проведення глибокого аналізу стану

фізкультурно-оздоровчої роботи, починаючи від аналізу результатів

роботи школи, недоліків навчально-виховного процесу, які впливають на

результати, а потім встановлення причин, які визначають проблеми

навчально-виховного процесу. Стосовно такого напряму, як створення

системи навчання, яка спрямована на збереження здоров’я дитини, то, на

жаль, інноваційних технологій з вдосконалення фізкультурно-оздоровчої

роботи розробляється недостатньо. Практично повністю відсутній системний

підхід до вирішення цього питання.

При системному підході до керування фізкультурно-оздоровчою

роботою в центрі уваги повинен перебувати процес прийняття рішень.

Оскільки рішення приймаються на всіх рівнях організації від директора

школи до рядових учителів, то необхідно щоб на кожному рівні керування

приймалися рішення, що відповідають інтересам школярі. При цьому

потрібно щоб вони узгоджувалися між собою. Центральним компонентом

й інтегруючим фактором системи є мета фізкультурно-оздоровчої роботи,

тому її необхідно формувати на підставі визначення проблем фізичного

виховання та особливостей фізичного стану дітей.

142

Від її характеру залежать технологія, структура та інші компоненти.

При визначенні моделі фізкультурно-оздоровчої роботи треба виходити з

мети та завдань загальної середньої освіти, де зазначено, що школа повинна

виховувати свідоме ставлення дітей до свого здоров’я та здоров’я інших

громадян, соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад

здорового способу життя, збереження та зміцнення здоров’я учнів.

Мета інноваційної програми фізкультурно-оздоровчої роботи полягає у

формуванні фізично розвиненої особистості, здатної реалізувати творчий

потенціал, активно використовуючи фізичну культуру для зміцнення й

збереження здоров’я, усвідомленого ставлення до формування власного

здоров’я, захисту від несприятливих природних і соціальних факторів. Для

ефективної організації фізичного виховання дітей вчителі мають

осмислити поняття «інновації», «технології», тому що тільки професійні

знання можуть бути головним інструментом у реалізації будь-якого

педагогічного впливу. Цей аспект є особливо важливим, оскільки часто

спостерігаються спроби або відкидання педагогами накопиченого досвіду

фізичного виховання дітей дошкільного віку, або ж використання

наукових досліджень без урахування сучасних вимог та умов шкільного

закладу, родини та інших факторів.

Одним із інноваційних напрямків вчені вважають розробку саме

оздоровчої спрямованості фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Принцип оздоровчої спрямованості фізичного виховання передбачає

домінанту здоров’я в усіх формах роботи з дітьми. Доцільність проведення

будь-якого педагогічного проекту, заходу, впливу необхідно розглядати з

позиції здоров’я дитини. У разі введення «нового» в галузі фізичного

виховання дітей дошкільного віку важливо пам’ятати основне правило –

«не зашкодити здоров’ю».

Впровадження інноваційних технологій та їх елементів до уроків фізичної

культури дозволяє збільшити об’єм рухової активності дітей, дає змогу

більш якісніше вирішувати поставлені завдання завдяки кращій активності

учнів на уроці. Також більш якісніше можна вирішувати завдання фізичного

виховання, а саме укріплення здоров’я, підвищення функціональних

можливостей організму, формування мотиваційних установок на фізичний

і духовний розвиток, розвиток інтелектуальних здібностей. Інноваційні

технології в більшій мірі допомагають знизити ризик розвитку захворювань,

досягненню та підтримці певного рівня рухових якостей, підвищити рівень

загальної і спеціальної підготовки та дієздатність функціональних систем

організму, розвиток сили різних груп м’язів та рухових здібностей, які

дозволяють вирішувати спортивні задачі на більш високому рівні [4].

Технології фізичного виховання вважаються інноваційними тоді,

коли, по-перше: елементи, які їх наповнюють, тільки починають науково

осмислюватися й не отримали достатнього поширення в сучасній практиці;

143

по-друге: коли існуючі та загальновживані засоби фізичного виховання

застосовуються з інших позицій і в трансформованому контексті; по-третє:

коли створюється нова концепція навчально-виховного процесу з фізичного

виховання, яка ґрунтується на попередніх дослідженнях; по-четверте: коли

переглядаються принципи соціального життя особистості, визначаються

напрями її розвитку й індивідуально підбираються відповідні засоби

фізичного виховання. Ці положення є вихідними у створенні будь-яких

інноваційних технологій фізичного виховання. Вони мають невичерпні

можливості як для зміцнення здоров’я й розвитку фізичних якостей, так і

для формування розумової та психічної сфери дітей. Це допомагає їм

набути відповідного статусу в соціальному середовищі.

1. Кіяшко О. О. Інноваційні педагогічні технології підготовки молодших спеціалістів

у вищих навчальних закладах I–II рівнів акредитації : автореф. дис… к.пед.н. ;

13.00.04 / О. О. Кіяшко. – Луганськ, 2001. – 20 с. 2. Лубышева Л. И. Теоретико-

методическое обоснование физкультурного воспитания студентов / Л. Лубышева,

Г. Грушин // Теория и практика физической культуры. – 1991. – № 6. – С. 9–12.

3. Самоха Р. А. Інноваційні технології фізичного виховання студентів педагогічних

університетів із застосуванням народних традицій : автореф. дис...к.пед.н. ;

13.00.07 / Р. А. Самоха. – К., 2007. – 20 с. 4. Салов В. О. Основи педагогіки вищої

школи : навч. посіб. / В. О. Салов. – Дніпропетровськ : Національний гірничий

університет, 2003. – 183 с.

144

УДК 616.831

Гвоздак Наталія, ст. магістратури факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник – к.фіз.вих., доцент Сотник Ж. Г.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕНОГО

ІШЕМІЧНОГО ІНСУЛЬТУ НА РАННЬОМУ

ВІДНОВЛЮВАЛЬНОМУ ЕТАПІ

Анотація: У статті визначено, що від правильно обраної методики та її

впровадження, буде залежати швидкість одужання пацієнтів, які

перенесли ішемічний інсульт. Висвітлено сучасні ефективні методики

обстеження і реабілітації хворих після інсульту. Окреслено напрями

реабілітаційної роботи серед хворих з діагнозом гострий ішемічний інсульт,

яка передбачає відновлення порушених функцій, навичок самообслуговування

та профілактику виникнення ускладнень.

Ключові слова: фізична реабілітація, ішемічний інсульт.

Аннотация: В статье определено, что от правильно выбранной методики

и ее внедрения, будет зависеть скорость выздоровления пациентов,

перенесших ишемический инсульт. Освещены современные эффективные

методики обследования и реабилитации больных после инсульта. Очерчены

направления реабилитационной работы среди больных с диагнозом

острый ишемический инсульт, которая предполагает восстановления

нарушенных функций, навыков самообслуживания и профилактику

возникновения осложнений.

Ключевые слова: физическая реабилитация, ишемический инсульт.

Annotation: In the article it is determined that the rate of recovery of patients

who suffered an ischemic stroke will depend on the correct method and its

implementation. The modern effective methods of examination and rehabilitation

of patients according to this diagnosis are highlighted. The implementation of

rehabilitation work among patients diagnosed with acute ischemic stroke, which

combines the restoration of excited functions, self-care skills, prevention of

complications is described.

Key words: physical rehabilitation, ischemic stroke.

Інсульт – небезпечне гостре захворювання, яке є другою за частотою

причиною смертності населення в Україні. Навіть якщо хворий після

інсульту залишився живим, якість його життя в більшості випадків суттєво

145

погіршується. Однак багато хто з хворих, яким могла б бути надана ефективна

допомога, і у яких тягар захворювання міг би бути зменшений чи навіть

подоланий, невиправдано продовжують страждати лише тому, що через

відсутність належної інформації не отримують кваліфікованої допомоги [1].

Переважна більшість пацієнтів, які перенесли інсульт і вижили, стають

неповносправними, а 20–25 % з них потребують сторонньої допомоги в

повсякденному житті. До праці повертається не більше ніж 10–12 % [2].

Наявність ознак рухових та когнітивних порушень у пацієнтів, які

перенесли ішемічний інсульт, вимагає розроблення індивідуальних

програм та реабілітаційних заходів з метою відновлення функцій мозку та

адекватного лікування всіх можливих проявів, які погіршують якість

життя хворих після перенесеного захворювання. Найбільш ефективними

факторами відновлення втрачених функцій та навичок після ішемічного

інсульту фахівці вважають комплексність, етапність та ранній початок

застосування реабілітаційних заходів [3].

Більшість вітчизняних досліджень в основному висвітлюють стандартні

програми фізичної реабілітації, які спрямовані на профілактику виникнення

ускладнень та відновлення втрачених функцій. Проте, не достатнім є

теоретико-методичне обґрунтування застосування методів та засобів

фізичної реабілітації в залежності від результатів обстеження. Таким чином,

розробка методики фізичної реабілітації хворих після перенесеного ішемічного

інсульту, яка б давала можливість максимально індивідуалізувати програму

фізичної реабілітації є актуальною.

В науково-методичних джерелах розкрито, що ефективність реабілітації

пацієнтів після інсульту, залежить від скоординованої роботи фахівців

мультидисциплінарної команди (надалі – МДК), яка має складатися з

лікаря, медсестри, лікаря лікувальної фізкультури (надалі –ЛФК), фахівця

фізичної реабілітації (кінезотерапевта, ерготерапевта), логопеда, психолога,

пацієнта, членів його сім’ї чи осіб, які доглядають за пацієнтом. МДК

зобов’язана розробити всебічний індивідуальний реабілітаційний план з

урахуванням тяжкості інсульту та потреб і завдань пацієнта, використовуючи

стандартизовані, валідні шкали для оцінки функціонального статусу та

після інсультних порушень [4].

Питання розробки і складання програм фізичної реабілітації для

хворих, які перенесли ішемічний інсульт розглядалося вченими, лікарями-

неврологами, фізичними терапевтами, логопедами, психологами і соціальними

працівниками [1 – 4].

Мета нашої статті полягає у дослідженні найефективніших методик та

заходів, які використовуються у складі реабілітаційної програми хворих

при гострому ішемічному інсульті.

Дослідження доцільно розпочати з розгляду нині використовуваних

методики реабілітації хворих після ішемічного інсульту.

146

Методика Карела і Берти Бобат базується на нейрофізіологічному,

ієрархічному підході, в основі якого лежить стимуляція нормального,

правильного руху та інгібіції патологічних спастичних рухових патернів з

застосуванням детонізації, та є поширеною у країнах Європи. Цей метод

спрямований на гальмування патологічних поступальних реакцій та

патологічних рухових стереотипів. Також використовують спеціальні пози

для зміни положення тіла, які є протилежними до тих, які стали причиною

патологічних синергій.

Методика Carr and Shepherd спрямована на роботу над силою м’язів

антагоністів. За рахунок підвищення сили м’язів відбувається боротьба зі

спастичністю. Також виконуються специфічні завдання, які сприяють

інгібіції спастичності. Ця методика поширена в Канаді та США.

Методика PNF або методика пропріоцептивного полегшення Н. Кабат

розроблена на початку 50-х років. Кабат-терапія – лікувальна гімнастика

заснована на підборі рухів, що підсилюють імпульсацію з пропріорицепторів

та викликають тонічні рефлекси. При цьому використовуються певні схеми

та типи вправ, які підсилюють сигнали з боку пропріорицепторів.

Методика обстеження Chedok – McMaster Stroke Assessment дозволяє

отримати чітку картину про стан хворих з геміпарезом внаслідок

перенесеного інсульту. В основі методики лежить нерофізіологічнй підхід

Сіген Брунстр, який базується на природному перебігу одужання після

інсульту і дозволяє класифікувати типи наявних наслідків у хворих після

перенесеного мозкового інсульту та визначити стадію відновлення. Для

визначення стадії відновлення використовуються поступальний контроль,

стадії відновлення верхніх кінцівок, нижніх кінцівок, стоп, кистей.

Методика кінезіотерапії за Л. Потєхіним дозволяє відновити втрачені

рухові функції, а також формує режим пацієнта, при якому його фізична

активність допоможе відновити розлади руху. Кінезіотерапія включає

лікувальну фізичну культуру, масаж, електростимуляцію, вправи у воді.

Методика, яку описав Лоренцо Карреро, – загальновизнана спеціалістами

Всесвітньої організації охорони здоров’я та включає відновлення функцій,

етапи вертикалізації, тренування рівноваги, ходьби, збільшення сили м’язів

кінцівок за допомогою спеціальних положень, переміщень, фізичних вправ

та інших засобів реабілітації.

В іноземній літературі описується три основні підходи до реабілітації

хворих, які використовуються нині: біомеханічний, нейрофізіологічний і

когнітивний. Так як парези займають провідне місце в порушенні рухової

сфери, вирішення завдань фізичної реабілітації буде більш ефективними

завдяки вдалому підбору необхідної методики занять. В методиках L. Carrero,

H. Kabat та В. М. Моткова увага приділяється основному засобу фізичної

реабілітації – фізичній вправі, тоді як E. Taub цілеспрямовано фізичні

вправи не використовує. Для всіх цих методик характерно, що базовими

147

типами рухів є згинання, розгинання, приведення, відведення і ротація, без

виконання яких у подальшому будуть неможливими чи утрудненими

самообслуговування, переміщення та інші рухові навички. Більшість методик

не потребує додаткового обладнання та інвентарю і може використовуватися

у домашніх умовах. Спеціального пристосування для фіксації верхньої

паретичної кінцівки до тулуба потребує методика E. Taub.

Варто зазначити, що усі аналізовані методики передбачають роботу з

родичами та інструктаж по догляду за хворими, де родичі стають

активними учасниками реабілітації. Спільною рисою усіх методик є те, що

вони покликані виховувати самостійність і рівень незалежності хворого,

зменшити прояви неповносправності і досягнути повної самостійності у

активній повсякденній діяльності без сторонньої допомоги у подальшому.

В основі цих методик лежить використання лікувальних положень,

різноманітних фізичних вправ та складно-координаційних рухів з різних

вихідних положень, які наближені до природних рухів, а саме досягнення

повної самостійності з метою виконання побутових справ різної складності.

Заходи ранньої реабілітації при ішемічному інсульті представляють

собою комплекс втручань, що спрямовані на профілактику ускладнень і

ранню вертикалізацію та мобілізацію пацієнта. Період ранньої реабілітації

починається з перших днів і триває перших 6 місяців захворювання. Стан

усіх пацієнтів, госпіталізованих з гострим інсультом, має бути оцінений

фахівцем із реабілітації (фахівцями МДК) якомога раніше (в перші 24–48

годин) для призначення індивідуальної реабілітаційної програми (ІРП).

Пацієнти та особи, які за ними доглядають, мають залучатися до процесу

ранньої реабілітації. Заходи ІРП повинні бути спрямовані на профілактику

розвитку ускладнень, повноцінне відновлення порушеної рухової

активності та втрачених навичок самообслуговування для запобігання чи

зменшення ступеня інвалідності та зменшення строків непрацездатності.

МДК повинна регулярно проводити мультидисциплінарні наради, на яких

розглядати проблеми пацієнта, цілі реабілітації, продовження моніторингу

виконання ІРП та планування виписки. ІРП призначається фахівцями МДК

з урахуванням клінічного стану пацієнта, показників шкал і визначенням

індивідуальних потреб пацієнта та виконується під контролем лікаря-

невропатолога та лікаря лікувальної фізичної культури. Для визначення

ступеня функціональної незалежності пацієнта необхідно проводити

оцінку стану пацієнта за шкалою Бартел.

З використанням зазначених методик і заходів, нами було проведена

реабілітаційна робота серед хворих з діагнозом гострий ішемічний інсульт.

Діагноз ішемічного інсульту встановлювався на підставі даних

неврологічного статусу та комп’ютерної томографії головного мозку.

Ступінь порушення неврологічних функцій, а також ступінь тяжкості

стану пацієнтів визначався за шкалою NIHSS [4].

148

Оцінка клінічних параметрів здійснювалася у 1-у добу, а також на

21-у добу після виникнення захворювання.

Методика фізичної реабілітації хворих у гострому періоді ішемічного

інсульту поєднувала: відновлення порушених рухових, мовленнєвих та

сенсорних функцій; профілактику виникнення ускладнень (дихальних,

контрактур, виникнення патологічних поз, трофічних порушень); відновлення

навичок самообслуговування; покращення загального фізичного та психо-

емоційного стану пацієнтів [5]. Також ця методика передбачала постійний

контроль артеріального тиску та частоти серцевих скорочень. Невід’ємним

завданням фізичної реабілітації хворих був інструктаж родичів та осіб, які

доглядали хворих.

Під час реабілітаційного обстеження хворих, визначався рівень володіння

ними руховими навичками, тонус м’язів уражених кінцівок, ступінь

ураження рухових функцій верхніх кінцівок, кистей, нижніх кінцівок, стоп,

ступінь постурального контролю та ступінь болю в плечових суглобах,

який часто виникав у цього контингенту хворих, якщо не застосовувалися

профілактичні заходи [2; 6].

Для уникнення розвитку патологічних поз, характерних для після

інсультного стану, а особливо основної патологічної пози Верніке –

Манна, ураженим кінцівкам надавали положення, протилежного цій позі.

Укладання уражених кінцівок проводилося у положенні хворого лежачи на

спині й на здоровому боці. Кожні дві години змінювалося розгинальне

положення кінцівок на згинальне і навпаки.

Для відновлення втрачених функцій використовувалися фізичні вправи

двох видів: загально розвиваючі та спеціальні.

Загальнорозвиваючі вправи були спрямовані на зміцнення організму в

цілому та для покращення загального фізичного стану пацієнтів. Спеціальні

вправи були спрямовані на розвиток компенсаторних можливостей

організму та вдосконалення навичок самообслуговування.

Для збільшення сили м’язів ураженої сторони використовувалися фізичні

вправи з обтяженням масою власного тіла чи кінцівки, вправи з подоланням

опору, який створював фахівець з фізичної реабілітації, вправи з обтяженням

предметами (для цього використовувалися гирі масою від 100 до 800 грамів,

залежно від сили пацієнта та його функціонального стану). Кількість повторів

виконання вправи на відновлення сили м’язів збільшувалася від 5 разів на

початку реабілітації до 10 разів у кінці фізичної реабілітації [2; 6].

Вправи для покращення рівноваги використовувалися на кожному

занятті з різних вихідних положень: положення лежачи, сидячи, стоячи.

Навчання навичок самообслуговування проводилося з перших днів

перебування пацієнтів у відділенні з метою якомога швидшої, хоч і

мінімальної, активізації хворих та полегшення догляду за ними.

149

Реабілітація хворих починалася фахівцем з фізичної реабілітації та

кардіологом на другий день після надходження хворого до стаціонару.

Проводилися індивідуальні заняття 5 разів на тиждень, один раз на день,

при необхідності 2–3 рази. На початку курсу реабілітації тривалість занять

становила 20–30 хвилин і доводилась до 60 хвилин.

Щоденно до та після заняття фізичною реабілітацією, а також після

виконання кожної вправи, за потреби, вимірювався артеріальний тиск і

частота серцевих скорочень. Якщо артеріальний тиск підвищувався на 20

мм рт.ст. і більше, то заняття припинялися, а у разі зміни частоти серцевих

скорочень пацієнтам давали відпочинок [2; 6].

Внаслідок тривалого перебування пацієнтів у лежачому положенні для

уникнення розвитку гіпостатичної пневмонії виконувалися дихальні

вправи тричі на день до того часу, поки хворих можна було переводити у

вертикальне положення. Дихальні вправи виконувалися тричі на день по 5

разів кожну вправу з інтервалом 1–2 хвилини.

Таким чином, у гострому періоді інсульту під час проведення активної

реабілітації слід використовувати строго дозовані фізичні навантаження,

не допускати втоми хворого, а навантаження збільшувати поступово.

1. Поліщук М. Є. Інсульт. Інформація для всіх, кого це стосується / М. Є. Поліщук,

В. А. Годик, Д. В. Гуляєв. – К. : Видавець Д. В. Гуляєв, 2016. – 64 с. 2. Білянський О. Ю.

Фізична реабілітація осіб другого зрілого віку після мозкового ішемічного інсульту /

О. Ю. Білянський: автореф. дис… канд. наук з фіз.вих. ; 24.00.03 «Фізична

реабілітація». – Львів, 2007. – 20 с. 3. Гвоздак Н. Особливості застосування фізичної

реабілітації при гострому ішемічному інсульті / Н. Гвоздак // Збірник студентських

наукових праць. – № 1 (9). – Рівне : РВЦ МЕГУ ім. акад. С. Дем’янчука, 2018. –

С. 129–135. 4. Устінов О. В. Реабілітація після ішемічного інсульту / О. В. Устінов //

Український медичний часопис [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.

umj.com.ua/article/90478/ishemichnij-insult-medichna-reabilitaciya 5. Гуляєв Д. В.

Шкали в клінічній неврології / Д. В. Гуляєв, М. В. Гуляєва. – К. : Видавець

Д. В. Гуляєв, 2008.– 64 с. 6. Окамото Г. Основи фізичної реабілітації / Г. Окамото. –

Л. : Галицька видавнича спілка, 2002. – 294 с.

150

УДК 371.32: 792.8

Данилейко Вікторія, ст. ІІ курсу факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник – к.фіз.вих., доцент, Сотник Ж. Г.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ХОРЕОГРАФІЇ У ПОЧАТКОВІЙ

ШКОЛІ

Анотація: У статті досліджено особливості проведення уроків з хореографії

для учнів молодшого шкільного віку. Проаналізовано наукові дослідження

викладання хореографії у загальноосвітніх школах, організації і методики

проведення, структурі уроку, змісту навчальних занять. Визначено, що

ефективність засвоєння навчального матеріалу залежить від впровадження

інноваційних технологій під час викладання хореографії.

Ключові слова: хореографія, методика, учні шкільного віку.

Аннотация: В статье исследованы особенности проведения уроков по

хореографии для детей младшего школьного возраста. Проанализированы

научные исследования преподавания хореографии в общеобразовательных

школах, организации и методики проведения, структуре урока, содержания

учебных занятий. Определено, что эффективность усвоения учебного

материала зависит от внедрения инновационных технологий при

преподавании хореографии.

Ключевые слова: хореография, методика, ученики школьного возраста.

Annotation: The article investigated the peculiarities of conducting

choreography classes for pupils of elementary school age. The scientific

researches of choreography teaching in general schools, organization and

methodology of carrying out, structure of the lesson, content of educational

sessions are analyzed. It is determined that the effectiveness of mastering the

educational material depends on the introduction of innovative technologies

during the teaching of choreography.

Key words: choreography, technique, pupils of elementary school age.

Питання викладання уроків хореографії постає перед директорами

середніх шкіл у зв’язку зі скороченням робочих місць, недостатнього

фінансування, підготовки фахівців з фізичної культури, які б володіли

методикою викладання, наявністю навчально-методичного забезпечення

супроводження курсу.

151

Адже на новому етапі розвитку соціально-економічної сфери, культури

і освіти особливої уваги набувають питання художньо-творчого розвитку

та естетичного виховання підростаючого покоління. В суспільстві зростає

потреба у високоінтелектуальних творчих особистостях, здатних самостійно

вирішувати виникаючі труднощі, приймати нестандартні рішення і втілювати

їх у життя. Все це вимагає розробки нових методів виховання підростаючого

покоління та застосування інноваційних підходів до художнього виховання

для подальшого вдосконалення особистості дитини.

Найбільший інтерес в цьому плані становлять молодші школярі, оскільки,

в цьому віці закладається основа особистості, відбувається орієнтація на

розвиток духовності, самореалізації, самовираження та формуються

світовідчуття, необхідні у подальшому житті. Хореографічна творчість є

одним із засобів всебічного розвитку учнів, що навчаються в школі.

Продуктивність художнього виховання дітей засобами хореографії

обумовлена синтезуючим характером хореографії, яка об`єднує в собі

музику, ритміку, образотворче мистецтво, театр і пластику рухів.

Ймовірно, якби кожна дитина, незалежно від її соціального статусу та

матеріальних статків сім’ї, мала можливість долучитися до високого

мистецтва хореографії, то в майбутньому ми мали б виховану, культурну

людину, патріота своєї Батьківщини, яка б цінувала й зберігала традиції

свого народу, була б активною й відкритою до позитивного сприйняття

навколишнього середовища.

Останнім часом з’явилися глибокі дослідження з естетичного

виховання школярів різноманітними засобами, у тому числі хореографією.

Науковці, які вивчали вплив танцювального мистецтва та розвиток

особистості дитини [1; 2], стверджують що хореографічне мистецтво

відіграє значну роль у пізнанні молодшим школярем навколишнього світу

й усвідомлення свого місця в ньому.

У 2000 році співробітниками Інституту проблем виховання Національної

академії педагогічних наук України (надалі – НАПН України) була

розроблена комплексна програма художньо-естетичного виховання учнів у

загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах [3], у якій значне

місце відводилося ритміці й хореографії як обов’язковому засобу

гармонійного виховання молоді. У програмі зазначалось, що мистецтво

хореографії має значні можливості у вихованні школярів, особливо

молодшого шкільного віку, оскільки танець, а також пов’язані з ним ігри,

вправи з рухами, співом, тощо розвивають розумові й фізичні здібності

дітей, їхні почуття й творчу фантазію. Все це спонукало до включення

предмету «Ритміка і хореографія» до варіативної частини навчальних

планів молодших класів загальноосвітніх шкіл.

Реалізація завдань з виховання молодших школярів мала відбуватися

через зміст художньо-естетичного виховання засобами хореографії, який

152

включає такі складові: 1) ритміку, пропедевтичну хореографічну підготовку

(вправи); 2) танці (народні, бальні, сучасні); 3) художньо-творчу діяльність

(імпровізацію, ігри, інсценізації тощо). У науковій літературі дослідження

проблем розвитку хореографічного мистецтва здійснюється в історико-

аналітичному, проблемно-теоретичному, фольклорно-етнографічному й

освітньо-методичному напрямах.

Історико-аналітичний напрям дослідження представлений роботами

науковців С. Безклубенка, Г. Боримської, К. Василенка, А. Гуменюка,

К. Гойзеловського, М. Загайкевич, М. Максимова, Ю. Станішевського,

В. Шкоріненка, в яких хореографічне мистецтво розглядається як творення

художнього образу на основі ритмічної зміни систематизованих виразних

положень людського тіла. За таких умов актуалізується розвиток виконавської

творчості та рівень сприйняття новацій. Дослідження теорії хореографічної

культури репрезентовано працями А. Кривохижі, О. Колоска, Т. Чурпіти,

Ю. Станішевського, Л. Цвєткової в яких аналізуються становлення і

розвиток української сценічної хореографії з огляду синтезу класичного та

народного танцю. У роботах М. Загайкевич та В. Пасютинської розкрито

фольклорно-етнографічні джерела українського балету. Процес

інсценізації українського народного танцю проаналізовано у працях В.

Верховинця, А. Гуменюка, К. Василенка.

Як відомо, змістове наповнення будь-якого навчального предмета (у

тому числі хореографії) відображене у Державному стандарті початкової

загальної освіти та визначається такими структурними компонентами:

мета, завдання, змістові лінії, знання й уміння відповідно до навчальної

дисципліни [4].

Водночас, існують авторські підходи до розробки програм із хореографії

як навчального предмета. На думку А. Тараканової (методиста вищої

категорії НМЦ середньої освіти Міністерства освіти і науки України),

навчальна програма з хореографії повинна включати такі структурні

компоненти: мета, завдання, зміст програмного матеріалу, знання й уміння

учнів, які вони повинні засвоїти [5, с. 42–45]. У Концепції художньо-

естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах

хореографічне мистецтво розглядається як окремий навчальний предмет

художньо-естетичного циклу, дається детальна характеристика таких

структурних компонентів, як мета та завдання [6].

Мета нашої статті полягає у досліджені особливостей викладання

хореографії у початковій школі, що сприятиме естетичному вихованню і

фізичному розвитку дітей, забезпечить початкову хореографічну підготовку,

виявить схильність та умотивованість до рухової активності, розвине

почуття ритму, танцювальну виразність, координацію рухів і на цій основі

буде сприяти вихованню художнього смаку, умінню повноцінно сприймати

мистецтво танцю.

153

Особливості викладання початкового курсу із предмета «Хореографія»

розкрито в межах шкільного компонента з розрахунку проведення одного

уроку один раз на тиждень. У розділі «Ритміка» пропонується виконання

ритмічних вправ, музичних ігор, музичного матеріалу на слухання і аналіз

танцювальної музики [7].

Розділ «Танцювальна азбука» передбачає вивчення елементів екзерсису

класичної школи танцю, народно-сценічного та українського танців [8].

Запропоновані у розділі вправи сприяють формуванню правильної постави

та координації рухів. Водночас вправи екзерсису класичного танцю

використовуються з виховною метою. Вони надають тілу і рухам дитини

легкості, гнучкості, зміцнюють м’язи, що необхідно при виконанні як

народних, так і сучасних танців. Вправи екзерсису народно-сценічного

танцю збагачують техніку, підводячи учнів до правильного виконання

танцювальних елементів. У розділі подано, крім загальновідомих, елементи

рухів і вправ українського танцю. Це дозволяє ознайомити учнів з різними

видами танцю, сформувати правильну поставу, поліпшити координацію

рухів і розуміння національного мистецтва. Оволодіваючи навчально-

тренувальними вправами, учні на уроках вчаться створювати і відчувати

образи народного танцю, осмислено виконувати рухи різних видів танців,

передавати їх характер, фольклорні особливості, національний колорит.

Організація навчання початкового курсу програми предмета «Хореографія»

розрахована на чотири роки по одній годині на тиждень (35 годин на рік) [9].

Урок повинен проводити викладач, який має фахову освіту, та обізнаний з

методикою викладання танцю в дитячих хореографічних колективах. Заняття

рекомендується проводити у світлому, добре провітреному приміщенні з

дерев’яною підлогою. Проводити заняття на кам’яній та паркетній підлозі

не рекомендується. Приміщення бажано обладнати спеціальними станками

(діаметр поручня – 5 см), які потрібно прикріпити на металевих кронштейнах.

Висота станків – 65–80 см, їх відстань від стіни – 30 см. Учні на заняття

повинні приходити у спеціальному одязі та взутті. Оскільки урок хореографії

проводиться у супроводі музики, обов’язковою умовою є наявність

музичного інструмента. У підготовці та проведенні уроку хореографії з

викладачем бере участь акомпаніатор, який готує музичний матеріал

відповідно до вимог програми та конкретного уроку. Крім зазначеного,

урок хореографії можна оснастити і технічними засобами (але тільки в

ролі допоміжних), тобто відеомагнітофоном, магнітофоном, телевізором.

Для багатьох дітей танець асоціюється з веселощами та розвагами.

Тому, щоб перше побачення з хореографічним мистецтвом стало радісним,

заняття повинно бути змістовним та методично підготовленим. Кожен

досвідчений вчитель хореографії розуміє, що доброзичливість, легкість

проведення занять, усмішка педагога, гумор звільняють від скутості,

підвищують сприйняття та виразність виконання. Особливе значення має

154

образність подання хореографічного матеріалу. Іноді лише вдало дібране

порівняння, що характеризує певний рух, замінює години одноманітних

тренувань. Кожне заняття має включати всі основні розділи програми. Час,

відведений на кожний розділ, можна варіювати залежно від теми та мети

уроку. Важливо так організувати заняття, щоб перехід від одного виду

діяльності до іншого був логічним і природним.

Структура уроку хореографії повинна бути класичною: підготовча,

основна, заключна частини. У підготовчій частині вирішуються завдання

уроку, мобілізації учнів до майбутньої роботи, підготовки до виконання

ними вправ основної частини заняття. Засобами, якими вирішуються ці

завдання є різновиди ходьби і бігу, різні танцювальні сполучення на основі

народних танців, загально-розвиваючі вправи. Такі вправи сприяють

мобілізації уваги, готують суглобовий-м’язовий апарат, серцево-судинну і

дихальну системи для подальшої роботи. Для проведення вправ застосовуються

різні методи: роздільний, в русі, ігровий (наприклад, у вигляді музичної

гри). Та частина уроку, в якій вирішуються основні завдання, є основною.

Рішення поставлених задач досягається застосуванням великого арсеналу

різноманітних рухів: елементів класичного танцю, елементів народних

танців, елементів вільної пластики, акробатичних і загальних розвиваючих

вправ. Залежно від застосованих засобів основну частину уроку можна

представити в семи різних варіантах. Це ділення, звичайно, є умовним,

оскільки різні засоби хореографічної підготовки збагачуються, взаємно

проникаючи один в одного. Підрозділяють три види основної частини

уроку: перший будується на основі класичного танцю; другий – заснований

на елементах народних, сучасних бальних танців; третій – переважно

побудований на рухах вільної пластики.

Отже, хореографія представляє собою засіб виховання особистості

учня початкових класів. Ефективність навчально-виховного процесу буде

залежите від реалізації його за такими напрямами: використання ігрових

форм, врахування вікових, індивідуальних та статевих особливостей учнів

початкових класів, впровадження у зміст хореографічної діяльності різних

видів танцювального мистецтва, застосування на уроках хореографії

сучасних аудіовізуальних технічних засобів навчання. Тому на сучасному

етапі відбувається оновлення змісту хореографічного навчання в загально-

освітній школі, йде розробка нових підходів до їх реалізації у навчально-

виховному процесі.

1. Гончаренко Ю. В. Естетичне виховання учнів початкових класів у процесі

хореографічної діяльності : автореф. дис. канд. пед. наук ; 13.00.07 / Ю. В. Гончаренко.

Східноукраїнський національний університет імені В. Даля. – Луганськ, 2009. – 28 с.

2. Шевчук А. Вплив українських музично-хореографічних традицій на музично-

руховий розвиток старших дошкільників / А. С. Шевчук. – К. : Либідь, 2005. – 154 с.

3. Комплексна програма художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх та

155

позашкільних навчальних закладах [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.

yur.info.org.ua/index.php?lang_id=1&menu_id=1182&article_id=165701 4. Державний

стандарт початкової загальної освіти. Постанова від 20.04.2011р. № 462, Київ / База

даних «Законодавство України» // ВР України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/462-2011 5. Тараканова А. Хореографія. Програма

для середньої загальноосвітньої школи (1–4 класи) / А. Тараканова // Початкова

школа, 2003. – № 12. – С. 42–45. 6. Концепція художньо-естетичного виховання

учнів у загальноосвітніх навчальних закладах [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://www.zippo.net.ua/index.php?page_id=433 7. Бондаренко Л. Ритміка і

танець у 1–4 класах загальноосвітньої школи / Л. Бондаренко. – К. : Музична

Україна, 1989. – 232 с. 8. Бондаренко Л. Методика хореографічної роботи у школі

та позашкільних закладах / Л. Бондаренко. – К. : Музична Україна, 1985. – 215 c.

9. Тараканова А. П. Танцюйте з нами: навч.-метод. посіб. для вчителів хореографії

(1–4 кл.) і керівників хореогр. гуртків (почат. рівень) загальноосвіт. і позашк. навч.

закл. / А. П. Тараканова. – Вінниця : Нова Книга, 2010. – 159 с.

156

УДК 796.011.3: 796.032:373.21

Ільницька Катерина, ст. ІІ курсу факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник – к.пед.н, професор Завацька Л. А.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ З ОЛІМПІСЬКОЇ ОСВІТИ У ДІТЕЙ

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Анотація. У статті досліджено вплив олімпійської освіти на розвиток у

дітей дошкільного віку фізичних та інтелектуальних здібностей, морально-

вольових якостей та естетичних ідеалів. Обґрунтовано необхідність

впровадження олімпійської освіти у навчально-виховний процес для дітей

дошкільного віку у вигляді бесіди, розповідей, проведення рухливих ігор,

екскурсій, відвідування спортивних змагань, проведення конкурсів-

малюнків на спортивну тематику.

Ключові слова: олімпійська освіта, діти дошкільного віку .

Аннотация. В статье исследовано влияние олимпийского образования на

развитие у детей дошкольного возраста физических и интеллектуальных

способностей, морально-волевых качеств и эстетических идеалов.

Обоснована необходимость внедрения олимпийского образования в учебно-

воспитательный процесс для детей дошкольного возраста в виде беседы,

рассказов, проведение подвижных игр, экскурсий, посещение спортивных

соревнований, проведение конкурсов-рисунков на спортивную тематику.

Ключевые слова: олимпийское образование, дети дошкольного возраста.

Annotation. The article determines that preschool age is important in the

upbringing of physical abilities, development of moral-volitional qualities,

intellectual abilities and aesthetic ideals. The necessity of introducing Olympic

education into the educational process for preschool children in the form of

conversations, stories, carrying out of mobile games, excursions, visiting sports

competitions, conducting contests-drawings on sports subjects is substantiated.

Key words: Olympic education, children of preschool age.

У дошкільному віці закладаються основи здоров’я і довголіття,

формується система рухових умінь і навичок, створюється фундамент для

виховання фізичних здібностей, розвиваються морально-вольові якості,

інтелектуальні здібності та естетичні ідеали. Тому дуже важливо саме на

етапі дошкільного виховання створити оптимальні умови для успішного

формування й розвитку необхідних якостей.

157

Важливу роль у вихованні та формуванні необхідних життєвих навичок

дітей дошкільного віку, передовсім у створенні умов для формування

фізичного здоров’я, відіграють дитячі дошкільні навчальні заклади

(ДДНЗ). Дітям дошкільного віку дають елементарні знання про користь

виконання фізичних вправ, способи виконання рухів (техніку), правила

рухових ігор, призначення фізкультурного інвентарю та способи його

зберігання. Обсяг різноманітних рухів, якими повинні оволодіти діти

протягом відвідування ними дошкільного закладу, наведено у програмі

«Виховання дітей дошкільного віку» (окремо для кожної вікової групи).

Сьогодні, коли олімпійська освіта набуває все більшого значення для

школярів, студентів та молоді, необхідно актуалізувати фізкультурно-

оздоровчу діяльність в ДДНЗ з дітьми дошкільного віку елементами

олімпійських ідеалів, відомостями про спорт як дієвого засобу укріплення

здоров’я, благородства, дружби, взаємоповаги.

Для дошкільних закладів України пропонується декілька альтернативних

програм, які побудовані за віковим принципом та охоплюють вікові

періоди з 1 до 6 років. Складність програмного матеріалу з фізичної

культури поступово зростає від однієї вікової групи до іншої.

Дошкільний період у житті дітей характеризується пластичністю та

сприйнятливістю їхнього організму до засобів фізичної культури. Тому, у

цей період життя дітей існують найкращі можливості для реалізації

оздоровчих, освітніх та виховних завдань.

Протягом дошкільного віку у дітей необхідно сформувати так звану

«школу рухів», до якої належать формування та удосконалення життєво

важливих умінь та навичок з ходьби, бігу, стрибків, метань предметів,

лазіння, ходьби на лижах, плавання, їзди на велосипеді тощо. У процесі

занять фізичними вправами діти повинні закріпити знання про тварин,

птахів, комах, явищ природи. Отримані знання дозволяють їм більш

усвідомлено виконувати фізичні вправи й самостійно повторювати їх не

тільки в дитячому садку, але й вдома.

Відтак, реалізація окремих елементів та завдань олімпійської освіти

серед дошкільнят потребує своєрідного науково-методичного, методичного

та організаційного супроводу.

Незважаючи на те, що в українській науково-методичній літературі

висвітлено чималий досвід фізичного виховання дітей дошкільного віку,

зокрема у працях вчених Е. С. Вільчковського, Д. В. Хухлаєва, Т. І. Осокіного,

Т. І. Дмитренка, Л. П. Загородньої, Л. С. Виготського, Н. А. Ветлугіна,

Н. Н. Поддьякова, О. М. Дяченка, достатньої інформації для інструкторів

фізичної культури, вихователів, батьків щодо особливостей організації та

методики впровадження елементів олімпійської освіти в системі фізичного

виховання дітей дошкільного віку бракує.

158

Мета нашої статті полягає у дослідженні особливостей впровадження

елементів олімпійської освіти серед дітей дошкільного віку.

Дитинство – єдина та багатомірна система, яка визначає початковий

етап становлення особистості у рамках конкретного соціуму. Дитинство,

як зазначають дослідники – це особливий соціальний та психологічний

статус і особливий етап життя людини, період посиленого розвитку та змін

індивіда, протягом якого відбувається його підготовка до дорослого життя.

Роль дитинства у людини не вичерпується біологічним дозріванням, а

передбачає формування готовності до участі у суспільно трудовому житті

дорослих. Ця готовність забезпечується системою навчання і виховання і є

наслідком засвоєння індивідом досвіду людства, здобутків його матеріальної

та духовної культури [1].

Дошкільний вік – важливий етап у розвитку дитини. Це період, коли

діти засвоюють норми і правила поведінки, які прийняті в суспільстві,

встановлюють стосунки з дорослими й однолітками. У дошкільному віці

відбувається бурхливий розвиток організму дитини. В неї активно формується

нервова, кістково-м’язова системи, вдосконалюється дихальний апарат. У

цей період закладаються основи міцного здоров'я і повноцінного фізичного

розвитку дитини.

Дитина дошкільного віку може відвідувати різні типи навчальних

закладів або виховуватися вдома. Тому, потрібно враховувати особливість

впливу на її розвиток кожного соціального інституту, орієнтуватися в їх

специфіці, враховувати сильні й вразливі місця, ефективно використовувати

позитивні можливості сім’ї та позашкільного закладу [1].

Виховання – це складний процес, який утворюється з низки пов’язаних

між собою і взаємно залежних дій, поступів та змін.

Питання виховання дітей дошкільного віку досліджено у працях

вчених П. Блонського, О. Бовть, Б. Ельконіна, І. Козубовської, О. Кочетова,

Є. Мурашової, І. Марценківської, І. Марценківського та ін. Відповідно до

трактування цих дослідників виховання поділяється на розумове, фізичне,

моральне й естетичне виховання [2; 3].

Основні завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку полягають

в охороні і зміцненні їхнього здоров’я, повноцінному фізичному розвитку,

загартуванні організму, формуванні рухових та культурно-гігієнічних

навичок і вмінь [3]. При цьому, всі завдання фізичного виховання потрібно

вирішувати в єдності процесів освітньо-виховної роботи дитячого садка,

які забезпечують повноцінний фізичний розвиток дітей [4; 5].

Тому, для правильного фізичного розвитку дітей необхідно: створити

гігієнічне середовище, обов’язково дотримуватися науково-обґрунтованого

режиму дитячого способу життя, включаючи раціональне харчування,

розвиток рухів і заходів щодо загартування організму [6].

159

Аналіз спеціальної літератури дозволив виділити основні етапи

формування системи олімпійської освіти як потужного фактора виховання

підростаючого покоління: витоки ідеї олімпійської освіти; формування

основ олімпійської освіти; становлення й розвиток олімпійської освіти [4; 7].

Відповідно до концепції П. де Кубертена олімпійське виховання полягає

передусім у подоланні розриву між фізичним і духовним розвитком

людини та потребує поєднання фізичного виховання з інтелектуальним і

моральним [4].

М. Булатова вважає, що метою олімпійського виховання є створення

умов для формування у дітей і підлітків комплексу якостей, поглядів,

переконань, що забезпечують всебічний гармонійний розвиток особистості

у рамках виховної системи «Олімпійська педагогіка» [4]. Освітні завдання

полягають в оволодінні знаннями про історію і сьогодення Олімпійських

ігор та олімпійського руху; оволодіння знаннями про різновиди спортивної

діяльності, засоби і методи досягнення високих результатів; набуття

комплексу гуманістично-орієнтовних знань, умінь та навичок [7; 8] .

Олімпійська освіта виконує певні функції в суспільстві, зокрема:

статусну, формуючу, інформаційну, профілактичну, мотиваційну [7].

Функції олімпійської освіти характеризуються як спеціально організована

система, що діє на особистість дитини, залучаючи її до різноманітних

видів діяльності олімпійської тематики через створення певних педагогічних

ситуацій для вирішення конкретних освітньо-виховних завдань.

Для успішного впровадження у навчально-виховний процес нових

методик та інноваційних технологій, у тому числі з олімпійської освіти,

важливого значення набуває готовність педагогічного колективу: здатність

його до ділового об’єднання, організаційна єдність, моральна спрямованість,

інтелектуальний рівень, бажання постійно оволодівати новими знаннями і

передавати їх своїм вихованцям.

Олімпійська освіта виконує свої функції лише у відповідному

виховуючому середовищі, яке повинне відповідати певним психолого-

педагогічним вимогам:

– визначальними умовами формування цілісної особистості дитини

повинні стати спілкування, виховання та розвиток;

– особистісний підхід повинен спрямовуватись на визнання кожної

дитини вищою соціальною цінністю з урахуванням її здібностей;

– навчання і виховання дітей повинні проводитись у відповідному

середовищі, де створюється атмосфера емоційного піднесення, ідейної

активності, естетичної досконалості та дотримання етичних норм;

– об’єктивно – суб’єктивні відносини всіх учасників навчально-

виховного процесу (дітей, учителів, батьків) повинні мати гуманістичний

характер для створення комфортного психолого-педагогічного клімату [4; 7].

160

Олімпійська освіта – це ефективний засіб розвитку системи ціннісних

орієнтацій дитини, її моральності та реального способу життя, що дає

змогу виховувати людину психічно, духовно і фізично здоровою,

патріотом своєї країни, працездатною, толерантною, законослухняною, як

у повсякденному житті дотримується правил чесної поведінки [7].

Програми олімпійської освіти, які наведені у спеціалізованих виданнях,

спрямовані на залучення дітей різних вікових груп до поліпшення

тематичних знань, активного способу життя та поширення гуманістичних

ідеалів гуманізму, пропаганду олімпійського руху [4; 5; 7; 8]. Проте,

анкетування проведене серед дітей дошкільного віку показало, що в них

рівень обізнаності про олімпійські ігри є недостатнім.

Опанування знаннями з олімпійської освіти у дітей здійснюється у три

етапи: 1) формування відомостей про Олімпійські ігри і олімпійський рух;

2) знайомство з окремими видами спорту; 3) узагальнення знань дітей із

заданої тематики. Така методика сприяє засвоєнню теоретичного матеріалу і

дає позитивні результати. Однією з тем олімпійської освіти є висвітлення

історії про проведення Стародавніх олімпійських ігор на тему «Несемо

олімпійський вогонь від стародавніх часів до сучасності».

Для дітей молодшого дошкільного віку передбачається проведення

казкових подорожей до країни Олімпії, знайомство з героями стародавньої

Еллади та їхніми подвигами. Метою таких занять є створення у дітей через

образи і сюжети уявлення про життя в стародавній Елладі. Для цього

педагог повинен підібрати відповідний матеріал, який би враховував

ступінь готовності дітей до сприйняття зазначеної інформації. Основною

формою реалізації програмного матеріалу в цьому віці є проілюстровані

казки і розповіді. Дітей потрібно знайомити із короткими і найпростішими

за сюжетом казками: «Стратон і Діагор», «Гідний переможець», «Легенда

про Олімпійські ігри», «Олімпійський вогонь». При цьому педагогу

необхідно звертати увагу на запитання дітей, які з’являються у них у

процесі спілкування, а також настрій та характер переживань дошкільників.

Під час занять потрібно знайомити дітей зі спортивним знаряддям

інвентарем, яке знаходиться в групі або спортивному залі, поступово

ознайомлювати їх з м’ячем, булавою, гімнастичною палицею та іншим

інвентарем. Для цього педагог повинен доступно та емоційно пояснити

назву предмету та його призначення під час ігор.

Дітей середнього дошкільного віку доцільно ознайомлювати із героями

стародавньої Єллади – Зевсом, Артемідою, Герою, Гераклом, Діагором,

Авгієм, Пелопсом. При цьому педагог повинен звертати увагу на фізичну

силу героїв, їхні благородні вчинки; створювати ситуації, в яких діти

можуть проявити якості, що властиві античним героям. З цією метою

необхідно підбирати ілюстрації з казок і міфів, які відображають подвиги

героїв Еллади.

161

Матеріал з олімпійської освіти для учнів старшого дошкільного віку

повинен ознайомлювати дітей зі стародавньою Грецією як центром

Олімпійських, Піфійських, Немеських і Істмійських Ігор, а також подвигами

Геракла. Метою цих занять повинно бути засвоєння дітьми знань про

побудову навколо Геракла і Авгія сюжетів казок і міфів, які висвітлюють

зародження олімпійських ігор. Дітям у доступній формі необхідно

пояснити значення спортивних змагань, їх переваги перед військовими

битвами. Діти повинні дізнатися про долину річки Алфей і Олімпії, братів

Геракла, про перші Олімпійські ігри до нашої ери; походження слів «стадіон»,

«гімназій», «елланодики», «олімпіоніки», про героїв олімпіад того часу.

Для цього педагог повинен організовувати екскурсії у найближчі школи,

на стадіони та інші спортивні споруди. Доцільним є організація відвідування

спортивних змагань. Після цього дітям можна запропонувати намалювати

стадіон, спортсменів, глядачів, а також спортивний інвентар і знаряддя.

Важливо ознайомити дошкільнят з казками «Мирний подвиг Геракла»,

«Менедем і Ланда», «Подорож Міті шляхами олімпіад» [6].

Педагоги повинні розповісти дітям балади про Піфагора і його учня

Мілона, пояснити, що її написано на основі достовірного історичного

факту; розкрити роль Афін і Спарти у розвитку фізичної культури; навести

характеристику Аполлону, який був втіленням фізичної краси і гармонії.

Крім ігор Стародавньої Греції на заняттях потрібно приділяти увагу

сучасним Олімпійським іграм, а саме біографії П’єра де Кубертена, як

засновника ігор сучасності; ознайомити дошкільнят з іграми І Олімпіади, з

Одою спорту «О спорт! Ти мир!», історією виникнення Олімпійського

вогню, Олімпійського девізу: «Швидше, вище, сильніше»; стародавніми і

сучасними ритуалами Олімпіад; Олімпійським символом – п’ятьма

переплетеними кільцями, які ілюструють єдність спортсменів, що живуть

на п’яти континентах Землі; Олімпійським вогнем – одним із головних

ритуалів церемонії відкриття ігор. Для цього педагоги повинні підбирати

ілюстративний матеріал, необхідний для висвітлення теми. Доцільним є

проведення конкурсу малюнків на краще зображення атрибутики і

символіки Олімпійських ігор.

Таким чином, використання олімпійської тематики в навчально-

виховному процесі дошкільнят істотно розширить знання дітей дошкільного

віку, їхніх вихователів та батьків про культурно-виховні можливості

олімпізму, його гуманістичний потенціал, сприятиме формуванню у них

загальнолюдських цінностей, розвиватиме відчуття взаємодопомоги,

взаємоповаги, дружби. Засвоєння культурно-виховних ідеалів і цінностей

олімпізму в навчально-виховному процесі позитивно і цілеспрямовано

впливатиме на формування духовної, моральної, естетичної культури

особистості дитини, а також формування її фізкультурної освіти.

162

1. Базова програма «Я у світі» : метод. рекоменд. для вихователів ДНЗ / упоряд.

О. Б. Полєвікова. – Х. : Основа, 2010. – 174 с. 2. Скріпченко О. В. Вікова і

педагогічна психологія : навч. посіб. / О. В. Скрипченко. Л. В. Долинська та ін. –

К. : Каравелла, 2006. – 344 с. 3. Вильчковский Э. С. Развитие двигательной

функции у детей / Э. С. Вильчковский. – К. : Здоров’я, 1983. – 208 с. 4. Булатова М. М.

Система олімпійської освіти та нові форми її впровадження / М. М. Булатова //

Олимпийский спорт и спорт для всех : тез. докл. IX Междунар. науч. конгр. – К.,

2005. – С. 7. 6. Вацеба О. Елементи олімпійської освіти в системі фізичного

виховання дітей дошкільного віку / О. Вацеба, М. Герцик, Л. Бакальчук //

Актуальні проблеми юнацького спорту : матеріали ХІ Всеук. наук. практ. конф. –

Херсон, 2014. – С. 116–120. 7. Єрмолова В. М. Витоки олімпійської освіти, її місце

у напрямах діяльності Міжнародного олімпійського комітету та інших

міждержавних організацій / В. М. Єрмолова // Теорія і методика фізичного

виховання і спорту. – 2009. – № 1. – С. 35–39. 8. Галан Я. П. Педагогічні умови

формування знань з олімпійської освіти у дитячих навчально-виховних закладах /

Я. П. Галан // Молодий вчений. – № 3 (43), 2017. – С. 142–145.

163

УДК 37.037: 796.5

Костюк Марія, ст. ІІ курсу факультету здоров’я, фізичної культури і

спорту; науковий керівник – к.фіз.вих., доцент, Сотник Ж. Г.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЗАКЛАСНОЇ СПОРТИВНО-ОЗДОРОВЧОЇ

РОБОТИ З ТУРИЗМУ ДЛЯ УЧНІВ СЕРЕДНЬОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Анотація. У статті розкрито процес організації позакласної спортивно-

оздоровчої роботи з туризму для учнів середньо шкільного віку. Проаналізовано

методи і форми організації позаурочної роботи та педагогічні вимоги до

вчителів фізичної культури. Обґрунтовано актуальність спортивно-

оздоровчої діяльності, виховання в підростаючого покоління навичок

здорового способу життя, підвищення уваги до стану фізичного здоров’я

учнів. Охарактеризовано методику удосконалення роботи з попередження

правопорушень, патріотизму, любові до свого краю, держави в цілому.

Ключові слова: туризм, позакласна робота з туризму, спортивно-

оздоровча робота.

Аннотация. В статье раскрыт процесс организации внеклассной спортивно-

оздоровительной работы по туризму для учащихся средне школьного

возраста. Проанализированы методы и формы организации внеурочной

работы и педагогические требования к учителю физической культуры.

Обоснована актуальность спортивно-оздоровительной деятельности,

воспитания у подрастающего поколения навыков здорового образа жизни,

повышение внимания к состоянию физического здоровья учащихся.

Охарактеризовано методику совершенствования работы по предупреждению

правонарушений, патриотизма, любви к своему краю, государства в целом.

Ключевые слова: туризм, внеклассная работа по туризму, спортивно-

оздоровительная робота.

Annotation. The article reveals the process of organizing extra-curricular

sports and recreation tourism work for students of middle school age. The

methods and forms of organization of extra-curricular work and the system of

pedagogical requirements for the teacher of physical culture are analyzed. The

importance of sports and recreation activities, formation of healthy lifestyle

skills in the younger generation, and increasing attention to the physical health

of students are determined. The method of improving the work on the prevention

of offenses, patriotism, love for their region, the state as a whole is described.

Keywords: tourism, extracurricular work on tourism, sports and recreation work.

164

Активна перебудова системи освіти України вимагає сучасних освітніх

перетворень, підготовки висококваліфікованих учителів з фізичної культури,

здатних провадити педагогічну діяльність на високому професійному

рівні. Проблемними викликами загальноосвітньої школи є позакласна

робота, поліпшення її якості, активізація традиційних і пошук нових

форматів взаємодії учасників освітнього процесу в позаурочний час. Тому

особливої актуальності у зазначених вище умовах набувають питання

підготовки майбутніх учителів фізичної культури до організації позакласної

роботи з туризму.

На новому етапі розвитку соціально-економічної сфери, культури і

освіти особливої уваги набувають заходи рекреаційного, навчального та

виховного напрямів, що базуються на можливостях туризму як дієвого

засобу: залучення учнів до ведення здорового способу життя, суспільно

корисної та трудової діяльності шляхом занять у туристсько-краєзнавчих

гуртках; формування гуманістичного світогляду учнів завдяки участі в

туристських подорожах і масових туристських заходах; створення

можливостей для вияву учнями особистої ініціативи та спортивного

зростання у обраних видах спорту.

Туристично-краєзнавча робота в школі є дієвим, ефективним та дуже

потужним засобом виховання всесторонньо і гармонійно розвиненої

творчої особистості. Спортивний туризм – вид спорту, який розвивається в

Україні і використовується як різноплановий виховний засіб, що розвиває

духовні, інтелектуальні якості, формує позитивні риси характеру

(відповідальність, мужність, наполегливість), фізичну силу, витривалість,

задовольняє інтереси дітей у вивченні рідного краю, пам’яток історії і

культури України та світу, формує національну свідомість, самоствердження,

поєднує відпочинок зі спортом, сприяє вихованню в учнів кращих

людських якостей.

Пріоритетні напрями реформування освітньої галузі та зміни в системі

фізичної культури на державному рівні є: Закони України «Про освіту» [1],

«Про туризм» [2], Укази Президента України «Про Національну стратегію

розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» [3], «Про Національну

стратегію з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року

«Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація» [4],

Постанова «Про затвердження Державної цільової соціальної програми

розвитку фізичної культури і спорту на період до 2020 року» [5], програма

гуртка «Спортивний туризм» [6].

Висвітлення окремих аспектів підготовки майбутніх фахівців до роботи

з туризму належить таким дослідникам, як О. Я. Булашев (навчання основам

спортивного туризму), В. І. Ганопольський (підготовка учителя фізичної

культури до організації спортивно-оздоровчого туризму), Л. Ю. Дудорова

(особливості застосування педагогічних технологій у викладанні туризму),

165

М. Д. Зубалій (методика організації заходів активного туризму к школі),

І. М. Ткачівська (підготовка майбутніх учителів фізичної культури до

туристсько-краєзнавчої роботи з учнями) [7].

Науковці Л. Головіна та Ю. Копилов фізкультурно-оздоровчий напрям

розглядають як систему заходів, що спрямована на вдосконалення

фізичних можливостей та інтелектуальних здібностей учнів, підвищення

психоемоційної стійкості та адаптаційних резервів їхнього організму [8].

Сучасна практика фізичного виховання свідчить, що ефективними формами

фізкультурно-оздоровчого напряму є:

фізкультурно-оздоровчі заходи у режимі навчального дня (гімнастика

перед заняттями, рухливі (динамічні) перерви, години здоров’я);

туристичні походи по рідному краю, рухливі ігри на місцевості;

самостійні заняття фізичними вправами.

На думку І. Козетова [9], однією з ефективних форм організації

фізичного виховання в позаурочний час є туристичні походи по рідному

краю. З метою збереження здоров’я дітей за допомогою оздоровчих сил

природи, розширення їхніх знань із географії рідного краю дослідник

запропонував використовуваним гру «Долаємо кілометри кордонами

областей України», під час якої учні мають можливість перетинати

кордони областей України, загартовуючись та одночасно відкриваючи для

себе всю велич і красу рідної країни.

У 2017 році Міністерство освіти і науки України розглянуло матеріали

науково-методичної комісії з позашкільної освіти Науково-методичної

ради з питань освіти Міністерство освіти і науки України щодо експертизи

рукопису навчальної програми з позашкільної освіти туристсько-краєзнавчого

напряму «Спортивний туризм» (авторами якої були М. Д. Наровлянська,

О. Д. Наровлянський, Н. М. Петрова, Б. О. Пшінка) та схвалила його до

видання з графом «Рекомендовано Міністерство освіти і науки України» [10].

Ця програма спрямована на формування системного мислення, навичок зі

спортивного туризму знань і вмінь в обсязі підготовки суддів зі

спортивного туризму та інструкторів дитячо-юнацького туризму і на

оволодіння гуртківцями вміннями практичної організації туристських

подорожей та виконання під час подорожей обов’язків помічника

керівника групи, або якщо дозволяє вік і туристський досвід – заступника

керівника групи.

Мета нашої статті дослідити особливості організації позакласної

спортивно-оздоровчої роботи з туризму для учнів середнього шкільного

віку, яка сприятиме естетичному вихованню і фізичному розвитку дітей,

забезпечить фізичну підготовку, виявить схильність та умотивованість у

руховій активності, розвине системне мислення, навички зі спортивного

туризму, інтелектуальні якості, сформує позитивні риси характеру,

166

інтереси дітей до вивчення рідного краю, пам’яток історії і культури

України та світу, національну свідомість.

Залученню учнів до спортивно-оздоровчої роботи з туризму сприятиме

організація в школі гуртка за відповідним напрямом. Організовувати

роботу такого гуртка потрібно у формі теоретичних та практичних занять.

Тривалість занять необхідно визначати з урахуванням психофізіологічного

розвитку та допустимого навантаження. Орієнтовне співвідношення

теоретичних і практичних занять повинно складати 1:6. Екскурсії, походи,

участь в змаганнях та практичні заняття повинні бути обов’язковими

складовими навчально-виховного процесу. Періодичність таких занять

повинна бути не рідше одного разу на місяць. Необхідною умовою

організації екскурсій, походів і практичних занять на місцевості є

дотримання санітарно-гігієнічних вимог та техніки безпеки [10].

Туристсько-краєзнавча робота дає учням багато нових вражень: вони

вчаться розпізнавати причинно-наслідкові зв’язки у природі, краще

усвідомлювати та розуміти окремі явища і закони природи. Всебічні і

тривалі спостереження над природними явищами, сприяють формуванню

в учнів матеріалістичного світогляду. Учні, які займаються туризмом,

швидше набувають соціальної зрілості, одержують духовне і фізичне

загартування, активно готуються до трудової діяльності. Через шкільні

туристичні гуртки та різноманітні види спортивного туризму школярі

опановують багатьма видами діяльності.

Практика показує, що в навчально-виховних закладах, де на належному

рівні проводиться вищезазначена робота краща успішність і дисципліна,

менше правопорушень, вищий рівень фізичного та психологічного

здоров’я дітей, глибокі знання з історії та природи рідного краю.

При проведенні практичних занять вихованці мають можливість

удосконалювати техніку спортивного туризму, способи і прийоми подолання

природних перешкод, вчитися страхувати себе від нещасного випадку,

застосовувати свої вміння та навички при проведенні спортивно-

туристських змагань в гуртку.

Поряд з груповими та колективними формами необхідно проводити

індивідуальну роботу з гуртківцями, в тому числі при підготовці походів,

змагань, конкурсів, виставок та інших масових заходів. Потрібно створювати

умови для диференціації та індивідуалізації навчання відповідно до творчих

здібностей, обдарованості, віку та психофізичних особливостей стану

здоров’я дітей відповідно до чинного Положення про порядок організації

індивідуальної та групової роботи в позашкільних навчальних закладах.

Для цього керівники гуртків, враховуючи рівень підготовки, вік,

інтереси вихованців, стан матеріально-технічної бази, в установленому

порядку можуть вносити зміни до розподілу навчального часу на вивчення

окремих тем програми.

167

У перші тижні занять необхідно провести батьківські збори, де розповісти

про план роботи гуртка, розклад занять та особисте спорядження юного

туриста для практичних занять та подорожей.

При проведенні навчально-виховного процесу в гуртках та з метою

ефективного засвоєння систематизованих знань, умінь та навичок

необхідно використовувати засоби навчання відповідно до чинного

Типового переліку навчально-наочних посібників і технічних засобів

навчання для художньо-естетичних, еколого-натуралістичних, туристсько-

краєзнавчих і науково-технічних позашкільних навчальних закладів

системи Міністерства освіти і науки України [8].

Займаючись позакласною спортивно-оздоровчою роботою з туризмом

учні не тільки підвищують свою фізичну активність, а й отримують

додаткові знання, вміння і навички яких в сучасних умовах життя не

одержати, але які їм дуже можуть стати в нагоді на практиці: вміння

готувати самостійно їжу, розводити багаття, пиляти, колоти дрова,

надавати медичну допомога, вміти орієнтуватися на місцевості і т.д. Але,

найголовніше, це спілкування з друзями, взаємодопомога, взаємовиручка,

довіра до товариша, від дій якого може залежати не тільки результат

виступу в змаганнях, а й безпека.

Виходячи з цього саме базові навчально-виховні заклади з питань

туристично-краєзнавчої роботи повинні сприяти підвищенню ефективності

цієї діяльності на територіях та освітніх округах. При цьому практично, а

не на словах, повинен втілюватися в життя принцип «Туризм – в кожну

школу! Кожен учень – турист!» [9].

Сьогодні освіта має різноманітні форми і методи виховної діяльності,

які сприяють формуванню загальнолюдських цінностей у підростаючого

покоління. Особливе місце належить організації позакласної спортивно-

оздоровчої туристсько-краєзнавчої діяльності, яка покликана сприяти

удосконаленню патріотичного, естетичного, морального, екологічного й

фізичного виховання учнів.

Відповідно до структури середньої школи, гурткова робота з туризму

повинна стати складовою частиною навчально-виховного процесу, де

визначаються вимоги до знань і умінь учнів з зазначеного питання для

учнів середнього шкільного віку, а саме: створення умов для розвитку

творчої особистості, надання їй глибокої теоретичної та практичної

підготовки; поглиблення інтересу до краєзнавчо-пошукової діяльності;

оволодіння основами дослідницької роботи; участь у змаганнях,

краєзнавчих конференціях, багатоденних екскурсіях та походах.

Тому, питання туристично-краєзнавчої роботи необхідно відображати у

планах роботи школи і конкретизувати у виховних планах класних

керівників. Безпосереднє керівництво цими заходами повинен здійснювати

заступник директора з виховної роботи.

168

Керівник гуртка повинен скласти план туристсько-краєзнавчої роботи в

школі, організувати роботу з вчителями-предметниками, батьками, класними

керівниками, а також туристським активом з числа учнів щодо питань

підготовки і проведення походів, екскурсій, масових заходів. Він повинен

провести інструктаж з правил техніки безпеки при проведенні походів та

інших масових заходів, здійснювати облік маршрутних листів та вносити

пропозиції дирекції школи відносно придбання необхідного туристського

спорядження.

Таким чином, одним з основних завдань організації позакласної

спортивно-оздоровчої роботи з туризму для учнів середньо-шкільного віку

є відновлення і зміцнення організму. Але не менш важливим є виховний

ефект від занять спортивним туризмом, які формують громадянські і

моральні якості дітей і молоді, вчать їх долати апатію та байдужість,

займати активну життєву позицію та вести здоровий спосіб життя.

1. Закони України «Про освіту» від 05.09.2017 р. № 2145-VIII // База даних

«Законодавство України» / ВР України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19. 2. Закони України «Про туризм» від

15.09.1995 р. № 324/95-ВР // База даних «Законодавство України» / ВР України

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/324/95

3. Указ Президента України «Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні

на період до 2021 року» від 25.06.2013 р. № 344/2013 // База даних «Законодавство

України» / ВР України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.

gov.ua/laws/show/344/2013 4. Указ Президента України «Про Національну стратегію з

оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року «Рухова активність –

здоровий спосіб життя – здорова нація» від 09.02.2016 р. № 42/2016 // База даних

«Законодавство України» / ВР України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/42/2016 5. Постанова Кабінету Міністрів України

«Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку фізичної

культури і спорту на період до 2020 року» від 01.03.2017 р. № 115 // База даних

«Законодавство України» / ВР України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/115-2017 6. Наровлянська М. Д. Програма гуртка

«Спортивний туризм» / М. Д. Наровлянська, О. Д. Наровлянський, Н. М. Петрова,

Б. О. Пшінка // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://ml-rct.jimdo.com/

app/download/ 7. Чалій Л. В. Формування готовності майбутніх учителів фізичної

культури до організації позакласної роботи з туризму : автореф. дис. ...канд. пед.

наук : 13.00.04 / Л. В. Чалій. – Рівненський держ. гуманіт. ун-т. – Рівне, 2017. – 20 с.

8. Головина Л. Л., Средоориентованная физкультурно-оздоровительная деятельность

учащихся младшего школьного возраста / Л. Л. Головина, Ю. А. Копылов //

Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. – 2001. – № 4. – С. 44–48.

9. Козетов І. І. Долаймо кілометри кордонами України / І. І. Козетов // Шлях освіти. –

1998. – № 2. – С. 35–36. 10. Грабовський Ю. А. Спортивний туризм / Ю. А. Грабовський,

О. В. Скалій, Т. В. Скалій – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2009. – 304 с.

169

УДК 615.073: 613.495

Крамарєва Галина, cт. ІІ курсу факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник – к.пед.н., професор Дем’янчук Т. О.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ЗАСТОСУВАННЯ АПАРАТНОЇ КОСМЕТОЛОГІЇ У ФІЗИЧНІЙ

РЕАБІЛІТАЦІЇ

Анотація. У статті розкрито досвід застосування апаратної косметології

у фізичній реабілітації. Наведено опис поширених методів апаратної

косметології для омолодження та відновлення шкіри обличчя: брашінг,

вакуум і ультразвук. Визначено, що вибір того чи іншого методу апаратної

косметології буде залежати від віку, стану здоров’я клієнта і особливостей

шкіри його обличчя.

Ключові слова: апаратна косметологія, методи, фізична реабілітація.

Аннотация. В статье раскрыт опыт применение аппаратной косметологии

в физической реабилитации. Приведено описание распространенных

методов аппаратной косметологии для омоложения и восстановления

кожи лица: брашинг, вакуум и ультразвук. Определено, что выбор того

или иного метода аппаратной косметологии будет зависеть от возраста,

состояния здоровья клиента и особенностей кожи его лица.

Ключевые слова: аппаратная косметология, методы, физическая реабилитация.

Annotation. The article describes the application of apparatus cosmetology in

physical rehabilitation. The description of the common methods of apparatus

cosmetology for rejuvenation and restoration of face scin: brazing, vacuum and

ultrasound. It is determined that the choice of this or that method of apparatus

cosmetology will depend on age, the health of the client and features of the

face skin.

Key words: apparatus cosmetology, methods, physical rehabilitation.

Під час проведення пластичних операцій, пілінгів, мікродермабразії,

лазерної шліфовки, а також процедур з відбілювання шкіри для отримання

швидкого ефекту омолодження необхідна правильна реабілітація.

Після таких процедур пошкоджується епідермальний бар’єр, відбувається

втрата води, яка приводить до порушення водно-електролітного балансу

шкіри та її обезводнення. Також є імовірність виникнення низки побічних

реакцій і ускладнень, таких як стійка гіперемія і десквамація, післязапальна

гіперпігментація, себорея, загострення герпетичної інфекції.

170

Відновлювальні процедури, які виконуються косметологом в період

реабілітації шкіри клієнта після естетичних інвазійних втручань є дуже

важливими, оскільки за їх допомогою можна скоротити відновлення

організму, здійснити профілактичні засоби та лікувати побічні ускладнення,

допомогти пацієнту швидше вернутися до звичного життя [1].

Одним із етапів реабілітації є застосування апаратної косметології,

мануального масажу, за допомогою яких покращується місцевий кровообіг,

прискорюється розсмоктування гематом і набряків, покращується лімфотік,

відбувається очищення організму від токсинів та зруйнованих клітин.

Мануальний лімфодренаж знімає набряк, підвищує тонус м’язів, покращує

колір обличчя. Завдяки ритмічності і легкості натиснень, які характерні

при виконанні цієї техніки, відбувається релаксація обличчя та тіла [2; 3].

Дослідженням впливу апаратної косметології на відновлення здоров’я

шкіри пацієнтів, займалася низка вітчизняних та зарубіжних науковців,

зокрема А. М. Біловол, К. О. Бардова, О. В. Веретельник, А. В. Головкін,

О. А. Лісницький, Н. Ю. Різніченко, М. П. Красько, В. Г. Коляденко,

Л. В. Кирсанова, Є. Г. Татузян, С. Г. Ткаченко та ін., проте, застосування

апаратної косметології у фізичній реабілітації є малодослідженим та

потребує подальших розвідок.

Метою нашої статті є дослідження напрямів апаратної косметології та

методів її застосування у сучасних косметологічних клініках і центрах.

Корекція вікових змін обличчя займає важливе місце у сучасній

косметології. Нині вченими і практиками визначено, що дерматологія та

косметологія пропонує широкий спектр методів корекції інволюційних

змін шкіри обличчя, які спеціалізуються на базовому догляді, пілінгах,

терапевтичних (ін’єкційних та апаратних), малоінвазійних хірургічних

втручаннях. Водночас великим попитом користуються немедикаментозні

методи корекції інволюційних змін шкіри обличчя [1; 3; 4; 5].

Європейська школа під косметологією розуміє окрему науку, суміжну з

медициною, фахівці якої повинні діяти на умовах співпраці з лікарями

різних спеціальностей, у тому числі й дерматологами, не будучи лікарями.

Основний напрям сучасної європейської косметології – це профілактика і

корекція косметичних недоліків шкіри та її похідних.

Апаратна косметологія – це сучасний напрям у косметології, який

вивчає косметичний догляд за шкірою з використанням інструментальних

методів, заснованих на дії преформованих фізичних факторів. До

преформованих факторів, тобто заснованих на використанні різних видів

фізичної енергії в перетвореному стані, належать електричний струм,

магнітні поля, ультразвукове та оптичне випромінювання, барометричний

тиск. Раціональне використання фізичних факторів значно підвищує

ефективність комплексного косметичного догляду. Ці фактори мають

171

певні переваги перед косметичними і лікувальними процедурами, оскільки,

вони відносно вільні від побічної алергічної та токсичної дії [3; 6].

Однак фізичні методи належать до сильнодіючих, тому у разі

неправильного використання може виявлятися їх побічна дія на організм.

Методи апаратної косметології мають патогенетичне, а не етіологічне

спрямування впливу. Внаслідок їх застосування зникають або зменшуються

больові синдроми, нормалізується секреторна і моторна функції органів,

знижується активність запальних процесів, поліпшується трофіка органів і

тканини, підсилюються репаративні процеси. У цілому вони виявляють

потужну саногенетичну дію, сприяють мобілізації захисних сил організму.

В основі цих клінічних ефектів є нормалізація обміну речовин, окисно-

відновних процесів, нервово-рефлекторна і гуморальна регуляція функцій

внутрішніх органів, крово- та лімфообіги.

Фізичні фактори мають як місцевий, так і загальний вплив на організм,

який залежить від зони впливу, його тривалості та інтенсивності, а також

від природи фізичного фактора, при якому не відбувається звикання до

застосовуваного методу, що дозволяє зменшити виразність адаптаційних

реакцій організму. При проведенні косметичного догляду з використанням

апаратних методик важливе значення мають сумісність і послідовність

проведення процедур. Упродовж дня рекомендується виконувати не

більше двох процедур за умови, що одна з них матиме переважно місцеву

дію. Не слід призначати одночасно процедури з антагоністичною дією.

Сучасна апаратура для проведення косметичних процедур постійно

вдосконалюється, з’являються нові методики на основі фізичних факторів

і їх комбінацій різного спрямування впливу. Використання косметичної

апаратури дозволяє точно задати об’єкт впливу (шкіра, жирова і фіброзна

тканини, м’язи, судини і т.п.), охарактеризувати цей вплив певними

параметрами і вимірювати його.

Апаратна косметологія – це перспективний напрям, який утворився на

стику естетичної косметології та фізіотерапії, мета якої полягає у

покращенні стану шкіри без хірургічних втручань. Апаратна косметологія

застосовується для корекції зморшок, профілактики вікових змін, усунення

пігментації, лікуванні куперозу і розацеа; покращення властивості шкіри

(підвищення тонусу та еластичності, усунення лущення, звуження шкірних

пор; лікування вугрової хвороби; чистка і шліфовка обличчя, підтяжка

шкіри; усунення небажаної рослинності; лікування волосяного покрову;

видалення шрамів, рубців, розтяжок, татуювань, папілом і бородавок.

Позитивним показником, який визначає переваги застосування апаратної

косметології є можливість регулювати силу і глибину впливу, що дозволяє

складати програму персонально у відповідності з віком пацієнта і станом його

шкіри. Методи апаратної косметології гармонійно поєднуються між собою,

а також з методиками терапевтичної та ін’єкційної косметології.

172

Для ефективного вирішення естетичних завдань в апаратній косметології

застосовуються: механічний вплив (брашінг); вплив вакуумом (вакуумна

чистка обличчя); ультразвукові коливання (ультразвуковий масаж, ультра-

звуковий пілінг); електричний струм (гальванізація, електростимуляція,

дарсонваль, мікроструми); фототерапія (фотоомоложення, лазерний вплив).

Нині найбільш затребуваними методами апаратної косметології для

омолодження шкіри обличчя є бросаж (брашінг), вакуум, ультразвук.

Бросаж або брашінг – це поверхневе очищення або масаж обличчя за

допомогою обертових автоматичних насадок. Насадки для брашінга

змінні. Це щітки з натуральної щетини різної жорсткості, губки і пемзи.

При застосуванні брашінгу попередньо виконується очистка обличчя та

шиї скрабом, потім обробляється коловими рухами за масажними лініями.

Після закінчення брашінгу на обличчя наноситься маска або крем

підібрані за типом шкіри. Під час процедури косметолог може регулювати

швидкість обертання насадок і спрямувати їх рух (вправо або вліво).

Насадки підбираються за типом шкіри, її товщиною і чутливістю. Під час

процедури відбувається механічне видалення забруднень і кератиноцитів

рогового і блискучого шарів. Така процедура покращує мікроциркуляцію

та обмін речовин в дермі, стимулює процеси відновлення клітин.

Ефекти брашінгу такі: відбувається очищення шкіри від забруднень, а

також видалення відкритих комедонів; зменшення виразності пігментації;

покращення роботи сальних залоз; підвищення тонусу шкіри; повернення

обличчю здорового кольору. Брашінг не призначається клієнтам з куперозом,

чутливою шкірою, запальними процесами на обличчі, а також вагітним і

мамам, які годують молоком немовлят [4].

Дія апарату з вакуумної чистки і масажу обличчя базується на роботі

повітряного компресору, який створює від’ємний тиск. Формується ефект

вакууму на обличчі за рахунок насадок-колб, які виконані зі скла, резини

або силікону, які з’єднуються з апаратом трубками.

В ході процедури створюється розрідження повітря, в результаті чого

насадка присмоктується до шкіри. Спеціаліст просуває колбу по обличчю

дрібними коловими рухами з урахуванням масажних ліній. Силу впливу

косметолог регулює самостійно за допомогою апарату.

Під дією вакууму відбувається злущування клітин рогового шару,

розкриття пір та часткове їх очищення. Також поліпшується циркуляція

крові і лімфи в дермі; м’язи обличчя приходять в тонус. Вакуумна чистка

призначається при жирній та комбінованій шкірі, вугрової хворобі не в

стадії загострення і комедонах, при ознаках старіння шкіри, схильності до

набряків, застійних явищах. Не назначається вакуумна чистку при куперозі

та ламкості судин; ранах, синцях та подряпинах на шкірі; загостренні

хронічних дерматитів; онкології. Вакуумна терапія поєднується з

механічною чисткою, процедурами гальмування і бросажем.

173

Дія ультразвукових апаратів базується на їх здатності генерувати

ультразвукові хвилі. Для впливу на шкіру обличчя використовується

випромінювання з частотою 22–44 кГц, 1 мГц і 3 мГц. Режим подачі

ультразвуку регулюється. Він може бути імпульсним або безперервним.

Апарати для ультразвукової терапії бувають портативними меншої

потужності та стаціонарними більшої потужності. Портативні апарати

мають 1 насадку у вигляді лопатки для масажу та пілінгу. Стаціонарні –

зазвичай оснащені додатковими насадками різного діаметру і формами для

масажу та іонофорезу.

Ультразвуковий пілінг представляє собою очищення шкіри обличчя від

забруднень, надлишкового шкіряного сала і мертвих клітин епідермісу при

любих типах шкіри. Ця методика має менш глибокий вплив на шкіру

порівняно з механічною чисткою обличчя. Під час виконання процедури

косметолог впливає на шкіру обличчя за допомогою насадки у вигляді

лопаточки впродовж 5–15 хвилин. При цьому, в якості контактного

середовища застосовуються гелі і тоніки для ультразвукової чистки. Під

дією ультразвукових коливань послабляються зв’язки між роговими

лусочками, які потім легко видаляються з поверхні шкіри. Вміст шкірних

пір розпушується, в результаті полегшується видалення комедонів при

подальшому ручному очищенні. Також в ході виконання цієї процедури

поліпшується циркуляція крові в дермі та активуються регенераційні

процеси. Ультразвуковий пілінг застосовується при комедонах, нездоровому

кольорі обличчя, розширенні пор, пониженому тургорі шкіри. Не

проводиться пілінг при наявності висипань, синців і подряпин на шкірі, а

також вагітним жінкам і людям з онкологічними захворюваннями.

При ультразвуковому масажі спеціаліст плавно пересуває насадку за

масажними лініями зі швидкістю 1–2 см за секунду. Режим подання

ультразвукових хвиль може бути не постійним і переривчастим. Процедура

повинна займати не менше 10 хвилин і проводитися за спеціальною

косметологічною методикою для ультразвукових процедур. Під дією

ультразвукових хвиль розширюються судини, поліпшуються обмінні процеси,

нормалізується робота сальних залоз. Покази для ультразвукового масажу

обличчя: в’яла старіюча шкіра; профілактика і корекція вікових змін;

вугрова хвороба не в стадії загострення; себорея; набряки; застійні плями.

Протипоказанням застосування ультразвукової терапії виступають

загострення після важких загальних захворювань; онкологія; непереносимість

ультразвуку; вагітність і кормління груддю; висипки, ранки і синці на обличчі.

Отже, апаратна косметологія обличчя повинна використовуватися для

широкого спектру послуг з відновлення та оздоровлення шкіри. Для

виконання цих процедур, необхідно задіювати спеціальні апарати, під

впливом яких відбувається введення в шкіру певних препаратів. Препаратів

та апаратів, які використовує косметологія, дуже багато. Тому вибір тієї

174

або іншої процедури залежить, насамперед, від проблеми, яку необхідно

вирішити. Апаратний вплив на тканини розглядається як самостійна

процедура і як важливе доповнення до інших методів корекції та профілактики

косметичних недоліків шкіри та її придатків, а також у період підготовки

пацієнтів до пластичних операцій і після хірургічного втручання

1. Біловол А. М. Фізіотерапія в косметології / А. М. Біловол, С. Г. Ткаченко,

Є. Г. Татузян – Харків : ХНМЦ, 2017. – 116 с. 2. Бардова К. О. Перспективні

методи та новітні технології в косметології / К. О. Бардова, П. В. Бардов,

В. Г. Коляденко // УДВК. – № 4 (15). – 2004. – С. 56–60. 3. Федотов В. П.

Аппаратная косметология / В. П. Федотов, Е. Ю. Корецкая, Г. И. Макурина,

И. П. Турчина. – Запорожье : «Просвіта», 2013. – 312 с. 4. Кирсанова Л. В.

Изменения кожи шеи у женщин и их коррекция с применением фракционного

фототермолиза и инфракционного термолифтинга: автореф. дис…к.мед.н. ;

14.01.10 / Л. В. Кирсанова // – Спб. : Первый СПбГМУ, 2015. – 18 с. 5. Эрнандес Е. И.

Новая косметология. Аппаратная косметология и физиотерапия / Е. И. Эрнандес,

А. И. Деев, А. А. Шарова, И . Ю. Брагина – М. : Косметика и медицина, 2014. – 552 с.

6. Аппаратная косметология: виды процедур, показания и противопоказания,

технические параметры [Електроний ресурс]. – Режим доступу : https://www.

smartbuy.ru/articles/apparatnaya-kosmetologiy

175

УДК 615.27

Литвин Алла, cт. ІІ курсу факультету здоров’я, фізичної культури і

спорту; науковий керівник – к.пед.н., професор Дем’янчук Т. О.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

НАТУРОПАТІЯ ЯК СКЛАДОВА РЕАБІЛІТАЦІНОЇ ПРОГРАМИ

ЩОДО ПОФІЛАКТИКИ ТА ЛІКУВАННІ РІЗНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Анотація. У статті досліджено натуропатію, як один із видів

комплементарної медицини. Наведено характеристику дії приладу аналізу

крові (АМП) та продукції «Dr. Nona», яку рекомендується включати до

складу реабілітаційної програми профілактики та лікування при різних

захворюваннях. Доведено, що ефективність препаратів цієї фірми

залежить від складу, до яких входять архебактерії, що запускають

репаративні механізми ДНК.

Ключові слова: реабілітаційна програма, діагностика, натуропатія.

Аннотация. В статье рассмотрены натуропатию, как один из видов

комплементарной медицины. Приведена характеристика действия

прибора анализа крови (АМП) и продукции «Dr. Nona», которую рекомендуется

включать в состав реабилитационной программы профилактики и

лечения при различных заболеваниях. Доказано, что эффективность

препаратов данной фирмы зависит от состава, в которые входят

архебактерии, что запускают репаративные механизмы ДНК.

Ключевые слова: реабилитационная программа, диагностика, натуропатия.

Annotation. The article considers naturopathy as one of the types of

complementary medicine. The characteristics of the blood analyzer (AMP) and

the products of Dr. Nona, which is recommended to be included in the

rehabilitation program for the prevention and treatment of various diseases are

described. It is proved that the effectiveness of these preparations depends on

the composition, which includes archeobacteria, triggering the Deoxyribonucleic

acid repair mechanisms.

Key words: rehabilitation program, diagnosis, naturopathy.

Нині перед практикуючими лікарям часто постає питання встановлення

правильного діагнозу захворювання і призначення ефективного лікування,

яке б з меншими негативними наслідками впливало на загальний стан

організму людини. На допомогу приходить комплементарна медицина, до

якої належать всі види альтернативних напрямів медицини, які застосовуються

176

спільно з офіційно визнаними методиками. Принциповою відмінністю

комплементарної медицини є поштовх до включення внутрішніх сил

організму пацієнта для боротьби з захворюванням, що передбачає

концентрацію, мобілізацію та перерозподіл внутрішніх резервів та

можливостей організму людини, а також застосування комплексного

підходу до процесу лікування, коли людина розглядається не як набір

окремих органів і систем, а як цілісний організм, в якому тіло, душа і

розум тісно взаємопов’язані одне з іншим. Звичайно, не варто нехтувати

сучасними методами діагностики та високотехнологічними методами

лікування. Але будучи на прийомі у сучасного лікаря, пацієнт прагне

вилікувати захворювання, а не встановити причину, яка його викликає.

Нині комплементарна медицина активно досліджується і розвивається

в Америці та Європі. Найавторитетнішими організаціями в цій галузі є

Національний Інститут Раку (США), Національний Центр комплементарної

та альтернативної медицини (США), Центр MDAnderson, а також Інститут

комплементарної медицини (Великобританія).

Одним із поширених видів комплементарної медицини є натуропатія,

яка передбачає для комплексного лікування та профілактики захворювань

застосування біологічно активних добавок. Однією з таких біологічно

активних добавок є препарат клініки «LENOM» (Ізраїль) виробництва

фірми «Dr. Nona Internationale Ltd» [1].

Вплив продукції «Dr. Nona» на організм людини досліджується

відомими установами, такими як Управління з контролю за якістю

харчових продуктів, медикаментів та косметичних речовин (Австралія,

м. Сідней); Сертифікований дослідницький центр Міністерства охорони

здоров’я Ізраїлю (Тель-Авів); Державний сертифікований дослідницький

центр Міністерства охорони здоров’я Латвії (м. Рига), Молдавський

Науково дослідний інститут фтизипульмонології (м. Кишинів); Управління з

контролю за якістю харчових продуктів, медикаментів та косметичних

речовин США (м. Вашингтон); Державний сертифікований дослідницький

центр синтетичних миючих засобів, Інститут цивільної авіації, Інститут

екології і токсикології імені Л. І. Медведя, Центр нових медичних технологій

(Україна, м. Київ) [2].

Результати досліджень медиків і вчених щодо впливу продукції «Dr. Nona»

викладені в матеріалах Міжнародних медичних науково-практичних

конференцій (1999, 2001, 2003, 2005, 2008, 2010). Але варто відзначити, що

є категорія вчених та лікарів, які не погоджується з результатами впливу

препаратів «Dr. Nona».

Мета нашої статті полягає у дослідженні можливості використання

препаратів фірми «Dr.Nona», як складової реабілітаційної програми у

профілактиці та лікуванні різних захворювань.

177

Відповідно до визначеної мети були встановлені такі завдання: описати

прилади, за допомогою яких проводиться обстеження пацієнтів; дослідити

ефективність продукції «Dr. Nona»; охарактеризувати архебактерії, які

входять до складу продукції «Dr. Nona».

Кожна програма реабілітації передбачає проведення діагностики та

встановлення діагнозу, на основі якого складається протокол застосування

реабілітаційних заходів для пацієнта.

Під час виконання дослідження нами був використаний прилад АМП

(oninvasive hemogram analyzer AMP, неінвазивний, тобто без забору крові)

аналізатор крові [3]. Цей прилад представляє собою портативну компактну

діагностичну лабораторію, яка дозволяє зробити комплексний експрес-

аналіз усього організму. Час, який необхідний для проведення діагностики

складає до 720 секунд, за цей час прилад аналізує 125 параметрів роботи

людського організму. Методика захищена патентом України № 22161 та

зареєстрована в Україні (свідоцтво від 30.10.1995 р. № 95104720).

Результати обстеження, отримані за допомогою цієї розробки, були

ідентичними до результатів аналізу крові, проведеного звичайним способом.

Це підтверджено серією верифікованих клінічних досліджень в установах

найвищого рівня. Програма пройшла випробовування в НДІ нейрохірургії

АМН України імені А. П. Ромоданова, Центрі інтенсивної терапії та

реанімації психозів (м. Харків), НДІ медичної радіології АМН України

(м. Харків). Останні досліди проводилися в Центральному авіаційному

шпиталі Народно-визвольної армії Китаю. Нині препарат АМП офіційно

зареєстрований, сертифікований і успішно застосовується в приватних та

державних клініках. Його ефективність високо оцінена лікарями різних

спеціальностей в Німеччині, Єгипті, Мексиці та в інших країнах.

Робота приладу АМП базується на теорії доктора медичних наук, ведучого

наукового спеціаліста Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН

України А. В. Малихіна. Неінвазивний скринінговий АМП аналізатор

призначений для скринінгу та автоматичного неінвазивного визначення

біохімічних і гемодинамічних показників крові за результатами вимірювання

температури «референтних» біологічно активних точок на поверхні тіла

людини та обробки цих результатів спеціалізованою програмою. При цьому

завдання визначення біохімічних показників формули крові приладом

вирішується на основі спеціальних алгоритмів аналізу за методикою

Малихіна-Пулавського (патент України № 3546 А61В5/02).

Для аналізу застосовуються біологічно активні точки, які розміщені: на

біфуркації лівої і правої сонної артерій (дві точки); в лівій і правій

пахвових областях (дві точки); в пупкової області (одна точка).

Принцип дії аналізатора крові: він проводить комплексну діагностику

організму та оцінює роботу обмінних процесів, процесів кровопостачання

до внутрішніх органів, стан водного балансу в організмі, газовий гомеостаз,

178

процес вироблення ферментів та роботу імунної системи. Всі отримані дані

прилад ретельно аналізує та автоматично ставить діагноз, який базується

на даних проведеного аналізу. За допомогою приладу визначається формула

крові та її біохімічні показники (гемоглобін, еритроцити, лімфоцити,

лейкоцити, моноцити, ШОЕ та інші показники). Це дає змогу значно

швидше встановити діагноз, стан обміну речовин в організмі; ефективність

нервовом’язової провідності (можливість спазмів, слабкості у м’язах) на

основі вмісту Mg, Na, Ca, K у крові; виявити порушення кровопостачання

міокарду; визначити відновлювальні функції й запасні можливості організму.

Також цей прилад допомагає встановити такі діагнози, як атеросклероз;

захворювання судин; відхилення у звертанні крові; енцефалопатія; наявність

запальних процесів в організмі; ішемічна хвороба серця; цукровий діабет;

остеохондроз, остеопороз; захворювання нирок; бронхіти, пневмонії;

захворювання шлунково-кишкового тракту; відхилення в фільтрації,

резорбції в організмі. АМП може визначити наскільки активні ферменти в

організмі людини; кількість кисню в тканинах організму; якісні показники

малондіальдегіда і кислот. Прилад може аналізувати енергетичний баланс;

функціональну гемодинаміку; водно-електролітний обмін; ефективність

роботи кровоносної системи; стан діяльності серця.

На основі проведених досліджень і встановленого діагнозу, реабілітаційна

програма, як додатковий засіб оздоровлення рекомендує використання

продукції «Dr. Nona». Принцип дії цієї лікувально-оздоровчої системи

полягає у застосуванні малої кількості активно діючих речовин і тривалим

їх застосуванням. Вони представляють собою антиоксиданти, які приводять

в норму рівень вільних радикалів, адже порушення норми є причиною

більшості захворювань; доставляють організму на клітинному рівні мінерали,

коферменти, ферменти, амінокислоти, провітаміни, вітаміни та інші

речовини; сприяють розмноженню здорових клітин, що є найважливішою

умовою правильного обміну речовин, омолодження та оздоровлення.

Аутотрофічна система препаратів створює умови для прискорення утилізації

неповноцінних і мертвих клітин і переробки їх молекулярних структур.

Результатом багаторічного наукового пошуку лікарів та вчених клініки

«LENOM» (Ізраїль) є створення гало-комплексу Мертвого моря, який містить

гомогенат архебактерій, органічні та мінеральні композиції. Цінність цих

речовин полягає в тому, що коли вони потрапляють в організм людини,

відбувається запуск репаративних механізмів в ДНК, а це в свою чергу,

сприяє налагодженню процесів адаптації та загальному відновленню

організму. В 2015 році Нобелівську премію з хімії була присуджена трьом

вченим, які довели наявність здатності ДНК – регенерації. Було доведено,

що застосування препаратів клініки «LENOM» виробництва фірми «Dr.

Nona», сприяє оновленню інформаційної складової структури ДНК завдяки

амінокислотам, до складу яких входить архебактерія. Функція архебактерії

179

полягає в тому, що вона вбудовується в складі пошкоджених ДНК, відновлює

її структуру, забезпечуючи цим нормальну роботу клітин, їх природне

ділення, активацію механізмів, які гальмують мутацію на клітинному рівні, і

відповідно призупиняє поширення онкологічних процесів.

Для того, щоб зрозуміти дію препаратів продукції «Dr. Nona»,

необхідно визначити, що входить до їх складу і дає позитивний результат,

а саме – продукти Мертвого моря. У 1936 році доктор Вілканскі (Wilkansky)

в зразках води на відстані 3–4 км від гирла річки Йордан на різних глибинах

(до 7 м) при загальній концентрації мінералів 28 % виявив бактерії. Подальші

дослідження мікробіологічного та біологічного складу Мертвого Моря

пов’язані з діяльністю Беньяміна Елазарі-Волкані. У тезах його докторської

дисертації («Вивчення мікрофлори Мертвого моря», Єврейський Університет,

Єрусалим, 1940 рік) вперше було описано та ідентифіковаоа мікрофлору

Мертвого моря. У 1983 році А. Орен крім популяції бактерій 45 × 104

клітин в мл виявив у воді Мертвого моря дуже малу кількість водоростей

Dunaliela (46 клітин в мл). На підставі цих даних до довідника «Визначник

бактерій» були занесені архебактерії. Так почалося активне вивчення

цього природного феномену. Коли суспензію з води Мертвого моря

розглядали під електронним мікроскопом, вчені виявили в ній безліч

дрібних частинок розміром 50100 нанометрів, які виглядали як віруси. В

одному мілілітрі води їх нарахували сотні мільйонів. Найчастіше вони мали

форму веретена, багатогранника, були й схожі на хвостатих бактеріофагів.

Також у водах Мертвого моря були виявлені більш явні прояви життя –

археї. Це окрема лінія одноклітинних організмів, схожих на бактерії, але

вони мають істотні відмінності за молекулярним складом [4].

Археї – дуже древня група мікробів, які живуть там, де ніхто не живе. У

Мертвому морі мешкає більше двадцяти штамів архей, пристосованих до

насичених сольових розчинів. Вони живуть за рахунок енергії, отриманої з

сонячного світла. А речовини, необхідні для побудови клітин, археї отримують,

переробляючи готові органічні сполуки. Для цього у них є ферменти, здатні

працювати в концентрованих сольових розчинах. У воді Мертвого моря

архей дуже багато – десятки мільйонів клітин в одному мілілітрі морської

води. При масовому розвитку вони навіть фарбують воду в червоний колір

(за рахунок пігменту, присутнього в їх складі) [4].

Коли ж над Мертвим морем проходить рідкісний дощ і поверхневий

шар води розбавляється, в ньому розвивається із спор ще один мешканець –

джгутикова водорість Дюналіелла мала (Dunaliella parva), родич хлорели.

Як і археї, ці водорості мають рожевий колір через велику кількість бета-

каротину. Цей пігмент захищає клітини водоростей від яскравого

сонячного світла та від руйнівної дії солі завдяки високому вмісту

гліцерину, який сприяє утриманню вологи. Під час «цвітіння» дюналіелли

можуть досягати чисельності десятків тисяч клітин на мілілітр, але коли

180

дощі припиняються і солоність піднімається до звичайного рівня,

водорості зникають.

Архебактерії (археї) відносяться до маловідомих видів бактерій для

обивателів, хоча саме вони поклали початок життя на Землі. На думку вчених

саме архебактерії стали початком життя всього живого на землі, рослин,

тварин, і є тим типом організму, що може розвиватися в несприятливих

умовах, а значить, є екстремофілами. Ще однією особливістю цього виду

бактерій є метаногенез, за допомогою якого відбувається процес фотосинтезу,

що протікає спільно з бактеріородопсином. Що стосується біологічного

визначення, то архебактерії – це одноклітинні прокаріоти, відмінності яких

можна виявити тільки на молекулярному рівні. При цьому їх склад багатий

антиоксидантами, такими як: каталаза; кератіноіди і т.д. А всі складові

архебактерії використовуються для створення клітини. Ще однією їхньою

властивістю є те, що у неї відсутні патогенні, паразитичні форми. Здатність

використовувати органічні речовини у більшості бактерій обмежена простими

низькомолекулярними сполуками, що пояснюється нездатністю синтезувати

активні гідролітичні ферменти. Клітинна організація архебактерій не має

такої складності, яка властива грамотрицатовим еубактеріям. У них відсутні

цикли розвитку.

Отже, реабілітаційна програма для пацієнтів повинна складатися після

встановлення діагнозу з використанням АМП приладу та застосуванням

препаратів фірми «Dr. Nona». Ефективність препаратів цієї фірми залежить

від продуктів Мертвого моря, а саме, архебактерій, які запускають

репаративні механізми в ДНК, що призводить до підвищення адаптивності

та загального відновлення організму.

1. Лопатина А. Б. Роль препаратов клиники «LENOM» (Израиль) производства фирмы

«Dr. Nona» в комплементарном и восстановительном лечении / А. Б. Лопатина //

Рациональное питание, пищевые добавки и биостимуляторы. 2016. № 1. – С. 76–82.

2. Медицинские центры, проводившие клинические испытания продукции компании

«Dr. Nona International» Ltd [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:drnona54-

nsk.narod.ru/index/0-7 3. Аналіз крові [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.medis.org.ua/analiz-krovi 4. Обитатели мертвого моря. Путеводитель по

Иордании. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://jordan-ru.touristgems.

com/country/2308-obitateli-myortvogo-morya/

181

УДК 369.21

Новіков Павло, ст. магістратури факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник – к.фіз.вих., доцент Романова В. І

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ОСОБЛИВОСТІ ЗАНЯТЬ ЛЕГКОЮ АТЛЕТИКОЮ З ДІТЬМИ

ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Анотація. В статті розкрито особливості занять з легкої атлетики з

дітьми шкільного віку. Визначено завдання сучасного етапу розвитку

легкої атлетик для забезпечення високого науково методичного рівня

підготовки не тільки найсильніших спортсменів, але й спортсменів

масових розрядів. Висвітлено тенденції становлення та розвитку

української легкої атлетики, що є результатом творчих зусиль вчених,

тренерів, спортивних медиків і спортсменів.

Ключові слова: заняття, легка атлетика, діти, шкільний вік.

Аннотация. В статье раскрыты особенности занятий по легкой

атлетике с детьми школьного возраста. Определены задачи современного

этапа развития легкой атлетик для обеспечения высокого научно

методического уровня подготовки не только сильнейших спортсменов, но

и спортсменов массовых разрядов. Освещены тенденции становления и

развития украинской легкой атлетике, что являются результатом

творческих усилий ученых, тренеров, спортивных медиков и спортсменов.

Ключевые слова: занятие, легкая атлетика, дети, школьный возраст.

Annotation. The article reveals peculiarities of athletics classes with children of

school age. The task of the modern stage of athletics development for the high

scientific and methodical level of training the strongest athletes, and athletes of

mass categories is determined. The tendencies of formation and development of

Ukrainian athletics, which are the result of creative efforts of scientists,

trainers, sports medics and athletes, are highlighted.

Key words: employment, track-and-field, children, school age.

Фізичне виховання дітей дуже важливе для зміцнення їхнього

здоров’я та правильного фізичного розвитку. Легка атлетика в системі

фізичного виховання школярів відіграє провідну роль, це давній вид

спорту, виникнення якого пов’язане з трудовою діяльністю людей.

В Україні легкою атлетикою займаються десятки тисяч людей.

Різноманітність фізичних вправ, точність регулювання навантажень,

182

відносна простота обладнання місць занять, роблять легку атлетику

масовим видом спорту, доступним людям будь-якого віку. Вона широко

представлена у програмах фізичного виховання учнів і молоді, планах

тренування з різних видів спорту, на заняттях фізкультурою осіб

середнього і старшого віку.

Легка атлетика має важливе оздоровче значення, адже заняття нею в

основному проводяться на свіжому повітрі, а у виконанні вправ бере участь

більшість м’язів тіла. Легкоатлетичні вправи поліпшують діяльність опорно-

рухового апарату, внутрішніх органів і систем організму в цілому. Завдяки

заняттям легкою атлетикою можна набути спеціальних знань, поліпшити

вміння керувати власними рухами, зробити їх швидкими і економними,

удосконалити навички в доланні перешкод. Крім того вона має також

виховне значення, бо правильна організація і методика проведення занять та

змагань сприяє формуванню особистості людини, розвитку її моральних

якостей, розумових здібностей та естетичного смаку [1].

Основні здобутки вітчизняної школи легкої атлетики стали

можливими завдяки фундаментальним науковим працям В. М. Платонова,

М. М. Булатової, Т. Ю. Круцевича, Г. М. Максименка, Л. С. Хоменкова,

Д. П. Маркова, М. Г. Озоліна, А. А. Терованесяна, Л. В. Волкова.

Вивченням проблеми занять з легкої атлетики з дітьми шкільного віку

займалися такі відомі вчені, як Е. Вільчковський, О. Дубогай, О. Савченко,

М. Скрипник, В. Столітенко, С. Цвек та ін. Пошуку засобів підвищення

ефективності фізичного виховання дітей і підлітків присвятили свої

дослідження Ю. Н. Вавилов, Л. В. Волков, О. Д. Дубогай, С. О. Душанін,

Т. Ю. Круцевич,. О. С. Куц, А. П. Матвеєв, В. С. Міщенко, О. Г. Сухарєв,

Б. М. Шиян та ін. Однак, дослідження методик проведення занять з легкої

атлетики з дітьми шкільного віку, залишається актуальним, та потребує

подальших глибоких досліджень.

Метою нашої статті є дослідження ефективності проведення занять з

легкої атлетики з дітьми шкільного віку.

Легка атлетика – найбільш масовий вид спорту, що сприяє

всебічному фізичному розвитку людини, оскільки поєднує в собі поширені

і життєво важливі рухи (ходьбу, біг, стрибки, метання). Як повноцінний

вид спорту, вона відрізняється своєю багатогранністю і можливістю

розвинути не одну частину тіла, а всі разом. Ноги, руки, спина, плечі, прес, –

саме завдяки легкій атлетиці ми маємо можливість розвивати ці ділянки

тіла і робити їх ідеальними. Систематичні заняття легкоатлетичними

вправами розвивають силу, швидкість, витривалість та інші якості,

необхідні людині у повсякденному житті.

Заняття легкоатлетичними вправами мають велике оздоровче, виховне,

освітнє та прикладне значення. Під час бігу та ходьби в роботу включається

велика кількість м’язів, створюються умови для формування правильної

183

постави, розвитку внутрішніх органів, особливо, серцево-судинної та

дихальної систем. Виховне значення занять легкоатлетичними вправами

полягає в тому, що біг, стрибки, метання виховують у спортсмена стійкий

психічний стан, волю, уміння долати труднощі, створюють навички

здорового способу життя [2].

За структурою рухів легкоатлетичні вправи поділяються на дві групи:

Циклічні, тобто вправи, під час виконання яких одні і ті ж самі рухи

багаторазово повторюються (ходьба, біг). Ациклічні, або одноактні, тобто

вправи без повторних рухів (стрибки і метання). Для аналізу техніки

циклічних вправ досить розглянути один з циклів, визначити частоту його

повторення; для аналізу ациклічних треба дослідити всі рухи від початку

вправи до її закінчення.

Оволодіння навичками спортивної ходьби, бігу, стрибків, мотань та за

допомогою їх, розвиток фізичних якостей має велике значення у трудовій

діяльності людей. Оволодіння знаннями людей про роль суміжних наук

для розвитку легкої атлетики, вироблення уміння правильно спланувати

розпорядок робочого дня, харчування, тренування, занять, відпочинку,

контролю за станом здоров’я має велике освітнє значення.

Тому, починаючи з першого класу, на уроках з фізичного виховання

необхідно вводити матеріал з легкої атлетики, який потрібно вивчати в

усіх наступних класах. Основною формою заняття легкою атлетикою у

школі є урок. Є декілька типів уроків легкої атлетики: ввідні, навчальні,

уроки повторення, закріплення учбового матеріалу – тренувальні уроки;

уроки на перевірку засвоєння знань, умінь і навичок, фізичної та технічної

підготовки – залікові уроки і, на кінець, уроки змішаного типу, учбово-

тренувальні уроки. На кожному уроці з легкої атлетики прийнято розрізняти

підготовчу, основну і заключну частину. Можливе об’єднання перших

частин в одну. Поділення уроку на частини є умовним, структура уроку – це

визначна послідовність відношень і взаємозв’язків конкретних елементів,

обумовлених головною цільовою установкою уроку визначеного типу [1].

У шкільній програмі фізичного виховання має міститися зміст

теоретичного і практичного матеріалу з легкої атлетики для всіх класів.

Заняття з легкої атлетики повинні бути спрямовані на засвоєння бігу,

стрибків, метання і удосконалення цих видів. З цією метою, починаючи з

четвертого класу, в уроки потрібно включати вправи, які сприяють

розвитку швидкості, сили, витривалості. Згідно з програмою на занятті

учні повинні вивчати техніку бігу на короткі дистанції, біг на середні

дистанції, естафетний біг, стрибки у висоту способом переступання й

перекидання, стрибки у довжину способом «зігнувши ноги» і «ножиці»,

засвоювати техніку метання малого м’яча та гранати.

Успіх навчання і майбутнього тренування залежить від правильної

постановки його на основі педагогічних принципів: вивчення вправи;

184

послідовності викладу навчального матеріалу, від простого до складного,

систематичного відвідування занять; всебічності, що передбачає поряд з

фізичними якостями підвищення морально-вольового та культурного рівня

спортсмена; повторності у вивченні як окремих елементів, так і вправ, дій,

занять взагалі, оскільки, багаторазове свідоме повторення і працездатність

дозволяють досягти високих і сталих результатів наочності, що значно

прискорює вивчення, застосування на заняттях фотознімків, кінограм,

учбових картин, а також особистий показ техніки виконання тієї чи іншої

вправи, і особливо-порівняння фотографій та кінограм, що фіксують

техніку учнів і провідних спортсменів [3].

Особливостям спортивного стилю життя, тобто фізичного виховання,

яке орієнтується на кожного учня і шукає шлях, яким чином розвинути

прагнення школяра до само удосконалення, гармонійного фізичного

розвитку приділяли увагу у своїх дослідженнях Л. Волков, Н. Пангелова,

В. Столяров, Н. Фролова, В. Якимович та ін. Нині достатньо дослідженою є

методика навчання школярів техніки рухових дій у працях В. Г. Алабина,

В. К. Бальсевича, М. М. Богена, В. М. Дьячкова Г. П. Юшкевича. Розвиток

фізичних якостей дітей досліджений В. А. Букином, В. Н. Болобаном,

Ю. В. Верхошанським, Л. В. Волковим, А. А. Гужаловським, В. М. Заціорским,

В. А. Запарожановим, М. Я. Набатніковою, М. Г. Озоліним, В. П. Филином. Їх

праці зорієнтовані на підготовку спортсменів і передбачають застосування

авторських методик на спеціально організованих тренувальних заняттях.

Важливе значення для засвоєння техніки мають одяг та взуття, місця

занять, інвентар. Одяг та взуття повинні відповідати сезону й температурі

повітря, а місця занять – бути в справному стані. Щоб заняття легкою

атлетикою зміцнювали здоров’я і фізично розвивали дітей, треба, щоб учні

під час тренування суворо дотримувались гігієнічних вимог: гігієни тіла,

сну, проживання, одягу і взуття, водного режиму і регулювання маси тіла.

Ще більше значення має режим легкоатлета, тобто дотримання спортсменом

певного розпорядку життя.

Режим дня повинен передбачати раціональне чергування праці і

відпочинку, регулярність тренування, харчування, сну і т. д. Їжа має бути

різноманітною, висококалорійною і багатою на вітаміни, щоб повністю

забезпечити енергетичні витрати організму під час тренування і

відновлення. Неприпустиме куріння і вживання алкоголю. Треба щодня

робити ранкову гімнастику з наступними водними процедурами (душ,

обтирання). Бажаний масаж і самомасаж. Легкоатлетичні заняття потрібно

проводити переважно на повітрі в різних метеорологічних умовах. Тому, щоб

не застудитись, спортсмени повинні загартовувати свій організм, поступово

пристосовувати його до несприятливих умов зовнішнього середовища [4].

Важливу роль у системі тренування легкоатлетів відіграють методи

виконання вправ, тобто методи спортивного тренування. Під методами

185

спортивного тренування розуміють способи набуття і закріплення знань,

формування і удосконалення рухових навичок і умінь, розвитку

здібностей, моральних і вольових якостей. Засоби і методи тренування

повинні бути органічно пов’язані між собою. Вибір методів навчання і

виховання залежить від поставлених завдань і конкретних умов роботи.

У тренуванні легкоатлетів можна виділити такі групи методів:

– морального виховання;

– навчання;

– удосконалення навичок і умінь та розвиток фізичних якостей;

– регулювання навантаження та облік.

До методів морального виховання належать: особистий приклад тренера,

організація колективу, переконання, заохочення, осуд. Серед 55 методів

навчання найбільшого поширення набули: оволодіння технікою вправи в

цілому, частинами, метод слова (розповідь, пояснення, команда), показ,

демонстрація (кінограм, схем тощо), безпосередня допомога, лідирування,

самостійна праця, ігровий метод. Для удосконалення у навичках і уміннях

та розвитку фізичних якостей використовуються повторний, змінний,

інтервальний і змагальний методи. Щоб регулювати навантаження на

організм, необхідно змінювати частоту, тривалість і щільність занять,

інтенсивність зусиль при виконанні рухів. Для визначення якості виконання

і змін, що відбулися в організмі внаслідок тренування, використовуються

такі методи контролю: оцінка знань і якості техніки у балах, біометричні

вимірювання, функціональні проби, виконання контрольних і розрядних

нормативів.

Сюди ж можна також віднести ділову характеристику особистості

спортсмена. Головним методом тренування є метод вправ, тобто

повторного виконання рухів і дій. Слід пам’ятати, що термін «вправа» не

однозначний. Це засіб (біг, стрибок тощо), тобто конкретний рух, дія,

цілеспрямована та спеціально організована для вирішення завдань

тренування. Але вправа – також спосіб використання конкретних рухів,

активізації уваги, підвищення емоційного стану [3].

Повторне виконання дій передбачає їх виконання з метою навчання і

удосконалення. У навчально-тренувальному процесі легкоатлетів певна

вправа може виступати і як засіб технічної та фізичної підготовки, і як

засіб концентрації уваги. Тому на заняттях легкою атлетикою з дітьми

увагу необхідно приділяти ігровому методу.

Нині суттєво змінився календар спортивних змагань Тому змагання

стали важливою частиною навчально-тренувального процесу і проводяться

впродовж усього року. Подальше підвищення спортивних результатів у

легкій атлетиці можливе за рахунок удосконалення психологічної підготовки

спортсменів, вміння максимально реалізувати руховий та енергетичний

потенціал у вирішальні моменти змагань; навчання та вдосконалення

186

високоефективної техніки рухів; подальшого підвищення інтенсивності й,

особливо, ефективності навчально-тренувальної роботи; швидкого

відновлення фізичних можливостей у процесі тренування; раціонального

використання відомих законів біохімії, фізіології, біомеханіки; використання

автоматизованих систем управління навчально-тренувальним процесом,

гравітаційних біомеханічних стимуляторів і тренажерних пристроїв [1; 4].

Отже, важливим завданням сучасного етапу розвитку легкої атлетики

є забезпечення високого науково методичного рівня підготовки не тільки

найсильніших спортсменів, але й спортсменів масових розрядів. Це основа

подальшого вдосконалення та розвитку легкої атлетики. Становлення та

розвиток української легкої атлетики це результат творчих зусиль учених,

тренерів, спортивних медиків і спортсменів.

1. Бондарчук А. П. Периодизация спортивной тренировки: монографія /

А. П. Бондарчук. – К. : Олімпійська література. – 2005. – 304 с. 2. Врублевский Е. П.

Методологические основы индивидуализации подготовки квалифицированных

спортсменов / Е. П. Врублевский, Д. Е. Врублевский // Теория и практика

физической культуры. –2004. – № 6. – С. 46. 3. Микіч М. Ефективність методики

розвитку швидкісно-силових якостей студентів-легкоатлетів / М. Микіч,

Г. Чорненька // Молода спортивна наука України: Зб. наук. праць з галузі фізичної

культури та спорту. – Львів. : НВФ «Українські технології», 2004. – Вип. № 8. –

Т. 1. – С. 273 – 275. 4. Платонов В. Н. Система подготовки спортсменов в

олимпийском спорте. Общая теория и ее практические приложения : учебник для

студ. высших учеб. заведений физ. воспитания и спорта / В. Н. Платонов. – К. :

Олимпийская литература, 2004. – 808 с.

187

УДК 37.037: 796.332

Ніколайчук Любов, ст. магістратури факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник − к.фіз.вих., доцент Сотник Ж. Г.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЗАКЛАСНОЇ СПОРТИВНОЇ ОЗДОРОВЧОЇ РОБОТИ

З ФУТБОЛУ З УЧНЯМИ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Анотація. У статті досліджено різні етапи організації позакласної

роботи в школі. Охарактеризовано різні підходи до роботи з дітьми

шкільного віку. Розкрито роль і специфіку роботи вчителя фізичної

культури у спортивному гуртку. Визначено напрями удосконалення

організаційно-методичного і технічного забезпечення в процесі секційних

занять з футболу з метою підвищення ефективності впровадження

занять з футболу для учнів загальноосвітніх шкіл.

Ключові слова: футбол, учні, гурток.

Аннотация. В статье исследованы различные этапы организации

внеклассной работы в школе. Охарактеризованы различные подходы к

работе с детьми школьного возраста. Раскрыта роль и специфика

работы учителя физической культуры в спортивном кружке. Определены

направления совершенствования организационно-методического и

технического обеспечения в процессе секционных занятий по футболу с

целью повышения эффективности внедрения занятий по футболу для

учащихся общеобразовательных школ.

Ключевые слова: футбол, учащиеся, кружок.

Annotation. The article examines various stages during the organization of

extracurricular work in school. Various approaches to work with school-age

children are described. The role and specificity of the work of the teacher of

physical culture in the work of the sport club are revealed. The directions of

improvement of organizational-methodical and technical support in the course

of sectional studies on football are determined with the aim of increasing the

efficiency of introducing football lessons for students of secondary schools.

Key words: football, students, club.

Актуальність проблеми фізичного виховання учнів у загальноосвітній

школі обумовлена орієнтацією педагогічної теорії і практики на розробку

сучасних методик, що сприяють підвищенню ефективності виховного

процесу [1]. Ефективність упровадження нового змісту фізичного

188

виховання залежить від розробки і реалізації дієвих методик фізкультурно-

масової роботи та багатьох інших факторів. Вони розкриті у навчальній

програмі «Фізична культура» для 5–9-х класів загальноосвітніх навчальних

закладів, підручниках з фізичної культури для учнів та навчально-методичних

посібниках з фізичного виховання для вчителів фізичної культури [1].

Футбол набуває сьогодні особливого значення для виховання та

оздоровлення молоді, формує здоровий спосіб життя та залучає її до

занять фізичною культурою і спортом. Враховуючи виховну, соціальну та

оздоровчу значущість футболу, в Україні створено систему безперервної

футбольної освіти: урок фізкультури з елементами футболу – гурток з

футболу при загальноосвітній школі – змагання серед шкільних гуртків з

футболу – змагання серед загальноосвітніх шкіл «Шкіряний м’яч» –

Дитячо-юнацька футбольна ліга. Таким чином, футбол має перспективне і

суспільне значення для подальшого вдосконалення і втілення в життя

спортивної підготовки учнівської молоді [2].

Проблему побудови уроків з футболу в загальноосвітніх школах

досліджували А. В. Попов, К. Л. Віхров, Є. В. Столітенко, В. М. Костюкевич.

Питаннями відбору юних футболістів займалися такі науковці: Л. Качан,

Л. Горский, А. П. Золотарев, Б. М. Бойченко та ін. Питанням планування

тренувального процесу присвячені праці Г. А. Голденка, Л. Р. Айрапетянца,

І. Г. Максименка Г. А. Лисенчука. Розвиток фізичних якостей у спортсменів,

які займаються футболом, досліджували М. М. Булатова, Л. В. Волкова,

А. В. Дулібський, В. М. Шамардіна [2]. Разом з тим недостатньо висвітлені

проблеми, які виникають в організації та проведенні гурткової роботи з

футболу з учнями середнього шкільного віку.

На 2017–2020 рр. в Україні заплановано розширення взаємодії

Міністерства освіти і науки України та Федерації футболу України (ФФУ)

щодо розвитку шкільного футболу в загальноосвітніх навчальних закладах

України. В рамках цих домовленостей впроваджуються два проекти –

«Відкриті уроки футболу» та «Play Away, Play Everywhere» («Грай у

гостях, грай усюди»), що реалізуються спільно ФФУ, Благодійним фондом

«Розвиток футболу України», Асоціацією крос-культурних проектів

(Данія) та підтримано Дитячим фондом УЄФА. Обидва проекти

спрямовані на допомогу дітям-переселенцям та подолання їх відчуженості

від місцевих дітей засобами масового футболу [3].

Мета нашої статті – дослідити значення проведення гурткової роботи в

школі для учнів 5 – 6-х класів з футболу.

Особливості проведення занять з футболу полягають в тому, що на

початковому етапі необхідно розпочинати з формування інтересу учнів до

фізкультурно-масової роботи; правильної спортивної роботи і мотивації;

дисциплінованості у процесі гри; відповідальності за власні вчинки;

самостійності під час виконання доручень; поваги до учителів фізичної

189

культури, спортивних секцій, товаришів по команді та однолітків;

вимогливості до себе та інших особистісних і моральних якостей, оскільки

основи фізичної вихованості закладаються саме в цей період, що важливо

для становлення особистості. Тому дуже часто саме на початковому етапі

підготовки учні вірять в авторитет учителя і намагаються копіювати його

поведінку та майстерність у процесі спортивної гри у футбол. Учні

шкільного віку дуже добре сприймають навчальний матеріал, коли під час

заняття учителі фізичної культури використовують такі методи, як

особистий приклад, заохочення, змагання тощо. Це допомагає в їхній

діяльності, а також сприяє якості виконання поставлених навчально-

виховних завдань.

Гра у футбол направлена на розвиток і вдосконалення багатьох

необхідних в житті рухових і морально – вольових якостей. Вона пропагує

здоровий спосіб життя та активний відпочинок.

Мета роботи гуртка з футболу полягає у залученні дітей до цієї спортивної

гри. Основними завданнями гуртка є: зміцнення здоров’я; сприяння

гармонійному фізичного розвитку; набуття необхідних теоретичних знань;

вивчення основних прийомів техніки і тактики гри; загартування волі,

сміливості, цілеспрямованості, дисциплінованості; підвищення фізичної та

розумової працездатності.

Велику увагу Федерація футболу України приділяє розробці навчально-

методичного забезпечення викладання футболу у школі, у тому числі і

секційної роботи, але технічне забезпечення залишається на низькому

рівні [4]. Нині в Україні розроблені певні електронні мультимедійні

програми та навчально-методичні посібники, які містять теоретичний

матеріал, методики навчання елементам технічних, тактичних дій у

футболі, фото- і відеоматеріали, розробки для самостійного вивчення

елементів тактики; необхідні вчителям моделі заповнення шкільної

документації, планування і контролю динаміки фізичної і технічної

підготовки учнів.

Аналіз стану організаційно-методичного і технічного забезпечення

секційних занять з футболу в школі дозволив визначити негативні моменти

навчання: недосконалість законодавчого забезпечення розвитку футболу;

неврегульованість механізму співпраці між центральними і місцевими

органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування,

Федерацією футболу України, іншими суб’єктами діяльності у футболі,

підприємствами, організаціями та установами у вирішенні питань,

пов’язаних з розвитком футболу; неналежність умов для занять з футболу в

загальноосвітніх навчальних закладах, оскільки більшість шкільних

майданчиків знаходяться в непридатному стані та є травмонебезпечними, а

використання спеціалізованих технічних пристроїв та обладнання для

кращого навчання юних футболістів не всі школи можуть собі дозволити;

190

відсутність централізованих програм будівництва майданчиків із

природним і штучним покриттям для шкільного футболу, забезпечення

загальноосвітніх навчальних закладів футбольними м’ячами, наборами

інвентарю, екіпіровки та методичних матеріалів; невідповідність сучасним

вимогам науково-методичного та медико-біологічного забезпечення

розвитку футболу [4].

Календарні плани, в яких основним є оптимальний розподіл навчальних

годин за елементами програмного матеріалу, у більшості випадків

складаються формально і не забезпечують творчого використання його в

роботі. Тому кваліфіковані вчителі, використовуючи ці документи,

повинні враховувати можливості матеріальної бази школи та особливості

фізичного розвитку і підготовленості учнів, оскільки такі програми

складаються для кожного класу окремо [4].

Фізкультурно-масова робота у процесі гри у футбол з учнями 5–6-х

класів потребує від педагогів великого терпіння, наполегливості й

педагогічної творчості, оскільки для дітей цього віку притаманна

непосидючість, неуважність, недисциплінованість, вони не вміють на

тривалий час зосередитись на будь-якій запропонованій діяльності. Також

учням шкільного віку притаманна емоційна збудливість, що потрібно

враховувати учителям під час підбору форм і методів фізичного виховання

у процесі ігрової діяльності.

На етапі поглибленої (основної) підготовки молодих футболістів

учителям фізичної культури та керівникам гуртків особливу увагу потрібно

приділяти вихованню спортивного інтересу, формуванню морально-

вольових якостей особистостей, розвивати в учнів мислення, м’язову

пам’ять та фізичні якості.

Для реалізації гурткової програми з футболу вчителі фізичної культури

у процесі ігрової діяльності мають конкретно визначити мету і завдання,

які ставлять перед учнями. Також педагогам варто звертати увагу на те, як

вони можуть вплинути на поведінку дітей.

На цьому етапі недостатньо тільки одних фізкультурно-масових заходів

для виховання особистості. Як свідчить практика, для ефективної ігрової

діяльності потрібен не лише груповий, але й індивідуальний підхід до

кожного школяра. На етапі спортивного удосконалення (заключному)

учителям фізичної культури, тренерам спортивних секцій необхідно

звертати увагу на дозування фізичного навантаження, статеві особливості.

Постійна настанова учнів на високий результат може втомити

футболістів і сприяти зниженню спортивної активності школярів. Тому

педагогам для підтримки постійного інтересу до занять ігровою діяльністю

та змагань слід знайти мотивацію для кожного гравця й вміло регулювати

його стан. На цьому етапі важливо регулювати також взаємовідносини в

командному колективі. Виховання школяра-футболіста, а також його

191

спортивного характеру потрібно здійснювати в процесі всієї спортивної

діяльності, а на етапі спортивного удосконалення вступає в силу спеціальна

психологічна підготовка, мета якої полягає у формуванні готовності

гравця до спортивних змагань і здатності переносити нервово-психічне

навантаження.

Фізичне виховання учнів шкільного віку в процесі занять футболом

слід організовувати таким чином, щоб фізичні вправи позитивно впливали

на розвиток сили, спритності, швидкості та витривалості.

Під час фізкультурно-масової роботи школярам потрібно пропонувати

різноманітні вправи змагальної діяльності, рухливі ігри та ігрові вправи.

На уроках з футболу, секційних заняттях, завданням яких є розвиток

рухових і фізичних якостей, учителям фізичної культури, керівникам

спортивних гуртків слід зосередити увагу на індивідуальних особливостях

й можливостях кожного учня (здійснювати диференційований підхід).

Також усі заняття з футболу мають здійснювати оздоровчий вплив на школярів.

Тому навантаження в навчально-тренувальному процесі повинні бути

спрямовані швидше на обсяг (кількість повторень або тривалість

виконання фізичної вправи), ніж на інтенсивність вправ. У процесі

дозування навантаження учителям фізичної культури, керівникам гуртків

необхідно враховувати вікові особливості учнів, оскільки існує небезпека

порушень правильного розвитку кістково-м’язового апарату. Це може

спричинити деформацію хребта і грудної клітки, а також до порушення

правильної постави. Тому, слід уникати вправ з опором, максимальних і

субмаксимальних навантажень, оскільки вони негативно впливають на

кістковий апарат підлітка. Для учнів з високим рівнем фізичної

підготовленості критичних протипоказань до виконання фізичних вправ на

швидкість та загальну витривалість немає, але виконувати їх потрібно з

малою інтенсивністю.

Слід зауважити, що навчально-тренувальний етап у процесі занять

футболом має бути спрямований переважно на навчання техніці й частково

тактиці гри тощо. Під час гри у футбол, завдяки виконанню ігрових правил,

учні повинні звикати діяти злагоджено зі спортивним колективом,

виконувати дії і рухи, які сприяють розвитку фізичних якостей. Також учні

повинні набувати витримки у процесі очікування своєї черги (хто на

заміні); здобувати життєвий досвід, організовувати змагання з футболу;

допомагати один одному в скрутних ігрових ситуаціях тощо.

Бажання найкраще виконати ігрове завдання, яке запропоноване

учителем фізичної культури чи керівником спортивної секції, повинно

спонукати дитину до виявлення сміливості, винахідливості, творчості тощо.

Фізкультурно-масова робота, повинна бути спрямована на організацію

спортивної гри у футбол, який розширює рухові можливості школярів,

192

забезпечує повноцінне засвоєння ними життєво важливих рухів таких, як

біг, стрибки, метання, які в ігрових умовах перетворюються на рухове уміння.

Гра у футбол розвиває у дітей здатність аналізувати і швидко приймати

рішення (в найкоротший проміжок часу), а це позитивно впливає на

формування розумових процесів в учнів. Виховне значення гри, яке має

зв’язок зі спортивно-масовою діяльністю, сприяє вихованню в них таких

морально-вольових якостей, як колективізм, дисциплінованість, ініціативність,

рішучість, сміливість, наполегливість.

Отже, проведення гурткової роботи з футболу вважається одним з

найбільш дієвих механізмів масового залучення дітей до занять спортом та

підвищення їхньої рухової активності. Тому, важливо активно впроваджувати

проведення уроків футболу в школах, занять у футбольних секціях при

школах в позаурочний час, дитячих футбольних змагань (на кшталт змагань

«Шкіряний м’яч») з метою підвищення масовості дитячо-юнацького

футболу як в місті, так і в сільській місцевості, зміцнення здоров’я дітей та

підлітків, залучення їх до систематичних занять цим видом спорту,

виявлення здібних футболістів, популяризації та розвитку футболу. Для

підвищення ефективності впровадження футболу в загальноосвітніх

навчальних закладах необхідно впровадити систему, яка б визначала вибір

та підготовку місць для занять, матеріально-технічне забезпечення,

побудову занять, керівництво групою, добір методів навчання, наявність

державних програм, які відповідають сучасним вимогам, планування

роботи, розклад занять, методичні рекомендації та ін.

1. Тимчик М. В. Фізичне виховання підлітків у позакласній роботі загальноосвітніх

навчальних закладів / М. В. Тимчик, Ю. Є. Докукіна, Г. А. Коломоєць. – Кіровоград :

Імекс-ЛТД, 2014. – С. 4. 2. Васильчук А. Г. Технологія навчання футболу школярів у

системі фізичного виховання загальноосвітніх шкіл // А. Г. Васильчук // автореферат

дисер. к. фіз.вих; 24.00.02 – Львів, 2007. – 18 с. 3. Нові можливості «Відкритих

уроків футболу» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://imzo.gov.ua/2017/

01/20/novi-mozhlyvosti-vidkrytyhurokiv-futbolu/. 4. Бойченко А. В. Дослідження

організаційно-методичного і технічного забезпечення секційних занять з футболу

учнів 8–9 класів загальноосвітніх шкіл / А. В. Бойченко // Вісник. Серія : Педагогічні

науки. Фізичне виховання і спорт, 2016. – № 136. – С. 20–22.

193

УДК 378.6: 37.018.1

Певсе Тібор, ст. магістратури факультету здоров’я, фізичної культури

і спорту; науковий керівник – к.фіз.вих, доцент Романова В. І.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ФОРМУВАННЯ У ШКОЛЯРІВ НАВИЧОК ЗДОРОВОГО СПОСОБУ

ЖИТТЯ НА УРОЦІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Анотація. В статті охарактеризовано навички здорового способу

життя, які формуються в учнів впродовж усіх років навчання в школі

шляхом роз’яснювання, переконання, організації практичної діяльності на

уроках та в позакласній роботі. Розкрито принципи оздоровчої

спрямованості фізичної культури в організації фізичного виховання,

зокрема, занять фізичними вправами, таким чином, щоб вони сприяли

профілактиці захворювань учнів, зміцненню їхнього здоров’я.

Ключові слова: навички, здоровий спосіб життя, фізична культура.

Аннотация. В статье охарактеризованы навыки здорового способа жизни,

которые формируются у учеников в течение всех лет учебы в школе

путем разъяснения, убеждения, организации практической деятельности

на уроках и во внеклассной работе. Раскрыты принципы оздоровительной

направленности физической культуры в организации физического воспитания,

в частности занятий физическими упражнениями, таким образом, чтобы

они способствовали профилактике заболеваний учеников, укреплению их

здоровья.

Ключевые слова: навыки, здоровый образ жизни, физическая культура.

Annotation. The article describes the skills of a healthy lifestyle that is formed

during the years of study at school through explanation, persuasion,

organization of practical activities at lessons and in extracurricular work. The

principles of improving the focus of physical culture in the organization of

physical education, in particular, exercises, in such a way that they

contributed to the prevention of diseases of students, strengthening their

health, are revealed.

Key words: skills, healthy lifestyle, physical culture.

Серед життєвих цінностей сучасної людини перше місце посідає

цінність життя і здоров’я. Сьогодні здоров’я розглядається як стан повного

фізичного, духовного, психічного та соціального благополуччя людини.

Знайти своє місце в мінливому світі, виявити здібності, мати життєву

194

перспективу, стати корисною суспільству може тільки та людина, яка

фізично розвинена, соціально адаптована, психічно врівноважена, має

духовну основу. Сферою формування здорового способу життя дітей та

підлітків є система освіти, тому її стратегічним завданням є виховання

освіченої, творчої особистості, всебічний розвиток людини, становлення

духовного, психічного та фізичного здоров’я. Оскільки нині спостерігається

негативна тенденція щодо погіршення стану здоров’я учнівської молоді,

обов’язковим компонентом національної системи освіти повинні бути

знання про формування, збереження та зміцнення здоров’я..

Велику роботу, спрямовану на збереження та зміцнення здоров’я дітей

повинні проводити вчителі фізкультури. Пріоритетним напрямом такої

роботи повинно бути пропаганда здорового способу життя, навчання учнів

вправам для розвитку фізичних якостей, всіх органів і систем, ознайомлення

дітей з руховим режимом, виконання домашніх завдань, які повинні

позитивно впливати на їхнє здоров’я. Тому проблема формування здорового

способу життя дітей шкільного віку залишається актуальною.

Досліджуваній проблемі формування здорового способу життя

школярів у навчально-виховному процесі було присвячено наукові праці

та наукові доробки В. Білика, А. Герасимчука, С. Ігнатенка, С. Лапаєнка,

В. Лисяка, О. Маркова, К. Палієнка, В. Солнцева, С. Страшка; у

позакласній діяльності – О. Гауряка, А. Гужаловського, О. Жабокрицька,

Т. Лясота, В. Ревата; упозашкільній діяльності – Б. Брилін, В. Кузьменко,

Т. Лясота, І. Шеремета; у сім’ї – Т. Баєва, С. Свириденко, М. Шарапата.

Метою нашої статті є дослідження підходів до формування у

школярів навичок здорового способу життя на уроці фізичної культури.

Відомо, що на стан здоров’я впливає низка соціально-гігієнічних та

біологічних факторів. Існуючий стан організації навчально-виховного

процесу в сучасній школі, інтенсифікація навчання, зростаючий обсяг

інформації вимагають від школярів дедалі більшого напруження

фізіологічних систем організму, що зумовлює високе навантаження на

адаптаційні механізми, посилює нервово-емоційну напруженість. У

зв’язку з цим у сучасних школярів значного поширення набувають

хронічні неінфекційні захворювання дихальної, нервової, серцево-

судинної, ендокринної та інших систем організму. Так, за статистичними

даними Національної академії медичних наук України, (НАМН України)

за останні 10 років захворюваність серед учнів зросла на 23 %. Зріс рівень

захворюваності на хвороби опорно-рухової системи, органів травлення,

нервової системи та психічної сфери. Розлади серцево-судинної системи

виявляються у кожного другого підлітка, кожен п’ятий має порушення

зору, а кожен третій – хвороби органів дихання [1].

Здоровий спосіб життя, характеризується як «активна діяльність людей,

спрямована, в першу чергу, на збереження і поліпшення здоров’я. При

195

цьому має враховуватися те, що спосіб життя людини і сім’ї не

складається сам по собі в залежності від обставин, а формується протягом

життя цілеспрямовано і постійно [2].

А. Іванюшкін розглядає «здоров’я» з точки зору наукового змісту та

цінностей смислу. Він пропонує три рівні цінностей:

1) біологічний початкове здоров’я припускає досконалість саморегуляції

організму, гармонію фізіологічних процесів і як наслідок максимум

пристосування;

2) соціальний – здоров’я є міркою соціальної активності, відношенням

діяльності людини до світу;

3) психологічний, особистісний – здоров’я є не відсутністю хвороби, а

скоріш запереченням її, тобто переборенням. Розглядаючи питання про

здоров’я, багато авторів вживають термін «здорова людина». Цей термін,

так як і термін здоров’я, носить відносний, абстрактний характер. Воно є

конкретним тільки тоді, коли прив’язане до конкретного індивідуума [3].

В школах навчально-виховний процес повинен бути спрямований на

всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства,

розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей тощо. Тому

проблема формування здорового способу життя підростаючого покоління

повинна займати провідне місце в шкільній практиці.

Фізичне виховання відіграє значну роль у підготовці всебічно

розвиненої молодої людини, здатної успішно трудитися в різних галузях

господарства і соціально-культурної сфери, захищати Батьківщину. Термін

«фізична культура» має декілька значень. Під ним розуміють «втілення в

самій людині результаті використання матеріальних і духовних цінностей,

які відносяться до фізичної культури в ширшому розумінні, та як засвоєні

людиною культурні знання, уміння, навички, які досягнуті на основі

використаних засобів фізичного виховання показники розвитку і т.д.»

В цьому плані фізичну культуру школяра слід розглядати не тільки як

заняття руховими вправами, процедурами, загартування. Поняття фізична

культура включає ще і широкий круг розумінь, які відносяться до занять

про правильний режим раціонального харчування, дотримування правил

гігієни, вироблення корисних звичок. Поставивши перед школою цю мету

формування навичок здорового способу життя засобами фізкультурно-

оздоровчої роботи, насамперед потрібно забезпечити всебічний, гармонійний

фізичний розвиток дітей, створити передумови для успішного навчання в

школі і, що найперше, аналізувати стан фізичного виховання; багато

працювати над проблемою забезпечення взаємозв’язку фізичного і

розумового виховання школярів, намагаючись не забувати і про формування у

хлопчиків і дівчаток моральних цінностей. Принцип всебічного гармонійного

розвитку організму передбачає забезпечення планомірного і цілеспрямованого

розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей особи [1].

196

Правильне виховання в школі великою мірою сприяє повноцінному

психологічному розвиткові дитини та вдосконаленню її рухових функцій.

Організм всебічно розвивається, систематично зазнає дії різноманітних

фізичних навантажень, зокрема фізичних вправ. Відомо, що в організмі

людини є понад 630 м’язів і 230 суглобів. Їх нормальне функціонування

передбачає інтенсивне і систематичне завантаження кожного з них. Однак

у виконанні певної вправи бере участь лише обмежена кількість м’язів і

суглобів. Тому для оптимального фізичного розвитку необхідно

використовувати комплекс різноманітних вправ, які б забезпечували

функціонування всіх м’язів і суглобів. Чим більше м’язів бере участь у

виконанні конкретної фізичної вправи, тим істотніші фізіологічні (в

органах) і біохімічні (в клітинах) зрушення відбуваються в організмі, тим

ефективніший їх вплив на всебічний фізичний розвиток дитини [4].

Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в

організації фізичного виховання, і, зокрема занять фізичними вправами,

таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань учнів,

зміцненню їх здоров’я. В ході фізичного виховання потрібно намагатися

забезпечувати таке поєднання роз’яснювальної, виховної роботи і різних

форм практичних занять фізичними вправами, при якому фізична культура

стає усвідомленим обов’язком, компонентом режиму для школяра.

Отже, використання засобів фізичної культури у шкільній програмі

займає основне місце в системі профілактичних заходів, спрямованих на

корекцію здоров’я, рівень якого, у зв’язку з наслідками урбанізації,

негативними впливами екології, стресовими чинниками та іншими

факторами, різко знижується. Важливо, щоб школярі усвідомлювали

важливість занять фізичною культурою, відчували потребу в них. Не слід

фізичну культуру зводити до механічного виконання фізичної вправи,

взятої з культури, спорту, оскільки це спричиняє зниження інтересу до занять

фізичними вправами, недостатню готовність дітей перейти до організації

самодіяльних форм занять фізичною культурою [1; 4].

До сприятливих чинників оздоровлення, що є складовими здорового

способу життя ( стилю і устрою життя), належать такі: активна рухова

активність; оптимальний режим дня; збалансоване харчування; дотримання

правил особистої гігієни; відсутність шкідливих звичок; позитивні емоції.

Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в

організації фізичного виховання, і зокрема занять фізичними вправами

таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань учнів та

зміцненню їх здоров’я. В ході фізичного виховання слід забезпечувати

таке поєднання роз’яснювальної, виховної роботи і різних форм

практичних занять фізичними вправами, при якому фізична культура стає

усвідомленим обов’язковим компонентом режиму для школяра. Згідно з

«Положенням про фізичне виховання учнів загальноосвітньої школи» [4],

197

система занять школярів фізкультурою та спортом повинна включати такі

пов’язані між собою форми: заняття фізичною культурою в школі та

спортивних секціях, спортивні змагання; позашкільну спортивно-масову

роботу та фізкультурно-оздоровчі заходи за місцем проживання учнів

(заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах, туристичних гуртках);

самостійні заняття учнів фізичними вправами вдома, на пришкільних і

дворових майданчиках та стадіонах.

Позакласна оздоровча та спортивно-масова робота в школі, повинна

бути представлена проведенням фізкультурно-оздоровчих і спортивних

заходів. Ними передбачається: а) більш глибоке засвоєння учнями

програмного матеріалу, що вивчається на уроках фізкультури; б) виконання

невстигаючими учнями нормативних вимог програми з фізкультури та з

державних тестів; в) організація систематичних занять з різних видів

спорту за інтересами учнів; г) проведення масових спортивних змагань з

різних видів спорту, туризму [1].

Головна мета позакласної фізкультурно-спортивної роботи полягає в

тому, щоб залучити кожного школяра до самостійного, щоденного

виконання фізичних вправ на свіжому повітрі. У сучасних умовах учитель

фізкультури навчає в середньому 200–300 учнів. Тому, організовувати

щоденну фізкультурно-масову роботу слід усіма педагогічними засобами,

одним з яких є привчання учнів до самостійних занять фізичними

вправами за місцем проживання.

Усі форми фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять, які проводяться

в процесі навчальної і позакласної роботи, повинні відповідати головній

вимозі – всебічно сприяти залученню кожного учня до щоденних самостійних

занять фізкультурою і спортом. Здоров’я людини також великою мірою

залежить від обсягу її знань і практичних умінь у використанні оздоровчих

сил природи (в тому числі холоду) для зміцнення здоров’я й профілактики

захворювань. Свідоме застосування загартовуючих процедур потребує від

дитини певного рівня фізичної культури, яка формується в них протягом

усіх років навчання в школі шляхом роз’яснювання, переконання,

організації практичної діяльності на уроках та в позакласній роботі [2].

Вчителі та батьки повинні постійно підкреслювати велику роль

загартовування у запобіганні хворобам та зміцненні здоров’я дітей,

спонукаючи їх до систематичного використання загартовуючих процедур.

Досліджень вчених та нагромаджений практичний досвід свідчать про те,

що ефективність таких загартовуючих процедур, як обтирання, обливання

водою, приймання душу, водні ванни в поєднанні з сонячними та

повітряними ваннами дуже висока [4].

Серед засобів фізкультурно-оздоровчої роботи дуже важливе значення

мають гігієнічні умови. Сюди відносяться режим дня, під яким розуміється

щоденно складений розпорядок повсякденного життя, раціональне

198

розподілення часу праці і відпочинку, сну і харчування. Точне виконання

режиму дня виховує в людини такі цінні якості, як дисциплінованість,

акуратність та організованість. Тому, у режим дня школяра повинні

входити: ранкова гімнастика з водною процедурою. В режимі дня також

варто передбачити суворий порядок і час для харчування, відпочинку і

підготовки до сну.

Таким чином, можна стверджувати, що формування у школярів

здорового способу життя повинно включати: виховання в них інтересу до

занять фізичними вправами; озброєння їх знаннями з фізичної культури,

фізіології та гігієни людини, а також вироблення на цій основі переконань

в необхідності систематично займатись фізкультурою; практичне навчання

учнів кожен день самостійно займатись фізичними вправами в режимі

шкільного й позашкільного часу.

1. Бабушкин Г. Д. Психология физической культуры и спорта : учебник для

высших физкультурных учебных заведений / под ред. Г. Д. Бабушкина,

В. Н. Смоленцевой. – Омск : СибГУФК, 2007. – 270 с. 2. Иванюшкин А. Я.

Профессиональная этика в медицине (Филос. очерки) / А. Я. Иванюшкин. – АМН

СССР. – М. : Медицина, 1990. – С. 134 – 135. 3. Енціклопедія освіти / гол. ред.

В. Г. Кремень. – К. : Хрінком Інтер, 2008. – 1040 с. 4. Іванова Л. І. Підготовка

майбутніх учителів фізичної культури до фізкультурно-оздоровчої роботи з учнями

загальноосвітніх навчальних закладів : дис. ... к.пед. наук : 13.00.04 / Л. І. Іванова. –

К., 2007. – 208 с.

199

УДК 796.82: 378.147

Прокопчук Петро, ст. магістратури факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник – к.пед.н., доцент Коваль В. В.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ГРЕКО-РИМСЬКА БОРОТЬБА, ЯК ФОРМА СПОРТИВНО-

ОЗДОРОВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ У

ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Анотація. У статті досліджено греко-римську боротьбу як однин із

видів секційної роботи з фізичного виховання у закладах вищої освіти.

Доведено доцільність популяризації цього виду спорту серед студентської

молоді для покращення стану здоров’я, розвитку фізичних і морально-

вольових якостей, оволодіння прийомами самозахисту. Розкрито

особливості організаційно-методичної роботи спортивної секції з греко-

римської боротьби.

Ключові слова: греко-римська боротьба, вищий навчальний заклад.

Аннотация. В статье исследовано греко-римскую борьбу как одно из

видов секционной работы по физическому воспитанию в учреждениях

высшего образования. Доказана целесообразность популяризации данного

вида спорта среди студенческой молодежи для улучшения состояния

здоровья, развития физических и морально-волевых качеств, овладение

приемами самозащиты. Раскрыты особенности организационно-

методической работы спортивной секции по греко-римской борьбе.

Ключевые слова: греко-римская борьба, высшее учебное заведение.

Annotation. The article investigates the Greco-Roman wrestling as one of the

types of sectional work on physical education in higher education institutions. The expediency of popularizing this kind of sport among student youth to

improve the state of health, development of physical and moral-volitional

qualities, mastering of methods of self-defense is proved. The peculiarities of

organizational and methodical work of the sports section with the Greco-Roman

wrestling are revealed.

Key words: Greco-Roman wrestling, institution of higher education.

У Цільовій комплексній програмі «Фізичне виховання – здоров’я

нації» акцентується увага на необхідності забезпечення здоров’я громадян

засобами фізичного виховання з урахуванням вітчизняного та зарубіжного

досвіду. Це положення сприяє поширенню серед студентської молоді

200

видів занять фізичними вправами, які є традиційними в Україні та інших

країнах. Це стосується національних єдиноборств та видів спорту, методики

яких побудовані на основі інноваційних технологій фізичного виховання.

Впровадження у процес фізичного виховання спортивних технологій відіграє

особливу роль у формуванні та гармонізації фізичного та інтелектуального

потенціал студентів у закладах вищої освіти [1]. Спортивно-орієнтоване

фізичне виховання на основі конверсії сучасних науково-методичних

досягнень та накопиченого досвіду спортивної підготовки забезпечує

реалізацію індивідуальних здібностей студентів, сприяє становленню

особистих інтересів, формує гармонійно розвинуту особистість.

Греко-римська боротьба (класична боротьба, французька боротьба,

спортивна боротьба греко-римського стилю) – європейський вид

єдиноборства, в якому спортсмен повинен за допомогою певного арсеналу

технічних дій (прийомів), вивести суперника з рівноваги і притиснути

лопатками до килима. У греко-римській боротьбі, на відміну від вільної,

заборонені технічні дії ногами (зачепи, підніжки, підсічки) і захоплення ніг

руками. Класична боротьба народилася в Древній Греції і отримала

розвиток в Римській імперії, а сучасний вигляд греко-римської боротьби

сформувався у Франції в першій половині XIX століття [2].

З 1896 року греко-римська боротьба входить в програму Олімпійських

ігор, з 1898 року проводяться чемпіонати Європи, з 1904 року –

чемпіонати світу. У Міжнародній федерації боротьби – ФІЛА (FILA;

заснована в 1912 році) перебуває понад 120 країн (1997) [2].

Формуванню і розвитку фізичних і морально-вольових якостей під

час занять зі спортивної боротьби завжди приділялась увага з боку вчених,

таких як: A. B. Алексєєв, А. И. Бабаков В. Б. Бондаревский, A. M. Дикунов,

A. A. Карелин, B. JI. Логинов, В. А. Маргазин.

За свідченням вчених заняття із застосуванням засобів спортивної

боротьби призводять до покращення фізичного стану та позитивно

впливають на психоемоційний стан студентів [3]. Вправи, направлені на

розвиток швидкості, надають меншого ефекту.

Основоположник вітчизняної науки про фізичне виховання П. Ф. Лесгафт

охарактеризував боротьбу, як «боротьбу, що є вправою зі зростаючим

напруженням і полягає у прояві сил відповідно до прояву їх іншою особою

при вмінні непохитно зміцнювати своє тіло на певній опорі і уважно

спостерігати за діями супротивника, по можливості попереджаючи їх». У

цьому визначенні підкреслені характерні риси боротьби.

Мета нашої статті дослідити особливості проведення занять з греко-

римської боротьби у закладах вищої освіти.

Основу борцівського двобою становить не грубий натиск і фізична

сила, а мистецтво володіти своїм тілом і порівнювати свої зусилля. Ця

201

здатність необхідна для вирішення різних рухових завдань не лише у

спортивній, але й у трудовій діяльності.

У стані спокою частота серцевих скорочень (надалі – ЧСС) людини в

середньому становить 45–60 уд/хв. Під час сутички і особливо після

сутички ЧСС досягає 180–200 і більше уд/хв. Артеріальний тиск може

підвищуватися до 150–160 мм рт. ст. (систолічний) і 80–100 мм рт. ст.

(діастолічний). Лактат в крові після сутички підвищується і становить 8–10 і

більше ммоль/л. Для борців характерна посилена функція потових залоз,

що необхідно враховувати при підготовці борця до сутички: його не

можна масажувати з маслом і втирати масла [4].

У боротьбі поєднується швидкісно-силова робота зі статичними

напругами, вона розвиває силу, швидкість, спритність. Для успішної рухової

діяльності борця необхідний розвиток пропріоцептивної чутливості. У борців

добре розвинена м’язова система, вона адаптована до роботи переважно в

анаеробному режимі. Витрата енергії при боротьбі дуже висока. При

сутичках вона досягає в середньому 10–12 ккал і більше за 1 хв. Частота

дихання під час сутички збільшується до 35–40 і більше в хв. Відзначено

моменти затримки дихання і напруження – під час захоплення, підготовки

до виконання кидка і при кидку. Під час боротьби витрачається від 3700 до

6000 ккал і більше енергії, в залежності від вагової категорії. Киснева потреба

залежить від інтенсивності роботи. Кисневий борг до кінця сутички може

досягати значних величин. МПК становить 57 мл/кг/хв [4].

Заняття єдиноборствами покращують стан здоров’я, зміцнюють опорно-

руховий апарат, розвивають основні функції організму. Певні технічні дії

досить складні за своєю структурою, виконуються при незвичайних

положеннях тіла і вимагають високої злагодженості і координації рухів,

здатності орієнтуватися і приймати потрібні рішення у непередбачуваних і

складних динамічних ситуаціях. Спортивна боротьба цілеспрямовано

розвиває всі фізичні якості організму.

За умови раціональної організації навчально-тренувального процесу

систематичні заняття боротьбою, як одним з видів рухової активності у

закладах вищої освіти (надалі – ЗВО), забезпечують вирішення таких завдань:

залучення студентів та аспірантів до систематичних занять фізичною

культурою і масовим спортом; формування у них стійкого інтересу до

занять різними видами рухової активності; розвиток і вдосконалення

фізичних і морально-вольових якостей у студентів; покращення показників

фізичного стану здоров’я та рівня фізичної підготовленості за рахунок

використання засобів греко-римської боротьби; сприяння розвитку

професійних, світоглядних і громадянських якостей у студентів; проведення

різних спортивних заходів із залученням до участі в них студентів і

аспірантів; пропаганда спортивних єдиноборств, а саме, греко-римської

боротьби, як доступного й ефективного виду рухової активності у ЗВО;

202

відбір перспективних спортсменів з числа студентів і формування збірних

команд ЗВО для участі в різних змаганнях [5; 6].

Набір в секцію греко-римської боротьби здійснюється на початку

навчального року з урахуванням стану здоров’я, фізичної підготовленості,

спортивної кваліфікації та особистого бажання студентів. Займатися

боротьбою у ЗВО можуть студенти, яких зараховано до основної медичної

групи, які за результатами контрольного тестування мають позитивні

показники функціональної і фізичної підготовленості, та як правило,

показники виконання спортивної кваліфікації в цьому виді спорту (що не

завжди є обов’язковим).

Методичну основу діяльності секції становить робоча програма, яка

повинна відповідати вимогам програми кафедри. Вона містить необхідні

відомості щодо видів підготовки в єдиноборствах (теоретичної, фізичної,

технічної, тактичної), нормативні вимоги з фізичної та технічної

підготовленості. Програма повинна бути орієнтована на студентів, які

виявили бажання займатися цим видом спорту, спрямована на поглиблене

вивчення прийомів греко-римської боротьби, дозволяти отримувати результати

від діяльності в умовах змагань і контрольних випробувань, оцінювати

здібності, формувати потребу в регулярних заняттях. Для ефективного

використання засобів боротьби, програма повинна супроводжуватися

наочними матеріалами та методичними рекомендаціями [2; 8].

Програма греко-римської боротьби повинна базуватися на програмно-

цільовому підході, що припускає поетапне досягнення головної мети

шляхом реалізації комплексу завдань відповідно до курсів навчання у

ЗВО. Мета 1-го рівня – адаптація студентів до інтенсивної і об’ємної

інтелектуальної діяльності засобами греко-римської боротьби. Мета 2-го

рівня – зміцнення здоров’я студентів, подальше вивчення технічних дій

греко-римської боротьби, виконання нормативів нижчих спортивних

розрядів і сприяння усебічному розвитку організму. Мета 3-го рівня –

подальше освоєння техніки і тактики греко-римської боротьби, розвиток

потреби студентів в здоровому способі життя для подальшої реалізації в

соціально-професійній діяльності [5].

Другим аспектом програми є поетапне освоєння студентами технічних і

тактичних основ боротьби, доцільне поєднання теоретичної і практичної

підготовки, організація занять на основі відбору найбільш ефективних

засобів і методів. Програма повинна розкривати загально-дидактичний

принцип оптимізації навчального процесу на різних курсах, містити

контрольні і залікові нормативи для семестрів, що передбачають досягнення

максимального результату при мінімальних ресурсних витратах, що у

свою чергу досягається ретельним балансуванням цілей і завдань. Особливу

увагу у програмі потрібно приділяти підбору спеціальних засобів підготовки,

які визначаються завданнями курсу, семестру, або заняття.

203

Планування навчальних годин на заняттях основного відділення з греко-

римської боротьби потрібно виконувати з розрахунку 136 годин на

навчальний рік. Перед спортсменами відділення спортивного вдосконалення

стоять різні завдання залежно від рівня їх спортивної кваліфікації. Однак,

програма дає вичерпний зміст на це питання. При цьому, програма повинна

включати практичні заняття, участь в змаганнях, інструкторську і

суддівську практику, контрольні і залікові нормативи.

Залежно від спортивної кваліфікації збірної команди ЗВО мають

розробити різні варіанти річного циклу – однопіковий, двохпіковий і для

членів збірної команди – потрійний цикл. У програмі велика роль потрібно

відводити плануванню, яке створює умови для підвищення ефективності

учбового процесу і допомагає викладачеві підвести підсумок виконаної

роботи із зазначенням витрат часу.

Засвоєння студентами навчального матеріалу необхідно оцінювати за

виконанням ними контрольних нормативів і вправ, передбачених

програмою з греко-римської боротьби, а також виконанням індивідуальних і

залікових вимог. Терміни і порядок виконання контрольних вправ і

нормативів повинні бути визначені навчальною частиною спільно з

кафедрою фізичного виховання на увесь навчальний рік і доведені до

відома студентів. У кінці кожного семестру, впродовж якого проводилися

обов’язкові зайняття, студенти повинні здавати залік за програмним

матеріалом. Для контролю за динамікою фізичного розвитку студентів в

програмі передбачається виконання ними контрольних вправ і нормативів.

Заняття в секції греко-римської боротьби вимагають від студентів

відповідної функціональної підготовки. Тому процес навчання і вдосконалення

техніко-тактичних дій греко-римської боротьби та розвитку основних

фізичних якостей (сили, витривалості, швидкості, спритності, гнучкості)

повинен включати в себе застосування не тільки засобів спортивних

єдиноборств, але й вправ з інших видів спорту (легкої та важкої атлетики,

гімнастики, акробатики, спортивних ігор), що робить його більш насиченим

і різноманітним. Цьому сприятиме наявність відповідної матеріально-

технічної бази (спеціалізованого залу боротьби, залу для спортивних ігор,

легкоатлетичного стадіону, залу атлетичної гімнастики) [2; 6].

В основу підходу по організації фізичного виховання студентів, що

займаються в секції греко-римської боротьби у ЗВО необхідно закладати

принцип індивідуалізації, який підкреслює провідну роль особистості

студента у визначенні завдань і міри фізичних навантажень, з урахуванням

індивідуальних психічних і фізичних особливостей, показників фізичного

розвитку та рівня фізичної підготовки [2; 8].

Отже, заняття з фізичного виховання для студентської молоді доцільно

проводити у формі секційної роботи. Греко-римська боротьба представляє

собою вид спорту, який позитивно впливає на здоров’я, покращує

204

фізичний та емоційний стан, показники фізичної підготовленості та

розумової і фізичної працездатності студентів, а також має вплив на

морально-вольові якості; оволодіння прийомами самозахисту і нападу.

Крім того, цей вид спорту не вимагає потужної матеріально-технічної

бази. Але для підтримки мотивації у студентів до систематичних занять

будь яким видом спорту необхідно проводити спортивні змагання, турніри,

де перевагу надавати аматорському спорту над професійним.

1. Цільова комплексна програма «Фізичне виховання – здоров’я нації» [Електронний

ресурс] Указом Президента України від 1 09.1998 р. № 963/98 – Режим доступу :

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/963%D0%B0/9 2. Лясота Т. І. Інноваційні

технології в системі фізичного виховання студентів / Т. І. Лясота, О. М. Левицька //

Молодий вчений. – 2017. – № 3.1 (43.1). – С. 202 –205. 3. Арзютов Г. Н. Многолетняя

подготовка в спортивных единоборствах / Г. Н. Арзютов. – К. : НПУ им. Драгоманова,

1999. – 410 с. 4. Пацевко А. Й. Застосування засобів спортивної боротьби під час

занять з фізичного виховання для підняття психо-емоційного стану студентів

[Електронний ресурс] / А. Й. Пацевко, Б. С. Семенів, Т. Г. Приставський, О. В. Василів //

Науковий вісник Львівського національного університету ветеринарної медицини та

біотехнологій ім. Ґжицького. – 2014. – Т. 16, № 3(5). – С. 291 – 296. – Режим доступу :

http://nbuv.gov.ua /UJRN/nvlnu_2014/4. 5. Анатомия и физиология. Физиологическая

характеристика организма при занятиях единоборствами [Електронний ресурс] –

Режим доступу : https: //www.fizkulturaisport.ru/biologiya/fiziologiya/187-fiziologicheskaya-

harakteristika -organizma-pri-zanyatiyah-edinoborstvami.html. 6. Яременко В. Особливості

функціонування спортивної секції в неспеціалізованому ВНЗ / В. Яременко //

[Електронний ресурс] – Режим доступу : http://nauka.uagate. com/wpcontent/uploads/

2013/12/ 31. 7. Клочко В. М. Греко-римська і вільна боротьба. Фізичне виховання і

спорт. Базова навчальна програма і навчальні плани трирічної підготовки спортсменів,

суддів та волонтерів / В. М. Клочко, С. В. Повіткін. – Х. : ХНАМГ, 2011. – 76 с.

8. Абраменко В. А. Методика специальной силовой подготовки квалифицированных

борцов греко-римского стиля : автореф. дис. канд. пед. наук : 13.00.04 / В. А. Абраменко ;

Моск. гос. акад. физ. культуры. – Малаховка, 2013. – 25 с.

205

УДК 796.062

Солоненко Світлана, ст. магістратури факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник − к.фіз.вих., доцент Сотник Ж. Г.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДУБЕНСЬКОЇ

ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЇ СПОРТИВНОЇ ШКОЛИ

Анотація. У статті розкрито роль дитячо-юнацьких спортивних шкіл у

вихованні, оздоровленні та формуванні особистості підростаючого

покоління. Висвітлено історичні факти становлення і розвитку дитячо-

юнацької спортивної школи (м. Дубно) та інформацію про тренерів-

викладачів і спортсменів, які є гордістю спортивної школи. Окреслено

завдання подальшого розвитку спортивної школи.

Ключові слова: дитячо-юнацька спортивна школа, історія, завдання.

Аннотация. В статье раскрыта роль детско-юношеских спортивных

школ в воспитании, оздоровлении и формировании личности подрастающего

поколения. Освещены исторические факты становления и развития

детско-юношеской спортивной школы (г. Дубно), а также информацию о

тренерах-преподавателях и спортсменах, которые являются гордостью

спортивной школы. Определены задачи дальнейшего развития спортивной

школы.

Ключевые слова: детско-юношеская спортивная школа, история, задачи.

Annotation. The article reveals the role of children's and youth sports schools

in upbringing, improving and forming the personality of the younger

generation. The historical facts of formation and development of the Children’s

and youth sports school (Dubno), teachers-trainers and athletes who are proud

of the sports school are highlighted. The task of further development of the

sports school is outlined. Key words: Children and youth sports school, history, tasks.

Дитячо-юнацька спортивна школа є позашкільним навчальним

закладом спортивного профілю – закладом фізичної культури і спорту,

який забезпечує розвиток здібностей вихованців в обраному виді спорту,

визнаному в Україні, створює необхідні умови для гармонійного

виховання, фізичного розвитку, повноцінного оздоровлення, змістовного

відпочинку і дозвілля дітей та молоді, самореалізації, набуття навичок

здорового способу життя та підготовки спортсменів для великого спорту [1].

206

Основними формами навчально-тренувальної роботи є групові навчально-

тренувальні заняття, тренування за індивідуальними планами, виховні

заходи, медико-відновні заходи, навчально-тренувальні збори, практика

суддівства спортивних змагань. Основною формою спортивної роботи є

участь вихованців у спортивних змаганнях різного рівня [1].

Перші дитячо-юнацькі спортивні школи були засновані в СРСР у

1934–1935 роках у Москві, Києві, Харкові, Тбілісі, Ленінграді (нині С.-

Петербурзі), Краснодарі, Єревані, Ташкенті, Алма-Аті (нині Алмати) та

Баку. Тоді буди утворені дитячі спортивні організації «Юний динамівець»,

«Юний спартаківець», «Юний локомотивець», «Юний медик». До початку

другої світової війни в Україні створено було понад 130 дитячо-юнацьких

спортивних шкіл з найбільш масових видів спорту. У післявоєнні роки

завдяки поступовому вдосконаленню форм і методів дитячо-юнацького

спортивному руху вихованці спортивних шкіл, які демонстрували високі

розряди, планомірно поповнювали збірні команди республік і СРСР. У

1949–1950 рр. в дитячо-юнацьких спортивних школах України культивувалося

близько 16 видів спорту, а у 1960–1965 рр. – понад 40 видів спорту.

Вихованці спортивних шкіл України успішно виступали на першостях світу,

Європи, Олімпійських іграх у змаганнях з боротьби, легкої атлетики,

гімнастики, біатлону, лижних гонок, фігурного катання [2].

Діяльність спортивних шкіл в Україні ґрунтовно досліджено у

працях відомих вітчизняних науковців В. В. Ніколаєнко, М. П. Пітина,

В. М. Платонова, І. І. Приходька, Г. М. Путятіної, Н. В. Середи, С. О. Стадник,

О. А. Шинкарук та ін. [3].

Мета нашої статті дослідити історію становлення та перспективи

розвитку дитячо-юнацької спортивної школи м. Дубно.

Дубенщина завжди славилась досягненнями спортсменів. На престижних

змаганнях дубенські спортсмени демонстрували високі досягнення не лише

в Україні, але й у Європі та світі. Примножують спортивну скарбницю

слави і численні перемоги визнаних майстрів, Заслужених тренерів СРСР

та України, авторитет яких значно впливає на популяризацію масової

фізичної культури в країні [4].

У місті Дубні дитячо-юнацька спортивна школа була відкрита у 1958

році на базі спортивного залу Дубенського педагогічного училища.

Першим директором спортивної школи був Аркадій Вікторович Соболєв,

який забезпечив організацію роботи школи, комплектацію педагогічного

колективу, обслуговуючого персоналу, наповнення матеріально-технічної бази.

У 1961 році спортивна школа перейшла у приміщення костелу, зал якого

не відповідав нормам спортивного майданчика. Але на той час вибору

особливого у спортсменів та їх тренерів не було. У 1962 році директором

спортивної школи був призначений Михайло Гнатович Бойчук. З 1962 по

2003 роки він був незмінним керівником ДЮСШ. Михайло Гнатович –

207

професіонал своєї справи, людина високоосвічена, толерантна, з великим

педагогічним досвідом, яка більшу частину свого життя присвятила

втіленню ідеї підтримки спорту в м. Дубно. Багато зусиль, тепло серця та

41 рік свого життя він віддав дітям та педагогічному колективу, а також

громадськості міста.

На початок роботи в костелі в спортивній школі працювали такі

відділення: легка атлетика, спортивна і художня гімнастика, веслування на

байдарках і каное, велоспорт, волейбол (дівчата і юнаки), баскетбол.

Згодом, у зв’язку з перевантаженістю спортивної бази кількість відділень

спортивної школи скоротилася до чотирьох: веслування на байдарках і

каное, велоспорт, волейбол (дівчата і юнаки).

Із здобуттям незалежності культове приміщення костелу було віддане

общині. Однак, впродовж двох років школа та костел співіснували разом.

У 1993 році спортивна школа перейшла до приміщення колишнього

кінотеатру «Жовтень». Знову довелося переобладнувати вже кінотеатр під

спортивну споруду. Дехто з працівників не вірив, що без коштів, своїми

силами можна це зробити. Проте, директор ДЮСШ разом з тренерами-

викладачами та спортсменами розпочали реставрувати будівлю. Пізніше

цей колектив був відзначений нагородою громадського рейтингу

«Кришталевий жолудь». Не дивлячись на такий тернистий шлях ДЮСШ,

вона дала про себе знати не тільки в області, а й в Україні, Європі, світі.

Дубенська спортивна школа визначалася як позашкільний навчальний

заклад, завданнями якого було забезпечення умов для зміцнення здоров’я

та активізації фізичного розвитку підростаючого покоління; надання

навчально-методичної допомоги загальноосвітнім школам в організації

спортивно-масової роботи; здійснення підготовки гармонійно розвинених

юних спортсменів високої кваліфікації.

У 70-х роках Дубенська ДЮСШ підпорядковувалась Міністерству освіти

СРСР, Міністерству шляхів сполучення СРСР, профспілкам та іншим

відомствам, та діяла на підставі типових Положень.

На початку діяльності Дубенська ДЮСШ мала чотири відділення з

різних видів спорту, які створювалися з врахуванням місцевих умов. Пізніше

в ДЮСШ діяли такі відділення: стрибки у воду, волейбол, футбол, художня

гімнастика та ін. Відділення складались із навчальних груп, формування

яких відбувалось з урахування рівня спортивної підготовленості, віку та

статі тих, хто займався.

Комплектування відділень здійснювалося у відповідності з вимогами

методичних листів з відбору тих, хто займається у ДЮСШ, схвалених

Комітетом з фізичної культурі і спорту при Раді міністрів СРСР. При

комплектуванні особлива увага приділялась пошуку та відбору найбільш

здібних дітей і підлітків, для чого тренери-викладачі ДЮСШ відвідували

208

уроки фізичної культури у школах та інших навчальних закладах. Набір

учнів здійснювався щорічно у вересні – жовтні.

Діти, які виконували встановлені програмою вимоги для певної

навчальної групи по закінченню навчального року переводилися в

наступну групу або відраховувались із ДЮСШ. Навчання проходило до

18-річного віку включно.

Навчально-тренувальні заняття із різних видів спорту проводилися за

навчальними планами, які були розраховані на 52 тижні календарного

року. Основними формами навчально-тренувальних занять в Дубенській

ДЮСШ були заняття у навчальних групах, тренування за індивідуальними

планами, навчально-тренувальний процес в оздоровчо-спортивному таборі

та навчально-тренувальних зборах, участь у змаганнях. Для забезпечення

щорічних навчальних занять та активного відпочинку учнів в період

зимових і літніх канікул організовувались оздоровчо-спортивні табори.

Випускникам Дубенської ДЮСШ за рішенням педагогічної ради

видавалося свідоцтво про закінчення школи із зазначенням рівня

спортивної підготовки, а також посвідчення громадського інструктора-

діяча та спортивного судді.

Дубенська ДЮСШ проводила виховну роботу з юними спортсменами

за єдиним планом, затвердженим директором цього закладу у процесі

навчально-тренувальних занять, змагань, а також у вільний час від занять

такими шляхами: організації самоуправління серед учнів; проведення

спеціальної роз’яснювальної роботи щодо морального обличчя спортсмена;

пропаганди традицій радянського спорту; залучення юних спортсменів до

громадської корисної праці, в тому числі зі зміцнення матеріальної

спортивної бази; залучення учнів ДЮСШ до спортивно-масової роботи у

загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах.

Окремим аспектом діяльності Дубенської ДЮСШ була система

управління та формування кадрової комплектації закладів такого типу, яка

мала чітку структуру та усталену систему відбору фахівців.

Робота тренерсько-викладацького складу Дубенської ДЮСШ оцінювалась

з врахуванням таких показників: стабільності складу навчальних груп;

виконання учнями контрольних нормативів; підготовка спортсменів

вищих розрядів та рівень спортивної підготовки випускників, а також

кількість спортсменів, які передані в наступну за рівнем підготовки

навчальну групу; результати, які показали учні на змаганнях від районних

рівнів до всесоюзних; підготовка з числа учнів громадських інструкторів-

діячів та спортивних суддів; допомога загальноосвітнім школам та іншим

навчальним закладам в організації проведення оздоровчо-спортивної

роботи з учнями.

Працівники Дубенської ДЮСШ за успішну роботу представлялися до

присвоєння звань: «Заслужений тренер СРСР», «Заслужений тренер

209

республіки», «Заслужений вчитель республіки», до нагороди значками:

«Відмін ник фізичної культури», «Відмінник освіти», Грамотами та

іншими видами заохочення. Що стосується учнів, то за хороші спортивні

успіхи, зразкову поведінку і активну участь в громадському житті вони

заохочувалися: занесенням в «Книгу пошани» школи, нагородженням

грамотою, пам’ятним подарунком, оголошенням подяки.

Ентузіастами та натхненниками спортивної справи у шістдесятилітній

проміжок часу стали: Михайло Гнатович Бойчук, Лев Андрійович Бєліков,

Тимофій Федорович Шапошніков, Андрій Володимирович Максимчук,

Петро Антонович Чужда, Олег Петрович Чужда, Віталій Петрович Чужда,

Олексій Юхимович Мазурук, Володимир Петрович Савчук, Леонід

Олександрович Сікліцький, Тамара Миколаївна Стома, Василь Іванович

Павелко, Василь Володимирович Лозанюк, Лілія Іванівна Приходько,

Світлана Миколаївна Солоненко, Віта Олегівна Лапхан, Василь Олексійович

Собчук, Василь Володимирович Іщук, Микола Миколайович Приходько,

Сергій Олегович Соха.

ДЮСШ м. Дубно підготувала велику кількість чемпіонів і призерів

Всеукраїнських змагань та першостей Рівненської області, чемпіонатів

України, Європи та світу. Всі ці досягнення є індикатором педагогічної

майстерності тренерів-викладачів. Філософією тренерів-викладачів школи

є підвести дитину до розуміння спорту, дати їй ключ, та навчити

користуватися цим інструментом.

Гордістю Дубенської дитячо-юнацької школи є:

Олег Чужда, Заслужений майстер спорту СРСР, чемпіон Європи та

світу з велоспорту (1980 р., Мексика), багаторазовий призер чемпіонатів

світу з велоспорту (1982 р, Великобританія) та інших престижних змагань;

Олександр Максимчук, Заслужений майстер спорту України, призер

чемпіонатів світу з веслування на байдарках і каное (2010 р., Угорщина,

2011 р., Польща, 2014 р., Росія);

Руслан Середюк, майстер спорту міжнародного класу, чемпіон світу з

веслування на байдарках і каное (1997 р., Фінляндія);

Леонід Камлочук, майстер спорту міжнародного класу, бронзовий

призер чемпіонату Європи (1999 р., Хорватія), учасник Олімпійський ігор

(2000 р., Сідней, Австралія);

Петро Крук, майстер спорту міжнародного класу, чемпіон Європи

(2004 р.), учасник Олімпійських ігор (2008 р. Пекін, Китай);

Сергій Ситніцький, майстер спорту, бронзовий призер чемпіонату

Європи з веслування на байдарках і каное (2005 р., Болгарія);

Олександр Левченко, майстер спорту, бронзовий призер чемпіонату

Європи з веслування на байдарках і каное (2008 р., Угорщина).

210

Сьогодні у Дубенській дитячо-юнацькій спортивній школі працюють

секції: веслування на байдарках і каноє, баскетбол, волейбол, легка

атлетика, дзюдо, футбол.

Основними завдання Дубенської дитячо-юнацької спортивної школи є:

реалізація державної політики в галузі фізичної культури і спорту;

створення умов для гармонійного розвитку особистості, фізичної

підготовки, зміцнення здоров’я засобами фізичної культури і спорту,

розвиток здібностей школярів у вибраному виді спорту, організація їх

дозвілля; підготовка спортсменів – членів (кандидатів, резерву) збірних

команд району, області та України; виявлення і підтримка юних талантів,

розвиток їх здібностей в обраному виді спорту та досягнення високих

спортивних результатів; формування у дітей та юнацтва національної

свідомості, активної громадської позиції.

Отже, Дубенська дитячо-юнацька спортивна школа є прикладом в

організації та підготовці юних спортсменів, робота якої упродовж періоду

свого існування була направлена на формування особистості, покращення

стану здоров’я учнів, залучення їх до систематичних занять спортом,

демонстрацію відданості та любові тренерів-викладачів до своєї справи.

1. Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу / Постанова Кабінет Міністрів

України від 5 листопада 2008 р. № 993 Київ [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/993-2008-п. 2. Дитячо-юнацькі спортивні школи.

Енциклопедія сучасної України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://esu.com. ua/search_articles.php?id=24414 3. Дрюков О. В. Діяльність дитячо-

юнацьких спортивних шкіл на сучасному етапі розвитку спорту : автореф. дисер.

к.фіз.вих. ; 24.00.01 / О. В. Дрюков. – К., 2016. – 22 с. 4. Якимчук Н. Дистанція у 60

років / Наталія Якимчук. – Дубно : «Наше джерело», 2018. – 56 с.

211

УДК 796.83.071

Соснов Ілля, ст. магістратури факультету здоров’я, фізичної культури

і спорту; науковий керівник – к.пед.н., доцент Коваль В. В. (Міжнародний

економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука,

м. Рівне)

БОКС В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНІ РЕАЛІЇ

Анотація. У статті розкрито історичні аспекти становлення боксу як

виду спорту в Україні. Окреслено та викладено окремі історичні факти

українського олімпійського та професійного боксу, проаналізовано виступи

провідних боксерів на спортивних змаганнях. Розглянуто найбільш значущі

досягнення українських боксерів та їх тренерів на світовій арені. Визначено

фактори, що впливають на розвиток боксу.

Ключові слова: бокс, спортивні змагання, історія розвитку.

Аннотация. В статье раскрыто исторические аспекты становления бокса

как вида спорта в Украине. Определены и изложены отдельные факты

украинского олимпийского и профессионального бокса, проанализированы

выступления ведущих боксеров на спортивных соревнованиях. Рассмотрены

наиболее значимые достижения украинских боксеров и их тренеров на

мировой арене. Определены факторы, влияющие на развитие бокса.

Ключевые слова: бокс, спортивные соревнования, история развития.

Annotation. The article reveals the historical aspects of the development of

boxing as a sport in Ukraine. Some historical facts of the Ukrainian Olympic

and professional boxing are outlined, performances of the leading boxers at

sports competitions are analyzed. The most significant achievements of

Ukrainian boxers and their trainers on the world stage are considered. The

factors influencing the development of boxing are determined.

Key words: boxing, sporting events, history of development.

Бокс – мужній та дуже захоплюючий вид спорту. Він є одним з

важливих засобів фізичного виховання молоді. Велика популярність боксу

пояснюється його високим емоційним напруженням спортивної боротьби

й різнобічним впливом на рухові, психічні та вольові якості людини.

Бокс – один з найбільш відомих видів спорту загалом, зокрема серед

єдиноборств. В деяких країнах він не поступається за популярністю футболу.

З давніх-давен з’ясування відносин на кулаках було чоловічою забавою.

Україна може пишатися видатними боксерами серед аматорів та

професіоналів. Вітчизняна школа боксу шанується в боксерському світі.

212

Бокс офіційно визнаний в Україні як олімпійська дисципліна та входить до

переліку бойових мистецтв, представлених на Всесвітніх іграх з єдиноборств.

Розвитком цього виду спорту в нашій державі займаються Федерація боксу

України та Національна ліга професійного боксу України.

Історія розвитку боксу, як виду спорту представлена в працях

В. А. Маркова [1], В. М. Платонова, С. И. Гуськова [2], М. И. Романенко [3].

Формування українського боксу відображено у періодичних журналах

«Ринг», «Про бокс» на сайтах Інтернету «Мир бокса и ММА», «Бокс.

Останні новини боксу», а також в наукових дослідженнях А. Горюнова [4],

С. Осипова [5], А. Котельника [6].

Мета нашої статті полягає у досліджені особливостей становлення та

розвитку боксу в Україні.

Історія боксу розпочинається з 1743 року, коли був проведений перший

офіційний двобій у боксерських рукавичках. До програми Олімпійських ігор

бокс був включений у 1904 році, і з того часу, вже понад 100 років, бокс є

одним з провідних Олімпійських видів спорту [1; 2; 4; 3].

Історичні та наукові факти щодо віку українського боксу є спірним

питанням в різних дослідженнях. Енциклопедія боксу наполягає, що бокс в

Україні можна відраховувати з кінця 19 століття та розробок європейськими

концесіонерами донецького вугілля. Сучасні ветерани, зокрема, Мацих

Михайло Якович, старший тренер ЦСК ЗС України, стверджують, що

розвиток боксу в Україні розпочався у післявоєнні часи. Загалом бокс в

Україні у 1941–1944 роках розвивався лише в кількох містах: Києві, Одесі,

Львові, Коломиї, Тернополі, Станіславові. У кожному з них, він мав свої

особливості. У Києві – виключно показовий товариський характер, у

Галичині – спортивно-змагальний, в Одесі, де відбулося найбільше

боксерських боїв, – професійно-комерційний [1; 6].

Першим українським боксером учасником Олімпійських ігор був киянин

Річард Карпов, який взяв участь в Олімпійських іграх 1956 року в Мельбурні.

Першим ж призером Ігор став луганчанин Володимир Мусалімов, який

виборов бронзову нагороду Олімпійських ігор 1968 року у Мехіко.

Розквіт українського боксу у радянські часи прийшовся на 70-ті – 80-ті

роки 20-го сторіччя. Чемпіонами Європи в ті час ставали Віктор

Мірошниченко, Віктор Савченко, Олександр Ткаченко, Олександр Ягубкін,

Віталій Качановський, Анатолій Кліманов та Леонід Шапошников.

Не менш потужними були виступи українців й на Чемпіонатах світу.

Бронзовим призером світової першості 1974 року став Анатолій Кліманов.

Золото Чемпіонату світу здобували Віктор Савченко у 1978 році та

Олександр Ягубкін – у 1982 році.

Відліком у розвитку вітчизняного професійного боксу слід вважати 8

квітня 1992 року, коли було засновано Лігу професійного боксу [2].

213

Першим її очолив Михайло Зав’ялов, який виконував обов’язки головного

тренера збірної команди України.

За роки незалежності нашої країни український бокс зайняв лідируючі

позиції у світовому боксі, причому це стосується як аматорського, так і

професійного боксу. Все розпочиналось на старті 90-х. Починаючи з 1992

року український бокс представлений на міжнародній арені окремою

командою. В цьому ж році і була організована Федерація боксу України.

Вперше гучно заявити про силу любительського боксу українська

команда зуміла у 1995 році на чемпіонаті світу в Берліні. Тоді столиця

Німеччини вперше побачила та почула братів Кличко. Володимир

Сидоренко, Сергій Данильченко та Андрій Федчук доповнили наш

доробок бронзовими нагородами Сіднейських ігор. На Олімпіаді в

Белфасті 2001 р. наші боксери вибороли 7 нагород.

Були і важкі часи в українському боксі. З чемпіонату світу в Бангкоку

Україна повертається з єдиним сріблом Олега Мошкіна. Цілковитим

нокаутом завершилась для України афінська Олімпіада.

На чемпіонат світу 2007 року в Чикаго тренер збірної України з боксу

Дмитро Сосновський, експериментуючи та ризикуючи, повіз наймолодшу

в історії збірну України. В Чикаго світ вперше побачив майбутнього

світового чемпіона з боксу Василя Ломаченко, а Україна отримала ще двох

призерів – В’ячеслава Глазькова та Сергія Дерев’янченка. Таким же

успішним став виступ українців в Азербайджані [5].

На Олімпіаду в Лондоні збірна України з боксу відправиться у якості

фаворитів. Заслуженими нагородами українську скарбничку поповнили

Т. Шелестюк та О. Гвоздик, Д. Берінчик, О. Усик, В. Ломаченко.

Міжнародна асоціація боксу визнала тренера збірної Дмитра

Сосновського найкращим тренером світу, а Олександра Усика – боксером.

Що стосується боксу професійного, то тут успіхи наших боксерів не

менші – хоча до 1999 року в України не було жодного чемпіона світу з

професійного боксу, та в подальшому світові титули завойовували 9

українських боксерів. Найвищої вершини професійного боксу досягли

брати Віталій та Володимир Клички, Аліна Шатернікова, Сергій

Дзинзирук, Андрій Котельник, Володимир Сидоренко, Юрій Нужненко,

В’ячеслав Сенченко, Василь Ломаченко та Олександр Усік. Але на підході

до світових вершин ще багато українців, тому сумнівів немає – вже в

найближчі роки кількість українських чемпіонів світу з професійного

боксу істотно збільшиться.

За роки незалежності боксери Національної збірної команди України

вибороли на Олімпійських іграх: 4 золотих, 4 срібні та 7 бронзових

нагород. Золото: 1996 – Володимир Кличко (Атланта, США); 2008 – 2012 –

Василь Ломаченко (Пекін (Китай), Лондон (Англія)); 2012 – Олександр

Усик (Лондон, Англія). Срібло: 1992 – Ростислав Заулічний (Барселона,

214

Іспанія); 2000 – Андрій Котельник (Сідней, Австралія); 2000 – Сергій

Доценко (Сідней, Австралія); 2012 – Денис Берінчик (Лондон, Англія).

Бронза: 1996 – Олег Кірюхін (Атланта, США); 2000 – Володимир

Сидоренко (Сідней, Австралія); 2000 – Сергій Данильченко (Сідней,

Австралія); 2000 – Андрій Федчук (Сідней, Австралія); 2008 – В’ячеслав

Глазков (Пекін, Китай); 2012 – Тарас Шелестюк (Лондон, Англія); 2012 –

Олександр Гвоздик (Лондон, Англія) [4].

Новий поштовх у розвитку Федерації боксу України (ФБУ) і українського

боксу загалом пов'язаний з приходом на посаду президента Продивуса

Володимира Степановича. Йому вдалося не лише відновити та налагодити

роботу Федерації після внутрішніх конфліктів, але й об’єднати довкола

ФБУ той колектив, який працював виключно на розвиток українського

боксу. Така політика в роботі Федерації боксу України дала миттєвий

результат. Керівництво ФБУ налагодило тісні професійні зв’язки з

Європейською Конфедерацією боксу та Міжнародною боксерською

Асоціацією, а також направила усі свої зусилля на якісну підготовку

Національної збірної України до Олімпійських ігор в Пекіні.

Після довготривалого простою, а це 8 років, у здобутих медалях на

Олімпійських іграх, Національна збірна України знову гучно заявила про

себе у 2008 році. Знаковим для Федерації боксу України став 2010 рік,

коли Харків прийняв перший в історії сучасного Олімпійського боксу

Кубок Європи серед чоловіків.

2011 рік – рік перемог та неймовірних здобутків для Федерації боксу

України. Саме цього року Національна збірна України вперше в історії

українського боксу зуміла вибороти першу сходинку п’єдесталу загального

медального заліку на Чемпіонаті світу в Баку. Проте, чемпіонат світу у

Баку запам’ятався для українських вболівальників й гучним скандалом,

який визвало суддівство у чвертьфінальному поєдинку Василя Ломаченка

проти бразильця Робсона Консейсао. Саме тоді судді віддали перевагу в

один бал Консейчасо і представник бразильської школи боксу святкував

перемогу з рахунком 20:19. Для Василя Ломаченка це означало лише одне –

він не потрапляє на Олімпійські ігри 2012. Зусиллями президента

Федерації боксу України Володимира Продивуса, за підтримки НОК

України, та поданих протестів до AIBA, вперше в історії олімпійського

боксу результат поєдинку було змінено на користь Василя Ломаченка [4].

Команда Дмитра Сосновського підкорила усі можливі вершини

любительського боксу. Три українці підкорювали найвищу вершину

аматорського боксу – Олімпійські Ігри. Це Володимир Кличко, Василь

Ломаченко та Олександр Усик. Причому Ломаченко зробив це двічі.

Безцінну роль у підготовці української команди боксерів відіграє

Анатолій Миколайович Ломаченко – заслужений тренер України,

найкращий тренер у світовому боксі у 2016 році. Хоча головним тренером

215

Олімпійської збірної є Дмитро Сосновський, команду переможців створив

А. М. Ломаченко.

За ініціативи президента Федерації боксу України було створено

професіональний боксерський клуб – «Українські отамани». Ідеєю для

створення команди послугувало те щоб досвідчені українські боксери, такі

як Василь Ломаченко, Денис Берінчик, Олександр Гвоздик, Олександр

Усик ще на певний час залишалися в олімпійському боксі та передавали

свій досвід підростаючому поколінню українських боксерів, підписавши

контракти з «Отаманами» [5].

За короткий проміжок часу професіональний боксерський клуб

«Українські отамани», який брав участь у змаганнях World Series of

Boxing, отримав неабияку підтримку з боку вболівальників. Згодом нашу

команду почали називати народним клубом та підтримувати в усіх

куточках нашої країни. Яскравим тому свідченням стали переповнені

арени столичних спортивних комплексів фактично на всіх матчах першого

сезону Всесвітньої серії боксу. Саме «Українські отамани» у 2013 році

встановили рекорд столичного «Палацу спорту» по кількості глядачів на

спортивних змаганнях.

Свідченням популярності команди були й рейтинги телетрансляцій,

які випереджали більшість показників навіть футбольних матчів

футбольної Прем’єр-ліги. Свого найбільш вагомого результату в історії

команди «Українські отамани» здобули у першому сезоні Всесвітньої серії

боксу виборовши срібний кубок змагань.

За період керівництва Федерацією Володимира Продивуса, Україна

неодноразово приймала змагання найвищого ґатунку. У 2010 році було

проведено перший в історії Кубок Європи з боксу серед чоловіків у

Харкові. У 2013 році в Києві було проведено чемпіонат світу з боксу серед

юніорів, а у 2015 році Львів приймав найсильніших боксерів Європи у

віковій групі юніори.

Черговою знаковою подією для нашої держави став Чемпіонат Європи

серед Чоловіків у Харкові (2017 р.), ініціаторами проведення в Україні

якого були президент ФБУ Володимир Продивус та перший віце-

президент ФБУ Дмитро Шенцев. Саме Континентальну першість у

Харкові Європейська конфедерація боксу визнала найкращою за рівнем

організації за усі роки проведення. Окрім того, за результатами виступів

Національна збірна України виборола перше загальнокомандне місце.

Яскравою подією стала перемога О. Усика, який став першим в історії

України Абсолютним Чемпіоном світу з боксу у 2018 році. Він в одиночку

зробив те, що вдавалось братам Кличкам. Український боксер Олександр

Усик, перемігши Мурата Гассіева в фіналі Всесвітньої боксерської

суперсерії (WBSS), став абсолютним чемпіоном світу в першій важкій вазі.

Він об’єднав пояси WBC, WBO, IBF і WBA, а також став володарем

216

трофея імені Мохаммеда Алі, який вручається чемпіону WBSS. Він став

четвертим боксером в історії боксу, який завоював всі чотири чемпіонські

пояси. Раніше це вдавалося Бернарду Хопкінсу, Теренсу Кроуфорд і

Джермейн Тейлору.

Отже, найбільшого свого розвитку український бокс набув за роки

незалежності України. За короткий період, українські боксери та тренери

досягли значних висот та світового визнання, зайняли найвищі сходинки

світових рейтингів з боксу.

1. Марков В. А. Бокс. Энциклопедия / В. А. Марков, В. Л. Штебнбах. – М. :

«Человек», «Олимпия», 2011. – 656 с. 2. Платонов В. Н. Профессиональный спорт /

В. Н. Платонов, С. И. Гуськов, М. М. Линец, Б. Н. Юшко – Киев : Олимпийская

литература, 2000. – 391 с. 3. Романенко М. И. Бокс / М. И. Романенко. – Киев :

Вища школа, 1978. – 296 с. 4. Горюнов А. Золото нации / А. Горюнов – К. :

Саммит-книга, 2015. – 346 с. 5. Осипов С. В команде Дмитрий Сосновский /

С. В. Осипов. – К. : Саммит-книга, 2018. – 148 с. 6. Котельник А. Формування

основ професійного боксу в Україні / А. Котельник // Молода спортивна наука

України, 2012. – Т. 1. – С. 118–125.

217

УДК 615.81: 616.8-009

Скунць Наталія, ст. магістратури факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник – к.пед.н., доцент Сірман О. В.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне).

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІ ПРИ ДЦП

Анотація. В статті досліджено особливості фізичної реабілітації

хворих дітей на ДЦП. Розкрито ефективність реабілітаційної програми,

яка охоплює послідовність певних реабілітаційних засобів таких, як ЛФК,

масаж, лікувальне плавання та завдань, які необхідно здійснити, щоб

відбулися позитивні зміни у хворих дітей на ДЦП. Визначено переваги

запровадження реабілітаційної програми, яка позитивно впливає на

організм, має профілактичну спрямованість, покращує показники серцево-

судинної, дихальної системи.

Ключові слова: фізична реабілітація, лікувальна фізична культура,

масаж, плавання, фізіотерапія.

Аннотация. В статье исследованы особенности физической реабилитации

больных детей на ДЦП. Раскрыто эффективность реабилитационной

программы, которая охватывает последовательность определенных

реабилитационных средств таких, как ЛФК, массаж, лечебное плавание и

задач, которые необходимо осуществить, чтобы произошли положительные

изменения у больных детей на ДЦП. Определены преимущества внедрения

реабилитационной программы, которая положительно влияет на организм,

имеет профилактическую направленность, улучшает показатели сердечно-

сосудистой, дыхательной системы.

Ключевые слова: физическая реабилитация, лечебная физическая

культура, массаж, плавание, физиотерапия.

Annotation. The article deals with the features of physical rehabilitation of sick

on cerebral palsy children. The effectiveness of a rehabilitation program

covering the sequence of certain rehabilitation measures such as exercise

therapy, massage, therapeutic swimming and the tasks to be performed in order

to have positive changes in patients with cerebral palsy have occurred. The

benefits of introducing a rehab program that has a positive effect on the body,

has a preventive focus, improves the parameters of the cardiovascular,

respiratory system are determined.

Key words: physical rehabilitation, medical physical culture, massage,

swimming, physiotherapy.

218

Проблема дитячого церебрального паралічу (ДЦП) є однією з

найбільш актуальних у дитячій неврології та в реабілітації. Останнє

обумовлено значним поширенням ДЦП, складністю, тяжкістю клінічних

проявів та високим відсотком інвалідизації, труднощами у лікуванні та

реабілітації хворих з такою патологією. За даними літературних джерел,

ДЦП за останні роки став одним із найбільш розповсюджених захворювань

нервової системи дітей у всіх країнах світу [1].

Особливістю цього складного захворювання є те, що розпочинається

воно ще в перинатальному періоді життя, триває протягом багатьох років, і

частіше за все не піддається корекції.

Аналіз літературних джерел вітчизняних і зарубіжних авторів виокремив

етіологію і патогенез, такого складного захворювання, як дитячий

церебральний параліч. Вони розглядали певні аспекти виникнення цього

захворювання і дійшли висновку, що це захворювання провокує безліч

причин. У 80 % це ураження мозку, в період внутрішньоутробного

розвитку плода і лише в 20 % – постнатально, що зазначили у своїх працях

К. А. Семенова, С. Є. Сафран, Ю. А. Якунін, З. І. Ямпільська, Л. П. Журба.

Б. В. Шавирін стверджує, що дитячий церебральний параліч розвивається

протягом перших 2–4 років життя. Тобто на його думку дитячий церебральний

параліч є наслідком порушення імунологічної реактивності при вагітності,

що призводить до тяжких передчасних пологів [2]. .

Неможна не відмітити, що пошкодження головного мозку з крововиливом,

запаленням і дегенеративними змінами при цьому є вторинними. Суть

порушення у хворих дітей з дитячим церебральним паралічем пов’язане зі

складним характером ураження мозку дитини, де елементи незрілості

нервових структур поєднуються з різним ступенем деструктивних змін.

Особливості фізичної реабілітації при ДЦП ґрунтуються на виробленні

рухових навиків, які не розвиваються у хворого природним шляхом. Дуже

велика роль відводитися лікувальній фізкультурі і масажу. Лікування

необхідно починати як можна в більш ранні терміни, оскільки мозок

дитини володіє великими компенсаторними можливостями [3].

Мета нашої статті дослідити та охарактеризувати ефективність засобів

фізичної реабілітації хворих дітей на ДЦП.

Методи фізичної реабілітації повинні бути спрямовані на зниження

примітивних рефлексів, підвищення рухової сили, розвиток здатності

утримувати рівновагу тіла, виконання ритмічних рухів. Хворі на

церебральний параліч повинні розвивати м’язову силу та фізичні якості за

допомогою засобів фізичної реабілітації з поступово зростаючою

інтенсивністю.

Тому, фізична реабілітація дітей із ДЦП є соціально значущою проблемою.

Більша частина традиційних методик відновлювального лікування цього

контингенту має досить високу ефективність при реабілітації хворих у віці

219

від декількох тижнів до двох років. У цьому випадку від 60 до 80 % хворих

відновлюють рухові і мовні функції. Можливості для відновлювального

лікування дітей, які стали інвалідами у 4–10 років, значно менше, а

реабілітація хворих в пізній резидуальній стадії ДЦП дотепер досить

важка та малоефективна

На сучасному етапі вчені виділяють кілька основних напрямів у

лікуванні та реабілітації дітей із захворюванням ДЦП

– відновлення здоров’я хворого за допомогою комплексного лікування;

– відновлення побутових навичок й елементів самообслуговування;

– соціальна реінтеграція, пов’язана з навчанням в загальноосвітніх чи

спеціалізованих школах, матеріально-побутовим забезпеченням і наступним

працевлаштуванням [2].

Дослідженнями, які проводив А. Е. Штеренгерц, визначено, що, якщо є

можливість відновлення рухових навичок, які у хворого не розвиваються

природнім шляхом, методами ЛФК, то лікування необхідно починати як

можна в більш ранні терміни, оскільки мозок дитини володіє великими

компенсаторними можливостями.

Дітям, у яких ще не розвинуті диференційовані рухи, призначаються

пасивні рухи і масаж. Лікувальна фізкультура призначається на весь

період зростання і розвитку дитини (до 14–15 років), як для загального

зміцнення, так і для відновлення функції паретичної кінцівки. Раціонально

ЛФК займатися індивідуально [4].

Особливим видом фізичної реабілітації є лікувальна гімнастика, яку

потрібно проводити в ігровому вигляді з музикою, цікаво і живо. При

цьому лікувальну гімнастику необхідно проводити почергово з іншими

іграми в ігровій формі: ігри з м’ячем, естафетні ігри. При заняттях

лікувальною фізкультурою вправи потрібно виконувати в положенні

лежачи, сидячи, залежно від стану функції руху.

Завдання ЛФК у період залишкових явищ є такі: – зниження гіпертонусу

привідних м’язів і м’язів-згиначів, зміцнення ослаблених м’язів; покращення

рухливості в суглобах, корекція порочних установок ОРА; покращення

координації рухів і рівноваги; стабілізація правильного положення тіла,

закріплення навички самостійного стояння, ходьби; розширення загальної

рухової активності дитини, тренування вікових рухових навичок; навчання

разом із спеціалістами й батьками самообслуговування, засвоєння основних

видів побутової діяльності з урахуванням розумового розвитку дитини.

Заняття з використанням плавання потрібно проводити два рази в

тиждень протягом року. У воді дитина повинна виконувати спеціальні

вправи, а вихователь здійснювати контроль за правильністю режиму дня,

тренувати дрібну моторику дитини. Водночас потрібно включати дихальні

вправи – один з важливих методів реабілітації.

220

Всі дихальні вправи діляться на: динамічні і статичні. Динамічні

дихальні вправи поєднуються з рухами рук, плечового поясу, тулуба.

Статичні – здійснюються тільки при участі діафрагми і міжреберних

м’язів. Виділяються загальні і спеціальні дихальні вправи. Завданням

загальних дихальних вправ є покращення легеневої вентиляції і укріплення

основних дихальних м’язів. Спеціальні дихальні вправи – активний засіб

профілактики і боротьби з легеневими ускладненнями [1].

Гімнастика у воді дозволяє ширше використовувати різноманітні

фізичні вправи (лежачи, стоячи, сидячи). Однак, при її проведенні

потрібно враховувати протипокази до занять з плаванням. Загальними

протипоказаннями є такі хвороби, як епілепсія, пієлонефрит. Підготовчі і

підводні вправи на суші і у воді – головна умова дотримання принципу

поступовості. Також потрібно запроваджувати основні і допоміжні заняття

з плавання. Допоміжні заняття повинні складатися з самостійних занять

вдома, які потрібно спрямовувати на розвиток окремих фізичних якостей,

відпрацювання на суші окремих елементів техніки. Під час дозування

навантажень необхідно враховувати відхилення у стані здоров’я. Для

цього на заняттях потрібно підбирати оптимальні навантаження, від яких

залежить кінцевий результат.

Фізичне навантаження регулюється кількома компонентами:

– підбором вправ, елементів руху;

– інтенсивністю, з якою виконуються вправи;

– об’ємом виконання вправ;

– тривалістю відпочинку між виконаною роботою [5].

Під час дозування навантажень потрібно вести контроль за ЧСС, яка не

повинна перевищувати 130–150 уд/хв., але при недостатній фізичній

підготовці ЧСС може становити більше 170 уд/хв.

При проведенні занять потрібно враховувати гігієнічні норми та

температуру води, яка повинна бути в межах 30–33°С, а також глибину

басейну – до 1 метра. Басейн повинен бути обладнаний поручнями по всій

довжині. Перед початком занять у воді потрібно проводити заняття на

суші у гімнастичному залі, де можна використовувати загально-підготовчі

вправи, імітаційні вправи, пізніше проводити силову підготовку. Основну

увагу варто приділяли вивченню техніки кролем на грудях і на спині.

Перед проведенням масажу хворого потрібно забезпечити максимальне

розслаблення м’язів, підібравши вихідне положення і вправи на розслаблення.

Погладжування, розтирання, розминання скорочених м’язів з підвищеним

тонусом необхідно проводити ніжно, плавно, в повільному темпі. Більш

глибокий масаж з прийомами вібрації (похлопування, постукування) слід

застосовувати для розтягнутих м’язів. При цьому, обов’язково потрібно

проводити масаж паравертебральних спинномозкових сегментів, застосувавши

ту ж методику і техніка масажу, що й при інсультах .

221

Особливістю лікувального масажу, є те, що він проводиться за умови

здатності дитини самостійно максимально розслабляти м’язи. При цьому

діти повинні знаходитися в положенні лежачи на спині або животі із

розташуванням вздовж тулубу дещо зігнутих у ліктьових суглобах верхніх

кінцівок. Нижні кінцівки необхідно розводити, як можна ширше, у

кульшових суглобах. Під ліктьові, колінні й гомілковостопні суглоби

потрібно підкласти невеличкі мішечки з піском або бобами.

Враховуючи те, що масаж діє заспокійливо на ЦНС, його слід

проводити диференційовано, з урахуванням того, що одні прийоми діють

заспокійливо на нервову систему, рефлекторно розслаблюючи м’язи

(погладжування, розтирання, розминки, що виконуються ніжно, в

повільному темпі, в непереривистому режимі), інші – навпаки.

При підвищеному м’язовому тонусі спочатку потрібно провести теплову

процедуру, потім електролікування, імпульсні і синусоїдальні модульовані

струми. В умовах лікувально-профілактичного заходу, в якості бальнеологічних

процедур, можна застосовувати хлорідно-натрієві, або хвойно-рапні ванни.

Хлорідно-натрієві ванни здійснюються при температурі 36–37º С з

додаванням кухонної солі. Тривалість однієї процедури повинна становити

10 хвилин, на курс зазвичай призначається 10 процедур. Під їх впливом

покращується загальний стан дитини, трофічні процеси у вражених

кінцівках. Для приготування хвойних ванн можна застосовувати морську

воду та рідкий хвойний екстракт, при температурі 36–37ºС. Перші три

процедури повинні тривали 5 хвилин, наступні – по 10 хвилин. Фізіотерапію

потрібно проводити щодня, або через день курсами по 14 процедур із

перервами в 2 місяці, щоб був ефект від процедур.

При навчанні руховим діям, слід враховувати, що сенситивним періодом

рахується вік 5 років, а віковий інтервал від 6 до 10 років, найкращий для

розвитку всього спектру фізичних якостей і координаційних здібностей.

Тому врахування віку важливо для організаційної рухової активності

дитини. Цей же час є оптимальним для формування у неї усвідомленої

мотивації до тілесного розвитку і вироблення звички піклуватися про своє

здоров’я [1; 5].

Водночас, в цей період необхідно включати засоби фізичної реабілітації

та залучати хворих на ДЦП до занять фізичною культурою з використанням

корекційно-розвиваючих вправ направлених на забезпечення повноцінного

розвитку, підвищення рухової активності, профілактику і попередження

повторних відхилень, відновлення і удосконалення психофізичних здібностей,

формування якостей особистості, необхідних для успішної соціальної адаптації.

Практика засвідчує, що порушення в розвитку дитини призводить в першу

чергу до розладу координації рухів. Збереження рівноваги, впевненої ваги,

здатність порівнювати і регулювати свої дії в просторі, виконуючи їх точно,

222

вільно без напруги і скованості – це ті якості, які необхідні дитині для

нормальної життєвої діяльності.

З проведеного дослідження, можна зробити висновок, що реабілітаційні

методики охоплюють послідовність певних реабілітаційних засобів та

завдань, які необхідно здійснити, щоб відбулися позитивні зміни у дітей

хворих на ДЦП. Виходячи з даних дослідження, хворі діти з ДЦП що

займалися методикою фізичної реабілітації з використанням ЛФК, масажу

та плавання показали позитивні результати.

Це підтверджує необхідність фізичної реабілітації хворих на ДЦП, з

застосуванням для цього вправ з лікувальної гімнастики, проведення

масажу, фізіотерапії та лікувального плавання.

1. Богдановська Н. В. Особливості застосування засобів фізичної реабілітації дітей

з церебральним паралічем / Н. В. Богдановська // Вісник Запорізького національного

університету. – Запоріжжя, 2014. – № 1 (12). – С. 10–16. 2. Альошина А. Фізична

реабілітація дітей, хворих на ДЦП / А. Альошина // Молодіжний науковий вісник.

2014. – С. 120–126 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://esnuir.eenu.

edu.ua/bitstream/123456789/6714/1/28.pdf. 3. Козявкин В. И. Основы реабилитации

двигательных нарушений по методу Козявкина / В. И. Козявкин, Н. Н. Сак,

О. А. Качмар. – Львів : НВФ «Українські технології», 2007. – 192 с. 4. Машаду И. П.

Коррекция двигательных нарушений у детей с церебральным параличом средствами

адаптивной физической культуры / И. П. Машаду, А. А. Потапчук // Человек и его

здоровье : IX Рос. нац. конгр. – СПб., 2004. –184 с. 5. Шипицына Л. М. Детский

церебральный паралич : хрестоматия / Л. М. Шипицына, И. И. Мамайчук. – СПб. :

Дидактика-Плюс, 2003. – 230 с.

223

УДК 615.825: 616.831

Стецик Юрій, ст. магістратури факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник – к. фіз. вих., доцент Сотник Ж. Г.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ ІЗ ГОСТРИМ ПОРУШЕННЯМ

МОЗКОВОГО КРОВООБІГУ

Анотація. В статті досліджено сучасні напрями відновлення здоров’я

людини після гострого порушення мозкового кровообігу. Охарактеризовано

ефективність покращення функціональних можливостей організму, які

залежать від програми фізичної реабілітації та її індивідуалізації. Розглянуто

сучасні методи реабілітації після гострого порушення мозкового кровообігу.

Визначено фактори, що впливають на підбір методик реабілітації, зокрема:

науковість, достовірність та наявність позитивних результатів у клінічних

дослідженнях.

Ключові слова: фізична реабілітація, гостре порушення мозкового кровообігу.

Аннотация. В статье исследованы современные направления восстановления

здоровья человека после острого нарушения мозгового кровообращения.

Охарактеризована эффективность улучшение функциональных возможностей

организма, которая зависят от программы физической реабилитации и ее

индивидуализации. Рассмотрены современные методы реабилитации

после острого нарушения мозгового кровообращения. Определены факторы,

влияющие на подбор методик реабилитации, в частности: научность,

достоверность и наличие положительных результатов в клинических

исследованиях.

Ключевые слова: физическая реабилитация, острое нарушение мозгового

кровообращения.

Annotation. The article investigates the restoration of human health after acute

cerebrovascular accident. The effectiveness of improving the functional

capabilities of the organism, which depend on the program of physical

rehabilitation and its individualization, has been characterized. Modern systems

of rehabilitation after acute cerebrovascular disruption are considered. The

factors influencing the selection of methods for rehabilitation are determined, in

particular, their scientific validity, reliability, and the presence of positive

results in clinical trials.

Key words: physical rehabilitation, acute impairment of blood circulation in the brain.

224

Цереброваскулярні захворювання та їх найбільш важка форма – гострі

порушення мозкового кровообігу (ГПМК) через неухильне зростання цієї

хвороби та її негативний вплив на якість життя, а також ранню

інвалідизацію пацієнтів, становлять одну з найбільш важливих проблем

сучасної медицини [1].

За статистикою після перенесеного інсульту 48 % людей перестають

самостійно пересуватися, у 32 % розвивається важка депресія, 22 %

втрачають здатність працювати, 18 % – здатність говорити. Водночас, як

свідчать експертні дані США після застосування комплексної реабілітації

хворих з цим діагнозом у 10 % майже повністю наступає відновлення, 25 % –

мають мінімальні порушення, для 40 % – характерні помірні та важкі

наслідки, які потребують додаткового спеціального догляду. Довготривалого

догляд потребують 10 % хворих, а 15 % людей – помирають невдовзі після

перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу [2].

Однак нові технології та досвід, накопичений медиками, поступово

змінюють ситуацію. З кожним роком можливості реабілітації для людей, які

перенесли інсульт, істотно розширюються. Експерти запевняють, що, якщо

підійти до відновлення здоров’я грамотно, можливе збереження високої

якості життя пацієнта, яке не можна було уявити ще кілька років тому.

Аналіз літературних джерел свідчить про те, що фізична реабілітація

хворих із гострим порушенням мозкового кровообігу є невід’ємною

складовою відновлювального процесу. Багато літературних джерел

присвячено етіології, патогенезу та клінічній характеристиці хворих з цією

нозологією. В літературі добре окреслені загальні принципи, засоби

фізичної реабілітації неврологічних хворих з урахуванням періодів

захворювання і рухових режимів. Однак недостатньо висвітлені проблеми

фізичної реабілітації хворих з різними видами мозкового інсульту, зокрема

після перенесеного мозкового крововиливу. Відомі програми фізичної

реабілітації більше скеровані на профілактику виникнення ускладнень та

відновлення порушених рухових функцій, які дуже важливі під час

гострого періоду захворювання [3].

Як зазначає група авторів [3; 4], дефіцит сучасних знань про реабілітацію

штовхає українських фізичних реабілітологів на їх пошук, оскільки не вся

інформація має позитивний вплив, а подекуди вона взагалі є безкорисною

та небезпечною. Наприклад, в Україні спостерігається експансія

авторських методик, таких як нейророзвиваюча терапія Бобат (Neuro-

Developmental Treatment NDT/Bobath) та пропріорецептивна нейром’язова

фасилітація (Proprioceptive neuromuscular facilitation PNF) (NDT/Bobath та

PNF). Ці методики мають свій запатентований бренд, сертифікацію та

рівні навчання.

Мета нашої статті полягає у дослідженні підходів до призначення

методів фізичної терапії для хворих з ГПМК.

225

Методика PNF, як і ідеї Берти Бобат (Berta Bobath) та Маргарет Руд

(Margaret Rood) існують доволі тривалий час. Вони декларують, що

відновлення нервової системи може бути досягнуто шляхом полегшення /

сприяння / фасилітації виконання руху або пригнічення певних рефлексів.

Ці методики часто описуються як такі, що ґрунтуються на рефлекторно-

ієрархічній моделі моторного контролю. У свою чергу рефлекторно-

ієрархічна модель базується на передовій науковій думці нейрофізіології

початку ХХ століття. У свій час ця модель була прогресивною та

обґрунтовано пояснювала як здійснюється моторний контроль над рухами

людини. З появою досліджень, які ґрунтуються на засадах наукової

доказовості (Evidence-based practice) докорінно змінилися знання і

розуміння про функціонування та роботу нервової системи, з’явились нові

дані, які свідчать про безнадійну застарілість рефлекторно-ієрархічної

моделі моторного контролю. Проте, незважаючи на це, деякі фахівці

відстоюють ефективність цих методик [4].

Все це пояснюється тим, що питання моторного контролю та

моторного навчання стало більш вивченим та розвиненим.

Українська Асоціація фізичних терапевтів, відштовхуючись від досвіду

практичної діяльності, яка ґрунтується на доказах, пропонує втручання /

рухову терапію вважати ефективною лише тоді, коли вона буде відповідати

таким двом критеріям [4]:

1. Будь яке втручання / рухова терапія повинна мати міцну, сучасну,

наукову, біомедичну основу. Якщо немає цієї основи, коріння якої пов’язане

з такими поняттями як наука про рух, моторний контроль та моторне

навчання, то у такому випадку воно не може бути прийняте до розгляду.

Наявність міцної, наукової основи для проведення певного виду втручання

покращує розуміння можливості застосування рухової терапії та шляхи

реалізації кращих технік;

2. Втручання / рухова терапія повинна бути підкріплена результатами

раціональних досліджень, які будуть доказом її ефективності у

рандомізованих клінічних дослідженнях, і які можна буде відтворити, та з

часом об’єднати результати цих досліджень у систематичний огляд

проведеного втручання.

Вчені-практики доводять, що авторські методики NDT/Bobath та PNF

не відповідають зазначеним вище критеріям, оскільки, вони мають за

основу біомедичну концепцію, яка датується початком XX століття і є

застарілою, а також відсутністю надійного наукового обґрунтування,

результатів раціональних досліджень їх ефективності.

Таке твердження пояснюють тим, що поширена методика PNF нині

немає завершеної реабілітаційної концепції та систематичного огляду її

ефективності. У вересні 2017 року колеги з Каталонії оприлюднили

226

протокол систематичного огляду, який мав на меті встановити ефективність

використання PNF для реабілітації осіб після інсульту.

Водночас, існують чіткі, доведені та підтверджені численними якісними

дослідженнями у Сполучених Штатах Америки, Європи та Австралії дані,

що концепція NDT/Bobath при інсульті є неефективною (Veerbeek та ін. 2014).

Інше дослідження 2016 року встановило наявність чітких доказів

ефективності PNF лише для збільшення амплітуди руху, та виявило

недостатню кількість якісних рандомізованих досліджень з цієї тематики.

NDT/Bobath була менш ефективною при застосуванні її у пацієнтів після

інсульту, ніж ті терапевтичні заходи, які були проведені з використанням

підходу на основі тренування функціонально-орієнтованих завдань.

NDT/Bobath демонструвала стійкий негативний вплив на рухову функцію,

швидкість ходи, патерни / зразки ходи, кінематику руки, активність

верхньої кінцівки, основну активність повсякденного життя. NDT/Bobath

демонстрував такі самі результати, як і інші види фізичної терапії, які

впливають на силу м’язів коліна, здатність утримувати максимальну вагу

на паретичній нозі, координацію, стабільність плечового суглобу, біль

плеча, баланс. Також було виявлено значний вплив NDT/Bobath на

збільшення тривалості перебування пацієнта у реабілітаційній установі

(закладі). NDT/Bobath демонструє гірші результати або дорівнює їм за

умови використання NDT/Bobath разом з іншими видами терапії. Було

отримано достовірні докази того, що NDT/Bobath має несприятливий

ефект у порівнянні з застосуванням NDT/Bobath та ще одного втручання

фізичної терапії щодо: рухової функції, сили м’язів рук, швидкості ходи,

просторово-часових параметрів ходи, таких як довжина двох послідовних

кроків, м’язового тонусу, амплітуди руху, балансу, здатності до ходи,

активності руками і активність повсякденного життя [4].

Виявлено помірні докази щодо несприятливого ефекту NDT/Bobath у

порівнянні з NDT/Bobath при проведенні фізичної терапії для відновлення

сили м’язів ноги, дистанції ходи, координації, підвивиху / сублюксації

плеча, синдрому неглекту і аеробну здатність. Знайдено помірні докази її

ефективності щодо покращення симетрії під час сидіння, стояння та змін

положення тіла, дотягування. До того ж клінічні настанови з допомоги

пацієнтам при різноманітних неврологічних захворюваннях, що розроблені

національними та/або фаховими асоціаціями країн-членів Європейського

Союзу, Сполучених Штатів Америки, Канади та Австралійського Союзу

не містять жодної згадки про ці авторські методики.

Крім того, слід зазначити, що жоден підхід до фізичної реабілітації не був би

ефективним, без підбору індивідуального лікування для кожного пацієнта [5].

Застосування принципів доказової медицини в питаннях реабілітації є

до певної міри умовним, так як ці принципи були розроблені та затверджені

для фармакологічних досліджень. Класичною доказовою медициною

227

рекомендовані тільки деякі з реабілітаційних процедур. Серед лікувальних

методів, орієнтованих на відновлення руху, високий рівень доказовості

мають: тренування на біговій доріжці з частковою підтримкою тіла пацієнта

(Ib); форсовані тренування (Ib); функціональна електростимуляція (Ib);

роботизоване тренування руки (Ib); ритмічна акустична стимуляція (II);

уявне представлення: спостереження і уява (II); акупунктура як додаткове

лікування (біль і спастичність) (Ia); модуляція сенсорного стимулу,

наприклад знеболювання нервових сплетінь (II); через шкірну електричну

стимуляцію нерва (II) [6].

Сьогодні більшого поширення, з доказами власної ефективності у

нейрореабілітації, набула сучасна методика – рухова терапія на основі

тренування функціонально-орієнтованого завдання (task-oriented/ functional-

oriented). Нині цікаві дані отримані в сфері так званого рухового навчання.

У низці досліджень було виявлено, що навчання руху можливе навіть при

його уявному використанні. Це підтверджується тим, що при уяві руху і

його виконанні задіються одні і ті ж зони в тім’яній і премоторної корі [4].

Навчання, орієнтоване на конкретні завдання, повинно включати в себе

виконання реальних завдань (наприклад, ходьби або відповіді на телефонний

дзвінок) з метою набуття або повторного набуття навички (визначається

узгодженістю, гнучкістю та ефективністю). При цьому, ці завдання повинні

бути досить складними і поступово адаптованими, а також передбачати

активну участь пацієнта [7].

Важливо відзначити, що ця методика відрізняється від повторного

навчання, коли завдання зазвичай ділиться на складові частини, а потім

знову збирається в загальне завдання після освоєння кожного компонента.

Повторне навчання зазвичай розглядається як повторний підхід, де не

ставиться кінцева мета придбання навички. Цілеспрямоване навчання

може включати використання технологічної допомоги, поки технологія

дозволяє пацієнтові активну участь.

Цілеспрямоване навчання також іноді називають спеціальним

навчанням у поєднанні з практичним виконанням функціональних завдань.

У цьому конкретному модулі основна увага приділяється цільовому

навчанню, яке призначене спеціально для поліпшення функції кінцівок.

У подальшому перспективним вважається такий напрямок, як

нейромодуляція. У рандомізованому контрольованому дослідженні було

встановлено, що транскраніальна стимуляція ураженої ділянки півкулі за

допомогою анода з постійним струмом покращує рухову функцію у

пацієнтів з наслідками перенесеного інсульту. При порушеннях рухів в

руці після інсульту отримала поширення повторна транскраніальна

магнітна стимуляція, але її доцільність та вплив на функцію руки ще не

були остаточно продемонстровані [6].

228

В реабілітації застосовуються найсучасніші методики, які дозволяють

стимулювати головний мозок пацієнтів без хірургічного втручання. Апарат

«Брейн порт» активує власні резервні можливості мозку. З його допомогою

у хворого відновлюються функції рівноваги, ходьби, нормалізують психо-

емоційний стан, покращується пам’ять і увага. Також, активно застосовується

фотохромотерапія – метод фізіотерапії, який ґрунтується на лікувальному

впливі світла і певного спектру кольору (видимого, інфрачервоного або

ультрафіолетового) на тканини людини. Така світлова енергія впливає на

біохімічні процеси, що протікають в організмі. Під час процедури

електронного лімфодренажу в скелетні м’язи кінцівок, тулуба та обличчя

пацієнта надходять імпульсні прямокутні струми з частотою 100 Гц і

інтенсивністю 20 – 60 мА. В результаті нормалізується відтік лімфи і

кровопостачання тканин.

Сучасні системи реабілітації засновані на ранній вертикалізації

пацієнта і ранньому тренуванні ходьби, в тому числі роботизованими

методами, з поступовим переходом до все більш незалежного пересування.

При цьому, рання вертикалізація проводиться з урахуванням індивідуальних

адаптаційних можливостей пацієнта, його перенесення процедури.

Процедура вертикалізації дуже важлива для тренування серцево-судинної

системи, профілактики пневмоній, венозних тромбозів, стимуляції

вегетативної нервової системи і активації сенсорних систем за допомогою

перебування в положенні стоячи. Для відновлення рухів в ногах також

застосовується тренування на біговій доріжці з частковою підтримкою

маси тіла. Такі заняття відрізняються від традиційних тим, що тут рухова

активність починається пасивно, вона не вимагає від пацієнта «довільного»

початку руху.

Ще одним терапевтичним підходом до реабілітації рухів для нижніх

кінцівок є ритмічна акустична стимуляція. В цьому випадку повторна

ритмічна сенсорна стимуляція (найчастіше звуковий сигнал) застосовується

для полегшення ритмічного руху.

Таким чином, підготовка фізичних терапевтичних підходів повинна

спиратись на науково доказові дані та сучасні ефективні методики у

нейрореабілітації, які не нашкодять стану здоров’я пацієнта, а допоможуть

за мінімальний проміжок часу досягнути позитивних результатів.

1. Пашковська Н. В. Сучасні підходи до лікування та профілактики ішемічного

інсульту у хворих на цукровий діабет / Н. В. Пашковська, В. М. Пашковський //

Практична ангіологія. – 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://angiology.

com.ua/ua-issue-article-474 2. Піонтківська Н. І. Реабілітація після інсульту: міфи і

реальність / Н. В. Піонтковська [Електронний ресурс] – Режим доступу : https://www.

slideshare.net/ Prostir Chasopys/2009-brainy-66260341 3. Рокошевська В. В. Фізична

реабілітація хворих після перенесеного мозкового геморагічного інсульту в умовах

стаціонару / В. В. Рокошевська // автореф. дис...к.фіз.вих.; 24.00.03. – Львів, 2010. – 22 с. 4.

229

Роз’яснення та офіційна позиція Української Асоціації фізичної терапії щодо

доказовості у фізичний терапії та використання у нейрореабілітації таких авторських

методик як нейророзвиваюча терапія Бобат (Neuro-Developmental Treatment,

NDT/Bobath) та пропріорецептивна нейром’язова фасилітація (Proprioceptive

neuromuscular facilitation, PNF) / Українська Асоціація фізичної терапії [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www. physrehab. org.ua/news_uk/items/official_

statement_Apl_2018.html 5. Pollock A. Подходы к физической реабилитации для

восстановления функций, поддержания равновесия и ходьбы после инсульта /

A. Pollock, G. Baer, P. Campbell, P. L. Choo, A. Forster, J. Morris, V. M. Pomeroy,

P. Langhorne [Електронний ресурс] – Режим доступу : https://www.cochrane.org/ru/

CD001920/podhody-k-fizicheskoy-reabilitacii-dlya-vosstanovleniya-funkciy-i-podvizhnosti-

posle-insulta 6. Селивёрстов Ю. А. Современные подходы к эффективной реабилитации

пациентов, перенесших инсульт / Селивёрстов Ю. А. // Нервные болезни, № 3. –

2014. – С. 37–42. 7. Furui Wang Целенаправленное обучение – верхняя конечность

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.strokengine.ca/en/intervention/

task-oriented-training-upper-extremity.

230

УДК 37.037

Трофимчук Наталія, cт. ІІ курсу факультету здоров’я, фізичної

культури і спорту; науковий керівник – к.фіз.вих., доцент Сотник Ж. Г.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ВПЛИВ РАНКОВОЇ ГІМНАСТИКИ «БОДІФЛЕКС» НА СТАН

ЗДОРОВ’Я ЖІНОК ПЕРШОГО ПЕРІОДУ ЗРІЛОГО ВІКУ

Анотація. У статті висвітлено вплив комплексу вправ «Бодіфлекс» на

стан здоров’я жінок першого періоду зрілого віку з метою корекції

показників об’єму тіла та покращення функціонального стану. Наведено

приклади застосування оздоровчої системи для різних груп населення.

Розкрито методику проведення занять комплексу «Бодіфлекс» для жінок

в домашніх умовах для корекції фігури та покращання самопочуття.

Обґрунтовано позитивні результати зменшення показників охвату та

маси тіла.

Ключові слова: програма «Бодіфлекс», жінки першого періоду зрілого віку.

Аннотация. В статье освещены влияние комплекса упражнений «Бодифлекс»

на состояние здоровья женщин первого периода зрелого возраста с целью

коррекции показателей объема тела, улучшение функционального состояния.

Приведены примеры применения оздоровительной системы для различных

групп населения. Раскрыта методика проведения занятий комплекса

«Бодифлекс» для женщин в домашних условиях для коррекции фигуры и

улучшения самочувствия. Обоснованно положительные результаты

уменьшение показателей охвата и массы тела.

Ключевые слова: программа «Бодифлекс», женщины первого периода

зрелого возраста.

Annotation. The article covers the influence of the complex exercise «Bodiflex»

on the state of women health in the first period of mature age in order to correct

body mass index, improve the functional state. Examples of the use of the health

system for different population groups are given. The technique of conducting

classes «BodyFlex» complex for women at home for figure correction and

improvement of well-being is revealed. The positive results of reducing the

coverage and body mass index are substantiated.

Key words: program «Bodiflex», women of the first period of mature age.

Незважаючи на зростаючу популярність спорту серед населення та

усвідомлення ним необхідності систематичних занять фізичними вправами

231

для покращення стану здоров’я та працездатності, проблема низької

рухової активності людей залишається актуальною. Так станом на 2017 рік

до занять фізичною культурою і спортом в Україні було залучено лише

13,5 % населення (для порівняння: у скандинавських країнах – 85 %). Наша

країна посідає 99-те місце у світі за станом здоров’я населення і 150-те – за

тривалістю життя [1].

Систематичні заняття фізичною культурою і спортом організовані лише

для дітей і молоді в рамках навчальних закладів. Раніше популярними були

виробничі види гімнастики, які на жаль, нині практично не проводяться.

Отже, більшість дорослого населення України сьогодні не охоплена

ніякими формами занять фізичною культурою. Незважаючи на те, що у

багатьох містах з’явились спортивні клуби, тренажерні зали та фітнес-

центри, кваліфіковані фітнес-тренери, які індивідуально для кожного

можуть підібрати комплекс вправ та тренувань, а також збалансований

раціон харчування, кількість людей, які систематично замаються фізичними

вправами, суттєво не збільшилась, Особливо це стосується жінок середнього

і старшого віку. У них всі сили і час, в основному, забирає робота і сім’я.

Дехто з них комплексує через свою фігуру і через це не наважується прийти

в спортивний зал, соромиться виглядати недоладно в обтягуючому костюмі

серед молодих струнких дівчат, боїться бути висміяним, незграбно виконуючи

вправи. Тому багато жінок вибирають для себе заняття з «Бодіфлексу» і

займаються ним 15 хвилин в день, що дозволяє їм зробити свою фігуру

стрункою і красивою.

Доступність вправ, де протипоказання за станом здоров’я і віком

практично відсутні, простота базової методики, яка не потребує на

початковому етапі тренувань спеціальних спортивних умінь і навичок,

дозволяють використовувати цю систему вправ особам, які мають низький

і нижче середнього рівень фізичного стану і підготовки.

Жінки обирають комплекс «Бодіфлекс» тому, що він дозволяє їм швидко

досягати бажаного результату, оскільки, пріоритети частіше віддаються

тим видам рухової активності, що дозволяють отримати ефект не тільки в

поліпшенні фізичного стану здоров’я, але і в зниженні маси тіла та корекції

фігури. Численні дослідження засвідчують, що поєднання систематичних

занять за методикою «Бодіфлекс» і збалансованого харчування дозволяють

позбавитись зайвої ваги і лишніх сантиметрів в обхваті частин тіла [2].

Аналіз наукових джерел засвідчує, що «Бодіфлекс» (від англ. Body

Flex – гнучке тіло) – це спеціальна система вправ, яка розроблена

американкою Грір Чайлдерс. Її методика базується на численних відомостях

про вплив кисню і дихальних вправ на організм людини. Ця гімнастика

придбала велику популярність у багатьох країнах світу. Медичним

консультантом програми «Бодіфлекс» був Баррі Маркмен, доктор

медичних наук, визнаний пластичний хірург і дослідник жирових тканин.

232

Про позитивний вплив занять «Бодіфлексу» для вдосконалення різних

аспектів фізичного та психічного здоров’я свідчать результати наукових

досліджень Гріра Чайлдерса. Цю методику досліджував лікар-практик

Керолін Де Марко, який є автором канадського бестселера «Турбуйтеся

про своє тіло: енциклопедія жіночого здоров’я»; колишній голова відділу

сімейної практики каліфорнійської лікарні – Арт Девіс та багато інших, які

практикували цю методику [3].

В основі «Бодіфлексу» лежить прискорене аеробне дихання, яке збагачує

організм киснем. Про важливість глибокого дихання описано у Поля Брега [4],

який стверджував, що неглибоке дихання позбавляє тіло частини життєво

необхідного кисню і викликає передчасне старіння. Люди, яким не вистачає

кисню, лягають спати втомленими і такими ж прокидаються. Вони

страждають від постійних головних болів, запорів, нетравлення шлунка,

болю в м’язах, спині і ступнях та ін.

Відомий в Америці кардіолог Дін Орніш в своїй книзі «Програма

доктора Діна з лікування серцевих захворювань» обґрунтував, що глибоке

дихання – це найкращий спосіб боротьби зі стресами.

Доктор медицини Шелдон Сол Хендлер в своїй книзі «Кисневий

прорив» («The Oxygen Breakthrough») назвав кисень найважливішим

компонентом виробництва енергії в наших клітинах. Дисбаланс або

припинення виробництва і розподілу цієї речовини призводять до втоми,

хвороб і розладів, включаючи розлад імунної системи, рак, захворювання

серця і інші дегенеративні процеси, які асоціюються у нас зі старінням [5].

Можливість використання комплексу вправ Гріра Чайлдерса на заняттях

з фізичного виховання висвітлено у наукових дослідженнях О. М. Жданова

та Л. Я. Чеховської. У. С. Шевців дослідив ефективність застосування

«Бодіфлексу» для фізичного виховання школярок старших класів;

Н. Москаленко, А. Самошкіна обґрунтували доцільність застосування цього

комплексу під час самостійних занять з фізичного виховання студентами

після гостро респіраторних захворювань [6; 7]. У всіх роботах доведено

ефективність виконання вправ цього комплексу.

Також окремі автори вказують на позитивні результати застосування

інноваційної технології, в основі якої лежить поєднання оздоровчої системи

Бодіфлекс та дихальної гімнастики Фролова для осіб третього віку [8].

Мета нашої статті полягає у дослідженні методики проведення занять

комплексу «Бодіфлекс» в домашніх умовах для жінок з метою корекції

фігури та покращання самопочуття.

Вченими визначено, що спеціальні дихальні вправи дозволяють

збільшити насичення киснем клітин, що в свою чергу призводить до

прискорення метаболічних процесів та окислення жирів [9; 10; 11].

Динаміка антропометричних параметрів (зросту, маси, охватних розмірів

тіл), реакція серцево-судинної та дихальної систем, а також фізичної

233

працездатності дівчат 17–20 років на комплекс вправ програми «Бодіфлекс»

була досліджена авторами [12], які довели, що заняття цим видом рухової

активності забезпечили зменшення основних охватних параметрів тіла

обстежених. За місяць занять показники охвату талії в середньому

зменшилися на 4,88 см, таза – на 4,12 см, стегон – на 3,25 см, маси тіла –

на 1,0 кг, також покращилися показники функціонального стану дихальної

(проби Штанге, Генчі) та серцево-судинної систем (ЧСС).

Особливості виконання комплексу Гріра Чайлдерсу полягають в тому,

що відповідно до методики ним рекомендується займатися 15 хвилин в

день. «Бодіфлекс» поєднує в собі спеціальне анаеробне дихання, ізометричні та

ізотонічні вправи, а також пози на розтягування. Перед виконання вправ

потрібно спочатку засвоїти методику виконання швидкого аеробного

дихання, тому що ефективність «Бодіфлексу» залежить від правильності

виконання вдихів і видихів.

Весь комплекс виконується на затримці дихання: робиться швидкий

вдих носом і відразу за ним максимальний видих ротом, під час якого слід

різко втягнути живіт, прийняти потрібну позу і затримати дихання до 10

секунд. На початку, при освоєнні комплексу і виконанні вправ, затримку

дихання потрібно робити не більше 3–5 секунд.

З метою напруження м’язів, під час яких енергія витрачається на

спалюванням жиру, Грір Чайлдерс розробила ізотонічні та ізометричні

вправи та пози на розтягування під час виконання дихальних вправ.

Ізометричні вправи підтягують одну групу м’язів відносно іншої групи або

нерухомого предмета. Ізотонічні вправи використовують власний опір

тіла. В багатьох працях доведена ефективність та безпечність виконання

ізотонічних вправ.

При виконанні вправ «Бодіфлекса» кисень починає посилено надходити

в ті місця, для яких ці вправи призначені і виконуються, окислюючи і

спалюючи наявні там жири і зміцнюючи одночасно м’язи.

Цим комплексом вправ рекомендується займатися з ранку. Це пов’язано

з тим, що тренування повинне проводитися строго натщесерце. Максимум

що можна, так це випити за півгодини до його початку склянку мінеральної

води або неміцного несолодкого чаю, але краще виконувати зразу після

вставання з постелі. Але якщо не виходить виділити час для занять

бодіфлексом зранку, то можна перенести тренування на більш зручний

час, головне – не їсти не менше трьох годин до його початку. На виконання

вправ «Бодіфлекс» відводиться не більше 15 хвилин на день і перевищувати цей

час не рекомендується.

Для мотивації занять важливо побачити зміни в кращу сторону своєї

фігури, тому потрібно зробити заміри до початку занять: вимірять талію,

верхню частину живота (на п’ять сантиметрів вище талії), нижню частину

234

живота (на два з половиною сантиметри нижче пупка), стегна (в області

бікіні) і ноги (найширшу частину).

Після засвоєння техніки дихання можна приступати до виконання

комплексу «Бодіфлексу». Так як у кожної жінки свої проблемні зони то

вона сама повинна вибирати порядок і перелік вправ із комплексу, який

буде виконувати. Можна зосереджуватися на конкретних частинах тіла.

Наприклад, у перший день п’ятнадцять хвилин потрібно присвятити

верхній частині тіла і виконувати такі вправи:

– «Лев» – ця поза призначена для роботи над лицем, щоками, областю під

очима, зморшками навколо рота і носа. Вона взята з йогівської «пози лева»;

– «Потворна гримаса» – це вправа для шиї, бо це та частина тіла, яка

вказує на ваш вік. Також майже у всіх людей старше тридцяти п’яти років

з’являється занепокоєння з приводу подвійного підборіддя;

– «Алмаз» – для зміцнення м’язів рук і верхнього плечового пояса.

Другий день слід присвятити нижній частині тіла і виконувати такі вправи:

– «Сейко» і «Крендель» – підтягує м’язи стегон;

– «Черевний прес», «Кішка» і «Ножиці» – для зміцнення м’язів живота;

– «Бічна розтяжка» – для зміцнення м’язів на талії і боках;

– «Відтягування ноги назад» – підтягує м’язи сідниць;

– «Розтяжка підколінних сухожиль» – тренування задньої частини стегна.

Для дослідження ефективності зазначеної методики нами були проведені

відповідні заняття з жінками. Добровільно у дослідженні взяли участь 10

жінок першого періоду зрілого віку віком від 23 до 35 років, які дома

самостійно виконували комплекс «Бодіфлекс» щодня як ранкову гімнастику.

Експеримент тривав два місяці, на початку і в кінці якого були здійснені

заміри обхвату та маси тіла, артеріального тиску і частоти серцевих

скорочень. Після проведених занять у 50 % жінок зменшилась маса тіла до

3 кг (вік жінок 28–30 років), до 1 кг (вік жінок 31–35 років). Обхват талії

зменшився в середньому на 3 см; обхват верхньої частини живота та

нижньої – на 1,5 см; обхват стегон – в середньому на 5 см.

Одна учасниця стала менше вживати кави (раніше вона випивала до 8

порцій кави, а тепер для неї достатньо 2 порції на день). Дві жінки

зазначили, що їм стало легше підніматись по сходинках під’їзду на верхні

поверхи. Окрім того, виявилося, що здоровий спосіб життя та висока

рухова активність сприяють уповільненню темпів старіння, зменшенню

функціонального віку. В осіб із високим рівнем рухової активності темпи

старіння з віком знижуються. Тоді як недостатня рухова активність

прискорює темпи старіння організму.

Отже, проведені дослідження підтвердили позитивний вплив ранкової

гімнастики за програмою «Бодіфлекс» на вдосконалення тілобудови й

функціонального стану жінок першого періоду зрілого віку. Ці заняття

235

впливають на задоволеність жінок своїм життя та їхню самооцінку,

сприяють правильному формуванню режиму дня та режиму харчування.

1. Спорт в Україні – перспективи, можливості, смисли [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http: //dt.ua/internal/sport-v-ukrayini-perspektivi-mozhlivosti-smisli-241146. html

2. Менхин Ю. В. Оздоровительная гимнастика : Теория и методика / Ю. В. Менхин,

А. В. Менхин. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2002. – 384 с. 3. Чайлдерс Г. Великолепная

фигура за 15 минут в день! / Г. Чайлдерс; пер с англ. Е. А. Мартинкевич. – Мн. :

«Попурри», 2006. – 208 с. 4. Брэгг П. Лечебное дыхание по методу Брэгга / Поль

Брэгг, Патриция Брэгг – Мн. : ООО «Попурри», 2015. – 300 с. 5. Медицинская

Энциклопедия и большой медицинский справочник. Основы методов кислородной

терапии [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://medicinas.ru/alt-med/

alternativnaya-medicina.html 6. Жданова О. М. Ефективність застосування бодіфлексу

у фізичному вихованні школярок старших класів / О. М. Жданова, Л. Я. Чеховська,

У. С. Шевців // Реалізація здорового способу життя – сучасні підходи : наук.

моногр. – Дрогобич, 2009.– С. 41–50. 7. Москаленко Н. Ефективність застосування

комплексу «BODYFLEX» у самостійних заняттях з фізичного виховання студентів

після ГРЗ / Н. Москаленко, А. Самошкіна // Спортивний Вісник Придніпров’я. –

2015.– № 1.– С. 38–42. 8. Сибіль М. Г. Застосування оздоровчих систем з елементами

дихальної гімнастики для покращення якості життя осіб третього віку / М. Г. Сибіль,

Я. С. Свищ, Д. М. Воронін., М. І. Кирилич // Слобожанський науково-спортивний

вісник. – 2013. – № 5 (38). – С. 239–242. 9. Edwards A. M. Inspiratory muscle training

and endurance: a central metabolic control perspective / A. M. Edwards and R. E. Walker //

International Journal of Sports Physiology and Performance. – 2009. – Vol. 4, № 1. –

P. 122–128. 10. Edwards A. M. Oxygen uptake kineticsand maximal aerobic power are

unaffected by inspiratorymuscle training in healthy subjects where time to exhaustionis

extended / A. M. Edwards and C. B. Cooke // European Journal of Applied Physiology. –

2004. – Vol. 93, № 1 – 2. – P. 139–144. 11. Effects of breathing exercises on breathing

patterns in obese and nonobesesubjects / K. Ohkawara, S. Tanaka, M. Miyachi, K. Ishikawa-

Takata // Clin Physiol. – 1999. – Vol. 19, № 3. – P. 251 – 257. 12. Гнітецька Т. Вплив

програми «Бодіфлекс» на вдосконалення тілобудови функціонального стану дівчат

17–20 років / Т. Гнітецька, І. Андрєйко // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я

у сучасному суспільстві // Збірник наукових праць. – № 3 (15), 2011. – С. 55–57.

236

УДК 615.842

Цірих Михайло, ст. магістратури факультету здоров’я, фізичної культури і спорту; науковий керівник – к.фіз.вих, доцент Романова В. І. (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне).

ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ТРЕНУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У

ГІРЬОВОМУ СПОРТІ

Анотація. В статті охарактеризовано особливості організації навчально-тренувального процесу у гирьовому спорті. Доведено, що систематичні заняття з гирями сприяють розвитку сили, загальної та силової витривалості, статичної витривалості м’язів тулуба, координації рухів, які сприяють зростанню впевненості у своїх силах вихованню таких морально вольових якостей, як наполегливість, завзятість, витримка, самовладання, цілеспрямованість, які є необхідними у навчанні та трудовій діяльності. Ключові слова: організація, навчально-тренувальний процес, гирьовий спорт. Аннотация. В статье охарактеризованы особенности организации учебно-тренировочного процесса в гиревом спорте. Доказано, что систематические занятия с гирями содействуют развитию силы, общей и силовой выносливости, статической выносливости мышц туловища, координации движений, которые способствуют росту уверенности в своих силах воспитанию таких морально волевых качеств, как настойчивость, ретивость, выдержка, самообладание, целенаправленность, которые являются необходимыми в учебе и трудовой деятельности. Ключевые слова: организация, учебно-тренировочный процесс, гиревой спорт. Annotation. The article describes the peculiarities of the organization of the training process in weight sport. It has been proved that systematic classes with weights contribute to the development of force, general and strength endurance, static endurance of the muscles of the body, coordination of movements that contribute to the growth of confidence in their abilities to educate such moral-will qualities as persistence, perseverance, endurance, self-control, purposefulness, which are necessary for study and work activities. Key words: organization, training process, weight sport.

Гирьовий спорт посідає особливе місце в системі фізичного виховання. З одного боку, це доступний для всіх засіб всебічного фізичного розвитку і допоміжний засіб розвитку фізичних якостей в інших видах спорту, з іншого боку гирьовий спорт споріднений з мистецтвом (жонглювання, оригінальні й екстремальні вправи з гирями), є вражаючим і неперевершеним засобом

237

популяризації силових видів спорту і пропаганди здорового способу життя. Разом з тим, це самостійний вид спорту, який має свої міжнародну і національні федерації, свою структуру змагань і характеризується фізичними і психічними навантаженнями з великими затратами енергії.

В Україні гирьовий спорт став одним з улюблених видів занять підлітків, юних і дорослих спортсменів. Тому необхідність залучення для занять гирьовим спортом підростаючого покоління України диктується з одного боку тими умовами, у яких функціонує сучасне суспільство, тобто різким зниженням рухової активності, з іншого боку – утвердженням гирьового спорту як виду спорту, що завоював популярність на міжнародній арені.

На жаль, гирьовий спорт ще недостатньо популярний серед населення, а преса і телебачення не завжди добре висвітлюють цей вид спорту; він не входить до багатьох програм з фізичного виховання як один з основних видів розвитку фізичних якостей. Водночас, систематичні заняття з гирями сприяють розвитку сили, загальної та силової витривалості, статичної витривалості м’язів тулуба, координації рухів; сприяють зростанню впевненості у своїх силах, вихованню таких морально-вольових якостей, як наполегливість, завзятість, витримка, самовладання, цілеспрямованість, які є необхідними у навчанні та трудовій діяльності [1, c. 3].

Дослідженням розвитку гирьового спорту в Україні та світі займалися провідні науковці, зокрема, специфіку навчання руховим діям в гирьовому спорті досліджували В. М. Гомонов, О. М. Лукіза, І. В. Морозов, В. Ф. Тіхонов, Ю. В. Щербина; методику навчання поштовху, ривку та жонглювання гирями – В. Я. Андрейчук, К. В. Пронтенко, С. В. Романчук; питання рівноваги в гирьовому спорті – Р. Гмазов, рівень функціональних можливостей спортсменів-гирьовиків – О. М. Боярчук, О. Ю. Іваночко, А. В. Магльований, І. М. Шимечко та ін.

Наукові роботи вчених В. М. Платонова, Л. П. Матвєєва і Б. М. Шияна присвяченні дослідженню загальних основ теорій і методики побудови навчально-тренувального процесу; Ю. В. Верхошанського, М. А. Годіка – проблемам керування тренувальним процесом; В. М. Заціорського, М. Я. Набатникової і В. П. Філіна – питанням фізичної підготовки; Л. П. Сергієнко – визначенням рухових здібностей, В. Г. Алабіна – особливостям побудови тренувальних завдань; Н. І. Волкова – питаннням впливу факторного аналізу на результативність спортивних досягнень.

Метою нашої статті є дослідження напрямів організації навчально-тренувального процесу у гирьовому спорті.

Методика підготовки у гирьовому спорті має певні спільні вимоги і потребує дотримання принципової схеми побудови алгоритму методики розвитку фізичних якостей, а саме:

– постановка педагогічного завдання. На основі аналізу стану фізичної підготовленості студентів слід визначити, до якого рівня необхідно розвивати фізичні якості у гирьовому спорті;

238

– вибору найбільш ефективних вправ із гирями для вирішення поставленого педагогічного завдання роботи з кожним студентом чи групою;

– вибору адекватних методів виконання вправ; – визначення місця вправ у конкретному занятті і системі суміжних

занять відповідно до закономірностей перенесення фізичних якостей; – визначення тривалості періоду підготовки та необхідної кількості

навчальних занять; – визначення загальної величини навчальних навантажень та їхньої

динаміки відповідно до закономірностей адаптації [2]. Складовими методики підготовки у гирьовому спорті є: можливість

обрати спортивну спеціалізацію (класичне двоборство, поштовх гир за довгим циклом, окремі вправи), підвищити рівень спортивної кваліфікації, а також одночасно опанувати сучасні технології планування й управління навчально-тренувальним процесом, організацією проведення змагань, методикою суддівства змагань із гирьового спорту.

Навчально-тренувальний процес вимагає застосування комплексу загально-підготовчих, спеціально-підготовчих і змагальних вправ із гирями; розучування техніки виконання змагальних вправ для створення рухового автоматизму; корекції обсягів та інтенсивності навантаження під час розвитку силових якостей і формування спеціальних умінь і навичок для виконання класичних вправ із гирями; використання групової форми навчання з диференційованим та індивідуальним підходом; застосування методів наочності: аналіз відео- і кінограм, фотографій, плакатів, схем власної техніки виконання вправ, відвідування змагань і участь у змаганнях; застосування педагогічного та оперативного контролю за станом здоров’я, рівнем фізичної і технічної підготовленості студентів [3].

Успішна реалізація концептуальних положень з оптимізації навчально-тренувального и процесу залежить від тренера-викладача, його педагогічної майстерності та вміння використовувати найважливіші способи навчально-виховного впливу. До таких способів відносяться: комплексне планування і конкретизація завдань освіти, виховання і зміцнення здоров’я спортсменів, раціональний відбір засобів і методів спортивного тренування, а також диференційований та індивідуалізований підхід до організації тренування спортсменів, послідовність у вирішенні навчальних завдань, вибір найбільш раціонального варіанта структури навчально-тренувального процесу.

Основною ланкою, яка здійснює навчально-тренувальну роботу з гирьового спорту з широким загалом тих, хто займається, є спортивні секції. Навчально-тренувальні заняття проводяться тренерами, викладачами згідно з програмами з гирьового спорту для спортивних секцій.

Для залучення молоді до секції з гирьового спорту необхідно загострити її увагу на тому, що заняття тим чи іншим видом спорту накладають відбиток на розвиток окремих м’язових груп, на зовнішність людини в цілому, на ходу, поставу, манеру триматися і т.д. Одні види спорту забезпечують більш

239

гармонійний розвиток усього тіла, інші розвивають переважно плечовий пояс і м’язи ніг. До ефективних засобів гармонійного розвитку м’язової системи належать вправи з навантаженнями, зокрема з гирями. З їхньою допомогою можна виправити вроджені та набуті дефекти статури (вузькі плечі, сутулість, не пропорційність розвитку окремих м’язових груп тощо) [4].

Одним з найважливіших питань спортивної підготовки є питання про кількісні та якісні характеристики тренувального процесу, обсяги та інтенсивність навантаження. Під обсягом навантаження у важкій атлетиці розуміють загальну вагу, яку спортсмен підняв за тренування або цикл. Аналогічний підхід має місце і у гирьовому спорті. Однак, у практиці гирьового спорту застосовується оцінка обсягу навантаження не тільки за сумарною вагою, але й за кількістю підходів. Найінформативнішим є визначення обсягу навантаження за сумарною кількістю підйомів гир з урахуванням їхньої ваги.

Інтенсивність заняття у важкій атлетиці визначається за середньою вагою штанги, а інтенсивність підходу виражається у відсотках від максимального результату. У гирьовому спорті поняття інтенсивності довгий час розумілося по різному. Так, одні фахівці під інтенсивністю тренувального навантаження розуміють кількість повторів у відсотках від максимального результату, інші кількість підйомів гир за тренування, треті кількість тренувань у тижневому циклі (Ю. М. Зайцев, Ю. І. Іванов, В. К. Петров, В. А. Поляков, В. І. Воропаєв, Ю. А. Ромашин). Така розбіжність поглядів не випадкова, це результат відсутності досліджень у гирьовому спорті з цього питання [4].

Перш за все, під інтенсивністю необхідно розуміти ступінь дії вправ на організм, відрізняючи інтенсивність одного підходу від усього заняття в цілому. Тому інтенсивність підходу доцільно визначати або за тривалістю виконання вправи у хвилинах, або за кількістю підйомів у відсотках від максимального результату, при цьому обов’язково необхідно враховувати вагу гир та темп виконання вправи, а до визначення інтенсивності заняття додати ще й показник ЧСС під час відпочинку між підходами.

Процес підготовки студентів у гирьовому спорті побудований на засадах теорії адаптації, теорії навчання рухових дій та розвитку фізичних якостей, планування фізичного навантаження, а також загальної теорії підготовки спортсменів. В основу методики покладено вирішення освітньої, виховної, оздоровчої, організаційної, тренувальної, профілактичної та відновлювальної функцій. Усі функції взаємопов’язані і забезпечуються специфікою навчально-тренувальних занять та їх змістом, використанням методів, форм і засобів підготовки, контролем та аналізом результатів. Під час підготовки студентів у гирьовому спорті важливим моментом є оволодіння технікою виконання змагальних вправ. У виконанні техніки поштовху двох гир виділяються такі технічні елементи: стартове положення, взяття гир на груди, вихідне положення перед виштовхуванням, напівприсідання, виштовхування, підсід, фіксація гир угорі на прямих руках та опускання гир на груди [5].

240

У поштовху гир за довгим циклом виділяють такі ж технічні елементи, як і у поштовху гир від грудей (стартове положення, взяття (підйом) гир на груди, вихідне положення перед виштовхуванням, напівприсідання, виштовхування, підсід, фіксація гир угорі на прямих руках, опускання гир на груди) та додають опускання гир у положення вису. Після цього починається новий цикл. За технікою виконання ривок гирі – найскладніша вправа класичного двоборства. Це пов’язано з необхідністю реалізувати руховий потенціал за швидкого руху гирі, утримати її вгорі над головою та зберегти стійкість тіла за наявності високої швидкості снаряда у передньо-задньому напрямку, а також з умінням правильно дихати та розслабляти м’язи протягом усього часу виконання вправи у цілому. При виконанні ривка – гиря має бути піднята однією рукою вверх на пряму руку одним безперервним рухом. Опускається гиря у положення вису також одним рухом, не торкаючись грудей та інших частин тіла. Виконується ривок однією, потім іншою рукою без відпочинку 10 хв. [1; 5].

Якщо у процесі навчально-тренувальних занять виявлені помилки в техніці виконання вправ, їх негайно слід виправляти. Перш ніж приступити до виправлення помилок, необхідно знайти причину їхньої появи. Причому спочатку варто виправити основну помилку, тому що вона часто є причиною для інших другорядних помилок. Тільки після того, як освоєна техніка поштовху і ривка, можна перейти до виконання тренувальних навантажень.

Отже, у гирьовому спорті підготовка гирьовиків-початківців дещо подібна до підготовки важкоатлета. Проте у тренувальному процесі цих видів спорту набагато більше відмітних рис, ніж спільних, особливо в ході підготовки спортсменів вищих розрядів. Гирьовий спорт це спорт, який відрізняється специфічним характером спортивної (тренувальної, змагальної) діяльності та ставить високі вимоги до розвитку загальної та спеціальної фізичної витривалості, функціональних можливостей серцево-судинної та дихальної систем організму. Навіть зовні конституція тіла гирьовика змінюється. Сьогодні він більше нагадує легкоатлета або представника будь-якого іншого циклічного виду спорту.

1. Грибан Г. П. Основи підготовки у гирьовому спорті: навч.-метод. посіб. / Г. П. Грибан, П. П. Ткаченко. – Житомир : Вид-во «Рута», 2013. – 100 с. 2. М. Ф. Пічугін Гирьовий спорт: навч.-метод. посіб. / М. Ф. Пічугін, Г. П. Грибан, В. М. Романчук за ред. Г. П. Грибана. Житомир : ЖВІНАУ, 2011. – 880 с. 3. Пронтенко В. В. Організація та методика проведення занять з гирьового спорту / В. В. Пронтенко, В. М. Романчук : навч. метод. посібник. Житомир : ЖВІ НАУ, 2010. – 196 с. 4. Пронтенко К. В. Развитие силы средствами гиревого спорта у курсантов в процессе обучения / К. В. Пронтенко, В. В. Пронтенко // Матер. відкритої наук.-метод. конф. (29–30 квітня 2003 р) «Фізична підготовка військовослужбовців». – К., 2003. – С. 170–17. 5. Тихонов В. Ф. Основы гиревого спорта : обучение двигательным действиям и методы тренировки : учебн. пособие / В. Ф. Тихонов, А. В. Суховей, Д. В. Леонов. – М. : Советский спорт, 2009. – 132 с.

241

РОЗДІЛ 4

СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ

УДК 070.48

Арсентьєва Тетяна, ст. магістратури факультету журналістики; науковий керівник – к.соц.ком., доцент Золяк В. В. (Міжнародний

економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука,

м. Рівне)

КОРПОРАТИВНІ ВИДАННЯ: ЇХ ОСОБЛИВОСТІ ТА

ПЕРЕДУМОВИ ДЛЯ ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ

Анотація. У статті визначено поняття «корпоративна преса», її види,

призначення, особливості та завдання. Проаналізовано фактори, що

впливають на ефективність її функціонування. Розглянуто основні критерії,

які здатні підвищувати ефективність корпоративних видань. Окреслено

суть нового соціально-комунікативного явища у вітчизняній журналістиці.

Визначено недоліки корпоративного засобу інформування.

Ключові слова: корпоративна преса, медіа, імідж, інформація, комунікація,

корпоративна культура, фірмова періодика.

Аннотация. В статье определено понятие «корпоративная пресса», ее

виды, назначение, особенности и задачи. Проанализированы факторы,

влияющие на эффективность ее функционирования. Рассмотрены основные

критерии, которые способны повышать эффективность корпоративных

изданий. Определена суть нового социально-комуникативного явления в

отечественной журналистике. Определены недостатки корпоративных

средств информирования.

Ключевые слова: корпоративная пресса, медиа, имидж, информация,

коммуникация, корпоративная культура, фирменная периодика.

Anotation. The article defines the concept of the corporate press, its types,

purpose, features and tasks. The factors influencing the efficiency of its

functioning are analyzed. And also the main criteria that can increase the

efficiency of corporate publications are considered. The essence of the new

socio-communicative phenomenon in the national journalism is outlined.

Deficiencies of the corporate information tool are determined.

Key words: corporate press, media, image, company, PR, information, public,

communication, corporate culture, branded periodicals.

242

Корпоративні медiа є особливим різновидом засобів масової інформації

(ЗМІ) – продуктом компаній, підприємств чи установ. Їх головною метою є

інформаційна підтримки власного виду діяльності, шляхом формування

позитивного іміджу, обміну інформацією всередині організації між

співробітниками та поширення її назовні, серед клієнтів, партнерів тощо.

Питання функціонування корпоративних медіа досліджувалися багатьма

вченими. Наукові розвідки українських авторів, присвячені корпоративній

періодиці, належать О. В. Тодоровій та Д. О Олтаржевському [1; 2].

Більш активне висвітлення різних аспектів функціонування корпоративної

періодики відбувається у російському журналістикознавстві. Особливу

увагу привертають роботи Л. С. Агафонова, Д. К.Дегтяренка, А. Ю. Горчевої,

А. Д. Кривоносова, Є. В. Лапіної, О. О. Чернеги, Ю. В. Чемякіна та ін.

Останнім часом соціальний інститут журналістики зазнав суттєвих

змін: виникли нові форми комунікації, комунікаційні канали, відбулася

трансформація типів видань. Що, безумовно, потребує системного

вивчення. Адже сьогодні корпоративне видання є виробленим редакцією

товаром, який здійснює вплив на читача.

Метою нашої статті є дослідження методів створення ефективного

конкурентоспроможного іміджу корпоративного видання, від якого

залежить наскільки привабливим воно виглядатиме в очах читачів.

Дослідники виокремлюють три основних види корпоративних ЗМІ:

видання, що орієнтовані на партнерів, клієнтські видання та видання для

співробітників. Однак, логічніше було б об’єднати два перші типи та

умовно поділити корпоративні ЗМІ на дві категорії: внутрішні (для

працівників) та зовнішні (для партнерів, інвесторів, клієнтів чи просто

зацікавлених осіб). Завдання перших – здійснювати обмін інформацією,

знижувати комунікаційні бар’єри між різними рівнями керування в

компанії, а других – підтримувати лояльність наявних клієнтів, залучати

нових і, що важливо, інформувати громадськість про свою діяльність [1; 2].

Однією із особливих функцій, окрім інформативної у корпоративних

медіа є завдання паблік рілейшинз (зв’язки з громадськістю), HR (робота з

персоналом), маркетингу і продажу. Однак пріоритетним повинно залишатися

завдання – інформувати.

Оскільки корпоративна преса в Україні не настільки розвинута, як

закордоном, то на практиці дуже часто можна зустріти видання змішаного

типу, тобто орієнтовані як для внутрішньої, так і на зовнішньої аудиторії.

Лише великі компанії з достатніми інвестиціями можуть дозволити собі

утримувати корпоративні медіа різних типів – для внутрішніх потреб і

спрямовані назовні [3].

Корпоративні видання випускають передусім компанії, продукція яких

має високу вартість і кількісно обмежену аудиторію (нерухомість, автомобілі,

ювелірні вироби); фінансово-кредитні та страхові установи; фармацевтичні

243

компанії; інвестиційні компанії; корпорації, де кількість співробітників або

партнерів обраховується тисячами; компанії, які працюють на ринках

товарів повсякденного попиту; майже всі компанії, які працюють у сфері

послуг, або ж підприємства, які несуть особливий характер діяльності –

видобувна та машинобудівна промисловість, енергетична сфера. Особливо

актуальними корпоративні видання є для підприємств, діяльність яких тим

чи іншим чином може впливати на зміну навколишнього середовища. Це

одна із умов передбачених Орхуською конвенцією про доступ до інформації,

участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з

питань, що стосуються довкілля [4].

Однак, окрім інформативної, сьогодні дедалі більша кількість компаній,

виробничих підприємств різних галузей економіки використовує цей

універсальний комунікаційний інструмент для вирішення власних бізнес-

завдань, пов’язаних із формуванням іміджу, взаємодією із соціумом,

маркетинговою підтримкою своєї діяльності, просуванням на ринку

товарів і послуг, побудовою корпоративної культури та підвищення

мотивації працівників [5].

Оскільки, останнім часом соціальний інститут журналістики зазнав

суттєвих змін, корпоративному виданню не менше, ніж іншим товарам,

потрібний ефективний конкурентоспроможний імідж, від якого залежить

те, наскільки привабливим воно виглядатиме в очах читачів.

Якщо розглядати передумови забезпечення ефективності діяльності

корпоративних медіа, то слід зазначити, що модель та якість такого видання

перш за все залежить від комунікаційної політики підприємства. «Ідеальне»

корпоративне видання як різновид ділової преси, є за визначенням якісним

виданням. Тому воно повинно відповідати обов’язковим вимогам, що

висуваються до якісної преси взагалі і до ділової преси зокрема. Окремо

слід розглянути внутрішньо-корпоративні видання. Вони є інструментом

зв’язків із громадськістю, і працюють на формування і просування

корпоративного іміджу та культури організації [6].

Відмінна риса внутрішньо-корпоративних видань – відображення

майже виняткової точки зору компанії, фактично – її керівництва. В

окремих випадках – точки зору профспілкових або інших професійних,

громадських організацій, а також важливих зовнішніх контрагентів:

представників влади, наукових і професійних авторитетів, споживачів [7].

Можна виділити низку факторів, що роблять корпоративне видання

ефективним: персональність – для того, щоб видання не залишалося тільки

рупором керівництва, там повинні бути ті, для кого воно призначено –

співробітники. Другий фактор – тональність. Одна з основних якостей, що

дозволяє людям успішно функціонувати в шаленому світі бізнесу – це

почуття гумору. Третій фактор – періодичність і регулярність. У величезному

потоці інформації, нелегко зорієнтуватися. Людина не завжди готова

244

шукати інформацію, навіть коли вона їй цікава, якщо ця інформація не є

життєво необхідною. Тому бажано привчити співробітників у певний період

часу читати газету [8].

При грамотній політиці відкритості, яке в першу чергу йде від

керівництва, корпоративне видання може стати ефективним інструментом

подолання кризових станів компанії; шляхом інформування, мотивації

персоналу, слугувати майданчиком для відкритого спілкування.

Однак, оскільки корпоративна система засобів масової інформації в

першу чергу має на меті отримання прибутків і рейтингів, контроверсійні

питання не надто широко висвітлюються у ЗМІ або ігноруються ними. Це

стосується радикально правих чи лівих ідей або питань, що виходять за

межі основних загальноприйнятних норм. По суті, ринок установлює

своєрідну «цензуру» на ці питання.

Корпоративні медіа є інтегрованим продуктом, який може отримати

перемогу у конкурентній боротьбі з традиційними медіа. Американські

дослідники вважають, що у найближчому майбутньому чітка межа між

корпоративними і «традиційними» ЗМІ почне «розмиватися». Цей процес

вже набирає обертів у Великобританії, де, за даними соціологічних

досліджень, 7 з 10 журналів, представлених в кіосках, сприймаються

споживачами як «корпоративні» [9; 10].

Провівши аналіз тенденції розвитку корпоративних медіа в Європі,

директор з міжнародних зв’язків Форуму корпоративної преси Німеччини,

Австрії та Швейцарії В. Еглі зазначив: «Найціннішим ресурсом сьогодні є

не гроші, а увага цільової аудиторії. Світ тоне в інформації, і корпоративні

ЗМІ, аби бути почутими і сприйнятими, повинні відповідати реальним

потребам читачів, пропонувати актуальну інформацію».

Таким чином, можна виокремити два типи чинників, які на сучасному

етапі визначають становище фірмової періодики. По-перше, її нинішнє

піднесення продиктоване загальним збільшенням суспільного попиту на

адресну персоніфіковану інформацію. Іншими словами, читачі хочуть

мати постійний та безпосередній доступ до спеціальної інформації,

спрямованої саме на їхню професійну (корпоративну, соціальну) групу.

По-друге, спостерігається істотна зацікавленість самих суб’єктів бізнесу у

власному комунікаційному інструменті, який забезпечує усвідомлену

діяльність співробітників, впливає на поліпшення результатів діяльності

компанії через громадську думку, стаючи додатковим рушієм активності

персоналу, спрямованої на реалізацію місії та візії компанії, її ринкових

завдань, формування корпоративної культури. У сучасному інформаційному

суспільстві внутрішньо-фірмові ЗМІ відіграють роль мультиплікатора

громадської думки, медіатора між бізнесом і соціумом, а також активного

модератора корпоративного діалогу з аудиторією. Вони допомагають

компанії створювати та посилювати дружній образ, позитивний імідж,

245

бути помітною в соціумі. Саме цілеспрямованість, діалогічна природа та

наближеність до адресата забезпечують тривалий, системний, масований

вплив корпоративних медіа на цільову аудиторію. Зважаючи на це,

корпоративні медіа мають активніше використовуватися в інтересах

розвитку бізнесу, залучатися не лише до процесів виробництва матеріальних

благ, а й гармонізації відносин бізнесу і соціуму, встановлення зв’язків

між кожною окремою особистістю, організацією, в якій вона працює, та

суспільством. А задля цього потрібно і надалі поглиблювати науково-

практичне вивчення питань функціонування корпоративних ЗМІ [10].

Отже, корпоративні медіа є інтегрованим продуктом, який може

отримати перемогу у конкурентній боротьбі з традиційними медіа. Це дієвий

PR-інструмент, прекрасний засіб взаємозв’язку між співробітниками

організації та партнерами. З його допомогою досягаються важливі цілі,

спрямовані на утримання клієнтів, збільшення продажів, посилення

мотивації співробітників і формування корпоративної культури. В цілому,

завдання фірмового друкованого органу зводиться до виховання лояльних

до діяльності фірми співробітників, клієнтів і партнерів. За допомогою

своєї преси компанія самостійно кує кадри, приваблює клієнта та інвестора.

Фірмові засоби масової інформації активно формують економічну

культуру, створюють корпоративні стандарти, моделі взаємодії організацій

з громадськістю. Тобто йдеться про виконання ними важливих соціальних

функцій. Окрім того, корпоративні медіа реалізовують різноманітні прикладні

завдання у галузі управління персоналом, формування громадської думки,

менеджменту корпоративних комунікацій. Зокрема, це побудова позитивного

іміджу власної компанії, створення єдиного інформаційного поля в рамках

підприємства, підвищення ефективності та дієвості внутрішньо-

корпоративних комунікацій, що забезпечує усвідомлену діяльність її

співробітників та покращує результати діяльності компанії через

громадську думку [11].

З проведеного дослідження, можна зробити висновок, що ефективне

корпоративне видання повинне відповідати таким вимогам: грамотно

формулювати «інформаційний порядок денний», тобто відбивати найбільш

важливі події і проблеми; забезпечувати публічний діалог, тобто служити

інструментом суспільного дискурсу; бути посередником між керівництвом і

персоналом; забезпечувати співробітництво між ними через інформаційний

обмін. Це особливо актуально для великих за розміром та територіально

розкиданих компаній.

1. Олтаржевський, Д. О. Корпоративні медіа та сучасне інформаційне суспільство /

Д. О. Олтаржевський // Бібліотечний вісник. – К., 2010. – № 3 – С. 51–57.

2. Олтаржевський Д. О. Роль і місце корпоративних медіа в сучасній системі ЗМІ /

Д. О. Олтаржевський // Наукові записки Інституту журналістики : науковий збірник /

КНУ ім. Т. Шевченка. – К., 2009. – Т. 34. – С.19–22. 3. Матвієнко О. В. Основи

246

інформаційного менеджменту / О. В. Матвієнко. – К. : Центр навчальної літератури,

2004. – 21 с. 4. Шкляр В. І. Мас-медіа і виклики нового століття / В. Шкляр. – К. :

Грамота, 2003. – 48 с. 5. Кривоносов А. Д. Корпоративная пресса на Западе : история и

типология / А. Д. Кривоносов // PR-диалог. – 2002. – № 3 (20). – С. 71–72. 6. Гудкова А. В.

Современное состояние корпоративной прессы / А. В. Гудкова // Вестник Московского

университета. Серия 10. Журналистика. – 2009. – № 2. – С. 212–222. 7. Дегтяренко Д.

Рынок корпоративных СМИ колоссален, и он будет активно развиваться [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.adme.ru/interview/rynok-korporativnyh-smi-

kolossalen-i-on-budet-aktivno-razvivatsya-dzhemir-degtyarenko-business-49124-28364

8. Широкова И. Корпоративная пресса – атрибут имиджа и формирования лояльности к

бренду [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.remedium.ru/section/

marketing/detail.php 9. Fedorova Olga. Co-to-jest-custom-publishing [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.stowarzyszenieprasyfirmowej.pl/artykuly/co-to-

jest-custom-publishing.html. 10. Biuletyno Biuletynach [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://www.agape.com.pl/strefa/bob.php. 11. Консолідація ЗМІ та власність.

Переваги й недоліки корпоративної медіа системи [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://aej.org.ua/analytics/68.html.

247

УДК 070.41

Дацюк Марина, ст. магістратури факультету журналістики; науковий

керівник – д.соц.ком., професор Мітчук О. А. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДРУКОВАНИХ ТА

ІНТЕРНЕТ-ВИДАНЬ

Анотація. У статті розглянуто сутність, основні елементи, форми та

методи інтернет-видань, проаналізовано їх роль і значення для суспільства.

Визначено, інтернет-видання як один з основних засобів передачі

інформації. Представлено порівняльну характеристику друкованих та

інтернет-видань, наведено їх переваги та недоліки.

Ключові слова: Інтернет, мас-медіа, інформація, аудиторія, спосіб

поширення інформації.

Аннотация. В статье рассматриваются сущность, основные элементы,

формы и методы интернет-изданий, анализируется их роль и значение для

общества. Определено, интернет-издания как одно из основных средств

передачи информации. Представлена сравнительная характеристика

печатных и интернет-изданий, приведены их преимущества и недостатки.

Ключевые слова: интернет, мас-медиа, информация ,аудитория, способ

распространения информации.

Annotation. The article deals with the essence, basic elements, forms and

methods of Internet publications, their role and significance for the society are

analyzed. It has been determined that Internet publication is one of the main

means of information transmission. The comparative characteristics of the

printed and online publications are presented. Their advantages and

disadvantages are presented.

Key words: the Internet, mass media, information, audience of readers,

comparative characteristics, way of transfering information.

Інтернет-видання є найбільш динамічним та найбільш пристосованим

до життя у сучасному світі засобом передачі інформації. Воно дає змогу

великій кількості мешканців планети отримувати миттєвий доступ до усіх

джерел інформації. Та все ж Інтернет є тільки технологією, завдяки якій і

розвиваються нові різновиди засобів масової інформації (ЗМІ). Нині

інтернет-ЗМІ швидко завойовують, і навіть відвойовують у інших видів

ЗМІ свою аудиторію. За даними досліджень маркетингової дослідницької

компанії InMind на середину 2010 року аудиторія Інтернету в Україні

248

сягала 12,6 млн. регулярних користувачів, а це 32 % всього населення

України. Порівняно з даними на кінець 2009 року, кількість користувачів

за півроку збільшилася на 4 %. Цей факт вказує на невпинну експансію

Інтернету. «Мережеві ЗМІ – це ресурси Інтернету, що поширюють з певною

періодичність соціально значущу інформацію, спрямовану на масову

аудиторію, призначені для вирішення завдань, властивих немережевим

засобам масової інформації» [1].

Питанню використання інтернет-ресурсів для формування суспільної

домки приділяють у своїх дослідженнях багато відомих науковців. Так, за

словами Бориса Потятиника, сьогодні людство живе у ері Інтернету, яка

розпочалася ще 2 вересня 1969 року, коли Леонард Клейнрок, якого часто

називають батьком Інтернету, у Каліфорнійському університеті з’єднав

комп’ютер з маршрутизатором.

Оскільки перед інтернет-виданням ставляться різноманітні завдання,

типологію мережевих ЗМІ було розроблено у роботах вчених, до яких

можна віднести І. М. Артамонову, О. І. Акопова, О. А. Грабельникова,

О. А. Калмикова, Л. О. Коханову, Ю. В. Костигову, М. М. Лукіну. Ці

типології розроблялися на основі «розвідок» та визначення функцій, які

покладаються на окремі типи інтернет-видань.

Метою нашої статті є дослідження порівняльної характеристики

друкованих та інтернет-видань, їх сутності, переваг та недоліків, а також

їхнього впливу на суспільство.

Сьогодні електронні цифрові технології у сполученні з Інтернетом

(і технологіями наступного покоління інформаційних мереж) визначають

майбутнє комунікацій. Традиційні постачальники інформаційних продуктів,

починаючи з компаній, що випускають словники й енциклопедії і

закінчуючи мас-медіа, не хочуть погодитися з втратою ринку збуту. Вони

намагаються йти у ногу з часом: відсоток такої інформації у цифровому

вираженні, що публікується щороку, відчутно перевищує кількість

друкованих примірників [2].

Процес переходу енциклопедичних словників у електронний формат

почався у 1992 році з купівлі компанією «Майкрософт» аутсайдера

енциклопедичного ринку «Енциклопедії Функа й Уогнеллса». Енциклопедію

відредагували, доповнили свіжою інформацією й ілюстраціями, після чого

вона стала одним з лідерів продажу видань на CD-ROM за назвою

«Майкрософт-Енкарта». Протягом 1994 року було продано більш 6 млн.

екземплярів «Енкарти», а сьогодні енциклопедії належить більше 60 %

ринку електронних енциклопедій [3].

Ще одним прикладом є 32-томна енциклопедії «Британіка», яка в 1988

році продала 200 тисяч комплектів, а в 1995 році її тираж знизився більше,

ніж у чотири рази, а в 1997 році практично зійшов нанівець. Зате

електронна версія «Британіки» є одним з лідерів ринку енциклопедичних

249

словників на цифрових носіях, що росте зі швидкістю в середньому 20 % у

рік. При цьому вартість енциклопедій продовжує падати. Якщо на початку

1997 року «Британіка CD 97» на CD-ROM коштувала 1000 доларів, то під

кінець року ціна знизилася до 125 доларів. Нова версія «Британіка CD 98»

коштує стільки ж. Мережеві версії цих енциклопедій, частина з яких працює

безкоштовно («Енкарта»), а частина – за передплатою («Британіка»), є

прообразом інтегрованих інформаційних систем майбутнього, доступних

on-line і не обмежених в обсягах інформації розміром паперових носіїв,

компакт-дисків і дисків DVD [5].

Специфіка інтернет-видання полягає в тому, що Інтернет за своїми

характеристиками та можливостями не поступається друкованому виданню,

а багато в чому і переважає його. Це можливо насамперед завдяки

гіпертекстуальності та економічності – використовуючи інтернет-браузер

читач може знайти будь-яку веб-сторінку через гіперпосилання, а

витрачатися на придбання паперового варіанту видання немає потреби.

Таким чином, можливості завоювання своєї аудиторії у інтернет-ЗМІ

навіть більші та ширші, ніж у друкованих ЗМІ. Сучасна інтернет-

журналістика – це обов’язкова складова журналістики, а журналістика –

обов’язкова складова СМК. Це дозволяє досліджувати взаємодію

традиційних ЗМІ та інтернет-ресурсів як окремих компонентів системи МК.

Одночасно відкривається можливість розглядати мережеву журналістику

як компонент системи ЗМІ. Комунікація в інтернет-ЗМІ також значною

мірою відрізняється від комунікації у друкованих, теле- та радіо-ЗМІ. В

мережі вона може набувати різних виглядів.

Наприклад, І. Д. Фомічова виділяє декілька загальних моделей

комунікації в мережевих ЗМІ [6]:

– однобічна комунікація з високим контролем з боку одержувача

інформації, де активність проявляється як запит на необхідну інформацію;

– двобічна комунікація з високим рівнем контролю з боку користувача,

де полюси спілкування не розділяються за функціями «відправник-

одержувач»; має місце взаємооборотність ролей, рівноправна участь в

обміні інформацією;

– однобічна комунікація з розподілом функцій відправника та одержувача

з низьким рівнем контролю з боку одержувача, у вигляді монологів;

– двобічна комунікація у діалогічній формі, з низьким рівнем контролю з

боку одержувача, можливістю відгуку з боку одержувача. Важко відстежити

типи існуючих веб-видань. Труднощі розробки їхньої типології пов’язані з

тим, що для цього необхідно відрізняти інтернет-ресурси з журналістським

контентом від всіх інших, а також веб-видання від традиційних ЗМІ. Усе,

що розміщено в мережі, є загальнодоступною інформацією, призначеною

для своєї аудиторії, тому межі між журналістським і не журналістським

текстом стають досить розмитими [7].

250

Більшість авторів зазначає, що будь-яка типологія має бути перевірена на

практиці. Це й унеможливлює виокремлення однієї головної класифікації,

адже інтернет-ЗМІ постійно видозмінюються у відповідь на розвиток і

розширення кордонів мережі Інтернету [7 ; 8].

Глибоку класифікацію типологічних ознак розробила Ю.В. Костигова.

Вона розділила мережеві ЗМІ за такими типологічними ознаками:

– за ступенем професійності (професійні і аматорські);

– за критерієм доступу для читачів (загальнодоступні, з обмеженим

доступом);

– за аудиторією (загальні, спеціалізовані) ;

– за частотою оновлення (регулярно обновлювані, нерегулярно обновлювані,

оновлювання в міру надходження інформації);

– за методом розповсюдження інформації та формою організації (сайти,

розсилки. змішані видання);

– залежно від методів роботи з інформацією (контентотвірні, контенто-

споживацькі);

– за формальними, функціональними, стильовими ознаками, характером

відображення та соціальною орієнтацією – (якісні/елітарні, масові/популярні,

змішані/якісно-масові) [9].

О. А. Грабельников розробив питання типології молодого виду ЗМІ та

виокремив три види інтернет-ЗМІ:

– суто-мережеві –ЗМІ, які функціонують лише у Інтернеті і не мають

друкованого варіанту;

– паперово-мережеві – друковані ЗМІ, які мають електронний варіант;

– мережево-паперові – це мережеві ЗМІ, які випускаються також у

друкованому варіанті, проте існування у Інтернеті є первинним і головним [10].

М. М. Лукіна своєю фундаментальною класифікацією пов’язала мережеві

ЗМІ з неелектронними версіями видань:

– еквівалентні копії традиційних ЗМІ чи їх електронні версії;

– модифіковані онлайн-версії друкованих ЗМІ, які виникли на основі

своїх онлайн-прототипів, але не копіюють їх, а здійснюють власну

інформаційну політику;

– медіа проекти, які виникли в мережі і не мають онлайнових

прототипів [11].

Одразу декілька класифікацій за різними принципами виділили

О. А. Калмиков та Л. О. Коханова. По-перше, вони співвідносять інтернет-

ЗМІ із наявністю в них друкованих версій [12]:

– клони немережевих видань;

– видання, що існують тільки в Інтернеті;

– змішані видання.

251

Проте, ця класифікація не є повною і вичерпною, як зауважують самі

вчені. Друга їхня класифікація розглядає інтернет-ЗМІ за принципом

їхньої подібності до немережевих видань:

– інтернет-газета;

– інтернет-журнал;

– інтернет-радіо;

– інтернет-телебачення;

– спеціалізовані інформаційні агентства.

Отже, інтернет-ЗМІ є дуже специфічними у порівнянні з телебаченням,

радіо та пресою. Цей вид ЗМІ привніс у журналістику масу нових якостей та

принципів. Інтернет здатен зробити інформацію швидкою, мультимедійною і

гіпертекстуальною, враховуючи при цьому бажання аудиторії.

Все частіше на верхні рядки рейтингів попадають мережні видання, що

існують лише в Інтернет. Чому ж зростає попит саме на такі видання? Чим

мережна газета відрізняється від звичайної?

По-перше, жанр «мережевої» преси визначається специфікою Інтернету

як медійного середовища й особливостями сприйняття інформації з екрана

монітора. У першу чергу це гіпертекстові посилання, що забезпечують

доступ до архівів та інших електронних ресурсів. Таким чином, читач має

справу не з лінійним текстом, а з розширеним обсягом інформації.

По-друге, численні форми зворотного зв’язку (гостьові книги, форуми,

конференції, інтерактиви) дають читачу можливість брати участь у

виробництві інформаційного продукту і розмивають межу між автором та

читачем. Крім того, звичайне для «класичної» преси придушення

авторської індивідуальності через ретельне редагування в мережевій пресі

поки не поширене.

По-третє, мережеві ЗМІ володіють перевагами у порівнянні з друкованою

пресою. Це можливість негайної публікації матеріалів, завдяки чому мережеві

видання є оперативнішими за газети і телебачення, адже оперативність

газети обмежена терміном виходу номера, а оперативність телебачення –

часом виходу в ефір новин; оперативність нтернет-видання взагалі нічим

не обмежена. Саме це і стало причиною появи «стрічки новин». Однак, на

думку деяких журналістів, у ній зацікавлене дуже вузьке коло споживачів

інформації. Представник «більшості» не має потреби в такій кількості

різноманітних новин, що проходять каналами інформаційних агентств.

По-четверте: відносно мала собівартість мережевих проектів і

відсутність централізації сприяє розквіту спеціалізованих газет і журналів.

Тим самим забезпечується гарантована Конституцією свобода слова і

самовираження. На жаль, усе перераховане має і свою зворотну сторону.

Легкість публікації при можливості збереження анонімності приводить іноді

до зловживань: дезінформації, плагіату, екстремізму, порнографії, прихованій

рекламі. Хоча у серйозних мережевих газетах таке недопустиме [13].

252

Переваги та недоліки інтернет-видань та друкованих видань:

Переваги:

Друковане видання:

– зручність використання – можна читати будь-де;

– читач отримує відразу повний комплект інформації;

– інформація всіх категорій уміло скомпоновано.

Web-видання:

– відсутня процедура тиражування;

– читач конкретного номера газети (журналу) потенційно є користувачем

Інтернету;

– доставка номера автоматично забезпечується системою Інтернет;

– газета однаково доступна всім користувачам Інтернет незалежно від

місця проживання;

– легко робити тематичні добірки інформації. Деякі видання ведуть такі

добірки, а у деяких є спеціальні пошукові служби в архіві видання;

– можна читати (знайомитися зі змістом) видання на незнайомій

іноземній мові, використовуючи спеціальне програмне забезпечення, що

забезпечує автоматичний переклад тексту;

– «електронна підшивка» за рік займає усього кілька мегабайт пам’яті, і

може бути організована відповідно до інтересів користувача;

– наявні фрагменти статей можна легко використовувати для роботи

(копіювати, переробляти, цитувати);

– виявлені помилки легко виправляються;

– читач може легко познайомитися з виданням, не купуючи його [14 ; 15];

Недоліки:

Друковане видання:

– необхідний друк накладу;

– частина тиражу залишається не розкупленою;

– необхідно використовувати службу доставки;

– доставка за межі країни істотно обмежена;

– важко робити тематичні добірки інформації з підшивки;

– незручно збирати підшивки газет і журналів;

– вкрай утруднений пошук необхідної статті в підшивці;

– важко використовувати знайдені матеріали для часткового відтворення;

– помилки, допущені при друці, неможливо виправити.

Web-видання:

– необхідно мати комп’ютер, модем і телефон (або виділену лінію);

– необхідно платити за підключення до Інтернету;

– читати і дивитися матеріали можна тільки на комп’ютері (хоча можна

і роздрукувати);

– розсіюється увага від великої кількості цікавої інформації [14 ; 15].

253

Отже, на сучасному етапі розвитку суспільства мережу Інтернет без

перебільшення можна розглядати як один єдиний глобальний засіб масової

інформації. Він дає змогу великій кількості мешканців планети отримувати

миттєвий доступ до усіх джерел інформації. Та все ж Інтернет є тільки

технологією, завдяки якій і розвиваються нові різновиди ЗМІ. Можна

сказати, що Інтернет за своїми характеристиками та можливостями не

поступається друкованому виданню, а багато в чому і переважає його. Це

можливо насамперед завдяки гіпертекстуальності та економічності –

використовуючи інтернет-браузер читач може знайти будь-яку веб-сторінку

через гіперпосилання, а витрачатися на придбання паперового варіанту

видання немає потреби. Таким чином, можливості завоювання своєї

аудиторії у інтернет-ЗМІ навіть більші та ширші, ніж у друкованих ЗМІ.

1. Акопов А. И. Типологические признаки сетевых изданий / А. И. Акопов // Акценты. –

1999. – № 1. – С. 22–27. 2. Артамонова І. М. Тенденції становлення та перспективи

розвитку інтернет-журналістики в Україні : монографія / І. М. Артамонова. – Донецьк :

Лебідь, 2009. – 416 с. 3. Бирюков Д. Блоги и СМИ : новые роли / Д. Бирюков //

Взгляд. – 28.08.2006 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vz.ru/culture/

2006/8/28/46864.html 4. Гол Дж. Онлайнова журналістика / Джим Гол. – К. : К.І.С.,

2005. – 344 с. 5. Грозданов Ф. Т. Типология Интернет-газет / Ф. Т. Грозданов //

Журналистика в контексте культуры и массовых информационных процессов. – М. :

МГИ им. Е. Р.Дашковой, 2004. – С. 22–25. 6. Давыдов И. Масс-медиа Рунета /

И. Давыдов // Основные тенденции развития и анализ текущей ситуации :

аналитический доклад Вісник ХДАК. – 2001. № 11–12 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://www.internews.ru/sreda/rubrik/internet.htm 7. Доверие к онлайн-

рекламе растет [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reklamonstr.com/page/3

8. Засурский Я. Н. Информ. об-во, Интернет и новые средства массовой информации /

Я. Н. Засурский // Информационное общество. – 2001. – № 2. – С. 24–27. 9. Іванов В. Ф.

Комп’ютерні мас-медіа на межі століть / В. Ф. Іванов // Актуальні питання масової

комунікації. – К., 2002. – Вип. 3, ч. 1. – С. 41–43. 10. Інтернет витісняє ЗМІ з ринку

інформації [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://webreader.info/statistika/

internet-vytesnyaet-smi-s-rynka-informacii 11. Інтернет-ЗМІ в Рунеті : у 2008 році

зафіксовано більше 10 мільярдів переглядів сторінок новинних сайтів [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://rumetrika.rambler.ru/publ/article_show. html?article=

3708 12. Калмыков А. А. Интернет-журналистика: учеб. пособие для студентов вузов,

обучающихся по спец. 021400 «Журналистика» / А. А. Калмыков, Л. А. Коханова. –

М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 383 с. 13. Карр Н. Бездушность Веб 2.0 / Н. Карр.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.computerra.ru/think/239597/

14. Кваша С. Цивилизация очевидцев [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.gazeta.ru/ 2005/09/05/oa_169667.shtml 15. Колесникова М. М. Сетевые

СМИ. – основные группы, виды и формы их функционирования / М. М. Колесникова //

Интернет. – 2000. – № 5 (33) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.

relga.rsu.ru/n35/ net35.htm#5

254

УДК 070.422

Дейнека Ірина, ст. магістратури факультету журналістики; науковий

керівник – д.соц.ком., професор Мітчук О. А. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ СУЧАСНОГО PR-ФАХІВЦЯ

Анотація. У статті досліджено питання формування професійної

компетентності на базі різних джерел як основи ефективної діяльності

спеціаліста з реклами та зв’язків з громадськістю. Визначено складники

фаховості та особистісні якості спеціалістів із піару. Проаналізовано

сучасний ринок праці та спектр діяльності фахівців у галузі реклами та

зв’язків з громадськістю.

Ключові слова: професійна компетентність, PR-спеціаліст, реклама,

навички, уміння, персональні якості.

Аннотация. В статье исследован вопрос формирования профессиональной

компетентности на базе различных источников как основы эффективной

деятельности специалиста по рекламе и связям с общественностью.

Определены составляющие профессионализма и личностные качества

специалистов по PR. Проанализирован современный рынок труда и спектр

деятельности специалистов в области рекламы и связей с общественностью.

Ключевые слова: профессиональная компетентность, PR-специалист,

реклама, навыки, умения, личностные качества.

Annotation. The article deals with the study of professional competence on the

basis of various sources as the basis for effective activity of a specialist in

advertising and public relations. The components of professionalism and

personal qualities, specialists in PR are determined. The modern labor market

and the spectrum of activity of experts in the field of advertising and public

relations are analyzed.

Key words: professional competence, PR-specialist, advertising, skills, abilities,

personal qualities.

Професійний рівень фахівця будь-якої сфери діяльності залежить від

набору знань, умінь, навичок та професійних якостей, комплексно здобутих

ним у закладі вищої освіти. Означені складники фаховості позначаються

терміном «компетенція», що походить від латино-мовного «competere» і

означає «відповідати», «підходити». Саме на таку комплексну відповідність

зважають роботодавці, оцінюючи фаховість працівника у знаннєвому,

психологічному, технологічному та поведінковому аспектах.

255

Сучасний ринок праці потребує спеціалістів, які не лише мають певні

масиви знань, а й уміють ними оперувати у ході виконання конкретних

завдань та прийняття рішень. Важливо, щоб вони також були гнучкими,

мобільними, ініціативними до сприйняття інновацій і засвоєння технологічних

ноу-хау. Ринок реклами та зв’язків з громадськістю є надзвичайно динамічним

в аспекті техніко-технологічних змін та соціокультурних зрушень. Він є

чутливим до викликів часу [1]. Саме тому коло компетенцій, якими повинні

володіти сучасні спеціалісти з реклами та ПР, постійно розширюється.

Компетенції ускладнюються, вимагаючи від фахівців безперервного

навчання і освоєння усе нових знань, навичок та вмінь.

Актуальність нашої статті полягає у необхідності розкриття змісту

професійної діяльності фахівця PR. Сама багатовимірність поняття «зв’язки

з громадськістю (PR)», яке увібрало в себе безліч функцій, породило безліч

визначень, розмитість професійного поля діяльності, відсутність єдиних

підходів і чітких критеріїв як серед теоретиків, так і практиків, породило

безліч труднощів, перш за все у молодих фахівців, які намагаються знайти

свій професійний шлях. Без чіткого розуміння змісту цієї діяльності складно

визначити основні напрями професійної підготовки фахівців. Зміст професійної

діяльності фахівців зі зв'язків з громадськістю визначається функціями, які

вони виконують. У спеціальній літературі тривалий час ведеться дискусія

щодо визначення змісту і функцій PR та реклами. У центрі дискусії стоїть

питання, що є основною функцією реклами та РR-діяльності: інформування,

переконання або діалог з громадськістю, спрямований на гармонізацію.

Метою нашої статті є дослідження професійних компетентностей,

якими має володіти спеціаліст з реклами та зв’язків з громадськістю (PR).

Спеціалісти з реклами та зв’язків з громадськістю створюють імідж

організації, образ продукту чи людини. Професійна компетентність PR-

фахівця характеризується спеціальними знаннями та пов’язаними з ними

спеціальними вміннями та навичками. Інакше кажучи, це те що повинен

знати і уміти спеціаліст, щоб добре виконувати свою роботу.

Ті спеціалісти, які хочуть пов’язати своє життя з PR, як мінімум повинні

опанувати такі предмети:

– які вивчають в загальному «вільне мистецтво»;

– загального комунікативного циклу;

– складові, які вивчають специфіку PR.

PR-спеціалісти повинні мати гнучкість, яка дозволятиме їм вирішувати

професійні задачі в будь якій не стандартній ситуації, опираючись на особисті

якості, яким має володіти фахівець. Розглянемо декілька з них [2].

Творчі здібності. У будь-який проект, будь яку програму варто ввести

елемент творчості, новизни, завдяки яким виконане замовлення буде яскраво

сприйматися замовниками і виділятися на загальному тлі бізнес-проекту.

256

Комунікабельність. Спеціаліст повинен бути здатний до спілкування та

спільної роботи з різними категоріями персоналу.

Організованість. Фахівцям з PR зазвичай доводиться працювати

одночасно над кількома проектами, з різними людьми, консультантами,

тому необхідно вміти складати і використовувати робочі плани, щоб

встигати виконувати всю роботу вчасно. Організаційний підхід до роботи

є додатковою перевагою.

Впевненість. Справжня впевненість приходить з досвідом, і часто

потрібно проробити багато років, перш ніж працівник зможе давати

компетентні поради і рекомендації.

Наполегливість. Хороший фахівець з PR та реклами ніколи не буває

агресивним або пасивним. Здорова наполегливість допоможе виконати

роботу більш ефективно.

Чесність. PR-фахівець несе відповідальність за збереження істини, від

цього залежить його репутація в колективі.

Почуття гумору. Почуття гумору допомагає налагоджувати процес

спілкування і допомагає уникати вибухонебезпечних ситуацій.

PR- спеціаліст зазвичай виконує надзвичайно широкий діапазон завдань,

який включає:

– консультації, засновані на розумінні людської поведінки;

– аналіз можливих тенденцій і передбачення їх наслідків;

– вивчення громадської думки, очікувань і поглядів суспільства та

вироблення рекомендацій для здійснення необхідних заходів;

– встановлення та підтримання взаємного спілкування, заснованого на

достовірності та повноті інформації;

– запобігання конфлікту і непорозумінь;

– сприяння встановленню взаємоповаги і соціальної відповідальності;

– поліпшення доброзичливих відносин з персоналом, постачальниками

і покупцями;

– поліпшення промислових зв’язків;

– залучення кваліфікованого персоналу і зниження плинності кадрів;

– розширення ринку товарів і послуг;

– максимальне підвищення прибутковості;

– формування корпоративної індивідуальності.

Таким чином, можна виділити домінуючі види діяльності і коло

вирішуваних завдань фахівців з реклами та зв’язків з громадськістю [3].

В обов’язки фахівця з зв’язків з громадськістю входить таке:

– створення і підтримання сприятливого іміджу компанії;

– налагодження інформаційних потоків;

– робота з пресою, надання спеціально підготовлених відомостей засобам

масової інформації від імені компанії, створення новинних приводів,

розсилка новин з розміщенням на основних новинних порталах;

257

– розробка, планування, бюджетування і реалізація комунікаційних

стратегій, проектів, концепцій, програм;

– створення текстового наповнення корпоративних інформаційних

матеріалів;

– написання статей, слоганів, виступів, буклетів, прес-релізів, інтерв'ю,

матеріалів по послугах і проектам;

– редагування контенту сайту;

– планування, організація та проведення прес-конференцій, виставок,

інтерв’ю, семінарів, презентацій, промо-акцій і спеціальних заходів;

– робота з рекламними і PR-агентствами з організації рекламних кампаній;

– робота з друкарнями, рекламними агентствами: координація діяльності

з розробки та виготовлення поліграфічної продукції;

– розробка креативної концепції рекламних матеріалів (макетів, роликів,

буклетів, сувенірної продукції), забезпечення їх виробництва;

– представлення компанії на конференціях, виставках;

– видання корпоративного журналу [4].

Для виконання покладених на нього обов’язків PR-фахівець має право:

– знайомитися з проектами рішень керівництва підприємства стосовно

його діяльності;

– подавати пропозиції з удосконалення роботи, пов'язаної з передбаченими

його інструкцією обов’язками;

– в межах своєї компетенції повідомляти безпосередньому керівнику

про всі недоліки в діяльності підприємства (структурних підрозділів,

окремих працівників), виявлені у процесі виконання ним своїх посадових

обов’язків та вносити пропозиції для їх усунення;

– запитувати особисто або за дорученням безпосереднього керівника

від керівників підрозділів та інших спеціалістів інформацію і документи,

необхідні для виконання своїх посадових обов’язків;

– залучати спеціалістів усіх (окремих) структурних підрозділів до

вирішення завдань, покладених на нього (якщо це передбачено положеннями

про структурні підрозділи, якщо ні – то з дозволу керівника організації);

– вимагати від керівництва підприємства, або свого безпосереднього

керівника надання допомоги у виконанні обов’язків, передбачених його

посадовою інструкцією.

Конкретні функції фахівця в галузі PR залежать від профілю та масштабів

діяльності організації, від того, наскільки впливають на ефективність

діяльності організації сучасні комунікаційні технології і як широко вони

використовуються в повсякденній діяльності організації. У широкому плані

перед фахівцем в області PR повинні стояти завдання, що представляють

весь спектр функцій РR-діяльності, включаючи використання рекламних

комунікацій як інструмента PR. Зрозуміло, що ці завдання, в силу їх широти і

різноманіття, швидше описують роботу PR-відділу, ніж одного PR-фахівця.

258

Але в організаціях, де немає PR-відділу як структурної одиниці, ці завдання

часто доводиться вирішувати одному PR-фахівцю, що працює у відділах

маркетингу, реклами та інших суміжних підрозділах [1; 2; 4].

Систему професійної компетентності PR-фахівця складають спеціальні

її види. Найбільш важливі з них: загальна психологічна компетентність,

комунікативна компетентність, управлінська компетентність, конфліктологічна

компетентність (табл. 1).

Таблиця 1

Спеціальні види професійної компетентності

Назва У чому виражається

Загальна психологічна

компетентність

вміння розбиратися в людях,

розуміння суб’єктивних факторів

їх активності і переваг

Комунікативна компетентність знання факторів ефективності

ділового спілкування, вміння

використовувати різні види

комунікацій і впливів

Управлінська компетентність організаційні здібності

Конфліктологічна компетентність знання причин виникнення

конфліктів, вміння управляти

конфліктами і вирішувати їх

Професійні вміння і навички PR-фахівця є основним компонентом

системи професіоналізму діяльності. Кожен вид професійної компетенції

представляє свій набір навичок і умінь, здатних збільшити ефективність

роботи не тільки окремих фахівців, а й PR в цілому [5].

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що до структури

та змісту професійної компетентності фахівців з реклами варто віднести

когнітивний, діяльнісний, емоційно-особистісний і мотиваційний компоненти.

Зокрема, когнітивний компонент передбачає засвоєння професійних знань,

умінь і навичок рекламно-професійної спрямованості, здатних утворювати

нове інтегративне знання та надати можливість адекватно діяти в стандартних

і нестандартних професійних ситуаціях. Діяльнісний компонент розкриває

готовність особистості до реалізації кваліфікаційних завдань, а також

освоєння способів формування професійної компетентності за допомогою

інтеграції різних видів практичної рекламної та PR діяльності. Емоційно-

особистісний компонент орієнтований на розвиток системи фахових

цінностей, спрямованості почуттів і переживань спеціаліста, розвиток

стійких і професійно значущих особистісних якостей. Мотиваційний

259

компонент передбачає формування мотивів професійної діяльності,

готовності до кваліфікованого спілкування і прояву особистості, на

осмислення призначення професії.

Виходячи із зазначеного, метою підготовки PR-фахівця повинне стати

формування конкурентоспроможного спеціаліста, компетентного, обізнаного,

вмотивованого на певний вид діяльності, який володіє навичками

самостійного набуття необхідних знань і перенесення їх у виробничі умови.

1. Богданов Е. Н. Психологічні основи «Паблік рилейшнз» / Є. М. Богданов,

В. Г. Зазикін. – СПб. : Пітер, 2007. – 283 с. 2. Блек С. Введення в паблік рілейшнз :

пров. з англ. / Сем Блек. – Ростов-на-Дону : Фенікс, 1998. – 240 с. 3. Умаров М. PR

в реальному часі. Тренди. Кейси. Правила / М. Умаров. – М. : Паблішер, 2017. – 232 с.

[Електронний ресурс] – Режим доступу : https://www.alpinabook.ru/catalog/Marketing/

67889/ 4. Катліп С. Паблік рілейшнз. Теорія і практика / С. Катліп. – М. : Вільямс,

2003. – 624 с. 5. Бодуан Жан-П’єр. Управління іміджем компанії. Паблік рілейшнз :

предмет и майстерність / Бодуан Жан-П’єр. – М. : Імідж-контакт; Инфра-му,

2001. – 233 с. Яковлєв І. П. Паблік рілейшнз в організаціях / І. П. Яковлєв. – СПб. :

Петрополіс, 2005. – 540с.

260

УДК 070.11

Курянова Діана, ст. магістратури факультету журналістики; науковий

керівник – к. соц.ком., доцент Золяк В. В. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ІНФОРМАЦІЙНІ ВІЙНИ В СУЧАСНОМУ МЕДІАПРОСТОРІ

Анотація. У статті досліджено основні риси та методологічні основи

ведення сучасної інформаційної війни та наведено основні її складові.

Показано, що в сучасній інформаційній війні зброєю виступають ЗМІ,

оскільки вони направленні на масову свідомість. Наведено та проаналізовано

методи впливу мас медіа на громадську думку.

Ключові слова: інформаційна війна, мас-медіа, інформаційний вплив,

засоби інформаційної війни, інформаційна зброя.

Аннотация. В статье рассмотрено основные черты и методологические

основы ведения современной информационной войны и приведены основные

ее составляющие. Показано, что в современной информационной войне

главными средствами ее ведения являются воздушные средства

информационного обеспечения проведения операций и боевых действий.

Приведены и проанализированы методы воздействия масс-медиа на

общественное мнение.

Ключевые слова: информационная война, мас-медиа, информационное

воздействие, средства информационной войны, информационное оружие.

Annotations. The article investigates the main features and methodological

foundations of conducting modern information warfare and presents its main

components. It is shown that in the modern information war media are acting as

they are aimed at mass consciousness. The methods of mass media influence on

public opinion are presented and analyzed.

Key words: information war, mass media, information influence, means of

information warfare, information weapons.

Актуальність теми дослідження зумовлена потребою у формуванні

міцної структури інформаційної безпеки. В теперішніх умовах інформація

стала інструментом маніпулятивних технологій, що використовуються у

ведені інформаційних війн. В умовах інформаційної війни інтернет-

середовище є одним із каналів розповсюдження неправдивої інформації.

Поширення недостовірної інформації через сайти, форуми, блоги,

соціальні мережі, електронні ЗМІ впливає на масову свідомість, на оцінку

історичних подій громадянами, що дестабілізує ситуацію в суспільстві. За

261

останні три роки подій, які відбулися в Україні, соціальні мережі стали

цінним джерелом інформації для сучасного дослідника, який повинен

використовувати весь інформаційний потенціал, що надають йому

соціальні медіа для пізнання та аналізу історичної інформації. Натомість,

враховуючи ситуацію в країні, яка знаходиться у розпалі інформаційної

війни, одним із інструментів ведення якої є розповсюдження неправдивої

інформації ,важливим є саме збереження і захист власної інформації та

інформаційного простору загалом.

Аналіз наукових праць за темою інформаційної війни багато, але вони

не завжди враховують особливості реалій сьогодення. Першими, хто почав

досліджувати інформаційну війну, були Дж. Стейна і Р. Шафранський, які

визначили інформаційну війну як засіб досягнення національних цілей за

допомогою інформації. Теоретичні аспекти пострадянської інформаційної

війни розглядали такі вчені, як І. І. Завадський, Г. Г. Почепцов, Н. І. Панарін,

С. П. Расторгуєв, Д. А. Швецов.

Інформаційним війнам присвячено дослідження Мартіна Лібікі. Однією із

форм інформаційної війни він називає психологічну. Завдання інформаційної

війни, на думку вченого, – це знищення не фізичної сили, а соціуму. Питання

інформаційної війни в сучасному інформаційному просторі займалися такі

відомі вчені, як В. В. Остроухов «Інформаційна безпека», В. М. Брижко

«Е-боротьба в інформаційних війнах та інформаційне право», Г. Г. Почепцов

«Информационные войны», П. С. Прибутько «Інформаційні впливи: роль у

суспільстві та сучасних воєнних конфліктах», В. И. Роговец «Информационные

войны в современном мире: причины, механизмы, последствия», А. М. Соколова

«Информационные войны в условиях глобализации: социально-философский

аналіз», В. В. Циганов «Інформаційний менеджмент та національна система

інформаційного управління і протиборства».

Мета нашого дослідження розкрити значення терміну «інформаційна

війна», виокремити її складові в мас-медійному просторі. Виявити засоби

та методи ведення інформаційної війни.

Завдання дослідження:

– проаналізувати вплив мас-медіа в інформаційних війнах;

– проаналізувати стратегії і тактики ведення інформаційних війн;

– дослідити інформаційну зброю в сучасних інформаційних протиборствах;

На сучасному етапі є безліч визначень терміну «інформаційна війна».

Проте найбільш точне визначення цього терміну дав у своїй книзі Мартін

Лібікі [1]: «Інформаційною війною є використання інформації для атаки на

інформацію». Для інформаційної війни зазвичай чітко визначена оборона,

поняття початку і закінчення можна застосувати лише для окремих операцій

інформаційної війни, лінія фронту не визначена, а наступ описується різними

моделями. Успіх проведених інформаційних операцій не має прямого зв’язку

із співвідношенням військових потенціалів сторін.

262

Забезпечення інформаційної безпеки країни в сфері державного та

муніципального управління ґрунтується на детальному аналізі структури

та змісту управління, а також інформаційних процесів і використання його

при управлінні відповідних технологій.

Основною функцією інформаційних війн виступає їх вплив на масову

свідомість та громадську думку. Основна проблема, яка потребує сьогодні

глибокого дослідження, полягає у тому, що при очевидному впливі

інформаційних війн на масову свідомість, напрям та інтенсивність такого

впливу, чинники, які визначають його (наприклад: інформаційна війна

Росії проти України сьогодні), є неоднозначними. З огляду на останні події

у світі все більш зростає процес інформаційного насильства як медіа

інформаційного тероризму. Інформаційний тероризм визначається як

негативна форма впливу на особистість, суспільство чи державу усіма

видами інформації. Ціль такого впливу ослабити конституційний лад в

країні. Такі дії ведуться різноманітними силами і засобами – від розвідки

іноземних спецслужб до вітчизняних і закордонних ЗМІ.

Першим використав термін «інформаційна війна» американський експерт

Томас Рона у звіті, підготовленому ним у 1976 році для компанії Boeing, і

названому «Системи зброї і інформаційна війна». Т. Рона вказав, що

інформаційна інфраструктура стає ключовим компонентом американської

економіки. У той же самий час, вона стає і вразливою метою, як у воєнний,

так і в мирний час. Натомість, в якості найбільш загального визначення

інформаційної війни А. Б. Звіринців запропонував таке визначення:

Інформаційна війна – це всеохоплююча цілісна стратегія, зумовлена

великою значимістю і цінністю інформації у питаннях командування,

управління і політики [2].

Поле дії інформаційних воєн при такому визначенні виявляється досить

широким і охоплює такі області: інфраструктуру систем життєзабезпечення

держави – телекомунікації, транспортні мережі, електростанції, банківські

системи тощо; промислове шпигунство – розкрадання патентованої

інформації, спотворення або знищення особливо важливих даних, послуг;

збір інформації розвідувального характеру про конкурентів тощо; злом і

використання особистих паролів VIР-персон, ідентифікаційних номерів,

банківських рахунків, даних конфіденційного плану, виробництво

дезінформації. Отже, інформаційна війна – це така форма конфлікту, в якій

відбуваються прямі атаки на інформаційні системи для впливу на знання

чи припущення противника [3].

Приступаючи до аналізу такої складної теми, як інформаційні війни в

сучасному медіа просторі, потрібно підкреслити, що вона торкається

такого поняття, як вплив мас-медіа на громадську думку. «Кожен

журналіст при всій претензії на об’єктивність, діє в певному полі влади та

заангажованості (політичної, етнічної або реакційно-бюрократичної).

263

Головним критерієм оцінки роботи журналістів під час висвітлення

подібних конфліктів є критерій достовірності та повноти наданої

інформації. Роль, яку ЗМІ відіграють у врегулюванні конфлікту, залежить

від того, наскільки журналісти вільні у своїй професійній діяльності й

наскільки відкритий для них доступ до важливої для громадськості

інформації» [4]. Р. Чирва стверджує, що головне завдання інформаційних

воєн полягає в маніпулюванні масами, дезорієнтації та дезінформації

громадян, залякуванні супротивника своєю могутністю.

У доктрині інформаційних операцій США виокремлюють чотири

основні категорії використання інформації проти людського інтелекту:

– проти волі нації;

– проти командування суперника;

– проти ворожих військ;

– проти національних культур.

В міжнародних конфліктах мас-медіа можуть використовувати свої

засоби не лише для викриття негативних сторін супротивника, а й

використовувати свої методи для пом’якшення ситуації і висвітлювати

події об’єктивно. О. Порфімович стверджує, що журналісти можуть бути

миротворцями під час конфлікту. Медіа мають знайти між опозиційними

сторонами спільні цінності, висвітлювати події об’єктивно, звертаючись

до незалежних експертів, не перебуваючи безпосередньо в протиборстві.

ЗМІ мають ретельно вивчати процес, висвітлювати події, акцентуючи

увагу на надії на краще [5].

Інформаційну війну ведуть двома способами: методами пропаганди та

методами ведення інформаційної війни. При використанні методів пропаганди

вона повинна підтверджуватися діями, що веде до зростання її ефективності.

Під час проведення інформаційної війни населення не відчуває, що його

піддають інформаційній атаці. Проте воно відчуває дискомфорт, оскільки

від нього вимагають зміни світогляду й певних дій. Можна виділити такі

методи введення інформаційних війн:

1) дезінформування та маніпулювання;

2) пропаганда;

3) диверсифікація громадської думки;

4) психологічний та психотропний тиск;

5) поширення чуток.

Засоби введення інформаційної війни, в сукупності називаються

інформаційною зброєю, яку можна поділити на два основні класи:

1. Інформаційно-технічна зброя, що впливає на інформаційні ресурси,

інформаційну інфраструктуру збройних сил, держави в цілому;

2. Інформаційно-психологічна зброя, що впливає на морально- психологічний

стан людини, соціальних та інших груп населення, суспільства в цілому.

264

Проведений аналіз засвідчує, що інформаційна зброя, створена в вигляді

програмних або програмно-апаратних систем та засобів, може бути

економічною, легко замаскованою під засоби захисту, може діяти анонімно

без оголошення війни, володіючи в той же час такими властивостями як

універсальність застосування, багатоваріантність побудови та використання,

скритність та радикальність дії (у розумінні заподіяння максимальної шкоди).

Нині створена і використовується різноманітна інформаційна зброя [6; 7].

У мас-медійному просторі ЗМІ посідають важливу роль, тому що вони

здатні врегулювати конфліктну ситуацію. «У суспільствах, щоб подолати

ту чи іншу кризу, незалежні ЗМІ можуть надати істотну допомогу під час

трансформації руйнівного конфлікту в мирні дебати. Засоби масової

інформації можуть аналізувати інтереси, що є підґрунтям позиції кожного

учасника конфлікту. Це може допомогти почати врегулювання конфлікту,

знайти спільні інтереси або, принаймні, забезпечити потрібною для

вирішення конфлікту інформацією. Надаючи можливості меншинам або

потерпілій стороні озвучити її позицію, ЗМІ можуть допомогти бути

почутими тим, хто є слабкою і пригніченою стороною в конфлікті» [8].

ЗМІ спроможні надавати настроям людей негативного значення і

зробити свій внесок у створення напруженості, проте вони також можуть і

допомогти опонентам знайти спільну мову під час і після врегулювання

конфлікту. Слід зазначити, що інформаційні війни не завжди мають

військовий контекст і що «гібридна війна» часто вибухає на соціальному,

економічному, політичному, релігійному тлі.

Багато дослідників взагалі пропонують виключити військовий контекст у

інформаційних війнах. Перш за все, в інформаційні війні зажди ведуться

ідейні суперечки і щоб вирішити їх – потрібно дати кожному свою частину

діалогу. Так як, інформаційна війна – складова частина ідеологічної боротьби –

вона не призводить до кровопролиття, руйнування, під час її ведення немає

жертв, ніхто не позбавляється даху над головою, тому це породжує небезпечну

безпечність у ставленні до неї. Таким чином руйнування, яких завдають

інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і

за значенням цілком співмірні, а інколи і перевищують наслідки збройних

воєн. Сучасні теоретики вважають, що теперішні конфлікти розростаються з

таких причин як: розвиток цивілізації, демократія, особисті свободи, світогляд

та спосіб життя людей.

Тому, розвиток суспільства несе в собі не лише нові блага, а й нові

загрози. Кіберзлочинність на сьогодні не має кордонів, тому врегулювання

цієї проблеми є справою не однієї країни. Перспективи зміни міжнародної

системи досить туманні, проте вже зрозуміло, що більшість інститутів і

загальноприйнятих механізмів зараз малоефективні. Надалі в умовах

розбудови глобального інформаційного суспільства можливим є тільки

спільне підтримання балансу у сфері міжнародної безпеки.

265

В суспільстві де проводяться інформаційні війни розмита побудова іншої

реальності для громадськості, всередині якої є можливість перетворення

супротивника на ворога. Інформаційні технології легко проникають крізь

структурні форми будь-якого походження і функціонування (державні

кордони, влада) і засновані на поєднанні хаосу та впорядкування. Створюється

ефект «примарного суб’єкта», який є ефектом взаємодії двох аспектів

свідомості – рефлексивної та захищеної від рефлексій. Інформаційна війна –

це якісно новий рівень міждержавного протиборства та воєнного мистецтва.

Це війна нового покоління і ведеться вона не прямими воєнними діями, а

методом спостереження за ситуацією в країні противника, переміщення

підконтрольних об’єктів (фізичних осіб) на відповідні позиції в механізмі

його державного управління.

Таким чином, можна зробити висновок, що інформаційні війни в

сучасному медіа-просторі прогресують і тому основним завдання ЗМІ є

об’єктивне висвітлення фактів та здійснення потрібних акцентів, які

впливають на громадську думку. Від ставлення медіа до події, їхньої

упередженості та заангажованості значною мірою залежить перебіг самого

конфлікту. У результаті відповідного висвітлення подій засобами масової

інформації, через різні джерела у населення складається певне уявлення

про ту чи іншу країну (яскравий приклад – зміна відношення росіян до

українців після інформаційної війни на телебаченні). Тому в нових

військово-інформаційних умовах, нашій країні потрібно зробити чітку,

всеосяжну стратегію інформаційного захисту, що має сприяти досягненню

поставлених цілей, а не перешкоджати їм.

1. Libicki M. Conquestin cyberspace. National security and information warfare /

M. Libicki. – Cambridge, 2007. – 207 р. 2. Звіринців А. Б. Комунікаційний менеджмент :

Робоча книга менеджера PR : 2-е вид., испр. / А. Б. Звіринців– СПб. : Союз, 2007. –

288 с. 3. Волкогонов Д. А. Психологическая война : подрывные действия

империализма в области общественного сознания – изд. 2-е, доп. / Д. А. Волкогонов. –

М., Воениздат, 1984. – 320 с. 4. Чирва Р. Інформаційна війна зброя, страшніша за

ядерну / Р. Чирва // Профспілкові вісті. – 2014. – № 13. – С. 11. 5. Порфімович О. Л.

Навчально-методичний комплекс з дисципліни «Конфліктологія» для студентів

спеціальності «Журналістика» / О. Л. Порфімович . – К. : СПД Цимбаленко Є. С., 2008.

6. Черешкин Д. С. Реалии информационной войны / Д. С. Черешкин, Г. Л. Смолян,

В. Н. Цыгичко. – Конфидент, 1996, № 4, С. 9 – 12. 7. Завадский И. И. Информационная

война – что это такое? / И. И. Завадский // Конфидент. – 1996. – № 4. – С. 13–20.

8. Тишков В. А. СМИ и конфликты / В. А. Тишков // Независимая газта. – 1994. – № 4.

266

УДК 70.1

Лазарець Наталія, ст. магістратури факультету журналістики; науковий

керівник – к.соц.ком., доцент Золяк В. В. (Міжнародний економіко

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ВЗАЄМОДІЯ СУЧАСНИХ МЕДІА ТА ІНТЕРНЕТУ

Анотація. У статті розглянуто тенденції, можливості і перспективи

присутності в соціальних мережах засобів масової інформації (ЗМІ).

Проаналізовано показники охоплення населення українських міст

традиційними медіа та інтернет-комунікаціями. Визначено, що традиційні

ЗМІ здають свої позиції, тоді як їх аудиторія «переселяється» в інтернет-

простір. Наведено переваги мас-медіа в соціальних мережах: взаємодія з

соціально активними читачами підвищує репутацію ЗМІ, збільшує її

аудиторію, дозволяє прислухатися до побажань та порад читачів, зокрема,

щодо подальшого розвитку видання.

Ключові слова: соціальні мережі, корпоративні комунікації, засоби

масової інформації, мас-медіа.

Аннотация. В статье рассмотрены тенденции, возможности и перспективы

присутствия в социальных сетях средств массовой информации (СМИ).

Проанализированы показатели охвата населения украинских городов

традиционными медиа и интернет-коммуникациями. Определено, что

традиционные СМИ сдают свои позиции, тогда как их аудитория

«переселяется» в интернет-пространство. Приведены преимущества мас-

медиа в социальных сетях: взаимодействие с социально активными

читателями повышает репутацию СМИ, увеличивает ее аудиторию,

позволяет прислушиваться к пожеланиям и советам читателей, в

частности, дальнейшего развития издания.

Ключевые слова: социальные сети, корпоративные коммуникации,

средства массовой информации, масс-медиа.

Annotation. The article considers trends, possibilities and prospects of media

presence in social media networks. The indicators of population coverage of

Ukrainian cities by traditional media and Internet communications are analyzed. It

has been determined that traditional media outlets their position, while their audience

«moves» into the Internet. The advantages of mass media in social networks are

presented: interaction with socially active readers increases the reputation of

the media, increases its audience, allows us to listen to the wishes and advice of

readers, in particular, regarding the further development of the publication.

Key words: social networks, corporate communications, media, mass media.

267

Інтенсивний розвиток соціальних мереж і зростання кількості

користувачів в останні роки значно підвищили їхню роль в інформаційно-

комунікаційному просторі. Саме тому, поступово відбуваються зміни у

функціонуванні засобів масової комунікації, які почали активно

використовувати соціальні мережі у своїй діяльності. Соціальні мережі

сьогодні сприяють якісному збільшенню аудиторії інтернет-ЗМІ,

забезпеченню зворотного зв’язку із користувачем і таким чином є

важливим каналом поширення і генерування медіа-контенту.

Соціальні мережі продовжують знаходитися на вершині популярності

і вже стали об’єктом дослідження багатьох вчених. Фахівці зі сфери

соціальних комунікацій все активніше звертаються до вивчення соціальних

мереж, про що свідчать роботи В. М. Горохова, О. А. Дуніної, Б. В. Потятиника,

О. В. Чекмишева, М. Г. Шиліної та ін. Підвищений інтерес до вивчення ЗМІ в

соціальних мережах зумовлює актуальність цієї роботи.

Метою нашої статті є дослідження тенденцій, можливості та

перспективи присутності ЗМІ в соціальних мережах.

Досягненню мети сприятиме вирішення таких завдань: визначення

тенденцій «переселення» аудиторії традиційних ЗМІ в інтернет-простір;

з’ясування присутності основних мас-медіа у соціальних мережах як

загальнонаціональних, так і волинських ЗМІ; дослідження можливостей

соціальних мереж у просуванні PR-повідомлень до цільових аудиторій.

Нині у світі відбувається неухильне зростання аудиторії Інтернету, що

свідчить про зростання впливу цього каналу комунікації в інформаційному

просторі. Одночасно з ростом аудиторії інтернет-мережі в цілому

відбувається і збільшення аудиторії соціальних мереж, а також кількість

часу, який користувачі щоденно проводять у них. Якщо у ХХ ст. основним

каналом поширення інформації про діяльність організацій були засоби

масової інформації, то нині PR-фахівці активно освоюють можливості

інтернет-ЗМІ для налагодження активної взаємодії з цільовими аудиторіями.

В Інтернеті реалізується перспектива багатьох сучасних та майбутніх

потреб корпоративних комунікацій [1, c. 30].

Для результативності інформаційної взаємодії PR-фахівцям важливо

розробити стратегію і тактику взаємовідносин зі ЗМІ. У ХХ ст. серед

основних медіа-каналів PR-фахівці віддавали перевагу традиційним ЗМІ

(преса, радіо і телебачення). У ХХІ ст. мас-медіа переходять чи вже

перейшли у віртуальний інтернет-простір. Це не лише їх електронні версії

чи інтернет-сайти; зараз майже усі ЗМІ, намагаючись бути якнайближче до

цільової аудиторії, мають свої сторінки у соціальних мережах [2, c. 358].

Український дослідник О. Чекмишев визначив основні характеристики

нових медіа, до яких зараховуються і соціальні мережі, та розглянув

методи їх дослідження в українській і зарубіжній практиці: «можемо дійти

268

висновку про те, що основними характеристиками нових медіа як об’єкту

соціально-комунікаційних досліджень є інтерактивність, хаотична ієрархія

повідомлень, безперервність інформаційного потоку, гіпертекстуальність і

мультимедійність. Такий набір ознак спричиняє застосування конвергованих

інформаційних потоків у Всесвітній мережі» [3, с. 47]. Інтернет поєднує в собі

сучасні технології, оперативність, багатофункціональність, мультимедійність,

інтерактивність – переваги, яких немає у традиційних ЗМІ як каналах

комунікації. Крім того, інтернет-простір вміщує все більше каналів медіа

(он-лайн радіо/відео трансляції, он-лайн видання) та серед них – соціальні

мережі. Всесвітня мережа впроваджує соціальні зміни, що впливають на

існування як сучасної людини, так і будь-якої компанії.

Активну комунікаційну діяльність у соцмережах здійснюють офіційні

телеканали, друковані видання, радіостанції: вони створюють акаунти і

групи у соціальних мережах, адаптують свій контент відповідно до вимог

формату соціальних мереж [4, c. 22]. Їх повідомлення стають усе більше

лаконічними, журналісти оперативніше реагують на події. Варто зазначити

ще одну особливість інтернет-мережі, а саме: переважання візуальної

інформації над текстовою, адже у соцмережах кількість інфографіки та

інших ілюстративних матеріалів незмінно переважає над текстом.

Одними з перших соціальні мережі підкорили ЗМІ, які активно

присутні в Інтернеті. Беззаперечним лідером серед українських медіа у

соцмережах є «Українська правда», визнаний найвідвідуванішим сайтом

ЗМІ в українському сегменті Інтернету. Рівень його відвідуваності можна

порівняти з відвідуваністю топових європейських сайтів із Великобританії,

Франції, Німеччини. Крім того, дуже зросло зацікавлення суспільно-

політичною тематикою: якщо зазвичай у топі новин «жовті» новини, то

зараз суспільно-політичні.

Для ЗМІ важливо бути там, де є їхня потенційна аудиторія. Переваги

присутності мас-медіа в соціальних мережах очевидні: взаємодія з

соціально активними читачами підвищує репутацію ЗМІ, збільшує її

аудиторію, дозволяє прислухатися до побажань та порад читачів та

приймати рішення щодо подальшого розвитку видання [5, c. 52]. Більше

того, останнім часом все більше зростає роль так званого соціального

трафіка, тобто переходів, які ЗМІ отримують із соціальних мереж. Для

деяких видань, які правильно інтегрувалися в ці соціальні мережі, такий

трафік вже перевищує пошуковий.

Результати багатьох досліджень дозволяють стверджувати, що інтернет-

аудиторія українських ЗМІ постійно зростає. При цьому тенденції зростання

аудиторії вражаючі. Наприклад, сайт ТСН.ua з’явився у соцмережі у вересні

2010 року. Однак, якщо тоді сторінка мала півмільйона читачів, то вже

через рік щоденно до неї приєднувалося понад 2 тисячі читачів. Група

269

сайту ТСН.ua залишається найбільшою серед всіх українських ЗМІ, що

мають свої профілі в соцмережах.

Відомі видання для залучення інтернет-аудиторії відкрили свої акаунти у

всіх найпопулярніших в нашій країні соціальних мережах: «Facebook»,

«Twitter» та «ВКонтакте». Ось як виглядав список ТОП–10 лідерів серед медіа

брендів за кількістю читачів у 2015 році: «Facebook»: 1) «ТСН» – 304426;

2) «Українська правда» – 326622; 3) «5 канал» – 265972; 4) «hromadske.tv» –

243951; 5) «1+1» – 240863; 6) «Телеканал ДОЖДЬ» – 648430; 7) «Телеканал

ТВІ» – 134699; 8) «Forbes. Україна» – 136021; 9) «Радіо Свобода» – 121471;

10) «Кореспондент» – 115817 [2]. Сторінки видань у цій соціальній мережі

нараховували сотні тисяч читачів. Так, видання Корреспондент.net, одне із

найпопулярніших у cоцмережах, залучило через «Facebook» – 115 316

користувачів, «ВКонтакте» на нього підписалося 119415 людей, у «Twitterі» –

157809 читачів, «GOOGLE+» – 183 008 користувачів.

Однак, ситуація з регіональними ЗМІ щодо презентації себе й своїх

матеріалів у соціальних мережах дещо відрізняється від ситуації із

загальнонаціональними мас-медіа [6, c. 296]. Так, Волинська обласна

державна телерадіокомпанія (http://voltv.com.ua), яка охоплює «Волинське

радіо», «Радіо Луцьк», телеканал «Нова Волинь» теж представлена в

соціальних мережах: «ВКонтакте» – підписані 1053 людей, у «Facebook» –

635, «Twitter» – 570, «YouTub» – 273 користувачів. Головний конкурент

ВДТРК – телерадіокомпанія «Аверс» є в он-лайн (http://www.mediaavers.com),

але не доступна у соцмережах.

Варто зазначити, що при переході ЗМІ на мультимедіа відбувається

зростання популярності традиційного ЗМІ завдяки залученню до нього

аудиторії з Інтернету. Як показує практика, багато інтернет-користувачів

не читають традиційні ЗМІ. Саме тому залучення аудиторії з Інтернету

дозволяє багатьом сайтам традиційних ЗМІ (переважно газет) привертати

інтернет-аудиторію до своїх друкованих версій. Тобто інтернет-користувач з

більшою лояльністю буде ставитись до традиційного ЗМІ, якщо знайде

посилання на це ЗМІ в Інтернеті. Виходячи у соцмережі, ЗМІ отримують

максимальну кількість користувачів. У деяких випадках інтернет-версія

видання стає популярнішою й комерційно успішнішою (за допомогою

продажу реклами на своєму акаунті), ніж друковане видання.

Для виходу суспільства на новий інформаційний рівень необхідно

сповна використовувати всі позитивні риси соціальних мереж, а для цього,

перш за все зробити Інтернет більш розповсюдженим, а користування ним –

більш доступним для широких верств населення по всій Україні.

Проведені дослідження засвідчують, що усе більше представників

цільової аудиторії компаній присутні у соцмережах. У розвинених країнах,

де надзвичайно популярні соціальні мережі, використовуються переваги

кожної з них для поширення інформації. Наприклад, якщо «Facebook» є

270

мережею швидше для спілкування, то для поширення інформації, як

показують дослідження, більш привабливим, швидким і ефективним

використовується «Twitter» [6, c. 35]. Багато світових ЗМІ все частіше

використовують «Twitter» як базу для публікації матеріалів у електронному

форматі. Оскільки в Україні ця соціальна мережа ще лише набуває

популярності, то, сподіваємось, із зростанням чисельності її аудиторії

українські мас-медіа оцінять те, що «Twitter» дозволяє в найкоротші

терміни поширювати найбільш актуальну і цікаву інформацію, і при цьому

служить відмінною базою для популяризації новинних видань.

Завдяки поширенню і популяризації соціальних мереж користувачі

перестали бути просто споживачами інформації, вони стали важливими

учасниками системи дистрибуції цієї інформації. Тому ЗМІ повинні

приділяти багато уваги правильній взаємодії з читачами та спонукати їх до

поширення інформації, яку продукує ЗМІ. Інтернет для більшості населення

планети замінив друковані видання, які, відстаючи в оперативності,

пропонували більш глибокий аналіз подій. Щодо поширення новин, то

конкуренція інтернет-ресурсам друкованими виданнями вже безнадійно

програна. Однак аудиторія інтернет-медіа залишається невеликою навіть в

обласних центрах, не кажучи вже про районні містечка і села, де основними

джерелами інформації залишаються телебачення (просто поза конкуренцією)

та преса. Тому, взявши до уваги світові тенденції у мас-медіа українські

ЗМІ повинні усвідомити користь від просування інформації через соціальні

мережі. Крім цього, розширення аудиторії традиційних ЗМІ за допомогою

інтернет-аудиторії соціальних мереж робить мас-медіа привабливими для

PR-фахівців [7, с. 42].

Інтернет є багатобічним ЗМК, який створює безліч різних форм

комунікації. Він передбачає діалог, тобто зворотний зв’язок (feedback), а

не монолог, який характерний традиційним ЗМК. Характеристики,

притаманні мережі Інтернет, такі як інтерактивність, оперативність,

гіпертекстуальність, розширення функцій, які виконують традиційні ЗМІ –

інформаційної та розважальної, – зумовлюють появу нових медіа та

поглинання ними старих медіа. Отже, майбутнє за розвитком нових медіа

та відживання старих, традиційних засобів масової інформації.

Нові інформаційні та комунікаційні технології роблять серйозний

вплив на поширення і доставку інформації та на доступ до неї. Йдеться про

глобалізацію масової інформації. Ці обставини відкривають нові горизонти

для отримання і поширення інформації, істотно змінюють комунікаційний

пейзаж. З’являється множинність не тільки каналів, але і способів роботи з

новинами, оформляється кілька можливостей для отримання інформації.

Традиційна – через газети, радіо, телебачення, інша – через Інтернет і

банки даних. В останньому випадку у з’являється можливість отримувати

інформацію не масову, а індивідуалізовану (або демассифіковану). Ця

271

демассифікація може, з точки зору багатьох дослідників, «вбити» ЗМІ, у

всякому разі, їх фрагментарність та автоматизацію використання інформації.

В цих умовах виникає проблема майбутнього ЗМІ – чи збережуться вони в

інформаційному суспільстві і якими вони можуть стати? Проте, слід

враховувати, що сучасні форми інформатизації відкривають нові

можливості і для традиційних засобів масової інформації: преса, радіо і

телебачення використовують Інтернет для прискорення доставки свого

змісту. Разом з тим, принаймні частина читачів перестає читати газети,

користуючись інформацією через Інтернет.

Отже, соціальні мережі дозволяють журналістам ефективніше просувати

своє видання, формувати свій професійний імідж, позитивно впливати на

зв’язок із аудиторією. Завдяки тому, що соціальні мережі бурхливо

розвиваються, виникають нові форми поширення інформації та нові

можливості для спілкування з цільовими аудиторіями. Соціальні мережі

сприяють збільшенню відвідуваності сайтів, забезпеченню зворотного

зв’язку з користувачем і таким чином є важливим каналом поширення і

генерації нової суспільно значимої інформації. Для PR-фахівців як

професійних комунікаторів важливо правильно визначити цільові аудиторії

й знайти найефективніші канали донесення до них повідомлень. Одним із

перспективних напрямів стає використання соціальних мереж як ефективних

каналів комунікацій з громадськістю у корпоративних комунікаціях. Отже,

узагальнення і осмислення цього пошуку та досвіду роботи PR-фахівців є

завданням подальших наукових розвідок.

1. Бабак А. Як публікувати контент від очевидців подій : поради MediaSapiens /А. Бабак. –

2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://ms.detector.media/ mediaprosvita/how

2. Вишневська І. Особливості використання інформації соціальних мереж в

інформаційно-аналітичній діяльності / І. Вишневська // Наукові праці Національної

бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – 2015. – Вип. 41 – С. 521–530.

3. Городенко Л. М. Нові медіа: журналістика чи комунікація? / Л. М. Городенко //

Current issues of mass communication. – 2013. – Issue 14. – С. 65–69. 4. Закусило М .

Хто відповідальний за нові медіа? / М. Закусило // ТелеКритика, 2009 [Електронний

ресурс] – Режим доступу : https://telekritika.ua/tv/inter 5. Дорош М. Як революційні

події міняли аудиторію медіа сайтів / М. Дорош [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://osvita.mediasapiens. ua/material/28980 6. Залізняк Ю. Журналістика

соціальних мереж: не «Like»-ом єдиним / Ю. Залізняк // Медіакритика. – 2013

[Електроний ресурс]. – Режим доступу : http://www. mediakrytyka.info/ohlyady-analityka/

zhurnalistyka- sotsialnykh-merezh-ne-like-om-yedynym.html. 7. Чекмишев О. В.

Характеристики нових медіа в контексті впливу на методологію їх дослідження /

О. В. Чекмишев // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2010. – Т. 41. –

С. 46–48.

272

УДК 070: 422

Левчук Олена, ст. магістратури факультету журналістики; науковий

керівник – к.соц.ком., доцент Золяк В. В. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

РЕПОРТАЖ В ДРУКОВАНИХ, РАДІО-ТА ТЕЛЕПРОЕКТАХ,

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Анотація. У статті досліджено, основоположні аспекти професійної

діяльності журналіста при роботі у жанрі репортажу. Проаналізовано

перелік фахових навиків та особливості професійного інструментарію

необхідного для підготовки якісного репортажу. Розкрито методи

підготовки тексту, використання вербальних, текстових та аудіовізуальних

способів донесення інформації до аудиторії з огляду на особливості того,

чи іншого, каналу комунікації.

Ключові слова: репортаж, радіорепортаж, телерепортаж, журналіст,

репортер, жанр, репортаж у пресі, подія.

Аннотация. В статье исследовано, основополагающие аспекты

профессиональной деятельности журналиста при работе в жанре

репортажа. Проанализированы перечень необходимых профессиональных

навыков и особенности профессионального инструментария необходимого

для подготовки качественного репортажа. Раскрыты методы подготовки

текста, использования вербальных, текстовых и аудиовизуальных способов

донесения информации до аудитории учитывая особенности того или

иного, канала коммуникации.

Ключевые слова: репортаж, радиорепортаж, телерепортаж, журналист,

репортер, жанр, репортаж в прессе, событие.

Annotation. The article investigates the fundamental aspects of journalist's

professional work in the genre of reporting. The list of necessary professional

skills and features of professional tools necessary for preparation of qualitative

reporting are analyzed. Methods of preparation the text, use of verbal, text and

audiovisual methods of reporting information to the audience based on the

features of this or that channel of communication are revealed.

Keywords: journalist, text, arguments, rhetoric, information, facial expressions,

gestures, communication, speaker.

Про прагматизм журналістики говорять так багато, що створюється

враження, ніби журналістика в цілому не самодостатня, вона ніби не мета,

а засіб досягнення якихось інших цілей, які лежать поза нею: перенесення

273

інформації від індивідуального джерела до масового споживача, формування

в певному напрямку громадської думки, забезпечення прийняття конкретних

урядових рішень. А відтак, побутує думка, що результат творчості журналіста –

не сам матеріал, а спричинений ним ефект.

Сучасна газета чи журнал, радіопрограма чи телепередача – продукт

колективної творчості, але це не знімає проблему таланту, творчої

індивідуальності в журналістській праці. Яскрава особистість, що має

глибокі знання, уміння викладати інформацію просто й зрозуміло, гарну

мову, загальнолюдську привабливість, потрібна в галузі журналістики.

Над досліджуваною темою працювали відомі українські вчені, серед яких

значний вклад в її опрацювання внесли В. Й. Здоровега, І. В. Прокопенко,

Н. К. Поздняков та інші, проте ця тема потребує подальших досліджень.

Мета нашої статті полягає у досліджені способів та методів збору та

подачі інформації сучасними ЗМІ.

Є багато окреслених місій журналістики, але кожна з них має в своєму

центрі людину. Запорукою успіху журналіста є вміння розповісти історію

однієї людини так, щоб це було цікаво і повчально для інших людей. За понад

два десятиліття існування незалежної України успіхи вітчизняної

журналістики в цьому плані досить посередні. Лише загострення суспільно-

політичної ситуації: революції, війна, економічна криза – змусили суспільство

зацікавитися тим, які люди нас оточують, а також тим, якими людьми є ми

самі. Для пошуку відповідей на такі запитання в журналістиці чи не найкраще

підходить жанр репортажу, у якому автор описує не тільки те, що бачить і чує,

але й що відчуває. Однак журналістський репортаж – це не тільки політ

вільної творчої думки, це також правила і межі. Щоб не порушувати ці

правила і межі, їх потрібно знати.

Мета репортажу – донести враження від події, отримані через зір,

слух, смак, нюх, дотик. На відміну від журналістського розслідування чи

аналітичної статті, репортаж нічого не доводить – він лише показує.

Відповідає на запитання: як це відбувається / відбувалося? Автор репортажу

повинен зуміти так подати інформацію про події людського життя, щоб

немовби перенести читача-глядача-слухача туди, де той ніколи раніше не

був, дати йому відчути те, що відчув журналіст.

Репортаж – найемоційніший журналістський жанр. Висвітлюючи

події, репортер створює «ефект присутності» аудиторії і дає читачеві змогу

зазирнути за межі сухих фактів. Незважаючи на те, що термін «репортаж»

з’явився у середині ХІХ ст., знадобилися десятки років, аби він набув

якостей самостійного жанру. У репортажі на перший план виходить

особистісне сприйняття події. Цей жанр постійно розвивається, тому

дедалі частіше його ділять на різні види.

Репортаж – це очі та вуха читача. Автором репортажу може бути тільки

та людина, яка сама спостерігала за подією чи була її учасником. Звідси –

274

можливість та необхідність авторської оцінки того, що відбувається,

особистого ставлення до подій, які описує журналіст. Репортаж – це певна

новела, есе, в якому присутні описи сцен, дійових осіб, запахів, звуків,

кольорів; він передає життя картинками.

Роботу над репортажем слід почати відразу після повернення з місця

події, щоб не розвіялись емоції, які, у свою чергу, допоможуть журналісту

визначити те, що може бути найважливішим для авдиторії у тій історії, яку

ми збираємося розповісти. Потім, звісно, можна і треба раціоналізувати

текст – урівноважити його, зробити цілісним, позбутися зайвих елементів.

Але перш ніж їхати збирати враження, треба підготуватися, наскільки це

можливо, до повноцінного сприйняття події: дізнатися все про місце події

та персонажів, – адже опинившись на місці події вперше, можна випустити

з уваги важливі деталі.

Репортаж у пресі використовує виключно словесно-логічну символіку

письмового мовлення, однак, його бажано ілюструвати фотознімками.

Репортаж у пресі може бути як подієвим, так і тематичним – про події, які

об’єднані однією темою, але відбувалися у різний час. Наявність фото у

репортажі не є обов’язковою, але дуже бажаною. Можна поширювати і

самостійні фоторепортажі, де основні інформативну функцію будуть виконують

фотографії, а текст лише доповнюватиме їх або взагалі буде відсутнім.

Композиція газетного репортажу повинна бути подібною до швидкої і

контрастної зміни кадрів у кінохроніці. Це підсилюватиме динамізм

викладу, відчуття нестатичної і розмаїтої картини дійсності. В. Здоровега

вважає, що: «притаманний репортажу динамізм проявляється двома

способами. Перший, найбажаніший, коли рухається сам об’єкт дослідження.

Другий – складніший, коли, умовно кажучи, об’єкт не може рухатися, але

у динамічному стані знаходиться сам автор» [1, с. 268].

Іноді репортаж постає як монолог автора про те, що відбувається перед

його очима. Особливо часто така форма застосовується, коли журналіст

сам є активним учасником події. Але іноді він може і не згадувати про

себе. І все ж таки читач розуміє, що розповісти такі подробиці, описати

деталі може лише очевидець події.

Газетний репортаж формує враження читача про подію, явище лише на

основі того, що і як написав журналіст. На характер репортажу певною

мірою впливає тип періодичного видання, для якого він призначений. Від

цього багато в чому залежить обсяг матеріалу: зазвичай, газетний

репортаж – невеликий журналістський твір від кількох десятків до 200–300

рядків. У пресі репортаж відповідає на запитання хто? (що?) побачив і що

при цьому відчув [2].

«Репортаж дуже програє, коли він перевантажений інтелектуальними

міркуваннями, складними порівняннями, заплутаними асоціаціями» [3, с. 175].

275

Проблема фахової підготовки телевізійних репортерів стала важливою

для різних сфер життєдіяльності суспільства, майбутнє якого стає все

більш залежним від мас-медіа. В суспільстві сьогодні підвищено роль

інформації, тому змінюються погляди і на інформаційне телемовлення, і на

роль телебачення у житті людини. Професія телевізійного репортера –

популярна, поширена й стабільно затребувана в різних форматах сучасного

телевізійного мовлення. Творчість телерепортера, своєрідного «телерозвідника»

(за аналогією з «кінорозвідником» – кінохронікером Дзиґи Вертова),

протягом багатьох років залишається однією з улюблених тем семінарів та

науково-практичних дискусій, що торкаються проблематики професійної

діяльності телемедійників [4].

Репортер на телебаченні – складний фах телевізійного журналіста,

який повинен сьогодні володіти широким спектром професійних навичок.

В службі новин він готує тематичні репортажі та репортажі з подій, для

аналітичних програм пропонує аналітичні та критичні матеріали, для

публіцистичних програм – проблемні репортажі Таким чином професія

«телерепортер» виробила стійкі критерії творчо-професійної діяльності в

різних типах і форматах телевізійного мовлення, підтвердивши свою

актуальність для інформаційного, інформаційно-аналітичного та аналітичного

типів мовлення. До того ж сучасність вимагає від зазначених фахівців

володіння новітніми інформаційними технологіями та технічних знань з

дигіталізації усієї сфери телевізійної журналістики [5, с. 213].

Жанрові особливості репортажу:

– послідовне відтворення події, динамізм розповіді, пов’язаний з

тривалістю дії у часі та просторі;

– наочність – створення образної картини відбувається шляхом наочного

показу деталей, подробиць ситуації, відтворення вчинків і реплік дійових осіб;

– гранична документальність: репортаж не терпить ні реконструкції, ні

творчої вигадки;

– образна аналітичність: відповідаючи на питання, яким чином

відбувалася подія, публіцист виступає як дослідник;

– емоційно забарвлений стиль розповіді, що надає репортажу додаткову

переконливість;

– активна роль особистості самого репортера, що дозволяє не тільки

бачити подію його очима, але і спонукати аудиторію до самостійної уяви,

відчуття «ефекту присутності».

Репортаж – саме той жанр, в якому мають поєднатися принаймні три

людини: автор (репортер), герой репортажу, аудиторія (в нашому випадку

телеглядач), тобто людина розповідає про людину для людини [6, с. 72].

Специфіка телерепортажу:

– прямий репортаж з місця події – нормальний режим роботи

тележурналіста: між ним і подією, яку він спостерігає, немає ніяких фільтрів;

276

– аудіовізуальна форма репортажу, яка передбачає представлення

наглядної інформації (аудиторія все чує і бачить);

– об’єктивний показ (телекамера в руках оператора) і суб’єктивне

сприйняття того, що відбувається (коментар репортера) – подвійне авторство

телерепортажу;

– подвійна персоніфікація телевізійного повідомлення (про події

розповідає конкретний журналіст, у події беруть участь реальні персонажі,

що забезпечує посилення ефекту достовірності).

Типологія жанру визначається за кількома напрямами:

– за способом трансляції:

– прямий репортаж (виходить в ефір одночасно з розвитком події);

– фіксований (записаний на відеоносії, відображений у фотографіях або

малюнках);

– за типом звукового супроводу:

– синхронний (одночасно фіксує зображення і звук, що містить

природні шуми події і мову його учасників);

– німий (закадровий текст читає диктор, звуковий супровід з місця

події відсутній);

– за способом викладу матеріалу:

– некоментований показ або трансляція (найпростіший різновид жанру,

повністю позбавлений авторського тексту, використовується в прямому

ефірі при показі найважливіших суспільних чи культурних подій, коли

глядачам все зрозуміло без додаткових пояснень);

– коментований репортаж (журналіст пояснює те, що відбувається за

допомогою стендапу або закадрового тексту, своїм живим образним

словом, всебічним знанням матеріалу, своїм емоційним ставленням до

події допомагає глядачам зрозуміти суть того, що відбувається);

– за специфікою предмета відображення:

– репортаж подій (показ реальної події, головний жанр інформаційного

мовлення здійснює інформаційну функцію, виходить в ефір зі словами

«сьогодні» і «вчора», вимагає від журналіста оперативності, здатності

швидко думати, приймати рішення, давати точні відповіді на питання –

що? де? коли? з ким? як? і чому? відбувається подія, якими можуть бути

наслідки того, що відбувається, уміти відокремити головне від другорядного,

оцінити всі деталі події);

– постановочний репортаж або «спровокована ситуація» (журналіст

самостійно організовує якусь подію, щоб побачити реакцію учасників на

пропоновані обставини; основна відмінність від репортажу подій –

можливість репортера контролювати те, що відбувається, вести дію за

собою, а не слідувати за нею);

– тематичний (проблемний) репортаж (здійснює соціально-педагогічну

та культурно-просвітницьку функції: при виборі теми журналіст визначає

277

саме ті проблеми, які хвилюють суспільство, і розкриває їх на конкретних

подіях, виступає як людина, яка добуває факти та свідчення і разом з

телеглядачами ці факти аналізує) [7, с. 60].

Стилістика телерепортажу:

– поєднання суворої документальності, точного відтворення подій з

яскравим, емоційним зображенням дійсності, прагнення не тільки відобразити

те, що відбувається, але і показати своє ставлення до нього (суворе

співвідношення цих двох компонентів обов’язкове: невиправдана перевага

одного з них порушує гармонію);

– співвідношення зображення та слова (спираючись на правило

Горація, розповідати тільки про те, чого не можна показати, текст не

повинен боротися з відеорядом за лідерство, а допомагати глядачеві

сприймати матеріал; для створення «ефекту присутності» необхідно

використовувати відведений час репортажу – специфічну граматичну

категорію, яка передає дії, які можуть стосуватися фактичного минулого,

але для журналіста і глядача вони відбуватимуться в момент показу,

створюючи ілюзію участі глядача в тому, що відбувається);

– використання стендапу як містка між двома місцями дії або двома

відрізками часу (описувати в стендапі свої враження і переживання

репортер може в разі, якщо вони мають відношення до відеоряду);

– розробка чіткої структури репортажу (правила: інтрига – інструмент,

за допомогою якого утримується увага аудиторії; кожен епізод, кожне

синхронне інтерв’ю, кожен кадр повинні давати глядачеві ключі до

розгадки; протилежні точки зору повинні підігрівати глядацький інтерес,

робити репортаж більш зваженим і неупередженим; невід’ємна частина

гарного репортажу – цікавий фінал);

– оператор – «очі і вуха глядача» (орієнтир для створення відеоряду –

ключові сцени як опорні моменти репортажу, навколо яких організовується

вся інша інформація; важливий момент – визначення кута подачі синхронів,

використаних журналістом в репортажі, способи подачі кутів: вертикальний –

всі синхрони послідовно доповнюють один одного, діагональний – ряд

рівноцінних висловлювань, зручний – єдиний в репортажі синхрон, зигзаг-

хаотичне розташування).

Радіорепортаж є суттєво ближчим до події, ніж текстове повідомлення,

тому що він відображає її реальну дію за допомогою звучання. Але обидва

вони позбавлені найголовнішого – видовищності. Призначення репортажу

на радіо або газетній смузі – суто інформаційне [8, с. 237].

У радіорепортажі можна реалізувати всі можливості радіо, повністю

використати його специфіку. Радіорепортаж поєднує сильні сторони

інформаційного радіоповідомлення (оперативність, актуальність, насиченість

тексту) та елементи радіопубліцистики (емоційне, образне відображення

події з певною її оцінкою).

278

У нинішніх умовах функціонування радіомовлення України головне

призначення радіорепортажу – оперативно, правдиво, об’єктивно інфор-

мувати, розповідати, описувати, показувати, оцінювати події реального

життя у їх розвитку, утверджуючи у свідомості людей гуманістичний зміст

української національної ідеї, основою якої є державна незалежність,

соборність, демократія, свобода, самодостатня цінність особистості,

патріотизм, громадянська позиція, порядність, чесність, господарська

дбайливість, забезпечення функціонування української мови в усіх сферах

життя і всебічний розвиток національних меншин, взаємоповага між ними,

висока духовність і матеріальний достаток [8, с. 60].

Можливість подати репортаж у всьому багатстві його зображально-

виражальних функцій з’являється тільки на телебаченні. Саме телерепортаж

може відобразити справжнє життя. Описова функція в телерепортажі

забезпечується оператором, а журналіст має пов’язати різні елементи

дійсності логічним поясненням з елементами аналізу дії, яка розгортається

в нього на очах. І якщо в друкованих ЗМІ репортаж це один з багатьох

жанрів, то на телебаченні він – жанр № 1.

Узагальнюючи результати проведеного дослідження, необхідно

зробити висновок, що особливої актуальності використанню репортажу у

традиційних медіа, газетах, радіо, телебаченні, надає бурхливий розвиток

соціальних медіа поширених у мережі Інтернет. Це вимагає всебічної

підготовки універсальних, з точки зору інструментарію, спеціалістів,

здатних використовувати увесь наявний журналістський арсенал

вербальних, текстових, аудіовізуальних засобів комунікації з аудиторією

для підготовки якісного репортажу. В той же час, проведене дослідження

демонструє, що не залежно від обраних репортером каналів і способів

комунікації критично важливо сформулювати низку універсальних правил

жанру репортажу, які дозволять гарантувати аудиторії отримання

вичерпної та неупередженої інформації.

1. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості : підручник /

В. Й. Здоровега. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Львів : ПАІС, 2004. – 268 с. 2. Климов М.

Газетні жанри : монографія / М. Климов. – К., 1966. – 168 с. 3. Прокопенко І. В.

Мистецтво газетного репортажу : тексти лекцій / І. В. Прокопенко. – К., 1967. – 175 с.

4. Техніка репортажу. – К. : 2005. – 72 с. 5. Поздняков Н. К. Інформаційна

телепередача / Н. К. Позняков. М. – : Мистецтво, 1998. – 245 с. 6. Стенли П.

Телевизионный репортаж. Практическое пособие для профессионалов / П. Стенли. –

М., 1997. – 213 с. 7. Техніка репортажу : Збірка навчальних матеріалів, складена за

французькою методикою вдосконалення працівників ЗМІ ; адапт. та упоряд.

Ю. Сабрі, А. Лазарєва. – К., 2003. – 60 с. 8. Фэнг И. Теленовости. Радионовости /

И. Фэнг. – М., 1997. – 267 с.

279

УДК 070.13

Левчук Олена, ст. магістратури факультету журналістики; науковий

керівник – к.соц.ком., доцент Золяк В. В. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

РОЛЬ ЗМІ У СТАНОВЛЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

Анотація. У статті досліджено формування та становлення національної

культури під впливом засобів масової інформації, аспекти взаємовідносин

суспільства та засобів масової інформації, їх вплив на життя суспільства

в цілому. Проаналізовано основні засоби впливу ЗМІ на соціально-

психологічному та моральному рівні. Визначено, за допомогою яких каналів

надходить уся інформація, яким чином вона закріплюється у свідомості

людей. Наведено приклади того, як інформація впливає на характер, якість

та стиль життя суспільства. Доведено, що інформація у всіх своїх

можливих проявах – це невід’ємна складова еволюції людства.

Ключові слова: інформація, культура, суспільство, вплив, журналістика,

засоби масової інформації.

Аннотация. В статье исследовано формирование и становление

национальной культуры под влиянием средств массовой информации,

аспекты взаимоотношений общества и средств массовой информации, их

влияние на жизнь общества в целом. Проанализированы основные средства

воздействия СМИ на социально-психологическом и моральном уровне.

Определено, с помощью которых каналов поступает вся информация, каким

образом она закрепляется в сознании людей. Приведены примеры того как

информация влияет на характер, качество и стиль жизни общества.

Доказано, что информация во всех своих возможных проявлениях - это

неотъемлемая составляющая эволюции человечества.

Ключевые слова: информация, культура, общество, влияние, журналистика,

средства массовой информации.

Annotation. The article investigates the formation of national culture under the

influence of mass-media, aspects of relations between society and the media,

their influence on the life of society as a whole. The main means of media

influence on the socio-psychological and moral level are analyzed. It is

determined the channels all information is received, how it is fixed in the minds

of people. Examples of how information affects the nature, quality and lifestyle

of a society are given. It is determined that information in all its possible

manifestations is an integral part of the evolution of humanity.

Keywords: information, culture, society, influence, journalism, mass-mediа.

280

Актуальність теми полягає у тому, що засоби масової інформації

(ЗМІ) не перестають існувати як основний механізм, який рухає життям

суспільства. Інформація наче потік крові у людському організмі, без якого

просто неможливо існувати. Вона завжди задовольняла потреби людини.

Для прогресу живих організмів виявилися потрібними речовина, енергія

та інформація. А відтак інформація виявляється одним з базових атрибутів

життя як такого. Людина стоїть вище усяких інших форм життя, тому що

вона передусім усвідомлює саме себе. Інформація – це спосіб репрезентації

дійсності в свідомості людини й суспільства. Причому з розвитком людини

від нижчих до вищих її типів (австралопітек, пітекантроп, неандерталець,

homo habilis, homo sapiens, кроманьйонець) потреба в інформації і кількість

нагромадженої інформації стало збільшувалася [1].

Окремі питання що стосуються розвитку інформаційного середовища

досліджували такі автори, як: В. Здоровега, В. Лизанчук, А. Москаленко,

Е. Мамонтова, В. Шкляр. Ними обґрунтовано, що людство, яке розвивається

потребує все більшого масиву інформації. Людьми завжди рухає цікавість,

яку задає всебічна інформація, яка оточує нас завжди. Вона керує мозком

не лише людей, а тепер й машин. Її можна навіть назвати альфою усього

чому було покладено початок на нашій планеті.

Мета нашої статті – дослідити роль та місце ЗМІ у розвитку

цивілізованого суспільства.

З прадавніх часів людина сама виступала своєрідним засобом інформації.

Це могли бути шамани, передвісники, оракули, які намагались передати

інформацію для наступних поколінь, залишаючи її де це було можливо, на

стінах печер або ж на пергаменті.

Появу першої преси можна віднести до V ст. до н. е. Рим – саме там почали

виходити перші, так названі газети або ж вони називалися бюлетенями.

Найбільш відомим є щоденний бюлетень «Acta diurna» («Події дня»).

У Середньовіччі пресою називали «летючі листки» (серед них – реляції,

ревю, куранти та ін.), які мали яскраво виражений інформаційно-прикладний

характер. Тоді ж до ЗМІ відносились літописи, хронічки та послання.

На 1440 рік припадає винайдення Йогано Гуттенбергом першого

друкарського верстату, що підштовхнуло розвиток преси на декілька

сходинок уперед. З виникненням друкарства стало формуватися щось

схоже на систему жанрів. Першими це були репортажі, памфлети та

інформаційна хроніка. Однак, першу щоденну газету світ побачив тільки у

1702 році у Лондоні. Це означало, що людство все дедалі більше

потребувало удосконалення та поширення масової інформації.

Неграмотність людей, примітивний спосіб життя, вплив релігії на усі

сфери значно зменшував діапазон творчості. Тому, від періодичних видань

вимагались матеріали тільки на визначені теми, інакомислення в ті часи не

допускалось, хоча суспільство потребувало яскравого обміну інформацією.

281

У ХІХ столітті журналістика стала невід’ємною частиною суспільно-

політичного життя. Вона була своєрідним знаряддям боротьби у політиці.

Тоді ж преса почала виражати свій характер, що спричинило її поділ на

якісну (елітарну) і популярну (масову). У журналістиці з’явилось таке

поняття, як «масова інформація». Вона могла звертатись до найбільших

аудиторій та впливати на думки суспільства.

Масовою інформацією називається таке відображення дійсності, яке

зафіксовано у певній матеріальній формі, що виготовляється за визначеними

технологіями у вигляді інформаційного продукту, який поширюється

засобами масової комунікації в інформаційному просторі. Під масовою

інформацією слід розуміти не тільки новинні повідомлення, а будь-які

тексти, медіапрограми, в яких відображено актуальні події, життєво важливі

явища, процеси, суспільно значимі постаті, соціальні групи, інститути,

їхню діяльність тощо. Масову інформацію від немасової відрізняє те, що

вона здатна виконувати функцію засобу масифікації або керування масами

(публікою, натовпами). Ця здатність визначається її актуальністю, тобто

відповідністю місцю і часові сприймання, потребам кожної особи, яка

належить до групи людей, об’єднаних одним настроєм, думкою, ідеєю [2].

В наш час журналістика вчить людей формувати свою думку самостійно,

аби вона не була схожа на жодну іншу. ЗМІ вдало спонукають виражати

громадську думку.

Сучасні ЗМІ представляють собою установи, створені для відкритої,

публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію

різноманітних відомостей будь-яким особам [3] – це відносно самостійна

система, що характеризується множинністю складових елементів: змістом,

властивостями, формами, методами і певними рівнями організації (в країні,

в регіоні, на виробництві). Відмінні риси ЗМІ – це публічність, тобто

необмежене коло користувачів, наявність спеціальних технічних приладів,

апаратури; непостійний об’єм аудиторії, яка змінюється в залежності від

виявленого інтересу до тієї чи іншої передачі, повідомленням або статті.

Журналістика напряму пов’язана з використанням технічних засобів

комунікації, до яких належить величезна кількість каналів (газети,

журнали, програми на радіо та телебаченні). Кожен з цих каналів виконує

свою незамінну роль у журналістиці.

Саме завдяки використанню цих комунікаційних засобів виникли три

підсистеми ЗМІ: преса, радіо і телебачення [4].

Друковані ЗМІ зайняли особливе місце в журналістиці. Друкована

продукція несе у собі інформацію у вигляді надрукованого тексту, фотографій,

малюнків, плакатів, схем, графіків та інших зображальних форм, які

сприймаються читачем-глядачем. Їх легко мати «при собі» і користуватись

тоді, коли це зручно, на відміну від телевізора або ж радіо. При цьому читач

самостійно обирає інформацію, яку хоче сприйняти, адже друкований

282

матеріал дозволяє отримувати її вибірково в тому порядку, темпі і ритмі,

які встановлює сам читач. Він може навіть повертатись вже до «спожитої»

інформації, зберігати її, виділяти основне. Все це визначає безліч позитивних

сторін при контакті з друкованими виданнями, що робить їх в наш час все

ще незамінними та важливими носіями масової інформації. Шкода, що

суспільство перестало вміти правильно користуватись пресою, отримувати

не лише інтелектуальне забезпечення, а й естетичну насолоду від читання

газети або журналу. Читаючи друковану пресу, людина має можливість

«відчути на дотик» інформацію, збудувати власну картинку в голові, у той

час, коли теленовини дають її вже готову інформацію, що значно скорочує

роботу нашої уяви.

Основна властивість друку, яка програє іншим засобам інформації – це

частота та оперативність подання інформації. В наш час частота випуску

друкованої періодики коливається від щоденного (газета) до щорічної

(альманах). Звичайно, можна робити випуски газет, особливо з екстреною

інформацією, кілька разів на добу (так часто траплялося в умовах

нерозвиненості інших засобів комунікацій), але це пов’язано з труднощами

друку та доставки, тому з поширенням радіо, телебачення та Інтернету така

практика майже припинилася.

Другим за часом появи засобом масової комунікації є радіомовлення.

Найбільш характерною його рисою є те, що носієм інформації в цьому

випадку виявляється лише звук (включаючи і паузи). Радіозв’язок дозволяє

миттєво передавати інформацію на необмежені відстані, причому отримання

сигналу відбувається в момент передачі (або – при передачі на дуже великі

відстані – з невеликою затримкою). Радіо дуже популярне серед водіїв та

автолюбителів, оскільки в них немає можливості звертатися до друкованих

видань і телебачення.

Основною характеристикою радіо є візуалізація, створення своєрідної

«звукової картини». Якщо спочатку радіо було здатне транслювати лише

мовні повідомлення, то в міру вдосконалення передавальної та приймаючої

радіотехніки стала можливою передача звуку всіх типів – промов, музики,

шуму. Мінус радіомовлення полягає в тому, що передачу можливо слухати

лише в зазначений час, в певній послідовності. Тому, ще одною головною

рисою радіо є ретельно підібрані можливості тих чи інших верств аудиторії

та складання програми з урахуванням розподілу часу, характеру занять,

психічного і фізичного стану слухачів у різні часові відрізки.

Телебачення увійшло в життя суспільства в 30-х роках минулого століття.

Воно розвивалося випереджаючими темпами і за низкою параметрів (подієвою

інформацією, культурою, розвагами) висунулося на перше місце.

Від радіо телебачення взяло можливість передавати сигнал за допомогою

радіохвиль на далекі відстані – цей сигнал одночасно має звукову і

відеоінформацію, яка на екрані телевізора в залежності від характеру

283

передачі несе кінематографічний характер або ж характер фотокадру, схеми,

графіка. На екрані телевізора може бути відтворений і друкований текст.

Основна перевага телебачення – оперативна «жива» передача, що йде

прямо в ефір з місця події, створює «ефект присутності», оскільки в органічній

єдності знаходяться звуко- і відеоряд та задіяні обидва найважливіших

типи рецепторів людини, що забезпечує йому налагодження більш міцних

зв’язків з аудиторією.

Специфіка телебачення визначає особливості всіх типів програм –

публіцистичних, художніх та науково-популярних.

Четвертий тип каналів передачі інформації, який посідає сьогодні перше

місце – всесвітня комп’ютерна мережа (Інтернет). Він дозволяє розміщувати

електронні версії і дайджести газет, журнали, радіо- та теле- сповіщувачі,

сайти («сторінки») окремих журналістів, які оперативно змінюють зміст в

режимі реального часу. Таким чином, комп’ютерні мережі поєднують в собі

можливості всіх типів ЗМІ, щоправда, друковані тексти можна читати лише

з монітора (а при необхідності роздруковувати на власному принтері).

Мінус такого каналу передачі інформації полягає в тому, що більшість

інформації не перевіряється, не фільтрується, що становить цілком реальну

загрозу для суспільства, як у міжособистісних так і політичних стосунках.

Розгляд і аналіз функцій будь-якої системи соціальної діяльності –

найважливіший момент її теорії. ЗМІ містить величезну кількість функцій в

абсолютно різних сферах. Кожен з дослідників та авторів поділяє ці

функції по-різному.

Наприклад, П. Прохоров [5], виділяє такі шість функцій журналістики:

1. Комунікативну – функцію спілкування, налагодження контакту, яку

автор називає вихідної функцією журналістики;

2. Організаторську, в якій найбільш наочно проявляється роль журналістики

як «четвертої влади» в суспільстві;

3. Ідеологічну, пов’язану з прагненням здійснювати глибокий вплив на

світоглядні основи та ціннісні орієнтації аудиторії, на самосвідомість

людей, їх ідеали та прагнення, включаючи мотивацію поведінкових актів;

4. Культурно-освітню, яка полягає в тому, щоб, будучи одним з інститутів

культури суспільства, брати участь у пропаганді та розповсюдженні в житті

суспільства високих культурних цінностей, виховувати людей на зразках

загальносвітової культури, тим самим сприяючи всебічному розвитку людини;

5. Рекламно-довідкову, пов’язану із задоволенням утилітарних запитів у

зв'язку зі світом захоплень різних верств аудиторії (сад, город, туризм,

колекціонування, шахи);

6. Рекреативну (розваги, зняття напруги, отримання задоволення).

Генеральним суб’єктом по відношенню до журналістики є суспільство.

Тому, функції інтеграції пізнання, що виконуються журналістикою

спрямовані на задоволення потреб усього суспільства. Окремі соціальні

284

структури, як суб’єкти, своїми потребами в завоюванні й утриманні влади

визначають такі функції журналістики, як пропаганда, агітація, організація [6].

Проте різна діяльність засобів масової інформації виходить за рамки

діяльності журналістики, як, наприклад, пряма трансляція по телебаченню

засідання будь якого з’їзду або сесії парламенту, балету (вистави,

естрадного концерту), публікація (оприлюднення) законодавчих актів,

указів та інших нормативних актів державної влади, трансляція уроку

англійської (або будь-якого іншого) мови, трансляція (публікація) програм

передач, подача прогнозів погоди, реклами чергового товару. Тобто поняття

«журналістика» може з’явитися тоді, коли дається оцінка поточної події.

Тільки за цих умов коментатор стає журналістом, а коментар – елементом

журналістської діяльності.

Як би по-різному автори не розподіляли функції журналістики, існує

саме просте розділення функцій ЗМІ, яке пропонують сучасні дослідження:

1. Гуманітарні функції ЗМІ – інформування, освіта, розвага і т. п.;

2. Політичні (ідеологічні) функції ЗМІ – формування масової суспільної

свідомості та / або направлений вплив на окремі групи населення.

ЗМІ завжди становили великий вплив на культуру. Однак, цей вплив

може бути як позитивним, так і негативним. Для прикладу, ЗМІ стали тією

межею, яка розділила людей на верстви: малоосвічені та еліта, багаті та

бідні і т. п. Верстви населення отримують від ЗМІ свою моду, побутовий

дизайн, бульварні газети, «романи для куховарок» та інші складові, які

швидко перетворюються у культури мас. Вони формують точки зору, що

руйнують мораль і культивують «поганий смак».

З культурною перебудовою, що почалася під впливом розвитку ЗМІ, нове

мистецтво стало формуватися під знаком суто ринкових відносин, причому

ринку масового – низька ціна, великий тираж і якість «під клієнта». Принцип

«під клієнта» заслуговує спеціального розгляду, оскільки він завжди грав

важливу роль, хоча, як правило, не був визначальним. Проте для масового

«клієнта» ці орієнтири не були зрозумілими або навіть знайомими.

Досить згадати про класичний принцип «хліба і видовищ», який

забезпечував соціальний баланс на основі «прямого впливу» ще задовго до

зародження сучасних ЗМІ. Саме такими є закони, на основі яких ринок

формує дешеву культуру під клієнта з недостатньо стійкою надбудовою і

мінімальним рівнем естетичних оцінок.

Таким чином, ЗМІ відіграють велику роль у виникненні і розвитку

масової культури. Вони визначають домінантів розвитку мистецтва і навіть

науки, панівну ідеологію, мораль, закони, формують орієнтири і шкалу оцінок.

ЗМІ відіграють у політичному житті суспільства істотну роль, маючи

безпосереднє відношення до його життєдіяльності та виконуючи репродуктивну

(відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну

(творчу) функції. Тому вони в тій же мірі, що і творці політики несуть

285

відповідальність. Хоча мас-медіа покликані вирішувати певні завдання в

політичній системі та суспільстві, в реальному житті вони досить самостійні,

мають власні погляди, які часто розходяться з потребами суспільства, та цілі

діяльності, а також використовують для їх досягнення різні методи [7].

Тому, роль ЗМІ в політиці не можна оцінювати однозначно. Вони

являють собою складний багатогранний інститут, що складається з безлічі

органів і елементів, що забезпечують інформування населення про те, що

відбувається у кожній конкретній країні і в усьому світі.

З проведеного дослідження можна зробити висновок, що на нинішньому

етапі розвитку суспільства успішне вирішення політичних, економічних і

соціальних завдань все більше залежить від дії такого суб’єктивного

чинника як соціальна активність особистості. Важливу роль у формуванні

активності відіграють засоби масової інформації. Про зростаючу роль ЗМІ

в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і

доступність масової інформації. До того ж друковане й усне слово, телевізійне

зображення здатні в найкоротші терміни досягти найбільш віддалених

районів, проникнути в будь-яке соціальне середовище.

Засоби масової інформації – могутня сила впливу на свідомість людей,

засіб оперативного донесення інформації в різні куточки світу, найбільш

ефективний засіб впливу на емоції людини. Особливо чітко це виявляється

у відношенні електронних ЗМІ. У міру розширення технічних можливостей

їх роль зростає. А за емоційним впливом на почуття і свідомість людей вони

є нині неперевершеними і збирають саму велику аудиторію. У засобах масової

інформації, а особливо на телебаченні питання підвищення ефективності

подачі інформації тісно пов’язані з рівнем організації творчого процесу,

форм і засобів соціально-політичного виховання журналістського, художнього

і технічного персоналу. Перш за все, це відбір проблем, вирішення яких

може бути підтримано і підказано аудиторією, та створення перспективних

планів роботи ЗМІ.

1. Михайлин І. Л. Основи журналістики. Підручник. 5-те вид. перероб. та доп. /

І. Л. Михайлин. – К. : Центр учбової літератури, 2011 – 496 с. 2. Різун В. В. Теорія

масової комунікації : підруч. для студ. галузі 0303 «Журналістика та інформація» /

В. В. Різун. – К. : Видавничий центр «Просвіта», 2008. – 260 с. 3. Пугачов В. П.

Политология: Справочник студента / В. П. Пугачев. – М. : Филологическое о-во

«Слово» : ООО Фирма «Издательство АСТ», 1999. – 576 c. 4. Чачановский А. А.

Інстанція істини : ЗМІ і життя : можливість, пошук, відповідальність / А. А. Чачановський. –

М. : Политиздат, 1987. – 322 с. 5. Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики :

учебник / Е. П. Прохоров. 8-е изд., испр. – М. : Аспект Пресс, 2011. – 353 с.

6. Корконосенко С. Основы журналистики : Учебник для вузов / С. Корконосенко. –

М. : Аспект Пресс, 2002. – 286 с. 7. Пугачев В. П. Введение в політологію /

В. П. Пугачев, А. И. Соловьев. 4-е изд., перераб. и доп. – М. : 2005. – 477 с.

286

УДК 070.422

Малімон Дмитро, ст. магістратури факультету журналістики; науковий

керівник – д.соц.ком., професор Мітчук О. А. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

НОСІЇ ЛІБЕРАЛЬНОГО КОНТЕНТУ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ

ДЕМОКРАТИЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Анотація. У статті розкрито ключові особливості соціальних комунікацій

як суспільно-історичного явища, які дають можливість зрозуміти, що

феномен соціальних комунікацій творить людські особистості, вписані у

контекст певної спільноти, певної історичної епохи, певного суспільного

процесу. Визначено триєдність, що впливає на розвиток соціально-

комунікаційної діяльності.

Ключові слова: соціальні комунікації, ліберальний контент, інформаційна

культура, демократичне суспільство.

Аннотация. В статье раскрыты ключевые особенности социальных

коммуникаций как общественно-исторического явления, которые дают

возможность понять, что феномен социальных коммуникаций творит

человеческие личности, вписанные в контекст определенной общности,

определенной исторической эпохи, определенного общественного процесса.

Определены триединство, влияющее на развитие социально-

коммуникационной деятельности.

Ключевые слова: социальные коммуникации, либеральный контент,

информационная культура, демократическое общество.

Annotation. The key features of social communications as social and historical

phenomena are revealed, it makes possible to understand that the phenomenon

of social communications is created by human beings, written in the context of a

certain community, a certain historical epoch, a certain social process. It has

been determined the trinity that influences the development of social and

communication activities.

Keywords: social communications, mass-media, liberal content, informative

culture, democratic society.

У становленні та розвитку комунікацій спостерігаються ті ж самі

тенденції, що і в розвитку пізнання людської особистості, а коли сутність

такого явища як соціальні комунікації усвідомлюється суспільством, тоді

культура існує вже як вагомий впливовий чинник суспільного буття. Не

викликає, втім, сумніву той факт, що вивчення носіїв контенту в соціальних

287

комунікаціях – це багатоаспектна наукова проблема, вирішення якої

потребує побудови логічно обґрунтованої системи, яка дозволяла б

проводити дослідження на основі виявлених співвідношень процесів і понять

визначення як стану суспільства в цілому, так і його інформаційних потреб.

Історія становлення, розвитку і функціонування ліберальних соціальних

комунікацій завжди була в сфері уваги провідних вітчизняних та зарубіжних

вчених. Так, наприклад, К. Мігонь пов’язав передумови становлення цього

феномену із зростанням інтересу суспільства до культури інформації. На

думку О. Коновця цей феномен криється в ідеях культурного відродження.

Ю. Лотмана, Є. Немировський та інші дослідники вважають, що ліберальні

ідеї в житті народів та формуванні інформаційного простору пов’язані із

розвитком суспільної свідомості.

Мета нашого дослідження з’ясувати пізнавальний та діловий інтерес

сучасників до історії соціальних комунікацій, спадщини публіцистів та

журналістів минулого.

Увага до різних течій в українському інформаційному просторі як

предмета досліджень в галузі теорії соціальних комунікацій доволі часто

пов’язується із зростанням інтересу до соціальних комунікацій, адже

вивчення ґенези функціонування носіїв контенту в українських соціальних

комунікаціях приводить дослідників до необхідності чіткої класифікації

комунікаційних потреб і комунікаційних пропозицій в українському

інформаційному просторі в конкретний період його існування. Сучасна ж

проблематика національних соціальних комунікацій ставить на порядок

денний питання про їхнє місце у формуванні світоглядних орієнтирів

аудиторії. Адже розвиток наукових знань у суспільних процесах постійно

супроводжувався популяризацією конкретних моделей мислення і

поведінки, які, перш за все, втілюючись у носії контенту в соціальних

комунікаціях, знаходили своє відображення у поведінці соціуму.

Становлення та розвиток носіїв ліберального контенту в українському

сегменті соціальних комунікацій тісно пов’язано із удосконаленням та

демократизацією суспільних відносин. Зокрема, Євген Немировський

вважає, що розгляд цієї проблеми у контексті явищ суспільної свідомості

нагадує свого роду ланцюг: форма суспільної свідомості – література –

книга [1]. Показово, що в умовах боротьби українців за утвердження

етнічної і національної самобутності народу носії контенту в соціальних

комунікаціях багатіли цілком коректними дискусіями про походження

українців та їхньої мови.

Увагу до ліберальних соціальних комунікацій польський дослідник

Кштитоф Мігонь пов’язав із ростом інтересу до інформаційної культури

взагалі [2, с. 161]. У будь-якому більш чи менш розвинутому суспільстві

завжди буде усвідомлення необхідності максимально ефективного

використання знань, які людство нагромадило за попередні історичні

288

проміжки свого розвитку, в тому числі завдяки європейським ліберальним

просвітницьким рухам.

Український професор О. Коновець зауважив, що оригінальність цього

досвіду криється в ідеях українського відродження та модернізації соціально-

економічного, культурного життя українців впродовж кінця ХІХ – початку

ХХ століть, яке акумулювало в собі інтелектуальну і духовну енергію

попередників, починаючи з часів Київської Русі; цей досвід, набутий

українською ліберальною інтелігенцією в контексті оновлення соціально-

економічного і культурного життя, є цінністю і для сьогодення [3, с. 9].

Таким чином, носії ліберального контенту в українському сегменті

соціальних комунікацій Україні набули доволі широкого розповсюдження

завдяки тому, що:

по-перше, було відтворено загальну картину ролі української

ліберальної думки в минулому;

по-друге, до українських реалій свого часу було адаптовано існуючу

інформаційну практику;

по-третє, відбувся серйозний аналіз джерел, пов’язаних із появою та

розвитком носіїв ліберального контенту в українському сегменті

соціальних комунікацій як потужного представника інформаційних надбань.

Розвиток соціальних комунікації передбачає, зокрема, наслідування тим

носіям, які мають авторитет знання та досвіду. Саме в цьому соціальні

комунікації допомагають закріпленню змісту тих норм, яким у суспільстві

надається особливого значення.

Українські ліберальні соціальні комунікації – соціокультурний феномен,

що розвивається до сьогодні. Закріпивши один варіант змісту, цей феномен

не стільки намагається самою своєю сутністю розтлумачити певне

традиційне явище «правильного минулого», скільки, закріпивши його

власним існуванням та символічним позначенням проблеми, полишити

традиційну культуру споживання контенту за дужками способів консервації

змісту традицій як основи неефективної комунікаційної дії [4, с. 195]. Це

призводить до необхідності виникнення нових контентів, нових контекстів,

нових повідомлень та груп повідомлень, які враховують необхідні зміни,

що відбулися, але виключно виходячи із особистих інтенцій аудиторії.

В соціальних комунікаціях нове і старе, традиційне і новаторське,

«своє» і «чуже» разом створює картину протиріч, культурної норми в її

динаміці, яка може бути яскраво виділена та усвідомлена при співставленні

розуміння контенту. При цьому напруга між фактичними змінами

традиційного знання і його закріпленою формою у взірцях соціальних

комунікацій інколи виражена у відчутті втрати, традицій своєї початкової

чистоти, в чому і полягає криза звичного світопорядку.

Процеси національно-культурного оновлення у будь-якому демократично

розвинутому суспільстві неможливі без зростання інтересу до власної

289

історії. Адже повноцінне вивчення та відтворення у наукових розвідках

ключових моментів вітчизняної історії завжди посідає одне з провідних

місць у системі розвитку цивілізованого інформаційного суспільства та

формуванні національної свідомості його громадян. До того ж, ні

економічний, ні соціальний прогрес не матимуть дієвої сили, якщо не

живитимуться прогресом духовним, що спирається на самобутність

народу, вироблену історично.

Носії контенту були і залишаються важливим чинником надбання

функціонування соціальних комунікацій взагалі. Говорячи про носії

контенту в соціальних комунікаціях, вчені неодноразово наголошували на

унікальності їхньої ролі в системі формування загальної культури. Носії

контенту в соціальних комунікаціях як явище – це і «споживач» досягнень

людського інтелекту, і барометр стану суспільства, джерело знань і прогресу.

Соціально-комунікаційний простір був і залишається однією з важливих

характеристик формування і функціонування будь-яких світоглядних

поглядів. Лише в межах функціонування соціально-комунікаційного простору

проявляються та закріплюються результати життєдіяльності етносу,

здійснюється накопичення, збереження і систематизація інформації.

Намагання української свідомо мислячої інтелігенції інформувати

суспільство про різного роду події призводили за найнесприятливіших

умов до організації випуску газет та книг. Адже соціальні комунікації як

сфера, де виявляються комунікаційні особливості та потенції людини,

постає сукупністю людських соціально-історичних та культурних цінностей.

Вона виражає те, що для людини набуває особливої значущості, і те, за чим

людина не може розглядати себе і свою життєдіяльність сповненими сенсу

та змісту. Саме за певні цінності в суспільстві розгортається боротьба між

старим та новим, між справжньою та псевдо соціально-комунікаційною

практикою. Певні нові завдання, нові орієнтації висунули нову генерацію

працівників, яка «звіяла бурю в нашім національнім житті», «оживила

пульс народного життя», – писав І. Франко. Цих робітників «твердої ери в

будуччину нашої нації» він назвав «молодою Україною» [5, с. 48–67].

Справжні цінності соціальних комунікацій орієнтують розвиток

суспільства в бік інтелектуального збагачення людини, але за конкретних

умов суспільного життя інколи буває надзвичайно складно виявити, що

саме реально відповідає інтелектуальним цінностям. Дуже важливою є

заувага про те, що тільки в певному та цілісному взаємозв’язку вищезгаданих

загальних критеріїв можливим буде виявлення індивідуальної своєрідності

історичного формування носіїв ліберального контенту в українському

сегменті соціальних комунікацій як цілісного феномену в конкретно-

історичних умовах. При становленні у нашому тисячолітті інформаційної

цивілізації виникає питання про взаємодію соціальних комунікацій та

інформаційної культури.

290

Однак соціалізація контенту є основою комунікацій. Передова інтелігенція

кінця ХІХ – початку ХХ століття розуміла, що мова – ментальний феномен,

який виступає безумовним стрижнем будь-якого виду комунікації. У мові

закодовані знання людини, її уявлення про світ у цілому, її індивідуальний

життєвий досвід, цілісна картина світу всього соціуму. У процесі комунікації

той, хто говорить, спрямовує того, хто слухає, до певної інформації, що

зберігається в його голові, що там структурована й організована в глобальну

картину світу.

Інформація є вмістилищем духовних надбань тих, хто її створював та

поширював. Це підтверджує думку Ю. Лотмана про те, що «культура є

пристроєм, що виробляє інформацію» [6, с. 15]. Але ж соціальні комунікації

є також і явищем, що запам’ятовує події. Нинішня ситуація в Україні

засвідчує, що носії ліберального контенту в українському сегменті

соціальних комунікацій мають пам’ять. Актуальним елементом цих носіїв

є соціальна пам’ять, у якій зберігаються духовні надбання попередників.

Носії ліберального контенту в українському сегменті соціальних

комунікацій містять не алгоритми, а програми людської поведінки, які

відображають досвід багатьох поколінь людей. Виходячи з цього, можна

сказати, що ліберальні соціальні комунікації виступають своєрідним

інформаційним забезпеченням суспільства. Таким чином, з інформаційно-

семіотичної точки зору світ соціальних комунікацій постає в трьох

основних аспектах:

– по-перше, світі феноменів;

– по-друге, світі смислів;

– по-третє, світі знаків.

Принцип комунікативності вимагає, щоб будь-який носій ліберального

контенту в соціальних комунікаціях розглядався як чинник знакової

систему особливого роду моделювання у вигляді цього трикутника. Тим

самим цей принцип дозволить пояснити об’єктивні умови формування

носіїв української ліберальної інформаційної культури як специфічної

соціальної реальності. Соціально-комунікаційна діяльність виникає та

розвивається у взаємодії триєдності:

– по-перше, змісту (соціальної інформації);

– по-друге, знакової (мова) форми;

– по-третє, матеріально-конструктивної (паперовий кодекс) форми.

Тільки у цій триєдності, українські ліберальні соціальні комунікації

можуть здійснювати свої функції, перетворюючись їх на мету та результати

специфічної суспільної діяльності.

Основою будь-якого контенту є інтенція (комунікативна мета), мотив і

концепт (комунікативний смисл). Під комунікативною метою розуміється

бажання автора викликати у аудиторії певні реакції за допомогою тексту.

291

Вона тісно пов’язана з авторським задумом, що є уявним результатом його

текстової діяльності.

Специфіка будь-яких соціально-комунікаційних процесів полягає в

тому, що, якими б складними не були контенти, масштабними інформаційні

ресурси, інтенсивними та неоглядними інформаційні потоки, їх матриця за

визначенням повинна бути співрозмірною індивідуальній людській

свідомості, її можливостям та параметрам, що вимірюються соціальними

характеристиками.

Саме в цьому сенсі історія соціальних комунікацій є цілісною історією

створення, поширення, використання тих чи інших носіїв контенту в

соціальних комунікаціях, які є комплексом духовного та матеріального

чинників контенту. В основі дослідження ролі носіїв контенту в

українському сегменті соціальних комунікацій кінця ХІХ – початку ХХ

століття як чинника взаємодії матеріальної та інформаційної практики

людської діяльності лежить суспільство, те саме українське суспільство,

що виникло й існує на ґрунті загальнокорисної діяльності; отже, в цьому

суспільстві є й соціальні комунікації. Соціальні комунікації завжди

виступають як система матеріальних і духовних цінностей, а цінність – це

те, що має сенс для людини, тому соціальні комунікації як конгломерат

духовного та матеріального – це світ, наповнений сенсом людського буття.

Не викликає сумніву, що саме в межах функціонування соціальних

комунікацій відбиваються зміни моральних та естетичних цінностей

соціуму. Без володіння інформацією про ці цінності та базові уявлення, що

утворюють концептуальну картину світу суспільства, неможливим

видається розуміння соціальних комунікацій як комплексу вербальної і

невербальної інформації – попри знання семантики мовних одиниць як

комунікаційних чинників.

Світ соціальних комунікацій – це світ соціалізації людини від ранніх

етапів до свідомого самоототожнення людини з суспільним середовищем.

На початок цей світ «зростав в індивіда, оволодівав ним поза його вибором

та волею». Це стало можливим з причин автономності і самодостатності

етнічного типу культури і відповідних здатностей людини та її пов’язаності і

суб’єктивності в культурі. Характер приналежності «до культури можна

визначити як органічні зв’язки невільної співприналежності» [7, с. 93].

Прилучений до етнічної інформаційно-історичної спільноти, індивід не

виділяється над індивідуальною суспільно-єдиною цілісністю. Він виступає

носієм ключових властивостей соціально-комунікаційного світу, до якого

належить сам. Внутрішній світ людини розкриває міру «людяності

свободи». Постава індивіда в культурі додіяльна і досуб’єктивна у своєму

розвитку, освоює дійсність, що перевищує рівень її можливостей, її

суб’єктивності. Вона сприймає її як згорток символів і смислів, що несуть

292

досвід існування цілого суспільства, перетворюючи на смисли власного

існування, на спосіб власної дії.

Соціально-комунікаційне тло існування людини – це надія ціннісно-

забарвлених стереотипів дії і мислення, які визначають стратегію

життєдіяльності людини, проявляючись з тією чи іншою інтенсивністю в

різні періоди її життя. Соціально-комунікаційний стереотип життя є

своєрідним індивідуальним принципом співіснування людей, який

забезпечує взаємопізнаваність і взаєморозуміння його носіїв, їх символічну

комунікацію. Зазначені функції інформаційної культури формують духовні

межі автономії свобод. Порушення цих меж, вихід індивіда поза них,

пов’язаний з послабленням комунікаційної специфіки, втіленої у

насамперед поведінкових нормах. Послаблення цілком не означає відмови,

нехтування культурними цінностями, оскільки останнє рівнозначне

руйнації особистості.

Для подолання цієї руйнації здаються очевидними два шляхи:

– перший – шлях ментального функціонування соціальних комунікацій

з обов’язковим пристосуванням до чужорідних комунікаційних норм;

– другий – шлях створення синтетичного комунікаційного світу на

основі функціонування власних і чужих носіїв ліберального контенту в

соціальних комунікаціях.

Інформаційна свідомість як «атрибут реального, який приходить до

людини так само безпосередньо, як і факт її буття, передається як певний

природний стан світорозуміння – орієнтації у світі в тій конкретній

ситуації практичної дії і спілкування, в якій індивід безпосередньо застає і

виявляє себе» [8, с. 220]. Цілий комплекс культурних явищ, пов’язаних із

створенням українського сегменту соціальних комунікацій, дозволяє

констатувати, що самоусвідомлення набуває самодостатнього характеру

тоді, коли суб’єкт співставляє «я – сутність» з якісною сутністю однієї з

інформаційно-культурних систем. Це співставляння виходить за межі

оцінок і уподобань. Рівень його зумовлений символічно-смисловою

відповідністю внутрішнього світу людини і якісної сутності певного типу

інформаційної культури.

Варто згадати, що період початку ХХ століття був позначений

легалізацією й активізацією українського національно-визвольного руху,

що особливо проявилося у видавничій діяльності. Український рух,

розгортаючись вшир, захоплював різноманітними своїми формами

представників усіх верств. Робилася спроба інституціоналізації, закріплення

нормативно-законодавчого ґрунту, українізації освіти, церкви, преси,

розвивався кооперативний рух.

Значною мірою економічному та громадському розвиткові в Україні

сприяла суспільства кооперація та національно-політичний рух. У часи

реакції 1907–1914 років кооперація була майже єдиною легальною формою

293

діяльності опозиції. Історія української кооперації, зокрема сільської, є

значною мірою історією української культури, преси, науково-популярної

книги, національного відродження українського народу. В створенні

української кооперації брала участь свідома українська інтелігенція.

Діячі кооперації усвідомлювали необхідність існування кооперативної

преси, де можна було б популяризувати набутий досвід, отримувати

рекомендації, поради. Тому кооперативні об’єднання почали займатися і

видавничою справою. За чисельністю кооперативних об’єднань, кількістю

їх членів та питомою вагою кооперативного населення, Правобережна

Україна займала перше місце в Російській імперії [9, с. 100].

Досліджуючи виникнення, становлення та розповсюдження носіїв

ліберального контенту в українському сегменті соціальних комунікацій в

кінці ХІХ – на початку ХХ століття, варто зазначити, що це питання

розкривається, якщо чітко розмежувати два типи комунікаційної практики,

що співвідносяться із двома типами процесів: матеріально-енергетичним –

найрізноманітнішими перетвореннями та переміщенням матеріальних тіл;

комунікаційним – перенесення, отриманням, накопиченням, перетворенням

та передачею інформації.

Практика першого типу, тобто матеріальна практика – це матеріально-

енергетичний вплив на дійсність. Практика другого типу, тобто інформаційна

практика – це вплив контенту. До матеріальної практики всі галузі

економіки: промисловість, сільське господарство, торгівля, транспорт,

енергетика. До інформаційної практики – комунікаційна діяльність. З того

часу, як комунікаційні феномени потрапляють до аудиторії, мають збут як

необхідну суспільству інформацію, вони починають впливати на слухачів

та читачів, даючи їм нову інформацію та емоції, змінюючи їх психіку.

1. Немировский Е. Л. Историография советской книги : тез. докл. на І Всесоюз. науч.

конф. по проблемам книговедения / Е. Л. Немировский : АН СССР. – М., 1977. – 20 с.

2. Мигонь К. Наука о книге: Очерк проблематики / К. Мигонь ; пер. с польск.

О. Р. Медведевой, В. В. Мочаловой, Р. Н. Смирновой. – М. : Книга, 1991. – 197 с.

3. Коновець О. Ф. Український ідеал: історичні нариси, діалоги / О. Ф. Коновець. – К. :

ВЦ «Просвіта», 2003. – 196 с. 4. Koch A. The Life And Selected Writings Of Thomas

Jefferson / A. Koch, W. Peden. – New York : The Modern Library, 1944. – 882 p.

5. Свідзінський А. Культура як феномен самоорганізації / А. Свідзінський //

Сучасність. – 1992. – № 4. – С. 46–51. 6. Лотман Ю. М. Куклы в системе культуры /

Ю. М. Лотман – Таллинн : Александра, 1992. 3 т. Т. 1. – 479 с. 7. Батищев Г. С.

Социальные связи человека в культуре / Г. С. Батищев // Культура, человек и картина

мира : / АН СССР, Ин-т философии ; отв. ред. А. И. Арнольдов, В. А. Кругликов. –

М. : Наука, 1987. – С. 124 – 132. 8. Быстрицкий Е. К. Практическое знание в мире

человека / Е. К. Быстрицкий // Заблуждающийся разум? : многообразие вненаучного

знания / отв. ред. и сост. И. Т. Касавин. – М. : Политиздат, 1990. – С. 210–238.

9. Могильний А. П. Культура і особистість : монографія / А. П. Могильний. – К. :

Вища шк., 2002. – 303 с.

294

УДК 070.486

Парфенюк Іванна, ст. магістратури факультету журналістики; науковий

керівник – д.соц.ком., професор Мітчук О. А. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ФОРМИ ТА МЕТОДИ ВИСВІТЛЕННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ТЕМАТИКИ

У СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ВИДАННЯХ УКРАЇНИ

Анотація. У статті досліджено функціонування туристичної тематики

у спеціалізованих виданнях України. Визначено, що спеціалізовані видання

туристичної спрямованості широко представлені на інформаційному

просторі України. Розкрито напрями цілеспрямованої роботи над

створенням, розвитком та просуванням позитивного іміджу країни на

світовій арені. Обґрунтовано, що позитивний образ – це важливий

інструмент захисту її інтересів.

Ключові слова: туристична тематика, мас-медіа, спеціалізовані

видання, форми, періодичність.

Аннотация. В статье исследовано функционирования туристической

тематики в специализированных изданиях Украины. Определено, что

специализированные издания туристической направленности широко

представлены на информационном пространстве Украины. Раскрыты

направления целенаправленной работы над созданием, развитием и

продвижением положительного имиджа страны на мировой арене.

Обосновано, что положительный образ – это важный инструмент

защиты ее интересов.

Ключевые слова: туристическая тематика, масс-медиа, специализированные

издания, формы, периодичность.

Annotation. The article analyzes the functioning of tourism topics in

specialized editions of Ukraine. It is determined that specialized publications

on tourist topics are widely represented in the information space of Ukraine. It

is discovered how the country is deliberately working to create, develop and

promote its own positive image on the world stage, realizing that a positive

image is an important tool for protecting its interests.

Key words: tourist topics, mass media, specialized editions, forms, periodicity.

За оцінками експертів Всесвітньої туристичної організації ЮНВТО

(UNWTO), Україна має всі можливості для того, щоб посісти достойне

місце на світовому ринку туристичних послуг завдяки своїм кліматичним

умовам та цікавій історичній спадщині. Але в Україні туристична галузь

295

досі не стала пріоритетною для держави та прибутковою для економіки.

Крім того, в ній накопичилось багато невирішених проблем, які заважають

розвиткові галузі і не сприяють привабливості країни для туристів.

Тема необхідності розвитку туризму в Україні висвітлюється в багатьох

засобах масової інформації. Їй приділяли увагу такі видання, як «Дзеркало

тижня», «День», «Ділова столиця», «Фокус», «Профіль», «Бізнес»,

«Компаньйон», «Факти», «Газета по-київські», «Комсомольська правда в

Україні» та інші. Крім того, в країні існує значна кількість видань, які

спеціалізуються саме на туристичній тематиці. Серед них журнали

«Міжнародний туризм», «Welcome to Ukraine», «Терра Таврика», «Український

туристичний журнал», «Турбізнес», «Мандри», «Мир туризму» та газети:

«Заграниця», «Весь світ у кишені», UTG «Українська туристична газета»,

«Навколо світу», «Тут і там» тощо.

Отже, актуальність дослідження цього питання зумовлена важливою

роллю інформаційно-іміджевої політики держави у просуванні вітчизняного

турпродукту на міжнародний ринок;

Аналіз досліджень з цієї тематики вітчизняних і зарубіжних учених,

зокрема робіт з теорії масової комунікації, що їх опублікували видатні вчені

Т. Адорно, Л. Виготський, Ч. Кулі, У. Ліппманн, Г. Лебон, Г. Лассуелл,

П. Лазарсфельд, Г. Маркузе, С. Московічі, А. Менегетті, Г. Тард, У. Шрамм

та ін., засвідчує важливість розвитку туристичної галузі для просування

іміджу країни в світі. Результатом вивчення цих праць стало осмислення

комунікаційної моделі інформування в умовах реалізації концепції

створення позитивного іміджу України як туристичної країни.

Метою нашої статті є дослідження комунікаційних технологій побудови

туристичного іміджу нашої країни, які використовуються у вітчизняних

спеціалізованих і громадсько-політичних ЗМІ та запропонувати практичні

рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності сучасних технологій

формування іміджу України.

Відповідно до поставленої мети передбачається з’ясувати такі завдання:

визначити типологію спеціалізованих ЗМІ туристичної спрямованості;

проаналізувати їх структуру, змістове наповнення та контент провідних

громадсько-політичних ЗМІ стосовно розвитку в’їзного та внутрішнього

туризму; розглянути існуючі технології створення туристичних медіатекстів,

які використовуються у спеціалізованих і суспільно-політичних ЗМІ.

Першим друкованим засобом масової інформації, який спеціалізується

на темі туризму, став журнал «Міжнародний туризм», який виходить з 1992

року до сьогодні. Це комерційний проект, який передбачає створення

медіатекстів у співпраці з туристичними агенціями, які організують подорожі

до різних країн світу. Головна мета проекту – пропагування виїзного туризму.

Останнім часом на сторінках журналу збільшується кількість текстів, в

яких розповідається про можливості відпочинку в Україні [1, c. 122].

296

У 1993 році в Євпаторії (АР Крим) почав виходити журнал «Вісник

фізіотерапії та курортології» – спеціалізоване видання для фахівців курортної

галузі, в якому розкриваються нові досягнення в галузі курортології.

У 1994 році на інформаційному ринку з’явилась перша туристична

газета «Тут & там» (Львів). Це інформаційно-рекламне видання, яке

інформує читачів про діяльність туристичних фірм Львівщині та інших

регіонів Західної України, пропагує можливості відпочинку як за кордоном,

так і в Україні. В цьому ж році вийшло друком перше англомовне видання

«Welcоme to Ukraine», яке працює на зовнішній ринок. Починаючи з 1993

року, кількість туристичних видань в Україні щорічно зростає.

Нині на вітчизняному ринку більшою мірою представлені журнали – 71

видання. Активне зростання нових журналів на інформаційному ринку

спостерігалося в 2003 році, коли з’явилося 10 нових видань, а пік зростання

припав на 2006 рік, коли було зареєстровано 11 журналів. Після цього,

тенденції зростання спостерігалися ще протягом двох років: у 2007 році

з’явилося 7 журналів, а в 2008 році – 8 [2].

Тенденція до зростання кількості туристичних видань не залишилась

непоміченою з боку експертів ринку. Про ситуацію, яка склалася на ринку

туристичних видань, йшлося в статті «Клуб без мандрівників», опублікованій

у 2003 році в тижневику «Ділова столиця». В ній зазначалося, що: «Розвиток

туризму і збільшення кількості мандрівників в нашій країні дозволили

потенційним інвесторам зробити висновки про прибутковість спеціалізованих

видань подібного профілю». Однак експерти визнають, що цей бізнес

витратний, бо потребує, по-перше, «гарної поліграфії та якісної ілюстрації»,

по-друге, змушує «конкурувати з діловими та розважальними виданнями,

які також пишуть про туризм». По-третє, спеціалізовані туристичні видання

розраховані не тільки на користувачів туристичних послуг, а й на фахівців

у сфері турбізнесу, тому «виникає потреба в ексклюзивній інформації, яка

також потребує затрат».

Кожне з сучасних українських туристичних видань спеціалізується на

певній тематиці, тобто має свою нішу на інформаційному ринку. Під

інформаційною нішею (від лат. nidus – гніздо) розуміється «частина

сегменту ринку періодичних видань, яка представляє найкращі умови для

випуску газет, журналів або теле-, радіопрограм, для їх розповсюдження та

для отримання найбільших доходів і прибутку» [2, c. 22].

Так, журнал «Большая прогулка»/«Велика прогулянка» розповідає на

своїх сторінках про «туризм, відпочинок, спорт, транспорт, техніку, одяг,

індустрію розваг, сувенірну продукцію та кулінарні пристрасті, а також про

можливості оздоровлення на курортах країни».

Газета «UTG. Українська туристична газета» пише про діяльність

вітчизняного турбізнесу, надає інформацію про ситуацію на світовому

туристичному ринку. Постійні рубрики видання: держава і туризм, право,

297

діловий туризм, освіта, готельний бізнес, країнознавство, авіаперевезення,

маршрути, маркетинг, здоров’я та краса, турстиль, гроші, зірки, фоторепортажі.

Газета «Заграница» спрямована на читача, який налаштований виїхати

на постійне місце проживання в ту чи іншу країну світу, який цікавиться

можливістю працювати за кордоном або отримати освіту в навчальних

закладах різних країн світу.

Журнали «Новини турбізнесу» і «Турбізнес» надають інформацію про

законодавчі акти, що регламентують діяльність туристичної та курортної

галузі, а також пишуть про проблеми у сфері туризму. Крім того, на

сторінках журналів можна отримати поради юриста та дізнатися про

досвід фахівців туристичної галузі у вирішенні тих чи інших питань.

Цільова аудиторія цих видань – фахівці туристичного бізнесу.

Видання «Чумацький шлях» та «Туризм сільський зелений» приділяють

увагу сільському та зеленому туризму. Вперше такі об’єкти з’явилися на

Західній Україні, а потім і в інших місцях України. Цей вид відпочинку з

кожним роком набуває все більше попиту у туристів, особливо у

мешканців міст, які під час відпочинку бажають побути сам на сам з

природою. Приваблює цей вид відпочинку й для зарубіжних туристів.

Журнал «AQUA» спеціалізується на морський тематиці. Він

розрахований на тих, хто захоплюється дайвінгом, серфінгом, підводним

полюванням, цікавиться загадками Світового океану, кого захоплюють

морські та підводні пейзажі.

У кожному номері журналу «Mandry» йдеться про незвідані куточки

України, новинки сезону, екзотичні країни, туристичні маршрути,

відпочинок «зірок». Тут публікуються інтерв’ю з цікавими людьми, а

також ділову інформацію для турфірм.

Журнал «Business Travel» розповідає про міжнародні виставки Європи,

Азії та США. Він розрахований на топ-менеджмент туристичних компаній.

Журнал «Отельер» позиціонує себе як перше і єдине вітчизняне

видання, створене професіоналами для працівників готельної сфери [3].

Серед видань, які тривалий час працюють на ринку і вважаються

потужними, крім уже названих, можна назвати кримське видання «Терра

Таврика» (виходить з 1995 року); видання, яке почало свій шлях з Одеси, а

відтепер зареєстровано як всеукраїнське, – газета «Весь мир в кармане» /

«Весь світ у кишені» (виходить з 1996 року), а також загальнонаціональні

видання: журнали «Світ туризма» (1997 р.) і «Travel news» (2003 р.) [4].

Треба зазначити, що всі туристичні видання є приватною власністю,

тобто комерційними проектами. Державним коштом фінансувалися тільки

журнал «Український туристичний вісник» (2003–2004 роки) і газета «6

континентів» (2000–2001 рр.). Нині журнал не видається, а газету з 2003

року перереєстровано як приватне видання.

Заслуговує на увагу й технологія розповсюдження туристичних видань.

298

Її специфіка полягає в тому, що ці видання практично неможливо

купити уроздріб, а тільки за передплатою. Значна частина видань

туристичної тематики розповсюджується на туристичних виставках, в тому

числі, на найпотужніших, серед яких слід виділити ITT (International Travel

Tourism), які проходять у Лондоні, Берліні, Москві, Києві, Мадриді та в

інших столицях світу. Крім того, значна кількість туристичних видань

розповсюджується безкоштовно в туристичних агенціях, посольствах,

літаках, ресторанах, готелях, зокрема й за кордоном. Так, газета «Весь світ

у кишені» у 2007 році розповсюджувалась у готелях Туреччини, журнал

«Welcome to Ukraine», має своє представництво в Канаді і співпрацює з

посольствами країн в України, в 2009 році на міжнародний ринок вийшов

журнал «Український туризм». Він розповсюджується у десяти країнах

світу, в тому числі у Німеччині, Данії, Канаді та ін. [5].

Аудиторія туристичних видань також потребує якісної інформації про

діяльність туристичних підприємств. Це зумовлено тим, що до турбізнесу,

особливо в перші роки незалежності України, залучалися не лише фахівці,

а й випадкові люди, які ставили за мету заробити на туристах швидкі

гроші. Як наслідок, довіра людей до туристичних компаній зменшувалась.

Щоб змінити ставлення громадськості до представників турбізнесу,

туристичні видання почали інформувати громадян України про діяльність

туристичних фірм, про умови ліцензування їх діяльності, вчили читачів, як

правильно обирати туроператора. Так, у перших номерах журналу

«Міжнародний туризм» на останніх сторінках видання давався перелік

туристичних фірм, які мали ліцензію на цей вид діяльності.

Отже, туристичні ЗМІ, як комерційні проекти, насамперед, працюють

на свій імідж, і зацікавлені в тому, щоб до цільової аудиторії надходила

повна і правдива інформація про діяльність тієї чи іншої компанії, яка

працює на туристичному ринку. Невипадково майже всі тексти, в тому

числі і ініційовані базисними суб’єктами PR, у туристичних виданнях

мають авторство. А розповсюджена інформація про те чи інше підприємство,

яке працює на ринку туристичних послуг, не завжди буває позитивною.

В ході дослідження було встановлено, що при написанні репортажів

або дорожніх нарисів про відпочинок у тій чи іншій країні (або в будь-

якому туристичному регіоні України), журналісти туристичних видань

дуже часто використовують технологію прес-турів. Організатори турів

(туристичні фірми, авіакомпанії, посольства країн в Україні, а також

керівництво облдержадміністрацій) не лише надають журналістам прес-

релізи та іншу інформацію про країну або туристичний об’єкт, а й

можливість відвідати країну.

Серед ефективних прийомів створення позитивного образу країни, до

якої пропонується здійснити подорож, є фокусування уваги аудиторії на

досягненнях країни у розвиткові туризму.

299

Аналізуючи заголовкову структуру і зміст статей, присвячених виїзному

туризмові, нами було виявлено одну цікаву тенденцію: формуючи позитивний

імідж інших країн, журналісти туристичних видань одночасно формують і

позитивний імідж України. Вони створюють образ України як відкритої

країни, де люди мають можливість вільно подорожувати країнами світу.

Для посилення емоційного ефекту, крім вербальних засобів туристичні

видання активно використовуються візуальні засоби. Всі їхні тексти

супроводжуються яскравими якісними фотографіями, для яких відводиться

значна частина журнальної площі [5].

Відзначимо, що поява на інформаційному ринку України достатньої

кількості видань, які цілеспрямовано займаються позиціюванням конкретного

регіону як привабливого для туристів, свідчить, що в суспільстві з’явився

попит на таку інформацію. Ці видання працюють на певну цільову аудиторію:

місцевих жителів, інвесторів, ділових партнерів, туристів і сприятимуть

розвиткові внутрішнього та в’їзного туризму. Про це свідчить й мовна

політика видань туристичної спрямованості.

Ми вважаємо, що вибір мови залежить від того, на яку цільову аудиторію

спрямоване те чи інше видання, і в якому регіоні воно розповсюджується.

Отже, проведений аналіз туристичних газет і журналів дає змогу

зробити висновки щодо особливостей конструювання позитивного іміджу

країни у цьому типі видань. На нашу думку, можна говорити про створення

формату туристичного видання. На думку В. М. Корнєєва, медіаформат – це

кінцевий продукт інформаційного виробництва, призначений для відтворення,

тиражування, розповсюдження та продажу в незмінному вигляді; система

умов, об’єктивно та суб’єктивно сформованих допусків виробництва,

поширення, обміну й функціонування масово-комунікаційного продукту в

інформаційному просторі; спосіб виробництва інформаційного продукту,

що передбачає функціональність виробничої структури та її спрямованість

на кінцевий результат [2, с. 23].

Створюючи в медіатекстах привабливий образ країни, журналісти

ставлять за мету сформувати колективну ідентичність індивідів як громадян

держави, наголошуючи на тому, що нам є чим пишатися, бо в Україні є

достатня кількість об’єктів, які можуть бути привабливими для туристів.

1. Буари Ф. Паблик рилейшнз, или стратегия доверия / Ф. Буари. – М. : ИНФРА-М,

2011. – 178 с. 2. Корнєєв В. М. Перспективи дослідження медіа формату / В. М. Корнєєв //

Актуальні питання масової комунікації. – 2008. – Вип. 9. – С. 21 – 24. 3. Клуб без

мандрівників // Ділова столиця. – 2013. – № 45. 4. Кривоносов А. Д. PR-текст в

системе публичных коммуникаций / А. Д. Кривоносов. – Изд. 2-е, доп. – СПб. :

Петербургское Востоковедение, 2012. – 288 с. 5. Кройчик Л. Е. Система журналистских

жанров. Основы творческой деятельности журналиста / Л. Е. Кройчик. – СПб. :

Питер, 2009. – 289 с.

300

УДК 070.41

Попова Оксана, ст. магістратури факультету журналістики; науковий

керівник – д.соц.ком., професор Мітчук О. А. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

МОВНОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ УВИРАЗНЕННЯ

ЗАГОЛОВКОВОГО КОМПЛЕКСУ ГАЗЕТИ (НА ПРИКЛАДІ

ГАЗЕТИ Й «ВІЛЬНЕ СЛОВО»)

Анотація. У статті розглянуто мовностилістичні засоби увиразнення

заголовкового комплексу газети. Проаналізовано систему виразних засобів

журналістики, а також особливості та функції заголовкових комплексів.

Визначено важливість лінгвістичного вивчення газетних заголовків.

Окреслено словосполучення «заголовковий комплекс», та розкрито його

роль не тільки в друкованих ЗМІ.

Ключові слова: мовностилістичні засоби, заголовковий комплекс,

словосполучення, лексичний простір, засоби масової інформації.

Аннотация. В статье рассмотрены лингвостилистические средства

выразительности заголовков комплекса газеты. Проанализированы система

выразительных средств журналистики, а также особенности и функции

заголовочных комплексов. Определена важность лингвистического

изучения газетных заголовков. Определено словосочетание «заголовков

комплекс» и раскрыто его роль не только в печатных СМИ.

Ключевые слова: лингвостилистические средства, заголовков комплекс,

словосочетания, лексический пространство, средства массовой информации.

Annotation. The linguistic means of identifying headline complex of the

newspaper are considered. The system of expressive means of journalism, as

well as the features and functions of the headline complexes are analyzed. The

importance of newspaper headlines linguistic study is determined. The phrase

«headline complex» is outlined, and its role not only in print media is disclosed.

Key words: language-linguistic means, the headline complex, phrase, lexical

space, mass media.

Не зважаючи на могутній розвиток таких засобів масової комунікації,

як радіо і телебачення, газета продовжує займати важливе місце в житті

сучасного суспільства. І не дивлячись на те, що заголовковий комплекс –

просте словосполучення, дослідження цього явища може виявити багато

цікавих закономірностей.

301

Хоча структура заголовкового комплексу і атрибути заголовка змінюються

з часом, він, якщо можна так висловитися, пристосовується до реальності,

відображає процеси і закони, відповідно до яких існує і розвивається

суспільство. Оскільки будь-який заголовок реалізовує ті чи інші завдання,

то насамперед потрібно визначити їх.

Заголовок виконує два основних завдання, призначення яких: пояснити;

зацікавити. У першому випадку заголовок пояснює читачеві тему цього

матеріалу, підказує про що говориться в статті. У другому випадку

заголовок покликаний заінтригувати читача – за допомогою заголовка

автор вступає з аудиторією в словесну гру. Можливо, можна виділити і

третє завдання заголовка – естетичне виховання. Це той випадок, коли

оригінально зіставлений заголовок стає маленьким шедевром словесності і

може почати жити окремо від матеріалу – наприклад, в якості афоризму.

У медіалінгвістиці все ж відчувається брак належної інтерпретації

заголовка. У літературі репрезентовано спроби вчених систематизувати

напрацьовані матеріали Л. О. Коробова, О. Н. Кулакова, Е. О. Лазарева,

І. П. Лисакова, Д. М. Прилюка, проте проблема газетних назв донині

залишається майже не дослідженою. Так, досі дослідники вивчали

заголовки переважно у плані синтаксично-композиційної структури і

менше уваги приділяли дослідженню лексико-семантичних, експресивно-

емоційних та естетичних особливостей назв журналістських матеріалів.

Метою нашої статті є дослідження актуальних проблем сучасної

пресолінгвістики, способів та засобів увиразнення заголовків сучасних

газетних видань, зокрема образності словосполучень, для подальшого

використання їх у назвах газетних матеріалів.

Об’єктом наукового пошуку обрано друковані ЗМІ, зокрема газету «Вільне

слово». Предметом цього дослідження постали заголовки. Відповідно до

поставленої мети визначено низку завдань: розкриття особливостей виразних

засобів журналістики; характеристика заголовка як мовностилістичного

засобу увиразнення газетних текстів.

Система виразних засобів покликана привертати увагу читача до

видання і матеріалу, опублікованому у ньому. Серед мовностилістичних

засобів основні місця займають лексичні, оформлюючі, фотографічні

заголовкові засоби.

Особливості заголовкових засобів, до яких відносяться заголовки і

заголовкові комплекси полягають в тому, що вони пов’язані одночасно із

лексичними, графічними і фотографічними елементами. Будь-який заголовок

як текст створений за допомогою компонентів лексики – слів, фразеологізмів.

При переносі заголовка на печатний носій використовуються шрифти (в

тому числі й намальовані). Часто для привернення уваги аудиторії потрібні

неординарні методи, такі, як графічні ефекти заголовків. На цьому наголошує

302

В. Скоробагатько: «Графічні ефекти націлені на пряму, візуально-націлену,

визначену інтерпретацію, яка міститься в тесті інформації» [1, с. 53].

Проте для втілення цього в редакціях потребується не тільки добре

укомплектована технічна база, але і спеціалісти-оформлювачі, а у

видавництвах за всіх часів гостро відчувався дефіцит таких спеціалістів.

Саме тому в сучасних газетах залишаються лише мовностилістичні засоби

для створення якісних заголовків, і володіння цими засобами складає

головне завдання професійних журналістів. Водночас, при цьому не слід

забувати про небезпечність крикливих і фальшиво-сенсаційних заголовків.

«В боротьбі за місце під мас-медійним сонцем заголовок все частіше став

виконувати брокерсько-диллерську функцію: «продати» матеріал за будь-

яких умов. І тоді заголовок і публікація починають існувати незалежно

одне від одного» [2, с. 24].

Щоб уникнути цього, потрібно пам’ятати, що заголовок повинен бути

конкретним, цікавим і зрозумілим. Сила виразності заголовків найчастіше

досягається вмілим використанням образних і емоційних засобів мови.

Влучно використані крилаті слова і вислови, літературні образи, цитати,

метафори, образні словосполучення і слова з експресивною забарвленістю,

приказки, прислів’я дають читачам вже в заголовку живе, конкретне

уявлення про зміст матеріалу. Оцінити заголовок «по заслузі» можна лише

тоді, коли він вінчає статтю, кореспонденцію, інформацію чи матеріал

будь-якого іншого жанру. Якщо заголовок точний, виразний, відповідає

змісту матеріалу, якщо він злився з ним – значить це хороший заголовок.

Однак слід враховувати, що заголовки надзвичайно різноманітні як за

структурою так і за використанню у них лексики [3, с. 15]

У сучасній періодиці помітною є тенденція до економії мовних засобів

при створенні заголовків газетних матеріалів. Скорочення медіа-назв

відбувається завдяки конденсації глибокого інформаційного наповнення у

невеличкій кількості слів і зумовлюється необхідністю передати максимумом

змісту, затративши мінімум мовного матеріалу. Звідси випливає точність,

влучність і лаконізм медіа-заголовків. Значення окреслених елементів

тексту досить вагоме, адже читач починає огляд газетних матеріалів саме

із заголовків, визначаючи для себе, із чим ознайомитися в першу чергу, а

що взагалі залишити поза увагою.

Відомий український вчений В. Здоровега дав таке визначення

«заголовка»: «Заголовок» – теж, що й «заглавіє» – назва якого-небудь

винаходу (літературного, музикального) чи окремих його частин [2, с.132]

Причому, назва залежить від багатьох обставин. Вона може відображати

як тему, так і деяке значення витвору. На думку Г. Лазутіна: «Якщо матеріал

якісний, виконаний професійно, його значення буде сприйняте, навіть якщо

не буде винесене в заголовковий рядок» [4, с. 82].

303

Отже, заголовок стає «головою» матеріалу, попереднім поясненням

тексту. Заголовок газетного твору – це те на чому постійно повинна бути

зосереджена увага як авторів публікації, так і співробітник газетного

секретаріату та інших журналістів, зайнятих підготовкою чергового

номера газети.

Заголовок є засобом організації уваги і відіграє велику роль в

журналістиці. На думку М. Шостак, заголовки свідчать: про матеріал, для

якого створені; про автора, його відношення до факту, позитивному чи

іронічному; про видання і його читачів [2, с.12 ].

Значення розумно створеного заголовка дуже велике. Крім того, що

заголовки є своєрідними провідниками до самого тексту, вони можуть бути

показниками важливості матеріалу. Своїми розмірами і розміщеннями

вони дають змогу читачеві зрозуміти, наскільки редакція вважає ці

матеріали важливими і цікавими. За допомогою заголовків вирішуються і

оформлюючи завдання, оскільки, заголовкові комплекси розбивають

текстові блоки і надають необхідну яскравість газетній полосі [2, с. 36].

Дослідниця Г. Лазутіна виділяє три типи газетних заголовків: пряме

віддзеркалення теми («мітка» теми); пряме віддзеркалення ідеї («мітка»

ідеї); опосередковане віддзеркалення ідейно-тематичного значення через

журналістський образ [4, с. 55].

А. Тертичний визначив дві найважливіші функції заголовка. Перша –

номінативна (називна, сигнальна) функція. Читач відразу повинен вияснити,

про яку сферу життя піде мова в тексті. Уявлення про тему, обговорену в

тексті, в заголовку, як правило звужується до уявлення про окремий аспект

цієї теми – тобто проблеми. Друга функція – привернення уваги читача.

Публікація текстів із ефективними заголовками, приваблюючими увагу

аудиторії, означає використання важливого фактора, здатного привести до

успіху на цьому ринку.

В останні десятиліття у сфері журналістики помітно активізувалася

тенденція до оновлення компонентного складу образних сполучень слів,

зокрема: фразеологізмів, прислів’їв, приказок та крилатих висловів.

Дослідники відзначають постійну динаміку в значенні та структурі

фразеологічних одиниць як образних словосполучень та мовностилістичних

засобів, що у наш час широко вживаються у газетних заголовках [5].

Як свідчить мова преси, стійких сполук слів, у яких видозмінений один

чи кілька компонентів, багато. Переважно ця видозміна породжує зміну

їхніх значень, тобто є трансформацією. Варто наголосити, що внаслідок

трансформації значною мірою руйнується структурно-семантична монолітність

усталеної сполуки й створюється якісно новий її тип. Наприклад: «За

дурною головою нема й мікрофону спокою» («Вільне слово» (ВС, 2008, 28

березня), поряд з відомим: «За дурною головою і ногам нема спокою»;

«Благодійництва на копійку, а галасу на гривню» (ВС, 2018. 21 березня),

304

поряд з відомим: «Діла на копійку, а балачки на карбованець»; «Якби «блудний

батько» повернувся, «сини» простили б його» (ВС, 2008, 15 жовтня),

поряд з традиційним: блудний син.

Крім того, трансформації стійких словосполук призводять здебільшого

до зрушень у їхньому стилістичному забарвленні. Творча трансформація

фразеологічних одиниць, зокрема в публіцистичному стилі, завжди зумовлена

певними стилістичними завданнями. Залежно від ставлення авторів до

мови й до описуваної дійсності відбувається відбір певних стилістичних

засобів, які оказіонально перетворюють стійкі словосполуки з певною

стилістичною метою – підсилюють виразність контексту, його

гумористичне або сатиричне звучання тощо.

Авторська заміна відрізняється від нормативної тим, що вибір слова-

замінника зумовлює насамперед контекст. У газетному заголовку трапляється

чимало випадків оновлення фразеологічної структури внаслідок заміни

традиційних компонентів елементами сучасності. Наприклад: «Не брендом

єдиним ...Товарні знаки захищають у судах (ВС, 2018, 16 липня), поряд з

традиційним: не хлібом єдиним …»; «Через терни – до ринку» (ВС, 2018,

30 вересня), поряд з крилатим висловом: «Через терни – до зірок».

Добір співзвучного слова є також одним із прийомів авторської заміни

складників фразеологічної одиниці: «Птахи гнізда Дніпропетрова» (ВС,

2018, 21 червня), поряд з крилатим висловом: «Птахи гнізда Петрова»; у

матеріалі розповідається про політиків із Дніпропетровська; «Кролл за

кров» (ВС, 2018, 25 травня), поряд з відомим: «кров за кров»; у статті

йдеться про американське приватне детективне агентство «Кролл», що

розслідує справу Гонгадзе. Наведені приклади засвідчують, що дуже

поширеним і ефективним є підставляння таких лексичних компонентів, які

щодо нормативних утворюють фонологічний контраст.

Змінені стійкі звороти поєднують традиційне значення з новим актуальним

політичним змістом. Унаслідок зміни стрижневого або залежного компонента

іноді створюються разючі контрасти різностильових елементів, від чого

новий оказіональний фразеологічний зворот ще дужче увиразнюється,

наприклад: «Зачарований округ» (ВС, 2008, 15 червня), поряд з традиційним:

зачароване коло; «Звісно для народу «Заєда» – каїнове кодлота для влади –

комора рідна і світлиця погідна» (ВС, 2018, 26 червня), поряд з відомим:

каїнова душа; «Не салом єдиним …» (ВС, 2018, 19 липня), поряд з традиційним:

«Не хлібом єдиним…» Відчуття навмисності авторських замін дає підстави

розглядати трансформовані усталені одиниці як оказіональні.

Замінюючи компоненти, автор ніби дає нове життя відомому вислову,

оскільки змінюється його традиційне загальне значення. Напр.: «Біле названо

чорним» (ВС, 2018, 21 червня), поряд традиційним: видавати біле за

чорне. Досить часто в оновленій стійкій одиниці з’являється новий

відтінок значення, який вказує на ступінь вияву ознаки. Наприклад:

305

«…чорт саме такий, яким його малюють» (ВС, 2018, 29 березня), поряд з

прислів’ям: «Не такий страшний чорт, як його малюють».

Між замінюваними й новими компонентами відбувається складна

семантико-експресивна та контекстно-стилістична взаємодія. В обох

випадках семантика й експресивне забарвлення замінюваних компонентів і

субститутів пов’язані, створюють потрібний значеннєвий і стилістичний

ефекти, наприклад: «Президентське око» (ВС, 2018, 9 жовтня). Асоціація

«президентське – видюче» встановлюється в межах стійкого сполучення, а

функціональна умотивованість – у контексті. Або інші приклади: «Не

така страшна жінка у Бундесвері, як її малюють» (ВС, 2018, 12 січня), де

маємо співвідношення «чорт – жінка».

На відміну від нормативних варіантів, для творчої трансформації

звичайним є явище заміни якогось компонента на антонімічне слово: «Не лізь

поперед батька…в рай» (ВС, 2018, 10 листопада), поряд з традиційним: Не

лізь поперед батька в пекло; «Малі діти – великий клопіт. У Харкові з

пологового будинку під час пожежі врятували 25 немовлят» (ВС, 2018, 14

січня), поряд з традиційним: Малі діти – малий клопіт; на групу слів:

«Сотні мільйонів гривень викинуто на вітер» (ВС, 2018, 14 січня), поряд

вихідним: кидати гроші на вітер, у якому компонент гроші замінено

кількісною словосполукою сотні мільйонів гривень. У фразеологічних

одиниць із парною, симетричною організацією, що мають структуру

складних речень або речень з відокремленими зворотами, зазнає змін

здебільшого друга частина або компоненти другої частини: «Робота не

вовк – із лісу не прибіжить» (ВС, 2008, 26 січня), поряд з традиційним:

«Робота не вовк – в ліс не втече»; «Платон мені друг, але в Степана

більше грошей» (ВС, 2018, 26 січня), поряд з крилатим висловом: Платон

мій друг, але істина дорожче. У трансформованих стійких словосполуках

наявне не просто нове значення, а поєднання загальновідомого з оказіональним.

У газетних заголовках індивідуально-авторський прийом розширення

чи звуження фразеологічних одиниць виявляється в таких мінімальних

втручаннях у їхню структуру, як уведення чи усунення заперечних часток

або заміну їх на стверджувальні: «Після бійки кулаками таки розмахують.

Виконком Федерації футболу перерозподілив місця в турнірній таблиці на

свій смак» ( ВС, 2018, 18 червня), поряд з відомим: Після бійки кулаками

не розмахують; «Не з третіх рук» (ВС, 2018, 9 жовтня), поряд з

традиційним: з третіх рук; «І святі горшки ліплять» (ВС, 2018, 11 травня),

поряд з відомим: Не святі горшки ліплять. З наведених прикладів видно,

що усунення чи введення заперечних часток спричиняють зміну

модальності стійких словосполук, появу в них нових значень.

Отже заміна компонентів призводить до зрушень у семантиці та

експресивному забарвленні словосполуки і супроводжується актуалізацією

її внутрішньої форми, що свідчить про постійне оновлення одиниць

306

комунікації. Фразеологізми – одна із найпоширеніших та найвдаліших

форм образних словосполучень, широко вживаних у газетних заголовках.

Проведене дослідження дозволило визначити, що сучасна періодика

характеризується економією мовних засобів при створенні газетних

заголовків. Засоби масової інформації намагаються передати максимум

змісту затративши мінімум мовного матеріалу. У пресолінгвістиці

відчувається брак належної інтерпретації заголовка. Саме тому гостро

постає проблема теоретичного дослідження способів та засобів увиразнення

заголовків сучасних газетних видань для подальшого використання їх у

назвах газетних мап.

Проаналізувавши особливості мовностилістичних засобів у заголовковому

комплексі ми з’ясували, що основні місця серед них займають лексичні,

оформлюючи заголовкові. Сила виразності заголовкового комплексу

найчастіше досягається вмілим використанням образних і емоційних

засобів мови. Тому влучно використані крилаті слова і вислови, літературні

образи, цитати, метафори, образні словосполучення і слова з експресивною

забарвленістю, приказки, прислів’я дають читачам вже в заголовку живе,

конкретне уявлення про зміст матеріалу.

Охарактеризувавши заголовок, як засіб увиразнення газетних текстів

можна зробити висновок, що яскраві, виразні заголовки, в яких є

присутній динамізм і експресія, завжди привертають увагу аудиторії. Емоційно

забарвлені слова, образні словосполучення, фразеологічні звороти надають

сучасним заголовкам елемент експресії.

1. Олійник М. Заголовкотворення : проблеми і перспективи / М. Олійник // Медіа

критика, 2006. – № 12, с. 41–43. 2. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської

творчості : Навчальний посібник / В. Здоровега. – Львів : ПАІС, 2000. – 180 с.

3. Кусова-Чухо С. Ловля на жывца / С. Кусово-Чухо // Журналистика и медиарынок,

2004, № 9. – С. 24. 4. Лазутина Г. В. Основы творческой деятельности журналиста :

ученик для вузов / В. Г. Лазитина. – Москва : Аспект-пресс, 2000. – 117 с.

5. Тертичний А. А. Заголовок – слово главное / А. А. Тертичний // Журналист. – 2004,

№ 1. – С. 80.

307

УДК 070.32

Сірук Катерина, ст. магістратури факультету журналістики; науковий

керівник – к.соц.ком., доцент Золяк В. В. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

КОНЦЕПЦІЯ НАУКОВО-ОСВІТНІХ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ ПРОГРАМ

Анотація. У статті розкрито шляхи формування концепції науково-

освітніх телевізійних програм. Визначено їх жанрові особливості. Досліджено

чинники, які впливають на ефективність телевізійного мовлення. Наведено

визначення поняття «концепція». Проаналізовано причини непопулярності

науково-освітніх телевізійних програм в Україні, причини популярності

розважальних програм. Обґрунтовано важливість науково-освітньої

програми на просторі українського телемовлення.

Ключові слова: науково-освітні телевізійні програми, концепція програми,

жанр, популяризація телемовлення.

Аннотация. В статье раскрыты пути формирования концепции научно-

образовательных телевизионных программ. Определены их жанровые

особенности. Исследованы факторы, влияющие на эффективность

телевизионного вещания. Приведены определения понятия «концепция».

Проанализированы причины непопулярности научно-образовательных

телевизионных программ в Украине, причины популярности развлекательных

программ. Обосновано важность научно-образовательной программы на

пространстве украинского телевещания.

Ключевые слова: научно-образовательные телевизионные программы,

концепция программы, жанр, популяризация телевещания.

Annotation. The article analyzes the ways of forming the concept of scientific

and educational television programs. Their genre features are determined. The

factors influencing the efficiency of television broadcasting are investigated.

The definition «concept» is given. The reasons of unpopularity of scientific and

educational TV programs in Ukraine, reasons of entertaining programs

popularity are analyzed. The importance of scientific and educational program

in the Ukrainian television broadcasting area is revealed.

Key words: scientific and educational television programs, program concept,

genre, popularization of television broadcasting.

Щодня на центральних і регіональних каналах транслюється безліч

програм. Більшість з них побудовані за однаковою схемою. Щоб створити

оригінальну авторську телевізійну передачу, спочатку необхідно сформувати

308

її концепцію, врахувати реакцію аудиторії, оскільки, новітнє телебачення

має бути спрямованим до людини, більше заглиблюватися у її внутрішній

світ. Сучасне і майбутнє телебачення – це авторсько-особистісне телебачення,

де головну роль відіграє журналіст. Таке телебачення вимагає чіткої

авторської позиції, неповторного стилю та аналітичного мислення.

Отже, актуальність дослідження цього питання полягає в тому, що на

телебаченні можна помітити переважно розважальні програми. Нажаль

науково-освітніх програм, які б розповідали про якісну освіту, яка важлива

для розвитку подальшого покоління, недостатньо.

Обґрунтуванням необхідності розширення науково-освітніх програм

на вітчизняному телевізійному просторі займалася значна кількість відомих

вчених, а саме: О. Акопов, І. Брика, М. Бернштейн, В. Ігнатієнко, Р. Крейг,

І. Кривецький, Д. Прилюк. Однак, через недостатній обсяг таких програм,

ця тема залишається актуальною для подальших досліджень.

Метою нашої статті є дослідження концепцій науково-освітніх програм

телебачення, визначення їх жанрових особливостей, розкриття технічного і

творчого процесів створення таких програм та їх впливу на аудиторію.

Українське суспільство все виразніше набуває ознак суспільства

високотехнологічного в соціально-гуманітарній сфері. Ідеться про

використання новітніх медіа у всіх сферах життя, радикальну трансформацію

виробництва, обробки та передачі даних. Такі тенденції не можуть не

позначатися на журналістиці, видавничій справі та редагуванні, рекламній

діяльності. Сьогодні медіа-галузь потребує фахівців, всебічно обізнаних,

готових працювати оперативно, з вільним використанням цифрової техніки.

Тісний взаємозв’язок освіти та професійної діяльності зможе задовольнити

потреби вищої школи та роботодавців, адже, попри всі зусилля, вища

школа не встигає за розвитком медіа-ринку.

Основними функціями українського телерадіомовлення є: комунікативна,

розважальна та інформаційна. Український телепростір далекий від ідеалу,

але з року в рік, спостерігається тенденція до підвищення його соціального

рівня та вдосконалення. В цьому процесі значну роль відіграють розважальні

телепередачі. Саме такий вид телепередач, є одним з найбільш популярних

на українському телебаченні. Прикладом для наслідування став світовий

досвід, але при цьому наші телевізійники змогли віднайти щось особливе,

що зацікавило глядача та тримає телеканал тривалий час на плаву. Однак,

така зацикленість на популяризації розважальних програм є пагубною,

адже соціум перестає цікавитися іншими видами програм.

Тому у цій статі розкривається, як зробити науково-освітню програму

популярною та цікавою для будь якої вікової категорії чи верстви населення,

що далека від таких тем.

«Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система

поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при

309

тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища. У цьому сенсі кожен твір

може мати власну естетичну концепцію, де чітко викладено трактування

основної думки» [1].

Термін «концепція» вживається і для позначення головного задуму,

провідної наукової праці, художнього твору. У цьому контексті за кордоном

частіше вживають слово «концепт». Якщо проаналізувати визначення

концепції у наукових працях теоретиків журналістики, то можна помітити

деякі відмінності у трактуваннях. Наприклад, відомий публіцист і теоретик

журналістики М. Прилюк вважає, що: «концепція – це певна точка зору,

узагальнюючий погляд, якого дотримується автор і хоче публічно висловити

або навіть нав’язати іншим» [2].

Теоретик журналістики Московського університету В. Ученова під

концепцією розуміє «загальну логічну структуру твору, якій властива

цілісність, відносна завершеність». За образним висловом публіциста

В. Аграновського «концепція – рідна сестра теми, за віком молодша, тому

народжується пізніше, а за значенням, за ґрунтовністю – старша». «Тему, –

зазначає він, – можна сформулювати без доказів, а концепція обов’язково

містить обґрунтовані докази, резони» [1].

Телепередача – це цілісний відеоряд, що створений з певною ціллю і

транслюється по телебаченню. Їх можна класифікувати так:

1) новинні (звичайний випуск новин);

2) пригодницькі;

3) освітні;

4) спортивні;

5) наукові;

6) дитячі;

7) розважальні;

8) інші.

Отже, освітні і наукові телепрограми розділенні, але поєднавши їх можна

отримати новий формат мовлення, який зацікавить молодь та старше

покоління. Коли ми чуємо словосполучення «телепрограма», то перед

очима миттєво з’являється певне кліше: студія, в якій працює журналіст-

ведучий. Він спочатку називає тему програми, потім представляє гостей

студії. Три-чотири рази упродовж програми на екрані демонструються

відео-сюжети. Вони роблять екран більш різноманітним і позбавляють

сюжет від монотонності. Саме так працюють на телеканалалах. Неважко

помітити, що існують певні блоки, які мандрують від програми до програми:

поговорили – посперечались – подивилися сюжет – знову поговорили.

У нашому дослідженні пропонується концепція авторської науково-

освітньої телевізійної програми. У ній важливу роль відіграє майстерність

ведучого, його привабливість, авторитет, талант. Тоді у програми більше

шансів на успіх. Важливе значення має декорація програми, тобто робота

310

режисера. Декорація повинна бути виразною, зручною і технологічною.

Якщо телеканал має можливість використовувати віртуальну студію, то

значну частину декорацій можна сформувати за допомогою комп’ютера.

Коли науково-освітній екранний твір апелює до аудиторії не лише

самими словами, а промовляє до глядача мовою образів, його вплив

набагато зростає. Основною ознакою телевізійної програми є освіта. Ця

ознака виявляється у тлумаченні, коментуванні подій, фактів, явищ,

їхньому аналізі, тобто в передачах аналітично-ділового спрямування.

Науково-освітнє відображення починається тоді, коли журналіст

досліджені чи осмислені факти включає в ширшу й складнішу систему

роздумів. У повідомлені та коментуванні журналісти також можуть іноді

виходити за межі факту, залучати нові дані, але їхні роздуми не повинні

містити відбитку особистого й емоційного тлумачення відображуваного –

на першому плані повинна бути конкретність і діловитість, строга

аргументованість і доказовість думок [3].

Автор науково-освітньої програми завжди повинен відгукуватися на

реальні події сучасності, власними роздумами він може підводити

телеглядачів до розуміння сутності відображуваного. Авторська схвильованість

посилюватиме розуміння та перетворюватиме його в переконання. У цьому

разі авторський монолог, асоціативна аналогія чи доречна гіпербола з

успіхом замінюють фактичні аргументи.

Злободенність формується зі знання реальних процесів дійсності, з

розуміння життєвих суперечностей, які хвилюють сьогодні громадськість.

У поле зору публіциста мають потрапляти найважливіші політичні події та

проблеми, а в гаму зображальних засобів – виразний струмінь емоційності,

гостроти, свіжості [4].

Причиною нинішнього занепаду науково-освітніх телевізійних програм

є незацікавленість соціуму у проблемах освіти та науки в Україні, таких

як: нестача підручників, брак кваліфікованих педагогів та зацікавленість

самих учнів у навчанні. Отже, цікава науково-освітня програма допоможе

дітям зацікавитись у навчанні, а батькам впевнитись, що якісна освіта в

Україні є і вона з кожним роком стає більш професійною та має перспективи

в подальшому. Нажаль, на разі найменш розвинуті математичні науки.

Каталізатором кризи математичної освіти можна вважати відмову від

12-ти річної профільної школи.

Вища освіта є фундаментом людського розвитку й прогресу суспільства.

Вона виступає гарантом індивідуального розвитку, інтелектуального,

духовного й виробничого потенціалу суспільства. Тому, розвиток держави,

структурні перетворення на мікро- й макроекономічному рівні повинні

гармонійно поєднуватися з реформою вищої освіти для задоволення потреб

та прагнення людей, насамперед молодих, установлення нової системи

311

цінностей; відповідати запитам людства щодо змін, як у суспільному, так і

в приватному секторах.

Нині потреба у вищій освіті набуває особливо виразного соціального

забарвлення, оскільки її одержання у багатьох країнах розглядається як

символ вищого споживчого стандарту та способу життя середнього класу.

У вищій освіті реалізуються також зростаючі соціальні потреби людей в

своєму подальшому духовному й інтелектуальному розвитку.

Однак, основною причиною, що стримує прогресивний розвиток освіти

і професійної підготовки в Україні, є низький попит на висококваліфікованих

працівників в умовах кон’юнктури ринку праці, нестабільності економічного

розвитку, відсутності чітких економічних пріоритетів.

В таких умовах науково-освітні телевізійні програми можуть стати

своєрідною системою неформальної освіти та просвіти різних категорій

населення. При цьому користувачі ЗМІ зможуть здобути досить різнобічні,

суперечливі, несистематизовані знання, відомості з різних питань

суспільного, освітнього та наукового життя. Саме тому така розвиваюча

програма допоможе покращити не лише знання в цілому, про події та

життя освітнього закладу, а й стан освіти та науки в Україні, проблеми з

якими стикаються науковці чи вчителі навчального закладу.

Світ змінюється і рухається з геометричною прогресією, тому в

майбутньому можливо, що навчання буде проходити он-лайн. Це

відбудеться тоді, коли студенти чи учні будуть більше отримувати знань

через ЗМІ ніж із лекцій викладачів. Це призведе до зниженню вартості

якісної освіти, і навчання стане доступним ширшому колу людей. З іншого

боку впровадження нових технологій навчання може призвести до

руйнуванню традиційної освітньої галузі.

Ц цій ситуації для популяризації освіти та науки в Україні важливою є

підтримка науково-освітніх телевізійних програм. Підтримка суспільством

цього виду програм допоможе показати талановитих дітей, які досягли

значних успіхів у певній сфері – від точних до гуманітарних наук;

талановитих вчителів, що випустили не менш талановитих учнів, які

представлятимуть Україну у науково-освітніх галузях; винаходи та сучасні

тенденції, які пропонують винахідники України. Для того аби підвищити

якість освіти та допомогти учням у виборі своєї подальшої професійної

діяльності, важливо зацікавити аудиторію, демонструючи у науково-

освітніх телевізійних програмах різні фахові професії, знання та вміння які

необхідні викладачам та студентам, а також вміння володіти мовами, що

входять у навчальну програму студентів вищих навчальних закладах.

Щодо робітничих професій то у телевізійній програмі потрібно показати

можливий вид діяльності та застосування знань на практиці, порядок

влаштування майбутніх спеціалістів на роботу та застосовування професійних

вмінь там. Також, необхідно показувати успіхи, яких досягли заклади

312

вищої освіти: відкриття нових кафедри, корпусів, партнерство з іншими

країнами, обмін досвідом тощо.

Така програма навчить майбутніх абітурієнтів візуально сприймати

практичну інформацію та в подальшому знати основи, що транслюються в

науково-освітній телевізійній програмі, а це в свою чергу допоможе

абітурієнтам обрати без сумнівів свою професію.

Окрім того, слід зазначити, що конкуренція між телевізійними ЗМІ на

ринку освітніх послуг мінімальна, адже цим видом програм майже ніхто не

займається, лише інколи у новинах показують неповну і необширну

інформацію, подаючи її нецікаво та одноманітно.

З проведеного дослідження можна зробити висновок, що, за умови

використання високоякісних авторських науково-освітніх програм,

вдасться підвищити рівень конкретного телеканалу. Це вплине на

формування громадської думки. Фактори комунікативного впливу та роль

телебачення у формуванні громадянського суспільства – це перспектива

наступних досліджень.

1. Яковець А. В. Телевізійна журналістика : теорія і практика / А. В. Яковець. – К. :

ВД «Києво-Могилянська академія», 2007. – 239 с. 2. Прилюк Д. Теорія і практика

журналістської творчості / Д. Прилюк. – К. : Вища школа, 1983. – 648 с.

3. Карпенко В. О. Журналістика : основи професійної комунікації / В. О. Карпенко. –

К. : Нора-прінт, 2002. – 348 с. 4. Дмитровський З. Є. Телевізійна журналістика : навч.

посібник / З. Є. Дмитровський. – Львів : Видавничий центр Львівського національного

університету імені Івана Франка, 2006. – 208 с.

313

УДК 070.487

Сноч-Свирибчук Сніжана, ст. магістратури факультету журналістики; науковий керівник – д.соц.ком., професор Мітчук О. А. (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ОСОБЛИВОСТІ САТИРИЧНОГО ВІДТВОРЕННЯ ДІЙСНОСТІ В

РЕГІОНАЛЬНІЙ ПЕРІОДИЦІ (НА ПРИКЛАДІ ГАЗЕТ

РІВНЕНЩИНИ 50–80 РР. ХХ СТ.)

Анотація. В статті досліджено провідні жанри сатири та гумору, які були поширені в рівненській пресі у 50–80-х рр. ХХ ст. Розкрито та охарактеризовано фейлетон та памфлет. Проаналізовано на прикладі матеріалів преси Рівненщини жанрове різноманіття тематик, прослідковано динаміку появ цих жанрів на сторінках рівненських газет «Червоний прапор» та «Зміна». Ключові слова: фейлетон, памфлет, сатирична замітка, гумореска, усмішка, сатира, гумор

Аннотация. В статье исследованы ведущие жанры сатиры и юмора, которые были распространены в ровенской прессе в 50–80-х гг. ХХ в. Раскрыто и охарактеризованы фельетон и памфлет. Проанализировано на примере материалов Ровенской прессы жанровое многообразие тематик, прослежена динамика появления этих жанров на страницах Ровенских газет «Красное знамя» и «Смена». Ключевые слова: фельетон, памфлет, сатирическая заметка, юмореска, улыбка, сатира, юмор.

Annotation. The article explores leading genres of satire and humor, which were common in the Rivne press in the 1950s and 80s of the 20th century. The feuilleton and pamphlet are revealed and characterized. The genre diversity of the subjects was analyzed on the example of the press material of the Rivne region, and the dynamics of the appearance of these genres on the pages of the Rivne newspapers «Red Flag» and «Zmina» was followed. Key words: feuilleton, pamphlet, satirical note, humoresque, smile, satire, humor.

Одними із найцікавіших жанрів, які збагачують пресу унікальним

стилем, художньою образністю, емоційністю, своєрідним комічним характером є сатира та гумор. Як свідчить практика, сатирично-критичні публікації займають провідне місце у журналістській публіцистиці, адже вони виконують функції важливої ланки механізму соціального пізнання і управління [1, с. 221]. Сатирично-гумористична публіцистика радянського

314

періоду – це особлива група публікацій, яка відтворюючи у гумористичній формі життєві суперечності, виконувала роль інструмента впливу на громадську думку та соціальну практику, а тому дуже часто з’являлися на сторінках регіональної преси.

Актуальність цієї проблеми зумовлена, тим, що сатирично-гумористична спадщина Рівненської преси залишається поки що недослідженим явищем, попри те, що ці жанри постійно привертають увагу дослідників.

Сьогодні питання теорії журналістської творчості, зокрема жанрової структури сатирично-гумористичних жанрів є достатньо дослідженими, Цим займалися такі вчені як В. Здоровега, І. Михайлин, А. Суконцев, О. Тертичний, Ю. Ярмиш. Своєрідність стильових особливостей, мови та художньо-образних засобів у публіцистичній практиці вивчали Л. Кайда та О. Кузнєцова. Серед наукових праць присвячених специфіці сатирично-гумористичних жанрів регіональної преси 50–80-х рр. ХХ ст. варто виділити дослідження С. Вареник, М. Дяченко, О. Кулініча та ін. Отже, проблема жанрової, тематичної специфіки, динаміки появи сатирично-гумористичних публікацій у рівненській пресі 50–80-х рр. ХХ ст. досі потребує наукового осмислення.

Метою нашої статті є дослідження жанрового розмаїття сатири та гумору, її специфіки та динаміку у 50–80-х роках ХХ ст.

Завдання розвідки полягають у тому, щоб: визначити та охарактеризувати домінантні сатирично-гумористичні жанри, які переважали у рівненських газетах у 1950–80-х рр.; окреслити їх тематичну складову; визначити динаміку появи того чи іншого жанру на шпальтах газет Рівненщини «Червоний прапор» та «Зміна».

Гумор і сатира у рівненській пресі у 1950–80-ті рр. представлені напрочуд багатою палітрою жанрів – художньо-публіцистичними фейлетоном, памфлетом та малими сатирично-гумористичними жанрами – усмішками, гуморесками, гумористичними казками, байками, віршами, жартами, словничками-жартівничками, гумористичними нотатками.

Серед всього різноманіття сатиричних жанрів провідна роль належить фейлетонові та памфлету. Поняття «фейлетон» має багато інтерпретацій у журналістській науці. Так, І. Михайлин фейлетоном називає «сатиричний жанр публіцистики, що виявляє комічну сутність негативних фактів і явищ дійсності» [1, с. 222]. В. Здоровега під фейлетоном вбачає сатиричний жанр малої форми, у якому висміюються негативні явища соціально-політичного життя, повсякденного побуту, стосунків між людьми [2, с. 249]. Як «художньо-публіцистичний жанр, в якому комічна сутність негативних явищ і ситуацій дійсності розкривається шляхом інверсійної, асоціативної розробки теми з використанням авторських та фольклорних комічно-сатиричних образів» – визначає фейлетон Ю. Ярмиш [3]. Отже, по своїй природі фейлетоном є сатирично-критична публікація, у змісті якої

315

яскраво та гостро автором зображено, висміяне, засуджено суспільні вади та недоліки взяті із життя з метою їх подолання.

Фейлетон як жанр на сторінках преси Рівненщини з’явився наприкінці 1950-х рр. Вони, зазвичай, друкувалися по кілька разів на тиждень, і до кінця 70-х років залишалися провідним сатиричним жанром. Фейлетонам опублікованим у рівненських газетах цього були періоду притаманні класичні ознаки жанру: висміювання суспільно-побутових (буденних) проблем, цікаві засоби сатиричної типізації та узагальнення, яскраві заголовки. Аналіз публікацій рівненських видань засвідчує, що більшість із них найчастіше висміювали шахрайство, розкрадання державного майна, зловживання службовим положенням, пияцтво, недбальство: С. Біляк «Наїздилися» (Червоний прапор. – 1956 р., 25 лютого), П. Красюк «Лисиця-продавець» (Червоний прапор. – 1959 р., 25 червня), О. Хук «Бухгалтер-хапуга» (Червоний прапор. – 1959 р., 11 липня), О. Федрицький «Скільки дадуть» (Червоний прапор. – 1963 р., 12 жовтня), Ф. Поліщук «Номенклатурне тріо» (Червоний прапор. – 1965 р., 16 жовтня), Н. Герасимчук «Чудотворці» (Зміна. – 1969 р., 21 липня), Л. Мартинюк «Хабар за любов» (Зміна. – 1974 р., 02 лютого) [4].

Зазвичай фейлетони у пресі Рівненщини публікувалися під однойменною рубрикою, і розміщувалися на будь-якій сторінці газети, окрім першої.

Серед головних завдань рівненських фейлетонів – донести до читача у невимушеній, комічній формі проблему, передати її серйозність, викрити суть негативного явища. Автор публікації – борець за справедливість, який виголошуючи свою зневагу, нетерпимість до конкретного явища залучає читача до роздумів, налаштовуючи до боротьби проти парадоксів. Тому їх текст насичувався критикою, іронією, сарказмом, яка виражалася у неповторній стилістиці кожного з матеріалів. Так, у фейлетоні «А воно ж тече» (Червоний прапор. – 1967 р., 31 жовтня) автор іронічно оцінив проблему «Скривдили голову Ровенського райоб’єднання «сільгосптехніка» В. П. Невойка. Ох як скривдили. Преміювати треба було. Як-не-як з його відома у районі чорне море утворюється. Однак санітарний нагляд бере і накладає штраф на Василя Петровича. За що? За те, що після миття машин забруднюється водоносний горизонт. І чого б це панікувати, і справді чого? Штраф, якщо треба буде Василь Петрович заплатить, а чорне море, мовляв, нехай собі бурлить» – писав Н. Степанець.

У рівненській пресі 1950–1980-х рр. фейлетони, окрім традиційного тексту-розповіді набували форм гумористичного оповідання, казок, листів, віршів, комедійних сцен, але із використанням особливого елементу – справжніх імен, фактів, подій. Так звані адресні фейлетони публічно висміювали засуджуючи конкретних носіїв соціального зла [5, с. 7].

Поширеними були проблемні та сатирично-гумористичні фейлетони. У проблемних фейлетонах реальна проблема подавалася не завуальовано, а у відкритому вигляді із використанням асоціації та алегорії. Напиклад,

316

у фейлетоні «Наїзники (Червоний прапор. – 1957 р., 25 листопада)» автор відразу назвав проблему не маскуючи її під щось: «Десятки голів колгоспів із 14 керують господарствами є наїзниками. Щодень вони ганяють колгоспних коней, автомашини з сіл в райцентр, а з райцентру в села, палять громадське пальне, відривають їздових і шоферів з роботи».

В сатирично-гумористичних фейлетонах автор використовував індивідуальний сатиричний образ. Так, у публікації «Гнатова рідня» (Червоний прапор. – 1969 р., 03 жовтня) для характеристики такого явища як байдужість автор використав образ Гната, який «вдачу мав незворушну», бо «ото на нього налетить якась молодичка: – куди ж ти іроде окаянний дивишся? Корови ж он мою городину геть витолочили? А Гнат розплющить одне око і спокійно так: – Ну, й що?», «Давно нема дядька Гната на світі, а родичі його то тут то там ще зустрічаються» – підкреслює автор про поширеність проблеми у суспільстві [3].

На початку 80-х рр. ХХ століття фейлетони значно втратили у своїй популярності. У газеті «Червоний прапор» вони перемістилися на останню сторінку, та часто почали з’являтися під гумористичними рубриками «Сатиричним пером» і «Ровенський їжак», які не були постійними рубриками. До кінця 80-х років минулого століття фейлетони поступово зникли зі сторінок рівненських газет.

В комічному образі фейлетони на сторінках рівненських газет «Зміна» та «Червоний прапор» часто висміювали явища, які не відповідали суспільно-політичному устрою, системі поглядів радянського періоду. Зазвичай вони ставали темами памфлетів – гострих сатирично-публіцистичних творів злободенного характеру, написаних з метою викриття політичного устрою в цілому або його окремих типових сторін, соціальних груп, партій, суспільних явищ, систем поглядів або дій [5, с. 84]. У центрі памфлетів стояли проблеми більш масштабніші, на рівні усього радянського суспільства та держави. Про це свідчили заголовки матеріалів: О. Сурмич «Націоналізм – отрутна зброя імперіалізму» (Червоний прапор. – 1970 р., 16 жовтня), Н. Герасимчук «Гітлерові посіпаці – скаженому собаці» (Зміна. – 1979 р., 10 вересня), «Майстри обману» (Червоний прапор. – 1981 р., 11 листопада) М. Степанчук «Бережи честь з молоду» (Зміна. – 1984 р., 18 серпня). Більшість памфлетів безпощадно нищили об’єкти критики, які сприймалися як вороги радянського народу. Зазвичай, памфлети, які друкуються у рівненській пресі тих часів були політизованими, а отже ідейно знищували усе неприпустиме в радянському суспільстві – релігійність, імперіалізм, спосіб життя на «західний манер». Так, у памфлеті «Бізнес пастора Гарбузюка» (Червоний прапор. – 1969 р. – 21 жовтня) було показано типове ставлення до українських переселенців, які виїхали за кордон. Автор звинувачував Олексу Гарбузюка «пастора з американського міста Честер у штаті Пенсильванія» в наклепах на радянський народ, адже він належав до тих, хто «свого часу втекли з України разом з гітлерівськими

317

загарбниками». В радянській пресі памфлет зазвичай розкривав антинародну, реакційну сутність ідеології, політики імперіалізму, антикомунізму [1, с. 56]. Наприклад один з памфлетів отримав назву «Ось так об’єднався баптизм із махровим націоналізмом» – гнівно наголошував автор.

Памфлет – залишався рідкісним явищем в рівненській журналістиці, але таким, який був помітним силою свого слова та поєднанням реальних фактів і персонажів з літературною майстерністю, яка комбінувалася з різноманітними виявами комічного: сарказм, іронія, гіпербола, контраст, викривальна лексика [1, с. 83].

Окреме місце у рівненських газетах займали сатирично-гумористичні жанри, особлива роль, яких полягала в доброзичливо-глузливому, а не саркастичному ставленні до об’єкта критики, відображенні кумедного, смішного у життєвих ситуаціях. На шпальтах рівненських видань були опубліковані такі гуморески: «Заєць на груші» (Червоний прапор. – 1970 р., 01 листопада), «Інтерв’ю» (Червоний прапор. – 1977 р., 14 квітня), «Місток» (Червоний прапор. – 1982 р., 24 жовтня), «Винахід» (Зміна. – 1969 р., 10 жовтня), «Догана» (Зміна. – 1979 р., 19 липня). Поширеними також були усмішки: «Склероз» (Червоний прапор. – 1982 р., 16 жовтня), «Замок з секретом» (Червоний прапор. – 1982 р., 12 грудня), «З вини Ньютона» (Зміна. –1984 р., 21 березня). Друкувалися ці міні-твори під рубриками «Гумористичний Шалантух», «Сміхотерапія», «Гумореска», «Сатиричні дробинки». Цікавою була рубрика «Рівненський їжак», яка з’явилася в газеті «Червоний прапор» у 70-ті рр. У ній друкувалися сатиричні замітки у розповідній манері на адресу тих, хто був «носієм соціального зла». Наприклад, «Проблема стовпа» (Червоний прапор. – 1977 р., 16 травня), «Фонтан і кран» (Червоний прапор. – 1982 р., 12 грудня) «І було, а нема» (Червоний прапор. – 1968 р., 12 грудня), «За все у відповідь» (Червоний прапор. – 1967 р. 31 жовтня).

Фейлетони особливого повчального змісту публікувалися під рубрикою «З нових байок» та «Байка» у газетах «Зміна» і «Червоний прапор». Так були опубліковані байки: «Двоєдушний Никодим» (Червоний прапор. – 1969 р., 10 липня), «Обережний півень» (Зміна. – 1969 р., 05 липня), «Інформатор із-за океану» (Зміна.–1969 р., 09 жовтня), «Теща і зять» (Червоний прапор. – 1972 р., 10 липня), «Горобець і соловейко» (Зміна. – 1978 р., 12 травня). Зазвичай, це були невеликого обсягу вірші, в яких у алегоричній формі коротко викладена суть проблеми. Так, наприклад, у байці П. Красюка «Ключ і лом» був розкритий підхід до справи: Лом до Ключа, який морочивсь над Замком: – Вовтузишся щось довго, друже». А Ключ відповідає: «Не можна тут притьмом, підхід потрібно відшукати. Щоб Замка не зіпсувати». «Ет, правиш теревен!» – відповідає лом. А далі чинить по-своєму: «Лом по замку як саданув – той із дверей злетів, немов там і не був». І традиційно, як в кожній байці, автор підвів такий підсумок: «Що ж сила Ломова давно відома, та борони нас, доленько, від Лома».

318

Тематика гумористичних публікацій охоплювала найбільш актуальні проблеми радянського суспільства – пияцтво, неробство, брехню, жадність, недобросовісне виконання службових обов’язків та ін.

Серед сатирично-гумористичних жанрів у регіональній пресі цього періоду домінували сатиричні казки, які друкувалися під рубрикою «Казки для дорослих»: «Експеримент» (Червоний прапор. – 1967 р., 31 листопада), «Всього навсього пес» (Зміна. – 1984 р., 18 вересня), «Привид півня» (Зміна. – 1989 р., 25 червня) та ін. Їх особливістю було те що автори увесь матеріал викладали у прозовій формі, де часто в єдиній суміші поєднувалася авторська система казкових образів із подіями реальності.

Частим явищем у регіональній пресі кінця 70-х та 80-х pp. були «словнички-жартівнички» де розміщувалися цікаві авторські тлумачення слів. Ось, наприклад, «Чавун – соковижималка, підвода – ненадійна людина (Червоний прапор – 1968 р., 12 липня), «Молочай – молоко з чаєм», «Заступник – робітник з заступом» (Червоний прапор – 1985 р., 25 січня) та ін. Також в цей час в газетах Друкувалися «смішинки», авторські фразеологізми, «прикметники» та інші мініатюрні жанри сатири та гумору. Сатиричні та гумористичні жанри були в ті роки обов’язковими елементами кожного номера рівненських газет.

Огляд сатиричної та гумористичної спадщини рівненської преси 1950–80-х рр. дозволяє зробити висновок, що у газетах м. Рівного того часу поширеними були традиційні жанри сатиричної публіцистики – фейлетон, памфлет, сатиричні замітки, гумористичні – усмішки, гуморески, байки, казки, головними завданнями яких було викрити та висміяти негативні явища, назвати справжніх винуватців, докладно описати факти, події, показати негатив у комічній, смішній формі, а отже викрити та запобігти негативним явищам. Вони порушували надзвичайно важливі проблеми того часу – зловживання владою, шахрайство, недбальство, хабарництво, автори окремих творів-памфлетів боролися за соціалізм, справедливість радянської влади, гнівно засуджуючи ворогів радянського народу. Автори публікацій сатирично-гумористичного характеру відразу реагували на соціальні зміни у суспільстві, критикуючи усе те, що виходило за межі комуністичних соціальних норм та моралі. А тому сатира та гумор в регіональній пресі відігравала надзвичайно важливу роль у механізмі соціального управління. 1. Михайлин І. Основи журналістики: підручник / І. Михайлин. – К. : ЦУЛ, 2002. – 284 с. 2. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості : підручник / В. Й. Здоровега. – 2-ге вид., переробл. – Л. : ПАІС, 2004. – 268 с. 3. Ярмиш Ю. Ф. Жанри сатиричної публіцистики: навч. посіб. для студ. ін-ту журналістики, ф-тів та відділень журналістики / Ю. Ф. Ярмиш; за ред. проф. В. В. Різуна. – К., 2003. – 156 с. 4. Кайда Л. Эффективность публицистического текста под. ред. Я. Н. Засурского. – М. : Изд-во МГУ, 1989. – 182 с. 5. Суконцев А. До и после фельетона / А. А. Суконцев – М. : Мысль, 1989. – 252 с.

319

УДК 070.15

Харчук Юлія, ст. магістратури факультету журналістики; науковий

керівник – к.соц.ком., доцент Золяк В. В. (Міжнародний економіко-

гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛІТИЧНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ В УКРАЇНІ

Анотація. У статті досліджено сутність, актуальність та проблематику

політичної журналістики в Україні, проаналізовано її роль і значення в

суспільних процесах. Визначено взаємодію журналістики з політикою та

політичної журналістики з суспільством. Розкрито основні методи взаємодії

політиків з журналістами. Досліджено аспект політичної журналістики в

інтересах демократії. Розглянуто засоби психологічного впливу в контексті

розвитку політичної журналістики.

Ключові слова: журналістика, інформація, політика, держава політична

журналістика, суспільство, функції політичної журналістики, творчий

характер політичної журналістики.

Аннотация. В статье исследованы сущность, актуальность и проблематика

политической журналистики в Украине, проанализированы ее роль и значение

в общественных процессах. Рассмотрено взаимодействие журналистики

с политикой и политической журналистики с обществом. Раскрыты

основные методы взаимодействия политиков с журналистами. Исследован

аспект политической журналистики в интересах демократии. Рассмотрены

средства психологического воздействия в контексте развития политической

журналистики.

Ключевые слова: журналистика, информация, политика, государство

политическая журналистика, общество, функции политической журналистики,

творческий характер политической журналистики.

Annotation. The article deals with the essence, relevance and problems of

political journalism in Ukraine, analyzes its role and significance in social

processes. It discusses the interaction of journalism with politics and the

interaction of political journalism with society. The basic methods of interaction

of politicians and journalists are revealed. The aspect of political journalism in

the interests of democracy is also researched. The article considers the means of

psychological influence in the context of political journalism.

Key words: journalism, information, politics, state political journalism, society,

functions of political journalism, creative character of political journalism.

320

Політична журналістика – це вид громадської діяльності щодо

виробництва і поширення інформації про діяльність владних структур,

політиків, державне управління і здійснення влади у суспільстві [1].

У теоретичному та практичному плані політика виникає на етапі

усвідомлення соціальною групою своїх інтересів, їх раціонального

формулювання, вираження та подання на «загальний форум» інформації по

каналах масової комунікації за допомогою журналістики. Неоднозначність,

багатовимірність самої політики і детермінують її соціальні підстави,

призводять до думки про особливе значення політичної журналістики у

життєдіяльності суспільства [2].

У взаємодії політики і журналістики спостерігаються такі тенденції, які

зачіпають практично всі структури та напрями інформаційної діяльності.

Найбільш очевидна з них – різке зростання обсягу та ускладнення якісних

характеристик політичної інформації, а також політизація інших видів

останньої. Над цією темою працюють відомі науковці, зокрема К. Василенко,

М. Воронова, П. Шаран.

Так відомий політолог П. Шаран зауважував, що між політикою та

комунікаційним процесом існує надзвичайно жорсткий взаємозв’язок, бо

саме в сфері політики комунікаційний процес виконує основну функцію,

саме завдяки йому стихійні дії, що відображають бажання влади домінувати

над суспільством, вдягаються в певну форму взаємин між людьми, формують

повагу до влади і свідомість державності. Комунікаційний процес надає

діям окремих осіб громадський масштаб. Тому політична журналістика

несе в собі ще й цивілізаційну місію [3].

Система політичної журналістики спрямована на допомогу громадянам у

вивченні державних питань, роз’ясненні альтернативних варіантів політики

та сприянні формуванню обґрунтованої громадської думки [4].

На думку американського політолога В. Тома засоби масової інформації

(ЗМІ) та уряд спираються один на одного, оскільки вони потребують один

одного, щоб вижити і процвітати [5].

Журналісти виступають як посередники між політичною владою та

суспільством. Вони змістовно і зважено інформують, а також адресують

політикам критичні питання від своєї аудиторії.

Метою нашої статті є дослідження характеру політичної журналістики

в суспільстві, її здатності бути допоміжним важелем для реалізації

політичних прав та свобод чи навпаки – перетворення її в ідеологічний

інструмент, що визначається наявністю (чи відсутністю) у цьому

суспільстві саме свободи слова.

В наш час можна визначити дві основні моделі дослідження політичного

впливу ЗМІ: перша пов’язана з дослідженням впливу масових комунікацій

на індивідуальну поведінку і на соціальне життя в цілому. Друга орієнтована

на розуміння зв’язків між текстами, індивідами та соціальними групами.

321

Сучасні комунікаційні технології сприяють зближенню політики і

журналістики. Розвиток технічного прогресу, складовою частиною якого

стала інформаційна революція в кінці минулого століття, яка призвела до

появи сучасних технологій і технічних засобів збору, переробки та

розповсюдження інформації, зробили переворот і в політичній комунікації.

Нові комунікаційні сфери, такі, як блоги, соціальні мережі багато в

чому змінюють характер політико-комунікаційної взаємодії, надаючи

суб’єктам політики можливість самостійно, не вдаючись до послуг засобів

масової інформації, формувати громадську думку в потрібному напрямі та

ключі. Не випадково свої блоги сьогодні ведуть політики та чиновники

самого різного рівня. Пряме спілкування з аудиторією дає їм можливість

передавати інформацію без можливих спотворень, неминучих при

посередництві ЗМІ. Отримуючи інформацію від першоджерела, аудиторія,

в свою чергу, може не тільки робити самостійні висновки про політичну

ситуацію, а й коментувати події в режимі он-лайн, надаючи політикам

цінні канали зворотного зв’язку [6].

Властивості і функції журналістики є досить схожими з властивостями

і функціями політики. Розглядаючи інформаційний підхід, політика

представляє собою не що інше, як особливу форму інформаційно-

комунікаційних процесів, які формуються при розподілі суспільних

ресурсів і статусів за допомогою державно влади.

Політична журналістика в демократичному суспільстві розглядається

головним чином як діяльність професіоналів – політиків, журналістів,

публіцистів. Народ з цієї діяльності все ще виключений. Проте, сучасна

демократія переживає особливий період, коли її як ідею, зразок, політичну

конструкцію просувають від середовища професіоналів (політичної еліти)

в сторону всього іншого суспільства, яке актори політики нерідко бачать

пасивним і очікують, коли ж його винагородять демократією. Однак так не

буває, бо демократія повинна дозріти в надрах суспільного життя. Сприяти

цьому може політична журналістика, якщо вона стане суспільно-політичною

трибуною для багатьох, а не тільки для обраних. Для цього в певних аспектах

повинен змінитися і сам журналіст [6].

Разом з конструктивним формуванням громадської думки, важливим

завданням, що постало в процесі демократичної трансформації України, є

забезпечення контролю за функціонуванням політичної влади зі сторони

громадянського суспільства.

Характер політичної журналістики в суспільстві, її здатність бути

допоміжним важелем для реалізації політичних прав та свобод чи навпаки –

перетворення її в ідеологічний інструмент, визначається наявністю (чи

відсутністю) у цьому суспільстві свободи слова. Відкритість преси, зокрема

політичної, не може бути забезпечена за наявності непрозорості у прийнятті

322

політичних рішень, наявності тіньової політики та непрозорих відносин

того чи іншого засобу масової інформації зі своїм власником [2].

Свобода політичної журналістики можлива лише в громадянському

суспільстві. Сьогодні в Україні не існує повноцінного функціонування

громадянського суспільства. Зараз можна лише констатувати факт

необхідності його побудови. Для того, аби побудувати громадянське

суспільство і утворити сучасну українську націю потрібно певним чином

формувати громадську думку. ЗМІ у цьому процесі повинні брати

найактивнішу участь (особливо, коли це стосується підвищення рівня

правової та політичної культури населення).

Проте, щоб сформувати громадську думку, ЗМІ необхідно обмежити

себе в деяких свободах. Тобто має бути розуміння, що певне питання треба

висвітлювати так, але аж ніяк інакше. Це дуже болісний процес для мас-

медіа. Бо нема гарантії того, чи витримають вони планку, падіння якої

може призвести до перетворення засобів масової інформації у засоби

масової пропаганди. Адже «політика-преса-влада» – це те, що повинно

підтримувати державність, а не тягнути її у безодню анархії і розбрату».

Те, що політична журналістика завжди знаходиться під прицілом у

можновладців, тільки підтверджує її особливу роль, бо «через неї в

найбільш узагальненій і концентрованій формі відображається суть і

перспективи розвитку конкретного суспільного ладу»

В процесі тривалого історичного розвитку політичні актори виробили

певні методи взаємодії з журналістами та ЗМІ. Ці методи є досить

різноманітними проте їх можна звести до трьох основних груп:

партнерства, «м’якого» тиску і командно-адміністративного впливу, якому

відповідає також фінансовий диктат [7].

Партнерство – метод, який в принципі не може бути застосований, це

ідеал (символ) демократичних взаємин, побудований на розумінні

плюралістичного характеру сукупності ЗМІ, творчого характеру праці

журналіста, на повазі до іншої думки, а також концептуальної зацікавленості

в результатах діяльності преси.

М’який тиск на ЗМІ – неминуча реальність демократичного суспільства,

оскільки природа влади знаходиться у відносинах між людьми або групами

людей, суспільством і його частинами, тобто суб’єктами, наділеними

свідомістю і волею, здатністю до діяльності.

Командно-адміністративний вплив і фінансовий диктат є найбільш

грубими способами впливу пануючої політичної еліти на ЗМІ. Природу і

конкретні прояви фінансового диктату вивчав американський політолог

Б. Багдікян. Він у свій час довів, що практично всі газети, теле- і радіомережі

США змушені рахуватися з установками монополій рекламодавців. Інтереси

останніх найчастіше далекі від запитів плюралістичного суспільства, в

323

якому виникає потреба оприлюднити різні точки зору, що не завжди

можливо в рамках одного видання, для цього потрібні різні газети.

Натомість методи, що застосовуються журналістами для встановлення

контактів і зв’язків з політичною елітою, залежать від таких факторів:

– стереотипів ставлення пануючих суб’єктів політики до ЗМІ та

журналістики;

– політичної культури суспільства і типів цієї культури;

– традицій у ставленні до журналістів у суспільстві, їх соціального

положення в конкретному типі суспільної системи;

– ступеня гостроти соціальних та інших конфліктів.

Місце і роль політичної журналістики у суспільстві, більш складніші,

ніж могли представлятися раніше. По-перше, журналістика являє собою

складне і різноманітне соціальне явище, суперечливе по суті. По-друге,

ставлення до політичної журналістики з боку соціальних груп суспільства,

його інститутів і організацій також суперечливе і глибоко егоїстичне.

Справжнього розуміння як соціального явища, необхідного всім без

винятку елементам суспільства незалежно від політичних та інших

переваг, до сих пір немає [2].

На нинішньому етапі розвитку політичної журналістики в Україні

необхідно забезпечити базові умови, які зможуть забезпечити повноцінне

виконання цих функцій. Серед таких умов можна назвати:

– незалежність засобів масової інформації від політичної влади;

– усунення тиску посадовців та інших осіб, що мають особисті інтереси

в певному підході до подачі інформації;

– доступ до отримання чесної та неупередженої інформації від політичних

та громадських владних структур для забезпечення проведення відкритої

інформаційної політики;

– захист прав журналістів, зокрема права на втаємничення джерела

інформації.

В сучасній політичній журналістиці використовують психологічні

засоби впливу на свідомість громадськості. Психологічний вплив ЗМІ

здійснюється разом з інформаційним, під яким слід розуміти здатність

того чи іншого суб’єкта (особи, групи осіб) або об’єкта впливати на інші

суб’єкти, використовуючи як засіб впливу інформацію і форми роботи з

нею. Інформування як метод психологічного впливу – основа психологічного

впливу, донесення його змісту у вигляді певних відомостей.

Вплив може бути безпосереднім (контактним), коли інформація

передається в формі імпульсу, і опосередкованим (дистанційним), коли

інформація і закодований в ній імпульс передаються в формі сигналів, що

несуть повідомлення про що-небудь і орієнтують систему на сприйняття

змісту і значення цих сигналів. Із ступеня зміни в стані, поведінці та

324

особистісно-смислових утвореннях об’єкта, на якого було направлено

вплив, можна судити про ступінь впливу на нього суб’єкта [7].

Існують основні види психологічного впливу, до яких відносяться

переконання і навіювання, а також форми і методи такого впливу, які є

похідними від цих видів. Переконання – це свідоме аргументоване вплив

на іншу людину або групу людей, що має на меті змінити їх судження,

відносини, наміри або рішення. Навіювання – це неаргументоване вплив

на людину або групу людей, метою якого є зміна їх стану, ставлення до

чого-небудь і схильності до певних дій.

В політичній журналістиці, незважаючи па явну масовість аудиторії,

психологічний вплив виявляється в конкретні сфери психіки окремої

людини, груп людей і суспільної свідомості в цілому. Він дає найбільший

реальний ефект тільки тоді, коли враховуються властиві цим конкретним

сферам особливості функціонування індивідуального, групового і

суспільної свідомості.

Психологічний вплив в політичній комунікації має свої закономірності:

1) якщо воно спрямоване на споживчо-мотиваційну сферу людей, то

його результати позначаються на силі спонукань, потягів і бажань;

2) коли акцент у впливі робиться на емоційну сферу психіки людини,

то це відбивається на її внутрішніх переживаннях, а також на формуванні

ставлення до подій;

3) поєднання прийомів переконання і навіювання дозволяє впливати на

вольову активність людей і управляти їх політичною поведінкою;

4) вплив на комунікативно-поведінкову сферу, взаємини і спілкування

(похідні прийоми впливу) дозволяє створювати соціально-психологічний

комфорт або дискомфорт, спонукає аудиторію приймати інформацію або

вступати в протиріччя з прочитаним;

5) в результаті психологічного впливу на інтелектуально-пізнавальну

сферу людини змінюються уявлення, риси характеру, особливості сприйняття

інформації, що надходить і, в підсумку, формують її картина світу [8].

З проведеного дослідження можна зробити висновок, що політична

журналістика є важливою складовою політичної системи суспільства.

Тому, нині важливим є питання вивчення теоретичних основ політичної

журналістики для того, щоб мати змогу своєчасно приймати та реагувати

на виклики, що постають перед суспільством.

1. Василенко К. М. Політична інтернет-журналістика в Україні: проблеми

становлення / К. М. Василенко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. –

2011. – Вип. 102 (1). – С. 284 – 289. 2. Воронова М. Ю. Політична журналістика як

особливий різновид професійної діяльності / М. Ю. Воронова // Наукові записки

Інституту журналістики. – 2013. – Т. 50. – С. 197–201. 3. Громадська Н. А. Теоретичні

основи дослідження політичної журналістики / Н. А. Громадська, К. О. Висоцька //

Наукові праці. Чорноморського державного університету імені Петра Могили

325

комплексу «Києво-Могилянська академія». Серія : Політологія. – 2016. – Т. 284,

Вип. 272. – С. 17–20. 4. Дуцик Д. Політична журналістика / Д. Дуцик. – Київ : Нац.

ун-тет «Києво-Могилян. акад», 2005. – 138 с. 5. Литвинова М. К. Політична

журналістика в Україні : деякі аспекти теорії і практики / М. К. Литвинова //

Електронна бібліотека Інституту журналістики [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1520 6. Мишанин В. В.

Политическая журналистика в системе профессиональных координат / В. В. Мишанин,

Н. М. Фролова // Огарев-onlіne. – 2013. – № 9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://journal.mrsu.ru/arts/polіtіcheskaya-zhurnalіstіka-v-sіsteme-professіonalnykh-koordіnat

7. Политическая журналистика : учебник для бакалавриата и магистратуры / под ред.

С. Г. Корконосенко. – Москва : Издательство Юрайт, 2015. – 319 с. 8. І. О. Гаврада.

Політична журналістика та політична інформація: навч.-метод. комплекс / І. О. Гаврада. –

Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. – Чернівці : Рута, 2008. – 56 с.

326

УДК 070.1

Шепетюк Анастасія, ст. магістратури факультету журналістики; науковий керівник – к.соц.ком., доцент Золяк В. В. (Міжнародний

економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука,

м. Рівне)

ОСОБЛИВОСТІ НАПИСАННЯ ТА РОЗМІЩЕННЯ НОВИН В

УКРАЇНСЬКИХ ІНТЕРНЕТ ВИДАННЯХ

Анотація. У статті розглянуто сутність поняття «інтернет-журналістика»

як самостійного виду журналістики. Розкрито особливості висвітлення

новин в інтернет-виданнях України та стратегію подання інформації на

сайтах засобів масової інформації. Наведено специфічні риси інтернет-

журналістики, зокрема оперативність, інтерактивність, мультимедійність

та конвергенція. Визначено, що гіпертекст та малі форми подачі

інформації є характерними і невід’ємними складовими журналістського

повідомлення в Інтернеті.

Ключові слова: інтернет-видання, інформаційні жанри, новини, заголовки,

гіперпосилання, мультимедійність, оперативність.

Аннотация. В статье рассмотрена сущность понятия «интернет-

журналистика» как самостоятельного вида журналистики. Раскрыто

особенности освещения новостей в интернет-изданиях Украины и

стратегию представления информации на сайтах средств массовой

информации. Приведены специфические черты интернет-журналистики, в

частности, оперативность, интерактивность, мультимедийность и

конвергенция. Определено, что гипертекст и малые формы подачи

информации есть характерными и неотъемлемыми составляющими

журналистского сообщения в Интернете.

Ключевые слова: интернет-издания, информационные жанры, новости,

заголовки, гиперссылки, мультимедийность, оперативность.

Аnnotation. The article considers the essence of the concept «Internet

journalism» as an independent form of journalism. The coverage of news in

Internet publications of Ukraine and the strategy of submitting information on

mass media sites are disclosed. The specific features of «Internet journalism»

are described, including efficiency, interactivity, multimedia and convergence.

It is determined that hypertext and small forms of information submission are

typical and integral components of journalistic messages in the Internet.

Key words: Internet publications, information genres, news, headlines,

hyperlinks, multimedia, efficiency.

327

Швидкий розвиток он-лайнових засобів масової інформації (ЗМІ) в

останнє десятиліття значно трансформував не тільки жанрову систему

журналістики, а й самі принципи подання і сприйняття інформації. Як

правило, в он-лайнових виданнях читачі шукають в першу чергу

оперативних новин, що пояснюється технічними можливостями мережі –

щохвилинним оновленням інформації. М. Василенко обґрунтовує це

онтологічними причинами – пришвидшенням темпу сучасного життя:

«Домінування інформаційних жанрів випливає і з об’єктивних чинників:

брак часу для сучасника, щоб зупинитися, проаналізувати подію, подумати

над швидкоплинністю буття» [1].

Тому, актуальність дослідження полягає у тому, що інтернет-новинам

притаманна не тільки надзвичайна оперативність, а й певні специфічні

ознаки, що відрізняють їх від новин які подаються у традиційних ЗМІ. При

цьому, на сучасному етапі дослідження особливостей подання новин в

інтернет-виданнях України видається важливим і актуальним.

Дослідженням он-лайнової журналістики займається значна кількість

відомих вчених: О. Акопов, І. Артамонова, Д. Гол, Р. Крейг, О. Калмиков,

Л. Коханова, Л. Кройчик, М. Лукіна, Б. Потятиник, І. Фомічова. У своїх

роботах науковці визначили специфічні ознаки інтернет-ЗМІ, порівняли їх

із традиційними медіа, проаналізували тенденції розвитку нового типу

журналістики. Проте жанрова система інтернет-ЗМІ залишається найменш

вивченою, оскільки нині вона перебуває на етапі свого становлення.

Метою нашої статті є дослідження специфіки інтернет-журналістики

як четвертого різновиду журналістики у сучасному суспільстві.

Для вирішення визначеної мети в роботі передбачено виконання таких

завдань: визначення особливості подання новин в українських інтернет-

виданнях, а також позитивних та негативних наслідків оперативності

інтернет-новин; проведення аналізу принципів розташування інформації

на сайті, наведення характеристики композиції інформаційного повідомлення,

встановлення зв’язку між гіперпосиланнями, заголовками і новинами.

Дослідження обраної тематики, слід розпочати з визначення сутності

поняття «інтернет-журналістика». Варто погодитися зі словами дослідника

О. Калмикова стосовно того, що: «Було б дуже просто визначити інтернет-

журналістику лише як журналістику, яка використовує нові технологічні

можливості. Однак є вагомі підстави припускати, що в образі інтернет-

журналістики ми маємо справу з якісно новим культурним і цивілізаційним

феноменом. Цей висновок напрошується хоча б з того, що Інтернет спочатку

породив інтернет-журналістику де-факто, а вже потім журналістика стала

опановувати Інтернетом як середовищем своєї професійної діяльності і

визнала Web-журналістику де-юре» [2]. Таким чином, дослідник наголошує

на тому, що практичний розвиток інтернет-журналістики передував

теоретичному осмисленню та вивченню цього явища.

328

Водночас вітчизняний дослідник Б. Потятник пропонує таке розуміння

цієї категорії: «інтернет-журналістика», відповідно, означає ще вужчий

медійний сектор, пов’язаний із незалежним висвітленням фактів і подій, їх

інтерпретацією, аналізом, оцінками тощо. Сюди не входять реклама та піар

(PR). Інтернет-журналістика передбачає діяльність згідно із стандартами

професії (збір, перевірку інформації, підготовку та подачу матеріалів). При

цьому береться до уваги продукування нової інформації [3].

Можна вважати, що інтернет-журналістика – це четвертий різновид

журналістики, який виник та існує в мережі Інтернет і пов’язаний з тим,

що результати роботи журналістів з інформацією оприлюднюються в

першу чергу у Всесвітній мережі. Інтернет-журналістика має пряме

відношення до сайтів, на яких публікується журналістська інформація.

Тому доречно перед тим, як перейти до вивчення специфічних рис

інтернет-журналістики, розкрити різновиди інтернет-ЗМІ.

Так, зокрема, їх можна поділити на професійні, інтернет-версії он-лайн

видань та соціальні ЗМІ.

Професійні інтернет-ЗМІ – це сайти, які регулярно публікують новинні

повідомлення, написані співробітниками редакції цього сайту. Як правило,

для професійних ЗМІ характерна досить жорстка структура тематичних

рубрик. Також існують інтернет-версії он-лайнових ЗМІ, тобто це сайти

ЗМІ, які спочатку створюють контент не для Інтернету, а вже потім транслюють

його в мережі. І третій вид – це соціальні ЗМІ – сайти, на яких публікують

і коментують повідомлення зареєстрованих користувачів цих сайтів.

Ключові та специфічні риси й характеристики інтернет-журналістики:

– перша характеристика інтернет-журналістики – це оперативність.

Адже інформація на сайтах може змінюватися щогодини і навіть щохвилини.

І мова може йти не про оперативне висвітлення новин конкретного дня, а

конкретних миттєвих подій. У веб-виданнях немає таких понять як

«випуск» чи «номер». Новини в мережі з’являються миттєво [4].

Тобто швидкість оприлюднення інформації з місця події чи навіть

просто певної інформації, відсутність чітко визначених та запланованих

випусків чи номерів є однією зі специфічних рис інтернет-журналістики.

Також, на відміну від газети, в Інтернеті немає обмежень щодо

кількості і розміру фотографій.

Якщо вони здатні якісно і більш повно проілюструвати і пояснити про

що йдеться в матеріалі – їх варто вставити в статтю. При цьому краще,

щоб фотографія була такою, на яку користувач може натиснути з метою її

збільшити та краще розглянути подробиці [5];

– О. Градюшко вказує на другу специфічну рису інтернет-журналістики –

мультимедійність. Вона пов’язана з тим, що будь-яке повідомлення можна

доповнити необмеженою кількістю фотографій та відео. І чим краща

329

якість такої мультимедійної інформації – тим більша ймовірність, що

матеріал стане популярним і його побачить більша кількість користувачів;

– третя специфічна характеристика інтернет-журналістики, це конвергенція.

Суть поняття «конвергенція» найкращим чином передає термін «злиття».

По-перше, це злиття технологій, яке дозволяє різним технічним носіям –

кабельним або телефонним мережам, бездротовому супутниковому зв’язку –

доставляти інформацію користувачеві або споживачеві. По-друге,

конвергенція – це злиття досить віддалених і роз’єднаних засобів масової

інформації. Тепер можливі такі форми об’єднання, як радіо і телебачення в

Інтернеті, відеофільм на компакт-диску, стрічка новин на мобільному

телефоні тощо. У результаті у користувача з’являється можливість отримувати

однакові інформаційні продукти різними каналами – все це радикально

змінює колишні уявлення про канали комунікації та інформації» [8];

– четверта специфічна характеристика інтернет-журналістики має стосунок

до інших, зазначених вище характеристик – це інтерактивність. Науковець

С. Маршакова слушно зазначає, що: «Інтерактивність» – це багатосторонній

інформаційний обмін зі споживачем. Некоректно називати інтерактивність

тільки властивістю інтернет-медіа, вона присутня і в традиційних ЗМІ – це

листи і дзвінки до редакції. Принципова відмінність інтерактивності в

інтернет-ЗМІ полягає в тому, що тут двостороннє спілкування розгортається

в одному і тому ж середовищі, у той час як інтерактивність в друкованих

ЗМІ реалізується через пошту, на телебаченні – через телефон» [8].

Наявні нині технічні можливості дозволяють керувати інтерактивністю.

Наприклад, за бажання керівництва сайту можна створити стрічки з

можливістю залишати коментарі, створити окремий форум або навіть

сторінку для обговорення. А можна просто залишити контакти для

надсилання електронних листів. Проте бажання зберегти читача та

аудиторію диктує необхідність створити умови для того, щоб кожний міг

швидко та публічно висловити свою думку з приводу побаченого чи

почутого у вигляді коментарів;

– наступна специфічної риса інтернет-журналістики, стосується вже

особливостей текстової подачі інформації. Так, п’ята специфічна

характеристика – це те, що це журналістика малих (за обсягом) форм.

Адже, справді, важко уявити собі людину, яка буде читати он-лайн-твір

більше ніж 8–10 тис. знаків. Крім того, бажано, щоб матеріал був

розподілений на короткі конкретні блоки з підзаголовками і

використовувалися доступні засоби виділення (напівжирний шрифт,

курсив, підкреслення, маркування), які пожвавлюють текст і можуть

посилити найбільш значущі моменти.

Ця специфічна риса стосується також специфіки мислення сучасної

людини, яка все частіше використовує «фрагментарне» мислення, тобто

зосереджується на чомусь лише декілька хвилин чи навіть секунд. Тому

330

якщо журналістський матеріал і буде для читача цікавим, але довгим –

дуже висока ймовірність, що сайт втрачатиме свою аудиторію;

– із зазначеною вище характеристикою пов’язана шоста риса – це

гіпертекст. Тобто, гіпертекст – це надтекст, який піднімається над

звичайним, щоб відвести читача на інший бік друкованої сторінки [3].

Отже, варто зазначити, що гіпертекст не є чимось новим та таким, що

має відношення лише до цифрового виміру життя сучасної людини. Адже

будь-яке посилання на інше джерело інформації (як то, наприклад, в

енциклопедії чи словнику) – перетворює текст на гіпертекст. Проте якщо

для друкованих ЗМІ це є не визначальним та не вимагається, то в Інтернеті

це є необхідністю, що й визначає специфіку інтернет-журналістики.

Основу всіх інформаційних жанрів становлять новини. Вони мають

особливе значення у мережі Інтернет, оскільки більшість читачів он-лайнових

видань шукають в першу чергу оперативну інформацію про останні події.

Через це майже всі інтернет-ЗМІ мають рубрику «Новини», яка оновлюється з

набагато більшою частотою, ніж усі інші розділи. Для прикладу наведемо

видання інформаційної та інформаційно-аналітичної спрямованості, оскільки

саме вони містять найбільшу кількість новин: «Українська правда»,

«Корреспондент.net», «Комментарии: proUA.com».

Оскільки оновлення інформації в Інтернеті може бути щохвилинним, а

обсяг публікацій необмеженим, кількість новин в мережевих виданнях

завжди перебільшує їх кількість у традиційних ЗМІ (у середньому від 30

до 60 новин на добу). Відповідно, часу на їх підготовку у журналістів

набагато менше, тому, як правило, більшість інтернет-ЗМІ користуються

послугами мережевих інформаційних агентств або передруковують

інформацію з інших сайтів, змінюючи лише заголовки. При цьому тексти

рідко перевіряються на достовірність, а контролювати інтернет-ЗМІ з

юридичної точки зору дуже складно. Тому в мережі дуже часто поширюється

неправдива інформація. Звичайно, якісні видання намагаються перевіряти

інформацію, а за можливості – виробляти її самостійно, а отже, мають

більш великий штат кореспондентів і репортерів, як, наприклад, «Українська

правда» або «Корреспондент.net».

Надзвичайна оперативність інтернет-ЗМІ у публікації новин має як

позитивні, так і негативні сторони. За швидкістю реакції на події мережеві

видання, звичайно, набагато випереджають усі інші ЗМІ, проте така

швидкість іноді стає на заваді якості публікацій. Як стверджує Дж. Гол,

«цілодобовий цикл новин, що є звичайною практикою в Інтернеті, породжує

культуру гарячих новин. Інформація з’являється в мережі, щойно стається

відповідна подія. Внаслідок цього навіть ті, хто її представляє й коментує,

ще не встигають осмислити саму подію» [4].

Новини в Інтернеті значно відрізняються від новин в інших ЗМІ не

тільки своєю оперативністю, а й лаконізмом і надзвичайно концентрованим

331

змістом, що обумовлено своєрідністю каналу передачі інформації. Б. Потятиник

пояснює цю особливість таким чином: «Варто мати на увазі, що швидкість

читання он-лайн зазвичай повільніша, ніж друкованих видань (приблизно

на 30 %). Речення на екрані виглядають довшими, ніж аналогічні речення

на папері, відповідно, більше часу іде на прочитання їх на моніторі.

Отож потрібно застосовувати коротші речення і простіші конструкції, без

ускладненої пунктуації» [5].

Окрім того, конкуренція між он-лайновими ЗМІ значно вища, ніж між

традиційними, оскільки в Інтернеті зараз існує дуже багато інформаційно-

аналітичних видань і постійно з’являються нові. Тому новини мають бути

не тільки лаконічними, чіткими, зрозумілими, а й цікавими, вони повинні

одразу привертати увагу читача і викликати бажання дізнатися більш

детальну інформацію, скориставшись гіперпосиланням. Через це інтернет-

новини часто виявляються надмірно сенсаційними, заголовки інформаційних

повідомлень привертають увагу, але не відбивають змісту основного тексту і

порушують норми журналістської етики. В іншому новинна інформація у

мережі характеризується усіма головними ознаками традиційних

інформаційних жанрів: вона актуальна, оперативна, лаконічна, суспільно

значуща. Повідомлення про подію, в ідеалі, повинно мати два-три джерела,

в Інтернеті таких джерел може бути набагато більше. За допомогою

внутрішніх гіперпосилань читач може ознайомитися з матеріалами цього

ж видання на тему, яка його зацікавила, прочитати коментарі експертів,

інтерв’ю з героєм події.

Завдяки зовнішнім гіперпосиланням можна знайти інформацію з інших

видань, яка нерідко містять протилежну точку зору. Завдяки специфічним

ознакам інтернет-видань, а саме оперативності і гіпертекстуальності,

матеріали усіх жанрів можуть подаватися на головній сторінці у вигляді

гіпертекстових заголовків, які складаються з одного речення і анонсують

усі найважливіші події, про які далі йтиметься на сторінках видання. За

гіперпосиланням читач може перейти до тієї теми, яка його зацікавила, і

ознайомитися з більш детальною інформацією [6].

Як правило, новини розміщуються на головній сторінці у верхній частині –

задля того, щоб вони були найбільш помітними і привертали увагу.

Повідомлення розташовуються за хронологічним принципом – по мірі

надходження, із зазначенням часу, так, що найсвіжіші новини займають

верхні рядки. Безперечною перевагою інтернет-ЗМІ є наявність архіву, у

якому можна знайти новини за будь-який період, користуючись зручною

системою пошуку – тематичною або хронологічною. Новини можуть бути

самостійним жанром. Різновидом жанру новини є хроніка, що складається

з одного речення без заголовку. У більшості випадків новини в інтернет-

виданнях мають вигляд гіпертекстових заголовків, які ведуть до інформації,

представленої переважно у жанрі замітки.

332

Мультимедійні технології – це поєднання вербальних і аудіовізуальних

засобів, які дозволяють привертати читацьку увагу до новин в інтернет

просторі ще й за допомогою фотографій або відео-сюжетів. Заголовок, лід-

анонс і фото – таку структуру мають новини на сайтах видань «Фраза»,

«Vlasti.net», «Комментарии: proUA.com». Видання «Корреспондент.net» на

головній сторінці також має розділ «Відео», де читачі можуть переглянути

останні відео-сюжети про найважливіші події [7].

Заголовки інформаційних повідомлень мають і самостійну цінність,

оскільки кожен з них написано у вигляді короткої новини або хроніки.

Задля того, щоб привертати увагу читача, заголовки мають бути досить

простими, максимально інформативними і цікавими. Якщо у газеті читач

бачить перед собою увесь текст одразу, то в інтернет-виданні – лише

анонси, і якщо такий анонс його не зацікавить, він не буде читати далі.

Тому заголовки мережевих ЗМІ більш сенсаційні і «галасливі», ніж у

пресі: «Корреспондент.net» «П’яну» Повалій висміяли за дивні танці» [7];

«Українська правда»: «Любиш, Петре, мову?, або Мовний клінч у

Верховній Раді», «Тимошенко таємно зустрічалась з Пінчуком» [8].

Як правило, текст подальшої публікації не відповідає сенсаційному

змісту заголовку. Навмисне скорочення цитати привертає увагу читачів,

але спотворює зміст повідомлення, що є порушенням професійних норм

журналістської етики.

Інтернет-ЗМІ, при загальній універсальності проблематики, найбільшу

кількість публікацій присвячують політиці й економіці. На це звертає

увагу І. Артамонова: «Аналіз тематики офлайнових та он-лайнових видань

свідчить про велику розкиданість тем та інтересів реципієнтів. Але існує

декілька сфер, які майже в однаковій мірі цікаві текстовим, радійним та

телевізійним мережевим ЗМІ. Лідирують теми з політики та економіки: у

середньому близько половини текстових ЗМІ приділяють їм увагу; для

радійних та телевізійних інтернет-ЗМІ покажчик дещо нижчий – від

8–10 % до 33–35 %, хоча і тут політика та економіка знаходяться серед

основних тем» [1].

Найбільш розповсюджений жанр новинної журналістики в інтернет-

ЗМІ – замітка. Як правило, короткі новини-гіперпосилання деталізують

фактологічні замітки – інформації про події, які вже відбулися, але також

зустрічаються і вірогідні та превентивні – повідомлення про подію, що

відбудеться незабаром з великим відсотком вірогідності. Відповідно за

змістовою домінантою переважають такі типи заміток, як подієві та

замітки-анонси. Якщо існує потреба подати більш детальну інформацію,

журналісти використовують жанр інформаційної кореспонденції.

Новини в он-лайнових виданнях мають низку переваг, пов’язаних з

технічними можливостями мережі. Насамперед, це стосується інтерактивності –

наявності двостороннього оперативного зв’язку з аудиторією. У більшості

333

видань читачі мають змогу коментувати та оцінювати новини, формуючи

рейтинг найбільш популярних інформаційних матеріалів. Так, наприклад,

інтернет-видання «Українська правда» надає читачам можливість коментувати

новини, і за кількістю коментарів, що зазначена поруч із заголовком,

можна ідентифікувати найбільш резонансні публікації [9].

Отже, новинна інформація в інтернет-виданнях має свою специфіку.

Для неї характерна надзвичайна оперативність. Такі ознаки як здатність

подавати новини в реальному часі, застосування мультимедійних елементів

та можливість інтерактивного зв’язку з читачами також сприяють росту

популярності новинної інформації в Інтернеті. Гіпертекстова організація

новинного матеріалу робить його поліфункціональним: новини можуть

бути представлені у вигляді анонсів-гіперпосилань, які одночасно виконують

функції самостійних новин-хронік і заголовків заміток, із текстом яких

можна ознайомитися, перейшовши за посиланням.

Незважаючи на численні переваги, інтернет-новини мають і недоліки:

інформація часто потрапляє з неофіційних джерел і за браком часу не

перевіряється, через що іноді виявляється недостовірною. Задля

привернення уваги читачів в умовах жорсткої конкуренції он-лайнові ЗМІ

часто використовують надмірно сенсаційні заголовки, що не відбивають

основного змісту заміток і не відповідають дійсності. При цьому

порушуються норми професійної журналістської етики.

1. Артамонова І. М. Системні характеристики онлайнових та офлайнових ЗМІ / І.

М. Артамонова // Вісник СумДУ. – 2008. – № 1. – С. 181–188. 2. Василенко М. К.

Функціонування групи інформаційних жанрів пресової журналістики в сучасних

соціально-економічних умовах / М. К. Василенко [Електронний ресурс] – Режим

доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1038. 3. Генис А.

Гипертекст – машина реальности / А. Генис // Иностранная литература. – 1994. –

№ 5. – С. 125–132. 4. Гол Дж. Онлайнова журналістика / Джим Гол ; [пер. з англ.

К. Булкін]. – К. : «К.І.С.», 2005. – 344 с. 5. Градюшко А. А. Современная веб-

журналистика Беларуси / А. А. Градюшко – Минск : БГУ, 2013. – 320 с. 6. Калмыков А.

Интернет-журналистика / А. Калмыков, Л. Коханова – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2005. –

383 с. 7. Корреспондент.net [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://korrespondent.net/ 8. Машкова З. Интернет-журналистика : учеб. посібник /

З. Машкова. – Тамбов, 2006. – 196 с. 9. Потятиник Б. В. Інтернет-журналістика :

навчальний посібник / Б. В. Потятиник. – Львів : ПАІС, 2010. – 244 с.

334

РОЗДІЛ 5

ГЕОГРАФІЯ ТА ТУРИЗМ

УДК 911.3

Головенко Аліна, ст. магістратури природничо-географічного

факультету; науковий керівник – к.геогр.н., доцент Осіпчук І. О.

(Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка

Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ОСНОВНІ СПОСОБИ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ В СУСПІЛЬНІЙ ГЕОГРАФІЇ

Анотація. У статті розглянуто підходи щодо застосування різних

візуальних форм у географічних дослідженнях загалом, та суспільно-

географічних зокрема. Охарактеризовано підходи різних філософських

традицій у географії до застосування тих чи інших візуальних методів

на основі вивчення праць закордонних авторів. Проаналізовано сучасні

тенденції у застосуванні методів візуалізації в суспільно-географічних

дослідженнях.

Ключові слова: візуальні форми, візуалізація, географія, карта.

Аннотация. В статье рассмотрены подходы по применению различных

визуальных форм в географических исследованиях целом, и общественно-

географических частности. Охарактеризованы подходы различных

философских традиций в географии к применению тех или иных визуальных

методов на основе изучения трудов зарубежных авторов. Проанализированы

современные тенденции в применении методов визуализации в общественно-

географических исследованиях.

Ключевые слова: визуальные формы, визуализация, география, карта.

Annotation. The article deals with approaches to the application of various

visual forms in geographic studies in general, and in socio-geographical in

particular. The approaches of different philosophical traditions in geography to

the application of various visual methods based on the study of works by foreign

authors are described. The modern tendencies in application of visualization

methods in social geographic researches are analyzed.

Key words: visual forms, visualization, geography, map.

Географи застосовують низку різних візуалізаційних форм у процесі

проведення досліджень та представленні результатів. Ці візуальні форми

служать засобом географічного дослідження і представлення результатів, а

значить вони є географічними методами. Традиційно, значна увага у

335

географічних дослідженнях прикута до карт, проте інші візуальні форми, такі

як фотографії, графіки та реляційні діаграми також широко застосовуються у

географічних дослідженнях. Крім того все більшої популярності набувають

інтерактивні візуалізаційні методи, що у поєднанні зі звуком та текстом

утворюють метаформи як мультимедіа.

Дослідженню питань застосування різних способів географічної

візуалізації присвячено багато праць західних вчених, серед них варто

виділити роботи Дж. Кригера, М. Краака, А. Баклея, М. Гахегана та ін.

Водночас серед українських дослідників ця тематика не є достатньо

популяризованою.

Метою нашої статті є дослідження сучасних тенденцій у застосуванні

географами різних візуалізаційних форм як методів суспільно-географічних

досліджень на основі аналізу праць закордонних авторів, зокрема європейських

та американських.

Застосування широкого кола візуальних форм у процесі побудови

географічної візуалізації є виправдано з кількох причин.

Перша причина випливає з перетину різних філософських традицій в

географії. Зокрема Джон Кригер у своїй докторській дисертації на тему:

«Візуалізація, географія та територія: візуальні методи та вивчення звуження

ролі території» [1] зазначає, що у філософському та теоретичному плані

його концепція географічної візуалізації опирається на підхід, який він

зустрів у Сайера. Кригер обрав підхід Сайера тому, що він сформований в

рамках географії. Сайер описує різні філософські і теоретичні основи

географії і їх вплив на сприйняття та розуміння географами світу. Цей

підхід дає можливість дещо краще зрозуміти особливості співіснування

картографії, візуалізації, геоінформаційних систем (ГІС) та географії.

Наприклад, прихильники постмодернізму наголошують на тому, що карта –

це «об’єктивне відображення дійсності» і звинувачують картографів у

«наївному емпіризмі». Картографи, натомість, ігнорують критику та

звинувачують постмодерністів у надмірному ідеалізмі, релятивізмі та

академічній моді. Такі дебати не є корисними, оскільки в їх основі лежить

дуалізм: об’єктивні карти – суб’єктивні карти, мистецтво – наука, істина –

релятивізм і т.д. [1, с. 41, 57].

Підхід Сайера сконцентрований на способі, за допомогою якого

концептуальні, теоретичні та філософські розбіжності стали підґрунтям

розуміння того, що є реальним, як це відображено (представлено) і як це

оцінюється (сприймається) [1, с.42].

Таким чином, різні філософські традиції в географії підкреслюють різні

аспекти просторової структури і це впливає на використання ними різних

методів візуального відображення. Географи ідеалісти, для прикладу, часто

підкреслюють експериментальні аспекти простору і надають перевагу

використанню фотографії та зображень у своїй роботі, тоді як географи

336

реалісти часто абстрактно підкреслюють реляційні просторові структури і,

як правило, використовують реляційні діаграми. В обох випадках цей

аргумент наводить на думку, що розглядаючи більш широкий діапазон

можна розширювати способи візуальних форм, за допомогою яких можна

представити дуже різні концепції просторової структури. Це не означає,

що ідеаліст або реаліст традиційно використовують лише один вид

візуальної форми, або що інші традиції не використовують зображення та

реляційні діаграми, або що будь-який спосіб візуалізації може охопити

сутність конкретної концепції простору. В певній мірі, концепція географічної

візуалізації, що базується виключно на карті, виключає візуальні форми, що

притаманні всьому спектру філософських, теоретичних та концептуальних

підходів у географії [1, с.57].

Другий аргумент того, що географічна візуалізація повинна включати

широке коло візуальних форм випливає з того, що географи фактично

використовують візуальні форми, відмінні від карти, у своїх дослідженнях

та презентаціях. Ще у 1991 році DiBiase провели опитування, що показало:

географи використовують графіку та діаграми у своїх роботах не рідше ніж

карти [1, с. 57]. Також для порівняння ми проаналізували структуру

візуалізацій, що були використанні у статтях вітчизняного фахового

наукового збірника «Економічна і соціальна географія» географічного

факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

впродовж 2017–2018 років [2–4] (табл. 1).

Таблиця 1

Структура візуалізацій, в наукових джерелах

Джерело

Ста

тті

В н

их

ри

сун

ків

Структура рисунків, %

кар

ти

граф

іка

діа

грам

и

фото

граф

ії

Літописи Американської географічної

асоціації (Annals of AAG) 32 180 44 30 15 6

Науковий журнал

Earth Surface Process and Landforms 54 358 30 49 5 15

Науковий журнал Economic Geography 18 46 41 52 7

Науковий збірник Економічна та

соціальна географія 26 59 44 19 20 17

337

Також Кригер звернув увагу на важливість упорядкування візуальних

форм за ступенем формалізації та вважав доцільним розташувати їх у такій

послідовності:

– фотографії: відображають реальну дійсність до найменших деталей;

– малюнки: дають автору свободу у виділенні головних та другорядних

властивостей об’єкта;

– карти: сприймаються як символічні уявлення, а не як картини реального

світу, хоча і містять в своїй основі посилання до реальних об’єктів;

– графи, моделі та таблиці: переформатовують просторові уявлення,

очищаючи простір від несуттєвих деталей і структурують його таким чином,

що кожна позначка має значення лише у відношенні до мети візуалізації.

Проте, ця модель упорядкування за ступенем формалізації є досить

умовною. У сучасних дослідженнях суспільно-географічної тематики можна

зустріти візуалізації, що вдало поєднують одразу декілька візуальних форм.

Для прикладу, на рис. 1 запропоновано приклади поєднання візуальних

форм, що застосовує американське рейтингова агенція Howmuch.net [5].

Рис. 1. Приклади використання різних візуальних форм

На цьому рисунку наведено вдале поєднання картограми та малюнку

(А), картограми та фото (В), або ж графа, фотографій та малюнків з

елементами збереження просторового розташування (С). Ці приклади

свідчать про стирання умовних меж між різними візуальними формами.

Значної популяризації застосування графів, графіків, діаграм, моделей в

суспільно-географічних дослідженнях набули в період «кількісної революції»,

оскільки ці способи візуалізації дозволяють вдало демонструвати кількісні

показники. Також їх популярність пов’язана із розвитком комп’ютерної

техніки, що дозволяє застосовувати засоби автоматизованої побудови

графіків, діаграм, моделей, а з розвитком ГІС – автоматизованої побудови

картограм, картодіаграм, статистичних поверхонь тощо.

338

На нинішньому етапі розвитку інформаційних систем існує безліч

різноманітних програмних продуктів, що дають можливість будувати

найрізноманітніші графічні моделі. Цей простір є перенасиченим і автори

досліджень вдаються до низки додаткових візуальних форм щоб виокремити

свою візуалізацію серед інших, надати їй особливого візуального оформлення

щоб привернути увагу читача. Таким чином, спостерігається поступове

наближення науки та мистецтва, коли суха мова цифр та формальні висновки,

що були отримані на основі побудови візуальної моделі доповнюються

візуальними ефектами для надання останнім естетичних якостей.

В цьому контексті варто згадати приклади такого поєднання в епоху

Ренесансу. Тоді дослідники мали можливість насолоджуватись художнім

оформленням карт того часу, які, без перебільшення, можна віднести до

витворів мистецтва. За способом оформлення не складно було визначити

автора тієї чи іншої карти. Нині сучасні автори візуалізацій прагнуть виробити

свій окремий стиль, що дозволить вирізнити їх серед решти.

Зорова система людини є найпотужнішою системою обробки даних.

Поєднуючи такі технології, як обробка зображення, комп'ютерна графіка,

анімація, симуляція, мультимедіа та віртуальна реальність, комп’ютери

можуть допомогти передати інформацію новим чином, винайти нові

стандарти і шаблони, розвинути більш глибоке розуміння і проблеми

можуть бути вирішені. «Географічна візуалізація» («геозовуалізація»), що

зосереджується на візуалізації просторових даних, може бути застосована

на всіх етапах вирішення проблем в географічному аналізі, від розвитку

вихідних гіпотез, через відкриття, аналіз, подання та оцінку. Ця тема повинна

бути пріоритетом досліджень з систематичними зусиллями, спрямованими

на розвиток розуміння поняття географічної візуалізації [6, с. 2].

Таким чином, дослідженням можливості використання різних візуальних

форм в сучасній суспільній географії потребує подальшого вивчення,

особливо у напрямах їх класифікації за різними ознаками та відповідно до

мети та застосування нових візуалізаційних методів.

1. Krygier John. Visualization, Geography, and Landscape : Visual Methods and the

Study of Landscape Dereliction as a Process. Ph.D. diss. / John Krygier, Pennsylvania

State University. – 1995. 2. Економічна та соціальна географія / [Ред. кол. : Я. Б.

Олійник (гол. ред) та ін.] – 2018. – Вип. 79. – 56 с. 3. Економічна та соціальна

географія / [Ред. кол. : Я. Б. Олійник (гол. ред) та ін.] – 2017. – Вип. 78. – 74 с.

4. Економічна та соціальна географія / [Ред. кол. : Я. Б. Олійник (відп. ред.) та ін.] –

2017. – Вип. 77. – 95 с. 5. HowMuch.net URL : https://howmuch.net (дата

звернення 11.08.2018) 6. Geographic Visualization as an Emerging Research Theme

in GISceince. A proposal for adoption of this theme by members of the UCGIS

community. – 2000.

339

РОЗДІЛ 6

ІСТОРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

УДК 340.11

Тетяна Жук, ст. магістратури історико-філологічного факультету;

науковий керівник – к.і.н., доцент Лопацька Н. М. (Міжнародний

економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука,

м. Рівне)

СТАНОВЛЕННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНСЬКІЙ

НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ

Анотація. В статті досліджено становлення судової системи в

Українській Народній Республіці (УНР). Наведено ключові чинники, які

передували створенню правоохоронних органів УНР. Розкрито головні

аспекти судової системи періоду 1917–1918 років та діяльність створених

органів судової системи того періоду. Визначено основні факти, що

гальмували процес становлення судової системи УНР. Розкрито засоби і

міри покарання УНР у 1917–1918 роках. Висвітлено роботу тимчасового

уряду та генерального суду.

Ключові слова: Українська Народна Республіка (УНР), Українська

Центральна Рада (УЦР), тимчасовий уряд, генеральний суд (ГС),

апеляційний суд, юрисдикція, відповідальність, покарання.

Аннотация. В статье исследовано становление судебной системы в

Украинской Народной Республики (УНР). Приведены ключевые факторы,

предшествующие созданию правоохранительных органов УНР. Раскрыты

основные аспекты судебной системы периода 1917–1918 годов и деятельность

созданных органов судебной системы того периода. Определены главные

факты, тормозили процесс становления судебной системы УНР. Раскрыто

средства и меры наказания УНР в 1917–1918 годах. Освещена работа

временного правительства и генерального суда.

Ключевые слова: Украинская Народная Республика (УНР), Украинская

Центральная Рада (УЦР), временное правительство, генеральный суд

(ГС), апелляционный суд, юрисдикция, ответственность, наказание.

Annotation. The article examines the formation of the judicial system in the

Ukrainian People's Republic. The key factors that preceded the creation of the

law-enforcement bodies of the UPR were identified. The main aspects of the

judicial system of the period 1917–1918 are described. The activity of the

created judicial bodies of that period was characterized. The main facts that

340

contributed to the inhibition of the process of formation of the UPR court system

were determined. It is underlined the means and punishment of the UNR in 1917–

1918. The work of the interim government and the general court is described.

Key words: Ukrainian People’s Republic (UPR), Ukrainian Central Rada

(URC), interim government, general court, appellate court, jurisdiction, liability,

punishment.

Про актуальність теми свідчить те, що у обставинах суспільно-

політичного розвитку, в якому опинилася Україна після революції 1917

року, однією з найбільш занедбаних інституцій виявився суд. Створення

судової системи Української Народної Республіки у 1917 році було

важливим аспектом функціонування республіки загалом. Отже, діяльність

у той час судів, участь у розгляді багатьох справ присяжних засідателів,

гласність процесу, рівність сторін тощо, підвищує нині інтерес до цієї теми.

Проблема становлення судової системи УНР є предметом дослідження

багатьох вчених. Поетапне встановлення судової системи УНР, результати

роботи суду та бажання зробити кращим життя українського народу

знайшли своє відображення у працях відомих науковців, серед яких варто

виділити наукові дослідження: О. Мироненка, А. Середи, А. Чернушенка,

П. Шевчука, Д. Яроша та ін.

Метою нашої статті є дослідження сутності становлення судової

системи в Української Народної Республіки.

Судові органи УНР у 1917–1918 років поділялися на органи місцевої

та загальної юрисдикції. Місцева юстиція була представлена всестановим і

особливим селянським судами. Органами всестанового місцевого суду

були мирові суди, які розглядали незначні кримінальні та цивільні справи.

Для остаточного з’ясування справи, яка повинна була вирішуватись

мировим провадженням, а також для розгляду справ в касаційному

порядку створювались повітові з’їзди мирових суддів. До особливих

селянських судів належали волосні суди, які формально існували до 3

березня 1918 року.

Після підняття питання про «широку національно-територіальну автономію

України» у складі «федеративної й демократичної Республіки Російської» [1]

перед Українською Центральною Радою (УЦР) постало питання про

необхідність утворення в Україні власної судової системи. У червні 1917

року відбувся з’їзд українських юристів, на якому делегати зажадали

негайно розпочати відновлення і творення українського права на підставі

даних науки, життя і правничої свідомості, а також впроваджувати

судочинство мовою того народу, серед якого суд відбувається. Поряд з

цим, на з’їзді було визнано необхідним запровадження в суді й нотаріаті

України української мови із збереженням прав національних меншостей,

обрання чи призначення на відповідні судові посади українців або осіб, які

341

знають українську мову та місцеве життя. Необхідно зазначити, що вже в

першій відозві УЦР до українського народу від 9 березня 1917 року

порушувалося питання про запровадження рідної мови «по всіх школах,

від нижчих до вищих, по судах і всіх урядових інституціях» [1].

Перша спроба сформувати національний судовий орган УЦР відбулася

ще в Декларації Генерального Секретаріату (Декларація ГС) від 27 червня

1917 року, де зокрема, зазначалося: «Завданням Секретаріату в справах

судових має бути підготовка судових інституцій на Україні до тих форм і

до того стану, в якому вони мають бути в автономній Україні. Ця робота

має розпадатись на підготовку справи українізації та демократизації суду і

вибору відповідних законопроектів, котрі б намітили ті форми суду, які

відповідали б автономному ладу на Україні» [2].

Питання судової влади порушувались 26 вересня 1917 року під час

обговорення Декларації ГС. Ця Декларація не додала нічого нового,

підтвердивши вимогу пристосування судів до «місцевого населення

відповідно до нових національних форм життя на Україні», а також

утворення Секретарства судових справ у складі ГС [2].

Новим етапом у напрямі формування національних судових органів стало

проголошення 7 листопада 1917 року УЦР ІІІ Універсалу. На політичній

арені виникла УНР, яка скасувала смертну кару і гарантувала «свободу

слова, друку, віри, зібрання, союзів, страйків, недоторканості особи і

мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з усіма

установами». В Універсалі визнавалося, що «суд на Україні повинен бути

справедливий, відповідний духові народу», ставилося завдання Генеральному

секретарству судових справ «зробити всі заходи до упорядкування

судівництва і привести до згоди з правними поняттями народу» [3].

Слід зазначити, що формування органів юстиції відбувалось у досить

складній ситуації. Це пов’язувалося з нестачею коштів, приміщень для

розміщення урядових структур, недостатньою кількістю підготовлених

фахівців. Проте, основною проблемою залишалася неналагоджена судова

система. Тільки в грудні 1917 року розпочалося реформування судочинства

та правоохоронних органів.

Так, 2 грудня 1917 року був прийнятий закон «Про утворення

Генерального Суду». У ст. 1 Закону «Про утворення Генерального суду»

зазначалося: «Генеральний суд складається з трьох департаментів –

цивільного, карного і адміністративного – і виконує на цілій території

України всі функції, належні досі Правлячому Сенатові в справах судових

і в справах нагляду над судовими установами і особами судового

відомства також тимчасового, до розв’язання питання про скасування всіх

особливих судів, виконує функції Головного воєнного суду щодо справ,

вирішених на території України» [3].

342

Члени Генерального суду, відповідно до ст. 3 Закону, мали звання

генеральних суддів, а їхні повноваження до затвердження цього суду на

основі конституції визначалися дореволюційним російським законодавством,

зокрема «Учреждением судовых установлений» [4]. Вибори генеральних

суддів пройшли в два етапи. Спочатку були обрані П. Ачкасов, О. Бутовський,

Ф. Попов, М. Пухтинський, М. Радченко, О. Хтуцький, С. Шелухін, Г. Шіянов,

а згодом – М. Василенко, А. Марголін, К. Товкач, М. Чернявський, П. Яценко.

Варто зазначити, що вибори суддів проходили в умовах реальної

конкурентної боротьби. Як засвідчено в протоколі засідання Малої Ради

від 2 квітня 1918 року, для голосування на обрання генеральних суддів

пропонувалася 30 кандидатів, а обрано було лише 5. Так само до обрання

членами Київського апеляційного суду пропонувалося 44 кандидати, а

обрано 10 [5].

У ст. 9 Закону «Про утворення Генерального суду» зазначалося, що

«Декрети Правлячого Сенату в справах, повсталих на території України і

поданих йому до дня проголошення Генеральним судом своєї діяльності,

визначаються Української Народною Республікою за правосильні і

обов’язкові для судових установ України» [6].

Важливий крок на шляху формування власної судової системи УЦР

зробила 17 грудня 1917 році, коли було прийнято закон «Про заведення

апеляційних судів». Згідно із цим законом яким передбачалося створення

трьох апеляційних судів: Київського, Харківського і Одеського, компетенція

яких поширювалася на навколишні губернії. У пояснювальній записці до

цього закону зазначалось, що «на території Української Народної Республіки

діють чотири Судові Палати: Новочеркаська, Київська, Харківська, Одеська.

Потреба у негайній реконструкції апеляційних судових установ у зв’язку з

утворенням Української Народної Республіки очевидна. При обміркуванні

способів реконструкції Генеральне Секретарство виходила з того принципу,

що існуючі Судові Палати не можуть бути ні скасовані, ні розформовані

владоюУкраїнської Народної Республіки, бо це було б перевищенням той

влади, оскільки Судові Палати не являються органами Української Народної

Республіки і можуть продовжувати своє існування для виконування функцій

дотичних територій неукраїнських, Українська Народна Республіка може

тільки змінити функціонування Судових Палат що до території України.

Границі округ проектованих Апеляційних Судів відповідають нинішнім

границям округ відповідних Судових Палат, за вилученням із них

неукраїнських територій, і тільки Мелітопольський повіт. Що до границь

Апеляційних Судів, то на відмінну проти нинішнього поділу Української

території межи Судової Палати заключається в тому, що Полтавська

губернія, яка нині підлягала Харківській Судовій Палаті, і Подільська, яка

нині підлягала Одеській Судовій Палаті, прилучаються до округи Київського

Апеляційного Суду. Коли округа Київського Апеляційного Суду буде

343

значно більша, чим інші, і в зв’язку з тим в Києві буде зосереджено більшу

кількість юристів, які будуть мати постійну комунікацію з Генеральним Судом

і кодифікаційною комісією при Секретарстві Юстиції, то це спричиниться

до скорішого і кращого вироблення права і судової практики України» [6].

Відповідно до закону передбачалося створення трьох апеляційних

судів: Київського (для Київської, Полтавської, Чернігівської, Волинської і

Подільської губерній), Харківського (для Харківської, Катеринославської

губерній та Бердянського і Мелітопольського повітів Таврійської губернії)

і Одеського (для міста Одеси, Херсонської губернії та Дніпровського

повіту Таврійської губернії). Чинність Київського апеляційного суду було

поширено також на судові установи Холмщини і Підляшшя. Було також

вирішено «закрити діяльність Судових Палат в справах, належних до

компетенції Апеляційних Судів» [6]. Передбачалося, що апеляційний суд

переймає від відповідних Судових Палат не закінчені на час відкриття

суду справи в обсязі своєї компетенції протягом одного тижня з дня

відкриття. Апеляційні суди, відповідно до закону, складалися з рівних між

собою суддів, а «посади голови Департаменту і Старшого Голови не

заводяться». Судді суду обиралися УЦР з додержанням правил артикулу

243 Устрою Судових Установлень. «Порядкуючий» у Департаменті суддя

обирався на три роки на загальному зібранні суддів апеляційного суду

звичайною більшістю. На загальних зборах апеляційного суду головував

суддя, який обирався присутніми суддями.

Науковець П. Шевчук зазначає, що новостворені апеляційні суди діяли

в основному згідно з правилами, встановленими раніше для судових палат,

але з деякими відмінностями, які в основному стосувались порядку

обрання і діяльності суддів цих судів, тоді як сама процедура залишалась

майже незмінною. Зокрема, їх членами були рівноправні судді, обрані

УЦР. Було скасовано посади голів департаментів і старшого судді.

Порядкування в кожному департаменті здійснював один із суддів, який

обирався зібранням усіх суддів на три роки, а до виборів призначався

генеральним секретарем юстиції. Таким самим чином і на той самий строк

«порядкуючим» у департаменті обиралася особа, що виконувала обов’язки

голови суду. Але виборів як таких не було, і генеральний секретар юстиції

за власним розсудом призначав «порядкуючих» у департаментах [7]. Ці

неофіційні посадові особи не обов’язково голосували на судових

засіданнях або на загальних зборах суду. Головуючий обирався кожного

разу окремо наявною присутністю суддів. Прокурорів і старших прокурорів

при апеляційних судах призначав генеральний секретар юстиції.

У переліку законів, які мали безпосереднє відношення до формування

складу вищої ланки судів, потрібно назвати Закон від 23 грудня 1917 року

«Про умови обсадження і порядок обрання суддів Генерального та

Апеляційного судів» [7]. За цим Законом «посади судді і прокурора

344

Генерального й апеляційного судів можуть займати особи з вищою

освітою. За обрання – 3/5 голосів присутніх членів Центральної ради,

суддями можуть бути і особи без вищої освіти» [7]. Особи, які відповідали

зазначеним умовам і бажали бути обраними в судді Генерального і

Апеляційних судів, подавали про це заяви в УЦР через Генерального

секретаря судових справ. Крім того, передбачалось, щоб Генеральний і

Апеляційні суди мали право пропонувати УЦР через Генерального

секретаря судових справ затверджених загальними зборами суду

кандидатів на вакантні посади. Генеральний секретар судових справ

повинен був вносити в УЦР список всіх кандидатів, з яких УЦР таємним

голосуванням простою більшістю голосів обирала необхідну кількість. На

практиці вибори суддів проходили в обстановці реальної конкурентної

боротьби. Однак, незважаючи на те, що були прийняті відповідні закони і

сформовано персональний склад Генерального і Київського апеляційного

суду, судді змогли приступити до виконання своїх обов’язків лише

наприкінці квітня 1918 р.

Водночас вживалися заходи до налагодження діяльності військових

судів. Так, 5 березня 1918 року була затверджена «Інструкція військовим

революційним судам» [8]. Згідно з Інструкцією губернським комендантам,

посади яких було запроваджено 14 лютого 1918 року, надавалася можливість

створювати військові революційні суди для розгляду справ про вбивства,

підпал, зґвалтування, грабіжництво, розбій, вчинених військовими і

цивільними громадянами УНР. У ІІ розділі цієї Інструкції вказувалося:

«Законним приводом до початку справ в військовому революційному суді

може бути тільки пропозиція губернського коменданта. В цій пропозиції

вказується який злочин вчинено, де і коли; особа, проти котрої виникло

обвинувачення: як і приватні, так і військові особи, котрі напевне знають

про злочин, що підлягає військовому революційному суду, доводять до

відома губернського коменданта» [8].

Політична і військова ситуація в лютому – березні 1918 року почала

складатися на користь УЦР, в результаті чого виникла нагальна потреба

щодо організації військових судів. Тому 23 квітня 1917 року УЦР

розробила циркуляр до Головного Управління Військових Судових Справ –

«Наказ про Військові Суди» [9], в якому зазначалося, що у м. Києві

створюється Вищий Військовий суд, до компетентності якого належать

«усі справи, що виникають на всій Правобережній Україні та

Лівобережній Україні за винятком Чернігівщини» [9].

23 березня 1918 року міністр юстиції М. Ткаченко, аби припинити свавілля

німецької окупаційної влади, видав циркуляр, у якому наголошувалося, що

німецькі військові суди не мають юридичної сили в УНР і що для

покарання громадян УНР існують власні цивільні та військові суди.

345

Наприкінці квітня 1918 року УЦР знову мала розглянути питання про

Генеральний суд. Так, 18 квітня Генеральне писарство внесло на її розгляд

проект Закону «Про зміну Артикулу 1 закону про Генеральний суд», яким,

зокрема, йому пропонувалося надати й функції «Головного воєнного суду

щодо справ, вирішених на території України» [9].

Статут Кримінального Судочинства складався з чотирьох частин, які

містили порядок судочинства в мирових судових установах та в загальних

судах, вилучення із загального порядку кримінального судочинства та

особливий порядок судочинства з кримінальних справ на деяких

територіях Росії.

На той час в Україні діяла постанова Тимчасового уряду від 6 липня

1917 року, яка передбачала позбавлення волі у виправному домі чи у

фортеці терміном до 3 років за публічні заклики до вбивства,

розбійництва, грабування, погромів та інших тяжких злочинів, а також до

насильства над будь-якою частиною населення. На такий же термін

ув’язнення могли каратися винні в публічних закликах до невиконання

законних рішень. За державну зраду підлягали кари особи, що закликали

під час війни офіцерів, солдатів та інших вояків до невиконання нових

законів і розпоряджень військової влади.

В УНР зберігала чинність постанова Тимчасового уряду від 2 серпня

1917 року «Про вжиття заходів проти осіб, що загрожують обороні держави,

її внутрішній безпеці та завоюванням революції 1917 року» [10]. Відповідно

до неї дозволялося у позасудовому порядку ув’язнювати осіб, які підпадали

під дію прийнятої постанови, а також виганяти за межі України.

Каратись безстроковою карою могли винні у насильницьких посяганнях

на зміну існуючого державного ладу УНР або на відторгнення від неї будь-

якої частини, або на скинення органів верховної державної влади, або на

позбавлення їх можливості здійснювати таку владу. Причому посяганнями

визнавались як звершення такого злочину, так і замах на нього. На 8 років

тюремного ув’язнення ув’язнювали тих, хто готувався до зазначеного

злочину і при цьому мав при собі вибухівку чи зброю.

Діяла в Україні і ухвала Тимчасового уряду «Про відповідальність за

ображення дипломатичних представників іноземних дружніх держав» [10],

якими в УНР вважались Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина,

Румунія та ін. Відповідно до ухвали винні в ображенні верховного правителя

такої держави, її уряду, посла, посланника, іншого дипломатичного агента

дією, словом чи у оприлюднених творах підлягали позбавленню волі на

строк до трьох років .

Таким чином, за час існування Української Центральної Ради в країні

була створена власна судова система і здійснювалася робота, спрямована на

забезпечення її повноцінного функціонування та вироблення законодавчої

бази для утвердження судової сфери як однієї з рівноправних гілок державної

346

влади. Проте в діяльність українських судових установ втручалися

представники німецької та австро-угорської військової влади. Крім того,

судові органи УНР не виконали повною мірою свої завдання пов’язані з

охороною від посягань на суспільний і державний лад прав і законних

інтересів громадян, не змогли забезпечити захист усіх форм власності.

1. Мироненко О. Світоч української державності / О. Мироненко. К. : Б.в. 1995. –

327 с. 2. Грушевський М. На порозі нової України : статті та джерельні матеріали /

М. Грушевський. Н.-Й. ; Львів ; К. Торонто. Мюнхен : Б. в. 1992. – 278 с. 3. Ярош Д.

Формування судової системи Української Народної Республіки періоду Центральної

Ради / Д. Ярош [Електронний ресурс]. – Режим доступу : univer.km.ua/visnyk/1218.pdf

4. Середа А. Становлення судової системи в Україні (1917 – 1918 рр.) / А. Середа,

О. Середа // Підприємництво, господарство і право. – К., 2004. – № 4. – С. 17–20.

5. Чернушенко А. Історія Апеляційного суду міста Києва / А. Чернушенко, О. Журавель,

Ю. Самолюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.apcourtkiev.gov.ua/

apcourtkiev.gov.ua/publish/article/84259 6. Слюсаренко А. Історія української

конституції / А. Слюсаренко, М. Томенко. – К. : Знання, 1993. – 192 с. 7. Шевчук П.

Становлення суду в Українській Народній Республіці / П. Шевчук // Вісник

Верховного суду України. – К., 1999. – № 5 (15). – С. 38–41. 8. Яневський Д.

Політичні системи України 1917 – 1920 рр. : спроби творення і причини поразки /

Д. Яневський. – К. : Дух і літера, 2003. – 76 с. 9. Кудлай О. Організація, внутрішня

структура та завдання народного міністерства освіти УНР / О. Кудлай // Проблеми

вивчення історії Української революції 1917–1921 рр. – К. : Інститут історії України,

2009. – Вип. 4. – С. 59–89. 10. Лебедєва І. Створення уряду Української Народної

Республіки і формування системи виконавчої влади (червень 1917 р. – квітень

1918 р.) : автореф. дис... канд. іст. наук : 07.00.01 / І. Лебедєва : Запоріз. держ. ун-т. –

Запоріжжя, 2003. – 19 с.

347

РОЗДІЛ 7

ІНОЗЕМНА ФІЛОЛОГІЯ

УДК 81-117: 811.111-26

Мельник Ольга, ст. магістратури факультету іноземної філології; науковий керівник – к.філол.н., доцент Кононець Ю. В. (Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, м. Київ)

ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕРБАЛЬНИХ

ТОВАРНИХ ЗНАКІВ В АНГЛОМОВНОМУ РЕКЛАМНОМУ

ДИСКУРСІ ТА ЇХ ВІДТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

Анотація. У статті розкрито специфічні риси рекламного дискурсу. Висвітлено особливості вербального товарного знаку та проблеми його функціонування в лінгвістичному середовищі. Наведено результати асоціативного експерименту на сприйняття перекладу вербального товарного знаку українською мовою. Систематизовано способи перекладу англомовного вербального товарного знаку та визначено частоту вживання перекладацьких стратегій при перекладі вербального товарного знаку. Ключові слова: вербальний товарний знак, вільний асоціативний експеримент, «ключові слова», креолізований текст, перекладацькі трансформації, рекламний дискурс. Аннотация. В статье раскрыты специфические черты рекламного дискурса. Освещены особенности вербального товарного знака и проблемы его функционирования в лингвистической среде. Приведены результаты ассоциативного эксперимента на восприятие перевода вербального товарного знака на украинском языке. Систематизированы способы перевода англоязычного вербального товарного знака и определены частоту употребления переводческих стратегий при переводе вербального товарного знака. Ключевые слова: вербальный товарный знак, свободный ассоциативный эксперимент, «ключевые слова», креолизованный текст, переводческие трансформации, рекламный дискурс. Annotation The article reveals the specific features of the advertising discourse. The features of verbal trademark and its problems in linguistic environment are highlighted. The results of the associative experiment on the perception of translation of the verbal trademark in Ukrainian are presented. The methods of translation of the English verbal trademark are systematized and the frequency of the use of translation strategies is determined in the translation of the verbal trademark.

348

Key words: verbal trademarks, the free associative experiment, «key words», creolized text, translation transformations, advertising discourse.

Актуальність дослідження визначається важливістю вивчення питання вербального товарного знаку в рекламному дискурсі, що зумовлено необхідністю висвітлення принципів адекватного перекладу вербальних товарних знаків, збереження при перекладі функціональних особливостей товарного знаку та словесного впливу української мови. Переклад вербальних особливостей компонентів рекламного дискурсу потребує лінгвістичного вивчення, так як вербальний товарний знак здійснює вплив на реципієнта та його поведінку. Вивчення цього питання є необхідним у зв’язку з розвитком глобалізаційних процесів та культурної парадигми вербального знаку.

Виникнення проблем перекладу та сприйняття перекладу іншомовних вербальних товарних знаків в рекламному дискурсі є предметом розгляду відомих українських науковців: І. В. Городецької [1], Т. Г. Дібрової [2], О. Д. Левічевої [3] та зарубіжних вчених: О. Є. Анісімової [4], Д. Є. Розенталь, Н. Н. Кохтева [5] та Ф. Котлера [6].

Мета нашої статті – полягає у дослідженні особливостей перекладу вербальних товарних знаків в рекламному дискурсі.

Під рекламним дискурсом розуміється комплекс відношень, які виявляються в процесі виникнення, формування, розвитку й функціонування рекламного тексту. Специфіку рекламного дискурсу визначає його комунікативно-прагматична спрямованість, що виявляється у відборі вербальних та невербальних засобів та способах їх подачі [5, с. 68].

В ході дослідження встановлено, що елементи рекламного дискурсу постають як креолізовані – полікодові утворення, що складаються з вербальних і невербальних знаків.

Як визначила О. Є. Анісімова, креолізований текст визначається як граматичне, семантичне, комунікативне і когнітивне об’єднання, що складається з вербальних та ілюстративних знаків, та направлене на певний тип адресата та культурну традицію [4, с. 17].

Основними універсальними функціями зображення як засобу візуальної комунікації О. Є. Анісімова вважала атрактивну, інформативну, експресивну та естетичну функції. Атрактивна функція полягає в призначенні зображення привертати увагу адресата та брати участь в організації візуального сприйняття тексту. Інформативна функція ‒ полягає в тому, щоб передати зображенням певну інформацію. Експресивна функція зображення полягає в його призначенні виражати почуття адресанта і впливати на емоції адресата. Естетична функція зображення полягає в тому, щоб в наочних, чуттєво-сприйманих образах реалізувати художній задум художника-плакатиста, впливати на естетичні почуття адресата [4, c. 51].

349

За О. Є. Анісімовою моделями поєднання вербальних і невербальних засобів в креолізованому тексті можуть бути: зображення + напис / підпис (плакат, графіті, карикатура); серія зображень + супроводжуючі їх написи / підписи (комікс, альбом); вербальний текст + одне зображення / декілька зображень без супровідного напису / підпису (листівки, значна частина художніх текстів); основний вербальний текст + одне зображення / декілька зображень і супроводжуючі їх написи / підписи (газетно-публіцистичні, наукові, науково-популярні тексти) [4, c. 9].

Нею було виявлено й описано особливості вербального товарного знаку та його проблеми функціонування в лінгвістичному середовищі. Згідно нашого дослідження: товарний знак – позначення, яке дає змогу відрізнити товари і послуги одних юридичних або фізичних осіб від інших.

Вербальний товарний знак – ядро рекламного дискурсу, який пов’язаний, як з вербальними, так і невербальними компонентами, що здійснюють вплив один на одного, тому для перекладу товарного знаку потрібно знати культуру маркетингу та естетичні реалії суспільства. Зокрема, процедура встановлення схожості порівняльних словесних позначень є комплексною три-етапною процедурою, під час проведення якої окремо досліджується звукова (фонетична), графічна (візуальна) та смислова (семантична) схожість знаків [1]. Проаналізовані способи встановлення подібності вербальних товарних знаків, а саме фонетичні, графічні, семантичні дозволяють встановити одноманітність і відмінність текстів, як при реєстрації товарного знаку, так і під час судової експертизи.

Оскільки вербальний товарний знак має ототожнюватися з продукцією / послугою, ми провели асоціативний експеримент на сприйняття перекладу вербального товарного знаку українською мовою. За результатами проведеного дослідження було встановлено, що:

1. Сприйняття перекладу вербального товарного знаку україномовним споживачем відрізняється від сприйняття товарного знаку англомовною культурою та споживачем;

2. Переклад вербального товарного знаку викликає асоціації наближення до продукції, яку позначає товарний знак, лише за наявності ключового слова;

3. Оскільки товарному знаку притаманна креолізація, вербальна частина пізнається завдяки візуалізаційним компонентам;

4. Перцепція та модифікація вербального товарного знаку залежить від таких параметрів: віку, гендерності, умов формування мовленнєвих навичок, соціального стану, рівня освіти;

5. Товарний знак без зв’язку з рекламним роликом чи популяризацією на українському ринку не викликає відповідних асоціацій. Зважаючи на це, відсутність асоціативного поля вербально-візуального ряду пояснюється незакріпленістю у свідомості споживача вербального товарного знаку.

6. Адекватність перекладу товарного знаку в україномовній культурі сприймається наближено та на індивідуальних відчуттях споживача, що

350

зумовлено відсутністю відповідних концептів асоціативного зв’язку, а також забезпечує змістову та візуальну невизначеність, яка посилює створення сугестивного впливу і потребує додаткової інформації за рахунок реклами.

Кожен товарний знак, що був розглянутий в експерименті мав свої характеристики та асоціативне поле в перекладі. Виявлені розбіжності дозволяють стверджувати, що для адаптації товарного знаку в рекламному дискурсі варто здійснювати комбінування рекламних компонентів спираючись на стратегію виробника, спосіб створення товарного знаку, вербально-візуальні компоненти, історію, походження англомовного товарного знаку та головне на товар/послугу, які позначають вербальний товарний знак.

Важливо, відокремити лексико-семантичні лексеми (ключові слова) зазначених вище компонентів, за допомогою яких інтерпретується в україномовному рекламному дискурсі вербальний товарний знак, використовуючи перекладацькі методи. У ході дослідження перекладу вербального товарного знаку встановлено:

1. Переклад на письмі (офіційних документів) залишається в оригіналі (напис англійською мовою), в дужках варто додати фонологічний варіант (транскодування);

2. Додатковими методами перекладу вербального товарного знаку з використанням «ключових слів» в рекламному дискурсі є лексико-семантичні трансформації: генералізація 10 %, диференціація 8 %, калькування 8 %, конкретизація 4 %, смисловий розвиток (модуляція) 70 % (рис. 1);

Рис 1. Частота вживання лексико-семантичних трансформацій при перекладі

вербального товарного знаку

3. Перекладацькі стратегії включають: буквальний переклад 15 %,

дескриптивний перифраз 23 %, запозичення (неологізм) 1 %, контекстуальне

розтлумачення 42 %, опис-пояснення 19 % (рис. 2). В деяких випадках

використовується граматична трансформація додавання.

Таким чином, визначено, що від перекладача залежить адекватний

переклад вербального товарного знаку.

351

Рис. 2. Частота вживання перекладацьких стратегій при перекладі вербального

товарного знаку

Лінгвістична та екстралінгвістична прагматика рекламного дискурсу є

ключовим інструментом сучасного медіа світу. Прагматична адаптація вимагає від перекладача знань культури та історії не тільки народу мови перекладу, але й нації мови оригіналу. Застосування в комбінаційно-вибірковій формі розглянутих методів перекладу вербального товарного знаку дозволить досягти адаптованого перекладу в україномовному середовищі. Ця проблема вивчена досить глибоко і вміло, але на наш погляд, вона все одно залишається актуальною і, в якійсь мірі, новою для сучасних вчених, тому що життя людей, економіко-технічний розвиток не стоїть на одному місці, воно розвивається, а з цим з’являються нові поняття, які ще потрібно вивчати. В ХХІ ст. реклама стала потужним інструментом комунікації. 1. Городецька І. В. Прагматика в рекламному дискурсі / І. В. Городецька // Матеріали І-ї міжнародної наукової конференції [«Мова. Культура. Комунікація»], (Чернігів, 16 квітня 2010 р.). – Чернігів : Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка, 2010. – С. 21–23. 2. Діброва Т. Г. Особливості рекламування міжнародних марок на вітчизняному ринку / Т. Г. Діброва, М. В. Боровенська // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». – 2012. – № 749 : Логістика. – C. 149–153. 3. Левічева О. Д. Експертиза об’єктів промислової власності : заявки на знак для товарів і послуг (торговельну марку) і кваліфікованого зазначення походження товару та/або права використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару / О. Д. Левічева. – К. : Ін-т інтел, власн. і права, 2006. – 128 с. 4. Анисимова О. Е. Лингвистика текста и межкультурная коммуникация (на материале креолизованных текстов) / Е. Е. Анисимова. – М. : Издательский центр «Академия», 2003. – 128 с. 5. Кохтев Н. Слово в рекламе / Н. Кохтев, Д. Розенталь. – М. : Экономика, 1978. – С. 68 6. Kotler Philip. Marketing Management Millenium Edition, Tenth Edition, by Philip Kotler Copyright, 2000 by Prentice-Hall, Inc.

352

Наукове видання

Збірник студентських наукових праць

ВИПУСК 2 (10)

Редакційно-видавничий центр

«Міжнародного економіко-гуманітарного університету

імені академіка Степана Дем’янчука»

33027, м. Рівне, вул. ім. академіка Степана Дем’янчука, 4

Наклад: 60 примірників.

Ум. друк. арк. 22,81