ЗМІСТ

Передмова 4

ОлексійГарань Оновлення політичної системи України 5

ОлександрПалійВступ до НАТО: стратегія для України та Європи 9

ВолодимирГорбач Робота з громадською думкою про європейську та євроатлантичну інтеграцію в Болгарії та Україні 15

ОлександрМакобрій Євроатлантична інтеграція України крізь призму громадської думки 19

ЛіліяЛевандовська Економічні переваги членства в Організації Північно-Атлантичного Договору 23

ГеоргіКарасімеонов Досвід Болгарії як члена НАТО та ЄС. (Що може використати Україна?) 26

СветославМаліновЧому НАТО потрібне моїй країні або як здобути підтримку громадської думки? 31

ОгнянМінчевПереваги членства в НАТО для посткомуністичної країни. Приклад Болгарії 34

МіленЛюбеновПолітичні партії відігравали важливу роль на шляху Болгарії до членства в ЄС та НАТО 38

4

ПЕРЕДМОВА

Шановні читачі!

До вашої уваги пропонується видання, що є результатом плідної співпраці Інституту Євро-Атлантичного співробітництва та двох болгарських партнерів: Інституту політичних та юридичних досліджень та Болгарської школи політики. В рамках даного проекту було проведено два регіональних заходи в Донецьку і Одесі за участі болгарських партнерів. Минулого року в рамках проекту було проведено два публічні заходи в Києві та робоча зустріч в Болгарії, видані окремі публікації - в Україні та Болгарії.

Цього року, враховуючи запити української та зарубіжної аудиторії, ми вирішили видати спільну двомовну публікацію на тему євроатлантичної інтеграції України та відповідного досвіду Болгарії.

Не можна применшувати шлях, пройдений Болгарією до членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного Договору – ще 10-15 років тому ця країна вважалась однією з найбільш «проблемних» на європейському континенті з огляду на рівень корупції, брак реформ, дефіцит політичної волі та послідовності у досягненні поставлених цілей. Подібно нинішній Україні, Болгарія мала великі проблеми із якістю державного управління, стандартами життя та рівнем злочинності, а громадяни Болгарії стояли у довгих чергах за європейськими візами. Багато хто вважав, що ця православна слов’янська країна за своєю цивілізаційною природою неспроможна стати частиною західного світу. Втім, попри скептицизм і сумніви багатьох, болгарам вдалося істотно виправити ситуацію і протягом десяти років розв’язати трансформаційні завдання, які відкрили для цієї балканської країни двері до НАТО (2004) та ЄС (2007).

Болгарія є маленькою країною, але її вступ до ЄС та НАТО символічно важить для нас значно більше, ніж аналогічний успіх Румунії чи інших країн регіону. Наприклад, саме завдяки вступові Болгарії до Європейського Союзу і, в перспективі, до єврозони, вже невдовзі на європейській валюті, поряд з написами латинським і грецьким алфавітами, з’явиться і кирилічний напис «євро».

Досвід Болгарії, цивілізаційно спорідненої з Україною, красномовно свідчить про принципову можливість реалізації тих амбіційних завдань, які ставить перед собою Україна, прагнучи інтегруватись до найбільш економічно розвиненої та політично захищеної спільноти європейських націй.

Аналітичні матеріали, пропоновані в рамках цієї публікації, розкривають деякі специфічні питання суті та змісту політичних змін, реформ та комунікаційних стратегій, необхідних для інтеграції України в ЄС та НАТО з огляду на болгарський досвід.

Від імені ІЄАС та партнерів

Науковий директор ІЄАС Олександр Сушко

5

ОНОВЛЕННЯПОЛІТИЧНОЇСИСТЕМИ

Олексій Гарань, проф. політології, науковий директор Школи політичної аналітики НаУКМА

Попри всю гостроту передвиборної боротьби 2007 р., вона не носила такого

драматичного характеру, як вибори 2004 і 2006 рр. (включаючи проголошувані гасла). Основним уроком тодішньої політичної кризи мало стати розуміння політиками неможливості монополізації влади однією політичною силою і необхідність поваги до опозиції, незалежно від конфігурації парламентської більшості.

У 2007 р. Україна втретє склала тест на демократичність. Результати виборів в Україні визнаються основними політичними силами, і втретє після виборів 2004 р. контроль над урядом перейшов від влади до опозиції, тобто влада і опозиція змінюються місцями саме в результаті виборів. Це визнається і міжнародним співтовариством.

Дострокові вибори засвідчили структуризацію українського парламенту. На зміну 13-14 фракціям, як це бувало раніше, вдруге поспіль було обрано парламент з 5 фракціями. Наступним кроком має стати ідеологічна (програмова) структуризація.

Партійна структуризація парламенту стала наслідком запровадження спочатку змішаної, а потім і пропорційної системи виборів. Тому попри її очевидні недоліки, варто говорити не про повернення до мажоритарної системи, а про вдосконалення пропорційної системи (запровадження регіональних, а можливо, і відкритих списків).

На жаль, результати виборів не вдається перевести в ефективне управління країною. Суперечності між Ющенком і Тимошенко, пов’язані із незавершеною конституційною реформою і гострою конкуренцією напередодні президентських виборів 2009 р., призвели до фактичного блокування роботи уряду і, зрештою, до розвалу коаліції. Перед країною в умовах світової економічної кризи знову постала перспектива дострокових виборів.

Перед нинішнім парламентом постало завдання внесення конституційних змін. Поспішне прийняття недосконалої реформи 8 грудня 2004 року, між другим та третім туром президентських виборів, стало своєрідним компромісом між Віктором Ющенком та його супротивниками, але обмежувало владу майбутнього президента. В результаті, замість створення більш демократичних правил гри, про необхідність яких протягом багатьох років говорили всі противники авторитаризму, було закладено міну уповільненої дії в протистоянні гілок влади.

Ми маємо один з варіантів «змішаної системи», а саме «президентсько-прем’єрську модель», тобто, як кажуть у Франції, це «двоголова влада» - президент і прем'єр - оскільки йдеться про два центри сили.

6

Але українська практика показала, що, з одного боку потрібне збереження балансів, а з іншого – подвійне підпорядкування в системі виконавчої влади в умовах України не працює і призводить до взаємного блокування. Потрібно також додатково прописати конституційні положення, щоб зняти різночитання.

Показова ситуація, що виникла навколо принципового питання, чи може президент не погодитися з кандидатурою прем’єра, запропонованою парламентською більшістю. Нагадаємо, що в таких різних моделях як у Німеччині, Великобританії (парламентська модель), Франція (президентсько-прем’єрська) саме глава держави вносить кандидатуру прем’єра. Звичайно, вона потребує схвалення у парламенті, а отже, має враховувати реальну більшість, що її підтримає. Однак в умовах патової рівноваги у парламенті цей момент дозволяє зіграти главі держави ту роль гаранта і арбітра, котру йому відводить Конституція. Цілий ряд положень потребує навіть не уточнень, а принципових змін.

Конституційна закріплена вимога про необхідність коаліції для формування уряду на практиці заблокувала можливість пошуку компромісних рішень у парламенті.

Доцільно розглянути питання запровадження конструктивного вотуму недовіри кабінету міністрів, який передбачає висловлення недовіри діючому уряду і його відставку за ініціативою парламенту лише шляхом обрання нового прем’єр-міністра, формування ним уряду та ухвалення програми діяльності уряду.

Очевидно, що треба змінити норму, коли парламент отримав право звільняти окремих міністрів простою більшістю. Це автоматично робить міністра заручником певних лобістських сил.

Крім того, і до, і після змін 2004 р. міністри мусять складати депутатські повноваження. Якщо ми зараз все ж таки рухаємося до парламентської відповідальності уряду, то варто зробити як у багатьох інших країнах, коли міністр зберігає за собою депутатський мандат. Таке варто було б запровадити і в Україні, щоб не підвішувати міністрів «на гачок». І тоді міністр, якого зняли або який подав у відставку, продовжує, лишаючись депутатом, працювати в парламентській більшості або ж в опозиції.

Потрібно також прописати, що має бути не просто регламент роботи парламенту, який ситуативно змінюється самим парламентом у будь-який момент, а закон про регламент. На жаль, в процесі прийняття конституційних змін це очевидне положення чомусь зникло, що ставить саму процедуру роботи парламенту в залежність від інтересів більшості.

Неоднозначним є питання про імперативний мандат. Впровадження імперативного мандата негативно позначається на незалежності народних депутатів. У той же час ігнорування партійної позиції та вступ до урядової коаліції самостійно, всупереч рішенню фракції, призвело зрештою до спотворення результатів народного волевиявлення і до дострокових виборів.

7

Нагальним питанням є відновлення авторитету судової влади. Це потребує і ряду конституційних змін: необхідно закріпити принцип інстанційності при побудові системи судів загальної юрисдикції; чітко визначити саму систему судів загальної юрисдикції; конституційно врегулювати питання призначення суддів на адміністративні посади в судах та звільнення з цих посад.1

З метою забезпечення принципу незалежності суддів слід розглянути можливість наділення цими повноваженнями Вищої ради юстиції, змінивши попередньо порядок її формування: згідно міжнародних стандартів рішення, пов'язані з призначенням чи закінченням перебування на посаді судді, повинні прийматися за участі органу, незалежного від виконавчої і законодавчої влади, у якому не менше половини складу є суддями, обраними такими ж суддями в порядку, що гарантує широке представництво суддів. Крім того, з метою запобігання свавільному звільненню судді з посади пропонується уповноважити Вищу раду юстиції встановлювати факт порушення суддею присяги.

Потребує відновлення повноцінного функціонування Конституційного Суду. Неприпустимим є звільнення суддів з посад (незалежно від того президентом, парламентом, чи з’їздом суддів) на підставі порушення ними присяги без доведення факту порушення присяги. Венеціанська комісія рекомендувала закріпити спеціальну норму в статті 149 Конституції, відповідно до якої попереднє рішення з питання щодо підстав звільнення судді КС України виноситиметься самим Конституційним Судом.

Орган, який уповноважений прийняти рішення щодо призначення на посади суддів КСУ, повинен це робити виключно на основі професійних якостей відповідних осіб та лише на основі спеціальних критеріїв. Правом формувати список претендентів можна наділити спеціально утворену комісію з числа суддів КС у відставці та інших правників, які за віком не можуть претендувати на посади суддів КС. Склад цієї комісії мав би затверджуватися з'їздом представників юридичних навчальних закладів, наукових установ і громадських організацій.

Існуюче конституційне регулювання територіального устрою та місцевого самоврядування в України є неповним, подекуди суперечливим. Воно вимагає більшої адаптації до вимог Європейської хартії місцевого самоврядування 1985 р.

Закладені вже в Конституції колізії обумовили виникнення “матрьошки місцевого самоврядування” - існування фактично недієздатних органів місцевого самоврядування дрібних адміністративно-територіальних одиниць або «квазі-одиниць» та їх залежність від органів місцевого самоврядування 1 Пропозиції по вдосконаленню судової влади та місцевого самоврядування зроблені на базі «Зеленої книги» української конституційної реформи», розробленою коаліцією НУО (Центр політико-правових реформ, Школа політичної аналітики при НаУКМА, Український незалежний центр політичних досліджень, Комітет виборців України) http://www.spa.ukma.kiev.ua/article.php?story=20080228220102389

8

більших адміністративно-територіальних одиниць, на території яких вони знаходяться.

Конституція України встановлює тільки одну модель виконавчої влади «муніципалітету» – модель «сильний мер» (обирається членами територіальної громади та очолює виконавчий орган місцевої ради). Світовий досвід передбачає можливість для територіальних громад обирати одну з декількох моделей організації виконавчої влади муніципалітету («слабкий мер», «сіті-менеджер», «колегіальний голова виконавчої влади муніципалітету» та ін.). Питання організації виконавчої влади «муніципалітету» є внутрішньою справою територіальної громади, яке варто регулювати не Конституцією, а законом та статутом територіальної громади, в якому формалізується вибір територіальною громадою передбаченого у законі варіанту.

Широкі повноваження місцевих державних адміністрацій і у той же час можливість обласних, районних рад висловлювати недовіру голові місцевої державної адміністрації надмірно політизують управління на місцевому рівні.

Надмірну політизацію спричинили і вибори до місцевих рад на основі пропорційної виборчої системи.

Незважаючи на використання нормою статті 132 Конституції України поняття «регіон», регіональне самоврядування Конституція не передбачає. Обласна рада конституційно визначена як орган місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Це не відповідає загальноєвропейській практиці регіонального самоврядування.

Як ухвалювати зміни до Конституції? Перший сценарій – треба ухвалити окремі зміни до Конституції та закони, що розписують конституційні положення. Інший варіант: підготовка нової редакції Конституції, яку могла б розробити комісія з представників різних сторін.

Зрештою, вдавалися ж компроміси українським політичним силам під час здобуття незалежності, ухвалення Конституції 1996 року тощо. Додамо, що за нинішніх умов ми не знаємо напевно, хто стане президентом, хто прем’єром, хто матиме більшість у парламенті. Тому політики не зможуть писати конституцію під себе, бо влада може опинитися в руках політичних опонентів. Для підвищення легітимації змін рішення парламенту треба затвердити загальнонаціональним референдумом (але для цього потрібно схвалити новий закон про референдум). У той же час жорстке політичне протистояння в стінах парламенту напередодні президентських виборів 2009 р. може перешкодити цьому процесу.

Тому, з метою забезпечення легітимації цього процесу можливим є введення в механізм державної влади спеціально уповноваженого наприйняття Конституції України органу установчої влади (наприклад, це може бути Конституційна Асамблея). Прийнята Конституційної Асамблеєю нова Конституція України повинна затверджуватися на всеукраїнському референдумі. Для цього необхідне попереднє конституційне визначення

9

порядку прийняття нової Конституції з наступною її зміною відповідно до вже конституційно визначеного порядку.

ВСТУПДОНАТО:СТРАТЕГІЯДЛЯУКРАЇНИІЄВРОПИ

Олександр Палій, провідний експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, кандидат політичних наук

Відносини з НАТО уже сьогодні забезпечують Україні сприятливий клімат безпеки на її західних кордонах. Це посилює позиції України у протистоянні загрозам своїй безпеці. Розширення НАТО створило в регіоні Центрально-Східної Європи сприятливий клімат геополітичного плюралізму, у якому інтереси України як суб‘єкта міжнародної політики можуть бути задоволені неспівмірно більшою мірою, аніж у випадку домінування Росії.

Свого часу Росія визнала непорушність українських кордонів саме завдяки НАТО. Це відбулося під час підписання міждержавного Договору в 1997 р, укладеного за півтора місяці до Мадридського саміту НАТО, від результатів якого Москва остерігалася суттєвого наближення України до НАТО. Це ж стосується і Румунії. Договір з Україною було ратифіковано Румунією 8 липня 1997 р., за день до відкриття Мадридського саміту НАТО, на якому Румунія сподівалася отримати запрошення до Альянсу. НАТО вимагає від претендентів на членство відмови від територіальних претензій до сусідів, і Румунія заради вступу до НАТО мусила з цим змиритися.

Налагодження відносин України з НАТО стало вагомим чинником усвідомлення політичної елітою країн Заходу важливості України, значення її належності до євроатлантичної спільноти як гарантії миру й зменшення ймовірності конфліктних сценаріїв розвитку в Європі. Співпраця України з НАТО чітко вказала країнам Заходу на значні можливості для безпеки регіону.

Стратегія Заходу, спрямована на розширення НАТО, була підтверджена підсумковим комюніке Бухарестського саміту Альянсу від 3 квітня 2008 р., яким було визнано, що Україна в майбутньому стане членом НАТО. Це сталося попри всі нюанси, пов’язані з позицією Німеччини та Франції на Бухарестському саміті НАТО.

Слід розуміти, що НАТО як організація не могла ухвалити іншого рішення щодо України, ніж підтримка включення України до свого складу. І це для України вкрай важливий результат. Адже відмова від розширення НАТО означала б демонстрацію блоком нездатності ухвалювати самостійні рішення в своїх власних інтересах, і скористатися тими очевидними шансами для довгострокової безпеки Європи, які може надати України. У такому випадку ставилася б під сумнів дієздатність Альянсу, який пережив «холодну війну», приймати і здійснювати рішення на захист союзників. Тобто була б нівельована головна мета існування Альянсу. Між тим, будь-який блок має два шляхи – або розвитку, або занепаду. Очевидно, члени НАТО не готові

10

відмовитися від цієї організації та взяти повну відповідальність за власну безпеку у руки виключно національних урядів. Відмова Україні від вступу до НАТО продемонструвала б, що задекларовані принципи Альянсу про те, що демократична європейська держава може стати його членом, уже не працюють. Також це означало б підрив ідеологічної основи діяльності Альянсу та, зокрема, США, які розглядають поширення демократії як свою важливу місію, що зміцнює легітимність їхніх дій на міжнародній арені. Проте, найголовніше, відмова Україні від вступу до НАТО означала б демонстрацію критичного рівня залежності НАТО від країни, яка не є його членом, що поставило б під сумнів дієздатність основних функцій Альянсу.

У той же час, прискорення вступ до НАТО є життєвим інтересом України. Без ЄС Україна може існувати. Натомість, без НАТО ефективний довгостроковий захист ключових цілей національної безпеки України був би вкрай ускладненим. Геополітичне розташування України (наявність загрози висунення територіальних претензій; сусідство з двома більш потужними у військовому сенсі країнами – Росією і Туреччиною (причому Росія є ядерною наддержавою); наявність поблизу кордонів України зон воєнних конфліктів та нестабільності (Північний і Південний Кавказ, Придністров‘я) зумовлюють брак реалістичної перспективи для України, особливо після її ядерного самороззброєння, самостійно забезпечити свою безпеку. Інтегруючись до НАТО, Україна отримує очевидні переваги у сфері безпеки: достатні гарантії безпеки, зокрема і ядерні; зміцнення незалежності і недоторканості кордонів України; стабільність стану безпеки України незалежно від того, як розвиватиметься Російська Федерація; уникнення рецидивів економічного шантажу з боку Росії, в тому числі й нафтогазового, припинення спроб зовнішнього впливу на політичний процес в Україні, істотне обмеження інформаційної війни проти України, повернення України до політичної Європи, збільшення шансів України на приєднання до ЄС у видимій історичній перспективі; більш вагома участь України у процесах регіональної і континентальної інтеграції; здобуття більш шанованого місця України у світі.

Виходячи з досвіду країн Центральної і Східної Європи можна прогнозувати, що інтеграція України до НАТО може означати підвищення інвестиційної привабливості економіки (унаслідок підвищення гарантій безпеки і стабільності), зменшення впливу корупційних схем інвестування, а також підвищення рівня співпраці з тими державами, які мають дуже великий інвестиційний потенціал.

НАТО також істотно впливає на прискорення вступу до ЄС. Вступ до НАТО також вплине на розвиток військово-промислового комплексу України, який становить одну з найбільших та найбільш технологічних частин економіки України.

Пряма вартість вступу України до НАТО залежить насамперед від політичних чинників. Досі НАТО при розширенні вимагав від претендентів

11

на членство лише обмежених оборонних зусиль, які передбачали збільшення оборонних витрат на кілька відсотків. У справі України НАТО не вимагатиме значних витрат на переозброєння та підготовку української армії, оскільки наявні оборонні можливості України вже є значно більшими, аніж у більшості держав, що вступили до НАТО у 1999-2004 рр. Крім того, стратегічна важливість України для європейської безпеки та зменшення ризиків воєнного характеру в Європі роблять інтеграцію України до НАТО насамперед політичним кроком, і лише в другу чергу – військовим.

НАТО уже домоглася зняття або зменшення суперечностей між Угорщиною і Румунією, Румунією і Україною, Туреччиною і Грецією тощо. Співробітництво із НАТО та США дає змогу й таким країнам, як Польща, Чехія, налагоджувати широкий спектр відносин з Німеччиною, не побоюючись її потенціалу та можливих претензій на колишні німецькі землі.

Більшість постсоціалістичних країн, зокрема і Україну, інвестори та туристи на Заході розглядають як «посткомуністичні», нестабільні. Окремі країни, зокрема Болгарію, вони асоціювали насамперед з регіоном Балкан, що у свою чергу десятиліттями асоціювався з міжетнічними війнами, міждержавною напруженістю, тероризмом, криміналом, корупцією тощо. Приєднання до НАТО істотно змінило такий імідж, внаслідок визначеності з цивілізаційною належністю країни, наданим НАТО рівнем безпеки та вимогами НАТО до внутрішньої політики нових країн-членів.

Те ж саме мало б стосуватися й України, яка внаслідок вступу до НАТО втратила б значну частину свого «пострадянського» іміджу. Належність країн до окремих географічних регіонів може мати ще й свій негативний вплив на інвестиційну привабливість економік цих країн. Приєднання до НАТО може істотно вплинути на зміну такого іміджу, внаслідок визначеності з цивілізаційною належністю країни, наданим НАТО рівнем безпеки та вимогами НАТО до внутрішньої політики нових країн-членів. Також чіткі правила ведення бізнесу, що існують в країнах Заходу, в результаті членства в НАТО будуть швидше інкорпоровані в практику ведення бізнесу в нових членах. Це передбачатиме, зокрема, більші гарантії виконання договорів, передбачуваність нормативного середовища у сфері економіки тощо.

Як відзначає дослідження, проведене Союзом підприємців Болгарії, результатами для економіки країни від приєднання до НАТО стали: «покращення динаміки в промисловості, зв’язаній з обороною, та іншими витратами на інфраструктуру, оскільки національна система безпеки міцно зв’язана з цивільною інфраструктурою країни, такою як дороги, залізниці, комунікація, енергетика. У разі вступу до НАТО, країна змушена покращити інфраструктуру до межі, що перевищує вимоги з боку ЄС і в коротший термін. Це дослідження спрогнозувало, що вплив інвестицій в інфрастуктуру країни, пов’язаних з членством в НАТО, збільшить ВВП країни на 0,3 – 0,4 %. Слід відзначити, що витрати на приєднання до НАТО не просто зміцнюють національну оборону, а, як правило, збільшують ВВП країни. Міністерство

12

оборони Болгарії підрахувало, що збільшення в результаті євроатлантичної інтеграції в її країні інвестицій в оборону на 0,1% від ВВП має наслідком економічне зростання на 0,15-0,2%, внаслідок зміцнення оборонної індустрії країни. Такі вкладення підвищують інвестиційну привабливість підприємств оборонного комплексу і ставлять їх у кращі довгострокові конкурентні позиції на міжнародному ринку.

Вступ до НАТО також мав певний позитивний вплив на такі галузі болгарської економіки, як телекомунікація (у зв’язку з інвестиціями у зв’язок), туризм (у зв’язку з покращенням рівня безпеки країни та покращенням доріг і зв’язку), освіту тощо. Практичний досвід перебування Болгарії в НАТО вже дав змогу підтвердити правильність даного прогнозу. Економічне зростання в Болгарії напередодні і після вступу країни до НАТО за даними Статистичного союзу Болгарії становило: у 2003 р. – 4,3%, 2005 – 5, 5%, 2006 – 5,5%.

Приєднання нових членів, і, зокрема, Болгарії до НАТО виявилося досить дешевим, оскільки відбувалося без значної передислокації військ, і було чисто „паперовим”. Негативний вплив розширення НАТО на економіки держав-претендентів на членство обмежувався виключно певним тимчасовим зростанням їхніх оборонних бюджетів. Однак, розширення НАТО відбулося без видимої шкоди для економік держав-членів. Суто економічні вигоди від розширення НАТО, представлені насамперед у формі зростання фінансової стабільності та збільшенні прямих іноземних інвестицій, інші супутні економічні переваги перевищили економічні витрати, пов’язані із розширенням НАТО.

Нові держави-члени ЄС (більшість яких стали державами-членами НАТО) отримали економічну вигоду в результаті програм фінансування розширення ЄС, які здійснюють старі члени ЄС. Вступ до НАТО неминуче вплине на розвиток військово-промислового комплексу (ВПК) України, який становить вагому та одну з найбільш технологічних частин економіки України. Сьогодні структура ВПК України складається з авіаційної, суднобудівної і власне оборонної галузі (бронетехніка, боєприпаси, засоби зв‘язку тощо). Попри те, що з цих галузей практично самодостатньою із замкненим циклом виробництва є лише остання, Україна виробляє низку цілком конкурентноздатних зразків озброєнь. Крім того, окремі підприємства ВПК України зберегли можливість швидкого нарощування виробництва конкурентноздатних озброєнь при відносно незначних капіталовкладеннях. Розвиток ВПК України внаслідок євроатлантичної інтеграції України перебуває під впливом суперечливих тенденцій. По-перше, український ВПК у його сучасному вигляді утворився на базі частини колишнього ВПК СРСР, що зумовлює наявність тісних коопераційних зв‘язків та технологічних циклів у межах держав СНД. По-друге, євроатлантична інтеграція є процесом інтеграції України з одними з найбільш передових в економічному сенсі держав світу. Потужності України у галузі ВПК в перспективі можуть бути використані державами Європи, які потребують оновлення свого оборонного потенціалу та які в другій половині

13

1990-их рр. почали реалізовувати Європейську політику безпеки і оборони. Однією з проблем співпраці в галузі вiйськових дослiджень i технологiї є

те, що країни НАТО досить обережно ставляться до співпраці в цій сфері, і, насамперед з не-членами НАТО. Наприклад, у бюджеті США менше піввідсотка оборонного бюджету йде на оборонні дослідження, у яких передбачалася міжнародна кооперація. Те, що Україна поки що не є членом НАТО, ускладнює роботу за стандартами економічної безпеки НАТО.

Україна має перспективу щодо розробки і реалізації наступних проектів з НАТО: спільні дослідження і розробка зразків сучасного озброєння і військової техніки, модернізація та ремонт техніки і озброєння радянського виробництва для армій нових членів НАТО. Перевагами України є високотехнологічний оборонно-промисловий комплекс України, здатний розробляти сучасні зразки озброєнь, а також здатність України до створення в замкнутих циклах деяких конкурентноздатних на світовому ринку зразків озброєння. Країни Західної Європи дедалі більше усвідомлюють недоцільність орієнтації на національне виробництво повного переліку основних озброєнь, і змушені створювати загальноєвропейські структури ВПК. У 2003 році НАТО ухвалив рішення взяти щонайменше на 7 років, до створення європейського військово-транспортного літака А-400М, в оренду 6 українських військово-транспортних літаків. У Великої Британії є лише 4 військово-транспортних літаків далекого радіусу дії, у решти європейських членів НАТО – 9, у США – 250.

З часу розпаду СРСР Росія поступово обмежує зв‘язки з Україною в галузі оборонної промисловості лише тими сферами, де для неї збитково працювати без залучення українських виробництв. Росія поступово налагоджує «замкнені цикли» з виробництва озброєнь. Число українських підприємств, які здійснюють експортно-імпортні операції з підприємствами російського ВПК скорочується. Це відбувається не через рух України до НАТО, а внаслідок об‘єктивних обставин, серед яких насамперед прагнення Росії як великої держави одержати «замкнені цикли» виробництва озброєнь на своїй території, відбувається втрата вигідних для України кооперативних зв‘язків з Росією. Ці зв‘язки можуть бути певною мірою компенсовані поступовим налагодженням співпраці з країнами НАТО. Як стверджують окремі українські експерти, є певні можливості підприємств України навіть у такій надвисокотехнологічній сфері, як створення елементів протиракетної оборони. Таким чином, вступ України до НАТО збільшив би привабливість українських оборонних підприємств для політичного та військового керівництва країн Заходу, підтвердив надійність військово-технічної співпраці країн НАТО з Україною та знизив фінансові та політичні ризики в галузі оборонної промисловості України, що вплинуло б на розміри інвестицій до ВПК України. Наслідки вступу України до НАТО для військово-промислового комплексу невіддільні від впливу євроатлантичної інтеграції на всю економіку країни. ВПК може автономно розвиватися від досягнень інших галузей лише нетривалий час. Відставання в економіці загалом неодмінно тягне за собою і перспективу відставання в галузі ВПК у видимій перспективі.

14

Виходячи з досвіду країн Центрально-Східної Європи, зокрема Болгарії, інтеграція до НАТО може означати підвищення інвестиційної привабливості економіки України загалом (унаслідок підвищення гарантій безпеки і стабільності), а також підвищення рівня співпраці з тими державами, інвестиції яких є потенційно більшими за розмірами, аніж інвестиції з Росії, і більш прозорими для економіки України.

Крім того, між розширенням НАТО на країни Центрально-Східної Європи та вступом цих країн до ЄС існує прямий зв‘язок. Політична верхівка та наукові кола України в цілому усвідомлюють наявність такого зв‘язку і у випадку України. Факт належності України до НАТО має зменшити у європейських організацій і урядів песимізм щодо перспектив і серйозності висловлюваних керівництвом України євроінтеграційних намірів.

При цьому слід наголосити, що пряма вартість вступу України до НАТО залежить насамперед від політичних чинників. Якщо у підходах до євроатлантичної інтеграції України буде застосовано модель, коли НАТО вимагатиме від України попереднього виходу на стандарти НАТО за рівнем озброєння, підготовки військ тощо, то тоді вартість вступу України до НАТО може бути досить значною. Однак досі НАТО при розширенні Альянсу вимагав від претендентів на членство лише обмежених оборонних зусиль, які передбачали збільшення оборонних витрат лише на кілька відсотків. У справі України ще більш імовірно, аніж у випадку інтеграції до Альянсу інших держав Центрально-Східної Європи, що НАТО не вимагатиме значних витрат на переозброєння та підготовку української армії.

Досвід інтеграції до НАТО країн-сусідів України, і зокрема, Болгарії, свідчить про можливість мінімізації витрат на розширення НАТО.

Членство Болгарії та деяких інших держав в НАТО дає хороші підстави зрозуміти, що вступ до НАТО не є ані антислов’янським, ані антиправославним кроком. У світі є сьогодні 11 країн з переважно православним населенням. Абсолютна більшість православних країн або вже вступили до НАТО, або прагнуть туди вступити. Зокрема, 3 православні країни є членами НАТО (Греція, Болгарія, Румунія), і ще 4 прагнуть стати членами НАТО (Україна, Грузія, Македонія, Чорногорія). У Сербії більшість населення покладають вину за війну на місцевих політиків, які її спровокували та здійснювали етнічні чистки, зокрема, уряд має політичну можливість здійснювати видачу міжнародному трибуналові осіб, звинувачених у воєнних злочинах. На виборах у 2008 р. у Сербії найбільшу підтримку отримали політичні сили, які підтримали зближення з Європою і НАТО. У світі є 14 країн, які прийнято вважати слов’янськими. Поза межами НАТО залишається меншість слов’янських країн.5 слов’янських країн вже є членами НАТО (Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Болгарія), Хорватія вступає до НАТО уже в 2009 р., ще 3 країни – Україна, Македонія і Чорногорія - чекають своєї черги. Тож абсолютна більшість слов’янських країн сьогодні є або членами НАТО, або прагнуть туди вступити.Слід наголосити, що всі країни колишньої Югославії

15

або вже вступили до НАТО (Словенія), або готуються приєднатися (Хорватія, Македонія, Чорногорія), або включилися в програму НАТО „Партнерство заради миру” (Сербія та Боснія і Герцеговина).

Ще один цікавий момент, який дає нам досвід членства в НАТО Болгарії – розуміння відсутності абсолютного значення суспільної підтримки вступу до НАТО для ефективної реалізації державою такої політики. Зокрема, станом на середину 2007 р. в Болгарії лише 37% населення підтримували членство в НАТО, 17% були проти, решта не мала думки з цього приводу. Однак, це не заважало Болгарії вже протягом кількох років бути ефективним членом НАТО.

На сьогодні ані НАТО, ані, тим більше, України не мають іншого шляху, ніж рух до входження України до Альянсу. Позиції окремих європейських урядів, які своїми практичними діями ставлять цю ціль під сумнів, насправді спрямовані не лише проти України, скільки проти дієздатності Альянсу, а отже – проти довгострокових інтересів безпеки самої Європи. НАТО створювався як засіб виходу за межі вузьких національних егоїзмів, заради життєвих спільних інтересів. Між тим, ці егоїзми призвели до руйнування Європи під час Другої світової війни. Тому нині НАТО має знайти в собі здатність відреагувати на питання приєднання України в той спосіб, який не ставитиме під сумнів дієздатність Альянсу, дасть можливість реалізувати шанси, що виникли в Європі з постанням України, та не суперечитиме ідеологічним засадам існування Альянсу.

РОБОТА З ГРОМАДСЬКОЮ ДУМКОЮ ПРО ЄВРОПЕЙ-СЬКУТАЄВРОАТЛАНТИЧНУІНТЕГРАЦІЮВБОЛГАРІЇТАУКРАЇНІ

Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва, Київ

Досвід Болгарії у підготовці громадської думки до вступу країни в НАТО та ЄС є унікальним. Ця унікальність полягає як у національних особливостях становлення болгарської демократії, так і в історичному моменті вступу країни до європейських та євроатлантичних структур. Важливою специфікою є також їх регіональний балканський контекст. Таким чином, досвід Болгарії у роботі з громадською думкою не може бути відтворений в українському випадку повністю, без змін та адаптацій. Проте у цьому унікальному досвіді є декілька аспектів, які можна виділити як універсальні для застосування в інших країнах, зокрема, і в таких, як Україна.

Подібно до українців, після розпаду комуністичної системи болгари ідеалізували Захід загалом, їхній первинний єврооптимізм був стихійним оптимізмом непоінформованих людей. Так само як українці, болгари бажали вступу їхньої країни більше до ЄС, ніж до НАТО. І так само як в українців, у болгар бажання інтегруватися до НАТО було сильно підірване втручанням

16

Заходу у події в колишній Югославії, а особливо, фактом бомбардування Белграду американською авіацією.

Однак, відразу після цих подій політичним елітам Болгарії вдалося намітити стратегічний курс на євроатлантичну та європейську інтеграцію й протягом 10-12 років досягти поставлених цілей.

Українська політична еліта пішла іншим шляхом. Нашій країні не вдалося досягнути консенсусу еліт щодо стратегії європейської, і, особливо, євроатлантичної інтеграції. Насамперед, саме завдяки відсутності в українських політиків спільного розуміння пріоритетності національних інтересів, а також стратегічного мислення як такого, ми й топчемося на місці. А політично обумовлені дебати на теми вступу чи не вступу до НАТО та ЄС не лише шкодять рівню підтримки європейської та євроатлантичної інтеграції громадською думкою, але й використовуються іноземними політичними акторами для посилення внутрішніх протиріч між окремими регіонами України.

Яким чином політичному класу Болгарії вдалося переконати своє суспільство у необхідності інтеграційних кроків, а також необхідних для цього внутрішніх змін у країні та суспільстві?

По-перше, після старої косівської кризи політична еліта країни наочно побачила, що колишній стратегічний союзник – Росія, не змогла чи не захотіла захистити сусідню Сербію у її протистоянні із Заходом. Влада Болгарії негайно скористалася моментом і власними непопулярними серед власного населення, але послідовними політичними рішеннями домоглася довіри політичних еліт Заходу, після чого можна було переходити до початку переговорів. Можна сказати, що Болгарія вдало скористалася історичним моментом, коли у співробітництві з нею були зацікавлені країни ЄС та НАТО. Консолідована позиція політичних сил країни дозволила витиснути з цього моменту максимум можливої користі для національних інтересів.

По-друге, боснійська криза співпала у часі з настанням жорсткої економічної кризи у самій Болгарії. Недосяжним ідеалом подолання цієї кризи бачилося майбутнє членство в Євросоюзі – у колі економічно благополучних держав. Відтак громадській думці було задано алгоритм почерговості інтеграційних процесів від євроатлантичної до європейської інтеграції як від простішого до складнішого. Членство Болгарії в НАТО розумілося як формально необов’язковий, але фактично необхідний крок до членства у Європейському Союзі.

По-третє, внаслідок економічної кризи на момент прийняття рішення значима частина суспільства перебувала за кордоном (трудова еміграція або студенти). Тож головною ідеєю, яка була закладена в месидж еліт суспільству, була необхідність обирати ту систему цінностей, за яку молодь та активні члени суспільства «проголосували ногами». Головним гаслом цього месиджу було – «Ми повинні зробити нашу країну такою, як ті, куди виїжджають наші діти!». Це гасло було дуже сильним, оскільки прямо апелювало до архетипу зв’язку між батьками й дітьми. У 1997-1999 рр. під цим гаслом було проведено

17

цілу серію внутрішніх реформ, які хоч і швидко вичерпалися, але закріпили цивілізаційний вибір, вибір сучасних європейських цінностей, і залишили по собі в суспільстві потужну інерцію руху.

По-четверте, ідею досягнення Болгарією членства в НАТО було висунуто в несподіваний для суспільства момент і у несподіваній для суспільства формі – не як ініціативу уряду чи зовнішньополітичного відомства, а як ініціативу однієї людини, яскравої особистості – Соломона Пассі. Цей лідер громадської організації «Атлантичний клуб» будучи парламентарем, виступив на цю тему у національному парламенті несподівано навіть для своїх колег. Його вчинок привернув до цієї ідеї загострену увагу болгарських медіа. На момент актуалізації ідея мала підтримку в громадській думці на рівні 12%.

По-п’яте, болгарські журналісти провели надзвичайно інтенсивну інформаційну кампанію поетапно за алгоритмом: 1) що таке ЄС та НАТО? 2) як говорити про ЄС та НАТО? (реальні репортажі, через конкретних людей) 3) чому Болгарії потрібне членство в ЄС та НАТО?

По-шосте, крупна й системотворча для національної політики Болгарська соціалістична партія (колишні комуністи) змінила свою зовнішньополітичну доктрину з пошуку «третього шляху» й перейшла до пояснення своїм виборцям безальтернативності європейської та євроатлантичної інтеграції Болгарії. Рішення про вступ до НАТО та ЄС ухвалювалося абсолютною більшістю парламенту без референдуму. Після досягнення членства в обох організаціях БСП знову повернулася до влади й сформувала нинішню правлячу коаліцію.

Станом на 2007 рік позитивно оцінювали вступ Болгарії в ЄС 76%, негативно – 10%, не визначилися – 14%. Схвалюють членство в НАТО – 39%, не схвалюють – 17%, вагаються – 34%, і не мали думки – 10%.

Досвід Болгарії засвідчує, що громадська думка є досить динамічною категорією і не може бути єдиним, абсолютним аргументом за чи проти європейської та євроатлантичної інтеграції. Вона є лише одним із елементів для підготовки державного рішення. Головне питання для підготовки й набуття членства – це забезпечення легітимності цього процесу, що не дорівнює безумовній орієнтації державної влади на поточний стан громадської думки. А отже, інформаційна кампанія та мобілізаційні заходи мають орієнтуватися не стільки на результати соціологічних опитувань, скільки на системну довіру населення до політикуму.

Особливістю болгарського євроскептицизму є його фактичний скептицизм щодо здатності болгарських політиків відстоювати національні інтереси у наднаціональних органах.

Очевидно, що Україна не може без застережень взяти не лише цілісну програму мобілізації громадської думки для підтримки ідеї вступу Болгарії в ЄС і НАТО, але й більшість їх складових елементів. Однак окремі базові, вихідні позиції мають бути узгоджені в Україні ще до початку такої національної мобілізаційної кампанії. Йдеться, насамперед, про вибір вдалого історичного моменту, досягнення консенсусу еліт, а також максимального зацікавлення

18

медіа щодо позитивного висвітлення цього питання.Історичний момент для потужного ривка на захід наша країна практично

проґавила, якщо взяти до уваги вичерпаність потенціалу «помаранчевої революції» 2004 року й подальші події. Спроба досягнення консенсусу еліт у формі «Універсалу національної єдності» також не виправдала себе.

На відміну від болгарських політиків, для яких Балканська криза стала каталізатором внутрішнього консенсусу щодо інтеграційних, оборонних та безпекових питань, українські політики відреагували на Кавказьку кризу серпня 2008 року загостренням внутрішньополітичного конфлікту. Політичний клас України таким чином проявив свою неадекватність рівню загроз та викликів, які постали перед українською державою й заслужив визначення як «незрілий» та «безвідповідальний». Консенсус політичних еліт в Україні, у тому числі й щодо питань інтеграції в ЄС та НАТО можливий лише після ротації цих еліт.

Особливістю українського сприйняття інтеграційних процесів цілком може стати усвідомлена необхідність обмежити свавілля власних політиків якимись «верховними органами», які стоятимуть над ними, і куди завжди можна буде звернутися за захистом прав чи у пошуках справедливості.

На відміну від Болгарії цілковито незалежних медіа в Україні дуже мало. Можна сказати навіть більше, політичні сили й медіа часто є залежними від одних і тих самих фінансово-економічних угрупувань. Таким чином, для консенсусу політичних еліт у питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції, для позитивної зацікавленості медіа даною темою сьогодні потрібен, насамперед, консенсус українських олігархів, який у свою чергу, може виникнути через усвідомлення ними зовнішніх щодо України загроз та викликів – історичного моменту.

На відміну від Болгарії Україна має потужний національний капітал, який в умовах загострення глобальної економічної кризи змушений по-новому усвідомлювати свою відповідальність як перед власними найманими працівниками, так і перед громадянським суспільством та країною загалом. Тому консенсус національного капіталу для долі української інтеграції в західні структури є визначальним.

Дуже продуктивним, на мою думку, буде використання таких гасел, які розгортатимуть для української аудиторії месидж, базований на відновленні зв’язку батьки-діти – побудуємо Україну такою, як ті західні країни, куди наші діти їдуть вчитися й працювати.

Але тут варто враховувати, що значна частина нашої трудової еміграції, а також студіюючої молоді працюють і навчаються саме в Росії. Економічна криза в Росії повертає наших гастарбайтерів додому. Критично важливо, щоб ці люди змогли знайти собі застосування на Батьківщині, а також побачили для себе нові можливості від внутрішньої еволюції України за західними взірцями.

Етап єврооптимізму непоінформованих людей Україна, як і Болгарія, безповоротно пройшли на початку 1990-х років. Сьогодні тему європейської та євроатлантичної інтеграції України вже неефективно розкривати через

19

«відштовхування» від Росії. Історичне гасло «Геть від Москви!» саме по собі вже не працюватиме однаково ефективно для всіх українців.

Значно ефективнішим для України (як було для Болгарії), буде усвідомлення громадською думкою незалежних від нас труднощів, які постануть перед нами у разі спроби вступити в Євросоюз без членства в НАТО. Гасла на кшталт «Спочатку НАТО!» повинні містити ширше смислове значення й набагато дальшу перспективу. Наприклад, перший крок – НАТО, другий – Євросоюз, третій – процвітання. Українці не сприймають НАТО й ЄС як самоціль, для нас це, перш за все засіб для чогось іншого, набагато ближчого саме нам.

Членство в НАТО та ЄС дасть Україні стабільність, яка необхідна нам як для саморозвитку, так і для рівноправного співробітництва з Російською Федерацією. Можливо, якийсь короткий час російська позиція буде негативною щодо нашої інтеграції в західні структури, але потім баланс двосторонніх відносин відновиться вже на якісно вищому рівні. Необхідно через медіа наполегливо пояснювати власним, а також російським громадянам, що інтеграція України в західні структури – це не лише благо для українців, але й певна гарантія безпеки й добросусідства для обох країн. ЄС та НАТО, які матимуть у своєму складі Україну апріорі не можуть бути «антиросійськими».

Враховуючи особливості поточного моменту сьогодні в Україні мало провести інформаційну кампанію про НАТО, оскільки суспільство, внутрішньо поляризоване за шкалою «свої-чужі» в регіональному контексті, не здатне однаково сприймати ту чи іншу інформацію про Північноатлантичний альянс. Необхідно проводити інформаційно-агітаційну кампанію, замовником якої буде держава, а виконавцями – хто завгодно, лише не політики та державні органи. Цебто, виконавцями даної програми мають бути громадські організації України в усій їх сукупності, перш за все, регіональні та місцеві осередки громадянського суспільства. Тут апріорі не може бути монополії на істину чи на інформацію.

Тому євроатлантична та європейська інтеграції є занадто важливими для України, щоб довіряти їх лише нинішнім українським політикам…

ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ КРІЗЬ ПРИЗМУГРОМАДСЬКОЇДУМКИ

Олександр Макобрій, головний консультант національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України

Україна являє собою країну, від якої багато в чому залежить мир та стабільність на європейському континенті. Тому НАТО приділяє особливу увагу відносинам у розвитку співробітництва у багатьох сферах, більшість з яких має цивільне призначення і спрямовано на демократичний розвиток саме України. Це цілком прагматичний підхід Альянсу, тому що жодна країна самотужки не може забезпечити власну безпеку, з огляду на виклики сьогодення. Тому приділяється особлива увага розвитку демократичних процесів в країні, задля створення

20

прогнозованих відносин, які в свою чергу спрямовані на забезпечення миру та стабільності шляхом досягнення консенсусу щодо спільного існування.

В листі, який був направлений на початку 2008 року, від Президента, Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради України до Генерального секретаря НАТО, чітко зазначено: «Політика євроатлантичної інтеграції визначена національним законодавством, не спрямована проти третіх держав і має на меті майбутнє членство України в Організації Північноатлантичного договору, про що порадимося з українським народом».

Тож, одним з неформальних критеріїв набуття повноправного членства в НАТО є підтримка громадянами України євроатлантичної інтеграції, хоча НАТО не вимагає проведення безпосереднього референдуму щодо членства.

Вибір кожного громадянина на можливому, майбутньому референдумі стосовно вступу України до НАТО залежить від свідомого розуміння ним свого статусу, своєї ролі у визначенні шляху розвитку країни, з одного боку, і характеру процесів інтеграції в НАТО – з іншого.

Негативне ставлення громадян України до північноатлантичної інтеграції значною мірою зумовлено наявністю факторів, які впливають на громадське сприйняття євроатлантичної інтеграції.

Існує широкий спектр міфів та стереотипів, які залишились з часів радянського минулого України, та ті, що роздмухуються політичними опонентами інтеграції України в НАТО. Недостатню підтримку громадськістю північноатлантичної інтеграції не слід пояснювати лише міфами та стереотипами. Вони лише слугують підґрунтям для розвитку чинників, які формують негативне ставлення громадян України до вступу в НАТО.

Одним з таких чинників, який є бар’єром у формуванні розуміння євроатлантичної інтеграції серед громадян України, є те, що деполітизоване, об’єктивне обговорення проблем інтеграції в НАТО часто ведеться на рівні вузьких спеціалістів (політологів, військових експертів, журналістів), але при цьому не стає об’єктом уваги більш широкої аудиторії або залишається нецікавим для неї. Це призводить до того, що значний прошарок населення не отримує достовірної і своєчасної інформації щодо НАТО, логіки розвитку цієї організації, її цілей та завдань. Хоча на сьогоднішній день існує тенденція перенесення аспектів проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи на регіони країни до більш ширшої аудиторії.

Іншим чинником є профанація термінів та понять, які є вирішальними у сприйнятті громадянами вступу України до НАТО («євроатлантична інтеграція», «демократія», «реформи» тощо). З впевненістю можна стверджувати, що громадяни України майже не володіють інформацією про НАТО. Більшість взагалі не розуміє, що таке євроатлантична інтеграція.

Тож зараз ми маємо ситуацію, при якій міфи та стереотипи разом з нерозумінням та профанацією термінів є вирішальними у негативному сприйнятті інформації про НАТО та відносини з Україною.

Відповідно до задекларованих принципів у виконанні щорічних Цільових

21

планів Україна – НАТО в рамках підписаного у 2002 році в Празі Плану дій Україна – НАТО, приділяється увага проведенню інформаційно-роз’яснювальної роботи серед громадян України щодо євроатлантичної інтеграції.

Виходячи з останніх подій, що були окреслені під час Бухарестського саміту НАТО у квітні 2008 року та засіданні Північноатлантичної ради НАТО на рівні міністрів закордонних справ у грудні 2008 року, акцент уваги в проведенні державної політики все більше зосереджується на проведенні інформаційної роботи. З огляду на те, що рішення української держави має бути схвалене суспільством, останнім часом роз’яснювальна робота серед населення набуває особливої актуальності.

Основним принципом проведення зазначеної діяльності є досягнення максимального рівня неупередженості у донесенні інформації. Серед основних, практичних заходів проведення відповідної державної політики можна відзначити:

- проведення публічних заходів, семінарів, круглих столів, дискусій тощо;- напрацювання інформаційно-аналітичної бази у вигляді друкованих та

інших матеріалів з тематики відносин Україна – НАТО та їх розповсюдження;- створення регіональної мережі мультиплікаторів інформації у проведені

скоординованої публічної діяльності;- створення експертного середовища, підготовка фахівців у сфері

євроатлантичної інтеграції;- опрацювання різноманітних методологій та моделей проведення відповідної

публічної роботи.В Україні діє більш ніж 130 неурядових громадських організацій (НУО),

які здійснюють свою місію у сфері євроатлантичної інтеграції. Фактично діяльність НУО охоплює всі регіони країни. Акценти проведення публічних заходів останнім часом все більше переносяться на регіональний рівень.

Координація діяльності НУО України, зокрема у проведені спільної інформаційної політики, відображається в існуванні об’єднань громадських організацій, а також відповідних коопераційних зв’язках між ними. Одним з провідних таких об’єднань є Громадська ліга Україна – НАТО, що була створена у 2003 році і на сьогоднішній день в склад якої входять понад 70 провідних організацій по всій країні.

Останнім часом, активізувалася діяльність зі створення постійно діючих Інформаційних пунктів, на регіональному рівні. На 2008 рік, створено 14 подібних закладів на рівні обласних центрів та Центру в Білій Церкві, який створено для роботи в Київський області. Головною метою діяльності центрів є налагодження постійної інформаційно-роз’яснювальної роботи з охопленням як найбільшої кількості населення маленьких міст та селищ регіонів. Всі, без виключення Центри, створені на базі провідних вищих навчальних закладів.

Продовжується практика науково-методичного наповнення Інформаційних стендів в Україні. Стенди мають більш фундаментальне значення у наданні інформаційних матеріалів щодо євроатлантичної інтеграції і носять бібліотечний

22

характер. Кожний бажаючий громадянин може вільно отримати інформацію, звернувшись до одного з 27 стендів, що створені на рівні обласних бібліотек, або одного з 27 стендів, які діють у приміщенні вищих навчальних закладів кожної області України.

Одним з останніх успішних проектів, який реалізується, є створення Мережі партнерства Україна-НАТО щодо підвищення обізнаності громадянського суспільства під егідою Спільної робочої групи Україна-НАТО з питань воєнної реформи. Так 5 жовтня 2006 року в ході проведення третього раунду консультацій Україна-НАТО на рівні міністрів оборони в м. Сінтра (Іспанія) було підписано Листа про наміри між Україною та 13 країнами-членами НАТО, серед яких була і Болгарія. Мережа представляє собою відкриту міжнародну недержавну комунікативну систему між неурядовими громадськими організаціями України та країн-членів НАТО, яка спрямована на встановлення контактів, обміну досвідом, поширення інформації та вивчення суспільної думки у сфері безпеки і оборони.

Практична імплементація діяльності Мережі відображається у реалізації спільних проектів між українськими НУО та подібними організаціями країн-членів НАТО. Одним з успішних спільних проектів можна відзначити проект «Суспільство та Армія - підстава взаємної довіри для зміцнення громадянського суспільства», який було організовано Атлантичною Радою України, Громадською лігою Україна – НАТО та іншими українськими організаціями з однієї сторони, та Інститутом стратегічних досліджень (м. Краків, Польща) - з другої. Метою проекту було передати досвід Польщі з процесу проведення реформування збройних сил та відповідного впливу НГО.

Ефективність та результат зазначеної діяльності можна визначити даними соціологічних досліджень. На початку 2008 року, за різними опитуваннями, підтримували курс держави на євроатлантичну інтеграцію до 22 відсотків громадян України, на кінець року - цей показник підвищився до 30 відсотків (за даними загальнонаціонального опитування, проведеного Інститутом трансформації суспільства на замовлення МЗС України).

Соціологи стверджують, що підтримка вступу до НАТО в Україні має регіональну особливість - із просуванням від західного регіону до східного рівень схильності населення до входження в цю систему колективної безпеки суттєво зменшується. Також більше схильні підтримувати вступ країни в Альянс молоді люди – на відміну від представників старшого покоління. Серед груп за сферами зайнятості позитивне ставлення до НАТО демонструють студенти і працівники державних та бюджетних установ - 35-37%. Порівняно низьку підтримку виявляють пенсіонери і домогосподарки, а також російськомовні громадяни України.

Тож можна констатувати, що розглядати ставлення громадян до євроатлантичних прагнень держави має позитивну динаміку. Але для її підтримки необхідно проводити більш скоординовану роботу між громадськими організаціями та органами державної влади. Важливим елементом є кооперація

23

зусиль, тим більше що всі необхідні передумови в Україні для цього вже створені.

ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕВАГИ ЧЛЕНСТВА В ОРГАНІЗАЦІЇПІВНІЧНО-АТЛАНТИЧНОГОДОГОВОРУ

Лілія Левандовська, координатор проектів Інституту Євро-Атлантичного співробітництва

Економічна співпраця держав чітко зазначена в Вашингтонському Договорі. Адже питання євроатлантичної інтеграції має більше вимірів, ніж суто військові чи політичні питання, про що свідчать назви комітетів, робочих групп та установ НАТО: Економічний Комітет, Комітет координації європейського повітряного простору, Науковий Комітет, Комітет викликів сучасного суспільства, Комітет інформації та культурних відносин. Програма НАТО щодо безпекових інвестицій спрямована на підтримку менш розвинутих країн у їх досягненнях щодо рівня відповідності критеріям НАТО.

Саме тому на даному етапі демократичних перетворень в Україні, з огляду на актуальність питання євроатлантичної інтеграції, при проведенні відповідних публічних заходів потрібно включати компонент економічної безпеки, яку гарантує членство в НАТО. Адже громадяни України отримують достовірну інформацію щодо політичних та військових аспектів діяльності Північно-Атлантичного Альянсу, проте вони практично не володіють інформацією про економічні переваги належності країни до даної організації. Саме відповіді на практичні запитання щодо дотримання економічних інтересів кожного громадянина повинні стати ключовими доказами на підтримку населенням України євроатлантичного курсу держави.

Найбільш переконливим аргументом для громадян України є відповідний досвід країн-сусідів, які вже є членами ЄС та НАТО, особливо країн, цивілізаційно та культурно близьких до України. В даному аспекті досвід Болгарії важко переоцінити, оскільки Болгарія є слов’янською та православною країною, і на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції вирішувала схожі проблеми, що існують наразі в Україні.

Безумовно, досить складно встановити причинно-наслідковий зв'язок між членством в НАТО та економічним зростанням певної країни, оскільки не завжди вдається виокремити саме позитивні досягнення євроатлантичної інтеграції від інших факторів успішного економічного розвитку та відповідних реформ кожної держави-члена НАТО. Проте, аналізуючи економічні переваги приєднання країни до НАТО, потрібно підкреслити, що вступ до НАТО автоматично збільшує іноземні інвестиції в країну завдяки більш надійним гарантіям економічної стабільності та надійності. Теоретично, зв'язок між членством в НАТО та зростанням прямих іноземних інвестицій може розглядатись як випадковість, адже збільшення інвестицій може бути пов’язане із розвитком

24

структурних реформ або початком переговорів із ЄС. Проте всі дані фактори стосуються спроможності країни бути членом НАТО і враховуються іноземними інвесторами при прийнятті рішень. Так, наприклад, після приєднання Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку країни збільшились вдвічі. За деякими прогнозами експертів у 2010 році розмір інвестицій в економіку Республіки Болгарія може скласти 330,0 млн. дол., а у 2015р. – 382,0 млн. дол. Важливими економічними перевагами членства в НАТО є також зростання економічних показників та підвищення стандартів життя, адже в Республіці Болгарія ВВП щорічно зростає на 5-6%, а рівень безробіття поступово знижується завдяки створенню нових робочих місць та підвищенню доходів у приватному секторі.

На даний час рівень безробіття у Болгарії складає близько 6,0%, проте зниження з 22% (у 1998 році) свідчить про позитивну динаміку, зокрема завдяки поверненню робочих мігрантів із США та країн Західної Європи. Приєднання країни до ЄС та НАТО та вироблення відповідної державної стратегії сприяло підвищенню привабливості країни не тільки для інвесторів, але і для власних громадян та туристів. Так, наприклад, туристична індустрія в Болгарії розвивається завдяки збільшенню безпеки та зміні іміджу країни, а також завдяки розвитку інфраструктури зв’язку та доріг, що в перспективі сприятиме збільшенню потоку туристів із Західних країн та удосконаленню сфери туристичних послуг. Кількість туристів збільшилась у два рази за період 2000-2004 років. В разі приєднання України до НАТО те ж саме може стосуватись туристичної індустрії України, адже країна змінить власний імідж нестабільної та непевної країни на статус повноправного члена спільноти розвинутих європейських держав.

До вступу Болгарії в НАТО та ЄС Президент країни Георгі Парванов чітко заявляв, що для Болгарії запрошення приєднатись до НАТО є надзвичайно важливим, як і для самого Альянсу, оскільки це стане успішним інвестуванням у Південно-Східну Європу. Президент Болгарії також підкреслював власну віру в те, що НАТО та інші іноземні партнери усвідомлюють, що більш доцільними є інвестиції в мир, ніж майбутнє гасіння пожеж. Отже, потрібно усвідомити найбільш важливий аспект приєднання до НАТО – і процес приєднання, і сам факт вступу до даної організації приносить користь економіці країни-кандидата, а більш розвинута економіка країн регіону сприятиме покращенню та надійності глобальної безпеки. З початку переговорів із НАТО в Болгарії аналізували економічні вигоди та показники можливого членства, включно із очевидними короткостроковими результатами (збільшення іноземних інвестицій) та довгостроковими показниками, що стосуються покращення інвестиційного клімату та державного управління. Прямі результати членства в НАТО включають зміни оборонного бюджету та його складу.

Наступним важливим економічним аспектом розширення НАТО є надання фінансової допомоги новим членам та країнам кандидатам за допомогою програм та проектів, фінансованих «старими» членами Альянсу. Так, наприклад, відбувається передача чи закупівля за нижчими цінами певних видів військового

25

озброєння та техніки.Щодо програм підтримки, то потрібно зазначити, що з 1990 року та до першої

хвилі розширення НАТО країни-кандидати (держави Центрально-Східної Європи) отримали допомогу у розмірі 71 мільярдів доларів, а пострадянські країни – 35 мільярдів.

Отже, можна констатувати, що економічні зміни як наслідок розширення НАТО стосуються зміни внутрішніх, регіональних, а також глобальних ринків нових членів НАТО.

Проте членство в НАТО передбачає певні фінансові та організаційні витрати країн-кандидатів. Це стосується не тільки зростання оборонного бюджету країни (в середньому – 2% від ВВП) та внесків країни до цивільного та військового бюджетів Альянсу, бюджету програми інвестицій у безпеку НАТО, а також участі у операціях НАТО, але і підтримання дипломатичного штату країни в структурах НАТО. Такі витрати передбачені стандартами дипломатичної практики членства певної країни в міжнародних організаціях, наприклад в ООН, ОБСЄ, ЄС. А витрати кожної країни на колективну оборону є набагато нижчими за ті, які б кожна країна віддала на забезпечення власної безпеки самостійно. Вартість безпеки, без сумніву, залежить від середовища безпеки, і у випадку України відносини з Росією є ключовим фактором, адже добросусідські відносини без територіальних претензій означатимуть нижчі оборонні витрати. При цьому ми також повинні пам’ятати витрати Альянсу, спрямовані на модернізацію інфраструктури країн-союзників – за допомогою власних тендерів НАТО робить значні інвестиції в інфраструктуру нових членів (дороги, телекомунікацію, тощо).

Проте потрібно наголосити, що за прогнозами експертів з огляду на розвиток військово-промислового комплексу України та ростом іноземних інвестицій, оборонні витрати України будуть меншими, ніж у випадку інших країн-кандидатів та тих країн, що недавно приєднались до Альянсу. В даному аспекті досвід Болгарії є також важливим для України, адже, як і в Україні, в Болгарії втілюється масштабна реформа національної армії, на відміну від країн Балтії чи Словенії, де армію практично формували заново. Україна, як і Болгарія, також спрямовує значні витрати на скорочення чисельності армії та перетворення її на армію професіоналів.

Трансатлантичний компонент економічних переваг членства в НАТО також заслуговує особливої уваги, адже через збереження та удосконалення безпекового середовища в Європі розширення НАТО підтримує стійкість швидкого економічного зростання європейських союзників. Після завершення Холодної війни міцні економічні зв’язки США із Європою розвивались саме завдяки НАТО через забезпечення стабільності та переходу до ринкової економіки країн європейського континенту. Наприклад, чіткий критерій НАТО щодо демократичної ринкової практики як передумови членства спонукав новий реформістський уряд Болгарії змінити економічний курс після декларації євроатлантичних прагнень країни. Наступним важливим наслідком розширення

26

НАТО для економічного зростання регіону є зняття територіальних претензій, які шкодили розвитку економічних відносин між країнами.

Індивідуальне сприйняття економічної невпевненості часто зумовлює загальну невпевненість і як наслідок конфлікти та кримінальну поведінку. І навпаки, більш розвинута економіка знизить рівень загальної невпевненості, соціальну напругу та створить відповідальне та надійне суспільство. Отже, переваги членства в НАТО для країни, яка все ще перебуває у стадії економічного та політичного реформування, є наступними: підтримка зусиль щодо розвитку ринкової економіки завдяки залученню іноземних інвестицій, колективна безпека, та як наслідок відчуття політичної та економічної стабільності, а також рівна участь у вирішенні важливих для країни питань як члена євроатлантичної спільноти. А для НАТО розширення є важливим для підтримки важливих демократичних та економічних перетворень у європейських країнах, адже трансформація колишніх пост комуністичних країн на демократичні держави із ринковою економікою є значним внеском для формування стабільної та безпечної Європи.

ДОСВІДБОЛГАРІЇЯКЧЛЕНАНАТОТАЄС(ЩОМОЖЕВИКОРИСТАТИУКРАЇНА?)

Георгі Карасімеонов, професор, директор Інституту політичних та юридичних досліджень

1.ПевніісторичніаспектиШлях Болгарії до Європейського Союзу та НАТО був досить різноплановим

в історичному контексті. Після зміни політичного режиму у 1989 році, яка розпочала перехід до демократії у Болгарії, шлях до ЄС отримав підтримку основних політичних партій.

Спочатку у 1994 році, коли Болгарія підписала угоду про Асоціацію із ЄС, правлячою партією була Болгарська соціалістична партія (BSP). Пізніше, коли з 2000 року розпочались переговори із ЄС, саме Союз демократичних сил, опонент BSP, отримав більшість у парламенті та став основною правлячою силою. Як виявилось пізніше, у 2005 році, коли завершився процес переговорів і Болгарія отримала офіційне запрошення приєднатись до ЄС, існувала ще одна політична партія ліберального спрямування - Національний рух Сімеона Другого /NMSS/, яка стала основною правлячою силою разом із меншою ліберальною партією – Рухом за права та свободи /MRF/. Також вже у 2007 році, коли Болгарія офіційно стала членом ЄС, інша правляча коаліція трьох партій перебувала при владі, в якій BSP була основною партією, та дві інші партії колишнього уряду, MRF та NMSS, входили до складу коаліції. Я нагадую про дані факти, щоб продемонструвати, що шлях Болгарії до ЄС отримав підтримку не тільки політичних партій, але і більшості населення Болгарії, що полегшило досягнення країною успішної інтеграції до ЄС.

27

Процес переговорів продемонстрував, що країна, яка прагне приєднатись до ЄС, повинна бути повністю підготованою до захисту власних інтересів. Переговори продемонстрували, що часом між «старими» членами ЄС, особливо великими країнами, та «новачками» існує конфлікт інтересів. У «новачків» майже немає вибору для посилення власних вимог, проте вони володіють певними важелями для маневру. Країни, що прагнуть приєднання до ЄС, повинні використовувати такі інструменти для уникнення розчарування після підписання угоди, коли вже існуватимуть невеликі шанси для зміни певних положень. Наприклад, Болгарія не змогла провести ефективні переговори щодо атомної станції у Козлодуї. Хоча міжнародні експерти підтвердили, що два атомні блоки були безпечними відповідно до міжнародних стандартів, Болгарії не вдалось зберегти ці блоки - їй довелось їх закрити, що привело до значних втрат у енергетичній спроможності країни.

Другим пунктом я хочу зазначити, що реальна і найбільш складна частина відносин між Болгарією та Європейським Союзом розпочинається після офіційної інтеграції країни до Європейського Союзу. Після вступу Болгарії до ЄС 1,5 роки тому правляча еліта та громадяни усвідомили неприємний факт, що до правил Союзу досить складно адаптуватись, що потрібно докласти чимало зусиль та праці для того, щоб країна стала адекватним членом ЄС, готовим до виконання правил, включених до Acquis Communautaire та угоди, підписаної із Болгарією. Як виявилось, Болгарія та Румунія не були настільки ж підготовленими, як інші країни, що ввійшли ЄС. Саме тому вони отримали особливий статус на три роки, протягом яких ЄС буде здійснювати за ними особливий нагляд. Був встановлений особливий механізм співпраці та перевірки, тобто моніторинг. Він був введений у певних сферах, в яких ЄС приділятиме особливу увагу у разі, якщо не відбуватиметься руху у правильному напрямку, особливо у судовій сфері та у сфері боротьби з корупцією. Я повернусь до цього пункту пізніше, коли аналізуватиму перші результати процесу моніторингу та останній звіт ЄС у липні 2008 року.

Шлях до НАТО був іншим. Він був набагато складнішим, оскільки членство в НАТО не мало підтримки основних політичних партій та спільнот, а громадяни мали різні переконання з даного приводу, схоже як це сьогодні відбувається в Україні. До 1997 року існували два політичні табори, які мали різні погляди щодо НАТО та необхідності приєднання країни до даної організації. В той час як антикомуністичний політичний табір, особливо його основна партія, Союз демократичних сил, наполегливо підтримували приєднання країни до НАТО, Соціалістична партія Болгарії через традицію антинатівської позиції, мала негативне ставлення до НАТО до 1997 року. Більшість партії прагнула проголошення Болгарією нейтралітету. Проте після 1997 року, коли відбулась зміна лідерства Соціалістичної партії, головою став сьогоднішній президент Георгі Парванов, який спрямував партію на шлях соціальної демократії та намагався змінити її позицію щодо НАТО. З часом керівництво партії врешті вирішило приєднатись до СДС у підтримці інтеграції Болгарії до НАТО. Це

28

означає, що до того, як Болгарія стала офіційним членом НАТО, у 2003 році між основними політичними партіями існував консенсус з даного питання. Головним аргументом щодо членства в той час був факт, що принцип діяльності НАТО змінився з часів «холодної війни» і сьогодні дана політична та військова організація має досить відмінні завдання порівняно із нещодавнім минулим; здебільшого НАТО орієнтується на захист миру від терористичних атак та країн, які намагаються використовувати зброю, включно із використанням ядерної зброї задля терористичних цілей.

Загалом логіка приєднання до двох організацій - НАТО та Європейського Союзу - базувалась на фактах, що членство в Європейському Союзі носить здебільшого політичний та економічний характер – країна стає членом основної економічної асоціації демократичних країн, в той час як членство в НАТО є взаємовигідним, оскільки дана організація є політичною та військовою, та гарантує безпеку своїм членам. Для такої невеликої країни як Болгарія членство в НАТО означає набагато вищий рівень безпеки і в той же час створює позитивний імідж для тих, хто прагне інвестувати в економіку країни. НАТО певною мірою є позначкою, гарантією для демократичного розвитку країни.

Звичайно, деякі найголовніші аргументи проти членства в НАТО базувались на побоюваннях, що Росія заблокує відносини із Болгарією, яка значно залежить від поставок російського газу та нафти. Як виявилось, хоча Росія виступала проти членства Болгарії в НАТО, після приєднання відносини між Росією та Болгарією не тільки зрушили з мертвої точки, на якій вони перебували в кінці 1990-х, але і почали розвиватись набагато швидше та конструктивніше. Росії довелось змиритись з фактом, що на території Болгарії були встановлені дві спільні навчальні бази НАТО та Болгарії, які є спрямованими не проти Росії, а проти потенційних терористичних атак. Росії довелось прийняти членство Болгарії в НАТО та усвідомити, що це було вільним вибором, та що Росії невигідно підтримувати стосунки із Болгарією на низькому рівні. Доказом цього факту є нещодавнє підписання Болгарією та Росією дуже важливі угоди про створення Південного потоку, який транспортуватиме російський газ через Болгарію до інших європейських країн, а також угоди про створення нафтопроводу між Бургасом та грецьким містом Александрополіс, що також вигідно обом країнам.

Іншими словами, узагальнюючи потрібно зазначити, що Болгарія виконала два дуже важливі історичні завдання завдяки приєднанню до ЄС та НАТО, що принесли країні економічну, політичну та військову безпеку та надали їй нові можливості розвитку в новому політичному та економічному оточенні на благо народу та країни загалом.2.ЯкимиєосновнірезультатичленстваБолгаріївЄвропейськомуСоюзі

наданиймомент?По-перше, досвід Болгарії продемонстрував, що членство можливе за

наявності декількох факторів: демократичного реформістського уряду, який є чітко спрямованим на приєднання до ЄС та НАТО; сильного громадянського

29

суспільства, яке готове приєднатись до політичної еліти та підтримати такі зусилля та сприятливого міжнародного середовища, особливо з боку найбільших та найважливіших країн ЄС. По-друге, оскільки Болгарія та Румунія дещо відставали у власному

політичному та економічному розвитку, їх членство супроводжувалось жорсткими умовами та контролем з боку ЄС. Такої ж, та навіть жорсткішої ситуації слід очікувати іншим країнам, що в майбутньому приєднаються до ЄС, включаючи в перспективі і Україну. Проте врешті решт, такі заходи повністю відповідали інтересам Болгарії.По-третє, існує значна різниця між перебуванням біля дверей ЄС під час

процесу переговорів та перебуванням всередині ЄС як повноправного члена. Тоді такі вимоги членів Європейського Союзу щодо нових членів є набагато вищими, а критика більш суворою, порівняно з періодом переговорів. По-четверте,основним викликом для такої країни, як Болгарія, як і у випадку

більшості інших посткомуністичних країн, є перехід від клінтелістичної політичної системи до сучасної демократії. Найбільш складним завданням є посилення верховенства права та знищення впливу організованої злочинності на економіку та політичну систему. Найбільші зусилля потрібно спрямовувати на створення нового типу легальної, відкритої та прозорої ринкової економіки та знищення так званої тіньової економіки, яка все ще домінує в Болгарії. Іншими словами, основне завдання полягає у внесенні прозорості та відповідальності у політичні та економічні процеси при опорі тих політичних та економічних сил, які використовують старі шляхи ведення переговорів на основі протекціонізму державної бюрократії та корупційної практики. 3.ЯкимиєрезультатипроцесумоніторингуБолгаріїнаданийчас?Як було зазначено вище, Європейська Комісія встановила механізм співпраці

та перевірки прогресу реформи судової системи та боротьби з корупцією та організованою злочинністю після вступу Болгарії та Румунії до ЄС. Це базується на зобов’язаннях, які взяли обидві країни під час вступу. Згідно такого механізму Болгарія та Румунія погодились надавати регулярні звіти щодо прогресу у виконанні особливих критеріїв. Перший звіт обидві країни надали 31 березня 2007 року. Комісія провела внутрішню та зовнішню експертизу співпраці та надала рекомендації в процесі реформ та перевірки прогресу. Звіт Комісії оцінює, чи були виконані дані критерії, чи потрібно їх в чомусь змінити. За необхідності Комісія може вимагати наступні звіти. Механізм буде застосовуватись, доки всі критерії не будуть виконані.

Якщо одна з країн адекватно не виконає дані критерії, то Європейська Комісія застосує захисні заходи Угоди про вступ. Що таке захисні положення? Це особливі захисні механізми, які застосовуються для попередження або усунення певних проблем чи загроз функціонуванню Європейського Союзу. Такі три захисні положення можуть бути використані протягом наступних трьох років після вступу: загальне економічне захисне положення, особливе захисне положення внутрішнього ринку, та особливе положення правосуддя та

30

внутрішніх справ. В даній сфері Комісія може на три роки обмежити експорт болгарських та румунських продуктів, які не відповідають регулюванням ЄС, це також стосується й інших сфер. Щодо фінансової сторони таких захисних положень, то оскільки Болгарія та Румунія отримають вигоду від значних коштів ЄС, зокрема структурних та сільськогосподарських фондів, Комісія повинна переконатись, що ці кошти були правильно розподілені. Будь-яке неправильне використання коштів ЄС може привести до фінансових обмежень. Це може полягати у затримці виплат, скороченні майбутніх виплат чи вилученні коштів. Це вже сталось із деякою частиною коштів, передбачених для використання в Болгарії.

Існує 6 основних критеріїв, які Болгарії потрібно виконати, і які також є важливими для майбутнього членства України:

1 - Прийняти зміни до Конституції, знявши будь-яку двозначність щодо незалежності та підзвітності судової системи.

2 - Забезпечити більш прозорий та ефективний судовий процес, прийнявши та втіливши нову судову систему та новий кодекс цивільних процедур.

3 - Продовжити реформу судової системи для розширення професіоналізму, підзвітності та ефективності.

4 - Зробити звіт про професійні неурядові розслідування заяв про корупцію на вищому рівні.

5 - Вжити подальших заходів для попередження та боротьби з корупцією, зокрема на кордонах та в місцевому самоврядуванні.

6 - Втілити стратегію, спрямовану на боротьбу із організованою злочинністю із акцентом на тяжких злочинах, відмиванням грошей, а також систематичною конфіскацією майна злочинців.

Щодо всіх критеріїв країна буде надавати регулярні звіти, а Європейська Комісія оцінюватиме належне виконання. На основі оцінок Комісія прийме рішення щодо використання захисних положень.

Якими є критичні зауваження, зазначені у звіті Європейської Комісії в кінці липня 2008 року щодо даних 6 критеріїв?

В той час як Європейська Комісія в загальному зазначила прогрес Болгарії в удосконаленні ефективності судової практики, вона була досить критичною щодо критеріїв корупції та організованої злочинності. Комісія зазначила: високий рівень корупції залишається важливою проблемою. Її все ще ефективно не подолали в адмініструванні та судовій гілці, а влада Болгарії не застосувала закон для зниження рівня корупції у державних органах. Більше того, організована злочинність часто залучена до корупційних схем, переважають клінтелізм та «німий закон». Незважаючи на проголошену війну із корупцією, ряд випадків корупції високого рівня є незначним порівняно із виявленими та ефективно покараними злочинами у Болгарії. В той же час існує серйозне занепокоєння щодо нещодавнього проекту закону про Конфлікт інтересів, який видається недостатньо ефективним.

Більше того, Комісія виразила стурбованість купівлею голосів під час місцевих

31

виборів, махінаціями із землею та фінансуванням політичних партій. Комісія також зазначила, що загальна оцінка прогресу боротьби із організованою злочинністю не зафіксувала значного реального розвитку у даній ситуації. Кількість розглядів кримінальних випадків, пов’язаних із організованою злочинністю, залишається низькою, а деякі механізми боротьби із корупцією є надзвичайно недієвими. Наприклад, конфіскація злочинних коштів та боротьба із відмиванням грошей.

Як бачимо, основними викликами для Болгарії є створення прозорого та відповідального уряду, який користуватиметься підтримкою громадянського суспільства; значно жорсткіші міри по боротьбі з корупцією, клінтелістичною практикою та політичним впливом на організовану злочинність. Я вважаю, що такі критичні зауваження, які вже висловила Єврокомісія, відіграють важливу роль зовнішнього тиску для здійснення внутрішніх реформ у Болгарії. Це становить один із найбільш позитивних аспектів інтеграції Болгарії до Європейського Союзу. Досягти даних цілей ефективної політичної демократії для Болгарії було б набагато складніше, якщо б країна не стала членом ЄС і не отримала критичну солідарність усіх інших членів. Я вважаю, що дані аспекти є досить корисними для України, і їх потрібно взяти до уваги під час підготовки до вступу до ЄС.

ЧОМУНАТОПОТРІБНЕМОЇЙКРАЇНІАБОЯКЗДОБУТИПІДТРИМКУГРОМАДСЬКОЇДУМКИ?

Светослав Малінов, доктор політичних наук, член Програмної та

Наглядової ради Болгарської школи політики

Серед численних рис сучасної демократії одній завжди приділялась особлива увага, а саме історично безпрецедентній залежності правителів від тих, ким вони керують. Загальна тенденція полягає у розширенні масштабу та глибини цієї залежності, і її можна помітити у майже кожній схемі демократичної практики як системи урядування. Нова роль громадської думки знаходиться в центрі такої тенденції.

Пост комуністичним країнам довелось пройти через складний, часом навіть болісний процес переходу до демократії та ринкової економіки, яким досить наполегливо опиралась громадська думка. Всі такі країни зіштовхнулись із завданням переконати власних громадян у необхідності та практичному значенні складних реформ. В даному аспекті Україна (як частина колишнього Радянського Союзу) та Болгарія (як «найближчий супутник» Союзу) мають багато спільного. В обох країнах реформістські політичні еліти опинились у ситуації, за якої їм довелось втілювати непопулярну політику заради загального блага. В обох країнах «реформатори» були змушені боротись проти організованих про-комуністичних та проросійських захисників статус-кво. В обох країнах зміни не схвалювала більшість населення. Тому питання, як

32

здобути підтримку громадської думки, стало визначальним для реформаторів обох країн.

У 1990 році членство в НАТО зайняло б перше місце в уявному переліку непопулярних політичних рішень в Болгарії та Україні. В той час у переважної більшості населення обох країн склався схожий імідж Альянсу як «агресивного військового блоку», встановлений комуністичною машиною. З того часу громадська думка в Болгарії пройшла через значну пронатівську трансформацію, на відміну від ситуації в Україні, де більшість населення все ще виступає проти членства в НАТО. В той же час всі основні політичні сили України визнають, що питання вступу України в НАТО повинне вирішуватись на всеукраїнському референдумі. Саме тому здобуття підтримки громадської думки є найбільш важливим.

Даний контекст робить можливим перенесення декількох аргументів, які значно вплинули на політичні дебати в Болгарії на користь підтримки членства в НАТО. Я розумію, що певною мірою їх дія на громадську думку залежала від обставин в Болгарії в другій половині 1990-х років, зумовлених значною економічною кризою, а потім перевагою реформістської парламентської більшості та впливовим прозахідним урядом (1997-2001 роки), війною в Косово, тощо. Проте я переконаний, що аргументи, наведені нижче, можуть «успішно подорожувати» від Софії до Києва, за умови, якщо ними уважно та майстерно скористаються. КонцепціяєвроатлантичноїінтеграціїІснує фундаментальна схожість початку дебатів в Болгарії у 1990-х роках

та поточної ситуації в Україні. Схвалення членства в Європейському Союзі є вдвічі важливішим, ніж схвалення членства в НАТО; відповідно, незгода щодо такого членства перебуває в такій ж пропорції, тобто вона повинна бути вдвічі більшою щодо членства в НАТО. Якщо б сьогодні в Україні проводився референдум щодо членства в ЄС, то прихильники такого членства отримали б безсумнівну перемогу; якщо б проводився референдум щодо НАТО, то його прихильники зазнали б нищівної поразки.

Протягом перших років демократичних змін колишні комуністи Болгарії досить добре розуміли таку ситуацію і вміло нею користались, а проросійські сили неохоче говорити про Альянс з огляду на погіршення відносин Болгарії із Кремлем. В той же час вони усвідомлювали нездоланну привабливість Європи та «Заходу» для болгар. Тому вони намагались підтримувати антинатівські переконання, наголошуючи, що НАТО та Європейський Союз є дуже різними та навіть конкуруючими організаціями. Бути проєвропейським та антинатівським відображало загальне ставлення та риторику «звичайного громадянина» в першій половині 1990-х років. Прихильників членства в НАТО та опонентів членства в ЄС витіснили з публічних дискусій, а їх аргументи також сприймали як безглузді та недоречні.

Прихильники «подвійного членства» дійшли висновку, що сприйняття «двох членств» потрібно поєднати та одночасно пропагувати. Сила популярності

33

членства в ЄС повинна постійно переноситись на непопулярність НАТО, поки громадська думка не почне сприймати приєднання до даних двох організацій як невіддільні одне від одного. Більше того, членство в НАТО постійно презентували як необхідну передумову членства в ЄС. Оскільки загальновідомо, що вимоги приєднання до НАТО є менш суворими, ніж реформи, необхідні для членства в ЄС, громадян було легко переконати, який крок потрібно зробити спочатку. Риторично вся кампанія може бути виражена популярною фразою прем’єр-міністра Івана Костова (1997-2001 роки), що «євроатлантична інтеграція Болгарії немає альтернативи». Дана концепція передбачає одночасність та невіддільність членства в ЄС та НАТО. Добре продуманий імідж членсва в НАТО як входу до чудового європейського дому став важливою перемогою агітації болгарських прозахідних еліт.НАТОякрушійнаціональноїекономікиСуттю такої концепції є пояснення членства в НАТО в аспекті економічних

переваг. В Болгарії, як і в Україні, членства в ЄС прагнули з двох основних причин: вищих стандартів життя та економічного зростання. Згідно логіки концепції євроатлантичної інтеграції, найбільш бажані наслідки членства в ЄС були перенесені на членство в НАТО. Найважливішим пунктом, який в даному випадку повинна зрозуміти та прийняти громадська думка є те, що і процес, і досягнення членства є позитивними для економіки. Я омину питання, що стосуються оборонного бюджету, проте сконцентрую увагу на довгострокових та часом невловимих економічних ефектах.

Кожна національна безпекова система є тісно пов’язаною із інфраструктурою країни, тобто дорогами, залізницею та енергетикою. Якщо країна прагне стати членом НАТО, вона повинна удосконалити таку інфраструктуру навіть ефективніше та швидше, ніж цього вимагає членство в ЄС. Відбудуться зміни у інформаційній індустрії завдяки потребам програмного забезпечення та змінам у телекомунікаціях. Також відбудеться розквіт туристичної індустрії завдяки надійнішій безпеці та покращенні інфраструктури доріг та зв’язку, що розгорне перспективу для підтримки власної спроможності приваблювати все більше і більше туристів. Освітній сектор отримає нові можливості щодо особливих потреб в знаннях, навчанні та дослідженні, зумовлених членством в НАТО як найбільш сучасній захисній системі в світі.

Членство в НАТО покращить інституційні рамки економіки, державні органи стануть більш ефективними, а держава більш потужною у регуляторних функціях. Контракти стануть більш надійними, а бізнес-безпека в загальному значно зросте. Це розширить передбачуваність середовища та покращить конкурентноздатність внутрішнього ділового середовища. Це, в свою чергу, значною мірою привабить численних іноземних інвесторів.

Перемогу в боротьбі за підтримку громадської думки можна отримати тільки, якщо членство в НАТО буде представлено як піднесення індивідуального добробуту кожного громадянина. Потрібно ставити ряд простих запитань та чітких відповідей: Що НАТО принесе моїй країні? – Вищу особисту безпеку,

34

вищі стандарти життя, кращі дороги, зв’язок, більше робочих місць, більше грошей…Чи можна від цього всього відмовитись?! І що тоді залишиться з іншого боку? Страх та стереотипи. Проте, громадська думка реагує не тільки на небезпеку, але також і на можливості. Якщо людям надати надійність та реальність, їх страхи пропадуть.

ПЕРЕВАГИ ЧЛЕНСТВА В НАТО ДЛЯ ПОСТКОМУНІС-ТИЧНОЇКРАЇНИ.ПРИКЛАДБОЛГАРІЇ

Огнян Мінчев, директор Інституту регіональних та міжнародних досліджень

При намаганнях недооцінити членство Болгарії в Атлантичному Альянсі стандартне питання антинатівських активістів (соціалістів та комуністів) є наступним: «В чому полягають переваги для безпеки Болгарії та державний інтерес країни, зумовлені нашим членством у НАТО?». Вони також продовжують наводити аргументи: «Членство в НАТО нічого не дало нашій країні. Нас змусили витрачати гроші та ризикувати життям солдатів за сотні кілометрів від болгарської землі заради політики втручання США». Таке сприйняття є популярним, поки не наводяться справжні аргументи у відповідь, що відображають правду про членство нашої країни в НАТО.

Варто піддати сумніву саму суть аргументів проти НАТО – сприйняття, що гарантії національної безпеки не змінились з часу членства. Як можна оцінити такі гарантії з точки зору загальної логіки? Якою є та певна річ, яка повинна змінитись для того, щоб опоненти НАТО визнали, що поріг національної безпеки став вищим? Ми не бачимо безпеку. Небезпеку ми бачимо. Якщо б Грузія отримала ПДЧ в Бухаресті, то поріг безпеки країни підвищився, а Росія добре подумала, чи атакувати власного сусіда в серпні минулого року. Безпека означає нормальне життя, життя без значних загроз, від рівня індивідуума до знижених загроз для всієї нації. Саме тому членство в НАТО безмовно надає високі стандарти колективного захисту без обов’язкового позиціонування як основної зовнішньої зміни вашого щоденного життя.

Існують триособливірівні оцінки впливу членства в НАТО на таку колишню комуністичну країну, як Болгарія. На першомурівніми спостерігаємо зміни національної армії та воєнної інфраструктури держави. Болгарія ввійшла в еру пост комуністичного переходу з призовною армією чисельністю 130 000 осіб, сформованою на основі радянської військової системи. Така армія була зростаючим тягарем для суспільства чисельністю 8 мільйонів у період складного та бурхливого переходу. В середині 1990-х років вже було неможливо говорити про збереження рівня технічної системи та системи озброєння на стандартному міжнародному рівні, оскільки армія не отримувала достатніх коштів. Навіть 2-2,5% національного бюджету – цифра, що вдвічі перевищує середні оборонні витрати в Європі - не були достатніми для підтримки такої великої армії у

35

відповідності до мінімальних стандартів військової модернізації. Підтримка такої великої армії стала зростаючим тягарем утримання хоча б стандартів заробітної плати (офіцерів та сержантів) протягом минулих десятиліть, якості харчування, навчання, логістики та господарювання. Декілька місій західних спостерігачів у 1990-і роки порекомендували значне скорочення службового персоналу та поступовий перехід до армії професіоналів. Такі рекомендації вважались провокацією серед вищого старомодного керівництва та сприймались як запрошення до зради державних інтересів.

Нам було потрібно приблизно десять років для того, щоб такі пріоритети, як скорочення солдатів на службі, розподіл коштів для військового зростання, прийняття міжнародних стандартів НАТО щодо планування безпеки, замінили інертність, успадковану радянськими минулим. Пристосування до стандартів сучасного розвитку армії дозволили уряду Болгарії подати заявку на членство в НАТО у лютому 1997 року, і ще п’ять років пройшло, поки ми не отримали офіційне запрошення на вступ у листопаді 2002 року. Сучасне обладнання болгарської армії для реагування на безпекові виклики все ще піддається серйозній критиці та потребує планування значних реформ. Тим не менше, у нас є приблизно 42 000 озброєних солдатів у армії, кожен з яких є професіоналом (останній проект закону, розроблений у 2006 році, визначав службу строком тільки на 6 місяців). Все більше число таких осіб отримали професіональне тренування та досвід участі в міжнародних операціях НАТО, що є основним зобов’язанням держави члена НАТО. Все ще існує ряд невирішених проблем, що знижує спроможність Болгарії повністю використати статус члена – відносно низький рівень модернізації операційних систем, несприятлива пропорція старших офіцерів порівняно із молодшим штабом, незавершений процес перепідготовки, тощо. Тим не менше, членство в НАТО, як мета та факт життя, склало левову частку стимулів для трансформації болгарської армії до стандартів сучасного військового розвитку.

Другий рівень переваг членства в НАТО відображає перетворення всієї системи безпеки країни. Після розпаду комуністичної системи більшість центральноєвропейських країн зіштовхнулись із зростаючою безпековою дилемою, загалом через виклики, що виникли внаслідок нових подій в Європі та в світі. Поширення міжнародної організованої злочинності, розповсюдження зброї масового ураження, розпад інституційних основ безпеки – системи поліції, розвідки, судової системи – в складних умовах посткомуністичного переходу, були тільки частиною нової безпекової дилеми для центральноєвропейських посткомуністичних країн. НАТО не могло повністю вирішити всі складні питання розвитку демократичної системи, проте НАТО надавало важливу підтримку кандидатам та новим членам Альянсу, а саме безпекові стандарти для адміністративних та політичних діячів, які займали важливі позиції у інституціях національної безпеки. Для представників старих комуністичних режимів та членів сучасного кримінального середовища стало набагато складніше ввійти в інституційну ієрархію національної системи безпеки під

36

наглядом НАТО. Цей процес є досить складним та суперечливим, проте ми вже можемо бачити різницю при порівняння сучасного статус-кво та, наприклад, середини 1990-х років.

Третій рівень переваг членства в НАТО прямо пов'язаний із добробутом та підвищенням достатку всього суспільства, і тому він є чітким та відчутним для всіх, навіть для критиків Альянсу. Ці переваги походять від зниження політичного ризику, зумовленого членством в НАТО, а це надає найбільш потужний гарантійний пакет для всіх економічних, інституційних та громадських організацій та агентів, які діють чи прагнуть діяти в країні, новому члені НАТО. У світі існує багато цікавих та прекрасних місць, де ви б хотіли започаткувати справу, купити будинок чи розпочати нове життя - самостійно чи з сім’єю. Проте багато з цих місць становлять справжню загрозу соціальних негараздів, політичної нестабільності, неефективності уряду, тощо. Повстанці можуть атакувати деякі з найбільш романтичних місць на березі океану, а місцева влада може обдурювати туристів чи бізнесменів, перевищуючи власні повноваження.

Членство в НАТО є своєрідним сертифікатом, що такі речі не трапляються у вашій країні, або, якщо вони трапляються, зокрема в певних місцях посткомуністичного світу, існує вища влада, спільнота націй, яка спроможна змінити негативні події за допомогою ефективних інституційних інструментів, інструментів Атлантичної спільноти. Так виробляється довіра до країни-союзника – територія нового члена НАТО стає частиною більшого спільного простору безпеки для всіх - для громадян, для спільнот, для ринків.

Я придбав квартиру у рідній Софії у 2001 році, і ціна була досить високою за місцевими стандартами, при тому, що розміщення було вдалим, адже квартира знаходилась в одному із найкращих районів міста. Я заплатив приблизно 365 доларів за квадратний метр. У 2002 році Болгарія отримала запрошення приєднатись до НАТО, а роком пізніше мій сусід купив сусідню квартиру за ціною 800 євро за квадратний метр. До 2005 року ціна за проживання у нашому районі піднялась до 1000, а на даний час вона становить приблизно 1800 – 2200 євро. Що може бути причиною для зростання ціни власності у 8-10 разів протягом останніх семи років? Звідки походить така ринкова динаміка?

Невелика власність поблизу морського узбережжя та в гірських районах, стала у 15-20, а часом навіть у 50 разів дорожчою, ніж у 2000 році. Багато ділянок землі, старих будинків, віддалених будівель, по-новому оцінили з перспективи повністю нових можливостей для ринкових вимог. Сотні сімей із Британії придбали будинки у сільській місцевості, пенсіонери із Швеції придбали квартири на березі, а тисячі європейських сімей відвідують, зупиняються, працюють та живуть у новій частині спільного євроатлантичного простору - Болгарії.

Протягом останніх років прямі іноземні інвестиції зросли у 5-7 разів, без видимих зусиль активного реформування та розширення ефективності урядових послуг ринкових інституцій Болгарії. Це відбулось внаслідок простого

37

інтересу до країни, який мотивував всі ті ділові спільноти спробувати розпочати діяльність у Болгарії за підтримки віртуальної, проти дієвої реальності під назвою «гарантія політичного ризику НАТО».

Потоки прямих іноземних інвестицій (ПІІ) є досить показовими щодо віри іноземних компаній та фінансових ринків у стабільність країни. Малюнок, поданий нижче (дані Болгарського національного банку), демонструє зростання показників ПІІ у Болгарії після 1997 року, коли Болгарія вирішила приєднатись до НАТО. Того року прямі іноземні інвестиції становили 570 мільярдів євро. У 2002 році Болгарія отримала запрошення приєднатись до НАТО, а прямі іноземні інвестиції вже були вдвічі більшими, ніж у 1997 році. Тільки через 2 роки, у 2004, у році приєднання до НАТО, потік прямих іноземних інвестицій досяг 2735.9 мільярдів євро, а наступного року інвестиції налічували вже 3152.1 мільярдів євро, що свідчить про зростання у 5 разів. У 2007 році, коли до впливу членства в НАТО додались переваги членства в ЄС, обсяг прямих іноземних інвестицій був в 11 разів більшим, ніж у 1997 році.

570 980

2735.93152.1

6108.9

01000 2000 3000 4000 5000 6000 7000

1 9 9 7 2 0 0 2 2 0 0 4 2 0 0 5 2 0 0 7

Приплив прямих іноземних інвестицій , мільярд Євро

Приплив прямих іноземних інвестицій , мільярд Євро

Ріст ВВП Болгарії (дані Євростату) також постійно збільшувався паралельно із процесом вступу до НАТО та ЄС:

4.0

2.3

5.4

4.14.5

5.0

6.66.2 6.3 6.2

5.8

0.0

1.0 2.0 3.0 4.0 5.0 6.0 7.0

2001200120001999 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 Ріст ВВП Болгарії

НАТО часто критикують за розширення на Схід за допомогою закликів «припиніть дратувати Росію». На сьогодні ми бачили нову агресію Росії проти безпорадного сусіда, зумовлену геополітичним розрахунком імперських амбіцій. Така агресія могла не відбутись, якщо б Кремль не отримав

38

заохочення у вигляді відмови Німеччини та Франції надати ПДЧ Грузії у Бухаресті. Москва діяла із чітким наміром перешкодити інтеграції Грузії до НАТО, що є доказом важливості членства. Деякі критики розширення НАТО на Схід надають докази недостатньої ефективності Альянсу у країнах - нових членах. Я вірю, що війна, яку розпочала Росія у Грузії у серпні, спровокує важливі дискусії на політичному та технологічному рівні щодо ефективності функціонування НАТО у швидкозмінному світі.

НАТО безумовно виходить за стандартні сфери діяльності для того, щоб відповідати глобальним викликам сучасного світу. Для Альянсу навіть більш важливо надати всім сусіднім країнам можливість приєднання, для того, щоб зробити простір біля наших домівок безпечним перед тим як починати вирішення військових та політичних викликів далеко від дому.

ПОЛІТИЧНІПАРТІЇ ВІДІГРАВАЛИВАЖЛИВУРОЛЬНАШЛЯХУБОЛГАРІЇДОЧЛЕНСТВАВЄСТАНАТО

Мілен Любенов, помічник професора порівняльної політики відділу політичних наук Університету Софії

Більше, ніж 10 років тому, колишній президент Болгарії Петер Стоянов визначив прагнення Болгарії приєднатись до НАТО та Європейського Союзу як питання «цивілізаційного вибору». На даний момент перед Україною стоїть саме такий вибір.

Для того, щоб втілити дану політичну ціль, вона, насамперед, повинна стати національним пріоритетом. Формування такого національного пріоритету та перетворення його на справді національний пріоритет означає, що він повинен базуватись на національному консенсусі та сповідуватись основними політичними партіями, незважаючи на те, яка з них перебуває при владі.

Проте, для того, щоб досягти такого консенсусу, необхідне ще дещо, не менш важливе, - політична стабільність та функціонуюча політична система. Насправді, консенсус та політична стабільність є взаємопов’язаними елементами, адже консенсус власне приносить політичну стабільність.

Досвід Болгарії вказує, що разом з іншими зовнішніми геополітичними факторами, консенсус та політична стабільність стали саме тими двома основними чинниками, які допомогли країні приєднатись до НАТО та Європейського Союзу. Саме тому Україна повинна продемонструвати політичну стабільність та передбачуваність, якщо країна прагне матеріалізувати національні стратегічні пріоритети, тобто вступ до НАТО та ЄС. Політична стабільність та передбачуваність є двома основними та обов’язковими передумовами для отримання бажаної цілі, оскільки їх відсутність означатиме, що ціль буде складно досягти.

На жаль, протягом останніх двох років в Україні спостерігається постійна політична та навіть інституційна криза, що знижує надійність країни в

39

очах міжнародних партнерів. Саме тому особливо важливим для країни є досягнення відповідних інституційних рішень, що дозволить Україні встановити ефективну та функціонуючу політичну систему.

В даному аспекті Болгарія може служити прикладом. Незважаючи на різкий політичний антагонізм, що спостерігався серед провідних партій протягом перехідного періоду країни, незважаючи на жорстку економічну кризу, яка виникла в країні в 1997 році, незважаючи на проблеми із організованою злочинністю та корупцією, в Болгарії ніколи не було інституційної кризи. Це полегшило досягнення політичної стабільності, без якої урядові рішення або реформи не були б втілені.

Основні політичні партії країни відігравали провідну роль у вступі Болгарії до НАТО та ЄС. До вступу до даних двох організацій політичні партії Болгарії намагались знайти зовнішню підтримку, налагоджуючи контакти із транснаціональними європейськими партіями. Саме так розпочалась їх поступова модернізація та європеїзація, яка допомогла партіям Болгарії подолати конфронтаційну модель поведінки, характерну на початку перехідного періоду країни. Кінцевим результатом такого процесу стало досягнення консенсусу серед політичних партій щодо основного політичного пріоритету для Болгарії, який полягав у членстві в НАТО та ЄС. Це відіграло вирішальну роль для консолідації демократії в країні.

Проте, якщо основні політичні партії країни досягли консенсусу щодо членства Болгарії в ЄС, тоді вони все ще не дійшли згоди щодо членства Болгарії в НАТО. Ситуація в Україні видається схожою. В Болгарії опонентом даної ідеї також була колишня комуністична партія – Болгарська соціалістична партія (BSP). Поступова модернізація BSP, якій значно сприяло її партнерство із лівою Європейською партією та Партією європейських соціалістів (PES) зумовили зміну ставлення партії до приєднання країни до НАТО.

Насправді, питання членства країни в НАТО ніколи не зумовлювало надмірної поляризації болгарського суспільства, в той час як така поляризація чітко спостерігається в Україні. Причини такої ситуації пов’язані із фактом, що на порядку денному суспільства Болгарії знаходились набагато важливіші питання, такі як економічна стабільність країни та матеріальне становище більшої частини населення, які були особливо актуальними в середині 1990-х років.

Сьогодні в Україні також спостерігається відсутність консенсусу щодо членства країни в НАТО, як серед основних політичних партій, так і загалом в суспільстві. Партія Регіонів та Комуністична партія – одні з впливових партій в Україні, виступають проти ідеї такого членства. Громадська думка в Україні позначається особливою чутливістю щодо даного питання через вплив стереотипів, що однозначно походять з минулого країни. Значна частина українських громадян сприймає НАТО як загрозу, а не як фактор, спроможний надати гарантії національної безпеки країни в умовах нових геополітичних реалій, а саме це сьогодні є місією даної організації.

40

Саме тут виникає запитання, як ми можемо подолати такі стереотипи. Досвід Болгарії демонструє, що необхідно проводити дискусії, демонструвати та пояснювати переваги можливого членства в НАТО. І саме в такому способі публічної комунікації важливу роль відіграють неурядові організації та мас-медіа.

Проте наголошую ще раз: для того, щоб публічна комунікація досягла позитивного результату, найбільш важливою передумовою є досягнення консенсусу серед основних політичних партій. Саме партії спроможні формулювати та нав’язувати власний порядок денний, в якому живуть суспільства, і саме партії можуть впливати на зміну настроїв суспільства.

На даний час в Україні спостерігається відсутність інституціоналізації партійної системи, що є значною перешкодою для досягнення консенсусу щодо основних політичних пріоритетів країни. Слабка інституціоналізація є також передумовою низького рівня передбачуваності, яку можна спостерігати у формуванні цілей, позиції та принципів українських партій.

Болгарська партійна система є також недостатньо інституціоналізованою. Доказом цього є виникнення нових популістських партій, деякі з яких навіть отримують значну політичну вагу та вплив на виборців. Проте, вплив Європейського Союзу та членство таких популістських партій у транснаціональних європейських партіях допомогли пом’якшити та структурувати даний популізм в рамках певної встановленої політичної практики.

Хвиля популізму, яка спостерігається у Болгарії, може затопити і Україну через відсутність толерантності, яку громадяни демонструють у відношенні до політичної еліти. Популізм часто межує із політичним екстремізмом, а це є причиною, яка може з часом посилити політичний тиск та ускладнити зусилля щодо досягнення консенсусу з питання вступу України до НАТО.

Саме тому Україні потрібна тісна співпраця із європейськими транснаціональними партіями, яка дійсно може мати позитивний вплив не тільки на політичні партії України, але і на загальний позитивний розвиток демократичних процесів в країні. З іншого боку, Україна повинна втілити швидкі реформи законодавства щодо всіх положень з формування та функціонування українських політичних партій.

Членство України в НАТО видається легшим завданням, порівняно із вступом України до ЄС. Причиною даної ситуації є факт, що членство в Північно-Атлантичному Альянсі великою мірою є політичним рішенням. Розширення ЄС є питанням іншого виміру. На жаль, Європейський Союз на даний момент переживає інституційну кризу через провал, принаймні на даний час, одностайної ратифікації Лісабонської угоди. Це збільшує вплив євроскептиків, які виступали проти розширення Союзу. Саме тому Україна повинна чітко усвідомлювати, що необхідно докладати більших зусиль, порівняно з країнами попередніх хвиль розширення ЄС, для того, щоб в майбутньому переконати Брюссель у власній готовності до вступу в ЄС.