МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ …...УДК 658.14 (477) (075.8)...

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИКИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

М. М. Бердар

ФІНАНСИпідприємств

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

РекомендованоМіністерством освіти і науки України

для студентів вищих навчальних закладів

Київ«Центр учбової літератури»

2010

УДК 658.14 (477) (075.8)ББК 65.290-93я73 Б 48

Гриф наданоМіністерством освіти і науки України(Лист № 1.4/18–Г–234 від 25.03.2010)

Рецензенти:Сопко В. В. — академік АЕНУ, доктор економічних наук, професор (Київський на-

ціональний економічний університет імені Вадима Гетьмана);Шевчук В. О. — доктор економічних наук, професор, перший проректор Націо-

нальної академії статистики, обліку та аудиту.

М. М. БердарБ 48 Фінанси підприємств. Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 352 с.

ISBN 978-611-01-0090-8

Навчальний посібник підготовлено відповідно до програми курсу «Фінанси підприємств» для студентів економічних спеціальностей. У ньому розглядається сутність фінансів підприємств, функції та організація, організація грошових розра-хунків підприємств, грошові надходження підприємств, формування і використання прибутку підприємств, сутність оподаткування підприємств і податкової системи, класифікація податків, порядок розрахунку і сплати їх до бюджету, оборотні та нео-боротні активи: формування і використання, фінансування і відтворення основних засобів, кредитування підприємств, порядок та погашення банківського кредиту, ме-тодичні підходи до оцінки фінансового стану підприємства, фінансове планування і контроль на підприємствах, фінансова санація та банкрутство підприємства.

Навчальний посібник призначений для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, аспірантів, викладачів.

658.14 (477) (075.8)ББК 65.290-93я73

ISBN 978-611-01-0090-8 © М. М. Бердар, 2010.© Центр учбової літератури, 2010.

3

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7

Тема 1. ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ, СУТНІСТЬ ФУНКЦІЇ, ОРГАНІЗАЦІЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91.1. Фінанси підприємств у загальній системі фінансів, їх сутність . . . . . . . . . 91.2. Функції фінансів підприємств та їх характеристика . . . . . . . . . . . . . . . . . . .131.3. Фінансові ресурси підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .161.4. Фінансові відносини та фінансова діяльність підприємств . . . . . . . . . . . .191.5. Фінансова робота на підприємствах її зміст,

завдання та організація . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .231.6. Управління фінансами підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .27

Тема 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .372.1. Грошові розрахунки в діяльності

підприємства та їх організація . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .372.2. Готівкові і безготівкові операції та розрахунки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .392.3. Види банківських рахунків та порядок їх відкриття . . . . . . . . . . . . . . . . . . .432.4. Форми безготівкових розрахунків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .472.5. Економічна відповідальність за несвоєчасне

здійснення розрахунків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .59

Тема 3. ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .713.1. Види грошових надходжень. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .713.2. Доходи від операційної діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .773.3. Грошові надходження від фінансово-інвестиційної

діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .84

4

Фінанси підприємств

Тема 4. ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .94

4.1. Економічна сутність прибутку та його види . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .944.2. Фактори, що формують прибуток . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .984.3. Собівартість продукції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1034.4. Використання прибутку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1094.5. Сутність і методи обчислення рентабельності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .113

Тема 5. ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1235.1. Сутність оподаткування підприємств і податкова система . . . . . . . . . . . .1235.2. Пряме оподаткування підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .126

5.2.1. Податок на прибуток . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1285.2.2. Податок з доходів фізичних осіб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1345.2.3. Плата за землю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1375.2.4. Податок з власників транспортних засобів

та інших самохідних машин і механізмів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1405.2.5. Фіксований сільськогосподарський податок. . . . . . . . . . . . . . . . . .142

5.3. Непряме оподаткування підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1455.3.1. Податок на додану вартість (ПДВ) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1455.3.2. Акцизний збір . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1535.3.2. Податок мито . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .158

5.4. Місцеві податки і збори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .161

Тема 6. ОБОРОТНІ АКТИВИ ПІДПРИЄМСТВ: ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1756.1. Оборотні активи: сутність, склад і структура . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1756.2. Організація оборотних активів. Методи розрахунку

нормативів оборотних активів підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1796.3. Нормування оборотних активів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1816.4. Розрахунок нормативу оборотних активів

економічним методом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1896.5. Джерела формування оборотних активів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .190

5

Зміст

6.6. Показники ефективності використання оборотних активів підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .195

6.7. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних активів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .198

Тема 7. КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2077.1. Необхідність і сутність кредитування підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2077.2. Банківське кредитування підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2127.3. Порядок надання банківського кредиту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2187.4. Погашення банківського кредиту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2217.5. Небанківське кредитування підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .224

Тема 8. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА . . . . . . . . . . . . .2338.1. Необоротні активи: сутність, склад і структура . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2338.2. Відтворення необоротних активів підприємства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2368.3. Амортизація основних засобів та методи її нарахування . . . . . . . . . . . . . .2408.4. Сутність і склад капітальних вкладень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2448.5. Ремонт основних засобів та його фінансування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2478.6. Оцінка стану та використання необоротних

активів підприємства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .249

Тема 9. ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА, МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЙОГО ОЦІНКИ . . . . . . . . . . . . . .2609.1. Фінансова стійкість та фінансовий стан підприємства . . . . . . . . . . . . . . . .2609.2. Характеристика інформаційної бази щодо оцінки

фінансового стану підприємства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2639.3. Сутність та види фінансового аналізу.

Методи та моделі фінансового аналізу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2689.4. Показники оцінки фінансового стану підприємства . . . . . . . . . . . . . . . . . .2739.5. Комплексна оцінка фінансового стану . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .277

6


Тема 10. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ НА ПІДПРИЄМСТВАХ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .28710.1. Зміст, завдання та методи фінансового

планування на підприємстві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .28710.2. Види фінансового планування та їх характеристика . . . . . . . . . . . . . . . . .29010.3. Фінансовий план підприємства та порядок його складання . . . . . . . . .29210.4. Оперативне фінансове планування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .30010.5. Фінансовий контроль на підприємстві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .302

Тема 11. ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .21211.1. Фінансова криза на підприємстві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31211.2. Економічна сутність санації підприємства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31411.3. Санаційний аудит та порядок його проведення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31611.4. Порядок проведення санації підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31911.5. Реструктуризаційні зміни на підприємстві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .32511.6. Банкрутство та ліквідація підприємства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .328

АЛФАВІТНО-ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .337

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .344

7

ПЕРЕДМОВА

Реформування економічної системи України зумовлює необхідність підвищення ролі фінансового управління як най-важливішого елемента загальної системи управління підпри-ємством. У зв’язку з цим постає необхідність перегляду під-ходів до формування та використання фінансів підприємств.

Утім, порушення загального процесу відтворення фінансів в Україні внаслідок кризових явищ значною мірою усклад-нило перебудову підприємствами системи управління свої-ми фінансами. Крім того, негативно впливає на ефективність управління фінансами підприємств постійна зміна законодав-чої бази в сфері оподаткування. Вказані причини породжують такі негативні наслідки, як спад ділової активності підпри-ємств, тінізація економіки, відтік національних капіталів за кордон, що в цілому призводить до скорочення фінансів ві-тчизняних підприємств. Тому вдосконалення управління фі-нансами підприємства набуває особливого значення, є одним з першочергових завдань перехідного періоду, яке вимагає не-відкладного вирішення, зокрема, в такому навчальному курсі, як «Фінанси підприємств».

«Фінанси підприємств» як фундаментальна дисципліна входить до навчальних програм підготовки фахівців усіх еко-

8


номічних спеціальностей. Навчальний посібник, який пропо-нується, побудовано на основі вимог державного стандарту України, він покликаний допомогти студентам поєднати те-оретичні знання і практичні навички в опануванні основних тем курсу.

У посібнику логічно, послідовно відображено структуру курсу. Кожна розглянута тема містить перелік питань, що є обов’язковими для вивчення, з’ясовується зміст цих питань, у т.ч. найважливіші розрахунково-аналітичні моменти. В кож-ній темі подано питання для перевірки знань, тестові завдан-ня, практичні завдання та теми рефератів. Вони будуть досить корисними при підготовці до практичних і семінарських за-нять, при проведенні модульного контролю тощо.

Навчальний посібник зорієнтовано на впровадження ак-тивної методики навчання, в ньому використаний повний комплекс основних методів навчання: словесний, наочний і практичний.

Автор глибоко вдячний усім, хто висловив свої критичні зауваження і побажання, що сприяли поліпшенню структури і змісту навчального посібника при підготовці його до друку.

9

ТЕМА 1.

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ, СУТНІСТЬ ФУНКЦІЇ, ОРГАНІЗАЦІЯ

1.1. Фінанси підприємств у загальній системі фінансів, їх сутність

1.2. Функції фінансів підприємств і їх характеристика1.3. Фінансові ресурси підприємств1.4. Фінансові відносини та фінансова діяльність підпри-

ємств1.5. Фінансова робота на підприємствах її зміст, завдан-

ня та організація1.6. Управління фінансами підприємств

1.1. Фінанси підприємств у загальній системі фінансів, їх сутність

У фінансовій системі держави головною, визначальною її ланкою є фінанси підприємств, оскільки вони функціонують у сфері суспільного виробництва, в якій створюються матері-альні блага, валовий внутрішній продукт і національний дохід суспільства, а також формується основна частина фінансових ресурсів держави.

Фінансова система — сукупність відособлених, але взаємо-залежних сфер і ланок фінансових відносин, що виникають у ринкових сферах виробничої і невиробничої діяльності із при-воду утворення та використання грошових фондів, які утворю-ються відповідними органами.

Розподіл і перерозподіл створюваних матеріальних і духо-вних благ у грошовій формі здійснюються за допомогою фінан-сів шляхом формування цільових грошових фондів у відповід-них галузях народного господарства.

10


Використання фінансів дає можливість підприємствам сфери матеріального виробництва забезпечити безперервність процесу відтворення, вирішення виробничих, економічних та соціальних завдань, формування централізованих і децентра-лізованих фондів грошових коштів на рівні як держави, так і суб’єктів господарювання.

Фінансам підприємств, як і фінансам загалом, властиві пев-ні загальні та специфічні ознаки.

Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов’язаних із розподілом вартості валового внутрішнього про-дукту.

Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають гро-шові відносини, що залежать від первинного розподілу вартос-ті валового внутрішнього продукту, формування та викорис-тання грошових доходів і децентралізованих фондів.

Виходячи із загальної та специфічних ознак, можна сфор-мулювати таке основне визначення фінансів підприємств.

Фінанси підприємств — сукупність економічних відносин, що пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподі-лом і використанням доходів і грошових фондів суб’єктів гос-подарювання в процесі відтворення.

Отже, фінанси підприємств безпосередньо пов’язані з ру-хом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття «фінан-си підприємств» ототожнюється з грошовими коштами, наяв-ними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття «фінанси», якщо не з’ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими власти-востями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтво-рювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах сус-пільної діяльності. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінан-сові, коли рух грошових коштів стає дещо самостійним. Таке

11

Тема 1

відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів.

До фінансів належать такі групи фінансових відносин: − пов’язані з формуванням статутного фонду суб’єктів гос-подарювання; − пов’язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств; − що виникають у підприємств з державою з приводу подат-кових та інших платежів до бюджету та цільових фондів, бюджетного фінансування, одержання субсидій; − які виникають між суб’єктами господарювання у зв’язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них до-ходів здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій; − які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв’язку з одержанням та погашенням креди-тів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одер-жанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв’язку зі страховими платежами та відшкодуван-нями за різними видами страхування; − що формуються в підприємств у зв’язку з внутрішньови-робничим розподілом доходів.

Матеріальною умовою появи і функціонування фінансів є гроші, покладені в основу існування відповідних видів грошо-вих відносин підприємств.

Виникають фінансові відносини на підприємствах у про-цесі їх створення, здійснення ними виробничо-фінансової ді-яльності, розподілу доходів і накопичень, формування відпо-відних грошових фондів.

Об’єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов’язані з рухом коштів, формуванням та використанням гро-шових фондів.

12


Суб’єктами можуть бути підприємства та організації, бан-ківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, ін-вестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб’єкти госпо-дарювання, які є юридичними особами.

У процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продук-ту за цільовим призначенням, а також розподіл його між дер-жавою та суб’єктами господарювання, кожен з яких одержує свою частку виробленого продукту в грошовій формі. Гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як системи виробничих відносин.

Сферою фінансових відносин підприємств є процеси пер-винного розподілу вартості валового внутрішнього продукту (с + v + m), коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат (с), необхідного продукту (v), додаткового продукту (m). При цьому утворюються різні фонди грошових доходів. За допомогою фінансів у суспільному виробництві відбуваєть-ся рух грошових коштів, які набирають специфічної форми фі-нансових ресурсів, що формуються в суб’єктів господарювання та в держави.

В ринковій економіці підприємства мусять самостійно ви-рішувати проблеми фінансового забезпечення власної вироб-ничо-господарської та інвестиційної діяльності, значно зростає роль фінансів підприємств. До найважливіших завдань остан-ніх належить забезпечення стабільності економіки та суспіль-ного життя в країні. Це досягається в процесі оптимізації роз-поділу та перерозподілу валового внутрішнього продукту як на рівні підприємств, так і на загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та по-забюджетні фонди.

Обов’язковими передумовами ефективного функціонуван-ня фінансів підприємств є:

− різноманітність форм власності; − свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

13

Тема 1

− вільне ринкове ціноутворення та конкуренція; − самофінансування підприємництва; − правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб’єктів підприємницької діяльності; − обмеження і регламентація державного втручання в ді-яльність підприємств.

Суттєвим складовим елементом системи управління еконо-мікою є фінанси. Без фінансів неможливо забезпечити індиві-дуальний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудову економіки.

1.2. Функції фінансів підприємств та їх характеристика

Фінанси підприємств як економічна вартісна категорія у процесі відтворення виявляються через дві головні функції: розподільчу і контрольну.

Розподільча функція фінансів. Валовий внутрішній про-дукт, що виробляється у країні, призначений для споживання учасниками процесу виробництва та ін. Проте перед спожи-ванням він обов’язково має бути розподілений між державою, підприємствами і населенням. Розподіл ВВП, утворюваного у сфері матеріального виробництва, відбувається передусім на підприємствах та інших суб’єктах господарювання за допомо-гою фінансів із застосуванням їх розподільчої функції.

Ця функція фінансів підприємств виявляється в розподілі отримуваних суб’єктами господарювання виручки, інших до-ходів і накопичень за відповідними напрямками. Так, отриму-ваний виторг спрямовується, насамперед, на відшкодування вартості використаних у процесі виробництва засобів вироб-ництва. Її залишок — валовий дохід — розподіляється на фонд оплати праці працівників сфери матеріального виробництва і

14


чистий прибуток. Частина чистого прибутку спрямовується передусім на сплату відповідних податків і платежів до бюдже-ту, а частина, що залишилась, — на створення резервів і фондів підприємства.

Тобто, при розподілі отримуваних доходів і накопичень за допомогою розподільчої функції фінансів на підприємствах утворюються фонди і резерви, які реально використовуються.

Наявність розподільчої функції виокремлює фінанси зі сфери дії грошей і перетворює їх на самостійну економічну категорію, інструмент розподілу та перерозподілу доходів і накопичень, формування відповідних фондів і резервів. Інши-ми словами, існує розподільча функція фінансів підприємств об’єктивно і в умовах ринкової економіки. Через неї фінанси здійснюють первинний розподіл і перерозподіл ВВП, який створюється у сфері матеріального виробництва шляхом фор-мування централізованих і децентралізованих фондів грошо-вих коштів, які використовуються на потреби держави і під-приємств.

Контрольна функція фінансів підприємств. Ця функція виявляється в контролі за виконанням підприємствами обсягів виробництва і продажу продукції, отриманням прибутку, фор-муванням і цільовим використанням фондів коштів, фінансо-вих ресурсів підприємств.

Фінансовий контроль охоплює всі аспекти господарської діяльності підприємств, у т.ч. розподіл, перерозподіл, створен-ня і використання всіх видів ресурсів.

Мета контролю полягає в перевірці збереження і правиль-ності витрачання матеріальних та фінансових ресурсів згідно з чинним законодавством і нормативними документами, а також у виявленні та попередженні порушень при їх використанні.

Контроль за господарсько-фінансовою діяльністю підпри-ємств здійснюють органи управління і відомства всіх рівнів за різними напрямками:

− державні структури — щодо отримання прибутку, пра-вильності вирахування і своєчасності сплати податків та

15

Тема 1

платежів до бюджету і централізованих позабюджетних фондів; − установи банків — щодо порядку кредитування і здій-снення розрахунків підприємств.

При цьому контроль за діяльністю підприємств пов’язаний із застосуванням різних санкцій і стимулів, які сприяють по-ліпшенню і підвищенню ефективності роботи підприємств.

Фінансовий контроль за господарською діяльністю підпри-ємств і господарських організацій зумовлюється необхідністю співвіднесення витрат з результатами виробництва за допомо-гою грошей, вартісного обліку.

Найбільший ефект фінансовий контроль забезпечує на базі госпрозрахунку, згідно з яким витрати підприємств безпосе-редньо залежать від їх доходів, а фінансовий стан — від резуль-татів діяльності. Цим фінансовий контроль сприяє зміцненню госпрозрахунку, підвищенню дохідності та ефективності функ-ціонування підприємств.

Крім двох основних функцій — розподільчої і контрольної — в економічній і фінансовій літературі наводяться й інші функції фінансів підприємств: забезпечувальна, стимулююча, регулюю-ча, формування грошових фондів, їх використання та ін.

Фінанси підприємств здійснюють важливу роль у забез-печенні збалансованості в економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для споживання та нагрома-дження. Забезпечення такої збалансованості значною мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу, стану розрахунково-платіжної дисципліни.

Фінанси підприємств є інструментом економічного стиму-лювання, контролем за станом економіки країни та управлін-ня нею. Вони беруть участь у вартісному розподілі створеного внутрішнього валового продукту, забезпечуючи формування та використання доходів грошових фондів, безпосередньо пов’язані з іншими економічними категоріями та інструмен-тами господарського механізму: комерційним розрахунком, ціною, кредитом.

16


1.3. Фінансові ресурси підприємств

Фінансові ресурси підприємств — це їх власний та залу-чений грошовий капітал, який вони використовують для фор-мування власних активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Фінансові ресурси як джерела формування активів підпри-ємства відображаються у пасиві балансу, а засоби, у тому числі й грошові кошти, — у активі балансу. Зв’язок між фінансовими ресурсами і грошовими коштами виявляється у тому, що гро-шові кошти є матеріальним вираженням фінансових ресурсів. Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефон-довій формі.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти (рис. 1.1).

Власні джерела фінансування підприємства формуються за рахунок власного капіталу, тобто частини капіталу в акти-вах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов’язань. До них належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток

Залучені кошти — отримані кредити, пайові та інші внески, кошти мобілізовані на фінансовому ринку .

Власний та залучений капітал, з одного боку, формує фі-нансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні його активів, з іншого боку, становить зобов’язання перед кон-кретними власниками — державою, юридичними та фізичними особами.

Зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка вини-кла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визнача-ються як економічні вигоди.

Зобов’язання бувають довгострокові та поточні.Довгостроковими є зобов’язання, які мають бути погашені

підприємством після операційного циклу або через 12 місяців

17

Тема 1

з дня їх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені податкові зобов’язання, довгострокові векселі видані, довго-строкові зобов’язання з оренди та ін.).

Поточними називають зобов’язання, які необхідно погаси-ти протягом операційного циклу підприємств або протягом 12 місяців з дня їх виникнення (короткострокові кредити банків, усі види кредиторської заборгованості та ін.).

Фінансові ресурси підприємств

залучені

Кошти, отримані від емісії облі-гацій, векселів, інших боргових

зобов’язань

Кредиторська за-боргованість

кредити банків

власні

внутрішні

Амортизаційні відрахування

прибуток

зовнішні

внесок засновників у статутний капітал

кошти отримані від емісії акцій

дивіденди, відсо-тки на цінні папери

інших емітентів

страхові відшко-дування, дотації,

субсидії

Рис. 1.1. Класифікація фінансових ресурсів за джерелами формування

18


Фінансові ресурси формуються у процесі створення під-приємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні фінансової діяльності. Це виявляється, насамперед, у форму-ванні статутного капіталу при створенні підприємств, а у про-цесі їх діяльності — у формуванні відповідних джерел грошо-вих коштів.

Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. Вони залежать від форми власності, на основі якої створюєть-ся підприємство.

При створенні державних підприємств фінансові ресур-си формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів вищих органів управління, інших аналогічних підприємств під час їх реорганізації тощо.

При створенні колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових внесків засновників, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб тощо. Усі ці внески є статутним ка-піталом і акумулюються у статутному фонді створеного під-приємства.

Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприєм-ства. За рахунок його коштів формуються основні фонди і обо-ротні активи підприємства.

Власний капітал — це власні джерела фінансування під-приємства, які без визначення терміну повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чи-стого прибутку. До складу власного капіталу (власних фі-нансових ресурсів) крім статутного (пайового) включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий ка-пітал, резервний, нерозподілений прибуток, цільове фінан-сування та ін.

Склад і обсяги фінансових ресурсів залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробни-цтва. При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов’язаний з обсягом виробництва, ефективністю діяльності підпри-ємства. Зі збільшенням обсягу виробництва і підвищенням

19

Тема 1

ефективності діяльності підприємства збільшується обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки. Достатній обсяг фі-нансових ресурсів, їх ефективне використання визначають стійкий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність.

Найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найбільш ефектив-не їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства загалом.

1.4. Фінансові відносини та фінансова діяльність підприємств

Фінанси, як і будь-яка економічна категорія, виражають певні економічні відносини. Порівняно з іншими економічни-ми відносинами мають певні особливості:

− є грошовими відносинами; − є розподільчими відносинами; − пов’язані з формуванням і використанням фондів грошо-вих коштів держави та господарюючих суб’єктів.

Система фінансів підприємства опосередковує відповідні грошові відносини господарюючого суб’єкта.

Фінансові відносини формуються в межах окремих госпо-дарюючих суб’єктів та залежать від форм власності та органі-заційно-правової форми функціонування підприємства, його галузевої належності, складу майна та капіталу, структури фі-нансових ресурсів тощо.

Фінансові відносини суб’єкта господарювання поділяють на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні відносини суб’єкта господарювання: − між окремими структурними підрозділами підприємств (з приводу внутрішньофірмових розрахунків, виплати премії тощо);

20


− із засновниками підприємств (з приводу розподілу чисто-го прибутку на виплату дивідендів, додаткового залучен-ня коштів для збільшення власного капіталу та інше); − із персоналом (з приводу виплат зарплати, премій, допо-моги, компенсацій, допомоги, матеріальної допомоги, за-стосування штрафних санкцій).

Зовнішні відносини суб’єкта господарювання: − із державою (з приводу: виплати податків, зборів й інших обов’язкових платежів і в позабюджетні фонди всіх рів-нів; фінансових вкладень підприємств у державні цінні папери; використання інвестиційного податкового креди-ту, бюджетного фінансування на поворотній і безповорот-ній основі); − з установами фінансової інфраструктури (з приводу: одержання і погашення кредиту; надання різних банків-ських послуг; функціонування рахунків підприємств; на-дання депозитарних, лізингових факторингових послуг; надання послуг з обслуговування біржового і позабіржо-вого оборотів цінних паперів, що вільно обертаються; із страхування комерційних і фінансових ризиків); − з органами виробничої інфраструктури (з приводу надан-ня транспортних послуг, послуг зв’язку); − з іншими господарюючими суб’єктами (продавцями й по-купцями).

Усі перелічені види фінансових відносин виражені у гро-шовій формі і є сукупністю виплат та надходжень грошових коштів підприємства.

Отже, загальним елементом фінансових відносин є те, що вони виникають як результат певних господарських операцій, що ініційовані самим підприємством або іншим учасником економічного процесу. Тому стан фінансів підприємства ви-значається насамперед станом факторів виробництва.

З іншого боку, правильна й раціональна організація фінан-сів підприємства є визначальним фактором його успішної ви-робничо-господарської діяльності. Раціональне розміщення

21

Тема 1

коштів, ефективне їх використання й пошук додаткових дже-рел для фінансування господарської діяльності значною мірою визначають конкурентоспроможність підприємства в умовах ринкової економіки.

Результати діяльності господарюючого суб’єкта обумовле-на упорядкуванням його фінансових відносин та здійсненням ефективної фінансової діяльності.

Фінансова діяльність — діяльність, яка пов’язана з органі-зацією фінансів підприємства та здійснення відповідно до ці-лей і завдань стратегії економічного розвитку господарюючого суб’єкта.

Враховуючи функціональну спрямованість, фінансова ді-яльність підприємства пов’язана з формуванням активів та фінансової структури капіталу відповідно до завдань розви-тку господарюючого суб’єкта, забезпеченням ефективного ви-користання фінансових ресурсів в процесі господарювання, а також прибутковості діяльності за умов мінімізації фінансових ризиків та забезпечення фінансової стійкості і платоспромож-ності господарюючого суб’єкта.

Здійснення ефективної фінансової діяльності пов’язане ви-значеною системою фінансового управління. Успішне управ-ління фінансами на підприємстві залежить від ефективного поєднання двох підсистем, які складають його суть: підсисте-ми, що управляє, і підсистеми, якою управляють.

Процес управління фінансовою діяльністю підприємства базується на певному механізмі, який включає елементи зо-внішнього та внутрішнього регулювання (рис. 1.2).

Кожному елементу механізму управління відповідає пев-ний напрям дії.

Державне правове та нормативне регулювання фінансо-вої діяльності підприємств — законодавчі акти й нормативні основи державної політики регулюють фінансову діяльність підприємств у таких формах: регулювання інвестиційної ді-яльності, мінімальних розмірів статутного фонду підприємств окремих організаційно-правових форм, порядку платежів і форм розрахунків між господарюючими суб’єктами.

22


Механізми управління фінансовою діяльністю підприємства

Внутрішнє регулювання

Державне правове та нормативне регулювання фінансової діяльності під-

приємств

Ринковий механізм регулювання фінансової діяльності підприємств

Внутрішнє регулювання окремих аспектів фінансо-вої діяльності підприємств

Інформаційне забезпечен-ня фінансової діяльності

Система методів фінансово-го управління, що викорис-товується на підприємстві

Система фінансових важелів

Зовнішнє регулювання

Рис. 1.2. Механізми управління фінансовою діяльністю підприємства

Ринковий механізм регулювання фінансової діяльності підприємств — попит і пропозиція на фінансовому ринку фор-мують рівень цін и котирувань за окремими фінансовими ін-струментами, визначають доступність кредитних ресурсів у на-ціональній та іноземній валюті, формують систему ліквідності окремих грошових і фондових інструментів, які використову-ються підприємством у процесі своєї фінансової діяльності.

Внутрішнє регулювання окремих аспектів фінансової ді-яльності підприємств — регламентація низки аспектів фінан-сової діяльності підприємства вимогами статуту, за допомогою розробленої системи цільових показників, внутрішніх норма-тивів і вимог.

23

Тема 1

Інформаційне забезпечення фінансової діяльності — сис-тема внутрішніх і зовнішніх джерел інформації фінансового управління базується на організації фінансового й управлін-ського обліку на підприємстві, оперативної й статистичної звіт-ності окремих його служб, показниках поточної кон’юнктури фінансового ринку в розрізі окремих його сегментів.

Система методів фінансового управління, що викорис-товуються на підприємстві. У процесі аналізу, планування й контролю фінансової діяльності застосовується загальноеко-номічні, прогнозно-аналітичні та спеціальні прийоми і методи управління фінансами на підприємстві.

Система фінансових важелів — основними фінансовими важелями є ставки відсотка, ставки податкових платежів, нор-ми амортизації основних засобів, норма прибутку й інші.

1.5. Фінансова робота на підприємствах її зміст, завдання та організація

Діяльність з управління фінансами визначає суть фінансо-вої роботи на підприємстві.

Фінансова робота — це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення підприємств та досяг-нення ним поставлених цілей, тобто вона забезпечує життєді-яльність підприємства, поліпшення її результатів.

Основними завданнями фінансової роботи є: − фінансове забезпечення поточної господарської діяль-ності грошовими коштами підприємства, тобто постійної платоспроможності підприємства його балансу; − пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищен-ня рентабельності та платоспроможності; − організація розрахунків і виконання фінансових зобов’я-зань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банка-ми, працівниками підприємств;

24


− мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власних фінансових ресурсів; − контроль за ефективним цільовим розподілом та вико-ристанням власних і позикових фінансових ресурсів.

Фінансова робота складається з таких чинників: − фінансове прогнозування та планування; − аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності; − оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Фінансове прогнозування та планування фінансів є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-гос-подарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає на-прямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіта-лу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відра-хувань, прибутку, суми податків.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів до бюджету. Від обґрунтованості та правильності роз-рахунку виручки значною мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланова-ного прибутку.

Планування витрат — визначення можливості найеконом-нішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресур-сів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності вироб-ництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для

25

Тема 1

самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одини-ці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продук-ції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості.

На основі фінансових показників складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний — у формі платіжного календаря.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутріш-ньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілом. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінан-сового планування та прогнозування.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, за допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства.

Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

− аналіз фінансових результатів та рентабельності; − аналіз фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюєть-ся за такими основними напрямками:

− аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутко-вості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг; − аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, поза-реалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності; − аналіз та оцінка використання чистого прибутку; − аналіз взаємозв’язку витрат, обсягів виробництва продук-ції та прибутку; − аналіз взаємозв’язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;

26


− аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати; − факторний аналіз показників рентабельності.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

− аналіз та оцінка складу та динаміки майна; − аналіз фінансової стійкості підприємства; − аналіз ліквідності балансу; − комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечен-ня підприємницької діяльності, постійне підтримування пла-тоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підпри-ємстві полягає в такому:

− постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги; − своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками; − забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов’язкових платежів у бюджету та цільових фондів; − своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі; − своєчасне погашення банківських кредитів та сплата від-сотків; − здійснення платежів за фінансовими операціями.

За організацію фінансової роботи на підприємстві відпо-відає фінансова служба — самостійний структурний підроз-діл, який виконує визначені функції в системі управління під-приємством.

Основні функції фінансової служби є: − фінансово-кредитне планування; − здійснення розрахунків; − оперативне планування; − аналіз-фінансово-господарської діяльності; − надання фінансової звітності; − контроль і виконання фінансово-економічної роботи.

27

Тема 1

1.6. Управління фінансами підприємств

В умовах ринкової економіки, підприємства, які функціо-нують, можуть вирішувати в процесі своєї фінансово-господар-ської діяльності різні завдання і ставити перед собою різну мету.

Метою управління фінансами підприємств, яка полягає в досягненні цілей підприємства:

− підтримання і досягнення високого рівня конкуренто-спроможності підприємства; − забезпечення зростання обсягів реалізації продукції; − максимізація ринкової вартості підприємства; − забезпечення високих темпів економічного зростання; − забезпечення високого рівня рентабельності виробничо-господарської діяльності; − максимізація прибутку підприємства; − мінімізація витрат тощо.

Фінансове управління на підприємстві має систему кон-кретних об’єктів, відповідно до яких розрізняють основні на-прямки, характерні для підприємств усіх типів і форм власнос-ті (рис.1.3).

Формування активів

Управління фінансовими

ризиками

Формування фінансової структу-

ри капіталу

Напрямки фінансо-вого управління на

підприємстві

Управління оборотними

активами

Управління необоротними

активами

Управління залу-ченням позикових фінансових коштів

Управління і фор-муванням власних

фінансових ресурсів

Управління інвестиціями

Рис. 1.3. Напрямки фінансового управління на підприємстві

28


Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення страте-гічних і тактичних цілей підприємства (рис.1.4).

Фінансовий механізм підприємств

Фінансові методи:• планування;• прогнозування;• інвестування;• кредитування;• оподаткування;• самофінансування;• система розрахунків;• матеріальне стиму-

лювання;• страхування;• оренда;• лізинг;• факторинг;• взаємини з засно-

вниками

Фінансові важелі:• дохід;• прибуток;• ціна;• відсотки;• ставки податку;• ставка дисконту;• ліміти;• амортизаційні

відрахування;• форми розра-

хунків;• види кредитів;• фінансові

санкції;• пені

Фінансове правове забезпечення:• Закони України;• постанови ВР;• укази президента

України;• статутні доку-

менти;• інструкції;• норми;• звіти бухгалтер-

ські;• статистичні данні

Рис. 1.4. Фінансовий механізм підприємства

Фінансовий механізм підприємства — це система управ-ління фінансами, призначена для організації взаємодії фінан-сових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності.

Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нор-мативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінан-сових важелів.

Зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка вини-кла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно,

29

Тема 1

призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визнача-ються як економічні вигоди.

Зобов’язання бувають довгострокові та поточні.Значення управління фінансами підприємств полягає в

такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу за-лучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Фінансисти повинні мати чітке уявлення про мету інвестуван-ня ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів. Для покриття короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використовувати позички банків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Однак таку рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фі-нансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних па-перів, урахували можливі зміни кон’юнктури й упевнені в порів-няно швидкій та вигідній реалізації цінних паперів підприємства.

Фінансисти зобов’язані визначити обсяг та джерела фінан-сових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції, виконання фінансових зобов’язань пе-ред бюджетом, банками, страховими організаціями, цільовими фондами, суб’єктами господарювання.

Кожне підприємство, формуючи свій капітал (статутний фонд), мусить передбачити необхідну суму оборотних коштів. Вкладені оборотні кошти на кожній стадії виробничого проце-су, переходячи з однієї функціональної форми в іншу, заміщу-ються після реалізації продукції. Процес виробництва відбува-ється в певній технологічній послідовності, коли безперервно повторюється стадія придбання сировини, матеріалів та під-готовки їх до виробництва, стадія перетворення сировини на напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію. Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій іще до відшкодування виробничих витрат з виручки від реалізації продукції.

30


У процесі управління фінансами підприємств є важливим визначення такої потреби в оборотних коштах, яка забезпе-чувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком власних оборот-них коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах. Брак оборотних коштів у окре-мих підприємств виникає саме через те, що надходження та використання грошей не збігаються в часі і здійснюються в різних обсягах. Унаслідок цього в одних підприємств на пев-ний момент з’являються тимчасово вільні кошти, а в інших — виникає тимчасова потреба в них. Ця суперечність процесу відтворення вирішується комерційними банками через креди-тування підприємств. За тимчасового дефіциту власних обо-ротних коштів підприємство звертається в банк з метою одер-жання кредитів.

Управління фінансами виключає: також сферу фінансово-го забезпечення капітальних вкладень на технічне переоблад-нання, реконструкцію та розширення підприємств. У цьому разі фінансисти мусять точно визначити: власні джерела фі-нансування капітальних вкладень, передовсім амортизаційні відрахування та чистий прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання дов-гострокових кредитів.

Безпосереднім завданням управління фінансами підпри-ємств є забезпечення формування та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового та чи-стого доходу.

Найважливішим елементом витрат на виробництво та осно-вним джерелом відтворення основних засобів є амортизаційні відрахування.

Управління формуванням та використанням амортиза-ційних відрахувань є важливою стороною фінансового ме-неджменту.

31

Тема 1

Першочерговим завданням є також своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, державними цільо-вими фондами, банками, страховими компаніями та іншими суб’єктами господарювання.

Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу та використання прибутку, який зали-шається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників про-цесу відтворення. Так, у результаті фінансово-господарської ді-яльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді податків, підприємство — у вигляді чистого прибутку, а праців-ники — від розподілу і використання частини прибутку. Від ре-гулювання розподілу чистого доходу залежить мотивація розви-тку виробництва, можливість подальшого збільшення прибутку.

Питання для перевірки знань

1. Дайте характеристику фінансам підприємств.2. Назвіть загальні та специфічні ознаки фінансів підприємств.3. Визначте роль і місце фінансів підприємств в загальній сис-

темі фінансів підприємств.4. Які функції виконують фінанси підприємств?5. Розкрийте сутність фінансових ресурсів підприємства.6. Охарактеризуйте основні джерела формування фінансових

ресурсів підприємства.7. Дайте характеристику формування та використання фінан-

сових ресурсів.8. Якими законодавчими актами регулюється фінансова ді-

яльність підприємства?9. Дайте характеристику об’єктам фінансових відносин під-

приємства.10. Визначте зміст фінансової діяльності підприємств.

32


11. Розкрийте механізм управління фінансовою діяльністю підприємства.

12. Окресліть основні завдання фінансової роботи підприємства.13. Які функції виконує фінансова служба підприємства?14. Охарактеризуйте основні напрямки фінансового управлін-

ня на підприємстві.15. Дайте визначення фінансового механізму підприємства та

назвіть його складові.

Тестові завдання

1. У фінансовій системі головною, визначальною її ланкою є:а) сфера державних фінансів;б) сфера державних фінансів та фінансів підприємств;в) сфера державних фінансів та домашніх господарств;г) сфера державних фінансів, фінансів підприємств та до-

машніх господарств.

2. Фінанси підприємства — це…..а) грошові кошти;б) кредитні ресурси;в) економічні відносини в грошовій формі, які виявляють-

ся в процесі руху вартості;г) грошові фонди підприємства;д) немає правильної відповіді.

3. До функцій фінансів підприємств належать:а) формування фінансових ресурсів;б) фіскальна функція, контрольна, розподільча, регулюю-

ча, соціальна;в) розподіл та використання фінансових ресурсів;г) контроль за формуванням і використанням фінансових

ресурсів;

33

Тема 1

д) регулятивна функція, охоронна;е) розрахункова, позикова.

4. Грошові кошти підприємства — це...а) амортизаційні відрахування і прибуток;б) кошти, що перебувають на всіх рахунках і в касі підпри-

ємства;в) фонд оплати праці;г) резервний і страховий фонд;д) немає правильної відповіді.

5. До принципів комерційного розрахунку, які покладені в основу організацій фінансів підприємств, належать:а) самоокупність, самофінансування, саморегулювання;б) плановість, матеріальна відповідальність;в) фінансова стійкість, операційна діяльність;г) інвестиційна та фінансова діяльність.

6. Частина грошових коштів, які мають цільове спрямуван-ня, — це….а) фінансові ресурси підприємства;б) залучені кошти;в) грошові фонди.

7. Які джерела формування фінансових ресурсів підприєм-ства належать до фондів власних засобів?а) статутний фонд;б) факторинг;в) комерційний кредит;г) собівартість продукції;д) прибуток.

8. До внутрішніх фінансових відносин господарюючого суб’єк та не належать відносини з:а) окремими структурними підрозділами;б) засновниками;

34


в) персоналом;г) партнерами та операційній діяльності.

9. До елементів внутрішнього механізму регулювання окре-мих аспектів господарської діяльності підприємства на-лежать:а) законодавчі та нормативні акти щодо регулювання про-

цедури банкрутства та санації підприємства;б) законодавчі та нормативні акти щодо податкового регу-

лювання діяльності підприємства;в) попит і пропозиція на фінансовому ринку, рівень цін за

окремими фінансовими інструментами;г) система нормативів щодо формування цільових фондів

підприємства.

10. До елементів зовнішнього механізму регулювання фінан-сової діяльності підприємства належать:а) система внутрішніх нормативів та вимог щодо окремих

аспектів фінансової діяльності господарюючого суб’єкта;б) законодавчі та нормативні акти, що регулюють фінансо-

ву діяльність підприємства;в) попит і пропозиція на фінансовому ринку;г) система методів фінансового управління, що використо-

вується на підприємстві.11. Фінансова робота на підприємстві — це:

а) система використання різних форм і методів для фінан-сового забезпечення підприємств та досягнення ним по-ставлених цілей, тобто вона забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів;

б) власні джерела фінансування підприємства, які без ви-значення терміну повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку;

в) система управління фінансами, призначена для органі-зації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності;

35

Тема 1

г) сукупність економічних відносин, що пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і викорис-танням доходів і грошових фондів суб’єктів господарю-вання в процесі відтворення.

12. Основними завданнями фінансової роботи є:а) ціна, відсотки, кредити;б) прогнозування планування, аналіз, контроль;в) закони, постанови, інструкції;г) доходи, прибуток, амортизаційні відрахування.

13. До фінансових важелів фінансового механізму належать:а) ставка дисконту; ставки податку;б) звіти бухгалтерські, статистичні дані;в) лізинг, оренда, факторинг;г) інвестування, страхування;д) амортизаційні відрахування, фінансові санкції.

14. Фінансовий механізм підприємства — це:а) діагноз його фінансового стану, що уможливлює визна-

чення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілі-зацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-гос-подарської діяльності підприємства в цілому;

б) система управління фінансами, призначена для органі-зації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності;

в) попит і пропозиція на фінансовому ринку формують рі-вень цін і котирувань за окремими фінансовими інстру-ментами, визначають доступність кредитних ресурсів у національній та іноземній валюті, формують систему ліквідності окремих грошових і фондових інструментів, які використовуються підприємством у процесі своєї фі-нансової діяльності;

36


г) це їх власний та залучений грошовий капітал, який вони використовують для формування власних активів і здій-снення виробничо-фінансової діяльності з метою отри-мання доходу, прибутку.

15. До об’єктів фінансового управління не належать:а) фінансові ресурси підприємства;б) фінансові відносини з іншими підприємствами;в) товарний обіг;г) грошовий обіг;д) немає правильної відповіді.

Реферати

1. Управління фінансами підприємств в умовах ринкової конкуренції.

2. Впровадження прогресивних методів управління фінан-сових ресурсів підприємства.

3. Формування і використання фінансових ресурсів під-приємства.

4. Фінансовий механізм управління фінансами підприємств.5. Антикризове управління фінансами підприємств.

37

ТЕМА 2.

ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. Грошові розрахунки в діяльності підприємства та їх організація

2.2. Готівкові і безготівкові операції та розрахунки2.3. Види банківських рахунків та порядок їх відкриття2.4. Характеристика форми безготівкових розрахунків2.5. Економічна відповідальність за несвоєчасне здій-

снення розрахунків

2.1. Грошові розрахунки в діяльності підприємства та їх організація

У процесі виробничої діяльності підприємство, з одного боку, безперервно купує сировину: матеріали, паливо, товари тощо, а з іншого — безпосередньо реалізує готову продукцію або закуплені товари. Ці процеси супроводжуються грошови-ми розрахунками.

Грошові розрахунки (підприємства) — система грошових відносин, що виникають в процесі господарської діяльності підприємства.

З точки зору фінансів підприємства будь-який актив чи господарська операція оцінюється з огляду величини і спрямо-ваності грошових потоків, що породжується ними.

Грошові потоки — рух грошових коштів, які одержуються і витрачаються підприємством у готівковій і безготівковій формі.

Фактори, що визначають структуру грошового потоку під-приємства (рис. 2.1).

38


ГРОШОВИЙ ПОТІК

розподілені в часі і просторі суми надходжень і виплат грошових коштів,

що утворюються у виробничо-торговельному процесі

параметр, який відображає результат руху грошових коштів підприємства

за певний період часу

обсяг грошових коштів, які отримує або сплачує підприємство протягом

звітного або планового періоду

Рис. 2.1. Структура грошового потоку підприємства

Отже, суб’єкти господарювання вступають у різні розра-хунково-грошові відносини з іншими підприємствами, орга-нізаціями, ланками фінансово-кредитної системи, фізичними особами. Ці відносини пов’язані з оплатою придбаних товарів, наданих послуг, перерахуванням у різні ланки фінансової сис-теми встановлених податків та платежів, виплатою заробітної плати, пенсій, матеріальної допомоги працівникам тощо.

Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.Грошовий оборот — це виявлення сутності грошей у русі.

Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві

справляють вплив стадії виробництва та споживання. Трива-лий виробничий процес, який потребує збільшення виробни-чих запасів, призводить до збільшення платежів, пов’язаних з їх придбанням. Зростання трудомісткості продукції збільшує платежі, пов’язані з оплатою праці.

Маса грошей, яка знаходиться в обороті, має дві форми: − готівкову; − безготівкову.

39

Тема 2

Розмежування грошового обороту на безготівковий і готів-ковий є інструментом регулювання об’єкта грошового оборо-ту — грошової маси.

Грошовий оборот на кожному підприємстві пов’язаний з такими напрямками:

− забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати); − реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів; − сплата податків, обов’язкових відрахувань і зборів; − забезпечення спільної діяльності підприємств; − отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кре-дит кредитним установам.

Таке групування пов’язане з різною економічною сутністю названих розрахунків, документооборотом, видами й методами фінансового та банківського контролю.

Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється че-рез банківські установи, в яких відкриті рахунки суб’єктів під-приємницької діяльності.

Від правильної організації грошових розрахунків в ціло-му залежить оперативність їх здійснення і фінансовий стан суб’єктів господарювання.

Одним із головних факторів нормалізації розрахунків у на-родному господарстві є запровадження єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними актами.

2.2. Готівкові і безготівкові операції та розрахунки

Грошові розрахунки можуть набувати як готівкової, так і безготівкової форми. Безготівковим грошовим розрахункам, зазвичай, надають перевагу. Це пояснюється тим, що за вико-ристання безготівкових розрахунків досягають значної еконо-мії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготів-

40


кових розрахунків сприяють банківські установи, у них також заінтересована держава — не тільки з погляду економного ви-трачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контр-олю грошового обороту. Між готівковими і безготівковими розрахунками існує тісний взаємозв’язок.

Готівкову форму розрахунку застосовують: − для розрахунків із працівниками (виплата заробітної плати, грошових компенсацій, премій, дивідендів, пенсій тощо); − забезпечення нагальних господарських потреб (на при-дбання канцелярських товарів, оплату витрат на відря-дження тощо); − розрахунки між підприємствами — діловими партнерами (розрахунки за сировину, матеріали, товари тощо, але не більше ніж 10 000 грн на день), за умови відсутності в них податкової заборгованості.

Розрахунки в готівковій формі для підприємств усіх ви-дів діяльності і форм власності проводяться з оформленням таких документів:

− податкова накладна; − прибуткові і видатковий касові ордери; − касовий або товарний чек; − квитанції; − договір купівлі-продажу; − актів про закупівлю товарів, виконання робіт (надання послуг).

Касові операції підприємства пов’язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Усі підприємства, які мають поточні рахун-ки в банку, зобов’язані саме там зберігати свої кошти. Отриман-ня готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового чека, що є розпорядженням банкові видати вповно-важеній особі зазначену в чекові суму готівки. Порядок ведення касових операцій в Україні затверджено постановою НБУ «Про затвердження Змін до Положення ведення касових операцій у національній валюті України» від 10.08.2005 р. № 277.

41

Тема 2

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються лімі-ти залишку готівки в касі. Цей ліміт для кожного підприємства визначається комерційними банками за місцем відкриття ра-хунка з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк.

Якщо підприємство має податкову заборгованість і одно-часно здійснює розрахунки готівкою (крім розрахунків із по-датків і обов’язкових платежів), сума тих коштів ураховується як фактичні залишки готівки в касі з подальшим їх порівнян-ням зі встановленим лімітом каси.

Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють у касовій книзі.

Згідно з чинним законодавством України, до підприємств застосовуються штрафні санкції:

− за перевищення встановлених лімітів каси; − не оприбуткування (неповне оприбуткування) в касах го-тівки; − перевищення встановлених строків використання вида-ної під звіт готівки; − використання одержаних в установі банку готівкових ко-штів не за цільовим призначенням тощо.

Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Між готівковою і безготівковою формами розрахунків іс-нує тісний зв’язок. Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство повинно отри-мати в установленому порядку в банківській установі готів-ку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готів-ковій формі. Підприємства торгівлі, сфери обслуговування на-

42


селення, реалізуючи товари, виконуючи замовлення, надаючи послуги, отримують плату за це, зазвичай, готівкою. Водночас їхні розрахунки з постачальниками, фінансово-кредитними установами, цільовими фондами в переважно здійснюються в безготівковій формі.

Система безготівкових розрахунків включає: − класифікацію розрахунків; − організацію розрахунків; − форми відповідних документів; − взаємовідносини платників з банками.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти: − розрахунки за товарними операціями і господарськими договорами; − розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за товарними операціями пов’язані з реаліза-цією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони ста-новлять переважну частину всього грошового обороту в держа-ві й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними опера-ціями залежать розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за нетоварними операціями пов’язані з фі-нансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообігу коштів підприємства.

Відповідно до територіального розміщення підприємств (покупців — продавців) і банківських установ, що їх обслуго-вують, безготівкові розрахунки поділяються на:

− місцеві; − міжміські; − міжнародні.

Місцеві розрахунки здійснюються між покупцем і поста-чальником продукції, якщо їх обслуговує одна установа банку, або коли банк постачальника і банк покупця розміщені в тому самому населеному пункті.

43

Тема 2

Міжміські — це розрахунки, які здійснюються між покуп-цем і постачальником через банки (постачальника і покупця), що знаходяться в різних регіонах.

Міжнародні — це розрахунки, які здійснюються за опера-ціями купівлі-продажу через банк постачальника, яким є зару-біжний банк.

Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (переказуванням) коштів з рахунка покупця (платника ко-штів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або за-ліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції.

Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарському обороті регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України виступає методичним центром з розробки форм і засобів роз-рахунків у народному господарстві, правил документообігу, ор-ганізації банківського контролю за проведенням розрахунків.

Організація безготівкових розрахунків повинна активно сприяти вирішенню завдань:

− удосконаленню комерційного розрахунку на підприємстві; − підвищенню відповідальності підприємств за своєчасне і в повному обсязі здійснення платежів за всіма зобов’я-заннями; − зміцненню договірної дисципліни; − прискоренню обороту оборотних коштів.

2.3. Види банківських рахунків та порядок їх відкриття

Суб’єкти підприємницької діяльності та установи бан-ків зобов’язані дотримуватись вимог чинного законодавства щодо відкриття рахунків. За порушення належних вимог суб’єкти підприємницької діяльності та комерційні банки не-суть відповідальність.

44


Для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.

Підприємство може відкривати два і більше поточних ра-хунки у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку по-відомляє про це податковий орган за місцем реєстрації влас-ника рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка. Форма і зміст такого повідо-млення встановлюються центральним податковим органом України. Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.

За наявності двох поточних рахунків у національній валюті власник рахунків протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунка визначає один із них як основний і повідомляє його номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах. У свою чергу, банки, в яких відкрито додаткові рахунки в національній та ра-хунки в іноземних валютах, також протягом трьох робочих днів повідомляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.

− Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки:

В національній валюті: − поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошо-вих коштів та здійснення всіх видів банківських операцій; − бюджетні рахунки, що відкриваються підприємством, яким виділяються кошти за рахунок державного або міс-цевого бюджетів для цільового їх використання; − кредитні рахунки, що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити; − депозитні рахунки, що відкриваються між власником ра-хунку та установою банку на призначений строк.

45

Тема 2

В іноземній валюті: − поточні розподільчі; − кредитні; − депозитні (вкладні).

Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

− заяву про відкриття рахунка встановленого зразка, підпи-сану керівником та головним бухгалтером підприємства. За відсутності посади головного бухгалтера заяву підпи-сує тільки керівник; − копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства в органі державної виконавчої влади або в іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, за-свідчену нотаріально або органом, що видав це свідоцтво; − копію статуту (положення), зареєстровану у встановле-ному порядку в органах виконавчої влади та засвідчену нотаріально або органом, який зареєстрував його. Фізич-ні особи-суб’єкти підприємницької діяльності копію ста-туту не подають; − засвідчену податковим органом або нотаріально копію до-кумента, що підтверджує взяття підприємства на облік у податковому органі; − картку із зразками підписів осіб, що мають право розпо-ряджатися грошовими коштами на рахунку, та відбитком печатки підприємства. Картка має бути засвідчена нотарі-ально або вищим органом у встановленому порядку; − довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав цей документ; − копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), засвідчену нотаріально або органом, що ви-дав довідку; − документ, що підтверджує реєстрацію підприємства як платника соціальних страхових внесків, або його копію, засвідчену нотаріально або органом, що його видав.

46


Підприємці, що здійснюють діяльність без створення юри-дичної особи, для відкриття поточного рахунка подають у банк такі документи:

− заяву на відкриття рахунка встановленої форми, підписа-ну підприємцем; − копію свідоцтва про державну реєстрацію, засвідчену но-таріально або органом, що його видав; − копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену нотаріально або податковим органом, що його видав; − довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду Укра-їни, засвідчену цим органом; − картку із зразком підпису, засвідчену нотаріально. Для відкриття інших рахунків, у тому числі валютного, у тому самому банку йому додатково подається тільки спеціаль-на заява на відкриття цього рахунка.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті під-приємство подає в банк ті самі документи, що і для відкриття поточного рахунка в національній валюті. Якщо поточний ра-хунок в іноземній валюті відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, підпри-ємство подає тільки заяву про відкриття рахунка та картки зі зразками підписів і відбитком печатки.

Поточні рахунки можуть бути закриті установами банку в таких випадках: за заявою власника рахунка; на підставі рішен-ня вищого органу, який має право ліквідувати або реорганізу-вати підприємство; на підставі рішення суду або арбітражного суду; в інших випадках, передбачених договором між банком та власником рахунка.

Операції за поточним (другим) рахунком можуть бути тим-часово призупинені рішенням судових та правоохоронних ор-ганів у випадках, передбачених законодавством. За відкриття та закриття рахунка, а також за здійснення операцій за ним клі-єнт сплачує банку суму, встановлену в договорі між банком і клієнтом на його обслуговування.

47

Тема 2

2.4. Характеристика форми безготівкових розрахунків

Усі безготівкові форми розрахунків здійснюються за допо-могою таких основних принципів:

− збереження підприємствами грошових коштів в устано-вах банків; − самостійність вибору підприємством установи банку; − самостійність вибору підприємством виду і форми розра-хунків; − самостійність розпорядження підприємства своїми ко-штами в межах чинного законодавства; − максимальне наближення грошових розрахунків до мо-менту реалізації продукції; − здійснення грошових розрахунків у межах коштів на ра-хунках підприємства.

Розрахунковий документ — це відповідно оформлений до-кумент на переказ грошових коштів.

Суб’єкти підприємницької діяльності використовують від-повідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа). Це такі форми безготівкових роз-рахунків:

− платіжне доручення; − платіжна вимога-доручення; − платіжна вимога; − розрахунковий чек; − акредитив; − векселі; − інкасові доручення (розпорядження); − пластикова картка.

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на ра-хунок одержувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, по-

48


слуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення пла-тежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банків-ськими позичками та інші платежі.

Оформлене платіжне доручення здається до обслуговуючо-го банку не пізніше як за 10 днів з дня його виписки. Банк при-ймає доручення до оплати (в оплату за товари, послуги, на пе-рерахування податків, платежів, боргів та ін.) лише в тому разі, якщо у платника є на рахунку необхідна сума вільних коштів.

Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіж-ним дорученням неможливі, підприємство може виконати роз-рахунок гарантованим платіжним доручення через підприєм-ства зв’язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються у разі переказу коштів на виплату заробітної плати працівникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи.

Переваги розрахунків платіжними дорученнями: − відносно простий і швидкий документооборот; − прискорення руху коштів; − можливість використання цієї форми розрахунків за не-товарних платежів.

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розра-хунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприєм-ства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, по-слуг. Нижня частина — доручення покупця (платника грошо-вих коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей

49

Тема 2

розрахунковий документ заповнює постачальник і направляє покупцеві. Покупець, коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направ-ляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосо-вуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, їх не застосовують стосовно розрахунків претензійного харак-теру навіть тоді, коли вони випливають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.

Вони можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту платіжної ви-моги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх до-ставлено з порушенням строку; коли вони недоброякісні, не-комплектні; коли не погоджено ціну товару.

Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення можлива тоді, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або не укомплектованої частини товарів; у разі завищення цін, арифметичних помилок у товарно-транспорт-них документах тощо.

Переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями: − ця форма розрахунку відповідає фінансовим та господар-ським інтересам постачальників і покупців; − зміцнює договірні відносини в господарстві; − прискорює оформлення розрахункових документів; − платежі здійснюються за згодою платника після попере-дньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.

Платіжна вимога — це розрахунковий документ, що містить вимогу одержувача грошових коштів їх платнику про сплату

50


певної суми коштів через установу банку. Виписується платіж-на вимога одержувачем коштів, якщо він має рішення суду, гос-подарського суду про беззаперечне стягнення або безакцептне списання певної суми грошових коштів з рахунка платника. При виписуванні у платіжній вимозі заповнюються всі рекві-зити, а в рядку «Призначення платежу» зазначається, за що і на підставі якого документа стягуються кошти. Виписана пла-тіжна вимога (перший примірник) підписується керівником та головним бухгалтером підприємства — одержувачем грошових коштів, ставиться печатка і з доданою копією рішення суду, господарського суду здається до обслуговуючого банку за ре-єстром, що виписується у двох примірниках. При цьому пер-ший примірник реєстру з підписами керівника підприємства та його печаткою залишається в банку, а другий зі штампом бан-ку повертається одержувачу коштів як розписка у прийнятті платіжної вимоги. Ці платіжні вимоги приймаються банком та оплачуються за наявності коштів на рахунку платника.

Розрахунковий чек — це розрахунковий документ, що міс-тить письмове доручення власника рахунка обслуговуючому банку про перерахування зазначеної в ньому суми коштів з його рахунка на рахунок пред’явника (чековласника) цього чека.

Чекодавець — це юридична або фізична особа, яка підпи-сує чек та видає його постачальнику для оплати отриманих від нього товарів та наданих послуг.

Чекоутримувач — це підприємство або фізична особа, що отримали чек та мають право на стягнення грошових коштів з рахунка чекодавця для оплати відпущених йому товарів та на-даних послуг.

Банк-емітент — банк, що видає чекову книжку (розрахун-ковий чек) підприємству або фізичній особі.

Розрахункові чеки мають встановлену форму з написом «Розрахунковий чек». Отримання готівки за ними не допуска-ється. Виготовляються розрахункові чеки Національним бан-

51

Тема 2

ком України на спеціальному папері та брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів (чеків). Для отримання лімітованої чекової книж-ки клієнт подає до обслуговуючої установи банку заяву встанов-леної форми в одному примірнику, заповнивши в ній всі рекві-зити, а також зазначивши прізвище, ім’я та по батькові особи, якій доручається отримання чекової книжки. Виписана заява засвідчується підписами та печаткою підприємства-одержувача чекової книжки. Крім заяви на отримання лімітованої чекової книжки виписується платіжне доручення встановленої форми для перерахування з поточного рахунка коштів на спеціальний рахунок «Чекові книжки». Цим самим банк депонує кошти для розрахунків за лімітованими чеками, тобто гарантує їх оплату постачальнику. Водночас кредитним договором між чекодавцем та банком може бути передбачений порядок, згідно з яким таке депонування не здійснюється, а банк бере на себе зобов’язання оплачувати чеки свого клієнта-чекодавця (за відсутності коштів на його розрахунковому рахунку) за рахунок кредиту в межах наперед визначеного розміру. На основі поданих документів банк виписує чекову книжку встановленої форми із зазначен-ням в ній найменування власника книжки, номера особового ра-хунка, з якого оплачуватимуться чеки, строку дії книжки, з ким і за що здійснюватимуться розрахунки, суми ліміту для лімітова-ної книжки. Сума ліміту визначається клієнтом за погодженням з банком. Крім того, на кожному чеку вказуються найменування власника книжки і номер особового рахунка, з якого оплачува-тимуться чеки. Після цього чекова книжка підписується відпо-відними працівниками банку, засвідчується гербовою печаткою та видається касою довіреній особі клієнта під його розписку на заяві про видачу книжки. Отримана книжка зберігається в бух-галтерії підприємства як бланки суворої звітності.

Переваги чекової форми розрахунків: − відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебітор-ської заборгованості.

52


До недоліків цієї форми розрахунку належать: − недостатня гарантія платежу через можливість відсутнос-ті потрібної суми коштів на рахунку чекодавця; − неможливість розрахунків чеками на велику суму; − складність оформлення чека.

Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеці-ально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних до-кументів за відвантажений товар.

Акредитив застосовується в розрахунках між постачаль-никами і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.

Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж поста-чальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми роз-рахунків. Постачальник подає в банк, що його обслуговує, за-яву із зазначенням умов використання задепонованих коштів (власних або залучених).

Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовува-ти для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів.Покритий — це такий акредитив, який передбачає попере-

днє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок «Акредитив».

Непокритий — це акредитив, коли платежі постачальни-ку гарантує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований акре-дитив. Таке клопотання банк-емітент задовольняє тільки сто-совно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між

53

Тема 2

клієнтом і банком, який відкриває акредитив, кореспондент-ських відносин.

Відзивний — це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попе-реднього погодження з постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачаль-ником і прийняті банком, до отримання останнім повідомлен-ня про зміну чи анулювання акредитива.

Безвідривний — це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.

Використання акредитивної форми розрахунків обумовлю-ється в угоді між постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків за акредитивом, строк його дії, вид акредитива, спосіб його виконання, банк постачальника і покупця.

Підставою для відкриття акредитива платником є повідо-млення постачальника про готовність до відвантаження това-ру. Для відкриття акредитива платник подає до банку заяву встановленого зразка з необхідними реквізитами (номер дого-вору, згідно з яким відкривається акредитив; термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за акредити-вом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива).

Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється: − на заяву постачальника щодо відмови від подальшого ви-користання акредитива до закінчення терміну його чин-ності; − після закінчення терміну чинності акредитива; − на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або частково.

Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента.

Невикористана сума акредитива повертається банку плат-ника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.

54


Переваги кредитивної форми розрахунку: − дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено; − для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Недоліки кредитивної форми розрахунку: − покупцям розрахунки з використанням акредитива не ви-гідні, бо на певний час кошти вилучаються з обігу, що по-гіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Вексельна форма розрахунків — це розрахунки між по-стачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель — цінний папір, письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власни-ку (векселедержателю) вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель (векселедавця), у відповід-ний строк і у відповідному місці.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є законо-давчі, нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єди-ного вексельного закону, ухваленого Женевською вексельною конвенцією 1930 року. Застосування векселя в Україні була ухвала 18 червня 1991 року. Верховною Радою України Закону «Про цінні папери та фондову біржу». У 1992 році Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про застосування век-селів в господарчому обороті України». Прийнятий в 1993 р. Національним банком України «Порядком здійснення банка-ми операцій з векселями» і положенням «Про переказний та простий вексель», Указом Президента України від 14.09.94 р. «Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгова-ності суб’єктів підприємницької діяльності» і Законом Украї-ни «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р.»

Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманіт-

55

Тема 2

ні. Векселі різняться за емітентом, угодами, які вони обслуго-вують, суб’єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, по-рядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред’явлення та іншими ознаками. Класифі-кацію векселів за різними ознаками зображено на рис. 2.2.

ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ ВИДИ ВЕКСЕЛІВ

Емітент Приватні

Казначейські

Додаткові

Угоди, що обслуговуютьсяФінансові

Товарні (комерційні)

Суб’єкт, що здійснює оплатуПрості

Переказні

Наявність заставиЗабезпечені

Незабезпечені

Порядок платежуНа пред’явника

Строкові

Можливість передаванняТакий, що індосується

Такий, що не індосується

Місце платежуДоміцильований

Недоміцильований

Форма пред’явленняУ паперовій формі

У безпаперовій формі

Рис. 2.2. Класифікація векселів

56


Казначейські векселі є одним із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані: для здійснення роз-рахунків; для зарахування сплати податків до державного бю-джету; як застава для забезпечення інших платежів та креди-тів. Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими векселями є Головне управління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред’явника зі строком платежу не більше одного року.

Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечен-ня ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий, переважно використовується для мобілізації грошових ресурсів.

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови по-гашення векселедавцем-боржником своїх обов’язків перед по-стачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.

Простий (соло-вексель) виписується і підписується по-купцем (векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк борж-ником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов’язання особисто сплатити за векселем певну суму гро-шей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визна-чений власником векселя.

Розрахунковий вексель — це вексель, який купують з дис-контом для покриття кредиторської заборгованості перед век-селедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такої операції

57

Тема 2

в тому, що різниця між ціною покупки векселя і вексельною сумою стає доходом.

Переказний вексель (тратта) — це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), борж-ника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий век-сель виписує та підписує кредитор (трасант).

Трасант — особа, що видає тратту, тобто переказує свій пла-тіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату — особі-боржнику векселедавця — сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред’явнику тратти.

Ремітент — власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу — комісійну винагороду за надану бан-ком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановле-ний термін з рахунка векселедавця на рахунок власника векселя.Суть цих відносин полягає в такому: трасант виписує (траси-рує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітенту у відповідному місці у відповідний строк.

Забезпечений вексель — це вексель, гарантований заста-вою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська забор-гованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі за-соби, обладнання.

Векселі на пред’явника — це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачуєть-ся в термін, указаний у документі, називають строковим.

Доміцильований вексель — це такий, у якому застереже-но, що цей вексель підлягає сплаті третьою особою — доміци-лянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і подається до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.

58


Вексель може існувати в паперовій або безпаперовій формі — як записи на електронних рахунках.

Інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет з податків, штрафів, які нараховані державними податковими органами.

З розвитком електронної техніки з’явилась можливість ши-рокого використання в безготівкових розрахунках пластико-вих карток.

Пластикова картка — це пластина з нанесеною на неї маг-нітною смужкою чи вмонтованою мікросхемою, що містить зашифровану інформацію (ключ) до спеціального карткового рахунка з обліку грошових коштів у відповідному банку.

Розшифрування (розкодування) інформації, що міститься на картці, дає змогу власнику цієї картки здійснювати необхід-ні розрахунки і отримувати готівку у межах її залишку на карт-ковому рахунку.

Пластикові картки бувають кредитні і дебетові.Кредитні картки видаються банком клієнтам, яким відкри-

вається кредитна лінія, що дає змогу користуватися кредитом при купівлі товарів і отриманні касових позик. Різновидом кредитних карток є банківські кредитні картки, що видають-ся клієнтам для купівлі товарів з використанням банківського кредиту, а також для отримання авансів в готівково-грошовій формі.

Банківські кредитні картки, у свою чергу, поділяють на ін-дивідуальні і корпоративні.

Індивідуальні картки видаються банком окремим його клі-єнтам і можуть бути «стандартними» чи «золотими», що при-значені для осіб з високою кредитоспроможністю і передбача-ють значну кількість пільг для користувачів.

Корпоративні картки видаються банками організаціям, фірмам, які на підставі цих карток можуть видавати індивіду-альні картки окремим своїм керівникам і працівникам. Цими картками можна оплачувати відрядження, оренду автомобілів,

59

Тема 2

купівлю оргтехніки, канцтоварів, бензину, розраховуватися з постачальниками, оплачувати витрати на офіційні прийоми, здійснювати безготівкові розрахунки в іноземній валюті за межами України під час відряджень. Наявність корпоративної картки підприємства дає змогу мати цілодобовий доступ до поточного рахунка в банку, зменшити операційні витрати на оформлення видачі (перерахування) грошових коштів, позбу-тися необхідності купувати іноземну валюту при відряджен-нях за кордон тощо.

Дебетові картки видаються клієнтам для отримання готів-кових грошей в банківських автоматах чи купівлі товарів з роз-рахунком через електронний термінал. Однак гроші при цьому списуються з рахунка власника в банку. Різновидом дебетових карток є картки для банківських автоматів, використання яких дає можливість власнику рахунка в банку отримувати готівкові гроші в межах їх залишку на дебетовому рахунку клієнта. З ме-тою поліпшення обслуговування населення банківські автомати встановлюють у багатолюдних місцях міст — торгових центрах, вокзалах, магазинах, поштових відділеннях, а також на великих підприємствах тощо, що дає змогу власнику дебетової картки отримати свої гроші у будь-який час. Розрахунки пластиковими картками — перспективна форма розрахунків в Україні.

2.5. Економічна відповідальність за несвоєчасне здійснення розрахунків

Розрахункова дисципліна передбачає зобов’язання суб’єктів господарювання дотримуватися встановлених пра-вил проведення розрахункових операцій. Дотримання розра-хункової дисципліни сприяє прискоренню кругообороту ко-штів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни може бути наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства, а також складного фі-нансового становища підприємств.

60


Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємства-ми платежів за фінансовими зобов’язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.

Забезпечення розрахунково-платіжної дисципліни зале-жить від фінансового стану суб’єктів господарювання і водно-час впливає на їх фінансовий стан.

За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжиті санкції.

Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання, що застосовується за порушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб’єкта.

Залежно від того, які суб’єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції за-стосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов’язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підпри-ємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовіль-ний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків уведення об’єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернен-ня отриманих кредитів.

Перед застосуванням кредитних санкцій банк може вистави-ти вимогу підприємству ліквідувати недоліки і порушення, які були виявлені в процесі аналізу діяльності підприємства, а та-кож проведення поточних кредитних і розрахункових операцій.

Фінансові санкції застосовуються за порушення суб’єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковими адміністраціями.

Фінансові санкції визначено Законом України «Про дер-жавну податкову службу в Україні», а також законами, які ре-

61

Тема 2

гулюють фінансові відносини підприємства щодо сплати окре-мих податків і зборів (обов’язкових відрахувань). Відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», плат-ники податку, що не подали або подали несвоєчасно до подат-кового органу декларацію про прибуток, розрахунок податку на прибуток, платіжне доручення на перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10 % суми нарахованого податку за кожний випадок такого порушення.

Суми фінансових санкцій за порушення законодавства з оподаткування мають бути перераховані до бюджетів та на спеціальний рахунок державних податкових адміністрацій підприємствами, установами та організаціями в десятиден-ний строк із дня складання акта перевірки. Не застосовуються штрафні санкції до платників податку, які до початку перевір-ки податковим органом виявили факт заниження оподаткова-ного прибутку, письмово повідомили про це податковий орган та сплатили суму недоплати, а також пеню, нараховану на по-вну суму недоплати за весь строк.

Згідно з Указом Президента України від 12.06.95 р. № 336/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки» з наступними змінами і доповненнями, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів:

− за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касі — у двократному розмірі суми надлімітної готівки; − за неповно відображену або зовсім не відображену готівку в касі — у п’ятикратному розмірі цієї суми.

За невстановлення банком підприємству ліміту залиш-ку готівки в касі до установи банку застосовується штраф у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваних доходів гро-мадян за кожний випадок.

Застосування санкцій загалом позитивно впливає на зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни суб’єктів господарювання. Проте дієвість цього впливу залежить від кількох обставин.

62


По-перше, це визначення джерела сплати штрафів. Нині всі штрафи, пені сплачуються суб’єктами господарювання за рахунок прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків. Отже, штрафи безпосередньо вплива-ють на формування чистого прибутку підприємств, їхніх фі-нансових ресурсів.

По-друге, це встановлення розміру штрафів за порушення розрахунково-платіжної дисципліни та наявність чіткого пере-ліку тих порушень, за які застосовуються відповідні штрафи. Розмір штрафів має бути достатнім для створення відпові-дальності суб’єктів господарювання. Водночас вони не повинні бути надмірно високими.

По-третє, це обов’язковість застосування штрафних санк-цій, а отже, стягнення штрафів. Щодо банківських і фінансових санкцій, то вони, зазвичай, застосовуються в обов’язковому по-рядку. Що ж до санкцій, які визначені за порушення господар-ських договорів підприємствами, то їх застосування не завжди вважають обов’язковим. Суб’єкти господарювання можуть не застосовувати штрафні санкції у взаємовідносинах між собою. Це зумовлено тим, що отримані підприємством штрафи збіль-шують суму оподатковуваного прибутку.

Крім санкцій, до суб’єктів підприємницької діяльності може бути застосований і адміністративний штраф. Його слід розглядати як вид адміністративного стягнення, яке застосову-ється до особи за здійснення нею правопорушення, передбаче-ного Кодексом про адміністративні правопорушення.

До адміністративних стягнень належать: − конфіскація предмета, грошей, отриманих унаслідок здій-снення адміністративного правопорушення; − позбавлення спеціального права, яке надано окремому громадянину; − виправні роботи; − адміністративний арешт; − попередження тощо.

63

Тема 2


1. Розкрийте сутність грошового потоку підприємства.2. Які фактори визначають структуру грошових потоків під-

приємства?3. Назвіть форми грошового обороту на підприємстві.4. Дайте характеристику основним напрямам грошового обо-

роту на підприємстві.5. Розкрийте сутність та сферу застосування готівкової та

безготівкової форм грошових розрахунків.6. За якими ознаками можна класифікувати безготівкові роз-

рахунки на підприємстві?7. Розкрийте порядок організації готівкових розрахунків.8. Назвіть види банківських рахунків та порядок їх відкриття.9. Які форми безготівкових розрахунків можуть здійснюва-

тися в Україні?10. Що таке ліміт каси і які санкції передбачені законодав-

ством за його перевищення?11. Які вимоги висуваються до контролю за дотриманням по-

рядку ведення касових операцій?12. Що таке платіжне доручення?13. У чому полягають особливості розрахунків за платіжними

дорученнями?14. Які особливості розрахунків чеками?15. Які переваги й недоліки має акредитивна форма розрахун-

ків для покупця та продавця?16. Яким чином відбуваються розрахунки за платіжними ви-

могами-дорученнями?17. Окресліть схему організації розрахунків за допомогою че-

ків.18. Які функції виконує вексель?19. Охарактеризуйте види векселів з ознаками їхньої класифі-

кації.20. Розкрийте сутність розрахунково-платіжної дисципліни.

64



1. Грошовий потік — це:а) параметр, який відображає результат руху грошових ко-

штів підприємства за певний період часу;б) система грошових відносин, що виникають в процесі гос-

подарської діяльності підприємства;в) грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою за-

писів на рахунках у банках;г) витрачання грошових коштів в процесі господарської ді-

яльності.

2. Грошовий оборот — це:а) формування й розподіл грошових фондів;б) розподіл виручки від реалізації продукції;в) виявлення сутності грошей у русі;г) виробництво та реалізація продукції;д) немає правильної відповіді.

3. Готівкові розрахунки — це:а) списання коштів з рахунків платника;б) розрахунки, за яких платіж не гарантується;в) розрахунки, які здійснюються між покупцем і поста-

чальником, що перебувають в одному регіоні;г) платежі готівкою між підприємствами за реалізовану

продукцію;д) платежі готівкою між підприємствами за операції, які не

пов’язані з реалізацією продукції.

4. Безготівкові розрахунки — це:а) розрахунки, які здійснюються готівкою;б) розрахунки за бартером;в) розрахунки за допомогою чеків;г) розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на

рахунках у банках.

65

Тема 2

5. Планом обороту наявних грошей, в якому відображають надходження й витрачання готівки, є:а) баланс доходів і витрат;б) кредитний план;в) платіжний календар;г) касовий план.

6. Платіжне доручення — це:а) комбінований документ, який містить вимогу постачаль-

ника та доручення платника;б) письмове боргове зобов’язання, яке дає право вимагати

від боржника сплати відповідної суми;в) документ, що містить доручення чекодавця банку пере-

казати з його рахунка певну суму;г) письмове доручення платника банку про списання з його

рахунка певної суми й переказування на рахунок одер-жувача.

7. Платіжна вимога — це:а) розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача

(утримувача за договірного списання) до банку платни-ка здійснити без погодження з платником переказ ко-штів на рахунок отримувача;

б) розрахунковий документ, що містить доручення банку покупця банкові постачальника здійснити оплату рахун-ків постачальника;

в) комбінований документ, який містить вимогу постачаль-ника й доручення платника;

г) розрахунковий документ, який містить доручення чеко-давця банкові здійснити платіж.

8. Розрахунковий чек — це:а) доручення банку покупця банкові постачальника опла-

тити рахунки постачальника;б) форма розрахунку, за якої банк-емітент з доручення сво-

го клієнта повинен здійснити платіж;

66


в) письмове доручення власника рахунка банкові-емітенту сплатити отримувачу коштів зазначену в чеку суму;

г) розрахунковий документ, в якому вказано конкретне місце платежу.

9. Акредитив — це:а) письмове зобов’язання, яке дає право його власникові

вимагати сплати відповідної суми у відповідний термін;б) розрахунковий документ, що містить вимогу постачаль-

ника та доручення платника;в) документ, що містить зобов’язання банку-емітента з до-

ручення клієнта виконати платіж на користь бенефіціара;г) розрахунковий документ, що містить доручення чеко-

давця банкові здійснити платіж.

10. Непокритий акредитив — це акредитив:а) який не може бути змінений або анульований без згоди

постачальника, для котрого він був відкритий;б) який може бути анульований банком-емітентом без по-

передньої згоди постачальника;в) за яким платежі постачальникові гарантує банк;д) немає правильної відповіді.

11. Вексель — це:а) доручення банку покупця банкові постачальника опла-

тити рахунки постачальника;б) письмове зобов’язання, боргова розписка відповідної

форми, яке дає право її власнику вимагати сплати відпо-відної суми, визначеної у векселі у відповідний термін;

в) форма розрахунку, за якої банк-емітент з доручення сво-го клієнта повинен здійснити платіж;

г) комбінований документ, який містить вимогу постачаль-ника й доручення платника.

67

Тема 2

12. Вексельна форма розрахунків — це:а) розрахунки між постачальником і платником за товари

(послуги) з відстроченням платежу;б) письмове розпорядження власника рахунка банкові пе-

реказати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів;

в) розрахунки між постачальником і платником за товари (послуги) з відстроченням платежу на підставі спеціаль-ного документа;

д) немає правильної відповіді.

13. Доміцильований вексель — це вексель:а) який сплачується негайно;б) в якому вказано конкретне місце платежу;в) який існує в безпаперовій формі;г) який існує тільки в паперовій формі.

14. Переказний вексель — це:а) письмовий документ, який містить зобов’язання особи,

котра видала вексель (боржника), сплатити власникові векселя певну суму;

б) зобов’язання банку-емітента векселя сплатити вказаній у векселі особі відповідну суму в установлений строк;

в) письмовий документ, який містить зобов’язання особи, котра видала вексель, сплатити вказану у векселі суму третій особі;

г) немає правильної відповіді.

15. Ремітент — це особа, яка:а) переказує свій платіж на іншу особу;б) є власником переказного векселя;в) є платником за векселем;г) зобов’язана сплатити за переказним векселем.

68


Практичні завдання

Завдання 1Підприємство станом на 15.09 отримало такі платежі:

− виручку від реалізації на суму 2530 грн; − попередню оплату за продукцію у сумі 1 910 грн; − комунальні платежі за передане в оренду приміщення — 765 грн.

Залишок коштів на поточному рахунку станом на 15.09 до-рівнював 4 370 грн.

15.09 — термін, коли банк здійснює розрахунки за догово-ром про касове обслуговування. Відповідно до цього договору послуги банку становлять 1 % від обороту по касі та оплата за перебування коштів на поточному рахунку — 0,5 % від обороту за поточним рахунком. Оборот по касі за звітний місяць стано-вив 17 520 грн.

Протягом звітного місяця на поточному рахунку підприєм-ства щоденно в середньому було коштів на суму 2500 грн.

Платежів упродовж 15.09 підприємство не здійснювало.Визначити залишок коштів на поточному рахунку станом

на 16.09.

Завдання 2Станом на 15.05 підприємство виплачує заробітну плату

своїм працівникам.За звітний період до позабюджетних фондів було нарахова-

но такі платежі (нарахування на заробітну плату, яка має бути видана 15.05): до фонду страхування від безробіття (1,3 %) — 4151,9 грн; прибутковий податок у розмірі 1860 грн, а також платежі до Пенсійного фонду — 33,2 %, фонду соціального страхування — 1,5 %, фонд соціального страхування — 1,11 %, а також суми утримувань (розрахувати самостійно).

Протягом липня було нараховано витрати на відрядження на суму 1280 грн.

69

Тема 2

Яка сума коштів повинна бути в підприємства на поточно-му рахунку станом на 15.05?

Яка сума коштів буде оформлена за чеком на отримання го-тівки в банку?

Завдання 3Підприємство станом на 10.04 на поточному рахунку мало

кошти у сумі 5400 грн.Протягом дня на поточний рахунок було ще зараховано

платежів на загальну суму 22 300 грн.Крім того, до банку надійшло багато платіжних доручень

щодо списання з рахунка підприємства: сум податку на прибу-ток у сумі 3950 грн; оплати рахунка-фактури за поставку комп-лектуючих у сумі 10 500 грн.

Також банк отримав вимогу-доручення від: енергопоста-чальної організації державного комунального господарства в сумі 3900 грн; підприємства-постачальника на підставі рішен-ня арбітражного суду — у сумі 10 000 грн.

В якому порядку візьме до сплати ці розрахункові докумен-ти операціоніст банку? Чи вистачить коштів на поточному рахунку? Якщо ні, то які можливі дії підприємства?

Завдання 4Протягом операційного дня 15.03 підприємство отримало

такі кошти: − касову виручку від реалізації готової продукції в розмірі 4555 грн; − повернення підзвітних сум готівкою на суму 1815 грн; − премію від участі в аукціоні на суму 900 грн.

Підприємство в лютому мало тимчасово вільні кошти на за-гальну суму 12 000 грн, які були 04.02 покладені на депозитний рахунок банку під 24 % безстроково на невизначений термін.

Для здійснення платежів 15.03 підприємство відкликало депозитні кошти разом з нарахованими відсотками. Станом на 15.03 підприємство доходу від депозиту не отримувало.

Визначити надходження на поточний рахунок.

70


Завдання 5Кінцевий розрахунок із заробітної плати та з підзвітними

особами припадає на 19 число кожного місяця.Станом на 19.07. підприємству необхідно здійснити такі ви-

плати та платежі: − заробітна плата в сумі 14 828,58 грн; − витрати на відрядження, що становили 4135 грн; − витрати на господарські потреби, які дорівнювали 900 грн; − прибутковий податок із заробітної плати в сумі 3400 грн; − платежі до бюджету із заробітної плати (нарахування (з фондів підприємства) та відрахування (безпосередньо з заробітної плати)).

Яка сума коштів повинна бути в підприємства на поточно-му рахунку станом на 19.07 з урахуванням платежів до бюдже-ту? Яка сума коштів буде оформлена по чеку на отримання го-тівки в банку?

Реферати

1. Організація розрахунків за експортно-імпортними операці-ями господарюючих суб’єктів України.

2. Готівкові і безготівкові розрахунки на підприємстві.3. Удосконалення міжнародних розрахунків підприємств зо-

внішньої торгівлі.4. Управління грошовими потоками на підприємстві.

71

ТЕМА 3.

ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ

3.1. Види грошових надходжень3.2. Доходи від операційної діяльності3.3. Грошові надходження від фінансово-інвестиційної

діяльності

3.1. Види грошових надходжень

Грошові надходження підприємств відіграють важливу роль у процесі кругообігу коштів. Грошові надходжень підпри-ємства повинні забезпечувати відшкодування витрат, своєчас-не виконання фінансових зобов’язань, формування доходів і прибутку.

Продаж продукції (товарів) — це господарські операції підприємства, що здійснюються підприємством згідно з дого-ворами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав влас-ності на такі товари за компенсацією незалежно від термінів її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Продаж послуг (робіт) — це операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі не-матеріальними активами, а також: надання об’єктів власності компенсації; надання права на користування або розпоряджен-ня товарами у межах договорів лізингу, продажу, ліцензування або інші способи і передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об’єкти права інтелектуальної власності.

Грошові надходження — це сукупність надходжень коштів за реалізовану продукцію, виконувані роботи, послуги, а також

72


виконання інших господарських операцій у процесі операцій-ної, фінансової й інвестиційної діяльності підприємства.

Сума грошових надходжень не завжди дорівнює сумі дохо-ду підприємства за реалізовану продукцію.

Дохід — це збільшення економічних вигод підприємства у вигляді надходження активів (коштів, інших матеріальних або нематеріальних активів), або зменшення зобов’язань під-приємства перед його діловими партнерами, що забезпечують зростання власного капіталу підприємства.

Основні класифікаційні ознаки грошових потоків (рис. 3.1).

ГРОШОВІ ПОТОКИ

За джерелами виникнення

внутрішні зовнішні

За періодом виникнення

минулі майбутні

За напрямком

позитивні негативні

вхідні вихідні

За метою управління ліквідністю

операційні інвестиційні

За видами діяльності

фінансові

Рис. 3.1. Основні класифікаційні ознаки грошових потоків

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на:

− за джерелами виникнення ( внутрішні та зовнішні); − за метою управління ліквідністю (вхідні та вихідні);

73

Тема 3

− за періодом виникнення (минулі та майбутні); − за видами діяльності; − за напрямком (позитивні, негативні).

Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому під-приємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел.

Позитивні потоки (припливи) відображають надходження грошових коштів на підприємство.

Від’ємні потоки (відтік) — витрачання грошових коштів підприємством.

Однак за ринкової економіки, коли функціонує і розвива-ється фінансовий ринок, а підприємства здійснюють фінансові інвестиції, стало доцільним ввести до класифікації грошових надходжень «Доходи від фінансово-інвестиційної діяльності», відокремивши їх від «Доходів від позареалізаційних операцій».

Трансформація економіки в ринкову потребує створен-ня необхідної інфраструктури. Розвивається фінансово-кре-дитна система, створюється і функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато підприємств поряд з основною займаєть-ся і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем цінних паперів, укладанням тимчасово вільних коштів на де-позитні рахунки, лізингом; валютними та іншими операціями з метою отримання додаткових доходів. Доходи від цієї діяль-ності мають питому вагу у вхідних грошових потоках підпри-ємств і є мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінан-сових операцій справляють прямий, безпосередній вплив на формування загального прибутку.

За цих умов підприємства з операційною (основною) здій-снюють фінансову та інвестиційну діяльність.

Операційна (основна) діяльність — діяльність підприєм-ства, пов’язана з виробництвом та реалізацією продукції, това-рів, послуг.

74


Інвестиційна діяльність — діяльність підприємства, пов’я-зана з придбанням і продажем довгострокових активів, а також інших інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які при-зводять до зміни розміру, складу та обсягу власного і позичко-вого капіталу.

Усі грошові потоки підприємства поєднуються в три осно-вні групи: потоки від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Джерела надходження та напрями відтоку грошових коштів на підприємстві за видами діяльності

Надходження грошових

коштівВідтік грошових

коштівОпера-ційна діяль-ність

– реалізація продукції (робіт, послуг);

– аванси, що одержані від покупців;

– інкасація дебіторської заборгованості;

– цільове фінансування; – кредити та позики; – інші надходження

– оплата рахунків постачальників;

– аванси, що видані; – виплата заробітної плати; – платежі до бюджету та позабюджетних фондів;

– сплата відсотків за кредит; – інші виплати

Інвес-тиційна діяль-ність

– реалізація основних засобів і об’єктів незавершеного будівництва;

– бюджетні асигнування та інше цільове фінансування;

– дивіденди та відсотки за фінансовими вкладеннями;

– кредити й позики; – безоплатні надходження; – інші надходження

– грошові платежі для придбання основних засобів, нематеріальних активів та інших довгострокових активів;

– фінансові вкладення довгострокового характеру;

– грошові відшкодування авансів і кредитів, наданих іншим сторонам (крім фінансових інститутів);

– інші виплати

75

Тема 3

Продовження табл. 3.1

Фінан-сова ді-

яльність

– реалізація акцій, облігацій та інших цінних паперів;

– одержані відсотки за фінансовими вкладеннями;

– надходження від валютних операцій;

– пайові внески; – участь у діяльності інших підприємств;

– інші надходження

– придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів;

– грошові виплати власникам для придбання або погашення акцій компанії;

– грошові надходження кредитних сум;

– інші виплати

У бухгалтерському обліку визначення доходу пов'язане з одночасним застосуванням принципів нарахування та відпо-відності доходів і витрат (рис. 3.2).

Принципи визнання доходів у бухгалтерському обліку

Принцип нарахування

Господарські операції визнаються в момент їх здійснення і відобра-жаються в бухгалтерському облі-ку та фінасновій звітності тих періодів, до яких вони належать

Принцип відповідності

Витрати визнаються на основі прямого зв’язку

між ними та отрима -ними доходами

Рис. 3.2. Принципи визначення доходу

Бухгалтерські витрати — розподілені за періодами видат-ки, що впливають на результати господарської діяльності під-приємства, грошова оцінка яких відповідає основним вимогам про складання звітності. Бухгалтерські витрати формують со-бівартість продукції, робіт, послуг.

Фінансові витрати (видатки) — фінансова категорія, що є «від’ємним потоком платежів», а саме — зменшення економіч-

76


них вигод за звітний період, яке виражається у зменшенні або втраті вартості активів чи у збільшенні зобов’язань, які призво-дять до зменшення капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок вилучення або розподілення власником).

Для розуміння сутності доходів підприємства та підвищен-ня ефективності управління ними велике значення має їх кла-сифікація за різними ознаками (рис. 3.3):

КЛАСИФІКАЦІЯ ДОХОДІВ ПІДПРИЄМСТВА

За видами господар-ських операцій

Доходи від реалі-зації товарів, про-дукції, інших ак-тивів, придбаних з метою перепрода-жу (крім інвести-цій у цінні папери)

Доходи від зви-чайної діяльності

Доходи від над-звичайної діяль-ності

від операцій-ної діяльності

від інвестицій-ної діяльності

від фінансової діяльності

Доходи від реалі-зації послуг

Доходи від вико-ристання активів підприємства ін-шими фізичними та юридичними особами, резуль-татом яких є отри-мання процентів, дивідендів, роялті

Доходи центрів інвестицій

Доходи центрів доходів

Доходи центрів прибутку

Загальний дохід підпри-

ємства

За видами діяльнос-ті, внаслідок якої вони виникають

За місцем виник-нення доходу

Рис. 3.3. Класифікація доходів підприємств за різними ознаками

77

Тема 3

− за видами господарських операцій; − за видами діяльності, внаслідок якої вони виникають; − за місцем виникнення доходу.

Грошові надходження підприємств включають: − доходи від основної (операційної) діяльності — виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг; − доходи від іншої операційної діяльності (реалізація обо-ротних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційної курсової різниці; отримані пені, штрафи; від списання дебіторської заборгованості; отримані гранди, субсидії); − доходи від фінансових операцій (від спільної діяльності, інвестицій; інвестицій в асоційовані і дочірні підприєм-ства, отримані відсотки і дивіденди по облігаціях); − доходи від іншої звичайної діяльності (реалізація фінан-сових інвестицій, основних засобів, нематеріальних акти-вів, необоротних активів, ліквідації необоротних активів, не операційних курсових різниць, безкоштовно отрима-них оборотних активів; уцінки необоротних активів і фі-нансових інвестицій; − доходи від надзвичайних подій (відшкодування збитків від надзвичайних подій).

3.2. Доходи від операційної діяльності

Підприємство як суб’єкт господарювання для здійснення господарської діяльності повинно мати відповідні обсяги осно-вних виробничих фондів і оборотних активів, а в їх складі — грошові кошти. Вони формуються за рахунок різних джерел. Згідно із Господарським кодексом України, джерелами форму-вання майна і коштів підприємств є грошові та матеріальні вне-ски засновників; доходи від реалізації продукції та інших видів діяльності; доходи від випуску і продажу цінних паперів; дохо-ди від здачі майна в оренду; надходження від роздержавлення

78


та приватизації власності; безкоштовні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; кредити банків та ін. Основним видом доходів підприємств, одержаних у процесі їх виробничої діяльності, є дохід від продажу продук-ції, товарів, надання послуг та інших видів діяльності.

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача.

Виручка від реалізації продукції — це сума грошей, що на-дійшла на рахунок підприємства, чи в касу за реалізовану про-дукцію (виконані роботи, надані послуги).

Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покуп-цями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свід-ченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асор-тиментом відповідає і потребам покупців, суспільному попиту.

В Україні застосовують два методи визначення моменту ре-алізації продукції:

− касовий метод; − метод нарахування.

Касовий метод — надходження від продажу визначають за коштами, які надійшли на рахунок у вигляді платежів за від-вантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги або оприбуткованих матеріальних цінностей.

Метод нарахування — надходження від продажу продукції визначають за вартістю відвантажених товарів на відповідну дату.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однако-вих умов, залежить від:

− кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації.

Збільшення реалізованої продукції прямо впливає на роз-мір виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни розміру перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої продукції справляє дво-

79

Тема 3

який вплив на величину виручки. Зростання в загальному об-сязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

− рівня реалізаційних цін.Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпус-

кних цін. У свою чергу, на рівень цін впливають якість і спо-живчі властивості, строки реалізації продукції, попит і пропо-нування на ринку.

На розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) впливають такі фактори (рис. 3.4).

Розрізняють фіксовані, регульовані і вільні ціни.Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (держа-

вою), переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (наприклад, газ, електроенергія та ін.).

Фактори впливу на виручку

у сфері виробництва

- обсяг виробни-цтва;

- кількість про-дукції;

- асортимент про-дукції;

- ритмічність ви-пуску;

- інші

у сфері обігу

- ритмічність від-вантаження;

- своєчасне оформ-лення транспорт-них і розрахунко-вих документів;

- строки докумен-тообігу;

- форми розрахун-ків;

- рівень цін

не залежать від діяльності

- порушення строків догово-рів постачаль-никам ТМЦ;

- недоліки в робо-ті транспорту;

- несвоєчасна оплата продукції покупцями

Рис. 3.4. Фактори, що впливають на розмір виручки від реалізації продукції

80


Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності (наприклад, хлібо-булочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо). Дер-жава встановлює мінімальний і максимальний рівнь регульо-ваної (індикативної) ціни.

Вільні ціни встановлюються під впливом попиту і пропо-зицій на ринку.

Розрахунок ціни продукції здійснюється за формулами:

Ц1 = С + П (3.1)

де Ц1 — ціна продукції (ціна виробника);С — собівартість продукції;П — прибуток.

Ц2 = С + П + ПДВ, (3.2)

де Ц2 — ціна продукції з урахуванням податку на додану вартість;ПДВ — податок на додану вартість.

Ц3 = С + П+ АЗ + ПДВ, (3.3)

де Ц3 — ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість;АЗ — акцизний збір.

Ц4 = С + П + ПДВ+ АЗ + ТН. (3.4)

де Ц4 — роздрібна ціна продукції;ТН — торгова націнка.

Планову виручку від реалізації продукції визначають мето-дом прямого рахунку, множенням кількості реалізованих ви-робів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визна-чають за формулою:

81

Тема 3

В = Р Ц, (3.5)де В — виручка;

Р — кількість реалізованих виробів;Ц — ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виро-бів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду.

Плановий обсяг реалізації обраховують з формули:

Р = З1 + Т — З2, (3.6)

де Р — обсяг реалізації в плановому періоді;З1 — залишки кожного виду готових виробів на складі та

відвантажених на початок планового періоду;Т — випуск товарної продукції в плановому періоді;32 — залишки кожного виду виробів на складі на кінець пла-

нового періоду.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на основі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тому числі з урахуванням попиту і про-понування.

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Вируч-ку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації ви-робів іншого асортименту користуються укрупненим методом.

Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенкла-турою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію

82


продукції, утворення доходів і формування фінансових ресур-сів. За ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділя-ється особлива увага. Від величини виручки залежить не тіль-ки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, по-гашення банківських кредитів, які впливають на рівень випла-чених відсотків, що в підсумку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства (рис. 3.5).

Виручка від реалізації товарів (продукції, робіт, послуг)

Мате-ріальні витрати

Комерційні та управ-

лінські витрати

Сальдо операцій-

них доходів і витрат

Податок на прибуток

Сальдо поза-реалізацій-

них доходів і витрат

Сальдо над-звичайних доходів і витрат

Фінансовий результат до оподат-

кування

Чистий прибуток

Фонди

Реальні інвестиції

Фінансові інвестиції Фонди

споживання

Виплата дивідендів

Фонди соці-ального при-

значення

Інше витра-чання чисто-го прибутку

Витрати на оплату праці та

внески до позабю-джетних фондів

Інші ви-

трати

Аморти-заційні

відраху-вання

Вало-вий

прибу-ток

Рис. 3.5. Рух коштів на підприємстві

83

Тема 3

Виручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і спожи-вачами товару. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств.

Залишок виручки становить валовий дохід.Валовий дохід є важливим показником діяльності підпри-

ємства і характеризує її ефективність. У ньому відображаєть-ся підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використан-ня валового доходу як основного узагальнюючого показни-ка ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримується від діяльності кожного підприєм-ства. Переваги показника валового доходу полягають у тому, що в ньому найбільш реально відбито такий важливий бік ді-яльності, як підвищення продуктивності праці. Валовий дохід, показуючи міру ефективності виробництва, є величиною знов створеної вартості — основного джерела національного доходу. Валовий дохід — основне джерело утворення фінансових ре-сурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, поза-бюджетних фондів.

Валовий дохід є тією частиною валового продукту, яка зали-шається після відрахування частини цього продукту, що вико-ристовується на відтворення виробництва. Водночас, вартість цієї частини продукту — валового доходу, утворена у вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту, набирає гро-шової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці об-ліку і планування цей важливий показник не обраховується і не планується (крім колективних сільськогосподарських під-приємств).

Валовий дохід — це грошовий вираз вартості знов створе-ної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції. З народногоспо-дарського погляду валовий дохід є складовим елементом наці-онального доходу країни.

84


Чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додат-кового продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амор-тизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою. Чистий дохід реалізу-ється у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відраху-вань до фондів пенсійного й соціального страхування, інших держав цільових фондів тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки під-приємств, а й держави.

3.3. Грошові надходження від фінансово-інвестиційної діяльності

Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки є раціональне використання вільних фі-нансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Підприємства отримують доходи від таких видів фінансо-вої діяльності:

− придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів; − продаж акцій та облігацій та інших цінних паперів; − цільові грошові вклади; − валютні операції; − пайові внески; − участь у діяльності інших підприємств; − надання позик; − лізингові операції.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумов-лений відсоток.

85

Тема 3

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб’єкту підпри-ємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об’єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (під-приємство-орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.

Є два види лізингу: фінансовий та оперативний.Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лі-

зинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене оренда-тором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінан-совий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупніс-тю або з повною виплатою.

Оперативний лізинг укладається, зазвичай, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об’єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в оренду.Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лізингова плата залежить від виду основних засобів, строку лі-зингу та інших умов договору.

Зазвичай, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати мож-ливість періодичного збільшення лізингового відсотка.

Підприємства можуть одержувати додаткову курсову різ-ницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

Підприємство може одержувати додатковий дохід, коли на його користь сплачують штрафи, пені або відшкодовують збитки.

Підприємства отримують дохід від таких видів інвестицій-ної діяльності:

86


− реалізація основних засобів і об’єктів незавершеного бу-дівництва; − фінансові вкладення довгострокового характеру; − бюджетні асигнування та інше цільове фінансування; − дивіденди та відсотки за фінансовими вкладеннями; − кредити й позики; − безоплатні надходження; − грошові платежі для придбання основних засобів, немате-ріальних активів та інших довгострокових активів; − грошові відшкодування авансів і кредитів, наданих іншим сторонам (крім фінансових інститутів).

За умов ринкової економіки результати фінансово-інвес-тиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійни-ми джерелами грошових доходів і формування прибутку під-приємств.


1. Визначте сутність грошових надходжень підприємства.2. За якими ознаками класифікуються грошові потоки під-

приємства?3. Назвіть види грошових надходжень підприємств із вну-

трішніх та зовнішніх джерел.4. Які грошові розрахунки пов’язані з організацією основної

діяльності підприємства? Чи впливають грошові надхо-дження на фінансовий стан підприємства?

5. Охарактеризуйте джерела надходження та напрями відтоку грошових коштів на підприємстві за видами діяльності.

6. Назвіть фактори, що впливають на розмір виручки від реа-лізації продукції.

7. Як ціна реалізації впливає на обсяг грошових надходжень. У чому відмінність вільної відпускної ціни від ціни виробника?

87

Тема 3

8. У чому відмінність чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) від валового характерис-тику виручки від реалізації продукції.

9. Назвіть фактори, що впливають на виручку від реалізації продукції (товарів, робіт послуг).

10. Дайте характеристику цін на доходу?11. Як здійснюється рух коштів на підприємстві?12. Що містить фінансова діяльність підприємства і які спосо-

би її організації?13. Які операції пов’язані з інвестиційною діяльністю підпри-

ємства?14. Охарактеризуйте види лізингу.


1. Грошові надходження підприємства — це:а) операції цивільно-правового характеру з надання послуг

(результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами;

б) сукупність надходжень коштів за реалізовану продук-цію, виконувані роботи, послуги, а також виконання ін-ших господарських операцій у процесі операційної, фі-нансової й інвестиційної діяльності підприємства;

в) господарські операції підприємства, що здійснюються під-приємством згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами;

г) збільшення економічних вигод підприємства у вигляді надходження активів (коштів, інших матеріальних або нематеріальних активів), або зменшення зобов’язань підприємства перед його діловими партнерами, що за-безпечують зростання власного капіталу підприємства.

88


2. Дохід підприємства — це:а) зменшення економічних вигод підприємства у вигляді

надходження пасиву;б) збільшення економічних вигод підприємства у вигляді

надходження активу, або зменшення зобов’язань;в) прибуток підприємства;г) всі відповіді невірні.

3. За джерелами виникнення вхідні грошові потоки поділя-ються на:а) внутрішні і зовнішні;б) вхідні і вихідні;в) операційні, інвестиційні та фінансові;г) виробничі та невиробничі.

4. До зовнішніх джерел формування грошових потоків на-лежать:а) чистий прибуток підприємства;б) амортизаційні відрахування;в) банківські кредити;г) виручка від реалізації продукції.

5. До зовнішніх факторів, які впливають на розмір грошових надходжень підприємств, належать:а) обсяг виробництва;б) умови та порядок банківського кредитування;в) склад і структура витрат підприємства;г) система оподаткування підприємств.

6. Фіксовані ціни встановлюються:а) для регулювання рівня рентабельності товарів першої

необхідності;б) під впливом попиту та пропозиції за домовленістю сторін;в) з метою поширення експорту виготовлених товарів;г) на товари, які монопольно виготовляються державою.

89

Тема 3

7. На виручку від реалізації продукції впливають:а) ціна;б) прибуток;в) залучені кошти;г) амортизаційні відрахування;д) резервний фонд.

8. На розмір роздрібної ціни підприємства не впливають:а) акцизний збір;б) торгова націнка;в) податок на додану вартість;г) собівартість продукції;д) рентабельність підприємства.

9. До складу надходжень від надзвичайних подій належать:а) надходження від іншої операційної діяльності;б) надходження коштів у вигляді страхового відшкодування;в) надходження коштів унаслідок погашення векселів;г) надходження від фінансових операцій.

10. Основним джерелом відшкодування коштів на виробни-цтво та реалізацію продукції, утворення доходів і форму-вання фінансових ресурсів є:а) банківські кредити;б) кредиторська заборгованість;в) чистий дохід від реалізації продукції;г) сплачені податкові зобов’язання.

11. До складу доходів від фінансових операцій включають:а) дохід від участі в капіталі;б) дохід від реалізації основних засобів;в) дохід від реалізації іноземної валюти;г) одержані гранти та субсидії.

90


12. Прямий вплив на розмір виручки від реалізації продукції здійснює:а) асортимент продукції;б) ціна на продукцію;в) якість продукції;г) пропозиція і попит на продукцію.

13. Доходи підприємства від фінансових інвестицій — це:а) надходження від продажу дочірніх підприємств та інших

господарських одиниць;б) надходження від продажу акцій або боргових зобов’язань

інших підприємств;в) надходження від продажу основних засобів і нематері-

альних активів підприємства;г) надходження внаслідок настання надзвичайних обста-

вин.

14. Інший операційний дохід підприємства — це:а) дохід від безкоштовно отриманих активів;б) дохід від реалізації товарів;в) дохід від реалізації фінансових інвестицій;г) відшкодування раніше списаних активів.

15. Дохід від участі в капіталі включає:а) відсотки одержані;б) дивіденди одержані;в) інші доходи від фінансових операцій;г) доходи від інвестицій в асоційовані та дочірні підприєм-

ства.

91

Тема 3


Завдання 1

Визначити грошові надходження за видами діяльності під-приємства за звітний період на основі наведених даних:1) виручка від реалізації продукції в сумі 510 тис. грн., у тому

числі ПДВ і акцизний збір — 75 тис. грн.;2) підприємство отримало короткостроковий кредит у сумі

75 тис. грн і довгостроковий кредит у сумі 310 тис. грн;3) отримано кошти з державного бюджету для виконання дер-

жавного замовлення на суму 50 тис. грн.;4) отримано дивідендів у сумі 10 тис. грн.

Завдання 2

На основі наведених нижче даних необхідно визначити ви-ручку від реалізації продукції за оптовими цінами (з ПДВ):

В и р о б и

Залишок не-реалізованої

продукції на початок планового

періоду, шт.

Випуск товарної

продукції в планово-му періоді,

шт.

Залишок не-реалізованої продукції на

кінець плано-вого періоду,

шт.

Повна со-бівартість одиниці

реалізованої продукції,

грн.

Рента-бель-ність

одиниці виро-бу, %

А 135 2500 90 210 14

Б 190 4600 115 140 17

В 140 6850 65 310 15

Завдання 3Визначити оптову ціну виробу, відпускну ціну з акцизним

збором без ПДВ, суму акцизного збору для сплати до бюджету, вільну відпускну ціну підакцизного виробу з податком на до-

92


дану вартість, виручку від реалізації товару та рентабельність виробу за такими даними:

− Собівартість підакцизного виробу 295 грн. − Прибуток 90 грн. − Ставка акцизного збору 13 % − Ставка податку на додану вартість 20 % − Кількість реалізованих виробів 900 шт.

Завдання 4

На основі наведених даних необхідно визначити суму чи-стого доходу підприємства:

− За звітний період реалізовано продукції на суму 2580 тис. грн., продукція оподатковується ПДВ. − Протягом звітного періоду було повернуто покупцями продукції на суму 14 тис. грн. − Матеріальні витрати й амортизація становлять 540 тис. грн.; заробітна плата — 195 тис. грн.

Завдання 5

Визначити загальну величину доходу підприємства, вели-чину грошових надходжень, чистий дохід, прибуток від реалі-зації продукції, рентабельність реалізованої продукції за таки-ми даними:

− Обсяг реалізованої продукції у вільних відпускних цінах з ПДВ 15500 тис. грн.; − Собівартість реалізованої продукції 9300 тис. грн.• у тому числі:

− виплати на оплату праці — 2200 тис. грн.; − матеріальні та прирівняні до них витрати — 7150 тис. грн.; − дохід від реалізації цінних паперів — 50 тис. грн.; − дохід від здачі майна в оренду — 22 тис. грн.; − Позареалізаційні витрати (штрафи, пені) — 15 тис. грн..

93

Тема 3

Реферати

1. Управління операційними грошовими потоками підпри-ємств.

2. Синтез системи адаптивного управління грошовими пото-ками підприємства.

3. Оцінка рентабельності грошових потоків при управлінні фінансово-господарською діяльності підприємства.

4. Стратегічне управління фінансово-інвестиційної діяльнос-ті підприємства.

94

ТЕМА 4.

ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ

4.1. Економічна сутність прибутку та його види4.2. Фактори, що формують прибуток4.3. Собівартість продукції4.4. Використання прибутку4.5. Сутність і методи обчислення рентабельності

4.1. Економічна сутність прибутку та його види

Прибуток є основним узагальнюючим показником фінан-сових результатів господарської діяльності підприємств. Під-приємство здійснює виробничу, науково-дослідну і комерцій-ну діяльність з метою отримання відповідного результату.

Прибуток є однією з основних категорій товарного вироб-ництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Прибуток — це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва.

Прибуток є економічною категорією. Суть його в багатьох літературних джерелах зводиться до того, що це частина вар-тості додаткового продукту, додатковий продукт, виражений у коштах, частина чистого доходу, одна з його форм тощо (рис. 4.1).

Прибуток як економічна категорія є грошовим виражен-ням вартості реалізованого чистого доходу, основною формою грошових накопичень суб’єктів господарювання. Він характе-

95

Тема 4

ризує дохідність підприємства, окупність вкладених витрат і використаного майна в результаті здійснення відповідних за-ходів. Сума отриманого прибутку — це показник, який харак-теризує результативність діяльності підприємства, тобто є фі-нансовим результатом його підприємницької діяльності.

Прибуток є об’єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбува-ються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

ПР

ИБ

УТ

ОК

Перетворена форма додаткової вартості, виробленої і реа-лізованої, готової до розподілу, яка сформована в процесі суспільного відтворення для задоволення різних інтересів підприємства та його власника

Фінансова категорія, що відображає позитивний фінансо-вий результат господарської діяльності підприємства, ха-рактеризує ефективність виробництва, свідчить про обсяг і якість виробленої (реалізованої) продукції, стан продук-тивності праці, рівень собівартості

Мірило фінансового здоров’я підприємства, характеристи-ка рентабельності вкладення коштів в активи конкретного підприємства

Основне власне внутрішнє фінансове джерело, яке забезпе-чує розвиток підприємства на принципах самофінансування

Основний критерій ефективності господарювання

Різниця між ціною товару та витратами на його виробництво

Сума, на яку доходи перевищують витрати

Рис. 4.1. Суть прибутку підприємства

96


На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають:

− результати, тобто ефективність його фінансово-господар-ської діяльності; − сфера діяльності; − галузь господарства; − установлені законодавством умови обліку фінансових ре-зультатів.

Підходи до формування прибутку підприємства: − бухгалтерський підхід; − економічний підхід.

Бухгалтерський підхід — прибуток формується як різниця між виручкою від реалізації продукції (товарів, послуг) і по-точними витратами виробництва.

Економічний підхід — прибуток формується як різниця між виручкою від реалізації та поточними витратами вироб-ництва (реалізації), і витратами втрачених можливостей, осно-вою яких є альтернативний процентний дохід на капітал.

На формування прибутку як фінансового показника робо-ти підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає вста-новлений порядок визначення фінансових результатів діяль-ності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); за-гальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Схема формування прибутку (збитку) підприємства (рис. 4.2).

Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує такі функції: оцінювальну, стимулюючу і госпрозра-хункову. Водночас не виключена можливість наділення при-бутку й іншими функціями.

Оцінювальна функція прибутку полягає в тому, що він є основним критерієм економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів. Ця функція при-бутку для підприємця є дієвим засобом контролю за раціональ-

97

Тема 4

ним використанням матеріальних і трудових ресурсів. Розгля-даючи функцію як міру ефективності виробництва, необхідно враховувати, що прибуток не збігається зі своєю об’єктивною основою — вартістю додаткового продукту, а є її перетвореною (похідною) формою. Для підприємства прибуток означає, по-перше, надбавку до собівартості продукції, по-друге — приріст авансованої вартості. Для підприємства економія будь-якої частини витрат виробництва (матеріальних або трудових) означає збільшення прибутку, оскільки в ньому втілюється ре-зультативність витрат як живої, так і уречевленої праці, тобто ефективність виробництва.

ПРИБУТОК (ЗБИТОК) ПІДПРИЄМСТВА

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності

Прибуток (збиток) від операційної діяльності

Прибуток (збиток) від фінансової діяльності

Прибуток (зби-ток) від іншої звичайної ді-

яльності

Прибуток (збиток) від надзвичайних подій

Рис. 4.2. Схема формування прибутку (збитку) підприємств

Стимулююча функція прибутку полягає в тому, що він є джерелом матеріального заохочення працівників, розширення виробництва і вирішення соціальних проблем на підприєм-ствах, а також джерелом сплати прямих податків до бюджету. Тому в отриманні прибутку мають бути зацікавлені як держа-ва, так і підприємства.

Госпрозрахункова функція прибутку полягає в тому, що госпрозрахунок як основний метод господарювання підпри-ємств передбачає не тільки покриття власних витрат дохода-ми, а й отримання накопичень (прибутку) для стимулювання

98


працівників і вирішення інших питань. В умовах ринкової економіки отримання прибутку орієнтує товаровиробника на збільшення обсягів виробництва продукції, зниження витрат на нього. Цим досягається як мета підприємництва, так і за-доволення суспільних потреб. Абсолютна величина прибутку важлива, коли йдеться про фінансові ресурси, які можуть бути використані підприємствами, суспільством. Але для характе-ристики ефективності господарювання цього показника недо-статньо. Отже, щоб оцінити результати та ефективність гос-подарювання, ефективність використання складових процесу виробництва, за допомогою яких отримано прибуток, його суму потрібно віднести до вiдповiдних показників. У результа-ті буде одержано показник ефективності, або рентабельність.

Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні.Прибуток народного господарства — це результат діяльнос-

ті окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

4.2. Фактори, що формують прибуток

Підвищення ефективності роботи підприємств вимагає ви-явлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості, зростання прибутку. Визначення осно-вних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку перед-бачає класифікацію факторів, що впливають на можливість і розміри їх отримання, на внутрішні і зовнішні (рис. 4.3).

До зовнішніх факторів належать: природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та ін. Ці фактори незалежать від діяльності підприємства, але можуть значно вплинути на розмір прибутку.

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позави-робничі.

99

Тема 4

Фактори, що впливають на фінансові результати підприємства

Внутрішні

Виробничі

Екстенсивні

Невиробничі

Інтенсивні

Зовнішні

Рис. 4.3. Класифікація факторів

Виробничі фактори характеризують наявність і викорис-тання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і своєю чергою поділяються на екстенсивні та інтенсивні.

Екстенсивні фактори впливають на процес одержання при-бутку через кількісні зміни: обсяг засобів і предметів праці, фі-нансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персо-налу, фонду робочого часу тощо.

Інтенсивні фактори впливають на процес отримання при-бутку через якісні зміни: підвищення продуктивності облад-нання і його якості, застосування прогресивних видів мате-ріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і про-дуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємності про-дукції, удосконалення організації праці і більш ефективного використання фінансових ресурсів тощо.

До позареалізаційних факторів належать: постачальниць-ко-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови пра-ці, побуту тощо.

Податкові платежі, незважаючи на їх джерело й стадію гос-подарської діяльності підприємства, на якій вони здійснюють-ся, зменшують розмір прибутку, що залишається в розпоря-дженні підприємства (рис. 4.4).

100


Види прибутку відповідно до діючої системи оподаткування формування прибутку підприємства

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) валовий прибуток

Прибуток (збиток) від іншої реалізації

Прибуток (збиток) від фінансово-інвестиційної діяльності

Прибуток (збиток) від позареалізаційних операцій

Загальний прибуток звітного періоду — балансовий прибуток

Прибуток від інших позареалізаційних операцій

Оподаткований прибуток

Чистий прибуток

Рис. 4.4. Види прибутку відповідно до діючої системи оподаткування

Валовий прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — це перевищення чистого доходу підприємства від реалізації над її собівартістю.

Прибуток від операційної діяльності — визначається як ал-гебраїчна сума валового прибутку, іншого операційного доходу та операційних витрат за звітний період.

До інших операційних доходів належать доходи від опе-раційної оренди активів, від операційних курсових різниць, відшкодування раніше списаної на збитки безнадійної дебітор-ської заборгованості, доходи від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестиції).

До операційних витрат належать адміністративні витрати, витрати на збут продукції, виробничих запасів, суми сумнів-

101

Тема 4

них, безнадійних боргів, витрати від знецінення запасів, витрат від операційних курсових різниць, визначені підприємством економічні санкції, крім витрат що включаються до собівартос-ті продукції, товарів, робіт.

Різниця між іншими операційними доходами й операцій-ними витратами відрізняє прибуток підприємства від іншої операційної діяльності.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування роз-раховується як сума прибутку від операційної діяльності під-приємства, його доходу від участі в капіталі, суми інших фінан-сових доходів, суми інших доходів підприємств і суми втрат підприємства від участі в капіталі.

Дохід від участі в капіталі включає дохід підприємства, отриманий від його інвестицій у дочірні, спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі.

До інших фінансових доходів підприємства належать до-ходи, отримані ним у формі дивідендів, відсотків та інших до-ходів від фінансових інвестицій.

До інших доходів підприємства належать доходи від реалі-зації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, доходи від не операційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності та не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

До інших витрат підприємства належать: собівартість реа-лізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, утрати від уцінки фінансових інвестицій і необо-ротних активів.

Прибуток від надзвичайних подій — це прибуток від подій, що підлягають визначенню непередбачених в операційній, ін-вестиційній та фінансовій діяльності.

Прибуток від надзвичайних подій — розраховується як різ-ниця між надзвичайними доходами (відшкодування збитків від надзвичайних подій тощо) та надзвичайними витратами (витратами від стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій, у

102


т.ч. витрати на здійснення заходів, пов’язаних з попереджен-ням та ліквідацією наслідків таких подій).

Балансовий прибуток — загальна сума прибутку підпри-ємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій.

Чистий прибуток підприємства — це сума прибутку під-приємства після сплати податку на прибуток.

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибут-ку підприємства, що залишається після його розподілу і ви-користання на інвестиційні потреби, формування внутрішніх грошових фондів або безпосередньо на фінансування поточ-них витрат.

Прибуток від реалізації продукції. Одержання прибутку від реалізації продукції залежить від здійснення основної ді-яльності суб’єктів господарювання. Прибуток є складовою час-тиною виторгу від реалізації продукції. Реальне формування прибутку на підприємстві відбувається за рахунок реалізації продукції.

На розмір прибутку від реалізації продукції впливають два основних показники:

− обсяг реалізації продукції; − собівартість продукції.

Своєю чергою, обсяг реалізації продукції залежить від змі-ни обсягів виробництва, залишків нереалізованої продукції, частини прибутку в ціні продукції (рентабельності продукції). Зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції також впливають на собівартість, тому що змінюються умовно-постійні витрати.

103

Тема 4

4.3. Собівартість продукції

Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяль-ності підприємства, показником його ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, по-слуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробни-цтво (виконання).

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію — повну собівартість.

Підприємство може суттєво впливати на формування со-бівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги те, що склад (перелік) витрат, які можна відносити на собівартість, регламентований законодавством. Однак варто брати до уваги існуючу нормативно-законодавчу базу, що регламентує склад витрат і порядок визначення собівартості (положення, інструк-ції, установлені нормативи відрахувань): Положення — стан-дарт бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» та Методичні рекомендації з формування собівартості продукції, затвердже-ні наказом № 47 Державним комітетом промислової політики України від 02.02.2001 р.

Розрахунок собівартості продукції дозволяє визначити фі-нансовий результат виробничо-господарської діяльності під-приємства. Зниження витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок ви-користання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. При розрахунку собівартості необхідно знати повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі ді-яльності підприємства.

Виробнича собівартість продукції включає: − прямі матеріальні витрати; − прямі витрати на оплату праці;

104


− відрахування на соціальні заходи; − інші прямі витрати; − загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат входить вартість сировини та основних матеріалів, що є основою продукції, яку виробляють, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути без-посередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

Прямі витрати на оплату праці — це заробітна плата та інші виплати робітникам, які займаються виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг.

До складу інших прямих витрат входять усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкрет-ного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація вироб-ничих основних засобів тощо.

До складу загальновиробничих витрат включають: − витрати на управління виробництвом (оплата праці апа-рату управління цехами, дільницями тощо; відрахуван-ня на соціальні заходи та медичне страхування апарату управління; витрати на оплату службових відряджень, персоналу цехів, дільниць тощо); − амортизацію основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення; − витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхуван-ня, операційну оренду основних засобів, інших необорот-них активів загальновиробничого призначення; − витрати на вдосконалення технології та організації вироб-ництва; − витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень; − витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апа-рату управління виробництвом, витрати на здійснення

105

Тема 4

технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг); − витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону на-вколишнього природного середовища; − інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо).

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не вхо-дять до собівартості реалізованої продукції, поділяють на:

− адміністративні; − витрати на збут; − інші операційні витрати.

До адміністративних витрат належать такі загальногоспо-дарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

− загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі ви-трати тощо); − витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством, а також іншого загальногос-подарського персоналу; − витрати на утримання основних засобів, інших матеріаль-них необоротних активів загальногосподарського вико-ристання (операційна оренда, страхування майна, амор-тизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, охорона тощо); − винагороди за професійні послуги (юридичні, аудитор-ські, з оцінки майна тощо); − витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, те-лекс, факс тощо); − амортизація нематеріальних активів загальногосподар-ського використання;

− податки, збори та інші передбачені законодавством обов’я-зкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових плате-жів, які включають до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); − плата за розрахунково-касове обслуговування та інші по-слуги банків;

106


− інші витрати загальногосподарського призначення.Витрати на збут — це витрати, пов’язані з реалізацією про-

дукції, тобто витрати: − пакувальних матеріалів для затарювання готової про-дукції; − на ремонт тари; − на оплату праці та комісійні винагороди продавцям, тор-говим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечу-ють збут; − на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); − на передпродажну підготовку товарів; − на відрядження працівників, зайнятих збутом; − на утримання основних засобів, інших матеріальних нео-боротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортиза-ція, ремонт, опалення, освітлення, охорона); − на транспортування та страхування готової продукції; − на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; − інші витрати, пов’язані зі збутом продукції.

До інших операційних витрат належать: − витрати на дослідження та розробки; − собівартість реалізованої іноземної валюти; − собівартість реалізованих виробничих запасів (їх обліко-ва вартість та витрати, пов’язані з реалізацією); − сума безнадійної дебіторської заборгованості та відраху-вання до резерву сумнівних боргів; − втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами та зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства); − втрати від знецінення запасів; − нестачі й втрати від псування цінностей; − визнані штрафи, пеня, неустойка; − витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об’єктів соціально-культурного призначення; − інші витрати операційної діяльності.

107

Тема 4

Розрахунок прибутку від реалізації продукціїРозрахунок прибутку від реалізації продукції є важливою

складовою частиною в процесі роботи підприємства. Цей роз-рахунок має специфічні особливості залежно від сфери діяль-ності підприємства (виробнича сфера, торгівля, сфера послуг) і види самої діяльності (промисловість і сільське господарство, транспорт, будівництво).

У виробничій сфері можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції:

− прямого розрахунку; − за показником витрат на одну гривню продукції; − економічний (аналітичний) метод.

1. Метод прямого розрахунку.Прибуток розраховується за окремими видами продукції,

що виробляються і реалізуються. Розрахунок здійснюється на основі таких показників:

− плановий обсяг реалізації продукції відповідної номен-клатури (асортименту); − планова собівартість одиниці продукції; − планова ціна (виробника) ціна одиниці реалізованої про-дукції (ціна виробника) за її асортиментом.

Цей метод розрахунку застосовується при виробництві щодо невеликого асортименту продукції, та не дає можливості аналі-зувати вплив різних факторів прибутку від реалізації продукції.2. Метод розрахунку прибутку на основі показника витрат

на 1 грн продукції. Може застосовуватись по підприємству загалом при розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції.Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:

− виробничі витрати; − реалізація продукції за попередній період; − очікувана зміна реалізації, що прогнозується в наступно-му періоді. − 3. Економічний (аналітичний) метод використовується для розрахунку прибутку за порівнянною і непорівнян-

108


ною продукцією. Порівнянна продукція — це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція — це продукція, що не вироблялася на підпри-ємстві в попередньому періоді.

У першому випадку розрахунок прибутку від реалізації продукції припускає визначення очікуваного базового прибут-ку і базової рентабельності.

Базовий прибуток — це прибуток від реалізації продукції в попередньому (базовому) періоді.

При її розрахунку здійснюється коригування базового й очікуваного прибутку з урахуванням факторів, що впливають на прибуток тільки в базовому періоді (наприклад, зміна гурто-вих цін, рентабельності, собівартості за окремими видами про-дукції, асортименту та якості продукції).

Базова рентабельність (РБ) — це рентабельність продукції в попередньому (базовому) періоді, розраховується за формулою:

(РБ) = Пб 100 %, (4.1)

де Пб — базовий прибуток від реалізації продукції;Сб — собівартість продукції в базовому періоді.

− планова собівартість визначається на основі попередньо-го періоду; − плановий прибуток розраховується на основі рівня базо-вої рентабельності; − визначається вплив окремих факторів на зміни прибутку в плановому періоді (за рахунок зниження собівартості продукції, збільшення обсягу випуску продукції).

В другому випадку прибуток від реалізації продукції роз-раховується методом прямого розрахунку, а за відсутності роз-рахункових даних використовується показник середньої рен-табельності по підприємству.

Сб

109

Тема 4

Застосування розглянутих методів на основі показника — загальний випуск продукції припускає облік зміни прибутку в залишках нереалізованої продукції, що, можливо, розрахувати методом прямого розрахунку або на основі показника рента-бельності продукції.

4.4. Використання прибутку

Прибуток підприємства використовується для формуван-ня фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних витрат і як джерело формування власних фінансових ресурсів підприємства.

Pозpахований загальний пpибуток суб’єкта господаpювання пiдлягає pозподiлу. Пpи цьому повинні забезпечуватись як фоpмування доходу деpжави, так і покpиття потpеб пiдпpиємств з pозширення виpобництва, матеpiального стимулювання працівникiв і виpiшення соцiальних питань.

Основні пpинципи pозподiлу пpибутку суб’єктiв господа-рювання в pинкових умовах господарювання:

− розподіл пpибутку — мiж державою і пiдпpиємством як суб’єктом господаpювання має розподілятися з уpаху-ванням iнтеpесiв деpжави у фоpмуваннi на вiдповiдному piвнi бюджетiв і зацiкавленостi пiдпpиємств у стиму-люваннi їх діяльності;

− залучення — вiдповiдна частина пpибутку має вилучатися державою до бюджету у виглядi податкiв за твеpдими, не-високими ставками, встановленими деpжавою в законодав-чому поpядку, pозмipи яких не можна змінювати довiльно; − пpибуток, який залишається в pозпоpядженнi суб’єкта господаpювання, має спрямовуватися передусім на нагpо-мадження, яке забезпечуватиме подальший pозвиток пiд-пpиємства, а решта — на споживання для задоволення матеpiальних і соцiальних потpеб працівників.

Згiдно із Господарським кодексом Укpаїни, поpядок вико-pистання пpибутку (доходу) визначає власник (власники)

110


пiдпpиємства або уповноважений ним оpган вiдповiдно до cтатуту пiдпpиємства і чинного законодавства. Виходячи з цьо-го отpиманий суб’єктами господарювання загальний пpибуток викоpистовується насамперед для сплати до бюджету вста-новлених законами Укpаїни податкiв і платежiв — податку на прибуток, розрахованого згідно із Законом України «Про опо-даткування прибутку підприємств», а також інших платежів до бюджету, які сплачуються за рахунок прибутку. Пpибуток, що залишився пiсля цього, вважається чистим пpибутком пiдпpиємства і pозподiляється на його pозсуд.

Отже, чистий прибуток — це частина прибутку, що залиши-лася в підприємства після сплати податків.

Прибуток підприємства

Податок на прибуток Чистий прибуток

Сплата до бю-джету економіч-

них санкцій

Погашення цільового кредиту

Фонди спо-живання

Позич-ковий

фонд для праців-ників

Пен-сійне стра-

хуван-ня

Матері-альне за-охочення праців-ників

Соці-альний розви-

ток

Створен-ня ре-

зервного (страхово-го) фонду

Вироб-ничо-тех-

нічний розвиток

Фонди спеці-ального при-

значення

Виплата диві-дендів

Відрахування на благодійні

цілі

Фонди на-копичення

Рис. 4.5. Схема розподілу прибутку підприємства

111

Тема 4

Підприємство самостiйно визначає напpямок викоpистання частини пpибутку, яка залишилася в його pозпоpядженнi. Пpи цьому поpядок pозподiлу і викоpистання пpибутку на пiдпpиємствi фiксується в його статутi, визначається по-ложенням, яке pозpобляють вiдповiдні економiчні служби пiдпpиємства і затвеpджує його кеpiвництво (рис. 4.5).

Згiдно зі статутом, пiдпpиємства можуть викоpистовувати пpибуток, який залишився в їх pозпоpядженнi, на поповнення статутного капіталу, утворення та поповнення резервного ка-піталу, а також спрямовувати його на виплату дивідендів та iншi цiлi. Відрахування на формування фондів підприємство здійснює лише в тому разі, якщо їх створення передбачене установчими документами. Частина прибутку може залиша-тися нерозподіленою.

Прибуток, спрямований на поповнення статутного ка-піталу, може використовуватися для збільшення майна під-приємства за рахунок фінансування об’єктів виробничого та невиробничого призначення, що вводяться в експлуатацію, придбання техніки, обладнання та інших основних засобів, фінансування приросту оборотних активів тощо. За рахунок резервного капіталу покриваються невідшкодовані збитки від стихійного лиха, нестача власних оборотних активів, погаша-ється безнадійна дебіторська заборгованість, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями за відсутності при-бутку тощо.

Пpи спрямуванні пpибутку на pозвиток виpобництва за його pахунок фiнансуються витpати на технiчне переосна-щення виpобництва, освоєння нових технологiй, здiйснення пpиpодоохоpонних заходiв, нове будiвництво виpобничих потужностей, вдосконалення технологiй і оpганiзацiї виpоб-ництва, поповнення власних оборотних активiв, робляться внески на ствоpення статутних капiталів iнших пiдпpиємств і утpимання союзiв, концеpнiв, асоцiацiй, до складу яких вхо-дить пiдпpиємство, погашаються довгостpоковi кpедити, взятi

112


на виpобничий pозвиток, і вiдсотки за ними тощо. При спряму-ванні прибутку на соцiальний pозвиток фiнансуються витра-ти на будiвництво житла і об’єктiв культурно-побутового об-слуговування, утримання будiвель і споруд, призначених для культурно-освітньої і фiзкультурно-оздоровчої роботи серед працівникiв пiдприємства, утримання дитячих дошкiльних установ, таборiв вiдпочинку для дiтей, якi перебувають на балансi підприємства, надання допомоги школам, притулкам для старих та інвалiдiв, вiдшкодування збиткiв житлово-кому-нального господарства, яке перебуває на балансi пiдприємства, придбання путiвок у будинки вiдпочинку і санаторiї працівни-кам, проведення культурно-масових і оздоровчих заходiв для працівникiв пiдприємства тощо.

За рахунок коштiв, вiдраховуваних вiд прибутку на матерiальне заохочення, виплачується винагорода праців-никам за підсумками роботи за рiк, одноразове заохочення працівникiв за якiсне і своєчасне виконання особливо важ-ливих виробничих завдань (робiт), видається матерiальна допомога робiтникам і службовцям, оплачуються додатковi вiдпустки, виплачується допомога працівникам, що виходять на пенсiю, і надбавки до пенсiй пенсiонерам, що працюють, ди-віденди за акціями і вкладами членiв трудового колективу в майно пiдприємства, оплачується зменшення тривалостi робо-чого дня для окремих категорiй працівникiв тощо.

За рахунок прибутку, який спрямовується на інші цілі, покриваються суми штрафів і пені, які сплачуються підпри-ємствами за порушення нормативних актів про охорону пра-ці, навколишнього середовища, податкового законодавства за платежами до бюджету, позабюджетних і державних цільових фондів, проценти за прострочені кредити тощо.

В акцiонерних товариствах розподiл чистого прибут-ку може мати певні особливостi. Зокрема, частина прибутку може спрямовуватись до фонду дивідендів для розподiлу мiж засновниками, акцiонерами.

113

Тема 4

4.5. Сутність і методи обчислення рентабельності

Ефективність роботи підприємства характеризують показ-ники рентабельності.

Рентабельність — якісний вартісний показник, що характе-ризує рівень віддачі витрат або ступінь використання наявних ресурсів у процесі виробництва і реалізації продукції товарів (робіт, послуг).

У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб’єктів госпо-дарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Рентабельність виявляється у функціях: − є оціночним показником ефективності використання ре-сурсів і надає узагальнену оцінку роботи підприємства за-галом; − є показником, що відображає приріст вартості всього ка-піталу; − стимулює працівників до ефективної праці; − є важливим регулятором темпів розширеного відтворен-ня основних засобів і т.д.

Рентабельність безпосередньо пов’язана з отриманням при-бутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку.

Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень при-бутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розра-хунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або по-точними витратами характеризує таке поняття, як рентабель-ність (Р).

114


Р = Прибуток

(Авансові витрати або Поточні витрати) (4.2)

Рентабельнiсть пpодукцiї можна pозpахувати як за всією pеалiзованою пpодукцiєю, так і за окpемими її видами.

Рентабельність pеалiзованої продукції pозpаховується у відсотках як вiдношення пpибутку, отpиманого вiд продажу всiєї пpодукцiї, до її собiваpтостi:

Р = ПС 100 %, (4.3)

де П — пpибуток, отpиманий вiд продажу всiєї пpодукцiї, гpн.;С — собiваpтiсть всiєї проданої пpодукцiї, гpн.

За фоpмулою можна pозpахувати також pентабельнiсть виpобництва і продажу окpемих видiв пpодукцiї. З цією метою враховуються пpибуток і собiваpтiсть за вiдповiдним видом пpодукцiї. Показники pентабельностi всiєї проданої пpодукцiї та окpемих її видiв дають уявлення пpо окупнiсть (пpибутковiсть) витpат на виpобництво і продаж вiдповiдних видiв або всiєї пpодукцiї, тобто про те, який прибуток отримує підприємство на 1 грн витрат, вкладених для отримання прибутку.

Основні показники рентабельності можна обєднати в такі групи:

− показники рентабельності продукції; − показники рентабельності капіталу (активів); − показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.

Для розрахунку рівня рентабельності підприємства можуть використовувати: балансовий прибуток, прибуток від реаліза-ції продукції, прибуток від інших видів діяльності.

Поточні витрати можуть прийматися у таких варіантах: со-бівартість продукції, собівартість продукції за винятково мате-ріальних витрат, вартість продукуції в оптових цінах.

До авансових витрат можна віднести: весь капітал підпри-ємства, власний капітал, оборотний капітал.

115

Тема 4

В умовах ринкової економіки підприємство в своїй госпо-дарській діяльності стикається з різноманітністю ринків това-рів, ресурсів чи послуг, які характеризуються різним станом конюнктури і конкуренції, де значну роль відіграють цінові фактори. Тому під час аналізу господарської і фінансової ді-яльності доцільно врахувати інфляційну складову прибутку та рентабельності.


1. Розкрийте економічну сутність прибутку підприємства та його види.

2. Охарактеризуйте підходи до формування прибутку підпри-ємства.

3. Дайте характеристику функціям прибутку підприємства.4. У чому відмінність прибутку, розрахованого за податковим

та бухгалтерським обліками?5. Як визначається прибуток підприємства від операційної ді-

яльності?6. Як формується прибуток підприємства від фінансових опе-

рацій?7. Які фактори впливають на фінансовий результат підприєм-

ства?8. Назвіть зовнішні фактори, що впливають на розмір прибут-

ку підприємства.9. Дайте характеристику внутрішнім факторам, що вплива-

ють на розмір прибутку підприємства.10. Назвіть види прибутку відповідно до діючої системи опо-

даткування.11. Який порядок формування прибутку в процесі операцій-

ної, інвестиційної та фінансової діяльності.

116


12. Розкрийте сутність та порядок обчислення чистого прибут-ку підприємства.

13. У чому особливість економічного (аналітичного) методу розрахунку прибутку?

14. У чому відмінність понять «собівартість» і «витрати»?15. Розкрийте структуру витрат підприємства. Поясніть зміст

основних груп витрат підприємства.16. Назвіть складові виробничої собівартості.17. Назвіть методи розрахунку прибутку від реалізації продукції.18. Охарактеризуйте зміст, розподілу і використання прибутку.19. Дайте характеристику показникам рентабельності.20. Назвіть методи розрахунку рентабельності та розкрийте їх

сутність.


1. Прибуток як економічна категорія є:а) одним з джерел формування дохідної бази бюджетів різ-

них рівнів;б) кошти, що надійшли від продажу товарів і надання послуг;в) грошовим вираженням вартості реалізованого чистого

доходу, основною формою грошових накопичень суб’єк-тів господарювання;

г) загальний дохід від реалізації продукції товарів, робіт, послуг.

2. Показники, які враховуються під час обчислення прибут-ку від реалізації продукції, — це:а) сплата процентів за банківськими кредитами;б) собівартість реалізованої продукції;в) надходження від продажу облігацій власної емісії;г) податок на додану вартість і акцизний збір;д) виручка від реалізації продукції.

117

Тема 4

3. Показники, які враховуються під час обчислення прибут-ку від реалізації продукції, — це:а) сплата процентів за банківськими кредитами;б) собівартість реалізованої продукції;в) надходження від продажу облігацій власної емісії;г) податок на додану вартість і акцизний збір;д) виручка від реалізації продукції.

4. Чистий прибуток підприємства використовується за таки-ми напрямками:а) фінансування забезпечень наступних витрат і платежів;б) сплата процентів за позиками;в) виплата грошових дивідендів;г) формування резервного фонду;д) поповнення статутного капіталу.

5. До зовнішніх факторів, що впливають на фінансовий ре-зультат підприємства належать:а) трудові і фінансові ресурси;б) підвищення продуктивності обладнання і його якість;в) тарифи, відсотки, податкові ставки;г) чисельність персоналу, фонд робочого часу.

6. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприєм-ства, не може бути використаний на:а) стимулювання праці робітника;б) оплату оренди приміщень;в) виплату дивідендів по випущених акціях;г) розвиток виробництва.

7. Чистий прибуток підприємства (за звичайних умов) буде тим більшим, чим:а) більший прибуток від звичайної діяльності;б) більший розмір витрат підприємства від звичайної ді-

яльності;

118


в) більший розмір податкових ставок;г) більший розмір постійних витрат.

8. Ставка податку на прибуток підприємства залежить від:а) розміру валового доходу підприємства;б) форми власності;в) виду доходу та виду діяльності;г) розміру підприємства.

9. Мінімальна частина чистого прибутку підприємства, що відраховується до резервного капіталу, становить...а) не менше 5 % валового прибутку;б) не менше 25 % чистого прибутку;в) не менше 5 % чистого прибутку;г) не менше 10 % нерозподіленого прибутку.

10. З яких елементів формується собівартість продукції під-приємства:а) грошових дивідендів;б) нерозподіленого прибутку;в) непрямих податків;г) виробничої собівартості реалізованої продукції.

11. Виробнича собівартість реалізованої продукції підприєм-ства складається з таких елементів:а) адміністративні витрати;б) змінні та постійні загальновиробничі витрати;в) виплати матеріального заохочення працівникам;г) податок на додану вартість;д) прямі витрати на оплату праці.

12. Для визначення рентабельності продажу підприємства за-стосовують такі показники:а) чистий прибуток;б) податок на додану вартість;

119

Тема 4

в) виручка від реалізації продукції;г) собівартість продукції;д) валюта балансу.

13. За якими показниками визначається рентабельність опе-раційної діяльності:а) нерозподілений прибуток;б) поточні витрати на операційну діяльність;в) виручка від реалізації продукції в цінах виробника;г) операційні надходження;д) прибуток від операційної діяльності.

14. Рентабельність продажів буде тим вищою, чим:а) нижчим буде рівень сукупних витрат із виробництва та

реалізації продукції;б) більшим буде обсяг продажів;в) нижчою буде ставка податку на прибуток;г) вища буде собівартість продукції.

15. Економічна сутність рентабельності — це:а) абсолютна сума загального прибутку;б) рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках;в) сума фінансових ресурсів;г) абсолютна сума прибутку від реалізації продукції.

120



Завдання 1Визначити балансовий прибуток, загальну рентабельність

за такими даними: − вартість товарної продукції у звітному періоді — 1500 тис. грн.; − залишки товарної продукції на початок звітного періоду — 170 тис. грн.; − залишки товарної продукції на кінець звітного періоду — 70 тис. грн.; − собівартість реалізованої продукції — 1110 тис. грн.; − ліквідаційна вартість фізично і морально зношеного об-ладнання — 50 тис. грн.; − залишкова вартість обладнання — З6 тис. грн.; − надходження боргів, списаних раніше як безнадійні — 23 тис. грн.; − збитки від пожежі — 17 тис. грн.; − середньорічна вартість основних виробничих фондів — 930 тис. грн.; − середньорічна вартість оборотних коштів — 280 тис. грн.

Завдання 2Визначте прибуток підприємства за фінансовими операція-

ми у звітному періоді на основі таких даних: − здійснено покриття збитку від спільної діяльності після її припинення на суму 81,6 тис. грн.; − сплачено власникам 71,0 тис. грн. як грошові дивіденди: − у т. ч. нерезиденту — 31,0 тис. грн.; − проведено уцінку фінансової інвестиції в асоційоване під-приємство на 46,0 тис. грн.; − сплачено процентів (купонних платежів) за облігаціями — 42,0 тис. грн.;

121

Тема 4

− отримано відсотків (купонних платежів) за облігаціями — 16,5 тис. грн.

Завдання 3Розрахувати прибуток на основі показника витрат на 1 грн

продукції за такими даними: − обсяг реалізації продукції в оптових цінах у базовому пе-ріоді — 410 тис. грн.; − повна собівартість продукції — 330 тис. грн.; − планується зниження витрат на 1 грн продукції, що буде реалізована, на 0,05 грн.; − обсяг реалізації продукції в плановому періоді оптових ці-нах — 440 тис. грн.

Завдання 4Визначити нерозподілений прибуток ВАТ «Дніпро», якщо

результати фінансово-господарської діяльності товариства у звітному періоді такі:

− прибуток підприємства за звітний період дорівнює 930 тис. грн., − нарахований до сплати податок на прибуток — 232,5 тис. грн.; − проведено переоцінку (дооцінку) балансової вартості не-матеріальних активів на суму 52,0 тис. грн.; − підприємство здійснює розподіл чистого прибутку за та-кими напрямами: резервний капітал — 10 %; виплата ди-відендів за корпоративними правами — 40 %; виплата ма-теріального заохочення працівникам — 25 %.

Завдання 5

Визначити загальний (балансовий) прибуток, чистий при-буток, рентабельність реалізованої продукції за такими даними:

− виручка від реалізації продукції за оптовими цінами (з ПДВ) 1970 тис. грн.;

122


− собівартість реалізованої продукції — 1210 тис. грн.; − прибуток від на реалізаційних операцій — 105 тис. грн.; − прибуток від фінансової діяльності — 39 тис. грн.; − прибуток від інвестиційної діяльності — 25 тис. грн.; − збитки від пожежі — 19 тис. грн.; − витрати на збут — 22 тис. грн.

Реферати

1. Формування механізму управління прибутком підприєм-ства.

2. Формування і використання прибутку підприємства.3. Планування прибутку підприємств в умовах ринкового ре-

формування економіки.4. Механізм підвищення прибутковості підприємств.5. Управління операційним прибутком підприємства.

123

ТЕМА 5.

ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

5.1. Сутність оподаткування підприємств і податкова система

5.2. Пряме оподаткування підприємств5.2.1. Податок на прибуток5.2.2. Податок з доходів фізичних осіб5.2.3. Плата за землю5.2.4. Податок з власників транспортних засобів та ін-

ших самохідних машин і механізмів5.2.5. Фіксований сільськогосподарський податок5.3. Непряме оподаткування підприємств5.3.1. Податок на додану вартість (ПДВ)5.3.2. Акцизний збір5.3.3. Податок мито5.4. Місцеві податки і збори

5.1. Сутність оподаткування підприємств і податкова система

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у сус-пільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави.

Податки — це обов’язкові платежі, що їх встановлює держа-ва для юридичних і фізичних осіб з метою формування центра-лізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансуван-ня державних витрат.

Обов’язкові платежі перераховуються до бюджету держа-ви, а також до інших цільових державних фондів. Вони можуть здійснюватися у формах:

124


− податки; − плата за ресурси; − цільові відрахування.

Суспільне призначення податків виявляється в двох осно-вних функціях:

− фіскальна; − регулююча.

Фіскальна функція полягає у формуванні грошових до-ходів держави (мобілізації коштів у розпорядження держави і формування централізованих фінансових ресурсів для забез-печення виконання функцій держави).

Регулююча функція податків проявляється через вплив податків на різні сторони діяльності суб’єктів господарювання (держава регулює розвиток економіки і соціально-економічні процеси в суспільстві).

Функції податків діють одночасно і взаємоузгоджені. Не-можливо також розмежувати податки на суто фіскальні й регу-люючі, бо без фіскальної їх дії не може бути й регулюючої. За-стосування податків як фінансових регуляторів надзвичайно складне і важливе, оскільки вони торкаються всіх сфер життя як платника податків, так і суспільства загалом. Ефективність застосування податків залежить від їх реальності: об’єкта опо-даткування, розміру ставок, податкових пільг, сталості законів про оподаткування тощо, тобто від сталості й реальності подат-кового механізму, податкової системи. Тому в умовах ринкової економіки завданням держави в галузі податків є створення такої системи оподаткування та умов для платників податків, які б сприяли підвищенню ефективності виробництва і збіль-шенню доходів бюджету, що дало б змогу державі якнайкраще виконувати свої функції.

Сукупність діючих у державі податків і податкових плате-жів утворює податкову систему. Сукупність форм і методів стягнення частини доходу юридичних і фізичних осіб у дохід бюджету утворює систему оподаткування.

Система оподаткування — це сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до

125

Тема 5

державних цільових фондів, що стягуються в порядку, уста-новленому відповідними законами держави.

Податкова система будь-якої країни має будуватися, вихо-дячи з її соціально-економічного становища. І для того, щоб ця система забезпечила отримання позитивних результатів, по-трібне її наукове обґрунтування, що включає системність, вста-новлення визначальної основи системи оподаткування, а також формування правової бази і вихідних принципів. Визначальною основою податкової системи є обсяг витрат бюджету. Види по-датків та їх обсяг у державі встановлюються з метою покриття витрат. Виходячи з цього, податки є вторинними щодо витрат бюджету. Збалансування обсягу податків і податкових плате-жів, що надходять до бюджету, з обсягом бюджетних витрат держави — основне завдання державних фінансових органів.

Правовою основою податкової системи є відносини влас-ності. Форма власності визначає право держави на доходи. При державній власності все майно підприємств і доходи, що ство-рюються ними, належать державі. Держава вирішує, яку част-ку доходів підприємств централізувати до бюджету та інших централізованих фондів, а яку залишити трудовим колекти-вам. Що ж до приватних і колективних підприємств, то держа-ва може централізувати до бюджету лише частину доходів, що необхідна для задоволення загальнодержавних потреб.

До вихідних принципів побудови податкової системи на-лежать: формування доходів бюджету у процесі перерозподі-лу ВВП; встановлення однакових обов’язків і відповідальності перед бюджетом для суб’єктів господарювання всіх форм влас-ності; встановлення оптимального співвідношення між части-ною доходу, що стягується з підприємств, і частиною, що зали-шається у них для розвитку власного виробництва, соціальної сфери і матеріального стимулювання працівників.

Основні принципи побудови системи оподаткування: − обов’язковість; − стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

126


− рівнозначність і пропорційність; − соціальна справедливість; − стабільність; − економічне обґрунтування; − рівномірність сплати; − недопущення проявів податкової дискримінації.

На жаль, не всі з перелічених принципів достатньо реалізу-ються за здійснення податкової політики, у законодавчих актах щодо окремих податків.

Система оподаткування складається з двох підсистем: − оподаткування юридичних осіб (підприємств); − оподаткування фізичних осіб.

Система оподаткування підприємств в Україні зображена на рис. 5.1.

5.2. Пряме оподаткування підприємств

Прямі податки встановлюються на доходи і майно платни-ків і сплачуються ними з власних надходжень грошових ко-штів. Види прямих податків, їх платники, розмір та порядок стягнення встановлюються в законодавчому порядку.

Прямі податки включають: − податок на прибуток підприємств; − податок на доходи фізичних осіб; − плата (податок) на землю; − податок на майно підприємства; − податок з власників транспортних засобів та інших само-хідних машин і механізмів; − плата за воду; − фіксований сільськогосподарський податок та ін.

Розглянемо сутність окремих видів прямих податків, поря-док їх стягнення і сплати до бюджету.

127

Тема 5

ПОДАТКИ, ЗБОРИ ТА ІНШІ ОБОВ’ЯЗКОВІ ПЛАТЕЖІ

Загальнодержавні

Місцеві

Прямі податки

Податки

Непрямі податки

Збори

Збори

- податок на прибуток підприємства;- плата за землю;- податок із власників транспортних засобів та інших самохід-

них машин і механізмів;- податок на нерухоме майно (нерухомість)

- податок з реклами;- комунальний податок

- податок на додану вартість;- акцизний збір;- мито

- збір за парковку автотранспорту;- ринковий збір;- збір за право використання місцевої символіки;- збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпро-

дажу і лотерей;- збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі

- збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;- збір на обов’язкове соціальне страхування (у зв’язку з тим-

часовою втратою працездатності, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві і професійної хвороби);

- збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

- збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісо-вий дохід, плата за воду, корисні копалини);

- збір за забруднення навколишнього природного середовища- рентні збори- державне мито- гербовий збір- інші збори

Рис. 5.1. Система оподаткування підприємств в Україні

128


5.2.1. Податок на прибуток

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року, зі змінами та доповне-ннями, внесеними Законом України від 24 грудня 2002 року № 349-IV, податок на прибуток сплачують суб’єкти підприєм-ницької діяльності й інші підприємства, установи та організа-ції, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання при-бутку. У цьому зв’язку платниками податку на прибуток є:

− з числа резидентів — суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і ор-ганізації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отри-мання прибутку як на території України, так і за її межами; − з числа нерезидентів — фізичні і юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження в Україні; − філіали, відділення та інші відокремлені підрозділи плат-ників податку, що не мають статусу юридичної особи та розташовані на іншій території, ніж платник податку.

Платник податку, що має такі філії, може ухвалити рішення про сплату консолідованого податку на прибуток. У цьому разі сума податку на прибуток філії за відповідний період визна-чається розрахунково, виходячи з загальної суми податку, на-рахованого платником податку, і питомої ваги валових витрат з урахуванням амортизації філії в загальній їх сумі платника податку. Порядок сплати податку на прибуток у цьому разі ви-значає платник самостійно до початку звітного року, про що повідомляється податковим органам як за місцем знаходження платника податку, так і за місцем розташування його філії.

Відповідальність за своєчасну і повну сплату податку до бю-джету за місцем розташування філії несе платник податку; по-стійні представництва нерезидентів, які одержують прибуток із джерел їх походження в Україні або виконують представницькі функції щодо таких нерезидентів чи їх засновників; інші орга-нізації і установи, які одержують прибуток від своєї діяльності.

129

Тема 5

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом вирахування зі скоригованого валового доходу сум ва-лових витрат і амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку на прибуток від усіх видів діяльності, нарахованого за звітний період у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як в Україні, так і за її межами.

До складу валового доходу включаються: − доходи від продажу товарів (робіт, послуг); − приріст балансової вартості запасів; − доходи від виконання довгострокових договорів; − прибуток від операцій із землею; − доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг; − суми страхового відшкодування за втрачене застраховане майно; − доходи від продажу цінних паперів, операцій з валютни-ми цінностями і борговими зобов’язаннями; − доходи від операцій з основними засобами, нематеріаль-ними активами; − доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, від здій-снення операцій лізингу (оренди); − доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги, отриманої у звітному періоді, а також у вигляді вартості безкоштовно наданих товарів; − доходи від урегулювання сумнівної або безнадійної кре-диторської заборгованості; − інші види доходів, що входять до складу об’єкта оподатку-вання (суми отриманої пені, штрафу, неустойок; доходи, не враховані в минулі роки, а виявлені у звітному році; − проценти, отримані від здійснення кредитно-депозитних операцій, та ін.

До складу валового доходу не включаються: − суми акцизного збору та податку на додану вартість;

130


− суми коштів або вартість майна, отримані платником по-датку як компенсація за примусові відчуження державою іншого майна платника податку; − суми коштів або вартість майна, отримані платником податку з рішення суду як компенсація його витрат або збитків; − суми надмірно сплачених податків, зборів, що поверта-ються платнику податку з бюджету, якщо вони не були включені до складу валових витрат; − суми коштів або вартість майна, що надходять у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права; − суми одержаного платником податку емісійного доходу; − номінальна вартість узятих на облік, але неоплачених цін-них паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, виданих боржником на ім’я плат-ника податку як підтвердження заборгованості боржника; − доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди, отримані від ін-ших платників податку, що оподатковувалися за їхньої виплати; − кошти, що надаються платнику податку з державного ін-новаційного фонду на поворотній основі; − інші надходження, згідно з законом про оподаткування прибутку.

Для визначення сум оподаткованого прибутку важливе значення має розрахунок валових витрат.

Розрахований у викладеному порядку, скоригований вало-вий дохід є одним із складників, необхідних для визначення оподатковуваного прибутку.

Іншими складовими, необхідними для визначення оподат-ковуваного прибутку, є сума валових витрат і амортизаційних відрахувань за відповідний звітний період.

Валові витрати — це сума будь-яких витрат платника по-датку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здій-снюваних як компенсація вартості товару (робіт, послуг), які

131

Тема 5

купуються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: − суми всіх видів витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, здій-сненням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг); − суми коштів або вартість майна, добровільно перерахо-ваних (переданих) до Державного бюджету України або бюджетів територіальних об’єднань, в добродійні фонди і організації, але не більше 4 % оподатковуваного прибутку у звітному періоді; − суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’яз-кових платежів), що включаються до собівартості про-дукції, а також пені, штрафів, неустойок, сплачених за по-рушення господарських договорів або за рішенням суду; − суми витрат, не врахованих у минулих податкових періо-дах через допущення помилок, виявлених у звітному пе-ріоді; − суми безнадійної заборгованості, а також суми заборгова-ності, за якими закінчився термін позовної давності; − суми збитків від перевищення балансової вартості купо-ваних матеріалів, сировини, комплектуючих виробів і на-півфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві й залишках готової продукції, що зараховуються на поча-ток звітного кварталу, над вартістю цих самих цінностей і витрат на кінець того ж кварталу; − витрати на поліпшення основних засобів (капітальний ремонт, реконструкція тощо) у межах 10 % балансової вартості відповідних груп на початок року; − витрати на утримання та експлуатацію житлово-кому-нального господарства, об’єктів соціальної інфраструкту-ри (дитячих дошкільних установ, клубів, установ охорони здоров’я та ін.); − витрати на рекламу з пропаганди переваг вироблених то-варів, а також витрати, пов’язанні з організацією прийо-

132


мів, презентацій з метою реклами, але не більше 2 % від оподатковуваного прибутку; − витрати, пов’язані зі здійсненням лізингових (орендних) операцій; − витрати за операціями з борговими зобов’язаннями і ва-лютними цінностями; − витрати за операціями з основними засобами та нематері-альними активами; − амортизаційні відрахування за основними засобами та матеріальними активами; − інші витрати.

Склад витрат за групами, передбаченими у декларації, що вилучаються з сукупного валового доходу при визначенні опо-даткованого прибутку, наводиться у спеціальних розрахунках (додатках до декларації), в яких і визначаються їх суми.

До складу витрат, пов’язаних з підготовкою, організаці-єю, здійсненням виробництва і продажем продукції (робіт, послуг), включаються:

− вартість матеріалів, сировини, комплектуючих виробів і напівфабрикатів; − сума перевищення балансової вартості купованих матері-алів, сировини, комплектуючих виробів і напівфабрика-тів на складах, у незавершеному виробництві, залишках готової продукції на початок звітного періоду над їх ба-лансовою вартістю на кінець того ж періоду (збиток); − витрати, пов’язані з наданням послуг, виконанням робіт платнику податку; − витрати, що зазнав платник податку — замовник довго-строкового договору, у вигляді наданих виконавцю аван-сів (передоплат); − витрати на оплату праці; − сума нарахувань (зборів) на обов’язкове державне пенсій-не страхування та обов’язкове соціальне страхування, а також інших нарахувань на заробітну плату і прирівняних до неї платежів, що включаються до витрат;

133

Тема 5

− інші витрати, пов’язані з підготовкою, організацією, здій-сненням виробництва, продажем продукції (робіт, по-слуг), що включають видатки на забезпечення праців-ників спецодягом, взуттям, обмундируванням, а також спецхарчуванням згідно з переліком, встановленим Кабі-нетом Міністрів України; − витрати на відрядження, придбання ліцензії та інше.

Не дозволяється включати до складу валових витрат плат-ника податку такі витрати:

− не пов’язані з веденням господарської діяльності; − на придбання торгових патентів; − сплату штрафів та неустойки; − на утримання органів управління об’єднань платників по-датку, у т.ч. утримання холдингових компаній; − виплату емісійного доходу на користь емітента корпора-тивних прав; − виплату дивідендів; − суми збитків платника податку, понесених у зв’язку з про-дажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, нижчими, ніж звичайні.

Вивчення валових витрат, особливостей їхнього формуван-ня дає змогу зробити висновки, що за складом і обсягом вони перевищують витрати, які підприємство включає до собівар-тості, що зменшує суму оподаткованого прибутку.

Сума амортизаційних відрахувань за основними засобами, на яку зменшуються скориговані валові витрати при визначенні об’єкта оподаткування, визначається щоквартально множенням встановленого розміру відрахувань за групами основних фондів на їх балансову вартість на початок розрахункового кварталу:

група 1 — 2,0 %;група 2 — 10,0 %;група 3 — 6,0 %;група 4 — 15,0 %.При цьому балансова вартість груп основних засобів (окре-

мого об’єкта) на початок розрахункового кварталу визначаєть-

134


ся у такому порядку: до балансової вартості групи основних за-собів (окремого об’єкта) на початок кварталу, що є попереднім розрахунковому, додається сума витрат, вкладених на при-дбання основних засобів, на виконання капітального ремонту, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів, що підлягають амортизації протягом кварталу, що є попереднім розрахунковому, і віднімається вартість вилучених з експлуатації основних засобів (окремого об’єкта) протягом кварталу, що є попереднім звітному, а також віднімається сума амортизації, нарахованої в попередньому кварталі.

Нарахована сума амортизаційних відрахувань, як і сума валових витрат, враховується при визначенні об’єкта оподат-кування. Різниця між скоригованою сумою валового доходу і скоригованою сумою валових витрат, а також сумою амортиза-ційних відрахувань становить об’єкт оподаткування.

Ставки оподаткування прибутку: Основну ставку податку встановлено в розмірі 25 % до об’єкта оподаткування.

За оподаткування страхової діяльності застосовуються такі ставки:

− 3 % валового доходу (крім доходу від страхування й пере-страхування життя); − 6 % валового доходу за дострокового розірвання договору про страхування життя.

Платники податку подають до податкового органу за міс-цем реєстрації декларацію про прибуток підприємства протя-гом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, або 60 календарних днів після закінчення року.

5.2.2. Податок з доходів фізичних осіб

Податок з доходів фізичних осіб застосовується в Україні на підприємстві Законом України «Про податок з доходів фі-зичних осіб» № 889-ІV від 22.05.2003 р.

135

Тема 5

Платниками податку є громадяни України, іноземні гро-мадяни та особи, що не мають громадянства, які мешкають в України і мають дохід, сплачують з нього до бюджету податок.

Податок з доходів фізичних осіб — це прямий, загально-державний податок, який стягується з доходів громадян за встановленими ставками.

Об’єктом оподаткування податком є сукупний дохід пра-цюючих громадян, які отримують його з різних джерел за міс-цем основної роботи в Україні й за її межами як у грошовому, так і в натуральному вираженні. Визначається об’єкт оподат-кування як нарахована сума заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу на-йманої особи. До сукупного оподатковуваного доходу включа-ються доходи, одержані від підприємств, установ і організацій усіх форм власності, доходи за виконання трудових обов’язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договора-ми підряду, а також інші доходи, отримані працівником у гро-шовій і натуральній формі.

До окремих видів сукупного місячного оподатковуваного доходу належать:

− доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати і винаго-роди, нараховані платнику податку згідно з умовами тру-дового або цивільно-правового договору; − доходи від продажу об’єктів прав інтелектуальної влас-ності; − доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої пла-ти за надання права на користування або розпорядження іншими особами нематеріальним активом (твором науки, мистецтва, літератури); − сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають опо-даткуванню; − сума страхових виплат, страхових відшкодувань або ви-купних сум, отриманих платником податку за договорами

136


довгострокового страхування життя і недержавного пен-сійного страхування у межах сум, що підлягають оподат-куванню; − доходи від операцій з майном і від надання його в оренду або суборенду у встановлених розмірах; − дохід у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального чи нематеріального майна, що на-дані платнику податку в безкоштовне використання; − інші види доходів, що включаються до складу місячного оподатковуваного доходу, передбаченого Законом про по-даток з доходів фізичних осіб.

Утримання податку з оподатковуваного сукупного місяч-ного доходу працівників здійснюється підприємствами всіх форм власності за ставкою 15 %.

Утримані з доходів громадян суми прибуткового податку підприємства, установи і організації перераховують до бюдже-ту в термін отримання в установах банків коштів на виплату заробітної плати. При виплаті зарплати в натуральній формі або виплаті її готівкою з каси підприємства утриманий податок перераховується на наступний день після такої виплати.

Утримання податку протягом року виконується юридич-ними особами із місячних доходів громадян за встановленою ставкою.

За результатами роботи кожного звітного податкового пе-ріоду, при здійсненні розрахунку за останній місяць застосу-вання соціальної пільги, при здійсненні останнього розрахунку з платником податку, який припиняє трудові відносини з ро-ботодавцем, останній здійснює перерахунок сум доходів, на-рахованих такому платнику податку у вигляді заробітної пла-ти, а також сум, наданих податкових соціальних пільг. Якщо в результаті здійснення перерахунку за випадком закінчення застосування соціальних пільг встановлюється недоплата по-датку, то ця сума утримується роботодавцем з платника подат-ку за рахунок його будь-якого оподатковуваного доходу за від-повідний місяць, а при нестачі сум такого доходу — за рахунок

137

Тема 5

оподатковуваних доходів наступних місяців до повного пога-шення сум такої недоплати.

Якщо ж в результаті кінцевого розрахунку з платником по-датку, який закінчує свої трудові відносини з роботодавцем, встановлюється сума недоплати податку, то вона утримуєть-ся з доходів платника за останній місяць роботи, а якщо сума недоплати податку перевищує суму оподатковуваного доходу платника податку за останній звітний період, то непогашена частина такої недоплати включається до складу податкового зобов’язання роботодавця — платника податку або утримуєть-ся з його рахунка.

Якщо в результаті кінцевого розрахунку з платником по-датку, який закінчує свої трудові відносини з роботодавцем, встановлюється сума переплати податку, що перевищує суму податкового зобов’язання звітного періоду, то ця сума нале-жить відшкодуванню з бюджету у встановленому порядку. Відповідно до ст. 67 Конституції України, усі громадяни, які мають дохід, щорічно подають до податкових інспекцій за міс-цем проживання декларацію про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом (до 1 квітня наступного за звітним року).

5.2.3. Плата за землю

Плата за землю стягується з метою формування ресурсів для фінансування заходів щодо раціонального використання, поліпшення й охорони землі, підвищення родючості ґрунтів, проведення земельної реформи і розвитку інфраструктури на-селених пунктів.

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюєть-ся Законом України «Про плату за землю» та подальшими до-повненнями до нього.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки

138


землі. Власники землі сплачують земельний податок. За зе-мельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (у тому числі й на умовах оренди).

Суб’єктом плати за землю (платниками) є власники землі та землекористувачі, у тому числі орендар.

Плата за землю визначається залежно від якості й місцезна-ходження земельної ділянки, її грошової оцінки і встановлених ставок податку. Грошова оцінка земельної ділянки щорічно станом на 1 січня нового року уточнюється на коефіцієнт ін-дексації, прийнятий у Законі України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

Середні ставки податку встановлюються Верховною Ра-дою України в законодавчому порядку за угіддями, виходячи з призначення їх використання, — за землями сільськогоспо-дарського і несільськогосподарського призначення та землями, які входять до складу населених пунктів.

На землі сільськогосподарського і несільськогосподар-ського призначення, які мають вартісну оцінку, ставки подат-ку встановлені у відсотках від їх вартісної оцінки.

Якщо грошова оцінка земельних ділянок у населених пунк-тах не визначена, то встановлюються середні ставки земельно-го податку з одиниці площі залежно від чисельності населення в населених пунктах, до складу яких входить земельна ділянка. Водночас, якщо землі входять до складу обласних центрів, міст і міст обласного підпорядкування, то встановлені середні став-ки податку з одиниці площі збільшуються на коефіцієнт від 1,2 до 3,0 залежно від чисельності населення у відповідному на-селеному пункті.

Встановлені середні ставки податку з одиниці площі застосо-вуються з обліком коефіцієнтів індексації, визначених Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

У населених пунктах, що визначені Кабінетом Міністрів України як курортні, до ставок земельного податку, встанов-лених з одиниці площі, так само застосовуються відповідні ко-

139

Тема 5

ефіцієнти. Встановлені середні ставки земельного податку на земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради з земель, виходячи з їх функціонального викорис-тання і місцезнаходження. Проте верхня межа ставки не пови-нна перевищувати її середню величину більш як удвічі з ураху-ванням встановлених коефіцієнтів їх збільшення.

Податок на земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дач-но-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для по-треб сільськогосподарського виробництва, водного і лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутови-ми і господарськими будівлями і спорудами, стягується в роз-мірі 3 % суми земельного податку, нарахованого за ставками для земель населених пунктів.

Податок на земельні ділянки, виділені для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення, стягується в розмірі 5 % грошової оцінки одиниці площі за об-ластями. При цьому розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

За земельні ділянки, на яких розміщені будівлі, що перебу-вають у користуванні кількох осіб, земельний податок нарахову-ється кожному з них пропорційно до частини площі будівлі, яка перебуває в їх користуванні. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у до-говорі оренди між орендодавцем (власником землі) і орендарем.

Юридичні особи нараховують податок на землю самостійно раз на рік, виходячи із зайнятої площі відповідних земельних угідь станом на 1 січня поточного року і встановлених ставок платежу. Дані про суми нарахованого податку з відповідних видів земельних угідь заносяться у Податковий розрахунок зе-мельного податку.

140


До Податкового розрахунку земельного податку додаються відповідні додатки, які підтверджують наявність документів на землю, пільг щодо сплати податку, розрахунки сум податку за відповідними видами земельних угідь.

Складений податковий розрахунок земельного податку з додатками юридичні особи подають до податкового органу до 1 лютого поточного року.

Фізичним особам земельний податок нараховують подат-кові органи. Нараховані суми податку податкові органи дово-дять до громадян-платників до 1 липня поточного року спеці-альним повідомленням.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня в розмірі, передбаченому чинним законодавством.

5.2.4. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Податок з власників транспортних засобів та інших са-мохідних машин і механізмів — це прямий майновий пода-ток, який нараховується і сплачується безпосередньо його платником відповідно до Закону України «Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів».

Платниками податку є: − підприємства, організації, установи (юридичні особи); − іноземні юридичні установи; − фізичні особи, що мають власні транспортні засоби, заре-єстровані в Україні.

Об’єктами оподаткування є: − колісні трактори; − автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб; − автомобілі легкові, вантажні, спеціального призначення; − мотоцикли (у т.ч. мопеди), велосипеди з установленим двигуном, за винятком з обсягом до 50 см3.

141

Тема 5

− яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без ньо-го, за винятком спортивних; − човни моторні і катери, за винятком човнів з підвісним двигуном.

Не є об’єктом оподаткування такі види транспортних засобів:

− трактори на гусеничному ході; − автомобілі спеціального призначення, швидкої допомоги та пожежні; − транспортні засоби (вантажні, самохідні), що використо-вуються для вантажно-розвантажувальних робіт на тери-торіях заводів, складів, у портах і аеропортах, а також для перевезення вантажів на малі відстані; − машини та механізми для сільськогосподарських робіт (зерно-, картопле-, кукурудзозбиральні та інші комбайни).

Ставки податку встановлені за видами транспортних засо-бів і диференційовані залежно від потужності двигуна, за вида-ми транспортних засобів, його призначення та використання.

Податок сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб на спеціальні рахунки територіальних дорожніх фондів.

Підприємства автомобільного транспорту загального ко-ристування звільняються від сплати податку.

Сума податку на транспортні засоби включається до скла-ду валових витрат платника, а отже, зменшує оподатковуваний прибуток і суму податку на нього. Податок на транспортні за-соби включається до собівартості перевезень, що впливає на розмір прибутку підприємства.

За несвоєчасну сплату податку стягується пеня у розмірі 120 % річних від облікової ставки Національного банку на день складання акта перевірки, від суми недоплати за кожен день прострочення платежу.

Податок, що надійшов до місцевого бюджету з транспорт-них засобів, використовується на покриття витрат із експлу-атації і утримання автомобільних доріг та на інші цілі згідно з порядком, затвердженим відповідною радою.

142


5.2.5. Фіксований сільськогосподарський податок

Фіксований сільськогосподарський податок — це податок, який не змінюється протягом визначеного законодавством тер-міну і справляється з одиниці земельної площі.

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства передбачених законами України організаційно-правових форм, селянські та інші гос-подарства, що займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської та рибної продук-ції, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75 % загальної суми валового доходу підприємства.

Валовий дохід визначається як загальна сума доходу плат-ника податку від усіх видів його діяльності, отриманого (нара-хованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі як на території України, її континен-тальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

До валового доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва включається вартість:

− реалізованої продукції рослинництва і тваринництва власного виробництва; − реалізованої сільськогосподарської продукції, виробленої із сільськогосподарської сировини власного виробництва на власних переробних підприємствах; − реалізованої продукції, виробленої з власної сировини на давальницьких умовах незалежно від територіального розміщення переробного підприємства; − наданих послуг (машинно-тракторного парку, будівель-них і ремонтних бригад тощо), пов’язаних із сільськогос-подарським виробництвом.

Якщо у звітному періоді валовий дохід від операції з реалі-зації сільськогосподарської продукції власного виробництва та

143

Тема 5

продуктів її переробки становить менше 75 % загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки в наступному звіт-ному періоді на загальних підставах. До платників фіксовано-го сільськогосподарського податку належать також власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, крім власників та землекористувачів земельних ділянок, переданих для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель (присадибних ділянок), садівництва, дачного будівництва, а та-кож наданих для городництва, сінокосіння та випасання худоби.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється на початку року і не підлягає коригуванню залежно від зміни ціни на сільсько-господарську продукцію протягом податкового року.

Обрахування кількості сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, що має поставля-тися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, здійснюється, виходячи з такого еквівалента — однієї тонни пшениці м’якої третього класу за цінами, які щорічно визна-чатимуться Кабінетом Міністрів України.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, яка має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, визначається як співвідношення вартості однієї тонни пшениці, узятої за ек-вівалент, до вартості однієї тонни відповідної продукції. Таке співвідношення встановлюється обласними радами щорічно, але не пізніше 1 січня.

За об’єкт оподаткування береться площа сільськогоспо-дарських угідь, переданих сільськогосподарському товарови-робнику у власність або наданих йому в користування, у тому числі на умовах оренди.

Ставки фіксованого сільськогосподарського податку вста-новлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до грошової їх оцінки в таких розмірах:

144


− для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,5 %; − для багаторічних насаджень — 0,3 %.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку у грошовій формі визначають його суму на поточний рік у по-рядку та розмірах, передбачених Законом, і до 1 лютого по-дають розрахунок до державної податкової служби за місцем їхнього знаходження.

Протягом поточного року щомісяця протягом 30 календар-них днів, наступних за звітним, указаний податок сплачується в розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал.

Установлено такий квартальний розподіл річної суми по-датку:

І квартал — 10 %;II квартал — 10 %;III квартал — 50 %;IV квартал — 30 %.Фіксований сільськогосподарський податок сплачується за

рахунок таких податків і зборів (обов’язкових платежів): − податок на прибуток підприємств; − плата (податок) за землю; − податок з власників транспортних засобів та інших само-хідних машин і механізмів; − комунальний податок; − збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; − збір на обов’язкове соціальне страхування; − плата за придбання торгового патенту на здійснення тор-говельної діяльності; − збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; − збір за спеціальне використання природних ресурсів (за користування водою для потреб сільського господарства).

Інші податки та збори, установлені Законом України «Про систему оподаткування», повинні сплачуватися сільськогоспо-дарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначе-них відповідними законодавчими актами.

145

Тема 5

5.3. Непряме оподаткування підприємств

В Україні використовуються три види непрямих податків: − податок на додану вартість; − акцизний збір; − мито.

Непрямі податки включають до цін товарів, що реалізують-ся, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці по-датки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.

Непрямі податки мають, переважно, фіскальне спрямуван-ня. На суму непрямих податків відповідно зростає ціна товарів, що впливає на їх виробництво й реалізацію.

Платниками непрямих податків є покупці (споживачі) товарів, робіт, послуг. Ними можуть бути: фізичні особи (на-селення); юридичні особи; фізичні особи — суб’єкти госпо-дарської діяльності; організації, установи, що не є суб’єктами господарювання.

Населення сплачує непрямі податки зі своїх власних дохо-дів. Відтак більше податків сплачують ті категорії населення, які більше споживають товарів, мають більш високі доходи.

Розглянемо сутність зазначених видів непрямих податків, порядок їх стягування і сплати до бюджету.

5.3.1. Податок на додану вартість (ПДВ)

Податок на додану вартість — один з основних непрямих податків в Україні. Сутність ПДВ полягає в тому, що він є час-тиною новоствореної вартості, яка стягується з покупців у ви-гляді цін на товари і послуги, що продаються (надаються) на кожному етапі їх виробництва і продажу.

Податок на додану вартість — це податок, що стягується з покупців у вигляді надбавки до ціни на товари, роботи, послу-ги, які їм продаються, а сплачується до бюджету продавцями цих товарів, робіт та послуг.

146


Відповідно до законів України, платниками ПДВ є всі юри-дичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені вироб-ничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання.

Платниками ПДВ є: − особи, якщо обсяг виконуваних ними операцій, що під-лягають оподаткуванню з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду за останні 12 календарних місяців, перевищує 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; − особи, які ввозять (пересилають) товари на митну тери-торію України або отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання чи споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, що не заре-єстровані як платники податку, у випадках, коли такі осо-би ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не оподатковуються згідно із законодавством; − особи, які здійснюють на митній території України під-приємницьку торговельну діяльність за готівку незалеж-но від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, що здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством; − особи, які на митній території України надають послуги, пов’язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України; − особи, які несуть відповідальність за внесення податку до бюджету за об’єктами оподаткування на залізничному транспорті, що визначені в порядку, встановленому Кабі-нетом Міністрів України; − особи, які надають послуги зв’язку і здійснюють консо-лідований облік доходів і витрат, пов’язаних з наданням згаданих послуг і отриманих іншими особами, які підпо-рядковані таким особам.

Об’єктом оподаткування при нарахуванні ПДВ є обороти з продажу продукції, товарів, виконання робіт і надання послуг.

147

Тема 5

При цьому при продажу товарів об’єктом оподаткування є обо-роти не лише з продажу товарів власного виробництва, а й ку-пованих. При продажу робіт об’єктом оподаткування є вартість виконаних будівельно-монтажних, ремонтних, науково-до-слідних та інших робіт, у тому числі робіт, виконаних господар-ським способом. При продажу послуг об’єктом оподаткування є вартість послуг, наданих автотранспортом, вантажно-розван-тажувальних, зв’язку, побутових, рекламних та ін., а саме:

− продаж товарів (робіт, послуг) без сплати їх вартості в межах підприємства для потреб власного споживання, ви-трати на які не відносяться до собівартості виробництва, а також для своїх працівників; − з передачі товарів (робіт, послуг) без сплати їх вартості в обмін на інші товари (роботи, послуги); − з передачі безоплатно або з частковою оплатою товарів (робіт, послуг) іншим підприємствам чи громадянам; − з реалізації предметів застави, ураховуючи їх передачу за-ставоутримувачу при невиконанні зобов’язання, забезпе-ченого заставою.

Згідно із Законом України «Про податок на додану вар-тість», об’єктом оподаткування є такі операції платника:

− продаж товарів (робіт, послуг) на митній території Украї-ни, у тому числі операції, пов’язані з оплатою вартості по-слуг за угодами оперативної оренди (лізингом) і переда-ванням права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості; − ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються не-резидентами для їх використання або споживання на мит-ній території України, у тому числі операції, пов’язані з ввезенням (пересиланням) майна за угодами оренди (лі-зингу), застави та іпотеки; − вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх спо-живання за межами митної території України.

148


Не вважаються об’єктами оподаткування такі операції: − випуск, розміщення та продаж за грошові кошти цінних паперів, емітованих (випущених в обіг) суб’єктами під-приємницької діяльності; − сплата орендних (лізингових) платежів за умовами угод фінансової оренди (лізингу) або оренди житлового фон-ду, що є основним місцем проживання орендаря; − передавання майна в оренду і його повернення після за-кінчення строку договору оренди; − надання послуг зі страхування і перестрахування, перед-бачених Законом України «Про страхування», соціально-го і пенсійного страхування; − надання послуг з інкасації, розрахунково-касового об-слуговування, залучення, розміщення і повернення гро-шових коштів згідно з угодами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення; − надання, управління і перевідступлення фінансових кре-дитів, кредитних гарантій і банківських поручництв осо-бою, що надала такі кредити, гарантії або поручництва; − торгівля за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за винятком операцій з інкасації борго-вих вимог та факторингу (факторингові операції); − оплата вартості державних платних послуг, які надають-ся фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, обов’язковість отри-мання (надання) яких встановлюється законодавством, у тому числі плата за реєстрацію, отримання ліцензії (до-зволу), сертифікатів у вигляді зборів, державного мита; − виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, до-тацій, інші грошові або майнові виплати фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом; − виплати дивідендів у грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних прав), надання брокерських, ди-лерських послуг;

149

Тема 5

− передавання основних фондів як внеску до статутного фонду юридичних осіб для формування їх цілісного май-нового комплексу в обмін на їх корпоративні права; − оплата вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, які здій-снюються за рахунок державного бюджету України.

База оподаткування залежить від сфери та виду діяльності суб’єкта господарювання. База оподаткування з продажу това-рів (робіт, послуг) визначається, виходячи з договірної (контр-актної) вартості цих товарів (робіт послуг), розрахованої за вільними або регульованими цінами (тарифами). У базу для розрахунку ПДВ включається акцизний збір та інші загально-державні податки і збори.

У разі бартерних операцій база оподаткування визначаєть-ся, виходячи з фактичної ціни вказаних операцій, але не нижче за звичайну ціну.

Для товарів, які ввозяться на митну територію України, база оподаткування включає митну вартість, ввізне мито, ак-цизний збір.

Вартість тари, що згідно з договором (контрактом) є пово-ротною, до бази оподаткування не включається.

Сфера і види діяльності суб’єктів господарювання дуже різ-номанітні. Тому в процесі їхньої діяльності важливо врахову-вати, які операції звільнено від податку на додану вартість.

Важливим для покупця-суб’єкта господарювання — є ви-значення джерела сплати і подальшого відшкодування ПДВ (вхідного ПДВ), включеного до ціни.

Встановлені такі джерела відшкодування вхідного ПДВ: − для придбаних товарів (робіт, послуг), вартість яких від-носиться до складу валових витрат виробництва, вхідний ПДВ відшкодовується за рахунок сум ПДВ, які надходять від реалізації продукції (робіт, послуг) суб’єктом господа-рювання, а також із коштів державного бюджету; − для суб’єктів господарювання, звільнених від оподатку-вання ПДВ, суми ПДВ, сплачені у зв’язку з придбанням

150


товарів (робіт, послуг), вартість яких включається до складу валових витрат виробництва; − якщо суб’єкт господарювання — платник податку — купує товари (роботи, послуги), вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва і не підлягає аморти-зації, вхідний ПДВ відшкодовується за рахунок відповід-них джерел придбання товарів (робіт, послуг) і до складу податкового кредиту не включається.

Податковий кредит складається із сум податків, сплачених підприємством у звітному періоді за придбану продукцію, вар-тість якої відноситься до валових витрат, основних засобів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Погашення податкового кредиту здійснюється за рахунок сум ПДВ від реалізації продукції підприємством.

Податкове зобов’язання — це загальна сума податку, яку зобов’язаний сплатити (нарахувати) платник податку у звітно-му (податковому) періоді.

Податковий кредит — це сума, на яку підприємство (плат-ник податків) має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Для розрахунку ПДВ встановлені ставки: − 20 % від бази оподаткування, що включаються до ціни продукції; − Нульова ставка.

Нульова ставка оподаткування ПДВ застосовується до та-ких операцій:

− продаж товарів, що були вивезені (експортовані) платни-ком податку за межі митної території України; − продаж робіт (послуг), призначених для використання і споживання за межами митної території України; − продаж товарів (робіт, послуг) підприємствами роздріб-ної торгівлі, що розміщені на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах); − надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону України;

151

Тема 5

− продаж вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торф’яних брикетів, електроенергії, імпортованого газу.

Отже, застосування нульової ставки оподаткування ПДВ до перелічених вище операцій уможливлює включення до суми податкового кредиту ПДВ, сплаченого на придбані това-ри (роботи, послуги), що були використані для продажу това-рів (робіт, послуг), які оподатковуються за нульовою ставкою.

Підставою для включення ПДВ до податкового кредиту є податкова накладна, що передається покупцеві продавцем то-варів (робіт, послуг). Податкову накладну складають у двох примірниках у момент виникнення податкових зобов’язань продавця. Оригінал податкової накладної передається покуп-цеві, а копія залишається в продавця. Податкова накладна є важливим розрахунковим і податковим документом. У разі звільнення від податку на додану вартість у податковій наклад-ній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідні за-конодавчі документи.

Не дозволяється включати до податкового кредиту витра-ти на сплату ПДВ, що не підтверджені податковою або митною декларацією. За імпортування робіт (послуг) підтвердженням факту виникнення податкового кредиту є акт прийняття робіт (послуг) або банківський документ, що свідчить про переказ грошей на оплату таких робіт (послуг). Коли на час перевірки платника податку податковим органом включені до складу по-даткового кредиту суми не підтверджуються відповідними доку-ментами, до платника податку застосовуються фінансові санкції на суму непідтвердженого документами податкового кредиту.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету суб’єктом госпо-дарювання — платником податку, визначається як різниця між загальною сумою його податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту, що сформувався протя-гом того самого періоду.

Якщо за результатами звітного періоду сума податково-го кредиту перевищує суму податкових зобов’язань платника

152


ПДВ, різниця підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету або сума подат-кового кредиту, що відшкодовується з бюджету, визначається на підставі податкової декларації за звітний період. Відшкоду-вання з бюджету податкового кредиту платнику ПДВ має бути здійснене після подачі звіту через три звітні періоди (крім опо-даткування за нульовою ставкою). На вимогу платника подат-ку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована до суми наступних платежів з ПДВ або інших податків, які зараховуються до державного бюджету.

Терміни сплати ПДВ до бюджету. Вибираючи податковий період, платник має врахувати можливість отримання бюджет-ного відшкодування податкового кредиту. Таке відшкодування безпосередньо пов’язане з податковим періодом.

Для платників податку, у котрих обсяг операцій, що опо-датковуються, за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, оподатковува-ний (звітний) період дорівнює календарному місяцю. Сплата ПДВ має здійснюватися не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом.

Платники податку, обсяг операцій яких з продажу менший від 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, мо-жуть застосовувати податковий період за власним вибором, який дорівнює календарному місяцю чи кварталу. Заяву про своє рішення з цього питання платник податку подає до подат-кового органу за місяць до початку календарного року. Протя-гом календарного року дозволяється змінювати квартальний період на місячний з початку будь-якого кварталу поточного року. Заява про таку зміну подається платником податку до по-даткового органу за місяць до початку кварталу. Зворотні змі-ни в одному календарному році не дозволяються.

Якщо за декларацією сума податкового кредиту перевищує суму податкових зобов’язань, різниця зараховується в пога-шення існуючих заборгованостей з ПДВ інших платежів, а за-

153

Тема 5

лишки підлягають відшкодуванню з бюджету протягом 30 днів, наступних за днем подання декларації, шляхом зарахування на рахунок платника або видання йому казначейського чека.

Для отримання бюджетного відшкодування платником по-датку у строки, визначені для подання щомісячної податкової декларації, до податкового органу подається розрахунок бю-джетного відшкодування спеціальної форми.

До податкової декларації з ПДВ за скороченою формою розрахунок бюджетного відшкодування не подається.

Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом ви-значеного строку, вважаються бюджетною заборгованістю.

На суму бюджетної заборгованості нараховуються відсотки в розмірі 120 % облікової ставки Національного банку Украї-ни, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

5.3.2. Акцизний збір

Акцизний збір — це непрямий податок, який встановлюєть-ся на високорентабельні монопольні товари і включається до їхньої ціни.

Платниками податку акцизного збору є: − суб’єкти підприємницької діяльності, також їхні філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) — виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини за товарами (продукці-єю), на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах, а також замовники, з доручення яких виготовля-ється продукція на давальницьких умовах за товарами, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, що сплачують акцизний збір виробнику; − нерезиденти, що здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України, безпосеред-ньо або через їх постійні представництва або осіб, прирів-няних до них відповідно до законодавства;

154


− будь-які суб’єкти підприємницької діяльності, інші юри-дичні особи, їхні філії, відділення, інші відокремлені під-розділи, що імпортують на митну територію України під-акцизні товари, незалежно від наявності вкладених у них іноземних інвестицій; − фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які ввозять підакцизні речі на митну територію України та у вигляді супроводжувального або не супроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують підакцизні товари, переслані через митний кордон України у вигляді пошто-вих чи інших відправлень, в обсягах або за вартістю, що перевищують визначені митним законодавством норми безмитного перевезення (пересилання) для таких фізич-них осіб, визначені митним законодавством; − юридичні або фізичні особи, які купують (одержують) в інші формування володіння, користування чи розпоря-дження підакцизні товари в податкових агентів.

Під податковим агентом розуміється суб’єкт підприєм-ницької діяльності, створений у вигляді підприємства з інозем-ними інвестиціями, що уповноважений здійснювати нараху-вання та стягнення акцизного збору з його платників, а також вносити суми акцизного збору, стягнуті з платників цього збо-ру, до бюджету.

Податковим агентом вважається також уповноважений державний орган, що здійснює продаж підакцизних товарів, вилучених з вільного обігу або конфіскованих у випадках, пе-редбачених законодавством. Податковий агент не є платником акцизного збору, але це особа, уповноважена законодавством нараховувати, стягувати акцизний збір з його платників та вно-сити його до бюджету.

Об’єктом оподаткування є: − обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безкоштовного пе-редавання товарів або з частковою їх оплатою;

155

Тема 5

− обороти з реалізації товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з ре-алізації для виробництва підакцизних товарів), а також для своїх працівників; − митна вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України, у тому числі в межах бартерних операцій або без оплати їх вартості чи з частковою оплатою.

При продажу підакцизних товарів (продукції) податкови-ми агентами об’єктом оподаткування є обороти з реалізації:

− вироблених на території України товарів (продукції) або робіт; − імпортованих (ввезених, пересланих) на митну терито-рію України товарів (продукції), але не менше від митної вартості таких підакцизних товарів (продукції) з ураху-ванням сум сплаченого (нарахованого) ввізного (імпорт-ного) мита.

Законом України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» визначено, що до об’єктів оподаткуван-ня належать також:

− обороти з реалізації вироблених на території України ал-когольних напоїв та тютюнових виробів шляхом їх прода-жу, обміну на іншу продукцію (товари, роботи, послуги), безоплатного передавання, з частковою оплатою, а також на умовах комісії, консигнації; − обороти з реалізації (передавання) алкогольних напоїв та тютюнових виробів для власного споживання і промисло-вої переробки; − вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, виго-товлених українськими виробниками на давальницьких умовах; − митна вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, які ввозяться на територію України, у т.ч. виготовлені за межами митної території України з давальницької сиро-вини, реімпортовані, а також митна вартість продукції,

156


яка повертається на митну територію України із зони митного контролю, перерахована у валюту України за ва-лютним курсом НБУ, що діяв на дату митного оформлен-ня товарів, з урахуванням фактично сплачених сум мит-них зборів та мита.

Акцизний збір обчислюється:1) за ставками у відсотках до обороту з продажу товарів:

− товарів, що реалізовуються за вільними цінами, — оподат-кований оборот визначається, виходячи з їхньої вартості за вказаними цінами, без урахування акцизного збору без ПДВ; − товарів, що реалізуються за державними фіксованими та регульованими цінами — оподаткований оборот визнача-ється, виходячи з їхньої вартості за вказаними цінами без урахування торговельних знижок, а також суми ПДВ; − імпортних товарів — оподаткований оборот визначаєть-ся, виходячи з їхньої митної вартості, збільшеної на суму ввізного мита, без урахування акцизного збору.

2) утвердих сумах з одиниці реалізованого товару (продук-ції).Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України.Якщо ставка встановлена в грошовому еквіваленті, акциз-

ний збір визначається таким чином:1. При застосуванні акцизного збору в гривнях:

А = С К, (5.1)

де С — ставка акцизного збору;К — кількість товару, визначена у фізичних одиницях ви-

мірювання.2. При застосуванні ставки акцизного збору в євро:

А = С Є К, (5.2)

де Є — курс гривні до євро за станом на перший відповідного кварталу.

157

Тема 5

3. Якщо ставка встановлена у відсотках:

А = Са В, (5.3)

де Са — ставка акцизного збору;В — вартість підакцизного товару.

Акцизним збором не обкладаються такі операції: − продаж підакцизних товарів на експорт за іноземну ва-люту; − продаж легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів, вартість яких оплачують органи соціально-го забезпечення, а також легкових автомобілів спеціаль-ного призначення (швидка медична допомога, міліція, по-жежна тощо) за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; − вартість підакцизних товарів, що провозяться через тери-торію України транзитом; − оборот з реалізації спирту етилового, що використову-ється на виготовлення лікарських засобів і ветеринарних препаратів; − митна вартість ввезених і конфіскованих на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів, щодо яких не визначено власника, а також тих, які перейшли у власність держави за правом успадкування; − митна вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що перевозяться через територію України транзитом; − митна вартість імпортованої сировини або обороти з реа-лізації (передавання) української сировини, яка ввозить-ся або використовується для виробництва підакцизних товарів; − вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що експортуються за межі митної території України за іно-земну валюту за умови надходження цієї валюти на ва-лютний рахунок підприємства;

158


− митна вартість алкогольних напоїв та тютюнових виро-бів, які ввозяться (пересилаються) фізичними особами на територію України в межах норм, визначених законодав-ством України для безмитного ввезення цих видів товарів.

Сплата акцизного збору до бюджету за алкогольні напої і тютюнові вироби має певні особливості. Акцизний збір за ал-когольні напої і тютюнові вироби сплачується шляхом при-дбання продавцями цих товарів марок акцизного збору.

Марка акцизного збору — це спеціальний паперовий знак, що наклеюється на алкогольні напої і тютюнові вироби для підтвердження сплати акцизного збору.

Марки акцизного збору продаються державними податко-вими органами України. Придбані марки акцизного збору ви-користовуються виробниками алкогольних напоїв і тютюно-вих виробів для маркування цих видів продукції.

Підприємства-виробники, що є платниками акцизного збо-ру, щомісяця не пізніше 20 числа наступного за звітним місяця складають і подають до державних податкових адміністрацій за місцем розташування (реєстрації) розрахунок суми акцизного збору за встановленою формою за минулий місяць, складений, виходячи з фактичних обсягів і цін реалізації.

5.3.2. Податок мито

Мито податком, стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через митний кордон кра-їни по поставках митного тарифу.

Митний тариф — перелік товарів, з яких стягуються мита, із вказівкою ставок митного податку на одиницю даного товару.

Поряд з суто фіскальними, мито виконує стимулюючу і за-хисну функції.

Захисна функція мита передбачає формування бар’єрів, що перешкоджають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентоспроможних.

159

Тема 5

Стимулююча функція формує передумови зацікавленості у збільшенні експорту. Економічно розвинуті країни орієнто-вані, насамперед, на регулювання імпортних надходжень.

Експорт товарів, вироблених у країні, не обмежується, оскільки такі процеси сприяють розвитку економіки.

Мито має багато спільного з непрямими податками, насам-перед, з акцизним збором:

− як і акциз, сплачується в підсумку за рахунок споживача; − збільшує ціну товару, включаючись до неї на стадії фор-мування ціни реалізації; − контроль за правильністю сплати як акцизу, так і мита здійснюється податковими органами.

Ряд відмінностей, і, насамперед, умовний характер мита — перетинання митного кордону — не дозволяє віднести його до податків.

За характером спрямованості переміщуваних товарів, об’єктів — мита поділяються на:

а) ввізні;б) вивізні;в) транзитні.Платником мита є особи, що ввозять чи переміщають то-

вари через митний кордон держави. Специфікою платника в цій ситуації є те, що ним може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант). На відміну від податкового регулювання тут можлива передача обов’язку зі сплати митних платежів іншій особі, що не має відношення до товару.

За характеристикою платника мито поділяється на:а) сплачуване юридичними особами;б) сплачуване фізичними особами.Ставки розрізняються: для особистого користування (став-

ки великі), для виробничого (рівень ставок вищий).Об’єкт мита є митною вартістю переміщуваних товарів,

щодо яких має нараховуватися мито. Митна вартість перерахо-вується в національну валюту за курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації. Ставки мита єдині на всій території.

160


На практиці розрізняють кілька видів ставок:Адвалерні — ставки встановлюються у відсотках до митної

вартості їх товарів, що підлягають оподаткуванню.Специфічні — ставки, що нараховуються у встановленому

розмірі за одиницю вимірювання ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Ця ставка припускає специфічну характеристику товару, тоді як попередня задовольняється знеособленим пред-метом обкладання.

Комбіновані (змішані) — ставки, які використовують поєд-нання адвалерних і специфічних зборів при нарахуванні мита.

Сезонні — ставки, за допомогою яких можливе оперативне реагування на ввезення на територію держави і вивезення з неї сезонних товарів. Зазвичай, термін їхнього введення не може перевищувати 6 місяців.

Особливі — це ставки, що реалізують захисні функції мита.Антидемпінгові — ставки, що є певною надбавкою до зви-

чайного імпортного мита. Застосовуються при ввезенні на те-риторію держави товарів за цінами, нижчими (демпінговими, непридатним) ніж їхня ціна в країні, яка ввозить, що загрожує підірвати основи вітчизняного виробника. За допомогою анти-демпінгового мита ціни імпортованих товарів піднімаються до рівня, на якому з ними можуть конкурувати вітчизняні.

Спеціальні — митні ставки, що захищають митну територію від ввезення товарів, що загрожують вітчизняним виробникам (аналогічних чи безпосередньо конкуруючих). Іноді спеціальні мита використовуються як відповідний захід стосовно дій ін-ших держав.

Компенсаційні — митні ставки, застосовувані до ввезених товарів, щодо яких використовується механізм субсидій, що відповідно занизило їхню ціну і цим загрожує завдати шкоди вітчизняному виробництву.

Механізм застосування пільг при сплаті мита досить різ-номанітний і включає:

− звільнення від сплати мита певних категорій платників; − зменшення митних ставок;

161

Тема 5

− повернення раніше сплачених сум мита; − звільнення від мита певних предметів.

Порядок сплати і ставки мита визначаються єдиним мит-ним тарифом України. Митний тариф є системою ставок мит-них зборів, застосовуваних до товарів, переміщуваних через митний кордон.

Митні платежіМито входить до системи митних платежів, якими є усі

види зборів, відрахувань, платежів при перетині митного кор-дону держави.

Систему митних платежів можна розділити на дві групи: основні та додаткові.

Основні — обов’язкові платежі, стягувані в більшості ви-падків при перетині митного кордону і стягувані із суб’єктів, що не характеризуються специфічними особливостями:

а) мито;б) митні збори та митне оформлення;в) непрямі податки (ПДВ, акцизний збір).Додаткові — митні платежі стягуються з платників за до-

датково надані послуги або характеризують платника, який відрізняється специфічними особливостями (збір за зберіган-ня товарів, збори за митний супровід вантажів, збори за видачу ліцензій, плата за участь у митних аукціонах тощо).

Додаткові митні платежі становлять систему зборів, що ре-гулюють сплату за різних митних режимів. Особливості їх на-рахування регулюються Державним митним комітетом.

5.4. Місцеві податки і збори

Місцеві податки і збори — це платежі, які встановлюються місцевими органами влади і обов’язкові до сплати їх платника-ми на певній території.

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Вони включаються до складу валових витрат, які ви-

162


ключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, змен-шують суму оподатковуваного прибутку. Місцеві податки і збори суб’єкти господарювання відносять до собівартості продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхньо-го прибутку. Органи місцевого самоврядування мають право запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені зако-нодавчими актами, установлювати ставки, що не перевищують граничних розмірів, передбачених законодавчими актами та установлювати додаткові пільги для окремих платників податків.

До складу місцевих податків і зборів належать:Місцеві податки:

− комунальний податок; − податок з реклами.

Місцеві збори: − ринковий збір; − збір за паркування автотранспорту; − готельний збір; − збір за видачу ордера на квартиру; − курортний збір; − збір за право використання місцевої символіки; − збір за здійснення закордонного туризму; − збір за проведення аукціону; − збір за проїзд територією прикордонних областей авто-транспортом, що прямує за кордон; − збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; − збір за надання земельних ділянок для будівництва об’єктів виробничого і невиробничого призначення, інди-відуального житла і гаражів у населених пунктах.

Комунальний податок — це обов’язковий місцевий пода-ток, який нараховується з неоподатковуваного фонду оплати праці робітників за встановленими ставками.

Платниками комунального податку є всі юридичні особи, за винятком бюджетних установ і організацій, планово-дотаційних установ і організацій та сільськогосподарських підприємств.

163

Тема 5

Комунальний податок сплачують: − усі суб’єкти господарювання незалежно від форми влас-ності та підлеглості відомствам, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, їх філії, відділення та інші окремі підрозділи, які є юридичними особами і мають са-мостійний баланс, поточний рахунок в установах банків і здійснюють господарську, підприємницьку та іншу комер-ційну діяльність — з неоподатковуваного доходу оплати праці працівників, які займаються цими видами діяльності; − окремі підрозділи, філії суб’єктів господарювання, які не мають самостійного балансу і поточного рахунку в уста-новах банків — з неоподатковуваного доходу оплати праці своїх робітників у складі підприємств, які є юридичними особами; − підприємства і організації, які не є госпрозрахунковими, але отримують доходи від господарської діяльності — з неоподатковуваного фонду оплати праці, розрахованого на працівників, які займаються цією діяльністю; − бюджетні установи, які фінансуються з місцевого і дер-жавного бюджетів — з неоподатковуваного фонду оплати праці працівників, що займаються господарською і комер-ційною діяльністю у складі цих установ.

Об’єктом оподаткування комунальним податком є неопо-датковуваний фонд оплати праці працівників, що розрахову-ється множенням офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на середньооблікову чисельність працівників за звітний місяць. Сума податку розраховується його платником щоквартально з розподілом помісячно у спе-ціальній формі. Вона визначається множенням розрахованого неоподатковуваного фонду оплати праці на встановлену став-ку, яка не повинна перевищувати 10 %.

Податок з реклами. Рекламою вважаються всі види оголо-шень і повідомлень, які подають інформацію з комерційною метою (отримання доходу) за допомогою засобів масової ін-

164


формації: преси, радіо, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, розміщених на будинках, вули-цях, майданах, транспорті тощо.

Послуги за розміщення реклами є платними, і за їх надання стягується так названий податок з реклами.

Податок з реклами — це податок на послуги зі встановлен-ня і розміщення реклами у засобах масової інформації. Плат-никами податку з реклами є суб’єкти підприємницької діяль-ності, їх філії, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, постійні представництва нерезидентів та фізичні особи — замовники реклами (рекламодавці) або виробники і поширювачі реклами, якщо вони є рекламодавцями.

Об’єкт оподаткування — вартість виготовлення і розмі-щення реклами.

Граничні розміри ставок податку не повинні перевищувати 0,1 % вартості послуг за виготовлення та розміщення однора-зової реклами та 0,5 % — реклами на тривалий час.

Стягнений з рекламодавців у складі вартості рекламних по-слуг податок перераховується його платниками до місцевого бюджету щомісяця до 15 числа. Рекламодавці нараховану суму податку з реклами відносять до собівартості продукції, робіт, послуг.

Місцеві збориРинковий збір — це плата за право займати місце для тор-

гівлі на ринках і в павільйонах усіх форм власності, на критих та відкритих столах, майданчиках, з автомашин, візків, мото-циклів, ручних візків тощо.

Платниками ринкового збору є юридичні особи всіх форм власності, їх філії, відділення, представництва та інші відокрем-лені підрозділи і фізичні особи, які реалізують сільськогоспо-дарську й промислову продукцію та інші товари на ринках.

Об’єктом оподаткування є торговельні місця. Ринковий збір справляється за кожен день торгівлі. Ставки ринкового збору встановлюються за кожне торговельне місце і не пови-

165

Тема 5

нні перевищувати 20 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян для фізичних осіб і трьох неоподатковуваних мініму-мів доходів громадян для юридичних осіб. Ставки можуть бути диференційовані залежно від району розміщення ринку, виду продукції, що продається, тощо.

Сума платежу визначається співробітниками ринку мно-женням встановленої ставки на кількість торговельних місць, які займає торговець. Ринковий збір сплачується до початку торгівлі через касовий апарат адміністрації ринку.

Збір за паркування автотранспорту — це плата, що стягу-ється з власників автотранспорту — юридичних і фізичних осіб за паркування автомобілів у спеціально обладнаних чи відведе-них для цього місцях.

Платниками збору є водії, які паркують свої автотранспорт-ні засоби у спеціально обладнаних чи відведених для цього міс-цях. Збір стягується за ставками, встановленими місцевими ор-ганами влади, з розрахунку за 1 годину стоянки (паркування) автомобіля в місцях припаркування. Граничні розміри ставок не повинні перевищувати 5 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1 % — у від-ведених місцях за 1 годину стоянки (паркування) автомобіля. Збір стягується особами, уповноваженими відповідним орга-ном місцевого самоврядування. Збір сплачують водії автомобі-лів готівкою особам, які стягують ці платежі. На підтверджен-ня сплаченого збору водій отримує відповідний документ.

Збір за право використання місцевої символіки — це збір з юридичних і фізичних осіб — суб’єктів підприємницької ді-яльності за використання в комерційних цілях місцевої симво-ліки при виробництві та реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

Об’єктом обкладання збором є вартість виробленої продук-ції, виконаних робіт, наданих послуг. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста, зображення архітектурних та іс-торичних пам’яток тощо) видається терміном на один рік органа-ми місцевого самоврядування, які й встановлюють розмір збору.

166


Річний граничний розмір збору за право використання міс-цевої символіки не повинен перевищувати: з юридичних осіб — 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з фізичних осіб — підприємців — двох неоподатковуваних мінімумів до-ходів громадян.

Збір стягується за право використання місцевої символіки щорічно при видачі дозволу і подовженні терміну його дії. Сума збору вноситься до місцевого бюджету у встановлені строки.

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг — це плата суб’єктів торгівлі за видачу їм дозво-лу на торгівлю у спеціально призначених для цього місцях.

Платниками цього збору є юридичні особи всіх форм власності, а також фізичні особи, які отримали дозвіл на роз-міщення об’єктів торгівлі сільськогосподарською продукцією і промисловими товарами. Ставки збору залежать від площі торговельного місця, його територіального розміщення, виду продукції чи послуг.


1. Розкрийте форми та функції податків.2. Дайте визначення системи оподаткування та охарактери-

зуйте основні її принципи.3. Назвіть прямі податки і збори.4. Розкрийте сутність податку на прибуток.5. Охарактеризуйте необхідність та значення оподаткування

прибутку підприємств.6. Дайте характеристику валовим доходам та валовим витра-

там, що визначаються для обчислення оподаткованого при-бутку.

7. Як визначаються амортизаційні відрахування для обчис-лення оподаткованого прибутку?

8. Назвіть ставки оподаткування прибутку.

167

Тема 5

9. Дайте характеристику податку з доходів фізичних осіб.10. Платники, об’єкт і база оподаткування, терміни сплати до

бюджету плати (податку) за землю.11. Охарактеризуйте податок з власників транспортних засобів

та інших самохідних машин і механізмів.12. Як сплачується фіксований сільськогосподарський податок?13. Дайте характеристику економічної сутності непрямих по-

датків.14. Визначте механізм впливу непрямих податків на діяльність

суб’єктів підприємницької діяльності в Україні.15. Розкрийте сутність, платники, об’єкт і база оподаткування,

терміни сплати до бюджету податку на додану вартість.16. Охарактеризуйте пільги з податку на додану вартість згідно

з чинним законодавством України.17. Визначте сутність і порядок розрахунку податкового кре-

диту, його формування та відшкодування суб’єктам підпри-ємницької діяльності.

18. Дайте характеристику акцизному збору (платники, об’єкт, ставки, акцизна марка).

19. Розкрийте сутність, механізм податку мита та митних пла-тежів.

20. Охарактеризуйте місцеві податки і збори.21. Які податки і збори входять до складу цін и продукції?22. Які податки і збори та інші обов’язкові платежі відносяться

на собівартість продукції?


1. Податкова система — це:а) обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юри-

дичних і фізичних осіб з метою формування централізо-ваних фінансових ресурсів, які забезпечують фінансу-вання державних витрат.

168


б) частина заново створеної вартості;в) сукупність діючих у державі податків і податкових пла-

тежів;г) видача коштів установам у кредит.

2. Об’єктом оподаткування податком на прибуток на тери-торії України є:а) чистий прибуток підприємства;б) валовий прибуток підприємства;в) оподаткований прибуток підприємства;г) чистий дохід підприємства.

3. Відповідно до чинного законодавства прибуток підприєм-ства характеризується як:а) сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ним витрати;б) кошти, що надійшли від продажу товарів і надання по-

слуг;в) дохід підприємства за вирахуванням відповідних подат-

ків, зборів, знижок;г) загальний дохід від реалізації продукції товарів, робіт,

послуг.

4. До складу валового доходу включаються:а) доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів,

отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, від здій-снення операцій лізингу (оренди);

б) суми коштів або вартість майна, отримані платником по-датку як компенсація за примусові відчуження держа-вою іншого майна платника податку;

в) суми акцизного збору та податку на додану вартість;г) номінальна вартість узятих на облік, але неоплачених

цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, виданих боржником на ім’я платника податку як підтвердження заборгова ності боржника.

169

Тема 5

5. Які показники не належать до валових витрат?а) доходи від здійснення банківських, страхових та інших

операцій з надання фінансових послуг;б) доходи від урегулювання сумнівної або безнадійної кре-

диторської заборгованості;в) прибуток від операцій із землею;г) суми одержаного платником податку емісійного доходу.

6. Податок на прибуток може обчислюватись за ставкою:а) 25 %;б) 15 %;в) 3 %;г) 20 %.

7. Об’єктом оподаткування ПДВ в Україні за ставкою 20 % є:а) оподатковуваний прибуток;б) вартість проданої продукції;в) вартість вивезеної з території України продукції;г) вартість ввезених товарів на територію України;д) амортизаційні відрахування.

8. Об’єктом оподаткування акцизним збором в Україні є:а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних

товарів;б) обороти з передання товарів для своїх працівників;в) вартість підакцизної продукції, що експортується;г) митна вартість продукції, яка імпортується в межах бар-

терних операцій.

9. Платниками акцизного збору в Україні є:а) виробники підакцизної продукції — резиденти України;б) виробники підакцизної продукції — нерезиденти Укра-

їни;в) міжнародні об’єднання та організації, що ввозять на мит-

ну територію України підакцизні товари;

170


в) фізичні особи, які пересилають на митну територію Укра-їни підакцизні товари в обсягах вартістю до 200 екю;

д) виробники підакцизної продукції, обсяг операцій яких за останні 12 місяців перевищив 3600 неоподатковува-них мінімумів доходів громадян.

10. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка...а) сільськогосподарського виробника;б) що орендується сільськогосподарським виробником;в) використана під багаторічні насадження;в) на якій розташовано ботанічний сад.

11. Об’єктом оподаткування податком з власників транспорт-них засобів є:а) колісні трактори;б) автомобілі легкові;в) велосипеди;г) спортивні яхти;д) літаки.

12. Які фактори впливають на розмір ставки податку з влас-ників транспортних засобів (автомобілів)?а) потужність двигуна автомобіля;б) пробіг автомобіля;в) екологічний стан автомобіля;г) час випуску ( виробництва) автомобіля;д) вантажопідйомність автомобіля.

13. Податком з доходів фізичних осіб є:а) прибуток підприємства;б) дохід громадян;в) плата за воду;г) виручка від реалізації продукції.

171

Тема 5

14. Податок на додану вартість, акцизний збір, мито відно-сяться до:а) ціни продукції;б) собівартості продукції;в) результатів інвестиційної діяльності;г) фінансових результатів.

15. До місцевих податків і зборів не належать:а) ринковий збір;б) податок на рекламу;в) акцизний збір;г) комунальний податок.


Завдання 1

Визначте податок на прибуток і податок на додану вартість, які необхідно сплатити до бюджету за звітний період.

Підприємство, що є платником ПДВ, у звітному кварталі отримало:

− виручку від реалізації товарів на суму 150 тис. грн., у т. ч. ПДВ — 20 тис. грн.; − акцизний збір — 18 тис. грн.; − виручка від реалізації послуг дорівнює 60 тис. грн.; − Підприємством оприбутковано сировини й матеріалів на 78 тис. грн. (у т. ч. ПДВ); − оплачено рахунки за використання електроенергії в сумі 12 тис. грн.; − нарахованої заробітної плати в розмірі 50 тис. грн.; − витрати на ремонт основних засобів становили 100 тис. грн., при цьому балансова вартість власних основних за-

172


собів на початок року дорівнювала 900 тис. грн., орендо-ваних — 110 тис. грн.; − амортизаційних відрахувань за звітний квартал нарахова-но в розмірі 25 тис. грн.

Завдання 2Визначте суму податку на прибуток і суму податку на дода-

ну вартість, що має сплатити товариство «Юність» за І квартал звітного року.

Товариство «Юність» в І кварталі звітного року отримало: − виручку від реалізації виробленої ним продукції (744 тис. грн.); − виручку від реалізації консультаційних послуг (12 тис. грн.); − відсотки за вкладені на депозит кошти (9,5 тис. грн.). − Витрати фірми у звітному кварталі становили: − на сировину та допоміжні матеріали — 104,4 тис. грн.; − на електроенергію — 12 тис. грн.; − нараховану заробітну плату — 10 тис. грн. і сплачено до бюджету відрахування до державних цільових фондів у розмірах, установлених законодавством; − нарахування амортизаційних відрахувань — 7,5 тис. грн.; − сплачено комунального податку та податку на землю в розмірі 2,5 тис. грн.; − перераховано до бюджету плату за торговий патент у сумі 1,3 тис. грн.

Завдання 3Визначити відпускну ціну підакцизного виробу, суму ак-

цизного збору для сплати до бюджету, податок на додану вар-тість, виручку від реалізації підакцизного товару з ПДВ, рента-бельність виробу за такими даними:

− собівартість підакцизного виробу — 210 грн.; − прибуток — 41 грн.;

173

Тема 5

− ставка акцизного збору — 11 %; − ставка ПДВ — 20 %.

Завдання 4Визначити митну вартість підакцизного товару з податка-

ми і зборами та суму акцизного збору для сплати до бюджету за такими даними:

− митна вартість товару — 410 грн.; − митні та комісійні збори — 41 грн.; − ставка ввізного мита — 18 %; − ставка акцизного збору — 14 %.

Завдання 5Визначте податок із власників транспортних засобів у звіт-

ному періоді, якщо консалтингова фірма має на обліку авто-мобіль для перевезення пасажирів (розрахований на 32 паса-жири), об’єм циліндра двигуна якого становить 6200 см3, і два легкові автомобілі з об’ємами циліндрів двигунів 2300 см3 і 3700 см3.

Завдання 6Визначити вільну відпускну ціну продукції підприємства

(з ПДВ), а також суму ПДВ, що має сплатити підприємство до бюджету, за такими даними:

− витрати підприємства на сировину та матеріали (з ПДВ) — 680 тис. грн.; − інші витрати на виробництво продукції — 420 тис. грн.; − рентабельність виробництва — 21 %; − ставка ПДВ — 20 %.

Завдання 7Визначте суму податку на землю, якщо товаровиробник

сільськогосподарської продукції за межами населеного пункту має такі земельні ділянки сільськогосподарського призначення:

174


− пасовища, загальна площа яких становить 4,8 га. Грошова оцінка 1 га становить 1300 тис. грн.; − яблучний сад — 4 га. Грошова оцінка 1 га становить 2050 тис. грн.; − грушевий сад — 5 га. Грошова оцінка 1 га становить 2195 тис. грн.

Реферати

1. Вплив системи оподаткування на економіку підприємств України.

2. Підвищення ефективності системи оподаткування.3. Оподаткування експортно-імпортних операцій в зовніш-

ньоекономічній діяльності.4. Непряме оподаткування підприємств.5. Механізм оподаткування прибутку і ефективність функціо-

нування промислових підприємств.6. Механізм оподаткування доданої вартості в Україні.

175

ТЕМА 6.

ОБОРОТНІ АКТИВИ ПІДПРИЄМСТВ: ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ

6.1. Оборотні активи: сутність, склад і структура6.2. Організація оборотних активів. Методи розрахунку

нормативів оборотних активів підприємств6.3. Нормування оборотних активів6.4. Розрахунок нормативу оборотних активів еконо-

мічним методом6.5. Джерела формування оборотних активів6.6. Показники стану використання оборотних активів

підприємств6.7. Шляхи підвищення ефективності використання

оборотних активів

6.1. Оборотні активи: сутність, склад і структура

Оборотні активи — це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства, призначені для реалізації або споживання протягом операцій-ного циклу чи протягом 12 місяців із дати складання балансу.

У виробничій сфері оборотні активи авансуються в оборот-ні виробничі фонди і фонди обігу (рис. 6.1).

До виробничих фондів належать: − сировина; − основні й допоміжні матеріали; − напівфабрикати; − паливо; − тара;

176


− запасні частини для ремонтів; − малоцінні і швидкозношувані предмети; − незавершене виробництво; − напівфабрикати власного виготовлення; − витрати майбутніх періодів.

Оборотні активи

Нормовані оборотні активи

Вир

обни

чі з

апас

и

Нез

авер

шен

е ви

робн

ицтв

о

Вит

рати

м

айбу

тніх

пер

іоді

в

Гото

ва п

роду

кція

на

скла

дах

підп

риєм

ства

Грош

ові к

ошти

в

розр

ахун

ках

Гото

ва п

роду

кція

ві

дван

таж

ення

Деб

ітор

ська

за

борг

ован

ість

Грош

ові к

ошти

на

раху

нках

Готі

вков

і ко

шти

в к

асі

Оборотні фонди (сфера виробництва)

Фонди обігу (сфера обігу)

Ненормовані оборотні активи

Рис. 6.1. Структура оборотних активів підприємства

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі під-приємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, за-лишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.

До фондів обігу належать: − готова продукція на складах підприємства; − готова продукція, яка відвантажена і перебуває в дорозі; − грошові кошти на розрахунках та інших рахунках;

177

Тема 6

− грошові кошти у незавершених розрахунках; − дебіторська заборгованість; − готівка в касі.

Класифікація оборотних активів підприємства відповід-но до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Ба-ланс»( рис. 6.2).

Класифікація оборотних активів підприємства відповідно до По-ложення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»

Запаси товарно-матеріаль-них цінностей:

– виробничі запаси; – незавершене виробництво; – готова продукція; – товари;

Дебіторська заборгованість: – векселі; – заборгованість юридичних та фізичних осіб підприємству за надані їм товари, роботи та послуги; – дебіторська заборгованість за розрахунками

Поточні фінансові інвестиції: – фінансові інвестиціїї під-приємства в різні фондові й грошові інструменти на строк менше одного року

Грошові кошти та їх еквіва-ленти:

– грошові кошти підпри-ємства в касі, на поточних й інших розрахунках в банках (у національній та іноземних валютах); – еквіваленти грошових коштів

Інші види оборотних активів, у т.ч.витрати майбутніх періодів

Рис. 6.2. Класифікація оборотних активів

Отже, оборотні активи — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперерв-ності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

Незважаючи на відмінності у призначенні, оборотні фонди та фонди обігу тісно взаємопов’язані. Вони обслуговують єди-

178


ний процес відтворення на виробництві й забезпечують його неперервність. Водночас оборотні фонди та фонди обігу є скла-довими оборотних активів, що відображають розміщення їх за сферами відтворення у процесі руху, і водночас є самостійни-ми економічними категоріями.

Економічною категорією, що об’єктивно існує, є оборотні активи. Для з’ясування економічного змісту оборотних акти-вів необхідно розмежувати їх функціональні форми, яких вони постійно набувають і змінюють, проходячи через сфери вироб-ництва та обігу, пов’язувати рух (зміну) цих функціональних форм з рухом їх речових носіїв, а також розглядати оборотні активи як категорію в русі.

Якщо процес виробництва на кожному підприємстві непе-рервний, то оборотні активи, що обслуговують його, у кожний момент перебувають одночасно як у сфері виробництва у ви-гляді виробничих запасів, незавершеного виробництва, так і у сфері обігу у вигляді готових виробів та грошових коштів. Крім того, зі сфери виробництва вони переходять у сферу обігу і на-впаки, тобто постійно перебувають у русі, проходячи три стадії кругообігу — грошову, товарну та виробничу.

Співвідношення оборотних активів у сфері виробництва і сфері обігу залежить від особливостей організації виробни-цтва, постачання, збуту, а також системи розрахунків.

Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвід-ношення оборотних активів у сфері виробництва й обігу. Під-приємство заінтересоване у зменшенні оборотних активів у сфері обігу за рахунок поліпшення системи постачання, раціо-нальніших форм розрахунків.

В економічній літературі існують інші погляди на сутність оборотних активів. Одні економісти трактують їх як «грошові кошти», авансовані в оборотні виробничі фонди та фонди обі-гу», інші вважають, що оборотні активи — це частина капіталу підприємства, вкладена в його поточні активи, або це кошти, авансовані для створення оборотних виробничих активів та ак-

179

Тема 6

тивів обігу. Але оборотні активи включають як матеріальні, так і грошові ресурси. Тому ототожнювати їх тільки з грошовими коштами економічно не обґрунтовано.

В організації оборотних активів слід розрізняти їх склад і структуру.

Склад оборотних активів — це сукупність окремих елемен-тів (статей) оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних активів — це співвідношення окре-мих елементів оборотних активів у їх загальному обсязі.

6.2. Організація оборотних активів. Методи розрахунку нормативів оборотних активів підприємств

Організація оборотних активів — це встановлення на під-приємствах необхідного складу та структури оборотних акти-вів, визначення потреби в них та джерел їх формування, а та-кож контроль за зберіганням та ефективністю їх використання.

Організація оборотних активів побудована на таких прин-ципах:

− створенні мінімального обсягу оборотних активів, що за-безпечує неперервність процесу виробництва та обігу, а також їх ефективне використання;

− раціональному розміщенні наявних оборотних активів за сферами відтворювального процесу в межах підприємства; − формуванні та поповненні оборотних активів за рахунок власних та позикових джерел залежно від обсягів вироб-ництва; − створенні фінансових резервів; − контролі за рухом оборотних активів.

Оборотні активи підприємств класифікуються за трьома ознаками:

− залежно від участі їх у кругообігу;

180


− за методами планування, принципами організації та регу-лювання; − за джерелами формування.

Залежно від участі в кругообігу оборотні активи поділя-ються на активи у сфері виробництва та у сфері обігу. Вста-новлення оптимального співвідношення оборотних активів, що перебувають у цих сферах, сприяє ефективнішому їх ви-користанню. Водночас, що більшою є питома вага оборотних активів у сфері виробництва та меншою у сфері обігу, то ефек-тивніше вони використовуються. Отже, важливим напрямком підвищення ефективності використання оборотних активів на підприємствах є вдосконалення їх розподілу за стадіями круго-обігу, зниження питомої ваги фондів обігу.

Залежно від методів планування, принципів організації та регулювання оборотні активи поділяються на нормовані та не-нормовані.

Нормованими називають оборотні активи, за якими об-числюється норматив. До них належать виробничі запаси, готова продукція, незавершене виробництво, витрати май-бутніх періодів та ін. Обчислення нормативів (мінімальної потреби) за цими видами оборотних активів дає можливість забезпечити їх ефективне використання та нормальний про-цес виробництва.

Ненормованими є оборотні активи, за якими норматив не обчислюється. До них належать грошові кошти в касі та на ра-хунках у банках, кредиторська заборгованість та ін.

Нормування оборотних активів може здійснюватися трьо-ма методами: прямого рахунку, аналітичним та методом кое-фіцієнтів.

Метод прямого рахунку полягає в тому, що спочатку ви-значаються відповідно до діючого порядку норми та нормати-ви за окремими елементами оборотних активів, а потім дода-ванням їх сум — сукупний норматив.

Аналітичний метод виключає розрахунок нормативу за окремими елементами оборотних активів, а сукупний норма-

181

Тема 6

тив на запланований рік обчислюється, виходячи з чинного нормативу в поточному році, скоригованого на зміну обсягу виробництва (обсягу товарної продукції) та розміру приско-рення обігу оборотних активів у запланованому році.

Застосування методу коефіцієнтів нормативів власних оборотних активів на запланований рік розраховується за нор-мативом, що діяв у попередньому році, і розміром змін відпо-відних запасів та витрат у запланованому році.

Використання того чи іншого методу розрахунку нормати-ву власних оборотних активів залежить від часу функціону-вання та економічного становища підприємств. При створенні підприємств, а також в умовах їх функціонування для розра-хунку нормативів власних оборотних активів найдоцільніше застосовувати метод прямого рахунку.

6.3. Нормування оборотних активів

Розмір власних оборотних активів, необхідних підприєм-ству для забезпечення нормальної діяльності, встановлюється нормуванням.

Нормування — це процес обчислення частини оборотних активів (запасів та витрат), потрібної підприємству для за-безпечення нормального, неперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків. Основним завданням нор-мування є розробка на кожному підприємстві економічно об-ґрунтованих норм та нормативів власних оборотних активів, що забезпечують прискорення обороту та найефективніше ви-користання матеріальних і фінансових ресурсів.

Нормування оборотних активів включає розробку та вста-новлення на підприємствах спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, витрат виробництва тощо, а також розрахунок нормативу власних оборотних активів у гро-шовому вираженні на кінець року, кварталу.

182


Норма — це обчислювана у встановленому порядку за кож-ним видом оборотних активів відносна або мінімальна їх вели-чина, необхідна для розрахунку нормативу. За одними видами оборотних активів норма обчислюється в абсолютних величи-нах (гривнях, копійках), за іншими — у відносних величинах (відсотках). Розроблені норми діють кілька років і перегляда-ються при зміні технології виробництва, номенклатури продук-ції, що випускається, умов матеріально-технічного постачання.

Норматив — це мінімальний розмір власних оборотних ак-тивів у грошовому вираженні, необхідний підприємству для забезпечення нормального безперервного процесу виробни-цтва, реалізації продукції та розрахунків. Нормативи власних оборотних активів мають ураховувати потреби підприємства в активах не тільки для основної діяльності, а й для капітального ремонту будинків, споруд, що виконується господарським спо-собом, а також для допоміжних підприємств та інших служб підприємств, що не перебувають на самостійному балансі.

Норми та нормативи обчислюються шляхом складання спеціальних розрахунків за кожним видом оборотних активів, що нормуються. Визначаються нормативи на кінець планового року за окремими видами оборотних активів шляхом множен-ня норми на обсяг (одноденну витрату) нормованих цінностей або витрат виробництва, що враховуються. Дані, необхідні для розрахунку норм та нормативів за окремими елементами нор-мованих оборотних активів, беруть з відповідних видів бухгал-терської звітності (балансів тощо) і таблиць виробничо-фінан-сового плану.

Нормування власних оборотних активів за їх окремими елементами:1. Розрахунок нормативу власних оборотних активів на си-

ровину, основні матеріали та напівфабрикатиНорматив власних оборотних активів на сировину, основні

матеріали та напівфабрикати визначається у грошовому вира-женні множенням вартості їх однодобової витрати в заплано-ваному році на норму оборотних активів у днях:

183

Тема 6

H = O N, (6.1)

де О — однодобова витрата сировини, матеріалів та напівфа-брикатів, грн.;N — норма оборотних активів, днів.

Денні витрати сировини, матеріалів та напівфабрикатів ви-значаються діленням вартості їх річної (квартальної) витрати в запланованому році на 360 (90) днів.

Денна потреба визначається за формулою:

Д = МЗАГ360 , натур. один. або грн. (6.2)

де Мзаг — загальна потреба в цьому виді ресурсів, натур. один. або грн.

Норма оборотних активів за кожним видом або за однорід-ною групою матеріалів враховує час їх перебування в поточно-му, страховому, транспортному, технологічному запасах, а та-кож час, необхідний для відвантаження, доставки, прийняття та складування матеріалів. Підсумовуючи визначені за окремими операціями норми оборотних активів за відповідними видами сировини, матеріалів та напівфабрикатів, отримують загальну норму. Множенням загальної норми на вартість однодобової витрати відповідного виду цінностей визначають норматив.

Мзаг = (6.3)

де q1 — маса (площа) заготовки однієї деталі (виробу) і-го виду, натур. одиниць.

Якщо найменувань сировини та матеріалів багато і вони надходять від багатьох постачальників, що утруднює розраху-нок норми за окремими її елементами (доставка, приймання, зберігання тощо), визначають норму в середньому за всіма ма-

184


теріалами, виходячи з фактичних даних про вартість їх витрат у звітному році та розміру їх середнього залишку. При цьому середній залишок визначається на підставі звітних даних за кварталами діленням на 4 суми половини залишку на початок та кінець року плюс повні залишки на початок II, III та IV квар-талів. Норма у днях обчислюється діленням середньорічного залишку сировини та матеріалів за попередній звітний рік на їх одноденну витрату в цьому самому році. Множенням вартості однодобової витрати сировини та матеріалів у запланованому році на норму оборотних активів у днях визначають норматив власних оборотних активів за сировиною та матеріалами.

Норматив власних оборотних активів на запаси палива.Запаси пального на підприємствах створюються у роз-

мірі мінімальних залишків з урахуванням змін його спожи-вання (витрат) у запланованому році. Норматив за цим видом цінностей визначається аналогічно обчисленню нормативу за сировиною, основними матеріалами та купованими напів-фабрикатами шляхом множення розрахованої норми запасу у днях на вартість одноденної її витрати на виробничі та неви-робничі потреби в запланованому році. При цьому норматив обчислюється за всіма видами палива (крім газу), що вико-ристовуються на технологічні цілі та господарські потреби виробництва.

Норматив власних оборотних активів на допоміжні мате-ріали.

Норматив власних оборотних активів на допоміжні матері-али визначається множенням норми запасу у днях на вартість їх одноденної витрати, що визначається кошторисом витрат на виробництво. При цьому норми за видами допоміжних матері-алів обчислюються в тому самому порядку, що й за основними матеріалами.

Норматив власних оборотних активів на запаси тари.Норматив на запаси тари обчислюється множенням норми

у днях на вартість однодобового обороту (витрати) тари за її ви-дами. Норма оборотних активів за тарою визначається залежно

185

Тема 6

від джерел її надходження (способу заготівлі) та порядку вико-ристання. Розрізняють тару куповану, власного виробництва, з поверненням та без повернення. За купованою тарою, при-значеною для пакування готової продукції, норма оборотних активів встановлюється так само, як за сировиною, основними матеріалами та купованими напівфабрикатами, виходячи з ін-тервалів поставок. При цьому враховується час перебування тари в дорозі, на складі, ремонті, промиванні, у поточному та страховому запасі.

Норматив власних оборотних активів на запасні частини для ремонту.

Норматив на запасні частини для ремонту машин, устатку-вання та транспортних засобів можна обчислювати двома ме-тодами: прямого рахунку та укрупненим.

За методом прямого рахунку вартість і кількість запасних частин, необхідних для капітального та поточного ремонтів у запланованому році, визначаються за кошторисами, що скла-даються на ремонт відповідних видів машин, транспортних засобів та устаткування. Однак оскільки цей метод складний, розрахунок нормативу на запасні частини можна виконати укрупненим методом.

За укрупненим методом норматив обчислюється, виходячи з норми, що визначається в абсолютних величинах, і вартості машин, устаткування та транспортних засобів. Норма оборот-них активів визначається в абсолютних величинах діленням вартості середньорічного залишку запасних частин на середню вартість машин, транспортних засобів та устаткування, а нор-матив — множенням норми (у гривнях, копійках) на балансову (початкову) вартість машин, транспортних засобів та устатку-вання на кінець запланованого року.

Норматив для малоцінних та швидкозношуваних пред-метів визначається окремо для кожної групи незалежно від характеру їх використання у виробництві: господарський ін-вентар, спеціальний одяг і взуття, спеціальний інструмент і пристосування і т.д.

186


2. Розрахунок нормативу власних оборотних активів на не-завершене виробництвоДо витрат у незавершеному виробництві належать усі ви-

трати, вкладені у вартість розпочатих, але не завершених ви-робів, що перебувають на різних стадіях виробничого процесу з моменту першої операції до здачі готової продукції на склад.

Норматив оборотних активів, що виділяються на заснуван-ня незавершеного виробництва, залежить від обсягу та складу продукції, що виробляється, тривалості виробничого циклу, собівартості продукції та характеру збільшення витрат у про-цесі виробництва.

Норматив власних оборотних активів у незавершеному ви-робництві обчислюється за формулою

Нн.з.в. = Во Д в.ц. К, (6.4)

де Во — однодобові витрати на виробництво продукції у IV кварталі, грн.;Д в.ц. — тривалість виробничого циклу, днів;К — коефіцієнт наростання витрат.

Однодобові витрати визначаються діленням на 90 витрат на обсяг випуску валової продукції в оцінці за виробничою со-бівартістю IV кварталу запланованого року.

Тривалість виробничого циклу відображає час перебуван-ня продукції в незавершеному виробництві від першої техно-логічної операції до повного виготовлення продукції та здачі її на склад. Вона визначається на основі технологічних карт та інших планових нормативів виробництва за кожним виробом у календарних днях. До тривалості виробничого циклу включа-ється час, витрачений на обробку деталі (технологічний запас), час на транспортування деталей від одного робочого місця до іншого і здавання готової продукції на склад (транспортний запас), час перебування виробів, що обробляються, між окре-мими операціями (оборотний запас), час перебування виробу у страховому запасі.

187

Тема 6

Коефіцієнт наростання витрат відображає характер збіль-шення витрат у незавершеному виробництві за днями вироб-ничого циклу.

При рівномірному розподілі витрат він обчислюється за формулою:

К = А + 0,5А + В , (6.5)

де А — витрати, які здійснюються одноразово на початок ви-робничого циклу;Б — подальші витрати, які включаються до собівартості

продукції.

При нерівномірному зростанні витрат за днями виробничо-го циклу, цей коефіцієнт обчислюється за формулою:

К = СВ , (6.6)

де С — середня вартість виробу в незавершеному виробництві, грн.;В — виробнича собівартість виробу, грн.

Середня вартість виробу в незавершеному виробництві об-числюється як середньозважена величина витрат, що припадає на кожен день виробничого циклу, і кількості днів їх знахо-дження у процесі виробництва.

3. Норматив власних оборотних активів на запаси готової продукціїДо готової продукції належать вироби, завершені у вироб-

ництві, прийняті відділом технічного контролю та здані на склад.

Норматив оборотних активів на залишки готової продукції (Нг.п.) визначається як добуток норми оборотних активів у днях на вартість однодобового випуску товарної продукції в наступ-ному році за виробничою собівартістю:

188


Нг.п. = З Р, (6.7)

де, 3 — одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю (грн.);Р — норма запасу оборотних коштів для готової продукції

(днів).

Норма оборотних активів на запаси готової продукції складається з таких елементів: часу, необхідного для комплек-тування виробів для постачання; часу на пакування продукції; часу на оформлення та здачі банку платіжних документів. Час на зазначені операції визначається розрахунково (хронометра-жем). При великій номенклатурі продукції, що випускається, виокремлюються основні види виробів, що становлять 70–80 % загального обсягу випуску.

За ними розраховується середньозважена норма оборотних активів, яка потім поширюється на всю готову продукцію, що перебуває на складі.

Множенням вартості однодобового випуску товарної про-дукції, оціненої за виробничою собівартістю в запланованому році, на середньозважену норму оборотних активів у днях ви-значають норматив.

4. Норматив власних оборотних активів на витрати майбут-ніх періодівДо витрат майбутніх періодів належать витрати, що здій-

снюються в поточному плановому періоді, але відносяться до собівартості продукції в наступному періоді. Це витрати з осво-єння нових видів продукції, удосконалення технології вироб-ництва, на передплату періодичних видань, орендну плату та ін.

Норматив на витрати майбутніх періодів визначається так: до витрат майбутніх періодів, які має підприємство на початок планованого року, додаються витрати, що здійснюються в за-планованому році, і віднімаються витрати, що включаються до собівартості продукції, яка виробляється в запланованому році.

189

Тема 6

Норматив власних оборотних активів на витрати майбутніх періодів обчислюється за формулою:

Нм.п. = ВО + ВП — ВВ, (6.8)

де ВО — сума коштів, вкладених у ці витрати на початок запла-нованого періоду, за відрахуванням отриманих банківських кредитів;ВП — витрати, що проводяться в плановому періоді, перед-бачені відповідними кошторисами;ВВ — витрати, які включаються до собівартості продукції за-планованого року та передбачені кошторисом виробництва.Так розраховуються нормативи власних оборотних активів

за їх окремими елементами методом прямого рахунку. Додаючи суми нормативів, розрахованих за окремими елементами обо-ротних активів, отримують сукупний норматив по підприємству.

6.4. Розрахунок нормативу оборотних активів економічним методом

Особливість обчислення нормативу цим методом полягає в тому, що при цьому обчислюються не нормативи за окремими елементами оборотних активів, а одразу сукупний норматив на кінець запланованого року. Він визначається, виходячи з діючого сукупного нормативу в поточному році, зміни обсягів виробництва та прискорення обігу оборотних активів у запла-нованому році.

При обчисленні сукупного нормативу на запланований рік економічним методом використовуваний сукупний норматив поточного року поділяється на дві частини:

− нормативи за статтями оборотних активів, розмір яких безпосередньо залежить від зміни обсягів витрат на ви-робництво (сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція);

190


− нормативи за статтями оборотних активів, розміри яких безпосередньо не залежать від зміни витрат на виробни-цтво (запасні частини для ремонтів обладнання, витра-ти майбутніх періодів, малоцінні та швидкозношувані предмети).

Норматив за оборотними активами, розмір яких залежить від зміни обсягів виробництва, обчислюється множенням ді-ючого нормативу за цим елементом оборотних активів на від-соток зміни обсягів виробництва, а за оборотними активами, розмір яких не залежить від зміни обсягів виробництва, — мно-женням діючого нормативу за цими видами оборотних активів на 50 % приросту обсягів виробництва.

Обчислена сума сукупного нормативу на запланований рік з урахуванням зміни обсягів виробництва коригується на вста-новлений розмір прискорення обороту оборотних активів у за-планованому році.

6.5. Джерела формування оборотних активів

Залежно від джерел формування оборотні активи поділя-ються на кошти власні, позикові та залучені.

Власними називають кошти підприємств, якими вони по-кривають мінімальні розміри оборотних активів (запасів і ви-трат), необхідні для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва та реалізації продукції. Вони постійно перебувають на підприємстві і строк користування ними не встановлюється. У цьому разі важливо забезпечити відповід-ність власних джерел фактичній наявності оборотних акти-вів, оскільки і їх надлишок або нестача негативно впливають на ефективність їх використання і виробництво загалом. Нині більшості підприємств народного господарства України прита-манна нестача оборотних активів, що є однією з основних при-чин їх збиткової роботи.

191

Тема 6

Мінімальна потреба підприємства в оборотних активах по-кривається за рахунок таких власних джерел:

− статутний капітал (фонд); − відрахування від прибутку до фондів спеціального при-значення; − цільове фінансування та цільові надходження (із бюдже-ту, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів); − приріст стійких пасивів.

Підприємство, що починає свою діяльність, як правило, формує оборотні активи за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Усі ці кошти включаються до статутного капіталу новостворе-ного підприємства.

Діюче підприємство фінансує оборотні активи за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, над-ходження від емісії цінних паперів, стійких пасивів.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття при-росту нормативу оборотних активів.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних активів, залежить від очікуваних розмірів прирос-ту нормативу оборотних активів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших фак-торів.

До активів, які можна прирівняти до власних, належать стійкі пасиви. Це активи цільового призначення, які в резуль-таті застосованої системи грошових розрахунків постійно пе-ребувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних ак-тивів підприємства.

Стійкі пасиви — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов’язкове дер-жавне пенсійне страхування, на соціальне страхування, міні-

192


мальна заборгованість з резервів на покриття майбутніх витрат і платежів, авансування покупців (замовників).

Залежно від виду стійких пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати зале-жить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Чим більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, тим вища заборгованість, тим більше коштів підприємство може вико-ристати в господарському обороті.

Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх плате-жів створюється, переважно за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Ці суми, що відносяться до собівартості продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів.

Сума стійких пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямо-вується не вся сума стійких пасивів, а лише приріст її в плано-вому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

На підприємствах в процесі діяльності виникають різні проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відванта-жену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням дого-вірних зобов’язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах. Такі проблеми породжують потребу в додаткових засобах, у тому числі для фі-нансування оборотних активів.

Підприємство вимушене звертатися до залучення фінансо-вих ресурсів, а саме:

− короткострокових кредитів та інших кредитів банку; − комерційного (товарного) кредиту; − кредиторської заборгованості.

Банківські кредити призначені для фінансування витрат, пов’язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонни-

193

Тема 6

ми потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробни-чих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської забор-гованості, податковими платежами та іншими зобов’язаннями.Кредити банку дозволяють оптимізувати джерела оборотних активів і справляють активний вплив на раціональне форму-вання запасів оборотних активів.

Комерційний (товарний) кредит використовується підпри-ємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (спожива-ча) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що по-ставляється, і від споживача він замість грошей одержує век-сель або інше боргове зобов’язання.

Комерційний кредит має свої переваги і недоліки (рис. 6.3).Підприємство, що використовує комерційний кредит, по-

винно обов’язково враховувати властиві йому переваги та не-доліки.

Переваги Недоліки

оперативність надання коштів у товарній формі

технічна нескладність оформлення угоди

надання підприємству широких можливостей маневрування оборотними коштами

спрямування розвитку кредитного ринку

обмеженні можливості в часі та розмірах

наявність помітного ризи-ку для кредитора

можливість небажаного впливу банків, що дисконтують векселі

Комерційне кредитування

Рис. 6.3. Переваги та недоліки комерційного кредитування

194


Використання комерційного кредиту набуло певного роз-витку в період становлення ринкової економіки, створення під-приємств з різноманітними формами власності та надання зна-чної самостійності підприємствам. Загалом його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних активів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів, її породжує брак власних оборотних активів.

Кредиторська заборгованість — це короткострокові зобов’я-зання підприємств, які виникають за:

− розрахунками з бюджетом; − за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; − за короткостроковими кредитами.

За кредиторської заборгованості постачальникам залу-чення активів відбувається у товарній формі, на відміну від власних оборотних активів і банківського кредиту, які ви-ступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних активів, особливо — від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборго-ваності, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних активів впливають на ефективність використання оборотних активів і загалом оборотного капіталу. Раціональне формування назва-них джерел оборотних активів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан під-приємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за певних умов оборотними активами.

195

Тема 6

6.6. Показники стану і використання оборотних активів підприємств

До показників, що характеризують стан оборотних активів, належить коефіцієнт реальної вартості оборотних активів у майні підприємства (Кр.в.).

Цей показник визначається як відношення вартості оборот-них активів до вартості майна підприємства і визначається за формулою:

КР.В.= Во.аВм

, (6.9)

де Во.а — вартість оборотних активів (фактична наявність), грн.;Вм — вартість майна підприємства, грн.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних активів показує, яку частку у майні підприємства вони займають. Залежно від типу виробництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Але бажано, щоб вона забезпечувала можли-вість ритмічного, безперебійного виробництва і, за необхіднос-ті, швидкої ліквідності оборотних активів.

Для характеристики ефективності використання оборот-них активів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є:

− швидкість обертання; − коефіцієнт обертання; − коефіцієнт завантаження; − коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних ко-штів) і рентабельність.

Швидкість обертання обчислюється в днях і характери-зується періодом, за який оборотні активи підприємства здій-снюють один обіг, тобто проходять всі стадії кругообіг на під-приємстві:

О= С Т

Р , (6.10)

196


де О — термін обертання оборотних активів, днів;С — середні залишки нормованих оборотних активів, грн.;Т — тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;Р — обсяг реалізованої продукції, грн.

Середню вартість оборотних активів можна розрахувати як середню арифметичну або середню хронологічну. Дані для роз-рахунку використовуються залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначається оборотність. Якщо за рік, то необхідно для розрахунку брати наявність оборотних акти-вів на початок кожного місяця.

Для характеристики ефективності використання оборот-них активів використовується коефіцієнт обертання, що ви-значається за формулою:

Ко = РС , (6.11)

де КО — коефіцієнт обертання оборотних активів.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Якщо більше оборотів здій-снюють оборотні кошти, то краще вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних активів є оберненим до коефіцієнта обертання показником і визначається за фор-мулою:

Кз= СР , (6.12)

де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних активів.Він характеризує участь оборотних активів у кожній гривні

реалізованої продукції. Якщо менше оборотних коштів припа-дає на 1 грн., обороту, то краще вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборот-них активів можуть використовуватись коефіцієнт ефектив-ності (прибутковість оборотних активів) і рентабельність. Вони обчислюються за формулами:

197

Тема 6

Ке = ПС , (6.13)

Р = ПС 100 %, (6.14)

де Ке — коефіцієнт ефективності оборотних активів, коп.;П — прибуток від реалізації продукції, грн.;Р — рентабельність оборотних активів, %.

Якщо коефіцієнт ефективності оборотних активів є абсо-лютним показником і характеризує, скільки прибутку припа-дає на 1 грн оборотних активів, то рентабельність оборотних активів — відносний показник, що визначає міру використан-ня оборотних коштів. Якщо значення першого і другого показ-ників є більшими, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних активів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

− скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв’язки з постачальниками; − прискорення обертання оборотних активів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних активів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних активів — це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реа-лізації).

Відносне вивільнення оборотних активів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних активів або з незначним їх зрос-танням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

198


6.7. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних активів

Ефективність оборотних активів залежить від повноти реа-лізації заходів, спрямованих на забезпечення оптимальності їх використання та прискорення їх оборотності.

Основні шляхи підвищення ефективності використання оборотних активів (рис. 6.4).

НА

ПР

ЯМ

И

Прискорення оборотності оборотних активів

Підвищення рентабельності оборотних активів

Мінімізація витрат оборотних активів у процесі їх використання

Оптимізація запасів ресурсів і незавершеного виробництва

Скорочення тривалості виробничого циклу

Поліпшення організації матеріально–технічного забезпечення

Прискорення реалізації товарної продукції

Рис. 6.4. Основні шляхи підвищення ефективності використання оборотних активів

Ефективне використання оборотних коштів є важливим за-вданням підприємства і повинно забезпечуватися прискорен-ням їх оборотності на всіх стадіях кругообігу.

На стадії створення виробничих запасів — раціональне використання матеріальних ресурсів, удосконалення норму-вання, ліквідація нормативних запасів, налагодження роботи транспорту, оптимальний вибір постачальників та ін.

На стадії незавершеного виробництва — скорочення три-валості виробничого циклу, впровадження прогресивної техні-

199

Тема 6

ки і технологій, розвиток стандартизації та уніфікації, вдоско-налення системи економічного стимулювання тощо.

На стадії обігу — раціональна організація збуту продукції, прискорення документообороту, дотримання договірної пла-тіжної дисципліни, використання маркетингових важелів ак-тивізації продажу (реклама) та ін.

У конкретних умовах виробництва і збуту кожне підприєм-ство самостійно обирає найбільш прийнятні шляхи прискорен-ня оборотності оборотних активів, що дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва та реалізації про-дукції без залучення додаткових фінансових ресурсів.


1. Дайте визначення оборотним активам підприємства.2. Охарактеризуйте структуру оборотних активів підприєм-

ства.3. Назвіть класифікацію оборотних активів підприємства від-

повідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс».

4. Що таке організація оборотних активів та її принципи?5. Дайте характеристику методам нормування оборотних ак-

тивів підприємства.6. Визначте сутність нормування власних оборотних активів

за їх окремими елементами.7. Розкрийте особливості нормативу оборотних активів еко-

номічним методом.8. Як оцінити ефективність використання оборотних коштів?9. Що означає абсолютне й відносне вивільнення оборотних

коштів?10. У чому сутність прискорення оборотних коштів і як воно

впливає на фінансово-господарську діяльність підприємства?

200


11. Як визначається нестача або надлишок власних оборотних коштів і які причини зумовлюють цей стан?

12. Охарактеризуйте джерела формування оборотних активів.13. Які Ви знаєте показники стану і використання оборотних

активів?14. Розкрийте основні шляхи підвищення ефективності вико-

ристання оборотних активів.


1. За джерелами формування оборотні активи поділяються на:а) активні та пасивні;б) власні й прирівняні до них;в) нормовані та ненормовані;г) залучені.

2. Відповідно до методів планування оборотні активи поді-ляються на:а) власні та прирівняні до них;б) фонди обігу й виробничі фонди;в) кредиторську й дебіторську заборгованість;г) нормовані та ненормовані.

3. До нормованих оборотних активів належать:а) витрати майбутніх періодів;б) оборотні виробничі фонди й готова продукція;в) оборотні виробничі фонди;г) фонди обігу.

4. До оборотних активів не належать:а) короткострокові фінансові вкладення у векселі інших

господарюючих суб’єктів;

201

Тема 6

б) заборгованість по заробітній платі перед працівниками підприємства;

в) запаси сировини й матеріалів;г) заборгованість покупців за продукцію, що відвантажена.

5. Оборотні активи мають таку негативну рису:а) вони схильні до постійних втрат у зв’язку з природними

втратами;б) вони досить високоліквідні;в) ними легко управляти;г) вони більш пристосовані до змін кон’юнктури ринку.

6. Потребу підприємства в сировині, матеріалах, покупних напівфабрикатах можна визначити за допомогою показ-ників:а) норм запасу в днях конкретних видів сировини, матері-

алів;б) одноденних витрат конкретних видів сировини, матері-

алів, розрахованих за виробничою собівартістю IV кв. планового року;

в) собівартості одиниці продукції;г) нормативу оборотних активів на залишки готової про-

дукції.

7. Потребу підприємств у оборотних активах у незаверше-ному виробництві можна визначити за допомогою показ-ників:а) кількістю продукції, що випускається;б) коефіцієнтом зростання витрат;в) одноденними витратами в незавершеному виробництві

за планом IV кв. за виробничою собівартістю;г) тривалістю виробничого циклу.

202


8. До власних і прирівняних до них джерел формування обо-ротних активів належать:а) статутний капітал;б) кредиторська прострочена заборгованість;в) сума статутного капіталу, що зменшена на суму залиш-

кової вартості основних засобів і збільшена на суму не-розподіленого прибутку;

г) сума сталих пасивів.

9. Перевищення фактичної наявності власних оборотних ак-тивів над потребою — це:а) надлишок власних оборотних коштів;б) брак власних оборотних коштів;в) фактична наявність оборотних коштів;г) абсолютне вивільнення оборотних коштів;д) відносне вивільнення оборотних коштів.

10. Визначення потреби в оборотних активах здійснюється через:а) нормування;б) норму;в) одноденні витрати;г) тривалість виробничого циклу;д) коефіцієнт зростання витрат.

11. Норматив оборотних активів визначають:а) одноденні витрати;б) довгострокові кредити банку;в) позикові кошти;г) основні засоби й необоротні активи;д) норма запасів у днях.

12. Сталі пасиви є:а) заборгованістю перед державою;

203

Тема 6

б) планованою кредиторською заборгованістю;в) планованою дебіторською заборгованістю;г) довгостроковим кредитом;

13. Стан оборотних активів характеризують такі показники:а) коефіцієнт прибутковості оборотних коштів;б) швидкість обороту;в) коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні

підприємства;г) норма оборотних коштів;д) коефіцієнт оборотності.

14. Для характеристики ефективності використання оборот-них коштів використовують такі показники:а) коефіцієнт зростання витрат;б) тривалість виробничого циклу;в) швидкість обороту;г) термін обороту виробничих запасів;д) рентабельність.

15. Для визначення коефіцієнта реальної вартості оборот-них коштів у майні підприємства застосовують такі по-казники:а) вартість майна підприємства;б) власні кошти підприємства;в) обсяг реалізованої продукції;г) фактична наявність оборотних коштів;д) поточні зобов’язання.

204



Завдання 1

Визначити норматив оборотних активів у незавершеному виробництві та оборотність оборотних активів підприємства (коефіцієнт оборотності, тривалість одного обороту й коефіці-єнт завантаженості оборотних активів) за такими даними:

− випуск товарної продукції за рік становить 34 тис. оди-ниць; − собівартість виробу — 3 тис. гривень; − ціна виробу на 30 % перевищує його собівартість; − середньорічний залишок оборотних активів — 25 тис. гри-вень; − виробничий цикл виготовлення виробу становить 7 днів; − коефіцієнт нарощування витрат у незавершеному вироб-ництві — 0,25.

Завдання 2

Визначити: коефіцієнт оборотності оборотних активів і час одного обороту в днях у першому кварталі; коефіцієнт оборот-ності оборотних активів і їхню абсолютну величину в другому кварталі; вивільнення оборотних активів у результаті змен-шення тривалості одного обороту оборотних активів за такими даними:

− у першому кварталі підприємство реалізувало продукції на 200 тис. гривень; − середньоквартальні залишки оборотних коштів станови-ли 15 тис. грн.; − у другому кварталі обсяг реалізації продукції зросте на 14 %; − час одного обороту оборотних коштів у другому кварталі буде зменшено на один день.

205

Тема 6

Завдання 3Розрахувати норматив оборотних активів із сировини та

матеріалів з урахуванням змін, приріст (нестачу) нормативу оборотних активів за такими даними:

− витрати на сировину і матеріали за рік — 410 тис. грн.; − частка цих витрат у IV кварталі — 25 %; − норма запасу — 26 днів.

Передбачається в плановому році: − зменшити норму запасу оборотних коштів на 3 дні; − збільшити денні витрати на оборотні кошти на 2,0 тис. грн.

Завдання 4Визначити норматив оборотних коштів у незавершеному

виробництві за такими даними: − виробнича собівартість виробу — 560 грн.;

у тому числі: − одноразові витрати в перший день виробництва станов-лять 80 %; − одноденні витрати з незавершеного виробництва — 21 тис. грн.; − тривалість виробничого циклу — 28 днів.

Завдання 5Визначити економічним методом норматив оборотних ко-

штів на підприємстві на плановий рік та його приріст (змен-шення) за такими даними:

− норматив оборотних коштів на початок планового року — 6750 тис. грн.;

у тому числі: − невиробничий норматив — 920 тис. грн.;

Передбачається в плановому році: − збільшення виробничої програми на 6 %; − прискорення обертання оборотних коштів на 3 %.

206


Завдання 6Визначити норматив оборотних коштів готової продукції

на кінець планового року й зміну нормативу в плановому пері-оді. За такими даними:

− норматив на початок року становив 1830 тис. грн.; − товарна продукція у звітному році — 24210 тис. грн.;

Передбачається в плановому році: − у плановому році товарна продукція становитиме 25 850 тис. грн.; − прискорення обертання оборотних коштів у плановому періоді дорівнюватиме 7 %.

Реферати

1. Оборотні активи та їх організація на підприємстві.2. Джерела формування оборотних активів підприємства.3. Показники ефективності використання оборотних активів

підприємства.4. Розміщення оборотних активів підприємства та їх вплив на

фінансовий стан.5. Оптимізація складу оборотних активів підприємства та

оцінка їхньої загальної вартості.

207

ТЕМА 7.

КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

7.1. Необхідність і сутність кредитування підприємств7.2. Банківське кредитування підприємств7.3. Порядок надання банківського кредиту7.4. Погашення банківського кредиту7.5. Небанківське кредитування підприємств

7.1. Необхідність і сутність кредитування підприємств

Кредит відображає економічні відносини, пов’язані з аку-муляцією і планомірним використанням за допомогою пере-розподілу установами банків тимчасово вільних грошових коштів на умовах повернення, оплати і з метою найефективні-шого їх використання в народному господарстві.

Кредит — це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обу-мовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відно-син є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого вини-кає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівален-том, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства — споживачі товарів — із настанням момен-ту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зу-пинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджу-ються тимчасово вільні кошти.

208


Виникнення і функціонування кредиту пов’язане з необ-хідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і по-явою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відван-таження товару і його оплати, а узгодженням між суб’єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин.

Кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов’язана із заборгованістю одно-го з учасників такої операції. Поряд з об’єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов’язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.

Кредити, які надаються підприємствам, класифікуються за такими ознаками:

− формами і видами; − наявністю та характером забезпечення; − метою використання; − строками використання; − методами надання і способами погашення; − характером і способом сплати відсотків; − видами кредитів.

Залежно від форм і видів кредити бувають: банківські; ко-мерційні; державні; лізингові; іпотечні; консорціумні; спожив-чі; товарні; фінансові; інвестиційні; податкові та ін.

Банківський кредит відображає економічні, кредитні відно-сини, які виникають між банками і суб’єктами господарювання з приводу видачі (отримання) і використання позикових коштів.

Комерційний кредит — це економічні кредитні відносини, які виникають між окремими суб’єктами господарювання з приводу відстрочення оплати за продані (куплені) товари.

Державний кредит — це сукупність кредитних відносин, які виникають між державою, юридичними і фізичними осо-бами з приводу випуску (придбання) позик.

209

Тема 7

Лізинговий кредит — це економічні відносини між юридич-ними особами, які виникають при оренді майна на основі до-говору, що укладається.

Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відно-син з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. При цьому кредиторами можуть бути іпотечні банки, спеціаль-ні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Надавати по-зику можуть юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки (виробничі будівлі, споруди, житлові будинки, магазини, земельні ділянки тощо).

Споживчим є кредит, що надається фізичним особам на придбання споживчих товарів і оплату послуг з відстроченням платежу.

Консорціумним називають кредит, що надається суб’єктам господарювання банківськими консорціумами. Кредити під вексельний обіг — це кредити, що надаються банками під облік і заставу векселів.

Товарний кредит — це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам згідно з угодою, що передбачає відстрочення кінцевого розра-хунку на певний строк під заставу.

Фінансовий кредит — це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на певний строк для цільового використання та під процент банком-резидентом або нерези-дентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із за-конодавством країни перебування нерезидента.

Інвестиційний податковий кредит — це відстрочення сплати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприєм-ницької діяльності на певний строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, з подальшою компенсацією відстрочених сум у вигляді додат-кових надходжень податку за рахунок загального збільшення прибутку внаслідок реалізації інноваційних програм.

Залежно від наявності і характеру забезпечення кредити поділяються на забезпечені та незабезпечені (бланкові). При

210


цьому під забезпеченням кредиту розуміють спосіб страхуван-ня банку від ризику неповернення особою, яка взяла позику, кредит. Для забезпечення повернення кредиту приймаються застава майна, цінні папери, шляхові та товарні документи, га-рантії або доручення третьої особи, поліси страхової компанії тощо. Незабезпеченими (бланковими) є позики, надані банка-ми економічно і фінансово стійким господарським органам під їх зобов’язання погашення в певний строк отриманої позики.

Залежно від мети використання кредити поділяються на такі, що видаються на формування обігових коштів і фінансу-вання основних засобів.

За строками використання кредити бувають: строкові, безстрокові, відстрочені та прострочені.

Строковими є позики, що надаються банками особам, які беруть позику на певний строк, встановлений у договорі сторін.

Безстроковими називають позики, які видаються банками на невизначений строк, до запитання. Погашаються такі пози-ки, як правило, за першою вимогою банка-кредитора.

До прострочених належать позики, за якими вийшов строк повернення, передбачений кредитним договором банку з осо-бою, яка взяла позику.

Відстроченими вважаються позики, строк повернення яких на прохання особи, що взяла позику, переноситься банком на піз-ніше. Відстрочення погашення позики оформляється, як прави-ло, укладенням додаткової угоди до основного кредитного дого-вору і супроводжується встановленням вищої відсоткової ставки.

За методами надання розрізняють позики, які видаються в разовому порядку і відповідно до відкритої кредитної лінії. При цьому, під разовими розуміють позики, рішення про ви-дачу яких приймається банком окремо за кожною позикою на прохання та на підставі відповідних документів особи, яка бере позику. Позики, які видаються відповідно до відкритої кредитної лінії, — це позики, які надаються особі, що бере по-зику протягом встановленого проміжку часу в межах раніше обумовлених розмірів без додаткових спеціальних переговорів.

211

Тема 7

За характером і способом сплати відсотків розрізняють позики з фіксованою відсотковою ставкою, плаваючою і зі сплатою відсотків у міру використання позичених коштів.

Позики з фіксованою відсотковою ставкою надаються під-приємствам зі стабільним економічним становищем. Вони мо-жуть видаватися також в умовах інфляції, але на короткий строк.

В умовах економічної нестабільності застосовуються пози-ки з плаваючою відсотковою ставкою, що встановлюється з урахуванням офіційної облікової ставки Національного банку України та рівня інфляції. Зміна цієї ставки за відповідними періодами передбачається у кредитних договорах між банком і особою, що бере позику. Кредиторами, що надають позику, можуть бути комерційні банки та інші спеціалізовані фінансо-во-кредитні установи, держава при видачі державного кредиту, міжнародні фінансово-кредитні установи, підприємства при наданні комерційних кредитів.

Суть кредиту, як і фінансів, розкривається в його функціях.Кредит виконує такі функції:

− перерозподілу грошових коштів з метою найбільш ефек-тивного їх використання в народному господарстві; − заміщення готівки у платіжному обігу; − контролю за цільовим використанням коштів.

Перерозподільна функція кредиту полягає в тому, що тим-часово вільні грошові кошти одних підприємств, організацій і населення, а також державного бюджету, які зберігаються в банку, перерозподіляються банками на основі їх повернення між підприємствами і господарськими органами, у яких не ви-стачає власних коштів для нормального процесу виробництва. При цьому, кредит як функція перерозподілу є одним з джерел формування основних засобів і оборотних активів підприємств та організацій.

Отримуючи кредит на різні заходи в разі нестачі власних коштів, підприємства в такий спосіб забезпечують безперерв-ність процесу виробництва, його розширення. Повернення і платність кредиту сприяє ефективнішому його використанню та функціонуванню підприємства.

212


Функція заміщення грошей готівкою засвідчує, що в обігу перебувають не гроші, а грошові знаки. Їх випуск в обіг обмеж-ується потребами господарського обороту у грошах, готівці для розрахунків з працівниками для оплати праці, виплати пенсій, допомоги, оплати відряджень тощо і має кредитний характер. Переважна більшість розрахунків здійснюється в безготівко-вому порядку через установи банків. Платіжні кошти безготів-кового обороту так само, як і грошові знаки, мають кредитний характер, оскільки можуть видаватися (виплачуватися) насе-ленню для безготівкових розрахунків в порядку авансування, яке має кредитну форму.

Отже, функція заміщення полягає в заміні кредитом готів-ки у платіжному обороті, тобто за допомогою кредиту утворю-ється можливість для підприємств і установ здійснювати вза-єморозрахунки у процесі купівлі-продажу, а також розрахунки з фінансово-банківськими органами не готівкою, а шляхом пе-рерахування в безготівковому порядку суми платежу з рахунка платника на рахунок одержувача грошей. Заміщення готівки у платіжному обороті кредитними грошима дає змогу скороти-ти витрати держави на виробництво і обіг грошей, прискорити розрахунки між платниками і одержувачами грошей, а також оборотність коштів.

Контрольна функція кредиту виявляється при виконанні ним усіх розглянутих функцій, тобто у процесі перерозподі-лу кредитних ресурсів, контролю за їх цільовим і ефективним використанням, при видачі кредиту для різних платежів тощо, сприяючи підвищенню ефективності виробництва.

7.2. Банківське кредитування підприємств

Найпоширенішим видом кредиту є банківський кредит.Банківський кредит — це основна форма кредиту, за якої

банк надає у тимчасове користування частину власного або

213

Тема 7

залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою банків-ського процента.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками: − цільова направленість; − термін кредиту; − вид відсоткової ставки; − валюта кредиту; − види обслуговування.

Залежно від мети кредит може надаватися на: − фінансування оборотного капіталу; − фінансування основного капіталу; − інші цілі.

Залежно від терміну розрізняють: − короткостроковий; − середньостроковий; − довгостроковий кредити.

Короткострокові кредити — це кредити, які надаються банками господарським органам для подолання тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва і обороту, не забезпечених надходженням влас-них коштів у відповідному періоді. Видаються короткострокові позики на строк до одного року.

Середньостроковими є кредити, що надаються для оплати обладнання, поточних витрат, фінансування капітальних вкла-день. Видаються вони на строк до трьох років.

Довгострокові кредити — це кредити, що надаються на фі-нансування капітальних витрат з реконструкції, модернізації та розширення діючих основних фондів, будівництво нових об’єктів тощо. Довгострокові кредити видаються на строк по-над три роки. Основною формою надання вказаних позик є пряме банківське кредитування, тобто видача установами бан-ків позик безпосередньо суб’єктам господарювання в порядку оплати розрахунково-платіжних документів за придбані товар-но-матеріальні цінності, обладнання, конструкції, отримані по-слуги та на інші передбачені договором цілі.

214


Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуги кредитного характеру.

Види кредитів: − строковий кредит; − кредитна лінія; − короткостроковий кредит (овердрафт); − контокорентний; − кредит під облік векселів (обліковий кредит); − онкольний; − револьверний; − роловерний.

Строковий кредит — це кредит, який надається повністю од-разу після укладення кредитної угоди. Погашається він або пері-одичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.

Кредитна лінія — це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздале-гідь обумовленої суми.

Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лі-нія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахун-кові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між підприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати позику без до-даткових переговорів з банком та інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству у позиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршання фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію від-кривають підприємствам зі стійким фінансовим становищем та доброю репутацією. На прохання підприємства ліміт креди-тування можна переглядати.

Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну й постійно відновлювальну.

Овердрафт — короткостроковий кредит, що надається бан-ком надійному підприємству понад залишок його коштів на по-точному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом

215

Тема 7

дебетування його рахунка. Для підприємства у комерційному банку може відкриватись спеціальний позичковий рахунок — контокорент (італ. conto corrente — поточний рахунок) — єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображуються, з одного боку, пога-шення кредиту банку та інші платежі з доручення підприємства, з іншого — кошти, які надходять на користь підприємства (вируч-ка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження).

Контокорент — це поєднання позикового рахунка з поточ-ним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо.

Контокорентний кредит може використовуватись для: − фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів; − подолання тимчасових фінансових труднощів.

Характерні особливості контокорентного кредиту: − встановлення ліміту кредитування; − можливість скасування кредитної угоди будь-коли.

З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємства позичальника:

− відсотки за кредит нараховуються лише за фактичні дні користування; − кредитними коштами підприємство може скористатись будь-коли без укладення додаткової кредитної угоди.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) — це коротко-строковий кредит, який банківська установа надає пред’явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку ви-конання зобов’язань за ними і сплачуючи пред’явнику номі-нальну вартість векселів за мінусом дисконту.

Переваги такого кредиту для підприємства: − гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм контрагентам, можуть бути рефінансовані в банку за ви-гідною відсотковою ставкою; − у зв’язку з наявністю солідарної відповідальності за век-селем, банки не вимагають додаткових гарантій від під-приємств;

216


− такий кредит поліпшує умови ліквідності суб’єкта госпо-дарювання.

Надання облікового кредиту здійснюється на підставі по-даної підприємством заяви на дисконтування векселів. Банк ретельно перевіряє репутацію підприємства-векселедавця, а також підприємства-пред’явника векселя. Коли їх фінансовий стан є позитивним, банк дисконтує векселі. При цьому він зали-шає за собою право повернути ті векселі, які викликають підозру.Розмір та термін дії вексельного кредиту залежать від строку пред’явленого векселя. Термін, на який видається вексель, не може перевищувати 90 днів.

Усі операції з обліку векселів здійснюються банком на під-ставі договору, укладеного з підприємством-власником векселя.

Онкольний кредит — різновид контокоренту, який нада-ється під заставу товарно-матеріальних цінностей або цін-них паперів без зазначення строку його використання із зобов’язанням позичальника погасити кредит за першою ви-могою кредитора.

Револьверний — дозволяє протягом наданого строку кре-диту здійснювати вибірку кредитних коштів і часткове (або повне) погашення боргу.

Роловерний кредит — довгостроковий вид кредитування зі ставкою відсотка, яка періодично переглядається.

До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підпри-ємствам банками, належать:

− акцептний кредит; − авальний кредит.

Акцептний кредит — це позика, яка передбачає акцепту-вання банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає у розпорядження бан-ку вексель до строку його оплати.

Особливість акцептного кредиту полягає в тому, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити вексель у ви-значений термін. При цьому банк стає першим боржником і

217

Тема 7

з економічного погляду виконує умовне зобов’язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство не ви-конує своїх зобов’язань.

Акцептний кредит має короткостроковий характер і вико-ристовується для фінансування оборотних засобів підприєм-ства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цей кредит де-шевший для підприємств, порівнянно з дисконтним, оскільки вони сплачують банку лише комісійні за акцепт векселя.

Авальний кредит — це позика, коли банк бере на себе від-повідальність за зобов’язаннями підприємства у формі пору-чительства або гарантії. Підприємство-одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов’язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв’язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.

За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких за-лежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також тер-міну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсо-ток за діючими ставками.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг — система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переусту-пає короткострокові вимоги за торговельними операціями ко-мерційному банку.

Факторингові операції включають: − кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; − ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; − інкасацію заборгованості клієнту; − страхування його від кредитного ризику.

В основу факторингової операції покладено принцип при-дбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачаль-ником права вимагати платежі з покупця продукції.

218


7.3. Порядок надання банківського кредиту

Банки можуть надавати кредити всім суб’єктам господар-ської діяльності незалежно від їх галузевої належності й форм власності за наявності в них кредитних ресурсів і правових форм забезпечення своєчасного повернення позик та оплати відсотків за ними.

Кредитні ресурси у банків формуються за рахунок їх влас-них коштів, залишків коштів клієнтів на їх поточних (валют-них) рахунках, залучених коштів юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання і строкові, кошти від випуску цінних паперів, покупних коштів у НБУ тощо.

Розмір наданого клієнтові кредиту визначається, виходячи з планових обсягів виробництва і реалізації продукції та інших видів господарсько-фінансової діяльності позичальників, що підтверджуються відповідними планами, договорами, контр-актами та іншими господарсько-правовими документами.

Конкретні суми видачі й строки користування позиками встановлюються у кредитних договорах, виходячи з вартості та строків здійснення заходів, які кредитуються, їх окупності й забезпеченості. В окремих випадках при зміні умов вироб-ництва та реалізації продукції (виконання робіт, надання по-слуг) і з інших об’єктивних причин, банк може у визначених розмірах задовольнити додаткову потребу позичальника у кредиті на умовах, передбачених у додатковому кредитному договорі.

Кредитні взаємовідносини банку з підприємством регулю-ються кредитним договором, який укладається між кредито-ром і позичальником у письмовій формі після згоди банку на видачу позики позичальнику.

До укладання кредитного договору позичальник, який ба-жає отримати в банку, що його обслуговує, кредит, з’ясовує в цьому банку (в усних переговорах з відповідними працівника-ми банку) можливість позитивного вирішення цього питання.

219

Тема 7

Отримавши позитивну відповідь, позичальник звертається в банк офіційно з клопотанням — заявою, де вказує мету отри-мання кредиту, його суму, строк використання, передбачене забезпечення, економічну характеристику заходів, що креди-туються, і джерела погашення кредиту. З клопотанням-заявою позичальник подає банку такі документи: техніко-економічне обґрунтування кредитованого заходу; копії контрактів (догово-рів) між продавцем і покупцями; копії договорів оренди землі, приміщень, обладнання тощо; розрахунки очікуваних доходів від здійснення кредитованого заходу, за рахунок яких сплачу-ватиметься майбутній кредит; бухгалтерські й фінансові звіти (за звітний рік і квартал; виписки за рахунками позичальника, відкритими в інших банках; висновки аудиторських фірм про фінансовий стан позичальника; договір застави, поручництва, гарантії, страхування (один з цих документів або кілька за ви-могою банку); бізнес-план нового здійснюваного заходу; розра-хунки надходження і витрачання грошових коштів; розрахунок одержання та розподілу прибутку.

Одержання довгострокового кредиту на фінансування капі-тальних витрат, позичальник подає в банк документи, необхід-ні для відкриття кредитування капітальних вкладень, а також контракт на побудову, договори на постачання необхідного ви-робничого обладнання, документи на відведення земельної ді-лянки (землекористування), проектно-технічну документацію на заходи, які здійснюватимуться, основні техніко-економіч-ні показники проекту, бізнес-план, розрахунок дохідності та окупності капітальних витрат, що кредитуються, та ін.

Після одержання клопотання-заяви і необхідних докумен-тів для надання кредиту, вивчення цих документів банк оцінює економічне становище та ділову репутацію позичальника, його кредитоспроможність, можливість видачі йому кредиту та сво-єчасність погашення.

До показників, на основі яких банк приймає рішення про видачу позичальнику кредиту, найважливішим є кредитоспро-

220


можність, тобто наявність умов для видачі кредиту та можли-вості своєчасного його погашення.

Кредитоспроможність позичальника оцінюється на основі кількох показників, які характеризують дохідність підприєм-ства, його платоспроможність, ліквідність, забезпеченість влас-ними джерелами та ін.

Вибір показників для оцінки кредитоспроможності пози-чальника залежить від форми власності, галузі економіки, осо-бливості виробничо-фінансової діяльності тощо. Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, велику увагу приділяють розрахунку та аналізу коефіцієнтів, які характеризують ефек-тивність вкладень у виробництво, ліквідність балансу, забезпе-ченість власними джерелами, платоспроможність.

Після розрахунку та аналізу відповідних показників (кое-фіцієнтів), вивчення умов роботи клієнта банк здійснює (ви-водить) загальну оцінку фінансового стану позичальника шля-хом розрахунку інтегрального показника і на рівні колективу приймає рішення про доцільність видачі підприємству креди-ту. У разі позитивного вирішення банк укладає з позичальни-ком кредитний договір.

Кредитний договір — це документ, що укладається між банком і позичальником про взаємні зобов’язання щодо ви-дачі, використання і погашення позик. У ньому вказують-ся найменування сторін, вид кредиту, який видається, його мета, сума, строк видачі, розмір оплати, умови забезпечення і зобов’язання сторін: з одного боку — за своєчасністю і повною видачею кредиту, з іншого — за цільовим використанням, своєчасністю погашення позики і відсотків за нею. У цьому договорі обумовлюються також відповідальність сторін (кре-дитора і позичальника) за порушення умов договору та їх юридичні адреси.

Після укладення кредитного договору банк відкриває по-зичальнику позиковий рахунок, на який зараховується перед-бачена договором сума кредиту.

221

Тема 7

7.4. Погашення банківського кредиту

Порядок погашення кредиту — це спосіб погашення осно-вної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають по-вністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступо-во, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позики можуть бути: − до запитання; − з погашенням у відповідний термін; − з довгостроковим погашенням.

За характером погашення кредити поділяються на такі види: − позики, які погашаються поступово; − позики, які погашаються одноразовим платежем після за-кінчення терміну позики; − амортизаційні; − дисконтні; − інші способи погашення, що зазначені в кредитному до-говорі (рис. 7.1).

Можуть бути й інші способи погашення, які зазначають-ся у кредитному договорі (наприклад, надання підприємству пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту).

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підпи-сання договору підприємства з банком, виходячи з:

− цільового спрямування кредиту; − обсягів та терміну позики; − порядку та строків надходження коштів на рахунок під-приємства; − сезонності та циклічності виробництва; − рівня платоспроможності та надійності матеріального за-безпечення підприємства тощо.

Відсотки за користування кредитом нараховуються щомі-сячно в розмірі, передбаченому кредитним договором.

222


Види кредитів за характером погашення

Позики, які погашаються

поступово

частина основної суми кредиту виплачу-ється рівними внесками протягом його строку, більша частина сплачується після закінчення строку кредитування

Позики, які погашають-ся одним платежем піс-ля закінчення терміну

підприємство одночасно сплачує бан-ку суму основного боргу та нарахова-них відсотків

Амортизаційні позикивиплата основної суми боргу та відсо-тків здійснюється регулярно рівномір-ними внесками

Дисконтні позикипередбачають утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кре-диту

Інші способи пога-шення, що зазначені в кредитному договорі

надання підприємству пільгового пе-рі оду кредитування (відстрочки пога-шення кредиту та ін.)

Рис. 7.1. Види кредитів за характером погашення

Погашення кредиту і відсотків за ним здійснюється платіж-ним дорученням позичальника з його поточного рахунка, а за умови визнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку в порядку, встановленому чинним законодавством.

Позичальник не звільняється від повернення боргу з по-зики і сплати відсотків за нею при настанні будь-яких не-сприятливих обставин, у тому числі й незалежних від нього. За неможливості погашення позичальником заборгованості з позики і відсотків за нею у строки, передбачені кредитним до-

223

Тема 7

говором, банк в окремих випадках за клопотанням позичаль-ника може надати йому відстрочення погашення боргу під під-вищений відсоток з укладенням додаткової угоди. За відмови банку в наданні відстрочення погашення кредиту він реалізує своє право на повернення боргу і відсотків за ним за рахунок гарантів (поручителів) або забезпечення, прийнятого від по-зичальника при видачі йому кредиту. При цьому борг повер-тається в певному порядку. Якщо позика видана під заставу майна, банк погашає борг з вартості заставленого майна в по-рядку, передбаченому в договорі застави. Як правило, це пога-шення здійснюється шляхом зарахування виручки від прода-жу заставленого майна на позичковий рахунок позичальника. При видачі позики під гарантію (поручництво) банк стягує суму боргу в безперечному порядку своїм розпорядженням з рахунка гаранта. У такому самому порядку стягується сума боргу зі страхової компанії, якщо забезпеченням позики було страхове свідоцтво (поліс).

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом і сплати відсотків за ним та відсутності домовленості між банком і по-зичальником про відстрочення повернення кредиту банк має право застосувати штрафні санкції в розмірах, передбачених кредитним договором. Якщо підприємство-позичальник ви-користовує одержаний кредит не за цільовим призначенням, надає банку недостовірну звітність, банк має право достроко-во стягнути з позичальника видану суму кредиту і відсотки за ним. За відмови позичальника від погашення боргів за позикою банк має право стягнути їх у претензійно-позовному порядку. При систематичному невиконанні позичальником кредитних зобов’язань банк може поставити питання про банкрутство цього позичальника.

224


7.5. Небанківське кредитування підприємств

Основними видами небанківського кредитування є комер-ційне, лізингове і державне кредитування, кредитування за ра-хунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів.

Комерційний кредит — це кредит, який надається в товар-ній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочення пла-тежу за продані товари. Основне призначення комерційного кредиту — прискорення реалізації товарів й одержання певно-го прибутку.

Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконанні роботи, надані послуги, за якими продавець надає відстрочення платежу покупцеві.

Матеріальним вираженням комерційного кредиту, зазви-чай, є вексель, що відображає фінансові зобов’язання покупця-позичальника перед продавцем-кредитором щодо відстрочен-ня оплати вартості відпущених товарів, наданих послуг.

Отже, комерційний кредит може передбачати укладення відповідної угоди між двома суб’єктами господарювання — продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником) з приво-ду відстрочення платежу за продані (куплені) товари, послуги. Відстрочення платежу в цьому разі оформлюється векселем.

Основна відмінність комерційного та банківського кредитів.При комерційному кредитуванні роль кредитора відіграють

не банки або їх спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а юридичні особи, які займаються виробничою або торговельно-постачальницькою діяльністю.

Комерційний кредит надається тільки в товарній формі. Середня його вартість завжди нижча від середньої ставки бан-ківського відсотка. Плата за комерційний кредит входить до ціни товару, послуг. Сума і строки цього кредиту обумовлені векселем.

Лізинговий кредит — це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем (кредитором) лізингоодержувачеві (по-зичальнику).

225

Тема 7

Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме майно, що його можна віднести до основних фондів, яке не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень на пере-дачу в лізинг (оренду).

До об’єктів лізингу належать: машини та обладнання; за-соби обчислювальної техніки; транспортні засоби; виробничі будівлі та споруди; інші основні фонди.

Суб’єктами лізингу є лізингодавець, лізингоутримувач і постачальник лізингового майна.

Лізингодавець — суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська (небанківська) фінансова установа, яка передає в користування об’єкти лізингу згідно з договором.

Лізингоодержувач — суб’єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об’єкти лізингу за договором.

Постачальник лізингового майна — суб’єкт підприємниць-кої діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і (або) передає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Економічні відносини, що виникають між юридичними особами при оренді майна, можуть мати вигляд фінансового і оперативного лізингу.

Фінансовий лізинг — це такий вид договору лізингу, згідно з яким лізингоутримувач одержує у платне користування від лі-зингодавця об’єкт лізингу на строк, що не може бути меншим від строку, за який амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, ви-значений на день укладення договору. Після завершення строку договору фінансового лізингу об’єкт лізингу, переданий лізин-гоутримувачу відповідно до договору, переходить у власність лі-зингоутримувача або викуповується ним за кінцевою вартістю.

Оперативний лізинг — це такий вид договору лізингу, згід-но з яким лізингоутримувач одержує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначе-ний на день укладення договору. Після завершення строку до-говору оперативний лізинг може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю.

226


Договір між лізингодавцем і лізингоутримувачем включає об’єкт лізингу (склад і вартість майна), строк дії договору, роз-мір і строки сплати лізингових платежів, умови експлуатації і технічного обслуговування майна, умови повернення або вику-пу об’єкта лізингу після завершення строку договору, а також відповідальність сторін.

Державний кредит — це економічні відносини, які виника-ють між підприємством і державою внаслідок купівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором дер-жави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджет-них кредитів (підприємство стає позичальником).


1. Розкрийте сутність та необхідність кредитування підпри-ємств.

2. За якими ознаками класифікуються кредити, які надають-ся підприємствам?

3. Назвіть та охарактеризуйте види банківського кредиту.4. Визначте сутність кредитних відносин.5. Охарактеризуйте сутність банківського кредитування під-

приємств.6. Надайте характеристику основним видам банківського

кредиту.7. Назвіть спільні риси та розкрийте відмінності акцептного

й авального кредиту.8. У чому полягає сутність контокорентного кредитування?

Назвіть відмінності контокорентного кредитування та овердрафту.

9. Визначте порядок надання банківського кредиту.10. Охарактеризуйте основні етапи оформлення кредитної уго-

ди. Які обов’язкові умови необхідно врахувати при отри-манні кредиту?

227

Тема 7

11. Розкрийте сутність і характерні особливості банківського, комерційного й лізингового кредитування.

12. Яким чином здійснюється оцінка ефективності залучення банківського кредиту?

13. Як оцінюється ефективність використання позичальника-ми кредитних коштів?

14. Як здійснюється погашення кредиту?15. Які способи погашення банківського кредиту найвигідні-

ші для підприємства?16. Визначте сутність комерційного кредиту.17. Які існують види комерційного кредиту?18. Які умови лізингової операції підлягають узгодженню з лі-

зингодавцем?19. Дайте характеристику лізинговому кредиту.20. Розкрийте сутність фінансового та оперативного лізингу.


1. Кредит, що надається під заставу нерухомого майна, є:а) лізинговим;б) комерційним;в) іпотечним;г) державним.

2. Кредитні відносини — це:а) грошові відносини, що пов’язані з процесом розподілу та

перерозподілу капіталу;б) грошові відносини, що виникають у сфері виробництва

продуктів для їхнього використання;в) відносини, що пов’язані із заборгованістю одного з учас-

ників економічної чи фінансової операції;г) відносини, що пов’язані з необхідністю забезпечення

безперервності зміни форм вартості валового національ-ного продукту в процесі його руху.

228


3. Кредит — це:а) форма руху позичкового капіталу, що надається на умо-

вах повернення;б) економічні відносини, що виникають між кредитодав-

цем і кредитоодержувачем;в) рух вартості у сфері товарного обміну;г) позичка в грошовій або товарній формах на умовах по-

вернення.

4. Факторинг передбачає:а) право регресних вимог до фактора;б) більш високу плату порівняно з кредитом;в) порівняно нетривалий термін;г) розрахунки винятково векселями.

5. Документом, що укладається між банком і позичальни-ком про взаємні зобов’язання, є:а) кредитні умови;б) кредитний договір;в) кредитні зобов’язання;г) кредитна заява.

6. Який вид кредиту оформлюється векселем?а) державний;б) комерційний;в) банківський;г) споживчий;д) ломбардний.

7. Авальний кредит — це:а) кредит, який надається банками у вигляді гарантійної

послуги;б) офіційне повідомлення про виконання розрахункової

послуги;в) різновид споживчого кредиту, де гарантами виступають

члени колективу на засадах кругової поруки;г) кредит, який надається одним підприємством іншому.

229

Тема 7

8. Процентні ставки за кредитами можуть бути:а) фіксованими;б) плаваючими;в) стабільними;г) прогресивними.

9. Ломбардний кредит — це:а) кредит, який надається фізичними особами одна одній;б) кредит під заставу депонованих у банку цінних паперів;в) кредит, який надається під заставу майна;г) різновид споживчого кредиту.

10. До якого заходу придбання кредиту не передбачено:а) придбання основних засобів;б) фінансування сезонних робіт;в) покриття збитків;г) реалізацію інвестиційних проектів.

11. Факторинг — це:а) купівля банком у клієнта права на вимогу боргу;б) діяльність комерційного банку за дорученням;в) посередництво в одержанні клієнтом боргу;г) здача в оренду на тривалий строк предметів довгостро-

кового користування.

12. Позика, що передбачає отримання плати за кредит у мо-мент його надання, має назву:а) аваль;б) амортизаційної;в) дисконтної;г) звичайної.

13. Комерційний кредит — це економічні відносини, які вини-кають між:а) підприємствами;б) комерційними банками й підприємствами;

230


в) державою та комерційними банками;г) державою та підприємствами.

14. Консорціумний кредит — це:а) кредит, що надається великим об’єднанням підприємств

для здійснення господарської діяльності;б) кредит, що надається об’єднанням банків суб’єктам гос-

подарської діяльності;в) кредит, що надається банком суб’єкту господарювання за

умови, що вони обидва є членами того самого об’єднання.

15. Здатність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватись за своїми борго-вими зобов’язаннями — це:а) платоспроможність;б) кредитоспроможність;в) ліквідність;г) надійність;


Завдання 1Банк може надати підприємствам позики за такими умова-

ми: а) щоквартального нарахування відсотків виходячи з 17 % річних; б) щомісячного нарахування відсотків, виходячи з 25 % річних. Який варіант є найкращим для підприємств.

Завдання 2Підприємство «Сузір’я» щоквартально реалізує продук-

цію на суму 390 тис. грн. (без ПДВ). 01.03. поточного року під-приємство отримало кредит для закупівлі сировини в розмірі 70 тис. грн. під 24 % річних на 3 місяці. За умовами кредитного договору сума основного боргу повертається щомісячно рівни-

231

Тема 7

ми частинами. Відсотки за користування кредитом теж сплачу-ються щомісячно. У разі порушення строку погашення основної суми кредиту й відсотків за ним кредитним договором передба-чено нарахування пені на прострочену суму в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день затримки платежу. Облікова ставка НБУ на дату погашення простроченого платежу становила 7 % річних.

Визначити, яку суму поверне підприємство банку та на скільки зросте собівартість продукції підприємства, якщо останній платіж від підприємства «Сузір’я» було отримано 20.06. поточного року, а собівартість його продукції за попере-дній період становила 700 % від ціни реалізації.

Завдання 3Підприємство «Карпати» щоквартально отримує виручку

від реалізації продукції в розмірі 585 тис. грн. Собівартість виробленої за квартал продукції підприємства (з урахуван-ням відсотків за користування кредитом) дорівнює 350 тис. грн. Витрати на реалізацію продукції за квартал становлять 30 тис. грн.

Визначити термін окупності кредиту в сумі 185 тис. грн., на-даного підприємству на 3 місяці для розширення виробництва, якщо відсоткова ставка за користування кредитом — 22 % річних.

Завдання 4

Підприємство «Надія» надає товарний кредит терміном на 3 місяці та цінову знижку на платіж готівкою у розмірі 3 %. ТОВ «Ефект» надає товарний кредит терміном на 4 місяці та цінову знижку за платіж готівкою у розмірі 6 %. Визначте, який з варіантів залучення товарного кредиту найбільш відповідає інтересам підприємства.

Завдання 5

Визначити суму кредиту на розширення виробництва, на-даного підприємству на 3 місяці, якщо відсоткова ставка за ко-

232


ристування кредитом — 22 % річних, а термін окупності креди-ту становить 72 дні.

Підприємство за квартал отримало виручку від реалізації продукції в розмірі 218 тис. грн. Залишок нереалізованої про-дукції на початок кварталу за собівартістю еквівалентний 12 тис. грн. Собівартість виробленої за період продукції підпри-ємства (з урахуванням відсотків за користування кредитом) становить 115 тис. грн. Залишок нереалізованої продукції на кінець кварталу відсутній.

Завдання 6ТОВ «Старт» для придбання сировини оформило в банку

кредит на 120 тис. грн. під 24 % річних. Термін користування кредитом — 3 місяці.

ТОВ «Старт» щомісячно отримує виручку в розмірі 85 тис. грн. Щомісячні витрати без урахування відсотків за ко-ристування кредитом становлять 28 тис. грн. Кожні залучені 10 тис. грн. дають додатково щомісячної реалізації на суму 12 тис. грн. та зростання витрат на 20 %.

Визначити термін окупності кредиту.

Реферати

1. Банківське кредитування підприємств в умовах ринкового реформування економіки.

2. Кредитування підприємств України в перехідний період.3. Банківське інвестиційне i кредитування: стан i перспективи

розвитку.4. Розвиток довгострокового банківського кредитування про-

мислових підприємств.5. Короткострокове банківське кредитування підприємств.

233

ТЕМА 8.

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ НЕОБОРОТНИХ

АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА

8.1. Необоротні активи: сутність, склад і структура8.2. Відтворення необоротних активів підприємства8.3. Амортизація основних засобів та методи її нараху-

вання8.4. Сутність і склад капітальних вкладень8.5. Ремонт основних засобів та його фінансування8.6. Оцінка стану та використання необоротних акти-

вів підприємства

8.1. Необоротні активи: сутність, склад і структура

Необоротні активи (основний капітал) — сукупність май-нових цінностей підприємства, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності й переносять свою вартість на вартість продукції частинами з метою отримання економіч-ної вигоди (прибутку).

У практиці господарювання до необоротних активів відно-сять майнові цінності всіх видів зі строком використання біль-ше одного року й вартістю понад 15 неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян.

Склад необоротних активів підприємства (рис. 8.1).Основні засоби — найбільш значима частина необоротних

активів, що підприємство утримує з метою їхнього викорис-тання в процесі виробництва або постачання товарів, робіт, послуг, здавання в оренду іншим особам, або для здійснення

234


адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного користування яких більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він довший за рік).

Нематеріальні активи

придбані підприємством права користування окремими природними ресурсами, виробни-чими зразками, товарними знаками, об’єктами виробничої й інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права

Основнізасоби

найбільш значима частина необоротних акти-вів, які становлять вартість власних і отрима-них на умовах фінансового лізингу об’єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів відпо-відно до діючої системи обліку

Довгостроко-ві фінансові

інвестиції

довгострокові (на строк більше одного року) фінансові інвестиції, що вираховуються за ме-тодом участі в капіталі інших підприємств, а також: різноманітні фондові й грошові інстру-менти (акції, облігації, депозитні внески)

Довгостроко-ва дебіторська заборгованість

заборгованість юридичних та фізичних осіб, яка не виникає в ході нормального операцій-ного циклу і буде погашена після 12 місяців

Відстрочені податкові

активи

сума податку з прибутку, що підлягає відшко-дуванню в наступних періодах у результаті тимчасової різниці між обліковою і податко-вою базами оцінки

Інші необо-ротні активи

незавершені капітальні вкладення; устаткуван-ня, призначене до установки, і деякі інші види

Рис. 8.1. Склад необоротних активів підприємства

235

Тема 8

Не належать до основних засобів: − предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості; − спеціальні інструменти і спеціальні пристосування під-приємств серійного і масового виробництва певних ви-робів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості; − спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби; − формений одяг, призначений для видачі працівникам під-приємства, незалежно від вартості й терміну служби.

Основні засоби підприємства включають:І. Виробничі основні засоби — частина основних засобів, яка

бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберіга-ючи при цьому натуральну форму. Вартість основних ви-робничих засобів переноситься на вироблений продукт по-ступово, частинами, у міру використання. Відновлення цих засобів здійснюється через капітальні інвестиції.Основні виробничі засоби з обліком їх виробничого при-

значення поділяються на такі групи:А. Будівлі і спорудиДо них належать — будинки основних, допоміжних, обслу-

говуючих цехів, депо, гаражі промислового підприємства, кон-структорські бюро, керування, контори, піднімальні і відкриті гірські видобутки, нафтові і газові шпари, димарі і водонапірні башти на окремих фундаментах, дороги для усіх видів тран-спорту усередині підприємства, дамби, греблі, канали.

Б. Передавальні пристроїДо них належать — водорозподільні пристрої, спорудження

електропередачі і зв’язку, каналізаційні спорудження, газопро-води.

B. Машини та устаткуванняДо них належать — робочі машини й устаткування, вимірю-

вальні і регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчис-лювальна техніка, транспортні засоби.

236


Г. Виробничий і господарський інвентарДо них належать — механізовані і ручні інструменти усіх

видів, що ріжуть, що давлять, ударні, а також усілякі пристосу-вання, різні предмети господарського і виробничого характеру.

Д. Інші основні засобиІІ. Невиробничі основні засоби — це житлові будинки та

інші об’єкти соціально-культурного й побутового обслу-говування, які не використовуються у господарській ді-яльності і перебувають на балансі підприємства.

На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не пе-реносять своєї вартості на вироблений продукт. Відновлення здійснюється за рахунок прибутку, який залишається в розпо-рядженні підприємства.

Структура основних виробничих засобів — це співвідно-шення окремих їх груп.

Підприємство зацікавлене в оптимальному підвищенні пи-томої ваги активної частини виробничих засобів (які беруть безпосередню участь у процесі виробництва).

На структуру основних виробничих засобів впливають: − виробничі та матеріально-технічні особливості галузі; − форми суспільної організації виробництва; − форми відтворення основних засобів; − рівень автоматизації і механізації; − кліматичні та географічні умови розміщення підприємства.

8.2. Відтворення необоротних активів підприємства

Відтворення основних виробничих засобів — це процес без-перервного їх поновлення, що характеризується:

− основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

− у процесі відтворення основних виробничих засобів одно-часно відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;

237

Тема 8

− нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію; − основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.

Через схильність необоротних активів до зносу перед підпри-ємством виникає необхідність їх відтворення. Розрізняють просте та розширене відтворення потреба необоротних активів (рис. 8.2).

Просте відтворення основних засобів — це їх відновлення в тому самому обсязі, у якому вони були зношені та вибули. Воно здійснюється шляхом заміни окремих зношених частин основних засобів, шляхом ремонтів або придбання нових засо-бів на заміну зношених. Головним джерелом простого відтво-рення основних засобів є амортизаційні відрахування.

ВИДИ ВІДТВОРЕННЯ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ

Просте відтворення:вартість введених у дію нових за-собів дорівнює (або не перевищує) вартості вибулих основних засобів

Накопичення – подальше збільшення основних засобів у натуральному виразі

Екстенсивний шлях:проявляється у зростанні кількіс-них показників і в абсолютній пе-ревазі витрат

Інтенсивний шлях:проявляється в оновленні функціонуючих основних засобів, яке відбувається на якісно новій основі та своє-часно

Оновлення – заміна діючих засобів більш продуктивними

Розширене відтворення:вартість введених у дію но-вих засобів перевищує суму їх зносу і вибуття

Рис. 8.2. Види відтворення необоротних активів

238


Розширене відтворення — це таке відтворення, яке перед-бачає розширення діючих основних фондів за рахунок збіль-шення їх кількості та поліпшення або придбання більш про-дуктивних та економічних основних засобів.

Розширене відтворення може здійснюватися у вигляді но-вого будівництва, технічного переоснащення, реконструкції або розширення підприємств, модернізації обладнання або його придбання тощо.

Нове будівництво — будівництво підприємства, цеху, кор-пусу на нових будівельних майданчиках за окремо затвердже-ним проектом; передбачає розширення виробничих площ, зна-чне збільшення потужності.

Використовується нове будівництво для організації випус-ку нової продукції, під час диверсифікації виробництва, пере-міщення виробництва на іншу територію, відкриття нових по-кладів корисних копалин і т. п.

Технічне переоснащення передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих діль-ницях, механізації й автоматизації виробництва, заміни заста-рілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічно-го розвитку підприємства без розширення виробничих площ.

Під час реконструкції основна частина інвентаризацій спрямовується на вдосконалення активної частини основних засобів при використанні старих виробничих будівель і споруд. Тому вона в багатьох випадках забезпечує збільшення випус-ку продукції із значно меншими матеріальними затратами і в більш стислі строки, порівняно з новим будівництвом.

Розширення підприємства — це спорудження других і на-ступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, кому-нікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства.

Основним джерелом розширеного відтворення необорот-них активів в умовах ринкових відносин та самофінансування підприємств є прибуток.

239

Тема 8

Основні засоби піддаються зносу — фізичному (матеріаль-ному) і моральному (економічному).

Фізичний знос виявляється в постійній втраті техніко-еко-номічних властивостей і, отже, у втраті споживчої вартості, що у міру використання необоротних активів переноситься на го-товий продукт.

Розмір фізичного зносу (РФ.З. %) розраховується за формулою:

РФ.З.= ТФ. Тн.(100 –Вл.), (8.1)

де ТФ. — фактичний термін служби;Т н . — нормативний термін служби;В л. — ліквідаційна вартість у відсотках до балансової вартості.

Моральний знос — це передчасне, до закінчення норматив-ного терміну фізичного зносу, відставання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних ак-тивів внаслідок створення нових, більш прогресивних і еконо-мічно ефективних основних засобів.

Розрізняють дві форми морального зносу: − перша виражає зменшення вартості основних засобів вна-слідок скорочення суспільно-необхідних витрат праці на їх відтворення; − друга виражає зменшення ефективності основних засобів у результаті впровадження нових, більш прогресивних і економічно ефективних основних засобів.

Розрізняють повний і частковий знос основних засобів.Повний знос передбачає повну заміну зношених основних

засобів (нове капітальне будівництво або придбання нових основних засобів).

Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Повне відновлення у натуральній формі здійснюється «еконо-мічне відновлення» — відшкодування через систему амортизації.

240


8.3. Амортизація основних засобів та методи її нарахування

Амортизація — це систематичний розподіл вартості необо-ротних активів, що амортизуються (первісна мінус ліквідацій-на вартість) упродовж строку їх корисного використання (екс-плуатації).

Амортизаційні відрахування — це грошове відображен-ня розміру амортизації, міри зносу основних засобів. Вони включаються до собівартості продукції та компенсуються при її продажу у виторгу (доходу), від реалізації продукції суми амортизаційних відрахувань розглядають як цільовий фонд, складову фінансових ресурсів, призначених для відтворення зношених у процесі виробництва необоротних активів і мате-ріальних активів.

Для нарахування амортизаційних відрахувань згідно з податковим обліком основні засоби поділяються на чотири групи:

Група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, пе-редавальні пристрої, у тому числі житлові будинки і їхні части-ни, вартість капітального поліпшення землі;

Група 2 — автомобільний транспорт і запчастини до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади й інструменти.

Група 3 — робочі машини й устаткування, вимірювальні і регулювальні прилади.

Група 4 — електронно-обчислювальні машини, інформа-ційні системи, телефони, мікрофони, радіо, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпе-чення, засоби зчитування або друку інформації, вартість яких вище вартості малоцінних предметів.

Амортизаційні відрахування підприємства здійснюються щокварталу, виходячи зі встановлених єдиних норм та балан-сової (залишкової) вартості основних засобів за окремими гру-пами, а також від методів їх нарахування:

241

Тема 8

група 1 — 8 % річна, 2 % квартальна норма;група 2 — 40 % річна, 10 % квартальна норма;група 3 — 24 % річна, 6 % квартальна норма;група 4 — 60 % річна, 15 % квартальна норма.

За законодавством України існують два підходи до здій-снення амортизаційних відрахувань. Це зумовлено двома під-ходами до ведення обліку на підприємствах: податковим та бухгалтерським.

Податковий облік за встановленими ставками для кожної групи основних засобів припускає рівномірне нарахування амортизаційних відрахувань на основні засоби протягом усьо-го терміну їхньої служби визначається за формулою:

А = Ба Н100 %

, (8.2)

де А — сума амортизаційних відрахувань (грн.);Ба — балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок звітного періоду (грн.);Н — норма амортизаційних відрахувань до балансової вар-тості кожної групи основних засобів (%).

За бухгалтерським обліком (відповідно до П(С)БО 7) амор-тизація основних засобів нараховуються такими методами:

− прямолінійний (рівномірний) метод; − метод зменшення залишкової вартості; − метод прискореного зменшення залишкової вартості; − кумулятивний метод; − виробничий метод.

Прямолінійний (рівномірний) метод передбачає щорічне перенесення до собівартості продукції однакової частини вар-тості основних засобів протягом усього терміну їх служби. Річ-на сума амортизації визначається за формулою:

А = Ба

Тн

, (8.3)

242


де А — річна сума амортизації;В а — вартість, яка амортизується;Т н — термін корисного використання основних засобів.

Метод зменшення залишкової вартості передбачає визна-чення амортизації, за яким річна сума амортизації визначаєть-ся як добуток залишкової вартості основних засобів на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нараху-вання амортизації та річної норми амортизації, яка визначаєть-ся за формулою:

А = 1 — 100 %, (8.4)

де В п –первісна вартість об’єкта основних засобів;В л — ліквідаційна вартість об’єкта основних засобів;n — термін корисного використання основних засобів (Т н)

(років).

Метод прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залиш-кової вартості об’єкта на початок звітного періоду (або первіс-ної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річ-ної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи зі строку корисного використання об’єкта, і подвоюється, визначається за формулою:

Аа = Ва

ТН

2, (8.5)

Кумулятивний метод, за яким річна сума амортизації ви-значається як добуток вартості, що амортизується, та кумуля-тивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт визначається діленням кількості років, що залишаються до кінця очікувано-го строку використання об’єкта основних засобів, на суму по-казників кількості років його використання n = (1+2+3+4…+ n), визначається за формулою:

243

Тема 8

Аа = (ВП — ВЛ) nin

, (8.6)

де nі — кількість років, що залишається до закінчення корис-ного строку використання.

Виробничий метод амортизації передбачає, що річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного об-сягу (робіт, послуг) (Qфакт) та виробничої ставки амортизації (СА), визначається за формулою:

А = Qфакт СА, грн., (8.7)

СА = ВП — ВП

Qфакт

, (8.8)

де СА — виробнича ставка амортизації;Qфакт — загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який під-

приємство передбачає виконати за період експлуатації об’єкта.

У П(С)БО 7 визначено такі види оцінки основних засобів.Первісна (історична, фактична) основних засобів — вар-

тість нематеріальних активів у сумі грошових коштів або спра-ведливої вартості активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Справедлива вартість — це сума, за якою можна здійснити обмін активу в результаті операції між обізнаними, зацікавле-ними і незалежними сторонами. Застосовується при визначен-ні первісної вартості основних засобів, що отримані безоплатно та внесені до первісного капіталу.

Переоцінена вартість — визначається множенням їхньої балансової вартості на коефіцієнт індексації.

Залишкова вартість (балансова) необоротних активів — це первісна вартість за вирахуванням зносу (знос основних засо-бів — це втрата ними своїх споживчих якостей, а отже, і вартос-ті; розмір зносу відповідає сумі нарахованої амортизації).

244


Ліквідаційна вартість необоротних активів — це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вираху-ванням витрат, пов’язаних із їх продажем або ліквідацією.

Норми амортизаційних відрахувань встановлюються у від-сотках до балансової вартості кожної з груп основних засобів на початок звітного періоду.

Нарахування амортизаційних відрахувань дозволяє визна-чити поточну вартість незношеної частини основних засобів, одночасно визначається накопичена частина фінансових ре-сурсів для майбутньої заміни основних засобів.

Амортизаційні відрахування нараховуються на балансову вартість основних засобів з урахуванням витрат на їхнє поліп-шення.

8.4. Сутність і склад капітальних вкладень

Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних за-собів.

На підприємстві з метою визначення розмірів капітало-вкладень складається бюджет капітальних вкладень у розрізі кварталів планового року.

Фінансування капіталовкладень залежить від структури активів підприємства, стану фінансового ринку, оподаткуван-ня доходів підприємства, фінансової політики підприємства і стабільності його роботи.

Фінансування може здійснюється за рахунок джерел:І. Власних фінансових ресурсів:

− внески засновників підприємства; − амортизаційні відрахування; − прибуток; − резервний капітал.

245

Тема 8

ІІ. Залучених фінансових ресурсів: − кредити; − іноземні інвестиції; − кошти, отримані від емісії і продажу цінних паперів; − кошти благодійних фондів.

ІІІ. Централізованих фінансових ресурсів: − кошти з державного і місцевого бюджетів; − кошти позабюджетних фондів.

За рахунок державного бюджету фінансуються об’єкти, включені до цільової комплексної програми, затвердженої Ка-бінетом Міністрів України.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.

Підрядний спосіб будівництва об’єктів здійснюється від-повідними підрядними організаціями.

Підрядна організація добирає потрібне устаткування, за-мовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об’єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі.

Відповідальність за об’єкт будівництва покладається на ге-нерального підрядника, який виконує основні будівельні ро-боти, а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає за окремим договором спеціалізо-вані підрядні організації.

Підприємство-замовник і підрядник укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків; договір-ної вартості будівництва; об’єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об’єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного будівни-цтва, які є на день укладання договору; інвентарної вартості об’єкта; переліку підрядників і підрядних робіт та інших не-обхідних даних.

Фінансування будівництва й розрахунки згідно з дого-вором можуть мати форму авансових платежів за виконані

246


елементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об’єкті будівництва.

Господарський спосіб будівництва застосовується для бу-дівництва невеликих об’єктів, реконструкції та розширення ді-ючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від під-рядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об’єднує функції і замовника, і підрядника. У цьому разі розрахунки здійсню-ються за фактично виконані роботи, у т.ч. витрати на утри-мання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об’єкта будівництва.

Змішаним є спосіб будівництва, коли основні будівельно-монтажні роботи виконуються силами і засобами самих забу-довників, а для виконання частини робіт на договірних умо-вах залучаються підрядні будівельно-монтажні спеціалізовані організації. Проте, незалежно від способу будівництва, вико-наний обсяг робіт має фінансуватись або кредитуватись уста-новами банку виконавцю робіт за рахунок коштів замовника, передбачених на цю мету.

В основу фінансування будівництва при підрядному спосо-бі виконання робіт покладено договір підряду, що укладається між підрядником і замовником.

При змішаному способі будівництва виконувані роботи оплачуються так: за роботи, виконані господарським спосо-бом, — у такому ж порядку, як при господарському способі, а за роботи, виконані підрядним способом — як при підрядному способі.

Завершені будівництвом, оплачені за рахунок відповідних джерел і прийняті в експлуатацію об’єкти оприбутковуються до складу необоротних активів підприємства.

247

Тема 8

8.5. Ремонт основних засобів та його фінансування

Ремонт основних засобів на підприємстві обумовлений фі-зичним зносом основних засобів.

Ремонт основних засобів є необхідною умовою виробни-чого процесу. Від своєчасності та якості ремонту залежить ефективність використання основних виробничих засобів на підприємстві.

Поточний ремонт — здійснюється для забезпечення робо-ти основних виробничих засобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні або поновленні їхніх окре-мих частин.

Середній ремонт провадиться для часткового поновлення основних засобів із заміною деталей, вузлів обмеженої номен-клатури, яка визначається технічною документацією.

Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їх виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, зазвичай, повне розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складан-ня устаткування після ремонту, його регулювання та випро-бування.

Обсяг витрат на капітальний ремонт, що здійснюється під-приємством у відповідному році, визначається при складанні плану капітального ремонту. План складається на основі ко-шторисно-фінансових розрахунків з ремонту окремих об’єктів, виходячи з видів і кількості ремонтних матеріалів, вузлів, агре-гатів, деталей, конструкцій, що витрачаються, витрат живої праці та діючих на них цін і тарифів. Складений план затвер-джується керівником підприємства.

Капітальний ремонт основних засобів може здійснюватись як підрядним, так і господарським способами. Залежно від цьо-го обирається і порядок фінансування ремонту.

При підрядному способі виконання капітального ремонту машин, устаткування, транспортних засобів на підставі дого-

248


ворів або нарядів-замовлень розрахунки з підрядником (ви-конавцем) здійснюються на підставі актів приймання цілком завершених ремонтом вузлів, агрегатів, машин тощо.

При господарському способі виконання капітального ре-монту об’єктів основних засобів розрахунки здійснюються, як правило, за елементами витрат (виплата заробітної плати ре-монтникам, оплата матеріалів, деталей, використовуваних за-пасних частин тощо).

Витрати на всі види ремонтів (поточний, середній, капі-тальний) об’єктів основних виробничих засобів протягом звіт-ного року підприємства можуть включати до валових витрат в розмірі щонайбільше 10 % сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. У таких самих роз-мірах зазначені витрати відносять до собівартості виробленої продукції.

Витрати на ремонти, що перевищують 10 % балансової вар-тості основних засобів, відносяться на збільшення балансової вартості засобів другої та третьої груп або балансової вартості окремих об’єктів основних засобів першої групи з подальшим нарахуванням на цю вартість амортизації за нормами, перед-баченими для відповідних видів основних засобів.

Витрати на ремонти в межах встановлених обмежень мо-жуть включатись до собівартості двома методами:

− повного їх віднесення до собівартості в обсязі вартості фактично виконаних ремонтів за відповідний звітний пе-ріод; − віднесення цих витрат до ремонтного фонду, створювано-го за рахунок собівартості продукції.

Витрати на ремонт основних невиробничих засобів покри-ваються за рахунок прибутку, що залишається в розпоряджен-ні підприємства.

Витрати на капітальний ремонт орендованих основних за-собів здійснюються за рахунок коштів орендаря, якщо це пе-редбачено договором оренди. У цьому разі відрахування на капітальний ремонт не повинні включатися до суми орендної

249

Тема 8

плати. У разі виконання капітального ремонту орендованого майна орендодавцем витрати на такий ремонт включаються до орендної плати й оплачуються орендодавцем.

8.6. Оцінка стану та використання необоротних активів підприємства

Стан і використання основних виробничих засобів є важ-ливим фактором підвищення ефективної діяльності підпри-ємства. Тому на підприємствах важливе значення має як сис-тематичне оцінювання стану основних засобів, так і аналіз ефективності їх використання.

Оцінка стану й ефективності використання основних засо-бів можна об’єднати в три групи, які характеризують:

− забезпечення підприємства основними засобами; − стан основних засобів; − ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість під-приємства основними засобами, належать: фондоозброєність, фондомісткість, коефіцієнт реальної вартості основних вироб-ничих засобів у майні підприємства.

Питома вага вартості основних виробничих засобів у май-ні підприємства визначається як відношення вартості цих фон-дів (за вирахуванням їх зносу) до вартості майна підприємства. Це співвідношення (коефіцієнт) має бути не меншим 0,5.

Фондоозброєність — показник, що характеризує рівень за-безпеченості основними виробничими фондами промислово-виробничого персоналу підприємства. Розраховується фондо-озброєність (Фо) за такою формулою:

Фо = ФСР

Ч, (8.9)

де Фср — середньорічна вартість основних засобів;Ч — чисельність працівників.

250


Фондомісткість — показник, який характеризує рівень середньорічної вартості основних засобів на одиницю вартос-ті виробленої валової продукції. Цей показник є величиною, оберненою до фондовіддачі, і розраховується за формулою:

Фм = ФСР

ВП

, (8.10)

де Фм — фондомісткість;Вп — вартість виробленої продукції.

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства (Км) визначається як відношення вартості осно-вних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зно-су) до вартості майна підприємства. Цей коефіцієнт має бути не меншим 0,5 і визначається за формулою:

Км = ФЗ

М, (8.11)

де Фз — залишкова вартість основних засобів;М — вартість майна підприємства.

Стан основних засобів характеризують через такі коефі-цієнти: знос основних засобів; придатність; оновлення; вибут-тя основних засобів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, яку списано на витрати виробництва в попередніх пе-ріодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зно-су основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Кз = ЗОФК

, (8.12)

де Кз — коефіцієнт зносу основних засобів;Зо — сума зносу основних засобів;Фк — балансова вартість основних засобів на кінець періоду.

251

Тема 8

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.

Коефіцієнт придатності основних засобів відображає частку основних засобів, придатну для експлуатації в процесі господарської діяльності і розраховується за формулами:

Кп = 1-КЗ, (8.13)

Кп = 100% — КЗ, (8.14)

де Кп — коефіцієнт придатності основних засобів;КЗ — коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнти оновлення основних засобів характеризує ін-тенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він пока-зує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду, розраховуються за формулою:

Ко = ФВ.В.

ФК

, (8.15)

де Ко — коефіцієнт оновлення основних засобів;Фв.в. — вартість введених основних засобів;Фк — балансова вартість основних засобів на кінець періоду.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття осно-вних засобів, розраховується за формулою:

Кв = Фвиб

ФП

, (8.16)

де Кв — коефіцієнт вибуття основних засобів;Фвиб. — вартість виведених основних засобів;Ф п — балансова вартість основних засобів на початок пе-

ріоду.

або

252


До показників, які характеризують ефективність вико-ристання основних засобів, належать: фондовіддача, рен-табельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Фондовіддача основних засобів — показник, який відобра-жає обсяг валової (товарної) продукції у вартісному вираженні на одиницю (1 грн) середньорічної вартості основних засобів, які беруть участь у виробництві цієї продукції. Цей показник характеризує ефективність використання основних засобів.

Фв = ВП

ФК

, (8.17)

де Фв — фондовіддача;Вп — вартість виробленої продукції за звітний період;Фк — балансова вартість основних засобів на кінець періоду.

Збільшення фондовіддачі основних виробничих фондів свідчить про підвищення ефективності їх використання, що є позитивним явищем в економіці підприємств. Основними шляхами підвищення фондовіддачі основних фондів є збіль-шення обсягу виробництва валової (товарної) продукції за ра-хунок більш інтенсивного їх використання і зниження серед-ньорічної вартості цих фондів за рахунок ліквідації зношених, малопродуктивних та невикористаних у виробництві основних засобів.

Рентабельність основних засобів — це відносний показ-ник, який характеризує рівень ефективності використання цих засобів. Розраховується він за формулою:

Ро.з.= ПЗ

ФК

100 % (8.18)

де Ро.з — рентабельність основних засобів;ПЗ — загальний прибуток за звітний період;Фк — балансова вартість основних засобів на кінець періоду.

253

Тема 8

Абсолютним показником ефективності використання осно-вних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

До показників ефективності використання основних засо-бів можна також віднести показник питомої ваги активної час-тини основних засобів у їх загальній сумі.


1. Дайте визначення необоротним активам підприємства.2. Визначте склад необоротних активів підприємства.3. Розкрийте структуру основних засобів підприємства.4. Охарактеризуйте відтворення необоротних активів.5. Назвіть види відтворення необоротних активів.6. Що таке амортизація та амортизаційні відрахування?7. Якими методами нараховується амортизація основних за-

собів?8. Як здійснюється амортизація основних засобів за податко-

вим обліком?9. Як нараховується амортизація за кумулятивним та мето-

дом прискореного зменшення залишкової вартості осно-вних засобів?

10. Розкрийте сутність і склад капітальних вкладень.11. Дайте характеристику основним джерелам фінансування

капітальних вкладень підприємства.12. Як здійснюється фінансування ремонту основних засобів?13. Назвіть показники, що характеризують забезпеченість під-

приємства основними засобами.14. Які показники характеризують стан основних засобів?15. Визначте основні показники, що характеризують ефектив-

ність використання основних засобів.

254



1. До складу необоротних активів належать:а) готова продукція;б) довгострокові фінансові інвестиції;в) запаси товарно-матеріальних цінностей;г) грошові кошти.

2. Основні засоби — це:а) частина матеріальних активів, які багаторазово беруть

участь у процесі виробництва;б) матеріальні цінності, що використовуються у виробни-

чій діяльності підприємства протягом понад одного ка-лендарного року із дня введення їх в експлуатацію;

в) матеріальні активи, які тривалий час перебувають у не-змінній натурально-речовій формі;

г) матеріальні цінності, які поступово переносять свою вартість на вироблений продукт.

3. Відтворення основних засобів — це:а) процес безперервного поновлення основних виробничих

засобів;б) заміна окремих зношених частин основних засобів;в) придбання нових основних засобів;г) заміна зношеного устаткування на нове.

4. Методом нарахування амортизаційних відрахувань, за яким ліквідаційна вартість об’єкта не впливає на річну норму та суму амортизації, є:а) прямолінійний;б) виробничий;в) кумулятивний;г) прискореного зменшення залишкової вартості.

255

Тема 8

5. Для нарахування амортизаційних відрахувань, згідно з податковим обліком, основні засоби поділяються на:а) дві групи;б) три групи;в) чотири групи;г) п’ять груп.

6. Амортизація — це:а) процес поступового перенесення вартості основних ви-

робничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення;

б) поступове зниження вартості основних засобів унаслі-док їх зносу;

в) поступове перенесення вартості основних виробничих засобів на вироблену продукцію;

г) поступове перенесення вартості зносу основних засобів на валові витрати виробництва.

7. Для електронно-обчислювальних машин Законом Украї-ни «Про оподаткування прибутку підприємств» передба-чена ставка амортизації, яка дорівнює:а) 4 %;б) 10 %;в) 25 %;г) 15 %.

8. Для будівель і споруд за справедливу вартість беруть:а) ліквідаційну вартість;б) ринкову вартість;в) відновну вартість;г) залишкову вартість.

9. На що впливає прискорена амортизація основних засобів?а) сприяє збільшенню прибутку від реалізації продукції;б) призводить до збільшення суми податку на прибуток;

256


в) скорочує тривалість експлуатації основних засобів;г) прискорює процес формування власних фінансових ре-

сурсів;д) збільшує валові витрати та зменшує податок на прибу-

ток.

10. У процесі експлуатації всі основні засоби підпадають під силу дії зносу:а) фізичного;б) функціонального;в) морального;г) ергономічного;д) технологічного.

11. Капітальні вкладення — це:а) витрати на створення нових, реконструкцію й технічне

переозброєння діючих основних засобів;б) витрати на придбання нових основних засобів і капіталь-

ний ремонт діючих основних засобів;в) витрати на розширення та реконструкцію діючих вироб-

ництв;г) витрати на розширене відтворення основних засобів.

12. Назвіть джерела фінансування капітальних вкладень:а) прибуток, амортизаційні відрахування, довгострокові

кредити банку, іноземні інвестиції;б) власні фінансові ресурси, кошти державного та місцево-

го бюджетів, довгострокові кредити банку;в) власні фінансові ресурси; залучені фінансові ресурси;

фінансові кошти від продажу цінних паперів, кошти дер-жавного та місцевого бюджетів; кошти іноземних інвес-торів;

г) статутний фонд підприємства, фонд нагромадження, фонд матеріального заохочення, інші спеціальні засоби.

257

Тема 8

13. Показник, який визначає у вартісному вираженні кіль-кість виробленої продукції на одну гривню основних за-собів, — це:а) фондомісткість;б) фондовіддача;в) фондоозброєність;г) рентабельність.

14. Показником, який характеризує рівень забезпеченості підприємства основними засобами, є:а) рентабельність основних засобів;б) коефіцієнт придатності основних засобів;в) коефіцієнт вартості основних засобів у майні підприєм-

ства;г) фондовіддача основних засобів.

15. З перерахованих показників рівень використання осно-вних виробничих засобів підприємства характеризують:а) коефіцієнт оновлення основних засобів;б) фондомісткість продукції;в) коефіцієнт змінності роботи устаткування;г) коефіцієнт зносу основних засобів;д) коефіцієнт використання виробничої потужності під-

приємства.


Завдання 1Первісна вартість об’єкта основних засобів — 6800 грн., лік-

відаційна вартість становить 800 грн. За перший рік експлуа-тації основного засобу було списано на витрати виробництва 2490 грн.

258


Визначити прогнозований термін корисного використання об’єкта основних засобів, якщо нарахування амортизаційних відрахувань здійснюється методом зменшення залишкової вартості.

Завдання 2Визначити первісну вартість об’єкта основних засобів з тер-

міном корисного використання 8 років, амортизацію якого на-раховують кумулятивним методом. Відомо, що рівень ліквіда-ційної вартості цього об’єкта становить 12 % від його первісної вартості, а сума амортизаційних відрахувань у четвертому році експлуатації дорівнювала 2850 грн.

Завдання 3Підприємство придбало автомобіль, ціна якого становить

69215 тис. грн., транспортні витрати — 7,5 % від ціни автомобі-ля. Річна норма амортизаційних відрахувань — 8,5 %.

Визначити повну початкову вартість автомобіля та залиш-кову вартість автомобіля після 5 років експлуатації.

Завдання 4Визначити суму амортизаційних відрахувань на ІІІ квартал

поточного року за такими даними: − вартість основних засобів 2 групи на 1 квітня поточного року — 85 500 тис. грн.; − вартість придбаних основних засобів у II кварталі 220 тис. грн.; − сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у II квар-талі поточного року — 20080 тис. грн.; − норма амортизації 2 групи основних фондів — 10 %.

Завдання 5Визначити норму амортизації, щорічні амортизаційні від-

рахування, балансову вартість обладнання на кінець кожного

259

Тема 8

року та ліквідаційну вартість при застосуванні методів змен-шуваного залишку та подвійного зменшуваного залишку за та-кими даними:

− первісна вартість обладнання — 65 тис. грн.; − термін корисного використання обладнання — 6 років.

Завдання 6Визначити фондовіддачу, фондомісткість, фондоозброє-

ність за такими даними: − вартість виробленої продукції на кінець року 650 тис. грн.; − вартість основних виробничих засобів на початок року — 3585 тис. грн.; − у квітні введено в дію основних виробничих засобів на суму 175 тис. грн.; − у жовтні вибуло основних засобів на суму 94 тис. грн.; − чисельність працівників — 225 осіб.

Реферати

1. Фінансове забезпечення відтворення основних засобів під-приємства.

2. Формування і використання необоротних активів.3. Оптимізація складу необоротних активів підприємства та

їх оцінка.4. Ефективність політики фінансування необоротних акти-

вів.5. Фінансування витрат на поліпшення основних засобів

260

ТЕМА 9.

ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА, МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЙОГО ОЦІНКИ

9.1. Фінансова стійкість та фінансовий стан підприєм-ства

9.2. Характеристика інформаційної бази щодо оцінки фінансового стану підприємства

9.3. Сутність та види фінансового аналізу. Методи та моделі фінансового аналізу

9.4. Показники оцінки фінансового стану підприємства9.5. Комплексна оцінка фінансового стану

9.1. Фінансова стійкість та фінансовий стан підприємства

Стійкість підприємства — основа його стабільності та по-ступового розвитку.

Фінансова стійкість підприємства у вузькому розумінні — це фінансово економічний стан підприємства, при якому воно є ліквідним, платоспроможним, має достатньо коштів для нор-мального функціонування (у тому числі достатньо фінансово-економічних ресурсів).

Фінансова стійкість підприємства у широкому розуміння — це здатність підприємства функціонувати в станах, щонай-менше, близьких до фінансово-економічної рівноваги в умовах постійних зовнішніх і внутрішніх впливів.

Види стійкості підприємства (рис. 9.1)Внутрішня стійкість підприємства — стан і динаміка мате-

ріально-речової та вартісної структури господарської діяльнос-ті підприємства, при якому забезпечується стабільно високий

261

Тема 9

результат його функціонування; досягається активним реагу-ванням на зміну внутрішніх і зовнішніх факторів.

Зовнішня стійкість підприємства — визначається стабіль-ністю економічного середовища, у рамках якого здійснюється діяльність підприємства; досягається відповідною системою управління ринковою економікою в масштабах усієї країни.

СТІЙКІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Щодо підприємства Залежно від фак-торів, що на неї

впливають

За ступенем достатності

загальна

внутрішняфінансова

зовнішняцінова і т. д.

достатня

недостатня

надлишкова

Рис. 9.1. Види стійкості підприємства

Загальна стійкість підприємства — рух грошових коштів, який забезпечує постійне перевищення надходження коштів (доходів) над їх витрачанням (витратами).

Фінансова стійкість підприємства — головний компонент загальної стійкості, який відображає такий стан і структуру фінансових ресурсів підприємства, їх розподіл і використання, здатність виконувати свої зобов’язання та забезпечувати роз-ширений розвиток підприємства на основі зростання прибутку та капіталу без посилення залежності від зовнішніх джерел фі-нансування (тобто за умовами збереження платоспроможності та кредитоспроможності в умовах припустимого рівня ризику).

Фінансова стійкість може бути статичною і динамічною.Поняття динамічної фінансової стійкості підприємства тіс-

но пов’язане з утриманням статичної фінансової стійкості, до-повнюючи його фактором часу, і відображає можливість систе-ми зберігати стійкість протягом певного періоду часу.

262


Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фі-нансової стійкості підприємства:

− абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати; − нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси й вит-рати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами; − нестійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати за-безпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат; − кризовий фінансовий стан — коли запаси й витрати не за-безпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства.

Оцінка фінансової стійкості підприємства потребує здій-снення аналізу його фінансового стану.

Фінансовий стан — критерій результативності господар-ської діяльності підприємства, що відображає реальні та по-тенційні можливості щодо розвитку фінансів підприємства і характеризується обсягом і розміщенням коштів господарюю-чого суб’єкта, а також джерелами їх формування.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської ді-яльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності під-приємства. На фінансовому стані підприємства позитивно по-значаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Фінансова діяльність підприємства — спрямована на за-безпечення систематичного надходження й ефективного ви-користання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідно-

263

Тема 9

шення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з ме-тою ефективного функціонування підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підпри-ємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Оцінка фінансового стану підприємства здійснюється шля-хом обчислення системи економічних показників, які характе-ризують фінансовий стан підприємства.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є: − визначення ефективності використання фінансових ре-сурсів; − аналіз ділової активності підприємства та його положен-ня на фінансовому ринку; − оцінка конкурентоспроможності підприємства; − об’єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, рента-бельності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства.

У результаті фінансового аналізу отримують певну кіль-кість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об’єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

9.2. Характеристика інформаційної бази щодо оцінки фінансового

стану підприємства

Інформація, що відображає фінансовий стан, результати ді-яльності і грошові потоки підприємства, приведена у фінансо-вих звітах.

Інформація, яку містить фінансова звітність, необхідна для обґрунтування рішень щодо придбання, продажу та во-лодіння цінними паперами, участі в капіталі підприємства, оцінки якості управління, кредитоспроможності, забезпечення

264


зобов’язань, визначення сум дивідендів, що підлягають розпо-ділу, інших рішень.

Згідно з П(С)БО 1, метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правди-вої та неупередженої інформації про фінансовий стан, резуль-тати діяльності та рух коштів підприємства. Основні вимоги до фінансової звітності наведено на рис. 9.2.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є форми фінансової звітності:

Форма № 1 «Баланс» складається з активу та пасиву і свід-чить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою влас-ного та залученого капіталу на дату балансу. Інформація ви-користовується для оцінки структури ресурсів підприємства, їхньої ліквідності і платоспроможності підприємства, прогно-зування майбутніх потреб у позиках, оцінки і прогнозування змін в економічних ресурсах.

Вимоги до фінансової інформації

ЗрозумілістьМає містити дані про всі сторони діяльнос-ті, обмеження, переоцінку, економічний стан підприємства

Значимість Інформація має впливати на прийняття рі-шень, оцінку подій

ДостовірністьІнформація має об’єктивно відображати справжнє становище, максимально повно розкривати факти господарської діяльності

Порівнянність Інформація має давати можливість зістав-ляти показники звітності за різні періоди

Рис. 9.2. Вимоги до фінансової інформації та їх зміст

265

Тема 9

− Форма № 2 «Звіту про фінансові результати» відобра-жає дані про дохід, витрати, фінансові результати від опе-раційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Чистий прибуток (збиток) за звітний період. Структура операцій-них витрат. Показники прибутковості акцій. Інформація використовується для оцінки структури доходів, витрат, прибутковості та інвестиційної привабливості. Прогнозу-вання дохідності підприємства. − Форма № 3 «Звіт про рух грошових коштів» відображає вхідні й вихідні грошові потоки за статтями за видами ді-яльності: операційної, інвестиційної, фінансової. Чистий грошовий потік та залишок коштів на кінець року. При-значення інформації для оцінки грошових потоків за ви-дами діяльності та аналіз їх ефективності. Прогнозування грошових потоків від операційної, інвестиційної та фінан-сової діяльності. − Форма № 4 «Звіт про власний капітал» відображає зміни в складі власного капіталу підприємства протягом звіт-ного періоду. Інформація використовується для оцінки і прогнозування зміни власного капіталу. − Форма № 5 «Примітки до звіту» включає інформацію, що містить додатковий аналіз статей звітності, потрібної для забезпечення її зрозумілості та доречності. − дані статистичної звітності та оперативні дані (напри-клад: звіт керівників підприємств, звіт аудитора, звернен-ня ради директорів до аудиторів тощо).

При переході до нової системи обліку та фінансової звіт-ності підприємство отримує певні переваги та можливості, що пов’язані з новою якістю облікової інформації, вона більш до-стовірна і придатна для фінансового аналізу, підвищуються можливості співпраці з фінансового-кредитними установа-ми та зарубіжними партнерами, підвищується якість управ-лінської діяльності. Але щоб повною мірою були реалізовані вказані переваги, необхідно додержуватись певних принципів формування фінансової звітності (рис. 9.3).

266


Автономність підприємства означає, що воно розгляда-ється як юридична особа, відокремлена під власників. Тому особисте майно і зобов’язання власників не повинні відобра-жатись у фінансовій звітності. Наприклад, такі операції, як оплата акцій, виплата дивідендів власникам, відображається у фінансовій звітності, водночас, юридичні стягнення на особис-те майно власника або отримання ним доходу з інших джерел не відображаються у звітах підприємства.

Принципи форму-вання фінансової

звітності

Повне висвітлення

Нарахування та відповідність доходів і витрат

Автономність підприємства

Безперерв-ність діяль-

ності

Періодичність складання звітності

Історична (фактична) собівартість

активів

Послідовність ОбачністьПревалюван-ня змісту над

формою

Єдиний грошовий ви-

мірник

Рис. 9.3. Принципи підготовки фінансової звітності

Принцип безперервності діяльності передбачає оцінку ак-тивів, зобов’язань підприємства в динаміці, виходячи з того, що воно буде функціонувати у майбутньому. Але в умовах рин-кової економіки обставини можуть скластися так, що підпри-ємство припиняє свою діяльність внаслідок банкрутства або з інших причин. У цьому випадку фінансова звітність формуєть-ся за іншими принципами. Наприклад, всі активи, незалежно від поділу на необоротні та оборотні, оцінюються за ринковою вартістю з метою задоволення вимог кредиторів та власників. Тому і зобов’язання теж стають короткотерміновими.

267

Тема 9

Принцип періодичності передбачає складання звітності за встановленими періодами, а саме: квартальна звітність, нарос-таючим підсумком, річна, а для новостворених підприємств — до 15 місяців, для підприємств, що ліквідуються — до дати лік-відації.

Принцип історичної собівартості означає, що активи під-приємства оцінюються, як правило, виходячи з витрат на їх придбання або виробництво. Так, підприємство придбало об-ладнання вартістю 40 тис. грн. Мито і митні збори склали 4 тис. грн., транспортні витрати, монтаж і установка — 3 тис. грн. У балансі вартість активу становитиме 40+4+3=47 тис. грн.

Нарахування та відповідність доходів і витрат означає, що доходи і витрати відображаються в обліку і звітності в момент їх виникнення незалежно від часу надходження і сплати гро-шей. Таким чином, для визначення фінансового результату до-ходи і відповідні витрати зіставляються у конкретному періоді.

Згідно з принципом повного висвітлення, фінансова звіт-ність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Крім того, в діяльності підприємства можуть відбуватися події після дати складання балансу, які впливатимуть на зна-чення тих чи інших статей звітності. Тому, згідно з П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», перед-бачається коригування інформації і додаткове її розкриття у примітках.

Принцип послідовності передбачає постійне застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна її має роз-криватися у фінансовій звітності. Реалізація цього принципу забезпечує коректні зіставлення показників за різні періоди. Тому підприємство зобов’язане висвітлювати свою облікову політику шляхом опису принципів оцінки статей звітності та методів обліку окремих статей. Воно також має право змінюва-ти свою облікову політику, керуючись інтересами свого розви-тку. Це питання регулюється П(С)БО 6.

268


Принцип обачності означає, що методи оцінювання, які за-стосовуються в бухгалтерському обліку, мають запобігати зни-женню оцінки зобов’язань і завищенню доходів підприємства. З цією метою передбачається переоцінювати запаси і відобра-жати в балансі за нижчою з оцінок — історичною собівартістю або чистою вартістю реалізації.

Згідно з принципом превалювання змісту над формою, операції мають обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише, виходячи з юридичної форми.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимі-рювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності у єдиних грошових одиницях.

9.3. Сутність та види фінансового аналізу. Методи та моделі фінансового аналізу

Аналіз фінансового стану — це частина загального аналі-зу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозалежних частин: фінансового аналізу й управлін-ського аналізу.

Предметом фінансового аналізу підприємства є його фі-нансові ресурси, їх формування та використання.

Фінансовий аналіз за організаційними формами прове-дення включає:

− зовнішній аналіз; − внутрішній аналіз.

Зовнішній фінансовий аналіз здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних пу-блічної фінансової звітності.

Зовнішній фінансовий аналіз включає: − аналіз абсолютних показників прибутку; − аналіз показників рентабельності; − аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабіль-ності підприємства, його платоспроможності та ліквід-ності балансу;

269

Тема 9

− аналіз ефективності використання залученого капіталу; − економічна діагностика фінансового стану підприємства.

Внутрішній аналіз фінансового стану здійснюється аналі-тиками підприємства і заснований на широкій інформаційній базі, у т.ч. оперативні дані.

Внутрішній фінансовий аналіз включає: − аналіз майна (капіталу) підприємства; − аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства; − аналіз ділової активності підприємства; − аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприєм-ства і факторів, що впливають на них; − аналіз кредитоспроможності підприємства; − аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства; − аналіз самоокупності підприємства.

За періодом проведення є: − попередній фінансовий аналіз; − поточний (оперативний) фінансовий аналіз; − подальший (ретроспективний) фінансовий аналіз.

Попередній фінансовий аналіз — дослідження умов фінан-сової діяльності, в цілому, або здійснення окремих фінансових операцій підприємства.

Поточний (оперативний) фінансовий аналіз — досліджен-ня оперативного впливу на результати фінансової діяльності.

Подальший (ретроспективний) фінансовий аналіз здій-снюється шляхом порівняння фінансового стану звітного пері-оду з попереднім і поточним аналізом.

За об’єктом аналізу: − аналіз фінансової діяльності підприємства (обєднання) загалом (дослідження фінансової діяльності підприєм-ства як цілісного комплексу без виокремлення окремих підрозділів); − аналіз фінансової діяльності окремих структурних оди-ниць і підрозділів (дослідження фінансової діяльності центрів економічної відповідальності); − аналіз окремих фінансових операцій.

270


За обсягом дослідження: − повний фінансовий аналіз; − тематичний фінансовий аналіз.

Повний фінансовий аналіз — це комплексне дослідження фінансової діяльності підприємства.

Тематичний фінансовий аналіз — це дослідження окремих аспектів фінансової діяльності.

Практика аналізу фінансового стану підприємства опрацю-вала певні прийоми й методи його здійснення.

Основні методи фінансового аналізу підприємства (рис. 9.4).

Горизонтальний фінансовий аналіз

Системи фінан-сового аналізу підприємства

Структурний (вертикальний)

фінансовий аналіз

Порів-няльний фінансо-

вий аналіз

Трендовий фінансо-

вий аналіз

Фактор-ний фі-

нансовий аналіз

Аналіз фінансових

коефіці-єнтів (R —

аналіз)

Інтеграль-ний фі-

нансовий аналіз

Рис. 9.4. Методи фінансового аналізу

Горизонтальний (часовий) аналіз — порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом.

Структурний (вертикальний) аналіз — базується на струк-турному розкладанні окремих фінансових показників з оцін-кою впливу різних факторів на кінцевий результат.

Порівняльний аналіз — внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками само-го підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми, порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та серед-німи показниками.

271

Тема 9

Трендовий аналіз — базується на вивченні динаміки окре-мих фінансових показників у часі, порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників.

Аналіз фінансових коефіцієнтів (R-аналіз) — розрахунок співвідношень різних абсолютних показників між собою.

Інтегральний фінансовий аналіз — базується на системі вза-ємозалежного використання окремих фінансових коефіцієнтів.

Факторний аналіз — визначення впливу окремих факторів на результативний показник.

Методи фінансового аналізу — це комплекс науково-ме-тодичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

Класифікації методів фінансового аналізу:І рівень: неформалізовані та формалізовані методи аналізу.Неформалізовані методи фінансового аналізу засновані

на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на твердих аналітичних взаємозв’язках і залежностях:

− експертних оцінок і сценаріїв; − психологічний метод; − морфологічний метод; − порівняльний метод; − побудови системи показників; − побудови системи аналітичних таблиць.

Формалізовані методи фінансового аналізу засновані на жорстко формалізованих аналітичних залежностях:

− метод ланцюгових підстановок; − метод арифметичних різниць; − балансовий метод; − метод виокремлення ізольованого впливу факторів; − метод відсоткових чисел; − диференційний метод; − логарифмічний метод; − інтегральний метод; − метод простих і складних відсотків; − дисконтування.

272


ІІ рівень:Традиційні методи економічної статистики:

− метод середніх та відносних величин; − метод групування; − графічний метод; − індексний метод; − елементарні методи обробки рядів динаміки.

Математико-статистичні методи: − кореляційний аналіз; − дисперсійний аналіз; − факторний аналіз; − метод головних компонентів.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками.

Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптив-ні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі, що ґрунтуються на використанні фактичних даних бухгалтерського обліку та звітності:

− побудова системи звітних балансів; − подання фінансової звітності у різних аналітичних розрі-зах; − вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; − система аналітичних коефіцієнтів; − аналітичні записки до звітності.

Предикативні моделі — це моделі передбачувального, про-гностичного характеру. Вони використовуються для прогно-зування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них:

− розрахунки точки критичного обсягу продажу; − побудова прогностичних фінансових звітів; − динамічний аналіз.

Нормативні моделі застосовуються для порівняння фактич-них результатів діяльності підприємства із нормативними. Сут-

273

Тема 9

ність моделей полягає у встановленні нормативів на кожну стат-тю виробничих витрат, установлюється норматив і з’ясовуються причини відхилень фактичних даних. Моделі використовують-ся переважно у внутрішньому фінансовому аналізі.

Отже, у ході фінансового аналізу підприємства можуть ви-користовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моде-лі, їхня кількість та широта застосування залежать від конкрет-них цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.

9.4. Показники оцінки фінансового стану підприємства

Залежно від мети та завдань аналізу фінансового стану під-приємства обирають оптимальний комплекс показників та на-прямків аналізу.

Класифікація основних показників оцінки фінансового стану підприємства:1. Показники оцінки майнового стану підприємства.2. Показники оцінки ліквідності та платоспроможності.3. Показники оцінки фінансової стійкості і стабільності під-

приємства.4. Показники рентабельності підприємства.5. Показники ділової активності.6. Показники прибутковості (рентабельності).7. Показники акціонерного капіталу.

До основних показників, що характеризують майновий стан підприємства, належать: частка активної частини осно-вних засобів, коефіцієнт зносу основних засобів, коефіцієнт оновлення основних засобів, коефіцієнт вибуття основних за-собів (формули розрахунку — тема 8 (8.5)).

Сума засобів у розпорядженні підприємства дає загальну вартісну оцінку активів на балансі підприємства, розрахову-ється за формулою:

274


Частка активної частини основних засобів = ВОЗ а.ч.

ВОЗ

100 % (9.1)

де ВОЗ а.ч. — вартість активної частини основних засобів;Воз — вартість основних засобів.

Згідно з нормативними документами під активною части-ною основних засобів розуміють машини, обладнання і тран-спортні засоби. Зростання цього показника в динаміці — по-зитивна тенденція.

Показники оцінки ліквідності та платоспроможностіЛіквідність підприємства — це здатність підприємства

швидко продати активи й оплатити свої зобов’язання.Ліквідність підприємства характеризується співвідношен-

ням розміру його високоліквідних активів і короткострокової заборгованості. Аналіз ліквідності припускає облік майбутніх змін ліквідності, ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Аналіз ліквідності доповнюється показником платоспроможності.

Платоспроможність підприємства — це здатність підпри-ємства виконувати свої платіжні зобов’язання.

Аналіз платоспроможності підприємства доцільно здій-снювати як за поточний, так і на прогнозований періоди. По-точну платоспроможність доцільно оцінювати на підставі звітного балансу, порівнюючи платіжні засоби з терміновими зобов’язаннями з використанням платіжного календаря. Інди-катором платоспроможності підприємства є співвідношення суми надходжень коштів і постійних витрат.

Оцінка ліквідності і платоспроможності припускає розра-хунок показників:

Величина власних обігових коштів капіталу — характери-зує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття поточних активів підприємства і відображається у

275

Тема 9

підсумках звіту про власний капітал. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток.

Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов’язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за 1,0. Зростання його — позитивна тенденція. Орієнтовне зна-чення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних гро-шових ресурсах і розраховується за формулою:

Кп = ПАПЗ , (9.2)

де ПА — поточні активи, грн;ПЗ — поточні зобов’язання, грн.

Крім коефіцієнта покриття для оцінки рівня ліквідності розраховують коефіцієнти швидкої і абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кш.л.) розраховується ді-ленням найбільш ліквідних активів та активів, які швидко реа-лізуються (грошових коштів і дебіторської заборгованості), на поточні зобов’язання, розраховується за формулою:

Кш.л. = ГК + ДЗ

ПЗ , (9.3)

де ГК — грошові кошти, грн;ДЗ — дебіторська заборгованість.Середнє значення коефіцієнта К ш.л = 0,5...0,6.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Ка.л.) (платоспромож-ності) показує можливість негайного погашення частини ко-роткострокових зобов’язань. Рекомендована нижня межа цьо-го показника — 0,2, розраховується за формулою:

К а. л. = ГКПЗ , (9.4)

276


Частина власних оборотних коштів у покритті запасів — це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Рекомендована нижня межа цього показника — 50 %.

ВОКЧастка власних оборотних коштів у покритті запасів = ,

А (9.5)

де ВОК — власні оборотні кошти;А — загалом активів.

Основними показниками, які характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позикових ко-штів, є коефіцієнти автономії, фінансової стабільності (влас-них та позикових коштів), фінансового лівериджу (залежно від довгострокових зобов’язань), забезпеченості власними кошта-ми, фінансової залежності, співвідношення позикових і влас-них коштів, маневреності робочого та власного капіталу.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характе-ризує рівень забезпечення підприємства власними коштами і розраховується як співвідношення суми фактичної наявності джерел власних і прирівняних до них коштів (за винятком сум заборгованостей за розрахунками з учасниками, доходів май-бутніх періодів, резерву майбутніх витрат і платежів, реструк-туризованого боргу) до суми наявних оборотних активів, під-приємства. Цей коефіцієнт обчислюється за формулою:

Кзвк = ВКОА , (9.6)

де ВК — власний капітал;ОА — оборотні активи, грн.

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим показни-ком коефіцієнта забезпечення власними коштами, розрахову-ється за формулою:

Кзвк = ОАВК , (9.7)

277

Тема 9

9.5. Комплексна оцінка фінансового стану

Комплексний аналіз фінансового стану підприємства вима-гає оцінити тенденції змін, власним фінансовим показникам.

Показник і фактори стабільного фінансового стану під-приємства:

− стійка платоспроможність; − ефективне використання капіталу; − своєчасна організація розрахунків; − наявність стабільних фінансових ресурсів.

Показники і фактори незадовільного фінансового стану: − неефективне розміщення засобів; − дефіцит власних оборотних коштів; − наявність стійкої заборгованості за платежами; − негативні тенденції у виробництві.

Узагальненими показниками комплексної оцінки фінансо-вого стану є показники дохідності й рентабельності.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності — це сума прибутку або доходів. Відносний показник — рівень рентабельності.

Показники прибутковості характеризують ефективне ви-користання всіх видів ресурсів, які забезпечили одержання певного загального доходу.

Прибутковість інвестицій у підприємство, обчислену у від-сотках (Пі), можна визначити, як відношення прибутку після сплати податків (П) до загальної суми інвестицій (І), формула розрахунку:

Пі = ПІ

100 % (9.8)

Чим вищим є прибуток на інвестиційний капітал, тим краще працює підприємство. Рівень прибутковості інвестицій має бути не меншим, ніж дохідність альтернативних капіталовкладень з відповідним ступенем ризику (придбання цінних паперів тощо).

278


Крім того, обчислюється:Коефіцієнт прибутковості власного капіталу (К вл.к.) розра-

ховується за формулою:

К вл.к. = Пчист.

Квл.

100 %, (9.9)

де Пчист. — чистий прибуток підприємства, грн.;Квл. — власний капітал.Коефіцієнт прибутковості активів (Какт.) розраховується за

формулою:

Какт = Пчист.

Азаг.

100 % (9.10)

де Азаг. — загальна сума активів підприємства, грн.

Якщо цей коефіцієнт є меншим за процентну ставку по дов-гострокових кредитах, то фінансовий стан підприємства є неза-довільним.

Рівень рентабельності підприємств, пов’язаних із виробни-цтвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості і розраховується за формулою:

Р = ПС

100 %, (9.11)

де Р — рівень рентабельності, %;П — прибуток від реалізації продукції, грн.;С — собівартість продукції, грн.

У процесі аналізу вивчають зміни чистого прибутку, рівня рентабельності і фактори, які впливають на них.

Аналіз прибутку підприємства проводиться в порівнянні з планом та попереднім періодом. У процесі аналізу обов’язково враховуються темпи інфляції за допомогою індексації цін.

Для оцінки рентабельності підприємства слід використо-вувати систему взаємозв’язаних показників рентабельності. З

279

Тема 9

цією метою необхідно використовувати дві основні групи по-казників рентабельності.1. Показники, розраховані на підставі поточних витрат (вар-

тості продажу).2. Показники, розраховані у зв’язку з використанням вироб-

ничого капіталу (виробничих активів).Комплексна оцінка різних показників рентабельності роз-

раховується на базі даних бухгалтерського обліку прибутків та збитків.

Показники ефективності використання активів характери-зують оборотність фіксованих активів: фондовіддача, оборот-ність всіх активів, оборотність матеріальних ресурсів.

Коефіцієнт оборотності основних засобів (Коб) обчис-люється як співвідношення між чистим доходом (виручкою) (Вреал.) та фіксованими і нематеріальними активами (Афікс.), формула розрахунку:

Коб = Вреал

Афікс

100 % (9.12)

Цей показник показує, скільки грошових одиниць продук-ції реалізовано на одну грошову одиницю основних засобів (фондовіддачу).

Коефіцієнт оборотності активів (Коб.а.) розраховується за формулою:

Коб.а. = Вреал

Азаг.

100 % (9.13)

Цей показник показує, скільки грошових одиниць чистого доходу припадає на одну грошову одиницю, вкладену в активи підприємства. Чим вищим є значення цього показника, тим кра-ще використовуються основні та оборотні активи підприємства.

Комплексна оцінка фінансового стану підприємства уза-гальнює отримані в процесі аналізу дані, розраховані коефіці-єнти і дозволяє зробити аргументовані висновки про фінансо-вий стан підприємства.

280



1. Дайте визначення стійкості підприємства.2. Охарактеризуйте види стійкості підприємства.3. Назвіть та обґрунтуйте типи фінансової стійкості.4. Які чинники впливають на фінансову стійкість підприєм-

ства?5. Як здійснюється оцінка фінансового стану підприємства?6. Які основні завдання аналізу фінансового стану?7. Що є інформаційною базою для оцінювання фінансового

стану підприємства?8. Назвіть основні напрями оцінювання фінансового стану

підприємства.9. Яким вимогам має відповідати інформація?10. Визначте сутність та види фінансового аналізу.11. Охарактеризуйте методи фінансового аналізу.12. Як здійснюється класифікація методів фінансового аналі-

зу?13. У чому полягає сутність факторного та трендового аналізу?14. Які показники характеризують майновий стан підприєм-

ства?15. Яка методика розрахунку показників оцінки ліквідності та

платоспроможності?16. Розкрийте порядок розрахунку показників фінансової стій-

кості та стабільності підприємства.17. Який порядок розрахунку та методика оцінювання показ-

ників прибутковості та рентабельності?18. Як здійснюється комплексна оцінка фінансового стану під-

приємства?

281

Тема 9


1. Фінансовий стан — це:а) вивчення показників, отриманих внаслідок аналізу фі-

нансового стану з позицій відповідності їх фактичного рівня нормальному для цього підприємства, ідентифіка-ція факторів, що вплинули на величину показників, ви-значення необхідної величини показників на перспекти-ву та способів її досягнення;

б) характеристика діяльності підприємства, що відображає фінансові відносини суб’єкта господарювання та його здатність фінансувати свою діяльність у певному періоді;

в) процес дослідження фінансового стану та основних ре-зультатів фінансово-господарської діяльності підприєм-ства з метою виявлення резервів підвищення його рин-кової вартості та забезпечення ефективного розвитку;

г) рівень збалансованості окремих структурних елементів активу та капіталу підприємства, а також рівень ефек-тивності їх використання.

2. Характеристикою стабільності фінансового стану підпри-ємства є:а) фінансова активність;б) фінансова стійкість;в) фінансова гнучкість;г) фінансова структура.

3. Основними завданнями аналізу фінансового стану є:а) дослідження результатів господарської діяльності під-

приємства;б) аналіз бухгалтерської звітності;в) оцінка ліквідності, платоспроможності, фінансової стій-

кості, прибутковості та ефективності використання май-на підприємства;

282


г) планування фінансової діяльності підприємства;д) дослідження фінансових ресурсів.

4. Зовнішній фінансовий аналіз має такі особливості:а) орієнтацію на публічну звітність підприємства та макси-

мальну відкритість результатів аналізу;б) різноманітність цілей та інтересів суб’єктів аналізу та

множинність об’єктів-користувачів;в) орієнтацію на зовнішніх користувачів;г) здійснення аналізу зовнішніми аналітиками;д) зовнішній предмет дослідження.

5. Основним змістом внутрішнього (традиційного) фінансо-вого аналізу є:а) аналіз динаміки прибутку, рентабельності, самоокупнос-

ті та кредитоспроможності підприємства;б) оцінка використання майна, капіталу, власних фінансо-

вих ресурсів;в) аналіз ліквідності балансу та платоспроможності під-

приємства;г) аналіз питань, визначених внутрішніми користувачами;д) аналіз питань, визначених внутрішніми аналітиками.

6. Трендовий аналіз — це:а) аналіз, за якого обчислюються співвідношення різно-

манітних абсолютних показників фінансової діяльності підприємства;

б) одна із систем фінансового аналізу, у процесі здійснення якого визначаються абсолютні та відносні зміни різних ста-тей звітності, порівняно з минулим періодом, тобто дослі-джується динаміка окремих фінансових показників у часі;

в) аналіз факторів, які впливають на рівень показника, який аналізують;

г) метод фінансового аналізу, що базується на порівнянні показників з іншим базовим показником у динаміці та

283

Тема 9

дає змогу дослідити тенденцію зміни показників у пев-ному часовому проміжку;

д) одна із систем фінансового аналізу, у процесі здійснення якого обчислюється питома вага окремих статей звітнос-ті в загальному підсумковому показнику.

7. Методи фінансового аналізу — це:а) комплекс науково-методичних інструментів та принци-

пів дослідження фінансового стану підприємства;б) статистичні методи;в) математичні методи;г) формалізовані методи;д) неформалізовані методи.

8. До неформалізованих методів фінансового аналізу нале-жать:а) метод арифметичних різниць;б) балансовий метод;в) метод відносних чисел;г) метод побудови системи показників;д) метод побудови системи аналітичних таблиць.

9. До формалізованих методів фінансового аналізу належать:а) метод ланцюгових підстановок;б) метод відсоткових чисел;в) психологічні методи;г) морфологічні методи;д) метод експертних оцінок.

10. До моделей фінансового аналізу належать:а) кореляційна;б) дескриптивна;в) індексна;г) предикативна;д) нормативна.

284


11. Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує:а) частку вартості основних засобів, що залишилася до спи-

сання в наступних періодах;б) яка частина основних засобів, з котрими підприємство

почало діяльність у звітному періоді, вибула з причин зносу та з інших причин;

в) характеризує частку зношених основних засобів у за-гальній їхній вартості;

г) яку частину наявних на кінець звітного періоду осно-вних засобів становлять нові основні засоби.

12. Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається:а) поточних активів до поточних зобов’язань;б) співвідношенням грошових коштів до поточних зобов’я-

зань;в) множенням поточних активів на поточні зобов’язання;г) співвідношенням поточних активів за вирахуванням за-

пасів до поточних зобов’язань.

13. Коефіцієнт фінансової залежності визначається:а) співвідношенням власного капіталу до поточних зобов’я-

зань;б) співвідношенням власного капіталу до всієї суми капіталу;в) оборотних активів до власного капіталу;г) співвідношенням власного капіталу до оборотних активів.

14. Коефіцієнт покриття належить до групи показників:а) ділової активності;б) ліквідності й платоспроможності;г) фінансової стійкості та стабільності;г) фінансової незалежності та структури капіталу;д) ринкової активності.

15. Показники ліквідності й платоспроможності:а) характеризують структуру капіталу підприємства та

його залежність від зовнішніх інвесторів і кредиторів;

285

Тема 9

б) дозволяють оцінити, наскільки ефективно підприємство використовує свої кошти;

в) характеризують положення підприємства на ринку цін-них паперів;

г) відображають можливість підприємства своєчасно роз-рахуватись за своїми борговими зобов’язаннями;

д) дозволяють оцінити прибутковість діяльності підприєм-ства.


Завдання 1Розрахувати основні показники ліквідності та платоспро-

можності на основі таких даних:1) поточні активи підприємства — 5260 тис. грн.;2) поточні зобов’язання підприємства — 1980 тис. грн.;3) оборотні активи — 2355 тис. грн.;

− грошові кошти підприємства — 1220 тис. грн.; − дебіторська заборгованість — 130 тис. грн.;

4) власний капітал — 5780 тис. грн.;

Завдання 2Розрахувати показники ефективності використання осно-

вних засобів підприємства: фондовіддачу, рентабельність реа-лізованої продукції, рентабельність основних засобів на кінець звітного періоду за такими даними:

− середньорічна вартість основних засобів — 18250 тис. грн.; − чистий дохід — 94650 тис. грн.; − прибуток від реалізації продукції — 20150 тис. грн.

Завдання 3За рахунок якого фактора відбулося збільшення коефіцієн-

та швидкої ліквідності в 1,5 рази станом на кінець року, порів-

286


няно з таким станом на початок року? Визначити абсолютну величину впливу цього фактора на показник та оцінити тен-денції ліквідності підприємства, якщо відомо, що:

− коефіцієнт абсолютної ліквідності на початок року ста-новив 0,25 за наявності суми грошових коштів і поточних фінансових інвестицій у 200 тис. грн.; − коефіцієнт абсолютної ліквідності на кінець року змен-шився у 2,5 рази, порівняно з таким на початок року, за зменшення суми грошових коштів та поточних фінансо-вих інвестицій у 2 рази; − коефіцієнт швидкої ліквідності на початок року стано-вив 1,0.

Завдання 4Обчислити коефіцієнти покриття та швидкої ліквідності,

дати характеристику стану ліквідності активів підприємства, якщо відомо, що:

− поточні зобов’язання — 1350 тис. грн.; − поточні активи підприємства становлять 2600 тис. грн.; − частка запасів у складі поточних активів дорівнює 70 %.

Реферати

1. Фінансовий стан підприємства та прогнозування його ді-яльності

2. Оцінка результативності діяльності підприємства, його не-обхідність і значення.

3. Особливості проведення фінансового аналізу.4. Аналіз фінансової стійкості та платоспроможності підпри-

ємства.5. Аналіз ділової активності підприємства.6. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства.

287

ТЕМА 10.

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

10.1. Зміст, завдання та методи фінансового планування на підприємстві

10.2. Види фінансового планування та їх характеристика10.3. Фінансовий план підприємства та порядок його скла-

дання10.4. Оперативне фінансове планування10.5. Фінансовий контроль на підприємстві

10.1. Зміст, завдання та методи фінансового планування на підприємстві

На стадії фінансового планування визначається загальна потреба в коштах для забезпечення загального виробничо-гос-подарської діяльності і можливості одержання таких засобів. В умовах ринку підприємство самостійно визначає напрям і роз-мір використання прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків.

Фінансове планування — процес розробки системи фінан-сових планів і планових показників по забезпеченню розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищен-ня ефективності його фінансової діяльності в майбутньому.

Фінансове планування є необхідним елементом управлін-ня економікою. Фінансове планування охоплює усі аспекти ді-яльності підприємств і відображає їх у відповідних фінансових показниках, що використовуються в управлінні економікою. Без фінансового планування неможливо досягти рівня управ-

288


ління економікою, що забезпечить підприємству підвищення ефективності, успіх на ринку, розширення матеріальної бази, успішне вирішення соціальних питань і матеріального стиму-лювання працівників.

В умовах ринку потрібен значно вищий, ніж існує нині, на-уково обґрунтований рівень планування фінансово-господар-ської діяльності підприємств. Призначення фінансового пла-нування полягає у визначенні сукупної потреби підприємства в такій кількості фінансових ресурсів, щоб забезпечувалося фінансування розширення виробництва, виконання фінан-сово-кредитних зобов’язань перед бюджетом, банками тощо, розв’язання соціальних завдань і матеріального стимулювання працівників підприємства.

Фінансове планування сприяє запобіганню понаднорма-тивних і понадпланових витрат товарно-матеріальних ціннос-тей і фінансових ресурсів як за окремими видами заходів, так і по підприємству загалом.

Об’єктом фінансового планування є фінансові результати діяльності господарюючого суб’єкта, його майно та капітал, ін-вестиції, грошові потоки, фінансові ризики, заходи щодо запо-бігання банкрутства.

Фінансове планування базується на виробничих показни-ках плану, плані продажу продукції та послуг, плані капіталь-них вкладень та розвитку соціальної сфери.

До основних завдань фінансового планування належать: − визначення джерел та обсягів фінансових ресурсів відпо-відно до потреб підприємства; − виявлення резервів збільшення фінансових ресурсів; − раціональний розподіл отримуваних прибутків і накопи-чень за каналами їх використання; − фінансовий контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів і коштів; − посилення ролі фінансового планування в управлінні ви-робництвом і підвищенні його ефективності.

289

Тема 10

Основними етапами фінансового планування є: − аналіз надходження і витрат фінансових ресурсів за їх ви-дами і за попередній звітний період;

− складання проекту фінансового плану на запланований рік; − розгляд і затвердження фінансових планів; − виконання фінансових планів.

Методи фінансового планування — це конкретні способи планових розрахунків.

Основними методами фінансового планування є: − метод коефіцієнтів; − нормативний метод; − балансовий метод; − розрахунково-аналітичний метод; − метод економіко-математичного моделювання.

Метод коефіцієнтів передбачає зміну планованих фінансо-вих показників на визначену частку (коефіцієнт), виходячи з рівня їх виконання в попередньому звітному періоді.

Нормативний метод полягає в тому, що на основі встанов-лених норм та техніко-економічних нормативів розраховують-ся потреби підприємства у фінансових ресурсах та визначення джерел цих ресурсів.

Балансовий метод планування фінансових показників пе-редбачає не тільки балансування підсумкових показників до-ходів і витрат фінансового плану, а й визначення конкретних джерел покриття для кожної статті витрат.

Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом коригування фінансових показни-ків базового періоду на зміни, які передбачаються в плановому періоді, та визначення впливу різних факторів (інфляції, обсягів виробництва, зміни умов кредитування та ін.) на ці показники.

Метод економіко-математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому. Побудова моделей базується на використанні методів екстраполяції, регресивного аналізу, експертних оцінок.

290


Вибір того чи іншого методу планування визначається ба-гатьма факторами, а саме: тривалістю планового періоду, ви-хідною інформаційною базою, цілями і завданнями плану, кваліфікацією фінансових менеджерів, наявністю програмних продуктів і технічних засобів управління.

10.2. Види фінансового планування та їх характеристика

Фінансове планування здійснюється шляхом виконання фі-нансових розрахунків і складання планів різного змісту та при-значення залежно від завдань і об’єктів планування. Виходячи з цього, фінансові плани поділяються на перспективні, поточні та оперативні. Поєднанням перспективного і поточного планування є бізнес-план, який розробляється при створенні нового підпри-ємства або обґрунтуванні виробництва нових видів продукції.

Бізнес-план — це документ, у якому викладені організацій-ні, виробничі та ринкові аспекти запропонованого бізнесу, а також планові розрахунки обсягів виробництва, інвестицій та отримуваних фінансових результатів від здійснення заплано-ваного заходу.

Складання бізнес-плану необхідне для визначення обсягів та розробки стратегії фінансування, залучення конкретних ін-весторів до участі у створенні нового підприємства або фінан-сування нових виробничих програм. При цьому інвесторами можуть бути банки, інші юридичні або фізичні особи.

Структура бізнес-плану та його обсяг залежать від сфери діяльності, до якої належить бізнес, його обсягу, суми інвести-цій, необхідних для його організації, обсягів випуску й асор-тименту майбутнього продукту. Основна частина бізнес-плану має організаційний і виробничий характер. Його відповідні розділи відображають відомості про продукцію, що плануєть-ся до виробництва, її якість, рівні цін, ринки збуту, результа-ти маркетингових досліджень щодо конкурентоспроможності продукції і фінансових результатах від її продажу.

291

Тема 10

Структура бізнес-плану містить такі розділи:1. Інформація про підприємство (виконавця проекту) — на-

водиться повна і скорочена назва підприємства, юридична адреса, форма власності, правовий статус, склад засновників та розмір їхніх частин у статутному капіталі та інші відомості.

2. Резюме — наводиться короткий опис бізнес-плану. Інфор-мація цього змісту має викликати зацікавленість потенцій-них інвесторів і бажання уважно вивчити і проаналізувати всі наступні розділи плану.

3. План маркетингу. Аналізується ринкова кон’юнктура і роз-кривається механізм просування продукції на ринок, на-дається характеристика товарів чи послуг, що впроваджу-ються, передбачається вдосконалення структури продукції, що виробляється, зазначається сучасне становище підпри-ємства на ринках збуту та пропозиції щодо його поліпшен-ня, визначається потреба у фінансуванні маркетингових та рекламних заходів протягом здійснення проекту, здійсню-ється загальний опис ринку, основних і потенційних конку-рентів та споживачів продукції.

4. План виробничої діяльності підприємства. Наводяться характеристика виробничого процесу на підприємстві, схе-ми виробничих потоків, пропозиції покупця щодо вдоско-налення виробничого процесу на підприємстві на основі впровадження прогресивної техніки та технології, обсяги реалізації продукції у кількісному вираженні впродовж пе-ріоду, що планується, ресурси найбільш потрібні і джерела їх постачання, режим постачання ресурсів та умови оплати, можливість залучення інших джерел постачання.

5. Організаційний план. Подається інформація про існуючу організаційну структуру підприємства та пропозиції покуп-ця щодо її вдосконалення, дані про забезпечення підпри-ємства робочою силою, кваліфікацію працівників, діючу систему заробітної плати, систему стимулювання, потреб в створенні додаткових служб і підрозділів, процес контролю за роботою.

292


6. Охорона навколишнього середовища. Наводиться інфор-мація про стан навколишнього середовища, існуючі про-блеми, першочерговість їх вирішення, джерела фінансу-вання природоохоронних заходів з визначенням термінів виконання.

7. Інвестиційний план. Основними документами інвестиційно-го плану є кошторис витрат який відображає загальні витра-ти проекту, а саме: передінвестиційні витрати, інвестиційні витрати, податки і збори та початкові витрати на виробни-цтво. Наводиться перелік джерел фінансування проекту та календарний план-графік виконання робіт за проектом.

8. Фінансовий план. Узагальнюються результати попередніх розділів і є заключним розділом бізнес-плану. Наводяться прогнозні показники прибутків та збитків, а також балансу підприємства. Подається баланс, звіт про фінансові резуль-тати та їх використання, звіт про фінансово-майновий стан підприємства за останній звітний рік. Складання бізнес-плану має велике значення для підприємств, якщо у них бракує власних фінансових ресурсів для виконання того чи іншого проекту. У цьому випадку такий документ є одним з основних, які необхідні підприємству для звернення до ін-ших інвесторів з проханням залучення їх фінансових ресур-сів для фінансування проекту або до банку для одержання з цією метою позикових коштів.

10.3. Фінансовий план підприємства та порядок його складання

В ринкових умовах немає єдиних вимог щодо змісту, форм та видів фінансових планів, які розробляють підприємства. Тому на кожному з них можуть бути свої особливості у фінан-совому плануванні.

Фінансовий план — це найважливіший елемент бізнес-пла-ну, який складається як для обґрунтування конкретних інвес-

293

Тема 10

тиційних проектів, так і для управління поточною та стратегіч-ною фінансовою діяльністю.

Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи:1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточно-

го року.2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показни-

ків, на підставі яких розраховуватимуться планові фінансо-ві показники.

3. Розробка проекту фінансового плану.Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузго-

дженні доходів та витрат. Поточний фінансовий план склада-ється на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягом року потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак або надлишок фінансових ресурсів. Розбивка річного фі-нансового плану на більш короткі проміжки часу дає змогу від-стежувати виникнення вхідних і вихідних грошових потоків, визначити потребу в залученні коштів.

До найбільш поширених видів фінансових планів належать: − прогноз (план) фінансових результатів; − баланс доходів і витрат; − план грошових потоків − платіжний календар.

При розробці перших двох видів планів використовується прямо пропорційна залежність майже всіх змінних витрат та більшої частини поточних активів і поточних зобов’язань від ви-ручки. Зростання обсягів продажу зумовлює збільшення активів, оскільки для нарощування виробництва та збуту потрібні додат-кові кошти на утворення запасів, розширення потужностей та ін. Активна збутова політика збільшує дебіторську заборгованість, тому що підприємства надають відстрочки платежів своїм клі-єнтам. Своєю чергою, збільшення активів викликає збільшення зобов’язань за оплатою за поставлені матеріали, сировину. Та-ким чином, зростає кредиторська заборгованість. Збільшення доходів призводить до зростання прибутків і податків.

294


Прогноз (план) фінансових результатів базується на прогнозі виручки від продукції, послуг, доходів від позареа-лізаційних операцій, сум витрат на виробництво і реалізацію продукції, витрат на позареалізаційні операції та загальногос-подарських витрат (табл.10.1).

Таблиця 10.1План фінансових результатів

№ з

/п

Показники

План на 2010 р. Прогноз

Квартали За рік 2011 р. 2012 р. 2013 р.

І ІІ ІІ ІV

1 Виручка від реалі-зації продукції

2 Дохід від позареалі-заційних операцій

3 Собівартість продукції

4 Адміністративні витрати

5 Витрати на збут

6 Витрати на позаре-алізаційні операції

7Балансовий прибуток(1+2-3-4-5-6)

8 Податки на прибуток

9 Чистий прибуток

Важливим моментом фінансового прогнозування є визна-чення тенденцій зміни витрат по підприємству залежно від змін обсягів виробництва. Одночасно проводиться прогнозний аналіз прибутку з метою визначення беззбиткового обсягу ви-робництва і продажу, встановлення бажаного обсягу прибутку,

295

Тема 10

запасу фінансової стійкості. Підприємство може мати декілька варіантів плану фінансових результатів, які будуть орієнтовані на зміну ситуації. Наприклад, альтернативні варіанти можуть розроблятися залежно від зміни цін, динаміки обсягу продажу, динаміки змінних і постійних витрат. План фінансових резуль-татів оформляється у вигляді таблиці.

Плановий баланс розробляється з метою виявлення змін у структурі активів і капіталу. Таким чином можна оцінити пла-тоспроможність, фінансову стійкість підприємства в перспек-тиві. Оскільки плановий баланс відображає фінансовий стан на кінець планового періоду, то в разі отримання незадовіль-них показників необхідно коригувати бізнес-план загалом. Цей процес буде тривати доти, доки не буде досягнуто очікуваного результату.

Отже, плановий баланс — це важливий документ, який фік-сує якість всієї попередньої планової роботи.

Структуру планового балансу наведено в табл. 10.2.

Таблиця 10.2Плановий баланс

№ з/п Статті балансу

На кінець звітного періоду

На кінець планового

періоду

1 Нематеріальні активи

2 Основні засоби

3 Довгострокові фінансові інвестиції

4 Запаси

5 Дебіторська заборгованість

6 Грошові кошти

7 Інші активи

Активи, разом

1 Власний капітал

2 Довгострокові зобов’язання

296


3 Короткострокові кредити банку

4 Кредиторська заборгованість

5 Інші пасиви

Пасиви, разом

Перелік статей балансу може тією чи іншою мірою деталі-зувати форму балансу. Це залежить від особливостей діяльнос-ті й зацікавленості підприємств.

Фінансовий план у формі балансу доходів і витрат най-більш поширений у плановій практиці.

Основне завдання цього плану — визначити всі доходи і надходження коштів та всі витрати і відрахування. А потім на цій основі визначається або дефіцит фінансових ресурсів, або їх надлишок. У першому випадку підприємство розробляє за-ходи щодо пошуку джерел фінансування, а в другому — попо-внює резерви.

До балансу доходів і витрат розробляється допоміжний до-кумент — перевірочна таблиця.

Основне призначення цієї таблиці — пов’язати заплановані витрати з конкретними джерелами фінансування.

Баланс доходів та витрат і перевірочну таблицю представ-лено в табл. 10.3, 10.4.

Таблиця 10.3Баланс доходів і витрат

№ з/п Статті балансу Сума

1 2 3

І. Доходи і надходження коштів

1 Прибуток від реалізації продукції

2 Прибуток від іншої реалізації

3 Прибуток від позареалізаційних операцій

4 Амортизаційні відрахування

297

Тема 10

5 Цільове фінансування та надходження з бюджету

6 Цільове фінансування та надходження з позабюджетних фондів

7 Довгострокові кредити

8 Довгострокові фінансові позики

9 Доходи від емісії акцій

10 Короткострокові кредити банків

11 Спонсорська допомога

12 Інші надходження

Разом надходжень і прибутків

ІІ. Витрати і відрахування

1 Податок на прибуток

2 Податок на землю

3 Податок на транспортні засоби

4 Капітальні вкладення

5 Довгострокові фінансові інвестиції

6 Поповнення оборотних коштів

7 Погашення довгострокових позик

8 Погашення довгострокових кредитів

9 Виплата дивідендів

10 Відрахування до резервного фонду

11 Відрахування до фондів стимулювання і розвитку

12 Інші витрати

Разом витрат і відрахувань

Кожен з планів, які розглядаються в цьому розділі, відобра-жає той чи інший фінансовий аспект виробничо-господарської діяльності підприємства. У різних варіаціях ці планові доку-менти застосовуються в практиці управлінської роботи.

298


Таблиця 10.4.Перевірочна таблиця за балансом доходів і витрат

Витрати

Доходи

Под

аток

на

приб

уток

Под

аток

на

зем

лю

Под

аток

з

тран

спор

тних

зас

обів

Кап

італ

ьні в

клад

ення

Дов

гост

роко

ві ф

інан

сові

ін

вест

иції

Поп

овне

ння

обор

отни

х ко

шті

в

Пог

ашен

ня д

овго

стро

кови

х по

зичо

к

Пог

ашен

ня д

овго

стро

кови

х кр

едит

ів

Вип

лата

див

іден

дів

Від

раху

ванн

я до

ре

зерв

ного

фон

ду

Від

раху

ванн

я до

фон

дів

стим

улю

ванн

я і р

озви

тку

Інш

і вит

рати

Раз

ом в

итра

т і в

ідра

хува

нь

Прибуток від реа-лізації продукції

Прибуток від іншої реалізаціїПрибуток від позареалізаційних операційАмортизаційні відрахуванняЦільове фінансу-вання та надхо-дження з бюджетуЦільове фінансу-вання та надхо-дження з позабю-джетних фондівДовгострокові кредитиДовгострокові фінансові позикиДоходи від емісій акційКороткострокові кредити банківСпонсорська допомогаІнші надходженняРазом надходжень і прибутків

299

Тема 10

У зарубіжних корпораціях узагальнюючим плановим доку-ментом, який пов’язує план виробництва продукції, організа-ційно-технічного розвитку, збуту з фінансовим забезпеченням їх виконання, є бюджет.

Бюджет корпорації визначається як план, що охоплює всі аспекти господарських операцій на майбутній період, і є офі-ційним викладенням політики фірми, її цілей, встановлених вищим керівництвом. У типовій фірмі розробляється багато видів бюджетів, які можна об’єднати в чотири основні групи:1) кошторис доходів і витрат;2) кошторис капітальних витрат;3) касовий бюджет;4) балансовий кошторис.

Кошторис доходів і витрат відображає заплановані доходи й експлуатаційні та інші витрати. Останні можуть бути дуже різноманітними і залежать від принципів класифікації витрат. Кошторис доходів і витрат, на відміну від балансу доходів і ви-трат, включає доходи від реалізації продукції та інші доходи і передбачає покриття всіх витрат, пов’язаних з виробництвом продукції та іншими операціями.

Кошторис капітальних витрат відображає капітальні ви-трати на реконструкцію і розвиток, машини й обладнання, на поповнення товарно-матеріальних запасів тощо. Як в довго-строковому, так і в короткостроковому плануванні такі кошто-риси регламентують напрями використання інвестиції.

Касовий бюджет — це прогноз надходження грошових ко-штів, з якими зіставляють фактичні грошові операції. Анало-гом касового бюджету у нас є план грошових потоків та пла-тіжний календар.

Бюджет фірми є засобом контролю над майбутніми опе-раціями, оскільки керівники мають можливість порівнювати фактичні результати діяльності з нормативами, які були вста-новлені у бюджеті.

300


10.4. Оперативне фінансове планування

Ефективність управління виробничими процесами, регу-лювання розрахунків з працівниками підприємства, покупця-ми та постачальниками, ланками фінансово-кредитної систе-ми (бюджетом, централізованими позабюджетними фондами, установами банків та ін.), забезпечення платоспроможності підприємства значною мірою залежать від організації опера-тивного фінансового планування, яке включає складання, на-самперед, платіжного календаря.

Платіжний календар — це документ, у якому відобража-ються поточні надходження коштів підприємства на певний період.

Призначення платіжного календаря полягає у встановленні розмірів поточних витрат та надходжень коштів, послідовність та термін виконання підприємством всіх розрахунків на пев-ний період. Цей календар дає можливість фінансовим службам підприємства забезпечувати своєчасне виконання розрахунків і платіжних зобов’язань, встановлювати зміни та рівень плато-спроможності, фінансування нормальної господарської діяль-ності підприємства у відповідному періоді.

Платіжний календар складається на короткі проміжки часу — місяць, 15 днів, декаду.

У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, позичковий та інші рахунки підприєм-ства в банку, тобто фіксується рух грошових коштів за джере-лами їх надходження та напрямами використання.

У першому розділі фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємств незалежно від їх джерел та напрям-ків використання, тобто показаний увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду. При складанні платіжно-го календаря використовуються дані обліку операцій за рахун-ками в банках та в касі підприємства; планові дані про строки випуску і продаж продукції, надання послуг; договори з поста-чальниками на поставки матеріальних ресурсів; відомості про

301

Тема 10

термінові і прострочені платежі постачальникам та підрядни-кам; встановлені відповідно до чинного законодавства строки виплати заробітної плати працівникам підприємства; узгодже-ні з податковим органом (встановлені законодавством) строки сплати відповідних податків та платежів до бюджету та поза-бюджетних фондів;

У другому розділі вказуються всі види витрат (платежів) підприємства за плановий період: на виплату заробітної пла-ти і прирівняних до неї платежів; суми податків і платежів, що сплачуються до бюджету і позабюджетних фондів; на оплату рахунків постачальників за товарно-матеріальні цінності й на-дані послуги, виконані роботи з капітального будівництва та капітального ремонту; суми сплачуваної простроченої креди-торської заборгованості; суми кредитів і відсотків, що погаша-ються за ними; інші види платежів.

Складення платіжного календаря дає змогу виявити недо-статність коштів, з’ясувати причини такого становища, визна-чити відповідні заходи для запобігання фінансовим усклад-ненням.

Важливе місце в оперативній фінансовій роботі підприєм-ства посідає своєчасне погашення кредиторської, а також своє-часне стягнення дебіторської заборгованості.

На підприємстві має бути організований повсякденний оперативний контроль за платежами та надходженням матері-альних цінностей, виконанням фінансових зобов’язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками. Необхідно періодично перевіряти дебіторську заборгованість за даними бухгалтерського обліку та звітності, інвентаризації.

Дебіторська заборгованість, утворена в межах узгодженого сторонами строку оплати, є нормальним явищем у фінансо-во-господарській діяльності. Дебіторська заборгованість, яка перевищує погоджені строки платежів, знижує платоспромож-ність підприємств.

Платіжний календар конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дає змогу використати наявні

302


резерви для підвищення ефективності використання фінансо-вих ресурсів підприємства, дає точніше уявлення про стан пла-тежів та розрахунків у періоді, що аналізується. За допомогою платіжного календаря постійно контролюється платоспромож-ність підприємства.

Отже, постійний оперативний контроль, який здійснюєть-ся за допомогою платіжного календаря, є надзвичайно важли-вим засобом виконання поточного фінансового плану — плану доходів і витрат підприємства.

10.5. Фінансовий контроль на підприємстві

Система фінансового планування діяльності підприємства повинна передбачати відповідну систему контролю виконання бюджету, яка має бути своєрідним моніторингом фінансового стану підприємства.

Моніторинг фінансового стану — розроблений на підпри-ємстві механізм здійснення постійного спостереження за най-важливішими поточними результатами цієї діяльності в умо-вах постійно змінюваної кон’юнктури фінансового ринку.

Основні цілі моніторингу фінансового стану: − своєчасне виявлення відхилень фактичних результатів фінансової діяльності від передбачених, що викликають зниження її ефективності; − виявлення причин, що викликали це відхилення, і роз-робка пропозицій з відповідного коригування окремих напрямів фінансової діяльності з метою її нормалізації та підвищення ефективності.

Фінансовий контроль допомагає управляти діяльністю під-приємства і забезпечує основу для правильних дій у майбут-ньому.

А. Хоскінг визначає бюджетний контроль як постійне по-рівняння фактичних результатів і кошторисних цифр для за-безпечення основи для ревізій і для гарантування досягнення цілей політики компанії.

303

Тема 10

Основою контролю є зворотний зв’язок, що дає необхідну інформацію для виявлення причин і усунення відхилень фак-тичних показників від бюджетних.

До контролю належить визначення і документування фак-тичних показників як результатів реалізації управлінських рі-шень, порівняння їх з бюджетними цифрами для визначення ефективності діяльності, а також порівняння показників очіку-ваного (модифікований бюджет, прогноз) і фактичного виконан-ня бюджету. Проф. Д. Хан (Німеччина) відносить до цієї сфери також перевірку допустимості вихідних передумов і контроль методичної і змістовної узгодженості планового процесу.

Основними елементами системи контролю є: − об’єкти контролю — бюджети; − предмети контролю — окремі характеристики стану бю-джетів (дотримання лімітів фонду оплати праці, витрат сировини і матеріалів тощо); − суб’єкти контролю — структурні підрозділи підприємства, що здійснюють контроль за дотриманням бюджетів; − технологія контролю бюджетів — складання на консолідо-ваній базі даних бюджетів звітів, необхідних для виявлен-ня відхилень фактичних станів бюджетів від планових.

Контроль виконання бюджету розподіляється на: − поточний контроль виконання бюджету; − контроль виконання бюджету за результатами звітного періоду (щомісячний контроль); − контроль виконання бюджету прибутків і збитків за ре-зультатами кварталу (щоквартальний контроль).

Боб Райан зазначає, що в практиці західних фірм контроль-ні діапазони встановлюються двома способами:

− довільно, за допомогою процентного відхилення, напри-клад ± 2 % для першого рівня і подвійний діапазон для другого рівня; − шляхом використання статистичних даних з попередніх бюджетів. Як перший діапазон можна використовувати

304


середнє квадратичне відхилення, розраховане за даними про індивідуальні відхилення за певними показниками, вираженими у процентній формі. Як другий діапазон — подвоєне значення цієї величини. До першого діапазону належать близько 68 % відхилень, до другого — 95 %.

Механізм контролю витрат необхідний для того, щоб ство-рити умови, за яких виробничі підрозділи і функціональні служби підприємства несли б відповідальність за результати своєї діяльності, і, насамперед, за виконання завдань зі знижен-ня собівартості за статтями витрат не тільки у своїх функціо-нальних службах, але й у первинних виробничих підрозділах.

Звіти про виконання бюджету обов’язково повинні нада-ватися бухгалтерією керівникам, що відповідають за доходи і витрати центрів фінансової відповідальності. Для того, щоб контроль був ефективним, необхідно не однократне (тобто піс-ля закінчення звітного періоду), а постійне одержання мене-джерами нижнього рівня управління інформації про виконан-ня бюджетних показників.

При одержанні звітів керівниками більш високих рівнів управління керівники нижніх рівнів повинні підготувати усні коментарі причин значних відхилень і намітити дії з виправ-лення положення. При управлінні по відхиленнях усі позитив-ні і негативні відхилення фактичних показників від бюджетних аналізують спочатку безпосередньо керівники центрів фінан-сової відповідальності, і тільки при перевищенні відхилення-ми встановлених меж до аналізу і пошуку рішень залучають-ся вищі керівники. У зв’язку з цим до звітів для керівництва, крім зіставлення бюджетних і фактичних показників, повинні включатися обґрунтування відхилень, що перевищують при-пустимі межі.

305

Тема 10


1. Розкрийте сутність фінансового планування на підприєм-стві та його види.

2. Дайте характеристику основним методам фінансового пла-нування.

3. Охарактеризуйте етапи фінансового планування.4. Назвіть види фінансового планування та їх характеристику.5. Для чого потрібно складати бізнес-план?6. Назвіть і охарактеризуйте структуру бізнес-плану.7. Дайте визначення фінансового плану.8. Розкрийте етапи складання фінансового плану підприємства.9. Для чого розробляється плановий баланс?10. Які принципи покладено в основу розробки планового ба-

лансу і прогнозу фінансових результатів?11. Що відображає кошторис доходів і витрат та кошторис капі-

тальних витрат?12. Розкрийте зміст оперативного фінансового планування.13. Що таке платіжний календар та основне його призначення?14. Охарактеризуйте фінансовий контроль на підприємстві.15. Назвіть основні елементи системи контролю.16. Як здійснюється контроль виконання бюджету?


1. Фінансове планування — це:а) процес фінансового аналізу виробничого підприємства;б) сукупність методів та заходів із прогнозування діяльнос-

ті підприємства;в) процес розробки системи фінансових планів і планових

показників по забезпеченню розвитку підприємства не-

306


обхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефек-тивності його фінансової діяльності в майбутньому;

г) процес управління фінансово-господарською діяльніс-тю підприємства в короткостроковому періоді.

2. Етапами фінансового планування є:а) визначення потреби в капітальних інвестиціях;б) розгляд і затвердження фінансових планів;в) оцінка фінансової стійкості підприємства;г) виконання фінансових планів.

3. Процесом розробки системи фінансових планів за окре-мими аспектами фінансової діяльності є:а) фінансова стратегія;б) фінансовий моніторинг;в) фінансове планування;г) фінансовий контроль.

4. Балансовий метод — це:а) економіко-математичне моделювання;б) розрахунково-аналітичний метод;в) метод балансування підсумкових показників;г) нормативний метод.

5. Розрахунково-аналітичний метод передбачає:а) розрахунок планових показників шляхом коригування

фінансових показників базового періоду на зміни;б) зміну планованих фінансових показників на визначену

частку (коефіцієнт), виходячи з рівня їх виконання в по-передньому звітному періоді;

в) динаміку показників залежно від зміни факторів, які впли-вають на розвиток фінансових процесів у майбутньому;

г) що на основі встановлених норм та техніко-економічних нормативів розраховуються потреби підприємства у фі-нансових ресурсах та визначення джерел цих ресурсів.

307

Тема 10

6. Бізнес-план — це:а) довгостроковий курс фінансової політики;б) документ, у якому викладені організаційні, виробничі та

ринкові аспекти запропонованого бізнесу;в) кредитні взаємовідносини і взаємовідносини з бюджетом;г) стандарт, з яким порівнюють досягнуті результати під-

приємства.

7. Баланс доходів і витрат підприємства складається з розділів:а) довгострокові фінансові позики;б) витрати і відрахування;в) цільове фінансування та надходження до бюджету;г) інші надходження.

8. Плановим документом, який пов’язує план виробництва продукції, організаційно технічний розвиток, збут з фі-нансовим забезпеченням їх виконання, є:а) баланс доходів і витрат;б) бюджет;в) плановий баланс;г) план фінансових результатів.

9. Поточне планування фінансової діяльності передбачає формування:а) фінансової стратегії підприємства;б) бюджету поточних грошових витрат та надходжень;в) бюджету капітальних витрат та надходжень;г) фінансових планів за окремими аспектами фінансової

діяльності.

10. Фінансова стратегія підприємства визначає:а) сутність системи контролю на підприємстві;б) довгострокову мету фінансово-господарської діяльності

підприємства;в) мету фінансово-господарського аналізу підприємства;г) стан системи управління на підприємстві.

308


11. Сутність оперативного фінансового планування полягає в:а) складанні й виконанні платіжного календаря, касового

плану та здійсненні розрахунку потреб у короткостроко-вих залученнях коштів чи їх ефективному розміщенні;

б) розробленні фінансової стратегії та фінансової політики за окремими аспектами фінансової діяльності;

в) опосередкуванні процесу впровадження стратегії, ство-ренні умов для контролю за реалізацією заходів з досяг-нення стратегічних завдань;

г) визначенні найважливіших показників, пропорцій і тем-пів розширеного відтворення та є головною формою реа-лізації мети підприємства.

12. Структура оперативного фінансового плану включає:а) статті надходжень і видатків фінансових ресурсів;б) залишки грошових коштів на початок і кінець планового

періоду;в) обсяги довгострокової кредиторської та дебіторської за-

боргованості;г) заборгованість засновників за внесками до статутного

фонду підприємства.

13. Основним завданням оперативного (короткострокового) фінансового планування є:а) забезпечення платоспроможності підприємства протя-

гом одиниці планового періоду;б) максимізація прибутковості підприємства впродовж

одиниці планового періоду;в) мінімізація кредиторської заборгованості підприємства

протягом одиниці планового періоду;г) оптимізація фінансової стратегії підприємства щодо ін-

вестицій.

14. Фінансові бюджети відображають:а) результати поточної (оперативної) діяльності, і, насам-

перед, показники доходу та здійснених поточних витрат;

309

Тема 10

б) вплив прийнятих рішень у виробничій, комерційній, ін-вестиційній діяльності підприємства на його фінансові ресурси;

в) обсяг запланованих інвестиційних витрат за проектами, що приймаються;

г) фінансовий стан підприємства на певну дату.

15. Об’єктом контролю в плануванні є:а) окремі показники витрат і доходів, надходжень та видатків;б) служби контролю, що здійснюють контроль за дотри-

манням показників бюджетів;в) бюджети структурних підрозділів, часткові (функціо-

нальні) та зведені бюджети;г) методи та процедури, які використовуються в процесі

контролю за виконанням бюджету.


Завдання 1Скласти прогнозний бюджет фінансового результату на

плановий рік для підприємства, яке займається посередниць-кою діяльністю, використовуючи такі дані:

− середня величина націнки під час реалізації товарів — 45 %; − рентабельність реалізації — 18 %; − запланований чистий прибуток — 35,0 тис. грн.; − запланований до сплати податок на прибуток — 12,0 тис. грн.

Завдання 2На основі плану формування та використання фінансових

ресурсів підприємства визначається необхідний розмір залу-чення позикових коштів (кредитів). Щодо планів підприєм-ства на наступний період відомо:

310


− інвестиції в приріст обігових активів передбачені в розмірі 15,0 тис. грн., − реконструкцію та модернізацію діючих основних засобів — 9,0 тис. грн.; інноваційні інвестиції — 14 тис. грн.; − інші напрями використання фінансових ресурсів — 6,0 тис. грн.; − чистий прибуток, що направлений на виробничий розви-ток підприємства — 14 тис. грн.; − амортизаційні відрахування — 12,0 тис. грн.; − залучення власних фінансових ресурсів з інших джерел передбачено у розмірі 5,5 тис. грн.; − залишок коштів на початок періоду — 4,0 тис. грн., на кі-нець — 3,5 тис. грн.

Завдання 3Складіть план доходів та витрат підприємства за такими да-

ними: − дохід від реалізації продукції — 32 150,0 тис. грн.; − витрати на придбання сировини і матеріалів — 12 165,0 тис. грн.; − витрати на утримання основних засобів — 980,0 тис. грн.; − витрати на оплату праці — 3550,0 тис. грн.; − податкові платежі, що включені до витрат операційної ді-яльності — 1310,0 тис. грн.; − інші витрати — 8210,0 тис. грн.; − податкові платежі, що сплачуються за рахунок прибутку — 25,0 %.

Завдання 4Визначте потребу підприємства у власних оборотних ко-

штах на плановий період за такими даними: − плановий річний обсяг випуску продукції в цінах реаліза-ції без ПДВ — 2580 тис. грн.; − частка собівартості в ціні продукції без ПДВ — 85 %; − норматив запасів сировини і матеріалів — 90 днів; − норматив запасів готової продукції — 30 днів;

311

Тема 10

− норматив грошових коштів — 10 днів; − оборотні активи на плановий період визначені в сумі — 75 тис. грн.; − відповідно до договору постачання сировини та матеріалів кредиторська заборгованість становить 910,0 тис. грн.; − інша кредиторська заборгованість — 25 тис. грн.; − сума короткострокового кредиту банку в плановому році — 105 тис. грн.

Завдання 5Визначити приріст кредиторської заборгованості, що по-

стійно перебуває у розпорядженні підприємства, за такими да-ними:

− плановий фонд оплати праці на квартал визначено на рівні 6200 тис. грн.; − заробітна плата виплачується робітникам 4-го числа кож-ного місяця; − нарахування на заробітну плату за діючими нормативами становить 37,8 %; − на початок кварталу розмір кредиторської заборгованос-ті, що постійно перебуває у розпорядженні підприємства, становить 190 тис. грн.

Реферати

1. Фінансове планування на підприємстві.2. Види фінансового планування на підприємстві.3. Внутрішньофірмове фінансове прогнозування та плану-

вання.4. Планування фінансів методами бюджетування.5. Бюджетування в системі оперативного фінансового плану-

вання.6. Фінансове планування і контроль на підприємстві.

312

ТЕМА 11.

ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ

11.1. Фінансова криза на підприємстві11.2. Економічна сутність санації підприємства11.3. Санаційний аудит та порядок його проведення11.4. Порядок проведення санації підприємств11.5. Реструктуризаційні зміни на підприємстві11.6. Банкрутство та ліквідація підприємства

11.1. Фінансова криза на підприємстві

Фінансова криза — фаза незбалансованої діяльності під-приємства та обмежених можливостей впливу його керівни-цтва на фінансові відносини.

На практиці кризу ідентифікують як загрозу неплатоспро-можності та банкрутства підприємства, збитковою діяльність або дефіцитом потенціалу для успішного функціонування.

Отже, під фінансовою кризою слід розуміти недостатність власних коштів у суб’єктів господарювання для здійснення своєчасних розрахунків з платежів до бюджету, цільових фон-дів, постачальникам, підрядникам, працівникам тощо внаслі-док зниження з різних причин результатів їх господарсько-фі-нансової діяльності.

Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу підпри-ємства поділяють на:

− зовнішні фактори, тобто ті, що не залежать від діяльності підприємства; − внутрішні, тобто ті, що залежать від діяльності підпри-ємства.

313

Тема 11

До зовнішніх факторів належать: − політична нестабільність у країні, в якій розміщене під-приємство; − нестабільність господарського та податкового законодав-ства; − значний рівень інфляції; − зниження купівельної спроможності населення; − нестабільність фінансового ринку; − криза, посилення конкуренції в галузі; − інші фактори.

Ці фактори можуть зумовити фінансову кризу, якщо від-повідні служби підприємств помилково або несвоєчасно реа-гують на них.

До внутрішніх факторів належать: − низький рівень кваліфікації керівного персоналу; − недоліки в організації постачання та здійснення виробни-чої діяльності; − недоліки в інвестиційній політиці; − дефіцит коштів для фінансування; − низький рівень менеджменту та маркетингу; − недосконалість виробничої структури та структури управління; − інші фактори.

В окремих підприємств спостерігаються специфічні причи-ни виникнення фінансової кризи.

Фінансова криза буває трьох рівнів:І. Фінансовий стан підприємства не загрожує його функціо-

нуванню (за умови переведення його на режим антикризо-вого управління).

ІІ. Фінансовий стан на підприємстві загрожує його існуванню і потребує негайного здійснення фінансової санації.

ІІІ. Фінансовий стан підприємства перебуває у кризовому ста-ні, що вимагає його ліквідації.Установлення рівня фінансової кризи зумовлюється необ-

хідністю прийняття своєчасного та правильного рішення про

314


відновлення платоспроможності підприємства або визнання його банкрутом.

Розрізняють такі види криз: − стратегічна; − криза прибутковості; − криза ліквідності.

Стратегічна криза виникає в умовах зруйнованого вироб-ничиго потенціалу та відсутності довгострокових факторів успіху.

Криза прибутковості виникає в умовах наявності перма-нентних збитків, що «з’їдають» власний капітал підприємства, і призводить до незадовільної структури балансу.

Криза ліквідності виникає у випадку неплатоспроможнос-ті підприємства або наявності реальної загрози втрати плато-спроможності.

Між різними видами кризи існують тісні зв’язки — страте-гічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, своєю чергою, призводить до втрати підприємством ліквідності. Закономір-ним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є над-мірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

11.2. Економічна сутність санації підприємства

До системи заходів фінансового оздоровлення підприємств і виходу з економічної кризи належить так звана санація.

Санація (від лат. sanare — оздоровлення, або одужання) — система економіко-організаційних заходів підвищення при-бутковості та ефективності виробництва, оздоровлення фінан-сового стану підприємств-боржників.

У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» наводяться визначен-ня поняттям «санація» та «досудова санація».

315

Тема 11

Досудова санація — це система заходів відновлення плато-спроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвес-тор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом ре-організаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, санація — це система заходів, що здійсню-ються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямовані на оздоровлення фінансово-господарського стано-вища боржника, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструкту-ризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміни організа-ційно-правової і виробничої структури боржника.

Санація може здійснюватися в таких випадках: − за потреби забезпечення розвитку пріоритетних галузей народного господарства, більш важливих підприємств внаслідок їх значущості для народного господарства; − для переорієнтації підприємницької діяльності; − з метою здійснення антимонопольних заходів; − з ініціативи суб’єкта господарювання, який перебуває у кризі, якщо існує загроза оголошення його в майбутньо-му банкрутом; − за рішенням господарського суду; − за рішенням кредиторів відмовитися від частки своїх ви-мог з метою продовження підприємством своєї діяльності (якщо вона перспективна) або коли вони вбачають в сана-ції можливість врятувати свій капітал; − за звертанням боржника з власної ініціативи до господар-ського суду із заявою про порушення справи про своє бан-крутство в разі фінансової неспроможності або існування реальної загрози;

316


− після завершення місячного строку після опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради або Кабі-нету Міністрів України заяви про порушення справи про банкрутство підприємства, якщо надійшли пропозиції від фізичних і юридичних осіб, які бажають задовольнити ви-моги кредиторів до боржника; − з ініціативи фінансово-кредитної установи у випадках оголошення клієнта неплатоспроможним; − з ініціативи заставоутримувача цілісного майнового комплексу підприємства в разі невиконання зобов’язань, забезпечених іпотекою майнового комплексу та ін.

Головна мета санації — мобілізувати фінансові ресурси для відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності підприємств, а також формування фінансового капіталу для здійснення санаційних заходів.

Підставою для проведення санації є реальна загроза бан-крутства підприємства.

Ініціатива щодо проведення досудової санації державних підприємств може йти від уповноважених органів, підпри-ємств, кредиторів або інших осіб.

Пропозиції щодо досудової санації від відповідних осіб по-даються уповноваженому органу, який і приймає рішення про її проведення.

11.3. Санаційний аудит та порядок його проведення

Для визначення рівня фінансово-господарської діяльності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі, і прийняття рішення про необхідність та визначення джерел фінансування санації проводиться санаційний аудит.

Аудит — це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації про фінансово-госпо-дарську діяльність суб’єктів господарювання з метою визна-

317

Тема 11

чення достовірності їх звітності, повноти обліку і відповідності чинному законодавству, а також формування висновків про реальний фінансовий стан підприємства.

Окремим видом загального аудиту є санаційний аудит. Його особливість полягає в тому, що він здійснюється на під-приємствах, які опинилися у фінансовій кризі.

Метою санаційного аудиту є оцінка рівня фінансової кри-зи та виявлення на підприємстві фінансової можливості її по-долання на основі аналізу фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання.

Проведення санаційного аудиту зумовлюється необхідніс-тю наявності об’єктивної інформації про фінансовий стан під-приємства, яке опинилося у фінансовій кризі.

Санаційний аудит підприємства, що перебуває у фінансо-вій кризі, можуть замовляти:

− саме підприємство — у випадку, якщо воно виходить з пропозицією про укладення мирової угоди та проведення санації у процесі провадження справи про банкрутство; − потенційний сенатор — у випадку, якщо вирішується пи-тання про санацію підприємства через його реорганізацію шляхом приєднання до іншого або злиття з іншим підпри-ємством; − державні органи — якщо вирішується питання про надан-ня підприємству державної санаційної підтримки; − позикодавець — якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту; − існуючі та потенційні власники корпоративних прав під-приємства, якщо приймається рішення про збільшення статутного фонду тощо.

На вимогу замовників санаційний аудит здійснюється зо-внішніми аудиторами, які не залежать від підприємства, аудит якого проводиться, та замовника аудиту.

Аудитор за результатами перевірки фінансово-господар-ської діяльності підприємства, яке перебуває у фінансовій кри-

318


зі, має підготувати висновок про його санаційну спроможність, тобто про здатність до виживання.

Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здат-ність самостійно провести фінансову санацію.

Санаційну спроможність підприємства можна виявити, якщо в процесі санаційного аудиту визначено причини фі-нансової кризи, її глибину та можливості подолання, а також проведено економіко-правову експертизу існуючої санаційної концепції та оцінки ризиків, пов’язаних з її реалізацією.

У процесі санаційного аудиту необхідно оцінити санаційну спроможність підприємства з економічних та правових пози-цій. Економічними критеріями санаційної спроможності під-приємства є його здатність до відновлення прибутковості, лік-відності та платоспроможності. З правових позицій, санаційно спроможним підприємство буде в тому разі, якщо воно здатне відновити і тривалий час зберігати платоспроможність з тим, щоб у кредиторів не було підстав звертатися із заявою до гос-подарського суду про порушення справи про банкрутство.

Проведення санаційного аудиту передбачає аналіз вироб-ничо-господарської діяльності підприємства та його фінансо-вого стану, а також виявлення ознак кризи та слабких місць у діяльності підприємства.

Аналізуючи виробничо-господарську діяльність підпри-ємства, аудитор вивчає його загальновиробничу структуру, оцінює рівень існуючої технології виробництва, аналізує ви-робничі витрати, рівень собівартості та рух основних засобів, оцінює показники праці та ін. Вивчаючи фінансовий стан під-приємства, що перебуває у кризі, аудитор оцінює динаміку та структуру валюти балансу, аналізує формування та рух влас-ного позикового капіталу, кредиторської заборгованості, об-сяг використання реальних та фінансових інвестицій, оцінює ліквідність активів підприємства та його платоспроможність, ділову активність підприємства. Аналізуючи ситуацію на

319

Тема 11

ринку збуту готової продукції, аудитор вивчає основні пара-метри маркетингової політики, особливу увагу звертаючи на визначення попиту на продукцію та вивчення конкуренто-спроможності товарів, відповідність якості товарів вимогам ринку, існування концепції оновлення товарного асортимен-ту, розширення інноваційної діяльності та ін. На етапі аудиту причин фінансової кризи визначаються її вид та фаза, вияв-ляються фактори, які вплинули на кінцеві показники діяль-ності підприємства, сильні та слабкі місця в його діяльності. Завершальною стадією санаційного аудиту є складання акту. У ньому відображається реальне фінансове становище під-приємства, загальна оцінка його санаційної спроможності та формулюються пропозиції щодо доцільності ліквідації чи са-нації підприємства.

11.4. Порядок проведення санації підприємств

Прийняття рішення про проведення досудової санації під-приємство за участю представників уповноваженого органу та кредиторів у місячний термін складає план санації та подає його на затвердження уповноваженому органу.

План досудової санації має містити: − реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління); − відомості про фінансово-господарський стан; − заходи щодо відновлення платоспроможності (реструк-туризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження осно-вних засобів, передача майна в оренду. Відстрочення або розстрочення платежів, переоформлення короткотермі-нових кредитів у довготермінові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх здійснення; − розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;

320


− визначення джерел фінансування заходів (зобов’язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти Державного бюджету, пога-шення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо); − умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні до-судової санації (набуття права власності на майно під-приємства відповідно до законодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, за-доволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу на інвестора тощо); − очікувані наслідки виконання плану досудової санації.

У місячний термін уповноважений орган розглядає та за-тверджує або відхиляє поданий підприємством план досудової санації.

Рішення про відхилення плану досудової санації прийма-ється уповноваженим органом, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства.

Термін проведення досудової санації не повинен переви-щувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, але не більше ніж на 6 місяців.

Контроль за виконанням плану досудової санації здійснює уповноважений орган.

Право вибору умов проведення санації залишається за боржником у випадку, коли він сам звернувся до господарсько-го суду з заявою про визнання його банкрутом. При цьому умо-ви проведення санації державних підприємств шляхом їх ре-організації узгоджуються з особою, уповноваженою управляти державним майном, і Антимонопольним комітетом України в його компетенції, або з відповідним органом приватизації, за умови проведення санації шляхом приватизації.

Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання в участі кілька громадян або юридичних осіб, то вибір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсній основі.

Якщо порушено справу про банкрутство державного під-приємства, його трудовий колектив має право вимагати пере-

321

Тема 11

давання підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства боржника.

Проведення санації передбачає подачу громадянами та юридичними особами, які бажають взяти в ній участь, у місяч-ний термін заяви до господарського суду із зазначенням у ній зобов’язань переведення на них боргу. Після прийняття судом рішення про проведення санації її учасники в особі керуючого санацією у тримісячний термін повинні розробити план сана-ції, в якому повинні містити зобов’язанням про задоволення вимог усіх кредиторів підприємства-боржника в узгоджені з ним терміни.

Схвалений комітетом кредиторів план санації подається до господарського суду на затвердження не пізніше як за п’ять днів з дати схвалення. Якщо протягом шести місяців з дня ви-несення ухвали про санацію план санації боржника не було подано до господарського суду, останній має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і початок ліквіда-ційної процедури.

За п’ятнадцять днів до завершення санації керуючий сана-цією зобов’язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт. До звіту додається реєстр вимог кредиторів.

За результати розгляду звіту збори кредиторів приймають одне з таких рішень:

− про виконання плану санації і завершення її процедури та відновлення платоспроможності боржника; − про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв’язку з від-новленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами; − про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації; − про звернення до господарського суду з клопотанням про визначення боржника банкрутом і відкриття ліквідацій-ної процедури; − про укладення мирової угоди.

322


Господарський суд визнає боржника банкрутом і розпочи-нає ліквідаційну процедуру, якщо збори кредиторів не прийня-ли жодного з цих рішень або в установлені строки не здійснені розрахунки з кредиторами.

За наявності згоди кредиторів на перехід боргу і заміну боржника у випадку, якщо він сам звернувся до господарсько-го суду, господарський суд виносить постанову про зупинення розгляду справи. У цьому разі в постанові господарський суд затверджує узгоджені з кредиторами, санаторами і боржника-ми умови санації юридичної особи — боржника із зазначенням термінів її проведення.

Мирова угода — процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами про відстрочення та розстрочен-ня сплати належних кредиторам платежів або про зменшення суми боргів за згодою сторін.

Мирова угода укладається переважно тоді, коли боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності та з власної іні-ціативи звертається із заявою до господарського суду про по-рушення справи про своє банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів.

Проект мирової угоди разом зі списком усіх кредиторів та дебіторів з визначенням сум заборгованості, балансом та інши-ми документами, що підтверджують фінансово-майновий стан, та заявою про порушення справи про банкрутство боржник по-дає до господарського суду.

Поданий до суду проект мирової угоди підлягає затвер-дженню цим судом.

Затверджена господарським судом мирова угода є підста-вою для припинення справи про банкрутство боржника.

З дня затвердження судом мирової угоди припиняються повноваження господарського керуючого (розпорядника май-на, керуючого санацією, ліквідатора).

Під час дії мирової угоди господарський керуючий не має права розпоряджатися майном боржника, а лише здійснює контроль за ефективністю використання цього майна.

323

Тема 11

У разі розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною вимоги кредиторів у незадоволеній частині відновлюються в повному обсязі.

Контроль за санацією здійснює господарський суд, який ухвалив рішення про її проведення.

Проведення санації передбачає здійснення системи органі-заційних і фінансових заходів.

Організаційні заходи передбачають: − злиття збиткового підприємства з фінансово здоровим; − зміну форми власності на підприємстві; − закриття нерентабельних виробництв; − введення зовнішнього управління майном; − продаж частини майна підприємства-боржника або пере-дача його в оренду; − орієнтацію програми виробництва та продажу на потреби ринку; − перегляд і створення системи контролю витрат; − зміну загальної виробничої структури підприємства шля-хом створення на базі його підрозділів самостійних го-спрозрахункових одиниць; − перегляд та зміну виробничого процесу, технологій ви-робництва; − перевірку компетенції керівників і спеціалістів з подаль-шою їх заміною за потреби; − створення спеціальних служб контролю за діяльністю під-приємства.

Фінансові заходи включають: − погашення боргів підприємства; − реструктуризацію боргів, переоформлення короткостро-кових кредитів у довгострокові; − випуск та розміщення цінних паперів для мобілізації до-даткових фінансових ресурсів та збільшення капіталу під-приємства.

Особливе місце у процесі санації належить заходам фінан-сово-економічного характеру, які відображають фінансові від-

324


носини, що виникають у процесі мобілізації та використання фінансових джерел санації.

Мета фінансової санації — покрити поточні збитки і усуну-ти причини їх виникнення, поновити або зберегти ліквідність і платоспроможність підприємства, скоротити всі види забор-гованостей, сформувати фонди фінансових ресурсів, необхід-ні для проведення санаційних заходів. Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не вистачи-ло для проведення санації або реструктуризації, то в окремих випадках може бути прийняте рішення про надання підприєм-ству державної фінансової підтримки.

Фінансова підтримка державою підприємств може здій-снюватися шляхом централізованої санації у вигляді прямого бюджетного фінансування і непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств можли-ве на умовах повернення (бюджетні кредити) та неповернення (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємства, яке перебуває на межі банкрутства).

Одним з методів державної фінансової допомоги підпри-ємства є санаційна підтримка у формі повного або часткового викупу державою акцій підприємств, які перебувають у фінан-совій кризі. Відіграючи роль санатора, держава має керуватися передусім народногосподарською ефективністю виробництва і зниженням рівня безробіття. Головна мета державних інвести-цій — сприяти поновленню ліквідності підприємств та забезпе-ченню їх ефективної діяльності. Можливе надання державних гарантій для отримання вітчизняними підприємствами вну-трішніх кредитів, особливо під програми санації та реструкту-ризації виробництва.

Одним з методів державної фінансової допомоги підпри-ємствам є санаційна підтримка у формі списання або реструк-туризації податкового кредитування, надання цільових по-даткових пільг підприємствам, які безпосередньо потребують санації, тощо. Крім того, платникам податків може надаватись

325

Тема 11

відстрочення та розстрочення за платежами до бюджету на умовах податкового кредиту з виплатою 0,5 % облікової став-ки НБУ.

Для санаційних заходів особливе значення має фіскальна підтримка, пов’язана з лізинговою формою фінансування під-приємств, а також участь у ній найбільших кредиторів, які ма-ють можливість пролонгувати терміни виплати заборгованос-ті. Використання того чи іншого методу санації залежить від конкретних характеристик підприємств, їх народногосподар-ського та регіонального значення.

Ефективність санації оцінюється за такими основними по-казниками: прибутковістю, платоспроможністю та ліквідніс-тю; приростом вартості активів внаслідок здійснення санації.

Санацію вважають успішною, якщо після її здійснення під-приємство виходить з фінансової кризи і забезпечує плато-спроможність та прибутковість.

11.5. Реструктуризаційні зміни на підприємстві

У комплексі фінансово-економічних та організаційно-пра-вових заходів з фінансового оздоровлення підприємства-борж-ника важливе значення має реструктуризація (реорганізація).

Реструктуризація підприємства — здійснення організацій-но-господарських, фінансово-економічних, правових і техніч-них заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зо-крема шляхом його поділу з переходом боргових зобов’язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передба-чено планом санації, на зміну форм власності, управління, ор-ганізаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздо-ровленню підприємства.

Реорганізація підприємства (його злиття з іншим, еконо-мічно стійким підприємством, приєднання до фінансово стій-кого підприємства, поділ на самостійні підприємства, перетво-

326


рення на підприємство іншої форми власності) здійснюється за рішенням власника його майна або уповноваженого власни-ком органу, а також за рішенням господарського суду.

Здійснення реструктуризація передбачає передусім аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, який має містити оцінку загальної вартості майна підприємства, акти-вів і пасивів його балансу, їх структуру, аналіз кредиторської і дебіторської заборгованості, прибутковості та рентабельнос-ті виробництва, а також розрахунок коефіцієнтів абсолютної ліквідності та платоспроможності, які характеризують рівень фінансового стану підприємства. За даними аналізу робить-ся висновок щодо ліквідації підприємства через процедуру ого-лошення його банкрутом або реорганізації.

Проект заходів реорганізації включає: − економічне обґрунтування необхідності реструктуризації; − пропозиції щодо методів реструктуризації; − витрати на реструктуризацію та джерела їх покриття; − заходи вирішення фінансових, соціальних та інших про-блем, пов’язаних з реалізацією проекту реструктуризації підприємства.

Реструктуризація підприємства передбачає такі заходи: − заміну керівника підприємства; − відокремлення від підприємства непрофільних структур-них підрозділів; − продаж зайвих основних засобів та устаткування; − зменшення розмірів підприємства; − часткова або повна приватизація;

Види реструктуризації: − управлінська реструктуризація; − технічна реструктуризація; − економічна реструктуризація; − фінансова реструктуризація; − оперативна реструктуризація; − реструктуризація власності; − стратегічна реструктуризація.

327

Тема 11

Управлінська реструктуризація пов’язана зі зміною органі-заційної структури підприємства, менеджменту, інноваційної, технологічної та маркетингової політики, системи підготовки та перепідготовки кадрів.

Технічна реструктуризація має забезпечити підприємству відповідний рівень виробничого потенціалу, технології, ефек-тивних систем постачання та ін., що дасть змогу виготовляти конкурентоспроможну продукцію.

Економічна реструктуризація покликана забезпечити до-статній рівень рентабельності шляхом оптимізації капітальних і поточних витрат, обсягу продажу, збалансованої цінової по-літики та ін.

Фінансова реструктуризація полягає в управлінні паси-вами підприємства, а саме в його заборгованістю і передбачає зміну структури пасивів шляхом:

− відстрочки погашення заборгованості; − зниження процентної ставки щодо заборгованості; − визначення більш вигідної для підприємства схеми пога-шення заборгованості; − заміни частки заборгованості на акції; − анулювання частки або всієї заборгованості; − отримання від кредитів нових позик або гарантій.

Оперативна реструктуризація полягає у визначенні голо-вних видів діяльності й розробці конкретних пропозицій, а також заходів ліквідації недоліків у господарсько-фінансовій діяльності підприємства з мінімальними витратами. Вона здій-снюється в короткостроковому періоді тоді, коли підприємство підвищує платоспроможність та ліквідність за рахунок власних ресурсів при здійсненні санаційної реструктуризації.

Основними шляхами такої реструктуризації можуть бути: − скорочення чисельності працюючих; − вдосконалення організації виробництва; − вдосконалення управління грошовими потоками; − економія витрат; − виключення збиткових видів діяльності;

328


− підвищення контролю за якістю продукції та витрачан-ням фінансових ресурсів.

Реструктуризація власності — стосується зміни власника державних підприємств, зміни власності через зміни участі в капіталі та ін.

Стратегічна реструктуризація полягає в розробці та вжитті довгострокових заходів вдосконалення виробництва та поліп-шення фінансового стану підприємства і здійснюється за раху-нок залучення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

Вона може передбачати такі дії: − диверсифікація виробництва; − завоювання нових ринків збуту; − придбання нового устаткування; − впровадження новітніх технологій; − підвищення кваліфікації персоналу; − реструктуризацію власності; − купівлю-продаж бізнесу.

Практика багатьох країн свідчить, що єдиного рецепта ре-структуризації не існує. Вона може здійснюватися в багатьох напрямках, у різних умовах, мати на меті досягнення різних результатів шляхом вжиття різних заходів та з різними ресур-сами.

11.6. Банкрутство та ліквідація підприємства

Згідно із Законом України «Про відновлення платоспро-можності боржника або визнання його банкрутом» (30 червня 1999 року), «банкрутство — це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів він здатний лише через застосування ліквідаційної процедури».

Боржник — це суб’єкт підприємницької діяльності, неспро-можний виконати свої грошові зобов’язання перед кредито-

329

Тема 11

рами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настан-ня встановленого строку їх сплати.

Суб’єктами банкрутства можуть бути боржники, неплато-спроможність яких виконати свої грошові зобов’язання вста-новлена господарським судом.

Причини банкрутства можуть бути зовнішніми і внутрішніми.До зовнішніх причин банкрутства належать:

− недосконалість законодавчої системи; − високий рівень інфляції; − кризові явища в інвестиційній політиці; − політична нестабільність суспільства; − нестабільний стан світової фінансової системи та ін.

До внутрішніх причин банкрутства належать: − недосконалість системи стратегічного планування; − нераціональне управління; − недосконалість механізму ціноутворення; − недосконалий рівень організації виробництва; − низький технічний рівень виробництва; − прорахунки в організації праці; − збільшення кредиторської та дебіторської заборгованос-тей; − дефіцит власних оборотних коштів та ін.

Процедура порушення справи про банкрутство — це захо-ди, що застосовуються до підприємства-боржника.

Якщо фінансовий стан підприємства незадовільний, воно вважається неплатоспроможним і може бути оголошене бан-крутом.

Питання про визнання підприємства банкрутом вирішуєть-ся господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Підставою для порушення справи про банкрутство підпри-ємства є письмова заява до господарського суду будь-якого кре-дитора або боржника. Боржник звертається до господарського суду в разі його фінансової неспроможності або її загрози.

330



1. Дайте визначення фінансової кризи підприємства.2. Яку фактори можуть зумовити фінансову кризу підприєм-

ства та охарактеризуйте їх?3. Охарактеризуйте види криз.4. Визначте сутність санації та досудової санації.5. У яких випадках здійснюється санація?6. Сформулюйте основний зміст, завдання та порядок прове-

дення санаційного аудиту.7. Що таке санаційна спроможність?8. Розкрийте порядок проведення санаційного аудиту.9. У чому сутність мирової угоди?10. Охарактеризуйте порядок укладання мирової угоди.11. Визначте організаційні та фінансові заходи фінансової са-

нації.12. Розмежуйте поняття реструктуризації та реорганізації.13. Які заходи передбачає реструктуризація, реорганізація під-

приємства?14. Охарактеризуйте види реструктуризації.15. Який порядок визначення підприємства банкрутом відпо-

відно до чинного законодавства?16. Як здійснюється процедура порушення справи про бан-

крутство?


1. Фінансова криза — це:а) пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі не-

спроможність суб’єкта підприємницької діяльності задо-вольнити в установлений для цього термін висунуті до

331

Тема 11

нього з боку кредиторів вимоги й виконати зобов’язання перед бюджетом;

б) фаза незбалансованої діяльності підприємства та обме-жених можливостей впливу його керівництва на фінан-сові відносини;

в) визнана господарським судом неспроможність боржни-ка відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через за-стосування ліквідаційної процедури.

2. Криза прибутковості — це:а) становище, за якого на підприємстві зруйновано ви-

робничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху;

б) становище, за якого перманентні збитки зменшують влас-ний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу;

в) становище, за якого підприємство є неплатоспроможним, або існує реальна загроза втрати платоспроможності.

3. До санаційних заходів у рамках реструктуризації активів підприємства належать:а) факторинг;б) лізинг основних засобів;в) форфейтинг;г) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу.

4. Фінансова участь кредиторів у санації боржника може відбуватися у формах:а) збільшення статутного капіталу;б) надання позик;в) зменшення статутного капіталу;г) надання цільових внесків на безповоротній основі;д) реструктуризація наявної заборгованості.

332


5. Санація підприємства — це:а) надання підприємству зовнішньої фінансової допомоги;б) задоволення вимог кредиторів та виконання зобов’язань

перед бюджетом;в) сукупність усіх заходів, які здатні забезпечити фінансове

оздоровлення підприємства;г) система заходів фінансового характеру.

6. Фінансова санація включає:а) рефінансування дебіторської заборгованості;б) призначення тимчасової адміністрації;в) реалізацію соціального плану;г) реструктуризацію заборгованості;д) технічне переобладнання виробництва.

7. До функціональних завдань менеджменту санації нале-жать:а) проведення санаційного аудиту;б) організація реалізації проекту санації;в) розробка санаційної концепції;г) пошук альтернатив;д) організація контролю за виконанням проекту санації.

8. Основною метою санаційного аудиту є:а) визначення достовірності звітності підприємства, її по-

вноти й відповідності чинному законодавству;б) формування висновків щодо реального фінансового ста-

ну підприємства;в) оцінка санаційної спроможності підприємства на підста-

ві аналізу фінансово-господарської діяльності та наявної санаційної концепції;

г) розробка санаційної концепції підприємства;д) визначення повноти та правильності нарахування та

сплати податкових платежів до бюджету.

333

Тема 11

9. Реорганізація підприємства — це:а) здійснення організаційно-господарських, фінансово-

економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов’язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено пла-ном санації, на зміну форм власності, управління, орга-нізаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства;

б) повна або часткова зміна власника статутного фонду юридичної особи;

в) складова його реструктуризації;г) складова його реорганізації.

10. Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про бан-крутство, виносить ухвалу про порушення в справі про банкрутство:а) не пізніше ніж на 30-й день;б) на наступний день;в) протягом п’яти днів;г) не пізніше ніж на 10-й день.

11. Мирова угода:а) підлягає затвердженню господарським судом та набирає

чинності з дня опублікування в офіційних друкованих органах;

б) підлягає затвердженню комітетом кредиторів та набирає чинності з моменту схвалення її комітетом кредиторів;

в) підлягає затвердженню арбітражним керуючим та наби-рає чинності з дня її затвердження господарським судом;

г) підлягає затвердженню Агентством з питань банкрут-ства та набирає чинності з дня її затвердження Агент-ством з питань банкрутства.

334


12. Процедура порушення справи про банкрутство — це:а) заходи, що застосовуються до підприємства-боржника;б) процедура досягнення домовленості між боржником та

кредиторами про відстрочення та розстрочення сплати належних кредиторам платежів або про зменшення суми боргів за згодою сторін;

в) має забезпечити підприємству відповідний рівень ви-робничого потенціалу, технології, ефективних систем постачання та ін., що дасть змогу виготовляти конкурен-тоспроможну продукцію;

г) процедура покликана забезпечити достатній рівень рен-табельності шляхом оптимізації капітальних і поточних витрат, обсягу продажу, збалансованої цінової політики.

13. Під час провадження справи про банкрутство арбітраж-ний суд може застосувати до боржника такі процедури:а) реорганізаційні;б) ліквідаційні;в) мирову угоду;г) внесення до реєстру неплатоспроможних підприємств;д) оголошення підприємства неплатоспроможним.

14. Боржник може звернутися до арбітражного суду з влас-ної ініціативи із заявою щодо порушення справи про своє банкрутство в таких випадках:а) якщо задоволення вимог одного або кількох кредито-

рів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань перед іншими кредиторами;

б) якщо податкові органи припинили операції за всіма бан-ківськими рахунками боржника;

в) за ліквідації підприємства-боржника не у зв’язку з проце-дурою банкрутства боржник не матиме можливості задо-вольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;

г) якщо розрахунковий документ щодо стягнення заборго-ваності з боржника потрапляє до картотеки;

335

Тема 11

д) за наявності ефективної концепції санації та браком часу для її реалізації.

15. Банкрутство підприємства визначається як:а) неспроможність забезпечити зростання ділової активності;б) неспроможність боржника відновити свою платоспромож-

ність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів;в) неспроможність забезпечити зростання рентабельності

активів підприємства;г) неспроможність сформувати оборотні активи за рахунок

власних коштів.


Завдання 1Визначте порядок погашення вимог кредиторів товариства

з обмеженою відповідальністю в процесі його ліквідації як бан-крута на основі таких даних:

− на балансі товариства відсутнє майно, що обтяжене заста-вою, а виручка від реалізації всіх його активів дорівнюва-ла 910 тис. грн.; − сумарні претензії кредиторів становлять 680 тис. грн.; − витрати на ведення справи — 81 тис. грн.; − власний капітал ТОВ дорівнює 415 тис. грн., у т. ч. 125 тис. грн. — непокритий збиток; − статутний капітал сформований із внесків 3 учасників, вартість яких становить 72 тис. грн.

Завдання 2Визначте сумарний санаційний прибуток акціонерного то-

вариства, якщо планом санації передбачено реалізацію таких операцій з фінансової реструктуризації:

336


− отримання безповоротної фінансової допомоги від акці-онерів у вигляді безоплатного передання кожної 8-ї акції номіналом 3 грн із загальної кількості в 425 тис. простих акцій; − розповсюдження за номінальною вартістю серед праців-ників викуплених раніше акцій у рахунок погашення за-боргованості з оплати праці, затримка за якою становить більше 3-х місяців, загальною сумою 105 тис. грн.

Завдання 3Визначте суму ліквідаційних дивідендів, яку отримає учас-

ник товариства з обмеженою відповідальністю при ліквідації останнього за рішенням власників, за такими даними:

− частка учасника в статутному капіталі ТОВ становить 35 %; − статутний капітал ТОВ сформовано в сумі 205,0 тис. грн. і повністю оплачено; − ринкова вартість активів товариства становить 856 тис. грн.; − власний капітал — 254 тис. грн., у тому числі непокритий збиток — 42 тис. грн.

Реферати

1. Фінансова криза на підприємстві та причини її виникнення.2. Санація і реструктуризація суб’єктів господарювання.3. Симптоми, стадії та види банкрутства.4. Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підпри-

ємств.5. Антикризове фінансове управління підприємством.

337

Алфавітно-предметний покажчик


А

Акредитив — 52покритий-52непокритий — 52безвідривний — 53

Активи –необорні — 233оборотні — 175, 176

Акцизний збір — 153Амортизація — 240Амортизаційні відрахування — 240Аналіз фінансового стану — 268

Б

Банківські (кредитні) санкції — 60Банкрутство — 328Банк-емітент — 50Бізнес-план — 290Безготівкові розрахунки — 41Боржник — 328Бухгалтерські витрати (видатки) 45

В

Валовий дохід — 83, 129Валові витрати — 130

адміністративні — 105загальновиробничі — 104

338


змінні на збут — 106операційні — 106постійні — 102прямі матеріальні — 104фінансові — 106

Види оцінки основних засобів — 243Власний капітал — 18Вільні ціни — 80Вексельна форма розрахунку — 54Вексель — 54

казначейський — 56приватний — 56фінансовий — 56товарний (комерційний) — 56простий (соло-вексель) — 56розрахунковий — 56переказний вексель (тратта) — 57забезпечений — 57вексель на пред’явника — 57доміцильований — 57

Виручка від реалізації продукції — 78

Г

Госпрозрахункова функція прибутку — 97Грошовий оборот — 38Грошові потоки — 37Грошові розрахунки — 37Грошові надходження — 71

Д

Дебітові картки — 59Державно-правове та нормативне регулювання — 21

339


Довгострокові зобов’язання — 16Договірні санкції — 60Досудова санація — 315Дохід — 72

З

Залучені кошти — 16Залучений капітал — 16Зобов’язання — 16, 28

І

Інвестиційна діяльність — 74Інкасове доручення — 58Інформаційне забезпечення фінансової діяльності — 23

К

Капітал — 18статутний — 18власний — 18кредитні картки — 58корпоративні картки — 58

Капітальні вкладення — 244Касовий метод — 78Кредит — 207

акцептний — 216авальний — 217банківський -192, 208, 211комерційний — 193, 208, 224державний — 208, 225лізинговий — 209, 214іпотечний — 209

340


споживчий — 209товарний — 209, 225фінансовий інвестиційний податковий — 209обліковий — 215

Кредитна лінія — 214Кредитний договір — 220

Л

Лізинг — 85Лізингодавець — 225Лізингоодержувач — 225Ліквідність — 274

М

Марка акцизного збору — 158Метод нарахування амортизації — 241-243Методи фінансового аналізу — 270

горизонтальний — 270структурний (вертикальний) — 270порівняльний — 270трендовий — 271фінансових коефіцієнтів — 271інтегральний — 271факторний 271

Механізм управління фінансовою діяльністю — 22Місцеві податки і збори — 161Мирова угода — 322Моральний знос — 239Моніторинг фінансового стану — 302

341


Н

Норма — 182Норматив — 182Нормування — 181

О

Операційна (основна) діяльність — 73Оперативний лізинг — 85, 225Основні засоби — 233Оцінювальна функція прибутку — 96

П

Плановий баланс — 295Платіжна вимога — 49Платіжна вимога-доручення — 48Платіжна дисципліна — 60Платіжне доручення — 47Платіжний календар — 300Платоспроможність — 274Пластикова картка — 58Податки — 123

прямі — 126непрямі — 145

Податок з реклами — 164Податок мито — 158Податок на прибуток — 128Податок на додану вартість — 145Податковий кредит — 150Податкове зобов’язання — 150Податок з доходів фізичних осіб — 135Податок з власників транспортних засобівта самохідних машин і механізмів — 140

342


Поточні зобов’язання — 17Продаж продукції (товарів) — 71Прибуток — 94

балансовий — 102чистий — 102, 110нерозподілений — 102базовий — 108

Продаж послуг (робіт) — 71

Р

Регульовані ціни — 80Регулююча функція податків — 124Рентабельність — 108, 113, 278Реорганізація — 325Реструктуризація — 225Ринковий механізм регулювання фінансової діяльності — 22Ринковий збір — 164Розрахункова дисципліна — 59Розрахунковий документ — 47Розрахунковий чек — 50Розрахунки за товарними операціями — 42Розрахунки за нетоварними операціями — 42Розширення підприємства — 238

С Санація — 314Санаційний аудит — 317Система оподаткування — 124Система фінансів — 19Система фінансових важелів — 23Собівартість продукції (робіт, послуг) — 103Стимулююча функція прибутку — 97

343


Ф

Фізичний знос — 239Фіксований сільськогосподарський податок — 142Фінансова система — 9Фінанси підприємств — 10Функції фінансів — 13, 14Фінансові ресурси — 16Фінансові відносини — 19Фінансові витрати — 75Фінансова діяльність — 21, 74, 262Фінансова робота — 23Фінансове прогнозування — 24Фінансове планування — 24, 287Фінансовий механізм — 28Фінансові санкції — 324Фінансова криза — 312Фінансовий лізинг — 85Фінансовий план — 292Фінансова стійкість — 261Фінансовий стан — 262Фіксовані ціни — 79Фіскальна функція податків — 124Фонди обігу — 176Фондовіддача — 252Фондоозброєність — 249Фондомісткість — 250

Ч

Чистий дохід — 84Чекодавець — 50Чекоутримувач — 50

344


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР) — 2003. — № 18-22.

2. Закон України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 року.

3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами внесеними Законом України від 24.12.2002р. № 349-УІ.

4. Закон України «Про податок на додану вартість» від 3.04.1997 р.

5. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство» від 30 червня 1999 року.

6. Закон України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 18 листопада 1999 року.

7. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV // Го-лос України. — 1999.

8. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» від 2.03. 2000 р. // Голос України.

9. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 18 лютого 1997 року. // Голос України.

10. Закон України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року.

11. Закон України «Про збір на обов’язкове соціальне страху-вання» від 26 червня 1997року.

12. Закон України «Про державний бюджет України на 1999 року.» від 31 грудня 1998 року.

345

Список використаної та рекомендованої літератури

13. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17 грудня 1999 року.

14. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року. // Все про бух. облік. — 2003. — (№ 97).

15. Про внесення змін до Інструкції про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій організаціями Держав-ної податкової служби: наказ Державної податкової адмі-ністрації України від 10 березня 2000 року. № 92 // Офіц. вісн. України. — 2000. — № 13.

16. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні: Затв. постановою КМУ від 19 лютого 2001 року. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 12.

17. Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України: Затв. постановою НБУ від 19.02.01 // Офіц. вісн. України. — 2001. — № 12.

18. 35. Інструкція про порядок відкриття та використання ра-хунків у національній та іноземній валюті: Затв. постано-вою НБУ від 18.12.98 // Офіц. вісн. України. — 1999. — № 1. 36. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Затв. постановою НБУ від 29.03.01 // Офіц. вісн. України. — 2001. — № 18.

19. Інструкція про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної по-даткової служби: Затв. наказом ДПА України від 17.03.01 // Офіц. вісн. України. — 2001. — № 13.

20. Про внесення змін до податкової звітності з податку на до-дану вартість: Наказ ДПА України від 18.04.01 // Офіц. вісн. України. — 2001. — № 20.

21. Указ Президента України «Про спрощену систему опо-даткування обліку і звітності суб’єктів малого підприємни-цтва» від 3 липня 1998 року.

22. Фінанси підприємств: навч. посіб. для сам ост. вивчення дисципліни / Азаренко Г.М., Журавель Т.М., Михайлен-ко Р.М. — 2-ге вид. випр. і доп. — К. Знання-Прес, 2006 — 287 с.

346


23. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и статистика, 1997.

24. Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М., 1998.25. Бердар М. М. Управління і регулювання виробничо-ре-

сурсним потенціалом підприємства. // Науковий вісник Закарпатського державного університету. — Серія «Еконо-мічні науки». — Ужгород. — 2006. — № 6. — С.103–119.

26. Бердар М.М. Системний підхід до формування стратегіч-ного потенціалу підприємства // Науковий вісник Закар-патського державного університету. — Серія «Економічні науки». — Ужгород. — 2006. — № 6. — С.169–179.

27. Бердар М. М. Формування і використання економічного потенціалу промислового підприємства // Науковий ві-сник Ужгородського національного університету. — Серія «Економіка». — Ужгород. — 2006. — № 21. — С. 150–156.

28. Бердар М. М. Механізм формування економічного потен-ціалу підприємства: Монографія. — Ужгород: ЛІРА, 2007. — 208 с.

29. Бердар М.М. Навчально-методичні матеріали з навчальної дисципліни «Фінансовий аналіз» для студентів факультету економіки денної та заочної форми навчання напряму «Еко-номіка і підприємництво» // Закарпатський державний уні-верситет, — Ужгород: Видавничий центр, 2007. — 58 с.

30. Бердар М.М. Навчально-методичні матеріали з навчаль-ної дисципліни «Звітність підприємств» для студентів факультету економіки денної та заочної форми навчання напряму «Економіка і підприємництво» // Закарпатський державний університет. — Ужгород: Видавничий центр, 2007. — 70 с.

31. Бердар М.М. Механізм управління фінансовими ресурса-ми підприємства. // Вісник Національного транспортного університету — в 2-х частинах: Ч.1. — К.: НТУ, 2007 — Вип. 15. — С. 181–188.

32. Бердар М.М. Формування механізму управління прибут-ком підприємства Управління проектами, системний ана-

347


ліз і логістика: // Науковий журнал. Вип. 5 — К.: НТУ, 2008. — С. 208–215.

33. Бердар М.М. Організація управління фінансовими ресурса-ми підприємства // Академія муніципального управління. Інноваційні стратегії розвитку: // Науковий вісник. — Се-рія «Економіка» — Випуск 4. — Частина 2. — К.:, 2008.

34. Бердар М.М. Інформаційна та методична основа як складо-ва механізму управління фінансовими ресурсами підприєм-ства: збірник матеріалів ХІ міжнародної науково-практич-ної конференції 30 травня 2008 року. Моделі забезпечення сталого розвитку світового господарства: економіка, фінан-си та право. — К.: УДУФМТ — 2008. — С. 42-43.

35. Бердар М.М. Економічна діагностика фінансового забезпе-чення в процесі управління підприємством. Вісник. Науко-во-практичний збірник 2 [44]. — К.: Академія праці і соці-альних відносин федерації профспілок України, 2008. — С. 27–32

36. Бердар М.М. Впровадження прогресивних методів управ-ління фінансовими ресурсами підприємств у зовнішньое-кономічній діяльності. Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць — Вип. 5 [84]. — К.: На-уково-дослідний економічний інститут, 2008. — С. 31–36

37. Бердар М.М. Управління процесом формування і викорис-тання фінансових ресурсів підприємства на основі логіс-тичного підходу Актуальні Проблеми Економіки // Науко-вий економічний журнал праць №5 [83]. — К.: Національна академія управління, 2008 — С.133–138.

38. Бердар М.М. Бюджетування в системі управління фінан-совими ресурсами підприємства //Науковий журнал. Зо-внішня торгівля: право та економіка, № 5 (40) 2008. — К.: Український державний університет фінансів та міжнарод-ної торгівлі, 2008. — С. 82–88.

39. Бердар М.М. Податкова система як елемент механізму управління фінансовими ресурсами підприємства Фор-мування ринкових відносин в Україні: збірник наукових

348


праць. — Вип. 12 [91]. — К.: Науково-дослідний економіч-ний інститут, 2008 — С. 51–56.

40. Бердар М.М. Управління фінансовими потоками підпри-ємства // Науковий журнал. Зовнішня торгівля: право та економіка. — № 6 (41)2008. — К.: Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі. — 2008 — С. 63–69.

41. Бердар М.М. Напрями підвищення ефективності управлін-ня фінансовими ресурсами підприємств / Дніпровський національний університет. Економіка: проблеми та практи-ка: збірник наукових праць. — Випуск 245. — Том ІV. — Дні-пропетровськ. — 2008. — С. 1006–1012.

42. Бердар М.М. Механізм бюджетування фінансово-господар-ської діяльності підприємства // Вісник. Науково-практич-ний збірник 1 [48] 2009. — К.: Академія праці і соціальних відносин федерації профспілок України, 2009 — С. 30–35.

43. Бердар М.М. Програма, методичні вказівки, тести і завдання з навчальної дисципліни «Основи економіки транспорту» — Київ: НТУ: Редакційно-видавничий відділ, 2008. — 67 с.

44. Бердар М.М., Гелетій Т.Г. Управління формуванням фі-нансових ресурсів підприємства// Науковий вісник. — К.: Національний університет харчових технологій, 2009 — С. 36–45.

45. Бердар М.М. Особливості розвитку фінансово-кредитно-го механізму розвитку в умовах ринку / Тези доповідей учасників УІІ — Міжнародної наукової конференції, при-свяченій пам’яті д.е.н., професора, заслуженого діяча науки і техніки України Олексія Сергійовича Бородкіна «Розви-ток системи обліку, аналізу та аудиту в Україні: теорія, ме-тодологія та організація» 27 березня 2009 року. Державна академія статистики, обліку та аудиту. — С. 184–186.

46. Бердар М.М. Концептуальний підхід фінансової рівноваги у плануванні фінансових ресурсів промислового підпри-ємства / Теоретичні та прикладні питання економіки: збір-ник наукових праць. — К.: Видавничо-поліграфічний центр

349


«Київський національний університет ім. Тараса Шевчен-ка», 2009. — Вип. 19. — С. 169–179 (Матеріали ІХ Міжна-родної науково-практичної конференції «Конкурентоспро-можність національної економіки» 27 березня 2009 року).

47. Бердар М.М. Системний підхід до визначення основних елементів управління фінансовими потоками підприємства / Теоретичні та прикладні питання економіки: збірник на-укових праць. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Ки-ївський національний університет ім. Тараса Шевченка», 2009. — Вип. 20. — С. 154–160.

48. Бердар М.М. Вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на процеси формування та використання фінансових ресурсів підприємства // Науковий вісник. — Вип. 3. — К.: Державна академія статистики, обліку і аудиту, 2009 — С. 49–59.

49. Бердар М.М. Навчально-методичний комплекс з дисци-пліни «Аграрна економіка» // Київський національний університет імені Тараса Шевченка, — Київ: Видавничий центр, 2009. –96 с.

50. Бердар М.М. Складові оцінки ефективності управління фінансовими ресурсами підприємств. Теоретичні та при-кладні питання економіки: збірник наукових праць. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський національний університет ім. Тараса Шевченка», 2010. — Вип. 21. — С. 272–279. (Матеріали Х Міжнародної науково-практичної конференції «Конкурентоспроможність національної еко-номіки» 26 березня 2010 року).

51. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.

52. Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.

53. Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

54. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К., 2000.55. Фінанси підприємств: навч. посібник / Власова Н.О., Круг-

лова О.А. Безгінова Л.І. — К.: Центр учбової літератури,

350


2007 — 271 с.56. Зятьковський І.В. Фінанси підприємств: навч. посіб. — К.,

200357. Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. —

М.: Финансы и статистика, 1995.58. Фінансовий менеджмент: навч. посіб. / Коваленко Л.О.,

Ремньова Л.М. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2005. — 485 с. (Вища освіта ХХІ століття).

59. Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К.: Либідь, 1995.

60. Павлова Л. Н. Финансы предприятия. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.

61. Податкова система України / за ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.

62. Славнюк Р.А. Фінанси підприємств: навч. посіб. — К., 2002.63. Фінанси зарубіжних корпорацій / Суторміна В. М., Федо-

сов В. М., Рязанова Н. С. — К.: Либідь, 1993–321 с.64. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господа-

рювання: навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ, 2003.65. Філімоненков О. С. Фінанси підприємств: навч. посіб. — К.:

Кондор, 2007. — 400 с.66. Финансы / под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и ста-

тистика, 1996.67. Фінансова діяльність підприємств: підручник / О. М. Бан-

дурка та ін. — К.: Либідь, 2002.68. Фінанси підприємств: підручник / за ред. А. М. Поддєрьогі-

на. — К.: Вид-во КНЕУ, 2004.69. Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент: Підручник. — К.:

Знання, 2006. — 439 с. — (Вища освіта ХХІ століття).70. Шеремет А. Д. Финансы предприятий. — М.: Финансы и

статистика, 1997.71. Фінанси підприємств (за модульною системою навчання):

теоретично-практичний посібник. / Шило В.П., Ільїна С..Б., Доровська С.С., В.В., — К.: Професіонал, 2006. — 288 с.

ДЛЯ НОТАТОК

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Маргарита Михайлівна БЕРДАР

ФІНАНСИПІДПРИЄМСТВ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Керівник видавничих проектів — Б. А. Сладкевич Оригінал-макет підготовлено

ТОВ «Центр учбової літератури»

Підписано до друку 25.05.2010. Формат 60x84 1/16.Друк офсетний. Гарнітура PetersburgC.

Умовн. друк. арк. 19,8.Наклад 600 прим.

Видавництво «Центр учбової літератури»вул. Електриків, 23

м. Київ, 04176тел./факс 425-01-34, тел. 451-65-95, 425-04-47, 425-20-63

8-800-501-68-00 (безкоштовно в межах України)e-mail: [email protected]

сайт: WWW.CUL.COM.UA

Свідоцтво ДК №2458 від 30.03.2006

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ …...УДК 658.14 (477) (075.8)...

Documents