Генеральна прокуратура...

Генеральна прокуратура УкраїниНаціональна академія прокуратури України

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ З ПРАВООХОРОННИМИ

ОРГАНАМИ: МІЖНАРОДНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДОСВІД

МАТЕРІАЛИміжнародного круглого столу

23 листопада 2016 року

м. Київ2017

УДК 343.163 ББК 67.99 О 72

Організаційний комітет:Присяжнюк І.І. (голова), Толочко О.М., Шулякова В.Ф., Шевченко Ю.В.,

Барандич С.П., Біднова О.О., Микитенко В.В., Першин В.Г., Рудь Н.Г., Деркач О.В., Безкровний Є.А., Устименко В.В., Томіленко Д.Є.

Особливості взаємодії засобів масової інформації з правоохоронними органами: міжнародний та національний досвід: матеріали міжнародного круглого столу (23 листопада 2016 року). – К.: Національна академія проку-ратури України, 2017. – 48 с.

ISBN 978-617-7500-08-6

У збірнику матеріалів міжнародного круглого столу «Особливості взаємодії засобів масової інформації з правоохоронними органами: міжнародний та націо-нальний досвід», співорганізаторами якого виступили Генеральна прокуратура України і Національна академія прокуратури України, вміщено тези його учас-ників.

Захід, що відбувся 23 листопада 2016 року в Національній академії прокура-тури України, було організовано з метою об’єднання зусиль наукової спільноти, представників правоохоронних органів і спеціальних служб України для визна-чення стратегії взаємодії правоохоронних органів із засобами масової інформації як елемента ефективності їх діяльності.

УДК 343.163ББК 67.99

Тези наукових повідомлень і виступи друкуються в авторській редакції з незначними коректорськими правками. Відповідальність за точність наведених фактів, цитат, цифр, прізвищ тощо несуть автори.

© Генеральна прокуратура України, 2017ISBN 978-617-7500-08-6 © Національна академія прокуратури України, 2017

О 72

3

ЗМІСТ

ВІТАЛЬНЕ СЛОВОректора Національної академії прокуратури УкраїниІвана ПРИСЯЖНЮКА ....................................................................................................5

ШЕВЧЕНКО Юрій Проблеми співпраці органів прокуратури та ЗМІі презентація проекту комунікативної стратегії .........................................................6

КЛЄЙНЕ Вінета Співпраця між правоохоронними органами та засобамимасової інформації – міжнародний досвід ...................................................................9

ЄЛЬЦОВ ОлегОсобливості взаємодії правоохоронних органівз медіа – поради та рекомендації ..................................................................................14

СЕЛІНА МаріяПроблемні аспекти між дотриманням свободи словата забезпеченням національної безпеки України .....................................................18

ДАНИЛЕНКО Сергій Перспективи запровадження моделі one voicecommunication в роботі прокуратури: доцільністьта можливості .....................................................................................................................21

ПЛОТНІКОВА ВеронікаПрокуратура в умовах нових соціальних медіа ....................................................... 23

БЕЗКРОВНИЙ Євген Місцева прокуратура у медійному просторі ..............................................................27

4

ЗМІСТ

ТОМІЛЕНКО ДмитроФормування позитивного іміджу прокурора ........................................................... 30

УМАНЕЦ АндрейИндивидуальный блог на «Фейсбуке» – мощный рабочий, коммуникационный и медийный инструментв современной Украине ....................................................................................................32

ВЛАСЮК Владислав, ВЛАСЮК ВіталійОсобливості взаємодії зі ЗМІ на прикладі новоїпатрульної поліції ..............................................................................................................35

БЕЛІКОВА Світлана, БЕЛІКОВА Аліна Діяльність органів прокуратури в інформаційному просторі ............................. 38

НЕЦЬКА ЛюбовАктуальні питання взаємодії органів прокуратурита засобів масової інформації ........................................................................................ 42

ЧЕРНОБАЙ Антоніна, АЛЕКСЕЄВА ВікторіяАктуальні проблеми співпраціорганів прокуратури та ЗМІ .......................................................................................... 45

Особливості взаємодії засобів масової інформації з правоохоронними органами:міжнародний та національний досвід

5

ВІТАЛЬНЕ СЛОВОректора Національної академії прокуратури України

Івана ПРИСЯЖНЮКА

Шановні учасники круглого столу!Радий вас вітати в нашій Академії. Дозвольте висловити повагу і вдячність

учасникам круглого столу, які виявили бажання взяти участь в обговоренні ак-туального питання щодо взаємодії засобів масової інформації з правоохоронни-ми органами.

Пріоритетами реформування органів прокуратури, зокрема, є: – забезпечення публічності;– подолання негативних стереотипів у суспільній свідомості;– підвищення рівня довіри населення;– налагодження партнерської взаємодії з інститутами громадянського су-

спільства, передусім засобами масової інформації. Успішне розв’язання поставлених завдань можливе лише за умов вироблен-

ня нової стратегії комунікації та реалізації відомчої інформаційної політики, що буде зорієнтована на європейські стандарти налагодження постійного конструк-тивного діалогу між державними органами правопорядку та громадянами.

Підвищення рівня інформованості суспільства про діяльність органів проку-ратури відбувається лише за системного впровадження інноваційних підходів, зокрема:

– організації спільних заходів з громадськістю, засобами масової інформації; – сприяння громадянським ініціативам, спрямованим на захист прав людини

та зміцнення законності; – розвитку соціальної платформи Генеральної прокуратури України в мережі

Інтернет тощо.Національна академія прокуратури України спільно з управлінням зв’язків

із засобами масової інформації, управлінням реформ Генеральної прокуратури України опрацьовує нові алгоритми ефективної комунікації, розробляє страте-гію комунікації органів прокуратури зі ЗМІ.

Безперечним є факт важливості взаємодії органів правопорядку з мас-медіа у правильному формуванні громадської думки щодо діяльності та професіоналіз-му працівників.

Вважаю, що обрана для обговорення тематика круглого столу сприятиме на-працюванню ґрунтовних пропозицій щодо оптимізації організації діяльності та взаємодії правоохоронних органів із засобами масової інформації.

Бажаю всім учасникам плідної роботи!Дякую за увагу!

Матеріали міжнародного круглого столу

6

ШЕВЧЕНКО Юрійначальник відділу науково-методичного забезпечення

організації роботи в органах прокуратуриНауково-дослідного інституту

Національної академії прокуратури України,кандидат юридичних наук

ПРОБЛЕМИ СПІВПРАЦІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИТА ЗМІ І ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПРОЕКТУ КОМУНІКАТИВНОЇ

СТРАТЕГІЇ

Останні події в Україні свідчать про зростаючу роль преси у формуванні гро-мадської думки з тих чи інших проблемних питань. Це пов’язано із можливістю надзвичайно швидкого поширення різних форм інформації, яке забезпечується за допомогою сучасних технологій, а отже, швидкого донесення її до широкого кола громадськості та формування у людей певного світогляду залежно від її на-повнення.

Саме у такий спосіб авторитет прокуратури протягом останніх років через цілеспрямовані заходи певних політичних сил зведений до значно нижчого рів-ня, аніж вона реально на те заслуговує.

Незважаючи на реальні існуючі недоліки та прорахунки всієї системи проку-ратури, її роль у функціонуванні системи правосуддя не потрібно недооцінюва-ти. Позитивні результати роботи органів прокуратури висвітлю ються на офіцій-них сайтах, є загальнодоступними, але про них не знає широка громадськість, а поширення такої інформації практично не цікавить організації ЗМІ. Проте не-гативні випадки навпаки широко висвітлюються і «розкручуються» всіма мож-ливими засобами.

Причини такого зміщення акцентів зрозумілі, але дуже неприємно спостері-гати за цими процесами, оскільки у більшості країн Європи співпраця преси і правоохоронних органів іде лише на користь розвитку демократичних реформ відповідної країни.

Критика прокуратури – це нормальне соціальне явище, яке тримає у тонусі і дає поштовх до самовдосконалення та розвитку, але «навішування» незаслуже-них ярликів на всю систему через неправильні дії окремих її представників – це шлях до дискредитації органу прокуратури як елемента органу правосуддя.

Так, нові прокурори, які вперше прийшли до органів прокуратури завдяки впровадженню нової системи конкурсного відбору, вже зазначають, що нічого не зробивши поганого або ганебного і сумлінно виконуючи свої обов’язки, вони все одно відчувають певний тиск зі сторони представників громадськості через


7

абсолютно неправильно сформоване уявлення про умови та особливості їхньої роботи.

Така ситуація опосередковано може позначитись і на всьому суспільстві, коли через акцентовану дискредитацію органів прокуратури захист нею інтересів держави, громадян (а в деяких випадках і представників ЗМІ) стає вже заздале-гідь сплюндрованою, безініціативною, непопулярною дією або заходом.

Сучасна інформаційна політика ЗМІ, на жаль, не спрямована на виправлення ситуації у кращий бік.

Невдовзі це обов’язково перетвориться на спільну проблему, оскільки наслід-кам такої дискредитації буде відсутність дієвого захисту інтересів держави і гро-мадян, що зачепить всі сфери діяльності в Україні.

Але чи потрібні комусь такі наслідки?!Органи прокуратури завжди виступали і виступають за конструктивний діа-

лог і нормальну співпрацю зі ЗМІ, але маємо зазначити, що наразі у діяльності органів прокуратури назріли такі суттєві проблеми комунікативного характеру:

– незначна кількість прокурорів (особливо місцевих прокуратур) можуть правильно подати інформацію засобам масової інформації та громадськості, не складними юридичними конструкціями, а зрозумілою, доступною мовою;

– невміння прокурорів правильно виходити із конфліктних або компроме-туючих ситуацій, які можуть виникнути під час спілкування із громадськістю та ЗМІ;

– недосконала нормативна (і насамперед відомча) база, яка регулює порядок, напрями та особливості взаємовідносин прокуратури зі ЗМІ та громадськістю;

– відсутність запроваджених навчальних програм для прокурорів, представ-ників прес-служби і державних службовців із зазначених напрямів.

Вказані проблеми мають комплексний системний характер, і для їх вирішен-ня необхідно застосовувати комплексні механізми.

Прикладами розв’язання схожих проблем комунікативного характеру в ін-ших державних структурах стали розробки комунікативних стратегій органів поліції та судової системи. Зарано казати про їх ефективність, але застосування комплексного підходу для вирішення складних питань обов’язково матиме по-зитивні наслідки.

Усвідомлюючи нові вимоги, які перед нами ставить час, і сприяючи рефор-муванню органів прокуратури, що відбувається, Національна академія проку-ратури України разом із Генеральною прокуратурою України розробляє нові заходи, які сприятимуть наближенню прокуратури до людей в інформаційному просторі.

Одним із таких заходів повинна стати комунікативна стратегія прокуратури, концепцію якої у надзвичайно скороченому вигляді ми маємо можливість запро-понувати вашій увазі!

Усі положення, викладені у Концепції комунікативної стратегії прокурату-ри, підлягатимуть належному науковому обґрунтуванню, а кожен із зазначених


8

у документі практичних механізмів реалізації передбачатиме широкий спектр наукових, організаційних, нормотворчих та навчальних заходів.

Ми оптимістично дивимось у майбутнє й для покращення механізмів спів-праці також запроваджуємо нові методи і форми спілкування прокуратури зі ЗМІ та громадськістю, у тому числі й через запровадження досвіду інших країн.

Певні напрями реалізації комунікативної стратегії можуть мати дискусійний характер, вони є предметом сьогоднішнього обговорення, і я буду вдячний за всі конструктивні пропозиції від учасників круглого столу.

Попередньо обговоривши із деякими учасниками окремі питання сьогодніш-нього круглого столу, я переконався, що нам є чим поділитись один з одним. У подальшому ми зможемо плідно співпрацювати.

Я сподіваюсь, що наші узгоджені дії та співпраця допоможуть виробити най-кращі шляхи розв’язання проблем, які ставить перед нами сьогодення.


9

КЛЄЙНЕ Вінетастарший радник із стратегічної комунікації

Консультативної місії Європейського Союзу в Україні

СПІВПРАЦЯ МІЖ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ ТА ЗАСОБАМИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ – МІЖНАРОДНИЙ

ДОСВІД

Як засоби масової інформації, так і правоохоронні органи у своїй роботі по-кладаються один на одного: правоохоронні органи підтримують право засобів масової інформації проводити розслідування та публікувати інформацію, а ЗМІ відіграють важливу роль при створенні позитивного іміджу правоохоронних органів. Прозорість допомагає зміцнити довіру громадськості до роботи проку-рорів і суддів, а також переконання в їх неупередженості, тому вкрай важливо, щоб судові процеси були відкритими за винятком тих випадків, коли необхідно дотримуватись конфіденційності відповідно до вимог закону.

Медіакритика прокурорів, суддів, судових актів і судових висновків має важ-ливе значення за умови, що мас-медіа не намагаються переконати суддю або суд-дів з метою досягнення конкретного висновку.

З огляду на те, що сьогодні засоби масової інформації дедалі беруть більш ак-тивну участь у житті суспільства та із зростанням інтересу до них громадян, їх представникам необхідно дотримуватися таких принципів, як: недоторканність приватного життя, право на справедливий судовий розгляд, незалежність і неу-передженість судової системи, презумпція невинуватості. Надзвичайно важли-во, щоб ЗМІ повідомляли новини, дотримуючись свободи медіа і водночас зазна-чених вище принципів.

Відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини і основопо-ложних свобод, а також до загальних принципів правосуддя під час будь-якого контактування із засобами масової інформації необхідно дотримуватися таких прав та принципів:

– свобода самовираження;– право на отримання інформації;– право на справедливий судовий розгляд;– презумпція невинуватості;– право на захист;– право на недоторканність приватного життя і гідності;– захист вразливих осіб (неповнолітні, жертви і т.д.);– захист і цілісність досліджень;– безпека осіб;


10

– принцип пропорційності;– обов’язок обачності, конфіденційності і таємниці слідства. У зв’язку із тим, що громадськість і засоби масової інформації спостерігають

за розслідуванням та судовим розглядом, правильне і своєчасне інформування мас-медіа має велике значення. У разі недостатності відомостей про конкретне кримінальне провадження або судовий розгляд ЗМІ зазвичай використовують альтернативні джерела їх отримання, і за таких умов їх повідомлення ґрунту-ються на недостовірній інформації.

Зважаючи на викладене, прес-секретар відіграє важливу роль в підтриман-ні конструктивних відносин між правоохоронними органами і ЗМІ, адже він сприяє тому, щоб інформація, яка висвітлюється, була достовірною. Результатом цього є посилення суспільної довіри до судової системи.

Для того щоб поліпшити відносини між правоохоронними органами та засо-бами масової інформації, варто розглянути такі заходи:

– побудова стратегії і медіаполітики правоохоронних органів у відносинах із засобами масової інформації;

– чіткі процедури комунікації між правоохоронними органами і засобами масової інформації;

– виявлення ініціативи і бажання спілкуватися із представниками засобів ма-сової інформації;

– організація прес-конференцій, брифінгів, медіасніданків та днів відкритих дверей в офісах правоохоронних органів;

– уникнення непотрібного формалізму для здійснення робити оперативних і більш повних публічних заяв;

– полегшення доступу до спілкування із керівниками правоохоронних органів;– однакове ставлення до всіх представників засобів масової інформації;– проведення семінарів з питань судової звітності.

Співпраця між прокуратурою і засобами масової інформації в ЛатвіїУ Латвії зв’язок між прокуратурами переважно організовано через прес-

секретаря, однак прокурори мають право підтримувати відносини із засобами масової інформації.

Прокуратура надає відомості всім представникам ЗМІ, які бажають отримати її. Жоден засіб масової інформації не має пріоритету перед іншими.

Кодекс поведінки прокурорів Латвії передбачає, що офіційне письмове та усне спілкування прокурора із мас-медіа, а також публічні презентації повинні бути конструктивними і виваженими.

Прокурори під час досудового розслідування мають право передавати відомості до засобів масової інформації, попередньо узгодивши їх зі слідчим.

У разі надання відомостей засобам масової інформації щодо кримінального провадження імена сторін, свідків і прокурорів не розголошуються без їхньої згоди.

У всіх судах Латвії справи розглядаються у відкритих слуханнях. Розгляд справи в закритому судовому засіданні допускається лише у випадках, перед-


11

бачених законом. Судові рішення і постанови завжди повинні бути оголошені публічно. Якщо кримінальна справа розглядається в закритому судовому за-сіданні, прилюдно оголошується вступна частина і висновки, а потім у закрито-му судовому засіданні – мотивувальна частина рішення суду.

Під час відкритого судового засідання журналісти можуть робити записи за допомогою технічних пристроїв, якщо це не заважає перебігу судового розгляду.

Співпраця між правоохоронними органами та засобами масової інформації в Данії

У Данії розслідування та підтримання державного обвинувачення в суді відповідають принципу відкритості для громадськості, в тому числі й для ЗМІ. Поліція і прокуратура повинні продемонструвати відкритість до засобів масової інформації, не порушуючи при цьому принципу конфіденційності.

Прокурори не можуть надавати ЗМІ дані про кримінальні провадження, що становлять таємницю слідства. Наприклад, якщо поширення інформації може поставити під загрозу подальше розслідування чи судовий розгляд або якщо інформація містить персональні дані, що стосуються, приміром, фізичного або психічного здоров’я, судимості, політичних або релігійних переконань, генетич-ні дані, відомості про статеве життя тощо. Однак у виняткових випадках навіть конфіденційна інформація може бути надана засобам масової інформації.

Слухання і винесення судового рішення у кримінальних справах зазвичай відбуваються у відкритих судових засіданнях. Як наслідок, прокурори можуть взаємодіяти із мас-медіа під час судового процесу.

Прокуратура Данії спілкується з усіма засобами масової інформації через свій власний веб-сайт, прес-релізи, по телефону та електронною поштою, а також шляхом проведення інтерв’ю.

У Данії в судах є спеціальні судді, на яких покладено обов’язок спілкування зі ЗМІ. Суди всіх інстанцій випускають прес-релізи щодо судових рішень, які можуть становити особливий інтерес для громадськості. Засоби масової інфор-мації можуть в разі особливого суспільного інтересу отримати дозвіл на транс-ляцію винесення рішення судом по телебаченню для громадськості.

Прокуратура Данії не передбачає наявність посади прес-секретарів, але на-томість на прокурорів покладаються повноваження робити заяви для мас-медіа щодо кримінальних проваджень, які перебувають в їхньому провадженні. Скла-довою основного обов’язкового навчання усіх прокурорів є набуття уміння спіл-куватися зі ЗМІ. Крім того, відвідування курсів підвищення кваліфікації із взає-модії з засобами масової інформації пропонується всім прокурорам.

Співпраця місцевих органів прокуратури та медіа в НімеччиніЖурналісти мають право на отримання відомостей для висвітлення в засобах

масової інформації. Це право обмежується, якщо йдеться про особисті або конфі-денційні відомості, захист яких закріплено у кримінальному та цивільному праві.

Органи прокуратури та Федеральний генеральний прокурор надають під-тримку прес-службі або її представнику.


12

Під час досудового слідства основним правилом для державних органів є те, що тільки місцева прокуратура може надавати інформацію ЗМІ. В судових уста-новах інколи діючий прокурор має на це право.

У штаті прокуратури передбачено посаду прес-секретаря (прокурора за про-фесією). Якщо прокурори готові надати інформацію журналістам безпосередньо, вони повинні отримати попередній дозвіл з відділу прес-служби чи начальника прокуратури.

Співпраця між правоохоронними органами та ЗМІ на БалканахПід час конфліктів у колишній Югославії в 90-ті роки минулого століття біль-

шість засобів масової інформації були використані для висвітлення діяльності країнами відповідних органів. Незважаючи на те, що з часів підписання Дейтон-ської мирної угоди було немало зроблено для розвитку вільного і справедливого висвітлення відомостей у ЗМІ в Балканському регіоні, позитивних змін відбуло-ся мало.

Нині, як і раніше, спостерігається недостатня поінформованість про необхід-ність співпраці та партнерства. Правоохоронні органи в засобах масової інфор-мації часто критикують з огляду на успадковані з минулих часів бюрократизм та ієрархічну систему.

Політична нестабільність, корупція, недостатнє реформування, повільні тем-пи переходу і побудова нових установ, обмежена автономність судової системи призводять до виникнення недовіри між правоохоронними органами та ЗМІ. Засоби масової інформації та правоохоронні органи все ще розглядаються як суперники або навіть вороги, а не як партнери в питаннях забезпечення спра-ведливості.

Оскільки доступ до правоохоронних органів, як і раніше, відносно обмеже-ний, журналісти змушені використовувати також інформацію з неофіційних джерел.

На Балканах спостерігається недостатня кількість журналістів і редакторів, які розуміються у питаннях, що стосуються, зокрема, судової системи, а також замало розвинений рівень журналістських розслідувань.

Обов’язковим для журналістів є те, що вони завжди мають брати інформацію з кількох джерел. Проте часом виникають ситуації, коли вони, не дотримуючись етичних норм, не перевіряють її.

Правоохоронні органи стверджують, що деякі ЗМІ і журналісти висвітлюють події не об’єктивно, а під тиском місцевих політичних сил з метою дотримання їх фінансових інтересів.

Правоохоронні органи відчувають потребу в покращенні зв’язків із громад-ськістю та виробленні певних правил для налагодження належної роботи щодо спілкування з мас-медіа.

Правоохоронні органи Сербії часто подають інформацію із запізненням і в недостатньому обсязі, крім того, нерідко певні дані є засекреченими. У багатьох випадках новини, висвітлені правоохоронними органами, викладені надто


13

офіційно і зазвичай містять статистику. Спілкування переважно зводиться до розподілу затверджених та офіційних письмових заяв, зроблених правоохорон-ними органами, що унеможливлює подальше розслідування.

У Сербії представники ЗМІ не мають права спілкуватися зі слідчими суддями.В Албанії комерційні та політичні інтереси власників агентств засобів масо-

вої інформації часто впливають на звітність. Самоцензура ставить під загрозу незалежність журналістів і різноманітність їх поглядів. І журналісти – представ-ники відділів журналістських розслідувань, які висвітлюють новини правдиво, залишаються винятком. Політизація майже кожного питання відволікає увагу громадськості від важливих аспектів, таких як соціальне й економічне благопо-луччя громадян, їх політичне представництво та якість правосуддя.

Судові розгляди в Республіці Албанія проходять відкрито, за винятком ви-падків, коли вони були організовані на прохання прокуратури і за розпоряджен-ням суду.

В Албанії відносини правоохоронних органів зі ЗМІ відбуваються тільки через прес-секретаря Генерального прокурора. В особливих випадках, за дору-ченням Генеральної прокуратури, прокурори можуть поширювати інформацію про кримінальні справи. Не передбачено висвітлення прокурорської діяльності (з кримінального переслідування Першої і апеляційної інстанцій) прес-секрета-рем. У деяких випадках прокурори можуть взаємодіяти із засобами масової ін-формації після отримання дозволу Генерального прокурора.

У Боснії і Герцеговині (БіГ) немає чітко визначених професійних стандартів журналістики, не надається освіта, необхідна для того, аби мати можливість пра-цювати журналістом чи на іншій посаді в засобах масової інформації. Зважаю-чи на це, проводяться спеціалізовані тренінги для журналістів, на яких висвіт-люється діяльність правосуддя і правоохоронних органів для ознайомлення та навчання журналістів нормам, що регулюють цю сферу, а також спрямовані на підвищення якості інформування громадськості журналістами.

Водночас згідно з повідомленнями мас-медіа в БіГ відомості, надані судом чи прокуратурою, часто містять технічні та юридичні терміни, які широкий загал не може зрозуміти.

Тому в БіГ існують професійні групи, які об’єднують журналістів і представ-ників засобів масової інформації з метою підвищення рівня їхньої кваліфікації для розвитку професійної журналістики в цих країнах.

У жовтні 2016 року в цих країнах почала діяти регіональна програма «Зміц-нення судової експертизи з питань свободи слова та засобів масової інформації в країнах Південно-Східної Європи (JUFREX)» в Сараєво, Боснії і Герцеговині, метою якої є сприяння свободі слова і свободі висвітлення інформації засоба-ми масової інформації відповідно до стандартів Ради Європи. Особливу увагу приділено судовій системі в Південно-Східній Європі. Цільова аудиторія цієї програми – судді, прокурори, адвокати, а також засоби масової інформації і, зо-крема, засоби масової інформації державних органів.


14

ЄЛЬЦОВ Олегжурналіст

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ПРАВООХОРОНИХ ОРГАНІВ З МЕДІА – ПОРАДИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Передусім слід розуміти, що взаємодія органів влади зі ЗМІ може бути ефек-тивною лише за умови, якщо влада бажає контактувати й змінюватись. Не може людина кинути палити, які б методи їй не пропонували лікарі, якщо вона того не бажає.

Поки що в мене не виникло відчуття, що органи прокуратури та інші «спорід-нені» структури того прагнуть. Можливо, сьогоднішнє зібрання – прояв такого бажання, а не просто захід для «галочки».

Очевидно, ми зібралися говорити про реформу у стосунках органів прокура-тури й ЗМІ, а в їх особі – суспільства, податкоплатників… Тема дуже широка, бо це вже надто занедбана хвороба. На жаль, маю констатувати, що за три останні роки ситуація лише погіршилася. Як це не дивно, але система дедалі більше за-кривається від суспільства. Яскравий приклад: МВС, яке заявляє про грандіозні реформи, а реально суспільство нічого про них не знає, окрім фотографій па-трульних у красивій формі. Фактично роботу прес-служби підмінили роботою піарників, які «роблять обличчя» відомству. І так відбувається всюди, оскільки реальних приводів для переможних реляцій немає.

Спробую говорити про найголовніше на мій погляд: що робити насамперед?Я гордий від того, що мав щастя працювати у перші роки незалежності, коли,

скажімо, обговорювалася можливість тотального «розгону» СБУ (по-теперіш-ньому – люстрації). У спецслужбі всі принишкли й поводилися чемно. З того часу я не полишаю сферу «кримінальної журналістики». Отже, мені є із чим порівнювати.

Відповідально заявляю: доки влада не встигла корумпуватися, а органи юсти-ції й правопорядку не комерціалізувалися, проблем із дефіцитом цікавої інфор-мації та її отриманням не було. Потім все почало закриватися, всюди з’явили-ся прес-центри. Відверто кажучи, я б їх усі «розігнав» чи принаймні залишив декілька прес-офіцерів на кожне відомство. Цього цілком достатньо. Саме так було років зо 20 тому й все доволі якісно працювало. Зрозуміло, що нині це є неможливим: «розганяти» цілі Департаменти зв’язків із громадськістю, які про-дукують купу непотрібної інформації, а потрібну отримати неможливо. Скажі-мо, Департамент громадських зв’язків МВС – це «чотириповерховий мурашник». Але вся ця армія не змогла доповісти платникам податків про кількість втраче-них пістолетів й розбитих силами патрульної поліції «Пріусів». Тому я давно вже не користуюся послугами прес-служб.


15

А тепер головне питання: яких контактів із прокуратурою, МВС тощо я прагну? Прямих! Мені не потрібні інформаційні запити, які за законом можна готувати від 5 до 20 робочих днів. Існуюче законодавство щодо права на отри-мання інформації громадянами й журналістами недолуге. Воно, з одного боку, начебто захистило наше право на отримання такої інформації, з іншого – по-збавило права на отримання повної інформації, а чиновництву надало чудові можливості для її приховування.

Якщо журналіст бажає офіційно отримати інформацію з прокуратури, його неодмінно направлять до прес-служби, навіть якщо він безпосередньо звер-неться до посадової особи, яка володіє цією інформацією. Скажімо, отримав я телефон слідчого по справі, яка мене цікавить. Телефоную до нього, він навіть готовий мені відповісти, але адресує до прес-служби – такий порядок. Далі від мене вимагатимуть письмовий запит. Потім прес-офіцер його зареєструє. Далі його надішлють начальнику отого слідчого. Начальник почухає потилицю й вирішить – чи відповідати журналісту. Зазвичай вирішує жодної конкретики не надавати – про всяк випадок. Я таких відписок бачив десятки, тому дуже рідко надсилаю інформзапити. Якщо вирішать не відповідати – за тиждень надішлють відповідь, мовляв таємниця слідства, або ж «відповідь на запит по-тягне розголошення персональних даних Іванова»… Відповідь передадуть до прес-служби, звідти її спрямують до автора запиту… За тиждень, у кращому випадку, я отримаю оцю відписку. Це тотальна система з галузевими варіація-ми. І у прес-службах часом зустрічаються феєричні майстри довести надто до-питливого журналіста до виснаження. З одним таким я навіть збирався суди-тися, але його врятувала революція.

Отже, я ще раз запитую: чи ви хочете з нами співпрацювати й ділитися інфор-мацією? Якщо не зацікавлені, тоді мої подальші роздуми – це зайве витрачання часу. Якщо в прокуратурі реально бажають змінюватися, тоді слід ламати цю ста-лу практику законного відфутболювання. Потрібно одне: кожен має відповідати за свою ділянку роботи. У якому законі записано, що я мушу звертатися до слід-чого через прес-офіцера? А до чого тут начальник? Хіба він краще за слідчого знає матеріали справи? І хіба він має право вирішувати, що є у справі таємницею слідства? Це парафія слідчого та його відповідальність. Я мушу звертатися до прес-служби чи до начальника слідчого управління здебільшого зі скаргою на слідчого, який ухилився від конкретної відповіді. От для цього потрібний його начальник!

І хто сказав, що письмові запити обов’язкові? Будь-який з них – це витрачан-ня бюджетних коштів й часу як журналіста, так і працівників прокуратури. Я переконаний, що 90–95% інформаційних запитів можуть бути розв’язані протя-гом десяти хвилин за телефоном. Крапка. А користуватися Законом, який надає чиновнику термін 5–20 робочих днів на відповідь, я не буду, бо такі вимоги, по-силені внутрішньовідомчими вказівками, вбивають сенс отриманої інформації, яка нині застаріває за день – два.


16

Чому виникла ця прогнила система? Тому що в каламутній воді легше ловити рибку. Ще 15–20 років тому я ледь не щодня писав про гучні кримінальні справи, зокрема економічні. Сьогодні в нас преса не пише про економічні злочини, бо злочини є, справ немає. Або справи є, але перспектив з їх розслідування немає. Це ж чудовий системний бізнес: порушив справу – «покарав злодія доларом», який поклав до власної кишені, – закрив справу. Оце і є головна таємниця слід-ства! Тому розповідати пресі про кримінальні справи – це поставити під загро-зу саме існування комерційної структури під назвою прокуратура, МВС тощо. Тому й немає в нас гучних справ, які дійшли до суду.

Саме через це я вже не перший рік не отримую розсилки прес-служб. Там не-має чого читати. Ну хіба що отаке:

В Івано-Франківську обрано запобіжний захід чотирьом «моделям» порно-чату11 ноября 2016 | 11:06Так, у рамках розслідування кримінального провадження за ч. 3 ст. 310 (ввезен-

ня, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів) КК України в Івано-Франківську викрито дві онлайн-студії, де незаконно виготовляли відео-продукцію порнографічного характеру.

Установлено, що організаторка та три співучасниці, зареєструвавшись як веб-моделі у мережі інтернет на одному із сайтів, приймали замовлення від кори-стувачів цього ресурсу, виготовляли, розповсюджували та збували за своєю уча-стю відеопродукцію порнографічного характеру.

Наразі всім чотирьом повідомлено про підозру у вчинені вказаного криміналь-ного правопорушення та обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні здійснює прокуратура Івано-Франківської області. За вказане правопорушення їм загрожує від трьох до семи років позбавлення волі.

Я б із радістю прочитав новину про те, як генпрокурор терміново викликав обласного прокурора на доповідь: що там в області з розкриттям тяжких зло-чинів – вбивств, пограбувань, торгівлі зброєю, з рейдерством, скільки справ пе-редано до суду, скількох злодіїв засудили до реальних строків. Скільки відшко-довано заподіяної шкоди за матеріалами облпрокуратури: конкретно – який відсоток… В СРСР, наприклад, – до 40%, а в нас? Напевно, це буде блискучий звіт, якщо прокуратура займається таким дріб’язком… Втім, ми розуміємо, для чого потрібні подібні справи: аби поставити «галку» у статистиці у графі «органі-зовані злочинні групи».

На жаль, це типова ситуація, як щодо роботи регіональних прокуратур, так і стосовно «звітів» прес-служб. Тобто головна проблема співпраці прокуратури зі ЗМІ – відсутність реальних здобутків та реальної інформації.

Проте є єдиний виняток: військова прокуратура. Підлеглі пана Матіоса чу-дово представлені в інформаційному просторі, бо вони щодня звітують про де-сятки й сотні гектарів земель, повернутих МО, про мільйонні суми штрафів та


17

повернутих коштів, про десятки квартир, за які підрядники гроші отримали, а квартири надати замовнику забули. Коли читаєш такі повідомлення, розумієш, що у Матіоса й офіцерів його прес-служби немає проблем у роботі з пресою. Їм є чим зацікавити читача-податкоплатника. Я отримаю розсилку їхньої прес-служ-би. Й розумію, що у кожній «мільйонній» справі на них теж, напевно, тиснули, пропонували, доводилось відбиватися у судах. А вони «пруть як танки» – прохо-дять усі інстанції, часто лише в касації добиваються невідворотності покарання. Чому так? Гадаю, тому що там хочуть, отже – можуть.

Підсумую свої майже фантастичні мрії: аби співпраця прокуратури з медіа була успішною, хочеться бачити кілька елементарних речей:

– реальні результати роботи – у повернутих мільйонах, у реально покараних злочинцях;

– бажання бути відкритими – надавати передусім статистику, а не порожню балаканину, розповіді про вилучений мішок маковиння чи ОЗГ трьох тіток, які знімаються на веб-камеру у чому мама народила.

Нарешті слід позбутися практики штучного затягування часу відповіді на інформаційні запити, прибрати у більшості випадків геть непотрібну, більше того – дуже шкідливу «прокладку» у вигляді прес-секретарів та всіляких началь-ників, забезпечивши пряме оперативне спілкування журналіста з виконавцем – носієм інформації.


18

СЕЛІНА Маріяпредставник Національної академії

Служби безпеки України

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ МІЖ ДОТРИМАННЯМ СВОБОДИ СЛОВА ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ НАЦІОНАЛЬНОЇ

БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

На сучасному етапі розвитку суспільства значна кількість конфліктів перейшла в інформаційний простір, який став новим «полем» протистояння. Роль інформаційних технологій та засобів масової інформації значно збільшилася – вони стали ключовим засобом досягнення військово-політичних цілей різних держав, політичних сил тощо, а інформація – зброєю, яка не завдає фізичної шкоди, проте може стати «детонатором» для початку значних деструктивних процесів у суспільстві, про що свідчать і сучасні події в Україні.

Потужність інформаційного впливу на великі маси людей та роль ЗМІ (як найбільш ефективного інструменту такого впливу) важко переоцінити. На жаль, в умовах складної суспільно-політичної ситуації в Україні, воєнної агресії з боку Російської Федерації діяльність значної частини вітчизняних мас-медіа завдає шкоди національним інтересам України. Це пов’язано з тим, що ЗМІ з метою зацікавлення якомога більшої аудиторії задля підвищення власних рейтингів та отримання фінансових здобутків вдаються до перекручування фактів, поширення тенденційної, відверто неправдивої та деструктивної інформації. Сприяє цьому і «вільне» тлумачення журналістами права на свободу слова – одного з головних прав людини та життєво важливого елемента функціонування демократичного суспільства, а також розуміння такого права як уседозволеності.

Дійсно, згідно з положеннями ст.10 Конвенції про захист прав людини і осно-воположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати й передавати інфор-мацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Проте у Конвенцієї передбачено, що здійснення цих свобод, пов я̓зане з обов я̓з-ками і відповідальністю, може підлягати обмеженням або санкціям, що встанов-лені законом і є необхідними в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам тощо [1].

Необхідність таких обмежень насамперед обґрунтовується тим, що сучасні ЗМІ часто стають джерелом інформації, що сприяє зміцненню позицій теро-ристів та різного роду екстремістів, ускладнює дії співробітників правоохорон-них органів, дискредитують чинну владу тощо, а також відіграють роль детер-мінанти соціальних конфліктів.


19

У цьому контексті слід зазначити, що в ряді держав – Австрії, Бельгії, Канаді, США та інших – були прийняті загальні принципи додержання ЗМІ суспільно-моральних норм. А на міжнародному семінарі «Засоби масової інформації в посттоталітарних суспільствах», який проходив у Москві в 1997 році, розглядалася ідея створення кодексу професійної честі журналіста, згідно з яким мас-медіа повинні бути особливо обережні в подачі матеріалу про терористичні акти та контртерористичні операції [2].

Проте обмеження діяльності журналістів соціальними чи моральними нормами, на жаль, не є ефективними. Сьогодні переважну більшість вітчизняних ЗМІ утримують не держава й інститути громадянського суспільства, а окремі політичні партії та фінансово-промислові кола, які закономірно використовують потенціал мас-медіа передусім у власних, а не загальносуспільних інтересах. Широкому загалу ЗМІ викладають «сенсаційні матеріали» абсолютно не цікавлячись наслідками, до яких вони можуть призвести. Зокрема, під час висвітлення подій на Сході України, розкриваються дані про кількість та дислокацію українських військових підрозділів, їх переміщення, перелік та якість озброєння, номерні знаки, що нанесені на військову техніку, кількість убитих і поранених, виведення з ладу озброєння тощо. Триває поширення інформації, яка дискредитує органи державної вла-ди України, створює значну напругу у суспільстві та посилює радикалізацію суспільно-політичних настроїв.

Така інформація, особливо якщо вона поширюється в умовах суспільно-політичної нестабільності та воєнної агресії з боку іншої країни, може завдати суттєвої шкоди національній безпеці, і держава має право обмежувати свободу преси на її поширення.

Слід зазначити, що згідно зі Стратегією національної безпеки України до пріоритетних завдань належать, зокрема, протидія маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства; розробка і реалізація скоординованої інформаційної політики органів державної влади; виявлення суб є̓ктів українського інформаційного простору, що створені та/або використовуються Росією для ведення інформаційної війни проти України, та унеможливлення їхньої підривної діяльності; упровадження загальнонаціональних освітніх програм з медіакультури із залученням громадянського суспільства та бізнесу [3].

У цьому контексті особливої актуальності набуває удосконалення системи інформування громадськості, попередження поширення недостовірної, викривленої та «чутливої» для національної безпеки інформації, а також створення ефективного і швидкого механізму реагування на такі факти.

Потребує удосконалення взаємодія роботи прес-груп правоохоронних органів України зі ЗМІ, зокрема щодо роз’яснення необхідності у ретельній


20

оцінці можливої шкоди національній безпеці внаслідок поширення тієї чи іншої інформації. Доцільно наголошувати представникам ЗМІ на необхідності збереження балансу між свободою слова і національною безпекою, особливо зважаючи на продовження воєнної агресії з боку РФ, складну суспільно-політичну та економічну ситуацію в країні.

Список використаних джерел:

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (офіц. переклад): Конвенція прийнята Радою Європи 4 листопада 1950 року, м. Страсбург [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_004

2 Леонов Б.Д. Засоби масової інформації – інформаційний спонсор сучасного тероризму? Б.Д. Леонов // Інформація та Безпека. Діловий інформаційно-аналітичний журнал. – 2012. – № 1–2. – С. 32–36.

3. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України»: Указ Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/287/201


21

ДАНИЛЕНКО Сергійзавідувач кафедри міжнародних медіакомунікацій

та комунікативних технологій Інституту міжнародних відносинКиївського національного університету імені Тараса Шевченка,

доктор політичних наук

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ МОДЕЛІ ONE VOICE COMMUNICATION В РОБОТІ ПРОКУРАТУРИ:

ДОЦІЛЬНІСТЬ ТА МОЖЛИВОСТІ

Моніторинг інформаційних ресурсів (сайтів) як центральної, так і регіональних підрозділів прокуратури України засвідчив, що їх комунікативна діяльність хоча й реалізується через відповідні структурні інституції (прес-служби, прес-секретар (Вінниця, Львів), або взагалі відсутні (Дніпро)), але не має системно-го характеру, підпорядкованого спільній меті, що усвідомлюється й поділяєть-ся виконавцями. Крім того, є сайти, але відсутнє їх наповнення. Наприклад, фотогалерея у м. Дніпрі містить одне неякісне фото, за яким потрібно ідентифікувати злочинців, у м. Харкові – у розділі «структура» представлена тільки таблиця з назвами посад та відділів, але сама інформація відсутня, в. м. Одесі насамперед подали інформацію про дні народження співробітників прокуратури. Але налагодити робочі контакти з ними, судячи із сайту, буде непросто.

Загалом це виглядає як суто технічна та організаційна проблема. Досвід підказує, що більш важливим та складним завданням буде підготовка актуального контенту, запровадження культури інтерактивності, командної роботи за одними принципами та стандартами. Ця проблема є типовою для будь-яких урядових структур. Від держави до регіонального підрозділу прокуратури. Це певний парадокс – в епоху тотальної інформаційної доби бракує оперативного, якісного, змістовного й потрібного для цільової аудиторії контенту. Зауважу, із подібною проблемою стикнулася й Українська держава, якій доводиться протидіяти гібридній агресії, де інформаційна складова є чи не визначальною.

Продукування власного контенту відповідного спрямування та якості було також серед головних завдань, наприклад для Центру комунікацій Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Цей підрозділ створений для розв’язання ідентичних завдань, про які йдеться на цьому круглому столі. Із досвіду ЦК КНУ можна зауважити, що першочерговими викликами стали: усвідомлення керівниками структурних підрозділів університету (а це інститути та факультети) необхідності їх особистої системної комунікативної діяльності, синхронізованої у рамках єдиної комунікативної стратегії вишу,


22

а також оперативне контентне забезпечення, яке «потягнуло» за собою кадрове та технічне забезпечення. Робота над цим триває вже другий рік і КНУ вже має помітний результат. Сьогодні ефективність діяльності цього підрозділу перевіряється на тлі змін із виплатою академічних та соціальних стипендій студентам, що викликало чергове збурення серед студентського загалу та необхідність адміністрації оперативно та змістовно реагувати на запити, простіше – комікувати це болюче питання як щодо Уряду, так і щодо студентів.

Прокуратура – структура ієрархічна більшою мірою, ніж освітня установа. Це також державний орган, а, отже, використання моделі one voice communica-tion, на наш погляд, цілком прийнятне для застосування. Не йдеться про те, що всі мають відтворювати «вказівки» центру. Це скоріше робота «в один голос», коли активним учасникам зрозумілі цілі їх діяльності, вони мають однакові інструменти, моделі та підходи до вирішення, скажімо, кризових ситуацій, а їх у роботі прокуратури більш ніж достатньо. Можна навіть на установчих зустрічах представників комунікативних підрозділів визначити перелік ключових питань, якими опікується прокуратура, а потім у режимі селекторних нарад на чолі із керівником підрозділу комунікацій прокуратури України додавати ситуативні деталі.

Тобто – комікування усіх рівнів є цілком виправданим для цієї інституції. Отже, виникає потреба у формуванні Офісу комунікацій, якому будуть підпорядковані низові підрозділи, а з певних питань навіть прес-секретар Генерального прокурора, що, власне, відповідає стандарту one voice communica-tion.

Застосування сучасних технічних засобів сприяло б синхронізації роботи усіх комунікативних підрозділів у центрі й регіонах, при цьому не зникали б місцеві особливості та потреби.

Національна академія прокуратури України могла б розробити відповідні освітні програми перепідготовки кадрів. Для реалізації цього існують усі належні умови – наукова, освітня й педагогічна база, організаційні підрозділи, інтегрованість до системи прокурорських органів.


23

ПЛОТНІКОВА Вероніканачальник відділу дослідження проблем впровадження практики

Європейського суду з прав людини в прокурорську діяльність Науково-дослідного інституту

Національної академії прокуратури України, кандидат юридичних наук

ПРОКУРАТУРА В УМОВАХ НОВИХ СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА

У світлі сучасних реформ шляхи взаємовідносин органів прокуратури і медіа мають розширюватись задля подолання обопільних непорозумінь та забезпечення реального існування прокуратури в інформаційному полі. Незмінною залишається увага до так званих традиційних ЗМІ – друкованих видань, телебачення, частково радіо. Втім, трансформація українського суспільства в інформаційну модель призводить до появи нових інструментів донесення інформації до окремої людини, частиною яких є нові соціальні медіа.

Соціальні медіа – це інтернет-сервіси, призначені для масового поширення інформації у будь-якій формі, де вміст (контент) створюють самі користувачі, і автором може бути кожен, на противагу традиційним медіа, де авторами є попередньо відібране і обмежене коло людей. Крім соціальних мереж, до соціаль-них медіа належать як мінімум дві інші великі групи – блоги (блогохостинги, мікроблоги та ін.) та контент-хостинги (фотосервіси, як flickr, відеохостинги на зразок Youtube, хостинги для слайдів, документів, музики – slideshare, soundcloud тощо).

Між традиційними ЗМІ та новими соціальними медіа є низка відмінностей: досягнення аудиторії – традиційні ЗМІ використовують цен-тралізований спосіб організації, виробництва і поширення, соціальні медіа за своєю природою більш розпорошені та менш ієрархічні; доступність – засоби виробництва ЗМІ зазвичай урядові та/або корпоративні, а засоби соціальних медіа загалом доступні для громадськості безкоштовно або дешево; можливість використання – традиційні ЗМІ передбачають певні навички й уміння для їх виробництва, кваліфікаційний ценз «потрапляння у професію», у той час як соціальними медіа може оперувати будь-хто; негайність – часова затримка між виробництвом і отриманням традиційних ЗМІ користувачами може складати дні, тижні і місяці порівняно із соціальними медіа, інформація у яких є доступною фактично наступної миті після публікації; незмінність – традиційні засоби масової інформації не можуть бути змінені вже після їх створення (журнальну статтю неможливо виправити, якщо вона уже надрукована і розповсюджена),


24

тоді як соціальні медіа можуть видозмінюватись постійно через редагування та додавання коментарів [1].

Найпоширенішим та найбільш звичним інструментом серед соціальних медіа, в тому числі для пересічного прокурора, є соціальні мережі. Саме вони стали базовою одиницею у новітньому інформаційному просторі, ієрархія якого виглядає таким чином: соціальні мережі → соціальні медіа (соціальні мережі + блоґи + контент-хостинґи + Вікіпедія) → нові медіа (інтернет-видання + онлайнові версії та офіційні сайти традиційних видань + соціальні медіа) → web 2.0 (усі сай-ти з можливістю коментування).

Формування мережевої форми взаємодії є історичною відповіддю на ситуацію комунікативного надлишку. Суспільство, ключову комунікативну роль в якому починають відігравати мережі, вільно формує об’єднання людей і групи за інтересами. На відміну від традиційних соціальних структур мережі здатні сприймати і самостійно створювати нові комунікативні конфігурації, недоступні для традиційних інститутів. Основою такого суспільства є мережева комунікація, однією з форм вираження якої є помітне зростання соціальних Інтернет-мереж. Вони виступають інструментом, за допомогою якого велика кількість користувачів глобальної мережі отримують додаткові можливості у спілкуванні [2]. Фактично такі мережі стають альянсом «професіоналів і дилетантів», який продукує активні обмінні процеси, мотивує співробітництво, упорядковуючи практики комунікаторів і реципієнтів, можливості впливу третьої сторони, якою можуть стати окремі представники прокуратури як «герої» контенту або образ прокуратури загалом, є вкрай обмеженими. Сучасні мережі стають необхідним робочим інструментом для людської діяльності та перетворюються на інструмент інформаційного впливу та певного маніпулювання масовою свідомістю.

Це підтверджується практикою останніх років, коли громадські активісти та лідери думок перетворюються на головного постачальника інформації про діяльність державних органів, зокрема й прокуратури.

Фактично присутність прокуратури (прокурора) в соціальній мережі може бути представлена в таких формах.

1. Робота з верифікованим профілем у мережі (всі вислови і контент сприймаються як офіційні висловлювання публічної особи, в тому числі й коментарі);

2. Робота з власним профілем (публікації сприйматимуться публікою на власний розсуд, незалежно від того, чи виражають вони власну позицію як приватної особи, чи позицію як публічної особи, в тому числі – коментарі);

3. Профіль державного органу (винятково офіційні публікації в діловому стилі, наприклад – https://www.facebook.com/gp.gov.ua/);

4. Професійні спільноти відкритого або закритого типу (наймасовіші – «Т.П.» у мережі «Вконтакте» і «Прокуроры Украины» на Facebook).


25

Крім того, соціальні мережі є важливим джерелом інформації не тільки для аудиторії, але й для самих традиційних ЗМІ. За результатами дослідження, проведеного компанією Cision, приблизно третина британських журналістів стверджують, що вони не могли б виконувати редакторську роботу без соціаль-них медіа. 39% респондентів зазначили, що соціальні медіа підвищили рівень їхньої продуктивності. Причини, з яких журналісти віддають перевагу тому чи іншому способу використання соціальних медіа, дуже відрізняються залежно від виду медіа. Наприклад, журналісти використовують блоґи з метою пошуку інформації про новини (44,7%), моніторингу (33,7%), публікування і просування власного контенту (33,1%). Спільноти або групи (де контент продукується користувачами) використовують, щоб знайти інформацію (53,6%) та перевірити її (41,9%). Мікроблоґінґ використовують для публікації контенту та моніторингу інформації. Більшість журналістів (49%) користуються професійними соціальними мережами, щоб розширити базу краудсорсингу, у той час як тра-диційні соціальні мережі використовуються для публікації власного контенту (53,8%) та пошуку інформації (40,1%). Сайти, де викладається відео (наприклад, YouTube), та сайти соціальних закладок є менш популярними [3].

Саме з соціальних мереж можуть виходити новини та вишукуватись інформаційні приводи, як «прикрашені», так і об’єктивні. Так, неодноразовими є згадки про стиль життя прокурорів або їх близьких, висвітлений ними у власних профілях (http://tabloid.pravda.com.ua/focus/53f332ee7e7d5/, http://ua.censor.net.ua/photo_news/414021/25richna_kyyivska_prokurorka_bobita_e_vlasnytseyu_4_kvartyr_i_2_dorogyh_avtomobiliv_mayuchy_zarplatu). Такі новини спричи-няють великий резонанс у суспільстві та не отримують зазвичай належного спростування або адекватного пояснення. Відсутність коментарів із боку прокуратури за таких умов лише посилює негативний ефект таких новин.

Фактично прокурор у соціальних медіа може виступати і як активна фігура (дописувач у власному профілі, коментатор або модератор спільноти (пабліку)), так і пасивний «об’єкт» обговорення та коментування, «герой» ві-део- або фотоконтенту. Тактика поведінки у кожному конкретному випадку має вибудовуватись з огляду на особливості її учасників, роль самого прокурора у формуванні новини. У будь-якому випадку неприпустимо та неетично допускати образливі висловлювання, незважаючи на зухвалість поведінки інших учасників мережі, коментування від імені органу прокуратури загалом у разі відсутності повноважень щодо вчинення таких дій, надання неправдивої інформації або надмірне її поширення, в тому числі й службової.

Зокрема, слід зазначити щодо ролі представників прес-служби у роботі з соціальними медіа.

Така діяльність може відбуватись за такими напрямами: формування контенту, спілкування у спільнотах, моніторинг інформації, забезпечення зворотного зв’язку.


26

Рекомендації щодо організації роботи з соціальними медіа1. Робити перехресні посилання на соціальні мережі – так, верифіковані

профілі ГПУ є на Facebook, у Twitter тощо. Публікації мають бути одночасні, з урахуванням вимог подання інформації у конкретній мережі. Допоможе використання програм типу HootSuite або IFTTT, які автоматично поновлюють статус у всіх соціальних мережах, щоразу як додається щось нове до основного блоґу.

2. Складати розклад публікацій у соціальних медіа – багато подій та новин, що продукуються органами прокуратури, є нагальними та миттєвими, резонансні злочини висвітлюються щойно вони вчиняться, і в таких випадках планування є марним. Втім, складання розкладу деяких наступних публікацій та анонсування деяких із них є хорошим методом утримання аудиторії. Це також непоганий спосіб для висвітлення особистих або не надто актуальних тем у часи затишшя, щоб утримувати напрацьований позитивний імідж. Зручно користуватися сервісами Buffer або Timely, завдяки яким можна ефективніше планувати записи залежно від того, коли більшість людей відповідають на вашу публікацію.

3. Не треба «дружити» з усіма дописувачами та коментаторами – існують думки, що активний контакт із дописувачами сприяє налагодженню «умовних» стосунків із ними. В реальності це потребує багато часу та зусиль, які можна витратити зі значно більшою користю. Для таких випадків має бути окремий чат або месенджер, в якому обов’язковим є надання відповіді на коректне питання.

4. Повторюватися – часте дослівне повторення тих самих матеріалів може створити негативний образ. Однак наголошення на ключових темах у різноманітні способи є вкрай важливим, оскільки користувачі мереж цілодобово не сидять в очікуванні матеріалу.


1. Соціальні медіа (стаття у вільній енциклопедії «Вікіпедія») [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B0

2. Галіч Т.О. Соціальні Інтернет-мережі та віртуалізація суспільного життя / Т.О. Галіч // Соціологія майбутнього: науковий журнал з проблем соціології молоді та студентства. – 2010. – Вип. 1. – С. 145–152.

3. Місце соціальних медіа в сучасному інформаційному просторі [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу: https://ua.tribuna.com/tribuna/blogs/socialmedia/638384.html


27

БЕЗКРОВНИЙ Євгенвикладач відділу підготовки прокурорів з організації

роботи в органах прокуратури Національної академії прокуратури України,

кандидат юридичних наук

МІСЦЕВА ПРОКУРАТУРА У МЕДІЙНОМУ ПРОСТОРІ

Аналізуючи проблему місця у медійному просторі місцевої прокуратури насамперед необхідно зазначити, що з поняттям «медіапростір» зустрічається безліч інших його визначень, які використовуються як синонімічні або близькі за значенням. У цьому ряду стоять «медіасфера», «інформаційно-комунікативний простір», «мас-медійний простір», «медіасередовище», «медіасистеми», «поле мас-медіа» («медіаполе»). Окремі дослідження розглядають телекомунікаційний простір, поп-медійний простір, освітній медіапростір, а також численні варіанти визначення медіапростору за територіальним охопленням: глобальне (світове), регіональне, медіапростір країни, міста, медіапростір установи і організації, єдиний медіапростір тощо. Про відсутність практики вживання цього поняття говорить і його різне написання: «медіапростір», «медіа – простір», «медіапростір». [1].

Якщо брати за основу діяльність місцевої прокуратури у медійному просторі, то його варто розглядати як частину «інформатизованого» простору. Це дозволяє наділити його «територіальними» ознаками, завдяки яким він так само, як інформаційний простір, може бути розглянутий через поняття певної віртуальної території, специфічного ресурсу, які належать державі. Відповідно до зазначеного у будь-якого простору є дві головні ознаки: бути вмістилищем чогось і мати межі. Таким чином, задається геополітичне розуміння інформаційного, а значить і медіа-простору – території, де розташовуються інформаційні ресурси, джерела інформації, технологічні системи збору, обробки, поширення інформації, а також користувачі інформаційних ресурсів.

Загалом, незважаючи на розгалужену мережу трактувань наведеного понят-тя, більшість науковців вказують на можливість його інтегрального осмислення. Це дозволяє виділити загальні моменти у поглядах на сутність медіапростору: 1) ядром медіапростору визнаються засоби масової комунікації (зокрема ЗМІ); 2) так само ЗМІ (а значить медіапростір) є активними факторами формування інших видів просторів: соціального, культурного, освітнього, релігійного тощо; 3) зміни в медіапросторі безпосередньо пов’язані з трансформаційними процеса-ми у суспільстві. Оскільки медіапростір відображає провідні тенденції розвитку суспільства, то це дозволяє вивчити його розвиток у контексті перетворень; 4) медіапростір формує картину світу, що знаходиться за межами чуттєвого


28

досвіду індивіда. Медіа – це не просто відображення реальності, це соціально конструйоване розуміння світу; 5) медіапростір являє собою складну систему, що має певний набір структурних елементів, які взаємопов›язані і підкоряються загальним закономірностям розвитку цілого [2].

Використання медіапростору органами прокуратури сприяє укріпленню законності та правопорядку в державі і спрямоване на зростання правової культури населення та поваги до закону й діяльності прокуратури.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року інформація про діяльність прокуратури оприлюднюється в загальнодержавних та місцевих друкованих засобах масової інформації і на офіційних веб-сайтах органів прокуратури.

Загальні вимоги до організації та здійснення інформування суспільства органами прокуратури визначено наказом Генеральної прокуратури України «Про організацію інформування суспільства щодо діяльності органів прокуратури України» від 18 вересня 2015 року№ 218. У наказі зазначено, що на керівників місцевих прокуратур покладено забезпечення належної реалізації принципу гласності. Для максимально повного й об’єктивного донесення до громадськості інформації про діяльність органів прокуратури їм необхідно систематично брати безпосередню участь у заходах медійного характеру (брифінгах, прес-конференціях, теле- і радіоефірах, інтерв’ю тощо).

Відповідно до статистичних даних Генеральної прокуратури України за 9 місяців 2016 року прокурорами України здійснено 44 059 виступів у засобах масової інформації, із них у друкованих – 6 006, у електронних ЗМІ – 7 826, у інформаційних агентствах – 7 451, у мережі Інтернет – 22 656, в акредитованих в Україні зарубіжних ЗМІ – 53 виступи.

Зважаючи на активну участь прокурорських працівників у доведенні до суспільства інформації щодо діяльності органів прокуратури, варто зазначити щодо необхідності відійти від практики нарощування кількості виступів у ЗМІ.

Варто звернути увагу на розширення форм участі у заходах медійного характеру і підвищення їх якості. Це стосується насамперед своєчасного, об’єктивного і у повному обсязі інформування суспільства про резонансні справи та вжиті органами прокуратури заходи. Важливо висвітлювати інформацію з питань діяльності прокуратури передусім про результати роботи, які реально сприяли відновленню або зміцненню законності та правопорядку. Необхідно оперативно реагувати на критичні публікації та повідомлення про діяльність органів прокуратури. При цьому слід враховувати те, що переважна більшість населення черпає інформацію з телевізійних і радіопередач.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» керівники місцевих прокуратур на відкритому пленарному засіданні відповідної ради, на яке запрошуються представники засобів масової інформації, не менш як двічі на рік інформують населення певної адміністративно-територіальної одиниці


29

про результати діяльності на цій території шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних.

Виконання вимог наведеної правової норми сприяє зростанню завантаженості керівника місцевої прокуратури, оскільки внаслідок реформування органів прокуратури створено ситуацію, коли повноваження однієї місцевої прокуратури поширюються на значну кількість адміністративно-територіальних одиниць.

Водночас у ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» передбачено посаду ке-рівника підрозділу місцевої прокуратури та заступника керівника підрозділу місцевої прокуратури. У місцевих прокуратурах, в яких створено підрозділи, які знаходяться на великій відстані від керівництва прокуратури, керівник підрозділу місцевої прокуратури та його заступник є посадовими особами, які виконують покладені на них функціональні обов’язки на закріпленій адміністративній території і володіють у повному обсязі відповідними статистичними та аналітичними даними.

Враховуючи наведене, варто передбачити доповнення до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, що стосується делегування керівником місцевої прокуратури повноважень керівникові підрозділу місцевої прокуратури або його заступнику на участь у відкритому пленарному засіданні відповідної ради, виклавши його в такій редакції:

3. Керівники регіональних прокуратур або за їх дорученням заступники та керівники місцевих прокуратур або за дорученням їх заступники чи керівни-ки підрозділів місцевої прокуратури або їх заступники на відкритому пленар-ному засіданні відповідної ради, на яке запрошуються представники засобів масової інформації, не менш як двічі на рік, інформують населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці про результати діяльності на цій території шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних.


1. Чернявська Л.В. Соціальний простір мас-медіа: моногр. / Л.В. Чернявська. – Запо-ріжжя: Державний вищий навчальний заклад «Запорізький національний університет» Міністерства освіти і науки України, 2016. – 411 с.

2. Проневич О.С. Організаційно-правові засади взаємодії органів прокуратури із засобами масової інформації / О.С. Проневич // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2014. – № 3. – С. 152–161.


30

ТОМІЛЕНКО Дмитропрес-секретар

Національної академії прокуратури України

ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО ІМІДЖУ ПРОКУРОРА

Протягом останніх років сформувався неоднозначний імідж прокуратури та прокурорів зокрема. Імідж прокурора – це уявлення про нього, яке сформувало-ся за допомогою ЗМІ у громадськості.

З одного боку, імідж прокурора є позитивним, адже кількість бажаючих стати прокурорами є доволі високою. Конкурс на зайняття вакантних посад у прокуратурі і складання тестів упродовж осені 2016 року в Національній академії прокуратури України є тому вагомим підтвердженням. Прокурор в очах громадськості – це людина, яка добре розуміється на праві та може захистити інтереси однієї зі сторін у суді. Це вольова, високоосвічена та інтелектуальна особистість, яка вміє аналітично мислити.

З іншого ж боку, ми спостерігаємо існування дуже негативного іміджу прокурора, який сформувався через висвітлення засобами масової інформації їх участі у корупційних схемах, значних матеріальних статків невідомого походження та значної кількості недоведених справ до суду.

У результаті своєї активної діяльності ЗМІ сформували ряд стереотипних образів прокурорів:

– корупціонер-хабарник (так само сформувавши у населення почуття несправедливості та розуміння того, що людина, котра отримує зарплату з податків населення, зловживає своїм посадовим становищем);

– діамантові та маєткові прокурори (породжена класова нерівність, яка харак-теризується назріванням нетерпимості зубожілого українського суспільства до прокурорів, які мають по декілька розкішних маєтків та значні матеріальні статки);

– бездіяльні й ні на що не спроможні (не доведені справи до суду та закриття справ породили ще один стереотип професійної непридатності прокурорів).

Формування позитивного іміджу прокурора на тлі зазначеної оцінки з боку суспільства нагадує назву одного з американських фільмів минулого сторіччя – «Місія нездійсненна». Як прес-служби за допомогою піар-інструментів можуть сформувати позитивну оцінку органу, який має 13% довіри з боку громадськості?! Як боротися з журналістами, які в погоні за скандальними рейтинговими новинами паплюжать імідж прокурорів та прокуратури?!

Здавалось би, що ці питання риторичні, а їх вирішення за допомогою прес-секретарів – неможливе.

З одного боку, я згоден з тим твердженням, що лише зусиллями прес-служб неможливо подолати негативний імідж прокуратури. Це має бути спільний процес «очищення» прокуратури та позитивне висвітлення у ЗМІ за допомогою співпраці «прес-секретар – журналіст».

З іншого боку, в період оновлення прокуратур завдання прес-служби полягає


31

у тому, щоб довести населенню, яке розлючене від суцільної несправедливості, що державний орган сумлінно виконує покладені на нього обов’язки. І попри всі «нездійсненні місії» прес-секретарі мають докласти максимум зусиль, щоб досягти поставлених цілей.

Завдання прес-служби у побудові позитивного іміджу прокуратури полягає насамперед у тому, щоб перемоги у справах «МАЛЕНЬКОЇ ЛЮДИНИ» донести до громадськості і довести, що цей державний орган стоїть на варті ІНТЕРЕСІВ ЗАКОНУ, а не окремих олігархічних чи владних груп.

Прес-службі необхідно досягти того результату, щоб у висвітленні кожної виграної справи прокурором в суді громадянин України відчув, що його права захистили, за нього турбуються і прокуратура завжди стоїть на варті саме його прав.

Необхідно створити ефективні заходи, які б корегували негативні стереотипи, пов’язані з прокуратурою, та були близькі й відповідали очікуванням конкретної цільової аудиторії.

Ми маємо поділити громадськість на декілька цільових аудиторій: бізнес, середній клас, студенти, пенсіонери. Необхідно відповідно до кожної з них надавати позитивні сигнали, які б зачіпали саме їх інтереси. Бабуся-пенсіонерка має побачити себе, середній клас себе, а разом вони мають відчувати, що їхні права захищаються.

Ви можете мене спитати: «А що ж робити, якщо прокурору залишили винятково представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом?» Завдання прес-служби полягає у тому, щоб крізь призму захисту інтересів держави донести до громадськості думку, що захища-ються конкретно їхні інтереси. До свідомості громадян ми маємо донести таку формулу: «Захист інтересів держави – захист кожного громадянина України».

Інколи ми неправильно розставляємо пріоритети в гонитві за засудженням «злочинної влади» і забуваємо про те, що це лише в інтересах еліт і теперішньої влади, а не громадськості, яка зацікавлена у розв’язанні їхніх локальних проблем.

Ми недооцінюємо комунікацію, пов’язану зі звичайними локальними справами. Саме завдяки цьому ми зможемо сформувати позитивний імідж прокурора та отримати позитивний відгук про його діяльність від звичайного громадянина.

Не варто забувати, що існує наявна загальна криза влади, яка є не лише в Україні, а й в інших країнах світу. Це все пов’язано з низьким рівнем життя, безпеки та невпевненості у завтрашньому дні.

По мірі того як держава розв’язуватиме проблему корупції та інтересів суспільства буде покращуватися рівень життя населення, що так само призведе до зростання довіри до влади і до органів прокуратури зокрема. Але це не завдання прокуратури і не прес-служб прокуратури.

Тож єдине, що зараз здатні здійснити прес-служби – це висвітлення позитивного розв’язання локальних проблем та маленьких перемог прокуратури над порушенням Закону. Це також допоможе у формуванні позитивного іміджу прокурора.


32

УМАНЕЦ Андрейэксперт по коммуникациям и работес информационным пространством,

блогер на Facebook

ИНДИВИДУАЛЬНЫЙ БЛОГ НА «ФЕЙСБУКЕ» – МОЩНЫЙ РАБОЧИЙ, КОММУНИКАЦИОННЫЙ И МЕДИЙНЫЙ

ИНСТРУМЕНТ В СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНЕ

Налаживание внутренних и внешних коммуникаций на прокурорском направлении – это процесс, находящийся на пересечении двух обширных систем знаний: юридическо-правовой и информационно-коммуникационной. По своей сути эти две системы знаний контрарны друг другу. Это два антипода, две противоположности, два совершенно разных набора отправных точек при исследовании, анализе и оценке окружающей действительности.

Именно поэтому при попытке гармоничного синтеза этих систем знаний, а также равноправного и конструктивного объединения усилий их представителей неизбежно возникают недоразумения, противостояния и конфликты. Однако без такого синтеза и объединения усилий решить проблему внутренних и внешних коммуникаций на прокурорском направлении элементарно невозможно.

В Украине данная проблема усугубляется ещё и тем, что сотрудники прокуратуры в основной своей массе испытывают страх, неприязнь и злость по отношению к тем же журналистам и общественным активистам. Последние нередко отвечают прокурорам взаимностью, не испытывая к ним фактически никакого доверия и воспринимая их как «вражеский лагерь» – даже после недавней реформы местных прокуратур. Как следствие, свои коммуникационные проблемы прокуроры решают, как правило, без привлечения профессиональных и конструктивно настроенных медийщиков, информационщиков, коммуника-торов и общественных активистов. Из-за этого прокуроры допускают промахи и ошибки, которые хорошо заметны представителям информационно-коммуника-ционной сферы, но совершенно не очевидны представителям юридическо-пра-вовой сферы.

В первую очередь это касается намерения сделать определяющую ставку на СМИ при налаживании и поддержании коммуникации между прокурорами и общественностью. Это не приведёт к успеху хотя бы по трём причинам. Во-первых, сегодня в Украине практически нет предохранителей или амортизаторов от недобросовестной и злонамеренной работы журналистов. Это происходит в том числе из-за того, что сами наши журналисты в основной своей массе не декларирует ценностей в своей работе, которые они сами внутренне готовы разделять, соблюдать и защищать. Как следствие, в журналистской среде во многом ушло стремление к справедливым и беспристрастным оценкам – как в отношении людей, так и в отношении событий и процессов в нашем обществе.


33

Из-за этого профессия журналиста стала во многом непредсказуемой для нашего общества и естественным образом попала в глубокий кризис.

Во-вторых, сегодня в Украине вообще очень сложно давать справедливые и непредвзятые оценки всего того, что происходит в нашем обществе. Кстати, ещё некоторое время назад из-за такого рода оценки журналист вообще мог пострадать физически. Хорошо себя чувствуют в основном те журналисты, которые нормально работают в режиме «враг-друг». Те же, кто хочет более глубоких, содержательных, реалистичных и взвешенных оценок, неизбежно сталкиваются с тем, что сегодня в Украине очень тяжело понять, кто прав и кто виноват, как реально в нашей стране проводить действенные реформы и в какую сторону нашему обществу вообще нужно развиваться и двигаться. Из-за этого в последние годы произошёл стремительный отток искренних журналистов с конструктивным настроем, которым были небезразличны ценности профессии. И, соответственно, на их место пришли те, для многих из которых ценности профессии вряд ли являются значимым звеном в их деятельности.

И в-третьих, традиционная журналистика в Украине элементарно не справля-ется с колоссальными информационными потоками, которые в последние годы хлынули на журналистов с самых разных сторон. К примеру, тот же Высший со-вет юстиции дал сегодня такое количество общественно значимой информации, что журналист ныне вполне может специализироваться только на освещении деятельности данного органа. И так обстоят дела фактически со всеми органами власти, в том числе и на местах.

Как следствие, в украинской журналистике сегодня просто нет достаточного количества журналистов, имеющих необходимый уровень квалификации и добросовестности в своей работе. И нет оснований считать, что их количество будет расти – скорее имеются все предпосылки для того, что это количество будет всё больше уменьшаться. Поэтому выстраивать стратегии коммуникации прокуроров с общественностью с определяющим упором на СМИ – это большая ошибка, которая приведёт лишь к тому, что упомянутая выше коммуникация будет лишь ухудшаться и разрушаться.

Помимо этого, из фокуса внимания прокуроров сегодня ускользают и важные тенденции в информационном пространстве как в Украине, так и во всём мире. Прежде всего, стремительно меняется основополагающий вектор коммуникации. Так, вектор коммуникации «вовнутрь» (когда кто-то приходит к нам и затем рассказывает о нас другим) сегодня всё больше теряет силу. Ему на смену приходит вектор коммуникации «наружу» (когда я сам целенаправленно выхожу в коммуникацию – с целью понять других и рассказать о себе).

Имеют место и другие важные тенденции. То, что смартфоны появились у миллионов людей по всему миру, уже привело к тому, что фактически любой человек со смартфоном может быть СМИ. Из-за этого правила игры в информационном пространстве, по сути, выворачиваются наизнанку – и это общепланетарная тенденция. Причём даже эксперты на Западе не берутся прогнозировать, к чему это в итоге приведёт.


34

Непосредственно в Украине это привело к появлению феномена Facebook – эта соцсеть работает в нашей стране в режиме СМИ, доступного любому человеку. Что определяет Facebook как СМИ? Намерение людей, которые ежедневно заходят в эту соцсеть именно с целью создавать, распространять, обсуждать и искать новости. И таких людей становится всё больше и больше. Среди тех, кто постоянно держит в поле своего зрения эту соцсеть и ее информационные потоки, – практически все народные депутаты, представители команды действующего Президента Украины, очень многие влиятельные чиновники, фактически все значимые общественные активисты и журналисты и т. д. Всё больше и больше людей «ходят» в Facebook, как на работу, и это явление нельзя игнорировать при наработке любых стратегий коммуникации. То, что в Украине можно назвать общественностью, де-факто уже представлено на Facebook.

Информационное пространство в Украине во многом сегодня формируется через Facebook – достаточно обратить внимание на то, в скольких своих мате-риалах традиционные СМИ апеллируют к разным сообщениям из этой соцсети. И есть все основания предполагать, что эта тенденция будет только усили-ваться. Ведь Facebook даёт наилучшие возможности по прямому наполнению информационного пространства своими собственными руками – без каких-либо дополнительных посредников в виде, например, тех же журналистов.

Наиболее эффективным инструментом Facebook по прямой работе с информационным пространством является, с моей точки зрения, индивидуальный блог на Facebook в формате персональной профильной странички. Мой личный опыт показывает, что такой индивидуальный блог эффективен как небольшое СМИ даже при 600-800 верно подобранных читателей – очень многое зависит от самого автора, его талантов и внутренних намерений. Кроме того, это очень простой и малозатратный инструмент, который может быстро освоить даже абсолютный новичок на Facebook. Помимо медийной составляющей, индивидуальный блог в этой соцсети является ещё и мощным рабочим и коммуникационным инструментом. Это, в частности, проявляется в том, что на Facebook можно найти контакт с очень многими людьми, имеющими влияние и значение в самых разных сферах. И если обратиться к ним через их профильные странички в этой соцсети, то с высокой вероятностью получишь ответ непосредственно от этих людей. В то же время индивидуальный блог на Facebook даёт возможность и другим людям наладить прямой контакт с владельцем блога и тем самым дать ему информативную, оперативную и неискажённую обратную связь.

Все эти свойства индивидуального блога на Facebook в формате профильной персональной странички дают хорошие возможности для представителей госорганов выйти в публичную плоскость, завоевать своё место в информационном пространстве страны и благодаря этому наладить стабильную, многостороннюю и взаимообогащающую коммуникацию с самыми разными представителями украинской общественности.


35

ВЛАСЮК Владиславексперт ГО «Реанімаційний пакет реформ»,

LLM Queen Mary University,екс-заступник керівника патрульної поліції України

ВЛАСЮК Віталійголовний науковий співробітник відділу впровадження

практики Європейського суду з прав людини в прокурорську діяльність Науково-дослідного інституту

Національної академії прокуратури України

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЗІ ЗМІ НА ПРИКЛАДІНОВОЇ ПАТРУЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ

Тема взаємодії правоохоронних органів зі ЗМІ – не нова і зазвичай непроста. Почасти, це зумовлено невисоким рівнем довіри з боку населення, почасти – суттєвими розбіжностями у принципах діяльності журналістів та відповідних прес-центрів правоохоронних органів. Водночас відкритість, прозорість та довіра – це цінності, що закладалися в основу функціонування нової патрульної поліції України. Безумовно, це знайшло своє відображення у взаємодії з журналістами. Про деякі особливості – нижче. Підкреслимо, що отриманий досвід засвідчив про такі речі, як важливість налагодження ефективного діалогу зі ЗМІ та реальний його вплив на сприйняття діяльності поліцейських. Не в останню чергу саме завдяки правильному висвітленню дійсно якісна робота нової патрульної поліції була помічена та високо оцінена громадянами – рівень довіри сягав 80 відсотків.

Не слід переоцінювати соціальну мережу Facebook як ЗМІ, адже там досить обмежене коло читачів. Насправді, значна частина громадян не користується ані Facebook, ані іншими соціальними мережами. В багатьох випадках саме з представниками цієї соціальної мережі поліцейським доводиться взаємодіяти частіше. Втім, офіційна сторінка нової патрульної поліції у Facebook дуже швидко здобула велику кількість дописувачів, а новини, що на ній поширювалися, справно доносили інформацію та викликали жваві дискусії. Якщо взяти такі характеристики, як кількість «лайків» (вподобань) та «репостів» (розміщення користувачами публікацій, зроблених на сторінці поліції, на власних сторінках), то сторінка патрульної поліції швидко увійшла до найпопулярніших в Україні.

Так само виважено слід сприймати експертну допомогу іноземних експертів, які, на жаль, не до кінця розуміють специфіку України: ментальність громадян, історичні особливості, культуру, мову тощо. Хоча, безумовно, внесок іноземних експертів є колосальним. Окрім них, не можна не відзначити допомогу деяких


36

політиків, зокрема народного депутата Мустафи Наєма, фахового журналіс-та: по-перше, це побудова структури публікацій (так званих «меседж-боксів»), по-друге, загальна стилістика та оформлення.

Що стосується оформлення, то не можна не підкреслити неабияку важливість врахування добре відомих у бізнесі принципів. Так, навіть у державного правоохоронного органу має бути свій бренд (логотип, емблема), який мусить бути впізнаваним, яскравим, а в широкому розумінні також включати і авторський шрифт. Зрозуміло, розробка якісної бренд-стилістики потребує за-лучення певних ресурсів, проте на прикладі патрульної поліції було доведено, що це можливо. Доцільно також нагадати про значну увагу, приділену такому, здавалось би незначному питанню, як розклейка автомобілів. Активно залу-чалося суспільство, пропонувалися варіанти, стимулювалася дискусія щодо остаточного вигляду нової патрульної поліції. Таким чином, суспільство відчуло свою причетність до реформи, а журналісти отримали якісний та «трендовий» матеріал.

Ціла команда людей у прес-службі нової патрульної поліції активно «відпрацьовувала» неправдиві повідомлення як у класичних ЗМІ, так і в соціальних мережах. За результатами перевірок інформація спростовувалася або ж давався офіційний коментар. Таким чином, суспільство зажди отримувало точну та вчасну інформацію про діяльність поліції.

Ще одна цікава та дієва новація, що широко використовувалася прес-службою нової патрульної поліції, – це так звані «голови, що говорять». Іншими словами, до коментування роботи поліцейських активно залучалися безпосередні її ви-конавці – поліцейські. Безумовно, з боку прес-служби давалися якісь загальні поради щодо висвітлення інформації, проте підкреслю, що спілкування журна-ліст-поліцейський залишалося абсолютно живим та природним, що не могло не сподобатися суспільству.

Водночас слід акцентувати увагу на проблемі некомпетентності деяких журналістів, взаємодія з якими почасти засмучувала. Зокрема, зазначу про велику кількість запитів на отримання такої публічної інформації, що легко могла б бути знайдена самотужки у відкритих джерелах. Проте прес-служба витрачала час на надання відповідей відповідно до вимог чинного законодавства. У подальшому необхідно дослідити цю проблему ґрунтовніше та запропонувати ефективні рішення.

Таким чином, можемо підсумувати та навести рекомендації щодо взаємодії зі ЗМІ:

1. Відкритість та прозорість діяльності правоохоронних органів у сучасному демократичному суспільства – це такий собі must, що є невіддільним від нала-годження якісної комунікації зі ЗМІ.

2. Необхідно залучати експертів як міжнародних, так і національних, в тому числі з бізнес-середовища, адже ефективна діяльність має належно


37

висвітлюватися у ЗМІ. Бренд-стилістика, впізнаваність, якість роботи із соціальними мережами має наближатися до бізнес-стандартів.

3. Не слід переоцінювати соціальну мережу Facebook, адже вона має досить обмежене коло читачів. Насправді, значна частка громадян не користується ані Facebook, ані іншими веб-сайтами і здебільшого саме з представниками цієї соціальної мережі правоохоронцям доводиться взаємодіяти частіше.

4. Враховуючи особливості сучасних ЗМІ, гарною ідеєю є регулярне «відпрацювання» так званих «фейків» та оперативне їх спростування. Це дозволяє зберігати монополію на швидке постачання якісної інформації про роботу органу.

5. Необхідно залучати суспільство до обговорення чи навіть впливу на вирішення деяких питань. Наприклад, кольори та їх поєднання нових автомобілів для поліції обиралися спільно з громадою, що викликало схвалення та відчуття причетності з боку спільноти.

6. Не слід боятися залучати до спілкування з журналістами безпосередніх виконавців роботи.

7. Журналістам, ЗМІ також слід підвищувати свій професіоналізм.


38

БЕЛІКОВА Світланавикладач відділу підготовки прокурорів

з представництва інтересів громадянина або держави в суді Національної академії прокуратури України,

кандидат юридичних наук

БЕЛІКОВА Алінамагістрант Інституту прокуратури України

та кримінальної юстиціїНаціонального юридичного університету

імені Ярослава Мудрого

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

Інформація на сьогодні є дієвим інструментом, який суттєво впливає на формування суспільства загалом і громадської думки окремо. Залежно від того, яким чином і яка інформація буде доведена до спільноти, відповідно буде фор-муватися й громадська думка про органи влади, місцевого самоврядування, правоохоронні, судові та інші органи, а також їх посадових осіб.

Слово «інформувати» (латин.) означає зображати, складати уявлення про що-небудь, а «інформаційний простір» або «поле» – середовище, в якому виробляється, існує, циркулює, зберігається інформація. В сучасних умовах більш вживаним є поняття інформаційний простір – сукупність територій, охоплених засобами масової комунікації певної категорії (регіональними, національними, світовими). Зважаючи на тенденції зростання ролі та обсягів інформації, саме інформаційний простір будь-якої держави відображає рівень розвитку та перспективи демократії [1, 71].

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про інформацію» масова інформація – інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб, а засоби масової інформації – засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації [2].

Основними принципами інформаційної діяльності органів прокуратури відповідно до Законів України «Про інформацію», «Про державну таємницю», «Про прокуратуру», наказу Генерального прокурора України «Про організацію інформування суспільства щодо діяльності органів прокуратури України» від 18 вересня 2015 року № 218, інших організаційно-розпорядчих документів Генеральної прокуратури України є достовірність і повнота наданої інформації,


39

оперативність, відкритість, запобігання поширенню інформації, яка містить державну чи будь-яку іншу таємницю або конфіденційні відомості, щодо яких у законодавстві встановлено особливий порядок захисту.

Органи прокуратури постійно здійснюють взаємодію із мас-медіа, загальною метою якої є публічне поширення інформації щодо прокурорської діяльності за її основними напрямами.

Важливим принципом такої співпраці прокурорів із засобами масової інформації є взаєморозуміння і довіра. Водночас необхідно враховувати, що популярність окремих медіа у багатьох випадках залежить від винятковості інформації та оперативності її одержання, у зв’язку з чим журналісти нерідко намагаються здобути її у будь-який спосіб, навіть використовувати певні психо-логічні прийоми [3, 605].

Крім того, за змістом інформація про діяльність органів прокуратури у кримінальній сфері та поза її межами, яка поширюється засобами масової інформації, може бути:

по-перше, віднесена до правової інформації, тобто відомості про право, правовідносини, правопорушення, а також про засоби реагування прокурора на правопорушення, яка згідно зі ст. 20 Закону України «Про інформацію» є відкритою для громадянського суспільства;

по-друге, віднесена до службової інформації, яка міститься у документах, що становлять внутрішньовідомчу службову інформацію (кореспонденція, довідки, доповідні записки, узагальнення, протоколи нарад тощо);

по-третє, віднесена до конфіденційної інформації, яка може поширюватися лише за бажанням або згодою особи і містить певні обмеження щодо її доступу;

по-четверте, віднесена до таємної інформації, зокрема, яка є таємницею досудового слідства та містить відомості про особу або учасників досудового розслідування, а також повідомлення про перебіг і тактику розслідування кримінального провадження. Зазначена інформація згідно зі ст. 222 Кримінального процесуального кодексу України оприлюднюється лише з дозволу слідчого або прокурора, який здійснює процесуальне керівництво за умови, що це не зашкодить швидкому, повному і неупередженому розслідуванню та не призведе до порушення прав учасників кримінального провадження. Тому ця інформація може бути оприлюднена засобами масової інформації про факт вчинення правопорушення за винятком, коли сам факт цього правопорушення вказує на особу, яка його вчинила.

Але, як свідчить повсякденна практика, органи прокуратури не завжди діють оперативно при наданні інформації, яка становить суспільний інтерес, або, навпаки, діють поспішно в оприлюдненні матеріалів прокурорсько-слідчої діяльності [3, 606]. Це надає поштовх, особливо для приватних ЗМІ, для перекручування інформації, наданої органами прокуратури або необ’єктивності її доведення до громадськості в частині висвітлення тих чи інших подій. З цією


40

метою прес-секретарі або працівники прокуратури, закріплені за вказаним напрямом роботи мають щоденно проводити моніторинг інформаційного простору щодо висвітлення діяльності органів прокуратури у ЗМІ, повідомлень про злочини та інші порушення закону. Про зміст матеріалів критичного характеру необхідно невідкладно доводити до відома керівництва органів прокуратури, а також вживати заходів щодо корегування необ’єктивно висвітленої в ЗМІ роботи органів прокуратури.

Враховуючи наявність подій у суспільстві, які набувають значущого або резонансного характеру і пов’язані з діяльністю прокуратури, необхідно надавати інформацію, дотримуючись меж компетенції певного кола працівників органів прокуратури. Так, оприлюднення відомостей у ЗМІ в Генеральній прокуратурі України необхідно здійснювати за погодженням із Генеральним прокурором України або відповідним його заступником, у регіональних і місцевих прокуратурах – з їх керівниками (п. 3 галузевого наказу).

Хоча, певною мірою, журналісти та інші учасники медіа-простору мають правильно й об’єктивно інформувати громадськість про роботу органів прокуратури, а не вишукувати «гучні факти» та надавати свою суб’єктивну оцінку про дії працівників прокуратури, перетворюючи цю інформацію на оціночні судження. Іноді трапляються випадки, коли інформацію подає або коментує журналіст, який взагалі не має досвіду роботи у сфері юриспруденції, що призводить до неправильного трактування юридичних термінів і пов’язаних з цим подій, а також перекручування відповідних фактів.

Слід підкреслити, ЗМІ не повинно надавати громадськості інформацію про діяльність органів прокуратури так, як вони її «бачать», внаслідок чого втрачається актуальність та об’єктивність. На сьогодні у друкованих ЗМІ або у телевізійному ефірі досить мало інформації про позитивні напрацювання прокуратури, її захист інтересів держави в суді, поновлення порушених прав і свобод громадян та інтересів держави. Замість цього лунають відомості про «статки» прокурорів, недоведеність судових справ та власне життя.

Для плідної взаємодії працівники прокуратури повинні широко доносити до громадянського суспільства інформацію про позитивні результати своєї роботи та завжди виступати за взаємний діалог зі ЗМІ, що у свою чергу призведе до підняття рейтингу довіри до органів прокуратури. Водночас, надаючи інформацію для ЗМІ, необхідно підходити до цього виважено та відповідально, розмежовуючи наявність у ній «публічного» (те, що треба оприлюднити) й «особистого» (свої погляди, пропозиції, наміри, особисту поведінку). У зв’язку з цим видається за доцільне запровадження відповідних додаткових навчань як з прокурорсько-слідчими працівниками – навичкам зі спілкування із засобами масової інформації, так і з журналістами, які обрали сферу юриспруденції, – праву.


41

Таким чином, діяльність органів прокуратури в інформаційному просторі має будуватися на висвітленні в ЗМІ об’єктивної та достовірної інформації, без перекручування фактів і подій, з урахуванням етичних норм поведінки, а також удосконалення форм і методів такої діяльності.


1. Михайлін І.Л. Основи журналістики: підруч. / І.Л. Михайлін. – Вид. 3-тє, доп. і поліпш. – К.: ЦУЛ, 2002. – 284 с.

2. Билиця І.О. Взаємодія органів прокуратури із засобами масової інформації / І.О. Билиця // Актуальні проблеми держави і права. – С. 603-608 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.apdp.in.ua/v68/91.pdf

3. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2657-12


42

НЕЦЬКА Любовначальник відділу підготовки прокурорів

з представництва інтересівгромадянина або держави в суді

Національної академії прокуратури України,кандидат юридичних наук, доцент

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ ТА ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Взаємодія прокуратури і ЗМІ є необхідною у демократичному суспільстві. Завдяки засобам масової інформації доноситься до громадськості позиція прокуратури та її реакція на певні суспільні явища, результативність її діяльності, виробляється ставлення громадян до прокуратури як органу, який захищає їхні права та сприяє відновленню законності.

Основною проблемою комунікації прокуратури і ЗМІ є недовіра до цього органу внаслідок сформованої негативної суспільної думки про діяльність прокуратури, яка протиставляється інтересам суспільства, та про її тотальну корумпованість. Недостатність інформації про роботу прокуратури на важливих напрямах або її неповне висвітлення, певною мірою, сприяють утвердженню за прокуратурою негативного іміджу, тому важливо проаналізувати і виявити причини проблем комунікації прокуратури і ЗМІ.

Можна спостерігати, що у медіапросторі України відбуваються значні трансформації. Частина засобів масової інформації є залежними від олігархів, які зацікавлені в ослабленні прокуратури. Інша частина ЗМІ підіграє суспільним настроям і не ставить за мету подання об’єктивної і правдивої інформації. До того ж у самій державі відсутня чітка інформаційна політика щодо висвітлення у державних ЗМІ позитивної діяльності органів прокуратури та конструктивної критики на їх адресу. Створені в органах прокуратури прес-служби зазвичай подають інформації небагато, і це не відповідає сьогоднішнім запитам суспільства щодо швидкості її подачі, обсягу, повноти, доступності (у розумінні змісту). Працівники прес-служб не є професійними журналістами, що також впливає на якість підготовки і подачі інформації.

Потрібно зауважити, що журналісти, які через призму власного сприйняття подають інформацію про суди і прокуратуру, допускають суттєві перекручення, спотворення у своїх повідомленнях. Найчастіше причиною цього є нерозуміння професійних особливостей діяльності суду і прокуратури, юридичної термінології та змісту нормативно-правових актів. Недарма при підготовці


43

журналістів у Західній Європі та США викладається курс юриспруденції, що не завадило б запозичити і Україні.

Як зазначається у ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Консти-туцією межах і відповідно до законів України. Отже, представник органу влади наділений певними повноваженнями, за межами яких діяти не вправі. У зв’язку з цим виникає питання про повноваження суддів і прокурорів в інформуванні суспільства про судову і прокурорську діяльність.

За змістом ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури не менш як двічі на рік інформують суспільство про свою діяльність шляхом повідомлень у засобах масової інформації. Генеральний прокурор України особисто не менше одного разу на рік звітує перед Верховною Радою України на пленарному засіданні про діяльність органів прокуратури шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних. Керівники регіональних та місцевих прокуратур на відкритому пленарному засіданні відповідної ради, на яке запрошуються представники засобів масової інформації, не менш як двічі на рік інформують населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці про результати діяльності на цій території шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних. Отже, спеціальний закон передбачає обов’язок інформування у встановленому порядку для керівників органів прокуратури. Можна зробити висновок про недостатність такого інформування, але більш важливо – висновок про відсутність права чи обов’язку інформувати про діяльність цього органу у прокурорів, які не є керівниками органів прокуратури. За таких обставин, враховуючи, що повноваження інформувати про діяльність прокуратури внутрішньовідомчими актами покладено на прес-служби прокуратур, цілком ймовірно кваліфікувати надання інформації про діяльність прокуратури прокурором, який не є керівником органу прокуратури або працівником прес-служби, як порушення ст.6 Конституції України

Окремі правники схильні тлумачити надання інформації будь-яким прокурором в Україні на підставі ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року. Проте ч. 2 ст. 10 цієї Конвенції містить відси-лання до національного законодавства. На нашу думку, саме таке відсилан-ня у питанні щодо надання інформації прокурором і означає застосування вітчизняного закону, який формально і обмежено регулює відносини у сфері інформування діяльності прокуратури. Отже, необхідні зміни у Закон України «Про прокуратуру», які б визначали повноваження прокурора щодо надання ін-формації, пов’язаної з його професійною діяльністю.

В Україні багато інформації подається через соціальні мережі. Адже в умовах, за яких ні ЗМІ, ні прес-служби не задовольняють вимоги суспільства щодо надання інформації, зокрема в частині швидкості і повноти її подачі,


44

інформаційний простір наповнюють люди, причетні до тих чи інших подій, або фахівці у тих чи інших галузях. Серед прокурорів і суддів є частина прихильників соціальних мереж. Тому виникла дискусія про правомірність ведення особистих блогів суддями і прокурорами чи інших форм їхньої комунікації у соціальних мережах із врахуванням як позитивних, так і негативних результатів такої комунікації. Безперечним позитивом є наближення до суспільства, формування довіри, пояснення ситуацій, які неправильно сприйняті суспільством або неправильно тлумачаться у правовому руслі, пряма участь у формуванні правової культури тощо. Негативними проявами, яким потрібно запобігти, є небезпека необачного викладу службової інформації або порушення етичних норм чи рекомендацій Консультативної ради європейських суддів (КРЕС) та Консультативної ради європейських прокурорів (КРЕП), наприклад, обов’язку уникати критики та оцінки професійних дій судді або прокурора [1]. У пояснювальній записці до спільного Висновку КРЕС і КРЕП «Щодо взаємовідносин між суддями та прокурорами у демократичному суспільстві» застерігається про обережність прокурорів при наданні коментарів щодо процедури, якій слідував суддя, або винесеного судового рішення, і що в разі потреби прокурори мають заявляти про свою незгоду з цим рішенням апеляційним шляхом [2].

У відповідь на інформаційні потреби, породжені практикою сьогодення, вбачається за необхідне запровадити спеціальні навчальні заняття для прокурорів з метою формування і їхньої правової культури у соціальному середовищі, і набуття достатніх знань нормативного та рекомендаційного характеру, які б допомогли прокурору визначити види та межі надання інформації, зокрема тієї, що стосується професійної діяльності.


1. Висновок № 7 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Мі-ністрів Ради Європи з питання «Правосуддя та суспільство» від 23–25 листопада 2005 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.arbitr.gov.ua/files/pages/Висновок № 7.pdf

2. Висновок № 12 Консультативної ради європейських суддів та висновок № 4 Кон-сультативної ради європейських прокурорів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо взаємовідносин між суддями та прокурорами у демократичному суспільстві» від 8 грудня 2009 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/ (documents)/ 58F4A4DD76AACFD0C2257D87004971A6


45

ЧЕРНОБАЙ Антонінастарший викладач відділу підготовки прокурорів

з організації роботи в органах прокуратуриНаціональної академії прокуратури України,

кандидат юридичних наук, доцент

АЛЕКСЕЄВА Вікторіяпомічник судді

Київського апеляційного адміністративного суду

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СПІВПРАЦІОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ ТА ЗМІ

На сьогодні, мабуть, найскладнішими є взаємовідносини із засобами масової інформації.

Слід зауважити, що прокурор перебуває під нищівною критикою мас-медіа. Провокаційні питання, категоричні вимоги до відповідей щодо проваджень по кримінальним справам, фото-, відео- та аудізаписи тощо, вже не говорячи про правдивість тих чи інших заяв кореспондентів.

Але, незважаючи ні на що, працівник прокуратури повинен з повагою стави-тися до діяльності представників засобів масової інформації щодо висвітлення роботи органів прокуратури, а також сприяти їм в отриманні достовірної інфор-мації в установленому законом порядку. Утримуватися від офіційних висловлю-вань, міркувань та оцінок із питань, розгляд яких не належить до його компетен-ції. Дотримуватися етики публічних виступів і вимог щодо надання службової та конфіденційної інформації. Все це закріплено у ст. 25 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.

На законодавчому рівні ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» регламентує інформаційну діяльність органів прокуратури.

Так, органи прокуратури не менш як двічі на рік інформують суспільство про свою діяльність шляхом повідомлень у засобах масової інформації.

Генеральний прокурор України особисто не менше одного разу на рік звітує перед Верховною Радою України на пленарному засіданні про діяльність органів прокуратури через надання узагальнених статистичних та аналітичних даних.

Керівники регіональних та місцевих прокуратур на відкритому пленарному засіданні відповідної ради, на яке запрошуються представники засобів масо-вої інформації, не менш як двічі на рік інформують населення відповідної ад-міністративно-територіальної одиниці про результати діяльності на цій тери-торії шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних.

Інформація про діяльність прокуратури оприлюднюється в загальнодер-жавних та місцевих друкованих засобах масової інформації і на офіційних веб- сайтах органів прокуратури.


46

Органи прокуратури оприлюднюють видані ними нормативно-правові акти з питань організації та діяльності прокуратури України в порядку, встановленому законом.

Офіційні (письмові та усні) виступи працівника прокуратури у засобах ма-сової інформації мають бути достовірними та виваженими, зважаючи на те, що вони можуть розцінюватись як офіційна позиція прокуратури, а дискусії вести-ся у коректній формі, не підриваючи авторитету органів прокуратури.

Враховуючи такі нестандартні відносини зі ЗМІ, вважаємо за необхідне внести зміни до діючого Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокура-тури в частині щодо недопустимості працівниками прокуратури під час користу-вання мережею Інтернет розміщувати, поширювати та коментувати інформацію, використання якої може завдати шкоди авторитету органів прокуратури.

Діяльність прокуратури України ґрунтується, зокрема, на засадах прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, на-данням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання (п. 9 ст. 3акону України «Про прокуратуру»).

Законом передбачені окремі процедурні питання, пов’язані з прокурорською діяльністю, які забезпечують їх максимальну прозорість і підконтрольність з боку громадянського суспільства.

Наприклад, конкурс на зайняття адміністративних посад у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі проводиться публічно з вільним доступом пред-ставників засобів масової інформації, журналістів на засідання конкурсної комісії та із забезпеченням трансляції у режимі реального часу відео- та аудіо інформації із засідань конкурсної комісії в мережі Інтернет.

Водночас згідно з вимогами ст. 10 Кодексу працівник прокуратури повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. У разі по-ширення неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію, за необхідності вживати заходів до спростування такої інформації, у тому числі в судовому порядку. Сприяти йому в цьому зобов’язані керівники відповідних прокуратур.

Етичні основи діяльності прокурора в інформаційній сфері регулюються декількома положеннями Кодексу. Передусім, її засадничу основу утворює поєд-нання принципів конфіденційності та прозорості службової діяльності (ст. 4).

Зокрема, працівник прокуратури зобов’язаний забезпечувати конфіденцій-ність інформації, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень, крім тих випадків, коли законом передбачено право чи обов’язок розкривати таку інформацію. Особливу увагу приділяти питанням обмеження доступу до персональних даних громадян.

Також для забезпечення прозорості службової діяльності він не має права відмовляти фізичним чи юридичним особам у своєчасному наданні повної і до-стовірної інформації, у тому числі й щодо його діяльності чи прийнятих ним рі-шень, якщо це передбачено законом (ст. 11 Кодексу).


47

Нарешті, для повного розуміння етичних основ спілкування прокурора з представниками мас-медіа варто виходити з того, що в межах впливу норм про-фесійної етики знаходяться обидві сторони такої взаємодії. Отже, прокуророві слід знати основні характеристики журналістської етики.

Eтика журналіста, як відомо, знаходить своє відображення в журналістських кодексах. Свобода слова в діяльності ЗМІ є одним з найважливіших інститутів демократії. Ухвалений 14 квітня 2002 року на Х з’їзді Національної спілки жур-налістів України Кодекс професійної етики українського журналіста – документ, що визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотриму-ватися при виконанні своїх професійних обов’язків. Одинадцять статей Кодексу написані на основі прав і свобод людини, що викладені в Загальній декларації прав людини, Всесвітній Хартії свободи преси ООН, Декларації принципів по-ведінки журналіста Міжнародної Федерації журналістів, Конституції України та чинного законодавства.

Порушення журналістом положень Кодексу професійної етики українського журналіста піддається громадському осудові, розглядається на зборах редакцій-них колективів, у первинних організаціях Національної спілки журналістів та радами професійної етики, що створюються при правліннях регіональних ор-ганізацій Національної спілки журналістів України.

Випадки порушення Кодексу професійної етики українського журналіста роз-глядає Комісія з журналістської етики – всеукраїнська громадська організація, створена 16 вересня 2001 року установчими зборами журналістської ініціативи «Журналісти – за чисті вибори» (у 2003 році зареєстровано Мінʼюстом України). Комісія з журналістської етики є корпоративним інститутом громадянського су-спільства, що розглядає конфліктні ситуації етичного і професійного характеру, які виникають в журналістському середовищі між журналістами та громадські-стю у зв’язку з виконанням журналістами свого професійного обов’язку.

Комісія з журналістської етики розглядає конфліктні ситуації етичного ха-рактеру як за зверненням журналістів, так і за зверненням інших фізичних та юридичних осіб, зацікавлених у етичній оцінці професійної діяльності конкрет-ного журналіста, головного редактора, засновника чи власника ЗМІ або держав-ного органу, що має компетенцію у галузі масової інформації.

Комісія з журналістської етики виносить свої рішення спираючись на норми законодавства України, ст. 19 Декларації прав людини, ст. 10 Європейської Кон-венції про захист прав людини і основних свобод, ст. 34 Конституції України тощо; застосовує до конкретних ситуацій згаданий вище Етичний кодекс україн-ського журналіста.

Комісія з журналістської етики ухвалює рішення у таких формах, як дружнє попередження; заява Комісії; заява у формі публічного осуду.

Вбачається, що обізнаність прокурора щодо особливостей етичної складової професійної діяльності представників засобів масової інформації сприятиме налагодженню конструктивної та моральної взаємодії з питань об’єктивного ін-формування громадськості про роботу органів прокуратури.

Наукове видання

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ З ПРАВООХОРОННИМИ

ОРГАНАМИ: МІЖНАРОДНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДОСВІД

МАТЕРІАЛИміжнародного круглого столу

23 листопада 2016 року

Над матеріалами працювалаПомазанова Т.І.

Верстка та дизайн обкладинкиДемерлій О.Л.

Формат 250х350 1/2.Папір офсетний. Друк цифровий.

Ум. друк. арк. 20,875 Обл.-вид. арк. 28,25Наклад 99 прим. Зам. 17-06-15-2

Виготовлення оригінал-макета та друкНаціональна академія прокуратури України

вул. Мельникова, 81-б, м. Київ, 04050.

Підписано до друку 14.06.2017

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєструвидавців, виготівників і розповсюджувачів

видавничої продукціїСерія ДК № 4001 від 10.03.2011

Генеральна прокуратура...

Documents