Miнicтepcтвo освiти i науки, молоді та спорту України

Тернопiльський нацiональний економiчний унiверситет

А.В. ГРУБІНКО

ІСТОРIЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВАЗАРУБIЖНИХ КРАЇН

Навчальний посібник

Тернопіль, 2010

1

УДК 340.12ББК 67.3

Г 90

Рекомендовано до друку Вченою радоюТернопільського національного економічного університету

(протокол № 5 від 02.07.2010 р.)

Рецензенти: Бисага Ю.М., доктор юридичних наук, професор, Заслужений юристУкраїни, завідувач кафедри конституційного права та порівняльногоправознавства Ужгородського національного університетуМартинов А.Ю., доктор історичних наук, провідний науковийспівробітник відділу всесвітньої історії і міжнародних відносинІнституту історії України НАН України;Тернавська В.М., кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії таісторії держави і права Інституту повітряного і космічного права тамасових комунікацій Національного авіаційного університету

Грубiнко А.В. Iсторiя держави i права зарубiжних кpaїн: Навчальний посібник / А.В.

Грубінко. Тернопiль, 2010. 392 с.

У навчальному посібнику відповідно до програми навчальної дисципліни“Історія держави і права зарубіжних країн” наведено найбільш яскраві приклади(типи) державно-правових систем ключових регіонів світу, що історично визначалиі нині визначають основні тенденції розвитку держави і права або малибезпосередній вплив на формування державності і права України у різні періоди їїісторії (Росія, країни Центрально-Східної Європи). У посібнику зібрано ісистематизовано провідні надбання вітчизняної та зарубіжної історико-правовоїнауки, джерела права, наукові розробки з окремих проблем.

Видання є спробою автора максимально вичерпно та водночас доступновикласти складні проблеми становлення і функціонування суспільно-економічнихструктур, державно-правових систем у різних країнах і регіонах світу у різніісторичні періоди.

Посібник розрахований для студентів всіх форм навчання, аспірантів,викладачів юридичних ВНЗ і факультетів, усіх, хто цікавиться історико-правовимипроблемами.

ISBN 984-894-257-6 © А.В. Грубінко, 2011

© ТНЕУ, 2011

2

Г 90

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА ……………………………………………………………………...4

ТЕМА 1. Предмет, завдання, методологія науки і навчальної

дисципліни ………………………………………………………..…….8

ТЕМА 2. Держава і право країн Стародавнього Сходу …………..……….…...19

ТЕМА 3. Держава і право Стародавньої Греції …………………………….......48

ТЕМА 4. Держава і право Стародавнього Риму ………………………….…….66

ТЕМА 5. Середньовічна держава і право країн Європи.

Ранньофеодальний період …………………………………………….96

ТЕМА 6. Середньовічна держава і право країн Західної Європи

на етапі розвиненого феодалізму …………………………………….114

ТЕМА 7. Середньовічні держава і право Візантії, південних і західних

слов’ян ……………………………………………………..……..……147

ТЕМА 8. Феодальна держава і право Росії ………………………..…………...166

ТЕМА 9. Держава і право країн Середньовічного Сходу ……….………….....191

ТЕМА 10. Держава і право Англії у ХVІІ – ХІХ ст. ……….…………………..211

ТЕМА 11. Держава і право США у ХVІІІ – ХІХ ст. ……………………………227

ТЕМА 12. Держава і право Франції у ХVІІІ – ХІХ ст. ………………………...249

ТЕМА 13. Держава і право Німеччини у ХІХ ст. ……………….….…………..271

ТЕМА 14. Держава і право Росії (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.)…...287

ТЕМА 15. Розвиток держави і права в країнах Західної Європи,

США і Японії у ХХ – на початку ХХІ ст. ………………….……….321

ТЕМА 16. Новітній державно-правовий розвиток країн

Центрально – Східної Європи ………………….……………………372

АЛФАВІТНО-ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК ………………….…………....390

ПЕРЕДМОВА

3

Одним з основних завдань сучасної освітньої політики є забезпечення якостіосвіти, адекватної темпам розвитку суспільства. Якісна освіта як складова суспільно-економічної діяльності лежить в основі розвитку будь-якої країни, а в періодінформаційного суспільства стала базовою умовою конкурентоспроможності держав,їх національної безпеки, впливу на глобальні економічні і соціально-політичніпроцеси. Якість вищої освіти покладена в основу побудови як загальноєвропейськогоосвітнього простору, так і систем освіти країн-учасниць Болонського процесу.

Мета освіти нині – створення такої її системи (за структурою, організацією тазмістом), яка на основі національних надбань світового значення та усталенихєвропейських традицій забезпечить формування фахівців, здатних здійснюватипрофесійну діяльність на демократичних та гуманістичних засадах в системісуспільної праці для забезпечення розвитку інформаційно-технологічногосуспільства, спроможних бути конкурентоспроможними на ринку праці,реалізовувати соціальну політику як пріоритетну функцію держави, щоспрямовується на розвиток та самореалізацію особистості, задоволення її освітніх ідуховно-культурних потреб. При цьому наголос робиться на універсальностіпідготовки випускника, його адаптованості до ринку праці.

На сучасному етапі розвитку суспільства величезною є роль правових знань якнайважливішої компоненти особистісного та соціального розвитку. Як і в освітізагалом, у викладанні дисциплін правничого циклу відбувається удосконалення, сутьякого полягає у зміні парадигми формування змісту освіти – перехід від знаннєво-орієнтованого підходу до діяльнісного особистісно-орієнтованого.

Фундаментальне значення у підготовці сучасного фахівця-правника має системазнань історико-правового спрямування, складові якої забезпечують наукове підгрунтя,методологічну базу та фаховий інструментарій для вивчення галузевих іміжгалузевих напрямів юриспруденції та підготовки фахівця-правника. Самесуспільно-історична практика породжує об’єкт пізнання, висуває його на першийплан для подальшого теоретичного осмислення, зокрема, проблеми джерел права,діалектики правової діяльності та правових відносин як форми і результату цьогорізновиду соціальної діяльності. Вивчення генезису, становления, розквiту і занепадудержави i права в певних цивiлiзацiях сприяє формуванню загальної i професiйноїкультури правника. Воно насамперед дозволяє зрозумiти, що iснування певнихдержавно-правових iнститутiв iсторично обумовлене, залежить вiд рівня розвиткусуспільства та правової культури населення конкретного регіону.

Теоретичне i практичне значення навчальної дисциплiни “Історія держави іправа зарубіжних країн” полягає у можливостi на основі грунтовного вивченнядержавно-правового досвiду країн i народiв cвiтy, здобутого у рiзнi iсторичнi періоди,глибше пiзнати державно-правовi реалiї сучасностi. Також її вивчення дає можливістьздобути необхiднi знання щодо здiйснення економiчних реформ, демократизацiїполiтичного життя суспiльства i охорони прав громадян, прогнозувати подальшийрозвиток держави i права як в Україні, так i за її межами.

Навчальний процес є цілісною системою професійної підготовки на основіширокого використання інтегрованого підходу, синергетичних зв’язків тощо.Кінцевим результатом освіти є здатність якісно здійснювати систему функцій в

4

процесі особистісно- та суспільноорієнтованої діяльності. Готовність і спроможністьфахівця до такої діяльності визначається системою компетенцій випускниканавчального закладу, що включає не лише традиційно визначувані знання, уміння танавички, але й формування ціннісно-мотиваційних ставлень і проектування на їхоснові особистісно- та суспільнозначимої діяльності1.

Радою Європи прийнято визначення ключових компетенцій, якими “повинніволодіти молоді європейці”, включно серед них спеціальні і професійні компетенції вмежах навчальної дисципліни2. Результатами вважаються набори компетенцій, щовключають знання, глибину усвідомлення і навики особи, яка навчається.Діяльнісний принцип організації правової освіти дозволяє через спостереження тааналіз, порівняльно-історичний і формально-юридичний методи, моделюванняправових явищ і процесів у правотворенні та правозастосуванні виробляти необхіднікомпетенції у фахівця. Враховуючи зазначені позиції, автором на основікомпетентнісного підходу та розробленої програми навчальної дисципліни “Історіядержави і права зарубіжних країн“3 запропоновано систему компетенцій при вивченніцієї дисципліни (таблиця 1).

Навчальний посібник підготовлений для студентів-юристів усіх форм навчання

та всіх, хто цікавиться проблемами історії держави і права. У посібникусконцентровано, зібрано і систематизовано провідні надбання вітчизняної тазарубіжної історико-правової науки, джерела права, наукові розробки з окремихпроблем. Видання є спробою автора максимально вичерпно та водночас доступновикласти складні проблеми становлення і функціонування суспільно-економічнихструктур, державно-правових систем у різних країнах і регіонах світу у різніісторичні періоди.

В основу посібника покладено матеріали курсу лекцій, що викладається авторомстудентам юридичного факультету Тернопільського національного економічногоуніверситету (цивільно-правова та господарсько-правова спеціалізації). Зурахуванням специфіки підготовки юристів в економічному ВНЗ у посібнику окремуувагу приділено викладу соціально-економічних передумов розвитку державності іправових систем країн світу.

1 Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / [під заг. ред О.В.Овчарук]. – К.: “К.І.С.”, 2004. – 112 с. 2 Вища освіта України і Болонський процес / [Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубінко В.В.,Бабин І.І.]; за ред. В.Г. Кременя. – Тернопіль: Вид-во «Навчальна книга – Богдан», 2004. – 382 с.3 Грубінко А.В. Історія держави і права зарубіжних країн (навчально-методичні матеріали для студентів заочноїформи навчання) / Грубінко А.В. – [2-ге вид., перероб. і доп.] – Тернопіль: Вид. відділ ТНПУ, 2010. – 60 с.

5

Таблиця 1. Система компетенцій з навчальної дисципліни “Історія держави і права зарубіжних країн”

Культурні, соціальні, політичні Загальнонаукові Предметні, трудові, підприємницькі1. Аналізувати та оцінюватинайважливіші досягненнянаціональної, європейської тасвітової правової науки іпрактики, орієнтуватися уцінностях та переконанняхсучасного суспільства щодоюридичних питань і проблем. 2. Співвідносити розумінняісторичного становлення ісучасного стану правових явищ іпроцесів щодо політичних,економічних і суспільнихпроцесів у різних країнах світу.3. Застосовувати засоби ітехнології аналізу, порівняння тавикористання правових знань.4. Володіти загальною іспеціальною термінологієюрідною та іноземними мовами,застосовувати навички мовленнята норми відповідної мовноїкультури, інтерактивновикористовувати загальну іспеціальну інформацію історико-правового характеру.5. Знаходити, описувати тапорівнювати прояви правовоїповедінки людини і суспільства урізні історичні часи в різнихсоціокультурних системах.6. Оцінювати діяльністьісторичних осіб, політичних,релігійних і громадськихоб’єднань, суспільних верств зточки зору забезпечення правовоївзаємодії. 7. Визначати та характеризуватирізні системи правових цінностейв їх історичному розвитку та їхвплив на розвиток суспільства іжиття людей. 8. Опановувати моделі правовоїкультури (правової етики) таповедінки, стратегіїконструктивної правотворчої таправозастосовчої діяльності вумовах соціально-економічних,політичних, етнокультурних таінших відмінностей міжнародами, різноманітності світу ілюдської цивілізації в їїісторичному розвитку.9. Застосовувати навичкиправової культури,популяризувати та прищеплюватиїх у професійній та громадськійдіяльності.10. Застосовувати методиправового виховання, орієнтованіна систему індивідуальних,національних і загальнолюдськихцінностей для розробки іреалізації стратегій та моделейповедінки й кар’єри.

1. Визначатисуттєві ознаки ітенденції розвиткунайважливішихдержавно-правовихявищ і процесів, щоє в основіправотворення таправозастосування.2. Порівнювати іспіввідноситирозуміннясоціально-економічних,політичних,етнокультурнихрелігійних явищ іпроцесів щодоправотворення іправозастосування урізні історичніперіоди.3. Порівнюватиособливостірозвитку державно-правових явищ іпроцесів різноїсутності та рівняскладності івстановлювативідмінності(специфічність) міжними та комплекснувзаємодію уформуванніцивілізаційнихправових систем вісторичномуаспекті. 4.Визначатиосновні елементи,характеризувати іпорівнюватимоделі державно-правових системспіввідносно здинамікоюсоціально-економічних,політичних, соціо-та етнокультурнихпроцесів в їхісторичномурозвитку з метоюудосконаленняправотворення іправозастосування.

1. Причинна (детермінаційна) – уміння виділяти чинники,значимі для виникнення, розвитку і регуляції стану тих чиінших правових явищ, процесів, державно-правових систем.2. Хронологічна (динамічна) – уміння встановлювати ірозуміти хронологічні межі існування державно-правовихформ, виокремлювати їх етапи, характеризувати стан, динаміку інаслідки.3. Просторова – уміння структурувати державно-правовийпростір за особливостями організації, властивостей і функцій таорієнтуватися в ньому.4. Логічна – уміння аналізувати, пояснювати державні іправові факти, визначати основні тенденції, зв’язки тавзаємовплив соціально-економічних, політичних, соціо- таетнокультурних, релігійних тощо явищ і процесів в історичнійдинаміці державно-правового простору, сучасній стадії йогорозвитку та прогнозувати (моделювати) його динаміку умайбутньому.5. Інформаційна – уміння отримувати різними способами,включно шляхом дослідження, загальнонаукову, історичну іправову інформацію для того, щоб характеризувати тапорівнювати динаміку державно-правових явищ і процесів нарізних етапах їх генезису. 6. Порівняльно-аналітична – уміння аналізувати конкретно-функціональні характеристики і стан державно-правовихявищ, процесів і систем, порівнювати їх кількісні і якісніхарактеристики на різних етапах формування і розвитку та міжсобою.7. Систематизуюча – уміння розрізняти властивостіелементів державно-правових систем у їх взаємозв’язку,встановлювати ієрархічні взаємодії, структурно-функціональніспіввідношення компонентів на всіх рівнях соціально-економічної, політичної і правової організації.8. Моделююча – уміння моделювати структуру державно-правових систем на всіх етапах їх розвитку, визначати напрямкита швидкість розвитку процесів, що відбуваються в них, наслідкивидозмінення (включно порушення) їх структурно-функціональної стійкості.9. Аксіологічна – формулювати версії й оцінки динамікидержавно-правових систем та еволюції державо- і правотворчогопроцесів загалом, характеризувати і порівнювати впливсоціально-економічних, політичних і соціокультурних чинників,властивих тому чи іншому періоду розвитку цивілізації та впевний історичний час, на перебіг правотворення іправозастосування в цілому. 10. Практично-діяльнісна – застосовувати сучасні методиретроспективного аналізу державно-правових систем, стану їхрозвитку, стійкості та відповідності потребам особи і суспільствазагалом, прогнозувати стандартні та ймовірнісні наслідки їх змінна всіх етапах формування і функціонування, вироблятирекомендації з прогнозування і регулювання політико-правовогорозвитку у напрямку забезпечення ефективності правотвореннята правозастосування в інтересах особи і суспільства. 11. Мовленнєва (репрезентаційна) – формулювати усні таписьмові повідомлення щодо виникнення, тлумачення ірозвитку термінологічного апарату історико-правових знань наконкретних етапах їх формування, представляти результатинавчання та навчально-дослідницької діяльності науковоюмовою (чітко, стисло, зрозуміло, доступно та результативно) дляуспішного навчання професійної та громадської аудиторії.12. Формуюча – визначати вплив історико-правових знань настановлення наукового світогляду та загальну правову культуруособистості і суспільства.

Професійні1. Розуміти причини та механізми виникнення, формування і розвитку, умов забезпечення стійкості державно-правових систем в різних соціально-економічних, політичних, соціо- та етнокультурних середовищах.

2. Застосовувати адекватні методи дослідження, створювати моделі процесів правотворення і правозастосування упевних державно-правових системах в їх історичному розвитку.

3. Уміти створювати програму вивчення та реалізовувати її щодо функціональної структури та динаміки історико-правових процесів і прогнозування їх розвитку.

4. Розуміти суть правотворення і правозастосування в конкретних державно-правових умовах співвідносно дохарактеру історичного процесу.

5. Уміти застосовувати критерії оцінки відповідності державно-правових систем характеру соціально-економічного,політичного, соціо- та етнокультурного, релігійного стану суспільства на певному історичному етапі розвиткуцивілізації.

6. Самостійно робити висновки щодо ефективності, можливості практичного використання (історичноїперспективності) державно-правових систем в цілому або окремих елементів їх структурно-функціональноїорганізації в сучасному державо- і правотворенні.

7. Розуміти системність та різноваріантність державно-правових структур, багатовекторність їх розвитку і судженьпро них, приймати та аналізувати пропозиції щодо їх вдосконалення.

8. Мати професійні незалежні знання та судження про цивілізаційні, загальнодержавні, регіональні проблемиправотворення та правозастосування з урахуванням соціально-економічної, політичної, соціо- та етнокультурної ірелігійної специфіки.

9. Застосовувати співвідносно до потреб державо- і правотворчої практики загальноцивілізаційний та національнийісторико-правовий досвід, критично аналізувати його та пропонувати соціальнозначимі зміни до нього.

10. Вміння здійснювати професійну, дослідницьку та просвітницьку діяльність в сфері історико-правових знань.

Грубінко А.В. Формування історико-правових компетенцій у майбутнього правника // Юридичний журнал / А.В. Грубінко. – 2009. – № 11. – С. 123-127.

6

Навчальний матеріал побудований за регіонально-цивілізаційним (розглядосновних тенденцій розвитку держави і права країн за регіональною і цивілізаційноюналежністю), історико-хронологічним (виклад матеріалу у хронологічнійпослідовності), проблемно-правовим та порівняльно-правовим підходами. Дваостанні передбачають зосередження уваги на вузлових проблемних питаннях іявищах розвитку державно-політичних, державно-правових та господарсько-правовихсистем. Наведено найбільш яскраві приклади (типи) державно-правових системключових регіонів світу, що історично визначали і нині визначають основні тенденціїрозвитку держави і права або мали безпосередній вплив на формування державності іправа України у різні періоди її історії (Росія, країни Центрально-Східної Європи).

Структура матеріалу посібника передбачає його поділ на теми, що складаютьсяз таких частин: 1) теоретичні питання (виклад змісту основних питань, щовиносяться на обговорення із використанням схем і таблиць для кращого засвоєнняматеріалу); 2) словник термінів і понять (додаткова інформація для кращого засвоєннястудентами матеріалу), розміщених впродовж тексту і виділених курсивним шрифтом;3) практичні завдання: питання для самоконтролю (мають на меті перевірити глибинузасвоєння та узагальнити опрацьований матеріал, містять проблемні завдання);“доповніть речення”; творчі завдання (заповнення і складання логічних схем ітаблиць); “розв’яжіть задачі” (вирішення правових казусів-фабул на основіопрацювання тексту пам’ятки права, розміщеної наприкінці теми); “дайте відповідьна тестові завдання”; 4) література до кожної теми (спрямована на додатковеопрацювання теоретичних питань, включає монографії, підручники і посібники,матеріали наукової періодики, довідкову літературу і хрестоматії); 5) першоджерела(витяги з текстів пам’яток права і чинних нормативних актів). Таке структурування інаповнення тем посібника, різноманіття дидактичних завдань репродуктивного таконструктивно-творчого характеру дають змогу ефективно засвоїти великий заобсягом і насичений матеріал, отримувати системні знання і навички їх практичногозастосування.

Сподіваємося, що цей навчальний посібник допоможе студентам та усімбажаючим пізнати глибини формування і розвитку державно-правових систем урізних країнах та регіонах світу від найдавніших часів до сьогодення. Лишеґрунтовний аналіз минулого з виходом на сучасність дає можливість осягнутиперспективи майбутнього.

7

Тема 1.

Предмет, завдання, методологія науки і навчальної дисципліни

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ1. Предмет і завдання історії держави і права зарубіжних країн.2. Місце навчальної дисципліни “Історія держави і права зарубіжних

країн” в системі юридичних дисциплін.3. Історія формування та методологія науки і навчальної дисципліни.4. Періодизація історії держави і права. Джерела вивчення дисципліни.

1. Предмет і завдання історії держави і права зарубіжних країн“Iсторiя держави i права зарубiжних країн” є самостiйною наукою і навчальною

дисциплiною iсторико-теоретичного циклу, обов’язковою в системi юридичних наук таюридичної освiти, в межах якої дослiджується процес становлення і розвитку держави iправа країн свiтy в рiзнi перiоди iстоpiї. Її особливістю є творче поєднання сферидослідження, методологічних підходів та завдань двох самостійних сфер наукового знання –історії та юриспруденції, а широта розгляду проблем, пов’язана із специфічним географічно-просторовим, хронологічним, змістовим (історичним і теоретико-юридичним) наповненням,ставить її на чільне місце серед фундаментальних правових навчальних дисциплін у системіпідготовки кваліфікованого сучасного фахівця-правника.

Вивчення минулого країни має велике загальноісторичне значення. Адже історична таісторико-правова наука, вивчаючи і узагальнюючи досвід минулого, допомагає пізнати івикористовувати закономірності суспільного розвитку, уникнути повторення помилок умайбутньому. У цьому полягає головне завдання науки та навчальної дисципліни “Історіядержави і права”. Вивчення історії держави і права зарубіжних країн дозволяє зрозумiтизагальнi закономiрностi державно-правових систем в їх iсторичнiй еволюцiї.

На відміну від загальної історії історико-правові науки не досліджують суспільствозагалом. Вони вивчають історичні процеси розвитку складної системи державних іюридичних установ. Історія держави і права зарубіжних країн оперує безліччю фактівконкретних подій політичного життя, діяльності держав, урядів, партій, суспільних верств таінших соціальних інститутів. Овона не є простим набором знань про минуле держави і права.Конкретно-історичні закономірності розвитку держави і права мають свою специфіку впорівнянні із закономірностями розвитку суспільства, бо держава і право займають в ньомуособливе становище, володіють відносною самостійністю.

Історія держави і права вивчає політичні та правові інститути від найдавніших часів донинішнього дня, а тому органічно поєднується з діючим правом. Історію держави і правацікавлять конкретні політичні і правові явища, але насамперед вона досліджує фактичнийматеріал для встановлення міжгалузевих закономірностей, для показу загальнихпоступальних тенденцій розвитку держави і права.

8

Таблиця 1.1. Предмет історії держави і права зарубіжних країн (дефініції)українські вчені

Глиняний В.П.процес виникнення, утворення і розвитку держави і права у певній конкретнійісторичній обстановці у кожній окремій країні в порядку хронологічноїпослідовності

Бостан Л.М.,Бостан С.К.

конкретні процеси виникнення і розвитку державно-правових інститутів іявищ, що розвиваються в хронологічній послідовності та проявляються впевному історичному просторі (зарубіжні країни)

Макарчук В.С.загальні закономірності та специфічні риси походження держави і права як вцілому, так і у певних регіонах та країнах, сутність та особливості формидержави і права, їх розвиток і функціонування, занепад і загибель однихдержав та державно-правових систем і заміна їх іншими

Рубаник В.Є.вивчення процесів виникнення держави і права різних народів, типів і формдержавно-правових систем, політичних установ і правових інститутів уїхньому історичному розвитку на хронологічному відрізку від найдавнішихчасів дотепер

Страхов М.М. загальні та специфічні риси виникнення, розвитку і функціонування держави іправа у різних народів з найдавніших часів до наших днів

Тищик Б.вивчає процес виникнення, розвитку, суть, основні функції, соціальну роль тапричини загибелі різних держав і систем права в хронологічній послідовностіна конкретній соціально-історичній обстановці, які співіснували чи існуютьнині за межами України

Трофанчук Г.І.загальні та специфiчні процеси i закономiрності виникнення, розвитку,занепаду або загибелі рiзних типів держави і права у конкретно-iсторичнихумовах

Шевченко О.О.загальні закономірності та специфічні особливості походження держави іправа, їх суть, особливі форми, а також їх розвиток і функціонування у тій абоіншій конкретно-історичній обстановці, в окремій країні, у хронологічнійпослідовності

російські вчені

Батир К.І.виникнення, розвиток, функціонування держави і права країн, які здійснилинайбільший вплив на історію державності; аналізує зміст державно-правовихпроцесів, що розвиваються у певному часі і просторі, досліджує притаманні їмпричинно-наслідкові зв’язки і розкриває конкретно-історичні закономірності

Жидков О.А.,Крашеніннікова

Н.А.

історія держави і права вивчає державу і право окремих (зарубіжних) країнсвіту у процесі їх виникнення і розвитку у певній конкретно-історичнійобстановці, в хронологічній послідовності, на основі виявлення якзагальноісторичних закономірностей цих процесів, так і закономірностей, якідіють в рамках тих історичних епох, що є найважливішими ступенямирозвитку конкретних суспільств

Мета навчальної дисциплiни – пiзнання закономiрностей еволюцiї держави i правакраїн cвiту, досвiду застосування державно-правових iнcтpумeнтів та юридичних технологiй,сформованих у минулому та iсторично обумовлених об’єктивними суспiльними процесами,їх використання в сучасних державно-правових системах.

Завдання навчальної дисциплiни: сприяння ширшiй загальнiй пiдготовцi студентiв з питань i проблем icтopiї держави i

права зарубiжних кpaїн, виробленнi у них правового свiтогляду, необхiдного длязасвоєння i застосування права у практичнiй дiяльностi;

створення передумов для якнайкращого засвоєння таких навчальних дисциплін як“Теорiя держави i права”, “Історiя полiтичних i правових вчень”, галузевих іміжгалузевих дисциплін;

формування наукового свiтогляду про державно-правові процеси, що вiдбуваються у світіi в Україні;

9

ознайомлення з кращими надбаннями законодавчого мистецтва та правотворчiстю державi народiв, видатних дiячiв у рiзнi iсторичнi епохи.

2. Місце навчальної дисципліни “Історія держави і права зарубіжних країн”в системі юридичних дисциплін

Навчальна дисциплiна тicно пов’язана з iншими дисциплiнами iсторико-теоретичного,галузевого та міжгалузевого напрямів.

Схема 1.1. “Історія держави і права зарубіжних країн” в системі юридичних навчальних дисциплін

Історія держави і права зарубіжних країн тісно пов’язана з іншою юридичною наукоюта навчальною дисципліною – “Теорією держави і права”, яка також вивчає закономірностірозвитку держави і права. Однак теорія держави і прават за допомогою логічного методувідображає історичний процес в абстрактній формі без історичного фактажу. Вона розробляєсвою систему загальноправових понять і категорій, що широко використовуються внавчальному курсі історії держави і права. На відміну від теорії держави і права історико-правові науки вивчають конкретні процеси розвитку державно-правових інститутів і явищ,що розвиваються в хронологічній послідовності і проявляються в певному просторі. Томуісторія держави і права зарубіжних країн тісно пов’язана з історією політичних і правовихвчень, предметом вивчення якої є теоретично обгрунтовані і концептуально оформленізнання людства про державу і право в їх історичному розвитку, та історією держави і праваУкраїни. Тісні зв’язки з останньою дають можливість поглянути на історичні процесидержаво- і правотворення в Україні в контексті європейських і світових історико-правовихявищ і процесів.

“Історія держави і права зарубіжних країн” пов’язана з галузевими та міжгалузевимиюридичними дисциплінами, досліджуючи історію розвитку галузевих правових відносин таісторію формування галузей права з найдавніших часів до сьогодення.

3. Історія формування та методологія науки і навчальної дисципліни

Сімейне правоМіжнароднеправоІнші

дисципліни

Господарськеправо

Адміністративнеправо Трудове право

Конституційнеправо

Теорія держави іправа

Цивільне правоі процес

Галузеві іміжгалузевідисципліни

Історія держави іправа

зарубіжних країн

Історіяполітичних і

правових вчень

Філософія права

Історія держави іправа України

Кримінальнеправо і процес

10

Наука і навчальна дисципліна “Історія держави і права зарубіжних країн” має власнуісторію. Вона бере початок з кінця XVIII ст. Велике значення в нагромадженні історико-правових знань відіграла історична школа права в Німеччині, представники якоїдосліджували насамперед історію римського і німецького права. Її представники – Г. Гуго,Г.Пухта, Ф. Савіньї. Відзначимо багатотомну працю Ф. Савіньї “Історія римського права всередні віки” (1831 р.).

Вагомий внесок у розвиток науки держави і права здійснили представникисоціологічного напряму юриспруденції (Ф. Гізо, О. Тьєрі, О. Холмс, М. Ковалевський,Е.Нейкамп), які розглядали історичний процес формування правопорядку в Європі крізьпризму класової боротьби. Ці ідеї згодом лягли в основу ідеології марксизму.

У подальшому великий в нагромадження історико-правових знань внесли вчені Е.Лабуле, Р. Дарост (Франція), Г. Мен, Г. Спенсер (Англія), А. Пост (Німеччина), П.Віноградов,Н. Карєєв (Росія) та інші. У західній літературі в XIX – XX вв. був накопичений іузагальнений величезний фактичний матеріал, що зробило можливим виданняфундаментальних праць “Історія права” німецьких учених Й. Колера і Л. Венгера (1914 р.),“Історія права” (1924 р.) і “Панорама правових систем” (1928 р.) американських істориківправа Д. Вігмора та У. Сігля. Після Другої світової війни великі роботи з історії права іполітичних інститутів опублікували французькі вчені Ж. Еллюль, Р. Моньє, Ж. Імбер,Ф.Гаррісон. Відзначимо працю англійського історика А. Тойнбі “Досвід дослідження історії”,в якій автор обгрунтував цивілізаційний підхід в дослідженні державно-правових явищ, ташведського вченого Е. Аннерса, автора праці “Історія європейського права”.

Розвиток історико-правових досліджень дозволив ввести в університетах ЗахідноїЄвропи і США спеціальні курси з історії національного та іноземного права, з історії права іполітичних інститутів. Спроби введення таких курсів робилися в університетахдореволюційної Росії.

Серед українських вчених ХІХ ст. проблемами історико-правових дослідженьзаймалися М. Володимирський-Буданов та О. Кістяківський. Серед радянських авторівпрограм навчального курсу і лекцій з історії держави і права зарубіжних країн виділимоП.Галанзу, О. Жидкова, Н. Крашеніннікову, К. Батира, З. Черніловського, К. Федорова.

Вагомі наукові та навчально-методичні напрацювання належать провідним українськимвченим-історикам права Л. Бостан, В. Глиняному, В. Макарчуку, А. Рогожину, В. Рубанику,М. Страхову, Б. Тищику, О. Шевченку та іншим.

Методологія науки і навчальної дисципліни Здобутком історико-правової науки є значний арсенал різних методичних прийомів і

засобів, що використовуються також під час викладання відповідної навчальної дисципліни.Методологія історії держави і права, як і кожної науки, поєднує комплексзагальнофілософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів.

До основних загальнофілософських методів пізнання належать діалектичний (розгляддержавно-правових явищ у динаміці та взаємопов’язаності з іншими процесами розвиткусоціуму на основі хронологічної відповідності) та метафізичний (протилежний діалектиціметод, що розглядає явища поза їх внутрішнім зв’язком і розвитком, тобто у станістатичності, не визнає внутрішніх суперечностей).

Методологічну базу історико-правової науки складають загальнонаукові принципинаукового пізнання: історизму, системності та об’єктивності, комплексності та всебічного

11

дослідження проблеми. Вони реалізуються через застосування в ході дослідженнязагальнонаукових, частково-наукових (міждисциплінарних) і спеціально-наукових методів.Загальнонаукові і частково-наукові методи: логічні (аналіз, синтез, індукція, дедукція,аналогія, узагальнення, класифікація та ін.), системний, функціональний, синергетичний,моделювання, порівняння, статистичний тощо.

Таблиця 1.2. Основні методи вивчення історії держави і права зарубіжних країністоричний(конкретно-історичний)

державно-правові явища отримують оцінку крізь призму визначеногоісторичного часу, соціального середовища, впродовж якого та в якому вониіснували, тобто виникли і отримали розвиток

хронологічний явища і події державно-правового розвитку представлені у чітких часових(хронологічних) рамках та у чіткій послідовностіперіодизації виокремлення на основі певних критеріїв періодів розвитку державно-правовихінститутів

порівняльний(порівняльно-історичний)

дає можливість виявити спільні та відмінні риси і закономірності розвиткудержавно-правових явищ і процесів у певний час (наприклад, порівняння формдержави, правових систем, конкретних інститутів держави і права) у різнихкраїнах та регіонах світу (синхронний метод), або у різні історичні періоди таепохи (діахронний метод)

формально-юридичний

дозволяє простежити взаємозв’язок внутрішнього змісту і форм державно-правових явищ та інститутів і застосовується при аналізі форм держави,визначенні і юридичному оформленні компетенції державних органів,дослідженні форм (джерел) права, формальної визначеності права як однієї зйого основних властивостей, у практичній діяльності при тлумаченні норм правадля з’ясування їх суті, змісту і волі законодавця, вираженої в них

порівняльно-правовий

передбачає глибше вивчення правових явищ, інститутів і процесів через їхспівставлення (порівняння нормативних актів, правових систем та їх складовихтощо)

ретроспективний

передбачає відтворення картини минулого за наявності необхідної (мінімальної)кількості історичних та правових джерел певного історичного періоду і даєможливість прослідкувати загальні тенденції розвитку окремих процесів віднайдавніших часів до сьогодення

державно-правового

моделювання

дозволяє досліджувати державно-правові явища, процеси та інститути на їхмоделях, тобто шляхом уявного, ідеального відтворення об’єктів, щодосліджуються

актуалізації іпрогнозування

отримані у результаті вивчення (дослідження) знання використовуються дляформування науково-обгрунтованих прогнозів щодо майбутнього розвиткудержави і права, наступної практичної діяльності в сучасних умовахправотворення і правозастосування

Усі методи перебувають у взаємозв’язку та формують єдину систему дослідженнядержавно-правових явищ, процесів і систем, особливостей їх розвиту та взаємодії увідповідності із поставленими метою і завданнями дослідження.

4. Періодизація історії держави і права. Джерела вивчення дисципліниПеріодизація історичного процесу в цілому та конкретно історії держави і права є

необхідним методологічним прийомом, що враховує змінність і динамічність розвитку типівдержавних систем і права на різних етапах розвитку цивілізації, що відокремлені певнимиякісними параметрами і характеристиками та є хронологічно визначеними.

В науці найбільш популярними підходами до періодизації всесвітно-історичногопроцесу та історії держави і права є формаційний і цивілізаційний.

Формаційний підхід є найбільш вживаним у вітчизняній історико-правовій науковій танавчально-методичній літературі, що значною мірою пов’язано з його офіційнимзакріпленням в радянській історіографії. Він передбачає поділ історії суспільства насоціально-економічні формації (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, буржуазна такомуністична). Цей підхід відображає еволюціоністські ідеї в наукових підходах до вивчення

12

всесвітньоісторичного процесу. Проте такий поділ історії як всезагальний і монопольний маєчимало недоліків. Наприклад, історія суспільств і культур Америки, Африки, Автралії чи Азіїне відповідає формаційній лінії розвитку, що неодмінно потрібно враховувати при вивченніісторії держави і права. Історія багатьох держав і народів Європи, на матеріалах якоїпереважно створювалася формаційна теорія (наприклад, історія країн Східної Європи таБалканського півострова), не цілком вписується у зазначену схему. Тож щодо історіїбільшості регіонів планети формаційна послідовність постає як універсальна теоретичноможлива модель, що реалізується у них як правило лише частково. У політичній сферіробиться акцент на державно-партійних утвореннях. Держава тлумачиться як знаряддякласового панування, що нехтує її соціокультурну роль. Водночас існує думка, що розробка івикористання формаційного підходу – один із класичних етапів у розвитку філософсько-історичного знання, а сам цей підхід за належної корекції (з урахуванням здобутків іншихконцепцій) може й надалі залишатися одним з основних напрямів пізнання історичних (в т.ч.історико-правових) процесів4.

Недоліки формаційного підходу зумовили пошуки інших концепцій періодизації історіїдержави і права, заснованих не лише на аналізі важливих об’єктивних економічних(виробничо-трудових) факторів, але й широкого спектра соціокультурних чинників розвиткусуспільства і держави. Тому в наукових колах поширився термін “цивілізація”.

При розгляді певної цивілізації прихильники нових підходів ставлять на перше місцелюдину, оскільки об’єктивні процеси історії значною мірою опосередковані людиною,проходять через її внутрішній світ і досвід, що виражається в її способі життя, світогляді,системі цінностей, у тому числі правових. Ці підходи зумовлені неможливістю вкласти уформаційну схему історію ряду суспільств, наприклад східних, що і призвело до визнання їхсоціально-економічної і політичної самобутності та й зрештою до визнання двох типіврозвитку суспільства (Західної і Східної цивілізацій).

У ХХ ст. у західній науці набув популярності підхід, за яким розуміння історичногорозвитку людства як цілісного процесу передбачає його одночасний розгляд у трьох аспектах:стадіальності, полілінійності та цивілізаційної дискретності.

Вихідним пунктом відліку цивілізаційної історії вважається період “неолітичноїреволюції” – період утвердження відтворюючого типу господарювання на Близькому Сході. Зцього моменту людство в особі його передових груп виходить на магістральний шляхрозвитку – до цивілізації, утвердження якої відбулося близько V тис. років до н.е. наБлизькому Сході. Тому цивілізаційний процес можна поділити на два етапи – передісторії(становлення основ цивілізації) та власне історії (цивілізаційного розвитку). У рамкахцивілізаційної історії найбільш суттєве якісне зрушення відбулося з утвердженням Західноїцивілізації, буржуазно-індустріальної цивілізації Нового часу, сформованої на основізахіднохристиянського світу (ХVІІ – ХІХ ст.).

У контексті цих тверджень американський вчений У. Ростоу запропонував теоріюстадій, де протиставляє аграрну (деспотичну) стадію та індустріальну (демократичну)стадію. У другій половині ХХ ст. західні вчені Д. Белл, Е. Тоффлер, А. Турен доповнили цютеорію терміном “постіндустріальне суспільство”. Отже, суспільство у своєму розвитку

4 Історична наука: термінологічний і понятійний довідник: навч. посіб. / [Литвин В.М., Гусєв В.І.,. СлюсаренкоА.Г та ін.]. – К.: Вища шк., 2002. – 430 с.

13

проходить три стадії (періоди): 1) доіндустріальна (приблизно від первісних (додержавних)форм соціальної організації до кінця епохи Середньовіччя – ХVІ–ХVІІ ст.); 2) індустріальна(друга половина ХVІІ – перша половина ХХ ст.); 3) постіндустріальна (від другої половиниХХ ст.). Цим стадіям притаманні відповідні типи економічної діяльності (сільськегосподарство, промисловість, інформаційна сфера), що зумовлюють відповідну структурусуспільних відносин та цінностей.

Розгляд історії як полілінійного руху передбачає насамперед виділення в якостіголовних його шляхів східного і західного варіантів розвитку. Їх витоки прослідковуються зчасу завершення у Східносередземноморсько-Передньоазійському регіоні неолітичноїреволюції, тобто приблизно з VІІ ст. до н.е. Зокрема, суспільства західного типу знайдавніших часів антропоцентричні, орієнтовані на цінності приватної власності ігромадянських свобод, тобто індивідуалізму. У східних суспільствах провідну рольвідіграють державні структури, воля держави, колективізм. Саме тому під час вивченняісторії держави і права зарубіжних країн необхідно враховувати особливий цивілізаційнийшлях східних суспільств на усіх етапах їх розвитку, включно із сучасністю, щовідображається (у більшій чи меншій мірі, залежно від історичних періодів) на правовійсвідомості, правотворчості та правозастосуванні, особливостях правових систем цих країн.Особливості цивілізаційного розвитку відрізняють їх, наприклад, від античногорабовласницького суспільства і феодального суспільства Західної Європи. Ці обставинизумовлюють умовність вживання термінів “стародавній час” чи “середновіччя” щодо країнСходу. Це певною мірою стосується й вивчення держави і права слов’янських країн.

Виділення стадій і основних шляхів розвитку людства саме по собі дає лише загальніконтури пізнання цивілізаційного (історичного) процесу. Його більш повне розумінняпередбачає насамперед вирішення питання про внутрішню цілісність соціокультурнихпроявів (у тому числі й правових) конкретної цивілізації, а також проблем взаємодіїконкретних цивілізацій. У цьому полягає аспект цивілізаційної дискретності. Тобтоцивілізація розглядається як окрема, відносно автономна, здатна до самоорганізації ісаморозвитку поліетнічна соціокультурна система, що має свої просторово-часові виміри,духовно-культурні основи і відносно стійкі, довговічні економічні, суспільно-політичні таінші форми і структури. Саме вони й зумовлюють і одночасно включають в себе відповідні,належні певній цивілізації (культурі) основні правові характеристики (цінності, інститути,особливості правотворення і правозастосування тощо).

Найпоширенішим видом періодизації історії держави і права зарубіжних країн увітчизняній літературі є її поділ на чотири основних періоди:1) історія держави і права Стародавнього світу (V/IV тис. до н.е. – V ст. н.е.);2) історія держави і права Середньовіччя (кінець V – середина ХVІІ ст.);3) історія держави і права Нового часу (друга пол. ХVІІ – поч. ХХ ст. (до 1914 р.);4) історія держави і права Новітнього часу (поч. ХХ ст. до сьогодення).

Проте існує альтернативна схема періодизації, запропонована авторами Л. Бостан іС.Бостан, в якій враховано зазначені західні підходи до періодизації історичного процесу. Вїї основі поділ історії держави і права на дві епохи: епоха кастово-станового суспільства та

Цивилизационные модели современности и их исторические корни / [Пахомов Ю.Н., Крымский С.Б., ПавленкоЮ.В. и др.]; под ред. Ю.Н. Пахомова. – К.: Наук. думка, 2002. – 632 с. Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн: навчальний посібник / Л. Бостан, С.Бостан. – [2-ге видання, перероб. і доп.]. – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 730 с.

14

епоха громадянського суспільства. При цьому проведено чіткий розподіл хронологічної межіцих періодів окремо для країн східної цивілізації (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.) та західноїцивілізації (середина ХVІІ – ХVІІІ ст.) з відповідними характеристиками.

При підготовці навчального посібника автор намагався поєднати елементи зазначенихпідходів та схем періодизації історико-правового процесу, акцентуючи увагу не лише насоціально-економічних факторах формування і розвитку державно-правових систем (що євиправдано з огляду на спрямованість матеріалу на підготовку фахівців економіко-правовоїспеціалізації), але й враховуючи цивілізаційні (соціокультурні), історико-політичні,ідеологічні, релігійні фактори.

Джерела вивчення дисципліниІсторія державності і права різних країн та народів зафіксована у різних формах

(письмовій, усній, речовій, художній), відображена в результатах діяльності людини у різнихсферах життєдіяльності. Успішному засвоєнню курсу історії держави і права зарубіжнихкраїн сприяє робота з матеріальними носіями історико-правової інформації – текстамиісторико-правових джерел, що дає можливість відчути “дух епохи”, яка вивчається,отримати цілісну картину про політичні, соціально-економічні, державно-правовіособливості життя суспільств конкретного періоду у певній країні світу, а також закріпитиотримані теоретичні знання та набути навички роботи з письмовими пам’ятками різноговиду і змісту.

Враховуючи різноманіття історико-правових джерел, доцільно виділити їх окреміпідгрупи за змістом: 1) зводи законів і кодекси правових норм (наприклад, Закони Хаммурапі,Закони ХІІ таблиць, Кароліна, Цивільний кодекс Наполеона тощо); 2) акти, виданіправителями чи іншими органами вищої державної влади (наприклад, капітулярії, едикти іордонанси французьких королів, жалувані грамоти тощо); 3) законодавчі акти парламентів(наприклад, Вестмінстерські статути та ін.); 4) установчі акти політичних та громадськихорганізацій (статути політичних партій, статути середньовічних цехів та купецьких гільдійтощо); 5) праці мислителів, учених, державних діячів, спогади сучасників. Необхідноврахувати, що більшість (проте не всі) з джерел належать до пам’яток права, тобто такихнормативних актів, які нині втратили чинність.

Допоміжну роль можуть виконувати такі джерела, як політико-правова, наукова,художня література, періодичні видання, фото- й кіноматеріали, електронні ресурси.

СЛОВНИКАнтропоцентризм – система релігійно-ідеалістичних поглядів, за якими людина є центром і

найвищою метою Всесвіту.Джерела історичні – комплекс пам’яток минулого, носіїв історичної інформації, що

становлять джерельну базу історичної науки в цілому та окремих її розділів (історіїСтародавнього світу, Середніх віків, Нового та Новітнього часу, історії окремихсуспільств, держав тощо), а також конкретно-наукових досліджень (монографій,статей, дисертацій тощо).

Дискретність – роздільність, перервність, що протиставляється неперервності.Історія (від грец. historia – оповідь про минулі події, про те, що пізнано) – наука, що вивчає

розвиток окремих держав і народів, а також людства в цілому в усій йогоконкретності й різноманітності, що пізнається з метою розуміння його минулого,сучасного стану і перспектив у майбутньому. Важливою складовою розвиткуісторичної науки є постійне виявлення усієї сукупності фактів про різні події, явища

15

та процеси, вивчення і висвітлення їх, зокрема, правових. Історична наука повинназрозуміти і пояснити описувані факти. Вона тісно пов’язана з рядом конкретнихсуспільних наук, зокрема з правовою наукою.

Метод – спосіб організації практичного і теоретичного освоєння (пізнання) дійсності.Методологія (від грец. methodos – шлях дослідження, спосіб пізнання і logos – слово,

поняття, вчення) – 1) вчення про методи пізнання й перетворення світу; 2)сукупність методів, що використовуються в будь-якій науці.

Неолітична революція – перехід людства від привласнюючих способів добування засобівіснування (мисливство, рибальство, збиральництво) до відтворюючих формгосподарства (землеробства і скотарства). Розпочалася в регіоні Б