1

Крижопільський район

Територія -0,9 тис. км2

На території району знаходиться 45 сільських населених пунктів.

Кількість населення – 37,1 тис. чол..,

сільське – 28,0 тис. чол.,

міське – 9,1 тис. чол..

Відстань від райцентру до м. Вінниці – 150 км.

Адміністративний центр району – смт Крижопіль

Мапа Крижопільського району

Герб Крижопільського району

Чудовим і самобутнім краєм є Крижопілля, край диво-природи, славної історії та працьовитих людей – прекрасних і у праці, і у творчості.

Витоки цього мальовничого краю сягають сивої давнини. А його історичні коріння тісно переплелися з долями славних українців, які тут народжувалися, перебували і творили.

Сподвижник Богдана Хмельницького полковник Михайло Зеленський, повний Георгіївський кавалер Мойсей Баденюк, партизани брати Фалаштинські, Герої Радянського Союзу Олег Бичковський та Роман Сміщук боронили рідну землю в різні часи, але з однаковою самовідданістю та мужністю. Тож давайте помандруємо його прадавніми сторінками історії та біографіями славних земляків.

Територія району була заселена ще з давніх часів. Про це свідчать залишки матеріальної та духовної культури на місцях стародавніх поселень.

Перші відомості про пам'ятки археології на Крижопільщині з'явилися ще у 1901 р. Ю.Сіцінський у своїй праці «Археологическая карта Подольской губернии» на основі свідчень місцевих священиків опублікував дані про стародавні поселення, городища, кургани і знахідки скарбів на території району.

2

Археологами ця місцевість мало досліджена. Різночасові поселення трипільської культури виявлені місцевими краєзнавцями в урочищі «Турська стіна», на південь від с. Вільшанка, «Світова долина», за 2 кілометри на південь від с. Савчине та біля сіл Зеленянка, Мала Тернівка, Кісниця, Андріяшівка, Висока Гребля, Голубече, Куниче.

Багато речових пам'яток цього періоду знаходять жителі Крижополя на північно - східній околиці селища.

Оглядаючи ранньотрипільські поселення, ентузіасти - краєзнавці, учителі шкіл району зібрали значну кількість виробничих та побутових знарядь із кременю, каменю м'яких і твердих порід, багату кераміку, орнаментовану червоною, темно-червоною та майже чорною охрою, теракотові статуетки та зооморфну пластику, кістки тварин та людей.

У давнину Крижопілля входило до тих земель, де проживала велика група землеробсько-скотарських племен, які, на думку багатьох учених, у II - на початку І тис. до н.е. утворили праслов’янське ядро. На території району відомо кілька поселень, білогрудівської культури біля сіл Жабокрич, Красне, Куниче, Одаї, Павлівка, Тернівка.

Виникнення населеного пункту Крижопіль та залізничної станції пов'язане з будівництвом залізниці Київ-Одеса, яке розпочалося влітку 1866 р. Свою назву станція Крижопіль дістала від села Крижопіль (нині Високе), розташованого за 17 км від селища. Була традиція називати залізничні станції за назвами населених пунктів, що найближче знаходилися до залізниці.

Існує кілька версій про походження назви місцевості. За однією, поселення знаходилося на вершині кряжа, тобто водорозділу між басейнами рік Південного Бугу і Дністра. Слово «кряж» і «поле» утворило «Кряжополь», що пізніше змінилося на «Крижопіль». За іншою – Крижопіль дістав назву від великого хреста, який височів біля чумацької дороги. «Крестополь» – хрест у полі. Так розповідається в «Трудах Подольского Епархиального историко – статистического Комитета» (1901 р.). З часу заснування і до 1923 р. Крижопіль належав до Чоботарської волості Ольгопільського повіту.

Уже в серпні 1870 р. через селище розпочався регулярний рух поїздів. Навколо залізниці виникають нові поселення, залізничні станції, будуються промислові підприємства. У 1872 р. через Крижопіль почав курсувати поштовий вагон, а 10 квітня 1877 р. через станцію проїхав сам імператор Олександр ІІ.

Згодом містечко стало перевалочним торговельним пунктом. Через нього проходили і проходять шляхи з Молдови в Україну, з Одеси до Києва. Особливо багато товарів перевозили до Ямполя і молдовських Сорок.

Дещо пізніше збудували локомотивне депо. Коли спорудили подібне депо у Вапнярці – вона також стала вузловим пунктом залізниці.

Першими поселенцями станції Крижопіль були робітники, які тут працювали. Потім почали оселятися євреї - крамарі, що продавали ремісничі товари. Утворився ринок, який знаходився за брамою станції. Сюди прибували жителі навколишніх сіл і продавали продукти харчування й інші товари.

3

У 1892 р. в Крижополі вже проживало 488 мешканців і 71 двір, а у 1904 р. нараховувалося 123 двори, в яких мешкало 690 осіб.

Йшли роки. Місто розбудовувалося. З обох боків залізничної колії споруджувалися господарчі та житлові будинки. До революції в Крижополі працювало кілька магазинів: два рибних і продуктовий, мануфактурний, шкіряний, спиртовий. У містечку діяло два млини, дві олійні, ковпакова фабрика. 1874 р. став до ладу Соколівський цукровий завод. В домашніх умовах випікали на продаж хліб. У заїжджих дворах можна було перепочити і переночувати.

Тодішні власники місцевості, родина Бжозовських, отримуючи величезні прибутки від земельних володінь, вкладала кошти у промислові підприємства. Їх садиба у с. Соколівка належала до найцінніших з точки зору мистецтва та родинних пам'яток на Поділлі.

Перша резиденція, побудована Феліксом Бжозовським, протягом першого десятиріччя ХVІІІ ст., була схожа на скромний ставропольський двір. Вона згоріла під час пожежі 1811 р. Її відбудували і знову облаштували лише 1820 р. Але й цей новий двір у порівнянні з багатством господаря виглядав не занадто пишним.

Будинок був типовою спорудою, мав 13 осей симетрії, стояв на прямокутному фундаменті, покритий чотирискатним дахом. Зі сторони двору виділявся портик з чотирма широко розставленими тосканськими колонами, які підтримували перекриття. На спеціальних постаментах перед портиком поставили чотири добре модельовані вазони з піщаника. Палац мав великі прямокутні вікна, поділені на вісім частин.

З часом маєток, який мав більше десяти кімнат, став занадто тісним, бо родина збільшувалася, збільшувалися і її колекції. У ХІХ ст. Кароль Бжозовський добудував з лівого боку двоповерховий корпус, без певних ознак стилю. Ця будівля мала високий підвальний поверх та прямокутний фундамент, який наближався до квадрата. Фасади розділяли вертикальні лізини. На другому поверсі, на крайніх осях, були розміщені балкони, на нижньому, де стара будівля з’єднувалася з новою, містилася велика тераса з балюстрадою. Цю частину резиденції теж накривав чотирискатний дах.

Внутрішнє вбрання маєтку спочатку було досить скромним, але після добудови нового крила, ситуація змінилася. Усі парадні приміщення мали підлогу з паркету кількох порід дерев, їх оздобили

геометричними візерунками, стіни оклеїли шпалерами і прикрасили підсвічниками, на стелі з’явилися бронзові і кришталеві люстри.

У палаці була зібрана чимала колекція картин. Їх

В'їздна брама в маєток Бжозовських

Альтанка в парку маєтку Бжозовських

4

налічувалося близько 800. Зберігся дотепер опис бібліотеки, зроблений рукою Кароля Бжозовського. На той час, а це середина ХІХ ст., бібліотека була не дуже велика. Але 1914 р. її фонди значно поповнилися, вона сягала кількох тисяч томів, які знаходилися у спеціальних шафах, що розміщувалися в кабінеті господаря. Тут зберігалися книги, надруковані польською, англійською, французькою, італійською та німецькою мовами.

Будинок з усіх сторін оточував великий пейзажний англійський парк, що складався із ставків, подібних до невеликих озер з непостійними берегами. На переходах стояли арочні мости. Серед дерев та кущів виднілися альтанки, одна з яких нагадувала китайський будиночок. Парк прикрашали міфологічні постаті з мармуру та піщаника. Статуї були придбані Зеноном Бжозовським під час його подорожей до Італії, Єгипту та інших місць. Чотири з них представляли пори року.

У буремні революційні роки ХХ ст. Крижопілля захоплювали австро-німецькі, денікінські, петлюрівські, більшовицькі війська. Жорстока боротьба проти влади більшовиків тут тривала до 1922 р. Тож чимало цінного з палацу і парку безслідно зникло, або ж було просто знищено.

Велика Вітчизняна війна продовжила руйнування, як цінних перлин краю, так і помешкань жителів, фабрик і заводів, шкіл і будинків культури, збудованих у короткий мирний період.

Мужньо билися з ворогом жителі Крижополя на фронтах Великої Вітчизняної війни. Кожен другий мешканець не повернувся додому. За героїзм, виявлений на фронтах, більше 11 тисяч крижопільчан нагороджені орденами і медалями. Місцеві мешканці вдячні своїм визволителям. Вони бережуть пам’ять про загиблих та померлих від ран у повоєнні роки воїнів - земляків: О. Боровка - відважного армійського розвідника; повних кавалерів орденів Слави О. Патрацького, М. Бугайчука. За мужність і героїзм двом землякам – Олегу Анатолійовичу Бичковському і Роману Семеновичу Сміщуку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Сьогодні селище продовжує розбудовуватися. На місці стареньких будівель з’явилися багатоповерхові будинки. На околиці Крижополя зі сходу розкинувся житловий масив двоповерхових будинків, який називається «Вишенька». А трохи південніше, зі сходу виросла мальовнича вулиця Олімпійська, забудована двоповерховими чотириквартирними котеджами. З’явилися й п’ятиповерхові будинки.

Нині сільське господарство району презентує потужне продовольче підприємство ЗАТ «ПК Поділля», що включає на теренах краю 6 філій. Результати роботи цієї продовольчої компанії вважаються найкращими не тільки на Вінниччині та в Україні, а й такими, що досягли європейського рівня. Сільгоспформування компанії працює на забезпечення сировиною гіганта цукроваріння – Крижопільського цукрового заводу.

До складу підприємства СТОВ «Кряж і К» входить п’ять структурних підрозділів, розташованих на території району.

Промисловий комплекс регіону представляють підприємства, які займаються переробкою сільськогосподарської продукції. Найпотужнішими є ВАТ «Крижопільський цукровий завод» та ЗАТ «Торговий дім «Соколівський цукор».

5

Більшу частину загального районного обсягу промислової продукції виробляє ВАТ «Крижопільський сироробний завод» Крижопільський сир цього підприємства із задоволенням купують не лише в області, а й Санкт-Петербурзі, Москві та інших регіонах.

Успішно працюють цехи з переробки деревини. Їх продукція експортується в Німеччину, Молдову, Польщу, терцію та Румунію.

У районі діє 123 малих підприємства, працюють 1720 суб’єктів підприємницької діяльності.

Функціонують 2 приватних готелі: мотель «Гранд» та готель «Сафарі», де зупиняються подорожуючі та гості цього самобутнього куточка Вінниччини. Тож якщо ви вирішили помандрувати цим цікавим куточком Вінниччини, обов’язково завітайте до села Гарячківка, історично пов’язаного з чи не найбільшою у світі українською династією Лимичів, соратників Устима Кармалюка.

Свій початок рід бере з уже неіснуючого села Лікоть, що на Львівщині. У ньому мешкали бойки. Коли з’явилася родина лемків, їх називали лемичі. З часом прізвища перетворилися на Леміч, Ліміч, Лимич. Пізніше Лимичі роз’їхалися в різні куточки світу у пошуках кращого життя, зокрема і в подільське село Гарячківку.

За архівними джерелами встановлено, що всі члени роду є кровними родичами, тепер вони живуть у 17 областях України, найбільше їх у Львівській, Вінницькій, Рівненській, Миколаївській, Одеській, Донецькій, Кіровоградській областях і Криму, чимало родин – за кордоном – у Росії, США, Німеччині, Канаді, Австралії.

Дослідив свій родовід до XVI ст. Андрій Іванович Лимич. Завдяки його невтомній діяльності по відродженню і згуртуванню роду, вперше в Україні у 2000 р. створено родинну і громадську організацію – Всеукраїнський фонд роду Лимич. Головна мета якого є відновлення і зміцнення родинних зв'язків, відродження і збереження духовних і культурних цінностей роду, розвиток родової, національної та державної української свідомості на ґрунті родової єдності, збереження генофонду роду.

За цей час понад 4 тис. людей усвідомили своє спільне походження і тепер сприймають один одного як рідних. Відчуття великого роду робить всіх більш впевненими в житті. Регулярно кожна родина, а їх понад п'ятсот, отримує «Родинні листи» – вісті про діяльність родинного фонду, а кожний родич – вітання з днем народження, днем Воскресіння Роду, Великоднем, Новим роком і Різдвом Христовим.

Помічено, що всі події, пов'язані з цим родом, не випадкові. Якщо на мапі України з'єднати суцільною лінією с. Лікоть, м. Рівне і с. Гарячківку, виходить прямокутний рівнобедрений трикутник з вершиною у Рівному. Лимичі вважають це божественним знаком і тому у цих трьох населених пунктах встановлено відповідні родинні символи.

Символом переселення частини давнього роду у ХУІІІ ст. з Карпат в с. Гарячківка є родинний знак «Доля роду Лимич». Він зображений у вигляді вертикальної п'ятиметрової стели, яка з боку нагадує верстовий стовп. Знак зведений у 2003 р. на Святу Трійцю. Він оздоблений біблійною та родовою символікою, спільною для всіх трьох родових знаків.

6

За 20 км від райцентру розмістилося стародавнє село Куниче. Адже археологічні знахідки свідчать про те, що люди тут жили ще 60-40 тис. тому. З покоління в покоління передавалися перекази старожилів про те, що колись Куниче було укріпленим містом, з усіх боків обнесене захисним валом, і лежало неподалік Куничанського шляху. Тоді тут діяло 4 церкви. Посередині, на великій площі, мешканці викопали криницю і обнесли її дерев’яним зрубом, через що і назвали «Рублена криниця». Все місцеве населення збиралося тут на свята, на збори, де вирішували життєво важливі питання. Від тієї давнини збереглася лише «Рублена криниця», яку жителі села доглядають і п’ють з неї смачну воду. Не менш цінною пам’яткою села є і «Козацька криниця», викопана козаками М.Кривоноса, що проходили тут з боями під час визвольних змагань проти польської шляхти.

У ХІV ст. на цих землях литовським феодалом Германом Дашковичем було збудовано замок, залишки якого (високий земляний горб) знаходяться за 2 км. на північний захід від поселення.

У мальовничій місцевості Крижопільщини, на березі річки Русави розташоване с. Стіна у центрі якого, на так званій Замковій горі, можна побачити рештки укріплення XVII ст. У 1651 р. ці укріплення штурмували польсько–шляхетські війська, але взяти їх так і не змогли. На околицях села збереглися залишки слов'янського городища IX– XI ст.

Село Вільшанка здавна славилося ткацтвом та килимарством Тут виробляли рушники, полотно для одягу, налавники, залавники, доріжки, рядна, скатерки, килими, пілки.. Багато вільшанських жінок у 50-60-х рр. ХХ ст. ткали килими на замовлення у Молдову. На жаль, цей вид оригінального народного промислу поступово занепадає як у селі, так і в Україні…

Ніби вартові при дорозі на в’їзді до с. Крикливець стоять кремезні гіллясті ясени. І дивний спокій огортає душу, дарма, що назва села – Крикливець. Кажуть, що вона походить від слова «кричати», тобто сповіщати, виявляти незадоволення. Коли на село нападали татари, мешканці здіймали такий галас, що нападники намагалися швидше піти геть і назвали поселення Крикливець. Це одна з місцевих легенд. Інша оповідає, що через село проїжджав пан, біля крайньої хати почув, як голосно кричала дитина, і з пересердя сказав: «Ну й крикливе».

За переказами село заснували козаки та вільні селяни, що втікали від своїх поміщиків. Воно складається з двох частин, одна з яких називається Русо-Крикливець, де жили русини, тобто українці, інша має назву Волосо-Крикливець, де проживали молдовани та переселенці з Молдови.

Одна з легенд, яких тут чимало, розповідає про існування у південній частині села на пагорбі правого берега Дохни, серед древнього лісу, фортеці. Поселення навколо неї звалося Замощу, пізніше Замчище. Нині на тому місці зостався лише високий пагорб, в якому навічно захоронені замкове украплення з церквою. Люди згадують, що в 1960 р. пастухи чули, як з пагорба лунали дзвони.

Славиться це село своїми плодовими деревами: сливами, грушами, яблуками, черешнями, вишнями, горіхами, абрикосами. А ще місцеві жителі з діда - прадіда займаються бджільництвом, теслярством, ковальством, млинарством.

7

Чимало народилося у селі й талановитих людей. З цих країв видатний художник Іван Соколенко (Ян Засідатель), що був «хрещеною власністю» З. Бжозовського, а потім став «холопом» Ксавери Бжозовської, коли вона виходила заміж за Генріха Грохольського.

Не лише природні дані, але й можливість бачити в будинку поміщика твори знаменитих майстрів, стимулювали схильність Івана до творчості. В маєтку Бжозовського, так само як і в маєтку Грохольського, була багата колекція живопису, адже всім за взірець правив «Малий королівський двір» Потоцького в Тульчині. Іван виявив неабиякі здібності і Бжозовський вирішив відправити талановитого хлопця на навчання до Італії, де молодий художник написав чимало полотен. Ян Засідатель близько сорока років плідно працював у Вінниці. У розквіті творчих сил на 60-му році життя помер від холери 2 серпня 1893 р. Тіло його поховано на приходському кладовищі, що знаходилося за Вінницею, на так званій «Калічі», на місці, відведеному для холерних померлих. Його полотна і тепер прикрашають картинні галереї Італії, Франції Польщі, є вони і у Вінницькому обласному художньому музеї.

У 1895 р. в с. Крикливець народився Юхтим Кришталевич, який добре знав млинарську справу, будував вітряки, водяні млини та власноруч виготовив перший велосипед на трьох колесах.

Нині у селі живе і працює цікавий поет і прозаїк, агроном-селекціонер Микола Завальний, який вивів для Вінниччини близько трьох десятків нових сортів винограду та інших плодових і овочевих культур, зокрема динне, ковбасне дерево, багаторічний помідор та ремонтантний лимон.

Щедра Крижопільська земля пишається своїми непересічними особистостями світового значення.

У с. Чоботарка (нині с. Заболотне) народився відомий вчений, мікробіолог, член Академії наук СРСР, просто мужня і віддана справі людина – Данило Кирилович Заболотний. Серед інших вчених, що працювали над вивченням такого інфекційного захворювання як чума, працював і Данило Кирилович, який присвятив вивченню цієї важкої хвороби більше 12 років, ризикуючи власним життям. Він – активний учасник світових експедицій по боротьбі з чумою в Індії, Монголії, Персії, Аравії, Месопотамії, Китаї. Більше 10 років вчений вів боротьбу з холерою в Шотландії, Португалії, на Поволжі, в Одесі, Маньчжурії. 1920 р. Данило Кирилович організував першу в світі кафедру епідеміології при Одеському медичному інституті. 1928 р. створив інститут мікробіології та епідеміології у складі Академії наук УРСР і став його першим директором.

Одного разу, робивши розтин гризунів у яких Заболотний встановив чуму, Данило Кирилович заразився. Знаючи про смертельну небезпеку цього захворювання, Заболотний почав писати прощальні листи своїм рідним і близьким. Але на щастя,

Хата, в якій народився Д.К.Заболотний

8

завдяки введеному протичумному препарату, Данилу Кириловичу вдалося перебороти чуму, спостерігаючи на собі її протікання.

Похований великий вчений і гуманіст у рідному селі Заболотне. «Діти дорогі, любіть науку і правду!» – це були його останні слова. У селі встановлено пам’ятник, діє меморіальний музей Данила Кириловича. Різноманітні експонати розповідають про життя славетного академіка, його громадську діяльність, експедиції. У колишнє село Чоботарка, яке носить тепер його ім’я, щороку приїздять люди з різних кінців України, щоб вшанувати пам’ять видатного вченого.

Композиція «Д.К. Заболотний приймає

хворого» (воскові фігури)

У робочому кабінеті вченого

Д.К. Заболотного

З с. Заболотне – відомий український прозаїк Микола Олександрович Рябий, автор багатотомної хроніки прадавнього роду Земледухів – від скитських часів до наших днів, відображеної в романах «Берег» (1974), «Вікна» (1977), «Земледухи» (1985).

Пам'ятник письменнику

М.П Трублаїні

Музей М.П.Трублаїні

Продовжує перелік знаних земляків краю ім’я відомого українського письменника, журналіста, мандрівника Миколи Петровича Трублаїні (справжнє прізвище Трублаєвський), який народився у с. Вільшанка. Його творчість – це ціла епоха в літературі для дітей. І хоча його твори, написані в 30-40-х рр., адже письменник загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни у жовтні 1941 р., вони популярні і сьогодні тому що, як сказав письменник М.Ільченко «Микола Трублаїні...нехай його нема, але він є...». У селі Вільшанці, на його батьківщині створено народний меморіальний літературний музей-бібліотека, встановлено погруддя та пам’ятник в Ровеньках (Луганська область), де загинув письменник.

У цьому ж селі 26 травня 1886 р. у родині священика народився видатний історик мистецтва, шевченкознавець Костянтин Віталійович Широцький. З дитинства полюбив він своє мальовниче село, де вдало поєднувалися елементи української, молдовської,

9

польської і єврейської культури. Саме тут він прилучився до краси рідної природи і почав переносити своє бачення на папір. Костянтин закінчив початкову школу у Вільшанці, Тульчинську духовну школу, потім навчався в Кам'янець-Подільській духовній семінарії.

Талановитий хлопець у 1906 р. вступив до Петербурзького університету на історико-філологічний факультет, вивчав там український та російський живопис, графіку, архітектуру, досліджував витоки декоративного мистецтва в Україні, зокрема на Поділлі.

Під час Першої світової війни жив на Буковині та в Галичині. Вивчав і збирав зразки народного мистецтва цих країв, досліджував творчість багатьох художників. Написав і видав книги «Художнє оздоблення дому в минулому і тепер» та «Нариси з історії декоративного мистецтва України», які побачили світ у 1914 р.

У подальшій творчості він глибоко досліджував мистецьку спадщину Т. Г. Шевченка, збирав матеріали про древній Київ.

Та доля відвела йому короткий життєвий вік – всього 33 роки. 13 вересня 1919 р. Костянтин Широцький, автор 150 наукових праць, помер. Похований у с. Білоусівка (нині Тульчинського району) на Вінниччині.

З Крижопільщини й відомий український поет, прозаїк, драматург, перекладач Андрій Пилипович М’ястківський, який народився в с. Соколівка, тепер Крижопільського району. Здобуток письменника нараховує близько 50 книг, серед яких роман «Жито на камені», повість «Вирій», книжка новел «При світлі соняшників».

Родом з с. Теклівка прозаїк, публіцист, громадський діяч Володимир Олександрович Яворівський, автор цілого ряду книг, оповідань, повістей. У с. Жабокрич жив і вчився майбутній відомий письменник Анатолій Агафонович Бортняк – автор багатьох ліричних і гумористичних збірок, лауреат премій В.Сосюри, С.Олійника, М.Коцюбинського, О.Копиленка, С.Руданського.

До Крижопілля у 1931 р. доля занесла славетного майстра веселого слова, поета-гумориста Миколу Баранчєва. Теми для своїх гумористичних віршів-замальовок черпав з самих глибин життя, тому його твори, схожі на народні переспіви.

У духовну скарбницю краю вписане також ім’я уродженця с. Городківки Володимира Кожухаря – відомого диригента симфонічного оркестру м. Санки-Петербурга.

Родом з цього ж села талановитий художник Олександр Коровай, автор сотень різножанрових творів, учасник численних виставок. Його художнім творам притаманна багата, чиста гама кольорів, ліризм, камерність сюжетів. До відомих творів належать: «Діти в полі» (1957), «Портрет К.Лелюк» (1960), «Марійка» (1970), «Портрет Параски Харук» (1980), «Художник Володимир Патик у себе в майстерні» (1982), «Натюрморт із самоваром» (1982), серія пейзажів: «Осінній дощ» (1982), «Мрячить дощ» (1982).

Михайлівська церква (1862р.)

(с. Жабокрич)

10

Безкінечно можна милуватися довершеністю і витонченістю скульптур майстра з с. Голубече Володимира Танцюри. Це оригінальні вироби мистецтва, вирізані з деревини горіха і покриті воском. Майстер, маючи гарне почуття гумору, свої вироби забарвлює жартівливими написами. На виготовлення одного такого виробу майстру доводиться витрачати більше місяця. Нині його хвилює кому передати своє унікальне ремесло.

Художнім різьбленням він зайнявся під впливом вінницьких художників М.Михальчука, О.Кривого, Д.Кудлаєнка, мистецтвознавця В.Титаренка. З деревом працює близько 20 років, має у доробку понад тисячі робіт малої пластики. Постійним витоком натхнення для майстра є Яворівське різьблення, що являє собою толочасто – виборну різьбу, орнамент рослинних форм та гнучких ліній, тонових розтяжок від насиченого основного кольору до відтінку самої деревини. Проте, майстер намагається не бути копіїстом технік інших митців, а мати власне бачення і стиль.

Самотужки іншу техніку різьблення вивчив односельчанин В.Танцюри Леонід Лясоцький, який творить свої вироби з липи та граба. Це, зазвичай, ужиткові речі – підсвічники, нарізні дощечки, хлібниці.

Турбота про збереження пам'яті видатних земляків краю, історичних та інших культурних цінностей – обов’язок кожного крижопільчанина. В районі створено 3 музеї, знаходиться 33 пам’ятки історії, культури і архітектури, найвідоміші з яких: Казанська церква (1619 р.) та костьол Пресвятої Діви Марії (1747 р.) в с. Городківка, церква Іоанна Богослова (1747 р.) в с. Радянське, садиба Бжозовських (поч. ХІХ ст.) в с. Соколівка.

Серед різноманітних культурних заходів краю, яскравою подією стало проведення фестивалю народної творчості «В ювілейний рік держави відродимо села славу», присвяченого 15-й річниці Незалежності України, який пройшов в усіх територіальних громадах.

Більше півтори сотні самодіяльних художніх колективів несуть високі зразки народної творчості людям: 7 з них є народними, 4 – зразковими. Рідну українську пісню

возвеличує фольклорний чоловічий ансамбль Крижопільського районного будинку культури «Кряжани» – неодноразовий лауреат фестивалів народної творчості. Його керівник М.Г.Вербовецький своїм творчим кредо вважає збереження і примноження традицій українського народу. На концертах колективу завжди переповнені глядацькі зали, бурхливі овації, тут душа людська розкривається у пісні, змушує страждати, плакати і сміятися.

Чарівний спів дарує людям фольклорний ансамбль «Молодички» та вокальний жіночий ансамбль «Елегія», найдавніші глибинно-народні твори виконує фольклорно-етнографічний гурт «Лада», велич духової музики несе людям Городківський самодіяльний народний духовний оркестр.

Полонять своїм майстерним виконанням народних пісень учасники Соколівського хору учителів та інтелігенції села.

Костьол Пресвятої Діви Марії

11

Продовжують вікові традиції української народної творчості фольклорні колективи сіл Жабокрич, Крикливець, Голубече, Соколівка.

Але по-особливому світло, сонячно, радісно стає на душі, коли на сцені веселково розквітає дитяча творчість, коли пелюстками тендітної диво-квітки розпускаються дитячі танцювальні колективи «Грація», «Юність», «Дивоцвіт», «Дзвіночок», «Натхнення».

Нині на крижопільському небосхилі світить ціле сузір’я хореографів: А.Захарчук, Г.Роздорожнюк, Л.Грози, С.Вахновської, Р.Магльованого, О.Херсун.

Симфонію фарб і краси презентують полотна відомого далеко за межами Вінниччини художника Валентина Тишецького. Він виставляється давно і багато. Його роботи є у колекціях України та за кордоном. Створює Валентин натюрморти, у яких жодна деталь не уникає ока живописця. В його пейзажах збережені усі барви, уся їхня соковитість та повнозвучність.

Вражає довершеність солов’їної української мови та чарівність слова крижопільських поетів Наталії Струтинської, Олени Гандзюк, Миколи Завального, Миколи Калісецького.

Незрівнянні таланти золотих рук крижопільчан Т.В.Пустовіт, В.Т.Кубаль, М.І. Сауляка, що представляють вироби прикладного мистецтва: вишивки, ткацькі вироби, малі скульптурні форми.

З любов’ю і майстерністю народжуються мережива на художній вишивці вчительки з с. Городківка Вікторії Кубань. Вона залюбки ділиться своєю майстерністю з учнями.

Крижопіль – мальовничий куточок Поділля який приваблює своєю чарівністю і красою.

Природні умови тут дуже різноманітні. Це лісові масиви, степові та водні комплекси, де можна гарно відпочити, надихатися свіжим і цілющим повітрям, поспілкуватися один на один з природою. Тут можна помріяти на природі, поговорити з деревами, мов із живими людьми, осягнути велич безмежного неба.

Серед цієї краси вирізняється гідрологічна пам’ятка, до якої відноситься група стародавніх джерел ґрунтової води «Ізвір», які живлять р. Марківку і знаходяться біля с. Вербка, урочища «Турська стінка» (с. Вільшанка), «Суха долина» (с. Джугастра) «Соколівська дача», що знаходиться в Заболотнянському лісництві на території Соколівської сільської ради.

Рекреаційні можливості району ефективно використовуються. На його теренах разташовані 2 санаторія: дитячий санаторій «Зелена діброва» і обласний дитячий психоневрологічний санаторій імені академіка Д.К.Заболотного; діє Крижопільський дитячий оздоровчий заклад «Мрія», що спеціалізуються на лікуванні опорно – рухової, серцево - судинної та нервової системи, органів дихання й інших соматичних захворювань.

Профільний позашкільний навчальний заклад «Крижопільський дитячий оздоровчий заклад «Мрія» побудований у 1988 р. в лісовому масиві урочища Лиса Гора (12 км. від

12

смт. Крижопіль). Розрахований він на 350 місць одночасного перебування дітей шкільного віку від 7 до 17 років. У середньому за літній сезон оздоровлюється 1,5 - 2тис. дітей. Умови: одно - і двоповерхові будинки, басейн з пляжем, лазня, душові, спортивний комплекс, тир, футбольне, баскетбольне, волейбольне поля, тренажерний зал, ігрові майданчики, бібліотека, кінозал, дискотека, комп’ютерний зал. Шестиразове харчування, медична допомога.

Культурно - освітні програми спрямовані на пропаганду здорового способу життя. Організовуються фестивалі, конкурси, спортивні змагання, туристичні екскурсії в місцеві музеї письменника М.П. Трублаїні та академіка Д.К.Заболотного, Вінницький краєзнавчий музей, Софіївський парк, що в Умані.

Матеріальна база ТОВ Дитячий санаторій «Зелена Діброва» включає в себе 2 спальні корпуси по 150 місць кожний, 3 спальні корпуси на 20 місць, клуб та їдальня на 300- 360 місць, ванне і грязьове відділення, корпус лікувальної фізкультури, 3 лікувальних корпуси, бар, адміністративний корпус. Усі приміщення підключені до центрального тепловодопостачання і каналізації. У клубі санаторію функціонує бібліотека з читальним залом, відео зал, зал комп’ютерних ігор, організовуються дискотеки, тематичні вечори, конкурси, концерти, екскурсії. Функціонують зали настільного тенісу і більярду. На території санаторію обладнано гральні та спортивні майданчики.

Ось таке обличчя цього благодатного краю. Воно неначе в мініатюрі повторює краєвиди усієї України – з її лісами, колосистими полями, буряковими плантаціями. В історичному минулому крижопільчан, закоханих у рідний край, віддзеркалюється доля всього українського народу..

Райдержадміністрація – 24600, смт. Крижопіль,

вул. Карла Маркса,61

тел.: 2-12-05

Районна рада – 24600, смт. Крижопіль,

вул. Карла Маркса,61

тел:. 2-18-34

Відділ культури і туризму райдержадміністрації – вул. Леніна, 1,

тел.: 2-17 – 40

13

Транспорт, зв'язок

Залізнична станція – вул. Театральна, 2, тел.: 2-11-65

Автостанція – вул. Куйбишева, тел.: 2-15-37

Філія ВАТ «Укртелеком» – 24600 смт. Крижопіль,

вул. Чабанюка, 1,

тел.: 2-10-74, 2-24-44.

Оператори мобільного зв’язку– Київстар, Лайф, ЮМС, Білайн.

Телефони першої потреби:

центральна районна лікарня – вул. 9 Січня, 10, тел.: 2-12-99

швидка медична допомога – тел.: 03, 2-18-01

Банки:

«Райффайзен банк Аваль» – вул. Карла Маркса,70, тел.: 2-15-00

«Приватбанк» – вул. Карла Маркса,46, тел.: 2-13-57

«Ощадбанк» – вул. Леніна, 13, тел.: 2-10-39

Страхові компанії:

«Кристал» ЛТД – вул. Піонерська, 40

«Оранта» – вул. Шмідта,15, тел.: 2-21-04

Готелі:

«Гранд» вул. Куйбишева, 78, тел.:2-17-84

14

Салон краси

«Оазис» вул. Дзержинського, 6

Перукарня

«Калинка» 24600, смт. Крижопіль Вінницької обл. вул. Леніна

Супермаркет

«Гаманець» 24600, смт. Крижопіль Вінницької обл. вул. Карла Маркса

Крамниці:

«Престиж» – вул. Карла Маркса

«Натали» - вул. Шмідта

Ресторан –

«Пектораль» – вул. Карла Маркса, тел.2-17-84

Кафе –

«Віраж» вул. Комсомольська,20, тел.2-18-20