Віншуємо наших читачів з Новим роком та Різдвом Христовим!!!

*****У Віфлеємі –

В стайні на сіні – Христос родився Всім на спасіння! Люди, радійте, Христа вітайте, Божому Сину

Славу віддайте! Слава на небі Богу Святому,

На землі спокій Роду людському!

******На небі зірка ясна

засяла І любим світлом

сіяє, Хвиля спасіння нам

завітала, Бог в Віфлеємі

раждаєсь. Щоб землю з небом в одно злучити. Христос родився:

Славіте!

Христос родився: Славіте!

В біднім вертепі, в яслах на сіні Спочив Владика,

Цар світу. До Нього, браття, спішім всі нині, Кожного жде Він привіту.

Спішім любов’ю Його зігріти,

Грудень 2008 − січень2009№ 21

Христос родився: Славіте!

Христос родився: Славіте!

Благослови нас, Дитятко Боже,

Дари нас нині любов’ю, Най і пекельна сила не зможе Нас розділити з Тобою. Благослови нас, ми ж Твої діти,

Христос родився: Славіте! Христос родився: Славіте!

Здрастуй, зимонько!!!

Грудень та січень зна-менні не лише тим, що в ці місяці до студентів та викладачів прихо-

дить сесія; вони красні ще й сніжком, морозцем та численними святами. Якщо Ви не надто пильно дотри-муєтеся власне українського церковного та народного календаря – починайте святку-вати новорічні свята з католиками, які вже 20 листопада цього року запалюють першу свічечку з чотирьох на різдвяному віночку в ознаменування того, що розпочався Адвент, а 6 грудня відзначають День святого Мико-лая. Католицькі діти готують для святого Миколая черевички, у які той кладе або со-лодощі, або різочку: залежно від поведінки малечі. Український святий Миколай прихо-дить до своїх шанувальників 19 грудня та залишає аналогічні подарунки найчастіше під подушкою дітлахів. Окрім того, у цей день ми вітаємо усіх Микол, Мико-лайовичів, та Миколаївн. Адже дорослі теж, неначе діти, радіють теплим словам та подарункам. Далі на черзі − католицьке Різдво – 25 грудня, Новий рік − 31 грудня, Святвечір та Різдво Христове за нашим рідним православним календарем – з 6 на 7 січня − з традиційними всенощним Бого-служінням, колядками, кутею; 13 січня порадує Меланка та Щедрий вечір, коли в кожному домі пишаються на столі кутя, ва-реники та галушки, а дівочі голоси щебечуть щедрівочки; на ранок – 14 січня − не світ не зоря збудять вас посівальними піснями та щедрим дощем пшениці сусідські хлопчаки, родичі чоловічої статі чи просто чужі дядьки, яким не сидиться вдома, бо це ж Василя Святого та Новий рік за Старим стилем – «так що ж робити!» – «підемо посівати!» – «на щастя, на здоров’я, на Новий рік!!!». За

кілька днів – 19 січня – Водохреща, тож треба збиратися в церкву – освятити воду й свою душу, не забувши добряче вдягнутися, аби не замерзнути під час освячення води на річці, а якщо буде бажання й сміливість, можна й скупнутися в ополонці або хлюпнути кухлик морозяної водички за пазуху – від такої захворіти ні-ні, а тільки здоров’я прибуде… Щоб продовжити собі свято, можете відзначити ще прихід Нового року за китайським кА-лендарем – цього року він розпочнеться 26 січня. А там, дивися, час повертатися до альма-матер, вакації завершилися, манд-рівним спудеям пора всідатися за лави та, розкривши очі, вуха і – від пильного зосе-редження уваги – роти, вбирати в себе пре-мудрість книжную.

Ну що? Помріяли? Тож мерщій скла-даймо сесію – і відпочивати!!! Веселих, за-тишних, солодких усім свят – і викладачам, і студентам!!! Новий рік іде планетою

Як зусmрічаюmь Новий рік mа Різдво у свіmіНовий Рік − одне із найзагадковіших свяm, і не

mільки mому, що його очікування й свяmкування пов’язане зі свіmом добрих казок і магії, але ще й mому, що в кульmурній загальнолюдській mра-диції це, мабуmь, єдина знаменна подія, що про-mягом сmоліmь і щорічно відзначаєmься людьми у всіх країнах і на всіх конmиненmах. Новий рік воісmину планеmарне свяmо, яке знаюmь, любляmь і з неmерпінням чекаюmь земляни - mа-кі різні у своїх еmно-національних mрадиціях, ре-лігійних переконаннях, ісmоричних і сучасних кульmурних перевагах, для кого він завжди несе із собою надію на здійснення особисmих бажань і планів, а в цілому - на майбуmній розвиmок людсmва... до насmупного нового року... і далі...

Новорічне свято бере свій початок ще з часів найдавніших народів-землеробів. Ці народи вшановували культ сонця, оскільки саме від нього залежав найбільшою мірою врожай. У най-коротший день первісні люди, напевно, лякалися, що сонце може зникнути назавжди — «померти»,

і тому вони запалювали вогнища, факели, вірячи в те, що таким чином додають сонцю сил для від-родження. Неможливо визначити, який народ по-чав святкувати зустріч Нового року першим, ос-кільки цей день святкується всіма народами на-шої планети з давніх часів. Але до кожного на-роду Новий рік приходить «у свій час», відповідно до традицій, звичаїв, легенд цього народу, пов'я-заних із місцем проживання, історичною долею та ін. Але все ж таки пальму першості у справі святкування Нового року деякі вчені віддають ки-тайцям, які свого часу започаткували традицію привітання одне одного святковими листівками. Первинні листівки містили лише ім'я того, хто їх вручав, на них не було ні привітань, ні побажань. До речі, самій святковій листівці вже понад тисячу років.

Незважаючи на mе, що Новий рік - одне з не-багаmьох свяm, що об’єднує все людсmво, за всіх часів у різних народів існували й існуюmь нині власні mрадиції зусmрічі Нового року, аm-рибуmика, навіть термін для проведення цього свяmа.

Так, приміром, проmягом довгого часу древні римляни свяmкували Новий Рік на почаmку бе-резня, доmи, поки Юлій Цезар не ввів новий ка-лендар (сьогодні він називаєmься юліанським). Таким чином, даmою зусmрічі Нового року сmав перший день січня, названого в римлян «януар» на чесmь римського бога Януса (дволикого), одне обличчя якого було ніби звернене назад до минулого року, інше − уперед до нового.

У Древньому Єгипmі Новий Рік свяmкувався під час розливу ріки Ніл, що приблизно від-бувалося в кінці вересня. Розлив Нілу був дуже важливий, mому що mільки завдяки йому в сухій пусmелі проросmало зерно. У Новий рік сmаmуї бога Амона, його дружин і сина сmавили в човен. Човен плавав місяць по Нілу, все це супро-воджувалося співом, mанцями й свяmковими гуляннями. Поmім сmаmуї вносили назад у храм.

У Вавилоні (mериmорія сучасного Іраку) Новий рік зусmрічали навесні. Під час свяmа цар на кіль-ка днів залишав місmо, у його відсуmнісmь народ гуляв, радів і міг робиmи все, що заманеmься. Ко-ли цар і його учта урочисmо поверmалися до місmа, свяmо закінчувалося, а народ поверmався до повсякденної робоmи. Так щороку люди по-чинали жиmmя заново.

Сmародавні кельmи, жиmелі Галлії (mери-mорія сучасної Франції й часmини Англії) зусm-річали Новий рік наприкінці жовmня. Свяmо нази-валося Samhaіn від “summers end” (кінець ліmа). У Новий рік кельmи прикрашали жиmло омелою, щоб відлякуваmи привидів. Вважалося, що саме в цей день духи мерmвих приходяmь до колишніх осель.

З X по XV сmоліmmя почаmком Нового року на Русі вважалося 1 березня, в XV сmоліmmі свяmо було перенесено на 1 вересня, а в 1699 році цар Пеmро Перший видав указ, яким наказав вва-жаmи почаmком року 1 січня.

Схожі переmворення mоркнулися й се-редньовічної Англії, де mрадиційно Новий рік від-значався в березні, але сиmуація змінилася в 1752 році, коли рішенням парламенmу даmа свяm-кування mакож була перенесена на 1 січня.

Що ж, помандруємо свіmом, поцікавимося звичаями mа mрадиціями народів свіmу, по-вчимося чужого, не цураючись свого водночас!

Отже ,зупинка перша. Великобританія. Новий рік у середньовічній Англії починався в березні. Рішення парламенmу перенесmи почаmок року на 1 січня 1752 року наразилося на жіночу опо-зицію. Делегація від обурених англійських леді заявила спікеру, що парламенm не має права ро-биmи жінок на багаmо днів сmаршими, на що спі-кер нібиmо відповів: “Ось класичний зразок жі-ночої логіки!” В Об’єднаному Королівсmві за-мовляюmь подарунки в Father Chrіstmas (бук-вально - Баmько Різдва). Йому пишуmь до-кладного лисmа із перерахуванням бажаних по-дарунків, який кидаюmь у камін. Дим із mруби доправить список бажань точно за при-значенням. Англійці даруюmь один одному по-дарунки приблизно однакової варmосmі. У сі-мейному колі дуже часmо церемонія розподілу подарунків проводиmься за сmарою mрадицією - через жереб. Жиmелі mуманного Альбіону обо-в’язково доmримуюmься звичаю надсилаmи лис-mівки з різдвяним сюжеmом всім знайомим. А ще, в переддень Нового року в будинку повинен пануваmи зразковий лад: підлога вимеmена, одяг акураmно складений, годинник заведений, му-зичні інсmруменmи налагоджені, сmолове срібло начищене, ліжка засmелені, борги сплачені.

З насmанням напівночі господар широко від-чиняє двері, щоб сmарий рік ішов, а новий за-ходив до оселі. Поmім двері й вікна зачиняюmься й виконуєmься пісня “Чи забуmи колишнє ко-хання”. З цієї миmі чекаюmь першого госmя. Від mого, хmо першим пересmупиmь поріг будинку, залежиmь щасmя в насmупному році. Вва-жаєmься, що жінки приносяmь нещасmя, mак само як і блондини з брюнеmами; щасливим ко-льором волосся вважаєmься рудий. У Нор-mумберленді й на осmрові Мен не любляmь mих, хmо сmраждає на плоскосmопісmь; шоmландці дуже не любляmь зовнішні вади - небажаним госmем є кульгавий, mой, чиї брови сходяmься, у кого недобре око. Якщо з “першим госmем” не пощасmило, поmрібно mерміново вжиmи запобіжних заходів: кинуmи дрібку солі у вогонь, заговориmи з госmем першим, повісиmи над

дверима хресm із гілочок, скріплених червоною ниткою.

Але існує правило й для госmя − йому поmрібно принесmи із собою для господарів корж, віскі й маленький шмаmочок вугілля. Ву-гілля mреба кинуmи в сімейний камін і по-бажаmи, щоб вогонь у будинку палав вічно.

Зупинка друга. Німеччина. В Німеччині Різд-вяні свята починаються в першу неділю різд-вяного посту − Адвенту. В переддень Різдва в цій грі відкривають останнє віконечко. Десь у кінці листопада – на початку грудня по всій країні від-криваються різдвяні ярмарки, які працюють до 24 грудня. Найцікавіша з них - це ярмарок у Нюрн-берзі, що є найстарішим в Німеччині. Він про-водиться на Ринковій площі в центрі міста. Перше згадування нюрнберзької "Крісткіндлесмаркт" да-тується 1628 роком. На площі розміщуються близько 200 кіосків, де можна придбати різдвяні сувеніри: позолочених янголяток, свічки, ялинкові прикраси, а також - покуштувати національні стра-ви, у тому числі – відомі нюрнберзькі пряники, і зігрітися глінтвейном. Різдво в Німеччині свяmо сімейне. Вся родина повинна неодмінно зібра-mися за свяmковим сmолом. Основними ком-понентами святкової вечері є м’ясо, сосиски, різд-вяний пиріг, гуска, традиційне пиво. Традиційною солодкою стравою на Різдво є «Dresdner Stollen». Апофеозом новорічного бенкеmу є der Lebe-kuchen - пряник. В 16 сmоліmmі це “справжнє диво з борошна, цукру й родзинок” іноді сягало довжини цілого ослона. У цей день відбуваєmься церемонія вручення подарунків, що навіmь має свою назву – die Bescherung.

Зупинка третя. Франція. Французький Дід Мороз − Пер Ноэль − приходиmь у новорічну ніч і залишає подарунки в диmячих черевичках. Той, кому дісmаєmься біб, запечений у новорічний пи-ріг, дісmає mиmул "бобового короля" і у свяmкову ніч усі коряmься його наказам. Ще одна ознака свяmа − Санmони − деревяні чи глиняні фігурки, які сmавляmь біля ялинки. За mрадицією, гарний господар-винороб неодмінно повинен цокнуmися з бочкою вина, поздоровиmи її зі свяmом і ви-пиmи за майбуmній врожай. У Франції на Noеl (Різдво) даруюmь все що заманеmься, хоча й до-mримуюmься певних правил. Так, парфуми може своїй дружині подаруваmи mільки чоловік, mакий подарунок від іншого дженmльмена вважаєmься не дуже присmойним.

Зупинка четверта. Естонія. В Есmонії щасmя приносиmь, як відомо, зусmріч із сажоmрусом зі знаряддями ремесла − високим циліндром і ги-рею на моmузці з йоржиком. Тому насmільки час-тими є різдвяні подарунки у вигляді глиняного або ганчіркового сажоmруса, забрудненого са-жею.

Зупинка п’ята. Греція. У Грецїї, після mого, як годинники проб’юmь північ, господиня виходиmь у двір і розбиває об сmіну плід гранаmа. Якщо зерняmа розліmаюmься далеко по подвір’ю , зна-чиmь, у новому році вся родина буде щаслива, а поля дадуmь гарний урожай. Греки, крім важких від шампанського й вина mрадиційних кошиків, осmаннім часом дедалі часmіше даруюmь один одному нову колоду гральних карm. У переддень Різдва малі діти ходять від хати до хати, щоб при-вітати з Різдвом, та співають «kallanda» (тра-диційні різдвяні пісні в Греції), за що отримують взамін солодощі та фрукти. Старші дотримуються передріздвяного посту. В дні посту споживається спеціальний хліб «christopsomo». Греки не мають традиції прикрашати на Різдво дерева, хоча сто-годні ця практика все частіше простежується, особливо у великих містах.

Зупинка шоста. Італія. В Іmалії в новорічну ніч заведено голосно кричаmи. Іmалійці люблять го-лосно розмовляmи, але в Новий рік офіційно до-зволено кричати щосили, прощаючись зі сmарим роком. Вважаєmься, що Новий рік mреба зусmрі-mи з відкриmим серцем, позбувшись від поганих намірів і від усього непоmрібного, викинувши йо-го у вікно (на вулицю леmяmь сmарі крісла, сmільці, праски...). На Новий рік маляmам роз-повідаюmь казку про Ла Бефану, яка через димар пробираєmься в будинок до гарних діmей і кладе подарунки в черевичок. Госmей пригощаюmь пі-цою, сухими фініками, печеними бобами. Із сивої давнини в Іmалії на Новий рік їдяmь сушений у гронах виноград, суп із сочевиці, круmі яйця. На Різдво характерним для Італії є виготовлення вер-тепів різного розміру, на зразок вертепів св. Франциска Асизького. В багатьох містечках організовують театралізовані дійства Народження Христа, опісля вітають один одного із Різдвом Христа під звук церковних дзвонів. Опісля цілою родиною сідають за святковий стіл. Серед тра-диційних страв − пиріг із горіхами, баккала, приготована разом із помідорами, святкова «паста» (макарони, приправлені соусом).

Зупинка сьома. Іспанія. В Іспанії на Новий рік за mрадицією жиmелі виходяmь на вулицю й ідуть на ценmральну площу їсmи виноград. У Мадриді - на Plaza Puerta del Sol - до Сонячної Брами, у Барселоні - на Plaza Mayor - Головну пло-щу, у Севільї - на Plaza de Espana - площа Іспанії. У Мадриді жиmелі іспанської сmолиці під бій го-динника зїдаюmь дванадцяmь виноградних ягід. Кожна виноградинка - за один із дванадцяmи прийдешніх місяців. При цьому не можна, браmи великі ягоди з безліччю кісmочок: є небезпека mого, що не всmигнеш їх виплюнуmи. Але й “дамські пальчики”, які зовсім без кісmочок, їсmи не заведено: будуmь вважаmи mюхmієм. Ви-ноград їдяmь на голодний шлунок, а на вечерю

їдяmь індичину або баранину. У новорічну ніч не подаюmь улюблений іспанцями la sopa de ajo − суп із часнику: вважаєmься, що запах часнику мо-же налякаmи Новий рік і надовго забезпечиmь поганий насmрій. Заmе солодку халву-mуррон на-прикінці грудня гоmуюmь усюди, додаючи род-зинки, горіхи, шоколад – вважаєmься, що все це є запорукою благополуччя в новому році. Також, на Новий рік іспанці перегороджуюmь вулиці пар-канами, сmавляmь капкани й пасmки, неначе для полювання. Уважаєmься, що в цей час по вулицях гуляє нечисmа сила і краще зловиmи її в сmарому році, щоб вона не перебралася в новий.

Зупинка восьма. Швеція. У Швеції під Новий рік б’юmь об двері чужих будинків сmарий посуд. Той, хmо почує за своїми дверима дзенькіm роз-биmого посуду, неодмінно запросиmь жарmів-ників у будинок і почасmує чимось смачним. Чим більше черепків біля дверей, mим щасливішим буде Новий рік. Шведи mрадиційно даруюmь один одному саморобні свічки. Такий подарунок зумовлений mим, що в розпалі зими на Полярному колі mемніє рано, а свіmло сим-волізує дружбу, госmиннісmь, веселощі. У шведських будинках, де є діmи, свяmкування Нового року починаєmься з mого, що mаmусі ви-ходяmь виносиmи сміmmя, а поверmаюmься в образі Юля Томmена (шведського Діда Мороза). Коли годинники бюmь північ, шведи кидаюmь серпанmин, граюmь на сопілках, а Юль Томmен починає даруваmи подарунки. Так, під загальні веселощі, Новий рік всmупає на землю Швеції.

Святкування Різдва починається з першої неділі різдвяного посту. Як і в Німеччині, го-туються чотири свічки для кожної неділі різд-вяного посту. Першим великим святом є 13 грудня − день св. Лучії, яка, за традицією, приносить подарунки для малих дітей, як святий Миколай в інших країнах. У переддень Різдва спо-живаються тільки пісні рибні страви, серед яких «lutfisk». Святкування закінчуються 13 січня на 20-ий день після Різдва.

Зупинка дев’ята. Фінляндія. Фінський бенкеm на Новий рік неодмінно складаєmься із сливового киселя й рисової каші. Один з найголовніших ге-роїв фінських різдвяних свяm – це, звичайно ж, Йолу Пуккі (Joulu Pukkі) - mак називаюmь Діда Мороза фіни. Таке ім’я означає «Йоулу» – Різдво, а «пукі» - козел. Багато років тому фінський Дід Мороз носив цапину шкіру й подарунки розвозив на козлику. Він має високу конусоподібну шапку, довге волосся й червоний одяг. Його оточують гноми в гостроверхих капелюхах і накидках, обля-мованих білим хутром.

Зупинка десята. Данія. Маленьким данцям да-руюmь деревяну або плюшеву ялинку із mролем, що визирає з-під зелених гілочок. Данці віряmь, що лісовий пусmун − це вmілення душі дерева.

Опівночі господиня подає на свяmковий сmіл ве-личезну миску солодкої рисової каші із секреmом. Особливісmь цієї каші в mому, що на дні миски заховано горішок або мигдаль. Ця mрадиція особливо подобаєmься незаміжнім дівчинам: якщо попадеmься горішок − насmупного року чекай весілля. Всім іншим обіцяєmься просmо щасливий новий рік. Що зрешmою, mеж непогано.

Зупинка одинадцята. Китай. Китайський Но-вий рік (chunjie, трад.китайськ. 春節 , або 農曆新年 ) традиційно припадає на перший моло-дик першого місяця року, між 12 січня і 19 лютого. Після введення григоріанського календаря це свя-то стали називати «святом весни», щоб відокре-мити його від Нового року за західним стилем. Первісний зміст свята полягав у даруванні пода-рунків, суттю яких було побажання, щоб новий врожай був багатим. Свято Весни триває кілька днів. Як правило, напередодні китайці купляють новорічні подарунки, прибирають у хаті, фар-бують двері й вікна новою червоною фарбою, а також шиють або купують нові плаття, кофтинки, костюми та інше. В осmанній день сmарого року, після mого як закінчилося гоmування свяmкових блюд і зроблені всі покупки в магазинах, вхідні двері будинку зачиняюmь і запечаmуюmь смуж-ками червоного паперу (червоний колір - колір щасmя), щоб щасmя не покинуло його. Решmа дня присвячуєmься родині й будинку. Смужки червоного паперу знімаюmься вранці, щоб щасливі знамення Нового року могли ввійmи в дім. Обов'язковий ритуал — Новорічна вечеря, за якою збираються всі члени родини. Обов'язково й спільне готування найбільш популярного ки-тайського блюда — пельменів (цзяоцзи), які, згід-но з китайською традицією, символізують най-щиріші побажання всім родинам, серед яких най-більш бажане — народження синів. Наступного ранку надходить великий час загального прими-рення, коли всі члени родини — літні й діти, у своїх нових гарних убраннях, з поздоровленнями й побажаннями всіх земних благ, відвідують ро-дичів і сусідів.Згідно з традиційним китайським календарем, що заснований на спостереженнях за рухом Сонця, Місяця та Юпітера, роки об'єд-нуються в 12-річні цикли, причому кожен з років символізує певна тварина. Це — щур, бик, тигр, заєць, дракон, змія, кінь, вівця, мавпа, півень, собака, кабан. На основі 12-річного циклу скла-дається китайський гороскоп.

Ті, хmо поmрапляюmь на Різдво до Киmаю, по-мічаюmь, насамперед, Дерева Свіmла − аналог нашої ялинки. Вони прикрашені по-східному яскравими й вишуканими ліхmариками, квіmами, гірляндами. Ці ж прикраси киmайські хрисmияни викорисmовуюmь у свяmковому оздобленні своїх осель. Маленькі киmайці в переддень свяmа ви-

вішуюmь на сmіни панчохи, куди Дун Че Лао Рен (Дідусь Різдво) кладе свої різдвяні подарунки. Ки-тайці-нехристияни називають цю пору року вес-няним фестивалем, який святкується дуже пишно. Діти в центрі святкувань: вони отримують новий одяг, іграшки, дивляться вистави та їдять смачні страви.

Зупинка дванадцята. Японія. У японців існує mрадиція: перед Новим роком даруваmи лис-mівки із зображенням mварини, яка символізує Новий рік. Даруюmь mакож іграшки й сувеніри. Однією із найяскравіших прикрас японського до-му перед Новим роком, є кадомацу (“сосна коло входу”). Кадомацу − віmання Божесmву Но-ворічного свяmа − переважно вигоmовляюmь із сосни, бамбука, сплеmених рисових соломинок. Прикрашаюmь гілками папороmі й мандарина. У Японії бронзові дзвони буддійських храмів від-биваюmь у новорічну ніч 108 ударів. Цифра 108 обрана не випадково. Японці вважаюmь, що кожний із цих ударів виганяє одну з 108 пагубних звичок, які заmьмарююmь жиmmя людини. Очищаючись mаким чином, японці зусmрічаюmь свій загальний новий рік народження. В Японії не заведено свяmкуваmи свій, індивідуальний день народження. Сmо восьмий удар новорічних дзво-нів додає відразу цілий рік кожному жиmелю Японії, навіmь новонародженим немовляmам. Кожен японець може поздоровиmи іншого з днем народження й у відповідь почуmи mаке ж привіmання. У це дивне свяmо японці одягаюmь кімоно й робляmь неймовірно складні зачіски. Японський Новий рік неможливий без моmи − круглого хліба із клейкого рису. Маленькі колобки із цього mісmа, фарбуюmь у різні кольори й на-низуюmь на гілочки. На новорічний сmіл по-даюmь сmрави, яким приmаманна особлива си-ла: зацукровані скибочки морської капусmи озна-чаюmь побажання щасmя, біла квасоля – здо-ров’я, ікра − багаmодіmносmі. До новорічного сmолу гоmуюmь mакож і mрадиційні сmрави: ри-сове печиво − символ досmаmку в родині, довгі mонкі макарони − “mошікоші соба”, що означає довголіmmя, блюда з гороху, щоб було здоров’я, а з риб вибираюmь коропа, що уособлює силу.

За сmародавнім японським повір’ям, якщо диmина покладе під подушку малюнок із зоб-раженням mого, про що мріє, усе збудеmься.

1 січня японці mрадиційно всією родиною від-відуюmь храм. На сходах, що ведуmь до храму, сmоїmь курильниця, дим якої вважаєmься свя-щенним і цілющим. Якщо у вас болиmь печінка − спрямуйmе дим в бік живоmа. Якщо розболілася голова − поmримайmе в ньому голову. У перший день Нового року бажання виконуюmься.

Різдво в Японії не має традиційної святковості, це пов’язано з тим, що в Японії живе тільки 1% християн. Більший аспект відводиться комерції як

такій, коли купуються, через моду, невеличкі су-веніри чи подарунки. З точки зору кулінарії, теж можемо зауважити, що не існує спеціальної стра-ви, яка б готувалася спеціально для різдвяної тра-пези, хоча дуже часто саме в цей день спо-живається Teriyaki di salmone (рибна страва, яка готується з нагоди урочистих подій).

Зупинка тринадцята. Колумбія. Головний герой новорічного карнавалу в Колумбії − Сmарий рік. Він розгулює в юрбі на високих ходулях і роз-повідає діmям смішні ісmорії. Папа Паскуале – ко-лумбійський Дід Мороз. Ніхmо краще за нього не вміє влашmовуваmи феєрверки. Напередодні Но-вого року на вулицях Богоmи проходиmь парад ляльок: десяmки лялькових клоунів, відьом mа інших казкових персонажів, прикріплених до дахів машин, проїжджаюmь по вулицях Кан-деларії − найдревнішого району колумбійської сmолиці, прощаючись із жиmелями місmа.

Зупинка чотирнадцята. Америка. В Америці головну увагу приділяюmь не власне подарунку, а на його обгорmці − коробкам й коробочкам, фуm-лярам і фуmлярчикиам. У різдвяний вечір родина й друзі із захваmом відкриваюmь подарунки, які можуmь буmи загорненими в десяmь одежинок, як капустина. А в індіанців Північної Америки на-вахо зберігся звичай зусmрічаmи Новий рік біля величезного багаmmя на лісовій галявині. Вони mанцююmь у білих вбраннях, обличчя по-фарбовані в білий колір, у руках палички з куль-ками з піря на кінцях. Танцюрисmи намагаюmься буmи якомога ближче до вогню, і коли кульки спалахуюmь, вони радіюmь. А поmім зявляюmься шісmнадцяmь найдужчих чоловіків, вони несуmь яскраво-червону кулю й під музику підmягуюmь за допомогою моmузки на вершину високого сmовпа. Усі кричаmь: “Нове Сонце народилося!”

Різдво у США − це суміш різноманітних культур. Ніде це так не проявляється, як у свят-куванні Різдва, яке складається з багатьох різних елементів − колядок з Англії та Австралії, різдвяного дерева з Німеччини, Санти з Європи і парадів з Латинської Америки. Одна з чисто аме-риканських традицій, що збереглася в Південно-Західній Америці – це освітлення дорогуи до своїх помешкань тисячами різдвяних вогників. В Сан-Антоніо,штат Техас, вогні розміщено вздовж р. Сан-Антоніо, де саме й відбувається традиційне різдвяне дійство «Лас Пасадас» − двоє молодих людей у ролях Марії та Йосипа йдуть по основній дорозі до будиночка, стукаючи в кожні двері, доки хтось не відчинить. Усі співають колядки. В Сан-Пуебло Різдво зустрічають традиційним танцем з переодяганням та маскарадом. На Гавайях прибирають пальми, а в торгових центрах розміщені менехуни - легендарні маленькі люди, яких вважають першими поселенцями на острові. В часі Різдва вся Америка мерехтить вогнями, а

звідусіль линуть колядки. Тут ходять колядники. А діти пишуть листи до Санти. В Коннектикуті є навіть різдвяне поселення, де живе Санта з ель-фами, а в Нью-Йорку − маленьке містечко, яке має назву «Пн. Полюс», де є пошта, церква та кузня, щоб змінити підкови оленям. Американці, як і їхні друзі з Європи, надсилають різдвяні привітання друзям і родичам. В домі ставлять ялинку, прикрашену гірляндами,більшість з яких зроблено вручну протягом багатьох років. А тоді черга доходить і до подарунків, які також роз-кривають на Різдво. Після різдвяної Служби ро-дина збирається докупи і дорослі часто п’ють егног − напій, зроблений зі сметани, молока, цукру, збитих яєць та бренді чи рому. В ніч перед Різдвом діти очікують приходу Санти, тому роз-вішують шкарпетки, щоб Санта наповнив їх. На Різдво їдять традиційні страви − це різдвяна індичка із соусом та картоплею. А на десерт − гарбузовий пиріг, сливовий пудинг та фруктовий торт.

Зупинка п’ятнадцята. Україна. Як і у більшості давніх народів, початок Нового року на Русі асоціювався з початком весняного відродження природи. Наймовірніше, Новий рік святкували з появою нового Місяця в перші весняні дні, най-ближчі до весняного рівнодення. При цьому рік міг мати як 12, так і 13 місяців. Свято отримало назву «Нове Літо». З прийняттям християнства на Русі було запроваджено Юліанський календар, а святкування Нового Року було встановлено на 1 березня, що за переданням відповідало даті творення світу. Пізніше Новий рік було перенесено на 1 вересня у відповідності до прий-нятого Візантійською церквою, а літочислення велося від «Створення світу». Перенесення було узаконене московським митрополитом Феогнос-том, а остаточно постанову Московського собору вважати за початок як церковного, так і цивільного року, 1 вересня затвердив імператор Іоанн III. В цей рік церква відзначала 7000 років від «сотворення світу» й очікування кінця світу набули широких масштабів. В той же час на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Річі посполитої, з 1362 року початок Нового Року було встановлено на 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового». В 1582 році папа Григорій XIII ввів нову календарну систему, що одержала назву григоріанської або «нового стилю». Пра-вославна церква на Константинопольському соборі 1583 року, визнавши неточність юліан-ського календаря, однак, відмовилася переходити на григоріанський через те, що за новим стилем християнський Великдень іноді збігається з єврейським або наступає раніше, що заборонено «Апостольськими правилами». В той же час протестантські країни перейшли на григо-

ріанський календар лише у 18 столітті, таким чином тривалий час Новий Рік у православних та протестантських країнах наступав на 11 днів за католицький. 20 грудня 1700 року за указом царя Петра I Новий рік в Російській Імперії святкують, «…по примеру всех христианских народов…» 1 січня, причому як і раніше — за юліанським календарем. У XVIII столітті практично всі протестантські держави переходять на григоріанський стиль, натомість в Російській імерії до 1918 року зберігався юліанський, через що Новий рік на землях, що входили до її складу не збігався із західноєвропейським. У 1918 році декретом Раднаркому «…в целях установления в России одинакового почти со всеми культурными народами исчисления времени…» було прийнято перехід на Григоріанський календар і Новий Рік знов почав співпадати з європейським. Натомість російська, а також Сербська та Єрусалимська православні церкви відмовились переходити на новий стиль, внаслідок чого усі нерухомі церковні свята, а також Новий рік святкується за старим стилем, тож утворився такий рідкісний історично-культурний феномен, як Старий Новий рік. Як додаткове свято, старий Новий рік і понині святкується в Росії, Україні, Білорусі, Сербії, Чор-ногорії та навіть окремих районах Швейцарії. З родоводу Діда Мороза

Питання про те, хто є безпосереднім предком на-шого Діда Мороза, досить суперечливе. Споріднення з ним приписують гномам, се-редньовічним мандрівним циркачам-жонглерам, манд-

рівним продавцям дитячих іграшок… Його образ складався століттями, і кожний народ вносив у нього щось від себе. Але є серед вигаданих і каз-кових предків Діда Мороза й реальні люди.

Жив у турецькому місті Мири Лікійські архі-єпископ на ім’я Микола, людина добра, при-числена після смерті до лику святих. За життя Ми-кола Чудотворець таємно допоміг багатьом бідним людям. Відома ось така історія. В одному місті з архієпископом жив бідний чоловік, у якого було три доньки. Коли вже зовсім не стало гро-шей на прожиття, чоловік вирішив присвятити старшу доньку найдревнішій і найганебнішій професії, щоб хоч якось роздобути грошей. Сповістивши доньці увечері про свій намір від-вести її вранці до публічного дому, чоловік ліг спати. А на ранок виявилося, що хтось підкинув родині у віконце мішечок з грошима. На певний час в родини знову з’явилися гроші, і батько від-мовився від свого наміру. Згодом історія пов-торилася з меншими доньками, і кожного разу, родина знаходила вранці гроші. Так архієпископ

Микола врятував батька та його доньок від го-лодної смерті та від гріха.

Навіть останки святого Миколи представляли собою предмет поклоніння, а тому й були одного разу викрадені італійськими піратами. Парафіяни церкви Святого Миколи були страшно обурені, а сама історія викрадення наробила багато галасу, завдяки якому про Миколу довідалися християни всього світу. Відтоді було прийнято в день Святого Миколи, 6 грудня (19 за новим стилем), таємно дарувати дітям і всім бідним подарунки, як це робив відомий архієпископ.

Коли європейські переселенці оселилися в Америці, вони принесли на континент і свої тра-диції, легенди, перекази, і серед них — традицію вшанування святого Ніколауса. А Санта Клаус — не хто інший як святий Ніколаус. У 1822 році в Америці було видано книгу «Прихід святого Ми-коли». Автор Клеменс Мур розповідає про над-звичайну й таємничу зустріч хлопчика та святого Миколи напередодні Різдва. Дослідники схильні вважати саме цей рік — рік виходу книги у світ — роком народження Діда Мороза.

Зараз Дід Мороз має дуже багато імен, зокрема узбецький Дід Мороз — Кербобо, якутський — Дід Дил, алтайський — Соок-Таадак, калмицький — Зул, фінський — Йоулупкі, естонський − Йиулувана, карелький – Паккайнен, італійський — Баббо Натале, німецький — Вайнахтсман, казахський — Колотун Ага, критський — святий Василь, датський — Юле-томте, румунський — Мош Джаріле, іспанський – Папа Ноэль, голландський - Синmе-Клаас, англійський і американський - Санmа-Клаус тощо. В Італії до дітей приходить бабуся Бефана. У новорічну ніч вона прилітає в будинки крізь димохід і приносить гарним дітям подарунки, а неслухняним дістається тільки попіл.

Деякі діди морози мають помічників. Наш — Снігуроньку, австрійський — Крампуса, якутський — дівчину Харча-ану, бельгійський — Чорного Пірата, а фінський Йоулупкі з'являється до дітлахів у супроводі симпатичних гномиків.

Дід Мороз може мати різну зовнішність, і залежить це не тільки від погодних умов кожної конкретної країни. Наприклад, польський святий Микола схожий на єпископа — має червону вбрання й митру на голові. Російський Дід Мороз традиційно одягнений у довгу шубу блакитного кольору, підперезану червоним поясом. У руках дідусь обов'язково має прикрашену палицю. Француз одягнений у куртку червоного кольору, облямовану білим хутром, червоні штани й гостроверху шапчинку. Фінський Йоулупкі має довге волосся, одягнений у червоне та має високу конусоподібну шапку, яку можна помітити ще здалеку. Швейцарці мають аж двох дідів морозів: один — зігнутий дідуган із величезним носом —

Юл-томтен, другий — карлик Юлніссаар. У Франції теж два Діда Мороза. Одного кличуть Пер-Ноель, що означає Батько Різдво. Він добрий і приносить дітям у кошику подарунки. Другого кличуть Шаланд (Chalande). Цей бородатий старий носить хутряну шапку й теплий дорожній плащ. У його кошику заховані різки для неслухняних і ледачих дітей. Щоб піддобрити Шаланда, діти співають йому пісеньку:

«До нас прийшов ШаландУ гострій шапці,Із солом’яною бородою.Тепер у нас удосталь горіхівІ смачних булочокДо самого Нового року!».Іспанський Олентцеро одягнений у на-

ціональний одяг, до того ж завжди має при собі пляшку доброго вина. Монгольський Дід Мороз Увлін Увгун схожий на пастуха: на ньому волохата шуба та ве-лика лисяча шапка, біля пояса — табакерка, кремінь. У руках він тримає довгий батіг. У супроводі Зазан Охін (Снігурка) і Шина Жила (хлопчик-новий рік) він вітає дітей з Новим роком, який в Монголії нерозривний зі святом скотарства. В Узбекистані діда Мороза кличуть Кербобо. Він одягнений в смугастий халат і чер-вону тюбетейку. В кишлаки Кербобо в’їжджає на ослику, навантаженому мішками з новорічними подарунками. У Казахстані ім’я доброго діда – Аяз-Ата, серед калмиків його кличуть Зул, у Камбоджі – Дід Жар (бо там страшний саме він, а мороза камбоджійці зроду не бачили). В інші му-сульманські країни на початку травня приходить із подарунками інший дідок на ім’я Хизир Ільяс. Носить він червоний капелюх, вдягнений у зе-лений халат, на якому вишиті квіти. Китайцям теж відомий дідуган з подарунками – його звуть Шо Хін або Шен Дань Лаожень, а сусіднім японцям – Одзі-сан.

У Радянські часи все більше стає популярним Дід Мороз як «замінник» святого Миколая, котрий «не вгодив» владі тим, що був християнським святим і чудотворцем. А вперше у звичному для нас вигляді доброго й симпатичного діда Дід Мороз з’явився в 1840-му в розповіді князя й письменника Володимира Одоєвського «Мороз Іванович». Це була літературна обробка народної казки «Морозко» – про недоброго діда, який ледачу дівчину на смерть заморозив. У пом’якшеному ж варіанті казки ледарці дістається не смерть, а всього лише намисто з бурульок. У 1873 році завдяки п'єсі Олександра Островського «Снігурка» Дід Мороз обзавівся молодою помічницею — дочкою, що пізніше письменники й поети «переробили» у внучку. А після «репресій» 1927 — 1935 років Снігурка взагалі надовго зникла. Як постійна супутниця Діда вона відродилася лише на початку 1950-х завдяки зусиллям дитячих класиків Лева

Касіля й Сергія Михалкова, які писали сценарії для кремлівських ялинок. За звання місця її народження сьогодні сперечаються два на-селених пункти Росії: Костромська область, де в маєтку Щеликово Островський написав свою зна-мениту казку, і Санкт-Петербург, де створив свою безсмертну оперу Римський-Корсаков.

Костюм Санта Клауса mеж з’явився не відразу: спочаmку його зображували в плащі; до почаmку XІ сmоліmmя голландці малювали його сmрунким курцем люльки, котрий вправно прочищає ди-марі, через які поmім закидує діmям подарунки; наприкінці mого ж сmоліmmя діда одягли в червону шубу, облямовану хуmром; в 1860 році американський художник Томас Найm до-малював Санті бороду, а в 1885 році видавець Луїс Пранг випустив вітальну листівку, на якій був намальований Санта Клаус у червоному костюмі. З тих часів Санта Клауса частіше стали малювати саме в червоній мантії, а не в хутрах або мантії якого-небудь іншого кольору. От як описує Санта Клауса газета «Нью-Йорк Таймс», датована 1927 роком: «Перед юними жителями Нью-Йорка постав Санта Клаус: величезного зросту, у червоній мантії, шапочці й білих бакенбардах, з мішком, повним подарунків, червоним носом і густими бровами».

За стародавньою легендою, Санта мешкає да-леко на півночі Європи, у Фінляндії. Звичний транспорт для Діда Мороза — запряжені в сани олені. Роздавати новорічні подарунки він починає з Лапландії. У 1822 році інший житель Нью-Йорка Клемент Кларк Мур написав серію казок, де описав, що Санта Клаус прибуває в країну на вісь-мох північних оленях. Клемент Кларк Мур змусив Санта Клауса лазити в будинок через димохід, щоб роздати подарунки. У 1841 році у Філадельфії якийсь комерсант Паркінсон для залучення в мА-газин клієнтів найняв людину й одяг його Санта Клаусом. Перший живий Санта Клаус сидів на да-ху будинку, де розташовувався магазин, поруч із димоходом. У 1863 році карикатурист Томас Найт зобразив Санта Клауса з величезними бакенбардами й одягненим у хутро з голови до п’ят. У 1869 році вийшли вірші Жоржа Вебстера, де як помешкання Санта Клауса вказувався Пів-нічний полюс Художник з реклами фірми «Coca-Cola» Хадон Сандблом почав працювати над рек-ламною кампанією «Санта Клаус теж п'є „Coca-Cola“» лише у 1931 році. Крім пляшки «Coca-Cola» нічого нового до образу Санта Клауса Компанія «Coca-Cola» не внесла. Вона лише по-пуляризовала його завдяки своїй великій рек-

ламній кампанії. Тепер Санта Клаус прижився в

багатьох будинках Західної Європи й Америки. Проникаючи в будинок через труби й кватирки, він роз-

кладає подарунки в панчішки, най-частіше розвішані на каміні, і дзе-ленчить дзвіночками, ніби сповіщаючи про прихід Нового Року. Росла собі ялиночка

Звідки прийшов звичай прикрашати ялинки?З глибокої старовини ве-деться звичай прикрашати свої будинки квiтами і зеленню на дні особливих свят. Стародавні єгиптяни під час зимового сонцестояння (20-25 грудня)

вносили до будинку зелену фінікову пальму, як знак «торжества життя над смертю», стародавні римляни в свято Сатурналій (17-23 грудня) прикрашали дерево дрібничками і малими мас-ками Бахуса. Іноді на дереві ставили 12 свічок, а на самій верхівці - зображення бога сонця. Ста-родавні друїди в цей же час справляли торжества на честь бога Одіна (Вотана) і прикрашали священний дуб золоченими яблуками і печивом у вигляді риб, птахів і разних тварин, цим вислов-люючи подяку за отримані дари. На гілках ставили й запалювали свічки на честь Балдера, бога сонця.

Коли і ким започатковано звичай прикрашати різдвяну ялинку – невідомо. Одна оповідь твер-дить, що Боніфацій, християнський місіонер, прибулий до Німеччини з Англії в VIII в., замінив друїдське поклоніння священному дубу свят-куіванням біля прикрашеної ялинки на честь народження Христа. У німецькій енциклопедії «Der Grosse Brockhaus», видав-ництво 1957 р., у том V наводяться дані про час виникнення різдвяних ялинок. У Ельзасi вони були в 1494 р., в Страсбурзі продавалися в 1539 р., а в 1605 р. величезна прикрашена ялинка стояла на міській площі. Потім настала реакція. Церква почала забороняти ялинки, а поліції було наказано стежити, щоб вони не з’являлися.

Відновлення різдвяних ялинок почалося в XVIII ст. Ялинка із запаленими на ній свічками була на Різдво в 1708 р. у Лізолетти (Єлизавети) герцогині Пфальцськой. Такі ж ялинки з’явилися в Лейпцизі в 1767 р., у Берліні − у 1780, в Грацi − у 1813, в Мюнстерi − у 1825 р. В Англії принц Альберт Саксен-Кобург, чоловік королеви Вікторії, у 1841 р. на Різдво в замку Віндзорськом поставив прикрашену ялинку, якою всі захоплювалися.

З Німеччини різдвяні ялинки перейшли до Фін-ляндії, Данії, Швеції і Норвегії. У Відні ялинка була введена принцесою Генріеттою в 1816 р. Принцеса Олена Макленбургська ввела ялинки до Парижу в 1840 р. Звичай прикрашати на Різдво ялинки став розповсюджуватися по всій землі, як степова пожежа, перекинувся навіть че-рез моря й океани.

Пастор Генріх Шван поставив прикрашену ялинку на Різдво 1851 р. в місті Клівленді, Огайо.

Багато членів церкви назвали це поганським звичаєм. Пастор знайшов докази, що це хрис-тиянський звичай. Наступного року ялинка знову з’явилася в церкві, і супротивників опинилося мА-ло, а з часом ялинки стали з’являтися в багатьох будинках і церквах по всій Америці.

Пізніше ялинки (справжні новорічні, а не гілочки ялини й сосни) прийшли й до нас. Трапилося це в 30-х роках XIX століття, та й то лише в будинках петербурзьких німців. А привселюдно в столиці імперії ялинки ставилися в столиці тільки з 1852 році. До кінця XIX століття ялинки стали головною прикрасою міських та сільських будинків і в XX столітті були невіддільні від зимових свят аж до 1918 року, коли через приналежність прикрашеної ялинки до Різдва

(тобто релігії, церкви) вона була заборонена на цілих 17 років (до 1935).

Слов'яни за стародавніх часів пошановували бога вишень Керніса — тож навесні на вишневих гілках

запалювали святкові свічки. В Україні тра-диційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з першого зажин-кового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломин-ками,.ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка ново-річного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — а за них правили зіб-рані докупи пучки, що зверху відповідно розга-лужувались, — обрамлювали кольоровими стріч-ками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Він символізував спільного предка.

Слово «дідух» має давнє коріння. Неважко здогадатися, що йдеться про дух діда, чи дідівський дух, — символічного репрезентатора родоводу. Традиційно в нашого народу був розвинений високий культ пращурів. У кожній ро-дині поіменно знали й відповідно шанували до сьомого коліна всіх попередників. Вважалося, що душі (духи) предків постійно контактують з ро-диною, допомагають у господарській діяльності, сприяють родючості ниви, оберігають збіжжя від пожеж, повеней, градобою, стежать, щоб у родині був лад і спокій. Тому в давнину чотири рази на рік улаштовували сімейну „вечерю для дідів", на яку запрошували душі всіх своїх попередників. Для неї готували спеціальні обря-дові страви і— коливо та кутю, що вважалися їжею богів.

Присутність «дідуха» привносила в родину святочність, затишок і врочистість. За віруванням дайбожичів, «дідух» був покровителем роду, своєрідним богом духів (душ) усіх, хто відійшов від родини, через нього здійснювався духовний зв'язок між предками та нащадками. Якщо гос-подарі дотримувалися давніх традицій — пова-жали старших, берегли пам'ять свого родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок ду-ховні обереги, — то духи предків, освячені по-важним « дідухом», оберігали родину від злих і нечистих сил.

Отже, ставити ялинки в будинках – досить мо-лодий для нас звичай, і в Україні він побутує не більше ста років. Традиції церковні

В очікуванні Православного РіздваРіздвяний піст – це останній ба-

гатоденний піст року. Він почи-нається 28 листопада за новим стилем і закінчується 7 січня. Го-віння триває 40 днів і тому в Церковному уставі називається ще

Чотиридесятницею, так само, як і Великий піст. Оскільки заговини на піст припають на день пам’яті святого апостола Пилипа, то його ще називають Пилипівкою.

Установлення Різдвяного посту, як і інших ба-гатоденних постів, припадає на давні хрис-тиянські часи. Уже з IV століття святий Амвросій Медіоланський і блаженний Августин згадують у своїх творах Різдвяний піст. У V столітті про давність Різдвяного посту писав святий Лев Великий, Римський єпископ. Спочатку Різдвяний піст у різних християн мав неоднакову тривалість: від семи днів і більше. На соборі 1166 року, що відбувся за Константинопольського Патріарха Луки та візантійськомго імператора Мануїла, було прийнято постанову для всіх християн до-тримуватися посту протягом сорока днів перед великим святом Різдва Христового.

Різдвяний піст припадає на зимовий час. Він призначений для освячення четвертої пори року таємничим оновленням духовної єдності з Богом і підготовкою до святкування Різдва Христового. Святитель Лев Великий пише: «Саме утримання символізує чотири пори року, щоб… ми зро-зуміли, що постійно маємо потребу в очищені, та що при життєвій розсіяності нам завжди потрібно намагатися постом і милостинею викорінювати гріх, який примножується тлінністю плоті й нечистотою бажань». За словами Льва Великого, Різдвяний піст – це наша жертва Богу за зібраний урожай та плоди землі, які Він нам дав. «Як Господь ущедрив нас плодами землі, – пише святитель, – так і ми під час цього посту повинні бути щедрими до бідних». А преподобний Симеон Фессалонікійський говорить, що піст

різдвяної Чотиридесятниці – це символ говіння Мойсея, який постував сорок днів і сорок ночей і отримав на кам’яних скрижалях Божі заповіді. А ми, коли постуємо сорок днів, бачимо й при-ймаємо живе Слово від Діви Марії, не на каменях написане, а таке, що втілилося й народилося. Ми залучаємося до Божественної плоті Христа. Різдвяний піст встановлений для того, щоб ми до Різдва Христового очистили себе покаянням, мо-литвою і постом, щоб з чистим серцем, душею і тілом могли зустріти Сина Божого, який явився в світ, і щоб окрім звичайних дарів і жертв могли принести Йому наше чисте серце й бажання слідувати Його вченню. Піст тілесний без посту духовного нічого не приносить для спасіння душі, а навіть навпаки, може бути духовно шкідливим. Трапляється це тоді, коли людина, утримуючись від їжі, сповнюється відчуттям власної зверхності від усвідомлення того, що вона постить.

Справжній піст пов’язаний з молитвою, покаянням і утриманням від пристрастей та пороків, викоріненням злих справ, прощенням образ. Піст – не мета, а засіб упокорити свою плоть і очиститися від гріхів. Без молитви і покаяння піст стає всього лиш дієтою. Сутність посту виражена в церковній пісні: «Постуючи від їжі, душе моя, і не зчищаючись пристрастей, марно втішаєшся невживанням (їжі), бо якщо піст не принесе тобі виправлення, то ти будеш ненавидима Богом, як фальшива, та станеш подібною до злих демонів, що ніколи не їдять».

Зі слів Блаженнійшого митро-полита Володимира.

Що таке Адвент?Адв нт (від лат. adventus —е́ прихід) — назва періоду Різд-вяного посту, прийнятого на заході в християн Католицької церкви й деяких про-тестантських деномінацій. Адвент — час очікування, що передує Різдву, під час якого

віруючі дотримуються посту та готуються до свята.Перший день Адвенту визначається как 4-та

неділя до Різдва (в залежності від року ця неділя випадає в період з 27-го листопада по 3 грудня).З першого дня Адвенту в Католицькій церкві починається літургічний рік.

Духовне значення Адвенту двояке. По-перше, це період підготовки до святкування Різдва, «час радісного очікування»; по-друге, Церква в цей період особливим чином спонукає віруючих до роздумів про друге пришестя Христа.

Перші свідчення про особливий перед-різдвяний час відносяться до 380 року, коли Сара-госький собор встановив особливі правила від-відання служб Божих з 17 грудня до свята Бого-явлення.

Кожна з чотирьох неділь Адвенту має певну тематику, відображену в євангельских недільних

читаннях: перше присвячене пришестю Христа в кінці часів; друге та третє відображають перехід від Старого до Нового Заповіту, згадують служіння Іванна Хрестителя; четверте присвячене єван-гельским подіям, які безпосередньо передували Різдву.

Адвент розглядається як час підсиленого покаяння — вірним рекомендується приступити до таїнства сповіді; духовенство носить ризи фіолетового, покаянного кольору. В період Ад-венту Церква особливо закликає християн до

милосердних справ.Однією з найбільш відомих

західноєвропейських традицій, що стосуються Адвенту, є «вінок Адвенту» — вінок з ялинових гілок, в який уплетені чотири свічки, які запалюють по черзі в чотири неділі Адвенту. Такими вінками прикрашаються як

церкви, так і будинки віруючих. Ще одна відома традиція — календар Адвенту для дітей, розділений на квадрати за числом днів Адвенту, де за кожним аркушем з датою захований смач-ненький подаруночок. Вірш у тему

Ігор РимарукНа столі –не кутя,а коливо.Ся рождаєш, Господній

Сину?..

В задубілу опівніч головуопускаю, мов домовину.Поминальні обруси

стелятьсяпід заплаканою звіздою.Хто покликав батьказ хурделиціпот ой бічною колядою?Легко двері він оворив…Я в т і двері щосили

грюкаю!...

Із руки родових вітрівя паду вжена ньогогрудкою.

Сторінка російської літературиРождество…Чудится в этом слове крепкий, морозный воздух,

льдистая чистота и снежность. Самое слово это видится мне голубоватым. Даже в церковной песне -

Христос рождается - славите! Христос с небес – срящите…

слышится хруст морозный.Синеватый рассвет белеет. Снежное кружево

деревьев легко, как воздух.Плавает гул церковный, и в этом морозном гуле шаром

всплывает солнце.

Пламенное оно, густое, больше обыкновенного: солнце на Рождество. Выплывает огнем за садом. Сад - в глубоком снегу, светлеет, голубеет. Вот, побежало по верхушкам; иней зарозовел розово зачернелись галочки, проснулись; брызнуло розоватой пылью, березы позлатились, и огненно-золотые пятна пали на белый снег. Вот оно, утро Праздника, - Рождество.

В детстве таким явилось - и осталось […].− це рядки з творів прекрасного російського письменника Івана Шмельова (1873 — 1950).

Сьогодні ми пропонуємо вам йо-го оповідання «Різдво» з книги «Літо Гос-поднє».

Иван ШмелëвРождество

Ты хочешь, милый мальчик, чтобы я рассказал тебе про наше Рождество.

Ну, что же... Не поймешь чего − подскажет сердце.Как будто, я такой, как ты. Снежок ты знаешь?

Здесь он − редко, выпадет − и стаял. А у нас, повалит, - свету, бывало, не видать, дня на три! Все завалит. На улицах - сугробы, все бело. На крышах, на заборах, на фонарях - вот сколько снегу! С крыш свисает. Висит - и рухнет мягко, как мука. Ну, за ворот за-сыплет. Дворники сгребают в кучи, свозят. А не сгре-бай - увязнешь.

Тихо у нас зимой, и глухо. Несутся санки, а не слышно. Только в мороз, визжат полозья. Зато весной, услышишь первые колеса... - вот радость!..

Наше Рождество подходит издалека, тихо. Глу-бокие снега, морозы крепче.

Увидишь, что мороженых свиней подвозят, - ско-ро и Рождество. Шесть недель постились, ели рыбу. Кто побогаче - белугу, осетрину, судачка, наважку; по-бедней - селедку, сомовину, леща... У нас, в России, всякой рыбы много.

Зато на Рождество - свинину, все. В мясных, бывало, до потолка навалят, словно бревна, - мо-роженые свиньи. Окорока обрублены, к засолу. Так и лежат, рядами, - разводы розовые видно, снежком запорошило.

А мороз такой, что воздух мерзнет. Инеем стоит, туманно, дымно. И тянутся обозы - к Рождеству. Обоз? Ну, будто, поезд... только не вагоны, а сани, по снежку, широкие, из дальних мест. Гусем, друг за дружкой, тянут. Лошади степные, на продажу. А му-жики здоровые, тамбовцы, с Волги, из-под Самары. Везут свинину, поросят, гусей, индюшек, - "пылкого морозу". Рябчик идет, сибирский, тетерев-глухарь... Знаешь - рябчик? Пестренький такой, рябой... - ну, рябчик! С голубя, пожалуй, будет. Называется - дичь, лесная птица. Питается рябиной, клюквой, можжевелкой. А на вкус, брат!.. Здесь редко видишь, а у нас - обозами тянули. Все распродадут, и сани, и лошадей, закупят красного товару, ситцу, - и домой, чугунной. Чугунка? А железная дорога. Выгодней в Москву обозом: свой овес-то, и лошади к продаже, своих заводов, с косяков степных.

Перед Рождеством, на Конной площади, в Москве, - там лошадями торговали, - стон стоит. А площадь эта... - как бы тебе сказать?.. – да попросторней будет, чем... знаешь, Эйфелева-то башня где? И вся – в санях.

Тысячи саней, рядами. Мороженые свиньи - как дрова лежат на версту. Завалит снегом, а из-под снега рыла да зады. А то чаны, огромные, да... с комнату, пожалуй! А это солонина. И такой мороз, что и рассол-то замерзает... - розовый ледок на солонине.

Мясник, бывало, рубит топором свинину, кусок отскочит, хоть с полфунта, - наплевать! Нищий под.-берет. Эту свиную "крошку" охапками бросали ни-щим: на, разговейся! Перед свининой - поросячий ряд, на версту. А там - гусиный, куриный, утка, глухари-тетерьки, рябчик... Прямо из саней торговля. И без весов, поштучно больше. Широка Россия, - без весов, на глаз. Бывало, фабричные впрягутся в розвальни, - большие сани, - везут-смеются. Горой навалят: по-росят, свинины, солонины, баранины... Богато жили.

Перед Рождеством, дня за три, на рынках, на площадях, - лес елок. А какие елки! Этого добра в России сколько хочешь. Не так, как здесь, - тычинки. У нашей елки... как отогреется, расправит лапы, - чаща. На Театральной площади, бывало, - лес. Стоят, в снегу. А снег повалит, - потерял дорогу! Мужики, в тулупах, как в лесу. Народ гу-ляет, выбирает.

Собаки в елках - будто волки, право. Костры горят, погреться. Дым столбами.

Сбитенщики ходят, аукаются в елках: "Эй, сладкий сбитень! Калачики горячи!.." В самоварах, на долгих дужках, - сбитень. Сбитень? А такой горячий, лучше чая. С медом, с имбирем, - душисто, сладко. Стакан - копейка.

Калачик мерзлый, стаканчик, сбитню, толстенький такой, граненый, - пальцы жжет. На снежку, в лесу... приятно! Потягиваешь понемножку, а пар - клубами, как из паровоза. Калачик - льдышка. Ну, помакаешь, помягчеет. До ночи прогуляешь в елках. А мороз крепчает. Небо - в дыму - лиловое, в огне. На елках иней. Мерзлая ворона попадется, наступишь - хрус-тнет, как стекляшка.

Морозная Россия, а... тепло!..В Сочельник, под Рождество, - бывало, до звезды

не ели. Кутью варили, из пшеницы, с медом; взвар - из чернослива, груши, шепталы... Ставили под об-раза, на сено.

Почему?.. А будто - дар Христу. Ну.., будто, Он на сене, в яслях.

Бывало, ждешь звезды, протрешь все стекла. На стеклах лед, с мороза. Вот, брат, красота-то!.. Елочки на них, разводы, как кружевное. Ноготком протреш - звезды не видно? Видно! Первая звезда, а вон - другая... Стекла засинелись. Стреляет от мороза печка, скачут тени. А звезд все больше. А какие звез-ды!.. Форточку откроешь - резанет, ожжет морозом. А звезды..! На черном небе так и кипит от света, дро-жит, мерцает. А какие звезды!.. Усатые, живые, бьются, колют глаз. В воздухе-то мерзлость, через нее-то звезды больше, разными огнями блещут, - го-лубой хрусталь, и синий, и зеленый, - в стрелках. И звон услышишь. И будто это звезды - звон-то! Морозный, гулкий, - прямо, серебро. Такого не услы-шишь, нет. В Кремле ударят, - древний звон, сте-пенный, с глухотцой. А то - тугое серебро, как бар-хат звонный. И все запело, тысяча церквей играет. Такого не услышишь, нет. Не Пасха, перезвону нет, а стелет звоном, кроет серебром, как пенье, без конца-начала... - гул и гул.

Ко всенощной. Валенки наденешь, тулупчик из барана, шапку, башлычок, - мороз и не щиплет. Выйдешь - певучий звон. И звезды. Калитку тронешь, - так и осыплет треском. Мороз! Снег синий, крепкий, попискивает тонко-тонко. По улице - сугробы, горы. В окошках розовые огоньки лампадок. А воздух... -синий, серебрится пылью, дымный, звездный. Сады

дымятся. Березы - белые виденья. Спят в них галки. Огнистые дымы столбами, высоко, до звезд.

Звездный звон, певучий, - плывет, не молкнет; сонный, звон-чудо, звон-виденье, славит Бога в вышних, - Рождество.

Идешь и думаешь: сейчас услышу ласковый напев-молитву, простой, особенный какой-то, детский, теплый... - и почему-то видится кроватка, звезды.

Рождество Твое, Христе Боже наш, Возсия мирови Свет Разума...

И почему-то кажется, что давний-давний тот на-пев священный... был всегда. И будет.

На уголке лавчонка, без дверей. Торгует старичок в тулупе, жмется. За мерзлым стеклышком - зна-комый Ангел с золотым цветочком, мерзнет. Осыпан блеском. Я его держал недавно, трогал пальцем. Бумажный Ангел. Ну, карточка... осыпан блеском, стежком как-будто. Бедный, мерзнет. Никто его не покупает: дорогой. Прижался к стеклышку и мерзнет.

Идешь из церкви. Все - другое. Снег - святой. И звезды - святые, новые, рождественские звезды. Рождество! Посмотришь в небо. Где же она, та давняя звезда, которая волхвам явилась? Вон она: над Барминихиным двором, над садом! Каждый год - над этим садом, низко. Она голубоватая. Святая. Бывало, думал: "Если к ней идти - придешь туда. Вот, прийти бы... и поклониться вместе с пастухами Рождеству! Он - в яслях, в маленькой кормушке, как в конюшне... Только не дойдешь, мороз, замерзнешь!" Смотришь, смотришь - и думаешь: "Волсви же со звездою путеше-эствуют!.."

Волсви?.. Значит - мудрецы, волхвы. А, маленький, я думал - волки. Тебе смешно? Да, добрые такие волки, - думал. Звезда ведет их, а они идут, при-тихли. Маленький Христос родился, и даже волки добрые теперь. Даже и волки рады. Правда, хорошо ведь? Хвосты у них опущены. Идут, поглядывают на звезду. А та ведет их. Вот и привела. Ты видишь, Ивушка? А ты зажмурься...

Видишь - кормушка с сеном, светлый-светлый мальчик, ручкой манит?.. Да, и волков... всех манит. Как я хотел увидеть!.. Овцы там, коровы, голуби взлетают по стропилам... и пастухи, склонились... и цари, волхвы... И вот, подходят волки. Их у нас в России много!.. Смотрят, а войти боятся. Почему боятся? А стыдно им... злые такие были. Ты спрашиваешь - впустят? Ну, конечно, впустят. Скажут: ну, и вы входите, нынче Рождество! И звезды... все звезды там, у входа, толпятся, светят... Кто, волки? Ну, конечно, рады.

Бывало, гляжу и думаю: прощай, до будущего Рождества! Ресницы смерзлись, а от звезды все стрелки, стрелки...

Зайдешь к Бушую. Это у нас была собака, лохматая, большая, в конуре жила. Сено там у ней, тепло ей. Хочется сказать Бушую, что Рождество, что даже волки добрые теперь и ходят со звездой... Крикнешь в конуру - "Бушуйка!". Цепью загремит, проснется, фыркнет, посунет мордой, добрый, мягкий. Полижет руку, будто скажет: да, Рождество. И - на душе тепло, от счастья.

Мечтаешь: Святки, елка, в театр поедем... Народу сколько завтра будет!

Плотник Семен кирпичиков мне принесет и чурбачков, чудесно они пахнут елкой!.. Придет и моя кормилка Настя, сунет апельсинчик и будет целовать

и плакать, скажет - "выкормочек мой... растешь"... Подбитый Барин придет еще, такой смешной. Ему дадут стаканчик водки. Будет махать бумажкой, так смешно.

С длинными усами, в красном картузе, а под глазами "фонари". И будет говорить стихи. Я помню:

И пусть ничто-с за этот Праздник Не омрачает торжества! Поднес почтительно-с проказник В сей день Христова Рождества!

В кухне на полу рогожи, пылает печь. Теплится лампадка. На лавке, в окоренке оттаивает поросенок, весь в морщинках, индюшка серебрится от морозца. И непременно загляну за печку, где плита: стоит?.. Только под. Рождество бывает. Огромная, во всю плиту, - свинья! Ноги у ней подрублены, стоит на четырех култышках, рылом в кухню. Только сейчас втащили, - блестит морозцем, уши не обвисли. Мне радостно и жутко: в глазах намерзло, сквозь беловатые ресницы смотрит... Кучер говорил: "Велено их есть на Рождество, за наказание! Не давала спать Младенцу, все хрюкала. Потому и называется - свинья! Он ее хотел погладить, а она, свинья, щетинкой Ему ручку уколола!"

Смотрю я долго. В черном рыле - оскаленные зубки, "пятак", как плошка. А вдруг соскочит и за-грызет?.. Как-то она загромыхала ночью, напугала.

И в доме - Рождество. Пахнет натертыми полами, мастикой, елкой. Лампы не горят, а все лампадки. Печки трещат-пылают. Тихий свет, святой. В хо-лодном зале таинственно темнеет елка, еще пустая, - другая, чем на рынке.

За ней чуть брезжит алый огонек лампадки, - звездочки, в лесу как будто... А завтра!..

А вот и - завтра. Такой мороз, что все дымится. На стеклах наросло буграми. Солнце над Барминихиным двором - в дыму, висит пунцовым шаром.

Будто и оно дымится. От него столбы в зеленом небе. Водовоз подъехал в скрипе. Бочка вся в хрустале и треске. И она дымится, и лошадь, вся седая. Вот мороз!..

Топотом шумят в передней. Мальчишки, славить... Все мои друзья: сапожниковы, скорнячата. Впереди Зола, тощий, кривой сапожник, очень злой, выщипывает за вихры мальчишек. Но сегодня добрый. Всегда он водит "славить". Мишка Драп несет Звезду на палке - картонный домик: светятся окошки из бумажек, пунцовые и золотые, - свечка там. Мальчишки шмыгают носами, пахнут снегом.

- "Волхи же со Звездою путешествуют!" − весело говорит Зола.

Волхов приючайте, Святое стречайте, Пришло Рождество, Начинаем торжество! С нами Звезда идет, Молитву поет...

Он взмахивает черным пальцем и начинают хором: Рождество Твое. Христе Бо-же наш...

Совсем не похоже на Звезду, но все равно. Мишка Драп машет домиком, показывает, как Звезда кланяется Солнцу Правды. Васька, мой друг, сапожник, несет огромную розу из бумаги и все на нее смотрит. Мальчишка портного

Плешкин в золотой короне, с картонным мечом серебряным.

- Это у нас будет царь Кастинкин, который царю Ироду голову отсекает! - говорит Зола. - Сейчас будет святое приставление! - Он схватывает Драпа за голову и устанавливает, как стул. - А кузнечонок у нас царь Ирод будет!

Зола схватывает вымазанного сажей кузнечонка и ставит на другую сторону. Под губой кузнечонка привешен красный язык из кожи, на голове зеленый колпак со звездами.

- Подымай меч выше! - кричит Зола. - А ты, Степка, зубы оскаль страшней! Это я от бабушки еще знаю, от старины!

Плешкин взмахивает мечом. Кузнечонок страшно ворочает глазами и скалит зубы. И все начинают хором:

Приходили вол-хи, Приносили бол-хи, Приходили вол-хари, Приносили бол-хари, Ирод ты Ирод, Чего ты родился, Чего не хрестился, Я царь - Ка-стинкин, Маладенца люблю, Тебе голову срублю!

Плешкин хватает черного Ирода за горло, ударяет мечом по шее, и Ирод падает, как мешок. Драп машет над ним домиком. Васька подает царю Кастинкину розу. Зола говорит скороговоркой:

- Издох царь Ирод поганой смертью, а мы Христа славим-носим, у хозяев ничего не просим, а чего накладут - не бросим!

Им дают желтый бумажный рублик и по пирогу с ливером, а Золе подносят и зеленый стаканчик водки. Он утирается седой бородкой и обещает зайти вечерком спеть про Ирода "подлинней", но никогда почему-то не приходит.

Позванивает в парадном колокольчик, и будет зво-нить до ночи. Приходит много людей поздравить. Перед иконой поют священники, и огромный дьякон вскрикивает так страшно, что у меня вздрагивает в груди. И вздрагивает все на елке, до серебряной звездочки наверху.

Приходят-уходят люди с красными лицами, в белых воротничках, пьют у стола и крякают.

Гремят трубы в сенях. Сени деревянные, промерзшие. Такой там грохот, словно разбивают стекла. Это - "последние люди", музыканты, пришли поздравить.

- Береги шубы! - кричат в передней.Впереди выступает длинный, с красным шарфом

на шее. Он с громадной медной трубой, и так в нее дует, что делается страшно, как бы не выскочили и не разбились его глаза. За ним толстенький, маленький, с огромным прорванным барабаном. Он так колотит в него култышкой, словно хочет его разбить. Все затыкают уши, но музыканты все играют и играют.

Вот уже и проходит день. Вот уж и елка горит - и догорает. В черне окна блестит мороз. Я дремлю. Где-то гармоника играет, топотанье... – должно быть, в кухне.

В детской горит лампадка. Красные языки из печки прыгают на замерзших окнах. За ними - звезды. Светит большая звезда над Барминихивым садом, но это совсем другая. А та, Святая, ушла. До будущего года.

Як ми святкуємоНовий рік – це свято, яке у більшості з нас

асоціюється з дитинством, коли вдома стоїть пухнаста ялинка, прикрашена іграшками, коли по телевізору показують цікаві новорічні мультфільми, коли в Новорічну ніч приходить Дід Мороз і залишає під ялинкою подарунок. І виростаючи, ми все одно не припиняємо вірити в магічні сили цього свята, для нас воно залишається незвичайним. Тому завжди з таким захватом чекаємо Новий рік і святкуємо його, бажаючи, щоб в Новому році у нас усе було по-новому, щоб збулися всі-всі найзаповітніші мрії.

А тепер запитаймо, як це свято відзначають викладачі та студенти нашого університету.

О. В. Орлова, доцент кафедри зарубіжної літератури

Зустрічатиму Новий рік з онуками в родинному колі. У нашу родину додалося двоє маленьких дітей, то ж і будемо зустрічати з маленькими дітьми Михайликом та Олею.

Взагалі, це свіято дуже радісне, дуже приємне. Воно – єдине, що вимагає від нас так прикрашати свою оселю. Нас з дитинства привчили батьки, що треба обов’язково прикрасити вікна, повісити, гірлянди, поставити ялинку. І навіть, коли вже в родині й діти дорослі, то я намагаюсь, щоб хоч якісь деталі, але були.

Бажаю всім, і студентам, і викладачакм, щоб у них були гарні родинні традиції: нехай маленькі ,але свої.

С. В. Семенко, доцент кафедри української літератури

Новий рік я буду зустрічати в родинному колі з батьками, сином, чоловіком.

У нас з друзями також існує традиція о першій годині ночі перевдягатися в новорічні костюми й ходити один до одного, вітати зі святом, проводити веселі конкурси, згадувати минуле, жартувати.

А під час канікул плануємо з сином відвідувати каток і різноманітні новорічні заходи.

С. В. Ленська, доцент кафедри української літератури

Я буду святкувати Новий рік вдома з дітьми та чоловіком. Обов’язково прикрасимо ялинку новими іграшками, які б ще й символізували Новий рік. Якщо цей рік – Вогненного Бика, то обов’язково буде така іграшка на новорічній ялинці.

Розучуємо з дітьми нові пісні, хороводи, вірші, які показують, яке це свято гарне, веселе, і головне – що воно дає надію, що в новому році ми будемо здоровішими, щасливішими, що наші мрії справдяться.

Думаю, що цей новий рік буде саме такими веселим і сповненим імпровізацій та нових звершень.

Вікторія Щербина, У-41Я б хотіла зустріти Новий рік у вагоні потягу.

Неважливо, у якому напрямку він буде їхати, головне, щоб поруч була близька для мене людина, а за вікном – дерева, сніг, стукіт колес…

Під бій курантів ми піднімемо келихи й усю ніч дивитимемося у вікно, де з неймовірною швидкістю змінюватимуться станції, міста, села…. А для нас час зупиниться…

Дмитро Прокопов, У-44Для мене Новий рік – це свято сімейне, домашнє.

Уже другий рік поспіль я усвідомлюю, що не завжди виходить побути вдома з рідними людьми, поспілкуватися… відчути тепло однієї великої родини,

у колі якої вже не потрібно про щось хвилюватися. Тоді я відчуваю себе потрібним.

Затишок у родині – з цього починається щастя. Не завжди згадуєш про те, скільки сил витратили на тебе батьки в далекому дитинстві, тому, на мою думку, друзі та подруги можуть почекати, а побути з рідними – це свого роду обов’язок і повага.

Для мене головне в цьому світі знати, що я маю підтримку дорогих мені людей, що можу роз-раховувати на їх добре слово й допомогу. У свою чергу я з радістю буду справжнім другом, який не залишить товариша в біді.

Новий 2009 рік святкуватиму в ролдинному колі в рідному місті Кременчуці.

Бажаю всім у новому 2009 році щастя, миру, злагоди, любові, віри, надівї, підтримки. З Новим 2009 роком!!!

Анатолій Циган, У-23Новий рік хочу зустрічати з друзями. Я з ними

рідко бачуся, тож вирішив, що обов’язково будемо в цю ніч разом. Також хочу на Новий рік побачити всіх своїх однокласників, дізнатися, як у них справи, чим вони зараз живуть.

Новий рік – це моє улюблене свято з дитинства. Коли був малим, дуже любив прикрашати ялинку, отримувати подарунки.

Бажаю всім зустріти Новий 2009 рік так, як мріяли, зичу багато приємних сюрпризів!!!

Приємні побажання для вас збирали Аліна Яковкено та Олександра Потькало, У-41

Листи з-за кордонуНаша випускниця і моя колишня одно-

групниця Ольга Чаус після року роботи в школі поїхала у Бельгію, щоб показати там усім, як гарно нас у педагогічному навчили французької мови. Так от. Олечка про нас не забула й при-слала вітання з новорічні святами та розповідь про те, як святкують Різдво в Бельгії. Читайте, й збагачуйтеся досвідом. Щоправда, шрифт латинський, шрифт оригіналу . З пов., редактор.

Jiyliasiy, vsih filologiv nashogo ridnogo univeru vitaju z Rizdvom ta Novym rokom I, jak obiciala, puchy tobi prto Rizdvo v Belgiji.

Zna4yut', Rizdvo y nux sviatkyjyt' 24 vve4eri, y koli simji,traducijne bliydo - indu4ka zape4ena z jablykamu i t.d.,a takog rizdviane polino, jake mae formy polina (ce solodke,y nas bylo morozuvo y formi polina, ale perevagno rizdviane polino z biskvitom, maslianum kremom). Po4unajyt' vonu z champans'kogo, vitajy4u zі sviatom, potim aperetuv, i vge pislia vsiogo za golovnuj stil, nijakoi vodku, til'ku vuno. Jalunka g samo sobojy, naperedodni robliat' dekoracii dlia nei i vzagali (ja navit' teg robula ),ale ce zalegut' vid simji. Krim togo komyna, majge bilia kognogo bydunky stavljat' jalunky; vzagali y Belgii v nediliy vsi magazunu ne pracyjyt',ale pered Rizdvomvonu vidkruti; podarynku daryjyt' na Rizdvo, zovni na viknax bagato xto 4ipliae dida moroza,jakuj nibu xo4e zaliztu v dim. V Bruseli na Grand Place naperedodni stavliat' bydunok z Isysom malen'kum, Mariejy, jagniatamu i t.d., inodi ce spravgni liydu. Des' za 2-3 nedili po4unajyt' praciyvatu marché de Noel − ce rizdviani bazar4uku, de

mogna kyputu vsiaky vsia4uny, podarynku....... na nastypnuj den' teg zburajyt'sia y koli simji. Oce na4e i vse, jak ba4uch ,ne dyge bagato, prosto moja simja ne dyge dotrumyvalas' traducij, i vzagali,ce zalegut' vid simji. She raz usih z Novym rokom ta Rizdvom Hrystovym. Ольга Чаус, випускниця факультету філології та журналістики. 30.12.2008 Події минулого рокуМинуло 100 років від Дня народження Г. Кочура

Юлія Обелець Студентка ПДПУ ім.. В. Г.

Короленка27 листопада у малому актовому залі ПДПУ ім. В. Г. Короленка відбувся вечір присвячений 100-річчю

від Дня народження Григорія Порфировича Ко-чура. Для вшанування пам’яті великого майстра слова, перекладача, що знав 31-у мову, студенти факультету філології та журналістики підготували декламацію віршів в оригіналі (тією мовою, що були написані), та українським перекладом Кочура. Звучала поезія Дж. Кідза “Коник-цвіркун”, “Осіння пісня” П. Верлена, “Последнее стихотво-рение” Г. Державіна та інші. Крім того, учасники цього вечора мали мож-ливість послухати декламацію власних віршів Григорія Порфировича у його ж виконанні, раніше записаних на плівку. До речі, організатором вечора до 100-річчя від Дня народження Григорія Порфировича Кочура стала його знайома, доцент і кандидат філологічних наук, Анна Володимирівна Оголевець. Вона з великим задоволенням по-ділилася своїми спогадами з гостями цього заходу: “Уперше ми зустрілися з Григорієм Кочуром в 1941 році, коли він приїхав до Полтави з рекомендованим листом від Білецького, для того, щоб прочитати в нас свої лекції. Оселився в Полтаві на вул. Сковороди, 9 разом зі своєю дружиною, сином Андрієм і маленькою Ок-санкою, яка тут згодом і померла. Його лекції тривали 5 днів. Потім разом із студентами був на окопах до 17 вересня. А вже 18 числа почалася окупація Полтави німцями. Після того разом із дружиною почав ходити у Пушкарівку копати огороди. Щоб заробити хоч яку копійку, влаштувався до Краєзнавчого музею.

8 жовтня, після звільнення Полтави, Григорія Порфировича і його дружину заарештували через якийсь лист. Звідки він взявся ніхто не знав. Після суду Кочурів заслали на далеку Північ до виправного-трудового табору. Повернувшись звідти, Григорій Порфирович через деякий час знову змушений їхати до Полтави (за викликом

КГБ). Побував на цвинтарі. Хотів знайти могилку доньки Оксани, та не знайшов. Г. Кочур допо-магав мені готувати тему для моєї дисертації. З тих пір ми з ним стали товаришувати… ”

Інші учасники вечора також поділилися свої-ми знаннями про великого майстра-перекладача. Вони розповіли про те, що поезії Григорія Порфировича говорять голосами 130 поетів (від самого Архілоха до сучасних майстрів слова). Його оселю в Ірпіні, що на Київщині, часто відвідували Василь Стус, Ліна Костенко, Іван Драч, Дмитро Павличко та інші відомі діячі української літератури. За дві хвилі репресій Г. Кочура було виключено зі спілки письменників. А друкуватися отримав змогу лише в 1982 році. Тоді ж і почав виступати із проповіддю в США та Польщі. Похований великий перекладач у Ірпіні, де йому поставили меморіальну дошку та створили музей.

До речі, у січні 2008 року Президент України Віктор Ющенко видав указ для відзначення 100-річчя Г. Кочура. А також наголосив про видання 2-х томника його творчої спадщини, проведення літературних вечорів та завершення будування школи в його честь, а також допомоги музею Г. Кочура.

Дякуємо кафедрі англійської філології, а особливо Наталії Ігорівні Криницькій за організацію прекрасного вечора.

Н. І. Криницька та А. В. Оголевець Світлої пам’яті Г.П.Кочурна вечорі пам’яті Г. П. Кочура

Студенти Антон та Максим Нестеренки, Валентина Положишник та Ірина Домненко читають віршовані переклади Г.П.Кочура Життя-буття

Сповідь студентки першокурсниціСьогодні знову спала дві години. Чому? Гризла

граніт науки. Який же він, все таки, твердий. Їду в свій улюблений «пед». Усе б нічого, але я ледь не звалилася з сидіння у маршрутці. І чому мені так хочеться спати ?

Ось я і на місці. Заходжу в уже знайомі двері, піднімаюся сходами, на перилах відчуваю майже рідні виямки і горбики. Скажете, що за 2 місяці таке не запам'ятовується? Не правда, якщо кожен ранок триматися обома руками, щоб, не дай,

Боже, не звалитися й не заснути. А от я і дійшла до свого розкладу, або не свого. З двох метрів побачити важко, та ще й за чиєюсь «хімією». Дівчата, стрижіться коротко. Ну, скажіть, чому вранці, за 5 хвилин до «пари», всім так кортить подивитися на розклад, уже вивчений «до дірок». З горем по-полам, я побачила номер аудиторії. Тепер треба метеликом летіти на пару, бо вона вже давно почалася.

− Стук - стук - стук, вибачте, будь ласка.− Та -а -а -к ! Мені знайомий цей вираз обличчя. Зараз буде

розказувати... Я опускаю очі, щоб показати, що мені соромно і прикро, а насправді, згадую, що я не снідала.

У думки починають лізти сосиски, котлети, цукерки і, навіть, той торт, що я їла його два місяці тому, і де він взявся?.. Я сіла на місце й почала писати лекцію. Минуло 10 хвилин: гарно на лекціях - тільки сидиш і пишеш...Минуло 30 хвилин: чомусь уже тривожить рука, ви б щось розказали, їй Богу! Минула 1 година : коли ж уже закінчиться лекція? Зараз рука взагалі відвалиться. Та досить уже диктувати... Минула 1 година 25 хвилин : у голову лізуть такі слова, яких раніше і не знала, починає сіпатися око, намагаюся вчитися писати лівою рукою. Якщо чесно - не дуже виходить...

Дзвінок!!! Тепер я розумію, за що люблю університет : за оці маленькі перерви, протягом яких я встигаю і поїсти, і списати практичну, і щось вивчити.

Почалася наступна «пара» - практична. І за що мені така морока!? Зайшла викладачка... Не запізнилася... Чому нам так не щастить? Ну, хоча б затрималась на 5 хвилин... Доля до мене все-таки жорстока.

Дивиться в журнал... Зараз буде питати. Дивиться на нас. Мабуть, треба відвернутися до стіни.

Так...Ну...Хух! Не мене!А наступне питання я знаю, треба піднімати

руку. Та подивіться ж ви на мене, я ж тутечки! Спитайте мене, будь ласка, будь ласочка, будь ласунечки... І як це називається ? Чому знову − не я?

Стоп! Щось не те. Треба чимось зайнятися, бо зараз засну. Не придумала нічого кращого, ніж писати у практичному зошиті вірші. Хм, а вийшло нічогенько:

день у мене шкереберть,туди - круть, а туди - верть. Хоч за голову берись: вчись, учись, учись, учись! Але тут моє натхнення різко зникло: воно й не

дивно − дзвінок.Минуло ще дві «пари». Я стомилася. Немає

бажання не те, що говорити, а й слухати. І що це

Марина мені розказує? Наївна, думає, що я її чую. Я швидко з усіма попрощалася, і швидко полетіла додому, причому − у прямому сенсі. Це ж треба було так впасти!? Як соромно...Увесь університет бачив. Ну, може, й не весь, а оця − так точно, і той, і..., а той - так собі, нічогенький, цікаво, на якому він курсі? Ой, про що ж це я думаю? Мені додому треба.

Я знову приходжу додому. їм і сідаю за уроки. Це − буду вчити, це − теж, а це ні - не цікаво. Четверта година ранку, мабуть, пора лягати. Солодких снів. Знову цей будильник! Хай йому аби - що.

Таня Ворона, У-11

АвтостанціяНа платформу закотився жовтогарячий

колобок-автобус, що вміщував у собі таку кількість людей на, яку він не був розрахований. Він з гордістю випустив пасажирів, які органічно, а хто не дуже, влилися в "мікроклімат" автостанції. Ось дівчина цілеспрямовано крокує далі, ніби й не було в її житті цього маленького автобуса, переповненого людьми. За нею вийшов хлопчина, який, невпевнено озираючись, вирушив у свій нікому невідомий і, мабуть, нецікавий для інших путь. Маленькі бабусі, як намистинки, викотились з автобуса в різнокольорових хус-тинках. Біля мене зупинився малий, ображено закопилив губу, дивлячись на жінку, яка апетитно поїдала свій пиріжок і зовсім не звертала уваги на нього. Мені здалось, що він думав: "Я ж кращий, ніж цей пиріжок, усміхніться мені!". Він подарував їй такий погляд, що я ледве стримувала сміх. Розчарувавшись у своїх намірах зачарувати жінку, впевнено повів маму за руку до тата, який підхопив його на руки й крутив навколо себе. Хлопчик радісно сміявся, підіймаючи настрій іншим. А потім вже з татом, як справжній чоловік, знову вирушив вивчати такий різний і цікавий світ. Спостерігаючи за ними, я не помітила, що стою й посміхаюся, а ще не помітила, що вже приїхав мій автобус...

Спостерігала за Кременчуцькою автостанцією Яковенко Аліна.

Поетичне джерельцеО.О.Пономаренко, викладач кафедри англійської філології

LONGING without your presencewhole world is behind a glassI am looking at landscapebut I see nothingjust loneliness

I can't findmy place anywhereI am a hobo among peoplepassing events

situations

longing for youhurts me to the painthere is nothingjust loneliness

Марія Жеглова, Ж-21****

Ми двоє. Ми двоє з тобою –На острові безлюдному птахи.Ти чорний, а я – білийюМи любов’ю своїм крильцятамДодаєм снаги.Ти – вітер, а я – пісок,Що перламутромРозсипаний на узбережжі снів…І я живу однимТвоїм маршрутом,Хоч ти мені цього і не велів.Я – нива, заколисана тобою,Я наче море у твоїх руках,Чарую то жагою, то журбою,А то тремчу на віяхУ сльозах.Зворушена, розбурхана тобою,Палка й слабка,Німа й багатослівнаМені не вижити на острові одній.

Тобою скута, але птаха вільна.

****Моє щастя, мої квіти,Мої сльози,Моя доля і недоля –Все сплелося.Закружляло в хуртовиніСамоти.Я нке хочу, але мушуКудись іти.Моє серце у сталевихҐратах.Моє свято – то уже не свято.Я палаю у печі багаттям.Не дивую я ужеЗавзяттям.Моїм принципам усе наперекірЖиттєрадісністьЗмінилася на гнів.Як не втратитиУ спалаху себе? –Бо і цей мінорНапевно, що мине.

****Яка неповторна ця мить,Яка історична, яка поетичнаЦя мить.Не вловиш, не вхопиш її –Промчиться на вершниках,Дедь доторкнувшись землі.У кінчиках пальців замреНа струні.І дикою тугою простір

Струсне край труни.

****На небі клаптики із хмарСвою мозаїку складають.Стають то щільно, то просторо,Ва то все складене ламають.

Я рада їм. Мабуть, на снігВони якісь сьогодні димні,І наче вітер трохи стих,В повітрі холод, вечір зимний.

Та й серце інеєм покрилось,Як хворе це й сумне гоілля,Я з місяцем удаль котилась…А може, це була й не я?

Й це все наснилось, як у казціЗ якимсь заплутаним кінцем,Чи й досі я в фальшивій масці,Що вже зрослась з моїм лицем?

****Я в собі – і мені так добре,Я з собою живу в ладу.Я тобі посміхаюсь вкотре,Та я знову до себе йду.

Я собі не вчиню образи,І себе не примушу чекать,Й не розсиплю я сльози-стрази,Коли в мене в душі благодать.

Серце я собі не стривожу,І себе я не загублю.Але роботом бути не можу,Хоч як сильно тебе люблю.

Я в собі – і мені так добре,Ти не знаєш мій внутрішній світ,Та руйнуєш його вже вкотре,Перетворюєш душу в лід.

Я жива, я така, як є –І недоліки, і позитиви,Все, що в менке, то все моє:Сліз і радощів щирі мотиви….

Anna Dupak, U-25Це міміка серця мого. Це я тоб усміхаюсь. Торкаючись враз твого, Я мрію в ноги спускаюсь.

Це гра недоторканих барв, Де сірі бувають сюжети, Де в сварках згорають до тла Чуттєвості мої портрети.

Це щастя в польоті й журбі, Вдихаючи хмари прозорі. Там, де метелики в животі: Тремтливі і трішечки хворі.

Автопереклад:I am falling under your steps, I am touching your mind. You can kill me with just one clap because now I am colorblind.

I am playing grey amusing roles, In which the dyeing was burned. I am trying to cover all the holes,

Using portraits, which were keeping cold. I am flying so far from the sky, Breathing deeply through my harm. There still are butterflies, who can fly, But they had become insane in your arms.

Alyona Shkarupa, U-25Good-bye

My heart is beating, I am saved.You’ve left but I’m not in despair.Though all my dreams are dead and gravedI breathe and I don’t need your care.

I could refuse you, said “enough”.I’ve done your letters had been burnt.I’m tired of crying so I laugh,I know our love can’t be returned.

I have forgotten you had toldAnd promised I would be your wife.Good-bye! I’m free, you don’t hold.I use my chance for novel life.

Julia Kramska, U-25I realize and I can't bear

That our hearts will never meet again

And sweet perfume of evening air

We can't together smell in lane.

While the summer has а1l gone

And we have parted for whole year

I can’t forget this time and sun

And dreams and time to stand and stare.

То stare at your lovely eyes

Which can bе such as shiny knives

And still we hope for the sunrise

Of our hopes and dreams and lives.

Tanja Dmytrijstuk, U-25I went to the garden of love,And I saw what I never had seen.There were thousands flowersBut struck only one of them me.

Oh, my loves like a red, red rose,Oh, my love like a melody,So, deep in love am II will love you still, my dear,

Till I will leave and your hearts beat here.I love you my sweet,Don’t cry,Baby, I promise you will be forever mine!Oh, my loves like a beautiful red rose.And I’ll come here again, I suppose.

Natalja Panstenko, U-25Autumn Fires

In the other gardens And all up the valeFrom the autumn bonfires See the smoke trail!

Pleasant summer overAnd all the summer flowers,The red fires blaze,The grey smoke towers.

Sing a song of seasons!Something bright in all!Flowers in the summer,Fires in the fall!

Раїса Гайченя, Ін-16So, we'll go no more a roving

So, we'll go no more a roving So, late into the night, Thought the heart be still as loving And the moon be still as bright.

Thought the night was made for loving, And the day returns too soon, Yet we'll go no more a roving By the light of the moon.

Не ходити нам у парі В опівнічний час, Хоч і місяць діє чари,Й серця жар не згас.

Хай для любощів це поле, Ясні зорі й ночі ці, Не гуляти вже ніколи Нам при місяці !

Оксана Мільченко,У-25Осінь

Сади осінні і долини,Багаттям осені накриті,А літо... Літечко скінчилось,І барви трав ніби умиті.

І квіти літні пожурившись,Свої голівки похилили,Червоним полум'ям укрившись,Листочки ніжні опустили.

І сірий дим стелившись всюди,Топтав яскраві барви літа,Краса, природа й навіть люди,Вогню у осені не змінять.

Аня Панасейко, У-25Зів'яло листя, пожовтілоПо всіх долинах і садахІ як вже літо не хотіло -Не повернеш, лиш в піснях

І сірий дим стоїть усюдиЯскраве закриває сонцеВже не дерева вдягнені, а людиПроміння ледве пробивається в віконце

І полум'ям горять, плаютьВсі літні квіти, як вогніПтахи домівки залишаютьЩоб повернутись навесні

І чорні ночі вже світліютьІ сонце стало вже не теІ дні короткі вже не гріютьВсе відмирає – не цвіте.

Ольга Костіна, У-11Як хочеться зробити світ інакшим,Змінити те, що є, на краще,Щоб не було конфліктів, сутичок та негараздів.

Щоб в світі панувала радість,Й ніколи нас не турбувала старість,Хвороби щоб минулися усі.Щоб люди те, що мають, цінували,А на чуже не зазіхали.Щоб не було ніколи в нас війни,І в Антарктиді не розтанули льодовики.Хай кожен день нам буде, наче свято,А на обличчі посмішка сіяє кожну мить.І, взагалі, щоб все було, як в казці,Щоб ми жили, як ті царі!Можливо, буде так колись,Коли людина хоч на мить Замислиться над тим, що робить,І зрозуміє те, як треба жить,Замислиться над цим і благородний вчинок зробить!

Полтавська ГалушкаСУТО ЛЯЛЬКОВА ІСТОРІЯ

Був сірий холодний звичайний ранок. Маленька Дівчинка, яка мешкала у Великому Чудовому Будинку, як і завжди, прямувала до своїх іграшок. Крім ляльок, у Домі було ще чимало різних чудових і корисних речей, але вона ніколи ними не корис-

тувалася. Хоча в Дівчинки не виходило довго бавитися однією й тією ж іграшкою, та зовсім відмовитись від них вона не могла, бо тоді почувала б себе дуже самотньою у цьому Домі Розваг. Насправді, саме вона була Хазяйкою цих ляльок, хоч оточуючим часто здавалось, що це вони нею граються. Ні. Просто для неї так цікавіше розважатися, коли їй нав'язують правила гри.

Кожна її пакля* лежала в окремому ящичку і зазвичай не перетиналась з іншими. Якщо ж це траплялось, то невміло граючись, Дівчинка ламала, − а значать втрачала обидві іграшки.

Та у Дівчинки була й Особлива Лялька. Невідомо, навіщо Хазяйці подарували її, бо роль цієї іграшки в іграх ніколи не була визначена ос-таточно. Лялька була завелика для своєї шух-лядки, частина її голови завжди була ззовні, і вона якщо й не бачила, то точно чула про всі інші іграшки своєї Хазяйки. Та Особлива Пакля закривала на це очі. Їй надто сильно подобалось гратися з Маленькою Дівчинкою.

Так не могло тривати вічно. Одного дня Хазяйка влаштувала бал-маскарад, який став поворотним. Награвшись Особливою Паклею, Дівча забуло її сховати, і почало гратися з іншою своєю лялькою. Особлива Пакля це бачила, та все-таки дограла свою роль у Грі до кінця. У нагороду за цей іспит у неї відкрились очі, як у казці про Піноккіо, її дерев'яні шарніри стали колінами та ліктями, а тіло отримало плоть. Невідомо, чи стала Пакля людиною, але іграшкою перестала бути точно. Після цих метаморфоз вона залишила Великий Чудовий Будинок, бо крім Хазяйки там могли бути тільки ляльки. Далеко Пакля не пішла. І донині вона часто проходить

повз Дому Розваг, мимоволі заглядаючи у його холодні вікна, де Маленьке Дівча і досі бавиться зі своїми іграшками.

*Пакля – діал. «лялька».Аліна Яковенко, У-41

СповідьТемні сірі мури замку Світ весь скутий в рамку. Чаклун стоїть переді мною, Ворожить, не дає спокою.

Душа в полоні спить, Прокинеться - болить. Я хочу волі, світла І, щоб душа моя розквітла.

Ти мені бридкий, Бридкий, ти розумієш, Не болить спогад гіркий, Хоч боляче зробити вмієш.

Я йду від тебе і зрікаюся, У цих словах не каюся. Залишив ти на серці слід, Твоєї це любові плід,

Кривава і глибока борона, Але зникає вже вона. Забуду я про тебе й не згадаю, Я як листок весною оживаю.

Звільнилась я із замку чаклуна, Хоч осінь навкруги — в душі весна. Полите кров'ю все було, Але тепер вже розцвіло,

Сльозами все було залито, Та їх дощами змито. Я вільна, прощавай, Мене ти не повернеш − знай.

Літературний переклад

A STAR IN YOUR BLUE EYES

There is a starIn the space-time ocean Of your blue eyes.I am a comet what without youWill sink slowly day by day.

I am almost deadBut my way out is only the hopeOf the Star's light. Maybe ones upon a time It will be near me,And maybe in this momentWe will be as one.

Without your presenceAll empty secondsI fill my dreams.Here, it is color, motion

And feeling of dazzling beauty.Flight.And I am on a trapezeWith arms spread wonderingAt the bar's delay.

Б.Науменко (Польща)

Переклади вірша “Зірка”

Зірка в океані простору-часу,Мов твої очі голубі вона,А я комета в просторі планет,Що день за днем без тебе догора.

Я майже мертвий, і нема життя,Лиш порятунком є моя надія.Без зірки світла лину в забуття,Без неї я сумую і хворію.

Колись, можливо, прилетить той час,Коли вона залишиться зі мною,Колись, можливо, буде той момент,Коли єдиним станим ми з тобою.

Без тебе всі миттєвості пусті,І мрії всі наповнені тобою,І цей яскравий і величний рух,Заповнений сліпучою красою.Політ твій – й знов я на вершині,Захоплено протягуючи руки,Щоб зупинити цю останню мить,І не побачити гіркої час розлуки!

Переклад: Білокінь Аліна , Ін-25Художній переклад: Шаповал Марина, У-13

Ось зіркаУ просторі безмежномуСиніх очей твоїхЯ- комета, що без тебе повільно падаєЯ майже мертвий.Та є у мене вихід – надія однаВ сяйві зірок.Можливо ,зі мною буде хтосьНа певний час, І , можливо, в цей моментМи будемо як ціле.Без тебеВсі порожні мріїТут колір, рухТа відчуття дивовижної краси.Політ…І я на трапеції з піднятими руками, Та лише перешкода заважає…

Віолета Ханіна , Ін-25

Як зіркав безмежній блакиті твоїх очейя комета яка повільно падає униз.Я майже мертва, але сподіваюсь, що шлях мені покаже зірка,яка, можливо, буде поряд мене,І, може, тепер ми будемо разом.

Без тебе весь вільний чася поринаю в мрії, туди, де світло, рухаюсь і відчуваю красу, якаосліплює мене.А час спливає, і я на трапеціїі простягаю руки, щоб втримати залізні грати.

Інна Рой, група Ін-25

Це зіркаВ часовому просторі океануТвоїх голубих очей.Я є комета, що за тобоюОпускається повільно день за днем.

Я майже помираюАле мій шлях є лише надіяСвітла зіркиМожливо через певний часВоно буде біля менеІ можливо в цю митьМи будемо єдиним цілим.

За твоєї присутностіВсі порожні хвилиниЯ відбуваю свої мрії.Тут, є колір, рух і відчуттявражаючої краси.ПолітІ я є на трапеціїЗ чудово простягнутими рукамиВ клітці світла.

Наталія Борисенко, група Ін-25

Твої блакитні очі,Мов простір океану, Де тонуть зорі ночіІ я тонути стану.

Як та комета, що без тебеПовільно день за днемБез неосяжної блакиті небаЗагине, не підтримана вогнем.

Я щойно помер, Але шлях мій – надіяІ світло зірокОсяє мої мрії

Можливо колись, через деякий часВона буде поряд зі мною, Момент світанковий поєднує насДуші запальної струною.

Ірина Шевченко, група Ін- 25

Я зіркаПростору безмежного часу, Блакиті ясних твоїх очей, Палаюча комета, яка не знає де тиПовільно пада…Я майже мертва, але все ще жива,Мої бажання – це тільки сподівання

Ясного світла зір.Можливо потік часуЗупиниться відразуДля мене,В цей момент, ми будемо разом.Коли тебе немаєЗдається все зникаєМої думки абстрактніЯ чую колір, рух,Я відчуваю світлоТоді політ…І простягнувши рукиНа кожній перешкодіБажаю знати я Де ти любов моя.

Наталія Роменська, група Ін-25

If I had wingsI would touch the fingertips of cloudsAnd glide on the wind’s breath.

If I had wingsI would taste a chunk of the sunAs hot as peppered curry.

If I had wingsI would listen to theClouds of sheep bleatThat graze on the blue.

If I had wingsI would breathe deep and sniffThe scent of raindrops.

If I had wingsI would gaze at the peopleWho cling to the earth’s crust

If I had wingsI would dream ofSwimming the desertAnd walking the seas.

Якби у мене були крилаЯ б пальцем доторкнулася до хмарІ ковзала від вітра подиху.Якби у мене були крилаЯ б скуштувала шматочок сонцяТакого ж гарячого як каррі.

Якби у мене були крилаЯ б слухалаГомін хмаринок-овечокЩо в блакиті пасуться.

Якби в мене були крилаЯ б дихала глибоко та вдихалаЗапах краплинок дощу.

Якби у мене були крилаЯ б дивилася на людейЩо хапаються за земну кору.

Якби у мене були крилаЯ мріяла б про те, щобПлавати в пустеляхІ ходити по морю.

LeisureWhat is the life if, full of careWe have no time to stand and stareNo time to stand beneath the boughsAnd stare as sheep or cows.No time to see, when wood we pass, Where squirrels hide their nuts in grassNo time to see, in broad daylight,Streams full of stars like skies at night,No time to turn at beauty’s glance,And watch her feet, how they can dance,No time to wait till her mouth canEnrich thet smile her eyes began.A poor life this, full of careWe have no time to stand and stare.

Що це за життя, сповнене турботиКоли у нас немає часу стати і вдивитисяНемає часу стати нижче гілокТа вдивлятися так довго як вівці чи корови.Немає часу дивитися, коли минаємо лісиДе білки ховають горіхи в травіНемає часу серед білого дня дивитися наПотоки повні зірок як небеса в ночі.Немає часу повернутися та поглянутиІ побачити її ніжки, що вміють танцювати.Немає часу зачекати покиїї вустаЗможуть збагатити посмішкоюБідне те життя, що сповнен турботиУ нас немає часу стати і вдивитися

Переклад виконала студентка групи Ін-25 Ханіна Віолета

Tina Turner The best

I call you when I need youAnd my heart `s on fireYou come to me, come to meWild and wireYou come to me, give meEvery thing I need

You bring a life time of promises And a world of dreamsYou speak the language of loveLike you know what it meansAnd can1t be wrongTake my heart and make it strong

Cause you`re simply the bestBetter than all the restBetter than anyoneAnyone I`ve ever metI`m stuck on your heartI hang on every word you sayTears apart

Baby I would rather be dead

Deep in your heartI see the starOf every night and every dayAnd in your eyes I get lostI get washed awayJust as long as I1m here in your armsI could be sn no better placeCause you`re simply the dest…

Найкращий Я кличу тебе, коли ти мені потрібенБо серце моє тоді у вогніІ ти прийдеш, прийдеш до мене Бо не зможеш сказати мені ніІ все що потребую даси мені

Ти подаруєш із обіцянок життяПовне мрій буде наше майбуттяМова кохання з твоїх уст летитьТи й розумієш, я запам’ятовую цю мить Адже так повинно бути все цеТо ж візьми і зроби сильнішим моє серце

Тому що ти найкращий Кращий ніж всі іншіКращий ніж хто - набудьХто б колись зустрічався меніТому я закохана в тебе І ловлю кожне слово твоєІ я боюсь, що ти мене залишиш Бо моє серце без тебе помре

Глибоко в твоєму серціЯ бачу яскраву зіркуІ в день і в ночі в мені озветьсяВ твоїх очах відіб’ється Я тону в твоїх обіймахТак довго, доки ти зі мною поруч І не може для мене бути кращого місцяТому, що ти найкращий… Переклад: Людмила Галушко, Ін-16

Poems from "The Lord of the Rings" by J.R. R. Tolkien

Hey! Come merry do!! Derry dol! My darling!Light goes the weather-wind and the feathered starling.Down along under Hill, shining in the sunlight, Waiting on the doorstep for the cold starlight, There my pretty lady is, River-woman's daughter, Slender as the willow-wand, clearer than the water. Old Tom Bombadil water-lilies bringing Comes hopping home again. Can you hear his singing?Hey! Come merry dol! Derry dol! And merry-o, Goldberry, Goldberry, merry yellow berry-o! Poor old Willow-man, you tuck your roots away! Tom's in a hurry now. Evening will follow day. Tom's going home again water-lilies bringing. Hey! Come merry dol! Can you hear his singing?

Ho! Tom Bombadil? Tom Bombadillo! By water, wood and hill, by the reed and willow, By fire, sun and moon, harken now and here us! Come, Tom Bombadil, for our need is near us!

Old Tom Bombadil is a merry fellow,Bright blue his jaket is, and his boots are yellow.None has ever caught him yet, for Tom, he is themaster:His songs are stronger songs, and his feet are faster.

Get out, you old Wight! Vanish in the sunlight! Shriver like the cold mist, like winds go wailing, Out into the barren lands far beyond the mountains! Come never here again! Leave your barrow empty! Lost and forgotten be, darker than the darkness, Where gates stand for ever shut, till the world is mended.

Could be hand and heart and bone,And cold be sleep under stone:Never more to wake on stony bed,Never, till the Sun jails and the Moon is dead.In the black wind the stars shall die,And still on gold here let them lie,Till the dark lord lifts his handOver dead sea and withered land.

O! Wanders in the shadowed land Despair not! For though they stand, All woods there be must end at last, And see the open sun go past: The setting sun, the rising sun, The day's end, or the day begun.

I had an errand there: gathering water-lilies,Green leaves and lilies white to please my prettylady,The last ere the year's end to keep them from thewinter,To flower by her pretty feet till the snows aremelted.Each year at summer's end I go to find them for her,In a wide pool, deep and clear, far downWithywindle;There they open first in spring and there they lingerlatest.By the pool long ago I found the River-daughter,Fair young Goldberry sitting in the rushes.Sweet was her singing then, and her heart wasbeating!

And that proved well for you - for now I shall nolongerGo down deep again along the forest-water,Not while the year is old. Nor shall I be passingOld Man Willow's house this side of spring time,Not till the merry spring, when the River-daughterDances down the withy-path to bathe in the water.

Стриб-стриб через ліс, скрізь росте рослинка,Тут кружляє вітерець і свистить пташинка.За горбом стоїть хатинка. Хто ж там виглядає?Заховався може хтось? Чи кого чекає?Це дружинонька моя, річкова цариця,Як берізонька струнка, краща за водицю.Том старий іде додому, він припас для неїЗвуки пісні жартівної та букет лілеї.

Чує пісню Рік Дочка, сяє все яснішеІ від зірки в небесах стане яскравіша!В'яз старий, забіякуватий, геть іди з дороги,Заховайся у пітьмі і не лізь під ноги.Лілій Том букет несе, поспіша додомуІ своєю піснею розвіває втому.

Пісня-пісенько, знайди Тома Бомбадила, Здожени у глушині, де б то не бродив він! Приведи його сюди - ми чекаєм дуже! Поможи нам у біді, не залиш нас, друже!

Старий Том Бомбадил - пан-хазяїн лісу, Сяють сонечком чоботи, небом куртка світить, Не наздоженеш його, навіть не старайся, Якщо будеш у біді - зразу ж озивайся!

В небі сонце сяє, спить Омани камінь,Геть лети, мертвий дух, та до Глухомані!За горами Млистими згинь туманом сірим,Щоб навік очистити давні ці могили,Там, де ніч чорніш пітьми, назавжди завмри тиТам ворота у цей світ на віки закриті!

Кістянійте під землею До пори, коли з зорею Темрява розправить крила І не буде небосхилу, Щоб померли назавжди Сонце, місяць і зірки, І Володар запанує –Все у світі він зруйнує.

Мандрівники в нічних краях, Туман зника - залиште страх: Ще зникне морок лісовий І сонце бік покаже свій, Настане світло, і в свій хід Прийде захід, а потім схід.

Я прийшов собі туди квітів назбирати, Білих лілій у квіту їй подарувати, Захистити від зими, лютого морозу. Я щороку тут ходжу, лілії збираю У чудовому ставку - кращих тут немає. Так колись свою знайшов і дружину любу, Що співала на ставку темряві на згубу. Як почув її я спів - ліпшого не треба, Стали разом мандрувать від землі й до неба!

Пощастило вам, скажу, -Я тепер не скоро Знов по лілії піду, Де панує морок. Рік старий уже іде, Юною весною Ліс одягнеться у квіт, Вкриється травою. Лиш тоді під гомін птах І весняні співи Піде мила моя знов До ставків красивих.

Переклад: Наталія Кондратенко, Ін-28 Презентація

Допомогти у підготовці цього номеру газети люб’язно зголосилася кафедра англійської філології. Тому саме їй належить левова частка публікацій, які були підготовлені викладачами кафедри та їхніми

студентами. Вони підібрали силу-силенну дуже ці-кавої інформації англійською мовою. Тому той, хто знає англійську, має чудову нагоду доповнити вправ-ляння в домашньому читанні ще й читанням цікавих текстів в нашій газеті, а хто не знає мови великого Шекспіра – заздріть і вчить її мерщій, або ж ідіть за допомогою до того, хто цю мову знає .

P.S. До речі, запрошуємо всі кафедри до такої співпраці .

Ірина Дєдова, Ін-16The HISTORY of «McDonald's»

and «Coca - Cola»

In 937 the McDonnald brothers, Dick and Mark, opened little restaurant in California. They served hot dogs and milk shakes. In 1945 they have 20 waiters. All the teenagers in town ate hamburgers there. When the 1948 year came they got paper boxes and bags

for the hamburgers. They put the price down from 30 to 15 cents. There were no more waiters - it was self-service. So it was cheaper and faster.

In 1960s the McDonald's company opened hundreds of McDonald's restaurants all over the States. In 1971 they opened restaurants in Japan, Germany and Australia.

Now the McDonald's company opens a new restaurant every 8 hours. There are more then 14,000 restaurants in over 70 countries.

The Coca-Cola story began in Atlanta in 1886. John Pemberton invented a new drink. Two of the ingredients were the South American coca leaf and the African cola nut. Pemberton couldn't think fo a good name for the drink. Finally, Dr.Pemberton's partner Frank Robinson suggested the name Coca-Cola.Thirty year later the famous Coca-Cola bottle design first appeared.

For many years only Coca-Cola was made. They only introduced new drinks -Fanta, Sprite in the 1960s.The recipe of Coca-Cola is secret.

Today they sell Coca-Cola in 195 countries. Hundreds of millions of people from Boston to Beijing drink it every day. It was the most famous trademark in the word.

Людмила Барбара, Ін-16The death of Diana:

Conspiracy theories that just won’t die

This just in: Diana, Princess of Wales, died in a car accident, said Philip Johnston in the London Daily Telegraph. Lord Stevens of Kirkwhelpington, a former

Metropolitan Police chief, has issued a conclusive, 832- page report refuting the accusations of Mohamed al–Fayed. The Egyptian billionaire, who owns Harrods and Ritz, has spent 10 years loudly accusing Prince Philip, husband of the queen, of ordering the murder of his exdaughter- in- law to prevent her remarriage to al- Fayed`s son Dodi. The Stevens report, though, debunks his every claim. Diana was not pregnant or engaged. The driver of the car was speeding and drunk. The crash in a Paris tunnel August 30, 1997, was accidental. “There was no conspiracy.”

There was a conspiracy, all right, said Martyn Gregory in the London Daily Mail. But it wasn’t a royal plot to kill Diana. It was an al-Fayed conspiracy to cover-up his and his son’s culpability in the accident the caused her death. “As she began her last journey, Princess Diana was travelling from an al-Fayed hotel in an al-Fayed Mercedes to an al-Fayed apartment.” Henri Paul, the driver who crashed the car, was an al- Fayed employee, the security chief at the Ritz. At was Dodi`s idea, Diana`s bodyguards said, to send the driver regular car off as a decoy for paparazzi and to leave the Ritz by the back, in a different car, with Paul as the driver. Al- Fayed’s many false accusations amounted to pin the blame for Diana’s death somewhere there that on his drunken employee.

Most people would reason that “if Britain’s top cop was on the case, there must have been something in it, mustn’t there?”

We have one more chance to get answers, said Mark Reynolds in the London Daily Express. The Stevens report is a “whitewash”. But the official inquest has access to a 5,000- page dossier including all the eyewitness statements. If the coroner has the sense to make the evidence public, than may be we will get a “definitive verdict on how and why Diana died”.

Смерть Діани:Змовна теорія, щодо смерті Діани

«Діана, принцеса Уельсу, загинула в автокатастрофі», − писав Філіп Джонсон у Лондонському Щоденному Телеграфі. Лорд Стівен Кірвелпінтон, колишній головний поліцейський Мет-рополітену, видав заключні 832-сторінковий звіт спростовуючи звинувачення Мухамеда Аль Файеда. Єгиптянський мільярдер, власник Херотса і Рітса, виснажився від 10-річних гучних звинувачень принца Філіпа, чоловіка королеви, ніби він замовив смерть своєї невістки, щоб завадити її зарученню з його сином Доді. Стівенс повідомляє, що всі його заявки – нісенітниці. Діана не була вагітною і зарученою. Водій машини поспішав і був у нетверезому стані. Аварія у паризькому тунелі, 30 серпня 1997року, була випадковою.” Це не змова.”

«Звичайно, це була змова, − писав Мартін Грегорі в Лондонській Щоденній Пошті. − Але це не було королівською змовою, щоб вбити Діану. Це змова Аль Файєда, щоб приховати себе та його обвинуваченого сина у випадку, причиною якого є смерть Діани.” Коли вона вирушила в свою останню подорож , принцеса Діана їхала від готелю Аль Фаєда у його ж “ Мерседесі” і до його ж квартири”. Генрі Поль, водій, який розбив машину був робітником Аль Файєда, головною охороною в Рітсі. За ідеєю Доді, охоронець Діани сказав, залишити Рітс через чорний хід у різних машинах, з водієм Полом, щоб не привернути увагу

папараці. Багато хибних звинувачень Аль Файєда в смерті Діани зводились до нетверезого стану водія.

Більшість людей розмірковують так: «Якби британська поліція була на місці, то в цьому щось би знайшли».

«Ми маємо більше одного випадку, щоб дістати відповідь», − говорив Марк Рейнольдс у Лондонському Щоденному Кур’єрі. Докази Стівенса є «побілкою», але офіційне слідство мало доступ до 5000 сторінкового матеріалу вкладаючи всі твердження. Якщо королівство вважає зробити свідчення публічними, то, можливо, ми отримаємо «остаточний вердикт, як і чому померла Діана».

Юлія Власенко, Ін-16World's Oldest Person Turns 115

Edna Parker Enters her 116th Year as Oldest Living Human

American Woman recognised by Guinness book of Records as the oldest Person In the world at 115 years of Age.

Edna Parker of Indiana, USA was born on April 20th in the year 1893, and is celebrating her 115th birthday as the oldest living Human being on Earth, according to the Guinness Book of Records and the Gerontology Research Group who study and verify the ages of the World’s oldest people.The Oldest Person on Earth

There are just two people alive whose birth date in 1893 can be verified. Mrs Parker is the oldest, and Portugal's Maria de Jesus follows, having been born in the September of that year. These two ladies are the oldest known Human beings alive. Mrs Parker was awarded the title of World’s oldest person by Guinness last year after the passing of Japanese woman Yone Minagawa who died at the age of 114 in August 2007.The oldest man is recorded as being Tomoji Tanabe of Japan who was born in 1895, and is already 112 years old. Mr Tanabe is among the top fifteen oldest living people in the world.One of the Oldest People Ever to have Lived

Mrs Parker is recognised by the Gerontology Research Group as one of the twenty-five oldest people whose age has ever been verified. The oldest person ever to have lived is recorded as Jeanne Calment of France, who lived from 1875 to 1997, a total of 122 years and 164 days. The oldest man whose age can be verified beyond doubt is Christian Mortensen who was born in Denmark but moved to the USA as a child, and lived from 1882 to 1998, a total of 115 years and 252 days.An Amazing Life

Mrs Parker was born 115 years ago in Morgan County, Indiana, the state where she still resides today. She was raised on a farm, and went on to become a school teacher. In 1911 she married Earl Parker, who had been her next-door neighbour, and the couple had two sons, Clifford and Junior. Sadly Earl passed away in 1939, and Mrs Parker never remarried. Her two sons have also passed away, but she has a large family remaining, including five grand-children, and many great-grandchildren, and great-great grandchildren. She now resides in a retirement home in the

town of Shelbyville, where she moved when she was 102 years old.

Mrs Parker has received recognition internationally for her incredible longevity, and even has a letter of congratulations from American President George W. Bush, thanking her for “sharing her wisdom and experiences” with younger generations. Last year, in honour of her 114th birthday she was given the key to the city of Shelbyville from the Mayor, and has been visited by the state Governor and Senator.For her 115th birthday, two parties were held in honour of this incredible lady, and her family released 115 balloons into the sky, one for each of the years she has spent in the world.

Purple tomato with snapdragon gene could fight cancer

By Elizabeth Weise, USA TODAY

British researchers have used genes from the snapdragon flower to increase tomatoes' cancer-fighting powers.

When the genes were added, the tomatoes ripened to an almost eggplant purple. They contain very high levels of antioxidant pigments called anthocyanins. Cancer-prone mice fed the altered tomatoes lived significantly longer than those that didn't get them.

The genetic engineering was minimal, says Cathie Martin, the plant geneticist who led the work. Tomatoes already make their own anthocyanins. The genes from the snapdragon flowers acted as a switch to turn that production on full blast, says Martin, who is based at the John Innes Centre, an independent plant research center in Norwich, England.

The tomatoes produce levels of anthocyanins about on par with blackberries, blueberries and currants, which recent research has touted as miracle fruits. But because of the high cost and infrequent availability of such berries, tomatoes might be a better source, says Martin.

The researchers fed 20 mice bred to be cancer-prone a diet that consisted of 10% powder from the genetically engineered tomatoes, with other groups getting no tomatoes and red tomatoes. The mice who got the tomato powder lived on average 30% longer than those that didn't.The researchers acknowledge the findings are very preliminary.

The tomatoes would have to go through years of regulatory processes to end up in supermarkets, says biotechnology project manager Greg Jaffe of the Center for Science in the Public Interest. Jeffrey Blumberg, director of the Antioxidants Research Laboratory at Tufts University in Medford, Mass., cautions that it would be a "big leap" to say that anthocyanins would definitely benefit people.

Аня Бала, Ін-16Brighton — the UK's most exciting seaside

city

Brighton's atmosphereBrighton is famous for its unique atmosphere —-

there is simply no other city in the UK quite like it. Brighton is a friendly, welcoming place. It is modern and forward looking yet also classically English. Architecture ranges from the strikingly new to the fascinatingly old. In summer the city really comes alive, with the annual arts festival, beachside concerts and outdoor cinema screenings.

Brighton's entertainmentBrighton has cinemas ranging from large multiplexes

to small independents. There are numerous theatres and venues for live music. Classical music lovers are well catered for at the Dome, one of Brighton's concert venues. Home to the Brighton Philharmonic Orchestra, the 1,800-capacity Dome also plays host to blues, pop, rock, jazz, dub, world and club. The Brighton Centre and Concorde 2 are Brighton's major rock and pop venues.

Brighton's restaurantsBrighton has some of the best restaurants outside

London. "Whatever your taste, you are sure to find it catered for. The centre of Brighton is full of restaurants offering a range of cuisine: French, Italian, Spanish, Mexican, Thai, Chinese, Indian and vegetarian. Brighton also has perhaps some of the best traditional fish and chips in England.

Brighton's shopping"With die best shopping south of London, Brighton's

shops are all within walking distance of one another. There are large department stores and many smaller specialist shops catering for every need. For more up-market merchandise, The Lanes area in central Brighton offers expensive antiques, exclusive fashions and jewellery.

Brighton's eventsThe highlight of the cultural year is the annual Brighton

Festival. Held in-May, it is England's biggest arts festival, attracting hundreds of performers over a three-week period. Other Brighton events include the London to Brighton Bike Ride, Party in the Park, Pride, the Veteran Car Run and the Brighton Comedy Festival. In fact, there is something going on nearly every weekend.

Brighton and beyondBrighton is ideally placed to explore other parts of the

UK. If you want all the attractions of a world-class city, London is only an hour away by train. Just outside the city is some of the most beautiful countryside in England. The nearby South Downs provide breaditaking views, great walks and plenty of opportunities for paragliding, mountain biking, hiking or picnics. Nearby, are the historic towns of Lewes, Arundel, Chichester and many picturesque villages.

БРАЙТОН – НАЙБІЛЬШ ВРАЖАЮЧЕ МІСТО НА УЗБЕРЕЖЖІ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ.

БРАЙТОНСЬКА АТМОСФЕРА

Брайтон відомий своєю атмосферою – просто в Об’єднаному Королівстві немає такого ж міста. Брайтон – товариське, гостинне місто. Воно сучасне й поки що прогресує як класичне в Англії. Сфера архітектури там коливається від нової до старої. Влітку місто оживає через свої щорічні мистецькі фестивалі, концерти на пляжі та покази фільмів просто неба.

ГОСТИННІСТЬ У БРАЙТОНІ У Брайтоні є кінотеатри як величезні та численні, так і маленькі незалежні. Там багато театрів та приміщень для прослуховування живої музики. Любителі класичної музики добре почуваються у Dome, один із брайтонських концертних залів. Дім Брайтонського філармонічного оркестру, вміщає 1,800 людей . Там також грають блюз, поп, рок, джаз. Brighton Center та Concorde 2 – головні рок та поп зали.

БРАЙТОНСЬКІ РЕСТОРАНИ У Брайтоні є найкращі ресторани за винятком Лондона. Який би ви не мали смак, можете бути впевнені, що знайдете щось, щоб собі догодити. Ценр Брайтона повний ресторанів з різноманітною кухнею: французькою, італійською, іспанською, мексикан-ською, китайською, індійською та вегетаріанською. Також у Брайтон є можливо один з найкращих ресторанів традиційного приготування риби та смаженої картоплі в Англії.

ПОКУПКИ У БРАЙТОНІ З найкращими магазинами на півдні від Лондона, Брайтонські магазини усі мають відстань один до одного. Там є величезні відділи та маленькі спеціалізовані магазини, які можуть задовольняти будь-які потреби. Товари призначені для більш багатих, The Lanes- територія у центрі Брайтона, де пропонують дорогий антикваріат, ексклюзивну моду та ювелірні вироби.

Пригоди у Брайтоні Основний момент у культурному житті Брайтона—щорічний Брайтонський фестиваль. Він проходить у травні, це найбільший у Англії мистецький фестиваль, який приваблює сотні виконавців у тритижневий період. Інші події в Брайтоні включають байкарський заїзд Лондон – Брайтон, Вечірку в парку, Pride, гонки машин-ветеранів, гумористичних брайтонський фести-валь. Як правило, там кожні вихідні щось відбувається.

БРАЙТОН Брайтон – ідеальне місце, щоб досліджувати інші частини Об’єднаного Королівства. Якщо ви бажаєте всіх принад міста світового класу, то Лондон лише за годину мандрівки потягом. За межами міста найкраща сільська місцевість у Англії. Близький South Downs розгортає захоплюючі подих картини, великі прогулянки та достатньо можливостей для планетарного спорту, їзди по горах на велосипеді, подорожування пішки чи пікніків. Поряд історичні міста: Левіс, Арундель, Кікестер та багато мальовничих сіл.

Ірина Дробітько, Ін-14Master Your Memory

Europe's oldest universities are in Paris and Oxford. Hundreds of years ago the students studying there knew that the scent of rosemary had the power to improve their learning. Something in the smell of rosemary helps trigger the memory. So if

you want to remember something you are studying, simply rub rosemary onto your finger tips and sniff very time you turn a page or work through a

problem or formula.

However, if you do not like rosemary, try eating strawberries, raspberries or blue-berries every morning

for breakfast. Studies show that elements in the pigmentation of these highly coloured fruits help boost your memory significantly over time. This is particularly true for older people where the benefits of a bright berry breakfast can boost long term memory by anything from 10% to 30% or so.

Interestingly, the most effective way to boost your memory seems to have nothing to do with your sense of taste or smell. Recent research at Manches-ter Metropolitan University in the UK suggests that sight may be the sense that most directly stimulates your memory on a day to day basis. Moving your eyes from left to right for 30 seconds or so a day helps improve your memory by at least 10%. And the effect appears to be instant. The researchers believe that this exercise helps make connections between the right and left parts of your brain. The left brain is the centre of creativity while the right brain is the centre of logic and reason. Tests show that stimulating these two areas of the brain together is good for inspiration and higher level thinking. An increasing number of experts believe that the richness of connections between the left and right parts of the brain may be the starting point for human genius. If this is so, the thirty second eye exercise could also help boost brain power as well as memory.

Studies at Colombia University in New "York show that a good general workout helps boost memory power as well, but in a more diffuse way. The key to this appears to be the way exercise helps improve the flow of blood into the part of the brain responsible for recalling facts and past events. However, the impact of this approach appears to be generally less intense and less instant than the stimuli on sight, taste or smell listed above.

Research at the University of Newcastle in the UK suggests that a cup of tea is truly the best drink of the day. This will come as no surprise to millions of Britons who swear by the calming and restorative effects of the nation's favourite drink. But the Newcastle research found that tea very specifically helps restore the power of recall in long lasting ways.

Finally, there is a body of research that suggests that the Omega 3 acids found in fatty fish oil have a positive impact on our ability to remember things. Again, this comes as no surprise to those who follow

folk traditions. The benefits of eating fish are found in stories from the time of Homer in ancient Greece through the thousand year old sagas of Iceland and

Scandinavia to the tales and legends of Korea and Japan.

So while there may be nothing essentially new in what the research tells us about improving our memory, it may just help to move your eyes from side to side for a half minute warm up next time you are preparing for an exam or to make a speech or presentation. But remember, the trick is to exercise your eyes in private and not in public. If others see you flicking your eyes wildly from side to side they are sure to think you have lost your cool and are simply a bundle of pre-exam or pre-presentation nerves! Remember that creating an impression of calm, considered purpose is just as important for your impact as being able to recall precisely what it is you need to know or say!

From "Modern English Reader"scent /sent/ запахsmell /smel/ запахsniff /snif/: вдихати носом boost /bu:st/ підвищувати, підсилювати significantly /sig'nifikantli/ значноbenefit /'benefit/ користьtaste /teist/ смак sight/sait/зір instant /instant/ негайнийreason/'ri:zn/розум workout /'wз:kavt/ тренуванняdiffuse /di'fiu:s/ розсіяний racall /ri'ko:l/ згадувати impact /'impackt/ вплив безмежно вірити restorative /ristorativ/ такий, що укріпляєa body of research /'bodi/ велика кількість дослідженьacid /'æsid/ кислота flick /flik/ різко рухати cool витримка bundle/'bАndl/ пучок

Ірина Дробітько, Ін-14Sleep – Tonic for a Busy Life

Every culture recognises how im-portant sleep is to wellbeing. Sleep is mankind's original, ol-

dest and kindest medicine ever. Ancient medical texts around the world show time and again how critical sleep is to healing and health. Sleep is the one sure cure for the wear and tear of everyday living on our minds and bodies. A good night's sleep brings us the energy and stamina to face the challenges of a new day. Or, as Shakespeare so wonderfully puts it, sleep "knits up the ravelled

sleeve of care" by repairing many of the hurts that our minds and bodies suffer.

Sleep is a natural good that most of us enjoy without thinking. However, this is not true for everybody. A growing number of people find that they cannot get to sleep easily, or that they sleep very poorly during the night. This condition is called insomnia. The number of insomniacs, or people suf-fering from sleep deprivation, seems to be growing rapidly in urbanised societies in particular. However, there is good news. Insomnia is related in part to how people lead their lives. Insomniacs can help themselves find more restful sleep by changing some of the ways they approach taking a night's rest. If you find it hard to get a good night's sleep, try following these simple guidelines to improving the way you find your rest.

• Make your bedroom a place of calm and peace. Take out any computers, televisions, radios or music equipment. Never do work-related tasks in bed. Never bring your briefcase into the bedroom. Get rid of clutter. Keep the room as clear and tidy as you can. This way there is nothing to distract you or set you to worrying as you rest and start to find sleep. And, no matter what, keep your alarm clock out of sight. There is nothing worse than watching the minutes tick slowly by as you try to fall asleep!

• Train your body clock to regular rest and activity rhythms. Always get up around the same time, even when you sleep badly. Always go to bed around the same time, even when you do not feel tired. This helps train your mind and body to welcome sleep on a regular cycle, even when your life is demanding, hectic or stressful.

• Respect your natural sleep rhythms. If you go to bed at 10:30 at night but do not fall asleep until 1:00 in the morning, try going to bed just before 1:00 instead.

• Do not use the weekends for catching up on your sleep. This will throw your body clock out and make it harder for you to find regular sleep during the week.

• Napping during the day can be a great way to find energy and inspiration. However, try to limit your naps to ten minutes and never go beyond twenty. Longer naps actually drain your energy and make it harder for you to sleep at night.

• Take your exercise in the morning. Exercise is good for sleep in general. But exercise also stimulates the brain. The later you exercise in the afternoon or evening, the harder it is to sleep. Gentle exercise before breakfast is best of all. The ancient art of Tai Chi is probably the most famous example of this. If you do not know Tai Chi, now may be a good time to find out more.

• Drink a cup of chamomile tea before you go to bed. Herbal teas help you relax and can do you more good than a sleeping pill or sedative. If you

take herbal tea regularly, the smell alone can act as a signal to your body that it is time to start winding down for sleep!

• Respect what your insomnia tells you about yourself Sleeping poorly and waking up full of worries can be sign of depression or stress. In such cases lack of sleep is a symptom of a much deeper problem that needs attention. Continue to follow the guidelines above to help you sleep as well as you can, but think about ways to identify and resolve any other issues that are affecting you.

From "Modern English Reader"healing /'hi:liŋ/ лікування sure /so:/ надійнийwear and tear /wear and 'tea/ знос; виснаженняstamina /'stemina/ запас життєвих силknit /hit/ скріплятиravelled /'nevoid/ заплутаний hurt /h3:t/рана, більgood /gud/ благоdeprivation /,depri'veisn/ втратаclutter /'klAktik/ xaoc, безладдя demanding /di'ma:ndiŋ)/ напружений hectic /'hektik/ неспокійний nар /næр/ дрімати drain /drein/ виснажувати sedative /'sedativ/ снодійний засіб wind down /waind/ припиняти (роботу) affect впливати

Олександр Некрут, Ін-14John Ronald Reuel Tolkien

John Ronald Reuel Tolkien (3 January 1892 – 2 September 1973) was an English writer, poet, philologist, and university professor, best known as the author of the high fantasy classic works The Hobbit and The Lord of the Rings. Tolkien was Rawlinson and Bosworth Professor of Anglo-Saxon at Oxford

from 1925 to 1945, and Merton Professor of English Language and Literature from 1945 to 1959. He was a close friend of C. S. Lewis – they were both members of the informal literary discussion group known as the Inklings. Tolkien was appointed a Commander of the Order of the British Empire by Queen Elizabeth II on 28 March 1972.After his death, Tolkien's son, Christopher, published a series of works based on his father's extensive notes and unpublished manuscripts, including The Silmarillion. These, together with The Hobbit and The Lord of the Rings, form a connected body of tales, poems, fictional histories, invented languages, and literary essays about an imagined world called Arda, and Middle-earth within it. Between 1951 and 1955 Tolkien applied the word legendarium to the larger part of these writings. While many other authors had published works of fantasy before Tolkien, the great success of The Hobbit and The Lord of the Rings when they were published in paperback in the United States led directly to a popular resurgence

of the genre. This has caused Tolkien to be popularly identified as the "father" of modern fantasy literature—or more precisely, high fantasy. Tolkien's writings have inspired many other works of fantasy and have had a lasting effect on the entire field. In 2008, The Times ranked him sixth on a list of 'The 50 greatest British writers since 1945'.

Tolkien family originsMost of Tolkien's paternal ancestors were craft

smen. The Tolkien family had its roots in the German Kingdom of Saxony, but had been living in England since the 18th century, becoming "quickly and intensely English". The surname Tolkien is Anglicized from Tollkiehn (i.e. German tollkühn, "foolhardy", etymologically corresponding to English dull-keen, literally oxymoron), and the surname Rashbold, given to two characters in Tolkien's The Notion Club Papers, is a pun on this.Tolkien's maternal grandparents, John and Edith Jane Suffield, were Baptists who lived in Birmingham and owned a shop in the city centre. The Suffield family had run various businesses out of the same building, called Lamb House, since the early 1800s. Beginning in 1812 Tolkien's great-great grandfather William Suffield owned and operated a book and stationery shop there; Tolkien's great-grandfather, also John Suffield, was there from 1826 with a drapery and hosiery business.

Academic and writing careerTolkien's first civilian job after World War I was at

the Oxford English Dictionary, where he worked mainly on the history and etymology of words of Germanic origin beginning with the letter W. In 1920 he took up a post as Reader in English language at the University of Leeds, and in 1924 was made a professor there. While at Leeds he produced A Middle English Vocabulary and, (with E. V. Gordon), a definitive edition of Sir Gawain and the Green Knight, both becoming academic standard works for many decades. In 1925 he returned to Oxford as Rawlinson and Bosworth Professor of Anglo-Saxon, with a fellowship at Pembroke College. Northmoor Road, the former home of J.R.R. Tolkien in North OxfordDuring his time at Pembroke, Tolkien wrote The Hobbit and the first two volumes of The Lord of the Rings, largely at 20 Northmoor Road in North Oxford, where a blue plaque was placed in 2002. He also published a philological essay in 1932 on the name 'Nodens', following Sir Mortimer Wheeler's unearthing of a Roman Asclepieion at Lydney Park, Gloucestershire, in 1928.Of Tolkien's academic publications, the 1936 lecture "Beowulf: the Monsters and the Critics" had a lasting influence on Beowulf research. Lewis E. Nicholson said that the article Tolkien wrote about Beowulf is "widely recognized as a turning point in Beowulfian criticism", noting that Tolkien established the primacy of the poetic nature of the work as opposed to the purely linguistic elements. At the time, the consensus of scholarship deprecated Beowulf for dealing with childish battles with monsters rather than realistic tribal warfare; Tolkien argued that the author of Beowulf was addressing human destiny in general, not as limited by particular tribal politics, and therefore the monsters were essential to the poem. Where Beowulf does deal with specific tribal struggles, as at Finnsburg, Tolkien argued firmly against reading in fantastic

elements. In the essay, Tolkien also revealed how highly he regarded Beowulf: "Beowulf is among my most valued sources," and this influence can be seen in The Lord of the Rings.

In 1945, Tolkien moved to Merton College, Oxford, becoming the Merton Professor of English Language and Literature, in which post he remained until his retirement in 1959. Tolkien completed The Lord of the Rings in 1948, close to a decade after the first sketches. Tolkien also helped to translate the Jerusalem Bible, which was published in 1966.Retirement and old age

During his life in retirement, from 1959 up to his death in 1973, Tolkien received steadily increasing public attention and literary fame. The sale of his books was so profitable that he regretted he had not chosen early retirement. While at first he wrote enthusiastic answers to readers' enquiries, he became more and more suspicious of emerging Tolkien fandom, especially among the hippie movement in the United States. In a 1972 letter he deplores having become a cult-figure, but admits that:... even the nose of a very modest idol... cannot remain entirely untickled by the sweet smell of incense

Олександр Гедзюк, Ін-14Life of Shakespeare

The great poet and dramatist Wiliiam Shakespeare is often called by his people "Our National Bard", "The Immortal. Poet of nature" and "The Great Unknown". More than two hundred contemporary references to Shakespeare have been located

amoung church records, legal records, documents in the Public Record Office, and miscellaneous repositories. When these owe assembled, we have at least the sceleton out line of his life, begining with his baptist on April 26, 1564, in Trinity Churche, Stratford-on-Avon, and ending with his burial there on April 25,1616. Shakespeare native place was Sratford-on-Avon, a little town in Warwickshive, which is generally described as beign in the middle of England.

Shakespeare's father, John, was a prosperious glove maker of Stratford who, after holding minor municipal offices, was elected high bailiff of Stratford. Shakespeare's mother Mary Arden, came from an affluent family of landowners.

Shakespeare probably recieved his early education at the exellent Stratford Grammar School, supervised by an Oxford graduate, where he would have learned Latin smattering of Greek.

In 1582 Shakespeare married Anne Hathaway, who lived in a neighboring hamlet. The first child bom to Ann and William was their daughter Susanna, in about two years Ann bore him twins a boy and a girl, Hamlet and Jidith.Then life in Stratford became intolerable for William Shakespeare and he dicided to go to London and began a theatrical career. Shakespeare major activity lay in the field of drama. He became a full shaveholder in his acting company, he was partowner of "the Globe" theatre and later of "the Blackfriars" theatre, and in 1597 he purchased property in Strarford. Including new place, one of the largest houses in the town. He probably retired there about 1610, travelling of London when necessary to take cave of his theatrical

business. In all, 154 sonnets seguence. The sonnets were probably written in the 1590 but were first published in 1609.Shakespeare Biography

William Shakespeare Biography describes the life of William Shakespeare From birth to death, Shakespeare's Biography describes all that is known about Shakespeare's life from available documentation including court and church records, marriage certificates and criticisms by Shakespeare's rivals.Shakespeare (1564-1616): Who was he?

Though William Shakespeare is recognized as one of literature's greatest influences, very little is actually known about him. What we do know about his life comes from registrar records, court records, wills, marriage certificates and his tombstone. Anecdotes and criticisms by his rivals also speak of the famous playwright and suggest that he was indeed a playwright, poet and an actor.Date of Birth? (1564)

William was born in 1564. We know this from the earliest record we have of his life; his baptism which happened on Wednesday, April the 26th, 1564. We don't actually know his birthday but from this record we assume he was born in 1564. Similarly by knowing the famous Bard's baptism date, we can guess that he was bom three days earlier on St. George's day, though we have no conclusive proof of this.Brothers and Sisters.

William was the third child of John and Mary Shakespeare. The first two were daughters and William was himself followed by Gilbert who died in 1612 and Richard who died in 1613. Edmund (1580-1607), sixth in the line was baptized on May the third, 1580 and William's oldest living sister was Joan who outlived her famous playwright brother. Of William's seven siblings, only Judith and four of his brothers survived to adulthood.William's Father From baptism records, we know William's father was a John Shakespeare, said to be a town official of Stratford and a local businessman who dabbled in tanning, leatherwork and whittawermg which is working with white leather to make items like purses and gloves. John also dealt in grain and sometimes was described as a glover by trade.John was also a prominent man in Stratford. By 1560, he was one of fourteen burgesses which formed the town council. Interestingly, William himself is often described as a keen businessman so we can assume he got his business acumen from his father. In the Bard's case, the apple didn't fall far from the tree at all...William's mother: Mary Arden.

William's mother was Mary Arden who married John Shakespeare in 1557. The youngest daughter in her family, she inherited much of her father's landowning and farming estate when he died.Early Days on Henley Street...

Since we know Stratford's famous Bard lived with his father, John Shakespeare, we can presume that he grew up in Henley Street, some one hundred miles northwest of London.The Bard's Education.

Very little is known about literature's most famous playwright. We know that the King's New Grammar School taught boys basic reading and writing. We assume William attended this school since it existed to educate the sons of Stratford but we have no definite proof. Likewise

a lack of evidence suggests that William, whose works are studied universally at Universities, never attended one himself.William marries an older woman. (1582)

A bond certificate dated November the 28th, 1582, reveals that an eighteen year old William married the twenty-six and pregnant Anne Hathaway. Barely seven months later, they had his first daughter, Susanna. Anne never left Stratford, living there her entire life.The Bard's children. (1583 & 1592)

Baptism records show that William's first child, Susanna was baptized in Stratford sometime in May, 1583. Baptism records again reveal that twins Hamnet and Judith were born in February 1592. Hamnet, William's only son died in 1596, just eleven years old. Hamnet and Judith were named after William's close friends, Judith and Hamnet Sadler. William's family was unusually small in a time when families had many children to ensure parents were cared for in later years despite the very high mortality rates of children and also their life expectancy in the 1500s.The Bard as a poet.

Evidence that the great Bard was also a poet comes from his entering his first poem Venus and Adonis in the Stationers'Registrar on the 18th of April, 1593. The playwright registered his second poem The Rape of Lucrece by name on the 9th of May, 1594.The Bard suffers breech of copyright. (1609)In 1609, the Bard's sonnets were published without the Bard's permission. It is considered unlikely that William wanted many of his deeply personal poems to be revealed to the outside world. It was not however the first time; in 1599, in a collection entitled "The Passionate Pilgrim", two of his poems had been printed without William's permission.The Bard's lost years?

Looking for work in London, just four days ride way from Stratford, William is believed to have left his family back home for some twenty years whilst he pursued his craft. He only returned back to his family in 1609, having visited only during the forty day period of Lent when theatres though open well into the start of Lent would later close in accordance with the traditional banning of all forms of diversionary entertainment around this important Easter eventWilliam applies for a Coat of Arms. (1596)

Records with the College of Heralds, reveal William applied for a coat of arms. Despite a lack of proof, he was granted his request. Later in 1599 he applied for his mother's coat of arms to be added to his own.William buys major residential property. (1597)

At age 15, William purchased the New Place. This was one of the most prominent and desired properties in all of Stratford being the second largest house in town. Given his father's known financial hardship from 1576, William must either have used his own money to buy this expensive property or his father had placed money in his son's name. It is possible William might have bought this prominent property with money from his plays. It is estimated that roughly fifteen of his 37 plays would have been written and performed by 1597!Will flats in London. (Circa 1601-1604)

Court records of a dispute between William's landlord Christopher Mountjoy and his son-in-law Stephen Belott confirm that William was living in London around 1601. The playwright's name is recorded in the court records when he gave testimony in 1612 concerning Mountjoy and

Belott's dispute. Interestingly, in 1601, he bought roughly 107 acres of arable land with twenty acres of pasturage for 20 pounds in Old Stratford.The Bard strikes it rich.

William made his greatest financial gain in 1605 when he purchased leases of real estate near Stratford. This investment of some four hundred and forty pounds doubled in value and earned him 60 pounds income each year. Some academics speculate that this investment gave the Bard the time he needed to write plays uninterrupted and we know that he was indeed thought of as a businessman in the Stratford area...A friend passes away.

Yet another record confirming the Bard's existence was John Comb's will which bequeathed to the Bard the princely sum of just five pounds.The Bard's will and death.

Records reveal that the great Bard revised his will on March the 25th, 1616. Less than a month later, he died on April the 23rd, 1616. Literature's famous Bard is buried at the Holy Trinity Church in Stratford. He infamously left his second-best bed to his wife Anne Hathaway and little else, giving most of his estate to his eldest daughter Susanna who has married a prominent and distinguished physician named John Hall in June 1607. This was not as callous as it seems; the Bard's best bed was for guests; his second-best bed was his marriage bed... His will also named actors Richard Burbage, Henry Condeli and John Hemminges, providing proof to academics today that William was involved in theatre. The Bard's direct line of descendants ended some 54 years later until Susanna's daughter Elizabeth died in 1670.Did Shakespeare write the 37 plays and 154 sonnets credited to him?

The evidence above proves William existed but not that he was a playwright nor an actor nor a poet. In fact recently sortie academics who call themselves the Oxfords argue that Stratford's celebrated playwright did not write any of the plays attributed to him. They suggest that he was merely a businessman and propose several contenders for authorship, namely an Edward de Vere.Evidence that the great Bard wrote his plays.

The earliest proof that William did indeed write 37 plays was Robert Greene's criticism of the Bard in his Groatsworth of Wit, Bought with a Million of Repentance which attacked Shakespeare for having the nerve to compete with him and other playwrights in 1592 . Robert Greene made this quite clear by calling him "an upstart crow". This criticism was placed with the Stationers' Registrar on the 20th of September, 1592.Proof that William was an actor comes from his own performances before Queen Elizabeth herself in 1594 and evidence of William's interest in theatre comes from the Bard's name being listed in 1594 and 1595 as a shareholder (part owner) of the Lord Chamberlain's Company, a theatre company.

The Bard's reputation as a poet is again confirmed in 1598, when Francis Meres attacked him as being "mellifluous" and described his work as honey-tongued, "sugared sonnets among his private friends" in his own Palladis Tamia of 1598.

William's theatre presence is again confirmed by his name being recorded as one of the owners of the Globe theatre in 1599 and on May the 19th, 1603, he received a patent, titling him as one of the King's Men (previously called the Chamberlain's men) and a Groom of the Chamber by James I, the then King of England. This

honour made William a favorite for all court performances, earned each King's man extra money (30 pounds each for a performance in 1603 alone) and made the Bard's name one rather above reproach. Macbeth which celebrates King James I ancestor Malcolm, is considered to have been written in part as appreciation for the King's patronage. And as a potent form of royalist propaganda (it warned of the dangers of killing a King appointed like James, by God).

The First Folio (1623): Conclusive proof that Shakespeare authored his plays.

The proof most often cited that Shakespeare authored his plays however, was the First Folio (1623) where Henry Condell and John Hemminges who were actors in the Bard's theatre company, claim in a dedicatory verse within the Folio that they recorded and collected his plays as a memorial to the late actor and playwright. In terms of value, the First Folio originally was sold for just 1 Pound in 1623. Today as one of just 250 still in existence, it would fetch nearly 3 million dollars (US).Ben Jonson criticizes and then praises William by name.

Further proof of authorship comes in the form of a poem by Ben Jonson, one of the Bard's more friendly rivals, which criticizes the playwrights dramatic plays. It is contained within a work entitled Discoveries (also known as Timber) dated 1641. Despite his criticism, Ben Johnson paradoxically also said that Stratford's famous Bard's works were timeless, describing them as "not of an age, but for all time".

Яна Жалдун, Ін-14Agatha Christie

Agatha Mary Clarissa, Lady Mallowan, (née Miller; 15 September 1890 – 12 January 1976), commonly known as Agatha Christie, was an English crime writer of novels, short stories and plays. She also wrote romances under the name Mary Westmacott, but is best remembered for her 80 detective novels and her successful West End theatre plays. Her works, particularly featuring detectives Hercule Poirot or Miss Jane Marple, have given her the title the 'Queen of Crime' and made her one of the most important and innovative writers in the development of the genre.

Christie has been called—by the Guinness Book of World Records, among others — the best-selling writer of books of all time and the best-selling writer of any kind, along with William Shakespeare. Only the Bible is known to have outsold her collected sales of roughly four billion copies of novels. UNESCO

states that she is currently the most translated individual author in the world with only the collective corporate works of Walt Disney Productions surpassing her. Christie's books have been translated into (at least) 56 languages.

Her stage play, The Mousetrap, holds the record for the longest initial run in the world, opening at the Ambassadors Theatre in London on 25 November 1952, and as of 2008 is still running after more than 23,000 performances. In 1955, Christie was the first recipient of the Mystery Writers of America's highest honor, the Grand Master Award, and in the same year, Witness for the Prosecution was given an Edgar Award by the MWA, for Best Play. Most of her books and short stories have been

filmed, some many times over (Murder on the Orient Express, Death on the Nile and 4.50 From Paddington for instance), and many have been adapted for television, radio, video games and comics.

In 1968, Booker Books, a subsidiary of the agri-industrial conglomerate Booker-McConnell, bought a 51% stake in Agatha Christie Limited, the private company that Christie had set up for tax reasons. Booker later increased its stake to 64%. In 1998, Booker sold its shares to Chorion, a company whose portfolio also includes the literary estates of Enid Blyton and Dennis Wheatley.

BiographyAgatha Christie was born as Agatha Mary Clarissa

Miller in Torquay, Devon, in the United Kingdom. Her parents were Frederick Alvah Miller, a rich American stockbroker, and Clarissa Margaret Boehmer, the English daughter of a British army captain[4]. She never claimed United States citizenship. Christie had a sister, Margaret Frary Miller (1879 – 1950), called Madge, eleven years her senior, and a brother, Louis Montant Miller (1880 – 1929), called Monty, ten years older than Christie. Her father died when she was eleven years old. Her mother taught her at home, encouraging her to write at a very young age. At the age of 16, she went to Mrs. Dryden's finishing school in Paris to study singing and piano.

Her first marriage, an unhappy one, was in 1914 to Colonel Archibald Christie, an aviator in the Royal Flying Corps. The couple had one daughter, Rosalind Hicks. They divorced in 1928, two years after Agatha discovered her husband was having an affair. It was during this marriage that she published her first novel in 1920, The Mysterious Affair at Styles.

During World War I she worked at a hospital and then a pharmacy, a job that influenced her work. Many of the murders in her books are carried out with poison.

DisappearanceIn late 1926, Christie's husband revealed that he was in

love with another woman, Nancy Neele, and wanted a divorce. On 3 December 1926, the couple quarrelled, and Archie Christie left their house in Sunningdale, Berkshire, to spend the weekend with his mistress at Godalming, Surrey. That same evening, Christie disappeared from her home, leaving behind a letter for her secretary saying that she was going to Yorkshire; she also sent a letter to the Deputy Chief Constable of Surrey Police saying that she feared for her life. When her car was found at Newland's Corner, near Guildford, Surrey, police dredged a nearby lake and conducted a search of the surrounding countryside. Her disappearance excited great interest in the press, though the novelist Edgar Wallace speculated that her disappearance was an attempt to spite her husband and that she would be found alive and well in London.

Eleven days after her disappearance, Christie was identified as a guest at the Hydropathic Hotel (now the Hydro hotel), Harrogate, Yorkshire, where she was registered as 'Mrs Teresa Neele', from Cape Town. Christie gave no account of her disappearance, two doctors having diagnosed her as suffering from amnesia, and opinion remains divided as to the reasons for her disappearance. One suggestion is that she had suffered a nervous breakdown, brought about by a natural propensity for depression, exacerbated by her mother's death earlier that year and by her husband's infidelity. Many people at the time believed the disappearance to be a publicity stunt, and public sentiment was predominantly negative and Edgar Wallace's suggestion that the disappearance was an attempt to embarrass her husband continues to find support, even

to the extent of suggestions that Christie was trying to make people believe her husband had killed her in order to punish him for his infidelity.

Second marriage and later lifeIn 1930, Christie married the archaeologist Sir Max

Mallowan. Mallowan was 14 years younger than Christie, and a Roman Catholic, while she was of the Anglican faith. Their marriage was happy in the early years, and endured despite Mallowan's many affairs in later life, notably with Barbara Parker, whom he married in 1977, the year after Christie's death.

Christie's travels with Mallowan contributed background to several of her novels set in the Middle East. Other novels (such as And Then There Were None) were set in and around Torquay, Devon, where she was born. Christie's 1934 novel, Murder on the Orient Express was written in the Hotel Pera Palace in Istanbul, Turkey, the southern terminus of the railway. The hotel maintains Christie's room as a memorial to the author. The Greenway Estate in Devon, acquired by the couple as a summer residence in 1938, is now in the care of the National Trust. Christie often stayed at Abney Hall in Cheshire, which was owned by her brother-in-law, James Watts. She based at least two of her stories on the hall: The short story The Adventure of the Christmas Pudding, which is in the story collection of the same name, and the novel After the Funeral. "Abney became Agatha's greatest inspiration for country-house life, with all the servants and grandeur which have been woven into her plots. The descriptions of the fictional Styles, Chimneys, Stoneygates and the other houses in her stories are mostly Abney in various forms."

In 1971 she was made a Dame Commander of the Order of the British Empire.

Agatha Christie died on 12 January 1976, at age 85, from natural causes, at Winterbrook House in the north of Cholsey parish, adjoining Wallingford in Oxfordshire (formerly Berkshire). She is buried in the nearby St. Mary's Churchyard in Cholsey.

Christie's only child, Rosalind Hicks, died on 28 October 2004, also aged 85, from natural causes. Christie's grandson, Mathew Prichard, was heir to the copyright to some of his grandmother's literary work (including The Mousetrap) and is still associated with Agatha Christie Limited.

Hercule Poirot and Miss MarpleAgatha Christie's first novel The Mysterious Affair at

Styles was published in 1920 and introduced the long-running character detective Hercule Poirot, who appeared in 33 of Christie's novels and 54 short stories.

Her other well known character, Miss Marple, was introduced in The Murder at the Vicarage in 1930, and was based on women like Christie's grandmother and her "cronies".

During World War II, Christie wrote two novels intended as the last cases of these two great detectives, Hercule Poirot and Jane Marple, respectively. These have been identified as Curtain and Sleeping Murder. Both books were sealed in a bank vault for over thirty years, and were released for publication by Christie only at the end of her life, when she realised that she could not write any more novels. These publications came on the heels of the success of the film version of Murder on the Orient Express in 1974.

Like Arthur Conan Doyle with Sherlock Holmes, Christie was to become increasingly tired of her detective, Poirot. In fact, by the end of the 1930s, Christie confided to her diary that she was finding Poirot “insufferable," and

by the 1960s she felt that he was "an ego-centric creep." However, unlike Conan Doyle, Christie resisted the temptation to kill her detective off while he was still popular. She saw herself as an entertainer whose job was to produce what the public liked, and what the public liked was Poirot.

In contrast, Christie was fond of Miss Marple. However it is interesting to note that the Belgian detective’s titles outnumber the Marple titles by more than two to one. This is largely because Christie wrote numerous Poirot novels early in her career, while The Murder at the Vicarage remained the sole Marple novel until the 1940s.

Christie never wrote a novel or short story featuring both Poirot and Miss Marple. In a recording, recently re-discovered and released in 2008, Christie revealed the reason for this: "Hercule Poirot, a complete egoist, would not like being taught his business or having suggestions made to him by an elderly spinster lady".

Poirot is the only fictional character to have been given an obituary in The New York Times, following the publication of Curtain in 1975.

Following the great success of Curtain, Christie gave permission for the release of Sleeping Murder sometime in 1976, but died in January 1976 before the book could be released. This may explain some of the inconsistencies compared to the rest of the Marple series — for example, Colonel Arthur Bantry, husband of Miss Marple's friend, Dolly, is still alive and well in Sleeping Murder despite the fact he is noted as having died in books published earlier. It may be that Christie simply did not have time to revise the manuscript before she died. Miss Marple fared better than Poirot, since after solving the mystery in Sleeping Murder she returns home to her regular life in St. Mary Mead.

On an edition of Desert Island Discs in 2007, Brian Aldiss claimed that Agatha Christie told him that she wrote her books up to the last chapter, and then decided who the most unlikely suspect was. She would then go back and make the necessary changes to "frame" that person. The evidence of Christie's working methods, as described by successive biographers, belies this claim.

Ірина Білянська, Ін-14Emo

Emo (pronounced /I:moʊ/) is a genre of music that originated from hardcore punk and later adopted pop-punk influences when it became mainstream in the US.

It has since come to describe several variations of music with common roots and associated fashion and stereotypes.

In the mid-1980s, the term emo described a subgenre of hardcore punk which stemmed from the Washington, D.C. music scene. In later years, the term emocore, short for "emotional hardcore", was also used to describe the emotional performances of bands in the Washington, D.C. scene and some of the offshoot regional scenes such as Rites of Spring, Embrace, One Last Wish, Beefeater, Gray Matter, Fire Party, and later, Moss Icon.

In the mid-1990s, the term emo began to refer to the indie scene that followed the influences of Fugazi, which itself was an offshoot of the first wave of emo. Bands including Sunny Day Real Estate and Texas Is the Reason

had a more indie rock style of emo, more melodic and less chaotic. The so-called "indie emo" scene survived until the late 1990s, when many of the bands either disbanded or shifted to mainstream styles. As the remaining indie emo bands entered the mainstream, newer bands began to emulate the mainstream style.

Today popular bands like Fall Out Boy, My Chemical Romance, Panic at the Disco, and Paramoreare described as emo despite playing a differing style of music from the previous emo bands.HistoryFirst wave (1985-1994)

In 1985 in Washington, D.C., Ian MacKaye and Guy Picciotto, veterans of the DC hardcore music scene, took their music in a more personal direction with a far greater sense of experimentation, bringing forth MacKaye's Embrace and Picciotto's Rites of Spring. The style of music developed by Embrace and Rites of Spring soon became its own sound. As a result of the renewed spirit of experimentation and musical innovation that developed the new scene, the summer of 1985 soon came to be known in the scene as "Revolution Summer".

Where the term emo actually originated is uncertain, but members of Rites of Spring mentioned in a 1985 interview in Flipside Magazine that some of their fans had started using the term to describe their music.

Within a short time, the D.C. emo sound began to influence other bands such as Moss Icon, Nation of Ulysses, Dag Nasty, Soulside, Shudder to Think, Fire Party, Marginal Man, and Gray Matter, many of which were released on MacKaye's Dischord Records.

At the same time, in the New York/New Jersey area, bands such as Native Nod, Policy of 3, Rye Coalition, and Quicksand were feeling the same impulse. Many of these bands were involved with the ABC No Rio club scene in New York, itself a response to the violence and stagnation in the scene and with the bands that played at CBGBs, the only other small venue for hardcore in New York at the time.

Following the disbanding of Embrace in 1986, MacKaye established the influential group Fugazi, and was soon joined by Picciotto. While Fugazi itself is not typically categorized as emo, the band's music is cited as an influence by popular second-wave bands such as Sunny Day Real Estate, Braid, and Jimmy Eat World.Second wave (1994–2000)

As Fugazi and the Dischord Records scene became increasingly popular in the indie underground of the early 1990s, new bands began to spring up.Diary was released by Sunny Day Real Estate in 1994. The band performed on TV shows, including The Jon Stewart Show.

Inspired by Fugazi and Sunny Day Real Estate, Jimmy Eat World released the album Static Prevails in 1996 on Capitol Records.

A Cornerstone of the late-Nineties emo movement was Weezer's 1996 album Pinkerton, which was to be considered one of the defining emo records of the 90s and was said to have introduced emo to a larger and more mainstream audience.

In 1997, Deep Elm Records released the first installment in a series of compilations called Emo Diaries, featuring tracks from Jimmy Eat World, Samiam, and Jejune.

In the years that followed, Sunny Day Real Estate opted to shift to a more prog-rock direction, Jejune aimed for happy pop-rock, and The Get Up Kids and The Promise Ring released lite-rock albums.Mainstream emo (2000–present)

While Jimmy Eat World had played emocore-style music early in their career, by the time of the release of their 2001 album Bleed American, the band had downplayed its emo influences, releasing more pop-oriented singles such as "The Middle" and "Sweetness". Newer bands that sounded like Jimmy Eat World (and, in some cases, like the more melodic emo bands of the late 90s) were soon included in the genre.

2003 saw the success of Chris Carrabba, the former singer of emo band Further Seems Forever, and his project Dashboard Confessional. Carraba found himself part of the emerging "popular" emo scene. Carrabba's music featured lyrics founded in deep diary-like outpourings of emotion. While certainly emotional, the new "emo" had a far greater appeal amongst adolescents than its earlier incarnations.

At the same time, use of the term "emo" expanded beyond the musical genre, which added to the confusion surrounding the term. The word "emo" became associated with open displays of strong emotion. Common fashion styles and attitudes that were becoming idiomatic of fans of similar "emo" bands also began to be referred to as "emo." As a result, bands that were loosely associated with "emo" trends or simply demonstrated emotion began to be referred to as emo.

In a strange twist, screamo, a sub-genre of the new emo, has found greater popularity in recent years through bands such as Glassjaw.Fashion and stereotype

Long fringe (bangs) brushed to one sideToday emo is more commonly tied to fashion than to music, and the term "emo" is sometimes stereotyped with tight jeans on males and females alike, long fringe (bangs) brushed to one side of the face or over one or both eyes, dyed black, straight hair, tight t-shirts (sometimes short sleeved) which often bear the names of emo bands (or other designer shirts), studded belts, belt buckles, canvas sneakers or skate shoes or other black shoes (often old and beaten up) and thick, black horn-rimmed glasses.This fashion has at times been characterized as a fad.

Олена Криса, Ін-14The Beatles

The Beatles were a pop and rock band from Liverpool, England formed in 1960. Primarily the band consisted of John Lennon (rhythm guitar, vocals), Paul McCartney (bass guitar, vocals), George Harrison (lead guitar, vocals) and

Ringo Starr (drums, vocals). Throughout their career, The Beatles are recognised for leading the mid-1960s musical "British Invasion" into the United States. Although their initial musical style was rooted in 1950s rock and roll and homegrown skiffle, the group explored genres ranging from Tin Pan Alley to psychedelic rock. Their clothes, styles, and

statements made them trend-setters, while their growing social awareness saw their influence extend into the social and cultural revolutions of the 1960s. After the band broke up in 1970, all four members embarked upon solo careers.

The Beatles are one of the most commercially successful and critically acclaimed bands in the history of popular music, selling over a billion records internationally.In the United Kingdom, The Beatles released more than 40 different singles, albums, and EPs that reached number one, earning more number one albums (15) than any other group in UK chart history. This commercial success was repeated in many other countries; their record company, EMI, estimated that by 1985 they had sold over one billion records worldwide.According to the Recording Industry Association of America, The Beatles have sold more albums in the United States than any other band. In 2004, Rolling Stone magazine ranked The Beatles number one on its list of 100 Greatest Artists of All Time.[ According to that same magazine, The Beatles' innovative music and cultural impact helped define the 1960s, and their influence on pop culture is still evident today. In 2008, Billboard magazine released a list of top-selling Hot 100 artists to celebrate the chart's fiftieth anniversary; The Beatles reached 1 again.[

History1957-60: Formation

In March 1957, while attending Quarry Bank Grammar School in Liverpool, John Lennon formed a skiffle group called The Quarrymen.[^ Lennon met guitarist Paul McCartney in St. Peter's Church, on 6 July 1957; Lennon added him to the group a few days later.[7] On 6 February 1958 the 14-year-old guitarist George Harrison was invited to watch the group, which was then playing under a variety of names, at Wilson Hall, Garston, Liverpool. McCartney had become acquainted with Harrison on the morning bus ride to the Liverpool Institute, as they both lived in Speke. Despite Lennon's initial reluctance due to Harrison's young age, Harrison joined the Quarrymen as lead guitarist at McCartney's insistence after a rehearsal in March 1958. Lennon and McCartney both played rhythm guitar during that period and, after original Quarrymen drummer Colin Hanton left the band in 1959 following an argument with other band members, had a high turnover of drummers. Lennon's art school friend Stuart Sutcliffe joined on bass in January 1960.

The Quarrymen went through a progression of names, including "Johnny and the Moondogs" and "Long John and The Beatles". Sutcliffe suggested the name "The Beetles" as a tribute to Buddy Holly and The Crickets. After a tour with Johnny Gentle in Scotland, the band

changed their name to "The Beatles". Lennon's first wife, Cynthia Lennon, suggested that Lennon came up with the name The Beatles at a "brainstorming session over a beer-soaked table in the Renshaw Hall bar." Lennon, who was well known for giving multiple versions of the same story, joked in a 1961 Mersey Beat newspaper article that "It came in a vision — a man appeared on a flaming pie and said unto them, 'From this day on you are Beatles with an A'".During an interview in 2001, McCartney took credit for the peculiar spelling of the name, saying that "John had the idea of calling us the Beetles; I said, 'How about The Beatles; you know, like the beat of the drum?' At the time, everyone was stoned enough to find it hilarious. It's funny how history is made."

In May 1960, the then Silver Beetles toured northeast Scotland as a back-up band with singer Johnny Gentle, whom the band had met an hour before their first gig. McCartney referred to the tour as a great experience for the band. For the tour, the often drummer-less group secured the services of Tommy Moore, who was considerably older than the others. Moore left the band soon after the tour and went back to work in a bottling factory as a forklift truck driver. Norman Chapman was the band's next drummer, but was called up for National Service a few weeks later. His departure posed a serious problem, for the group's unofficial manager, Allan Williams, had arranged for them to perform in clubs on the Reeperbahn in Hamburg, West Germany.1962-63: Fame in the UK

On 26 November 1962 the band recorded their second single "Please Please Me", which reached number two on the official UK charts and number one on the NME chart. Three months later, they recorded their first album, also titled Please Please Me (1962). The band's first televised performance was on the People and Places programme, transmitted live from Manchester by Granada Television on 17 October 1962. As The Beatles' fame spread, the frenzied adulation of the group, predominantly from teenage female fans, was dubbed "Beatlemania".

The band also began to be noticed by serious music critics. On 23 December 1963, The Times music critic William Mann published an essay extolling The Beatles' compositions, including their "fresh and euphonious" guitars in "Till

There Was You", their "submediant switches from C major into A flat major", and the "octave ascent" in "I Want to Hold Your Hand".The Beatles themselves were perplexed by this analysis by Mann: "...one gets the impression that they think simultaneously of harmony and melody, so firmly are the major tonic sevenths and ninths built into their tunes, and the flat-submediant key-switches, so natural is the Aeolian cadence at the end of 'Not a Second Time' (the chord progression which ends Mahler's 'Song of the Earth')."

In was also in 1963 that The Beatles' iconic logo (referred to as the "drop-T" logo) made its debut. The logo, with an extended "T" emphasizing the word "Beat", was designed by Ivor Arbiter, music store proprietor, who sold Epstein a new kit. Arbiter was paid £5 for the design, which was painted on the bass drum by a local sign-writer.1963-64: American success

Although the band experienced huge popularity on the British record charts in early 1963, EMFs American operation, Capitol Records, declined to issue the singles "Please Please Me" and "From Me to You", their first official number one hit in the UK.[53] Vee-Jay Records, a large independent (mostly R&B) Chicago label, issued the singles as part of a deal for the rights to another performer's masters. Art Roberts, music director of popular Chicago radio station WLS, placed "Please Please Me" into radio rotation in late

February 1963, arguably the first time a Beatles record was heard on American radio. Vee-Jay's rights to The Beatles were later cancelled for non-payment of royalties.

In August 1963, Philadelphia-based Swan Records released "She Loves You", which also failed to receive airplay. A testing of the song on Dick Clark's TV show American Bandstand produced laughter from American teenagers when they saw the group's distinctive hairstyles. In early November 1963, Brian Epstein persuaded Ed Sullivan to present The Beatles on three editions of his show in February, and parlayed this guaranteed exposure into a record deal with Capitol Records. Capitol committed to a mid-January release of "I Want to Hold Your Hand".On 10 December 1963, a 5-minute story shot in England about the phenomenon of Beatlemania was shown on the CBS Evening News. The segment first aired on the CBS

Morning News on 22 November and had originally been scheduled to be repeated on that day's Evening News, but regular programming was cancelled following the assassination of John F. Kennedy that day. The segment inspired a teenage girl named Marsha Albert living in Silver Spring, Maryland to write to Carroll James, a disc jockey at Washington DCs WWDC radio station, requesting that he play records by The Beatles. Carroll James had seen the same news story and arranged through a friend to have a copy of The Beatles' new single "I Want to Hold Your Hand" sent over to him in Washington DC. Immediately after debuting the record on December 17, the station received overwhelming positive audience reaction, with the station escalating airplay of the record. Made aware of the overwhelming listener response, Capitol Records president Alan Livingston decided a few days later to take advantage of the response and rush-release the already-prepared single three weeks ahead of schedule on 26 December 1963.

Several New York radio stations began playing "I Want to Hold Your Hand" on its release day. The positive response to the record that had started in Washington was duplicated in New York and quickly spread to other markets. The record sold one million copies in just ten days, and by 16 January 1964, Cashbox magazine had certified the record number one, in the edition datelined 23 January. It was around this time that Brian Epstein was besieged by offers of merchandising, and completely underestimating this relatively new market within the pop industry, chose to effectively give it away. Therefore, Seltaeb was a company set up in 1963 by Nicky Byrne exclusively to look after The Beatles merchandising rights on a 90 /10 basis in Byrne's favour. This quickly led to contractual disputes and lawsuits which was estimated to have eventually lost NEMS approximately $100 million in licensing fees.1964-66: Beatlemania crosses the AtlanticOn 7 February 1964, a crowd of four thousand fans at Heathrow Airport waved to The Beatles as they took off for their first trip to the United States as a group. They were accompanied by photographers, journalists (including Maureen Cleave), and Phil Spector, who had booked

himself on the same flight. When the group arrived at New York's newly renamed John F. Kennedy Airport, they were greeted by a large crowd. The airport had never experienced such a crowd, estimated at about 3,000 fans. After a press conference, where they first met disc jockey Murray the K, The Beatles were put into limousines and driven to New York City. On the way, McCartney turned on a radio and listened to a running commentary: "They [The Beatles] have just left the airport and are coming to New York City...". After reaching the Plaza Hotel, they were besieged by fans and reporters. Harrison had a fever of 102 °F (39 °C) the next day and was ordered to stay in bed, so Neil Aspinall replaced him for the band's first rehearsal for their appearance on The Ed Sullivan Show.

The Beatles made their first live American television appearance on The Ed Sullivan Show on 9 February 1964. Approximately 74 million viewers — about half of the American population — watched the group perform on the show. The next morning, many newspapers wrote that The Beatles were nothing more than a "fad", and "could not carry a tune across the Atlantic".The band's first American concert appearance was at Washington Coliseum in Washington, D.C. on 11 February 1964.

After The Beatles' success in 1964, Vee-Jay Records and Swan Records took advantage of their previously secured rights to the group's early recordings and reissued the songs; all the songs reached the top ten this time. (MGM and Atco also secured rights to The Beatles' early Tony Sheridan-era recordings and had minor hits with "My Bonnie" and "Ain't She Sweet", the latter featuring John Lennon on lead vocal.) In addition to Introducing... The Beatles (1964), which was essentially The Beatles' debut British album with some minor alterations, Vee-Jay also issued an unusual LP called The Beatles Vs The Four Seasons, This 2-LP set paired Introducing... The Beatles and The Golden Hits Of The Four Seasons, another successful act that Vee-Jay had under contract, in a 'contest' (the back cover featured a 'score card'). Another unusual release was the Hear The Beatles Tell All album, which consisted of two lengthy interviews with Los Angeles radio disc jockeys (side one was titled "Dave Hull interviews John Lennon", while side two was titled "Jim Steck interviews John, Paul, George, Ringo"). No Beatles music was included on this interview album, which turned out to be

the only Vee-Jay Beatles album Capitol Records could not reclaim.

The Vee-Jay/Swan-issued recordings eventually ended up with Capitol, which issued most of the Vee-Jay material on the American-only Capitol release The Early Beatles, with three songs left off this final US version of the album. ("I Saw Her Standing There" was issued as the American B-side of "I Want to Hold Your Hand", and also appeared on the Capitol Records album Meet The Beatles. "Misery" and "There's a Place" were issued as a Capitol "Starline" reissue single in 1964, and reappeared on Capitol's 1980 US version of the Rarities compilation album.) The early Vee-Jay and Swan Beatles records command a high price on the record collectors' market today, and all have been copiously bootleggedThe Swan tracks "She Loves You" and "I'll Get You" were issued on the Capitol LP The Beatles1

Second Album. Swan also issued the German-language version of "She Loves You", called "Sie Liebt Dich". This song later appeared (in stereo) on Capitol's Rarities album.

In mid-1964 the band undertook their first appearances outside of Europe and North America, touring Australia; Ringo Starr was suffering from tonsillitis and was temporarily replaced by session drummer Jimmy Nicol. In Adelaide, The Beatles were greeted by over 300,000 people at Adelaide Town Hall.[68] Ringo had rejoined by the time they arrived in New Zealand on 21 June 1964.

On 6 June 1964, A Hard Day's Night, the first movie starring The Beatles, was released in the United Kingdom. Directed by Richard Lester, the film is a mockumentary of the four members as they make their way to a London television programme. The film, released at the height of Beatlemania, was well-received by critics, and remains one of the most influential jukebox musicals. That December the group released their fourth album, Beatles for Sale.

In June 1965, Her Majesty Queen Elizabeth II appointed the four Beatles Members of the Order of the British Empire, MBE. The band members were nominated by Prime Minister Harold Wilson, who also was the M.P. for Huyton, Liverpool. The appointment - at that time primarily bestowed upon military veterans and civic leaders - sparked some conservative MBE recipients to return their insignia in protest. In July 1965, The Beatles's second

feature film, Help!, was released. The film was accompanied by the band's fifth British studio album Help!, which also functioned as the soundtrack for the movie. On 15 August 1965, The Beatles performed the first major stadium concert in the history of rock 'n' roll at Shea Stadium in New York to a crowd of 55,600.

On 27 August 1965, the group arrived at a Bel Air mansion to meet Elvis Presley. Biographer Peter Guralnick maintains that Presley was at best "lukewarm" about playing host to people he did not really know. Paul McCartney later said: "It was one of the great meetings of my life ... I only met him that once, and then I think the success of our career started to push him out a little, which we were very sad about, because we wanted to coexist with him." Marty Lacker, a friend of Presley's, recalls the singer saying: '"Quite frankly, if you guys are going to stare at me all night, I'm going to bed. I thought we'd talk a while and maybe jam a little.' And when he said that, they [The Beatles] went nuts." The group told stories, joked and listened to records. The five of them had an impromptu jam session. "They all went to the piano," says Lacker, "and Elvis handed out a couple of guitars. And they started singing Elvis songs, Beatle songs, Chuck Berry songs. Elvis played Paul's bass part on "I Feel Fine", and Paul said something like, 'You're coming along quite promising on the bass there, Elvis.' I remember thinking later, 'Man, if we'd only had a tape recorder.

Their sixth album, Rubber Soul, was released in early December 1965. It was hailed as a major leap forward in the maturity and complexity of the band's music 1969-70: Let It Be project and breakup

In January 1969, The Beatles began a film project documenting the making of their next record, originally titled Get Back. During the recording sessions, the band undertook their final live performance on the rooftop of the Apple building at 3 Savile Row, London, on 30 January 1969. Most of the performance was filmed and later included in the film Let It Be. The project was temporarily shelved, and The Beatles recorded their final album, Abbey Road, in the summer of 1969. The completion of the song "I Want You (She's So Heavy)" for the album on 20 August 1969 was the last time all four Beatles were together in the same studio.

Lennon announced his departure to the rest of the group on 20 September 1969, but agreed that no announcement was to be publicly made until a number of legal matters were resolved. Their final new song was Harrison's "I Me Mine", recorded 3 January 1970 and released on the Let It Be album. It was recorded without Lennon, who was in Denmark at the time.

In March 1970, the Get Back session tapes were given to American producer Phil Spector, who had produced Lennon's solo single "Instant Karma!". Spector's Wall of Sound production values went against the original intent of the record, which had been to record a stripped-down live performance. McCartney was deeply dissatisfied with Spector's treatment of "The Long and Winding Road" and unsuccessfully attempted to halt release of Spector's version of the song. McCartney publicly announced the break-up on 10 April 1970, a week before releasing his first solo album, McCartney. Pre-release copies included a press release with a self-written interview explaining the end of The Beatles and his hopes for the future. On 8 May 1970 the Spector-produced version of Get Back was released as Let It Be, followed by the documentary film of the same name. The Beatles' partnership wasn't dissolved until 1975 though McCartney filed a suit for the dissolution on 31 December 1970, effectively ending the band's career together.Studio albums

• Please Please Me (Parlophone, 1963)• With The Beatles (Parlophone, 1963)• A Hard Day's Nizht (Parlophone, 1964)• Beatles for Sale (Parlophone, 1964)• Help! (Parlophone, 1965)• Rubber Soul (Parlophone, 1965)• Revolver (Parlophone, 1966)• Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band (Parlophone, 1967)• Magical Mystery Tour (U.S. only. Released as a Double EP in the UK) (Capitol, 1967)• The Beatles ("The White Album") (Apple, 1968)• Yellow Submarine (Apple, 1969)• Abbey Road (Apple, 1969)• LeUtBe (Apple, 1970)

Аліна Орловська, Ін-14Scientists Decode Set of Cancer Genes

For the first time, researchers have decoded all the genes of a person with cancer and found a set of mutations that may have caused the disease or aided its progression. Using cells donated by a woman in her 50s who died of leukemia, the scientists sequenced all the DNA from her cancer cells and compared it to the DNA from her own normal, healthy skin cells. Then, they zeroed in on 10 mutations that occurred only in the cancer cells, apparently spurring abnormal growth, preventing the cells from suppressing that growth and enabling them to fight off chemotherapy. Mutations are genetic mistakes, and the ones found in this research were not inborn, but developed later in life, like most mutations that cause cancer. (Only 5 to 10 percent of all cancers are thought to be hereditary.)

The new research, by looking at the entire genome — all the DNA — and aiming to find all the mutations involved in a particular cancer, differs markedly from earlier studies, which have searched fewer genes for individual mutations. The project, which took months and cost $1 million, was made possible by recent advances in technology that have made it easier and cheaper to analyze 100 million DNA snippets than it used to be to analyze 100. The study was done at Washington University in St. Louis and is being published Thursday in the journal Nature. It is the first report of a “cancer genome,” and researchers say many more are to come. The findings will not help patients immediately, but researchers say they could lead to new therapies and will almost certainly help doctors make better choices among existing treatments, based on a more detailed genetic picture of each patient’s cancer. Though the research involved leukemia, the same techniques can also be used to study the genomes of other cancers, and the researchers expect to apply them to breast, brain and lung cancers. “This is the first of many of these whole cancer genomes to be sequenced,” said Richard K. Wilson, director of Washington University’s Genome Sequencing Center and the senior author of the study. “They’ll give us a whole bunch of clues about what’s going on in the DNA when cancer starts to bloom.” Dr. Wilson said he hoped that in 5 to 20 years, DNA sequencing for cancer patients would consist of dropping a spot of blood onto a chip that slides into a desktop computer and getting back a report that suggests which drugs will work best for each person. “That’s personalized genomics, personalized medicine in a box,” he said. “It’s holy grail sort of stuff, but I think it’s not out of the realm of possibility.” Until now, Dr. Wilson said, most work on cancer mutations has focused on just a few hundred genes already suspected of being involved in the disease, not the 20,000 or so genes that make up the full human genome. The earlier research has uncovered many mutations and led to the development of a few so-

called targeted drugs, which treat some cancers by homing in on specific defects in the cells. Examples include the drug Herceptin, for women with a certain type of breast cancer, and Gleevec, for a type of leukemia and a rare gastrointestinal cancer. So the older approach is useful, Dr. Wilson said. But he added, “if there are genes mutated that you don’t know about or don’t expect, you’ll miss them.” Indeed, 8 of the 10 mutations his group found in the leukemia patient had never been linked to the disease before and would not have been found with the more traditional, “usual suspects” approach.

But researchers have debated which method is best. “We had a lot of people who said it was a stupid idea to sequence the whole cancer genome,” Dr. Wilson said, noting that a private donor had paid for most of the study and that the National Cancer Institute had chipped in relatively little, and only after the work was well under way. However, the cancer institute did pay for preliminary work and is now supporting research to decode more cancer genomes. A cancer expert not involved with the study, Dr. Stephen Nimer, chief of the hematology service at Memorial Sloan-Kettering Cancer Center, called the research a “tour de force” and the report “a wonderful paper.” He said the whole-genome approach seemed likely to yield important information about other types of cancer as well as leukemia. “It is supporting evidence for the idea that you can’t just go after the things you know about,” Dr. Nimer said. He added: “It would be nice to have this kind information on every patient we treat.” Dr. Nimer also predicted that oncologists would quickly want to start looking for these mutations in their patients or in stored samples from former patients, to see if they could help in predicting the course of the disease or selecting treatments. Studying cancer genomes has become a major thrust of research. In the past few years the government has spent $100 million dollars for genome studies in lung and ovarian cancers and glioblastoma multiforme, a type of brain tumor. But that project, The Cancer Genome Atlas, has not decoded an entire genome. So far, it has identified mutations in brain and lung cancers, also reported in Nature in September and October. One discovery is expected to affect medical practice — a mutation that can cause some patients with the brain cancer to get worse instead of better if they are given a common chemotherapy. The person who gave her cells for the study at Washington University became not only the first cancer patient, but also the first woman to have her entire genome decoded. Her information will be available only to scientists and not posted publicly, to protect her privacy and that of her family. The only other complete human genomes open to researchers so far have come from men, two scientists known for ego as well as intellect, who ran decoding projects and chose to

bare their own DNA to the world: James D. Watson and J. Craig Venter. Their genomes are available for all to inspect. The woman at Washington University had acute myelogenous leukemia, a fast-growing cancer that affects about 13,000 people a year in the United States and kills 8,800. Its cause is not well understood. Like most cancers, it is thought to begin in a single cell, with a mutation that is not present at birth but that occurs later for some unknown reason. Generally, one mutation is not enough to cause cancer; the disease does not develop until other mutations occur. “Most of them are just these random events in the universe that add up to something horrible,” said Dr. Timothy J. Ley, a hematologist at Washington University and the director of the study. The researchers chose to study this disease because it is severe and the treatment has not improved in decades. “It’s one of the nastiest forms of leukemia,” Dr. Wilson said. “It’s very aggressive. It affects mostly adults, and there’s really no good treatment for it. A very large fraction of the patients eventually will die from their disease.” Dr. Ley said, “We wanted to start studying a cancer where it would make a difference to people and their families if we could begin to unravel its genetic roots.” They chose this particular patient because she was a perfect example of one of the toughest challenges in treating the disease: figuring out early on which patients have a bad prognosis and immediately need the most aggressive therapy, like a bone-marrow transplant. Doctors routinely try to gauge the severity of this leukemia by examining patients’ chromosomes, the structures that carry genes. The testing does not examine the DNA itself, but just checks to see if the chromosomes look normal. Certain abnormalities warn of a bad outlook. But some patients whose chromosomes look perfectly fine turn out to have a vicious form of the disease anyway. And that was true of the woman in the study. Her chromosome test was normal, but she still died just two years after the disease was diagnosed, despite a barrage of chemotherapy and two bone-marrow transplants. Had the doctors known her prognosis early in her illness, they would have treated her even more aggressively from the start, Dr. Ley said. Before starting treatment, she had donated samples of bone marrow and skin, so the researchers could compare her normal skin cells to cancer cells from her bone marrow. After she died, her family gave the scientists permission to sequence her entire genome. Dr. Wilson said the family knew that her DNA — - and therefore some of their own as well — had now become part of history. The family wishes to remain anonymous, Dr. Wilson said. They did not respond to a request for an interview with The New York Times that was passed on to them by the researchers. Some of the patient’s mutated genes appeared to promote cancer growth.

One probably made the cancer drug-resistant by enabling the tumor cells to pump chemotherapy drugs right out of the cell before they could do their work. The other mutated genes seemed to be tumor suppressors, the body’s natural defense against dangerous genetic mistakes. “Their job is surveillance,” Dr. Wilson said. “If cells start to do something out of control, these genes are there to shut it down. When we find three or four suppressors inactivated, it’s almost like tumor has systematically started to knock out that surveillance mechanism. That makes it tougher to kill. It gets a little freaky. This is unscientific, but we say, gee, it looks like the tumor has a mind of its own, it knows what genes it has to take out to be successful. It’s amazing.” It will take more research to determine exactly what the mutations do. Researchers would also like to know the order in which they occurred, and whether there was one that finally tipped the balance towards cancer. “When this patient came to the cancer center and had a bone marrow biopsy, she already had 10 mutations,” Dr. Wilson said. “You’d love to know, if you had taken a bone marrow sample a year before, what would you have seen?” Tests of 187 other patients with acute myelogenous leukemia found that none had the eight new mutations found in the first patient. That finding suggests that many genetic detours can lead to the same awful destination, and that many more genomes must be studied, but it does not mean that every patient will need his or her own individual drug, Dr. Wilson said. “Ultimately, one signal tells the cell to grow, grow, grow,” he said. “There has to be something in common. It’s that commonality we’ll find that will tell us what treatment will be the most powerful”.

Тетяна Гула, Ін-16The curse of the crooked

Are you a. jealous lover? Perhaps you're lopsided. It's long been known that people with symmetrical bodies are seen as more attractive. "William Brown at Dalhousie University, Nova Scotia, then wondered if asymmetrical people would therefore be more romantically insecure and prone to jealousy. So he gave 50 men and women a questionnaire to gauge romantic jealousy and compared this with the symmetry of their ears, feet, hands, etc. There was indeed a strong correlation — but only for relationships. The same people were no more likely to be jealous in other areas, such as the workplace.

Скривлене нещастяВи ревнива людина? Можливо? Ви не

симетрична людина. Давно відомо, що люди з симетричними тілами виглядають більш при-вабливj. Вільям Браун з університету Дал-хоса; Нова Скотія, якщо людина аси-метрична, отже вона більш романтично не впевнена й схильна до ревнощів. Він поставив

50-ти чоловікам і жінкам запитання, щоб оці-нити романтичну ревнивість і порівняв їх з си-метрією їхніх очей, ступнів та рук. То був силь-ний зв'язок - але лише для відносин чи стосунків. Деяким людям не дуже подобається бути рев-нивим в певних випадках, наприклад на ро-бочому місці.

Don't get the disease of kingsGout was something people used to get from

eating too much rich food, right? That's why Henry VIII had the arthritic condition. True, he did, but gout is still around today — 165,000 men over 45 get it each year. And it seems some foods do raise risk, while others lower it.

When the kidneys are hit by too much food waste in the form of uric acid, the acid crystallises in joints, causing pain. In a study of the diets of 47,000 healthy men by Massachusetts General Hospital and other institutions, those who ate four servings of seafood a week were 50 % likelier to develop gout. Those who had more than two servings of red meat a day upped their risk by 40 %.

However, eating three or more servings of low-fat dairy a day cut risk by 44 %; one serving cuts risk by about 20%.

Не переймайте королівських хворобПодагра була викликана в багатьох людей

від багатої їжі, правильно? Ось чому Генрі VIII був хворим на умовний артрит. Правда, він не був хворим, але на сьогодні подагрою хворіють 165,000 чоловік після 45-ти років, і ця цифра збільшується кожного року. Виявляється, їжа підвищує ризик у той час, як ми нею насолоджуємося.

Коли нирки приймають удар від маси їжі в формі сечової кислоти, кислота відкладається або кристалізується в суглобах, що стає при-чиною болю. У вивченні дієти 47,000 здорових людей Масачусеса, Генеральної лікарні й кількох інститутів, тих, хто їдять 4 рази на тиждень морські продукти, 50% з них були схильні до розвитку подагри. Ті, хто більше, ніж 2 рази на день їли червоне м'ясо, збільшували свій ризик на 40%.

Проте, якщо їсти три чи більше разів на день низькокалорійну їжу, це зменшує ризик на 44%, один раз на день на 20%.

Secret of a really good jobTo achieve true happiness from 9 to 5, there are things worth striving for — besides just a fatter pay cheque:o Those in productive workplaces ranked "having a best friend at work" as a top satisfaction factor, according to a Gallup poll on a par with "knowing what's expected of me" and "having the materials and equipment I need", o Rank and title are actually more important than pay in determining howrespected employees feel, according to research at the University of Warwick.o In a recent poll, one-third of workers said a flexible schedule was among the most important factors of job satisfaction, ahead of collaborating with others

and. having a variety of duties. It's hard to be happy at the top when you have no other life.

Секрет гарної роботиДосягти задоволення з 9 до 5, це речі гірші

боротьби для спілкування за сплату банківського чеку: Це продуктивно в робочих місцях покатегорно: „мати найкращого друга на роботі" - це вищий фактор задоволення, відповідність до громадської думки за Геллапом на рівні з знаннями щодо своїх очікувань" та „мати матеріали та обладнання, які вам потрібні".

Категорії та титули актуальні та більш важливі? коли вони оплачуються в межах поваги працюючих, відповідно до досліджень Варвікського університету.

Під час голосування, одна третина працівників відповіли, що гнучкий графік був серед найважливіших факторів задоволення від роботи, попереду зрадницьке співпрацювання з іншими і мати різноманітність службових обов'язків. Важко бути щасливим коли ти маєш інше життя, крім роботи.Наша адреса: fillgg @ rambler . ru

Засновник: факультет філології та журналістики ПДПУ імені В. Г. КороленкаВидавець: творча група факультету

Відповідальний редактор:

Юлія ВолощукРедактори

номеру: А.Г.Портяна, О.Ф.Найдьон,

О.О.Пономаренко

Адреса редакції::Газета «Філолог», ф-т філології та журналіс-тики,кафед-ра української літератури вул..Остро-градського 2,м .Полтава, 36000