28квітня 13 акторів київсь коготеатру «Міст» презентувалипластичний перформанс на

13 поезій за книгою Ігоря Померан-цева. «Homo eroticus». Для авторів іучасників проекту це був новий досвіді, як вони кажуть, «авантюра». Ідею за-пропонувала перекладач поезії ІгоряПомеранцева Діана Клочко, підхопилаідею художниця Юля Лазаревська, яказдійснила постановку і як режисер, і яксценограф, і як майстриня асоціаційта образів у переносному і букваль-ному значенні — адже всі декорації йкостюми виготовлялися вручну, і чине кожен учасник взяв у цьому участь.Художній керівник театру «Міст» Юлія

Гасиліна виконала роль хореографа.Актори вперше працювали в жанріпластичного дійства, що додало їхнійщирості якогось юнацького ентузіазмуй енергії, і в поєднанні з поетичною лі-рикою створило прозору і, водночас,щільну еротичну консистенцію зі сцений глядацької зали. Вигадки з реквізи-том і костюмами доповнював яскра-вий художній відеоряд, створенийспеціально Миколою Мандричем, таеклектичний музичний супровід, чут-тєво дібраний пані Лазаревською. По-езія Померанцева звучала голосомВасиля Шандро. Сам поет, запрошенийопісля всього на сцену й увінчанийлавровим вінком, виконав власну роль

Homo eroticus і підсумував: «Homo sapi-ens може померти, Homo faber можеприпинити творити, Homo ludensможе перестати грати, але Homo eroti-cus завжди залишатиметься жи вим. Целюдина сонця, Середземномор’я. Цестарець, який останніми різцями кусаєяблуко. Я сприймаю це як еротику.І вірші, на грані фолу, контрастуючи зсалонною драматургією вистави, прек-расно в неї вписалися».

Дійство під назвою «Шаради Поме-ранцева» відбулося у Домі освіти йкультури «Майстер клас» й інсцену-вало поетичну мову звуком, образом,рухом. Все вірно, адже сharade — цесловесна гра.

36

Шаради Померанцева

Катерина КОТФото Миколи МАНДРИЧА

ін приніс до класу кілька мотків різнокольорової вовниі всіх обмотав, обвив, обплутав.Вони сміялися до сліз.[…]Тоді вночі до класу напустили молі.Прокинувшись,вони не знайшли жодної ниточки.Міль пожерла навіть одежу.Так їх голенькимиі роздали батькам.

… Я з огидою дививсяна припалені сонцем крила,на безбоязні круглі зіниці.Та зненавидів її значно пізніше,років десь у дев`ятнадцять.Тоді я жив невідривновід теми очейна обличчі однієї жінки,та головою розумів,що кохання — це хитра й жалюгіднаптаха фенікс.

37

Я поцілував її разів зо п`ять, ну, п’ять з половиною.І щоразувона скошувала очіі перетворювалась на птаху:мовляв, це вже не я,стосунку до цього не маю...Відтоді на питання:«Чи цілував ти птаху?», —як правило, я відповідаюствердно.

а шосе під Ієрапетрою,де фоном Лівійське море,я бачив поцілунок року:велосипедист на льотупоцілував у плечевелосипедистку.

Припустімо, шматок кривавого м`яса.Так і скажу, щойно зателефонує.Іронії стосовно поета, який сказав, щокнига — це шмат сумління, що димить, не поділяю.Бо у контексті часукнига була шматком кривавого м`яса.Якщо хтось не втямив, тонехай запитають у батьків. Алетак трапилось і,гадаю, триватиме, щомоя — як би це сказати простіше,гаразд, кохана — різкопорушила пропорцію щасливих і нещасливих годинна користь останніх.

Він запитав, як вона розуміє кохання,його природу, тканину, вигляд.Вона відповіла:«Кохання — це велика чорна хмара».Наступного дня він полетів до Америки.Дістався штату Небраска,розшукав індіанське плем`я дакота,виставив їм ящик вогненої води,вклонився бовванамі отримав прізвисько«Велика Чорна Хмара».А що йому ще залишалось робити?

38

— У мене коліна дрижали,так я його кохала.А тепер зустріла в супермаркеті —і нічого, нічого не здригнулось.Він глянув на її коліна.Вони були нерухомі,мовби витесані з мармуру. Рожевого.— А скільки йому тепер?— Та як і Вам, Ігоре, за шістдесят.Він ощирився. Помовчав.Якщо розсунути ці коліна,то, можливо, мармур здригнеться?Він з ентузіазмом запитав:— А в якому супермаркеті ви його зу стріли?

Почитаєш Ваші поезії,почитаєш,і повіриш: я — курва, —каже вона.Кохана, —відповідає він, —поезія має підвищену температуру,пришвидшений пульс,до того ж,уявіть,що Петеразнову викликають із Гамбурґадо нашого офісу,ось і підрахуйте:під одним невисоким дахом,в одному неширокому коридорі —щонайменше троє тих,хто, м`яко кажучи,переспав із вами.І що ви на це?

наєте,мене цікавитьтканина кохання,її, тканини, нетривкість.Є такі ярлички на одязі:прати лише рукамиабопрасувати до 40°.Так, прасувати,гладити руками,але уникати перегріву,тим більшене розпікати.Ні, правда,ви мені не цікаві,хоч і хвилюєте.

І на прощання —маленький поцілунок,схожий на землетрус,щоб завтра радіо повідомило:в районі міста К. зареєстровано підземний поштовхсилою в... —хоча б на прощання!..

УК.