svitlo 31 december 2014

№ 6грудень 2014

(31)

Різдво Христове

Дорогі брати і сестри!

Присутність малої дитини

об’єднує. Об’єднує батька і матір,

братів та сестер навколо крихіт-

ного беззахисного створіння, про

яке потрібно піклуватись, яке тре-

ба любити та захищати.

Саме такий малий Христос при-

ходить в наші родини. Нехай серце

кожного буде відкрите на появу

Еммануїла, який є Богом з нами.

Нехай ангели небесні, які сповіща-

ють про народження Спасителя,

виспівують цю найважливішу прав-

ду: “Слава во вишніх Богу, а на землі

мир людям Його уподобання”. Нехай

буде мир у наших домівках, нашій

країні та цілому світі!

Веселих та теплих свят Божого

Народження!

о. Михайло Романів ОР

Різдво Христове - це час осо-бливої Божої любові. Дивимося на Бога як на малу дитину. Він, слабкий і беззахисний, потребує людського тепла, опіки, тому по-вністю віддається в руки люди-ни. Христос витягує до нас свої маленькі рученята, наче просячи нас про обійми. Пригортаймо ма-лого Бога, зігріваймо Його нашим людським теплом.

“Світло з висоти” © 2011–2014 Заснування і видання парафії Воздвиження Святого Хреста у м. Фастів

Головний редактор: о. Михайло Романів ОР

Випусковий редактор: Катерина Чвалова

Церковний цензор: о. Павло Куницький ОР

Коректори: Зоя Нагорна, Любов Магас, Єгор Коваленко

Редакційна колегія: Галина Маруняк, Віктор Собіянський

Дизайн і верстка: Теодор Александров

З питаннями замовлення та розповсюджен-ня газети звертайтеся за телефонами: 096 33 44 513, 093 580 98 05, 095 690 36 99e–mail: [email protected] обкладинка - Наталя Курій, “Різдво”4 обкладинка - Наталя Курій, “Колядники”

4 ... і Слово стало тілом

6 Яке Різдво святкуємо?

8 Список, який змінив моє життя

10 Перешкоди на молитві

14 Секрети вдалих подарунків

16 Все існує в Ньому

20 Історія однієї пари без сексу до весілля

26 Служіння

27 Казки з Аушвіца

28 Я - слабкий

29 Різдво – це радість

32 Добре кіно

ЗМІСТ

ПРОЧИТАВ – ПЕРЕДАЙ ДАЛІ. ДАРОМ ОТРИМАВ – ДАРОМ ДАВАЙ.

4 СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

і Слово стало тілом

Коли робимо подарунки, не важливо, чи подару-нок є коштовним, чи ні, бо той, хто не здатний подарувати часточку себе, завжди дарує зама-

ло. Під час чергової зустрічі з вірними, Святіший Отець знову повернувся до “великого таїнства Бога, Який зій-шов з небес, щоб увійти в наше тіло”, відкриваючи нам шлях до Себе.

Папа зазначив, що в ці дні часто чуємо слово “воплочен-ня”, “втілення” Бога. Що ж означає це центральне слово хрис-тиянської віри? Святіший Отець пояснив, що, згідно з тогочас-ним вживанням, слово “плоть” означає людину в ї ї цілісності, отож, спасіння, принесене Богом, Який став тілом в Ісусі з На-зарету, “торкається людини в ї ї конкретній дійсності, в будь-яких ситуаціях, в яких вона перебуває”.

“Слово стало тілом: це одна з істин, до якої ми настільки звикли, що нас майже не вражає велич події, яку вона вира-жає”, – зауважив Бенедикт XVI, додаючи, що якраз тепер, у різдвяний період, коли чи не найчастіше чуємо про це, тра-пляється так, що ми є уважнішими до зовнішніх аспектів, до святкувань, аніж до цієї істини, що становить абсолютну но-визну нашої віри. Це щось неймовірне, що міг зробити лише Бог. “Важливо, – наголосив Святіший Отець, – відновити за-чудування цим таїнством, дозволити захопитися величчю цієї події: Бог, істинний Бог, Творець усього, проходив, як людина, нашими стежками, увійшовши в людський час, щоб передати нам Своє життя”.

Іншим аспектом, на який звернув увагу Папа, є звичай об-мінюватися на Різдво подарунками. Іноді це може бути просто звичний жест, але часто він є вираженням почуттів, знаком любові. Концепція дарування присутня в самій літургії Різдва і

5СВІТЛО З ВИСОТИ • №31 / грудень 2014

пригадує нам про “первісний різдвяний подарунок”, тобто про те, що Бог, ставши тілом, бажав стати дарунком для людей, дав нам Себе Самого. “І в нашому даруванні, – зазначив Бенедикт XVI, – не важливо коштовним чи ні є подарунок; іноді намагає-мося якраз замінити серце та необхідність дарувати себе гро-шима чи матеріальними речами”. Однак таїнство Воплочення пригадує нам, що Бог чинив по-іншому.

Ще одним аспектом, на який звернув увагу Святіший Отець, є “нечуваний реалізм Божої любові”, виявлений у факті Втілен-ня. Боже діяння не обмежується словами, Він увійшов у нашу історію та взяв на Себе тягарі нашого життя. Він ріс в сім’ї, мав друзів, учнів. “Цей спосіб Божого діяння є також стимулом призадуматися над реалізмом нашої віри, яка не повинна об-межуватися виключно сферою почуттів, емоцій, але повинна входити в конкретний вимір нашого існування”, – наголосив Бенедикт XVI.

У контексті перших слів Євангелії від Йоана про те, що Сло-во, яке стало тілом, споконвіку було з Богом і Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього (пор Йн. 1, 1-3), Папа звернув увагу на те, що євангелист вказує на зв’язок події Во-плочення зі створенням світу, і наголосив на тому, що таким є “фундаментальний критерій християнського прочитання Бі-блії: Старий та Новий Завіти слід читати разом, а, виходячи з Нового, відкривається глибший сенс Старого”.

“Дорогі друзі, – сказав на завершення Бенедикт XVI, – у цьо-му періоді роздумуймо над великим та чудесним багатством таїнства Воплочення, дозволяючи на те, щоб “Господь нас про-світлював та дедалі більше перемінював згідно з образом Сво-го Сина, Який став людиною задля нас”.

Промова вислуженого Святішого Отця Папи Бенедикта XVI

9 січня 2013

і Слово стало тілом


Святе Письмо не розповідає нам про точну дату народження Ісуса. Але воно вказує нам на значення часу, у якому відбулася ця важлива подія. Читаємо у Євангелії від Луки: “У ці дні вийшов наказ від Кесаря Августа, щоб перепи-сати всю землю”.

Цей лаконічний вступ до розповіді про наро-дження Христа знайшов своє пояснення у бого-словській книзі “Дитинство Ісуса” вислуженого Папи Бенедикта XVI. На його думку, святий Лука хоче вказати як сталося так, що це народження відбулося у Вифлеємі. Перепис населення з ме-тою визначення податків був причиною того, що Йосиф разом з вагітною Марією вирушили в по-дорож до “Міста Давидового”. Отже, народження Ісуса вписується у картину великої всесвітньої іс-торії, хоча імператор, який видав розпоряджен-ня, нічого не знає про те, що ця проста родина через нього змушена пускатися в дорогу у такий важкий момент, але саме через це Дитя Ісус на-родиться у місці обітниці.

Чим цей історичний контекст є унікальним? Вперше відбувся “перепис всієї землі”, як уявляли свої здобутки тогочасні римляни. Вперше в історії з’явилася така влада, яка огортає весь світ. І ось в

цей момент, коли існує поєднання прав та статків, коли існує спільна мова, яка сприяє порозумінню між культурами, у світ входить Блага Вість спасін-ня. І цей час охарактеризовано, як “повноту часів”.

Папа Бенедикт XVI наголошує, що святий Лука не випадково пише про прихід Ісуса з посиланням на імператора Августа та “всю землю”. Він свідомо вказує на конкретний історично-богословський контекст цієї розповіді. Ісус народився в епоху, яку можна точно вирахувати. Він не з’явився в іс-торії “десь колись”, як міфічний персонаж. Ні, Його народження відбулося у конкретно визначеному часі та в конкретному географічному місці.

Наказ імператора спонукав святого Йосифа вирушити разом зі своєю Обручницею у подо-рож. Не знаючи цього, імператор посприяв здій-сненню пророцтв про місце народження Месії. Таким чином, переплелися історія спасіння та історія Римської імперії. Історія Божого обран-ництва, раніше обмежена вибраним народом, входить у вселенську історію. У такий спосіб Бог, Який є Богом всіх народів, об’являється, як справжній Провідник усієї історії.

У ці дні, мабуть, кожен, принаймні один раз, чув по радіо чи з телевізора, або прочитав у пресі

Яке Різдво святкуємо?


одне помилкове, але дуже поширене твердження мовляв, 25 грудня – це католицьке Різдво, а 7 січ-ня – Різдво православне. Нелегко спростовувати вкорінені стереотипи, але слід сказати, що це твердження є далеким від дійсності. Якщо не вда-ватися у календарні тонкощі, тобто шукати відпо-відь на поверхні, то спростуванням того, що 25 грудня є “католицьким” Різдвом, є той факт, що того дня одне з найбільших християнських свят відзначають не лише католики і протестанти, але й православні, які живуть поруч з Україною, тобто Болгарська, Польська та Румунська Право-славні Церкви, до яких слід додати інші Церкви, які дотримуються новоюліянського календаря.

Але якщо докладніше придивитися до цер-ковного календаря, то зауважимо, що також і ті, хто святкує Різдво 7 січня за світським календа-рем, насправді відзначають його того ж таки 25 грудня. Справа в тому, що юліянський календар, якого дотримуються ці християни, відстає на 13 днів від григоріянського, який прийнятий у світ-ському літочисленні.

Звідки взялися ці назви: юліянський, ново-юліянський, григоріянський? Вони пов’язані з іс-торичними особами, які відіграли важливу роль для сучасного обрахунку часу. Отже, спосіб поді-лу року, якого в сучасному житті сьогодні дотри-мується практично увесь світ, був запроваджений у другій половині першого століття до нашої ери римським імператором Юлієм Цезарем. Бажаючи, щоб певні астрономічні події, як-от рівнодення, припадали того самого дня у році, імператор по-становив узгодити тривалість року із сонячним календарем та доручив олександрійським астро-номам приготувати відповідний календар. Згідно з тогочасними обрахунками, земля робила по-вний оберт навколо сонця за 365 та чверть дня. Ці четвертинки враховувалися таким чином, що кожні чотири роки додавався один день у лютому, і такий рік названо високосним.

Але згадані обчислення не були точними. Земля обертається навколо сонця не за 365 днів і шість годин, а за цю ж кількість днів та 5 годин, 48 хвилин та 46 секунд. Цих 11 хвилин і 14 секунд різниці вистачає для того, щоб приблизно за 128 років обчислення за юліянським календарем від-ставало від астрономічного на 1 день. А за півтора тисячоліття таких днів назбиралося 10.

Згідно з давнім церковним звичаєм, затвер-дженим першим Нікейським вселенським собо-ром, святкування Пасхи пов’язане з днем весня-ного рівнодення, а цим днем тоді було визначено 21 березня. З огляду на згадане відставання юлі-янського календаря Папа Григорій ХІІІ, який жив у XVI столітті, за порадою тогочасних астрономів,

вирішив пристосувати діючий календар до астро-номічного. Він провів реформу, усуваючи 10 днів з календаря, таким чином, що після 4 жовтня 1582 року відразу настало 15 жовтня. Щоб уникнути накопичення зайвих днів, змінено правило визна-чення високосного року.

У деяких країнах, як-от Італії, Франції, Пор-тугалії, Іспанії та тодішній Речі Посполитій, зре-формований календар відразу увійшов у дію, поступово його приймали інші католицькі та про-тестантські країни. Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття цей календар, який ухвалений у світі як міжнародний стандарт, прийняли православні та нехристиянські країни.

В УНР григоріянський календар впроваджено у лютому 1918 року, коли після 15 лютого відразу настало 1 березня. Приблизно в той самий час новий стиль прийнято у радянській Росії. Але ця зміна, впроваджена у світському житті, не вплину-ла на церковний календар, якого дотримуються в Україні християни східного обряду, тому, продо-вжуючи рахувати час за церковним юліянським календарем, відбулося зміщення святкування Різдва на 7 січня, яке є 25 грудня за старим спосо-бом обрахунку. І з цим пов’язане, наприклад, по-ширене в народі поняття “старого Нового року”. Адже, зустрівши Новий рік за світським календа-рем, за церковним календарем його зустрічають щойно через 13 днів.

Але як будь-яке творіння людських рук, та-кож і григоріянський календар не є досконалим. На початку ХХ століття сербський вчений Мілутін Міланковіч дослідив, що приблизно за 10 тисяч років у ньому також накопичується одна доба від-ставання. Він створив так званий новоюліянський календар, який є виправленням юліянського. Саме цього календарного стилю, який збігати-меться з григоріянським до 2800 року, у святку-ванні Різдва та інших постійних свят дотримуєть-ся більшість помісних Православних Церков. Але для визначення дати святкування Пасхи вони ви-користовують юліянський календар.

Отже, святкуємо не католицьке, не право-славне, не польське, не українське чи ще якесь там Різдво, але Христове Різдво. Віримо, що Гос-подь, дійсний Провідник історії, також допомо-же і нам подолати те, що є людське й ділить нас, щоб зосередитися на тому, що є Божим, вселен-ським. Це допоможе нам подолати протиріччя, які стоять на перешкоді тому, щоб всі Його діти могли у єдності підносити пісню хвали: “Слава на висотах Богові, а на землі мир людям Його уподобання!”

Радіо Ватикан


Я відтягувала цей момент до останнього, але ось цей день настав. День, коли мій чоло-вік Білл пішов на роботу, а я зібрала речі, взя-ла свого дворічного сина, і ми пішли з дому до моїх батьків.

Мама зустріла мене і сказала, що вони з батьком не покинуть мене і допоможуть в усьому.

“Але перш, ніж ти остаточно підеш від чоловіка, - сказала мама, - виконай одне моє прохання”. Вона поклала переді мною аркуш паперу, провела вертикальну риску посередині й попросила в першій колонці скласти список того, що мене дратує у Біл-лові настільки, що з ним неможливо жити. Я вирішила, що в другій колонці вона попро-сить мене написати список його позитивних якостей, і точно знала, що він буде набагато коротшим.

Ну, ось, я знала, що написати у першій колонці:

• Він постійно розкидає свої речі.• Ніколи не повідомляє, куди йде.• За столом гучно сякається і невихова-

но поводиться.• Ніколи не робить мені гарних пода-

рунків.• Він неохайний і скупий на гроші.• Ніколи не допомагає мені в хатніх

справах.• Завжди мовчить і не спілкується зі мною.Цей список продовжувався, продовжу-

вався - аж місце на сторінці закінчилося. Тепер я мала незаперечний доказ, що жодна жінка не стане жити з таким монстром!

Із самовдоволеною усмішкою я сказала до мами: “В другій колонці треба описати його позитивні якості, так?” Але мама відпо-віла, що й без цього знає його сильні сторо-ни. Натомість вона попросила мене описати

мою реакцію на кожен із його недоліків. На-впроти кожного пункта - що я робила у від-повідь на таку поведінку чоловіка.

Це вже було набагато складніше, я не че-кала, що мова піде про мене. Але я знала, що мама не залишить мене у спокої, доки я не виконаю і цієї частини завдання. Тож я поча-ла писати.

Що ж я робила у відповідь?• Сердилась.• Кричала і плакала.• Мені було соромно перебувати по-

руч із ним.• Вдавала із себе мученицю.• Хотіла одружитися з кимось іншим.

Список, який змінив моє життя

ІСтОРІЯ жІнКи, ЯКА ПеРеСтАЛА СеРдитиСЯ І змІниЛА СВОЄ життЯ нА КРАще


•Вважала, що я гідна більшого.• І взагалі, він мене не гідний.І цей список був так само безкі-

нечний…Тоді мама взяла цей аркуш і роз-

різала його навпіл просто по цій лінії. Вона взяла частину аркуша зі списком недоліків мого чоловіка, порвала і ви-кинула у смітник, а мені вручила части-ну зі списком про мене, кажучи: “Ось, візьми цей список додому і подумай над ним сьогодні. Нехай дитина зали-шиться у нас. А потім приходь, і якщо ти твердо вирішиш піти від нього, ми з татом допоможемо тобі в усьому”.

Я повернулася до свого дому й подивилася на цей список. Без пер-шої частини з недоліками Білла він виглядав страшно. Я бачила відобра-ження своєї жахливої поведінки і деструк-тивних учинків, і тільки тоді я зрозуміла, як по-дурному поводилася весь цей час. Потім я замислилася над тими якостями, які мене дратували в чоловікові. І я зрозуміла, що там не було геть нічого страшного і непростимо-

го. Я була така сердита, що навіть не поміча-ла, як мені пощастило з чоловіком, - це була хороша, не ідеальна, але добра людина.

Я повернулася до батьків. Дивовижно, на-скільки інакше я тепер сприймала ситуацію. Тепер я відчувала спокій і вдячність. П’ять років тому я обіцяла бути з ним у здоров’ї та хворобі — і тепер я жахнулася, як просто я стала готова круто змінити своє життя і ледь не залишила дитину без батька всього лише через дрібниці та хвилинне роздратування! І, коли Білл прийшов з роботи, ми з сином уже чекали на нього.

І я б хотіла сказати, що мій чоловік змі-нився. Але ні, він не змінився. Він і надалі робив те, що мене дратувало. Але я зміни-ла ставлення до його вчинків. І по сьогодні я вдячна мамі, яка своєю мудрою порадою врятувала наш шлюб. Коли Біллу виповнило-ся 49 років, йому поставили діагноз - хворо-ба Альцгеймера, йому довелося піти з робо-ти викладача, і я доглядала свого коханого чоловіка. І коли мій син запитав: “Мамо, а що ми робитимемо, коли тато вже не зможе нас згадати?” - я відповіла: “То ми запам’ятаємо його, запам’ятаємо коханим батьком і чоло-віком, і згадаємо все, чого він навчив нас, і як він любив нас”.

Беккі зербе, була заміжня за Біллом 29 років.

www.credo-ua.org


Навіть, якщо втічеш у найвіддаленішу пустелю, швидко побачиш, що найбільшою пере-шкодою в молитві є ти сам.

Молитва - це боротьба. Завдяки силі Слова Божого можемо перемогти тяжкість, лінь, при-гноблення, рутину. Мусимо побороти стереотипи, що, молячись, марнуємо час, мусимо по-бороти спокусу, що Бог нас не чує.

Знаємо, що на молитві найважливішою є витривалість. Аби її здобути, потрібен час. На до-розі молитви ми завжди залишаємося учнями, бо не знаємо, як молитись, тому без перерви починаємо знову, звісно, з допомогою Духа Святого. Саме Він є істинним вчителем молитви, тому варто його завжди запрошувати на початку молитви.

Нижче подано перешкоди, на які натрапляємо на крутих стежках молитви. Часто будеш з ними зустрічатись. Але не втрачай надії, це не тільки твій досвід.

Не можу молитисьМолитись можеш завжди, навіть якщо не можеш весь час зосереджувати свою увагу. Мо-

литва, як і любов, є вибором, рішенням, актом волі. Будь з Богом стільки, скільки собі запла-нував. Якщо помічаєш у собі бажання молитви, тоді ти вже молишся. Може, здається тобі, що молишся “в трубу”? Що взагалі знаєш про цю тему? Бог дуже прагне, аби звертався до Нього, але ще більше прагне, щоб Його слухав. Слово Боже є біля тебе, щоб ти над ним роздумував та його споживав. Не шукай на молитві відчуття задоволення; ти є тут для Бога, тому що Бог є Богом. Молитва не має інших цілей, окрім зустрічі з Богом у дружніх стосунках. Не сподівайся, що отримаєш якесь неймовірне пережиття; Бог є тут і цього є достатньо.

ШУМ ЗАВАжАЄЧасом скаржимося, кажучи: “Я б набагато краще молився, якби міг знаходитись в якомусь

тихому місці, далеко звідсіля”. Молись там, де ти є, молись тим, чим живеш, що переживаєш. Було б добре створити сприятливі умови для зосередження, але для тебе найкращою молит-вою є та, якою можеш молитись сьогодні.

Можеш створити ідеальні умови для молитви, але все одно знайдуться якісь перешкоди: втома, розпорошеність, лінь, зневіра. Навіть, якщо втічеш у найвіддаленішу пустелю, швидко побачиш, що найбільшою перешкодою в молитві є ти сам. Можеш усунути всі перешкоди, але не зможеш подолати себе та своїх думок. Важливо продовжувати молитись, вдивлятись

Перешкоди на молитві

Галас, нудота, зневіра, забіганість, лінь. Як це побороти?


в Ісуса сильніше, ніж у себе, і роз-мовляти з ним як з другом. Молитва - це єднання з Богом як у галасі, так і в тиші. А та тиша є більше внутріш-ньою, ніж зовнішньою, є відкриттям таємниці Бога - як у вагонах метро, так і в монастирських келіях.

Не ЛЮБЛЮ МОЛиТиСьНе маєш охоти молитись, щось

відтягує тебе від молитви. Крім гли-бокого розчарування, сухості та смутку нічого не відчуваєш? Тоді це знак, що прийшов час справжньої молитви, на ту молитву, якої ще не знаєш.

Ось моя порада: можеш просити допомоги в Марії. Нічого не розумі-ючи, переживаючи просту дійсність Назарету та розвиваючи у своєму серці слова Святих Книг, Марія пережила неймовірну при-году віри. “Благословенна та, яка повірила” (Лука 1, 45).

Те, що у тебе зростає віра, надія та любов під час молитви, має свій особливий смак, який важко зрозуміти органами чуття. Стосунки з Тим, кого шукаєш, стають інтимнішими. Є щось незвичне у пошуку Бога, у витривалості на молитві, у вибудовуванні стосунків з Богом. Той Бог дає себе пізнати в обличчі Христа. Читаючи Євангеліє, вдивляйся в Ісуса. Вслухайся в Його слово, аби ти міг з Ним розмовляти. Навіть, якщо слово звучить віддалено і не маєш охоти молитись, головним є твоє прагнення. Бог дасть колись засмакувати Своєї любові. Після ночі завжди приходить день.

НІЧОГО Не ВІДЧУВАЮВідчуття народжуються з чуттєвого пізнання, а молитва є перебуванням у присутності

Того, кого неможливо пізнати за допомогою нашого сприйняття, тому є абсолютно нормаль-ним, що часами нічого не відчуваєш. Цей факт святий Йоан від Хреста називає “темною ніч-чю”, ніччю, яка пробуджує нашу віру до віри в те, чого не бачиш, ніччю, протягом якої наш розум не може зрозуміти таємниці Бога, ніччю усвідомлення того, що Бог є вищим від того, що можемо про Нього сказати або зрозуміти.

Не турбуйся, усі великі святі мали такий самий досвід сухості на молитві. Свята Тереза з Лізьє говорить про темний тунель чи густий туман, які не дозволяли їй тішитись вірою. Часто це є певною перехідною фазою. Завжди після ночі настає день, після зими приходить весна, а після смутку – радість, після мороку – світло, після смерті – воскресіння. Знай, що Господь є завжди біля тебе: і в часі посухи, і родючого дощу.

12 СВІТЛО З ВИСОТИ • №30 / листопад 2014

НІЧОГО Не ВІДБУВАЄТьСЯ

Що стає з тілом, коли ми виставля-ємо його на сонце? Воно зігрівається його променями. Щось схоже відбува-ється з молитвою: стаєш в присутності Бога, щоб дати Йому можливість люби-ти тебе. На молитві завжди щось відбу-вається, але, аби торкнутись чудес, які Господь зробив, потрібна віра. Без віри та любові молитва може бути втечею від світу, марнуванням часу, пусткою. Але благословенним є час, який відкриває щоденність на безкінечність.

Брак твоїх відчуттів не означає брак Божої дії. Молитва є завжди діяльною навіть, якщо, на сором, нічого не вносить в твоє життя. Вона є безінтересовною, неможливо визначити її об’єму, тому що молишся через те, що любиш.

НУДжУСЯ Що змушує мене нудьгувати? Багаторазово повторювальні молитви охолоджують запал?

Свідомий того, що молишся “в трубу”, очікуючи на Бога, який не приходить та якому не маєш, що сказати? Але не йдеться про те, що я роблю, а про Того, Кого маю шукати та любити. Окрім того, Святе Письмо дає мені Слово Боже, яким, читаючи, можу молитись, коли мої слова ви-даються мені пустими.

Чи повинен згодитись на нудьгу в присутності Бога? Часом молитва полягає на нудженні перед Богом, але варто це робити з любов’ю. В таких обставинах нічого не сподіваєйся, усю

надію покладай на Божу благодать, бо усе, чим живеш, належить Господу, на-віть нудьга.

ЧАСТО РОЗПОРОШУЮСь

Розпорошення під час молитви є чимось нормальним, це означає, що ми живемо і що наша уява таки пра-цює. На противагу рішенню молитись, розпорошення часто не є виражен-ням нашої волі. Думки прилітають та відлітають, наче набридливі мухи, які не дозволяють нам зосередитись так, як би ми цього хотіли. Деякі дум-

13СВІТЛО З ВИСОТИ • №30 / листопад 2014

Дозволь, О Боже, Володарю часу, аби надія звільняла наше серце від неспокою, і любов очищала душу з розпорошень.

Ти є ближчим, аніж те, що нас від Тебе віддаляє, Отче, Ти схований у щілинах нашої любові, так сильно присутній у всьому, що є людським, допоможи нам бути витривалими на молитві.

Нехай наші двері будуть відкриті на Твою тишу, о Любове, нехай наші вуста почують Твої кроки у галасі сказаних слів.

Молитва

ки надходять ззовні, наприклад, галас вулиці; а інші з нутра людини, наприклад, образи, які народжуються в уяві, спогади, які виринають із пам’яті, або відчуття болю. Коли хочеш їх по-збутись, з’являється ще більше сум’яття, краще вже молитись разом з ними. Якщо ці розпо-рошення мучають тебе і ти весь час думаєш, як би не забути про зустріч з кимось, що мусиш купити хліб, закінчити працю, зателефонувати до знайомого, тоді варто це все записати на листку та молитись далі. На зміну цим думкам, звісно, прийдуть якісь інші, але вони вже не будуть такі надокучливі.

Розпорошення є нагодою до молитви. Сам зможеш направити усі ці думки в молитву по-дяки, прохання, перепрошення, заступництва. Це життя, яке випливає з нашої свідомості: “Дякую Тобі, Господи, за автомобіль, який потрібно ремонтувати. Будь прославлений у моїх дітях, які мене засмучують. Допоможи мені, Господи, прийняти мого колегу. Перепрошую Тебе за прагнення помсти, яке виникає, коли бачу сусіда. Дякую, що пригадав мені про на-ближення Різдвяних свят і т.д”.

Все може бути нагодою звернення до Бога, який і так знає наші слабкості: “Господи, навчи мене молитись. Допоможи мені, Господи. Духу Святий, Ти сам молись в мені”.

ЗНеОХОЧУЮСьМолитва, як і любов, має пройти випробовування у часі. Знеохочення є ї ї найгіршим воро-

гом. Прийми те, що молитва не проходить так, як би того хотів. Час Бога - то не наш час. Його дороги – не наші дороги.

Однієї хвилини вистачило б, аби повернутись усім серцем до Бога та розвіяти сумніви. Не має на це спеціальних методів. Та й не буде розвиватись молитва завдяки якимось технікам, але завдяки акту віри, надії та любові. Ти маєш бути в Божій присутності не лише для того, щоб Він тебе вислухав, але щоб міг у тобі оселитись. Ти – грішник, а Він - Спаситель. Молись і Він буде молитись у тобі. Постав собі цілі, і Він у тобі їх реалізує. В такий спосіб турботи зне-охочення не будуть тебе обтяжувати.

Так багато можна відкрити, виконати, тримаючись стежок молитви. Тому, хто нащодень, ігноруючи усі справи, приділяє півгодини виключно для Бога, ніколи не забракне плідності життя. Не помічаєш їх? Зовнішній спокій, довіра, сила духа, надія, радість життя, готовність служити іншим, відчуття близькості Царства Небесного вже тут і тепер.

Жак Гутьєр, текст скорочено


Сніжна куляДуже зимовий подарунок, у якому сніг

падає цілий рік! Раніше такі кулі можна було побачити

лише в зарубіжних мультиках чи фільмах, але тепер їх можна не лише купити, а й зро-бити своїми руками. Особливо такий пода-рунок сподобається дітям.

Усе, що для цього знадобиться:1) порожня скляна банка невеликого роз-

міру з кришкою, яка щільно закривається.2)невеличка пластикова або керамічна

статуетка чи прикраса.3) вода або гліцерин (продається в аптеці

чи спеціалізованих інтернет-магазинах для натуральної косме-тики) – з ним іграшка служитиме довше.

4) клей та, за ба-жанням, прозорий силіконовий герме-тик.

5) імітація сні-гу (блискітки, піно-пласт, дрібний бісер, подрібнена біла яєч-на шкаралупка).

Далі все просто:- очищуємо

кришку та приклею-

ємо до неї іграшку чи прикрасу. Це основа вашої майбутньої снігової кулі, тому пере-вірте, щоб композиція на кришці гарно три-малася і вміщалася в банку. Дайте клею ви-сохнути.

- на дно банки засипаємо все, що ви під-готували для імітації снігу. Заливаємо водою або гліцерином майже до країв, щоб ще по-містилася фігурка на кришці.

- кришку намащуємо по різьбі клеєм або герметиком (можна і без герметика, але так буде надійніше і безпечніше – ніхто не роз-крутить іграшку) і щільно закручуємо банку.

- переверніть банку і легенько потрусіть - ваша іграшка готова! Тепер можна насоло-джуватися сніговою завірюхою, коли захо-чеш. За бажанням можна задекорувати криш-ку банки тканиною, стрічками, блискітками.

Подушечка для голок

у вигляді тістечка

Незамінний пода-рунок для тих, хто лю-бить шити-вишивати! І зробити його легко та просто. Потрібно мати: 1) клаптик м’якої тка-нини, 2) синтепон (за його відсутності мож-

Зимові свята просто фантастичні! День Св. Миколая, Різдво, Новий Рік – ми їх обо-жнюємо. Чому? Я відкрию секрет: ПОДАРУНКи. Коли приходить зима і падає сніг, ми всі трошки шаленіємо через них. Мм, отримувати подарунки, дарувати подарунки, купувати подарунки, робити власні подарунки... Зима – це насправді найкращий час для того, щоб ділитися теплом та проявляти свою любов.

Якщо ви бажаєте, щоб ваш подарунок був оригінальним та яскравим, щоб він пе-редавав усі ваші найтепліші почуття, тоді ви потрапили куди треба. Лишилося лише

вибрати, що саме майструвати та виділи-ти на це трішки часу та сил. ефект буде вражаючим, гарантовано!


на використати дрібну крупу, наприклад, манку), 3) форму для маленьких тістечок чи кексів, 4) клей. З тканини потрібно вирізати коло, стягнути його краї ниткою, а всередину покласти щільно синтепон або крупу. Потім зшити краї і приклеїти до формочки. Якщо ви хочете прикрасити подушечку для голок “вишенькою”, то зарання пришийте до тка-нини помпон чи кульку з червоної тканини. Уявіть, як здивується ваша бабуся чи мама, отримавши таке “тістечко”!

Светр для кружки

У холодну пору року всі вдягають теплі светри, заку-туються в шарфи – утеплюються, як можуть. А ми ви-рішили на цьому не зупинятися і пішли далі, і пропонуємо вам зробити светри для кружок! Напевно у кож-ного є старий светр чи шарф, який лежить без діла, але його так жаль викинути.

Так от, візьміть цю річ і надайте їй ново-го життя! Виріжте смужку, яка за розмірами огорнула б чашку, обробіть краї, щоб вони не розсотувалися (можна просто приметати стрічку) і з одного боку пришийте 1-2 гудзики, а з іншого зробіть петельки для них (можна просто зробити необхідну кількість розрізів). Дуже вигідний варіант, тому що з одного све-тра можна зробити так багато подарунків!

Персоналізована скатертина

Ідеальний варіант для тих, хто хоче зро-бити подарунок усією родиною і не боїться забруднитися. Вам знадобиться скатертина та гуашеві фарби різних кольорів. Вмочіть долоні у мисочки з фарбами і лишіть свої відбитки на скатертині. До того ж, можна на-писати свої імена чи побажання. Спробуйте, це весело, а головне – ви отримаєте дуже не-звичайний подарунок.

СвічкиЩоб створити святковий настрій, часто

достатньо лише запалити свічку, і одразу стає тепло і затишно, тому свічка – один з найкращих новорічних подарунків. Є безліч ідей hand-made свічок. Ви може-те обрати простий варіант – задекорувати готову свіч-ку, наприклад, приклеїти на-вколо свічки палички кориці та обв’язати грубою ниткою чи стрічкою, або складніший варіант – виготовити свічку самостійно.

Для другого варіанту вам знадобить-ся гарне горнятко, коричневий харчовий барвник, гелева основа для свічки та гніт (дві останні складові ви можете замовити в спеціалізованих магазинах для рукоділля). І тепер лишається розтопити гелеву осно-ву, додати барвник і залити в чашку, куди попередньо треба покласти гніт. Така свіч-ка прикрасить різдвяний стіл та подарує тепло у негоду.

Ялинкові прикраси

Ну який же Новий рік без ялинки? А яка ж но-ворічна ялинка без прикрас? Отже, візьміть клаптики фетру або іншої щільної тканини, жменю різноманітних ґудзиків та стрічки або грубу нитку. Виріжте з тканини кола, ялинки, зірки, янголів і т.д. Прикрасьте це все ґудзи-ками, паєтками та стрічками. І не забудьте пришити петельку з нит-ки чи стрічки, щоб той щасливчик, який отри-має ялинкові орнаменти ручної роботи, міг пові-сити їх на ялинку.

Надіюся, що ці ідеї та корисні поради допомо-жуть вам висловити ваші почуття. Натхнення вам!

greencountry.com.ua


На першій сторінці Біблії є такі слова: “На початку сотворив Бог небо й землю” (Бут. 1,1). Віра починається з віри в Бога-Творця, у те, що Він створив небо й землю. Цим почина-ється й визнання нашої віри. Це ї ї фундамент. Вірити в Бога і водночас не вірити, що Він є Творцем, означало б, як сказав одного разу Тома Аквінський, не вірити в існування Бога взагалі. Бог є Творець – це основа решти пе-реконань віри: що Ісус Христос є Спаситель, що існує Святий Дух, Церква і вічне життя.

ХРиСтОС - метА СтВОРеннЯ СВІтУМікеланджело Буонаротті на склепінні

Сікстинської капелли зобразив створення людини. Це зображення відоме в усьому сві-ті. Рука Творця майже торкається руки Ада-ма, Його створіння. Творець зображений мо-гутнім, з густою довгою бородою. Це образ Бога Отця. Таким Його зображають на бага-тьох образах Пресвятої Трійці.

Інакшим є зображення створення світу у вхідному залі собору святого Марка у Вене-ції. Одна з мозаїк початку XIIІ ст. присвячена створенню світу. У точній відповідності до перших трьох глав Буття зображене створен-ня неба й землі, а потім створення людини як чоловіка і жінки, гріхопадіння та нарешті ви-гнання з раю. На цих мозаїках Бога Отця ніде не видно. Творцем є Ісус Христос, Якого мож-на однозначно розпізнати за Його постаттю

та хрестоподібним німбом. Христос є Твор-цем світу. Схоже, це зображено і на інших мо-заїках. Давня іконографічна традиція завжди одностайно зображала Творцем Христа. Що-йно Відродження (з деякими винятками) по-рвало з цим і зображало Бога Отця.

ХРиСтОС - тВОРеЦЬ СВІтУЦикл картин у соборі святого Марка точ-

но відтворює мовою образів те, що багато разів свідчить Новий Завіт: “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього” (Йо. 1, 1-3). “Світ Ним ви-ник” (Йо. 1,10). Ця візія віри ще раз переви-щується могутнім парадоксом, великим таїн-ством, що характеризує центр християнської віри: “І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу Його бачили – славу Єдино-родного від Отця, благодаттю та істиною спо-вненого” (Йо. 1,14).

Таїнство воплочення має центральне зна-чення в мисленні, вченні й житті великого Папи Івана Павла II. Його перша енцикліка (“Відкупитель людини”, “Redemptor Hominis” від 4 березня 1979 р.) починається поглядом на воплочення: “Відкупитель людини, Ісус Христос, є центром космосу й історії”. А далі Святіший Отець пише:

“У цьому акті відкуплення історія людини – в задумі любові Бога – досягла своїх вер-

Все існує в Ньому


шин. Бог увійшов в історію людства і – як Лю-дина – став ї ї “суб’єктом” – одним із мільярдів, одночасно ж – Єдиним! Завдяки Воплоченню Бог надав людському життю тієї величі, яку Він намірив був дати людині зі самого почат-ку, і дав ї ї остаточно – як це можливо на осо-бливий лад лише Йому, згідно з Його вічною любов’ю і милосердям, з усією Його свобо-дою – воднораз же з тією щедрістю, що, за наявності первородного гріха й усієї історії гріхів людства, за наявності помилок розуму, волі й людського серця, дозволяє нам повто-рити зі здивуванням слова святої Літургії: “О щаслива провино, яка заслужила мати такого шляхетного й великого Відкупителя!”.

Мабуть, немає іншого такого місця в тек-стах Другого Ватиканського Собору, яке б Іван Павло II так часто цитував: “Дійсно, таїн-ство людини знаходить справжнє вияснення тільки в таїнстві воплоченого Слова” (Душ-пастирська конституція про Церкву в сучас-

ному світі, 22,1). Бог, світ, людина – все постає в новому світлі лише завдяки таїнству Бого-людини Ісуса Христа.

Що говорить нам воплочення Бога в Іс-усі Христі про людину? Якщо Ісус Христос є воплоченим Божим Сином, як вчить христи-янська віра, то неповторне становище лю-дини в цілому всесвіті ще раз посилюється і піднімається на вищий рівень. Собор каже: “Христос... появляє людині ї ї власну доскона-лість”; будучи Творцем, Він тепер стає братом усіх людей, “бо сам-таки Син Божий, через Своє воплочення, поєднався певним чином із кожною людиною” (там само, 22,2). Якщо людина – це “вінець творіння”, то Христос – “вінець людини”.

Чи таїнство Христа Творця і Спасителя може з’ясувати дійсність, відкрити для ду-ховного світу природничих наук нові гори-зонти? Чи, навпаки, природознавчі теорії змушують “зіштовхнути з престолу” не лише


людину, а передусім і Христа? Яке місце во-плоченого Бога в загальному процесі ево-люції? Науковий публіцист Гоймар фон Ді-тфурт, популярний автор статей у 80-ті роки, вважав, що еволюційний світогляд уже не дозволяє приписувати Ісусові Христові “аб-солютного” значення. Ось його аргумент:

“Абсолютність, якою наділяли Вифле-ємську подію в дотеперішньому християн-ському розумінні, суперечить ідентифікації людини, яка уособлює цю подію, з людиною типу гомо сапієнс. Існує одностайність у тому, що людина у своїй сьогоднішній формі є недосконалою, “неготовою” істотою, у біо-логічному аспекті також. Вона, мовою історії еволюції, ще не повністю перейшла через поле, що розділяє тварину від людини, не цілком реалізувалася як справжня людина.

Чи іден-тифікація з такою істо-тою справді н а з а в ж д и звільнена від і с т о р и ч н о ї р е л я т и в і з а -ції? Проблему не можна усунути, наприклад, залишивши поза увагою єство нашого ево-люційного нащадка, яке ще знаходиться у майбутньому, отже, сьогодні ще нереальне. Адже “абсолютність” означає й незалежність від усякого майбутнього розвитку, означає незмінне на всі часи значення конкретної іс-торичної особи, яку водночас слід вважати і гомо сапієнс.

Я не бачу іншого виходу усунути цю су-перечність, окрім визнання можливості принципової історичної релятивізації осо-би Ісуса Христа. Чому, власне, це неможли-во, без того, щоб не зачепити субстанції, що єдина є важливою? Відповідні формулюван-ня слід полишити богословам. Я лише можу вказати на те, що тут існує проблема.”

Звичайно, не може бути узгодженості між природознавством і християнською ві-рою ціною відмови від головного таїнства віри. Але чи існує шлях спільного бачення еволюції і християнської віри? Тут треба

згадати отця П’єра Тейяра де Шардена, єзуї-та, твори якого довго викликали велике за-хоплення їхньою духовністю та філософією. Він упокоївся у неділю Воскресіння 1955 р. у Нью-Йорку.

“ВСе ІСнУЄ В нЬОмУ”Розпочнімо біблійними даними. У бага-

тьох місцях Нового Завіту Христос прослав-ляється як Той, через Якого Бог усе створив. Поряд із прологом Йоана можна згадати гімн у першій главі Послання до колосян. Там Христос постає немовби в космічних вимірах:

“Дякуйте Отцеві, Який зробив нас гідни-ми мати участь у долі святих у світлі. Він ви-рвав нас із влади тьми й переніс у царство Свого улюбленого Сина, в Якому ми маємо

в і д к у п л е н -ня, прощен-ня гріхів. Він – образ невидимого Бога, перво-родний уся-кого ство-

ріння, бо в Ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господства, чи начала, чи влас-ті, все було Ним і для Нього створене. Він ра-ніш усього, і все існує в Ньому.

Він також голова тіла, тобто Церкви. Він – начало, первородний з мертвих, так, щоб у всьому Він мав першість, бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в Ньому і щоб через Нього примирити з Собою все, чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кров’ю Його хреста” (Кол. 1,12-20).

Спочатку можна було б зробити таке хро-нологічне зауваження: “У свято Пасхи 30-го року в Єрусалимі за месіянські інтриги на хресті було розіп’ято одного галилейського юдея. Десь через 25 років після того колиш-ній фарисей Павло цитує... гімн про цього розіп’ятого”. Він вважає галилеянина “перво-родним усякого створіння”, що існував пе-ред усім, “бо в Ньому все було створене, що на небі і що на землі”. Розіп’ятий є Богом, має

Бог увійшов в історію людства і – як Людина – став її “суб’єктом”

– одним із мільярдів, одночасно ж – Єдиним!


справді космічне значення. “Все існує в Ньо-му”. Він не лише “втримує світ у його глиби-ні”, а є й універсальним Примирителем, “що встановив мир кров’ю Свого хреста”, так що все “через Нього примирене”.

Яким чином малі, розкидані по всьо-му тодішньому світу християнські грома-ди, через кілька років після смерті свого Учителя побачили Його в такій потужній універсальній перспективі, а самих себе, Церкву – Його тілом, з допомогою якого Він здійснює Своє діло єднання і прими-рення? Або ці “месіянські громади” були “божевільними”, фанатичними сектами з шаленими ідеями, або вони були носіями великого світла, візії, що пропонувала зо-всім новий погляд на світ. Ця велика візія пов’язує хрест із космосом і до сьогодні приховує в собі незрівнянний потенціал відкриття сенсу. Це – полум’яна, захоплю-юча візія, сила якої не зменшилася через велетенський прогрес природничих наук.

Гімн поділений на дві симетричні строфи. Перша (стр. 12-17) стосується світу створено-го, друга (стр. 18- 20) – світу спокутуваного, Церкви. Функція Христа щоразу означається трояко: “в Ньому”, “через Нього (Ним)”, “для Нього”. Як космос, так і Церква однаково за-думані й створені цілковито в Ньому, Ним (через Нього) реалізовані та з самого почат-ку призначені для Нього. Це – захоплююче бачення, в якому космос і Церква об’єднані одним Главою. В обох строфах Христос

вважається Головою і Джерелом, яке все охоплює і всім керує. Притім усе означає: “видиме” і “невидиме”, тобто “престоли і гос-подства, начала і власті”, все “на землі” та все “на небі”.

Дещо паралельним до цього є гімн на по-чатку Послання до ефесян, в якому Христос вважається Тим, через Кого Бог здійснює Свій задум “об’єднати все у Христі: небесне і земне” (Еф. 1,10). Особливо вражають перші слова Послання до євреїв:

“Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через про-років. За останніх же оцих днів Він говорив до нас через Сина, Якого зробив спадкоєм-цем усього і Яким створив віки. Він – відблиск Його слави, образ Його істоти, – підтриму-ючи все Своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині, ставши від ангелів остільки вищим, оскільки успадкував визначніше від них ім’я” (Євр. 1, 1-4).

У цих словах ми виявляємо ті три виміри, що були висловлені і в гімні Послання до ко-лосян. Син Божий є джерелом, центром і ме-тою всесвіту. Як і в Посланні до колосян, ці три виміри – походження, сучасність і призначен-ня – стосуються і створення світу, і його спа-сіння (Він “здійснив очищення гріхів”).

За книгою Кардинала Крістофа Шенборна “Мета чи випадок?”

Господи, Ти не маєш початку і завжди існуєш, Ти захотів на-родитися від Матері, щоб покласти початок нашому часу і бути Еммануїлом - Богом з нами. Ти поділив наш час на дні,

місяці й роки, щоб ми могли сьо годні починати наступний рік з надією на краще.

Даруй нам і всім людям спокійні дні та щасливі роки. Дай, щоб ми ви-користали кож ну хвилину дарованого нам часу і заслужили нескінченну радість. Нехай із Твоїм народ женням прийде добрий завтрашній день, і хай усе буде нове й святе. Котрий живеш і царюєш на віки вічні. Амінь.

Молитва на новий рік


Це історія життя сімейної пари акторів Іллі Любимова та Катерини Вилкової. Розповідає Ілля.

Я просто жив у своє задоволення. Мною керувала дика пристрасть, жадібна цікавість в дослідженні усіх сторін життя. життя у тому розумінні, яке може бути у людини, яка не має жодного уявлення про Бога. Маючи талант віртуозного демагога, я розбивав вщент будь-кого, хто намагався наблизитись до мене з християнськими ідеями.

жІНКи, СеКС, ТІЛеСНІ ЗАДОВОЛеННЯВ загальному до двадцяти восьми років я спробував вже все і, на своє здивування опинив-

ся в “темному лісі”. Оскільки я жадібно дослідив буття, то мені здавалось, що я вивчив прості закони, за якими це буття функціонує, - закони вовчої зграї. Тобто, ніхто нікому нічого не ви-нен, не існує жодних зобов’язань, ніякої справедливості, немає порядку, все відносно, хаос є рушійною силою людства. Вожаком зграї є той, хто успішний. Але і він самотній, тому що вовк. Як жити в такому світі? Тільки руйнуватись, при чому з максимальним задоволенням.

Я пропустив момент, коли у мене виникло переконливе відчуття, що втрачаю зв’язок з реальністю, вона вислизає і я не розумію, куди далі йти. Хоча знав усе та про все аж до цього моменту. І тут я з усією ясністю побачив, що є інша, абсолютно невідома мені сила, яка керує життям, мені невідомі ї ї закони, але нутром чую, що вони працюють.

Єдине місце, куди не ступала ні моя нога, ні погляд – це Божий храм. І я вирішив, що мені потрібно охреститись. Я пішов у Софі-ївський собор. Після Богослужіння з-за вівтаря вийшов о. Дмитро, священик, який мені тоді, не побоюсь цього сказати, “був до одного місця”. Я до нього із проханням підходжу, мовляв, охреститись хочу. Отець Дмитро одразу запитав: “А навіщо”? Я оторопів. Побачив, що він абсолютно точно бачивть мій настрій і розмовляє зі мною на зрозумілій мені мові. Мені ж бо потрібно, щоб легше стало. Розгу-бившись, я пробурмотів щось на зразок того, що не люблю людей.

ІСТОРІЯ ОДнІєї ПАРИбЕЗ СЕкСу ДО ВЕСІЛЛЯ


“Тоді тобі до психолога потрібно йти, а не до священика”. Це ж треба таке, ну й настирний піп попався. “Та ти ще дякувати повинен, що я прийшов!”, - подумав і ще щось нерозбірливе пробелькотів. Священик натомість подумав-подумав та й відрік: “Давай хоча б Євангеліє по-читай. І тоді приходь”.

Добре, думаю собі, якщо такі вже пироги, тоді почитаю. Минуло кілька днів, прочитав Євангеліє, ніщо мене не вразило, але прийшов до того священика і відзвітував: “Ну ось, про-читав”. Отець Дмитро нічого мене не запитував по домашньому завданню, інтуїтивно відчу-ваючи, що такого роду питання мене лише збунтують. Він пояснив, що у них у храмі немає купелі для дорослих, і направив мене на Червону Площу до храму Казанської Божої матері, де можна охреститись з повним зануренням.

Як зараз пам’ятаю: була зима. жінка, з якою я тоді жив, приготувала мені хрестильну со-рочку, і я вирушив до храму. Якийсь легкий трепет я відчув, але нічого більше. Коли ж вийшов із храму, мене наче молотом стукнула по голові думка, що я злодій. Тому що обманюю пре-красну жінку, використовуючи її довіру. Бо ж не збираюсь я з нею залишитись навіки, на-роджувати дітей…а, отже, краду ї ї у іншого чоловіка, якого їй призначено. Я також свідомо осмислив, що не вправі продовжувати цей обман, тому що вона хороша людина, і морочити їй голову – свинство. Я наче отримав наказ згори, що потрібно вирвати все це терміново з коренем. Страшенно соромлячись, я таємно зібрав свої речі і просто втік з ї ї квартири. І в той же момент я твердо усвідомив, що буду жити лише з тією жінкою, яка стане моєю дружиною. У всьому іншому отримана мною благодать таїнства хрещення діяла невидимо, нічого, як ви-давалось, суттєво не змінилось. Господь не входив у моє життя як Наполеон на Бородинське поле, Він, як і кожну людину, не позбавляв мене свободи.

ДеНь НАРОДжеННЯПереломним став мій День народження. Минуло півтора місяця після Різдва. Мені повідо-

мили, що в цей день обов’язково потрібно причащатись, що мене аж ніяк не радувало. Я звик зо-всім інакше святкувати цей день: випивати з друзями, веселитись. “Знову готуватись до сповіді, поститись, читати молитви. Навіщо взагалі на свій День народження йти у храм? Не хочу, - ду-мав собі я...І двадцять першого лютого з самого ранку таки пішов. І тут сталось щось незбагнен-не! Мене наповнило радістю, якої я ніколи не відчував. Я занурився в якесь щасливе сп’яніння.

Продовження на стор. 22


Весь день до пізнього вечора я провів у дорожніх заторах, розвозив якихось людей та друзів, по справах, які їм по-трібно було владнати. Зага-лом витратив день на якусь, як би видавалось, дурню. Повернувшись додому після півночі, знайшов подарунки від батьків – і все, день закін-чився. Але це був найкращий День народження у моєму житті! Від самого ранку до вечора мені було так радісно та добре, наче я об’ївся якоїсь незнаної мені до того момен-ту наркоти. Так-так, саме так я і думав про Святе Причас-тя - як про найдивовижніший наркотик на світі. А те, що було ще незбагненніше, це те, що Господь розмовляв зі мною на зрозумілій мені мові.

Я чіплявся до священи-ків із запитаннями стосов-но того, як правильно жити далі. Повним відкриттям (хоча підсвідомо кожна людина це відчуває) стала абсолютна євангельська відмова на близькі стосун-ки з жінкою поза шлюбом. Прийняти це мені було дуже легко, я навіть відчув захо-плення: ось вона, сила, якою хоче володіти кожен чоло-вік, вона проста та доступ-на. І полягає вона на відмові, на жертві. Не в комфортно-му слові “так”, а в умінні ска-зати “НІ” самому собі, своїм тілесним бажанням, всьому тому, від чого ти звик отри-мувати насолоду.

Але чим далі я рухався в цьому напрямку, тим сильні-ше мене спокушали. Я падав і підіймався. Вже на влас-ному досвіді переконався, яка сила відкривається в тій

людині, яка живе в чистоті, в шокуючій відмові не тільки від розпусти, а й від мастур-бації, тобто від статевого за-доволення в принципі, культ якого так підживлює поп-культура і навіть медицина. Для мене стало особистим відкриттям, що вся сучасна індустрія, яка працює на зо-внішній імідж людини, бук-вально підштовхує ї ї до того, щоб вона постійно була гото-ва до статевого акту. Я наче на власні очі побачив, що і чоловік, і жінка як механізми завжди готові до солодкого, несподіваного та універ-сального (тобто де завгодно, як завгодно і яким завгодно способом) статевого акту з прекрасною незнайомкою та незнайомцем. Це було ще більш вражаючим з тієї при-чини, що і я, не усвідомлюю-чи, так жив. Секс став ідолом, сучасним божком, яким не варто нехтувати.

В певний момент при-йшло розуміння, що для лю-дини є лише два можливих ступені для духовної реалі-зації: святенництво або по-дружжя. Я не стільки боявся одного і бажав іншого, скіль-ки просив Бога, щоб вказав мені призначений шлях. Довго я просив, звертався до Нього постійно, взивав, довірливо розмовляв – так я вчився молитись. Робив я це дуже смішно, кажучи: “Госпо-ди, Ти мені дай, будь-ласка, дружину блондинку з бла-китними очима, якщо на те Твоя воля, звичайно” Чому? Просто якщо тобі вже даний карт-бланш, то чому б не спробувати, адже написано: просіть і дасться вам.

...ось вона сила, якою хоче володіти кожен чоловік, вона проста та до-ступна. І полягає вона на відмові, на жертві. НЕ в к о м ф о р т н о м у слові “так”, а в умінні сказа-ти “НІ” самому собі...


жІНКА, ЯКА ЛЮБиТь ЦеРКВУ, А Не РеСТОРАНи… Отець Андронік із Псковського монастиря, дивлячись прямо на мене, підняв вказівний

палець і або запитав, або констатував: – Молодий, не одружений. – Так.– Потрібно знайти таку дружину, щоб Церкву любила! Не всякі там ресторани чи дрібниці,

а Церкву.По дорозі додому я намагався розгадати старцеву загадку. Що означає “жінка, яка лю-

бить Церкву, а не ресторани”? Відповіді не було… Та після зустрічі з о. Андроніком усе стало розвиватись стрімко. Було таке враження, що і мене, і мою майбутню дружину Катю,взяли за шкірку та поставили один перед одним. Спочатку я зустрів ї ї під час фотосесії. Як мене туди занесло я не можу зрозуміти. Йшов Великий піст. Варто додати, що до цього моменту я вже два роки жив без сексу і якось відчув, що абсолютно спокійно дивлюсь на жінок: як на дівчаток у дитячому садку, або як на безстатеві створіння. Так відбулася наша перша зустріч: вона фотографувалась, а я на неї дивився, ну от власне і все… Але у Пасхальну ніч, коли бого-служіння вже закінчувалось і народ причащався, я вийшов у надбудову перед храмом і тут завмер – там стояла вона. Моя, і це я точно знав, моя блондинка з блакитними очима. Це була Катя. Ноги самі попрямували до неї, а губи складали звуки в слова. “Христос Воскрес”, - впев-нено промовив я. Все трапилось, наче випадково: вона була на якомусь концерті із подругою Анною, яка ходила в наш храм і запропонувала зайти на хвильку. До цього Катя часом заходи-ла в церкву з батьком, аби свічку поставити, не більше.

Все те, що сталося, ми відслідковували з Катею набагато пізніше. А після тієї пасхальної зустрічі нас наче напоїли, притягнули один до одного, з’єднали і врешті-решт відправили під вінець. Вона зі мною не кокетувала, я ї ї не завойовував, а якби ми керувались здоровим глуз-дом, то в нас нічого б не вийшло. Але мене мучили слова о. Андроніка… Дивлячись на світ-

ську Катю, яка робила перші кроки в храмі, я розумів, що вона категорично не вписувалась в означений ним образ дружини. Я аж ніяк не міг про неї сказати, що вона не любить ресторани та інші дрібниці, а любить Церкву. І що це взагалі означає - любити Церкву? Сенс старечого пророцтва відкрився пізніше.

Спочатку мені слід було довіритись внутрішній інтуїції, що це – моє, і не чинити опір. Через місяць спілкування з Катею я підійшов до о.Дмитра і сказав: “Ми хочемо одружитись”.

Продовження на стор. 24


У відповідь почув: “Ти подивись, який швид-кий! Давайте позустрічайтесь ще рік, і тоді побачимо”. У нашому випадку це дослівно звучало ходити за ручку, як діти. Зрештою про те, що у нас не буде близькості до він-чання, я оголосив Каті одразу, очікуючи по-бачити, як ї ї великі очі стануть ще більшими. Але вона, як ні в чому не бувало, покірно погодилась. Насправді тут немає жодного секрету. Не дивлячись на те, що ця пропо-зиція йде всупереч сучасним установкам, це напевно те, що хоче почути від чоловіка будь-яка, підкреслюю, нормальна жінка.

Каті було двадцять шість і вона також мріяла про родину. Їй не бракувало уваги зі сторони чоловіків, але завжди певного роду, і вона вдосталь настраждалась в тих стосун-ках. Досвід привчив чоловікам не довіряти. І абсурдність пропозиції чоловіка, який хоче взяти за дружину і не отримувати ї ї прекрас-ного тіла до шлюбу, шокує жінку в доброму сенсі і дає чоловіку бонус довіри. Катя лю-дина сильна, вольова та цілісна, вона не під-далась провокаціям і спокусам. Господь дав нам сили пройти цей шлях. Я також йшов цим шляхом вперше, і сам не сильно вірив в те, що це взагалі можливо. Розумів одне, якщо ми вже зробили перший крок у цьому на-

прямку - то варто йти до кінця. Так ось, коли я явився до о.Дмитра з нашим рішенням, ми ще навіть не поцілувались ні разу.

Почувши благословіння отця, я задзво-нив Каті. - “Рік потрібно зустрічатись”. У від-повідь вона спокійно сказала: “Ну й добре, рік то рік”. Вона довіряла мені абсолютно у всьому. І тут мене осінило, і я зрозумів слова старого священика. В ту пасхальну ніч Катя одразу пішла на сповідь, послухавши мене, людину, яку вона не знала. Вона покірно йде тим шляхом, який їй запропонував я. В свою чергу, я був слухняним своєму духовному отцеві, а він – своєму. І якщо ми всі упоко-рюємось і намагаємось виконувати заповіді, тоді це і є любов до Церкви.

Адже гріх наших прабатьків був гріхом непослуху, порушенням Його заповідей, а отже, нелюбові. Тому повернутись до іс-тинної любові можна лише через послух. Після офіційної пропозиції в присутності батьків ми зрозуміли, що виходимо на фі-нішну пряму. Утримуючись від близькості, ми були абсолютними першопрохідцями як для себе, так і для свого світського се-редовища. Відчували, як воно з наростаю-чою цікавісю та напругою слідкує за нашим марафоном.


Звісно, ми не в буквальному сенсі не тор-кнулись один одного. Бували моменти про-яву пристрасті, поцілунки, обійми. Але ми себе зупиняли і прийшли до фінішу.

Після розкішної весільної церемонії нас чекав президентський люкс і перша шлюб-на ніч. Ми стали чоловіком і дружиною. І, як мені шкода, що не зможу цими простими словами виразити усю глибину наших пере-живань. Наша близькість стала вінцем шляху довжиною в рік, який ми разом пройшли. Це насправді Божий подарунок! Подарунком стало для мене реальне, майже фізичне від-чуття, що моя дружина – це частина мене са-мого. Те саме сталось і з Катею. І це унікальне відчуття допомагає нам уникати неминучих, здавалось би, сімейних конфліктів. Ну, не станеш же ти злитись або сперечатись зі своєю шиєю, навіть якщо вона різко поверне не туди, куди потрібно, і завдасть тобі болю. Або навряд чи битимеш себе по голові, якщо у тебе мігрень. Звучить неправдоподібно, але у нас з Катею не виникає протиріч: ні гло-бальних, ні дрібних побутових, об які часто б’ються сімейні човни. Скажіть, а звідки їм взятись, якщо ключова фраза моєї дружини у відповідь буквально на все: “Я зроблю так, як ти скажеш”.

Я нічим не заслужив витягнути цей лоте-рейний квиток з іменем Катя Вилкова! З нею неможливо посваритись, навіть якщо дуже сильно захотіти! Крім того, вона дівчина му-дра і швидко зрозуміла, що є певна зручність у тому, що за все відповідає чоловік. При та-кому вотумі довіри я не в змозі ї ї підвести і органічно не здатен зробити щось, що може нашкодити нашій сім’ї. Але вінчання на то і таїнство, що вміщує певні пророцькі задатки сімейних стосунків. Чоловік, аби бути здат-ним стати істинним головою родини, отри-мує в дар талант духовного зору. Тобто, на-віть якщо чоловік не надто розумний, то він керується внутрішнім знанням, відчуваючи, як вірно вчинити. І фраза, яка усіх бентежить: “жінка нехай боїться чоловіка свого” несе в основі не страх, а довіру до дару, який отри-мує чоловік разом із відповідальністю за дружину та дітей.

Звісно, це не означає, що я ігнорую Каті-ну думку. У неї тонка інтуїція і вона дає мені багато порад в професійному плані та сто-совно руху нашого сімейного корабля. За-галом усе у нас проходить по принципу: ми порадились і я вирішив, і нам з дружиною це подобається…

top.thepo.st


Літня черниця 25 років прожила в тюремній камері задля служіння ув’язненим...

Вона виросла в Беверлі-Гіллз і вважала голлівудських зірок своїми сусіда-ми, але одного разу віддала перевагу триметровій камері, щоб служити аре-штованим в мексиканській в’язниці. 17 жовтня 2013 року паніматка Антонія Бреннер тихо померла в мексиканському місті Тіхуана. Їй було 86 років.

Антонія Бреннер народилася в 1926 році в Лос-Анджелесі в родині ірланд-ських іммігрантів. Її батько став успішним менеджером з продажу, і їх сім’я пе-реїхала в дорогий район Беверлі-Гіллз.

Бреннер народила і виховала 7 дітей і поступово все більше і більше при-свячувала себе благодійній допомозі бідним. 1969 року Антонії наснився сон, де вона побачила себе у в’язниці. Вона вже чекала страти, коли з’явився Ісус і запропонував зайняти її місце. Вона відхилила Його пропозицію, доторкнулась до Його щоки і сказала своєму Спасителю, що ніколи не залишить Його, що б не трапилося.

Коли 1977 року другий шлюб Бреннер закінчився розлученням, вона роз-продала все своє майно і вирушила до в’язниці “La Mesa”, кілька візитів до якої залишили слід в її співчутливому серці.

Антонія Бреннер (з інтерв’ю “The Los Angeles Times” у 1982 році): “Щось сталося зі мною, коли я побачила цих людей за ґратами. Я постійно зга-дувала про них. Коли було холодно, я думала про те, чи тепло їм; коли йшов дощ, я думала, чи є у них укриття від дощу. Я непокоїлася, чи є у них ліки, і як по-живають їхні родини. Коли я переїхала жити до в’язниці, я відчула себе вдома”.

У цій в’язниці відбували покарання вбивці, ватажки банд, насильники та інші небезпечні злочинці. Під час бунту 2008 року загинули 22 людини. Другий бунт почався через те, що, як покарання за перший бунт, ув’язненим протягом 5 днів не давали води.

Бреннер стала черницею тільки в 50 років, коли переїхала до триметрової камери у жіночому відділенні в’язниці. “Є велика різниця: жити серед людей і відвідувати їх, – сказала Антонія в інтерв’ю “The Washington Post” у 2002 році. – Я повинна була бути з ними навіть посеред ночі – на випадок, якщо когось по-ранять ножем або у когось буде напад апендициту, або хтось помре”.

Бреннер їла ту ж їжу, яку давали ув’язненим, і піднімалася по ранковому сигналу. Їй, літній розлученій жінці, було відмовлено в праві приєднатися до якогось ордену, і тому вона розпочала своє служіння. З часом Антонія заснува-ла свій чернечий орден для літніх самотніх, розлучених та овдовілих жінок, які хотіли служити бідним.

Кілька років по тому католицька церква визнала її служіння. Мати Бреннер допомагала забезпечувати ув’язнених найнеобхіднішим: ліками, ковдрами, окулярами і засобами гігієни. Її голос часто було чути під час церковних служб. Вона також готувала померлих до поховання. Бреннер безстрашно перебува-ла серед убивць і бандитів, пропонуючи зневіреним свої молитви.

Її називали “Тюремний янгол” і “Мама”. Ув’язнені розповіли, як під час бунту вона пішла в натовп, не звертаючи уваги на сльозогінний газ та кулі, що свис-тіли з усіх боків. Коли в’язні побачили мужність мініатюрної жінки, боротьба припинилася.

Мати Антонія стала шанованою людиною в місті Тіхуана. Серед її друзів були начальники поліції та політики. У 1991 році черниця познайомилася з матір’ю Терезою, коли та відвідала місто Тіхуана. Бреннер підтримувала сто-сунки зі своїми дітьми, і вони відвідували її у в’язниці. У неї залишилися 7 дітей і 45 онуків та правнуків.

“Щастя не залежить від того, де ви знаходитесь, - сказала вона одного разу в інтерв’ю “The Washington Post”. - Я живу у в’язниці, але за 25 років у мене жод-ного разу не було депресії. Я бувала засмучена, сумна, але ніколи не була в де-пресії, бо я розумію мету мого існування”.

tbn-tv.ru

25 років...

Служіння



КазКи з аушвіцаКазКа

про зайчиКа,

лисицю

та півняУ хатинці під грушкамиРід зайчачий мешкав звіку,Скрізь оточений садками – Квіти видно з усіх вікон.

Рід шанований та славнийЗвичаї беріг прадавні,Їх міняти в цьому доміНе дозволено нікому.

Кожне миле зайченяткоТут привчали вже від малаСлухати мамусі й татка,жити просто, тихо, стало.

Але так вже є на світі:Де малят збереться зграйка,Там знайдеться серед дітокПустотливе неслухняйко.

Так між чемної малечі - Паші, Юри, Влада, Галі Повсякчасно зайчик ЛевчикКлопіт виробляв чималий.

Десь знайшов собі друзяку –Прудконогу й милолицю,І до ночі геть від ранкуШвендяли шляхами й лісом.

Марно мама вболівалаЙ говорила: “Так не добре!Ще дівчатко чемне й ладнеВтягнеш у якусь пригоду!”

Тато теж бурчав до того ж:“Схаменувся б ти, юначе,Ваші ті виправи можутьКінчитись у вовчій пащі”.

Та малі не переймались –Досить з них тої опіки.Кличуть їх ліси зеленіТа блакитні манять ріки.

Сіли на велосипедиІ помчали, наче вітер,В ліс глибоко, де дереваНебо підпирають віттям.

А вже там життя кипіло:Втіха, радість, рай, забави,Від мошви усе бриніло,Від жуків двигтіли трави.

Повно там і різних звірів,Кому домом – ліс зелений,А над всім головував тамСлавнозвісний кіт учений...

Коли добре попроситиРозповість вам, діти, кіт цей Басень, приказок чи байокЩо записані в цій книзі...

“Казки з Аушвіца”переклад Єгора Коваленко

(текст скорочено)


Мені важко любити во-рогів, як заповідав Ісус.

Мені не хочеться їх любити. Зовсім.У день, коли помер Нігоян, глибоко в моєму серці з’явилося

темне і лихе бажання. Я хотів, щоби усі причетні до цієї смерті – і ті, хто віддавав накази, і ті, хто їх виконував, і ті, хто міг би якимось чином це зупинити, але нічого не зробив, – померли у страшних муках, а після смерті потрапили до пекла.

Саме так. Саме цього я хотів. У мені не лишилося жодної краплі християнської любові до них. І в той же час я розумів, що це неправильно. Так не можна, але я слабкий.

Трохи згодом я почав молитися за них. Крізь зуби. Мені не хотілося цього робити, але я не хотів йти проти волі Ісуса, який сказав: “Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас нена-видять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають”.

Раніше, до початку Євромайдану, я вважав, що не маю ворогів. Тому ці слова Ісуса проходили повз мене. Любити во-рогів? Добре, нема питань. Я навіть не замислювався, як воно, любити того, хто бажає тобі зла.

Потім було ще більше смертей, потім несподівана перемо-га, а потім – Крим і війна.

Після вбивства Нігояна у мене з’явилися справжні, кон-кретні та реальні вороги – і внутрішні, і зовнішні, – яких я люто ненавидів, і яких треба було любити.

І якщо раніше моя віра була чимось переважно легким і приємним, то тепер вона раптом перетворилася на важкий хрест, який не хочеться навіть спробувати підняти.

“І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...”

Як можна простити, наприклад, тим, хто збив малайзій-ський Боїнг?

Мабуть, з цього і подібних питань моє християнство по-чало ставати справжнім. Бо раптом стало ясно, що попередні роки були всього-навсього розслабленою прогулянкою пар-ком.

Колись десь прочитав, що гнів – це природня реакція лю-дини на будь-яку несправедливість. І те, що ми відчуваємо гнів – це нормально. Інше питання: що ми з цим гнівом робимо?

“Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву (Бога), написано бо: “Мені належить помста, я відплачу”, – говорить Господь”.

Я довго це перетравлював і дійшов висновку, що моя не-нависть до ворога не приносить мені полегшення. Вона не дістає до ворога, вона натомість підточує мене і – через мене – найближчих мені людей.

Єдине, що я можу зробити з цим, зі своїм гнівом, з праг-ненням справедливості, в ті моменти, коли з відчаю хочеться вбивати – через силу сказати: “Боже, Ти просив любити цих... Та я не маю сил, у мене немає для них любові. Я не можу, я – не Ти. Але якщо вже Ти кажеш, що треба, навчи мене – як прости-ти, як побачити в них моїх братів і сестер. Як виявилося, я вмію любити тільки тоді, коли це легко, Ти – вмієш любити завжди. І Ти – Вчитель. Тож, вчи мене...”

Єгор Коваленко

Я слабкий



Про роль Різдва Христового у власному житті та спосіб його прийняти і відсвяткувати розповів отець Мануїл (Пишкович), який тепер живе у дале-кому Геріфорді (Великобританія).

– Різні люди по-різному переживають Різдвяне таїнство зустрічі з новонародженим Господом. Що для Вас є головним у цій зустрічі?

Мабуть, найголовнішим є те, що “це трапило-ся”. Тобто свого часу Господь став одним із нас! Не скажу, що це завжди дуже яскраво є переді мною, але воно наповнює хоча б якимось спокоєм: раз Господь прийшов сюди, отже, не все втрачено, і, незважаючи на часто не дуже радісні “декорації життя”, воно все-таки має сенс...

– Здається, кожна родина, поряд із загальни-ми народними традиціями, має ще й свої маленькі різдвяні звичаї. Чим особливе святкування Різдва у Вашій родині?

У нашій сім’ї було досить багато різних тради-цій. Кожен із нас мав свої “ролі”, які виконував під час Вечері напередодні Різдва. Тут було все роз-плановано: хто готує чи допомагає готувати якусь конкретну страву; які побажання виголошує бать-ко, мама чи діти; яку колядку співаємо перед тим, як приступити до куті тощо. Звичайно ж, було при-готування молитвою і постом, оскільки не можна було нічого пити чи їсти доти, поки перша зірка не з’явиться на небосхилі. Для нас, дітлахів, з одного боку, це було нелегко, але, з іншого боку, додава-ло своєї простої радості в очікуванні зорі! Звісно, є небезпека, що в традиціях може залишатися ба-гато поганського, ще “не християнізованого”, але навіть простий факт, що вся долівка застелена сі-ном, вже створював особливу атмосферу співпе-режиття “стаєнки”.

Щодо пізнішого часу, коли я вже став чле-ном чернечої спільноти, то важко виділити щось конкретне, оскільки довелося перебувати в різ-них обставинах, різних країнах. Фактично вже чимало років не зустрічаю Різдво у колі моєї сім’ї-спільноти. Але де б не був, вдячний Богу за пам’ять про те, що розумію: Його Різдво - це щось “об’єктивне”. Це та радість, в якій просто варто

взяти участь, адже вона не залежить від місця, осіб, культури...

– Якось довелося почути думку, що Різдво – “не-сучасне”, а, отже, й “нецікаве” сьогодні свято. Як би Ви відповіли на такі закиди?

Нас дуже часто приваблює щось нове, незві-дане, а все колишнє виглядає як “пережиток ми-нулого”. Але для кожного з нас є дуже важливим коріння. Поки ми молоді та енергійні, то не бачи-мо користі від цього, але настане “день Х”, коли це станеться. Саме тому важливо звіщати про радість Різдва, щоб така особа, в якої з’явилася необхідність, принаймні знала, куди повернутися, в якому напрямку крокувати до своїх джерел...

– Ви могли б пригадати найкраще Різдво у Ва-шому житті? Чому воно стало для Вас найкращим?

Думав-думав, і важко конкретно пригадати. Адже всі Різдвяні свята, особливо з дитинства, злилися у суцільну “атмосферу радості”. Тобто, з одного боку, це завжди щось подібне, а з іншого – це щось особливе, яке так важко окреслити...

– Найліпший спосіб підготуватися до Різд-ва Христового, а потім і відсвяткувати його, на Вашу думку, – це...?

Як на мене, варто перед Різдвом спробувати від чогось відмовитися, до когось/чогось уваж-ніше поставитися. З одного боку, Богові нема по-треби нас “мучити”, вимагати, щоби ми постили чи були аскетами. Але, з іншого боку, ми є істоти матеріальні (але це не є негативним!), і коли щось “відірвемо” від себе, пожертвуємо комусь, то воно повертається в настільки більшій кількості радіс-тю, що розуміємо: ці пережиття варті принесених жертв!

– Що б Ви побажали людям в цей передріздвя-ний час?

Пам’ятати, що все в нашому житті має сенс! Навіть коли в нас постійний “депресняк” і ми на роздоріжжях нашого життя, і коли нам сумно і ви-дається, що нас не розуміють, то це лише один з етапів. А далі нас чекає радість, адже тому на Зем-лю прийшов Він, щоби стати одним із нас!

Оксана Шкодзінська, Дивенсвіт

в якій просто варто взяти участь...Різдво – це та радість,


квашена капуста

пампушки

узвар

вінігрет

пісний борщ

вареники

гриби


риба

яблука

кутя

пироги

голубці

на столі в Святий вечір має бу ти пісний борщ з грибами,

рибні страви, вареники з капустою, голубці з грибами, пісні

млинці, гриби, пироги, к у тя та узвар. Ку тя – символ багатства

небесного столу, символ ду ховного багатства християнського

жит тя, є важ ливим елементом святвечірнього столу.

Варто пам’ятати, що у цей день ще триває піст, а отже, традиційно

м’яса на столі бути не може. Але це не означає, що урочиста вечеря

має бути несмачною.


Добре кіно

США, 2009реж. – Роберт земекісу головних ролях – джим Керрі, Гарі Олдман та Колін Ферт

Вікторіанська повчальна історія про старого скнару ебенезера Скруджа, який протя-гом однієї ночі переживає випробування глибокого очищення. Містер Скрудж – фінансист / грошовий міняла, який присвятив усе своє життя накопиченню багатства. Він зневажає все, окрім грошей, включаючи дружбу, любов і різдвяні свята…

Ця анімаційна стрічка – уже третя адаптація класичної повісті Чарльза Діккенса, дуже ат-мосферна, максимально передає увесь авторський задум. Для будь-якого віку.

Різдвяна містерія

У різдвяний час, коли ми збираємося усією родиною, за вікном мо-розно, а на душі та в наших домівках по-особливому затишно, є гарна нагода усім разом подивитися добре сімейне кіно…

РІЗДВЯнАІСТОРІЯ


Франція, Швейцарія, німеччина, 2004реж. – Крістоф Барратьєу головній ролі – жерар жуньйо

Франція, 1949 рік. Втративши надію, вчитель музики Клемент Матьє потрапляє в інтернат для важких підлітків. Там він бачить, до яких жорстоких “виховних заходів” вдається ректор цього закладу Рашан. Чим більше знущається Рашан над хлопчиками, тим агресивнішіми вони стають. Добродушного по натурі Матьє обурюють ці методи, але він не в змозі відкрито

протестувати. Та одного разу йому, автору численних музичних творів, які він скромно ховає в своїй кімнаті, приходить в голову чудова ідея: організувати шкільний хор.

Один з найуспішніших французьких фільмів за всю історію кінематографу. Чудова нагода переглянути цю стрічку саме на Різдво.

Франція, 2005реж. - Крістіан КаріонУ головних ролях - діана Крюгер, Бенно Фурман

Напередодні Різдва 1914 року четверо лю-дей пережили незабутнє. Шотландський священик, французький лейтенант,

німецький тенор і його кохана опинили-ся в самому серці спонтанного братерства, що ви-никло між траншеями німців, англійців і французів.

Рушниці були залишені на дні окопів, а самі солдати й офіцери вийшли назустріч один одно-му, щоб обмінятися сигаретами, розділити шоколад і побажати: “Щасливого Різдва!”

США, Великобританія, 2011Реж. - Сара Сміт У головних ролях - джеймс макевой,

Х’ю Лорі

Ми давно вже все знаємо про Санта Кла-уса (Святого Миколая), незрозуміло тільки, як він встигає: приготувати усі ці іграшки та цукерки, побувати на всіх дитячих святах, та ще й за одну ніч розвезти подарунки до кож-ної оселі. Розумна відповідь може бути лише

одна – десь на Північному полюсі, десь під безмежною сніговою пустелею має бути величезний технологічний центр, де ельфи розро-бляють сценарій Різдва та на автоматизованому виробництві готують свято. Страшно подумати, що станеться, якщо система дасть збій…

ХОРИСТИ

за матеріалами kinopoisk.ru

ЩАСЛИВОгО РІЗДВА

МІСІЯ: РІЗДВЯнИЙ ПОДАРунОк


• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

•


• Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії •

у створенні цього журналу

дякуємо нашим добродіям

за допомогу


• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

•


• Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії •


• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

• Н

аші

до

бр

од

ії •

Наш

і д

об

ро

дії

•


• Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії • Наш

і до

бр

од

ії •

Небо і земля, Небо і земля, Нині торжествують. Ангели й люди, Ангели й люди Весело празнують:

Христос родився, Бог воплотився Ангели співають, Царіє вітають, Поклін віддають, Пастиріє грають, Чудо, чудо повідають.

Во Вифлеємі, во Вифлеємі Весела новина! Чистая Діва, Чистая Діва, Породила Сина!

Христос родився, Бог воплотився Ангели співають, Царіє вітають, Поклін віддають, Пастиріє грають, Чудо, чудо повідають.

І ми во плоти, і ми во плоти Богу поклін даймо: „Слава во вишніх, слава во вишніх” Йому заспіваймо!

Христос родився, Бог воплотився Ангели співають, Царіє вітають, Поклін віддають, Пастиріє грають, Чудо, чудо повідають. н

атал

я Ку

рій

, “Ко

лядн

ики”

Бог предвічний народився, Прийшов днесь із небес, Щоб спасти люд свій весь, І утішився. В Вифлеємі народився: Месія, Христос наш І Пан наш, для всіх нас Нам народився. “Cлава Богу!” заспіваймо, Честь Сину Божому І Пану нашому Поклін віддаймо.

Бог ся рождає, хто ж ‘Го може знати!, Ісус ‘Му ім’я, Марія ‘Му Мати!

Тут Ангели чудяться, Рожденного бояться. А віл стоїть, трясеться, Осел смутно пасеться. Пастиріє клячуть, В плоті Бога бачуть Тут же, тут же, тут же, тут же, тут!

Марія ‘Му Мати прекрасно співає, А хор ангельський Їй допомагає.

Йосиф старенький колише Дитятко: “Люляй же, люляй, мале Отрочатко!”

Коляда йде!Коляда йде!

svitlo 31 december 2014

Documents