«Я – світло для світу; хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме світло життя».(Ісус Христос, Іоанна 8:12)

Щ О М И С В Я Т К У Є М О ?Чого-чого, але святкових днів та різних вихідних нам

ніколи не бракувало. Для нас уже ніби звичним стало що ми економічно відстаємо, але за кількістю свят ми ніколи позаду не були. Спеціальний український інтернет-сайт присвячений різноманітним святам подає наступну кла-сифікацію: державні свята, релігійні свята, народні свята, дохристиянські свята, інші свята, авторські свята.

Чомусь там немає такої рубрики як «християнські свя-та», мається на увазі ті, котрих дотримуватися велів Сам Христос, тому що очевидно в поняття «релігійні» входять і різновиди конфесій. Наприклад католицькі свята мають свої дати, православні свої, протестанти одні свята ви-знають, інші – ні. Крім того, в Україні ще живуть чисель-ні іудейські та мусульманські громади зі своїми святами. Якщо скласти докупи усі ці святкові дні то у році не ви-стачить днів.

Хтось визнає одне свято, а інший його взагалі святом не вважає. Це ще можна зрозуміти якщо мова йде про ви-значні історичні дати, чи пам’ятні громадські події. Але якщо це стосується Божої установи що святкувати, як святкувати і коли святкувати, то для християн у цьому питанні розбіжностей і близько не мало би бути. Адже сказано в Святому Писанні: «Один Господь, одна віра, одне хрещення» (Ефес. 4:5).

Біблія нам відкриває, що в древності Божий народ мали навчати священики, для того, щоб усі знали в чому полягає воля Господа. «А народ Мій будуть вони навчати розрізняти між святим та звичайним, і зроблять їх зна-ючими різницю між нечистим та чистим» (Ієзек. 44:23). Однак історія свідчить, що часто священики самі були винні в тому, що своїми діями відвертали людей від Гос-пода. Доходило до того, що Богу приходилося через про-рока Ісаю висловити Своє ставлення до такого «служін-ня»: «усі ваші свята ненавидить душа Моя: вони стали Мені тягарем» (Ісая 1:13-14).

У цьому ж розділі пояснюється, що неприпустимим є поєднувати «святкування та беззаконня». Але, нажаль, святкування з беззаконням має місце ще й нині серед нас.

Що сказав би Христос якби був присутнім на такому «святкуванні» де все починається з горілки і закінчу-ється нею? Про це можна догадатися. Дуже сумну ста-тистику подають медики: «Отруєння алкоголем займає перше місце серед причин госпіталізації українців у святкові дні разом із підвищеним травматизмом, ви-падки якого також пов’язані з алкогольним сп’янінням». (Прес-служба МОЗ України).

На момент приходу Христа фарисеї, священики та законники вже понавидумували стільки різних правил, постанов та переказів, що Христос не міг це замовчува-ти: «чого ви порушуєте Божу заповідь ради передання вашого?» - докоряв Він. (Матвія 15:3).

Відтоді пройшли вже не лише століття, а навіть два тисячоліття, відколи розповсюджується по світу вчен-ня Христа та апостолів, та чомусь здається, що історія нас нічому не навчила. Почалася Нова ера, період Ново-го Завіту, нового євангельського вчення. І якби сьогод-ні Христос став порівнювати Його науку з сучасним нагромадженням різних постанов, святкуванням ве-ликої кількості свят та святих, які згодом з’явилися, особливо протягом останнього тисячоліття, то хіба знов не докорив би нам? Напевно Ісус знову повторив би свій колишній вислів: «надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей» (Марка 7:7).

Як розумово, так і емоційно людина відчуває потре-бу в поклонінні перед тим, кого вона вважає вищим, сильнішим, мудрішим за неї. Якраз у цьому й полягає основний зміст будь-якого свята. Однак, якщо Бог у нас не є на першому місці в житті, людина доходить до абсурду – починає вклонятися творінню замість Творця. Як писав про таке апостол Павло: «Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і слу-жили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь». (Римлянам 1:25).

Отже, те, що ми святкуємо, і буде своєрідним по-казником того, кому ми віддаємо перевагу – Творцю чи творінню!

ЯКІ СВЯТА ПОТРІБНО СВЯТКУВАТИ ЩОБ БУТИ ХРИСТИЯНИНОМ

ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС У СВЯТА

2 cтор.БОЖЕСТВЕННОЕ И

САМОВОЛЬНОЕ

3 cтор.СВЯТО ЧИ ДОЗВІЛЛЯ?

4 cтор.ПОЧЕМУ СТОЛЬКО РЕЛИ- ГИОЗНЫХ ПРАЗНИКОВ?

5 cтор.БРАТАМ ІЗ ДЕШКОВИЦІ

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

6 cтор.ПОКЛОНІННЯ МОЩАМ

7 cтор.

СВЯТА ЯКІ ЗАЛИШИВ НАМ ХРИСТОС

8 cтор.

СВІТЛО твого Життя2

го християнського вчення. Бiблiя застерігає нас від гріха i вчить, як правильно поклонятися Богу. Отже у християн є надійне ке-рівництво. Та незважаючи на це, в історії християнства є не лише свiтлi сторінки духовного відро-дження, але й темнi сторінки від-ступництва й падіння.

Першу згадку про свята Гос-подні ми знаходимо у Старому Заповiтi. Про святкування цих свят детально можна прочита-ти у книзі Вихід 34 розділі. Слід вiдмiтити, що кожне свято відзна-чалося у конкретно встановлені Богом дні. Наприклад, Пасха – у 14 день першого місяця року, свято Жнив (пізніше П’ятидесятниця), на 50-й день після Пасхи, і так для кожного свята Бог визначив точну дату.

Особливим щотижневим свя-том була субота, яка нагадувала Божому народу про те, що Твор-цем нашого світу є Господь, який займався творчою працею 6 днів, а 7-го дня спочив. Через святку-вання суботи Бог прагне донести до нас інформацію про те, що ми у Всесвіті не випадковість і не без-рідні, наша прабабуся не мавпа, а теорія еволюції цілковитий аб-сурд.

Ще одну ціль, яку ставить Гос-подь через святкування суботи, полягає в турботі про людину, про її духовне та фізичне здоров’я. Адже Той, Хто нас створив добре знає, що після 6-ти днів праці наш організм обов’язково потребує як відпочинку, так і щедрого духо-вного хліба. Як казав Христос: «Не хлібом єдиним буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих». Тому Господь ба-жає, щоб кожного тижня Його послідовники в цей день, Ним освячений, поклонялися Богу, як своєму Творцю і свої помисли зо-середжували на вічному спасінні, яке тепер стало доступним завдя-ки милостивій жертві Христа.

Усі ці свята були не просто ви-конанням зовнішнього ритуаль-ного дійства, відвідуванням храму

та радісним проведенням часу. Кожне із встановлених Богом свят було сповненим глибокого зміс-ту. Свята вказували на майбутні важливі моменти служіння Ісуса Христа у прийдешньому Новому Заповiтi.

З приходом Сина Божого на нашу Землю, багато з цих свят знайшли своє відображення у Його смерті, воскресінні i возне-сінні на небо. Тобто, зустрілися з Тим, на Кого ці свята вказували. Тому вже у Новому Заповiтi, Бог не дає повеління християнам від-мічати ці свята так, як це було у часи Старого Заповіту.

Проте, деякі вказівки Божі щодо свят, ми все-таки знаходи-мо на сторінках Нового Заповіту. Так, наприклад, Пасха, яку багато християн пов’язують з воскре-сінням Ісуса Христа, насправді вказує на Його смерть, на Його жертву: «бо наша Пасха, Хрис-тос, за нас у жертву принесений» (1Кор.5:7). Як не дивно, але в Но-вому Заповіті святкування Пасхи не означає відмічання цього свя-та один раз у році навесні, а ви-конання повеління Христа «кож-ного разу» здійснювати святе причастя по потребі, за необхід-ністю: «Прийміть, споживайте, це - тіло Моє… Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпу-щення гріхів!» (Матвія 26:26-28). «Це робіть на спомин про Мене!» (1Кор.11:24).

Саме так відмічали Пасху Христос, апостоли та перші хрис-тияни. Ще одним святом, яке від-мічалось у Старому Заповiтi, i святкування якого залишається в силі до Другого приходу Хрис-та є субота. Адже, сам Господь повелів: «Пам’ятай день субот-ній, щоб святити його!» (Вихід 20:8). А в Новому Заповiтi Ісус повторив: «Субота постала для чоловiкa» (Марка2:27). Цю саму думку підтвердив також апостол Павло: «Отож, людові Божому за-лишається суботство, спочинок» (Евр.4:9).

Послідовники Христа та апос-толів у перші віки християнства дотримувались святкування су-боти, i всі, хто вважає себе на-родом Божим, повинні теж це робити. Повелінь Божих щодо святкування інших свят у Новому Заповiтi немає, і тому ви не зна-йдете їх у Бiблii. Якщо ні Христос, ні апостоли не заповідали відмі-чати ще якісь інші свята, то звідки вони беруть свій початок?

Історія переважної більшості цих свят має якнайглибші істо-

ричні традиції. Особливо пока-зовим є поєднання тих свят, що прийшли до нас з древніх язич-ницьких епох, так і тих що при-йшли вже після прийняття хрис-тиянства. При цьому частенько багато язичницьких свят прийня-ли християнське тлумачення, а так само з іншого боку, немало, так званих, християнських урочис-тостей своїм корінням сягають у часи дуже віддалені від християн-ської ери.

Хоча, ми не ставимо за мету роз-повісти про походження кожного зі свят, які традиційно вiдмiчаються, проте, до прикладу, деякі цiкавi факти хоча би про найбільш відоме усім свято – Різдво. Газета «Вiче» за-цікавилася цією темою і поринула в історичні дослідження, які були ві-дображені в статті під заголовком: «То коли ж народився Ісус Хрис-тос?». У ній ми читаємо: «Просте, на перший погляд, питання. Однак вiдповiсти на нього не так просто, оскільки ні 25 грудня, ні 7 січня не є історичними датами народжен-ня Ісуса Христа… Папа Римський Юлій I побачив вихід у заснуван-ні свята народження Немовляти Ісуса i вшануванні (створені відпо-відного культу) народження Бога на землі. Найскладніше було обра-ти конкретний день. Ідеально для цього пiдiйшло свято «Solis Invicti» (Непереможного Сонця)… Таким чином дуже органічно язичницьке свято Непереможного Сонця пере-творилося на свято Народження Непереможного. У 4-му столітті свято починає відзначатися в Римі. Iншi християнські церкви не од-разу прийняли нововведення. Як бачимо день Різдва Христового є символічною датою, що вдало наклалася на язичницькі свята народження Світла чи Сонця».(Січень, 2002).

Аби поширити свій вплив на парафіян, церква запозичила чи-мало дохристиянських звичаїв. Серед них – виготовлення Пи-санок на Великдень, клечання свiтлицi зіллям на Святу Трійцю, запалювання вогнищ на Iвана Ку-пала, а також приготування куті й узвару на Святий вечір та ще ба-гато чого іншого.

Отож, цілком очевидним є те, що немало з того що нині святку-ється, немає Біблійного підтвер-дження про Божественну згоду на це! Пам’ятаймо, що проголосив Христос: «Та близький той час, і він уже настав, коли справжні прихильники поклонятимуться Отцю в дусі та істині. Таких людей і таке поклоніння прагне бачити Отець». (Iоана 4:23).

Анатолій Ярчак

Люди з давніх-давен звикли до свят, вшановуючи імена тих, на чию честь були запроваджені ці свята. Серед великого розмаїт-тя свят, слід виділити найбiльшi, такі як Пасха, Трійця, Різдво що пов’язані з народженням та во-скресінням Сина Божого - Ісуса Христа та сходженням Святого Духа на апостолів. Багато людей вважають, що всі ці свята були запроваджені самим Господом, з Його наказу. Чи це дійсно так? Адже для всіх християн важливо виконувати Божі накази. Проте, багато християн не знають, звідки беруть свій початок деякі христи-янські свята, мало хто задається питанням про їх походження.

Насамперед потрібно дати вiдповiдь на одне запитання: чому ми називаємось християни? Вiд якого слова походить ця назва? Звичайно, від слова Христос. Справжній християнин завжди буде рівнятися на Христа, посту-пати так, як Він поступав, слу-хатись Його вказівок. Крім того, у християн є Бiблiя. Ця книга – правило вiри та основа істинно-

I С Т О Р И Ч Н И Й Е К С К У Р С У С В Я Т А

- Чи святкуєте ви свята?- Святкую.- На вашу думку цих свят у нас багато чи мало? - По-моєму, багато.- Якщо це релігійне свято,то що робить це свято святом?- Похід у церкву.- Скільки часу на вашу думку людина має відводити на свято, а скільки на працю?- Коли свято, то відпочивати, а коли ні, то працювати.

Катерина

СВІТЛО твого Життя 3

- Чи святкуєте ви свята?- Святкую.- На вашу думку цих свят у нас багато чи мало? - Багато.- Якщо це релігійне свято,то що робить це свято святом?- Похід до церкви та зустрітися з друзями.- Скільки часу на вашу думку людина має відводити на свято, а скільки на працю?- Якщо будній день, то треба працювати, а якщо вихідний – то відпочивати.

Галя

- Чи святкуєте ви свята?- Так.- На вашу думку цих свят у нас багато чи мало? - На мою думку дуже багато.- Якщо це релігійне свято,то що робить це свято святом?- Похід у церкву та зустріч з родичами і друзями.- Скільки часу на вашу думку людина має відводити на свято, а скільки на працю?- 90% на працю та 10% на свята.

Галина Семенівна

Каждый человек прихо-дит в этот мир и, прожив предназначенный ему срок, ухо-дит. Таково предопределение. И каждый из нас хочет прожить свою жизнь так, чтобы оставить след после себя. И непросто след, что жил такой-то, а хочется как-то со смыслом, по уму. Мы хотим жить счастливо, хочется радости, хочется много больше светлых дней. В общем, хочет-ся праздника. Представьте себе, что это за жизнь без праздника!

Иногда мы сами устраива-ем себе такой день. Ну и что? Моя жизнь, что хочу, то делаю! Когда мы живем по уму, то за-мечаем, что вокруг нас живут люди, которые в свою очередь, хотят добрых дней. И если мы не эгоисты, то иногда помогаем другим. Мы видим, что все-таки в нашем мире много зла, войн и слез. И все наше общество как-то разделилось на тех, кто над-еется на Бога, доверяет Ему, и на тех, кто верит, что Бог есть, но еще не научившихся доверять Ему.

И если вы, дорогой читатель, считаете себя человеком верую-щим, доверяющим Богу, давайте рассудим: а разве вера в Бога не предполагает и поклонение Ему? Есть люди, которые сами себе создали Бога. И в этом слу-чае человек сам устанавливает себе способ поклонения этому богу, ибо он сотворил его в сво-ем воображении. Так рождались языческие религии, поклонение которых окружено ореолом та-инственности. Люди часто сами избирают себе и способ для по-клонения, и сами определяют в какие дни его совершать – вот так, в результате, появляется праздник.

Те, кто стояли у исто-ков какого-либо праздника, рассчитывали на то, чтобы на-род со страхом приходил на по-клонение, чтобы не разгневать богов. Родился человек, и с мо-локом матери впитал традиции

своих предков. И думает он, что все в порядке. Пришло время празднику - надо идти на покло-нение…

Представьте себе, сколько в мире различных вероиспо-веданий и каждое имеет свои праздники. В основном люди верят, что Бог есть и пытаются угождать Ему, и при всем при этом, все войны, катастрофы, глобальные изменения на зем-ле - не уменьшаются. В чем же дело? Может быть, Бог не дово-лен нашим поклонением?

Здесь мы должны опред-елиться: где искать верный ис-точник, чтобы найти ответ? Если мы тоже христиане, то од-нозначно верная и правдивая информация находится только в Библии. И если мы не поленимся открыть ее с искренним желани-ем и найти решение, то увидим, что Бог принимает только ис-тинное поклонение, и только то, которое Он Сам определил а не мы его установили.

Ибо не мы, а Он сотворил нас по Своему благоволению, даро-вав нам жизнь и дыхание. Это касается и праздничных дней. Например, для добра человеку Бог установил еженедельный праздник, входящий в четвер-тую заповедь Десятисловного Закона: «…шесть дней работай, а день седьмой Господу Богу твоему…». А какой день у Бога седьмой, вы наверняка знаете. Конечно же - суббота, ведь Свя-щенное Писание об этом опред-еленно говорит. (Исход 20, 8-11). Проблема человечества заклю-чается в том, что люди начина-ют диктовать Богу свои усло-вия поклонения и, фактически, восстают против Творца.

Бог также не принимает само-вольное установление праздни-ков. Подобный пример записан в 3-ей Книге Царств, 12 гл. Эту главу интересно прочитать по-лностью, но мы прочтем 32 и 33 стихи: «И установил Иеровоам праздник, в 8 месяц, в 15 день ме-

сяца, подобный тому празднику, какой был в Иудее, и приносили жертвы на жертвеннике. То же сделал он в Вефиле, чтобы при-носить жертву тельцам, которых сделал. И поставил в Вефиле священников высот, которые устроил. И принес жертвы на жертвеннике, которые он сделал в Вефиле в 15 день, 8 месяца, ме-сяца, в который он произвольно назначил и установил праздник для сынов Израилевых».

Мы видим, что даже сре-ди тех, которые знали Живо-го Истинного Бога, и считали себя служащими Ему, возника-ли самовольные установления языческих праздников – это было зло в Божьих очах. Зада-дим себе вопрос: а что же тогда не грех, если в наше время столько много праздников? Сегодня дей-ствительно много праздничных дней, как государственных, так и религиозных. Общество вправе назначать какой-либо праздник, для обозначения памятных дат. Это профессиональные празд-ники, либо даты, обозначающие в истории государства важные события. В этом случае нет како-го-либо обожествления или при-нуждения к поклонению.

Что же касается наших вза-имоотношений с Богом, то здесь верующий человек должен ру-ководствоваться благоговени-ем (страхом Божиим), не изме-няя волю Божию, а исполняя ее так, как она установлена нашим Творцом. Поэтому, дорогой чи-татель, всем нам необходимо знать эти Божественные уста-новления, чтобы наше поклоне-ние было «в духе и в истине».

Книга Экклезиаста в 12 гл., 13-14 стихи говорят: «Выслушаем сущность всего: бойся Бога, и заповеди Его соблюдай, пото-му что в этом все для человека. Ибо всякое дело Бог приведет на суд, и все тайное, хорошо ли оно, или худо».

Евгений Кравченко

РАЗЛИЧАТЬ М Е Ж Д У Б ОЖЕС ТВЕННЫМ И С АМОВ ОЛЬНЫМ

Не слід із зайвою урочистістю

приступати до жодної справи:

урочисто святкувати слід

тільки закінчення справ.

І. Гете

СВІТЛО твого Життя4

У нашому сучасному, релі-гійному світі багато свят, днів шанування і поклоніння, але часто, на жаль, самі шанувальни-ки не завжди знають кому і чому вклоняються. Наші предки падали ниць перед божествами в образі Перуна, Яри-ла, Даждьбога та інших. Офіційно так тривало до 988 року, коли за-вдяки певним обставинам, князь Володимир вирішив переглянути релігійні позиції і розпрощатися з язичництвом. Правда часто це ро-билося насильно і тому по суті бага-то їх залишались язичниками, дещо прикритими одежею християнства. Такий період двовірства в історії Київської Русі протримався в своєму відверто язичницькому дусі аж до ХIII ст. Та й сьогодні ще серед сучасного християнства нерідко помітні за-лишки язичницьких вірувань, таких як віра в магічну силу поганських божеств, марновірство, що супрово-джується страхом перед різними за-бобонними прикметами, та обрядові пиятики. Відлуння цих релігійних вірувань живе і донині. Наприклад: обрядо-ве перестрибування через вогонь в день Івана-Купала, забобонне замов-ляння і нашіптування, пускання він-ків та свічок по воді. Громовержець Перун ужився під новим ім’ям про-рока Іллі. Служіння мертвим на кладовищі, за-палення свічок, молитви мертвим і за мертвих, принесення їм їжі на гроби, теж бере свій початок з язичницької віри наших предків.

Відповідь на це запитання ми маємо знайти самі.

В книзі Біблії написані

наступні рядки: «Якщо ради

суботи ти стримаєш ногу свою,

щоб не чинити своїх забаганок

у день Мій святий, і будеш

звати суботу приємністю,

днем Господнім святим та

шанованим, і її пошануєш, не

підеш своїми дорогами, діла

свого не шукатимеш та не

будеш казати даремні слова,

тоді в Господі розкошувати ти

будеш, і Він посадовить тебе

на висотах землі, та зробить,

що будеш ти споживати

спадщину Якова, батька твого,

бо уста Господні сказали оце!»

(Iс.58:13,14)

Якими надихаючими є ці слова, де вказана сама сутність слів «свято» та «святість».

Як часто ті свята, які ми обираємо несуть в собі «праздность», і як рідко ми прислуховуємось до слів святого Бога, які несуть в собі відображення вічності.

Віталій Глухов

Роздумуючи над проблемами сучасного суспільства мені на згадку прийшли два слова, які я впевнений виражають те, чим живе сучасний світ. Ці два слова мають спільне походження з одного слова, яке в українській мові звучить як «свято», а на російській «праздник».

В словнику Ожегова на слово «праздник» одне з тлумачень є таким: «вихідний, неробочий день», «день ігор та розваг», а також «сидіти, нічого не робити, та перебувати в «праздності». Саме на останньому я б і хотів зупинитись. В тому ж словнику слово «праздный» визначається, як нічим не зайнятий, без корисних справ, безцільний та пустий (день).

Чи не є тенденцією сьогодення проводити свій час в безцільних та некорисних справах? В стародавньому Римі був популярним вислів – «Хліба та видовищ». Він і сьогодні не втратив своєї актуальності. Більшість із нас женеться за тлінним вінком, але справжнього щастя в житті не маємо.

Роздумуючи над словом «свято» відразу на думку приходить інше слово – святість. Чи не ця ознака має визначати той час, який ми відокремлюємо в своєму швидкоплинному житті для чогось важливого.

Кожен із нас має своє улюблене свято, чи то День народження, чи Новий рік, чи якесь інше. Але який сенс ми вкладаємо в ці свята, віддаючи їм свої фізичні та духовні сили…

Як тоді, так і сьогодні, не було і нема Божої волі в тому, щоб мо-литися померлим і хоч би й по-мерлим святим, навіть апосто-лам і пророкам, присвячувати їм святкові дні, цілувати й схиляти-ся перед їхніми мощами.Зважаючи на те, що нині, серед такої кількості свят та днів шану-вання, безумовно виникають за-питання: як, коли і де знаходить-ся правдиве поклоніння Живому Богові? На це запитання знаходи-мо відповіді У Святому Писанні.1.Як поклонятися? - Дотримую-чись заповідей Господніх - в цих простих Десяти заповідях роз-кривається воля Божа по відно-шенню до нас.2.Коли поклонятися? - У святий і незмінний, призначений Самим Творцем, день поклоніння Йому: «Пам’ятай день суботній, щоб святити його. Шість днів працюй, і роби всякі справи твої; А день сьомий - субота для Господа Бога твого ... ». Це четверта заповідь – одна з Десяти (Вихід 20:8-11). Новий Завіт не змінив день по-клоніння Богові. Христос сказав: «субота для людини ... » (Марка 2:27). Сам Ісус спростував дум-ки, про зміну закону Божого: «Не думайте, що Я прийшов поруши-ти закон чи пророків; не пору-шити Я прийшов, але виконати» (Мтф.5:17). І навіть після воскресіння і воз-несіння Ісуса, Його учні продо-вжували поклонятися також у суботу: «Дня ж суботнього ви-йшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви…» (Дії Апостолів 16:13). 3.Де поклонятися? - «... На збо-рах святих» (Псалом 149:1), се-ред тих, «...що додержують за-повіді Божі та Ісусову віру!» (Одкровення 14:12). Сьогодні Господь через Свя-те Писання звертається до нас: «Уважай на самого себе та на на-уку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!» (1Тим. 4: 16).

Віктор Морозюк

С ВЯ ТО Ч И Д О З В І Л Л Я ?

Я К , К ОЛ И , Д Е ?

- Чи святкуєте ви свята?- Так звичайно.- На вашу думку цих свят у нас багато чи мало? - Достатньо.- Якщо це релігійне свято, то що робить це свято святом?

- Напевно святкова атмосфера, та й від настрою залежить.- Скільки часу на вашу думку людина має відводити на свято, а скільки на працю?- Для праці більше часу ніж для відпочинку

Настя

СВІТЛО твого Життя 5

Еще 30 лет назад религиозные праздники официально не отмечались в календарях. Единственное что мы знаем о религиозных праздниках, так это Рождество и Пасха, и то, из уст людей, которые посещали церковь. Се-годня время изменило суть вещей. После рас-пада СССР, бывшие обязательным некоторые государственные праздники, вообще прекра-тили свое существование. Зато религиозные праздники, о которых многие люди ничего не знали, заменили собой страницы календаря. Не будем их перечислять.… Это в основном церковные праздники.

Что это значит? А то, что есть еще Би-блейские праздники. Мы можем говорить о 5-ти основных библейских праздниках, связанных с историей и верованиями древ-него Израиля: это праздник Пасхи, праздник Первого урожая, праздник Труб, праздник Кущей и Субботы (Левит 23).

Во времена жизни и служения Иисуса Христа и апостолов Сам Иисус и Его учени-ки праздновали эти и другие праздники, но после воскресения нашего Господа потреб-ность в некоторых из них отпала, посколь-ку во Христе исполнилось то, на что они указывали. Эти изменения по поводу празд-ников произошли в соответствии с проро-чеством Моисея, который в свое время про-рочествовал о Великом пророке, который восстанет после него. Все это, в свое назна-ченное время исполнилось, благодаря во-площению самого великого пророка - Сына Божия Иисуса Христа. Но придя на нашу землю, Он стал как нищий-Святой, Сам ста-новясь для верующих в Него, Праздником.

В этом смысле апостол Павел пишет: «Ибо Пасха, наша Христос, заклан за нас» (1Кор.5,7). Другими словами, эти иудейские праздники имели смысл празднования до тех пор, пока не исполнилось то, на что они указывали, то есть на Иисуса Христа. Конечно же, суббота, как еженедельный праздник, ни в коем случае не является временным празд-ником, потому что суббота была установлена еще в раю и предназначена к соблюдению для

всего человечества, а не только для евреев и, как записано в 66 главе книги пророка Иса-ии, будет праздноваться спасенными и на Новой Земле.

Что же касается христианских праздников, то христианскими можно назвать лишь те из них, которые напрямую связаны с учением Иисуса Христа. Что здесь имеется ввиду? Когда Христос праздновал Свою последнюю Пасху вместе со своими учениками, Он дал им Заповедь о том, что нужно будет всегда ее праздновать (1Кор.11, Луки 22). Христос об этом определенно сказал: «Сие творите в Мое воспоминание». Но также знаем из Евангелий, что Он оставил Своим ученикам- христианам Заповедь о ногоомовении (Иоан. 13гл.).

А также Христос является примером для Его последователей в праздновании Святой Субботы. Он Сам соблюдал Субботу, как па-мятник Своей творческой работы, когда в течении шести буквальных дней создал небо и Землю и человека, а в Седьмой день почил (Быт. 2, 1-2). Поэтому Христос на обвинение в том, что Он якобы нарушал Субботу, исце-ляя больных и немощных, заявил: «Ибо Сын Человеческий есть Господин и Субботы» (Марка 2, 27-28).

Что касается других многих праздни-ков, которые называются христианскими, то их появление можно проследить в исто-рии христианской церкви, но эти праздни-ки по большому счету, можно назвать бо-лее церковными, нежели христианскими, так как слово «христианский» означает то, что было установлено Самим Христом, а не церковными соборами. И таковых истинных христианских праздников два: причастие вместе с ногоомовением, и Суббота, которая имеет своим началом не гору Синай и евреев, но сотворение Земли и человека на ней. Все остальные праздники были установлены по-зже церковью в честь тех или иных событий, имевших место в жизни Христа и апостолов, а также в житии святых.

Необходимость того, чтобы устанавли-вать небиблейские праздники была отчасти

в том, что в практике языческих верований было много праздников отражающих веро-вание людей в языческих богов, как напри-мер: Перуна, Стрибога, Даждьбога, Ляды - на Руси; на Западе: Венера, Зевс, Юпитер, Аполлон, или Ваал, Астарта на Востоке у фи-листимлян.

Когда началась всеобщая официальная христианизация язычников в Римской импе-рии 4 ст. н. э., на Руси 9ст. н. э., тогда многие язычники приняли христианство как необ-ходимое условие внутренней политике Рима, дававшее преимущество тем, кто принимал «новую веру». Церковь, в свою очередь, идя навстречу новым, но необращенным хрис-тианам из язычников, стараясь объединить обе веры, позволяла таковым сохранять свои языческие праздники и традиции, но уже с церковным подтекстом.

Если внимательно присмотреться к да-там хотя бы основных церковных празд-ников, то можно видеть, что эти даты хорошо вписываются в дни языческих празд-ников, но уже с библейскими названиями. Например: Рождество Иисуса Христа, празд-нуемое 25 декабря по- старому стилю, а 7 ян-варя, по- новому стилю. Характерная черта праздника – вертеп и колядование.

Этот атрибут колядований нашел свое место в праздновании Рождества Христо-ва. Подобные параллели имеются и в других христианских праздниках. Цель всего этого была в том, чтобы удержать язычников в христианстве. Рассуждая об этом, кажется, что здесь преследовался принцип: «Цель оправдывает средства». Однако история красноречиво свидетельствует об ошибоч-ности такого принципа.

Не потому ли многие церковные праздни-ки и установления заслонили собой ясные указания Христа и апостолов о празднова-нии Субботы и Евхаристии, то есть Причас-тия, так, как учил Сам Христос?

Игорь Скачков

П О Ч Е М У С Т О Л Ь К О Р Е Л И Г И О З Н Ы Х П Р А З Д Н И К О В ?

нехтування Господніми дорученнями від-носно інших народів, цар Єзекія, коли при-йшли до нього посли з Вавилону щоб при-вітати його з одужанням по слову Господа, усе їм показав, а про своє чудесне зцілен-ня, завдяки Господній милості – він так нічого й не сказав! Хоча саме заради цього вони й прийшли.

Також показовою у цьому плані є іс-торія з пророком Йоною. Господь посилає його у Ніневію, столицю древньої Ассирії для проповіді. Але Йона не хоче йти до язичників. Господь створює такі обстави-ни що він таки пішов, але дуже з неохотою. Це ілюструє що євреї як тоді не хотіли ви-конувати свого призначення – бути світлом для світу, то тепер, коли Бог забрав у них це право, – тим більше не виконують.

Коли Господь обирає для якоїсь певної місії, то в першу чергу, і що є особливо по-чесним перед Богом, - служити людям для їхнього спасіння, задовольняючи їхні ду-ховні, а при можливості і фізичні потреби. Прикладом у цьому для нас є Мойсей, який дійсно служив своєму народу, а не царював над ними, не претендуючи ні на які приві-леї. До останньої хвилини свого життя він ревно дбав як про свій народ, так і про тих, які вийшли разом зними з Єгипту. Про це

слід би памятати тим іудеям, які сьогодні бачать свою обраність не в служінні іншим, а в царюванні над ними.

Та однак, найвищим прикладом са-мовідданого служіння є Христос «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служи-ли Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Марка 10:45).

Але єврейський народ не сприйняв свою роль слуги, адже саме для цього і дава-лися йому благословення та різні переваги, а натомість почав гордитися і зверхньо ста-витися до інших. Порочна практика бачи-ти в Писанні лише те, що людині хочеться бачити, тобто самі привілеї, робить її не-здатною бачити також і свої обов’язки та застереження до них: «Перед загибеллю гордість буває, а перед упадком бундюч-ність» (Приповісті 16:18). Фактично це й привело їх до падіння, відкинення Месії, а разом з Ним і свого власного спасіння.

І в наш час деякі ортодоксальні єв-реї вперто продовжують іти цим згубним шляхом. А варто було б переосмислити причини із-за яких свого часу вони були відкинені Богом. І тут є над чим помірку-вати: перебування в полонах, зруйнування головної святині – храму, вигнання, розсі-яння по світу і т.д. Без храмового служіння більшість їхніх заповідей, постанов та об-рядів стали просто лише формальністю. Апостол Павло, виходець із фарисеїв, добре розумів усю марність цих обрядів без Того головного персонажу на Кого вони власне й указували. Адже з відкиненням Месії ці обряди втрачають будь-який сенс. Зважа-ючи на це, він писав у своєму листі до єв-

Біблія – це не просто збірка різних книг, різних авторів, написаних у різні часи. Уважний читач обов’язково виявить, що це історія, яка має початок і кінець, це істо-рія великої боротьби між силами Добра і зла, між Богом і сатаною. Біблія пояснює причину зародження гріха у Всесвіті, вона торкається нашого сьогодення, і вказує на закінчення цієї великої боротьби – остаточ-не знищення гріха.

Незважаючи на те, що кожна з книг Святого Писання має свою закінчену дум-ку, оскільки писав її окремий автор, проте об’єднуючись разом ці книги отримують завершений, глибокий зміст. Біблія в ці-лому є підручником спасіння, а тому, не-достатньо очікувати що якась окрема її частина, наприклад, Тора (п’ятикнижжя), чи Псалми, або Новий Заповіт чи Старий Заповіт є самодостатніми. Основуючись лише на якійсь одній частині Біблії ми не отримаємо всієї інформації, тому що це може бути окрема історія, але в контек-сті світової історії вона буде неповною. Це початок без кінця, або кінець без почат-ку, або інформація чи пророцтво що мо-жуть стосуватися лише якогось конкрет-ного періоду, або збірка різних порад та повчань.

Як приклад, ортодоксальні євреї, робля-чи акцент на окремих пророчих вістях, взя-ли з них лише те, що їм потрібно, що лес-тило їхньому честолюбству і, таким чином, прийшли до помилкового висновку: що Бог благословив тільки їх, що заповіт скла-дений тільки з ними, що спасіння дається тільки для них, забуваючи, що Всемогутній Бог створив не тільки їх і любить не тільки їх. Він любить і хоче спасти татар, китайців, арабів, українців…і т.д.

А в контексті всього Божого слова роль вибраного народу зводиться до спасіння через них і всього людства. «Я, Господь, покликав Тебе в справедливості, і буду міцно тримати за руки Тебе, і Тебе берегтиму, і дам Я Тебе заповітом народо-ві, за Світло поганам, щоб очі відкрити незрячим, щоб вивести в’язня з в’язниці, а з темниці тих мешканців темряви!» (Ісая 42:6). Ось заради якої мети Господь їх вибрав!

Вириваючи зі Святого Писання окрему інформацію, та ігноруючи деякими іншими книгами Біблії, скоріше за все, можна жор-стоко помилитися, не зрозуміти усієї волі Божої, не розпізнати глобального плану Господнього, як стосовно усього людства, так і кожної окремої особистості. Історія переконливо довела, що такий вибірковий підхід до Слова Господнього, призвів до того, що вибраний народ не розпізнав Ме-сію. Як писав про це пророк Ісая: «Він по-горджений був… і ми не цінували Його...» (Ісая 53:3). Потім згадуючи цю подію, Іоан написав про Христа: «Прийшов до своїх, а свої не прийняли Його» (Іоанна 1:11).

Вибірковість пророчих вістей призвела до того, що вибраний Богом єврейський на-род, так і не зрозумів головної причини їх-ньої обраності – служити благословенням для оточуючих народів! Своїм прикладом вони повинні були показати переваги жит-тя з Господом. Такі можливості їм надава-лися, але, на жаль, через неправильне ро-зуміння своєї місії, це були дуже поодинокі випадки, які не до кінця і не завжди належ-ним чином були використані.

Як добрий приклад виконання Бо-жих намірів щодо інших народів бачи-мо у відвіданні царя Соломона царицею Савською. Як сказано в Писанні, те що вона чула про Ізраїль спонукало її при-йти «в ім’я Господнє». Після своїх відвідин вона ще більше утвердилася в довір’ї до істинного Бога коли прийшла до висно-вку: «благословенний Господь, Бог твій, що… через Господню любов… наста-новив тебе царем, щоб чинити право та справедливість» (1Царів 10:9).

Але вже інша історія свідчить, що через

реїв: «Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець!» (Послання до євреїв 4:7).

Натомість сьогодні, нинішні по-томки колись обраних Богом, продо-вжують вигадувати нові обмеження та правила. «Ісус відповів: «Горе й вам, за-конники, бо ви звалюєте на людей непо-сильний тягар, а самі й пальцем не по-ворухнете, щоб полегшити їм цю ношу». (Луки 11:46).

Змінюються часи та не змінюють-ся законники. Нові обставини стають лише приводом для вигадування нових правил. Наприклад, у суботу не можна включати світло в домі, користуватися мобільним телефоном або ліфтом, тому що там треба натискати на кнопки, а це вже вважається працею. Не можна їхати на автомашині, тому що в двигуні запа-люється вогонь і т. д. і т. п.

Як за часів Христа, так і сьогодні подібними діями (чи може зайвою без-діяльністю) дискредитується субота, а разом з цим і Творець, Який ще в Едемі встановив її для блага людини. Здаєть-ся що «винахідники» усього цього нагро-мадження заборон, діють за принципом: «кашу маслом не зіпсуєш». Та вони по-

миляються, бо так не лише від каші буде нудити, але й здоров’я можна зіпсувати. Можна з впевненістю сказати, що така субота, спотворена «маслом правил», це єврейська субота, бо Господня субота це та, якої дотримувалися Христос та апос-толи, і якої Він хоче щоб дотримувалися й ми сьогодні.

На щастя велика частина євреїв не пішла цією дорогою. Вони прийняли Ме-сію і разом зі всіма справжніми христия-нами чекають на Його переможний дру-гий прихід у славі, щоб сказати «Ось наш Бог, що на Нього ми мали надію і Він спас нас!» (Ісая 25:9).

Євреї залишились без земного храму і дуже переживають і моляться з цього приводу забувши, що Земний храм був тільки копією небесного, а справжній храм на небесах, і недосконале служіння земного первосвященика є лише подо-бою істинного служіння Небесного Пер-восвященика, який здійснює служіння по чину Мелхіседека. Тобто мається на увазі, що Мелхіседек був одночасно і царем і священиком, що вказує на нашого Перво-священика Ісуса Христа, котрий ввійшов в небесний храм з неперевершеною жерт-вою за наші гріхи.

Однак фіналом завершальної все-ленської боротьби між добром і злом буде повернення нашого Первосвяще-ника, але вже у статусі «Царя над ца-рями». Сьогодні, поки ще, є можливість вирішити – серед якої групи я тоді буду знаходитися: серед тих, котрі радо будуть Його зустрічати, чи серед тих, котрі з ост-

рахом будуть ховатися!У книгах Старого Заповіту ми знаходи-

мо свята пов’язані з храмовим служінням, про котрі ортодоксальні євреї кажуть що треба обов’язково святкувати щоб отри-мати прощення. Але прийшовши до них на Песах (Пасху), ви не побачите Песаха на столі. А на запитання: «Де будете зако-лювати ваш Песах?» - вони не зможуть вам нічого відповісти, тому що в Торі (в перших 5-ти книгах Біблії) сказано: «Не зможеш ти заколювати пасху в одному з тих тво-їх міст, які Господь, Бог твій дає тобі. Але тільки на тому місці, яке вибере Господь, Бог твій, щоб там перебувало Ім’я Його, за-колеш пасху (однорічне ягня) ввечері, при заході сонця, у час твого виходу з Єгипту» (Второзаконня 16:5-6).

Святкувати єврейську Пасху можна було тільки в Єрусалимі, в храмі, тобто «тільки на тому місці, яке вибере Господь». Але храма сьогодні немає, бо зруйнований. Агнець-песах, тепер уже, після Голгофської жертви Христа, втратив свій символізм, тому що його місія – вказувати на майбут-нього «Агнця, який бере на себе гріхи сві-ту» – була тимчасовою. Первосвященика, який би це здійснював, також немає. При цьому не слід забувати, що араби не без волі Божої захопили Храмову гору…

Тут добре є над чим подумати! Прав-да щирі євреї визнають, що обставини в яких вони опинилися, не дозволяють їм стверджувати про те, що їхній Песах є справжнім святкуванням Пасхи. Вони ка-жуть: «А ми лише згадуємо вихід євреїв з Єгипту». Ну що ж, таке право є в кожно-го, і таке пояснення хоча би має певний зміст. Згадувати те, що Господь зробив для нас є корисною справою. І не тільки можна про Песах згадувати, а й про Йом Кіпур (судний день) та Суккот (згадуван-ня як жили в шалашах у пустелі). Але ка-зати що завдяки цим діям ми отримуємо спасіння???!!!...

Справжній Божий народ – хрис-тияни Нового Заповіту (євреї, татари, араби, французи, українці…і т. д.) свят-кують новий Песах в якому принесена справжня жертва два тисячоліття тому. І пам’яткою про цю доленосну подію є для нас Вечеря Господня (святе причастя): (Матвія 26:26-28).

Сьогодні ми також маємо справжній Йом Кіпур, який не прив’язаний ні до зем-ного храму, ні до служіння земного перво-священика. Усі ці свята минулого давалися Богом як прообраз певних майбутніх по-дій. Так і свято Йом Кіпур, яке за часів ми-нулого храмового служіння означало суд-ний день, коли первосвященик здійснював ходатайство (заступницьке служіння) за весь народ, вказувало на майбутній судний період перед Другим пришестям Месії. І цей період сьогодні настав: «Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настав час суду Його» (Одкровення 14:12). Господь дозво-лив зруйнувати земний (Єрусалимський) храм, щоб ті, котрі дуже покладалися на нього, могли спрямувати свій погляд на Небесний Храм, тому що земний буду-вався за взірцем Небесного (Вихід 26:30).

«Тоді Божий храм на небесах розкрився, і видно стало ковчег Його Заповіту в Храмі Його» (Одкровення 11:19). Через усі книги Святого Писання прослідковується цілісна Божественна ідея спасіння. Видно початок і кінець. У перших книгах ковчег Заповіту знаходився в земній святині, а в останній книзі ми вже бачимо його в Небесній Свя-тині. Якщо перші дві глави показують нам ідеальний, безгрішний світ Божого раю та історію падіння людини, то остан-ні дві глави розкривають перед нами ві-стку про переможне повернення в Едем завдяки незбагненній Божій любові.

Дорогий друже, Бог чекає також і твого повернення, якщо ти визнаєш Творця тво-їм Спасителем і не відкинеш Його запро-шення. Адже Він помирав і за тебе!

КУДИ СПРЯМОВАНИЙ ПОГЛЯД – НА КОПІЮ, ЧИ ОРИГІНАЛ?СВІТЛО твого Життя6

Нашим братам Михайлу Балезі , Василю Балезі, Іванові Бідзілі, Володимиру Перец, Василю Луцовичу, та іншим, що знаходяться в пошуках істини присвячується.

СВІТЛО твого Життя 7

щоб не занечистити себе, а тільки ради батька й матері, і ради сина, і дочки, і ради брата й сестри, що не належала чоловікові, занечис-тяться.» Езек.44:23-25.

Вирок, що прозвучав для Ада-ма і його нащадків, з повагою до померлого має бути втілений в життя – порох повернеться в по-рох. Завжди вважалося великою зневагою до покійного, якщо тіло його не було віддане землі. Так, на-приклад, за всі гріхи і негативний вплив цариці Єзавель було сказа-но пророком Ілією: «І також до Єзавелі говорив Господь, кажучи: Пси з’їдять Єзавель на передмур’ї Ізреелу». Це було прокляттям коли померлого не ховали, а його тіло було предметом гігієнічного занечищення, та антисанітарії.

Через деякий час після смерті апостолів в церкві зустрічається незвичайна форма служіння як поклоніння мощам. Це не в слу-жінні якоїсь з поганських релігій, а в християнській церкві. Невже християни забули як поводитись з мертвими? Як Священне Писан-ня, так і життєвий досвід переко-нують нас, що для людини із здо-ровим мисленням мало би стати бридким мати справу з останками померлої людини, а поклонятися Богу в такий спосіб в часи апосто-

лів вважалось би кощунством. Багато християн у перші століт-

тя засвідчили про свою вірність власною смертю. Звичайно що їх добрий приклад викликав повагу і надовго залишався в пам’яті їх-ніх наступників. Та однак, трохи пізніше, повага починає перерос-тати в поклоніння, особливо коли церква з’єднується з державою, і поганські звичаї, за сприянням римських імператорів, легко ста-ли проникати в церкву.

Узаконити поклоніння мощам більш можливим стало за допо-могою прийнятого визначення: якщо це пов’язано з чудом, то це святе. Христос добре розумів, що перевірка істинності визначається не завдяки чуду, а завдяки Свято-му Писанню – Біблії. Коли диявол спокушував Христа в пустелі, то розраховував на ефект чуда, але Ісус швидко виявив замасковано-го спокусника методом «Так напи-сано». Біблія неодноразово описує випадки, коли чудеса мали зовсім не Божественне походження. На-приклад, чудеса, які за Божим до-рученням Мойсей робив перед фа-раоном, повторювали єгипетські чарівники. Правда, Бог втрутився і вони зі своїми фальшивками були посоромлені. Але це записано нам для того, щоб ми пам’ятали: на чу-деса покладатися не можна!

Саме тому Христос поперед-

«Ти створив нас для Себе, і наші серця непокояться, аж поки не знайдуть Тебе». Саме до тако-го висновку приходить Августин. У своїй книзі «Сповідь», він пише про свій досвід, як про довгу ман-дрівку пошуків Бога. Подібні по-шуки стали досвідом багатьох людей і цілих народів, коли ха-рактерною ознакою їхніх культів було бажання поклонятися. Не зважаючи на те, що всі релігії сві-ту дуже різні за своїм походжен-ням, цінностями, лідерами та ін-шими ознаками, усіх їх об’єднує спільна ознака – палке бажання поклонятися.

Прагнення до поклоніння ко-мусь, або чомусь ми можемо ба-чити навіть у атеїстів (сотні тисяч людей приходили на поклоніння в мавзолей до Леніна). Ця тема ста-ла предметом суперечки між ба-гатьма людьми, групами і навіть народами. Немало воєнних про-тиборств на нашій планеті мали під собою релігійне підґрунтя, що пов’язане з питанням кому, де, як і коли поклонятись.

Біблія допомагає ширше по-дивитись на це питання і відкри-ває нам, що всі ці війни про які ми читаємо на сторінках історії, є лише відголоском тієї Великої Боротьби про яку ми читаємо в книзі Одкровення, 12 розділі. «І сталась на небі війна: Михаїл та його Ангели вчинили зо змієм війну. І змій воював та його Ан-гели, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі». Ця війна ще й зараз продовжується і ворог Божий безсоромно вико-ристовує найрізноманітніші ме-тоди обману та шахрайства, щоб відвернути увагу від істинного поклоніння Богу – Творцю всього сущого. Ось чому Христос у спіл-куванні з самарянкою наголосив, що правдиві поклонники будуть вклонятися в дусі та істині.

Церква завжди намагалась бути на сторожі істинного покло-ніння Живому Богу, на чому й на-голошує Слово Боже. Про це чи-таємо в книзі Второзаконня 6:13: «Бійся Господа, Бога свого, і Йому будеш служити, і Йменням Його будеш присягати». Саме цими словами відповів Христос спокус-нику в пустелі, коли той вимагав поклонитися йому.

Не зумівши спокусити Христа, диявол усю свою лють спрямував на Його послідовників. З того часу пройшов великий історичний пе-ріод, і протягом віків, ці спокуси у різних формах не раз відчували на собі ті, котрі продовжували, і сьо-годні продовжують триматися іс-тинного поклоніння Тому, Кому по праву належать почесті та слава.

Нажаль, сьогодні вже зустрі-чаються такі форми поклоніння, які не відповідають вченню Свя-того Писання: поклоніння помер-лим святим, іконам, поклоніння мощам і, так званим, священним предметам та інше. Правда, хтось вважатиме це лише шануванням, але не треба забувати, що люди-на дуже легко здатна переходити оцю грань між шануванням та по-клонінням.

Давайте подивимось, що гово-рить Писання про ставлення до тіла по мерлої людини: «А народ Мій будуть вони навчати розріз-няти між святим та звичайним, і зроблять їх знаючими різни-цю між нечистим та чистим… І до мертвої людини не підійдуть,

жував: «Бо постануть христи не-правдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних» (Матвія 24:24).

Знаючи, що чудо не є достат-нім аргументом для визначення правильної позиції щодо істин-ного поклоніння, і бачачи небез-пеку відступництва, Афанасій Великий та Антоній Єгипет-ський намагались протистояти практиці поклоніння мощам. В історії відомі випадки коли останки деяких святих замуро-вували в стіни, щоб запобігти такому поклонінню, та суворо наказували не робити цього.

Але, на жаль, вони не змо-гли перешкодити проникненню язичництва в церкву. В 787р. на соборі в Нікеї було прийнято рішення ухвалити поклоніння мощам, і таке служіння знайшло своє місце серед християн, які на той час, вже забули Біблію, бо її забороняли. З часом таке слу-жіння було поставлено на рей-ки бізнесу і його розвиток був настільки великий, що вже тор-гували чим кому заманеться, і припинити ці зловживання взяв на себе право Латеранський со-бор на заході в 1215 р. де було прийнято рішення не відкрива-ти нових мощів (а насправді - не розкопувати нових могил), хіба що з дозволу самого папи.

На сході ця хвиля розвива-лась все більше, де поклоніння мощам стало частиною бого-служіння. Навіть Петро І свого часу обурений був коли писав: «Тіло Святого первомученика Стефана лежить і в Венеції на передградді, і в монастирі бене-диктинському, і в церкві святого Георгія, і в Римі в заміській церкві святого Лаврентія» (то що ж це, хіба тоді вже вміли клонувати?). Докладніше: www.odintsovo.info/white/blog.asp?id=7601

Сьогодні Біблія стала доступ-ною для всіх. Тому кожен може прослідкувати що поклоніння мощам не відповідає Божому Слову. Біблійна позиція така: по-клоніння належиться виключ-но тільки одному Богу. Як би це виглядало, коли при зцілен-ні кровоточивої жінки, про що пише євангеліст Лука у 8 розді-лі, жінка, що отримала зцілення дякувала не Ісусу, а Його одежі, бо в такий чудесний спосіб була зцілена через дотик до одежі. За-уважте, що сказав Ісус: «Дотор-кнувсь хтось до Мене, бо Я від-чув силу, що вийшла з Мене...».

Сила походила від Господа, це Він зціляв і в часи апостолів, тільки тоді ніхто їм не поклоняв-ся, ні їхнім платкам, ні їхнім кос-тям, ні їхній тіні. Апостоли ка-тегорично не дозволяли щоб їм вклонялися чи приписували їм заслуги. Вони завжди вказували на те, що хвалу належить відда-вати тільки одному Господу.

Тому кращим буде, щоб тіло померлого відати землі, а не ро-бити з цього реліквій, чи мавзо-леїв. Хай порох вернеться в по-рох, так як сказав Бог.

Сьогодні боротьба між до-бром та злом продовжується і ми є її учасниками. Нам потріб-но бути уважними щоб не опи-нитись на боці того, хто повстав проти Бога і затіяв всі оці споку-си та фальшиві форми служіння.

Володимир Овчаренко

ПОКЛОН іННЯ МОЩАМ

- Чи святкуєте ви свята?- Звичайно що так.- На вашу думку цих свят у нас багато чи мало? - Багато.- Якщо це релігійне свято,то що робить це свято святом?- На мою думку похід у церкву.- Скільки часу на вашу думку людина має відводити на свято, а скільки на працю?- Два дні на свято, а п ’ять на працю.

Олексій

- Чи святкуєте ви свята?- Так.- На вашу думку цих свят у нас багато чи мало? - Дуже багато.- Якщо це релігійне свято,то що робить це свято святом?- Дивлячись які свята. Є такі свята які є недоречними, а такі свята як, наприклад, Пасха, то потрібно зібратися з друзями.- Скільки часу на вашу думку людина має відводити на свято, а скільки на працю?- У наш час така біда, що ми звикли багато святкувати а мало працювати. Ми втратили оцю межу між святами та працею.

Олексій

Свято - це спроба зовнішньої радості

проникнути всередину, а

внутрішньої - виплеснутися

назовні. В. Кротов

СВІТЛО твого Життя8

Засновник і видавець:Черничко Іван Петрович

Адреса редакції:м. Ужгород, вул. Гагаріна, 36

моб. тел. 095-195-4191e-mail chernip@i.ua

Газета видається на кошти від благодійних пожертвувань

Редакційна колегія:Іван Черничко, Агнеса Черничко,

Юлія Сокирко, Віктор Свида, Неля Капітан.

Комп’ютерна верстка:Рогач Денис Андрійович .

Реєстраційне свідоцтвоЗТ № 507/99Р від 21. 12. 2009 р.

Адреса друкарні:вул. Гагаріна, 42/1

м. Ужгород,Закарпатська обл.

ПРАТ «Видавництво «Закарпаття» 66-95-68

Тираж 40000 Зам №

Пишіть на адресу: м. Ужгород, вул. Джамбула, 23

тел. (0312) 45-30-70Індекс: 88000

http://www.hopechannel.info/uahttp://tv.uvcm.de/

www.zadumaisa.com

- А Христос порушував суботу. Значить і мені можна.

Та чи не приходила таким думка про те, що вони разом з книжника-ми та фарисеями займають однакову позицію – обвинувачів Христа! Ісус на це скромно але авторитетно від-повів: «Бо Син Людський - Господар суботи!» (Матвія 12:8). Як Своєю відповіддю, так і Своїми діями Хрис-тос усім дав зрозуміти: вони звину-вачують Того, Котрий Сам встано-вив це свято, і хто ж тоді краще знає як його правильно святкувати?

Однозначно, що Христос не по-рушував жодної заповіді. Він лише продемонстрував як правильно

святкувати суботу. Те, чого вимага-ли книжники й фарисеї було єврей-ською суботою, а не Господньою. Якби Христос притримувався тієї су-боти якої від Нього вимагали в храмі його сучасники – нещасний чоловік так і залишився б сухоруким.

Проблема між Ісусом та закон-никами і фарисеями виникала не з приводу того, чи святкувати субо-ту. Зовсім ні! Адже ініціатива зроби-

В українській мові слово «свя-то» походить від іменника «свя-тий», що в перекладі за змістом означає: «відділений для особли-вого служіння». Таким, спеціально відділеним, може бути посуд, що використовується для особливого вживання – наприклад для святого причастя. Таким вважається і час, що спеціально відведений нашим Господом для фізичного відпо-чинку та духовних роздумів, а та-кож для молитовного спілкування людини з Богом. Ну і звичайно ж, такою Бог хоче бачити й людину, коли каже: «Будьте святі, бо і Я святий!» (1Петра 1:16).

Ось таким, у світлі Слова Бо-жого, перед нами постає поняття «святий», «святість», «свято». Але чи завжди ми так само розуміємо святість, коли йдеться про свято? Думаю що не лише я, але так само і багато з вас могли спостерігати коли хтось приходив на роботу, але після вчорашнього свята - роботи з нього ніякої нема. Знервований цим начальник питає:

- Ну ти хоч у церкві вчора був?- Не був. Ми «відмічали» свято.- І ти вважаєш, що для тебе осо-

бисто це було святом?- Ну, да! Я ж в цей день нічого не

робив…Поміркуємо з цього приводу.

Хіба свято для того тільки, щоб нічого не робити? Хіба свята на честь Христа можуть бути суміс-ними з горілкою та традиційним виясненням: «Ти мене поважаєш?». Приклад нашого Спасителя свід-чить про те, що Христос зовсім по іншому святкував, і так і Своїх по-слідовників навчав. У 3-му розділі Євангелія від Марка говориться що коли Ісус у суботу, тобто в святко-вий день, увійшов у синагогу «там був чоловік з усохлою рукою. А дех-то уважно пильнував за Ісусом, аби мати підставу звинуватити Його в тому, що Він зціляє того чолові-ка в суботу. Ісус сказав сухоруко-му: «Встань перед усіма». А тоді звернувся до тих, хто стежив за ним: «Що законно: творити добро чи зло у суботу? Рятувати життя чи вбивати?» Та вони змовчали». Ісус суворо подивився на них, по-вен скорботи через їхню впертість. Він сказав чоловікові: «Простягни руку». Той простягнув руку, й вона зцілилася».

Отже бачимо, що Христос та учні Його святкували щотижневе свято – суботу. Зверніть увагу! Іс-уса, Автора суботи, звинувачують у порушенні свята. І не мало сьогодні таких, котрі щоб виправдати своє зневажливе ставлення до четвертої заповіді Закону Божого, легковаж-но кидають тінь на самого Христа, коли кажуть:

ти суботу щотижневим святом для людини походить від самого Христа, ще на самому початку – після шести днів творіння. Про це однозначно свідчить Святе Писання: «Бо то Ним створено все на небі й на землі, ви-диме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то на-чальства, усе через Нього й для Ньо-го створено!» (Послання до Колосян 1:16). Розбіжності виникали лише з приводу того, як святкувати субо-ту, адже вона призначена для вічно-го святкування, як пам’ятник твор-чої сили та мудрості Бога-Творця. У зв’язку з цим хочу навести вислов-лювання опубліковане 10.06.2011р. (Цитата без змін).

«Недавно на страницах «Рели-гии в Украине» архимандрит Ав-вакум (Давиденко), клирик Кре-менчугской епархии УПЦ (МП) напомнил верующим о неизмен-ности десяти заповедей Закона Божьего: «Проблема здесь для серьезных исследователей Свя-щенного Писания действительно имеется... Христиане продолжали почитать субботу аж до 321 года.

Воскресный день установлен к по-читанию в 321 году гражданским указом императора Константина Великого. Если почитание субботы установил Сам Бог в громах и мол-ниях теофании (богоявления) на Синае, то воскресный день уста-новил земной смертный человек, пусть даже и царь. И не было специ-ального второго богоявления на Си-нае отменившего субботу. Так есть».

Ну що ж, протягом всієї історії християнства і до сьогодні, завжди були й будуть люди, для котрих коли постає питання: Божественне чи людське – віддають перевагу авто-ритету Господа. Сьогодні ясна істи-на Слова Господнього осяває розум багатьох щирих християн, де б вони не знаходилися, і до яких конфесій не належали б, але з цією істиною вони щось мусять зробити. Тому що у цьому питанні нейтралітету не іс-нує. Господь дав право кожній лю-дині зробити свій вибір, від якого зрештою і стане очевидним те, чому я надаю більшого значення: славі Господній чи славі людській.

Що ж до свят, то їх безумовно велика кількість. У кожній релігій-ній деномінації є свої свята і свої дати. Усіх їх можна розділити на дві групи: християнські і церковні. Мається на увазі що християнські це ті, що встановив Христос, ну і, зро-зуміло, церковні встановили церк-ви. Святкуючи християнські свята, ми отримуємо похвалу від Христа. Святкуючи людські свята ми отри-муємо похвалу від людей.

Святе Писання свідчить про те, що послідовники Христа святкували в минулому, сьогодні продовжують святкувати, і будуть святкувати в майбутньому незмінних двоє свят:

Перше свято - субота, яку Сам Творець заповів святкувати зразу після того, як створив перших лю-дей, Адама та Єву. При цьому Гос-подь благословив і освятив цей день (Буття 2:3). Спасенні Христом і на Новій Землі будуть святкувати су-боту, як вічний Божий пам’ятник Творіння (Ісая 66:22-23).

Друге свято - Новозавітна Пасха (святе причастя), про яку Христос так сказав під час таємної вечері «…віднині Я не питиму цього плоду ви-ноградного, аж доки не прийде той день, коли питимемо його разом но-вим у Царстві Отця Мого» (Матвія 26:29). Це згадка про Голгофський подвиг Ісуса.

Чи не дивним є те, що встановле-не Богом не виконується, а постано-ви людські дехто ревно й заповзято прагне виконувати?

Святкувати Богу, а не собі чи своє. Отже, Христос та апостоли за-лишили нам для святкування те, що вважали найбільш суттєвим і необ-хідним у наших стосунках між Бо-гом та людиною.

С В Я Т А Я К І З А Л И Ш И В Н А М Х Р И С Т О С

Перше свято - субота, яку Сам Творець заповів святкувати

Друге свято - Новозавітна Пасха (святе причастя)