switlo gazeta 22

"І ви будете з радістю черпати воду з джерел спасіння" (Іс. 12:3)

Християнська газета Спільноти Обнови у Святому ДусіРимсько-Католицька Парафія Воздвиження Святого Хреста в м. Фастів

№5(22)ттррааввеенньь

22001133

Прийди Святий Дух !

2

Петро виходить на узвишшя. Натовп зати-хає. Десятки очей вп'ялися в нього - з поди-вом, тривогою, запитанням. Рибалка йраніше промовляв до народу за веліннямВчителя. Але тут не галилейське село, асвітова столиця Ізраїля; люди приїхали сюдиз далеких славних міст. Його можуть почутизнамениті книжники. Але це вже не той Си-мон, яким він був раніше. Спершу він ви-дається малим на тлі великих споруд ілюдської маси. Але ось він ніби зростає, йогоголос владно гримить під склепінням порти-ка, ніби перед натовпом - досвідчений на-родний трибун. Ніби до Єру-салиму несподівано прийшовдревній провидець.

Мова його чітка й мудра, уній немає й сліду причинності .З усмішкою відкидає він зви-нувачення: марно вважають,ніби вони п'яні , ці галилеяни.Яка набожна людина насмі-литься пити тепер, о дев'ятійранку, у благословений часмолитви? Ні , - і він знову стаєсерйозним, - сталося щось та-ємниче. Адже здавна булооб’явлено, що в дні Месії ДухГосподній проллється не тіль-ки на пророків, а й на кожно-го, хто має істинну віру. Ниніобітниця почала здійснюва-тись. Люди з Галилеї сталипророками, через них про-мовляє сам Господь. . .

- Мужі ізраїльські ! - урочи-сто проголошує Симон. - Пос-лухайте оці слова: Ісуса Наза-рянина, якого Бог засвідчивсеред вас силою, чудами ізнаками, що їх Бог зробив міжвами через Нього, як ви самізнаєте, - отого (Ісуса), згідно з передбачен-ням Божим, ви видали і вбили руками безза-конних, прибивши до хреста; Його Богвоскресив, порвавши пута смерті , бо немож-ливо було, щоб вона держала його в своїйвладі .

Петро знову посилається на Писання йзакінчує промову грізними словами:

- Нехай, отже, увесь дім Ізраїля напевнознає, що Бог зробив Господом і Христомоцього Ісуса, якого ви розіп'яли.

Апостол замовкає. Якусь мить над юрбоюпанує гнітюча тиша. Коли цей чоловік маєрацію, те, що сталося - безглузде, страшне.Навряд чи багато із тих, хто стояв тут, бачи-

ли Назарянина, але скільки було таких,які могли чути про Нього під час Пасхи.Страта галилейського Вчителя залишила

їх байдужими. Тепер же вони вірять Йогоапостолу. Приймають його слово відразу, невагаючись. Вони скорені не богословськимипоказами, а силою, яка йде від цього чо-ловіка, схожого на Амоса та Ісаю.Їм зрозуміло, що через нього до них звер-неться Сам Бог.

- Що нам робити, мужі-браття? - чуєтьсяхор безладних голосів.

- Покайтеся, і нехай кожний з вас охре-ститься в ім'я Ісуса Христа на відпущеннягріхів ваших, і ви приймете дар Святого Ду-ха. Для вас бо ця обітниця і для дітей вашихта й для всіх тих, що далеко, скільки б їхпокликав Господь, наш Бог.

Ніхто не дивується. Омовіння, ритуальнезанурення в воду, дав-но вже стало загально-прийнятим знаком по-чатку шляху до новогожиття. Його практику-вали багато настав-ників, зокрема і Йоан,який приходив з пу-стелі . . .

Усе діється незбаг-ненно швидко. Юрбалюдей на чолі з апо-столом спускається докам'яної аркади, деструмок утворює Сило-амське водоймище. Во-но поділене на дві по-ловини - чоловічу й жі-ночу. Апостоли хре-стять усіх, хто кається.Йдуть довгі шеренгипрочан. Деякі прийма-ють хрещення просто вХрамі , в басейні мікве,влаштованому дляомовінь. Надвечір чис-ло людей, що охрести-лись (неофітів), досяг-ло трьох тисяч осіб. . .

Здавалося б, дивна проповідь і загадковенавернення. Симон майже нічого не гово-рить про суть Євангелії. Але й апостоли невважали себе проповідниками нової релігі ї, ісам Христос не говорив їм цього. ДаруєтьсяНовий Завіт, уже провіщений у Старому. Іслухачі їхні - зовсім не погани, а люди, на-ставлені в Божому Слові . Вони добре підго-товлені усім тим, чого навчив їх Закон. Вонивірили в Месію, не знаючи Його. Тепер Вінвідкрився їм через галилеянина Петра, у сло-вах якого воістину - сила Духа Божого.

І то не випадковий вибух ентузіазму. Бого-мольці не розходяться. Вони готові слухати.День у день вони жадібно слухають Симона йінших апостолів. Вони дізнаються, що ЦарствоБоже вже настало, що Спаситель приніс їмпримирення з Богом, Він чекає від них щирого

РИБАЛКА

Тема номеру

3

серця і співчуття один до одного, Він скороз'явиться, щоб судити живих і мертвих. . .

Каяфі, звісно, донесли про те, що сталося.Та й сам він міг зауважити, що діється щосьнезвичне. Але свято, яке зібрало вмісті стільки людей, небезпечнийчас для жорстких дій. Тому спочат-ку члени Синедріону зайняливичікувальну позицію. Вони споді-валися, що швидко неспокійні га-лилеяни і їхні збурені прихильникипокинуть столицю. А потім хвиляентузіазму спаде.

Але надії влади не справдилися.Христос говорив учням, що, коливони матимуть віру, то здійснятьзнамення більші, ніж Він сам їхтворив. Сила Духа не тільки вслові , а й у ділі . Учні усвідомили цене відразу. Усе почалося з тогодня, коли Петро та Йоан зустрілибіля воріт Храму каліку-жебрака.Той попросив у них милостиню. До-помагати страждальцям було за-повітом Учителя, і Симон раптомсказав:

- Срібла й золота нема в мене;що не маю, те даю тобі : В ім'я Ісуса ХристаНазарянина, - встань і ходи.

І з цими словами він підвів жебрака. «І тієїхвилі , - пише Лука, - окріпли його ноги з су-глобами. Встав той, зірвавшись, і почав хо-дити й увійшов з ними у храм, ходячи, під-скакуючи і хвалячи Бога». У притворі Соло-моновому зцілений не відходив від апо-столів. З жахом і захопленням оточив їхнатовп, а Петро знову посилив голос, звер-таючись до юрби:

- Мужі ізраїльські ! Чому дивуєтеся з цьо-го? Чому ви дивитесь на нас, немов би мивчинили власною силою і (нашим) благоче-стям те, що оцей ходить? Бог Авраама, Ісаа-ка і Якова, Бог отців наших прославив слугусвого Ісуса, що його видали й відреклисяперед Пилатом, коли цей присудив Йогопустити; ви ж Святого і Праведного зрекли-ся і просили, щоб вам помилувано чоловікадушогубця, а Творця життя вбили, якого Богвоскресив з мертвих, чому ми свідки. І черезвіру в Його ім'я, - оцього, що ви бачите йзнаєте, Його ім'я закріпилось. . . Однак, брат-тя, я знаю, що ви через незнання так зроби-ли, як і ваші князі ; та Бог здійснив це так,що наперед звістив устами всіх пророків, щоХристос має страждати. Тож покайтеся і на-верніться, щоб ваші гріхи були стерті . Требабуло, щоб Його прийняло небо аж до часувідновлення усього. . .

І знову радість, покаяння, і знову сотніохрещених. . .

Промовляючи до народу, Петро навів сло-ва з Тори, де було провіщено з'явлення вели-кого Пророка, як нового Мойсея. Лука без-

пристрасно передає цю особливість первіс-ної проповіді апостола. Усе ж дещо з цієїтайни уже проблискувало, коли Ісуса назва-ли Господом. Це слово, як і «Син Чоловічий»,

мало подвійний зміст. Воно означало не тіль-ки «владика», але й Бог. Саме словом«Господь» було замінене в Біблії священнеім'я Всевишнього. Точно так, коли Петро на-зиває Ісуса «Святим і Праведним», коли го-ворить про силу Його імені , він свідомо чимимоволі говорить про Нього як про Особунадлюдську. Народ і самі апостоли мали ли-шень поступово готуватися до сприйняттяостанньої істини про Месію. Адже у пророківБогоявления і прихід Збавителя були двомарізними подіями. Треба було трохи часу, щобпобачити, як вони поєдналися в особі Вчите-ля з Назарету, Месії та Сина Божого. . .

Олександр Мень, "Перші апостоли"


Молитва до святого апо-стола Петра

Святий апостоле Петре!Коли Ти жив на землі,вже сама тінь Твоя оздо-ровлювала немічних;тож зглянсься ласкаво йна мої тілесні немочі йвизволи мені від них,щоб я славив(ла) Тебе,святий апостоле Петре,ціле своє життя.

4

На висоті тридцяти тисячі миль, десь міжБуфало і Даласом, він поклав свій журнал укишеню на сидінні , повернувся до мене ізапитав:

– Чим ви займаєтесь?– Я працюю консультантом з питань шлю-

бу і веду семінари про те, як зміцнити сім’ю,– відповів я коротко.

– Я вже давно хотів про це когось запита-ти, – сказав він. – Що стається з любов’ю, ко-ли ми одружуємося?

Відкинувши надію подрімати, я запитав:– Що ви маєте на увазі?– Розумієте, – почав він, – я був одруженим

три рази, і щоразу перед одруженням усе бу-ло прекрасно, але після весілля усе якось по-чало розвалюватися. Любов, яку, як я думав,я відчував до неї і та любов, яку вона неначемала до мене, випарувалася. Я доволі розум-на і освічена людина. Я веду успішний біз-нес, але цього я не ро-зумію.

– Скільки часу виодружені?

– Перший шлюб три-вав біля десятьох ро-ків. Другий раз ми бу-ли одружені три роки,а останній – майжешість.

– Ваша любов випа-рувалася відразу післявесілля чи це була по-ступова втрата? – по-цікавився я.

– У другому шлюбівсе пішло не так з са-мого початку. Я незнаю, що сталося. Ясправді думав, що милюбили одне одного,але медовий місяцьбув катастрофою, відякої ми ніколи не ого-вталися. Ми зустрічалися лише шість місяців.У нас був бурхливий роман. Справді захопли-вий! Але коли ми взяли шлюб, між намивідразу почалися сварки.

У першому шлюбі у нас було три-чотиридобрих роки до того, як народилася дитина.А після появи дитини в мене було таке від-чуття, що дружина усю свою увагу віддавалаїй, а я вже не мав ніякого значення. Склада-лося враження, що єдиною метою її життябуло мати дитину, і коли дитина народилася,я їй уже не був потрібним.

– Ви їй про це сказали? – запитав я.– О, так, я казав їй про це. Вона від-

повіла, що я з’їхав з глузду. Вона від-повіла, що я не розумію, який це стрес –

бути нянькою усі двадцять чотири години надобу. Вона сказала, що я повинен краще їїрозуміти і більше допомагати. Я справді ста-рався, але це нічого не змінило. Після цьогоми просто дедалі більше розходилися. Заякийсь час любові вже не було, була лишебайдужість. Ми обидвоє погодилися, що нашшлюб зруйнований.

Мій останній шлюб? Я справді повірив, щоцей буде іншим. Я вже три роки був розлуче-ний. Ми зустрічалися два роки. Я справді ду-мав, що ми знали, що робимо, і я думав, що,мабуть, це вперше я знав, що означало ко-гось любити. Я щиро відчував, що вона лю-бить мене.

Я не думаю, що змінився після весілля. Я ідалі говорив їй про свою любов, як і до одру-ження. Я казав їй, що вона прекрасна. Я ка-зав їй, наскільки сильно я її кохаю. Я казавїй, наскільки пишаюся бути її чоловіком. Алечерез кілька місяців після весілля вона поча-ла скаржитися; спочатку про дрібниці – як,наприклад, чому я не виношу сміття чи не

вішаю свій одяг.Пізніше вона почалакритикувати мій ха-рактер, говорячи, щоне відчуває до менедовіри, звинувачуючимене в невірності . Во-на все критикувала.До одруження вонаніколи такою не була.Вона була однією знайзадоволенішихлюдей, яких я коли-небудь зустрічав. Во-на ніколи ні на що нескаржилася. Усе, що яробив, було прекрас-ним, але коли миодружилися, почалоздаватися, що я всероблю погано. Зго-дом, я перестав її лю-бити і став ображати-ся на неї. Очевидно,

вона вже не любила мене. Ми погодилися,що наше спільне життя вже нічого нам недає, і ми розлучилися.

Це сталося рік тому. Отож я запитую: Щостається з любов’ю після одруження? Чи мійдосвід типовий? Чи тому в нас у країні такбагато розлучень? Я не можу повірити, щоце трапилося зі мною три рази. А ті , хто нерозлучилися, чи вони навчился жити з по-рожнечою, чи любов справді зберігається удеяких шлюбах? А якщо так, то яким чином?

Питання, які поставив мій супутник в літа-ку, є питаннями, які сьогодні задають тисячіодружених і розлучених пар. Дехто запитуєдрузів, хтось питає психологів і священиків,а інші запитують себе. Інколи відповіді є

Родинна абетка

П'ЯТЬ МОВ ЛЮБОВІ

5

сформульовані настільки складною мовоюпсихологічної науки, що їх майже неможли-во зрозуміти. Часами вони висловнені у жар-тах і фольклорі . Більшість жартів і лаконіч-них висловів мають в собі частку істини, алевони подібні до аспірина, який пропонуютьхворому на рак.

Прагнення романтичної любові у шлюбі єглибоко вкорінене в нашійпсихологічній структурі .Майже усі популярні жур-нали друкують в кожномуномері щонайменше однустаттю про те, як зберег-ти любов у шлюбі . Книжокна цю тему є багато.Телевізійні і радіо-програ-ми говорять про це. Збе-регти любов у нашихшлюбах – це серйознийбізнес.

Попри всі книжки, жур-нали і практичну допомо-гу, чому так мало подруж-ніх пар знайшли секреттого, як зберегти любовпісля весілля? Чому подружня пара можепіти на семінар, вислухати прекрасні ідеї проте, як покращити спілкування, повернутисядодому і виявити, що абсолютно неспромож-на використати на практиці продемонстро-вані моделі спілкування?

Справа не в тому, що вже опублікованікнижки чи статті не є корисними. Проблемав тому, що ми пропускаємо повз увагу однуфундаментальну істину: люди розмовляютьрізними мовами любові .

Мовознавство розрізняє багато мов: існуєяпонська, китайська, іспанська, англійська,португальська, грецька, німецька, фран-цузька і так далі . Більшість із нас виростає,вивчаючи мову наших батьків і братів та се-стер, яка стає нашою першою, чи рідною,мовою. Пізніше ми можемо вивчити додат-кові мови, але зазвичай з набагато більшимизусиллями. Ці мови стають нашими другимимовами. Нашою рідною мовою ми говоримонайкраще і найкраще її розуміємо. Розмов-ляючи нею, ми відчуваємо себе найкомфорт-ніше. Чим більше ми використовуємо нашудругу мову, тим комфортніше нам стає роз-мовляти також і нею. Коли ми говоримо ли-ше рідною мовою і зустрінемо когось, хто го-ворить іноземною, наше спілкування будеобмеженим. Нам доведеться показувати наречі , мугикати, малювати картинки чи же-стами зображати ідеї. Ми можемо спілкува-тися, але таке спілкування буде складним.Мовні відмінності є невід’ємною частиноюлюдської культури. Щоби ефективно спілку-ватися через культурні кордони, ми повиннівивчити мову тих, з ким ми бажаємо спілку-ватися.

У сфері любові все те саме. Ваша любовнамова може відрізнятися від мови вашого спі-вподруга настільки ж сильно, як китайськавідрізняється від англійської. Як би ви не на-магалися висловити свою любов англійсь-кою, якщо ваш співподруг розуміє лише ки-тайську, ви ніколи не зрозумієте, як любитиодне одного. Мій супутник в літаку спілку-

вався зі своєю тре-тьою дружиною мо-вою «слів підтримки»,коли говорив: «Я ка-зав їй, що вона пре-красна. Я казав їй, на-скільки сильно я її ко-хаю». Він говорив злюбов’ю, він був щи-рий, але вона не ро-зуміла його мови. Ма-буть, вона шукала лю-бов у його поведінці ,але не знаходила їїтам. Не достатньо бу-ти щирими. Ми повин-ні прагнути вивчитипершу мову нашого

подружжя, коли хочемо переконливо вира-жати свою любов.

Висновок, який я зробив після тридцятироків роботи з подружніми парами, є таким,що існує по суті п’ять емоційних мов любові– п’ять способів, якими люди висловлюють ірозуміють емоційну любов:

Мова Любові № 1: Слова підтримкиМова любові № 2: ПодарункиМова любові № 3: Вчинки служінняМова любові № 4: Якісний часМова любові № 5: Фізичний дотик

Рідко коли у чоловіка і дружини є та самаемоційна мова любові . Ми схильні говоритинашою першою мовою любові і нас спантели-чує, коли наш співподруг не розуміє, що минамагаємося виразити. Ми виражаємо нашулюбов, але нас не розуміють, бо ми говоримомовою, яка є для нього(неї) іноземною. Вцьому полягає фундаментальна проблема.Коли ми розкриємо для себе п’ять основнихмов любові і зрозуміємо нашу власну першумову любові , а також першу мову любові на-шого партнера, ми тоді матимемо необхіднуінформацію для того, щоби використовуватина практиці ідеї з книжок і статей.

У цей момент, коли ви з’ясуєте і навчитесяговорити першою мовою любові вашого чо-ловіка(дружини), я вірю, що ви віднайдетеключ до тривалого, сповненого любові шлю-бу. Любов не має випаровуватися післявесілля, але для того, щоби зберігти її,більшість із нас має докласти зусиль.

за матеріалами, Ґері Чепмен, Дивенсвіт


6

Діяння апостолів - це розповідь про часинародження та зростання Церкви. Ми зосе-редимо увагу на ролі , яку відіграє СвятийДух на початковому етапі розвитку Церкви.Для цього скористаємось простою аналогієюзачаття, народження та зростання дитини.

1. Перш ніж народилася ЦеркваЩораз більше підкреслюється значення,

яке має для люди-ни її дев'ятимісяч-не перебування підсерцем матері . Уцей період визна-чаються не тількистать і фізичні ри-си, але й форму-ються усі органи,необхідні для пра-вильного функціо-нування організму.Серце дитини пра-цює ще задовго донародження. Ле-гені , шлунок і нир-ки вже готові дороботи, хоча ор-ганізм малюка жи-виться, очищаєть-ся і постачаєтьсякиснем завдяки з'єд-нанню з організмомматері. Перший по-дих та перша спо-жита їжа свідчатьпро готовність но-вонародженого досамостійного жит-тя.

Дух Святий ство-рив відповідні «ор-гани» для функціо-нування Церкви. На-приклад, для про-щення її гріхів буловстановлено таїн-ство Покаяння. Ці«нирки», які очи-щують Церкву відпереступів людейкожної епохи і ста-ну, функціонуютьось уже більше 2000 років, завдяки словамІсуса:

«Прийміть Духа Святого! Кому відпуститегріхи - відпустяться їм. . .» (Йо. 20,22-23)

Коли зароджуватиметься Церква, апосто-ли будуть вирішувати зовсім нові для них

завдання. Святий Дух буде пригадуватиїм відповідні слова, які були колись ска-зані Ісусом. Завдяки Духу істини, вони

будуть відкривати щораз більшу глибину тихслів та їхню відповідність актуальній ситу-ації.

2. Народження та швидке зростанняЦеркви

Церква, яка «формувалася в тайні», об'являєсвоє життя в день єврейського свята, яке при-падало на п'ятдесятий день п ісля Пасхи . Богобра в саме цей день втіхи від першого урожаю(саме таке значення має єврейська П'ятидесят-ниця), щоб через першу промову апостола Петра

збільшити чи-сельність хри-стиян. Вину-ватцем цього«жнива» се-ред вірних по-сл і довникі вюдаїзму бувСвятий Дух,який , напо-внивши апо-стол і в , вив і вїх з світлиці,де вони доцього момен-ту перебува-ли на молит-ві. Виявилося,що Петро,промовляв на-стільки ефек-тивно, що то-го ж дня вірув Ісуса якМесію визна-ло три тисячілюдей (Діян.2,24).

Так як на-родження ди-тини ради-кально змінюєситуацію в сі-м'ї, так і на-роджен н яЦеркви не мог-ло не вплинутин а І з р а їл ь,єдиний на тойчас народ,з'єднаний з Бо-гом, завдякисоюзу.

Звістка про народження зазвичай прий-мається з радістю та надією. Слухачі першоїпроповіді Євангелія також належали до тих,хто радіє новонародженим.

Як тіло малюка швидко набирає вагу, таксамо і Церква протягом перших своїх дніврозростається до вражаючого масштабу. Удень Зелених Свят прибуло три тисячі новихчленів, а згодом самих чоловіків стало


СВЯТИЙ ДУХ

7

близько п'яти тисяч (Діян. 4,4). Однак ново-народжений далі росте повільно, ананало-гічно і Церква не розвивається потім надз-вичайно динамічно. Якщо ж реально оціню-вати наступні успіхи апостола Павла в сина-гогах Азії, Македонії чи Ахаї, то це близькокількадесят осіб після праці , яка тривалапринаймні кілька місяців.

3. Перша небезпекаМолодому організмові загрожує внутрішня

небезпека - вродженні вади, нестача рівно-ваги у функціонуванні внутрішніх органів числабка імунна система. Існує також зовнішнянебезпека у вигляді вірусів, інфекцій читравм. Церква також не уникнула такихнебезпек. Апостоли Петро та Йоан потрапля-ють до в'язниці (Діян. 4,1-3) і впродовж роз-гляду їхньої справи чують погрози (Діян.4,18-21). Водночас Святий Дух проявляєСвоє діяння та обдаровує апостолів здат-ністю переконливо промовляти до релігійноїстаршини Ізраїля. Він (Дух Святий) стає при-чиною того, що Євангеліє далі проголо-шується з відвагою (Діян. 4,31).

4. До самостійностіНа початку свого розвитку Церква була

подібна до дитини, яка судорожно тримаєть-ся за спідницю своєї матері й боїться чужих,а найбезпечніше почуває себе вдома. Першіпослідовники Христа вперто ховаються вЄрусалимі , неначе забуваючи про слова, якіговорять про проголошення Євангелія аж докраю землі (Діян. 1,8). Та зовнішні обставинисприяють тому, що учні Ісуса змушені зали-шити Єрусалим. Причиною цього сталокаменування Степана. Але добрим наслід-ком вигнання стало проповідування втікача-ми Євангелія спочатку в Юдеї, потім у Са-марії. (Ді . 8,1). Діяння апостолів показуютьнам Святого Духа як режисера багатьохєвангелізаційних акцій. Наприклад, Филип,який залишив Єрусалим через переслідуван-ня, успішно проголошував добру новину проспасіння для Ефіопії тому, що був слухнянийДухові Святому.

5. Власний дімЗгідно з апостольськими Діяннями, учнів

Христа вперше назвали «християнами» вСирійській Антіохії (Діян. 11,26). Це означає,що їх не трактували як секту чи течію юдаїз-му, але як тих, які належать до «Помазани-ка» - вони Христові . І це нагадує той момент,коли хтось переїжджає до власного будинкуабо квартири, щоб створити свою власнусім'ю, але при цьому не втрачає зв'язку збатьківським домом.

Однією з перших проблем, які потребува-ли вирішення, були взаємовідносини уЦеркві між послідовниками Христа погансь-кого та єврейського походження.

У вирішенні цієї проблеми також береучасть Святий Дух. Свідомі Його присутностіта діяння, апостоли і старші написали лист,

який мав урегулювати в Церкві цю справу,розпочавши його словами: «Подобалось боСвятому Духові й нам. . .» (Ді . 15,28).

Так як у кожному, мудро влаштованомудомі , були розподілені обов'язки: одні апо-столи проголошували Євангеліє середєвреїв, а інші - серед поган (Гал. 2,7-10). От-же, не повинні виникати якісь непотрібніконфлікти, хоча, як це буває в родинах, вонивсе-таки будуть з'являтися.

6. Дух і НареченаЗа історичною шкалою Церква на той час

була ще зовсім молодою і, як молода жінка,прагнула якнайшвидше зустрітися з Коха-ним. Це бажання викликане ситуацією, якавиникла у світі , що переслідує НареченуХриста (Од. 6). Впродовж ще двох сторічЦерква буде так само нетерпляче приклика-ти повернення свого Нареченого на землю. Зчасом смуток слабшає, а заклики про прихідзатихають. Там, де відкриваються серця наЙого діяння, кличе Він сам, а також і христи-янин з новою радістю: «Прийди, Господи Ісу-се! » Там під впливом оживляючої благодатіДуха гарнішає єдина і неповторна НареченаГоспода, за яку Він віддав своє життя (Еф.5,25-27).

Сьогодні Наречена Христа (Церква) маєвже дві тисячі років, і хоча за цей час воназмінилась, та завжди для неї можливістювідновлення молодості й краси залишати-меться Святий Дух.

за матеріалами, " о. Роман Піндель, "Прийди"


Молитва

О НайсвятішийДуху, освіти мене,зміцнюй мене,керуй мною,

підтримуй мене,потішай мене.

Обіцяю прийнятивсе те, що Ти

прагнеш, щоб зімною трапилося.Духу Святий,обдаруй менесвятим миром.

Амінь.

8

Швидко згасав день, і щойно засвітилисьвуличні ліхтарі . Я підняв комір своєї куртки іпритулився до телефонного стовпа в очі-куванні автобуса, який мав перевезти менечерез річку до міста, розташованого доситьдалеко. Я відвідував свого друга і саме по-вертався з цієї подорожі. Коли був там, товідчув щось подібне до тієї самотності , якувсі ми час від часу переживаємо, особливо,коли залишаємо когось близького й опи-няємося наодинці з собою. Я дивився насвітло, яке випромінювали будинки, сутінкиспадали і згущувалися, і ця самотність заго-стрювалась, переходячи у якийсь біль. Наглибокому рівні - глибше, ніж більшість ізнас може це передатисловами, мене охопивсмуток, що частосупроводжує людинутоді , коли день пере-ходить у ніч, одна по-ра року - в іншу, без-жально і невблаганнозалишаючи на нас від-битки часу, відокрем-лює нас від друзів і ,врешті , вириває нас ізсамого життя, колинадходить остання зночей - ніч смерті . Хтоможе висловити те,що ми відчуваємо, ко-ли переживаємокосмічні виміри реалійпростору й часу, які незалежать від нашого контролю і спрямову-ють до смерті . Те, що відділяє нас від іншихлюдей, розриваючи короткочасне щастя тастабільність, і , торкаючись вічності , видо-вжує самотність. Кожного року, що минає,ми бачимо, як темніє й опадає листя, сніг імороз оголюють дерева; ми бачимо, якхворіють і помирають наші друзі , як вониперебувають у скрутному фінансовому ста-новищі, як їхні діти залишають домівки. . . То-ді у нас розгортається ще одна війна: ми по-чинаємо помічати відбитки часу на своємутілі . І ми ще сильніше дивуємося і все щебоїмося відповіді на запитання: «Чи можнаврятувати саме життя?»

І попри те, що ми намагаємось міцно вхо-питись за життя і триматись за нього, ми ро-зуміємо, що воно саме з його стосунками,власністю, надіями, мріями і бажаннями ви-слизає з наших рук. Нам несила зупинитийого, зупинити цей безжальний рух унапрямку до кінця, до смерті .

Як би нам хотілося сильніше любитицю особу, як ми жаліємо про те, що вчи-нили в певній ситуації; як би ми хотіли

втримати цей прекрасний день, цей порухлюбові , цю надію на щастя. Але зупинитирух несила. Ми можемо затримати його, мо-жемо зводити стіни, щоб його сповільнитичи заглушити, - грошима, ліками, музикою,працею, стосунками, теоріями, проектами. . .Проте він невблаганно проштовхуєтьсявперед - і всі ми зазнаємо поразки, нас роз-бито.

Усе проминаєНаше обличчя спотворене обмеженням.

Ми приголомшені глухотою, яку викликаютьнаші болісні благання про милосердя. У на-шому нутрі ми впадаємо у відчай, коли деньпоринає у ніч. З кожним днем до нас набли-жається розлука з життям.

Хто може спасти нас від невідворотногоплину життя, яке невблаганно наближає нас

до смерті? «Якжесповнився час, Бог по-слав свого Сина, щонародився від жінки,народився під зако-ном, щоб викупититих, які під законом,щоб ми прийняли уси-новлення» Гал. 4:4-5).

Навіть стоячи нарозі вулиці , відчува-ючи біль і самотність,я по-новому і дужесильно досвідчив то-го, що вже пережи-вав: Бог був Отцем.Це було так, наче Богвідхилив завісу і доз-волив мені «по-бачити» глибше й

живіше, якою глибокою є Його любов і якимиособливими є Його стосунки зі мною як Отця.Я почав повторювати знову і знову: «Отче,Отче, Отче», - повільно, іноді м'яко, інодімовчки.

Витримавши терпіння та прикрощі людсь-кої ситуації, навіть мученицьку смерть віднаших рук, Ісус відкрив шлях спасіння життявід плину смерті . Коли смерть втратила всюсвою силу, Отець воскресив Його з мертвих,об'являючи Його славу і силу як Єдинородно-го Сина Божого. Переходячи від смерті дослави вічного життя, Він пообіцяв, що колиті , хто чує Його слово і має спрагу спасіння,покладуть свою надію на Нього, то будутьдосвідчувати нових стосунків із Богом. Вониразом з Ісусом стануть Його улюбленими ді-тьми; вони відразу отримають цілковито но-ве життя і врешті-решт розділять з Нимфізичне воскресіння тіла.

Коли ми відчуваємо присутність Бога вІсусі та відкриваємо Йому свої серця, ЙогоДух єднається з нашим духом. Містичним,але дуже реальним способом ми починаємосмакувати нове життя, яке не підпорядкова-

БАТЬКО


Тільки мій тато

може

посковзнутися,

прокотитися уздовж

дороги, встати,

струснутися і сказати

що мало не впав!

9

не гріхові та смерті . Ми ходимо в новизніжиття, яке полягає не просто у прощеннігріха, але також у відкритті того, що ОтецьІсуса є нашим Отцем.

Є «періоди» Божої дії у нашому житті -час, коли все рухається, і є також час за-тишшя. У ці особливі хвилини й поворотнімоменти, деякі з яких є більш вирішальними,ніж інші, Дух веде нас у глибше досвідченняБога не заради досвіду, але заради глибшо-го та міцнішого союзу з Ним. Дух єднається знашим слабким і необізнаним духом, допо-магаючи нам пізнавати неперевершену лю-бов Бога Отця до нас так, що це зачіпає нашіемоції та спогади, наш минулий досвід і те-перішні страхи.

Наш Отець - мій ОтецьСтояння на холоді біля автобусної зупин-

ки, коли я знову і знову повторював: «Отче,

Отче, Отче», стало поворотним моментом умоєму усвідомленні того, ким Він є для мене.Були й інші пережиття, і кожне з них приво-дило мене до глибшої свободи від неспокоюі більшої довіри до того, що Бог має для ме-не.

Коли народилась моя перша дитина, япішов подивитися на неї до пологового бу-динку. Коли побачив її, то глибоко в меніщось відкрилося. Я ніколи раніше не пере-живав почуття батьківської любові . Певноюмірою це був чоловічий інстинкт щодо свогопервістка, але також це була дія Отця вмоєму нутрі , щоб я міг бути батьком свогосина. Я досвідчив таку глибоку та ніжну лю-бов до нього, якої ні до кого раніше не пере-живав. Через неї я пізнав глибину і навітьшаленство любові Божої до нас, Його дітей.

Особливо сьогодні , коли існує підвищена

чутливість до ран та болю, яких багато з насзазнали у стосунках з нашими татами чи ін-шими чоловіками, посилюється тенденціяцілковитого ігнорування батьківства Отця. Іоскільки біль, образа, розчарування і гнів єсправжніми, «рішення» не помічати батьків-ство Бога, боюсь, узагалі не є рішенням. Са-ме через недоліки наших земних татів (а хтоз нас, земних татів, не зазнавав якихось по-разок?) ми більше, ніж коли-небудь, потре-буємо досвідчити досконалої, чистої, могут-ньої любові нашого Небесного Отця. Тількитоді можна осягнути правдивого зцілення,тільки тоді будуть вилікувані глибокі рани.Викривлене батьківство, якого ми досвідчи-ли, потребує зцілення через ДОСВІД ІСТИ-НОГО батьківства, батьківства Самого Бога.

Всередині нас є щось глибинне, що потре-бує опори у безсумнівнівній любові Отця, і

тільки вона може нас задовольнити. Тому,як би не було боляче і незручно, ми повиннівідкритись, дозволяючи Духові показатинам Отця та Його любов.

Іноді ми чуємо, що особа, яка не мала до-брого земного батька, ніколи не зможесподіватись на те, щоб зрозуміти, що озна-чає мати Бога за Отця.

Я бачив багатьох людей, які терпіли на-силля і зневагу від своїх біологічних татів,однак пережили любов Бога і тоді пізнали,Ким є Отець. Я безпосередньо знав людей ізбрудних закутків міст Азії, Африки, ПівденноїАмерики, серця яких переповнювала любовОтця, що була влита в них Святим Духом.Бог може подолати будь-яку перешкоду,щоб показати людям Свою любов.

Ральф Мартін, "Спрага за Богом"


10

Дана розповідь – есе поміщика Мотовило-ва із преподобним старцем Серафимом Са-ровським.

Господь відкрив мені , що ви дуже хочетезнати, в чому є сутність життя нашого хри-стиянського, і в багатьох духовних осіб проце не один раз питали. Проте ніхто не від-повів вам виразно. Вони казали: ходи до хра-му, молись Богу, дотримувайся заповідей Бо-жих, чини добро – ось тобі і сутність христи-янського життя. Деякі навіть обурювалисяна вас через те, що ви зайняті небогоугод-ною цікавістю. Алевони говорили нетак, як слід було.Ось я, вбогий Сера-фим, розтлумачувам тепер, в чомунасправді є ця сут-ність.

Молитва, піст,чування та всі іншіхристиянські спра-ви, якими б добри-ми не були самі пособі , все ж таки нестановлять сут-ності нашого хри-стиянського життя,хоча й служатьнеобхідними еле-ментами для йогодосягнення. Істин-ною метою життянашого християн-ського є стяжінняДуха Святого Бо-жого. Бо усе, щоробиться не за-ради Христа, на-віть якщо добре,але користі неприносить ні вцему житті, ні вприйдешньому.

Стяжіння – це теж саме, що набуття, накопичування. Ви жрозумієте, що таке накопичення грошей?Так само й зі Святим Духом Божим. Накопи-чення Духа Святого - це капіталовкладення,воно благодатне та вічне. Ісус Христос порів-нює наше життя із торгом, ринком. Стяжатиблагодать Святого Духа заради Христа цевикористовувати ті чесноти, які даютьбільший прибуток у нашому житті . Напри-клад, дає вам більше благодаті молитва тачування, тоді моліться та чувайте; дає вам

духа Божого піст, тоді постіться; більшедає милостиня, то милостиню творіть різ-ними способами.

Будь-яка чеснота, яку чинимо заради Хри-ста, дає благодать Святого Духа, але більшеза все дає її молитва – це немов щоденна на-ша зброя для стяжіння благодаті Духа. . . За-хотіли ви, наприклад, до церкви піти, та абоцеркви нема, або Богослужіння вже минуло;або захотіли ви жебраку милостиню дати, таабо жебрака десь нема, або нема що йомудати. . . Та до молитви це ніяк не відноситься,кожен має змогу молитись. Наскільки вели-кою є сила молитви навіть людини грішної,коли вона йде від усієї душі, судіть за на-ступним прикладом: коли за проханнямзневіренної матері , котра залишилася безєдиного сина, жінка-блудниця, що зустрі-

лась їй на шляху,бачачи скорботуматері , звернула-ся до Господа:«Не для мене,грішниці окаяної,але заради слізматері , що плаченад сином своїмта твердо віритьв милосердя тав с ем огутн і с тьТвою, Христе Бо-же , воскреси ,Госп оди , с и н аїї! »,– і воскресивйого Господь.

Багато СвятогоДуха дає такожпіст, багато дає імилостиня: чи-ніть це все і та-ким чином роз-мірковуйте прокожну чесноту,яку ви чините,заради Христа.

Якщо правиль-но роздивитисязаповіді Христата апостолів, тосправа наша хри-стиянська не втому, аби збіль-

шувати кількість добрих справ, але в тому,щоб мати з них найбільшу користь, тобто ма-ти з них якомога більше дарів Святого Духа.

– Але як я можу Його відчувати? Добрісправи ми бачимо, але чи Святого Духа мо-жемо побачити? Я хочу зрозуміти це краще!Як же знати, чи Він зі мною?

Тоді отець Серафим узяв мене дуже міцноза плечі та сказав:

– Ми обидва тепер в Дусі Божому з вами!Не бійтеся! Я лише в серці подумки попро-сив Господа Бога, аби удостоїв вас тілесни-ми очима бачити те зішестя Духа Свого, ко-трим обдарував рабів своїх. І ось Господь ви-

СЕРАФІМ


11

конав благання убогого Серафима… Що витепер відчуваєте?

– Відчуваю таку тишу та мир у душі моїй,що жодними словами виразити цього не мо-жу!

– Це, шановний, той самий мир, про якийГосподь говорив учням: «Мир Мій даю вам;не так, як світ дає, Я даю вам мир». Що щеви відчуваєте? – запитав отець Серафим

– Неймовірну радість в серці!– Коли Дух Божий сходить на людину, тоді

душа людська наповнюється невимовноюрадістю, бо Дух Святийобдаровує радістю все,до чого б не доторкнув-ся. Це саме та радість,про яку Господь говоритьв своєму Євангелії:«Журба жінці , коли вонанароджує, бо година їївибила. А як вродить ди-тятко – з радощів, щолюдина на світ народи-лася, вже й пам'яті проболі нема! » Проте якою бне була ця радість, все жтаки вона ніщо у порів-нянні з тією радістю, якуприготував для насГосподь. Що ви ще відчу-ваєте?

– Тепло незвичне!– Як же так? Адже ми в

лісі сидимо. Адже зараззима, і під ногами сніглежить, і ще зверху па-дає. . Яке ж може бутитепло? – нібито здиву-вався отець Серафим.

– А таке відчуття, начев лазні сидиш, коли дим стовпом валить зпечі ! І запах такий, що немає з чим порівня-ти його приємність!

– Це істинна правда, жодна приємність незрівняється з цими пахощами, бо вони – відДуха Божого. І тепло це не в повітрі , а в нассамих. Це саме те тепло, про яке Святий Духзакликає нас промовляти в молитві : «ТепломДуха Святого зігрій мене! » Саме ним зігрітібули пустельники і не боялись зимових мо-розів, маючи за теплі одежі благодатні шатиСвятого Духа. Саме так і має бути, бо благо-дать Божа має бути всередині нас, в нашомусерці . Бо Господь казав: «Царство Боже єміж вами». Під Царством Божим Господь ро-зумів благодать Святого Духа. Саме це цар-ство тепер є між вами, всередині вас, аблагодать Святого Духа ззовні осіює та зі-гріває нас, і тішить наші почуття небесноюнасолодою, наповнюючи наші серця неви-мовною радістю.

Не докоряє Господь Бог за користуванняземними благами, бо Сам нам говорить, що

за життям нашим земним ми всі потребуємосил, тобто всього того, що заспокоює на зем-лі наше людське життя і робить зручним талегкішим нашу дорогу до вітчизни небес-ної. . . І Церква Свята піклується про те, щобце все було даровано нам Богом; та хоча йскорботи та нещастя і є в нашому житті наземлі , Господь і бажає, аби ми носили тягаріодин одного, чим і виконаємо закон Христа.Господь Ісус особисто дає нам заповідь, щобми любили один одного та втішалися цієювзаємною любов’ю, та полегшували собі

скорботний та тіс-ний шлях наш довітчизни небесної.

І про милосердяБоже сумніватисянемає чого, боблизкий Господьдо кожного, хтокличе до Нього вістині , та не ди-виться Він на осо-бу. Господь одна-ково слухає і мона-ха, і мирянина,простого христия-нина, тільки б буливони правовірні тамали в Нього віру,хоча б як гірчичнезерно, і обидва го-ри двигатимуть.

І не майте жод-них сумнівів, щоГосподь виконаєваші прохання, ли-ше б вони були наславу Божу або накористь та повчан-

ня ближніх. Але й навіть для власної користічи потреби, якщо щось потрібне, і це таксамо скоро дасть вам Господь, аби тільки вцьому була крайня потреба та необхідність,бо любить Господь тих, хто любить Його:благий для кожного, і щедроти Його у всіхділах Його. . .

" З «Бесіди Серафима Саровського з Мотовиловим»


Стяжати благодатьСвятого Духа це

використовувати тічесноти, які даютьбільший прибуток у

нашому житті.Наприклад, дає вамбільше благодаті

молитва та чування,тоді моліться тачувайте; дає вамдуха Божого піст,тоді постіться;

більше даємилостиня, то

милостиню творітьрізними способами.

Молитва

Прийди, Духу Святий,випростуй криві дорогинаші, наповни нашу

пустку, очисти нас відгордині, поглиблюй нашупокору, розпали в наслюбов, розпалюй в нас

чуйність.

12

Що таке проблема у світлі Божого бачен-ня? Чим відрізняється менталітет проблемвід менталітету рішень? Як збудувати в собіменталітет рішень? Які кроки треба зробитина цьому шляху? З чого починати?

Існує два типи поведінки та реакції напроблеми. В психології їх називають мен-талітетом проблем і менталітетом рішень.Що їх відрізняє? Людина, яка засвоїла мен-талітет рішення, проблем не має, бо має ли-ше завдання,які треба ви-рішити. Нато-мість людиназ менталіте-том проблемпостійно по-терпає від не-гараздів. За-буваючи, щопроблеми – цетворчі пропо-зиції від Богапіднятися нановий вищийрівень життя,якості життя.

Ці красно-мовні слова неможуть при-вабити люди-ни , в життіякої все ва-литься, колипроблема запроблемоюогортає її якн еса м ови т іморські хвилі.Може не вартотакій людинітицяти в лице словами про новий рівеньжиття, творчу пропозицію Бога, якщо воназахлинається в своїх бідах?

Так, цього робити не варто. Але вартоусвідомити собі , що проблеми мають вла-стивість визрівати як бур’ян на городі . Томурозвиток менталітету рішення полягає на то-му, щоб справлятися не тільки з виявомпроблеми, коли вона вже встала в повнийзріст перед нами, але вже на етапі її ви-зрівання. В той момент, коли проблему щеніхто не бачить, але вона починає зароджу-ватися.

Грандіозна проблема розлучення почи-нається від першої сварки, коли подруги непереговорили між собою про ображені по-

чуття, а змовчали, вирішили «не розгой-дувати човен». Накопичення цих образ іневирішених ситуацій збудувало між чо-

ловіком та жінкою нездоланий мур. Дорос-лішання дітей оголило перед старіючимподружжям, що їх вже нічого не тримає, від-сутність постійної заклопотаності , яка нібинаповнювала життя, відкрила абсолютну по-рожнечу стосунків. І ці проблеми зросли неза один день. Тому ще раз наголошуємо, щолюдина з менталітетом рішення розвиваєть-ся у бік розв’язання проблем, коли вони щенеявні , і навіть – передбачення проблем.

Але, звичайно, більшість живе з мен-талітетом проблеми. Вибачте за несоліднеузагальнення, але постійний жаль до себе,

нарікання, критицизм, обмови стали настіль-ки звичними і буденними, що ми навіть непомічаємо їх за собою. Один мій друг, якийпотрапив до колективу, де любили «поспіл-куватися про начальника», і не захотів братиучасть в таких розмовах, був неприйнятий,ізольований. Ми до цього звикли, і сприй-маємо як норму.

Але всі вказані вище симптоми свідчатьпередусім про менталітет проблем. Людизаймають весь свій час розмовою не про своїтруднощі, не про свої можливості . Фактично,вони живуть не своїм життям, а колопроблем наростає. І вже, щоб справитися зними, потрібна пляшка горілки, яка зігріваєдушу. Цей приклад схематичний, але розпо-всюджений. Більше скажу – це національнапроблема.

Олексій Погорєлов, Радіо Марія

ПРОБЛЕМА-РІШЕННЯ

Вибір

13

Дитяча сторінка

Казочка від зайчикаНапровесні у лісі під ялинкою сидів зайчик, що пережив першу зиму свого життя.Увесь минулий день і ніч петляв лісом, шукаючи свою пухнасту білу шубку, яку згубивненароком.Не знайшов, був стомлений, сумний, тремтів від холоду. Не знав, як далі бути.Ось відчув теплий подих, хтось огорнув його обіймами... Диво! Зайчик неперелякався, не скочив на пружні ноги, а ніжився в цих обіймах! Зник сум і не булостраху!В заячому серці народжувалась радість! З кожним ударом воно вихлюпувало їїназовні, бо не могло стримати. Так земля навесні лагідними долонями виштовхує наповерхню пуп'янки квітів.Він забув про втрату. Широко розплющив випуклі гарні очі, в яких віддзеркалювавсясвіт, намагаючись побачити, хто цей добродій. Нікого, лиш віяв вітерець, ні - то буввогонь! Та ні ж, то був вогнистий вітер! Мінливий, обриси свої він змінював щомиті.Дерев верхівки гладив, по гілках спускавсядолу, пробігся по землі, знову злетів угору.Нічого не спалив і не обпік, а все, чого торкався,оживало: на гіллі листя забуяло, вкрив землюкилим з трав, птахи красиво заспівали!Сміливо зайчик запитав у вітру: “Признайся,хто ти є?”- Я животворний Дух, я посланий, щобвідновити землю, щоб оживити все, що занепало,щоб страху, сумнівів, біди не мали, а вірили вжиття.- А хто послав тебе?- Господар всього.- Де ж Він?- Там, нагорі, стоїть будівля, її стіни з прозорої синяви неба, покрівля зі снопівсонячного проміння, вікна з найчистішої води, підлога покрита місячними доріжками,двері її завжди відчинені.Це дім Господаря всього і Його Сина. Вони завжди перебувають разом - нерозлучні, зїхньої родинної любові Я виник. Перебуваю одночасно з Ними і з тобою.Буває, у хвилинку відпочинку під деревом в саду присядуть, ведуть розмову тиху... адерево тим часом розквітає, ще мить, а вже плоди на ньому достигають, а Я візьму та йпотрясу його. Смачні плоди й поживні, впадуть додолу. Кожен, хто потрудиться збиратиїх, може їсти. Вживати їх нікому Господар не забороняє, а навпаки - примножує для тих,хто їх вживає.В саду дерев багато, в домі кімнат не перерахувати. Господар прагне всіх дітей своїхзібрати, прийняти в дім.Повір, найбільше щастя це — перебувати з Ним!Казкарка

14

Я лежав на ліжку, як раптом відчув, щохтось стягує мене з нього, причому, явно ба-жаючи, щоб я встав на коліна. Відчуття булодивним, але цілком реальним і таким силь-ним, що не міг противитися . . .

І ось у повній темряві у себе в кімнаті я

встав на коліна. Я усвідомлював, чого я хочу,але не знав, як виразити це словами. Меніхотілося мати те, чим володіла та дівчина вПіттсбурзі . Я подумав: "Мені хочеться того,що є у Кетрін" . Я пристрасно бажав цьогокожною клітинкою тіла. Я просто жадав то-го, про що вона говорила, хоч і не розумівцього до кінця.

Але, знаючи що хочу сказати, я все-такине уявляв, як це зробити. Тому я вирішив ви-словити прохання єдиним відомим меніспособом: своїми власними простими слова-ми.

Мені хотілося звернутися до Святого Духа,хоча раніше я нічого подібного не робив.

Прийшла думка:"А чи добре я чиню?" Адже я ніколи не

розмовляв зі Святим Духом, навіть і не

думав про Нього як про особистість, до якоїможна звертатися. Придумати початок мо-литви у мене не виходило, але бажання зна-ти Його, як знала Його вона(дівчини ізПіттсбурга), просто переповнювало все моєєство.

І я почав молитися: "Святий Дух, Кетрінсказала, що Ти її друг . . . " . Слова дуже повіль-но сходили з моїх вуст: "Мені здається, я не

знаю Тебе".Потім, піднявши руки, я запитав з дитя-

чою довірливістю: "Можна, я познайомлюся зТобою? І справді , чи можна познайомитися зТобою?"

Я подумав: "Чи правильно я роблю? Чиможна так розмовляти зі Святим Духом?"Потім я вирішив: "Якщо я щирий у цьому, Богпокаже - правий я чи ні" .

Після слів, звернених до Святого Духа,здавалося, нічого не сталося. Я почав зада-вати собі питання: "Чи можна справді по-знайомитися зі Святим Духом? Чи трапляєть-ся таке насправді?"

Мої очі були закриті . І раптом, ніби піддією електричного струму, моє тіло почалотремтіти. Але мене не здавлював натовп, намені не було важкого одягу. Я був у своїй

ДОБРОГО РАНКУ, СВЯТИЙ ДУХ

Свідки віри

15

теплій кімнаті , одягнений у піжаму. Але, тимне менш, все моє тіло було охоплено трем-тінням.

Я боявся відкрити очі . . . Несподівано я від-чув теплу ковдру Божої сили, яка огорнуламоє тіло.

Я відчував себе захопленим на Небеса.Звичайно, я знаходився на землі , але, чеснокажучи, не віриться, чи можуть Небеса бутивеличнішими.

Через деякий час я обережно відкрив очі і ,на мій превеликий подив, побачив свою кім-нату. Ту ж під-логу, на мені таж піжама. Алемоє тіло тремті-ло від сили Бо-жого Духа.

Засинаючи, яще не усвідом-лював величізмін, які прий-шли в моє жит-тя.

Перші словаЯ прокинувся

дуже рано. Меніне терпілося по-говорити з но-вим другом. Пер-ші слова, сказаніЙому мною, були:"Добрий ранок,Святий Дух".

Як тільки явимовив їх, ат-мосфера славиповернулася вкімнату. Але яне тремтів. Явідчував себенаділеним, про-сто вкутаним Йо-го присутністю.

Я сказав вдру-ге: "Доброго ран-ку, Святий Дух", точно знаючи, що Він поруч,в моїй кімнаті . У той ранок я виповнився Ду-хом, потім це відбувалося кожного разу підчас молитви. Святий Дух став реальністю,Він став моїм другом, радником і супутни-ком.

Першим моїм бажанням в той ранок буловідкрити Біблію. Мені хотілося знати всенапевно. Коли я відкривав Слово, у мене небуло й тіні сумніву, що Святий Дух присутнійв кімнаті , я був у цьому впевнений так, якякщо б Він сидів поруч зі мною. Я не бачивЙого, але я відчував, де Він знаходиться. Япочав пізнавати Його характер.

З тих пір Біблія набула для мене зовсім ін-ше значення. Я попросив: "Святий Дух, від-крий мені це в Слові" . Мені хотілося знати,

чому і навіщо Він прийшов.Біблія ожила. Раніше я не надавав значен-

ня словам: " . . . не силою й не міццю, але тіль-ки Моїм Духом, говорить Господь Саваот"(Зах.4: 6).

Знову і знову Він показував у Слові свої діїу моєму житті . Понад вісім годин у першийдень, а потім день за днем я ріс у пізнанніЙого Слова. Моє молитовне життя теж поча-ло змінюватися. Я казав: "Святий Дух, Ти такдобре знаєш Отця, Чи не навчиш мене моли-тися до Отця?" І під час молитви я приходив

у такий стан, ко-ли Батько стававреальнішим, ніжбудь-коли булораніше. Немоввідкривалисядвері , і мені гово-рили: "Ось Він" .

Мій вчитель іпровідникБатькі вство

Бога стало ре-альністю. Це ста-лося не тому, щоя прочитав кни-гу. І не від сліду-вання вказівкам:"Роби так, так ітак". Це сталосяу відповідь намоє прохання доСвятого Духа від-крити мені Сло-во. Він зробив цедля мене. "Усі боті , що їх водитьДух Божий, вини- сини Божі. Бо вине прийняли духрабства, щоб зно-ву підлягати бо-язні , але прийня-ли Дух усинов-лення, яким кли-

чемо, яким кличемо: "Авва, Отче"(Рим.8: 14,15).Прийшло усвідомлення сказаного Ісусом

про Святого Духа. Він став моїм утішителем,вчителем і провідником.

Я досліджував Писання день за днем про-тягом декількох тижнів, поки не отримаввідповіді на всі питання. У цей час поглиблю-валось моє пізнання Святого Духа. Нашеспілкування з Ним продовжується і сьогодні .Я усвідомлюю Його присутність поруч. Всемоє життя стало іншим. Вірю, і ваше життязміниться подібно мого.

Прокинувшись сьогодні вранці , я зновусказав: "Доброго ранку, Святий Дух".

за матеріалами, Бенні Хінн, "Доброго ранку, Святий Дух"

Свідки віри

Прийди, ДухуСвятий, перемінинаш неспокій у

заспокійливу тишу,переміни нашу

заклопотаність успокійну довіру,

переміни наш страху незламну віру,переміни морок

наших серць у ніжнесвітло, перемінинашу байдужість у

сердечнудоброзичливість.

switlo gazeta 22

Lifestyle