УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

(до 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років)

методико-бібліографічні матеріали

Харків-2017

ББК 78.39+63.3(4УКР)611Т44

1917-1921: вікопомні роки державотворення України : (до 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років): методико-бібліографічні матеріали / [уклад. С.О. Андрус; ред. Т.В. Смєкалова]; Управління культури і туризму Харк. обл. держадміністрації; ОКЗ «ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА». – Х, 2017. – 49 с.

Видання присвячене буремним 1917-1921 рокам в історії нашої держави.

Харківська обласна бібліотека для юнацтва пропонує бібліотекарям і вихователям молоді використати в своїй роботі з виховання патріотизму юного покоління та поглиблення знань з історії України (1917-1921рр.) підібрані та підготовлені матеріали

Укладач С.О. АндрусРедактор Т.В. СмєкаловаВідповідальний за випуск М.В. Жарова

Електронна версія видання розміщена на сайті ОКЗ «ХАРКІВСЬКА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА»

http :// khoyub . com . ua / vidavnicha . html

© ОКЗ «ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА», 2017

2

Наша сила – в єдності, а порука успіху наших змагань – в державній слухняності!

Симон ПетлюраОсновною метою державної політики національної пам’яті має

стати утвердження у суспільній свідомості пам’яті про найбільш визначальні події та періоди історичного минулого, які суттєво вплинули на процеси державотворення та цивілізаційного поступу українського народу.

З метою вшанування традицій боротьби за незалежність і соборність України та військової звитяги захисників рідної землі, творців національної державності, тисячолітньої історії державотворення нашого народу, визнання історичного значення подій, пов’язаних із визвольною боротьбою початку XX століття та утвердженням української державності у формі Української Народної Республіки, Української Держави і Західноукраїнської Народної Республіки, їх значення для відновлення Україною незалежності у 1991 році, утвердження історичної єдності земель, консолідації суспільства, зміцнення міжнародного авторитету України та у зв’язку зі 100-річчям подій Української революції 1917 – 1921 років Президент України Петро Порошенко постановив проголосити 2017 рік Роком Української революції 1917 - 1921 років. Відповідним Указом одним із пріоритетів діяльності органів державної влади на 2017 - 2021 роки визначено вшанування подій та видатних учасників Української революції 1917 - 1921 років.

Символічно, що Указ №17/2016 «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років» видано в день, коли українці відзначають постання першої української Незалежності у 1918 році — Української Народної Республіки.

Виняткове місце в історії державотворення займає період Української революції 1917-1921рр., коли вперше за багато століть українці заявили про себе як націю й збройно виступили за свободу та соборність своїх земель. У процесі розвитку революційних подій виникли перші форми національної державності - Українська Народна Республіка, Українська Держава гетьмана Павло Скоропадського, Західно-Українська Народна Республіка.

Незважаючи на поразку Української революції, її здобутки є очевидними. Під впливом її ідей прискорився процес формування модерної української політичної нації, була реанімована традиція державності, на засадах якої відбувалася консолідація українства й

3

розвивалася українська політична думка до кінця ХХ ст. Без перебільшення можна стверджувати, що підвалини сучасної незалежної України були закладені тою революційною добою. Зогляду на це, звернення до історичних подій 1917-1921рр. несе в собі величезний ідейно-політичний, виховний потенціал, може мати великий консолідуючий ефект, оскільки апріорі здатне викликати симпатії та підтримку різних політичних сил усіх без винятку регіонівУкраїни, адже поряд із досвідом вирішення національного питання у ході революції накопичувався досвід розв’язання й наболілих соціально-економічних проблем. Саме тому серед пріоритетних напрямів державної політики пам’яті має бути утвердження в суспільній свідомості розуміння значення цього важливого, складного й драматичного періоду вітчизняної історії.

Потенціал державотворчих традицій мають наступні дати революційної доби:- 4 (17) березня 1917р. – утворення Центральної Ради, яка стала першим всеукраїнським національним органом, що виконував функції парламенту. Її створення знаменувало відродження республіканських, демократичних традицій на нашій землі.- 6 - 8 (19-21) квітня 1917р. – Український Національний Конгрес, проведений з ініціативи Центральної Ради, який виробив концепцію національно-визвольної революції, знаменував її початок і став своєрідною маніфестацією консолідації українства, його непохитної волі відродити власну державність.- 10 (23) червня 1917р. – прийняття Першого Універсалу Центральної Ради, у якому проголошувалася автономіяУкраїни і підкреслювалося, що «однині самі будемо творити наше життя».- 15 (28) червня 1917р. – створення Генерального Секретаріату Центральної Ради, який став першим українським урядом.- 7 (20) листопада 1917р. – прийняття Третього Універсалу Центральної Ради, в якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР). УНР стала першою юридично оформ-леною формою української державності.- 9 (22) січня 1918 р. – прийняття Четвертого Універсалу Центральної Ради, який проголосив самостійність і незалежність УНР.- 1 (13) листопада 1918 р. – утворення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Виникнення ЗУНР стало свідченням того, що західно-українське населення чітко усвідомлювало та ідентифікувало

4

себе з українською територією. ЗУНР відразу ж ініціювала процес об’єднання з УНР.- 22 січня 1919 р. – Акт Злуки УНР і ЗУНР. Незважаючи на те, що реального об’єднання двох республік не відбулося, все ж таки цей день став у пам’яті та свідомості кількох поколінь українців символом єдності та неподільності України, символом їхнього споконвічного прагнення до об’ єднання.- 23 січня 1919 р. – початок роботи Трудового КонгресуУкраїни –першого легітимного передпарламенту, скликаного на основі виборів.До цього переліку ввійшли найбільш яскраві, значущі події.

Харківська обласна бібліотека для юнацтва пропонує бібліотекарям і вихователям молоді використати в своїй роботі з виховання патріотизму юного покоління та поглиблення знань з історії України (1917-1921рр.) такі масові заходи: 1. «1917-1921рр.: буремні роки в історії України» (хронограф)2. Діячі Української революції 1917-1921рр (Портретна медіа-галерея )3.Україна у визвольному вогні (Виставка–хроніка)4.«Їх закружляв бриз Революції 1917-1921рр.» (літературно-мистецька ретро-година або цикл бесід)5.«Монументальні свідки історії» (Віртуальна подорож музеями та інститутом національної пам’яті)

«1917-1921 рр.: буремні роки в історії України»(хронограф)

Епізод І: Революції 1917 року та їх вплив на Україну. Утворення Центральної Ради. І, ІІ та ІІІ Універсали.

Епізод ІІ.: 1918р. – прийняття Четвертого Універсалу Центральної Ради, який проголосив самостійність і незалежність УНР. Українська держава гетьмана П.Скоропадського. Директорія її політика і наслідки.

Епізод ІІІ: 1919р.– Акт Злуки УНР і ЗУНР. Трудовий Конгрес України в Києві.

Епізод ІV.: 1920-1921рр. – Останні епізоди визвольних змагань.Епізод І: Революції 1917 року та їх вплив на Україну. Утворення Центральної Ради. І, ІІ та ІІІ Універсали.

Події того буремного часу в Україні відбувалися у тісному зв’язку з подіями у всій країні, і перш за все в Петроградіі та Москві.

5

Після перемоги Лютневої революції історична альтернатива була такою: соціалізм або капіталізм. За капіталістичний шлях виступали кадети й інші буржуазні партії, підтримані меншовиками, есерами, рядом національних партій. Посилаючись на «незрілість» країни, вони відстоювали буржуазно-демократичний «варіант» побудови суспільства, вважали можливим перевести локомотив історичного розвитку на соціалістичні рейки десь у віддаленому майбутньому.

В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. Одразу ж українці в Петрограді створили Тимчасовий український революційний комітет, який 2 (15) березня звернувся до українців Петрограда, закликавши їх спрямувати свою енергію «на завоювання власних національно-політичних прав», наповнити її «свідомістю власних національних інтересів». Через десять днів Комітет провів багатотисячну маніфестацію в центрі Петрограда.

3—5 (16—18) березня на території України практично були ліквідовані органи царської адміністрації, виконавча влада перейшла до призначених Тимчасовим урядом губернських та повітових комісарів. Як і в Росії, в Україні почали формуватися Ради об'єднаних організацій, а також Ради робітничих і солдатських депутатів.

За ініціативою Товариства українських поступовців (ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету. В клубі «Родина» ТУП зібралися близько 100 представників українських організацій. На цих зборах народилася ідея створення спеціальної організації для координації національного руху. У новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М.Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В.Винниченко, Д.Дорошенко і їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

З ініціативи соціал-демократа Д.Антоновича та інших учасників зборів новий орган було вирішено формувати на коаліційній основі.

Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій

6

погодилися на створення об'єднаної організації, яка дістала назву Української Центральної Ради.

4 березня 1917 у Києві на Володимирській 42, в приміщенні українського клубу «Родина» з ініціативи ТУП за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, товариство українських техніків і аґрономів тощо) було проголошено утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського, якого тимчасово заступав Володимир Науменко, а товаришами голови — Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка.

Цього ж дня, 4 березня, УЦР телеграмою повідомила керівників Тимчасового уряду Г.Львова і О.Керенського про своє утворення. Офіційне діловодство УЦР розпочалося 9 березня, коли обговорювалось питання про виготовлення печатки УЦР, передачу УЦР будинку Педагогічного музею, утворення агітаційної школи та ін. З часом Рада мала скликати український парламент і сформувати звітний перед ним уряд.

22 березня 1917 УЦР видала першу відозву «До українського народу», а коли 27 березня 1917 керування перебрав М.Грушевський, стала дійсним дійовим центром українського національного руху. Але щойно після скликання Всеукраїнського Національного Конгресу УЦР перетворилася на своєрідний парламент, складений з 150 чоловік, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. На конгресі обрано нову президію УЦР: голова — М. Грушевський, заступники голови — С.Єфремов і В.Винниченко.

Центральна рада була масовими зборами, що складалися з депутатів робітничих, селянських і солдатських рад, обраних на відповідних з’їздах. Пізніше вона розширила свій склад за рахунок включення представників національних меншин, насамперед, організації єврейської національної автономії.

10 (23) червня 1917 Українська Центральна Рада на ІІ Всеукраїнському Військовому з’їзді проголосила І Універсал «До українського народу, на Україні й поза її сущому». Це була відповідь УЦР Тимчасовому уряду на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з I Універсалом, «не відділяючись від усієї Росії… народ український повинен сам господарювати своїм життям», закони повинні бути прийняті Всенародними Українськими Зборами. Автором I Універсалу був В. Винниченко.

7

Згідно з Універсалом, Тимчасовий уряд (ТУ) визнавав право України на автономію, а УЦР та Генеральний секретаріат — органами державної влади в Україні. 15 (28) червня 1917 був створений Генеральний Секретаріат.

Стрімкий розвиток українського визвольного руху викликав стурбованість Тимчасового уряду, який прагнув зберегти контроль над Україною. У кінці червня 1917 р. в Києві з метою налагодження взаємин відбулися переговори між Центральною Радою і представниками Тимчасового уряду (О. Керенський, М. Терещенко, І. Церетелі). У ході переговорів було досягнуто певного компромісу. Центральна Рада погодилася зачекати законодавчого затвердження автономії України загальноросійськими Установчими зборами у листопаді 1917 р. Тимчасовий уряд, зі свого боку, визнавав Центральну Раду представницьким органом українського народу (за умови її поповнення представниками національних меншин), а Генеральний Секретаріат – органом крайової адміністрації. Тимчасовий уряд погодився також сприяти об’єднанню українців в окремі військові частини.

3 липня 1917 р., дотримуючись взятих на себе зобов’язань, Центральна Рада схвалила ІІ Універсал, у якому виступила проти «намірів самовільного здійснення автономії України». А вже 11 липня до складу Центральної Ради ввійшли представники неукраїнських організацій (національним меншинам було надано 18% місць у Малій Раді і 30% місць – у Великій раді).

II Універсал був неоднозначно сприйнятий українцями. Чимало з них розцінили його як зраду, назвавши «другим Переяславом». Гострій, почасти справедливій, критиці піддав його лідер українських націоналістів Микола Міхновський. Більше користі з українсько-російського договору (а саме таким були II Універсал у поєднанні з Декларацією ТУ) отримали росіяни. Визнаючи право українців на автономію, Тимчасовий уряд, не давав їм нічого зверх того, що вони вже і без його благословення здобули. Більше того, УЦР навіть відмовилася від певної свободи дій. Так, зокрема, вона запевнила, що налаштована рішуче «проти замірів самовільного здійснення автономії України» до скликання Установчих зборів. До того ж, УЦР добровільно віддавала Тимчасовому урядові право затвердження членів українського Генерального секретаріату, яке раніше належало їй. Отже, у політичному розумінні це був крок назад у розвитку української революції. Водночас це був компроміс.

8

Вперше ідею проголошення УНР було висунуто М.Грушевським у вступній промові у день відкриття з’їзду. Україна вже відійшла від Російської республіки, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв’язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридично оформити цей факт. 7 листопада М. Грушевський відкрив урочисте засідання Української Центральної Ради і після вступного слова М. Ковальський зачитав текст Універсалу. Універсали ЦР http://www.memory.gov.ua:8080/ua/publication/content/1102.htm

Але Тимчасовий уряд відступився від прийнятих домовленостей. 4 серпня він затвердив "Інструкцію Тимчасового уряду Генерального Секретаріатові", згідно з якою правочинність Генерального Секретаріату поширювалася лише на 5 із 9 українських губерній: Київську, Волинську, Полтавську, Подільську, частково Чернігівську, а його компетенція значно звужувалася.

Українська Центральна Рада, засудивши дії Тимчасового уряду, все ж таки не наважилася на відкриту конфронтацію і не припиняла співробітництва з ним. Однак, конструктивного характеру ця співпраця так і не набула через небажання Тимчасового уряду задовольнити вимоги українського руху.

7 листопада Центральна Рада прийняла Третій Універсал, проголосивши утворення Української Народної Республіки (УНР) як автономії в складі Російської республіки, яка повинна стати "федерацією рівних народів". УНР планувала вступити у федеративні стосунки з тими державами, які утворяться на руїнах імперії. На думку багатьох істориків, це було помилкою Центральної Ради: на момент прийняття Третього Універсалу склалися всі умови для проголошення повної державної незалежності України. Та, керуючись власною ідеологією, Центральна Рада зробила ставку на федеративну Росію, змарнувавши тим самим багато енергії і часу.

Третій Універсал оголосив широку програму соціально-економічних перетворень, зокрема: скасував велику приватну власність на землю, встановив 8-годинний робочий день, проголосив широкі демократичні свободи і ліквідацію смертної кари, на 9 січня 1918 р. призначив Українські Установчі збори, якими Центральна Рада мала передати владу.

На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих зборів, які планувалося скликати 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року.

9

Епізод ІІ. : 1918р 7 січня – Харків. Наказ В.Антонова-Овсієнка про загальний наступ радянських військ проти УНР. – Харків. Постанова Народного секретаріату про організацію Червоної гвардії у Харкові та в інших місцевостях України.11 січня - Брест-Литовський. Оголошення глави української делегації на мирних переговорах В.Голубовича проте, що делегація УНР діє як самостійна договірна сторона.16 січня - Київ. Схвалення Малою Радою закону про утворення добровільного війська - Армії УНР.22 січня - Київ. Четвертий Універсал Центральної Ради. Проголошення незалежності УНР (під текстом документа стояла дата: 9 січня, тобто 22 січня за сучасним календарем).

Проголошення ІV Універсалом незалежності УНР дало Центральній Раді юридичне право представляти інтереси республіки на міжнародній арені. Центральна Рада розгорнула активну дипломатичну діяльність, спрямовану на збереження незалежності України.

11 (24) січня 1918 року Мала Рада ухвалила IV Універсал (http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1918%20(01)%2009.universal%20IV.php), який проголосив незалежність Української Народної Республіки. В документі говорилося: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Також в Четвертому Універсалі говорилося про формування Ради Народних Міністрів, переговори про мир з Центральними державами, розпуск регулярної армії і формування «народної міліції», був заклик до боротьби з більшовиками.

У ніч на 16 (29) січня в Києві почався збройний виступ окремих частин міського гарнізону та робітників заводу «Арсенал», спрямований проти УЦР. 22 січня збройні сили УНР придушили цей заколот. Тим часом наступ більшовицьких військ на території України тривав. Наприкінці січня члени Малої Ради і Ради Народних Міністрів були вимушені перебратися з Києва до Житомира. 26 січня більшовицькі війська захопили Київ. У місті почався «червоний терор», жертвами якого стали кілька тисяч осіб.

27 січня (9 лютого) 1918 р. в Бресті між центральною Радою і країнами німецько-австрійського блоку був підписаний Брестський мир:

10

* Україна вийшла із стану війни з країнами німецько-австрійського блоку;* Німеччина і Австро-Угорщина зобов’язалися допомогти Центральній Раді відновити контроль над усією територією УНР. Центральна Рада погодилася на введення німецько-австрійських військ в Україну;* Центральна Рада взяла на себе обов’язок поставити союзникам велику кількість хліба, м’яса, яєць та ін. продуктів і сировини. В Україну передбачалися поставки сільськогосподарської техніки, машин.29 січня - Бій під Крутами. 29 січня-4 лютого - Київ. Збройний виступ робітників заводу «Арсенал» і частини міського гарнізону проти Центральної Ради.2 лютого - Харків. Декрет Народного секретаріату про створення в Україні Робітничо-селянської червоної армії (РСЧА).5 лютого - Артилерійський обстріл Києва радянськими військами під командуванням М.Муравйова.8 лютого - Вступ до Києва радянських військ. Червоний терор у місті.9 лютого - Брест-Литовський. Підписання делегацією УНР першого у Світовій війні мирного договору з Центральними державами.21 лютого - Початок просування австро-німецьких військ в Україну.25 лютого - Коростень. Ухвалення Малою Радою закону про впровадження в УНР нового (григоріанського) календаря. Від 16 лютого 1918 р. за юліанським календарем впроваджується новий календарний стиль, і це число вважається 1-м березня. Затвердження Малою Радою гербом УНР тризуба - знака Київської держави часів Володимира Великого.1 березня - Житомир. Ухвалення Малою Радою закону про запровадження нової грошової одиниці - гривні. 2 гривні відповідали 1 карбованцю випуску 1917р.21 березня - Сімферополь. Проголошення Радянської Соціалістичної Республіки Таврида.24 березня - Опублікування закону УНР про державну мову. Державною мовою УНР визнавалася українська мова.

Українська держава гетьмана Павла Скоропадського.24 квітня - Київ. Нарада у начальника штабу німецьких військ генерала В.Тренера з німецьким та австрійським послами, військовими аташе з цих держав в УНР про взаємини з українським урядом. Зустріч генерала В.Тренера з генералом П.Скоропадським.

11

29 квітня – Київ. Ухвалення Малою Радою Конституції УНР. Проголошення П.Скоропадського гетьманом України на Всеукраїнському хліборобському з'їзді. Підписання П.Скоропадським «Грамоти до всього українського народу», в якій оголошувалося про усунення Центральної Ради від влади, утворення Української Держави, відновлення права приватної власності.3 травня – Київ. Наказ гетьмана П.Скоропадського про призначення Ф.Лизогуба отаманом Ради міністрів Української Держави і затвердження представленого ним складу Кабінету міністрів.23 травня – Київ. Прибуття до столиці Української Держави повноважної делегації Кубанської Ради на чолі з М.Рябоволом. Зустріч делегації з гетьманом П.Скоропадським відбулася 3 червня.9 липня – Київ. Створення комісії з розробки проекту Української академії наук. У складі комісії В.Вернадський (голова), М.Василенко, М.Кащенко, В.Кістяківський, С.Тимошенко, П.Тутковський та ін.14 липня–20 серпня – Загальний страйк залізничників України (близько 200 тис. учасників).24 липня – Київ. Затвердження гетьманом закону про загальну військову повинність.30 липня – Київ. Затвердження гетьманом закону про загальну військову повинність.

Уряд гетьмана складався з великих землевласників, військових, помірно-консервативних громадських діячів. Очолив уряд поміщик, октябрист Ф. Лизогуб. Ядро уряду складали кадети, представників соціалістичних партій у ньому не було.

Фактично гетьман і його уряд перебували у повній залежності від німецько-австрійського окупаційного режиму. Основні напрями політики уряду П. Скоропадського – Замість УНР була проголошена Українська держава, республіканська форма правління замінена на авторитарну (Гетьманат). Гетьман зосередив у своїх руках всю повноту влади – законодавчу, виконавчу, судову.– Відновлено поміщицьке землеволодіння, приватну власність на фабрики, заводи, шахти. Поміщики розгорнули рух за відшкодування завданих їм під час революції збитків.– Налагоджено дієздатний адміністративний апарат, який вдавався до репресивних методів. Переслідувалися політичні сили лівого спрямування, заборонялися вуличні процесії, мітинги, припинялося видання ряду газет. Демократичний режим змінився авторитарним.

12

– Створювалася регулярна українська армія. Уряд видав закон про загальну військову повинність. Гетьман передбачав відродити козацтво як стан українського суспільства. Але план створення армії реалізований не був.– Успішною була діяльність уряду в культурній сфері: українізація шкіл, відкриття нових гімназій, університетів, Української академії наук, Національного архіву та інших культурно-просвітницьких центрів.– Здійснювалася активна зовнішня політика. Українську державу Павла Скоропадського визнало 30 країн світу, у 23 країнах вона мала своїх представників. Було укладено договір про добросусідські відносини з Росією.

Знаходячись під контролем Німеччини, уряд гетьмана не мав можливостей налагодити стосунки з країнами Антанти і нейтральними країнами.

Гетьманський переворот, хоч і відбувся досить спокійно, масового схвалення не дістав. Орієнтація уряду на великих землевласників, буржуазію, на німецький окупаційний режим позбавила його підтримки широких верств українського населення – селян, робітників, інтелігенції. Консервативні ідеї, сповідувані урядом, не змогли консолідувати суспільство.

У період Української держави часів Гетьманату, за підрахунками українських вчених-істориків, в Україні виходило більше двохсот періодичних видань. Так, лише в Харкові у цей період, за даними Управління у справах друку при уряді Української держави, випускалося більше 20 газет та часописів. Не бралися до уваги дослідниками ті видання, які виходили на півдні України, зокрема в Одесі, та в інших регіонах.

Утворення Директорії. Відновлення УНР.З національною Радою співпрацював Військовий комітет,

створений у вересні 1918 р. офіцерами-українцями австрійської армії та представниками українських січових стрільців.

18 жовтня 1918 р. українські політичні діячі та церковні ієрархи Східної Галичини і Буковини утворили у Львові Українську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. Своєю метою УН Рада оголосила об’єднання західноукраїнських земель в одне ціле – Українську державу.

Вирішальними кроками на шляху західних українців до відтворення державності стали події листопада 1918 р. :

13

*1 листопада – Львів. Захоплення міста військами Української національної ради. Початок боїв за місто між українцями і поляками.* 2 листопада – австрійський намісник передав владу УН Раді. У своєму зверненні до населення вона проголосила про створення національної держави на українських землях Австро-Угорщини, заявила про свої наміри провести земельну реформу, створити національну армію, запровадити робітниче законодавство, соціальне забезпечення*3 листопада – Чернівці. Проголошення Буковинським народним віче возз'єднання Північної Буковини з Україною.*6-12 листопада – Окупація румунськими військами Північної Буковини.* 9 листопада – сформовано західноукраїнський уряд, який очолив Кость Левицький, а згодом – Сидір Голубович.*11 листопада – Львів. Створення Українською національною радою виконавчого органу влади - Державного секретаріату на чолі з К.Левицьким.*13 листопада - УН Рада прийняла Закон, яким затвердила державну самостійність Західноукраїнської Напродної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові (включаючи Східну Галичину, Закарпаття, Буковину). У Законі зазначалося, що влада в державі належить народу; про кордони, герб і прапор ЗУНР, про обов’язкову військову службу громадян ЗУН

Важливе історичне завдання було розв’язане. В Західній Україні розпочалися державотворчі процеси.ЗУНР відразу стала об’єктом агресії з боку Польщі. Поляки прагнули включити західноукраїнські землі до відновленої польської держави. Ситуація ускладнювалася тим, що Польщу підтримували і країни Антанти. США, Англія і Франція у післявоєнному переустрої Європи зробили ставку на Польщу, прагнули створити з неї "санітарний кордон для боротьби проти більшовизму".

Головним завданням ЗУНР став захист власної території від іноземної агресії.

В ніч на 14 листопада 1918 р. у Києві відбулося таємне засідання керівництва українських політичних партій, організованих у національний союз. На ньому були представники Селянської спілки, профспілки залізничників і українських січових стрільців. Присутні відхилили ідею відновлення Центральної Ради і створили п’ятиособовий верховний орган УНР – Директорію. Головою

14

Новоутвореного органу став Володимир Винниченко, членами – Симон Петлюра, Ф.Швець, П.Андрієвський, А.Макаренко.

Директорія мала на меті – повалення гетьманату, а також визначення форми державноїорганізації УНР. На хвилі широкого повстанського руху сили гетьмана швидко танули, а сили Директорії зростали і поширювали контроль над Україною.

22 листопада уряд ЗУНР під тиском польських військ змушений був покинути Львів, евакуювавшись спочатку до Тернополя, а потім – до Станіслава.Саме зовнішній чинник виявився вирішальним у поразці ЗУНР. У Західній Україні боротьбу за своє існування вела ЗУНР.

Боротьбу за владу в Україні при підтримці Радянської Росії вели більшовики, утворивши Тимчасовий робітничо-селянський уряд України.18 листопада - Розгром січовими стрільцями гетьманських військ під Мотовилівкою. 20 листопада. Початок воєнної агресії радянських військ проти України.27 листопада - Київ. Створення Української академії наук. Членами-засновниками УАН стали В.Вернадський (президент), А.Кримський (неодмінний секретар). Д.Багалій, М.Кащенко, В.Косинський, О.Левицький, М.Петров, С.Смаль-Стоцький, Ф.Тарнавський, С.Тимошенко, М.Туган-Барановський, П.Тутковський.28 листопада - Суджа Курської губ. Створення тимчасового робітничо-селянського уряду України на чолі з Г.П'ятаковим.

Прихід у грудні 1918 р. до влади Директорії започаткував нову добу у розвитку національно-демократичної революції – добу Директорії УНР. У грудні 1918 р. на півдні України розпочалася інтервенція військ Антанти, які надали підтримку білогвардійцям у боротьбі за відновлення "єдиної і неділимої" Росії.3 грудня - Ухвалення Тимчасовим робітничо-селянським урядом України декрету про організацію Всеукраїнської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією, саботажем та посадовими злочинами (ВУЧК).14 грудня - Київ. Зречення П.Скоропадського від влади.26 грудня - Київ. Декларація Директорії про відновлення УНР, скликання Конгресу трудового народу України і призначення уряду УНР на чолі з В.Чехівським.

http://ukr-revolution.at.ua/publ/podiji/podiji_1918_r/4-1-0-17

15

Епізод III : 1919р – Акт Злуки УНР і ЗУНР. Трудовий Конгрес України в Києві.

Уряд ЗУНР не був схильний до радикальної зміни соціально-економічного життя, а прагнув до демократичних реформ при збереженні соціального спокою.

За короткий час була сформована ефективна система управління. Відбулися довибори до Української національної Ради – представницького і законодавчого органу. Більшість її депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях і представляла Українську національно-демократичну партію. Формувалася місцева адміністрація, правоохоронні органи.

Президентом республіки було обрано Є. Петрушевича.Проголошувалася ліквідація великого землеволодіння. Але здійснення земельної реформи затягувалося: розподіл землі між селянами передбачався після закінчення війни.

Створювалася система народної освіти: шкільництво отримало державний статус, дозволялося існування приватних шкіл, національним меншинам надавалося право "на школу рідною мовою". Утверджувалася державність української мови. Для захисту республіки була утворена боєздатна Українська Галицька Армія (УГА), яка досягла 100 тис. чоловік. Значні зусилля були спрямовані на об’єднання з УНР. Після переговорів з Директорією 22 січня 1919 р. в Києві проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР (зараз 22 січня відзначається як День соборності України).

З 21 по 29 січня 1919 р. працював Трудовий конгрес, який схвалив Акт Злуки, висловився за демократичний лад в Україні, визначити за Директорією право призначати членів Ради народних міністрів, видавати закони, які мали затверджуватися на сесії Трудового конгресу, доручив Директорії оборону України. Та вже 2 лютого 1919 р., через 1,5 місяці після приходу до влади, Директорія під тиском більшовицьких військ покинула Київ, перебравшись до Вінниці, а згодом – на територію ЗУНР, до Тернополя.

Директорію роздирали внутрішні протиріччя щодо змісту та напрямків політики. Між двома її лідерами не було згоди: В. Винниченко наполягав на першочерговому вирішенні економічних проблем, С. Петлюра – на утворенні військових сил, адміністративного апарату. У зовнішній політиці В. Винниченко, В. Чехівський, М. Шаповал схилялися до союзу з більшовиками, інші на чолі з С. Петлюрою – до союзу з Антантою.

16

11 лютого 1919 року після відставки Винниченка Петлюра стає головою Директорії. Симон Петлюра є, безумовно, однією з найяскравіших сторінок української історії. З ім’ям Петлюри пов’язане становлення української державності і української армії, і водночас він є одним з найсуперечливіших персонажів нацонально-визвольної боротьби.

У червні 1919 р. підконтрольна Директорії територія становила смугу завширшки 10-20 км – між поляками і більшовиками.У липні 1919 р. польські війська окупували Східну Галичину. Уряд ЗУНР переїхав до Кам’янець-Подільського, а в листопаді – емігрував до Відня. УГА перебралася на територію, яку контролювала Директорія і об’єдналася з армією УНР.

Наприкінці листопада 1919 р. армія й уряд УНР опинилися в оточенні більшовиків, поляків і денікінців. На нараді в Чорториї 4 грудня 1919 року було вирішено припинити війну регулярною армією і вдатися до тактики партизанської боротьби. Із 6 грудня 1919 р. по 6 травня 1920р. Наддніпрянська армія здійснила перший Зимовий похід — по тилах спочатку генерала Денікіна, потім більшовиків. Воїни-наддніпрянці пройшли з боями Правобережну Україну, поширивши бойові дії і на Лівобережжя. У кінці березня 1920 р. армія УНР отримала наказ рухатися до польського фронту.

Епізод IV. 1920-1921рр. – Останні епізоди визвольних змагань.Зима 1920-21 рр. стала критичним поворотним моментом. Широко

підтримані спроби відновити робітниче самоуправління виявилися невдалими. Соціалістична революція зазнала невдачі на заході, Радянська Україна вистояла, але перетворилася на арену «сухого бюрократизму й бонапартизму».

18 березня 1921 р. було підписано Ризький мирний договір між радянськими урядами Росії й України з одного боку та Польщею з іншого. Згідно з цим документом, що, фактично, поховав самостійницькі плани урядів УНР та ЗУНР, Польща в обмін на територіальні поступки, аналогічні тим, які мали місце у Варшавській угоді, визнала Радянську Україну і зобов’язалася заборонити перебування на своїй території всіх антибільшовицьких організацій, включаючи уряд УНР. 1920, квiтень — пiдписання Варшавського договору мiж УНР та Польщею.1920, 6 травня — вступ польсько-українського вiйська до Києва.1920, 26 травня — початок Київської наступальної операцiї. Контрнаступ радянських вiйськ.

17

1920, 12 жовтня — пiдписання у Ризi угоди про перемир’я та попереднi умови миру мiж РСФРР та УСРР з одного боку та Польщею — з iншого.1921, березень — ухвала Х з’їздом РКП(б) постанови про запровадження нової економiчної полiтики (НЕП).

Збройна боротьба проти радянської влади в Україні не припинялась. Український повстанський рух у жовтні 1920 р. охоплював близько 40 тис. чол. і завдавав відчутної шкоди більшовицькому режимові. Але страшна посуха 1921 р. та її наслідок — ГОЛОД — підірвали спротив українського народу.

Для його підтримки з числа добровольців армії УНР, інтернованих у Польщі, було організовано партизанський рейд за участю 1500 вояків — відомий в історії як другий Зимовий похід. Він почався в ніч з 3 на 4 листопада 1921р. Було створено три повстанські групи: Волинська – очільник Ю.Тютюнник, Подільська – М. Палій, Бессарабська – А.Гуляй-Гуленко. Остання через різні перешкоди не змогла прорватися з Румунії в Україну.

Група Палія пройшла з боями Проскурівський та Летичівський повіти, дійшла до Малина й Бородянки, згодом вирушила на схід від Радомишля, пробралася через любарські та заславські ліси і 29 листопада 1921 p., перейшовши польський кордон, повернулася назад.

Група Ю.Тютюнника попрямувала на Коростень, який захопила з великими трофеями. Та 14 листопада 1921 р. повстанців оточила і розбила червона кавалерія. Частина вояків повернулася до Польщі. А 359 бійців більшовики розстріляли 21 листопада 1921 р. у м. Базар після того, як жоден не захотів "каятися".

Доля Східної Галичини була вирішена в 1923 р., коли Паризька конференція ухвалила приєднати її до Польщі. Ще раніше, у 1918 р. Румунія окупувала Буковину. У1919 р. Закарпаття дісталося Чехо-Словаччині.

1917-1920 роки надавали історичної можливості розв’язати українське питання. Ті розходження, що виникли, не були непримиренними.

Той факт, що кожного разу спроби реалізувати цю ідею підривалися нерозв’язаним протиріччям між внутрішніми і зовнішніми складовими революції не знецінює її життєздатності. Організований робітничий рух значно еволюціонував протягом революції, поступово схиляючись до підтримки Української республіки.

18

Відео-матеріали до хронографа:Акт Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року https :// www . youtube . com / watch ? v = DBgYLkNHFew Гетьманат Директорія https :// www . youtube . com / watch ? v = yeYJUowwzf 4 Київські історії: Павло Петрович Скоропадський – гетьман всієї України. Ч.1 (2013 р.) https://www.youtube.com/watch?v=cxFMiHMwQzk Київські історії: Павло Петрович Скоропадський – гетьман всієї України. Ч.2 (2013 р.) https://www.youtube.com/watch?v=ttw0hCkCS8M Павло Гай-Нижник / Pavlo Hai - Nyzhnyk Київські історії: Київ військовий. Ч.3 (2014 р.) https://www.youtube.com/watch?v=LEcyVVQlQu0 Українська революція(1917-1921) Втрачена державність https://www.youtube.com/watch?v=gaTDTjiqWoI «Українська революція», перша серія - YouTube https :// www . youtube . com / watch ? v = hjiTpbMxrC 4 «Українська революція», друга серія (2015) - YouTube https :// www . youtube . com / watch ? v =4 tGMf -- lA 70 Хроніки української революції частина 1/6 https :// www . youtube . com / watch ? v =30 kSYTxhvlo Хроніки української революції частина 2/6 https://www.youtube.com/watch?v=CTKcyNE93rE Хроніки української революції частина 3/6 https://www.youtube.com/watch?v=kWcYRp9evVA Хроніки української революції частина 4/6 https://www.youtube.com/watch?v=BLuxvCwpZJs Хроніки української революції частина 5/6 https://www.youtube.com/watch?v=7ryOyO720yI Хроніки української революції частина 6/6 https://www.youtube.com/watch?v=M60c8rbUgkY Центральная Рада УНР 1917-1918гг. https://www.youtube.com/watch?v=LhQCUwVHnow Українська Центральна Рада, 1917-1918 рр. https://www.youtube.com/watch?v=KZV1qJtAmJw Презентація в відео-форматі: Державні атрибути періоду визвольних змагань 1917- 1921 років.https://www.youtube.com/watch?v=yUYvKBmfhYg Світ особистості. Три діячі УНР (Гулий-Гуленкоhttps://www.youtube.com/watch?v=cgQ6y94T9-c Світ особистості. Армія УНР: персони, однострої, побут https://www.youtube.com/watch?v=s6OwgYXfqOs&spfreload=10 Симон Петлюра | Життя отамана, біографія, факти, спогади ...http://petlura.poltava.ua/

19

Діячі Української революції 1917–1921 рр. (Портретна медіа-галерея )

Антоно́вич Дмитро ́ Володи́мирович (псевдоніми Войнаровський, Муха, Шельменко, Подорожній; (2 (14 листопада 1877, Київ — 12 жовтня 1945, Прага) — український історик мистецтва й театру, політичний діяч, син Волдодимира Антоновича; один із засновників Револційної української партії, редактор численних українських часописів; член Української Центральної Ради, член Всеросійських установчих Зборів, морський міністр, міністр мистецтва, голова дипломатичної місії в Римі (1919), один з організаторів, ректор Українського вільного університету у Відні та Празі;

голова Українського історико-філологічного товариства у Празі. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі.

Василе́нко Мико́ла Про́копович (2 (14) лютого 1866, Есмань, Чернігівська губернія, — 3 жовтня 1935, Київ, Українська СРР, СРСР) — український вчений-історик, громадський та політичний діяч. Член Товариства українських поступовців (ТУП). 1917 року — член Української Центральної Ради, куратор Київського шкільного округу, член Київського товариства старожитностей і мистецтв. За Гетьманату 1918 року — виконувач обов’язків отамана Ради міністрів, міністр освіти, голова Державного Сенату. Взяв участь у відкритті українських університетів в Києві та Кам'янці-Подільському. Від 1920 року — співробітник Української академії наук (УАН). В 1921–1922 роках — голова-президент Української академії наук.

20

Винниче́нко Володи́мир Кири́лович (16 ( 1880 ), Єлисаветград, Херсонська губернія, — 6 березня 1951, Мужен, Франція) — український політичний та державний діяч, прозаїк, драматург та художник.

Одразу після Лютневої революції Винниченко повернувся до України й взявся до активної політичної роботи. Став членом Центральної Ради. Згодом, 15 червня, очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ.

Він автор майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР. Саме Винниченко 10 червня 1917 року на ІІ-му Всеукраїнському військовому з’їзді проголосив І Універсал Центральної Ради та 26 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради — Декларацію Генерального секретаріату, якою було проголошено курс Української Центральної Ради на «здійснення суцільної автономії» України. 22 серпня 1917 року Центральна Рада ухвалила КонституціюУНР. Згодом через виникнення протиріч Винниченко вийшов із уряду. Однак уже менше, ніж через місяць він знову його очолив.

Наприкінці жовтня делегація УЦР відбула до Петрограду, де стала свідками повалення Тимчасового уряду і захоплення влади більшовиками. Під тиском зовнішніх і внутрішніх факторів Центральна Рада 9 (22 січня) 1918 року ухвалила ІV Універсал, за яким «однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».

Під натиском більшовицьких військ 26 січня (8 лютого) 1918 року Уряд УНР на чолі з новим прем’єром змушений був покинути Київ та евакуюватися до Житомира.

У серпні 1918 року Винниченко очолив опозиційний до гетманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР, створенні її найвищого органу — Директорії, головою якої він став 13-14 листопада 1918 року. Незабаром через суперечності з Симоном Петлюрою Винниченко пішов у відставку та виїхав за кордон.

21

Груше́вський Миха́йло Сергі́йович (17 (29) вересня 1866, Холм, Царство Польське, Російська імперія — 24 листопада 1934р., Кисловодськ, Ставропольський край, РРФСР, СРСР) — український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Уукраїнської Народної Республіки Республіки (1917–1918). Член Історичного товариства імені Нестора-Літописця, дійсний член Чеської Ан (1914), почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв (1917), член-кореспондент ВУАН (1923) та АН СРСР (1929),

багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897–1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894-1914), автор понад 2000 наукових праць.

Єфре́мов Сергі́й Олекса́ндрович (колишнє прізвище предків — Охрі́менко; 6 (18) жовтня 1876, Пальчик, тепер Катеринопільського району Черкаської області — 10 березня 1939) — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української академії наук (з 1919), віце-президент ВУАН (з 1922), дійсний член Наукового товариства ім..Т. Шевченка у Львові, публіцист, один із творців української журналістики.

Брав участь у розробці концепції української державності, української національної культури й освіти. Видав

ряд монографічних нарисів, присвячених творчості Марка Вовчка, Тараса Шевченка,Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Івана Карпенко-Карого, Панаса Мирного та інше.

22

Павло ́ Іва́нович За́йцев (23 вересня 1886, Суми — 2 вересня 1965, Мюнхен) — український учений-літературознавець, член Української Центральної Ради. Начальник культурно-освітнього відділу Армії УНР.

Автор однієї із найвідоміших біографій Шевченка «Життя Тарса Шевченка».

В 1919 році учений змушений був покинути Київ і практично включається у визвольні змагання українського народу в цій добі. В 1920 році він начальник культурно-освітнього відділу Армії УНР, в 1921 — член Ради УНР в Тарнові. У 1919–1920 рр. працював у

ВУАН. В травні 1920 — у складі секції освіти й культури Українського Громадянського Комітету — як товариш В.К.Прокоповича.

В еміграції у Польщі та Німеччинні продовжував наукову діяльність. Викладав у Варшавському університеті, Українському вільному університеті (Мюнхен).

Лизогу́б Фе́дір Андрі́йович (6 жовтня 1851, Седнів, Чернігівська губернія, — 1928, Белград, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців) — український громадський і політичний діяч.

У травні-листопаді 1918 р. — голова Ради міністрів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, одночасно від 3 травня до 8 липня — міністр внутрішніх справ. В результаті діяльності уряду Федора Андрійовича Українська Держава досягла помітних успіхів в розбудові державності, утвердженні на міжнародній арені,

стабілізації економіки й фінансів.Протягом літа 1918 р. під головуванням Федора Лизогуба

проведена велика організаційна робота зі створення постійної штатної структури військових частин та підрозділів Сухопутних

23

військ Збройних сил Української Держави, реформування Військово-Морського флоту, з демобілізації торговельного флоту, з відновлення Українського козацтва та зміцнення органів Державної варти.

З ініціативи Федора Лизогуба були накреслені перспективи економічного співробітництва. В цілому міністерство закордонних справ уряду Федора Андрійрвича Лизогуба протягом 8 місяців діяло досить активно. Україна мала 11 дипломатичних і близько 50 консульських представництв у 20 країнах, а на своїй території — 12 дипломатичних і 42 консульських представництва з 24 держав.

Політично скандальною виявилась його заява в серпні 1918 р. в Берліні про готовність гетьманського уряду піти на федеративні відносини з Росією. Український національно-демократичний союз оголосив гострий протест проти цієї заяви Федора Лизогуба.

Після опублікування гетьманом Скоропадським 14 листопада 1918 р. «Грамоти Гетьмана всієї України до всіх українських громадян і козаків України» і проголошення федеративного союзу України з майбутньою небільшовицькою Росією Федір Лизогуб склав свої повноваження. Помер у 1928 р. у Белграді (Сербія).

Олекса́ндр Гна́тович Лото́цький (9 (21) березня 1870, Бронниця, Подільська губернія, — 22 жовтня 1939, Варшава, Польща) — український громадсько-політичний діяч, письменник, публіцист, науковець,

У 1917 — один з організаторів Української Національної Ради у Петрограді, російський губерніальний комісар Буковини та Покуття. Восени 1917 р. — генеральний писар Генерального Секретаріату України.

На початку 1918 — Державний контролер УНР. В другій половині жовтня 1918 в результаті реорганізації Ради міністрів й

включення до нового кабінету Ф. Лизогуба «групи національно свідомих діячів», міністром ісповідань став Олександр Гнатович Лотоцький. У 1919–1920 рр. — голова дипломатичної місії УНР в Туреччині. Як міністр ісповідань за Директорії домігся проголошення автокефалії Української православної церкви 1919 р.

24

Нау́менко Володи́мир Па́влович (7 (19) липня 1852, Новгород-Сіверський — 8 липня 1919,Київ) — український педагог,філолог, громадський діяч, журналіст.

У березні 1917 року протягом двох тижнів тимчасово очолював Українську ЦентральнуРаду до повернення із заслання Михайла Грушевського. Потім відмовився увійти до Центральної Ради. Міністр освіти в останньому уряді гетьмана Павла Скоропадського (листопад 1918).

Заарештований 7 липня 1919 року ЧК, протягом 24 годин засуджений та розстріляний за так звану «контрреволюційну діяльність». Реабілітований 13 грудня 1991 року.

Петлю́ра Си́мон Васи́льович (10 (22) травня 1879, Полтава — 25 травня 1926, Париж, Франція) — український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Організатор українських збройних сил. Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з

військових справ (28 червня — 31 грудня 1917). Головний отаман військ УНР (з листопада 1918). Голова Директорії УНР (9 травня 1919 — 10 листопада 1920).

25

Прокопо́́вич В’ячесла́в Костянти́нович (10 (22) червня 1881, Київ. — 7 червня 1942, Бесанкур) — український політичний і громадський діяч, педагог, публіцист і історик.

У 1917 році — член ЦК УПСФ, член Центральної, згодом і Малої Ради. Після Лютневої революції брав участь в утворенні УЦР, яка 9 березня делегувала його гласним до Київської губернської земської управи, а 15 березня рекомендувала до складу Київського губернського виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій від

Таращанського повіту Київської губернії.На з’їзді ТУП 25-26 березня 1917 увійшов до Тимчасового союзу

українських автономістів-федералістів, який послав його на Всеукраїнський національний конгрес, де його обрали до ЦР. На першій загальній сесії останньої  Прокопович увійшов до її Комітету. 26 квітня на засіданні Комітету саме він запропонував на посаду Київського губернського комісара Симона Петлюру. Щоправда, того вирішили «держати в резерві». На V сесії ЦР у червні 1917 Прокопович працював у комісії з реорганізації Комітету в Малу раду. Тоді ж увійшов від УПСФ до комісії з підготовки проекту Статуту автономії України. У червні на з'їзді УПСФ обрано до ЦК партії.

В травні 1920 очолює Президію секції освіти й культури Українського Громадянського Комітету, його товариш  Павло Зайцев.Наприкінці періоду Директорії УНР — голова Ради міністрів УНР (з 26 травня до 10 листопада1920 року).

З 1921 року в еміграції, у 1925-1939 рр. — редактор тижневика «Тризуб». З 1924 року у Парижі тісно співпрацював із Симоном Петлюрою, після трагічної загибелі якого став головою екзильного уряду УНР (1926–1939). Заснував 1927 року Бібліотеку імені С. Петлюри в Парижі. Виконував у 1939-1940 роках обов’язки Голови Директорії (голови держави) в уряді Української Народної Республіки в екзилі. Помер 1942 року в Бесанкурі біля Парижа, де й похований.

26

Скоропа́дський Павло ́ Петро́вич (3 (15) травня 1873, Вісбаден, — 26 квітня 1945, Меттен, Баварія,) — український громадський та політичний діяч, військовик. Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Учасник російсько-японської та I-ї Світової війн.

Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один із лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху.

В Україні національний революційний рух очолила

Центральна Рада. Після І Всеукраїнського військового з’їзду в травні 1917р. в корпусі генерала Скоропадського поширюються ідеї українізації, проте сам командуючий ставиться до них байдуже до серпня 1917р. Ще з березня 1917р. в Україні почав ширитися рух Вільного козацтва. Ставши отаманом Вільного козацтва у жовтні 1917р., Павло Скоропадський поступово стає на проукраїнські позиції.

В середині березня 1918р. П.Скоропадський затвердив опозиційну до Ради політичну організацію під назвою «Українська Громада» (пізніше «Українська Народна Громада»), яка увійшла в тісний контакт з Українською демократично-хліборобською партією та «Союзом земельних власників» з метою домогтися спільними зусиллями зміни уряду і внутрішньо-економічної політики Ради.

29 квітня 1918 року в Києві Всеукраїнський з’їзд хліборобів одностайно закликав проголосити Гетьманом України Павла Скоропадського. Центральну Раду було розігнано німцями, натомість, одразу ж було проголошено про утворення Української Держави на чолі з Гетьманом. Отже, 29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Петрович Скоропадський взяв владу в Україні. 

У липні-серпні 1918 року піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху. Через політичні розбіжності розколовся кабінет міністрів Гетьмана. Намагаючись розрядити атмосферу, Павло Скоропадський 14 листопада 1918 року підписав Грамоту-маніфест до українського народу, який фактично зліквідовував ідею побудови

27

незалежної України напротивагу розбудові Всеросійської федерації, складовою частиною якої повинна була стати Україна. Цим Гетьман відвернув від себе українців і не зміг привернути російські кола.

Збройні сили гетьманського уряду, які щойно почали організовуватися, не змогли стримати розростання і посилення повстанської війни, яку очолила Директорія. 14 грудня 1918 р. війська Директорії увійшли до Києва. 

Скоропадський таємно виїхав до Німеччини. Історична місія гетьмана, тепер вже колишнього, 14 грудня 1918 року не скінчилася. Вже 1920-го року, завдяки наполяганням емігрантів-гетьманців, що на чолі з В. Липинським та С. Шеметом зорганізувалися в «Український союз хліборобів-державників». Павло Скоропадський повертається до активного політичного життя.

Тишкевич Михайло Станіславович(7 квітня 1857, с. Андрушівка, Волинська губернія — 3 серпня 1930, Жиданув, Польська республіка) —дипломат, публіцист, меценат; голова дипломатичного представництва Української Народної Республіки при Ватикані.

Михайло Тишкевич писав: “... Я служу Україні вільній незалежній, якої волю вибороли нам під час революції найкращі її сини, і яку боронити до останньої хвилини життя є моїм обов’язком”.

Під час Першої світової війни жив у Лозанні (Швейцарія) і там розвинув жваву діяльність в українській справі. Пропагував ідеї української самостійності, допомагав тижневикові «L'Ukraine»; був головою Україно-Литовського Товариства та спричинився до заснування інформаційного товариства «Ucraina».

У 1917 став головою Союзу Українців-католиків у Києві.У лютому 1919 уряд УНР призначив Тишкевича головою

дипломатичного представництва при Ватикані.Весною 1919 в Париж прибула спеціальна делегація на чолі з

Д.Вітовським та М.Лозинським, яка за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗО УНР мала домагатись припинення агресії Польської держави проти Західно-Української Народної Республіки.

28

Важливе місце в роботі конференції займали питання визнання держав, які перебували в процесі утворення. Українська делегація на конференції була спільною від Української Народної Республіки і Західної Області УНР, яку очолював Г.Сидоренко (з 22.8.1919 — М.Тишкевич).

Фе́щенко-Чопі́вський Іва́н Адрія́нович (20 січня 1884, м. Чуднів, Житомирщина  – 2 вересня 1952 концтабір в с. Абезь, Республіка Комі,СРСР) — вчений-металург, громадський і політичний діяч, міністр Центральної Ради та Директорії.

Із встановленням української державності Фещенко-Чопівський поринув у вир визвольної боротьби та політичних подій: діяч Української Партії Соціалістів-Федералістів, член Центральної Ради; голова Київської міської

Національної Ради; голова Губерніальної Ради Київщини; директор Департаменту Промислу в уряді В.Винниченка (1917); з кінця лютого 1918 — міністр торгівлі й промислу в уряді В. Голубовича; заступник голови і міністра народного господарства в уряді Директорії; заступник прем’єр-міністра та міністр народного господарства в уряді С. Остапенка (1919); Голова Ради Республіки, створеної за рішенням Голови Директорії С.Петлюри, з місцем осідку на еміграції у Тарнові (лютий-серпень 1921). Після 220 днів діяльності Ради закінчився важливий державотворчий етап у житті Фещенка-Чопівського.

Чикаленко Левко Євгенович (3 березня 1888р. — 7 березня 1965р.) — громадсько-політичний діяч й археолог (учень Федора Вовка, разом з яким збирав археологічні й етнографічні матеріали). Дійсний член НТШ (з 1932 р.) й Української Вільної Академії Наук (з 1945р.).

З березня 1917 р. — активний учасник українських мітингів. Належав до УСДРП. Повернувшись до Києва, 1917 року увійшов до складу виконавчого комітету Київської ради робітничих і солдатських депутатів. У квітні того ж року на Всеукраїнському національному конгресі у Києві

29

обраний до складу Української Центральної Ради, обіймав посаду секретаря, а 8 квітня 1917 — член Малої Ради.

У 1919 р. науковий співробітник Академії наук, при владі українських партій — в міській управі, викладав географію в київській гімназії на Лук’янівці.

1920 р. його кандидатуру виставлено на посаду міністра праці в уряді Української народної республіки, однак він відмовився від цієї посади, залишившись радником міністра внутрішніх справ в уряді О.Х.Саліковського. Восени 1920 року переїхав до Тарнова, звідти — до Варшави.

Шелухін Сергій́ Па́влович (6 жовтня 1864 — 25 грудня 1938) — український вчений, видатний юрист, історик, дипломат, громадський і політичний діяч, представник народницько-демократичного напрямку української політичної думки міжвоєнного періоду, письменник (писав вірші під псевдонімом С. Павленко), педагог, член п’яти наукових товариств.

Увійшов в історію українського державотворення як член Центральної Ради, генеральний суддя УНР, міністр судових справ в уряді В.Голубовича, Голова української делегації на мирних переговорах з РРФСР у червні 1918р., член української делегації на мирних переговорах у Парижі в 1919 р., виконуючий обов'язки міністра в уряді В.Чехівського тощо.

Україна у визвольному вогні (Виставка –хроніка)

І. розділ: «Часи революційних смолоскипів» (1917р.- утворення Центральної Ради та УНР,

політичні діячі Центральної Ради та УНР)Цитата:«Я — невгасимий Огонь Прекрасний, Одвічний Дух.

Вітай же нас ти з сонцем, голубами. Я дужий народ! — з сонцем, голубами. Вітай нас рідними піснями! Я — молодий!

30

Молодий!»(«Золотий гомін» 1917р. П.Тичина )

ІІ розділ: «Виборенна самостійність та соборність України»(1918-19рр.прийняття ІV Універсалу та Акт Злуки УНР і ЗУНР)

Цитата: «О, поведи ж нас, лицарський духу,По вільній стежці життя і руху.На тихі води,На ясні зорі.І в цю велику, [страшну] годинуЗ’єднай в єдину всю Україну!»

(«Дух наш пречистий, дух наш народний…»(19 грудня 1918 р.) О.Олесь)

ІІІ розділ: «Літературно-мистецькі хвилі революції.»(представники літературних течій та мистецька плеяда діячів )

«Їх закружляв бриз Революції 1917-1921рр.»(поетично-мистецька ретро-година)

Цикл бесід про видатні постатті літератури та мистецтваПоетичні хвилі революції

Ведучий І. 1917-1921-й роки – це один із складних і суперечливих періодів розвитку державності, освіти і культури в Україні. Це – епоха української національно-визвольної революції, доба суверенітету й незалежності Української Народної Республіки, чотирьох її Універсалів, початку відродження рідної мови, культури, з одного боку; хаосу, анархії, жорстокої міжусобної боротьби, громадянської війни – з другого.

Упродовж зазначених років три українських уряди керували країною. Важливих результатів у культурно-освітній роботі було досягнуто за доби Центральної Ради (з 7 березня 1917 р.) та Гетьманського уряду (з 29 квітня 1918 року). За часів же Директорії (з 14 грудня 1918 р.) жорстока громадянська війна досягла свого апогею: у 1919 р. шість різних армій (українська, більшовицька, білогвардійська, польська, Антанти, анархістів) вели бойові дії в Україні.Ведучий ІІ. У цей час працюють і класики української літератури –Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, і письменники молодшої генерації — В. Винниченко, О. Олесь, В. Стефаник; корифеї українського театру М. Кропивницький, М. Старицький, М. Садовський, М. Заньковецька; композитори М. Лисенко,

31

К. Стеценко, С. Людкевич, О. Кошиць; художники В. Кричевський, Г. Нарбут, М. Бойчук.

Українська культура початку XX ст. розвивалася у руслі загальносвітових тенденцій, тяжіючи до авангарду. Так, українські письменники Східної України, об’єднані навколо журналу «Українська хата» (А. Кримський, М. Вороний, М. Філянський, Г. Чупринка тощо), утверджували потребу в творенні нових суспільних і національних форм буття.Ведучий І. Серед майстрів культури були і гарячі прихильники нової влади, і аполітичні люди, і противники більшовизму, які в розвиткові національної культури вбачали певну альтернативу незалежності, що не здійснилася. В умовах непу, внутрішньопартійної боротьби допускалися елементи демократії. Уперше за довгі роки українська культура отримала державну підтримку. Негативне ставлення до радянської влади, до її політики спричинило значну еміграцію діячів літератури і мистецтва (В.Винниченка, С.Черкасенка, Т.Шаповала, Д.Донцова, М.Садовського, О.Олеся). Твори письменників-емігрантів донедавна замовчувалися або спотворювалися, вони були огульно зараховані до буржуазно-націоналістичних, контрреволюційних.

Для довідки:(Винниченко В.«Гріх» 1919, роман «Намисто» 21-23рр; У 1917-1918 роках Спиридон Черкасенко укладав читанки й букварі для

українських шкіл («Буквар», «Рідна школа», «Читанка», I, II, III, IV, «Найпотрібніші правила правопису», «Граматка» та ін.). Разом з театром М. Садовського в 1919 році він переїхав до Кам’янця-Подільського, де діяв Державний театр УНР, куди змушені були перед більшовицьким наступом перебратися з Києва урядові і культурно-освітні інституції Української народної Народної Республіки.)Ведучий ІІ. Українська література доби визвольної і громадянської воєн збагатилася багатьма новими іменами. Письменники і поети тієї доби були безпосередніми учасниками подій. Життя деяких з них обірвалося раніше, ніж встиг розквітнути талант.

Олександр Олесь (Кандиба) вважається одним з найяскравіших українських поетів XX ст. Він народився на Сумщині, дістав вищу освіту і працював у Харківському земстві лікарем. У 1911 р. став одним з редакторів київського журналу «Літературно-науковий вісник». У 1919 р. разом з військами Директорії дійшов до західного кордону. Потім подався до Будапешта і Відня. З 1924 р. працював у Празі, де прожив останні 20 років життя. Твори О.Олеся

32

відзначаються глибоким патріотизмом і довершеністю поетичної форми. Багато віршів покладені на музику.Читець І. «Лебідь» 2.IV.1917Читець ІІ. «Дух наш пречистий, дух наш народний…»Дух наш пречистий, дух наш народний,Над нами сходить в сю мить сьогодні.На крилах в’ється,В сльозах сміється.І сльози щастя, обмивши рани,Пливуть потоком, несуть кайдани.

Сьогодні дух наш зійшов над нами,Ввійшов, влетів нам в серця пташками.У душах б’ється,У слові ллється.О день преславний, блаженні миті,Сьогодні з духом святим ми злиті!

О, поведи ж нас, лицарський духу,По вільній стежці життя і руху.На тихі води,На ясні зорі.І в цю велику, [страшну] годинуЗ’єднай в єдину всю Україну!

(19 грудня 1918 р.)Читець І. «Як жити хочеться!..»Як жити хочеться! Несказанно, безмірно…

1919Читець ІІ. «О принесіть як не надію…»О принесіть як не надію,То крихту рідної землі:Я притулю до уст їїІ так застигну, так зомлію…

12.IX.1921Ведучий І. Поезія Василя Еллан-Блакитного (Елланський) — це твори високої вольової напруги, що імпонували сучасникам своїми рвучкими гаслами й конденсованими образними «формулами» соціальних переживань: Муром затято обрій.

33

Вдарте з розгону: р-раз... Ми — тільки перші хоробрі,Мільйон підпирає нас.(«Удари молота»)

Образний світ В. Еллана (основна частина його лірики була написана в 1917 — 1920 pp., склавши збірку «Удари молота і серця») — це світ, яким бачить його революціонер, що визнав за закон свого життя боротьбу й саможертовність (з усім її аскетизмом і... неувагою до «простих» життєвих реалій тих самих «мільйонів», за які він бореться). Світ, що має широкі просторові координати: від тюремної камери («До берегів») і київської вулиці до Кремля, Будапешта, Парижа, цілої Європи і, зрештою, планети! Світ, в якому «кожен день мобілізації й черги, з остюками хліба крайки», але в якому навіть це притишене визнання супроводжується застережливим окликом ліричного героя, точніше, його другого, непіддатного хитанням і паніці, «я»: «Хто там співає тужливі пісні? Хто там співає?» («На обважнілі...»).Ведучий ІІ. Від революційних гуртків, від товариств «Просвіти» та участі в організації повітового селянського з'їзду на початку літа 1917р. Василь Елланський приходить до партії українських есерів, стає її активістом, а незабаром головою її Чернігівського губернського комітету.

На початку 1918 р. значна частина членів УПСР за активної участі Василя Михайловича пориває з основним її ядром і створює партію українських лівих есерів. За назвою свого центрального органу — газети «Боротьба», редактором якої був В. Блакитний, — її члени стали називати себе боротьбистами, пізніше — українськими комуністами-боротьбистами. Вони були однією з найлівіших партій української революційної демократії, у 1919 — 1920 pp. спільно з більшовиками входили до складу радянських урядів України, маючи свій відмінний від більшовицького погляд на національне питання.

У березні 1920 p. боротьбисти об'єдналися з КП(б)У, а в 30-ті роки майже всі були знищені фізично і оббріхані, очорнені морально, — посмертно цієї долі не уникнув, зокрема, і В. Еллан-Блакитний.Ведучий І. Становлення Володимира Сосюри як громадянина й митця припадає на перші пореволюційні роки. Восени 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу він бере участь у повстанні проти кайзерівських військ. А вВзимку 1918 р. стає козаком петлюрівської армії. Восени 1919 р. тікає з її лав і потрапляє

34

у полон до денікінців. Його розстрілюють як петлюрівця, але рана виявляється несмертельною і він виживає. Судив ВолодимираСосюру червоний ревтрибунал і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя. 1920 р. Сосюра опиняється в Одесі, де його, хворого на тиф, приймають до своїх лав бійці Червоної Армії.

У листопаді 1920 р. червоноармієць В.Сосюра направляється в Єлисаветград, де потрапляє до лікарні, а після одужання їде політпрацівником на Донбас. Під час відпустки 1921 р. він знайомиться у Харкові з В.Коряком, В.Блакитним та І.Куликом. Починається харківський період напруженого творчого життя у колі провідних українських майстрів: О.Довженка, М.Хвильового, О.Вишні, О.Копиленка, І.Сенченка, М.Йогансена та ін. Ведучий ІІ. У 1920-1921 pp. поет воює з білополяками та армією Нестора Махна. Пізніше у поемі «Два Володьки» поет робить спробу дослідити двоїстість своєї душі:

«Рвали душу мою два Володьки в бою. і обидва, як я, кароокі, і в обох ще незнаний, невиданий хист. Рвали душу мою — комунар і націоналіст.»1921 року побачила світ збірка В.Сосюри “Поезії”, що досі

вважалася його першою книжкою. Нещодавно віднайдений документ корегує цю думку. Рукою Сосюри в нім записано: “В 1918 р. після проскурівського погрому, який вчинив 3-й гайдамацький полк, козаком якого я був, на гроші Волоха (ком. полку) було надруковоно й видано першу збірку моїх поезій “Пісні крові”. Ведучий І. Цього ж 1921 p., виходить поема «Червона зима», яка мала небачений успіх. В її невеличких дев’яти розділах вмістився цілий духовний світ представника “робітничої рані”: теплі спогади про дитинство й домівку, парубочі розваги й перше кохання, порив повстанських загонів, повернення додому й сум утрат, відчуття єдності з народом і віра в ідеали народовладдя. Здобуття свого берега в розбурханому суспільному морі, світоглядна визначеність як дарунок бунтівливій душі — ось психологічне й філософське

35

підгрунтя поеми, що попри всю суворість зображуваної реальності (голод, злидні, розруха, війна і смерть) наскрізь перейнята оптимістичним звучанням.

Широкий діапазон має й соціально-філософська тематика поета. Його даниною космізму 20-х років є поема “Навколо” (1921), ліричний суб’єкт якої прагне охопити поглядом усю розвихрену революцією планету. Вселенські масштаби виміру подій і у поемі “В віках” (1921). Стоїчне сприйняття суворої дійсності відбите у присвяченому М.Хвильовому диптиху “Сніг” (“Сніг… перед очима за лицями лиця…”).

«...Змалку марив грозовими образами козаччини», - щиро зізнавався уже зрілий і відомий український поет Володимир Сосюра. Те, що він пішов «тоді до Петлюри, як громами в степах загуло» і зі зброєю в руках боронив незалежність Української Народної Республіки (УНР), вважалося великим гріхом поета-громадянина перед радянською владою. До речі, ця ж сама влада замовчувала той факт, що офіцерами-петлюрівцями у свій час були такі відомі українські письменники, як Петро Панч, Андрій Головко, Павло Тичина, Олександр Довженко… Останній навіть був свого часу засуджений чекістами до розстрілу за те, що в офіцерській школі викладав «найголовніші предмети»: історію України та етику.Ведучий І. Павло Тичина у 1917 р. закінчив Київський комерційний інститут і почав згодом працювати завідувачем відділу хроніки газети «Нова Рада» і відділу поезії журналу «Літературно-науковий вісник» (1918—1919), головою української секції Всеукраїнського видавництва (1919), завідувачем літературної частини Першого державного драматичного театру УСРР (1920).

У 1918 р. вийшла з друку його перша поетична збірка «Сонячні кларнети» (1918, фактично вийшла в 1919), у якій він дав своєрідну українську версію символізму, створив власний поетичний стиль, який здобув власну назву — «кларнетизм». Вона вразила багатьох глибоким ліризмом і новаторською формою. Перебуваючи в центрі революційних подій, Тичина написав книгу тому, що він стояв тоді понад партійними ідеологіями, йому вдалося дати в «Сонячних кларнетах» автентичний естетичний відбиток відродження своєї країни.Ведучий ІІ. Перемога більшовицької Жовтневої революції й окупація України позначилася комуністичним терором, руїною, голодом і конфронтуючими до них народними повстаннями. За цих обставин

36

Тичина далі зберігав свою позицію незалежного поета в наступних книгах «Замість сонетів і октав» і «Плуг» (1920), «В космічному оркестрі» (1921)..Ведучий І. Швидко проминає пора учнівства, і за три роки (1917 — 1919) Василь Чумак стає першорядним поетом, громадським й культурним діячем. Поет Василь Чумак (член партії боротьбистів) був розстріляний денікінцями у київському підпіллі в 1919 р. Після смерті з'явилася перша і остання збірка 18-річного поета — «Заспів». Вона показала всю силу його літературного обдарування. Чудовим поетом виявився й один з керівників боротьбистів

Три перші вірші поета “До праці”, “Не вам”, “Далі” були опубліковані в листопаді в 1917p., a 1918 p. пролунав свіжий, бадьорий голос поета:

Більше надії, брати!Місця сумніву нема —сміло і прямо іти,ширше ступать до метиз міццю, що скелі лама.

Ведучий ІІ. Ці рядки, згодом покладені на музику, стали однією з улюблених пісень повстанців, що бачили в революції визволення від соціального й національного гніту. Проте самого поета серед них уже не було. Разом з Г. Михайличенком і К. Ковальовою в ніч з 20 на 21листопада 1919р. Василь Чумак був розстріляний денікінцями в Києві. На той час поетові не сповнилося й дев’ятнадцяти років.Це був поет, у творчості якого вже чітко окреслився демократичний ідеал: ...Хай летять мої думи-пісні-метеори —

Не в палаци гучні, не вбезмежні блакитні простори, А в хатину людську, де в кутках оселилися злидні. Мої співи прості і робочому серцеві рідні.

Ведучий І. Книжка починається циклом “З ранкових настроїв”, потім поет ніби повертається до своїх модерністських настроїв, уплітаючи в цикли “Мрійновтома” й “Осіннє” мінорні мотиви суму, вмирання, навіть певні релігійні асоціації. Однак тут є і натяк на лютнево-березневі події, й заперечення декадентських мотивів:

В перебіжнім шумовинніланки-бризки марсельєз:хай загине, хай загинемрійновтома сонних плес.

(“Березневий каламут”)37

Рвучкий ритм, мелодійність інтонації, оригінальні метафори, благозвучні рими та асонанси, характерні епітети-прикладки, лаконізм виразу — усе це виказує природний поетичний талант, який спирається на національні художні традиції та збагачений усіма здобутками поетичної, художньої культури. У своїх творчих пошуках поет часом досягав віртуозності, як у вірші “Ой, там у полі — на обніжку”:

Ой та й погасли... — ті жарини — змерзли волошки в межі......Білий метелик лине та лине,білий метелик сніжин.

Ведучий ІІ. Не менш довершений і вірш “Обніжок”, де в одній строфі передано цілу гаму настроїв:

Вранці — роси. Марити. Мовчати.Колос. Шум. Волошки. Знов волошки.Материнка. Конюшина. Смутку трошки.Вранці — роси. Марити. Мовчати.Талановитий поет, юнак, по суті, був захоплений магією

перетворень, і його візії майбутнього оповиті серпанком утопії. А проте, — слід визнати тепер, — вони ховають у собі й “вишкір розбудженого звіра”. Чи не тому його поезія, хоч мала і свій національний, народотворчий зміст бодай завдяки потенції живого художнього слова, була так високо піднесена в наступні страшні часи?Ведучий І. Під час Української революції Григорій Чупринка вступив добровольцем до Першого Українського козацького полку, пізніше командував повстанськими загонами на Чернігівщині. 1919 року він керував антирадянським підпіллям у захопленому більшовиками Києві і був врешті-решт заарештований чекістами. Відступаючи з Києва, більшовики вивезли поета до Кожухівського концтабору у Підмосков’ї, звідки він через 2 роки був звільнений за амністією.

Грицько Чупринка повернувся до Києва і у складі Українського центрального повстанського комітету готував антирадянське повстання на Правобережжі. На початку визвольної війни Чупринка був уже відомим поетом. У серпні 1921-го сорокаоднорічний поет був знову заарештований київськими чекістами і 28 серпня розстріляний. Своє життя він віддав у боротьбі з більшовиками за самостійну Україну.

38

Мабуть, закономірно, що українська революція поставила на чолі літературного процесу поетів — яскравих і різних. Тільки поетичним словом вдавалося найбільш глибоко відобразити різнобарвну і калейдоскопічну дійсність.

«Мистецькі хвилі революції»Ведучий ІІ. Великий поштовх до розвитку образотворчого мистецтва дала Українська академія мистецтв. Вона була утворена Центральною Радою в грудні 1917 р. Першими академіками стали Михайло Бойчук, Микола Бурачек, Михайло Жук, Василь Кричевський, Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Г.Нарбут. (Георгій Нарбут. Живі картини. https://www.youtube.com/watch?v=BRKWUx6r2dY )

Більшу частину життя Георгій Нарбут провів у Санкт-Петербурзі. Він захоплювався українськими старовинними гравюрами і геральдикою. Його знахідки мали велике наукове значення і здійснили вирішальний вплив на всю творчість художника. У березні 1917 р. він переїхав у Київ уже всесвітньо відомим графіком. На замовлення урядів УНР і Української Держави Г. Нарбут зробив художнє оформлення різноманітних державних паперів — банкнот, поштових марок, обкладинок до ратифікаційних актів, грамот з нагоди урочистих подій. Він є автором українського державного герба і печатки, багатьох ескізів військового строю. З грудня 1918 р. став ректором Української академії мистецтв. Раптово помер у травні 1920 р. за короткочасної окупації Києва польськими військами. Г.Нарбут оформив перші українські радянські книги і журнали "Мистецтво", "Зорі", "Сонце труда". Творчість цього художника здійснила величезний вплив на українську графіку. (демонструвати репродукції митця)Ведучий І.Не менший вплив на українське образотворче мистецтво здійснив М.Бойчук (бойчукісти). Він народився у Галичині, закінчив Академію мистецтв у Кракові. Був ректором Української академії мистецтв і велику частку свого часу віддавав роботі з молоддю. Бойчукізм у монументальному малярстві визнано окремим стилем. Він творчо поєднував традиції народного орнаменту, мозаїки та фрески давньокиївської доби, українського портрета XVII і XVIII ст., візантійського іконописання і раннього західноєвропейського Відродження. (Михайло Бойчук-Бібліотека українського мистецтва http :// uartlib . org / ukrayinski - hudozhniki / boychuk - mihaylo / )Ведучий ІІ Розвиток живопису в Україні у після революційні роки проходив у боротьбі художніх течій і напрямів. Поряд з тими, хто

39

стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розписи В.Єрмілова Харківського партійного клубу). Крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу досягла станкова графіка та живопис. У галузі станкової графіки працювали М.Жук, І.Падалка, В.Заузе. У живописі найбільш відомими були полотна К.Костанді, Ф.Кричевського, О.Мурашко, М.Самокиша. Ведучий І У Західній Україні в перші післяреволюційні роки працювали такі художники, як І.Труш, О.Монастирський, І.Курплас. Визначилися групи, які розвивали традиції українських і російських передвижників. Художники, які увійшли до "Асоціації революційного мистецтва України", розвиваючи національні традиції, використовували форми візантійського і староукраїнського живопису. На західноєвропейські зразки орієнтувалися художники, які входили до "Об'єднання сучасних художників України".

На Всеукраїнських художніх виставках експонувалися найкращі твори О.Шовкуненка (цикл "Одеський суднобудівний завод"), Ф.Кричевського ("Мати", "Довбуш"), В.Коровчинського ("Селяни"). Київський художній інститут став справжнім центром авангардного образотворчого мистецтва. Сюди в цей час повертається Казимир Малевич - основоположник такого модерністського напряму в живописі, як супрематизм, в якому зображення складалося зі сполучень найпростіших геометричних фігур.Ведучий ІІ Із перших кроків української державності збільшився попит на суто національну, українську кінопродукцію. Весною 1918 р. було знято кілька стрічок політичної хроніки, а 20-21 червня 1918 р. у Києві відбулась “Українська кінематографічна вистава” фактично перший кінофестиваль українських документальних фільмів. В липні цього ж року було засноване товариство “Українфільму” – першої в Україні кіновиробничої фірми за участю держави. Ще у січні 1919 р. при наркоматі освіти УСРР було утворено Всеукраїнський кінокомітет. Навесні-влітку 1919 р. у Києві знімалися складні художні кінопостановки “Хазяїн життя”, “Червоний кобзар” та ін. Ведучий І. Для поширення музичної культури 1918 р. було створено два важливих державних музичних колективи – Український державний симфонічний оркестр ім.. М. Лисенка та Українську державну капелу, яку очолили відомі композитори О. Кошиць і К. Стеценко. Того ж року в Києві відродилася Капела кобзарів та

40

було відкрито перший вищий художній навчальний заклад України Українську академію мистецтв.

Воєнні роки започаткували творче життя багатьох музичних колективів. У 1919 р. в Києві був організований симфонічний оркестр ім. М. Лисенка. Там же почала працювати з 1920 р. Державна українська мандрівна капела (скорочено — «Думка») під керівництвом Н.Городовенка. Самодіяльні хорові капели і капели бандуристів з'явилися у багатьох містах України.Ведучий ІІ. Улюбленим мистецьким жанром в Україні здавна був театр. Від перших днів революції, вже з березня 1917 р., почали утворюватися різні літературні та мистецькі об’єднання на національному ґрунті: “Вільне мистецтво”, Комітет українського національного театру тощо, в яких згуртувалися кращі художні сили: актори І. Мар’яненко, Л. Курбас; літератори Л. Старицька-Черняхівська, В. Винниченко, С. Черкасенко, О. Олесь; публіцисти І. Стешенко, С. Єфремов; художники Ф. Кричевський, Ф. Балавенський; композитор О. Кошиць та ін.

Навесні 1917 р. громадськими організаціями Києва за підтримки Генерального Секретаріату було засновано Український національний театр на чолі з І. Мар’яненком, який у 1918 р. було перетворено на Державний народний театр, а Український драматичний театр став Державним українським драматичним театром. Обом театрам було надано постійні приміщення і державне утримання. Досить відомими були театри “Музична драма”, “Молодий театр”, трупа П. Саксаганського. Для підготовки молодих акторів та режисерів у жовтні 1917 р. у Києві було відкрито Українську народну драматичну школу і режисерсько-інструкторські курси.Ведучий І У березні 1919 р. в Києві відкрився театр ім. Т.Шевченка. В його трупі працювали Г.Борисоглібська, Л.Гакебуш, О.Мар'яненко, О.Сердюк та інші прославлені актори. Режисер О.Загаров ставив з великим успіхом п'єси М.Гоголя, Лесі Українки, західноєвропейських класиків.

У січні 1920 р. Г. Юра створив у Вінниці театр ім. І.Франка. Йому судилося стати одним із провідних в Україні.

З 1917 р. до весни 1920 р. в Україні було створено 20 національних професійних музично-драматичних театрів, близько 400 народних напівпрофесійних та 9 тис. самодіяльних художніх колективів.

41

Таким чином, за короткий період української державності, незважаючи на складні умови політичного, соціально-економічного життя, урядові структури, громадські об’єднання і товариства доклали чимало зусиль до національно-культурного відродження України. http://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/

"Театр та музика України ХХ ст" - презентація з історії україни svitppt.com.ua/istoriya.../teatr-ta-muzika-ukraini-hh-st.htm

«Монументальні свідки історії»(Віртуальна подорож музеями та інститутом національної пам’яті)

Музей Української Народної Республіки

Музей УНР (або музей Української революції 1917-1921 років) був відкритий до чергової річниці Дня Соборності - 22 грудня 2009 року. Музей розташований в будівлі Української Центральної Ради (тепер

Будинок вчителя). У музеї виставлені унікальні

реліквії 1917-1921 років: документи, гроші, фотографії, серед яких оригінальні фотографії Голови Директорії УНР Симона Петлюри; державницькі нагороди та уніформа, комплекс речей генерала армії УНР М. Капустянського; книги з автографами державних діячів. А також зброю і гранати, які використовувалися у війні проти радянської влади. Центром експозиції є «Тризуб» – Державний герб УНР і ІV Унівесал Центральної Ради.

42

Українська Народна Республіка – незалежна держава, проголошена Центральної Радою 20 листопада 1917 року, як відповідь Тимчасового Уряду на його негативне ставлення до автономії України. УНР очолив В. Винниченко, міністром військових справ став Симон Петлюра. За час своєї роботи, Центральна Рада видала чотири універсалу. Радянська влада

не схвалювала такий автономії і почала війну проти республіки. У зв’язку з чим в ІV Універсалі УНР проголосила себе повністю незалежною від Росії, її головою став Михайло Грушевський. Після настання більшовиків в 1919-1920 роках уряд УНР емігрувало з країни, і до 1992 року діяло у вигнанні.

Історико-меморіальний музей М.Грушевського

Ще на початку ХХ століття саме тут, вулиця Паньківська, 9, (Київ) родина Грушевських придбала садибу з триповерховим будинком, який і

став центром національно-культурного життя України. Тут проживав Михайло Грушевський - видатний український історик, відомий політик і громадський діяч, Голова Української Центральної Ради.

У цьому будинку жили і працювали ще й рідні Михайла - брат Олександр, відомий історик і літературознавець, дочка

43

Катерина, етнограф і соціолог, і племінник Сергій Шамрай, вчений-києвознавець. У будинку Грушевських часто бували відомі діячі

науки і культури, лідери Української революції.

У музеї міститься найбільше зібрання фотографій М. Грушевського і його сім'ї, але перлина колекції - портрет Катерини Грушевської роботи відомого українського художника І. Труша, подарований колекціонером

Ф. Зернецької. В основному колекція музею збиралася з речей від рідних вченого з України та з-за кордону.

У 1918 році будівлю було підірвано більшовиками, але через 60 років повністю відновлено. У будинку повністю збереглися паркет, двері, віконні рами, балконні решітки, декоративне оформлення інтер'єрів. Кожна найменша деталь, як невід'ємна частина

меморіального будинку, була відреставрована, а загублені деталі відновлені за збереженими зразками або фотографій. Як музей відкритий з 9 листопада 2006 року.

Харківський історичний музей

імені М.Ф.Сумцова

Харківщина у 1917-1940 рр.: виставка

44

Виставка присвячена одному з найсуперечливіших періодів в історії України – з одного боку складному, трагічному, сповненому втрат і розпачу, з іншого –героїчному, насиченому мріями і сподіваннями українського народу на краще життя.

Експозиція музею розкриває багато питань української історії і подій на Харківщині у зазначений період, серед них: –спроба створення Української держави у 1917 році і діяльність українських урядів;–Громадянська війна і встановлення радянської влади в Україні;–політика більшовиків тощо.

Саме через призму цих подій у експозиції показані всі нюанси непростого життя, у вирі якого перебував пересічний громадянин Харкова.

На виставці вперше представлено більше 500 унікальних експонатів із фондів ХІМ, серед них найбільш цікавими є: нагороди Георгіївського кавалера В. М. Гонтаря; грошові знаки УНР та кліше, за допомогою якого їх друкували; прапор та шолом військовослужбовця

німецької армії періоду І Світової війни;

прапор від робітників Петрограда з написом «Красному Югу от Красного Севера»;

документи Революційної повстанської армії України під проводом Н. Махно;

кулеметна тачанка; шкіряна куртка, кашкет та галіфе червоногвардійця періоду

Громадянської війни; шинель, шолом-будьонівка та спорядження бійця Червоної Армії; куртка – «венгерка» та папаха С. А. Саєнка, коменданта

Харківського концтабору часів «червоного терору»; фото, документи, грошові знаки періоду денікінської окупації; зразки продукції харківських підприємств періоду НЕПу з

радянською символікою;Для оптимального органічного відтворення цього короткого, але

насиченого подіями відрізку часу в експозиції створені тематико-експозиційні комплекси:

45

історична реконструкція кабінету українського урядовця початку ХХ ст.;

символічна інсталяція наслідків Громадянської війни.

Завдяки презентації оригінальних музейних експонатів, справжніх «матеріальних свідків», документів епохи виставка дає можливість відвідувачам поринути у атмосферу першої половини ХХ ст.

Український інститут національної пам´яті

Голова Директорії УНР,

Головний отаман Армії УНР Симон

Петлюра. 1918 р.

Голова Директорії УНР Симон Петлюра

(в центрі) серед політичних та

військових діячів УНР. Зліва від нього – Іван Омелянович-Павленко, справа –

Михайло Омелянович-Павленко. 1918 – 1919 рр.

Члени Директорії УНР. В центрі

Голова Директорії Симон

Петлюра. 1918 р.

46

Генеральний Секретаріат Центральної Ради першого скликання.

З права наліво: (перший ряд) С. Петлюра, С. Єфремов, В. Винниченко, І. Стешенко, М. Садовський.

Стоять: Б. Мартос, М. Стасюк, П. Христюк. 1917 р.

Світлини http://www.memory.gov.ua:8080/ua/publication/content/1155.htmУніверсали Центральної Радиhttp://www.memory.gov.ua:8080/ua/publication/content/1102.htm

Використані джерела:

47

Історія України ХХ-початку ХХІ століття: Навч. посіб./П,П.панченко, Н.П. Барановська, С.С.Падалка та ін.; за заг.ред. В.А.Смолія. – К.:Знання, 2004. – 582 с.

Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн.2– ХХ століття: Навч.посібник / Л.Г. Мельник , В.Ф.Верстюк, М.В. Демченко та ін. – К.: Либідь, 1992. – 464 с.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №17/2016 Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років

http :// www . president . gov . ua / documents /172016-19736 Історико-меморіальний музей М.Грушевського http :// mesta . kiev . ua / museums /426- istoriko - memorialnyy - muzey - mgrushevskogo . html Мистецтво України 1917-1921 рр.: театр, музика, образотворче

мистецтво та архітектура.http://studopedia.su/16_152730_mistetstvo-ukraini---rr-teatr-muzika-obrazotvorche-mistetstvo-ta-arhitektura.html Музей Української Народної Республіки http :// mesta . kiev . ua / historic /403- muzey - ukrainskoy - narodnoy - respubliki . html Найважливіші дати і визначні діячі Української революції 1917-1921

років: Офіційна версіяhttp :// maidan . org . ua /2016/04/ najvazhlyvishi - daty - i - vyznachni - diyachi - ukrajinskoji - revolyutsiji -1917-1921- rokiv - ofitsijna - versiya / Україна в революційну добу http://www.memory.gov.ua:8080/ua/380.htm Українська література підготовка до ЗНО. ЛІТЕРАТУРНИЙ

ПРОЦЕС початку XX століття (1900-1930 pp.) http://www.ukrlit.vn.ua/zno/155.html

Харківщина у 1917-1940 рр.: виставкаhttp :// museum . kh . ua / exhibits / xarkivshhina -1917-1940- rr . html

Хронологія розвитку України під час революції 1917 - 1920 рр.http://www.litopys.com.ua/encyclopedia/khronolog-ya-rozvitku-pod-y/

khronolog-ya-rozvitku-ukra-ni-p-d-chas-revolyuts-1917-1920-rr/ Яковлєва (Подольська) Наталія Олексіївна. Освіта і культура України

у 1917-1920 роках [Електронний ресурс] // 12 Сумцовські читання: Конференція, присвячена 15 річниці незалежності України. - Харків, 2006. - Режим доступу: http :// museum . kh . ua / academic / sumtsov - conference /2006/ article . html ? n =272

48

науково-практичне видання

1917-1921: вікопомні роки державотворення України

Укладач С.О. Андрус

Підписано до друку 10.02.2017. 48стор. Тираж 50 примірників.ОКЗ «ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА»,

м. Харків, просп. Ювілейний, 49/8h _ libra @ ukr . net

http :// www . khoyub . com . ua

49