МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИКИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ЗАТВЕРДЖЕНО«___» _____________ 2018 р.

Голова приймальної комісії

________________І. С. Бондар

ПРОГРАМА

ФАХОВОГО ВИПРОБУВАННЯ

при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня

"МАГІСТР"

за спеціальністю 021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво»

Обговорено та схваленона засіданні Вченої Ради факультету кіно і телебаченняпротокол № 7від 23 лютого 2018 р.

Київ 2018

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

На даний освітній рівень приймаються особи, які мають базову вищу освіту за напрямом підготовки 6.020203 «Кіно, - телемистецтво», кваліфікація «Бакалавр кіно, -телемистецтва», 6.020210 «Фотомистецтво», кваліфікація «Бакалавр фотомистецтва» особи, які здобули освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за спеціальністю 021 «Аудіовізуальне мистецтво та виробництво» (7.02020301 «Кіно, - телемистецтво», 7.02021001 «Фотомистецтво»), а також особи, які мають право вступати на даний освітній рівень на основі ступеня бакалавра та освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, здобутого за іншою спеціальністю (напрямом підготовки), в разі успішного проходження додаткових вступних випробувань, що передують іспиту з іноземної мови та комплексному іспиту з фаху.

Комплексний іспит з фаху проводяться у формі тестування, що спрямоване на виявлення рівня теоретичних знань з професійно-орієнтовних дисциплін, необхідних для виконання виробничих функцій, а саме:1. Філософія2. Історія театру.3. Українська та зарубіжна література.4. Історія образотворчого мистецтва.5. Історія кіно і телебачення.6. Телевізійна комунікація.

ФІЛОСОФІЯ

Особливості філософського знання. Філософія як наука, як світогляд, як рефлексія суб’єкта над першоосновами буття

Особливість філософії як науки. Виникнення філософії на Сході, поява на Заході у якості раціонального знання. Поняття світогляду.

Будова філософії, її термінологічний апарат. Структурні підрозділи філософії: онтологія, гносеологія, логіка, етика, естетика. Світоглядно-методологічні принципи філософії на сучасному етапі її прочитання. Людиноцентризм та культуроцентризм філософського знання. Місце історико-філософської проблематики у загальному спектрі філософських проблем. Порівняльні характеристики філософії, релігії, мистецтва.

Парадигми філософування. Захід та Схід. Східна філософія. Індія. Китай.

Поняття парадигми. Схід та захід як дві парадигми філософії та культури. Їх особливості у порівнянні. Загальні риси філософії Стародавнього Сходу.

Особливості стародавньої індійської філософії. Особливості стародавньої китайської філософії. Порівняльний аналіз індійської та китайської філософії.

Класична та посткласична філософські парадигми. Некласична філософія як антитеза класичному мисленню. Перехід від класичної до посткласичної філософії на рубежі XIX–XX ст. Сучасна світова філософія: основні тенденції та характерні особливості. Пошук нестандартних парадигм. Основні засади некласичної світоглядної парадигми. Її прояв у сучасній культурі, втілення в світоглядних засадах сучасного світу.

Історія становлення та розвитку класичної філософії. Філософія Античності. Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження. Філософія Нового часу.

Причини виникнення філософії у Античному світі. Школи та напрямки філософії цього періоду, їх основні поняття та представники. Тенденції філософування у Античну добу. Постаті Сократа, Платона, Аристотеля. Медієвістика як наука, що вивчає середньовіччя. Дуалізм епохи. Періоди становлення та розвитку: представники та проблеми патристики та схоластики. Ідеї та твори А. Августина та Т. Аквінського. Містика у Середньовіччі як частина алхімії. Людиноцентричне переорієнтування філософії у добу Відродження. Особливості гуманізму як культурного руху, його представники, суть ідеології гуманізму. «Християнський гуманізм» Е. Роттердамського, «Утопічний соціалізм» Т. Мора. Реформація як продовження настанов Відродження у царині релігійного життя. Поява протестантизму як її наслідок. Загальні риси філософії Нового часу у контексті формування нею основних світоглядних засад класичного світобачення. Емпіризм та раціоналізм як два напрямки та дві національні школи цього часу. Проблема субстанції. Просвітництво, його представники та їх ідеї. Філософія Німецької класики як апогей філософії класичного зразка. Спадкоємність ідей її представників. Категоричний імператив як основний закон моралі у Канта, філософія суб’єкта у Фіхте, філософія природи Шеллінга, еволюція духу Гегеля, діалектика як форма розвитку та спосіб існування світу. Філософія марксизму як завершальний етап розвитку німецької класики, спрямування її тематики у соціальне русло. Основні світоглядні принципи класичної філософії.

Особливості переходу від класичного до некласичного філософствування. Основні напрямки сучасної філософії

Перехід від класичної до посткласичної філософії на рубежі XIX–XX ст. Основні засади некласичного світобачення, його онтологічні, гносеологічні, культурологічні параметри. Філософський ірраціоналізм як умонастрій і філософський напрям. «Філософія життя» і її різновиди. А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, В. Дільтей, А. Бергсон. Позитивізм, неопозитивізм та постпозитивізм. Структуралізм. Саєнтизм. Прагматизм. Л. Вітгенштейн, Карнап, Нейрат, представники Львівсько-варшавської школи. Екзистенційна філософія: С. К’єркегор, М. Хайдеггер, К. Ясперс, А. Камю, Ж.-П. Сартр. Психоаналіз З. Фрейда та переосмислення ідей класичного психоаналізу. Архетипи несвідомого – К.-Г. Юнг, «соціальний характер» та «соціальне» несвідоме – Е. Фромм. Герменевтика та феноменологія в XX ст., її представники. Філософська система М. Гайдеггера. Філософська антропологія, філософія культури. Їх представники, їх твори та ідеї, викладені в них. Діалогова форма існування сучасної філософії, наявність у ній різних філософських шкіл.

Особливості української філософії. Українська філософія як складова світового філософського процесу. Стародавній

народний світогляд як підґрунтя та чинник української філософії. Складові української філософії: академічна чи професійна філософія, буттєва (філософія серця), філософія української ідеї. Три періоди розвитку української філософії: києво-руський чи християнський (XI–XV ст.); гетьманський чи бароковий (XVI–XVIII ст.); романтичний чи період української ідеї (XIX–XX ст.). Типи філософування, що склалися протягом цього часу (християнський, бароковий, романтичний). Представники української філософської думки, їх ідеї. Філософія серця як витвір української філософії. Український Сократ – Г. Сковорода. Києво-Могилянська Академія як осереддя розвитку філософії України. Ідеї її викладачів того часу. П. Юркевич. Філософія київської релігійно-філософської школи. Національна ідея і її теоретики. Костомаров, Франко, Драгоманов, Донцов, Липа, Хвильовий та ін. Становлення української національної ідеї: кирило-мефодіївський, громадівський та період національного радикалізму. Підходи до її тлумачення нині.

Онтологія як філософське вчення про буття.Метафізика як: вчення про сутнє (онтологія), про сутність світу (космологія), про людину

(антропологія), про існування та сутність Бога (теологія). Онтологія як складова метафізики. Буття, сутнє, сутність – основні онтологічні категорії. Онтологічні моделі світу: міфологічні, релігійні, наукові (філософські). Філософські традиції розуміння буття. Субстанційний підхід: моністичні уявлення матеріалістичної традиції філософування (Фалес, Демокрит, Гоббс, Фейєрбах, Маркс тощо) та ідеалістичної (Платон, Берклі, Гегель тощо). Плюралістичні субстанційні системи: філософія Декарта, Лейбніца, деїзм. Несубстанційні онтологічні концепції: Піфагор, представники філософії життя (Бергсон, Шопенгауер, Ніцше); феноменології (Гуссерль, Хайдеггер). Філософські уявлення про облаштування буття: ієрархічні чи субординативні (Геракліт, Фейєрбах) та ліберальні, неієрархічні (Шелер, Шарден); ессенціальне бачення онтології (Платон, Аристотель, Гегель, Маркс) та екзистенційне її розуміння (Хайдеггер). Буття як запитання, можливість, імовірність, потенційність, незавершеність і відкритість.

Людина як предмет філософського аналізу (антропологія).Існування людини у відповідності із світобудовою. Істинне буття людини як «вихід за

межі», подолання речовості, «прорив» (Гайдеггер). Відкритість як характеристика істинного буття людини. Неістинне буття людини як безособове, невизначене, занурене в світ речей існування. Буття людини як оклик істини буття. Людина як «пастух і сусід буття» (Гайдеггер). «Лист про гуманізм» М. Гайдеггера.

Способи людської буттєвості. Діяльність. Комунікація. Екзистенція. Споглядання. Їх визначення та способи втілення. Смисложиттєві пошуки як стержень самовизначення людини. Потреба як двигун її активності. Антропологія як вчення про людину, її сутність і природу. Проблема людського начала. Її вирішення у міфології, релігії та філософії (теорії еволюціонізму, космізму, трудова, психоаналітична теорії). Історичний розвиток уявлень про людину. Особистісне та соціальне життя людини. Людина як істота духовна. Дух, душа, духовність. Антропологія як течія сучасної філософії, три її напрямки за їх головними ціннісними орієнтирами: «божественний» (М. Шелер, Т. де Шарден); «людський» (О.-і-Гассет, Г. Плеснер); «тваринний» (А. Гелен). Формування людиноцентричної свідомості, гіперактивістського синдрому в рамках класичної моделі світу. Критична оцінка людиноцентризму в сучасній філософії (Ніцше, Гайдеггер і ін.), «Благоговіння перед життям» (Швейцер). Основні положення концепції нового гуманізму.

Людина і суспільство. Суспільство, його будова та типи (соціальна філософія). Проблеми історії та прогресу. Філософія глобальних проблем (філософія історії).

Особистісне та соціальне в житті людини. Типи соціального зв’язку: община, корпорація, мануфактура, кооперація, колектив, ринок, комюнітарність.

Суспільство як індивідне утворення та система. Функціональний, аксіологічний та антропологічний підходи до вивчення суспільства. Складові суспільства. Соціальна структура. Соціальна система. Стратифікація суспільства. Елітарні та егалітарні суспільства. Теорія соціальної мобільності. Наявність «ліфта» у суспільстві. Процес соціологізації сучасного індивіда. Типи суспільств у сучасній науці. Доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне суспільства. Відкрите та закрите суспільство (Бергсон). Провідні філософи соціальної філософії, їх твори та ідеї. (Вебер, Парсон, Луман, Хабермас та ін.). Соціальна філософія як частина філософії історії. Дві стратегії у вивченні історії: наукоцентрична чи сциєнтична. Прогресистський та регресистський підходи. Постава глобальних проблем, їх класифікація. Філософія глобальних проблем. Проблеми і перспективи сучасної цивілізації: політичні, наукові, релігійні, філософські пошуки виходу з кризи.

Проблеми істини, пізнання, мислення. Наука, її будова та розвиток (гносеологія).

Гносеологія як розділ філософії. Свідомість. Мислення. Мова як засіб мислення. Мова та мовлення. Пізнання. Категорії та . Види пізнання. Чуттєве і раціональне, емпіричне і теоретичне пізнання. Методи пізнання: загальнонаукові (спостереження, вимірювання, експеримент, моделювання, аналіз, синтез, індукція, дедукція, діалектика) та конкретно наукові. Методи гуманітарних наук (метод індивідуалізації, герменевтичний метод, метод феноменологічної редукції, верифікації, фальсифікації і ін.). Основні гносеологічні позиції: агностицизм, скептицизм, релятивізм, абсолютизм. Проблема істини. Основні теорії істини: теорія відповідності (чи кореспонденції) (Аристотель, Юм, Рассел, неопозитивізм); теорія когерентності (узгодженості) мислення з самим собою (Кант); теорії про істину як про властивість чогось: ідеальних об'єктів (Платон, Августина), певних станів людини (екзистенціалізм). Істина як процес та результат. Конкретність та відкритість істини. Абсолютність та відносність. Критерії істини. Істина і правда. Істина і заблудження. Криза картезіанської епістемології. Плюралізація фундаментальних гносеологічних припущень. Постмодерністська пізнавальна парадигма. Знання як результат пізнання. Види знань: побутове чи повсякденне, позанаукове, наукове, загальне чи філософське. Езотеричне знання. Наука як сума отриманих знань. Структура науки: основи, закони та методи, категорії та поняття, теорії, ідеї. Логіка наукового дослідження, його етапи. Відповідальність науковця за власні відкриття.

Етична спрямованість філософського знання. Етика як філософська дисципліна. Мораль та моральність

Етика як практична філософія. Постава етики як смислового центру філософії за часів античності. Аристотель про поділ філософського знання на теоретичну, практичну (етика), поетичну (естетика) філософію. Істина, Добро, Краса як триєдина єдність. Домінанта етичних цінностей на сучасному етапі прочитання філософського знання. Переосмислення предмета етики в контексті філософії постмодерну. Множинність, відкритість, поліфонія етики. Мораль як предмет вивчення етики. Імперативність, оцінюваність, відношення до дійсності, протиставленість добра і зла як компоненти, складники моралі. Класифікація філософсько-етичних концепцій моралі: за розумінням джерела моралі, за інтерпретацією ідеала, за розумінням природи моралі, за взаємовідношенням моралі та соціальності. Мораль та моральність. Структура моралі: моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Визначення та характеристики добра. Абсолютне та відносне добро. Характеристики зла та його різновиди: космічне, соціальне, людське. Субстанційне та несубстанційне розуміння зла.

Естетика в системі гуманітарних наук. прекрасне як ідея та характеристика. Творчість

Естетика в системі філософських наук. Історія її виникнення, особливості сучасного прочитання. Аксіологія. Відносні та абсолютні цінності. Краса як принцип світобудови та спосіб його існування. Прекрасне як ідея та характеристика. Взаємозв’язок прекрасного та потворного. Структура естетичної свідомості: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетичні погляди і теорії. Філософський та психологічний аспект вивчення творчості. Специфіка творчого процесу в мистецтві. Становлення і розвиток художніх здібностей людини. Вивчення проблем мистецтва. Види мистецтва. Сучасні теорії мистецтва. Мімесис. Катарсис. Художні напрямки в мистецтві ХХ ст. Модерн і постмодерн.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Бичко І. В. Філософія: підручник для студ. вищих закладів освіти / І. В. Бичко, І. В. Бойченко, М. І. Бойченко та ін. – 2-ге вид., стер. – К.: Либідь, 2002. – 406 с.

1. Горак Г. І. Філософія: курс лекцій / Г. І. Горак. – К.: Вілбор, 1997. – 272 с.2. Горський В. С. Історія української філософії / В. С. Горський. – К.: Наукова думка,

1996. – 286 с.3. Данильян О. Т. Філософія / О. Т. Данильян, В. М. Тарасенко. – К., 2011.4. Естетика: підручник для студентів гуманітарних спец. вищих навч. закладів / за ред. Л.

Т. Левчука. – К.: Вища школа, 2000. – 399 с.5. История философии в кратком изложении / пер. с чеш. И. И. Богута. – М.: Мысль,

1991. – 590 с.6. Історія української філософії: підручник. – Академвидав, 2008. – 624 с.7. Історія філософії: підручник / В. І. Ярошовець, І. В. Бичко, В. А. Бугров та ін. – К.:

Парапан, 2002. – 774 с.8. Кириленко К. Філософія: наука і культура. Мультидисциплінарний навчальний

посібник. – К., 2014. – 216 с.9. Лузан А. О. Вступ до філософії: навч. посібник / А. О. Лузан. – К.: ЦУЛ, 2012. – 136 с.10. Малахов В. А. Етика: курс лекцій: навч. посібник / В. А. Малахов. – К.: Либідь, 1996. –

304 с.11. Надольний І. Ф. Філософія: навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закладів /

І. Ф. Надольний; за ред. І. Ф. Надольного. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2001.– 457 с.

12. Новейший философский словарь: 3-е изд., исправл. – Мн.: Книжный дом, 2003. – 1280 с.

13. Огородник І. В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій: навч. посібник / І. В. Огородник, В. В. Огородник. – К.: Вища школа, 1999. – 543 с.

14. Петрушенко В. А. Філософія: навч. посібник / В. А. Петрушенко. – Львів: Новий світ, 2011.

15. Петрушенко В. Л. Філософія: навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти 3-4 рівнів акредитації / В. Л. Петрушенко. – 3-тє вид., перероб. і допов. – Львів: Магнолія плюс, 2005. – 506 с.

16. Причепій Є. М. Філософія: підручник / Є. М. Причепій, А. М. Черній, Л. А. Черкаль. – 3-тє вид., стер. – К.: Академвидав, 2009. – 592 с.

17. Современная западная философия: словарь / Сост.: В. С. Малахов, В. П. Филатов. – М.: Политиздат, 1991. – 414 с.

18. Философия культуры. Становление и развитие. – СПб.: Издательство «Лань», 1998. – 448 с.

19. Философский энциклопедический словарь / редкол.: А. А. Аверинцев, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичев и др. – 2-е изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1989. – 815 с.

20. Філософія як історія філософії: підручник / за заг. ред. В. І. Ярошовця. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 648 с.

21. Эстетика: словарь / под общ. ред. А. А. Беляева и др. – М.: Политиздат, 1989. – 447 с.22. Этика: энциклопедический словарь / под ред. Р. Г. Апресяна и А. А. Гусейнова. – М.:

Гардарики, 2001. – 671 с.23. Ящук Т. І. Філософія історії: курс лекцій: навч. посібник / Т. І. Ящук. – К.: Либідь,

2004. – 536 с.

ІСТОРІЯ ТЕАТРУ

Античний театрНародні джерела театрального мистецтва. Виникнення грецької драми й театру з сільських

свят на честь бога Діоніса. Героїчні трагедії Есхіла, їх філософський зміст. Підвищення інтересу до людської особи й етична проблематика трагедій Софокла. Психологізм і проблематика трагедій Еврипіда. Політична сатира Аристофана. Театральна вистава в стародавній Греції. Облаштування театру. Актори. Глядачі. Театр стародавнього Риму. Побутова комедія Плавта і Теренція. Драматургія Сенеки.

Театр епохи СередньовіччяНародні джерела середньовічного театру-ігри, обряди і свята. Гістріони та їх роль у

формуванні європейського театру (ІХ–ХІІІ ст.). Гістріони як виразники стихійного бунтарства народних мас. Переслідування їх церквою.

Панування в епоху феодалізму церковного театру. Еволюція релігійної драми від літургічної драми до містерії.

Зростання міської (бюргерської) культури і розвиток міраклю, містерії, мораліте.Міракль – драматизація легенд про святих.Містерія – церковний жанр середньовічного релігійного театру (ХV–ХVІ ст.).Мораліте – повчальна і алегорична драма середніх віків (ХV–ХVІ ст.).Фарс (ХV–ХVІ ст.) – як початок комедійного жанру. Народні джерела фарсу і

відображення в ньому психології середньовічного мешканця міста. Демократичність фарсу, його антифеодальна спрямованість.

Зародження професіонального театру.

Театр епохи ВідродженняБоротьба за визволення людини від феодально-церковних пут. Формування

гуманістичного світогляду. Італійський театр. Два напрями у розвитку італійського театру: учено-гуманістичний і

народний театри. «Учена комедія». Дж. Бруно, Н. Макіавелі. Комедія дель арте. Іспанський театр. Драматургія М. Сервантеса, Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, П.

Кальдерона.Англійський театр. Своєрідність англійського гуманізму. «Університетські уми».

Проблематика творчості Крістофера Марло – видатного попередника В. Шекспіра – найвеличнішого драматурга епохи Відродження. Періодизація його творчості. Його історичні хроніки, комедії. Узагальнення трагічного досвіду людства у великих трагедіях Шекспіра («Ромео і Джульєтта», «Гамлет», «Король Лір»).

Театр французького класицизмуВідображення в драмі процесу становлення державності. Конфлікт між почуттям і

обов’язком – основна сфера класицистської драми. Торжество суспільного розумного начала над стихією індивідуалістичних пристрастей в трагедіях П. Корнеля, Ж. Расіна. Традиції народної комедії в творчості Мольєра. Висміювання аристократів, духівництва, буржуазії («Тартюф», «Скупий», «Міщанин – дворянин», «Дон Жюан»).

Театр епохи ПросвітництваПровідні ідеї епохи Просвітництва: боротьба за утвердження розуму, науки, культури,

мрія про «царство розуму». Просвітництво – ідейна підготовка буржуазних революцій в Європі. Боротьба буржуазного театру проти дворянства. Антипуританські течії в театрі. Привілейовані театри Лондона.

Роль французьких просвітителів в історії театру. Різка критика дворянства й аристократії в творчості П. Бомарше.

Особливості італійського Просвітництва. К. Гольдоні – ідеолог італійської буржуазії. К. Гоцці і його театральні казки.

Роль німецького театру в класовій боротьбі періоду Реформації. Естетичні принципи і драматургія Г. Е. Лессінга. Естетичні принципи і драматургія Й. В. Гете. Драматургія Ф. Шіллера.

Французький театркінця ХІХ – початку ХХ ст.

Зародження в ХІХ ст. якісно нового театрального мистецтва в Західній Європі і США під знаком становлення капіталістичних відносин, бурхливих суспільних зіткнень, напруженої боротьби ідеологічних, естетичних і театральних систем.

Могутнє піднесення усіх сфер суспільного життя і культури у Франції, яка дала світові видатних художників в усіх видах мистецтва.

Французька буржуазна революція і Паризька комуна й театр.Творчість видатного драматурга романтика В. Гюго.Творчість О. Бальзака – найважливіший етап в розробці методу критичного реалізму.М. Метерлінк – видатний драматург і теоретик символізму.Драматургія Р. Ролана і режисура А. Антуана.

Німецький театркінця ХІХ – початку ХХ ст.

Слабкість традицій критичного реалізму в німецькій драматургії і театрі. Розвиток німецького натуралізму і наближеність його на перших порах до робітничого руху. Гергард Гаупман – найкращий представник німецького натуралізму. Ранні п’єси Гаупмана. Соціальна драма «Ткачі». Складність розуміння творчої еволюції Гаупмана. Пізня драматургія Гаупмана («Перед заходом сонця»).

Скасування театральної монополії у 1896 р. і розвиток буржуазного театру. Криза придворного театру.

Мейнінгенський театр. Його репертуар, мистецтво режисури, акторська система, гастрольна діяльність.

Розвиток натуралізму в німецькому театрі. Режисерська діяльність Отто Брама. Творчий шлях Макса Рейнгардта – найкрупнішого німецького режисера. Заснування ним Малого театру в Берліні, робота в Камерному і Німецькому театрі.

Йозеф Кайнц – найкрупніший актор-реаліст. Видатніший трагік Сандро Моісі.

Англійський театркінця ХІХ – початку ХХ ст.

Боротьба різних ідеологічних тенденцій в англійській драматургії.Оскар Уайльд – теоретик «мистецтва для мистецтва» як форми протесту проти

буржуазного утилітаризму. Парадоксальна драматургія О. Уайльда («Ідеальний чоловік»).Драматург Б. Шоу – найкрупніший представник критичного реалізму. Шоу – театральний

критик. Драматургія Шоу («Професія місіс Уоррен», «Пігмаліон»).Драматургія Д. Ґолсуорсі. Театр і акторське мистецтво. Переважання комерційного принципу в організації

театральної справи в Англії. Відсутність державних театрів.Г. Ірвінг – видатний актор і режисер театру «Ліцеум». Творчість видатної актриси Елен

Террі.Гордон Крег – актор і режисер, художник і теоретик театру. Символізм в творчості Крега.

К. Станіславський і Крег.Реалістичні тенденції в англійському театрі. Незалежний театр (1891– 1897) і його

боротьба за сучасний репертуар.Організація театру «Олд Вік» і вистави цього театру.

Французький театр ХХ ст.

Тема війни, усвідомлення уроків героїчного руху Спротиву. Повоєнна драматургія Жана Ануя. Подолання «філософії відчаю» і демократизація романтичного ідеалу в п’єсі «Жайворонок». Патріотична тема героїчного образу Жани Д’Арк – пам’ять про заповіти Спротиву.

Драматургічна творчість Жана-Поля Сартра. Екзістенціалістська основа його ранніх п’єс.Елементи натуралізму і психологічної ускладненості. Розробка сучасної тематики в анти

буржуазних п’єсах. Драма «Самітники з Альтони» – її антифашистська спрямованість.«Театр абсурду» – як вияв панічних настроїв «маленької людини», яка гостро відчувала

трагізм свого існування у тогочасному буржуазному суспільстві, свою беззахисність у зіткненні з крупним капіталом. Показуючи приреченість людини, затиснутої в лещатах нелюдської, безглуздої, абсурдної капіталістичної дійсності, якій в таких умовах не лишається нічого окрім підкорення її алогізму (Йонеско), або покірного очікування смерті (Беккет), або руйнівного самогубного бунту (Жене), твори абсурдистів породжували у глядача думку про необхідність змін устрою суспільного життя.

Творчість найкрупніших французьких режисерів Андре Барсака, Жана – Луі Барро, Жана Вілара.

Творчий шлях ТНП (Національного Народного театру).Реформаторська діяльність Жана Вілара на посаді його директора.Створення у 1956 році Театру Націй. Організація в ньому міжнародних гастрольних

фестивалів. Виникнення в Парижі у повоєнні роки нових прогресивних театрів.Творчість режисера Роже Планшеона і діяльність «Театру де ля Ссите».

Німецький театр ХХ ст.Експресіоністська драма, як відображення наростаючого революційного руху. Перехід

найбільш революційних драматургів до табору пролетарського мистецтва.Шлях від експресіонізму до реалізму Ернеста Толлєра.Шлях від експресіонізму до соціалістичного реалізму Фрідріха Вольфа. Його героїчна

драма про матроське повстання «Матроси з Каттаро», антифашистська драма «Професор Мамлок».

Творчий шлях найкрупнішого німецького драматурга і театрального діяча Бертольда Брехта. Формування новаторської естетичної теорії «епічного театру».

Творчість Брехта в еміграції. Класичні твори епічної драми «Матінка Кураж і її діти», «Життя Галілея», «Кар’єра Артуро Уї, якої могло б не бути» та інш.

Брехт – режисер і теоретик епічного театру.Експресіонізм в режисурі і акторському мистецтві. Творчий шлях Ервіна Піскатора і його видатна роль в становленні революційного театру.

Російський театр XVII–XVIII ст.Народні джерела російського театру. Елементи театральності в російському фольклорі,

стародавньоруських обрядах та іграх. Скоморохи – перші зачинателі професіонального акторського мистецтва. Різноманітність діяльності скоморохів. Лялькова комедія про Петрушку. Її соціальна спрямованість. М. Горький про скоморохів та про образ Петрушки. Боротьба церкви і царського уряду проти скоморохів. Указ царя Олексія Михайловича про заборону показу вистав скоморохів.

Розвиток народного театру в ХVІІ ст. Виявлення в ньому антикріпосницьких ідей. Елементи театральності в придворній і церковній культурі. Церковні «дійства», їх ідейна спрямованість, характер вистав.

Організація першого державного придворного театру (1672–1676). Репертуар театру. Акторський склад. Принципи постановки вистав і їх оформлення.

Шкільний театр в Росії. Особливості шкільної драми, принципи постановки її на сцені. Діяльність Сімеона Полоцького – основоположника російського шкільного театру.

Театр першої половини ХVІІІ ст. Державний театр в Москві (1702–1706). Керівництво театром, його репертуар, акторське мистецтво. Причини його закриття. Відкриття театру в Петербурзі при дворі Наталії Олексіївни.

Шкільний театр при Петрі І. Феофан Прокопович – драматург і теоретик шкільного театру.

Розвиток аматорського театру в демократичних шарах міського населення.Близькість його до народного театру.Влаштування театральних вистав «охочими комедіантами» в Москві, Петербурзі,

Ярославлі та інших містах. Аматорський театр кадетів Шляхетного корпусу.Виникнення російської національної драматургії. Класицизм в російській драматургії і

театрі та його своєрідність.О. П. Сумароков – творець російської класицистської драматургії. Його світогляд і

естетичні принципи. Значення Сумарокова в розвитку російського театру ХVІІІ ст.Театр другої половини ХVІІІ ст. Створення російського національного театру.

Ярославський аматорський театр Федора Волкова. Його зв’язок з традиціями народного мистецтва. Дебют трупи Волкова на придворній сцені. Створення російського державного публічного театру в Петербурзі в 1756 р., Москві та інших містах.

Сатирична спрямованість російської драматургії. Критика кріпосництва з позицій просвітництва.

Д. І. Фонвізін – основоположник російської сатиричної комедії. Значення його комедій «Бригадир» і «Недоросток» в суспільному і театральному житті.

Антикласицистські напрямки в театрі 70–90 років. Зародження буржуазної «міщанської драми». П. Плавільщиков і його програма розвитку російського національного театру.

Виникнення російської комічної опери. Антикріпосницька спрямованість комічних опер Я. Княжніна («Нещастя від карети»), І. Крилова («Кофейниця») та інші.

Ф. Волков – батько російського театру (Бєлінський). Багатогранність його громадської і творчої діяльності.

І. Дмитревський – режисер, педагог, історик російського театру. Я. Шумський – видатний російський комедійний актор ХVІІІ ст..

Кріпацький театр. Типи, репертуар кріпацьких театрів, їх незалежність від цензури. П. Жемчугова – видатна актриса цього театру.

Російський театр першої половиниПолітичне значення драматичної творчості О. Грибоєдова («Горе от ума»). Роль О. С.

Пушкіна в розвитку драматургії і сценічного мистецтва. Романтизм у російському театрі. Драматургія М. Лермонтова. М. Гоголь і театр. Малий театр і творчість М. Щепкіна.

Драматургія і театр О. Островського. Роль О. Островського в створенні національного репертуару. Значення М. Єрмолової в духовному житті російського суспільства 80–90-х рр. Московський Художній театр до 1917 року, висвітлення на його сцені нових суспільних віянь, що формувались в середовищі російської інтелігенції. К. С. Станіславський, В. І. Немирович-Данченко.

Театр початку ХХ ст. як арена політичної боротьби. Історична роль Московського Художнього театру в утвердженні ідейно-естетичних принципів сучасності театру, сучасної режисури. Посилення революційних настроїв у провінціальних театрах.

А. П. Чехов і театр. Драматургія Чехова – новий етап розвитку російської реалістичної драматургії. Водевілі Чехова. Основні драматургічні твори: «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри», «Вишневий сад». Виявлення в них суспільних настроїв російської інтелігенції в період піднесення революційного руху. Художні особливості п’єс Чехова – тонкий психологізм, підтекст, поєднання поетичності і звичайності.

Критика Чеховим сучасного театру. Формування новаторсько-театральної естетики. Чехов і Художній театр. Значення драматургії Чехова для російського та всього світового театру. Чехов і сучасний театр.

О. М. Горький і театр. Зв’язок Горького з пролетарським визвольним рухом. Виникнення і утвердження методу соціалістичного реалізму в дореволюційних п’єсах Горького («Міщани», «На дні», «Вороги»). Вимога відображувати суспільних ідей і проблем.

Викриття буржуазного індивідуалізму в драмі «Міщани». Утвердження образу позитивного героя – передового робітника. Тема соціального протесту, викриття капіталістичного суспільства, романтичний пафос у п’єсі «На дні». Тема «духовної відірваності інтелігенції – як розумного начала – від народної стихії» (Горький), «Діти сонця», «Дачники», «Варвари». П’єса «Вороги»: зіткнення двох соціальних таборів – робітників і капіталістів. Горький і Маяковський. Художній театр.

Новаторська програма МХТ і її зв’язок з ідеями передової російської естетики ХІХ ст. Використання в творчій практиці кращих досягнень світового театру. Створення К. Станіславським та В. Немировичем-Данченком МХТ. «Цар Федір Іоанович» О. К. Толстого – перша вистава МХТ. Історико-побутова лінія в репертуарі МХТ.

Постановка п’єс Чехова в період 1898–1905 рр. – «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри»,«Вишневий сад», «Іванов». Новаторство в трактовці п’єс Чехова в МХТ.

Суспільно-політична лінія в репертуарі театру. «Доктор Штокман» Г. Ібсена. Постановка п’єс М. Горького «Міщани», «На дні», «Діти сонця». Захоплення побутовизмом у виставі «Міщани». Режисура і основні виконавці. Постановка «Діти сонця» в дні революційних подій 1905 р. Роль Горького в ідейно-творчому розвитку Художнього театру.

МХТ після поразки Першої російської революції. Суперечливість його ідейно-творчих позицій в цей час і тимчасове захоплення символізмом.

Звернення МХТ до п’єс зарубіжної та російської класичної драматургії («Горе з розуму», «Борис Годунов», «На всякого мудрого годі й простоти», «Хворий тай годі», «Господиня заїзду» та інш.). постановка «Місяць на селі» та «Живий труп».

Інсценізація романів Достоєвського «Брати Карамазови» і «Біси». Високий рівень акторського і режисерського мистецтва цих вистав. Їх суперечливість.

Акторське мистецтво МХТ. К. Станіславський, В. Качалов, О. Кніпер – Чехова, Л. Леонідов та інші.

Творчі принципи режисури Станіславського та Немировича-Данченко.Початок роботи Станіславського над системою виховання актора. Організація першої

студії МХТ.Світове значення мистецтва МХТ. Політика держави в галузі театрального мистецтва. Культурне будівництво в перші роки

радянської влади. Докорінна перебудова старої театральної системи. Театр – засіб комуністичного виховання трудящих. Декрет Раднаркому «Про перехід театру у відання Державної комісії по освіті» (згодом Наркомосу 9.11.1917 р.). Декрет РНК «Про об’єднання театральної справи 16.08.1919.р.».

Репертуар театрів. Народження радянської драматургії. Очищення репертуару театрів від творів, що не відповідають вимогам правлячої партії. Орієнтація на класичну драматургію. Нове прочитання класики. Відображення в перших радянських п’єсах героїки революційної боротьби народу і перетворень на селі.

«Містерія – буф» В. Маяковського – краща революційна п’єса періоду громадянської війни. Використання Маяковським традицій майданного народного театру, прийомів сатиричного плакату, гротеску і гіперболи.

Створення театралізованих масових вистав про революційні події і виникнення масового театрального руху. Агітаційно-політичні жанри, театралізовані суди, вистави диспути. Фронтові театри.

Розвиток театрів у містах, селах, на підприємствах, у клубах. Репертуар самодіяльних гуртків. Прихід у самодіяльність робітників, селян, червоноармійців.

Академічні театри. Діяльність Малого, Художнього і Олександрійського театру в перші пореволюційні роки. Процес демократизації аудиторії і складність обстановки в театральних колективах.

Громадсько-театральна діяльність К. Станіславського та О. Южина в цей час.Ставлення уряду до працівників мистецтв і заснування почесного звання Народного

артиста республіки.Створення широкої мережі нових театрів. Створення в Петрограді БДТ – театру високого

трагедійного і романтичного репертуару, співзвучного революційній епосі.Організація Третьої студії під керівництвом Євг. Вахтангова. Основні принципи

режисерського мистецтва Вахтангова. Репертуар Третьої студії. «Принцеса Турандот» і її естетичне новаторство.

Народження радянської драматургії в другій половині 20-х років. Кращі твори: «Шторм» В. Білль-Бєлоцерковського, «Віринея» Л. Сейфулліної, «Любов Ярова» К.Треньов, «Дні Турбіних» М. Булгакова. Новаторський характер цих п’єс. Глибина і повнота соціально-психологічної характеристики героїв.

Комедійно-сатирична драматургія. Сатиричні комедії В. Маяковського «Клоп» і «Лазня». Ідейна спрямованість цих п’єс і художні засоби.

П’єси про сучасність, присвячені героїчній праці народу «Чудак» О. Афіногенова, «Темп», «Поема про сокиру» М. Погодіна. Розвиток сценічного мистецтва, починаючи з другої половини 20- х років. Розквіт режисури К. Станіславського та Вол. Немировича-Данченка. Їхні кращі вистави «Пугачовщина», «Дні Турбіних», «Панцерник 14-69». Класика на сцені МХТ. «Гаряче серце», «Весілля Фігаро», «Мертві душі».

Звернення до драматургії Горького в 30-ті роки («Вороги» в постановці Немировича-Данченка) та до сучасної радянської драматургії («Платон Кречет»).

Звернення Малого театру починаючи з другої половини 20-х років до радянської драматургії «Любов Ярова». В. Пашенна в ролі Любові. Пров Садовський – Кошкін. Історичне значення цієї вистави для радянського театру.

Творчий шлях театру ім. Євг. Вахтангова після смерті його засновника і втілення в життя естетичної програми Вахтангова О. Поповим («Віринея» Сейфуліної). Історичне значення вистави. «Розлом» Б. Лавреньова в постановці Попова.

Ідейно-творчий шлях театру В. Мейєрхольда в другій половині 20-х років. Публіцистичний характер його методу. Прагнення створити театр бойового політичного репертуару «Ричи, Китай», «Клоп», «Лазня», «Останній рішучий». Пошуки Мейєрхольдом нових засобів сценічної виразності. Класична драматургія в постановці Мейєрхольда.

Творчість Михайла Чехова на сцені МХТ – Другого, його віртуозна акторська майстерність («Ерік – ХІV»). Гротескна режисура О. Дикого.

«Оптимістична трагедія» В. Вишневського в постановці О. Таїрова – найвидатніший успіх Камерного театру.

Різноманітність мистецьких етапів і напрямів в радянській режисурі 20–30-х роках. Режисерське мистецтво К. Станіславського, В. Немировича-Данченка, Вс. Мейєрхольда, О. Таїрова, О. Дикого, М. Охлопкова, О. Лобанова.

Різноманітність і багатство творчих індивідуальностей, стилів, манер і почерків артистів академічного театру. Актори МХТ – В. Качалов, М. Тарханов, О. Книпер-Чехова, М. Хмельов, Б. Добронравов, А. Тарасова, М. Яншин, О. Грибов.

Майстри Малого театру П. Садовський, О. Остужев.Видатні майстри Б. Щукін та А. Коонен.Висока патріотична місія театру в роки Великої Вітчизняної війни. Організація і творча

перебудова роботи театрів. Від’їзди на фронт провідних театральних колективів і майстрів сцени.

Радянська драматургія. Розкриття ідей патріотизму морально-політичної єдності народу – основний зміст драматургічних творів періоду Великої Вітчизняної війни. Кращі п’єси: «Фронт» О. Корнійчука, «Російські люди» К. Симонова.

Постановка цих п’єс в Малому театрі, МХАТі.Радянська історична драматургія і її постановки в радянських театрах. («Великий государ»

В. Соловйова, «Полководець» К. Треньова та інш.).Класика на сцені російського театру в роки війни («Остання жертва» О. Островського у

МХТ), «Отелло» в театрі ім. О. Пушкіна.Фронтова театральна самодіяльність.Стан театрального мистецтва після завершення Великої Вітчизняної війни. Вплив

постанов ЦК партії з питань літератури і мистецтва 1946-48 рр. на розвиток театру. Теорія безконфліктності і її вплив на драматургію і театр. Складності правдивого історично-конкретного зображення дійсності митцями театру у повоєнні роки.

Герої фронту і тилу в дні війни й трудівники мирного часу – головні персонажі п’єс і вистав повоєнних років. «За тих хто в морі» Б. Лавреньова (Малий театр і театр ім. О. Пушкіна), «Молода гвардія» за О. Фадєєвим в Московському театрі ім. Маяковського, «Слово перед стратою» за Ю. Фучиком в Ленінградському театрі юного глядача (режисер Г. Товстоногов). Твори А. Чехова, М. Горького, М. Салтикова-Щедріна на сцені російського театру.

Рішення керівних органів держави другої половини 1950-х років і їх вплив на стан театрального мистецтва. Декларація пропаганди багатства форм, стилів, творчих манер і прийомів на основні методи соціалістичного реалізму.

Становлення драматургії В. Розова і широкий резонанс його п’єси «В добрий час» (Центральний дитячий театр).

Перше сценічне прочитання п’єси Л. Леонова «Золота карета» (МХАТ).Робота театрів над творами з образом Леніна («Кремлівські куранти» та «Третя,

патетична» М. Погодіна в МХАТі та інш.).Видатний успіх «Оптимістичної трагедії» Вс. Вишневського в Ленінградському театрі ім.

Пушкіна (реж. Г. Товстоногов).Відродження драматургії В. Маяковського («Лазня» і «Клоп» в Московському театрі

сатири).Прочитання класичної драматургії з сучасних позицій. «Гамлет» У. Шекспіра в театрі

ім..В. Маяковського, «Іванов» Чехова в Московському театрі ім. Пушкіна, «Ідіот» за Достоєвським в Ленінградському театрі ім. Пушкіна (реж. Товстоногов, князь Мишкін – Смоктуновський та інш.).

Організація в 1956 році в Москві театру-студії «Современник». Друге народження в 1964 році Театру драми і комедії на Таганці.

Характеристика основних етапів творчості провідних режисерів 1940–1960 рр. – Охлопкова, Попова, Завадського, Товстоногова, Плучека.

Коротка характеристика основних етапів творчості провідних акторів цього періоду Б. Ліванова, М. Сімонова, А.Тарасової, М.Черкасова, О. Грибова, І. Ільїнського, М. Царьова, М. Жарова, Ю. Толубєєва.

Діяльність народних театрів.Політика держави в галузі театрального мистецтва і діяльність провідних театральних

колективів.Тенденції активної взаємодії і синтезу творчих течій сучасного театрального мистецтва

при збереженні різноманітних форм, стилів, жанрів.Початок засвоєння майстрами сцени талановитої спадщини А. Вампілова («Качине

полювання»).«Людина зі сторони» І. Дворецького – новий етап у засвоєнні «виробничої тематики».

Постановка в ній гострих і складних проблем, що їх висунула епоха науково-технічної революції.

Соціологічні дослідження життя радянського суспільства в драматургії О. Гельмана («Засідання парткому», її постановка у МХАТі, реж. О. Єфремов).

Драматургія Й. Друце на сцені провідних театрів країни. «Повернення на кола свої» в Малому театрі, «Святая святих» в ЦТРА.

Талановита трактовка класичних творів. «Холстомір» за Львом Толстим у Великому драматичному театрі, режисер Товстоногов.

Досягнення провідних режисерів Г. Товстоногова, О. Єфремова, А. Єфроса, А. Гончарові.Творчі досягнення видатних акторів М. Ульянова, І. Смоктуновського, А. Фрейндліх, Є.

Лебедєва, К. Лаврова, О. Табакова, О. Борисова, Є. Євстигнєєва.Виникнення і поширення нових форм і жанрів аматорського театру. Особливості театральної ситуації в нових соціально-економічних умовах. Значне

послаблення творчої та виробничої діяльності державних театральних колективів, заснованих у попередні історичні періоди. Різке збільшення кількості нових театрів, багатство стилів, творчих манер та форм організації їх діяльності і спільність проблем виживання в умовах «дикого ринку». Поширення масових видовищ і різноманітних фестивалів.

Зародження та розвиток українського театрального мистецтваВиробнича діяльність населення – грунт для українського театру, як найстарішого на

європейському континенті, грецького. Роль обрядів та народних свят у розвитку народної театральної творчості наших прадавніх предків. Вплив театру грецьких причорноморських колоній на театральну культуру східних слов’ян. Роль скоморохів у розвитку народних театральних видовищ. Закладання основ майбутньої побутової комедії у виставах лялькового театру – вертепу. Значення шкільного театру в справі розвитку українського і російського театрального мистецтва.

Театр першої половини ХІХЗміцнення абсолютизму, посилення кріпосного гноблення і, водночас, активізація

боротьби народних мас за своє соціальне і національне визволення. Зміни в українському театрі, що сталися на цьому ґрунті. Провідне місце в розвитку української національної драматургії і театру І. П. Котляревського та Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. Т. Г. Шевченко і театр. М. С. Щепкін – родоначальник реалізму на українській сцені. Антикріпосницьке спрямування і звинувачувальний характер його творчості. К. Т. Соленик, І. Х. Дрейсиг, Т. Г. Пряженківська, Л. І. Млотковська – видатні українські актори.

Театр другої половини ХІХ ст.Посилення протиріч феодального ладу, поглиблення соціального розшарування в місті й

на селі. Боротьба революційно-демократичних кіл проти реакційних заходів царизму. Бурхливий розвиток капіталізму в країні після скасування кріпацтва (1861). Розвиток культури українського народу і посилення потреби в широко розгалуженому національному театрі. Систематичні дискримінаційні заходи російського царизму щодо українського театру. Розвиток театральних традицій українського народу аматорами. Високопрофесійний рівень українського аматорського театру. Російськомовні театри України – складова частина української національної культури. Дозвіл царського уряду професійним театрам показувати вистави українською мовою (1882) і його дискримінаційна суть.

Досягнення українським театром визначних творчих висот за умов посиленої дискримінації. Народження унікального мистецького явища – театру корифеїв. Випередження світового театрального процесу його визначними митцями – М. П. Старицьким, М. Л. Кропивницьким, І. К. Карпенком-Карим, М. К. Садовським, П. К. Саксаганським, М. К. Заньковецькою. Вплив М. П. Старицького – видатного українського поета, письменника, драматурга, режисера, театрального педагога і організатора театральної справи – на розвиток української драматургії і театру.

Збагачення М. Л. Кропивницьким репертуару українського театру соціально-побутовими драмами.

Величезне значення творчості видатного українського драматурга, актора, режисера і театрального діяча І. К. Карпенка-Карого у піднесенні суспільної ролі українського театру, його мистецького рівня.

М. К. Садовський – організатор першого українського стаціонарного театру в Києві. Теоретичні узагальнення режисерського і акторського досвіду корифеїв П. К. Саксаганським. Творчість М. К. Заньковецької – найвища вершина акторського мистецтва світового театру ХІХ ст.

Театр кінця ХІХ – початку ХХ ст.Зростання національної свідомості українського народу, поява теоретичних розробок з

проблем розвитку української національної культури, дослідження її специфічних особливостей та місця у світовому культурному процесі. Розвиток видатним українським письменником І. Я. Франком революційно-демократичних ідей Т. Г. Шевченка за нових історичних умов. Творчість І. Я. Франка – могутня зброя українського народу в боротьбі за своє соціальне й національне визволення. «Украдене щастя». Драматургія – вищий етап у творчості геніальної поетеси Лесі Українки. Філософський зміст творів «Лісова пісня» та «Кам’яний господар».

Театр 20–30-х років ХХ ст.Сприйняття всеросійської революції в Україні як перемоги справедливості й відновлення

прав поневолених народів і небувале духовне піднесення, що виникло на цьому ґрунті, породивши незчисленну кількість талантів. Свідоме гальмування процесу народження нової української культури державною владою з початку 20-х рр., посилення репресій проти української культури в 30-і рр. і масова еміграція українських митців. Спрямування державної політики на знищення національних культур, у тому числі української, та їх насильницька росіянізація під прикриттям поширення передової російської культури і пропаганди прогресивних ідей. Соціальний зміст драматургії В. Винниченка, Я. Мамонтова, І. Микитенка, С. Черкасенка, М. Ірчана, І. Кочерги. Репресії проти цих драматургів.

Діяльність видатних митців дореволюційної сцени М. Заньковецької, М. Садовського, П. Саксаганського, Г. Затиркевич-Карпинської за нових історичних умов. Повернення з Москви талановитих українських митців, для розвитку рідної сцени. Учень К. С. Станіславського О. Л. Загаров – засновник першого українського театру ім. Т. Г. Шевченка. Творчість видатного українського режисера, актора, театрального педагога й організатора театральної справи Леся Курбаса. Створення ним Мистецького об’єднання «Березіль». Один з провідних українських режисерів Гнат Юра. Заснування ним театру ім. І. Франка.

Театр 1940–1960-х років.Розвиток українського театру за умов жорстоких репресій радянського уряду проти

України, її селянства як основної маси населення, інтелігенції, робітників. Вилучення з обігу творів видатних діячів української культури П. Куліша, М. Грушевського, В.Винниченка, Б. Грінченка, І. Микитенка, І. Ірчана, Л. Курбаса. Зменшення мережі театрів, скорочення коштів на їх утримання і посилення державного контролю за їх діяльністю. Перетворення драматичного мистецтва на додаток до пропагандистської машини. Насадження владними структурами до театрального репертуару творів, які пропагували ідеї панівної комуністичної партії. П’єси О. Корнійчука, що тонко віддзеркалювали коливання у кон’юнктурі – основа репертуару українського театру. Перешкоди на шляху утвердження у репертуарі театрів творів української класики як виразника національного духу. Робота українських театрів за умов загрози репресій і посиленої регламентації, яка виключала можливість правдивого відображення проблем життя і унеможливлювала творчий експеримент. Боротьба влади проти, так званих, формалізму та українського буржуазного націоналізму.

Театр 1970–2000-х років

Зміни в суспільному житті України. Припинення десталінізації, початої в 1961 році і боротьба кращих митців українського театру проти сваволі влади, яка докладала зусиль до знищення національної самобутності української драматургії й українського театру взагалі, перешкоджаючи утвердженню на сцені істинно проблемних творів. Сувора ізоляція українських театрів від усього прогресивного, що народжувалося в мистецьких колективах інших республік. Слабкість тогочасної української драматургії. Прагнення митців сцени зберегти традиції корифеїв навіть на посередньому драматургічному матеріалі і відновити виховну місію театрального мистецтва. Діяльність провідних театрів України: ім. І. Франка в Києві, ім. М. Заньковецької у Львові, ім. Т. Шевченка у Харкові. Проблеми розвитку сучасного українського театру.

ЛІТЕРАТУРА1.Абуш А. Шиллер / А. Абуш. – М., 1964.2.Адмони В. Генрик Ибсен / В. Адмони. – М., 1956.3.Акимова А. Дидро / А. Акимова. – М., 1963.4.Андреев М. Средневековая европейская драма. Происхождение и становление (X–ХІІІ вв.) / М. Андреев. – М., 1989.5.Аникст А. Театр эпохи Шекспира / А. Аникст. – М., 1965.6.Аникст А. Теория драмы на Западе в первой половине XIX в. Эпоха романтизма / А. Аникст. – М., 1980.7.Аникст А. Теория драмы от Гегеля до Маркса / А. Аникст. – М., 1983. 8.Аникст А. Шекспир / А. Аникст. – М., 1964.9.Аникст А. Шекспир. Ремесло драматурга / А. Аникст. – М., 1974.10.Аникст А. А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга / А. А. Аникст. – М., 1967.11.Антична литература / За ред. О. О. Тахо-Годи. – К., 1976.12.Античная литература. Греция. Антология. – Ч. І, II. – М., 1989.13.Антонович Д. Триста років українського театру. 1619–1919 / Д. Антонович. – Л., 2001. 14.Антонович Д. Триста років українського театру. 1619–1919 / Д. Антонович. – Прага, Український видавничий фонд, 1925. 15.Балашов Н. Испанская классическая драма / Н. Балашов. – М., 1975.16.Бальзак О. Предисловие к «Человеческой комедии» (будь-яке видання).17.Барг М. Шекспир и история / М. Барг. – М., 1979.18.Бартошевич А. Комическое у Шекспира / А. Бартошевич. – М., 1975.19.Баткин Л. Итальянские гуманисты. Стиль жизни. Стиль мышления / Л. Баткин. – М., 1978.20.Бачелис Т. Шекспир и Крег / Т. Бачелис. – М., 1983.21.Белецкая Л. К. Украинский советский драматический театр / Л. К. Белецкая. – К., 1984.22.Берковский Н. Романтизм в Германии / Н. Берковский. – Ленинград, 1973.23.Біленький О. Античні літератури // Антична література. Хрестоматія / О. Біленький. – К., 1968.24.Бобошко Ю. М. Режисер Лесь Курбас / Ю. М. Бобошко. – К.: Мистецтво, 1987.25.Бояджиев Г. Вечно прекрасный театр эпохи Возрождения. Италия, Германия, Англия / Г. Бояджиев. – Ленинград, 1973.26.Бояджиев Г. Мольер. Исторические пути формирования жанра высокой комедии / Г. Бояджев. – М., 1967.27.Бояджиев Г. От Софокла до Брехта за сорок театральных вечеров / Г. Бояджиев. – М., 1981.28.Бояджиева Л. В. Рейнхардт / Л. В. Бояджиева. – Ленинград, 1987.29.Ванслов В. Эстетика романтизма / В. Ванслов. – М., 1966.30.Гарин Э. С Мейерхольдом. Воспоминания / Э. Гарин. – М.: Искусство, 1974.31.Гете И. Об искусстве / И. Гете. – М., 1975.32.Гюго В. Предисловие к драме «Кромвель» (Будь-яке видання).33.Данилов С. С. Русский драматический театр ХІХ века. – Т. 1. Первая половина ХІХ века / С. С. Данилов. – Л. – М., 1957.

34.Данилов С. С. Русский драматический театр ХІХ века. – Т. 2. Вторая половина ХІХ века / С. С. Данилов, М. Г. Португалова. – Ленинград, 1974.35.Дейч А. Ф.-Ж. Тальма / А. Ф.-Ж. Дейч. – Л., 1973.36.Дидро Д. Беседы о «Побочном сыне». Парадокс об актёре // Эстетическая и литературная критика / Д. Дидро. – М., 1980.37.Дмитриев Ю. А. История русского и советского драматического театра: от истоков до современности / Ю. А. Дмитриев, Г. А. Хайченко. – М.: Просвещение, 1986. – 158 с.

38.Дятчук В. В. Український тлумачний словник театральної лексики / Всеукраїнське тов.-во «Просвіта ім. Тараса Шевченка; Ін-т ім. І. Мови НАН України / В. В. Дятчук, Л. І. Барабанов. – К.: Просвіта, 2002.

39.Жирмунский В. История легенды о Фаусте / Легенда о докторе Фаусте / В. Жирмунский. – М., 1978.40.Захава Б. Е. Современники / Б. Е. Захава. – М.: Искусство,1969.41.Зингерман Б. Парижская школа / Б. Зингерман. – М., 1993.

42.Зингерман Б. Пикассо, Чаплин, Брехт, Хемингуэй. Образ человека и индивидуальность художника в западном искусстве XX века / Б. Зингерман. – М., 1984.

43.Иллюстрированная история мирового театра / Под ред. Джона Рассела Брауна. – М., 1999.44.Ильинский И. В. Сам о себе / И. В. Ильинский. – М.: Искусство, 1973.45.История западноевропейского театра / Под ред. С. С. Мокульского. – Т.2. – М., 1957.

46.История западноевропейского театра / Под редакцией С. С. Мокульского, Г. Н. Бояджиева, Е. Л. Финкельштейн. – Т. 3–4. – М., 1963–1964.47.История западноевропейского театра. – Т. 7–8 / Под ред. Г. Н. Бояджиева, А. Образцовой и В. А. Смирнова. – М., 1985, 1987.48.История западноевропейского театра. – Т. 5 / Под ред. Г. Н. Бояджиева, Е. Л. Финкельштейн. – М., 1970.

49.История западноевропейского театра / Под ред. С. С. Мокульского. – Т. 2 – М., 1956–1957. 50.История зарубежного театра / Под ред. Г. Н. Бояджиева. – М.: Просвещение, 1984. – Т. 2: Театр Западной Европы ХІХ – начала ХХ века: 1789–1917.

51.История зарубежного театра / Под ред. Г. Н. Бояджиева. – М., 1972.52.История зарубежного театра. – Ч. 3 / Под ред. Г. Н. Бояджиева, А. Г. Образцовой, Е. В. Кочетовой. – М., 1986.53.История зарубежного театра: в 4 т.: учебн. пособие для культ.-просвет. и театр училищ и инст. культуры / Е. В. Азерникова, А. В. Бартошевич, Н. З. Башинджагян. – М., 1987. – Т. 4: Театр Западной Европы и США новейшего времени: 1945–1985. 54.История зарубежного театра: в 4 ч.: учебн. пособие для культ.-просвет. и театр училищ и инст. культуры / Под ред. Г. Н. Бояджиева, А. Г. Образцовой, Е. Кочетовой. – М.: Просвещение, 1986. – Ч. 3: Театр Западной Европы и США: 1917–1945. 55.История зарубежного театра: учебн. пособие для культ.-просвет. и театр училищ и инст. культуры / Под ред. Г. Н. Бояджиева, А. Г. Образцовой. – М., 1981. – Ч. 1: Театр западной Европы от античности до Просвещения. 56.История русского советского драматического театра / Под ред. Ю. А. Дмитриева и К. Л. Рудницкого. – М., 1984.57.История русского советского драматического театра / Под ред. Ю. А. Дмитриева: в 2 кн. – М., 1987. – Кн. 2: 1945–1980.

58.Кагарлицкий Ю. Шекспир и Вольтер / Ю. Кагарлицкий. – М., 1980.59.Кагарлицкий Ю. Западноевропейский театр эпохи Просвещения в оценке русской и советской критики / Ю. Кагарлицкий. – М., 1976.

60.Кадышев В. Рассин / В. Кадышев. – М., 1990.61.Каллистов Д. Античный театр / Д. Каллистов. – Ленинград, 1970.

62.Клековкін О. Містерія у ґенезі театральних форм і сценічних жанрів / О. Клековкін. – К., 2001.63.Клековкін О. Сакральний театр: генеза. Форми. Поетика / О. Клековкін. – К., 2002. 64.Клековкін О. Ю. Античний театр / О. Ю. Клековкін. – К., 2004.

65.Клюев В. Театрально-эстетические взгляды Брехта / В. Клюев. – М., 1966.66.Коваленко Н. М. Лесь Курбас / Н. М. Коваленко. – К.: Факт, 1998. – 469 с.

67.Красильникова О. В. Історія українського театру ХХ ст.: монографія / О. В. Красильникова. – К., 1999.

68.Крег Е.-Г. Воспоминания, статьи, письма / Е.-Г. Крег. – М., 1988. 69.Крег Е.-Г. Про мистецтво театру / Е.-Г. Крег. – К., 1974. 70.Кузьменко Є. М. Розвиток українського театрального руху у 20–30-х рр. ХХ ст.: на прикладі творчості Л. Курбаса / Є. М. Кузьменко. – К.: Знання, 1999. – 325 с.71.Кузьменко Є. М. Розвиток українського театрального руху у 20–30-х рр. ХХст.: на прикладі творчості Л. Курбаса / Є. М. Кузьменко. – К.: Знання, 1999. – 325 с.72.Курбас О. С. Березіль: із творчої спадщини / О. С. Курбас. – К., 1988.73.Литературные манифесты западноевропейских романтиков. – М., 1980.74.Лосев А. Эстетика Возрождения / А. Лосев. – М., 1978.75.Минц Н. Девид Гаррик и театр его времени / Н. Минц. – М., 1977.76.Минц Н. Театральные коллекции Франции / Н. Минц. – М., 1989.77.Минц Н. Эдмунд Кин / Н. Минц. – М., 1957.78.Мокульский С. Гольдони, Гоцци, Альфьери / С. Мокульский // Итальянская литература. – М., 1966.79.Молодцова М. М. Актеры комедии дель арте о своем творчестве (XVI–XVII в.) / М. М. Молодцова // Эстетические идеи в истории зарубежного театра. – Ленинград, 1991.80.Образцова А. Бернард Шоу и европейская театральная культура на рубеже XIX–XX веков / А. Образцова. – М., 1974.81.Пави П. Словарь театра / П. Пави. – М., 1991. 82.Попов А. Художественная целостность спектакля / А. Попов. – М.: ВТО, 1959.83.Роллан Р. Народный театр ( у будь-якому виданні).84.Ромм А. С. Американская драматургия первой половины XX века / А. С. Ромм. – М.,1978.85.Рудницький К. Л. Мейєрхольд / К. Л. Рудницький. – М.: Искусство, 1987.86.Русский драматический театр / Под ред. Б. Н. Алексеева, А. Г. Образцовой. – М., 1976. 87.Сальвини Ч. Томмазо Сальвини / Ч. Сальвини. – М., 1971.88.Сидорченко Л. Теория драматического искусства Джона Драйдена / Л. Сидорченко // Эстетические идеи в истории зарубежного театра. – Ленинград, 1991.89.Силюнас В. Испанский театр ХVІ–ХVІІ веков. От истоков до вершин / В. Силюнас. – М., 1995.90.Синьорелли О. Элеонора Дузе / О. Синьорелли. – М., 1975.91.Смолина К. Сто великих театров мира / К. Смолина. – М., 2001.92.Современный зарубежный театр. Борьба идей и направлений. – М., 1969.93.Стайн Дж. Сучасна драматургія в теорії та театральній практиці. У 3-х кн. / Дж. Стайн. – Львів, 2003.94.Ступников И. Девид Гаррик / И. Ступников. – Ленинград, 1969.95.Театр в национальной культуре стран центральной и Юго-Восточной Европы ХVIII–ХІХ вв. – Сб.-М., 1976.96.Український драматичний театр: нариси історії: в 2 т. // Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. – К., 1967. – Т. 1: Дожовтневий період. 97.Український драматичний театр: нариси історії: в 2 т. // Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. – К., 1959. – Т. 2: Радянський період.98.Финкельштейн Е. Бомарше. – Ленинград / Е. Финкельштейн. – М., 1957.99.Фрадкин И. Бертольд Брехт. Путь и метод / И. Фрадкин. – М., 1965.100.Хейберг X. Генрик Ибсен / Х. Хейберг. – М., 1975. 101.Хрестоматия по истории западноевропейского театра / Под ред. С. С. Мокульского. – М., 1955. – Т. 2.102.Хрестоматия по истории западноевропейского театра / Под ред. С. О. Мокульского. – М., 1953. – Т. 1

103.Шах-Азизова Т. Чехов и западноевропейская драма его времени / А. Шах-Азизова. – М., 1966.104.Шведов Ю. Вильям Шекспир. Исследования / Ю. Шведов. – М., 1977.105.Шведов Ю. Эволюция шекспировской трагедии / Ю. Шведов. – М., 1975.106.Шенбаум С. Шекспир. Краткая документальная биография / С. Шенбаум. – М., 1985.107.Шервин О. Шеридан / О. Шервин. – М., 1978.

108.Шкунаева И. Бельгийская драма от Метерлинка до наших дней / И. Шкунаева. – М., 1973.109.Шоу Б. О драме и театре / Б. Шоу. – М., 1963.110.Шумахер Эрнст. Жизнь Брехта / Эрнст Шумахер. – М., 1988.111.Щукин Б. В. Статьи. Воспоминания. Материалы / Б. В. Щукин. – М.: Искусство, 1965.

112.Эстетика немецких романтиков: философско-эстетические произведения немецких романтических мыслителей нач. XIX в. – М., 1986.113.Якимович Т. Драматургия и театр современной Франции / Т. Якимович. – К., 1968.

114.Якимович Т. Французская драматургия на рубеже 1960–1970-х годов / Т. Якимович. – К., 1970.

УКРАЇНСЬКА ТА ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

Загальна характеристика літературного процесу кінця ХІХ – поч. ХХ ст.Ставлення романтизму до духовного досвіду і здобутків літератури XVIII ст., його

філософський фундамент. Художня система романтизму. Типологія романтичних героїв і конфліктів. Періодизація та національна специфіка романтизму в Європі, США, Росії.Історико-культурні передумови розвитку реалістичного напряму в літературному процесі XIX ст., вплив природничих наук на засоби художнього зображення дійсності. Осмислення реалістичною літературою соціальної детермінованості людини, прагнення до розкриття психологічної та моральної динаміки, увага оточуючого її світу і закономірностей суспільного життя. Своєрідність реалізму в літературі країн Європи, США, Росії.

Соціокультурні й філософські засади натуралізму, етапи його розвитку в XIX ст. Зміст та роль «реалістичної битви», заслуги і недоліки «реалістичної школи» Шанфлері й Дюранті. Поєднання реалістичних і натуралістичних тенденцій у літературній практиці бр. Гонкурів. Роль літературно-критичної та художньої діяльності Е. Золя у формуванні натуралістичної течії. Основні засоби натуралістичної доктрини. Художні відкриття натуралізму, вразливість натуралістичних концепцій світу, людини, творчого процесу.

Модернізм як мистецьке явищакінця ХІХ – початку ХХ ст.

Модернізм як філософсько-естетична і художня система. Криза гуманістичного просвітницького світогляду і позитивістських форм його втілення у філософії і реалістичному художньому мисленні другої половини XIX ст. Переоцінка гуманістичних духовних і соціальних ідеалів, суті мистецької творчості: утвердження свободи художньої творчості як можливості самовираження митця. Нова філософська (Ф. Ніцше, А. Шопенгауер, С. Кіркегор) і мистецька (Ф. Достоєвський, Г. Ібсен, Ш. Бодлер, О. Кобилянська, Леся Українка, В. Винниченко) концепція людини і світу: дегероїзація особистості, акцент на трагічності її існувавання в абсурдному світі, утвердження неповторності її індивідуально-особистісного начала. Особливості жанрово-стильової системи: суб’єктивізація оповідання, новий тип психологічного аналізу, руйнування чіткої структури твору, залучення складних форм художньої умовності (міф, притча, парабола). Художня «теоретична неоднозначність» українського модернізму початку XX ст. як мистецького явища. Полеміка молодого покоління літераторів з народництвом, з його орієнтацією на «просвітянство», з її громадянським утилітаризмом.

Відозва М. Вороного до українських поетів як своєрідний маніфест україн-ського модернізму. Літературні альманахи: «З-над хмар і з долин 2 (1903), «Молода муза» (1906–1909), «Українська хата» (1909–1914), «Дзвін» (1913–1914). Творчість поетів-молодомузівців: Богдана Лепкого, М. Яцківа, В. Пачовського, П. Карманського: творчість поетів-символістів «Української хати»: М. Вороного, О. Олеся. С. Черкасенка, Д. Загула, Я. Савченка, О. Слісаренка, М. Сріблянського. П. Тичини, М. Рильського.

Тенденції розвитку та пошук героя в літературі початку ХХ ст

Криза гуманістичної системи цінностей на рубежі ХІХ–ХХ ст. Вплив філософських концепцій на літературний процес. Фундаментальна роль ідей Ф. Ніцше у формуванні засад нової культурної парадигми. Літературний «резонанс» здобутків психоаналізу, різноманітних культурологічних теорій.

Розвиток традиційних літературних напрямків. Посилення неоромантичних тенденцій на початку ХХ ст. (творчість Дж. Лондона, Р. Кіплінга, Р. Ролана, визначальні риси реалізму.

Загальна характеристика авангардистських течій в європейському літетатурному процесі. Футуризм. Експресіонізм. Дадаїзм і сюрреалізм. Імажинізм.

Сутність і значення поетичної реформи Гійома Аполліонера: антисимволістська спрямованість його творчості, повернення від «поезії» до «прози» життя, відродження традицій національної французької лірики. Політематичність поезій Аполлінера, самобутність ліричного суб’єкта (збірки «Рейнські вірші», «Алкоголі 1898–1913»).

Самобутній шлях російського футуризму. Основні групи футуристів: «Гілея» (кубофутуристи). «Асоціація егофутуристів», «Мезонін поезії», «Центрифуга».

Маніфести футуризму. Заперечення традицій класичної культури, епатаж як засіб утвердження нової естетики, пафос перетворення світу і людини, утопізм мислення. Естетика урбаністичної цивілізації, гіпертрофія егоцентричного начала, пошуки нових засобів виразності, словотворчість. Руйнування усталеної системи жанрів, повернення до фольклорно-міфологічних першооснов. Міфопоетика Веліміра Хлебнікова, її слов’янське коріння. Бунтівний пафос ранньої творчості В. Маяковського.

Естетична програма імажинізму. Досягнення імажиністів у царині форми, метафоризації поетичного слова, засвоєння традицій фольклору. Пошуки образу в творчості С. Єсеніна, основне коло тем. Своєрідність поетичного світу М. Цвєтаєвої.

Новаторство художнього образу в літературі20 – 40-х років ХХ ст.

Літературне життя: модерністські тенденції у літературі революційних та пореволюційних років – утворення символістської «Білої студії» (19І8), пізніше – «Музагет». Видання альманахів символістів: «Літературно-критичного альманаху» (1918), «Музагет» (1919). «Гроно» (1920). Культурно-мистецьке відродження в Україні 1917–1918 рр.: заснування Української Академії наук, Української державної академії мистецтв, Національної бібліотеки, Державного архіву. Розвиток преси і книгодрукування. Культурологічні та літературно-мистецькі видання: «Книгар», «Шлях», «Наше минуле», «Шляхи мистецтва».

«Майстер і Маргарита» М. О. Булгакова – російський модерністський роман про митця. Основні плани сюжету: московський, фантастичний, єршалаїмський. Сатиричне зображення бездуховної атмосфери суспільства 30-х років. Переосмислення сюжетів сакральної євангельської історії, своєрідність образів Ієшуа, Іуди, Пілата. Трактування конфлікту добра і зла, теми кохання, функцій і прав мистецтва. Втілення справжніх духовних цінностей і шляхів стичного спасіння в образах Майстра і Маргарити. Просторово-часова організація твору, поліфонія, система двійників, прийоми дзеркального відображення і ефекту «роману в романі», форми авторської присутності, наскрізні мотиви твору.

Соціокультурні причини поширення жанру антиутопії ХХ ст., його характерні ознаки. Проблема переродження ідеального суспільного ладу в тоталітарну систему, художнє

дослідження свідомості, що перебуває в умовах ідеологічного тиску («Ми» С. Замятіна, «Котлован» А. Платонова, «1984» Дж. Оруелла). Шляхи оновлення європейської драматургії в першій половині ХХ ст. Маніфестація нових поглядів на драму в «Квінтесенції ібсенізму» Бернарда Шоу.

Література періоду Другої світової війниУчасть українських письменників у подіях Великої Вітчизняної війни. О. Довженко, М.

Бажан, О. Малишко, Л. Первомайський, О. Корнійчук – військові та спеціальні кореспонденти армійських, центральних газет. Провідні жанри в літературі цих років: поетичні – вірші-гасла, заклики, пісні, поеми-ораторії; прозові – фронтові нотатки, нариси, новели, оповідання, публіцистика. Агітаційний характер поетичного слова. Вивільнення суб’єктивного начала в поезіях та поемах П. Тичини («Похорон друга»), М. Рильського («Жага». «Слово про рідну матір», «Україні»), В. Сосюри («Любіть Україну»), М. Бажана («Клятва»).

Творчість О. Довженка: оповідання («Ніч перед боєм», «Мати», «На колючому дроті» та ін.) і кіноповість «Україна в огні» як провіщення нового мистецького осмислення подій війни і трагедії народу в ній. Художнє відтворення ролі і значення моральних, духовних, національних цінностей в долі народу і окремої людини.

Література першого повоєнного десятиліттяПовоєннє десятиліття – період серйозних суспільних деформацій, що позначилися і на

розвитку літератури: партійні постанови «Про журнал «Вітчизна», «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР...», про оперу К. Данькевича «Богдан Хмельницький». Безпідставна критика творів М. Рильського («Слово про рідну матір», «Я – син країни Рад»), В. Сосюри («Любіть Україну»), О.Довженка («Україна у вогні»), Ю. Яновського («Жива вода»), І. Сенченка («Його покоління»).

Негативний вплив жорсткої суб’єктивно-ідеологічної заангажованості митця на мистецьку творчість: зниження аналітичного начала, описовість та ілюстративність, надуманість художніх характерів і конфліктів (так звана «теорія безконфліктності»).

Поверхова ілюстративність колгоспного («Хазяїн» С. Скляренка, «Лейтенанти» О. Копиленка, «Золототисячник» І. Рябокляча, «Нові потоки» В. Казаченка та ін.) та виробничого («Плем’я дужих» Д. Ткача, «Звичайне життя» В. Собка) романів.

Декларативність і риторика, збідненість ліризму в поезії, описовість та ілюстративність епічних поем; у критиці – вульгарно-соціологічне трактування художніх творів і специфічно естетичних проблем, підтримка і схвалення кон’юктурних творів, недооцінка художньої специфіки літератури, ідеологічний характер дискусії (про ідеального героя літератури, 1947).

Офіційний оптимізм епічних полотен про події Великої вітчизняної війни («Прапороносці» О. Гончара, повісті О. Десняка, Ю. Збанацького, В. Козаченка та ін.).

Література: 39, 44 .

Тенденції літературного процесу50 – 60-х років

Демократизація суспільного життя після розвінчання культу особи Сталіна. Відродження аналітичного, дослідницького начала у прозі О. Довженка («Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна», «Поема про море»); О. Ільченка («Козацькому роду нема переводу, або Мамай і чужа молодиця»); М. Стельмаха («Хліб і сіль», «Велика рідня», «Кров людська не водиця»); Петра Козланюка («Юрій Крук»); Ю. Яновського («Жива вода» – «Мир», «Київські оповідання»): Остапа Вишні («Усмішки»). Творче піднесення, «пора третього цвітіння» поетів найстаршого покоління – П. Тичини («Чуття єдиної родини», поема «Сковорода»); М. Рильського («Троянди й виноград», «Далекі небосхили», «Зимові краєвиди»); Миколи Бажана (поема «Політ крізь бурю»).

Західна література кінця XX ст.

Культурно-історичні й філософські підвалини постмодерністського напряму. Характер зв’язків постмодернізму з модерністською і масовою літературою. Розробка теоретичних засад постмодерністського напряму в працях культурологів і літературознавців (Р. Барта, М. Фуко, Ж. Дерріда, І. Хассан, Х. Блум). Складові постмодерністської картини світу, особливості постмодерністського стилю. Постмодерністська тематика і структура роману «Ім’я троянди» Умберто Еко. Жанрова синтетичність твору: поєднання детективної, історичної та пригодницької сюжетних схем, принцип «рецитації» у створенні атмосфери середньовічної доби. Концептуальний стрижень конфлікту між Вільгельмом і Хорхе.

Постмодерністський семантичний план сюжету пошуків зниклої книги і пафосу ствердження сміхового начала людської культури. Трактування «апокаліпсисного» фіналу. Доля Овідія Назона та його книги в романі «Останній світ» Крістофера Рансмайра. Засоби постмодерністської дискредитації ідеї прогресу, існування історії та руху часу. Переосмислення античних метаморфоз, їх переорієнтація на утвердження ідеї трагічного редукування людського в людині. Постмодерністська матеріалізація овідієвих «Метаморфоз» у просторі міста і Томи. Марність пошуків і закономірність життєвого краху Котти.

Роман «Парфумер» Патрика Зюскінда – взірець постмодерністської критики модерністської концепції мистецтва. Постмодерністське зближення протилежностей у характері головного героя: поєднання в особистості Жан-Батиста Гренуя генія та людини без моральних властивостей, митця, що досяг досконалості, і вбивці краси. Трагііронія загибелі головного героя. Функції антиподів Гренуя в романі.

Постмодерністська деконструкція традиційно-гуманістичних уявлень про історію та культуру в романі американського письменника Дж. Хеллера «Уяви собі картину». Засоби організації художньої реальності твору, функція картини Рембрандта «Аристотель, який розмірковує над бюстом Гомера» у художній структурі роману; іронія як домінуючий ракурс бачення світу. Найновіші течії сучасної літератури. Мультикультуралізм. Необароко.

Українська сучасна літератураКризові явища в суспільній свідомості 80-х років. Роль літератури 80-х років у розвитку

державотворчих процесів. Актуалізація в літературному процесі творчості поетів-дисидентів (І. Калинця, В. Стуса, І. Світличного, М. Петренка та ін.), письменників розстріляного відродження та українського зарубіжжя (діаспори), а також творчості поетів-постшістдесятників»: В. Кордуна, М. Воробйова та ін. поступове долання соціальної заангажованості літератури у творчості митців 80-х років.

Утворення нових літературних об’єднань і угруповань «БуБаБу», асоціація «500», «Нова література», «Нова дегенерація» та ін. Нове видавничо-корпоративне об’єднання «Смолоскип», «Гранослов». Проза Ю. Андруховича, О. Забужко, Є. Пашковського, В. Медвідя, О. Шелеги, Б. Жолдака, Н. Околітенко та ін. в контексті сучасних стильових новозмін.

ЛІТЕРАТУРА1.Алексєєв М. П. Російська культура і романський світ / М. П. Алексєєв. – Л., 1985.2.Анастасьєв Н. А. Творчість Е. Хемінгуея / Н. А. Анастасьєв. – М., 1981. 3.Березіна А. Г. Поезія і проза молодого Рільке / А. Г. Березіна. – Л., 1985.4.Буачидзе Т. С. Аполлінер і шляхи розвитку французької поезії / Т. С. Буачидзе. – Тбілісі, 1989.5.Галинська І. Л. Філософські та естетичні основи поетики Дж. Селинджера / І. Л. Галинська. – М., 1975.6.Герві А. Едгар По / А. Герві. – М., 1987.7.Горський І. К. Історичний роман Сенкевича / І. К. Горський. – М., 1966.8.Грибанов Б. Хемінгуей: герой і час / Б. Грибанов. – М., 1980.9.Давид К. Франц Кафка / К. Давид. – Харков, 1998.10.Даррел Д. М. Перевантажений ковчег / Д. М. Даррел. – М., 1992.

11.Д’яконова Н. Я. Лірична поезія Байрона / Н. Я. Д’яконова. – М., 1975.12.Зверев А. М. Джек Лондон / А. М. Зверев. – М., 1975.13.Зінгерман К. І. Нариси історії драми ХХ ст. Чехов, Стріндберг, Ібсен, Метерлінк, Піранделло, Брехт, Гауптман, Лорка, Ануй / К. І. Зінгерман. – М., 1979.14.Історія Всесвітньої літератури: в 9 т. – М., 1994.15.Карельський А. В. Від героя до людини: два століття західноєвропейської літератури / А. В. Карельський. – М., 1990.16.Косиков Г. К. Два шляхи французького постромантизму: символісти і Лотреамон / / Поезія французького символізму. – М., 1993.17.Левідова І. М. О. Генрі і його новели / І. М. Левідова. – М., 1973.18.Німецька література після 1945 року / Під ред. В. М. Толмачева // Зарубіжна література ХХ ст. . – М., 2003. 19.Оповідання про тварин. – М., 1966.20.Ортега-і-Гассет Х. Естетика. Філософія культури / Х. Ортега-і-Гассет. – М., 1991.21.Покатилова О. О. Культурно-синкретичний аналіз художнього тексту // Всесвітня література в навчальних закладах України. – 1999. – № 2. – С. 39 – 41.22.Реізов Б. Г. Стендаль: рови вчення / Б. Г. Реізов. – Л., 1988.23.Соколянський М. Г. Оскар Уайльд. Нарис творчості / М. Г. Соколянський. – К., 1990.24.Стадніков Г. В. Генріх Гейне / Г. В. Стадніков. – М., 1984. 25.Стоун І. Моряк у сідлі / І. Стоун. – М., 1944.26.Таємниця Чарлза Діккенса. – М., 1990.27.Урнов Д. М. Дж. Джойс і сучасний модернізм / Д. Урнов. – М., 1984.28.Брюховецький В. С. Ліна Костенко: нарис творчості / В. С. Брюховецький. – К., 1990.29.Брюховецький В. С. Микола Зеров: літ. крит. нариси / В. С. Брюховецький. – К., 1990. 30.Весни розспіваної князь: слово про Антоновича. – Львів, 1989.31.Жулинський М. Із забуття – в безсмертя / М. Жулинський. – К., 1990.32.Жулинський М. Микола Хвильовий / М. Жулинський. – К., 1991.33.Жулинський М. Г. У праці каторжній, в трагічній самоті / М. Г. Жулинський // Куліш П. Твори: у 2 т. – К., 1989. 34. Зуб І. Остап Вишня / І. Зуб. – К., 1989. 35. Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця / Ю. Івакін. – К., 1986.36.Ільницький М. Дмитро Павличко: нарис творчості / М. Ільницький. – К., 1985.37.Ільницький М. Західноукраїнська і еміграційна поезія 20–30-х років / М. Ільницький. – К., 1992.38.Ільницький М. Людина в історії: сучасний український історичний роман / М. Ільницький. – К., 1989.39. сторія української літератури XX ст.: навч. пос.: у 2 т. / За ред. В. Г. Дончика. – К., 1993.40.Лавріненко Ю. Розстріляне відродження / Ю. Лавріненко. – Париж., 1954.41.Мельник В. Суворий аналітик доби. Валер’ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої пол. XX ст. / В. Мельник. – К., 1994.42.Мороз Л. Про символізм в українській драматургії / Л. Мороз // Сучасність. – 1993. – № 4.43.Наєнко М. Григорій Косинка / М. Наєнко. – К., 1989.44.Новиченко Л. Поетичний світ Максима Рильського / Л. Новиченко. – К., 1993.45.Павличко С. Дискурс українського модернізму / С. Павличко. – К., 1997.

ІСТОРІЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Образотворче мистецтво та його моваОбразотворче мистецтво як вид художньо-естетичної діяльності, етапи його становлення.

Види образотворчого мистецтва: графіка, живопис, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво. Мова образотворчого мистецтва. Види і жанри образотворчого мистецтва.

Мистецтво Стародавнього СвітуМистецтво Стародавнього Сходу. Стародавній Єгипет. Витоки давньоєгипетського

мистецтва, його функціональне призначення, стилістична своєрідність. Синтез давньоєгипетської архітектури, живопису і скульптури. Скульптурний портрет у мистецтві стародавнього Єгипту, його іконографічні та образно-пластичні особливості. Мистецтво стародавніх народів на території Месопотамії (Шумер, Асірія, Вавилон).

Античне образотворче мистецтво. Логіка античної гармонії. Грецьке мистецтво: архітектура, скульптура, кераміка. Періодизація, її історична обумовленість. Художні особливості Кріто-Мікенського (егейського) мистецтва. Скульптурні ідоли та провідні майстри стародавньої Греції (всі періоди). Античний живопис. Стилі грецького розпису. Принципи ордерної системи в мистецтві стародавньої Греції і Риму. Дослід співставлення. Мистецтво стародавнього Риму: монументальний живопис та скульптура. Фаюмський портрет.

Мистецтво античних міст Північного Причорномор’я (скульптура та живопис).

Мистецтво доби СередньовіччяМистецтво Візантії. Періодизація розвитку мистецтва. Християнський ідеал та його

втілення в образотворчому мистецтві. Античний і середньовічний храми. Дослід співставлення. Уніки архітектури Середньовіччя. Архітектурно-живописний ансамбль храму Св. Софії у Константинополі.

Мистецтво Київської Русі (IX – початок XIV ст.). Хрещення Русі і Київська Русь. Історія. Версії. Сучасний погляд. Витоки давньоруської ікони та складання місцевих іконописних осередків. Основні іконографічні типи. Ікона «Трійця» Андрія Рубльова. Монументальний живопис: мозаїки і фрески Софіївського та Михайлівського Золотоверхих соборів у Києві. Фрески Кирилівської церкви. Мистецтво книжкової мініатюри.

Мистецтво Західної Європи романо-готичної доби (XІІ–XIV ст.) мистецтва (скульптура, живопис). Монументально-декоративне оздоблення сакрального інтер’єру періоду готики.

Мистецтво доби відродженняЗахідноєвропейське мистецтво XIV–XVI ст. Витоки, періодизація та провідні центри

італійського ренесансного мистецтва. Втілення ідей гуманізму в образотворчому мистецтві. Діалог середньовічних майстрів і ренесансних художників про сенс творчості. Просторова концепція в творчості художників епохи Відродження (П’єро делла Франческа, Паоло Учело, Рафаель Санті, Якопо Тінторетто, Анібалле Карраччі). Ренесансна і барочна концепції простору церковних інтер’єрів. Ансамбль собору св. Петра в Римі. Скульптура, її місце і роль у художній культурі Ренесансу. Творчість Донателло, Веррокіо, Мікеланджело Буанаротті. Живопис: творчість Джотто, Мазаччо, Белінні, Ботічеллі, Леонардо да Вінчі, Тіціана. Художні особливості ренесансного мистецтва Північної Європи (Нідерланди, Німеччина). Творчість Яна Ван Ейка, Ієроніма Босха, Пітера Брейгеля (старшого), Альбрехта Дюрера, Г. Гольбейна, Л. Кранаха.

Ренесанс на Україні. Історико-культурні умови формування і розвитку мистецтва українського Відродження. Ренесансний стиль в українському стінописі. Зв’язок сакрального живопису з традиціями народного мистецтва (розписи церкви Воздвиження у Дрогобичі, Спаса на Берестові у Києві та інших). Нові риси в українській іконі. Конструктивні та художні особливості українського іконостасу ренесансної доби (іконостас П’ятницької церкви у Львові). Становлення портретного малярства, його стильові особливості. Монументально-декоративна скульптура. Пластичне оздоблення каплиць Боїмів і Кампіанів у Львові. Мініатюра і графіка.

Мистецтво доби бароко і рококоМистецтво Західної Європи. Італія: Караваджо і караваджизм. Іспанія: творчість Ель

Греко, Франциско Сурбарана, Хусепе де Рібера, Дієго Веласкеса. Голландія: творчість Франса

Хальса, Рембрандта. Фландрія (сучасна Бельгія): творчість Рубенса і Ван Дейка. Франція: Ніколя Пуссен.

Українське образотворче мистецтво другої половини XVII–XVІІІ ст. Ікони барокового стилю. Відображення в іконописі історичних подій XVII–XVІІІ ст. Ікони «Козацькі покрови». Настінні розписи у дерев’яних церквах: розписи церкви св. Юрія у Дрогобичі, св. Миколая в с. Середньому-Водному та ін.

Романський храм: вирішення проблеми синтезу архітектури та образотворчого мистецтва. Настінні розписи в мурованих спорудах: пам’ятки Києва; Лівобережної, Правобережної і

Західної України. Портретне малярство, жанри портрета. Мистецтво барокової графіки. Скульптура бароко. Творчість Й. Пінзеля. Твори М. Філевича, П. Полейовського, декоративне різьблення іконостасів.

Мистецтво другої половини XVIII – першої половини XIX стМистецтво західної Європи. Франція: творчість Жака Луї Давіда, Жана Огюста Енгра.

Іспанія: портретний живопис Франсіско Гойї. Англія: Джон Констебл, Уільм Тернер. Романтизм 20–30-х років XIX століття. Творчість Ежена. Делакруа і Т. Жеріоко. Творчість Г. Курбе, К. Коро, О. Дом’є, Ж. Міллсе (реалізм середини ХІХ ст.).

Мистецтво України (кінець XVIII – перша пол. XIX ст.) Церковний монументальний живопис. Станковий живопис. Творчість Д. Левицького, В. Боровиковського і В. Тропініна. Живописна та графічна спадщина Т. Г. Шевченка. Українська народна картина, жанри та живописні особливості

Мистецтво другої половини XIX – початку ХХ стМистецтво Західної Європи. Імпресіонізм. Творчість Едуарда Мане, Клода Моне, К.

Пісарро, А. Сіслея, О. Ренуара, А. Тулуз-Лотрека, Едгара Дега. Творчість О. Родена. Постімпресіонізм. Нові живописні проблеми та їх вирішення у творчості Поля Сезана, П. Гогена, Я. Ван-Гога.

Мистецтво Росії. Художники-передвижники. Творчість В. Крамського, І. Рєпіна, В. Ге, В. Сурікова, К. М’ясоєдова та ін. Пейзаж в російському мистецтві.

Образотворче мистецтво України. Продовжувачі традицій Т. Шевченка – Л. Жемчужников, І. Соколов, К. Трутовський. Творчість живописців – С. Васильківського, М. Констанді, М. Пимоненка, Г. Світлицького, П. Мартиновича. Портрет у творчості О. Мурашка і М. Жука. Живопис на західноукраїнських землях. Творчість К. Устиновича, О. Новаківського, І. Труша, А. Монастирського. Декоративний живопис. Розписи Володимирського собору та Кирилівської церкви у Києві. Монументально-декоративна скульптура. Творчість Л. Позена.

Західноєвропейське образотворче мистецтво Хх – початку Ххі стІсторичні та соціальні передумови виникнення мистецтва модернізму. Основні напрямки –

фовізм, експресіонізм, абстракціонізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, кубізм, поп-арт та їх представники. Творчість Анрі Матісса, Казимира Малевича, Василя Кандинського, У. Боччоні, Сальвадора Далі, Пабло Пікассо та ін.

Образотворче мистецтво радянської добиОсобливості розвитку образотворчого мистецтва радянської доби. Вплив плану

монументальної пропаганди на розвиток скульптури. Мистецтво В. Мухіної, В. Вучетича. Графіка В. Фаворського. Живопис К. Петрова-Водкіна, О. Дейнеки. Становлення соцреалізму як мистецького напрямку.

Українське образотворче мистецтвоСпецифічні риси української графіки. Творчість Георгія Нарбута. Формування української

школи монументального живопису. Творчість Михайла Бойчука. Станковий живопис. Творчість О. Мурашка, Ф. Кричевського, А. Петрицького, М. Самокиша та ін. Скульптура.

Творчість українських скульпторів І. Кавалерідзе, Б. Кратка, І. Рашевського. Мистецтво української діаспори. Новітні явища вітчизняного образотворчого мистецтва. Г. Яблонська, В. Чепелик, А. Чебикін, М. Стороженко.

ЛІТЕРАТУРА

1.Базен Ж. Барокко и рококо / Ж. Базен. – М.: Слово, 2001. – 286 с2.Білецький П. О. Українське мистецтво XII–XVIII ст. / П. О. Білецький. – К., 1963. – 96 с3.Вазари Дж. Жизнеописание наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих / Дж. Вазари. – М.: Изобразительное искусство, 1995. – 448 с4.Великие художники XX века / Под ред. П. С. Богданов, Г. Б. Богданова. – М.: Мартин, 2001. – 479 с5.Верман К. История искусства всех времен и народов / К. Верман. – М.: АСТ, 20016.Всеобщая история искусства. – М.: Искусство, 1956. – 446 с7. Гнедич П. П. Всемирная история искусств / П. П. Гнедич. – М.: Современник, 1999. – 494 с7.Гомбрих З. История искусства / З. Гомбрих. – М.: АСТ, 1998. – 688 с9.8.Дмитриева Н. А. Краткая история искусства: от древних времен до XVI века / Н. А. Дмитриева. – М.: Искусство, 1986. – 319 с9.Долгополов И. В. Мастера и шедевры / И. В. Долгополов. – М.: Изобразительное искусство, 198610.Ильина Т. В. История искусств: Западноевропейское искусство / Т. В. Ильина. – М.: Высшая школа, 2002. – 367 с11.Искусство средних веков и Возрождения / Под ред. О. Б. Краснова. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. – 318 с12.История искусства зарубежных стран: первобытное общество, древний Восток, античность / Под ред. В. Доброклопского, А. И. Чубовой. – М.: Изобразительное искусство, 1981. – 407 с13.История искусства / Под ред. Л. И. Якимова, И. Бусева-Давидова, Н. А. Виноградова. – М., 2003. – 670 с14.Історія українського мистецтва / Под ред. М. П. Бажан. – К., 196616. Комарова И. И. Художники: краткий биографический словарь / И. И. Комарова. – М.: РЕГИОЛ КЛАССИК, 2003. – 510 с15.Легенький Ю. Г. Український модерн / Ю. Г. Легенький. – К., 2004. – 303 с16.Лобачевський Б. Б. Українське мистецтво ХІХ – поч. ХХ ст. / Б. Б. Лобачевський. – К.: Мистецтво, 1989. – 204 с17.Нариси з історії українського мистецтва. – К.: Мистецтво, 1966. – 669 с18.Овсійчук В. А. Класицизм і романтизм в українському мистецтві / В. А. Овсійчук. – К.: Дніпро, 2001. – 444 с19.Очерки истории искусства / Под ред. Е. Григорович, С. С. Поспелов. – М.: Советский художник, 1987. – 464 с20.Памятники Древнего Египта / Под ред. А. В. Гиесгерова. – М.: Вече, 2003. – 208 с21.Райс Д. Т. Искусство Византии / Д. Т. Райс. – М.: Слово, 2002. – 253 с22.Сарабьянов Д. В. Модерн: история стиля / Д. В. Сарабьянов. – М.: Галарт, 2001. – 343 с23.Скляренко В. М. 100 знаменитых художников ХІХ–XX вв. / В. М. Скляренко. – X.: Фодио, 2004. – 509 с24.Українське мистецтво / За ред. Ю. І. Недьговський, Д. В. Степовик, Л. Г. Членова. – К.: Мистецтво, 1976. – 134 с25.Уманцев Ф. С. Мистецтво давньої України: історичний нарис / Ф. С. Уманцев. – К.: Либідь, 2002. – 324 с26.Членова А. Українське мистецтво від найдавніших часів до XX ст. / А. Членова. – К., 1976

ІСТОРІЯ КІНО І ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Що таке кіно. Шляхи до винаходу.Технічні та соціокультурні передумови винаходу кіно. Науково-технічна революція

ХІХ сторіччя. Від театру тіней до «живої» фотографії. «Чарівний ліхтар» А.Кірхера. Камера-обскура – предтеча фотографічного апарату. Винахід фотографії та її розповсюдження у Європі. Фонограф Т.-А. Едісона та перші спроби запису звуку. Винахід кінематографу. Патенти на знімальну та проекційну техніку в Америці, Франції, Німеччині, Україні та інших країнах.

Переодизація розвитку кіно. Принципи створення документального, анімаційного та ігрового фільмів. Жанрово-тематичний розподіл. Кіно як вид мистецтва та суспільної інформації. Синтетична природа кіно. Поняття «екраннності». Розвиток кіно в Україні як частина загальносвітового процесу. Кіно, телебачення, відео як форми сучасної екраннної культури. Поняття «інтерактивності» та «віртуальної реальності» екраннного «тексту», пов’язанного з комп’ютерними технологіями. Дигітальний екран як новий естетичний феномен .

Перші кроки кіно в Європі та Америці. Європейське кіно 1909-1918рр.28 грудня 1895 року – перший публічний кіносеанс. Особливості кінотеатрального

показу. Перші фільми братів Люм’єрів. Початок кінодокументалістики. Жорж Мельєс: мистецтво перетворення. 1902-1906 роки – найуспішніший період творчої діяльності Мельєса («Подорож на Місяць», «Фауст»). Французька комічна школа. Макс Ліндер – перша світова зірка комедії. Кінокомпанії конкуренти «Пате» та «Гомон». Перші французькі кіносеріали та їх творці (Луї Фейад, Вікторен Жассе та інші). Екранізації компанії «Фільм д’ар».

Брайтонська школа: пошуки кіномови. Фільми Д.А.Сміта, С.Хепуорта та Д.Уільямсона. Італійське кіно в пошуках форми видовища: від «Камо Грядеші?» до «Кабірії».

Кіно США на шляху до мистецтва. Поява кіно в Америці та Т. Едісон. «Патентна війна». Створення Голівуду. Перші американські кінематографісти. Е.Портер та народження вестерна.

Кіно Німеччини та Центральної Європи. Феномен датського кіно (У.Гад, А.Нільсен). Піднесення шведського кіно. Творчість В.Шестрема та М.Стіллера.

Соціокультурні передумови появи кіномистецтва в Україні та Росії. Перші хронікальні зйомки. Творчість А.Федецького. Розвиток кінопромисловості. Перші кінопідприємці (А.Дранков, О. Ханжонков, Д. Харітонов та інші). Фільми, зроблені на українському національному матеріалі («Сватання на Гончарівці» та інші). Творчість режисерів Є.Бауера, В.Гардіна, Я.Протазанова, П.Чардиніна. «Розумний» кінематограф та перші кроки просвітницького кіно. Кіно та література. Ранні екранізації класики. Микола ІІ та кінематограф. «Королі» та «королеви» екрана. Таємниця Віри Холодної.

Анімаційне кіно: роки становлення. Творчість Дейва і Макса Флейшера. Лялькова анімація. Творчість В.Старевича та інших.

Американське кіно початку ХХ сторіччя.Кіно як фольклорна свідомість американської нації. Д.-У. Гріффіт: шлях до режисури.

Ранні фільми. «Народження нації» і «Нетерпимість» - народження кінематографічної естетики, особливості стилю та світогляду, вплив на подальший розвиток кіномистецтва. Пізня творчість режисера.

Американське кіно «епохи джазу». Становлення і розквіт Голівуду. Формування «системи зірок» у Голівуді та їх роль в американському кіно (Т.Бара, П.Негрі, Р.Валентіно, Д.Фербенкс та інші). Феномен Мері Пікфорд.

Основні етапи життя і творчості видатного актора і режисера Е. фон Штрогейма. Початок професійної діяльності. «Дурнуваті дружини», «Карусель» – романне кіно. «Жадібність» – особливості побудови образної структури. «Весільний марш», «Королева Келлі». Акторські роботи Штрогейма.

Основні етапи життя і творчості Р. Флаерті. Новаторство режисера: тривале кіноспостереження реального життя. «Нанук з Півночі» як прообраз майбутнього науково-пізнавального фільму. «Індустріальна Британія», «Людина з Арану», «Табу», «Луізіанська історія» та інші фільми. Вплив Р.Флаерті на світове кіномистецтво. Паралелі з британською школою документального кіно. Документалістика Джона Грірсона.

Американська комічна та її вплив на подальший розвиток жанру комедії.Жанр комедії як найбільше досягнення американського кінематографу 1920-х років.

Зв’язок кінокомедії з «низькими» формами народної культури. «Американська комічна» як синтез прийомів цирку, балагану, мюзик-холу. Мак Сеннет - родоначальник американської комедії. Життєвий та творчій шлях М.Сеннета. Студія «Кістоун» та її зірки. Традиції італійської комедії дель арте в фільмах Мака Сеннета. Що таке «слепстік» та «гег». Мак Сеннет як кінопідприємець та режисер.

Чарлі Чаплін та його фільми. Життєвий шлях Ч.Чапліна. Приїзд В США. Дебют на студії «Кістоун». Створення «класичної» маски Чапліна-актора. Творчість Ч. Чапліна 1920-х років. Картини «Малюк», «Золота лихоманка» та інші. Поява звуку в кіно та фільми Чапліна «Вогні великого міста» та «Нові часи». «Великий диктатор» - перша звукова картина Ч.Чапліна. Останні роботи режисера.

Життя і творчість Гарольда Ллойда. Характеристика маски Г.Ллойда. Вплив звуку на розвиток кар’єри Г.Ллойда.

Бастер Кітон – «людина з кам’яним обличчям». Характеристика творчості Б.Кітона. Періодизація творчості актора.

Порівняльна характеристика творчості класиків американської комедії Ч. Чапліна, Г.Ллойда та Б.Кітона. Вплив американської комедії на розвиток жанру.

Експерименти в кіно Європи. Французький авангард. «Авангард» - художній напрямок європейського кіно 1920-х років. Пошук формальних

засобів кіновиразності. «Перший авангард» - французький імпресіонізм. Теорія кіно Луї Деллюка. Фотогенія як лозунг боротьби за оновлення кіно. Вплив інших видів мистецтва.

Творчість Абеля Ганса. Експерименти з оптикою. Картина «Наполеон» - найбільше досягнення А. Ганса. Ообливості режисерської манери А. Ганса. Фільми Жана Епштейна та Жермен Дюлак. Експерименти Фернана Леже. Рання творчість Рене Клера. Вплив дадаїзму на фільми Р.Клера 1920-х років.

Елитарний характер французького кіноавангарду другої половини 20-х років ХХ сторіччя. Вплив сюреалізму на французький кіноавангард. Загальна характеристика творчості Л.Бунюеля. Особливості поетики фільмів Л.Бунюеля. Робота К.Т.Дрейера у Франції. Особливості поетики фільму «Страсті Жанни Д’Арк». Вплив французького кіноавангарду на подальший розвиток кіно.

Німецький кіноекспресіонізм.Створення кінофірми УФА. Повоєнна криза німецької нації, потреба у міфології.

Виробництво монументальних історичних епопей. Фільми Ернста Любича. Творчість В. Пабста. Жанрово-стильові особливості німецького кіно 20-х рр. ХХ сторіччя.

Експресіонізм як творча та ідеологічна альтернатива імпресіонізму. Фільм «Кабінет доктора Калігарі» та його роль в становленні нового напрямку. Творчість Р.Віне. Вплив нових теоретичних праць у філософії та психології на фільми експресіоністів. Творчість Ф.Ланга. Неоромантичні тенденції та експресіоністська стилістика. Фільми «Нібелунги», «Доктор Мабузе», «Метрополіс» як феномен європейської культури.

Жанрово –стильові особливості каммершпілє. Основні етапи творчості Ф.Мурнау. «Носферату – симфонія жаху»: перемога любові над тиранією. «Остання людина»: культ «маленької людини», гуманістичний пафос і відкриття стилістики «тихого» реалістичного

кінописьма. «Фауст»: глобальність концепції, традиції німецької культури. Від’їзд Мурнау з Німеччини. Робота в США.

Становлення української національної кіноіндустрії. Творчій шлях О.Довженка.Документальне кіно в Україні: пропагандистські функції та хроніка подій. Заснування

ВУФКУ (1922р.), розвиток кінопромисловості. Установка на масову аудиторію. Творчість П.Чардиніна, Г.Стабового, Г.Тасіна. Робота в кіно Леся Курбаса. Прихід в кіно О.Довженка.

Загальна характеристика українського кіно другої половини 1920-х рр. Ствердження національного матеріалу, розробка та модернізація української міфології. Формування системи екранної культури: кінопромисловість, кінопрокат, кіноосвіта, кінопреса. «Два дні» Г.Стабового та «Нічний візник» Г.Тасіна в контексті загальноєвропейського кіно. Інонаціональний матеріал в фільмах України («Беня Крик» та ін.). Акторські роботи А.Бучми, Ю.Шумського та І.Замичковського.

Іван Кавалерідзе – скульптор. Перші кроки в кіно. Прихід в режисуру. Домінанта пластики. «Злива», «Перекоп», «Штурмові ночі», «Коліївщина»: пластичний епос. Цензурні тиски. Постановка фільмів-опер «Наталка - Полтавка» та «Запорожець за Дунаєм». Пізні стрічки Івана Кавалерідзе.

О.Довженко в контексті української культури кінця ХІХ- поч. ХХ століття. «Звенигора» як синтезований кіноміф. «Арсенал» і поетика німецького експресіонізму. «Земля» – поетика ліричного епосу. «Іван», «Аероград», «Щорс» – державницька ідеологія засобами модерного кінописьма. Робота Довженка в документальному кіно: «Битва за нашу радянську Україну» та «Перемога на Правобережній Україні...». «Україна в огні»: трагедія митця. Фільм «Мічурін» – драма перетворювача природи. Літературна творчість Довженка: «Зачарована Десна», та інші кіноповісті. Незавершена стрічка «Прощавай, Америко!». «Поема про море» – остання робота майстра.

Основні досягнення радянського німого кіно.Революція і кінематограф. Творчість та ідеологія. Нова тематика на екрані.

Організаційне будівництво. Від хроніки до образної публіцистики. Характеристика агітфільмів. Загальна характеристика радянського кіно 1920-х рр. Формування жанрово-тематичних та стильових напрямків в радянському кіно. Радянський авангард – пошуки та відкриття. Лев Кулешов та його майстерня. Стилі і жанри, особливості пошуків кіномови. Творчість В. Пудовкіна. Фільм «Мати» як вершина реалістичного стилю. Б. Барнет: поєднання жанру та реалістично проробленого матеріалу. Творчість Б.Барнета. Основні етапи творчого шляху. Комедії 1920-х рр. «Дівчина з коробкою» та «Дім на Трубній»: поєднання ексцентрики та психологізму. «Окраїна»: масштаб історії і лірика приватного життя. Робота в Україні. Фільми «Подвиг розвідника», «Щедре літо». Пізня творчість Барнета: «Борець і клоун», «Ляна», «Оленка». Вплив творчості режисера на сучасний кінематограф.

ФЕКСи: західний вектор та традиції народної культури. Школа «Ленфільму»: традиції високої культури і прийоми «низьких» жанрів.

Загальна характеристика неігрового кіно СРСР 1920-рр. Загальна характеристика творчості Е.Шуб. Дзиґа Вертов та його пошуки універсальної кіномови. Заснування групи «кіноків». «Світ без маски» - як мета. «Крокуй, Радо!», «Шоста частина світу»: пошуки образної мови публіцистичного кіно. Випуски «Кіноправди». Співпраця з оператором М.Кауфманом. Фільми Дзиги Вертова, зроблені в Україні – «Одинадцятий», «Людина з кіноапаратом», «Симфонія Донбасу». Особливості стилю, розвиток кіномови. Символічність побудов, алегорії та метафори в документальній оповіді. Пізня творчість Вертова: драма новатора.

С.Ейзенштейн і розвиток загальноєвропейської культури ХХ сторіччя. Навчання у В. Мейєрхольда. Прихід в кіно. Перші експерименти. «Монтаж атракціонів» раннього Ейзенштейна. Фільм «Страйк». «Броненосець «Потьомкін» як новаторський кінематографічний текст. Фільми «Жовтень» та «Старе і нове» - «інтелектуальне кіно».

Подорож в Європу та США. Драми 1930-х років. Фільми «Олександр Невський» та «Іван Грозний». Теоретичні труди режисера. Вплив С.Ейзенштейна на світове кіномистецтво.

Формування кінорепертуару в картинах Ф.Ермлера, А.Роома, Г.Козинцева та Л.Трауберга.

Поява звуку в кіно. Реформування системи виражальних засобів.

Суперечки щодо функції звуку в кінематографі. Роль звуку та слова у зміні екранного образу героя. Магія слова як збудника дії. Звільнення персонажу з монтажного «кадра-клітини». Подовження тривалості кадру, зміни в його компонуванні: внутрікадровий рух, багатоплановість, взаємодія планів. Набуття глядачем більшої свободи в оцінці фільму. Перші звукові радянські фільми. «Путівка в життя» М.Екка, «Гармошка» І.Савченка, «Коліївщина» І.Кавалерідзе та ін. Екранне слово і зміни екранного образу героя. Демократизація кіномови в ранніх звукових фільмах. Пафос становлення нової людини, що долає історичні перешкоди і власну недосконалість. «Чапаєв» братів Васильєвих – новий реалістичний епос. Становлення нового героя: через тернії недосконалості до майбутньої гармонії. Об’ємність та реалістична багатогранність характерів.

Кіноміфи 1930-х років. Нормативність тематики та естетичних рішень. Перший з'їзд радянських письменників (1934). Метод соціалістичного реалізму. Принципи радянського історичного фільму: «Петро Перший», «Олександр Невський», «Мінін і Пожарський», «Богдан Хмельницький». Історико-революційна тематика у творчості Г.Козінцева та Л.Трауберга (трилогія про Максима), Е.Дзигана («Ми із Кронштадта») та інших. Сучасність, суспільні та особистістні конфлікти в картинах Ф.Ермлера, І.Хейфіца та А.Зархі. Антифашистська тематика на екрані. Музичні комедії як синтез реальності та кінематографічної вигадки. Фільми Г.Александрова та І.Пир’єва. Вплив західних музичних картин. Зірки довоєного кіно - М.Ладиніна, Л.Орлова, В.Серова, М.Крючков, П.Алейніков, Б.Андреєв та ін.

Творчість Ігоря Савченка. Робота в театрі, досвід театральної режисури. «Гармошка»: мюзикл про красу і гармонійність світу. Епос і лірика у фільмах «Вершники» та «Богдан Хмельницький». Державницький епос: «Третій удар». Поєдинок влади і поета у фільмі «Тарас Шевченко». Педагогічна діяльність І.Савченка.

Характеристика етапів творчої біографії Марка Донського. Трилогія за повістями М.Горького: «Дитинство», «Серед людей», «Мої університети» – прообраз неореалістичної поетики. «Райдуга»: трагедія і краса нескореного духу. Повоєнна творчість. Фільм «Дорогою ціною». Вплив Донського на світове кіномистецтво.

Голівуд 1930-х років. Еволюція системи жанрів.Загальна характеристика економічної, політичної та соціокультурної ситуації в країні та

її вплив на кінематограф. Поява звукового кіно. Ствердження системи кінозірок. Європейські зірки на американському екрані (М.Дітрих, Г.Гарбо, В.Лі). Еволюція системи жанрів. Вестерн, пригодницькі фільми і трилери. Мелодрама в епічному форматі – «Віднесені вітром». Компенсаторні функції жанрового кіно в епоху історичних та соціальних потрясінь. Поява «виробничого кодексу». Жанр мюзиклу в американському кіно. Вклад в становлення жанру Б.Берклі, Д.Дурбін, Ф.Астера, Дж.Гарленд, М.Руні та інших. Брати Маркс та жанр комедії.

Основні етапи творчості Д.Форда. Збагачення палітри жанрового кіно психологізмом. Об’ємність соціального фону та стереоскопічність персонажів. Критичний пафос. Поетика кращих фільмів режисера.

У.Дісней - дебют в анімації. Серіал про Мікі Мауса. Початок роботи над повнометражними фільмами: «Білосніжка і семеро гномів». Новаторство У.Діснея, його вплив на розвиток світової анімації.

Творчій шлях О.Уеллса.Основні етапи творчого шляху О.Уеллса. Дитинство режисера. Театральний досвід

О.Уеллса. Робота на радіо. Запрошення до Голівуду. Робота над фільмом «Громадянин Кейн». Співпраця з сценаристом Германом Манкевичем та оператором Греггом Толандом. Новаторство режисера у фільмі «Громадянин Кейн». Європейський період творчості О.Уеллса. Шекспірівські екранізації: масштаб історичної драми. «Процес» та інші стрічки. «Ф. як фальшивка» - остання робота Уеллса – режисера. Незавершенні проекти О.Уеллса. Робота О.Уеллса на телебаченні. Уеллс – актор. Робота в картинах інших режисерів (К.Ріда, Д.Хьюстона, А.Ганса, Р.Клемана, Т.Річардсона, С.Бондарчука, П.П.Пазоліні, К.Шаброля та інших). О.Уеллс – сценаріст. Сучасність стилістики фільмів режисера.

Основні характеристики британського і французького кіно 1920-30-х рр.Загальна характеристика британського кіно 1920-х рр.: домінування комерційного кіно,

залежність від американського кінематографу. Біль про квоту. Розквіт британського кіно 1930-х років. Фільми А.Хічкока. Вплив німецького експресіонізму на творчість А.Хічкока. Саспенс та «класичні» принципи побудови трилера в картинах А.Хічкока. Американський період творчості режисера.

Творчість О.Корди: «Приватне життя Генріха VIII», «Рембрандт», «Леді Гамільтон» та ін. Корда – продюсер.

Загальна характеристика французького кіно 1920-30-х рр. Творчість Ж.Віго «Аталанта» і «Нуль за поведінку». Вплив Ж.Віго на формування у французькому кіно стилю «поетичного реалізму». Художньо-стильові особливості «поетичного реалізму». Фільми М.Карне «Набережна туманів» і «День починається»: романтичний песимізм. Творчість Ж.Ренуара, фільми «Велика ілюзія» та «Правила гри»: образ європейської цивалазації на краю безодні. Мистецтво мізансценування: глибокофокусна оптика, довгі плани, стереоскопічна драматургія. Р.Клер: класика французької витонченості. Творчість Жана Габена.

Кіномистецтво Другої світової війни.Світовий кінематограф під час Другої світової війни. Здобутки кінодокументалістики.

Кінооператор на фронті. Фільм про першу велику перемогу радянської зброї «Розгром німецько-фашистських військ під Москвою» (1942р.). Робота в документальному кіно О.Довженка, Ю.Райзмана, Р.Кармена, С.Юткевича, С.Герасімова. Картина «День війни» М.Слуцького. Фільми «Берлін» та «Суд народів.» Кіно та воєнна пропаганда. Акцент на роботу з хронікальним матеріалом. Радянське кіно про народний подвиг – «Секретар парткому» І.Пир'єва, «Вона захищала Батьківщину» Ф.Ермлера, «Райдуга» М.Донського, «Людина №217» М.Ромма, «Навала» А.Роома. Бойові кінозбірки. Антифашистська тематика в кіномистецтві США та Великої Британії. Кіноекран фішистської Германії та Італії. Зірки ІІІ Рейха – М.Рьокк, Ц.Леандер, О.Чехова. Британське неігрове кіно. Документалістика в США. Серіал Ф.Капри «Чому ми воюємо». Фільми «Прелюдія війни», «Нацисти наступають», «Битва за Британію» та інші. У.Уайлер та фільми його групи. Картина «Красотка з Мемфісу» та інші. Кіножурнал «Марш часу». Французьке кіно часів окупації. Картина Марселя Карне та Жака Превера «Вечірні відвідувачі».

Світове кіно повоєнного періоду.Кіномистецтво післявоєнних років. Посилення демократичних тенденцій в світовому

кінематографі. «Полювання на відьом» та криза в кіно США. Конкуренція кіно та телебачення.

Соціальна тематика. Фільми «Бумеранг», «Пінг», «Втрачений уик-енд» та інші. Стилістика «фільм нуар» в картинах Д.Хьюстона, Б.Уайлдера, Е.Дмитрика, О.Уеллса та інших. Широкоекранні епопеї «Війна та мир», «Бен Гур», «Клеопатра». Стереокіно. Боротьба за

глядача. Новий етап в акторському мистецтві. Фільми за участю Марлона Брандо, Джеймса Діна, Мерелін Монро, Грегорі Пека, Елізабет Тейлор та інших.

Французький екран 1950-х років. Видовищность і якість. Комедії Жака Таті. «Красуня та чудовисько» та «Орфей» Жана Кокто. Мелодрами Макса Офюльса. Фільми Робера Брессона.

Продовження воєнної теми в радянському кіно. Фільми «Молода гвардія» С.Герасімова, «Подвиг розвідника» Б.Барнета, «Повість про справжню» людину А.Столпера. Ідеологія холодної війни та рішення цієї теми в картинах «Російське питання», «Секретна місія», «Зустріч на Ельбі» та інших. Фільми з послабленим драматичним сюжетом: «Сільська вчителька» М.Донського, «Сільскій лікар» С.Герасимова, «Кавалер Золотої Зірки» Ю.Райзмана, «Кубанські казаки» І.Пир'єва. Акторські образи М.Ладиніної, В.Марецької, Т.Макарової. Ідеологія російської державності: «Кутузов», «Адмірал Нахімов» та ін. Батальні фільми: «Падіння Берліна», «Третій удар». 1950-ті роки: пошук нового матеріалу і нових форм. Поява інтересу до подробиць реального життя. Покоління фронтовиків. Виникнення діалогу поколінь: нове дихання старших. «Летять журавлі» як синтез традиції та нової поетики. Робота оператора С.Урусевського.

Італійський неореалізм.Художньо-стильові особливості італійського неореалізму. Повоєнна дійсність Італії:

країна потребує нового морального кодексу. Від мелодраматичних конструкцій до реальних драм життя. Фільм Р.Росселіні «Рим – відкрите місто» як маніфест неореалізму. Поезія і драма у фільмі В. Де Сіки «Викрадачі велосипедів». Цензурні бар’єри другої половини 1940-х рр., еволюція неореалізму упродовж 1950-х рр. Творчість Р. Росселіні, В. Де Сіки, Дж. Де Сантіса. Дебют в кіно Ф.Фелліні, М.Антоніоні, Л.Вісконті. Творчість Ч.Дзаваттіні. Фільми за участю Анни Маньяні. Прототип та типаж очами італійських неореалістів. Неореалізм та «політичне кіно» Італії. Неореалістичні тенденції в сучасному кінопроцесі.

Кінематограф Азії.Загальна характеристика розвитку кіно в країнах Азії. Народження індійського кіно.

Проблема національних традицій в індійському кіно. Бенгальський та бомбейський кінематограф. Розвиток кіно після отримання Індією незалежності. Творчість С.Рея: індійський неореалізм. Трилогія про Апу. Дінастія Капурів. Нові зірки в індійському кіно 1970-80-х років.

Зміна ставлення до японського кіно після світового тріумфу фільму А.Куросави «Расьомон». Реальність як фальш. Традиції східної філософії та стрічки Куросави. «Сім самураїв», «Трон в крові», «Ран», «Під стук трамвайних коліс» та інші фільми режисера. Особливості поетики та світогляду. Вплив на світове кіномистецтво.

Творчість Я.Одзу. Канони класичної японської естетики та кінематограф Я.Одзу. Жанрово-стильові особливості його творчості.

Життєвий та творчій шлях К.Мідзогуті. Тематика його фільмів. Особливості зображальної культури фільмів К.Мідзогуті. Вплив традицій японського класичного теару та живопису на його творчість. Вплив режисера на подальший розвиток західного кіно. Сучасний кінематограф Японії. Такеши Кітано та його фільми.

Традиції та новаторство на екрані. «Нова хвиля» французького кіно. «Вільне кіно» Великої Британії.

«Нова хвиля» французького кіно. Загальна характеристика французького кіно кінця 1950-х початку 1960-х років. Андре Базен та його погляди. Архівне походження нової режисури: народження модерної поетики як переосмислення «старого» кіно. Ідея кіноавтора: кінокамера як авторучка. Нова реальність і нова персоніфікація особистісних установок. Фільми «400 ударів» та «На останньому подиху» як маніфест «нової хвилі». Подальша кінокар’єра Ф.Трюффо та Ж.-Л.Годара. Фільми К.Шаброля, Е. Ромера, А.Рене. Документальне кіно

Франції. «Сінема-веріте» та Дзіга Вертов. «Нова хвиля» в загальноєвропейському кінопроцесі. ЇЇ вплив на подальший розвиток кіномови.

«Вільне кіно» Великої Британії та англійська школа документального кіно. Англійська побутова п’єса та кінематограф «розлючених». Екранізація творів Джона Осборна. Творчість Л.Андерсона, Т.Річардсона, К.Рейса. Картини «Комедіант», «Самотність бігуна довгу дистанцію», «Том Джонс» та інші. Девід Лін та його фільми в контексті англійського кіно 1950-60-х років. Фільми «Міст через річку Квай», «Лоуренс Аравійський», «Доктор Живаго». «Англійський соціальний реалізм» та подальший розвиток кіно Великої Британії. Фільми С.Фрірза, М.Фіггіса, Д.Бойла та інших.

Європейський кінематограф 1960-1980-х років.Піднесення шведського кіно 1950-70-х років. Ранні фільми І.Бергмана: реалізм та

неореалізм по-шведські. Розробка релігійної проблематики. Віра, страждання і смерть у фільмах «Сьома печатка», «Сунична галявина», «Персона», «Шепіт і крик». Пізній Бергман: драма персоналізму і віри. Творчість Б.Відерберга.

Нове німецьке кіно. В.Вендерс, В.Херцог, Ф.Шлендорф, М.фон Тротта, Р.В.Фассбіндер. Кризові явища в німецькому кіно 1950-60-х років. Нова хвиля, нові імена, нова проблематика. Діти війни і повоєнна проблематика. Сміливість постановки «важких питань». Нова психологічна реальність.

Французьке кіно 1960-1980-х років – «кіно гарної якості». Французька комедія. Фільми Жерара Урі та Клода Зіді. Зірки комедії – П.Рішар, Л. де Фюнес, Бурвіль, Колюш. Ален Делон та Жан-Поль Бельмондо – нова якість гостосюжетного кіно. Героїні французького екрану: Катрін Деньов, Анук Еме, Ізабель, Юппер, Ромі Шнайдер, Анні Жирардо, Бріжит Бардо та інші. Фільми Жана Луі Трентеньяна та Жерара Депардьє. Дебют в кіно Люка Бессона. «Блакитна безодня», «Нікіта», «Леон». Бессон – продюсер. Нові імена французького кіно.

Європейська анімація 1980-90-х років. Найвпливовіші анімаційні кіношколи – британська, радянська, югославська. Поява і роль комп’ютерних технологій. Поширення масової комерційної продукції. Анімація на телебаченні: серіали, реклама.

Еволюція італійського кіно другої половини ХХ сторіччя. років.Економічний розквіт Італії в 1950-х роках. Блискучий злет італійського кіно. Зміна

тематика в мистецтві. Екзестенціальні питанні буття в творчості італійськіх режесерів. Творчість Ф.Фелліні як складова італійського «неоренесансну». Ранній Фелліні: вплив неореалізму. Фільми «Дорога» і «Ночі Кабірії»: комічне і трагічне, традиції карнавалу. «Солодке життя» і «8 ½»: особливості поетики. Пізній Фелліні: автобіографізм.

Відображення світоглядних драм людини середини століття у фільмах Л.Вісконті. Картини «Леопард», «Загибель богів», «Людвиг» та інші. П.П.Пазоліні – поет, режисер, письменник, філософ. «Аккатоне» та «Мама Рома». «Евангелія від Матфея» - програмний фільм молодіжного руху 1960-х років. «Трилогія життя» 1970-х років. Фільми «Декамерон», «Кентерберійські оповідання» та «Квітка 1001 ночі». Притчевість кінооповіді в картинах М.Антоніоні. «Пригода», «Червона пустеля», «Фотозбільшення» та інші. Італійський політичний фільм (Ф.Розі, Д-М.Волонте). Комедія по-італійські (П.Джермі, М.Мастроянні). Актори італійського кіно: М.Мастрояні, Д.Мазіна, М.Вітті, С.Лорен та інші. Картини Б.Бертолучі, Д. Ардженто, Р.Беніні, братів Тавіані, Е.Скола та інших. Італійське кіно сьогодні.

Кінематограф країн Східної Європи.Кіно Польщі, Угорщини та Чехії. Повоєний романтизм. Національні культурні традиції та

кіно. Особистість героя і колективістські цінності. Поява польскої школи кіно в середені 1950-х років. Трагичній досвід війни в картинах

А.Мунка. Творчість А.Вайди. Картини «Покоління», «Канал», «Попіл та діамант». Анджей Вайда та польский «погляд на речі». Кінематограф моральної стурбованності і фільми А.Вайди «Людина з мармуру» та «Людина із заліза». Фільми Є.Кавалеровіча «Мати Іоанна від янголів» та «Фараон» - приклад вишуканності зображального рішення.

Є.Гоффмана та його фільми. Останні роботи режисера «Вогнем та мечем» і «Коли сонце було богом». Сучасний стан польскої кіноіндустрії.

Чешська «нова хвиля». «Покоління без памятников». Повсягденність в картинах В.Хітілової та М.Формана. Фільми «Про щось інше», «Чорний Петр», «Бал пожежників». Американський період творчості М.Формана. Творчість І. Менцеля. Чеське кіно сьогодні.

ХХ сторіччя в історії Угорщини. Загальна характеристика розвитку угорського кіно. ТворчістьЗ.Фарбі. «Угорське диво» 1960-х років. Фільми Міклоша Янчо, Андраша Ковача та Іштвана Сабо. Місце угорського кіно в сучаснії європейській кінокультурі.

Українське кіно 1956-85 років.Українське кіно 1950-1980-х років – загальна характеристика. Творчість В.Івченка,

О.Алова і В.Наумова, Ю.Лисенко та інших. Прихід в українське кіно творчої молоді. Віктор Івченко: традиції реалістичного театру. Фільми «Доля Марини», «НП», «Лісова пісня». Неоромантичний кінематограф Алова і Наумова: «Павка Корчагін». Жанрове кіно в творчості Ю.Лисенка. Комедії за участю Ю.Тимошенка та Ю.Березіна. Фільми В.Денисенка: «Роман і Франческа», «Сон» та інші. Поновлення жанрового спектру.

Комедійний талант Віктора Іванова. Ранні комедії. Робота у пригодницькому жанрі: «Олекса Довбуш». Генеалогія матеріалу, покладеного в основу фільму «За двома зайцями». Національні стереотипи та їх сучасна обробка. Сміхове і драматичне. Особливості роботи з акторами. Микола Яковченко: театр одного актора. Інші фільми В.Іванова: «Ключі від неба», «Веселі Жабокричі» та ін. Жанр комедії в українському кіно.

Творчість Кіри Муратової. Навчання у ВДІКу та дебют у великому кіно: «Наш чесний хліб». «Міщанський реалізм» - приватне життя у стрічках «Короткі зустрічі» і «Довгі проводи». Ідеологічні та цензурні тиски. Фільми Муратової часів перебудови: «Зміна долі», «Астенічний синдром». Перегляд традицій гуманістичної оцінки людини у фільмі «Три історії». Інші фільми режисера.

Приватне життя в українському радянському ігровому кіно. Фільми Р.Балаяна, В.Криштофовіча, М.Белікова, К.Єршова. Кінець ілюзій колективізму. Герой у безповітряному просторі. Фільм Р.Балаяна «Польоти у сні і наяву» як відображення драми зайвого героя. Акторські та режисерські роботи Л.Бикова. Творчій доробок Т.Левчука, Г.Кохана, М.Мащенка.

Українське поетичне кіно.Українське поетичне кіно 1960-70-х років. Оновлення поетики в середині 1960-х років.

Пошуки духовних цінностей і народне світосприйняття. Фільми О.Довженка – друге народження. Торжество поезії – українські поети – шістдесятники. Етичні ідеали. Поєднання достовірності з поетичною умовністю. Природа і язичницькі міфи. Диктатура зображальності. Творчість С.Параджанова. Навчання у І.Савченка. Дебют у великому кіно: «Андрієш». Пошуки власної поетики. Інтерес до етнографічного матеріалу. «Тіні забутих предків»: ренесанс поетичного стилю. Доля фільму. Знімальна группа. Колір і звукове тло. «Київські фрески»: нереалізований проект. Фільми Параджанова, поставлені за межами України. Творчість Ю. Іллєнка, Л.Осики, І.Миколайчука, А.Войтецького. «Криниця для спраглих» Ю.Іллєнка: поетичний експресіонізм. «Вечір на Івана Купала» та «Білий птах з чорною ознакою» - симфонія пластики. Соціальний досвід у формі притчі. Творчий почерк Іллєнка – режисера. Стилістика «Комісарів» М.Мащенка. «З нудьги» А.Войтецького: побутова драма в глобальному вимірі. «Камінний хрест» Л. Осики: фреска про смерть і віру. «Захар Беркут». Магія «карпатської теми». Кіновідкриття творчості Василя Стефаника. Особливості режисерського почерку Л. Осики. «Вавілон - ХХ» - спроба реабілітації. Новий спалах поезії в кіно 1970-х років. Дебют Миколайчука – режисера. У пошуках утраченої індивідуальності.

Українська школа неігрового кіно. Відкриття Ф.Соболєва.Українська школа науково-популярного кіно. Загальна характеристика. Українська

студія «Київнаукфільм» та її майстри. Світове лідерство у 1960-70-ті роки. Відкриття Ф.Соболєва. Науковий експеримент як видовище. Фільми «Сім кроків за горизонт», «Чи думають тварини», «Я та інші». Перегляд картин та обговорення режисерських прийомів Ф.Соболєва.

Реформування мови науково - популярного фільму в творчості Ф.Соболєва. Розвиток поетики Соболєва в роботах інших режисерів. Творчість А. Серебренікова, В.Олендера, Е. Загданського, О. Роднянського та інших. Сучасний стан неігрового кіно в Україні.

Українська школа анімації.Українська школа анімації. Становлення української анімаційної школи. 1920-30-ті

роки – В.Левандовський та техніка плоскої маріонетки. Мальована анімація Є.Горбача та С. Гуєцького в середені 1930-х років. Роботи І.Лазарчука. Виникнення творчого об’єднання анімації на «Київнаукфільмі» на початку 1960-х років. Фільм «Пригоди Перця». Традиції української живописної культури та народного гумора в работах українських аніматорів. Творчість В.Дахна. Серіал В.Дахна про пригоди козаків. Фільми І.Гурвіч на матеріалі народної творчості. Картина «Як дружини чоловіків продавали». Анімаційні серіали Д.Черкаського. «Пригоди капітана Врунгеля», «Острів скарбів», «Доктор Айболіт» - традиції та новаторство.

Творчість А.Грачової – поєднання лірізму, лаконічності та ніжності. Фільми «Ведмедик та той, що живе в річці», «Як їжачок та ведмедик зустрічали Новий рік», «Тігрьонок у чайнику». Фільми Е.Сивоконя «Обережно - нерви», «Людина та слово», «Усе засипав сніг». Українська анімація сьогодні.

Радянське кіно 1960-1985 років.ХХ з'їзд КПРС. Активізація творчої ініціативи. Інтерес до духовного життя людини.

Етична тема на екрані. Фільми Г.Чухрая, Л.Куліджанова, С.Бондарчука та ін. Демократичність кіномови. Зміна вектору пізнання: ідеальне майбутнє змінюється недосконалим сьогоденням. Ліричний герой фільмів М.Хуциєва «Весна на Заречній вулиці», «Липневий дощ». Протиріччя часу. Драматична доля фільму М.Хуциєва «Застава Ілліча».

Картини «Висота», «Чисте небо», «Дев'ять днів одного року» як приклад плідного творчого плацдарму для боротьби зі схематичністю. Нові акторські індивідуальності: М.Рибніков, О.Баталов, Т.Самойлова, В.Тихонов, М.Ул'янов, Н.Мордюкова.

Драматична рефлексія носіїв традиційного укладу життя у творах В.Шукшина. Трагедійний пафос фільму Л.Шепітько «Сходження». «Історія Асі Клячиної...» А.Кончаловського та його наступні стрічки: епос про втрату колективних цінностей. Тихі драми приватного життя у фільмах В.Абдрашитова («Слово для захисту», «Поворот», «Полювання на лисиць») та Д.Асанової («Ключ без права передачі», «Пацани»).

Кризові явища в суспільстві та мистецтві в 1970-ті середині 1980-х років. Сучасність та образи героїв в картинах Г.Панфілова «Початок», «Прошу слова», «Тема». Фільми Е.Клімова та С.Соловйова. Фільми про війну С.Ростоцького, С.Бондарчука, О.Германа та інших.

Жанри в радянському кіно 1970-80-х років. Комедії Е.Рязанова, Л.Гайдая, Г.Данелії. Фільми В.Меньшова та О.Мітти як вияв боротьби за масову аудиторію. Традиції жанрового кіно в радянському кінематографі. Комедії і реальність. 1970-ті: необхідність відвойовувати масового глядача. Фільми «Москва сльозам не вірить» та «Екіпаж».

Куміри ХХ сторяччя, зірки важкої долі на екрані та в житті – В.Шукшин, Г.Шпаліков, В.Висоцький, О.Даль, А.Міронов, А.Папанов, О.Борисов, А.Солоніцин та інші.

Творчість М.Михалкова. Акторська творчість Михалкова. Перші режисерські роботи: колективістські цінності з аристократичного минулого. «Втомлені сонцем» та «Сибірський цирульник» – модернізація ретроматеріалу.

Грузинська школа кіно.Період становлення грузинського кіно. Фільми 1920-1940-х років. Акторська школа в

грузинському кіно. Грузинське кіно 1950-70-х рр. Міфопоетика Т.Абуладзе, братів Шенгелая, О.Іоселіані. Культурна ментальність грузинського кіно. Фільми Т.Абуладзе «Лурджа Магдани», «Чужі діти», «Я, бабуся, Іліко і Іларіон»: лірична картина національного світу. Трилогія про драматичний поєдинок особистості і тотальної колективності: «Мольба», «Древо бажання», «Покаяння». Фільми О.Іоселіані «Листопад» і «Жив співучий дрозд»: новий герой у старих обставинах. Драма митця в картині Г.Шенгелая «Піросмані». «Мелодії Верійського кварталу» та «Подорож молодого композитора» Г.Шенгелая. Художні особливості фільмів Е.Шенгелая «Незвичайна виставка», «Диваки» та «Блакитні гори...». Сучасний стан грузинського кіно.

Творчість А.Тарковського. Період Перебудови в радянському кіно.Життєвий шлях А.Тарковського. Навчання у ВДІКу (курс М.Ромма). Дитячий ідеалізм

проти тоталітарного реалізму війни у фільмі «Іванове дитинство». Сум за гармонією у картині «Андрій Рубльов». «Соляріс» і «Сталкер»: образ майбутнього та драма сьогодення. Фільм А.Тарковського «Дзеркало» - сповідь митця. Поетичний реалізм «запечатленного времени». Пізні фільми Тарковського. «Ностальгія» - від сповіді до проповіді. «Жертвоприношення» - від проповіді до жертви. Філософські та етичні погляди А.Тарковського. Вплив режисера на радянське та пострадянське кіно. Порівняльний аналіз творчості режисера та українського поетичного кіно.

Період Перебудови в радянському кіно. П'ятий з'їзд Спілки кінематографістів (1985р.). Програма нових завдань мистецтва кіно. Піднесення кінопубліцистики. Вибух інтересу до документальних фільмів і матеріалів. Прихід в кіно нового покоління режисерів-документалістів. Нові імена в українській документалістиці: С.Буковський, О.Роднянський, А.Загданський та інші. Фільми Г.Шкляревського, Ю.Терещенко, О.Коваля. Світ як відчужденість. Роль Чорнобильскої катастрофи в усвідомленні необхідності нових концепцій. Відображення на екрані конфлікту людини і суспільства, людини і держави, людини і природи.

Нова режисура американського кіно.Наступ Голівуду: завоювання світового кіноринку масштабними постановками

(фільми-катастрофи і т. п.). Творчість Ф.Ф.Копполи. «Хрещений батько» як явище нового жанрово-стильового синтезу. Творчість М.Скорсезе. Феномен В.Аллена. Соціальна проблематика та її відображення на екранах США (О.Стоун, Р.Олтмен).

Нова режисура американського кіно 1980-х років. «Старе добре» кіно Голівуду та нові тенденції. Супербойовики та блокбастери. Кіно у стилі коміксів та сучасне життя. Оновлення матеріалу та сюжетів.: інопланетяни, динозаври і т.п. Домінанта «мельєсевського». «Зоряні війни», «Парк Юрського періоду», «Інопланетянин», «Бетмен» та інші фільми. Творчість Д.Лукаса, С.Спілберга, Р.Земекіса, Д.Кемерона.

Посилення видовищного компоненту в кінематографі. Психотерапевтична функція видовищного кіно. Завоювання Голівудом абсолютної переваги на світовому кіноринку.

Сучасна зірка в контексті політичних та духовних реалій кінця ХХ сторіччя – Р.Де Ніро, Б.Уілліс, Д.Ніколсон, Х.Форд, Т.Круз, Д.Фостер, К.Рівз та інші.

Особливості еволюції світового кіно у 1990-ті роки.Загальна характеристика. Консерватизм стану в кіномистецтві. Постмодернізм в екранній

культурі. Пошуки провідних режисерів світу в царині кіномови і кіностилістики. Творчість Е.Кустуріци, П.Грінуея, Ж.Ж.Анно, К Кесльовського, братів Коенів, К.Тарантіно, Р.Родрігеса, Д.Лінча, П. Альмодовара та іншіх лідерів кінопроцесу. Феномен датського кіно. «Догма-95».

«Кіно без кордонів». Кінематограф Австралії та Нової Зеландії. Фільми П.Уіра, П.Джексона, Д.Кемпіон. Кіно Канади. Фільми жахів Д. Кроненберга, сатиричні комедії А.Егояна, драми сучасного буття Д.Аркана. Феномен індійського кіно. Виникнення моди на східне, передусім китайське та японське кіно у 1980-ті роки. Творчість Ч.Імоу та Ч.Кайге.

Технічні відкриття в кіно. Творче та комерційне використання нових комп’ютерних технологій.

Сучасний кінопроцес.Характеристика виробничої, прокатної, творчої інфраструктури. Динаміка розвитку

кінотеатрів нового типу, зміна форм видовища, рекламування, стан кінопреси та інформаційної бази.

Протиріччя розвитку сучасної екранної культури. Нові імена в пострадянському кіно. Криміналізація тематики, нові етичні орієнтири.

Сучасний стан екранної культури в Україні. Пошук національної ідентичності в кіно. Фільми на національному матеріалі. «Молитва за гетьмана Мазепу» Ю.Іллєнка, «Мамай» О.Саніна, «Богдан Хмельницький» М.Мащенка.

Основні тенденції еволюції жанрів, стилів, світоглядних систем сучасного кіно. Місце кінематографа в сучасній аудіовізуальній культурі.

Телебачення.Історія винаходу. Перші кроки телебачення. Стосунки з кінематографом. Перші

десятиліття існування: усвідомлення специфіки. Телебачення і радіо. Формування телевізійних жанрів у 1950-ті роки. Система жанрів: власне і запозичене. Розвиток телебачення у 1960-ті роки. Осмислення специфіки нового засобу комунікації. Телебачення як мистецтво. Перші радянські серіали: «Викликаємо вогонь на себе», «Операція «Трест», «Вічний поклик» та інші.

Розвиток телебачення у 1970-ті роки. Поява нових стилів і жанрів. Техніка і поетика. Мистецтво і спорт на екрані. Модернізація та розширення мережі телемовлення. Інформаційні програми: витіснення радіо. Радянське телебачення: збільшення спектру програм. Спортивні програми як телешоу і ідеологія. Мистецькі передачі. Кіно на телеекрані.

Телебачення часів Перебудови. Розширення сектору свободи на телебаченні, відновлення прямого ефіру. Поява нових програм, орієнтованих на відкриту дискусію з існуючими цінностями і стереотипами.

Сучасне телебачення України. Поява в 1990-ті роки незалежних телекомпаній. Установка на масову аудиторію і розважальні жанри. Вплив західних телевізійних технологій. Політичний контроль інформаційних програм. Кіно і телебачення.

ЛІТЕРАТУРА1.Л. Поетична хвиля українського кіно. – К.: Мистецтво, 1989. 2.Абдуллаева З. Живая натура. Картины Романа Балаяна. – М.: Киноцентр,19893.Александров Г. Эпоха и кино. – М.: 1976.4.Андрей Миронов глазами друзей. – М.: 20005.Антониони об Антониони. – М.: Радуга, 1986.6.Мистецтво, 1991.7.Богомолов Ю. Михаил Калатозов. – М.: Искусство, 1989.8.Брюховецька Л. Леонід Осика. – К.: Академія, 1999.9.«Будем жить!». Воспоминания о Леониде Быкове – режиссере, актере, друге. – К.: Український письменник, 1996.10.Бутовский Я. Андрей Москвин, кинооператорАристарко Г. История теорий кино. – М.: Искусство, 196611.Базен А. Что такое кино?. – М.: 1972.12.Безклубенко С. Телевизионное кино. – К.: Мистецтво, 1975

13.Бергман о Бергмане. – М.: Радуга. 198514.Білий птах з чорною ознакою. Іван Миколайчик: спогади, інтерв’ю, сценарії. – К.:СПб.: 2000.15.Генс И. Бросившие вызов. Японские кинорежиссеры 60-70-гг. – М.: 1988.16.Гинзбург С. Кинематография дореволюционной России. – М.: Искусство, 1963.17.Гиш Л. Кино, Гриффит и я. – М.: 2000.18.Даль О. Дневники, письма, воспоминания. – М.: 2001.19.Гурченко Л. Аплодисменты.- М.: 2000.20.Дитрих М. Азбука моей жизни. – М.: 1983.21.Годар Ж.-Л. Страсть между черным и белым. - М.: 1992.22.Григорян Л. Три цвета одной страсти. Триптих Сергея Параджанова. – М.: Киноцентр. 1991.23.Грошев А., Гинзбург С., Долинский И., Лебедев Н., Смирнов Е., Туманов. Краткая история советского кино. – М.: Искусство, 1969.24.Довженко О. Твори в п’яти томах. – К.: Дніпро, 1964-1966.25.Довженко О. Україна в огні. Кіноповість. Щоденник. – К.: Радянський письменник, 1990.26.Жанкола Ж.-П. Кино Франции (1958-1978). – М.: 1984./Жанры кино. – М.: 1979./Звезды Голливуда (80-е-90-е годы). – М.: Искусство, 1995.27.Зоркая Н. На рубеже столетий. – М.: 1976.28.Зоркая Н. Портреты: Лев Кулешов, Сергей Эйзенштейн, Яков Протазанов, Юлий Райзман, Михаил Ромм, Григорий Чухрай, Марлен Хуциев. – М.: 1966.29.История советского кино. 1917-1967. В четырех томах. – М.: Искусство, 1969-1972.30.Історія українського радянського кіно, тт..1,2. – К.: Наукова думка, 1987-1988.31.Карцева Е. Вестерн. Эволюция жанра. – М.: 1976.32.Карцева Е. Голливуд: контрасты 70-х. – М.: 1987.33.Кинематограф оттепели. – М.: Материк, 1996.34.Кино Италии. Неореализм. – М.: Искусство, 1989.35.Кино. Энциклопедический словарь. – М.: «Советская энциклопедия», 1987.36.Клер Р. Размышления о киноискусстве. – М.: 195837.Клер Рене. Сценарии и комментарии. – М.: Искусство, 1969.38.Колодяжная В., Трутко И. История зарубежного кино, т.2. – М.: Искусство,1965.39.Комаров С. История зарубежного кино, т.1. – М.: Искусство, 1965.40.Комаров С., Трутко И., Утилов В. История зарубежного кино, т.3, Кино стран социализма. – М.: Искусство, 1981.41.Кракауэр З. Психологическая история немецкого кино. – М.: 1977.42.Краснова Г. Кино ФРГ. – М.: 1987.43.Крижанівський Б., Новиков Ю. Віктор Івченко. – К.: Мистецтво, 1977.44.Кушниров М. Светлый путь, или Чарли и Спенсер. (Г.Александров и Л.Орлова). – М.: 1998.45.Левин Е. О художественном единстве фильма. – М.: Искусство, 1977.46.Лемешева Л. Украинское кино: проблемы одного поколения. – М.: Союз кинематографистов СССР, 1987.47.Макгиллиган П. Джек Николсон. – М.: 1999.48.Марьямов А. Довженко. – М.: Молодая гвардия, 1968.49.Мачерет А. О поэтике киноискусства. – М.: Искусство, 1981.50.Мащенко І. Телебачення України. – К.: 1998.51.Мащенко Н., Морозов Ю. Диалоги о многосерийном телефильме. – К.: Мистецтво, 1986.52.Мир и фильмы Андрея Тарковського. – М.: Искусство, 1991.53.Миславский В. Кино в Украине 1896-1921. Факты. Фильмы. Имена. – Харьков: Издательство «Торсинг», 2005.54.Михалков Н. Сборник. – М.: 1989.55.Мусієнко Н., Мусієнко О., Слободян В. Світло далеких зірок. – К.: Мистецтво, 1995.56.Мусский И. Сто великих актеров. – М.: «Вече», 2002.

57.Мусский И. Сто великих отечественных фильмов. – М.: «Вече», 2006.58.Мусієнко О. «Нова хвиля» у французькому кінематографі: джерела, теоретичний грунт, майстри. Навчальний посібник. – К.: 1995.59.Немое кино. Из истории французской киномысли. – М.: Искусство, 1988.60.Островский Г. Одесса.Море.Кино. Страницы истории далекой и близкой. – Одесса: Маяк, 1989.61.Паркинсон Дэвид. Кино. – М.: Росмэн, 1996.62.Плахов А. Всего 33. Звезды мировой кинорежиссуры. – Винница: Аквилон, 1999.63.Плахов А. Всего 33. Звезды крупным планом. – Винница: ГЛОБУС-ПРЕСС, 2002.64.Ренуар Ж. Моя жизнь и мои фильмы. – М.: Искусство, 1981.65.Савченко И. Сборник статей и воспоминаний. – К.: Мистецтво, 1980.66.Садуль Ж. Всемирная история кино, тт. 1-4. – М.: Искусство, 1958-1982.67.Садуль Ж. Чарли Чаплин. – М.: Искусство, 1981.68.Саппак В. Телевидение и мы. – М.: искусство, 1963.69.Сато Т. Кино Японии. – М.: 1988.70.Скуратівський В. Екранні мистецтва в соціокультурних процесах ХХ століття. Генеза. Структура. Функція. У двох книгах. – К.: КМЦ «Поезія», 1997.71.Соболев Р. Люди и фильмы русского дореволюционного кино. – М.: Искусство, 1961.72.Сто фільмів українського кіно. Анотований каталог. – К.: Спалах, 1996.73.Сто великих режиссеров. И. Мусский. – М.: «Вече», 2004.74.Теплиц Е. История киноискусства, тт. 1-5. – М.: Искусство, 1968-1974.75.Трауберг Л. Мир наизнанку. – М.: 1984.76.Тысяча и один фильм, который вы должны посмотреть. – М.: ООО «Магма», 2006.77.Тысяча фильмов за 100 лет. Краткий справочник – путеводитель по истории мирового кино. – М.: Госфильмофонд России, Русина, 1997.78.Уитфилд А. Мэри Пикфорд. – Смоленск: 1999.79.Уэллс об Уэллсе. – М.: Радуга, 1990.80.Феллини о Феллини. – М.: Радуга, 1988.81.Флаэрти Р. Статьи, свидетельства, сценарии. – М.: Искусство, 1976.82.Фрейлих С. Теория кино: от Эйзенштейна до Тарковского. – М.: Искусство, 1992.83.Фурманова З. Шаги за горизонт. Фильмы о науке Феликса Соболева. – М.: Союз кинематографистов СССР, 1987.84.Цвіркунов В. Проблеми стилю в кіномистецтві. – К.: Мистецтво 1988.85.Чаплин Ч. Моя биография. – М.: 2000.86.Чехова О. Мои часы идут иначе. – М.: 1998.87.Шуб Э. Жизнь моя – кинематограф.- М.: 1972.88.Эйзенштейн С.М. Избранные произведения в 6 томах. – М.: 1964-1971.89.Эйзенштейн в воспоминаниях современников. – М.: 1974.90.Мащенко І.Г. Всесвітній відео аудіо-літопис. – З.: Дике Поле, 2006.91.Державна програма впровадження цифрового телерадіомовлення, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1085.92.Вісник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, № 7. – Київ: 200793.План розвитку національного телерадіоінформаційного простору України. Офіційний вісник України

ТЕЛЕВІЗІЙНА КОМУНІКАЦІЯ

Історичні передумови та методологічні підстави дослідження телекомунікації як складової масової комунікації.

Поняття масової комунікації. Два періоди розвитку масового спілкування — доіндустріальний та індустріальний; чотири обов’язкових етапи: 1) дописемний доіндустріального періоду, 2) писемний доіндустріального періоду; індустріальний період —

3) друкований етап, 4) аудіовізуальний. Новітній віртуальний етап, який розпочинає третій, інформаційний період розвитку масового спілкування.80—90-ті роки минулого століття – актуалізація потреби багатоаспектного дослідження проблем комунікації в багатьох суміжних галузях гуманітарних знань, зокрема соціології, психології, соціопсихології, психоантропології. Стійкий професійний інтерес до системи засобів масової комунікації та її складової — телебачення — з боку політологів, культурологів, журналістикознавців різних наукових шкіл новітньої доби. стала ґрунтовна праця Е. Барноу, Дж. Гербнера, В. Шрамма та інших "Міжнародна енциклопедія комунікації", котра систематизувала основні поняття теорії та практики комунікації як своєрідна універсальна база знань у цій сфері.

Зарубіжні дослідження комунікації, масовокомунікаційної діяльності. Б. Барельсон, Дж. Гербнер, П. Лазарсфельд, Г. Лассуел, Г. М. Маклюен, Р. Мертон, В. Ріверс, В. Шрамм та інші про особливий вплив масової комунікації на свідомість, поведінку, соціокультурний вибір аудиторії як масового колективного адресату, про мету, засоби, специфіку інформаційної взаємодії суб'єктів комунікації тощо. Дослідження Т. Іглгтона, О. Клаппа, А. Моля, В. Онга, С. Холла, Д. Маккуейла, Д. Лаала та формулювання основних понятть масовокомунікаційної сфери з огляду проблеми глобального характеру мас-медіа й суспільства.

Типи комунікантів у масовій комунікації.Комуніканти як особи, що ініціюють, проводять, підтримують або завершують процес спілкування. Професійні комуніканти або комуніканти-аматори та засоби, які вони виокристовують: а) мова або знакові системи, що створені на основі мови: агітатори, ведучі, вихователі, журналісти, іміджмейкери, піарники (фахівці зі зв’язків із громадськістю), представники влади, прес-секретарі, пропагандисти, проповідники, публіцисти, редактори, рекламісти, учителі; б) парамовні зображальні засоби — мова жестів, рухи тіла, голос тощо: співаки, танцівники і т. д.; в) художні образи, а також створені за уявними образами предмети: майстри народних ремесел, скульптори, художники тощо.

Масова свідомість як адресат і замовник в процесі масової комунікаціїПоняття масової свідомості. Масова свідомість та індивідуальна свідомість. Масова

свідомість та групова свідомість. Масова свідомість та елітарна свідомість. Маніпулятивний вплив як основна форма стосунків між елітою та масами (X. Ортега-и-Гассет, А. Тойнбі, Г. Моска, В. Парето, А. Этціоні). Масова свідомість та масове позасвідоме. Г. Юнг про архетипи колективного позасвідомого.

Визначення маси у різних дослідженнях, присвячених переважно психології мас та соціології аудиторії. Російський учений-політолог Д. В. Ольшанський та його огляд теорій маси. Термін “маси” вперше було вжито у контексті аристократичної критики соціальних змін XVII—XIX століть у суспільствознавстві. Перший визнаний теоретик мас Г. Ле Бон (1896). Розгляд маси на прикладі натовпу як психологічного феномена, що з’являвся в результаті безпосередньої взаємодії індивідів, незалежно від їхньої національності, соціального статусу, професії, навіть причини, що викликала утворення натовпу.Серед багатьох визначень маси через усю історію цього питання простежується загальна думка, висловлена російським ученим кінця епохи соціалізму Г. К. Ашиним, що маса — певна психічна спільнота. Таке розуміння маси виникло під упливом соціальної психології, звідки цей термін було взято, та емпіричними спостереженнями за ситуативно виниклими множинами людей і стихійними формами їхньої поведінки.Поняття мас як принципово неорганізованих і неструктурованих суб’єктів суспільного життя на відміну від соціальних груп, великих і малих, завжди якось організованих і структурованих.

Свідомість як стрижневий елемент маси. Разом з масовими настроями та різними ірраціональними формами масової, стихійної поведінки вона визначає сутність маси її психологію, яка й відрізняє маси від інших соціальних суб’єктів. Д. В. Ольшанський про роль масової свідомості за певних обставин — фізичних (стихійні лиха), соціальних (суспільні

катаклізми), політичних (війни, перевороти) — як провідну у суспільстві, таку, що сигналізує про наявність активної маси та зменшення впливу класичних груп.

Дві форми маси: (1) маса природна, стихійна, неорганізована, яка виникає сама собою Ш. Сигеле, Г. Лебон, Г. Тард, Б. Поршнев і (2) маса штучна, організована, керована У. Макдауголл, З. Фрейд, С. Московічі).

Психоаналітичне пояснення «інфікованості» і «навіюваності» індивідів у масі, поява т.з. «масової людини». Погляд на масу як на натовп, якому необхідне керування владної еліти в концепції бюрократичного суспільства М. Вебера, Г. Зиммеля, К. Мангейма та ін.

Масова свідомість як об'єкт впливу телевізійної комунікації . Дві форми масової свідомості: стихійна, спонтанна, динамічна свідомість натовпу і

самодостатня, стійка, практична свідомість народу.Маса як аудиторія мас-медіа. Види масового комунікативного впливу. Фактор

аудиторії. К. Джоунс про основний набір знань про цільову аудиторію (політичні вподобання; біографічна інформація; процеси прийняття рішень; демографічна інформація: вік, стать, раса, релігія, економічні доходи, культурні вподобання; уявлення аудиторії про найкращі можливості розвитку подій; можливості аудиторії в царині інформаційних операцій; оцінки дій аудиторії за різними сценаріями.Засоби і методи масовокомунікативного впливу

Інформаційні продукти чи інформаційні акції, які використовуються фахівцями масової комунікації для впливу на людину, для її масифікації чи керування масами: масова інформація, новина, повідомлення, реклама, агітка, проповідь, виступ перед аудиторією, PR-акція тощо.

Методи зараження. Методи сугестії. Методи маніпуляції. До засобів масового впливу відносяться ті інформаційні продукти чи інформаційні

акції, які використовуються фахівцями масової комунікації для впливу на людину, для її масифікації чи керування масами: масова інформація, новина, повідомлення, реклама, агітка, проповідь, виступ перед аудиторією, PR-акція тощо.

Методи масовокомунікативного впливу: у вигляді неконтрольованого свідомістю комуніканта і непланованого, але природного акту взаємодії комунікаторів, або у вигляді відкритого, технологічно визначеного, добре усвідомлюваного, планованого процесу тиску на комуніката, не усвідомлюваного ним.

Перший вид впливу — емоційне зараження.Другий вид масового впливу має форму актів навіювання (сугéстії). Третій вид - маніпуляція, тобто процес керування комунікантом.

Масовим протиставляються немасові впливи у вигляді особистісно зорієнтованих процесів розвитку індивідів — виховання, розвиток творчої особистості, навчання тощо.

Методи навіювання і маніпуляції. Навіювання (сугестія) має різні методи — від психологічного тиску до переконування (аргументації) тощо.

Способи накидання глядачеві тієї чи іншої моделі сприйняття в підготовці новин: підмінюють ієрархію важливості (коли другорядні повідомлення висувають на чільне місце, й вони заступають першорядні); подають неправдиві відомості; інформацію викладають в оцінному варіанті замість нейтрального; події висвітлюють у хибному ракурсі (коли у виникненні проблемної ситуації звинувачують виконавців, а не керівників); спекулюють на важливій інформації, як у випадку зі справою Ґ. Ґонґадзе, постійне безрезультатне обговорення якої перетворило політичний злочин у загальне місце медіаконтенту; зловживають шоковими новинами, відволікають від усвідомлення реального стану справ у країні; їм бракує аналітичного викладу матеріалу, що позбавляє аудиторію можливості робити власні висновки.

Віртуалізація масової свідомості в телевізійній комунікації як процес принесення в масову свідомість ідеальних образів дійсності, що конструюють, імітують і заміщують саму реальність, натомість виступаючи у формах віртуальності можливого, віртуальності дійсного і віртуальності симулятивного. Віртуальність можливого як структурована безліч віртуальних

ситуацій, в яких за допомогою використовуваного каналу комунікації конструюються ідеальні моделі або образи майбутнього.

Віртуальність дійсного як структурована безліч таких віртуальних ситуацій, в яких за допомогою використовуваного каналу комунікації сприйняття образу предмета зближується з сприйняттям самого предмета, що забезпечує реалізм віртуальної дії щодо до предмета.Віртуальність симулятивного як структурована безліч віртуальних ситуацій, в яких за допомогою використовуваного каналу комунікації зміст об’єктивної реальності підміняється симулятивними конструктами – симулякрами – які постулюються в якості реальних об’єктів.

Технології масових комунікацій як способи, прийоми, методи, процеси, засоби організації різних видів діяльності особи і суспільства, теоретичні знання про ці способи і методи тощо.

Концептуальні засади масовокомунікаційних технологій. Медіа як засіб “соціальної телепатії”. Четверта влада” як основний концепт технології масового впливу. Ознаки технологій масового впливу в рамках концепту “четверта влада”. Основи технології масового впливу.

Поняття інформації та інформаційного суспільства.З кінця 1960-х років ХХ століття в розвинених капіталістичних країнах (передусім,

Японії та США) інформаційні ресурси починають грати особливу самостійну роль, не прив’язану більш до матеріального виробництву. У цьому інформаційні ресурси набувають статусу визначального фактору розвитку матеріального виробництва, а чи не навпаки, як це було раніше.

Основні концепції інформаційного суспільства.Теорії постіндустріалізму та інтерес дослідників до окремих аспектів впливу науково-

технічного прогресу на соціум, що призвело до появи широкого спектру концепцій, зокрема концепції інформаційного суспільства. Роботи американського соціолога і футуролога Е. Тоффлера, зокрема, «Шок майбутнього» (1970 р.), «Третя хвиля» (1980 р.) та інші. Світова соціально-економічна думка другої половини XX ст. відобразила цей підхід у вигляді сукупності теорій - індустріального, постіндустріального суспільства, "третьої хвилі", суспільства знань, нової економіки та ін. Серед її найвідоміших представників - учені зі світовим іменем Дж.К. Гелбрейт, П. Дракер, Д. Белл, М. Кастельстаін. (США), Ж. Еллюль, Ф. Перру та ін. (Франція), Т. Сакайя (Японія), А. Печчеї (Італія).

Настання постіндустріального етапу (стадії) розвитку суспільств. Основна характеристика – створення у сфері послуг все більшої частки ВВП і зосередженням у цій сфері людської активності все більшої частки зайнятих.

Кінець 1960-х років ХХ століття. У розвинених капіталістичних країнах (передусім, Японії та США) інформаційні ресурси починають грати особливу самостійну роль, не прив'язану більш до матеріального виробництва. Інформаційні ресурси набувають статусу визначального фактору розвитку матеріального виробництва, а не навпаки, як це було раніше.

Моделі комунікації в інформаційному суспільстві з погляду PR, реклами і пропаганди. Царина прикладних комунікацій: комунікатор намагається внести зміни в комунікацію, аби перевести свого адресата на новий тип поведінки, який вигідний комунікатору. Фактор комунікатора (завдання і цілі, які він переслідує), фактор цільової аудиторії (інтереси адресата, теми, які людям не байдужі), фактор каналу комунікації (стандарти каналу).

Інформаційна зброя як засіб, що дозволяє цілеспрямовано активізувати в інформаційній системі певні процеси, в яких зацікавлений той, хто застосовує зброю.

Інформаційна війна як комунікативна технологія за впливом на інформації і інформаційні системи противника задля досягнення інформаційної переваги у інтересах національної стратегії, за одночасного захисту власної інформації та своїх інформаційних систем.Інформаційна війна як засіб, а не кінцева мета. Інформаційну війну можна використовувати як щодо стратегічної атаки чи протидії.

Види інформаційної війни: 1) психологічні операції – використання інформації для агітації солдатів ворога; 2) електронна війна – не дозволяє ворогу отримати точну інформацію; 3) дезінформація – надає ворогу неправдиву інформацію про наші сили і наміри; 4) фізична руйнація – частина інформаційної війни, коли має метою вплив на елементи інформаційних систем противника; 5) заходи для безпеки – прагнуть аби ворог не здобув знання про наші можливості і наміри; 6) прямі інформаційні атаки – пряме спотворення інформації.

Політичний, художній, пізнавальний і розважальний різновиди комунікації. Функції мас-медіа.

1948 р., Г. Лассуелл про три основні функції масової комунікації: огляд навколишнього світу, що можна інтерпретувати як інформаційну функцію; кореляція з соціальними структурами суспільства, що можна тлумачити як вплив на суспільство і його пізнання через зворотний зв'язок; передача культурної спадщини, що можна розуміти як пізнавально-культурологічну функцію, функцію спадкоємності культур.

I960 р. К. Райт про ще одну функцію масової комунікації - розважальну. Початок 1980-x рр.. Фахівець з масової комунікації Амстердамського університету Мак-Квейл про ще одну функцію масової комунікації – мобілізуючу (маються на увазі специфічні завдання, які виконує масова комунікація під час різних кампаній, частіше – політичних, рідше – релігійних).

Вітчизняна психолінгвістика про чотири функції, типові для радіо-і телевізійного спілкування: інформаційна; регулююча; соціального контролю; соціалізації особистості – прищеплення особистості тих рис, які бажані для суспільства.

Інформаційна функція: надання масовому читачеві, слухачеві і глядачеві актуальної інформації про різні сфери діяльності – ділової, науково-технічної, політичної, юридичної, медичної, тощо. Роль отримання великого обсягу інформації для людини у розширенні пізнавальних можливості, та збільшення творчого потенціалу, для можливості прогнозувати свої дії, економії часу, для посилення мотивації до спільних дій. Сприяння оптимізації корисної діяльності суспільства та індивіда.

Регулююча функція: широкий діапазон впливу на масову аудиторію, починаючи з встановлення контактів і закінчуючи контролем над суспільством. Вплив масової комунікації на формування суспільної свідомості групи й особистості, на формування громадської думки та створення соціальних стереотипів. Можливості маніпулювати і керувати суспільною свідомістю, здійснювати функцію соціального контролю.

Культурологічна функція: ознайомлення з досягненнями культури і мистецтва, сприяння усвідомленню суспільством необхідності спадкоємності культури, збереження культурних традицій, знайомство з особливостями різних культур і субкультур, розвиток естетичного смаку, сприяння взаєморозумінню, зняттю соціальної напруженості і в кінцевому рахунку інтеграції суспільства.

Поняття масової культури, ставлення до якої в плані її соціальної цінності неоднозначно. З одного боку, прагнення познайомити широкий загал з досягненнями світового мистецтва, новими напрямками є безсумнівною заслугою ЗМІ. З іншого боку, низький художній рівень розважальних програм, необмежені можливості їх тиражування виховують поганий смак у споживачів масової культури.

Соціальна сутність масової комунікації: потужний засіб впливу на суспільство з метою оптимізації його діяльності, соціалізації індивіда та інтеграції суспільства.

Дослідження телевізійної культури: технології, інститути, аудиторії, ефекти комунікації

Необхідність вивчення телекомунікації в межах зв'язку особистості й інформаційного середовища, специфіки формування діалогічного комунікативного простору та ролі телебачення як ЗМК у контексті функціонування комунікативних і соціокультурних процесів.

Ефе́кти ма́сової комуніка́ції — будь-який результат медійного впливу, що характеризується приверненням уваги реципієнта, зміною установок та поведінкових патернів.

Види ефектів масовій комунікації:Ефект групування. Мас-медіа виступає у ролі групувальника та посередника між владою і громадськістю. Мета такого ефекту – об’єднати суспільство у період загрози, медіа працюють винятково на благо.Ефект довіри. Намагання медіа викликати довіру реципієнтів до певного джерела та змісту інформації.Ефект ореолу. Тип зв’язків із громадськістю, де медіа виступають інструментом PR-кампанії окремих індивідів. Ціллю є формування іміджу особи серед громадськості та отримання позитивної реакції на діяльність особи.Ефект самодостатності у прийняті рішень. Реципієнтові важливо самостійно приймати рішення, не обґрунтовуючи його впливом ЗМК, тому незалежні та неупереджені медіа мають більшу прихильність цільової аудиторії, оскільки їх реципієнти вважають, що самостійно аналізують подану інформацію та роблять відповідні висновки.Ефект праймінгу. Зумовлений аналізом отримуваної інформації через певні асоціації, які виникли у реципієнта раніше, тому реакція на повідомлення може не відповідати дійсним умовам, а асоціюватися із тими реаліями, у яких реципієнт пережив відповідні емоції.Ефект десенсибілізації. Легітимація певних норм поведінки, яка до впливу ЗМІ була неприйнятною для певного індивіда.Ефект культивації. Перенесення екранних цінностей, норм та правил у реальне життя, що у дійсності може не відповідати загальноприйнятим у суспільстві патернам.Ефект бумеранга. Через надмірність надходження певної інформації реципієнти не сприймають її серйозно, тому реакція на повідомлення стає протилежною до очікуваної.Заколисуючий ефект. Пасивне сприйняття інформації є наслідком емоційного задоволення умовами надходження повідомлення.Ефект переконання. Зміна установок та поведінки реципієнтів зумовлюється зверненням уваги на повідомлення, розумінням його змісту та згодою із контентом.

Чинники, якими опосередковується вплив ефектів масової комунікації: джерело, зміст, канал зв'язку, реципієнт та місце призначення. Ефективність повідомлень, створених владними та достовірними джерелами, яким довіряє реципієнт. Ефективність у сприйнятті змісту повідомлення корелює із конкретикою та повторюваністю. Роль особистої мотивації реципієнта, його зацікавленості у певній тематиці. «Ієрархія впливів» за Реєм як процес перетворення повідомлення від когнітивного розуміння до емоційної реакції та поведінки або дії. Втрата емоційного переживання, якщо реципієнт не повністю зацікавлений повідомленням.

Способи дослідження телевізійних аудиторій. Соціологічні дослідження, аналіз

фокус-груп.Методологія дослідження аудиторії телебачення. На Заході перші серйозні кроки в

аудіторометрії в 20-30-х роках у США, формування таких методів опитування, як анкетування з висилкою анкет поштою і інтерв'ювання face-to-face. Розвиток телефонізації в США і усвідомлення того факту, що інформація недовго затримується в пам'яті слухачів та два різновиди нових методик: телефонне опитування в процесі прослуховування та на наступний день після виходу передачі в ефір. Перші комерційні соціологічні служби, що спеціалізувалися виключно на вимірах аудиторії.

Перші методи дослідження аудиторії газет і журналів: крім регулярного аналізу редакційної пошти та відстеження даних про збут тиражу – з'ясування впізнаваності марки видання, коли респондентам пред'являли приблизно десяток логотипів різноманітних видань і просили відповісти на ряд питань, або ж респонденту пред'являли список видань і з'ясовували, що він читав у них протягом певного хронологічного періоду. У Європі перший досвід в області аудіторометрії - британська державна корпорація ВВС (Бі-Бі-Сі), яка з середини 30-х років веде щоденні виміри аудиторії.

На початку 40-х років в США в експлуатацію було введено аудіометр, який підключався до стаціонарного радіоприймача й дозволяв фіксувати режим його роботи. Таких апаратів було виготовлено більше 1000. Криза цього збору вимірювань виникла з появою переносних і автомобільних приймачів. Введення нової опитувальної методики – щоденникової панелі. Її базові особливості, які збереглися й донині: певна кількість респондентів протягом тижня заповнюють опитувальні таблиці, створені з урахуванням певних соціально-демографічних характеристик і з урахуванням сітки мовлення. Група постійних респондентів вибирається на комерційній основі і з урахуванням певних соціально-демографічних характеристик. 70-і роки: поява приладів, що дозволяють проводити вимірювання телеаудиторії напівавтоматизованим електронним способом. Спочатку це були пульти управління телевізорами. Кнопки пульта стали використовуватися для фіксації не лише самого факту включення, але й кількості дивляться глядачів. Прилад отримав назву «people meter» (ТБ-метр). Протягом чверті століття цей прилад постійно вдосконалювався, вимагаючи все менше і менше втручання з боку телеглядача. На сьогодні це найбільш досконалий і одночасно самий дорогий спосіб вимірювання телеаудиторії.

Соціо-культурологічні дослідження аудиторії. Основна засада: аудиторія – не лише та сторона, яка приймає повідомлення (тобто пасивна), але і сторона, яка формує порядок денний засобів масової інформації (тобто активна - оскільки впливає на їхню інформаційну політику) . Як теоретична концепція «активна аудиторія» відноситься до двох академічним парадигм.Перша з них - це підхід, ядром якого є поняття «задоволення потреб» і який почав складатися з 1970-х років. Теоретики цього напряму досліджували не те, що «ЗМІ роблять по відношенню до людей», а те, що «люди роблять зі ЗМІ», чому у споживача існує стійкий інтерес до певних медіажанрів. Предметом дослідження спочатку були «мильні опери», потім те, що люди прагнуть отримати і отримують від ЗМІ – допомога у вирішенні якихось особистих проблем, розваги, соціальну адаптацію, інформацію. Інша парадигма - «культурні дослідження» - з 1980-х років. Прагнення охопити більш широке коло відносин між медіа і суспільством. Початок 1970-х. МакКвейл, Блумлер і Браун опублікували результати свого дослідження про те, які цілі щодо ЗМІ переслідують споживачі. Вихідне положення: користувач завжди діє раціональним чином: він свідомо обирає ЗМІ і в цих ЗМІ шукає зміст, яке задовольняло б його потреби. Ці мотиви (МакКвейл назвав це мотивом особистої вигоди чи користі) виступають в якості головного чинника формування аудиторій, а не естетичні і не культурні чинники. Автори, крім того, виходили з того, що в даній області можна багато чого виміряти і виразити формальним чином Типологія взаємодії медіа і людини з такими позиціями, як особисті зв'язки і відносини, характеристика особистості споживача, його діяльність з пошуку інформації і т.п.

Стрімкий розвиток прикладної телевізійної соціології та виникнення ринку вимірювань телевізійної аудиторії на пострадянському просторі з появою комерційного телебачення та розвитком телевізійно-рекламної індустрії. До початку 90-х років телебачення не потребувало соціологічних даних, оскільки існуюча єдина і централізована система державного телевізійного мовлення не припускала конкурентної боротьби між каналами за аудиторію. Поява комерційного телебачення та телевізійної реклами і актуалізація потреби вивчення різноманітних глядацьких уподобань, оскільки усереднені дані не могли задовольнити телеканали і рекламний ринок, тому що рекламодавця цікавила не просто глядацька маса, а конкретні цільові аудиторії, сегментовані за різними соціальними ознаками.

Створення і поширення екранних текстів у системі масової комунікації та масової культури

Однією з форм різноманітних видовищ є видовища техногенні. Під цим терміном розуміється об´єктивна залежність форм, методів, засобів створення документального чи художнього образу дійсності від технічних особливостей виду мистецтва. Ця залежність є найзначущішою в таких техногенних мистецтвах, як кінематограф і телебачення. Їх існування

невіддільне від складного техніко-технологічного комплексу. Крім того, саме технічні можливості кіно і телебачення значною мірою визначають специфічні тільки для них засоби збирання, обробки та розповсюдження документальної та художньої інформації.

Техногенність кіно і телебачення обумовлює і величезні можливості драматургічної побудови екранних творів, пов´язані із комбінованими та комп´ютерними методами утворення віртуальної екранної дійсності.

Безпосередньо з придатністю тих чи інших драматургічних засобів до техногенних вимог кіно і телебачення пов´язане і поняття екранності, як придатності творчого задуму, або літературної першооснови для реалізації саме в якості телевізійного або кінематографічного твору, а також придатності певних виражальних засобів для їх використання при створенні конкретного телевізійного чи кінематографічного твору.Драматургічні твори, які доцільно, або можливо реалізувати засобами кіно і телебачення, а є й такі, які краще реалізувати в театрі, на естраді, або у вигляді масових видовищ чи комп´ютерних ігр.

Техногенність в концертній діяльності (використання нової звукової техніки, спецефектів, кінематографічних зображень на екранах тощо), а також у театрі, де існують такі театральні форми, як «латерна магіка». У виставах театрів, що використовують методи «латерни-магіки», драматургічно поєднуються акторська гра, кінокадри, телевізійна трансляція реальних подій, динамічно-змістовна світлова дія.Спільні та відмінні риси кіно і телебачення; ефект телевізійної присутності.

Кінематограф і телебачення як екранні видовища, яких поєднує спільна форма існування – розкриття дійсності за допомогою драматургічної побудови окремих елементів звукозорового комплексу, що утворюється за допомогою технічних засобів фіксації звуку і зображення.Однакова система зображальних і звукових виражальних засобів і звукозорового монтажу: кадр, ракурс, рух, тональність, грим, костюм, шуми, музика, слово і т.ін.Здатність здійснювати необмежену кількість повторів окремих екранних творів, що корегуються тільки особливостями умов колективного в кіно та індивідуального – на телебаченні, перегляду.

Спільне в системі функціональних обов´язків працівників кіно і телебачення.Принципові розбіжності між кіно і телебаченням. Головне і визначальне – умови

екранного сприйняття. Суто колективна природа сприйняття кінематографічних творів у всій повноті їх емоційного впливу на глядача. Твори кіномистецтва звертаються до обмеженої колективної аудиторії і їх головним завданням є емоційний, образний вплив на глядача, так само, як і пізнання дійсності через систему художніх образів.

Телевізійний перегляд як психологічно глибоко індивідуалізований процес та інструмент одномоментного впливу на мільйони людей. Телебачення як технологія прямої трансляції реальних подій у час їх звершення та великий ступінь глядачевої довіри до правдивості подій, що наклало відбиток на всю подальшу діяльність телебачення як засобу масової комунікації.

Засоби та методи телебачення: індивідуалізовані засоби екранного діалогу із глядачем, методи логічного інформування й переконання глядача, використання різноманітних засобів екранної виразності, роблячи їх менш емоційними, підкорюючи більше оповідним, ніж образним завданням.

Особливе місце конкретної людини на телевізійному екрані та визначна роль телевізійних ведучих і синхронного слова, яке є власним виразом думки реальної людини.

Особливості телебачення та певні обмеження на методи фіксації зображення: більше зосередження на проявах людської поведінки, екранному мисленні; невеликі розміри телевізійного екрану диктують і певну стриманість у створенні екранних образів і атмосфери подій за допомогою динамічного зображення, тональної та колористичної гами.

Головний драматургічний фактор телебачення – екранне слово, людська думка, яким підпорядковані всі інші складові телевізійного мовлення.

Телевізійний «ефект присутності» як інструмент комунікативного спілкування, властивий телебаченню, що створює ілюзію безпосередньої участі глядача в екранних подіях,

та базується на здатності телебачення до ндивідуалізованого діалогічного контакту з телеглядачем на основі психологічного спілкування з реальними людьми на телеекрані. Програмність телевізійного мовлення та налаштування глядача на ситуацію начебто власної присутності при тих чи інших екранних подіях.

Особливості поширення художніх текстів у контексті телевізійної комунікації.Включення художніх форм у систему, властиву, насамперед, документальному кіно

завдяки властивій телебаченню програмної структури, циклового, багатосерійного принципу показу телепрограм і телефільмів, які дозволяють глядачеві умовно переживати емоційні стани в атмосфері начебто реального часу.

Основна відмінність текстів мас-медіа та художніх форм: мас-медіа породжують тексти, що живуть недовго, а художня культура – такі, що існують у часі. Особливість їх функціонування: тексти мас-медіа ніби витісняють один одного, коли завтрашня розповідь про події буде важливішою, ніж сьогоднішня; художня комунікація породжує тексти альтернативні, а не такі, що витісняють один одного

Комунікації мас-медіа як більш «об’єктивні», тобто психологічно вони вважаються такими, що більш точно відповідають дійсності, художня комунікація як «суб’єктивна». Прагнення кожного полюсу досягти максимуму: авангардне кіно, яке практично не піддається дешифровці, досягає стандарту суб’єктивності. Журналісти, які потрапляють під обстріл – стандарту об’єктивності.

Постановочний сценарій – драматургічно побудована розповідь про вигадані події, або побудована на узагальнених образах дійсності, утворених з численних її реальних елементів, переосмислених автором сценарію. Це своєрідний за жанровими ознаками літературний твір, розрахований на екранну реалізацію. Більш того, визначні зразки літературної сценарної творчості іноді являють собою так звані «кіноповісті», абсолютно придатні для самостійного літературного життя.

Документальний сценарій – розповідь про певні явища і факти, які реально існують чи існували в дійсності, побудована на показі конкретних елементів самої дійсності, або їх документованому виразі.

Критика телевізійних текстів. Структуралістський (семіотичний) аналіз повідомлень ТБ.

Кінематографічні й телевізійні коди включають і жанр, і операторську роботу (крупність кадру, рух камери, ракурс, композицію), і монтаж (способи монтажних склейок, темпо-ритм), і саундтрек, та й суто спосіб оповідання історії. Зйомка навідмаш, поспіхом і відповідні незручний кадр є кодом документальності і вживається свідомо, як формальний прийом, якщо є можливість вільно використовувати стедикам.

Синтагма і парадигма. Синтагма для кіно – це розвиток сюжету, монтажний ряд, а парадигма – можливі ракурси, способи переходу від однієї кадру до іншого, претенденти на головну роль. Парадигматичний аналіз фільму чи телепрограми (порівняння обраного ракурсу, персонажа, актора з іншими можливими), синтагаматичний аналіз (порівнюємо сцену з попереднім).

Дослідження з семіотики телебачення. Дж. Фіск: "Як телебачення виробляє значення, через виражальні засоби?"

Відповідь Дж. Фіска у книзі "Телевізійна культура" (1987), глава "Як текст звертається до читача": 1 рівень – рівень реальності.

Показана подія вже закодована соціальними кодами зовнішності, поведінки, промови, макіяжу, одягу, жестів героїв.2 рівень – рівень репрезентації. Закодована соціальними кодами реальність далі кодується технічними телевізійними кодами, куди входять: світло, рух камери, монтаж, музику, звук, добір акторів, діалог. 3 рівень – рівень ідеології. Ідеологічні коди зберігають у самому драматичному конфлікті - це чи інші національні, класові, гендерні відносини, конс'юмеризм, індивідуалізм, активна життєва позиція.

ЛІТЕРАТУРА1.Гриценко О. М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності: Моногр. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2002.2.Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура. – М., 2000.3.Квіт С.М. Масові комунікації. – К.: НАУКМа, 2008.4.Лалл Д. Мас-медіа, комунікація, культура, глобальний підхід. — К.: КІС,2002.5.Левченко О. Текст культури в пошуках автора. Масова свідомість і художня культура в тексті радянської культури: Моногр. – К., НЦТМ ім. Леся Курбаса, 2006. 6.Луман Н. Реальность массмедиа. — М.: Праксис, 2005.7.Масова комунікація: Підручник / А. 3. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов, В. А. Вергун. — К.: Либідь, 1997.8.Матвеева Л.В., Аникеева Т.Я.Психология телевизионной коммуникации – М: РИП-холдинг, 2004.9.Моль А. Социодинамика культуры. — М.: Прогресс, 1973.10.Назаров М. М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследования. — М.: УРСС, 1999.11.Ортега-и-Гассет X. Восстание масс. — М.: ACT, 2003.12.ПочепцовГ. Г. Теория коммуникации. — М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2001.13.Почепцов Г.Г. Как «переключают» народы. Психологические / информационные операции как технологии воздействия на массовое сознание в XX веке. – К., 1998.14.Різун В. В. Маси: Тексти лекцій. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2003. 15.Сигеле С. Преступная толпа. Опыт коллективной психологии. - М., 2006.16.Тоффлер Э. Третья волна. – М., 2002.17.Тоффлер. Э. Шок будущего. – М., 2004.18.Тоффлер Э. Метаморфозы власти. – М. 2009.19.Фиске Дж. Постмодернизм и телевидение // Назаров М.М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований. Едиториал УРСС. – М. 2002.20.Фрольцова Н. Т. Типология творческой деятельности в аудиовизуальной коммуникации. — Минск.: БГУ, 2003.21.Харрис Р. Психология массовых коммуникаций.—СПб.: ЕВРОЗНАК, 2001.22.Эко У. К семиотическому анализу телевизионного сообщения. WWW-документ. URL http://www.nsu.ru/psych/internet/bits/eco.htm

Критерії оцінки комплексного фахового випробуванняУ відповідності до правил прийому до Київського національного університету культури і

мистецтв у 2018 році комплексне фахове вступне випробування проводиться у формі тестування з фундаментальних та професійних дисциплін за програмою підготовки бакалавра.

Структура оцінки: оцінка складається з суми балів за тестування (оцінювання від 100 до 200 балів). Для проведення випробування підготовлені варіанти тестових завдань закритого типу, що передбачають одну вірну відповідь з чотирьох запропонованих. Абітурієнт має обрати одну, правильну на його думку, відповідь та позначити її у бланку відповідей. Кожний варіант включає 50 завдань.

Порядок оцінювання: Кожне завдання оцінюється наступним чином:- 2 бали виставляються, якщо дано одну правильну відповідь;- 0 балів виставляється, якщо абітурієнт обрав не правильну відповідь, якщо абітурієнт

вибрав більше однієї відповіді, якщо абітурієнт не надав відповіді взагалі.Тестове завдання оцінюється за наступною шкалою:

Оцінка за національною

шкалою

Структура оцінки100-200 балів Критерії оцінювання

Від

м н

но182-200

Абітурієнт надав від 41 до 50 правильних відповідей, що свідчить про високий рівень фахової підготовки, необхідний до засвоєння дисциплін магістерської програми.

Доб

ре

162-180

Абітурієнт надав від 31 до 40 правильних відповідей, що свідчить про достатньо високий рівень фахової підготовки, необхідний до засвоєння дисциплін магістерської програми.

Задо

вльн

о

124-160

Абітурієнт надав від 12 до 30 правильних відповідей, що свідчить про задовільний рівень фахової підготовки, достатній для засвоєння дисциплін магістерської програми.

Нез

адов

ільн

о

100-122

Абітурієнт надав мінімальну кількість (від 0 до 11) правильних відповідей, що свідчить про низький рівень фахової підготовки, не достатній для засвоєння дисциплін магістерської програми.

Тестове випробування та консультація проводиться за розкладом. Абітурієнт приходить за 30 хвилин до початку екзамену і отримує екзаменаційний лист. Кожен абітурієнт отримує індивідуальне завдання. Під час проведення вступних екзаменів дозволяється використовувати пастові ручки тільки синього кольору. Категорично забороняється користуватися мобільним телефоном, підручниками, конспектами та іншими матеріалами, не передбаченими рішенням приймальної комісії. В разі користування сторонніми джерелами інформації (в тому числі і підказуванням) вступник відсторонюється від участі у випробуваннях. На його екзаменаційній роботі викладач вказує причину відсторонення та час. При перевірці така робота дешифрується і за неї виставляється незадовільна оцінка незалежного від обсягу і змісту написаного. Після закінчення екзамену всі екзаменаційні роботи передаються голові приймальної комісії.