ziar 5-18 2019 - uur · прекрасні ансамблі із України: народний...

Сурівська преса – за «круглим столом»

Хроніка діяльності СУРу

У Берліні відбулися Річні загaльнiзбори СКУ

Міжнародний гуцульський фестивальвідбувся у Вижниці

Серпневі буковинські трафунки

Ніколи і нiде знову!

Буковинські зустрiчi

Свято в Ізворах

Сторінку письменника

Веселу сторінку

ÓÓêðà¿íñüêèéВІСНИКêðà¿íñüêèéВІСНИК

Чacoпиc Coюзу Укpaїнцiв Pумунії. Piк видaння ХXVI. № 15-18 (серпень-вересень) 2019

v

v

v

v

v

v

v

v

v

v

Вересень теплий і погідний – отарам привілля.

Ще можуть пастися іпастися...

Пpoчитaйте:

2 Ukraînsykãc VISNÃK

****14 липня у Великому Бичкові Караван укра-

їнського фольклору був організований в деньхрамового празника місцевої української право -славної церкви «Святих Апостолів Петра таПавла». Культурний захід та святковий обід знагоди празника відбулися за фінансовим спри-янням СУРу.

У заході взяли участь артистичні гуртки зукраїнських сіл Мараморощини, а такожансамбль «Червона калина» з НегостиниСучавського повіту (керівник Юліан Кідеша) і двапрекрасні ансамблі із України: народний ама-торський оркестр гуцульських народних інстру-ментів Рахівського районного будинку культури(керівник Іван Мисинчук) і колектив аматорськоїтворчості Верховинського району – керівникМикола Максим’юк.

Організував культурну подію голова Марамо -роської філії Союзу українців Румунії МирославПетрецький разом з проводом місцевої бичківсь-кої організації – голова Іван Греченюк. Були при-сутні також голови місцевих марамороськихсурівських організацій, місцеві жителі та гості.

****21 липня в селі Красний Марамороська філія

Союзу українців Румунії організувала культурнуподію «Фестиваль української пісні і танцю»,метою якої було збереження, популяризація тапередача майбутнім поколінням культурної спад-щини українців Румунії.

У заході взяли участь голова СУРу та депутатв Парламенті Румунії Микола Мирослав Петре -цький, члени комітету Марамороської філії СУРу,голови місцевих організацій СУРу, деректориукраїнських сіл, жителі Бистрого та сусідніх сіл,гості з Сучавського повіту, а також з інших насе-лених пунктів.

На сцені виступили гурт «Червона калина» зНегостини, керівник Юліян Кідеша, фольклорнийгурт «Червона калина» з Великого Бичкова,керівник Анна Мігалі; співачка Сіміна Колопель -ник з Реміт, Микола Грінь з Малих Реміт Тімісь -кого повіту, який грав на пан-флейті; гурт «Гуцу -лята» з Вишавської Долини, керівник викладачМарія Папарига, ансамбль «Красняночка» ізКрасного, керівник Юра Мочерняк, ансамбль«Надія» з Кривого, керівник Адріана Рекало, хорМарамуреської філії СУРу, диригент ДжетаПетрецька, акордеоніст Микола Грижак.

***На запрошення Президента Румунії депутат

Микола Мирослав Петрецький взяв участь 23липня в залі Палацу Котрочень у публічній цере-монії підписання Національної Політичної Угодипро консолідацію європейського шляху Румунії.

***24-25 липня в Бухаресті пройшла Націо -

нальна конференція «Періодика Союзу українцівРумунії», організаторами якої були члени сурів -ських комісій з питань преси й книговидання та зпитань культури на чолі з головою СУРу Мико -лою Мирославом Петрецьким.

Першого дня відбулися дві основні події: кон-церт за участю художніх колективів «Веселка»,«Надія» й «Червона калина» та презентація книг«Переможці» Івана Лібера й «Колиска гомону»Юрія Павліша.

Наступного дня за круглим столом на тему«Роль періодики СУР у збереженні українськоїідентичності» зустрілися працівники (головніредактори та редактори) сурівських газет і жур-налів, їх кореспонденти та високоповажні гості,зокрема представники Посольства України вРумунії, викладачі Чернівецького національногоуніверситету, письменники з Румуніі та України.

У межах проведеної конференції присутнімали змогу проаналізувати наявні проблеми уредакціях сурівських видань, обмінятися кон-структивними думками, що надалі, бузумовно,

слугуватимуть продовженню плідної праці ре -дакторів з кореспондентами.

Після презентації монографії «Голос твій ніко-ли не лукавив: Михайло Михайлюк в українсько-му літературному просторі Румунії» професорадр-а Володимира Антофійчука, голова СУРу вру-чив кожному з учасників конференції плакет(значок) з сиглами сурівських видань, до якихбула приєднана сигла додaтку «Нашого голосу»,нового видання «Ecouri ucrainene» («Українськівідлуння»).

***31 липня голова СУР, депутат Микола Миро -

слав Петрецький та голова Клузької Філії СУРІван Гербіл були гостями Камелії Вакару у пере-дачі «Співжиття», по першому каналу Румун -ського телебачення.

****3 серпня в Ізвоареле Сучевей Сучавського

повіту відбулися заходи з нагоди відкриття ново-го будинку культури, організовані примарієюІзвоареле Сучевей у партнерстві з СоюзомУкраїнців Румунії.

Були присутні голова Сучавської повітовоїради Георге Флутур, голова СУРу та депутатМикола Мирослав Петрецький, депутат АнжелікаФедор, сенатор Данієль Кадаріу, представникимісцевої та повітової влади, місцеві жителі, гості зсусідніх сіл та з України. Примар Михайло Михновручив дипломи, в тому числі членам СУРу.

З цієї нагоди відбувся перший випуск фести-валю фольклору «Свято у Ізворах», а також пре-зентація монографії «Ізвоареле Сучевей – кому-на в горах Буковини», друге видання, покійноговчителя Йона Афлорей.

На сцені виступили художні колективи «Него -стинські голоси» з Негостини, «Козачок» з Бал -ківців, «Коломийка» з Серету, «Сеньйори» зРадівців, «Джерельце» з Ізвоареле Сучевей,«Квіти Буковини» з Калафіндешт, а також солістиЮліана Савчук та Адріана Маруцяк з Мілішівців.

***6 серпня голова Союзу Українців Румунії,

депутат Микола Мирослав Петрецький, разом здиректором ліцею імені Тараса Шевченка Васи -лем Куриляком та головою Марамороської ФіліїСУРу Мирославом Петрецьким зустрілися з пре-фектом повіту Васіле Молдованом та головоюМарамореської повітової Ради Габрієлем Зетею.У ході зустрічі були обговорені проблеми, зякими стикається ліцей з українською мовоювикладання ім. Тараса Шевченка в місті СігетуМармацієй, а саме, що не були розпочаті роботиз ремонту ліцею, які були заплановані на початокчервня ц.р.

У результаті дискусій було досягнуто домов-леності щодо виділення Марамороською повіто -вою радою 56.000 леїв на ремонт двох класів йтуалетного приміщення для групи дошкільнят,яка діятиме в рамках ліцею, починаючи з 2019-2020 навчальним роком та для акредитації філо-логічного профілю навчання.

***23 серпня Бухарестська філія Союзу україн-

ців Румунії організувала культурні заходи, при-свячені Дню Незалежності України та ДнюДержавного Прапора України.

У Бухарестському будинку культури іменіФрідріха Шіллера відбулася виставка художникаОлександра Козака з Чернівців, а в ресторані„Les Jardin des Artistes“ пройшов урочистий кон-церт співачки Борислави Білоцерківської зЛьвова.

Про значення Дня Незалежності України таДня Державного Прапора України говорили голо-ва Бухарестської філії СУРу Ярослава Колотило,радник Посольства України Паун Роговей, пер-ший заступник голови СУРу Богдан Мойсей,головний редактор газети «Кур'єрул українян»Іван Робчук, колишній диригент хору «Зоря»Тетяна Федурця, колишній директор українськоголіцею імені Тараса Шевченка Федір Попович.

Чернівецький художник Олександр Козакпредставив свою персональну виставку, отецьМихайло Кобзюк та співачка Борислава Біло -церківська зачарували присутню публіку своїмипіснями.

***24 серпня Cатумарська філія Союзу українців

Румунії організувала у приміщенні місцевоїсурівської організації Мікули акцію, присвяченуДню Державного Прапора України та 28-й річниціНезалежності України.

Взяли участь члени проводу Cатумарськоїфілії Союзу українців Румунії та представникимісцевих сурівських організацій сіл Мікула, Агрішта Паулян. Учасники заходу представили допові-ді про значення цих днів.

***23-24 серпня голова Союзу українців Румунії,

депутат Микола Мирослав Петрецький взявучасть в черговому засіданні Президії Україн -ської всесвітньої координаційної ради (УВКР),що відбулося в Києві. Були обговорені поточні,фінансові та організаційні питання.

24 серпня, члени Президії УВКР були запро-шенні взяти участь у заходах, присвячених 28-йрічниці Незалежності України.

****У рамках демаршів, здійснених Cоюзом укра-

їнців Румунії щодо ремонту двох класів длягрупи дошкільнят, яка діятиме в українськомуліцеї імені Тараса Шевченка в місті Сігету Мар -мацієй починаючи з 2019-2020 навчальнимроком, а також акредитації філологічного профі-лю навчання, голова Союзу Українців Румунії тадепутат української меншини у румунськомуПарламенті Микола Мирослав Петрецький мав20 серпня зустрічі з державним секретаремМіністерства закордонних справ Віктором Міку -лою, з державним секретарем Міністерстванаціональної освіти Петру Андеєю та з генераль-ним директором Генеральної дирекції з міжна-родних відносин та європейських справ Міні -стерства національної освіти Лумініцою Матей.

На прохання СУРу, Марамуреська ПовітоваРада виділила необхідні кошти для ремонту двохвишезгаданих класів, ремонтні роботи будучиуспішно завершені. Згодом, СУР обладнає дитя-чий садочок комфортними меблями для того,щоб дошкільники розпочали в найкращих умовахновий навчальний рік.

***23 серпня Тульчанська філія СУРу організува-

ла захід з нагоди Дня Державного Прапора та28-ої річниці Незалежності України.

Про значення Дня прапора та Дня Неза -лежності України розповів радник-посланникПосоль ства України Євген Левицький. Преосвя -щенний Віссаріон, єпископ Тульчі, депутатАндріан Ампле ев та радник голови Тулчанськоїповітової ради Константін Албу відмітили важли-вість вищезгаданих свят, а також добрі відносиниміж Руму нією та Україною та високо оцінилисоціально-культурну діяльність Тулчанської філіїСУРу.

Захід закінчився короткою артистичною про-грамою. Виступив ансамбль пісні і танцю «Заду -найська січі» з Тульчі.

ХРоНІКа дІяльНоСтІCУРу

3Ukraînsykãc VISNÃK

СКУ підтримує інтереси понад 20-мільйонної української діаспори із 53-ох країн світу, зокрема дбає за права і соціальне становище українців таукраїнських громад, де б вони не проживали.

Пpотягом трьох днів (6-8 вересня) вперше в історії відбулися в німець-кій столиці Берліні Річні загальні збори Світового Конгресу Українців.

На відкриттю президент Світового Конґресу Українців /СКУ/ Павло Ґродсказав: «Українська діаспора була та залишатиметься важливим партне-ром України на шляху до її успіхів». Він підкреслив, що протягом останніх

кількох десятиліть СКУ та його складові організації мали вирішальне зна-чення в тому, щоби світове співтовариство усвідомило, що Україна боро-лася за незалежність, що зараз вона захищає себе від агресії Росії.

У заході взяли участь понад 100 делегатів та гостей з 20 країн світу –представники численних організацій, що входять до складу СКУ, між якимиі делегація Союзу українців Румунії на чолі з його головою, депутатомРумунського Парламету Миколою Мирославом Петрецьким.

Також з боку Об’єднання українських організацій у Німеччині /ОУОН/взяли участь голова правління Ростислав Сукенник, члени правління ЛесяШрамко, Андрій Капроцький, Юрій Кусень, Тарас Федорів, Посол України вФедеративній Республіці Німеччині Андрій Мельник та голова Центральноїспілки українців Німеччини Людмила Млош.

Сурівська делегалія у складі 5 осіб: голова СУРу, депутат у Румун -ському Парламенті Микола Мирослав Петрецький, перший заступникВасиль Пасинчук, генеральний секретар Люба Ярина Горват, головаПовітової філії Мараморощини Мирослав Петрецький, секретар ТерезаШендрою та адміністратор СУРу Доріна Фартушник.

Робота Річних загальних зборів Світового Конґресу Українців розпоча-лися спільною молитвою та хвилиною мовчання за героїв, загинутих у війніна сході України.

Протягом трьох днів у форматі круглих столів було представлено кількаосновних тем: «Розбудова, координація та структуризація українських гро-мад у світі», «Суттєве розширення прав закордонних українців в Україні –створення умов для їхнього повернення та зміцнення зв’язків з Украї ною»,«Формування самоідентифікації української молоді в діаспорі», «Об’єд -нана роль українських церков та важливість їхнього визнання у вселенсь-ких структурах», «Стратегія діяльності СКУ з міжнародного визнанняГолодомору геноцидом українського народу».

У своєму виступі за круглим столом «Розбудова, координація та струк-туризація українських громад у світі» голова СУРу Микола МирославПетрецький коротко розказав про діяльність Союзу українців Румунії, від-мітив роль, яку він відіграє у захисті та утвердженні етнічної, мовної, куль-турної й релігійної ідентичності українців Румунії. Розповів про відносиниСУРу з румунськими державними установами, з іншими організаціями нац-меншин Румунії, та про головні події, які відбуваються протягом року у

філіах СУРу, зустріч з прем’єр-міністром Румунії Віорікою Данчіле нафестивалі українського рибальського борщу, який відбувся у липні у туль-чанському місті Суліна.

У зборах взяв слово і Посол України в Німеччині Андрій Мельник, кот-рий підкреслив, що «Світовий конгрес українців є надзвичайно могутньоюсилою і потужною зброєю, чинником, з яким не можна не рахуватися».

Він закликав близько 100 представників з понад 20 країн усіх континен-тів, які зібралися в Берліні, поміркувати, яким чином міжнародний автори-тет і унікальний досвід, політичний вплив СКУ можна застосувати уНімеччині, де проживають 140 тисяч громадян України, з яких понад12 тисяч лише в Берліні.

У Берліні існує понад 1000 дітей шкільного віку і для яких Посольствопорушило перед берлінською владою питання заснування українськоїшколи, тим більше, що у німецькій столиці існують ритуальні державнішколи, так звані европейські школи з навчанням іноземних мов.

На закінчення посол наголосив на важливості самовідданої праці діа-спори, адже «без титанічних зусиль закордонного українства впродовжбагатьох десятиліть нині могло б не бути незалежної України».

тереза ШеНдроюФото авторки

У БеРлІНІ ВІдБУлиСя РІчНІзагальНІ зБоРи СВІтоВого

КоНгРеСУ УКРаїНцІВ

Союз уКраїНцІВ румуНІї

КомІСІя з пИтаНь КультурИ Союзу уКраїНцІВ румуНІї

організовує ІІІ-ю міжнародну наукову конфе-ренцію «українці румунії: Історія, сучасність таперспективи», яка відбудеться 8-10 листопада

2019 р. в Бухаресті.

На конференції обговорюватимуться питання пов’язані зісторією, етнографією, політологією, антропологією, ми стец -твом, освітою та культурою українців румунії.

просимо Вас до 20 жoвтня 2019 р. надіслати нам назву таанотацію Вашої доповіді. Водночас, для включення Вашоїстатті до ІІІ тому «українці румунії: Історія, сучасність та пер-спективи», просимо Вас надіслати нам остаточний її текст до8 листопада 2019 р. ([email protected])

робота повинна відповідати наступним техно-редакцій-ним стандартам:

1. Ключові слова англійською, румунською, українськоюмовами (мінімум 5 слів).

2. резюме англійською мовою, близько 15 рядків, вклю-чаючи переклад назви на румунську та українську мови.

3. текст має бути набраний шрифтом Times New Roman, 12кеглем, через 1,5 інтервали, верхнє і нижнє поле – 2 см, ліве2,5 см, праве – 1,5 см; рекомендовано мінімум 10 сторінок.

4. у кінці роботи поміщається використана бібліографія.5. Фотографії подаються у форматі JPG або TIF.Союз українців румунії забезпечує проживання учасників

заходу (нічліг та харчування). транспорт учасників за влас-ний рахунок.

оргКомІтет


Середньовічна фортеця Сігішоара, що єсвітовою спадщиною ЮНЕСКО, в період21-25 серпня 2019 року стала господарем, у17-ий раз, Міжкультурного фестивалю Pro -Etnica, який вважається одним з найбільшихв Європі і, безумовно, найбільшим і найре-презентативнішим для національних мен-шин Румунії.

У фестивалі взяли участь понад 600 осо-бистостей політичної, соціальної та універ-ситетської сфер, письменників, танцюристівта співаків, художників, майстрів народноїтворчості національних меншин, які відгук-

нулись на запрошення Міжетнічного освітнь-ого центру для молоді (ibz) Сігішоара, голов-ного організатора події у співпраці з органі-заціями національних меншин Румунії.

На відкритій сцені на площі фортецівиступило 37 ансамблів 20 офіційно визна-них меншин Румунії: албанців, вірменів,болгарів, хорватів, євреїв, німців, греків,чехів, італійців, македонців, угорців, поляків,так званих русинів, роммів, липованів, сер-бів, словаків, турків, татарів та українців.Сорабська меншина Німеччини цього рокумала особливий статус гостя.

До артистичних виступів на сцені додали-ся художні виставки та виставки народногомистецтва, театральні вистави, а також від-бувалися різні лекції, круглі столи, симпозіу-ми – «Міжкультурний діалог», «Аґора» та«Літературний са лон», який був абсолют-ною новиною в програмі фестивалю. Цьогороку фестиваль вперше отримав підтримкуРумунського культурного інституту. У форте-ці також були місця, присвячені ремеслам тамайстрам народного мистецтва, а також істенди для презентації національних мен-шин.

Цього року Союзу Українців Румунії взявучасть у фестивалі зі книжковим стендом,представлений Степаном та МихайломТрайста, стендом українських писанок пред-ставленим буковинськими писанкарямиМарією, Габрієлою та Іваном Горбанами.Також на сцені виступив художній ансамбль«Молоді гуцули» з Вишавської Долини(Мараморощина), художний керівник МаріяПапарига, а в театральній секції, в Інформа -ційному центрі фортеці, театральний гурт«ProArt Slatina» зіграв виставу «Чудотвор -ний портрет» – комедію Михайла ГафіїТрайсти.

Щодня наприкінці спектаклів проходилипаради етнокультурної різноманітності, наяких артисти спускалися зі сцени до сотеньглядачів, утворюючи живі ланцюги дружбита спілкування без кордонів.

михайло траЙСтаФото автора

На відкриттю нового навчального року,в Педагогічному ліцеї імені Тараса Шев -ченка міста Сігету Мармацієй були при-сутні викладачі, учні та їхні батьки. Насвято директор ліцею-професор докторВасиль Куриляк запросив поважних гос-тей: депутата Румун ського Парла ментуМиколу Мирослава Петрецького, головуСуР Марамороської філії – Миро слава Пе -трецького, священика УПЦ міста Сігету –отця Миколу Лаврюка, інспекторку по спе-ціяльності, проф. Маріяну Доброць ку, пред-ставника міської поліції комісара ІванаДобру.

Директор представив стан ліцею таповідомив присутніх про заснування першоїгрупи дитячого садка, вихователькою якоїє Ана Марія Гербіль.

Були висловлені побажання успіхів уновому навчальному році.

Літні канікули добігли кінця. Прийшлаосінь, а це значить, що для учнів насталанавчальна пора.

Усі ми збираємося, або колись збиралисядо школи. Акуратно укладали зошити, під-ручники, ручки.

Психологи, педагоги та викладачі, яківисловлюють свої ідеї в зв’язку зі школоюта людиною і підкреслюють, що людина віднародження володіючи здібностями, наді-лена ще й особливими, вищими здібностями– розумом, що знає істину, відкритим серцемі волею. Воля допомагає людині виходитипереможцем з боротьби з її ж власнимипомилками та виводить її на прямий та світ-лий шлях розумного життя і плідної діяльно-сті.

Отже, школа грає дуже велику роль вжитті людини. За значущістю вона по -ступається, мабуть, лише сім’ї.

Школа-надзвичайно важливе місце для

формування світогляду і розвитку сучасноїлюдини. Багато відомих людей висловлюва-ли свої думки щодо значення школи і навітьприсвячували шкільному життю свої твори.

Ось як висловлює свої думки поет Дм.Павличко:

Наче вулик, наша школа.Вся вона гуде, як рій.І здається, що довколаРозквітають квіти мрій.Бігають, сміються дітиТа лиш дзвоник задзвенить –Стане тихо, ніби в квітиПоховались бджоли вмить.

А школа – це велика спільнота людей.Саме в школі діти вчаться вибудовуватидобрі відносини один з одним, і звичайно ж,

з учителями. Бо це визначає життєву успіш-ність лю дини.

Багато чому потрібно нав читися в школі:складати твори, вичислювати відстань відпункту А до пункту Б, вирішувати різнізавдання. А ще треба навчитися відповідатиза свої слова й поступки, управляти своїмиемоціями, розпоряджуватися часом, орієн-туватися в реальному світі. Отже, можна зупевненістю сказати; шко ла дає нам путівкув життя.

Побувавши в школі на відкриттю я попро-сила учнів висказати їхні думки на запитан-ня: Чого я чекаю від нового навчальногороку? А відповіді були такими:

– Чекаю нового, цікавого спілкування зоднокласниками, нових успіхів і перемог унавчанні і спорті.

– У новому навчальному році моя ціль:учитися тільки на відмінно. Нехай у мене всене виходить, але я буду намагатися пра-вильно вирішувіти завдання, задані викла-дачами.

– Я собі бажаю писати без помилок івиправлень по іноземних мовах, багаточитати по літературі, красиво малювати.

– Я чекаю багато веселощів, сміху і новихпригод! Школа, ура!!!

– Перший шкільний день неможливозабути. Все нове, все цікаве. Так радісно надуші від того, що я тепер учениця ліцею.

– Починає школа! Ось цей момент менідуже подобається, тому що я упізнаю новихвикладачів, своїх нових колег.

Усім успіхів у новому навчальному році!

ярослава ШтеляК,кореспондент

XVII-ий ВИпуСК мІЖКультурНого ФеСтИВалю «PROETNICA»

ДоШКоЛи!


У чарівному містіВижниця з 30 серпняпо 1 вересня відбувсяXXVI-ий Між народнийгуцульський фести-валь. На відкриття свята з'їхалися ама-торські колективи та гості з Латвії, Молдови,Польщі, Румунії, Львів ської, Закарпат ської,Івано-Франків ської областей.

Я була запрошена і відряджена на це дій-ство Союзом Українців Румунії, за що я дужевдячна, тому що для мене, як українки зМараморощини, із гуцульською етнографіч-ною закраскою, і як учасниці усіх вижниць-ких гуцульських фестивалів, зустріч із цимкраєм і фестивалем – велика приємність інасолода!

Стало звичаєм, щоб на таких фестиваляхбув встановлений якийсь цікавий рекорд.Пригадую, як у Рахові одного разу загралозаразом 56 трембітарів, а в Коломиї – затан-цювало на площі гуцульський танець найбіль-ше число гуртків. На цей раз був встановилирекорд: зібралося 184 людей у гуцульськихкиптарах. Такий рекорд в Україні встановиливперше.

«Кептар – головна прикмета справж ньогогуцула – це верхній одяг, жилет з вишивкою.Кептар для гуцулів – то не лише верхнійодяг. У ньому душа Гу цульщини, весь коло-рит Карпат та лінія життя самих гуцулів… ітому-то вони передаються із поколінь упокоління…!» – сказав один з учасниківфестивалю.

30 серпня, напередодні фестивалю, про-ходила, за звичаєм, Науково-практична кон-ференція, маючи на цей раз за тему«Елементи нематеріальної культурної спад-щини – сутнісна основа сучасних гуцуль-ських традицій». Вона проходила у Виж -ницькому коледжі прикладного мистецтва. Ябула запрошена виступити у пленарномузасіданні із доповіддю «Відоме і невідомепро гуцулів Румунії». Виступало багато нау-ковців, обізнаних у багатстві гуцульськихтрадицій. У кінці мого слова я передаламодератору Миколі Шкрібляку директоруУчбово-методичного центру культури Буко -вини, газети й журнали, які видає СУР, аль-бом Гуцульських вишивок Мирослави Шан -дро і офіційний лист, переданий керівницт-вом СУР до організаторів фестивалю, якогоя і прочитала перед учасниками.

Фестиваль розпочався зранку 31-го серп-ня парадом народних костюмів («хо -дою», як тут називають), і проходив вінна фоні веселих троїстих музик, жвавоїгуцульської коломийки, різнобарвностікольорів від Центральної площі міста достадіону «Черемош», де на великійсцені мав пройти фестиваль. А цейфестиваль зібрав понад 2 500 учасників– танцюристів, співаків, музикантів,народних майстрів і гостей. У рамкахфестивалю проходило ще кілька захо-дів: виставки народного мистецтва, пре-

зентації книг і журналів і, певна річ, конкурсиу різних жанрах (театральний, фольклорний,хореографічний, пісенний, естрадний, пись-менницький та кіно- фотомистецтва).

«Раді вітати гостей!Вижницю називаютьчепурною і затишною,а ще її називаютьворотами в Карпати»,

– сказав Василь Марчук, головаВижницького осередку Всеукраїнськоготовариства Гуцульщина. Бо ж, додаю я, виж-ницький край може пишатися багатьма відо-мими митцями, які прославилися у світі,серед яких і славний, покійний уже, співакНазарій Яремчук! Звідси походить, до речі, ібатько мого чоловіка, отець Михайло, а ізіншого району – Кіцман ського – мій ріднийбатько Дмитро Вер шигора. Так пояснюєтьсяі моя близькість до цього краю!...

Організатори вручили мені диплом заучасть у цьому культурному дійстві. Шкоду -вала, щоправда, що не могла привезти зсобою, як при інших фестивалях, фольклор-ний колектив українців-гуцулів з Румунії абохоч майстрів народного ми стецтва. Для нихби було також приємно обмінятися досвідомі побувати в прекрасній гуцульській атмо-сфері.

Для мене перебування у Вижниці нафестивалі було великим задоволенням, божодна музика не тішить мене так, як гуцуль-ська коломийка і живі запальні танці. Атакож радість зустрічі із давніми друзямигуцулами, із якими понад чверть століттязустрічаюся на фестивалях і спілкуюся зними, не тільки там, а і на наших культурнихзаходах в Румунії.

Слід уточнити, що хоч ці фестивалі підні-мають настрій учасникам і гостям свята,відчувався одночасно і неабиякий присмакгіркоти, бо ж не можна ніяк забути, що насході України дальше йде війна і вмираютьлюди, включно із цього краю (як то кажуть внароді: «півсвіта скаче, півсвіта плаче»)… Іяк тільки я прибула до Чернівців, випаламені нагода бути із двоюрідним братомучасником мітингу біля пам’ятника Шев -ченка у «День пам’яті і жалоби за загибли-ми під Іловайськом», співчуваючи разом ізпотерпілими. Там, на великій стіні, стоялифотографії із всіма тими буковинцями, якіпожертвували своїм життям на захистУкраїни. А їх так багато!

Слава Богу, що організатори-гуцули зна-ходять у собі достатньо сил, щоб перейтичерез усі ці труднощі і стараються зібратилюдей і для культурних дійств, від яких, звіс-

но, не годиться відмовитися українцям,навіть у цей дуже складний дляУкраїни період!

Нагадую, що Вижниця передалаурочисто естафету до Косова, де маєпройти майбутній Гуцульський міжна-родний фестиваль! То ж уперед, гуцу-ли! І дай, Боже, довгожданого миру йзлагоди в Україні!

ярослава-орися КолотИлоФото авторки

МіжнароДний гУцУЛьсьКийфестиваЛь пройШов У вижниці

Село Дарманешти (повіт Сучава) простя-гається десь на 10 км, може і більше. Почи -нає від Калинешт-Єнаке і кінчається десь уКостинах, переходить вище Марицеї, а річкаГатнуца їх розділяє.У цім селі дві церкви,одна під горою – Дарманешти 1, а друга наКілибанчині, Дарманешти – 2, аби людямбуло легше йти молитися Богові.

Тут, на Кілибанчині, служить отець Ми -хай ло Кобзюк, син села, котрий закінчивдуховну школу в Україні, у Києві, а службаБожа часом відбувається двомовно, по-румунськи і по-українськи, бо тут люди щеговорять рідною мовою, українською.

20 липня церква святкує свій храм наСвятого Ілля. Отець Михайло Кобзюк запро-сив своїх найближчих друзів-священиківразом відслужити на цім великім празнику,на храму. Було всіх 10 священиків, які разомз людьми дякували і молилися Господу.

Повна церква народу, і на подвір’ї багатобуло, не входилися всі в старім храмі, бонова церква ще не докінчена. Зна менитийцерковний хор там, а щоби люди послухалислужбу Божу двомовно, то був запрошенийукраїнський вокальний гурток «Негостинськіголоси», які співають і у церкві. Коли свяще-ник М. Кобзюк казав з вівтаря по-українськи,то ми відповідали на рідній мові. Вийшлодуже гарно, в ми притулилися до їх церков-ного хору і разом співали Господеві і по-румунськи, і по-українськи. Люди, присутніна службі Божій, дякували і молилися разомз священиками і просили в Господа здоров’яі миру на землі.

Священики були запрошені із Дарманешт– 1, Марицеї, Данили, Якобешт, Калинешт-Єнаке, Костини, Шкеї, Ракова-Удешт і зСучави. Отец Крістіян Штубіяну, добрий другіз парохії Святий Хрест – Сучава, тримав

гарне казання про Святого Ілля, котрий під-нісся на небо, не переходячи через смерть.

Усі гості були запрошені до храмовогостолу, де були угощені традиційними страва-ми, котрі приготовили сільські господині. Уновій церкві ще не служиться, бо ще недокінчена, але перед нею виступали гурткицерковної пісні і співали всім присутнім зМарджіні, «Полонинка» з Палтіну, з Данили ігурток – газда. «Негостинські голоси» заспі-вали дві церковні пісні: «О Маріє, МатиБожа» і «За все тобі я дякую». Гарний день,гарна подія і просимо Господа, щоби допомігдокінчити нову церкву. Сподіваємось, щомісяця жовтня будуть святити нову церкву, ами, «Негостинські голоси», вже були запро-шені на свято.

Дякуємо за запрошення, дякуємо Гос -поду, що нам допомагає.

Фелічія грИгораШФото авторки

Щороку в кінці місяця липня у містіКимпулунг-Молдовенеск відбувається вели-кий міжнародний культурний фестиваль«Буковинські зустрічі». Цей великий проектзаснований 1990 р., коли відбулася перша

подія, а цього року їй минуло 30 років.Фестиваль «підписаний» чотирма країнами:Польщею, Румунією, Україною і Угорщиною,але щороку брали участь у ньому й іншікраїни, де проживають буковинці.

Фестиваль відбувся 26-28 липня і зібравбагато артистів. Буковинці розсіяні по світу іцей фестиваль єднає їх. Кимпулунг-Молдовенеск був три дні Культурним цент-ром Румунії. Лунали на сцені пісні, кружеля-ли танці, представлялися звичаї і традиціїкожної країни. Від року до року подія дока-зує, що буковинське коріння ще глибоке івиводить на світ свою красу.

«Буковинські зустрічі» – це один з найбіль-

ших транскордонних культурних проектів, якісистематично відбуваються в Цен тральнійЄвропі за останні десятиліття. Початокфестивалю був в 1990 році у місті Піла –Польща, а першими учасниками стали сімколективів буковинського родоводу з Польщіта два з Буковини. У 1999 році фестивальперетнув державні кордони та поширився нарумунську, та українську частини Буковини. У2000 році до проекту приєдналися буко-винські угорці, отже, до Піли, КимпулунгуМолдовенеск, Чернівців залучено і Бонігад.Цей фестиваль плекає позитивне ставленнядо ідеї багатокультурності, виховує толерант-ність і сприяє міжкультурному діалогу як спо-собу функціонування в складних реаліях

сучасності. Безпе речно, все це нівелюєнаціональні стереотипи.

На цьому фестивалі у Кимпулунзі відбу-вається і фінальна фаза «Comori de sufletromânesc» – інший проект Культурного цент-ру Буковина (Сучава), котрий розкриваєнайкращі звичаї, традиції, пісні і танці, щобпередати красоту нашого коріння. З Него -стини виступали два ансамблі танцю «Чер -вона калина» і вокальний український гурток«Негостинські голоси», які отримали першемісце, першу премію.

«Буковинські зустрічі» вже тридцять роківпропагують і бережуть народну культуруБуковини. Вони популяризують цей регіон тайого багату культурну спадщину. Це було, є ібуде можливим завдяки залученню буковин-ців, згуртованих у фольклорних колективах,а також організаторам і прихильникамфестивалю. Цьогорічний фестиваль, якзавжди, був сповнений радісними зустріча-ми та відзначився успішними виступами.

Фелічія грИгораШФото авторки

Ukraînsykãc VISNÃK6

церКоВНИЙ Храм у дармаНеШтаХ

БуКоВИНСьКІ зуСтрІЧІ

уКраїНСьКІ ВИШИВаНКИперетНулИ КордоН

Перед поїздкою на рідну Буковину напочатку спекотного серпня, я пообіцяводній добрій знайомій з Бухареста, щопостараюся привезти їй українськувишиванку – це якщо вдасться поїхатидо Чернівців. Вона побачила таку сороч-

ку-вишиванку умене і дужевпо добала її.

Та ніхто змоїх знайомих,в яких є власнеавто, не зби-рався їхати доЧернівців, і меніставало прикровід того, що нед о т р и м а ю с яобіцянки. Кажу

про це Євсебію Фрасинюку, а він веселоусміхається:

– Навіщо тобі їхати до Чернівців, колиукраїнських вишиванок, чоловічих і жіно-чих, щовівторка повно на серетськомуярмарку?

Дочекавшись ярмаркового дня, іду на«пляц».

Справді, там цілий «кут» вивішених ірозстелених барвистих українськихвишиванок – очей не відірвеш! Ось вам ітранскордонна торгівля!

Та для бухарстської знайомої мушузнайти вишиванку особливу – не з бар-вистими узорами, а «пригаслих» коль-орів та ще малого розміру, бо столичнапані – тендітна, мов дівчисько. Нарештізнаходжу – з узорами, вишитими срібли-стою шовковою волічкою...

Із СИром пИрогИ...

В Україні, зокрема у Чернівецькійобласті, людям живеться не солодко,тому вони шукають зарібку за кордоном,у недалекому Сереті.

Так дізнаюся, що на ярмарку у вівто-рок на «пляцу» можна купити сир і сме-тану, якими торгують молодиці з укра-їнських прикордонних сіл.

Тут пригадується популярна жартівли-ва українська співанка про пироги ізсиром: «Служив козак при війську,/ Роківмав двадцять три./ Любив найбільшеїсти/ Із сиром пироги!"

І я посмакував українським сиром зсметаною, купленими моїм братом у вів-торок на базарі. Українські молочні про-дукти навіть дешевші за наші, і здаєтьсямені, – смачніші. Чи не тому, що пригада-лася співанка про пироги із сиром? Та,на жаль, вже немає матері, яка б звари-ла пироги...

ХреСтИ І цИгарКИ

Що іще «експортують» чернівецькіукраїнці і румуни до Серету? Хрести іцигарки. Хрести розкішні, мармурові, різ-ної величини і всіляких фасонів. Попитна них немалий, а ціни помірні. Доситьпіти на серетський православний цвин-тар, що через дорогу від батьківськоїхати, аби переконатися, що там в узго-лов’ї покійних все більше й більшенагробних пам’ятників чернівецької про-дукції. Одні показніші від інших. Вигля -дає, що рідні усопших наче пішли назмагання: у кого хрест вищий, з портре-том покійника, з різним різьбленням,барельєфами, у кого гробниця облиць-ована мармуром? Хрести продаються навиду: вибираєш фасон, уточнюєш напис,який має бути вирізьблений, пишнішийчи простіший /«Тут спочиває...»/, даєшзавдаток і через тиждень-два, залежновід фасону – тобі привозять нагробнийпам’ятник.

Зате українські цигарки продаютьсякрадьки – з-під поли чи прилавка, бовони контрабандні, але транскордонноюконтрабандою орудує ціла мафія, добреорганізована і спритна.

Недавно спочив у Бозі серетськийнекоронований король цигаркового «біз-несу». Йому було вже за вісімдесят, таколи я запитав його чи не час покинутигендлювати цигарками, він відповів роз-пачливо-приречено: «Не можу, розумієш– не можу. За дзигари я побудував вісімхат» /це синам, дочкам, внукам/.

Король контрабандних цигарок по -мер, та від цього курців не поменшало.

Тільки прикордонній поліції трішкименше клопоту. Але курящому роду –нема переводу.

«O TEMEPORA, O MORES!»/«о часи, о звичаї» –

ціцерон/

Змінюються часи, змінюються люди,але і вулиці. Змінюються вулиці не тількитим, що із шутрованих стають асфальто-ваними – змінюються /в залежності відчaciв!/ – і їх назви. Не пам’ятаю як нази-валася наша руснацька вулиця / Чи не І.Г. Дука?/, на якій я народився, до війни,але за моєї пам’яті вона носила назву«вождя народів» – Йосифа Вісаріоно -вича Сталіна. Згодом стала вул. 8 трав-ня, а зараз ім. Лацку Воде.

Про це мені нагадав Carnet de elev,який дивом зберігся. Тоді я був учнемвосьмого класу «середньої змішаної

школи з українською мовою викладан-ня». На титульній сторінці є шкільнапечатка і підпис тодішнього директораБогдана Яричевського. Мій восьмий класприпадає на 1955/1956 шкільний рік.

Тоді навчальний рік тривав три триме-стри. Цікава та річ, що за шкільною про-грамою з румунської мови та українськоїучень одержував три оцінки, тобто оціню-валися володіння усною мовою, письмо-вою та літературою. Тільки з російськоїмови були дві оцінки за знання усної іписьмової. А вже з німецької, іноземноїмови, давалася тільки одна оцінка.

У кінці цього нотатника учнівськоїуспішності аж одинадцять сторінок від-водилися так званим «заміткам». У моє -му «нотатнику» – одна-однісінька таказамітка: «Заважає на уроках румунськоїмови». Вона належить пані учительціПарізер.


михайло мИХаЙлюК(Закінчення на 8 cтop.)

v серпневі бУКовинсьКі трафУнКи v серпневі бУКовинсьКі трафУнКи


ВІд БуБНа до гуЧНомоВця

Не знаю як було деінде, але за часівАвстрії і аж десь до кінця сороковихроків на Буковині розпорядження прима-рії і поліції об’являлися під звуки бубна.Запам’яталося з дитинства: старийБалацький б’є дрібно молоточками оббубон, а чиновник від примарії то опові-щає новини, що сталися в Сереті, тооб’являє розпорядження примарії: коженгосподар повинен поглибити і вичиститишанці перед своїм обійстям, привезти іззарінку стільки-то «кубіків» шутру, чискликає людей на «сходку».

Господарі накази виконували, бо заавстрійських часів панував у громадіпорядок – інакше штраф.

А ще під бубон вели головною вули-цею спійманого злодія. Жандарі велипопід руки скованого злодія, штурхалипопід ребра, а той мусив голосно каяти-ся: «Хто таке, як я, вчинить, той попаде-ться, як попався я!».

А тепер? Сиджу спекотного серпнево-го дня у холодку на батьківського под-вір’ї. Аж ось їде машина, на якій прикріп-лено гучномовці, з яких лунають об’яв-лення і розпорядження Серетської при-марії: «Повідомляємо...».

Що ж... Живемо у вік техніки і механі-зації. А де бубон Балацького? Мабуть,десь пропав. А йому би місце – у музеїстарожитностей. Але такого музею уСереті немає...

ҐароФІНИ Й траНдаФІрИ

Посеред Мілішівців дорогу збиравсяперетнути пес, і наша машина пригаль-мувала, аби не роздавити блудногочотириногого. Ми їхали з Сучави доРадівців через місто Мілішівці – так, вчо-

рашнє село має статус міста, хоча місь-ких рис в ньому дуже мало – хібаасфальтівка і чепурні вілли.

Пес розгублено виляв то туди, тосюди, і мій приятель, що сидів за рулем,мусив таки зупинити авто.

З Мілішівцями мене пов’язують спога-ди молодих літ, коли, я, як журналіст, усвоїх відрядженнях не оминав цьогосела, де директором школи, а згодомпримарем, був мій односельчанин Ґеор -ґій Подюк.

Тоді я зробив курйозне відкриття:чекаючи у канцелярії директора, якийбув на уроці, я знічев’я почав перегорта-ти каталог і мене оголомшило те, щомайже всі учениці носили ім’я Ґарофіниабо трандафіри.

Такі імена були незвичні навіть і врумунських селах, а звідки вони взялисяв українському селі? /В той час селоМілішівці ще було українським, у школівивчалася українська мова, а зараз вономайже повністю румунізоване/.

Таких жіночих імен я не зустрічав ні врідному Сереті, ні в Негостині, ніБалківцях, ні серед гуцулів. Мої знайомі,яким я розповів про мілішівську курйоз-ність, були думки, що ці імена «цигансь-кі» і якось «прилипли» у Мілішівцях,можливо, тому що це назви квітів – гвоз-дик і троянд. Якісь батьки їх вподобали,їм позаздрили /а ми хіба гірші?/ і так мет-рики дівчаток зарясніли Ґарофінами іТрандафірами. До речі, у румунськомуселі Калафіндешти повно Леонтіїв/Leonte/.

Цікаво би і зараз заглянути шкільнікатологи мілішівської школи – чи є ще вних Ґарофіни і Трандафіри, чи давноперевелися?

пІд пИлою Й СоКИрою

«А дерева мруть тихо, без крику…»«А дерева ні в когоне питаються,як їм бути і жити на світі».

Микола Корсюк

Не бачив, як під сокирою і пилоюпомирали яблуні у батьківському саду.Мабуть, воно так кра ще, бо для мене тіостанні старезні яблуні (в одній з них удуплі гніздилися дятли – поковтачі по-нашому) були свід ками мого дитинства іюнацтва, вони родили найсмачнішіплоди, і я не міг ніколи досхочу наїстисятих яблук, коли з далеких сторінповертався додому.

Три яблуні ще могли зацвісти цієївесни, та не дочекалися розпуститибруньки, бо поміркував мій брат, котрий

залишився господарем на бать ківськомуобійсті, що з них вже ніякої користі не -має, а тільки один клопіт: мало родять, аякщо вродять, то яблучка ті дрібненькі,червиві, половина за літо опадає, арешта гниють узимку. До того ж збиратиті яблучка можна тільки вилазячи нависоку драбину, що робити йому в понадсімдесят літ нелегко, як нелегко йщовесни обпилювати сухе гілля, опалелистя згрібати.

Отже, коли я прибув додому, відяблунь з трави стирчали тільки пні, апоруч – купи попиляних і поколотих дрові порубаного гілля.

Ось тут, при дорозі була «сільвічина»яблуня, там «маріччина», а отам«віоріччина». У мого тата, Їлька-муляра,була звичка посаджені яблуні (тількияблуні!) називати іменами дітей: Івана,Марії, Сільвії, Віоріки. Чому він це робив– не пам’ятаю. Одні з яблунь пережилисвоїх «тезків», інші не пережили.

Помітив брат мою нахмуреність ізаспокоює: на місці зрубаних яблуньпосадимо молоді щепи, – каже.

Йому, мабуть, незрозуміла була моясенти ментальність: збувся клопоту, а ще

матиме дрова на цілу зиму, заощадитькілька своїх невеликих пенсій. У ньогообізвалась споконвічна селянська оща -дливість, а в мене виплеснув душевнийбіль від того, що й ми, як і оті яблуні,минаємося на світі…

Посадимо на місці старих яблунь,яким ще можна було зеленіти (хоч їм вжебуло по сімдесят-вісімдесят літ!),молоді, та не назвемо їх нічиїми іме -нами, а якщо й назвемо, то ніхто цьогоне пам’ятатиме, бо колись, а це колисьне за горами, на батьківському обійстігосподарюватимуть чужі люди…

v серпневі бУКовинсьКі трафУнКи v серпневі бУКовинсьКі трафУнКи

(Продовження з 7 стор.)

презентація монографії проф.д-ра. Володимира антофійчука: «мИХаЙло мИХаЙлюК в українському літературному просторі румунії»


Думка повідомити нашому читачеві пропрезентацію монографії «Михайло Михай -люк в українському літературному просторіРумунії» вельмиповажного професора-др.Чернівецького Національного Університетуім. Юрія Федьковича як відокремлену скла-дову від Національної Конференції «Періо -дика Союзу Українців Румунії», виникла зтрьох підставних причин: 1. Це великий пер-ший крок – перша монографія, присвяченатворчості українському письменнику вРумунії; 2. Монографія, як форма квазі-екз-гаустивного охоплення письменницькоговияву літературної особистості, напрошу-ється стати окремим, заслуженим і потріб-ним святом української літератури в Румунії;3. Захід такого виду адресується в першіймірі викладачам української мови, студен-там, учням та культурним діячам, котрим іхочемо особливо звернути увагу.

Монографія представляє не тільки життє-вий і творчий шлях письменника в унікаль-ному і тайному взаємовпливі людини і твор-ця, не тільки сугерує віхи його ідейно-образ-ного світобачення чи оцінюючі відгукипобратимів по перу, а вписує і в літератур-ний простір, в якому він творив, у світовийвключно.

Зразково це зробив професор-др. Воло -димир Антофійчук:

вельмишановні пані і панове! Маю зачесть говорити перед вами про новукнижку, яка вийшла завдяки спільнимзусиллям автора, референтів – п. іванаребошапки, п. івана Кідещука та п.Михайла трайсти, техноредактораірини Мойсей, та не в останній мірі зафінансуванням сУру, за що належитьсявсім щире слово подяки.

Що спонукало мене до написання цієїкнижки?

Коли я вперше приїхав до сучави, а цетому 19 років, я зацікавився українсь-кою літературою, яка виходить натеренах румунії. Частково я дізнав-ся про українську поезію в румуніїбудучи рецензентом дисертації,захищеної на кафедрі українськоїлітераткри нашого університету.безумовно, це спонукало мене додетальнішого прочитання укра-їнської літератури румунії.

і так, в 2007-у році я, перебуваю-чи в бухаресті, вперше познайо-мився з Михайлом Михайлюком таіваном Кова чем, особливі люди,рафіновані інтелектуали.

Михайло Михайлюк вражає начи-таністю, глибокими всебічними знання-ми з європейської, світової літератури.З його особливих якостей можу визна -чити щирість, душевну щедрість і при-язність, і це разом спонукало мене про-читати все те, що він написав.

Я був обізнаний з його поезією, алеколи прочитав його два романи, а це

«Міст без поруччя» та «не вір крику ніч-ного птаха», я був вражений, бо щосьподібного мало читав від тих авторів,

які писали в той час в жанрі роману.відомо, що кожний майстер слова єнеповторний в своїх творах. але, якщозробити певні аналоги, то вони наво-дять до прози валерія Шевчука, володи -мира Дрозда, олеся гончара, Юрія Муш -кетика, павла Загребельного і багать-ох інших авторів. але я стикнувся з

проблемами, бо не знаходив ніяких ана-логів з того, що мені було відомо,насамперед, в материковій літературі,а щоб все це переосмислити потрібенбув час. приїзди до бухаресту, неодно-разово до серету, спілкування з авто-ром про все, що він писав, романи, опо-відання, новели, есе, і особливо оті тра-функи – це просто такий жанр –авторська знахідка, мені значно допо-могли.

Я радий, що ця книжка нарештіпоявилася, не з того, що додаєтьсявона до переліку книжок, що вийшли з-під мого пера, а з того, що мені поща-стило насолодитись такою блискучоютворчістю.

свого часу, видатний українськийписьменник, на жаль, упокоєний, вікторбаранов, у листі до Михайла Михайлюкасказав, що ці два романи можуть увійтидо десятки найкращих романів українсь-кої літератури 80-их років. належитьсказати, що подібного на той час вукраїнській материковій літературі небуло. в чому полягає його унікальністьможна дізнатися тільки читаючи цітвори. Я поставив для себе завданняпоказати творчість Михайла Михай -люка в контексті українського просто-ру в румунії. наскільки мені вдалосяпредставити його творчість такоюяка вона є, насправді важко, складно,відповідально, навіть і неможливо. алеця творчість допомогла мені прочита-ти фактично все, що виходило тут утих жанрах, в яких працював він.

під цим впливом хочу сказати, що, якбуде часу, дуже хотів би написати щосьподібне про творчість, принаймні, щедвох авторів, які працюють на теренірумунії: Миколу Корсюка та іванаКовача.

Я повинен потвердити, що створенетут, в румунії, у жанрах літературноїтворчості посідає винятково поважне

місце в українській літературі взага-лі і на всіх континентах, де прожи-вають українці.

Дякую, пане Михайлюк, що надалимені вашою творчістю такої високоїінтелектуальної та естетичноїнасолоди!

Опісля авторський тандем дарувавбажа ючим книжку та автографи. І меніпо ща стило отримати оцей літературнийпервак і, розглядаючи його ззовні і внутрі,з відповідним духовним хвилюванням,сьогодні, дев’ятого вересня 2019 – деньпочатку нового шкільного року, я побачив

на мить в бібліотеках наших навчальнихустанов полиці з десятками монографій,присвячених нашій українській письмен-ницькій еліті. Який шанс для молодого поко-ління пізнати правдиво самого себе шляхомпізнання рідного духовного простору!...

Євсебій ФраСИНюКФото автора

«Подорож довжиною в тисячу миль починає з першого кроку!» (Лао Тзи)


Друковані газети і журнали, як основні різновиди періодичнихвидань, появились в Європі з 17-го століття – початки будучи вІталії, Німеччині, у Бельгії та Франції, згодом приблизно по всьомуконтиненті – як завершальна фаза так званої революції Гутен бергата зародковим явищем сьогоднішньої революції спілкування,загально названою засоби масової інформації (змІ) або міжна-родно мас-медія.

Такий комунікаційний вибух виник внаслідок нагромадження кри-тичної маси, створеної замкнутістю феодального господарства іморально-суспільним тиском релігійного компонента, з одного боку,та значним розвитком торгівлі і незупинним стремлінням лю -дини/люду до свободи, з другого боку, ситуація в якій інформаціястала одним із головних чинників переваги або підпальним шнуромдля повстанських чи воєнних спалахів того періоду.

Інформація про українських козаків, котрі воювали у Тридця -тирічній війні (1618-1648), наприклад, появалася вперше в західнійпресі у Франції, в «La Gazette», 1636-го року.

На території України зазначено дату 9 липня 1749 р. як вихіддруком першої газети-листка – «Кур’єр Львівський» пол-ьською мовою, але більшість дослідників вважаютьпершою справжньою газетою – «Gazette deLeopol» – Львівський щотижневик на фран-цузькій мові, що вийшов 1 січня 1776 р.

Перша газета українською мовоюпоявилася 15 травня 1848 р., як органГоловної Руської Ради, під назвою «ЗоряГалицька» і виходила до 1856 р.

Якщо додати факт, що в Україні в 1917році виходило понад 550 газет та журналів, то можна збагнути силупрагнення до свободи українського роду/народу, котрого недрузі такнастійливо придушували і придушують...

Слово «газета» походить від назви венеціанської срібної розмін-ної монети, скільки коштував рукописний листок новин «Notiziescritte».

*Українській періодиці в Румунії вже сімдесят років, а це поважний

часовий вимір, в котрому «Новий вік» покрокував сорок років,«Вільне слово», як наслідник, ще тридцять, «український віс-ник», «Curierul ucrainean» (румунською мовою), «Наш голос» –приблизно тридцять, «дзвоник» – одинадцять, а „Ecouri ucrai ne -ne” (Україн ські відгуки) – це новородженець.

Для понад п’ятдесятитисячної української громади в Румунії, цевагомий арсенал засобів масової інформації, за посередництвомякого українську національну етноменшину залучено як до вира-ження власної духовної ідентичності, так і до спільного культурного,суспільного та політичного життя-буття в Румунії і поза її межами.

Періодика не тільки віддзеркалює поточно-хронологічно події таявища, роль особистостей чи громад, залишаючись у плині часуцінним джерелом на рівні документального фонду, а відіграє, голов-но в сьогоденні, величезну роль у віднайденні Духовної Красоти,Правди і Порядку як в особистому, так і в суспільному планах життя.

Напевно, тільки з таких причин Союз Українців Румунії, за піклу-ванням Комісії з питань преси, масс-медія і книговидання та Комісіїз питань культури, зорганізував вперше 24-25 липня п.р. в БухарестіНаціональну конференцію «періодика Союзу українців румунії»,де запрошені були особистості дипломатичної установи України вРумунії, журналісти і кореспонденти, редактори наших часописів,письменники, публіцисти, а також і співпрацвники з України.

Появу благородної ідеї здійснення такої елітної зустрічі пояснивпрофесор-др. Іван гербіль: «Сур протягом 30 років провів тися-чі заходів, спрямованих на духовне просування нашого етносу,фінансово підтримує нашу періодику, але вшанувати трударівукраїнського пера зокрема якось не вдалося. І після дискусій зголовою Суру миколою-миро славом петрець ким та головоюКомісії з питань культури михайлом трайстою цю присвяту вті-лено.»

Організатори цього вагомого заходу – микола-мирославпетрецький, Іван Ковач, Ірина мойсей, михайло михай люк,

Іван робчук, микола Корсюк, михай ло трайста таІван гербіль – окрасили денний порядок і виступа-

ми марамо роських художніх колективів «Веселка»,«Надія» та «Червона калина».

Перший день був присвячений презентаціямкниг виданих СУРом: «переможці» Івана Лібера та

«Колиска гомону» Юрія Павліша.Другий день розпочато круглим столом на тему «роль

періодики Сур у збереженні української ідентичності» і закін-чився презентацією монографії професора-др. Володимираантофійчука «михайло михайлюк в українському літературно-му просторі румунії».

Модератори – Володимир Антофійчук, Михайло Трайста та ІванГербіль – запрошують до вітального слова голову СУРу, депутатаукраїнської меншини в Ру мун ському Парламенті.

мИКола мИроСлаВ петрецьКИЙ: Добрий день! славаісусу Христу! Шановні друзі українського слова, саме тому,

що наші газети і журнали єнашою гордістю, ми по -винні постійно думати ідіяти в напрямку покра-щення їхньої атрибутики вукріпленні свідомості, зба-гачені духовних цінностейта збереженні нашої іден-тичності. це була і сутьцього задуму-проекту і від-нині він стане, подібночасопису, річником.

За останні роки, як видобре знаєте, багатодечого змінилося щодонаших книговидань таперіодики. Ми залучили

кількох нових кореспондентів, надіємось на ще більше, алетреба завжди бачити головне: всебічне покращення нашихдіянь, спрямування їх до живої проблематики буття нашихукраїнців та відповідне, якнайкраще відзеркалення цього унаших періодичних виданнях. сУр організовує впродовжодного року понад 350 культурних подій. це потребує іпотужної дисемінації, і відповідного відображення, фахових,відгуків і таким чином, дискусії в складі ради з головнимичинниками цього напрямку неодмінно відкриють нові можли-вості покращення.

Я впевнений в тому, що сьогоднішні дебати, з істотнимизауваженнями та слушними пропозиціями, стануть провід-ними лініями як плідного розгортання нашої культурноїдіяльності, так і різнопланового поліпшення нашої періоди-ки. Як вже сказано було тут, те, що написане, залишається,

ВиСтУПи

Євсебій ФраСИНюКФото автора

(Пpoдoвження на 11 cтop.)

СУРІВСьКа ПРеСа – забУХарест – 24-25 ЛипнЯ 2019


якщо не навічно, то хоч на довгі часи, і служить не тількинашому духовному існуванню, але й збагачує неоцінимийскарб української культури. Дякую щиро за увагу!

Запрошується до вітального слова Його Ексцеленція ПосолУкраїни в Румунії.

олеКСаНдр БаНьКоВ: Добрий день! Дуже дякую зазапрошення. цей захід дійсно надзвичайно важливий, бо всі

ми добре розуміємо, що всучасному періоді, в сучас-ну епоху інформація і доне-сення цієї інформації різни-ми засобами є одним з клю -чових механізмів показатияк працюють наші пред-ставники культури, відоб-разити ці здобуття, але єі найефективнішим посе-редником для відкриттяпроблем, що суттєво ви -ни кають у вашій громаді.

З боку посольства, якпредставницької устано-ви української держави, і

мого особисто хочу запропонувати і наш внесок для покра-щення проблематики наступних зустрічей, в розгортаннірізних можливостей співпраці в тому, що стосується роз-витку питань сУру, в тому, що стосується спільних інфор-маційних кампаній і в тому, що стосується практичної допо-моги, яка може бути результатом наших домовленостей,результатом співпраці з українськими чинниками міні-стерств української політики для підтримки україномовнихзасобів масової інформації в різних країнах.

Знаємо, що сьогодення є динамічне, вимогливе до швидкоїінформації, бо вони, інформації, змінюються щоденно, при-близно щогодини чи хвилини, і тому усвідомлюю, що цейпроцес адаптації, який діє і на видання сУру, має бути підт-риманим. З нашої сторони будемо робити все, щоб допомог-ти, можна навіть залучити українських корепондентів,котрі б доповняли інформації видань в румунії, допомагализакладати певні рубрики, є можливості і для розгортанняінших механізмів цієї співпраці.

Дякую повторно за запрошення, сподіваюсь на продовжен-ня такого багатостороннього діалогу, бажаю плідної робо-ти і результатів, яких ви очікуєте!

*Модератори висловлюють щиру подяку високоповажним про-

мовцям вітального слова і запрошують головних редакторів додебатового розгортання теми «Роль періодики СУР у збереженніукраїнської ідентичності».

мИХаЙло мИХаЙлюК – головний редактор часопису«український вісник»: Доброго дня всім Вам і дякую, що прийшли

на цю зустріч, і ті, щопишуть українською мовою, іті, що не пишуть, щочитають наші часописи, і щоне читають! Всі ми українці ітреба бути нам об’єднани-ми! Я бачу цю зустріч якспільний діалог у ширшомуколі, ця ідея непогана, а миможемо плідно поспілкувати-ся.

Я керую УВ, наша редакція«велика» – нас аж двоє(!), а зкореспондентів маємо тіль-ки одного... Матеріали, якінадходять: багато з них уро-

чисті, довжелезні, про фестивалі, свята і т.п., та дуже маложивих матеріалів, про людей. Люди хочуть довідатись не тількипро танці та пісні, вони працюють, радіють, сумують, кохають,

господарюють, в них здобутки і негаразди, а нам саме про цепотрібно писати. Кореспондентів мало, люди мало пишуть по-українськи, старше покоління відходить, воно, на жаль, переста-ло співробітничати з нашим друкованим словом, а молоді немає.Маємо штатного кореспондента тільки для Мараморощини, длярешти одинадцяти філій існують тільки добровільні, і то обмаль.Тоді звідки робити газету живу, цікаву? Тому я запрошую всіх вас:де є цікаві події, в школі, бібліотеці, адміністративних установах,у власних господaрствах, в громадських діяннях, пишіть про всеце і тоді розімкнемо це замкнуте коло, газета читатиметься,число читачів більшатиме і роль нашої періодики у збереженніукраїнської ідентичності спрацює . Дякую за увагу!

ІВаН роБЧуК – головний редактор часопису «Curierulucrainean»: Ша новне панство! З самого по чатку хочу подякувати

на шим кореспондентам, щовідгукнулись на наш захід,на жаль, менше, ніж ми спо-дівалися, і дякую одночасноза співпрацю!

Я вважаю, що лише в тіс-ному зв’язку з вами ми змо-жемо здобути бажаногопокращення наших газетцікавими статтями, близь-кими до читачів. Взагалівідомо, що до періодики СУРвходить і книговидання, абагатобічна тематика зпитань культури і наукивпливає позитивно на

визначення ідентичності українців в Румунії.Питання, які турбують нас на даний момент: Як зміцнити від-

носини працівників редакцій з кореспондентами? Як найкращевідобразити життя українських громад в усіх зонах, де вони про-живають? Як покращити розповсюдження нашої преси середчитачів?

Наша газета присвячена українцям, які не вміють читати по-українськи та румунам, які цікавляться нашими проблемами; єпозитивні відгуки з їхньої сторони. І в нашій редакції тільки двоєосіб, матеріалів достатньо, а це вимагає багато зусиль, щобреалізувати газету. Тому і маю дві пропозиції: 1. Збільшити ред-колегію одним молодим редактором; 2. Ввести в газету поліхро-мію; це характеристика модерної преси. Дякую!

ІрИНа моЙСеЙ – головний редактор літературно-культур-ного журналу українських письменників руму нії «Наш голос»:

Дорогі мої колеги, шановніспівпрацівники! Це першанаша зустріч і, коли я почулавперше про такий проект, ярозраховувала на інший фор-мат. Але, як говориться внароді: Добре... за що Богудякувати!

Висновки, яких дійдемо,мабуть, створять напрямкина ефективне покращенняцього заходу в подальшому.

Якщо говорити про «Нашголос», то потрібно початиз дев’яностого року, коли він

був заснований. Тоді почалась нова епоха для українства в Румуніїі в цю епоху заснувалися наші часописи. На жаль, із засновниківнемає тут п. Івана Ковача, але присутньою є п. Ірина Петрецька-Ковач.

«Наш голос» – це кузня яка формувала кілька поколінь письмен-ників, і в результаті, навколо нього гуртувалися потенціали укра-їнської творчої інтелігенції, в котрої гартувалась письменницькаякість.

«КРУглиМ СтолоМ»

(Закінчення на 12 стор.)


Пізніше, до письменників залучились і науковці, професори укра-їнського відділу Бухарестського Університету, пан ІванРебошапка є найретельніший з наших співпрацівників, а цінністьїх вимірюється тим, що вони входять в історію української літе-ратури в Румунії. За честь вважаю і те, що когорту наших спів-працівників складають, в більшості, члени Національної спілкиписьменників.

Щодо проблем: 1. Брак молодих кадрів, а немає молоді – немаємайбуття!

2. Заохочення до співпраці преміантів-олімпійців з українськоїмови та учасників у конкурсах декламування; 3. Залучення/заохо-чення викладачів української мови до співпраці. Щиро дякую заувагу!

КорНелІЙ Ірод – член редакційної колегії літературногододатку «Ecouri ucraі nene»: Добрий день! Як відомо майже всім,

вийшло перше число руму-номовного літературногододатку «Ecouri ucrainene»(Україн ські відгуки), отожзапрошуємо до співробіт-ництва! Україномовні пись-менники є авторами ціннихтворів, шкода щоб їхнятворчість не була відома ірумунському читачу. Це –наша головна ціль!

Щодо браку кореспонден-тів, знаємо, що школа є та,яке формує людину з інте-лектуальної точки зору.Потрібно вишколити і тру-

дарів пера, бо інакше не зможемо видавати добрі публікації. Безкореспондентів, матеріалів з терену, буде чимраз важче...

Мадяри, німці мають свої школи і не діляться на десяткипідетносів. В цьому напрямку повітові філії повинні серйозно зай-нятися цією проблематикою. Не буде серйозної школи і відповід-ного ставлення, то не буде ні кореспондентів, ні письменників.Оптимістично закінчити: Я не вірю в таке сумне майбутнє!Дякую!

мИКола КорСюК – головний редактор журналу «дзвоник»:Доброго дня, шановні друзі! Я навіть не сподівався що у залі нас

буде так багато. Мабуть, цебільша частина тих, котрічитають. Але чи є в нас щочитати і хто вони, наші чита-чі? Як редактор у всіх часопи-сах, а тепер «Дзвоника», можусказати те саме, що сказалипопередники: Брак дописувачів.Писати для дітей нелегко,навіть й інформаційну стат -тю. Бо лиш писати, а не зай-нятись аналізом – чому зане-падає школа, село, вихованнямолоді, тощо, це не завершенаробота.

Наша організація повиннапоширити свою роботу, по -

трібно чітко зрозуміти питання української школи, вихід українсь-кої дитини до реального прагматичного життя, основаного направильно спрямовані інтереси. Тут маю на увазі і працю над мен-талітетом, часто викривленим, батьків наших дітей.

Докладно і конкретно потрібно обговорювати про що пишемоне тільки в газетах, але і в літературі. Книговидання – це серй-озна справа: Що друкуємо, що перекладаємо, як перекладаємо,кого і для кого! Дякую!

ВолодИмИр аНтоФІЙЧуК – професор-др. НаціональногоЧернівецького універ ситету ім. юрія Федь ковича: Вельми -

шановні пані і панове!Якщо говорити про укра-їнську періодику в Руму -нії, то можна підставнотвердити, що воно єоднією з найкращих зукраїнського зарубіжжя.Про це свідчить те, щотут є достойний колек-тив, плідна творча елі -та, яка забезпечує вихідчотирьох газет та двохжурналів.

Це поважне зібраннясвідчить, що кожен ко -лектив вважає, що існу -

ють ресурси на вдосконалення цих видань, а знаємо всі, що вдос-коналенню не має меж. Мої міркування чи поради можуть бутитільки приводом подальшого покращення. Втішно для мене якчитача, що за цю справу взялося так серйозно керівництво СУРув особі молодого голови п. Миколи-Мирослава Петрець кого.

З моєї точки зору корисно б було чітко розмежити тематику,про що має писати УВ, про що ВС, CR, а про що НГ та Дзвоник,тобто, я б уникнув дублювання тих чи інших тем. Також можнарозпорядити появу часописів по декадах. Спостерігаю, що дитячусторінку мають майже всі часописи, а це створює якусь-то кон-куренцію «Дзвонику».

Щодо тематики, я б додав до слів п. Михайла Михайлюка, щоможна писати і про окремих осіб/особистостей, видатних діячівСУРу, вчителів, священиків, художників, музик, тощо, які були ікотрі ще є. Такі постійні рубрики були б інтересні, бо пам’ятьвидатних людей завжди цікавить.

Можна наголосити на історичні матеріали, на те що об’єдну-вало і об’єднує український та румунський народи, а це б булопостійним містком і для покращення наших багатосторонніх від-носин. З такого приводу хочу показати вам книжку доброго буко-винця Осипа Маковея – «Пустельник з Путни». Глибоко обізнанийу румунському фольклорі, він пише з любов’ю про Буковину, прохристиянські святині цього краю.

Честь і шана всім причетним до здійснення ваших/наших періо-дичних видань! Дякую за увагу!

*Підряд модератори надавали слово запрошеним співпрацівни-

кам нашої періодики. Не хочеться образити нікого неподанням слівкожного «живого» промовця, але пан Михайлюк знову розсердитьсяза довжезний матеріал і тоді, з Вашої ласки, я подам тільки головнізауваження та пропозиції:

– Брак історії СУРу– Проблема архівів– Недостатнє розповсюдження нашої преси за кордоном– Вшанування меморіальних домів та пам’ятників відомих особи-

стостей– Сторінка/портрети учня, студента, вчителя– Путівник молодого кореспондента– Забезпечння кабінетів української мови колекціями наших ча -

сописів– Проблема доставлення/подавання часописів до сільського/ -

міського читача, до учнів, до студентів– Проблема подання читачам книг виданих СУР– Критерії обрання голови організацій СУРу та їхня співпраця з

педкадрами

Як на мій погляд, круглий стіл відбувся вдало, і захід в цілому,проблем достатньо, ідей, пропозицій немало. Бажане покращеннязалежить від продовження висунутих питань, тобто, від опрацюван-ня обговореного, синтетизування та встановлення заходів і засобівдля збагачення та улосконалення надбаного.

СУРІВСьКа ПРеСа – за «КРУглиМ СтолоМ»(Продовженнз з 11 cтop.)


Направду правий був Артур Шопен -гауер, коли стверджував: «Газети –

це секундні стрілки історії». В цьому черго-вий раз наочно переконався на прикладікількох публікацій на шпальтах однієї з газетЗакарпаття (тоді Підкарпаття) щодо «оста-точного вирішення єврейського питання»нацистською Німеччиною та її сателітаминапередодні і в ході Другої Світової війни.Безперечно також, що в історії людства булинадзвичайно темні періоди. Проте особливовиділяються три відомі гуманітарні катас-трофи минулого століття (хоча їх більше):Геноцид вірмен у 1915-1923 роках на тери-торіях Османської імперії, Голодомор вУкраїні 1932-1933 років, Голокост європей-ських євреїв і ромів нацистською Німеч -чиною впродовж 1933-1945 років.

Як відомо, 80 років тому, з окупацієюУгорщиною території Карпатської

Укра їни у березні-квітні 1939 року фактичнорозпочалася Друга Світова війна. Мало хтотоді здогадувався, що вона своїм пожираю-чим полум’ям обпалить мільйони родин вбільшості країн світу. Проте були народи, якіпостраждали найбільше – європейські євреїі роми. Позаяк чисельність євреїв на конти-ненті та на теренах Мараморощини булазначною мова, далі піде про геноцид самеєврейського народу. Як ілюстрації (найха-рактернішу світлину додаю) дозволю собівикористати найпоказовіші тогочасні публі-кації на сторінках крайової газети «Неділя».Як на мене вони цілком віддзеркалюютьголовні етапи і напрямки небаченої до тоготрагедії – Голокосту. Кожен з цих кроківвлади сам по собі антилюдський, моторош-ний і жахливий, і не має жодного виправдан-ня. Також вражає цинічність публікацій нашпальтах тодішньої преси. Навіть представ-лені мною матеріали офіційного органу«Организації греко-католицької молоді»(тобто неурядового релігійного молодіжноговидання) дають уяву про рівень суспільноїнетерпимості до євреїв в краї. Навіть заго-ловки багато про що свідчать:

– Нове урядове розпорядження щодовирішення жидівського питання. Неділя, ч.15 за 9.04.1944, стор. 2;

– Розпорядження відносно обмеженнякомунікації жидів. Неділя, ч. 16 за16.04.1944, стор. 5;

– Християнські торговці переберутьжидовскі склади. Неділя, ч. 17 за 30.04.1944,стор. 2;

– Евакуація жидів. Неділя, ч. 17 за30.04.1944, стор. 3;

– З міст Підкарпаття вивезли жидів.Неділя, ч. 21 за 28.05.1944, стор. 4.

Останній заголовок практично тотож-ній бузувірським більшовицьким ра -

портам періоду «диктатури пролетаріату» вСРСР щодо «повної ліквідації куркульства(тобто ефективного, самостійного і замож-ного селянства) як класу». Саме він спону-кав мене до написання даної статті.

Розпочну з того, що на окупованій хортис-

тами території Карпатської України у берез-ні-квітні 1939 року впроваджено відвертудиктатуру воєнщини. За спогадами могодідуся по матері Кушніра Василя Івановича(1909 р.н., мешканець сел. Великий Бичків),його в 1943 році за донесенням таємногоінформатора безпідставно було запідозренов нелояльності до Мадярщини, що призвелодо брутального арешту з побиттям та трива-лого ув’язнення в одній з катівень Угорщини.Навіть після «виправдання» (бо знав мовутюремщиків і міг себе захищати) його буломобілізовано до армії та скеровано в самеполум’я боїв на вірну смерть, якої вдалосяуникнути випадково (згодом зумів самотуж-ки полишити частину і самостійно поверну-тися додому). В ці ж роки сотні мешканцівВеликого Бичкова, Сиготу тощо (головноєвреї) були арештовані та засуджені в рам-

ках цілком сфабрикованої справи про кому-ністичне підпілля.

Зпочатком німецько-радянської війни учервні 1941 року в Угорщині істотно

зросла потреба в примусових роботах –фортифікаційне будівництво, розробкакорисних копалин. У 1942 році до цих робо-чих батальйонів мобілізували понад 100тисяч осіб, половину з яких складали євреї.Практично всі ці підрозділи були направленіна німецько-радянський фронт. Під час роз-грому на річці Дон 2-ї угорської армії та її

відступу в січні 1943 року загинуло 40-43тисяч євреїв із майже 50 тисяч осіб мобілізо-ваного трудового контингенту (тобто, спішновідступаючи, їх просто кинули напризволя-ще). До речі, мій дідусь по батькові ОдовічукІван Ілліч (1895 р.н., мешканець м. Сигіт-Марама роський), якого в 1942 році булопризначено на посаду заступника комендан-та трудового батальйону (очевидно його тежвважали неблагонадійним, бо заслуженийбойовий офіцер Першої світової війнизаслуговував на вищий ранг), був важкопоранений і дивом вижив під час тих подій.

Катастрофа під Сталінградом у січні-лютому 1943 року та вихід із війни

Італії 08.09.1943 дали підстави Німеччиніпідозрювати тогочасне угорське керівництвоу пошуках сепаратного миру. 19.03.1944Угорщину фактично окупували німецькі вій-ська. Новим керівником країни Гітлер при-значив голову антисемітської, фашистськоїорганізації «Схрещені стріли» ФеренцаСалаші. Його панування (жовтень 1944 р. –квітень 1945 р.) – це політичні репресії, те -рор, завершення угорського голокосту. Адля Мараморощини це фактично була ще йподвійна окупація.

До німецької окупації у березні 1944року Угорщина, де жило близько

750000 євреїв, не знала депортацій.Систематична концентрація осіб єврейськоїнаціональності у п'яти зонах розпочалась16.04.1944, а наступну депортацію 437402осіб було здійснено до 09.07.1944, щеблизько 30 тисяч депортували у жовтні.Життя втратили принаймні 180 тисяч угор-ських євреїв. А почалася планомірна депор-тація з Марамо рощини. Фактично Голокостна Закар патті тривав 52 дні – з 16 квітня до6 червня 1944 року, тоді до «Освенціма»депортували 115 тисяч євреїв краю і прилег-лих районів.

Уцей період війни на очах наших краян(зокрема і моєї рідні у Сиготі-Марамо -

роському і Великому Бичкові) відбувалисябезпрецедентно трагічні події – під тискомнацистської Німеччини у травні 1944-го рокупрактично всі євреї міста та округу обманомта репресіями були пограбовані (лише в приобшуках першого транспорту було вилученоцінностей на суму 800000 пенгів) та депор-товані – головно в концентраційний табірОсвенцім. Акція фашистами була заздале-гідь підготована та організована, але дляпересічних людей вона стала несподіваною.Адже з-за гір вже доносилися канонадинімецько-радянського фронту, який стрімконаближався до Карпат (до початку Східно-Карпатської стратегічної наступальної опе-рації радянських військ залишалися лишетри місяці). За спогадами моєї бабусі поматері Кушнір Марії Васи лівни (1916 р.н.,мешканка сел. Великий Бичків) вони ледьвстигли напекти хліба для підлягаючихнаглій депортації сусідів.

Про масштаби трагедії зокрема свід-чать дані перепису населення краю

1930 року, згідно яких на території Марамо -рощини проживало 65,4% українців, 23,1%

НІКолИ І НІде зНоВу!

ярослав одоВІЧуК Спеціально для часопису

«Український вісник»

(Закінчення на 14 стор.)

Визволені в'язні табору Бухенвальд (ЕліезерВізель (Elie Wiesel) сьомий у другому ряді).

Світлина квітня 1945 року.

Євреї із Закарпаття прибувають в «табір смерті»Аушвіц. Світлина травня

1944 року.

До 75-річчя тотальної депортації в 1944 році євреївМарамо рощини в табори знищення


євреїв та 11,5% інших національностей (восновному угорців та румунів). В самомумісті Сиготі-Марамароському мешкалопонад 10000 євреїв, що складало біля 40%від всього населення. Відповідно і гетто вмісті було наймасштабніше в нашому краї.До 20.07.1944 було вивезено 33119 осіб (зсамого міста та околиць біля 15500). Такзваних «поїздів смерті», якими євреїв тодіш-нього комітату Марамуреш транспортувалив Німеччину, було 14 – 1 з Міжгір'я (17 трав-ня), 4 з Хуста (24, 26 травня, 2, 6 червня), 1з Тячева (28 травня), 1 з Солотвина (25травня), 4 з Сиготу-Марамароського (16, 18,20, 22 травня). З депортованих вижилолише біля 2000 осіб. Тобто на теренахМараморощини тоді відбувалися безпреце-дентно трагічні події. За спогадами моєїтітки Одовічук Ольги Іванівни (1921 р.н.,мешканка м. Сигіт-Марамароський), пов -сюдний жах скував місто – загинули друзі,знайомі, колеги, сусіди. До прикладу, більшеполовини класу в ліцеї, де вона навчалася,було депортовано разом зі своїми родина-ми. Пусткою стали цілі квартали міста.Тотальна депортація євреїв лікарів, юристівтощо, змусила владу відкликати з армії від-повідних спеціалістів, що, можливо, вряту-вало їх від участі в кровопролитних боях натериторії Угорщини.

Після війни єврейська спільнота містані демографічно, ні структурно, ні

соціально-культурно вже ніколи не віднови-лася. Втрачено назавжди цілий пласт куль-тури і самобутності. Євреї краю, які пережи-ли Голокост, масово емігрували в країниЄвропи та США. Також багато вихідців знашого краю бачимо серед борців тазасновників єврейської держави Ізраїль.

Пережита катастрофа та намаганнядонести до Світу правду про Голо -

кост, як максимальну форму людської нена-висті впродовж історії, спонукала багатьох звцілілих євреїв до видання своїх спогадівпро ці моторошні події. Найвагоміший вне-сок в розповсюдження правди про Голокостсеред людства безумовно належить єврей-ському, французькому та американськомуписьменнику, лауреату Нобелівської преміїмиру 1986 року Еліезеру Візелю. Фактичнозавдяки його публікаціям 1950-х років в Світіпоширилося визначення поняття Голокост.Письменник народився та провів дитячі рокив Сиготі-Марамароському. Під тиском на -цистської Німеччини у травні 1944-го всієвреї міста, включаючи трьох сестер Візеляі його батьків були депортовані в концентра-ційний табір Освенцім. У цьому жахливомуконцтаборі загинули його мати і сестра.Візель з батьком були відправлені в трудо-вий табір, що становив частину Освенціма.Взимку 1944-1945 року їх переганяють зОсвенціма в Бухенвальд (так званий маршсмерті), де незабаром після прибуття, в січні1945 року, від виснаження і хвороб йогобатько гине. У квітні 1945 року Бухенвальдбув звільнений військами союзників. Ці тра-гічні події з документальною точністю описа-ні Еліезером Візелем в книзі «Ніч». До речі,

цей твір зараз перекладено українськоюмовою (Ніч. Світанок. День. Київ, Дух іЛітера, 2006) і він доступний у всесвітніймережі інтернет. А свою першу книгу вінопублікував в Аргентині у 1956 році ідишемпід назвою «І світ мовчав». Скорочений іадаптований варіант французькою мовоювийшов в 1958 році у під назвою «Ніч» ізвступним словом Франсуа Моріака і відразуж приніс авторові широку популярність.Книга була перекладена 18-ма мовами.

Чекають свого перекладу українськоюмовою проникливі автобіографічні

спогади дівчинки з Сиготу-Марамороського– Tell the Children: Letters to Miriam. DoraApsan Sorell. Sighet Pub. Inc, 1998 (СкажиДітям: Листи до Маріам. Дора АпшанСорел). Наразі вони обмежено доступні увсесвітній мережі інтернет в оригіналі. Доречі, авторка була однокласницею по гімна-зії моєї тітки Одовічук Ольги Іванівни (1921р.н., мешканка м. Сигіт-Марамароський).

Також ще не перекладені українськоюмовою цінні в багатьох аспектах

(особливо своєю достовірністю) мемуаривихідця з села Буштино (зараз на Тячівщині)Андрія Брандстейна (Ендрю Буріана), який у14 років разом з родиною пережив Голокост

– A Boy from Buština: A Son, a Survivor, aWitness. Yad Vashem Publications, 2016(Хлопчик з Буштина: Син, що залишивсяживим, свідчить. Публікації Яд Вашем,2016). Між іншим, це такий самий «документепохи» як широко вже відома в світі книга«Як Гітлер вкрав рожевого кролика» колиш-ньої єврейської дівчинки з Берліну ДжудітКерр.

Більш зацікавленому в пізнанні правдищодо обговорюваної трагічної та

моторошної сторінки історії нашого краючитачу порекомендую по обговорюванійтемі книгу Карпатска діаспора: ЄвреїПідкарпатскої Русі і Мукачева (1848-1948).(Єлінек Й.А., Ужгород, Видавництво ВалеріяПадяка, 2010). Видання наявне районнихбібліотеках краю.

Цьогоріч 75 років з часу тих безпрецеден-тних за своїм трагізмом та антигуманністюподій. Ця моторошна трагедія прибрала зжиття понад шість мільйонів людських душ.Наш Марамароський регіон, на превеликийжаль, був частиною трагічних подій тогоперіоду. Звісно, що ніякі слова не відобра-зять того болю і суму, які викликає Голокост!

(як і катастрофи, що йому передували –Геноцид вірмен та Голодомор в Україні). Цеурок, який не слід забувати навіть в наймен-шій мірі, адже він вартував людству надмір-но дорого. Не дарма після Голокосту в світо-вій юридичній практиці з’явилися два новітерміни – «геноцид» та «злочини протилюдяності». Голокост – одна з центральнихтем сучасних наукових досліджень і публіч-них дискусій на Заході. Ряд авторів, середіншого, чітко і аргументовано наголошуютьна загрозах, пов’язаних з сучасною «агре-сією Росії, внаслідок чого відбуваєтьсяпоступове повернення ідеї етнічної війни знамаганням знову руйнувати держави ібажанням знайти нового офірного цапа,який відповідатиме за занепад світу».

Унаш неспокійний час шляхи прими-рення однозначно слід шукати і біля

могил полеглих (зокрема біля Пам'ятника(Мемо ріалу) Голокосту та біля могил єврей-ських жертв Голокосту в Сиготі-Марамо -роському). Цивілізовані народи і країни в тійчи іншій формі переживають свої історичнітрагедії і поступово звільняються від «фан-томного болю», зумовленого ними. Зокремаактивно провадиться розкриття правди прозлочини тоталітаризму в колишніх країнах«соціалістичного блоку». Але, як на мене,свій шлях європейці наразі ще не пройшли.Про це проглядно (наочно) свідчить важкийперебіг люстрації, декомунізації та деколоні-зації в ряді «посттоталітарних країн», особ-ливо складових СРСР, прояви ксенофобії,політика «подвійних стандартів» тощо. А ценаразі дієві інструменти відновлення та збе-реження національної пам’яті.

Просто пам’ятаймо! Адже пам’ять це іформа справедливості! Пам'ятаймо і діймо,щоб подібне зло ніколи не мало шансу наповторення! Пасивність щодо зла, яке коїть-ся у нас на очах – це потурання йому, фак-тично співучасть у ньому!

Головне – щоб ніколи і ніде знову!!!Люд ство не повинно «опускатися» не

тільки до Геноциду, Голодомору, Голокосту,а досягнути нульової толерантності до меншмасштабних проявів зла – расової дискримі-нації, депортації, етнічних чисток, анексії,сегрегації, релігійної нетерпимості тощо.

(Продовження з 13 стор.)

НІКолИ І НІде зНоВу!

Меморіал Голокосту в Сиготі-Марамароському (присвячений 38000 жертв

цієї катастрофи з Мараморощини).

Обкладинка видання українською мовою резо-нансної книги Еліезера Візеля «Ніч. Світанок.

День». Київ, Дух і Літера, 2006.


ціКавий ДоКУМент поЧатКУ ДваДцЯтого стоЛіттЯ

Завдяки учителю-пенсінеру Юрію Морошану, доброму знайо-мому нашої сім’ї, до моїх рук потрапила ксерокопія цікавого доку-мента з 1911 року, написаного українською мовою, знайденогодесь на горищі одного мешканця села Киндешти. У документійдеться про збори «позичкової і щадничої «каси», яка діяла вцьому селі за австрійських часів.

Цікавий цей документ особливо тим, що він написанийукраїнськрю мовою і свідчить про те, що за часів Австрії у сіль-ській школі вивчалася українська мова, що мешканці володілиукраїнською грамотою. А ще показовий документ тим, що уселі було організоване товариство взаємодопомоги з чіткимрегламентом і що, таким чином, люди могли позичати в «касі»гроші чи зберігати в ній свої заощадження. І число членів«позичкової та щадничої каси» було поважне – до неї належа-ло, як випливає з документа, 65 господарів, які були запрошенібрати участь у зборах, де мала бути обговорена робота«каси» за поточний рік, де мало відбутися обрання її новогопроводу.

Подаємо текст «Оповістки» і частково текст «Запро -шення».

Я певна, що цей документ зацікавить читачів «Україн ськоговісника».

опоВІСтКа

Звичайні загалні збори Каси позичкової й щадничоїгром. Киндешти, котрі відбудуться в неділю дня 12-голютого 1911 о 1-шій годині по полуднє в Касові комнатіз таким дневним порядком:

1. отвореня збо-рів, вибір предсіда-теля й писаря.

2. справозданя ді -алности за бізучийрік 1911.

3. вибір 3 члениради надзорчої.

4. назначеня пла -тні для касіара.

5. вілні внески.

Киндешти дня 28/1911прибито 28-го січня 1911

Знято -го січня 1911

запроШеННя

«отсим маємо честь запросити на звичайні загальнізбори Каси позичкової і щадничої для громадиКиндешти.(...)»

Дальше текст не по -вністю розбірливий, алев ньому повторюєтьсяпорядок денний з Опо -вістки.

Слідує список 65 імен– членів Каси, від якихвимагаються «вла сно -ручні підписи» учасниківзборів.

* * *До «Оповістки» і «Запрошення» додано рукописний текст,

на жаль, написаний дуже дрібним почерком німецькою мовою.Він напевно стосується історії села і «каси», бо у тексті можнарозібрати, наприклад, цифри – 1873 рік та іншe. У заголовкудокумента написано «Kasa pozyczkowa i sczadnycza».

юліана ВатамаНюК

8 вересня Ботошанcька філіяCУРу організувала та провела у селіРого жешти, у співпраці з місцевоюцерквою, акцію «Рогожешти – ріднийдім українських традицій та звичаїв».

У заході взяли участь місцевічлени Союзу Українців Румунії, при-хильники українців, гості з України,любителі та шанувальники україн-ської культури і традицій. Органі за -тори були вшановані участю пред-ставників повітових органів та пред-ставників місцевої влади, які відгук-нулись на запрошення і взяли участьу цій акції.

Делегацію з України очолювавПетро Остафічук – мер села СтарийВовчине Глібоцького району та во -кальна група «Вишиванка» з того жсела.

Заходи розпочалися круглим сто-лом на тему «Українська меншина таміжнаціональні відносини у Бото -шан ському повіті».

Голова Ботошанcької філії CУРуВіктор Семчук відкрив роботу кругло-го столу та представив учасниківакції, а також гостей з України.

У рамках дискусій та доповідей закруглим столом професор-історикКо стянтин Кожокару з Ботошан пред-ставив результати своїх досліджень,як викладач історії, щодо демогра-фічної еволюції, відображеної пере-писами населення за міжвоєннийперіод і до наших днів з посиланнямна основні меншини в зоні Ботошан:вірмени, євреї, липовани, цигани, таукраїнці. Модераторами дискусійбули голови Яської та Ботошанськоїфілій СУРу Віктор Григорчук і ВікторСемчук.

На завершення дебатів на цютему було підкреслено, що переписинаселення не відображають реаль-ності на території, а кількість меш-канців, які оголосили себе етнічнимиукраїнцями під час переписів, наба-гато менша, ніж насправді. Виявленіпричини:

– небажання населення оголошу-вати себе етнічними українцями;

– страх за можливі наслідки;– поблажливість та недостатня

коректність осіб, які проводили пере-писи.

Книга професора КонстянтинаКожо кару майже завершена, віншукає можливості надрукувати її.

У продовженні програми профе-сор-журналіст Єуджен Грушка корот-ко представив свої опубліковані

книги (десять) та презентував своюостанню історичну книгу, опублікова-ну у видавництві «Євро пейськийінститут» – роман «Валах Хри -стоносець».

Перша частина заходу заверши-лася кількома епіграмами, прочита-ними ботошанським епіграмістомНає Бредашяну, включаючи одну,присвячену пану Віктору Семчуку, довиборів мером кілька років тому.

Prezent la vot – aproape tot satu...Pe la urne treaba mergea șnur!A ieșit primar din primul turC-a votat... și neamu Răposatu!

Заходи були продовжені у церквіСвятої Марії у селі Рогожешти, де вприсутності жителів, а також бага-тьох гостей з повіту та інших регіонівкраїни, які приїхали відвідали своїхродичів, відбулася Служба Божа ізакінчилася акція мистецькою про-грамою.

У рамках програми виступили гур-тки та солісти, представники філії, тагості, запрошені із України:

– вокальний колектив «Виши -ванка» із Старого Вовчинця;

– українська солістка естрадноїмузики Борислава Біло церквівска –спеціальний гість зі Львова;

– Молодий колектив духовогооркестру «Буковинські квіти» з Кин -дешт Ботошанського повіту

– солісти Василь Скутельніку таСорін Шовкалюк з Киндешт.

Гарний настрій учасникам заходуподарували виступаючі художні ко -лективи, під час акції панувалирадість і добра воля, оскільки україн-ці уміють святкувати.

Віктор грИгорЧуКголова яської філії Суру

Фото автора

«Рогожешти – РІдНий дІМ УКРаїНСьКиХ тРадицІй та зВичаїВ»


* Сторінка письменника * Сторінка письменника * Сторінка письменника *Михайло МиХайЛЮК

бУцьо Як тільки рипну сінешними дверима і стану на порозі, лакомно

вдихаючи свіжого повітря, що п’янко пахне землею і травами, а щечимось невловимим, гейби то нічний птах пронісся над нашим обій-стям і приніс на крилах зі свого безмежжя невідомі аромати, з буди,що притулилася під стодолею, висуває чорну кудлату голову Буцьо.Смачно позіхає, аж червоний свій язик вивалює і показує чорне під-небіння роззявленої пащі. Сідає на задні лапи і тріпотить хвостом,пильно слідкуючи за мною чорним оком.

Не перестаю дивуватися, як це він своїм собачим нюхом чи слу-хом вгадує, коли це саме я виходжу надвір. Бо скрипнути сінешнимидверима може хто небудь з хатніх, та Буцьо безпомильно вгадуєколи роблю це я.

Стоїмо собі: я на порозі, а Буцьо перед своєю будою, наче зма-гаємося у терплячці: а хто озветься перший? Бо ми щоранку звикливітатися. Але статечно, по-господарськи, а не по-хлоп’ячому: я йогоокликну «Буцю», ще й присвисну, а він весело заскавулить і радісногавкне басом. Таке між нами давно минулося. Бо відколи я принісйого щенятком додому і назвав Буцьом, пройшли роки. Тоді я пасвівці на торговиці, а він ледве від цицьки суки-матері відлучився.

Буцьо на прив’язі, як личить псові, котрий не дармовий хліб їстьз рук господаря, бо сторожовий він, а не якийсь панський цуцик.Звик до гайштука, хатні, спасибі, не кривдять, годують, щодня устару риночку свіжої водиці наливають. А ще має свою собачурадість, яку не проміняв би на ніяку свободу, якою солодкою і ман-ливою не була б вона. Це ранковий скрип дверей, з яких виходжу я.Наше «вітання». Спочатку мовчазні взаємні обзори, а потім один знас не витримує і виказує свою радість. Майже незмінно першимозиваюся я, та не голосом двоногої істоти, бо на нього Буцьо тількивиляє хвостом, а його мовою: гав, гав, гав! Себто: як ся маєш, яктобі ночувалося, на кого серед ночі гвалт підняв? А Буцьо заспокій-ливо: – гав гав гав! – тхір тут шнарився, до курника хотів залізти іякби не гайштук на шиї і ланцюг, роздер би смердюка...

І так віддано дивиться мені в очі, що аж совісно стає, що такийвірний пес на прив’язі.

А Буцьо знову: гав! – але тепер вже інакше – вимогливо, мовляв,зголоднів я за ніч, хіба не можеш здогадатися?

Зараз дам тобі гам-гам, – заходжу до хати і виношу окраєць хлібачи кусень студеної мамалиги і кидаю йому. Буцьо ловить їжу на леті,а потім прилягає на черево і, тримаючи цупко передніми лапами,починає гризти. З’ївши сніданок, облизується і зиркає на посудину зівчорашньою водою, в яку вітер навіяв сміття – гав!

Виливаю застояну воду і наливаю свіженької. Буцьо весело, зпідстрибом схвалює мою догадливість: гав! гав! гав!

«Набалакалися» ми з Буцьом і начебто кінець. Тому вдаю, щовиходжу з подвір’я на вулицю. Як лиш відчинив хвіртку, Буцьо заво-лав: га-у-уууууу! Це я навмисне «забув» про його щоденний«моціон» (від латинського motio – прогулянка з гіґієнічною і ліку-вальною метою).

Це означає, що я знімаю з Буця нашийник і випускаю на дорогу.А він кулею пробігає двічі півдороги, що веде на Гораїц, потім ізвисолопленим язиком без примусу заходить у подвір’я, підходитьдо буди і покірно підставляє шию: прив’язуй!

Від такої собачої покірливості наче клубок застряває у горлі, томузаспокоюю Буця лагідним голосом, що більше такий кепський жартне повториться з його ранковим «моціоном», але у відповідь вінпонуро і здивовано «витріщився» на мене, бо, очевидно, чекав відмене не слів, а звичайного заспокійливого «гав-гав-гав», тобто«бігме, більше не буду...».

Михайло гафіЯ трайста

ти-ни, ни-ни соЛонини Якби паном мені бути, то я б сало з салом їв.

Народне прислів’я

перша зустріч Василини Ількової із анною петровою

– Василинко, уже не знаю, яку комедію із ним чинити? Прошу ’гота складаю руки до него, як до апостолоша: «Не пий, Петрику, непий, бо ади...», а ун, напасть пила би ’го п’явка, махне руков та:«Добре, добре, Анно», а удтак тилинкає далі, уже відав у груб нязажене. Толкую собі: ади, Ілько Василинин – пив та пив, а теперґазда на все село, як тото ви учинили з ним, Василинко?

– Йой, Анничко, хоть дайте ми покуй, через яку тяготу єм перей-шла із ним, доки ня не научіла стара Притисканчиха, як чинити, алея научу і вас, Анничко, бо тото велике нещастя мати п’яницю у хижи,усе уднесе та продаст за тоту горівку.

– Йой, Василинко, научіт ня, научіт, пуйду вам ріпу копати, лишня научіт.

– Та што ви, Анничко, я вас так научу, не гія ми нічого уд вас, ботото велика напасть...

– Май великої біди не гія, ходить п’яний, як гаця, уд рано доввечерка, ніякої хосни із него, научіт ня, Василинко, научіт.

– Та, ади, дуже сімплошно : возьмете дарабу солонини, та тикне-те дес у жидуску постіль, пуд солможак, так, аби не видів жид, аудтак, як успитса на солонині, возьміт єй удти та дайте ’му най єйізіст. Мете видіти, така му стане гидка горівка, як жидови солонина.

Ґаздуска вечеря – Іж, Петрику, іж! Бери, край солонини та іж, дивиса лиш, яка тов-

ста, на долонь, іж, Петрику, іш! – Айбо, Анно, якос чудно тягне, як здохлятинов, вадь плісняни-

нов і дуже мняка, дивиса – ні нуж у ню не хоче лізти. – Йой, Петрику, не гніви Бога Сятого, бо солонинка свіженька,

дивиса, яка біла, як папірка, іж, Петрику, іж, ґаздику, бо у коршмініхто ти не даст істи, а я, ади, і хлібця мелайного спекла, і цибулькинарубала, ади, і слив’янки єм добула, упий, Петрику, погарчик та іж.

– Айбо, Анно... – Пий, Петрику, пий та іж, ґаздику! – Добра слив’янка, Анно! – Та й солонинка добра, Петрику, іж, ґаздику, іж!

друга зустріч Васлилини Ількової ізанною петровою

– Йой, Василинко, яку біду ви мене научіли, удколи ізів тоту соло-нину, не протямняєса, гине за горівков, не годен без неї жити, сіпаєним, коли не має горівки, як решетом, яку біду єсте ня намовили...

– А спав на солонині жид? – Спав, Анничко, спав! Понесла єм до Шулима та єм тикнула у

постіль, а удтак через тиждень єм узяла солонину та єм ’го напиха-ла, як гусака, а ун...

– До Шулима!? – До Шулима, Василинко, до Шулима. – Но, та чорт вас повів до Шулима, та Шулим жере солинину, як

пес. Гине за нев, ів би солонину із солонинов. Цілий день ходит ізчепликом та усе: ти-ни, ни-ни солонини!


63 роКИ мИНулИНаЧе мИть

Далекого 1956 року ще зовсім юнимихлопцями і дівчатами покинули ми ріднегніздечко Серетської української педагогіч-ної школи. Всіх нас було 54, розділені на 2класи. Кожен із випускників прагнув реалізу-вати мрії, стати успішною людиною, створи-ти сім’ю та займатися улюбленою справою. Іось минуло 63 роки. Здається, ніби вчорапролунав останній дзвінок, а люблячі батький педагоги проводжали своїх вихованців унезвідану дорогу дорослого життя. Алескільки за цей час було прийнято непростихрішень, скільки пережито хвилювань і радіс-них моментів!

Такими теплими спогадами ділилисянещодавно на зустрічі вже сивоволосі бать-ки, а то й дідусі та бабусі. Після закінченняшколи ми здибалися у 10, 15, 20, 25, 30, 35,40, 45, 50, 55 років, після 55 – щороку. Одніначе ніколи не розлучалися. Але від одногочасу почало нас збиратися все менше, апотім ще менше, але нічого не може насзупинити, «тих, котрі ще тримаються наногах», як написала одна з випускниць«доки залишаться двоє», щоб бачитисязнову і знову.

Випуск 1956 року складається з чоловіківі жінок, які прожили понад 80 років.Більшість з нас – учителі, а деякі професо-ри. Це професія, яка нам здається найкра-ща у світі. Ми – покоління, яке було у першо-му класі у 1945 р. – перше покоління школя-рів після війни.

Ми зібрались у Сереті у нашій ріднійшколі. Тому що вже нас все менше і менше,я назву їх: Гросару Анна, Драча Сілвія, ЧітраОлена, Іваничук Олімпія, Фрасенюк Родіка,Москалюк Ярослава, Бербенчук Ілля, ГарюкДмитро, Георгій Артемізія, Георгій Михайло.Від минулого року до теперішнього відійшлиз життя: Штайнер Іоана, Гапенчук Микола,Олар Пауліна та її муж. На жаль, багато зус-трічей відбулося без наших професорів.Вони давно «покинули нас». Ми їх споми-наємо у церковних службах, у наших молит-вах. Вони були достойні моделі для наслід-ників. Їм було дано приблизитись до кожногоучня і зрозуміти його. Вони нас «читали» зпершого і знали яке слово буде мати ефектдля кожного із нас, і це було дуже важливо.Навчали нас найважливішого.

Тому що ми ще вважаємо педшколунашою хатою, зібралися у бувшому нашомукласі. Колега Сілвія Драча, котра попіклува-лася про наше здибання, прочитала каталог,а ми, «учні», озивалися: «презент». Хочуоповісти про один випадок: тому рік хтосьповідомив, що помер колега, ім’я якого почи-

нається буковою Г. Тоді ми подумали, що ценаш колега Гарюк Дмитро. А пізніше дізна-лися, що то Гавриш, котра не наша колега.

Коли увійшов Гарюк Дмитро дружиною ідочкою, із радості я почала плакати.

По закінченні читання каталога відтрима-ли хвилину мовчання за наших професорів,за наших колег. Потім я прочитала «ін мемо-ріам» за нашого колега Гапенчука Миколу.

Потім відправилися до бувшого гурто-житку для дівчат, де тепер ресторан. А там іпоговорили, і зажартували, і заспівалиголовно наші пісні молодості. Не можемозабути пісню, яку співали ідучи ранками івечорами до і з школи. Ми зберігали все, щопереймало від усіх, головно запал. А це від-билося у радості життя, у радості нашоїпраці. З нашого випуску багато померло, ботаке-то життя, але наші здибання завждигарні і радісні. Говоримо про всіляке: протеперішню Румунію, про наших керівників,про дітей, внуків, правнуків. Часи міняються,конфлікти між поколіннями були відколи світ,але є основні цінності, котрі визначають насяк людей.

Мимо того, що нас уже мало, але інаступного року знову будемо бачитись уСереті, де ми прожили найкращі літа,маючи надію, що ніхто з нас вже не відійде увічність.

артемізія ҐеорҐІЙ,Бродина

СВято В ІзВораХНа початку серпня Примарія і Союз Українців Румунії організува-

ли багатозначну подію у комуні Ізвоареле Сучевей. А це з нагодивідкриття нового дому культури. Спочатку відбулося богослужіння зосвяченням нового дому культури, офіційне урочисте відкриття,промова примаря Мігаїла Мехно та офіційних осіб, презентаціямонографії комуни, зустріч синів села і перший у новому будинкуспектакль «Свято в Ізворах».

Емоційний момент для всіх, хто знав автора: перевидання післясмерті монографії професора Іона Афлорей «Ізвоареле Сучевей –комуна Буковинських гір». Це друге видання опрацьоване ним допосліднього дня життя. Автор залишив у спадщину селу золотукнигу для всіх – старших і молодших. Професор Афлорей бувблизький до людей, дані для монографії він одержав від старшихлюдей села.

Говорить у монографії про традиції, звичаї у зв’язку з річнимисвятами, про традиційну їжу, про побожність гуцулів, про служителівцеркви. Хочу підкреслити, що мимо того, що не вивчав украінськумову у школі, пан Афлорей зріднився з людьми, між якими прожи-

вав, навчився її і дещо навіть писав по-українськи. Але йому легшебуло писати по-румунськи, тому писав до газети «Курієрул украї-нян». Брав участь у всіх подіях українців.

Присутнім звеселили душу артисти і ансамблі: «Козачок» зБалківців, Андрея Гайсан, інструментальні і вокальні групи «Ізво -рашул», Юліяна Савчук, Адріяна Мару щак, «Синьйори» із Радівців,Оана Томояга, «Коломийка» з Серету, Александру Бриди цян, ЛаураЛаврік, фанфара із Ботошан. На свято були запрошені гості ізУкраїни, які дарували, але і прийняли дарунки. Один гість із Українисказав, що бажання вільно і будь-коли приїхати у гості до Румунії ідо України незабаром здійсниться. Примар прочитав про здійснен-ня проектів у Ізворах завдяки европейським фондам, але і тутеш-нім. А также представив проекти майбутнього, сказав про адмініс-тративний колектив, що він наче сім’я. А де порозуміння, серйоз-ність, там і успіх. Голова повітової ради Г. Флутур у своїй промовіпообіцяв поправити дорогу із Ізворів до Бродини, яка зараз жахли-ва: яма коло ями. Промова голови Союзу Українців Румунії МиколиМирослава Петрецького була щира і тепла, сповнена поваги донаселення ізворівського. У народі кажуть: «яке дерево, такі йогоквіти, які батьки – такі й діти». А тут: «Який примар, такі люди».Микола Петрецький присутній на кожній події українців, в якомукінці Румунії вона не була б.

До свята готувалися не тільки спектаклі, подбали і про прикра-шення стін у великому залі будинку культури. Картини виражаютьоптимізм і жагу до життя, зображують природу, людей, портретиартистів /Лаура Лаврік, Данієла Кондураке, Маргарета Кліпа, СофіяВіков’янка/, сільську церкву, гуцулів на конях та ін.

Одна з картин, що викликає ємоції, це та, на якій представленийпрофесор Афлорей, його сім’я та уривок з біографії.

Ім’я Афлорей, відоме у всій зоні Ізворів та Молдови, залишилосявирізьбленим на фронтисписі школи і дому культури, для яких тру-дився стільки років, в душі простих людей, які його любили і пова-жали. Біля каплиці, де він помер, поставлений дерев’я ний різьбле-ний хрест на пам’ять, де завжди квіти і запалена свічка.

У моєму слові я щиро подякувала голові села Ізвоареле Суцевейза те, що він оцінює, поважає достойних людей. Для господарів від-бувся перший бал у новому домі, де, я певна, присутні дуже добрепочувалися, набувалися, раділи, що мають новий храм культури!Хай тішаться ним багато літ!

артемізія ҐеорҐІЙ


дитячi сторінки

Кросворд

поХВала КНИгам

5. З чого в СтародавньомуЄгипті виготовляли книги?

6. Хто на Русі заснував першубібліотеку?

7. Що таке «книгосхвище»

По вертикалі:

1. Хто є засновником книгод-рукування на Україні?

2. Хто допомагав дівчинціперегортати сторінки в книжці?

3. З чого виготовляли книги вСтародавньому Китаї?

4. Що допоможе вибрати книгув бібліотеці?

Значення кольорівзелений – це колір любові. Зелений колір – це колір життя і достатку – листя,

трава, рослини – усе це належить до продовженняжиття, процвітання і благополуччя. Так чому б намне дарувати папороть замість троянди на день свя-того Валентина своїм коханим? Зелений – це чиста,гуманістична любов, а не бурхливий роман. Біль шетого, зелений – це дуже приємний колір. У лю би -теля цього кольору гаряче серце. Пристрасть, ймо-вірно, похована десь під їх честю і гідністю. Якщо вилюбите зелений колір, для вас суспільне благобільш важливе, ніж власне. Напевно, все-таки вартобути трохи більш егоїстичним.

Синій – це колір ясності, чарівності і спілкування.Неза лежно від відтінку, любитель цього кольору напідсвідомому рівні посилає сигнали оточуючим«Мені подобається, коли мене розуміють». З іншогобоку, пере буваючи в стані стресу, людина, що від-дає перевагу цьому кольору, може посилати супер-ечливі сигнали, о скільки вона не в силах висловитисвою точку зору або просто плутається в інформаціїпід час бесіди. Якщо синій ваш улюблений колір,вам завжди є, що сказати, оскільки гарне вираженнясвоїх думок – це ваш козир.

Українська народна казка

на руці у хлопчика петрика жило п'ятьпальців – братиків. сімейство пальців.петрик знав як кожного з них звати, і заусіма ними доглядав: мив, витирав, укишені ховав.

найголовнішого з братів пальців і най-сильнішого звали великий палець. вели -кий любив працювати і завжди всім допо-магав.

Другого братика звали вказівний па -лець. Якщо потрібно кому щось показати,він тут як тут: оце ось там; туди йдіть;сюди покладіть. все знав!

третього братика звали середнійпалець. серед всіх братів він був найви-щим і дивився на інших дещо зверхньо.

а над ледарем безіменним пальцем,четвертим, решта братів любила жарту-вати. ну й сонько він був!

Улюбленим серед братів був молодший,Мізинчик.

усе б йшло у них добре, якби тількиодного разу не вирішив вказівний палець,що якщо він все знає, то ніхто йому біль-ше не потрібен. він і сам може прожитищасливо і безтурботно. і став вказівнийпалець робити, чого забажає.

ось, наприклад, сидить петрик за сто-лом з гостями, а вказівний палець бере,та й лізе петрикові до носа. і починає уносі колупати. гості дивляться на петри -ка і думають: «Який некультурний хлоп-чик!» а вказівний палець колупає собі та йгоді. ось яким шкідливим став вказівнийпалець! або ще – візьме вказівний палецьта й тицьне боляче у бік петрикового

друга сашка. а сашко у відповідь тицьнепетрика. пі починають хлопці бійку. а хтовинен у тому, що петрик забіяка? Зви -чайна річ, неслухняний вказівний палець!це він все почав!

інші пальці намагалися зупинити бра-тика, але той їх не слухав. а далі – трапи-лося найгірше!

Замислив вказівний палець вщипнутиза вухо самого петрика! та ось тільки вцій підступній справі йому знадобивсяпомічник. і вирішив він підмовити когось зісвоїх братів допомогти йому вщипнутипетрика за вухо.

приходить він до наймолодшого і гово-рить:

– Мізинчик, допоможи мені петрика завухо вщипнути!

– не можу, – зітхає Мізинчик. – Я малень-кий, мені бракує сили.

тоді звертається вказівний палець добезіменного:

– безіменний, допоможи мені петрика завухо вщипнути!

– не можу, – говорить безіменний па -лець. – Я ледар і нездара. Зіпсую тобі всюсправу.

підбігає вказівний палець до серед -нього:

– середній, допоможи мені петрика завухо вщипнути!

– не можу, – відповідає середній палець.– Хоча я і високий, але щипати не вмію.

нарешті просить вказівний палецьвеликого, самого мудрого серед братів:

– великий братик, допоможи меніпетрика за вухо вщипнути!

– ти погане замислив. Я тобі допомага-ти не стану, – обурюється великийпалець. – гайда зійдемося в бою! Якщо тимене переможеш, я піду з тобою і вщипну

петрика за вухо. а якщо переможцемстану я, ти ніколи більше не будеш пово-дитися погано! Згоден?

– Згоден! – примружився вказівнийпалець, а сам думає: «все одно я сильні-ший і розумніший!»

і зійшлися пальці в бою – великий і вка -зівний. Заламують один одному руки,захвати різні бойові роблять, але обидвасильні, і переможця назвати важко.

тоді, хитрий вказівний палець як крик-не:

– брати пальці, нападайте на великого!він тут весь час керує! нíчого йому більшенами понукати!

накинулися брати на великого пальця,затиснули його в кулачок і перемогли!

– так не чесно! – кричить великийпалець. – відпустіть! ви гляньте: тількиразом ми сила, а по одному – навітьпетрика вщипнути за вухо не можемо!годі буянити!

брати відступилися. піднявся великийпалець і каже:

– не потрібно більше змагатися, аджеми створені одне для одного, і ми сильнітільки тоді, коли єдині. соромно має бутитобі, вказівний, за те, що на погані справибратів підбиваєш і петрика ганьбиш!

і розкаявся вказівний палець у скоєно-му, заплакав і пообіцяв, що ганебно і сва-вільно більше не чинитиме.

З тих пір брати пальці ніколи не спе-речалися, а жили дружно і мирно – всяродина пальців! правда, потім все ж такидовелося великому пальцю піти звказівним і вщипнути петрика за вухо.але це вони зробили заради жарту, поти-хеньку і не боляче, коли петрик спав.

Неслухняний хлопчик


дитячi сторінки

Cтopiнки cклaлa Tepeзa ШeнДPoЮ

Надія Красоткіна

ШКола

Школа – велика дитяча країна,В ній відкривається білий наш світ.Тут пізнає себе кожна дитина,І відправляється звідси в політ.Знань надається тут першооснова,Жити, дружити учились ми в ній.Школу скінчили та линемо зновуВ дзвінкоголосий і радісний рій.В школі так щиро сміятися вміли,Рішення легко приймалися в нас.Впевнено всі ми до мрії летіли...А повернутись не сила й не час.

Тамара КОЛОМІЄЦь

перШа ВЧИтельКа

Букварі і читанки,Парти в два ряди.Наша перша вчителькаВ серці назавжди.

Споришева стежечка,Стежечка-мережечка,Що водила насЩе у перший клас.

Сонце світлі зайчикиСипле у шибки.Кришать крейду пальчикиПишуть палички.

Добре нам читається –Вчителька всміхається.А як хтось не зна –Хмуриться вона.

Скільки розгадали миЗ нею загадок.Скільки прочитали миВіршів і казок.

Стороною рідноюДниною погідноюЙшли через покісУ багряний ліс.

Наша перша вчителькаІнших науча.Букварі і читанкиЇм вона вруча.

Споришева стежечка,Стежечка-мережечкаІнших перший разПовела у клас.

Андрій МАЛиШКО

пІСНя про ВЧИтельКу

Сонечко встає, і шумить трава, Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти,Вчителько моя, зоре світова.Звідки виглядати,Де тебе знайти?

На столі лежать зошитки малі,Дітвора щебече золота, золота,І летять, летять в небі журавлі.Дзвоник ніби кличеВ молоді літа.

Скільки підросло й полетіло насНа шляхи землі, в ясну блакить, у блакить.А що в тебе знов та доріжка в клас,Під вікном у школіЯвір той шумить.

Двох синів твоїх узяли фронти,Воювали, не лічивши ран, тяжких ран.В партизанську ніч посивіла ти,Як в морози сивіНепожатий лан.

Знов приходить юнь і шумить трава.Пізнаю тебе я при вогні в наші дні,Вчителько моя, зоре світова,На Вкраїні милій,В рідній стороні.

Максим РиЛьСьКиЙ

КВІтИ ВЧИтелям

В синьому тумані В сині димовій Яблука рум’яні, Груші медові. Линуть птичі зграї, Шелестять гаї... Школа відчиняє Двері нам свої. Вийдуть нас зустріти Друзі-вчителі, Принесім їм квіти З рідної землі.

віДповіДі:1. 2 і 22. М’яким знаком

3. 111-11=1004. Роздати 9 яблук, а одне

віддати з тарілкою5. Доки стане сил

Щиро вітаємо Вас з початком нового навчального року!це день, із якого починається дорога в майбутнє для кожного з вас.це день, що дає можливість дорослим повернутися у свої золоті

роки, а учням і студентам – до своєї другої домівки – у школи та вузів.Саме цe день, кoли ми з особливою теплотою згадуємо своїх вчи-

телів й викладачів, їх неоціненну роботу розуму й серця. Щиродякуємо вам, дорогі наші вчителі, – ми завжди залишаємося ваши-ми учнями!

Усім, хто в цей день прийде до навчальних закладів здобуватизнання, бажаємo досягти своєї мети у житті, знайти взаєморозу-міння з викладачами та батьками, зустріти добрих і надійних дру-зів. а особливо, нашим дорогим першокласникам – ніколи не зупи-няйтеся на дорозі знань, вона цікава і по-справжньому нескінченна!

Щасти Вам! Pедакція часопису«Український вісник»

По горизонталі:

5. Пергамент. 6. Ярослав. 7. Бібліотека

По вертикалі:

1. Федоров. 2. Сонце. 3. Папірус. 4. Каталог.

Кросворд Відповіді з 14 стор.Ëîã³÷í³ çàäà÷³

1. Які два числа, якщо їх перемножити,дають стільки ж, скільки матимемо від їхдодавання?

2. Чим закінчується день?

3. Як за допомогою п’яти одиниць одер-жати 100?

4. Як поділити десять яблук між десять-ма дітьми так, щоб кожен отримав по яблу-ку, а одне лишилося на тарілці?

5. Доки біжить заєць у лісі?

Äîðîã³ ó÷èòåë³, ó÷í³, ñòóäåíòè!


уКраїНСьКИЙ ВІСНИКUKRAINSKYI VISNYK

Шеф-редактормИХаЙло мИХаЙлюК

Редактор – тереза ШеНдроюТехноредагування й комп'ютерний набір: Тереза ШЕНДРОЮ

Редакція: Раду Попеску № 15, БухарестТелефони: 0212220755; 0212220737; 0212220748; 0212220724

Друкарня RCR PRINT, Бухарест, РумуніяISSN 1223-1614

Redacþia: Radu Popescu Nr. 15, Sector 1, Bucureºti, România

застереження* За достовірність фактів, цитат, власних імен та іншихвідомостей відповідають автори підписаних матеріалів. * Редакція може не поділяти точки зору авторів. * Надіслані до редакції матеріали не повертаються. * Редакція залишає за собою право скорочувати і редагуватинадіслані матеріали, не порушуючи їхнього основного змісту.

подаємо нову адресу по інтернету нашої редакції:

E-mail: [email protected]

горіЛКа і ЗУби

– прийди вечором до мене. /не треба кривити губи!/і скажи, щоб жінка чула,Що болять у тебе зуби.

жінка принесе горілку –Лікувати нею знає.а я потім прослідкую,Де вона її ховає.

Як побачу, де ховає,Десь у місце темне, скрите,отоді оту горілкуЗможу собі крадьки пити.

– а чому ти їй не скажеш,Що і тебе болять зуби?Може, дала би горілки Хоч би помочити губи?

– це було би дуже добре,але слухай, Миколаю:жінка знає, що у роті Зуба жодного не маю...

З ЯЗиКоМ До ЛіКарЯ

прийшла, аби подивилисьна язик мій, любий пане,бо чоловік через нього весь час лає ня погано.

Докоряє щохвилини,Хоч він зроду тихомовний.Докоряє, що я маюЯзик паршивий і задовгий.

МаКогін

– прийшов до вас, пані інно,Хоч міг піти до Мирона,Щоб ви позичили мамівеликого макогона.

– Я позичу їй, іваську,йду до кухні його взяти.та скажи мені – для чого Хоче мама його мати?

– Казала мені матуся,Як з паші пригнав ягнята,Що хоче тим макогоном погладити в ліжку тата.

Дивне боЛото

– а де ти зустріла тата,Як із ним ти одружилась?бо відколи я із вами,сотні раз ви вже сварились.

– Зустріла твого я тата не в багатстві, не в бідноті. Зустріла його випадковобіля корчми у болоті.

потім часто зустрічались, Як виходив він з похмілля.і одного дня так сталось,Що зіграли ми весілля.

– Чув якось я, моя мамо,від сусідки, баби Доті,Що усі чорти рогаті плодяться лише в болоті.

правда це, скажи ти чесно,Я хотів би дуже знати,Щоби міг своїм я друзямпро чортів я розказати.

– правда все, синочку любий. Я признамся – нині свято.

Чорти плодяться в болоті,а один із них – твій тато...

сКЛероЗ

– скажіть, діду, як живете?ваша баба ще здорова?робить іще на городі,вівці маєте, корову?

– Є все, що душа бажає,на обійсті коло хати,на жаль, баба склероз має,все почала забувати.

Коли її посилаю провідати дочку грету,то вона це забуває –іде прямо бо буфету.

посилав її до церкви – іди богу помолитись.а вона пішла до плота із сусідкою сваритись.

У четвер післав я ранона базар купити сала.а вона, стара дурепа, Кугута у когось вкрала.

Має склероз моя баба,певно буду і я мати.не дивуйся, як забудугроші я тобі віддати...

Михайло воЛоЩУК

JJ сторінка гумористаJJ сторінка гумориста JJ сторінка гумориста

ziar 5-18 2019 - uur · прекрасні ансамблі із України: народний...

Documents