КОЛИ ВІДЧИНЯТЬСЯ ДВЕРІДЛЯ ЕПІДЕМІЇ ГРИПУ?

Хмельницкая оáлаñòная оá ùе ñòâен но-ïо ли òи ÷еñ кая ãа çе òа www.moyagazeta.com moyagazeta@list.ru

Читайте в номереЧеловек разумный или

человек глобальный?

¹ 15-16 (510-511) нояáрь 2011 ã.

01042, м.Київ, вул. Чигоріна, 20

Тел.: (044) 285-44-03, (044)285-43-86.

ФаКс: (044) 285-85-27knukim.edu.ua

КиївсьКий національний

універсиТеТКульТури

і мисТецТв

КиївсьКий міжнародний універсиТеТ довідки за тел.

(044) 423-17-88, 450-06-31kymu.edu.ua

® ®

В музее истории города – новый директор!

Разговор «по душам» с Игорем Западенко стр. 16

Спецвыпуск, посвященный 20-летию создания

хмельницкого телевидения. Интервью с нынешними и бывшими сотрудниками. стр. 6-8,

13-15

Народный депутат предлагает

оригинальный способ ощущения ответственности:

если что – по морде! стр. 5

«Единщикам» на заметку – об изменениях в системе

упрощенного налогообложения рассказывает Руслан

Медынский.

Олег Тягнибок: «Закулисный заговор власти и оппозиции

дает возможность фальсифицировать

парламентские выборы» Стр 2

Не надо ничего придумывать – все уже сказано! Высказывания

украинских политиков с нашими комментариями…

Стр 3

«Дент-Хелп» желает всем хмельничанам красивую улыбку!

Мы беседуем с ортопедом и гигиенистом.

Стр 9

Ультразвук на службе здоровью. Стр 11

Практикуя жизнь, помни о смерти…

Так стоит или не стоит становиться известным?

Аргументы «за» и «против». Стр 12

«Хреновая приятельница» - вкусно, полезно, тонизирующе.

Стр 19

растущую во всем мире взаимозависи-мость людей и стран называют модным словом «глобализа-ция». Этот процесс значительно ускорил-ся за последние годы благодаря огромным достижениям в об-ласти технологии. исчезли преграды в торговых отношени-ях, идет интеграция главных финансовых рынков мира, путеше-ствовать из страны в страну стало проще и дешевле.

Растущая мировая инте-грация уже повлияла на эко-номику, политику, культуру и окружающую среду. Но она в значительной степени уси-лила проблемы, которые и без того существовали в на-шем несовершенном мире. Вместо того чтобы решать проблемы, она сама стала проблемой. Социальное расслоение общества уве-личилось, стало значитель-но больше разочарований...

Мы живем во время абсо-лютного потребления, когда политическая и экономи-ческая сферы формируют у человека потребитель-ский комплекс. С помощью промывки мозгов, средств манипуляции и внушения нас заставляют быть но-сителями определенных стереотипов, с помощью которых власть старается удержаться. Что интересно – любая власть, хоть левая, хоть правая. Таковы реа-лии современной политики.

Экономика же делает из человека потребителя, который должен постоян-но покупать все новые и новые товары, заказывать определенные услуги. Есте-ственно, для того, чтобы что-то приобретать, нужно постоянно что-то произво-дить. Человека превращают из разумного в экономиче-ского, который обязан по-стоянно зарабатывать и по-треблять. Этим он разгоняет локомотив современного общества. В политической же сфере нужно демон-стрировать лояльность правящему режима, не подвергать его сомнению.

Исключений здесь быть не может. Конечно, любой инструмент можно исполь-зовать в каких-то других целях. Но, по большому счету, сам по себе этот гло-бальный проект объективно работает ради достижения

подобных целей. Грубо го-воря, в армии могут нахо-диться даже завзятые паци-фисты, но главная функция армии – защищать Родину, уничтожая противника. Поэ-тому армейский идеал - это люди, которые должны уби-вать во имя определенных высших целей. При этом солдат могут гонять на по-краску заборов и вскапыва-ние огородов, но основная задача изложена выше.

Сейчас в мире уничтожа-ются национальные границ и создается некое обще-ство, в котором существуют общие для всех правила. Подобное происходит и в политике, и в экономике. В сегодняшнем мире между многими странами уже не существует государствен-ных границ, а там, где они еще остались, все равно ничего не может помешать проникновению междуна-

родных брэндов, компаний, корпораций, быстрых денег, развитию туристических маршрутов. То есть сей-час все с легкостью про-никает через границы. В политической сфере тоже происходит глобализация – но более тонко. За го-сударством сохраняется видимость суверенитета, но реально оно его уже ли-шено. То есть, люди думают, что они живут в государстве, где существует националь-ная элита, а реально они живут в стране, где прави-тельство является филиа-лом институтов глобальной власти. Сегодня для того, чтобы лидер любого госу-дарства получил офици-альный статус президента, премьер-министра, главы парламента он должен быть одобрен по каналам меж-дународного сообщества.

Продолжение читайте на > странице 5

брифінг

moyagazeta.com

«Спрощенцям» на замітку надзвичайна подія

2 № 15-16 (510-511), ноябрь 2011moyagazeta.com

мои новости

Олег Тяг нибок: «Відбулася зак улісна змова»

З-під купола до клятви

Учредитель: ПП "С.Медиа-Центр"

ХМЕЛЬНИЦКАЯ ОБЛАСТНАЯ

ОБЩЕСТВЕННО-ПОЛИТЕЧЕСКАЯ ГАЗЕТА "МОЯ ГАЗЕТА+"

Материалы, опубликованные в еженедельнике “Моя газета+” , являются собственно-стью издателя, защищены международным и украинским законодательствами и не могут быть воспроизведены в какой-либо форме без письменного разрешения издателя.

редакция не несет ответственность за достоверность фактов, цитат, собственных имен, опубликованных писем, заявлений читателей и других сведений, ответственность несут авторы публикаций, а за достоверность рекламной информации - рекламодатель.

редакция может не разделять точку зрения автора публикации. Материалы, интервью, не заказанные редакцией, - не оплачиваются. Рукописи, поданные в редакцию, не возвращаются и не рецензируются.

Материалы, обозначенные ®, носят рекламный характер.

главный редактор: Людмида ЛУНИНА 096-483-20-56, 777-847 lunina@moyagazeta.comответственный секретарь: Ефим ГОРБАТЫЙзав. отделом информации, рекламы: Елена БЕРЕБЕЛЮХ т. 096-473-12-65т./факс 700-997, 777-847дизайн и верстка: Александр СИВЕЦТелефон горячей линии редакции: 700-997, 777-847, 096-483-20-56

адрес интернет-газеты: http://www.moyagazeta.comE-mail: moyagazeta@list.ru Свидетельство о регистрации - ХЦ-393 от 10.01.2001 г.Издается с января 2001 года. Типография: ФОП «Рекрут В.М.» № 15-16(510-511) ноябрь 2011 г.Заказ № 511Тираж “Моей газеты+” 20400 ЭКЗ.

Президент України ухвалив закон «Про внесення змін до Податкового кодексу та деяких інших законодавчих актів України», яким внесено суттєві зміни до спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва.

Що ж чекає бізнес у новому 2012 році? Про це у розмові з Головою Комісії з проведення реорганізації (шляхом перетворення) державної податкової інспекції у м. Хмельниць-кому Русланом Мединським.

- Руслане Леонідовичу, які ж змі-ни передбаченні даним Законом?

- Законодавчим актом запровадже-но нові правові засади функціонуван-ня спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності субґєктів малого підприємництва. Згідно з законом, спрощена система оподаткування, обліку та звітності -"це особливий механізм справляння податків і збо-рів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встанов-лених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності". Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, та реєструється платником єдиного податку у порядку, визна-ченому нею.

Даним Законом прийнято на-ступні зміни:

- підвищено граничний обсяг до-ходу, за якого можливе застосування спрощеної системи оподаткування (для фізичних осіб — із 500 тис. грн. до 3 млн. грн., для юридичних осіб — із 1 млн грн. до 5 млн грн.);

- скасовано обмеження відносити на витрати платника податку на при-буток витрати на придбання товарів (робіт, послуг) у фізичних осіб — платників єдиного податку (ст.139, п.139.1.12 ПКУ- виключена, тобто у 2012 році всі розрахунки з фізичними особами платниками єдиного податку включаються у витрати);

- скасовано щорічне переоформ-

лення свідоцтва платника єдиного податку (ст.299 п. 299.3);

- платники єдиного податку пови-нні здійснювати розрахунки за від-вантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівко-вій) (ст.291, п.291.6), та інше.

- На які групи поділятимуться платники єдиного податку, з при-йняттям змін до Податкового кодексу?

- Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на 4 групи платників

єдиного податку: 1) фізичні особи - підприємці, які

не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздріб-ний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або проводять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню, і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150000 гривень;

2) фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі по-бутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

- не використовують працю на-йманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не переви-щує 10;

- обсяг доходу не перевищує 1 000 000 гривень.

Дія цього підпункту не поширю-ється на фізичних осіб-підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оціню-вання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005) (va375202-05). Такі фізичні особи-підприємці на-лежать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для третьої групи;

3) фізичні особи - підприємці, які протягом календарного року відпові-дають сукупності таких критеріїв:

- не використовують працю на-йманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не переви-щує 20;

- обсяг доходу не перевищує 3 000 000 гривень;

4) юридичні особи - суб'єкти гос-подарювання будь-якої організаційно-

правової форми, які протягом кален-дарного року відповідають сукупнос-ті таких критеріїв:

- середньооблікова кількість пра-цівників не перевищує 50 осіб;

- обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень.

- Які ставки єдиного податку передбачені у 2012 році?

- Відповідно до Закону ставки єди-ного податку встановлюються у:

- відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня по-даткового (звітного) року;

- та у відсотках до доходу (відсо-ткові ставки).

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищ-ними та міськими радами для фізич-них осіб-підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з роз-рахунку на календарний місяць:

- для першої групи платників єдиного податку - у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної за-робітної плати;

- для другої групи платників єдиного податку - у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної за-робітної плати.

Відсоткова ставка єдиного податку для третьої і четвертої груп платників єдиного податку встановлюється у розмірі:

- 3 відсотки доходу - у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом;

- 5 відсотків доходу - у разі вклю-чення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Голова Комісії з проведення реорганізації

(шляхом перетворення) державної податкової

інспекції у м. Хмельницькому

Мединський Р.Л.

Минулого тижня голова Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок побував з робочим візитом у Кам'янці-Подільському. Очільник "Свободи" відвідав виробниче підприємство ВАТ "Гіпсовик", головою правлін-ня якого є свободівець, депу-тат обласної ради Володимир Постовий, та поспілкувався з трудовим колективом підпри-ємства.

"Сьогодні український виробник поставлений в умови виживання, немає жодних протекціоністських заходів на користь саме націо-нального виробника. Нам везуть будівельні матеріали з усього світу, часто це неякісний "ширпотреб". Натомість, український виробник, який сьогодні забезпечує сотні людей робочими місцями, виро-бляє якісну продукцію, регулярно сплачує величезні податки – стоїть перед низкою проблем та ледь животіє. Тільки за те, що головою правління "Гіпсовика" є депутат-свободівець, підприємство зазнає постійного тиску з боку влади. При-чому завдання влади – знищити підприємство повністю. Як голова

"Свободи", наголошую: ми захи-щаємо і будемо захищати подібні підприємства від владних рейдерів і не дамо в образу трудовий колек-тив, а у парламенті ми принципово будемо стояти на захисті інтересів національного виробника", – на-голосив Олег Тягнибок.

Згодом лідер "Свободи" взяв участь у звіті депутатів Кам'янець-Подільської міської ради.

Від її депутатів перед місцевою громадою звітував голова міської "Свободи" Юрій Яриновський. Він розповів про ініціативи фракції, подані запити та звернення, ре-зультати голосування за найважли-віші для людей питання, подальші плани.

Від фракції "Свободи" в обласній раді звітував голова обласної ор-ганізації Ігор Сабій. Від ознайомив присутніх з діяльністю депутатів-свободівців в області. В ході звітів у кам'янчан виникло багато запи-тань, пропозицій та звернень до свободівців. Результатом жвавого спілкування стало доручення го-лови партії підготувати кілька

нагальних депутатських запитів: щодо розкрадання коштів, виді-лених на будівництво тролейбус-ної лінії, ситуації з бездіяльністю санстанції і допущення до роботи у дитячий садок виховательки з туберкульозом.

Потім перед переповненою за-лою колишнього міського Будинку офіцерів виступив Олег Тягнибок. Очільник "Свободи" охарактеризу-вав загальну суспільно-політичну ситуацію, наголосивши: "Свобода", не зупиняючись перед жодними загрозами, системно і постійно протистоїть наступові кримінально-олігархічних кланів на інтереси людей.

Коментуючи проголосовані но-вітніми "тушками" та зрадниками виборчі правила, Тягнибок зазна-чив, що голосування так званою "парламентською опозицією" разом з Партією регіонів – це зрада ви-борців і змова з метою зберегти свою присутність у парламенті.

"Я хочу нагадати усім: перед тим, як прийти до Верховної Ради, "опозиціонери" і влада били себе

в груди й запевняли, що не лише ухвалять Виборчий кодекс, а й запровадять пропорційну систему з відкритими списками. І зараз, досягнувши нібито "компромісу", вони про те все забули. Навіть за мажоритарно-пропорційною системою, щодо другої частини – пропорційної – все одно вибори відбуватимуться за закритими партійними списками. Фактично, відбулася закулісна змова, а вона дасть змогу сфальсифікувати на-ступні парламентські вибори й дає індульгенцію для Януковича в тому плані, що цей закон легітимізовано перед Європою.

Вони домовилися про компроміс між собою, але не домовилися щодо компромісу з народом, з людьми. Вони навіть виключили пункт, згідно з яким можливо було відкликати депутатів. І Партія регіонів, і ті, хто називає себе опо-зицією, мають спільний інтерес в тому, аби не допустити у Верховну Раду націоналістів зі "Свободи". Але я більш ніж переконаний: жодні обмеження не зупинять людей, які

прийдуть на вибори і проголосують за "Свободу". Ми впевнено подола-ємо бар'єр і великою та потужною фракцією зайдемо у Верховну Раду, аби відстоювати інтереси кожного українця", – наголосив лідер націоналістів.

Коментуючи бажання Партії регіонів йти на вибори за зміша-ною системою, лідер "Свободи" підкреслив: партія влади не була оригінальною – вона взяла на озброєння вже використаний в часи Кучми-Медведчука метод, коли саме завдяки цій системі Куч-ма утримував владу і мав більшість у парламенті:

"Навіть незважаючи на низьку підтримку в суспільстві й ката-строфічне падіння рейтингу, Пар-тія регіонів розраховує отримати конституційну більшість. Зробити це вони планують за рахунок нібито "незалежних" кандидатів-мажоритарників, фальсифіка-цій, адмінресурсу і, звичайно ж, "тушок"-зрадників. Конституційна більшість їм потрібна тільки на одне голосування – голосування за зміни до Конституції і узаконення узурпації своєї влади в Україні. Сьогодні цілком очевидно, що протистояти цьому усьому здатна саме "Свобода".

Громадська організація «Центр Медіа Ініціатив»

запрошує молодих перспективних, амбіційних до

«Практичної школи журналістики»!

Не треба 5 років чекати диплома. Зроби свої перши кроки у світ МЕДІА вже зараз. Спробуй свої сили і зроби своє перше ек-склюзивне журналістське розслідування, або інтерв'ю з зіркою та опублікуй його в обласному виданні «Моя газета+».

Телефонуй вже зараз. Кількість вакансій обмежена.

Телефон у Хмельницькому:700-997, 777-847, Моб.: 096-483-20-56.

«Практична школа журналістики» – це твій щасливий квиток у майбутнє!

3цитаты политиковmoyagazeta.com

№ 15-16 (510-511), ноябрь 2011

Ви стали свідком незвичайної

події, потрапили в безвихідь, перед вами замкнули усі двері?

Не втрачайте надії - вихід завжди є!

Телефонуйте в «Бюро

журналістських розслідувань»

від «Моєї газети+» на «гарячу лінію»

096-483-20-56 або 700-997

«Бюро журналістських розслідувань» – це вирішення Ваших проблем! П

ригл

ашае

м ре

ализ

атор

ов га

зет!

Высо

кий,

ста

биль

ный

зар

абот

ок.

Тел:

777-

847

Политкомментатор Мышка Наружка

Владимир Литвин:«Дружественная нам стра-

на проводит выборы, наши де-путаты принимают участие в качестве наблюдателей от различного рода межпарла-ментских образований, в том числе СНГ, ОБСЕ»

Ред.: Перенимают опыт «де-мократического волеизъяв-

ления» в этой отдельно взятой соседней стране – «оплоте мировой демократии»? Да, эта дружественная страна опять, кажется, нам удружит...

Фракция «Батькив-щина» в ВРУ отказалась от закупленных для депутатов ноутбуков:

«Мы считаем цинизмом закупку дорогих компьютеров для депутатов в то время, когда за протест против не-выплаченных пенсий власть убивает людей»

Ред.: А слабо отказаться от надбавок, оздоровительных, служебных квартир, специального медицинского обслужива-ния и, как верх благородства, установить зарплату хотя бы на уровне мэра города?

Олег Ляшко:«Нові «псевдолідери» опору

чорнобильців намагалися не дати мені слова на вчорашній акції протесту біля Кабміну. Проте я, як лідер Всенародно-го руху чорнобильців, що вже два місяці активно бореться за повернення людям вкраде-них коштів, все ж виступив і закликав людей не здаватися.

Новоявлені «вожді», підсаджені Партією регіонів, мають на меті лише ослабити рух чорнобильців і розвалити його»

Ред.: Ой, добалакаєтеся… Знову будуть «душити Україну»

Виктор Янукович:«Я в последнее время слы-

шал много замечаний от адвокатов бывшего премьер-министра Тимошенко от-носительно ее содержания в тюрьме. И я дал поручение всем учреждениям, которые занимаются этим вопросом,

создать все условия, которые предусмотрены сегодня, на европейском уровне»

Ред.: Только те, которые «предусмотрены сегодня», или все же на «европейском уровне»? Может, хоть Юлия Влади-мировна почувствует себя одной ногой в Европе?

Микола Азаров:"Окремі юристи, близькі

до судів, збирали списки чорнобильців , умовляли їх подати позов, за хабар організовували сотні й тисячі судових рішень..."

Ред.: По-перше, хотілося б взнати розмір того хаба-ра. По-друге, якщо прем’єр має докази, нехай проти усіх суддів, які видали рішення щодо виплат чорнобильцям, порушать кримінальні справи за хабарництво. Ось Вам іще одна реформа – судова у стилі правоохоронної у Грузії. Крім того, вирішиться проблема працевлаштування молодих спеціалістів.

«Завдання реформ - створити надійний фундамент для

розвитку економіки. Якщо реформи будуть проведені у по-вному обсязі, то й фундамент вийде потужний, серйозний, на якому буде стійко стояти наша країна»

Ред.: Миколо Яновичу, ось все ж розумієте, і що при цьому робите? Можливо спрацює шкільна практика: перепишіть сьогодні ввечері ці речення 100 разів… Дивись, і запам’ятаєте

Арсеній Яценюк:«Я абсолютно перекона-

ний, що влада тисне і на Апеляційний суд щодо справи Юлії Тимошенко. Але при будь-якому тиску завжди є можливість прислухатися до власної совісті і діяти справедливо та відповідно до присяги судді»

Ред.: Можливість-то є, а от з бажанням проблемка… Та й кажуть розумні люди: чим менше совісті, тим більше усього іншого. І про совість частіше за все кажуть політики...

Сергій Тігипко: «Стабільність в економіці

та соціальній сфері в Україні з а л ежа т и м е в і д то г о , наскільки конструктивним буде діалог роботодавців, профспілок та влади»

Ред.: Конструктивний діалог: є дві думки. Одна моя, інша – Ваша. Вгадайте, котра вірна? (доведено часом)….

Валентин Налівайченко:

«Роботу КОД щодо форму-вання єдиного виборчого спи-ску опозиції треба розпочати із затвердження спільної політичної програми дій. У такий спосіб опозиція має взя-ти реальну відповідальність перед людьми»

Ред.: Заставимося, що не поб’єтеся?

Александр Турчинов:«У украинской власти выра-

ботался иммунитет не толь-ко на проблемы собственного народа, но и на реакцию меж-дународного сообщества»

Ред.: Хоть что-то в нашей стране вырабатывается ста-бильно уже на протяжении 20 лет! И без разницы, у кого в руках власть...

Анатолій Кінах:«Україна володіє величез-

ними можливостями, по-чинаючи з високого рівня кваліфікації людей і завершу-ючи географічним розташу-ванням, природним, промис-ловим та науково-технічним потенціалом»

Ред.: Якщо ми такі розумні та фартові, то чому ми такі бідні?

Олеся Оробець: «Людина, яка не відпочиває,

ризикує втратити свою ефективність. Тому я сва-рюсь на свою команду, якщо хтось виходить працювати на вихідних чи засиджується допізна, бо завтра прийдуть з порожньою головою»

Ред.: Не політик, а мрія най-маного працівника!

Олег Тягнибок: «Влада продовжує роз-

продавати Україну оптом і вроздріб»

Ред.: «Найбільший різдвяний розпродаж у Європі! Хто крайні у черзі? А… За Вами, пане Путін, не займати?»

Александра Кужель:"Я бы ему сказала: Виктор

Федорович, давайте выйдем на дебаты. Я бы с удоволь-ствием его вызвала... Я бы хотела, чтобы он вышел и попытался ощутить со-стояние своей ненужности стране"

Ред.: Вспомните свое пионерское детство! Кажется, в Ва-шем положении проще фею, гномика или гробик на колесиках вызвать...

Уряд прийняв розпорядження про перенесення робочих днів у 2012 році

Судовий збір у господарському судочинстві

5мой законmoyagazeta.com

№ 15-16 (510-511), декабрь 2011 брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія4 № 15-16 (510-511), ноябрь 2011

moyagazeta.comмое законодательство

Донедавна за подання по-зовів до адміністративних та загальних судів сплачувався судовий збір, а за подання позовів до господарського суду – держмито. Розміри їх регулювалися Декретом Ка-бінету Міністрів України „Про державне мито”. Крім того, сплачувалися також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового про-цесу. Як судовий збір, так і держмито відносилися до загальнодержавних податків і обов’язкових платежів аж до прийняття Податкового ко-дексу України, яким їх виведе-но із системи оподаткування.

На сьогодні в Україні діє нещо-давно прийнятий Закон України „Про судовий збір”, яким визначе-но правові засади справляння су-дового збору, його об’єкти, ставки, пільги, а витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з чинних процесуальних актів виключені.

Новим Законом передбачено, що судовий збір справляється у розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду. Відповідно, у 2011році - з розра-хунку 941 грн.

Хоча основні положення За-кону України „ Про судовий збір” стосуються і загальних, і адміністративних судів України, але намагатимуся проілюструвати його дію у господарському судочинстві, оскільки зустрічаюся щодня саме з цими питаннями. Тому хотілося би відмітити окремі питання щодо того, як сплачують судовий збір юридичні особи, фізичні особи – підприємці при вирішенні спорів між ними, акціонери, учасники господарських товариств за позо-вами за захистом корпоративних прав та учасники розгляду справ про банкрутство тощо.

На сьогодні за подання до госпо-

дарського суду позовної заяви май-нового характеру розмір судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. Відповідно, для подання до господарського суду позовної заяви майнового харак-теру (стягнення сум, визнання прав власності), наприклад, необхідно сплатити :

- при позовних вимогах про стягнення 10 грн., чи 1000грн. і так аж до 70575 грн. необхідно сплатити 1411,50 грн. судового збору.

- при позовних вимогах про стягнення 100000грн. - 2000 грн.

- при позовних вимогах про стягнення більше 2823000 грн. та будь-якої більшої суми – 56460 грн.

Для порівняння, до набрання чинності даним Законом судові витрати сплачувалися в розмірі 1% ціни позову. При цьому мінімум держмита становив 102 грн. плюс 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу, разом – 338 грн., які сплачувалися за подання позовів про стягнення сум від 1 грн. і до 10200 грн. включно. Тому, звичай-но, відбулося збільшення розміру судового збору щонайменше у 2 рази.

За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру (визнання недійсними договорів, рішень органів місцевого самоврядування або господарських товариств, спонукання до вчинення дій) розмір судового збору також збільшено і він становить один розмір мінімальної заробітної плати (тобто з 01.11.2011р. - 941 грн.)

У випадку, якщо якась із сторін не погоджується із судовим рішенням суду 1-ї інстанції, вона вправі оскаржити прийняте рішення послідовно до апеляційного, касаційного та Верховного Суду України. При цьому необхідно буде сплачувати наступні став-ки судового збору: при поданні апеляційної скарги - 50 % ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового харак-теру - 50 % ставки, обчисленої

виходячи з оспорюваної суми, а при поданні касаційної скарги або заяви про перегляд рішення Верховним судом України - 70 % ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі по-дання позовної заяви майнового ха-рактеру - 50 % ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Можна також підрахувати, скільки всього необхідно буде сплатити судового збору, напри-клад, фізичній особі - підприємцю за визнання у судовому порядку (у господарських судах) права власності на магазин вартістю 10000грн., якщо доведеться пройти всі судові інстанції: 1411,50 грн. (за подання позову) + 705,75 грн. (за подання апеляційної скарги) + 705,75 грн. (за по-дання касаційної скарги) + 705,75 грн. (за подання заяви про перегляд рішення Верхов-ним судом України ) = 3528,75 грн.

Загальна сума у цьому випадку більше третини вартості мага-зину, і може здатися непомірно великою. Однак, з іншої сторони, це повинно сприяти подоланню правового нігілізму, оформленню всіх документів належним чином в момент здійснення господарської операції, щоб не сталася ситуація, коли «скупий платить двічі».

Для менш захищених верств населення, зокрема, пенсіонерів, інвалідів, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та інших, передбачено пільги по сплаті судового збору. Застосову-ються вони і в тих випадках, коли згадані в них особи мають статус фізичних осіб-підприємців і звер-таються до господарського суду із зазначенням такого свого статусу. Такі ж пільги мають позивачі за подання позовів про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, споживачі за позова-ми, пов’язаними з порушенням їхніх прав, громадські організації інвалідів та їх підприємства. Крім того, Законом надано право госпо-дарського суду, враховуючи майно-вий стан сторони, відстрочити або

розстрочити сплату судового збору на певний строк – до ухвалення судового рішення, а також зменши-ти розмір збору або звільнити від його сплати. До речі, це зроблено уперше в історії господарського судочинства.

Хотілося би також відмітити ще деякі нюанси сплати судового збору. Так, на відміну від Декре-ту Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, Законом передбачені розміри судового збо-ру за видачу судами документів. Зокрема, за повторну видачу копії судового рішення необхідно буде сплатити 1 грн. за кожний аркуш копії; за видачу дубліката судового наказу та виконавчого листа – 3 грн. тощо.

Законом не встановлено ста-вок судового збору за подання заяв про порушення справ про банкрутство чи подання заяв про визнання грошових вимог кредиторів по цих справах, згідно з Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Тому, за роз’ясненнями Вищого господарсь-кого суду України, до їх встановлен-ня судовий збір при поданні таких заяв не справляється.

В н а с л і д о к з м і н и у і н ш і законодавчі акти кошти мають спрямовуватися на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення і забезпечен-ня функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп’ютерних ло-кальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу та за-безпечення здійснення правосуддя в цілому. На сьогодні важко спрог-нозувати, яким чином відобразиться на покращенні фінансового стано-вища судової системи запровад-ження в дію норм Закону України „Про судовий збір”, однак зміна принципів фінансування судової влади повинна зробити неприпусти-мою ситуацію не забезпечення судів папером, конвертами, марками, що не сприяла сторонам судового процесу.

Можна також відмітити, що нові ставки та порядок сплати судового збору в загальному відповідають реаліям сьогодення.

Олійник Юрій Петрович, заступник голови

господарського суду Хмельницької області

Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження „Про перенесення робочих днів у 2012 році”.

Зокрема, цим актом рекомендовано керівникам підприємств, установ і організацій (за винятком органів Пенсійного фонду України, Українського державного підприємства поштового зв’язку „Укрпошта”,

Державної казначейської служби та банківських установ) перенести у порядку і на умовах, установлених законодавством, у 2012 році для працівників, яким

встановлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними, робочі дні з:

п’ятниці 9 березня – на суботу 3 березня;

понеділка 30 квітня – на суботу 28 квітня;

п’ятниці 29 червня – на суботу 7 липня.

У М і н с о ц п ол і т и к и

переконан і , що т аке перенесення робочих днів дасть можливість раціонально використа-ти робочий час та створить більш сприятливі умови для святкування у наступному році Міжнародного жіночого дня, Дня Конституції України та Дня міжнародної солідарності трудящих.

Водночас у Міністерстві нага-дують, що відповідно до статті 73 КЗпП у 2012 році на підприємствах, в установах та організаціях робота не проводитиметься у такі святкові і неробочі дні:

1 січня — Новий рік;7 січня — Різдво Христове;8 березня — Міжнародний

жіночий день;15 квітня — Пасха (Великдень);1 і 2 травня — День міжнародної

солідарності трудящих;9 травня — День Перемоги;3 червня — Трійця;28 червня — День Конституції

України; 24 серпня — День незалежності

України; Згідно з частиною третьою статті

67 КЗпП у випадку, коли святковий або неробочий день (ст. 73 КЗпП) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний

після святкового або неробочого. Тому за графіком п’ятиденного робочого тижня з вихідними днями у суботу та неділю у 2012 році пере-носяться вихідні дні:

у неділю 1 січня — на понеділок 2 січня;

у суботу 7 січня — на понеділок 9 січня;

у неділю 15 квітня — на понеділок 16 квітня;

у неділю 3 червня — на понеділок 4 червня.

http://www.mlsp.gov.ua

- слюсар-сантехнік;- електромонтер з ремонту елек-

трообладнання;- слюсар з ремонту рухомого

складу;- електромонтер кабельної

мережі;- електромонтер тягової

підстанції;- електромонтер-кабельник;- електромонтер СЦБ і звязку;- кондуктор громадського

транспорту;- водій-тролейбуса;

Звертатись за тел. 2-24-65

Їдальнею Хмельницького комунального підприємства "Електротранс" надаються послуги:Смачні і не дорогі обіди, поминальний обід, обслуговування на днях народ-

женнях.Контактний телефон: 2-21-45, 72-71-09.

Вакансії для ХКП “Електротранс”: оголошення

Человек разумный или человек глобальный?

5мой мирmoyagazeta.com

№ 15-16 (510-511), ноябрь 2011

Продолжение.Начало на стр. 1

И таковая политическая реаль-ность не нуждается в «записи с проставлением печати». Это не-гласная политическая практика. Вот как я себе понимаю подобное на украинском примере. Так как наша страна находится на пере-сечении «векторов силы», для нас существуют три глобальных центра притяжения - Москва, Брюссель, Вашингтон. Для того, чтобы кто-то сегодня «стабиль-но» уселся в кресло Президента, он должен быть одобрен всеми этими тремя центрами. В 2004 году Януковича одобрила Москва, но он не устраивал Брюссель и Вашингтон. С Ющенко все было наоборот – он не устраивал Мо-скву. Именно так и возник кризис легитимности. Вопрос заключался в том, кто обладает большим влиянием на ситуацию - Россия или Запад. Запад организовал переговорный процесс, который на 99% был кулуарным, приезжа-ли различные послы, дипломаты, и в результате была принята формула «Мы признаем победу третьего тура». Но помаранчевая революция стала толчком для серьезного конфликта в системе власти, потому что Ющенко, Тимошенко и Янукович между со-бой договориться не смогли. На сегодня, как я это себе представ-ляю, кандидатура действующего Президента согласована по всем каналам. Европа согласна, что он может стабилизировать ситуацию с Евросоюзом.

Вот кандидатура Тимошенко по каким-то причинам их не устроила. В политике очень важна деловая репутация - умение человека при-держиваться достигнутого. Можно допустить, что Юлия Тимошенко не производила впечатления на политическое сообщество человека прогнозируемого и ста-бильного, потому что в политике очень боятся людей, которые не находятся под системой полити-ческого контроля.

Так вот, раз на сегодня суще-ствует глобальная экономика и глобальная политика, то её обе-спечивает и глобальная инфор-мационная сеть. Ведь посмотрите – ну есть в обществе «табуиро-ванные» темы, которые не вы-носятся ни на какое обсуждение. Мы можем на любых ток-шоу и общественных слушаниях кри-тиковать министра образования, власти, лидеров оппозиции, Пре-зидента – но я никогда я не видел ни одной программы на уровне «Свободы слова с Шустером», обсуждающей вопрос «Чем сегод-ня является электронные СМИ, и кто является их собственниками». Этой информации просто нет! В Украине традиционно существо-вали и существуют закрытые зоны, «крышующиеся» глобаль-ной властью.

К примеру, мы можем сразу на-звать лидера любой политической партии, поскольку он выбирается открыто ее членами, но на теле-видении вообще толком не знают, кто есть кто. А электронные СМИ вообще в массовом сознании анонимные! Большинство людей уверены, что они появляются сами по себе, как дождь или снег, но они не существуют как институты, под-лежащие обсуждению, в управ-лении которых общественность может хоть как-то участвовать. Я считаю, что общегосударствен-ные каналы в своей массе чем-то похожи на филиалы глобальных СМИ, поскольку адаптированы на

региональном уровне через раз-личные ходовые бренды. Ни одно государство по большому счету не осуществляет суверенитет в информационной сфере. В со-ветское время нас учили, начиная со школы, что государства суще-ствовали «всегда», являясь сим-волом цивилизованного мира. Вот когда первобытные люди жили в пещерах и на деревьях, разве что тогда у них государственности не было. Еще каких-то 500 лет назад в мире не существовало понятия гражданства – территории пере-ходили от одной страны к другой, в Германии было 500 королевств, графств, вольных городов, су-ществовал натуральный обмен, везде были разные меры длины и веса… Простые люди иногда понятия не имели, в состав какой страны входит их деревня – они знали только сборщика налогов, который подчинялся абстрактно-му барону. Да что там деревни – иногда люди не знали, в какой армии они будут служить! А ведь именно армия, как уже говори-лось, является основным ин-струментом защиты государства. Один и тот же отряд мог сегодня воевать по одну сторону – а завтра стать под другое знамя и воевать против бывшего нанимателя. И это считалось в порядке вещей. Ни о каком патриотизме и речи быть не могло! Во французской армии могли служить немцы, а в немецкой – французы. Иногда вербовщики человека просто банально спаивали, заставляя подписывать контракт – и никто не интересовался национально-стью. Гражданами были только аристократы.

Таким образом, мы видим, что государство - понятие времен-ное. Когда-то их не было, затем появились. На сегодня институт государства вновь зашатался. Даже Евросоюз есть одной из попыток ликвидировать понятие государственного суверенитета. В определенных сферах экономики границ уже давно не существует, в информационной сфере они

серьезно зашатались. Конечно, политический суверенитет дегра-дирует медленнее, и существуют различные рычаги сопротивления, но, как видим, попытки Саддама Хусейна и Муаммара Каддафи закончились ничем. Власть они добровольно не отдали – и их уни-чтожили. Александр Лукашенко в Беларуси пока что только изо-лирован от мирового сообщества. Таковы реалии сегодняшнего мира - не хочешь играть по глобальным правилам, будешь наказан.

Так что на сегодня в мире суще-ствуют глобальные политическая, экономическая и информаци-онная власти. О политике мы уже говорили, теперь разберем информационный аспект. Он раз-вивается с помощью средств мас-совой информации. Его главная задача - сформировать граждан, которые производят, потребляют и считаю сложившийся порядок ве-щей справедливым и безальтер-нативным. Для этого дискредити-руются все формы политических прав. Возьмем, например, тему Голодомора. Ее раскручивают давно и при всех властях, чтобы показать: «У нас сегодня большие проблемы, но если бы мы жили при прежней власти, то подобное продолжалось бы и дальше, так что современность намного луч-ше». Мы пока не можем построить ничего нового, но заранее очер-няем любую альтернативу, чтобы никто не подумал, что она имеет право на существование.

Глобальные СМИ сегодня пол-ностью контролируют человека. Более того, они способны вы-звать революцию, а потом или информационно ее поддержать, либо, если дело пойдет «не туда», погасить. Многие события, связан-ные с дестабилизацией режимов, не есть внутренним делом стра-ны – решения принимаются вне национальных границ, а затем экспортируются телерадиоком-муникациями. Глобальные СМИ богаты, технологически обеспече-ны, авангардны, они навязывают человеку стиль поведения, сти-

мулируют оценочные мнения. По большому счету именно их сейчас можно назвать учителями. Лет 150-200 назад школа, в которой существовали книги, настенная доска, карты мира и глобус, была весьма наглядной, и для тогдаш-него ребенка считалась верхом просвещения. Сейчас существуют Интернет и телевидение, а школы остались с теми же глобусами… Именно поэтому в открытую гово-рят о смерти современной школы, поскольку она на данный момент практически никого ничему не может научить. Что уж говорить о воспитании!

В мире живет 7 миллиардов лю-дей, и никто им не позволит жить, как они того хотят, потому что если в всем мире победит демокра-тия – человеческая цивилизация рухнет. Судьба украинцев в целом стратегически предопределена глобальными силами. Часть из них – олигархи, управляющие экономикой, богема и т.п. имеет шанс попасть в «золотой милли-ард», но большая часть людей попадает в периферийную зону, где их бытие ничем не гарантиро-вано. При этом центральные СМИ пытаются придать нашему упадку какой-то контролированный поря-док, они стабилизируют общество, понижая градус политического напряжения. На региональном уровне тоже существуют средства массовой информации, но они не обладают даже тысячной долей потенциала центральных - они не могут делать яркие програм-мы, не могут быть полностью раскрепощенными, брэндовыми, капитализированными. Каков результат? Региональные СМИ по своей сути бессмысленны, а функции их - быть игрушкой в ру-ках региональной элиты, потому что мелкие чиновнички и капи-талистики подражают «большим людям». Они создают виртуаль-ные проекты, мини-государства, играются в мини звезд, но все это выглядит карикатурно, потому что ни на что не влияет.

Ни один местный телеканал

или издание не сможет провести серьезного журналистского рас-следования. У них для этого нет ни времени, ни средств. Кроме того, все они намного более под-цензурны, и их легче контролиро-вать. На сегодня региональные проекты, если они, конечно, не являются филиалами глобальных проектов, обречены - финансовой и профессиональной баз у них нет. Глобальные рынки уничтожают локальные рынки, а глобальные СМИ выдавили локальные СМИ. Вот чем на сегодняшний день электронные СМИ отличаются от газеты? Газета держится на моральных суверенитетах - если там работают хорошие журна-листы «с именем». Телевидение же не хочет создания моральных авторитетов - чтобы не появились проблемы. Практически нигде, ни на одном канале сейчас нет опыт-ных политологов, ведущих ана-литические программы. Да даже нормальных журналистов нет! Набирают актеров, иногда даже полупрофессиональных, обучают их «умным словам», а те говорят, иногда даже не понимая смысл сказанного. На сегодняшний день авторские программы практически исчезли, новости ведут «мальчики и девочки», которых меняют каж-дые пару лет.

Центральные СМИ захваты-вают человека, формируют из него стандартизированный образ потребителя, но при этом нам до-казывают, что все мы разные! Да вы посмотрите, о чем говорит со-временная реклама! Ее основной слоган – «коллективная эйфория», - громадные толпы людей идут, бегут, радуются жизни, звонят по телефону, смотрят футбол, пьют пиво… А где же индивидуаль-ность, где простой человек? Его нет! Есть только стадо. Стадом же, как известно, намного легче управлять…

Задачей локальных СМИ яв-ляется простое выживание, но при всем при этом оно бессмыс-ленно, потому что они вообще ни на что не влияют. Я считаю, что множество областных газет тоже бессмысленны. Вот с городскими немного по-другому, но тут все зависит от самого понятия города. До определенной численности (до полумиллиона жителей) в нем вообще не возникает городской культуры и городского читателя. А если нет читателя - нет и эксперт-ной среды, все уходит в никуда. Свобода слова может возник-нуть разве что во всеукраинском масштабе, в небольших городах (к сожалению, в том числе и в Хмельницком) просто не найдется такой грамотной рассуждающей аудитории

Печатные СМИ вообще сегодня теряют наглядность и значение. Их основная проблема – малый тираж, а в современном мире газете, чтобы выжить, необходимо подстраиваться под обыватель-скую массу. Масса же предпочи-тает бульварные желтые издания. Их культурная и информационная ценность равна нулю. Нет в со-временной Украине газеты, могу-щей влиять на ум и настроение людей...

Мила Солнцева

брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія4 № 31-32 (483-484) (17-24.09.2010)

moyagazeta.comмои взрослые игры

брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія6 № 15-16 (510-511), ноябрь 2011

moyagazeta.comмое хмельницкое телевидениеПавло Хорошенюк донедав-

на був першим заступником генерального директора ХОДТРК “Поділля-центр”. Тож він не з чужих вуст знає про те, що насправді являє собою місцеве телебачення, пройшовши усі підводні течії провінційної першої місцевої телерадіокомпанії. Тому ми вирішили зустрітися із Пав-лом Івановичем, та погово-рити про минуле, сучасне та майбутнє...

П.Х.: Пам’ятаю, коли у нас в селі з’явився перший телевізор, то ми ходили під цю хату, і хазяї виставляли його на вечір у вікно, щоб ми з вулиці могли дивитися. Вже відтоді телебачення увійшло в життя кожного з нас. Можливо, воно приваблювало ще й тим, що воно постійно розвивалося, змінювалося, йшло попереду нас.

Коли я вчився в Київському дер-жавному університеті на факультеті журналістики,ніколи й не думав, що буду працювати на телебаченні. Починав у газеті (навіть тоді, коли вчився, був редактором видання, яке випускали на нашому факультеті), але, звичайно, із телевізійника-ми зустрічалися, самі ходили на практику в студію до наших колег-однокурсників зі спеціалізацію «телевізійна журналістика». Наша викладачка тоді подивилася на мене, і сказала: «Павле, вибач, але на те-лебачення тобі йти не варто. Краще займайся газетярською справою». Я й сам знаю свої вади. Ось, напри-клад, коли розмовляю, то у мене не має «рівного голосу», який потрібен для екрану. Тому й не прагнув туди йти. Моєю справою була газетна робота, а ще завжди вабили органі-заторські справи. Але, в силу певних обставин, коли виникло місцеве телебачення, з’явилася можливість там попрацювати.

Кор.: Тобто, усе сталося випадково, якогось «креативного супербажання» не було?

П.Х.: Ні, навіть не думав, що колись прийду на телебачення і буду щось творити. Стояло елемен-тарне питання: де працювати? На попередній роботі (у видавництві «Поділля» займав посаду заввідділу неперіодичних видань) довго не пла-тили зарплату. Нічого дивного – це був 91-92 рік. Мабуть, пам’ятаєте, що це були за часи. Виникла мож-ливість піти на телебачення - і я пішов. До речі, прочитав у вашій газеті інтерв’ю Пундика, і повністю з ним погоджуюся - у той час, коли нічого не було, навіть простої техні-ки, ми вчилися самотужки, але було інше - бажання робити.

Кор.: Навіть не було такого поняття, як нормований робочий час...

П.Х.: Звісно, не було! Пригадую, ми з Володею Саприкіним з нашого Собору на Великдень робили пере-дачу. Тоді ми з камерою обходили все, де тільки могли, для нас не було заборони, бо шукали кадр. О четвертій ранку почався Хресний хід. Його треба було зняти, а на вулиці ще темно, необхідного світла немає. Знаєте, що тоді ми зробили? Попросили усіх, хто приїхав на ма-шинах, увімкнути фари, і у їхньому світлі зняли частину Хресного ходу. Як вважаєте, сьогодні хтось таке зробить? Я теперішніх молодих журналістів дуже поважаю, бо в них є перспектива. Але вони не мають того бажання працювати, того горін-

ня, яке було у нас. Їм головне, аби апаратура була! Пригадую, якось у Старій Синяві ми знімали передачу, і заради кадру Сашко Горішевський навіть у воду в ставок залазив! А тоді було прохолодно... З його сьо-годнішніх колег навряд чи хтось таке зробить. Ми знали, що люди спішать до екрану, бо можуть там побачити себе чи сусіда. Вважаю, що місцеве телебачення має пока-зувати місцевих людей. Ми робили навіть прості вуличні сюжети про погоду – і хмельничани могли себе побачити. Сьогодні, нажаль, багато що змінилося. Можливо, це така політика сучасного керівництва, але інколи, шукаючи якісь новітні комп’ютерні спецефекти, багато хто забуває, що в центрі нашої роботи повинна бути людина. Якщо ми будемо говорити про людей та для людей – вони обов’язково будуть дивитися наші передачі. А що ми бачимо сьогодні? Червоні та по-маранчеві кубики, що розлітаються по екрану?

Коли я працював на ОДТРК, то ставив перед підлеглими завдан-ня: виїжджаєте до району знімати сюжет – не забувайте про краєвиди місцевості, щоб їх можна було по-казати у прогнозі погоди чи відео-замальовках. Нехай у кадрі будуть поля, озера, бабусі, дитинча – усе прекрасно! Сучасні ж творці сю-жетів стали лінивими у творчому пошуку.

Кор.: Маю надію, що це Ви не про усіх?

П.Х.: Звісно, ні. Нинішній мій керівник - голова правління ПАТ «Хмельницькобленерго» Олександр Шпак, у якого я зараз працюю, коли виникають проблеми у роботі облад-нання, каже: «Не працює система». Навіть щоб створити цікавий сюжет або передачу, кожен причетний до цього працівник повинен бути за-хоплений своєю роботою. А зараз журналісти під час зйомок бачать лише те, що діється перед ними, а вбік вже не дивляться. Немає нічо-го гіршого, ніж тоді, коли людина

втрачає здатність бачити те, що ді-ється довкола неї. Треба скинути ці творчі шори!

Кор.: Але молодь, яка буде читати нас, сподіваюсь обов’язково скаже: «Немає матеріального заохочення!» Подібний вагомий аргумент може бути причиною такої «вузькозорості»?

П.Х.: Я вже казав, що саме через відсутність зарплати свого часу пішов з видавництва «Поділля». Зрозуміло, що без цього не обі-йдешся, бо людині треба за щось жити. На жаль, теперішні заробітки у всіх галузях практично не за-довольняють потреб пересічного українця. Але своє творче нутро та можливості не можна ставити в за-лежність від грошей. Якщо людина має талант, то вона розвиватиме в собі цей дар. Якщо ж ти у своїй про-фесії – лише ремісник, і прийшов лише заради того, щоби заробити копійку, це шлях у нікуди (хоча подібне і може надати можливість з’їсти шматок хліба з маслом). При-ймаючи когось на роботу, я завжди бесідував з претендентом на посаду і запитував: «Ти знаєш, на яку (!) роботу йдеш? Знаєш, яка (!) буде платня?» Всі відповідали: «Так». Але через якийсь час – місяці за три – той «ентузізізм» спадав. Тоді я задавав друге питання: «А у чому справа?» І коли чув відповідь: «Як нам платять, так ми й працюємо!», то просто скаженів - адже ж людина свідомо погоджувалася на такі умо-ви! Звісно, зарплатня невелика, але наша робота дає можливість трохи заробляти. Вкладай свої сили, свій талант! Ось візьмемо, до прикладу, кухаря. Чи він коли-небудь скаже: «Як мені платять, так я той борщ і зварю?». Так само й людина, хоча би з почуття власної гідності, має видати такий продукт, який буде сприйнятий. І якщо борщ скуштує з десяток людей, то телепродукт «споживають» десятки тисяч лю-дей. Завжди згадую кількох моїх молодих колег, якими тішуся і пиша-

юся, що вони саме у нас починали працювати.

Кор.: Тоді, будь ласка, назвіть їх!

П.Х.: Перша - Тетяна Цвин-тарна, яка працювала ведучою на одному з київських телеканалів, а тепер веде програму на «Радіо-Ера». Вона взагалі не журналіст за освітою, а викладач, оскільки закінчила Кам’янець-Подільський університет. Але, як бачите, це їй аніскільки не завадило. Дарина Чиж прийшла у журналістику одразу після школи. Напевне, тут зіграли свою роль батьківські гени, адже Даша – донька нашого колишнього співробітника-журналіста. Сьогодні вона також працює у Києві. Можу згадати іще Василя Саф’янюка. Усі вони теж пройшли стежину випро-бувань, були юними, не обтяженими сімейними узами, але завдяки сво-єму талантові, цілеспрямованості і прагненню працювати знайшли роботу, яка тепер приносить гроші та моральне задоволення. Якщо людина не розгубиться і не зневі-риться у собі, на неї завжди чекає успіх. Зрозуміло, що це стосується не всіх, адже небагато з нас здатні пройти це горнило.

Кор.: Павле Івановичу, Ви згадали молодих журналістів. А можете назвати і більш досвідчених колег, з ким починали працювати на телебаченні, згадка про яких викликає тепле почуття подяки та поваги?

П.Х.: Напевне, найчастіше зга-дуєш тих, з ким починав свій про-фесійний шлях. Я дуже часто згадую Володю Висоцького – на жаль, нині покійного. Він – професіонал, який завжди «горів», був постійно спо-внений творчих емоцій, для якого заробляння грошей не було осно-вною метою, головне – довести щось телеглядачеві. Між Висоцьким та Олександром Шелепалом – іще одним талановитим журналістом, чи не весь час відбувалося таке собі змагання: хто сьогодні видасть нову

цікаву інформацію? Висоцькому вдавалося знайти таку людину, повз якої всі проходили, не помічаючи нічого особливого, а у Володимира вона розкривалася. На ТРК довгий час працював Андрій Грищук. Його приходилося увесь час підганяти, «давати батога», бо з місця зру-шити було майже неможливо. Але якщо він у сюжеті знаходив якусь «родзинку», то від роботи його віді-рвати було неможливо! Найбільшою кількістю нагород, які сьогодні має ОДТРК «Поділля-Центр», компа-нія мусить завдячувати Сергієві Іванову. Він працював оператором монтажу, але у нього були закладе-ні як режисерські здібності, так й операторське відчуття. Розмовляв він російською мовою, але, гля-нувши в український текст, Сергій міг порадити журналістові змінити підводку до сюжету, коли вона не відповідала відеоряду. Це лише не-велика частина тих, з ким хотілося і моглося працювати, але...

Кор.: Можливо, ми ще продовжимо цю тему, створивши цикл матеріалів про ветеранів хмельницького телебачення... Павле Івановичу, як Ви вважаєте, чим державне телебачення відрізняється від комерційного?

П.Х.: Взагалі, державне теле-бачення – не така вже погана річ. Держава фінансує програми і ви-значає пріоритети та напрямки. Але головне в тому, що саме і скільки чого має бути. У країні прийнято прекрасний закон «Про висвітлення діяльності органів місцевої влади та місцевого самоврядування». Він чітко все регулює: є угода, платять гроші, будь ласка, ми будемо пока-зувати. Але тут починаються цікаві моменти - якщо діяльність органів тутешньої влади є державотворчою, то вона у місцевому трактуванні підпадає під державне замовлення для телерадіокомпаній, а державне замовлення повинне транслюватися безкоштовно. Ось ми й показуємо відкриття дитячого садочку, на яко-му присутній представник місцевої влади…

Кор.: І чим це тоді відрізняється від піару?

П.Х.: У тому-то й справа, що нічим.

Кор.: Тільки тим, що за це платить влада? Хоча ці бюджетні гроші взагалі-то отримані від нас, платників податків!

П.Х.: Так у тому й справа, що нічого не платять! Але багато за-лежить і від того, наскільки ТРК підпорядкувала себе цим потребам. Колись на тренінгах іноземні журна-лісти казали нам: «Справа не в тому, щоб показати високопосадовця, який десь побував - треба показати, що змінилося після його візиту».

Кор.: Тобто, відрізняти дію від піару? А якщо немає ніякої користі, що тоді робити?

П.Х.: Ось, дивіться: відкрива-ється дитячий садок, представники влади щось туди дарують - звісно, працівники закладу їм вдячні. Що роблять телевізійники? Пишуть за-відуючого дитячого садка, яка каже: «Спасибі, що нам подарували теле-візор». І посадовець думає: «Як до-бре, що мені дякують!», але забуває, що таких дитячих садків сотні!

Павло Хорошенюк: «Показуй подію, але при цьому залишайся об’єктивним, служи правді»

Фото 2008р.

17moyagazeta.com

№ 15-16 (510-511), декабрь 2011 моя особистість 7moyagazeta.com

№ 15-16 (510-511), ноябрь 2011 мое хмельницкое телевидение

Зліва направо Людмила Луніна, Павло Хорошенюк, Олена Павлюк біля першого лінійного монтажного комплексу «Panasonic». Монтується інформаційна програма «Факт» Володимира Висоцького. Фото з архіву автора 1994р.

Кор.: Справжній журналіст після цієї інформації почне розслідування!

П.Х.: Звичайно! Він скаже, що в одному дитячому садочку є теле-візор, а в інших десяти немає. А от якби, наприклад, представник влади сказав: «Ми сьогодні подарували телевізор, бо у нас розроблена про-грама «Подаруємо кожному дитсадку телевізор» - це був би зовсім інший підхід. А коли ми просто показуємо, як подарували телевізор, глядачі ду-мають, що у всіх вже таке є. Ось це і є маніпуляція – як працівників ЗМІ, так і посадовців, коли спекулюють окремим позитивним прикладом.

Кор.: Але якщо нічого не покажуть, то тоді взагалі нічого не подарують! Чи не так?

П.Х.: (посміхається) В одному з останніх номерів однієї місцевої газети була розмова з депутатом обласної ради, головним лікарем міської дитячої лікарні Іваном Гуцу-лом. Депутати комусь допомагали, особисто вносячи гроші. Прекрасно, одній людині вони допомогли. Але Гуцул сказав дуже важливу річ: « Я погоджуюсь дати гроші конкретно на цю людину, але ми повинні все роби-ти системно, бо окрім цієї людини ще є десятки, сотні інших, які також потребують коштів. Допомагаючи окремій людині, ми повинні поду-мати про тих, хто також потребує допомоги».

Кор.: Чим, на Вашу думку, є незалежна журналістика, незалежне видання, незалежна позиція? Взагалі, чи існує таке явище у сучасному світі?

П.Х.: На жаль, можу констатува-ти: на сьогодні поняття «незалеж-ний» існує тільки умовно. Ринок журналістської праці дуже звужений. І якщо працівник хоче мати «кусок хліба», у нього немає вибору - він му-сить «служити» там, де є можливість хоч якусь копійку заробити.

Кор.: Ось тут я з Вами категорично не згодна! Але тоді журналісти перетворяться на піарщиків?

П.Х.: Ні, тут навіть піарити не треба. Він буде елементарно склада-ти слова в рядки, заповняти місце в газеті, але напише так, щоб нікому не зашкодити. Не буде нічого до-брого, але й поганого теж не буде. Журналіст буде служити, але не прислужувати. Багато видань можуть проголосити себе незалежними, але не зможуть заробляти лише на рекламі так, щоб бути вільними в інформаційному полі.

Кор.: Чи повинен журналіст, видаючи «на-гора» інформацію, навіть стовідсотково негативну, щось диференціювати, давати у репортажах глядачам якусь віру, надію? Чи лише суворо показувати «чорнушні» факти сьогодення?

П.Х.: Журналіст за будь-яких об-ставин, не зважаючи на моральне чи матеріальне становище, має залишатися журналістом. Все, що він говорить, та про що пише, має відповідати дійсності. Не дай Боже щось вимислювати, перекручувати, підтасовувати… Показуй подію, але при цьому залишайся об’єктивним, служи правді. Не можеш цього ро-бити – змінюй професію!

Кор.: Ну а Ваше життя, журналістські постулати, особисте кредо, праця на телебаченні трансформувала у другий вимір чи трохи скоректувало?

П.Х.: По перше, треба розуміти, що телебачення твориться не од-нією людиною. У команді має бути щонайменше троє - автор, оператор, оператор монтажу. Тобто, продукт,

який виробляється, не є суто інди-відуальним. Можливо, я, як жур-наліст, хотів би бачити щось інше, але окрім мого авторського тексту є ще картинка. Створена передача має певний вплив на людину. Скажу відверто: сьогоднішнє телебачення я сприймаю як інформаційне джерело. З тематичних передач, які дуже по-важаю й сьогодні - спільний проект каналу «Інтер» та Першого росій-ського «Жди меня». Віддаю належне тій організаторській роботі, яка там закладена. Також у програми є ви-сока місія: вона допомагає людям. Другий масштабний проект, за яким я спостерігав – «Голос країни». Тут постало питання: а чи є той голос країни? Також цікаво було дивитися за суперництвом, оскільки усі учас-ники – люди з гарними вокальними даними. Вдома ми створили власне журі (я був одним з суддів), щоразу переглядаючи програму, теж оціню-вали учасників - і я не помилявся аж до виходу у фінал четвірки во-калістів. Тоді в мене були дещо інші «розклади» щодо переможця. Решта розважальних багаточисельних теле-шоу мені нецікаві. Можна сказати, що я сьогодні більше не дивлюся телебачення.

Кор.: Втомилися від потоку інформації? Чи від необхідності диференціювати ці грегорні потоки?

П.Х.: У тому-то й справа: там немає потоку інформації – суцільні шоу та вистави! Але якщо на доданок знаєш цю кухню, та усвідомлюєш, що за цим стоїть комерціалізація, то сприймати його неможливо! Справа в тому, що продукт, який видається телеглядачеві, створений таким чи-ном, щоби повернути гроші, які були витрачені на його створення, за допо-могою реклами. Зараз на телеканалах стало менше спортивних програм – я не маю на увазі трансляції матчів. Зверніть увагу: свого часу після всіх інформаційних блоків в ефірі були новини спорту. Але потім редакції телепрограм від них відмовилися.

Кор.: Тому що не «відбиваються» вкладені гроші, а державі все одно?

П.Х.: Відповідь проста: усі ін-формаційні блоки транслюються у прайм-тайм. І замість цих спор-тивних п’ятихвилинок почали де-монструвати серіали з рекламними блоками - це значно прибуткові-ше. Зрозуміло, що за грошима не останнє слово. Але комерціалізація

телебачення призводить до дегра-дації суспільства. Сьогодні вплив телебачення досить великий. Чому сьогодні на всіх каналах показують, як «танцюють всі», «співають всі», «стрибають всі»?

Кор.: Можливо, задля того, аби відволікти погляд українця від справ сьогодення та подарувати йому мрію, казку, надіти на очі «рожеві окуляри», щоб люди не схопилися за топори та вили?

П.Х.: Так, саме для того, щоб відволікти. Але усі ці програми – західні телепродукти, ментально адаптовані для нашої аудиторії. Це наші телевізійники позичили формат у інших країн.

Кор.: Але ж у них є свій глядач?

П.Х.: Звісно, є. Але коли дивлюся такі передачі, бачу та сприймаю лише картинку, не обтяжуючи себе думками про те, чому усе відбува-ється саме так, що собою являють учасники програм…Мені байдуже!

Кор.: Особисто я (дозволю собі цю категоричність) це сприймаю як цілеспрямовану маніпуляцію нашою свідомістю, яка спускається чітко по вертикалі, має свої тактичні та стратегічні завдання у сенсі ідеології, патріотизму та здорового глузду...

П.Х.: Я би не казав про якісь маніпуляції. Як на мене, то це, на жаль – показник усього рівня на-шої культури. Також, на мою думку, сприйняття подібної картинки не примушує перейматися чимось особливим, а викликає лише по-верхневі симпатії до учасників шоу. Але глядачів, яким подобаються саме такі шоу – більшість! А телевізійник, який такими програмами насичує медіа-ринок, у кожну годину ефіру «заганяє» дев’ять хвилин реклами, і дуже зацікавлений у розширенні ау-диторії. Все! Глядач не думає про те, що його елементарно купляють! Чим вищі рейтинги – тим більше коштів отримає канал. От поясніть, чому «Поле чудес» стільки років в ефірі? Здавалося б: уже всі про все знають. Робиться передача дуже добротно і в міру, але на цьому заробляються гроші. Нам дають можливість не думати, а споглядати.

Кор.: Як Ви вважаєте, чому у вузах нашої області не вчать теоретичної та практичної журналістики?

П.Х.: Не зовсім так. У нас є від-ділення журналістики в Кам’янець-

Подільському університеті. Між іншим, і я в якійсь мірі сприяв, щоб це відділення відкрилося. До нас у телерадіокомпанію приїжджали на практику чотири дівчини, працю-вали спочатку на радіо, потім на телебаченні, пройшли тут непогану школу. Сьогодні одна з них працює в Тернопільській телерадіокомпанії, пройшовши туди навіть без випробу-вань. Але біда в тому, що відділення-то відкрите, але студенти інколи не знають, що таке репортаж, і що таке мікрофон. Не хочу казати, що у Кам’янці все погано, але там немає необхідної бази. Викладачі вчать теорії, а тут потрібна ще й практика – така, як, наприклад, «Практична школа журналістики», яка існує у «Моїй газеті».

Кор.: Впевнена, Ви пам’ятає фільм «Москва сльозам не вірить», у якому один із героїв казав, що через 20 років не буде ні газет, ні журналів - лише телебачення. А сьогодні ми можемо порівняти друковані видання, телебачення і Інтернет?

П.Х.: Сьогоднішня ситуація мене дуже лякає. Не хочу казати, що Інтернет – щось погане (бо це буде неправда), але ось вам простий при-клад. Таке видання, як «Факти», я читаю в Інтернеті. Навіть не читаю, а просто переглядаю заголовки. А от коли беру «Мою газету», перечитую її «від і до». Будь-яку газету, яку я беру в руки, читаю від початку до кінця. В Інтернеті дуже добре шу-кати конкретну відповідь на якесь питання, але там втрачається зв’язок з газетярем.

Кор.: А Ви не вважаєте, що цим поверховим ставленням до інформації ми культивуємо й поверхове ставлення до життя, обов’язків, особистої відповідальності?

П.Х.: Щира правда! Мене дуже насторожує, що люди перестають читати. Раніше вони брали до рук книжку, читали, сприймали, пере-живали, можливо, поверталися до якогось місця, перечитували його знов і знов, а прочитане пропускали через себе. Сьогодні навіть мої власні внуки дивляться в хрестоматіях пе-реказ книги, а не читають сам твір. Коли людина читає, то вона повністю уявляє собі усю картину. Але набага-то гірше, якщо книжка побудована на кон’юнктурі.

Кор.: Чому?П.Х.: Бо в цій літературі є певний

стереотип - має бути любовна лінія, обов’язково хтось когось вбиває. Я беру книгу того чи іншого письмен-ника, починаю читати і одразу бачу, які сюжетні лінії він закладає. Навіть на основі фактологічного матеріалу чи документалістики, щоб зацікави-ти читача, автор обов’язково введе кохання чи зраду... Таку книжку на-віть не дочитую.

Кор.: Павле Івановичу, як Ви вважаєте, кому з журналістів важче - газетяру чи телевізійнику? Чи розрізняєте Ви ці напрямки?

П.Х.: Інструмент газетяра – слова, складені у текст. Але писати без гра-матичних помилок – не є головним. Це ще не журналістика. Цінність матеріалу полягає в тому, наскільки цей продукт буде насиченим факта-ми. Тобто, казати пусті слова – то «вода», це уміють усі. А ось якщо там буде фактологічна насиченість та аргументованість, то автора статті можна назвати журналістом. Газетяр керується лише словом. Свого часу таке слово прирівнювалося чи не до сили закону, правдивість статті у га-зеті не піддавалася сумнівам. Робота тележурналіста – дещо інша. Йому важче передати факт, бо у передачі повинні гармонійно поєднуватися слова, картинки та звуковий ряд. Якщо такого гармонійного поєднан-ня немає, то зміст сюжету не буде донесено до глядача. Тому телеві-зійники, створюючи програму або сюжет, повинні думати не лише, що вони скажуть, але й про те, що та як покажуть. Свого часу в Ужгороді на одному з телефестивалів Гран-прі дістався 10-хвилинній телепрограмі – вже не пам’ятаю, угорській, чи сло-вацькій. За весь час там було сказано лише кілька речень. Все було побудо-вано на зоровому і звуковому рядах. Передача була про нацменшини, і за допомогою лише пісень, музики та відеоряду циганського, єврейського, мадярського кварталів показувалося, як у тій країні живуть люди різних національностей. Наскільки вірту-озною була робота оператора! Навіть слів не було потрібно! У телебаченні переважає зоровий ряд, а слово мо-жуть і прослухати.

Кор.: Павле Івановичу, у Вас лишилися якісь цікаві, можливо смішні, спогади про хмельницьке телебачення?

П.Х.: Пам’ятаю, коли ми висвіт-лювали перші вибори, то надавали слово самим депутатам. Самі розу-мієте – усе загострено, кандидати – люди емоційні, ось ми й вирішили їх «розвести». З одного боку сидить один кандидат, з іншого – другий, я – посередині. На столі стояв пісоч-ний годинник, поки пісок сипався, депутат говорив. Час закінчився, годинник перевернули, говорить ін-ший кандидат. Я казав лише «Слово надається…». Але потім вирішили якось зробити більш організаційно - посадили в ефір Ольгу Добрянську, а я їй підсобляв. Одного разу, їй треба було дещо терміново сказати. Вирі-шили написати записку. За камерою стояв покійний Льоня Гуменюк, а за режисерським пультом сиділа Окса-на Деліта. Вона чітко знала правило: один кадр треба тримати 5 секунд, а потім далі міняти. Дають мені ту за-писку, і я починаю на колінах повзти до Добрянської. Льоня побачив, що я повзу, і направив центральну каме-ру, яка тоді не працювала, на мене. Оксана ж не дивиться, що показує камера, вмикає її - і усі глядачі на екрані побачили, як я рачки повзу до Добрянської! Це потім ми ще довго згадували... (посміхається)

Спілкувалася Людмила Луніна

lunina@moyagazeta.com

15moyagazeta.com

№ 5-6 (500-501), июль 2011 мой досуг

Так уже сталося, що саме мені випало у 1991 році взятися за створення обласного теле-бачення. Але для мене це не було самоціллю. Хоч я любив телебачення, мені дуже хотіло-ся працювати з відеокамерою, яка дає можливість шукати, створювати цікаві образи, колоритні відеорозповіді про навколишній світ, природу, лю-дей, соціальні процеси…

Цього мені хотілося… Але для себе я поставив ще й інше завдання, дещо амбітне. Хотілося за допомогою теле-бачення, зокрема, тих передач, які ми, як я собі думав, мали б обов’язково показувати і у всеукраїнському ефірі, піднімати рейтинг (це вже нинішнє слово), авторитет Хмельниччини.

Знаєте, коли я впродовж двох років навчався у Києві, не раз відчував якусь зневагу до Хмельницько-го від дніпропетровців, харків’ян, одеситів:

-А, Хмельницький… така діра…"-А де це - Хмельницький? Десь за

Тернополем?

Ну, і це, кожному з нас уже відоме:

- хмельничани – москалі (кажуть у Львові).

- хмельничани-бандерівці (кажуть у Донецьку, Харкові, на всій східній частині України).

А ми ж – не москалі і не бандерівці (так вже історично склалося). Ми – самобутні подоляни. Як і наші найближчі сусіди - вінничани.

Отож і хотілося мені за допомогою телепередач про наші подільські

міста і села, пам’ятки історії та архітектури, колишніх і нинішніх героїв Поділля, про народні звичаї, багато з яких я пізнав ще у дитинстві, саме за допомогою усього можливого масиву відеоінформації, викладеної у різноманітних телевізійних фор-мах, наблизити сприйняття жителів усіх регіонів України до істинного розуміння нашого краю, нас – тутешніх селян і городян. Таким я бачив своє надзавдання, починаючи створювати місцеве телебачення. Саме тому ми, з перших же років роботи в ефірі, повсякчас намагалися виходити і на всеукраїнську телевізійну арену: на фестивалі і конкурси, в ефір УТ-1, УТР, інші трансляційні телемережі. Був час, зокрема у 2006 році, коли в ефірі компанії УТР (Всесвітня служба українського телебачення і радіо), яка транслює свої програми не лише по всій Україні, але й у більше як ста країнах світу, щотижнево йшло по п’ять-шість передач Хмельницької ОДТРК "Поділля-центр" (найбільше з усіх обласних телекомпаній).

Правда, в останні кілька років, у часи рейдерського захоплення нашої телерадіокомпанії, ця справа була

дещо запущена, навіть можна сказати, занедбана. Але нині, коли Хмельниць-ку ОДТРК очолила Олена Павлюк, вихованка й щирий патріот обласного телебачення, ми знову взяли "твердий курс" на відновлення свого авторите-ту у всеукраїнському ефірі.

Оскільки із січня 2012 року обласні державні телерадіокомпанії працюва-тимуть у 24-годинному форматі на 5-му мультиплексі цифрової трансляційної мережі, зокрема, у режимі єдиної наскрізної ефірної сітки, кожна ОДТРК зобов’язана внести конкретні пропозиції щодо своєї участі у цій спільній телепрограмі. Ми уже за-пропонували кілька проектів. Один із циклів на актуальну для Хмельнич-чини тему будемо готувати власними силами для всеукраїнської мережі. У другому циклі, тематика якого має міжобласний характер, хочемо бути куратором, тобто, організовувати його підготовку до ефіру як власними силами, так і залучаючи інші ОДТРК. І третій цикл – загальний, у якому тема висвітлюватиметься почергово усіма ОДТРК України. Тут ми також братимемо активну участь.

У нинішньому році час від часу

наші телепередачі з’являлися на каналі УТ-1 у циклі "Слово регіонам". Авто-рами їх були Олена Павлюк та Алла Коломея. Ми також продовжуємо цикл лаконічних образних телерозповідей "Історія Поділля в іменах" (режисер Оксана Деліта), про який київські фахівці сказали, що він зробив би честь і телеканалу "Діскавері". Показу історичного та природного багатства рідного краю присвячуються теле-цикли "Красо України Подолля", "У пам’яті назавжди", "Пізнаючи світ" (автори Євген Семенюк, Олександр Матросов, Любов Марченко).

Разом із висвітленням діяльності державних та самоврядних органів влади у нашому ефірі знаходять місце і розповіді про життя людей у віддалених селах, про їх проблеми й пошуки виходу із скрути - цикл "З подільської глибинки".

Менше формалізму, б ільше реальності – саме таким бачу я нинішній напрям нашої роботи. А стратегічним завданням є постійна присутність ХОДТРК "Поділля-центр" у всеукраїнському інформаційному просторі.

Анатолій Трачук, організатор хмельницького телебачення, у 1992-2008 рр. генеральний директор ОДТРК "Поділля-центр", заслужений журналіст України

Важкими були перші кроки

20 років у життєвому відліку – час чималий. За цей час створена міцна телекомпанія, колектив, який створює передачі.

У них відображається й історія становлення самого колективу. Якби показати її в ретроспективі, якою вона була б цікавою! На жаль, багато передач тих часів, коли ми лише починали роботу, та вчилися один в одного, не збереглися. Ство-рювати справжній архів було нізащо, бо якщо і з’являлися якісь кошти – вони йшли на придбання телекамер, монтажних лінійок, всього необхідного для телевиробництва.

До речі, про кошти. Якось Анатолій Якович, наш тодішній гене-ральний директор, на одній з наших традиційних "літучок", де ми обговорювали програми, досить серйозно заявив: треба заробляти кошти і, звертаючись до мене, чи то жартома, чи серйозно сказав: ви це вмієте, бо знаєте людей і райони.

Довелося тоді і з ним, і самому в багатьох колективах побувати. Ось так на початку 90-х з’явилася щотижнева музично-інформаційна передача "День трудового колективу" (нинішня вітальна існувала паралельно з нею), яка приносила кошти. Проіснувала вона десь шість років. Після неї були вже інформаційно-публіцистична "Знайомство зблизька", "Споживач і ринок"," До ринку". В якійсь мірі це були передачі й рекламного характеру, бо, з одного боку, ми розповідали про становлення та досягнення трудових колективів, з іншого – це була можливість заробити кошти. Щоправда, були вони невеликими, але реально допомагали телекомпанії розвиватися та зміцнюватися. Окрім «живих грошей» по бартеру (а він проіснував декілька років у тодішніх державних розрахунках), з підприємств чи господарств ми отримували будматеріали, меблі... Поволі з’являлися студії, телекамери та необхідна апаратура. Відчутну допомогу надавали Василь Шуляк, колишній голова Теофіпольської та Валентин Хоптян - Чемеровецької райдержадміністрацій (Хоптян нині голова Тернопільської облдержадміністрації), Василь Петри-нюк та Михайло Шаповал – керівники сільгоспкооперативів, нині Герої України, колишній президент ВАТ "Адамс" Адам Яхієв та багато інших.

Кроки становлення були нелегкими, але є що згадати! І все це лише завдяки розумінню колективом головного - створити, вибудувати сучасне телебачення, сягнути такого рівня, який би відповідав очікуваним від нього передачам, сприймався належно телеглядачами, ентузіазму журналістів, режисерів, операторів, інженерів, усіх, хто живе і працює для подолян!

Микола Мотрен, коментатор ТВО суспільно-політичних програм

Мой первый день на телевидении тянулся мучительно долго. После обжитого ареала городской газеты пространство телекомпании пугало неизвестностью нравов и работы.

Весь первый месяц работы в службе информации все время хотелось вер-нуться в родную редакцию, забиться в угол, знакомый до последней щербинки на стене, и тихонько выстукивать на машинке очередную статью. Самым страшным испытанием были утренние летучки по понедельникам, когда Анато-лий Яковлевич вставал со своего места, обводил генеральским взором собрав-шуюся творческую братию и печально изрекал: «У наших новинах зовсім немає села. Аграрна тема повністю не розкрита».

В такие моменты мне хотелось стать маленькой-маленькой и влезть под крес-ло. А еще лучше – под паркет, чтобы меня никто не заметил. Ведь это была моя тема: с первых же дней работы на телевидении меня определили «на село». И хотя ежегодные летние каникулы, про-веденные у бабушки в Волочиском райо-не, как мне казалось, должны были дать прочный сельскохозяйственный опыт, оказалось, что моих знаний для такой серьезной темы маловато. Пришлось «на марше» постигать, что такое сидера-ция, безотвальная пахота, как выглядит цикорий и сколько молока должна давать уважающая себя корова.

Я не помню, когда и как произошел перелом. Просто однажды внезапно поняла, что эта бетонная четырехэтажка на площади со всеми ее обитателями вдруг стала мне родной. И работа теле-журналиста, за которую я на первых порах немало получала от руководства, оказывается, не так уж плоха. Я по-прежнему не люблю летучек. Но не потому, что там непременно будут меня распекать, а из-за того, что приходится по понедельникам раньше вставать. Мой «совиный» организм, достигающий пика работоспособности часам к трем ночи, активно сопротивляется такому насилию. И все-таки, работа на теле-видении – это кайф. Причем, за него не нужно платить, а платят, наоборот, тебе! Как платят – пусть это останется на со-вести столичных чиновников, которые придумали такие ставки.

Стороннему наблюдателю наша работа может показаться сплошной синекурой. Пришел, расспросил, снял, написал, смонтировал, выдал в эфир. Но за всем этим – ежедневный, нелегкий и, чаще всего, ненормированный труд. Журналист – это не профессия, а состоя-ние души. Банально, скажете? Затерто до дыр? Безусловно. Однако более точ-ного определения пока не придумали. Я постоянно работаю журналистом - даже когда сплю, ем или вскапываю грядку. Мозг прокручивает сотни мелочей и, как итог, рождается очередная передача. Обычно она выплескивается на бумагу за два-три часа, но предшествует этому нескончаемая работа мысли и души.

Иногда я терпеть не могу телевидение за то, что в нем журналист не может по-лагаться только лишь на себя, на свой профессионализм. Здесь ты зависишь от того, с какой ноги сегодня поднялся монтажер, хорошо ли выспался ре-жиссер и как ладит с тещей оператор. Иногда хочется всех и все послать «самизнаетекуда». Но в такие моменты вовремя вспоминаешь, что у тебя тоже есть свои биоритмы и кровопийцы-дети, способные любого выбить из седла. Я люблю телевидение за то, что это ко-мандная игра. Если подвел, недоработал хоть один - игра не сложится. Но если

команда сделала все, что могла, тогда получаются программы, которые не стыдно другим показать и самим по-смотреть. Ведь, что бы там ни говорили, а для самого себя именно ты – самый придирчивый судья.

Я люблю телевидение за неожидан-ность тем, непредсказуемость встреч и знакомств, за буйство фантазии, за то, что каждый день не похож на предыду-щие. Люблю за широкую лестницу, на которой можно легко разминуться с парой-тройкой коллег и обязательно нос к носу столкнуться с начальством, которое тотчас же озадачит тебя какой-то внеплановой работой. Впрочем, я люблю даже эту внеплановую работу вместе с благословившим ее началь-ством, ибо оно тоже вышло из нашего брата-журналиста и знает, что такое муки творчества. Я люблю атмосферу наших студий, где едва заметно пахнет пылью с обивки, парфюмерией гостей, пришедших на запись передачи, и кон-фетами, которые нагло жрет оператор на глазах у голодного ведущего, читающего новости в прямом эфире.

Умышленно избегая имен, дабы нико-го не обидеть, я бесконечно благодарна всем, кто был со мной рядом все про-шедшие 12 лет. Именно столько я рабо-таю на «Поділля-центр». Мне отрадно, что уже выросло и дерзко дышит нам в спину юное поколение телевизионщи-ков. Они непременно пойдут дальше нас, будут находчивее, мобильнее, про-фессиональнее. Ведь они стартовали с надежного, прочного фундамента, заложенного и обкатаного нами.

…Ну вот, я прямо чувствую всем сво-им нутром, как, читая эти строки, Елена Дмитриевна, Анатолий Яковлевич либо Владимир Иванович, досадуя, морщат-ся: «Опять ее занесло не туда. Марченко лишь бы бумагу переводить…»

Могу на это возразить: во-первых, бумага все-таки лунинская. Не зря ж она ее называет - «Моя газета». Во-вторых, сознайтесь: мы тут все на теле-видении немножко «не от мира сего». И, в-третьих, мне еще до обеда нужно написать сценарий передачи – так что не обессудьте.

Любовь Марченко – главный редактор творческо-производственного объединения «Поділля-телефільм»

брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія8 № 15-16 (510-511), ноябрь 2011

moyagazeta.comмое хмельницкое телевидение

5treatmentмое обращениеmoyagazeta.com

№ 35-36 (487-488) (14-20.10.2010)

Как сахар влияет на здоровье:

Выпуск №6, ноябрь 2011

DENT HELP желает Вам красивой улыбки!В прошлом спецвыпуске

«Мое здоровье» был опубликован материал с хирургом - имплантологом стоматологического центра «Дент-Хелп» Павлом Перебейносом.

В этом номере мы продолжаем тему здоровья наших зубов, и предлагаем интервью с врачом-ортопедом того же центра Николаем Иванчуком и гигиенистом Натальей Филипчук.

– В нашем отделении работает 8 человек: 3 доктора, 3 ассистента и 2 техника. Здесь мы занимаемся восстановлением дефектов зубных рядов: как приобретенных, так и врожденных, выполняем прак-тически все виды зубопротезных работ - протезирование металлоке-рамическими конструкциями, оди-ночные коронки, протезирование на опорных зубах, на имплантах, а также выполняем протезиро-вание на диоксидцирконевых коронках - как прессованных, так и фрезерованных. Все виды работ выполняются с помощью ортикуляторов. Они служат для того, чтобы перенести движение нижней челюсти по отношению к верхней полости рта пациента на зуботехническую модель. Именно в этом залог успеха, потому что

все движения челюсти в точности переносится модель. Также мы делаем съемные протезы - бю-гельные, нейлоновые, съемные, на балочной конструкции с использо-ванием 3-4 имплантатов.

В наши задачи входит вос-становление не только функций, но и эстетики, поэтому хочу рас-сказать о том, как вообще прово-дится работа в нашем отделении. Зачастую, перед тем, как по-пасть к нам, пациент проходит

все прочие отделения, поскольку только слаженная работа всего коллектива клиники позволяет сделать красивую улыбку. Вначале - гигиенический кабинет, потом терапевтический, хирургический и только затем пациент попадает к нам, если, конечно, не нужно еще ортодонтного вмешательства. Пре-жде чем начинать протезирование, мы снимаем функциональные от-тиски, отливаем специальные мо-дели, на которых моделях доктор

с техником моделируют будущую работу из воска, и только после этого приступаем к протезирова-нию. Причем вначале работаем с временными конструкциями (пластмассовыми), а лишь затем с постоянными.

За последние годы возросли требования пациентов не только к функции протезов, но и к их эстетическому виду. Поэтому сейчас мы занимаемся в основном неметаллическими конструкциями

- винирами, вкладками, накладка-ми, неметаллическими коронками или коронками на основе диоксида циркония. Это цельные керами-ческие коронки, в которых отсут-ствует металлический каркас. Как известно, одним из недостатков металлокерамической работы есть само наличие металла, который, во-первых, окисляется, во-вторых, не проводит свет. Здесь же металл отсутствует, и подобный вид про-тезирования называется биоло-гически чистым. Оно не только более полезно для организма, но еще и смотрится очень эстетич-но. Все они – коронки, виниры, вкладки, накладки, ставятся на специальный цемент. В работе применяем поливинилселаксано-вые массы, которые не дают ника-кой усадки. При протезировании эстетически значимого участка особое внимание мы уделяем не только желанию пациента иметь белые зубы, но также смотрим, чтобы зубы соответствовали воз-растным параметрам. Возможны даже трещинки, прокрашивания, стертости, чтобы каждая работа соответствовала лицу пациента. Поэтому здесь очень важен подход не только доктора, но и техника, поскольку многое зависит от его вкуса и мастерства.

Могу смело сказать - у нас пре-красная команда и наши пациенты будут довольны!

Гигиена полости рта – один из разделов сто-матологии. Занимается она профилактикой забо-леваний - пародонтоза, кариеса и т.п., а также эстетическими процеду-рами.

Профессиональная гигиена со-стоит из профессиональной чист-ки рта, и укрепления зубной эмали после эстетических процедур, к которым относится отбеливание - изменение цвета эмали. На-шим пациентам мы рекомендуем проходить профессиональную гигиену 2 раза в год, причем за-тем мы обязательно рассказываем пациенту, как правильно ухажи-вать за зубами, как их чистить в домашних условиях, подбираем жесткость пасты, следим, чтобы в ней находились все необходи-мые именно для этого человека микроэлементы.

Если нужно, назначаем и диету. Дело в том, что не все правильно питаются. Между тем, существу-ет немало продуктов, в которых содержится кальций – самый необходимый элемент для форми-

рования зубной эмали. Продукты, богатые кальцием, особенно по-лезны в возрасте до 18 лет – когда эмаль еще формируется. Родители обязательно должны следить за тем, чтобы дети употребляли качественные продукты. Если же у пациента уже есть проблемы с эмалью, то мы проводим рем-терапию. Это профилактическое лечение для повышения твердости

и прочности эмали зуба. Мы по-могаем эмали, наносим на зубы специальные фтористые гели, лаки, кремы, содержащие полез-ные микроэлементы.

Также очень важно следить не только за зубами, но и за деснами. Если у человека зубы чувствитель-ны к горячей или холодной пище, кровоточат десны (в том числе и при незначительном надавлива-

нии на них щеткой), неприятный запах изо рта – это говорит о том, что проблема присутствует, и не-обходимо посетить специалиста. Возможно, как раз пора делать профессиональную чистку. Про-цедура отбеливания проходит у нас очень быстро, комфортно, пациенты весьма довольны ре-зультатом, а мы, в свою очередь, радуемся тому, что у человека по-

является белая красивая улыбка. Ну а если у пациента уже развился пародонтит, мы проводим паро-донтальную терапию, помогая бороться с этой болезнью. Это помогает предотвратить развитие заболевания на ранних стадиях, а если оно запущено, то наша терапия поддерживает десну в спокойном состоянии.

врач-ортопед Николай Иванчук

гигиенист Наталья Филипчук

брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія6 № 1-2 (495-496) 29.01-4.02.2011

moyagazeta.comшкола журналистикимой мир

брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія10 № 15-16 (510-511), ноябрь 2011

moyagazeta.com

«Правильне загартовування є невичерпним джерелом здоров’я» Крок 3. Загартування

Продовжуємо нашу бесіду щодо підвищення фізичного імунітету. Попередні кроки на шляху до фізичної досконалості стосувалися правильного харчування, зміцнення статури, розвитку фізичних якостей та естетики тіла (http://moyagazeta.com/news/a-6696.html).

Багатьом здається, що коли чуєш про загартування, то все начебто зро-зуміло – воно пов’язано з водою, ще й холодною, це корисно для здоров’я… Але, коли доходить до справи, ви-никають певні труднощі. Наприклад, якій спосіб загартування обрати та з чого почати? Як, загартовуючись, нарощувати навантаження? Що і як робити, щоб не захворіти від такого виду оздоровлення? І, взагалі, «чи варта овчинка вичинки»?

Отже, загартування організму – це система процедур, які сприяють підвищенню супротиву організму несприятливим впливам зовнішнього середовища, удосконаленню процесів його терморегуляції та очищення. У свою чергу, терморегуляція визначає здатність людини підтримувати «робо-чу» температуру тіла, незважаючи на коливання температури зовнішнього середовища.

У 1988 році Слиньком П. П., докто-ром медичних наук, співробітником Ін-ституту фізіології ім. А. А. Богомольця АН УРСР, було зроблено та зареєстро-ване відкриття в області фізіології, яке назвали «Явищем постперспераційної проникності шкірного покрову». Його автор довів: проникність шкіри для водних розчинів при різних температу-рах сильно змінюється, а у звичайних умовах вона практично непроникна в обох напрямках. Тобто, тільки за пев-них умов, навіть через неушкоджену поверхню шкіри, в організм прони-кають токсичні, корисні й нейтральні речовини, які розчиняються у воді і секреті потових залоз.

При цьому критичною є темпера-тура навколишнього середовища, яка близька до 29°С (фаза 1). Коли ж вона підіймається вище, інтенсивність по-тіння помітно зростає (фаза 2). Вода та надлишкові солі з крові поступають до потових залоз, і по потовим протокам виступають на поверхні шкіри. Випа-ровуючись, вода охолоджує поверхню шкіри і створює на ній електроста-тичні потенціали, під дією яких вода структурується – набуває корисних властивостей.

Як тільки припиняється потіння, наприклад, при зниженні температури, проникність шкіри (зовні всередину) різко зростає (фаза 3). Шкіра, можна сказати, робить вдих, і, перед закрит-тям потових проток, відбувається всмоктування водних розчинів з поверхні шкіри у внутрішні її шари, потові залози і далі – в тканинну рі-дину, лімфу та кров. Наприклад, за дві хвилини через поверхню тіла людини, яка пірнула після парильні в басейн, усередину організму може потрапити до 10 мл води.

Для більш чіткого розуміння даного процесу, візуалізуємо його.

Спрощена схема впливу температури навколиш-нього середовища на функціонування шкірного по-

криву («Ефект Слинько»)Фаза 1 «Рівновага» (мінімальне шкірнедихання):■ майже повна відсутність пропуску

водних розчинів;■ зосередження під шкірою шлаків,

токсинів тощо, а ззовні – нашкірного «бруду» (бактерій, вірусів, отрути різного походження, жирів, кремів,

розчинених газів, іонів ме-талів, миючих та пральних засобів).

Фаза 2 «Очищення» (шкірний видих):■ максимальний пропуск

водних розчинів у напрям-ку "назовні" з метою прискорення охолодження, виведення з організму "бруду";

■ при випаровуванні вода струк-турується, набуває бактерицидних та противірусних властивостей.

Фаза 3 «Всмоктування» (шкі-ряний вдих):

■ максимальний пропуск водних розчинів у напрямку "всередину" з метою прискорення висихання та зігрівання, всмоктування в організм нашкірного "бруду".

З описаного ефекту можна зрозумі-ти, що, зокрема, не є бажаним:

■ застосовувати процедури зака-лювання без попереднього очищення організму (щонайменше протягом 2-х місяців) шляхом дотримання правильного харчування (розкрита у попередній публікації);

■ швидко охолоджуватися після потіння (зіпріння) без попереднього очищення тіла ззовні або у забрудне-ному середовищі;

■ дихати холодним повітрям без попереднього змащення слизової обо-лонки носу засобами на основі рос-линних масел, пити холодні напої та їсти морозиво (особливо зі штучними домішками) не дотримуючись гігієни порожнини рота та горла (буде розкри-та у наступній публікації). Вдихання холодного повітря, вживання холодної води та їжі сприяють проникненню в кров бактерій і вірусів, що знахо-дяться на слизових оболонках рота і носоглотки. Це може привести до захворювання ГРВІ, хоча «контакту» з хворими людьми не було.

Разом із цим, можна рекомендувати

для досягнення більшої ефективності дії різноманітних складів корис-них речовин на водній та спиртовій основі, які наносяться на шкіру, попередньо очищати її та застосо-вувати термоконтрастні процедури. Наприклад, занурення в теплу (вище 32°С) мінеральну ванночку на кілька хвилин має перериватися коротко-часними (на кілька секунд) різкими

охолодженнями відповідних частин тіла, що дозволить значно скоротити час процедури та зменшити витрати профілактико-лікувальних засобів. Це ж стосується й процедур обгортання, аплікацій, компресів, грязелікування, нанесення косметичних та ін. засобів на водній та спиртовій основі.

Однак, для засобів, приготовлених на жировій основі, діють інші закони (дифузного проникнення жирових речовин у міжклітинні простори). У такому разі, навпаки, масаж та теплові процедури збільшують проникність шкіри (зовні всередину) завдяки роз-криттю пор.

Хочеться відмітити, що принципи та рекомендації щодо загартовування викладені у наукових дослідженнях доктора медичних наук, керівника лабораторії підвищення стійкості організму до факторів зовнішнього середовища Київського НДІ медичних проблем фізичної культури Подши-бякіна А. К. та його співробітника Кайра І. А. Ці вчені доказали, що головною причиною виникнення простудних захворювань є не сильна різка дія холоду, а уповільнене слабке охолодження частини шкірної по-верхні. Короткі, але різкі перепади температур (10-15°С) призводять до швидкого відновлення температури охолодженої ділянки і тому вони більш прийнятні, ніж поступове зни-ження температури води. Тобто, чим швидше здійснюється охолодження, тим швидше протікають адаптаційні процеси. До речі, методики поступо-вого зниження температури води лише на декілька градусів дуже складні для

використання в домашніх умовах.За рахунок адаптації, енергетична

потреба щодо підтримання температу-ри у загартованої людини знижується в середньому на 20%. Важливо від-значити, що підвищенню вироблення тепла організмом сприяє і м'язове скорочення – тремтіння, яке включає в роботу так звані м'язові насоси (від-криття Арінчіна Н. І.). Вони, в свою чергу, полегшують роботу серця, тому що самі виконують функцію серце-вого скорочення. Звичайно, бажано, щоби тремтіння на морозі з'являлося якомога пізніше. У м'язах тренованих до холоду людей виявляється під-вищення біоелектричної активності без розвитку напруження самих м'язів. Дослідження біоелектричних процесів показує, що при цьому під-вищується тонус судин і знижується тепловіддача.

Досконалість фізичного та ду-ховного росту через загартуван-ня довів на прикладі свого життє-вого шляху відомий на весь світ Порфирій Іванов – творець духовно-оздоровчої системи, засновник руху івановців. Але до 35 років він жив, як

і більшість оточуючих його людей: пив, курив, любив азартні ігри, бився. Потім він показав, що у загартованих людей змінюється система крові, підвищується імунітет, збільшується активність різ-

них функцій клітин крові. Враховуючі зазначене, кожен, хто

бажає укріпити своє здоров’я загар-туванням, повинен здійснити вибір методів загартовування з урахуванням індивідуальних особливостей.

Для загартування природа дарувала людству різноманітні джерела: сонце, повітря, воду. Інші ефективні засоби, як, наприклад, парильня, були винай-дені штучно. У результаті застосуван-ня джерел за певними обставинами «народжуються» відповідні способи загартування. Звичайно, деякі з них неможливо відділити один від одного, тому вони приймаються в комплексі, що підвищує їх ефективність.

Аеротерапія – це загартовування організму за допомогою повітря. Тут все дуже просто: повітряні ванни. Це найбільш м'яка і безпечна процедура, яку можна проводити навіть на балко-ні. З повітряних ванн і рекомендується починати систематичне загартовуван-ня. Гартуюча дія повітря залежить, го-ловним чином, від його температури, вологості та швидкості.

Дозування повітряних ванн здій-снюється двома шляхами: поступовим зниженням температури повітря або збільшенням тривалості процедури при одній і тій самій температурі.

Перші повітряні ванни при темпера-турі 10-15°С повинні бути не більше 15-20 хв. Під час них потрібно вико-нувати енергійні рухи.

Повітряні ванни можна приймати лежачи, але краще – в русі, при без-посередньому контакті незахищеного одягом тіла з повітряним середови-щем. У сиру і вітряну погоду їхню тривалість треба скоротити. При дощі,

тумані, сильному вітрі (понад 3 метри за секунду) проводити процедури на початкових стадіях загартування не слід.

Інший простий спосіб досягнення стійкого результату: у повсякденному житті намагайтеся вдягатися трохи легше, ніж «за погодою» на вулиці та у приміщеннях, і загартування буде відбуватися автоматично.

Геліотерапія – загартовування сонячними променями – прийняття сонячних ванн. Тут також головне – робити все «без фанатизму». Зна-ходження під променями може бути як дуже корисним, так і дуже шкідливим для людського організму.

Сонце випромінює енергію вели-кого спектру частот. Впливаючи на людський організм, випромінювання проникає у всі його структури, та впливає на всі функції.

Найкраще приймати сонячні ванни лежачи, розташувавшись ногами до сонця, зранку, коли повітря особливо чисте і ще не занадто пекуче, а також ближче до вечора, коли сонце хилиться до заходу (бажано не менш, як через 30-40 хв. після прийому їжі).

Обтирання – це найбільш щадна процедура, з якої також можна по-чинати загартовування організму. Його можна проводити людям будь якого віку, не боячись завдати шкоди. Роблять його енергійно, за допомогою жорсткої мочалки або полотенця. У перші дні температура води повинна бути біля 35°С, а потім її слід посту-пово знижувати до 15 градусів. Краще для цього мати дві рукавички, одна з яких змочується холодною водою, а інша – гарячою.

Обливання проводиться, почи-наючи з температури води близько 33°С для дорослих. Згодом темпера-туру води слід поступово знизити до 15°С. Краще починати з омивання ніг (зранку – гарячою, увечері – холодною водою), а потім поступово підніматися догори, збільшуючи площу омивання. Звикають до цієї процедури при-близно тиждень, а потім Ви почнете отримувати від обливання справжнє задоволення.

Контрастний душ проводиться таким чином. Спочатку температура води повинна бути найбільш комфорт-ною. Потім ви підвищуєте темпера-туру до максимально можливої для вас приблизно на хвилину. Вимикаєте гарячу воду і стоїте близько двадцяти секунд під холодною. Далі вода знову робиться максимально гарячою (зо-всім ненадовго), але все тіло повинно трохи зігрітися, після чого треба вимкнути гарячу і постояти близько хвилини під холодною.

Ходіння босоніж – найдоступні-ший і простий спосіб загартовування. Можна почати ходити босоніж вдома, спочатку по 10-15 хв. двічі на день. По-ступово, по відчуттях, потрібно збіль-шувати час. Перед сном потопчіться у ванні по щиколотку в прохолодній воді в 20-17°С 1-2 хвилини, потім розітріть ноги долонею до гаряча. Оскільки стопи рефлекторно пов'язані з верхніми дихальними шляхами, од-ночасно з ходінням босоніж корисно полоскати горло водою, поступово знижуючи температуру від 20°С до 8°С (обов’язково при дотриманні гігієни горла – буде у наступній пу-блікації). Ці рекомендації підійдуть і дітям і дорослим.

Дмитро Купрієнко

Фаза 1 «Рівновага» Фаза 2 «Очищення»

Фаза 3 «Всмоктування»

11moyagazeta.com

№ 15-16 (510-511), декабрь 2011

Ультразвук на службі здоров’юмоя особистість

Кор.:У наш час, вважаю, мало знайдеться людей, які б не чули про ультразвукову діагностику. Але, все ж таки: яку роль вона грає у сучасній медицині?

Я.К.: Ультразвукова діагностика за останні 20-25 років стала одним із найбільш доступних інформативних методів у всьому світі. Вона займає одне із чільних місць у діагностиці захворювань серця, внутрішніх ор-ганів, судин.

Кор.: А чому? Вона менш шкідлива, ніж «класичний» рентген?

Я.К.: Так, якщо порівнювати з рентгенодіагностикою, то ультразвук, яким ми користуємося, для організму набагато менш шкідливий, ніж рент-генівське випромінювання. До речі, потужність «нашого» ультразвуку в 1000 раз менше, ніж той, що вико-ристовується у фізіотерапевтичному лікуванні. Вже шостий рік ми пра-цюємо на апараті фірми «Сіменс», який оснащений двома датчиками: один для обстеження черевної по-рожнини, другий - для поверхневих органів (щитовидна залоза, молочні залози, шкіра, підшкірна клітковина, м’язи, судини).

Кор.: І з чим до вас найчастіше звертаються?

Я.К.: Зранку, з 8.00 до12.00, на 5-мегагерцевому датчику ми натще-серце перевіряємо проблеми печінки, жовчного міхура, підшлункову. Після 12.00 ми переключаємося на висо-кочастотний датчик для поверхневих органів, тому що їхній стан не зале-жить від прийому їжі.

Кор.: Наскільки нам відомо, одна з головних проблем українців – щитовидна залоза. До «традиційних» проблем, пов’язаних із нестачею йоду, в останні чверть століття додалися післячорнобильські. Який на сьогодні стан щитовидної залози у хмельничан?

Я.К.: Щитовидку ми обстежуємо вже шостий рік поспіль. Кількість захворювань, на жаль, постійно збільшується. Проблеми виникають навіть у молоді. Зростає відсоток і онкохворих. На мою думку, тут винні і Чорнобиль (підвищення радіаційного фону), і погана еко-логія нашої країни. Не треба забу-вати і про постійні життєві стреси. Ендокринна система щільно зв’язана з нервовою, тому у медицині виді-

ляється окрема група захворювань - нейроендокринні проблеми. При хронічному стресі часто виникають ситуації, за яких порушується гор-мональний баланс організму (саме за це й відповідає щитовидна залоза), і починаються відхилення в гормо-нальному фоні.

Кор.: На одній медичній конференції я почула вислів: «Якби сучасна людина, особливо середнього віку, частіше тренувала свою психіку, контролюючи рівень адреналіну, то кількість захворювань суттєво знизилася б». Ви згодні?

Я.К.: Думаю, у цьому є раціональ-на суть. Адже рівень інсуліну, який виділяється підшлунковою, так само як і баланс гормонів щитовидної за-лози, дуже тісно пов’язані з балансом гормонів стресу.

Кор.: Тобто, людині просто треба слідкувати за своїм настроєм? Можливо, змінити спосіб життя, більше займатися спортом…

Я.К.: Звичайно! Адже при фізичному тренуванні організм виділяє ендорфіни, які по-кращують настрій. Він взаємодіє із здоровим адреналіном (саме здоро-вим, а не тим, який організм виділяє при сильних стресах), і життя стає кращим.

Кор.: Якщо вже згадали про ендорфін, то трохи зупинимося на ньому. Що треба робити, щоб його у нашому організмі побільшало?

Я.К.: У останніх статтях, які я читав, де згадувалося про ендорфі-ни, автори вважають, що найкраще для цього – це спорт, але не важкий професіональний, а невеликі фізичні навантаження, навіть проста фізза-рядка, тривала ходьба, елементарне обливання холодною водою…

Можливо. Контрастний душ є та-ким собі міні-стресом для організму, при якому відбувається своєрідний масаж судин.

Кор.: А що до свіжого повітря? Все-таки необхідно гуляти, чи достатньо просто провітрити приміщення?

Я.К.: Відкрити вікно і провітрити кімнату – це, звичайно, не завадить, але під час довгої ходьби на свіжому повітрі (мінімум 5 км) відбувається покращення кровообігу, до кожної клітинки нашого організму доходить

більше кисню, покращуються біо-хімічні реакції, виводяться шлаки… Отже, без прогулянки не обійтися.

Кор.: Деякі спеціалісти взагалі кажуть, що в нашому організмі вже є все необхідне для здорового життя, тому що він є унікальним суб’єктом. Потрібно просто підтримувати його у належному стані.

Я.К.: Ми завжди радимо всім паці-єнтам переходити на варені і парені продукти, бо вони більш корисніші.

Кор.: Але багато хто вважає, що здоров’я – привілей лише багатих. Бідному не до того, йому треба просто вижити…

Я.К.: Якщо людина захоче, то і бідний буде здоровим і щасливим. Я знаю багато таких людей, які не

мають великого достатку, але у них завжди на обличчі посмішка, і вони радіють життю.

Кор.: Ось саме це якраз дуже добре ілюструє наступне питання. Є дуже гарний вислів: «Не можеш змінити проблему, зміни своє ставлення до неї». А якщо людина все-таки захворіла? Одразу треба починати ковтати пігулки? Як Ви вважаєте, фармакология і здоров’я – речі тотожні?

Я.К.: На мою думку, на ранніх стадіях, коли в людини є лише функ-ціональні прояви захворювання, по-трібні дієта і фізичні навантаження. Якщо це не допомагає, тоді треба використати фармакологію, але дуже уважно слідкувати, щоб не було по-бічних дій.

Кор.: Але зараз дуже багато людей лікуються самостійно, побачивши рекламу по телевізору. Таких десь 80%-90%! Вони навіть до лікаря не звертаються…

Я.К.: Так, подібна ситуація існую, але я всім раджу - перед тим, як по-чати лікування, проконсультуйтеся з лікарем. А щоб не було пізно, необ-хідно перевіряти стан здоров’я хоча б раз на рік. Якщо людині більше 40 – можна і раз на 8-10 місяців.

Кор.: А якщо хтось навіть на день-два не може відірватися від свого ларка на Товкучці? Чим він ризикує?

Я.К.: Думаю, впродовж доби можна знайти хоча б півгодини, щоб зайнятися фізкультурою. Коли люди зрозуміють, що їх головне багатство - здоров’я, а не гроші, тоді вони будуть по-іншому дивитися на цю проблему, і виділяти час на відвідини лікаря.

Кор.: І ми плавно підійшли до особистої відповідальності за власне здоров’я…

Я.К.: Так, звичайно, адже ніхто не буде приходити на базар і запро-шувати на обстеження. Людина сама мусить себе контролювати. Ще було б дуже добре мати сімейного лікаря, який би постійно за цим дивився.

Кор.: Тобто, Ви прихильник сімейної медицини?

Я.К.: У цьому є раціональне зер-но. Багато хвороб передаються по генетичній лінії – цукровий діабет, ожиріння та ін. Якщо лікар знає, що у родині батьки чимось хворіли, він буде уважно слідкувати, щоб і діти не захворіли. Думаю, у майбутньому ми прийдемо до того, коли зі звичайних терапевтів потрібно буде зробити лікарів сімейного профілю. Хоча це буде нелегко.

Кор.: А у чому складнощі? У психологічному підході, чи відсутності звичної вузької спеціалізації?

Я.К.: Я ознайомлювався з деякою літературою по сімейній медицині. Звичайно, сімейний лікар мусить мати набагато більший багаж знань, ніж дільничний терапевт, адже він має вирішувати широкий спектр проблем - від педіатрії до геронтології.

Кор.: Чи можна сьогодні за 2 дні пройти повний курс обстежень? У вас довго сидять у черзі?

Я.К.: У нас дуже велике наван-таження. Нормою є 15-20 обстежень, а ми можемо і 50 в день зробити! Це, звичай-но, важко і фізично, і нервово, є великою в ідповідальністю, адже потрібно нічого не пропустити в своїй діагностиці. Багатьох

записуємо у плановому порядку, до трьох тижнів, якщо у пацієнта не гострі захворюванняя. Але якщо, на-приклад, ниркова чи печінкова коліка, чи у хворого знайшли якусь пухлину, ми стараємося таку людину приймати в першу чергу на протязі 1-2 днів.

Кор.: А судини ви обстежуєте?Я.К.: Так, ми проводимо на нашому

апараті обстеження венозної системи нижніх кінцівок.

Кор.: Тобто, слідкуєте за тромбофлебітом? Про цю небезпечну хворобу що можете сказати? Особливо про причину.

Я.К.: Виникнення ва-рикозної хвороби можливе навіть генетично, тому що велику роль грають анато-мічні властивості клапанів апарату вен. Якщо вони не-правильно працюють, при вертикальному положенні тіла стовп венозної крові буде тиснути на клапан, той не зможе втримати кров, тиск передається до дистальних відділів нижніх кінцівок, що призводить до розширення венозних судин. Потім починаються дистрофічні зміни в ото-чуючих тканинах, вторинні усклад-

нення і прояви тромбофлебіту, коли в цій розширеній вені формуються тромби - кров’яні згортки.

Кор.: Щоб вони не виникали, треба розріджувати кров, чи не так?

Я.К.: Тут треба дивитися на біохі-мічні показники крові. Для того, щоб вона ставала рідшою, треба пити більше води - близько 3 літрів.

Кор.: А як на подібні навантаження відреагують нирки?

Я.К.: Якщо їх функціональний стан нормальний, нічого страшного. Але все одно потрібно проконсульту-ватися у лікаря і перевірити артері-альний тиск, щоб це не призвело до гіпертонічної кризу.

Кор.: Я знаю, что деякі люди під час подібної чистки ще й п’ють сечогінне…

Я.К.: На мою думку, це «перебір». Краще замість звичайної мінеральної води пити відвари чи настої сечогін-них трав - споришу, толокнянки. Дуже добре і березовий сік навесні. А якщо пити мінералку, то краще Сатанівську, бо це маломінералізована вода з біо-органічними добавками, яка дуже до-бре діє на сечовивідні шляхи.

Кор.: Кажуть, що її можна набрати, і вона 40 діб не втрачає своїх лікувальних властивостей. Це правда?

Я.К.: Тут у мене є деякий досвід, хоча й невеликий, бо я починав пра-цювати саме у Сатанові, в санаторії «Збруч». Більше 3-4 діб її не треба тримати, тому що її біоорганічні ре-човини на сонці руйнуються. Краще все таки поїхати до санаторію і на місці пити воду за системою, яку призначить лікар.

Кор.: На Вашу думку, від чого більше залежить фізичний стан здоров’я - від духу, настрою чи життєвих установлень? Ви згодні із висловом Кашпировського, який казав: «Людина - це унікальний комп’ютер, який створив Бог. У ньому все є, треба лише правильно натиснути кнопку»?

Я.К.: Так, звичайно, від духовного стану людей залежить і фізичний стан. Недарма з’явилося: «У здоро-вому тілі здоровий дух». Всі ці явища взаємозв’язані, і над цим потрібно працювати кожному із нас.

Кор.: І, наостанок - Ваш секрет здоров’я?

Я.К.: Я теж є людиною, тому маю маленькі недоліки – навіть інколи палю, але намагаюся дотримуватись дієт та бути фізично активним. По-трібно цінити життя і кожен день, який у нас є. Хочу всім хмельнича-нам побажати: слідкуйте за своїм здоров’ям! Будьте уважні до нього і прислухайтеся до «сигналів», які нам подає організм.

СпілкуваласьЛюдмила Луніна

lunina@moyagazeta.com

Важко переоцінити роль діагностики в сучасній медицині. Саме від того, як точно буде встановлено захворювання, залежить не лише якість подальшого життя пацієнта, але й, без сумніву, і тривалість його життя. Тому ультразвукова діагностика посідає особливе місце в сучасній медицині, адже саме завдяки цьому методу обстеження людського організму вдається якомога точніше встановити проблему, яку в подальшому доводиться вирішувати лікарю.

Про це та не тільки ми вирішили поспілкуватися з Ярославом Ковалем, лікарем вищої категорії ультразвукової діагностики Хмельницької міської поліклініки № 1.

Потрібно цінити життя і кожен день, який у нас є. Хочу всім хмельничанам побажати - слідкуйте за своїм здоров’ям! Будьте уважні до нього і прислухайтеся до «сигналів», які нам подає організм.

11moyagazeta.com

№ 15-16 (510-511), ноябрь 2011

Практикуя жизнь, помни о смерти5

moyagazeta.com № 15-16 (510-511), декабрь 2011 моя проблема

Темпы, ценности и условия жизни цивилизованного челове-ка способствуют его разобще-нию с собственным жизненным ресурсом, разрастанию страхов различной природы и подмене подлинного суррогатом.

Одним из мощнейших психотера-певтических средств, позволяющих проработать свои страхи, разобраться в чувствах, наладить контакт с соб-ственным телом, достичь максималь-ной релаксации и создать основу для дальнейшего успешного развития является танатотерапия. Более подроб-но о ней расскажет Наталья Пухляк, практикующий психолог из Киева, телесно-ориентированный психоте-рапевт.

Н.П.: Танатотерапия – один из наи-более мягких, но мощных методов телесно-ориентированной психотера-певтической практики. Она позволяет решить проблему, не прибегая к дол-гим психологическим беседам, а лишь производя незначительные на вид воз-

действия на тело, поскольку в основе телесно-ориентированной психотера-пии лежит принцип единства телесных и психических проявлений человека. В свою очередь, такая комплексная ра-бота способствует достижению поло-жительных изменений в относительно короткие сроки и практически в любой жизненной ситуации. Во время сеанса в теле активизируются целительные биологические реакции, которые организуют и корректируют общий энергобаланс, запуская процессы физической и психической саморегу-ляции человека. Проис-ходит восстановление утраченного контакта с процессами смерти, уми-рания. Имеется в виду не физическая смерть, а её символические виды.

Корр.: Какие, напри-мер?

Н.П.: Мы, когда слы-шим слово «смерть», представляем себе уход из жизни. Однако ее сим-волические виды - то-тальное расслабление, сон, даже оргазм, находятся с нами постоянно, и связаны с рождением нового. Это может быть, окончание или заверше-ние любого значимого дела, оргазм и т.д. Происходит лишь моделирование реальной смерти через ее символи-ческое представление. В результате сеансов, дающих переживания смо-делированного опыта умирания, у их участников увеличивается стремление к автономии, самоутверждению, к преодолению ограничений, отмечает-ся уменьшение негативных чувств или

их трансформация, актуализируется стремление жить активно, без страхов и опасений.

Корр.: Какого рода проблемы ре-шаются методом танатотерапии?

Н.П.: Танатотерапия рассматривает 4 базовые человеческие проблемы, связанные с определенными частями тела. Первая из них – это проблема контроля, зависит от состояния голо-вы. На сегодняшний день многие из нас все уж слишком контролируют, что

часто принимает гипертрофированные формы, и скорее мешает, чем помогает, т.к. не дает возможности полноценно расслабиться, осмыслить что-то. «Расслабление» алкоголем только усугубляет ситуации.

Следующая проблема – комму-никации: контакты и чувства, наши руки и грудная клетка. Это то, что мы сдерживаем: невысказанные чувства и эмоции, извращенные социальные стереотипы, навязываемые с детства. Большинство людей скрывают и по-давляют свои эмоции, носят маску,

не выражая себя истинного. Но из-за этого формируются мышечные блоки, которые, в свою очередь, нарушают общую гармонию тела. Самый про-стой пример, которые все знают – мальчики не плачут. Можно подумать, они не умеют чувствовать и живут по-другому!

Следующая базовая проблема – сексуальная. К ней также относится спектр осложнений с беременностью, родами ребенка, потенцией.

И четвертая – опоры, наши ноги, то, как мы в этой жизни живем, насколько «заземлены здесь и сейчас», нахо-димся ли в контакте с реальностью. Ведь мы в большей степени живем либо прошлым, либо будущим, а настоящее пропускаем.

Корр.: А если более конкретно?

Н.П.: Танатотерапия, как особый метод воз-действия на широкий круг проблем человека,

предназначена для применения в са-мых различных случаях: при любых жизненных страхах; при нарушениях сна; для достижения максимального расслабления; в роботе с пострадав-шими, умирающими, их близкими людьми; для установления более пол-ного контакта с новой жизнью в теле у беременных; при лечении бесплодия и прерывании беременности; при слож-ностях в сексуальных отношениях и комплексном лечении сексуальных расстройств; при некоторых невроти-ческих и психических заболеваниях;

в реабилитационный период; при ДЦП; для более полного понимания и чувствования себя.

Корр.: Пациенты к Вам приходят сами? А если человек комплексу-ет?

Н.П.: По большей степени имен-но все и стесняются! В Украине, к сожалению, еще не выработалась культура обращения к психологам и психотерапевтам. Если и приходят к специалисту, то с ними в основном работают с помощью психоанализа, применяя классические приёмы те-рапии. О телесных практиках многие даже не слышали, хотя это самый первый путь к расслаблению. Людям самодостаточным, известным, не-сущим большую ответственность, как раз в первую очередь и нужно расслабляться. Их самая основная про-блема – бессонница и беспокойство, а именно с этим работает танатотерапия. Мне жаль людей, которые боятся к нам обратиться. Они волнуются, что о них «не так подумают», если он придет к специалисту – а ведь это абсолютно нормальное явление! Мы же ходим на массаж! Точно так и с психологом – нужно прийти, расслабится и раз-решить все свои проблемы.

Корр.: Ваше пожелание нашим читателям?

Н.П.: Главное – будьте всегда здоровы, физически и психически! Для этого все-таки нужно приложить определенные усилия, подумать о себе, любимом, принять и полюбить себя. А если возникает какая-то про-блема, то не нужно её откладывать на потом. Решайте ее сразу!

Людмила Лунина

Более подробная информация на сайте http://phenix.com.ua, а также в группе «Танатотерапия в Хмельниц-ком» http://vkontakte.ru/club25852325.

брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія12 № 13-14 (508-509), ноябрь 2011

moyagazeta.comмой закон

Останніми роками підпри-ємці і власники компаній на-магаються якомога частіше з'являтися у засобах масової інформації – на шпальтах газет, у телерадіоефірах. Публічними стають не лише політики, зірки шоу-бізнесу, бізнесмени стати відомими жадають і люди, далекі від цих професій та занять. Осо-бливо палко мріє про славу молоде покоління у віці до 35 років. Мільйони блогів, сайтів, розсилок та акаунтів у соціальних мережах заполо-нили Інтернет. Завдяки Всес-вітній мережі, можливість стати відомою людиною і вес-ти публічне життя доступна навіть школярам.

Та чи безпечна гра у публічність? Які проблеми можуть виникати при цьому? Які є негативні і позитивні сторони такого життя? Ці за-питання ми поставили публічній людині, керівнику консалтингової компанії “Корисні поради”, бізнес-консультанту, практикуючому пси-хологу Любомиру Бованьку.

Кожна людина, що прагне пу-блічності, має усвідомлювати: такий спосіб поведінки приносить не тільки позитивні плоди, але й побічні негативні наслідки. Той, хто живе «на загал», однознач-но отримує не тільки додаткові можливості популяризації власної персони чи діяльності компанії, але й наражається на ряд ризи-ків і неприємних несподіванок.

Чи безпечна гра у публічність ? Частина 1зичливість. Це виражається у протистоянні їм, перешкоджанні діяльності, критиці. Багато людей сприймають чужий успіх як осо-бисту образу, адже якщо він зміг, то чому я не можу? Відповідь час-то знаходять не у власній низькій спроможності, а відшуковуючи недоліки в інших. Мовляв, це шах-раї, злодії, пристосуванці і т.д.

4. біля публічної людини завжди знайдуться облесники і шанувальники, які прагнуть особистої вигоди від спілкування із відомою людиною. Від по-хвали і лестощів часто публічні люди втрачають відчуття реаль-ності і адекватної самооцінки, з'являється "зіркова хвороба". Все це приводить до необдума-них рішень і неефективних дій. Не кожен здатен пройти "мідні труби".

5. як правило, у публічних персон завжди багато критиків, тому що, борючись із кимось відомим, автоматично стаєш знаменитим і сам. Це свідомо і несвідомо використовують люди. Така собі маркетингова технологія "приєднання до бренду".

6. публічна людина прива-блює увагу також і представни-ків злочинного світу, які пред-ставлені різноманітними здирни-ками, злодіями і шахраями. Вони можуть діяти як від свого імені, так і виконуючи чиєсь сплановане замовлення.

7. часто діяльність публічних людей привертає увагу різно-манітних державних контр-олюючих і силових органів, що

від зазіхань конкурентів і недобро-зичливців. Легше щось забрати чи “наїхати” на багатого, але нікому не відомого. Тоді як людина пу-блічна, яка має хороші стосунки зі ЗМІ, або ще краще - ними володіє, є більш важкою здобиччю для різ-номанітних рейдерів і нападників, адже ніхто не хоче негативного розголосу.

5. публічність допомагає біз-несменам ставати політиками. Україна належить до «третього світу», тому в нашій державі іс-нує повна залежність бізнесу від влади. Саме тому чи не най-вигіднішим бізнесом є політика. Неможливо мати більш-менш пристойний бізнес, не користую-чись підтримкою владних органів. Відповідно, найкращий крок - са-мому війти в ці владні коридори або привести у владу довірених людей. Щоб бути політиком, треба ставати публічною особою.

6. Тільки завдяки публічнос-ті можна створити бренд чи з власної персони, товарів, послуг, ідей, чи з діяльності. А брендо-вість дозволяє продавати товари і послуги за значно вищою ціною і підвищувати попит.

7. завдяки публічності значно зростає конкурентноздатність.

Отже, вирішуйте самі - чи варто бути публічними. У монети завжди є дві сторони. Будь-яке рішення завжди несе в собі як загрозу, так і можливість.

Далі буде Записала Наталія Рибачок

Отже, наводжу по сім аргументів, які можуть змінити думку пере-січного українця про те, варто чи не варто.

7 аргУМЕнТів, чоМУ нЕ варТо1. публічна персона прива-

блює до себе посилену увагу оточуючих. Тому кожна нега-тивна дія чи реакція відразу стає відомою широкому колу людей. Ніхто не є ідеальним, відповідно завжди "вилазять" різноманітні неприємні подробиці.

2. "назвався грибом, лізь у кошик", - так каже народна мудрість. Часто публічні люди стають заручниками свого пу-блічного іміджу, адже оточуючі чекають від відомої людини тільки те, що вписується у образ. Якщо у людини імідж серйозної і виваженої людини чи навпаки - “веселого балагура”, то все, що виходить за рамки цього, сприйматиметься оточуючими негативно і критично.

3. часто публічні люди ви-кликають заздрість і недобро-

може привести до дуже неперед-бачуваних наслідків.

Звичайно, не все так погано. У публічності і відомості є і багато позитивних сторін і переваг

7 аргУМЕнТів, чоМУ варТо 1. правильно вибудуваний

публічний імідж є запорукою тривалих позитивних стосунків із цільовою аудиторією, що забез-печить надійну підтримку. "Спо-чатку ти працюєш на ім'я, а потім ім'я працює на тебе", - твердить народна мудрість. Це нам усім відомо ще зі школи, головне, як ти спочатку зарекомендував себе, потім оцінки ставлять авто-матично.

2. бізнес сьогодні вимагає усе більшої публічності, адже люди більш схильні довіряти тому, що вони знають. Звичайно, коли ми відкриваємося, стаємо більш ураз-ливими, але саме ця вразливість викликає довіру, а довіра найкра-ще сприяє спочатку позитивному вибору, потім - довготривалим стосункам.

3. найвищим проявом від-критості є стиль спілкування “людина без маски”, що дозво-ляє підтримувати надзвичайно довірливі стосунки з цільовою аудиторією. Адже повна щирість публічної особи у спілкуванні викликає бажання також скинути “маску”. Найкраще стиль “людина без маски” підходить гармонійним і досвідченим у публічному житті людям. Але він вимагає водночас сміливості і високої самооцінки.

4. публічність допомагає біз-несменам захищати свій бізнес

брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія12 № 15-16 (510-511), ноябрь 2011

moyagazeta.com

брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія4 № 31-32 (483-484) (17-24.09.2010)

moyagazeta.comмои взрослые игры

Телебачення – це любов назавжди!13

moyagazeta.com№ 15-16 (510-511), ноябрь 2011 мое Хмельницкое телевидение

Євгену Семенюку поталани-ло. З першого разу він вступив на обраний факультет журна-лістики, отримав можливість стажуватися на Львівській та Одеській студіях телебачення, отримав диплом журналіста-телевізійника (що не завадило йому потім два десятиліття пропрацювати в газеті).

Коли у Хмельницькому починало-ся телебачення, його одним із пер-ших запросили на посаду редактора – завідувача відділом. На цій посаді він працює й до сьогодні.

Кор.: Тобі довелося працювати у Львові. Чи згодився цей досвід, коли телебачення з’явилося і у Хмельницькому?

Є.С.: Досвід – це те, що ніколи не висить ярмом. Ну не знайшлося мені місця у Львові, бо не було житла... Ось і довелося їхати на Хмель-ниччину і шукати роботу вже тут. Кам’янець-Подільський став дуже непоганим варіантом для починаючо-го журналіста, адже так знайшлися і квартира, і робота. Тому і протримав-ся там майже 10 років, але потягнула «романтика»: у журналі «Журналіст» побачив оголошення, що на Крайній Півночі, у Комі, потрібні працівники в нову газету Усінская нов.». Рвонув туди – і повернувся додому лише через 5 років. Осів у Хмельницькому. Саме тоді мій добрий приятель ще по Львову, головний редактор обласного комітету телебачення і радіомовлен-ня Анатолій Трачук подзвонив мені і запропонував роботу тележурналіста на ще неіснуючому тоді телебаченні. Ну хто ж відмовиться від такої про-позиції?

Ось так у жовтні 1991 року я став завідувачем відділу телебачення Хмельницького комітету телеба-чення і радіомовлення. Тут дуже доречним став львівський досвід, бо одна справа – хотіти щось створити, і

зовсім інша – вміти це робити. Дуже добре, що основні принципи цього створення знали і я, і Анатолій Тра-чук, тому перші наші кроки одразу були успішними – про передачі заго-ворили у місті, нас почали пізнавати на вулицях (можливо, ще й тому, що нас тоді на телебаченні працювало усього троє). Пізніше я запросив на роботу відомих журналістів Анатолія Ненцинського і Олександра Шеле-пала. Толя відмовився, а Сашко, як кажуть, «прийшовся до двору», і став головним редактором телебачення.

Кор.: А були 20 років тому у місті професіонали, які б могли підняти

телебачення?Є.С . : Найц ікав іше те , що

професіоналів-то й не було! Усе ро-билося за прикладом – дивилися чужі програми і спробували наслідувати. Але дуже хочу подякувати техніч-ним службам – молоді, амбіційні, талановиті інженери, які пройшли школу радіозаводу та «Катіону», майже з нуля власними руками зро-били те, що ми маємо й до сьогодні. Не знаю, як на інших студіях, але у нас «технарі» придумали поворотні світильники, самі розробили схеми, сконструювали, подали креслення на завод, де їх виготовили. І сьогодні з

пульту освітлювача, за допомогою кнопки вони обертаються, підніма-ються, нахиляються. Це «ноу-хау» можна було й запатентувати, але нам було не до того... Ми створювали нове, те, чого до нас не було, творили, придумували, фантазували...

Кор.: Хмельницьке телебачення досить швидко здобуло популяр-ність в області, а згодом і у дер-жаві. За рахунок чого? Що цьому сприяло?

Є.С.: Справа у тому, що у нас зі-бралися небайдужі люди. До цих пір не можу зрозуміти, якими критерія-ми користувався Анатолій Трачук, збираючи колектив. Але подивіться: усі, хто був прийнятий на роботу у ті роки, працюють й до сьогодні! Це Юрий Черевичник, Ольга До-брянська, Микола Мотрен, Олена Павлюк, Ігор Євтухов, Володимир Бохоновський, Любов Курманська... Список можна продовжувати, він чималий, бо телебачення – це любов назавжди.

І те, що буквально через рік ми зі своєю рядовою програмою «Факти» зайняли друге місце в Україні, є під-твердженням того, що колектив у нас підібрався творчий та талановитий.

Думаю, саме завдяки тому, що ми прийшли сюди не «на роботу», а у творчу лабораторію, стало можли-вим отримати статус «сімейного» обласного телебачення, бо глядач нас полюбив, і почав довіряти. А це дуже важливо, бо протягом двох де-сятиліть ми прагнемо, щоб у наших програмах усе було достовірним, навіть прогноз погоди.

Кор.: У цей святковий час, ду-маю, варто згадати тих, хто вже ні-коли не прийде до студії, і не скаже: «Вітаю вас, шановні глядачі...»

Є.С.: Дійсно, чимало наших кра-щих журналістів за ці роки назавжди залишили нас... Варто заплющити очі

– і бачиш завжди усміхненого Леоні-да Гуменюка, одного з кращих кіно, а пізніше і відеооператора, таланови-того Володимира Висоцького, при-вітну Тетяну Сарабін, всюдисущого репортера Миколу Хоменка... Вони усі були моїми друзями, і втрата кожного з них – рубець на серці, бо вони зробили дуже багато для того, щоб телебачення стало таким, яким його полюбили глядачі.

Кор.: Які перспективи у ТРК «Поділля-центр»? Що чекає нас найближчим часом?

Є.С.: У обласних ТРК є своя інформаційна ніша, свій глядач, який небайдужий до подій, що від-буваються у житті краю. Так само важливо мати й міцний технічний тил. За два десятиліття нам до-велося пережити кілька технічних переоснащень, у студіях працювало кілька форматів техніки. До цих пір дивуюся – як нашим інженерам вдавалось поєднувати зовсім різні телекамери та магнітофони? Адже там були як останні дива японської техніки, так і морально і фізично застарілі гігантські «Кадри-3 ПМ». Але усе це - минулий етап, тому що попереду – цифрові технології. Ще до кінця року ми почнемо експери-ментальне мовлення у цифровому форматі. Це майбутнє телебачення. Але не техніка вирішує справу, а люди, для яких телебачення – не просто робота, а щоденний творчий пошук. Сьогодні майбутнє телеба-чення в руках молодих, талановитих, захоплених справою людей. Тому у майбутнє можна дивитися із вірою та переконанням, що справа, розпочата нами 20 років тому, буде успішно продовжуватися.

Юрій Кузнєцов, власний кореспондент Українського

радіо, заслужений журналіст України.

Придя в Хмельницкое объединение телевидения и радиовещания, впоследствии - ХОГТРК "Подилля-центр", я был принят на должность заместителя генерального директора по административно-хозяйственной части. Был это май 1994 года - и задержался там целых на шестнадцать лет - по 2010-й.

Телевидение тогда еще только об-живало огромное здание, в котором ранее находился Дом Политпрос-вещения при обкоме Компартии Украины. С первых дней работы Генеральный директор объединения поставил мне задачу: обустроить ра-боту и быт журналистов и техниче-ской службы. Довелось все начинать едва ли не с нуля: ведь из кабинетов прежние собственники вынесли абсолютно все - даже ковровые

дорожки, которыми в советские времена были устланы лестницы политучреждения. Все, что осталось от прежних хозяев, было свезено в подвал и опечатано. И еще в течение нескольких лет из той каморки ком-мунисты выносили те же коврики, дорожки, стройматериалы, остав-шиеся неиспользованными…

Через некоторое время руко-водству при моем участии уда-л о с ь с о зд ат ь п ол н о ц е н н у ю административно-хозяйственную службу. Там работало много со-трудников, но их фамилии, к сожа-лению, остались «за кадром». Ведь они даже не операторы монтажа, но их работа ценна не менее, чем труд журналиста или диктора, посколь-ку также внесли немалый вклад в создание и становление местного телевидения. Я с теплотой вспоми-наю своих коллег - заместителя по технической части В.Герасимчука, начальника цеха радиовещания В. Мудрыка, председателя профкома С. Штойка, главного бухгалтера И. Евтухова, автомеханика С. Дунца, водителей Ю. Француза, Н. Литви-на, Н. Мостового, П. Кит, В. Длу-гаша, Г. Длугаш. Большинство из них работают и по сей день. Мало кто знает, что шофер – полноценный участник телевизионной команды. Иногда вместе с журналистами им приходится колесить родные про-сторы Хмельнитчины, попадая до-

Балдин Николай Семенович, зам. генерального директора по АХЧ

мой позже всех – далеко заполночь. К тому же, наши водители едва ли не самые дисциплинированные в городе: за эти 16 лет они не совер-шили ни одного правонарушения на

дорогах! И, конечно же, я с теплотой вспоминаю наших журналистов Н. Мотрена, Е. Семенюка, В. Грищук, О. Добрянскую, Н. Мацейко, С. Поробок, Р. Токарь, В. Бутенко и многих других.

За эти годы сменились три руко-водителя ОДТРК «Подолье-Центр». Сейчас компанию возглавляет му-драя, опытная, сильная и, конечно же, бесконечно обаятельная Елена Павлюк. Я, как и раньше, уверен

в руководстве областного телеви-дения. Ведь с ее приходом подача информации стала более конкрет-ной и правдивой с точки зрения государственной общественной

позиции. Теперь я «заслуженно отдыхаю»,

и хотя не являюсь теперь полно-ценным членом коллектива, помню каждого, с кем мне пришлось рабо-тать эти полтора десятка лет! И в преддверии нашего общего празд-ника – 20-летия со дня основания областного телевидения, желаю всем доброго здоровья и успехов в развитии общественного теле-видения!

Н. Балдин получает благодарность от генерального директора ТРК А. Трачука. 2005г.

Н. Балдин (второй справа) с водителями. Слева направо: Ю. Француз, Г. Длугаш, А. Лебидь, В. Мельничук, П. Кит, С. Дунець

брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія12 № 37-38 (489-490) (22-28.10.2010)

moyagazeta.comмоя семья

Кор.: Олександре, Як ти прий-шов на телебачення?

О.Б.: Маючи за плечима більше двох десятків років роботи на Хмельницькому радіотехнічному заводі та диплом інженера-економіста в кішені, в ті нелегкі часи, коли завод почав «розвалю-ватися», а саме влітку 1993-го року, мені запропонували очолити служ-бу охорони праці телерадіокомпанії. Але самої системи охорони праці ще не існувало. Її необхідно було створювати практично з нуля, паралельно опановуючи нову для себе спеціальність, яка вимагала більш широких знань в різних сферах: правовій, соціально-економічній, організаційно-технічній, санітарно-гігієнічній, лікувально-профілактичній. Та й Закон України з охорони праці тільки-но був прийнятий. По-

стали проблеми з нормативно-правовими актами з охорони праці, літературою тощо. Інформацію доводилося відшуковувати в дру-кованих виданнях, робити вирізки, копіювати (адже про комп’ютер тоді годі було й мріяти). Разом із становленням Хмельницького телебачення відбувалося і ста-новлення системи охорони праці в ХОДТРК. Нині всі працівники проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці, попередні та періодичні ме-догляди, на всіх працюючих розроблені посадові інструкції та інструкціїї з охорони праці, проводяться інші заходи, спрямовані на збереження жит-тя, здоров’я і працездатності наших працівників у процесі трудової діяльності.

Кор.: Ти – людина творча. Ім’я поета Олександра Босен-ка вже давно відомо хмельни-чанам. Чи не тому ти і став ав-тором музичної телепередачі «Вітаємо піснею»?

О.Б.: Ну, не так вже й давно. Хоча вірші я розпочав писати ще «на заре туманной юности», світ вони побачили лише після знайомства в 1994 році з поетом Валерієм Котомкіним, який привів мене в Хмельницьку літературну спілку «Поділля». Саме з тих пір я почав друкуватися в періодичній пресі та колективних (у тому числі міжнародних) виданнях. Побачили світ і три мої авторські

збірки віршів, а четверта, на жаль, вже третій рік - в друкарні, чекає фінансування… На початку 2010 року я став ще й членом творчого об’єднання «Конгрес літераторів України».

Ось саме з середини дев’яностих, на протязі доброго десятка років, я був одним із авторів згаданої тобою передачі, яка привабила мене можливістю дарувати лю-дям радісні хвилини. Робота була дуже цікавою, адже в присланих

Босенко Олександр Леонідович, керівник служби охорони праці ХОДТРК «Поділля-центр»

листах прослідковувалася і історія, і географія нашого краю, переді мною поставали цілі родоводи і долі людські. Тому в підготовку кожної передачі я вкладав часточку своєї душі і серця.

Кор.: Твої вірші, в які ти теж вкладаєш часточку своєї душі, покладені на музику, стають піснями. Одна з них «Сон» у виконанні Сергія Дорофєєва ста-

ла саундтреком ігрового фільму «Никто не знает, что будет зав-тра». Чи багато у тебе пісень?

О.Б.: Поки що п’ять. А Сергію я вдячний за прекрасну музику і чудове виконання пісні, яка органічно вплелася в фільм Люд-мили Луніної.

Кор.: Олександре, ти є одним із засновників сайту «Хмельниць-кий портал». Як він створився, що було, так би мовити, першою «цеглиною»?

О.Б.: …В толпе не нахожу род-ные лица,

И хочется порой «залечь на дно»,

До одури, до чертиков напить-ся.

Что будет за похмельем – все равно…

З цієї туги, мабуть, і розпочалося все. Прийшло нестерпне бажання поспілкуватися з хмельничанами, які люблять своє рідне місто - з тими, кого доля розкидала по всьому світу, а також з тими, хто мешкає в місті, але чомусь роками не зустрічаємося, згадати з ними дитинство і юність - автобус-кінотеатр «Малятко», який стояв у парку імені Коцюбинського, незабутній виступ ВІА «Норок» в літньому кінотеатрі і танці в «клітці», «Біоміцин» з «Сонце-даром», вечірні прогулянки «від танку до банку»… Отож, з метою якось об’єднатися, я створив у січні 2008 року в соціальній мережі Інтернету «Клуб коренных хмель-ничан «Проскуров», а вже навесні того ж року групою однодумців були офіційно зареєстровані гро-мадська організація «Товариство корінних хмельничан «Проскурів» (з однойменним сайтом) та гро-мадське об’єднання «Хмельниць-кий портал». Влітку, після чималої організаційної і технічної роботи, в «ефір» вийшов сайт «Хмельниць-кий портал».

Кор.: Організовані тобою шість туристичних сплавів по Дністру – результат твого невиправного романтизму?

О.Б.: Ще з дитинства я плекав мрію про мандрівки під вітрилами. Адже крім фехтування і класичної боротьби із задоволенням займався морським багатоборством – біг, стрільба, плавання, гребля на морських шлюпках та парусні пе-регони, захищаючи честь рідного міста і області на республіканських і всесоюзних змаганнях з цих видів спорту. В 70-80 роках я був поза-

штатним інструктором з морсь-кого багатоборства Хмельницької Зразкової Морської Школи ДТСААФ, а також тренував і очолював збірну Хмельницької області з веслування на морських шлюпках – ялах. У 2003 році під егідою громадської організації «Хмельницький інститут ду-ховного, психічного, фізичного, соціального здоров'я та екології людини» я організував і очо-лив вітрильно-весельний клуб і постійно діючу екологічно-т у р и с т и ч н у е к с п е д и ц і ю «Дністер».

У тому ж році, з доброї волі Анатолія Яковича Трачука, було проведено першу краєзнавчо-туристичну телерадіоекспедицію «Дністер - 2003» - спільно з ХОДТРК «Поділля-центр» і Національним природним пар-ком «Подільські товтри». З 10 по 22 липня 2003 року здійснено 200-кілометровий сплав по р. Дністер (від села Окопи

Тернопільської області до міста Новодністровськ Чернівецької області) трьох екіпажів (13 чоловік) на весельно-вітрильній шлюпці ЯЛ-6 та двох катамаранах. Зібрані матеріали лягли в основу більш як десятка радійних і телевізійних репортажів, п’яти відеофільмів, два з яких - «Моя ріка» і «Пізнай Дністер» - здобули перемогу на всеукраїнських телефестивалях в Ужгороді і Херсоні.

Друга екологічно-туристична журналістська експедиція «Дністер-2005» також спільно з ХОДТРК «Поділля-центр» і Національним природним парком «Подільські товтри» проходила з 14 липня по 2 серпня 2005 року. Здійснено 370-кілометровий сплав по Дністру (від села Заліски Львівської області до села Брага Хмельницької області) трьох екіпажів на двох весельно-вітрильних шлюпках ЯЛ-6 і катамарані. Зібрані матеріали лягли в основу десятків радійних і телевізійних репортажів, більш як годинного семисерійного телефільму «Дністер-2005», 25-хвилинного відеофільму «Дністер-2005», який здобув перемогу на Всеукраїнському фестивалі журналістики «Зелена планета».

Третя спільна журналістська туристично-краєзнавча експедиція «Дністер -2011» , приуроче -на до відзначення 20-ї річниці незалежності України, про-ведена з 4 по 17 липня цього року у форматі 14-добового 130-кілометрового сплаву Дністром (від села Брага до села Стара Ушиця Хмельницької області) туристично-журналістської групи на весельно-вітрильній шлюпці Ял-6. Результат – чотирьохсерійний телефільм «Дністровськими хвиля-ми».

Бажаю всьому колективу одній з найкращих телерадіокомпаній України – ХОДТРК «Поділля-центр» наснаги, творчих успіхів, великих заробітків, міцного здоро-вья та завжди гарного, святкового настрою!

Жінкою бути нелегко – зауважив хтось із мудрих. Але втричі складніше поєднувати в собі одвічно жіночі риси із суто чоловічим заглибленням у справу і нестримним прагненням самовдосконалення.

Тому заслужену журналістку України Ольгу Добрянську важко застати на місці. І практично не-можливо змусити написати про себе – талановиту і гарну – від першої особи. Скромність, зви-чайно, прикрашає, але ж не до такої міри, Олю! Втім, зараз все-таки про неї, Ольгу Добрянську – директора творчо-виробничого

об’єднання суспільно-політичних програм.

Вона – одна з двох жінок, які прийшли на Хмель-ницьке обласне телебачен-ня майже двадцять років тому, фактично з перших місяців його діяльності, і відтоді разом з ним роз-кривали таємниці нового жанру, долаючи, одну за одною, професійні верши-ни. Ольга Добрянська зва-жилася круто повернути кермо своєї долі саме в той момент, коли, здавалося, життя почало віддавати їй за довгі роки навчання, творчий неспокій і талант. На той час вона вже 8 років успішно працювала в газеті, і її ім’я було добре

знаним у журналістських колах.До 1991 року Хмельницький

не мав жодного професіонала телеефіру. Тож і журналістам-неофітам, і технічним працівникам доводилося блукати манівцями, виборсуючись на світлий шлях методом спроб та помилок. Фак-тично тут, у наспіх обладнаних студіях молодого телебачення, зі швидкістю, що дивувала їх самих, минало їхнє життя: на-роджувалися нові сім’ї, зростали діти, кувалася майстерність. Ольгу Добрянську хмельничани вперше побачили на екрані як ведучу вітальної передачі. Та вже незаба-ром вона постала перед вибором: залишатись у цьому амплуа надалі

чи пробувати себе в інших? Її ви-кликав до себе тодішній головний редактор Володимир Висоцький і запропонував спробувати себе в амплуа ведучої іншої програми.

Нині Ольга Добрянська, Оля для старожилів телерадіокомпанії та Ольга Олександрівна для жовто-ротих новачків – справжній метр екрану, зрілий журналіст-аналітик. У доброго десятка нинішніх і колишніх улюблених глядачами передач – її обличчя. І навіть коли голос ведучої звучить за кадром, творчий почерк Добрянської не сплутаєш ні з чиїм іншим. А це – найперша ознака майстерності.

Завжди толерантна, завжди гар-но володіє темою розмови. Навіть найбільші боягузи, яких треба силоміць затягти на прямий ефір, швидко проймаються її спокоєм і доброзичливістю. Ольга й сама вже виховала кількох телеведучих із когорти людей, які до зустрічі з нею ніколи не приміряли на себе таку роль. Вона розкрила в них несподівані обдарування і навчи-ла невимушено триматися перед камерою.

Так вийшло, що зоряна хвороба, яка вражає не одного початківця екрану, обминула її стороною. До неї, завжди стриманої, елегантної, привабливої непідробною красою, що не потребує самовихваляння, не прилипають ані плітки, ані заздрісні погляди. Бо справжній талант – він завжди самодостатній і мудрий.

Ольга Добрянська - директор творчо-виробничого об’єднання суспільно-політичних програм

брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія14 № 15-16 (510-511), ноябрь 2011

moyagazeta.comмое Хмельницкое телевидение

Зліва направо Володимир Куріленко – досвідчений турист, Олександр Давидов – турист-водник, Олександр Горішевський – оператор ХОДТРК «Поділля-центр», Сергій Стукалов – досвідчений веслувальник, Євген Семенюк – журналіст ХОДТРК «Поділля-центр», Михайло Цимбалюк – журналіст, Олександр Босенко – керівник експедиції, інженер ХОДТРК «Поділля-центр»

брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія18 № 13-14 (508-509), ноябрь 2011

moyagazeta.comмой закон 15

moyagazeta.com№ 15-16 (510-511), ноябрь 2011 мое хмельницкое телевидение

Кор.: Я Вас пам’ятаю ще з часів своєї роботи на телерадіокомпанії, адже Ви працюєте в цьому колективі уже багато років...

Т.А.: Так, я тут уже 36 років. Дуже люблю свою кадрову роботу, бо вона цікава і щодня різна.

Кор.: Але це так непросто і відповідально - працювати з людьми...

Т.А.: Мій девіз у стосунках: став-ся до людей так, як би хотіла, щоб і вони відносилися до тебе. Цікаво шукати і знаходити правильне вирішення різних ситуацій, при потребі згладжувати "накал". Дуже важливо - бути уважним до кож-ного працівника. Адже я першою

зустрічаю людину в ТРК, докумен-тально веду всі роки його роботи, і при звільненні мені доводиться прощатися останньою. Важливо, щоб і в цьому випадку у людини в пам’яті залишилося тепле слово кадровика і гарне враження.

Кор.: А Ви не хотіли попробу-вати себе в творчій діяльності?

Т.А.: Було й таке в моїй трудовій біографії. Більше 10-и років я зі своїм колегою Олександром Бо-сенком були незмінними авторами телевізійної передачі "Вітаємо піснею". До речі, в тексти вітальних передач я вкладала всю душу. Тому ніколи не було ніяких нарікань, а лише, що дуже приємно зараз зга-дувати, щира людська вдячність.

Кор.: Повз Вас пройшла ціла плеяда відомих людей. Хто запам’ятався найбільше?

Т.А.: Вдячна долі, що мені поща-стило працювати з видатними, зна-ними на Поділлі, мудрими людьми: Володимиром Васильовичем Фе-доришиним, Анатолієм Яковичем Трачуком, Самійлом Борисовичем Шумахером, Миколою Івановичем Чижовим. Хочу подякувати їм за життєву науку, душевну щедрість і, звичайно, привітати зі святом!

Гончаренко Тетяна Ананіївна, кадровик ТРК «Поділля-центр»

Юлія Соколова:- На телебаченні я відносно не-

щодавно. До цього працювала в ранковому радіоефірі. А ще раніше - на різних радіостанціях, була таким собі «бійцем невидимого фронту». І про телебачення навіть не думала. Коли мені запропонували бути ведучою ранкової телепрогра-ми, для мене це стало приємною несподіванкою - адже працювати саме на телебаченні у ранковому форматі ще не доводилось.

Наша програма «Ранок на Поділлі» існує вже майже рік. За цей період довелося познайомитися з багатьма цікавими людьми. У нас на програмі були і зіркові гості: пись-менники брати Капранови, співаки Віктор Павлік, Наталя Валевська, Міла Нітіч та інші. А ще по скайп-зв’язку ми спілкувалися з Віталієм Козловським, гуртом Лавіка, Олек-сандром Пономарьовим, з віце-міс Канади Галиною Скрипник.

Щоразу намагаємося донести до нашого глядача більше позитивної, цікавої, корисної інформації, та познайомити з різними людьми. Загалом, підготовка до кожного випуску «Ранку на Поділлі» - це спільна робота ведучих, режисера, усього творчого колективу. І я дуже рада, що працюю в такій дружній, веселій та креативній команді!

Олександр Єльцов:Телебачення не з’явилося в моєму

житті несподівано, як це іноді буває. Я хотів і йшов до цього. Проте щас-ливий збіг обставин таки відбувся. Напевне, для всього – свій час. Після школи я поступив до Хмельницько-

го національного університету на інженерну спеціальність. Під час на-вчання, хоча й був повністю зануре-ний в науку, читав багато літератури про телебачення. Вже на 5-му курсі, від друзів я дізнався про створення місцевого кабельного телеканалу. Він проіснував не дуже довго, але саме там я зробив перші кроки у телебаченні. Більше року тому доля мене привела на «Поділля-центр». Тут я познайомився з однодумцями, з якими ми тепер творимо проект, котрий кожний з нас виношував не один рік – «Ранок на Поділлі». В цій програмі ми можемо реалізувати всі свої найфантастичніші ідеї. Над нею працює велика команда спеціалістів. Вони, кожний зі своєї професійної точки, підказують, як краще розкри-ти ту чи іншу тему. Ми намагаємося співпрацювати зі всіма відділами телерадіокомпанії. Творчий процес приносить багато задоволення та спілкування з цікавими людьми. Особисто я намагаюся не стояти на місці, робити після кожної програми аналіз та висновки, дослуховува-тися до думки колег, відвідувати тренінги та семінари. У майбутньо-му хочеться бачити проект набагато інтерактивнішим та доносити в кожну домівку ще більше гарного настрою та яскравих кольорів. А для цього, як і для досягнення інших цілей, потрібно мати незгасиме ба-жання та натхненно працювати.

Олексій Єленков: «Журналістом стають за дев’ять

місяців до народження…»У народі є колоритне слівце:

«осіяв», у значенні «опинився».

Історію про те, як я потрапив на «Поділля-центр», можна розповісти словами: «Хотів бути футболістом, а став журналістом!»

З ранньої юності займався футбо-лом – стояв у воротах. Була величез-на любов до спорту, бажання, пер-спективи, розуміння та підтримка батьків, але в один «космічний» момент усе радикально змінилося! Це дійсно було щось на кшталт «кос-мосу» - в одну мить нізвідки виник-ло бажання стати журналістом! Ось тоді сказав для себе, що футбол - це несерйозно, а всім іншим, що буду журналістом.

У 2005-му мрія почала збува-тися – поступив до Кам’янець-Подільського національного університету ім. Огієнка на спеціальність «Журналістика». Що вже казати про студентські роки… Як у всіх! Але журналістика була завжди на першому місці. Потім працював у Кам’янецькому облас-ному тижневику «Фортеця». Дуже вдячний усім його працівникам та головному редактору Ользі Жмудовській.

Мрія набирала ходу - і по-чався яскравий та насичений етап під назвою ТРК «Поділля-центр»! Я не знаю, за які заслу-ги, але мені постійно трапляють-ся хороші професійні колекти-ви. «Інформаційно-аналітичний відділ», або просто «служба новин» «Поділля-центр» – мій перший досвід роботи на телебаченні. Саме репортерська праця загартовує, організовує та формує справжні журналістські якості…

Але постійно хотілося додати у роботу чогось легкого, яскра-вого та позитивного. Вже давно помічено, що мрії збуваються – треба лише правильно мріяти! І в моєму житті з’явився ще один пре-красний колектив і та легка, яскрава та позитивна програма «Ранок на Поділлі», у якій ми даруємо людям позитив та усмішки. І якщо хоча б у трьох з наших глядачів зранку підніметься настрій, то робота варта того, щоб їй приділяти свій час. Але моя праця ведучого нічого не варта без партнерів у студії (ми взаємодоповнюємо один одного) та десятка колег, які працюють за кадром.

Я радий, що життя закрутилося саме так - але мрія про журналістику лише починає набирати ходу. Тепер треба працювати, щоб здобути досвід, бути гідним високого звання журналісту, багато чому навчитися - і мріяти!

Ведучі «Ранку на Поділлі»

У житті кожної людини є найваж-ливіші віхи, які вирішують її долю, в тому числі й професійну. Такою подією у моєму житті був прихід на Хмельницьке телебачення в якості ведучого телепрограм. Це сталося у 2003 році. Моя професія здава-лася найкращою! Я прагнув її усім серцем, адже у світі інформаційних комунікацій кожна мить – подія. Але найголовнішим було те, що поруч постійно були метри своєї справи – Олена Павлюк, Анатолій Трачук, Євген Семенюк, Микола Мотрен, Микола Хоменко та багато інших видатних журналістів.

Ніколи не забуду перший у моєму житті прямий ефір на телебаченні. Олена Дмитрівна Павлюк запросила мене у студію і представила теле-глядачам як нового ведучого новин.

Ці перші п’ять хвилин прямого ефіру перевернули мою свідомість і світогляд, можна сказати - змінили мене повністю. Вже тоді я відчув потужну всепроникаючу силу ЗМІ. Наша ТРК – величезний механізм, де кожна людина добре знає і чітко виконує свої посадові обов’язки. «Поділля – центр» - єдина телераді-окомпанія на теренах Хмельниччи-ни, яка випускає не тільки якісний телепродукт, а має власні частоти віщання на FМ – хвилях та проводо-вому радіо, що дає змогу охопити радіопростір області.

Радіо для мене таке ж рідне як і телебачення. На «Поділля – центр» 104.6 FМ я мав змогу працювати декілька років - готував розва-жальні програми та інформаційні випуски.

Працюю на радіостанції «Поділля-Центр» 104.6 fm, ХОДТРК «Поділля-Центр» з лютого 1997 року.

Починала на посаді секретаря, потім працювала редактором ре-кламного відділу та ведучою про-грам радіостанції «Поділля-Центр». З 2002 року - на посаді завідуючої відділом випуску ТВО РК «Поділля-Центр». Також є ведучою про-грам радіостанції Поділля-Центр» «Дрібничка, а приємно», «Вечірні забави із десертом», і автором ру-

брики «Екскурс в історію».Моя робота – це зустрічі із

цікавими особистостями. Я запро-шую різноманітних гостей на про-граму «Персона біля мікрофона». Серед них були Руслана Писанка, Віктор Павлік, Вадім «дядя Жора» Мічковський, Анатолій Кальяненко та інші.

Я дуже люблю свою роботу і відповідально ставлюся до її вико-нання. Весь час стараюсь працювати над собою і удосконалюватися і, головне - не зупиняюсь на досяг-нутому.

Коли переступаю поріг студії радіостанції «Поділля-Центр», головним девізом стає: «Тільки позитивні емоції»! Під час прямого ефіру викладаюсь на всі 104.6 %.

Про себе багато говорити не лю-блю, але дуже приємно, коли слухачі із радіостанцією «Поділля-Центр» пов’язують і моє ім`я .

Живу за принципом «Стався до людей так, як хочеш, щоб вони ста-вилися до тебе»…

Коваль Людмила Ананіївна, завідуюча відділом випуску радіостанції «Поділля-центр»

Сергій Плахтій, старший редактор ТВО інформаційних програм

Так сталося, що я одного разу звільнився звідти, переїхавши в інше місто, де займався справами, які не мали нічого спільного з теле-журналістикою. Понад шість років я даремно переконував себе, що з професією тележурналіста покінче-но… Не допомогло. Колеги і друзі з «Поділля – центр» не виходили з

моєї душі, ми часто спілкувалися, мене постійно цікавило, як там на нашому каналі. Самого себе не об-манути - я повернувся, щоб знову робити те, без чого вже не уявляю своє життя. Приємно, що зустріли мене тут так само привітно, як і вісім років тому.

Я можу багато ще розповідати про діяльність нашої компанії, але головна її цінність – це люди, які тут працюють, адже командна робота і правильно налаштований колектив – запорука успіху. Керівництво ка-налу докладає чимало зусиль, щоб творчий потенціал не вичерпувався, а наповнювався новими технологія-ми і ідеями. Нові ж ідеї – це творчі, ініціативні люди, тому тут завжди відкриті двері енергійним та тала-новитим особистостям.

Вже зовсім скоро обласне теле-бачення святкуватиме 20-річний ювілей. Втім, день народження – це не єдина важлива подія, на порозі якої ми стоїмо, адже за декілька тижнів ми переходимо на цифрове мовлення! Це означає, що найвід-даленіші куточки нашого регіону будуть покриті ефірним сигналом і ми зможемо віщувати 24 години на добу, що відкриває перед нами чимало нових можливостей. Звісно, не стану кривити душею - розумію, що забезпечити ефірний час цікави-ми передачами буде нелегко. Тому започатковуються нові телевізійні проекти і незабаром ми разом по-радіємо тим інноваціям, що змі-нять і нашу і вашу уяву про канал «Поділля-центр»!

15moyagazeta.com

Мой законИгорь Западенко: «Меня бесит, когда говорят, что в Хмельницком некуда пойти!»

№ 3-4 (497-498) 29.01-4.02.2011 брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія16 № 15-16 (510-511), ноябрь 2011

moyagazeta.comМой город

11moyagazeta.com

№ 13-14 (508-509), ноябрь 2011Мое телевидение

О том, насколько эффективным было назначение, мы, естественно, поговорим позже, когда появятся первые видимые результаты деятель-ности нового директора, но вот о при-чинах, приведших Игоря Валентино-вича на путь изучения исторического прошлого областного центра, мы решили с ним побеседовать прямо сейчас, в начале нового отрезка его профессиональной деятельности.

Корр.: Игорь, расскажи читателям, чем ты занимался до назначения на эту должность?

И.З.: Тут, чтобы было более по-нятно, нужно вспомнить не только о профессиональном пути, но и, так бы сказать, о житейском. Я никогда не стеснялся говорить о том, что моя семья проживает в этом городе, по меньшей мере, 150 лет. Конеч-но, в числе предков были и те, кто приехал в Проскуров из других мест. Собственно, фамилия Западенко из Центральной Украины. В Кирово-градской области на речке Синюхе стоит село Свердликово, вот именно оттуда родом один мой дед. Фамилия не самая распространенная, встреча-ется в Украине нечасто, и интересно то, что у любого ее носителя обяза-тельно кто-то из предков родился в Свердликово.

Но большинство моей родни - из Проскурова или Проскуровского уезда. В Хмельницком я родился, работал, учился в Хмельницком ин-ституте бытового обслуживания (со-временный ХНУ) по специальности инженер-механик. Не удивляйтесь, что моя настоящая работа не соответ-ствует профессии, полученной в вузе - ХТИБО был довольно интересным учебным заведением и давал под-готовку во многих отраслях. К при-меру, в этом году состоялась встреча выпускников, так многие из них работают в медицине, гуманитарной сфере и т.п. А в одной из групп во-обще по инженерной специальности трудятся только двое! После учебы работал на нескольких заводах и до 1991 года был секретарем заводской комсомольской организации. Затем пришлось трудиться на рабочих спе-циальностях, быть на «вольных хле-бах», заниматься ремонтом бытовой техники. Ну а потом случилось так, что я сделал шаг в медиасферу.

Корр.: И с чего это началось? И.З.: С попытки создать в Хмель-

ницком первую FM-радиостанцию «Радио Провинция». Тогда мы по-знакомились с Виктором Золочев-ским. Именно с ним мы сделали свои первые шаги в сферу массовой информации, и каждый по своему - но продолжаем заниматься этой работой по сей день.

Корр.: Получается, начав с точных наук – механики и электроники, ты решил покорить «расплывчатое», вернее безграничное медийное пространство?

И.З.: Я бы не говорил о расплывча-тости. С 1997 года я работаю в управ-ленческой сфере, из них 12 лет – в органах местного самоуправления.

За эти годы я постоянно сотрудничал и контактировал со СМИ - вроде бы хорошо получалось. Приходилось работать над тем же, над чем рабо-тали журналисты, соединяя опыт управленческой работы, навыки и знания, полученные за время работы на предприятиях, с журналистикой. После моего ухода с государственной службы, я писал для местных газет, работал со львовским и киевским из-даниями. С подобным «багажом» за спиной, думаю, могу позволить себе иметь собственное мнение об этих сферах жизни, в отличие от многих, про которых можно сказать: «Они один раз болели, поэтому думают, что знают о медицине все на свете»…

Но поворотным для себя считаю 2008 год, когда начал работу сайт «Хмельницкий портал». Могу даже рассказать о моменте, ставшем по-воротным. Присутствовал я на одном из многочисленных брифингов, и его организатор произнес такую фразу: «Не секрет, что коренных проскуров-чан уже нет - старые люди умерли, младшие выехали. Наша задача – создать новые городские традиции и новую городскую элиту». Вот тогда, без претензии на «элитарность», задал себе вопрось: «А кто же тогда я?». Ведь речь идет не только обо мне, но и о многих людях старшего поколения. Да, тех проскуровчан, которые помнят, каким был наш го-род в 50-60-е годы, осталось весьма немного. С другой стороны: понятие «коренного обитателя» и подсчет количества родовых колен, живших в одном месте, - довольно скользкая и неблагодарная тема. Тем более, что все мы когда-то откуда-то пришли, кого-то сменили, и кто-то придет на наше место. Но тогда я сам для себя попытался сформулировать: а что же определяет нашу связь с местом, где живем? Не число предков, про-живавших тут «безвылазно», – это не наша, а их заслуга. Коренным обита-телем делает бережное отношение и восприятие окружающей культуры,

атмосферы, социума, того места, в котором мы живем, а также то, что мы привносим своей деятельностью. Так получается, что социум, который передавался из поколения в поколе-ние, конечно же, видоизменялся, не был бесконфликтным, но все-таки в нашем городе передавался. Сейчас же он в большей части утрачен.

Почему? Очень часто можно услышать «Хмельницкий? А что Хмельницкий? Здесь никогда ничего значимого не происходило. У него нет такой истории, как в Каменце. Здесь, кроме базара, вообще смотреть нечего...». Спросишь, были ли они в музее истории города, отвечают: «Городской музей? А что, у нас раз-ве такой есть?» И это при том, что музею уже 15 лет, и он находится на центральной, к тому же пешеходной, улице, недалеко от кинотеатра имени Шевченко – по адресу Проскуров-ская, 30.

На самом деле, у каждого города есть своя история. Про Хмельницкий говорят: «А что, здесь есть какая-то крепость? Или, может быть, здесь особенная архитектура? Каких ше-девров можно ожидать от бывшего уездного городка?» Но и у нас есть свои жемчужинки, которые до сих пор сохранились. Дома, крепости, архитектура – подобное, без со-мнения, интересно, но это все-таки камни, а история – это еще люди, причем не обязательно с громкими именами. История – это наши деды, прадеды, которые здесь жили. Возь-мем, к примеру, советскую историю. Она рассматривалась как классовая борьба вкупе со строительством и всегда описывалась с позиции только одной из борющихся сил. Про обыч-ную жизнь не писали и не говорили. Такой была концепция и установка. Лишь когда Украина стала независи-мой, теми, кто определяет концепцию исторической науки, были созданы условия, при которых история по-лучила исследовательское, описа-тельное направление, стала ближе

к человеку, к людям, к конкретным именам.

Корр.: Игорь, а как ты относишься к тому, что история переписывается, подстраивается, подтасовывается под конкретную доминирующую в обществе идеологию?

И.З.: То, о чем ты говоришь – со-всем другое. История – это то, что прошло испытание временем, колеба-ниями из стороны в сторону, хотя эти явления очень естественны. Есть та-кая фраза: история – самый опасный продукт человеческой жизнедеятель-ности, потому что каждый пользуется ним по своему усмотрению. А если мы еще и поворачиваем эту науку то в одну сторону, то в другую... На мой взгляд, история должна быть аполитичной, но ни в коем случае не выхолощенной. Но это не значит, что если факт, документ, предмет был создан властью или отдельным человеком с противоположными или неприемлемыми для современного общества политическими взгля-дами, то из музейных и архивных фондов должно быть исключено все имеющее отношение к той эпохе. Наоборот. Это означает, что должны быть представлены все источники, и только полный их спектр покажет нам реальную историческую картину. В советский период, можно сказать, уже «доисключались». Некоторые утверждают, что тогда ничего мас-штабного не происходило, кроме Проскуровского подполья. Лично я это название не совсем приемлю: на мой взгляд, более достойно было бы назвать эту часть нашей исто-рии движением антигитлеровского Сопротивления, которое в себя включало группы, организованные Коммунистической партией, подраз-деления, возникшие самостоятельно, и украинское национальное движе-ние. О последнем известно меньше, но оно здесь существовало, пусть и в небольших масштабах. Кстати, об этой части движения Сопротивления в советское время вообще не упо-миналось.

Равно как и о событиях 1917- 1921 годов. Это время называют периодом украинской национальной револю-ции, оно является одним из наибо-лее ярких в историческом аспекте. В официальной советской истории считалось, что основная вооруженная борьба тогда велась между красными и белыми. О национальных армиях старались упоминать только тогда, когда замолчать было просто невоз-можно, а повстанческих атаманов называли бандитами. Так вот, два города, в которых за эти годы чаще всего тогда менялась власть – это Киев и Одесса. В Киеве - 14 раз, в Одессе – 17. Два года назад я помо-гал дочери в работе над школьным заданием - мультимедийной презен-тацией по теме: «Місто Проскурів в українській національній революції 1917-1921 років». Для подготовки работы мы использовали издания Сергея Есюнина – наиболее осно-вательного и авторитетного иссле-дователя нашего города. Так вот, мы с дочерью подсчитали, что в Про-скурове с 1917 по 1920 годы власть менялась вооруженным путем 13 раз! Но Киев и Одесса – крупные города (первый, к тому же, еще и столица), а Проскуров – небольшой уездный. Неужели кто-то и после этого будет утверждать, что у нас нет никакой

истории? Более того: наши прадеды сами принимали участие в этих со-бытиях, ну, или просто жили в это время, хотя жить и не быть вовлечен-ным в события той или иной степени абсолютно невозможно.

Нынешнему поколению хмельни-чан (я говорю о тех, кто родился в городе, начиная с 60-х годов) нужно восстановить эту утраченную связь с предыдущими поколениями – хотя бы с помощью семейных преданий и документов. Это касается фразы «нет проскуровчан». Да, меня это задело. А с другой стороны: а что я сам знаю, что я помню, что я сделал, чтобы не потерять наследие, созданное до меня? Этот вопрос, заданный самому себе, побудил к действию.

Корр.: Ты один из создателей Интернет-проекта «Хмельницкий портал». Что он для тебя? Второе дыхание, дающее силы двигаться дальше и сохранять благодаря новым технологиям это самое наследие предков? И второй вопрос: реально ли полностью компьютеризировать музейные фонды и перевести их в электронную базу данных?

И.З.: «Хмельницкий портал» возник не сам по себе, а создавался группой единомышленников. Это не было просто желание – умею что-то делать, давайте, сделаем сайт о го-роде, а следствие. Когда я начал об-щаться с людьми, которые, подобно мне, были обеспокоены тем, что мы сами теряем часть собственного на-следия, когда начал восстанавливать забытые семейные свидетельства, когда самостоятельно попытался сформировать собственный багаж знаний, то следующим шагом стал Интернет-проект.

А любой такой проект – верхушка живого общения людей. Исполь-зование подобного инструмента для анонимного слива каких-либо негативных рефлексий – вчерашний день. Интернет помогает общаться и заниматься общим делом людям, которые могут быть физически раз-делены расстоянием, временем и так далее. Современные технические средства позволяют вести такой диа-лог. Кроме того, главное назначение этого инструмента - объединить как можно больший круг людей, которые могут сложить, словно мозаику, кар-тинку нашей городской старины.

Корр.: Насколько активно хмельничане себя проявляют?

И.З.: На десятерых пишущих есть сотни читающих. Но, опять же, Интернет-проекты - это то, что воз-никает из реального движения, реаль-ного действия, реальных людей.

Корр.: На сегодняшний день какие творческие задачи у тебя доминируют – музей или все же электронные медиа?

И.З.: Преобладает всегда то, что совершается в реальной жизни, а интернет- это инструмент,.

Корр.: Как ты распределяешь свой творческий потенциал?

И.З.: Жизнь сам диктует, в каких пропорциях распределить силы и время. Свою работу в Интернете я переориентирую на поддержку му-зея – это однозначно. Ведь работать в музей я пришел именно для того, чтоб помочь ему стать известным и популярным местом общения и краеведения. Интернет – это ин-струмент, помогающий общаться с большим кругом людей, находить единомышленников и сподвижников А идея – это история города.

Беседовала Людмила Лунина

lunina@moyagazeta.com

Музей истории Хмельницкого – не самое популярное заведение областного центра, не «массово-тусовочное». Скажем больше: многие из хмельничан даже не догадываются о его существовании (и это реальный факт). И, естественно, мало кто знает, что 3 ноября сменился руководитель этого музея. На такую «непрестижную», с точки зрения и понимания современного рядового украинца, должность, променял «вольную волюшку» один из наиболее популярных Интернет-авторов и журналистов Хмельнитчины, один из основателей сайта «Хмельницкий портал» Игорь Западенко.

Особливості національної селекції нардепа: схибив – готуй пику!

брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія6 № 1-2 (495-496) 29.01-4.02.2011

moyagazeta.comшкола журналистики

17moyagazeta.com

№ 15-16 (510-511), ноябрь 2011 моя особистість

Нещодавно фракція «БЮТ-Батьківщина» у ВР попо-внилася новим депутатом, нашим земляком – Юрієм Ганущаком. Він прийшов на зміну Володимиру Полохалу, який помер 23 вересня цього року.

На першій прес-конференції у якос-ті депутата Юрій Іванович ділився своїми думками щодо нового зако-нодавства про вибори. Мені вдалося поспілкуватися з ним одразу після прес-конференції, але почну інтерв’ю все ж з питання, яке озвучила під час спілкування з пресою. Адже людина, яка не з чуток знайома з політичними традиціями демократичних країн світу, зокрема – Канади, в яких голосування чужими картками – кримінальний злочин, може дати оцінку діям свого колеги по фракції.

Кор.: 18 жовтня 2011 року. У Хмельницькому проходить позачергова сесія Хмельницької міської ради. Серед присутніх – депутат Верховної Ради Лев Бірюк. Близько 11.00 він виступає з трибуни міськради. Годиною раніше, о 10.03, той самий обранець реєструється у ВР. Тож як пересічний виборець за таких умов може довіряти Вашій політичній силі?

Ю.Г.: Я зараз висловлю позицію не фракції, а окремого депутата. Ось вона: депутат має голосувати лише за себе, для цього йому треба надати можливість бути при голосуванні. Скажу відверто: аура там дуже по-гана. Можливо, я такий чутливий, але перший тиждень взагалі не міг у залі сидіти. Голосування йдуть підряд. Колись було, що голосували лише по четвергах, в інші дні відбувалися обговорення. Якщо таку практику буде відновлено, то можна буде створити умови для голосування кожним об-ранцем особисто. Поки що довго бути присутнім при всіх цих голосуваннях фізично неможливо. У Канаді в кож-ному приміщенні парламенту є гуч-номовець, через який повідомляють про наближення голосування. І воно там завжди особисте, в обговореннях та дебатах чітко розписані ролі, і від фракції виступає людина, яка знається на цьому питанні найбільше. В Україні я би зробив так само. В іншому випад-ку навіть не вдасться вийти в туалет.

Кор.: Але, вибачайте, цього разу туалет виявився за сотні кілометрів від столиці…

Ю.Г.: Ще раз кажу: я з Вами аб-солютно згідний в тому, що це – не-нормальне явище. Але врахуйте іще одну річ: опозиція подає свої поправ-ки, але більшість на них не зважає. Оскільки найважливіші голосування – результативні, то треба передусім звернути увагу на поведінку провлад-них «депутатів-піаністів».

Кор.: Політична ситуація в країні дуже стрімко змінюється. Можете розповісти, якими є виборчі системи у розвинених країнах та які з них найбільш ефективні в сенсі захисту прав виборця? Чим вони погані, а чим хороші?

Ю.Г.: Немає поганих або хороших - є системи, які сприяють демократії і розвитку держави, а застосування дея-ких призводить до розвитку авторита-ризму, як то запропонований перехід до «мажоритарки». Власне, ця система не є поганою. Я бачив, як вона працює в Канаді. Яким чином у цій країні ста-

ють депутатами Федерального Парла-менту? Тамтешні політики селектують людину на етапі скаута, звертають увагу на енергійну, сприятливу для публічної діяльності молодь, шукають такого собі «комсомольського лідера». За ним спостерігають, перевіряють на схильність до асоціальних проявів - здатність скоїти правопорушення, згодом пропонують балотуватися від їхньої політичної сили у комітет самоорганізації населення. Оплата виборчої кампанії здійснюється за ра-хунок партії, кандидат жодної власної копійки не вкладає, у нього не виникає думки: «Мені ж треба потім повер-нути гроші!». За роботою кандидатів на першій виборній посаді слідкує партія. Кращому з молодих політиків пропонують балотуватися до органу місцевого самоврядування від певного округу. Таким чином, людина зріє і формується як політик.

Кор.: Що означають слова «формується як політик»?

Ю.Г.: Зазвичай партіям, які пере-бувають у більшості, доводиться при-ймати дуже непопулярні рішення. На-веду приклад: на початку дев’яностих міська рада мала прийняти рішення про боротьбу зі спекуляцією. Компартія вимагала заборонити її, але я наполіг на протилежному – на узаконенні. Ми стали єдиним обласним центром в Україні, де це явище було узаконе-но. Як показав подальший досвід, рішення було абсолютно правильним. Або перенесення пам’ятника Леніну. Ви знаєте, що воно приймалося у три етапи? На третій день після путчу площу Леніна перейменували в Пло-щу Незалежності, потім визначили статус площі без жодних політичних ознак і, насамкінець - пам’ятник було перенесено в Комсомольський парк (нині – Чекмана), де він перебуває до сьогодні. У Хмельницькому не було ексцесів, подібних вінницьким, коли люди кидалися під трактор. Навіть пенсіонери визнали, що рішення є мудрим. На початку дев’яностих у нас був дуже хороший склад міської ради - він думав! Оця система працює в «мажоритарці» дуже добре. Де-путати вирощені в певній партійній системі і не бігають туди-сюди. В Україні ж немає «вирощення». Це треба робити в рамках партійних списків, але необхідно удосконалити систему їх формування, відновивши фінансування партій. Гроші не повинні надходити від бізнесу, оскільки потім дільці хочуть їх повернути.

Кор.: Як же ж мають фінансуватися партії?

Ю.Г.: У нас раніше існував цей механізм, адже саме держава зацікавлена в партійній системі. Партія проходила в Парламент, і на організаційні потреби отримувала

з держбюджету кошти. Це - світова практика. Інтерес держави полягає в тому, щоб сильні партії змінювали одна одну, а країна розвивалася. Партії -«одноденки» своїм популізмом лише заводять країну у безвихідь.

Кор.: За таких умов чи не можливе на певному етапі переростання політики в бізнес?

Ю.Г.: Таке явище називається олігархією, і воно розвивається у нас. І буде іще гірше!

Кор.: Я маю на увазі створення партії як бізнес.

Ю.Г.: Партія як бізнес не може існувати, тому що вона тоді вилетить у трубу, бо за неї не проголосують! Люди не дурні!

Кор.: Але ж голосують! Ю.Г.: Ні, почекайте. Багатопартійна

система створює вибір. Коли політична сила обдурює виборця, то за неї більше не голосують. Є більш або менш популістські партії. Для того, щоби ця система була більш-менш зрівноважена, треба перенести на місцевий рівень формування місцевої партійної ідеології. На сучасному етапі розвитку Україні необхідна пропорційна система.

Кор.: Але протягом її існування теж виникали скандали з купленими місцями у партійних списках...

Ю.Г.: За чотири роки БЮТ че-рез «тушок» схуд на третину. Але запроданці не потраплять ані до списку БЮТ, ані до регіоналівського. Зрадників зневажають всюди. Єдина їх можливість – балотуватися на мажоритарному виборчому окрузі. Є чи не єдиний випадок в історії, коли перебіжчик з партії в партію здобув повагу. Вінстон Черчилль, будучи лібералом, критикував міністра обо-рони, який був його однопартійцем. Тоді це викликало неабиякий подив, і наступні вибори він програв. Потім була перемога у 1910 році у складі консерваторів (торі), але лише через 25 років виборці остаточно повірили, що Черчилль – достойний політик, а не зрадник. У нас такого не буде. Ті, хто на минулих виборах перейшов у інший табір, не потрапили ані до списків БЮТу, ані до Регіонів. А якщо хтось і вскочив, то лише в «задньопрохідну» частину. Чому більшість зараз про-голосувала за цю виборчу систему? Тому що вони збираються обдурити виборців на «мажоритарці». І навіть за відкритими партійними списками стоїть питання: як перевірити, що у цьому списку являє собою ця або інша людина? За такого кандидата має хтось поручитися. Краще, аніж партія, яка виховує його впродовж років, ніхто сказати не може. Наприклад, Сергій Мельник балотувався на посаду міського голови від БЮТу. Партія

перед цим пересвідчилася у його знаннях, вміннях, навичках, досвіді. Я стверджую, що він – діамант в системі БЮТу. Це приклад взаємного інтересу: людину готовили до посади, і він пройшов всі можливі щаблі. Мельник працював у Мінфіні України, впроваджував бюджетну реформу. От за нього в списку я б проголосував, але тоді ми втратимо хорошого міського голову. Навіть відкриті списки можуть бути непоганою виборчою системою, якщо туди йдуть люди, що проявили себе певним чином на місцевому рівні. Деякі політики кажуть: «Ой як добре обирати депутатів з відкритими спи-сками!». Так, у перспективі це добре, але треба іще один сезон пропрацювати в закритих списках. Тоді будуть диви-тися кількість поданих законопроектів, за тим, як ці закони відобразилися на електоральній підтримці та як вони оцінюються урядом та електоратом, братиметься до уваги, чи не втікав де-путат з голосування. Коли ці складові аналізуватимуться, тоді вже список формується в інший спосіб. У ньому буде менше бізнесменів, бо їх зможуть купити. Бізнесменові депутатська по-сада теж буде невигідною, оскільки разом з її отриманням він змушений буде відкритися. Ділку тоді легше буде профінансувати діяльність партії інкогніто, ніж після перемоги потрапи-ти у меншість та піддаватися тискові з боку влади.

Кор.: А ті, хто ще не обирався нардепом, як мають селектуватися?

Ю.Г.: Насамперед треба дивитися по активності у місцевих радах.

Кор.: А якщо і такого досвіду у кандидата не було?

Ю.Г.: Вибачте, а як можна тоді сказати, що собою людина являє? От в мене є послужний список, я зробив бюджетну реформу. Більшість фінансистів України знають, хто при-клав до цього руку. Якщо хтось може похвалитися чимось подібним, то така людина може потрапити до списку.

Є чотири лозунги, які має знати кожен політик: «Геть!», «Ганьба!», «Годі!», «Слава!». Але якщо він окрім цих слів більше нічого не знає, то що йому можна довірити? Іще можна подивитися, як він вчився у школі, який ВУЗ закінчив. Єдиний підхід до підбору кадрів у світі – це виш, який закінчив претендент на посаду. До прикладу, у Франції тебе не про-сунуть по службовій драбині, якщо ти не закінчив ЄНА, адже вважають: у тебе для цього не вистачило мізків. Але, хоч здібності та можливості у всіх різні, кожен з випускників закладу - беззаперечний патріот своєї країни. А в нас, вибачайте, половина депутатсь-кого корпусу працює на іншу державу. Підбір кадрів по школі – найкращий в світі, а у нас допоки підбирають за принципом земляцтва.

Кор.: Ви зараз маєте на увазі лише свою партію?

Ю . Г. : Н і , в с ю п о л і т и к у і адміністративну систему в цілому.

Кор.: Мова йде про кумівство? Ю.Г.: І кумівство, і земляцтво.

Особливо зараз, коли на посади при-значаються люди, які народилися в краю териконів.

Кор.: Як ви будете змінювати виборчу систему, якщо опозиція на наступних виборах набере більшість у Раді?

Ю.Г.: Копнемо дещо глибше. Після зміни Конституції, влада в принципі не готова програвати. Парадокс у тому, що вони до цього часу живуть у «совковій» системі. Є секретар ЦК, є

«цап-відбувайло» у Кабміні. Потрібно, аби стравлювати пар, періодично їх звільняти. Але реальні рішення прий-маються у ЦК, тобто – на Банковій. Ця система не виносить, коли Парламент в опозиції до Президента. За такої умови у службовців секретаріату Президента волосся стає дибки: ми тут зібрані для того, аби приймати рішення, а, виявляється, ці рішення не будуть працювати! Просту ідею, яка полягала в тому, що влада повинна ділитися, не сприймав ніхто, включаю-чи Ющенка. Він, будучи прем’єром, казав: «Рада мене обрала, а Президент не дає працювати?» Тому в 2004 році були прийняті зміни до Конституції, які врівноважували цю систему, але не було напрацьовано практики, яка б визначала взаємодію прем’єра та Президента. У Франції Президент очолює Уряд, якщо він з тієї ж партії, що й парламентська більшість. Якщо ж ні, то працює механізм «співжиття». Президент підписує більшість законів, які продукуються Парламентом. Він може критикувати законодавчі акти, але голова держави ніколи не вету-ватиме законопроекти лише через те, що вони йому не подобаються. Якщо виникають сумніви, він подає проек-ти на розгляд Конституційного суду, тому що розуміє: не можна ламати систему лише через свої забаганки. Якщо ж співпраця з Парламентом не виходить, то Президент може розпу-стити його, але лише один раз. Якщо ж знову оберуть ту ж політичну силу, він мусить терпіти. Свого часу Міттеран розпустив Парламент, коли праві прийшли до влади, і прем’єром став Жак Ширак. Після розпуску картина повторилася - і Міттеран змушений був терпіти Ширака.

Проблема України полягає у тому, що ніхто з Президентів не може згодитися з тим, що його пост – не перший, а один із рівних перших. Чинному Гаранту вже треба готува-тися до роботи в системі співжиття - коли Парламент інший, ніж хотілося б. Звичайно, в нас будуть величезні труднощі, якщо більшість складе нинішня опозиція: піде величезна ломка. Нинішня влада робила усе можливе, аби спалити мости. Також вони панічно бояться помсти, тому й пропонують закон про вибори, який гарантуватиме довічну перемогу. У співжитті вони існувати не можуть, оскільки не дозволяє ментальність. Тому єдиний еволюційний спосіб, що може вирішити цю проблему – розви-ток місцевого самоврядування, адже тоді ціна помилки значно менша.

Кор.: А як електоратові поясняти, яка політична сила буде найліпшою та за якими критеріями люди повинні обирати свого депутата?

Ю.Г.: Я вже про це розповів. А що стосується самих кандидатів, то якщо зібрався в Верховну Раду, потренуйся спочатку на місцевому рівні – там ви-борець ближче, та й колеги побачать, чого ти насправді вартий. З власного досвіду: я міг бути обраний нардепом від Руху ще в 1990 році, але відчував, що неготовий працювати на такому високому рівні, тому балотувався до міськради. За великим рахунком, лю-дям, які не пройшли горнило сільських або міських рад, у Парламенті нема що робити. На місцях відповідальність за дії настає дуже швидко. В іншому ви-падку втрачається відчуття території, відчуття відповідальності, і якщо ти схибив, тобі одразу ж натовчуть «по пиці».

Ольга Лисиця

28 листопада – День народження найспівочішого ректора України

Михайла Поплавського!

Центр соціально-психологічних Досліджень та адаптації “Інсайт”Запрошуємо всіх: 3-4 грудня 2011р.

Тренінг з пісочної терапії «ПОЛОТНО ЖИТТЯ» Індивідуальна та групова робота.

Пісок – це Великий Актор. Пісок – нові можливості людини. Пісок – його пам'ять. Пісок – його мрії. Пісок – інша, позитивна реальність деяких події. У психологічної пісочниці справді оживають казки вашої Душі…

м. Хмельницький, Проспект Мира 94Ател. (0382) 707990, 0503766364

Центр соціально-психологічних Досліджень та адаптації “Інсайт”

Запрошуємо всіх:10-11 грудня 2011р.Тренінг свідомого батьківства

«Матриці та перезавантаження»Індивідуальна та групова робота.

Здорові діти – позитивні думки батьків. Дух родини – сімейні традиції.

Пренатальна пам'ять :матриці та перезагрузка. Таємниця роду.

м. Хмельницький, Проспект Мира 94Ател. (0382) 707990, 0503766364

Шановний Михайле Михаловичу!

Ваша філософія досить проста - працювати краще за решту. І це Вам бездоганно вдається.

А найліпша нагорода за Вашу титанічну працю – це любов та повага колишніх та теперішніх студентів та їх батьків.

На доказ тому - нагороди, яки-ми держава та громадськість візначила Ваш вклад в розвиток національної освітянської та галузі та української культури - Орден "За заслуги" II ступеня, Орден М. Грушевського IV ст. «За розбудову України», Золота медаль «За за-слуги в освіті» Всеукраїнського рейтингу «Софія Київська».

Тому в цей осінній день від себе особисто, від колективу редакції, а також від тих хтось колись був або зараз є студентами ввіреного Вам Університету, дозвольте привітати Вас з Днем народження та по-бажати, аби Ваше життя було різнобарвним, як кольори веселки. Ваше Нехай кожен день плавання в безкрайньому життєвому морі відкриває для Вас нові острови до-сягнень, звершень та здобутків. Нехай ваші дні збагатяться вірою, любов'ю, теплом людських сер-дець.

З глибокою повагою, Головний редактор

«Моєї газети+» Людмила Луніна

брИфІНг

moyagazeta.com

НАДЗвИчАйНА ПОДІЯ18 № 15-16 (510-511), ноябрь 2011моя информация

moyagazeta.com

мое здоровье 5моя собачья жизньmoyagazeta.com

№ 29-30 (481-482) (3-9.09.2010)

☺улыбнись☺

брифінг

moyagazeta.com

надзвичайна подія12

moyagazeta.com№ 13-14 (508-509), ноябрь 2011 19

moyagazeta.com№ 15-16 (510-511), ноябрь 2011

- Доктор, у меня борода не растет.- Ну да, правильно, вы же женщина.- Что я еще и женщина!??

☺☺☺Разговор между пациентами психиатрической больницы.- Давай я тебе в голову гвоздь забью.- Ты что, дурак, а если по гвоздю промахнешься?!

☺☺☺Доктор больному по теле-фону:- У меня для вас две ново-сти: хреновая и архихрено-вая.- Ну давайте хреновую.- Анализы показали, что вам осталось жить от силы три дня!- Ееее!.. А какая же архих-реновая новость?- Вот уже два дня я пытаюсь до вас дозвониться!

☺☺☺Неудачник приходит к пси-хиатру:- Доктор, дело тронулось! Сегодня я уронил бутер-брод, и он упал маслом

вверх! Доктор берет из рук пациента бутерброд, долго его изучает и говорит:- Да нет, батенька, просто вы его намазали не с той стороны.

☺☺☺На приеме у врача-травматолога:- А теперь, больной, согните колено.- В какую сторону, доктор?

☺☺☺Звонок в «скорую»:- Але, «скорая»! Помогите! Мне осталось жить макси-мум 59 секунд!- Одну минуточку....

☺☺☺В чем разница между на-чинающим и опытным вра-чом? Первый думает, что лечит ту болезнь, которая у вас есть, а второй думает, что у вас есть та болезнь, которую он лечит.

☺☺☺Больная на операционном столе:- Доктор, вы можете снять эту дурацкую маску, я вас все равно узнала!

Острый вкус - от эфирных маселЕще за 2 тысячи лет до н.э. редька

использовалась в медицинских целях и так ценилась, что для блюд из нее отводилась самая дорогая посуда.

Редька содержит полезные орга-нические кислоты, минеральные соли, витамины, ферменты, способ-ствующие лучшему обмену веществ, а также фитонциды и эфирные масла. Основная питательная ценность за-ключается в высоком содержании солей калия, натрия, кальция, магния, железа, фосфора, серы, хлора. Острый и своеобразный вкус определяется на-личием эфирных масел. Корнеплоды редьки содержат много сухих веществ, сахаров (1,58%), белков (1,92%), ви-тамина С (8,3-29 мг%), влияющих на пищеварение. Наличие большого коли-чества грубой растительной клетчатки (1,55%) обеспечивает хорошую работу кишечника, помогает выведению из-быточного холестерина из организма, что очень важно для профилактики атеросклероза.

Лечат и сок, и семенаВ качестве лечебного средства в

народной медицине используют сок редьки. Его рекомендуют применять при бронхитах, кашле, заболеваниях печени, при песке и камнях в почках и мочевом пузыре. Также он хорошо по-

могает при невралгии, поносе, метео-ризме, расстройствах пищеварения.

Для наружного применения исполь-зуют измельченные семена черной редьки как эффективное антибакте-риальное и антимикотическое сред-ство при труднозаживающих ранах и микотических экземах. Кашицу из измельченного семени, замешанную с небольшим количеством воды, ис-пользуют для припарок. Особую по-пулярность завоевала черная редька в качестве средства от бронхита. Извест-но несколько рецептов использования

ее для борьбы с кашлем: очищенную черную редьку нарезать толстыми ломтиками и пересыпать сахарным пе-ском. Выделившийся сок употреблять по столовой ложке каждый час. Второй рецепт: в большой редьке вырезать углубление, которое заполнить медом. Когда редька даст сок, принимать по 1 чайной ложке три раза в день.

При лечении редькой следует пом-нить, что она подходит не всем и имеет ряд противопоказаний, например: острые воспалительные заболевания в печени, почках, поджелудочной железе или язвенная болезнь.

Тонизирует кожуС помощью редьки можно вывести

пигментные пятна, восстановить кожу после стрессов, повысить ее сопротив-ляемость к перепадам температуры, что весьма актуально в холодное вре-мя года. Для увядающей кожи можно приготовить лосьон из редьки: 100 г хорошо промытых очистков (кожу-ры) настоять в 100 мл водки 10 дней, периодически встряхивая бутылку. Полученным раствором протирать увядающую кожу лица и шеи, что усиливает ее кровообращение и пита-ние, подтягивает, придавая упругость и свежий вид.

«Хреновая приятельница»Родиной редьки считают Средиземноморье. Ее культурный вид

произошел, вероятно, от редьки приморской, распространенной по берегам Черного, Средиземного морей и Атлантического океана.

Окрошка с редькой100 г редьки, 10 г зеленого лука, 15 г растительного масла, 50 г ржаного

хлеба, 150 г кваса, соль по вкусу. Натереть редьку на крупной терке, посолить, добавить растительное масло, перемешать, залить квасом. Подавать на стол с рубленым зеленым луком и хлебом. Блюдо особенно полезно при диабете.

Салат из редьки и яблокНа крупной терке натереть очищенные редьку и яблоки (по 300 г), добавить

100 г меда, сок лимона. Перед подачей на стол дать настояться.

Рецепты для здоровья

Еще не так давно имбирь у нас считался экзотическим растением, хотя в остальном мире он известен очень давно, с глубокой древности.

Его использовали, как пряность – при-чём относили к элитным пряностям, для лечения недугов, для поддержания здо-ровья и хорошего настроения, в качестве афродизиака, в ароматерапии и космето-логии. Особенно уважительно относились к имбирю в восточных странах.

Имбирь пришёл к нам именно оттуда – и снова стал популярным. Это уни-кальное, и в то же время универсальное растение, которое применяют везде: в кулинарии, в пищевой промышленности, в медицине, а ещё с его помощью хорошо избавляться от лишнего веса. В качестве пряности и лекарственного сырья исполь-зуются корневища: их отростки имеют удивительную форму – они напоминают рога. Своим названием растение обязано именно этим отросткам: «имбирь» на санскрите – «рогатый».

Издавна имбирь использовали, как приправу к мясу и овощам, добавляли в тесто, сладости, варенья, алкогольные и другие напитки, сочетали с другими пряностями.

Имбирь, а именно его корень, от-личается сложнейшим химическим составом – в нём более 400 соединений. Основными компонентами считаются витамины – А, С, холин, никотиновая кислота; минералы – кальций, хром, же-лезо, магний, марганец, калий, натрий, фосфор, кремний, алюминий, германий; жирные кислоты – каприловая, линолевая, олеиновая; аспарагин – вещество, являю-щееся составной частью многих белков, и принимающее участие в регулировании работы центральной нервной системы; незаменимые аминокислоты; эфирное масло; пищевые волокна. Важным ком-понентом имбиря является цингиберен – он придаёт ему особый запах; вкус придаёт гингерол – смолистое вещество, обладающее широким спектром лечебных действий.

Благодаря богатейшему составу, свойства имбиря разнообразны и многогранны: он оказывает антиокси-дантное, противовирусное, антиканце-рогенное, антисептическое, противовос-палительное, антибактериальное, обе-зболивающее, отхаркивающее действия; успокаивает, улучшает настроение и снабжение мозга кислородом, разжижает кровь, уничтожает раковые клетки, вы-водит токсины, укрепляет иммунитет и т.д. Людям, занимающимся умственным трудом, хорошо добавлять имбирь в блюда; полезен он и для пищеварения – облегчает переваривание белков, поэтому с ним получаются отличные приправы для мяса и рыбы.

Имбирь помогает выделению желудоч-ного сока, и справляется с расстройствами пищеварения – например, вызванными отравлением, дизентерией, хроническим энтеритом. Эффективен он и для преду-преждения язвенной болезни – несмотря на свою остроту, он оказывает положи-тельное воздействие на слизистую же-лудка, и не даёт размножаться кишечным паразитам. Другие компоненты имбиря улучшают состояние кровеносных сосу-дов, уменьшают вероятность образования тромбов и развития опухолей.

Лечение имбирем: народные ре-цепты

Кашица из имбиря устраняет мышеч-ные и суставные боли: надо натереть свежий корень и приложить к больному месту.

При первых признаках ОРВИ или простуды, начинающемся кашле и на-сморке нужно пожевать кусочек имбиря

– медленно, рассасывая его во рту. Если начинает болеть горло, выжмите немного сока (2 ч.л.), добавьте к нему чуточку соли и принимайте перед едой, в течение дня. Воспалительные процессы в полости рта имбирь тоже устраняет, так как он об-ладает антибактериальными свойствами; если жевать кусочек имбиря после еды (вместо «Орбита»), то вы дольше сохра-ните зубы.

Затянувшийся сухой кашель можно лечить имбирными ирисками. Натёртый имбирь (1 ч.л.) смешать с медом (200 г), и варить на малом огне, пока не получится однородная масса. Остудите её, разделите на кусочки, и рассасывайте под языком, как пастилки. Вкус будет несколько жгу-чим, однако через 3-5 дней мучительный кашель пройдёт.

И конечно, очень хочется узнать про чай для похудения. Это просто: заварить в термосе порезанный или натёртый им-бирь (1 ст.л.), настоять и пить, как чай, в течение дня – желательно до еды. Кипятка для заваривания достаточно 2 л.

Имбирь в косметологииВ косметологии имбирь используется,

как омолаживающее и отбеливающее средство. При дряблой коже, гематомах, сосудистой сеточке отлично помогает маска для лица с эфирным маслом имбиря (2 капли) и маслом виноградных косточек (10 капель). Масла смешивают, настаива-ют некоторое время, и наносят на лицо на 20-30 минут.

Поздней осенью и зимой имбирь и его эфирное масло помогают справляться с вялостью, переутомлением, апатией и плохим настроением, вызванными холо-дом и коротким световым днём.

Противопоказаний к употреблению имбиря немного: язва желудка или пищевода, камни в почках и мочевом пузыре, повышенная температура при воспалениях. Есть также ряд заболеваний, при которых имбирь надо использовать осторожно – например, гипертония. Беременным тоже не следует слишком увлекаться имбирём, однако чай пить можно – в небольших количествах.

Имбирь – полезнее, чем женьшень

калейдоскоп

Ищешь рабо т у ?З в они !

700-997, 777-847

www.moyagazeta.com moyagazeta@list.ruХмельницкая оáлаñòная оá ùе ñòâен но-ïо ли òи ÷еñ кая ãа çе òа р е к л а м а

КУПОН БЕЗКОШТОВНОГО ПРИВАТНОГО ОГОЛОШЕННЯНаша адреса: Вул. Кам'янецька 74, 5 поверх, Тел.: 700-997

________________________________________________________________________________________________________________________

Текст оголошення: до 10-и слів(+один контактний тел.)(заповнюється тільки друкованими літерами)

П.І.Б:

Тел.:

Дані про подавача оголошення (не для друку)

Учредитель: ПП "С.Медиа-Центр"

ХМЕЛЬНИЦКАЯ ОБЛАСТНАЯ

ОБЩЕСТВЕННО-ПОЛИТЕЧЕСКАЯ ГАЗЕТА "МОЯ ГАЗЕТА+"

Материалы, опубликованные в еженедельнике “Моя газета+” , являются собственно-стью издателя, защищены международным и украинским законодательствами и не могут быть воспроизведены в какой-либо форме без письменного разрешения издателя.

Редакция не несет ответственность за достоверность фактов, цитат, собственных имен, опубликованных писем, заявлений читателей и других сведений, ответственность несут авторы публикаций, а за достоверность рекламной информации - рекламодатель.

Редакция может не разделять точку зрения автора публикации. Материалы, интервью, не заказанные редакцией, - не оплачиваются. Рукописи, поданные в редакцию, не возвращаются и не рецензируются.

Материалы, обозначенные ®, носят рекламный характер.

Главный редактор: Людмида ЛУНИНА 096-483-20-56, 777-847 lunina@moyagazeta.comОтветственный секретарь: Ефим ГОРБАТЫЙЗав. отделом информации, рекламы: Елена БЕРЕБЕЛЮХ т. 096-473-12-65т./факс 700-997, 777-847Дизайн и верстка: Александр СИВЕЦТелефон горячей линии редакции: 700-997, 777-847, 096-483-20-56

Адрес Интернет-газеты: http://www.moyagazeta.comE-mail: moyagazeta@list.ru Свидетельство о регистрации - ХЦ-393 от 10.01.2001 г.Издается с января 2001 года. Типография: ФОП «Рекрут В.М.» № 11-12(506-507) октябрь 2011 г.Заказ № 507Тираж “Моей газеты+” 20400 ЭКЗ.

ТОВ «Будкомплект»м. Хмельницький, вул. Галана, 3

тел.: (0382)631-538, 631-329

www.budkomplekt.in.ua

ПЛИТКА тротуарна, дорожня, фасадна

ОГОРОЖА бетонна

аміачна селітра нітроамофоска

admin@adgrafics.net

Приглашаем реализаторов газет!Высокий, стабильный заработок.

Тел:777-847

www.salon-persona.com.ua

Французькі натяжні стелі

від 10 євро за м 2

ГІПСОКАРТОННІ РОБОТИм. Хмельницький,офіс вул. Свободи, 6Ат. 61-32-29, (067) 929-46-41

Помним, любим, скорбим и отпускаем

в вечность!

Сын Игорь, дочка Алла, невестка Людмила,

внуки: Юлия, Виталик, Оля, племяники: Сергей, Олег, а также все родственики

из села Калиновка