ТЕМА ПРОЕКТУ: «З БАТЬКІВСЬКОЇ КРИНИЦІ. УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ПРОМИСЛИ. ГОНЧАРСТВО»

ПІДГОТУВАЛИ УЧНІ 3

КЛАСУ•

• Георгієва К., Гук Д.,

• Ткачук І., Пугачова В.,

• Брядкова А., Крижова В.,

• Піддубна К., Петрова В.

• Керівник проекту: Басараб С. А

Миколаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 36

МЕТА НАШОГО ПРОЕКТУ:

• ознайомитися з одним із видів народного промислу -гончарством,

розвитком гончарства на Миколаївщині;

• розширити знання про традиції українського народу, його звичаї;

• виховувати любов до свого народу, повагу до традицій рідного

народу.

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ:

-дізнатися про райони нашої

області, де розвивалося гончарство;

-відомих гончарів Миколаївщини;

- звичаї українського народу,

пов’язані з гончарями та

гончарними виробами;

-оформити карту « Гончарство на

Миколаївщині»

АКТУАЛЬНІСТЬ ВИБОРУ ТЕМИ:

Ми обрали дану тему тому, що

цей матеріал дасть нам

можливість більше взнати про

розвиток народних промислів на

Миколаївщині, народних

умільців-гончарів, навчить

глибоко цінувати все те, чим

багатий український народ.

Гончари Ольвії

Ольвія (грец. Olbia), античне місто-держава, що

знаходилось на правому березі Бузького лиману.

Ольвія – самий цікавий та великий археологічний

об’єкт на території України, справжній рай для

любителів археології. Немає жодного сумніву, що

ольвіополіти виробляли столовий і кухонний посуд,

черепицю, теракотові статуетки, металеві вироби

знаряддя праці та прикраси, виготовляли безліч

інших предметів, необхідних для їхнього життя.

Миколаївщина багата на родовища глини. Є поклади легкоплавкого «глею», в'язкого

«наглинка», фарфорової і фаянсової глин. Фарфорові та фаянсові розробляються у

Вознесенському, Первомайському, Миколаївському, Березанському районах. У великій кількості

легкоплавка красночерепкова глина – «глей». У заплавах річок можна зустріти жовтувато-

зелену в'язку глину – «наглинок».

Однак наявність сировини не призвела до бурхливого розвитку гончарного промислу на

Миколаївщині. Причин цього кілька: конкуренція з боку гончарів з Київської, Подільської,

Катеринославської губерній, що привозили якісний і красивий посуд у Південні регіони,

відсутність дешевого палива для випалу виробів; мала кількість місцевих майстрів і майже

повна відсутність учнівства. Але найголовнішою причиною був малий заробіток гончарів.

Незважаючи на вищезгадані труднощі гончарство на Миколаївщині розвивалося.

У селах працювали як окремі селяни - кустарі, так і невеликі гончарні заводи, тобто майстерні,

що налічували 4-5 найманих робітників. Як правило, вони виготовляли бездекорний,

глазурований посуд: горщики, миски, глечики, макітри, вазони для квітів, сливочники, дитячі

іграшки, пісочниці та чорнильниці для, сільських шкіл та ін. Але частіше миколаївські глинища

використовувалися не для виготовлення посуду, а для виробництва будівельних матеріалів - цегли

черепиці, тротуарних плит

Гончарі в Миколаївській області називалися неоднаково. Серед них були «гончарі білі» -

робили неглазурований посуд, мисочники, посудники, кахельники - фахівці з кахлів. Навіть у наші

дні в селі Новопетрівка Новоодеського району одних майстрів називали «горшечники», інших –

«гончарами». Перші, як виявилося, виробляють тільки квіткові горщики і макітри, «гончарі» ж -

посуд поскладніше.

Славилися на Миколаївщині гончарі з Курячих Лоз, посуд яких

мав великий попит на ярмарках. Розвинуте гончарство було у

Новій Одесі, Богоявленську.

На початку XX століття у Богоявленську була заснована

гончарна артіль. Щорічно відбувалося по три ярмарки, де

торгували кіньми, хлібом, сіллю та гончарними виробами.

Багато гончарів на Миколаївщині для виготовлення посуду

використовують глей -зелено-блакитну глину. З такої сировини

робив свій посуд гончар Петро Сорока з Мішково-Погоріловки.

Його посуд був біло-сірого кольору. На посуді обов'язково ставив

клеймо "П.С."

Прикрашав посуд знаками води -хвилястий меандр, землі -

пряма лінія. Серед його виробів зустрічається як поливний, так і

неполивний посуд.

Повних даних про місця виробництва гончарних виробів на

Миколаївщині початку XX століття, на жаль, немає. Наявні дані

доповнюються відомостями про роботу в 20 - 30 -ті роки XX століття

гончарних артілей. Такі артілі були створені майже в усіх сучасних

районах області, що дає право припустити можливість існування в них

гончарного виробництва і до революції.

Руйнування гончарного промислу на Миколаївщині, як втім і по всій

Україні, відбулося в 60 -і роки XX в. в результаті ліквідації системи

промислової кооперації. Передача артілей державним підприємствам

поступово привела до припинення випуску гончарних виробів.

Перші спроби відродити гончарство в області відноситься до 1972 році.

На одному з найбільших в Миколаївській області заводів будматеріалів -

Петровському цегельному заводі, почався випуск гончарного посуду. З

цією метою три працівниці заводу були навчені роботі на гончарному

крузі.

Гончар з Новобірзуловки

М. Г. Ворон

На одному з найбільших в Миколаївській області заводів

будматеріалів Петровському цегельному заводі, почався випуск

гончарного посуду. Майже одночасно з Петровським цегляним

заводом на цегельному заводі № 1 Миколаївського виробничого

об'єднання будівельних матеріалів був організований цех

майоліки. З 1973 року він почав випускати керамічний посуд,

квіткові горщики, сувеніри.

Велику роль у справі збереження та вивчення ремісничого

минулого краю, в тому числі і гончарного, зіграло обласне

об'єднання майстрів народного мистецтва «Прибужжя», створене

в 1976 році при Миколаївському обласному науково - методичному

центрі. Своє завдання члени суспільства бачили у вивченні та

освоєнні традицій народного мистецтва, навчанні молоді. Сьогодні

товариство «Прибужжя» продовжує роботу по збереженню та

популяризації народних традицій, об'єднуючи і підтримуючи

самодіяльних майстрів Миколаївської області.

Ще однією організацією, що об'єднують майстрів народної творчості Миколаївщини є

Миколаївський центр національної спілки майстрів народного мистецтва України, створений у

1991 році. Цікава форма роботи з пропаганди та розповсюдження народних ремесел проводилася

ним на початку 90 -х років XX ст. При Миколаївському центрі спілки майстрів України кілька

років діяла школа народної майстерності, в якій могли навчатися всі бажаючі. У школі можна

було пройти навчання за курсом «Народно- декоративний розпис», «Народна вишивка», «Народне

гончарство» .

Курс «Народне гончарство» у школі викладав член національної спілки майстрів народного

мистецтва України, самодіяльний гончар - Сергій Володимирович Глушко. До нього в с.

Лупареве, що розташувалося недалеко від м. Миколаєва, приїжджали учні з усієї області, щоб

оволодіти таємницями гончарної майстерності. Серед колишніх учнів С. Глушко - гончарі, члени

об'єднання «Прибужжя» : Тамара Вольгушіна і Віктор Тарасенко, житель смт. Баштанка Юрій

Бриль та багато інших.

Ось уже кілька років С. Глушко передає свій досвід і своє вміння молоді. У гончарній

майстерні історичного факультету Миколаївського національного університету ім. В.

Сухомлинського працюють 4 гончарних кола.

На сьогоднішній день в Миколаєві і його околицях працює 5 гончарів: С. Глушко ( с. Лупарево,

Жовтневий р-н), А. Байбородін, Т. Вольгушіна, В. Тарасенко, І. Гайдаєнко. Робота майстрів йде у

декількох напрямках: створення виробів традиційного українського гончарств (макітри, глечики,

горщики, зооморфні судини і т. д.); створення сувенірно- побутової кераміки (мала пластика,

прикраси, вази і т .д.); копіювання зразків гончарного мистецтва глибокого минулого, наприклад,

античної, скіфської, трипільської кераміки ( амфори, світильники, чаші для вина, судини для

пахощів і т. д.); з'єднання української народної кераміки і традицій минулого .У 90 -х роках XX

століття в м. Очакові при цегельному заводі зібралася група ентузіастів, які почали виробництво

гончарної кераміки. Очолив роботу А. Дорожинський, хімік -технолог за фахом, директор

цегельного заводу. Вироби очаківських майстрів Н. Ситникова, Л. Овчаренко, А. Дорожинського,

А. Смирнова відрізняються високим художнім смаком і вмілим використанням технік і технологій

декорування судин. Але в 2003 р. майстерня перестала працювати.

ПІД ЧАС РОБОТИ НАД ПРОЕКТОМ МИ:ПРОВЕЛИ БЕСІДИ «ЗВІДКИ ПРИЙШОВ ГОРЩИК?», «ЧАРІВНА ГЛИНА».ЗУСТРІЛИСЯ З ПРАЦІВНИКАМИ ДИТЯЧОЇ БІБЛІОТЕКИ ІМЕНІ ШУРИ КОБЕРА ТА ВІТІ ХОМЕНКА. ВОНИ ПІДГОТУВАЛИ ДЛЯ НАС ЗАОЧНУ ПОДОРОЖ «ТРАДИЦІЙНІ РЕМЕСЛА НА ТЕРИТОРІЇ НАШОЇ ОБЛАСТІ».

ВІДВІДАЛИ ОБЛАСНИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ.

Здійснили заочну подорож

до Ольвії - античного міста-

держави.

Працювали з книгами та інтернет- джерелами.

Спанатій Л. Деякі назви орнаментації гончарських виробів Миколаївщини

«Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження».

Даниленко Т. «Чарований горном». Радянське Прибужжя.

Делик Т. «Посмотри на гончара!». Вечерний Николаев. – 1997.

Тонковид В. «Гончар приглашает друзей». Вечерний Николаев. – 2002

ОФОРМИЛИ ВИСТАВКУ «ГОНЧАРНІ ВИРОБИ».

СТВОРИЛИ КАРТУ «ГОНЧАРСТВО НА МИКОЛАЇВЩИНІ