Деснянка вільна №219

ГОЛОВНА ГАЗЕТА ЧЕРНІГІВЩИНИ

http://dponline.cn.ua e-mail: [email protected]

№ 35 (219) 26 березня 2011, субота

Валентина нагорна,медпрацівник:– Я теж хочу заробляти біль-

ше. Але якщо ми всі вийдемо на площу, хто працюватиме? Та й навряд чи щось зміниться.

а к ція

«Автомайдан» проти урядових реформ

В Україні триває масштабна акція протесту проти реформ влади. Її учасники під гаслом «Відбери в олігархів Україну, поверни її громадянам!» вирушили автоколонами зі Львова і Луганська в Київ. Дорогою протестувальники зупиняються у містах і проводять мітинги. До Чернігова вони прибули в четвер, 24 березня.

Десять автомобілів із Краматорська, Кривого Рогу, Маріуполя, Запоріжжя і Прилук розмістилися на Красній площі обласного центру. Організатор «Авто-майдану» – «Асамблея громадських організацій малого та середнього бізнесу України».

– Малий і середній бізнес активно згортає свою діяльність, – зазначила голо-ва Чернігівського профсоюзу підприємців Олена Варнакова. – Чимало підпри-ємців працюють за тіньовими схемами. Ми вимагаємо від влади рішучих дій, а також переглянути податкове законодавство.

Голова Чернігівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина» Олек-сандр Кодола сказав, що цим протестом учасники акції вимагають від централь-ної влади зберегти спрощену систему оподаткування, доопрацювати Податковий кодекс і перенести його запровадження на наступний рік. Також він висловив своє бачення щодо Пенсійного, Трудового, Житлового кодексів.

Точки зору чернігівців, які були свідками проведення протесту, різняться.

«Асамблея громадських організацій малого та середнього бізнесу України» об’єднала близько ста організацій підприємців. «Автопробіг» підтримали Кон-федерація вільних профспілок, молодіжний рух «Відсіч», Асоціація правозахис-ників України, Всеукраїнська спілка ветеранів, Спілка офіцерів України та Асо-ціація українських банків.

Лариса ГАЛЕТА

підсумував

гуртожиток

Шукайте щосереди у пунктах продажу преси

«Деснянку вільну»ще й у новому форматі –

НА 28 СТОРІНКАХЗ ТЕЛЕПРОГРАМОЮ

66-ти КАНАЛІВ!

оцінити

професійно-технічні

Придесення

системизаклади

працевлаштування

робітничі

праці

можна 4 тисячі

кадрівдотаційні

більш

навчання

молоді

кордоном

будь-де інформації

юнаків

спортивна

майстерніпрацюють

сучасним

секціїпроблеми

студенти

квартири

процес

стат и ст и к а

В країні стрімко зростають ціни на овочі

За мину-лий тиждень вартість пло-доовочево-го кошика збільшилася ще на 2,6%, відповідно з початку березня плодоовочева продукція вже подорожчала на 9%. Зростан-ня цін на минулому тижні від-бувалося тільки за рахунок традиційних овочів борщового набору, тоді як тепличні овочі подешевшали.

ц е Р к в а

Папа Римський затвердив нового голову греко-католиків

Владика Свя-тослав Шев-чук став но-вим главою Церкви, Верхо-вним архієпис-копом Києво-Галицьким.

Досі владика Святослав був Апостольським адміністрато-ром єпархії Покрова Пресвя-тої Богородиці в Буенос-Айресі (Аргентина).

Уведення на престол нового глави УГКЦ відбудеться в неді-лю, 27 березня, у Патріаршому cоборі Воскресіння Христового в Києві, що неподалік станції метро «Лівобережна».

Урочиста літургія розпо-чнеться о 10:00.

гаста Рб а й т е Р ст в о

Українці отримали 13 тисяч дозволів на роботу в Польщі

Г р о м а д я -ни України торік одержа-ли близько 13,2 тис. офіційних дозволів на ро-боту в Польщі, що майже на 3,7 тис., більше від показника 2009 року.

За даними польського Мініс-терства праці і соціальної полі-тики, серед іноземців, які одер-жали дозволи на роботу най-більше українців – 35% (від усіх виданих). Громадяни Ки-таю одержали 6,3 тисячі доз-волів, в’єтнамці – 2,3, білоруси й громадяни Непалу приблиз-но по дві, турки – півтори ти-сячі дозволів.

Найбільше дозволів польська влада видала українцям для ро-боти в домашньому господарс-тві (2,3 тис.), у будівельній сфері (майже 2 тис.), у промисловості (1,4 тис.) і торгівлі (1,2 тис.).

м и ст е ц ьк и й п Р ое к т

Ікону людських гріхівцього року буде представлено на Венеціанській бієнале,яка відбудеться з 4 червня по 27 листопада

Це вівтар, зібраний із дерев’яних яєць, які розпису-вали громадяни тридцяти країн.

Автор роботи – художниця Оксана Мась. Вона відтво-рює з розписних яєць мозаїчну копію Гентського вівтаря, який створили брати Ян і Хуберт ван Ейки у 1432 році.

Для виготовлення вівтаря цілком, художниці буде потрібно кілька років і 3 млн 480 тис. дерев’яних яєць. Досягатиме він 92 м заввишки й 134 м завширшки. На Венеціанській бієнале планується показати лише 10–12 фрагментів цієї роботи.

Дерев’яні яйця для проекту виготовляють у Карпа-тах. Потім їх фарбують у потрібний колір і розсилають ченцям, в’язням, чиновникам і взагалі різним людям із трьох десятків країн. «Вони зображають на заготівках свої гріхи, звички й переваги – все те, чим вони замі-нили собі Бога», – розповіла Оксана Мась.

катерина карпенко, підприємець:

– Молодці, що ви-йшли. Тільки в такий спосіб можна розв’язати ці проблеми.

Іван кошель,пенсіо нер:– Мітингами не

все вирішується, треба потерпіти – і зміни будуть.

http://dponline.cn.ua

2 № 35 (219) 26 березня 2011, суботаhttp://dponline.cn.ua

РЕґІОНРЕґІОН

– На жаль, ЗМІ в останні роки не порушу-ють проблем

бджільництва. Держава мах-нула рукою на галузь, і во-на поволі занепадає. Ста-рі пасічники, професіона-ли відходять, а молодь до сільгоспвузів та технікумів, де готують пасічників, не поспішає. Професія стала непрестижною. Багато на меду не заробиш. До того ж, кормова база для комах помітно звузилася. Тварин-ницьких ферм не стало, тож ніхто вже не сіє на луках та пасовищах білу та ро-жеву конюшину, а раніше ж під ними були сотні гек-тарів площі. Про гречку і говорити нічого – її май-же не вирощують. Радує, правда, те, що стали сіяти рапс, гірчицю, коріандр, які є непоганими медоносами. Та й дехто з фермерів, які працюють на перспективу, як от Олексій Бутенко, па-січникують, сіють гречку. Менщина – традиційно ме-

доносний район. Тут немало луків, боліт, лісів. Тож можна збільшувати виробництво солодкої продукції. От тіль-ки племінна робота у пасіч-никуванні занепала.

Справді, Чернігівщина має великі традиції роз-витку бджільництва. Ще у Київській Русі мед не лише збирали, а й торгували ним із сусідніми державами. Об-ласть відома ще й тим, що саме тут жив основопо-ложник вітчизняної науки про бджільництво Петро Прокопович. Це він у 1814 році вперше у світі скон-струював напіврозбірний рамковий вулик і запрова-див нову систему заходів щодо утримання бджіл. Ра-ніше ж, для отримання ме-ду використовували прості дублянки.

У колекції Геннадія По-лосьмака є і давня дублян-ка, і вулик Прокоповича. Що, до речі, зроблений зо-всім без цвяхів, а рамки відрізняються від сучасних стандартів.

Минулий рік став дуже складним для пасічників. Аномальна спека швидко спалила цвіт акації, липи та інших медоносів.

І цьогорічне літо синоп-тики прогнозують спекот-ним. Але пасічники рук не опускають. «Через тиждень-два бджоли робитимуть перші обльоти після зи-мівлі», – каже Геннадій По-лосьмак. – Як правило, на теплого Олексія 30 берез-ня комахи вже вилітають із вуликів. Втім, років п’ять то-му, коли зима була теплою, бджоли вилітали ще в лю-тому. Після перших обльо-тів бджоли шукають квіти.

Починають цвісти ліщина, вільха, лоза, підсніжники, ряст, сон-трава, верба, а потім вже й сади».

У господарстві Геннадія Полосьмака аж 120 вули-ків. Минулого літа він ви-возив їх під Дягову та Бір-ківку. Хоч далося це йому нелегко. Кілька років тому до нього підкралася важ-ка недуга. «Але дякуючи саме бджолам та продук-там бджільництва, я три-маюся на цьому світі і да-лі буду клопотатися, про цих божих комах», – ска-зав на прощання Геннадій Полосьмак.

Валерій МАГУЛА

За б у та га л уЗь

Де бджола водиться,там урожай родиться

Пасіка Геннадія Полосьмака восени

Ще недавно, коли були на плаву великі сільгосппідприємства, кожне обов’язково мало свою пасіку. І то не забаганка керівників, а технологічна потреба. Без бджіл не може бути високих урожаїв. Та й мед ніколи не був зайвим. В останні десятиліття пасічникують переважно лише приватники. І досить непогано. На відміну від гречки дефіциту меду не бачимо. Втім, вартість півлітра солодкого продукту сягає 20–30 грн, але він того вартий. Мед не лише є продуктом харчування, а й відомий своїми лікувальними властивостями. А ще ж, продукцією пасіки є прополіс, віск, маточне молочко, квітковий пилок, бджолина отрута… Та як же нині працюється бджолярам? Ось що сказав голова Менської райорганізації бджолярів-любителів Геннадій ПОЛОСЬМАК:

Вулик Петра ПрокоповичаДублянка

Головне управління юстиціїу Чернігівській області

оголошує конкурсна заміщення вакантних посад:

1) старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби корюків-ського районного управління юстиції (на час відсутності основного працівника). Ви-моги: повна вища юридична освіта, стаж ро-боти за фахом на державній службі на посаді спеціаліста І або ІІ категорій (державного ви-конавця) не менше одного року або стаж ро-боти за фахом в інших сферах не менше двох років; громадянство України, досконале воло-діння державною мовою, знання комп’ютера;

2) державного виконавця Центрального від-ділу державної виконавчої служби Чер-нігівського міського управління юстиції. Вимоги: вища юридична освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, бакалав-ра, громадянство України, досконале володін-ня державною мовою, знання комп’ютера.Додаткову інформацію щодо основних функ-

ціональних обов’язків, розміру та умов оплати праці надає кадрова служба.

Документи слід подавати протягом 30 кален-дарних днів з дня опублікування оголошення за адресою: м. Чернігів, пр-т Миру, 43, каб. 109, тел. 698-068.

Ре й т и н г Р оЗв и т к у

Чернігів –32-й серед 45-ти міст України

За інформацією газети «Комен-тарі», кількість міст, обраних для порівняння рейтингу роз-витку, визначалося бажанням

охопити не лише обласні центри, а й усі міста, чисельність населення в яких перевищує найменший облас-ний центр – Ужгород, у якому 116,4 тис. жителів. Порівняння проводи-лося за 25 критеріями, що ство-рює п’ять груп по п’ять критеріїв у кожній. Ці групи можна умовно назвати так: «демографічна ситуа-ція і безпека життя», «зайнятість і доходи населення», «витрати насе-

лення», «витрати міських бюджетів на населення», «розвиток міської інфраструктури».

Найбільшим сюрпризом рейтин-гу стало 27-ме місце Харкова, який набагато відстав від інших міст-мільйонників, не тільки від Києва, який очікувано став лідером, але і від Донецька (6-те місце), Одеси (7-ме) і Дніпропетровська (13-те).

З усіх обласних центрів нижче Хар-кова в сумарному рейтингу опустили-ся лише п’ять міст: Кіровоград (29-те місце), Чернігів (32-ге), Луганськ (34-те), Херсон (35-те) і Запоріжжя (36-те).

н ов и н и

Ефективна профілактика – запорука зниження травматизму на дорогах

«Як поліпшити безпеку пішоходів на до-розі в темний час, що може зробити «ви-димим» та стати на заваді загибелі люди-ни на неосвітленій ділянці дороги, і яку роль у цьому відіграє світлоповертаючий елемент?» – ці актуальні питання розгля-дались 22 березня на ознайомчому семі-нарі для працівників управління ДАІ МВс україни в Чернігівській області.

Як експертів, з а п р о с и л и представни-ків північної

префектури поліції республіки Естонія, де у 7 разів знизи-ли смертність на дорогах у темну пору доби, використовуючи світлоповертаючі елементи. На заході також був Яан Хейн, Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Естонія в Україні.

Навчання МНСниківЧернігівські рятувальники провели на-

вчання на очисних спорудах «Чернігівво-доканалу», що у селі гущин.

Об’єкт належить до категорії потенційно-небезпечних. При очищенні використо-вується хлор, отруєння високою концен-трацією якого може призвести до смер-

тельних наслідків. У зоні можливого заражен-ня проживає дві сотні людей. За легендою, на складі розлилася ємність із хлором. Постраж-дав черговий оператор хлораторної.

На місце виклику прибули спецпідрозділи МНС. Евакуйовано персонал. Рятувальники за допомогою крану занурили ушкоджену ємність у спеціальний басейн.

Таким чином, ліквідували викид хлору в пові-тря. Одночасно встановили водяну завісу та оса-дили хмару небезпечної хімічної речовини.

Володимир ПЕТРЕНКО


№ 35 (219) 26 березня 2011, субота 3http://dponline.cn.ua

укрАїнА І сВІт

Одесу вже відключили від тепла.За борги

В ніч з 23 на 24 березня, коли температу-ра повітря в Одесі становила 4 градуси тепла, Дочірня компанія «Газ України» відключила будинки жителів міста від

газопостачання, мотивуючи це багатомільйон-ною заборгованістю населення за енергоносії в розмірі понад 262 млн грн.

Коментуючи відключення будинків від теп-лопостачання, в.о. віце-мера Одеси з ТЕК Ми-кола РУБЛЯ заявив: «Населення заборгувало тепловикам понад 200 млн грн. І приблизно таку суму їм винна держава – як компенсацію різниці у тарифах. При цьому два підприєм-ства «Теплопостачання міста Одеси» і «Одесь-ка ТЕЦ» заборгували ДК «Газ України» близько 300 млн грн».

У свою чергу, представники ДК «Газ Укра-їни», які напередодні прибули до Одеси, відзначають, що населення сумлінно і сво-єчасно оплачує вартість спожитих кому-нальних послуг, зокрема теплової енергії, проте сплачені кошти вчасно до компанії не надходять.

Зокрема, комунальне підприємство «Тепло-постачання міста Одеси» станом на 21 берез-ня заборгувало 187 млн грн (45%), а «Одеська ТЕЦ» – 78 млн грн (35%).

Хей підписав контракт на бійіз Кличком

Анонсова-ний ра-ніше по-є д и н о к

Девіда Хея з Володимиром Кличком тепер має статус офі-ційного: брита-нець підписав контракт на бій. Але ще не визначено з датою та місцем проведення першого за останні три роки об’єднавчого поєдинку в суперважкій вазі.

Відомо, що бій планується на 25 червня або 2 липня. Місцем майбутнього проведення на-зивають Німеччину, але за даними російських ЗМІ, команда Кличка також веде переговори з керівництвом Москви.

Померла відома актрисаЕлізабет Тейлор

На почат-ку люто-го ц.р. 79-річну Тей-

лор, дворазову лауреатку пре-мії «Оскар» бу-ло госпіталізова-но в медичний центр Cedars-

Sinai в Лос-Анджелесі із симптомами серце-вої недостатності.

Елізабет Тейлор двічі була удостоєна пре-мії «Оскар» за найкращу жіночу роль. Вона – перша актриса, гонорари якої обчислювалися мільйонами доларів. Не менше уваги, ніж її акторська робота, привертали перипетії осо-бистого життя голівудської зірки, а саме – ві-сім її шлюбів.

Причому з британським актором Річар-дом Бертоном вона поєднувала свою долю двічі.

Коментуючи, чому саме ці питан-ня обговорила колегія, голова обл держадміністрації Володи-мир Хоменко нагадав на важ-

ливості забезпечення реґіонального продовольчого ринку. Чернігівщина має можливості, щоб задовольнити власні потреби у більшості продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Харчова проблема, як показує світовий досвід, почала набу-вати глобального характеру. Причому питання продовольчої безпеки поста-ватиме дедалі гостріше. Чому?

Якщо раніше гектар землі працював, щоб виростити зерно, спекти хліб, на-годувати людей, а потім і худобу, без чого не будемо мати молока і м’яса, ін-ших продуктів харчування, то сьогод-ні земля стає важливим інструментом забезпечення енергетичної безпеки. Нині світ шукає альтернативні шляхи вирішення енергетичного балансу. Підземні ресурси поступово вичерпу-ються, і рано чи пізно люди змушені будуть шукати відновлювальні джере-ла. І важливе значення матимуть біо-технології, завдяки яким будемо мати відновлювальну енергетику.

Володимир Хоменко навів прикла-ди, що у країнах Латинської Америки вже виробляють до 30 відсотків паль-ного із сировини, вирощеної на полі. Країни ЄЕС також поставили завдання на 10 відсотків перейти на виробницт-во відновлювальних видів пального. Тобто, щоб гектар землі годував уже не лише людей, але й автомобілі та трактори. На енергоринку вже почала-ся конкуренція. Така реальність життя. Тому земля – одна з найважливіших

багатств України. Її маємо відповідно шанувати, берегти і пишатися нею. Сказане стосується не лише земель сільськогосподарського призначення, а й лісових угідь.

Передусім –рання діагностикаі профілактика

Колегу з Новгорода-Сіверського занепокоїло можливе закрит-тя туберкульозного відділен-ня місцевої лікарні. Як це може

узгоджуватися із заходами бороть-би з цією хворобою, яка вже набуває епідемії?

Голова облдержадміністрації зазна-чив, що протитуберкульозні заходи лише посилюватимуться. Ними, зокре-ма, передбачено ранню діагностику, а потім і профілактику хвороби. Ці два етапи дозволять ефективніше проти-стояти наслідкам небезпечної хворо-би. На першому плані – обстеження населення. Причому мають їхати не люди в медичні заклади, а медики в село. Надто коли йдеться про соці-ально ризиковані верстви населення. Хворі спілкуються зі здоровими людь-ми, і відкриті форми хвороби можуть завдати останнім великої шкоди. Зав-дання полягає в тому, щоб раз на рік обстежувати все населення. Особли-во тих людей, котрі перебувають на обліку. Медицину варто розглядати не як середовище, де працює лікар, а як створення нормальних, комфорт-них умов для здорового життя кож-ної людини.

Чи будемоз власним хлібом?

Володимир Хоменко оприлюд-нив цікавий факт: кожен чет-вертий буханець хліба дово-диться завозити в область з

інших реґіонів. Правда, і наші хлі-бопекарі виходять на ринки збуту своєї продукції за межі реґіону. Про-те статистика не на користь черні-гівців. «Імпорт» хлібобулочних ви-робів істотно переважає «експорт». Тому вживаються заходи щодо вре-гулювання ситуації на хлібному рин-ку. Зрештою, це й питання власного розвитку. Виконавча влада підтри-муватиме хлібопекарів, насамперед сировиною. Але якщо власник ко-мерційного об’єкту працює неефек-тивно, то тут ситуація складніша. В цьому випадку можливості виконав-чої влади обмежені. Та й тут готові сприяти приватникам і в придбанні сировини, і в реалізації продукції через відповідні точки продажу. Це спільна відповідальність.

«Чорнобильські» селане залишаться поза увагою

Одне із запитань на прес-конференції стосувалося про-довження газифікації населе-них пунктів, розташованих на

уражених радіацією територіях. На-самперед у Придніпровській зоні. Голова облдержадміністрації запев-нив, що ставлення влади до їх жите-лів особливе. Сьогодні, напередодні 25-річчя з дня трагедії, вшановуючи пам’ять людей, які загинули, ліквіду-ючи наслідки аварії, треба подбати і про тих, які проживають на забруд-нених територіях. Остаточно програ-му газифікації (і не тільки газифікації) ще не визначено, але фінансування передбачатиме кілька джерел, а не лише бюджетні кошти. Сьогодні вла-да аналізує, як виконуються шість «чорнобильських» програм, бачить проблеми і напругу в їх реалізації. Реакція буде адекватною.

Про молокоз селянських господарств

Журналісти не обійшли на прес-конференції і цю тему. Дві третини молока в області ви-робляють і реалізують саме

селянські господарства. Влада прагне зберегти їх. Адже це не лише незамін-ний продукт харчування, а й добро-бут самих селян. До речі, вчорашня сесія затвердила програму передачі нетелей багатодітним сім’ям, які про-живають у сільській місцевості, на шестирічний період. Такі сільгоспви-робники й надалі матимуть підтримку. Колгоспи-радгоспи розпалися. Людям потрібні робота і гроші. В молочному селянському виробництві дві пробле-ми: закупівельні ціни переробників і якість молока. Це вже стосується орга-нізації нормальної роботи заготівель-них пунктів, забезпечення виробників сучасною доїльною технікою, співпраці з переробниками.

Володимир Хоменко відповів і на інші запитання представників засобів масової інформації.

Олекса ДОРОШФото Віктора КОШМАЛА

н о тат к и З п Ре с-к о нфе Ре н ції

Про продовольчу безпеку. І не лише продовольчуМинулого четверга відбулося розширене засідання колегії облдержадміністрації, яка розглянула стан та перспективи забезпечення реґіонального продовольчого ринку, а також реґіональну цільову програму розвитку сімейних форм виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-сиріт, подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2011–2016 роки, яку депутати обласної ради затвердили вчора на сесійному засіданні.


4 № 35 (219) 26 березня 2011, суботаhttp://dponline.cn.uahttp://dponline.cn.ua

Життя як ЄЖиття як Є

Аби надто «не світитися» в рідному місті, наркоторговці вирішили нала-годити мережу торгівлі в найближчих районах Чернігівщини.

Склад злочинної групи – семеро жителів Прилук та Прилуцького району, в тому числі одна жінка. Всі вони не працювали. Крім одного,

вже були раніше засуджені за аналогічні порушення.З’ясувалося, що свою злочинну діяльність група розпочала в минулому

році, а нещодавно їх затримали співробітники обласного та Прилуцького міського підрозділів боротьби з незаконним обігом наркотиків за підтрим-ки бійців роти міліції особливого призначення «Беркут».


Затримано злочинну групу з числа жителів міста та району. Вони виготовляли і збували наркотики в особливо великих розмірах.

к Р и мін а л

Міліціонери «накрили» нарколабораторію в Прилуках

В Україні протягом двох років не було амністії. Починаючи з 2008 року, число ув’язнених зросло майже на 10 тисяч і перевищило 152 тисячі. За кількістю засуджених Україна лідирує в Європі. З нагоди 20-ї річниці Незалежності України Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроект «Про амністію». Президент звернувся до Парламенту з пропозицією якнайшвидше розглянути документ у цілому. Відповідно до законопроекту, насамперед мають бути звільнені неповнолітні в’язні.

У Прилуцькій виховно-тру довій коло-нії (ВТК) відбувають покарання юна-ки, які скоїли злочини в період, коли їм було 14–22 роки. У закладі мож-

на утримувати 360 ув’язнених, нині ж тут перебуває 140.

У виправній колонії створено всі умови для малолітніх в’язнів, щоб вони могли отримати середню освіту, набути спеці-альність у професійному училищі, яке діє при установі і закріпити ї ї безпосередньо на виробництві.

В’ячеслав Радченко, начальник уста-нови, зазначає, що у школі викладають досвідчені педагоги і рівень підготовки учнів доволі високий. Адже багато їхніх вихованців дистанційно навчаються у ви-щих навчальних закладах. Є й такі, хто мріє присвятити своє життя педагогіці, а є й інші, котрі у 19-20 років не вміли ні читати, ні писати.

В училищі засуджені набувають про-фесії столярів, автослюсарів, зварюваль-ників, токарів, майстрів з обробки дерева та металу.

На виробництві задіяно 90% вихованців. Працюють вони від 4 до 6 годин, залежно від віку, і отримують заробітну плату в су-мі 360 грн. Якщо зважити, що в установі відбувають покарання хлопці переважно з

неповних сімей, сироти й ті, до кого родичі приїхати не можуть, то на зароблені гро-ші вони можуть придбати солодощі. Адже більшість із них іще діти.

Харчування в колонії централізоване, продуктами забезпечені на три місяці впе-ред. Окрім того, є підсобне господарство, де вирощують овочі та фрукти для їдальні.

Вільний час засуджені проводять у спор-тивній залі, обладнаній сучасними трена-жерами, відвідують театральний, літера-турний, музичний гуртки.

На засіданнях батьківського комітету, що відбуваються щомісяця, обговорюються питання про подальше працевлаштування та навчання звільнених.

Начальник Прилуцької ВТК розповів, що нещодавно у них створено службу підготов-ки до звільнення, яка вирішуватиме питан-ня отримання паспортів, дітям-сиротам – пенсій, допомог та пільг. Приміром, якщо звільненому немає куди йти, його ставлять у пільгову чергу на отримання житла за попе-реднім місцем проживання. Через соціальні служби та центри зайнятості колишніх засу-джених працевлаштовують. Тобто, доля кож-ного вихованця відслідковується з моменту, коли він потрапив до установи і протягом одного-двох років після звільнення.

Здавалося б, усе не так погано. Та якою б зразковою не була установа, але це своєрід-на держава в державі, де діють свої правила і закони. Тут усе за розкладом і графіком. А там, за високим парканом, радіють життю, кохають, сподіваються, мріють...

Мріють і засуджені, що більше не схиблять, не порушать закону, не вчинять злочину. Мрі-ють про оплачувану роботу, сім’ю, власних ді-тей. А ще моляться щонеділі та в релігійні свята під час Богослужінь у невеличкій православній церкві, що діє в колонії. Тут вони сповідуються отцю Георгію – духовному наставнику, порад-нику, людині, яка, на їхню думку, розрадить і допоможе спокутувати гріхи.

Артем – прилучанин Відбуває покарання за крадіжку мідного дроту. «Піймався» тоді, як намагався здати метал до пункту прийому. Засуджений на 4,5 роки, раніше вже мав умовний термін покарання за пограбування кіос-

ків та крамниць. Вдома залишилась безробітна ма-ти та дідусь.17-річний Дмитроз міста Ніжина З товаришем вкрав метал із сусід-нього двору. Термін покарання – рік, через місяць – на волю. Можливо, і обійшлося б, якби не мав умовного покарання за те, що катався на чужому мотоциклі. Пла-нує повернутися до рідного міста, навчатися у професій-ному ліцеї з подальшим працевлаштуванням. Вдома на нього чекають мати і бабуся.

Олександр, 19 років, з міста Обухова Засуджений за вбивство. Його історія схожа з більшістю тих, хто скоїв тяжкі злочини. Випивали з друзями на ву-лиці. Коли вечірка була в розпалі, до

веселого гурту приєднався незнайомець, почалася бійка, тренований юнак не розрахував сили, запал підігрівав алкоголь... Коли отямився і побіг викликати «швидку», було вже запізно: незнайомець помер від побоїв. Термін покарання у Олександра – 8 років. У Прилуцькій ВТК пе-ребуває вже два роки, тут закінчив школу, ПТУ, працює на виробництві, отримує кошти. Вдома залишилася ма-

ти. Невдовзі його переводять до колонії для дорослих. А там уже інші закони й інше життя.

Руслан зі Щорса Відбуває покарання за те, що поцу-пив гаманця у майстра з професійно-технічного училища, де навчався. Термін покарання – 4 роки, бо крав і раніше. Вдома на нього чекають

мати і брат, які через скрутне матеріальне становище його не відвідують.19-річний Олексій, уродженець ШосткиВідбуває покарання за вбивство. Вно-чі з однокласником та товаришем по-верталися напідпитку додому, зустріли незнайомого чоловіка, чогось не поді-лили, як це часто буває між нетверезими. У одного з компа-нії був ніж, якого хлопці і використали у бійці. В результаті конфлікту незнайомець помер, усі троє – за ґратами. Батьків у хлопця немає, лише бабуся. Він мріє про волю, навчання, професію кухаря-кондитера. Та поки це здійсниться, дове-деться «попрактикувати» на дорослій зоні.

Киянин Денис, 16 років Засуджений на 5 років за кра-

діжку мобільних телефонів, які про-давав, а гроші витрачав на розваги. В колонії працює на виробництві, отримує заробітну плату і не пере-

стає дивуватися, що все так просто: працюй і отримуй свої кревні. Тепер мріє після звільнення обов’язково праце влаштуватися.

по той бік колючого дроту, або

«СВЯТиЙ БЕЗСМЕРТНиЙ,ПОМиЛУЙ НАС...»ПОМиЛУЙ НАС...»ПОМиЛУЙ НАС...»ПОМиЛУЙ НАС...»

Чи судилося їхнім мріям здійснитися, залежатиме не лише від них, але й від суспільства.Чи зможуть ці хлопці адаптуватися до життя в середовищі, де їх, зазвичай, вважають безнадій-

ними, не довіряють і остерігаються?Важко сказати, чи розкаюються засуджені, чи не потраплять знову за ґрати. В чужу душу не за-

зирнеш. Нині вони прислухаються до гамірливої вулиці по той бік паркану, а в неділю церковний дзвін по-кличе їх на літургію, під час якої кожен із них пошепки промовлятиме: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Свя-тий Безсмертний, помилуй нас...»

Ірина МИХАЙЛІЧЕНКО



ІНтЕРНацІОНалІзмІНтЕРНацІОНалІзмн е За б у т ні З уст Рі ч і

ТЕПЛО ПОТиСКУ президентової руки

9 травня 1968 року. Весь світ урочисто відзначав чергову річницю Великої Перемоги у Вітчизняній війні над фа-шистською Німеччиною. Групі журна-

лістів України, у складі якої був і я – завід-уючий відділом обласної газети «Деснянська правда», пощастило розділити світле, радісне свято разом із друзями з братньої Чехосло-ваччини. Вони тоді, до речі, водночас відзна-чали і річницю визволення їхньої країни від коричневого гніту.

Прага того дня вдяглась у нарядне вбран-ня. Всюди майоріли червоні прапори, прапо-ри ЧССР і СРСР – символи дружби братніх на-родів. Радісні обличчя, усмішки пражан, які сходились до центрального парку культури та відпочинку імені Юліуса Фучика. Тут від-бувалося головне дійство свята. Вшанувати своїх визволителів – воїнів Радянської ар-мії – прийшли і керівники республіки: Пре-зидент Людвік Свобода, перший секретар ЦК КПЧ Олександр Дубчек, голова Національних зборів Юзеф Смрковський, інші. Запрошення взяти участь в урочистих зборах одержали і ми. Наші місця на відкритій естраді, обрам-леній густими шатами весняної зелені, ви-явились поряд із названими керівниками. Людвік Свобода поцікавився: звідки ми. Я назвався: з Чернігова.

Отоді він і потис мені руку і, на хвильку замислившись, ніби щось згадував, сказав оте «Знаю, знаю ваше Придесення…» З хви-люванням дивився я на нього – бадьорого, життєрадісного, красивого, хоч літа невбла-ганно посріблили його волосся. Мені, недо-свідченому тоді журналісту, навіть не віри-лось, що поряд зі мною Президент дружньої держави, Герой ЧССР, Герой Радянського Со-юзу, Народний Герой Югославії, кавалер ор-денів Леніна, Жовтневої революції, Суворова, Червоного Прапора, ряду високих нагород Польщі, Франції, Великобританії, Сполучених Штатів Америки...

Президент не перебільшував, коли гово-рив, що його бойова молодість гартувалася у нас. Це так. Згадаймо хоча б тривожні дні далекого 1918 року, коли в боротьбі за мо-лоду республіку Рад міцніла і братерська дружба слов’янських народів. Численні вороги прагнули задушити нашу країну, не дати їй зіп’ятись на ноги. Жорстокі бої точилися то-ді і за Бахмач – крупний залізничний вузол, якому надавалось величезне значення. На пе-репоні окупантів, захищаючи місто, сміливо стали загони червоногвардійців. На допомогу їм прийшли воїни Чехословацького корпусу, сформованого з солдатів і офіцерів, які від-мовились воювати на боці інтервентів.

Насмерть, пліч-о-пліч з червонозоряни-ми бійцями стояли чехи і словаки 4, 5, 6

і 7-го Татринських піхотних полків. Разом били ворога, разом здобували перемогу. У важких боях міцніла дружба двох наро-дів. «Ми ніколи не забудемо тої братньої допомоги, яку надав нам Чехословацький корпус у боротьбі народу України з банда-ми хижого імперіалізму», – писав у своєму наказі від 18 березня 1918 року головно-

командуючий війсь-ками України наш відважний земляк В. Антонов-Овсієнко.

То була, по суті, по-дяка і молодому бо-йовому офіцеру Сво-боді. Адже він, нагадаємо, в ту лиху годину командував однією з військових частин зга-даного корпусу. Героїчна епопея на Чернігів-ській землі була для нього, як він говорив при нашій зустрічі, першим бойовим гартом його молодості.

Про ті далекі і пам’ятні дні, вже у ранзі міністра Національної оборони країни, Людвік Свобода з гордістю розповідав у своїй книзі, виданій, до речі, і в СРСР. Про героїзм того часу не раз йшлося в періодичних друкова-них виданнях. Спільним діям у боротьбі за нове життя присвячена в Чехословаччині і поштова марка (на знімку). На мініатюрі зоб ражені воїни у довгих шинелях з наши-ми прославленими трьохлінійками в руках. На купоні марки ті ж трьохлінійки, зіставлені пірамідою, і напис «Бахмач».

З часом уряд Чехословаччини заснував пам’ятну медаль, присвячену героїчним бах-мацьким боям. Бронзова медаль підвішува-лась до муарової стрічки, скомбінованої, що цікаво, зі стрічок чехословацького воєнного Хреста 1918 року і георгіївської. Нагорода – вагома, почесна.

У мирний час бойовий офіцер Свобода, під-вищуючись у званні, залишався вірним вій-ськовому обов’язку. На його погонах з’явилися зірки генерала армії. Досвід воєначальника, громадського і політичного діяча проявився і в період боротьби проти коричневої чуми, що нависла над Чехословаччиною. А коли фашисти посунули на нашу землю, він зно-ву, як і в 1918 році, став у ряди захисників своїх братів по духу.

Старшому поколінню добре відома бит-ва із загарбниками в районі села Соколово Харківської області. Тут у березні 1943 року вперше у Великій Вітчизняній війні вступив у бій з фашистами сформований на території СРСР Чехословацький окремий піхотний ба-тальйон під командуванням генерала Свобо-ди. Батальйон у складі 1-го Чехословацького армійського корпусу брав участь у визволен-ні від окупантів Харкова, Києва, інших міст і сіл України. Великих втрат зазнали мужні легіони, але показали високий моральний дух і бойові якості. За мужність і відвагу ба-

тальйон удостоївся заслужених нагород на-шої Віт чизни – орденів Суворова і Богдана Хмельницького. На грудях генерала засяяла Золота Зірка Героя Радянського Союзу.

Таким бачився мені Президент Чехосло-вацької республіки, коли у далекому 1968 році у дні святкування у Празі 23-ї річниці Великої Перемоги він потис мені руку і на теплий спо-мин про зустріч залишив свій автограф.

* * *Через роки світ сколихнула сумна звіст-

ка, від якої защеміло серце: на 84-му році життя Людвіка Свободи не стало. Не стало доброї, мудрої, мужньої людини, нашого щирого друга.

Андрій ФОМІЧОВ,член Національної спілки журналістів Україним. Чернігів

– Знаю, знаю ваше Придесення. Доводилось бувати у вашому краї, – говорив, тиснучи мені руку, Президент братньої, ще єдиної на той час Чехословацької Соціалістичної Республіки Людвік Свобода. – У вас гартувалася моя бойова молодість. Тут міцнів я духом…Той потиск, те тепло президентської руки відчуваю і досі – через багато-багато років. Що ж то була за зустріч – давня, незабутня? Чим пам’ятна мені, хоч відтоді минула, здається, вічність?

афга н

Замість служби – майже два роки війниКоли 1-го квітня 1983 року Василя Саєнка призвали до армії, він уже знав, що буде водієм. А ще в Менському райвійськкоматі сказали, що чекає його далека дорога у спекотний Афганістан...

Спочатку був збірний пункт у Чугуєві, потім курс «молодого бійця» та присяга у Вірменії. Ніякими військовими премудростями не вчили – лише зробили по сім пострілів на навчальних стріль-

бах та кинули по дві гранати з урвища. А вже 21 черв-ня літаком з Єревану необстріляних і ненавчених 18– річних юнаків доставили у Кабул, де на околиці міста дислокувався бойовий мотострілковий полк. Один з його батальйонів охороняв дорогу Баграм–Кабул. Інші виконували конкретні завдання: особовий склад сідав на бронетранспортери, автомашини і виїздив у визна-чений пункт та при потребі вступав у бій.

– Мені було довірено автомашину-тягач «УРАЛ – 375»,– розповідає Василь Саєнко, – нею я вивозив не надто пошкоджену техніку, яку потім можна було відремонтувати і знову використовувати. Такі маши-ни, як правило, йшли в кінці колони під прикриттям танка чи БМП. У походи нас направляли часто. Бува-ло, що і по два тижні, і по місяцю не повертались на базу. Там, куди нас посилали, точилася справжня вій-на. Найнебезпечнішими військовими професіями бу-ли: розвідники та сапери, які завжди йшли першими і могли загинути. Водіям було трохи легше, але ж для моджахедів, які воювали на своїй землі і добре знали гірську місцевість, наша техніка була хорошою мішенню. За майже два роки служби мені довелося змінити три тягачі. Бронежилети, якими обвішував та обкладав ка-біну, мало допомагали. І все ж без них не можна було. Одного разу тягач підірвався на фугасі. Мене майже не зачепило, хоча потім кілька днів у вухах гуло.

Щодо якихось особливих пригод, то можу згадати, як невеличка група у складі танка, бронетранспортера і тягача змушена була зупинитись і відстала від основної колони, яка мала виконувати бойове завдання. Більше, ніж півтори доби вісім чоловік: екіпаж танка і четверо водіїв перебували у зоні обстрілу противника. Спати вночі не могли – нас постійно обстрілювали. І лише на другий вечір до нас надійшло підкріплення і ми змогли вийти із зони обстрілу та повернутись на базу.

За неодноразове успішне виконання бойових зав-дань, командира відділення водіїв Василя Саєнка на-городили медаллю «За бойові заслуги». За час його служби у відділенні втрат не було. Хоча бувало, що у боях, радянські воїни гинули десятками. Їх потім, запакованих у плащ-палатки, вивозили, щоб пізніше «вертушками», «чорними тюльпанами» відправити на батьківщину, несучи горе рідним і близьким.

В одній з книг, виданій на Україні у 2006 році, наво-дяться імена тих українців, які загинули в Афганістані. А їх більше ніж 3280. Серед воюючих на чужій землі росіян було 50 відсотків, українців – 25. Представ-ників середньоазіатських та закавказьких республік воювало неспівмірно мало. Тодішній комуністичний режим розумів, якими ненадійними воїнами можуть бути представники держав з мусульманською релігією. Понад 160 тисяч українців пройшли дорогами цієї не-популярної війни. Вони чесно виконали свій військовий обов’язок, а ініціаторів введення «обмеженого контин-генту військ» вже давно оцінила історія...

Валерій МАГУЛА

Командир частини майор Череватенко вручає медаль «За бойові заслуги» командиру відділення Василю Саєнку

Людвік Свобода. Президент. 1968 р.

Людвік Свобода. Офі-цер. 1918 р.


6 № 35 (219) 26 березня 2011, суботасПОРтсПОРт

Гагарін-стадіон (Чернігів)Головна спортивна арена Чернігівщини.Офіційно структура, яка опікується цією спорудою, називається: «Державне підприємство «Олімпійський навчально-спортивний

центр «Чернігів» (директор Олександр Овчаренко). Це – державна структура, яка фінансується з Києва, адже тут базується важ-коатлетична збірна України, використовуючи для підготовки спортзал, обладнаний найсучаснішим спортінвентарем. Крім того, вже три роки свої домашні матчі на Гагарін-стадіоні проводить жіноча збірна з футболу, левова частка гравців якої – вихованці чернігівської «Легенди». Тож футбольний газон відповідає міжнародним стандартам. А ще тут проводить свої матчі футбольний клуб «Десна», який виступає у другій лізі чемпіонату України.

Місце для стадіону на Бобровиці було відведено ще до Великої Вітчизняної. Але то було лише поле та ряд лавочок обабіч нього. Будівництво нового розпочалося в кінці 50-х років минулого століття. Спочатку було зведено західну трибуну на 7 тисяч місць із чотирма спортивними залами та готелем під нею, потім – меншу, східну, на 4 тисячі місць. Урочисте відкриття стадіону відбулося 2 травня 1960 року. А наступного року йому присвоєно ім’я першого космонавта Землі.

У 80-х роках, Гагарін-стадіон реконструювали. Східну трибуну було знесено, а на ї ї місці зведено нову, більшу, на 9,5 тисячі чоловік. Такою вона є і тепер.

Проте на західній трибуні було оновлено шість секторів. Кожен з яких на 810 окремих пластикових сидінь, загалом – 4 тис. 860 місць. А тепер порівняйте: 7 тисяч колись і 4860 тепер. Але і вони ніколи повністю зайняті не бувають. Хоча і вхід зачасту на стадіон безкоштовний. Не ті часи нині, коли спорт у полі зору суспільства.

Сумарна кількість місць на Гагарін-стадіоні на сьогоднішній день становить 14 тисяч 333. Але це все одно неостаточні цифри. Коли буде переобладнано і східну трибуну індивідуальними сидіннями, тоді можна буде говорити про точну цифру.

У Чернігові є ще більш-менш пристойні футбольні поля на стадіонах «Текстильник», де проводить домашні матчі жіночий клуб «Легенда», «Юність» та «Хімік». По області – у Добрянці та Плисках.

НСК «Олімпійський» (Київ)А це – головна спортивна арена країни і один з най-

більших стадіонів Європи.Будівництво цієї спортивної споруди розпочалося ще у 1936 році,

на місці старої арени «Червоний стадіон» (відкритої у 1923 році). За задумом архітекторів стадіон мав вміщувати 50 тисяч глядачів. Від-крити його планували 22 червня 1941 року. Але довелося перенести свято на 5 років.

У різні часи стадіон мав різні назви: Сталінський Республікан-ський, ім. Хрущова, Київський Центральний, Республіканський. Остання назва і нинішня – НСК «Олімпійський».

У 1966–68 роках було проведено масштабну реконструкцію – добудовано другий ярус і стадіон вміщував вже 100 тисяч гля-дачів. Після установки пластикових сидінь у 1999 році кількість місць суттєво зменшилася – до 83 450.

В ході підготовки стадіону до Євро – 2012 цей спортивний комп-лекс нині на черговій, тепер уже наймасштабнішій реконструкції. Роботи планують закінчити цьогоріч і обійдеться це «задоволен-ня» у 4,5 млрд грн. Кількість місць знову зменшиться – до 69 004. Проте збільшаться проходи, кількість VІР-лож, місць для комен-таторів, людей з обмеженими можливостями тощо. Буде зведено навіс, який накриє всі посадкові місця. Після завершення робіт, в Україні буде два стадіони класу «еліт».

Донбас Арена (Донецьк)Місткість 51 504 чол. Новий стадіон. Раніше, місцевий футбольний клуб «Шах-

тар» грав на іншому, який не відповідав світовим стандар-там. Новий будували три роки. Проект дизайну – англійської ком-панії «АрупСпорт», генеральний підрядчик будівництва – турецька компанія Enka. Урочисте відкриття відбулося 29 серпня 2009 року. Під час Чемпіонату Європи з футболу 2012 року планується про-вести матчі групового етапу, чвертьфінал і півфінал.

Фот

о Ві

ктор

а ко

шМ

Ал

А

Театр починається з вішалки,А ФУТБОЛ –ЗІ СТАДІОНУ

Лужники (Москва, Росія)78 360 чол.Будівництво стадіону ім. Леніна розпочалося у квітні 1955 року,

а вже через рік (!) відбулось урочисте відкриття. Оце темпи! Тоді він був стотисячником. Це була головна спортивна арена колиш-нього Радянського Союзу. Але для глядачів було незручно: події на футбольному полі без бінокля не побачиш.

Це і нині найбільший стадіон у Росії. В 1992 році змінив назву на «Лужники», а у 1998 році включений до списку п’ятизіркових європейських стадіонів.

Одним із пріоритетних завдань, які стоять сьогодні перед країною, є підготовка до Євро – 2012. Проведення європейського футбольного форуму неможливе без якісного транспортного сполучення, готельного обслуговування. А найголовніше – потрібні високоякісні стадіони. Два – в Донецьку і Харкові – вже готові, інші – у Львові та Києві – будуються. І взагалі, які спортивні арени світу цікаві та ексклюзивні, та який вигляд на цьому тлі має Чернігів...



Маракана (Ріо-де-Жанейро, Бразилія)Легендарний стадіон, уже хоча б тим, що тут колись

вміщалося 200 тисяч глядачів!Втім, рекорд було встановлено давно, в 1950 році. На фіналь-

ному матчі четвертого за ліком чемпіонату світу. Господарі, бра-зильці, тоді програли. Цікаво, яким дивом переможцям, уругвай-цям, вдалося вирватися додому живими, знаючи імпульсивність і неврівноваженість місцевих вболівальників? Минулося. А от рекорд не побито і досі.

Назва стадіону походить від назви річечки, що протікає не-подалік, Маракани. Хоча офіційна – Маріо Філ’ю, на честь бра-зильського журналіста, завдяки якому проект було втілено у життя. Матч відкриття між збірними Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу відбувся у червні 1950 року, першого гола забив зна-менитий Діді.

Маракана нині – диво спортивної архітектури, а також храм бразильської релігії – футболу. Домашня арена клубів «Фламен-го» та «Флуміненсе», всіх збірних Бразилії, крім того, два інші гранди футболу штату – «Ботафого» та «Васко да Гама» – не-зважаючи, що мають особисті 40-тисячні стадіони, всі значимі матчі проводять на Маракані.

Примітна деталь – футбольне поле від трибун відділене ро-вом з водою. Поряд з головною ареною розміщений «Марака-насиньо» – критий спортивний зал, де відбуваються змагання з боксу, тенісу, а також різноманітні фестивалі і концерти.

Орієнтовна вмістимість на матчах чемпіонату світу-2014 має становити 82 тисячі глядачів. Поки що там може спосте-рігати за грою 95 тисяч. Що далі – то менше і менше. Такі ви-моги ФІФА.

Альянц Арена (Мюнхен, Німеччина)Йому лише п’ять років. І будувався спеціально під

чемпіонат світу 2006 року. Обійшовся у 280 млн євро. Вмі-щує 69 901 глядача.

Зовні споруда нагадує надувного човна, обклеєного з усіх боків прозорими ромбами. Унікальна система освітлення. Коли грає «Баварія», ромби горять червоним світлом. Коли супер-ників приймає «Мюнхен-1860», ромби стають синіми. А коли свої домашні матчі проводить збірна країни – ромби горять білим світлом.

Маракана (Ріо-де-Жанейро, Бразилія)Легендарний стадіон, уже хоча б тим, що тут колись

вміщалося 200 тисяч глядачів!Втім, рекорд було встановлено давно, в 1950 році. На фіналь-

ному матчі четвертого за ліком чемпіонату світу. Господарі, бра-зильці, тоді програли. Цікаво, яким дивом переможцям, уругвай-цям, вдалося вирватися додому живими, знаючи імпульсивність і неврівноваженість місцевих вболівальників? Минулося. А от рекорд не побито і досі.

Назва стадіону походить від назви річечки, що протікає не-подалік, Маракани. Хоча офіційна – Маріо Філ’ю, на честь бра-зильського журналіста, завдяки якому проект було втілено у життя. Матч відкриття між збірними Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу відбувся у червні 1950 року, першого гола забив зна-менитий Діді.

Маракана нині – диво спортивної архітектури, а також храм бразильської релігії – футболу. Домашня арена клубів «Фламен-го» та «Флуміненсе», всіх збірних Бразилії, крім того, два інші гранди футболу штату – «Ботафого» та «Васко да Гама» – не-зважаючи, що мають особисті 40-тисячні стадіони, всі значимі матчі проводять на Маракані.

Примітна деталь – футбольне поле від трибун відділене ро-вом з водою. Поряд з головною ареною розміщений «Марака-насиньо» – критий спортивний зал, де відбуваються змагання з боксу, тенісу, а також різноманітні фестивалі і концерти.

Орієнтовна вмістимість на матчах чемпіонату світу-2014 має становити 82 тисячі глядачів. Поки що там може спосте-рігати за грою 95 тисяч. Що далі – то менше і менше. Такі ви-моги ФІФА.

фу тЗа л

Зупинилися за крок до нагородТиждень у національному центрі паралімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів, що в Євпаторії (Автономна Республіка Крим), тривав розіграш кубка України з футзалу серед команд, за які виступали гравці, вражені дитячим церебральним паралічем. За почесний приз змагалося одинадцять команд, котрі були розбиті на дві групи. Збірна Чернігівщини потрапила до групи «А».

У стартовому поєдинку дніпропетровці переграли наших земляків з рахунком 4:1. У переможених голом відзна-чився Олег Лень. Цей гравець в наступному матчі двічі вразив ворота рівненської команди – 2:2.

Нелегко склався третій матч. Команді з Києва всі відда-вали перевагу, однак влучні удари Олександра Прокопенка і Сергія Вакуленка принесли перемогу чернігівцям – 2:1.

Щоб потрапити до півфіналу, полісянам потрібно було обіграти луганчан. Із цим завданням вони успішно впора-лися – 5:2. Відзначились Олександр Прокопенко і Сергій Ва-куленко та Олег Лень.

Не все із задуманого склалося у грі з хмельничанами. За-служений майстер спорту Сергій Вакуленко сміливо атакував противника, навіть забив гол, але його не підтримали това-риші по команді. Результат невтішний, програш – 1:5. Тому дорога до фіналу нашим землякам закрилася.

У боротьбі за третє місце чернігівці не змогли нічого про-тидіяти навалу команди з Волині – 1:6 (Олег Лень) і в кінце-вому підсумку стали четвертими.

Високу спортивну форму продемонстрував гравець збір-ної України Сергій Вакуленко. Його знову долучено до го-ловної команди. А ось виклик під знамена «синьо-жовтих» Олега Леня стало приємною звісткою для молодого спортс-мена. Фахівці відзначають його швидку гру, витривалість, нестримне бажання вразити ворота, добре поставлений удар. А ще – відчуття бути у вирішальний момент в по-трібному місці.

Віктор БЕРЕГОВИЙ

Жін оч и й фу т б ол. ліга ч е м піо нів уєфа

Без егіди «Звезда» згасла...23 березня. 1/4 фіналу. Матчі-відповіді«Ліон» (Франція) – «Звезда-2005» (Росія) – 1:0 (0:0)«Лінчепінг» (Швеція) – «Арсенал» (Англія) – 2:2 (1:1)«Дуйсбург» (Німеччина) – «Евертон» (Англія) – 2:1 (3:1)«Турбіне» (Німеччина» – «Жювізі» (Франція) – 6:2 (3:0)

Пермська «Звезда-2005», де виступає шестеро українок, ви-хованок чернігівської «Легенди», і яку тренує теж наша, чер-нігівська, Наталя Зінченко, розпрощалася із мрією про євро-кубок принаймні до осені наступного року. Як не старалися у

матчі-відповіді проти французького «Ліона», але роботи було багато не у нападників, а у воротаря Надії Баранової. А тут ще на 77-й хв. Людмилу Пекур за дві жовті картки вилучили з поля...

Півфінальні поєдинки відбудуться 9/10 та 16/17 квітня.«Дуйсбург-2001» – «Турбіне»«Арсенал» – «Ліон».Ситуація «одна до одної», як і рік тому.

Віктор М’ЯЧИНСЬКИЙ

«Звезда» згасла...

Швейцарка Лара Дікенманн («Ліон») на 60-й хвилині забиває переможний гол у ворота «Звезды-2005».

Театр починається з вішалки,

Одним із пріоритетних завдань, які стоять сьогодні перед країною, є підготовка до Євро – 2012. Проведення європейського футбольного форуму неможливе без якісного транспортного сполучення, готельного обслуговування. А найголовніше – потрібні високоякісні стадіони. Два – в Донецьку і Харкові – вже готові, інші – у Львові та Києві – будуються. І взагалі, які спортивні арени світу цікаві та ексклюзивні, та який вигляд на цьому тлі має Чернігів...

Уемблі (Лондон, Англія)90 000 глядачів.Відкрито в 1923 році. Мабуть, це найтитулованіший стадіон світу.

Які футбольні матчі тут тільки не проводилися, особливо після Другої світової війни! І фінали Олімпіад. І фінали чемпіонатів світу, Європи, фінали Кубків європейських чемпіонів та володарів кубків.

Але і ця спортивна арена капітально реконструйована. Нові часи – нові вимоги, нове технічне оснащення. Восени 2002 року стадіон знесли для того, щоб на цьому ж місці збудувати нову спортивну арену. Відкрили на початку 2007-го. Нині це другий за вмістимістю стадіон Європи після Ноу Камп в Барселоні. В його підтрибунних приміщеннях є ресторани, магазини тощо. Єдине, що залишиться без змін, так це Королівська ложа: так що за кубками і медалями переможцям, як і раніше, доведеться підніматися сходами.

Це лише короткий і ду-же неповний екскурс футбольними полями світу. В кожній країні

є чудовий стадіон і не один. І вони не схожі один на одно-го. А нині будівництво спор-тивних арен, яке зазвичай приурочується якій-небудь значимій спортивній події – Олімпіаді, чемпіонату світу, Європи тощо – це і змаган-ня найсучасніших технологій. Чи стане Україна «поперед планети всієї» хоча б у цьо-му питанні, невдовзі побачи-мо. А ще ж хочеться, щоб і в Чернігові стадіон відповідав своїй назві, адже Гагарін був першим космонавтом Землі. Першим!


8 № 35 (219) 26 березня 2011, субота


культуРаЗа хо п л е н н я

На таких людей варто витрачати час, навіть якщо його геть не вистачає! Адже від них маємо встигнути почути якомога більше про минулу епоху. Їх називають старожилами.Скільки хорошого міг би зробити для міської громади цей чоловік, якби хоча б на мить позбувся перешкод теперішнього життя – Сергій Іванович Іваницький обмежений у пересуванні багато років. Доводиться послуговуватися милицями, бо дуже дошкуляє біль у ногах. Але за всіх негараздів він продовжує покладатися на власну систему чітко визначених принципів щоденного життя – від елементарних до суттєвих. Така наполегливість та вимогливість Сергія Івановича до співрозмовника інколи навіть може здивувати новачка, якщо аудієнція з патріархом новгород-сіверського фотомистецтва виявилася для нього першою.

Сергій Іванович Іваницький народив-ся 1920 року в інтелігентній родині земських вчителів, які знали ціну справжній освіченості. Його батьки –

Іван Федорович та Ганна Захарівна – за ча-сів Російської імперії отримали пристойну освіту, тому і за радянської влади не лише не загубилися у комуно-більшовицькій сти-хії, а й набули поваги і шани у культурних колах Новгорода-Сіверського.

Під вінець ХІХ – на початку ХХ ст., коли ще дідівська родина нашого співрозмов-ника жила у містечку Грем’яч, яке й те-пер вартує український спокій на кордоні з Росією, батько Сергія Івановича – Іван Іваницький – завоював ще у юному віці авторитет серед місцевих селян.

Природна кмітливість, раннє пізнання грамоти сформували з нього розумну осо-бистість, яка проявила себе у служінні і до-помозі селянській громаді. Йому доводи-лося мало не щодня писати різні звернен-ня, скарги, запити до повітового земства, місцевого панства, вищого представництва влади. За словами Сергія Івановича, скла-дав навіть прохання до царського двору Миколи ІІ. Тож грем’ячани не мали клопоту у тій царині життя, де зазвичай потерпають люди, у яких бракує можливостей досту-катися до істини за елементарної причини – невміння писати.

Тут було все по-іншому. І коли хлопчик подорослішав, сільська громада зібрала потрібні кошти, щоб допомогти хлопцеві здобути хорошу освіту. Тож Іван Федоро-вич Іваницький закінчив спочатку почат-кове училище з відмінними оцінками (є навіть примірник Біблії, подарованої на знак гарного навчання здібного хлопчини), гімназію, а згодом – Глухівський учитель-ський інститут.

Батько Сергія Івановича багато років працював у сільських народних училищах, а напередодні голодомору 1932–1933 років прибув уже з сім’єю у Новгород-Сіверський.

На той час він вже був одружений на мо-лодій вчительці початкових класів, котра зовсім не відставала від чоловіка у рів-ні освіти. Після завершення навчання на Новгород-Сіверських дворічних жіночих педагогічних курсах у місцевій жіночій гімназії вона вже практикувала класною дамою у школі 1915–1916 навчального року. Коли по переїзді до міста вони вла-штовувалися на роботу до шкіл №1 та №2, у їхніх трудових книжках вже були записи про роботу педагогами. Так, у Івана Федо-

ровича було двадцять вісім років стажу, а Ганна Захарівна встигла попрацювати двадцять. З того часу вони не покидали педагогічної ниви: мати Сергія аж до ви-ходу на пенсію навчала дітей у початкових класах місцевої школи №1, а батько був останнім директором школи №2, наказ до виконання обов’язків якого отримав у районному відділі освіти 28 червня 1941 року! Ця школа через кілька тижнів пере-твориться на руїни під першими ж бом-бовими ударами німців.

Іван Іваницький, батько Сергія Іваницького, учитель народних училищ Новгород-Сіверського

повіту. Фото 1913 року. За рік до мобілізації на Першу світову війну

Ганна Іваницька, мати Сергія Іваницького, учителька народних училищ. Фото 1917

року. Другий рік роботи після закінчення дворічних жіночих педагогічних курсів

у Новгороді-Сіверському

Сергій Іваницький. У березовому гаю. Автофото 1975 року.

спрАВжнІй МАйстержиттєвої фотографії

Ю віл е й хоРу

ПІСНЯжити й працювати

допомагаєУ Мені відбулися збори

представників ветеранського активу району.

Йшлося про роботу райорганізації ветеранів за рік минулий, проаналізували стан медичного обслуговування, накреслили плани на рік ни-нішній. Ветерани хотіли б, щоб їх забезпечу-

вали ліками за пільговими цінами, більше виділяли слухових апаратів (торік було аж… 12), допомагали у лікуванні зору, протезуванні зубів, щоб виділяли-ся інвалідні візки (торік надійшло 48). Автомобіля не надійшло жодного. Проблемним залишається забезпечення за рецептами кардіостимуляторами, кришталиками для очей. Торік кришталик заміни-ли лише одному ветерану. А до санаторію «Остреч», який розміщений на території району, не було виді-лено жодної путівки.

Тобто у наших ветеранів все так, як і по всій Україні. На словах влада обіцяє дбати про ветера-нів не лише раз на рік – 9-го Травня, а й усі 365 днів. На ділі ж – усе навпаки. Але ветерани – лю-ди терплячі, до життєвих негараздів давно звикли. Настрій піснею піднімають. Ще десять років тому у Мені було створено хор районної ветеранської ор-ганізації. Спочатку в ньому було небагато любите-лів пісні. А нині стільки, що в кабінеті райради не вміщуються.

– Наш хор налічує 30 учасників, – розповідає го-лова Менської райради ветеранів війни і праці Раї-са Москальська. – Найстаршому Михайлу Ющенку у серпні виповниться 90 років. Інші молодші. Але всі, як один, закохані в пісню. Репертуар у нас досить широкий. Виконуємо військово-патріотичні пісні, як україно-, так і російськомовні. Гарно звучать україн-ські народні пісні. Є в нас і свої солісти: Тетяна Жура-ковська, Антоніна Головата, подружжя Солов’їв – Віра та Григорій. Останнім часом свої таланти демонстру-ють Олександр Супрун із Жовтневого, Петро Крук та Леонід Мельниченко з Дягової, Дмитро Кушніренко з Мени та інші. Доклала зусиль до підготовки хору і молода акордеоністка Оксана Луговець.

Самодіяльні артисти влаштували концерт у Мен-ському районному будинку культури. Вдячні глядачі, а серед них було і керівництво району, не шкодували оплесків. Ось тільки глядачів було небагато. Можливо далася взнаки холодна погода чи недопрацювали з рекламою. Однак, цей концерт не останній. Ветеран-ський хор регулярно бере участь у районних захо-дах, їздив і до обласного центру, і по селах району. Побажаймо ж колективу нових творчих здобутків, міцного здоров’я і довголіття.

Валерій МАГУЛАФото автора

Виступає ветеранський хор

На сцені – подружжя Солов’їв: Віра та Григорій

культуРа




культуРа

Два листиРаніше корюківчанка Галина Дмитрівна Черниш час-

то писала до газети. Тепер – рідше. Домашні кло-поти й роки!..

Аж ось обізвалася. Взятися знову за перо її при-мусили життєві обставини. На щастя, радісні. Її можна зрозуміти: чекала своє 75-річчя з тривогою. Літа великі, у людей свої турботи, не до неї. Але помилилася. Ніхто не забув! Та й хіба можна таку щиру трудівницю й до-бру душу забути?!

Отож, ювілей для Галини Черниш – день великого сон-ця. Світить і досі на її далекій вулиці.

А ще захотілось їй написати про своїх невтомних дру-зів – подружжя Устименків. Своїми щедрими рядками Галина ніби говорить: «Щасливий той, хто має таку опо-ру в житті».

Спасибі Вам за листи, Галино Дмитрівно!Зоя ШМАТОК,

кор. «Деснянки вільної»

Від імені матеріВідсвяткувала я своє 75-річчя, хоча нелегкими були в

мене дитинство і життя. Але я переборола всі свої труднощі і дожила до такого віку. 37 років пропрацю-

вала на фабриці техпаперів, у 55 років пішла на заслуже-ний відпочинок. Думала, хоча б рік пожити на пенсії, і то добре. А я вже 20 років на пенсії! 10 з них пропрацювала у раді ветеранів фабрики. І в день народження я зрозуміла, що недаремно я прожила ці 75 років, заслужила таку увагу від рідних, друзів, колег по роботі і просто хороших лю-дей. Як приємно було, коли всі вони й рада ветеранів фа-брики поздоровили мене. Низький уклін вам усім від мене. А скільки було сказано добрих, щирих слів і побажань від дітей, яких я виростила і в люди вивела, двох синів та доньку. Поздоровили і племінники з квітами, і подруги. Як радісно було на душі! Але є такі діти, що не цінують своїх батьків, зобижають їх. То прошу, як матір, прочитайте мій лист і замисліться: потрібно любити стареньких ма-терів, які дали вам життя, вклали всю свою душу, любов і здоров’я, ростивши вас. Нам багато не потрібно, просто щире, ласкаве слово, і вони будуть раді і вдячні вам. Не за-бувайте своїх стареньких батьків. Цінуйте їх.

Друзі на все життяРозповім про гарну сім’ю Устименків, яка живе в Корю-

ківці, Анатолія Івановича та Антоніну Дмитрівну. Анатолія я знаю давно, ще в школі з ним училися, а

Антоніну – як на фабриці техпаперів працювали. Ана-толій служив в армії, там і познайомився з Тонею. Від-служив, приїхав додому, поговорив з рідними і поїхав по свою Тоню. Одружилися, і вже 51 рік разом. Нелегке в них було дитинство. Анатолія виховувала мати, хоча і був батько. Антоніна ж кругла сирота – з дитбудинку. Але сім’я в них склалася дружна, міцна. Більше 35-ти років пропрацювали разом на фабриці техпаперів у фарбуваль-ному цеху, звідти і на пенсію пішли. Потім Антоніна ще більше 10 років відпрацювала в раді ветеранів фабрики, а нині працює там уже Анатолій. Відгуки від пенсіонерів про нього дуже гарні. Хороша він людина. Нікому не від-мовить у допомозі: і старому, і малому, за що його і по-важають люди.

Антоніна теж нікого не залишить у біді. Кожному до-поможе і морально, і матеріально, і завжди дасть пора-ду. Скільки вони допомагали і мені, і моїм дітям, онукам. Низький уклін їм за це і міцного здоров’я. Вони для нас як рідні. Сестер у мене вже нема, померли. І Тоня для мене як рідна сестра. Я їх дуже поважаю і ціную. Виростили вони і виховали двох доньок, мають внучку і внука. Старша донь-ка живе в Росії, закінчила торговий інститут. Менша Іра – академію, живе і працює в Києві. Внучка Віка закінчила академію, а нині заочно навчається на юридичному фа-культеті при уряді Російської Федерації. Внучок Дмитрик у 7 класі і знає вже французьку мову. Хороших виховали вони дітей, за це їм любов і шана від них.

Зараз Антоніна у вільний час вишиває гарні подушки і портрети. Хороша господиня, маринує грибочки, які при-возить Анатолій, консервує, не сидить без діла. Анато-лій більше часу працює на городі влітку, та гриби, ягоди возить з лісу. А які він посадив біля річки дерева! Поливав кожне деревце. Виросли вже великі берізки, ялинки наче парк над річкою. Влітку косить траву, сміття збирає, доглядає за кожним деревцем, бо любить він природу. А перед Новим роком якась зла душа по-варварськи зру-бала 4-метрову ялинку. Душа в Анатолія болить, що є такі злі люди.

Галина ЧЕРНИШ,матір трьох дітей, чотирьох внуків і трьох правнуків

м. Корюківка

Після звільнення від загарбників, Іван Федорович очолив у місті серед-ню школу №1, а Ганна Захарівна про-довжувала викладати у початкових класах. Цю ж школу закінчить за рік до війни і син подружжя Іваницьких – Сергій, котрого одразу ж призвали на строкову службу до війська.

Війну 1941–45 років Радян-ського Союзу з Німеччиною Сергій Іваницький розглядає критично.

Проходив службу з 1940 року на західному кордоні в артилерійсько-му підрозділі. Спостерігав, як напе-редодні вторгнення, у травні-червні 1941 року, німці підтягували впритул до нового державного кордону танки, накриваючи їх сіном. Так само і з на-шого боку постійно підходили нові сили. Як очевидець, Сергій Іванович розповідає про відкриту неприхова-ність і прагнення обох вождів пере-грати один одного у грі на виперед-ження.

Зовсім не про військовий хист чер-воних командирів йшло ся у розповідях ветерана Другої світової, на противагу книж-кам про війну, коли полк від-ходив на Схід, і застрянувши у Пінських болотах, залишав гармати і втопив усіх тяглових коней!? Або про командира, який три доби водив лісом кілька сотень вояків, обіця-ючи ось-ось вийти до насе-леного пункту. «Чи то карти не знав, чи працював на во-рога?» – каже Сергій Іванович. У його розповідях – справжня війна очима солдата.

У сорокових та п’ятидесятих роках минулого століття Сер-гій Іваницький наполегливо вчився, продовжуючи родин-ну традицію, тягу до знань. А вони – знання довоєнної де-сятирічки – були міцними, а тому на родючому підґрунті родового коріння спонукали до продовження в оволодінні наукою у серйозних технічних навчальних закладах Радян-ського Союзу. Спочатку закін-чив Київський електромеха-нічний технікум з відзнакою, а потім – Московський елек-тромеханічний інститут інженерів за-лізничного транспорту.

Молодість розкрила ще одне дарування долі, зростивши неперевершеного майстра чорно-білої фотографії. «Ко-

ли вперше мали знайомство з фото-графією як жанром мистецтва?» – по-цікавився у ветерана. «Навчаючись у старших класах, вперше почав прак-тикувати фотографування у шкільному гуртку. Мав певну можливість фото-графувати і в армії. А коли з автома-том йшов Польщею та Німеччиною, то все мріяв знайти на військових дорогах... фотоапарат! Та не вдалося, хоча немало невідомого радянській людині майна зустрічали у багатих і звичайних будинках німецьких гос-подарів», – каже Сергій Іванович.

Розпочавши систематично працю-вати над світлиною як аматор у сту-дентському середовищі, маючи свій

фотоапарат, він впродовж 50–70-х років став відомим фотомайстром у Києві, увійшовши до десятки кра-щих фотографів. Його запрошува-ли знімати різні заходи у столиці України.

Та понад усе Сергій Іваницький по-любив природу Подесення, пейзажі Новгорода-Сіверського, які полонили його душу. Світлини майстра і досі, через десятиліття, радують око. Ось вулиці провінційного містечка зі ста-рою брамою, з монастирськими сті-нами та знесеними будиночками. А тут – симпатичні паркові алеї з ще непоруйнованими скульптурними фігурами у стилі ампір, такими мод-ними у сталінсько-хрущовські часи. І багато-багато іншого, зафіксованого апаратом фотографа. Світлини доно-сять історію разом з непереверше-ною природною красою, яку, на жаль, повернути вже не можна.

Сергій Іванович Іваницький добре знає життя як зсередини, так і ззовні, адже за плечима –

дев’яносто років. Чого тільки не перебачив на довжезній дорозі життя. Мабуть, то-му і небайдужий до нега-раздів сьогодення. З болем згадує голодні 1932–33 ро-ки. Каже, що неподалік від їхнього будинку, що стояв недалеко від колишнього Козацького майдану біля Успенського храму, бачив, як лежали, впавши з лав-ки четверо людей з села, які прорвалися у місто по їжу. Скоріш за все, каже, з’їли щось після великого голодування та остаточно знесилились. Говорив і про свій похід з батьком уздовж Десни уверх до Росії того ж таки лихого 1932–33-го, де вдалося обміняти рулон па-перу на чотири кілограми борошна. А ще батько, Іван Федорович, десь роздобув за роботу (вмів працювати з бляхою) кінську ногу. Так і пережили лиху годину.

Сьогодні хоча і здоров’я слабке – погано бачить і пересувається на милицях – Сергій Іванович не дає

спокою тим, хто не бажає і не вміє працювати як слід. Він телефонує до місцевої газети, пропонуючи критичні нотатки з життя міста, іноді пише до Кабміну чи служ-би з питань звернень громадян у Секретаріаті Президента України. А оце попросив текст Конституції України – хоче попрацювати над пропозиціями щодо змін чи вдо-сконалення статей Основного За-кону. Нещодавно вранці зателефо-нував, сказав, що хоче дізнатися про адресу відомства у Києві, яке опікується залізницею, бо є про-позиції щодо грамотного обла-штування безпечних залізничних переїздів, які останнім часом пе-ретворилися на справжню пастку, в якій гинуть люди.

Бойовий ветеран!Борис ДОМОЦЬКИЙ

м. Новгород-Сіверський

З АрХІВу сергІЯ ІВАнИЦЬкого

«Золоті ворота» у Києві після реставрації. Фото 1980-х років.

На Десні у передмісті Новгорода-Сіверського.Фото 80-х років

Андріївська церква у Києві. Фото 70-х років.

Тихе плесо Десни у Щурівці під Новгородом-Сіверським. Фото 1970-х років

спрАВжнІй МАйстержиттєвої фотографії

с о к Р ове н н е

культуРа


10 № 35 (219) 26 березня 2011, суботаhttp://dponline.cn.ua

ОсОбистОстІОсОбистОстІ

«Мій Маркович!»

Народилася Олександра Коцюба 18 березня 1921 року в с. Весе-лому Хортицького райо ну Запо-різької області в сім’ї селянина.

У 1939-му вступила до Запорізького університету на україн ську філологію. В часи окупації працювала швейцаром-прибиральницею в дитячій бібліотеці Січеслава. Після звільнення обласного центру ї ї було зарахо вано на III курс. Закінчила навчання 1945-го, здо бувши спеціальність «викладач української літера тури». Протягом 1945–48 рр. ви-кладала укра їнську літературу в Дро-гобицькому вчительському інституті, а в 1949–51 – у Чернігівському пед-інституті. Вела гуртки виразного чи-тання, була режисером аматорських вистав і концерт них програм, адже володіла мистецьким хистом.

Від 1 вересня 1956 року працюва-ла старшим викладачем Ніжинського педінституту, де розквітли ї ї неорди-нарні таланти педагога, науковця, ді-яча українсько го національного від-родження. Відбувши річну аспірантуру при Інституті мистецтвознавства, фоль-клору та етнографії, у 1964 році успіш-но захистила дисертацію в Київському педінсти туті ім. Максима Горького. Із квітня 1969-го вона – доцент за спе-ціальністю «Фольклористика».

Олександра Коцюба багато працює над проблемами української фолькло-ристики, результати своїх досліджень систематично друкує в журналах і га-зетах. Лише в 1971 році опубліковано чотири статті, дві з них – у збірниках «Наукова думка». Бере участь у науко-вих конференціях, проводить громад-ську роботу.

До 200-ліття Ніжинської вищої шко-ли (2005 рік) доцент Ніжинського дер-жуніверситету ім. Миколи Гоголя Тама-ра Пінчук видає у Ніжині збірку «Зірки залишають слід»… і серед видатних постатей Гоголевого вишу розповідає про Лесю Коцюбу:

«Леся Йосипівна якось зненацька з’явилась у нашому вузі. Дружина рек-тора Марка Повода була у Чернігові головою державної комісії, їй там спо-добалась викладачка Коцюба, тому й була запрошена до нас. І квартирку – маленьку кімнатку з одним віконцем – вона з сином Богданом одержала.

Кафедра української літератури на-шого інституту одержала кваліфікова-ного викладача. Вона була емоційною людиною, красномовною і щирою, сво-їм літературним словом захоплювала студентів. Її любили, поважали, нама-гались наслідувати.

Була ще одна справа, в якій Леся Йо-сипівна кохалась. Це процес написання і

захисту дисертації. Тема її дисертації була просто чудова: «Опанас Марко-вич – видатний український фолькло-рист». Це був, як добре пам’ятає чи-тач, чоловік української письменниці Марко Вовчок.

Знаю, що не перша Леся Йосипівна прийшла до висновку, що просякнуті українством твори за російськомовну дружину писав Опанас Маркович. Знаючи добре Марковича, не могла мовчати».

Інтернаціоналізмчи русифікація?

Науковий працівник Ніжинського краєзнавчого музею ім. Івана Спаського Наталія Дмитренко побачила у фондах Централь-

ного державного архіву-музею літе-ратури і мистецтва України листування викладача Гоголевого вишу кандидата філологічних наук Григорія Васильків-ського з Володимиром Даниловим – фольклористом і літературознавцем з Ніжина, який працював у Ленінграді і підтримував творчі стосунки з Лесею Коцюбою.

«Леся Коцюба приїхала в Ніжин з Чернігова, років 35-ти, гарної зовніш-ності, дружить з дружиною ректора Марка Повода, має сина Богдана, пише дисертацію, – писав він колезі. – У 1962 році урядовою постановою відмінили видання і друк у педінститутах «На-укових записок», Леся Коцюба їздила в Київ і добилася у Головліті дозволу на друк останнього збірника. У 1964 році в Ніжин приїздив Ульріх Фохт, який читав лекції про творчість Михайла Лермон-това. На урочистому вечорі Леся Коцюба декламувала українською уривок з поеми Тараса Шевченка «Лілея».

Близько 18 років роботи в Ніжинсь-кому педінституті знаменували розквіт викладацької, науково-дослідної, гро-мадсько-політичної діяльності Лесі Йо-сипівни. Її лекції з давньої україн ської літератури, фольклору, мистецькознав-чі гуртки охоче відвідували сту денти різних факультетів, а організо вані нею екскурсійні поїздки Шев ченківськими місцями, до пам’яток віт чизняної іс-торії збирали численні гро мади небай-дужих. З року в рік – робота в архівах Чернігова, Києва, Глухова, Канева... Ле-сі Йо сипівні належить 20 публікацій, зокрема фунда ментальні студії про життя й творчість Опанаса Марковича. Можна тільки здогадуватись, як багато полишила вона ще неопублікованого. Позбавлена права викладати, що бу-ло суттю ї ї життя, цькована місцевою пресою, подвижниця згасла, як свіча, на 66-му році життя.

«Аби прояснити першопричини на-глої згуби, зга даймо знаменні 60-ті

роки, – пише Григорій Аврахов, який працював у Ніжині деканом філоло-гічного факультету. – Тоді довкола Ле-сі Йо сипівни утворився доволі потуж-ний осередок патріотів-україністів. Вони активно впливали на студент-ське життя, оновлення навчально-виховного процесу, залучення студент-ської громади до пізнан ня «нової хвилі» літературно-мистецького ренесансу. Щораз пафоснішими ставали дискусій-

ні зустрічі з молодими, передусім ки-ївськими майстрами «нового слова», які голосно заявили про себе. Особливо зна чущим був приїзд Миколи Вінгра-новського, Івана Драча, Євгена Гуцала, Бориса Олійника, Григора Тютюнника. Яскраве свято єднання душ викликало жорсткі ре пресивні заходи до учасників та організаторів дійст ва. Бродильним ферментом став бунтівний трактат Івана Дзюби. Викривальне слово, якого вже не сподівала ся почути знекровле-на терорами Україна, заохотило ді-яти рішучіше й наступально: світ має по чути голос пробудже ної до спротиву свідо мої себе України. І нам пощастило здійснити неймовірне: ми переда ли цю працю за кордон. Конспіративні заходи спрацювали бездоган но – з нашого бо-ку. Ніхто з утаємничених не споганив-ся зрадою».

26 серпня 1974 року ректор Василь Горбач зму сив Лесю Йосипівну подати заяву на звіль нення «за власним ба-жанням». На прохання видати харак-теристику для пошуків іншого місця роботи він прописав: «Тов. Коцю ба О. Й. піддавалась різкій критиці на ка-федрі, раді факультету та інституту за те, що мала та пе редала іншій особі ідейно-шкідливий матеріал». Керівник і вчений убоявся назвати філософсько-соціологічний документ, що побачив світ 1968 року в Мюнхені. Замовчуван-ня епохального явлення, мовби його

не існувало зовсім, тривало роки. За-те «нєдрємноє» КҐБ й надалі катувало «провинців». До честі Лесі Йосипівни, усі допити, «очні ставки», перехресні напосідання слідчих вона ви тримала предостойно.

«Буржуазна націоналістка»

У газеті «Літературна Україна» за 9 листопада 1973 року Іван Дзюба заявив про те, що його писанина: «…містила в собі глибоко по-

милкове розуміння ряду національних проблем, інтернаціональної природи нашого соціалістичного суспільства, перекручено ї ї трактувала і по суті була виступом проти національної по-літики партії».

І далі на 125 сторінках він намага-ється переконати нас у перевагах соці-алістичної культури. Уявляю, як тяжко йому було тоді. А як почувалася після цього Леся Коцюба? Вона, очевидно, запитувала себе: «Коли ж Іван Дзюба був правдивим?»

Вона жодних публічних заяв не робила. Жила одна у своїй квартирі-бібліотеці, без роботи, без грошей, часом і без хліба. Син мешкав окремо, в іншому місті і надіятися на його під-тримку вона не могла. Колишні коле-ги, які проживали в цьому ж будинку, мовчки обходили ї ї. Інші сусіди спів-чутливо розповідали: «Леся Йосипівна так кашляла, що ми через стіну чули». Але не наважилися зайти і розпитати, чому вона кашляє. Не через душевну черствість, а зі страху втратити влас-не благополуччя. Серед них, вочевидь, були й ті, хто ще пам’ятав «чорні во-ронки». Та й як було не боятися, коли у будинку жив «сексот», який не при-ховував, що слідкує за Зоєю Олексан-дрівною та ї ї київською подругою лише тому, що вони відвідують «буржуазну націоналістку».

Доктор філологічних наук професор Павло Михед згадує. «Я ніколи не нале-жав до кола друзів чи учнів Лесі Йоси-півни, не слухав її лекцій, не складав їй іспитів. Зрештою, як на мене, не так було багато людей, які могли б похва-литися дружбою з нею (хіба що Віра Митрофанівна Олійник); бо вела вона замкнений cпосіб життя, особливо в останні роки.

Про Лесю Йосипівну багато й шано-бливо говорилося у студентському колі, особливо про її вимогливість. Вже ви-кладачем сам переконався в цьому, бо став невільним свідком того, як вона поставила затятій боржниці «трійку», а та почала дякувати, на що викладач гнівно обірвала: «Не треба мені дякува-ти!» Коли ж та пішла, жбурнула на стіл

Всіх захистиласвоїм серцем...

На похороні Лесі Коцюби людей було небагато. Родичі, сусіди і викладачі Ніжинського держуніверситету ім. Миколи Гоголя, які не побоялися висловити свою пошану колишній колезі і її громадянському вчинку. Сусідка Зоя Олександрівна Чіплінська працювала тоді в комбінаті громадського харчування і допомагала сестрі покійної та її сину влаштовувати поминальний обід. Пригадує, що частину великої бібліотеки Лесі Йосипівни родичі передали в університет, а решту – викинули, як макулатуру. Той спогад і досі ятрить їй душу – здавалося, що із книжками викидають на смітник і саме життя цієї незвичайної жінки. Із сестрою вони облаштовували могилу, і Зоя Олександрівна запропонувала зробити напис на пам’ятнику: «Навіки в пам’яті людській».

Кандидат філологічних наук Григорій Аврахов у восьмому номері журналу «Дивослово» за 2005 рік назвав Лесю Коцюбу однією з найславетніших українських патріоток, які самовіддано боролися за державу і націю. Це Люба Гайовська («Рута»), Галина Дидик, Алла Горська, Ірина Калинець, Ліна Костенко, Оксана Мешко, Надія і Леоніда Світличні, Надія Суровцева, Марта Чорна («Медея»), Наталя Шухевич...

залікову книжку зі словами: «Це злочин! Ставити трійку за такі знання – зло-чин!» За цим – викладацький максима-лізм, висока вимогливість до себе і до своїх учнів. Як далеко це від сьогоднішніх «новацій», що сусідять з криміналом, але є прикрою повсякденністю.

Ближче я зазнайомився з Лесею Йо-сипівною, коли почав вже викладав. Тоді перед лекціями і в перерві ми зби-ралися в «лекторській» і обмінювалися новинами, дискутували. Я не раз пере-конувався: Леся Йосипівна була в курсі усіх подій, вона читала все, що було помічене критикою, або поголосом, хоч академічно і науково досліджувала історію літератури.

А коли пішов поголос про участь ні-жинців у розповсюдженні праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», Ле-ся Йосипівна взяла на себе основну про-вину, і її звільнили, а пенсію оформили лише через два роки. КДБ не залишало її в спокої, відслідковуючи всі пересування, зустрічі, телефонні розмови.

Потрапивши в скруту, Леся Йосипів-на почала продавати свою багату біблі-отеку. Саме біля букіністичного відділу у книгарні на Гоголівській ми випадко-во зустрілися. Я запропонував купити більшість із того, що вона принесла. Пам’ятаю, це були окремі томи історії Соловйова, праці з історії української лі-тератури і фольклору. Я сказав, що охо-че куплю й інші видання. Вона запросила прийти на квартиру, попросила зателе-фонувати, а потім, ніби похопившись, уточнила: приходьте об одинадцятій, телефонувати не варто. Це я зрозумів, коли зайшов у квартиру. Леся Йосипівна красномовно підняла подушку, яка ле-жала на телефоні, й шпурнула її туди знову, переконавшись, що я все зрозумів. «Знайшли ворога!» – зі злою іронією ска-зала вона. Ми довго гомоніли про книги; було видно, що вона не хотіла з ними розлучатися. Я вибирав, показував, чи можна взяти ту або іншу, вона брала в руки і сама клала на мою купку. Так відбувався ритуал розставання.

Такими були мої нечисленні зустрічі з Лесею Йосипівною, непересічною лю-диною, залюбленою в українське слово, українську пісню, що й складало чи не головне в її житті. Залишилася добра пам’ять, а ще книги з автографом «Л.Коцюба».

20 листопада 1976 року в газеті «Під прапором Леніна» – ніжинському партійному органі, на останній сторінці з’являється стаття «Під маскою добро-порядності». Державі захотілося парад-но проїхатися по грудях немолодої жін-ки всією міццю своїх танків, як написала про себе Анна Ахматова. Автора, який заховався за псевдо «І. Стоян», мож-ливо, знав редактор Григорій Зорка. А міг і не знати – такі тексти приносили в редакцію з відповідного органу і нака-зували публікувати. Аврахова і Коцюбу назвали нікчемними людьми. Грамотно маніпулюючи аргументами, цитуючи покаянну заяву Дзюби, пересічному обивателю навіювали думку про них, як про осіб облудних і аморальних. І це випробування Леся Йосипівна ви-тримала мужньо.

Не хочеться ділити героїв цієї істо-рії на позитивних і негативних. Кожен з них зробив свій вибір: одні сповідували при цьому власну вигоду, інші – прин-ципи. Бог їм суддя.

Іван Дзюба через публічне покаяння зберіг себе для родини, для літерату-ри. Я чула його виступ на Всесвітньому форумі українців у 2001 році, коли він обережно, але аргументовано, гово-рив про важливість збереження укра-їнської мови задля збереження нації. Його наукові розвідки – золоті злитки в історії української культури. Він до-жив до належного пошанування в не-залежній Україні.

Леся Коцюба померла у 1986 році після інфаркту. Їй виповнилося 65. У довірливих розмовах з сусідкою, з ко-лишніми колегами вона ніколи не по-жалкувала про свій вчинок. Вона була правдивою в усьому і за це залишилася в пам’яті людській.

Надія ОНИЩЕНКО



ОгОлОшЕННяОгОлОшЕННя

п Р и в ат ні ог оло ш е н н я

КУПОНбезкоштовного оголошення

РУБРИКА:Продам �Куплю �Міняю �Зніму �Здам �

Текст оголошення (українською мовою, РОЗБІРЛИВО!):

Телефон, адреса:

Інформація про клієнта (заповнюється обов’язково)Прізвище, ім’я, по батькові:

Адреса:

Телефон: Підпис:

продаються насіння овочів, великий вибір квітів, а також буряк, трава, цибуля, засіб проти бур’яну,

засоби захисту рослин «престиж», «Матадор» і «шедевр» – оптом та в роздріб на оптовій базі у

Чернігові по вул. ріпкинська (біля 2-х воріт). тел.: (093) 732-32-89, (22) 639-773 (увечері).

Металопластикові вікна від виробника, балконні рами, двері, підвіконня, відливи,

москитні сітки. помірна ціна, найкраща якість. Виїзд на райони, доставка, монтаж, гарантія. тел.: (093) 787-92-91, (067) 944-80-17, 937-310.

Металопластикові вікна, рами, двері, москитні сітки. Балкони під ключ. обшивка

будинків сайдингом. низкі ціни. швидко. Якісно. тел.: (093) 787-92-91, (067) 944-80-17, 937-310.

Агроном, садовод професійно обріже і спиляє плодові дерева.

тел.: 623-690, (098) 488-86-11.

к а л е н д а Р

сьогодні сонце зійшло о 5 год. 50 хв., за-йде о 18 год. 22 хв. День триватиме 12 годин 30 хвилин. остання чверть (15.14). Місяць у стрільці, козорозі.

За релігійним календарем сьогодні – перене-сення мощей святителя Никифора, патріарха Кон-стантинопольського. Мученика Савина. Мученика Олександра. Мучениці Христини Персидської. Пре-подобного Аніна пресвітера. Великий піст.

Завтра – преподобного Венедикта. Святи-теля Феогноста, митрополита Київського і всієї Русі. Благовірного великого князя Ростислава-Михаїла. Святителя Євсхимона сповідника. Фео-дорівської ікони Божої Матері. Великий піст.

післязавтра – мученика Агапія і з ним се-ми мучеників. Священномученика Олександра, ієрея у Сиді. Священномученика Михаїла пре-світера. Мученика Никандра. Великий піст.

29 березня – мученика Савина. Мученика Папи. Святителя Серапіона, архієпископа Нов-городського. Священномученика Трофима і Фа-ла, пресвітерів Лаодикійських. Великий піст.

Іменинниками будуть: сьогодні – Олек-сандр, Христина, Терентій, Никифор, Африкан; завтра – Ростислав, Михайло, Федосій, Бенедикт; післязавтра – Олександр, Денис, Никанор; 29 березня – Олександр, Трохим, Іван, Роман.

ц и м и д н я м и н а Р од и л и с я

26.03 Український та російський актор олексій петренко (1936).

27.03

Німецький фізик, перший лауреат Нобелівської премії з фізики Вільгельм рентґен (1845); гуморист, письменник, журналіст, видавець Аркадій Авер-ченко (1881); російський віолончеліст Мстислав ростропович (1927).

28.03

Радянський публіцист, письменник, основоположник соцреалізму Максим горький (1868); український співак Дмитро гнатюк (1925).

н е с п Р и я тл и в и й д е н ь у бе Ре Зні

26

Знім о к іЗ с у п у т н и к а

NOAA-19 25.03.2011 12:29

Чернігів

гі д Р о м е т ц е н т Р п ові д о м л я є26-го березня очікується хмарна погода з

проясненнями, невеликі опади, місцями слабке налипання мокрого снігу. Вітер північно-західний 7–12 м/сек. Температура повітря по області вно-чі –3 ... +2 °C, вдень 0 ... +5 °C, по Чернігову вночі –1 ... +1 °C, вдень +2 ... +4 °C.

27-го та 28-го березня – хмарна погода з проясненнями, без істотних опадів, лише вдень 28-го невеликий мокрий сніг з дощем. Вітер північно-західний з переходом на південно-східний 5–10 м/сек. Температура вночі –7 ... –12 °C, вдень 27-го 0 ... +5 °C, 28-го +2 ... +7 °C.

п ог од а н а с о н ці (д а ні S OHO)

GOES-14 25.03.2011 01:12 LASCO C2 25.03.2011 08:12

Головне управління юстиції у Чернігівській області висловлює глибоке співчуття заступнику начальника Козелецького районного управління юстиції – начальнику відділу державної реєстрації актів цивільного стану Валентині Дмитрівні Марти-нюк з приводу тяжкої втрати – смерті сина

Вадима.

Кредитна спілка «МОЯ РОДиНА» (код ЄДРПОУ 34259312) інформує про скликання чергових загальних зборів членів КС «МОЯ РОДИНА», які відбудуть-ся 28 квітня 2011 року за адресою: м. Чернігів, пр-т перемоги, 139. Реєстрація учасників зборів від 15:00 до 15:40. початок загальних зборів о 16:00.

На порядок денний загальних зборів пропонується винести такі питання:1. Про заслуховування та затвердження звітів органів управління КС «МОЯ РОДИ-

НА» за 2010 рік.2. Про заслуховування та затвердження висновку ревізійної комісії КС «МОЯ РО-

ДИНА» за 2010 рік.3. Про заслуховування аудиторського висновку, яким підтверджена річна звітність

КС «МОЯ РОДИНА» (річна фінансова звітність і звітні дані КС «МОЯ РОДИНА» за 2010 рік) та затвердження річної звітності, а також результатів діяльності КС «МОЯ РОДИНА» за 2010 рік.

4. Про визначення незалежного аудитора (аудиторської фірми) для підтвердження достовірності і повноти річної звітності КС «МОЯ РОДИНА» за 2011 фінансовий рік.

5. Про ознайомлення з бюджетом на 2011 фінансовий рік.6. Про внесення змін до статуту КС «МОЯ РОДИНА».7. Про затвердження положень в новій редакцій про органи управління КС «МОЯ

РОДИНА».8. Про затвердження порядку розподілу доходу та покриття збитків КС «МОЯ РО-

ДИНА».9. Різне.

спостережна рада кс «МоЯ роДИнА»

Телефон рекламного відділу «Деснянки вільної» – 4-40-07

« КОМФО Р Т »М Е ТА Л О П Л А С Т И КО В І

м. Чернігів,Готель«Градецький»,офіс 205.Тел.: 612-184,(093) 455-12-47.

м. Короп,маг. «Panasonic».Тел. 2-11-53

продам:Вхідні двері, б/в, у хорошому стані. Недорого. Тел.: 5-94-35, (093) •755-54-61.В’язальну машину «Нева-5» у хорошому стані. Недорого. Тел.: 5-94-35, •(093) 755-54-63.Пружини перехідних амортизаторів, скло заднього ліхтаря на «Запо-•рожець». Нові. Недорого. Тел.: 5-94-35; (093) 755-54-61.Інкубатор на 1000 і 80 шт. яєць. Ціна договірна. Тел. 3-63-26.•Недорого ліжко дерев’яне з пружинним матрасом; стіл кухонний •дерев’яний, розсувний і 4 табурети; вітальню з шафою-пеналом і дзер-калом. Тел. 959-046 (від 18 до 21 год.).Приватизовану земельну ділянку (10 соток) під забудову в с. Старий •Білоус. Тел. 4-50-99.

Гараж в а/к № 29 в р-ні кондитерської фабрики. Тел. •775-415.Дачу в Пролетарському Гаю неподалік Земснаряду, •дерев’яний дім, 6 соток, до озера 50 м. 5500 у.о. Тел. 952-408.Трактор «МТЗ-50», у робочому стані. Тел. (098) 903-54-53.•Вікна ОС 130х150. Тел. 2-23-40.•Дачу в Жавинці «Горизонт», 2-поверховий цегляний будинок, •4 сотки, полив, світло, до затоки Десни 100 м. 10000 у.о. Тел.: 930-379, (066) 710-47-30.Корову, 5 років. Ціна договірна. Тел.: 685-091, (097) •922-23-84.Газифікований будинок (літня кухня, сарай, гараж, 0,54 га •землі) в с. Вересоч Куликівського району Чернігівської обл. Тел.: 2-51-58, 2-52-19.

Шановне абоненте ФОП Буренко К. І.!З 1 квітня 2011 року розмір

щомісячної абонентної плати за сервісне обслуговування сегменту будинкової розподільчої мережі та пов’язаних послуг становитиме

15 грн 00 коп.

Шановне абоненте ФОП Калінін А. О.!Повідомляю Вам, що з 01.04.2011 р.

розмір абонентної плати за надання послуг з сервісного обслуговування сегменту будинкової розподільчої мережі та пов’язаних послуг стано-витиме

15 грн 00 коп. на місяць.

Шановне абоненте ФОП Юрченко А. В.!Відповідно до Регламенту сервіс-

ного обслуговування сегменту будин-кової розподільчої мережі та надання пов’язаних послуг розмір щомісячної абонентної плати за надання послуг з сервісного обслуговування з 1 квіт-ня 2011 року становитиме

15 грн 00 коп.

в и к л и к д о с уд уНовозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що розгляд цивільної справи за

позовом публічного акціонерного товариства «Індекс Банк» до Олени Євгенівни Потапен-ко про стягнення заборгованості за кредитним договором, відкладено на 7 квітня 2011 р. на 11 год.

Для участі в справі як відповідача викликається олена євгенівна потапенко (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Попудренка, 12-б/14).

Одночасно суд повідомляє, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідачка вважається повідомленою про час та місце розгляду справи, тому у разі неявки Потапенко О. С., повідомленої належним чином, чи причину буде визнано судом неповажною – суд ви-рішить справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Справу буде розглянуто у приміщенні суду (м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17) під го-ловуванням судді Гордійко Ю. Г. (каб. 18).

Чи впливає страховий стаж на розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною?

Розмір допомоги в залежності від страхового стажу встановлений Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втра-тою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 №2240, а са-ме статтею 37.

Допомога по тимчасовій непрацездатності (в тому числі допомога по тимчасовій не-працездатності по догляду за хворою дитиною) виплачується застрахованим особам за-лежно від страхового стажу в таких розмірах:• 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають

страховий стаж до п’яти років;• 80 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають

страховий стаж від п’яти до восьми років;• 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають

страховий стаж понад вісім років.• 100відсотківсередньоїзаробітноїплати(доходу)–застрахованимособам,віднесеним

до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потер-піла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального за-хисту», особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 10 Закону України «Про донорство крові та її компонентів».

Чернігівська міська виконавча дирекція ЧоВ Фсс з тВп

http://dponline.cn.ua12 № 35 (219) 26 березня 2011, субота

Деснянка вільна Засновник та видавець – тоВ «редакція газети «Деснянська правда».Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 465-114ПР від 22.04.2010 р. головний редактор лариса МІлоВА. Перший заступник головного редактора леся кошелЬ. Тел. 678-200. Заступник головного редактора петро гроМоВИй. Керівник відділу зв’язків з громадськістю Володимир лИсенко. Тел. 4-44-42. Відповідальний секретар Віталій АДруг. Тел. 4-21-92.Телефони відділів редакції: суспільно-політичних питань: 4-22-71; економіки: 4-45-42; соціальних питань: 4-41-36;гуманітарної сфери: 4-44-12; реклами: 4-40-07. Факс: 4-21-92, 4-40-07. Комп’ютерна верстка та дизайн: олександр Божок, ганна ЗеВко, світлана куЗЬМенко. Коректори: Альона шеВЧенко, світлана сокол, олена шереМет. передплатні індекси: триразовий – 49086; триразовий пільговий – 49087 та четверговий випуск – 49088.

ОстаННя стОРІНкаОстаННя стОРІНка

Адреса редакції: 14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 62, 3-й поверх.Веб-сайт: www.dponline.cn.ua. електронна пошта: [email protected].Віддруковано у ВАТ «РВК «Деснянська правда»,14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 62.Газета виходить тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота).Тираж тижня – 28 054. Розповсюджується по передплаті.Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. Знаком ® та імідж позначені матеріали рекламного змісту. Листування з читачами – тільки на сторінках газети.

ст и хія

З-поміж руйнувань найбільшу небезпеку становили події на атомній електростанції «Фукусіма-1». Тут вийшли з ладу системи охолодження ядерних реакторів. На трьох

із шести нарешті вдалося відновити енергоза-безпечення. Але досі рівень радіації в радіусі 20 кілометрів від АЕС перевищує природний фон в сотні разів. Проби морської води, взяті у 100 ме-трах від берега, де розміщується аварійна станція, також засвідчили підвищений вміст радіоактив-ного йоду та цезію.

В окремі дні змушені були навіть евакуювати ліквідаторів аварії. Півдесятка чоловік загинуло. Влада префектури Фукусіма заборонила вжива-ти радіаційно заражені водопровідну воду, мо-локо і шпинат.

Наслідки стихії ускладнили холодна погода зі снігом у перші дні після аварії, а потім рясні до-щі. Вже мало хто сподівається, що під руїнами можна знайти живих людей. Хоча окремі винятки бувають. Минулої неділі серед руїн міста Ісіномакі знайшли 80-річну бабусю та 16-річного ї ї онука. Їм вдалося протриматися під завалами майже 9 діб завдяки йогурту, який зберігався на кухні.

Зрозуміло, японці стійко переносять лихо, хоча понад 300 тисяч їх перебуває у спеціальних табо-рах. Бракує продуктів харчування, чистої питної води. Та все ж вони проявляють неабияку витрим-ку, вже наступного після удару стихії дня добро-вільно виходили на рятівні роботи. За підрахун-ками фахівців, збитки, завдані землетрусом, вже перевищують півтори сотні мільярдів доларів. На наші гривні – це близько трильйона, тобто кілька річних бюджетів.

Що могло спровокувати стихію? Земна кора – не щось непорушне. Вона буквально плаває по розплавленому ядру Землі. До певних зрушень у земній корі спонукає і те, що планета наша обер-тається навколо своєї осі. Спонукальним момен-том трагедії міг стати і факт максимального на-ближення траєкторії обертання Місяця навколо земної кори. Таке явище спостерігалося 18 років тому. Саме це обертання зумовлює припливи і відпливи в океанах, підняття земної кори майже на півметра услід за рухом Місяця.

22 березня наше нічне сонце наблизилося до Землі ближче майже на 7 тисяч кілометрів, ніж зазвичай. І хоча минулого вівторка катастрофічних явищ не зафіксовано, все ж таки наступного дня Японію знову трясло магнітудою в 6,6 бала.

Лесь ГОМІН

Японський Чорнобиль

НЕ ВІДБУВСЯ

Ось уже котрий день з телеекранів, повідомлень радіо та друкованих засобів масової інформації не сходить тема катастрофічного землетрусу в Японії. До потужних і тривалих поштовхів долучилися велетенські хвилі цунамі, які практично зруйнували все східне побережжя країни вранішнього сонця. На головному рахунку землетрусу багато людських жертв. За останніми даними, загинуло 9700 людей, 16,5 тисячі пропали безвісти.

ч е Р нігів щ и н а у ф о т о об’є к т и ві

23 березня в Києві відбулося відкриття найбільшої і найавторитетнішої туристичної виставки України – UITT 2011 «Україна – подорожі та туризм».

Міжнародний виставковий центр зібрав про-фесіоналів галузі туризму і курортів більш ніж з 50-ти країн світу. Чернігівщина представила на виставці свій туристичний потенціал.

Мистецький проект «Вітер з Карпат» Володимира Сандюка та Олега Чуйка завітав до Чернігова.

У Художньому музеї розгорнута виставка цих двох художників.

Ще одна виставка розпочала свою роботу в Художньому музеї Чернігова. Різьбярства.

Представлені роботи знаних майстрів цієї справи: Анатолія та Андрія Колошиних, Олек-сандра Колоші, Антона Штепи, Миколи Панька, Анатолія Ярового, Віталія Костюченка.

Фото Віктора КОШМАЛА

к о н к у Р с д и тя ч ог о ч и та н н я

«Найкращий читач–2011»Юні читачі Корюківщини є активними учасниками всеукраїнського читацького конкурсу. В кожній шкільній, сільській бібліотеці проводились літературні вікторини, турніри ерудитів, за результатами яких були визначені учасники II районного етапу конкурсу, що відбувся в Корюківській дитячій бібліотеці.

На свято-конкурс «Діти, що читають – майбутнє України» були запрошені най-кращі юні читачі району, які змагали-ся у конкурсах «Чи уважний я читач?»,

«Контрольна з української», «Літературний ла-біринт». Учасники презентували свої улюблені книги, їхніх героїв, представляли на розгляд журі свої читацькі щоденники.

Глибокі літературні знання, ерудицію, артис-тизм, вміння висловлювати свої враження від прочитаного показали учні шостих класів: Ві-таліна Гарбуз, Юлія Ісаченко (Корюківська ЗОШ №1), Вадим Щиголь, Наталія Коршун (Корюків-ська ЗОШ №4), Каріна Тищенко, Дарина Лупин-

ська (Корюківська гімназія), Вероніка Понома-ренко (Наумівська ЗОШ), Марина Пастушенко (Холминська ЗОШ), а також семикласники: На-дія Козік, Вікторія Кун (Корюківська ЗОШ №1), Денис Науменко та Роман Рябець (Корюківська ЗОШ №4), Оксана Марухно (Олександрівська ЗОШ), Ірина Тищенко (Корюківська гімназія). А звання «Найкращий читач року» вибороли шестикласниця гімназії Аліна Нафтольська та учениця сьомого класу Холминської ЗОШ На-талія Клименко, які братимуть участь в об-ласному етапі цього конкурсу. Усі учасники конкурсу отримали подарунки.


Деснянка вільна №219

Documents