УУккррааїїннаа 22002200:: ггууммааннііттааррнніі ввииммііррии ббееззппееккии

Ця аналітична записка є дискусійним матеріалом для круглого столу, який має на меті

обговорити актуальні для України світові та національні тенденції у гуманітарній сфері.

Документ аналізує наявне в Україні ставлення до гуманітарних вимірів безпеки, шукає відповіді на

проблемні питання сьогодення та прогнозує можливий стан справ в гуманітарній сфері через

вісім років.

Висловлені у записці припущення мають задати рамки для експертного обговорення та

консультацій з даної теми. Це дозволить отримати якомога більш узгоджену картину

майбутньої гуманітарної політики України.

Київ 2012

2

Зміст

Головне .............................................................................................................................................................. 3

Актуальні гуманітарні загрози, катастрофи та виклики ................................................................................ 5

Стан гуманітарної безпеки в Україні ............................................................................................................. 10

Україна 2020 .................................................................................................................................................... 13

Зв’ѐзність ..................................................................................................................................................... 14

Баченнѐ перспектив .................................................................................................................................... 15

Лядський ресурс ........................................................................................................................................ 15

Сценарії майбутнього ................................................................................................................................. 16

Підґрунтѐ длѐ реалізації інноваційного сценарія в Україні .................................................................... 16

Стратегічні оріюнтири ...................................................................................................................................... 20

Додатки............................................................................................................................................................ 22

Додаток 1. Баланси надії та відчаю у країнах світу ............................................................................ 22

Додаток 2. Проблеми освітньої політики країн “Групи восьми”, що були визначені на саміті у

Санкт-Петербурзі у 2006 році ................................................................................................................ 24

Додаток 3. Освітні процеси Україні ...................................................................................................... 24

3

Головне

Мета існуваннѐ всіюї системи безпеки – збереженнѐ нації, її фізичного та психічного здоров’ѐ, потенціалу до розвитку. Проте в повсѐкденному житті цѐ мета ховаютьсѐ за необхідністя розбудовувати та утримувати армія, піднімати економіку, забезпечувати соціальні потреби. Статистика свідчить, що Україна наблизилась до тіюї точки, за ѐкоя процеси руйнуваннѐ її лядського потенціалу будуть незворотними. Урѐд вживаю заходів щодо покращаннѐ стану справ, але їх недостатньо длѐ подоланнѐ загальної негативної тенденції. Очевидно, треба мінѐти сам підхід та способи управліннѐ в гуманітарній сфері та сфері безпеки. Державна політика повинна бути спрѐмована на те, щоб українців ставало більше і вони були здоровими та розвиненими.

У світі сьогодні зростаю напруга щодо визначеннѐ шлѐхів розвитку лядської цивілізації. Існую зіткненнѐ кількох моделей розвитку: консервативної, що наполѐгаю на збереженні традиційних цінностей; ліберальної, що акцентую увагу на нових свободах, конкуренції та розвитку; радикальної, що вимагаю кардинальної відмови від існуячого порѐдку. Також вже складаютьсѐ нова модель розвитку, в основі ѐкої лежить баланс основних інтересів природи та лядських груп.

Завершеннѐ глобалізації привело до кризи економічної моделі регуляваннѐ соціальних відносин і краху ліберальної ідеї мультикультуралізму. Лядство поставило себе на межу знищеннѐ, а усвідомленнѐ цього буде визначати боротьбу за майбутню.

Вибір провідної моделі розвитку зумовлений відношеннѐм до ідеології споживаннѐ і, в результаті, відношеннѐм до ресурсів. Стаю зрозумілим, що головним ю лядський ресурс, за рахунок ѐкого можна подолати вичерпаність інших ресурсів – води, чистого повітрѐ, продовольства, простору. Але основне питаннѐ полѐгаю в наступному: подолати длѐ себе або длѐ лядства? Бо саме в сфері цінностей здійсняютьсѐ вибір майбутнього. Суть сучасної глобальної кризи полягає не в економічному занепаді, а в кризі системи цінностей та системи уявлень про глобальні процеси. Тобто, криза є гуманітарною.

Одним із популѐрних сценаріїв майбутнього ю сценарій нових війн за ресурси – вже не тільки за нафту, але й за умови проживаннѐ – клімат, воду, земля, простір, а також за кваліфікованих лядей. І цѐ війна буде полѐгати в захопленні територій, на ѐких непотрібне населеннѐ. Адже відповіді на питаннѐ чи може Землѐ прогодувати 10 млрд. лядей немаю, а великі скупченнѐ лядей породжуять значні проблеми – погане середовище, сміттѐ, конфлікти, техногенні катастрофи. Тому боротьба з перенаселеннѐм фактично відбуваютьсѐ вже давно, причому ѐк легальними засобами (боротьба з підвищеннѐм народжуваності, боротьба з нелегальноя міграціюя), так і нелегальними (епідемії, деградаціѐ населеннѐ, знищеннѐ засобів самоідентифікації тощо) – хоча цей факт не так просто довести.

Двадцѐте століттѐ ознаменувало собоя закінченнѐ концепції гуманізму та ідеї абсолятної цінності лядини – кількість загиблих від війн, голоду та хвороб невпинно зростаю. В наступні десятиліття очікується жорстока боротьба за саме право вижити на своїй землі як народ. Україна знаходиться в дуже добрих кліматичних та природних умовах, тому вона вже стала і буде надалі об’єктом пильного інтересу зовнішніх впливів. Самозахист від цих зазіхань стане длѐ України основноя проблемоя в майбутньому.

В сучасному глобалізованому світі зводѐтьсѐ до мінімуму спроби прѐмого військового нападу; натомість основні загрози будуть сконцентровані в гуманітарній сфері: сфері захисту фізичного, психічного та ментального стану населеннѐ і, ѐк наслідок, спроможності самого народу до самовизначеннѐ та збереженнѐ своюї державності і культури.

В світі вже дійшли до висновку про кардинальне зміщеннѐ акценту з економіки на гуманітарну сферу. Зростаннѐ ВВП вже не ю юдиним критеріюм успішності, а індекси лядського розвитку або щастѐ стаять все більш значущими длѐ країни. Відповідно, все більше уваги приділѐютьсѐ засобам формуваннѐ та

4

знищеннѐ лядини через новітні технології, освіту, здоров’ѐ, культуру та головне – через вплив на систему цінностей.

Військова та економічна безпека – традиційна оболонка гуманітарного ѐдра і завжди саме вони забезпечували збереженнѐ держави і лядини. Але нова ситуація в сфері безпеки полягає в тому, що основний негативний вплив та основні військові дії перенеслися безпосередньо на гуманітарне ядро. Питанням №1 для безпеки України постає питання про баланс між військовою, економічною та гуманітарною безпекою, де акцент зміщується в напрямку гуманітарної безпеки. Але, попри обізнаність з невтішними показниками української гуманітарної сфери, акцент політики безпеки в цьому напрѐмку не зміщуютьсѐ. Насамперед, через домінуваннѐ застарілих теорій та поглѐдів на фундаментальний сенс економічних відносин. Іншими словами, длѐ змін не вистачаю саме гуманітарного підґрунтѐ.

Іншим принциповим питаннѐм ю стан сфери управліннѐ, ѐка на всі загрози шукаю вихід у площині адміністративних дій, що не ю адекватноя відповіддя на складність сучасного світу. На наш поглѐд, до 2020 року кардинальні зміни ще не відбудуться, але Україна підійде до точки неповернення.

Україна маю гуманітарні ресурси і питаннѐ полѐгаю тільки в тому чи зможе вона правильно їх використати. Традиційно складові гуманітарної сфери: освіта, мова, наука тощо – розглѐдаятьсѐ окремо, що ю спадщиноя галузевого підходу в управлінні державоя. Але ці напрѐмки не тільки ю частинами одного цілого або кількох поюднаних цілих, але й створяять кумулѐтивний ефект змін в той чи інший бік. Якщо ми зосередимось на цілісних вимірах гуманітарної безпеки, то зможемо побачити, що баланс в них складаютьсѐ на користь негативних тенденцій. А основний сценарій длѐ майбутнього України ю негативним.

Якщо ми будемо спроможні до реальних кроків у напрѐмку інноваційного розвитку, шанси на покращеннѐ ситуації ще залишаятьсѐ. Принциповим ю те, що потрібні інновації у гуманітарній та соціальних сферах, а не в сфері технологій. Тому основне питаннѐ, ѐке постаю перед гуманітарноя політикоя, ю таким: чи Україна спроможна до самозахисту і саморозвитку в умовах кардинальної зміни уявлень про майбутнє, або ж вона тихо зникає як людська спільнота та культурне явище?

5

Актуальні гуманітарні загрози, катастрофи та виклики

Нині світ переживаю значні зміни, і в результаті виникаять кризи та інше баченнѐ майбутнього. Ось ѐк ми бачимо ці зміни:

Значна зміна демографічного складу населеннѐ планети – одні етноси та країни скорочуятьсѐ, а інші значно збільшуятьсѐ. Міграціѐ набуваю небачених масштабів. Україна стоїть на межі процесів значного зменшеннѐ своїх традиційних етносів.

Якість лядського капіталу, зокрема рівень здоров’ѐ та освіти у багатьох країнах значно зменшуютьсѐ і це означаю втрату спроможності до конкуренції.

Відбуваютьсѐ загостреннѐ конкуренції за продовольчі ресурси та чисту воду. Україна володію ласим шматком землі, тому потрібно володіти інструментами длѐ його захисту.

Екологічні катастрофи траплѐятьсѐ все частіше, бо недалекоглѐдна політика урѐдів дозволѐю заради вигоди знищувати фундамент нашого існуваннѐ. Знищеннѐ Карпатські лісів і повені ѐк наслідок – тільки один з тисѐчі прикладів, ѐк це відбуваютьсѐ в Україні.

У світі ю частими пандемії на кшталт пташиного грипу або СНІДу.

Триваять релігійні та етнічні конфлікти, що зумовляять поѐву мільйонів біженців.

Знищеннѐ традиційних цінностей та традицій через масову культуру та інформаційні технології, зникненнѐ мов та національних символів.

Падіннѐ рівнѐ освіти і, ѐк наслідок, зростаннѐ техногенних катастроф.

Нові невідомі можливості та зміни, що несуть технологічні відкриттѐ, особливо, що пов’ѐзані з генетичними перетвореннѐми.

Всі ці виклики, загрози та відкриттѐ доповняять один другого і множать свій вплив на майбутню ѐк світу загалом, так і України зокрема. “Ми стоїмо перед обличчѐм змін в економіці, ѐкі будуть такими ж серйозними, ѐк і колись була індустріалізаціѐ, — заѐвив в Давосі професор Гарвардського університету Ларі Самерс. – Економічна криза вивела заможну частину лядства зі стану летаргічного сну, в ѐкому вона перебувала до початку третього тисѐчоліттѐ. Світ опинивсѐ на зламі”1. Україна не винѐток, а правило. І вона вже добре відчуваю зв’ѐзок між проблемами депопулѐції, деградації, екології, міграції, падіннѐм рівнѐ лядського капіталу і загальним впливом глобалізації. Таким чином, суть сучасної глобальної кризи не економічна. Це є криза системи цінностей та системи уявлень про глобальні процеси – тобто криза є гуманітарною.

Длѐ підтвердженнѐ ціюї тези ми наводимо декілька цитат з останньої книги Нобелівського лауреата з економіки Дж. Стигліца. Він констатую: “Багато вже було написано про нерозумний підхід до ризиків, ѐкий демонстрував фінансовий сектор, про ті спустошеннѐ в економіці, ѐкі з'ѐвились завдѐки фінансовим інститутам, і про ті бяджетні дефіцити, ѐкі стали результатом усього цього, але поки дуже мало написано про “моральний дефіцит”, що лежить в основі всього цього, ѐкий на цей раз проѐвив себе відкрито, дефіцит, ѐкий, можливо, ю значнішим за інші та більш складним длѐ усуненнѐ. Невтомна гонитва за прибутком і все більш активне переслідуваннѐ власних інтересів не можуть привести до того процвітаннѐ, на ѐке багато хто сподівавсѐ, але проѐву морального дефіциту вони насправді допомогли”2. Цѐ цитата з розділу “Моральна криза” показую, що саме мораль, а не

1 Главный итог Давоса: капитализм вышел из моды// http://www.novayagazeta.ru/columns/50735.html

2 Стиглиц Дж.Е. Крутое пике. Америка и новый экономический порѐдок после глобального кризиса.- М.- 2011.- c.330.

6

економіка, становить підґрунтѐ сучасної кризи. Але вона не набула поширеннѐ серед урѐдовців, політиків та економістів.

“Модель жорсткого індивідуалізму в поюднанні з ринковим фундаменталізмом змінили не тільки те, що ляди думаять про себе і свої уподобаннѐ, але й те, ѐк вони пов'ѐзані один з одним. У світі жорстокого індивідуалізму потреба у співорганізації спільноти знизилась, та й довіра перестала бути необхідністя.”3 Тут Стигліц вказую на основний наслідок домінуваннѐ ідеології ринкового лібералізму – втрату зв’ѐзності суспільства та її основної складової - довіри.

“Ми також стали свідками все більшої оріюнтації окремих осіб, фірм та урѐдів на короткостроковий період.… Длѐ досѐгненнѐ довгострокових успіхів необхідним ю мисленнѐ, оріюнтоване на тривалий період, баченнѐ перспектив; на сьогодні ринки структуровані таким чином, що заохочуять учасників діѐти прѐмо навпаки, але ми заважаюмо органам влади виправити збої, що траплѐятьсѐ тут. Звичайно, заѐви про те, що урѐду слід у першу чергу виходити з довгострокових перспектив, ю абсолятно обґрунтованими, але потрібно розуміти, що діячі стимули підштовхуять політиків до того, аби перш за все займатись найближчими завданнѐми, при чому ці стимули такі ж, ѐкщо не більш серйозні, ѐк і стимули корпоративних менеджерів”4. Стигліц указую на необхідність баченнѐ перспектив, ѐк умови розвитку і запобіганнѐ кризі, і, на жаль, – це основна вада української системи правліннѐ. У нас система прийнѐттѐ рішень не передбачаю стратегічного баченнѐ, а тільки реакції на труднощі.

“Метоя соціального виробництва ю підвищеннѐ добробуту членів суспільства, однак це лише деклараціѐ. Наші стандартні обміри не дозволѐять отримати точну оцінку того, що відбуваютьсѐ. Але існуять альтернативні варіанти. Хоча жодне виміряваннѐ не може врахувати вся складність того, що відбуваютьсѐ в сучасному суспільстві, при використанні в цій ѐкості ВВП.”5 Стигліц у книзі докладно описую, чому критерії, що базуятьсѐ на різних вимірах ВВП, даять викривлену картину ситуації і хибну політику. Він указую на важливість соціальних, гуманітарних вимірів длѐ оцінки ситуації та прийнѐттѐ рішень.

“Правила гри змінились у глобальному масштабі. Політика, створена на основі Вашингтонського консенсусу, і його базова ідеологіѐ ринкового фундаменталізму припинили існуваннѐ. Але очікувані реформи, покликані допомогти в управлінні процесами глобалізації, поки що ледве видніятьсѐ на горизонті, адже вони дуже далекі від реалізації.”6 Ці слова Стигліца, ѐк і результати Давосу, свідчать про те, що всі перед кризоя однакові – виходу не знаю ніхто. І це шанс длѐ України, бо чому б Україні не знайти своя відповідь.

Фокусуячись на тих гуманітарних складових, що навів Дж. Стигліц, можна визначити такі основні аспекти гуманітарної кризи і, відповідно, безпеки:

цінності та мораль,

зв’ѐзність суспільства,

баченнѐ майбутнього,

лядський ресурс,

спроможність до критичної оцінки свого та чужого досвіду.

І саме на цих аспектах ми будемо будувати наш подальший аналіз.

Гуманітарний вимір безпеки визначаю ѐдро сфери безпеки, бо саме ляди та їх об’юднаннѐ (держава, суспільства, нації, етноси) ю об’юктом захисту та сенсом безпеки.

3 Там же.-с. 342.

4 Там же.-с. 347.

5 Там же.-с. 337.

6 Там же. -с. 350.

7

Понѐттѐ гуманітарної безпеки маю кілька основних вимірів:

безпека фізичного та психічного здоров’ѐ лядини,

безпека щодо можливості мати власні державу, народ, суспільство, родину, тобто спроможності до вільної самоідентифікації громадѐн, суспільних груп і країн,

безпека громадѐн і країни щодо наѐвності та рівнѐ інтелектуального потенціалу, тобто можливостей розвитку та загалом можливостей мати власне майбутню.

Понѐттѐ гуманітарної безпеки маю особливий сенс у рамках концепцій “нових війн” третього тисѐчоліттѐ – війн ідей, зіткнень цивілізацій, тобто війн, спрѐмованих передусім на знищеннѐ ментальної або культурної ідентичності лядей і спільнот. Концепціѐ Безпеки Лядини (Human Security), ѐку просуваю ООН, маю на меті ѐкнайшвидше змістити акценти із запобіганнѐ загрозі війни, що вочевидь вже не відповідаю сучасній ситуації, на подоланнѐ викликів і загроз, не пов’ѐзаних із веденнѐм воюнних дій. Ці виклики та загрози легко долаять бар’юри ліній безпеки, повітрѐні простори та лінії оборони, ставлѐчи під сумнів розвиток, а отже, майбутню і саме виживаннѐ суспільств. На відміну від військових, загрози розвитку не ю очевидними.

Військова та економічна безпека – традиційна оболонка ѐдра, ѐка завжди забезпечувала збереженнѐ держави або лядини. Але сьогодні нова ситуація в сфері безпеки полягає в тому, що акцент негативного впливу і військових дій перенесений безпосередньо на гуманітарне ядро.

Російські експерти про нове розуміння військових загроз “Аналіз глобальних геополітичних змін, війн і військових конфліктів кінцѐ ХХ початку ХХІ століть дозволѐю зробити висновок про те, що природа війни ѐк соціального ѐвища не зміниласѐ, а її сутність ѐк і раніше полѐгаю в насильстві. В той же час, змінивсѐ зміст сучасної війни, а її цілі досѐгаятьсѐ не збройними, а іншими ненасильницькими засобами. Сучасна війна часто невидима, не відчутна ѐк радіаціѐ, її ѐк би практично не маю, але війна йде, так ѐк – ляди гинуть, держави занепадаять, а народи зникаять. З історії лядства в першу чергу зникаять саме ті держави та народи, ѐкі вперто не бачать або не бажаять бачити війни, що йде проти них. Сучасна війна – це соціальний процес, що відзначаютьсѐ цілеспрѐмованоя боротьбоя суб’юктів геополітики, в ѐкій застосовуятьсѐ будь-ѐкі засоби за утвердженнѐ переможців в нових ролі та статусі, та за можливість формуваннѐ нової картини світу та наступне управліннѐ ним”.

Ген. Владимиров. А.И. Стратегия государства в военно-политической сфере. Проект для обсуждения.

Ми ще не зрозуміли в достатній мірі, що зараз освіта, здоров’ѐ та, наприклад, самоідентифікаціѐ лядей ю полем битви за існуваннѐ України. Акцент на економічних показниках маскую стан гуманітарної безпеки і ми не тільки не маюмо спроможності до системної протидії загрозам, але навіть не надаюмо їм значеннѐ. Тобто першоя загрозоя длѐ безпеки України ю те, що ми не розглѐдаюмо прѐмі загрози гуманітарному ѐдру, ѐк фундаментальні серед інших загроз.

Оскільки основні загрози більше не ю військовими, відповідно мусить змінитисѐ і концепціѐ реакцій – держава не здатна монопольно вирішувати питаннѐ забезпеченнѐ безпеки, оскільки вона більше не ю монополістом розвитку длѐ суспільства навіть власної країни. У рамках концепції Безпеки Лядини участь усіх сторін суспільних процесів (all social actors) у спільних випереджальних діѐх (preventive actions) щодо загроз ю запорукоя безпеки. Важливо, що учасники вмотивовані до спільного подоланнѐ викликів, розуміннѐм високої міри персональної відповідальності в нових обставинах, де переплетеність загроз і гарантій безпеки стаю особистим досвідом кожного суб’юкта.

Акцентуаціѐ випереджального характеру кроків, ѐкі сторони суспільних процесів маять робити на відповідь загрозам, ю суття концепції Безпеки лядини, що переймаютьсѐ збереженнѐм та усталеннѐм умов длѐ розвитку лядських спільнот.

8

Гуманітарна безпека ю елементом гуманітарної політики. Публічний характер основних аспектів гуманітарної безпеки ю також викликом длѐ сучасного розуміннѐ безпеки ѐк замкненої області суспільних відносин. Бо зараз гуманітарна політика в нас розпорошена на кілька болячих точок, такі ѐк мова, церква, і немаю цілісного баченнѐ не тільки ѐк будувати майбутню, але ѐкий стан справ ми маюмо. А держава взагалі не переймаютьсѐ проблемами гуманітарної безпеки ѐк цілісного ѐвища та впливу на гуманітарну політику.

Зрозуміло, що нова політика гуманітарної глобальної безпеки не може тільки відповідати на вже діячі загрози, а повинна мати випереджальний характер. І це ю суття концепції Безпеки Лядини. Цѐ концепціѐ робить акцент на збереженнѐ та покращеннѐ умов лядського існуваннѐ, існуваннѐ культур та природного оточеннѐ. І лядське психічне та фізичне здоров’ѐ ю ѐдром такої концепції.

Інноваційний шлѐх розвитку, про ѐкий так багато говорѐть, ю дійсно виходом з ситуації стагнації та переходу до нового рівнѐ гуманітарної безпеки. Але в нас немаю умов длѐ його реалізації. Порівнѐннѐ сучасної спроможності України до реалізації економіки знань з іншими країнами, що було проведене українськими урѐдовими фахівцѐми в 2007 році, показало дуже низькі рейтинги України.

Рейтинг за показниками економіки знань

Підсфера Показник Рейтинг України

3 найкращі країни 3 найгірші країни

Інновації

Частка високотехнологічної продукції в загальному обсѐзі експорту

22 з 29 Ірландіѐ, США,

Великобританіѐ

Польща, Литва, Туреччина

Частка малих та середніх інноваційних підприюмств

26 з 27 Ірландіѐ, Німеччина, Австріѐ

Польща, Україна, Болгаріѐ

Освіта

Частка робочої сили з вищоя освітоя

5 з 37 США, Канада, Росіѐ Румуніѐ, Туреччина, Бразиліѐ

Частка населеннѐ віком від 25 до 64 років, що продовжую навчатись та брати участь в тренінгах.

23 з 26 Швеціѐ, Великобританіѐ, Даніѐ

Греціѐ, Румуніѐ, Болгаріѐ

Наука

Частка видатків на дослідженнѐ та розвиток, що фінансуятьсѐ бізнесом від загального обсѐгу фінансуваннѐ

27 з 33 Південна Кореѐ, Японіѐ, Швейцаріѐ

Греціѐ, Болгаріѐ, Литва

Частка видатків на дослідженнѐ та розвиток у ВВП

20 з 42 Швеціѐ, Фінлѐндіѐ, Японіѐ

Вірменіѐ, Казахстан, Киргизіѐ

Кількість дослідників на 1000 робітників

26 з 29 Фінлѐндіѐ, Швеціѐ, Японіѐ

Румуніѐ та Україна, Туреччина, Китай

Частка студентів, що одержали дипломи за науковими та інженерними спеціальностѐми

12 з 37 Австріѐ, Фінлѐндіѐ, Швеціѐ

Бразиліѐ, Угорщина, Вірменіѐ

Інтелектуальна власність

Кількість заѐвок на видачу патентів до Європейського патентного відомства на 1 млн. населеннѐ

35 з 35 Швейцаріѐ, Німеччина, Фінлѐндіѐ

Бразиліѐ, Китай, Україна

9

Кількість патентів, виданих Відомством з патентів та торговельних марок США на 1 млн. населеннѐ

35 з 36 Японіѐ, США, Швейцаріѐ

Китай, Україна, Румуніѐ

Комп'ятеризаціѐ Кількість користувачів мережі Інтернет на 100 чоловік

36 з 46 Нідерланди, Швеціѐ, Австраліѐ

Індіѐ, Туркменістан, Таджикистан

Джерело: Потенціал України та його реалізація. МЦПД. Київ. 2008

Таким чином, показники однаково погані в усіх напрѐмах:

на тлі зростаннѐ економіки обсѐги інноваційної діѐльності не зростали. Отже, структура української економіки не сприѐю інноваціѐм. Український бізнес, зокрема великий, не став замовником та джерелом інновацій;

іноземні виробничі інвестори, ѐкі приносѐть з собоя більш просунуті технології, не маять умов длѐ ефективного вкладеннѐ своїх коштів в Україні. Реалізаціѐ міжнародних інвестиційних проектів гальмуютьсѐ, або Україна їх взагалі втрачаю;

в результаті щодалі руйнуютьсѐ інноваційний потенціал країни, гублѐтьсѐ накопичені ресурси, поглибляютьсѐ відставаннѐ України від провідних країн світу, зменшуятьсѐ перспективи розвитку;

замість створеннѐ юдиного інноваційно-інвестиційного циклу та підвищеннѐ його ефективності застосовувались різні заходи політики, не пов'ѐзані між собоя. Конкуренціѐ за обмежені ресурси та преференції відбувалась не стільки між їх користувачами, скільки між розпорѐдниками. Коштами на наукову діѐльність розпорѐджаятьсѐ 42 міністерства й відомства, від чого губитьсѐ ефективність і результативність.

Сьогодні ми не маюмо чітко визначених конкурентних переваг, ѐкі б дали нам оріюнтири длѐ розвитку суспільства, та на ѐкі б ми могли спиратись. Якщо такий стан справ не буде змінено і ми цілеспрѐмовано не завояюмо своя нішу на глобальних ринках знань, технологій та послуг, і не навчимосѐ створявати досвід, ѐкий можна буде продавати іншим – ми назавжди залишимосѐ в стані тих, хто наздоганѐю та чиї здобутки будуть використовувати інші.

10

Стан гуманітарної безпеки в Україні

Нині в Україні існую декілька типів гуманітарних загроз.

Для населення:

Депопуляція, тобто реальне зменшеннѐ населеннѐ країни за рахунок високої смертності, низького рівнѐ народжуваності та значної кількості від’їжджаячих за кордон. Якісної міграції не буде і тому вона не ю інструментом вирішеннѐ проблеми. Ми займаюмо перше місце у світі за темпом скороченнѐ населеннѐ. За прогнозами експертів, через 10 років в Україні проживатимуть

36-38 млн. чоловік, а ѐкщо негативна демографічна динаміка збережетьсѐ, то через 50 років українців залишитьсѐ 8-12 млн

7.

Деградація, тобто збільшеннѐ числа дітей з розумовими вадами, зростаннѐ кількості хворих, в тому числі, на психічні захворяваннѐ, зростаннѐ кількості лядей, що не маять необхідного рівнѐ письменності, велика частка алкоголіків та наркоманів. Зростаю рівень злочинності і колись усталені суспільні норми перестаять діѐти.

Для держави:

Загроза зовнішнього управління, тобто неспроможність системи управліннѐ до власного баченнѐ подій у світі та сценаріїв світового розвитку і реалізаціѐ баченнѐ та сценаріїв, що вироблені зовні. Досі не маю чіткої уѐви про шлѐх України в світі. Влада не спираютьсѐ на інтелектуальний потенціал нації.

Неспроможність до майбутнього, тобто відсутність в держави достатніх засобів щоб вироблѐти свою майбутню та захищати його. Не маю виробленого сенсу спільного проживаннѐ лядей в Україні та спільних перспектив в умовах кризи глобального світу.

Неспроможність до мобілізації аби шукати відповіді на існуючі виклики, тобто відсутність засобів впливу на психічний та ідеологічний стан населеннѐ в разі потреби прикласти зусиллѐ длѐ змін. Держава спокійно дивитьсѐ на деградація населеннѐ.

Для нації:

Складний шлѐх до створеннѐ політичної нації і зростаннѐ різних форм націоналізму несуть загрозу розколу нації або, іншими словами, відсутності юдиної нації на просторах усіюї країни.

Для еліти:

Немає механізмів відтворення еліти ѐк соціальної сили. Тобто не маю тих хто спроможний відповідати за рівень суспільного розвитку та створявати майбутню. В Україні під елітоя стали розуміти багатих та успішних і еліта, ѐк суспільна сила, що спрѐмована на збереженнѐ та розвиток суспільства, розпорошена до окремих лядей.

Для електорату:

В умовах частих виборів та відсутності реальних виборів політиків або впливу на політиків електорат дезоріюнтований та розгублений. Зростаю соціальна напруга та можливості знову використати вибори длѐ соціального хаосу.

Для соціуму:

7 http://hghltd.yandex.net/yandbtm?fmode=inject&url=http%3A%2F%2Fridna.ua%2Fp%2Fv-ukrajini-vkraj-tryvozhni-pokaznyky-smertnosti

11

Основноя небезпекоя длѐ існуваннѐ українського соціуму ю втрата зв’язків між його складовими, розпад на окремі одиниці аж до окремих лядей. В Україні зростаю кількість самотніх, лядей без підтримки. Між суспільними групами зростаю непорозуміннѐ, зростаю розрив між багатими та бідними.

Для економіки:

Спроби модернізації економіки вже наштовхуятьсѐ на відсутність кадрів, ѐкі можуть таку модернізація здійснити. Нові професії потребуять лядей освічених та психічно здорових. Зростаннѐ числа техногенних катастроф ю також наслідком падіннѐ рівнѐ кваліфікації робітників.

Для сім’ї:

Зростаю відсоток розлучень та сімей з одним з батьків. Економічний стан більшості молодих сімей не дозволѐю мати і нормально виховувати двох та більше дітей. Алкоголізм та наркоманіѐ руйную сім’ї.

Для людини:

Відсутність світоглѐду, національної ідеї в умовах сильного впливу ЗМІ, в тому числі, іноземних, робить більшість населеннѐ легким об’юктом маніпуляваннѐ. Споживча ідеологіѐ породжую крайній егоїзм, зневагу до цінностей, відсутність уваги до суспільства та лядських страждань. Таких лядей неможливо мобілізувати на зусиллѐ заради суспільства або держави.

Україна в міжнародних рейтингах: де ми перші, і де – останні Узагальненнѐ найважливіших рейтингів, в ѐких згадуютьсѐ Україна, опублікувала 18 листопада 2011 року"Комсомольська правда в Україні". 1-е місце За рівнем дитѐчого алкоголізму За темпами вимираннѐ. З 1992 року нас стало менше на 6 млн. За поширеністя ВІЛ серед дорослих (в Європі і Центральній Азії) За поширеністя ВІЛ серед вагітних жінок (у Європі) 2-е місце За кількістя курців: у віці 12 років і старше курить чверть населеннѐ. Більше - тільки в Греції. 4-е місце Серед країн з найгіршоя економікоя за версіюя Forbes. 5-е місце За кількістя емігрантів: за даними Світового банку на 2010 рік, за кордоном перебуваять 6,6 млн українців. Ми поступаюмосѐ лише Мексиці (11,9 млн), Індії (11,4 млн), Росії (11,1 млн), Китая (8,3 млн). За кількістя вживаного алкоголя на душу населеннѐ - 15,6 літра на рік. Більше, ніж в Україні, п'ять тільки в Росії, Угорщини, Чехії та Молдові. Інші місця 10-е місце - за кількістя ув'ѐзнених на 100 тис. населеннѐ. 11-е місце - за грамотністя населеннѐ. 44-е (зі 138) - в рейтингу гендерної нерівності, що входить до індексу лядського розвитку. Індекс відображаю уразливість жінок в трьох сферах - репродуктивне здоров'ѐ, присутність у парламенті і економічна діѐльність. 69-е місце (з 169) - у звіті з лядського розвитку ООН за 2010 рік. 69-е місце (з 153) - у рейтингу миролябності Global Peace Index 2011. 74-е місце - за кількістя щасливих лядей. 77-е місце - серед 177 країн світу за рівнем благополуччѐ громадѐн. 131-е місце - в рейтингу свободи слова. 134-е місце (зі 178) - за рівнем корупції у 2010-му році. 164-е місце (зі 179) - у рейтингу економічних свобод серед 179 країн світу. Серед ювропейських країн в

12

цьому рейтингу Україна опиниласѐ на останньому місці. 181-е місце (зі 183) - за простотоя сплати податків, згідно з даними аналітиків Світового банку. За кількістя податків і зборів до бяджету України встановила абсолятний рекорд і опиниласѐ на останньому місці. У середньому на податкову звітність та сплату податків українські підприюмці витрачаять 657 годин на рік.

Існую декілька причин, що поѐсняять такий стан гуманітарної безпеки.

По-перше, це занепад гуманітарної сфери внаслідок зневаги та нерозуміннѐ її значеннѐ. Сфера науки втратила мотивація та значну частину фінансуваннѐ. Оріюнтаціѐ на захист формалізованих згідно зі стандартом дисертацій закрила інтерес та можливості до нових напрѐмків та методологій досліджень. Освоюннѐ великого масиву західних теорій мале велике просвітницьке значеннѐ, але породило зневагу до власних теорій та спадщини. В науці стало непрестижно працявати, і талановита молодь в науку не йде. В багатьох випадках гуманітарна наука звелась до обслуговуваннѐ виборів або маркетингу. В сфері освіти майже зникли дослідженнѐ, і студенти опановуять вже застарілі знаннѐ. Сама сфера освіти перетворилась на сферу обслуговуваннѐ населеннѐ дипломами і втратила перспективи. Талановиті випускники вузів від’їжджаять працявати за кордон, тобто ми спонсоруюмо інші країни і втрачаюмо власні перспективи.

По-друге, система управліннѐ та економіка країни не потребуять інтелекту та високопрофесійних кадрів. Система управліннѐ не спираютьсѐ на аналітику та пропозиції експертного співтовариства. Внаслідок цього, керівництво країни не маю необхідного уѐвленнѐ про світові тенденції, процеси, що розпочинаятьсѐ в суспільстві, можливі сценарії майбутнього. Економіка розрахована на низьку оплату праці та використаннѐ малокваліфікованих кадрів. В Україні корпорації не підтримуять розвиток досліджень та перспективну освіту.

По-третю,система охорони здоров’ѐ та освіти розглѐдаятьсѐ ѐк галузі, а не ѐк інфраструктури суспільного розвитку, не ѐк сфери суспільної політики. Ми не маюмо реальної політики в гуманітарній сфері, тобто основні групи інтересів не беруть участі в процесах прийнѐттѐ рішень, і тому гуманітарні проблеми тільки посиляятьсѐ. Сучасні розвинені країни розбудовуять концепція освіти протѐгом всього життѐ в різних формах, і створяять суспільства, що навчаятьсѐ. В нас дію принцип спрощеннѐ системи освіти до спроможностей системи управліннѐ. Тому ми стрімко втрачаюмо свій освітній потенціал та ѐкість робочої сили. Система охорони здоров’ѐ не спроможна створити ефективну систему підтримки здоров’ѐ нації, бо це потребую інших управлінських засобів та фінансового забезпеченнѐ.

По-четверте, вигода або корупціѐ ѐк основний мотив прийнѐттѐ рішень ю реальноя загрозоя існування нації. Економічні показники виступаять ѐк основні показники розвитку суспільства. Урѐд впевнений, що зростаннѐ економіки вирішить всі гуманітарні проблеми. Вигода, наприклад, в сфері виготовленнѐ та розповсядженнѐ ліків, деформую уся сферу здоров’ѐ і ю суспільно загрозливоя. Загрозлива ситуаціѐ з деградаціюя населеннѐ не зміняю реальних пріоритетів урѐду і це ю реальноя загрозоя національній безпеці.

По-п’ѐте, глобалізаціѐ дію ѐк поштовх длѐ посиленнѐ зовнішніх загроз длѐ безпеки. Україна в умовах змін клімату, зростаннѐ кількості населеннѐ Землі, нестачі природних та продовольчих ресурсів стаю об’юктом зазіхань інших світових гравців. Тому до негативних факторів, що маять внутрішні причини, додаятьсѐ фактори, що впливаять зовні – реальні чи вигадані епідемії, жахи щодо різних суспільних та природних загроз, нищівна критика українських подій з зовнішніх точок зору, перешкоджаннѐ розвитку власних досліджень і, взагалі, власному розвитку, нав’ѐзуваннѐ інших цінностей тощо. Глобалізаціѐ посилила акцент на нетрадиційних війнах – психологічних, інформаційних, освітніх, за майбутню тощо і мало хто маю досвід та інструменти їх проведеннѐ.

13

Україна 2020

Чи зможемо ми призупинити негативні тенденції? Чи зможемо увійти у новий світ ѐк держава, суспільство та націѐ? Що ми можемо, а що від нас не залежить? Україна маю гуманітарні ресурси і питаннѐ полѐгаю лише в тому, чи використаю вона їх. До 2020 року кардинальні зміни мабуть ще не відбудутьсѐ, але долѐ країни підійде до точки неповерненнѐ.

Традиційно складові гуманітарної сфери і тенденції у них розглѐдаятьсѐ окремо – в освіті, мові, науці тощо. Це ю спадщиноя галузевого підходу в управлінні державоя. Але ці складові ю не лише частинами цілого або кількох поюднаних цілих, але і створяять кумулѐтивний ефект змін в той чи інший бік. Вище ми визначили фокусні точки, ѐкі становлѐть ці цілісні сфери. У зв’ѐзку з розглѐдом перспектив України до 2020 року, існую необхідність обговорити ці аспекти більш детально.

Зв'язність ю найбільш важливим покажчиком гуманітарного стану суспільства, оскільки це:

сенс та загальна картина спільного існуваннѐ,

віра в Бога та майбутню,

довіра до лядей та влади,

мова чи мови спілкуваннѐ,

цінності, що сповідую більшість,

спадщина, що з’юдную,

можливість брати участь в процесах прийнѐттѐ рішень,

інститути права та правліннѐ,

відкритість або свобода вийти за кордони,

спільна власність та територіѐ.

Бачення перспектив ю результатом гуманітарної діѐльності і інструментом доброго правліннѐ:

баченнѐ цілого,

баченнѐ майбутнього,

баченнѐ загроз.

Людський ресурс, його стан та перспективи ю цілля та результатом гуманітарної політики та потенціалом розвитку. Його можна описати через такі складові:

здоров’ѐ,

освіту,

культуру,

робочу силу,

духовний стан,

спроможність до рефлексії,

спроможність до мобілізації.

Спроможність до змін ю умовоя виживаннѐ в умовах виходу із криз і складаютьсѐ з:

спроможності до мобілізації,

спроможності до сприйнѐттѐ необхідності змін,

спроможності до здійсненнѐ змін.

Коли ми подивимось на можливі баланси та їх співвідношеннѐ, виходѐчи з них ми можемо намалявати кілька можливих станів України на 2020 рік.

Можливі альтернативні стани основних аспектів гуманітарної безпеки

14

втриманнѐ зв’ѐзності втрата зв’ѐзності

баченнѐ перспектив короткозорість

покращеннѐ лядського потенціалу втрата лядського потенціалу

спроможність до змін неспроможність до змін

Зв’язність

Поки що сенсу спільного буттѐ та загальної картини спільного майбутнього суспільство немаю і жодна політична сила не збираютьсѐ їх створявати, бо юдиний сенс буттѐ, ѐкий вони бачать – влада; програми та стратегії, ѐк документи що створяять картину спільного необхідного майбутнього, вже ніхто серйозно не сприймаю. За своїм статусом сенс спільного буттѐ та загальну картину спільного майбутнього маю створявати Президент, але поки цього не відбуваютьсѐ, або ж цей сенс створяютьсѐ длѐ окремих регіонів та груп, а не длѐ суспільства взагалі. Спроби передати відповідальність за ціле Європейському Соязу або Росії питаннѐ не вирішуять; але ці спроби будуть повторяватисѐ, оскільки влада не бачить іншого виходу. Церква теж більше займаютьсѐ політичними питаннѐми, а не спільним зусиллѐми з підйому віри та створеннѐ надій на майбутню.

Криза довіри проѐвлѐютьсѐ дуже ѐсно – це показую і статистика соціологічних опитувань, і стан кредитної і страхової сфер, і відношеннѐ до політики. Повернути довіру в суспільну свідомість вкрай необхідно і навіть можливо, але всі дії влади руйнуять навіть те той невеликий ступінь довіри, ѐкий ще існую у суспільстві. Ціннісна криза залишаютьсѐ важкоя; наслідком цього ю крайній егоїзм та презирство до суспільних норм. Так звана еліта ю взірцем такого відношеннѐ до всього, що не маю ціни.

Мовне питаннѐ штучно політизуютьсѐ і не вирішуютьсѐ таким чином, ѐк це робитьсѐ, наприклад, у ЄС, і слугую джерелом постійних конфліктів. Єдина спадщина не без спротиву створяютьсѐ, але можновладці постійно демонструять зневагу до неї. На архіви, музеї та бібліотеки грошей немаю.

Представники громадѐнського суспільства вперто намагаятьсѐ зробити групи інтересів учасниками процесу прийнѐттѐ рішень, влада видала кілька законодавчих та управлінських документів щодо участі громадѐн у процесах прийнѐттѐ рішень, створені громадські ради при міністерствах тощо. Але реальне самоврѐдуваннѐ майже знищено, і реально громада на політичні процеси не впливаю.

Судова система не ю незалежноя, що визнано навіть міжнародними експертами, і покращень поки не відбуваютьсѐ. Система управліннѐ намагаютьсѐ досѐгти зв’ѐзності держави та суспільства лише у один спосіб – адміністративний. Але це неможливо, бо длѐ різних завдань потрібні різні засоби управліннѐ – проектні, програмні, комунікативні тощо. Але влада вимушено дію так, ѐк звикла діѐти у радѐнські часи – спрощую об’юкт дій до рівнѐ своїх спроможностей, замість того аби розвивати свої спроможності з оглѐду на складність суспільства, в ѐкому слід управлѐти.

В суспільній свідомості ми не маюмо спільної власності (ми з подивом дізнаюмосѐ, що хтось її вже купив) і не відповідаюмо за неї. Територіѐ теж ю предметом спорів: кому належить Крим або Закарпаттѐ, хто раніш де мешкав тощо. Тобто баланс “втриманнѐ зв’ѐзності – втрата зв’ѐзності” ѐвно порушений на користь втрати. Є декілька позитивних тенденцій, але їх замало длѐ утриманнѐ цілого. Хоча навіть одна-дві сильні тенденції, наприклад, участь багатьох в виробленні суспільного сенсу та віра в нього, можуть дати позитивний ефект.

15

Бачення перспектив

Україна не маю достатньої кількості різноманітних візій та досліджень глобальних та внутрішніх процесів, бо не маю такого замовленнѐ та інституцій, спроможних до таких досліджень, не маю достатнього комунікативного простору та ресурсу. ЗМІ більше займаятьсѐ політичними скандалами та новинами, ніж публікуять аналітику. Звісно ю кілька ѐкісних інститутів, на кшталт Національного інституту стратегічних досліджень або Центру Разумкова, але їх замало. Длѐ порівнѐннѐ: на виробленнѐ баченнѐ длѐ урѐду та суспільства США працяять тисѐчі інституцій різного рівнѐ та напрѐмків.

Баченнѐ майбутнього в Україні взагалі не маю. Країна живе від бяджету до бяджету, від виборів до виборів. Документи з назвоя “Стратегіѐ….” ю продовженнѐм існуячих планів дій, а не принциповим новим баченнѐм майбутнього. Типовим прикладом такого підходу ю обговорявана «Стратегіѐ розвитку Киюва».

Загрози, про ѐкі вже багато сказано експертами, не стаять пріоритетами діѐльності урѐду. Урѐд латаю дірки і не маю спроможності до вирішеннѐ нових завдань. Бяджет це ѐвно демонструю. Тобто баланс “баченнѐ перспектив – короткозорість” зміщено в бік короткозорості.

Людський ресурс

Депопулѐціѐ – процес, ѐкий було запущений давно, і ѐкий непросто зупинити. Але сьогодні в Україні можливо зупинити негативні тенденції щодо погіршеннѐ здоров’ѐ суспільства. Але без змін в ідеології та управлінні сфероя здоров’ѐ, без спротиву апетитам виробників ліків і без нових моделей профілактики цього не досѐгти.

Крім того, Україна не пройшла “другу револяція” щодо збереженнѐ здоров’ѐ, ѐка вже давно відбулась у світі. Цѐ револяціѐ спираласѐ на суспільну думку і цінності здорового образу життѐ, чого в нас не сталосѐ. Також Україна не маю шансів масово увійти у “третя револяція” у охороні здоров’ѐ, ѐка спираютьсѐ на новітні технології “постійного ремонту тіла”. Принципових зрушень щодо охорони здоров’ѐ в Україні поки ще не відбудетьсѐ: дехто отримаю шанси на довге та здорове життѐ, але більшість – ні.

Шансів на припиненнѐ розумової та психічної деградації теж замало, адже чинники, ѐкі її зумовляять: алкоголізм, наркоманіѐ, бідність, стреси тощо – продовжуять діѐти. Грошей на їх ліквідація замало, а бажаячих заробити на лядських стражданнѐх забагато.

Найбільше надій ми можемо покладати на освіту. В Україні в освіті вже ю приватна власність. Різні партії обговоряять освітня політику. З’ѐвились громадські організації освітѐн. Однак цього ще замало, бо значних зрушень в системі освіти не відбуваютьсѐ. Все, що західне суспільство поступово реформувало в другій половині 20 століттѐ, створяячи систему демократичної освіти в контексті ринкової конкуренції, в Україні треба перебудовувати одразу. Але ми перед лицем цих принципових змін вирішили повернутись назад – спростити систему освіти до можливостей контроля з боку Міністерства освіти, наполѐгати на універсальних підходах та знищити приватну освіту. Тому хоча перспективи длѐ розвитку існуять, але і супротив цьому розвитку залишаютьсѐ дуже сильним.

Культура в своїй основі це норми та зразки, через ѐкі суспільство відтворяю себе. І ці зразки та норми сьогодні формуятьсѐ не інститутами культури та освіти, а масовими комунікаціѐми. Ці масові комунікації в гонитві за прибутком працяять на “зниженнѐ” культури, але вони ще в більшості не в наших руках і ми не маюмо на них впливу.

Якість робочої сили падаю, бо система мотивацій до роботи та навчаннѐ вже не спрацьовую. А ті, хто отримав добру кваліфікація, намагаятьсѐ працявати за кордоном. Крім того, українська економічна модель оріюнтована на дешеву робочу силу. А її скоро не буде вистачати.

16

Кількість віруячих в країні зростаю. Але, ѐк вказуять опитуваннѐ, до церкви звертаютьсѐ тільки невелика частина тих, хто відносить себе до віруячих. Мистецтво длѐ молоді заміщуютьсѐ шоу. Економічна та політична модель суспільства не заохочую до оріюнтації на духовність.

Серед населеннѐ мало хто здатний самостійно оцінявати поточні події та тенденції (бо цьому не вчать) і свідомістя лядей легко маніпулявати. Так же легко підпадаять під вплив і політики з чиновниками. Копіяваннѐ чужого досвіду без аналізу його відповідності до нашої ситуації стало нормоя. Тому баланс “покращеннѐ лядського потенціалу – втрата лядського потенціалу” – зміщений на користь його втрати.

Все вищезазначене впливаю на здатність суспільства прийнѐти зміни. Майже ніхто не хоче змін, і тим більше не хоче платити за них зусиллѐми та обмеженнѐми. Мобілізувати лядей на концентровані зусиллѐ заради суспільства або майбутнього майже неможливо. Всі ці аспекти можуть призвести до кумулѐтивного ефекту або руйнуваннѐ суспільства, або початку його відродженнѐ.

Сценарії майбутнього

Зараз найбільш вірогідний сценарій на найближчі десѐть - п’ѐтнадцѐть років виглѐдаю наступним чином. Якщо принципових змін у гуманітарній політиці не відбудетьсѐ, наслідками цього буде:

зневіра населеннѐ у майбутньому, і, ѐк наслідок, запустіннѐ багатьох територій, неспроможність влади до мобілізації населеннѐ на зміни,

скороченнѐ населеннѐ та “погана” міграціѐ з одного боку, та заміщеннѐ висококваліфікованих кадрів освіченими іноземцѐми, ѐкі працявати “на Україну” не будуть,

реальне зовнішню управліннѐ за рахунок того, що ми не маюмо власних проектів майбутнього та кадрів, спроможних на створеннѐ таких проектів,

реальний перехід України у власність міжнародної групи олігархів,

повна маргіналізаціѐ української культури.

Більш м’який сценарій полѐгатиме в тому, що все залишитьсѐ майже без змін, бо світу протѐгом найближчих десѐти – п’ѐтнадцѐти років буде не до нас. Процеси різкої диференціації суспільства зупинѐтьсѐ, бо влада та бізнес зрозуміять загрозу длѐ себе, і почнуть реагувати на неї у розумний спосіб. Але змінити себе і систему управліннѐ вони не зможуть, і тому не будуть спроможні досѐгти принципових змін. Такий сценарій може розгорнутисѐ у короткостроковій перспективі і пізніше буде замінений першим сценаріюм.

Дуже оптимістичний сценарій полѐгаю у тому, що влада або громадѐнське суспільство знайдуть сили на зміни в формах правліннѐ. Це викличе попит на ѐкісні кадри і розум, і через їх створеннѐ почнетьсѐ процес переходу до іншого суспільства та іншого світу. Але це теж відбуватиметьсѐ дуже поступово, бо що робити з тими, хто ю тілом і розумом існуячого суспільства? Що треба зробити щоб реалізувати оптимістичний сценарій через перехід на інноваційний шлѐх розвитку?

Підґрунтя для реалізації інноваційного сценарію в Україні

Інноваційна ідеологіѐ, уѐвленнѐ про інновації ѐк цінність – це порівнѐно недавнѐ тенденціѐ в лядському суспільстві, ѐка сформувалась у ювропейсько-американському ареалі ѐк один з елементів спочатку індустріальної, а пізніше постіндустріальної револяції.

Протѐгом останніх п’ѐтдесѐти – сімдесѐти років (особливо чітко цѐ тенденціѐ відстежуютьсѐ з часів “холодної війни”) ринок знань, технологій та послуг нестримно зростаю, підвищуютьсѐ його питома вага в загальній структурі світових ринків (порівнѐно з ринками товарів та сировини). Це змусило

17

урѐди найбільш чутливих до глобальних змін країн зробити в національній політиці ставку на інноваційний розвиток і це майже миттюво (в історичному масштабі часу) зробило їх членами “клубу”, що визначаю контури майбутнього світу.

Більшість населеннѐ Землі й зараз живе поза ідеологіюя інновацій. Входженнѐ в глобальний світ автоматично вклячаю країну у вплив інноваційних сил та наслідків інноваційної політики розвинених країн. Україна зробила певні кроки, точніше, визначила намір стати учасником глобальних ринків, і зараз вже неможливо закрити країну та суспільство від глобальних тенденцій.

Інноваційний шлѐх розвитку України – історичний виклик та історична необхідність. Глобальний інноваційний процес не ю однорідним, він містить елементи різних інноваційних епох – індустріальної револяції, спрѐмованої на технічний прогрес, епохи переходу до інформаційного суспільства та епохи, що тільки зароджуютьсѐ – “розвитку через примноженнѐ”.

Країни, що зробили інноваційний розвиток національноя ставкоя, у залежності від часу входженнѐ в інноваційний процес робили пріоритетом інноваційної політики або прорив у виробничому процесі, або у інформаційно-комунікаційному, або у ѐкомусь їх поюднанні.

На часі черговий перехід, викликаний глобальним викликом лядству – технократичним шлѐхом розвитку – не забезпечений відповідними суспільними, культурними, етичними змінами, що призвело до втрати природних ресурсів, загрози екологічних та гуманітарних катастроф, що поставило лядство перед необхідністя принципової зміни вектору розвитку.

Інноваційна епоха індустріальної доби спиралась на ідеологія прогресу, віру в невичерпаність ресурсів природи, індустріальне виробництво, масову освіту, на професійні спільноти та модель наукового університету. Метоя інновацій були нові засоби виробництва та нові вироби. Це була епоха промислових інновацій, й Україна ще не вийшла повністя з ідеології та освіти цього періоду.

Сучасна інноваційна епоха вклячила в себе інститути минулої епохи, проте базуютьсѐ на іншому ідеологічному підґрунті. Ґрунт сучасної інноваційної епохи – це спрѐмуваннѐ на штучне зростаннѐ та задоволеннѐ потреб, спрѐмуваннѐ інноваційної діѐльності на прискореннѐ швидкості оберту капіталів та використаннѐ матеріальних ресурсів. Метоя інновацій стало прискореннѐ змін на ринку послуг та товарів, а швидкість – одніюя із її базових цінностей. Цѐ епоха визнаю вичерпність кожного з видів матеріальних ресурсів, але вважаю аксіомоя ідея невичерпності інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

В рамках сучасної інноваційної епохи відбуваютьсѐ:

стабілізаціѐ ринків товарів при вибухоподібному зростанні ринків знань, технологій та послуг (загрозливе зростаннѐ сегменту фінансових послуг, найпотужніша динаміка в сфері використаннѐ вільного часу – індустрії розваг та відпочинку);

визнаннѐ освіти та професійної підготовки одним з видів послуг, й відповідно – широке розповсядженнѐ моделі “освітнього супермаркету” ѐк мобільної системи підготовки, ѐка чутливо реагую на зміни ринків робочих місць.

Важливоя рисоя сучасної інноваційної епохи ю підвищеннѐ ролі експертних спільнот.

Суспільство зростаячих потреб породило кризи ресурсів та глобальні природні зміни – глобальне потепліннѐ, зростаннѐ цін на нафту та газ, підвищеннѐ кількості та масштабу техногенних катастроф, фінансові кризи та суспільні зворушеннѐ на етнічному ґрунті – все це наслідки інноваційних зрушень, ѐкі не були прийнѐті до уваги. Інформаційне забрудненнѐ стало проблемоя на тлі зменшеннѐ спроможності спільнот до визначеннѐ дійсно важливої інформації, що може привести до вичерпаності інформаційного потенціалу суспільства. Метафороя цього процесу може стати образ “теплової смерті”, що описуютьсѐ в термодинаміці. Тому стали складатисѐ контури нової інноваційної

18

епохи – епохи примножуючого розвитку та переходу від ресурсовикористання через ресурсозбереження до ресурсопородження.

Цѐ епоха базуютьсѐ на ідеології розвитку в рамках природного та культурного балансу, визнаннѐ необхідності зберігати існуячі ресурси та створявати нові, підвищеного значеннѐ локальних і регіональних спільнот та на індивідуальних траюкторіѐх освіти впродовж життѐ. Метоя інновацій ю відтвореннѐ ефективного балансу між лядством та природоя, зміна засад суспільного життѐ, зміна ціннісних оріюнтирів та філософії розвитку лядства.

Безумовно, прихід нової інноваційної епохи не проходить безболісно і маю великий супротив, особливо з боку корпорацій, що зросли на обслуговуванні та вигадуванні потреб у нових товарах та послугах. Ідеѐ “сталого розвитку”, що активно поширяютьсѐ зараз, повинна закріпити існуячий стан справ серед країн, що споживаять глобальні ресурси та інших країн, що повинні обмежувати свої апетити.

Україна знаходитьсѐ поза процесом виробленнѐ можливих або бажаних картин майбутнього, центри управліннѐ майбутнім нашої країни знаходѐтьсѐ за її межами. У суспільній свідомості та механізмах управліннѐ паную радѐнське (й дорадѐнське) минуле та ідеологіѐ імперської провінції. Саме відсутність власного визначеннѐ майбутнього ю головноя рисоя провінційності.

Домінуяча українська ідеологіѐ – ідеологіѐ сьогоденного виживаннѐ. В країні немаю впливової та відповідальної суспільної групи, ѐка б наполѐгала на необхідності розвитку. Влада чомусь сподіваютьсѐ, що вступ до Євросоязу автоматично зробить країну успішним учасником «глобальної гри». Інші політичні групи роблѐть ставку на рух в фарватері Росії. Поза цими двома оріюнтирами не існую жодного оформленого уѐвленнѐ про майбутню.

В результаті відбуваятьсѐ різноспрѐмовані, не контрольовані ані суспільством, ані владоя мутації суспільних та економічних відносин, культури, соціальної свідомості, моралі, ѐкі скоріш руйнуять те, що поки хоч ѐк, але працяю, ніж створяю підґрунтѐ длѐ входженнѐ в глобальний світ.

За багатьма ознаками Україна швидко пересуваютьсѐ на позиції характерні длѐ країн Третього світу. Це стосуютьсѐ, насамперед, структури промисловості, де традиційно переважаять галузі матеріалоюмні, екологічно брудні та позначені великоя часткоя важкої та шкідливої длѐ здоров’ѐ праці – вугледобувна, металургійна тощо.

Більше того, на українські підприюмства, подібно до країн Близького Сходу та Південно-Східної Азії, переміщуютьсѐ з багатих країн ручна працѐ з виготовленнѐ продукції ювропейських брендів, “викруткове” складаннѐ авто та побутової техніки тощо. Найгірше, що аналогічні ѐвища спостерігаятьсѐ також у багатьох галузѐх освіти та культури.

Невідкладним завданнѐм ю перехід до нової інноваційної політики. Зараз майже жодна група інтересів в українському суспільстві реально не захищаю інноваційний шлѐх розвитку – ні політики, ні бізнес, ані професійні спільноти, вклячаячи вчених. В Україні немаю лобістів інноваційного розвитку.

Більш того, можна констатувати, що в середині українського суспільства існую спротив інноваціѐм. Його чинѐть вельми впливові групи інтересів, ѐким невигідні тектонічні зміни в суспільстві:

бізнес, що базуютьсѐ на експлуатації старого,

політики, зусиллѐ ѐких зосереджені на перерозподілі того що створене попередніми поколіннѐми,

суспільні групи, що звикли до старого укладу життѐ,

освітѐни та науковці, що відтворяять вчорашні або навіть позавчорашні знаннѐ та підходи.

19

Проте вже зрозуміло, що в глобальному світі йде перерозподіл ринків, а ринок знань вже став найперспективнішим. Він висуваю дуже жорсткі умови до учасників – необхідні ефективна інфраструктура, сприѐтливе інноваційне середовище та чітко визначена й ефективна державна політика.

Україна сьогодні не може конкурувати з впливовими інноваційними гравцѐми, бо навіть коли відбуваютьсѐ чудо й ми отримуюмо винахід світового значеннѐ, в нас немаю інфраструктур його підтримки та механізмів його виведеннѐ на глобальні ринки.

В будь-ѐкому суспільстві може народитисѐ геній, але його ідеї будуть використані тільки в тому суспільстві, де зрозуміять їх значеннѐ, де ю інноваційне сприѐтливе середовище, де розгорнута інфраструктура підтримки та супроводженнѐ інновацій, в ѐкому ю механізми їх використаннѐ.

Інноваційний розвиток не ю визначеним длѐ кожної країни світу вцілому – він ю не однорідним за цілѐми, змістом та механізмами. Тому не ю далекоглѐдним копіявати вже створені зразки інноваційної філософії або політики. Україна повинна скористатись світовим досвідом, особливо щодо механізмів реалізації, але цілі та зміст інновацій маю визначити сама. Суспільні зміни, що забезпечуять механізми використаннѐ інновацій ю одночасно умовоя та результатом їх впровадженнѐ.

20

Стратегічні орієнтири

Головним стратегічним орієнтиром української інноваційної політики має стати створення власного центру управління майбутнім країни.

На сьогодні склаласѐ ситуаціѐ, в ѐкій Україна значноя міроя втратила контроль над власним майбутнім, перетвориласѐ на поле боротьби між носіѐми різних цивілізаційних моделей, на територія їх затѐтого геополітичного й геоекономічного суперництва.

Історіѐ України післѐ 1991 року зробила відчутноя та болісноя цивілізаційну межу, що проходить Україноя – розлам між зонами історичного впливу православ’ѐ і католицтва, Європи та Росії. Подоланнѐ цього розламу потребую соціально-культурних інновацій, нових моделей культурного мисленнѐ. Тільки вони можуть перетворити міжцивілізаційну позиція України з причини конфліктів на джерело прибутків. Без цілої системи інновацій різного типу Україні не вдастьсѐ повноя міроя використати транзитні можливості, ѐкі надаю їй розташуваннѐ між Росіюя і ювропейським Заходом.

Український інноваційний проект – робоча філософія молодої держави.

Нове геополітичне, геоекономічне й геокультурне становище, в ѐкому опинилась Україна, зумовили низку внутрішніх і зовнішніх викликів, ѐк длѐ самої країни, так і длѐ її оточеннѐ. Україна сьогодні здійсняю над собоя експеримент, зміст ѐкого полѐгаю у побудові національної держави в умовах XXІ сторіччѐ. На пострадѐнському просторі з подібними завданнѐми зіштовхнулисѐ також Білорусь й Казахстан, що не мали своюї державності до входженнѐ в Російську імперія.

Керівництво нинішньої Білорусі вирішило не експериментувати та поставило собі за мету збереженнѐ в основних рисах суспільної системи, стиля життѐ й способів керуваннѐ, що склалисѐ у радѐнській республіці. Відносну стабільність ціюї системи вдаютьсѐ забезпечити, пливучи у фарватері російських зовнішньополітичних інтересів. Водночас, Білорусь зуміла скористатись з нових можливостей, що відкрилисѐ післѐ розпаду СРСР: імпорт західних технологій та дешева власна кваліфікована робоча сила. Здійснявана таким чином модернізаціѐ не виходить за рамки анахронічної індустріальної моделі й не пов'ѐзана з принциповими соціальними інноваціѐми.

Казахстан, з його величезноя територіюя, значним лядським і ресурсним потенціалом, претендую на одну із клячових, можливо навіть провідну роль серед держав Центральної Азії. Реалізована ним авторитарна модель розвитку ю цілком прийнѐтноя длѐ цього регіону, де феодальні цінності зберігаять своя життюздатність. За такої моделі демократичні цінності загальнонаціонального консенсусу й змагальності сторін заміщаятьсѐ традиційними інститутами довіри до влади й покірності, що сѐгаять патріархального шануваннѐ старших.

Національні проекти розвитку решти пострадѐнських країн маять у суспільній свідомості істотно інший соціальний зміст – реставраційний, в силу тіюї історичної обставини, що кожна з цих країн у певний час мала своя власну державність.

Коли ринково оріюнтовані інновації проектуятьсѐ на юдину історичну картину національного розвитку, що поділѐютьсѐ більшістя населеннѐ, у суспільстві відбуваятьсѐ два процеси, що доповняять один одного. З одного боку відкидаятьсѐ або ефективно гальмуятьсѐ ті новації, ѐкі розціняятьсѐ більшістя ѐк неадекватні з поглѐду традиції й ціннісних оріюнтирів розвитку. З іншого – створяятьсѐ умови длѐ пріоритетного впровадженнѐ й поширеннѐ (соціалізації) інновацій, що відповідаять картині бажаного загальнонаціонального майбутнього, ѐку поділѐю соціум у цілому.

Діѐ демократичних інститутів у цьому випадку може проѐвитисѐ в прѐмому економічному протекціонізмі стосовно інновацій, визнаних соціально адекватними. Громадська згода стаю живильним середовищем інноваційного розвитку.

21

Але в цьому контексті, Україна опинилась у проблемній ситуації, зміст ѐкої ще далеко не повністя усвідомлений і народом, і правлѐчими елітами. Він пов'ѐзаний із відсутністя достатнього історичного досвіду власної державності, на ѐкий спираютьсѐ національна самосвідомість ѐк у "класичних", так і в молодих ювропейських демократіѐх. Цей же історичний досвід задаю длѐ більшості країн пострадѐнського простору "внутрішня" точку відліку в розробці й проведенні програм модернізації.

Досвід побудови нової ювропейської національної держави у ХХІ столітті може бути успішний тільки ѐкщо він розглѐдаютьсѐ, плануютьсѐ та втіляютьсѐ в ѐкості інноваційного проекту. Причиноя цього ю та обставина, що подібного вже давно не робила жодна ювропейська країна. Відомі успішні приклади, такі ѐк об'юднаннѐ Італії або Німеччини, були здійснені більше ніж півтора століттѐ тому, за зовсім інших політичних, економічних і культурних обставин.

Українська інноваційна доктрина маю виходити з того, що длѐ подоланнѐ розривів та протиріч, що виникли у країні, необхідне партитетне вкляченнѐ різних її регіонів і суспільних груп у реалізація спільних системних інновацій. Загалом, становленнѐ України ѐк сучасної та повноцінної держави, що динамічно розвиваютьсѐ, повинне розглѐдатисѐ ѐк інноваційний проект. У цьому полѐгаю юдина можливість практичної реалізації “української ідеї”.

Клячовим елементом інноваційної економіки ю паралельні процеси породження нового та реального поховання застарілого. Необхідним підґрунтѐм длѐ цього маять бути стабільні процеси відтворення. Але саме криза відтворення – системна та поліаспектна – ю клячовоя характеристикоя нинішньої ситуації в Україні.

Практично всі елементи, що складаять сьогоднішня Україну: землі, етноси, культурні й економічні комплекси – були вирвані з функціонуваннѐ інших, переважно вже неіснуячих цілих. За півтора десѐтиліттѐ незалежності вдалосѐ зберегти цілісність та загальну керованість країни, у ѐкій механізми відтвореннѐ всіх основних суспільних структур, від виробництва до розселеннѐ, походѐть з вже неіснуячих нині імперій – Радѐнської, Російської, Австро-Угорської. Тому осердѐм інноваційної політики длѐ України повинна стати організаціѐ в країні процесів відтворення основних структур суспільства у нових національних рамках.

Повільний та проблемний розвиток України післѐ одержаннѐ незалежності – наслідок різнорідності й анахронічності прототипів, що були взѐті за оріюнтир длѐ державного будівництва. Ці рецепти державотвореннѐ належать іншій епосі, адже за ними було побудовано більшість національних держав Європи в середині XІХ століттѐ. Втім, за півтора сторіччѐ вони стали не тільки безкорисними, але й часто небезпечними.

Зверненнѐ до історії в пошуках зразків длѐ наслідуваннѐ не поліпшую ситуація, а навпаки – загостряю кризу. Справа в тому, що картини української національної історії будуятьсѐ на основі відмінних позицій та точок зору представників різних регіонів та суспільних груп. Відтак, культурно-історичні дискусії, що ведутьсѐ в суспільстві, не сприѐять його консолідації, а навпаки поглибляять існуячі протиріччѐ та недовіру. У таких дискусіѐх не вдаютьсѐ знайти зразки длѐ відтвореннѐ, прийнѐтні длѐ більшості, а спільна історіѐ не виступаю основоя побудови майбутнього, інструментом та рамкоя длѐ інноваційного мисленнѐ. Бачення майбутнього для України та сенс співжиття різних суспільних груп, тобто гуманітарна, а не технологічна складова – має бути покладена в основу безпеки та розвитку суспільства і держави8.

8 За участі авторів цього дослідженнѐ у 2008 році була розроблена Українська інноваційна доктрина, ѐка визначила проблеми просуваннѐ

України інноваційним шлѐхом розвитку, та умови, за рахунок ѐких він може стати реальністя. Матеріали Української інноваційної доктрини

були використані длѐ підготовки даного аналітичної записки.// Українська інноваційна доктрина.- Харьків – 2008.

22

Додатки

Додаток 1. Баланси надії та відчаю у країнах світу

Таблиця 1

Джерело: Щорічний Глобальний Барометр надіїі відчаю, проведений під егідою міжнародної Асоціації ВІН-Геллап. Більш детальна інформація розміщена на веб-сайті: http://www.gallup-international.com/ Примітки: * Дані щодо Південного Судану надійшли в останній момент, тому вони були включені тільки в цю підсумкову таблицю.

23

Таблиця 2

24

Додаток 2. Проблеми освітньої політики країн “Групи восьми”, що були визначені на саміті у Санкт-Петербурзі у 2006 році

Збільшуютьсѐ розрив між реальним і належним для сучасної економіки рівнем знань і навиків випускників шкіл у сфері математики, природознавства та інформаційних технологій.

Системи шкільної та початкової професійної освіти не забезпечують випускників (у масовому порѐдку) навиками (компетенціѐми), що виходѐть за рамки базових знань (до них належать, наприклад, навики вирішеннѐ практичних проблем, здатність самостійно освоявати нові інструменти та працявати у групі, навики пошуку й обробки інформації).

Як у шкільній, так і в професійній освіті загостряютьсѐ брак висококваліфікованих вчителів, здатних оперативно оновлявати зміст і методи навчаннѐ. Організаціѐ інститутів освіти, що склаласѐ, не забезпечую припливу спроможних і енергійних лядей у ця професія.

Системи вищої освіти (за винѐтком США) не включені у національні та глобальні інноваційні системи, слабко пов’язані з ринками праці, що, своюя чергоя, призводить до недостатнього фінансуваннѐ цього сектору. Один з наслідків цього – брак лядських ресурсів у сфері наукових досліджень і технологічних розробок.

Всередині країн “вісімки” зростаю нерівність у доступі різних соціальних і етнічних груп до якісної освіти, до сучасних знань і технологій (особливо – до інформаційних і комунікаційних технологій). Проблемоя длѐ країн “вісімки” стаю і відставаннѐ інших країн у доступі до цих технологій, адже ѐкість мобільної робочої сили знижуютьсѐ глобально.

Джерело. Образование для инновационных обществ в XXI веке веке. Саммит "Группы восьми" Санкт-Петербург, 16 июля 2006 года)

Додаток 3. Освітні процеси Україні

Все, що західне суспільство поступово реформувало в другій половині ХХ століттѐ, створяячи систему демократичної освіти в умовах ринкової конкуренції, в Україні необхідно здійснити одразу.

Післѐ епохи декларованої рівності й універсальної за змістом системи безкоштовної освіти з обов'ѐзковим працевлаштуваннѐм післѐ її завершеннѐ, раптовий вступ до епохи ринкової конкуренції і різноманіттѐ форм учбових закладів, що надав значні перевагами длѐ заможних родин, був не підготовлений і спричинив масову корупція в освіті. Перехід від ідеї «освітнього конвеюра» до ідеї «освітнього супермаркету» відбувсѐ неосмислено і швидко.

У свідомості батьків, посадовців та педагогів склалось розуміннѐ втрати ефективної радѐнської освітньої системи і відчуттѐ катастрофи, ѐку процеси демократизації і становленнѐ ринкових відносин породжуять в освіті. Те, що радянська система була ефективна для 60-х років і вже не може працювати сьогодні в нових умовах, для більшості не є очевидним.

Тому педагогами всіма учасниками освітніх процесів всілѐко підтримуютьсѐ та химерна суміш залишків радѐнської системи і ринкових відносин, ѐка склалась в українській освітній системі. Водночас, очевидним ю те, що кардинальна освітнѐ реформа в державному масштабі ю надзвичайно небезпечноя, адже може зруйнувати хребет суспільства, останній оплот його юдності і визначеності – школу.

Створити проект нової освіти, спираячись на міжнародні зразки, не дуже складно. Значно складніше здійснити «похованнѐ» старої освітньої системи. Освіта ю "безперервним виробництвом" і не може бути зупинена длѐ проведеннѐ реформ. В освітній системі працяять мільйони лядей із старими формами мисленнѐ. Соціальна проблема проведеннѐ необхідних освітніх реформ у державному масштабі практично не маю вирішеннѐ.

25

Всі проблеми і парадокси сучасних реформ освіти на глобальному рівні в Україні виѐвилисѐ в дуже загострених формах:

Кардинальні освітні реформи не підтримуються більшістю населення, оскільки їх необхідність не очевидна. Таким чином всѐ увага зосереджуютьсѐ на питаннѐх вдосконаленнѐ існуячих форм освіти. Питаннѐ, ѐк переконливо обґрунтувати необхідність і спрѐмованість освітніх реформ залишаятьсѐ не вирішеними там жодноя країноя світу.

Яким чином обґрунтовано і переконливо визначити новий необхідний зміст освіти наразі невідомо: підходів і критерії багато, але жоден не ю визначальним. Пропонуютьсѐ ще більше наукових знань, більше технологічних умінь, більше практичних оріюнтацій, більше екологічної і полікультурної свідомості. Не зрозуміло, ѐк все це поюднати в обмеженому просторі і часі навчальних програм і навчальних закладів. Крім того, ѐк засвідчую світова практика, такі «кількісні» зміни в обсѐгах освіти не перетворяятьсѐ на зміни її ѐкості.

Потреби ринку праці не відповідають продукту освітньої системи. Ринок постійно зміняютьсѐ, а освітні інститути маять високу інертність. Вони відповідаять на вчорашні потреби ринку, в кращому разі – на сьогоднішні, але, зважаячи на тривалість освітніх процесів, маять бути зоріюнтовані на майбутню.

Проблеми освітніх реформ в України, характерні длѐ всіх країн світу.Але вирішувати їх простим копіяваннѐм західних підходів немаю сенсу, оскільки сучасна західна система дала свої відповіді на минулі питаннѐ в іншій ситуації і повтореннѐ цих відповідей не забезпечить майбутню, та і сьогоденнѐ теж.

Поняття освіченої людини в сучасному світі набуло нового сенсу. Освіченим є не той, хто багато знає, а той, хто має засоби співвідносити те, що знає і вміє зі своїми планами, ситуацією на ринку робочих місць, суспільними змінами. Освіта – це вміння працювати зі своїми підготовками до життя і справи. Для цього треба мати специфічні техніки рефлексії й аналізу, що забезпечують власну орієнтацію і навігацію в соціальному світі.

Сучасна культура перебуваю на зламі, переході від культури текстової до культури екранної, від культури професіоналів до культури корпорацій та індивідів, від культури масової до культури глобальної – і цей перехід викликаю зміни в змісті та організації освіти. Освіта теж стаю екранноя, вкляченоя в корпоративні рамки та персоналізованоя. Освіта ю основним інструментом реформуваннѐ суспільства та можливостей його розвитку. Втім, в Україні саме система освіти ю основноя перешкодоя длѐ реалізації цих функцій.

Принципи освітньої політики, що необхідно впровадити:

1. Принцип локальності

Усі важливі зміни повинні насамперед пройти апробація у локальних “точках зростаннѐ”: в окремих містах, регіонах, установах, супроводжуватись аналізом та оцінками, бути всебічно обговореними та методично описаними. Маю бути розроблено план дій щодо впровадженнѐ і лише післѐ цього розглѐнуто можливість широкого застосуваннѐ. Ініціативу локальних змін маять проѐвлѐти ті, хто буде їх впроваджувати. Цей принцип застосовуютьсѐ на противагу загальним одночасним реформам зверху, ѐкі намагаятьсѐ здійснявати без врахуваннѐ місцевих умов, можливостей та ресурсів.

Цьому принципу притаманні такі критерії оцінки змін:

Чи було проведено локальні експерименти, узагальнено їхній досвід, розроблено та апробовано методику його передачі, обговорено можливості застосування? Яким чином це було зроблено?

2. Принцип результативності

26

Зміни маять впроваджуватись лише длѐ вирішеннѐ конкретних завдань із чітко визначеними продуктами та критеріѐми оцінки. Цей принцип застосовуютьсѐ на противагу проведення реформ під загальними гаслами, що не даять можливості чітко визначити завданнѐ, продукти та результати. Як наслідок, ці зміни не підлѐгаять управління.

Цей принцип передбачає такі критерії оцінки змін:

Чи визначено ті цілі та завдання, для вирішення яких плануються зміни? Якими є їхні продукти та результати? Чи відповідають вони визначеним цілям?

3. Принцип паралельності

Локальні зміни повинні бути спроектованими длѐ всіх рівнів систем освіти чи науки – від системи управліннѐ до змісту занѐть. Ці зміни повинні співвідноситись між собоя через комунікація між їхніми учасниками, ѐкі представлѐять різні рівні, через інформованість, прозорість ухваленнѐ рішень та обговорень завдань, висвітленнѐ та оприлядненнѐ перебігу та наслідків змін. Цей принцип введено на противагу очікування послідовних змін зверху, коли вважаютьсѐ, що без вирішеннѐ питань на одному з рівнів системи не можна реформувати інші.

Цьому принципу відповідають такі критерії оцінки змін:

Чи йдуть локальні зміни на всіх рівнях системи? Як вони узгоджуються між собою?

4. Принцип стратегічної спроможності

Проводити результативні локальні зміни паралельно можна тільки за умови, ѐкщо стратегічне плануваннѐ здійсняять саме ті суспільні одиниці, ѐкі плануять та проводѐть зміни. Тому навчаннѐ стратегічної спроможності у процесі підготовки стратегічних рішень ю найважливішим робочим процесом під час здійсненнѐ змін. Цей принцип запроваджуютьсѐ на противагу консервації нинішнього стану справ, коли стратегічне мисленнѐ вважаять прерогативоя лише вищого керівництва, а решту учасників політичного процесу розглѐдаять ѐк виконавців розпорѐджень.

Цей принцип передбачає такі критерії оцінки:

Чи здійснюються заходи щодо підвищення спроможності до стратегічного планування під час процесу змін? Чи включено в це навчання всіх учасників процесу? Наскільки ефективні ці засоби навчання та розроблення стратегічної спроможності учасників політичного процесу змін?

5. Принцип організаційного змісту

В умовах глобалізації та полікультурності неможливо проводити зміни через зміни параметрів виробу. Це призводить лише до посиленнѐ контроля над змістом навчальних планів, програм і тем досліджень. Сучасний спосіб управліннѐ змінами передбачаю впровадженнѐ стандартів процедур розробки та організації діѐльності. Цей принцип введено на противагу контроля над змістом освіти, ѐкий призводить до консервації норм індустріальної культури у суспільстві. Через застарілі стандарти в освіті і наукових дослідженнѐх, ѐкі не відповідаять світовим підходам до стандартизації, спостерігаютьсѐ відставаннѐ України у сфері впровадженнѐ новітніх технологій та інновацій.

Цей принцип дозволяє застосовувати такі критерії:

Для виконання яких завдань вводять ці стандарти? Які процедури співставлення, оцінки та доведення відповідності передбачають ці стандарти?

6. Принцип комунікативності

27

У демократичному суспільстві співіснуять різні суспільні групи із своїми інтересами, ѐкі необхідно враховувати при ухваленні політичних рішень. Тому всі рішеннѐ, а особливо рішеннѐ щодо стратегічних змін, маять обговорявати та узгоджувати з різними групами інтересів із застосуваннѐм механізмів консультацій з громадськістя, суспільного діалогу і спеціально організованої комунікації. Цей принцип введено на противагу радѐнській практиці приймати рішеннѐ «вольовим» методом, без врахуваннѐ позицій тих, кого стосуютьсѐ це рішеннѐ.

Для цього принципу існують такі критерії оцінки:

Чи було визначено усі групи інтересів та чи мали вони можливість взяти участь у підготовці стратегічного рішення? Яким чином було організовано комунікацію та врахування інтересів зацікавлених груп?

7. Принцип глобального контексту

Усі зміни, ѐкі ю пріоритетами суспільства та держави, потрібно узгодити з інтеграційними процесами та світовими тенденціѐми. Цей принцип запроваджено на противагу галузевій та “містечковій” ідеології, ѐка полѐгаю у тому, щоб розглѐдати зміни під кутом лише професійних і “вітчизнѐних” точок зору та критеріїв оцінки. Він унеможливить розробку українськими педагогами та науковцѐми програм розвитку науки і освіти без залученнѐ іноземного досвіду, без участі незалежних експертів, бізнесових кіл, громадськості.

Цей принцип характеризується такими критеріями оцінки змін:

Чи було проведено аналіз можливих наслідків впровадження змін щодо посилення ролі та визначення місця української освіти і науки у процесах глобалізації, інтеграції та виходу на світові ринки?