О.М. КІТ, О.Л. КОВАЛЬЧУК, І.С. ВАРДИНЕЦЬ, А.О. БОБ

ХІРУРГІЯ

Тернопіль“Укрмедкнига”

2004

Допущено Управлінням освіти і науки МОЗ України як підручникдля студентів вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів освіти

І-ІІ рівнів акредитації

ББК 54.5 я 723 К 45УДК 617 – 083(075.3)

Авторський колектив:О.М. Кіт – доктор медичних наук, професор кафедри загальної хірургії зкурсом трансфузіології та нейрохірургії;О.Л. Ковальчук – кандидат медичних наук, доцент кафедри шпитальноїхірургії;І.С. Вардинець – кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургії з кур-сом трансфузіології та нейрохірургії;А.О. Боб – кандидат медичних наук, асистент кафедри шпитальної терапії

Рецензенти:– завідувач кафедри факультетської хірургії і сестринської справи, заслу-жений діяч науки і техніки України, професор М.Д. Василюк (Івано-Фран-ківська державна медична академія);– завідувач кафедри факультетської хірургії з курсом дитячої хірургії,професор В.О. Шідловський (Тернопільська державна медична академіяім. І.Я. Горбачевського);– директор Чортківського державного медичного коледжу, заслуженийлікар України, кандидат медичних наук Л.С. Білик

Кіт О.М., Ковальчук О.Л., Вардинець І.С., Боб А.О.Хірургія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. – 644 с.

ISBN 966-673-063-4

Підручник написано викладачами-хірургами Тернопільської державної медичної ака-демії ім. І.Я. Горбачевського, які займаються проблемами загальної хірургії та підготов-кою спеціалістів у медичних закладах І-ІV рівнів акредитації. У підручнику висвітлені насучасному рівні питання профілактики хірургічної інфекції, асептики й антисептики, пере-бігу ранового процесу, інфузійно-трансфузійної терапії, лікування ушкоджень і спеці-альним питанням хірургічної патології. Висвітлено основні правила догляду за хірургіч-ними хворими в спеціалізованих хірургічних відділеннях. Детально викладено принципита методи надання першої медичної і долікарської допомоги при критичних станах у хірургії.

У підручнику синтезовано кращі традиції хірургічної школи і матеріали сучасних до-сягнень науки. Підручник призначений для студентів вищих медичних закладів освіти І-ІІрівнів акредитації.

ISBN 966-673-063-4 Î.Ì. ʳò, Î.Ë. Êîâàëü÷óê, ².Ñ. Âàðäèíåöü, À.Î. Áîá, 2004

К 45

ББК 54.5 я 723УДК 617 – 083(075.3)

ПЕРЕДМОВА ДО ВИДАННЯ

За останнє десятиріччя медицина, і хірургія зокрема, знаходяться в постійному роз-витку, міняються уявлення про такі основні положення хірургії, як антисептика і асепти-ка, переливання крові і кровозамінників, хірургічна інфекція, лікування ран та ін., що вима-гає більш напруженої і відповідальної роботи медичних працівників й покращання підго-товки медичних кадрів у навчальних закладах. Підручника з хірургії, у якому були бвисвітлені на сучасному рівні основні проблеми із розділу загальної хірургії, хірургічноїдіяльності на основних етапах лікування хворих, загальних видів хірургічної патології таспеціальної хірургії для підготовки до роботи спеціалістів І - ІІ рівнів акредитації в умо-вах фельдшерсько-акушерського, оздоровчого пунктів, у системі швидкої медичної допо-моги або в лікувальному закладі, немає. З огляду на це, сподіваємося, що наш підручник,основним змістом якого є знайомство студентів із хірургічною діяльністю на всіх етапахлікування хворого, допоможе медичним працівникам вищеназваних лікувальних закладіввирішувати питання в кожній конкретній ситуації індивідуально. Підручник створенийвідповідно до програм з хірургії, а також кваліфікаційних характеристик спеціалістів,затверджених Головним управлінням навчальних закладів, кадрів і науки МОЗ України.

З вдячністю приймемо всі зауваження і пропозиції щодо викладу матеріалу та поліп-шення навчальної програми і підручника “Хірургія” для підготовки спеціалістів І-ІІ рівнівакредитації.

Висловлюємо щиру вдячність рецензентам: заслуженому діячу науки і техніки Украї-ни, проф. М.Д. Василюку, проф. В.О. Шідловському та заслуженому лікарю України,канд. мед.наук Л.С. Білику за корисні поради і практичні зауваження.

Автори

4 Вступ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ПРО ХІРУРГІЮ ТА ХІРУРГІЧНІ ХВОРОБИХірургія в перекладі з грецької мови означає рукоділля (cheir – рука, ergon – дія), ремесло,

майстерність. У широкому розумінні це поняття слід трактувати, як розділ медицини, що вив-чає захворювання, основними засобами лікування яких є оперативні втручання у патологічнийпроцес за допомогою певних прийомів, методів, інструментів і техніки. Хірургія в сучасномувигляді являє собою одну з провідних спеціальностей медичної науки. Сьогодні, мабуть,немає ділянки в людському організмі, яка була б недосяжна для хірурга. Для розвитку івдосконалення хірургії використовують сучасні досягнення науки і техніки, завдяки чомушироко впроваджується лазерна, кріохірургічна техніка, лапароскопічна апаратура та ін.Розширився діапазон мікрохірургічних операцій, що дало можливість здійснювати реплан-тацію (пришивання) ампутованих кінцівок, пересадку (трансплантацію) органів і тканин.

Основним предметом вивчення сучасної хірургії є захворювання й пошкодженняорганів і тканин, найраціональнішим методом лікування яких є оперативне втручання.

Всі хірургічні хвороби поділяють на такі групи:1 .Вади розвитку та виродливість (природжені вади серця, кінцівок, прямої кишки та ін.).2 .Набуті захворювання органів і тканин, методом лікування яких є операція (апенди-

цит, калькульозний холецистит, перфорація або малігнізація виразки шлунка й дванадця-типалої кишки, грижі живота та ін.).

3 .Хірургічна інфекція (абсцес, карбункул, флегмона, остеомієліт, газова гангрена та ін.).4 .Паразитарні захворювання (ехінокок, епісторхоз, ієрсеніоз, амебна дизентерія та ін.).5 .Доброякісні та злоякісні пухлини (папілома, фіброма, рак, саркома та ін.).6 .Відкриті та закриті пошкодження органів і тканин.

2. НАРИС З ІСТОРІЇ ХІРУРГІЇВитоки хірургії криються в глибокій давнині. Про це свідчать знахідки кісток людей

стародавнього світу, на яких залишилися ознаки оперативних втручань (трепанації черепа,ампутації кінцівок). Проте творіння стародавнього світу втраченіназавжди й тільки уривки праць знаменитих вчених свідчать продостатньо високий рівень тодішньої хірургії. Уже стародавні єгип-тяни вміли виконувати кастрацію, накладати іммобілізаційні по-в’язки при переломах кісток. Індуси застосовували хірургічні гол-ки та інструменти, з допомогою яких проводили пластичні опе-рації на обличчі. Високого рівня досягла хірургія у войовничійстародавній Греції й Римі, де лікарі користувались великою пова-гою. “Багатьох воїнів вартує один лікар вправний” (Гомер).

Великої слави набув у ті часи (460-377 рр. до н.е.) Гіппок-рат, який зібрав та систематизував медичні знання, що передава-лись із року в рік лише переказами, долучивши до них ще й свійвеличезний досвід. До наших днів зберігся збірник його медич-них праць “Corpus Hippocraticum” (“Кодекс Гіппократа”), якийсвідчить про великий досвід автора в хірургії.

Гіппократ(460-377 рр. до н. е.)

5Вступ

Багато його настанов щодо методів лікування переломів, вивихів, використання по-в’язок зберігають своє значення й до наших днів. У разі свіжих поранень спочатку радилидати можливість “рані пролитись кров’ю”. Свіжі рани дозволялось промивати лише вином,якщо на місці поранення з’являвся набряк, робили надрізи, прикладали примочки з вина,селітри, мазь із суміші бичачої жовчі з ладаном.

Починаючи з VІІ ст., на історичну арену виходить “арабська медицина”. Араби впер-ше почали організовувати великі шпиталі з медичними школами при них. З арабськихлікарів значний слід в історії залишив Разес (Абу-Бакр Ар-Разі, 850-929). Він був головнимлікарем Багдадського шпиталю-школи. Разес запропонував спеціальний інструмент длявидалення сторонніх тіл із дихальних шляхів, використовував вату при перев’язках, длянакладання швів на рану застосовував нитки з висушених кишок овець (кетгут).

Видатним лікарем-вченим тих часів вважається Абу Алі Ібн-Сіна (Авіцена, 980-1037). У його “Каноні лікарських наук” єспеціальний розділ, присвячений хірургії, де описана методикалікування ран, накладання трахеостомії, видалення каменів ізжовчного та сечового міхурів, проведення ампутації та лікуван-ня травматичних ушкоджень.

Із вступом людства в середні віки розвиток медицини, іхірургії зокрема, дещо знизився. В основу медицини було покла-дено не спостереження і досвід, а вивчення різних текстів, якібазувались на релігійних поглядах.

Лікарям-хірургам було заборонено виконувати лікувальніпроцедури, під час яких проливалась кров. Ця галузь медицинимайже цілком перейшла до рук хірургів-ремісників, які булиоб’єднані в цехи. Такі цехи були не тільки у Франції, Англії, алей у багатьох містах України (Львів, Кам’янець-Подільський таін.). Ремісники таких цехів в основному виконували дрібні

хірургічні втручання: видалення зубів, вправлення вивихів, переломів та ін. Лише в епохуВідродження (XV-XVI ст.) розпочався поступовий розвиток хірургії.

Видатною постаттю в той час був швейцарський лікар Парацельс (1493-1541). У своїхпрацях він писав: “Тримай рану в чистоті і бережи від ворогів, які можуть потрапити ззовні,так виліковуються всі рани”. Він один із перших обстоював погляд, що лише вивченняпричини хвороби, досвід, отриманий біля ліжка хворого, і експеримент можуть зумовитипрогрес медицини.

Визначною подією в розвитку хірургії стало відкриття в Парижі хірургічної академії(1731). Першим керівником цієї академії був видатний хірург Жан Пті (1674-1760). Пізнішев академії працювали відомі хірурги П’єр Дезо (1744-1795), Франсуа Шопар (1743-1795),які організували в паризьких шпиталях перші хірургічні клініки і почали видавати першийхірургічний журнал. Імена цих хірургів зберігаються до наших днів в анатомо-топографічнійноменклатурі та десмургії (трикутник Пті, замок Шопара, пов’язка Дезо).

Україна має славне минуле і добрі традиції у наданні медичної допомоги, які потрібношанувати і продовжувати. Першим, про кого згадують літописи і Києво-Печерський пате-рик, є монах Агапіт. “Когда кто заболевал, блаженный оставлял свою келію и, прийдя кболещему брату служил ему во всем, непрестанно моля Бога о спасении болящего”. Розви-ток української хірургічної школи тісно пов’язаний із Росією. У 1701 р. за наказом Петра Іна Україні була створена Київська академія і медичні школи в Чернігові, Переяславі та

Абу Алі Ібн-Сіна(980-1037)

6 Вступ

Харкові. У 1737 р. Сенат прийняв рішення у великих містах “для пользования обывателейв их болезнях содержать лекарей”.

Виняткова заслуга у розвитку хірургічної науки належить Миколі Івановичу Пирогову(1810–1881). Народився М.І. Пирогов у Москві, у 18 років закінчив медичний факультетМосковського університету, потім пройшов спеціальну підготовку в Юрівському (Тар-туському) університеті. У віці 26 років він очолив хірургічну кафедру і написав велику нау-кову роботу “Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасцій”. По праву він вважаєть-ся засновником топографічної анатомії, військово-польової хірургії, запропонував сорту-вання поранених, поширив використання гіпсових пов’язок для лікування переломів, вперше

застосував ефірний наркоз при операціях у військово-польовихумовах. Із метою профілактики нагноєння ран М.І. Пирогов роз-робив особливий режим роботи хірургічного відділення. Ще довведення антисептики і асептики в хірургії вимагав, щоб при-міщення для хворих добре провітрювалося, лікарі слідкували зачистотою рук і інструментів. У своїх останніх наукових роботахМ.І. Пирогов писав: “От нас недалеко то время, когда тщатель-ное изучение травматических и госпитальных миазм даст хирур-гии другое направление”. Історичною заслугою М.І. Пирогова єстворення перших загонів сестер-жалібниць і залучення їх до на-дання допомоги пораненим на полі бою.

Бурхливому розвитку хірургії в ХІХ столітті сприяловідкриття антисептики, а потім асептики. Одним із перших зас-новників і поширювачів антисептики в тодішній Російськійімперії був Павло Петрович Пелехін (1842- 1917), наш земляк,який поїхав до Англії і вивчав цей метод у самого Джозефа Лісте-ра. Після повернення, за рахунок введення антисептичного ме-тоду в роботі клініки, домігся на ті часи значного зниження після-операційної летальності (до 7 %). У його клініці було запро-поновано замінити шкідливу для організму карболову кислоту,яку використовували для пов’язок, на трихлорфенол – більшбактерицидний і менш подразливий антисептичний препарат.

Видатним хірургом другої половини ХІХ ст. вважається нашземляк Микола Васильович Скліфосовський. Народився він наХерсонщині у 1836 р., виховувався у притулку для сиріт. У 1859 р.закінчив медичний факультет Московського університету, післяцього працював лікарем-хірургом на Херсонщині, в Одесі.

У 1870 р. М.В. Скліфосовського було обрано професоромхірургії Київського університету, а у 1880 р. він став професо-ром Московського університету. У своїй роботі М.В. Скліфо-совський велику увагу приділяв впровадженню антисептики.

Це дало йому можливість значно розширити об’єм хірургічних втручань. Вдосконалюючиантисептику, М.В. Скліфосовський поступово перейшов до асептичного методу роботи вхірургії. Він очолив роботу з планування і будівництва нового клінічного містечка наДівочому полі в Москві, яке тепер є базою науково-дослідного інституту невідкладноїхірургії і носить його ім’я. Він був одним з ініціаторів організації Московського хірургіч-ного товариства, першого Всеросійського з’їзду хірургів, Всесвітнього конгресу лікарів у1897 р., президентом якого його було обрано.

М.І. Пирогов(1810-1881)

М.В. Скліфосовський(1836-1904)

7Вступ

Україна має честь зберігати на своїй землі останки двох найвидатніших вітчизняниххірургів ХVІІІ ст.: М.І. Пирогова, який вивів хірургію на світову наукову арену (похова-ний у с. Вишня, що під Вінницею), і М.В. Скліфосовського, який гідно продовжив йогосправу (похований в с. Яківці на Полтавщині).

Основними центрами хірургічної науки і практики на Україні в ХІХ столітті були Харківі Київ. Першим професором хірургії та деканом медичного факультету Харківського універ-ситету був уродженець Полтавщини Павло Михайлович Шумлянський (1750-1824). Нау-кові праці П.М. Шумлянського були присвячені різним питанням оперативної хірургії, трав-матології, попередженню та лікуванню інфекційних хвороб. З 1821 до 1833 рр. кафедрою

хірургії Харківського університету керував Микола ІвановичЄллінський (1789-1834), народився в Україні, у 1817 р. закінчивмедичний факультет Харківського університету, після чого вдос-коналював свої знання у Петербурзькій медико-хірургічній ака-демії. У1821 р. його обрали професором хірургії медичного фа-культету Харківського університету. М.І. Єллінський був тала-новитим педагогом і хірургом, він широко впроваджував новіметодики оперативних втручань, виховав багато хірургів. Йомуналежить перший посібник із десмургії у двох томах, в якому відоб-ражено найновіші досягнення тогочасної десмургії та травмато-логії, застосування гіпсу при лікуванні переломів.

У 1858 р. кафедру хірургії Харківського медичного універ-ситету очолив Вільгельм Федорович Грубе (1827-1898), естонецьза походженням, який керував кафедрою майже 40 років. У своїйроботі широко використовував антисептичний та асептичний ме-тоди роботи в хірургії, виконав першу операцію у Харкові піднаркозом закису азоту, опублікував ряд робіт із застосування хло-роформу та морфію, розробляв методики операцій при водянціголовного мозку, мозкових грижах. Займався питаннями наданняневідкладної медичної допомоги при пораненнях, зокрема пер-винної хірургічної обробки вогнепальних ран. Видатними україн--ськими хірургами того часу у Харкові були А.Г. Підріз (1852-1900) і учень М.Ф. Грубе – М.П. Трінклер (1859-1925), які зали-шили про себе добру славу хірургів і внесли великий вклад урозвиток хірургії органів черевної порожнини, урології, нейро-хірургії, онкології, травматології.

Із часу заснування Київського університету, протягом48 років, першим професором хірургії був учень М.І. Пирогова –В.О. Караваєв (1811-1892).

Володимир Опанасович Караваєв, знавець топографічноїанатомії, досвідчений клініцист, що віртуозно володів хірургічноютехнікою, досягнув значних успіхів при виконанні багатьох склад-

них операціях. Він створив прекрасний підручник з оперативної хірургії. Йому належитьзаслуга в популяризації знеболювання в лікувальних закладах України. У своїй невеликійклініці він зробив понад 10 тисяч операцій. За його часів такої кількості операцій не робив ніодин професор у світі. Його ім’я присвоєно клініці факультетської хірургії Національногомедичного університету ім. О.О. Богомольця (м. Київ).

Із наступних видатних хірургів України слід назвати Миколу Маркіяновича Волко-вича (1859-1928).

В.О. Караваєв(1811-1892)

М.М. Волкович(1859-1928)

8 Вступ

М.М. Волкович у 1882 р. закінчив медичний факультет Київського університету. У1903 р. його було обрано професором шпитальної хірургічної клініки, а в 1911 – завідува-чем кафедри факультетської хірургічної клініки Київського університету. З 1923 р. до смертіМ.М.Волкович керував науково-дослідною кафедрою медицини при київському відділенніГоловного управління науки. У 1908 р. він заснував Київське наукове хірургічне товари-ство, головою якого був до кінця життя. У 1928 р. його обрано дійсним членом Всеукраїн-ської академії наук.

М.М. Волкович був талановитим вченим-хірургом, автором багатьох наукових праць,монографій. Наукові дослідження вченого були присвячені різним проблемам хірургії, трав-матології, вивченню риносклероми, зобу та ін.

М.М. Волкович виховав ряд українських хірургів, користувався великою повагоюсеред студентів, лікарів, професури та української громадськості.

Після М.М. Волковича кафедру хірургії Київського медичного університету очоливО.П. Кримов.

Олексій Петрович Кримов народився в 1872 р. у сім’ї видатного російського худож-ника. У 1898 р., після закінчення Московського університету, О.П. Кримову була при-своєна золота медаль за наукову роботу “Камни почек и их лечение”, яку він виконав у

студентські роки.У 1913 р. О.П. Кримов був запрошений на роботу в клініку

госпітальної і факультетської хірургії Київського університету.З його приходом робота в клініці змінилась, почали широко впро-ваджуватися ендоскопічні методи дослідження. Саме тут О.П. Кри-мов і його учні проводили наукові дослідження, вписуючи новісторінки в прекрасний літопис вітчизняної хірургії.

Підручник “Частная хирургия”, написаний О.П. Кримовим,став епістолярною книгою з хірургії для багатьох поколінь хірургівта медичних працівників.

До числа видатних хірургів України слід віднести АмосоваМиколу Михайловича (1913-2002), академіка НАН та АМН Ук-раїни, доктора медичних наук, професора, заслуженого діяча наукиУкраїни, лауреата Державних премій України (1978, 1988), заснов-ника і директора Інституту серцево-судинної хірургії АМН Украї-ни, якому присвоєно ім. М.М. Амосова.

М.М. Амосов по праву був засновником торакальної хірургії в Україні, одним із про-відних вчених-хірургів і біокібернетиків країни. Він вперше в Україні в 1952 р. провіврезекцію легень, у 1955 р. започаткував хірургічне лікування вад серця, в 1958 р. – опе-рації на серці з штучним кровообігом. М.М. Амосов створив першу в Україні клінікусерцевої хірургії (1955), реорганізовану в 1983 р. в Інститут серцево-судинної хірургії.

У 1958 р. М.М. Амосовим та його співробітниками в Києві була створена оригінальнамодель апарата штучного дихання, яка послужила прототипом сучасних дихальних апаратів.

Величезна заслуга у розвитку сучасної хірургії належить академіку НАН та АМН Украї-ни, доктору медичних наук, професору, заслуженому діячу науки, лауреату Державної премії(1977), почесному директору Інституту хірургії та трансплантології АМН України, головномухірургу МОЗ України Олександру Олексійовичу Шалімову (народився 20.01.1918 р.).

О.О. Шалімов – висококваліфікований спеціаліст у галузі хірургічної гастроентеро-логії, гепатопанкреатології, судинної і торакальної хірургії. Він є автором більше ніж 800

О.П. Кримов(1872-1958)

9Вступ

наукових робіт, серед них 25 підручників і монографій, 112 вина-ходів. Його учнями стали 48 докторів та 82 кандидати медичнихнаук. Основними науковими працями О.О. Шалімова є : “Болез-ни поджелудочной железы”, ”Хирургия желудка и двенадцати-перстной кишки”, ”Хирургия пищевода”, ”Хирургия кишечни-ка”, ”Хирургия печени и желчевыводящих протоков” та ін. Ос-новними науковими напрямками діяльності заснованогоО.О.Шалімовим у 1972 р. Інституту клінічної та експерименталь-ної хірургії і реорганізованного у 1998 р. в Інститут хірургії татрансплантології АМН України є подальше вдосконалення і роз-робка найбільш ефективних методів лікування захворювань трав-ного тракту, гепатопанкреатобіліарної системи, захворюваньсудин, портальної гіпертензії, захворювань і наслідків травма-тичних пошкоджень, уроджених вад, що вимагають специфічнихоперативних втручань із використанням мікрохірургічної техні-ки та трансплантації органів та тканин. Із 1988 р. інститут очо-лює учень О.О. Шалімова – професор В.Ф. Саєнко.

Хірургія минулого та сьогодення – це історико-енциклопе-дична книга, в якій перегорнуто безліч сторінок – етапів її розвит-ку, становлення й успіху, вкладу вчених-хірургів з їх гігантсь-кою повсякденною лікувальною і науковою роботою в клініках.

Хірургія майбутнього не буде схожа на сучасну. На її озб-роєння прийде новітня й досконаліша техніка, яка дасть змогушвидко, безкровно й майстерно з’єднувати тканини. У цьому ас-пекті широке застосування знайдуть лапароскопічна, ендоваску-лярна, лазерна хірургії, мікрохірургія та ін. Почнуть розвивати-ся нові напрямки медицини – такі, як віртуальна медицина, колиоперацію здійснюватиме робот або мікроробот, а кваліфікова-ний хірург стежитиме за його діями із спеціальної телевізійноїкабіни, контролюючи і коригуючи її виконання. При цьому бу-дуть широко застосовуватися штучні органи: легені, печінка, нир-

ки та ін., виведені клонуванням за допомогою генної інженерії. Медикаменти самі “розпіз-наватимуть” клітини ракових пухлин і діятимуть безпосередньо на них. Важливе значеннянадається розвитку гнотобіологічних засобів, які забезпечать післяопераційне лікуванняхворих в асептичному, безмікробному середовищі. Усе це сприятиме покращанню резуль-татів хірургічних операцій.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ ХІРУРГІЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІОрганізація медичної допомоги громадянам України грунтується на закріпленому в

ст. 49 Конституції країни праві на безкоштовне державне медичне забезпечення. Хірургіч-на допомога – це одна з найбільш масових форм медичної допомоги, обумовлена великимпоширенням хірургічних захворювань, природжених та набутих вад і травм організму.Про масовість хірургічної допомоги свідчать сотні тисяч щорічно виконаних оперативнихвтручань з приводу різних хірургічних захворювань та травм. Для надання допомоги хірур-гічним хворим в Україні існує широка сітка лікувально-діагностичних закладів, яка пе-редбачає первинну медичну допомогу, кваліфіковану та спеціалізовану хірургічну допо-

М.М. Амосов(1913-2002)

О.О. Шалімов(нар. 20.01.1918 р.)

10 Вступ

могу. Вона передбачає максимальне наближення до місця проживання хворого медичноїдопомоги і забезпечується відповідними територіальними медичними установами. Для на-дання первинної невідкладної медичної допомоги на підприємствах, у сільській місцевостіорганізовані спеціальні пункти охорони здоров’я (фельдшерсько-акушерський пункт –ФАП), які обслуговують молодші медичні працівники (фельдшери і акушерки). Правиль-на організація роботи таких пунктів дає можливість безпосередньо наблизити медичну до-помогу до працюючих або проживаючих на певній території осіб.

Після надання першої медичної допомоги фельдшер або акушерка направляють хво-рих до дільничного (сімейного) лікаря в амбулаторію або у поліклініку центральної район-ної лікарні (ЦРЛ). Після огляду хворого лікарями за показаннями його направляють ухірургічне відділення стаціонару. У більшості випадків його перевозять машиною станціїшвидкої медичної допомоги. У центральних районних, міських лікарнях здійснюють дифе-ренційний підхід до вибору методу консервативного чи оперативного лікування. У вели-ких міських і обласних лікарнях існують спеціалізовані відділення (торакальне, судинне,проктологічне та ін.), де проводяться висококваліфікованими хірургами складні операціїзалежно від профілю захворювання.

Велику роль у забезпеченні кваліфікованої та спеціалізованої допомоги населеннювідіграють хірургічні клініки медичних університетів та академій, які розташовані на базахрайонних, міських та обласних хірургічних відділень, де працюють висококваліфікованіхірурги – науковці і педагоги. Багато цих клінік є центрами спеціалізованої хірургічноїдопомоги (ендокринної хірургії, опікової травми і пластичної хірургії, хірургічної гастроен-терології та ін.).

Спеціалізовану висококваліфіковану хірургічну допомогу населенню нашої країнинадають і науково-дослідні інститути хірургічного профілю, які є центрами організації тарозробки нових методів діагностики-лікування та профілактики захворювань і травм різнихорганів і систем людського організму. До них відносяться: Київський науково-досліднийінститут хірургії та трансплантології АМН України, Київський НДІ кардіохірургії АМНУкраїни, Київський НДІ ендокринології та обміну речовин, Київський НДІ гематології іпереливання крові та ін. Поряд із інститутами, у нашій країні існують спеціалізованіхірургічні центри (проктологічний, опікової травми, хірургії щитоподібної залози та ін.).Крім лікувальних закладів, підпорядкованих Міністерству охорони здоров’я, існує мере-жа відомчих лікарень: Міністерства внутрішніх справ, Міністерства залізничного транс-порту, Міністерства вугільної промисловості та ін., які знаходяться на відомчому фінансу-ванні і мають у своєму розпорядженні хірургічні стаціонари, поліклініки. У великих містах,промислових, сільських, районних центрах функціонують станції швидкої медичної допо-моги. Бригада медичних працівників (лікар або фельдшер, медична сестра і санітари) виї-жджає при нещасних випадках, наявності переломів, тяжких кровотеч, гострих хірургіч-них захворювань (апендицит, холецистит, перитоніт і ін.), надає першу медичну допомогуі доставляє хворого у відповідне хірургічне відділення лікарні. Завдяки цьому медичнадопомога надається швидко, кваліфіковано вже на місці одержання травми чи виникненнязахворювання.

11Вступ

Розділ ІЗАГАЛЬНА ХІРУРГІЯ

12 Загальна хірургія

131.1. Організація хірургічної роботи

1.1. ОРГАНІЗАЦІЯ ХІРУРГІЧНОЇ РОБОТИДосвід передових країн світу свідчить про те, що основний обсяг хірургіч-

ної допомоги населенню повинен забезпечуватись державою. Для надання ме-дичної допомоги хірургічним хворим в Україні існує широка сітка лікувально-діагностичних закладів. Хірургічну роботу проводять у спеціалізованих нау-ково-дослідних інститутах, хірургічних відділеннях обласних, міських ірайонних лікарень. Велику частину цієї роботи виконують у хірургічнихвідділеннях й кабінетах поліклінік, у лікарських амбулаторіях, на фельдшерсько-акушерських пунктах.

Хірургічне відділення лікарні та його плануванняСучасне хірургічне відділення – це складний лікувальний комплекс, діяльність

якого регламентується відповідними санітарно-гігієнічними нормами та юри-дичними документами. Хірургічні відділення рекомендують розташовувати вокремих приміщеннях з вікнами на південь, південний схід або південний захід.Така орієнтація відділення створює умови для освітлення палат природним со-нячним світлом, із достатньою дозою ультрафіолетового проміння, яке згубновпливає на різних збудників інфекційних захворювань (рис. 1.1.1).

Основна вимога до хірургічного відділення – його ізоляція від іншихвідділень лікарні. У великих лікарнях (обласних, міських) створюють спеціалі-зовані відділення на 30-40 ліжок для надання лікувальної допомоги хворим ізсудинною, ендокринною, легеневою та ін. патологією. Щоб попередити пере-

дачу гнійної інфекції від одногодо другого хворого, створюютьчисте хірургічне відділення івідділення хірургічної інфекції.Вони повинні бути ізольованіодне від одного, мати окремийінвентар, обладнання й обслуго-вуватись персоналом. Якщо не-можливо зробити окреме хірур--гічне відділення, для гнійних хво-рих відводять окремі палати іперев’язочну. У цих умовах важ-ливе значення має дотриманнячистоти і порядку у відділенні.Всю роботу в такому відділенніпланують так, що спочатку про-водять операції, потім виконують

Рис. 1.1.1. Загальний вигляд хірургічноговідділення.

14 Загальна хірургія

перев’язки чистих хворих і лише після всього гнійні перев’язки (порядок пере-в’язок).Для найбільш тяжких післяопераційних хворих у хірургічному стаціо-нарі обладнують палату на 1-2 ліжка або відділення інтенсивної терапії із спеці-альною апаратурою, набором медикаментів, інструментів, необхідних дляможливого проведення реанімаційних заходів. Хворих, які помирають, розта-шовують у спеціальних палатах – ізоляторах.

У склад хірургічного відділення входить: приймальне відділення, палатидля хворих, операційний блок, перев’язочні, маніпуляційна і допоміжні при-міщення (туалет, ванна, столовий зал, буфет, кімнати для білизни, обслугову-ючого персоналу, стерилізаційна та ін.).

Хірургічне відділення повинно бути обладнане центральним водогоном(холодна, тепла вода), центральним опаленням, каналізацією та приточно-ви-тяжною вентиляцією. Коридори повинні бути просторими, затишними. На підло-гу настилають лінолеум. У хірургічному відділенні проводять вологе приби-рання з додаванням антисептиків (хлорне вапно, нахлорамін, мікробак, со-крен та ін.). Прибирання у відділені потрібно проводити два рази на добу. Вологеприбирання розпочинають у палатах з витирання пилу з підвіконників, тум-бочок, плафонів, ліжок. При цьому слід відкрити кватирки. Лежачі хворі по-винні бути добре вкритими. Прибирання слід проводити від вікон і стін до две-рей. Вологе протирання меблів виконують кожного дня. Панелі миють одинраз на три дні. Верхні частини стін, стелю, плафони очищають від пилу неменше двох разів на місяць. Одночасно протирають віконні рами та двері. Важ-ливе значення має дотримання санітарно-гігієнічних вимог у їдальні. Посудмиють у двох водах при температурі 70-90 0С або у водяній ванні з додаван-ням гірчиці чи спеціальних засобів для миття посуду. Не можна використову-вати посуд з оббитими краями. Харчові відходи збирають у спеціальні закритівідра. Для утримання санітарного вузла у належному порядку необхідно матиспеціальні позначені відра, ганчірки, швабри. Їх не можна використовуватидля прибирання інших приміщень. Чітке дотримання санітарно-гігієнічних нормє запорукою профілактики внутрішньолікарняної інфекції.

Приймальне відділенняПриймальне відділення хірургічного стаціонару функціонує за типом сан-

пропускника, де проводять огляд та сортування хворих. Воно складається зреєстратури, кабінету для огляду хворих, душової, ванної кімнати, комірокдля білизни, туалету. В окремих лікарнях при приймальних відділеннях ство-рюють 1-2 діагностичні палати, а також ізолятор для інфекційних хворих. Оглядхворих проводять на кушетці, вкритій клейонкою, яку після огляду кожногохворого протирають серветками, змоченими дезінфекційними розчинами. Післяогляду хворих, дослідження ран і заміни пов’язок персонал миє руки теплоюпроточною водою з милом протягом 3 хв та обробляє руки розчинами бакте-рицидних препаратів (0,2 % розчин хлораміну, 0,1 % дезоксоном-1, 760 етило-вий спирт, 0,5 % розчин хлоргексидину в 700 етиловому спирті та ін.).

151.1. Організація хірургічної роботи

У приймальному відділенні хворому проводять санітарну обробку (гігієнічнийдуш, ванна), переодягають у лікарняний одяг (халат, білизна, тапочки). При гос-піталізації ургентного хворого проводять забір крові, сечі та інших біологічнихрідин для аналізу.

Палати та їх обладнанняКімнати для хворих (палати) повинні бути просторими, з розрахунку 6,5-

7,5 м2 площі на кожного хворого, з хорошою вентиляцією. У палаті доцільнорозміщувати 2-4 ліжка. Співвідношення площі вікон і площі підлоги повинностановити 1:6 (рис. 1.1.2), для того, щоб було достатньо природного освітлення.

Штучне освітлення повинно забезпечуватись люстрами з матовими пла-фонами і настільними лампами для тяжкохворих. Хворий повинен мати зручнеліжко, краще функціональне (рис. 1.1.3) або зі спеціальним підголовником. Біляліжка повинні стояти тумбочка та стілець для відвідувачів.

Для харчування тяжкохворих необхідно мати приліжкові столики. Всілікарняні меблі повинні бути зручними, легко митись, мати гладку поверхнюбез особливого оздоблення, при-крас, які б збирали бруд. Всі меблідля палат виготовляють з дере-ва, заліза або пластмаси, які лег-ко обробляються.

У палаті повинно бути при-брано, чисто, тихо (рис 1.1.4.).

Температурний режим ви-тримують у межах 18-20 0С.

Рис. 1.1.2. Природне освітленняпалати.

Рис. 1.1.4. Загальний вигляд палати.

Рис 1.1.3. Функціональне ліжко.

16 Загальна хірургія

Гігієнічні норми об’єму повітря в палаті становлять 27-30 м3, що при природ-ному або штучному повітрообміні дозволяє в приміщенні створити концент-рацію вуглекислоти не більше 0,1 %, швидкість руху повітря повинна бути0,10-0,15 м/с при вологості повітря 50-55 %. Це оптимальні умови для нормаль-ної життєдіяльності людини. Вказані параметри можна легко регулювати задопомогою кондиціонера.

Для зв’язку чергового персоналу з хворими в палатах має бути звуковаабо світлова сигналізація. Радіо хворі повинні слухати в навушниках, диви-тись телевізор в окремих кімнатах.

Сестринський постЙого розміщують, як правило, в коридорі недалеко від палат (рис. 1.1.5).

На столі чергової сестри повинна бути світлова або звукова сигналізація, те-лефон, настільна лампа та ін.

Робоче місце сестри хірургічноговідділення повинно утримуватись узразковому порядку. Медична сестраповинна суворо дотримуватись пра-вил особистої гігієни: бути охайною,одягнутою в чистий халат, шапочкуабо косинку. У ділянці роботи, пов’я-заній із обслуговуванням хворих,вона безпосередньо підпорядковуєть-ся ординатору відділення; що сто-сується розпорядку роботи – старшійсестрі відділення. Палатна медичнасестра відповідає за своєчасне і пра-вильне виконання лікарських призна-чень, якість догляду за хворими у до-ручених їй палатах або кабінеті (пе-рев’язочній, маніпуляційній).

Маніпуляційний кабінетДля виконання призначень лікаря та проведення різних маніпуляцій у

відділенні організовують спеціальний кабінет, в якому знаходяться: 1) шафи длямедикаментів і стерильних або одноразових шприців із надписами “внутрішнє”,“для ін’єкцій”, “зовнішнє”, які зачиняються на ключ; 2) столик для біксів із сте-рильним матеріалом і антисептичних засобів (спирт, хлоргекседин, йодинол таін.); 3) сейф для зберігання сильнодіючих і наркотичних препаратів; 4) холодиль-ник для внутрішньовенних розчинів; 5) умивальник із рушником; 6) кушетка,стільці. При виконанні ін’єкцій або внутрішньовенних вливань необхідно обо-в’язково користуватись маскою та гумовими рукавичками.

Рис. 1.1.5. Сестринський пост.

171.1. Організація хірургічної роботи

Режим роботи хірургічного відділенняВін складається з: 1) правил внутрішнього розпорядку, направлених на

створення оптимальних умов для одужання хворих (лікувально-охороннийрежим); 2) відповідної поведінки і положення хворого (режим хворого); 3) ком-плексу заходів із профілактики лікарняної інфекції (санітарно-гігієнічний ре-жим); 4) раціональної організації праці медичного персоналу, спрямованої наоптимізацію лікувально-діагностичного процесу. Вся робота в хірургічномувідділенні грунтується на принципах лікувально-охоронного режиму. Хворийповинен бути оточений увагою і піклуванням медичного персоналу. Кожногохворого, якого приймають у відділення, супроводжує медична сестра або сані-тарка приймального відділення. Чергова медична сестра, за вказівкою завіду-вача відділенням або чергового хірурга, розміщує хворого в одній із палат.Усіх тяжкохворих і тих, хто потребує невідкладної хірургічної допомоги (гострізахворювання органів черевної порожнини, травми живота, грудної клітки таін.), доставляють у хірургічне відділення на каталці. Хворих, яким необхіднанегайна операція, направляють у відділення інтенсивної терапії для проведен-ня передопераційної підготовки або безпосередньо в операційну. Весь медич-ний персонал повинен будувати свій робочий день згідно з відповідним розпо-рядком дня роботи хірургічного відділення (таблиця 1.1.1).

Зразкове дотримання режиму, порядку і дисципліни у відділенні підноситьнастрій хворого і викликає впевненість у швидкому одужанні. Всі хворі знайом-

Таблиця 1.1.1Режим дня хірургічного відділення

Час Заходи 7.00 Підйом хворих

7.00 – 7.30 Вимірювання температури, гігієнічна гімнастика 7.30 – 8.00 Ранковий туалет, забір крові, сечі та інших біологічних речовин для

аналізу. Прибирання відділу 8.00 – 8.30 Роздавання ліків , виконання маніпуляцій та процедур 8.30 – 9.00 Сніданок 9.00 – 10.00 Обхід лікарів 10.00 – 14.00 Виконання лікарських призначень, перев’язування хворих,

виконання операцій, консультування хворих 14.00 – 14.30 Обід 14.30 – 16.30 Час денного відпочинку 16.30 – 17.00 Вимірювання температури 17.00 – 19.00 Відвідування родичів 19.00 – 19.30 Вечеря 19.30 – 21.30 Роздавання ліків , виконання вечірніх маніпуляцій і процедур,

підготовка хворих до операції 21.30 – 22.00 Вечірній туалет 22.00 – 7.00 Сон

18 Загальна хірургія

ляться з режимом роботи хірургічного відділення у приймальному відділенні, прощо розписуються в карті стаціонарного хворого. Режим хворого визначає лікую-чий лікар. Залежно від стану хворого, об’єму проведеної операції, способу ліку-вання він може бути: строгим ліжковим, ліжковим, напівліжковим і загальним. Запорушення режиму хворих виписують зі стаціонару. У відділенні забороняєтьсяголосно говорити, шуміти та ін. Прибирання палат слід проводити безшумно,тільки у відповідні години, сигналізація повинна бути тільки світлова.

Керівництво роботою медсестер і санітарок у відділенні здійснює старшамедична сестра, яка безпосередньо підкоряється завідувачеві відділення, ви-конує його вказівки з догляду й обслуговування хворих і несе повну відпові-дальність за роботу молодшого медичного персоналу. Враховуючи коло обо-в’язків, на цю посаду призначають медичних сестер-бакалаврів або людей, якімають стаж роботи в якості фельдшера, медичної сестри не менше 3 років і, якправило, тих, які мають за спеціальність першу атестаційну категорію. У без-посередньому підпорядкуванні старшої медичної сестри знаходиться весь мо-лодший медичний персонал відділення.

Положення про операційний блокДо складу сучасного операційного блоку входить: передопераційна кімна-

та, операційний зал, стерилізаційна, матеріальна, інструментальна, автоклав-на, душова та ін. Його розміщують ізольовано, в окремому приміщенні або наокремому поверсі, подалі від палат, санітарних вузлів, вхідних дверей та ін.,що попереджує його забруднення. Операційний блок складається з рядупідрозділів, які розміщені в окремих кімнатах, що поділяються на режимні зони:1) зона загального режиму – кабінети завідувача, старшої операційної медич-ної сестри, приміщення для брудної білизни, вхід в які не зв’язаний із прохо-дженням через санітарний пропускник або шлюз; 2) зона обмеженого режиму –приміщення для зберігання крові, переносної апаратури, кімнати операційнихсестер, хірургів, приміщення для чистої білизни; 3) зона суворого режиму –передопераційна, наркозна, мийна; вхід у цю зону позначають на підлозі чер-воною лінією шириною 10 см, сюди заходять лише в операційному одязі; 4)стерильна зона – операційна, стерилізаційна.

Робота в операційному блоці вимагає виконання загальномедичних обо-в’язків і правил, якими керуються в хірургічному відділенні, але у зв’язку ізспецифікою роботи в операційному блоці є і певні відмінності.

При наявності в хірургічному відділенні 50 і більше ліжок у штат лікарнівводять посаду старшої операційної сестри, яку призначають із числа кращихі найбільш кваліфікованих сестер операційного блоку. Вона підпорядковуєтьсябезпосередньо завідувачу відділення, а за його відсутності – черговому лікарю.Розпорядження старшої операційної сестри є обов’язковими для молодшого пер-соналу операційного блоку. Вона є матеріально відповідальною особою. Від їїдосвіду і культури залежать стан і порядок роботи в операційному блоці.

191.1. Організація хірургічної роботи

Операційна призначена для проведення найбільш важливої і відповідаль-ної хірургічної маніпуляції – оперативного втручання. Для його здійсненнявиділяють чисту операційну і операційну для хворих із гнійними захворюван-нями. Вони використовуються для виконання планових і ургентних операцій.Кожна операційна повинна мати окремий інструментарій, обладнання і, поможливості, обслуговуватись окремим персоналом. Операційна повинна бутипросторою (40 м2 на один операційний стіл), мати багато світла і чистого по-вітря з добре налагодженою вентиляцією. Висота операційної повинна стано-вити не менше 3,5 м (рис. 1.1.6).

Операційні, як правило, розташовують вікнами на північ, північний східабо захід. Стіни і стеля операційної повинні бути із заокругленнями. Стіни по-кривають облицювальною плиткою, а стелю фарбують масляною кольоро-вою фарбою (сіро-зеленою або зелено-голубою, салатовою). Підлогу в опе-раційній вистеляють керамічною плиткою або спеціальним лінолеумом, якілегко чистяться і витримують миття дезінфекційними розчинами.

Опалення операційної повинно бути паровим, з радіаторами, замуровани-ми в стіни, щоб на них не збирався пил. Оптимальна температура в операцій-ному блоці повинна бути +20-220 С влітку (взимку +19-200С) при вологості50-55 % і швидкості руху повітря до 0,1 м/с.

Освітлення операційної повинно бути рівномірним, але не яскравим, іздійснюватись як природними, так і штучними джерелами (рис. 1.1.7).

Співвідношення площі вікон і площі підлоги в операційній повинно стано-вити не менше 1:3. Штучне освітлення здійснюється безтіньовими лампами.Загальна освітленість операційної повинна бути 300-500 лк.

В операційній має бути обладнання для по-дання кондиційованого, підігрітого і зволожено-

Рис. 1.1.7. Лампа безтіньова.Рис. 1.1.6. Загальний вигляд лапароскопічноїопераційної.

20 Загальна хірургія

го в межах норми повітря. Очищення повітря в операційній проводять за допо-могою механічного способу – застосування різних фільтрів, через які пропус-кається повітря; хімічного – використання різних хімічних засобів (аерозолівпероксиду водню), що мають бактерицидну дію і ароматичний ефект; фізично-го – використання бактерицидних кварцевих ламп для опромінення та ін. Воноздійснюється в перервах між роботою або в спеціально відведений час. Най-кращі умови для очищення та вентиляції повітря в операційній створюються задопомогою кондиціонування, яке забезпечує обмін його до 10 раз на годину.

Для проведення особливо чистих і складних хірургічних втручань у су-часних операційних використовують ламінарний потік стерильного повітря зобміном його до 500 разів на годину.

Обладнання операційної повинно складатись тільки з апаратури і пред-метів, які необхідні для роботи: операційного стола (рис. 1.1.8); стола для опе-

раційної медичної сестри (рис. 1.1.9),де розміщують хірургічні інструмен-ти, шовний матеріал, серветки, куль-ки та ін; біксів (рис. 1.1.10); електро-відсмоктувача; термокоагулятора;анестезіологічної апаратури. Кисневібалони і балони з наркотичними га-зами повинні бути винесені за межіопераційної. Подачу таких газівздійснюють за допомогою спеціаль-них трубопроводів.

Рис. 1.1.8. Стіл операційнийуніверсальний.

Рис. 1.1.10. Бікси на підставках.Рис. 1.1.9. Столик операційної сестри.

211.1. Організація хірургічної роботи

Робота в операційній організовується так, щоб ніщо не заважало прове-денню операції. Все необхідне повинно бути передбаченим. Працювати по-трібно без зайвого поспіху, невиправданого зволікання і залучення додатко-вих членів операційної бригади.

Вхід в операційний блок повинен бути один. Усі співробітники його одяга-ють спеціальні халати або костюми (костюми, штани і куртка), які по кольорувідрізняються від одягу інших відділень. Виходити в операційному одязі за межіопераційного блоку заборонено. Перед входом в операційну всі члени опера-ційної бригади одягають чотиришарову маску, яка повинна щільно прилягатидо обличчя, ретельно прибирають волосся під шапочку і одягають бахіли. Вопераційний блок категорично забороняється заходити у вуличному взутті івходити персоналу, що не бере участі в операції. Особи, які безпосередньо не

зайняті в операції (студенти, курсанти), до-пускаються в операційну в супроводі стар-шого (викладача). Форма їхнього одягу по-винна бути така: хірургічний халат, шапоч-ка, маска, тапочки, бахіли (рис. 1.1.11).

Заборонено входити у шерстяному одязі, щовиглядає з-під халата. Переміщення присутніхв операційній має бути мінімальним. Вони неповинні заважати роботі і порушувати прави-ла асептики. Заборонено наближатися до опе-раційного столу і хірурга ближче ніж на півмет-ра, заходити в зону між операційним і вели-ким матеріально-інструментальним столом.

Спілкування членів операційної бригадиповинно бути мінімальним, тільки між хірур-гом, асистентами і операційною медичною се-строю. Будь-яке переміщення в операційнійвизначається тільки необхідністю допомогив проведенні операції.

Медичні працівники операційного блокуповинні слідкувати за собою. При наявності

найменших гнійників, каріозних зубів, тонзиліту вони проходять курс ліку-вання. Всі працівники операційного блоку підлягають регулярному бактеріо-логічному контролю, при наявності хронічних джерел інфекції і відсутностіефекту від лікування вони переводяться на інше місце роботи.

Прибирання операційноїРозрізняють такі види прибирання:1. Попереднє прибирання проводять перед початком кожного операційного дня:

протирають підлогу, стіни, стелю – видаляють пил, що осів за ніч. Прибирання опе-раційної здійснюють тільки вологим способом із застосуванням розчинів, у які вхо-

Рис. 1.1.11. Форма операційноїсестри.

22 Загальна хірургія

дять різні дезінфекційні речовини (діоцид у розведенні 1:1000, 0,1 % розчин хлорноговапна, 0,2 % розчин хлораміну, 1,5 % розчин лізолу, сода, зелене мило та ін.). Післяобробки стін, підлоги, стелі хімічними речовинами, їх миють теплою водою зі шлан-га. Після закінчення прибирання, все обладнання протирають вологою ганчіркоюі на 6-8 год включають бактерицидні лампи (БУВ-15, БУВ-30 та ін.).

2. Поточне прибирання здійснюється під час операції: витирають підлогу,забруднену кров’ю, гноєм; спеціальними затискачами підбирають серветки,кульки. Після закінчення операції виносять вміст тазиків, забруднену опера-ційну білизну, інструментарій та ін. Не дозволено обслуговуючому персона-лу (операційній санітарці) підбирати гній ганчіркою, оскільки в подальшомуінфекція буде рознесена по всьому операційному блоці. Гній необхідно зібратиокремою серветкою або куском вати. Операційна санітарка проводить при-бирання в гумових рукавичках, які в кінці роботи кип’ятить або викидає. Інстру-ментарій, що використовували під час операції, дезінфікують у розчині анти-септика, після чого ретельно очищають і промивають у проточній воді. Якщойого використовували при гнійних операціях, то ще додатково кип’ятять про-тягом 15 хв. Промитий інструментарій поміщають у сушильну шафу і сушатьпри температурі 85 0С до повного зникнення вологи. Для наступної операціїінструменти потрібно стерилізувати за встановленим порядком.

3. Післяопераційне прибирання проводять після закінчення чергової опе-рації перед початком наступного хірургічного втручання.

4. Заключне прибирання проводять після закінчення операційного дня. Ре-тельно миють підлогу, стіни, протирають обладнання та ін.

5. Генеральне прибирання здійснюють один раз на тиждень. Проводять ме-ханічну і хімічну обробку (дезінфекцію) підлоги, стелі, стін, вікон.

Додаткові приміщення операційного блокуПередопераційна кімната призначена для підготовки операційної сестри, хірур-

га і асистентів до операції. Підготовка розпочинається з миття рук за допомогоюспеціальних умивальників, тазиків. У передопераційній повинні бути ножиці дляобрізування нігтів, годинник (краще пісочний годинник на 3 і 5 хв), щітки, мило.

Інструментальна кімната використовується для зберігання хірургічногоінструментарію і апаратури. Вони зберігаються в спеціальних скляних шафах.

Матеріальна кімната використовується для підготовки операційногоматеріалу (серветок, кульок, ниток) і операційної білизни. У ній зберігають-ся запаси спирту, шовного матеріалу і різних медикаментозних препаратів,необхідних під час виконання операції.

Стерилізаційна, або автоклавна, кімната призначена для встановленнясухожарових стерилізаторів, кип’ятильників і автоклавів для стерилізації опе-раційної білизни та підготовки хірургічного інструментарію до операції.

Положення про перев’язочну. Вимоги до перев’язочної такі ж, як і до опе-раційної (світла кімната, стеля якої пофарбована масляною фарбою, стіни іпідлога вистелені плиткою; рис. 1.1.12).

231.1. Організація хірургічної роботи

У перев’язочній необхідно підтримува-ти ідеальну чистоту. Стіл для інстр