Миргородські лікарі-новатори, щи рі друзі, спільники у боротьбі за кращу долю свого народу

Богаєвський Овксентій Трохимович(1848-1930),

Зубковський Іван Андрійович (1848 - 1933)

Андрій Зубковський народився 25 листопада 1848 року в селі Єрки  Миргородського повіту  Полтавської губернії, в родині священика. Кілька поколінь його предків мали духовний сан, тож цього чекали і від Івана його батьки.

Овксентій – на місяць пізніше – 25 грудня того ж року в селі Устивиця Миргородського повіту, Полтавської губернії в селянській родині. Рано навчився грамоті. Його батько, Трохим Богаєвський, був грамотною людиною. Усі четверо його синів здобули освіту, двоє стали лікарями.

Початок

Овксентій спочатку закінчив у Миргороді 3-класне училище, потім повітове, а згодом і Полтавську класичну гімназію.

Андрій 1865 року закінчив Лубенське духовне училище (за іншими даними Миргородське повітове училище), а 1870 року - Полтавську духовну семінарію.

Освіта

Анатолій Патрикійович Свидницький (автор роману-хроніки «Люборацькі») запросив друзів викладати у недільній школі грамоту за звуковим методом. Вчилися тут діти і дорослі, Богаєвський і Зубковський часто читали учням вірші Т.Г. Шевченка, роздавали їм маленькі брошурки, так звані «метелики» з творами Кобзаря «Катерина», «Наймичка», «Тополя» та ін.

Вплив Свидницького

У Миргороді Свидницький створив і громадську бібліотеку. Кошти для неї він добув, влаштовуючи літературні вечори, на який Овксентій Трохимович й Іван Андрійович читали напам’ять вірші Пушкіна, Некрасова, Шевченка.

Вплив Свидницького

У 1869 році друзі дитинства разом вступають на медичний факультет Київського університету (тоді Імператорського університету ім. Св. Володимира).

Тут вони незаба ром організували гурток, метою якого спочатку була самоосвіта. Поступово він перетворився у пропагандистський. Члени цього гуртка, приїжджаючи на канікули у Миргород, Велику Багачку та Устивицю, привозили з собою забо ронену літературу і розповсюджували її серед населення.

Університет

До 1874 року, часу закінчення університету, Овксентій отримав не одне запрошення залишитися на певних кафедрах. Причому, ці запрошення надходили від поважних професорів.

На весь випуск О.Богаєвський один дістав дозвіл на проходження курсів удосконалення при Санкт-Петербурзькій медико-хірургічній академії.

Після університету. Богаєвський

Іван Андрійович закінчив університет саме перед початком російсько-турецької війни 1877-1878 років. Випускник медичного факультету потрапив у розпорядження Кавказького окружного військово-медичного інспектора. Через рік дістав високу нагороду — офіцерський орден Станіслава III ступеня з мечами. Потім вчився в Петербурзькій Військово-медичній академії. В 1879-1883 рр. працював земським лікарем у Москві.

Після університету. Зубковський

1881 року Іван Андрійович одружився, проте вже через шість років у квітні 1887 дружина Олена померла. Після цього Іван Зубковський не одружувався. Самостійно виховав двох доньок — Віру й Катерину. Віра була інженером, нині її нащадки живуть у Миколаєві. Катерина народилася калікою й сім'ї не мала.

Одруження

Вона закінчила Педагогічну академію, викладала історію в жіночій гімназії. Коли не стало батька, хвору жінку виселили з оселі. До самої смерті (1966 року) її приймали вдома мешканці Миргорода.

Овксентій – дільничий лікарПовернувшись з Петербургу Оксентій Трохимович опинився на посаді дільничного лікаря в Комишні, що під Миргородом. Тут він один мав обслуговувати до 40 тисяч населення. Чітка громадянська позиція лікаря, вимоги до санітарного стану місць праці та побуту селян, мало кому подобалися. Його звинувачують у приналежності до таємних гуртків, наглядають за пересуванням, підслуховують розмови, анотують найбільш небезпечні для влади висловлювання. Конфлікт з керівною верхівкою призвів до того, що,

відпрацювавши термін, обов’язковий для випускників, через три роки вів покинув рідну Миргородщину і на деякий час переїжджає на Чернігівщину. Згодом знову повертається, щоб працювати у Шишаках.

Зубковський деякий час працював у Ризькому, а з 1897 р. – Кременчуцькому військовому госпіталі. Вислужив чин ґенерал-майора. У 1911 р. вийшов у відставку і оселився в Миргороді.

Кременчук

Через якийсь час земство переводить Овксентія Богаєвського керівником, а за посадою старшим лікарем Кременчуцької міської лікарні. здійснює структурну перебудову лікарняного закладу, його переоснащення, придбання нового, у тому числі досконалого закордонного обладнання: революція торкнулася насамперед перев’язної, операційної та інших приміщень. Впроваджуються нововведення щодо виконання самих операцій, запобігання гнійних ускладнень, знеболювання. Кременчуцька міська лікарня у 1883 році мала 8 корів, свій сад, город. Уся продукція йшла до столу хворих. Більш того, через великий наплив до лікарні людей із статками, обладнали в одному з приміщень пансіонат для заможних громадян першого та другого класу. Вони перебували в кращих побутових умовах, діставали більш калорійне харчування. Для подружніх пар будувалось житло, працівники мали низку пільг, одержували надбавки до зарплати. Безкоштовно видавалися лікарняні сукні, халати. Було відкрито бібліотеку з книжками та періодикою тощо.

Кременчук

Провінційна відома лікарня

НовинкиО. Богаєвський організував в

Кременчуці при лікарні 4-річну жіночу фельдшерську школу на 160 осіб, яка готувала так званих повитух та фельдшериць для всієї губернії.

Частину місць займали учениці, які платили за навчання, але більшість складали стипендіатки з різних земств. Для малозабезпечених, що вчилися на «держзамовлення» і повинні були три роки відробити за направленням, встановлювалися стипендії в розмірах, достатніх для скромного існування. Вихідцям із бідних родин надавалася матеріальна допомога із спеціального благодійного фонду.

Уже з першого класу учениці залучалися до практичної роботи в лабораторіях, лікарських відділеннях, палатах для хворих.

У 1911 Київський університет присвоїв Богаєвському науковий ступінь доктора медицини без захисту дисертації. У 1913 році Богаєвський залишив роботу і у 65-річному віці стає консультантом своєї та єврейської міської лікарні.

Відставка

У Миргороді з ініціативи І. А, Зубков ського і був відкритий лікувальний зак лад, що став великою здравницею на шої країни. Полум'яну любов до рідного краю і його людей, безмежну турботу за їх долю, вірність спільній справі друзі-лікарі пронесли через усе життя. Зустрічі І. А. Зубковського та О. Т. Бо гаєвського в їх останні роки були не частими, але плідними. Так, в кінці двадцятих років Овксентій Трохимович проводив відпустку в рідній Устивиці. І, звичайно, відвідав дітище свого дру га — курорт у Миргороді. Він дав Івану Андрійовичу багато порад про розви ток здравниці, про поліпшення медич ного обслуговування відпочиваючих і навіть сам консультував хворих.

Праця до останнього

Овксентій Трофимович працював до самої смерті, 5 грудня 1930 року. Його могила, на жаль, не зберіглася.

Іван Зубковський помер через 3 роки, 5 грудня 1933 року у Миргороді. Похований на Троїцькому цвинтарі.

Смерть

1998 року на території курорту в Миргороді встановлено пам'ятник Зубковському. В листопаді 2008го в місті урочисто відзначили 160-ту річницю з дня народження фундатора місцевого курорту. Зокрема рішенням Миргородської міської ради Івану Зубковському посмертно присвоєно звання почесного громадянина міста.

Увічнення пам’яті

з греко-римської боротьби пам'яті Івана Зубковського.

На честь Овксентія Богаєвського названа перша міська лікарня у Кременчуці. Його портрет прикрашає Картинну галерею Н.М. Юзефович.

Також тут проводять турнір

О. Т. Богаєвський першим в Україні здійснив резекцію шлунка з приводу ракового захворювання із сприятливим віддаленим результатом.

Цікавий фактЩе під час служби в армії

Іван Зубковський зауважив, що дубові баклаги для води надто важкі й незручні, отож запропонував їх замінити на алюмінієві. Пропозицію визнали за слушну, й невдовзі в царській армії почали користуватися флягами з легкого і гігієнічного металу.

Дякуємо за увагу!

Виготовлено в рамках проекту «Кроками світових геніїв» - унікальний туристичний маршрут Кременчуком». Реалізує «Кременчуцький інформаційно-просвітницький центр «Європейський клуб». За підтримки Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження»