МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

«Допущено до захисту»Завідувач кафедри

____________ Колоїз Ж.В. Реєстраційний № _______«___» ______________2010 р. «___» ____________ 2010 р.

ЛЕКСИКА РОМАНУ «ЧОРНИЙ АНГЕЛ» ОЛЕКСИ СЛІСАРЕНКА

Курсова робота студентки денної форми навчання спеціальності

«Українська мова і література з англійською мовою»,

групи УАФ-07-3, освітнього рівня «бакалавр»

Руденко Катерини Валеріївни

Науковий керівник: доктор філологічних наук доцент Колоїз Ж. В.

Кривий Ріг – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФРАЗЕОЛОГІЇ………

1.1. Слово як центральна одиниця лексики………………………...…..

1.2. Лексичне значення слова……………...…………………………….

1.3. Пряме й переносне значення слова…..………………………….....

РОЗДІЛ 2. ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЗНОСТІ В РОМАНІ

ОЛЕКСИ СЛІСАРЕНКА «ЧОРНИЙ АНГЕЛ»………………………………

2.1. Лексика, ужита в переносному значенні..…………………………...

2.2. Оцінна лексика…………………...……………………………………

2.3. Лексика щодо активного й пасивного вжитку………………………

2.4. Просторічна та діалектна лексика…….……………………………..

ВИСНОВКИ..............................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….

2

ВСТУП

Останні десятиріччя характеризуються активізацією у галузі

дослідження сучасної, історичної лексикології розширенням її проблематики

і фактичної бази, уточненням принципів і методів роботи.

Особливо пожвавлюється вивчення лексичного складу художніх

творів, зокрема, лінгвісти немало уваги приділяють вивченню лексичних

синонімів, їх складу, функціям у творах українських письменників.

Мову художніх творів у різних аспектах вивчали М. А. Жовтобрюх,

А. Т. Булаховський, Т. В. Цимбалюк, Н. М. Сологуб, А. П. Загнітко,

М. В. Леонова та ін.

Талановиті письменники, відомі майстри слова багато працюють над

текстом художнього твору, над пошуком потрібного рядка, слова, форми

його вираження.

Олекса Слісаренко належить до письменників, твори яких донедавна в

Україні заборонялися, що збіднювало уявлення про українську художню

літературу, зокрема її мову. Твори письменника не так давно повернуто в

український національний контекст, тому вони становлять цінне джерело для

вивчення лексичних багатств художньої мови.

Мовний матеріал творів Олекси Слісаренка не був об’єктом

спеціальних досліджень. А відтак питання щодо вивчення мови стилю

письменника викликає зацікавлення. Тому нами було звернено увагу на

комплексне дослідження лексики «Чорний ангел». У цьому вбачаємо

актуальність дослідження мовного оформлення твору, зокрема

використаних ним лексичних засобів виразності.

Мета нашого дослідження полягає у визначенні та дослідженні

ідіостилю Олекси Слісаренка в романі «Чорний ангел».

Для досягнення зазначеної мети передбачалося розв’язання таких

завдань:

– розкрити зміст поняття «лексичні засоби виразності» в контексті поглядів

науковців;

3

– визначити місце і роль письменника у вітчизняному мовно-літературному

процесі;

– здійснити аналіз лексичних засобів мовної системи письменника в

художньому творі;

– визначити індивідуально-стильові засоби мовної виразності;

– простежити використання письменником різних шарів лексики;

– описати тематичні групи цієї лексики;

Об’єктом дослідження є лексика художнього твору.

Предметом дослідження є лексичні засоби виразності в романі

О. Слісаренка «Чорний ангел».

Джерелом дослідження послужив роман Олекси Слісаренка

«Чорний ангел» (Слісаренко О. А. Чорний ангел: Вірші. Новели. Повісті.

Роман / Упоряд. та передм. М. К. Наєнка. – К.: Дніпро, 1990. – 557 с.),

зокрема картотека лексичних засобів виразності, нараховує 100

лінгвоодиниць, дібраних вибірковим методом.

Основними методами дослідження є теоретичний аналіз (вивчення

основних теоретичних понять лексикології), системний аналіз (добір

фактичного матеріалу та його групування задля подальшої класифікації),

функціонально-стилістичний (для виявлення стилістичних функцій мовних

засобів та закономірностей їх використання).

Практична значення роботи полягає в тому, що матеріал може бути

використаний у наукових дослідженнях із лексикології та стилістики, у

навчальному процесі при викладанні курсу сучасної української мови у

вищій школі, лінгвістичного аналізу художнього тексту, у спецкурсах та

спецсемінарах.

Структура роботи передбачає вступ, три розділи, загальні висновки,

список використаної літератури (31 позицію). Загальний обсяг роботи

містить 27 сторінок.

4

РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ЛЕКСИКОЛОГІЇ

1.1. Слово як центральна одиниця лексики

Однією з дискусійних лінгвістичних проблем є проблема слова. Воно є

основною структурно-семантичною одиницею мови, яка служить для

найменування предметів, явищ навколишньої дійсності. За допомогою слів

складаються словосполучення речення, що оформлюються людиною в думки

й передаються іншим людям.

Слово як мовна одиниця потребує відповідного своїй природі

визначення, яке відмежовувало б його від найближчих мовних одиниць

(морфеми і речення).

Основною одиницею лексики зокрема, як і мови загалом, є слово, тобто

звук або комплекс звуків, що мають значення та виконують номінативну

функцію.

Науці відомо різні критерії визначення слова. Це критерій

синтаксичний, за яким словом називається найменша частина речення, тобто

є мінімальною синтаксичною одиницею.

Чимало лінгвістів при визначенні слова, ототожнюючи речення з

певним логічним судженням, а вже слово, найменшу частину речення,

вважали його знаком окремого поняття.

На думку В. М. Вундта, як представника психологічного напрямку в

мовознавстві, слово є мовним еквівалентом окремого уявлення [3, с. 9].

За словами Н. В. Горбунової, слово як лексична одиниця належать до

«відкритих» класів, а як граматична – до «закритих» граматичних класів –

частин мови – у розумінні, що нові частини мови у граматичній структурі

української мови не утворюються. Тому зрозумілим є те, що слова формують

5

словниковий склад мови, постійно поповнюваний, а отже, найбільш

рухливий і схильний до змін [25, с. 2].

Ю. С. Степанов, розглядаючи слово саме як мінімальну одиницю

лексики виділяє зв’язний звуковий ряд, що утворює слово з зовнішнього

боку, по-перше – звукову, фонетичну оболонку слова; по-друге – предмет,

що називається словом; по-третє, смисл, що викликає слово у свідомості.

Увесь цей комплекс – три елементи та певні зв’язки між ними – і є слово

мови. Невід’ємною властивістю слова є його смисл, значення.

Отже, кожне слово становить структурно-значеннєву цілісність, тому

його не можна розкласти на окремі частини. У мовній ієрархії одиниць слову

належить одне з провідних місць.

1.2. Лексичне значення слова

Ще В. В. Виноградов зазначав, що слово належить до дійсності,

відображає свої значення не ізольовано, не у відриві від лексико-семантичної

системи даної мови, а у нерозривному зв’язку з нею. Ними позначаються

конкретні предмети, узагальнені поняття, емоції.

Отже, слова, мають реальний зміст, який звичайно називають

лексичним значенням [10, с. 18]. Воно властиве тільки повнозначним словам

– іменникам, прикметникам, числівникам, займенникам, дієсловам і

прислівникам, адже саме ними відображаються різні явища дійсності. Проте,

на думку Н. В. Кущ, мова являє собою закономірний (у зв’язку з розвитком

суспільних відносин, потребою у виникненні нових засобів передачі думок)

процес змін і перетворень (зокрема переходу повнозначних слів у службові)

[12, с. 75].

Український мовознавець О. О. Потебня, який ґрунтовно опрацював

загальну теорію слова як у плані форми, так і в аспекті змісту (теорія

внутрішньої форми слова, учення про ближче і дальше значення слова, його

багатозначність та історичну змінність значень), закликав учених вивчати

6

семантичні відношення між словами, закони і правила внутрішніх змін у

групах семантично пов'язаних слів [17, с. 37].

Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко вказують на те, що слово дає

найменування для всіх пізнаних людиною предметів і явищ природи та

суспільства. Мовознавці наголошують на найважливіших ознаках слова,

якими є: внутрішня впорядкованість звуків (складових слова); наголос;

лексичне значення; можливість поділу на менші мовні одиниці, морфеми;

поєднання з іншими словами в реченні за допомогою змістового й

граматичного зв’язку [16, с. 35].

Природа лексичних значень слів не однакова, що виявляється в

поєднанні різних значень у межах одного слова, у закономірностях

слововживання, у функціонування слова в певному контексті. Тому, на думку

М. А. Жовтобрюха треба розрізняти такі головні типи лексичних значень:

пряме номінативне, фразеологічно зумовлене і синтаксично зумовлене.

Основним типом є номінативне лексичне значення. У його межах

пояснюється та чи інша об’єктивна реальність, саме за його допомоги

називаються поняття дійсності.

Кожна лексико-граматична категорія є носієм певної групи

номінативних значень. Наприклад, іменники визначають конкретні чи

абстрактні предмети, прикметники ознаки, числівники є назвами чисел,

дієслова визначають дію або стан як процес, прислівники – ознаку ознаки.

Слова не тільки виявляють одне номінативне значення, а часто у

процесі розвитку мови і набувають уже інших значень, що відгалужуються

від основного; таким чином утворюються номінативно-вивідні значення слів

чи так звані багатозначні. Ці похідні номінативні значення, як і основні

виявляють стійкість, забезпечуючи можливість повніше, ширше і яскравіше

відтворювати мовними засобами пізнану людиною дійсність.

Фразеологічно зумовленими значеннями в мові виступають слова, що

обмежені у своїх зв’язках з іншими лексичними одиницями. Такі значення

реалізуються в межах певного стійкого вислову, стійкого словосполучення.

7

Слово в таких словосполученнях певною мірою втрачає надану йому як

центральній мовній одиниці індивідуальність.

Синтаксично зумовлених значень набуває слово, ужите переносно для

образної характеристики особи, явища, предмета. Йому властиве глибоке

емоційне забарвлення – позитивне чи негативне.

1.3. Пряме й переносне значення слів

Пряме номінативне значення безпосередньо вказує на співвідношення

слова з тим чи тим явищем об’єктивної дійсності, як це історично

закріпилося у свідомості мовців. Пряме значення є переважно первинним

значенням слова. Воно становить сутність лексичного, реального змісту.

Поряд з прямим первинним значенням і на його основі, слова можуть

набувати й переносного значення, що зумовлюється перенесенням

найменувань одних явищ, предметів, дій, ознак на інші. Як наслідок у мові

з’являються слова, якими можливо позначити два і більше поняття. У такий

спосіб утворюється поняття багатозначності, що являє собою засіб та

джерело збагачення лексичного складу мови [3, с. 33].

Так зване переносне значення є вторинним, оскільки кожне

перенесення номінативного значення можливе лише за умови, що новий

предмет, явище, якість чи дія мають схожі спільні ознаки з уже названим

існуючим.

Традиційно виділяють метафоричні, метонімічні й функціональні

перенесення найменувань.

Метафоризована лексика є найбільш виразним засобом. Та й у

загальномовній практиці безліч слів реально чи потенційно пов’язані з

метафорою. Найменування, що виникають у результаті метафоричного

перенесення є породженням розвитку системи мови, заснованій на

багатогранності мовного знака [6, с. 2]. Один з основних тропів, який полягає

в перенесенні ознак з одного предмета, явища на інший на підставі

8

подібності – саме так подається ця стилістична фігура в короткому

тлумачному словнику лінгвістичних термінів [6, с. 88].

Метафоричні перенесення найменувань відбувається за умов, коли

збігаються ознаки, що визначаються як суттєві, того предмета чи явища, які

для його найменування вже існують, і нового, що відкрито вже у процесі

розвитку. Отже, при творенні метафори логічно взаємодіють властивості того

об’єкта, який є референтом осмислення, та деяких ознак, що асоціюються з

чуттєвим образом реалії, чиє найменування використовується в конкретній

проблемно-номінативній ситуації, а саме – формування нового поняття.

Метонімічні перенесення з’являються внаслідок асоціації за

просторовою, часовою чи логічною суміжністю, тобто за безпосередньою

близькістю, тісним внутрішнім і зовнішнім зв’язком предметів і явищ.

О. В. Раєвська визначає метонімію як вилучення будь-якої властивості

з уже відображеної в мові дійсності на підставі її суміжності з властивістю

нового позначуваного та вибір йому імені, що відображає у своїй семантиці

цю суміжність [29, с. 190], причому суміжність трактується науковцями як

реальний зв’язок між предметами та явищами.

При метонімічних зміщеннях означення в рамках атрибутивних

словосполучень нерідко відбувається скорочення, конденсація цих

синтаксичних структур з опущенням іменника, який був означуваним для

певного означення раніше, до його зміщення.

Вторинні значення виникають також і внаслідок функціонального

перенесення найменувань з одного предмета чи явища на інші, при цьому

назва переноситься лише за умови, при якій відповідні предмети мають

певну спільність у своїх функціях.

Досить часто переносне значення, його поява зумовлюється різними

причинами, тобто одночасно можливе існування і подібності ознак, і

метонімічності, і функціонального перенесення.

Отже, у лексичному складі мови більшість слів, крім прямих

значень, мають, звичайно, переносні, або вторинні, що з’явилися внаслідок

9

використання одного слова на позначення різних предметів і явищ

навколишньої дійсності. Як бачимо, слово в процесі розвитку може

розширювати цей свій семантичний об’єм. Кожне значення реалізується

лише в певному словесному оточенні, в контексті. Переносне вживання

являє собою застосування нового значення слова в індивідуальному, не

зовсім звичайному оточенні. Проте, всі переносні значення семантично

пов’язані з основним.

10

РОЗДІЛ 2

ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЗНОСТІ В РОМАНІ О. СЛІСАРЕНКА

«ЧОРНИЙ АНГЕЛ»

2.1. Лексика, ужита в переносному значенні

Слово як основна одиниця лексикології має здатність виступати в

контексті з різними значеннями, репрезентуючи багатозначність. Кожне його

значення може реалізуватися лише в певному словесному середовищі.

Полісемія вживання слова наявна в лексичній системі в таких формах,

як метафора, метонімія, синекдоха. Відповідні форми за своїм змістом

індивідуальні, використовуються в певному смисловому контексті як засіб

художньої характеристики. Вони використовуються автором у процесі

образного змалювання дійсності.

У мовному спілкуванні людей важливу роль відіграють слова, що

вживаються в переносному значенні. Серед них найбільшу роль приділено

метафорі. Це троп, який являє собою засіб, заснований на можливості слова

виконувати функцію нової характеристики предмета через його

перейменування за схожістю з іншим.

О. Слісаренко в романі послуговується метафоричним

переосмисленням досить часто. Воно надає його художній мові більшої

виразності, краси та чарівності. Складовими елементами метафори

виступають окремі частини мови – іменник, прикметник, дієслово,

прислівник та інші.

У словесній структурі метафори особлива роль у творі належить

дієслову, яке створює динамізм у тексті, надає всім переносним ознакам

рухливості, наприклад: Палахкотлива заграва кривавилася у чорному небі,

як крила пекельної птиці, що злетіла на землю й мордує чиєсь нечестиве

серце та викльовує сороміцькі очі (с. 387); Огонь сушив кров і піт, виссаний з

давно зотлілих у землі липовецьких, тартаківських та верищанських предків

11

(с. 388); Вибухи то вгавали, то геготіли ще з більшою силою (с. 385);

Відгукався Гайдученко, і серпневий ліс лунко дзвенів од того гукання; Сукня

була проста і ще заховала в собі сліди колишньої елегантності, обхоплюючи

стрункий стан своєї господині (с. 411); У кімнаті снували легкі присмерки

рано згаслого осіннього дня (с. 420); Веселі легковажні думки поскакали

горобцями в голові…(с. 426); Здавалося, душа теж промокла й тремтить і

не має в світі тепла, що могло б нагріти її бідну душу (с. 477); Усі дієслова в

цих рядках уживаються в переносному значенні.

Побудовані на іменникових динамічних ознаках метафори

О. Слісаренка відзначаються ускладненою асоціативністю: За півгодини

останній вилиск заграви згас над чорним муром лісу (с. 385); На возах було

накладено гори різного манаття (с. 404); Аж поки не кинув обважнілу від

життя котвицю на тихому острові самотності (с. 410); Чи не зелений

чатовинник, вартовий його самотності (с. 461); Гайдученко уважно слухав

його і думав про те, що ці слова не є випадкові чи жартома сказані, а,

видимо, виходять з самого коріння світогляду Карлюжиного (с. 433); Вона

сховалась у тверду шкаралущу мовчання і боязко визирала звідти (с. 475); І

солодощі твого щастя обернулися на отруту! (с. 479). Удало знайдені

автором вислови дозволяють уникнути багатослівних описів, водночас

надають викладеному більшу яскравість та динамічність.

Часто у структурі художнього образу домінантну роль відіграють

прикметники, які виступають у романі в ролі метафоричних епітетів. Вони

створюють певний емоційний відтінок: У тій чорній тиші причаїлася

пекельна птиця заграви, що могла впасти на беззахисну солому стріх і

пожерти политий потом врожай болота і пісків (с. 385); Вулиця плювалася

на перехожих багном з-під автомобільних коліс, скреготала кам’яними

зубами… (с. 397); З розпатланими думками два роки блукав Карлюга по

необмеженій країні…(с. 410); Марта гладила віру Павлівну по голові й

думала про химерні забаганки жіночого серця, заблукалого в життьових

хащах (с. 451); Та ось тепер прийшли якісь люди, якісь донкіхоти, і ламають

12

свої дурні списи об непорушні скелі життя (с. 456); Тома заплющив очі, і

прозора дрімота замружила йому свідомість (с. 463); «Золота голова,

тільки спантеличена ніби», – думав Чмир про Артема (с. 474); На відміну від

дієслівних метафор, прикметники не сприяють динамізмові розмові, а

скоріше навпаки – уповільнюють сприйняття написаного.

Як засіб посилення виразних якостей художньої мови роману,

метафоризація є найбільш ефективним і продуктивним експресивним

виявом.

Метонімія – це вид тропа, зображувальний засіб, суть якого полягає в

перейменуванні за зв’язком, близькістю явищ та предметів. До метонімії,

автор звертається досить рідко, наприклад: Складалося на те, що установа

чи лаштується евакуюватися, чи повернулася з евакуації і ніяк не може

унормалитися та оговтатися (с. 398), де вжито назву певного місця замість

називання того, хто в ній знаходиться. Ця модель є однією із найбільш

продуктивних, оскільки реалізує типову тенденцію до узагальнень,

уникнення назв, людей конкретних, тобто служить для надання предметові,

явищу більш узагальненої, переносної, експресивної назви.

О. Слісаренко вдається також до синекдохи як різновиду метонімії, що

являє собою заміну назви цілого назвою його частини, тобто найменування

предмета за якоюсь його деталлю. Це переважно заміна множини одниною: У

цей сучасний момент куркуль забрав велику силу, хоч його й небагато

(с.392); Артем пильно дотримував обіцянки, що він її дав Чмиреві, і рідко

виходив із свого мезоніна (с. 504)

Отже, у лексичному арсеналі мови є багато метафоричних,

метонімічних слів, адже процес образного мислення безперервно

розвивається. Народжуються нові асоціації, порівняння, виникають нові

поняття в мові, а це вносить зміни і в художні засоби. Метафоризація в мові –

властивість людського мислення. Вона невичерпна, бо зближення явищ,

предметів, дій і властивостей – безперервний мовний процес. Meтафора не

тільки засіб образності, а й засіб осмислення навколишнього світу.

13

2.2. Оцінна лексика

З погляду стилістичного розшарування лексика неоднорідна. Це

зумовлюється відповідною манерою мовного вираження у різних сферах

спілкування в сучасній українській літературній мові.

Лексичний склад нашої мови розподілено на стилістично нейтральну

(загальновживану, що може вживатися у всіх функціональних стилях мови)

та стилістично забарвлену, яка є наявною лише в певному стилі мовлення.

О. Слісаренко використовує у творі такі слова, які вже у своєму

лексичному значенні містять експресивні елементи. Вони позначають

позитивні чи негативні емоції. Це такі лексеми, як : щастя (с. 415), кохання

(с. 427), щирість (с. 474), весела (с. 419), святий (с. 421), лагідної (с. 425),

веселіше (с. 386), ласкаво (с. 405). зрадів (с. 394), усміхнувся (с. 397),

задоволений (с. 399), наявний позитивний вияв емоцій. У контекстах: От

Гайдученко, проходячи повз дівчини, сказав щось їй і ласкаво усміхнувся

(с. 405); Буде, каже, той Ангел Чорний ходити по твоїх стежках і сіятиме

щастя, та тільке колюче й гірке щастя, що солодше за всяке інше (с. 415);

Але яке діло йому, Карлюзі, до якоїсь провінціальної панночки з її нещасним

коханням ?(с. 427); « Золота голова, тільки спантеличена нім», – думав

Чмир про Артема, і йому хотілося допомогти Гайдученкові не бути

спантеличеним, він вірив у його щирість (с. 474), емоційна лексика

вживається переважно для передачі відповідного душевного стану героя,

виявлення взаємовідносин, що передають приязнь.

Негативна емоційність репрезентується за допомогою таких лексем,

наявних у контекстах: Якийсь невиразний непокій ворушився в його душі, і

від чого той непокій Карлюга не міг визначити (с. 412); Тома полишив

дрібниці й думав, як урятувати свою самотність, що він її плекав ось уже

два роки, самотність стомленої життям людини, ту цілющу самотність,

що притамовує болі й надає невимовної лагідності (с. 425); Раяв тікати

14

звідси, бо, чого доброго, вважатимуть за комунара, і може статись лихо

(с. 451); – Довела проклята комуна, що й сірника ніде купити (с. 418); Ми

стаємо до жорстокого двобою з буржуазією…(с. 439); – Та мене вже раз

прострелили, мені не страшно (с. 425).

Крім слів, стилістичне забарвлення яких пов’язане з лексичним

значенням, у романі «Чорний ангел» ужиті слова, емоційне забарвлення яких

виявляється в засобах словотвору. Такі лексеми використовуються з

афіксами, які додають певних почуттів, оцінок дійсності, предметів, явищ,

що змальовується автором. Насамперед це такі суфікси, як наприклад: -еньк-

: малесеньких (с. 447), солоденька (с. 449), дрібненький (с. 492), -к-: пір’їнка

(с. 427), скринька (с. 472), злодюжки (с. 475), тваринка (с. 504), дірочка

(с. 505), -ечк-: книжечок (с. 475), посмішечкою (с. 510), -очк-: тарілочка

(с. 469), Вони надають зменшено-пестливого значення поданій інформації.

Це явище представлено в таких контекстах: Скринька зникла (с. 477); Нехай

липівська комуна тільки дрібненький шрубик (с. 492); Думки Чмиреві

несподівано перериває сіра полохлива тваринка (с. 504); Одна тільки

маленька дірочка…(с. 505); Уклоняється з такою ласкавою посмішечкою (с.

510). Трапляються слова з зі згрубілими суфіксами -уг-: злодюга (с. 469),

катюго-механіку (с. 478), -ук-: селюки (с. 470). Наприклад: Селюки, одно

слово! (с. 470), Ой, катюго-механіку, ти, мабуть, п’яний, що так швидко

крутиш свій фільм (с. 478). Такі суфікси навпаки надають лексемам

згрубілого забарвлення, що виказує його особисте зневажливе ставлення в

описі певних подій та явищ. Подекуди негативного забарвлення набувають

суфікси, які за своєю природою не є згрубілими, як-от: -ок-: браток (с. 473),

подане в контексті: – Ти, може, думаєш, що в твоїх папірцях така сила? Ні,

браток! (с. 473).

Експресивне забарвлення загалом має різні відтінки виразності. У

романі наявна стилістично знижена лексика, особливо лайлива. Вона

вживається в мові твору обмежено й лише задля вираження негативного

ставлення до зображуваних подій чи людей. Наприклад: Про церковного

15

старосту Ярему Головатого – «то таке стерво, таке стерво, прости

господи, що й сказать не можна»…(с. 402); Хіба мало він бачив гістеричок,

що кохали й страждали (с. 427); Він, як ошпарений, схоплюється з міста,

стрибає до дверей і, повернувшись до Карлюги, починає вигукувати лайливі

слова, добираючи найобразливіших, найгостріших, наотруйніших: –Ідіот!..

Миршавий імпотент!.. Кретин!.. Зачуханий анархіст!.. (с. 508); – Тома

Карлюга поводився сьогодні як безнадійний ідіот…; «Психопатка,

гістеричка», – думав він про Марту (с. 416); Звик до тупоголових дядьків, а

коли довелося говорити з людиною трохи розумнішою за них, то вже й не

можеш! (с. 420). Зазначені у контекстах лексеми створюють певний

негативний план.

Підсумовуючи сказане, можемо зробити висновок, що у творі наявна

різна зі стилістичного погляду лексика. Проте широкий пласт слів складає

саме експресивна, що надає більшої виразності художньому твору. При

цьому автор досить активно послуговується словотвірними засобами для

творення емоційно забарвлених слів, які є джерелом мовної експресії, та

лексемами, що мають позитивну чи негативну семантику. Функцію емоційно

забарвлених слів можна зрозуміти тут як вираження певної авторської

позиції.

2.3. Лексика щодо активного й пасивного вжитку

Лексичний склад української мови, як і будь-якої іншої, безперервно

розвивається, що зумовлено таким же безперервним розвитком людського

суспільства. Поява в мові нових або розширення значень існуючих слів

викликається потребою людини називати нові предмети, явища, поняття. І

навпаки, зникнення старих предметів, явищ, понять спричиняє випадання

з ужитку слів, що їх позначали. Поява нових і втрата старих слів – два

процеси, що діють у мові постійно. Причому перший з них випереджує

другий: у мові нових слів завжди з’являється більше, ніж зникає старих.

16

Така ситуація зумовлює наявність у мові двох пластів лексики – активного

та пасивного.

Переважну частину основної лексичної системи української мови

становлять слова, що досить давно з’явилися в ній, пережили довгий час й

продовжують і зараз вживатися. Цей сталий словниковий склад

називається активною лексикою. У романі «Чорний ангел» перебувають

такі слова, що і в цей час вживаються часто й не мають значення давності

чи новизни. За семантичними ознаками вони поділяються на певні

тематичні групи:

1. Назви родинних стосунків людей: предок (с. 385), баба (с. 389),

дідок, дружина (с. 400), сім’я, матінка, чоловік, бабуся (с. 401),

теща, мати (с. 404), брат, тітка (с. 413);

2. Назви частин організму людини і тварини: очі (с. 385), чоло (с. 386),

руки, спина, уста (с. 387), голова ( с.388), ніс, волосся (с. 400), ноги

(с. 401), груди (с. 403), обличчя (с. 404), плечі (с. 409), пальці

(с. 410) тощо;

3. Назви явищ і предметів живої природи: бір, небо, земля, (с. 385),

сосна, ліс, рівчак (с. 386), мороз, болото (с. 387), дощ (с. 389),

4. Назви понять часу і календаря: ніч, ранок, (с. 386), день (с. 388),

5. Назви приміщень та їх частин: будинок (с.386), квартира (с. 395),

вікно (с. 396), двері, вестибюль (с. 397), кабінет(с. 400), ворота (с.

422), підлога (с. 426), сходи, дах (с. 446), шибка, сіни, долівка (с.

462), тощо;

6. Назви одягу і взуття: кашкетка (с. 397), шинеля (с. 397), кишеня

(с. 398), шапка (с. 457), шкарпетки, черевики (с. 462), сукнянка

(с. 479), кожушанка, хустка (с. 531),

7. Назви предметів господарського вжитку: солома, свічка, лампадка

(с. 385), стілець, горщик, відро (с. 391), лампочка (с. 396), колода

(с. 403), віз, рогач, (с. 404), корито (с. 405), тарілка (с. 406), піч (с.

17

411), сірник (с. 418), сокира, пилка, обценьки (с. 430); виделка

(с. 450).

Письменник не обмежується, як бачимо, описом лише зовнішньої

сторони життя селян того часу, а дає досить глибоке розкриття їх родинних

стосунків: – Що це, самі печете? – спитав він постать. – Дружина, а я

продаю…(с. 400); І говорить він, матінко моя, каже… (с. 401); Стало

вільніше, і Гайдученко ближче підсунувся до бабусі (с. 401); Бабуся, що пішла

до флігеля і більше не повертається звідти, мабуть, мати або теща його

(с. 405); Довела проклята камуна, що й сірника ніде купити (с. 418). Досить

яскраво в романі змальовано інтер’єр будинків та кімнат зокрема: За рогом

вулиці Гайдученко зупинився перед великим сірим будинком і, хвильку

подумавши, увійшов у широкий вестибюль. Люди метушилися по коридорах

(с. 397); Двері вже близько. З незримої відтулини їх потягло вогким

протягом, та треба ще трохи просунутись у пітьмі, щоб раптом вискочити

на сходи й уникнути пастки (с. 446).

О. Слісаренко широко залучає у свій твір слова на означення різних

речей хатнього вжитку: У тій чорній тиші причаїлася пекельна птиця

заграви, що могла впасти на беззахисну солому стріх… (с. 385); У дворищі,

крім обпаленого дерева, знівеченого реманенту та хатньої меблі, як от:

стільці, горшки, відра тощо (с. 391). Не так докладно змальовується

автором тогочасний одяг, проте присутні такі назви в контекстах: Зайшов до

кімнати, скинув шинелю й черевики; Він в одних шкарпетках, без шапки, з

сокирою під пахвиною вийшов з дверей і не зачинив їх за собою (с. 462);

Марта закуталася щільніше в кожушанку і в хустку, та вони не гріли її

тіла (с. 531).

Пасивізація словникового складу мови пов’язана зі зникненням реалій і

понять минулого. До пасивної частини належать слова, які досить рідко

вживаються її носіями в повсякденному житті та спілкуванні. Першу групу

цього лексичного складу складають застарілі слова, які вийшли зі звичайного

вжитку в літературній мові внаслідок зникнення потреби користування ними

18

при номінатизації певних предметів та явищ дійсності. До другої групи – нові

слова, які зовсім недавно виникли й ще не стали загальновживаними.

Історизми – це поняття, що позначають зниклі реалії. Вони означають

назви предметів, подій, явищ минулих епох у житті народу. О. Слісаренко у

творі «Чорний ангел» досить продуктивно послуговується тими лексемами,

які знаходяться в пасивному вжитку. У романі змальовано певну історичну

добу, а відтак використання історизмів та архаїзмів є досить важливим для

відтворення тогочасної дійсності.

До історизмів зараховують лексеми, які виконують єдину виражальну

роль певних понять. У романі наявна невелика кількість історизмів, що

зумовлюється тематичною проблематикою твору. Наприклад: Поховавши з

військовою славою труп невідомого комунара, рушили собі до волості

(с.389); У цей сучасний момент куркуль забрав велику силу, хоч його й

небагато (с. 392); Осіннє сонце виблискувало між ними, як червінець,

загублений на смітнику (с. 400); Ви розумієте, я не боялась більшовиків, і

Артем Петрович теж (с. 414); Гайдученко повернувся на ревкомівській

підводі й повідомив, що справа пішла на краще ( с. 470); Такі випадки

траплялися, і сам Чмир одного разу ледве не розстріляв повітовий

підпільний партком (с. 487); Інші казали, що став Петро за революції

визначною людиною, генералом чи комісаром якимось (с. 414).

У наведених контекстах такі лексеми, як-от волость, куркуль,

червінець, більшовик, ревкомівський, повітовий, комісар належать до

розряду застарілої. Так, скажімо, волость – це «адміністративно-

територіальна одиниця, що входила до складу повіту у дореволюційній Росії

і в СРСР» [7, с. 201], куркуль – «багатий селянин – власник» [7, с. 599],

червінець – «золота монета вартістю три карбованці» [7, с. 1596], більшовик –

«послідовник більшовизму, член більшовицької партії; комуніст» [7, с. 81],

ревкомівський – «стосується до ревкому», де ревком – «революційний

комітет» [7, c 1213], повітовий – «провінціальний, далекий від центру»

19

[7, с. 1007]; комісар – «урядовець, що виконував поліційні функції»

[7, с. 559].

Архаїзми – слова, які виходять з активного вживання суспільства через

те, що їх замінюють інші, які є рівнозначними, проте з іншим коренем.

Предмети та явища дійсності, що вони позначали, не зникають з

повсякденного життя. Архаїзми є певною синонімічною заміною слів між

собою.

У романі О. Слісаренка архаїзми посідають певне місце. Наприклад,

такі: атрамент, пістоль. Вони проілюстровані автором у таких контекстах:

Слова писані незнайомим почерком, і атрамент вицвів від часу чи від

вогкості (с. 528), де атрамент – це чорнило; Він вийняв пістоль,

пересвідчився, що все в ньому гаразд (с. 535), де пістоль – «це пістолет»; У

губерніальних вістях про липівські події надрукований коротенький допис, в

якому всі події пояснювалися просто і докладно (с. 389), де губерніальний –

«прикметник до губернія, у Росії від початку 18 ст., основна адміністративно-

територіальна одиниця, а на даному етапі, це область»; Стогін розбудив діда,

що підвівся з долівки і протирав очі (с. 549), де долівка – підлога.

Отже, письменник послуговуються в романі як активною, так і

пасивною лексикою. Застарілі слова він використовує задля характеристики

змальовуваної ним пореволюційної доби, що створює певний колорит й

реально відтворює тогочасну мову. Вони є органічними елементами у творі, а

також додають особливого, реалістичного художнього ефекту.

2.4. Просторічна та діалектна лексика

Слова, відомі всім носіям літературної мови, якими вони вільно

послуговуються, без будь-якого обмеження у своєму мовленні, належать до

лексики загальнонародного вживання.

Однак у складі лексики є й такі слова, активне користування яких

обмежується чи то певним середовищем, територіальним або соціальним.

20

Серед такої групи лексики, обмеженої щодо вживання виокремлюють

діалектизми, що не поширені в мові всього народу.

Діалектна лексика використовується в літературних творах за нагальної

потреби відбити місцеві розмовні особливості. Такий шар лексики

представлено в романі «Чорний ангел» задля забарвлення твору місцевим

колоритом і підсилення реалістичності відтворюваного письменником.

Діалектизми введені як у мову дійових осіб, так і в мову самого автора,

наприклад: То була химерної форми скриня, з якимись рогами по боках і з

великими скляними рурами (с. 404), відповідником слова рура у

загальнонародній мові є лексема труба [7, с. 1279]; Речей на возах не було, і

дрогалі лагодилися їхати (с. 409), де діалектизм дрогаль використовується

для позначення поняття візник [7, с. 329]; Аж поки не кинув обважнілу від

життя котвицю на тихому острові самотності (с. 410), котвиця – це

західне «котва, тобто якір» [7, с. 579]; Він збирався йти з горища, як до вуха

йому долетів стук дверей, а через якийсь час і говірка двох людей (с. 426),

відповідною лексемою до слова говірка є розмова [7, с. 249]; Загалом він

якийсь прицюцькуватий… (с. 493), де прицюцькуватий – діалектне

«дурнуватий» [7, с. 1139]; Чмир ухопив сокиру, що лежала на дривітні, й

розтрощив двері, немов то була маленька трісочка (с. 536), у якому

дривітня – це діал. до дровітня, тобто приміщення для дров [7, с. 328];

Нарешті я піймав себе на придуманні й постидався цього (с. 395), де

постидався вжито у значенні «посоромився» [7, с. 1092].

Лексика, яка властива простій розмовній мові називається просторічно-

розмовною. Розмовно-просторічні слова поширені насамперед в усній мові,

хоч звичайно, уживаються і в художній літературі.

Автор вживає просторічну лексику у своєму творі, що є характерною

при діалогах головних героїв, яка надає гостроти, енергійності сценам,

наприклад: Доки тими апаратами будуть користатися різні плюгавці, ніякі

системи не можуть визволити людство з поневолення невеликою купкою

можновладців (с. 438); Оції дівчини так я ніяк не розумію, чи вона

21

придуркувата, чи придурюється…(с. 441); Все комунське барахло ладнаєте?

(с. 443); Оце з самого обіду тюпаю пішки, думав, уже й не дійду (с. 448);

Може, саме й правильно роблять письменники, що пишуть тільки те, що

трапилося з ними або з їхніми знайомими та кревними (с. 395); З незримої

відтулини їх потягло вогким протягом, та треба ще трохи просунутись у

пітьмі, щоб раптом вискочити на сходи й уникнути пастки (с. 446).

Придуркувата – це розмовне, означає «несповна розуму, дурнуватий»

[7, с. 1114]; барахло – «непотрібні речі, мотлох» [7, с. 61]; плюгавець –

зневажливо «огидна людина» [7, c. 386]; тюпати – «іти повільно,

плентатися» [7, 1487]; кревний – «те саме, що кревний, рідний» [7, с. 583];

відтулина – «отвір у чому-небудь, діра» [7, с. 183].

Можемо зробити висновок, що діалектна та просторічна лексика

займає певне місце в романі. Проте використовується не так часто, з певною

стилістичною метою для відтворення колориту місцевого діалекту,

зображення особливостей репрезентованої говірки.

22

ВИСНОВКИ

Мова це певна система впорядкованих і взаємопов’язаних елементів,

які становлять єдине ціле. Це середовище певних знаків та значень, які ми

постійно створюємо в процесі свого мовлення.

Індивідуальний стиль письменника виражається саме у його творчому

доробку. Це набір певних мовно-стилістичних прийомів, якими він

послуговується.

Твори Олекси Слісаренка не так давно повернуто до літературного та

мовного процесу. Тому дослідження його ідіостилю є досить цікавим для

сприйняття.

Олекса Слісаренко в романі «Чорний ангел» досить органічно поєднує і

систематизує різні прийоми змалювання тогочасної доби, в якій він жив і

творив.

Мова письменника зумовлює використання певних художніх прийомів і

засобів таких як метафора, метонімія та синекдоха, що додають більшої

виразності написаному та емоційності сказаного. Найбільш продуктивно автор

послуговується метафоричним переосмисленням, яке надає його художній

мові більшої краси та чарівності.

Автор використовує різну зі стилістичного погляду лексику, а

найширше долучає експресивну, що надає більшої виразності художньому

твору. При цьому автор досить активно послуговується словотвірними

засобами для створення певної мовної експресії.

Щодо лексичного розшарування, то в романі вживається різноманітна

лексика як на позначення побутових так і суспільно-політичних реалій

тогочасності. Це слова активного й пасивного вжитку, що передбачало нашу

постійну роботу з тлумачним словником задля визначення понять,

змальованих у творі й не зовсім зрозумілих сучасному поколінню. Проте

використання застарілих слів потрібно автору задля створення певного

колориту та реалістичності художнього ефекту.

23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Александрова С. П. Фразеологізми в загальнонародній мові та

художньому тексті / С. П. Александрова // Мовознавство. – 1993. №6.

– С.7074.

2. Бацій І. С. Діалектизми в художньому творі / І. С. Бацій // Краса і сила

слова: Бесіди про мову художнього твору. – К., 1983. – С.5157.

3. Бойко Н. Експресивна лексика та її лексикографічна інтерпретація /

Надія Бойко // Дивослово. – 2000. №7. – С.1923.

4. Бондар О. І. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія.

Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикогафія: [навч. посіб]. /

О. І. Бондар, Ю. О. Карпенко, М. Л. Микитин-Друженець. – К.:

ВЦ «Академія», 2006. – 368 с.

5. Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства /

Леонід Булаховський. – К.: Радянська школа, 1959. – 307 с. 

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / упорядники

В. Т. Бусел а ін. – К. Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.

7. Вербицька О. А. Метафора і контекст / О. А. Вербицька // Вісн. Харк.

ун-ту. – 2002. –№ 538: Філологія. – Вип. – С. 180-186.

8. Гуйванюк Н. Діалектний аспект як лінгво-когнітивна одиниця /

Н. Гуйванюк, Н. Руснак // Українська мова. – 2003. – №2(7).

С.102112.

9. Дорошенко С. Багатозначність слів та омоніми / Сергій Дорошенко //

Дивослово. – 2009. №5. – С.3846.

10.Дудик П. С. Стилістика української мови: [навч. посіб.] / П. С. Дудик. –

К.: ВЦ «Академія», 2005. – 368 с.

11.Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови /

М.А. Жовтобрюх, Б.М. Кулик. – К.: Вища школа, 1972. – 402 с.

24

12.Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови:

[підручн. для студ. філол. спец. вищ. навч. закл.] /

Алла Петрівна Коваль. – К.: Вища школа, 1978. – 374 с.

13.Ковальов В. В. Виражальні засоби українського художнього мовлення /

В. В. Ковальов // Дивослово. – 1994. – №4. – С. 58-60.

14.Кожина М. Н. Стилистика руського языка. / М. Н. Кожина. – [2-е изд.].

М.: Просвещение, 1983. – 224 с.

15. Козачук Г.О. Українська мова для абітурієнтів: [навч. посібник]. – К.:

Вища школа, 1993. – 272 с.

16.Кохтев Н. Н. Популярная стилистика русского языка. / Н. Н. Кохтев, Д.

Э. Розенталь. – М.: Русск. яз., 1984. – 192 с.

17.Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту : [навч. посібн.] / Ірина

Миколаївна Кочан. – [2-e вид.]. – К.: Знання, 2008. – 432 с.

18.Кравченко-Дзонза О. Мовностилістичні особливості прози Б. Лепкого /

Олена Кравченко-Дзонза // Дивослово. – 1999. – №8. – С.9–12.

19. Куляс П. Мода на архаїзми / Павло Куляс // Дивослово. – 2002. – №1. –

С.17–20.

20. Левицький В. Лексична полісемія та квантативні методи її

дослідження / В. Левицький // Мовознавство. – 2003. – №4. – С.17–26.

21.Літературознавчий словник-довідник / [уклад. Р.Т. Гром’як,

Ю. К. Ковалів та ін.]. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 527 с.

22. Мацько Л. І. Стилістика української мови: [підручн. для студ. філол.

спец. вищ. навч. закл.] / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько;

за ред. Л. І. Мацько. – К.: Вища школа, 2003. – 462 с.

23. Мельник Т. Образність художнього тексту через прийоми

лінгвістичного аналізу: посібник для студентів-філологів /

Тамара Мельник. – Севастополь, 2005. – 156 с.

24.Онищенко І. Оцінний компонент у лексичному значенні слова /

Ірина Онищенко // Мандрівець. – 2004. – №2. – С.48–52.

25

25.Пономарів О. Д. Сучасна українська мова: [підручник] /

О. Д. Пономарів. – К.: Либідь, 1997. – 400с. 

26.Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики /

Віталій Макарович Русанівський. – К.: Наукова думка, 1988. – 355 с.

27.Стишов О. Особливості розвитку лексичного складу української

літературної мови ХХ ст. / О. Стишов // Мовознавство. – 1999. – №1. –

С.7–21.

28.Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / за ред.

І. К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1973. – 439 с.

29.Сучасна українська мова / за ред. А. П. Грищенка. – К.: Вища школа,

1993. – 439 с.

30.Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів.

/ За ред. С. Я. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001.

31.Чабаненко В. А. Стилістика експресивних засобів української мови :

навч. посіб. / В. А. Чабаненко. – Запоріжжя: ЗДУ, 1993. – 216 с.

26

РЕЦЕНЗІЯ

на курсову роботу з української мови (методики навчання української мови), виконану студентом факультету української філології денної (заочної) форми навчання ____ курсу ________________________________________________на тему: _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Актуальність дослідження: _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________Теоретична і практична значущість: __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________Відповідність вимогам: _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________Загальна оцінка: ______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Рецензент _____________________ (прізвище, ім’я, по батькові)

27