Літературна мозаїка

О.В. Гушлевський, Д.О. Пустовіт, В.О. Степаненко, Є.О. Самохвал, С.В. Яровий

Серія «Економіка». Рівень стандарту

Схвалено Міністерством освіти і науки України

Олександрівка ЗШ |-||| ступенів 2011

Навчальне видання


5

Вступне слово для учнівШановні читачі підручника «Економіка [профільний рівень)»!Ви обрали навчальну дисципліну економіка для поглибленого вивчення і, ймовірно, пов'яжете з нею свій майбутній фах. Автори підручника схвалюють ваш вибір. Пропонований вам підручник покликаний допомогти в опануванні базовими (фундаментальними) знаннями з економіки. Так само, як міцність будинку залежить від фундаменту, надійність знань і майбутній успіх у роботі визначається тим, як засвоєні основи. Тому важливо правильно використовувати матеріал підручника.Підручник для 10-го класу охоплює два розділи. Це «Вступ до економічної теорії», у якому ми знайомимо читача з основними економічними поняттями (категоріями) та пояснюємо роль економіки ужитті суспільства й окремої людини. У другому розділі «Фундаментальні поняття ринкової економіки та ринкова інфраструктура» увага зосе-реджена на тому, як організована ринкова економіка - особливий вид економіки, що забезпечив розвинутим країнам світу високий добробут і соціальну захищеність громадян.Кожна тема підручника структурована, тобто у ній виокремлені певні частини. Пояснимо їх призначення.На початку кожної теми ми визначаємо те нове, про що ви дізнаєтеся, та пояснюємо логіку (послідовність) викладення матеріалу. Це сприяє формуванню цілісного уявлення про тему.При розкритті змісту теми широко використовуються схеми, графіки, формули. Це допомагає зробити виклад матеріалу чітким, стислим, більш зрозумілим.Наприкінці тем розміщені підсумки, прочитавши які ви усвідомите, наскільки повно вами засвоєно матеріал, та пояснюється, як можна скористатися одержаними знаннями на практиці.Відповідаючи на контрольні запитання та виконуючи завдання до кожної теми, ви закріплюєте набуті знання.Рубрика тем під назвою «Що далі?» розрахована на тих учнів, які орієнтовані на участь у конкурсах та олімпіадах з економіки.Автори підручника зичать усім читачам глибоких знань, використання яких сприятиме успішній діяльності.Від авторів професор І.Радіонова

6

РОЗДІЛ ІВступ до економічної теорії

Тема 1.1. Що і для чого вивчає економічна наука, її місцесеред інших наук.

Розуміння змісту економічних явищ потрібне кожній людині не менше, ніж знання з хімії чи фізики, географії чи біології. Людина живе у світі економічних явищ: вона купує і продає, отримує доходи і сплачує податки, керує і підпорядковується управлінським рішенням, споживає і заощаджує, наймається на роботу й розпочинає свою справу. Зрозуміло, що ліпше, коли людина чинить ці дії свідомо, раціонально використовуючи власні сили та інші ресурси (землю, устаткування, гроші тощо), обирає із багатьох можливих рішень найдоцільніше. Усе це і спонукає до вивчення основ економічної науки.

^ Після вивчення теми ви дізнаєтесь:що вивчає економічна наука;О як змінювались уявлення про предмет цієї науки та про деяких видатних економістів різних часів; хто може бути суб'єктом (дійовою особою) економічних відносин;О яку роль відіграє економічна теорія в житті суспільства взагалі та кожної людини зокрема;О якими засобами дослідження користуються в економічній науці;О які зв'язки існують між економічною теорією та іншими науками.Не виключено, що матеріал цієї теми допоможе вам побачити власне місце в економічних процесах, наштовхне на роздуми про майбутній фах.

7

Що і для чого вивчає економічна наука, її місце серед інших наук

І. Економіка - об'єкт економічного дослідженняЕкономіка, про яку б конкретну країну не йшлося, являє собою таку сферу життя суспільства, яка охоплює виробництво продуктів і послуг, обмін ними, розподіл створених у суспільстві благ і споживання.Що вивчає економічна наука? Уявлення про те, що вивчає економічна наука (тобто про її предмет), змінювалися. Звернемося до сучасних поглядів, які втілюють результати тривалих пошуків і роздумів.Сьогодні вважається, що найважливішим завданням будь-якого суспільства (виключаючи ті з них, які висувають неприродні цілі, роблячи людину засобом їхнього досягнення) є забезпечення найповнішого задоволення потреб людини. Економічна наука якраз і є такою, що вивчає, як люди (суспільство), використовуючи обмежені виробничі ресурси, можуть досягти створення різноманітних речей і послуг, забезпечуючи при цьому найповніше задоволення потреб. Побіжно зауважимо (де-тально про це йтиметься далі), що всі ресурси — земля, праця людей, обладнання та устаткування - обмежені у кожний конкретний момент. Бажання ж людей задовольняти потреби повніше, якісніше - необмежені. Хоч би як ми бажали забезпечити найвищий рівень споживання, це наше бажання наштовхується на межу наявних ресурсів.Проблема обмеженості ресурсів і, відповідно, вибору способу їх найкращого використання існує завжди і на всіх рівнях. Вона, зокрема, виявляється для підлітка, який, маючи у кишені обмежений ресурс -20 гривень - вирішує: придбати йому Сй з новою комп'ютерною грою, книжку улюбленого автора чи квиток на дискотеку. Так само з цією проблемою стикається підприємство, яке має перспективу розширення виробництва нової продукції, але може фінансувати витрати або шляхом скорочення виробництва інших видів, або взявши банківський кредит, за який необхідно платити відсотки. Не менш актуальною є проблема обмеженості ресурсу - державного бюджету - для країни, яка вирішує, як розподілити кошти на медичні та освітні заклади, розвиток вітчизняного мистецтва, армію, будівництво доріг та інше. Саме з проблемою обмеженості ресурсів пов'язаний предмет економіки науки, яка дає відповідь на питання, як краще розподілити обмежені ресурси для задоволення потреб.У визначенні того, що є економікою, ми використали чотири поняття: виробництво, обмін, розподіл, споживання. Необхідно з'ясувати зміст цих понять.Виробництво в економічному сенсі - це спосіб поєднання виробничих ресурсів - землі, праці, капіталу (матеріальних засобів виробництва) та ін.— та їх узгодженого, цілеспрямованого використання. Крім того, це - спосіб поєднання різних сфер і галузей, видів виробництва, що ґрунтується на суспільному поділі праці.Обмін в економічному сенсі - відносини, завдяки яким речі та послуги рухаються від виробників до споживачів. Цей рух здійснюється за допомогою грошей, його обслуговують різноманітні установи торгівлі, транспорту, банки, страхові та рекламні компанії тощо.Розподіл в економічному розумінні - це формування доходів: підприємця чи робітника, службовця чи власника земельної ділянки, банкіра чи держави.Споживання - використання доходів і реалізація тих корисностей, що мають речі та послуги.Отже, підіб'ємо деякі підсумки. Вивчаючи особливу сферу життя суспільства, економічна наука досліджує, як організовані виробництво, обмін, розподіл та

8

Тема 1. .

Вступ до економічної теорії

споживання. Правильність організації економічного життя визначається здатністю задовольняти потреби людей за наявних обмежених виробничих ресурсів.

Як змінювались уявлення про предмет економічної науки та який внесок у ці уявлення різних дослідників? Кожна наука має своїх класиків. Має їх й економічна наука. Класик економічної теорії Адам Сміту вступі до своєї основної праці відзначав, що економічна наука досліджує причини зростання продуктивності суспільної праці, природний порядок розподілу продукту між різними класами і групами людей у суспільстві, сутність капіталу та способи його нагромадження. На підставі аналізу дійсності, вважав А. Сміт, економічна наука має пропонувати таку економічну політику, яка б давала людям щедрий дохід або засоби до існування, а точніше - забезпечувала б їм можливість самостійно їх добувати.Коротка історична довідкаАдам Сміт народився 1723 р. недалеко від Единбурга в родині службовця митниці. Досить рано, у 14-річ-ному віці, Адам вступає до університету м. Глазго. Обравши гу-манітарний напрям освіти, він, крім того, займається математикою та астрономією. Після закінчення університету А.Сміт отримує стипендію на навчання в Оксфорді. Пізніше він обійняв посаду професора з суспільних наук вуніверситеті Глазго. Головний твір А.Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" побачив світ у Лондоні 1776 р. Він став результатом 20-річного вивчення індустріального розвитку Англії, в якій щойно здійснилась промислова революція. "Дослідження..." А.Сміта складається з п'яти книжок: перша - аналіз вартості і додаткової вартості, друга - дослідження природи капіталу та його нагромадження, третя — аналіз розвитку економіки Європи на шляху від феодалізму до капіталізму; четверта — аналіз поглядів представників двох напрямів у тогочасній економічній науці - меркантилізму та фізіократії, п'ята — дослідження доходів і витрат держави.Основна ідея теоретичних поглядів А.Сміта - економічна свобода, за якої вільна людина, керуючись особистими інтересами, без зовнішнього примусуможе забезпечувати всім необхідним себе і суспільство. Навіть, якщо б ідея природної економічної свободи - Іаіззе2-таіге - була єдиним внеском А.Сміта в економічну теорію, то і тоді він залишив би помітний слід у науці.

9

Розділ I .


Видатний англійський економістXIX ст. ДжонМ/лль.щомавідосі має вплив на погляди багатьох економістів, у попередніх зауваженнях до своєї основної праці зазначав, що предмет економічної науки в усі часи опинявся у центрі практичних інтересів людей. І таким предметом є багатство. Наука досліджує сутність багатства, його виробництво й розподіл, чинники, що зумовлюють процвітання або занепад суспільства.

Коротка історична довідка

Джон Мілль народився в Лондоні 1806 р. у родині державного службовця. Батько застосував до сина особливу систему виховання. Хлопчик мав чіткий розклад наукових занять, перелік книг для засвоєння, завдання для написання творів і критичних коментарів. Він самостійно займався вищою математикою, при-родознавством, історією, читав лекції меншим братам і сестрам. У підлітковому віці Джон справляв враження дорослої ерудованої людини. З 13 років він займався економічною наукою. Головна працяДж.Мілля "Основи політичної економії" складається з п'яти частин, в яких аналізується виробництво, розподіл, обмін, розвиток ка-піталізмута роль держави в економіці. Будучи всебічно освіченою людиною, він писав політичні та філософські твори, розвивав ідеї буржуазної демократії, кілька років був членом парламенту Англії.Цікавий підхід до розуміння предмета й мети економічної науки розроблений К.Марксом. У передмові до своєї основної праці він писав, що предметом його дослідження є капіталістичний спосіб виробництва і відповідні йому відносини виробництва й обміну. Визначивши метою дослідження відкриття природного закону розвитку капіталістичного суспільства, він акцентував увагу на відносинах і суперечностях між двома класами: капіталістами та робітниками.

10

Тема 1. .


Карл Маркс народився 1818 р. у Німеччині (Пруссії) в сім'ї адвоката. Розпочав вищу освіту у Боннському, а закінчив у Берлінському університеті. Він ставився опозиційно до Прусського уряду, і тому змушений був залишити батьківщину. Більшу частину життя прожив у Англії, де мав змогу безпосередньо спостерігати

поступ найрозвинутішої на той час країни, користуватися найбагатшими книжковими фондами Британського музею, де вивчав праці своїх попередників і сучасників. Основна праця "Капітал" складається з чотирьох томів, відповідно присвячених процесу виробництва, процесу обігу капіталу, процесу капіталістичного виробництва загалом та аналізу економічних теорій. Головна ідея К.Маркса - теорія додаткової вартості. На її ґрунті він доводив неминучість загибелі капіталізму.Цікаві наукові погляди видатного економіста Альфреда Маршалла. Він вважав, що економічна теорія повинна досліджувати суспільство у його повсякденних життєвих справах (у бізнесі), спрямованих на забезпечення щоденних потреб через виробництво, розподіл та обмін. Він уперше акцентував, що економічне дослідження має зосереджуватися на вивченні зв'язку попиту та пропозиції на ринках окремих товарів і закономірностей формування цін.

11

Розділ I .


Коротка історична довідка

Альфред Маршалл народився 1842 р. Отримав освіту у Кембриджі. Його подальша професорська доля пов'язана із Брістольським, Оксфордським і Кембриджським університетами. А.Маршалл заснував Королівське економічне товариство, певний час працював у Королівській комісії праці. Він уперше застосував термін "економікс" замість "політична економія". Сучасні підручники з економічної теорії, за якими навчаються у школах та університетах Заходу, називаються "Економікс" (Есопотісз). Головна праця А.Маршалла "Принципи політичної економії" вийшла у 1890 р. Вона суттєво змінила напрям розвитку економічної науки, спрямувавши дослідження до мікроекономіки, тобто діяльності окремого підприємства, на окремі ринки і ціни конкретних товарів. Ця зміна була настільки важливою, що історики економічної думки застосували нове поняття - "маршалліанська революція" у науці.

Звернемося до популярного в усьому світі підручника "Есопотісз", написаного Полом Самуельсоном. Видатний економіст зазначає, що економічна теорія є наукою про використання людьми обмежених виробничих ресурсів для створення різних товарів і про розподіл їх між членами суспільства з метою споживання. Звернімо увагу, що це визначення найподібніше до того, з якого ми починали відповідь на питання "Що вивчає економічна наука?".Коротка історична довідка

Пол Самуельсон народився 1915 р. у США. Закінчив Чиказький університет, Гарвардську вищу школу. П.Самуель-сон понад півстоліття працював у Массачусет-ському технологічному інституті. Його економічні інтереси надто різноманітні: теорія споживання, економічна динаміка та рівновага, світова торгівля, фінанси. Підручник "Есопотісз", виданий уперше 1948 р., витримав десятки перевидань. У 1970 р. П.Самуельсон став лауреатом Нобелівської премії з економіки, а його науковий здобуток визначений так: "Внесок у підвищення рівня наукового аналізу в економічних науках". П.Самуельсон очолював "Міжнародну економічну асоціацію", був радником Президента США.2. Дійові особи (суб'єкти) економічних відносинМаючи певні уявлення про те, що вивчає економічна наука, можемо перейти до

12

Тема 1. .


наступного питання: дійові особи, або, як їх ще називають, суб'єкти економічних відносин.Економіка є такою складною системою, що в різних її проявах у різні часи ми знайдемо різних дійових осіб. Уявлення про суб'єктів економічного життя залежить і від кута зору, під яким бажаємо розглянути економіку, навіть від того, наскільки конкретно ми придивлятимемося до неї.У будь-якій економіці й в усі часи суб'єктами відносин були виробники та споживачі речей і послуг.Із розвитком ринкових відносин виробники стають продавцями,а споживачі - покупцями.Якщо розглянути ринкову економіку під кутом зору руху виробничих ресурсів, товарів і доходів, то її дійовими особами виступають домашні господарства, підприємства і держава (уряд). Мова про економічний зміст діяльності цих суб'єктів йтиме при детальному розгляді моделі ринкової системи.Коли вивчатимемо, як формуються доходи у ринковій економіці, то для нас важливими суб'єктами стануть підприємці та наймані працівники, власники грошей і власники землі.Вивчення конкретніших явищ ринкової економіки змусить нас розглянути роль торговців і банкірів, брокерів і дилерів, менеджерів (управляючих) і акціонерів (власників акцій) тощо.У міжнародних економічних відносинах беруть участь такі особливі економічні суб'єкти, як міжнародні торговельні та валютно- фінансові організації. Серед них Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та інші.В економіці, яка побудована на принципах, що відмінні від ринкових, зокрема у плановій, головними дійовими особами відносин були центральні органи управління, органи галузевого управління (міністерства), державні підприємства-виробники та окремі працівники.Отже, складність економічного життя суспільства зумовлює різноманітність його дійових осіб (суб'єктів економічних відносин).Ми вже знаємо, що вивчає економічна наука. Перед нами постає нове питання: "Для чого вивчають економічні явища?".

13

Розділ I .


Збирання фактів - це змалювання певних явищ, сфер економіки, їх аналіз і класифікація. Якщо, наприклад, аналізуємо сферу споживання, то нам необхідні факти про рівень доходів окремих споживачів, рівень цін на товари, структуру споживання певних сімей або верств суспільства. Економічна теорія - спроба пояснити певні явища. З цією метою факти впорядковуються, між фактами шукаються зв'язки, робляться певні узагальнення. Часто на ґрунті узагальнень створюються економічні моделі. Нехай на підставі фактів зроблений висновок про зниження рівня споживання населення на 15%. Фахівці шукають зв'язок цього явища з іншими. У нашому випадку це може бути інфляційне зростання цін, збільшення податків, зменшення державних пільг тощо. Для перевірки правильності припущення про причину зниження рівня споживання необхідно знову звернутися до фактів, які або спростовують, або підтверджують існування зв'язку між явищем, що досліджується, й іншими явищами. Це й відображає зворотна стрілка на графіку: від теорії до фактів. Суттєві повторювані зв'язки формулюються як принципи, закономірності, закони науки.Крім теорії у розумінні пояснення зв'язків між окремими явищами (теорія граничної корисності, теорія фірми тощо), існують теорії у розумінні системи поглядів, що засновані на певних вихідних положеннях. На ґрунті таких вихідних положень виникають учення, нові напрями досліджень, наукові школи - об'єднання науковців, що сповідують одні ідеї. Узагальнення про поведінку дійових осіб економіки, відображені у принципах, економічних законах, можуть бути використані при розробці політики. Економічні радники при вищих урядових особах, економічні розділи у програмах урядів, політичних партій тощо -явища звичайні. Але не завжди і не всі теорії втілюються у політиці урядів. Це зумовлюється, по-перше, тим, що існують різні і навіть протилежні пояснення одних і тих самих явищ. Наприклад, кризову ситуацію в Україні у 90-х роках представники різних політичних партій пояснюють по-різному. По-друге, жодна теорія не може передбачити всіх можливих змін в економічній ситуації. Тому в екстремальних ситуаціях, якими є ситуації економічних криз, іноді необхідно керуватися не лише теорією, а й потребами конкретного моменту. Якщо втілена в економічній політиці теорія не дає бажаних наслідків, тобто, якщо її пояснення дійсності не справджуються, то теорія корегується, оновлюється, іноді до старої назви теорії додається частка "нео" ("новий"), наприклад, неокласична економічна теорія. Це відображено на схемі зворотною стрілкою від економічної політики до етапу розробки теорії.Виходячи з двох ролей, які виконує економічна наука - пояснювати існуючу економічну дійсність та давати рекомендації щодо того, як діяти в певних економічних умовах - розрізняють позитивну та нормативну економічну теорію. Позитивна економічна теорія розкриває зміст економічних явищ, а нормативна дає рекомендації, формулює правила поведінки економічних суб'єктів.Завданням економічної науки як такої, що пояснює економічну дійсність, є розкриття економічних законів. Економічний закон - це суттєвий, повторюваний зв'язок між процесами та явищами. Прикладом такого зв'язку є залежність між ціною та попитом на товар: при зростанні ціни попит на нього з боку покупців зменшується. Економічні закони мають відмінності від законів, які вивчаються у природничих науках. Вони реалізуються (здійснюються) у масі явищ, їм підпорядковуються більшість випадків,

14

Тема 1. .


але можливі й винятки. Такі винятки не є типовими, наприклад, для законів фізики. Закон Всесвітнього тяжіння поширюється на всі об'єкти, що знаходяться на земній поверхні. Натомість, зв'язок між ціною і попитом може здійснюватися в конкретних випадках по-особливому. Зокрема, якщо йдеться про товар, від якого залежить наше життя та здоров'я, зростання ціни не змусить нас відмовитися від його споживання. Якщо купуються товари престижного попиту, то зростання ціни не стає на заваді для багатих людей, які прагнуть володіти певними речами, щоб демонструвати приналежність до певного прошарку суспільства тощо. Основна причина такої особливості економічних законів пов'язана з тим, що вони здійснюються через діяльність людей, наділених свідомістю, волею, власними уподобаннями та інтересами.3. Роль економічної науки в житті суспільства та окремої людиниРозглянемо, яке значення має економічна теорія в житті суспільства взагалі та окремої людини зокрема. Для цього скористаємося схемами (див. схеми 1.1.2 і 1.1.3).Розробка принципів, що стають основою економічної політики

=й=Н1 Пояснення до схеми Значення економічної науки в

житті суспільства проявляється, щонайменше, у двох напрямах: у розробці принципів, що стають основами економічної політики, і в сприянні демократизації суспільства.

Економічна наука пояснює зв'язки, допомагає зрозуміти такі загальносуспільні явища, як багатство і бідність, безробіття та інфляція, бюджетний дефіцит і державний борг. Знаючи їхню сутність і фактори впливу, можна прогнозувати розвиток подій, здійснювати певні заходи стимулювання або стримування, розвитку або гальмування, шукати ресурси для здійснення або змінювати форми організації. Економічна наука сприяє інформованості людей, а отже, і демократизації суспільного життя. Зокрема, суспільство з найнеобхід-нішим проявом демократичної організації - виборністю органів влади - передбачає економічну інформованість не лише тих, хто претендує на владу, але й тих, хто обирає претендентів. Урядовці, політичні діячі змушені давати відповідь на важливі економічні питання: чи можливе здійснення соціальних програм, що спричинило падіння курсу грошей, як доцільно змінити систему оподаткування тощо. Якщо найширші кола населення не матимуть хоча б загальних уявлень про зміст економічних явищ, то годі чекати свідомих дій під час виборчих кампаній, референдумів, інших загальнонаціональних або місцевих акцій. Економічна інформованість потрібна розвиненому суспільству, яке будує своє життя на демократичних засадах. Однак вона є зайвою у відсталих недемократичних суспільствах, які тримаються на економічній неосвіченості своїх громадян.Раціональна поведінка у 4 споживанні та використанні / індивідуальних заощаджень

15

Значення економічної науки для

суспільства взагалі

Сприяння економічній

інформованості та демократизації

суспільстваСхема 1.1.2

Розділ I .


Значення економічної науки у житті окремої людини

Уміння орієнтуватись у сфері бізнесу

Схема 1.1.3Пояснення до схеми Значення економічної науки в житті окремої людини має, щонайменше, три прояви: сприяння раціональній поведінці у сфері споживання, доцільному використанню індивідуальних заощаджень; вміння орієнтуватись у сфері бізнесу; допомога у прийнятті правильного рішення при виборі сфери діяльності. Обізнаність в економічній науці дає людині певні уявлення про те, чим може керуватися споживач, обираючи спосіб використання своїх доходів. Людина, яка розуміється на природі інфляції, знає функції різних ринкових установ: банків, акціонерних товариств, страхових компаній тощо, має шанс краще використати свої гроші і вберегтися від знецінення своїх заощаджень. Той, хто займається власною справою, бізнесом, має здійснювати власну господарську політику. Підприємець, що розуміє причини та наслідки економічних явищ, прийме краще рішення, ніж той, хто не знає цього. Обираючи свій життєвий шлях у молодому віці, свою майбутню професію, потрібно не лише враховувати власні уподобання, а й знати, які професії і чому найближчим часом можуть стати непотрібними, а які, навпаки, матимуть попит, де вища оплата праці, які ще, крім заробітної плати, існують законні джерела отримання доходів.4. Які засоби застосовують в економічному дослідженні?Арсенал засобів економічної науки є досить різноманітним. Це -класифікація явищ, абстрагування від другорядного, узагальнення тощо. Особлива роль тут належить економічному моделюванню.Класифікація. Класифікувати - розрізняти процеси та явища за певним критерієм (принципом). Зокрема, за рівнем доходів громадяни країни можуть бути поділені на тих, хто належить до певного прошарку суспільства: низькооплачуваних, середнього чи вищого. За рівнем прибутковості підприємства поділяють на збиткові, малорентабельні, високорентабельні.Абстракції'. Абстрагування передбачає ігнорування певних впливів, акцентування на чомусь одному. Отже, йдеться про певне спрощення дійсності. Але воно є необхідним, оскільки інакше у складному світі економіки було б неможливо виявити певні закономірності, порядок і логіку. Наприклад, якщо ми хочемо пояснити відмінності у продуктивності двох виробників, то нам слід зосередитися на головному: застосованих ними технологіях і способах організації виробництва. Таким чином реальна дійсність спрощується. Адже на рівень продуктивності можуть впливати кліматичні умови, взаємини з постачальниками, навіть настрої працівників певного підприємства. Але без такого абстрагування - спрощення — ми ніколи б не пояснили жодного явища, не виявили б жодної закономірності.Узагальнення. Тоді, коли досліджена достатня кількість фактів і виявлені повторювані зв'язки, можна узагальнювати або робити висновки, що стосуються певної групи явищ. Якщо, наприклад, велика кількість споживачів змінює

16

Розділ I .

Nу сфері бізнесу Прийняття

доцільних рішень при виборі сфери

зайнятості


структуру споживання під впливом зміни цін, то можна робити узагальнення про те, що ціни змінюють структуру споживання.Економічне моделювання. Моделі відображають головні взаємозв'язки між економічними величинами (змінними). При цьому розрізняють зовнішні змінні - процеси, що діють на досліджуване нами явище ззовні, та внутрішні змінні - процеси, що складають зміст досліджуваного явища. Модель показує, як зрушення у зовнішніх чинниках спричиняють зміни у внутрішніх.

17

Розділ I .


Спробуємо змоделювати економічний зміст досить простого явища: купівлі цукерок. Досвід багатьох поколінь покупців дає змогу узагальнити: попит на цукерки залежить від рівня їх цін і доходів споживачів. Це узагальнення можна формалізувати так:й = Р (Р, Іпс),де й - попит на цукерки; Р - ціна цукерок; Іпс - дохід споживачів.Тут Р та Іпс - зовнішні змінні, а й - внутрішня змінна, яка складає зміст явища купівлі.Зазвичай зв'язки економічних явищ ілюструють графіками.

Графічне зображення. Будь-який графік ілюструє залежність між двома величинами (змінними). Значення однієї величини відкладають на горизонтальній осі графіка, іншої - на вертикальній. Власне лінія графіка демонструє характер залежності між двома явищами. Спробуємо графічно зобразити залежність величини попиту на цукерки від ціни на них. Нехай на вертикальній осі будуть відкладатися значення цін, а на горизонтальній - кількість придбаних споживачами

цукерок. Залежність між цінами та кількістю є оберненою: чим нижчі ціни, тим більший попит на цукерки. Зобразимо це графічно.Кількість цукерок Графік 1.1.1Лінія йй графіка відображає попит на цукерки, який зростає, коли ціна стає меншою (рух від точки А до точки В).5. Зв'язки економічної науки з іншими наукамиКожна наука певним чином пов'язана з іншими. Існують, так звані, прикордонні сфери на межі наук, де дуже часто започатковуються нові напрями досліджень, нові науки, наприклад, біохімія, геофізика, економічна кібернетика тощо. Спробуємо у загальних рисах визначити, як пов'язана економічна наука з деякими іншими науками, скориставшись схемою 1.1.5.

Схема 1.1.518

Тема 1.1.


Зв'язки економічної науки з іншими наукамиПояснення до схеми Економічна наука найтісніше пов'язана з науками про суспільство: соціологією, політологією, правознавством. Вона має зв'язки з науками про людину і природу: географією, психологією, біологією. У сучасній економічній науці широко застосовуються математичні методи. Політологія - наука про характер, функції та органи держави, через які вона здійснює владу. Зв'язок між політологією та економічною наукою полягає у тому, що держава у сучасній економіці є важливою дійовою особою економічних процесів; її владні функції, між іншим, реалізуються й у корегуванні економіки, а економічною основою державної влади є державний бюджет, державний сектор економіки. Соціологія - наука про поділ суспільства на різні групи (за національною, майновою, віковою та іншими ознаками), їхню взаємодію та проблеми спільного життя людей як представників певних соціальних груп. Зв'язок між економічною теорією і соціологією досить очевидний: важливою складовою взаємодії, співжиття різних соціальних груп є економічні відносини. Право - наука про сукупність встановлених державою норм (юридичних законів), дотримання яких забезпечується заходами державного впливу. Зв'язок між економікою і правом реалізується у тому, що економічні відносини набувають правової форми. Будь-яка країна має закони про власність, організацію підприємств, оподаткування доходів тощо. Створюючи закони, фахівці спираються на реальні економічні процеси, ніби виводячи їх з економічного життя. З іншого боку, прийняті закони певним чином змінюють економічну ситуацію. Коли у вищому законодавчому органі країни ухвалюється закон, то завжди виникає питання, як його реалізація може змінити вже існуючі відносини: розподіл ресурсів і доходів, добробут окремих верств суспільства, економічне зростання тощо. Географія - наука про природні та територіально-виробничі комплекси, про розміщення, структуру природних ресурсів, їх економічну оцінку і раціональне використання. Економічна теорія та географія пов'язані між собою тим, що, хоча і з різних боків, обидві досліджують один об'єкт - земельні, сировинні, людські ресурси. Психологія - наука про закони відображення людиною навколишнього життя у процесі її діяльності (відчуття, пам'ять, мислення тощо). Економічну науку, як і психологію, цікавлять такі внутрішні регулятори діяльності людини, як її потреби, мотиви діяльності. Біологія - наука про будову і функції живих істот, їхнє походження і розвиток, зв'язки між собою й, так званою, неживою природою. Знання в галузі складових біології - генетики і селекції - використовуються для пошуку шляхів удосконалення агротехніки та біотехніки, що, з точки зору економіки, є резервом підвищення ефективності господарювання. Знання з фізіології людини, що ви-значають шляхи найліпшого використання її можливостей, необхідний для раціональної організації управління діяльністю трудових колективів. Знання з екології - науки про спосіб життя людських організмів, тварин і рослин у їхній залежності від стану зовнішнього середовища - використовуються в економіці для визначення меж розширення виробництва, застосування певних технологій.

19

Розділ І .


Математичні методи мають в економіці щонайширше застосування. На підтвердження цього звернемося до такого факту. Перші лауреати Нобелівської премії з економіки (1969 р.) - Ян Тінберген і Рагнар Фріш - отримали цю найвищу нагороду "за розробку математичних методів аналізу економічних процесів". У цьому підручнику ми не вдаватимемося до складної математики, але окремі поняття, з якими ви ознайомлені на уроках математики, будуть використані. Це сумарні й середні величини, відсотки певних величин, прирости, функції. Якщо географи для ілюстрації певних залежностей малюють карти та створюють макети рельєфів, фізики і хіміки будують схожі на іграшкові споруди, що відображають внутрішню будову атомів, молекул тощо, то економісти вдаються до графіків функцій. Так само це роблять математики. Мета графіків у підручнику з економіки - допомогти читачеві зрозуміти важливі зв'язки між економічними явищами.

20

Тема 1.1.


Підсумки теми0 Економічна теорія вивчає, як мають бути організовані виробництво, обмін продуктами праці, розподіл багатства, споживання в умовах обмежених

виробничих ресурсів для якнайповнішого задоволення різноманітних потреб. Проблема розподілу обмежених ресурсів за їх найкращого використання визначає предмет еко-номічної науки.Дійовими особами (суб'єктами) економічних відносин можуть бути: виробники і споживачі, покупці та продавці, домашні господарства, держава, підприємці та наймані працівники, власники грошей і землі, торговці та банкіри, органи управління, окремі виробничі колективи та окремі працівники тощо. Економічне дослідження розпочинається збиранням і обробкою фактів, продовжується створенням теорій і завершується обґрунтуванням певної економічної політики. Значення економічної теорії для суспільства в цілому проявляється через: а) розробку принципів, що складають основи економічної політики, дають можливість прогнозувати події та здійснювати запобіжні заходи; б) сприяння інформованості та демократизації суспільства. Значення економічної теорії у житті окремої людини проявляється у сприянні: а) раціональній поведінці у споживанні та використанні власних доходів і заощаджень; б) орієнтуванню у сфері бізнесу; в) правильним рішенням при виборі сфери зайнятості.В економічному дослідженні користуються різноманітними класифікаціями, абстрагуванням від несуттєвого, узагальненнями. Тут широко застосовуються моделювання і графічне зображення. Економічна наука певним чином пов'язана з іншими науками про суспільство, з науками про природу і людину, широко застосовує математичні методи.МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ З ТЕМИ Уявлення про предмет економічної науки дасть змогу свідомо сприймати всі наступні теми шкільного курсу економіки. Якщо ви пов'язуєте свою майбутню професію з економікою, мріючи стати менеджером, бухгалтером, податковим інспектором чи банкіром, то після з'ясування того, чим є економічне життя суспільства, ви або утвердитесь у своєму бажанні, або, навпаки, зміните його.

21

Розділ I .


Контрольні запитання та завданняДоповніть наведені визначення економічної науки:

а) економічна наука вивчає, як створюються і розподіляються про-дукти у суспільстві;б) економічна наука вивчає виробничі ресурси суспільства;в) економічна наука досліджує, як краще задовольняти потребилюдей.Ви знаєте, що предмет економічної науки різні дослідники у різні часи визначали неоднаково. Спробуйте пояснити, чим це зумовлено. Оберіть із наведених нижче пояснень ті, які, на вашу думку, точніше пояснюють відмінність у поглядах:а) соціальне походження або те, представником якої соціальноїверстви був той чи інший дослідник;б) час, в який формувалися погляди економіста;в) мета, якій він присвятив своє дослідження;г) рівень розвитку країни, де жив дослідник.Пригадавши один день із життя вашої родини, визначте, в яких випадках її члени ставали дійовими особами (суб'єктами) економічних відносин. В які відносини (виробництва, обміну, розподілу, споживання) вступали члени вашої родини? Яку роль відіграє класифікація у формуванні знань про економічне життя суспільства? Запропонуйте економічні критерії класифікації:а) вітчизняних виробників;б) продавців на ринку якогось товару, наприклад, взуття чи одягу;в) споживачів взуття чи одягу. Ви, напевно, захоплюєтесь якоюсь із наук шкільного циклу або маєте свої уподобання за його межами. Визначте ті зв'язки, які, можливо, існують міжвашим улюбленим предметом і економічною наукою.

Що далі?Поглиблення знань із питань, розглянутих у цій темі, передусім, пов'язане з

вивченням історії світової та вітчизняної економічної думки. Друга половина ХХ століття відзначилася виникненням нових теорій і економічних гіпотез, а сама економічна наука - ще більшою спрямованістю на дослідження правил економічної поведінки як окремих економічних суб'єктів, так і урядів держав. Це засвідчує роз-виток уявлень про предмет та мету економічної науки.Одним з найбільш цікавих, з точки зору визначення предмета економічної науки, є науковий напрям ХХ ст., що називається неоінсти-туціоналізмом. Зупинимось лише на деяких вихідних положеннях цієї теорії:предметом економічної науки є не економічні відносини самі по собі, а їх формування під впливом права, політики, психології тощо;в економічних дослідженнях необхідно робити акцент не на людину як носія приватних інтересів, а на суспільні інститути - державу, громадські, політичні, професійні об'єднання тощо ;механізм державного управління економікою є складнішим і цікавішим, ніж ринковий;розвиток суспільства, що втілюється у соціальних гарантіях добробуту для його членів, важливіший за його (суспільства) функціонування.

22

□

Тема 1.1.


Можна погоджуватись або не погоджуватись з такими уточненнями предмета економічної науки, але не можна не визнати оригінальність підходу.Тема 1.2. Зміст основних економічних процесів та явищ

Хоча економічні відносини дуже різноманітні, в їхскла-ді можна виокремити ті процеси і явища, які ми називаємо основними. Такими вони є тому, що, змальовуючи будь-яку економіку, у першу чергу, характеризуємо саме їх. До таких процесів і явищ належать виробництво та його складова - виробничі ресурси, створений продукт, економічна ефективність, розподіл створеного продукту та споживання. Порівнюючи різні економіки, зазвичай співставляють обсяг та якість виробничих ресурсів, рівень застосовуваних технологій, обсяги створеного продукту, рівень доходів та споживання. Після вивчення теми ви дізнаєтесь про: зміст виробництва й те, як воно може бути структуроване; зміст факторів (ресурсів) виробництва.Логіка теми

23

Розділ I .

Зміст основних економічних процесів та явищ

І. Загальні характеристики виробництваСучасна економіка охоплює виробництво десятки мільйонів окремих виробів. Саме така кількість товарів і послуг створюється в країнах з розвинутою економікою. Виробництво у широкому розумінні - це вирощування зерна і худоби, добування пального і сировини, створення верстатів і автомобілів, надання перукарських і ресторанних послуг, лікування й освіта, видавництво книжок і виконання музичних творів, розробка комп'ютерних програм і створення реклами тощо. Якби ця діяльність припинилася на певний час, то людство стало б перед загрозою соціально-культурної деградації і фізичного вимирання. У цьому сенсі виробництво є основою життя і розвитку будь-якого суспільства.Зміст виробництва. Для того, щоб зрозуміти зміст певного явища, необхідно розглянути його з різних боків, вивчивши елементи і зв'язки між ними.Виробництво має дві важливі сторони: воно одночасно є взаємодією людини з природою і сукупністю відносин міжлюдьми (див. схему 1.2.1).

Взаємодія людини 3 природою

Виробництво

Відносини міжлюдьми (виробничі відносини)

Схема 1.2.1 Дві сторони суспільного виробництваПояснення до схеми Для здійснення виробництва людина бере з природи мінеральні речовини, використовує землю, воду, атмосферу. Проблема взаємодії людини і природи включає два важливі моменти. По-перше, природні ресурси обмежені й, здебільшого, невідтворювані. Тому, чим інтенсивніше людина використовує, наприклад, сировинні ресурси, тим ближчим є момент їх вичерпання. Це породжує низку проблем: знаходження замінників природних речовин, створення ресурсоекономних технологій, повторне використання ресурсів тощо. По-друге, людина сама є частиною природи, тому зміни природного середовища є одночасно і змінами самої людини, її фізичного здоров'я та психічного стану. Взаємодія людини з природою в процесі виробництва породила низку екологічних проблем, від розв'язання яких залежить виживання людства. У процесі виробництва люди також вступають у відносини між собою з приводу привласнення ресурсів, організації виробничого процесу, управління. Такі відносини називаються виробничими. Розвиток виробництва - це одночасно й ускладнення та урізноманітнення виробничих відносин.Важливе місце у виробничих відносинах належить відносинам власності. У відносинах власності розрізняють юридичний та економічний бік.Юридичний бік власності відображений у затверджених державою законах про правила (порядок) володіння, користування, розпорядження виробничими ресурсами, створеними продуктами, грошовими коштами тощо. Володіння означає закріплене законом ставлення особи до об'єктів власності як до своїх. Користування передбачає здійснення права задовольнити власні потреби за рахунок об'єктів власності. Розпорядження означає, що власник визначає долю об'єкта власності - продає, передає, надає його в тимчасове користування тощо.

24

Тема 1.2.


Власність як економічне явище виникає лише за таких умов:існує там, де люди вступають в економічні відносини - виробляють, обмінюють, розподіляють, споживають тощо;передбачає реалізацію інтересів певних економічних суб'єктів -приватних осіб, колективів, держави;відповідає рівню розвитку технологій та наявним виробничим ресурсам.Суб'єктами відносин власності можуть бути: приватні особи (родини), колективи (виробників, споживачів, членів громадських організацій тощо), держава в особі органів центральної та місцевої влади. За критерієм суб'єктів розрізняють такі форми власності:приватну або особисту;колективнуяккооперативнутавласністьгромадськихорганізацій;- державну як загальнодержавну та комунальну. До об'єктів власності можуть належати:природні ресурси, передусім земля;ресурс праці, що втілюється у здатності людини виробляти блага;інтелектуальний ресурс - здатність продукувати нове знання, поширювати його, використовувати при вдосконаленні технологій виробництва і споживання;інформація - результат нагромадження певного обсягу знань, що, на відміну від більшості інших об'єктів власності, при споживанні не зникає, не зношується, а при поширенні усуспільстві сприяє розвиткові інтелектуального ресурсу;виробничі фонди - споруди, будівлі, комунікації, транспортні засоби, обладнання, устаткування, матеріали, сировина тощо;невиробничі фонди - житлові будинки та майно громадян, будинки та майно закладів освіти, культури, охорони здоров'я, мистецьких установ, наукових закладів тощо;нематеріальні активи - товарні знаки, торгові марки, програмне забезпечення, репутація підприємства (гудвіл) тощо;фінансові активи (фінансовий капітал) - акції, облігації, дери-вативи (ф'ючерси, форварди) тощо.Об'єкти власності формують національне багатство. Важливо знати кількісне співвідношення складових національного багатства. Нажаль, не всі елементи національного багатства можуть бути точно виміряні, тому користуються спрощеною структурою національного багатства. Структура національного багатства України у 2005 р. •ц=^т§ Пояснення до схеми: У структурі національного багатства України, яке на 2005 р. оцінювалось у 9,9 трлн грн, основна частка припадала на людський капітал. Але ця частка є меншою, ніжу країнах Північної Америки та Західної Європи. У складі фінансового капіталу враховані цінні папери, кредити та позики, а у складі резервних активів - монетарне золото, кошти в іноземній валюті, страхові резерви, сформовані страховиками країни. Розглянемо процес виробництва з боку елементів, що визначаютьйого технологічний бік. Скористаємося схемою.

25

Розділ I .

Змістосновнихекономічних процесів та явищ

І Елементи виробництва

Схема 1.2.3 Основні елементи процесу виробництваПояснення до схеми Основними елементами процесу виробництва є власне праця, засоби праці та

предмети праці. Праця, або цілеспрямована діяльність, передбачає застосування здібностей і трудових навичок людей, їхніх фізичних і розумових зусиль. Предмети праці - об'єкти цілеспрямованої діяльності людини: речовини природи у первісному або частково обробленому (напівфабрикати) вигляді. До предметів праці належать земля, сировина, матеріали тощо. Людина діє на предмети праці за допомогою засобів праці. Засоби праці включають машини, інструменти, обладнання, виробничі будівлі, нафто- та газопроводи, канали, мости, транспортні засоби, резервуари тощо. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва. Результатом виробництва є продукт. У ньому відображається праця: кваліфікована чи некваліфікована, продуктивна чи непродуктивна, а також стан засобів праці. Якщо праця, засоби та предмети праці були невисокої якості і до того ж погано зорганізованими, то матимемо низькі кількісні та якісні характеристики продукту.2. Технологічні способи виробництваСпосіб поєднання праці та засобів виробництва використовують як критерій при визначенні технологічних етапів розвитку виробництва, які дістали назву технологічних способів виробництва. За цим критерієм розрізняють такі технологічні способи виробництва: реміснича (інструментальна) технологія, машинне та сучасне автоматизоване виробництво. Реміснича технологія, заснована на ручній праці, -тривалий історичний період, аж до промислової революції кінця XVIII -початку XIX ст. Машинне виробництво, сформоване на машинній праці, охопило період з кінця XVIII ст. Сучасне автоматизоване виробництво, засноване на автоматизованій праці, розпочалося з середини 50-х років XX ст.Реміснича технологія відрізняється індивідуальною ручною працею як головним чинником виробництва та універсальними засобами праці (інструментами), рушієм яких є сила людських м'язів. Вищим щаблем ремісничої технології стають мануфактури середньовіччя.Машинне виробництво характеризується тим, що вплив людини на предмети праці здійснюється за допомогою машин, рушієм яких є вже не сила м'язів, а парова, пізніше— електрична енергія. На зміну індивідуальній приходить спеціалізована і кооперована праця людей, що обслуговують систему машин фабрики. Така праця вимагає чіткого узгодження й управління. Останнє стає справою фахівців-управлінців.Автоматизоване виробництво відрізняється тим, що у ньому контроль за роботою механізмів, якістю і дотриманням технологій, а також функції проектування, регулювання тощо відчужуються від людини. Вони передаються засобам автоматизації. Значна частина працівників тут зайнята у створенні та обробці інформації. На зміну

26

Тема 1.2.

ПрацяЗасоби праціПредмети праці—*»Процес виробництва Засоби виробництва

Змістосновнихекономічних процесів та явищ

пролетарям, що обслуговують машини, приходять когнетарії - люди, які обслуговують комп'ютери та автомати.Поняття та явище сучасного автоматизованого виробництва співвідносне з, так званими, п'ятим і шостим технологічними укладами. У розвинених країнах п'ятий уклад виникає у 80-х роках ХХ століття і відзначається тим, що основними джерелами розвитку для тих країн, де він є провідним, стають наукомісткі виробництва взагалі та інформаційні, комунікаційні та аерокосмічні технології, зокрема. Основи шостого укладу закладені на межі ХХ та ХХІ століть і пов'язані зі штучним інтелектом, біотехнологіями і генною інженерією. Про масштаби розвитку п'ятого і шостого укладів у 15-ти країнах Європейського Союзу (до приєднання у 2004 р. десяти нових членів) свідчать, зокрема, такі цифри: 45% усіх людей, що працюютьу промисловості, та 63% тих, хто зайнятий у сфері послуг, обслуговують наукомісткі та високотехно-логічні виробництва. В Україні, за даними 2003 року, цей показник досяг лише 2,4%.

3. Організаційні форми виробництваЗміст виробництва розкривається також у його організаційних формах, до яких належать: поділ праці, обмін діяльністю, управління.

27

Тема 1.2.

Змістосновнихекономічнихпроцесів та явищ

Поділ праці передбачає спеціалізацію, тобто закріплення людей за певними виробництвами або видами діяльності. Спеціалізація може здійснюватися на загальнонаціональному рівні, коли формуються певні співвідношення галузей або об'єднань галузей (легка, харчова, добувна промисловості, машинобудування або матеріальне виробництво, сфера послуг). Тим часом спеціалізація здійснюється і в межах певної галузі (господарства, які спеціалізуються на тваринництві, землеробстві, бджільництві та ін. галузях господарства). Спеціалізація може існувати в межах одного підприємства, де окремі люди зосереджуються на створенні певних елементів, деталей кінцевого продукту або виконують окремі операції, як це відбувається на конвеєрі.Коротка історична довідкаПоділ праці, спеціалізація були предметом особливої уваги у праці Адама Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів". У ній він визначив спеціалізацію як "ключ до багатства націй", що створює передумови підвищення продуктивності праці. Пояснення вищезазначеного випливає з досліджених Смітом переваг спеціалізації. До них він відніс таке:а) там, де є багато видів діяльності, люди вільні обрати ті, які їмнайбільш до вподоби;б) при щоденному використанні одних і тих самих засобів працінагромаджується досвід і зростає ефективність застосування цихзасобів;в) спеціалізацію можна поєднати з механізацією;г) повторення одних і тих самих операцій призводить до підви-щення професійного рівня працівників. Обмін діяльністю є зворотним боком спеціалізації: там, де існує закріплення людей за певними функціями, необхідне їх об'єднання (кооперація). Кооперація має такі самі рівні, як і спеціалізація: кооперація на загальнонаціональному рівні, галузевому та на рівні окремого підприємства. Використання засобів виробництва там, де є спеціалізація і кооперація, передбачає певну координацію дій всіх учасників виробництва, наявність узгоджуючого центру. Процес координації та узгодження називається управлінням. Розвиток виробництв

28

Тема 1.2.


спричинив зростання ролі управління і виникнення специфічної професії - менеджера, людини, фах якої полягає в умінні розподіляти засоби виробництва та людей, поєднувати їхню діяльність, спрямовувати на досягнення визначених цілей.4. Структура виробництваВиробництво може бути структуроване по-різному. Важливим підходом є його розгляд з точки зору поділу на матеріальне та нематеріальне.

Матеріальне виробництво охоплює ті підприємства й галузі, що виробляють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво), а також ті, що виробляють матеріальні послуги (транспорт, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання та збут тощо). Ш Нематеріальне виробництво охоплює галузі, в яких створюються нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надаються нематеріальні послуги (охорона здоров'я, освіта, наукове консультування та ін.).Ш Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг формує сферу послуг.У розвинутих країнах частка сфери послуг у загальному вироб-ництві переважає. Про це свідчать такі дані початку ХХІ століття: Великобританія - 74 %

Німеччина - 71 %Франція - 74 %

США - 73 % Японія - 62 %

В Україні у сфері матеріального виробництва в 2003 р. працювало близько 65% населення. Така пропорція свідчить про недостатній розвиток нематеріального виробництва, зокрема, сфери послуг. Водночас це є свідченням низької продуктивності праці у сфері матеріального виробництва, яка охоплює більшу частину зайнятих у галузях економіки.Крім поділу на матеріальне та нематеріальне, існує поділ виробництва на первинне, вторинне та третинне (див. схему 1.2.6). Такий підхід не означає, що якійсь сфері надаються переваги. Він лише підкреслює характер зв'язку між сферами.

29

Розділ I .

Сферапослуг

Матеріальних послуг

Схема 1.2.5

Пояснення до схеми

Змістосновнихекономічнихпроцесів та явищ

30

Тема 1.2.

Схема 1.2.6•й=% Пояснення до схемиШ Поділ виробництва на первинне, вторинне та третинне свідчить про те, що одні види виробничої діяльності є похідними від інших.Ш Первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належить сільське господарство (землеробство та тваринництво), гірничодобувна промисловість, золотодобувне виробництво, лісництво, рибальство.Ш Вторинне виробництво ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво.Ш Третинне виробництво, що є похідним від первинного та вторинного, - це створення різноманітних послуг. Останні поділяються на такі, що обслуговують виробництво, та на особисті.Сукупність підприємств, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру. Це - підприємства транспорту, зв'язку, торгівлі, фінансово-кредитної сфери, інформації, реклами тощо.Послуги виробничого характеру надають оптові та роздрібні торговці, банкір, страховий та рекламний агенти, брокер, водій та зв'язківець.Соціальна інфраструктура охоплює ті підприємства, які безпосередньо впливають на стан і розвиток окремих людей, надаючи їм нематеріальні форми багатства, і задовольняють соціальні та духовні потреби. Це - охорона здоров'я, фізична культура, освіта, житлово-комунальне і побутове обслуговування, пасажирський транспорт і зв'язок, культура і мистецтво тощо. Отже, в соціальній інфраструктурі створюються соціальні послуги. Праця в цих галузях є суспільно необхідною і корисною. Закономірним є те, що в розвинутих країнах соціальна інфраструктура перетворилася у могутній сектор виробництва, що досить швидко зростає. Зокрема, кількість зайнятихлише у секторі приватних послуг США впродовж 1980-1995 років зросла так: у сфері охорони здоров'я - на 60%, у готельному господарстві — понад 50%, в освіті - на 40%, у роздрібній торгівлі — приблизно на30%.5. Фактори (ресурси) виробництваПроцес виробництва завжди є результатом взаємодії відповідних факторів, які в економічній науці одержали назву фактори (ресурси) виробництва. Останні поділяють на дві великі групи: матеріально-речові та особисті. У свою чергу, матеріально-речові фактори поділяються на засоби виробництва, створені людиною (капітал), і природні фактори, що об'єднуються поняттям "земля". Особистий фактор визначається поняттям "праця".Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст, класик економічної науки Вільям Петті ще в XVII ст. підкреслював, що земля - мати багатства. І понині значення цього фактора не зменшується. Земля - це засіб праці, створений природою. Поняття "земля" як фактор виробництва має широкий зміст: земля є одночасно операційним базисом виробництва (у промисло-вості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля - це й основний засіб праці, і

предмет праці. Природа зробила різні землі якісно неоднаковими. З метою диференціації земель щодо продуктивності розробляють кадастри - бальні оцінки різнихземельних ділянок.Праця як фактор виробництва охоплює людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничий досвід зайнятих у виробництві. Відомо, що з розвитком виробництва вдосконалюються й істотно змінюються засоби виробництва, виникає повністю автоматизоване і роботизоване виробництво, нетрудомісткі технології тощо. Але роль особистого фактора при цьому не тільки не зменшується, а за деяких умов і зростає. Зумовлюється це такими обставинами. По-перше, під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюються засоби виробництва і технології, відповідно виникає потреба у вищій кваліфікації працівників. По-друге, виробництво стає дедалі більш наукомістким, тобто таким, що потребує наукового забезпечення. По-третє, виробництво розв'язує складніші завдання, орієнтовані на зростаючі потреби людей і все більше обмежені ресурси, отже, досконалішим має бути й управління. По-четверте, збільшується частка ризикових виробництв (наприклад, атомна енергетика), що вимагає від людини не лише високої кваліфікації, а й значного психічного напруження.Зростання ролі особистого фактора висуває нові вимоги не лише до кваліфікації компетентності та знань працівників, а й до загальноосвітнього рівня. Культурна, освічена людина інакше розуміє відповідальність, є ініціативнішою, вимогливішою до себе. Основи знань з багатьох наук людина здобуває в школі, там же закладаються основи її світогляду. Тому школа відіграє не меншу роль у творенні майбутнього фахівця, ніж, скажімо, професійне училище, коледж чи університет.Капітал (матеріальний або фізичний) як фактор виробництва -це засоби виробництва, що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення речей і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, сформований. Капітал існує у продуктивному використанні саме тоді, коли його власники одержують доходи від користування та володіння своїм майном. Частина цих доходів повертається у виробництво, нагромаджуючи капітал і забезпечуючи кошти для вдосконалення виробництва.Якщо засоби виробництва не використовуються у створенні речей і послуг, то вони не є капіталом. Нагромадження засобів виробництва у випадку, коли таке виробництво стає збитковим, втрачає для їх власника будь-який сенс.Капітал - засоби та предмети праці - перебуває у процесі постійних змін, що втілюються у переході до вищих технологічних укладів.Крім трьох уже згаданих факторів (ресурсів) виробництва - землі, праці та капіталу, існує особливий, четвертий фактор: здатність до підприємництва. Він знаходить своє матеріальне втілення лише у кінцевих результатах виробництва - у доході, який отримує підприємець. Роль здатності до підприємництва надзвичайно важлива. Для того, щоб якась справа (бізнес) була започаткована, хтось має вия-вити ініціативу, відшукати незадоволену потребу, придбати засоби виробництва, найняти людей. Щоб розпочате виробництво продовжувало діяти і розвивалось, його необхідно щоденно організовувати. А для процвітання справи хтось має ризикувати: знаходити додаткові джерела фінансування, вчасно скорочувати або розгортати виробництво тощо. Всі ці здібності і навички й охоплюються поняттям

"підприємництво". Здатність до підприємництва є рідкісним талантом, яким володіє незначна частина людей. Учені вважають, що лише 5-7% громадян країни мають природну здатність до підприємництва. Якщо врахувати те, що не всі ті, хто має цей талант від природи, правильно обирають свою професію, здобувають необхідну освіту, то зрозуміло, чому справжні підприємці є багатством нації. Детальніше зміст явища підприємництва розглядатиметься у подальших розділах підручника.Економічна наука з другої половини ХХ ст. виокремлює ще два важливі фактори (ресурси) сучасного виробництва - людський капітал та соціальний капітал.Людський капітал близький, але не тотожний за своїм змістом поняттю "ресурс праці". Носіями людського капіталу є працівники, що мають сучасні знання, навички та мотиви до трудової діяльності. Вважається, що нагромадження людського капіталу передбачає розвиток системи освіти, культури, підвищення кваліфікації, охорони здоров'я, інформаційної мережі. Отже, більший потенціал людського капіталу має та країна, в економіці якої зайняті працівники з такими рисами, як освіченість, здатність пристосовуватися до технологічних змін, гарний фізичний стан, поінформованість щодо потреб ринку праці.Соціальний капітал - це такі відносини між учасниками процесу виробництва, які ґрунтуються на довірі та співробітництві, передбачають створення можливостей вільного доступу до освіти і культури усім громадянам. Соціальний капітал дуже важко виміряти. Але наслідком його нагромадження, а отже, створення відносин, що передбачають довіру і співробітництво у виробництві, стає прискорення со-ціального, економічного і технічного розвитку. Яскраві приклади такого розвитку у другій половині ХХ ст. демонстрували, наприклад, Німеччина та Японія, які завдячують своїм прискореним розвитком саме розбудові таких відносин.6. Продукт та ефективність виробництваПродукт, який є результатом виробництва, можна класифікувати за видами (сферами) економічної діяльності та за призначенням. За видами економічної діяльності розрізняють продукцію:добувної промисловості;обробної промисловості;будівництва;оптової й роздрібної торгівлі;транспорту й зв'язку;освіти;охорони здоров'я тощо.У кожній із згаданих сфер діяльності використовується певна частина ресурсів, особливі технології і створюється свій особливий продукт.За призначенням розрізняють:засоби виробництва (інвестиційні товари) та виробничі послуги;предмети споживання та особисті послуги.Призначенням засобів виробництва та виробничих послуг є забезпечення неперервності процесувиробництва. Адже засоби виробництва зношуються, стають технічно застарілими. Тому їх необхідно поновлювати, а для розширення обсягів виробництва й нагромаджувати. Призначенням предметів споживання і особистих послуг є задоволення потреб людей. Саме ці потреби визначають основну мету

виробництва.Ефективність виробництва. Оскільки усі виробничі ресурси є обмеженими, то важливо знати, чи ефективно вони використовуються.Ефективність у загальному сенсі - це співвідношення між результатами виробничої діяльності та витратами ресурсів. На практиці використовуються різні показники для оцінки ефективності, але завжди у чисельнику формули міститься результат, а у знаменнику - витрати на його досягнення. Найважливішими серед показників ефективності є продуктивність праці та віддача від матеріального капіталу (фондо-віддача).Продуктивність праці (Еі) стосується ресурсу праці і оцінюється за формулою:де О - створений продукт, і - витрати праці.Витрати праці можуть оцінюватися або в одиницяхвідпрацьованих годин, або у кількості робітників, що залучалися до створення продукту.Приклад. Нехай ми оцінюємо ефективність роботи бригади з 4-х працівників палітурної майстерні, що роблять обкладинки для книжок упродовж одного робочого дня. За цей час було «зшито» 240 книжок. Продуктивність праці може бути виміряна двома способами:240Е, = = 60 книжок.1 4 240Е, = = 30 книжок.1 8Перший результат оцінки продуктивності праці дає підстави для висновку, що кожний працівникбригади робить упродовждня палітурки для 60 книжок, а другий результат - що за годину бригада зшиває 30 книжок. Залежно від того, яке завдання ми маємо - визначити середню продуктивність праці одного працівника, чи результати роботи за одну годину робочого часу - буде використовуватися або перший, або другий показник.Віддача від матеріального капіталу, або фондовіддача (Ек) стосується ресурсу капітал і оцінюється за формулою:де - витрати основного капіталу, представленого верстатами, обладнанням, устаткуванням, транспортними засобами тощо. Зазвичай, для розрахунку віддачі від капіталу (фондовіддачі) необхідна інформація про грошову оцінку тієї продукції, яка була створена, та про вартість того обладнання, устаткування тощо, яке при цьому використовувалося. Якщо ж ми знаємо тільки те, скільки одиниць обладнання було використано, то розрахунок буде здійснюватися на одиницю використаного капіталу.Приклад. Нехай йдеться про ту ж саму палітурну майстерню, що й у прикладі для розрахунку продуктивності праці. Бригада з 4-х палітурників працювала з використанням трьох верстатів.Ефективність матеріального капіталу упродовж одного дня можна оцінити так:240Ек = = 80 книжок.к 3Одержаний результат дає нам підстави для висновку, що віддача з одного верстата за день роботи становила 80 книжок.

Виникає природне запитання: для чого потрібні розрахунки ефективності?Вони потрібні для здійснення порівнянь результатів роботи працівників або обладнання в різні періоди часу, або на різних підприємствах.Знову звернемося до прикладу палітурної майстерні. Нехай нам відомо, що раніше один працівник палітурної майстерні в середньому робив 58 обкладинок для книжок за день. Отже, якщо показник досяг 60 обкладинок, то це свідчить про зростання продуктивності праці і може оцінюватися як позитивне явище. Однак, якщо відомо, що в іншій, конкуруючій з нашою, майстерні працівник робить в середньому 62 обкладинки за день, то це є сигналом до того, що необхідно шукати шляхи до зростання продуктивності праці. Такими шляхами можуть бути:краща організація праці й управляння всередині колективу;придбання нового обладнання;вища кваліфікація працівників;створення більшої матеріальної зацікавленості працівників у кінцевих результатах їх діяльності тощо.7. Взаємозв'язок основних виробничих процесів -виробництва, споживання та розподілуВиробництво у будь-якому суспільстві здійснюється заради споживання. В іншому випадку, виробництво втрачає сенс.Споживання передбачає використання споживчих якостей товарів та послуг. Саме воно робить можливим існування людини як біологічної істоти та члена суспільства. За критерієм того, що споживається, розрізняють такі види споживання:товарів довгострокового користування - авто, будинки, меблі, побутова техніка з терміном більше року;товарів короткострокового користування - їжа, одяг тощо;- особисті послуги - лікарів, вчителів, юристів тощо. Структура споживання віддзеркалює рівень (якість) життя. Маємона увазі те, що у розвинених країн частка витрат родини на харчування, зазвичай, не перевищує 20%, натомість вартість споживання послуг перевищує 50% витрат. У бідних країнах, навпаки, вартість харчування перевищує 50%, що є свідченням низького рівня споживання.Зв'язок виробництва та споживання опосередкований розподілом. Розподіл передбачає формування доходів суб'єктів економічних відносин. Саме доходи забезпечують відшкодування витрат на споживання. Розподіл передбачає формування первинних доходів - зарплата, прибуток, відсоток на вкладений капітал та вторинних - пенсії, стипендії, допомоги з безробіття, інші доходи. Доходи не лише витрачаються на споживання, а й на заощадження. За економічним змістом заощадження є відкладеним споживанням. Адже, не витрачаючи усі доходи сьогодні, ми прагнемо збільшити свої статки і споживання у майбутньому.Зв'язок трьох основних економічних процесів - виробництва, споживання і розподілу - представляє така схема.

Виробництво —► Розподіл —► СпоживанняСхема 1.2.7Пояснення до схеми

Схема ілюструє взаємний (прямий та обернений) зв'язок трьох економічних процесів - виробництва, розподілу, споживання. Роль опосередковуючої ланки між виробництвом та споживанням виконує розподіл, у межах якого формуються доходи економічних суб'єктів. Обернений зв'язок між споживанням і виробництвом (стрілка від споживання до виробництва) означає, що доцільність виробництва перевіряється тим, чи був спожитий створений у процесі виробництва продукт.Підсумки теми Виробництво - цілеспрямована діяльність людей, які мають на метістворити споживчі блага для задоволення потреб. 0 Зміст виробництва може розкриватися за трьома напрямами:а) взаємодія людини з природою і сукупність відносин міжлюдьми;б) поєднання таких основних елементів, як праця, засоби праці тапредмети праці, результатом чого є продукт; в) єдність організа-ційних форм виробництва: поділу праці (спеціалізації), обмінудіяльністю (кооперації) та управління. Можливі різні підходи доструктурування виробництва: а) поділ на матеріальне та немате-ріальне; б) поділ на первинне (пов'язане з безпосереднім привла-сненням продуктів природи), вторинне (зайняте обробкою про-дуктів первинного виробництва) та третинне, що охоплює сферупослуг. У свою чергу, сфера послуг включає виробничу і соціальнуінфраструктури.0 Факторами виробництва є земля, праця, капітал, здатність до підприємництва.Земля - це узагальнююче визначення всієї сукупності ресурсів, які людина, розпочинаючи виробництво, бере у природи. Це орні землі, територія, на якій розміщується виробництво, родовища мінеральних ресурсів, води, ліси тощо.Праця - це узагальнююче визначення людських ресурсів, залучених до виробництва. Людські ресурси охоплюють фізичні та розумові здібності людей, їхній освітній і професійний рівень, виробничий досвід.Капітал - це узагальнююче визначення майна (засобів виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам, і використовується для створення речей і послуг. Матеріально-речовий зміст капіталу становлять засоби виробництва. Капітал існує у процесі продуктивного використання тоді, коли приносить своїм власникам дохід. Особливим фактором виробництва є здатність до підприємництва, яка розкривається через сукупність таких здібностей людей, як уміння виявляти ініціативу в налагодженні справи, організовувати процес виробництва, ризикувати в момент його організації чи перебудови.МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ З ТЕМИ о Знання щодо структури сучасного виробництва, одержані при вивченні теми, можуть допомогти визначити професійне спрямування та місце (сферу) майбутнього працевлаштування.о Уявлення про зміст та форми організації, про структуру виробництва допоможе вам, якщо ви збираєтесь зайнятись підприємницькою діяльністю.

ЖІД, Контрольні запитання та завданняПГ ~ Земля одночасно є і засобом, і предметом праці. Запропонуйте для розгляду дві конкретні ситуації: коли земля є засобом праці і коли вона є її предметом.Як би ви пояснили те, що, незважаючи на вдосконалення засобів виробництва, впровадження у виробництво автоматів та комп'ютерних технологій, роль людини у виробництві не зменшується?Зайняте населення України у 2000 і 2007 рр. було розподілене за галузями:

Галузі 2000 2007Кількість осіб, тис.

% Кількість осіб, тис.

%

Промисловість 4598,3 3973,0Сільське господарство 4334,1 3468,1Будівництво 903,6 1030,2Транспорт і зв'язок 1355,0 1451,9Торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку; діяльність готелів і ресторанів

3121,3 4564,4

Охорона здоров'я, соціальна допомога

1379,6 1359,0

Освіта 1609,7 1693,7Державне управління 1198,6 1036,4Інші види економічної діяльності

1674,8 2328,0

Разом 20175,0 20904,7Виконайте такі завдання:заповніть колонки, тобто розрахуйте, який відсоток становили зайняті у кожній із галузей;визначте, які зміни у структурі зайнятості відбулися за 19902000 рр.Виходячи з визначення капіталу, запропонованого у тексті, дайте відповідь на питання.

Чи можуть вважатися капіталом засоби виробництва, що не використовуються для створення речей і послуг?Чи є капіталом засоби виробництва збиткового підприємства?Чому власник капіталу зацікавлений у його збільшенні (нагромадженні)?Чи може природа створювати капітал?В яких випадках комп'ютер і принтер стають капіталом?П Розрахуйте ефективність праці одного робітника за годину, якщо у виробничому процесі брало участь 10 осіб, що працювали 3 повних робочих дня і виробили 480 одиниць продукції.Я Визначте, який продукт може бути створений з використанням 15 одиниць

фізичного капіталу, якщо фондовіддача становить 15 одиниць продукції.Що далі?Питання "що далі?" у темі, присвяченій виробництву, слід пов'язати з

перспективами його розвитку. Такими для п'ятого та шостого технологічних укладів є Інтернет-комп'ютерні технології (ІКТ). Назвемо лише деякі види діяльності, пов'язані з ІКТ. Це:розробка, впровадження і супровід програмних продуктів;електронна комерція;комп'ютерна верстка, У WЕВ-дизайн та обробка цифрових зображень;Інтернет-агентства;Інтернет-реклама та Інтернет-маркетинг;переклади і адаптація;Інтернет-консалтинг;супроводження і підтримка \ЕВ-сайтів;дистанційне навчання;дистрибуція програмного забезпечення і провайдерство.В Україні у 2004 році за кількістю фірм у сфері Інтернет-комп'ю-терних технологій на перших місцях були такі виробництва, як \ЕВ-дизайн, провайдерство та роздрібна торгівля програмним забезпеченням. ІКТ - це така частина сучасної економіки, в якій суттєво змінюється зміст і характер праці, вона потребує іншої організації виробництва й управління. Осмислення та узагальнення всіх наслідків, пов'язаних з ІКТ, - справа майбутнього.

□


Довічна важливість (актуальність) економічної науки пов'язана з двома обставинами: непогамовністю (необмеженістю) і постійною змінюваністю потреб, з одного боку, та обмеженістю ресурсів — з другого. Якби потреби були обмежені і структурно незмінні, а ресурси, навпаки, безмежні, то в економічної науки могло б не бути предмета дослідження. Це, зокрема, випливає із визначення того, що саме економічну науку цікавлять способи якнайповнішого задоволення потреб людей за обмежених ресурсів. Наше подальше вивчення економіки передбачає з'ясування того, що є потребою в економічному сенсі.^ Після вивчення теми ви дізнаєтесь:Споживчі блага -засоби задоволення потреб& що таке потреби та споживчі блага якзасоби їхнього задоволення; & як класифікують потреби та споживчі блага; & що спонукає споживача у його виборі певних товарів і послуг; & як споживач може досягати найбільшого задоволення від споживання товарів і послуг. Логіка темиПотреби|та їх | класифікаціяПроявибезмежності потребОзнаки раціонального І споживача іЗакон спадної граничної корисності у поясненні поведінки споживачаІ.Зміст потребВ економічній теорії потреба цікавить нас як чинник доцільної поведінки споживача. Останній є суб'єктом економічних відносин за всіх часів та будь-яких економічних систем.Щоб з'ясувати зміст поняття "потреба", звернемося до різних значень англійського слова "мапї". \Л/апї — потреба — в той же час перекладається як необхідність у чомусь, бажання, нестача чогось. Ці різні значення слова якраз і відбивають певні сторони змісту власне явища потреба.Потреба — це прояв необхідності певних речей, бажання володіти ними, відчуття нестачі, якщо це бажання лишається незадоволеним.Потреби надзвичайно різноманітні. Тому існують різні підходи (критерії) щодо їхньої класифікації.За характером виникнення потреби поділяють на базові та такі, що породжені розвитком цивілізації. Базові потреби — у повітрі, воді, їжі, захисті від різних погодних проявів — виникають із необхідності підтримання життя людини як біологічної істоти.Водночас існують потреби, породжені розвитком цивілізації. Так, ми бажаємо не просто захисту від дощу та вітру, а комфортабельного житла з усіма зручностями, не просто одягу, а таких речей, що відповідають сучасній моді. Ми хочемо розваг і спілкування у вільний час. Нам необхідні певний освітній рівень, сучасне медичне обслуговування, своєчасна інформація з радіо, газет і телебачення, транспортні послуги тощо.За нагальністю задоволення потреби поділяють на першочергові (їжа, одяг, житло, елементарна медична допомога) і такі, щозадоволь-няються предметами розкоші (коштовні прикраси, хутро, екзотичні розваги). Такий поділ є досить умовним. Адже те, що могло розглядатися колись як розкіш, з часом перетворюється для більшості людей

39

Розділ I .

Споживач в економіці: його поведінка та особливості вибору

на предмет першої необхідності. Наприклад, телевізори, холодильники, які півстоліття тому були винятком у побуті, тепер стали невід'ємною його частиною. З іншого боку, те, що є предметом розкоші для людини з одним рівнем доходів, може бути предметом необхідності для людини з більш високим рівнем доходів. Це саме стосується й окремих країн. Автомобіль, власний будинок, відеотехніка, персональний комп'ютер — речі, що є звичайними предметами повсякденного вжитку в розвинутих країнах. Для більшості громадян України ці речі є нині недосяжними.За засобами, що забезпечують задоволення потреб, останні поділяються на матеріальні та нематеріальні. Матеріальні потреби задовольняються тим, що має матеріальне втілення, уречевлення: потреба в їжі — хлібом, в одязі — костюмом або сукнею, в житлі — квадратними метрами житлової площі тощо. До нематеріальних потреб належать передусім ті, які задовольняються послугами освіти, культури, мистецтва. На задоволення цих потреб працюють також транспорт і телефонний зв'язок, юридичні служби та страхові установи.За способом задоволення потреби поділяють на індивідуальні та колективні. З природи людини як особистості випливає необхідність відособленого задоволення деяких потреб, наприклад, в одязі та житлі. Інші потреби можуть задовольнятися разом. Це — потреби у безпеці, громадському порядку, у незабрудненому навколишньому сере-довищі. Поряд з цим є і такі потреби, що можуть задовольнятись іосібно, і разом. Це — потреби у транспорті, харчуванні, освіті, відпочинку. Співвідношення індивідуальних і колективних потреб значною мірою залежить від рівня багатства суспільства. З підвищенням цього рівня деякі потреби, що раніше задовольнялися колективно, починають задовольнятись осібно. Це стосується, зокрема, транспорту, житла, відпочинку. Часто саме бідність змушує суспільство вдаватись до гуртожитків як засобу вирішення житлової проблеми замість окремих осель для окремих сімей або масового громадського транспорту як засобу перевезень замість власних автомобілів.Західні економісти часто користуються, так званою, "пірамідою потреб за Маслоу". Це своєрідна класифікація, створена за критерієм значущості та ієрархії потреб. В основу цієї піраміди покладені фізіологічні потреби та потреби у гарантіях. На її другому поверсі — потреби у спілкуванні, на третьому — потреби у визнанні, нарешті, на четвертому — потреби у самореалізації. На перший погляд, класифікація потреб за Маслоу далека від економіки. Але таке уявлення не зовсім правильне. Не лише потреби першого поверху, а й вищих поверхів задовольняються через економічні відносини, а саме: через ту їхню частину, яка стосується управління.Що дають для розуміння поведінки споживача на ринку наведені вище класифікації потреб? Кожна з них може слугувати підставою для певних передбачень. Зрозуміло, що існує зв'язок між багатством суспільства і структурою потреб. Зокрема, чим багатшим стає суспільство, чим вищий рівень доходів його громадян, тим більшою буде частка потреб вищого рівня, а саме тих, що породжені розвитком цивілізації, задовольняються у сфері послуг і через споживання, так званих, предметів розкоші.2. Споживчі благаСвої потреби ми задовольняємо за допомогою речей і послуг. Саме вони є носіями споживчих благ, що зображено на схемі 1.3.1.

40

Тема 1.3.


41

Товари виробничого призначення

Товари особистого споживання

Виробничі (комерційні)

послуги

Особисті послуги

Розділ I .


Пояснення до схеми Носіями споживчих благ є: товари особистого споживання, товари виробничого призначення, особисті послуги, комерційні послуги. Товари особистого споживання безпосередньо задовольняють базові потреби (в їжі, одязі, житлі, меблях) або ж роблять наше життя змістовнішим і багатшим (особисті транспортні засоби, побутова техніка тощо). і Товари виробничого призначення не беруть безпосередньої участі у задоволенні потреб споживачів, але вони роблять це опосередковано, тобто стають частиною виробничих ресурсів. Це товари у вигляді сировини та матеріалів, машин та устаткування, будівель заводів та офісів, обладнання залізниць і електростанцій тощо. і Особисті послуги мають задовольняти наші потреби безпосередньо і спрямовуватися на кожного споживача зокрема. Такі послуги ми отримуємо від лікаря і вчителя, адвоката і перукаря. і Послуги виробничого (комерційного) призначення є невід'ємною частиною сучасного виробництва. Це — інформаційне забезпечення і банківські послуги, послуги транспорту, торгівлі, страхування виробничого ризику та прибутків і засобів виробництва. Метою виробництва у широкому розумінні — як сукупності, або системи виробництва — є створення усієї різноманітності речей і послуг, що задовольняють потреби.Здатність речі або послуги задовольняти певну потребу називається корисністю (иШту — англійською мовою). Речі та послуги, що мають корисність, називаються споживчим благом.3. Безмежність потребПотреби людей безмежні. Ця безмежність породжена, по-перше, людською фантазією. По-друге, на потреби в ринковій економіці впливає конкуренція виробників, які постійно пропонують нові споживчі блага. По-третє, сучасні комунікації, зокрема засоби масової інформації, стимулюють потяг людини до нових потреб або нових способів задоволення старих.Змальована ситуація безмежності потреб є характерною для вільних, конкурентних, демократичних, відкритих, отже, багатихсуспільств. Поряд з такими існують й інші суспільства, що через економічні та ідеологічні причини уніфікують потреби, проголошуючи невибагливість у споживанні нормою життя. Це здебільшого суспільства, які називали себе соціалістичними. Сьогодні в Україні ми маємо наслідки, так званого, соціалістичного способу життя, тому можемо щодо більшості населення спостерігати обмеженість можливостей та уніфіко-ваність споживання. Маємо на увазі райони однакової забудови у різних містах, схоже обладнання помешкань, близький за змістом і характером використання, такзваний, вільний час. Був час, коли вимагалась й однаковість думок, оцінок явищ культурного і громадського життя суспільства. На щастя, останнє вже відходить у минуле. Але загалом обмеженість потреб і способів їхнього задоволення залиши-лась. Це і пригнічує людей, особливо молодь. Для того, щоб знайти шляхи виходу з такого стану, щоб правдиво відповісти на запитання, чому інші країни і народи багаті у своїх потребах та їхньому задоволенні, ми і вивчаємо економічну теорію.4. Чим керується людина, задовольняючи свої потреби?Якщо виходити лише з власного досвіду, то кожен скаже, що людина у своєму виборі речей і послуг керується наповненістю власного гаманця грошима, зіставляючи їх із цінами, а також власними уподобаннями. І це буде правильна

42

Тема 1.3.


відповідь. Але про ціни і доходи ми вестимемо мову згодом, тому поки що абстрагуємося від їхнього впливу на вибір споживача. А от щодо уподобань, або, як кажуть економісти, "оцінок споживача", то вже нині можемо зробити деякі узагальнення.Перше. Якщо йдеться про нормального споживача і нормальну економіку, то цілком природним є припущення, що людина поводить себе раціонально, тобто намагається максимізувати (зробити якнайбільшим) свій добробут (хоча кожна людина розуміє добробут дещо по-своєму).Друге. Споживач керується своєю (тобто суб'єктивною) оцінкою нагальності для нього тієїчи іншої потреби. Якщо для хворої людини на перший план висуваються ліки та відпочинок, то для здорової — інтенсивна праця та розваги.Третє. Оцінка окремого споживчого блага залежить від запасу або кількості споживчих благ, призначених для споживання. Якщо запаси благ зростатимуть, то споживач оцінюватиме споживче благо кожної додаткової одиниці такого запасу дедалі нижче. Маючи дві пари черевиків, людина оцінюватиме третю пару нижче, ніж другу.Четверте. Споживач схильний до того, щоб постійно змінювати структуру споживання, переключаючи свою увагу з одних товарів на інші, і прямувати до оптимальної моделі, яка передбачає якнайкраще і якнайповніше задоволення потреб за наявних ресурсів споживання.Перелічені положення розроблені одним із найвпливовіших напрямів економічної

теорії — маржиналізмом.Коротка історична довідкаНазва напряму економічної теорії — маржиналізм — походить від

англійського тагдіпаї — "граничний". Ця теорія виникла в останній третині XIX ст., її положення досить широко застосовуються в економічних дослідженнях, у сучасних підручниках для пояснення економічних явищ. Така популярність зумовлена тим, що маржиналізм відводить особливе місце споживачеві, його суб'єктивним оцінкам. А ті теоретичні посилання, від яких він відштовхується, достатньо прості й зрозумілі кожному. Головна лінія причинно-наслідкових зв'язків у цій теорії така: інтенсивність певної потреби породжує суб'єктивну оцінку з боку споживача певного споживчого блага; суб'єктивна оцінка визначає розміри попиту, а отже, і впливає на ціну.Так звану австрійську школу маржиналізму репрезентують К.Менгер, Ф.Візер, Є.Бем-Баверк. Математичний апарат дослідження граничних величин розробляли У.Джевонс (Великобританія), Л.Вальрас (Швейцарія), В.Парето (Італія).Третє положення (із раніше визначених чотирьох) називають законом (правилом) зменшення граничного споживчого блага (граничноїкорисності індивіда від споживання), або першим законом Госсена. Проілюструємо цей закон конкретним прикладом.Приклад. Споживач вийшов на ринок купувати яблука. Природно, що він має

43

ІКількість яблук (штук)ІІ

Граничне споживче благо (гранична корисність додаткового яблука)ІІІ

Загальне споживче благо (загальна корисність певної суми яблук)1101028183624

Таблиця 1.3.1 Залежність споживацької оцінки від кількості речей

Розділ I .


обмежений дохід. Кожне наступне яблуко даватиме йому менше задоволення, ніж попереднє. Це пояснюється тим, що, споживши його, він уже досягне певного рівня задоволення (насичення потреби) в яблуках. Отже, наступне яблуко споживач оцінюватиме нижче, ніж попереднє, і воно буде для нього меншим споживчим благом. Якщо перше яблуко споживач оцінив, наприклад, у 10 одиниць, то друге й наступні він оцінюватиме нижче. Зобразимо це у вигляді таблиці.

44

4 4 285 2 30

Тема 1.3.

1 2 3 4 5 Кількість яблук


Для більшого унаочнення побудуємо, використавши дані, два графіки. Будь-який графік ілюструє залежність між двома величинами. Згідно зданими таблиці ми маємо залежність оцінки споживачем кожного додаткового яблука (колонка II) від кількості яблук (колонка І) та залежність оцінки споживачем певної суми яблук (колонка III) від кількості яблук (колонка І). Перша залежність зображена графіком 1.3.1, друга —

графіком 1.3.2.2- X: >II-§5 Ія .Еч 5в :я8 !

с а0 1 2 3 4 5 Кількість яблук

Графік 1.3.1 відображає споживчу оцінку кожного наступного яблука. Пряма лінія графіка спускається праворуч вниз. Це означає, що споживач оцінює кожне наступне яблуко нижче за попереднє, наприклад, четверте — нижче, ніж третє. Ш Графік 1.3.2 відображає споживчу оцінку певної маси яблук. Крива графіка піднімається праворуч вгору. Це означає, що споживач оцінює чотири яблука вище, ніж, скажімо, два. Але ця оцінка не пропорційна кількості яблук. Якби він оцінював чотири яблука вдвічі вище, ніж два, то така залежність відображалася б, як показано на графіку, пунктирною лінією.У наведеному прикладі для пояснення першого закону Голена ми скористалися двома поняттями: граничне споживче благо, або гранична

45

Розділ I .


Корисність та загальне споживче благо, або загальна корисність. Якщо граничне споживче благо (гранична корисність) - це задоволення від споживання додаткового яблука, то загальне споживче благо (загальна корисність) - задоволення від спожитої певної суми або запасу яблук.Чи є бездоганним таке пояснення поведінки покупця яблук на ринку? Звичайно, ні. По-перше, тому що в ньому не враховано такого важливого фактора ринку, яким є ціна. По-друге, навряд, чи споживач здатний точно визначити для себе цінність кожного наступного яблука щодо попереднього.Для чогожу такому разі ми звертаємося до вчення про суб'єктивну оцінку споживчого блага, до правила зменшення граничного споживчого блага?По-перше, суб'єктивні оцінки певних товарів (у нашому прикладі — яблук), хоч і не вичерпують усіх факторів поведінки споживача, є важливим моментом цієї поведінки, нехтувати яким не можна.По-друге, і власний досвід кожного з нас, і статистичні дослідження представників маржиналізму підтверджують зменшення нагальності потреби в міру її насичення, тобто задоволення певним споживчим благом.По-третє, знаючи зв'язок між суб'єктивною оцінкою певного споживчого блага (у нашому прикладі — яблук), можна передбачити момент насичення ринку (яблуками), прогнозувати, коли попит переключиться на інші товари (скажімо, апельсини чи яблучний сік).Споживчі оцінки є настільки очевидним і самоцінним явищем, що деякі економісти досліджували можливості їхнього кількісного виміру. Зокрема, відомий російський економіст Володимир Нємчинов запропонував вимірювати споживчі оцінки трьома параметрами:а) мірою насичення потреби (відношення фактичного рівня задо-волення потреби до ідеального або такого, що визначаєтьсянауково обґрунтованими нормативами споживання);б) ступенем нагальності потреби або наданням їй переваги передіншими потребами (частка в загальних доходах споживача ви-трат на задоволення даної потреби);в) еластичністю споживання (співвідношення між приростом усьо-го бюджету споживача та приростом його витрат для задово-лення певної потреби).Останній показник, що називається коефіцієнтом еластичності споживання, запропонований українським статистиком Євгеном Слуць-ким ще в 1915 р.Закон спадної граничної корисності має винятки - гранична корисність деяких благ зі збільшенням їх споживання зростає. Такими благами, зокрема, є об'єкти колекціонування. Той, хто збирає і вивчає картини, монети або музичні диски, не оцінює кожний новий екземпляр своєї колекції нижче, ніж попередній. Навпаки, його цінність для колекціонера є вищою.Особливі випадки у формуванні поведінки споживача. Розглянуті нами правила поведінки споживача, зокрема, спадної граничної корисності, властиві сформованій і нормально функціонуючій ринковій економіці. Між тим, в умовах очікування постійного зростання цін іскоро-чення обсягів виробництва споживач

46

Тема 1.3.


поводить себе інакше. Як свідчить досвід української економіки середини 90-х років ХХ століття, передбачаючи погіршення загальної економічної ситуації, споживачі можуть оцінювати кожне додаткове споживче благо вище, ніж попереднє, формувати надлишкові запаси споживчих благ, нарощувати трудові зусилля у натуральному господарстві за рахунок обмеження вільного часу тощо. Перехід від економічного спаду до пожвавлення на межі ХХ та ХХІ ст., певні успіхи у розбудові ринкових відносин поступово змінюють логіку поведінки українського споживача, наближаючи її до тих правил, про які йшлося.5. Оптимальна, або найкраща зможливих варіантів, поведінка споживачаСпоживач купує не один товар, а набір споживчих благ, який називається ринковим споживчим кошиком. Споживчий кошик має для споживача сукупну корисність. Її можна визначити, якщо додати граничні корисності продуктів і послуг, що входять до кошика, скориставшись такою формулою:лей= £ Міііде лей - корисність споживчого кошика, що складається з і товарів. МІІ: - гранична корисність кожного товару, що входить до споживчого кошика.Нехай споживчий кошик охоплює п'ять товарів з такими значеннями граничної корисності: МІІ1 = 4, МІІ2 = 1, Міі3 = 5, МІІ4 = 2, МІІ5 = 7. Тоді сукупна корисність споживчого кошика становитиме:АСІ = £ МІІ; = 4 +1 + 5 + 2 + 7 = 19.=1Зазвичай, для спрощення пояснення припускають споживчий кошик лише з двома товарами, наприклад, А та В.У кожного споживача є вибір щодо формування споживчого кошика. Зрозуміло, що раціональний споживач прагне зробити для себе загальну корисність якнайбільшою. Досягнення найбільшої корисності називається максимізацією корисності.Припускається, що раціональний споживач досягне максимальної корисності тоді, коли знайде такий набір товарів у споживчому кошику, для якого граничні корисності будуть співвідноситися так само, як ціни цих товарів. Це припущення описується рівнянням максимальної корисності споживача:МЦА = р\

де Рл, Рв - ціна товару А та товару В, яку має сплатити споживач, якщо хоче купити товари.Існує правило досягнення оптимального, або найкращого з усіх можливихваріантів, споживання. Воно відображає, щоспоживач, роблячи свій вибір, бере до уваги:граничну корисність благ;ціну благ, які входять до споживчого кошика;бюджетне обмеження.Бюджетне обмеження формується під впливом доходу споживача та цін продуктів і послуг, які входять до споживчого кошика. Рівняння бюджетного обмеження допомагає у визначенні набору спо-живчихблаг, доступних споживачеві. Якщо припустити, що споживчий кошик складається з двох товарів, то рівняння буде таким:I = Рл х Ол + Рв х Ов,

47

Розділ I .


де I - дохід споживача, Рл, Рв - ціна товару А та товару В, Ол, Ов -кількість товарів, які може придбати споживач.На практиці бюджетним обмеженням керується кожна родина при розподілі власних доходів.Нехай йдеться про родину, що розподіляє дохід у 100 грн, вирішуючи питання про формування споживчого кошика з двох продуктів. Перший продукт коштує 5 грн, а другий - 10 грн. Які набори (поєднання) двох товарів при цьому можливі?

Вихідне рівняння для розрахунків цих наборів матиме вигляд:Оптимальний споживчий кошик, що забезпечує найбільшу корисність, передбачає, що родина зробить вибір на користь третього набору, а саме: 6 одиниць товару А та 7 одиниць товару В. Це підтверджується після підстановки значень цін двох товарів та їх граничних корисностей у рівняння максимальної корисності споживача:М11а Рл 10 5 ЛС

= — => — =—= 0,5.М1)в Рв 20 10Отже, споживчий кошик, що складається з 6 одиниць товару А та 7 одиниць товаруВ забезпечує оптимальне споживання родини здвох причин:по-перше, дохід, який має родина, цілком достатній для придбання визначеної кількості цих двох товарів;по-друге, саме такий набір двох товарів відповідає рівнянню максимальної корисності споживача.Чому не може задовольнити родину, скажімо, споживчий кошик, що складається з 2-х товарів А та 3-х товарів В? Адже і при такому складі кошика має місце співвідношення^ = р. = 0,5.МІІв РвСправа в тому, що при наборі, який складається з 2-х товарів А та 3-х товарів В, родина не використає увесь дохід, призначений для споживання. Адже2 • 5 + 3 10 = 40 < 100.

48

Набори споживчих благНабір 1Набір 2Набір 3Набір 4Товар А2468Товар В9876

100 = 5 • Ол +10 • Ов З рівняння випливає, що родина може сформувати споживчий кошик з такими наборами двох товарів:

Який з визначених нами наборів обере родина, якщо вона прагне оптимізувати корисність?

Порядковий номер блага12345678910МУ товару А1514131211109876МУ товару

В32302826242220181614

Щоб відповісти на це питання, необхідно врахувати граничні корисності двох товарів. Нехай вони є такими:

Тема 1.3.


Підсумки теми0 Потреба — це необхідність, яку відчуває людина у певних речах, бажання володіти ними, відчуття нестачі в чомусь.

0 Потреби можна розподілити (класифікувати) так: базові й такі, що породжені розвитком цивілізації, першочергові й такі, що задовольняються предметами розкоші, матеріальні та нематеріальні, індивідуальні і колективні, а також фізіологічні, потреби у спілкуванні, визнанні та самореалізації.0 Потреби задовольняються споживчими благами. Носіями споживчих благ є: товари особистого споживання, товари виробничого призначення, особисті послуги, виробничі (комерційні) послуги.0 Потреби людей безмежні. Багатство суспільства визначається різноманітністю людських потреб і засобів (споживчих благ) для їхнього задоволення.0 Задовольняючи свої потреби, людина керується суб'єктивними оцінками споживчих благ. В економіці, де звичайним явищем є насичення ринку споживчими благами, діє правило зменшення граничного споживчого блага. Там люди змінюють структуру спо-живання, прямуючи до оптимальної моделі. В економіці, де звичайним явищем є дефіцит споживчих благ і на поведінку споживача суттєво впливає інфляція, може діяти зворотне правило: зростання граничного споживчого блага.0 Оптимальна поведінка споживача передбачає врахування правила максимізації корисності та бюджетного обмеження. Правило мак-симізації корисності дає можливість визначити той набір споживчих благ, який приносить споживачеві найбільше задоволення івідображається рівнянням: МІл = —. Бюджетне обмеження допо-МІІв Рвмагає у визначенні того набору споживчих благ, який є доступним для споживача з урахуванням його доходів, і представлене рівнянням: I = Рл х Ол + Рв х Ов.

МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГОЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ З ТЕМИ о Розуміючи структуру потреб і знаючи причини змін цієї структури, ви зможете прогнозувати зміни у споживанні своєї родини, близьких чи просто знайомих вам людей.о Розрахувавши структуру споживання (частку витрат на задоволення окремих потреб) і порівнявши її зі структурами раціонального споживання (рекомендованими фахівцями), можназа-пропонувати напрями вдосконалення споживання, фактичного вдосконалення задоволення потреб.

Контрольні запитання та завданняДайте визначення потреби та споживчого блага. Що їх поєднує та чим вони відрізняються?У темі розглянуто п'ять класифікацій потреб та наведені приклади потреб, щоналежатьдотієїчи іншої групи. Спробуйте доповнити ці приклади. Не виключено, що ви зможете запропонувати власну класифікацію потреб. Це підтвердить глибоке розуміння вами матеріалу теми.Проаналізуйте ситуацію. До вітрини магазину підходять два покупці, які мають однакові заробітні плати й однакові суми грошей у гаманцях. Дивлячись на ціну

49

Розділ I .


розкладеного на вітрині товару, перший із них каже: "Занадто дорого". Другий зауважує: "Цілком доступна ціна". Чим, на ваш погляд, можуть бути зумовлені такі різні оцінки?П Побудуйте графік, спираючись на такі дані:

Кількість товару Оцінка споживача1 152 123 104 9

Я Визначте, якими мають бути ціни двох товарів на ринку, якщо споживач оптимізує корисність, маючи дохід у 1500 грн. Максимум корисності досягається при споживанні 4 одиниць товару А та 2 одиниць товару В. Граничні корисності при споживанні різної кількості товарів А та В представлені у таблиці:

50

Напрями витратПершийДругийХліб, картопля, овочі90140М'ясо,

жири7,5140Одяг7,5210Оплата комунальних послуг375105Витрати на розваги370Ліки,

вітаміни4,535

Дайте відповідь: "Яка залежність зображена на графіку - пряма чи зворотна?".

Я Розрахуйте структуру споживання двох споживачів. Дохід першого становить 1500 грн на місяць, другого — 700 грн. Їхні щомісячні витрати у гривнях були такими:

Чим пояснити суттєві відмінності у структурі споживання? Які потреби передусім задовольняються за низького рівня доходів?

Тема 1.3.

Крива байдужості

Лінія бюджетного обмеження

Одиниці товару А


51

Розділ І .

Порядковий номер блага

1 2 3 4

МУ товару А 11 10 9 8МУ товару В 10 8 6 4

Що далі?Поглиблене вивчення поведінки споживача передбачає викори-

стання графічного аналізу. Для цього на одній графічній площині бу-дується лінія бюджетного обмеження і , так звана, крива байдужості. Крива байдужості - це сукупність точок, кожна з яких відображає певний набір споживчих благ, що є однаково корисними для споживача. Отже, споживачеві байдуже (у розумінні однаково корисно), який набір товарів спожити. Наприклад, може йтися про споживання набору з 6 товарів А та 7 товарів В або набору з 8 товарів А та 6 товарів В. Споживач досягає оптимуму у точці дотику лінії бюджетного обмеження та кривої байдужості, що представлено на графіку.

Одиниці Д

Пояснення до графіка:

шЛінія бюджетного обмеження, так само, як і крива байдужості ілю-струють певні набори двох споживчих благ, що формують спо-живчий кошик. Тому вони і будуються у координатній площині, де на осях відкладаються кількості одиниць товару А та товару В. Ш У точці дотику лінії бюджетного обмеження до кривої байдужості маємо такий набір споживчих благ, який забезпечує оптималь-ність - досягнення найбільшої корисності в межах того доходу, який є у споживача. Зокрема, для прикладу розглянутого у тексті параграфа, оптимальним є набір з 6 одиниць товару А та 7 одиниць товару В.

Проблема обмеженості ресурсів та вибору виробника

Тема 1.4. Проблема обмеженості ресурсів та вибору виробника

Факт обмеженості виробничих ресурсів, який лише згадувався у попередніх темах, у цій темі стає предметом ретельного аналізу. Зокрема, тут розглядатимуться основні наслідки того, що у будь-який конкретний момент часу суспільство володіє лише певним обсягом факторів (ресурсів) виробництва, миттєве збільшення яких є недосяжною мрією. До певної міри винятком є, хіба що, періоди масового освоєння нових територій, наприклад, епоха Великих географічних відкриттів XV-XVI ст. Але і тоді на тлі, на перший погляд, необмежених природних ресурсів існував брак людських ресурсів і капіталу.Через обмеженість ресурсів суспільство завжди стоїть перед проблемою їх розподілу для досягнення найкращого результату, тобто якнайповнішого задоволення потреб.Досі поза увагою залишалося також те, що виробництво — це результат діяльності окремих виробників, їхня поведінка визначається економічною доцільністю тих чи інших дій. У цій темі ми розглянемо один із фундаментальних законів, що визначає цю поведінку. Після вивчення теми ви дізнаєтесь:& які наслідки має обмеженість ресурсів та що таке вибір альтернативних варіантів їх використання;& що таке "крива виробничих можливостей", чому вона може змінювати своє розміщення на графіку;& що визначає економічну поведінку виробника;& як розкрити зміст фундаментального економічного закону спадної продуктивності факторів (ресурсів) виробництва.Логіка теми

52

Тема 1.4.


І. Обмеженість виробничих ресурсівПерш ніж безпосередньо перейти до розгляду цієї проблеми, зауважимо, що поняття "фактор виробництва" та "виробничий ресурс" ми для спрощення будемо розглядати як тотожні. Хоча між ними, безумовно, є певна відмінність. Фактор (від лат. Тасїог— той, що робить), або чинник, є рушієм певного процесу. Ресурс (від франц. геззоигсе — цінність, запас, джерело засобів) потенційно може стати фактором, але стає ним не завжди.Нагадаємо, що факторами виробництва, а отже, і виробничими ресурсами є земля, праця, капітал і здатність до підприємництва.Виробничі ресурси поділяються на відтворювані та невідтворювані.До відтворюваних виробничих ресурсів належать ті, що створюються і відновлюються природою (водні басейни, ґрунт, флора, фауна) та суспільством (засоби виробництва). До відтворюваних одночасно і природою, і суспільством належать трудові ресурси: люди з'являються у світ як біологічні істоти і набувають у суспільстві необхідних знань і навичок для виробничої діяльності.До невідтворюваних належать корисні копалини, що споживаються як сировина. Крім того, час відтворення деяких ресурсів є таким тривалим, що їх можна віднести до невідтворюваних. Маємо на увазі, зокрема, знищені чорноземи, вирубані ліси, забруднені водойми. Ця проблема, на жаль, є дуже актуальною для України, її найбільше багатство — чорноземи — перебуває у жахливому стані, а головну водну артерію — Дніпро — перетинають "мертві моря", створені греблями численних гідростанцій. Для відтворення цих напівзнищених ресурсів потрібні загальнонаціональні зусилля і не одне десятиліття.Обмеженість ресурсів певною мірою відносна, адже вона зумовлена рівнем потреб, претензій споживачів на речі та послуги. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів. Проте таке пояснення причин обмеженості ресурсів та їх зменшення стосується лише одного боку проблеми. Деякі види ресурсів, і насамперед невідтворювані, обмежені самою природою. Отже, раніше чи пізніше настане час їхнього вичерпання. Вчені вже підрахували загальні розміри запасів нафти, газу, вугілля та інших корисних копалин і строки їхнього вичерпання. Обмеженими є площі чорноземів, водойм, річок, лісів тощо. Що стосується цих ресурсів, то вони абсолютно обмежені.Обмеженість виробничих ресурсів зумовлює появу цілої низки складнихтехніко-економічних проблем. По-перше, в будь-який момент саме наявні виробничі ресурси визначають межу виробництва, змінити яку можна, тільки застосувавши нові технології. Наприклад, якщо площа орних земель у країні не може бути збільшена, то обсяги сільськогосподарського виробництва в ній можуть збільши-тися із застосуванням нових технологій вирощування культур. Саме вони забезпечують вищу врожайність.По-друге, щоб розширити межу виробничих можливостей, необхідно віднайти засоби залучення до економічного кругообігу принципово нових ресурсів. Наприклад, кераміки — замість металів, пластмас — замість дерева, штучних барвників і клеїв — замість природних смол тощо. Це вимагає значних інвестицій у науково-технічні розробки.По-третє, виникає потреба всебічної економії виробничих ресурсів, що стосується

53

Розділ І .


не лише технологічних, а й організаційних проблем: доцільного розміщення пов'язаних між собою виробництв, налагодження постачання ресурсів, стимулювання економії їхнього використання. Обмеженість ресурсів висуває на перший план проблему ефективності, або віддачі від використаних ресурсів. Тут під віддачею мається на увазі продукція, здатна задовольнити потреби споживачів. І суспільство загалом, і кожен споживач зокрема, зацікавлені у тому, щоб на кожну одиницю використаних ресурсів припадала більша кількість товарів та послуг. Це і означатиме вищу ефективність.1, по-четверте, саме через обмеженість ресурсів актуальною стаєпроблема вибору, а саме: аналізу різних альтернативних варіантіввикористання ресурсів та знаходження кращого.Для характеристики стану використання ресурсів вживають поняття "повна зайнятість" і "повний обсяг виробництва".Повна зайнятість ресурсів означає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві. Якщо йдеться, наприклад, про ресурс праці, то придатними до роботи є особи у працездатному віці, визначеному законодавством країни. Суспільство також визначає придатність до використання таких ресурсів, як земля, виробничі фонди. Скажімо, частина орних земель свідомо вилучається з сівозміни під пар. На деякий період може виникнути потреба в зупинці цеху для його технічної реконструкції тощо.Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси суспільства використовуються в такій комбінації і на такій технічній основі, що забезпечують найбільший економічний результат.2. Необхідність та суть вибору альтернативнихваріантів використання ресурсівВ умовах обмеженості ресурсів, як зазначалося вище, перед суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору з різних альтернативних варіантів використання ресурсів найкращого.У процесі вибору мають враховуватись такі обмеження (умови): 1) повна зайнятість ресурсів, що, зокрема, виключає ситуацію, коли частина працездатного населення не може знайти роботу; 2) оптимі-зація процесу споживання (найповніше задоволення потреб); 3) збереження й охорона навколишнього середовища; 4) здешевлення продукції і послуг; 5) забезпечення перспектив для подальшого розвитку виробництва і споживання.Для пояснення проблеми вибору при використанні обмежених ресурсів уявімо економіку, що виробляє лише два продукти - верстати та телевізори. Обмежені ресурси можуть одночасно використовуватись у виробництві обох продуктів і, відповідно, перерозподілятися між виробництвами. Результати цього

перерозподілу - різні поєднання певних кількостей верстатів і телевізорів - представлені у таблиці 1.4.1.

54

Тема 1.4.

Виробництво (тис. одиниць)Альтернатива вибору ресурсів

АВСйЕВерстати605545300Телевізори010203040

Таблиця 1.4.1Альтернативні варіанти

виробництва при повній зайнятості ресурсів


Пояснення до таблиціі Існує п'ять варіантів використання ресурсів при відповідній їхній комбінації. Варіант А, наприклад, передбачає, що наявні ресурси використовуються винятково для виробництва верстатів, варіант Е — для виробництва телевізорів. В, С, й є проміжними варіантами використання ресурсів. Зі збільшенням кількості одного виду продукції, що виробляється, частка іншого виду знижується, і навпаки.і Суспільство має прагнути такої комбінації у виробництві верстатів і телевізорів, яка б забезпечила необхідний фонд особистого споживання (телевізори) і водночас фонд виробничого споживання (верстати). Отже, його не можуть задовольнити варіанти А та Е. При остаточному виборі між варіантами В, С, й повинні врахо-вуватись ті обмеження (умови), про які вже йшлося.3. Крива виробничих можливостейЛогічним продовженням таблиці альтернативних варіантів використання ресурсів є крива виробничих можливостей (див. графік 1.4.1).

Пояснення до графікаі На графіку обсяги виробництва верстатів представлено на вертикальній осі, а телевізорів — на горизонтальній. Точками позначені різні можливі варіанти виробництва обох продуктів за обмежених ресурсів. Сполучивши ці точки, ми одержимо криву виробничих можливостей.і Крива виробничих можливостей визначає певну межу виробництва засобів виробництва (верстатів) і предметів споживання (телевізорів) за наявних ресурсів.і Рухаючись по кривій, спостерігаємо різні варіанти у комбінації ресурсів. Так, у точці В ресурси використовуються так, що з них буде вироблено 55 тис. одиниць верстатів і 10 тис. одиниць телевізорів. Варіанту точці й передбачає поділ ресурсів таким чином, що буде вироблено по 30 тис. одиниць як верстатів, так і телевізорів.і Точка К означає неповне використання ресурсів, що є небажаним для суспільства. Вихід із цього становища — покращення структури виробництва, застосування інших організаційних форм і систем управління тощо. При цьому рух від точки К може здійснитись у напрямах до точок С, й, йгі Точка Р міститься поза межею виробничих можливостей, тобто наявних виробничих ресурсів за даної технології їх використання недостатньо для забезпечення цього рівня виробництва.Рух по кривій виробничих можливостей дає змогу зрозуміти явище альтернативних

55

Розділ І .

10 20 ЗО 40 50

Телевізори (тис. одиниць) Графік 1.4.1 Крива виробничих можливостей


витрат, або, іншими словами, - ціни вибору.Нехай економіка перебуває у точці С, що передбачає виробництво 45 тис. верстатів та 20 тис. телевізорів. Такий вибір перестав задовольняти суспільство і воно обрало варіант й, за якого доведеться відмовитися від виробництва 15 тис. верстатів заради збільшення виробництва телевізорів на 10 тис. одиниць. Звідси роблять висновок, що альтернативні витрати на створення 10 тис. додаткових телевізорів дорівнюють 15 тис. невироблених верстатів. Це і є ціною вибору.Альтернативні витрати тісно пов'язані з альтернативною вартістю. Під альтернативною вартістю розуміють користь, що могла б бути від найкращого з необраних варіантів. Пояснимо це на прикладі.Нехай ресурси, якими володіє суспільство, могли б бути використані на виробництво телевізорів, верстатів та гелікоптерів. Переваги суспільства стосовно цих трьох виробів є такими:перше місце - телевізори;друге місце - гелікоптери;третє місце - верстати.За наведеною шкалою переваг, обираючи на користь додаткових телевізорів, суспільство поступається, у першу чергу, недовиробленими гелікоптерами, які є для нього другими за корисністю після телевізорів. Тому альтернативна вартість телевізорів має бути оцінена у кількості гелікоптерів, від яких прийдеться відмовитися. Можливо, ціна вибору цього найкращого з існуючих варіантів є такою: 10 тис. телевізорів = 5 гелікоптерів.Спочатку при виробництві використовуються найбільш придатні (кращі) ресурси. Далі через обмеженість ресурсів суспільство змушене застосовувати менш придатні ресурси. При цьому витрати на кожну додаткову одиницю продукції будуть зростати. Тому для виробництва перших 10 тис. одиниць телевізорів (див. дані попередньої таблиці) спочатку було достатньо зменшити виробництво верстатів на 5 тис. одиниць. Потім для такого самого збільшення телевізорів (на 10 тис.) необхідне було зменшення верстатів на 10, 15 і, нарешті, 30 тис.Зміщення кривоївиробничих можливостей. У нашому прикладі крива виробничих можливостей, маючи певне розташування щодо осей графіка, відобразила використання наявних ресурсів за умови їх повної зайнятості. Проте розміщення кривої може змінюватись. Вона може зміщуватись як ліворуч, так і праворуч (див. графік 1.4.2).

Графік 1.4.2 Зміщення кривої' виробничих можливостей Пояснення до графікаі Лівобічне зміщення кривої виробничих можливостей (лінія АДСД) свідчить про

56

Тема 1.4.

Верстати Т. (тис.одиниць) 801^ 2

Телевізори (тис. одиниць)


те, що ресурси використовуються неповно, а тому став неповним і обсяг виробництва. Таке явище виникає в період економічних криз, спадів виробництва, стихійних лих тощо.і Правобічне зміщення кривої (лінія А^СДЕ,,) свідчить про піднесення економіки, що досягається на основі збільшення кількості та якості ресурсів, прогресивних змін у техніці та технології виробництва. Зміщення кривої в майбутньому забезпечується теперішньою комбінацією ресурсів, тим, чи проводить суспільство діяльність щодо нагромадження коштів, підготовки майбутніх технологічних змін.4. Закономірності економічної поведінки виробникаЯкщо ми маємо суспільство, в якому ніхто не примушує виробника до змін обсягів виробництва, то він керуватиметься принципом економічної доцільності. Це означає, по-перше, врахування власного інтересу, який полягає у збільшенні виробництва і продажів та зростанні виручки від реалізації.По-друге, виходячи із принципу економічної доцільності при розв'язанні питання "скільки виробляти" виробник обиратиме той обсяг виробництва, який забезпечить йому найбільший прибуток.Кожна додатково вироблена і продана одиниця продукту - це не тільки зростання загальної виручки від реалізації (ТВ - їот.аі геуепие - англ. мовою), але й зростання загальних витрат (ТС -їоїаі созт - англ. мовою). Випуск додаткової одиниці продукції тягне зміну граничної виручки (МР - тагдіпаі геуепие - англ. мовою), відповідно, відбувається зміна граничних витрат (МС - тагдіпаі созі - англ. мовою).Зв'язок між загальною і граничною виручкою можна пояснити на такому прикладі. Нехай від продажу одинадцяти пар взуття одержана виручка у 1000 грн, а від дванадцяти пар - 1110 грн. Тоді гранична виручка від продажу дванадцятої пари становитиме: 1110 - 1000 = 110 (грн). Аналогічно розраховуються і граничні витрати. Наприклад, витрати на виробництво одинадцяти пар взуття становлять 700 грн, а витрати на виробництво дванадцяти - 780. Тоді граничні витрати на створення дванадцятої пари становитимуть: 780 - 700 = 80 (грн).Для розрахунку граничної виручки та граничних витрат користуються такими формулами:МРп = ТРп- ТРп - 1,де МРп - гранична виручка від продажу одного п - ого продукту, ТРп -загальна виручка від продажу продуктів у кількості п, ТРп-1 - загальна виручка від продажу продуктів у кількості п - 1.МСп = ТСп- ТСп - 1,де МСп - граничні витрати на виробництво одного п - ого продукту, ТСп - загальні витрати на виробництво продуктів укількості п, ТСп-1-загальні витрати на виробництво продуктів у кількості (п - 1).Якщо зростання обсягів виробництва і продажу, наприклад, з одинадцяти до дванадцяти пар взуття, гарантує, що МВ > МС, то у виробника є зацікавленість у збільшенні виробництва.У розглянутому прикладі гранична виручка є більшою від граничних витрат: 110 > 80, отже, існує стимул для виробника збільшувати виробництво взуття.У загальному вигляді при визначенні граничної виручки (МР) та граничних витрат (МС) використовують такі вирази (рівняння):

57

Розділ І .


МР = ТРп -ТРп1 =^ТРтаМС = ТСп -ТСп-1 =^ТСОп -Оп-1 АО Оп -Оп-1 доНаведені вирази означають, що йдеться про зміну виличини загальної виручки (для МР) та величини загальнихвитрат (для МС) внаслідок збільшення випуску на одну одиницю.Як змінюються граничні витрати зі зміною обсягів виробництва? Якщо застосовувана технологія лишається незмінною, то відповідь на питанняслідшукати упродуктивності ресурсів(факторіввиробництва).Погодьтеся, якби ця продуктивність була постійною, то і граничні витрати були б постійними за будь-яких обсягів виробництва. Але насправді це не так. Досвід господарювання багатьох виробників засвідчує, що існує закон спадної продуктивності факторів виробництва. Пояснимо дію цього закону.Для будь-якого виробництва певні ресурси (фактори) є постійними, інші — змінними.Нехай ми маємо кондитерський цех, де випікають пиріжки. Уньому виробничі приміщення, печі для випікання є постійними ресурсами, змінити які миттєво неможливо. Але в тих самих приміщеннях і печах можна випікати більшу кількість пиріжків, використовуючи ці засоби виробництва більш раціонально. Натомість, для збільшення кількості вироблених пиріжків не обійтися незмінним обсягом сировини (тіста та начинки) та незмінною кількістю залучених до роботи людей. Сировина та працівники, що зайняті на виробництві визначену кількість годин, є змінними ресурсами.Нехай власник кондитерського цеху, маючи на меті збільшення виробництва пиріжків, почав наймати додаткових працівників. Цілком імовірно, що спочатку гранична продуктивність залучених ресурсів зростатиме, можливо, через впровадження поділупраці міжпрацюю-чими. Але настане момент, коли гранична продуктивність почне спадати, адже застосовувана у цеху технологія і виробничі площі розраховані на обмежену кількість працівників, і може скластися ситуація, коли люди просто почнуть заважати одне одному в роботі.Існує закон спадної продуктивності факторів (ресурсів) виробництва, який має таке формулювання: якщо один із факторів виробництва (ресурсів) є змінним, а інші— постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці цього змінного фактора буде зменшуватися.Зрозуміло, що зменшення граничної продуктивності факторів втілюватиметься у зростанні граничних витрат. Проілюструємо дію цього закону (див. табл. 1.4.2).Закон спадної продуктивності має для розуміння економічної поведінки виробника таке саме фундаментальне значення, як і закон спадної граничної корисності для розуміння поведінки споживача.

Таблиця 1.4.24 8 10

58

Тема 1.4.

Одиниці змінного фактораГраничні витрати, грн (МС)Обсяги виробництва, одиниць (О)184275368

Динаміка витрат під впливом граничної продуктивності факторів


5 11 12З таблиці видно, що залучення другої та третьої одиниць змінного фактора викликало зростання їхньої граничної продуктивності й спричинило зменшення граничних витрат на виробництво. Із залученням четвертої одиниці змінного фактора гранична продуктивність починає зменшуватися, а витрати зростають. На основі даних таблиці побудуємо графік Обсяги виробництва (О)Графік 1.4.3Залежність рівня витрат від обсягів виробництва Пояснення до графікаі Графік ілюструє залежність між рівнем граничних витрат та обсягом виробництва. і До того, як виробництво досягло трьох одиниць, витрати на до-даткову одиницю зменшувалися. Після цього вони почали зростати. Цілком обґрунтованим є твердження, що виробникзмушений буде припинити збільшення обсягів виробництва на той момент, коли виручка від реалізації додаткової одиниці продукту МР зрівняється з витратами, пов'язаними з її виробництвом. Зрозуміло, що виручка від додаткової одиниці продукції - це ціна одиниці продукту.Правило поведінки виробника, що керується економічною доцільністю, можна представити таким рівнянням: МС = МР = Р, де Р - ціна продукції.Скористаємося для пояснення сформульованого правила поведінки виробника даними таблиці 1.4.2. Якщо, наприклад, ціна на ринку встановилась на рівні 8 грн, то виробник змушений буде обмежитися виробництвом лише 4-х одиниць продукції, оскільки виробництво 5-ї одиниці буде збитковим, а збиток складе 3 грн (8 - 11 = -3).Співставляючи витрати і виручку від продажу продукції, можна передбачити той обсяг випуску, який виробникові недоцільно перевищувати. Пояснимо це на прикладі.Нехай один гончарний виріб можна продати за 50 грн. Загальні витрати при виробництві різної кількості виробів представлені у таблиці:

Яку кількість виробів доцільно виробляти гончару? Щоб відповісти на запитання, визначимо граничні витрати виробництва першого і всіх наступних виробів:МС1 = 75 - 0 = 75, МС2= 135 - 75 = 60, МС3= 170 - 135 = 35, МС4 = 220 - 170 = 50, МС5 = 280 - 220=60.За розрахунками, рівність МС = МР = Р досягається при виробництві четвертого гончарного виробу. Отже, виробництво п'ятого суперечить економічній доцільності.

За яких умов могло б стати доцільним виробництво шостого виробу? Виробник міг би бути зацікавленим у виробництві шостого гончарного виробу або за умови зменшення витрат до 50, або при зростанні ціни до 60.Підсумки теми Виробничі ресурси (земля, праця, капітал, здатність до підприємництва) поділяються на відтворювані, тобто такі, що створюються та відновлюються природою або суспільством, та невідтво-рювані, тобто такі, що їх не можна 59

Кількість гончарних виробів (п)

Загальні витрати на виробництво (ТС)

1 752 1353 1704 2205 280

Розділ І .


відновити. Виробничі ресурси є обмеженими відносно й абсолютно, їхня відносна обмеженість залежить від постійно зростаючих потреб, абсолютна — від природи. Обмеженість ресурсів визначає певний напрям економічної поведінки виробників, а саме: пошук раціональних способів використання наявних ресурсів і залучення нових, аналіз альтернативних варіантів їх використання. Головними критеріями у виборі варіанта використання ресурсів є досягнення повного використання ресурсів і повного обсягу виробництва.Наявність варіантів у використанні ресурсів, якими володіє суспільство за певного рівня техніки та технології, зображують кривою виробничих можливостей. Якщо виробничі можливості використовуються неповно, то крива виробничих можливостей зміщується ліворуч. Якщо, навпаки, суспільство досягає нової межі у використанні наявних ресурсів або залучає нові, то крива зміщується праворуч. Поведінку окремого виробника визначає його інтерес максимізу-вати прибуток. Розв'язуючи проблему, скільки виробляти продукту, він зіставляє виручку від реалізації кожної одиниці додаткового продукту та витрати на її виробництво. Якщо ж гранична виручка починає дорівнювати граничним витратам, то збільшення обсягів виробництва стає економічно недоцільним.Зростання витрат на створення додаткової одиниці продукту зумовлюється дією закону спадної продуктивності факторів виробництва.МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГОЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ З ТЕМИОпанувавши ідею альтернативного використання ресурсів, ви зможете побудувати власну криву виробничих можливостей і визначити різні варіанти прийнятного розподілу часу.о Якщо ви вже займаєтесь якоюсь справою і змушені вирішувати питання про обсяги пропозиції певних товарів або послуг, то після вивчення цієї теми зможете скористатися методом зіставлення граничних витрат виробництва та виручки від реалізації.

60

Тема 1.4.


Контрольні запитання та завдання1вГми неодноразово підкреслювали факт обмеженості виробничих ресурсів.

Запропонуйте шляхи, які, на ваш погляд, можуть зменшити, послабити цю обмеженість щодо кожного з ресурсів: землі, праці, капіталу, здатності до підприємництва. 2 Відомо, що виробничі можливості залежать від стану виробничих ресурсів. Фактичний стан засобів виробництва в Україні харак-теризується таким показником: основні виробничі фонди галузей економіки зношені на 51,5%. Кількість зайнятих (у віці 15 - 70 років) в економіці скоротилася з 24,125 млн осіб у 1995 році до 20,905 млн осіб у 2007 році. Який прогноз щодо виробничих можливостей можна зробити на підставі цих показників? Що, на ваш погляд, може сприяти збільшенню виробничих можливостей України?3 Крива виробничих можливостей змістилася праворуч. Що могло спричинити такі зміщення? Виберіть правильну відповідь:суспільство зменшило виробниче споживання електричної енергії на одиницю створеного продукту;розпочато й успішно здійснено раціоналізацію виробництва (застосовані нові технології) у провідних галузях економіки;суспільство послідовно здійснювало нагромадження коштів, у результаті чого створені нові виробничі потужності;виробничі ресурси з галузей, що виробляють засоби виробництва, спрямовано в галузі, які створюють предмети споживання.ПІ Скористаймося даними графіка 1.4.1. Нехай суспільство перейшло від варіанта С у розподілі ресурсів до варіанта й. Які причини могли б, на ваш погляд, спричинити цей перехід? Виберіть правильну відповідь:завершився процес індустріалізації, нагромаджено необхідний потенціал засобів виробництва;держава скорочує військово-промисловий комплекс;у галузях, що створюють предмети споживання, зросла продуктивність праці;держава прийняла програму зростання добробуту народу.Я На підставі наведених у таблиці даних зробіть висновок про те, коли виробникові доцільно припинити збільшення обсягів виробництва.

Я Побудуйте власну криву виробничих можливостей, спираючись на те, що ресурс, який ви маєте, — це обмежений часу 12 годин. Його необхідно розподілити між навчанням та заняттями спортом. При побудові кривої дайте самому (самій) собі відповідь на питання, скількома годинами навчання

61

Виручка від реалізації додаткової одиниці(ціна)

Витрати наОдиниці створеного

виробництво

продукту додаткової одиниціпродукту

1 25 202 25 183 25 214 25 255 25 27

Розділ I .


Ви готові поступитися, щоб збільшити заняття спортом на одну годину. При цьому враховуйте те, що навчання дає людині інтелектуальне вдосконалення, а заняття спортом - фізичне. Результати самоопитування представте у вигляді таблиці, а потім одержані результати нанесіть на графік з двома осями: навчання та заняття спортом.СТ Використовуючи дані таблиці, дайте відповідь на питання, чи діє за таких умов закон спадної граничної віддачі ресурсів. Якщо так, то з залученням якої одиниці фактора виробництва розпочинається його дія?

Одиниці змінного фактора

Загальні витратиОбсяги виробництва

1 16 82 30

103 42 12

4 52 145 76 166 104 18Що далі?Однією з проблем, що потребує поглибленого вивчення, є комбінація факторів (ресурсів) виробництва. Зокрема, з розглянутого нами закону спадної граничної віддачі ресурсів випливає, що виробник може змінити граничний продукт шляхом зміни пропорції між факторами виробництва. За нашим прикладом, представленим у таблиці 1.4.2 і на графіку 1.4.3, граничні витрати починають зростати із залученням четвертого працівника. Але ніщо не заважає власникові кондитерського цеху змінити пропорцію між працею та капіталом, придбавши додаткові виробничі площі та печі.Яка комбінація праці і капіталу є оптимальною? Існує правило рівноваги, заяким підприємецьзмінюватиме обсяги праці і капіталу до того моменту, поки на кожну додаткову одиницю грошей, витрачених на найм додаткового працівника, він не одержить такий же додатковий продукт, які на додаткову грошову одиницю, витрачену на додатковий капітал. Закон оптимальної комбінації ресурсів можна формалізувати у такий спосіб:МРІ. _ МРКт ~ і 'де МРІ та МРК - відповідно, граничний продукт праці та граничний продукт капіталу; № та і - відповідно, ціна додаткової одиниці праці (зарплата додаткового працівника) та ціна додаткової одиниці капіталу (сума виплат на відшкодування грошей, взятих підприємцем у кредит).Одним із висновків з наведеної формули є доцільність збільшення закупок того ресурсу, ціна якого з часом зменшується. А практичним застосуванням закону, представленого формулою, є застереження проти такого підвищення заробітної

62

Тема 1.4.

□


плати, яке не підкріплюється відповідним збільшенням продуктивності праці. Адже інакше підприємець буде змушений, за інших рівних умов, заміщувати працівників машинами та автоматами для відновлення порушеної рівноваги.Тема 1.5. Моделі ринкової, планової та змішаної економікиСпосіб організації економічного життя суспільства називається економічною системою. Розкрити особливості економічного життя суспільства — означає показати, як узгоджується діяльність багатьох суб'єктів економіки, хто є власником виробничих ресурсів та яким чином вони потрапляють до виробників, перетворюючись згодом на речі та послуги для споживачів. За цими критеріями розрізняють дві протилежні економічні системи: ринкову і планову (командну).Ми розглядатимемо, головним чином, організацію ринкової економіки, хоча там, де це необхідно, посилатимемося на досвід країн із плановою економікою.Українська економіка 90-х років XX ст. - початку ХХІ ст. перебувала у стані переходу до ринкових відносин. Тому для нас важливо зрозуміти фундаментальні засади обох економічних систем.Після вивчення теми ви дізнаєтесь про:& особливості економічного кругообігу та принципи ринкової економіки, головні засади сучасної соціально орієнтованої ринкової економіки;& особливості економічного кругообігу та принципи планової (командної) економіки;& шляхи, якими постсоціалістичні країни йдуть від командної економіки до ринкової;& особливості змішаної економіки розвинутих країн.Логіка теми

63

Розділ I .

Те, що вже відомо з попередніх тем про економічне життя суспільства, можна узагальнити так:головна мета виробництва — задоволення різноманітних потреб — досягається створенням споживчих благ;створення споживчих благ забезпечується використанням ресурсів і розв'язанням проблеми раціонального їх розподілу;виробничими ресурсами (факторами виробництва) є земля, праця, капітал, здатність до підприємництва; кожен із них бере участь у створенні продукту.Спираючись на ці положення, можемо зробити наступний крок у вивченні економіки.І. Економічний кругообігФункціонування будь-якої економіки ґрунтується на взаємозв'язаному русі ресурсів, споживчих благ (продуктів) і доходів. Такий рух називається економічним кругообігом. Він є складним, як і кругообіг речовин в організмі людини чи в природі. Його порушення у будь-якій ланці означає хворобу економіки.Розглянемо особливості кругообігу ринкової економіки за допомогою схеми 1.5.1.

Ринок продуктів


Схема 1.5.1

Кругообіг ресурсів, продуктів, доходів у ринковій економіціПояснення до схемиі На схемі зображено кругообіг, що здійснюється між домогоспо-дарствами і підприємствами, зв'язки яких опосередковані ринками ресурсів і продуктів. Та визначення суб'єктів економічного кругообігу вимагає деяких пояснень.Перше: на цій спрощеній схемі кругообігу, як бачимо, відсутня держава. Сучасна ринкова економіка не може функціонувати без участі держави. Ґрунтовно про економічні функції держави та засоби державного регулювання йтиметься далі. Але зрозуміти фундаментальні засади ринкової економіки без включення у схему кругообігу держави можна.Друге: особливим явищем ринкової економіки є домашнє господарство. Поняття "домашнє господарство" близьке до поняття "сімейне господарство" у звичному для нас розумінні: люди, пов'язані родинними зв'язками, мають спільні доходи і спільно їх використовують. Але у ринковій економіці домогосподарства є особливими утвореннями: вони не лише отримують і витрачають доходи, а й є власниками і постачальниками всіх ресурсів: землі, праці, капіталу, здатності до підприємництва.і Кругообіг починається з домашніх господарств як власників ресурсів, що постачають на ринок ресурси праці, землю, капітал і підприємницькі здібності. Ресурси потрапляють до підприємств, які, розподіливши та поєднавши їх певним чином, створюють речі та послуги. Останні, опинившись на ринку продуктів, купуються домогосподарствами. Цим завершується перше (на нашій схемі — внутрішнє) коло кругообігу ринкової економіки. Друге коло кругообігу починається з підприємств. Підприємства, здійснюючи виробничі витрати, виступають на ринку ресурсів як покупці. Купуючи ці ресурси у домогосподарств, вони сплачують їм доходи: заробітну плату, ренту, процент і прибуток. Домогосподарства, отримавши доходи, здійснюють споживчі витрати і на ринку продуктів купують товари та послуги. Підприємства, які ці товари та послуги реалізують, привласнюють доходи (виручку від реалізації).2. Особливості та принципи ринкової економікиЯкі особливості має ринкова економіка?Перше: домогосподарства і підприємства беруть участь у кругообігу як самостійні і

65

Розділ I .

Ринок ресурсів

Тема 1.5. Моделі ринкової, плановоїта змішаноїекономіки

незалежні суб'єкти господарювання, що мають власні інтереси. Ніхто спеціально не займається координацією їхньої діяльності.Друге: домогосподарства і підприємства одночасно діють як покупці і продавці. На ринку ресурсів домогосподарства пропонують, а підприємства формують попит на працю, землю, капітал і здатність до підприємництва. На ринку продуктів вони міняються місцями: підприємства пропонують речі та послуги, а домогосподарства формують попит на них.Третє: подвійний зв'язок домогосподарств та підприємців і через ринок ресурсів, і через ринок продуктів забезпечує узгодженість їхніх дій. Домогосподарства-споживачі не можуть придбати на ринку більше товарів та послуг, ніж це дозволяють їм доходи, отримані від продажу ресурсів. Підприємці не можуть придбати ресурсів більше, ніж це дозволяє їм виручка, отримана від реалізації товарів і послуг.Здійснення економічного кругообігу за такою схемою передбачає дотримання певних вимог (принципів) у стосунках між дійовими особами. Це — принципи ринкової економіки.Принцип перший — економічна свобода. Вона тримається на приватній власності і вільній підприємницькій діяльності.Приватна власність надає приватним особам право користуватись і розпоряджатися ресурсами та доходами.Свобода підприємництва полягає у можливості здійснювати будь-які угоди, використовувати будь-які ресурси і реалізовувати створені товари та послуги, виходячи з власних інтересів.Зворотним боком економічної свободи, своєрідною платою за неї є економічна відповідальність і ризик. Кожний, хто користується економічною свободою, розплачується за негативні наслідки прийнятих рішень і дій своїм майном, коштами, втраченими можливостями отримати доходи і збагатитися, марно витраченим часом.Принцип другий — конкуренція. Економічна свобода є передумовою конкуренції. Конкуренція — це змагання за можливість повніше реалізувати власний інтерес. Конкуренція називається досконалою, якщо:а) на ринках існує така значна кількість продавців і покупців, щожоден із них не може істотно вплинути на ціну, тобто стати моно-полістом;б) кожний продавець і покупець може вільно ввійти у певну галузь ітак само вийти з неї, тобто не існує юридичних або організаційнихперешкод для плинності ресурсів із галузі в галузь.Конкуренція виконує роль такого механізму, який дає змогу раціонально розподіляти ресурси між окремими галузями та виробництвами і швидко орієнтувати виробництво на задоволення потреб споживачів.Принцип третій — автоматизм регулювання. Ринкова економіка є системою надзвичайно складних зв'язків з великою кількістю дійових осіб (суб'єктів). Кожний із них керується власним інтересом, приймає власні рішення, що врівноважуються та узгоджуються автоматично. Таке врівноваження й узгодження відбувається завдяки конкуренції та вільному ціноутворенню. Ринкові ціни коливаються, їх збільшення або зменшення надає виробникам і споживачам найне-обхіднішу інформацію: виробництво яких товарів і послуг збільшити, а яких — зменшити; які ресурси використовувати, а які — ні; як розподілити доходи на різні споживчі витрати; від

66


чого потрібно відмовитись, а що можна спожити в більшій кількості. Ті, хто керується інформацією, що її надають ціни, і вчасно переорієнтовується, мають певні вигоди, інші ж втрачають майно, капітал і доходи.Ринкова економіка, без сумніву, має великі переваги. А чи є у неї недоліки? Звичайно, є.По-перше, ринок погано реагує на деякі загальнонаціональні та загальнодержавні потреби, наприклад, в освіті, культурі, фундаментальних дослідженнях, збереженні навколишнього середовища тощо. Ці сфери діяльності не забезпечують приватному бізнесу прибутків, які б відповідали їхньому значенню в житті суспільства. Водночас вони потребують значних вкладень коштів.По-друге, механізм ринкової конкуренції може спричиняти явища масових банкрутств, безробіття, соціального розшарування суспільства.По-третє, конкуренція — рушійний механізм ринкової економіки, що забезпечує її головні переваги, має тенденцію до затухання, їй протидіють злиття фірм, що мають на меті посісти особливе, монопольне місце на ринку, а також укрупнення підприємств під впливом технічного прогресу.Ці та інші недоліки ринкової економіки відомі не лише вченим, а й урядам країн з ринковою економікою. Існують економічні теорії, економічні, правові, адміністративні заходи, що дають змогу певним чином обмежити ці недоліки.Якби можна було би на терезах історії зважити переваги, що їх має ринкова економіка, та надбання людства, які нею забезпечені, з одного боку, недоліки і втрати від функціонування ринку — з іншого, то, напевне, переважили б перші.3. Моделі ринкової економікиСучасна ринкова економіка у різних країнах існує в різних формах. Розрізняють такі її форми, або, як часто кажуть, моделі.Ліберальна ринкова економіка. Характеризується мінімально допустимим втручанням держави у перебіг економічних подій лише у тих випадках, коли ринок виявляє свою недостатність або неефективність. Основну ідею бізнесу тут формує мета привласнення за всіх умов максимально високого прибутку. Прикладом цієї моделі є економіка США.

Соціальне ринкове господарство. Передбачає не лише державне регулювання у випадку недостатності ринку в освіті, сільському господарстві, видобувній промисловості тощо, а й гарантування державою високого рівня життя непрацюючим верствам населення (дітям, пенсіонерам, безробітним, інвалідам), державне сприяння перетворенню найманих працівників у співвласників підприємств. Прикладом соціально орієнтованої ринкової економіки є економіка Німеччини.Коротка історична довідкаВласне ідея соціально орієнтованої ринкової економіки була розроблена Альфредом Мюллером Арма-ком. Її впровадження у політичну та економічну практику Німеччини після Другої світової війни належить відомому політикові Людвігу Ерхарду. Вважається, що саме реалізація цієї ідеї забезпечила Німеччині швидке післявоєнне піднесення і високий добробут.Демократичний соціалізм ринкового типу. Передбачає те, що держава перебирає на себе основний тягар соціальних витрат громадян: у зв'язку з утриманням дітей у

67

Розділ I .


дитячих установах, одержанням вищої освіти, охороною здоров'я, пенсійним забезпеченням. Для того, щоб держава могла забезпечувати високі соціальні гарантії і виплати, громадяни сплачують до бюджету у вигляді податків більший, ніж у інших країнах, відсоток доходів. Прикладом країни з такою економікою є Швеція.Модель поєднання ринкового та урядового механізмів мак-роекономічного регулювання, або модель "по один бік плану і ринку" відрізняється тим, що передбачає поширення загальнонаціонального індикативного (рекомендального) планування поряд з приватною власністю на виробничі ресурси. Основною метою тут стає не стільки максимізація прибутку, скільки контроль якомога більшої частини не лише національного, а й світового ринку. В основу економічних відносин покладено принцип такзваного патерналізму - повної підпорядкованості молодших старшим за віком та посадою, відданості своїй фірмі, гарантованої захищеності від безробіття. Приклад такої економіки дає Японія.Отже, попри спільність принципів і фундаментальних засад ринкової організації економіки, окремі країни демонструють певні особливості. Вони пов'язані з різним співвідношенням приватної і державної власності, децентралізованого (ринкового) і централізованого (державного) регулювання.Чи існують зараз і чи можуть виникнути у майбутньому інші форми (моделі) ринкової економіки? Так, можуть. Наприклад, уже зараз використовується поняття "ринкова економіка мусульманського типу" стосовно країн, в яких іслам має суттєвий вплив не лише на особисте життя громадян, а й на характер державного регулювання економіки.4. Кругообіг, особливості та принципи планової (командної) економікиКругообіг ресурсів, продуктів, доходів у плановій (командній) економіціСкориставшись схемою 1.5.2, розглянемо особливості кругообігу планової (командної) економіки.

Пояснення до схемиі На схемі зображено те, що кругообіг здійснюється між трьома суб'єктами командної економіки: державою, виробниками та споживачами при посередництві, так званого, псевдоринку предметів споживання та "чорного" ринку. На першому ринку представлені держава та споживачі, на другому — виробники та споживачі.

68

Схема 1.5.2


і Єдиним власником усіх ресурсів (включаючи частково і ресурс праці1) є держава. Вона забезпечує виробників засобами виробництва шляхом їхнього прямого розподілу. Виробники створюють продукт, який є власністю держави. На цьому завершується перше (мале) коло кругообігу планової економіки.і Частину одержаного від виробників продукту (предмети особистого споживання та деякі послуги) держава постачає на псевдо-ринок предметів споживання. Псевдоринком він є тому, що обсяги та структуру виробництва тут визначають не покупці та продавці, ціни формуються не під впливом попиту і пропозиції, а визнача-ються центральними плануючими органами. Товари та послуги отримують споживачі, які (в межах власної економічної свободи) віддають свою працю державі. Держава відшкодовує споживачам витрати на відтворення робочої сили у формі централізовано визначеної заробітної плати та безоплатних послуг в освіті, охороні здоров'я, житлі. Грошові доходи споживачів використовуються на придбання предметів споживання і привласнюються державою як доходи від реалізації. Цим завершується друге коло кругообігу.і Постійними супутниками командної економіки є дефіцит продуктів, тобто незадоволені потреби, з одного боку, і невикористані ресурси через неможливість досягти раціональності при централізованому розподілі — з другого. Саме ці чинники породжують, так званий, "чорний", тобто нелегальний, не визнаний державою, ринок.Продукція "чорного" ринку створюється працею робітників у робочий або позаробочий час на устаткуванні державних підприємств із матеріалів, прихованих від державного обліку. Таке приховане виробництво стає логічним наслідком незацікавленості виробників у інтенсивній і продуктивній праці на офіційних засадах. У прихованому виробництві створюються товари та послуги, які реалізуються на "чорному" ринку за кошти, що їх споживачі не могли "отоварити" в державній торгівлі. Виробники отримують додаткові, невраховані державою, доходи, споживачі — потрібні їм товари. Цим завершується третє коло кругообігу.Які жособливості командної економіки відображає ця схема?Виробники і споживачі, які беруть участь у кругообігу, цілком залежні від рішень центральних плануючих органів щодо розподілу ресурсів, обсягів виробництва, цін на товари та послуги, доходів.Відносини виробників обмежуються зв'язками з державою на натуральній основі: ресурси — продукти. Це гарантує стабільність їхньої діяльності і виключає банкрутства.Кругообіг планової економіки гарантує рівність розподілу доходів і продуктів у межах, визначених державою, але він не забезпечує еквівалентності обмінів, оскільки позбавлений механізмів об'єктивної оцінки. Виробники, які, одержуючи від держави ресурси, сповна реалізують свої можливості, опиняються у гіршому становищі, ніж ті, хто їх приховує. Централізоване визначення доходів споживачів і безоплатність частини послуг потенційно містить у собі можливість безпідставної диференціації у споживанні. Нарешті, "чорний" ринок, допомагає суспільству розв'язувати проблему задоволення потреб, дає змогузбагачуватися тим прошаркам суспільства, які мають доступ до державних ресурсів.Відносини споживачів з державою ґрунтуються на обміні: праця — зарплата та

169

Розділ I .


безоплатні послуги. Цей безпосередній зв'язок міг би забезпечити ідеальний розподіл за двох умов: 1) якби існував механізм безпосереднього виміру і зіставлення праці; 2) якби отримані доходи можна було вільно обміняти на товари та послуги. Однак ні першої, ні другої умови командна економіка не забезпечує.Функціонування командної економіки здійснюється за певними принципами.Перший принцип — централізм. Централізм в організації командної економіки реалізується через привласнення державою та розподіл нею виробничих ресурсів, у визначенні цін і доходів. Засобом централізму стало всеохоплююче планування.Принцип другий — ієрархія. Всі відносини командної економіки ґрунтуються на субординації, підпорядкуванні інтересів нижчих ланок (окремих споживачів, виробників) інтересам вищих (галузевих міністерств, територіальних об'єднань, держави загалом).Принцип третій — зрівняльність. Командна економіка ґрунтується на обмеженні диференціації доходів щодо більшості споживачів. Люди є лише неповними власниками своєї здатності до праці. Вони не отримують доходів як власники землі або капіталу. Явище підприємництва взагалі розглядається як нелегальне і може реалізуватися тільки завдяки "чорному" ринку. Зворотним боком зрівняльності є те, що вона гарантує певний невисокий рівень споживання для всіх, забезпечує інтереси тих, хто не може, не хоче або не вміє працювати краще. Зрівняльність і гарантованість споживання позбавляють зацікавленості у досягненні вищих результатів праці.Чи має командна економіка певні переваги? Так, має.Командна економіка має унікальні можливості швидкого нагромадження виробничих ресурсів і перерозподілу їх у деякі пріоритетні сфери чи галузі.Завдяки плануванню та перерозподілу ресурсів існує можливість уникнути явного безробіття та очевидних злиднів, забезпечити всім певний рівень освіти і медичного обслуговування.Головними недоліками планової (командної) економіки є: нездатність забезпечити технічний прогрес і раціональне використання ресурсів, несвобода у виробництві та споживанні, низький рівень задоволення потреб, хронічний дефіцит ресурсів і предметів споживання. Саме через ці недоліки практично всі країни з командною економікою відмовились від її принципів і намагаються надолужити втрачені мож-ливості розвитку шляхом переходу до ринку.5. Перехід від планової до ринкової економікиПерехід кожної країни від планової (командної) до ринкової економіки є особливим. Але навіть за короткий час (кінець 1980-х — 1990-ті роки) вималювались деякі загальні закономірності. У перехідному періоді постсоціалістичні країни вирішують такі загальні завдання: роздержавлення економіки, приватизація власності, створення ринкової інфраструктури, структурної перебудови економіки.Роздержавлення економіки. Планова (командна) економіка ґрунтується на єдиній державній власності. Хоч остання була фактично розподілена між відомствами (міністерствами), проте конкуренції виробників за таких умов бути не могло. Процес роздержавлення державного сектора відбувається у таких формах:комерціалізація підприємств (позбавлення їх державної опіки і перехід до принципу самостійного відшкодування власних витрат);корпоратизація (перетворення державних підприємств у акціонерні, тобто у

70


підприємства з багатьма власниками — акціонерами);оренда з викупом (платне користування державним майном з наступним його придбанням трудовим колективом підприємства у держави).Хоч роздержавлення сприяє демонополізації, а отже, і створенню конкурентного середовища, але вона ще не є власне приватизацією майна. Приватизація здійснюється у двох головних формах:через аукціонний продаж майна;шляхом безоплатного передання кожному громадянину його частки у державному майні.Через аукціонний продаж, як правило, переходять у приватну власність середні та малі підприємства сфери послуг: готелі, їдальні, кафе, ресторани, крамниці, майстерні. Там, де аукціони здійснюються у загальнонаціональних інтересах, вони організовуються на конкурсних засадах. Наприклад, у Чехії на кожний об'єкт, що продавався, було в середньому подано по п'ять проектів його використання. З них обирався найкращий.Безоплатне передання громадянам частки державного майна у різних країнах здійснюється по-різному. Засобом безоплатної передачі могли бути купони (купонні книжки), як у Польщі та Чехії, вау-чери — в Росії, безготівкові депозити у Національному банку — в Україні. Власник приватизаційного засобу (сертифіката) отримує право "вкласти" його у майно великих державних підприємств, які прива-тизуються.Приватизація має за мету знайти справжніх господарів для майна, що колись було державним. Країни з певним досвідом приватизації (Угорщина, Чехія, Польща, Німеччина) демонструють те, що зміна приватних власників, перерозподіл майна через його подальший перепродаж, нагромадження пакетів акцій в одних руках — складні процеси. Але наслідком їх здійснення стає зростання ефективності виробництва, наповнення ринків товарами, вихід вітчизняних виробників на світові ринки.Для функціонування підприємств новоствореного приватного сектора, які для державних підприємств у нових умовах, потрібна ринкова інфраструктура: сукупність банків, страхових компаній та інших фінансово-кредитних установ, товарні та фондові біржі. Про їхню діяльність детально йтиметься у темі 2.5.Структурна перебудова економіки постсоціалістичних країн має охопити всі ресурси: працю, виробничі фонди, природні ресурси. Економіка цих країн традиційно відзначалася гіпертрофованим військово-промисловим комплексом, недорозвиненим виробництвом предметів споживання та послуг, відносно високою часткою ручної некваліфікованої праці та низькими технологіями у більшості галузей. Засобом структурної перебудови має стати приватизація. Але зміна структури економіки потребує також активних дій уряду країни: інвестування і пільгового кредитування окремих галузей, соціального захисту тих, хто втрачає роботу в результаті скорочення певних виробництв.6. Змішана економікаРинкову економіку розвинутих країн досить часто називають змішаною. Термін "змішана економіка" ("тіхесГ есопоту) широко вживається у сучасній соціально-економічній літературі. Який зміст вкладають у нього? Цей термін використовують, принаймні, у чотирьох значеннях.

71

Розділ I .


По-перше, ним користуються тоді, коли хочуть підкреслити, що у сучасному світі не існує чистих (капіталістичних або соціалістичних) відносин. Зокрема, мається на увазі, що навіть у країні з найширшою свободою приватного підприємництва — США — існують державне регулювання, а також об'єднання виробників, профспілкові об'єднання, які обмежують конкуренцію і на ринку товарів, і на ринку ресурсів.Це цікавоОсобливі прояви змішаної економіки демонструють деякі країни Азії, Африки, Латинської Америки, які відносяться до групи країн, що розвиваються. У них поєднуються ринкові відносини, централізоване державне регулювання та традиційні відносини. Традиційними називаються такі економічні відносини, вступаючи у які люди керуються, головним чином, традиціями та звичками. Так живуть і виробляють при племінній (родовій) організації. Традиції і звички визначають тут поділ праці між членами спільноти, засоби праці, набір споживчих благ і порядок розподілу створеного продукту. У традиційних економіках технології виробництва і спожи-вання можуть залишатися незмінними упродовж століть. Єдиною їх перевагою є стабільність відносин та їх передбачуваність.По-друге, термін "змішана економіка" доводить той безперечний факт, що не завжди форма власності, на якій переважно ґрунтується економічна система, і спосіб координації дій суб'єктів економіки збігаються абсолютно. Зокрема, економічна історія знає випадки поєднання державної власності як основи системи і ринкового способу координації (колишня соціалістична Югославія) або приватної власності як основи і централізованого планування як форми координації (фашистська Німеччина).По-третє, "змішаною", у розумінні прихильників соціал-демокра-тичних поглядів, є економіка, в якій ринкові принципи організації виробництва поєднуються з постійним втручанням держави у розподіл. І це втручання спрямовується на вирівнювання доходів і зміну структури власності.По-четверте, "змішаною" називають економіку тоді, коли акцентують увагу на співіснуванні різних за організаційними формами та формами власності підприємств: одноосібних володінь, партнерств, акціонерних підприємств, приватних, колективних і державних підприємств.Економіка сучасної України, якщо виходити з формальних ознак, є також змішаною. Адже у ній поряд із державними є недержавні підприємства, а саме: підприємства колективної власності (акціонерні та викуплені трудовим колективом), кооперативи, різні форми товариств, малі та середні приватні підприємства, спільні підприємства. Проте особливість української економіки як змішаної полягає у незавершеності ринкових реформ та у деформованості ринкових відносин.

72


0 Існує принциповий поділ економічних систем на ринкову та планову (командну).0 Кожна система має особливості економічного кругообігу, тобто взаємозв'язаного руху ресурсів, продуктів, доходів.0 Кругообіг у ринковій економіці має такі особливості: здійснюється між домашніми господарствами та підприємствами; відбувається при посередництві ринку ресурсів і ринку продуктів; узгодженість дій забезпечується відповідністю ресурсів і доходів, доходів і продуктів.0 Ринкова економіка ґрунтується на принципах економічної свободи, конкуренції, автоматизму регулювання.0 Ринкова економіка може існувати у різних формах, демонструючи різні моделі ринкової організації. Зразками такої різноманітної організації є: ліберальна ринкова економіка, соціальне ринкове господарство, демократичний соціалізм ринкового типу та модель "по один бік плану і ринку".0 Кругообіг у плановій (командній) економіці має такі особливості: здійснюється між державою, виробниками та споживачами; відбувається частково на натуральній основі, а також при посередництві псевдоринку предметів споживання та "чорного" ринку; узгодженість дій забезпечується централізованим розподілом ресурсів, визначенням обсягів виробництва, цін і доходів.0 Планова (командна) економіка ґрунтується на принципах централізму, ієрархії, зрівняльності.0 Країни постсоціалістичного розвитку, що переходять від планової (командної) економіки до ринкової, розв'язують чотири головних завдання: роздержавлення економіки, приватизація державного майна, створення ринкової інфраструктури та структурна перебудова економіки.0 Сучасна економіка значної частини країн світу є змішаною. Це означає, що в ній вільне підприємництво поєднується з державним регулюванням, що держава може не лише контролювати певні процеси, а й втручатись у розподіл, виробляти товари та послуги. Сучасна економіка потребує поєднання різних типів підприємництва і форм власності.МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ З ТЕМИ о Зрозумівши відмінності адміністративної та ринкової економік і зважаючи нате, що економіка України здійснює поступ убік ринкової системи, ви зможете давати власну оцінку змінам, що відбуваються в країні.о Серед великого розмаїття політичних програм, гасел, закликів ви зможете вибрати саме ті, реалізація яких справді забезпечить економічний та соціальний поступ країни. Критерієм розмежування, як випливає зі змісту теми, є здатність забезпечити рухубікекономіки, що гарантує економічну свободу, можливість реалізувати приватний інтерес, гарантувати наповнення ринку потрібними речами та послугами.

73

Розділ I .

Моделі ринкової, плановоїтазмішаноїекономіки

Контрольні запитання та завданняСіТЯкі чинники забезпечують узгодженість дій економічних суб'єктів у ринковій економіці? Виберіть правильні відповіді:виробники та споживачі отримують інформацію, слідкуючи за коливанням цін, і використовують її у своїй діяльності;держава орієнтує підприємців щодо напрямів їхньої діяльності;кожний виробник і кожний споживач керується усвоїй діяльності спільними інтересами;існує відповідність між доходами домогосподарств як власників ресурсів та їхніми витратами як споживачів, з одного боку, і між витратами підприємців на придбання ресурсів та їхньою виручкою від реалізації — з другого.

2 Заповніть таблицю.найпривабливішим є те, що офіційно забороняється;у держави не вистачало карних органів, щоб знищити "чорний" ринок;якщо економічне явище має об'єктивну причину, то таке явище не можна заборонити;"чорний" ринок є позитивним явищем командної економіки, оскільки він давав змогу використати недовикористані ресурси і задовольнити

незадоволені потреби споживачів.П Частка працівників на державних підприємствах Швеції у 80-ті роки досягла лише 7% від загальної кількості зайнятих. Чи можна, керуючись лише цим фактом, зробити висновок, що економіка цієї країни є "змішаною"? Які додаткові факти могли б знадобитися вам для обґрунтованішого висновку?Я У 2004 році в Україні налічувалось 981 054 підприємства, з яких 293 398 були малими підприємствами. Усі підприємства за формами власності розподілялись так: 290 304 - приватні, 564 500 -

74

Економічні системиПереваги (можливості)Недоліки (обмеження)1.1.Ринкова2.2.3.3.Планова1.2. 3.1. 2. 3.(командна)

3 Упродовж усіх років існування адміністративної економіки їй був властивий, так званий, "чорний"ринок. Держава боролася з ним засобами адміністративно-правового та морального тиску, але позитивних наслідків ця боротьба не мала. Виберіть пояснення, які найточніше відображають ваше розуміння причин цього явища:

Тема 1.5.


Що далі?Оскільки сучасна змішана економіка передбачає поєднання приватного і державного секторів, то криву виробничих можливостей у ній можна представляти так, щоб на осях графіка (графік 1.5.1) розміщувались товари

приватного та суспільного споживання. Останні виробляються у межах державного сектора економіки.Товари дприватногоспоживання

Товари суспільного споживання Графік 1.5.1Крива виробничих можливостей для змішаної економікиДо товарів, які створюються за участі держави, належать: суспільні блага (національна оборона, освітлення міських вулиць тощо), колективні блага (парки, мости, шосе тощо), гідні блага (освіта, охорона здоров'я тощо).На графіку 1.5.1 відображено те, що при збільшенні товарів суспільного споживання скорочується виробництво у приватному секторі (перехід від точки А до В). Чому це відбувається? Джерелом ресурсів для державного сектора економіки є податки. При їх стягненні відбувається перерозподіл ресурсів від приватного сектора на користь державного. Такий перерозподіл породжує низку проблем, які потребують вирішення і в теорії, і на практиці. До них належать такі:як забезпечити ефективне використання ресурсів на державному рівні за відсутності приватного інтересу і ринкового контролю;як визначити дійсні (не завищені і не занижені) потреби на товари суспільного споживання, якщо ті, хто їх безпосередньо споживають, не фінансують виробництво за власний кошт;як сформувати ціни на товари суспільного споживання та визначити розмір плати споживачів, якщо не діє ринок;75

Вид підприємствКількість підприємствЧастка від загальної кількості

колективні, 74 252 - комунальні, 42 935 - державні, 9 063 - міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

Які висновки можна зробити на основі даних останнього стовпчика?

□

Розділ I .

Моделі ринкової, плановоїтазмішаноїекономіки

за яких умов доцільною є приватизація виробництв, а за яких, навпаки, - їх націоналізація.На ці та інші питання дає відповіді особлива сфера економічних знань - економіка державного сектора.

76

Тема 1.5.

Основні проблеми економіки та їх ринкове розв'язання

РОЗДІЛ IIФундаментальні поняття ринкової економіки та ринкова інфраструктураЗ деякими принципами ринкової економіки ми ознайомились у попередній темі. Тепер перед нами постає завдання поглибити ці уявлення. Таке поглиблення вимагає розгляду внутрішніх механізмів ринкової економіки. До них належать ринкова конкуренція, взаємодія попиту та пропозиції, коливання цін, функціонування грошей та формування ринкових доходів. Ці проблеми розглянемо у перших чотирьох темах розділу. Насамкінець об'єктом нашої уваги стануть діяльність ринкових установ — бірж, банків, інших фінансово-кредитних посередників.

Тема 2.1. Основні проблеми економіки та їх ринкове розв'язанняЛюди яксуб'єкти економічних відносин повсякчасзму-шені розв'язувати безліч проблем. Скорочувати чи збільшувати обсяги виробництва, споживати чи заощаджувати, купувати чи утримуватися, збільшувати робочий час чи робити вибір на користь вільного часу — це лише мізерна частка проблем. Серед них є три проблеми, що дістали назву головних, або фундаментальних: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?^ Після вивчення цієї теми ви дізнаєтесь:О яку роль відіграє конкуренція у функціонуванні ринкової економіки;О що таке досконала і недосконала конкуренція; О як співвідносяться конкуренція і монополія.

77

Тема2.1.

Основніпроблемиекономікитаїхринковерозв'язання

І. Зміст основних проблем економікиЧому саме ці проблеми — що виробляти? як виробляти? для кого виробляти? — вважаються головними? Тому, що вони стосуються всіх економічних систем різних країн і в різні часи. Крім того, всі інші проблеми є, до певної міри, похідними від них, адже три головні проблеми стосуються мети виробництва та засобів її досягнення. Нарешті, ці проблеми постають перед усією економікою і перед кожним окремим виробником.З'ясування цих проблем тісно пов'язане з вибором альтернативних варіантів використання ресурсів. Саме проблема "безмежність потреб — обмеженість (рідкість) ресурсів" змушує суспільство шукати найефективніші варіанти організації виробництва і розподілу матеріальних благ.Яким же чином головні економічні проблеми розв'язує ринок? Почнемо з першої — що виробляти?Природно припустити, що хтось або щось має допомогти виробникам (фірмам) у вирішенні питання, які товари виробляти і скільки їх потрібно. За командної економіки радниками з цього питання були центральні органи управління, які "спускали" основні виробничі показники для підприємств. За ринкової економіки це питання розв'язує сам ринок, створюючи необхідну інформацію в процесі безлічі контактів виробників (продавців) і споживачів (покупців). Створюється оригінальний ринковий механізм урахування потреб покупців, їхні "голоси" фіксуються у вигляді грошових витрат на купівлю того чи іншого товару, тобто через "голосування" грошима. Якщо, наприклад, потреба в якомусь товарі зростає (у зв'язку зі змінами способу життя людей, їхніх смаків, рівня доходів тощо), це проявиться у зростанні маси покупок, збільшенні суми грошових витрат на придбання цього товару. Щоб задовольнити потреби покупців, що зросли, необхідно збільшити виробництво даного товару, що підвищить попит і ціну на відповідні ресурси. Зовсім іншим буде стан справ, коли з певних причин попит на даний товар знизиться. "Голосування" грошима зорієнтує виробників на те, щоб виробництво цього товару зменшити, а ресурси використати в іншій сфері, для виробництва інших продуктів.Отже, "голосування" грошима — це ні що інше, як прояв споживчого попиту, певна заявка споживача на той чи інший товар у тій чи іншій кількості. Причому інформаційна база для визначення що виробляти включає всіх споживачів. Зазначимо ще й те, що голосування споживачів відбувається постійно: кожну хвилину, день, місяць, рік. Ринок створює досить надійний механізм виробничої орієнтації підприємств, оскільки в його основу покладені потреби людей, скоре-говані на їхні доходи. Єдиною перешкодою на шляху безпосередньої орієнтації виробників на потреби споживачів тут може стати лише обмеженість виробничих ресурсів.Пояснимо механізм відповіді ринку на питання що виробляти на прикладі.Нехай на ринку з'явилися три продавці трьох різних товарів. Перший вийшов з 10 виробами по 10 грошових одиниць, другий — з 5 по 20 і третій — з 20 по 5 грошових одиниць. Споживачі відреагували на товари так:а) виник додатковий попит на перший товар, і всі 10 виробів булопродано по 15 грошових одиниць;б) потреби споживачів збіглися з пропозицією другого виробника, і

78

Тема 2.1.

Фундаментальні поняття ринкової економіки та ринкова інфраструктура

його 5 виробів було продано по 20 грошових одиниць;в) потреба у третьому товарі виявилася значно нижчою, ніж про-позиція, тому було продано всього 10 виробів по 4 грошові одиниці.Як бачимо, ринок засвідчив необхідність розширення обсягів виробництва першого товару та скорочення обсягів третього і зорієнтував виробників на перерозподіл виробничих ресурсів на користь першого виробу.Проблема як виробляти пов'язана з організацією виробництва, способом поєднання ресурсів, технологією виробництва. В її розв'язанні важливим пунктом також є "голосування" грошима. Проте повна відповідь на питання як виробляти в ринковій економіці можлива лише з урахуванням такого явища, як конкуренція між виробниками (фірмами). Саме конкуренція виявляє, які фірми можуть забезпечити виробництво даного товару і якої якості залежно від застосовуваних технологій і форм організації праці. Завдяки цьому витримується важлива умова ефективності — забезпечення найменших витрат виробництва, зростання його прибутковості.Пояснимо ринковий механізм визначення того, як виробляти.Нехай виробництво певного товару здійснюється трьома підприємцями. Перший застосовує таку технологію й організацію виробництва, що витрати землі, праці й капіталу на одиницю створеного продукту становлять 80 грошових одиниць, другий — 100, третій — 120. Ринкова ціна встановилася на рівні 105 грошових одиниць. Це означає, що третій виробник не відшкодує своїх витрат і матиме збит-ки. Другий отримає прибуток лише у 5 грошових одиниць, тобто досить низький. Лише перший виробник, відшкодувавши витрати, матиме достатній прибуток. Таким чином, ринок засвідчив, які технологія й організація виробництва мають бути взірцем, тобто як потрібно виробляти, щоб залишитись на ринку.На розв'язання питання як виробляти великий вплив здійснюють ціни на ресурси (землю, капітал, працю). Зміна цін на будь-який із ресурсів може спонукати підприємця відмовитися від однієї технології (комбінації ресурсів) і віддати перевагу іншій.Розв'язання проблеми для кого виробляти залежить від орієнтирів самих споживачів, їхніх бажань і можливостей купити той чи інший товар. В основі тут лежать грошові доходи споживачів. Бажання придбати певний товар і можливості покупців також залежать від величини цін на виготовлені продукти та супутні їм товари, їхньої готовності віддати перевагу певним продуктам-замінникам. Оскільки кількість продукту певного виду в конкретний час обмежена, то кон-курентами стають споживачі. Конкуренція споживачів може спричинити підвищення цін.Пояснимо цей механізм на прикладі. Нехай певний продукт купують три споживачі з різним рівнем доходів. Перший може витратити на нього 100 грошових одиниць, другий — 250, третій — 375. У результаті подорожчання ресурсів ринкова ціна продукту зросла зі 100 до 125 грошових одиниць. Завдяки цьому перший споживач вибуває з числа покупців даного продукту. Другий і третій споживачі, що мають вищі доходи, зберігають обсяги споживання.Отже, в цьому випадку на питання для кого виробляти ринок відповів скороченням кола споживачів за рахунок того, хто мав найнижчі доходи.З розглянутих способів вирішення трьох основних проблем економічногожиття суспільства можназробити висновки про особливості функціонування ринкової

79

Розділ І І .

Основніпроблемиекономікитаїхринковерозв'язання

економіки.2. Особливості того, як діє ринкова економікаРинкова економіка має особливі способи організації відносин економічних суб'єктів, які дозволяють забезпечувати упорядкованість і розвиток.Перший спосіб: в умовах ринку вибір того чи іншого варіанта використання ресурсів, тобто спрямованості виробництва, а отже, відповіді на питання що виробляти, як виробляти, для кого виробляти визначаються через взаємодію споживачів з виробниками, що виступають на ринку як покупці і продавці. Роль економічних орієнтирів виконують ціни, витрати виробництва, розміри доходів і прибутків.

Другий спосіб: економічні рішення приймаються як виробниками, так і споживачами самостійно. На перший погляд, це повинно було б призвести до хаосу, анархії, диспропорцій, втрати ресурсів. Проте, як свідчить історичний досвід, цього не буває. Незважаючи на певні недоліки, розвинута ринкова система загалом забезпечує внутрішній порядок і стабільність.Коротка історична довідкаВперше здатність ринку поєднувати особисті і суспільні інтереси обґрунтував А. Сміт у відомій праці "Дослідження про природу і причини багатства народів". Він проголосив принцип "прихованої руки". Його суть полягає в тому, що кожен індивід, вкладаючи свій капітал з метою одержання максимального прибутку, переслідує власний інтерес, але при цьому він направляється "прихованою рукою" на досягнення спільного блага.Відкриття А. Сміта здійснило великий вплив на весь подальший розвиток економічної думки. І хоча з часом історичний досвід довів недоліки ринку, пов'язані з монополією та іншими чинниками, які зумовлюють втручання держави в економіку (забруднення оточуючого середовища та ін.), значення відкриття не зменшується. Воно входить в арсенал тих доктрин, які і сьогодні враховують держави з ринковою економікою в своїй економічній політиці і, насамперед, у створенні ефективного ринкового механізму.Третій спосіб: ринкова економіка безпосередньо спирається на економічні інтереси споживачів і виробників. У досягненні своїх інтересів люди конкурують між собою.3. Економічна конкуренція як рушій ринкової економікиЗа своїм первинним значенням конкуренція (сопсиггеге — лат.) — це зіткнення, змагання. Воно відбувається не лише у середовищі виробників, споживачів і між ними, а й між іншими соціальними групами. Погано чи добре, що, реалізуючи власні інтереси, люди стають конкурентами? Над цим питанням людство замислюється не одне століття. Знаходяться аргументи і за, і проти конкуренції.

80

Тема 2.1.

Фундаментальні поняття ринковоїекономіки та ринкова інфраструктура

Отже, серед негативних рис конкуренції називають те, що вона роз'єднує людей як супротивників, знищує найслабших, зменшує доходи найманих працівників. Навряд чи можна не погодитись із цими твердженнями, особливо, якщо мати на увазі, що вони стосуються ринкових економік, де ще відсутнє державне забезпечення соціальнихгарантій.Серед аргументів на користь конкуренції називають те, що вона змушує людей пристосовуватися до нових ситуацій, підвищує ефективність виробництва, знижує ціни і збільшує загальний добробут.Механізм впливу конкуренції на зниження витрат виробництва ми вже проілюстрували прикладом щодо проблеми — як виробляти.Там певний рівень ринкової ціни змушував виробників відповідно зменшувати витрати. Проілюструємо тепер, як конкуренція між споживачами і виробниками змушує останніх пристосовуватися до нової ситуації.Ціна на взуття моделі А на ринку знизилась зі 100 до 70 грн. Якщо якість продукції та смаки покупців залишилися незмінними, то цей сигнал свідчитиме, що відбулося певне перенасичення ринку взуттям цієї моделі (припустимо, що попит до пропозиції тепер становить лише 70%). Як мають на це зреагувати продавці-виробники? Очевидно, скоротити до відповідної потреби виробництво і пропозицію. Якщо ж вони цей сигнал не сприймуть і вироблятимуть взуття в тому самому обсязі, це призведе до ще більшого перенасичення ринку цією моделлю. Може скластися ситуація, коли відношення ринкового попиту до пропозиції знизиться до 40%, а ціна взуття — до 40 грн. Якщо виробники не зорієнтуються відповідно до зміни попиту і продовжуватимуть пропонувати взуття моделі А у тих самих обсягах, то їхні втрати на кожній парі зростатимуть. Будуть втрачені ресурси, що їх використали на нереалізовану частину взуття. Але така гіпотетична ситуація навряд чи можлива у реальній ринковій економіці через те, що в ній реалізація приватного інтересу виробника пов'язана саме з пристосуванням до нової ситуації на ринку.4. Досконала і недосконала конкуренціяРозглянутий нами механізм розв'язання ринком фундаментальних економічних проблем що виробляти, як виробляти, для кого виробляти передбачав досконалу конкуренцію.Досконала конкуренція — виняткове явище. Навряд чи його можна часто побачити в житті. Скоріше досконалу конкуренцію слід розуміти як ідеальну модель, застосування якої дозволяє вивчати реальні економічні відносини. Що ж передбачає ця ідеальна "досконала конкуренція"?Перше: на ринку представлена така велика кількість продавців і покупців, що кожен із них пропонує чи купує незначну частку від загального обсягу певного товару. Отже, ніхто не може диктувати ринкові свої умови.Друге: немає бар'єрів для входження у певну галузь і виходу з неї. Це, наприклад, бар'єри у вигляді певних заборон, ускладнень, пов'язані із започаткуванням власної справи.Третє: товар має бути повністю однаковим з позиції покупця, а всі покупці — однакові для продавця.Четверте: кожен покупець є цілком поінформованим про всі ціни та їх зміни.

81



П'яте: всі учасники ринку поводять себе раціонально, будь-яка форма домовленості між покупцями чи продавцями відсутня.Ймовірність дотримання всіх цих умов є надзвичайно малою. Скажімо, чи може товар бути зовсім однаковим з позиції покупця? Звичайно, ні. Адже, наприклад, великий вплив на рішення покупця має те, в якому місці продається товар (близько чи далеко від домівки), як він упакований. Відсутність бар'єрів для входження в галузь є також нездійсненною у чистому вигляді, адже держава для певних видів діяльності надає виробникам ліцензії, великі економічні переваги для запо-чаткування справи має перед середнім і дрібним велике виробництво. А головне — виникають та існують домовленості як між виробниками, так і між споживачами. Отже, в реальному житті найчастіше існує недосконала конкуренція.Недосконала конкуренція — це такий стан ринку, за якого певні продавці або покупці можуть здійснювати вплив на ринкову ціну. Така ситуація означає існування монополії або виняткового становища продавців чи покупців.Монополія продавця може бути:а) чистою монополією;б) олігополією.Чиста монополія — стан, коли в галузі є лише один виробник, який одноосібно визначає обсяги виробництва і ціни. В економіці розвинутих країн чиста монополія є практично неможливою хоча б тому, що у кожного продукту є товари-замінники. Найближчими до чистої монополії були галузеві міністерства у колишньому СРСР.5. Форми прояву монополізмуТиповими формами об'єднань, що спричиняють монополізацію певної частини економіки, є картель, синдикат, трест і концерн.Картель - угода між виробниками однієї галузі з приводу цін, обсягів виробництва та продажу, обміну патентами тощо. Підприємства, які стали членами картелю не втрачають своєї юридичної, фінансової, виробничої, комерційної самостійності, а лише координують свою діяльність. Дуже часто картельні угоди укладаються таємно. За змістом картельної угоди розрізняють картелі виробничі - домовленості про обсяги (квоти) виробництва кожного учасника, закупівельні - про купівлю сировини у певних постачальників, цінові - про ціни продажу, патентні - про напрямки використання (або невикористання) технічних інновацій.Синдикат - об'єднання промислових підприємств, що виробляють однорідну продукцію, з метою її продажу через спільне збутове підприємство. Кожний учасник об'єднання укладає зі збутовим підприємством однаковий за змістом договір про продаж продукції. У такий спосіб втрачається комерційна незалежність учасників об'єднання, але зберігається виробнича та фінансова. Синдикатні об'єд-нання можуть створюватися і у банківській сфері. Синдикат банків організовується з метою продажу (розміщення) цінних паперів та залучення коштів на здійснення масштабних проектівТрест - об'єднання підприємств, у якому втрачається виробнича, фінансова і комерційна незалежність учасників. Керівництво виробничою діяльністю та розподіл одержаних доходів здійснюється з єдиного центру.Концерн - найбільш довершена форма об'єднання підприємств, за якої зв'язки між учасниками здійснюються через фінансову залежність, систему участі у розподілі доходів, домовленостей про спільність інтересів, особистих зв'язків. Підприємства,

82



що входять до концерну, юридично не втрачають незалежності, але фактично вони підпорядковані єдиному керівництву. Розрізняють вертикальний концерн - об'єднання підприємств різних галузей, що пов'язані як різні ланки технологічного ланцюжка, та горизонтальний концерн - об'єднання підприємств, що виробляють однаковий продукт або здійснюють однакові види робіт.Монополії, які виходять за межі однієї національної економіки і діють на міждержавному рівні, називаються транснаціональними корпораціями, або ТНК. ТНК утворюються шляхом просування своєї підприємницької діяльності за межі країни: одну частину капіталу вони мають у своїй країні, а іншу - за кордоном. Масштаби їх панування у світовому масштабі є вражаючими. Наприкінці ХХ ст. п'ять наймо-гутніших ТНК контролювали 50% виробництва літаків, автомобілів та електронного устаткування.Своєрідним проявом монополії продавців праці (робочої сили) є професійні спілки, за участю і під впливом яких і визначається ціна — заробітна плата.Олігополія — стан економіки, коли в галузі є незначна кількість виробників, що найчастіше домовляються між собою.Монополія покупців може існувати на ринку товарів у вигляді споживчих кооперативів і на ринку праці, коли лише одне підприємство в якійсь галузі чи регіоні є покупцем робочої сили певної кваліфікації.Для оцінки того, чи є ринок монополізованим, користуються показниками (критеріями) ступеня монополізації. Зазвичай, вважається , що ринок певної продукції є монополізованим, якщо на одне підприємство припадає більше 30% або на три підприємства - більше 50% вартості усіх продажів. Отже, показник монополізації розраховується за формулою: К _ Обсяг продажу одного або трьох найбільшихпідприє мствЗагальний обсяг продажуПоведінка виробника в умовах досконалої конкуренції і чистої монополії відрізняється. Зобразимо цю відмінність схематично.Поведінка виробника за умовдосконалої конкуренції чистої монополіїЦіна продукту—показник, на 1. Виробник може впливати і який виробник вплинути не може. на ціну, і на обсяги виробницт-Маючи на меті максимізацію при- ва. Існує залежність: чим більші бутку, виробник здатний впливати обсяги виробництва, тим менша лише на обсяги виробництва. ціна.Вирішуючи питання скільки 2. Підприємство-монополіст виробляти, виробник зіставляє ви- зацікавлене у виробництві мен-ручку від реалізації додаткової шої кількості продукції і продажу одиниці продукту(граничнувируч- її за вищою ціною. Межею зро-ку від реалізації) і витрати на ви- стання цін є доходи покупців. робництво цієї одиниці (граничнівитрати). Якщо граничні витрати починають перевищувати виручку, то це сприймається виробником як сигнал до припинення збільшення виробництва.Крім конкурентного та монополістичного існує тип ринку, який можна назвати проміжним. Він передбачає поєднання такихознак, як велика кількість виробників (продавців) і одночасно неоднорідність продукції, яка ними реалізується. Поєднання цих ознак спричиняє появумонополістичної конкуренції.Розглянемо, наприклад, ринок молока. Якщо на ньому представлена значна

83



кількість виробників, але їхня продукція відрізняється за калорійністю (жирністю), тривалістю зберігання, наявністю додаткових смакових компонентів, то йдеться про монополістичну конкуренцію.До цього часу ми розглядали прояви штучної монополії. Вона виникає внаслідок певних форм організації економічної діяльності, що забезпечують переваги у формуванні цін, продажу, одержанні прибутків тощо. Їх могло б не бути за умови відсутності угод, домовленостей, об'єднань. Одночасно існує природна монополія, що докорінно відрізняється від штучної.Природна монополія виникає лише в окремих галузях, а її необхідність пов'язана з існуючим рівнем технологій. Природна монополія, зазвичай, виникає на транспорті, у комунальному господарстві та паливно - енергетичному комплексі. Їх природність пов'язана з тим, що дуже часто існування не одного, а декількох підприємств у згаданих галузях є технологічно неможливим, відтак, послуги можуть надаватися лише одним підприємством. Уявімо, наприклад, ситуацію, коли водопостачання забезпечують два конкуруючих підприємства, і тому в оселі громадян протягнуто по дві труби для води. Не менш безглуздою виглядала б і ситуація , коли б на кожній залізничній станції було по два вокзали, диспетчерські служби тощо. Природна монополія передбачає існування ефекту масштабу, коли контроль одного великого підприємства гарантує менші витрати виробництва, ніж декількох менших. Щоправда, у природних монополій завжди існує спокуса встановлення завищеної ціни. Протидіяти такому бажанню має держава, що контролює діяльність природних монополій.Монополія обмежує позитивні риси конкуренції, її конструктивний вплив на технічний прогрес, зменшення витрат, зростання добробуту. Тому понад 100 років існує практика обмеження монополій з боку держави, так зване антимонопольне законодавство.Які заходи використовують уряди країн проти монополій, запобігаючи їх тиску на споживача та завищенню цін? По-перше, при перевищенні показників монополізації ринку може використовуватися примусовий розпуск або подрібнення (поділ) на декілька самостійних підприємств. По-друге, забороняються деякі форми об'єднань, як, наприклад, картель у Німеччині та США, По-третє, збільшення податкового тиску на виробників - монополістів. По-четверте, створення державних підприємств у тих галузях, де існує природна монополія тощо. Отже, держави розвинутих країн плекають конкуренцію, розу-міючи її значення в економіці.

84


Фундаментальні поняття ринкової економіки та ринкова інфраструктура

Підсумки теми0 Будь-яка економічна система розв'язує три фундаментальні проблеми: що виробляти, як виробляти, для кого виробляти.

0 У розв'язанні проблеми що виробляти першочергове значення має "голосування" грошима, тобто визначення споживачами свого попиту на ті чи інші товари, а також наявність необхідних ресурсів виробництва.0 У розв'язанні проблеми як виробляти вирішальне значення має конкуренція виробників, у процесі якої відбувається відбір економічними методами ефективніших технологій та форм організації праці. Певну роль тут відіграють також ціни на ресурси.0 Головним орієнтиром у розв'язанні проблеми для кого виробляти є величина доходів окремих індивідів чи груп населення. Значну роль відіграють також ціни на готові товари, смаки споживачів.0 Внутрішнім механізмом руху ринкової економіки і розв'язання фундаментальних економічних проблем є конкуренція. Серед позитивних наслідків конкуренції є динамічне пристосування до нових ситуацій, зростання ефективності, зменшення витрат і, як наслідок, підвищення добробуту.0 Розрізняють досконалу і недосконалу конкуренцію. За першої ніхто з виробників чи покупців не може визначати ціну. Недосконала конкуренція передбачає таку можливість.0 Причиною недосконалості конкуренції стає монополія або продавців, або покупців. Монополія суттєво змінює поведінку виробника на ринку, даючи йому можливість забезпечувати зростання власних прибутків за рахунок зменшення обсягів реалізації та зростання цін. Розуміючи негативні наслідки монополії, держави розвинутих країн створили антимонопольне законодавство.МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ З ТЕМИ о У разі участі нехай у простій справі (продаж готової продукції, виконання робіт на замовлення, надання послуг) ви вже маєте критерії оцінки того, чи варто розпочинати справу, яку технологію доцільно обрати, хто є потенційним покупцем.о Усвідомлюючи зміст та значення конкуренції, ви зможете зрозуміти і тлумачити положення законів, які регламентують підприємницьку діяльність та антимонопольне законодавство країни.

Контрольні запитання та завданняРинкова економіка розв'язує три фундаментальні проблеми завдяки трьом

ринковим механізмам. Стрілками вкажіть зв'язок між ними

85


Основні проблеми економіки таїх ринкове розв'язання

3 Ми розглянули, вивчаючи тему, п'ять умов досконалої конкуренції і пояснили, чому всі товари не можуть бути зовсім однаковими (третя умова) і чому не можна цілком зруйнувати бар'єри для входження виробника у нову галузь (друга умова). Поясніть самостійно, чому в чистому вигляді не можуть бути витримані четверта і п'ята умови?Я Уявіть ситуацію: ринок постійно формує попит на певний товар в обсязі 100 одиниць. Відбулося зниження ринкової ціни з 700 грн до 500 грн за одиницю. Витрати виробника становлять 500 грн на виробництво одиниці продукту. Яку цьому випадку буде себе по-водити виробник, якщо: а) він є монополістом у цій галузі; бФундаментальні поняттЯ Назвіть приклади повної монополії або олігополії на вітчизняних ринках. Спробуйте пояснити причини їх виникнення.Я Чиє ринок монополізованим за таких умов? (умови представлені в таблиці).

Підприємства на ринку

Обсяги продажу (млн. грн)

Перше 120Друге 80Третє 75Четверте 74П'яте 70Шосте 30Сьоме 25СТ Охарактеризуйте штучну та природну монополію за такими критеріями:а) причини виникнення;б) наслідки виникнення;

в) реакція уряду (держави) на виникнення.Що далі?При поглибленому вивченні поведінки виробників, зазвичай, більша увага

приділяється олігополії. Олігополія є типовою для значної кількості галузей, а саме: для автомобілебудування, суднобудування, авіаційної галузі, виробництва енергоносіїв тощо. При досконалій конкуренції і монополії поведінка виробників характеризується більшою визначеністю, ніж при олігополії. Для олігополістичного (при невеликій кількості виробників) ринку можливі два типові варіанти поведінки:одна з фірм є лідером, що контролює значну частину ринку, визначає ціну, а інші змушені сприймати цю ціну як задану;

86

Тема2.1.

РесурсЦіна одиниці ресурсуОдиниці ресурсів у разі застосування технології

№1№2№3Земля5645Праця410815Капітал312109Здатність до підприємництва4121

21 Ринкова ціна на товар визначає, що нормальними є витрати виробництва на рівні 100 одиниць. Яку технологію змушений обрати виробник під тиском ринку?

□


компанії мають приблизно однакову вагу в галузі й жодна з них не може ігнорувати реакцію інших.Другий варіант покладено в основу моделі Курно, розробленої її автором Огюстеном Курно ще у 1838 році. Попри те, що модель існує вже майже 170 років, вона й досі визнається найбільш вдалою для пояснення поведінки виробників за умови олігополії. Пояснимо її на числовому прикладі.Нехай у галузі діють дві фірми, кожна з яких враховує реакцію конкурента і намагається збільшити свій прибуток за рахунок зміни обсягів виробництва. Ціна ринку (Р) є заданою і описується рівнянням: Р = 200 - О = 200-(ц1 + ц 2) (де О - загальна кількість товарів, що представлена на ринку, ц1 та ц2 , відповідно, виробництво першої і другої фірм). Витрати виробництва, пов'язані зі створенням додаткової одиниці продукції, є сталими і дорівнюють 80 для обох фірм. Тоді прибуток (Рг) - різниця між виручкою від реалізації певної кількості продукції і витратами на її виробництво - першої і другої фірми, відповідно, описуватиметься рівняннями (1) та (2):(1) Ргі = (200 - Ці -ц 2) Ці -80ці;(2) = (200-Ц1 -ц2) ц2 -80ц2;Який головний висновок щодо поведінки фірм при олігополії можна зробити з цієї системи рівнянь? Якщо другій фірмі вдається збільшити обсяги виробництва, то прибуток першої фірми зменшиться і, навпаки, при збільшенні виробництва першої фірми зменшиться прибуток другої. Отже, кожна фірма залежить від свого конкурента і, обираючи свою програму дій, повинна зважати на нього. ВступПопит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідними суб'єктами — продавцями. Еволюція товарного виробництва і розвиток суспільного поділу праці зумовили переміщення функції реалізації товарів та послуг на ринку від безпосереднього виробника до торгівлі. Вплив цієї функції на стан пропозиції може бути вагомим, але вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва. Розбіжність у кількісній визначеності виробництва певних продуктів чи послуг та пропозиції їх може зумовлюватися відставанням у розвитку виробничої інфраструктури, що відповідає за своєчасну появу результатів виробництва на ринку (транспорт, зв'язок, заготівля). Іншою причиною можуть бути технологічні та організаційно-економічні порушення, що призводять до невідповідності споживчих якостей вироблюваної продукції чи послуг існуючому попиту.Рушійна сила попиту стала особливо помітною зі становленням сучасного постіндустріального інформаційного суспільства. Швидкий розвиток фундаментальної науки і принципово нові технологічні рішення викликають до життя нові потреби як у самому виробництві, так і в сфері споживання. Разом з помітним зростанням реальних доходів населення ці фактори створюють передумови для поглиблення суспільного поділу праці, підвищення її продуктивності і розширення пропозиції нових товарів та послуг на ринку.Стимулюючий вплив співвідношення ринкового попиту та пропозиції виявляється в

87

Тема2.1.


бездефіцитній економіці і в напрямі контролю над розміром витрат виробництва і цінами на ринку. Виробники під тиском обмежень платоспроможності споживачів і з метою підтримання конкурентоспроможності вимушені дбати про зниження витрат виробництва і, зрештою, цін.В даній роботі розкриваються такі поняття як економічні закони, попит, пропозиція, закон попиту та закон пропозиції, йдеться мова про фактори та методи ринкового ціноутворення.1. Економічні закониЕкономічні закони, їх об'єктивний характер. У загальному вигляді відносини економічної власності виражають сутність системи виробничих відносин. Водночас сутність економічної власності розкривається в системі економічних законів. Це сут-ність більш глибокого порядку. [6]Закон і сутність, як відомо, поняття однорідні (однопорядкові).Сутність, як і закон, розкриває лише глибинні, сталі, внутрішньо необхідні форми зв'язку. Тому явище багатше, ніж закон, бо у нього відображаються також випадкові, нестійкі зв`язки, форми вияву закону. Сутність, а отже й закон, всебічно можуть бути досліджені лише через всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форму, ціле й частину тощо), насамперед через категорію суперечності, взаємодію її протилежних сторін.Отже, кожен закон пронизаний внутрішньою суперечністю. У свою чергу, суперечність є суттєвим закономірним відношенням між протилежними сторонами.Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — у виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них має тимчасовий, минущий характер.Класифікація економічних законів. На початкових етапах розвитку капіталістичного суспільства економічні закони реалізуються через стихійну діяльність людей, через конкурентну боротьбу на вільному ринку, подібно до непізнаних сил природи. На сучасному етапі розвитку капіталізму, коли основним типом капіталістичної власності є колективний (монополістична, державна та ін.), стихійна дія економічних законів доповнюється елементами їх свідомого використання через механізм державного і наднаціонального регулювання економіки, розширення масштабів планомірності в межах гігантських монополістичних об`єднань. Держава не може скасувати об'єктивні економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об`єктивних законів, змінюючи умови. Це досягається, по-перше, вдосконаленням права власності, господарського механізму; по-друге, за допомогою державного регулювання. Отже, економічні закони не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.До системи економічних законів належать передусім чотири їх типи:1. Загальні економічні закони, тобто закони, властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо). Загальні економічні закони відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві насамперед технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами в процесі праці, однаковими для всіх суспільних

88

Тема2.1.


форм.2. Закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо. Такі закони відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних суспільно-економічних формаціях. Це особливі економічні закони.3. Специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них — основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв`язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами економічної власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.4. Закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).Економічні категорії. Вони теоретично відображають не лише окрему сторону системи виробничих відносин, а й її зв'язок з відповідною стороною системи продуктивних сил. Змістом останніх є відношення людини до природи, їх взаємодія. Речовим змістом економічної категорії є окрема сторона такого відношення до природи. У кожній економічній категорії відображається діалектична взаємодія соціально-економічних зв`язків і відносин між людьми (відносин економічної власності, суспільної форми праці) з техніко-економічними зв'язками й відносинами, з речовою формою процесу праці, тобто з взаємовідносинами людини і природи. Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони. Для економічних законів характерний вищий ступінь пізнання людиною єдності та зв'язку явищ і процесів, вони відображають глибокі приховані зв'язки й відносини, охоплюють явища і процеси, які виражаються у низці категорій. Іншими словам, внутрішньо необхідний, сталий, суттєвий зв'язок між економічними явищами та процесами, що виражається за допомогою економічних законів, набуває відображення у взаємозв`язку певних економічних категорій. Кожний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.Оскільки економічні категорії є теоретичним вираженням окремих сторін виробничих відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, деяких економічних явищ і процесів, то зміна останніх, розвиток і модифікація виробничих відносин відбуваються в русі, плинності економічних категорій.

89

Тема2.1.


2. Економічна природа попиту та пропозиції Економічний зміст закону попиту та закону пропозиції. Проста модель попиту і пропозиції, на думку шведського економіста К. Еклунда, існує майже 200 років, а її більш розвинута форма протягом останніх 100 років є ядром політичної економії. Проста модель відображає поведінку покупця і продавця, співвідношення попиту і про-позиції та динаміку цін під час купівлі-продажу одиниці будь-якого товару. Згідно з визначенням К. Маркса, попит — це представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — продукт, який перебуває на ринку або може бути доставлений на нього. Американські економісти К. Макконел та С. Брю визначають попит як кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ціну з можливих протягом відповідного проміжку часу цін. Пропозиція, на їхню думку, — це шкала, що показує різні кількості продукту, які виробник бажає і спроможний виробити й запропонувати для продажу на ринку за кожну конкретну ціну з можливих цін протягом певного проміжку часу.Попит на товар залежить від багатьох факторів. Так, К. Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні фактори: 1) величина їх доходу; 2) кількість сорочок, яку вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети та ін.), який можна використати замість сорочки); 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок.Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту.Закон попиту — закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту, і навпаки.Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни посилюють у споживачів бажання купувати товари, практика “розпродажу” товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підлягає дії принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.Простежуючи ту саму обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та ціною, П. Самуельсон формулює закон поступового зниження попиту. Він пояснює його тим, що: 1) зниження цін на певний товар розширює коло покупців; 2) зниження ціни може спонукати кожного споживача цього товару здійснити додаткові покупки і навпаки; 3) зниження попиту при зростанні ціни пояснюється тим, що у цьому разі споживач намагається замінити його іншими товарами (наприклад, каву чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і починає споживати деякі товари у менших кількостях.[6]Порівняння двох варіантів обґрунтування однієї й тієї ж причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше цей закон сформульовано як закон попиту. Це зумовлено тим, що закон зниження попиту, за П. Самуельсоном, відображає лише одну із сторін взаємозв'язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту

90

Тема2.1.


виражає також залежність між попитом і зниженням цін. Загалом, сформульовані економічні закони відображають не глибинні, внутрішньо необхідні, суттєві зв'язки між окремими явищами і процесами, а поверхові, на рівні здорового глузду. З цього приводу американські економісти при обґрунтуванні закону попиту зауважували, що здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту, а швейцарський економіст К. Еклунд зазначав, що ця модель у простій формі описує деякі з діючих у господарстві сил. Вдалий опис моделей та їх графічним зображенням у праці К. Еклунда (рис. 1, 2).Ціна Ціна

Величина попиту Величина пропозиції

Рис. 1. Крива попиту Рис. 2. Крива пропозиції

На вертикальній осі (рис. 1) зображено ціну сорочок (чим вище, тим дорожчі), а на горизонтальній осі — величину попиту (чим далі вправо, тим більший попит). Кожна точка на кривій попиту показує кількість сорочок, яку споживачі хочуть купити за відповідну ціну. З рухом по лінії донизу ціна знижується, а попит споживачів на сорочки зростає. 2.2 Попит, пропозиція, ринкова ціна.Ситуацію на ринку з боку пропозиції відображено на рис. 2. Як і у випадку з попитом на сорочки, їх пропозиція теж зумовлена дією низки факторів, основними з яких є: 1) витрати виробництва; 2) мета фірми, від якої значною мірою залежатиме рівень цін (якщо фірма прагне завоювати нові ринки збуту, ціни можуть бути нижчими); 3) наявність чи відсутність конкурентів на ринку та ін. Для простоти передбачається, що на певному короткому проміжку часу технологія виробництва, продуктивність праці не змінюються й існує досконала конкуренція (наявність багатьох продавців, кожен з яких окремо не може впливати на процес ціноутворення). Лінія пропозиції показує, що для збільшення кількості виготовлюваних сорочок ціна повинна зростати. Кожна точка на лінії з рухом донизу показує ту кількість сорочок, яку товаровиробники згодні виготовити за відповідну ціну.Закон пропозиції - загальний економічний закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів між змінами кількості товарів і послуг, які пропонуються підприємствами на ринку, існує прямо пропорційна залежність.Дія закону пропозиції означає, що зростання ціни на товари і послуги зумовлює збільшення кількості товарів і послуг, з одного боку, та скорочення обсягів виробництва товарів і послуг у разі зниження цін - з іншого. Від рівня цін на товари та послуги також залежать доходи підприємств-виробників та продавців. Тому із збільшенням цін зростає їх зацікавленість у виробництві більшої кількості товарів. Водночас зростання пропозиції товарів і послуг повинно відбуватися відповідно до обсягів платоспро-можного попиту, із зниженням якого товаровиробникам необхідно домагатися

91

Тема2.1.


зменшення суспільно необхідних витрат на виробництво одиниці продукції за рахунок зростання продуктивності праці, економії ресурсів тощо. [6]Перехід до складнішої моделі взаємозв'язку передбачає зіставлення інтересів виробників і споживачів відповідно до пропозиції й попиту та пошук місця їх опти-мального поєднання. Графічно така ситуація зображена на рис. 3.Ціна

Пропозиція

Р1

Попит

К1 Обсяг

Рис. 3. Рівновага попиту і пропозиції.Обидві лінії (попиту і пропозиції) перетинаються в точці, яка відповідає значенню кількості сорочок (К1), та ціни Р1. За такої кількості цих товарів і ціни на них виробники і споживачі можуть одночасно досягти поставленої мети. За такої ціни споживач оцінює для себе корисність нової сорочки рівновеликою витратам на неї. З боку виробника максимальний дохід (тобто сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок) дорівнюватиме максимальним (граничним) витратам на їх виробництво. Така оптимальна ціна називається ціною рівноваги.

92

Тема2.1.


3. Фактори і методи ринкового ціноутворенняЗ процесу виробництва товар виходить як носій вартості та споживної вартості. Вартість товару — це кількісна визначеність втіленої в ньому уречевленої та живої праці. Важливою її складовою є витрати виробництва, що визначаються після закінчення виробничого процесу. Виходячи з товаром на ринок, виробник достеменно знає, скільки він коштував йому як виробникові.[5]Для споживача на ринку товар представлений його споживною вартістю. Корисні якості товару є рушійною силою зацікавленості покупця у придбанні товару. Орієнтуючись на попередньо пропоновану продавцем ціну товару, покупець визначає, чи вартий він тих споживчих якостей, що в ньому втілені, і чи зможуть вони задовольнити запити покупця.На етапі виходу товару з сфери виробництва діє закон вартості, що встановлює попередню вартісну пропозицію майбутнього ринкового обміну залежно від його ринкової вартості. Домінуючим законом ціноутворення в обігу стає закон попиту та пропозиції, який коригує вартість відповідно до споживної вартості товару. Ціна про-позиції та ціна попиту, що формуються під дією зазначених законів, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни — ринкову ціну товару. Коливання ринкової ціни залежно від попиту і пропозиції об'єктивно обмежені в діапазоні, де для виробника нижня межа визначається вартістю середніх витрат виробництва, а верхня — граничною кількістю грошей у споживача, тобто рівнем його платоспроможності.Значення ціни як грошового вираження вартості товару не є вичерпним: ринкова ціна фокусує складні економічні зв'язки між середніми суспільними умовами виробництва товару і можливостями його споживання. Як індикатор нормального зворотного зв'язку між виробництвом і споживанням, у процесі відтворення продукту ціна має встановлювати відповідність кількості та якості споживних вартостей із платоспроможним попитом, активно впливати на рівень і масштаби виробництва товару в межах середніх умов ефективності.Отже, визначальними факторами ринкової економіки є: 1) вартість товару; 2) співвідношення попиту і пропозиції, зумовлене передусім споживною вартістю товару. Крім наведених визначальних факторів формування ринкової ціни, важливим є також фактор розвитку інфляції. Вона спричиняє зростання цін на всі товари.Сучасна теорія і практика ціноутворення — це продукт тривалої еволюції соціально-економічних відносин суспільства. Безперечним досягненням у ході цієї еволюції свого часу була марксистська трудова теорія вартості, що систематизувала і розвинула відпо-відні погляди А. Сміта та ін. Прагматизм ринкових відносин в їхній підприємницькій формі XIX ст. вимагав розширення аналізу факторів ціноформування як у сфері виробництва, так і поза ним. Виникла теорія “граничної продуктивності факторів виробництва”, в якій розглядалася участь у формуванні вартості товару всіх факторів виробничого процесу — капіталу, праці та землі (природних факторів). За твердженням Дж.Б.Кларка, участь кожного фактора виробництва у формуванні вартості визначається “граничним продуктом”. Останній показує, яку саме частину вироблюваного продукту (його вартості) можна створити за допомогою фіксованої додаткової кількості окремого фактора при незмінному значенні інших. Відповідно до ”граничного продукту” має відбутися розподіл доходів за факторами.Суттєве значення для пояснення коригуючого впливу на ціну факторів, що лежать поза виробництвом, має теорія “граничної корисності”, що виникла в останній третині XX

93

Тема2.1.


ст. Не заперечуючи залежності ринкової ціни товару від платоспроможного попиту і споживних характеристик товару, ця теорія дещо гіперболізувала вплив психологічних факторів, суб'єктивної оцінки корисності товару на ціноутворення. Цінність благ, що обертаються на ринку, перебуває в безпосередній залежності від обсягу наявних ресурсів у виробника і доходів у споживача. Лімітованість ресурсів і доходів відіграє роль додаткового фактора руху ціни товару. При обмеженні ресурсів “гранична корис-ність” дефіцитного товару підвищується за умов конкуренції покупців, зростає його відносна цінність для споживача, а отже, і ціна. “Низька межа” доходів зменшує “граничну корисність”, встановлює рамки споживання шляхом приведення ціни і споживної вартості товарів у відповідність зі платоспроможним попитом. На відміну від трудової теорії вартості теорія “граничної корисності” робить наголос на споживній вартості товару як факторі ціноутворення.На практиці в сучасній змішаній економіці розвинених країн використовуються різні методи формування цін. Функція ціноутворення реалізується самим господарюючим суб'єктом — виробником (фірмою, акціонерною компанією, монополістичним об'єд-нанням, державним підприємством тощо) або посередницьким структурам (торговим, маркетинговим), що доставляють товар на ринок. Найпоширенішим і найпростішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними параметрами: собівартістю виробництва товару плюс середньою величиною прибутку. Цей метод дістав умовну назву “собівартість і прибуток”.Технічно складнішим є метод “контрольної точки”, що ґрунтується на виробничій функції Кобба-Дугласа. Вона заснована на припущеннях, що гранична віддача ресурсів зменшується, а коефіцієнти еластичності виробництва за затратами залишаються незмінними. [5]Ціноутворення в ринкових умовах реалізується через цінову стратегію продавця товару. Загальними напрямами цінової стратегії є: 1) визначення місця ціни в системі засобів конкурентної боротьби на ринку; 2) вибір методу розрахунку ціни; 3) характер цінової адаптації нових товарів на ринку; 4) зв'язок ціни з життєвим циклом товару; 5) моделювання відношення покупця до ціни товару; 6) аналіз обмежень ринкового і позаринкового характеру на ціну.

94

Тема2.1.


ВисновокПопит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об'єктивні економічні відносини товарного виробництва. На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту на товар. Останнє важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу. Проте такий збіг в одному випадку (дефіцит товару) лімітуватиметься низькою щодо попиту пропозицією товару, а в другому (надлишок товару) — обмеженим платоспроможним попитом. Як і маятник годинника, вони минають точку рівноваги, щоб зупинити свій рух на позначці протилежного екстремального значення ціни. Таке постійне коливання ціни товару навколо ціни рівноваги зумовлене інерційністю в тенденціях зміни ринкового співвідношення попиту і пропозиції. Воно є необхідною передумовою дії ринкового механізму підтримання економічних пропорцій, встановлення динамічної збалансованості виробництва і споживання. На ціні рівноваги як показнику збалансованості попиту і пропозиції ґрунтується економічна рівновага в широкому розумінні слова. 2.3 Еластичність попиту і пропозиції та їх основні видиПоказники взаємодії попиту і пропозиції в умовах досконалої конкуренції. При з'ясуванні особливостей взаємодії попиту і пропозиції важливо знати конкретну величину зростання або зниження попиту і пропозиції, коли, наприклад, ціна зростає на 20% або дохід зменшується на 5% та ін. Для цього користуються поняттям «еластичність».Еластичність — міра чутливості попиту і пропозиції до зміни факторів, які їх визначають, насамперед до зміни вартості товарів. У кількісному вираженні еластичність означає ступінь або міру реагування однієї змінної величини внаслідок одновідсоткової зміни другої змінної величини (таке визначення дали англійські економісти Р. Піндайк і Д. Рубенфільд). Найважливішу роль в еластичності попиту і пропозиції відіграють зміни величини попиту залежно від ціни.Основними факторами, що впливають на цінову еластичність попиту, є такі:1) наявність якісних взаємозамінних товарів та рівень цін на них (чим більше таких замінників і чим нижчі ціни на них, тим еластичніший попит);2) питома вага продукту в доходах споживача (чим важливіше місце посідає певний продукт у бюджеті споживача, тим вища еластичність попиту на нього за незмінності всіх інших умов);3) тривалість періоду для здійснення вибору (чим довший період часу для прийняття рішень, тим еластичніший попит на товар);4) тип товарів, зокрема їх поділ на предмети розкоші й товари широкого вжитку (попит на предмети розкоші переважно еластичний, на товари широкого вжитку — нееластичний).Еластичність у разі зміни ціни показує, яка зміна попиту у відсотках відбувається із зниженням ціни, наприклад, на 1 %. Ця залежність виражається формулою: En = (%DK) * (%DP) ,

95

Тема2.1.


де K — величина попиту; P — ціна; %DK — відсоткова зміна К; %DP — відсоткова зміна Р.Якщо індекс цін на споживчі товари становив 100 на початку року, а наприкінці року зріс до 105, то відсоткова зміна, або річний темп зміни інфляції, становитиме (5:100) = 0,05, або 5%. Тому еластичність попиту залежно від зміни ціни матиме такий вигляд: Ep = (DK / K) / (DP / P) = (P / K) * (DK / DP) , тобто вона дорівнює зміні кількості, зумовленій одиничною зміною ціни (DК / DР), помноженої на відношення ціни до кількості (Р / К).Простіша формула еластичності, точніше цінової еластичності, така: Ep = (відсоткова зміна кількості товарів, на які є попит) / (відсоткова зміна ціни) . Відсоткові зміни визначають діленням величини зміни в ціні на початкову ціну та відповідних змін кількості товарів, на які відсоткова зміна зумовлює зменшення попиту, на ту кількість продукції, на яку спочатку був попит. Тому цю формулу можна записати так: Ep = (відсоткова зміна кількості товарів, на я кі є попит / відсоткова зміна ціни) / (зміна цін / початкова ціна) . Еластичність попиту залежно від зростання ціни переважно є від'ємною величиною. Це означає, що із зростанням ціни попит на товар зменшується.Виокремлюють також перехресну еластичність попиту, яка у разі значної зміни ціни на один товар демонструє тенденцію зміни попиту споживачів від одного товару до іншого. Коефіцієнт такої еластичності показує певною мірою зміну попиту на один товар у відсотках залежно від зміни іншого товару на 1%.Головними особливостями еластичності попиту на товар є зростання еластичності на нього із зростанням його замінників і наближенням їх якості (сукупності споживчих вартостей), або із збільшенням можливостей його використання. Водночас зниження еластичності попиту на товар відбувається із зростанням значущості потреб, які задовольняє цей товар, обмеженості доступу до нього, тривалості періоду існування товару та ін.Аналогічно вимірюється еластичність пропозиції — залежна від ціни відсоткова зміна пропонованої кількості товарів внаслідок одновідсоткового зростання ціни. Переважно таке значення еластичності позитивне, оскільки вища ціна — стимул для виробників збільшувати випуск товарів. При цьому особливістю ринкового механізму є те, що попит еластичніший, ніж ціна, протягом тривалого, а не короткого проміжку часу. Це зумовлено тим, що люди не одразу змінюють свої звички у споживанні товарів, а також тим, що попит на один товар може бути пов'язаний із запасом іншого товару в споживачів, який змінюється повільніше. Так, різке підвищення ціни на бензин, хоч і скорочує попит на нього, але меншою мірою. Водночас на тривалому проміжку часу споживачі намагатимуться купувати малолітражні та економніші автомобілі.Найважливішими факторами, що впливають на еластичність пропозиції (крім цін), є кількість товаровиробників, очікування (цінові та інші) суб'єктів економічної діяльності, величина встановлюваних державою податків, фактор часу тощо.Розрізняють короткотерміновий період еластичності попиту (за якого підприємство не здійснює капіталовкладення в реконструкцію виробництва, а пристосовується до попиту, збільшуючи завантаження виробничих потужностей, підвищуючи інтенсивність праці тощо), середньотерміновий період еластичності попиту (в якому роблять капіталовкладення, але пристосування пропозиції до попиту здійснюється не за їх

96

Тема2.1.


рахунок, а внаслідок звуження або розширення виробництва на існуючих виробничих потужностях) і довготерміновий період еластичності попиту (в якому здійснюється реконструкція виробництва — заміна застарілого устаткування на нове і відповідне розширення виробництва, а також з'являються нові товаровиробники цієї продукції).Для окремих груп товарів (автомобілі, холодильники, телевізори тощо) попит еластичніший у короткотерміновому, а не у довготерміновому періоді. Так, у США щороку продають 12—17 млн. автомобілів. Тому із зростанням цін попит на автомобілі різко знизиться, хоча загальний парк зменшиться незначною мірою. Із зношуванням старих машин попит на них з часом зросте.Взаємозв'язок між еластичністю попиту і пропозиції розкриває закон попиту і пропозиції. Його зміст полягає у взаємозалежності між кількістю товарів і послуг, які пропонує виробник, і величиною попиту. Цей закон не містить недоліків двох попередніх законів.Закон попиту і пропозиції — закон, згідно з яким пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво. Взаємодія попиту і пропозиції відбувається в конкурентній боротьбі, причому на нижчій стадії капіталізму в механізмі його дії домінували елементи стихійності. Урівноваження попиту і пропозиції відбувається внаслідок вільної конкуренції, ціноутворення, стихійного переливання капіталів усередині галузей та між галузями, економічними кризами тощо. На сучасному етапі в механізмі дії закону попиту і пропозиції переважають елементи свідомого регулювання, організованості та планомірності, властиві кожному суб'єкту підприємницької діяльності, будь-якій формі власності, передусім державного регулювання.Зміст закону попиту і пропозиції повніше розкривається у певній сукупності економічних категорій, що групуються навколо нього. Такими категоріями є «платоспроможний попит», «сукупний попит», «ціна пропозиції», «ціна попиту», «ціна рівноваги», «пропозиція» та ін. Платоспроможний попит — лише частина (хоч і найважливіша) потреб суспільства, оскільки значна частина населення може мати потребу в найнеобхідніших товарах і послугах, але не мати грошей, щоб придбати їх. Ціна пропозиції — ринкова ціна, коли попит перевищує пропозицію (або коли існує ринок продавця). Це зумовлює конкуренцію між покупцями за придбання певних товарів або послуг, з одного боку, і намагання продавців реалізувати товар за вищою ціною — з іншого. Ціна попиту — ринкова ціна, коли пропозиція перевищує попит, або коли існує ринок покупця. Це зумовлює конкуренцію між продавцями за рахунок збуту товарів, з одного боку, і намагання покупців знизити ціну товарів — з іншого.У пізнанні механізму ринкової рівноваги важливу роль відіграє коефіцієнт еластичності — відношення зміни обсягу попиту чи пропозиції (зростання або зменшення у відсотках) до зміни цін (у відсотках). Для різних товарів цей коефіцієнт різний, що зумовлено неоднаковими витратами виробництва, наявністю або відсутністю товарів-субститутів (замінників), зміною доходів, модою та іншими факторами.Залежно від величини коефіцієнта еластичності розрізняють такі основні види еластичності попиту і пропозиції:— попит і пропозиція абсолютно еластичні;— попит і пропозиція відносно еластичні;

97

Тема2.1.


— попит і пропозиція одинично еластичні;— попит і пропозиція відносно нееластичні;— попит і пропозиція абсолютно нееластичні.Абсолютно еластичний попит характеризується тим, що найменше зниження ціни спонукає покупця збільшувати закупівлі від нуля до межі своїх можливостей. Відносно еластичний (або еластичний) — такий попит, коли незначні зміни ціни зумовлюють значні (більші) зміни в кількості реалізованої продукції (наприклад, зниження ціни на 2% зумовлює зростання попиту на 4%). Коефіцієнт еластичності за такої еластичності повинен бути більшим за одиницю, а в наведеному прикладі він дорівнює двом. Таким, зокрема, є попит на предмети розкоші. Відносно нееластичний попит — попит, коли незначна зміна ціни зумовлює ще меншу зміну в кількості реалізованої продукції. Так, із зниженням ціни на 3% попит зростає лише на 1%. Коефіцієнт еластичності у цьому разі становить 1/3, тобто для нееластичного попиту характерний коефіцієнт, менший за одиницю. Таким, наприклад, є попит на хліб. Між названими видами еластичності попиту (еластичним та нееластичним) виникає проміжна ситуація — одинично еластичний попит — коли відсоткова зміна ціни дорівнює відсотковій зміні попиту (наприклад, коли зниження ціни на 1% зумовлює зростання попиту на 1%). Абсолютно нееластичний попит — попит, коли зміна ціни не зумовлює жодної зміни кількості реалізованої продукції (зокрема, попит на сіль).За нееластичного попиту товаровиробнику вигідно підвищувати ціну товару, оскільки це зумовлює зростання його прибутку. За умов еластичного попиту товаровиробнику вигідно знижувати ціни, бо це зумовлює зростання доходу. Знання ступеня еластичності попиту дає змогу підприємцям прогнозувати поведінку споживачів і діяльність своїх підприємств.Водночас на багатьох фірмах активно використовують концепцію споживчого вибору, яка передбачає ретельне вивчення якості споживчих властивостей товару та реакції споживачів на співвідношення таких властивостей. Так, при виготовленні взуття зіставляють такі властивості, як зручність, довговічність, колір шкіри, фасон, його відповідність сучасній моді. Провівши опитування серед можливих споживачів, компанія з'ясовує, яким властивостям вони віддають перевагу, і на підставі цього насамперед поліпшує або дизайн взуття, або його зручність та ін. При цьому будують по кожній властивості для кожного споживача криві байдужості — комбінації таких властивостей, які приносять додаткову загальну корисність. Відмова від певної властивості компенсується іншою (наприклад, відмова від модної моделі на користь добротної, міцної або особливо зручної, або відмова від довговічності на користь зручності).Одним із положень, на якому базується концепція споживчої поведінки, є раціональна поведінка покупців, такі їхні дії, коли купують певний набір товарів і послуг за умови, що ці набори принесуть їм найбільше задоволення порівняно з іншими наборами за певних обмежень на прибутки та роздрібні ціни.Практика, на думку західних учених, свідчить, що коефіцієнт цінової еластичності на хліб становить 0,15%, на яловичину — 0,64, на яйця — 2,65, на електроенергію — 0,13, на одяг і взуття — 0,2, на квитки до кінотеатру — 0,87%.На ринковий механізм ціноутворення впливають кількість покупців та продавців на ринку товарів, їх конкуренція. Так, конкуренція між покупцями зумовлює зростання цін, а конкуренція між продавцями — їх зниження.

98

Тема2.1.


Ринкова рівновага за недосконалої конкуренції. Інша ситуація у взаємодії попиту і пропозиції, принципах конкурентної поведінки виникає за панування монополій (чи олігополій), або за недосконалої конкуренції, яка є нині домінуючою. Ціна на такому ринку також залежить від обсягів випуску продукції, причому ця залежність обернено пропорційна. Монополіст встановлює вищу ціну на свої товари і випускає їх менше, ніж фірми за умов досконалої конкуренції. Тому загальним принципом поведінки на ринку вже не є вибір рівня виробництва, за якого отриманий від додатково випущеного товару дохід дорівнював би приросту витрат на його виробництво.За панування монополій ціна пропозиції виражає взаємозв'язок між рухом ціни, ціни виробництва і монопольної ціни виробництва, основою яких є окремі аспекти дії закону вартості, закону попиту і пропозиції та закону монополізації виробництва й обміну. Коли переважають ціни пропозиції, з'являються додаткові стимули до розширення обсягів виробництва, а в монополізовані сфери ринку намагаються проникнути конкуренти. Це призводить до погіршення умов пропозиції товарів, що спричиняє зниження цін і скорочення масштабів виробництва певних видів товарів.Якщо ринкові ціни встановлюються на рівні цін попиту, великі компанії намагаються знизити обсяги завантаження виробничих потужностей, формувати попит, регулювати співвідношення попиту і пропозиції (через маркетингову діяльність, використання контрактної форми тощо), прагнуть не допустити значного перевищення цінами попиту.Виходячи з негативного впливу монополій на механізм ринкової рівноваги, навіть представники неокласичного напряму економічної теорії вважають за доцільне втручання держави у монополізовані галузі економіки. У таких галузях держава повинна контролювати процес ціноутворення та встановлювати тарифи відповідно до граничних витрат.Серед західних економістів поширилася ідея про невідповідність ринкового механізму так званим суспільним благам, якими є дороги, мости, канали тощо, оскільки користування цими благами дуже важко обмежити запровадженням безпосередньої плати. У розвинутих країнах різними способами регулюють ринки: через механізм оподаткування, надання субсидій, встановлення контролю за цінами та ін. Саме так вчинив уряд США у 1974—1975 pp., коли зросли світові ціни на нафту, а на внутрішньому ринку була встановлена нижча ціна.Встановлення нижчих цін (від ціни рівноваги) нерідко є соціально виправданим заходом, який дає змогу людям з низькими доходами придбати певні види життєво необхідних товарів і послуг. Типовий приклад ринку, який потребує державного регулювання, — ринок житла, зокрема регулювання квартирної плати. Побічними негативними наслідками такого регулювання може бути поява нових державних установ і відповідного штату працівників, які регламентують чергу на отримання житла, виникнення «чорного ринку». Оптимальним шляхом розв'язання цієї проблеми є дотації держави для розширення житлового будівництва у формі пільгових кредитів.Державне регулювання цін доцільне і в тому разі, коли ціна рівноваги надто низька. Така ситуація, зокрема, виникає в сільському господарстві. Це зумовлено насамперед особливостями ціноутворення у цій сфері. Тут формування суспільно необхідних витрат відбувається відповідно не до середніх (як у промисловості) витрат, а до найгірших, граничних, які здійснюються на гірших за якістю ділянках землі. Інакше ціна рівноваги не забезпечить дохід товаровиробникам на таких ділянках землі.

99

Тема2.1.


Причиною державного регулювання цін у сільському господарстві є також потреба стимулювання такого обсягу виробництва продовольства, щоб країна змогла цілком забезпечити себе, що є ознакою економічної безпеки. Внаслідок регулювання утворюється надлишок сільськогосподарської продукції, який країна може спробувати продати на світових ринках за демпінговими (заниженими) цінами. Паралельно держава захищає своє сільське господарство за допомогою високого мита.Непрямі податки зумовлюють зростання ціни рівноваги, зниження обсягу реалізації товарів та послуг, і ці податки за умов вільної конкуренції розподіляються між виробниками і споживачами. Великі монополії мають змогу перекладати їх на споживачів.Виходячи з реалій, зокрема переважання недосконалої конкуренції (що визнає П.-Е. Самуельсон), неправомірно заперечувати необхідність державного втручання у процес ціноутворення, доцільність певного перерозподілу національного доходу на користь найбідніших верств населення. Тому необґрунтованим є висновок класичної школи політичної економії про те, що будь-який перерозподіл порівняно з ринковою рівновагою призводить до зростання сукупних витрат. Правильнішим є твердження А. Пігу, що трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут, оскільки сума задоволення останніх зростає більше, ніж зменшується сума задоволення перших.Практика розвитку передових країн засвідчила, що ринкова економіка неспроможна досягти загальної рівноваги (тобто одночасної рівноваги на всіх ринках і в усьому господарстві) без державного регулювання. Інші позиції обстоював автор теорії загальної рівноваги Л. Вальрас. Цю теорію у модернізованому вигляді й нині вважають ядром політичної економії, а Й. Шумпетер назвав її «священним писанням» політичної економії.Закон Сея і закон Вальраса. Головним регулюючим механізмом у теорії загальної рівноваги Л. Вальраса (закон Вальраса) є зміна структури цін рівноваги. Цю теорію він побудував у формі системи рівнянь.Закон Вальраса — закон, згідно з яким сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сумі пропозиції (поняття рівноваги й вартості збігаються). Теорія загальної ринкової рівноваги Л. Вальраса значною мірою збігається з концепцією попиту і пропозиції Ж.-Б. Сея (законом Сея).Закон Сея — закон, згідно з яким продавець товару чи послуги отримує за їх реалізацію гроші, купує за них інші товари або послуги, тому пропозиція породжує власний попит і в господарстві вони автоматично урівноважуються по всій сукупності реальних товарів і послуг, внаслідок чого неможливі їхнє надвиробництво і дефіцит. Ж.-Б. Сей допускав лише часткове надвиробництво через надлишок деяких товарів і через нестачу інших. Основними недоліками цього закону є:— ототожнення простого товарного обміну (де продаж одного товару здійснюється для придбання іншого) з товарним обміном, що відбувається за допомогою грошей (тому його можна вважати справедливим лише для натурального господарства);— ототожнення виробничого споживання з особистим.Таку концепцію підтримував і Д. Рікардо. За капіталізму є типовим розподіл доходу на споживання і заощадження, перерозподіл значної частини національного доходу через державний бюджет, що теж ускладнює механізм взаємодії попиту і пропозиції. Закон Сея обґрунтовано критикував Дж. Кейнс.

100

Тема2.1.


Між законом Сея та законом Вальраса існує принципова відмінність. У моделі Вальраса товарами і послугами вважаються такі специфічні товари, як гроші й цінні папери. Тому продавець будь-якого товару чи послуги пред'являє попит на інший товар або послугу, але цей попит може пред'являтися не лише на реальні товари і послуги, а й на гроші, цінні папери. Тому загальна сума доходів і витрат, згідно із законом Вальраса, збігається за умови, що до витрат зараховують і грошові заощадження. Будь-який рівень цих заощаджень виражається у попиті та пропозиції такого товару, як гроші. Якщо попит зосереджується на грошах, то в народному господарстві бракує ефективного попиту (тобто попиту на реальні товари й послуги), що спричиняє надвиробництво товарів і послуг.Головним недоліком концепції Л. Вальраса є те, що це надто абстрактна, гіпотетична модель «ідеального ринку», в якій для того, щоб довести здатність ринкового механізму досягати рівноваги, необхідно прийняти попередню умову, що всі процеси ринкового пристосування й наближення до рівноваги здійснюються ще до початку самого виробництва та обміну, а сам обмін відбувається уже за цінами рівноваги. Тому Вальрас не вважав свою систему рівнянь такою, що цілком відповідає дійсності, а розглядав її як ефективний допоміжний засіб математичного аналізу, висновки якого слід обережно переносити на реальні проблеми.Прообразом моделі Вальраса, як слушно зазначають західні та вітчизняні науковці, послужила біржа, зокрема дії аукціоніста, який називає попередні ціни, що дає змогу укладати попередні контракти. Аукціоніст також швидко реагує на найменші розбіжності між попитом і пропозицією. Згодом вальрасівського аукціоніста в теоріях неокласиків було замінено умовою повної інформованості економічних суб'єктів про всі параметри попиту і пропозиції (ціни, якості товарів тощо). Конкретніше надмірна абстрактність і гіпотетичність моделі Вальраса виявляються в тому, що в ній не існує реального часу (всі акти купівлі-продажу здійснюються протягом певного часу одного дня, а торгівля ведеться наявними товарами без урахування тих, що вироблятимуться в майбутньому); відсутня невизначеність (усі учасники достатньо поінформовані про ціни, якість товарів тощо); немає трансакційних витрат, тобто витрат на ведення переговорів, укладення контрактів, на розробку стандартів, вимірів якості товарів тощо, а вся інформація надається безкоштовно.Унаслідок низки спрощень у західній економічній літературі створено чимало нових моделей досягнення ринкової рівноваги. Але переважна більшість із них, починаючи з теорії Дж. Кейнса, передбачає досягнення рівноваги економічної системи з участю не лише ринкового механізму, а й державного регулювання. 2.4 Гроші, їх види та функції Перші загадки про появу грошей постійно будуть оновлюватися новими фактами археологічного походження й уточнюватись, доки існує інтерес людей до цієї проблеми. Тому виділяти конкретний час виникнення грошей на Землі було б недалекоглядним. Але можна стверджувати напевно, що гроші виникали на різних територіях у різні часи в безпосередній залежності від рівня розвитку цивілізації і насамперед торгівлі. Гроші з’явилися неминуче у процесі самого обміну на певному щаблі розвитку в усіх народів. Тобто обмін як такий, без якого-небудь порозуміння чи угод між людьми, викликав народження грошей. У процесі обміну на певних територіях починали відокремлюватися такі товари, які для кожного народу в певний час були придатні для того, щоби стати грішми. Так, у народів, що жили, наприклад, з

101

Тема2.1.


полювання, грішми, природно, стають шкіри та хутра; з вирощування худоби — різноманітна худоба; у хліборобських народів — хліборобські продукти (пшениця, рис, овес тощо). Мало є таких речей, які би десь не були за гроші. У Новій Гвінеї в якості грошей використовували рабів, у Норвегії — сушену рибу, в Ефіопії — сіль. У Центральній Африці за гроші були різні тканини. У народів, що знаходилися на нижчому щаблі розвитку, грішми часто було намисто. Посеред цього різноманіття грошових товарів деякі визначились як особливо придатні для ролі грошей на широких територіях і на довгий час ставали ними. Найбільш виразним фактом є те, що такими міжнародними грішми ставали переважно різні прикраси. На широких просторах басейну Індійського океану аж до XX століття грішми були низки мушлі каурі. Із часом люди зауважили, що найкраще виконувати функції грошей здатні різноманітні метали. Тому багато з них (залізо, олово, мідь, цинк) перебували на ринку як у формі товарних грошей, так і монет.Так сталося, що в силу своїх природних властивостей золото та срібло найбільш придатні для того, щоби бути грішми. По-перше, ці метали, а в більшій мірі золото, придатні для вимірювання ціни товару; по-друге, золото не псується, воно вічне. Шляхетні метали при потребі можна ділити на однакові рівні частини, які так само не втрачатимуть своєї вартості та не знищуватимуться, вони без обмежень довго зберігають ціну майна. Головною властивістю золота є його однорідність, що найлегше дозволяє його ідентифікувати порівняно з іншими металами (зовнішній вигляд, дзвін, вага).Форму монети гроші теж набирають завдяки державі. Спочатку форма грошей була різноманітна. Так, у Мексиці це зливки міді у вигляді літери «Г»: в Індокитаї грошима були товсті мідні прути; у Північній Америці — свинцеві кульки; в Африці — залізячки, схожі на підкову. В Ольвії використовувались гроші з бронзи у формі дельфінів і наконечники стріл. Але запанувала форма кружка, для чого є певні підстави. Треба було, щоби справжня вага монети відповідала тій вазі, яка задекларована емітентом. Через це монеті треба було надати такої форми, при якій вона найменше стиралась під час користування. А такою формою є саме кружок.Так, перші монети, що відповідали основним описаним атрибутам, з’явилися в Лідії — на узбережжі Малої Азії в VII ст. до н. е. Наприкінці VII — на початку VI ст. до н.е. вже багато грецьких міст карбували свої монети. Для карбування використовувалися золото, срібло і природній сплав цих металів, який називається електрон. Його застосування пояснюється тим, що він існував у природному вигляді в Лідії. Найбільш поширеними в обігу давньоруських земель Північного Причорномор’я у VI–IV ст. до н. е. були кізикіни — електрові монети м. Кізик з південного берега Мармурового моря. Маса монет — близько 16 г (32–35 % золота). Окрім статера були в обігу також 1/6 (гекта), 1/24 (гемігекта) та 1/48 частина кізикіна. Зображення на монетах дуже різноманітні — риба, голова лева, собака, орел, а з іншого боку — втиснутий квадрат, розділений на четверо.Перші паперові гроші з’явилися в Китаї VIII ст. Зроблені у формі чотирикутних пластинок, вони містили різноманітні знаки та печатки. Ці білети мали різну купівельну спроможність і під страхом смертельної кари були обов’язкові до приймання. Однією з ознак державності є власна грошова одиниця. Для України національна грошова одиниця — віками омріяна, багатьма поколіннями виплекана ідея, що уособлює жадану незалежність, самоутвердження нації. Надто довгим, тернистим і

102

Тема2.1.


складним виявився шлях України до суверенної гривні. Шлях, припорошений пилом століть... Як грошово-лічильна одиниця гривня виникла ще за часів Київської Русі, орієнтовно в XI столітті. Сама ж назва «гривня» походить від назви прикраси із золота або срібла у вигляді обруча, який носили на шиї (тобто — на «загривку») і звали гривна. Частіше за все це були м’яко заокруглені обручі, з кінцями у вигляді голівок левів, прикрашені кольоровою емаллю. Коштовні гривни створювалися цілком із золота.Слово «гривна» у значенні певної кількості монет уперше зустрічається в «Повісті минулих літ». Літопис оповідає: князь Олег, прийшовши з Півночі, став владарювати в Києві і «встановив варягам давати від Новгорода гривен триста на рік, заради миру». Тобто вже у VIII–IX ст. при здійсненні торгових операцій, сплаті данини гривна використовувалась як міра ваги та лічби.В XI столітті слово «гривна» набуло іншого значення — вагового. Вага срібла могла складатися з певної кількості однакових монет, тому поступово виник рахунок їх на штуки. З часом на Русі з’являються гривна срібна (вагова — між 160 та 205 грамами залежно від типу) та гривна кун (лічильна). Цікаво, що спочатку їхня собівартість була однакова, але далі, унаслідок нестабільної ваги монет, одна гривна стала дорівнювати кільком купам. У XII столітті гривна срібна (близько 204 г) за цінністю вже дорівнювала 4 гривням кун (1 гривня кун = близько 51 г).Гривна кун відповідала певній кількості платіжних одиниць (монет). В XI ст. Г. кун = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам. У XII ст. Г. кун = 20 ногатам = 50 кунам (куна протягом століття зменшилась удвічі).Історична назва «гривня» повернулася в Україну у вересні 1996 року — року здійснення грошової реформи та введення в обіг національної грошової одиниці.Молода Українська держава взялася розробляти власні банкноти ще за п’ять місяців до розпаду СРСР. Разом з урядовцями першими, хто серцем і душею, своїм талантом прилучився до ідеї, були провідні київські художники: народний художник України О. Данченко, заслужені діячі мистецтв України В. Юрчишин, С. Якутович і В. Лопата. Останній зі славетної мистецької когорти — Василь Лопата, зрештою, став автором і творцем зорового образу української валюти. Із замовленням століття Василь Лопата впорався бездоганно.«Художньо оформлені Василем Лопатою гривні мають своє історичне життя, вони досконалі артистично, з глибоким ствердженням національної суті й означенням вершинних діянь і покликів української історії та культури, розвитком історизму та української духовності. У них — життя України від глибинних закорінень до сьогоденних буревіянь». Так сказав про творця нової гривні Олександр Федорук, дійсний член Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства.Василь Лопата написав чудову книгу, в якій розповів про творчі муки та дерзання, сумніви та радість відкриттів під час роботи над створенням ескізів гривні. Він так і назвав її — «Надії та розчарування, або Метаморфози гривні».«Хто має бути зображений на купюрах? — пише у книзі Василь Лопата. Безперечно, поет, мислитель і національний пророк Тарас Шевченко. А ще гетьман Богдан Хмельницький. А потім? За яким принципом добирати героїв, покликаних стати символами української нації на її грошах? В історії української державності були великі перерви, під час цих перерв провідниками народу ставали якраз духовні лідери, котрі не завжди займали державницькі посади, але змістом своєї діяльності сягнули таких висот, які інколи перевершували навіть роль державних діячів. Ось чому для України та її

103

Тема2.1.


валюти якраз підходять ті особи, що їх досить удало було відібрано в результаті тривалих дискусій на початку 90-х років. Тут і монархи доби середньовіччя, і гетьмани, і президенти, і великі майстри слова. Цей добір можна вважати найбільш оптимальним у наших конкретних умовах.»І не дивно, що було віддано багато часу, сил, енергії для добору персоналій, зображених на наших гривнях, бо це найважливіший елемент на грошах будь-якої країни. Українські гривні — не тільки грошові знаки. На них, у них — наша історія і наш загнаний колись у підпілля, але збережений патріотизм.Посилення в 1995 році та першій половині 1993 року стабілізаційних процесів в економіці, зокрема значне зниження темпів інфляції, суттєве призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення, створила належні умови для запровадження гривні, яка, згідно з Конституцією України, є грошовою одиницею нашої держави.25 серпня 1996 року в засобах масової інформації було оголошено Указ Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні».Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в нашій державі проводилася від 2 до 16 вересня 1996 року. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із їх вільним використанням у гривнях.Протягом 15-ти днів — від 2 до 16 вересня 1996 року — у готівковому обігу одночасно вільно використовувались як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців у всі види платежів було припинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.З початку реформи всі видачі готівки (банкнот і монет) із кас банків (у тому числі для виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові розрахунки здійснювались тільки в новій національній валюті.Грошова реформа в Україні стала надзвичайною подією для нашої держави, у результаті якої було створено один з невід’ємних атрибутів державності — національні гроші. Зарубіжні аналітики вітали здійснення грошової реформи в нашій державі, розглядаючи введення української валюти — гривні — як свідчення початку стабілізації української економіки.І все ж таки без грошей — як без очей. І світ економіки ми бачимо й розуміємо, користуючись мовою та механізмом грошей — банкнот і монет, кредитних карток, чеків і банківських рахунків. Виконуючи свої функції, гроші дають нам той досвід, який разом з багатьма життєвими факторами зробить нас упевненими, активними та багатими. 2.5 Ринкова структура: особливості різних ринків

Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору економічного призначення об’єктів ринкових відносин: ринок предметів споживання та послуг; засобів виробництва; науково-технічних розробок та інформації; фінансовий, валютний, праці

104

Тема2.1.


Структуру ринку розглядають з різних точок зору, що пов’язано із складністю цієї системи господарських відносин, які стосуються усього комплексу економічних, політичних, соціальних, правових, моральних та інших аспектів життєдіяльності людини і суспільства.Розрізняють такі структурні ознаки класифікації ринків:з точки зору економічного призначення об’єктів ринкових відносин;з точки зору територіального підходу;з точки зору конкретних видів характеристик товарів і послуг.Пізнання ринку як економічної категорії неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається, і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним утворенням економічного життя.Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору економічного призначення об’єктів ринкових відносин: ринок предметів споживання та послуг; засобів виробництва; науково-технічних розробок та інформації; фінансовий, валютний, праці (робочої сили).Кожний з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу поділяється на ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, м’ясних, рибних товарів, що існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку. Існує і такий критерій розмежування ринку, як ступінь зрілості ринкових відносин: розвинений ринок, ринок, що формується, ринки з різним ступенем обмежування конкуренції. Ринок можна характеризувати відповідно до чинного законодавства як легальний і нелегальний.Структура ринку може бути охарактеризована за адміністративно-територіальною ознакою: місцевий ринок, окремих територій, регіонів, країни, ринок коаліцій різних країн, світовий ринок.Регіональні ринки поєднані між собою і взаємодіють як певний органічний механізм. Саме цьому порушення у будь-якій ланці відразу передаються решті ланок через ціни, попит, пропозицію, конкуренцію. Це означає, що ринок єдиний, а кожний його елемент – невід’ємна складова.Розвиток ринкових відносин долає територіальні перепони, ліквідовує економічний сепаратизм, веде врешті-решт до інтеграції національного ринку у світовий.Ринок предметів споживання і послуг. Свої фізіологічні та соціальні потреби людина задовольняє на ринку предметів споживання. Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і перевиробництво – з іншого.Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.Для України характерним є дефіцит багатьох товарів, що забезпечує виробнику і

105

Тема2.1.


продавцю монопольне становище, надаючи можливість встановлювати завищені ціни, протидіяти формуванню ринкових відносин. Не подолавши цієї суперечності, збудувати ринок не вдається. На практиці це зумовить існування законних і незаконних форм неринкового розподілу, що призводитиме як до зрівнялівки, так і до збагачення всіх, хто має доступ до предметів споживання та послуг. Для того щоб виробити відповідний антидефіцитний механізм, важливо знати причини, що відтворюють товарний голод у країні.Головною причиною такого становища є структурне створення економіки України. За влучним виразом одного з економістів, вона є самоїдською, тобто виробництво відбувається заради виробництва. Частка засобів виробництва у сукупному продукті країни становить 64, а предметів споживання – 36 відсотків. Особливо великі структурні перекоси у промисловості, де виробництво предметів споживання (група "Б") становить лише 30 відсотків, а решта – засоби виробництва (група "А"). Вихід полягає в тому, щоб змінити структуру виробництва, збільшити частку галузей, що виробляють предмети споживання: легку, харчову, м’ясомолочну промисловість, інші сфери, в яких виробляються товари цієї групи.Насичення ринку споживання залежить від перебудови агропромислового комплексу, докорінної зміни відносин між сільським господарством та промисловістю, іншими галузями. Третина і більше вирощеної продукції ланів та ферм втрачається через низький розвиток переробної промисловості, нестачу холодильників, інших засобів зберігання продукції. Великі втрати продукції при транспортуванні. Отже, слід більш швидкими темпами розвивати галузі переробної продукції, інфраструктуру, що сприятиме зберіганню продукції, поліпшенню її якості і як наслідок – насиченості нею ринку.Треба покласти край нееквівалентним відносинам, що склалися між містом і селом. Десятки років село є специфічним донором для розвитку машинобудування, воєнного комплексу, будівництва, видобувних галузей. Ціни на комбайни, трактори, мінеральні добрива, пальне зростають набагато швидше, ніж на продукцію аграрного сектора. Якщо не подалити подібні перекоси, ринок не матиме достатньої кількості продукції цієї сфери. Може статися навіть, що товаровиробники перейдуть до натурального обміну.Перепоною на шляху створення повноцінного ринку споживання на нинішньому етапі розвитку є монополія державної торгівлі, яку слід подолати. Це відбувається за рахунок відтворення приватних, кооперативних та інших підприємств торгівлі, які формують реальне ринкове середовище, де діє конкуренція.Важлива роль у створенні споживчого ринку має належати державі. Це проведення гнучкої та ефективної інвестиційної політики щодо структурної перебудови народного господарства, кредитної, податкової політики в галузях, що виробляють товари народного споживання, зовнішньоекономічної політики з залученням іноземних інвесторів у галузі, що поставляють продукцію на ринок товарів споживання. Держава повинна стимулювати ділову активність у соціально значущих галузях.Ринок засобів виробництва. Свобода економічної діяльності господарюючих суб’єктів, їхня самостійність залежать від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення на неї цін, укладання договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва. Для досягнення цієї мети у

106

Тема2.1.


нашій країні мають відбутися докорінні перетворення і якомога швидший перехід до вільної торгівлі засобами виробництва, де б її суб’єктами були різні власники.Це і є шлях побудови відповідного ринку, оскільки буде подоланий адміністративний монополізм, який безроздільно панував у нас у вигляді матеріально-технічного забезпечення і являв собою командний розподіл ресурсів централізовано встановленими фондами, що ґрунтувався на закріпленні виробників і споживачів один до одного. Такий розподіл призводив до того, що підприємство отримувало не те, що йому потрібно, а те, що дадуть. Фондування – це свого роду "карткова схема" для підприємств, яка була народжена в умовах дефіциту і, в свою чергу, породжувала штучний дефіцит і марнотратство. Розподільчий спосіб використання ресурсів штовхав підприємства на нагромадження запасів, які можна було обміняти на потрібні ресурси або мати про всяк випадок.Реальний ринок неможливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва. Саме торгівлі, а не розподілу. Лише вона сприятиме певній заінтересованості підприємств у ефективному використанні матеріально – технічних ресурсів, примусить вивчати та прогнозувати попит, динамічно перебудувати виробництво з урахуванням замовлень споживачів, приймати оперативні самостійні рішення при зміні кон’юнктури.Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок, передбачає економічну і юридичну відповідальність за виконання контрактів та поставок. Порушення їх призводить до втрати прибутку, а то і банкрутства. Демонополізація цього сектора економіки, відтворення в ньому розвиненого конкурентного середовища відбуваються через розвиток різноманітних форм власності у всіх галузях економіки, у тому числі й тих, що виробляють і реалізують засоби виробництва.Формування повноцінного ринку засобів виробництва передбачає створення такого його інституту, як товарна біржа, де укладають контракти між виробниками і споживачами, забезпечується співвідношення цін попиту і пропозиції.Ринок науково-технічних розробок та інформації. Цей сектор ринкового народного господарства обслуговує всі сфери людської діяльності. Без впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національного багатства України, підвищити добробут її громадян, забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання. Цим визначається місце ринку науково-технічних розробок та інформації у суспільно-економічному житті. Проте значний науково-технічний потенціал у нашій країні використовується вкрай незадовільно.На винаходи, перспективні розробки, наукову інформацію майже немає попиту. Кількість підприємств, де використовувався хоча б один винахід, швидко зменшується, внаслідок чого невикористаними залишаються понад 80 відсотків винаходів, створених і зареєстрованих протягом 1985-1991 рр. Зменшення обсягів застосування досягнень науки і техніки призводить до консервації технічної відсталості народного господарства України з застарілими технологіями, вкрай спрацьованими основними виробничими фондами, порушеною екологією, важкими та небезпечними для людей умовами праці.Причини такого становища криються в тому, що науково-технічні розробки здійснювалися на основі бюджетного фінансування і безплатно передавались, а не продавалися споживачам. Останні не тільки не несли відповідальності зі їхнє використання, а й не були зацікавлені у виокристанні їх, оскільки конкуренції не було, і вони могли лишитись дотації, яка виплачувалась з бюджету без урахування того, як працює підприємство. З такою економікою ринок несумісний. Вона, скоріше, як

107

Тема2.1.


"королівство кривих дзеркал", відбиває все у спотвореному вигляді.В умовах ринку докорінно змінюється відношення до науково-технічного прогресу. Кожне підприємство, щоб вижити в умовах жорстокої конкуренції, має підвищувати ефективність виробництва, а отже, і запроваджувати нову техніку, технологію, ноу-хау, що робить їх предметами купівлі-продажу. Це примушує науковців, винахідників, всіх, хто займається розробкою техніки, технології, удосконалювати та інтенсифікувати свою роботу, шукати нові науково-технічні рішення, забезпечувати їхню конкурентноздатність.Формування ринку науково-технічних розробок та інформації передбачає переведення установ, що займаються цією діяльністю, на комерційні засади;створення тимчасових науково-технічних колективів, центрів поширення нової технології та передового досвіду;розвитку інформаційного забезпечення. При цьому зазначимо, що всі ці форми в умовах ринкових відносин мають бути ефективними, інакше зацікавленості замовника не буде.Введення справжніх ринкових відносин у цій сфері діяльності вимагає часу і без підтримки та регулювання з боку держави не відбудеться. Є напрями науково-технічних розробок, які не можуть бути чисто ринковими, наприклад фундаментальні дослідження, пізнання в галузі історії, культури. Вони мають фінансувати з державного бюджету. Відомо, що навіть розвинені країни не дозволяють собі проводити науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи з усього спектру науково-технічних дисциплін, оскільки реалізація великомасштабних програм вимагає значних ресурсів.Виходячи з тієї ситуації, в якій знаходиться економіка України, коли можливості виділення фінансових і матеріально-технічних ресурсів вкрай обмежені, науково-технічна політика держави повинна мати селективний характер, будуватися на обґрунтованій стратегії вибору та реалізації пріоритетів. Вони мають бути пов’язані з першочерговими структурними змінами в економіці та тими, що здатні стати конкурентними на зовнішньому ринку.Фінансовий ринок. Фінансовий ринок – це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля – продаж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає: ринок капіталів (інвестиційний ринок), ринок кредитів, ринок цінних паперів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує оборот платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємстві організацій, істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку.Ринок капіталів (інвестиційний ринок) здійснює інвестиції, тобто вкладення у виробничу і невиробничу сфери економіки, забезпечуючи загальний розвиток їх.Джерелом інвестиційного капіталу до 70-х років у нашій країні був державний бюджет. З 70-х років підприємствам надана певна можливість самостійно здійснювати частину інвестицій. Проте частка їх була малою, що не давало змоги підприємствам бути незалежними в інвестиційній діяльності. Більше того, купити засоби виробництва при централізованому матеріально – технічному забезпеченні було неможливо. Все це виключало можливість існування інвестиційного ринку.

Останній стає реальністю лише за умов, коли господарюючі суб’єкти мають власні

108

Тема2.1.


кошти на ці цілі. Отже, джерелом їх є прибуток від господарської діяльності. Інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки, в тому числі на ринок предметів споживання і послуг. Наприклад, якщо певний товар користується підвищеним попитом, то збільшення його виробництва залежить від капіталовкладень в цю сферу. А це, в свою чергу, призводить до зростання попиту на відповідне знаряддя та предмети праці, робочу силу, тобто сприяє розширенню виробництва в інших галузях.Оборот капіталу у сфері, де виробляються товари широкого вжитку, більш прискорений через менший цикл виробництва, ніж у суднобудуванні, видобувних галузях, будівництві тощо. З одного боку, це сприяє більш швидкому поверненню вкладених у справу грошей, а з іншого – зумовлює посилення конкуренції, нестабільність через активний вплив моди, сезону і тощо.Оскільки конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та технології, розробку нових моделей товарів, підвищення їхньої якості, підприємства потребують все нових інвестицій. Важливим джерелом їх є кредит, який надається у вигляді позик і являє собою необхідний компонент фінансового ринку – кредитний ринок.Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб’єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни).Залежно від суб’єктів і змісту відносин розрізняють: взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємствами, фізичними особами і небанківськими закладами;різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі, що надається постачальником покупцеві;банківський кредит надається банками, як правило, у грошовій формі;при державному кредиті кредитором виступає держава;кредит на цілі споживання може надаватися у формі взаємного (комерційного) і банківського;позикоодержувачами є фізичні особи.Позикоодержувачі залежно від величини позики, строку, на який вона береться, попиту і пропозиції кредитів, рівня інфляції та інших економічних факторів сплачують кредиторам певний процент. Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов’язань державної скарбниці, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє а й має багато особливостей, одна з яких полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками. Цінні папери – це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб’єктами, що їх випустили, і тими, хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідентів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, передбачених цими документами, особам, що є власниками їх.Акція свідчить, що її власник став одним з співвласників підприємства і має права на отримання певної частки прибутку, який називається дивідентом, на управління підприємством, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприємства. Акції випускаються на пред’явника та іменні. Кожна акція має номінальну вартість, а у випадку вільного обігу на ринку цінних паперів – і ринковий курс. Останній залежить від кількості акцій, розміру дивідентних виплат та позичкового процента.На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого підприємства. Воно ґрунтується як на суб’єктивній інформації, так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства.

109

Тема2.1.


Власник облігації є кредитором одного з суб’єктів господарювання, за що отримує певний фіксований процент. Засоби, які вкладені в акції, можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом, а облігації – через передбачений час відшкодовуються за номінальною вартістю.Зобов’язання державної скарбниці засвідчують, що їхній власник вніс кошти в бюджет, що дає йому право на отримання фінансового доходу протягом усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають коротко, середньо- і довгострокові (від кількох місяців до одного року, 5 і 25 років). Держава здійснює за ними щорічно виплати за купонами, а також за тиражними погашеннями шляхом викупу. Ощадні сертифікати-це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування коштів, яке дає право на отримання через визначений строк депозиту і процентів за ним. Вексель – грошове зобов’язання, яке має бути сплачене боржником його власнику.Ринок цінних паперів у нашій країні перебуває у зародковому стані, але він має активно розвиватися. Все більше фізичних і юридичних осіб намагатимуться стати власниками цінних паперів. Як же саме? Акція дає більші дивіденди, облігація – менший процент, проте є більш надійною, оскільки не пов’язана з ризиком. Однак власник облігацій не має можливості брати участі у розвитку компанії, розділити її фінансовий успіх. Мрія будь-якого інвестора – купити цінний папір, який би поєднував високу прибутковість з не менш високою надійністю. Таким міг би бути актив, який би поєднував позитивні якості акцій та облігацій.Конвертовані облігації та привільовані акції – цінні папери, які інвестор може обміняти на певну кількість звичайних акцій того самого емітента. З погляду покупця перевагами таких активів є поєднання гарантованого процентного (купонного) доходу і погашення основної суми з можливістю виграшу від приросту курсової вартості звичайних акцій. Для емітента випуск конвертованих облігацій – засіб розміщення додаткових акцій за цінами, вищими за їхню поточну ринкову вартість.Ринок цінних паперів складається з двох частин – первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв’язки між відтворенням справжнього капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів.Зокрема, прямий зв’язок біржової кон’юнктури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон’юнктури. Зворотні зв’язки виявляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші галузі, фінансування підприємств тощо.Валютний ринок. Це такий специфічний ринок, де предметом купівлі – продажу є різні національні валюти. Їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, український карбованець до американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо.

Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розрахуватись доларами, за англійські – фунтами стерлінгів, за японські – ієнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиція їх, що і

110

Тема2.1.


встановлює або доларова, або фунтова, або ієнна ціна українського карбованця. Інакше кажучи, за певну суму карбованців можна отримати 1 долар, а отже, і вартісне вираження товару.У різних країнах залежно від стану розвитку економіки, ринкових відносин валютні операції можуть здійснювати різні суб’єкти. За умов обмеженості ринку валюти це право надається лише державним установам під керівництвом і контролем центрального банку. За умов повної конвертованості валютного ринку це право надається всім суб’єктам, які мають валютні банківські рахунки.Практика функціонування ринкової системи свідчить, що заборона здійснювати валютні операції всім учасникам економічного життя призводить до формування чорного або так званих паралельних ринків валюти.Ринок праці (робочої сили). Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробітна плата працівників залежатиме від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на неї.Для того щоб об’єктом купівлі – продажу стала робоча сила, слід подолати прикріплення людини до житла, місцевості, надати їй можливості вільного переїзду в межах країни і поза нею. Досягти цього можна за умов створення ринку житла, вільного придбання будинку, квартири або оренди їх на певний час.Формування ринку праці призведе не лише до існування умов для вільного вибору професії або виду діяльності, а й до вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві. Інакше кажучи, не лише людина, яка здатна до праці, може це робити чи не робити, але й той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А це означає, що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття, надзвичайно важлива економічна і соціальна проблема будь-якої країни.Фактично в усіх країнах існує система компенсації втрат доходів у зв’язку з безробіттям. Як правило, допомога надається з спеціальних страхових фондів у розмірі 50-75 відсотків середнього заробітку за останній час протягом встановленого періоду. Після закінчення цього строку в багатьох країнах надається державна допомога в меншому розмірі і, як правило, виходячи з індивідуально визначених потреб.Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою бірж праці. Витрати на перекваліфікацію компенсуються з державного бюджету. Фірми, що вивільнюють працівників, також мають певні зобов’язання щодо отримання ними кваліфікації, необхідної для працевлаштування. Здійснюють перенавчання спеціалізовані фірми, діють на комерційних засадах, і заклади системи професійного навчання.Тіньовий ринок. Ринок, який заборонений законом, називають тіньовим. Він є продовженням тіньової економіки, що являє собою несанкціоновану господарську діяльність. Така економіка існує у всіх країнах незалежно від соціально – економічного устрою.

Нелегальний ринок має таку саму структуру, що й легальний (законний), тобто його елементами є і предмети споживання, і засоби виробництва, і кредит, і робоча сила.Міжнародна практика до тіньової економіки відносить два компоненти:

111

Тема2.1.


заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої у країні діяльності;доходи від незаконної в країні діяльності.Перший компонент пов’язаний з легальними видами діяльності, доходи від якої приховуються з різних причин;це, зокрема, приховування від податкових органів нерегулярних заробітків та доходів.Другий компонент називають нелегальною, підпільною або чорною економікою: наркобізнес, проституція, рекет та інші види злочинної діяльності. Ця діяльність переважно не створює повної продукції, лише перерозподіляє уже створені доходи.Чорний ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і намагання інших нажитися на цьому.Несанкціонована діяльність сприяє розвитку шахрайства, крадіжкам, зловживанням чиновників владних структур і виникнення мафії.Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише при подоланні товарного дефіциту, монопольних явищ у прцесі виробництва, обміну, розподілу і споживання. Ніякими адміністративними карними методами при збережені їхньої економічної бази мафіозні структури побороти не вдається.Як бачимо, перелічені ринки, зберігаючи загальні риси, відрізняються об’єктом купівлі – продажу, специфікою ціноутворення, формування попиту та пропозиції, способом споживання і відтворення. Кожний ринок має своє місце реалізації (товарна, фондова, валютна біржа, біржа праці). Однак при цьому всі вони є елементами єдиного цілого, що й утворює інститут ринку.2.6 ДОХОДИ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ. Як ми з’ясували в ринковій економіці кожний ресурс, необ-хідний виробництву, продається.Ціна його купівлі продажу визначається законами ринку.Розглянемо детальніше цей про-цес. Власник кожного ресурсу в ринковій економіці дістає вина-городу в разі продажу або здачі в оренду ресурсу.Конкретні форми ринкової винагороди за надані ресурси – це рента, за-робітна плата, позичковий процент, прибуток. РЕНТАРента – це ціна за використання землі й інших при-родних ресурсів, кількість яких обмежена.Розглядаючи фор-мування попиту і пропозиції на землю, ми зробили припушен-ня, що всі землі сільськогосподарському обороті мають одна-кову якість.Таке спрощення дало нам можливість акцентуватиувагу на особливостях попиту і пропозиції.Пропозиція землі,як вам уже відомо, є фіксованою, а її вплив на земельну рен-ту – пасивним.Попит стає основним фактором, який визначає розмір земельної ренти.Проте сам попит на землю (та на інші природні ресурси) залежить від якості землі. Землі розрізняються за своєю родючістю, розташуванням щодо ринків збуту продукції, кліматичними умовами місце-вості.Витрати на одиницю продукції на крашіх, середніх і гі-рших землях неоднакові.На товарних ринках (ринок зерна, ринок картоплі тощо) одна й та сама продукція реалізовувати-

112

Тема2.1.


меться за однаковою ціною.При цьому виробник – підри – ємиць, який працював на крашіх землях, одержить більший доход, ніж той, хто виростив урожай на гіршій землі.Остан-ньому ринкова ціна після відшкодування більших витрат за-безпечить менший доход.Якщо підприємці користуються кра-щими ділянками землі на умовах оренди, то одержавши біль-ший доход, вони повинні віддати власникові землі ту частину доходу, яку одержано саме завдяки кращім умовам землеко-ристування.Ця частина називається диференціальною рен-тою, тому що її розмір диференціюється залежно від якості землі. Чому до сільськогосподарського виробництва залучають нетільки кращі, а й гірші та середні землі? Це викликано зро-станням населення і попиту на сільськогосподарську продук-цію. Диференціальна рента створюється на кращіх і середніх ді-лянках і не створюється на гірших.Але й найгіршу ділянку не надаватимуть у користування безоплатно.Той доход, який одержує власник незалежно від якості землі, що він надає у користування, називається абсолютною рентою. Чому існує своєрідна плата за ресурс землі у вигляді абсолютної ренти?Це пов”язано з унікальністю цього ресурсу, а саме з тим, що землю можна створити, збільшивши обсяг площ, вона не може бути замінена іншим ре-сурсом так, як це відбувається з працею і капіталом. Слід зазначити, що якість землі – не лише природний дар.Людина може підвищіти продуктивність землі за рахунок її очищення, дренажу, іригації, і тоді попит на землю збільшується, що зумовлює збільшення ренти. Землю, дійсно, нічим не можна замінити, проте її можна використо – вувати для різних цілей.Одна й та сама ділянка землі може бути посівною площею, пасовищем для худоби, будівельним майданчиком, футбольним полем.Усе це – альтернативне використання землі.Рентні платежі, що їх вносять користувачі землі (фермери та інші підприємці), є платою за вилу-чення землі з альтернативного використання. Є альтернативна й у власника землі: він може продати землю, здати в оренду або залишити за собою.Від продажу землі він хотів би мати таку суму, яка, будучи покладена в банк, приносила б йому дохід не нижчий, ніж рента.Інакше йому вигідніше надавати землю в оренду й одержувати ренту.На підставі цього підраховується ціна землі – капіталізована земель – на рента. Ціна землі в ринковій економіці зростає, що, безперечно, очікує і нашу країну в процесі побудови справжнього ринку. Заробітна плата – це винагорода, яку одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємиць працівникові за викори-стання його праці. Давайте поміркуємо: за що конкретно платить підприємиць працівнико-ві, коли наймає його на роботу? Логічно було б припустити, що він пла – тить за те, за що й ми платимо, купуючи інші товари, а саме – за корисний ефект, який дає споживання даного товару.Використання праці в процесі виробницва – це послуга,

113

Тема2.1.


яку надає працівник наймачеві.Її ціною і є заро – бітна плата.Економісти виходять із теорії граничної продуктивності у поясненні за-робітної плати.Згідно з цією теорією, в забезпеченні випуску продукції (Q) беруть участь три фактори виробництва: праця (l), земля (L), капітал (K).На мові матиматики це означає, що величина випуску продукції є функ – цією від трьох незалежних змінних: Q = f (l,LK). За кожним фактором, що бере участь у процесі створення продукту, стоїть власник, який має одержати винагороду пропорційно своєму вне – скові.Оскільки йдеться про фактор праці, припустимо, що величини двох інших факторів зафіксовані на незмінному рівні.Тоді збільшення фактору праці на одиницю (наприклад, на одному працівника) приведе до відпові – дного приросту продукції.Саме цей приріст продукції, одержаний за раху-нок найму ще одного ( додаткового, граничного) працівника, й утворює граничний продукт праці.Підприємцеві вигідно збільшувати кількість най-маних робітників до тієї межі, поки вартість граничного продукту дорівнює заробітній платі. Гранична продуктивність праці, як зазначалось у попередній темі, є одним з вирішальних факторів попиту на працю.Ціну пропозиції праці визнають фактори економічної поведінки працівника на ринку. Працівник вибирає між втратою свого вільного часу і тими споживчими благами, які він може придбати, одержавши винагороду за працю.Отже, нижньою ме – жею ціни праці з боку пропозиції має бути така вартість споживчих благ, яка, принаймні, дає працівникові змогу відшкодувати витрати своєї робо – чої сили. Ставки заробітної плати істотно різняться залежно від професії, рівня кваліфікації і навіть у межах однієї професії.Таке явище називається дифе-ренціацією заробітної плати. В загальних рисах вона може пояснюватися взаємодією попиту і пропозиції.Пригадаємо: якщо пропозиція певного то – вару (робочої сили) перевищує попит, то ціна (заробітна плата) рухатиме-ться вниз.І, навпаки, коли високий попит зустрічається з недостатьньою пропозицією, то ціна (заробітна плата) зростає.Але чому попит і пропози – ція є різними на різних ринках праці? Фактори диференціації заробітної плати залежать від умов праці, конкуренції, мобільності робочої сили. Працівники відрізняються один від одного природніми здібностями, рівнем освіти, кваліфікацією.Водії таксі не можуть конкурувати з бухгал – терами, а ті – з оперними співаками. Це перешкоджає вирівнюванню заро – бітної плати, зберігаючи професійні відмінності.Унікальні здібності люди-ни оплачуються вище і в межах однієї професії, роблячи талановитого пра-цівника незамінним: соліст опери оплачується вище, ніж той, хто співає в хорі. На рівень заробітної плати впливають умови праці.Щоб утримати лю – дей на роботі у шкідливих для здоров”я умовах, треба доплачувати їм, компенсуючи негативний вплив шумових ефектів, забрудненості, вібрації тощо. Конкурентному становленню рівноважної заробітної плати перешко – джають і обмеження мобільності робочої сили.Людина прив”язана до мі – сця своєї роботи місцем проживання.Іноді не можна змінити роботу через обмеження з

114

Тема2.1.


боку профспілок.Обмеження конкуренції на ринку праці по – в”язані і з соціальними факторами.Так, жінки, як правило, одержують ниж-чу заробітну плату: багато підприємців, наймаючи працівників, надають перевагу чоловікам. Позичковий процент є винагородою, яку дістає власник грошей за те, що надав їх підприємцям або приватним особам для користування.Грощі самі по собі не є продуктом, тобто не можуть виробляти товари чи послу – ги.Але за грощі підприємці купують засоби виробництва, наймають робочу силу, орендують землю і як наслідок одержують готову продукцію.Оскіль-ки частину готової продукції одержано завдяки використанню позичених грошей, підриємець має не лише повернути борг, а й заплатити за користу-вання грошима.Ціна, яку сплачують за користування грошима, називають ставкою або нормою позичкового процента.Вона розраховується як про-цент від кількості позичених грошей.Наприклад, якщо ви позичили 1000 грошових одиниць, а маєте повернути через рік 1200, то річна ставка процента становитиме 20. Ставка процента, як ви вже знаєте з попередної теми, визначається взаємодією попиту і пропозиції на грошовому ринку.Рівень ставки про – цента залежить від багатьох факторів.Насамперед слід розрізняти номіна – льну та реальну ставку процента.Номінальна ставка – це кількісний вираз процентної ставки за поточним курсом грошової одиниці.Реальна ставка – це номінальна ставка мінус рівень інфляції. Припустимо, банк видав позичку під 50%, але рівень інфляції також становить 50%.У такий ситуації інфляція “ з”їсть” приріст грошей. Ставки процента диференціюються залежно від кількох факторів. Кредитор завжди ризикує, що позичальник не зможе заплатити борг.Чим більшим є такий ризик, тим вищу ставку процента правитиме креди-тор.Довгострокові позички даються під вищий процент, ніж короткостро-кові, оскільки кредитори можуть мати фінансові збитки, відмовляючись на довго від користування своїми грошима.Кредитор надасть перевагу такому розміщенню грошей, де доход не оподатковується, навіть і за меньший процент.Якщо банк немає конкурента, він може призначити будь-яку ви – соку ставку процента.Розвиток конкуренції в банківській справі, усунення монополізму сприяють гнучкості процентних ставок. Прибуток- це винагорода, яку одержує підприємець.У наступному роз-ділі йтиметься про підприємство як унікальне явище ринкової економіки, про те, як підприємець обчислює свої доходи.В даній темі розглянемо при-буток як ще одну форму ринкової винагороди. Власник землі одержує ренту, працівник – заробітну плату, власник грошового капіталу – процент, а підприємець винагороджується прибут – ком.Це є плата за те, що він організовує виробництво, управляє ним, впро – ваджує інновації, ризикує.Виконуючи свої функції підприємець забезпеяує перевищення виручки (доходу) від реалізації продукції фірми над витра – тами на виробництво. Джерелом підприємницького доходу є досконалість організації вироб-ництва та квалфікації управління.Завдяки цьому підприємець може навітьбез додаткових інвестицій скоротити витрати на виробництво, підвищити

115

Тема2.1.


продуктивність праці.Частка прибутку в ціні продукції збільшеться.Реалі-зація нових ідей у процесі виробництва сприяє зниженню витрат, поліпше-нню якості товарів і послуг, появі на ринку нової продукції, збільшенню обсягів продажу, що забезпечує додатковий доход фірмі. Підприємниць – кий доход включає в себе плату за ризик, який бере на себе підприємець. Економічним (або підприємницьким) ризиком називається загроза того, що підприємець матиме збитки, втратить ресурси чи одержить доходи меньші, ніж ті, на які він розраховував.Але винагороду підприємець отримує, зви – чайно, не просто за те, що ризикує, а за те, що вміє передбачати наслідки ризику, своєчасно запобігти можливим втратам, реально оцінити найкращі варіанти проведення виробничо-торговельних операцій.Ризик, на який сві-домо йде підприємець, упереджуючи всі негативні наслідки, є розумним.Це – гідна підстава для винагороди. Прибутки, які одержують окремі підприємці, відрізняються за величи – ною.Їх диференціація зумовлюється різними факторами. Чим більше коштів вкладено у виробництво, тим більші обсяги вироб – ництва, а отже, більша і виручка від реалізації, а в ній – прибуток.Величи – на прибутку залежить від прибутковості, тобто від співвідношення при – бутку і витрат.Прибутковість залежить від технологічних особливостей і рівня технічного розвитку виробництва.Скорочення витрат на виробництво підвищує частку прибутку в ціні продукції. Прискорення обороту капіталу навіть при незмінній сумі коштів, що обертаються, збільшує обсяги виробництва та реалізації продукції, а зна – чить, і величину прибутку. Коливання ринкової ціни спричиняє коливання величини прибутку.Якщо ціна формується на рівні витрат, фірма взагалі не отримує прибутку. Ціна на рівні, що перевищує витрати, дає можливість одержувати прибу – Тки.Своїми зусиллями у сфері реалізації фірма може стимулювати попит на продукцію і в такий спосіб підвищіти прибуток. Прибуток, що обчислюється як різниця між виручкою (ціною реалізації) та витрати фірми (на виробництво і реалізацію продукції), - це балансо – ваний або бухгалтерський, прибуток.Одержати його, фірма має зробити певні виплати та відрахування.Головним чином, це – податок на прибуток, проценти за кредити, рентні платежі. Після всіх відрахувань у фірмі залишається чистовий прибуток.Хоча він є власністю підприємця, його ніколи не використовують тільки на осо – бисті цілі.В ринковій економіці прибуток є головним джерелом фінансова-ння розвитку фірми. У конкурентній економіці прибуток виконує три функції: а) розвитку виробництва, оскільки частина прибутку знову вкладається в розширення та оновлення виробництва, підготовку та перепідготовку кадрів, премію – Вання працівників тощо; б) стимулу виробництва, оскільки прибуток спо –нукає підприємця до пошуку нових, нетрадиційних рішень у виробництві та реалізації продукту; в) орієнтира доцільного розподілу ресурсів, оскіль –Ки прибуток показує, яку галузь слід розвивати, а яку, навпаки, скорочу – вати як неконкурентоспроможність.

116

Тема2.1.


2.7 ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУПитання для розглядуРинкова інфраструктура: які ринкові установи до неї входять і яку роль відіграють Як функціонують товарна і фондова біржі, які угодина них укладаютьсяЯк розвивається український фондовий ринок Що являє собою банківська система1. РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРАРинкова інфраструктура — це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та постачальницько-збутові організації, пункти прокату та лізингуЗі схеми, наведеної на рис. 1, можна дійти висновку, що кожний сегмент ринку має конкретну ринкову установу.Предмети споживання можна придбати у різноманітних магазинах (продовольчих, непродовольчих, спортивних, туристичних, меблевих, господарських тощо).Засоби виробництва (сировина, знаряддя праці) продаються натоварних біржах.Акції, облігації, національна та іноземна валюти також мають свої ринкові установи — фондову і валютну біржі, банки.Приміщення, житлові будинки, земля реалізуються черезріел-терські фірми, земельні аукціони.Науково-технічні розробки, інформація продаються як безпосередньо виробниками, так і інформаційно-комерційними організаціями.

Рис. 1. Ринкова інфраструктура

Підприємствам ринкової інфраструктури належить провідне місце в економіці розвинених країн. Це сприяє зростанню ділової активності населення, створює додаткові робочі місця, прискорює рух капіталу.

2. ТОВАРНА БІРЖА

МЕТА І ФУНКЦІЇ ТОВАРНОЇ БІРЖІ

117

Тема2.1.


Слово «біржа» походить від латинського «бурса», що означає «гаманець», і має таку історію. Перші зібрання торговців відбувалися у місті Брюгге перед будинком, який належав купецькій сім'ї Бурса. Над дверима цього будинку було встановлено герб з зображенням трьох гаманців. Саме тому латинське слово «бурса» увійшло в наше життя як біржа.Біржі з'явилися у XV-XVI ст. в Італії, Нідерландах, Франції. На зібраннях купців та інших причетних до торгівлі осіб велися переговори і укладалися торгові угоди. Ось чому під словом «біржа» почали розуміти зібрання комерсантів.У Росії перша біржа з'явилася в 1703 р. в Петербурзі. У 1705 р. для неї було збудовано окреме приміщення. Майже впродовж 100 років петербурзька біржа була єдиною офіційно визнаною у Росії. Лише наприкінці першої половини XIX ст. з'являються біржі у Кременчуці (1834 p.), Одесі, Нижньому Новгороді (1848 p.), а згодом у Києві (1865 p.).У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається:по-перше, як економічна категорія, що відображує складову частину ринку, специфікою якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з певними характеристиками: масовість, стандартність, взаємозамінюваність;по-друге, це господарське об'єднання (товариство) продавців, покупців і торговців-посередників з метою створення умов для торгівлі, полегшення, прискорення і здешевлення торговельних угод і операцій. Такі об'єднання створюються для поліпшення торгівлі, швидкого забезпечення товаровиробників необхідними товарами, прискорення обороту капіталу.Члени біржі мають вигоду не від її функціонування, а від своєї участі в торгах. Члени товарної біржі, якими можуть бути як посередницькі (брокерські, торговельні) виробничі фірми, так і банківські установи, інвестиційні компанії, окремі громадяни, відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа є особливим ціноутворюючим механізмом. Це одна з цілей її діяльності.Товарна біржа — це асоціація юридичних і фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартами, зразками у спеціальному місці, де ціни на товари складаються в умовах вільної конкуренціїОтже, товарну біржу слід розглядати як ринок ринків (рис. 23). Великі біржі, на яких концентруються попит і пропозиція товарів світової торгівлі, дають можливість визначити місткість ринку і умови конкуренції, обмінятися інформацією. Біржова ціна як результат вільної конкуренції визначає напрями для інших ринків.

118

Тема2.1.


Рис. 2. Функції біржі як сегмента загального ринку

У країнах з розвиненою ринковою економікою товарні біржі в основному функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Головні статті їхнього доходу такі: засновницькі та пайові внески і відрахування організацій, що утворюють біржу; доходи від надання послуг членам біржі та іншим організаціям; виручка від інших надходжень.Аналогічні цілі намагаються ставити перед собою і вітчизняні засновники бірж. Так, у ст. 1 Закону України «Про товарну біржу» зазначено, що товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку. На практиці ж біржі отримують прибутки, джерелом яких є відрахування з сум комісійної винагороди, що надходить від брокерських контор. Надходження від біржових операцій, визначені у ст. 13 згаданого Закону, є одним з джерел формування майна біржі. Як правило, відрахування на користь біржі становить 0,1-0,5 відсотка від суми укладених брокерами угод.

Управлінням, розробкою і реалізацією політики біржі займаються її керівні органи — правління або рада губернаторів. До складу такого органу входить кілька службовців біржі (наприклад, прези-дент) і досвідчені посередники, які стають губернаторами біржі на певний строк. До керівництва біржами залучають також зовнішніх губернаторів, яких обирають або призначають з досвідчених осіб, що не зв'язані з посередницьким

бізнесом.

ТИПИ ТОВАРНИХ БІРЖ, ЇХНІ СУБ'ЄКТИ ТА ЗДІЙСНЮВАНІ НИМИ УГОДИ

Класифікацію бірж, що функціонують у ринковій системі господарстваУніверсальними є біржі, що торгують товарами різних груп. Наприклад, на американській біржі «Чикаго Борд оф трейд» реалізуються пшениця, кукурудза, овес, боби сої, бройлери, фанера, золото, срібло, нафта, бензин, мазут, тобто продовольчі та непродовольчі товари. Об'єктом продажу Київської універсальної товарної біржі є картопля, капуста, консервовані помідори та огірки, яловичина, свинина, худоба.Біржі, на яких об'єктом торгівлі е окремі товари або їхні групи, називають спеціалізованими. У свою чергу, їх поділяють на спеціалізовані широкого профілю і вузькоспеціалізовані. Так, американська біржа «Чикаго Меркантайл Ексчендж» включає в оборот сільськогосподарську продукцію (велику рогату худобу, живих свиней, бекон тощо), Нью-Йоркська — каву, какао, цукор. А біржа «Канзас Сіті Борд оф трейд» торгує лише одним товаром — пшеницею. Саме вона є вузькоспеціалізованою.В Україні більшість бірж є спеціалізованими широкого профілю. Серед них виділяється

119

Тема2.1.


Украгропромбіржа, до якої входять центральна біржова структура і кілька регіональних. Через Украгропромбіржу реалізується сільськогосподарська і промислова продукція для задоволення потреб АПК України. У перспективі передбачається проведення як національних, так і міжнародних торгів цукром, зерном, металевими виробами, сільськогосподарською технікою і транспортними засобами.Перевагою товарних бірж, що діють в Україні та засновані державними установами (органами постачання, Міністерством сільського господарства і продовольства, іншими міністерствами та відомствами), є те, що вони мають відносно розвинену інфраструктуру. Це Українська універсальна товарна біржа і Украгропромбіржа. Біржі, створені вільними підприємцями, доступні для якомога більшої кількості різних суб'єктів.Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безплатно відвідувати біржу, користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім членів біржі в торгах можуть брати участь відвідувачі — постійні та разові.Статусу постійного відвідувача біржі суб'єкт може набути, придбавши відповідний абонемент (чи облігації), як правило, на рік участі в біржових торгах. За цим абонементом його суб'єкт може брати участь у кожних біржових торгах.Статус разового відвідувача, підтверджений разовим вхідним квитком, дає йому право брати участь у торгах у певний день.Участь підприємства у біржовій торгівлі на постійних чи разових засадах може здійснюватись за певну плату через брокерські контори та брокерів (маклерів).Біржовий маклер є висококваліфікованим спеціалістом і має особливий статус, що дає йому змогу виконувати такі функції:• посередництво при укладанні угод через прийняття доручень (наказів) членів та відвідувачів біржі, а також підбір відповідних контрагентів;• представництво інтересів клієнтів веденням біржових операцій та укладенням угод від свого імені;• консультування торговців з питань якості та властивостей товарів, що продаються;• документальне оформлення угод і передавання їх до реєстрації;• експертні оцінки і висновки з різних питань біржових угод, торгової кон'юнктури тощо.Для того щоб стати біржовим, товар має відповідати ряду вимог. Насамперед він повинен бути масовим, а отже, немонопольним.Кількість товару визначають в угоді у натуральних одиницях — кубічних метрах, штуках, вагонах, тоннах. Якщо кількість проданого товару виражена у вагонах, має бути зазначено і повний стандартний вміст вагону (платформи).Фактичну величину продажу називають лотами, тобто партіями. Вони мають бути кратними біржовій одиниці, тобто ділитися на кожну таку одиницю без залишку.Якість товару, що є також однією з вимог до біржового товару, в угоді визначають за стандартами і технічними умовами, умовами договору, попереднім оглядом, а також за зразками.Визначальним чинником при стандартизації якості біржового товару є введення базового сорту як єдиної міри. Вона є тим критерієм, за яким дають якісну характеристику аналогічного товару. За базовий сорт беруть найбільш поширений вид продукції цього ринку. Так, у США тверда червона озима пшениця є базовою щодо інших типів. У свою чергу, вона має п'ять класів, з яких другий є сортом, що готується,

120

Тема2.1.


від якого через коефіцієнти визначають ціну інших.Особливістю біржового товару є те, що його завжди можна і купити, і продати — він цілком ліквідний.Перш ніж потрапити до споживача, біржовий товар багато разів переходить з рук в руки. Це зумовлено тим, що на біржі обертається не сам товар, а титул власності на нього або контракт на його поставку. Котирувальна ціна є типовою біржовою ціною, що встановлюється біржею за реальною оцінкою стану кон'юнктури ринку. Вона є ціною рівноваги попиту і пропозиції цього товару, встановлюється експертним шляхом на певний строк або дату і є орієнтиром для продавців і покупців при здійсненні угод. Котирувальні ціни визначає вибірний орган біржі — котирувальна комісія.Котирування цін здійснюється двома основними способами — реєстрацією фактичних цін попиту, пропозиції та угод, а також виведенням типової, тобто власне котирувальної ціни або довідкової ціни котирувальної комісії. Виходячи з кон'юнктури ринку цього дня по певному товару, при великій кількості угод типову ціну обчислюють як середню ціну угод, оскільки відповідно до закону великих чисел відхилення будуть взаємно компенсуватися. Визначення типової ціни за малою кількістю угод — складний процес, що потребує високої компетенції котирувальної комісії. Кон'юнктуру ринку визначають на основі трьох його характеристик: співвідношення попиту та пропозиції; тенденції руху цін протягом біржового дня; кількості здійснених угод.Довідкова (котирувальна) ціна не є офіційною або твердою ціною біржі, а лише відбиває думку котирувальної комісії про найбільш типову ціну.Біржова угода, укладена за участю маклера, набуває чинності з моменту підписання маклерської записки сторонами і маклером, а за наявності у маклера пропозиції (офферта) від однієї з сторін та письмової згоди (акцепту) від іншої — лише маклером.Біржова угода — це письмово оформлений документ купівлі-продаж) або поставки двох видів — J реальним товаром і строкові (рис. 25).У першому випадку товар переходить від продавця до покупця, тобто це реальний товарооборот. Товар має знаходитись у приміщенні біржі (на її складах) або поставлений у строк 1-15 днів після укладення угоди. Такі угоди називають ще «СПОТ».Форвардні угоди — це зобов'язання продавця здійснити постачання певної кількості товару визначеної якості у зазначений час. Такі угоди поділяють на позабіржові та біржового обороту.Позабіржові угоди укладають для поставки товару в майбутньому без будь-якого офіційного гаранта. Інакше кажучи, форвардні контракти є іменними товарними векселями під відповідальність і забезпечення приватних осіб.Якщо між покупцем і продавцем є біржовий посередник, тобто угода укладається на

реальний товар у зазначений час через біржу, то це форвардна угода біржового обороту.

Рис. 4. Угоди, які укладаються на товарних біржах

121

Тема2.1.


Форвардні угоди є вигідними як для продавців, так і для покупців (реального товару, насамперед завдяки тому, що такі угоди гарантують збут чи придбання продукції на прийнятних умовах і певною І мірою застраховують від зміни цін. Це має особливо важливе значення в умовах інфляції, коли покупець може відчувати себе впевненіше, тому що отримає товар через певний час за визначеними цінами. Продавець також має виграш, одержуючи за контрактом визначену суму, яку він може використати на свій розсуд. У бартерних угодах роль еквівалента виконують, як правило, зерно, автомобілі, ліс, цемент, м'ясопродукти, мед, картопля. Угоди «з 1 умовою» поширені в країнах, що переходять до ринкової економіки. І Сутність їх полягає в тому, що продаж одного товару здійснюється при одночасній купівлі іншого. Відрізняються такі угоди від бартерних тим, що здійснюються у процесі публічних торгів у операційному залі за участю маклера, обліково-розрахункову функцію виконують гроші.Особливістю ф'ючерсних угод є поставка товару згідно з попередньо укладеними контрактами за цінами, що складаються на ринку реального товару, або за котирувальною ціною. До строку виконання угоди біржа бере певну суму застави (депозит, маржа). Ф'ючерсні угоди укладаються між продавцями і покупцями, як правило, Інакше для продажу чи купівлі товару, а з метою страхування від можливих змін цін на нього на реальному ринку. Інакше кажучи, при строкових операціях ф'ючерсного типу рух товару не є обов'язковим, оскільки це продаж прав на товар. Ставши об'єктом такої торгівлі, він може реалізуватися за різними цінами (у момент купівлі й продажу ціни на ринку реальних товарів змінилися). Якщо ціна зросла, різницю виплачує продавець, якщо ж знизилась, — покупець.Для того щоб застрахуватися від можливих втрат внаслідок зміни цін при здійсненні контрактів з реальним товаром у біржових операціях, застосовують хеджування (захист). У найзагальнішому вигляді хеджування визначають як страхування ціни товару від ризику, небажаного для виробника зниження чи невигідного для споживача зростання. І продавець, і покупець однаково зацікавлені в усуненні значних коливань і в кінцевому підсумку — в стабілізації руху цін. На практиці це відбувається так. Суб'єкт, що продає реальний товар на біржі з поставкою у майбутньому, спираючись на існуючий рівень цін, водночас купує ф'ючерсні контракти на той самий строк і на ту саму кількість товару. А суб'єкт, що купує реальний товар з поставкою у майбутньому, водночас продає на біржі ф'ючерсні контракти. І Останні виступають як страхові гаранти, оскільки, якщо в операції одна сторона втрачає як продавець реального товару, то вона виграє як покупець ф'ючерсних контрактів на ту саму кількість товару, і навпаки, тобто продавець реального товару застосовує хеджування продажем, а продавець реального товару — купівлею.Зменшенню ризику, пов'язаного з торгівлею ф'ючерсними контрактами, сприяють угоди з премією (опціон), що являють собою торгівлю попередніми контрактами. Джерелом доходу для покриття фактичної ціни порівняно з ціною при укладенні опціонної угоди є премія. Вона є величиною ризику, що дає змогу покупцеві опціону завчасно знати, що він може втратити, якщо відмовиться від його купівлі. А це може бути за таких обставин. Суб'єкт, що займається сільськогосподарським виробництвом, у березні хоче купити трактор. Гроші він матиме лише у вересні, після реалізації свого товару. За цей час ціни на трактор можуть змінитися. Для того щоб реалізувати свої інтереси, покупець (хоче придбати товар, але не має грошей) і продавець (хоче реалізувати товар і за відстрочення платежу мати відсоток) укладають опціонний контракт. Покупець

122

Тема2.1.


зобов'язується виплатити за трактор його вартість, визначену в березні, і певну суму за опціон. Суб'єкт, що володіє трактором, зобов'язується його продати. Суб'єкт, що купив опціон, отримує право придбати трактор, але може від нього і відмовитися. При цьому він втрачає відсоток за опціон, а продавець його отримує.Формування товарних бірж в Україні сприятиме концентрації в певних місцях великої кількості товарів, що дасть змогу через інституцію ціноутворення, якою є біржа, формувати ринок засобів виробництва.3. ФОНДОВА БІРЖАПОНЯТТЯ, СУБ'ЄКТИ І КЛАСИФІКАЦІЯФондова біржа — це організаційна форма ринку, на якому здійснюється торгівля цінними паперами — акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей.На відміну від товарних бірж, що регулюють рух товарів, фондова біржа забезпечує рух капіталу, адже цінні папери — не що інше, як різні форми його еквіваленту. Прискорення руху капіталу сприяє підвищенню ефективності економіки. Це є одним із завдань фондової біржі.Фондова біржа сприяє придбанню на певних умовах і на певний строк вільних грошей, залученню коштів за рахунок випуску і продажу акцій, облігацій і спрямування їх на технічне оновлення підприємства, його переорієнтацію на випуск продукції, яка має найвищий попит. Біржа може сприяти переливу капіталу з однієї галузі в іншу, а завдяки державному регулюванню цих процесів він може спрямовуватись у ті соціальне важливі сфери, які найбільше його потребуютьЯк вторинний ринок цінних паперів фондова біржа сприяє здійсненню переходу фондових цінностей від одного суб'єкта до іншого. На первинному ринку цінності емітуються, тобто випускаються в обіг і розповсюджуються серед інвесторів. В окремих випадках на біржах можуть розповсюджуватися цінні папери.Емітентами цінних паперів можуть бути юридичні особи, держава, державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства, іноземні юридичні особи.Громадяни або юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені та за свій рахунок, є інвесторами. Ними можуть бути також іноземні громадяни та юридичні особи. Ще один учасник ринку цінних паперів — інвестиційна інституція, якій надається право юридичної особи, що дає їй можливість виконувати функції посередни-ка (фінансового брокера), інвестиційного консультанта, інвестиційної компанії, інвестиційного фонду. Інвестиційні компанії можуть займатися організацією випуску цінних паперів та видаванням гарантій щодо розміщення їх на користь третім особам, вкладати кошти у цінні папери від свого імені та за свій рахунок, у тому числі через котування цінних паперів, за якими інвестиційна компанія зобов'язується їх продавати і купувати.Класифікувати біржі можна за різними критеріями. Виходячи з організаційної структури виділяють два основних типи біржі: публічно-правові і організовані у вигляді приватних компаній та асоціацій, що мають найрізноманітніші конкретні юридичні форми (акціонерні товариства, асоціації, змішані підприємства).Регулювання фондової біржі з боку держави у різних країнах неоднакове. У Великій Британії та США біржі самостійні в своїй діяльності та у формах організації. Уряд формально не втручається у справи фондових бірж. Проте в США, наприклад, всі

123

Тема2.1.


угоди, здійснені згідно з рішеннями біржі, не повинні суперечити законам країни.Особливий вид регулювання застосовується у Швеції, де біржа є акціонерним підприємством, але 50 відсотків її капіталу належатьуряду.У Німеччині керівництво всією діяльністю бірж покладено на їхні правління. Членів правління обирають з осіб, допущених до здійснення операцій на біржі. Одночасно федеральне міністерство фінансів має право здійснювати контроль за деякими сторонами біржової діяльності, зокрема за строковими угодами. Певними правами наділені уряди земель, особливо при визначенні порядку виборів правління, встановленні податків з біржових доходів тощо.У групі так званих нових індустріальних країн, до яких належать азійські: Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Малайзія, Таїланд і латиноамериканські: Бразилія, Мексика, Аргентина — фондові біржі являють собою, як правило, державні інституції або приватні організації, що перебувають під контролем центральної адміністрації.Залежно від структури володіння акціями розрізняють англо-аме-риканську і континентально-західноєвропейську моделі. Перша характеризується тим, що контрольні пакети акцій порівняно невеликі. Основна маса акцій вільно обертається на ринку. В другій, навпаки, на ринку обертається відносно небагато акцій. При першій моделі є реальна можливість скупити значну кількість акцій і сформувати контрольний пакет у чиїхось руках. При другій моделі перехід компанії в інші руки неможливий, якщо її власник не захоче цього зробити.Фондова біржа є некомерційною організацією, не переслідує мети одержання власного прибутку, заснована на самоокупності, не виплачує доходів від своєї діяльності своїм членам. Фінансова діяльність фондової біржі може здійснюватися за рахунок продажу акцій фондової біржі, які дають право бути її членами, регулярних (як правило, щорічних) членських внесків членів фондової біржі, біржових зборів з кожної угоди, що здійснена на фондовій біржі.Функціонування біржі нерозривно пов'язано з системою посередництва і таких її суб'єктів, як посередники. Останні поділяються на маклерів, брокерів, дилерів або джоберів. Які між ними відмінності?Для бірж, яким більшою мірою притаманні риси публічно-правового закладу, найбільш поширеним типом посередника є маклер. Маклером називають посередника, який виконує свої функції, як правило, не маючи права здійснювати угоди за власний рахунок і брати на себе зобов'язання контрагента.На біржах, що організовані у формі асоціацій і акціонерних підприємств, більш типовими посередниками є дилери або джобе-ри, які здійснюють операції за власний рахунок, а допомагають їм реальні посередники — брокери.ОСНОВНІ ВИДИ ОПЕРАЦІЙУсі угоди, що укладаються на фондовій біржі, поділяють на угоди за готівку і угоди на строк (рис. 5).

124

Тема2.1.


Рис. 5. Операції, що здійснюються на фондових біржахУгоди за готівку, які ще називають касовими, є найпростішими на фондовій біржі. До них належать операції, які мають бути виконані протягом 2-3 днів після укладення угоди. За цей час продавець повинен передати покупцю проданий цінний папір, а покупець — заплатити за нього готівкою обумовлену суму. Найбільше таких угод здійснюється на фондові цінності невеликої вартості. Проте це не виключає здійснення операцій, особливо у періоди значних кон'юнктурних коливань, і на великі суми.Особливістю таких угод є швидкість і простота оформлення. Найчастіше такі угоди здійснюються усно.Угоди на строк є більш складними і являють собою договір, відповідно до якого один суб'єкт передає іншому певну кількість цінних паперів за фіксованим курсом, але з зобов'язанням передати їх не відразу, а у встановлений строк. Покупець зобов'язаний їх прийняти і заплатити продавцю зазначену суму. Строки, на які укладаються подібні угоди, становлять 1-3 міс.Для строкових угод існує обов'язковий мінімальний обсяг, менше якого угода не може бути укладена.Строкові угоди багатоваріантні та поділяються на такі основні види: тверді угоди, угоди з премією, онкольні, угоди на різницю.Тверда строкова операція зобов'язує продавця цінних паперів передати їх покупцю в зазначений строк у кількості і за курсом, зафіксованим в угоді. У такому разі підвищення або зниження курсу цінного паперу, що реалізується, на момент його поставки не має жодного значення.Угода з премією передбачає, що один з контрагентів, сплачуючи іншій стороні певну винагороду (премію), дістає право відмовитися від угоди або змінити її початкові умови.Онкольні угоди (від англ. on call — на вимогу) характеризуються тим, що в день укладання угоди конкретну ціну цінних паперів не фіксують. Така угода грунтується на ціні, що склалася внаслідок ко-тування на фондовій біржі в день, зазначений в угоді. В цей день, «на вимогу», відбувається реалізація угоди.Сутність строкових угод на різницю полягає в тому, що одна з сторін угоди отримує різницю між курсом на день укладання угоди і на день її виконання. Наприклад, продавець на різницю зобов'язується передати покупцю 7 вересня цінні папери за курсом, зазначеним в угоді. Проте фактично в цей день курс зріс на 10 відсотків. Отже, виграє покупець, а різницю сплачує продавець. Виплатою різниці й завершується вся

125

Тема2.1.


операція. Юридичне угоди на різницю у багатьох країнах заборонені.Фондова біржа — складний технічний організм з власною інфраструктурою.Найбільші біржі об'єднуються в асоціації та союзи з метою координації й консолідації своєї діяльності, що не виключає конкурентної боротьби між ними. Такі об'єднання, як Європейські товарні біржі, розробляють типову документацію, зокрема форми кон-трактів. Національна асоціація біржових брокерів і дилерів США розробила єдину систему автоматичного котування для фондової біржі. У Великій Британії створено раду цінних паперів та інвестицій, у Франції — комісію ф'ючерсних товарних ринків і комісію з біржових операцій. Аналогічні організації діють в багатьох інших країнах світу.5. СТАН РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІВ Україні згідно з чинним законодавством створений і функціонує ринок цінних паперів — акцій, облігацій, векселів, ощадних сертифікатів тощо.Юридичними особами, які здійснюють випуск цінних паперів в нашій країна, є уряд, державні підприємства, що перетворилися на акціонерні товариства, комерційні банки, акціонерні товариства, комерційні структури, органи місцевого самоврядування.Емітентами України станом на 1 жовтня 1998 р. випущено в обіг цінних паперів на суму 17 230 195 тис. грн. При цьому акцій випущено на суму 12 874 112 тис. грн., або 74,7 відсотка, облігацій — на 1 233 701 тис. грн., або 7,2 відсотка, казначейських зобов'язань — на 23 536 тис. грн., або 0,1 відсотка, ощадних сертифікатів — на 179 088 тис. грн., або 1,1 відсотка, векселів — на 2 174 054 тис. грн., або 12,6 відсотка, інших цінних паперів — на суму 745 704 тис. грн., або 4,3 відсотка (рис. 27).Торгівля цінними паперами на фондовому ринку України здійснюється на фондових біржах та в позафондових торговельно-інфорінформаційних системах.

Рис. 6. Стан розподілу цінних паперів за видами на 1 жовтня 1998 p., у відсотках Останні обслуговують торговців цінними паперами, які укладають цивільно-правові угоди щодо цінних паперів.Фондові біржі є основними організаторами торгівлі, на яких здійснюється купівля-продаж цінних паперів, але вони функціонують відокремлено одна від одної.На фондовому ринку цінних паперів діють такі зареєстровані біржі:

126

Тема2.1.


• Українська фондова біржа (УФБ);• Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ);• Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ);• Донецька фондова біржа (ДФБ).На фондовому ринку України за кількістю проданих цінних паперів провідну роль відіграє УФБ.В Україні розвивається позабіржова торгівля цінними паперами згідно з створеною у 1996 р. торговельною системою асоціації «Позабіржова фондова торговельна система» (ПФТС). Торгівля цінними паперами здійснюється через електронну торговельно-інформаційну мережу, що дає можливість обміну пропозиціями купівлі та продажу цінними паперами в режимі реального часу, виводячи на дисплей користувачів цінове та кількісне котирування цінних паперів, а також інформацію про ціну та обсяги виконаних угод. Крім того, ПФТС може надавати інформацію про деталі укладання угод не тільки учасникам, а й розрахунковим банкам, реєстраторам та іншим установам, які беруть участь в обслуговуванні торгових угод.Значне місце серед ринкових установ займають банки і небанківські інституції (служба зайнятості, фонд державного соціального страхування, інвестиційні фінансові фонди тощо). Про це йтиме мова у наступних розділах.7. БАНКИ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИБанк — це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні, посередництві в грошових розрахунках і операціях з цінними паперамиЗа формою власності банки поділяють на державні (національні), акціонерні, приватні (індивідуальні та партнерські), кооперативні,' муніципальні (комунальні), створені з участю держави, міждержавні! 200Є три види банківських операцій:активні, в яких грошовий фонд використовується з метою одержання банківського прибутку;пасивні, за допомогою яких акумулюються грошові кошти, які потім використовуються для активних операцій. За такими операціями банк не тільки не одержує прибутку, а навіть має платити вкладникам капіталів (відсоток на вклад);посередницькі (комісійні), пов'язані з використанням доручень клієнтів, за що останні мають платити особливу плату — комісійні (плата за консультації, здійснення довгострокових операцій тощо).Діяльність банків має засновуватися на повному комерційному розрахунку і самофінансуванні. У процесі своєї діяльності вони одержують прибуток.Банківський прибуток — це залишок між сумою одержаних відсотків і витратами банкуПрибутковість банку оцінюють за нормою банківського відсотка.

100. капіталВласний

банкуприбутку чистого Сума

відсотка

гобанківсько

Норма

Ефективність кредитної системи оцінюють за розміром одержаного прибутку, своєчасним поверненням позик, досягненням загальної економічної ефективності, максимальною віддачею з кожної грошової одиниці кредитних вкладень.Для створення банку необхідний статутний фонд. Як правило, сума залучених вкладів не повинна перевищувати розміру власних коштів. Максимальний розмір кредиту має

127

Тема2.1.


бути менший, ніж сума власного капіталу і залучених коштів.СИСТЕМА БАНКІВ В УКРАЇНІ. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИБанківська система в Україні має дворівневу побудову: на першому рівні — Національний банк України, на другому — комерційні банки.Провідне місце в банківській системі належитьНаціональному банку України (НБУ). Він покликаний провадити єдину політику в сфері грошового обігу, зміцнення національної грошової одиниці — гривні.Національному банку України надано монопольне право на випуск грошей (емісію). Він виконує роль емісійного центру. Банк зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали, у тому числі золото, валютні запаси.Національний банк України обслуговує державний борг країни, дає дозвіл на створення (реєстрацію) комерційних банків.КОМЕРЦІЙНІ БАНКИКомерційні банки не мають права здійснювати операції на некомерційних засадах. Не повинні використовуватися кошти підприємств, які зберігаються на рахунках у банку, на безвідплатній основі. Підприємствам мають сплачуватися відсотки за такі кошти. Комерційна банківська діяльність несумісна з безоплатним виконанням кредитними установами багатьох банківських операцій. За всі операції (ведення рахунків клієнтів, здійснення розрахункових операцій за їхнім дорученням, фінансування капітальних вкладень, касове виконання державного бюджету, надання консультаційних послуг з відкриття рахунків, застосування правил кредитування, касове обслуговування підприємств і установ тощо) банк має отримувати відповідну плату.В умовах комерціалізації банківської діяльності кредитні ресурси мають розміщуватися з найбільшою вигодою для банку і позико-одержувачів при дотриманні загальнодержавних інтересів. Кошти, що акумулюються банками, повинні спрямовуватися у першу чергу на здійснення ефективних проектів, які забезпечують розвиток пріоритетних галузей і сфер економіки, прискорення науково-технічного прогресу, нарощування виробництва товарів народного споживання і послуг, вирішення інших соціальне важливих завдань.Перехід до ринкових відносин багато в чому залежить від ліквідації монополізму в банківській системі. У зв'язку з цим в системі комерційних банків діють не лише спеціалізовані банки. В останні роки в Україні виникли галузеві комерційні банки, а також комерційні банки громадських організацій, акціонерних товариств тощо. Станом на 1 січня 1998 р. в Україні налічувалося 227 банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ НБУ, з них 2 державних банки, 184 акціонерних товариства, в тому числі 133 — відкритих і 51 — закритий, а також 41 товариство з обмеженою відпові-дальністю. Серед зареєстрованих банків 22 створено за участю іноземного капіталу, в тому числі 6 повністю з іноземним капіталом.Розвиток комерційних банків стримується такими чинниками:недостатнє законодавче забезпечення банківської діяльності;багато підприємств впродовж тривалого періоду не виконують своїх зобов'язань щодо повернення кредитів, що обмежує кредитні ресурси комерційних банків;відсутність у деяких банків належних статутних фондів, що не гарантує безпеки коштів їхніх вкладників.Діяльність комерційних банків має деякі особливості. Ці банки можуть бути учасниками організації спільних виробничих підприємств у формі консорціумів та

128

Тема2.1.


акціонерних товариств. Розвиток ринкових відносин розширює сферу діяльності банків. Важливе місце в їхній діяльності займають довірчі (трастові), а також лізингові та факторингові операції.Маючи гарантію отримання стабільного доходу, клієнти банку передають йому право управління своїм майном. У цьому й полягає сутність трастових операцій.Лізингові операції полягають у наданні довгострокової оренди машин, устаткування. Засоби праці купує банк і здає їх в оренду (це нагадує своєрідний кредит на придбання устаткування).Факторингові операції передбачають, що банку надається право на вилучення дебіторської заборгованості клієнтів. За це банк отримує комісійні.

129

Тема2.1.


130

Тема2.1.


131

Тема2.1.


132

Тема2.1.



Економіка 11 КЛАС

133

Тема2.1.

Літературна мозаїка

Documents