Євген Гуцало

Життя і творчість

письменника

Дитинство письменника

Народився Євген Гуцало 14 січня 1937 року в селі Старому Животові (нині —

Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських

учителів. Батько письменника народився в селі Овечаче Бердичівського

повіту Київської губернії (зараз це село Дружне Калинівського

району Вінницької області).

Атмосфера родини сільської української інтелігенції відобразилася на

подальшому життєвому шляху хлопчака. Уже з дитинства він був привчений

до наук та захоплено поглинав книжки та навчання своїх батьків.

…

Навчання за гасовою лампою і важка праця в оборі й колгоспі — щоденні

Євгенові справи, та поряд завжди була книжка — бо без неї він уже не

уявляв свого буття. Коли хлопчина перечитав уже всю домашню бібліотеку,

то завітав до невеличкої шкільної книгозбірні, яку одразу ж «проковтнув», що

довелося їздити до сусіднього села Корделівки (де саме викладали його

батьки) і там вишукуючи собі книжки для читання. Коли ж і в Корделівці не

залишилося непрочитаної книжки, Євген-книголюбспрямував свій читацький

порив до районного центру — Калинівки, привозяти, з тамтешньої бібліотеки,

стоси книжок та перечитував їх. І все те читання сподвигнуло хлопця на його

перші творчі експерименти, він мріяв стати письменником і почав викладати

свої думки — під впливом прочитаного і навіть створив собі відповідний

письменницький антураж (як він собі уявляв) — аби краще писалося:

Юначі мрії та поступ у них

Після блискучого закінчення середньої школи, на початку 50-х років, найкращий школяр села

подався на науку до Києва. Він подав документи до Київського університету ім. Т.Шевченка на

факультет журналістики. На ті часи конкурс до цього ВУЗу становив до 16 чоловік на місце, але

селянському сину вдавалося успішно здаватиекзамени з усіх дисциплін (а це більше 5) і лише на

останньому іспиті, географії — яку він пречудово знав, йому зрізали бала — так Євген не

пройшов по конкурсу. Повернувшись засмученим додому, в рідне село, він не міг собі втямити,

що квота на поступлення для сільських дітей — була дуже обмежена.

Та вперто бажаючи стати журналістом і письменником, Євген Гуцало, через рік, вступив

у Ніжині до педагогічного інституту ім. М.Гоголя. І з 1955 року він почав здобувати вищу освіту в

колишній колегії Павла Галагана. І тамтешня творча атмосфера вплинула на подальші кроки

юного студента, він одразу ж вступає долітературної студії, пише вірші, прозу — його цілком

поглинула творча стезя:

Творчий злет письменника

Творчий та життєвий злет Євгена Гуцала припав на період «хрущовської весни» на

теренах СРСР (і ніби знаменням тому стала його поетична добірочка «Зелена

радість конвалій»). Уже перші систематичні його публікації впали в око тогочасним

літературним корифеям: Миколі Бажану, Михайлові Стельмаху та Павлу

Загребельному, і саме останньому спало на думку запросити молодого автора до

редакції літературної газети, очільником якої він був. Так, з 1961 року, Євген Гуцало

почав працювати в «Літературній Україні», потім у видавництві «Радянський

письменник». А вже невдовзі, в 1962 році, вийшла друком перша його повноцінна

книжка — збірка оповідань «Люди серед людей», і одразу ж звернула на себе увагу

свіжою емоційністю та відтворенням розмаїтих живих характерів.

Останні дні життя

4 липня 1995 року, на 58 році життя, не стало українського письменника-

сподвижника Євгена Гуцала.

Відтак, українські урядовці розпорядилися поховати видатного українського

письменника, лауреата Державної премії України імені Т. Шевченка Гуцала

Євгена Пилиповича на Байковому кладовищі і спорудити надгробок на його

могилі та встановити меморіальну дошку на будинку N 3 по вулиці Суворова у

місті Києві, де жив і працював Євген Гуцало[6].

Особливості поезій Євгена Гуцала

Поетичний цикл «Зелена радість конвалій» (1961) та збірка віршів

«Письмо Землі» (1981), «Час і простір» (1983), «Живемо на зорі»

(1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989) вводили у стан

зосередженості на духовному сприйнятті світу, переживання

природного буття в багатстві його реалій. Поміж значного пласту

прозових творів, які прославили письменника Гуцала, автор

залишав місце і для поезії, яка ставала його віддушиною,

пристанівком серця. І писав він її завжди (правда, не все встих

зібрати та видати), і навіть незадовго до своїх останніх днів він

знову й знову віршував

Цикл оповідань та новел

Особливо органічною виявилася для Гуцала форма ліричних оповідань, яких

він написав понад 200. Звернула на себе увагу вже перша збірка оповідань

Гуцала «Люди серед людей» (1962) — свіжою емоційністю та смаком до

відтворення розмаїтих характерів, що навіть формально було наголошено у

назвах окремих оповідань («Іван», «Світлана», «Гордій», «Марися»,

«Божена», «Кесар» та ін.). Але молодий автор ще нерідко вдавався до

силуваних «романтичних» ситуацій, надуманих сюжетних загострень із банку

літературщини; відчувалися часом пряме наслідування ритмомелодики і

синтаксичних конструкцій новелістики 20-х рр. (особливо раннього А.

Головка) та стилізація під народнопоетичний лад

Повість «Голодомор»

Повість «Голодомор» українського письменника Євгена Гуцало (1937–

1995) розповідає про ті трагічні сторінки історії Українського Народу,

які в радянські часи приховували навмисно. Сюжетна проекція трагедії

голоду визначила картини 1932–1933 рр. Об'єктивне бачення

тогочасної дійсності спонукало письменника відмовитися від

однолінійно послідовного нанизування подій. Зображення загальної

катастрофічності людського життя будується на руйнівному —

заданому «згори» втручанні репресивної машини у долі персонажів.

Незважаючи на те, що чимало з них виконують другорядну чи й

епізодичну функцію, кожен із них перебуває у ідейно-тематичній

залежності з іншими, як і протагоністами.

…

У пам'яті українських селян назавжди викарбувалися

страшні картини голодомору 1933 року, людське життя в

ті часи перетворилося на пекло. Досі в селянські сни

приходять похмурі тіні померлих, досі болить душа, що

звідала нелюдське горе. А в той час, коли вимирало

українське село, більшовики заявляли про розквіт

соціалістичного будівництва. Саме тоді Сталін

проголосив знамените своїм лицемірством гасло: «Жити

стало краще, жити стало веселіше!» Під цей бравурний

акомпанемент померлих від голодомору закопували у

великих могилах, а траплялося й так, що закопувати було

вже нікому

Вшанування Євгена Гуцала

На малій Батьківщині Євгена Гуцала його односельці та земляки

намагаються вшановувати майстра слова: поетичними вечорами,

літературними зустрічами та іншими урочистостями[8][9]. І в інших

куточках України шанують письменника Євгена Гуцала, учиняючи

літературні зустрічі-читання в честь його роковин[10].

Пам'ять Євгена Гуцала достойно вшанувало Вінницьке земляцтво в

Києві, заснувавши премію його імені і відзначивши нею вже багатьох

письменників та діячів мистецтва і культури.

Нагороди письменника

• Літературна премія імені Юрія Яновського (1982) — за збірники оповідань

«Орлами орано», «Що ми знаємо про любов», «Полювання з гончим псом» и

«Оповідання з Тернівки»;

• Державна премія України ім. Т.Г.Шевченка (1985) — за дитячі збірки

«Саййора», «Пролетіли коні» ;

• Міжнародна премія фундації О. і Т. Антоновичів (1995) — за роман-трилогію

«Позичений чоловік»;

• Премія ім. Івана Огієнка (1995) — за публіцистичну книжку «Ментальність

орди».