Це тільки здається, що із сором'язливими дітьми мало проблем. Насправді батьки соромливих малюків заперечать вам, що проблеми є, їх чимало. Від природи діти дуже відкриті й активно шукають контактів із навколишнім світом. Так поводиться більшість малят. Поспостерігайте за ними на дитячому майданчику. Звісно, самі діти ще захоплені іграшками й більше орієнтовані на батьків. Але приблизно з двох років вони вже з інтересом придивляються до інших малят і починають контактувати.

 «Кого прикрашає

скромність?» Не всі батьки вважають, що сором'язливість дитини становить якусь серйозну проблему. Насправді, навіщо ж позбуватися того, що зручно для батьків. Адже соромлива дитина створює своїм батькам значно менше проблем: вона не б'ється, не бігає, вона слухняна, може протягом тривалого часу тихенько займатися своєю справою і не набридає дорослим частими запитаннями проханнями.

Але настає такий момент, коли дитяча сором'язливість перестає подобатися батькам. Наприклад, малюк засоромився і не виступив на ранку, або він нізащо не бажає відпускати мамину руку і йти в садок, або соромиться запитати, котра година, розгублено ховаючи обличчя в маминих колінах. Поступово батьки усвідомлюють, що їх малюкові складно буде пробитися в цьому досить активному й агресивному житті, де потрібно відвойовувати собі місце під сонцем хоча б іноді.

Соромливий, відлюдний, скутий... Дитина дуже прагне спілкуватися, але чомусь у неї це не виходить. Сором'язливий малюк відчуває дискомфорт від того, що діти зневажають ним, організовуючи ігри, що він не може легко знайомитися й дружити з тими, з ким йому хочеться.

Якщо ваш малюк:» соромиться підійти до незнайомих дітей і познайомитися;» у нього немає друзів або є тільки один-двоє друзів;» він перестає розмовляти й навіть відвертається, коли з ним намагаються вступити в контакт;» не любить або взагалі ніколи не виступає на ранках, отже, він потребує допомоги.

Отут спрацьовує принцип: «Якщо я захочу з вами спілкуватися, я це робитиму». Сором'язливі малята відрізняються не тільки нетовариськіс-тю. Ви можете помітити, що в них дуже скуті рухи, недостатньо емоцій-ний, глухий або дуже тихий голос, вони не люблять дивитися в очі спів-розмовникові, на їх обличчі рідко з'являється посмішка. Буває й так, коли сором'язлива дитина навпаки починає неприродно посміхатися, щоб уникнути покарання або осуджень на свою адресу.

Як же розпізнати сором'язливу дитину? Дуже важливо правильно диференціювати проблему. Є такі діти, які мало прагнуть до спілкування, але вони зовсім не сором'язливі та із задоволенням спілкуються в обстановці, що для них є ком-фортною, або з тим співрозмовником, який їм цікавий. Є малята, які свідомо уникають спілкування, нібито дозуючи його, тим самим намагаючись досягти лідерства в дитячій групі.

Звідки береться сором'язливість?Мабуть, ми не зможемо визначити єдину причину того, що дитина росте

занадто сором'язливою. Тут діє відразу кілька факторів.•Можливо, позначається й спадковість. Адже тип темпераменту, який

має дитина, успадковується від батьків і накладає нехай незначний, але все-таки виразний відбиток на дитячу поведінку. Та не слід говорити дити-ні: «Схожий на тата, дикун!», тому що роль спадковості хоч і велика, але все-таки не є головною.

•Якщо в родині не прийнято бурхливо виражати свої емоції, якщо бать-ки зазнають труднощів у спілкуванні з іншими і дитина це бачить, якщо поміж собою мама й тато спілкуються досить стримано, то, швидше за все, малюк із самого раннього дитинства наслідуватиме саме таку модель пове-дінки. Чому страшно підійти до дітей, які грають у пісочниці? Та тому, що мама майже ніколи не підходить до незнайомих людей і дитина зовсім не знає, як же це можна робити.

•Занадто тверде виховання в сімꞌї? Можливо, ви й самі не помічаєте своєї твердості. Покрикування на дитину, постійна загроза бути покараним (навіть якщо покарання ніколи не настає), критика на кожному кроці, уїдливі зауваження й колючості — усе це робить дитину боязкою і нерішу-чою. Якщо малюк знає, що зробити «дуже добре» неможливо, тому що ма-ма з татом будь-який учинок або дію критикують («ну що ж ти так», «роз-мазня», «нечупара», «незграбний»), то за деякий час ви помітите, що дити-на боїться зробити щось самостійно, постійно оглядається, очікуючи на негативне оцінювання своїх дій.

Невдалий досвід? Можливо, малюк намагався з кимось подружитися і йому відмовили. Або хотів щось зробити, але в нього не вийшло, у потрібний момент не отримав допомоги від батьків. Ні з ким поділитися?

Малята, яких мами й тата з якоїсь причини не водять у дитячий садок, можуть відчувати дискомфорт, спілкуючись з іншими дітьми. Так відбувається тому, що в них відсутній достатній досвід, щоб налагоджувати стосунки з однолітками. Уявіть собі, скільки ситуацій виникає в дитини в дитячому садку щодня. Їй потрібно домовитися про те, з ким і в що грати, попросити іграшку, відстояти своє місце.

Поради батькам сором'язливих дітейНавчіть дитину знайомитися.Навчіть дитину слухати те, що говорить співрозмовник.Навчіть дитину цікавитись співрозмовником.Хваліть за сміливі вчинки.Створюйте малюкові коло спілкування.“Відпускайте дитину” (Чимало батьків, знаючи особливості своєї

сором'язливої дитини, мимоволі намагаються постійно бути разом з нею, опікуючи та захищаючи її.)

Підвищуйте самооцінку дитини.Наберіться терпіння.

Сором'язливість — проблема, з якою батькам навряд чи вдасться впоратися дуже швидко.

Потребуватиметься спільний скоординований підхід всіх членів родини. Зате в результаті ваша дитина

неодмінно стане щасливою й успішною.

Удачі вам, дорогі дорослі!