Дорога до щастя

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №4 (91) листопад−грудень 20091

У цьому номері:

ВВВииидддаааєєєтттьььсссяяя зззааа ббблллааагггоооссслллооовввееенннннняяямммррреееккктттооорррааатттууу ЛЛЛьььвввііівввсссььькккоооїїї ДДДууухххооовввннноооїїїСССееемммііінннаааррріііїїї СССвввяяятттооогггооо ДДДууухххааа

Реєстраційне свідоцтво

ЛВ 300 від 1996 р. Б.

Виходить з березня 1996 р. Б.

Редактор:

ВВВооолллооодддииимммиииррр ЧЧЧааабббаааннн

Заступник редактора:

ТТТааарррааассс БББааабббіііййй

Літературний редактор:

ОООллльььгггааа БББааарррааабббааашшш---РРРеееввваааккк

Комп’ютерна верстка:

МММаааккксссиииммм БББііілллиииййй

Дизайн обкладинки

АААннндддррріііййй КККоообббииилллюююххх

Фотографія:

ВВВііітттаааллліііййй ПППрррооотттааасссееевввиииччч

Відповідальний за друкта розповсюдження:МММииихххааайййлллооо СССееемммчччииишшшииинннЦензор:ооо... ВВВооолллооодддииимммиииррр КККрррууушшшеееллльььнннииицццььькккиииййй

АААдддрррееесссааа:::

Львівська Духовна Семінарія Святого Духа,

вул. Хуторівка, 35,

м. Львів, Україна, 79070 тел./

факс: (032) 244-93-59 e-mail:

[email protected]

hhhttttttppp::://////mmmaaagggaaazzziiinnneee...llldddsss...lllvvviiivvv...uuuaaa///

Р/р: 26001301410964 ЗКПО 13839856

МФО 325633 ЛУБАИ ПІБ

Редакція має право редагуватита скорочувати подані матеріяли.Рукописи не повертаютьсята не рецензуються.

Часопис спирається на «Українськийправопис. Проєкт найновішої редакції»Інституту української мови НАНУкраїни, 1999.

ПППррриии пппееерррееедддррруууцццііі пппооосссииилллааанннннняяя нннааа «««ПППііізззнннааайййПППрррааавввдддууу»»» оообббоооввв’’’яяязззкккооовввеее...

©©© «««ПППііізззнннаааййй ПППрррааавввдддууу»»»,,, 222000000999...

№4(91)листопад−грудень 2009

Чи

та

йт

е, с

піл

ку

йт

ес

ь, п

иш

іть

н

а с

ай

ті

“П

ізн

ай

П

ра

вд

у”

:

mmmaaa

gggaaa

zzziiinnn

eee...lll

dddsss

...lllvvv

iiivvv...uuu

aaa

Тема

Поглиблення духовного життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2Переображення сімейних відносин . . . . . . . . . . . . . . 5Подолання споживацької ментальності . . . . . . . . . . 7Визволення від сучасних залежностей . . . . . . . . . . . 9Баланс між працею та відпочинком . . . . . . . . . . . .11

Простір спілкування

«Нехай я буду останнім греко-католиком. . .» . . . .13

Дорога спасіння

«Що воздам Господеві?» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15Подружжя: збереження здобутогочи шлях зростання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17

Полеміка

Історія одного покликання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18Справжній християнин у політиці . . . . . . . . . . . . .

20

Літургійне богослов’я

Божественна Літургія –найпривілейованіший час зустрічі з Богом . . . .22«Церква – це таїнство, цілком сповненеБожою пристуністю» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .24

Сторінками історії

«Останнім часом Господь став для менетаким близьким. . .» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .25

Таїнство ікони

Зарваницька чудотворна ікона Божої Матері . . .27

Поезія

Життя без Бога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29Життя без Бога . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

29

2

Те м а

«««СССтттііійййтттеее,,, ооотттжжжеее,,, пппііідддпппееерррееезззааавввшшшиии пппрррааавввдддоооююю бббееедддрррааа вввааашшшііі,,,вввдддяяягггнннууувввшшшииисссььь ууу бббрррооонннююю ссспппрррааавввееедддлллииивввоооссстттиии ііі вввзззууувввшшшиии нннооогггиии ууу

гггооотттооовввіііссстттььь,,, щщщоооббб пппрррооопппооовввііідддууувввааатттиии ЄЄЄвввааанннгггеееллліііююю мммииирррууу... ААА нннаааддд ууусссееевввііізззьььмммііітттььь щщщиииттт вввіііррриии,,, яяякккиииммм ззздддооолллаааєєєтттеее зззгггааасссииитттиии вввсссііі рррооозззпппееечччееенннііі

ссстттрррііілллиии лллууукккааавввооогггооо... ВВВііізззьььмммііітттььь тттааакккооожжж шшшооолллоооммм ссспппааасссііінннннняяя ііі мммееечччдддууухххооовввннниииййй,,, тттоообббтттооо ссслллооовввооо БББооожжжеее»»»

(((ЕЕЕффф,,, 666,,, 111444---111777)))

Життя людини – це постійна боротьба. Впродовж усьогоіснування людство зустрічається з різними викликами іпроблемами – як глобального, так індивідуального

характеру. Сучасна політична й економічна ситуація в країнівикликають занепокоєння чи не кожної родини. Проблемикорупції і хабарництва, несправедливости, дискримінації нерідкодоводять людину до відчаю. Все це у поєднанні зі швидким темпомжиття сучасного суспільства призводить до того, що людина ледвевстигає звести кінці з кінцями. Для декого життя перетворюється навиживання.

Однак часом людина настільки втягується у погоню за земним, щозабуває про небесне. І, врешті, коли досягає чогось у житті,знаходить хорошу роботу, є матеріяльно забезпечена, маєвпливових друзів, знає, як досягнути мети, все ж не почуваєтьсящасливою. Чогось бракує…

Гроші, влада, успіх – ніщо з цього не здатне зробити людину по-справжньому щасливою. «Чоловік житиме не самим хлібом, акожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт. 4, 4). Щаслива талюдина, яка у своєму серці має Бога. Яскравим свідченням є ликсвятих, які в різний час і в різних обставинах залишалися вірнимиБогові та виконували Його заповіді. «Бійтеся Господа, його святії,бо нема нестачі в тих, що його бояться» (Пс. 33, 10).

Сьогодні дуже важливо вміти відрізнити добро від зла. Адже унашому технологічно розвиненому світі диявол має величезніможливості, щоби звести людину з правдивої дороги. Християнинповинен завжди бути пильним до того, що йому пропонує світ, бо«усе дозволене, але не все корисне; усе дозволене, але не все будує»(1 Кор. 10, 23).

Тож у цьому номері часопису пропонуємо Вашій увазі кілька статей,кілька кроків, які, можливо, допоможуть переосмислити своє життяі визначити добрі пріоритети: розумний той чоловік, який свій дімбудує на скелі, хто ж будує на піску – зазнає лиха (пор. Мт. 7, 24-27).

МММииилллооосссееерррдддннниииййй ГГГоооссспппооодддььь ііі дддоообббррриииййй,,, пппооовввіііллльььннниииййй дддооо гггнннііівввууу ііівввеееллльььмммиии мммииилллоооссстттииивввиииййй...

НННеее зззааа гггррріііхххааамммиии нннааашшшииимммиии ууучччиииннниииввв вввіііннн іііззз нннааамммиии,,, ііі нннеее зззааапппрррооовввииинннааамммиии нннааашшшииимммиии вввііідддппплллааатттиииввв вввіііннн нннаааммм...

БББооо яяяккк вввииисссооокккооо нннееебббооо нннаааддд зззееемммлллеееююю,,, тттааакккааа вввееелллииикккааа йййооогггооо мммиииллліііссстттьььнннаааддд тттииимммиии,,, щщщооо йййооогггооо бббооояяятттьььсссяяя...

(((ПППссс... 111000333,,, 888---111111)))

РРРееедддааакккццціііяяя чччааасссооопппииисссууу,,,

ВВВооолллооодддииимммиииррр ЧЧЧааабббаааннн

(Святі Тайни, молитва,читання Святого Письма)

Щоби зрозуміти, якимповинно бути життя«нового ізраїльтянина»

Ї послідовника і учня Христа –варто звернути увагу на практикутрапези (споживання їжі) візраїльському народі. В СтаромуЗавіті чи не найбільша частиначасу молитви була саме передспоживанням їжі як Божого дару.

У Новому Завіті Христос говоритьпід час Тайної Вечері: «Прийміть,їжте, це є Тіло моє…» (Мт. 26,26-29). Ці слова – запевнення іобіцянка Господа. Людина єістотою духовною і тілесною,тому потребує поживи не лишефізичної, але і духовної, якою єЄвхаристія. Це, найперше, жертваХриста за гріхи людини і подякаОтцеві за поживу на шляху доспасіння. Беручи участь у СвятійЛітургії, сповнюємо наказ Божий:«Робіть це на мій спомин»(Лк. 22,19). Виконуючи цюзаповідь, християнин дякує заГосподні дари, що силою СвятогоДуха стали Тілом і Кров’ю Христа.У такий спосіб Ісус дійсно, хоч умістичний спосіб, є присутнійміж нами.

Щоб ми могли злучитися зТворцем, потрібно насампередпримиритися з Ним. «Зодягнутисяу Христа» (пор. Гал. 3,27) можелише той, хто зрозуміє, наскількичужим для християнина єгріховний стан. Ап. Іван говорить:«Коли ми кажемо, що гріха немаємо, то самі себе обманюємо…»(1Ів. 1,8). Тому Господь,розуміючи, що людина сама неможе побороти гріх, йде їйназустріч: дає можливістьпокаятися у Тайні Сповіді.Бажання примирення з Богомповинно виходити з серцялюдини, яке є джерелом всього.Катехизм Католицької Церквиназиває це внутрішнім покаянням,

Ïîãëèáëåííÿäóõîâíîãîæèòòÿ


яке виражається через молитву,піст і милостиню. Симеон НовийБогослов, як Отець і вчительЦеркви, навчає: «Хто хочезненавидіти світ, нехай усієюдушею полюбить Бога і маєповсякчасну пам’ять про Нього, нещо инше як вона спонукає зрадістю все залишати івідвертатися від усього як відсміття».Християнин покликаний до змінисвого життя і зміни людства. Хочачасто виникає думка, щопоодинока людина не може нічогозробити, найкращою зброєюкожного, хто прагне відданослужити Господеві, є молитва. «Умоїй скорботі закликав я до Гос-пода, і до Бога мого закликав я; іпочув він із храму свого мій голос,і мій крик дійшов до йоговух» (2Сам. 22,7). Молитва Ї дарБожий. Це вияв віри, надії тарелігійного життя, це розмоваз Богом. Вона відіграє важливуроль у духовному зростанні,у пізнанні Господніх законів.Євангелисти оповідають, щоІсус часто і ревно молився.Розмова з Небесним Отцем Ї одна знайулюбленіших хвилин Його

життя. Марко пише, що Ісусвставав уранці, ще за ночі, йшовна самоту і молився. А нам,немічним людям, молитва потріб-на ще більше, бо це пожива длядуховного життя. Ми нераз може-мо почути: «Навіщо молитися? Цеж марнування часу. Замість того,щоб молитися, треба закотитирукави та взятися до праці». Такговорять не лише ті, хто не віритьу Бога, але й віруючі люди, що єознакою неусвідомлення значеннямолитви. Ісус ясно вказував наобов’язок і потребу постійноїмолитви. Якщо визнаємо за правду,що Бог існує, то тим самимвизнаємо, що ми – створіння Божі,вийшли з Його рук і все, що маємо Ївід Нього. Наше народження,життя, здоров’я і смерть в Божихруках, і саме з цієї залежностивипливає потреба, а радше,обов’язок молитися. Людськанеміч змушує завжди звертатисядо Бога, бо допомогти душі можетільки Його заспокоєння, мило-сердя, ласка і великодушність. УСтарому Завіті Господь закли-кав ізраїльський народ до молит-ви, виявляючи різними чудеснимиділами, що вона Йому мила і

приємна. Господь виразно кликавдо пророка Єремії: «Візви до мене,і я обізвусь і об’явлю тобі велике інезбагненне, чого ти досі незнав» (Єр. 33,3). Тут НебеснийОтець запевняє, що Він ніколи невідвернеться від діла рук своїх,тобто від нас, а вислухає молитви іоб’явить Себе. Унікальним зразкоммолитви як відвертої розмовилюдини з Богом є псалми, які йнині використовуємо в богослу-жіннях.Коли прийшов Спаситель, то нелише дав приклад своїм життям, нелише навчив молитви «Отче наш»,але й указав на обов’язок молитви:«Просіть, і дасться вам; шукайте,і знайдете; стукайте, і відчинятьвам» (Мт. 7,7). Тут бачимо, що нашамолитва завжди принесе користь ідуховний плід. Але це взивання доБога повинно бути регулярним, анайголовніше щирим. Як хрис-тияни, ми повинні молитисявпродовж усього життя. СвятаЦерква навчає, що християнин маєготуватися до сну і прокидатися змолитвою на устах, брати участь уСвятій Літургії в неділі і свята.Однак часто ми забуваємо про цінайпростіші обов’язки кожного

4

християнина. Також потрібно звертатися до Господа іпід час спокус, щоб їх подолати. Христос каже:«Чувайте й моліться, щоб не ввійти у спокусу, бо духбадьорий, але тіло немічне» (Мт. 26,41). Коженхристиянин мусить вести щоденну духовну боротьбупроти трьох великих ворогів: власних пристрастей,світу і диявола. Але щоб воювати проти них, нашілюдські сили заслабкі. Тому ап. Петро закликає:«Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дативідсіч хитрощам диявольським. Нам бо требаборотися не проти тіла й крови, а проти начал, противластей, проти правителів цього світу темряви,проти духів злоби в піднебесних просто-рах» (Еф. 6,11-12). Митрополит Андрей Шеп-тицький казав: «Мої дорогі, не забувайте ніколи проту правду християнського життя, що мо-литва Ї це перша, найосновніша підстава життя. Намвона потрібна. Через неї випрошуємо собі ласку довиконання добрих діл, до перемоги над спокусами, дозбереження чистої душі від смертного гріха.Молитвою можемо випрошувати собі з неба ібагато инших духовних дарів, а часто і дочаснихдібр. Тому є річчю такою ясною, як білий день, щомудра і добра людина повинна щодня звертати серцедо Бога. Отож, коли тільки можете, проказуйтекожного дня, рано й ввечері, всі християнськімолитви».

Особливу увагу хотілося б звернути на ранішню тавечірню щоденну молитву християнина. Чому такважливо зранку та ввечері звертатись до Творця, невиключаючи також инші пори дня? Відомо, щозранку, встаючи зі сну, ми розпочинаємо новий день,зі своїми клопотами, невідомими нам радісними чи

сумними, важкими чи не дуже моментами життя.Тому так важливо звернутися зранку до Господа,довірити Йому весь день, разом із Ним входити вжиття, що нас очікує. Відходити до нічного спочинкута вставати зі сну, роблячи на собі знак святогохреста, було однією зі щоденних практик багатьохсвятих. Думка про Бога на початку дня, у відведенийна ранішню молитву час, допомагає людині в мирі, зупованням на Божу опіку і допомогу, переживати всіподії, що траплятимуться. Не менш важливою є івечірня молитва. Нічний спочинок вважаєтьсяпідсумком і завершенням прожитого дня. У часівечірніх молитов ми звертаємося до Бога та дякуємоза дарований день, висловлюємо шану та бажанняБожої ласки й опіки. Важливим є також вечірнійіспит совісти, тобто переосмислення власних дій,вчинків, бажань. Аналізуючи прожитий день,просячи прощення за можливі помилки та прогріхи,ми тим самим очищуємо власне сумління, вимолюємов Бога ласку прийняття нашої немочі тасили постійного протистояння злу і Божої допомогив цьому. Книга Сираха 7, 36 пригадує: «У всіх ділахтвоїх пам’ятай про кончину і повіки не згрішиш». Цезвернення є надзвичайно важливим, адже самевечірній час, перед нічним спочинком, миототожнюємо з переходом від життя до смерти.Тому іспит сумління наставляє людину до готовностита пам’яти про минущість земного життя ібезпосередньої зустрічі з Господом. Вечірні йранішні молитви є обов’язковими для кожногохристиянина, адже сприяють постійномуусвідомленню того, що життя лише тоді є в безпеці,коли ми перебуваємо з Богом, єднаючись з Ним умолитві.

Часто розуміємо молитву тільки як читання готовихтекстів з молитовника чи молитвослова. В нашійЦеркві дедалі більше поширюється практика молитвизі Святим Письмом. Це розважання над СловомБожим у поєднанні з молитвою. Сучасний світ ічасто християни вважають, що Святе Письмоповинно стояти між книжками як «підручникморальности». Але тільки через Боже Об’явленнялюдина може пізнати свого Творця і Спасителя уповноті. Однак лише читати є недостатньо. Усупроводі молитви і розважання зав’язується діялогміж Богом і людиною.

Другий Ватиканський Собор у Догматичнійконституції «Dei verbum» говорить: «Коли ми моли-мось, то промовляємо до Нього, коли ж читаємо БожеСлово і слухаємо Його». Гвігон Картузіанський у творі«Драбина монахів» пояснює і підтверджує ці слова:«Шукайте в читанні, і знайдете в розважанні, стукайтев молитві і вам буде відкрито в спогляданні».

СССпппооосссоообббиии чччииитттааанннннняяя СССвввяяятттооогггооо ПППииисссьььмммааа

На сьогодні християнство виробило не один метод,який дозволяє необтяжливо і з безперечною користюдля душі читати Святе Письмо. Звичайно, ніхто нам


Питання переображення сімейних відносиндля нашого суспільства мало би бутипершочерговим. Чому? Це очевидно – в

Україні спостерігається катастрофічний занепадродинного життя. Молоде покоління вже несприймає сім’ю як найбільшу цінність в житті.

Дедалі популярнішим стає «життя на віру», багатомолодих пар практикують спільне життя на певнийперіод часу, щоб перевірити, чи вони підходять однеодному у плані статевого співжиття. Такожспостерігаємо велике число розлучень, масовіаборти1, з’являється чимало людей, що страждають відалкогольної і наркотичної залежности. Останнімчасом в інтернет-мережі і телебаченні щоразучастіше можна прочитати і почути про інтернет-залежність. Існують вже спеціальні клініки, демедики і психологи намагаються повернути доздорового способу життя і реабілітувати так званих«онлайнголіків». Всі ці явища є індикатором того, щосімейні, родинні відносини у нашому суспільстві єна етапі деградації.

Така деградація є наслідком того, що у сім’ях немаєналежного і здорового спілкування між чоловіком іжінкою, а виховання дітей або занедбується взагалі,або йому не надається відповідної ваги. Ще иншийваріянт – батьки через зайнятість і наданняпріоритетного значення кар’єрі й бізнесуперекладають свій обов’язок виховання, у кращому

Ïåðåîáðàæåííÿñ³ìåéíèõ â³äíîñèí

не закине, якщо почнемо читати його з першоїсторінки. Однак, як не дають немовляті твердої їжі,так і нам не варто починати читання зістарозавітних розповідей, які згіршили багатьохнеприготованих читачів описами жорстокости інасилля древніх віків. Щоби цього не сталося,запропонуємо один із методів, випробуванийбагатьма християнами. Його обґрунтував у своїхчисленних працях знаний богослов о. ОлександрМень. Він заохочує розпочати читання із чотирьохЄвангелій, які називає «центральною час-тиною Біблії». Саме в них міститься все необхідне дляспасіння, сказане і вчинене Христом. Вже післяпрочитання Євангелій рекомендується перейти доСтарого Завіту, оскільки, як сказавсв. Августин: «Новий Завіт прихований у Старому, аСтарий Ї відкривається в Новому». Тоді читача вже нетак вражатимуть вчинки постатей Старого Завіту. Вінсприйматиме їх радше як представлення того,наскільки людство після первородного гріхавіддалилося від свого Творця і від своєї природи, тапобачить, з якої гріховної безодні Бог виводить Свійнарод, щоб дарувати йому шанс на инше життя. Післяпрочитання Старого Завіту слід звернутись до Діяньапостолів, в яких описано поширення Євангелія повсьому світі, особливо ж праці ап. Павла.Цей правдивий апостол народів, який, однак, ніколине бачив Христа за Його земного життя, єпрекрасним взірцем для нас: як і ми, не бачив Ісуса, аувірував; голосив Євангеліє своїм життям, як і мипокликані голосити його. Далі наступає читанняПослань Апостолів до різних місцевих Церков, що єлогічним продовженням апостольських Діянь.І, нарешті, після всього прочитаного, можемоперейти до ознайомлення зі змістом книгиОдкровення св. Івана Богослова, або ж Апокаліпсису.Цю книгу рекомендується читати останньою, бочисленні символи стають зрозумілими лише вконтексті старозавітних та новозавітних розпо-відей. Отже, з усього описаного випливає такийлогічний порядок читання книг Святого Письма:

1. чотири Євангелія;

2. Старий Завіт;

3. Діяння апостолів;

4. Послання Апостолів;

5. Одкровення.

Хоча існує багато способів читань Святого Письма,більшість біблістів-екзегетів (ті, які вивчають іпояснюють Святе Письмо) зауважує, що читання маєбути поступовим (не все одразу, а по одній-дві главина день), а також постійним (тобто щоденним, безтривалої перерви). Саме таке читанняпринесло найбільше духовної користі не одномупоколінню.

ДДДмммииитттррріііввв ВВВооолллооодддииимммиииррр

6

випадку, на бабусю і дідуся, у гіршому – забезпечуютьдитину супутниковим телебаченням, інтернетом. Утакий спосіб батьки спокійні, а діти зайняті…

Така система виховання дає відповідні плоди. Батьки ідіти спілкуються дуже мало і поверхнево, а з цього іпочинаються всі проблеми. Це одне з основнихпитань у системі сімейних відносин, що потребуєзміни. Коли між батьками і дітьми немає діялогу –діти не прийдуть по пораду, коли потрібно будеприйняти якесь рішення. Часто у таких випадкахчерез брак глибокої довіри до батьків діти носять усобі якісь проблеми, сумніви, і через це стаютьзамкнутими, швидше поділяться таємницею зшкільним товаришем, аніж із мамою чи татом. Такожнерідко на допомогу приходить інтернет-простір, уякому сьогодні можна знайти все, що завгодно, як те,що будує, так і те, що сприяє духовній і моральнійдеградації молодої особи.

Ще однією загрозою, яка з’явилася останнім часом імасово заполонила молоде покоління – це соціяльнімережі, такі як «В контакті», «Однокласники» тощо.Проблема цих мереж у тому, що вони відривають відреального життя і реального спілкування, якедопомагає особі розвиватися і не створюєзалежности, на відміну від онлайн спілкування. Щобуникнути подібних проблем, потрібно змінити своєставлення до виховання дітей, не можна залишативиховний процес дитини комусь чи чомусь.Неохідне постійне спілкування з дітьми, потрібноцікавитися їхніми досягненнями і падінннями,намагатися показати здорові моделі вирішенняпроблем.

Наступною справою, що стосується виховногопроцесу у сім’ї і потребує переміни – це виправданняпоганих вчинків своїх дітей. Неодноразово можназустріти батьків, які не роблять дитині жоднихзауважень за якийсь поганий вчинок, а, навпаки, щейого виправдовують, мовляв «він (вона) ще малий,підросте і зрозуміє, що так робити не можна». Хто таквважає, обманює себе самого… Адже народна мудрістьголосить: «Гни галузку, поки молода». Так само і тут,певний спосіб вчинків формує звичку, а усвідомленнязла само не приходить, бо підліток просто непам’ятає, щоб коли-небудь батьки за це робилизауваження. А якщо батьки не звертали увагу, то йчужа людина тут, як правило, авторитетом не буде.

Дуже часто діти, яких виховували у такий спосіб,стають злодіями, брехунами, злочинцями. І потрібнозауважити, що це не їхня провина, а провина батьків,які не дали цій дитині належних дороговказів у життіабо почали це робити, коли вже було пізно.

Для того, щоб дитина могла повноцінно і гармонійнорозвиватися у сім’ї, насамперед між батьками маютьбути здорові відносини. Якщо ж існують якісьпроблеми, то ті двоє, що хочуть народити і виховатидитину, повинні подбати про те, щоб їхні стосункинабули иншого виміру. Тому не менше важливимпитанням, що потребує переображення у сферісімейних відносин – це спілкування у сім’ї між

чоловіком і дружиною. Часто так стається, що покимолоді люди зустрічаються, їм добре, весело, здається,є про що поговорити — тому думають, що так будезавжди, тобто і після одруження. Проте реальнежиття у сім’ї є зовсім иншим, аніж це здається у часзаручин.

Через певний час у життя молодої сім’ї приходять сірібудні, і тоді частішими стають випадки, колискладається враження, що той, кого ти любив/любила,тебе перестав розуміти. Це найнебезпечнішиймомент, бо якщо такі проблеми стають частими –люди закриваються і пропадає оте живе спілкування,без якого сім’я нормально розвиватися не може.Найбільше це ранить дітей, які не бачать, що батькиодне одного люблять, не бачать у їхніх відносинахтепла і ніжности, а чують лише сварки, дорікання,таємниці у мами від тата і навпаки.. . Якщо ж такий типвідносин не старатися змінити, то є небезпека, щодіти засвоять саме такий варіянт взаємин у сім’ї, і умайбутньому їм буде важко у своїй сім’ї будувативідносини инакше.

Артуро Катанео у своїй книжці Шлюб: дар і служіння,у розділі про спілкування між чоловіком і дружиною,пише про крадіїв часу. Цими крадіями можуть статикомп’ютер, телевізор, власне хобі, робота,прибирання дому… Одним словом, заняття цимивсіма речами не залишають часу для чоловіка/дружини. А спілкування якраз і живить любов, боспілкуватися означає бути разом. Якщо цей елементспілкування відсутній – люди, які живуть у однійсім’ї, стають чужими одне для одного. А це приз-водить до того, що кожен закривається на власнійсамореалізації, а не на думці про те, що б зробитиприємного для чоловіка чи для дружини.

Для «переображення сімейних відносин» невистачить лише самого бажання людини. У СвятомуПисьмі читаємо: «Коли Господь не будує дому, дармапрацюють його будівничі. Коли Господь не зберігаєміста, дарма пильнує сторож» (Пс.127,1). Ці слова єправдиві, і від цієї правди ніхто не втече. Не існуєідеальних сімей, де б не було ніяких проблем ітруднощів, але коли люди щиро бажають змінитиситуацію, звертаються у молитві до Бога – і Богобов’язково допоможе. Бо насправді сама людинапереобразити не може нічого. Бог є Той, Хтоперемінює і творить щось нове, а людина є лишеспівтворцем. Однак потрібно пам’ятати, що Бог, якийє Любов’ю, ніколи себе не нав’язує. Святий Августинсказав: «Бог створив тебе без тебе, але спасти тебе безтебе не може». Він стоїть біля дверей кожної сім’ї істукає в очікуванні, що Його почують і відчинять.Тільки тоді, коли людина запрошує Бога, Він починаєдіяти у її житті, у історії конкретної сім’ї, родини,цілого суспільства.

ЯЯЯррроооссслллаааввв КККааавввкккааа

ПППррриииммміііттткккиии:::1http://www.golosua.com/ suspilstvo/2009/04/03/cherez-krizu-v-ukrayini-zrosla-kilkist-abortiv-ta-/


ПодоланняспоживацькоїментальностіЧи роблять людину щасливою матеріальні

блага? Напевно більшість людей безглибоких роздумів ствердно відповість на

це питання. А як на це дивиться Церква? Чицерковна позиція залежить від суспільно-економічних умов, у яких живе те чи інше поколіннялюдей? Чи з покращенням матеріального становищалюдина захоче відійти від Церкви і вважатиме себесамодостатньою у «куванні» свого щастя? На ці таінші питання спробуємо знайти відповідь у цихроздумах.

Двадцять років тому, у 1989 році, у день святогоЙосипа працівника, що співпадає з так званимвсесвітнім днем трудящих, 1 травня, Іван Павло ІІвидав свою енцикліку Centesimus Annus («Сотий рік»),у якій він розглянув питання праці, робітників іроботодавців та стосунки між Церквою і державою усфері справедливості оплати праці, гідних умовробочих місць тощо. Для Європи і для світу, аособливо для України, цей рік став роком великихзмін. Спочатку падіння Берлінської стіни, потімрозпад Радянського Союзу, і врешті рештдовгоочікувана національна і релігійна свобода країнсоціалістичного табору. Після цих позитивних зміннаступили також економічні і політичні потрясіння.

У енцикліці, яку тут згадуємо, можемо знайти дужедетальний аналіз і критику радянської політичної іекономічної системи, у якій людина не почуває себевільною, а відтак не може реалізувати своїх талантів ібути вповні щасливою. Атеїстичний, антирелігійнийрежим, згідно з аналізом Святішого Отця, – цесистема деформації основних людських цінностей,не говорячи вже про цінності моральні та духовні.Думки, які знаходимо в цій енцикліці, дуже широковикористовулися в Україні як церковними, так іполітичними лідерами у період виходу Церкви зпідпілля, а також у час становлення України яксамостійної суверенної держави.

Але, як виявилося, читаючи першу половину цієїенцикліки, більшість тодішньої і сучасної політичноїеліти не дочитала її до кінця. Блаженної пам’яті ІванПавло ІІ зробив не менш детальний аналізкапіталістичної економічної системи, у якій людина

в погоні за матеріальними благами тратить своєобличчя, почуває себе у праві купити все, навітьправду, і маніпулювати її на свою користь. Іван ПавлоІІ точно зауважив: «Здавалося б, що на рівні окремихкраїн та відносин між країнами вільний ринок єнайефективнішим засобом використання ресурсів ізадоволення потреб. Але це справедливо лише повідношенню до тих потреб, що можна задовольнитидо тієї міри, до якої вистачатиме коштів, а також дотих ресурсів, що мають попит на ринку і за нихможна взяти належну ціну. Проте чимало людськихпотреб є неринковими. І тому справедливість і істиназобов’язують нас не допустити того, аби основнілюдські потреби залишилися незадоволеними і людигинули від нестатків» (CA 34).

Капіталістична ринкова система культивуєспоживацьку ментальність: чим більше людина має врозумінні матеріальних благ, тим більше вона хочемати і їй цього стає постійно мало. Тут ми розуміємо,що проблема не так в капіталістичній системі яктакій, а в негативних наслідках, які випливають збудь-якої системи, де не належно вшановуєтьсягідність і цінність людини. Корінь проблеми полягаєу тому, як зазначив Святіший Отець, що на людинудивляться лише як на матеріальну істоту з фізичнимипотребами. Іван Павло ІІ вчить, що при «визначеннінових потреб і нових засобів їх задоволення требавиходити з цілісного образу людини, де було бвраховано усі виміри її буття, де її матеріальне таінстинктивне було б підпорядковане внутрішньому ідуховному. Якщо ж, навпаки, звертатисябезпосередньо до її інстинктів, нехтуючи такимиреаліями, як притаманні людині розум і свобода, топостане споживацьке ставлення і спосіб життя,об’єктивно невідповідні і нерідко руйнівні дляпсихічного і духовного здоров’я людини» (CA 36). Якбачимо, Церква навчає, що матеріальне має бутипідпорядковане духовному, іншими словамиекономічне життя повинно бути підпорядковане нелише економічним, але й моральним законам. Лише

Подоланняспоживацькоїментальності

8

за таких умов людина буде в стані контролюватисвою захланність і виховувати у собі чеснотупоміркованості. І тоді матеріальний добробут, якийсам по собі не є шкідливий, буде спрямований напобудову справді щасливого і відповідальногохристиянського суспільства.

Споживацький спосіб життя, як ми бачили вище,виснажує людину психологічно, оскільки у гонитві зарозвагами, екзотичними наїдками і напитками,електропобутом, найновішими комп’ютерами чимашинами людина намагається заповнити пустку, якуможе заповнити лише справжня любов і ласка. Відпсихологічного виснаження походить і фізичневиснаження. Людські надмірні задоволеннякоштують дорого, і людина не шкодує ні свого часу, ніздоров’я, щоб якнайбільше заробити гроші, якимипотім розплачуватиметься за тимчасове почуттянасиченості, яке насправді людину не задовільняє.Така гонитва з психологічним і фізичнимвиснаженням робить її самотньою. У неї бракує часунасолодитися красою оточуючого світу, квітами,запахами дерев, читанням доброї книжки, анайважливіше бракує часу на спілкування з друзями,рідними і близькими. Людина потребує спілкуваннянайбільше, а в споживацькому суспільстві цю потребувміло і хитро використовують маркетологиі рекламотворці, щоб підмінити його додатковимипринадами нових джинсів, сигарет, спиртного,дорогих годинників, мобільних телефонів, пустихкінофільмів тощо. Вони неначе обіцяють рай наземлі, а насправді пропонують надцінений товар,який часом людині потрібний, але здебільшого єпростим надміром. Це стосується не лише людей, якібагато заробляють. Це, на жаль, також частостосується і людей з меншими статками, які, заради«пристижу» чи хибного задоволення витрачаютьостанні копійки на пиво, модні ланцюжки чи щещось, не маючи потім за що купити кусень хліба.

Як ми вже зазначили, психологічне і фізичневиснаження виливаються у самотність і духовну

пустку. А самотність і незбалансованіст життя робитьлюдину нещасною. І, здавалося б, що ще потрібнолюдині, коли вона має найнеобхідніше. Проте,з життя і з прикладу Христової проповіді бачимо, щолюдині до справжнього щастя потрібно не так вже йбагато. Ніхто не буде заперечувати, і Христос цьоготакож не заперечував, що людина потребує їсти йпити, одягатися і мати дах над головою. Алепропозиція, яку нам представляє Христос і ЙогоЦерква – це життя для когось. Бо що таке щастя? Целюбити і бути любленим. Це отримувати подарунки іїх дарувати. Це отримувати задоволення і приноситизадоволення іншим. Коротше кажучи – це перебуватиу постійному діалозі, це дарувати себе іншій людині,тобто довіряти, і приймати людину як свою сеструабо брата і відчувати, що ця людина тобі такожповністю довіряє.

Найуспішніші бізнесмени нас можуть підтримати,що без взаємної довіри між бізнес-партнерами жоднасправа не буде нормально доведена до кінця. Але внашому суспільстві ми тільки те й чуємо, якбізнесмен і лікар, вчитель і політик, продавецьі будівельник постійно нарікають, що вони живутьу несправедливих умовах, що їм не довіряють,«система не працює». А чому вона не працює? Бо унашому суспільстві втрачається довіра один доодного, і ми ще далі знаходимо себе загнаними у кут,самотніми і нещасними.

Отже, споживацьке ставлення до життя представляєлюдині лише одну сторону медалі, а тому позбавляє їїжиттєвого балансу і робить її неповноцінною.У відношеннях взаємодарування хтось має зробитиперший крок. А ми боїмося, що коли самі йогозробимо, то нас обмануть і використають. Зновувиявляється недовіра і підозра до людини, що поруч.А Христос закликає нас зробити цей перший крок.«Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам заце нагорода?» (Мт 6:4). Точніше, Він сам своїм життямзробив цей крок назустріч нам. Сам Бог перше насполюбив, ще перед тим, як ми полюбили Його(Йо. 3,16). Він перший дарував нам життя і дав намсвободу, щоб ми насолоджувалися найглибшимиі найвитонченішими нюансами любові і взаємності.Він продовжує це робити щодня, але оскільки багатохто з нас сховався у свою шкарлупу і боїться вийти замежі свого егоїзму, то й не бачить краси і добра, якеоточує нас, незважаючи на складні умови життя інадто часту несправедливість, яка коїться на нашихвулицях, школах, лікарнях, підприємствах, виборчихдільницях. Так, вийшовши за межі свого егоїзму, мизрозуміємо, що у світі існує вища справедливість. Мивідчуємо, що нас справді люблять. І ми зможемоподілитися нашими духовними і матеріальнимидобрами з тими, хто поруч, і з тими, хто далеко і когоми не знаємо. А Бог ніколи не затримається зі своїмблагословенням. Бо якщо людина діє з Божимблагословенням і ласкою, тоді помножуються їїдуховні, а часто і матеріальні таланти.

ОООлллеееггг КККіііннндддіііййй


Як діти Бога ми стаємося бути «залежними» відЙого опіки і присутности в нашому житті. Таказалежність є природною і цілком нормальною,

оскільки ми є Його творінням. Власне, це є суттюЦарства Божого, коли ми перебуваємо з Богом.Натомість суттю пекельного страждання є стан душібез Бога. Та якщо залежність від Бога є позитивною іє виразом свобідної волі, то існують иншізалежності, які негативно впливають на нашедуховне і фізичне життя. Для того, щоб уберегтисвоїх дітей, тобто християн, від всяких залежностей,милостивий Господь Бог дав для нас першу Божузаповідь.

«Не робитимеш собі ніякого тесаного ідола, аніподобизни того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу,на землі, ні того, що під землею, в водах. Непадатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо яГосподь Бог твій» (Вих. 20, 4-5).

Ідолопоклонство – це віддання Божого культу речамчи явищам природи: сонцю, місяцю, різним звірятамта бовванам. Різні поганські народи почитали іпродовжують почитати своїх божків. Наприклад, деякінароди почитають сонце, місяць, воду чи инші силиприроди. Деякі поклоняються тваринам - котам,крокодилам, бикам, як стародавні єгиптяни. А греки таримляни робили собі божків з дерева і каміння, глиниі заліза. У деяких азійських і африканських країнахбожкам приносилися криваві жертви людей.

Наприклад, в Іспанії знайдено храм поганського богавійни, який був наповнений людськими черепами.Але крім цього поганського ідолопоклонства середхристиян існує також так зване модернеідолопоклонство. Найпоширенішим виявом єзалежність від телебачення. Вчені дослідили, щозалежність від телебачення подібна до наркотичної:короткочасна втіха, що заповнює надлишок часу, авідчуття незадоволености, жаль – виникають якнаслідок. Також, на думку дослідників, люди, які дужечасто дивляться телевізор, є недостатньо щасливими,на відміну від тих, котрі надають перевагу читаннюкнижок чи спілкуванню з людьми. Така залежністьвід телевізора може бути зумовлена фінансовимипроблемами чи проблемами в сім’ї. А за допомогою ТБможна відключитися від реальности і потрапити узабуття. В таких ситуаціях рекомендується обмежитичас, проведений біля телевізора, щоб уникнутидепресій. Але телебачення не задовольняє потреблюдини, воно є пасивним процесом, який дає тількикороткочасну втіху. Ось чому воно подібне нанаркотичну залежність1. Захоплюючись теле-передачами, ми часто не помічаємо потребиближнього, ігноруємо чиїсь прохання. Телевізор стаєдля людей ідолом. Наприклад, замість того, щоби внеділю піти до церкви, що є обов’язком кожногохристиянина, залежний від ТБ переглядає своюулюблену розважальну телепрограму. Власне це і єзаміною Божого культу на культ телевізора.

Також великою залежністю сучасної людини єкомп’ютерні ігри або інтернет. Коли ми стаємозалежними, то під загрозою опиняється все:навчання, відносини з батьками, друзями, миотримуємо шанс занапастити своє життя. Термін«комп’ютерна залежність» вперше був використанийв 1990 році. Психологи, подібно як і телевізійнузалежність, відносять її до форм «наркоманії». Коли

Визволення відсучасних

залежностей

10

починаєш ставати залежним від комп’ютера, то непомічаєш, як минає час, не помічаєш людей навколотебе.

Факти свідчать, що більшість 16-18 літніх юнаків, якімають доступ до Інтернету та грають у он-лайн ігри,місяцями, а то й роками не виходять з дому! Одинхлопець звернувся до психіатрів з проханням надатийому інвалідність через агорафобію (страх передвідкритим простором). Ніяких відхилень у нього незнайшли, але дізналися, що він просто не мігвідірватися від улюбленої гри.

Коли людина захоплюється грою, то в її життівідбувається зміна єрархії цінностей. Така людинапочинає все більше часу приділяти грі і при цьомунехтує моральними і онтологічними цінностями, якіколись займали верхні щаблі її єрархічноїдрабини.Підліток, для якого гра стала самоціллю тасенсом буття, не може розвиватися як гармонійнаособистість, реалізувати свої здібності. Требарозуміти, що залежність – це рух по замкнутому колу,де немає розвитку.

Більшість гравців – дуже одинокі люди. Бо живеспілкування їм замінюють ігри. Головною причиноювиникнення комп’ютерної залежности психологивважають брак спілкування з батьками і однолітками.Така людина проживає віртуальне життя, девиникають ілюзії ніби ти чогось досягнув, анасправді…

Ком’ютерна залежність викликає продовження гри і вреальному житті, тобто така людина нездатнавідрізнити реальність від віртуальности. Ось одна знайгучніших трагедій, пов’язаних з комп’ютерними:двоє підлітків «продовжили гру» в школі, розстрілявшидванадцятеро однокласників, вчителя і поранили щекілька людей, розкидаючи саморобні гранати. Післяцього покінчили життя самогубством. Цей інцидентбув подібний до сюжету комп’ютерної гри.

Щоб уникнути залежності, слід пам’ятати :

• Не можна грати ігри під час депресії, присерйозних змінах у житті.

• Не варто грати, коли гостро відчуваєш самотність.Гравці погані співрозмовники.

• Набагато зменшують ризик пристрасті до грицікаве життя, знання, розуміння того, що алкоголь,наркотики та надмір ігор – це все один ланцюжок,кінцевий пункт якого – повна самоліквідаціяособистости. Імунітетом тут мають бути чуття мірита відповідальности. Згадай народну мудрість: «Щозанадто, то нездорово». За грою можна розважитися,та не більше. Робити з неї свій спосіб життя, повір,не варто2!

Ще однією «популярною» залежністю є пристрасть доазартних ігор. Залежність від гри є серйозноюпсихічною хворобою. Зазвичай хворий проходитьтри стадії – на першій він виграє (1-3 років), надругій він програє все, бере позику, щоб відігратися, іпотім програє також і позичені гроші. На третій стадії90% гравців порушує закон, для того, щобфінансувати свою пристрасть. Лікування цієї

залежности можливе за допомогою психотерапії іпідтримки близьких людей. Для того, щоб не статизалежним від азартних ігор, потрібно виконуватисьому і десяту Божі Заповіді, не шукати легкоїнаживи: «В поті лиця твого їстимеш хліб твій»(Бт. 3, 19)3.

Багато людей віддають Божий культ своєму тілу, вониживуть для нього, йому поклоняються, йоговозвеличують. Такий вид модерного ідолопоклонстване дозволяє нам виконувати головних добрих діл:піст, молитва і милостиня. Не може людина, яка таксильно любить своє тіло умертвляти його постом,знесилюватися на молитві і чинити милостиню дляближнього, якщо всі свої здобутки і можливостіможна використати на самого себе! Така людина єегоцентричною.

Грубими оковами в духовному житті людини є гроші.Метою цілого життя багатьох людей є заробитиякомога більше грошей. А що далі? Парадоксально, алетой, хто має і так великий заробіток, потребує грошейще більше ніж той, хто отримує посередню платню ійому досить. Дехто вважає, що коли в неділю невийде на роботу, то від того збідніє, і тоді міняє Богана гроші.

Завданням Церкви є говорити світові про небезпекузалежности, а також молитися за тих, які єзалежними. Власне молитва є визволенням відзалежностей, які пропонує нам сучасний світ.

Ці, а також инші залежності не дозволяють намлюбити Бога і ближнього свого. А навіть більше, недозволяють любити самого себе, лише сковуютьланцюгами немочи. Цим всім ми пробуємо замінитиБога , однак пошуки альтернативи Богові не дадутьжодних результатів, бо лише в Нього є істина.

МММииихххааайййлллооо НННиииччч

ПППррриииммміііттткккиии:::1 http://www.gk-press.if.ua2 http://teenbloog.org.ua3 http://www.olympic-casino.com


Праця є дуже важливим та необхіднимелементом в житті кожної людини. Про це мидовідуємось вже з перших віршів Книги Буття,

де Господь, одразу після сотворення людини, дає їйнаказ: «Будьте плідні й множтеся, і наповняйтеземлю, та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Цезвернення Бога до людини ніколи не переставалобути актуальним, від самого моменту її сотворенняаж до сучасности, адже саме праця робить людинувільною та розкриває її справжнє призначення.

Пригадаймо одну давню українську байку про дваплуги, які стояли у сараї. Перший із них був весьіржавий та негарний, а инший – начищений таблискучий. Іржавому плугу було нестерпно дивитисьна красу другого та блиск сонця, яке вигравалорізними барвами на його блискучих боках. Одногоразу він не витримав і сказав своєму сусідові: «Ценесправедливо, ми ж із тобою зовсім однакові! Але титакий гарний та блискучий, а я – ні! Звідки в тебетака краса?» На що инший плуг посміхнувся і сказав:«Я працюю від ранку аж до самого вечора, через це ятак сяю. А ти постійно сидиш в сараї без діла йіржавієш. Ти маєш рацію – повинна бутисправедливість!»

Ця коротенька, проте повчальна, історія дуже добревідображає народну мудрість, а також досвід минулихпоколінь. Вони полягають в тому, що саме в працілюдина розкриває всі свої задатки та реалізовуєвласне покликання. Така людина вдосконалюється та«відшліфовується», приносячи добрі плоди. І навпаки,якщо вона лінується та марнує той час, призначенийдля праці, то деградує і «іржавіє».

У Святому Письмі про ставлення до лінивих іпрацьовитих людей дуже гарно розповідає притча

про таланти (Мт. 25, 14-30). Господар, вирушаючи вдорогу, розподілив своє багатство між трьома слугами,давши одному з них п’ять талантів (грошова одиницяв Палестині за часів Ісуса), иншому – два, а третьому –один. І після свого повернення почав зводити з нимирахунки. Тоді виявилося, що перший та другий слугапомножили статки свого господаря вдвічі, за такудобру працю вони дістали похвалу. І лише третійслуга, маючи найменше відповідальности таобов’язків – адже мав найменше грошей – закопав свійталант в землю, що означало повну байдужість табездіяльність. За це потрапив у неласку до господаря,який звелів забрати від нього частку і віддати томуслузі, який мав п’ять. Неважко здогадатись, що Ісус,говорячи про господаря, мав на увазі Небесного Отця,який кожну людину наділяє певним урядом і вимагаєдокласти максимум зусиль та праці для доброго йогосповнення. А слуги – це люди, яким цей уряддовірено. І відповідно до старанности йнаполегливости Господь дає кожному своювинагороду. Господь щедро винагороджує за стараннупрацю добрих робітників і, навпаки, жорстоко караєтих, хто полінувався доручену їм справу звершити.

Ще одним підтвердженням важливости праці є словаап. Павла: «Благодаттю Божою я є те, що є, а благодатьЙого в мені не була марна; бо ж я працював більше завсіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною»(І Кор. 15, 10). Окрім Божої Благодати, яка необхідналюдині в житті, сама праця стає неодмінниматрибутом, за допомогою якого можна цю Благодатьзнайти і розкрити в собі.

Існують ще инші крайнощі, коли людина настількизадіяна в працю, що вона стає для неї кумиром. Такедуже часто трапляється в епоху споживацьких

Баланс між працеюта відпочинком:

порятунок длялінивих, міт дляпрацеголіків чи

необхідна зміна їхсвітогляду?

Баланс між працеюта відпочинком:

порятунок длялінивих, міт дляпрацеголіків чи

необхідна зміна їхсвітогляду?

12

цінностей, яка змушує людинунесамовито віддаватись праці зметою самозбагачення тапостійного накопичення капіталу.Йдеться про тих людей, якіжертвують своїм часом,необхідним для проведення в сім’ї,спілкування з родичами тадрузями, а також усім часом,відведеним для молитви та зустрічіз Богом, з єдиною метою –цілковито присвятитися праці.Тоді особа робить дуже великупомилку, адже праця не можезамінити усіх її духовних,душевних та емоційних потреб. Інавіть гроші, які стають головноюціллю, не принесуть жодноїкористи, але стануть лишежалюгідним замінником радости,щастя, відчуття повноти, потребиспілкування з рідними таблизькими, почуття взаємности. Їхза гроші не придбаєш. І тому дужечасто люди опиняються в станігіркого розчарування, коливтратили все і не придбали нічого.Для них гроші часто стаютьзасобом деградації. Тоді замістьзабезпечення сімейного затишку,допомоги бідним та потребуючим,пожертви на добрі справи Церквикупують наркотики, алкоголь,азартні ігри тощо. Робиться все,щоб заповнити ту душевну пустку,яка прийшла разом зрозчаруванням у житті.

Потрібно постійно пам’ятати, щопраця має бути шляхом довдосконалення людини, маючи наметі помножити добро у світі атакож її власне. Якщо ж працяслугує якимось иншим,егоїстичним цілям, тоді, людинастає її рабом. Дуже доречним тут євислів Івана Павла ІІ: «Праця є длялюдини, а не людина для праці!»

З точки зору антропології людинастановить біологічний механізм,який працює у певному режимі.Деякий час їй потрібен для праці,яка постійно тримає в тонусі, алетакож потрібен певний час длявідпочинку. Вчені довели, щолюдині для цілковитого від-новлення працездатности замалолише нічного відпочинку. Ізкожним днем залишається певненакопичення втоми не лише нафізичному, але й на моральному тапсихічному рівнях, що впливає на

працездатність людини. Через цеїй потрібен хоча б один день натиждень, відведений у відпочинку.Саме таким днем і є неділя.

Такий погляд на людину під-креслює вчення Церкви пронеобхідність відпочинку. СвятеПисьмо говорить: «Бог закінчивсьомого дня своє діло, що йоготворив був, і спочив сьомого днявід усього свого діла, що творивбув. І благословив Бог сьомий деньі освятив його» (Бут. 2, 1-3). Такимє закон Творця, і таким, відповідно,є обов’язок людини. Більше того,Господь, як Добрий та ЛюблячийБатько, передбачив, що цейобов’язок є необхідним для самоїлюдини.

Сама Церква завжди стояла напозиції співмірности, балансу міжпрацею та відпочинком. Аджевона, як структура, установленасамим Ісусом Христом на землі,має обов’язок голосити людиніправду про її гідність та свободу.Дуже промовистими є слова ПапиЛева ХІІІ: «Не можна вважати, що

турбота Церкви лише повністюспрямована на спасіння душі, а те,що належить до морального іземного життя, занедбується».Саме з метою врегулюватисуспільно-політичні питання,зокрема, ті, що стосуються праці тавідпочинку, були написані такіенцикліки як «Rerum novarum»(«Нові речі»), «Centesimus annus»(«Сотий рік») тощо. Дуже важливемісце в них відведена самепитанню відповідного балансу міжпрацею та відпочинком.

На думку Папи Лева ХІІІ, великимнегативом, що призводить дознецінення праці, є ототожненнялюдської праці і самої людини зрівнем простого товару. Йдетьсяпро тих людей, які, затримуючизаробітну платню та зводячи її домінімуму, роблять людей невіль-никами праці. Тому, згідно звченням Церкви, затриманнязаробітної платні зараховується дотих гріхів, що кличуть про помстудо неба, а люди, які до цьогоспричиняються, підпадають підгострий осуд. Папа Іван Павло ІІзазначав, що людина має бутигосподарем своєї праці, а не їїневільником. Метою праці єлюдина.

Отже, баланс між працею тавідпочинком є дуже важливим танеобхідним елементом цих двохстанів людини — лише з йогодопомогою може бути розумне тагармонійне їх використання. Нілінивство, ані надмірна тафанатична працьовитість не єтими станами, в яких роз-кривається сутність і призначенняособи. Тому праця повиннаслужити людині, бути знаряддям їївдосконалення та реалізаціїпокликання, а відпочинок – бутирезультатом гармонійного поєд-нання приємного з корисним.Лише тоді можна отримуватисправжнє задоволення як відвідпочинку, так і від праці, а такожнавчитися відчувати радість ізадоволення від своєї діяльности,від присутности рідних таближніх, спілкування з ними, аобов’язок щонеділі ходити доцеркви стане особистоюпотребою.

СССеееррргггіііййй БББііілллооокккооонннььь


«Ви – світло світу. Не може сховатисьмісто, що лежить на верху гори. І не

запалюють світла і не ставлять йогопід посудиною, лише на свічник, і воносвітить усім у хаті. Так нехай світить

перед людьми ваше світло, щоб вони,бачивши ваші добрі вчинки, прославляли

вашого Отця, що на небі» Мт. 5, 14-16

Викладена каменем дорога піднімається вгорупоміж розлогих дерев. Потім стежка звертаєліворуч, і підйом стає ще важчим. Ніби

Голгота… Ось каплиця Стіп Богородиці, а там далі,трохи вище – колишня монастирська аптека.Здається, ніби ти у минулому, бо все навколо дихаєісторією. Тепер вже добре видно похилену верхівкувеличавого собору, що захований за сірими,затаврованими епохою, монастирськими стінами. Їїпомічаєш одразу, як лиш Підкамінь з’явиться нагоризонті – тепер Крестопроісхожденську обительмонахів Студійського уставу, і раніше – славу РечіПосполитої і Домініканського ордену…

У цьому містечку небагато вулиць. Та, якоюпідіймались до монастиря, раніше називаласьНагірною, а тепер, вже майже рік, за рішеннямселищної ради, має офіційну назву «Вулиця отцяМетодія». Ким же була ця людина, цей священик,іменем якого жителі Підкаменя назвали не лишевулицю, але й благодійний фонд? Якою була йогозаслуга перед громадою?

Єромонах Методій (в миру – Микола Костюк)народився 20 грудня 1953 року, у «нетрадиційній дляГаличини сім’ї»1 – батько був дільничнимміліціонером, родом з Сокальщини, а мати, щопоходила з Полтавської області, – вчителькоюросійської мови та літератури в школі. Дитинствомалого Миколи минуло в с. Скоморохи Сокальськогорайону. Його батьки, з огляду на місце виховання іпраці, були людьми невіруючими – атеїстами. Миколабув єдиною дитиною у сім’ї. Вже з ранньогодитинства, бачивши побожність сусідських дітей (начас 60-их років «атмосфера, традиційно, була ще дужепобожною на Західній Україні»2), починає цікавитисьусім, що пов’язане з Церквою, богослужіннями.Вірити в Бога для нього стає цілком природнім,оскільки переважна більшість односельчан – і діти,з якими грався на вулиці, а пізніше ходив до школи,і дорослі – старші жінки і чоловіки, були віруючими іходили до церкви у неділі та свята. У той час багатохрамів ще не були закриті. Батьки не дуже зверталиувагу на «дивне» зацікавлення сина, проте пізніше,коли Микола пішов до школи, його інтерес до релігіїпочав завдавати багато клопоту батькам, бо, будучипредставниками сільської інтелігенції і обіймаючидержавні посади, досить часто вони ставалиоб’єктами «пропрацювань» і насмішок з боку місцевоївлади. Як могли, вони старались заборонити хлопцевіходити до церкви, куди при першій же нагоді втікавмалий Микола.

В таких переживаннях і пошуках Бога минулодитинство: «віра в Бога була самозрозумілою ібеззаперечною, я просто знав, що Він є, я відчувавце»3. Коли Миколі виповнилося 15 років, батькипосилають його вчитися до Львова – у медичнеучилище. Тут, у місті, вперше дізнається, що Греко-Католицька Церква, до якої вважав, що належить,насправді є нелегальною в Радянському Союзі, а всінавколо церкви – православні. Католицьким храмомбула лише польська катедра – де шістнадцятилітнімюнаком він і прийняв Тайну Хрещення, а пізнішесповідався і причащався. Коли старенький польськийсвященик запитав Миколу після Хрещення: «Ким тебезаписати?», той відповів: «Нехай я буду останнімгреко-католиком, але так мене запишіть, бо я ним є іним буду»4. Ці слова, сказані тоді з юнацьким запалом,можна вважати життєвим кредо отця Методія,маніфестом його служіння Богові й людям…

Того часу в серці юнака вперше зроджується думка пропокликання до священства. Молодий хлопець щеперед службою у війську, яку почав 1973 року,запізнався з деякими отцями-василіянами, почавдещо вчити з догматики і літургіки, молився щоденноЧасослов. Того самого часу його вперше викликає

«Нехай я будуостаннім греко-

католиком…»

Простір спілкування

14

Стати відповіддю на

чиюсь молитву…

КДБ, що пізніше ще ставатиметься ще не раз, длятого, щоб залякати, схилити до співпраці, апаралельно починає «працювати» з батьками, про щоМикола дізнається, коли навідується додому.

Прийшовши з армії, 1975 року, застає певну незгоду,підозри у зрадництві серед деяких василіян, а тому1977 р. вступає у новіціят до оо.Редемптористів,працюючи майже 15 років медбратом спочатку вВосьмій лікарні, а потім у туберкульозній. Дорога досвященства у Миколи Костюка виявилася важкою,довгою і вистеленою терням – час підпілля не щадивлюдей, сіючи недовіру і страх у серця людей, инодізмушуючи сумніватись навіть у найближчих друзях.Тому він живе в тому часі лише завдяки своїй вірі убезумовну звершеність Божого Промислу: «якщоГосподь Бог хоче мене мати своїм священиком, то яним обов’язково буду»5. Аж у березні 1988 р. вКоломиї, з рук преосвященнішого владики СофронаДмитерка, Микола Костюк отримує спочаткудияконські, а вже наступного дня єрейські свячення.Йому було тоді вже 35 років. «Кожний день відтоді, якя став священиком, то було щастя. Я вже мігвмирати…»6. Відразу після довгоочікуваних свяченьотець Микола починає активно працювати у Божомувинограднику нашої страдницької Церкви-мучениці,бо якраз тоді вже приходить час «перебудови» ірелігійне життя значно активізується. Їздить поселах, щоб служити Літургії у закритих церквах,хрестити, сповідати і відвідувати хворих у хатах.Навесні наступного року отець Микола Костюк, разомз владикою Филимоном Курчабою, а такожсвящеником (нині – владикою) Ігорем Возьняком табагатьма иншими вірними пастирями нашої Церкви,їздив до Москви, щоби там, на Арбаті, голодуваннямзаявити про себе світові і вимагати легалізації УГКЦ.А вже восени 1989 року, коли громада греко-католиківзібралась у церкві Преображення, саме отець Миколабув тим, хто служив у ній першу Службу Божу. Потімбуло служіння парохом у Стрию. У 1990 році отецьМетодій, тоді ще як редемпторист, починає служити узруйнованому монастирі в Кохавино Жидачівськогорайону. Перед тим цей монастир у документахфіксувався як «зерносховище» з позабиванимидошками вікнами замість вітражів… Через кількароків, завдяки зусиллям отця, монастирвідновлюється і оживає – тут постає новіціят длякандидатів до Чину Найсвятішого Ізбавителя.Невдовзі отець Методій залишає Чин і приймає схимув Святоуспенській Унівській Лаврі Студійськогоуставу, прийнявши ім’я просвітителя слов’ян –Методія.

Особлива харизма – відбудовувати зруйнованілихоліттям і атеїзмом святині – Божі храми і людськісерця…Саме таким було покликання єромонахаМетодія, бо на його, здавалось би, нескінченну силу іенергію, його тиху молитву чекала ще одна величезнаруїна – Підкамінський монастир, де впродовж роківпанування радянської влади була і політичнав’язниця, і психіатрична лікарня (яка досьогодніспівіснує з монастирем), і склад мінеральних добрив,і тракторна бригада, а в самому головному соборі –

конюшня… Мабуть, отець справді мав цей особливийдар від Бога – бути будівничим, бо тільки завдякийого щирій, самовідданій праці й Божій помочі цяруїна теж почала ставати поволі християнськоюсвятинею. Завдяки йому з’явився храм, в якому всіхоругви, всі рушники, навіть плащаниця вишиті йогоруками. Він купив дзвони, «щоб монастир мав голос»7,в той час, коли сам спав в неопалюваномуприміщенні, посеред зими, навіть не маючи ліжка,а свою вечерю ділив із пацієнтами лікарні… Цюсправжню пастирську жертовність отця Методія немогли не помітити жителі містечка, які по-справжньому раділи, що монаша обитель потрохуоживає, тож допомагали чим могли, а він віддававувесь свій духовний скарб, увесь свій час і волю – їм івідбудові монастиря.

Отець до всіх ставився з таким незвичним длясучасної людини теплом і любов’ю, що це не моглозалишатись непомітним – навіть пацієнтипсихіатричної лікарні були надзвичайноприв’язаними до нього, у всьому його слухались. Вінумів слухати і добрим словом завжди розраджувавстурбовану людину. Проповіді отця Методія – такіпрості і, водночас, надзвичайно глибокі йзворушливі, торкались найінтимніших куточківлюдських душ, змушували задуматись про вічне,залишивши щоденні клопоти. Але, найважливіше,чим завдячують йому сотні, можливо, тисячі людей –чи з навколишніх сіл, чи з далеких Харкова, Росії, які,відвідуючи Почаїв, завжди, обов’язково заїжджали «котцу Мефодию», це прозріння, це досвід. Завдяки йомув лагідному і покірному священикові, який схиливсянад каянником у сповіді, який обома руками обіймаєдушевнохворих, який сумує і радіє разом з ними,люди бачили самого Христа… Усі, хто знав його чихоча б раз бачив, відразу відчували, що ця людинавсім своїм єством належить Богові, а ту Його іскру, якумає в собі, дарує кожному…

Найважче в нашому житті – навчитися жити без того,кого любимо, залишаючись назавжди з їхнім образому пам’яті і почуттями в серці…

Важка дорога вгору. Ніби Голгота… Тут, на просторомумонастирському подвір’ї, у тихому куточку піддеревом, зовсім поряд з церквою – скромна могила,місце вічного спочинку вірного слуги Божого,єромонаха Методія. Священика, що до кінця буввірним своїй Церкві і народові, монахові, якийправдиво жив євангельськими радами, подвизаючисьу молитві й праці, людині, що жила з відкритимсерцем… Вічна йому пам’ять!

ЮЮЮррріііййй ДДДеееррреееввв’’’яяянннчччуууккк

ПППррриииммміііттткккиии:::1Інтерв’ю з о. Миколою Костюком від 12.02.1993р., с.1.2 Там само, с.2.3 Там само, с.12.4 Інтерв’ю з о. Миколою Костюком від 12.02.1993р., с. 23.5 Там само, с. 42.6 Там само, с. 54.7 Інтерв’ю з о. Миколою Костюком від 12.02.1993р., с. 96.


Ранок. Сонце ще не зійшло, але вже світало.Андрій ішов безлюдним містом. Де-не-дезвучало ритмічне шурхотіння – це вийшли до

праці двірники, а деякі ще затемна працювали набезлюдних вулицях ранкового Львова. З’явиласявелика автоцистерна, що поливала дорогу, тротуар, і вповітрі повіяло приємною прохолодою.

Неділя. Молодик повертався зранку додому. Ні-ні, вінне повертався з нічної заводської зміни, ані з нічногочергування на фабриці чи в лікарні. . Він ішов додомупісля чергових гулянь на вечірці. Йому дуже хотілосяспати. Організм хоча й молодий, але відчував втому:був уже достатньо знищений недоспаними ночами,великою кількістю алкоголю і невпорядкованимиінтимними стосунками, де він розпорошував своїпочуття наліво і направо, признаючись не однійдівчині у коханні. Сьогодні він повертався з вечірки,де в черговий раз присягався в коханні кароокійкрасуні, яка не знала про його походеньки і повірилайому. А хлопець дійсно був красенем. Широкі плечікультуриста, налиті свинцем м’язи, чорне з кучерямиволосся. Це все так подобалося дівчатам, що вони немогли встояти перед тими принадами. Та ще й такгарно він до них говорив – лив ніжні слова цілимипотоками, мав їх дуже великий запас, бо в той час,коли ще вчився в школі і коли ще жили з ним батьки,він багато читав. Придбаний запас слів сьогодні йомузнадобився.

Вже декілька років Андрій проживає без батьків – якодні з перших вони поїхали на заробітки за кордон:мати працює в Італії, а батько гне спину в Греції.Хлопець живе з 75-літньою бабусею Марією,батьковою матір’ю. Ця стара жінка робить все, щобзамінити Андрієві батька-матір, дати йому добревиховання, освіту, настановити його на правильнийшлях. Але її труди були марними. Відсутність батьківглибоко позначилася на характері й житті молодоїлюдини. Старенька благала і молила, щоб юнак невитрачав його надаремно, зайнявся якимось ділом і,якщо не хотів вчитися у вузі, то щоби почав

працювати. Однак внук не прислухався до порадбабусі і постійно їй відповідав: «Бабунько! Навіщомені працювати, навіщо гнути ще молоду спину,витрачати своє здоров’я, адже тато і мама менезабезпечують! Ще нагаруюся, та від роботи й коніздихають!»

Бабуся на ці різкі слова кінцем хустини втираласльозу, яка спливала з її старечих очей. А коли батькителефонували з чужини, вона з тремтінням у голосірозповідала про походеньки їхнього сина і благала,щоб вони якось вплинули на нього. Батькипереводили все на жарт, мовляв, він ще молодий, щенапрацюється, нехай дитина поживе у своєзадоволення, він у них єдиний син і вони готовійому неба прихилити. А коли старенька набридала їмсвоїм бідканням, вони різко обривали розмову:«Мамо! Не пхайтеся в несвої справи!» – клалислухавку, й на цьому розмова закінчувалася.

Баба Марія плакала. Плакала і дуже багато молилася.Деколи Андрій, увійшовши до бабиної кімнати, бачив,як старенька стояла на колінах і розмовляла з Богом.І під час молитви з її очей текли рясні сльози. Андрійще до кінця не втратив людську подобу, тому ці сльозиболяче ранили його. Він часто, перед тим, як зайти докімнати, тихесенько відчиняв двері й дивився, чибаба молиться. Якщо вона стояла на молитві, то незаходив. Неодноразово баба Марія кликала намолитву й Андрія, проте він відмовлявся. Кликалайого і до церкви. Вона була побожною галицькоюжінкою, ходила кожної неділі та свята на Літургію «доПреображенки» на вул. Краківській. У цьому храмі їїхрестили, в ньому вона одружилася і до сьогодні тутзнаходить духовний спокій кожного дня, беручиучасть у Святій Літургії і приймаючи Святе Причастя.

Внук деколи навіть насміхався з баби, говорячи: «Миживемо у ХХІ столітті, в часі комп’ютернихтехнологій, в часі, коли ми вже вийшли на рівеньвисокого технічного і розумового розвитку, а ви,бабо, далі молитеся, молитеся і молитеся. Треба бутисучасною людиною, а не шукати собі якихось ілюзійі жити за правилами минулих століть». «Дитино, -заламуючи руки говорила баба Марія, - схаменися! Явже була у різних життєвих ситуаціях і перипетіях.Тільки віра врятувала мене, і завдяки Богові та вірі ясьогодні ще живу на світі!» Вона стараласярозповісти Андрієві про своє життя і дати свідченняправдивости своїх слів, але молодик не слухав,хмикнувши, він швидко виходив із помешкання. Цезавдавало старенькій духовних терпінь, однак післякожної подібної розмови ставала перед іконою намолитву за свого внука, а наступного дня давала ухрамі картку на поминання «за заблудшого рабаБожого Андрія».

Такі розмови відбувалися часто. Коли Андрій був щемалим хлопцем, баба Марія вчила його молитви,водила до церкви на ранішні та вечірніБогослужіння. Батькам було ніколи. Всіма колишнімидуховними здобутками Андрій завдячував бабі. Вінколись знав багато молитов, молився на вервиці, бувпрактикуючим християнином. Але з роками ставав

«Що воздамГосподеві?..»

Дорога спасіння

16

Господнямолитва

голос священика, що читав СвятеЄвангеліє від апостола і єван-гелиста Марка і виголошував слова,котрі вразили молоду людину, якгрім: «Яка бо користь людиніздобути світ увесь і занапаститисвою душу? Що бо людина можедати взамін за власну душу?»Андрій закрив руками лице ізаплакав. Тяжке ридання вир-валося з його грудей. І так голосно,що навіть люди, котрі стояли ухрамі, озирнулися. Але він на нихне зважав, вони для нього неіснували. Андрій ридав. Щось уньому обірвалося… Щось сталося…І виникли запитання: «Що даліробити?! Як далі жити?!» Вонисвердликом бурили йогосвідомість. Він підняв заплаканіочі й зустрівся з поглядом…Христа. Христос із ікони дививсяна нього надзвичайно милосердноі ласкаво, ніби промовляв: «Синумій, чому ти плачеш? Чому думкирізні роз’ятрюють твою душу ісерце? Прийди до мене. Почни всеспочатку. Ніколи не пізно навер-нутися. Використай цю мож-ливість. Ти думав, що ти залишивсясам? Один? Забутий? Ні! Я завждибув біля тебе. Я чекав тієї хвилини,коли ти прийдеш до мене ізахочеш почати нове життя,сказавши минулому – ні! Тожпочни нове життя. Спочатку».Андрій оглянувся довкола. Всісвяті з ікон, з поглядами яких вінзустрівся, чутно тільки для ньогопромовляли :

- Почни спочатку…

- Не бійся…

- Почни…

старшим, «сучаснішим і муд-рішим», тому віддалявся від Бога.Батьки, як і раніше, не мали часудля сина.

Цієї неділі він ішов з гульок. Укишені шкіряної куртки булаплящина недопитого п’янкоготрунку. Вона приємно холодиламолодика, і він був задоволенийдумкою, що вдень, як виспиться,зможе похмелитися. Андрійпрямував давно знаною дорогою.Незважаючи на ранню годину і нанедільний день, зустрічалисяпоодинокі перехожі: чоловіки тажінки, молоді та старші. Осьпройшла бабуся з онуком, у якогоАндрій помітив синій молитовник.Усі йшли на недільну ранішнювідправу до церкви. Так колись і вінходив з бабусею на відправу. Ногисамі понесли його за цими людьми.Не відаючи як, він опинився наКраківській вулиці і побачив передсобою величний храм Переобра-ження Господнього – храм, кудивін так давно не заходив, проіснування якого він навіть забув.Невідома сила повела його далі…По сходах, до дверей… Всередину…І чим далі він заходив, тим більшевідчував, що серце якось по-иншому б’ється, щось усерединівідбувається незвичайне. Він увесьтремтів від хвилювання. Ввійшов-ши у притвор, відчув, що ось-осьсерце вирветься з його молодечихгрудей, так боляче защеміло йомугрудях. Йому пригадалося дитин-ство, ті щасливі хвилини, коли вінприходив на Службу Божу, колиразом із вірними співав пречудовібогослужбові наспіви і тексти.Коли, стоячи на облюбованомумісці, він щиро молився Господеві,дивлячись на світлі лики святих наіконах. Це було так давно… Вінстільки втратив… Щось болячезапекло у грудях. Він схопився заце місце – і відчув на дотик ранішеприємні, а тепер такі огидніобриси і форми - це пляшкаоковитої запекла, нагадавши просебе. Скільки він втратив часу, нащо він витрачає своє молодежиття?! У що він занурився,змінивши вічне на тимчасове,реальне на примарне, солодке нагірке і противне? Йому сталоболяче і встидно.

Раптом, як у ті часи, він почув

- Вір…

- Надійся…

- Люби…

І йому так стало знову спокійно ілегко. Він витер рукавом заплаканіочі. Тепер він знає, що має робити.А зробить те, про що раніше навітьне хотів думати і слухати…Піднятий на дусі, Андрій почавмолитися. О, чудо! Він згадавмолитви, які давно вже невідмовляв. «Господи! Який Тидобрий до мене!» - вголоспромовив він.

Тричі перехрестившись і зро-бивши поклін, Андрій рішучовийшов з храму. Зійшовши посходах, він швидко подався додому.Але раптом відчув, що щось йомузнову заважає. Обмацавши куртку,його рука знову наштовхнулася напляшку. Повівши поглядом навколо,хлопець мерщій кинувся допершого ж смітника. Витягнув її зкишені і з розмаху розбив усмітнику. «Хлопче! Що ж тиробиш?!» – почув він окрикзлидаря, який недалеко копирсавсяу смітті. «Все, брате! Досить! Я неможу і не хочу так більше жити!Я знову хочу бути з Богом!Я починаю нове життя!» І вінпішов… Ні, він не йшов… Він біг…Ні, не біг, а летів… Летів додому, дейого чекало нове життя.

Вибігши по сходах, відчинивключем двері й забіг до кімнати.Баба Марія вже готувалася йти напершу Службу Божу. Вонапобачила онука, збудженого,задиханого, якогось иншого, нетакого, як завжди. Саме таким йогодавно вже не бачила. «Бабусю!Дайте мені чисту сорочку! Підеморазом до церкви! Я хочу до Сповіді,я хочу прийняти Христа!» Андрійшвиденько вмився, одягнувся усвяткову одежу. Баба Марія, трохипостоявши і оговтавшись, увійшладо своєї кімнати і стала передіконою на коліна. «Що воздамГосподеві за все те, що Він менізробив?!» – голосно промовивши,заплакала. Але це вже були сльозине горя і тривоги, а безмірноїрадости і вдячности.

ФФФееедддіііррр ВВВииишшшиииввваааннниииййй


Життя кожної людини покликане до змін. Їх можнапобачити вже від самого народження. Кожненемовля, виходячи з лона матері, потрапляє у цілкоминший, незнаний їй світ, що вже є великою зміною.Ці зміни бувають болючими. Наприклад, доведено,що життя у цьому світі починається з крику болю,який настає після першого подиху легенями, оскількивони щойно почали функціонувати. Однак зміни вжитті необхідні, адже без них існування єнеможливим.

Щось подібне иноді трапляється і з людьми уподружжі: їхні стосунки виникають, розвиваються,переживають безліч різних страждань і випробуваньта, врешті-решт, чоловік і дружина починаютьрозуміти, що вони дійшли до певної межі. Колинастає цей момент, виникає дуже важливе запитання:чи варто зберегти те надбання, яке вони пережили,чи продовжувати той шлях, який вони розпочали змоменту взаємної обітниці любови на все життя? Цезапитання є дуже важливим, оскільки виникає вжитті кожної людини внаслідок неминучих змін.Тоді настає певна криза, яка може зміцнити подружжята збільшити його єдність, але може також показатийого хиби і призвести до руйнування стосунків танавіть розлучення. І саме останній варіантзустрічається найчастіше. Статистика показує,наскільки жахливою та трагічною є проблемарозлучень. В средньому в Україні в останні днірозпадається 58,14% шлюбів, а в деяких регіонах цейпоказник складає 113,79 та 112,45%!!! Але чому тактрапляється? Чому люди, які ще недавно вважали однеодного найближчими та найріднішими в світі,стають запеклими ворогами? Чому їхня ворожість тавзаємна ненависть не зупиняється навіть переднебезпекою смертельно образити своїх рідних таблизьких людей? Чому вони не зупиняються навітьтоді, коли поставлений під загрозу внутрішній світвласних дітей? Адже кожна дитина, яка стає жертвоюрозлучень батьків, дуже глибоко та боліснопереживає це у своїй душі, деколи навіть протягомцілого життя.

Так, без сумніву, ми бачимо певну кризу. Але це періоджиття, в якому людина починає відчувати, що настаєчас змін, найперше внутрішніх. Цей процес можнаумовно порівняти з виростанням черепахи з панцирадля того, щоб утворити новий, кращий та більший.Але вона також може в цей період померти безвідповідного захисту. . . Щоб цього не трапилось уподружжі, необхідно подивитись на це таїнство дещоинакше, ніж на нього дивиться сучасне суспільство,яке пропонує лише привласнювати, використовуватита споживати, нічого не даючи взамін. Справжнєзначення подружжя полягає у взаємному даруванні

себе одне одному, взаєморозумінні та взаємоповазі.Саме таким створив це таїнство Господь. І Він ценеодноразово демонстрував людству протягом історіїспасіння: у Старому Завіті Він прирівнює себе довірного нареченого, який палає любов’ю довозлюбленої – вірного народу Ізраїля. Його любові неможе загасити ні зрада, ні численні блуди останньої,Він дорікає їй, зміцнює новими союзами таобітницями, але ніколи від неї не відмовляється та незалишає саму. У Новому Завіті Ісус Христос,утворивши Церкву, зробив її своєю нареченою,а також частиною Його містичного Тіла. Нарештінайкращим прикладом єдности та нероздільностиподружжя є Пресвята Трійця, в якій бачимо досконалугармонію, яку необхідно наслідувати та до якоїнеобхідно прагнути кожному подружжю. Усіаргументи свідчать лише про одне: подружжя неможе розглядатись инакше, ніж шлях до Бога удвох.І тому будь-яке намагання применшити значенняхристиянського подружжя може бути пов’язане лишез незнанням, неправильним розумінням абозловживанням цим таїнством.

Життя ніколи не буває однаковим – змінюєтьсялюдина, її сприйняття навколишнього дужемінливого світу. Стосунки в подружжі також незалишаються тими самими, але є динамічними.Проте наскільки б вони не змінювались упродовжспільного життя, завжди необхідно пам’ятати проважливість дотримання тих найважливіших тафундаментальних настанов Господа щодо взаємногодарування себе одне одному, взаємної любови та тієїєдности, яка творить з чоловіка та жінки одне тіло,покликане до шляху зростання у Господі.

СССеееррргггіііййй БББііілллооокккооонннььь

Подружжя:збереження здобутого

чи шлях зростання?

18

У бібліотеці Львівськоїдуховної семінаріїсхилилася над давніми

рукописами людина у рясі.Розумні, лагідні очі спостере-жливо вдивляються в історичнідокументи, а потім знову в книги,а далі на стіл лягають виписки ізнову виписки. . . Отця Пристаяхарактеризувала надзвичайнаскромність у взаємовідносинах зівсім оточенням, скромність іпростота його побутовихобставин. Йому була властивависока повага до кожної людини,незалежно від віку і соціяльногостановища, вміння вислухатикожного, хто прагне допомоги,доброї поради чи підтримки.Явища, події, вчинки він трактувавіз позиції багатогранного бачення,насамперед як богослов і катехит-вихователь, а далі як історик, якгуманіст і знавець багатьох мов, якгеограф, фольклорист і патріотсвоєї Батьківщини, як науковийдослідник і, очевидно, як людинавіри.

ПППоооккклллииикккааанннннняяя

Народився Миколай Пристай29 грудня 1910 року у селі ВоляЗадеревацька, Стрийського району,в селянській християнськійродині Петра і Розалії. Згодомйого батько побудував хату вс. Підбережжя Долинського ра-йону Станіславівської області, іродина переїхала жити у це село.Під час першої світової війнивиховувався у своєї бабці – Анни,яка проживала тоді у ВоліЗадеревацькій. Початкову освітуотримав у Підбережжі. Згодомвступив на навчання доукраїнської Стрийської гімназії.Коли у сім’ї настав скрутний час,батько не зміг оплатити синовіквартиру в Стрию, тому Миколайзмушений був їздити кожного дня32 км до школи, а крім цьогоходити пішки ще 10 км. Однак вінне нарікав. «Деколи було що їсти, адеколи зовсім нічого не було: ївмолоко з хлібом - і за це дякував», -згадував отець. У 1932 році

закінчив Стрийську гімназію іцього ж року був прийнятий зарекомендацією о. ректора д-раЙосифа Сліпого на навчання доЛьвівської духовної семінарії таБогословської академії. «Загаломтоді не було якихось вступнихіспитів, тільки приходив доректора на співбесіду. От як яприйшов: трохи спізнився, і томуректор подав мені Святе Письмо.Розкрив на якійсь сторінці і сказавмені перекласти грецький текст. Япрочитав, переклав, але деяких слівне знав. Він підказав. Перегорнувкілька сторінок і латинський текстмені дав мені до перекладу і допрочитання. Але я сказав: «А ялатину знаю краще». «Краще?» - івсе, я навіть не читав тексту! Апізніше: «Заспівайте щось, брате»,- ректор мав звичку завждизвертатися до студентів «брате». Яподумав, що мені заспівати, я жніколи не співав перед людьми і,загалом, я зі співом не мав нічогоспільного. Але я заспівав колядку«Бог предвічний» - і так ставсемінаристом». Вступив туди, бокуди ж іще було податисясільському хлопцеві з сім’ї, у якій,крім нього, підростало ще десятеродітей? Для українців це була чи неєдина можливість здобути вищуосвіту. Коли одного разу отцяМиколая Пристая запитали:«Скажіть, як сталося, що ви пішлидо Семінарії, стали священиком?»,то він відповів: «Щоби кожен ішов

Історія одногопокликання

з покликання, то трудно сказати.Але коли хлопець вже прийшов доСемінарії та відбув 5 років, то вінвже був ідейним священиком.І вже часи переслідуванняпоказали, що багато з тих, якінавіть підписали православ’я, булив душі католиками».

НННааавввчччааанннннняяя ввв СССееемммііінннаааррріііїїї

Як розповідав отець Миколай:«Порядок в Семінарії був тодісуворіший, ніж сьогодні.У коридорі чи дорогою до церкви ітрапезної ми взагалі не малиправа розмовляти. Також мовчалипід час обіду (тоді хтось із братівчитав уривок зі Святого Письма).Мовчанка наступала відразу повечірніх молитвах і тривала аж довикладів наступного дня. І лишеректорове чи когось із настоятелівпривітання: «Слава Ісусу Христу!»означало, що можна говорити.Хоча траплялися випадки, щосемінаристи порушували мов-чанку, особливо новоприбулі, алеза цим стежили брати зі старшихкурсів. Оцінюючи з позиціїнинішнього дня, я бачу, яка це буладобра духовна практика. Вонадопомагала зосереджуватися,заглиблюватися у свою сутність.Кожної неділі ввечері булаконференція, яку провадивдухівник або ректор. Одну неділюмав духівник, а иншу – ректор. Алето була наука довша, деколи догодини, а духівника кожний деньчули, тому було нудно. Але якректор мав конференцію, тоді вжевсі були насторожені — він щосьтаке завжди казав, що стосувалосявсіх, на актуальну тему, наводивприклади зі свого побуту в світі.Якби моя воля, я нині запровадивби багато чого з порядківдовоєнної Семінарії». В 1937 році,після закінчення п’ятирічнихбогословських студій, отець склавіспити з морального богослов’я (звідзнакою) та пасторальногобогослов’я (добре). В червні 1939року Микола Пристай одружився зЯрославою Тис і подав проханняпро свячення, на які чекав дужедовго у зв’язку з тим, що вибухнулавійна Радянського Союзу зНімеччиною. Цілий час до червня1940 року перебував у родичівсвоєї дружини в селі Турчиновичі

Полеміка


Ñâ³æèé íàñòóï³äîëîïîêëîíñòâà!

Самбірського повіту. 1 січня 1940 році померла йогодружина, і згодом переїхав до свого родинного села. Учаси війни у селі Підбережжі отець займався пасікою,яка врятувала життя його та батьків від голоду; і лише12 лютого 1942 р. єпископ Никита Будка висвятивотця разом із п’ятьма кандидатами на священика.

СССвввяяящщщееенннииичччеее ссслллууужжжііінннннняяя

В лютому 1942 р. був скерований на душпастирськупрацю на Лемківщину. «Коли п’ятеро священиківпрощалися з отцем-ректором Й. Сліпим, він спитав:«Куди ми їдемо?» «На Лемківщину». «А ви, отчеПристаю, також їдете на Лемківщину?» Я кажу: «І менепосилають». І все. Їх не питав, тільки мене запитав.Я не знаю, чому він мене виділив серед инших», -ділився своїм досвідом отець Миколай. Проте вже ужовтні 1942 р. за старанням ректора, отця Й. Сліпого,митрополит Андрей Шептицький відкликав його доЛьвова і призначив префектом у Духовній семінарії,де сумлінно виконував свої обов’язки до вимушеногозакриття Семінарії більшовицькою владою 12 квітня1945 року. Згодом влаштувався працювати добібліотеки Львівського медінституту, де директоромбув д-р Нестор Рудницький, і одночасно проводивдушпастирську діяльність, завідував церквою вЛисиничах, бо пароха засудили до ув’язнення втюрмі. Кожної неділі обслуговував парохіян у с.Поршна під Львовом, відправляв богослуження тавиконував инші душпастирські обов’язки. Коли сталонеможливим душпастирювати у селі Поршна, тоотець відправляв кожної неділі Службу Божу вквартирі Нестора Рудницького, а в будні дніпрацював у бібліотеці медінституту. Працюючи якбібліотекар, вступив у Московський бібліотечнийінститут і лише через арешт не зміг скласти випускнііспити.

ЗЗЗааассслллааанннннняяя ііі пппооовввееерррнннееенннннняяя нннааа ррріііддднннууу зззееемммлллююю

Після вбивства Ярослава Галана двох братів і сестерразом із отцем 7 грудня 1949 р. посадили доЗамарстинівської тюрми у Львові. Через три тижнівсіх затриманих перевезли на «товарну станцію», азвідти 29 грудня 1949 року отець був вивезений уЧитинську область (Сибір). Там змушений працюватина лісоповалах Ліспромгоспу (біля станції Бада).Після піврічної праці був перевезений до Читинськоїобласті. Як розповідав отець: «Мене ніхто до праці небрав, бо бригадир казав, що йому такого робітника нетреба, який навіть сокири в руках не вміє тримати.Але за якийсь час я сам попросився до столярні, девиконував найпростіші роботи». В червні 1950 р.переселенців перевезли до міста Чити на роботу вцегельні, бо ліспрогосп платив робітникам дуже мало.Потім отець влаштувався вчителем німецької мови увечірній школі у Читі аж до звільнення зіспецпоселення, восени 1956 року. У тому жорстокомусвіті треба було якось вижити, тому отець взявся занавчання. Влітку того ж року закінчив Читинськийпедінститут, отримав диплом вчителя історіїсередньої школи. Пізніше — Іркутський інститутіноземних мов за спеціяльністю «німецька філологія».

Відтак переїхав у 1956 р. до родини в Галичину. Проте,як згадував о. Пристай, він не зміг знайти роботу ні уЛьвові, ні в Луцьку, ні в Стрию чи в Станіславові, ані вДрогобичі, бо перешкоджав запис у трудовій книжці«спецпоселення». Згодом був скерований навчительську працю до Бурятської АвтономноїРеспубліки, де працював майже 10 років. Можливо, цебула його душпастирська, а властиво, духовна місія вдуховну країну, хоча і сам він ще до кінця цього неусвідомлював. Там працював у середній сільськійшколі, а далі в місті Улан-Уде аж до 1990 року. Аповернувшись врешті-решт на рідну землю, працювавбібліотекарем у Львівській духовній семінарії СвятогоДуха, кілька років викладав німецьку та латинськумови, потім естетику та культуру спілкування. В 1998р. був відзначений Високою Папською нагородою«Церква і жертовність», а до 2000-річчя РіздваХристового – Грамотою Ректорату Львівської духовноїсемінарії та Братства семінаристів. До отця завждиприходили люди, семінаристи розпитували проминуле, по книжки в бібліотеку зверталися студентита священики. Останні роки свого життя вінпродовжував невтомно працювати, виховуватимайбутнє покоління священиків; був життєрадісний,акуратний, продовжував цікавитися подіями нашогонароду та вболівати за долю Церкви. «Кожний деньотець починав нове життя», навіть під час тяжкоїнедуги радів життю і терпеливо дивився в очі смерті.

ПППееедддааагггооогггііічччнннааа тттааа дддооосссллліііддднннииицццььькккааа дддіііяяяллльььннніііссстттььь

Отець Миколай Пристай – високоосвічена людина,поліглот (знав латинську, давньогрецьку,давньоєврейську, німецьку, польську, французьку,чеську, російську, монгольську мови), мав п’ятьдипломів про вищу освіту (закінчив Богословськуакадемію (1937), Бібліотечний інститут ім. Молотова(1956), Інститут іноземних мов в Іркутську (1959),Педагогіний інститут у Читі (1964) та, як казав отець,«Університет заслання» у Сибіру, де перебував до1956 р., а далі і до 1990 року. Він — автор більше ніж40 праць (опублікованих і рукописних) з історико-богословського та історико-краєзнавчого напрямків(напр., «Моральне богослов’я, «Про Христа якчоловіка», «Космологія», «Моральна теологія», серіяпраць про історію Богословської академії у Львовітощо). Дослідження о. Миколая стосувалися такожпитань методики вивчення іноземних мов(російською мовою), а також питань краєзнавства(наприклад, «Історія Чингісхана на монгольськійземлі». Ці праці написав у Бурятії, де перебувавпоонад 30 років. На цей період припадає йогопереклад українською мовою двох томів письменникаГ. Сенкевича «Вогнем і мечем», трьох книг з історіїпід назвою «Чингісхан». Також написав велику книгупро «Історію греко-католицької Духовної семінарії» удвох томах, де досліджував виховання духовенства щез Володимирових часів аж до наших днів.

ТТТааарррааассс ГГГОООЛЛЛОООТТТААА

20

шляху Божого плану щодо неї. Не слід забувати: чимближче до влади, тим більше спокус, чим більшавідповідальність, тим сильніші атаки темних сил.

«Люди псуються у процесі політичної діяльности», –справедливо може сказати хтось. Дійсно, владастворює ідеальні умови для гордині, а боротьба зіспокусами є надзвичайно важкою. Людина через своїобмежені можливості не може впоратися знавколишніми слабкостями самостійно.

Формальна еліта часто дає приклад створення собібожка під назвою «гроші», божка, яким можнауправляти на свій манер. На підсвідомість впливаєпереконання, що цим світом правлять гроші і нимиможна відкупити неправильні вчинки.

Поза злодійством, марнославством українськуполітику підстерігає инше, нічим не менше зло, якечомусь замовчують. Під час виборчих кампаній, а,

особливо, цьогорічних виборів ПрезидентаУкраїни, деякі політики вдаються до співпраці із

чародіями, ворожбитами, астрологами таокультистами.

Складається враження, що людинавтратила страх перед Богом. Порушення

першої Заповіді Божої стало чи ненайбільш розповсюдженим гріхом,

особливо, серед важливих персон уполітиці.

У Біблії неодноразово сказано, щоокультна країна приречена на пере-селення і навіть знищення її громадян,заселення иншими народами, втратоюкультури нації.

Чому в Україні існують проблеми зпредставництвом українців у своїй жевладі? Звідки проблеми із нелегальноюміграцією? Чому 8 мільйонів українцівна заробітках?

Віщування, повір’я, хіромантія, чорна табіла магії, забобони, гомеопатія,користування амулетами, поклоніння

природі присутні в кожномуукраїнському селі. Сьогодні, як

ніколи, розповсюджені гороскопи,астрологія, гіпноз, йога, нуме-рологія, процвітає поклоніння

рок-музиці, поширені східніпсевдорелігії.

Лікують магнітотерапією, акупунктурою,психометрією. Діагностують хвороби міднимидощечками, зливають віск, використовують маятники.Уважається нормою займатися автотренінгом,самонавіюванням, дивитися фільми жахів, чіплятипідкову на двері, ставити гномиків на подвір’ях.

Нашу державу переповнює приховане поклоніннязлим духам. Незалежно від ставлення до згаданихречей вони є важким гріхом, що йде від поганства,щоразу частіше повторюється і швидкорозповсюджується.

В Україні скептично ставляться до державних,політичних інституцій, сумніваються успроможності громадських організацій.

Недовіра до влади яскраво прослідковується усередовищі молоді. Вважають, що політики маютьсвій вузький інтерес і не зацікавлені в добробутігромадян. Культивується думка, що сфера політики ємісцем для демагогії та обману, а боротьба за владупотрібна для власного збагачення та впливу наинших. Такі твердження не є безпідставними,оскільки підтверджуються реаліями сьогодення.

Сьогодні уже не вірять, що людина можепожертвувати своїм часом, зусиллям длядобробуту ближнього. Такий скептицизм неможе мати позитивних наслідків, бо євиключно нігілістичним.

Зневіритися, розчаруватися недосконалимдержавним апаратом і його управлінцямидосить легко, зважаючи на те, що людинівластиво бути незадоволеною. Такимнегативним налаштуванням досить легкозаразити инших.

Справжній християнин може і повиненбути суспільно активним. Бо проблема,швидше, не у бруді політики, а увідсутності в ній «чистих» людей. Більшетого, особа з християнськими цін-ностями, маючи талант впливати налюдей, не повинна закопувати його. Навітьборотьба за владу може бути призначеннямлюдини на землі. До того ж хтось повинен«очищувати» цю непросту та специфічнусферу людської діяльности!

Від однієї людини в політиці можезалежати доля багатьох. Історіяполітики – це ніщо инше, як історіяполітиків. За словами російськогопротоєрея, відомого богословаОлександра Меня, «відмахнутися відпроблеми особистости – означаєупустити один із найважливіших аспектівісторичного процесу. . . Навіть у цій духовно біднійсфері ми спостерігаємо могутній вплив особистісноїволі на хід історії всього народу. Варто тільки згадатиХХ століття, в якому певні персони визначилиподальший хід епохи всього людства».

Справи політичних відносин мають дуже делікатнумежу. Небезпека бути обдуреним чатує на кожномукроці. Власний інтерес, неправильні пріоритети зприсмаком аморальности, часті підміни понять, якрезультат – людська гріховність, зведення людини зі

Справжнійхристиянин

у політиці


Сама людина тяжіє до добрих справ, вона створена наподобу свого Творця, і тому так чи инак прагневчинків, які спрямовують до вічности. Наш ворог – неконкретна особа чи люди, а диявол, який спонукає дозла.

Більшість із нас, хоч і християни, не вірять у Христавповні. Бо той, хто вірить вповні, не боїться зазавтрашній день, не надає матеріяльним статкампріоритетного значення, не дратується черездріб’язкові життєві незручності чи проблеми. Коли бмали довіру до Господа – то робили б добрі справи,частіше говорили б про вічне.

Можливо, справа у якості кожної особи якхристиянина. Наприклад, у Львові – більшехристиян, ніж у инших містах України, але моральнаситуація не краща і випадків хабарництва не менше.

Потрібно ламати стереотипи і розуміти, що духовнаособа, будучи посадовцем, має можливість чинитибільше добра і давати приклад для наслідуванняиншим.

Правда в тому, що ми таки здатні змінити ситуацію україні на краще. Але цього досягти можна лише заумови духовного поступу кожної особи зокрема.Побудова сильної держави відбудеться тільки зарахунок чесної праці – як державних керівників, так іпростих громадян.

Грань між добром і злом важко помітити, особливо уполітичному житті. Людина у кінцевому результатізавжди обдурена, коли покладається на власнийрозум. Кожну справу потрібно виконувати здопомогою Божого Слова, молитви, віри і любови.Справжній християнин передає усі сумніви,проблеми Богові, чинить з любови та, як наслідок, небоїться схибити. Лише черпаючи знання, розуміння,силу від Господа, можна робити істинно добрі тапотрібні справи.

Найуспішніші люди, у повному розумінні цього слова(головне, у духовному розумінні) – це ті, яких ведеДух Святий. Саме Він вказує людині мету та істинужиття. Святий Дух відвертає від хибного шляху, доякого людина неминуче приходить, колипокладається на власний розум.

Святий Дух не тільки сповнює життя особи, а йдозволяє їй привести до Бога инших, роз’яснюєСвяте Письмо. Варто пам’ятати, що Він є у кожногохристиянина. Жодні справи добра не були зробленіпоза участю Святого Духа. Завдяки Йому людина можевиконати доручення Бога на землі і здійснювати свійдуховний ріст.

Для осягнення такої благодати потрібна віра,молитва, пізнання Слова Божого. Відомі прикладисвятости життя багатьох політичних лідерів різнихкраїн. Історія подавала факти розквіту таких держав іблагополуччя їх мешканців.

Злі духи полюють на високий чин. Справжнійхристиянин, навіть коли перебуває на високійдержавній посаді, повинен відстоювати правдивіхристиянські чесноти незалежно від віросповіданняоточуючих. Не насаджуючи свого иншим, вінповинен твердо і безкомпромісно відстоювати своєвіросповідання. Християнин має найвищу ціль –привести людські душі до Спасителя, що сьогодніробиться дуже рідко.

Юлій Цезар перед смертю просив похоронити своєтіло так, щоб його руки були розташовані долонямидогори. Цим він хотів показати, що на той світ зісобою нічого не забирає. Тож треба боротися завічне, усупереч гонитві за швидкоплинниминасолодами життя.

СССтттууудддееенннттт 222 кккууурррсссууу УУУКККУУУ ФФФБББФФФ

АААннндддррріііййй ДДДааацццкккіііввв

22

БожественнаЛітургія – найбільшпривілейований час

зустрічі з Богом

Літургійне богослов’я

(продовження, початок у попередньому номері)

ЛЛЛііітттуууррргггіііяяя СССлллооовввааа

Літургія Слова є другою частиною БожественноїЛітургії Йоана Золотоустого, яка через проповідування Слова Божого готує людину до

єднання з Богом у Тайні Євхаристії. Юстин Філософ(II ст. після Хр.) зазначає нерозривну єдністьблаговістування та Євхаристії. Ця частина Літургіївідома також як Літургія Оглашенних, що означаєможливість присутности на молитві оглашенних (щенеохрещених, але які сумлінно до цього готуютьсячерез слухання Слова Божого).

Властивим початком Літургії Слова є Вхід зЄвангелієм. В давнину цей вхід був входом єпископадо храму в супроводі духовенства та мирян. З цьогомоменту власне і розпочиналось зібрання Церкви,яке архиєрей вітав словами: «Мир усім!» (як і сьогодніперед читанням Апостола). Нині такому Входовіпередують ще инші молитви, якими Церквазвертається до Бога. Перший виголос священика«Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа,нині, і по всяк час, і на віки вічні». Таке прославленняПресвятої Тройці показує: перш ніж про щось

просити у Бога, ми висловлюємо Йому свою подяку тахвалу за всі дари. Відповідь народу словом «Амінь»означає згоду (з євр. « нехай так буде»). Св. Августинпорівнює слово амінь з нашим підписом чогось.

Відтак настає чергування єктеній з антифонами.Єктенія є особливим видом літургійної молитви,складається з ряду прохань, за кожним із яких ідевідповідь цілої Церкви (присутньої на зібранні).Перше прохання відоме як Мирна єктенія, міститьдванадцять прохань. Назва мирна, очевидно,пов’язана з тим, що перші три прохання містятьпрохання миру як невід’ємного елемента спілкуванняз Богом. Відповідаючи «Господи помилуй», мизвертаємося до Божого милосердя.

Після Мирної єктенії ідуть антифони, що єпсалмоспіваннями. У них ми прославляємо Бога засилу, красу, величність, милосердя, за всі Його діла. Вантифоні бачимо чергування стихів псалма із однимприспівом. Усі три антифони співаються на перемінуз двома малими єктеніями.

Гімн «Єдинородний Сину», який слідує після другогоантифону, має давнє походження, авторствоприписується цісарю Юстиніанові (527-565). Вінвиник як реакція на ранньохристиянські єресінесторіянства та монофізитства. Зміст цієї молитвирозкриває догматичні питання, які стосуються двохприрод Ісуса Христа, Його воплочення, смерти йвоскресіння.

Під час співу третього антифону відбувається Вхід зЄвангелієм. Сама молитва входу «Владико, ГосподиБоже наш, Ти установив на небі...» вказує на вхід доцеркви. В цьому акті ілюструється входження всієїЦеркви у присутність Божого Царства. Сьогодні вхід


відбувається торжественнимвиходом зі святилища з Євангеліємі закінчується поверненням усвятилище через Святі (Царські)двері. Ставши перед престолом,єрей відображає прихід усієїЦеркви до слави та величіХристової. Наближення до Господата до Його Царства підкреслюєтьсямолитвою та співом Трисвятого.

Після Входу, тобто під час молитвиТрисвятого, відбувається співтропарів – окремих гимнів,складених у честь певного свята чисвятого або ж якоїсь неділі.

Читанню Слова Божого передуєзаклик до уваги та привітання«Мир усім!» , на що всі відповідають«І духові твоєму!». Той мир Божийє необхідним для слухання тасприйняття Слова Божого, якетакож проголошує нам мир,уособлене у Христі.Читанню Апостола і Євангеліяпередує прокімен. Це два стихи зпсалма, які виконуються навпе-ремінно. В давнину це було

читання цілого псалма. Прокімен єніби приготуванням нашого ума тавідкриття серця до слухання Слова,яке ось-ось має пролунати вчитанні Апостола. Апостол літур-гійно є частиною Нового Завіту,тут проголошується одне зякихось Послань або Діяння.

Після Апостола настає читанняЄвангелія. Цьому благовістуваннюпередує спів «Алилуя» зі стихами, атакож молитва священика, щовідображає віддання хвали Богові іє важливим вступом до читанняСлова Божого. Відтак відбуваєтьсякадження, яке символізує жертвумолитви, піднесеної до Господа.

Читання Євангелія — великий дарБога для всієї Церкви, данийкожному з нас зокрема, і є тимджерелом, що струменить водоюЖиття. Також воно наповненеактуальністю та дієвою силоюсеред людей. Окрім того, що Блага

вість має бути почутою, вона щеповинна бути зрозумілою. Мабуть,у зв’язку з цим, не будеперебільшенням сказати, щогомілія є невід’ємною частиноюЛітургії Слова. . Завдяки гоміліїнаука Євангелія стає більшзрозумілою у житті кожногохристиянина.

Після проголошення проповідіідуть єктенії, у яких Церквапросить Божого заступництва.Першою є сугуба єктенія, після неїслідує єктенія за оглашенних, атакож, якщо Літургія єзаупокійною, то заупокійнаєктенія. Прошення за оглашеннихє залишком давньої практикимоління за катехуменів(оглашенних), сповнене прохан-нями про ласку Хрещення для них,щоби могли діждатися тієї миті,коли стануть повноправнимичленами Христової Церкви.

Завершує Літургію Слова заклик«Оглашенні вийдіть». В давнину цеозначало, що оглашенні не можутьбільше бути присутніми намолитві з вірними, які готуютьсядо прийняття Євхаристії. Післявиходу оглашенних двері, де булозібрання, замикалися.

Доцільність молитви заоглашенних не втрачаєактуальности і сьогодні. Якзазначає М. Гоголь у своємукоментарі Літургії: «Хоч і рідкобувають тепер неохрещені, цебтооглашенні, то кожний з присутніххай зважить те, як далеко відстаєвін вірою і ділами від вірних, щобули допущені до святого столалюбови в перших християнськихсторіччях…».

Отже, Літургія Слова – другачастина Божественної ЛітургіїЙоана Золотоустого, якапокликана через оголошенняСлова Божого преображати таудосконалювати християнськежиття, а також приготувати догідного поєднання з Господом упресвятій Тайні Євхаристії.

(Продовження у наступномуномері)

ТТТааарррааассс ЛЛЛяяяшшшоооккк

24

“… Дім мій буде названий домом молитвидля всіх народів” (Іс. 56,7)

(Продовження теми)

Ця стаття є продовженням розповіді про храмБожий і окремі його частини. Цього разузосередимо увагу на частині храму, яку

називають «храмом вірних».

Отець Юліан Катрій у своїй книзі зазначає, що: «Храмвірних звався також «навою». Грецьке слово «наос»означає корабель, який був символом Церкви, що порозбурханому морю цього світу везе людей довічности»1. Як було сказано в попередній статті, цячастина храму призначена для людей, що вжеприйняли Святу Тайну Хрещення.

Від найдавніших часів чоловіки й жінки в храмістояли окремо. Про це йдеться в творі IV ст.“Апостольські постанови”, про це згадує св. КирилоЄрусалимський: «Хай у храмі буде поділ, щобмужчини були з мужчинами, а жінки з жінками»2.

З давніх-давен Небесна Церква була зображена наіконах у храмі вірних. Українське церковне мистецтвосформувалося під впливом візантійського малярства,званого іконографією. Воно відрізняється від иншихформ сучасного, оптичного, зображення ще й тим,що формою тіла повинно підкреслити духовність.Саме іконографія храму вірних представляє всюісторію спасіння людського роду, від часу сотвореннясвіту.

Храм вірних відділений від святилища іконостасом,який складається кількох рядів ікон. Іконостас євідображенням святих, ангелів, небесних свідків і,перш за все, Богородиці й Ісуса Христа. «Іконостас незакриває від вірних святилище, а розкриває для нихдуховну суть того, що є і що звершується на престоліта в цілій Церкві Христовій»3.

Наступним важливим елементом храму вірних єамвон. Ця назва походить від грецького слова«анабайно», що значить «виходити на щось»4. Під часБожественної Літургії на амвоні читається Євангеліє,диякон виголошує ектенії, священики - проповіді,науки. «Амвон також проголошує про ВоскресінняХристове, означаючи відвалений ангелом камінь від

дверей Гробу Господнього, щозробило всіх віруючих уХриста причасниками Йогобезсмертя, тому вірних при-чащають з амвона Тілом іКров’ю Христа на відпущеннягріхів і життя вічне»5. Цікавимє те, що на амвоні «архиєрейне тільки вбирається вархиєрейську одіж, але такожзвершує частину Богослу-ження, а часом і цілу відправу,як Молебні, Панахиди, царськіЧаси і инші»6. З обох боківамвона є крилоси для півців ічитців.

Унікальною особливістю храму вірних є те, що саме вцій частині звершується перше і найважливіше СвятеТаїнство Хрещення. Требник УГКЦ вказує: «Тайнасвятого миропомазання, за уставом святої СхідноїЦеркви, завжди прилучається до святого хрещення»7.Його важливість у тому, що «після молитви єрейпомазує охрещеного святим миром, творячи образхреста на чолі, очах, ніздрях, устах, вухах, грудях,руках, ногах і каже: «Печать дару Святого Духа»8. Післяприйняття хрещення настає можливість прийматиинші Таїнства. Особливим моментом є те, що колилюдина приймає хрещення в старшому віці, це святеТаїнство змиває первородний гріх і всі инші гріхи.

Наступне Таїнство, яке звершується в храмі вірних,є Подружжя. Требник УГКЦ подає припис: «Де єзвичай, наречений і наречена подають одне одномуруку, а єрей обв’язує їх епитрахилем хрестовидно,

«««Церква – цетаїнство,

цілковито сповненеБожою присутністю».

Церква – цетаїнство,

цілковито сповненеБожою присутністю».


СССееессстттрррааа АААннннннааа ГГГлллооовввааа(((СССНННДДДМММ)))

Ми часто задумуємось надтим, як має виглядатижиття. Коли чуємо про те,

що деякі люди віддають своє життяза Христа, то здивовані такимвчинком, виникає питання: «Щосаме штовхає людину на такийкрок?» Мученик - це той, все життяякого було свідченням Христа,свідченням иншого світу. Ми незрозуміємо сенсу мучеництва,коли життя наше зайнятевиключно земними клопотами ітілесними задоволеннями своїхпотреб, коли ми все оцінюємо зточки зору вигоди. Ми не зможемозрозуміти мучеництва, колибудемо вважати лише це земнежиття справжнім життям, а йогокінцем — смерть. Коли ми в усіхподіях, що з нами стаються, небудемо бачити глибшого — Бога,Божого промислу, Його волі — тодіне побачимо того Бога, якого всесвоє життя бачила сестра Анна(Іванна) Глова (СНДМ).

Цього року їй мало виповнитись 35років, проте Бог вирішив забратиСестру Служебницю до НебесногоВиноградника, щоб вона перебува-ла з Ним вічно в небі. Її життя,вчинки, навіть листи повинніпослужити для нас і прийдешніхпоколінь прикладом. Її спокій іпокора нехай будуть дорогою,якою ми будемо іти в майбутньому.Її життя було наповнене святістюта веселістю, особливо тоді, колиговорила про Бога.

Іванна (с. Анна) народилася 6липня 1974 року в навечір’я святаРіздва Івана Хрестителя1. Хрещен-ня відбулося у серпні 1974 року,уділяв Святу Тайну Хрещеннягреко–католицький священикотець Брицький. Хресна мати –Сольська (Карковська) Антоніна,хресний батько – Глова Іван,

двоюрідний брат батька. До рокуІванна виховувалася вдома, а післяроку ходила в ясла № 144, що повул. Б. Хмельницького, пізніше всадок № 95, що по вул. Гайда-мацькій. Росла Іванна спокійною,слухняною, радісною дитиною,охоче виконувала дорученнябатьків чи вихователів.

1981 року Іванна пішла в першийклас львівської школи № 30, що повул. Мазепи. Перша вчителька –Денека Ніна Іванівна. В школіІванна вчилася добре, булаакуратна, дисциплінована, старан-на. 8 липня 1984 року впершеприступила до Сповіді і прийнялаУрочисте Святе Причастя з рукблаженної пам’яті отця ІванаНовака (ЧСВВ). На згадку про цейщасливий день залишивсяобразок, підписаний нею влас-норучно. Ця подія відбулася у м.Львові, в родинному домі. 29липня 1990 року Іванна написалапрохання про те, щоб її прийнялидо Згромадження Сестер Служеб-ниць Непорочної Діви Марії.Недавно закінчивши школу, вонавіддалась в руки Бога: «…вірю, що

придержуючи рукою. Нареченийголосно промовляє присягу, потімговорить наречена, єрей розв’язуєїхні руки, благословляє їххрестовидно і каже: «Що Богз’єднав, чоловік нехай нерозлучає»9.

Апостол Павло в Посланні доЕфесян, говорячи про життяхристиянської сім’ї, особливимчином зосереджує увагу на любовіта послухові: «Коріться одинодному в Христовім острасі. Жінкинехай коряться коряться своїмчоловікам, як Господеві, бо чоловік– голова жінки, як і Христос –голова Церкви. Чоловіки, любітьсвоїх жінок, як і Христос полюбивЦеркву й видав себе за неї, щоб їїосвятити» (Еф. 5,21-25).

Катехизм Католицької Церквитвердить: «Сидячи по правиці Отцяі виливаючи Святого Духа на СвоєТіло, яким є Церква, Христос дієчерез таїнства, встановлені Нимдля уділювання Своєї благодати.Святі таїнства є видимимизнаками, доступними для тепе-рішньої людської природи. Вонидієво уділяють благодать, яку вониозначають, завдяки дії Христа ісилою Святого Духа»10.

Богослужіння поєднують усі тричастини храму, проте особливо цевідображено поєднанням храмувірних і святилища. В наступнійстатті представимо тему святи-лища, яке символізує самогоХриста Спасителя.

БББооогггдддаааннн КККллліііщщщ

ПППррриииммміііттткккиии:::1 о. Юліан Катрій, Наша ХристиянськаТрадиція, с.156.2 Там само, с.156.3 Настольная Книга Священнослужителя,с.63.4 о. Юліан Катрій, Наша ХристиянськаТрадиція, с.157.5 Настольная Книга Священнослужителя,с.70.6 о. Юрій Федорів, Пояснення ЦерковнихБогослужень і Святих Тайн, с.22.7 Требник, Видання ВерховногоАрхиєпископа Української Греко-Католицької Церкви, с.41.8 Там само, с.44.9 Там само, с.76.10 Катехизм Католицької Церкви, с.271.

Сторінками історії

«Îñòàíí³ì ÷àñîìÃîñïîäü ñòàâ ìåí³òàêèì áëèçüêèì…»

26

Господь мене поведе». Минув рік, таІванна не змінила рішення, атвердо вирішила залишитись вмонастирі. Свідченням є те, що 21липня 1991 року Іванна Глова вмонастирі оо. Василіян у храмісвятого Онуфрія (м. Львів) отри-мує монашу одежу та нове ім’я якзнак початку нового життя –сестра Анна (Іванна) Глова. Відразупісля облечин разом з иншимичотирма співсестрами приїжджає умісто Стрий, де СестриСлужебниці мали новіціят. Той часбув сповнений чималих жертв,проте саме ці випробуваннязагартовували сестру Анну надуховну боротьбу. У листі добатьків сестра Анна пише: «… я тутпочуваюся надзвичайно щасли-вою, відчуваю обильні ласки, якіспливають від Ісуса».

Новіціят – це були найкращі роки,протягом яких сестра Анна черезмолитву та піст скріплювала своєдуховне життя, і тим ставалаближче до Бога. У листопаді 1993року сестра Анна Глова складає своїперші обіти, після чого отримуєпризначення працювати зіспільнотою у м. Івано-Франківськ.Владика Софрон Дмитерко успогадах відзначав скромністьсестри Анни, кажучи, що «… небуло якихось непорозумінь, азавжди сестра Анна мирно іспокійно приймала і виконувалавсякі поручення настоятелів».

Коли сестра Анна змінювала місцесвого перебування, то залишалавагомий слід, тому не дивно, щозбереглося чимало листів відрізних верств населення, якізасвідчували любов і прив’язаністьдо слів Сестри Служебниці, якадопомагала людям пізнавати БожуЛюбов. Та ще більше самі людишукали за нею як за правдивимдругом, потребуючи її опіки,присутности.

Сестра завжди була відкритою добудь–яких ситуацій, стараласьполегшити біль инших людей.Найбільше вражало її ставлення добідних, колишніх в’язнів. Багатолюдей, які її зустрічали на своїйжиттєвій дорозі, пізніше черезлисти та зустрічі намагались

виявити свою любов і повагу досестри та її вчинків, які дуже частодивували инших людей. Це буласправді жертвенна слугиня Божа,яка виконувала місію «іти туди, деє найбільша потреба». Вона ніколине була яскравою особистістю, незаявляла про себе; тиха і вдумлива,з даром великого серця, зумілапройти через долі багатьохлюдських сердець.

Бажання жити для Господа, Йогоодного любити, віддати себе докінця у служінні перейшло черезвелике випробування віри. Протесаме через листи до своїхспівсестер Анна проходитьнелегкий шлях і відкриваєдуховний стан боротьби, якийвона переживала протягомбагатьох років. «Поручаю себеБогові…», - пише сестра Анна уодному зі своїх листів. Усе зусилляїї духовної боротьби скероване нате, щоб ця внутрішня пустка,сумніви та вагання, серед якихвона не бачить присутностиБожої, віддавати у Руки Христа тазнову і знову жертвувати Йомусвоє життя.

Починаючи з 2000 року, вдуховному житті монахинівідбувається зовні невидима, алевнутрішньо відчутна зміна.Переїзд до Вінниці ніби змінюєсестру Анну, адже вона, як згадуєс. Марта Козак, «отримала дарумиротворення, була щаслива».Кожен крок її щоденного життя(обов’язки у спільноті, праця вхрамі, зустрічі з людьми) буввідданий в Руки Божі.

19 липня 2001 року у її щоденникузалишився останній запис. 27серпня, на свято Успення БожоїМатері, сестра Анна Іванна Гловасклала довічні обіти у Згромад-женні Сестер Служебниць Непо-рочної Діви Марії. Пройшовшицей довгий шлях боротьби, вонаприймає рішення і серед непев-ности та темряви до кінця таназавжди віддає себе Христові.

Восени 2001 року сестру Аннупризначено настоятелькою домуСестер Служебниць у м. Вінниці. Утой час вона почала вчитись у

Вінницькому педагогічному інсти-туті за спеціальніцтю «вчительмолодших класів». Крім цьогопрацювала в реабілітаційномуцентрі «Промінь» для дітей ізособливими потребами, працювалав парохії разом із сестрою МарієюСолодкою.

Життя змінюється… Сестра Аннавсе частіше не думає про себе,натомість переймається долеюинших людей, які так потребуютьїї допомоги. «Ora et labora»(«Молися і працюй!») – так можнаназвати життєве кредо сестриАнни. Все робила на прославуНебесного Отця, Якого дужелюбила і Яким так дорожила…

Вранці 1 червня 2002 року, післяУтрені, сестра Анна та сестраМарія Солодка пішли у храм наБожественну Літургію. Як завжди,ті самі люди, яких часто бачила,проте цей день надовгозалишиться в пам’яті багатьохлюдей. Ввечері цього дня сестраАнна не повернулася домонастиря. 3 червня (понеділок) –у Вінницю вранці приїхалибатьки монахині – Романна таВасиль Глови, а також ПровінційнаНастоятелька сестра Марта Козакта дорадниця сестра Дарія Градюк.Почалися пошуки, повідомилиміліцію. Проте міліція неквапилась шукати, тому парохіянигреко-католицького храму ПокровуПресвятої Богородиці (вул.Київська, 1а) у м. Вінницірозклеювали листівки ізфотографією та описомзовнішности пропалої безвістиАнни по місту. Пошуки тривали до7 червня (свято Віднайденняголови Івана Хрестителя), і ввечерітого ж дня тіло монахині знайшлина горищі під куполом храму, вякому вона працювала. 9 червняхрам був переосвячений і відбуласьБожественна Літургія, після якоївінничани попрощались ізпомерлою. У Провінційному доміСестер Служебниць у Львові9 червня зібралось дуже багатолюдей, які прийшли провести востанню путь невинно закатовану.Увечері під час Парастасу о. ВасильМендрунь виголосив проповідь,


який сказав, що «смерть сестри не є завершеннямшляху мучеників у цьому тисячолітті. Це лишепочаток…» Святу Літургію та Чин похоронувідслужили у храмі св. Онуфрія в монастирі ОтцівВасиліян, куди ходила молитись родина сестри Анни.Там були присутні близько 50 єреїв, а Літургіюочолював владика Ігор Возьняк. Тіло поховали нацвинтарі у с. Малехів, поруч із іишими СестрамиСлужебницями.

Часто ми недооцінюємо тих людей, які нас оточують.Иноді вважаємо їх дивними, незрозумілими,несучасними, проте із впевненістю можна сказати,що кожна людина рано чи пізно потребує чиєїсьдопомоги. Ми часто потрапляємо в «духовну пустку»,стараємось закритись від всіх чи просто втекти набезлюдний острів, де нас ніхто не буде турбувати.Проте життя християнина полягає у постійномусвідченні Христа. Він є Той, Який нам дає нашежиття, проте часто людям так важко підкоритись Йоговолі.

Будучи ще малим, мав змогу бачити перші проявипокликання сестри Анни до чернечого життя.Звичайно, тоді це було важко зрозуміти, протеинколи один вчинок, один рух може намзакарбуватись на ціле життя. Саме таким моментомбула спільна вечеря у родинному селі батька Анни,коли вся родина разом колядувала. Її очі булинаповнені неземним щастям, яке «цій школярці недавало спокою, а ніби штовхало на щось героїчне».Так, вона ніколи не була в центрі уваги, дуже малоговорила, проте цей спокій допомагав людям змінитисвоє життя, змушував руйнувати злобу іневпевненість тих, які часто не розуміли своїхвчинків.

Буває, що мученики гинуть, щоб навернулисягрішники. Смерть мучеників відкриває можливістьнавернення для засліплених. Це часом є незрозуміле,проте ми самі спричинюємо смерть мучеників, колиживемо у помилках і не хочемо їх визнавати, коли неберемо на себе відповідальности за гріхи. Господьчерез таких, як сестра Анна, вчить стриманости івитривалости. Він вказує, що треба щось змінювати усвоєму житті. Хоча сестра відійшла до дому Отця,проте приклад її життя залишається донинісвоєрідним знаком, який вказує дорогу до Бога. Нехайслова Анни будуть прикладом для наслідування, якийне дозволить нам відлучитися від Бога чи зректисяЙого!

«…Не відкинь мене, Ісусе. Я довіряю Тобі!»(с. Анна Глова)

ІІІввваааннн ГГГлллооовввааа

ПППррриииммміііттткккиии:::1 Значна частина інформації, поданої у цій статті, використана зкниги про сестру Анну Глову (СНДМ), яку впор. с. Юлія Фляк(СНДМ).

На галицькому Поділлі, над рікою Стрипою наПідгаєччині, посеред пахучих гаїв і лісів, назелених левадах лежить село Зарваниця. Воно

з давніх-давен славне і знане в усій Галичині зчудотворної ікони Матері Божої. Рік-річноприходили туди тисячі паломників, аби помолитисьперед чудотворною іконою Пречистої Діви Марії іпросити її помочі, опіки і покрова.

Про початки села Зарваниця збереглись поміжлюдьми два перекази. Один переказ про постанняЗарваниці оповідає, що колись дуже давно прийшлисербські ченці на те місце, де сьогодні розташованаЗарваниця. Поселившись тут, із часом вибудували надджерелом невеличку дерев’яну церковцю на честьПресвятої Трійці. Незабаром і люди осідали всусідстві монастиря, й так постало село, що його відченців-сербів названо “Сербаниця”, а відтак ця назвазмінилась на Зарваниця.

Инший переказ більш правдоподібний і поетичнооспіваний нашим галицьким поетом В. Щуратом. Осьпочаток переказу:

“З татарських рук приймав смерть Київ.

Чого живцем вогонь не виїв,

Iшло під меч, йшло в неволю,

Втік лиш один чернець на волю.. .”

Зайшов він аж на галицьке Поділля, і вкінці спинивсяу лісах над річкою Стрипою, бо не було сили йтидалі. . . Була темна літня ніч, як чернець змучений

Зарваницькачудотворна ікона

Божої Матері

Таїнство ікони

28

тяжкою і довгою дорогою, спраглий, голодний і зпораненими ногами, впав у знесиллі над рікою.Відпочивши, пішов до річки, напився води і обмивсобі рани, відтак клякнув, зложив руки до молитви і,звернувши очі до неба, молився.

“О, Ти, що в най прикрішій хвилі

Ведеш усіх до свого Сина,

Моя Провіднице Єдина,

Вкажи мету моїм дорогам,

Моїм стражданням і тривогам.. .”

Помолившись і заспокоївшись надією на помічНебесної Неньки, чернець положився на траві йзаснув. Рано, вставши зі сну, він любувався чарівноюкрасою природи. Раптом недалеко зауважив якийсьблиск. Пішов туди і знайшов сяючу ікону Пречистої,яка стояла над джерелом чистої води. Чернець клякнувперед іконою і молився гаряче, а по молитвіпризадумався над своїм сном. Він бачив у сні, якМати Божа зійшла до нього, а довкола Неї — ангели.Чернець упав перед нею на коліна і підніс руки вгору.Вона подала йому свій омофор і ним піднесла його.

“. . .Отут зрівнявся я з метою! —

. . .Тут я молитись буду,

Щоб на всяк час для всього люду

Моя мета — метою стала,

А місце, де крізь сон зарвала

Край риз святих слаба десниця,

Нехай назветься — Зарваниця”.

Згодом чернець побудував на тому місці каплицю і вній примістив чудотворну ікону Матері Божої. Білянеї постало велике село Зарваниця. Цей переказ пропостання Зарваниці ближчий для нас, а йогоправдивість стверджував би ще й переказ протеребовлянського князя, що заблудив на ловах, а,блукаючи, занедужав. У блуканині зустрів чоловіка,який сказав йому, що недалеко живе пустельник, якиймає чудотворну ікону, а з-під каплички б’є джерелоцілющої води. Люди з різних сторін ідуть туди. І хтопомолиться перед іконою і нап’ється тієї води, тойстає здоровим.

Чоловік радив князеві вибратися туди, щоб у МатеріБожої виблагати собі здоров’я. Князь послав слуг,щоб привели пустельника з іконою і водою. Алепустельник сказав князівським слугам: “Якщо князьхоче бути здоровим, нехай сам приїде до ікониПречистої Діви Марії”. Вибрався князь сам. Йомуназустріч вийшов пустельник, виніс ікону, освятивводу, дав напитися князеві, і князь чудом, в однійхвилині, став здоровим. Переказ не каже, який це бувкнязь, але з обставин і часу втечі ченця бачимо, що цемусило статися тільки після татарського нападу наУкраїну, отже то міг бути князь Василько абокотрийсь инший із Романовичів.

Обидва перекази говорять про дуже давнєпоходження чудотворної Зарваницької ікони

Богоматері, і її початок сягає, напевно, XIII століття.Та не тільки перекази, але й історичні запискивказують на давнє походження Зарваниці ічудотворної Зарваницької ікони Матері Божої. З тихзаписок знаємо також і про напад турків наЗарваницю, про спалення церкви, монастиря і села.Та на пожарище знову повернулися ченці й люди,поставили церкву і монастир. Однак і ця церква пішлаз вогнем, на її місці стоїть сьогодні хрест, а новумуровану церкву поставлено в 1754 р. у вигляді хрестав иншому місці. Під час першої світової війни згорівмонастир.

Чудотворну ікону Божої Матері перенесено з каплицінад цілющим джерелом до мурованої церкви. Вонатепер приміщена над лівим бічним престолом. Тамсяє серед золотих і срібних дарів, зложених у подякуза одержані чудесні ласки. На місці давньоїдерев’яної каплички над джерелом стоїть сьогоднімурована капличка, а з-під неї й далі б’є джерелосвіжої, здорової води і наче представляє ті джереланебесних благодатей, які невидимо спливають зікони Богоматері на всіх, хто перед нею Божу Матірпомочі просить.

В 1867 р., за тодішнього пароха Зарваниціо. Порфирія Мандичевського, коронованочудотворну Зарваницьку ікону Богоматері короною зРима, а кардинал Іван Сімеоні виєднав у тодішньогоПапи Пія IX відновлення відпусту для всіх, хтовідвідає Зарваницьку церкву, висповідається, приймеСв. Причастя і помолиться в наміренні СвятішогоОтця. Відпуст починається на Вознесіння Господнє ітриває у всі неділі і торжественні свята до ПокроваПречистої Діви Марії включно.

В 1742 році був у Зарваниці тодішній митрополитАтаназій Шептицький. Молячись перед чудотворноюіконою, уклав прекрасну молитву до Матері Божої вЗарваницькій іконі. В тій молитві виявляє найглибшепочитання до Богоматері та між иншим каже:“. . .Отже, недужі за Твоїм посередництвом видужують,горем прибиті зазнають полегшення, всі, що Тебе вмолитвах почитають і Твого Покрова шукають,отримують від Тебе благодаті. . .”

За інтернет-матеріялами підготував

ОООлллеееггг РРРууужжжииилллооовввиииччч


П о е з і я

ЖЖЖиииттттттяяя бббеееззз БББооогггааа ––– ууу пппеееккклллооодддооорррооогггааа

Життя – це лиш коротка мить,Не завжди є вона щаслива.А ти розмінюєш цю мить

На щось мінливе та шкідливе.

Розмірюєш увесь свій деньТи по хвилинах і секундах,Знаходиш час на Інтернет

Та робиш купу справ марудних.

І віртуальні друзі всі,Такі незнані у реалі,

Коли опинишся в біді –Вони умить стають несправжні.

Тебе ще манить инший друг,Його пультом ти управляєш.Вбиває він твій світлий дух

І негативом заряджає.

Коли ж набридне все тобі,Ти чарку біля уст тримаєш

І шкоду завдаєш собі,Що навіть ти не уявляєш.

Коли ж і це не помага,Є инший підлий в тебе друг –

Тебе він сильно притягаІ вводить він у инший круг.

Чому не серцем думаєш,А хтивістю й бажанням?І духа сильного не маєш,А піддаєшся умовлянням?

Чому ж не звернешся до БогаІ не попросиш допомоги?Із Ним лиш буде перемога,

І світла жде тебе дорога.

ГГГрррииинннььькккіііввв ООО...

***

Всі люди ангели- а крила їх любов

Любов до ближнього й до Бога

Нам дані щоб літати вміли ми

І в рай нам була легшою дорога

Бог дав їх нам немов один з дарів

І хоч-не хоч від того не сховатись

Втрачаючи хоча б одне крило -

у рай ми мусим пішки добиратись

***

Молитва є мовою наших сердець

Ми з Богом говоримо ними

Чому ж так багато у світі живе

людей із серцями німими?

***

У тиші сірих буднів місто спить

І сніг позамітав дахи будинків

Життя кудись біжить, кудись спішить

Шалено так, не роблячи зупинки

Прекрасне місто , хоч таке німе

Німе не зовні , а у середині -

Душі людей мовчать! А вітер дме... .

І навкруги гудуть, гудуть машини

А люди йдуть і очі їх пусті

Їх душі будні снігом замітають

Вони живуть для чогось у житті

А от для чого - цього вже не знають

Збудіться люди! Душі розбудіть!

Відкрийте очі! Ну хіба так можна?!

Життя іде повз вас, воно спішить

Для чого ж дана вам хвилина кожна...?

ОООлллееенннааа ЛЛЛааазззооорррииищщщаааккк

29

30

Радіо «Воскресіння»УУУ щщщооодддееенннннниииххх вввииипппуууссскккаааххх:::

--- ііінннтттееерррввв’’’ююю ззз єєєпппиииссскккооопппааамммиии,,, сссвввяяящщщееенннииикккааамммиии рррііізззннниииххх кккооонннфффееесссіііййй,,, вввііідддооомммииимммиии рррееелллііігггііійййнннииимммиии тттааасссуууссспппіііллльььнннииимммиии дддіііяяячччааамммиии;;;--- рррееепппоооррртттааажжжііі ззз нннееепппееерррееесссііічччннниииххх пппооодддіііййй жжжиииттттттяяя ЦЦЦееерррккквввиии;;;--- дддууухххооовввнннііі пппооовввчччааанннннняяя,,, рррооозззпппооовввііідддііі пппрррооо вввііізззааанннтттііійййсссььькккиииййй тттааа лллааатттииинннсссььькккиииййй цццеееррркккооовввнннііі оообббррряяядддиии,,, СССвввяяятттіііТТТааайййннниии,,, рррааадддіііооовввееерррсссіііїїї сссууучччааасссннниииххх бббооогггоооссслллооовввсссььькккиииххх пппрррааацццььь;;;--- зззнннааайййооомммссстттвввооо ззз лллііітттуууррргггііічччннниииммм рррооокккоооммм;;;--- рррооозззпппооовввііідддііі пппрррооо мммиииссстттееецццтттвввооо ііікккооонннооопппииисссууу,,, сссааакккррраааллльььнннууу ааарррхххііітттеееккктттууурррууу,,, цццеееррркккооовввннниииййй ссспппіііввв тттааа мммууузззииикккууу

СССЛЛЛУУУХХХАААЙЙЙТТТЕЕЕ РРРАААДДДІІІООО «««ВВВОООСССКККРРРЕЕЕСССІІІННННННЯЯЯ»»»ПППеееррршшшааа пппрррооогггрррааамммааа УУУкккррраааїїїнннсссььькккооогггооо рррааадддіііооо РРРааадддіііооо «««ЕЕЕкккооо---FFFMMM»»»Четвер 22.30 Пн-Пт 6.00, 15.40, 19.40 ; Сб, Нд 7.00, 17.00Неділя 19.45 год. РРРааадддіііооо «««ЗЗЗааахххіііддднннааа СССтттооолллииицццяяя»»»

УУУ мммееерррееежжжііі ііінннтттееерррнннеееттт::: http//www.rr.lviv.uaНННааашшшааа ааадддрррееесссааа::: вул. Євгена Озаркевича, 4, м. Львів, 79016, УкраїнаТел.: (0322) 74-23-03, факс: 297-08-75

РРРааадддіііооо «««ПППрррооомммііінннььь»»» Середа 18.15

МММооолллииитттвввиии дддллляяя тттиииххх,,, хххтттооо нннеее мммаааєєє чччааасссуууАнрі Брунель

У цій невеличкій книжечціАнрі Брунель – письменник іжурналіст – пропонує різнімолитви: коротенькі й довші,серйозні й жартівливі,прозові й поетичні…

Усі вони під різним виглядомховають те саме обличчя –обличчя Божої Любови, іможливо саме ця книжечкадопоможе знайти час, якогонам так не вистачає – час намолитву. . .

РРРіііккк вввииидддааанннннняяя::: 2009КККііілллььькккіііссстттььь ссстттоооррріііннноооккк::: 88ЦЦЦііінннааа::: 9.90 грн.

РРРіііккк вввииидддааанннннняяя::: 2009КККііілллььькккіііссстттььь ссстттоооррріііннноооккк::: 164ЦЦЦііінннааа::: 19.90 грн.

ФФФіііяяялллкккааа нннааа пппііівввнннііічччнннооомммууу пппооолллюююсссіііБруно Ферреро

Загублену золоту монету можназнайти за допомогою свічки, якакоштує лише кілька копійок, анайглибшу правду можна пізнатизавдяки простій оповіді. Черговакнижка Бруно Ферреро допоможепізнати одвічні істини через цікавій захопливі розповіді.

Ця книжка – збірка історій, якіслід розказувати дітям та молодіпід час катехизації і формаційнихзустрічей. Перед кожною історієюподано вступ, що пов’язує її з конкретною ситуацією, післяцього йдуть поради щодо ведення діялогу з дітьми.

Пн, Чт, Пт 10.35 год Вт 6.30, 10.35 год. Ср 10.35, 14.05 Субота 15.40 год. Неділя 8.45 год.

Редакційний колектив журналу «ПізнайПравду» засилає найсердечніші словапривітання з нагоди Нового Року та РіздваХристового добродіям Зеновію та Вірі Кузилків,які своєю матеріальною підтримкою посприялитехнічній оновленості нашого часопису.Нехай новонароджене Дитя-Ісус зійде уВифлеємські ясла Ваших сердець, та сповнитьїх невимовною радістю, Божим миром та всімаземними і небесними ласками.Веселих Вам свят!

Дорога до щастя

Documents