ХТО ЦЕЙ ЧОЛОВІК?

агатьох людей протягом усього земного життя Ісуса Христа турбувало єдине питання: хто цей

Чоловік? Учні запитували один одного: хто цей, що й море і вітер коряться Йому? (Мрк. 4:41). Фарисеї не хотіли прийняти Божої правди і лише повторювали: «Ми знаємо, що грішний отой чоловік...» (Ін. 9:24). Гордість і заздрість застелили їм очі, щоб побачити в Ісусі більшого, ніж просто чоловіка. Цар Ірод, «зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, випитував у них: де має Христос народитися? Вони ж відказали йому: «У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з’явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський»» (Мт. 2:4-6). Іроду прямо було сказано, куди саме (згідно древнього Божого пророцтва) прийде Спаситель, Цар Ізраїлю, Христос. А він віддає наказ убити Месію. Настільки спрага влади, слава людська затьмарили його очі й розум, що він повстав на Бога Ізраїлю.

Одного разу первосвященик Ізраїлю прямо запитав Ісуса: «Чи Ти – Христос, Син Благословенного?» (Мрк. 14:61). Ісус відповів: «Я! І побачите ви Сина Людського, що сидітиме по правиці сили Божої, і на хмарах небесних при-ходитиме!» Тоді первосвященик роздер свій одяг, прий-нявши відповідь Ісуса за богохульство! Гріх засліпив очі священиків Ізраїлю і зробив їхні серця міцнішими каменю, вони геть-чисто забули (чи не хотіли розуміти) пророцтво Ісаї про Месію (Іс. 53:1-6): «Хто нашій спасенній тій звістці повірив, і над ким відкривалось рамено Господнє? Бо Він

виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати! Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хворобами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його... Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми вважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразками й мучив... А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був...».

А ми вважали, а ми думали... Ісус народився в брудному хліву, пройшов від народження шлях принижень і страж-дань, щоб по праву зайняти місце вічного Первосвященика, Котрий «може співчувати нам у немощах наших» (Євр. 4:15). «Господи, ти хіба розумієш мій біль і страждання?» Запевняю, що Христос розуміє, тому що Він через це пройшов, перетерпів біль і страждання сповна. Ніхто у вічності не зможе чимсь дорікнути Ісусу Христу, що Він щось не зробив для нашого спасіння. Він зробив усе досконало. Христос добровільно залишив славу Небес, ту славу, про яку людський розум не може помислити чи уявити. Найсвятіший Бог прийшов у грішне середовище, яке по суті неприйнятне святій Божій природі. А Він не тільки не погребував, а ще й прийняв знущання та гоніння від негідних грішників. Він добровільно став рабом, хоч міг їздити на золотій кареті, мати абсолютну світську владу, але він пішов по шляху приниження, страждання і добровільно прийняв ганебну смерть. Напевно усієї вічності мало, щоб зрозуміти величний подвиг Христа, вчинений заради нашого спасіння.

«Воістину цей чоловік – Син Божий!» Ці слова сказав військовий чоловік, який керував розп’яттям Ісуса Христа: «А сотник, що насупроти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: Чоловік Цей був справді Син Божий!» (Мрк.15:39). Римський воїн, серце якого здавалося було твердішим від каменю, скільки раз

він бачив, як помирають люди, але так ніхто ніколи не вмирав, як цей Чоловік! Страждання і смерть Ісуса Христа розтопили серце твердого римського вояка.

Дорогий друже, я задаю собі й тобі запитання: Кого ми бачимо в Ісусі Христі, про Якого нам розповідають євангелісти? Немовлятко в яслах? Просто чоловіка? Нехай і видатного... Чи ми можемо сказати разом із сотником: «Воістину цей чоловік – Син Божий!» Вічний Бог, що втілився (прийняв на себе немічне людське тіло). Я задаю собі й кожному запитання: невже для того, щоб побачити в Ісусі Христі не просто людину, чи дитину в яслах, а Сина Божого, потрібно спочатку розіпнути Його?

Хочу закінчити цю статтю словами апостола Павла з Послання до Євреїв (3:1): «Отож, святі брати, учасники небесного покликання, уважайте на Апостола й Первосвященика нашого сповідання, Ісуса!». Сподіваюся, що ця замітка послужила, щоб зауважити на це. Але це тільки теорія, а практика можливо вже для когось настане відразу після прочитання цієї статті. Благословення вам, дорогі брати та сестри. Будемо міцно й неухильно триматися сповідання нашої віри, тому що вірний Той, Хто обіцяв (Євр. 10:23). Амінь.

Петро Українець.

ЖИВА НАДІЯ«Бог з великої Своєї милості відродив нас до Живої Надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3

Квітень - червень 2013 р. Безкоштовна християнська газета № 2 (71)

Б

Дорогий читачу!Поспішаємо поділитися з тобою

найвеличнішою радісною звісткою, яка будь-коли була на цій землі: «Ісус Христос воскрес! Христос воістину воскрес!»

Перемога звершена! Той, Хто переміг пекло Своєю смертю, заступившись за тебе, воскрес!

Він вічно живий і заступається за тебе на Небесах (Рим. 8:34). Алілуя! Ісус Христос воскрес!

Нехай відгомін радості Його славного Воскресіння наповнить і твоє серце радістю, миром і повнотою життя! Нехай ця євангельська звістка долине до кожного, хто ще не пізнав Божої Істини! Христос переміг і дав цю перемогу й нам, щоб ми поверталися від гріховної пітьми до світла Божої правди й святості, від смерті до життя, тому що Христос живий, Він воскрес!

Будьте благословенні в ці радісні дні Христового славного Воскресіння, тому що Христос вічно живий, Він воістину воскрес!

Редакції газети “Жива Надія”,радіопередачі “Жива Надія”.

«І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!» (Дії 4:33). Свідчення про воскресіння містить у собі не просто повідомлення про те, що Христос воскрес, а засвідчення того, що воскреслий Христос зробив особисто в моєму житті. Те, що я пережив, чому я – свідок! Я не стояв у хреста, як мати Ісуса, чи як учень Іоанн. Я не був у пустому гробі, де поклали тіло Ісуса, як апостол Петро. Я не зустрів воскреслого Христа, як Марія Магдалина. Але я особисто пережив таке, що можу з упевненістю сказати: безсумнівно, Христос живий! Він воскрес! Вже 20 років минуло відтоді, коли я вперше почув проповідь Євангелії про те, що Христос – живий Бог, що віра в Бога – не релігійні обряди, а живе спілкування з Ісусом Христом. Тоді я задав собі запитання: «Якщо все, що написано в Біблії – правда, то невже ж я такий безумець, що залишуся осторонь цієї правди?!» Я мав сумнів: як Бог почує мене серед мільйонів інших людей

ІСУС ХРИСТОС ВОСКРЕС!

ХРИСТОС ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!на землі? Але одного разу вночі на кухні я схилив свої коліна і в молитві звернувся до незнаного й невидимого Бога з проханням, щоб Бог відкрився мені. І сталося чудо! Я пережив такий доторк благодаті (про яку оповідають Апостоли), що впродовж наступних днів мовби й землі не торкався – так легко й приємно було мені. Коли я ледь згадував ім’я Ісуса (лише подумки), тепла хвиля цієї благодаті огортала мене всього, до мозку кісток. Христос мовби говорив мені: «Ти сумнівався, чи Я почую тебе, але ось Я тут – з тобою, Я тебе чую й оберігаю!» Я розумів, що мені потрібно покаятися, бо так заповідав чинити Христос і Апостоли (Мт. 3:2, Дії 3:19). На одному з богослужінь у мене було відчуття, що якщо я нині не покаюсь, то вийду з цього зібрання і впаду мертвим. Я встав і сказав, що не хочу жити так, як жив раніше, хочу, щоб Ісус Христос змінив моє життя, простив мої гріхи. Мені важко було сказати ці слова, але сталося чудо: усі присутні на тому служінні стали молитися, я ж став сильно плакати, так

продовжувалося декілька хвилин і на-решті я пережив таке полегшення, мовби важкий тягар спав з моїх плечей. Я явно відчув, як Христос знімає гріховний тягар! Тоді мені було 27, зараз 47, але так чітко й яскраво стоять ті події у моїй пам’яті. Потім були нові переживання: хрещення Духом Святим, водне хрещення, явні відповіді Божі на ті чи інші потреби. Душа моя заспівала римами в прямому змісті. Я складав вірші і співав їх на власні мелодії. Воскреслий Ісус Христос воскресив мою душу до нового життя! Справжнього життя, наповненого істинним змістом. Заради цього варто жити й боротися! Я розумію, що ці мої слова не всім зрозумілі, хтось можливо вважатиме це безумством, сектантством, фанатизмом. Кожен має право думати так, як хоче, але я тоді пережив реально живого Бога і мені вже не потрібно було, щоб хтось мені говорив про Бога, я сам пересвідчився в тім, що Христос – живий Бог! По наївності своїй я тоді думав, що усі люди навколо стануть віруючими, християнами, такими, як я, або тими, хто переживуть благодать Божу значно більшу, ніж я. Бо ж так вільно скрізь стало звіщатися Слово Боже (часи атеїзму й духовного невігластва минули), всі можуть почути й прийти до Христа! Але не так сталося, як думалося. Нажаль, дуже мало людей серйозно відгукуються

на Божий поклик. Це ще більше приводить мене до почуття глибокої вдячності Богові, що Він покликав саме мене, бо я ж нічим не кращий за інших людей, а Господь мені відкрився! А стільки розумних і мудрих людей навколо живуть і роки їхнього життя швидко збігають до кінця, а вони не поспішають робити кроки віри до Христа. За 20 років я не знайшов якоїсь хиби чи брехні у вченні Ісуса Христа, щодня пересвідчуюсь, що в Біблії написана щира правда для людей, щоб вони дізналися про правду, вірували в правду і жили цією правдою. Щиро дякую Богові, що Дух Святий вдихнув в моє серце віру! Я не шукав Бога, а Він знайшов мене і дав чудову нагоду реалізувати Божий талант (потенціал віри) в служінні Богові та людям.

Геннадій Андросов, редактор газети «Жива Надія».

СВІДЧЕННЯ.Ірина Нелюбіна, 23 р., смт. Чорнухи,

Полтавщина.Тел. 050-060-47-10.

ише сім років тому я нарешті ввірила своє життя у надійні Господні руки, хоч починалося

моє знайомство з Богом ще з дитинства. Воно пройшло в мальовничому курортному містечку Судак на південному березі Криму. Мій батько хоч і не заперечував існування Бога, проте був байдужим до віри в Ісуса Христа. А тим часом на Рівненщині за нашу сім’ю постійно молилася бабуся (мама моєї мами). Приїжджаючи до неї на канікули, я чула розповіді про невідомого мені Бога, разом з бабусею ходила на богослужіння, проте не приймала Ісуса до свого серця.

Роки йшли, я підростала. Моє дитинство було непростим, бо тато зловживав алкоголем. Я і мій молодший братик виростали у постійному страху, що батько нап’ється знову. Я швидко подорослішала, знайшла собі друзів на вулиці і вже у десятирічному віці спробувала цигарки, а потім ці ж самі друзі запропонували мені спиртне... Так помалу світ мене поглинав і тягнув у пекельну безодню гріха. А на Рівненщині за мене й мою сім’ю продовжували возноситись до Божого престолу молитви моєї бабусі. І вони були почуті нашим люблячим Творцем…

У грудні 1999 року Господь явив до нас Свою безмірну любов і милість, вивівши нас вночі неушкодженими з палаючого будинку. Від запаху диму і тріскоту шиферу прокинулась моя бабуся (мама батька) і збудила тата. Батьки зреагували швидко і вже через декілька хвилин ми з братиком, перелякані і роздягнені, але закутані в ковдри, стояли на вулиці, з жахом споглядаючи на палаючий будинок. Ця картина, напевно, залишиться у моїй пам’яті на все життя... Тоді я образилася на Бога, бо своїм дитячим розумом не могла зрозуміти, чому з нашою сім’єю трапилася така біда! Тільки зараз я розумію, що через цей пожар Господь ще більше звузив нашу дорогу, щоб спрямувати наше життя до пізнання Божої правди і таким чином відвести нас від вічної загибелі, де пекельне полум’я ніколи не згасне (Мрк. 9:43-48). Краще постраждати так, ніж отримати вічні пекельні страждання! Ця подія сприяла тому, що ми виїхали жити на Рівненщину. Бог поклав бажання у наші дитячі сердечка покинути тепле море і поїхати жити у село, і нам вдалося вмовити й тата. Це було досить непросто, оскільки тато родом з Уралу, і перспектива їхати жити туди, де всі розмовляють українською, його лякала.

Через півтора року після нашого переїзду у с. Ільпінь Здолбунівського району мама почала відвідувати

богослужіння місцевої церкви і невдовзі покаялась. Я пішла до церкви слідом за нею. Пройшло ще три роки, доки я повністю відкрила Господу своє серце. Саме тоді я зрозуміла: все, що довелося пережити нашій сім’ї – це Божий план нашого спасіння. Слава Йому за це! Господь явно працював і над серцем мого батька: після переїзду він з

легкістю покинув палити цигарки, хоч почав курити ще з юначих років. Для всіх це було просто дивовижним.

У липні 2007 року я заключила з Господом заповіт і пообіцяла, що все своє життя буду служити лише Йому одному. Півроку потому Бог хрестив мене Духом Святим. Ось, здавалося б, і все, я тепер спасенна і можна жити, прославляти Бога і бути впевненою у блаженній вічності з Богом. Але я постійно щось шукала, мене переслідувало відчуття, що я роблю дуже мало для Бога. Я вважала, що можу і повинна робити значно більше. З такими думками я прожила цілих сім років і у 23-річному віці чітко відчула у серці поклик Божий до Його праці в християнській місії. Я вирішила, що моє життя не належить мені, воно належить Тому, Хто живе у ньому (1 Кор. 6:19-20). Христос вивів мене з вогню, дарував нове життя! Чи ж я можу тепер легковажити своїм життям? Ні! Я повинна ще й іншим людям розповісти про Спасителя Ісуса Христа! Я молилася: «Ісусе, тепер вже не я живу, а Ти живеш в мені. Я хочу виконати волю Божу, пошли мене туди, куди Ти хочеш...». Дякуючи Богові, сьогодні я – місіонерка, труджуся для слави Божої у с. Білоусівка Чорнухинського району. У церкві Чорнух несу служіння вчителя недільної школи. Це лише початок, а попереду багато праці, планів і мрій... Але у мене одне головне бажання, аби все робити згідно Божої волі, бо ми не знаємо, що краще для нас. Виявляється, навіть пожар може сприяти тому, що наше життя зміниться на краще. Якби ми залишилися в Криму, хтозна чи стала б я віруючою, чи пізнала Бога? Тому слава Господу за все!

Дорогий читачу, можливо ти думаєш про те, що щось у твоєму житті не так, і щось потрібно радикально змінювати, але не знаєш як? Звернися до Бога у простенькій молитві і попроси в Нього допомоги. Ти будеш бачити Божу славу і силу у своєму житті. Немає прекраснішого шляху у житті, ніж той, який пропонує Христос! Він має для кожного з нас щедре благословення і щасливу долю, а все, що залишається нам – прийняти цей дар від Отця Небесного.

СВІДЧЕННЯ.БОЙЧУК Лілія Аркадіївна, 23 р.,

с. Репужинці, Заставнівський р-н, Чернівецька обл., 59414.

Тел.: 097-463-26-52. E-mail: AnaJins@yandex.ua

народилася на Буковині, у християнській сім’ї.

Виростала в атмосфері любові й добра, де завжди лунало Боже Слово, де батьки вчили мене поважати людей. Замість дитячих казок батьки (а особливо дідусь) розповідали мені біблійні історії. Я закохалася в біблійних героїв! Не раз уявляла себе в лев’ячій ямі з Даниїлом, перемагала з Давидом Голіафа, з Йосипом служила фараону. Особливо мене вразила історія цариці Естер. Я так хотіла

бути подібною до неї… Вивчивши літери, одразу прочитала дитячу Біблію. Прочитавши про життя Ісуса Христа в Новому Заповіті, я усім серцем полюбила свого Господа. І вже в дитинстві вирішила служити Богу, цілком присвятивши своє життя Ісусу Христу. З десятирічного віку почала писати вірші про Бога, для Бога і на славу Божу.

З дитинства мене захоплювала професія медика. Тому (після закінчення середньої школи) вступила до чернівецького медичного університету. Ще до вступу вирішила вчитися, не даючи ніяких хабарів, вважаючи це гріхом. Спочатку було важко: фізично й духовно. Насамперед, зустрілася з різними труднощами через мою віру в Ісуса Христа. З першого дня я не приховувала те, що віруюча і щиро просила Бога, щоб Він дав мені сили та мудрості бути світлом Божої правди скрізь, особливо серед своїх одногрупників. Спочатку вони не розуміли моєї поведінки: чому поводжуся не так, як усі. Були насмішки, образи. Нерідко поверталась із занять в сльозах. Було боляче на душі від того, що мене не розуміли, насміхались. Вдома, молячись, просила в Бога підтримки. Насамперед, я просила Господа зберегти любов і повагу до одногрупників, не таїти на них образу, а навпаки – благословляти й молитися за них. І мої молитви дали позитивний результат. Згодом деякі з них мені казали: «О, як би хотілося нам бути такими як ти, поступати й жити так, як живеш ти…». Я дякувала Богу, що Він мені допоміг пронести Його світло через всі роки мого навчання. Я не поплила за брудною течією світського життя, за тілесними пристрастями (хоч було нелегко).

Ні для кого не секрет, як у наш час здаються екзамени. Я розуміла, що своїми силами на хорошу оцінку іспит скласти не завжди реально. Мої однокурсники швидко вирішували це питання за рахунок хабарів, подарунків. А я, мов Давид на Голіафа, йшла на екзамен з вірою в Бога. Не раз ворог хотів розбити мою віру й надію на мого Господа. Був тиск й з боку однокурсників: «Як ти думаєш здати цей екзамен, на кого ти надієшся? Тебе ж задавлять!» Фактично я одна (з цілого курсу) попередньо не домовлялася про добру оцінку. Спочатку моя віра хиталася, я переживала, сумнівалася. Щиро просила підтримки в Бога, за мене також молилися мої рідні. Одного разу, коли я сумнівалася, Дух Святий промовив в моєму серці: «Ти ж служиш такому всемогутньому Богу! Твій Бог мудріший від усіх доцентів і професорів Землі, Він керує всім Всесвітом, то невже в Нього немає сили допомогти тобі в цій ситуації?..» Відтак я навчилася довіряти Богові, віддаючи ті чи інші складні ситуації, що з’являлися на моєму шляху, в Божі руки. Я переконалась, що той, хто надіється на Бога, ніколи не буде посоромлений.

Я благополучно закінчила навчання, зараз працюю і також постійно скрізь бачу Божу руку, якою б складною не була та чи інша ситуація (Небеса завжди показують вихід). Історій про це в мене багато. Усього не напишеш. Якщо хто бажає, ми б могли поспілкуватися про це в окремій розмові.

На закінчення хотіла б побажати студентам одне: не соромтесь своєї віри в Бога! Розказуйте про Живого Бога, а найбільше: своїм щоденним життям свідкуйте іншим людям про Господа. Будьте світлом серед своїх одногрупників, викладачів, і Господь ніколи не залишить вас! Довіряйте Йому, надійтеся на Нього, виконуючи Божі Заповіді. Щоб через вас могли отримувати благословення й ті, хто біля вас. А головне: не пристосовуйтесь до цього грішного світу, а будьте воїнами Христа! Світ потребує таких людей, як страва – солі. Рясного Божого благословення вам, дорогі студенти – християни. Божої мудрості вам у ваших стараннях! Тому, хто любить Бога, все сприяє на добро!

2 КВІТЕНЬ - ЧЕРВЕНЬ 2013 р., №2«ЖИВА НАДIЯ»

Я

Л

«Христос вивів мене з вогню...»

ПОДЯКАЯ дякую, Христе, за кожен день,Прожитий мною з милості Твоєї;Що, мов зіницю ока, бережеш,Зовеш мене дитиною Своєю.

Я дякую за Твій Голгофський хрест,За перемогу, смертю там здобуту,За воскресіння, що на третій деньТи довершив задля спасіння людства. Ліля Бойчук.

СВІТЛЕ ВОСКРЕСІННЯЯблуневим цвітом, клекотом лелекиТравень величаво вже прийшов до нас,Ліс дарує щедро запашні букети,І душа радіє в цей весняний час.

Вітерець розносить дивні аромати,Сонечко ллє світло з чарівних небес,Ніби все навколо хоче нам сказати,Що Христос із мертвих в третій день воскрес.

Воскресіння світле нам дає надіюНа блаженство славне в вічних небесах;І сьогодні в світі я така щаслива,Що Христос воскреслий — мій до неба шлях.

На хресті Голгофи Він помер за мене,Втримати могила не змогла Його.Господа страждання й муки не даремні,Бо заради цього Він у світ прийшов.

Дух мій грішно-мертвий воскресив Спаситель,До життя нового душу пробудив,Плід Святого Духа міг щоб проявитися,Щоб ім’я Господнє славилось завжди. Л. Станкевич.

Идёт народ из Церкви благочинно,Неся в корзинках бережно кулич,Но лишь немногим знать дано причинуИ тайну Воскресения постичь.

Улыбки на благообразных лицах,Спокойно сердце, совершён обряд,Но о Христе распятом и воскресшемЛишь единицы правду говорят.

Со всех сторон звучит: “Христос Воскресе!”И эхом вслед: “Воистину Воскрес!”Но то, что Он сперва на крест вознесенЕдва ли вспомнят, им не нужен крест.

Обряд заслоном встал перед Распятым,Не может Он воскреснуть в их сердцах,В честь праздника, грехи поглубже спрятав,Они назавтра потеряют страх.

И снова с упоеньем грех, как воду,Они глотают, не желая знать,Что их гнилую, грешную природуИсправит только Божья благодать!

И лишь немногим (жаль, что лишь немногим)Удастся, словно в зеркало взглянуть,Увидев грех в душе, к себе стать строгимИ выбрать сердцем раскаянья путь.

И вот тогда, когда греха завесеНе заслонить уже Голгофский Крест,На радостный привет: “Христос Воскресе!”Душа поёт: “Воистину Воскрес!”

Наталья Дёмина.

БОЖИЙ ДАРСВІДЧЕННЯ. *

Матьора Іван Маркович, м. Кагарлик, Київщина.

ені 82 роки, народився в далекому 1930 році. Від самого народження довелося пройти

тяжкі випробування, зокрема пережити голодомор 1933 року. Бог нас тоді врятував. У нашій сім’ї була лише одна коза, але її молока нам вистачало аж на сімох! Таким чином ми не померли з голоду. Під час німецької окупації нашого села також було важко, я і моя мама в один день захворіли тифом (при відступі нас заразили цією хворобою окупанти). За десять днів мама перестала говорити. А в мене була висока температура, шкіра облізла на ногах і все волосся випало. Чотири дні мама не говорила, а потім у неї з’явилася мова, вона покликала мене і сказала: «Я вже, сину, йду до Господа, а тебе віддаю в Його руки. І скільки ти будеш жити на землі, ти повинен допомагати людям, сиротам, вдовам, приходькам, яких зустрінеш у своєму житті. Щоб ти їх ніколи не залишив голодними. І ділився всім тим, що матимеш сам». Відтоді Бог мене береже.

Я закінчив усього два класи початкової школи, більше у мене не було можливості вчитися. Я пішов до голови колгоспу, і він виділив мені півбуханки хліба і літр молока, щоб я пас овець.

Я пам’ятав мамин заповіт і хотів знайти людей, які вірують у живого Бога. Я про це просив у Бога, і Він показав мені церкву. І я почав в юних роках ходити до баптистської церкви. Там мені один дідусь подарував Євангелію. Але невдовзі пресвітер дуже просив мене, щоб я не ходив до них, бо якщо влада дізнається, що я, такий молодий, ходжу до них, то йому дадуть не менше семи років ув’язнення. Та я не послухав його і продовжував ходити з паличкою, бо в мене в 15-річному віці стався інсульт. І досі одне око не розплющується так, як слід. За своє життя я мав багато хвороб, але завжди бачив допомогу Божу.

Одного разу до нас приїхав чоловік, який відсидів сім років за віру в Христа. Він запитав у місцевих віруючих, у кого є яка потреба. Я відізвався і сказав, що хочу прийняти водне хрещення, бо, як хрещуся, то Бог мене зцілить (у мене була така віра). Пресвітер баптистської церкви не дозволяв, щоб у нашому селі я приймав водне хрещення. Тому я з тим служителем пішов у напрямку сусіднього села за 9 км. Коли ж прийняв водне хрещення, то скинув з себе всі пов’язки і став здоровим!

Коли мені виповнилося 16 років, то мені сказали, що повезуть на навчання до залізничного училища, але завезли на шахту, де я змушений був ставити стойки в забої. Одного разу чотири години простояв під холодним дощем, тяжко захворів і мене поклали лікуватися в тубдиспансер. Я тільки риб’ячим жиром вилікувався.

Потім мене забрали служити до армії. В моїх призовних документах написали, що я – дезертир, бо ж віруючий. Через це мене спочатку дуже переслідували. Нарешті начальник штабу особисто викликав мене, щоб дізнатися хто ж я такий. Я сказав, що шаную Отця Небесного в ім’я

Ісуса Христа і через це терплю утиски. А він зізнався, що в нього мама теж віруюча і направив мене в полкову школу. Я звідти вийшов старшиною і три роки командував взводом. Але в армії не залишився, не хотів легкого хліба, тому поїхав працювати до колгоспу.

Одного разу у відрядженні дуже захотів пити, не попильнував і через вживання брудної води заніс собі лямблії до печінки. П’ять разів зондувався і на шостий раз лікарі сказали: «Хто буде його лікувати? В нього вже одна нога в могилі стоїть!» А я сказав: «Крім вас є ще Господь Бог!» Я попросив у них довідник терапевта, пішов від них і весь час молився. І Господь через об’явлення показав мені всі трави, які потрібні для мого лікування: «Ти себе будеш лікувати і людей будеш лікувати. Тільки знай, дарма отримав - даром і давай...». Це було дивовижне об’явлення від Бога! Трави зрощує Бог і всяка трава від Бога, і лікування травами – від Бога. Будь-яку хворобу можна вилікувати за допомогою певних трав, тільки важливо знати точний діагноз і які саме трави вживати і в яких пропорціях. Ми, коли читаємо Біблію, то розуміємо, що перший чоловік, який переніс операцію – це Адам, якому Бог вирізав ребро. Перший лікар-хірург – це Сам Бог. Зараз багато різних лікарів, я нікого не осуджую і ні на кого не нарікаю. Одне скажу: лікувати, бути лікарем – це дар від Бога. Якщо хто має такий дар від Бога, той – справжній лікар.

Через віру в Бога мене неодноразово викликали в райком, запитували: де твій Бог? Я ж запитував їх, чи й вони хочуть знайти Бога, якщо запитують мене – де Він є?.. З роботою у мене завжди були проблеми, викликали на бюро, а я кажу: «Хіба ви не знаєте, що я віруючий? То ж як можуть дві несумісні організації бути на бюро?» Але мене все одно садовили на стільці, потім випроваджували, коли складали протокол...

Я одружився і в мене народився єдиний син. Нажаль, на нього значно вплинула радянська школа атеїзму. Коли йому виповнилося 18 років, то він сказав, що хоче підвищити свій рівень життя, і для цього подав заяву для вступу в комуністичну партію, бо при тодішньому режимі неможливо було зростати по службовій драбині без партквитка. Він поїхав в Харківський інститут, але через два роки повернувся і з досадою докорив мені, щоб я не ходив до церкви, бо його через це виганяють з інституту. Сказав мені рішуче: «Як не покинеш церкви, то вбий мене, щоб я не мучився!» Я йому сказав: «Їдь в Харків, сідай на лавку навпроти інституту і до тебе підійде ректор і скаже, щоб ти йшов на заняття». Так і сталося. Коли син закінчив інститут, то його послали в Київ на посаду заступника прокурора. Він мусив зізнатися, що в нього батько віруючий, через що мав зайвий клопіт. Одного разу приїхав до мене з пістолетом, погрожував застрелити. Майже одночасно з ним приїхав один майор дякувати мені за зцілення дружини. Його дружина приїжджала раніше. В неї був гепатит. Я дав їй ліків із трав і вона повністю вилікувалась. І вони приїхали мені дякувати. Я сказав, Кому треба дякувати і той майор дуже дякував Богу. Це почув син, він був засоромлений.

Син одного разу йшов і раптово в нього підвищився рівень цукру. Де він тільки після цього не лікувався, нічого не допомогло. І тоді я сказав йому: «Синку, прийми Бога. Досить вже тобі противитися». І тоді він нарешті погодився і сказав: «Молись за мене і нехай церква молиться. Я

хочу бути з Господом!» Йому зробили операцію. За нього молилась церква, і Бог його зцілив. І після того він дав обітницю служити Богу.

Крім прийому хворих на дому, я займаюсь лікуванням в наркоцентрі в Кагарлику. У всіх наркоманів пошкоджена печінка, ноги гниють. Вони до мене приїжджають групами. Приїздять до мене різні люди, професори, доктор медичних наук приїжджав на консультацію. Буває такий наплив відвідувачів, що ніколи поїсти. Одного разу приїхали до мене кореспонденти з Києва. Хотіли побачити, як я лікую людей. Я кажу: «Підіть до усіх моїх сусідів і спитайте їх». То вони пішли до одного, а той розповів, як хворів на гепатит і пішов до лікарів, а вони тільки гірше йому зробили. Тоді він пішов до мене, і я дав йому ліки. Він їх пив, а потім прийшов до мене і каже, що все пройшло, нічого вже не болить. Інша сусідка каже, що в неї була алергія, та завдяки травам вона видужала. І так репортери всіх випитали... Бог дає здатність розуміти, в кого яка хвороба. У мене дуже багато медичної літератури, також книг по лікарських травах. Я дві години читаю Біблію, а потім дві години медичну літературу. Зараз мені досить тяжко працювати, зокрема у зв’язку з поважним віком. Молюся зранку, Бог дає силу для праці, зокрема в заготівлі лікарських трав. Я за літо заготовлюю сто видів трав. Сподіваюся й цього літа заготовити. Рясного Божого благословення усім вам, дорогі друзі. Здоров’я фізичного, а головне – духовного! Усе це може дати лише Господь, не людина. Маючи Божий дар, ми лише Божі слуги, а податель усіх благ – Ісус Христос.

* це свідчення записане зі слів Івана Марковича під час його відвідин м. Миргорода (санаторію «Слава») восени 2012 р.

«ЖИВА НАДIЯ»КВІТЕНЬ - ЧЕРВЕНЬ 2013 р., №2 3

М

СВІДЧЕННЯ.Валентина Шеремет,

вул. Космодем’янської, 76,м. Жашків, Черкащина.

за професією – вчитель музики. По житті завжди

була активною, приймала участь у всіх масових заходах школи, міста, району. Любила співати, декламувати вірші. Коли ж зі мною трапилося нещастя, я була вже заміжньою і мала двох синів. Моя хвороба для всіх стала несподіванкою, бо раніше я ніколи не хворіла. Через сильні кровотечі, головний біль, запаморочення я стала втрачати свідомість (як на роботі, так і вдома). Діагноз лікарів був для мене, як вирок: пухлина, яку потрібно оперувати. Чоловік потроху став від мене віддалятися. Він був молодим, гарним, а я ж стала хворою, немічною, а навколо було стільки звабливих молодиць. Ми розлучилися. Як тільки могла, я намагалася протистояти хворобі, але ніщо не допомагало: ні лікарі, ні церкви, ні бабки. Одного разу я втратила свідомість на робочому місці, прийшла до тями лише в лікарняній палаті, ніби крізь сон почула плач і благання синів: «Мамочка, не помирай!» Ці слова лещатами стисли моє серце, сльози туманили очі: я була ще такою молодою, невже ж прийшов мій кінець? Мені хотілося жити, та й кому потрібні будуть мої діти? Я так лежала в палаті й думала про своє життя, чомусь полинула думками в далеке дитинство. Згадала свою сусідку, бабу Настю, я любила бувати в її просторій, побіленій хаті. Баба Настя ставила мене на

коліна біля себе і довго молилася перед іконами, багато розповідала мені про Ісуса Христа. Я тоді мало що розуміла з її розповідей. У неділю я спішила на берег річки і дивилася, як віруючі, яких у нашому селі називали «штундами», сідали до великого човна, і зі співами переправлялися на другий берег, де була їхня церква. На нашій вулиці також жила одна така сім’я «штундів». Я любила бувати в них вдома. Коли до них приходили гості, я сідала в куточку і слухала їхні чудові пісні, розмови, молитви...

Ці мої спогади перервав лікар, який категорично заявив, що мене негайно потрібно оперувати. Він дав мені один день на роздуми. Я залишилася на самоті, несподівано для себе опустилася на коліна і стала молитися й благати Господа Бога, як уміла: «Господи, я не знаю, який Ти, я не знаю, як до Тебе правильно молитися, але я вірю, що Ти є. Почуй мене, Боже, оздоров мене, заради синів моїх, і я також так хочу жити…». Приблизно так я звершувала свою першу молитву від усього серця. Коли настав ранок і лікар знову запитав про моє рішення, то я відмовилася робити операцію, тим більше, що в мене не було коштів. Я написала відмову, щоб зняти відповідальність з лікарів. Виписалася з лікарні і пішла додому.

Був недільний ранок, я вирішила поїхати на базар. На автобусній зупинці сіла в автобус разом з віруючими сусідами, які їхали на святкове богослужіння. Вони запропонували мені йти разом з ними до церкви, а я мовби чекала на це запрошення і з радістю погодилася. Коли ступила на поріг церкви, то мої ноги стали, як ватяні, а всередині все похолонуло, я чомусь злякалася. Аж ось мене посадовили на першу лавку, як почесну гостю. Присутні в зібранні привітно усміхалися і вітали мене. Коли ж почався спів церковного

хору, я одразу заспокоїлася. Мені все сподобалося: і пісні, і молитви, і проповідь Слова Божого. Ніде раніше я не чула, щоб так доступно проповідували Слово Боже! В церкві, яку я інколи відвідувала раніше, чула лише церковну літургію, в якій мало що можна було зрозуміти, а тут я почула живу Євангелію! Мовби Сам Господь говорив до мене через вуста проповідника. Пресвітер розповідав про жінку, яка 12 років страждала на кровотечу і не отримала зцілення від лікарів (Мт. 9:20). О, як я розуміла її, бо це ж було й зі мною також! Проповідник говорив мовби до мене особисто. Потім був призов до молитви покаяння, і я, не вагаючись, вийшла наперед. Ту жінку з кровотечею ніхто не запрошував до Ісуса, і їй потрібно було з останніх сил протискатися через великий натовп, щоб торкнутися до Спасителя, а мене люб’язно запрошували. Коли я молилася, мені стало так легко, а хвиля теплоти й ніжності цілком огорнула мене. Моїй радості не було меж, адже я прийняла в серце Ісуса Христа!

Відтоді проминуло 13 років. Ісус дарував мені не тільки прощення моїх гріхів, а й зцілення. Чоловік повернувся, я його простила. У нас народилося ще двоє діток: дівчаток. Лікарі були вражені, бо вони не могли зрозуміти, як я стала здоровою, і після такої хвороби змогла завагітніти й благополучно народити! Але що неможливо людям, можливо для Бога! (Мт.19:26). Слава Господу Ісусу Христу!

На закінчення, хотіла б сказати читачам, що не варто чекати, коли з вами трапиться тяжка хвороба чи якесь інше нещастя, щоб потім кликати до Бога. Кличте вже зараз, йдіть до Бога в покаянні вже сьогодні! Ісус Христос вас чекає.

Я

ЩО НЕМОЖЛИВО ЛЮДИНІ, ТЕ МОЖЛИВО БОГОВІ!

Свідчення Наталії Дьоміної, м. Одеса, e-maіl: natvov57@maіl.ru

описую свій життєвий шлях для того, щоб ще раз нагадати усім

про любов нашого Небесного Отця!Довший час у моєму житті все було так,

«як у людей», доки мій чоловік не став зловживати спиртним. Після цього наше життя перетворилося на суцільний жах! Я не знала, що робити. Як це все зупинити? Кодування проти алкоголізму не допомогло. Мені в голову приходила настирна думка: потрібно вмерти й усе закінчиться! Але Бог мене бачив і знав, що зі мною відбувається. У той час я часто ходила по вулицях Одеси одна, пізно ввечері повертаючись з роботи. Людей навколо не було, я спрямовувала очі до неба і зверталася до невідомого мені Бога вголос: «Допоможи!». І в нашому житті стали відбуватися (як тоді мені здавалося) випадковості, які стали тим ланцюжком, що привів нас до Бога. Спочатку я «випадково» побачила в газеті оголошення про центр анонімних алкоголіків «Ступені», але я чомусь вирішила знову закодувати чоловіка. Це був 1992 рік і «фахівців», які пропонували подібні послуги, на той час розвелося дуже багато. Але знову трапилася «випадковість»: я сіла в трамвай, щоб їхати в кабінет з кодування, а він попрямував по іншому маршруті і привіз мене прямо до центру «Ступені». Я вирішила, що це неспроста і відкрила двері центру. Там побачила людей, які щиро хотіли нам допомогти, та ще й безкоштовно! То справді були люди від Бога! Зі слів керівника центру ми вперше почули зрозумілою мовою звістку про Ісуса Христа. Нам пояснили, що крім Спасителя Христа ніхто нашу проблему не вирішить. Ми почали читати Біблію й ходити до церкви, де не свічки ставили, а слухали проповіді Слова Божого. Усе більше дізнаючись про Божу любов, ми відчули себе грішниками, тому покаялися, а через два роки я, мій чоловік і наша дочка прийняли святе водне хрещення, обіцяючи служити Богу допоки нашого життя. Це був кінець мого старого життя і початок цілком нового, сповненого радості та щастя. Ми з чоловіком отримали мир з Богом, спокій, про що раніше не могли й мріяти. Мій чоловік з Божою допомогою перестав вживати алкоголь, ми знайшли нових друзів, яких називали нашими братами і сестрами по вірі. У нас з’явилося також багато друзів з різних куточків землі. Наш дім був завжди відкритий для всіх гостей, що часто приїжджали до нашої церкви. То були найщасливіші роки нашого життя… Настало нове тисячоліття… 12 лютого я лягла в лікарню з діагнозом: гострий приступ остеохондрозу. Я сподівалася швидко підлікуватися і повернутися додому. Але не так сталося, як гадалося. У результаті недбалості лікаря, неправильно призначених і введених ліків, у мене почалися раптові ускладнення, мене паралізувало від грудей до п’ят, я оглухла, очі переставали бачити. Лікар, як зазвичай в таких випадках буває, був невинуватий. Я погано пам’ятаю подробиці тих днів. Я нічого не чула, тільки бачила очі мого чоловіка. Потяглися довгі дні мого лікування за наш рахунок. Ми журилися, де взяти кошти, яких потрібно було дуже багато. Усі ті дні ми молилися і просили Бога про допомогу. І почали відбуватися дивні речі. По-перше, в мене був внутрішній мир, я вибачила свого лікаря і не тримала на нього образи. По-друге,

до мене в палату почалося справжнє п а л о м н и ц т в о . Приходили усі: родичі, друзі, брати та сестри в Христі, навіть люди, яких я раніше ніколи не знала. В один із днів було 20 відвідувачів. У лікарні дивувалися: «Хто це така?» А люди йшли постійно, ми отримали від них все необхідне. За незначний термін часу у нас набралася потрібна для мого лікування сума грошей. Цілий день я спілкувалася зі своїми дорогими відвідувачами і це зміцнювало мої сили: духовні й фізичні. Ми з чоловіком мали спілкування з християнами різних конфесій, усі вони підносили до Бога про мене молитви. Я так потребувала підтримки, і отримала її! Слава Господу за таке чудо!

Звичайно, були в мене й запитання: «Господи, за що? Чому? Що це і як довго протриває?» Я читала книги про інвалідів, спілкувалася з деякими з них. Їхні страждання викликали в моєму серці співчуття, мені хотілося їм допомогти, якось утішити. І от – я сама інвалід і опинилася зовсім до цього не готовою, хоч Дух Святий мене попереджав про те, що може трапитися. Господь дав мені мудрість побачити в усьому, що відбулося зі мною, не злий жарт долі, а волю Божу. Але це прийшло потім, а поки я щоночі чекала відповіді на свій німий лемент, але нічого не чула. Слава Богу, що Бог дав мені чоловіка, що все уміє робити сам: уколи, масажі, клізми, компреси. Завдяки догляду чоловіка, я лежала в лікарні п’ять місяців без душу і ванни, завжди була чистою, на чистій постелі. Повірте мені, небагато хто зараз можуть цим похвалитися. Мій зір відновився, я могла бачити й читати Слово Боже.

З лікарні ми поїхали в санаторій – там я побачила стільки горя, що моє власне вже не здавалося мені таким страшним. У лікарні я була одна така, а в санаторії нас було багато. Увесь час я молилася Богу, щоб Він дав мені сили витерпіти болі, молилася й дякувала Богові за чоловіка… Це був важкий час, але Бог нас зміцнював. Я поступово звикала до свого нового стану. Пройшов майже рік, як я почала своє третє життя, життя інваліда. Людина недосконала, якщо вона не одержує того, що хоче, вона впадає в депресію. Я не була виключенням. Але Господь був поруч, хоч я Його перестала відчувати, занурившись у своє горе з головою. Тепер Він вирішив поговорити зі мною через книгу. Є така християнка Лінда Ділоу, вона пише чудові книги – це дар від Бога. Описуючи своє життя, складні ситуації, у які потрапляли інші люди, вона намагається допомогти, за допомогою Божою знайти вихід, щоб люди, що потрапили в подібні

в и п р о б у в а н н я , з а л и ш а л и с я вірними Богові. Сподівалися тільки на Його допомогу, зміцнювали свою віру і любов до Небесного Отця.

Я стала дивитися на свою хворобу, приймаючи до уваги вічність, а не тільки земне життя. Тут мені відкрився вірш із книги Ісаї: «Я Господь, Бог твій, що навчає тебе корисному, ведучий тебе по того шляху, по якому повинно тобі йти» (48:17). Так міркуючи, я почала звільнятися від жалю до себе і зміцнюватися в думці, що все можу в Ісусі Христі, Котрий зміцнював

мій дух. Так, я все можу перебороти за допомогою Того, хто дає мені Свою силу! Заново переглянула свій стан. Знайшла його не таким уже й поганим і почала активно трудитися. Слава Богу, я вже перестала бути сумним інвалідом, я горіла бажанням жити і радувати свого Творця слухняністю і любов’ю до Нього і людей, що мене оточували. Пройшов рік, за цей час я частково вийшла з паралічу, я посилено тренувала своє тіло, багато чого вже могла робити самостійно, а значить уже мала потребу в меншій опіці. Я навчилася пересуватися за допомогою ходунків. Слух не відновився, але я до цього вже звикла і навчилася розуміти співрозмовників по губах. Дуже дошкуляє постійний біль, особливо по ночах, але й до цього можна звикнути. Я їжджу в санаторій і лікування благотворно на мене діє. Я заспокоїлася і тепер кожен свій день вручаю Господові, усі свої «завтра» я також віддаю в руки Тому, Кому вони вже відомі наперед. Богу відомо все, що зі мною відбудеться і я знаю, Він зможе і хоче мені допомогти в будь-якій ситуації. Головне: залишитися до кінця вірною Богові!

Уже дванадцять років продовжується моє життя інваліда. У відношенні здоров’я мало що змінилося, але змінилася я. Не скажу, що кожен мій день однаково наповнений радістю і щастям, усяке буває, але все-таки радості більше, ніж суму. Друзі відвідують мене, допомагають духовно й підтримують матеріально. Моляться за мене, передають привіти. Це дуже цінне для людини, що відрізана від спілкування. Моєму чоловіку Бог дає сили доглядати за мною. Моїй доньці дає заробіток, щоб нам допомагати. Я ще жива і продовжую хворіти, ліки, що мені виписують, тільки дорожчають. Якби не милість Божа і любов, я не мала б нічого цього. Але в Господа немає нічого неможливого! Мені тепер ніколи себе жаліти, весь день заповнений до краю. Я знайшла місце в цьому житті, щоб бути комусь корисною і служити для слави Імені Господа нашого.

За ці роки я займалася багато чим. Був час, писала вірші по милості Божій. Я і раніше писала вірші, але це було більше схоже на сплеск емоцій. Після паралічу я не могла римувати ні рядка і думала, що з віршами покінчено, як і зі співом. Але в Господа на цей рахунок очевидно Свій план. Я знову стала писати вірші, у яких відбивалися мої молитви, роздуми, спогади, спостереження. Я активно листуюся зі своїми друзями, яких у мене тепер дуже багато, посилаю їм книги, свої вірші. Багато хто щось знаходять у них для розради. Слава Богу! І тільки Йому! Один час я вишивала вірші з Біблії на подарунки, шила речі для дітей з бідних родин. Потім Господь послав нам засоби на покупку комп’ютера і моє спілкування розширилося. Слава Богу за всі Його милості! Його рука не зубожіє давати дітям Своїм усе необхідне. Я цілком забезпечена з Його допомогою. Держава платить мені пенсію, дає безкоштовні путівки в санаторій. Усе це одне велике чудо, що створив Господь для мене й моєї родини. Я так вдячна Йому, моїм рідним, моїм братам і сестрам у Христі, що вони розкрили свої серця і дали Господові волю виявити Свою любов до мене через них. Я не часто відвідую Церкву, але кожне відвідування – свято. Мене відвідує щомісяця диякон нашої Церкви, і я маю можливість брати участь у Спомині. Це таке щастя! Бути часточкою Тіла Господа нашого Ісуса Христа! Чому я так докладно описую усе, що відбулося зі мною? Тому що людина дуже часто зневажає тим, що має з дитинства. Це я пишу про себе, але так само й для усіх. Зупиніться! Подумайте! Яким багатством ви володієте! Ногами, якими можете йти куди хочете, руками, що роблять для вас усе, що хочете, слухом, можна чути увесь світ! Як добре, коли людина дякує щодня Творцеві не тільки за їжу, але й за те, що так дивно створена! Я не стала б так докладно описувати своє життя, воно нічим не примітне, але я хочу, щоб ви, мої дорогі друзі, на хвилину задумалися: «А що, якщо я опинюся в подібній ситуації?». Я ніколи про це не думала, тому виявилася неготовою до такої зміни в моєму житті. Я вже писала, що нікого не збираюся вчити. Я просто хочу, щоб ви пам’ятали не тільки про смерть (вона не страшна для віруючої людини), але й про можливість абсолютної зміни у вашому житті, причому не в кращу сторону. Так, усі ми знаємо, що за все потрібно дякувати Бога, і повірте мені, я Йому дякую від усього серця. Але я тепер знаю, як важко дякувати, коли ти глуха, паралізована, і потребуєш постійної допомоги. У кожного з нас свої проблеми, може для когось параліч не такий страшний, як п’яний чоловік і діти – наркомани. Я з цим згодна, але тепер я твердо знаю, за все треба дякувати і радуватися, що Бог нас любить. Це моя точка зору. Я не знаю до кінця: чи буде в мене четверте життя, чи наступить зцілення тут, на землі, чи це відбудеться вже у вічності? Я твердо знаю одне: у вічності мене очікує життя, повне здоров’я, любові, радості, щастя, тому що про це ясно говорить у Біблії мій Отець Небесний, а я Йому вірю! Скільки до цього треба терпіти? Я не знаю. Але з Божою допомогою, набравши сил з Його джерела, хочу з а л и ш и т и с я вірною Йому до кінця! Амінь!

КВІТЕНЬ - ЧЕРВЕНЬ 2013 р., №24 «ЖИВА НАДIЯ»

нколи проповідники кажуть: «дякуйте за все Богові: добре й погане»,

опираючись на вірш (1 Сол. 5:18): «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі!». Якщо припустити, що потрібно дякувати «за все» буквально, в такому випадку не варто ототожнювати, що саме добре, а що – погане. Ми по суті цього не знаємо. Знає Бог. Тож запитання: чи справді за все буквально треба дякувати Богові? Страждалець Йов пережив миттєву втрату усіх дітей, але навряд чи він за це дякував Богові. Він віддав Богові славу у цих скрутних обставинах свого життя, не дорікав Богові за те, що з ним сталося. Але буквально він не радів з цього і не

промовив: «Боже, я дякую Тобі, що мої діти загинули…». Який же батько так скаже? Хвороба може сприяти християнинові в подальшому на добро, але чи потрібно буквально дякувати за те, що тяжко захворів? Тоді навіщо молитися за оздоровлення? Оригінальний переклад з грецької мови подає це місце точніше: «в усьому дякуйте Богові...». Один з перекладів подає це місце так: «Завжди дякуйте!» (пер. єп. Кассіана). Сучасний переклад з грецької мови подає це місце так: «при будь-яких обставинах будьте

вдячні Богові». Отже, з християнином може траплятися не тільки «добре», а й «погане», але як би сутужно не було, він не повинен втрачати здатності віддавати Богові хвалу, подяку, не повинен нарікати на те чи інше, що з ним трапилося. Істинний християнин не опиниться в глухому куті, він завжди побачить Божу милість до нього, промінь Господнього благословення обов’язково осяє його душу, він не втратить надію, коли по-людськи б здавалося, що остання надія втрачена. Оце й буде включати «за все дякуйте!».

Врешті, нас повинно турбувати інше питання (те, що найголовніше), а саме: чи ми любимо Бога? «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).

Висновок: Якщо ти любиш Бога, усе, що трапляється в твоєму житті (яким би поганим на перший погляд не здавалося), в кінцевому результаті сприятиме (вийде) тобі на добро. Отже, при будь-яких обставинах свого життя будь вдячний Богові, не втрачай надії на Бога.

ЗА ВСЕ ДЯКУЙТЕ БОГОВІ!

Я

І

Від редактора. Редакція отримує чимало листів від читачів газети «Жива Надія». У цьому випуску додатку «Християнська сім’я» читайте листи різнополюсного змісту. Як різні люди, так і листи не схожі за змістом. Подячні листи до редакції, яких чимало в редакційному архіві, ми принципово не друкуємо, щоб зекономити місце для інших листів з потребами, проханнями, запитаннями. Тим більше, що написано в Євангелії так: «А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мт. 6:3). Звичайно, переважна більшість листів і дзвінків до редакції з проханнями матеріальної допомоги. Та й хто ж нині не має такої потреби? Тому нижче читайте вибіркові виписи з таких листів. Чомусь побутує думка серед християн, що допомагати варто лише щирим віруючим. Це справді так, бо написано в Новому Завіті: «Робіть добро і не втрачаймо запалу, бо свого часу пожнемо, якщо не ослабнемо. Тож поки маємо час, робімо добро для всіх, найперше для тих, які рідні у вірі» (Гал. 6:10). Невже завжди виходить так, що ми робимо те, що найперше, а до іншого ніяк не дійдемо? Та досвід показує, у кого нема другого, немає й першого. З цього приводу хочу нагадати притчу про доброго самарянина, який надав належну допомогу постраждалій людині, не запитуючи про її статус. Ким був той страждалець – ми не знаємо. Написано, що самарянин змилосердився над ним, просто пожалів його без жодного запитання (Лук. 10:33). На противагу самарянину (який є прообразом Ісуса Христа) священик і левіт (які першими побачили того страждальця, що лежав на дорозі) пройшли мимо і не допомогли постраждалому чоловікові. Ті двоє є прообразом законності, релігії, букви закону, але не Духа Христа. Тож, читаючи виписи, поміркуймо: якого ми духа? Свого часу учні Ісуса Христа не знали про це (Лук. 9:55). Чи знаємо ми? Я чув не один раз негативні висловлювання «священиків і левітів» щодо в’язнів, мовляв, усі вони ошуканці, без винятку. Але якщо навіть припустити, що той чи інший в’язень не є щирим віруючим, чи не має він потреби? Христос допомагав кожному, хто Його просив.

Увага! Якщо ви бажаєте, щоб ваш лист був надрукований в газеті, напишіть докладного листа, розкажіть про себе, про те, як ви стали християнином. Так само чекаємо листів, в яких висвітлюється безпосередня подяка Богові: яким чином була явлена у вашому житті Божа слава. Просимо зауважити дописувачів: кожен ваш лист, надісланий до редакції, церкви, радіопередачі, може бути опублікований в газеті (з редакційною коректурою, правкою, скороченням) з вашою повною адресою, телефоном. Тому, якщо ви не бажаєте такої публікації, чи не хочете вказувати ваші координати, обов’язково зазначте про це в листі! Отже, чекаємо на ваші свідчення! Якщо хто з християн бажає надати комусь конкретну допомогу, має таке бажання й засоби, але не знає, як краще це зробити, зв’яжіться з редакцією, зокрема по тел. для США, Канади: (606)653-3641 (цей тел. включений не зав-жди, тому залиште голосовий меседж, вам пе-редзвонять), або ж звертайтеся по контактам редакції, вказаним на останній стор. газети.

МОЁ ПИСЬМО БОГУ! Мне 39 лет. 11 лет назад меня помиловал

Господь. Все эти годы Божья милость сопровождала меня. С 15-летнего возраста я пристрастилась к наркотикам. Из домашней девочки, отличницы в школе, я превратилась в типичную наркоманку с вытекающими отсюда последствиями. В 18 лет я родила сына, родителями которому стали мои родители, потому что мне тогда было не до сына. Когда мне исполнилось 25 лет, меня посадили в тюрьму на 1,5 года. Где-то в глубине души я мечтала, что после освобождения начну новую жизнь (с чистого листа) без наркотиков. Буду работать, как все люди, и воспитывать сына. В своих письмах родителям я каялась и заверяла, что отныне буду их только радовать. Моего усилия хватило ненадолго. Всего через год после моего освобождения меня посадили снова – уже на пять лет. В этот раз я не строила иллюзий на будущее, понимая, что никогда не смогу жить так, как все нормальные люди. Я смирилась с мыслью, что умру от наркотиков. Это было реальностью, потому что моё здоровье было сильно подорвано: гепатит с сильнейшим истощением организма, мои ноги были отёчными и в сплошных язвах. Ко всему у меня приключилась рожа. Я мучилась от нестерпимых болей и думала только о смерти. Стала планировать, как бы так повеситься, чтобы меньше мучиться. И тогда вдруг вспомнила, что мне кто-то говорил, что самоубийцы попадут в ад. Я дрогнула: а вдруг это правда? Здесь ещё можно что-то исправить, а тогда уже ничего нельзя будет изменить и придётся вечно мучиться в аду. Поэтому я стала задумываться о Боге, вечности. Однажды мне сильно захотелось помолиться. Для меня это было сложно, потому что в моём тюремном

лексиконе сложно было найти слова молитвы. И я решила написать письмо Богу. Мою первую молитву покаяния я читала Богу с листика. И что удивительно: в конце моей молитвы я пережила такие чувствования, мне казалось, что с меня сняли тяжёлую бетонную плиту, меня наполнила невиданная доселе радость. Некоторое время я самостоятельно читала Библию, а потом всё же пошла в общую молитвенную комнату на зоне, потому что нуждалась в духовном общении. Там же, в колонии, я заключила Завет с Богом через водное крещение.

Моя жизнь пол-ностью изменилась. На свободу я уже выходила с живой надеждой на Бога, а не на свои силы. Бог мне помог начать совершенно новую жизнь. Я вышла замуж. Шесть лет назад Господь подарил нам с мужем двойняшек. Наши детки любят Бога. Мальчик мечтает стать пастором, а девочка любит петь песни, прославляя Господа. Я и муж уверены, что если бы мы тогда не откликнулись на призыв Божий, то уже давно погибли. Слава Богу за Его великую любовь к таким «отпетым» грешникам, как мы! Ольга Олейник, г. Запорожье, тел. 098-41-47-259, 099-71-15-378.

ВДОВИ З ДІТЬМИ, ВІДГУКНІТЬСЯ!Мене звати Люба. Мені 37 років. Вже

багато років люблю читати газету «Жива Надія» – особливо християнські свідчення. В рубриці «Християнська сім’я» публікуються листи багатьох людей і різноманітні потреби: матеріальні й духовні. Але я дуже мало зустрічала, щоб писали вдови з дітьми, або діти-сироти. Хіба таких нема? Хіба такі не мають насущних потреб? Я думаю, що таких людей багато, але вони з-за скромності не хочуть себе рекламувати, хоч мають потреби. Я хотіла б налагодити спілкування з вдовицями мого віку, чи старшими (чи опікунами сиріт). Наш Бог є Богом вдів і сиріт! «Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу» (Як.1:27); «Сиротам батько й вдовицям суддя, то Бог у святому мешканні Своїм!» (Псалом, 67:6). Тому хотілося б прочитати в газеті живі свідчення саме таких людей. Розкажіть трошки про свою долю. Можливо ваше свідчення для когось стане рясним благословенням, а ви знайдете собі щирих друзів з подібними долями.

Від редакції: Для налагодження контакту з сестрою Любою, напишіть листа до редакції, або зателефонуйте до редакції газети «Жива Надія» і залиште ваш телефон. Якщо ви читаєте цього листа і ви знаєте, що є така сім’я, вдова-християнка з дітьми, яка потребує негайної допомоги, обов’язково зателефонуйте ре-дактору газети! І, як Бог дасть, такі вдовиці і діти-сироти отримають вчасну допомогу.

КОМУ ЗАПОВІСТИ СПАДЩИНУ?Мені 66 р. Прошу поради у читачів: як мені

правильно використати спадщину? Я з дитинства не вживаю ніяких спиртних напоїв (включаючи й пиво), противник усіляких гульбищ. Мої ж два сини п’ють і пиво, і вино. Я їх попередив: якщо вони продовжуватимуть й надалі вести розгульне життя, то відпишу свою хату комусь з віруючих, але не їм. Одна жінка-християнка по телефону мені сказала, що якщо я вже так наполягаю, то майно й гроші можу віддати кому схочу, а хату обов’язково – дітям, щоб вони не думали погано про мене після моєї смерті. Проте я не згоден з нею, бо грошолюбство, вживання алкоголю не лікується добротою. Чи так чинив Христос, коли вигонив з Божого храму грошо-любів? Я вважаю, що вживання алкоголю – великий гріх перед Богом! Християни по-винні всім говорити про це. Бо якщо йти по принципу деяких священиків, то може бути, що й в школах скоро будуть вчити дітей: «Пийте, але не впивайтеся…». Невже школярі ще мало п’ють пива й вина? Тому важливо боротися з усіляким вживанням алкоголю. Церкви сва-ряться поміж собою за ректорат, а головне забули: вказати грішникам на гріх, а особливо – на неприпустимість вживання алкоголю, бо саме з цього гріха в нашій країні випливають усі інші гріхи й беззаконня. Як ви вважаєте, дорогі християни? Котик Іван Йосипович, с. Пилявка, Старосинявський р-н, Хмельниччина, 31420. Тел. 067-64-85-287.

ЗАПИТАННЯ ЗНАВЦЯМ БІБЛІЇМою сім’ю спіткало велике горе: помер

мій дорогий чоловік через рак легень. Його сповідував перед смертю пресвітер церкви з Полтави. Вже декілька місяців, як нема мого Льоні, а мені не віриться в це. Він для мене живий! Мені сказали, якщо він увірував, покаявся в гріхах, то він спасенний, і ми з ним зустрінемося в Царстві Небесному. Я надіюся на це. Скільки багато людей в нашому селі померли без віри в Бога й покаяння! Невже ж їхні душі навіки загинули?! Я також на шляху віри в Бога, водного

хрещення ще не приймала, але сподіваюся цього літа прийняти. У мене запитання: чи душа людини перебуває 40 днів на землі? Дехто каже, що 7 днів душа біля рідних, все бачить, чує. А потім дух йде до Бога, і далі – по призначенню. Мій чоловік в труні лежав такий гарний, сусіди дивувалися, що при житті він таким гарним не був. Мені казали: якщо людина по смерті гарна, то вона пішла до Бога. Чи це так? Хоч я розумію, що тільки Бог святий знає, куди пішла та чи інша душа. Мені так Бог дав, що хоч я й самотня тепер в хаті, але не боюсь. Мені служитель церкви казав, що мати такий страх – то гріх. Я хотіла б ще знати, чому віруючі люди також хворіють на рак, як і інші люди. Це ж люди, які служать Богу, виконують заповіді Божі?! Он і пресвітер церкви Миколай вже 30 років служить Богові, а має рак прямої кишки. Чи Бог, кого любить, того карає? Ольга Таран, с. Андріївка, Машівський р-н, Полтавська обл., 39442.

* * *У сім’ї Богатюків (с. Огризківці, Лановецький

р-н, Тернопільщина), дев’ятеро дітей. Ось яка подія відбулася у цій сім’ї, що стало причиною тривалого обговорення в усьому селі й поза його межами. Старші діти з батьками пішли сапати город, а менші залишилися на подвір’ї. 6-річний Богданчик доглядав молодших: 3-річну сестричку та 2-річного братика. Спочатку все було добре, але потім вони вийшли на вулицю і пішли гратися до ставка поряд їхнього будинку. Віталик підсковзнувся на бетонній плиті і впав у воду. Богданчик одразу кинувся гукати сусідку – до неї було найближче. Чудо було в тім, що 2-річний хлопчик не тонув, він лежав на поверхні води (мовби хтось знизу його підтримував), хоч він повільно віддалявся від берега. Сусідка, жінка-пенсіонерка, увійшла до води і пішла по дну ставу до дитини. Коли вода їй сягнула вище підборіддя, вона ледь змогла дотягнутися до хлопчика. Ще б один сантиметр, і вона не змогла б цього зробити. Таким чином 2-річна дитина була врятована.

Односельчани дивуються, чому Віталик не потонув, припускають різні варіанти розвитку подій, але сім’я Богатюків, де всі вірують в живого Господа Ісуса Христа, визнають лише один варіант: їхні діти під надійною охороною Божою. Господь зберіг життя їхній дитині! Якими б пильними не були батьки, неможливо прорахувати всі варіанти й зберегти від нещасних випадків своїх дітей. Тому як важливо батькам від народження посвячувати своїх дітей Господу Ісусу Христу, молитися за них і довіряти Богові. Це буде благословенням для кожної сім’ї! «Будьте тверды и мужественны, не бойтесь, и не страшитесь.., ибо Господь Бог твой Сам пойдёт с тобою, не отступит от тебя и не оставит тебя!» (Библия, Второзаконие, 31:6). Оксана Гузь, с. Буглів, Тернопільщина.

ПРОХАННЯ В’ЯЗНІВ –ХРИСТИЯН

Мені 33 роки. Через газету «Жива Надія» декілька років тому я мав декілька благословенних спілкувань, але тюрма, де ми сиділи (смт Жвирка, Львівщина), згоріла, і всіх в’язнів перерозподілили по іншим в’язницям. Вже на новому місці брати принесли мені газету «Жива Надія». Я зрадів і вирішив написати знову. Якщо хто мене пам’ятає, прошу відгукнутися. Також звертаюсь до всіх бажаючих спілкуватися через листи (а можливо й через телефон) – напишіть мені! Нелегкий настав час для всіх, але Господь втішає Духом Святим і благословляє. Федорук Андрій, вул. Коротченка, 31, УВП-31, м. Новгород-Сіверський, Чернігівська обл., 16000.

* * *Очень нуждаюсь в духовной и материальной

поддержке. Руслан Загреба, ЗИК-58, сектор ПЛС, ул. Гагарина, 2, г. Изяслав, Хмельницкая обл., 30300.

* * *Мне 30 лет. Член церкви «Слово Жизни»,

которая находится в колонии. Конец срока в 2014 г. Большое желание: наладить переписку с верующими со свободы. Ранее женат не был. Естественно желание – обрести от Бога спутницу дальнейшей жизни. Дмитрий Шаповалов, ИК-36, 1 отд., г. Суходольск-1, Краснодонский р-н, Луганская обл., 94421.

* * *Многие заключённые пишут в газеты и

журналы с просьбами о помощи, но остаются безответными. И это понятно: клеймо зэка не способствует откликам. Осознавая это, я всё же пишу вам. А вдруг найдётся хотя бы одна сердобольная душа, которая, как и Христос, нелицеприятна в своей любви к бедным грешникам. Мне 44 года. Мой 6-летний срок подходит к концу. Я с содроганием думаю, что меня ожидает на «свободе»? Там меня абсолютно никто не ждёт. И даже документов никаких у меня нет. И денег нет на их оформление. И одежды соответствующей для освобождения нет. Но самое печальное то, что я освобождаюсь в никуда… Здесь мы имеем кров, какое-никакое, а спальное место, хоть и казённую пайку, но всё же с голоду не умираем, а главное: собираемся в молитвенной комнате с братьями и имеем утешение от Господа. Меня пугает неопределённость «свободы»,

я понимаю, что сейчас и там христиане еле-еле сводят концы с концами, не справляются со своими проблемами, и кому какое дело до бедного зэка: «Молись, брат, если ты искренне веруешь Богу, то Он тебе обязательно поможет…». Я буду искренне благодарен Богу за ваш отклик и практичный совет. С уважением и любовью во Христе, брат Александр Александрович Довбыш, ул. Низгурецкого, 1, БИК-70, 5/19, г. Бердычев, Житомирская обл., 13306.

* * *Раньше я был закоренелым атеистом. Теперь

же мне приходится пересматривать свою по-зицию по отношению к вере в Бога. Если бы Бога не было, не было бы смысла жить вообще. Жизнь была бы пустой, безсмысленной. Многие люди так и живут, без веры в Бога, когда же приходят в их жизнь трудности, они почему-то сразу просят Бога помочь им. Это доказывает, что логика человека-атеиста по сути не имеет никакой логики. Я жил без веры в Бога, мне это было не нужно, потому что я занимался кражами, а впоследствии со-вершил тяжкое преступление, за что получил справедливое наказание. В том, что я оказался в тюрьме, виню только себя. Я виновен не только пред людьми, но более – пред Богом. Все мои утверждения о моей вере в Бога пока что только слова. Время покажет: «Каковы плоды моей веры». Несмотря ни на что, я вижу, как Господь помогает мне в трудные минуты. Уже благо для меня, что остался жив, чтобы иметь возможность обрести веру в Бога. А Бог помогает всем людям, даже тем, кто кичится тем, что якобы не верит в Бога. На текущий момент я имею большую нужду в предметах первой необходимости. Ещё прошу прислать христианскую литературу. Виктор Алексеевич Продан, ДУ, ул. Островского, 2, г. Винница, 21001.

* * *Отчаянное положение дома вынуждает

нас, двоих братьев, Сергея и Олега, просить о помощи. Мы отбываем наказание, род-ственники со свободы оказывать помощь не могут (отец умер, мать и сестра тяжело больны и вынуждены заботиться о троих детях). За 15-летний срок мы также стали инвалидами. Сергей Кравченко, ул. Островского, 2, ДУ, ул. Островского, 2, г. Винница, 21001.

* * *Мне 24 г. С Богом недавно, но суть не в

этом. За два дня до моего покаяния у меня распухла нога и воспалились лимфоузлы. Вечером братья помолились за моё здоровье, а утром нога стала нормальной и лимфоузлы нормализовались. Второе Божье чудо: я бросил курить после молитвы церкви за эту нужду. Два года до этого я пытался не курить, но безрезультатно. Немного о себе: в 6-летнем возрасте, после смерти матери, меня определили в интернат. Когда мне исполнилось 18 лет, я не смог учиться, а пошёл работать. Объездил много городов по Украине. Был в России. Наркоманом или алкоголиком никогда не был. Но это не уберегло меня от тюрьмы. За воровство был осуждён. Ищу общения и помощи. Дмитро Олександрович Швець, ПВК-76, с. Іванчі, Володимирецький р-н, Рівненська обл., 34375.

* * *Я был одинок и безпомощен в этом грешном

и жестоком мире, доколе не вошёл в большую семью детей Божьих. Мне 53 г., 13 лет из них на пожизненном заключении. Я был обычным человеком, работал, имел семью, но жизнь без Бога привела меня на скамью подсудимых. Здесь, на зоне, к сожалению, работы нет, но я не бездельничаю: читаю Библию, учусь в ЗБШ. А главное: стараюсь каждому, с кем могу общаться, свидетельствовать о живом Боге! Пишу всем об Иисусе Христе и в своих письмах. В зоне осуждённые в основном выживают за счёт помощи от родственников, друзей, знакомых. У меня же никого не осталось. Мне (и ещё двоим моим сокамерникам) помощи ждать не от кого. Я же следую Священному Писанию и прежде всего ищу Царствия Небесного (Матф. 6:33), надеясь, что всё остальное приложится. Стыдно признаться, но витаминов у нас практически никаких нет, кашу-то дают, но она на воде, без масла и жира. Хотелось бы хотя бы зубок чеснока или луковицу, чтобы зубы не выпадали. Если выпадут зубы, тогда уж точно «решатся» все проблемы. И так жевать не особо что есть, а тогда и нечем будет жевать. Также подслеповат я стал, а так хочется свободно читать! А очки со стёклами +2,5 негде взять. Если вы не можете оказать посильную помощь, то помолитесь, пожалуйста. Да воздаст вам Господь по милости Своей! С любовью во Христе, брат Лопатин Юрий Анатольевич, сектор ПЛС, ПКТ-2, пгт Еленовка, ЕИК №52, г. Енакиево, Донецкая обл., 86439.

«ХРИСТИЯНСЬКА СIМ’Я »КВІТЕНЬ - ЧЕРВЕНЬ 2013 р., №2 5

«Нехай кожен не про своє (тільки) дбає, але кожен (турбується) і про інших! Нехай у вас будуть ті ж самі думки, що й у Христі Ісусі!» Флп. 2:4-5.

КВІТЕНЬ - ЧЕРВЕНЬ 2013 р., №26 «ЖИВА НАДIЯ»ПЛЮСИ й МІНУСИМОЄЇ ВІРИ В БОГА

Відповідь на критику ЗМІ людей, які стали на шлях віри в Бога.

Д

ОПРЕДЕЛЕНИЕ СЕКТАНТСТВАСекта в переводе с латыни: secta — школа, учение.

Т. е. первоначальное значение слова «секта» не несёт ярко выраженной негативной экспрессии и первых учеников Христа, первую церковь, также именовали сектой. В странах постсоветского пространства слово «секта» приобрело чисто негативное значение. Во всех русских толковых сло-варях прослеживается одна общая черта значения секты: это «отгородившаяся от общения с другими, замкнувшаяся в себе группа лиц (Д. Н. Ушаков), чуждающаяся широких масс», «группа лиц, замкнувшихся в своих мелких, узких интересах» (С. И. Ожегов). Похоже на то, что те группы верующих, коим ныне лепят ярлык сектантства, наоборот открыты для «широких масс» и не отгораживаются, они стараются привлечь в свои ряды как можно больше новых адептов всевозможной рекламой, приглашениями. Секта – это та группа, что тщательно скрывает от общественности свою истинную сущность (лицо), свои религиозные обряды, ритуалы. Их собрания проходят скрытно, тайно, потому что несут явно выраженный вред человеку, возможно – членовредительство. Подходят ли современные религиозные христианские общины в Украине под такое понятие?

Д. Н. Ушаков определил слово «секта» как «религиозное сообщество, состоящее из людей, отколовшихся от господствующей церкви». Согласно Конституции Украины какое религиозное сообщество в нашей стране господствующее, если у нас свобода вероисповедания? То, что отдельная церковь клеймит все другие сектами отнюдь не значит, что они таковыми являются. Поэтому давайте поразмыслим над определением сектантства согласно учения Евангелия, Нового Завета. Именно эту книгу все христианские деноминации должны ставить на первое место в своих церквях и служениях Богу.

Первая отличительная черта сектантства: если та или иная церковь утверждает, что именно она является носителем истины Божьей, все другие заблуждаются. Если определённая группа верующих клеймит все другие деноминации в их духовном заблуждении, утверждая, что только она знает Бога, это сразу должно привести к пониманию, что это секта. Ибо церковь должна только утверждать (провозглашать) истину (1Тим.3:15), но церковь не есть истина, Христос является истиной (Иоан.14:6, Еф.4:2), Слово Божье – истина (Иоан.17:17).

Вторая отличительная черта сектантства: в той или иной группе верующих появляется некто, кто называет себя новым откровением от лица Иисуса Христа. Некоторые даже именуют себя новым воплощением Христа. Таковые люди утверждают, что им было явлено новое повеление от Бога, и все должны слушать его. Но только Иисус Христос, о Котором повествуется в Евангелиях, полное откровение для человека на все века!

Третья отличительная черта сектантства: Новый Завет, Евангелие, не ставят на первое место в поклонении Богу, в проведении богослужений, а дополняют другими духов-ными книгами, ритуалами, людскими постановлениями. Если за «лесом» церковных обрядов, религиозных преданий не видно главного «древа» – Иисуса Христа – это признак сектантства.

Четвёртая отличительная черта сектантства: откровения и проповеди руководителей той или иной религиозной общины идут вразрез с учением Иисуса Христа, о котором повествует Новый Завет. Некие «точные» пророчества о конце света, втором пришествии Христа – признак духовного заблуждения, т. е. сектантства. Руководитель общины берёт на себя полную власть над верующими, требуя, чтобы они подчинялись ему безприкословно, не поддавая сомнению его утверждения.

Согласно Священного Писания, Церковь – тело Христа, Он – глава Церкви. Если лидер общины присваивает себе атрибуты непогрешимого святого, указания и утверждения которого не терпят сомнения и должны приниматься как истина, последняя инстанция, это секта. Все пророчества, утверждения проповедников, руководителей, несущих учение церкви, должны тщательно анализироваться, проверяться, сопоставляться с учением Иисуса Христа и Апостолов, изложенных в Евангелиях, Новом Завете.

Пятая отличительная черта сектантства: та или иная община не терпит подчинения никому, неподвластна ни-кому, утверждает, что над ней только Бог. Обычно, та-кое положение – признак непокорности вышестоящим духовным лидерам из-за согрешения лидеров поместной церкви. Явная агрессия, непримиримость, ярость, отсут-ствие милосердия, любви, прощения в отношении других людей – признаки сектантства и крайнего духовного заблуждения. Если община проявляет непокорность, осуждает верующих других церквей, клеймя их в ереси, не обосновывая свою позицию учением Христа, это сек-тантство. Например, если лидеры церкви грешат, дозволяя себе и другим её членам делать то, что противно здравому учению Христа (например, блудят, прелюбодействуют, а называют это любовью; пьянствуют, а утверждают, что Христос дозволяет пить, но не упиваться) – это всё признаки духовного заблуждения, ереси, сектантства.

Один из завуалированных признаков сектантства: члены той или иной общины крайне осуждают другую об-щину через то, что те в порядке своего церковного служения что-то делают не так, как в их церкви, или не совершают чего-то, что принято делать в церкви, что судит другую.

Как видим, сектантами может стать любая церковь, если отклонится от учения Иисуса Христа и Апостолов. Поэтому важно бодрствовать и вникать в себя и учение Христа – в вере ли? Не отклонился ли?

оводилося чути, як хтось бідкався про

родича чи знайомого: був нор-мальним, а тепер став віруючим (або зазвичай кажуть: став сектантом). Давайте поміркуємо об’єктивно й неупереджено. У чому ненормальність алкоголіка, який перестав пити? Саме завдяки надбанню віри в Бога пияки назавжди залишають вживання спиртного. Це хіба погано, що людина пиячила, ніде не працювала, тягла все з дому, а тепер навпаки: знайшла роботу, усі гроші приносить не в пивбар, а до жінки, дітей. Фактично нині більше половини шлюбів розпадаються (і з кожним роком процент розлучень неухильно зростає). Це нормально? Це жахливо! Матері-одиночки скрізь. І жінки хотіли б, але не можуть жити з чоловіками, бо ті втратили своє призначення як чоловіків, тих, хто повинні дбати про жінку та дітей. Це таке наше сучасне «нормальне» суспільство. Якому нині чоловіку дуже потрібні діти? Таких не так вже й багато. Більшість наших сусідів розлучені, на вулицях зовсім не чути дитячого сміху, бо дітей нема, а якщо й є декілька, то вони сидять біля телевізорів і комп’ютерів, остаточно знищуючи здоров’я, яке й так слабке вже від народження, бо батьки курять, вживають алкоголь (вони ж нормальні) і зачинають дітей часто в стані алкогольного сп’яніння. Звичайно, що екологія, ненатуральні продукти, хімія, щеплення також приносять свій досить суттєвий шкідливий внесок, але в даній статті мова не про це. А дитячий гомін чути саме в християнських сім’ях, бо віруючі жінки мають пошану перед Богом щодо народження дітей.

Невіруючі дивляться на віруючих і докоряють останнім, що мовляв ті розводять злидні. Я переконуюсь, що Бог турбується за дітей Своїх, і всі члени євангельських церков стали жити набагато краще, ніж жили раніше, до свого навернення в християнську віру. У нас (з дружиною) четверо дітей, вони швидко ростуть і швидко зростають їхні потреби, але я постійно бачу Божу опіку наді мною й моєю сім’єю впродовж двадцяти років, відколи ми з дружиною стали віруючими. Так само віруючі стараються допомагати один одному, якщо хто в чому має потребу. Чи можуть цим похвалитися люди світу цього, які шукають мінуси, щоб у чомусь звинуватити віруючих? І хто більше, ніж християнські церкви, робить справ благодійності для інших людей? Тобто робить добрі справи, не шукаючи з того зиску. Хоч, звичайно, люди здебільшого звикли в усьому вбачати власний зиск, тому й судять по собі про таких доброчинців – якщо хтось щось зробив доброго, то напевно він з того має вигоду.

Коли чоловік-п’яниця стає віруючим, він стає «ненормальним», бо просить прощення у тих, перед ким завинив, повертається до жінки та дітей, починає дбати про сім’ю. Віра в Бога сприяє тому, що сім’ї не розпадаються, а навпаки – зміцнюються. Сьогодні дуже багато сиріт при живих батьках, яких покинули «нормальні» світу цього. Більший процент таких залишених дітей беруть під опіку і на всиновлення саме християнські сім’ї.

Якщо ж вам доводиться чути, що хтось став віруючим і перестав дбати про сім’ю, дітей, жінку, дім, то віра такої

людини сумнівна, то справді якась секта. Але не спішімо ставити на усіх віруючих клеймо сектантства. Я погоджуюся, що нині багато усіляких антихристів, тих, хто лише при-криваються вірою в Бога. Це ознака останнього часу. Але подивімося на плоди тих людей, що стали віруючими. Був наркоман, а покинув наркотики. Який світський лікар може вилікувати наркомана? А в християнських реабілітаційних центрах повне звільнення наркоманів від наркотичної залежності – звичайна справа. Ось тел. директора реаб-центру з Полтави, запитайте його: 050-63-44-783 (Сергій). Такі люди не тільки звільняються від гріховної залежності, а й одружуються і здорові діти у них народжуються. Хіба це не чудо Боже? Був наркоманом, від якого ніхто спокою не мав, а раптом став корисним для суспільства! А скільки злочинців відбувають покарання і там починають читати Євангелію і отримують нове життя по вірі в Господа Ісуса Христа! Хоч одного злочинця тюрма виправила? А віра в Бога виправляє на добре й затятого злочинця-рецидивіста! Запитайте про це чоловіка, який їздить в тюрми і проповідує Євангелію в’язням. І обов’язково запитайте: який зиск він з того має? Хто йому за те платить? Тел. 050-63-43-971 (Руслан).

Те, що віруючий (чи віруюча) не приймають участі у безкінечних застіллях з оковитою (на виробництві чи де інде), то чи варто таку людину засуджувати за це і ставити на ній клеймо сектантки чи ненормальної? Скільки нещасних випадків, каліцтв, вбивств скоєно саме через алкогольне сп’яніння на різних корпоративних вечірках. Напився, впав зі східців, ноги поламав і потім на «лікарняному» декілька місяців. Кому від цього вигода? Можливо державі? Я розумію, що люди по своїй грішній природі схильні до заздрощів й злобних випадів до кожного, хто не такий, як вони: «О, ти не п’єш, ти не матюкаєшся, ти не куриш? Ти – ненормальний». Покарати такого, або хоча б суворо засудити, оббрехати, але обов’язково зробити його (в своїх очах) все ж таки гіршим.

Скажу відверто, коли б я не став віруючим, то давно вже моя сім’я розпалася, а я напевно б спився, бо працював начальником над лісниками у селі, де всі шукали вигідної дружби з ними, і горілка лилася струмком. Якби не віра в Бога, чи точніше – не милість до мене Господа Ісуса Христа, не було би моєї сім’ї, не народилися мої діти, а я можливо б догнивав десь у в’язниці, а може б і на світі не було мене вже, бо був запальним і часто ліз туди, куди не слід встрявати.

Мій знайомий з села Устивиця, який в сорок років увірував у Бога, свідчить, що багато його колишніх товаришів по чарці вже повмирали від алкоголю, а він «ненормальний» ще досі живе. Він одружився, з жінкою ведуть господарство. А так вештався раніше по селу і пиячив, але був тоді «нормальним». Правда, він усім тепер свідчить про те чудо,

що з ним зробив Господь і радить іншим звернутися до Бога, бо саме в цьому він вбачає звільнення від алкоголю, тютюнової залежності і від вживання поганських слів (матюків).

Деякі ЗМІ нині намагаються опорочити громади віруючих, ставлячи на них клеймо сек-тантства. Чи варто тим самим

розпалювати релігійну ворожнечу? Звичайно, що не варто й нав’язувати віру в Бога на зразок деяких релігійних організацій, представники яких цілий день можуть простовбичити на автобусних зупинках, розклавши свої брошурки на половину зупинки, так, що люди, які чекають автобус, скромно стоять поза зупинкою. Неприємно чути прикрі факти, коли люди, які голосно заявляли про віру в Бога, насправді виявилися шахраями. Деякі віруючі впадають у крайнощі у своєму віросповіданні, по суті впадають у духовне заблудження. Але ж не можна судити всіх однаково! Є зразок християнської віри – Ісус Христос і Євангелія. Наголошую – зразок істинної віри в Ісуса Христа не церква чи деномінація, а Христос і Євангелія! Я не вбачаю іншої альтернативи. Хтось може запропонувати щось краще для оздоровлення суспільства, ніж віра в живого Бога? Лише Ісус Христос – вирішення багатьох (якщо не всіх) проблем! Ви можете не пити, не палити і жити нормально без Бога – то живіть. Я вас не осуджую. І Бог не судить. Ми самі собі вибираємо долю нині і в вічності. Не вірите в вічне життя? Ваша справа, час розставить все на свої місця. Часто люди категорично не приймають думку іншої людини, бо не розуміють її (або не хочуть зрозуміти) і проявляють агресію до «инакомыслящего». Христос сказав щодо фарисеїв так: «Хочете смерть заподіяти Мені, бо наука Моя (Слово Боже) не вміщається в вас» (Ін. 8:37).

Я ж не суджу все суспільство однією міркою через те, що хтось з цього суспільства зробив злочин: вкрав, вбив, зґвалтував. Не кажу, що всі вони такі. Так само не варто судити усіх віруючих через те, що десь хтось із якихось «сектантів» повівся негативно.

Дехто докоряє віруючим батькам, що ті своїх дітей заставляють Богу молитися. Але неможливо дітей примусити стати віруючими, такими, як батьки. Я дуже б хотів, щоб мої діти стали християнами, кращими від мене. Саме це є гарантією того, що вони не загинуть у цьому світі. Але діти самі мусять зробити свій вибір. Дехто ставить мінусом, що віруючі моляться Богу. А кому «моляться» ті, що докоряють в цьому? Краще Богу молитися, ніж іти з поклонами до людей, так само гаяти увесь свій час на усілякі дурниці. За себе можу сказати, що, нажаль, я мало молюся. Потрібно більше молитися і благословляти усіх людей, і тих, хто намагається нанести дошкульного удару. Невіруючі знають, що віруючі не повинні на їхнє зло відповідати подібним чином, то й длубають, бо думають, що залишаться безкарними. Так було у всі віки. Але Бог – суддя, Його Слово буде останнім і справедливим до кожного. Я не знаходжу мінусів своєї віри в Бога з будь-якого боку. Лише плюси. Мінуси тільки в тому, що я вважаю себе ще далеким від зразка істинного християнина.

Геннадій Андросов.

Євангелії Ісуса Христа. Ось як Павло відізвався про свої прожиті роки: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг, наостанок мені призначається вінок праведності!» (2Тим. 4:7-8). Саме ці слова дають мені підставу сказати, що в житті кожної людини, яка вірує в воскресіння Ісуса Христа, відбудеться коронація (апогей) її віри – її власне воскресіння та вічне життя.

Християни читають Біблію, в першій частині Біблії (Старому Заповіті) розповідається про патріархів віри. Авраам через свою вірність і послух Богові, був названий другом Божим (Як. 2:23), Мойсей був вірний у всьому домі Божому (Євр. 3:5). Патріарх Йов також переходив через великі страждання. Але й він знав, що його страждання не пройдуть надаремно. В найтяжчі години він говорив: «Та я знаю, що мій Відкупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі...!» (Йова, 19:25-27). І Авраам, і Йов за свою віру отримали велику нагороду від Господа ще при земному житті.

В Біблії (вже в Новому Заповіті) ми зустрічаємо не одну пораду Ісуса Христа про те, як прожити життя не безцільно. Це означає головне: особисто повірити, що буде воскресіння. Нагадаю історію про багача й Лазаря, яку привів в приклад Своїм учням Христос. Хто з них прожив не надаремно? На землі багач мав усе, але у вічності – нічого не мав, бо на землі він не вірив у вічність та воскресіння і жив відповідно до своєї «віри», чи точніше – свого невірства. Він говорив: «Душа, їж, пий, веселися, бо завтра помреш». Він злегковажив своїм вічним життям. Легковажно життя проходить у тієї людини, яка вірить лише у смерть, а не у воскресіння. А страждалець Лазар терпляче чекав, коли закінчаться його земні страждання. Його нагородою стало вічне життя без страждань. Сам Христос сказав з великим сумом тим, хто насміхається з воскресіння, що вони помиляються, бо не знають ні Писання, ні сили Божої (Мт. 22:29).

Ісус Христос в роки земного служіння постійно говорив Своїм учням про воскресіння і життя. Як важливо і нам (які так само називаємося учнями Христа) сьогодні до них прислухатись! Через притчі Христос вчив про важливість для нас, живучих на землі, дбати про майбутнє вічне життя: працювати у Божому винограднику та робити добро своєму ближньому. Таким чином, віруючи Богові і Слову Божому, ми можемо вже нині на землі складати собі скарби на небі. Коли ми дотримаємось слів Ісуса Христа, які нам залишені у Євангелії, це є ознакою того, що наше життя тут проходить не безцільно, а має конкретну ціль, мету, істинний зміст.

Подивімося на Ісуса Христа після Його воскресіння і на те, що Він сказав своїм учням. Слова Христа про те, що Він має усяку владу на небі і на землі (Мт. 28:18), дають нам підставу думати про власне воскресіння, як про день особливого торжества. Ісусові послідовники живуть з надією на власне майбутнє воскресіння! Коли помирав великий проповідник Муді, який багато років свого життя віддав дітям-сиротам, він говорив: «Коли скажуть, що Муді помер, не вірте цьому. Це день моєї коронації!». Для мене воскресіння – це день світла і нагороди, це день, коли вірним Богові учням буде покладений Самим Господом вінець за богобійне життя, сповненого Божої віри. Дорогі християни, пам’ятаймо, що наше усе найкраще ще попереду! Не скажімо у своєму серці, що ще не скоро прийде Христос. Пильнуймо, не легковажмо часом, давайте виявимо свою вірність Господу Ісусу Христу у нашому скороминущому житті.

Володимир Бобик, священнослужитель,

м. Пирятин, Полтавщина.Тел. 067-25-97-689.

ені, як служителю церкви, не один раз задавали два запитання: «Що для мене значить воскресін-

ня Ісуса?» і «Чи я вірю в своє особисте воскресіння?» Наша країна традиційно називається християнською, але при соцопитуванні лише вісім відсотків респондентів відповіли, що вірять у воскресіння. Погодьтеся, що для християнської країни це досить малий процент. Коли ж в Україні святкують Пасху, то ми всі дружно вітаємо один одного: «Христос воскрес!» і якомога швидше відповідаємо: «Воістину воскрес!», не задумуючись про те, що ж власне це значить. Але ж по суті такою фразою ми проголошуємо історичний факт, що відбувся дві тисячі років тому! Я вірю, що воскресіння Ісуса Христа – це не релігійні передання, а історичний факт!

Я вдячний Богові, що виростав у тій родині, де вірили у воскресіння, хоч це був суворий атеїстичний час, але мої батьки тримались здорової євангельської науки. Мої дитячі очі бачили з якою любов’ю і жертовністю моїми батьками робилося усе те, що відносилося до віри в Бога і до добрих вчинків ближньому. Кожна річ у них вважалась особливою, бо робилась не так-сяк (про людське око), а як для Бога, не на один день, а на всю вічність. Пам’ятаю: кожного разу, коли приходила неділя, ми, діти, дивилися на своїх батьків – з яким великим ентузіазмом вони йшли до храму, не рахуючись з фінансами і часом. Вони нагадували нам: сьогодні – особливий день, це той день, коли воскрес наш Господь Ісус! Вони спішили на поклоніння Богу, беручи й нас з собою до церкви. На богослужіннях нам розповідали про священників і про простих сподвижників віри, які були замордовані за своє засвідчення віри в Христа, яку вони мали в своєму серці, що Христос воскрес і Він вічно живий. Усі ці гоніння віруючих розпочались ще з апостольських днів, християн за цю надію у воскресіння не шанували, а насміхалися й переслідували. Але страждаючи за свої переконання, вони знали, що їхнє життя проходить недарма.

Тлумачний словник С. І. Ожєгова, який був складений ще в 1953 році, подає нам коментар щодо значення слова «воскресіння» так: «Воскресіння – стати знову живим».

«ЖИВА НАДIЯ»КВІТЕНЬ - ЧЕРВЕНЬ 2013 р., №2 7

ВОСКРЕСІННЯ – КОРОНАЦІЯ ВІРИ!М

МОЛИТВА ПОКАЯННЯ

Часто люди кажуть, що не знають молитов, і тому не можуть звернутися до Бога в молитві. Бог знає все і наші думки Йому всі відомі. Молитва Богові – це не завчені слова, які потрібно промовляти декілька раз. Молитва Богові – це ваше щире серце, яке голосить до Бога, як до люблячого Батька. Молитва Богові – це сердечна розмова з Тим, Хто й так тебе розуміє. Од-нією з перших молитов (тобто щире звернення до Бо-га) є молитва покаяння. Це молитва Богові, вимовле-на людиною, що усвідомила свою потребу в Спасителі Ісусі Христі і прощенні вчинених гріхів. Молитва покаяння сама по собі не може привести грішника до спасіння, а тільки його щире каяття, усвідомлення своєї гріховності і потреби в спасінні нададуть словам молитви покаяння потрібного результату.

Першим аспектом молитви покаяння є усвідомлення нашої гріховності. Текст з Біблії говорить так: «Немає праведного жодного!» (Римлян, 3:10). У Біблії чітко стверджується, що всі ми згрішили. Усі ми – грішники, що мають потребу в милосерді і прощенні Божому (Титу, 3:5-7), тому що через наш гріх ми заслужили вічне покарання (Матвія, 25:46). Таким чином, молитва покаяння – це благання до Бога про помилування і прощення вчинених гріхів.

Другий аспект цієї молитви – розуміння того, що Бог зробив для виправлення нашого жалюгідного стану. Він прийняв тіло і став людиною – Ісусом (Іоанна, 1:1, 14). Ісус відкрив нам істину про Бога і прожив праведне і безгрішне життя (Іоанна, 8:46; 2 Коринтян, 5:21). Потім Він помер на хресті замість нас, прийнявши на Себе призначене нам покарання за наші

гріхи (Римлян, 5:8). Те, що Ісус воскрес з мертвих, доводить Його перемогу над гріхом, смертю і пеклом (Колосян, 2:15; 1Коринтян, 15 розділ). Тільки завдяки цьому ми можемо одержати прощення наших гріхів, нам також обіцяне вічне життя в Царстві Небесному – якщо ми тільки повіримо в Ісуса Христа. Усе, що від нас потрібно – повірити в те, що Він помер замість нас і воскрес з мертвих (Римлян, 10:9-10). Ми можемо бути спасенні тільки благодаттю, тільки через віру і тільки через Ісуса Христа. Написано: «Тому що благодаттю ви спасенні через віру, і це не від вас, Божий дар» (Єфесян, 2:8).

Промовляючи молитву покаяння, ми повідомляємо Богові, що довіряємося Ісусу Христу як своєму особистому Спасителю. Для спасіння не потрібні якісь «магічні» слова. Тільки через віру в смерть і воскресіння Ісуса ми одержуємо спасіння! Якщо Ви розумієте, що згрішили і відчуваєте необхідність у спасінні і прощенні гріхів через Ісуса Христа, то Вам допоможе молитва покаяння, словами якої Ви можете звернутися до Господа. Наприклад, ось так:

«Боже, я знаю, що згрішив перед Тобою. Я розумію, що заслуговую смерть і пекло через свої гріхи, але я вірю в Ісуса Христа як мого Спасителя. Вірю, що Його смерть і воскресіння за-безпечили мені прощення гріхів і спасіння моєї душі від прокляття та вічної загибелі. Я довіряю Ісусу Христу, і тільки Йому, як своєму особистому Господу і Спасителю. Дякую Тобі, Отче Небесний, за те, що Ти спасаєш і прощаєш мене! Амінь!»

Я впевнений, що навіть в атеїстичний час усі прекрасно знали, що життя – це найзагадковіша річ на цій землі. Комуністи також шукали спосіб прожити життя так, щоб не шкодувати за прожиті роки. Саме так написав М. О. Островський: «Найдорожче в людини – це її життя. Воно дається їй один раз, і прожити його треба так, щоб не було болісно соромно за безцільно прожиті роки…». Сьогодні, в час великого економічного й технічного розвитку, багато хто живе у віртуальному світі і не задумується, що реальне життя дуже швидко проходить, і що попереду нас чекає не віртуальне воскресіння, а реальне вічне життя через воскресіння. Островський мету життя вбачав у боротьбі за звільнення людства. Це справді істинна ціль життя. Але істинну свободу людству насправді дає лише Ісус Христос! Пізнавши істину Божу, ми можемо надбати істинну свободу для себе і іншим людям допомогти її надбати. По суті комуністичний маніфест мав лозунги, тотожні євангельським заповідям, але у ньому не було місця Ісусу Христу, тому й з тріском провалився. Доброю людина сама по собі стати не може, для цього їй потрібен Христос і віра в Євангелію. А головна суть віри в Ісуса Христа, Євангелію полягає саме в надії на воскресіння!

Роздуми і суперечки щодо воскресіння точилися здавна, навіть серед перших християн. Апостол Павло чітко сформував науку Христа щодо воскресіння: «Якщо ж мертві не воскресають, то і Христос не воскрес. І якщо Христос не воскрес, то віра ваша даремна: ви ще в гріхах ваших» (1Кор.15:16-17). Але апостол Павло пише далі так: «Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних. Смерть бо через людину, і через Людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу!» (1Кор.15:20-23). З якою ревністю апостол Павло вірив і служив Богові, про своє життя він говорив так: «Женуся до мети за нагородою!» Він прагнув передати особливу інформацію усім людям про воскресіння Христа і якомога більше людей охопити проповіддю

БУВАЛЬЩИНАОдин місіонер-християнин прожив багато ро-

ків в Африці, несучи євангельську просвіту ту-земцям. Нарешті він повернувся пароплавом до Англії, звідки виїхав ще молодим. З однією валі-зою в руці він зійшов по трапу. Уся пристань була встелена килимами, грав духовий оркестр, сто-яв натовп з квітами. Це зустрічали державного міністра, який також був на цьому пароплаві. На

місіонера ж ніхто не звертав уваги, його зустрі-ла лише одна бабуся, яка пам’ятала його. Він не зміг втримати гірких сліз образи. В Африці він поховав дружину, доньку, значно втратив своє здоров’я. «Господи, чому така невдячність?» – молився проповідник. Бог дав йому відкриття: «Не сумуй, той міністр повернувся до себе додому. Коли ж ти прийдеш до себе ДОДОМУ, небесні ангели тебе зустрінуть незрівнянно краще і ти отримаєш достойну подяку від Небесного Царя!»

В период развитого социализма, накануне Пасхи, лектор доказывал собравшимся в одном из кинотеатров, что Бога нет. Доказывал долго и “убедительно”. В конце, как положено, спросил, есть ли вопросы. Руку поднял один дедушка: “Можно мне тоже выйти на сцену два слова сказать?” “Конечно, пожалуйста”, – любезно пригласил лектор. Старичок вышел и, обращаясь к залу, сказал: “Христос воскрес!” Из зала неуверенно ответили несколько голосов: “Воистину воскрес!” Трижды произнёс он эту фразу, и каждый раз всё громче и дружнее отвечали ему из зала, сами, возможно, от себя такого не ожидая, к неудовольствию лектора, который уже пожалел, что пригласил этого старичка на сцену. “Ну вот, – сказал в заключение дедушка, который был верующим, – я и ответил на ваш вопрос: есть ли Бог!”

КВІТЕНЬ - ЧЕРВЕНЬ 2013 р., №28 «ЖИВА НАДIЯ»

Запрошуємо:

м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Четверикова, 5, дім молитви;

м. Гадяч: з 1000, вул. Вокзальна, 1А, дім молитви;

м. Градизьк: з 10-00, вул. Проектна, 23, церква «Христа Спасителя»;

м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52, церква «Жива Надія»;

смт. Диканька: з 1400, вул. 40 Років Жовтня, 22;

м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33, церква «Віфанія»;

смт. Котельва: з 10-00, вул. Жовтнева, 251;

м. Кременчук: з 900, вул. Маршала Жукова, 104, церква «Віфанія»;

м. Лохвиця: з 16-00, вул. Леніна, 1-а, актова зала будинку дитячої та юнацької творчості;

м. Лубни: з 1000, вул. Драгоманова, 33, церква «Ковчег»;

смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8, Церква Христа Спасителя;

м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква «Жива Надія»;

с. Новаки Лубенського р-ну: з 15-00, приміщення колишньої школи, церква «Ковчег»;

смт Нові Санжари: з 14-00, вул. Ветеринарна, 2, церква «Нове Життя»;

с. Оболонь Семенівського р-ну: з 1000, вул. Котляревського, 9А;

м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87, дім молитви, церква «Ковчег»;

м. Полтава: з 1000, бульвар Б. Хмельницького, 19, (Зуп. «Вавілова»), церква «Нове Життя»;

м. Пирятин: з 900, пл. Борців Ре-волюції, 16, церква «Жива Надія»;

cмт Решетилівка: з 1000, вул. Горького, 105А, дім молитви;

смт Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6, церква «Жива Надія»;

м. Хорол: з 1000, вул. Крилова, 16, дім молитви;

с м т Ч у т о в е : з 1 0 - 0 0 , в у л . Комсомольська, 45, церква «Голос Спасителя»;

м. Чорнухи: з 1000, вул. Сковороди, 11; дім молитви;

смт Шишаки: з 900, вул. Корніліча, 27, дім молитви.

П р о п о н у є м о В а м в і д в і д а т и б о г о с л у ж і н н я

християн в Полтавській області, що відбуваються ЩОНЕДІЛІ:

Слухайте християнську радіопередачу

«ЖИВА НАДІЯ» щотижня, у понеділок, з 21 год. 30 хв. на першому каналі Українського Національного Радiо.

Листи на радіопередачу надсилайте за адресою: Ненсi Іванівна Зiнчик, радіопередача «Жива Надiя», вул. Григорія Онискевича, 3, м. Київ, 03115.

Дорогі читачі, ця газета друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для людей, наближає їх до пізнання Божої правди, то візьміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожен нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2 Кор. 9:7).

Добровільні пожертвування на газету надсилайте на картковий рахунок: Приватбанк, картка № 4405 8858 2152 7022 (на прізвище Андросов), або поштовим переказом на адресу редакції газети.

Компенсувати витрати по пересиланню газети можна, надіславши поштові марки, які вкладіть в конверт з вашим листом замовлення (кількість – на ваш розсуд). Чистих конвертів надсилати не потрібно.

ЖИВА НАДIЯКВІТЕНЬ - ЧЕРВЕНЬ 2013 р., №2

Г а зе т а ( хр и ст и я нс ь ко г о з мі с т у ) друкується за рахунок добровільних пожертвувань і розповсюджується без-коштовно. Засновник газети: Церква християн віри Євангельської «Жива Надія», м. Миргород, Полтавська обл.

Реєстраційне свідоцтво: ПЛ №386 від 20. 11. 2000.

Віддруковано: ТОВ Вид. «Миргород», Зам. №540. Тираж 32 000 екз.

Редактор: Андросов Г. М.Тел.: 050-28-13-256,096-34-100-75, 067-1050282. Email: giva.nadiya@gmail.com

Адреса редакції: Геннадій Ми-колайович Андросов, вул. Колгосп-на, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600, Україна Ukraine.

Щиро запрошуємо всіх бажаючих для вивчення Біблії за адресою: м. ДОЛИНСЬКА, вул. Шевченка, 119. Щонеділі з 9:00 та 16:00, щосереди та щоп’ятниці з 18:00. Ви можете особисто зателефонувати священнослужителю церкви: тел. 098-26-86-015.

Читайте газету «Жива Надія» в електронному варіанті (всі випуски

з 2009 р. в кольорі) на сайті:www.hve.poltava.ua (розділ: Газета), або ж на сайті: www.rostislav.kiev.ua (р.: Пресса).

Служитель церкви должен иметь приличный и одновременно (согласно Священного Писания) строгий внешний вид. Предлагаем пасторам и служителям церквей (независимо от деноминации) удачное решение этого вопроса (испробованного десятилетиями!): РУБАШКИ С КОЛОРАТКОЙ (пасторские рубашки) с длинным или коротким рукавом. Размеры любые! Цвета (чёрный, белый, бордовый, серый, синий, голубой, красный). Индивидуальный пошив строго по Вашему размеру! Каждая рубашка упакована в индивидуальную презентабельную коробку. Возможна доставка по всей территории стран СНГ. Доставка по Украине за счёт изготовителя.

Дополнительная информация по тел: +38 (093) 611 3833, +38 (095) 018 5442 или пишите на е-мейл: koloratki@mail.ru

О том, что Пасха – один из самых больших христианских праздников, знает каждый. Но что этот праздник значит для вас лич-но? Какие чувства вызывает он в вашей душе? Когда люди большой светлый христианский праздник используют только как оче-редной повод для праздничного застолья с обильным возлиянием алкогольных напитков, это пе-чально. Больнее ещё и потому, что именно те, кто называют себя христианами, веселятся в пьяном угаре. Возможно, вы спросите: а что, разве нельзя немного выпить на праздник? Не берусь судить – можно или нельзя, вам решать. Лично я вообще не употребляю спиртных напитков, для поднятия настроения мне это не требуется, да и вреден алкоголь для организма, и написано в Новом Завете, что пьяницы Царства Божия не наследуют (1Кор.6:10). Христос призвал нас трезвиться и не предаваться непотребствам.

С уверенностью могу утверждать, что любой христианский праздник не повод для употребле-ния алкоголя и объедения. Настоящий смысл Пасхи – поклониться Творцу, ещё глубже ура-

зуметь, что значит Пасха (то есть Иисус Христос) для человечества в целом и для каждого индивидуума в частности. Если человек, который утверждает, что он сегодня празднует Пасху, но нисколько не задумывается о духовном смысле праздника, а всё сводит только к мирскому застолью, ни-чегонеделанию, то это не есть празднеством согласно канонов христианской церкви – какой бы то

ни было деноминации. Если христианин празднует Пасху, но всё внимание уделяет внешней стороне праздника, а именно: праздничной пище, крашеным яйцам и куличам, обрядам, церковным традициям, это тоже не есть Пасхой Господней.

Молитва, поклонение Богу, участие в праздничном богослужении в церкви, чтение Евангелия, размышления над Словом Божьим, Заповедями Иисуса Христа, делание добра ближнему (Лк.10:29-42) – вот необходимые атрибуты праздника Пасхи. Дорогой читатель, моё искреннее пожелание к тебе: именно в этом ключе научиться праздновать Пасху.

Пётр Украинец.

10 РОКІВ У СЛУЖІННІ БОГОВІ!Виповнилося 10 років відтоді, як автор та виконавець християнських

пісень Максим Варфоломєєв з Полтави вперше вийшов на церковну сцену, щоб заспівати славу Богові та засвідчити про Господні справи в своєму житті. Це сталося 7 січня 2003 р. в полтавській церкві «Світло Життя». Особливістю Максимового служіння є те, що він втратив зір, має І гр. інвалідності. Та це не стало йому перешкодою, щоб славити Господа, а навпаки: надихає інших на подолання життєвих труднощів та перешкод. На своїх служіннях він каже: «Якщо Господь може використовувати мене, то наскільки більше Він може діяти через кожного з вас, бо ви маєте значний привілей: зрячі очі, ви можете самостійно пересуватися без підтримки сторонніх осіб!»

За 10 років М. Варфоломєєв об’їхав майже півсотні церков у різних містах України, Росії та Білорусі, побував у Придністров’ї, в Сибіру та на північному Кавказі. У своєму служінні Максим їздить за власні кошти й не висуває жодних фінансових умов до тих, хто його запрошує. Завдяки цьому його запрошують послужити невеличкі церкви в селах та маленьких містечках, куди відомі виконавці християнських пісень зазвичай не їздять. Напівжартома Максим каже: «Якби мене запросила церква з десяти людей десь на крайній півночі, то, певно, поїхав би й туди».

Максим записав два СD зі своїми піснями, а ще два планує до випуску, якщо будуть для цього кошти. Максим одружений, найменшій з трьох донечок немає ще й року. Крім свого пісенного служіння, Максим також є наставником в онлайн-проекті «Чому Ісус?» (www.whyjesus.ru/) Цей проект розрахований на людей, які шукають Бога або хочуть краще розібратися в християнстві. Також Максим, не виходячи з дому, працює на телеканалі CNL-Україна перекладачем передач з російської на українську мову. Пісні Максима, а також вірші його дружини Олени можна знайти на сайті http://slavimboga.narod.ru/

Якщо вас зацікавило це служіння й ви хотіли б запросити Максима до своєї церкви, ви можете звертатися до нього на електронну адресу maxvarf@mail.ru або за телефоном +38-063-3528424.

Р.S. Коли я повідомляю, що в газети «Жива Надія» сліпий коректор, то співрозмовники округлюють очі від здивування. Але це так. Брат Максим без зволікань (цілком безкоштовно) «переглядає» (за допомогою спеціальних програм для незрячих) надіслані йому редакційні тексти в електронному варіанті для публікації в газеті. Може, хтось погодиться допомогти сім’ї брата Максима Варфоломєєва, бо він спонсорів не має.

Геннадій Андросов.

В чём смысл праздника Пасхи?

Воскресение Иисуса – это свидетельство возможности воскресения каждого человека, что является основной доктриной христианской веры. В отличие от других религий, христианство имеет Основателя, который превзошёл смерть и обещает, что Его последователи смогут сделать то же. Все иные религии были основаны людьми и пророками, чья жизнь закончилась в могиле. Как христиане мы утешаемся тем, что наш Бог стал человеком, умер за наши грехи и воскрес в третий день. Могила не смогла удержать Его! Вдохновенное Божье Слово гарантирует воскресение верующих во Христа, когда Иисус Христос придёт за Своим Телом (т. е. Церковью), и их вознесение. Воскресение является триумфальной и славной победой для каждого верующего. Иисус Христос умер, был погребён и воскрес в третий день, согласно Писанию. И Он придёт опять! Умершие во Христе восстанут, а оставшиеся в живых во время Его пришествия будут изменены во мгновение ока и получат новые, славные тела (1 Фессалоникийцам, 4:13-18). Почему воскресение Иисуса Христа столь важно для спасения? Оно демонстрирует, что Бог принял жертву Иисуса за нас. Оно доказывает, что Бог властен поднять нас из мёртвых. Оно гарантирует, что верующие во Христа не останутся мёртвыми, а будут воскрешены к вечной жизни. Это наша благословенная надежда!

* * *

Принять Христа верою – это знать, что Он воскрес. Мы верим во Христа, мы знаем, что Он воскрес!

ВНИМАНИЮ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛЕЙ!

ПАСХАЛЬНЫЕ АФОРИЗМЫ