МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИЧорноморський державний університет

імені Петра Могили

Кафедра біології та екологічної безпеки

Відповіді до самостійної роботи з дисципліни «Основи охорони праці»

Робота №6

Виконала: студентка 403 групи

денно-вечірньої форми навчання зі спеціальності

«Інтелектуальні системи прийняття рішень»Барбазюк Катерина

Керівник: Викладач

О.В. Макарова

Миколаїв - 2012

РОБОТА № 6

1. Які бувають системи управління охороною праці?

2. Як поділяються шкідливі речовини за токсичною дією?

3. Як класифікуються системи вентиляції за способом подачі та

видалення повітря?

4. Як нормується коефіцієнт природної освітленості?

5. Які ви знаєте прилади радіаційного контролю?

6. Яку дію спричинює електричний струм на організм людини?

Відповіді на питання:

1. Система управління охороною праці (СУОП) — це сукупність органів

управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації

проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і

функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і

високопродуктивних умов праці. Створення СУОП здійснюється шляхом

послідовного визначення мети і об'єкта управління, завдань і заходів щодо охорони

праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління,

складання нормативно-методичної документації. Головна мета управління

охороною праці є створення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці,

покращення виробничого побуту, запобігання травматизму і профзахворюванням.

Об'єктом управління є машини, механізми, технологічні процеси,

підприємства, галузі промисловості, сфери людської діяльності тощо. Елементами

управління станом цього об'єкта є: проведення контролю стану об'єкта, визначення

необхідного завдання, порівняння із завданням, вироблення управлінських дій,

реалізація управлінських дій, контроль виконання управлінських дій (зворотний

зв'язок) та ін.

Розглядаючи управління охороною праці із зазначених позицій, вважають, що

система управління охороною праці (СУОП) є сукупністю самої системи охорони

праці та елементів управління її станом. Іншими словами, управління охороною

праці - це підготовка, прийняття і реалізація системи заходів із забезпечення

охорони життя і здоров'я працівників у процесі трудової діяльності. Разом з тим

СУОП виступає як функціональна підсистема системи управління всім

2

господарським комплексом України в цілому. Розглядаючи систему управління

охороною праці в державному масштабі, слід зазначити такі її особливості, як

складність і багатозв'язковість системи СУОП на конкретному об'єкті багаторівневої

системи управління, де найвищим рівнем є державне управління, а нижчим -

управління охороною праці на конкретній ділянці чи в конкретному цеху

підприємства. Залежно від форми власності та відомчої підпорядкованості об'єкта

проміжні ступені управління можуть виступати як відомче, регіональне управління,

а також управління на рівні підприємства, об'єднання тощо.

Основними структурними елементами СУОП є:

- об'єкт управління, тобто система охорони праці на конкретному

підприємстві, в об'єднанні, регіоні, Україні в цілому;

- елементи управління, що включають контроль стану об'єкта, вироблення

управлінських дій та їх реалізацію, контроль за виконанням управлінських дій,

аналіз стану подібних об'єктів, формування завдання охорони праці, порівняння

показників.

Як засвідчує практика, управлінські дії щодо охорони праці завжди обмежені.

Ці обмеження можуть бути пов'язані з відсутністю необхідних технічних засобів,

площ, людських ресурсів, відповідного рівня культури і підготовки персоналу тощо.

Відповідно до Закону "Про охорону праці" державне управління

охороною праці в Україні здійснюють:

• Кабінет Міністрів України;

• спеціально уповноважений урядовий орган державного управління

охороною праці - державний комітет із нагляду за охороною праці, що входить до

складу Кабінету Міністрів (Держнаглядохоронпраці);

• на галузевому рівні - міністерства та інші центральні органи державної

виконавчої влади;

• на регіональному рівні - місцева державна адміністрація й органи місцевого

самоврядування.

Кабінет Міністрів і Держнаглядохоронпраці України здійснюють управління

охороною праці на загальнодержавному рівні. Окремі загальнодержавні

управлінські функції делеговані Міністерству праці та соціальної політики,

3

Міністерству охорони навколишнього природного середовища, Міністерству

охорони здоров'я і Міністерству надзвичайних ситуацій України. Управлінський

вплив на охорону праці в окремих галузях, регіонах та на окремих підприємствах ці

органи можуть здійснювати як безпосередньо, так і через органи галузевого,

регіонального управління охороною праці та органи управління охороною праці

окремого підприємства або їх об'єднання. Інші органи державного управління

забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці на

регіональному чи галузевому рівні. Саме в цій частині державного управління

охороною праці, з одного боку, окремі управлінські функції органів управління

перетинаються і дублюються, а з іншого, при недостатньому рівні координації

роботи цих управлінських органів можливі певні пропуски і недогляди в роботі.

Блок-схеми систем державного управління охороною праці на регіональному і

галузевому рівнях подано на рис. 2.7 і 2.8.

Система державного управління охороною праці як у галузі, так і в регіоні є

дворівневою. Верхній рівень системи (1) - загальнодержавне управління, що

здійснюється названими органами, нижчий рівень системи (2) - регіональне і

галузеве управління, що здійснюється, відповідно, місцевою державною

адміністрацією, радами народних депутатів і галузевими міністерствами. У свою

чергу, регіональне управління залежно від адміністративно-територіального поділу

може виконуватися на обласному, міському, районному і селищному рівнях.

Система управління охороною праці на підприємстві залежно від його

відомчої підпорядкованості може бути навіть чотирирівневою. Крім згаданих двох

рівнів, тут необхідно виділити управління на рівні об'єднання підприємств (при

наявності таких у галузі) і на рівні самого підприємства.

4

Для системи управління характерним є те, що вищі й нижчі рівні управління

можуть взаємодіяти між собою як через проміжні рівні, так і безпосередньо.

Причому тільки на етапах вироблення і реалізації управлінських дій простежується

певна субординація у взаємодії різних рівнів системи, а для етапів формування

завдання і зіставлення показників характерним є довільний характер взаємодії рівнів

системи.

Наприклад, нижчі рівні системи часто можуть використовувати інформацію

про стан охорони праці, отриману в результаті контролю цього стану охорони праці

органами будь-якого рівня, а органи управління найвищого рівня часто одержують

інформацію про виконання управлінських дій або про стан охорони праці

безпосередньо від органів управління охороною праці підприємства.

2. У сучасній техніці застосовується безліч речовин, які можуть потрапляти в

повітря і становити небезпеку здоров'ю людей. Для визначення небезпечності

медики досліджують вплив цих речовин на організм людини і встановлюють

безпечні для людини концентрації та дози, які можуть потрапити різними шляхами в

організм людини.

На промислових підприємствах повітря робочої зони може забруднюватися

шкідливими речовинами, які утворюються в результаті технологічного процесу або

містяться в сировині, продуктах та напівпродуктах і відходах виробництва. Ці

речовини потрапляють у повітря у вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на

5

організм людини. В залежності від їх токсичності та концентрації в повітрі можуть

бути причиною хронічних отруєнь або професійних захворювань.

Токсичність – це ступінь фізіологічної активності шкідливої речовини.

Фізіологічну активність шкідливих речовин вивчає наука токсикологія, яка є однією

з галузей медицини. Токсикологія називає шкідливими такі речовини, які в умовах

різної діяльності людини можуть викликати погіршення здоров’я або смерть.

Дія шкідливих речовин проявляється у вигляді гострих та хронічних отруєнь.

За токсичною дією шкідливі речовини поділяють на: кров'яні отрути, які

взаємодіють з гемоглобіном крові і гальмують його здатність до приєднання кисню

(оксид вуглецю, бензол, сполуки ароматичного ряду та ін.); нервові отрути, які

викликають збудженість нервової системи, її виснаження, руйнування нервових

тканин (наркотики, спирти, сірчаний водень, кофеїн та ін.); подразнюючі отрути, що

вражають верхні дихальні шляхи і легені (аміак, сірчаний газ, пара кислот, окиси

азоту, ароматичні вуглеводні та ін.); ті, що пропалюють та подразнюють шкіру і

слизові оболонки (сірчана та соляна кислоти, луги); печінкові отрути, дія яких

супроводжується зміною та запаленням тканин печінки (спирти, дихлоретан,

чотирихлористий вуглець); алергени, що змінюють реактивну спроможність

організму (алкалоїди та інші речовини); канцерогени, що спричиняють утворення

злоякісних пухлин (3,4-бензопірен, кам'яновугільна смола); мутагени, що впливають

на генетичний апарат клітини (окис етилену, сполуки ртуті та ін.).

3. Сучасні умови життя людини вимагають ефективних штучних засобів

оздоровлення повітряного середовища. Для цього служать пристосування і

обладнання систем вентиляції. Системи вентиляції використовуються для

оздоровлення повітряного середовища в житлових, громадських і промислових

будинках, у яких здійснюється життєдіяльність людини.

За допомогою системи вентиляції усувається шкідливий вплив на організм

людини таких чинників, як надлишкова теплота, надлишкова волога, різні гази і

пари хімічних речовин, токсичний і нетоксичний пил, що є продуктом виробничих

процесів тощо.

СИСТЕМИ ВЕНТИЛЯЦІЇ класифікують за такими ознаками:

6

- За призначенням: припливна, витяжна, припливно-витяжна, рециркуляціонна

системи вентиляції;

- За способом переміщення повітря: природна або механічна системи

вентиляції;

- По зоні обслуговування: місцева або загальнообмінна системи вентиляції;

- По конструкції: складальна або моноблочна системи вентиляції;

- По конструкції повітроводів: канальні та безканальні системи вентиляції.

Вентиляція здійснюється за рахунок повітрообміну в приміщеннях, який

здійснюється одним із засобів:

- подачею в приміщення чистого зовнішнього повітря;

- видаленням із приміщення забрудненого повітря;

- одночасною подачею чистого і видаленням забрудненого повітря.

Тому за способом здійснення повітрообміну системи вентиляції поділяються

на припливні, витяжні і припливно-витяжні.

За способом переміщення повітря, що подається або видаляється з

приміщення, розрізняють системи природної (неорганізованої та організованої) і

штучної (механічної) вентиляції.

Видалення із приміщень забрудненого повітря в більшості випадків

забезпечується за рахунок природної витяжної вентиляції, в якій тяга створюється за

рахунок різниці температур внутрішнього і зовнішнього повітря. Робота такої

системи вентиляції залежить від погодних умов. Тому для забезпечення стабільної

роботи системи вентиляції найбільш доцільно застосовувати видалення із

приміщень забрудненого повітря за допомогою вентиляторів.

Подача та видалення повітря з приміщень здійснюється за схемою зверху -

вверх через повітророзподільники, встановлені в підвісних стелях. Кожна

припливно-витяжна система обслуговує характерну за теплонадходженням зону.

Обрані повітророзподільники забезпечують оптимальний розподіл повітря у

приміщенні віяловими настилаючими струминами.

4. Виробниче освітлення необхідно нормувати на робочих поверхнях.

Освітленість вимірюється у люксах. Однак нормування рівня освітленості

7

природним світлом у люксах викликало б великі труднощі, тому що освітленість

природним світлом коливається в дуже широких межах в залежності від періоду

року, часу дня, стану хмарності, що відображають властивості поверхні землі (сніг,

трав'яний покрив, асфальт та інш.). Тому показником ефективності природного

освітлення є коефіцієнт природної освітленості (К.П.О.), виражений у відсотках:

де: E - коефіцієнт природної освітленості в будь-якому місці А усередині

приміщення у %;

Ев - освітленість у місці А, освітлюваному світлом видимого через світловий

проріз ділянки небосхилу, лк;

Ен - освітленість горизонтальної площини в той же момент часу поза

виробничим приміщенням, освітлюваної рівномірно розсіяним (дифузійним)

світлом усього небосхилу, лк.

На значення КПО впливають розмір і конфігурація приміщення, розміри і

розташування світлоприймачів, відбивна здатність внутрішніх поверхонь

приміщення та його затінюючих об'єктів. Залежно від призначення приміщення і

розташування в ньому світлопрорізів КПО нормується від 0,1 до 10%.

Коефіцієнт природної освітленості нормується в залежності від точності

виконуваних робіт. Точність робіт визначається розмірами об'єкта розрізнення -

мінімальний розмір предмета, елемента, що потребує роздільного спостереження в

процесі роботи (тріщина, ширина подряпини, товщина дроту, напису на шкалах

контрольно-вимірювальних приладів та інш.).

Коли виробничі приміщення розташовуються нижче 45° північної широти і

північніше 60°, то нормовані значення К.П.О., відповідно збільшуються на 0,75 і 1,2.

Природне освітлення у виробничих приміщеннях установлене з урахуванням

одержання максимально можливої освітленості (залежить від роду освітлення), коли

скло ліхтарів і бічних світлових прорізів чисте. Скло очищають не рідше двох разів

на рік при невеликих кількостях диму, пилу і кіптяви, при значних кількостях - не

рідше чотирьох разів на рік. Стіни і стелі повинні бути світлих тонів.

8

У НАОП Санітарними нормами СНіП ІІ-4-79 встановлені мінімально

допустимі значення освітленості штучним світлом.

При виконанні робіт I-IV, Vа, Vб категорій рекомендується використовувати

тільки систему комбінованого освітлення. Загальне освітлення в системі

комбінованого повинно, по можливості, здійснюватися газорозрядними лампами.

Норми освітленості необхідно підвищувати на одну ступінь по шкалі освітленості в

наступних випадках:

а) якщо виконуються роботи I-VI категорій, коли відстань від ока до

розглянутого об'єкта більша 0,5 м;

б) коли існує підвищена небезпека травматизму, а освітленість в системі

загального освітлення не більше 150 лк (наприклад, під час заточування інструменту

на заточувальних верстатах та роботі на гільйотинних ножицях);

в) в класних приміщеннях, де навчаються підлітки, і коли нормована

освітленість не перевищує 300 лк;

г) під час роботи І-ІV категорій, якщо зорова робота виконується безперервно

упродовж половини робочого дня і більше;

д) у тих приміщеннях, де відсутнє природне освітлення і постійно

перебувають люди.

Норми освітленості необхідно знижувати:

а) під час короткочасного перебування робітників у виробничому приміщенні;

б) якщо в приміщенні встановлено устаткування, що не потребує постійного

обслуговування.

5. Для виявлення і виміру іонізуючих випромінювань радіоактивних речовин

використовуються дозиметричні прилади - рентгенометри, радіометри-

рентгенометри, індикатори, індивідуальні дозиметри.

Прилади, що призначені для виявлення та вимірювання радіоактивних

випромінювань, називаються дозиметричними.

Дозиметричні прилади призначені для:

радіаційної розвідки — визначення рівнів радіації на місцевості;

9

контролю за ступенем зараження радіоактивними речовинами техніки,

продуктів харчування, води та ін.;

контролю за опромінюванням — вимірювання поглинаючих доз

опромінювання людей;

визначення наведеної радіоактивності в ґрунті, техніці, предметах, які

опромінювались нейтронними потоками.

Радіометр-рентгенометр ДП-5В призначений для визначення виміру

потужності гама-радіації та радіаційне ураженої поверхні різних предметів гама-

випромінюванням, а також для визначення потужності дози випромінювання та

ступеня радіації об'єктів. Крім того, є можливість виявлення бета-випромінювання.

Діапазон виміру гама-випромінювання — від 0,05 мР/ч до 200 Р/ч. Прилад має шість

піддіапазонів, наведених у табл. 24.

Прилад працює при температурі від -50 до +50°С, при відносній вологості 65

15%. Можливе заглиблення блоку детектора на глибину 0,5 м. Живлення приладу

здійснюється від трьох елементів типу А 336. Комплект живлення забезпечує

тривалість роботи не менше 55 год. Маса приладу з елементами живлення не

перевищує 3,2 кг. Потужність гама-випромінювання визначається у рентгенах за

годину.

Комплект дозиметрів ДП-22В (ДП-24) призначений для контролю доз

радіаційного випромінювання людей, що перебувають на зараженій території.

Діапазон виміру від 2 до 50 рентгенів. Похибка відліку не перевищує 10%.

Саморозряд дозиметра до 4 рентгенів за добу.

Комплект працює при температурі від - 40 до +50°С. Маса комплекту — 5,5

кг. Маса вимірника — 50 г. Джерело живлення — елемент 1,6 ПМЦГ-У-8.

Комплект дозиметрів ДП-22В складається із зарядного пристрою і 50

індивідуальних кишенькових дозиметрів типу ДКП-50А. На відміну від ДП-22В,

комплект дозиметрів ДП-24 має п'ять дозиметрів ДКП-50.

Індикатор радіоактивності УДРБГ-Б призначений тільки для виявлення

радіоактивних речовин на місцевості, предметах тощо.

Індикатор працює на основі газорозрядного лічильника СБМ-20, який фіксує

присутність радіоактивних речовин. За спалахом індикаторної лампочки та

10

частотою піску в динаміку визначають кількість радіоактивних речовин на

місцевості (потужність радіації).

Дозиметр "Юпітер" призначений для оцінки потужності експозиційної дози

гама-випромінювання за допомогою звукового сигналу, відображення показників й

на цифровому табло та повідомлення про великі дози установленої межі за ПЕД.

Діапазон вимірювання 0,05—99,99 мк3в/год. Час установлення та зміни

показників на табло до 25 сек. Пороги сигналізації — 0,6, 1,2, 4,0 мк3в/год. Час

безперервної роботи — 500 годин. Маса дозиметра — 0,25 кг.

Радіометр "Прип'ять" призначений для індивідуального та колективного

користування при вимірах потужності експозиційної дози (ПЕД) гама-

випромінювання, густоти потоку бета-випромінювання, питомої (об’ємної)

активності в рідинних та сипучих речовинах.

Діапазон вимірювання — від 0,1 до 1999,9 мкЗв/ год. Похибка виміру 25%.

Діапазон вимірювання питомої" активності — від 1,10 до 1,10 Кі/кг. Час

встановлення робочого режиму — 20 та 200 сек. при вимірюванні ПЕД, 10 та 100 хв.

— при вимірюванні питомої активності бета-випромінювання. Джерело живлення

— елемент "Корунд", а також від зовнішнього джерела живлення від 4 до 12 В. Час

безперервної роботи — 24 год. Маса — 0,25 кг.

Радіометр-дозиметр гама-, бета-випромінювань РКС-01 "Стора"

призначений для індивідуального та колективного користування при вимірюванні

потужності експозиційної дози гама-випромінювання, а також щільності потоку

бета-частинок Радіометр призначений для вимірювання радіаційного фону в місцях

проживання і праці населення контролю радіаційної чистоти житлових і виробничих

приміщень будівель та споруд, предметів побуту, одягу, поверхні ґрунту на

присадибних ділянках, транспортних засобів тощо

Військовий прилад хімічної розвідки (ВПРХ) призначений для визначення у

повітрі, на місцевості та інших об'єктах отруйних та сильнодіючих отруйних

речовин

Вага приладу — близько 2,3 кг.

11

6. Електронасищеність сучасного виробництва формує електричну небезпека,

джерелом якої можуть бути електричні мережі, електрифіковане устаткування та

інструмент, обчислювальна та організаційна техніка, що працює на електриці.

Електротравматизму в порівнянні з іншими видами виробничого травматизму

складає невеликий відсоток, однак за кількістю травм з важким, і особливо

летальним, результатом займає одне з перших місць. Найбільше число електротравм

(60 ... 70%) відбувається при роботі на електроустановках напругою до 1000 В. Це

пояснюється широким поширенням таких установок і порівняно низьким рівнем

підготовки осіб, які їх експлуатують. Електроустановок напругою понад 1000 В в

експлуатації значно менше і обслуговує їх спеціально навчений персонал, що й

обумовлює меншу кількість електротравм.

Електричний струм, протікаючи через тіло людини, виробляє термічне,

електролітичне, біологічне, механічне та світлове вплив. Термічний вплив

характеризується нагріванням шкіри, тканин аж до опіків. Електролітичне вплив

полягає в електролітичному розкладанні рідин, у тому числі і крові. Біологічна дія

електричного струму проявляється в порушенні біологічних процесів, що

протікають в організмі людини, і супроводжується руйнуванням і порушенням

тканин і судорожним скороченням м'язів. Механічна дія призводить до розриву

тканини, а світлове - до ураження очей.

Розрізняють два види ураження організму електричним струмом: електричні

травми та електричні удари.

Електричні травми - це місцеві ураження тканин і органів. До них

відносяться електричні опіки, електричні знаки і електрометаллізація шкіри,

механічні пошкодження у результаті мимовільних судомних скорочень м'язів при

протіканні струму (розриву шкіри, кровоносних судин і нервів, вивихи суглобів,

переломи кісток), а також електроофтальмія - запалення очей внаслідок впливу

ультрафіолетових променів електричної дуги.

Електричний удар є порушення живих тканин організму проходить через

нього електричним струмом, що супроводжується мимовільним скороченням м'язів.

Розрізняють чотири ступені електричних ударів: І - судорожне скорочення м'язів без

втрати свідомості; ІІ - судорожне скорочення м'язів з втратою свідомості, але зі

12

збереженням дихання та роботи серця; ІІІ - Втрата свідомості і порушення серцевої

діяльності або подиху (або того й іншого разом); IV - клінічна смерть, тобто

відсутність дихання і кровообігу.

Поразка людини електричним струмом може відбутися при дотиках: до

струмоведучих частин, що знаходяться під напругою; відключеним струмоведучих

частин, на яких залишився заряд або з'явилося напруження у результаті випадкового

включення; до металевих неструмоведучих частин електроустановок після переходу

на них напруги зі струмовідних частин. Крім того, можливо електропоразки

напругою кроку при знаходженні людини в зоні розтікання струму на землю,

електричною дугою в установках з напругою понад 1000 В; при наближенні до

частин, що знаходяться під напругою, на неприпустимо мала відстань, залежне від

значення високої напруги.

Характер і наслідки ураження людини електричним струмом залежить від

низки факторів, в тому числі і від електричного опору тіла людини, величини і

тривалості протікання через нього струму, роду і частоти струму, схеми включення

людини в електричний ланцюг, стану навколишнього середовища та індивідуальних

особливостей організму.

Електричний опір тіла людини складається з со-спротиву шкіри й опору

внутрішніх тканин. Шкіра, в основному верхній її шар товщиною 0,2 мм, що

складається з мертвих ороговілих клітин, володіє великим опором, яке визначає

загальний опір тіла людини. При сухою, чистою і непошкодженою шкірі опір тіла

людини становить 200 ... 20 000 Ом. При зволоженій і забрудненій шкірі опір тіла

знижується до 300 ... 500 Ом, тобто до опору внутрішніх органів. При розрахунках

опір тіла людини приймається рівним 1000 Ом.

Сила струму, що протікає через тіло людини, є головним чинником, від якого

залежить результат поразки: чим більше сила струму, тим небезпечніше наслідки.

Людина починає відчувати проходить через нього струм промислової частоти 50 Гц

щодо малого значення 0,5 ... 1,5 мА. Цей струм називається пороговою відчутним

струмом. Струм силою 10 ... 15 мА викликає сильні і мимовільні судоми м'язів, які

людина не в змозі подолати, тобто він не може розтиснути руку, якої стосується

13

струмоведучих частини, відкинути від себе провід, опиняючись як би прикутим до

струмоведучих частини. Такий струм називається пороговою неминучий.

При силі струму 20 ... 25 мА у людини відбувається судорожне скорочення

м'язів грудної клітки, ускладнюється і навіть припиняється дихання, що може

призвести до смерті внаслідок припинення роботи легенів.

Струм силою 100 мА є смертельно небезпечним, так як він в цьому випадку

має безпосередній вплив на м'язи серця, викликаючи його зупинку або фібриляцію

(швидкі хаотичні, і різночасові скорочення волокон серцевого м'яза), при якій серце

перестає працювати.

Тривалість протікання струму через тіло людини визначає результат поразки

їм, тому що з плином часу різко зростає сила струму внаслідок зменшення опору

тіла, і також тому, що в організмі людини накопичуються негативні наслідки дії

струму.

Рід і частота струму також в значній мірі визначають ступінь ураження

електричним струмом. Найбільш небезпечний змінний струм частотою 20 ... 1000

Гц. При частоті менше 20 Гц або більше 1000 Гц небезпека ураження струмом

значно знижується.

Стан навколишнього середовища (температура, вологість, наявність пилу,

парів кислот) впливає на опір тіла людини і опір ізоляції, що в кінцевому підсумку

визначає характер і наслідки ураження електричним струмом. З точки зору стану

навколишнього середовища виробничі приміщення можуть бути сухі, вологі, сирі,

особливо сирі, жаркі, пилові з струмопровідної та нетокопроводящих пилом, з

хімічно активної чи органічної середовищем. У всіх приміщеннях, крім сухих, опір

тіла людини зменшується.

Залежно від умов, що підвищують або знижують небезпеку ураження людини

електричним струмом, всі приміщення ділять на:

- приміщення з підвищеною небезпекою, що характеризуються наявністю в

них одного з таких умов, що створюють підвищену небезпеку: вогкості (відносна

вологість повітря тривало перевищує 75%); високої температури (температура

повітря тривало перевищує 35 ° С); струмопровідного пилу (вугільної, металевої і т.

п.); струмопровідних підлог (металевих, земляних, залізобетонних, цегляних і т. п.),

14

можливості одночасного дотику до яких з'єднання з землею металевих елементів

технологічного обладнання або металлоконструкциям будівлі і металевих корпусів

електрообладнання;

- особливо небезпечні приміщення, які характеризуються наявністю високої

відносної вологості повітря (близькою до 100%) або хімічно активного середовища,

руйнівно діє на ізоляцію електрообладнання, або одночасною наявністю двох або

більше умов, відповідних приміщень з підвищеною небезпекою;

- приміщення без підвищеної небезпеки, в яких відсутні всі зазначені вище

умови.

Небезпека ураження електричним струмом існує всюди, де використовуються

електроустановки, тому приміщення без підвищеної небезпеки не можна назвати

безпечними.

Особливо небезпечними є багато виробничі приміщення, наприклад цехи

машинобудівних і металургійних заводів, водонасосні станції, приміщення для

зарядки акумуляторних батарей і т. п. За ступенем небезпеки електроустановки поза

приміщеннями прирівнюють до електроустановок, що експлуатуються в особливо

небезпечних приміщеннях.

15