Лісовий вісник №6(9)

№6 (9) червень 2012

Волинські лісівникипідкорили Говерлу

Стор. 15

2 червень 2012

На правах реклами

«Вуд-Лідер» – це динамічно розвиваюча холдингова струк ту-ра, яка складається із декількох компаній, що зай маються лісо-заготівлею, де ревообробкою та реалізацією деревини.

«Канц-Лідер» – компанія, що входить у структуру «Вуд-Лідер», головним напрямком якої є лісозаготівля.

За три роки «Канц-Лідер» посів одну із перших пози-цій на ринку в забезпеченні де ревообробних підприємств де ревиною, а також кінцевих спо живачів усім спектром про-дукції лісопереробної галузі не тільки на території України, а й за кордоном.

Наша адреса: «Вуд-Лідер», пр-т Перемоги, 15,

м. Луцьк, Волинська обл., 43005. Телефон: +38 0332 77 05 50

Екологія в побуті

www.bassum.com

Заснована у 1961 році, і сьогодні займає позиції лідера на європейському ринку дерев'яної тари.

Клуб huntingukraine.com – це добровільне неполітичне громад-ське об’єднання мис ливців та рибалок, основною метою якого є популяризація мисливства та рибальства в Україні в дусі кращих ловецьких традицій, створення умов для ком фор тного спілкування й обміну досвідом із дру зями та однодумцями, набуття від повідних контактів.

Членам клубу пропонуємо іменну карт ку на асорти мент у мисливсько-ри -баль ських магазинах, ветеринарні пос-луги (кабі нети, аптеки тощо), знижки на послуги в системі КСУ та ФМСУ, під-тримку на виставках і фестивалях.

Партнерам клубу пропонуємо імен ну карт-ку, у якій – всі переваги членів клубу та партнерська допомога у роз повсюдженні інформації про спектр Ваших товарів та послуг, щомісячне розсилання до користувачів сайта.

HuntingUkraine Club, вул. Володимира Великого, 2/55, м. Львів, Україна, 79026

3червень 2012

Всеукраїнський журнал

Головний редактор:Чурило Оксана Андріївнаe-mail: [email protected]

Редколегія:голова – Колісник Б. І.,Шеремета С. А.,директори державних лісогосподарських підприємств Волині

Дизайн та верстка:Микола ВолошинКореспондент: Тетяна СасюкБухгалтер: Жанна Мацюк

Адреса: пр-т Волі, 30, м. Луцьк, Волинська обл., Україна, 43000тел./факс: (0332) 72-75-57 бухгалтерія: тел. 29-97-19,тел.моб. (097) 447-33-69 e-mail: [email protected]; для рекламних пропозицій: [email protected]

Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію друкованого засобу інформаціїКВ №18041-6891Р від 16.08.2011р.

Віддруковано у ТзОВ «Друкмаркет»

Передрук та інше використання стилю, дизайну, фото та змісту без письмового дозволу редакції не допускається

Редакція не несе відповідаль-ності за достовірність даних та зміст рекламних матеріалів.Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. Надіслані на адресу редакції фото та рукописи не поверта-ються

Усі права захищені ©ТзОВ «Лісовий вісник»Луцьк, 2011 р.

Перша сторінка: фото Інни СИЛЬЧУК

Редакція журналу запрошує до співпраці регіональних кореспондентів, мисливців, рибалок та любителів при-роди

Редакція запрошує до спів-праці рекламних агентів

4 На часі

5 Зі світу по нитці

6 Офіційно

7 Ростуть ліси

8 Лісівники – для лісу

10 Як син міліцейського генерала вибрав професію лісівника

12 Стара гаївка

14 І відпочинок, і майбутнє

15 Волинські лісівники підкорили Говерлу

18 Екологічно чисте хобі

20 Особливості індивідуального полювання

21 Навчити новачка

23 Незвичайний лишайник

24 У волинському лісі мед цілющий

26 Дива світу

27 Барвистий світ домашніх улюбленців

28 Нотатки натураліста

30 Світ очима дитини

31 Лісовичок

Зміст

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС:

89631Журнал можна придбати у відділеннях

Укрпошти Волинської області

У жовтні минулого року вийшов перший номер Всеукраїнського журналу «Лісовий ві-сник». Завдяки наполегливій праці творчого колективу видання за цей час стало улюбленим як серед лісівників, так і широкого читацького загалу. Про нього заговорили, почали зверта-тися за порадою, журнал стали нагороджувати за професіоналізм.

У ці червневі дні на Волині з робо-чою поїздкою побував голова Державного агентства лісових ресурсів України Віктор Сівець. Під час брифінгу з волинськими журналістами він розповів про роботу укра-їнських лісівників, відзначивши ініціативи Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства – будівництво нових лісових доріг та лісництв, проведення лісомеліорації, впровадження електронно-го обліку деревини, охорону та захист лісу від вогняної стихії. Наголосив і на його ін-формаційній політиці. Теплі слова Віктор Миколайович також адресував усім журна-лістам, які розповідають людям про лісову галузь.

За високий професіоналізм у висвіт-ленні актуальних питань розвитку лісового господарства та екологічних проблем, із на-годи професійного свята – Дня журналіста – Віктор Сівець відзначив лісівничий журнал, нагородивши подякою Держагентства лісо-вих ресурсів України головного редактора Оксану Чурило. За багаторічну творчу пра-цю, високий професіоналізм, вагомий осо-бистий внесок у розвиток інформаційного простору області та з нагоди професійного свята Оксана Чурило отримала також подяку голови Волинської обласної державної адмі-ністрації Бориса Клімчука.

Редколегія

Перші нагороди!

Фот

о Т

етян

и С

АС

ЮК


на часі

Цього року у Печерському ландшаф-тному парку міста Києва (Співоче поле) з 8 червня по 5 серпня вперше пройде виставка квітів, присвячена чемпіонату Європи з фут-болу 2012. На схилах парку розквітнуть візе-рунки, переплетені українськими мотивами Петриківських розписів, які поєднані з еле-ментами стилістики Євро-2012. Квіткові ком-позиції матимуть площинні та об’ємні форми, пов’язані між собою загальною концепцією виставки. У квіткових експозиціях – україн-ські візерунки, національні ідеї та спортивні мотиви.

За підтримки Київської міської держав-ної адміністрації організовує дійство КО «Київзеленбуд», яке, до речі, щорічно прово-дить неперевершені тематичні виставки квітів на території Печерського ландшафтного парку.

Столиця запрошує киян і гостей міста від-відати незабутню квіткову феєрію, яка трива-тиме майже два місяці.

З метою гарного вигляду композицій та три-валості дійства фахівці районних комунальних підприємств з утримання зелених насаджень

обрали декоративно-листяні та декоративно-квітучі рослини. Вони досягають максимально естетичної привабливості саме влітку завдяки різноманітності забарвлень, форм квітки, три-валості цвітіння, хорошій приживлюваності при пересадці в різні фази їхнього розвитку та великою різноманітністю у висоті. Квітучі літники, такі, як агератум, тагетіс, бегонія, пе-тунія, будуть поєднуватися з декоративними інертними матеріалами. Загальна площа квіт-кових композицій – 669 кв. м.

У середині червня розпочинає роботу літ-ній кінотеатр під відкритим небом. Також бу-дуть організовані майстер-класи з ліпки, фло-ристики, цікава шоу-програма з конкурсами та подарунками.

До уваги відвідувачів виставки – безліч концертів за участю зірок української естра-ди, атракціони, дитячі майданчики, анімато-ри. Для вашого комфорту будуть працювати кафе, ресторани, забезпечена охорона громад-ського порядку та громадські вбиральні.

Мар’яна РОНСЬКАФото автора

Вода – для життяУ першій третині червня

2012 року в Україні проходив ін-формаційний водний тур «Вода – для життя», організаторами якого стали Всесвітній фонд природи (WWF), Український екологічний клуб «Зелена хвиля» та творче об’єднання «Екологічні ініціативи». Мета туру – інформування українців про причини та наслідки змен-шення питних водних ресурсів, звернення уваги до проблеми забруднення і нестачі питної води, впровадження охоронних дій з боку уряду, місцевої влади, пересічних громадян щодо збе-реження водних ресурсів.

«Вода – для життя» є части-ною міжнародної кампанії – Євро пейського водного ту ру WWF, який проходить в Угор-щині, Австрії, Болгарії, Румунії, Сер бії. В Україні він відбувався у таких містах: Ужгород, Львів, Київ, Одеса, Ізмаїл, Вилкове.

Цей тур – мобільна експо-зиція, яка подорожує на спеці-ально обладнаній вантажівці, оснащеній сонячними батарея-ми, вітряком та відеопанеллю, що працює від альтернативних джерел енергії. Учасники туру поширюють тематичну літера-туру, розповідають про власти-вості води, демонструють ці ка ві експозиції, інтерактивні ін фор-маційні стенди та відео-сю -жети, а також пропонують гро-мадянам зробити свій внесок у збереження водних ресурсів нашої країни та світу. У ході туру організатори подбали про пізнавальні уроки «Водний екс-периментаріум» та захоплюючі ігри для дітей.

Водна криза у світі загострю-ється. Більше мільярда людей на планеті не мають доступу до чистої питної води і ще 2,6 мі-льярда відчувають її нестачу для потреб гігієни. Мешкають вони переважно у найбідніших кра-їнах. Наприклад, в Африці біль-ше половини населення страж-дають від 6 серйозних хво роб, пов’язаних із водою. Так гинуть мільйони дітей у всьому світі. На думку експертів, політичні конфлікти наступного століття будуть пов’язані зі скороченням запасів питної води.

Із сайта ecoclubua.com

До Євро-2012 – із квітами

Нині океанографи фіксують аномальне вимирання дельфі-нів у Криму та Одеській області. За словами місцевих жителів, протягом одного дня вони знаходять до десяти трупів нещас-них ссавців. У всіх тварин помітні приблизно однакові пора-нення на тілі у вигляді глибоких порізів.

За словами керівника феодосіївського КП «Спасатель» Ігоря Моісеєнка, подібна ситуація відбувається кожної весни. Дала про себе знати і холодна зима. Проте основна причина загибелі тва-рин – щорічне сезонне розміщення риболовецьких сіток для кам-бали. Потрапляючи у них, тварини помирають від нестачі повітря. Щорічно від рибного промислу в Україні гине близько 500 особин.

Також до цьогорічних причин аномального вимирання дельфінів додалося цвітіння водоростей і поки не з’ясована ветеринарами інфекція. Тому фахівці радять не торкатися по-мерлих тварин.

Із сайта bei-news.blogspot.comФото з сайта «Щоденні ілюстрації»

Масово гинуть дельфіни


зі світу по нитці

Джадаву Пайенгу вдало ся виростити ліс на пустельній піщаній косі посеред Брах-мапутри (притока Гангу). Зе-лена ділянка площею 550 гек-тарів стала домом для безлічі рідкісних і зникаючих видів, враховуючи п’ять тигрів.

Ця місцина розташована в окрузі Джорхат індійського штату Ассам. Навколишні те-риторії місцеві жителі назива-ють лісами Молаї (таке пріз-висько у Джадава Пайенга).

У 1979 році під час пове-ні вода винесла безліч змій на піщану мілину посеред Брахмапутри. Через кілька днів 16-річний Пайенг по-бачив берег річки, вкритий мертвими плазунами. Він звернувся до лісового депар-таменту з проханням посади-ти там дерева. Чоловікові від-повіли, що вони у цій місцині не ростимуть і запропонували вирощувати бамбук. Тяжкою працею, без жодної сторон-ньої допомоги Пайенгу таки вдалося це зробити.

Покинувши навчання і дім, юнак оселився на косі. Щоранку і щовечора поли-вав і за необхідності підрі-зав підопічні рослини. Через декілька років піщана коса перетворилася на бамбукові

чагарники. Тоді Джадав ви-рішив вирощувати звичайні дерева. Він навіть приносив із села червоних мурах, які змінюють властивості ґрунту.

Так на колишній піща-ній косі закипіло життя. Тут з’явилися різні представники флори і фауни, у тому чис-лі – види, котрі зникають. Наприклад, індійський носо-ріг і бенгальський тигр. Через 12 років оселились яструби. Почали збиратися перелітні птахи. Олені, бики стали при-манювати хижаків.

Лісовий департамент Ас-саму дізнався про ліс Молаї лише у 2008 році, коли стадо із сотні диких слонів забре-ло до нього після руйнівно-го розгулу в сусідніх селах. Вони знищили і хатину лі-

сового «пустельника». Саме тоді службовець управління охорони природи і спеціаліст із захисту лісів Гунін Сайкіа вперше зустрів Джадава Пайенга.

Минулого року громад-ський лісівничий підрозділ організував тут роботи із на-садження дерев на ділянці площею 200 гектарів.

Історією цього лісу заціка-вився член індійського парла-менту Біджой Крішна Ханді, який представляє Джорхат. Він має намір висунути про-позицію щодо занесення те-риторії до резервного фонду згідно з законом про захист дикої природи від 1972 року.

Підготувала Яна ТЕТФото з сайта

www.eco-live.com.ua

У перші дні червня в американському шта-ті Мічиган лісова пожежа знищила 9 гектарів лісу і 100 будівель: придорожні готелі, розта-шовані в сільській місцевості, магазини і жит-лові будинки котеджного типу. Поширенню вогню сприяє спека і сильний вітер, пориви якого місцями досягають сили урагану.

З лісовими пожежами борються також на

південному заході США. Найбільше постраж-дали так звані гірські штати – Арізона і Нью-Мексико. До речі, в останньому вже вигоріло понад 900 кв. км лісів.

На боротьбу з вогняною стихією направи-ли півтори тисячі пожежників, застосовують спеціальну авіатехніку.

Із сайта УНН

Лісові пожежі у США

Виявили новий вид жаб

Зоологи виявили в горах західної Панами новий вид жаб – Diasporus citrinobapheus, яскраво-жовтий пігмент шкіри яких забарвлює пальці при зі-ткненні. Опис нового виду опу-блікували в журналі ZooKeys.

Дослідники з науково-дос-лідного інституту Сенкенберг у Франкфурті-на-Майні натра-пили на слід невідомого виду. У мало дослідженому гірському районі центральних Кордильєр вони зафіксували шлюбну піс-ню самців, яка відрізнялася від звуків інших видів.

Після того, як авторам нареш ті вдалося виявити са-му жабу, вони помітили, що яскра во- жовтий пігмент її шкі-ри нестабільний і забарвлює пальці при зіткненні. Завдяки цьому тварина отримала своє видове ім’я, яке у перекладі оз-начає «дощова жаба, що фар-бує жовтим». Розміри земно-водного не перевищували двох сантиметрів.

Яскраве забарвлення тварин часто свідчить про їх отруй-ність, тим більше у земно-водних. Адже для багатьох – це єдиний спосіб захисту. Вчені провели аналіз шкірних виді-лень жаб, але їм не вдалося ви-явити наявність відомих отрут. Дощовими жабами (rainfrogs) вчені називають сімейство пе-реважно тропічних земновод-них.

Шлюбні пісні допомага-ють зоологам встановити но-вий вид не вперше. До речі, жабу Cardioglossa cyaneospila із Бурунді недавно віднайшли власне за характерним співом.

Підготувала Яна ТЕТ

Виростив ліс самотужки


Тема міжнародної співпраці займає чільне місце у політиці як усієї держави в цілому, так і регіонів України зокрема. Так, нещодавно на Волині з діловим візитом побували представни-ки Азербайджанської Республіки. Голова обл-держадміністрації Борис Клімчук разом із го-ловою міста Гянджа Ельмаром Валієвим, тре-тім секретарем Посольства Азербайджанської Республіки в Україні Русланом Гурбановим, рек тором Азербайджанського державного аг-рар ного університету Мірдамедом Садиго вим та директором регіонального наукового цен-

тру Фуадом Алієвим обговорили питання по-глиблення напрямків міжнародної регіональної співпраці. Йшлося й про зацікавлення у лісопе-

реробній галузі, діяльність якої на Волині репре-зентував начальник ВОУЛМГ Богдан Колісник.

– Між Україною та Азербайджанською Республікою за останні два роки спостеріга-ється позитивна динаміка співпраці. А дружба Волині з містом Гянджа розпочалася ще у 2009 році – після підписання відповідної Угоди про торгово-економічне, науково-технічне та культурне співробітництво. Однак потенціал торгово-економічних відносин волинських та азербайджанських представників бізнесу не використовується повністю, тому обидві сто-рони готові до розширення поля діяльності, – зауважив Борис Клімчук.

Акцент у переговорах було зроблено на заго-тівлю і переробку деревини, залучення новітніх технологій у сферу лісопереробки, енергозбе-реження, розвиток туристично-рекреаційного потенціалу. Також – на сільське господарство і впровадження новітніх технологій у вирощу-вання та заготівлю овочів. Торкнулися і сфери освіти та науки.

Голова міста Гянджа Ельмар Валієв по-відомив, що під час візиту відбулося під-писання Меморандуму про співпрацю між Волинським національним університетом ім. Лесі Українки та Азербайджанським держав-ним аграрним університетом, що дасть можли-вість обміну досвідом.

На зустрічі українську сторону представ-ляли: заступник голови ОДА Віталій Карпюк, перший заступник голови облради Юрій Лобач, президент Волинської торгово-промислової палати Сергій Науменко, керівники профіль-них обласних управлінь та представники во-линського бізнесу.

Оксана ЧУРИЛОФото автора

Україна та Азербайджан – разом

офіційно

До кінця року єдина система електро-нного обліку деревини запрацює в усіх лісогосподарських підприємствах краї-ни. Про це повідомив голова Державного агентства лісових ресурсів України Віктор Сівець під час робочої поїздки на Рівненщину і наголосив, що таким чином можна економити фінансові ресурси за рахунок оптимізації робочих процесів, ефективніше боротися з незаконними рубками, а українська деревина відпо-відатиме вимогам ЄС, які з наступного року будуть жорсткішими.

На практично реалізовану систему у ДП «Дубенський лісгосп» Рівненського ОУЛМГ приїхали подивитися та перейняти досвід керівники обласних управлінь з усієї України, а також директори тих лісгоспів, які першими впроваджують цей метод.

Віктор Сівець наголосив, що за ко-шти, які вдалося зекономити, можна буде збільшувати площі лісових насаджень, купувати нову тех ніку, займатися розви-

тком лісової інф-раструктури.

Особливості ро боти цієї систе-ми, зв’язок і кон-троль на різних етапах продемон-стрував директор ДП «Дубенський лісгосп» Олег Юр кевич. На лі-сосіці на кожну колодку набивають бир-ку, де є дані про її діаметр, ґатунок та до-вжину. Інформація зчитується спеціаль-ним сканером і автоматично потрапляє у базу даних лісгоспу. Весь подальший рух цієї деревини контролюється єдиною сис-темою.

Олег Юркевич додав, що запрова-дження електронного обліку деревини збільшує індивідуальну відповідальність. А підвищення вимог до працівників сти-мулюється оплатою праці.

– Новий метод обліку деревини спри-ятиме легалізації роботи незаконних пи-лорам, – додав начальник Рівненського ОУЛМГ Володимир Грицайчук.

Голова Держлісагентства Віктор Сівець наголосив, що якість роботи пі-лотних лісгоспів, які впроваджують но-вий метод електронного обліку дереви-ни, буде на особливому контролі з його боку. Відтак подібні семінари-наради стануть регулярними.

Прес-служба Рівненського ОУЛМГ

Переймати досвід


А розпочався семінар-практикум з огля-дин Новочервищанського лісництва ДП «Ма-невицьке ЛГ» – одного з найкращих в об-ласті, яке має 5 945 га лісових насаджень. Переважають тут соснові деревостани. 153,5 га лісових угідь займає орнітологічний заказник «Новочервищанський» – місце гніздівлі глуш-ця, занесеного до Червоної книги України. Але найбільшу зацікавленість лісівників викли-кає практика лісогосподарювання. Тож дво-ма автобусами вирушаємо на об'єкт №2. Він розміщений у лісовій глибинці. Проїжджаємо через старі бори і молоді лісопосадки, що за-зеленіли після весняних дощів, минаємо чор-ну березу (таких лише дві на область), бобро-ві загатки... Колись непрохідний болотистий лісовий путівець – не впізнати: засипаний піском, розрівняний скрепером. Місток через меліоративну канаву. Землі тут бідні – не- просто рости лісові. Але милують око стрункі сосни та білокорі берізки, поодинокі плечисті дубчаки. Лісничий Віктор Пащук показує лі-сові культури 2009 року. Їх створено на воло-гих борових ґрунтах на зрубах 2008-го, де ліс ріс за схемою «десять рядів сосни звичайної і один ряд берези повислої». Вже проводи-лися догляди культиватором та кущорізом. Насадження добре прижилися, майже немає відпаду. Саджанці набирають росту, густоти крони. У тому ж кварталі на виділах 11,12,13 оглядаємо лісові культури 2007 року. Їхня площа – 4,5 гектара. Типові умови зростання аналогічні, але схема змішування використа-на інша – дев’ять рядів сосни звичайної і один ряд берези повислої. Насадження створено на зрубі 2006-го випускниками 2007 року ЗОШ с. Нові Червища.

– Якби не догляди культиватором і кущорі-зом, – каже Віктор Гнатович, – саджанці заглу-шив би бур’ян та другорядні породи.

На Поліссі – одні з найбідніших ґрунтів. Сантиметр -п’ять – чорнопіску. Як і людина, кожне деревце чіпляється за цю пісну землю, шукаючи бодай якусь поживу для росту. А рос-ти важко. Ще якось берізки уживаються із цим середовищем, а сосні – геть сутужно. Лісівники це бачать і намагаються допомагати лісу ста-вати Лісом. Як саме потрібно це робити, своїм колегам з інших лісгоспів намагалися розпові-сти головний лісничий ДП «Маневицьке ЛГ» Віктор Сахнюк, лісничі, майстри лісу, тракто-ристи.

На об’єкті 4 у 40 кварталі 18 виділу лісівни-кам показали вузьколісосічні зруби 2011-го на суборових сирих землях. Тут ліс ріс за схемою «дев’ять рядів сосни звичайної і один рядок берези повислої». Ділянку до п’ятдесяти ме-трів завширшки і двохсот завдовжки лісівни-ки обробили плугом ПКЛ-70, попередньо по-низивши пеньковища. Глибина оранки – 5-20 сантиметрів. Рівненькі борозни свідчать, що працював фахівець екстра-класу. Верхній шар розгорнуто в сторони з таким урахуванням,

аби створити якомога кращі умови для лісових прибульців-насінин. Борозни прокладено з пів-дня на північ, із урахуванням місцевих вітрів і сонцестояння. Лісоводи кажуть, що це – най-ефективніший варіант природного лісовіднов-лення.

Ліс самооновлюється. Він – як жива істота! А чому як? Він і є жива істота, бо навчився бо-ротися за існування, об’єднувати дружні сили на своєму боці, щоб потім так само правдою і честю послужити усьому сущому. Але як по-трібна маленькій, майже непомітній насінині м’яка, легко підорана земля!.. У ній комфорт-но. Дехто з лісівників розповідав мені, що, три-маючи насінину на долоні, може пройнятися її глибокою суттю, відчути бажання і потреби малого прародича, зрозуміти його велику місію і настирливість, навіть уявити долю. Мабуть, ніхто у світі не знає шляху дерев! Інакше б не утворилася на місці прадавніх джунглів пусте-ля Гобі, не було б спекотної Сахари.

– Половина наших лісів створена у після-воєнні роки, – каже начальник відділу лісо-вого господарства ВОУЛМГ Борис Бабеляс і вводить у проблематику цього питання. – Більшість – на староорних землях, де кол-госпи застосовували для боротьби з колорад-ським жуком і шкідниками дуст та різні пре-парати захисту, також – у надмірній кількості міндобрива. Саме там найчастіше і хворіють дерева. Коренева губка виявляє себе, коли деревостанам виповнюється сорок-п’ятдесят літ. Якихось радикальних хімічних чи біоло-гічних методів лікування нема. Вчені реко-мендують хворі дерева зрізувати, а на їхньому місці висаджувати березину – вона стійка до цієї хвороби. Можна поновлювати і природ-ні насадження сосни, але тільки із суттєвим вкрапленням берези. Відомо, що істотно з кислотного середо-вища у бік лужного може змінювати ґрунтові показники липа, але вона на цих піщаниках не ростиме. Тож можемо тільки експерементальним шляхом, шукаючи оптимальні схеми висаджування деревних по-рід чи сприяючи підсіванню до сіянців сосни берези, переборювати цю страшну для лісу недугу.

Тож виходить, що лісівники «вчать» со-снячки «виборювати» життєвий простір у ко-реневої губки, прищеплюючи природний іму-нітет. Ця проблема, на жаль, залишатиметься ще у найближчі століття. Адже розпад дусту становить 800 років.

…Час не стоїть на місці, вносить свої ко-рективи, часто вимагає неординарних рішень. Лісова справа – нелегка, потребує постійного напруження, знань, праці. Лише на перший по-гляд здається, що ліс росте сам. Насправді кож-не деревце вимагає людської уваги. За кожним, навіть найменшим лісочком доглядає Мати-Природа і лісівники...

Сергій ЦЮРИЦЬФото автора

Ростуть ліси Щороку ліси України поповнюються новими

плантаціями. Тільки в лісо-вих угіддях Волині цієї вес-ни з’явилося від тридцяти

до п’ятдесяти мільйонів нових деревець та кущів.

Щоб вони прижилися, по-трібна допомога лісівників.

І в цьому питанні лісогос-подарства напрацювали

багатий досвід. Власне, щоб це продемонструвати, Волинське обласне управ-ління лісового та мислив-

ського господарства для головних лісничих та інже-

нерів лісових культур держ-лісгоспів організувало об-

ласний семінар-практикум із питань інтенсивного

лісорозведення, сприяння природному поновленню

та проведення санітар-них рубок. Відбувався він

на базі ДП «Маневицьке ЛГ» та «Городоцьке ЛГ»

за участі головного ліс-ничого ВОУЛМГ Сергія

Шеремети, начальника від-ділу лісового господарства

ВОУЛМГ Бориса Бабеляса та провідного спеціаліста

Володимира Неводнічика.

семінар-практикум


Невід’ємним атрибутом реформ стала опти-мізація штату державних підприємств. Позаяк частина роботи переходила до інших, ту кіль-кість людей, які донедавна працювали у дер-жавних лісогосподарських підприємствах, утримувати стало недоцільно. Люди обурюва-лися, деякі, розуміючи ситуацію, ставали під-приємцями, брали в оренду техніку і продовжу-вали працювати у лісі. Дехто так і не наважився піти на «свої хліби» – знайшов іншу роботу.

Про реформування, яке фактично почалося у 2008-му, і те, що вдалося зробити за ці роки, розмовляємо із начальником Волинського об-ласного управління лісового та мисливського господарства Богданом Колісником.

– Богдане Івановичу, з чого на Волині розпочали реформування?

– Основне завдання реформи – підвищити ефективність управління лісогосподарським виробництвом. Із цією метою ми переглянули структуру управління, штатні розписи і кадро-ве забезпечення.

Перш за все, звертали увагу на професіона-лізм та відповідальність кожного працівника, для чого була проведена атестація спеціалістів, керівників виробничих підрозділів, майстер-ських дільниць. Оптимізували кількість адмін-персоналу та працівників лісової охорони.

– Що означало оптимізація? Лише скоро-чення працівників?

– То комплексна робота. Оптимізація май-

стерських дільниць та лісництв відбувалася за принципом рівномірності об’ємів проведення лісогосподарських робіт і забезпечення ефек-тивної охорони лісів. Найсуттєвіші структур-ні зміни відбулися в ДП «Маневицьке лісове господарство», «Горохівське лісомисливське господарство» та «Старовижівське лісове гос-подарство».

Загалом в управлінні кількість лісових об-ходів зменшилась із 670 до 615, а кількість ліс-ництв зросла із 84 до 105. Це дало можливість покращити оперативний контроль за охороною та захистом лісових масивів, організацією лі-согосподарських робіт і водночас підвищити соціальний статус працівників лісової охоро-ни. Сьогодні системно зростає заробітна плата працівників, а значить – і відповідальність. Ми намагаємося підтримувати лісівників, надаючи їм нормальні умови для праці та життя.

– Богдане Івановичу, на початках рефор-мування, коли людям довели до відома те, що штати скорочуються і їм потрібно шука-ти роботу, напевно, була паніка. Як виходи-ли із ситуації? Що пропонували? І чи пропо-нували взагалі?

– Згідно з Концепцією, в частині формуван-ня конкурентного ринку послуг до таких було внесено сезонні роботи – лісовідновлення та лісорозведення, проведення рубок формування та оздоровлення лісів, здійснення лісозаготі-вель, робіт, пов’язаних з охороною та захис-

актуальне інтерв’ю

Реформування лісової га-лузі відбувається вже кілька років. Розпочалося все ще у 2006-му, коли була виро-блена і схвалена Кабінетом Міністрів України концеп-ція реформування та розви-тку лісового господарства. Саме вона стала важли-вою складовою загальної стратегії збалансованого соціально-економічного та екологічного розвитку на довгострокову перспек-тиву. Враховували досвід європейських країн, перш за все Литви та Польщі. Українські лісівники їз-дили вивчати європейські методи ведення лісового господарства у державних лісах. Висновок був єдиним – потрібно дати можливість лісівникам більш глибше і змістовніше займатися лісо-вим господарством та ство-рити конкурсне середовище для малого і середнього бізнесу, передавши підпри-ємцям виконання лісогоспо-дарських операцій. Другим, але не менш важливим, мало стати введення елек-тронного обліку деревини та відповідного вдосконалення структури лісогосподар-ських підприємств.

Поступово почали втілю-вати в життя намічену стра-тегію. Щоправда, реформу-вання потягнуло за собою низку питань і ще більше нарікань. Адже все нове сприймається не одразу, та й страшнувато відрікатися від уже витоптаної стежини і йти новою, ще невіданою.

Лісівники – для лісу


том лісу. З метою збереження в галузі кваліфікованих робітників і спеціалістів, зменшення соціальної напруги праців-никам, які звільнялися, ми пропонували стати суб’єктами підприємницької ді-яльності приватної форми власності з правом надання послуг лісовому госпо-дарству. Люди дійсно сумнівалися, але більшість із тих, хто вирішив ризикнути і продовжувати трудитися у лісі, сьогодні працюють успішно. Ще раз скажу: наші підходи до робітників були виважені та здійснювалися з наданням можливості іншого працевла-штування. Усі, хто звільнявся, були переведені в приватний сектор для надання послуг або самі ставали приватними підприємцями та надавали по-слуги із заготівлі деревини. Директорів державних підпри-ємств було зобов’язано контр-олювати та вживати заходи для забезпечення рівня заро-бітної плати працівників, які перейшли на роботу у приват-ні структури, і не допускати безпідставного їх звільнення.

– Які фірми сьогодні на-дають відповідні послуги?

– Тут немає таємниці. Нині на таких умовах виконуються майже всі лісозаготівельні та лісогосподарські роботи, по-слуги із переробки та вивезен-ня деревини.

Наші партнери – ТзОВ «Во линь Ліс Сервіс», СПД «Канц-Лідер», ТзОВ «Вижва Ліс», ТзОВ «Ратне Ліс», ТзОВ «АРБО», ТзОВ «Меридіан Форест», ПСБ «Волинь».

– Наскільки мені відомо, аби працювати у лісі, потріб-но пройти тендер. Лише той, хто виграв, має право вико-нувати певне коло робіт. Чи не так?

– Звичайно. Першочерго-вими критеріями вибору суб’єктів підприємницької ді-яльності є наявність відповідних дозволів на проведення лісозаготівельних робіт, економічна доцільність, наявність тех-нічних засобів і досвід роботи в системі лісового господарства. Крім того, вже в процесі роботи до кожного договору до-дається калькуляція на ділянку. Договір вноситься до Єдиного реєстру роботи з СПД. Виробничі стосунки формуються на конкурентних засадах на основі рі-шень технічних рад держлісгоспів, де й розглядаються договори про співпрацю.

– Державним підприємствам така реорганізація пішла на користь?

– Комплекс лісозаготівельних робіт та робіт, пов’язаних із вивезенням та роз-кряжуванням деревини, обслуговувало

більше тисячі осіб. Експлуатувалася 71 одиниця лісовозних автомобілів, 39 тре-лювальних гусеничних тракторів ТДТ 55А, 67 колісних тракторів МТЗ 80-82, близько 500 бензопил. Витрати були ве-личезними. Тут і утримання загально-виробничого персоналу; експлуатація та ремонт застарілого автотракторного парку, значна сума витрат ішла на пере-везення працівників до місць робіт, ор-ганізацію харчування. Сьогодні все це відійшло. Ми лише платимо за виконану

роботу. Виходячи з нових економічних умов в області, впроваджується система організації лісозаготівель із залученням новітніх технологій та механізмів, а та-кож сформована мережа верхніх скла-дів із реалізації лісопродукції на умовах франко-верхній склад-двір споживача, враховуючи таку ланку, як нижній склад і використання залізничного транспорту. А разом із тим уже починають звикати, що лісівник – для лісу.

– Фінансовий стан підприємств не погіршився після реформування, а суми податків, які надходять до Держ-бюджету, не зменшилися?

– Діяльність жодного підприємства не була збитковою. Рівень заробітної плати

у працівників із 2008-го до 2012-го зріс від 900 до 2500 гривень.

Щодо того, чи не зменшилися платежі до бюджетів від реформування, то хочу зауважити: у 2008 році до бюджетів та фондів усіх рівнів ми сплатили майже 36 мільйонів гривень, у 2009-му – понад 42 мільйони, 2010-го – майже 44 мільйони, протягом 2011-го – більше 50 мільйонів гривень.

Перехід на послуги посилив інтерес правоохоронних та інших контролюючих

органів. У 2011 році Контрольно-ревізійним управ лінням у Во-линській області була проведе-на перевірка всіх підприємств управління за період роботи з 2009-го по І квартал 2011 ро-ків. Спеціалісти, які проводили перевірки, не підтвердили жод-ного факту щодо порушення фінансово-господарської діяль-ності лісогосподарських під-приємств. Крім того, актами пе-ревірки не встановлено, що пере-хід на виконання робіт на умовах послуг погіршив фінансовий стан підприємств чи підприємствам були нанесені збитки.

Нині постійно відбувають-ся перевірки правоохоронними органами, податковою службою щодо питань дотримання зако-нодавства при проведені кон-курсних торгів на закупівлю ро-біт та послуг, укладання догово-рів на виконання робіт СПД та юридичними особами, складан-ня проектно-кошторисних доку-ментацій, актів виконаних робіт і т. д., що дає можливість пере-конуватися: наші дії є правомір-ними і підприємства працюють лише в законодавчому полі.

– Ніколи не було думки: ми вирощуємо, а користуються інші?

– Ні. Такого не було і не може бути. Лісом має користуватися держава. Це – державне надбан-ня. Саме тому невід’ємною

частиною реформування стало введен-ня електронного обліку деревини, який має остаточно розставити всі крапки над «і». Впровадження системи, яка полягає в оперативному отриманні інформації про рух деревини на стадіях від лісосіки до споживача на завершальному етапі. Вже розроблено методику та програмне забезпечення відповідно до діючого за-конодавства України, проведено підго-товку спеціалістів, перераховано кошти для отримання необхідного обладнання та оргтехніки. Частина апаратури вже є і працює.

– Дякую за розмову.Оксана ЧУРИЛО

Фото автора

актуальне інтерв’ю


людина

Саме так обирав професійну дорогу Ана-толій Голік, котрий 14 років обіймав посаду начальника Волинського обласного управлін-ня лісового господарства. Сьогодні Анатолій Олексійович – заслужений лісівник України – пригадуватиме ті часи і не тільки.

– Пане Анатолію, що це було: тимчасова розгубленість, чітко сформульована і вибра-на стратегія, веління серця, розрахунок на «головні ролі»… Чи є виправдання (вибачте за допитливість) такому вчинку?

– Я обирав професію самостійно. Це сьо-годні майже з пелюшок – із молоком матері готують менеджерів, банкірів, юристів, пере-кладачів, міжнародників, з чого часто виходить пшик. Із великої хмари буває малий дощ. У мене особливе занепокоєння викликає той факт, що після закінчення середньої школи багато хто не вміє відрізняти зрозуміле йому від незбаг-ненного. Люди, які не навчилися (чи яких не на-вчили) правильно думати, логічно аналізувати, котрі вважають, наче вони розуміють те, що на-справді для них чуже, можуть представляти сер-йозну небезпеку для суспільства навіть за умови їхніх найкращих намірів. Цілком імовірно, що той стан нашої держави, в якому вона опинила-ся сьогодні, не є результатом свідомих вчинків когось, а склався внаслідок дій людей, які не віддавали собі звіт про те, на що вони насправді здатні. Сподіваюся, ви мене зрозуміли... Щодо власних аргументів... Чесно кажучи, було все, назване вами, крім розгубленості. Виправдання цього вчинку – моє життя, віддане лісу і фахові, який не поміняв ні на пропоновану престижну в той час роботу в органах КДБ, ні на секретаря райкому комсомолу...

– Ви мене збентежили. Батько – на той час уже генерал міліції, знана людина, яка про-

Як син міліцейського генералавибрав професію лісівника

Після закінчення серед-ньої школи юнак із сім’ї високопоставленого партій-ного функціонера з впливо-вим батьком вибирає про-фесію… лісівника. Заява в сімейному колі про надання переваги такому фаху сприймається неадекватно, оскільки вибір мав лягти на юридичний вуз. За це мама називає своє чадо диваку-ватим. Проте вмовляння не діють: рішення стає єдиним і остаточним – подавати документи до Львівського лісотехнічного інституту за спеціальністю «Лісове гос-подарство».

– Ми дещо відхилилися від теми... А ви у 1961 році повернулися на Волинь із дипло-мом лісівника...

– Я став помічником лісничого Ківерців-ського держлісгоспу, в якому проходив практи-ку. В цій лісовій організації панувала така аура, що не можна було не любити свою професію. В лісову галузь Волині (принаймні тоді) рід-ко потрапляли випадкові люди, чим я завжди пишався як лісник, а згодом – як начальник головного лісового відомства області. Трохи менше ніж за рік мені запропонували посаду лісничого новоствореного Рожищенського

йшла Велику Вітчизняну війну від Москви до Берліна зі званням від рядового бійця до капітана – командира мінометної батареї, кавалер багатьох орденів і медалей, добрий приятель першого секретаря Волинського обкому партії Івана Грушецького, а згодом – заступника голови Ради Міністрів України і голови Верховної Ради України, і такий ви-бір? А якби довелося розпочати все з чисто-го аркуша?

– Вибір не змінився б. І ніякі друзі бать-ка не могли впливати на моє рішення. Цього принципу не зрадив і через багато літ. Після складання моїм сином вступних іспитів на фа-культет міжнародних відносин і міжнародного права Київського університету імені Тараса Шевченка голова конкурсної комісії і заступ-ник міністра освіти України, прізвище якої з етичних міркувань не називатиму, мала не-обережність сказати: «Вже волиняки пруться в дипломати!». Син був зарахований студентом за оцінкою балів без моєї допомоги, сприяння мого батька і його впливового друга.


лісництва. Це на той час було величезне госпрозрахункове підприємство, яке на-лічувало 11 обходів на території трьох районів. А мені ж було всього 24 роки! Нині ніхто не уявляє людину на такій посаді без хорошого позашляховика чи іншого престижного автомобіля, а тоді було по-іншому. Влітку лісове бездоріж-жя я долав на мотоциклі марки «К-750», а взимку його заміняла пара виїзних коней. Романтика, як у Гоголя: в ботфордах і ру-кавицях. А ще в лісництві був колісний трактор ДТ-20. Моє покоління пам’ятає цього маленького сталевого коня, який представляв усю механізацію в доруче-ному мені господарстві. Та і з нею ми що-року висаджували 300-350 гектарів лісу. У ті роки лісами на Волині вкрились яри, поліські піщаники, малопродуктивні зем-лі – важко було, але є що згадати…

– Не кортіло проявити легкодухість і «використати» золотом шиті петлиці батькового генеральського мундира?

– Навіть у думках не допускав.– Розповідають, що Маневицький

держлісгосп за період вашого керівни-цтва був одним із найкращих у лісовій галузі України?

– Було таке. Там минули 19 років мого життя. Перший консервний цех у лісо-вому відомстві колишнього СРСР був введений в експлуатацію в Маневичах. Його потужність становила три мільйони умовних банок на рік. А ще були введені цехи з виробництва деревно-стружкової плити, хвойно-вітамінного борошна і широкого асортименту усіляких ліку-вальних екстрактів, цех із виробництва деревного вугілля. У 1972 році на базі держлісгоспу був проведений всесоюз-ний семінар працівників галузі, на якому колишній міністр Держлісгоспу СРСР відмітив: «Ну вы, хохлы, даете: даже на нижнем складе уложен асфальт!».

Паралельно вирішувалися житлові проблеми і питання інфраструктури під-приємства. В Маневичах було закладене лісове селище. Спочатку ми здали в екс-плуатацію 150-квартирний дім, а тро-хи згодом – 70-квартирний. Чотирьох- і восьмиквартирні будівлі з’являлися чи не кожного кварталу. Житло з повним набором комунальних послуг отримали викладачі і майстри напередодні від-критого першого в Україні професійно-технічного училища лісової галузі, яке готувало єгерів, лісових майстрів, різь-бярів, сувенірників. У селищі лісівників діяли майстерні, їдальня, тир, бібліотека, Будинок культури. Чергу на житло за-крили: її практично не було до 1991 року. А в 1986-му я зайняв посаду начальника обласного управління лісового господар-ства Волині.

– Очевидно, в ті часи нелегко дово-дилось і керівникам лісової галузі: гор-бачовська перебудова, незалежність, спроби приватизації лісу і майна?..

– Найлютішому ворогові не побажаю бути керівником у роки політичних і со-ціальних перебудов держави. Зарплату видавали прищіпками для білизни, пи-ломатеріалами, консервною продукцією. Бартерні операції нагадували первісний лад – ти мені кам’яний молоток, а я тобі – шкуру ведмедя. Негайно відшукались «ініціатори» приватизації Святая Святих – українського лісу. І це в той час, коли країни Заходу, досхочу «наївшись» при-ватним господарюванням у лісовій галу-зі, проводили реприватизацію! За виступ на колегії Комітету лісового господар-ства України проти приватизації колиш-ній заступник голови Комітету Орест

Фурдичко назвав мене консерватором. Повилазили зі своїми пропозиціями й інші «теоретики» нового лісового гос-подарювання, проте в галузі переважав здоровий глузд, завдяки чому ми не втра-тили жодного держлісгоспу, зберегли кадри, інфраструктуру і техніку, не роз-давши їх за копійки, як в інших галузях, а навіть суттєво примноживши.

– Пане Анатолію, в лісовому ві-домстві області чи не найкращий в Україні лісорозсадник. Ви – один із тих, хто його, як кажуть, ставив на ноги, розширював і переводив на робо-ту в ринкових умовах. Були вкладені засоби в його механізацію. Чи не роз-повісте коротенько, за рахунок чого це було зроблено?

– Чому б не розповісти. Я перший, хто в 90-х роках уже минулого століття запросив іноземців на ліцензоване полю-вання в наші мисливські господарства і перші зароблені 30 тисяч американських

доларів були витрачені на закупівлю іноземної сучасної техніки для лісо-розсадника в селі Гаразджа. Тобто – ми зробили спортивне полювання важливою підгалуззю своєї економіки. Для цьо-го довелося переглянути саме поняття «мисливство». Полювання для запроше-них німців і французів стало визначатися не кількістю добутих шкір і тонн м’яса, а кількістю поданих на право відстрілу певного звіра ліцензій. Інколи – просто дозволом на право побродити з рушни-цею на самоті чи в супроводі єгеря (для безпеки) пішки або ж на коні. І вартість ліцензії залежала від кількох незвичних на перший погляд величин: довжини ікла кабана в сантиметрах, ваги рогів у кіло-грамах і навіть кількості відростків на них. Для знавця полювання, розуміється, такі одиниці виміру скажуть багато про що: чим старший звір, тим довші ікла в вепра, тим важчі роги в оленя. У «полю-ванні на експорт» береться для розрахун-ку те, що ціниться самими мисливцями, – трофей.

Скажу більше: імпортери з ФРН що-річно купують в Угорщині сотні тисяч жи-вих зайців, щоб потім випустити їх у своїх мисливських угіддях, які здаються в орен-ду місцевим мисливським товариствам і туристам за такими цінами, що доходи сторицею покривають усі витрати обер-тання по імпорту. Але «експортуючи» полювання чи «імпортуючи» інтуристів-мисливців, Угорщина не забуває про влас-них прихильників спортивного полюван-ня: понад 80% усіх мисливських угідь зда-ні в оренду 800 добровільним товариствам мисливців, в яких нараховується понад 20 тисяч охочих пройтися з рушницею. Я веду до того, що в галузі спортивного мисливства нам є у кого вчитись. А за ра-хунок іноземних мисливців ми закупили в лісорозсадник сучасну імпортну техніку – сівалки, розрихлювачі, міні-трактори з різними агрегатами для обробки міжрядь і обрізки кущів тощо.

– У 2000 році ви пішли на заслуже-ний відпочинок. Роки, присвячені ро-боті, вже стали історією. До кого сьо-годні себе віднесли б: до «рубальщи-ків» лісу чи до «лісоводів-екологів»?

– Усього, як кажуть, має бути в міру. З офіційних джерел відомо, що світо-ва економіка втрачає більше грошей від зникнення лісів, ніж від банківської кризи. Втрати в грошовому еквівален-ті становлять 2-5 трильйонів доларів США щорічно. В цю суму входить вар-тість різних сервісів, які виконують ліси планети. Це – постачання чистої води й поглинання вуглекислого газу. Для по-рівняння: збитки від кризи не переви-щують 1-1,5 трильйона доларів США. Спеціалісти підрахували, що скорочен-ня світових запасів лісу може обійтися у 7% світового ВВП. Якщо площі лісів будуть і надалі зменшуватися такими ж

людина

Директор ДП «Маневицьке ЛГ» Анатолій Голік, генеральний дирек-тор об’єднання «Волиньліс» Дми-тро Телішевський та лісничий Со-ф’янівського лісництва Богдан Ко-лісник (Дрезден. 1965 р.)


темпами, людству доведеться будувати резервуари для чистої води і зводити споруди, які поглинають вуглекислий газ. Щоб запобігти розвитку такої не-приємної ситуації, багато держав, ком-паній і організацій вже розпочали виді-ляти засоби на охорону лісів. Тому ска-жу відверто: пройшли роки – і я теж став більш схильним до «зеленої економіки». З іншого боку, досвід 50 років мого життя з лісом показує, що тенденція в Україні рубати легені планети і відправ-ляти все кругляком за кордон процвітає. Замість цього необхідно у себе вдома будувати нові комбінати для глибокої переробки деревини і створювати робочі місця. Розмова про будівництво такого підприємства для переробки деревини Волині і Рівненщини рік тому блукала київськими високими коридорами, що-правда, згодом затихла. Крім того, хо-роший ліс сам по собі не відновлюється. Природним шляхом це може статися че-рез років 300-400. У маленьких країнах

– Швеції та Фінляндії – є міністерства лісового господарства, а в нас галузь на-лежить до Мінагрополітики в одній гра-фі з коровами, буряками і вівцями.

– А щодо приватної власності на лі си, з якою ви боролися? Не змінили думку?

– Я звик аргументувати мовою фак-тів. Понад 100 років ведення лісового господарства в період до 1917-го (на Західній Україні – до 1939 року) на осно-ві превалювання приватної власності на ліси і споживацького підходу до них (70% лісів українських губерній перебу-вали в приватній власності), призвело до того, що площа лісів рівнинної України зменшилася на 40%. Це – катастрофічна цифра! Високоякісні дубові гаї і сосно-ві бори практично зникли. Як наслідок – активізація ерозійних процесів, що потягнуло за собою втрату значної час-тини українських чорноземів і родючих ґрунтів; обміління великих і пересихан-ня багатьох малих річок; масова поява посух та інших негативних природних

явищ у степових і лісостепових райо-нах. Уряд України, усвідомивши, що лісовий потенціал держави підірваний і потребує відновлення, у 1966 році ство-рив Міністерство лісового господарства України, головним завданням якого було відновлення лісів на непридатних для ведення сільського господарства землях, забезпечення стійкого, науково обґрун-тованого лісокористування. 40 років про-фесійного ведення лісового господарства дало свої результати: на 2,3 мільйона гек-тарів збільшилася загальна площа лісів, а запас деревини зріс удвічі – переважно за рахунок цінних порід. Європа і світ «на-ситилися» приватизацією лісів, зробили з цього уроку гіркий висновок і переважна більшість країн проводить чи принаймні виступає за реприватизацію лісу, а наші горе-політики роблять спроби роздати і продати останнє, що є в держави.

Петро ЧЕЧЕЛЮКФото Анни КРАВЕЦЬ

та з архіву Анатолія Голіка

Стара гаївка

У пам’яті зринають спогади 50-літньої дав-нини. Мені тоді було сім років. Старий пасічник із доброю відкритою душею та посмішкою на вустах (уже пенсіонер, а в минулому лісничий) дбайливо доглядав бджіл. Помітивши мій ін-терес, дозволив носити димар і окурювати ним трудівниць, а також не заборонив працювати на медогонці. Надзвичайно тонкий аромат лісово-го меду давав можливість навіть дітям зрозумі-ти, наскільки він корисний та потрібний людям.

Після роботи на пасіці бабуся завжди за-

прошувала бджоляра на обід. На стіл ставила його улюблену страву – бульйон, наварений на свинячих реберцях, який їли зі свіжоспече-ними гречаними пирогами. І досі пам’ятаю їх-ній смак… У міру припечена знизу скоринка, а зверху крихка й тонка, всередині заповнена пахучою розсипчастою гречкою – усі з вели-ким задоволенням їли цю страву.

І ось настав час куштувати свіжий травне-вий лісовий мед, який намазували на духмя-ний домашній хліб, спечений у дров’яній печі,

Гаївкою називають хату лісівника. Як правило, її бу-дували в лісі або на околиці села. На Поліссі майже всі такі будівлі зведені до Другої світової війни. Не виняток – гаївка у волинському селі Веснянка Ківерцівського району, в якій проживали сім’ї двох лісників. Добротна дерев’яна хата з однакових половин і нині слугує людям. А лісники, які тут мешкали, давно мають власні будинки.

Посеред великого подвір’я, ближче до хати, роз-містилася криниця. Біля неї колись лежало корито, виго-товлене із суцільної соснової колоди, з якої пили воду коні, корови, домашня птиця та лісові птахи. Вправно руха-ючись над коритом, що вже поросло мохом, добиралися до води бджоли. Велика пасіка з дощатим будиночком для зна-ряддя пасічника, обгороджена ліщиновим парканом, була поруч у яблуневому саду.

глибинка

людина


на черінь котрої під тісто клали лепеху (татар-ське зілля). При цьому хліб із медом запивали холодним молоком з-під жерстяної банки, яку майже до верху занурювали в дерев’яну діжку з холодною водою. Діжка завжди стояла біля криниці. Холодильників тоді не було.

Свою роботу пасічник (на жаль, імені його вже не пам’ятаю) без поспіху завершу-вав задовго до заходу сонця. Він іще мав час посидіти на лавці під сливкою венгеркою і поспілкуватися з лісівником – Володимиром Васильовичем. Вони довго розмовляли про свою улюблену справу. Лісівник пригощав пасічника березовим соком, настояним на до-бре підсмаженому ячмені. Смакували ним із задоволенням, не поспішаючи.

У наш час діють ресторани із сучасними кух-нями. Найбільше хвалять китайську. Проте ніякі страви не можуть зрівнятися із тими, які довело-ся смакувати тоді…

Неодноразово спілкувався із полковни-ком у запасі, лучанином, який побував у різ-них місцях колишнього Радянського Союзу. Служив і на кордоні з Китаєм. Він брав участь у прикордонно-представницьких зустрічах на території цієї країни, тому часто куштував їхні національні страви. Коли ж ішлося про смачну та корисну китайську кухню, висно-вок Віктора Дмитровича був такий: «Кращої їжі, ніж українські домашні страви, немає». Нехай вибачать нам китайці, але це дійсно так. Напевно, ми просто не вміємо правиль-но подати свою кухню не тільки на світовому ринку, а й навіть в Україні.

Навколо подвір’я, біля обійстя лісників, було два хліви, де утримували корів, коней, свиней та птицю. А ще одна (на дві полови-ни, як і хата, поближче до самого лісу) велика клуня (стодола), в якій зберігали сіно, збіжжя, стояли підводи та сани. У період жнив у сто-долі молотили ціпами зернові. У стодолі та хлівах було дуже багато гнізд ластівок, за яки-ми завжди чатували ненажерливі коти.

Із надзвичайно приємним запахом сушено-го різнотрав’я клуня інколи влітку слугувала місцем для ночівлі гостей лісників (якщо в хаті не вистачало ліжок). Спати тут – справ-жнє задоволення. І це – у будь-яку погоду, а особливо, коли йшов тихий літній дощ.

Прямо з подвір’я виходила ґрунтова доро-га на Ківерці, на початку якої з правого боку ріс молодий сосновий ліс, а з лівого, перед го-родами – оцтове дерево (сумах пухнастий). На нього завжди звертали увагу люди, котрі про-ходили тут вперше, бо тоді воно було справж-ньою екзотикою.

Чималі городи на гаївці (їх було два) дозво-ляли господарям вирощувати картоплю, кор-мовий буряк, всяку городину та зернові. З боку вулиці та подвір’я обійстя було відгороджене дерев’яним парканом, виготовленим з осико-вих штахет, а стовпи – з дуба. Навесні, ближ-че до Великодня, господарі встигали побілити вапняним розчином паркан, фруктові дерева, хату та хліви. Така будівля була сприятливим місцем для проживання – у ній легко дихало-ся. Дерев’яну, непофарбовану підлогу часто мили, тому вона ніколи не була брудною. Це

дозволяло добре розгледіти текстуру деревини. Освітлювали приміщення гасовими лампами, якими також користувалися в теплу пору, щоб погодувати тварин і птицю. У хаті були неве-ликі коридор та комора, в якій господарі збері-гали необхідні продукти, посуд та господарські предмети, а також лікарські рослини. Влітку на підвіконні (із сонячного боку) стояли два не-великі бутлі, куди окремо засипали ягоди чор-ниць та суниць, пересипаючи їх шарами цукру або заливаючи медом – це були найкращі ліки для дітей та дорослих на довгу зиму.

Всі члени сімей постійно працювали. У кожного, від малого до великого – свої обов’язки! Коли у бабусі боліли руки, вона посилала мене вранці після того, як спадала роса, до мурашника з таким завданням: по-класти на нього зверху пляшку з цукром. Того ж дня до заходу сонця я приносив пляшку з мурашника до хати. Дорогою вдихав мураши-ний спирт, що залишався на дні. Попередньо доливши трохи горілки, бабуся цим спиртом натирала суглоби рук, потім гріла їх біля печі. На ранок хвороби – як не було.

Усі будівлі на гаївці були вкриті «гонтом» – дерев’яними тонкими осиковими дощечками, які не пропускали воду, не боялися ні морозу, ні сонця. Найвища будівля – дерев’яна вежа (то геодезична точка, так званий пункт тріангуля-ції). У пожежно-небезпечний період вежа слу-гувала для охорони лісу. Під час проведення лісовпорядкувальних робіт на верхньому май-данчику вежі таксатори встановлювали теодо-літ і проводили заміри азимутів. Давно вже не-має геодезичних веж. Лише на землі, у місцях їхнього колишнього розташування, в бетонних монолітах залишилися металеві злитки зі спе-ціальними позначками. Сучасна техніка дозво-ляє надзвичайно точно визначати координати через штучні супутники Землі.

Лісівника, якого часто називали гайовий, поважали і дещо побоювалися недисципліно-вані люди. Коли він ішов у ліс, обов’язково вдягав форму встановленого на той час зразка. На голові – фуражка з кокардою, яка жовті-ла двома дубовими листками з жолудями. На плечі гайовий ніс рушницю – символ влади та недоторканості державної людини при ви-конанні службових обов’язків з охорони дер-жавного лісового фонду.

Валерій ПНЕВСЬКИЙФото автора

Сміттєзвалище на землях історико-культурної спадщини Прикарпаття

В Івано-Франківській об-ласті прокуратура та обласна екологічна інспекція виявили факт незаконного виділен-ня землі для сміттєзвалища та могильника для худоби на території одного із сіл Надвірнянського району. У ході перевірки встановили, що засмічена ділянка в урочищі Дубовий належить до земель історико-культурної спадщини Івано-Франківської області. Там розташована пам’ятка археології місцевого значен-ня – городище часів бронзової доби.

Утворення сміттєзвали-ща відбулося без необхідної документації та дозволів контро люючих органів. Сміття на цю територію меш-канці села скидали протягом тривалого часу і його ніхто не вивозив.

Хоча могильник для ху-доби не функціонував, однак це не заважало районному управлінню ветеринарної медицини щорічно проводити перевірки щодо його впоряд-кування та складати відповід-ні акти.

Прокуратура вимагає від місцевих органів влади не-гайної ліквідації сміттєзвалищ, а службових осіб сільради та управління ветеринарної медицини у Надвірнянському районі притягнути до відпо-відальності.

Із сайта www.zelenysvit.org.ua

глибинка

б’ємо на сполох


рекреація

Візит до любешівських лісів, що на Волині, не обмежувався звичною потребою втекти у лоно природи. Позаяк, окрім чудодійної кра-си, тут можна натрапити на цікаві деталі з життя лісу – пункти відпочинку – результати кропіткої праці лісничих та їхніх помічників. Побачивши, скільки сил, бережного ставлен-ня і любові закладено у ці місця, починаєш усвідомлювати: гармонія між людиною і при-родою таки існує.

Новий рекреаційний пункт «Соснячок 2» розмістився у Деревківському лісництві ДП «Любешівське ЛМГ». Створили його минулої весни. Для проїжджих, які зупиняються тут перепочити, то справді розкішна місцина. Усе зроблено з любов’ю і, як кажуть, для людей: альтанки – для хорошого перепочинку, ди-тячий дерев’яний майданчик – забавити най-меншеньких. Для того, аби дозвілля відбува-лося культурно і без шкоди для навколишньо-го середовища, теж усе продумали: ящики для сміття, спеціально відведені місця для багаття – щоб уберегтися від пожеж та нецивілізо-ваного господарювання людини у лісі. Адже далеко не всі, на жаль, уміють чемно поводи-тися в гостях у природи.

Насолодившись красою навколишнього рай ського куточка, працівники Любе шів сь кого ліс госпу, зокрема інженер лісових культур Віра Оласюк, лісничий і майстер лісу Деревківського лісництва Ігор Дроздик та Сергій Андрусик гос-тинно запрошують пройтися до розташованого поряд генетичного резервату і побачити плюсо-ві сосни. За інтенсивністю росту вони переви-щують середні показники насадження за висо-тою (не менше ніж на 10%, за діаметром стов-бура – на 30%) і при цьому характеризуються селекційною якістю та біологічною стійкістю. Такі дерева відрізняються гарним стовбуром, який повинен бути прямим, добре очищеним

від сучків, з високо піднятою, рівномірно роз-виненою кроною. У різновіковому насадженні до плюсових дерев можуть належати й менші за цими параметрами крони, які відрізняються гарною якістю стовбура, великим приростом за висотою та діаметром.

Відбір плюсових дерев проводять пере-важно у стиглих та пристигаючих насаджен-нях природного походження, а також – у ви-сокопродуктивних насадженнях штучного по ходження за типологічним принципом та фіто генетичними ознаками.

– На кожне плюсове дерево заводять пас-порт встановленого зразка, у якому зазначають усі необхідні дані: параметри рослини, склад, умови вирощування, вік і таке інше, – розпові-дає інженер лісових культур ДП «Любешівське лісомисливське господарство» Віра Оласюк.

Так, плюсові дерева, на які видані паспорти, позначають, наносячи на них на висоті 1,5 м бі-лою масляною фарбою смугу шириною 10 см і номер: у чисельнику – за державним реє-стром, у знаменнику – за підприємством.

Із плюсових сосен спеціально заготовля-ють живці для проведення щеплень, щоб пе-редати у спадок цінні генетичні властивості елітного дерева.

– На території Любешівського лісгос-пу росте 7 плюсових сосен, – веде далі Віра Степанівна. – І всі вони розміщені тут, у Деревківському лісництві.

До кожного нам вдалося підійти, відчу-ти велич та могутність цієї соснової еліти. Відпочивати і усвідомлювати, що поруч рос-туть батьки майбутніх лісів, розуміти, що ліс – то не лише чисте повітря й дерева, а ціліс-на екосистема, – дуже важливо. Бо, даючи здоров’я людям, ліс не повинен загинути.

Тетяна САСЮКФото автора

У теплу літню пору ліс усіх манить до себе. Дарує

відпочинок, заряджає енергі-єю та благодаттю. Особливо

чарують містичною величчю сосни. Повітря, наскрізь про-йняте хвоєю, очищає думки і

дарує спокій…

Лісничий Деревківського лісництва Ігор Дроздик

демонструє плюсове дерево.

І відпочинок,і майбутнє


подорожуємо разом

Маківка України розташована на кордоні Закар патської та Івано-Франківської областей, приблизно за 17 км від кордону з Румунією. Висота гори – 2061 м над рівнем моря. Назва з угорської перекладається як «Сніжна гора» (Hóvár).

Перший туристичний маршрут на Го вер-лу був прокладений у 1880 році. Сьогодні на вершину щодня здійснюють сходження сотні туристів. За протяжністю краєвид, який можна розгледіти з гори, займає перше місце в україн-ських Карпатах. При хорошій видимості на пів-ночі можна побачити міста Івано-Франківськ, Коломию і Снятин, а в південному напрямку – румунське місто Сігету-Мармацієй. Із вершини чітко видно Петрос (2020 м). На південний схід тягнеться низка вершин Чорногорського хреб-

та (видно навіть обсерваторію «Білий слон» на горі Піп-Іван), а на південному заході височіє Марморошський хребет, по якому проходить кордон Румунії та України.

…Наше сходження було не з легких. Ми наче побували у казці про дванадцять міся-ців. Перед очима промайнув ліс, затуманені стежки, манила червона рута, разом із тим все більше набирав обертів вітер, а сама вершина обдала градом.

Коли наближалися до Говерлянки (прилеглої до Говерли гори), то вершину заснували хмари. Кажуть, вони іноді бувають настільки густи-ми, що можна навіть загубити свою групу. А взагалі погода у Карпатах змінюється кожні 15 хвилин. Коли піднімаєшся на Говерлу, відчуття ейфорії словами не передати. Ти

Корпус директорів лісо-господарських підприємств Волині (долучився і голова Ківерцівської райдержадмі-ністрації Зіновій Колісник) і працівники управління лісового та мисливського господарства під прово-дом начальника Богдана Колісника підкорили най-вищу вершину України – Говерлу, саме так відзна-чивши Зелені свята.

Незважаючи на мінливу погоду, яка дала про себе знати ще в Луцьку (автобус заливало дощем), а коли під’їхали до Буковеля, ще й добрячим зниженням температури, настрій був оптимістичний, а всі впев-нені, що гора підкориться лісівникам. Хіба може бути інакше?

Волинські лісівники підкорили Говерлу


подорожуємо разом

майже торкаєшся руками хмар. Повітря – прозоре, але надто дошкуляє холодний пронизливий вітер. Проте це не завади-ло зрозуміти і відчути всю велич висоти більш ніж у дві тисячі метрів.

На схилах гори – форми плейстоце-нового заледеніння, каменепади. Вкрита вона альпійськими луками, чагарникови-ми пустищами, трапляються кам’яні оси-пи. Гора розташована у межах охоронної зони Карпатського заповідника. Біля під-ніжжя – один із витоків Пруту. Недалеко від місця, де вода знайшла вихід зі скель, розмістився каскад водоспадів загаль-ною висотою близько вісімдесяти метрів. Щоправда, погода не дала можливості насолодитися його прохолодою, але…

Вершина Говерли – такий собі невели-кий плаский майданчик. Перш ніж діста-тися сюди, перечитала багато літератури, де розповідається, що саме звідси можна помилуватися навколишнім ландшафтом у радіусі 360°. З вершини Говерли пре-красно видно весь чорногорський хре-бет, що простягнувся на південний схід. Коли ж ми прийшли сюди, ледве бачили один одного. Проте при спуску вигляну-ло сонечко, відтак перед нами розкрила-ся комбінація зелених і синіх відтінків віддалених карпатських хребтів, безліч струмочків, стежок, віялом сповзаючих із гір, що губляться у схилах. А ось не-бувалий контраст – сніг і квіти.

Потомлені, але щасливі, ми спусти-лися на полонину Пожижевська, де нас зустрічали кілька співробітників, які з різних, але досить вагомих обставин не пішли на гору, та сім’я Голобіних – чоло-вік і дружина вже більше 20 років вірою і правдою служать Карпатам.

– Ми спостерігали за вами у бінокль. Було добре видно, як ідете на гору, – роз-повідає наш організатор і голова проф-спілки управління Наталя Проценко.

– Бачили, що там сильний вітер. Ми роз-хвилювалися. Але коли зрозуміли, що спускаєтеся, стало легше. Команда ру-халася мотузочкою. Ви швидко пройшли маршрут. Місцеві кажуть, що за чотири години мало хто долає таку дорогу.

Юрій Голобін – відома серед турис-тів особистість, знавець місцевих гір, завзятий рибалка та незмінний господар біостаціонару Інституту екології Карпат. Пан Юрій має прізвисько Льотчик (чому саме таке, розуміє кожен, хто сідає до Голобіна у машину). Він дійсно летить. Знаючи кожен камінчик, кожну деревин-ку, кожну стежечку і її прохідність, водій із неймовірною швидкістю та вмінням долає перешкоди. От тільки тим, хто біля керманича, – непереливки: дехто просто заплющує очі, а дехто хреститься і читає молитви, аж доки машина не затихне і не зупиниться у прекрасних краєвидах, се-ред небувалої краси.

– Тут краще, ніж у місті. Тут людина – чиста. Її помисли правдиві. Був пері-од, що ми чотири роки вниз не спуска-лися, – розповідає легенда Карпат. – Як жили? А так і жили. Зазвичай за продук-тами та провіантом їздимо до Ворохти чи Івано-Франківська, але у нас є рація, то ми можемо зв’язатися із рятівниками (МНС), які, піднімаючись і заходячи на Пожижевську, принесуть все, що треба. Коли вже придбали машину, то почали запасатися необхідним заздалегідь, при-возячи з міста (за 25 кілометрів звідси). Але в горах з голоду не помреш. Ліс і гори прогодують кожного, треба лише вміти скористатися їхніми дарами. Ми маємо будинок у Ворохті, але жити у місті не хочемо. Там гамірно, немає того спокою і благодаті, що є тут, а надмірна цивілізованість і геть заважає.

Спілкуючись із паном Юрієм, все більше ловлю себе на думці, що цей чо-ловік аж надто освічений для гірської, далекої від цивілізації людини. Коли роз-повідає, то закидає такими науковими

словечками, що не кожен зрозуміє, про що йдеться, а мова настільки літератур-на (коли не жартує), що стає зрозуміло одне: за зморшкуватим обличчям, обмо-

роженим носом, сухими від роботи, вітру і курива руками – справжній знавець, на-читаний та начуваний, зрощений на ле-гендах та оповідях, які нашептали йому величні гори.

– Он бачите – світлі смереки серед лісу. Це – «сухарі». Сотні дерев сохнуть, а причини не може визначити ніхто, – розповідає Юрій Голобін. – От зараз наш директор з інституту займається ви-вченням смерекових лісів, то він із гру-пою науковців працюватиме до осені. Можливо, вдасться зрозуміти, чого вини-кають сухостої. Поки одна смерека із ви-сохлої площі не впала, стоять. Як тільки падає одна, відбувається ефект доміно. Гул чути здалеку. Та й лісоповалів від ві-тру, снігу теж багато.

Стоять гори – величні, дивовижні. Недаремно кажуть: гори вчать мудрості. Ще притча про грішницю розповідає про те, як Ісус Христос промовив до людей,

які вирішили засудити жінку: «Хто з вас без гріха, той нехай першим у неї кине камінь». Коли ті задумалися, то знайшли в собі більше гріхів, ніж у ній. Чи не тому


подорожуємо разомі гори стоять незворушні, а піднімаючись на них, кожен аналізує своє життя, думає про зроблене чи те, що ще варто здолати або покорити, як і цю вершину.

– Зійти на Говерлу має кожен. Кажуть, там відпускаються гріхи, а людина за-буває про всі негаразди і очищується. Та хіба будеш думати про щось інше, ніж як про гори, коли втома долає все дужче, а кожен крок стає важким, – сміється дру-жина Юрія Голобіна пані Люба.

Ця жінка – дбайлива господиня, яка завжди радо зустрічає гостей. Сюди при-їхала пізніше, ніж чоловік (до цього пра-цювала старшим адміністратором на Заросляку). Пані Люба постійно у русі, у безкінечних клопотах. Має свою грядку, квітника, а ось – пригощає зібраними ми-нулої осені і дбайливо законсервованими білими грибами. Каже: таких грибів, як у Карпатах, немає ніде. А ягоди які, а пові-тря… Вона виносить альбом, де збереже-ні фотографії колись маленької мазанки-метеостанції, яка з’явилася тут у 50-х. Сьогодні все інакше. Без жодної копійки, лише завдяки власному ентузіазму та вмі-лим рукам Юрій Голобін відродив будів-лю і зробив з неї непогану господу, яка і від негоди захистить, і гостей прийме, і дасть умови для наукових спостережень.

– Ось видно, якою була ця хатина, – сміється пан Юрій, показуючи фото. – Пам’ятаю, як за обідом мені шматок стелі в тарілку звалився. Капуста з борщу на вухах повисла: то вже була остання крапля. Розпочав ремонт. Сам змайстру-вав станок. Із повалених смерек зробив вагонку, правда, хата трохи закопчена, але то ж усе природно. Вона не лакова-на, нічим не оброблена, сприймається колоритно. Крім того, екологічно чиста. А щурі які бігали, страх! Тепер тут все інакше.

…Бували на станції й учасники ан-тарктичних експедицій. Казали, що взим-ку Антарктида та Чорногора мало чим різняться. Подружжя Голобіних погоджу-ється, адже для них кожна зима – випро-бування. Буває, замете вище даху, то до-водиться справжні тунелі рити. Найважче, коли мороз прихоплює трубу, що поста-чає воду із джерела: тоді доводиться до-

лати кілометр, а то й більше, аби дістати напитися, або ж пити талий сніг.

До того ж, взимку полюбляють гра-тися з життям туристи-екстримали. Щороку Чорногори забирають кілька людських життів. Рятувальні роботи за-

звичай проводять через біостаціонар – найвищу точку, куди можна дістатися ав-тівкою. Юрій Степанович неодноразово брав участь у пошуку та транспортуванні постраждалих. А Любов Олександрівна у таких випадках і зв’язкова, і лікар, і пер-ший порадник.

…Спускаючись до Заросляка, почула розповідь невеликої групи туристів, які, так і не дійшовши до Говерли, повернули-ся, злякавшись сильного вітру та величез-ного граду. Вони із розчаруванням кон-статували: «Нас вершина не прийняла». А я відчула ще більшу гордість за свій колектив, який здолав усі перепони і таки піднявся на маківку України. Поглянув крізь хмари і довів: «Ми можемо все, коли разом, коли щирі і людяні, коли готові не затоптати один одного, а подати руку».

Оксана ЧУРИЛО, Уляна ЧУРИЛОФото Оксани ЧУРИЛО

та Інни СИЛЬЧУК

Подружжя Голобіних

Вдома – найкраще

Поняття комфорту та до-машнього затишку досить ін-дивідуальне. Комусь подавай віллу на Канарах, а для декого і проста сільська хатина – за щастя.

У тварин також різні сма-ки й уподобання: хтось хат-ку на собі носить, а хтось майструє різні нірки та гнізда. Ой, погляньте, що це? Змайстрував собі пер-натий друг гніздечко прямо на… тролейбусній стрілці! Зважаючи, як він спокійно вмостився там, здається, біль-

шого комфорту і не придума-єш. Відчула, бачте, птаха по-зитивну енергетику у такому екстремальному місці…

Яна ТЕТФото Андрія САСЮКА


захоплення

У червневому номері «ЛВ» знайомимо читачів з ексклюзивним видом людської діяльності…

Ці 23-річні мешканці обласного центру Волині не збирають марки, не колекціонують монети чи диски. Їхнє хобі – справді неординарне. Хто б міг подумати, що тролейбус стане не лише екологічно чистим транспортом, але й об’єктом неабиякого захоплення з боку пересічних людей.

У Юрія ЛІСНІЧУКА та Андрія САСЮКА симпатія до цих рогатих машин дала про себе знати ще у дитинстві. Спочатку спостерігали, робили записи різних маршрутів. Із появою особистих фотоапаратів з’явилися цікаві знім-ки. Сьогодні хлопці мають чималеньку колек-цію ексклюзивних фото, серед яких – ретро-екземпляри, наприклад, світлини машин, що курсували ще у 1972 р.

– Основна мета нашої діяльності – популя-ризація електротранспорту, – зазначає Юрій, – оскільки сьогодні він перебуває у дещо за-недбаному стані.

А популяризують хлопці різними способа-ми. Юрій створив сайт «Луцьке підприємство електротранспорту», де з допомогою керівни-цтва депо розмістили необхідну інформацію про тролейбуси обласного центру Волині та

України загалом: історія, маршру-ти, графіки руху, документи, фо-рум, на якому спілкуються такі ж любителі з усіх куточків України. Звичайно, привертає увагу чима-лий фотоальбом, де переважно по-зують тролейбуси на фоні розкіш-них картин природи.

Привабливість – штука, по-трібна навіть тролейбусам. Коли дивишся на охайну, оригіналь-но пофарбовану рогату машину, приємно й зайти всередину. Так,

хлопці час від часу долучаються до фарбу-вання транспорту. Вони у цьому сенсі також ідейні: планують «вбрання» для тролейбуса, купують фарбу і все необхідне, а потім самі ж його «одягають».

– Навмисне вигадуємо якісь цікаві нестан-

дартні моделі, щоб привернути увагу мешкан-ців міста, – каже Андрій.

До речі, вулицями Луцька курсує тролей-бус ЗиУ-682ВОА №165 із зовнішністю їхньої авторської роботи. Гар ненький такий, затиш-ний; білий із блакитними вставками, а все-редині – справжній тобі міні-музей: висять шторки, увесь салон прикрашають світлини ретро та сучасних тролейбусів, серед яких увагу привертає яскравий колаж із позитив-ним зверненням до пасажирів: «Дякуємо, що обрали саме тролейбус! Адже це найдешев-ший та екологічно чистий вид транспорту…»

– Цікаво було спробувати себе у ролі ма-лярів. Тиждень попрацювали, зате вже другий рік отримуємо задоволення. Навіть неоднора-зово чули позитивні відгуки пасажирів, – ко-ментують хлопці.

Для спілкування у режимі реальності та ознайомлення із транспортною мережею певного міста фани влаштовують так зва-ні «покатушки». Запрошують однодумців з інших населених пунктів, заздалегідь при-думують маршрут, орендують тролейбус і… «котяться» вулицями міста. У Луцьку та-кий захід хлопці проводили тричі. Зокрема, «Тролквітневка-2007», що була приуроче-на 35-річчю тролейбусного руху. У травні 2009-го каталися на новому «Богдані». Фанів з’їхалося чимало, програму організували на високому рівні, ще й – із сюрпризами. Після кількагодинної подорожі гостей чекав відпо-чинок у лісі: смачний обід, шашлики на чи-стому повітрі, словом – романтика. Вражень вистачило надовго.

Минулого місяця відбулися «покатушки», приурочені 40-річчю луцького тролейбусного

ЕкоЛоГІчно чиСтЕ хобІ


захопленняруху. «Катання по Луцьку 2012» – так нази-вався захід, на який прибули фани з Рівного, Івано-Франківська, Львова, Тернополя, Луць-ка, Києва, Дніпропетровська, Херсона і навіть Москви. Родзинкою заходу стала екскурсія на Луцький автомобільний завод.

До речі, хлопці підтримують зв’язок із трансфанами Польщі, Естонії. Навіть приїж-джали старші пани з Німеччини. А у вересні 2009-го приїздив гість зі Сполучених Штатів Америки Юрій Маллер, який працює у нью-йоркському метро і теж цікавиться електро-транспортом. Він замовив екскурсію найста-рішою і єдиною лінійною на той час раритет-ною моделлю «Шкода 9-Тр». Американець практикує подорожі різними країнами СНД, а також Азії, щоб ознайомитися з ексклюзив-ними моделями тролейбусів, копіюючи на пам’ять світлини і спогади у фото- та відео-формат.

Неординарне хобі поєднує в собі й інші за-цікавлення. Наприклад, подорожі. Юрій зізна-ється, що відвідав майже всі (близько сорока!) електротранспортні міста України. У деяких трамваї й тролейбуси заповнюються вщент, а в декотрих їздять порожняком…

Ще один приклад – фотографія. Серед тро-лейбусних світлин Андрія натрапляю на ча-рівні знімки природи: бджілка моститься на

квітку, ворони філософствують на дроті, море весняного цвіту приємно милує око. Яка краса!

– Йдучи на фотополювання, буває, натра-плю на якийсь цікавий епізод. Подобається фіксувати такі моменти, – зізнається хлопець…

На запитання, що ви пропагуєте цією не-стандартною діяльністю, почула досить аргу-ментовану відповідь Андрія:

– Зараз по всій Україні таке засилля марш-руток і авто. Це ж наскільки шкодить навко-лишньому середовищу! Тому вважаю, що еко-логічно чистий тролейбус повинен займати пріоритетне місце – для нашого ж блага.

– До речі, в Європі у цьому сенсі вже від-булася зміна цінностей, – продовжує далі Юрій. – Ще десять-двадцять років тому єв-ропейські країни також надавали перевагу автобусам-маршруткам. Потім зрозуміли, що електротранспорт – хороша альтернатива для збереження екології. Зараз там у багатьох

містах відновлюють тролейбусні і трамвайні лінії, купують сучасні машини. Цей спосіб пасажироперевезення стає все більш популяр-ним. Якщо плануємо «йти у Європу», то теж повинні рухатися до таких змін. І ми хочемо, щоб вони почалися якнайшвидше…

Яна ТЕТФото Юрія ЛІСНІЧУКА

та Андрія САСЮКА


мисливство

– Руслане Володимировичу, то дійсно ін-дивідуальне полювання належить до еліт-ного?

– Це з якого боку подивитися. От, при-міром, те ж полювання на пернатих – також індивідуальне. Мисливець полює сам, із соба-кою. Спокійно, без поспіху та надриву. Чим хороше таке індивідуальне полювання? Якщо мисливець дійсно фахівець, він знає біологію птахів, на яких полює. Знає їх місце розташу-вання, куди можуть перелітати чи мігрува-ти. Оце усе і є індивідуальним полюванням. Тут мисливець – не стільки полювальник, як знавець природи. Йому відомо і про сезонну міграцію, і про щодобову, він знає особли-вості птаха чи тварини. На зайця полюють також індивідуально. Ідучи на лови вухатого, мисливець знає, де він їсть, ночує, залягає на денну «льожку». Тут розкривається потенціал полювальника, його вміння, знання, навики. Полювання на лиса – також особливе. Треба знати, де розташовані нори, мати надійних супровідників – одного-двох собачок. Відати, звідки лис може вибігти, куди втікатиме. Це все можна визначити, оглянувши місцевість. Тобто – мисливець знову ж таки має бути всесторонньо ерудованим. Ось особливість індивідуального полювання.

– А індивідуальне полювання на копит-них… Це ж уже дорожче?

– Так, недешево. Але у чому його перева-ги над колективним чи загінним? Мисливець, перебуваючи на вежі (чи навіть із підходу) першим бачить звіра. Має можливість спо-стерігати, безпомилково визначити його стать, особливості: чи має травми або фізіологічні вади. Що ж у загінному полюванні? Біг козел, а впала самка – наслідок поспіху і відстрілу

всього, що рухається. При загонці, як кажуть, і миші втікають. Звірі збурені, непередбачувані, визначити, що і куди біжить, досить складно. У більшості своїй індивідуально полюють за трофеєм. Але є й полювання на молодняк. Та й відчуття азарту притаманне. Не всі знають, що за законом мисливець, придбавши ліцензію і вполювавши звіра, м’яса може не забирати і не викупляти його. Воно залишається за корис-тувачем. Мисливець добув тварину – задоволь-нив свій азарт чи отримав трофей. Наш закон дублює європейський. Там м’ясо зберігає ко-ристувач угідь, помістивши його у холодиль-ну камеру. Мисливець може забрати його або купити кілограм чи більше, інше – на розсуд користувача. Наприклад, чимало польських мисливців, заплативши за ліцензію, відстріл, задовольнивши свій азарт, здобувши тварину, яка не має трофейної цінності, не забирають її, а залишають для користувача угідь.

– Якщо охарактеризувати полювання травня-червня – на самця козулі, то чим воно характерне?

– Саме у цей період козел виходить на відкриті місця. Переважно зранку і ввечері. Трав’яний покрив ще не піднявся, тому тва-рину добре видно. Тобто можна роздивитися стать. Тим більше, самець козулі у цю пору ще не набирає літнього забарвлення – не такий червонястий, як улітку. Ріжки вже очищені і його не сплутаєш ні з ким. До того ж, і самець, і самка козулі – тварини, які прив’язані до місцевості. Вони не мігрують. Їхня територія –200-300 гектарів. Знову ж таки – неможливо сплутати самця із самкою. Ще одна, вже фізі-ологічна особливість: самка козулі в цей час приводить малят. Вона має свою територію, яка не перетинається із територією самця.

Коли заходить мова про полювання, а особливо ін-дивідуальне, більшість роз-глядає це явище як розвагу для еліти. Дорого, ефектно, гра для вибраних… Ось – чи не всі епітети, які ха-рактеризують такий вид відпочинку на природі. Чи дійсно це так? І чим відріз-няється індивідуальне по-лювання від колективного, запитуємо у мисливство-знавця Волинського ОУЛМГ Руслана ЛЮШУКА.

особливості індивідуального полювання


рибальство

навчити новачкаРиболовля – це чудовий варіант неви-

мушеного спілкування з друзями, родиною або діловими партнерами. Якщо у схожій ситуації ви вирішили не обмежуватися од-ним лише фактом виїзду на водойму, а й дати можливість іншим відчути радість улову, то доведеться пожертвувати власним малень-ким щастям на користь супутників. Згодом ця «жертва» за умови правильного підходу може окупитися сторицею.

Мені самому доводилося багато разів їз-дити з новачками різного віку, починаючи від 6-10-річних діток і завершуючи чоловіками та жінками, які годилися б мені у батьки. І ось до яких висновків дійшов.

Перше і головне: поруч із вами – непідго-товлена людина, якій все буде новим, незро-зумілим і хоча б трошки (раз уже погодився на поїздку) цікавим. Наше головне завдання – зробити так, щоб труднощі, втома у жодно-му разі не змогли переважити радість від упій-

мання риби чи навіть самого процесу (коли раптом не вдасться нічого зловити).

Друге: головна дійова особа на цій кон-кретній риболовлі – ваш супутник або супут-ники, а не ви.

Третє: результатом цього заходу є не стіль-ки вага і розмір улову, скільки враження.

Фактично можна сформулювати декілька правил, що дозволяють оптимально і найбільш ефективно провести «першу риболовлю».

1. Вся підготовча робота і турбота повинні (за можливості) лягти на плечі рибалки-гіда, тобто вас. Причини тут дві: вам це зробити легше і швидше, бо добре знаєте, що і навіщо потрібно. Новачок же у ваших порадах і нака-зах може зрозуміти щось зовсім інше.

Простий приклад: необхідно зварити пшо-но для підгодовування. Попросіть зробити це «непідготовлену» жінку, і в результаті можна буде... непогано поснідати пшоняною кашею зі шкварками чи котлетками, але аж ніяк не

У «кар’єрі» досвідченого рибалки рано чи пізно настає

момент, коли йому захочеться або потрібно вивезти на рибо-ловлю новачка. Чи то началь-ству, чи друзям треба догоди-

ти шквалом нових вражень, чи то у дружини отримати

індульгенцію за минулі і під-тримку на майбутні рибацькі поїздки, чи долучити дітей до

свого захоплення.

мисливствоДуже рідко (але все ж бували випадки) козуля виходила, але її добре видно у невисокій траві. Чим полювання у цей період вигідніше, ніж, наприклад, у гін? Бо самець зараз спокійний, пасеться, не звертає ні на що уваги. В гін (кі-нець липня – початок серпня) також практи-куються індивідуальні полювання, але тут уже присутній рух, можливі два самці, які йдуть за самкою. Вони неспокійні. До того ж, у гін біля самки може бути молодняк.

Вже із серпня починається індивідуаль-не полювання на самця оленя: і плямистого, і благородного. Такий трофей значно більше коштує. Чому для полювання вибирають саме цей період? Роги очищені, сформовані, твари-на спокійна, ще не почався гін. Завдяки такому спокою мисливець здатен добре оцінити тро-фей, порахувати, чи зможе за нього сплатити і так далі. Тут не діє принцип – сподобалося і взяв. Треба все зважити – і лише тоді вирі-шувати: стріляти чи ні. Гін оленя благород-ного починається у другій половині вересня. Тварина стає збудженою, самець збирає гарем – п’ять-шість самок. Тут уже є проблема: оці-нити трофей і влучити. З вересня починається сезон полювання на самця кабана.

– Чому восени?– Листя опадає і кабан підходить до підгоді-

вельних майданчиків. Коли тварина в русі, до-сить складно визначити, де самка, а де самець. Кажуть, самка іде першою. Бувають і винятки із правил. А от із вишки, стежачи за рухом на підгодівельному майданчику, мисливець добре бачить, що там відбувається. При загінному полюванні цих відмінностей ніколи не помі-тиш. Крім того, один-єдиний момент, коли сі-кач може прийти за самкою на підгодівельний майданчик, це – в гін. В іншому випадку його добути практично неможливо. Сікач майже ні-коли не виходить на лінію вогню. Зазвичай він викручує, не ідучи слідом за табуном.

– Європа надає перевагу індивідуально-му полюванню?

– Саме так. Колективним лише відкри-вають і закривають сезон. Все інше – тільки індивідуально. Ми ж іще ніяк не можемо по-збутися «аборигенного», нецивілізованого мисливства. Треба прагнути бути освіченими, полювати не через м’ясо, а йти по трофей. Маємо багато вчитися: у першу чергу – куль-тури та самого проведення полювання. Ясно, що швидко від колективного мисливства не відмовимося, але поступово треба відходити від загонки, яка фактично спрямована на роз-стріл усього, що біжить. Справжні мисливці не визнають жодного полювання, окрім інди-відуального.

Оксана ЧУРИЛОФото автора

АнЕкДотиВедмідь сів на їжака і про-

мовив:– За що я любив покійно-

го, так це за гостру критику знизу…

***Мисливець із досвідом

розповідає:– Багато страшних звірів

бачив я у своєму житті, але найстрашніший – то ведмідь «грізлі». Якщо ти його не вбив з першого пострілу, то вважай, що покійник! Ти по-біжиш – і він за тобою! Ти на дерево – і він туди ж! Ти…

І тут його перебивають:– А якщо сховатися?Трохи подумавши, мисли-

вець відповідає:– І він сховається! ***Звірі випили. Здалося ма-

ло. Вирішили послати за пляш кою черепаху. Чекають годину, другу, третю... Не витримали, стали лаятись. Лисиця:

– От шкапа, здохнеш – не дочекаєшся.

Крокодил:– Ото стара і немічна!

Прийде – руки, ноги відірву!Раптом із кущів з’яв-

ляється голова черепахи й ви-мовляє:

– А якщо будете лаятися – взагалі нікуди не піду…

Підготувала Яна ТЕТ


використовувати її як прикорм для риби. Або, наприклад, прохання купити кілька кілограмів сухарів для підгодівлі може стати транспор-туванням пари пакетів сухариків зі смаком курки чи грибів, якими на риболовлі хіба що самим вдасться похрумтіти.

Найголовніше – насадка і прикормка – по-винні бути цілком і повністю на вашій сові-сті, інакше справа має шанс закінчитися кон-фузом: мотиль полетить «у вирій», опариш і черв’яки розповзуться у пошуках кращої долі.

2. Снасть. Тут підхід повинен бути двосто-роннім. З одного боку, у недосвідченої люди-ни значно збільшується ризик порвати снасть через невміле поводження з нею. Найчастіше новачки плутають або рвуть оснастки через неправильне закидання і використання. Рідше відбуваються обриви гачка або риби. Іноді справа доходить і до поломок вудилища, за-плутування жилки тощо. Правда, найчастіше таке відбувається через нестачу уваги більш досвідчених колег. Мета першої поїздки – емоції та враження від ловлі риби, а не від без-результатного розмахування вудкою.

Тому особисто я дотримуюся досить про-стого правила при підборі снасті. Вудка – ма-хова. Використовувати іншу, за відсутності хоча б трохи помітного досвіду, дуже складно. Лише зрідка це може бути вудка з котушкою, щоб її не довелося весь час розплутувати.

Якість сучасних вудилищ така, що при до-статній увазі з нашого «професійного» боку (адже ми повинні будемо сидіти десь на від-стані миттєвого приходу на допомогу) по-ломка малоймовірна. Основна волосінь осна-щення не має бу ти занадто тонкою, так як це загрожує частими заплутуваннями і ризиком обриву при необережному поводженні.

Допомога після клювання теж конче необхідна. Почнемо з того, що частину по-кльовок новачок буде бачити тільки після вашого: «Тягни уже!». А вчасно сказане: «Спокійніше... Не квапся... Не переживай» допоможе рибалці-новачку відчувати себе під час ловлі надзвичайно комфортно.

3. Обов’язково слід чітко відстежувати (хоча б спочатку) якість насадки на гачку. У мене був випадок, коли упустив момент і біль-шу частину дня не міг зрозуміти, чому всі ді-тлахи на першій рибалці щось ловлять, а один ніяк не може упіймати. Все ніби гаразд. Просто

містика якась! Лише наївне питання в самому кінці події розвіяло домисли: «Може, тому, що я без насадки ловлю?». Висновок із цього зро-бив такий: обов’язково слід показати, що і як насаджувати, а також бажано зловити першу рибу саме тією вудкою, якою буде користува-тися новачок і пересвідчитися через деякий час після ловлі, що насадку дійсно одягають.

4. Все, що стосується підготовки до лову та інструктажу на водоймі, слід здійснювати коротко і доступно, якщо уже зібралися за-палити інтерес. Зайві подробиці все одно за-будуться, тому не варто в них занурюватися. У процесі лову на вашій совісті залишиться використання прикормки. Хоча і відмовляти в можливості трошки «покидатися» теж не вар-то, нехай це й не принесе жодної користі. Слід приділити особливу увагу техніці закидання: це зменшить ризик того, що вам доведеться постійно розплутувати «бороди» і вузли.

5. Особливу увагу варто звернути на перші миті лову.

Але в жодному випадку не варто все роби-ти за новачка, навіть якщо якісь речі йому не дуже вдаються. Коли жінка, наприклад, від-верто боїться черв’яків і ховається від них під стіл, то не варто намагатися переконати її, що все не так вже й страшно. Але якщо явних і непереборних труднощів не виникає, то нехай людина попрацює самостійно. Тим дорожчим для неї буде досягнутий успіх. Досвідчений рибалка, звичайно ж, повинен долати головні труднощі разом зі своїм підопічним, але у та-кій справі потрібні не його руки і ноги, а до-свід, знання та поради.

При цьому важливо не придушити у но-вачка віру в себе. Щоб у нього не виникло думки: «Я ніколи не зможу зловити!». Заради цього навіть варто пожертвувати своїм само-любством і підіграти, піддатися – посадити у кращому місці. Нехай перший раз людина зловить більше, ніж ви: для вас то – невелика втрата, а другові буде приємно. Доречно і при-казку пригадати, мовляв, новачкам щастить.

Доказом того, що все зробили правильно і зацікавили новачка, будуть вигуки після поїзд-ки або походу: «Виявляється, все так просто!».

Це – найкраща похвала вам. Андрій ВОЛИНСЬКИЙФото Оксани ЧУРИЛО

Карикатури з архіву редакції

АнЕкДотиДвоє рибалок увесь день

плавають на човні – і ніяк не можуть знайти рибне міс-це. Нарешті їм пощастило. Наловили ціле відро лящів. А коли повернулися на берег і здали човен, один із них за-питує іншого:

– Ти запам’ятав місце, яке ми сьогодні знайшли?

– За кого ти мене маєш? Звичайно! Я намалював хрес-тик на дні човна.

– Дурень!!! Нам же завтра можуть видати інший човен!

*** Сидить один чоловік, ри-

балить. Годину сидить, дві – не клює. Нудно йому стало, та й холодно. Він відкрив пляш-ку горілки, налив у скляночку і тільки зібрався випити – аж раптом… клює! Рибалка заме-тушився, підсік, а крихітний карасик йому прямо в стакан-чик – геп! Чоловік гидливо викинув рибку, горілку без задоволення заковтнув, на-садив нову наживку, закинув вудку... І тут як пішло: карасі, лящі, щуки – ледве встигає ви-тягувати.

І ось лежить у його ко-шику величезний сом і гово-рить:

– Ну карасик, ну провока-тор! Казав: нали вають і від-пускають.

***Друг запитує товариша:– Що сталося з Петром?

Чому він не ходить на рибо-ловлю?

– Він одружився з дівчи-ною, яку витяг із річки, коли та тонула. Пригадуєш?

– Ага, а на риболовлю чому не ходить?

– То він тепер води боїться!***

Чоловік прилаштувався бі ля ставка в парку з вудкою – порибалити. Підходить до нього охоронець:

– Тут рибалити категорич-но заборонено! Штраф – 100 гривень.

– А я й не рибалю! Я вчу мого хробака плавати.

– А от це коштуватиме вам уже 200 гривень!

– Чому це? – Бо ваш хробак не має

плавок!Підготувала

Анна КРАВЕЦЬ

рибальство


цілюща аптека

незвичайний лишайник

Це – лишайник, симбіотична система, яка складається з гриба та водорості. Він приту-плює деякі ферменти, які сприяють розмно-женню ракових клітин крові, підшлункової залози та простати, що стимулює їх загибель. Ним лікують СНІД.

А ще мох – природний антибіотик. Він по-силює імунітет, має у своєму складі йод. Таке цінне зілля в народній медицині використову-ють із XVII століття. Лікують астму, туберку-льоз легенів і коклюш.

Треба пам’ятати, що ісландський мох – це сорбент – вбирає в себе токсичні речовини. Його не слід збирати у промислово та радіоак-тивно забруднених місцях. У такому випадку при застосуванні не буде користі, а навпаки – тільки шкода.

Мох росте дуже повільно: за рік – 2-5 мм. Досягає висоти 5-12 см. Заготівлю цієї цілю-щої рослини треба обмежувати, хоча він є од-ним із найбільш поширених наземних лишай-ників, який можна знайти на сонячних сухих ділянках лісу.

Збирають мох у кінці літа та восени, очи-щають від сторонніх домішок, висушують на повітрі, не тримаючи довго на світлі. Світло при сушінні негативно позначається на цін-них компонентах лишайника.

Відвар із рослини діє як заспокійливий і ранозагоювальний засіб. Він проявляє вира-жену лікувальну дію при шлунково-кишкових захворюваннях, у тому числі – виразці шлунку і дванадцятипалої кишки, розладах травлення.

У Росії (Іркутська область) печуть хліб з ісландським мохом. Він сприяє бродінню – хліб виготовляють безопарним способом. Ісландський мох сирим їсти не рекоменду-ють – тільки у вареному і сушеному вигляді. Додають також у суп.

Спиртову настоянку ісландського моху (1:5 на 70-відсотковому спирті) втирають у шкіру ніг при надмірному потовиділенні.

А ось склад натурального фіто-чаю: трава чебрецю, цвіт липи, трава шавлії, листя подо-рожника, квіти ромашки, мох ісландський.

Також лікує бронхіти у дітей. Для цього мох запарюють у термосі на ніч і дають дітям по дві столові ложки 3-4 рази на день до їди, вранці – на голодний шлунок.

При лікуванні туберкульозу: перед при-готуванням відвару слинь вимочують у хо-лодній воді для видалення гіркоти. 1 столо-ву ложку моху залити 2 склянками холодної води, довести до кипіння, але не кип’ятити. Залишити, щоб охолонув (не нижче кімнатної температури), процідити і пити 3 рази на день по 100 мл. Процес лікування триває з розра-хунку на 1 кг моху.

Для лікування шкіри від прищів та вугрів: мох довго переварюють (до консистенції рід-кого мила). Перед сном протирають обличчя. Через кілька тижнів шкіра очиститься (при намазуванні вона спочатку стягується, а потім розм’якає).

У боротьбі з астмою: закип’ятити склянку молока, кинути туди 1,5-2 столових ложки ме-леного ісландського моху. Молоко стане зеле-нуватого кольору. Для пом’якшення гіркоти додати 1 чайну ложку меду. Випити перед сном. Курс – 3 місяці. Далі перерва – півроку. І знову пити 3 місяці.

Західні компанії вже давно випускають креми, гелі, маски для догляду за шкірою, зро-блені на основі екстрактів ісландського моху. А ще – сиропи, льодяники від кашлю та засту-ди, мило, зубні пасти.

Валерій ПНЕВСЬКИЙФото автора

Ісландський мох – Cetraria islandica – границя, гранична, грань, грань зелена, жар, кучерник, лег-ковець, легковець-границя, ягловець ісландський, лишайник ісландський, плюцник, цетрарія Деліса. Волинь теж не лишилася осторонь у справі наймену-вання цієї рослини, оскіль-ки в селі Кошари Шацького району ісландський мох нарекли королівським.


бджільництво

Бджільництво або, як його ще називають, бортництво – дуже давній промисел. Колись, щоб поласувати медом, люди йшли вглиб лісу й шукали там дерева із дуплами, де мешкали дикі бджоли. У ХІV ст. для утримання й роз-ведення бджіл зі стовбурів міцних порід ви-довбували спеціальні вулики-дуплянки, які встановлювали на деревах. Місця для пасік обирали затишні і мальовничі – із травами-медоносами, поблизу дерев і кущів, на які сі-дали рої.

Саме про особливі смакові якості меду розповідає пасічник держпідприємства «Лю-бомль ський лісгосп» Микола Лобко.

В урочищах, що на території Любомль-ського лісництва (Волинь), розташовані три пасіки, у яких – 100 бджолосімей. Опікуються ними довгий час Микола Лобко та Сергій Бородчук. В одному із таких прекрасних місць сонячної днини ми і спілкуємося про турботи та радощі бджоляра, поведінку й особливості медоносних комах.

Хоча здавна у народі побутує думка про пасічника та його працю як життя сите і віль-не, його спокійний, злагоджений устрій справ, невиснажливу і приємну роботу, а у перерві – відпочинок серед духмяних запашних трав, із розповіді розуміємо, що це далеко не так. І у бджолярстві потрібно мати неабиякі знання та вміння, багато старанності, обережності й терпіння.

– Наші щоденні клопоти – це догляд за вуликами та їхніми мешканцями, – розказує Микола Лобко. – А це – вчасна і хороша під-годівля, спостереження, щоб добре перезиму-вали, виявлення діагнозів та захист бджіл від

хвороб. Боремося, аби рої не втекли, треба вміти затримати новий, котрий утворився у вулику…

Родом наш співрозмовник із села Штунь, трудиться пасічником у лісовому господарстві 14 літ. Таке захоплення у нього з’явилося од-разу після школи, коли проходив практику на пасіці. Згодом став помічником пасічника, а після армії, не лишивши своє улюблене занят-тя, отримав роботу бджоляра у лісництві. Має пасіку і вдома, де утримує 20 сімей. Відомо, що пасічник повинен добре розумітися на різнотрав’ї, лісових рослинах, квітах. І, як за-певняє Микола Лобко, бджолиний продукт, зібраний у лісі, дуже корисний, цілющий і смачний:

– Тут бджоли беруть мед із лікарських рос-лин, малини, ведмедини, різних лісових трав. І, що особливо цікаво, рослини ці – серед не-доторканої природи, далеко за десяток кіломе-трів від асфальтованих доріг, полів, які обро-бляють усілякими хімікатами.

Підходимо ближче до вуликів лісової па-сіки. Тут живе 30 бджолиних сімей. Маленькі трудівниці дзижчать, гріючись на сонці, круж-ляють навколо нас.

– У квітні вони агресивні, – попереджає па-січник, – адже поживи у них – не так і багато. Коли цвітуть перші весняні квіти, починають збирати лише нектар для своїх потреб. А ро-бити запаси меду стануть із середини травня.

Солодкий продукт, каже співрозмовник, в основному збирають двічі на рік. Урожайність меду залежить і від самої природи, і від дбай-ливості господаря.

– Із одного вулика, в якому трудяться від

«Гудуть бджоли – весна прийшла», – так здавна ка-жуть у народі. І не даремно, бо ж ці комахи вважаються вісниками весни. Щойно сонце починає припікати і повітря, як зазначають досвідчені пасічники, про-грівається до плюс 12 – із вуликів вперше після зими вилітають бджоли.

42-річний китайський фермер Ванг Далін переміг у незвичайному та дуже небезпечному «бджолиному» змаганні в Шаоянге (Китай). Хоробрий фермер, вкритий бджолами з ніг до голови, стояв на спеціальних вимірювальних вагах. У нього були закриті вуха, ніс, очі захищені окулярами, а з одягу – лише шорти. Містера Ванга Даліна визнали переможцем – за шістдесят хвилин на чоловіка сіло майже 27 кілограмів бджіл.

Підготувала Анна КРАВЕЦЬ

У волинському лісімед цілющий

цікаво


бджільництво

ми знаємоМедоносні бджоли – найдавніші меш-

канці нашої планети.У Київській Русі готували багато на-

поїв із медом. Якщо князь Володимир Великий влаштовував свято, то викочу-вали з погребів по 300 бочок із цим со-лодким продуктом. А іноді й у будні ро-били медові напої і давали пити хворим.

У бджолярів є заступники – святі Зосим та Саватій. А ще кажуть, що ні грім, ні блискавка не вдарять у вулик, бо це – храм Божої комахи.

У бджілки – п’ять очей. Ми бачимо тільки двоє великих, інші три – майже непомітні: вони помічники двох осно-вних. Завдяки їм бджілки визначають час доби, знають, коли повертатися додому. Комахи розрізняють білий, жовтий і си-ній кольори.

Про те, де з’явилося багато нектару, бджоли довідуються від своїх розвід-ниць. Ті підшукують медоносні квітки і негайно повідомляють, у якому напрямку

летіти. Коли ж одна бджола-розвідниця запрошує до лісу, а інша – на поле, то пе-ремагає та, яка краще танцює.

У бджіл немає дитинства. Вже на тре-тій день після народження вони почина-ють працювати: чистять і прибирають ву-лик. Із четвертого дня годують личинок медом і квітковим пилком. Комахи віком до 2-х тижнів можуть на рамках будувати стільники.

Живе робоча бджола влітку 35-65 днів. Причина такої короткочасності життя – важка праця.

Бджоли трудяться багато, завзято, із великою наполегливістю. Не дарма в народі працьовиту людину називають бджілкою.

Праця цієї комахи дійсно заслуговує на повагу. Щоб зібрати 1 г меду, їй по-трібно облетіти 7 млн квіток конюшини!

Для того, щоб зібрати 1 кг меду, бджола робить 65 тисяч вильотів.

Щоб зібрати потрібну кількість некта-ру, бджолі за один раз потрібно облетіти не менше 1000 квіток.

50 до 80 тисяч бджіл, можна взяти 10 кілогра-мів меду. А для отримання 50-грамової ложки солодкого продукту потрібно, щоб цілий день працювало 200 бджіл, – наводить цікаві факти пан Микола.

Про бджілок-трудівниць є чимало народ-них легенд, повчальних казок, прислів’їв. Їх завжди шанували і цінували, а господар навес-ні, обходячи вулики й сподіваючись на хоро-ший збір корисного медового продукту, при-мовляв: «Приносьте, бджоли, віск – Богові на свічку, а мед – людям на страву». Саме тому бджіл називають іще Божими комахами, адже

вони виконують Господні доручення. Віск, який виробляє бджола, вважається святим, а вогонь воскової свічки – то висока пожертва Богові. Пасічника у народі, особливо у пері-од козацтва, називали «угодним Богові чоло-віком». Здавна людей цієї професії вважають дуже добрими, чуйними, завжди усміхненими пасічниками-казкарями. Адже саме ці риси до-помагають їм спілкуватися з їхніми крилатими та кусючими друзями. До речі, Микола Лобко запевняє, що укусів бджіл не відчуває.

Любов ХВАС На фото автора: Микола ЛОБКО

Погляньте, як бджілка кружляє серед фіолетового розмаїття! Це – люпин – рослина родини бобових. Її насіння містить до 50 відсотків білку, трохи жиру, який, до речі, за своєю якістю близький до оливко-вого. З давніх часів насіння люпину використовують як корм для тварин.

Завдяки симбіозу з бульбочкови-ми бактеріями він здатен накопичу-вати в ґрунті до 200 кг азоту на один гектар і є прекрасним сидератом (це рослини, які тимчасово вирощують на вільних ділянках з метою поліп-шення структури ґрунту, збагачення його азотом та пригнічення росту бур’янів). Його використання у якос-ті зеленого добрива дозволяє збері-гати в чистоті навколишнє середови-ще, економити дорогі добрива, виро-щувати екологічно чисту продукцію.

Люпин використовують у меди-цині, фармакології, квітникарстві, лісовому господарстві, а також як корм для розведення риб.

Підготувала Яна ТЕТ Фото Ганни СНІТКО

фотофакт


дива світу

Англійка Хізер Дженш має незвичайне хобі: вона виготов-ляє скульптури тварин із гілок дерев різної форми та розміру. Таку ідею Хізер подав син. Одного разу він знайшов гілку, що нагадує силует коня. Відразу виникло запитання: «А чи можна знайти ще щось подібне?». Сьогодні у скульптора – більше ста робіт. Процес оформлення однієї займає близько трьох років, що пов’язано з пошуком матеріалу. Основа кожного твору Хізер – металевий каркас, на якому закріплюються дерев’яні деталі за допомогою дроту, цвяхів і шурупів. У середньому вага кожної статуї становить близько 800 кг.

ВоРотА У ПІДЗЕМЕЛЛЯ

Дивовижний водоспад із назвою «Ворота в підземел-ля» розміщений у Північній Америці. За умови помірних припливів і сильного вітру вода, що стікає, створює фантастичні пейзажі.

СМАРАГДоВЕ оЗЕРо

Воно розмістилося у кра тері погаслого вулкану на території національного парку Тонгаріро. Це – най-старіший і найвідоміший із парків Північного острова Нової Зеландії.

Сторінку підготувала Анна КРАВЕЦЬ

тВАРини З ГІЛЛЯ


зооконкурс

Незважаючи на масове засилля комп’ю тери зованих ро з ваг та подібного дозвіл-ля, пе дагогам позашкільного ви хо вання вдається заохочу-вати дітей корисними і дуже цікавими подіями. Причому такі заходи варто відзначити високим рівнем організації та не абияким позитивним впливом на підростаюче по-коління.

Зокрема наприкінці травня на території Волинського обласного екоцентру відбува-лася виставка-конкурс «Барвистий світ до-машніх улюбленців» із девізом: «Пізнавай тваринний світ – і ти зрозумієш таємниці життя». Організували подію управління осві-ти і науки, Волинський обласний еколого-натуралістичний центр, Президія обласної ради УТОП (українське товариство охорони природи) і Волинське обласне управління лі-сового та мисливського господарства.

Діти, переважно учні шкіл обласного цен-тру Волині, мали можливість показати й ви-нести на суд журі своїх домашніх тварин. Приємно, що охочих виявилося чимало. Коти, собаки, папуги, хом’яки, морські свинки, че-репашки, а найбільше, певно, було декоратив-них кроликів, – усі у дбайливо прикрашених кошиках чи клітках. Кожен конкурсант зі сво-їм улюбленцем брав участь у грі-мандрівці «Друг у твоїй оселі». Діти підходили до так званих зупинок («Я і мій улюбленець», «Знайомство з підопічним», «Цікавинки і новинки про домашнього улюбленця», «Всезнайки», «Прогулянки та дозвілля з бра-тами меншими», «Доглядаємо, піклуємося, любимо») із запрошенням та відповідали на різні питання журі.

Учень 7 класу Луцької школи №17 Дмитро Корнійчук прийшов із тушканчиком. До кон-курсу готувався відповідно: підчитував літе-ратуру про догляд та специфіку цих тварин. Катя Веримчук (6 клас, школа №12) тримає вдома декоративних кроликів із шести років, а цього до свята прикрасила бантом. У Романа Чупова (4 клас, школа №7) – маленька чере-паха. Хлопець каже, що такі конкурси допо-магають більше дізнатися про світ природи, а ще, звісно, заохочують призи. Володимир Нагорнюк (8 клас, школа №11) впевнено веде свого лабрадора ретривера. Красень Блек – спокійний, із гордо піднятою головою чемно крокує за господарем…

«Лише той, хто любить природу, гідний

називатися Людиною», – зауважила директор ВОЕНЦ Валентина Остапчук у вітальному слові.

Інструктор-дресирувальник, помічник суд-ді по захисту собак ІІ категорії, а сьогодні – член журі Олег Мартинович під час виступу розповідав кілька цікавих фактів про собак. Наприклад, 11 вересня 2001 року під час те-ракту у Нью-Йорку лабрадор зумів вивести

свого сліпого господаря із 70-го поверху палаючої будівлі. Також Олег Ми-колайович показав кіль-ка дресирувальних при-йомів, чим неабияк заці-кавив глядачів.

Родзинкою заходу була вистава «На лісо-вій галявині» екологіч-ного театру «Зорецвіт». Акторська майстерність дітей вражала. А казка – з таким філософським під-текстом, що й нам, дорос-лим, є чому повчитися. У лісі – хаос: Михайло

Потапович заохочує всіх мешканців до ве-дення бізнесу, бо крім своєї шуби хоче мати ще й лисячу, заячу, на машині їздити, словом, у розкошах жити. Так і стали звірі своє про-давати: хутра, голки, гриби, горіхи, а соло-вейко – голос: хай магнітофон замість нього співає! Проте казка – зі щасливим закінчен-ням. До звірів повертається розум, бо ко-жен має робити те, що запланувала матінка-природа; дуже легко все продати та нелегко повернути…

Насамкінець учасники конкурсу та їхні підопічні отримали грамоти, дипломи і торби-ни із призами.

Тетяна САСЮКФото автора

бАРВиСтиЙ СВІтДоМАШнІх УЛюбЛЕнцІВ


2 червня – Микити, Тимофія, Олексія.3 червня – Костянтина.7 червня – Івана.14 червня – Вікторії, Віри, Гаврила (у

цей день іде дощ – така погода буде до кінця місяця).

16 червня – Панаса, Дениса (дощ увесь день – буде багато грибів).

18 червня – Ігоря, Леоніда, Марка. 22 червня – Кирила, Марії, Марфи

(зацвіла липа – на тепле сонячне літо. Щедрим буде медозбір).

25 червня – Ганни, Арсенія. 29 червня – Тихона.30 червня – Климента (погода дощова

– зима буде сніжною).

нотатки натураліста

Ранок у лісіБог послав сніданок прямісінько в

ліжко. Рано-вранці розбудив і покликав на безцінний духовний харч. До місцин душевної краси…

Червень тільки починає запалювати гаряче полотно літа. І то – особливі моменти перевтілення лісу. А надто зараз, коли сонце тільки вітається з Землею. Не можеш надихатися того повітря – таке воно чисте, свіже, чудодійне, як джерельна вода. Вдихаєш глибоко – і розтікається по всьому тілу благодать. Хочеться зайти далі, щоб привітатися з ранковим лісом. Ще злегка прохолодно, але сонце вже починає свій гарячий танок.

Зняла взуття: то велике блаженство про-йтися босоніж, коли роса приємно полоще ноги.

Недалеко, посеред вільхи й чагарників, заховався малий ставок. Ой-ой! Яка пісня, які звуки! Жаби інтенсивно ведуть свій «квакаючий» хор.

Перед лісом розкинулося поле. Одягло яскраво-зелену сорочку, а червень ще й вишив її квітами: рожевими, фіолетовими, жовтими, білими… Яких тут тільки нема!

Поблизу боцюн ходить поважно, зосереджено роздивляється навкруги. А там щось так швидко шмигонуло і сховалося у

високій траві – мале і спритне. «То – ласка», – кажуть мені.

Цей день починається дивно й прекрасно. Вдалося зачерпнути добру дрібку цілющої енергії, яку вміло дарує природа. Так і хочеться гукнути водієві машини, що миготить по трасі: «Гей, ти куди летиш? Стань, озирнися довкола, втечи на трохи від тієї метушні. Роздивися істину там, де все по-справжньому насолоджується життям: тьохкає, цвірінькає, квакає, цвіркоче, мукає, шумить. Ти бачиш, чуєш, відчуваєш цю красу?! Твоє серце забилося частіше?..»

Тетяна САСЮК

чЕРВЕнЬ

Увечері голосно цвіркочуть коники – на добру погоду.

Якщо хрущі літаючи гудуть, – на ясну, тиху і теплу погоду.

Багато оводів – урожай на огірки.

Багато комарів – урожай на ягоди, а мошки – на гриби.

На бурю сосна дзвенить, а дуб стогне.

Якщо корови, йдучи на водопій, брикаються й фуркають – на негоду.

Павуки швидко снують павутину – на зміну погоди.

Перед негодою (приблизно за добу) риба перестає клювати.

Риба грається на річці – вночі може бути гроза.

Ворони каркають – на негоду.

Ластівки ввечері літають високо – завтра буде ясна погода, якщо низько – хмарно.

Якщо граки пасуться на траві – невдовзі задощить.

Журавель танцює – до потепління.

Кулик залишає болото і літає по полю – на ясну, теплу погоду.

У лісі часто чути спів дятла – на холод і негоду.

Якщо місяць повний, то на зміну погоди, а щербатий – на дощ.

Коли листя клена починає «плакати» – через 3-4 доби збереться на дощ.

Фото Оксани ЧУРИЛО


Питання конкурсу1. Коли за календарем

по чинається літо та чим цей день знаменується?

2. Яка риба в’є гніздо?3. Яка тварина в’є гніздо в

траві та кущах?4. Чому не можна чіпати

руками яйця у гнізді?5. Яка пташка робить у

гніз ді підстилку з кісток ри-би?

6. Живе без тіла, говорить без язика; ніхто його не ба-чив, але всі чули.

7. Не кравець, а з голками не розлучається.

нотатки натуралістаПотРАП У цІЛЬ

конкУРСШановні читачі! Будемо дуже ра ді отри-

мати роз повіді про ваші спо-с тереження за природою. Авто рів найцікавіших опо-відей та най ак тивніших до-пису вачів чекають призи.

Малечі, яка ще не вміє писа-ти, можуть допомагати до рослі. Нам та кож цікаво побачити малюнки, які пере даватимуть любов до при роди та розкрива-тимуть вашу допитливість.

Малюнки та твори будуть пу б лікуватися у журналі «Лі-со вий віс ник». Чекаємо!

Відповіді на запитання з попереднього номера

1. На крилах та лапах кони-ка є багато «зазубринок». Тріск створюється тертям ніг об кри-ла.

2. Вісім.3. Болотяні кури, деркачі.4. Шпаки в дзьобі перено-

сять шкарлупки від яєць, з яких вилупилися пташенята, далеко від шпаківень.

5. У коника: орган слуху у нього не на голові, а в колінах передньої пари лапок.

6. Самець білої куріпки: на-весні він видає звук, схожий на собачий гавкіт.

7. Навесні: літо – період від-цвітання бузку.

Одного суботнього ранку я пішла в най-ближчий супермаркет. У відділі з крупами було чутно голосний шурхіт. Підійшла ближче. У мішку з горохом «затарювався» пернатий поку-пець. Голуб із діловим виглядом клював горох, немовби не помічаючи здивованих поглядів відвідувачів. Здається, його навіть не бентежи-ла надмірна увага продавців закладу, оскільки будь-які намагання закрити мішок зі сніданком птаха були невдалими.

– Дівчата, а горох із м’ясом продається? – покепкував хтось із натовпу.

– Ні, тільки окремо, – з посмішкою відпові-ла продавець.

Ось так усе й закінчилося: голуб з’їв свій ланч і вилетів з магазину, навіть не розрахувавшись.

Анна КРАВЕЦЬФото автора

Цьогорічна аномально спекотна весна та особливо літній травень далися взнаки.

Через передчасну жарку погоду гусінь прокинулася значно раніше і… почала ата-кувати українські ліси. Вона активно поїдає саме хвою, «колючки» якої зараз ще молоді і не дуже жорсткі. За лічені дні комахи знищу-ють кілька гектарів хвойних дерев! Здаля гля-неш – гарна зелена сосна. Підійдеш ближче

– а це гусениці; і їх більше, ніж самих голок! Шкідники з’їдають хвою повністю, і гілка за-сихає. А згодом – і вся сосна. Тому лісівники посилено проводять роботи зі знешкоджен-ня паразита. Найбільше дошкуляє гусінь на Дніпропетровщині.

Підготувала Яна ТЕТ Фото із сайта fakty.ictv.ua

P.S. Як зазначив головний лісничий Чер-нігівсь кого ОУЛМГ Юрій Пономаренко, на-прикінці минулого літа деякі соснові ліси Остерського, Чернігівського та Добрянського держлісгоспів зустрічали відвідувачів незвич-ними звуками. Навіть у сонячну погоду там чувся безперервний шум дощу. Здавалося, що ось-ось краплі «проб’ють» лісову «ковдру» – і вода поллється на землю. Та замість очі-куваних крапель зверху зривалася… гусінь, дуже неприємна на вигляд. Вона була скрізь: на землі, стовбурах сосен, з яких знову падала на землю. Величезна армія шкідників жадіб-но поїдала хвою, створюючи так званий ефект «шуму дощу».

хвоя чи ілюзія

Лісові новиниВовки починають підгодовувати своїх діток тваринною їжею, приносячи їм дрібних звірів та

птицю. Найбільше страждають зайці й бабаки.Вовченята вже трохи підросли, виходять зі своїх домівок погратися на сонці.Олені народжують дитинчат. У другій половині червня у зайців з’являється третій приплід.

Як голуб за покупками ходив

«Знімаємо мірки»Кому вдається кроками відмірювати воду, не намочивши свої тен-

дітні лапки? Є така особлива комаха, представниця напівжорсткокри-лих – водомірка. Тіло і кінчики ніг покриті жорсткими, не змочува-ними у воді волосинками, завдяки чому ці комахи пристосовані до ковзання по воді.

Цікаво, що водомірки також передають і отримують інформацію через коливання водної поверхні. Самці використовують ці особливос-ті при пошуку самки для спаровування.

Є крилаті і безкрилі види. Після зимівлі крилаті представники втрачають здатність літати, оскільки їхні літальні м’язи розсмоктуються, забезпечуючи кома-хам первинний запас енергії для полювання і розмноження. З настанням холодів водомірки по-кидають водоймища і знаходять собі притулок під корою старих пнів або серед моху.

Підготувала Яна ТЕТФото Оксани ЧУРИЛО


світ очима дитини

Цією стежкою іду не вперше. Вона, мов змійка, звивається поміж травами: то сховається, то покаже свою блискучу спинку.

Стежка приводить до лісу, де ви-сочіють берези, осики, вільхи, дуби.

Старезний корч невідомого де-рева привітно посміхається і немов запрошує спочити. Я вмощуюся зручніше і починаю розмовляти. Подумки шепочуся з дубами, що об-ступили, наче воїни.

Це – найкраще місце для розду-мів. Коли приходиш сюди вранці, то здається, що всі рослини, прокинув-шись після ночі, якось голосніше розмовляють.

І коли залишаюся наодинці з природою, почуваюся душевно ба-гатою та сильною.

Прийду сюди ввечері – і потра-пляю у казкові хороми, де час від часу гойднеться гілка, засюрчить ко-ник, жаби розпочнуть свій хоровод. Тут завжди знаходжу щось цікаве.

Ліси... Скільки їх на Волині!.. Ні поглядом осягнути, ні пройти. Стоять похмурі, розвісивши свої зеле-ні шати, і гомонять. Про що? Хто знає... Кажуть, отим товстелезним волинським дубам, що могутньо вчепилися в землю і верхів’ями сягають хмар, сотні літ. Оце зві-дали на своєму віку... Мабуть, пам’ятають і Хмельницького, і Кармалюка. Зрозуміти б їхню мову. Певно, можна чимало дізнатися.

Скільки добра та багатства дарує ліс! Навесні звеселяє, влітку тішить прохоло-дою, восени нагодує, а взимку зачаровує. Можна впевнено сказати: ліс дарує людині життя. А чи завжди ми платимо йому тим самим? Однозначно – ні! Чому ж тоді лю-дина наважилася на перебудову одвічного ладу речей у природі! Втративши контакт із нею, вона стала безпомічною перед без-ліччю хвороб...

Із глибокої задуми мене вивів ще-бет пташки, яка ніби підказала, що варто уважніше подивитися навколо. І я жахну-лася: чийсь «культурний» відпочинок пе-ретворився на сміттєзвалище. А там далі у лісі – обгорілі сосни, що стали німими свідками «цивілізації». А тут, де порожні ділянки, – повалені дерева. Ох, якби ліс міг говорити...

Притулилася до берізки, ніжно обняла руками її стрункий стовбур і відчула, як бі-локора красуня надала мені сили.

Довго ще спостерігала за лісовими жи-телями і подумки промовила: «Людино, зу-пинися! Не роби боляче ні тваринці, ні де-ревинці, ні стеблинці. Ти ж їхній володар, а вони – безпомічні. Та чому тільки володар? Захисник! Будь не владар, а господар... Не губи красу. Помічай її, бо краса – та сила, без якої не може бути життя. Бережи красу, бо ти на землі – Людина».

Юлія САСОВСЬКА, 7-Б клас ЗОШ І-ІІІ ст. №3 (м. Рожище)

Обласний етап конкурсу «Людина і ліс»

наодинці з природою

Солодкі сниТільки сонце розбудило Білий світІ постукало в віконце – Зашумів вишневий цвіт.

Тож-бо бджілки-трудівниці Збирають з квіточок нектар, Ведуть дороги-медовиці Кудись в небесну синю даль.

Немає ні кінця ні краю Отим невидимим стежкам. Бджола де тільки не літає: То тут робота є, то там.

А вже як вечір заховає Останній промінь в рукави – Серед квіткового розмаю Не чутно їх серед трави.

У вулику вже тихо-тихо, І міцно-міцно сплять вони. Трудівників боїться лихо, І сняться їм медові сни.

Ольга ОЛЕНЮК, 6 клас (смт Головне,

Любомльський р-н)

бджілка-трудівницяСпить узимку трудівниця –Наша бджілка-помічниця.Сняться їй казкові сниПро квітучії сади.

Любимо ми помічницю – Нашу бджілку-трудівницю,Бо збирає з квіточокСолоденький нам медок.

Тетяна КОЗАЧЕНКО, 9 років (смт Турійськ)

Вероніка ПОПОВА, 2-А клас, ЗОШ №23 (м. Луцьк)Обласний етап конкурсу «Людина і ліс»

Тетяна РОЖКОВА, 3-В клас, ЗОШ №6 (м. Нововолинськ) Обласний етап конкурсу «Людина і ліс»


лісовичок

– Що б ти, тату, зробив, якби твоя ручка раптом зникла?

– Купив би нову! – відповів тато.– От і добре! – полегшено зітхнув

Сашко. – А то я сьогодні взяв її у тебе і десь загубив.Za_k– Ти, Петре, сам горіхи поїв чи з

сестричкою поділився?– А три не ділиться на два.

Za_k– Васильку, скільки у тебе двійок?– Чотири. А в тебе?– У мене лише три...– Еге, хитрий, так ти ж один день в

школі не був.

Za_k– Олю, ти за що сьогодні двійку

одержала?– За спів...– Невже ти не могла заспівати як

слід?– Я заспівала, але на уроці...

математики.

Анекдоти

– Миколко, ти подивися на свої черевики: один – чорний, а другий – корич-невий. Невже ти не міг піти пере-взутися?

– Я ходив... Але вдома також – один чорний, а другий – корич-невий.

ГАЙДА нА ПРиРоДУ!

У гості знову завітало літо. Не-зважаючи на те, що настав лише перший місяць улюбленої пори року, зволікати не варто: випала нагода – гайда на природу. Якщо ж мама чи тато скаржаться, що у них немає часу, наведи вагомий аргумент: перебувати на свіжо-му повітрі не просто корисно, а необхідно. І це не допомагає? Тоді скажи, що не відійдеш від комп’ютера, поки не повезуть тебе на пікнік. Ось так!

Це, звичайно, жарт. І шантажу-вати батьків не варто, адже вони й так добре розуміють, як потріб-но найулюбленішим у світі доне-чкам та синочкам відпочивати на свіжому повітрі. Ти ж просто будь слухняною дитиною і побачиш, що незабаром вони й самі запро-понують прогулянку, як мінімум, у парку… То що, готуємося?

Як тільки мама або тато по-відомляють, що «завтра ми їде-мо…», діти здіймають такий гамір і шум, що чутно навіть сусідам.

Збираються дружно цілий вечір. Кожен у родині за що-небудь від-повідає: діти іграшки складають, тато – спортивне й похідне споря-дження, а мама – великий рюкзак із продуктами.

Шишки-чинки,ми – на відпочинку!

Ви зібралися до лісу? Дуже до-бре! Наприклад, у сосновому лісі можна знайти скільки завгодно шишок і з ними вигадати безліч веселих ігор та розваг. Тому, як тільки приїхали на природу, від-разу поставте собі завдання: на-збирати шишок побільше.

У кого шишок більше?Зібрали? Порахуємо. У кого

більше, той і переможець першо-го туру змагань. Якщо в компанії є карапузи, нехай вони беруть участь у парі із дорослішими дітьми.

Влучний стрілецьНамалюйте лінію, від якої

буде вестися стрільба. Поставте на невеликій відстані відро або капелюх – і нехай діти вправля-ються в метанні, закидаючи туди шишки.

ВідгадайПобігали, пострибали, тепер

– час відпочити, посидіти біля багаття і пограти в спокійні ігри. Покладіть кілька шишок у непро-зорий пакет або мішечок і запро-понуйте малятам відгадати, скіль-ки їх там, підказуючи словами «більше» та «менше». Хто вгадав, той перевіряє: висипає шишки з пакета і перераховує їх. Можна пограти по-іншому. Кожна дитина по черзі визначає, скільки в паке-тику шишок, перерахувавши їх на дотик. Для найменших покладіть у пакет лише 2-3 шишки.

Фот

о Га

нни

СН

ІТКО

Природа – єдина книга, кожна сторінка якої сповнена глибокого змісту.

Йоганн Вольфґанґ фон Ґете

Лісовий вісник №6(9)

Documents

mail

www

wwf

zak