1

2

Галина Майструк

РОЗВИТОК КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ШКОЛЯРА

У ГУРТКУ

ПОЧАТКОВОГО ТЕХНІЧНОГО

МОДЕЛЮВАННЯ

Навчально-методичний посібник

м. Кам’янець-Подільський – 2019

3

Автор

Майструк Г.І. – методист науково-методичного відділу Кам’янець-

Подільського Центру дитячої та юнацької творчості

Рецензенти:

Шаповал О.Г. – кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри

германських мов і зарубіжної літератури Кам’янець-Подільського національного

університету ім.. І. Огієнка

Семенишена В.С. – завідувач науково-методичного відділу Кам’янець-

Подільського Центру дитячої та юнацької творчості

Ніколайчук Н.Є. – методист науково-методичного центру управління освіти

і науки Кам’янець-Подільської міської ради

Майструк Г.І. Розвиток компетентностей школяра у гуртку початкового

технічного моделювання:Навчально-методичний посібник./ Г.І. Майструк,

Кам’янець-Подільський, 2019. -102с.

Представлені матеріали розкривають теоретичний аспект компетентнісного

підходу в освіті, зміст діяльності керівника гуртка початкового технічного

моделювання. Акцентується увага на продукуванні нових форм і методів

пізнавальної і творчої діяльності у роботі на заняттях гуртка початкового

технічного моделювання, як засобу формування ключових та предметних

компетентностей у вихованців, що збагачує соціальну практику дитини і веде до

становлення особистості з новим стилем мислення.

Посібник призначений для методистів, керівників гуртків, вчителів, які

впроваджують у свою практичну роботу компетентнісний підхід та забезпечують

активну творчу працю вихованців.

4

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. МОДЕРНІЗАЦІЯ ЗМІСТУ ОСВІТИ НА ЗАСАДАХ

КОМПЕТЕНТНІСНОЇ ПАРАДИГМИ …………………………………………...…..6

1. 1. Теоретичний аспект компетентнісного підходу у сучасній освіті…………….6

1.2. Компетентнісний підхід у позашкільній освіті……………………………...…18

1.3. Формування базових компетентностей у вихованців гуртка початкового

технічного моделювання………………………………………………………….…..28

РОЗДІЛ 2. МОДЕЛЮВАННЯ РІЗНИХ ВИДІВ ДІЯЛЬНОСТІ З РЕАЛІЗАЦІЇ

КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ У РОБОТІ ГУРТКА…………………..……..36

2. 1. Елементарні геометричні поняття (12 год), перший рік навчання…………...36

2.2. Матеріали інструменти та приладдя (15 год), початковий рівень, другий рік

навчання………………………………………………………………………………..49

2.3. Вивчення теми елементи електротехніки (18 год), початковий рівень, другий

рік навчання………………………………………………………………………..….56

Висновки……………………………………………………………………………….97

Список використаних джерел……………………………………………………..….99

5

ВСТУП

Позашкільна освіта України як одна з важливих складових системи освіти,

здатна задовольнити різноманітні потреби особистості у творчій самореалізації,

забезпечити її інтелектуальний, духовний та фізичний розвиток. Особливого

значення в період переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства

набувають гуртки початкового технічного моделювання, як одна з головних ланок

безперервної освіти в системі виховання всебічно розвиненої особистості

молодшого школяра, найповнішого розкриття задатків і нахилів, створення умов

для розвитку й підтримки талантів та обдарувань у галузі науки, техніки,

мистецтва.

Під час навчання у гуртку діти вирішують для себе такі завдання, як

засвоєння початкових технічних і технологічних знань, елементарних уявлень і

понять, розширення кругозору, формування вмінь і навичок роботи з

різноманітними матеріалами та інструментами. В процесі роботи у них

формуються винахідливість, наполегливість, самостійність, працелюбство.

Успіх людини в будь-якому виді діяльності значною мірою залежить від

адекватної самооцінки власних вмінь та здібностей. Молодший шкільний вік є

періодом активного пізнання самостійності дітей, спрямований на відкриття

суб’єктивно нових закономірностей, формування понять, розвиток теоретичного

мислення. Завдання педагога у цій ситуації є допомога, підтримка та розвиток

дитини.

Спрямованість системи освіти на засвоєння системи знань, яка була

традиційною і виправданою ще кілька десятиліть тому, вже не відповідає

сучасним потребам особистості та соціальному замовленню. Молоде покоління

має бути захищеним і мобільним на ринку праці, здатним ефективно діяти у

нестандартних ситуаціях, робити особистий духовно-світоглядний вибір та

навчатися впродовж життя. А це значною мірою залежить не від отриманих знань,

умінь і навичок, а від деяких додаткових якостей, для позначення яких і

використовуються поняття компетенція і компетентність, що найповніше

відповідають сучасному розумінню мети освіти.

6

Творчість необхідна для суспільства, передусім не в культурній, а в

науково-технічній царині, бо саме ця сфера найбільш впливає на добробут та

динамічний розвиток знань людства.

У навчально-методичному посібнику розглядається теоретичний аспект

проблеми та містяться практичні завдання, які допоможуть педагогам позашкілля

підготувати освітнє середовище, забезпечити форми інноваційного навчання,

залучати до педагогічної взаємодії родини дітей, оцінити власну практику в

контексті освітніх інновацій.

Практичний матеріал надасть перспективу його використання в умовах

змін, забезпечить надійне підґрунтя для авторських пошуків, набуття власного

досвіду в широкій і різноманітній практиці. У посібнику містяться також

додаткові ресурси, які можна знайти в Інтернеті, передусім ті, які знаходяться на

сайтах Нової української школи – www.nus.org.ua, www.inf.org.ua.

7

РОЗДІЛ 1. МОДЕРНІЗАЦІЯ ЗМІСТУ ОСВІТИ НА ЗАСАДАХ

КОМПЕТЕНТНІСНОЇ ПАРАДИГМИ

1. 1. Теоретичний аспект компетентнісного підходу у сучасній освіті.

На сучасному етапі розвитку педагогічної науки та шкільної практики

особливого звучання набуває проблема обґрунтування сутності компетентнісного

підходу в освіті. Значення цієї проблеми зумовлене тими докорінними змінами,

що сталися в системі загальної освіти, де взято курс на гуманізацію і

демократизацію, на формування особистості як найвищої цінності суспільства, на

її соціалізацію.

Науковці і практики розвинутих країн ще на початку 90-х років ХХ століття

звернулися до питань компетентнісного підходу в освіті, що активно

досліджується в Європі на основі широкого міжнародного співробітництва.

Тенденцією розвитку освіти зарубіжних країн є впровадження у педагогічну

практику компетентнісно орієнтованої освіти, яка сприяє набуттю учнями

компетентностей, необхідних у житті. Компетентнісний підхід до навчання

охоплює, крім знань, умінь та навичок, також гуманістичні, культурні, естетичні,

мотиваційні компоненти.

Запровадження компетентнісного підходу в європейську освіту стартувало у

1996 р. в доповіді Міжнародної комісії ЮНЕСКО з освіти для XXI століття

«Освіта. Прихований скарб». Тоді було сформульовано чотири принципи, на яких

має базуватись освіта:

- навчитися жити разом;

- навчитися отримувати знання;

- навчитися працювати;

- навчитися жити.

Практично в цей час Рада Європи проголошує важливість набуття

молодими європейцями ключових компетентностей. У доповіді «Ключові

компетентності для Європи» на симпозіумі, присвяченому проблемам середньої

освіти, наголошується на тому, що, незважаючи на існування різних підходів до

поняття «компетентність», ближче до «знаю, як», ніж «знаю, що». Тенденцією

8

розвитку освіти у цивілізованому світі є впровадження у педагогічну практику

компетентісно орієнтованої освіти, яка сприяє набуттю учнями компетентностей,

необхідних у житті.

Упродовж останніх років Рада Європи проводить міжнародні дослідження,

поглиблюючи та розвиваючи поняття компетентностей, пропонуючи власний

перелік ключових компетентностей, якими мають володіти молоді європейці, та

об’єднують їх у три основні групи:

- соціальні, пов’язані із соціальною діяльністю особистості, життям

суспільства;

- мотиваційні, що стосуються інтересів та індивідуального вибору

особистості;

- функціональні, що характеризують сферу знань, уміння оперувати

науковими знаннями та фактичним матеріалом.

Засади компетентнісного підходу в освітніх системах розвинутих країн Європи

були проаналізовані в Україні при виконанні у 2000–2003 роках проекту

«Інновація та оновлення освіти для покращення добробуту та зниження рівня

бідності». Обговоренню і дослідженню компетентнісного підходу в сучасній

освіті присвячені праці О. Овчарук (розвиток компетентнісного підходу з позиції

міжнародної спільноти та перспективи його впровадження до вітчизняного змісту

освіти); О. Пометун (реалізація компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних

країн та його запровадження в українській освіті); О. Локшиною (моніторинг

рівнів досягнень компетентностей); О. Савченко (ключова компетентність –

уміння вчитися); Н. Бібік (рефлексивний аналіз застосування компетентнісного

підходу) [22].; С. Трубачевої (умови реалізації компетентнісного підходу в

навчальному процесі); Л. Паращенко (практичні підходи до формування

ключових компетентностей у старшокласників). Реалізацію компетентнісного

підходу у практиці шкільних дисциплін досліджують: С. Трубачева (природничі);

О. Пометун, Г. Фрейман (суспільствознавчі). Загальні питання математичної

компетентності вивчає С. Раков. Розглядаючи сутність поняття «компетентність»,

Г. Селевко визначає компетентнісний підхід так: соціуму, навчальним закладам, а

9

також виробництву потрібні випускники, які володіють не тільки певними

знаннями, вміннями і навичками, а й готові безкризово долучатися до подальшої

життєдіяльності, а також здатні на практиці розв’язувати завдання і життєві та

професійні проблеми [39]. В. Болотов і В. Сєріков дають таке визначення

компетентнісного підходу: це такий вид організації та змісту освіти, «який не

зводиться до знаннєвоорієнтувального компонента, а передбачає цілісний досвід

вирішення життєвих проблем, виконання ключових (тобто таких, що належать до

багатьох соціальних сфер) функцій, соціальних ролей, компетенцій» [4, с. 3‒9].

За визначенням О. Лебедєва, компетентнісний підхід як напрям у навчанні – це

сукупність загальних принципів визначення цілей освіти, відбору змісту освіти,

організації освітнього процесу й оцінки освітніх результатів [27]. Аналітичний

огляд підходів до тлумачення поняття «компетентність» дає можливість

зазначити, що багато дослідників цієї проблеми залишаються в межах

традиційного підходу, спрямованого на пріоритет навчання, виховання та

розвитку підростаючого покоління [5; 6]. Деякі зарубіжні вчені визначають

компетентність як успішну поведінку в нестандартних ситуаціях, що передбачає

розв’язання завдань, оперування інформацією, динамічними та важко

інтегрувальними процесами, управління якими потребує ґрунтовних теоретичних

знань [5]. За І. Зимньою, у основі компетентності лежать складні особистісні

утворення, що мають інтелектуальні, емоційні та моральні складники.

Зазначене дає можливість тлумачити дефініцію «компетентність» як

оволодіння необхідними знаннями для використання їх у життєдіяльності

(ухвалення рішень і здатність усвідомлено й ефективно взаємодіяти з

навколишнім середовищем). Компетентності є важливим результатом освіти, що

передбачає їх інтеграцію у зміст діяльності навчальних закладів. У сучасних

наукових дослідженнях наголошується на тому, що компетентність формується на

основі опанування системою наукових знань, умінь і навичок, які забезпечують

гармонійний розвиток особистості, формування її світогляду, набуття соціального

досвіду, підготовку до суспільного життя й професійної діяльності. За О.

Лебедєвим, аналіз понятійного апарату, що визначає сутність компетентнісного

10

підходу в освіті (сукупність загальних принципів визначення цілей освіти, відбору

змісту освіти, організації освітнього процесу та оцінки результатів), уможливлює

виділення таких його особливостей:

- змістом освіти та виховання є дидактично адаптований соціальний досвід

розв’язання пізнавальних, світоглядних, моральних, інших проблем;

- організація освітньо-виховного процесу полягає у створенні умов для

формування в особистості досвіду самостійного розв’язання проблем у

різних сферах і видах діяльності на основі використання соціального

досвіду, елементом якого також є і власний досвід;

- оцінка результатів ґрунтується на аналізі рівня освіти та виховання,

досягнутих у процесі навчально-пізнавальної та практично-творчої

діяльності [27].

Теоретичною основою компетентісного підходу є ідеї загального та

особистісного розвитку, сформульовані в контексті психолого-педагогічних

концепцій розвивальної та індивідуально орієнтованої освіти; ідеї

цілеспрямованості освітнього процесу, основним результатом якого є формування

ключових компетентностей; створення умов для формування в учнів досвіду

самостійного розв’язання пізнавальних, комунікативних, організаційних,

моральних, інших проблем, що виникають у процесі навчання та виховання;

оцінювання результатів оволодіння учнями теоретичними знаннями та

практичними навичками на відповідних етапах навчання.

Компетентнісний підхід виступив освітньою відповіддю на актуальні потреби

сучасного суспільства, особливо ринку праці. Така відповідь пов’язувалась з

набуттям особистістю необхідних життєвих компетентностей.

Компетентний (від лат. competent — належний, відповідний — досвідчений у

певній галузі, якому притаманні компетентність, поінформованість, обізнаність,

авторитетність. Різні науковці за структурою поняття компетентності

виокремляють предметно-знаннєву, організаційну, технологічну, екологічну,

правову, політичну, культурологічну, соціальну, економічну компетентність, а

11

також компетентність у сфері комунікативної діяльності та у сфері особистого і

повсякденного життя людини.

У вітчизняній педагогічній літературі уживаються і поняття "компетенція"

("компетенції", "групи компетенцій"), і поняття "компетентність" ("групи

компетентностей"). Тлумачний словник подає вельми схожі трактування цих

загальних понять.

Компетенція – добра обізнаність із чим-небудь; коло повноважень якої-небудь

організації, установи чи особи.

Компетентний, який має достатні знання в якій-небудь галузі, який з чим-

небудь; добре обізнаний, тямущий; який ґрунтується на знанні, кваліфікований;

який має певні повноваження, повноправний, повновладний.

Поняття "компетенція" традиційно вживається у значенні "коло повноважень",

"компетентність" же пов'язується з обізнаністю, авторитетністю,

кваліфікованістю. Тому доцільно в педагогічному сенсі користуватися саме

терміном "компетентність".

Компетенція – це сукупність взаємопов'язаних якостей особистості (знань,

умінь, навичок, способів діяльності), які є заданими до відповідного кола

предметів і процесів та необхідними для якісної продуктивної дії по відношенню

до них.

Компетентність – це володіння людиною відповідною компетенцією, що

містить її особистісне ставлення до предмета діяльності.

Освітня компетенція як рівень розвитку особистості учня пов'язана з якісним

опануванням змісту освіти. Освітня компетентність – це здатність учня

здійснювати складні культуровідповідні види діяльності. Отже, освітня

компетентність – це особистісна якість, що вже склалася. Компетентний

спеціаліст, компетентна людина – це дуже гідна перспектива.

Розглянемо складові компетентності: по-перше, знання, але не просто

інформація, а швидко змінювана, динамічна, різноманітна, яку треба вміти

знайти, відсіяти від непотрібної, перевести у досвід власної діяльності; по-друге,

уміння використовувати це знання у конкретній ситуації; розуміння, яким чином

12

КОМПЕТЕНТНІСТЬ

Мобільність знань

Критичність мислення Гнучкість методу

добути це знання, для якого знання який метод потрібний; по-третє, адекватне

оцінювання - себе, світу, свого місця в світі, конкретного знання, необхідності чи

зайвості його для власної діяльності, а також методу його здобування чи

використання.

Рис. 1.Компетентність.

Безумовно, особистість, яка уособлює в собі такі якості, буде вельми

компетентним спеціалістом.

Компетентності розрізняються за видами: ключові, базові і функціональні.

Ключові компетентності – компетентності, необхідні для життєдіяльності людини

і пов’язані з її успіхом у швидкозмінному суспільстві. Під базовими

компетентностями розуміються компетенції, що відображають специфіку певної

професійної діяльності. Функціональні компетентності є сукупністю

характеристик конкретної діяльності і відображають набір функцій, характерних

для даного робочого місця.[6]

Таким чином, ключовими компетентностями можна назвати такі, якими

повинен володіти кожен член суспільства і які можна було б застосовувати в

самих різних ситуаціях. Ключові компетентності стають універсальними і

застосовними в різних ситуаціях.

Виконуючи ці дії, розмірковуючи над їх виконанням, усвідомлюючи

потребу в них та оцінюючи їх важливість для себе або для суспільства, людина

13

тим самим розвиває компетентність в тій чи іншій життєвій сфері. Якщо сфера

життя, в якій людина відчуває себе здатною ефективно функціонувати (тобто

компетентною), є достатньо широкою, йдеться про так звані «ключові» чи життєві

компетентності. Якщо ж компетентність поширюється на вужчу сферу,

наприклад, у рамках певної наукової дисципліни, то можна говорити про

предметну чи галузеву компетентність [6].

У Державному стандарті загальної освіти запропоновано модернізацію

змісту освіти на засадах компетентнісної парадигми. Традиційно мета шкільної

освіти визначалася набором знань, умінь і навичок, якими має оволодіти учень.

Сьогодні соціуму необхідні учні та випускники, готові змінюватись та

пристосовуватись до нових потреб життя, оперувати й управляти інформацією,

активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя. А це

більшою мірою залежить не від отриманих знань, умінь і навичок, а від якостей,

для позначення яких використовуються поняття компетенція і компетентність, які

найбільше відповідають сучасному розумінню мети освіти. [17].

Міжнародний експерт професор О.Крисан презентує систему освітніх

компетентностей на різних рівнях змісту освіти. Систему складають:

- надпредметні («транс», «міжпредметні») компетентності – їх часто називають

«ключовими», «базовими»;

- загальнопредметні компетентності – їх набуває учень упродовж вивчення того

чи іншого предмета освітньої галузі у всіх класах загальноосвітньої школи;

- спеціально-предметні – ті, що їх набуває учень при вивченні певного предмета

протягом конкретного навчального року або ступеня навчання.

Надпредметні (ключові) компетентності є синтетичними, що поєднують

певний комплекс знань, умінь та ставлень, які набуваються впродовж засвоєння

всього змісту освіти.

Загальнопредметні компетентності визначаються для кожного предмета і

розвиваються протягом усього терміну його вивчення; вони вирізняються

високим ступенем узагальненості та комплексності.

14

Спеціальнопредметні компетентності окреслюються для кожного предмета,

вони розвиваються для кожного року навчання, грунтуючись на

загальнопредметних компетентностях, і є стадіями, рівнями їх набуття .

Герман Селевко пропонує таку класифікацію компетентностей. Вершину

ієрархії компетентностей він представляє як гіпотетичну загальну компетентність

людини, що складається із сукупності кількох узагальнених складових –

ключових супрекомпетентностей. [39].

У шкільній освітній практиці він виокремлює ключові суперкомпетентності:

- математичну компетентність – уміти працювати з числом, числовою

інформацією (володіти математичними вміннями);

- комунікативну (яка тісно співвідноситься з мовною) компетентність – вміти

вступати в комунікацію, бути зрозумілим, невимушено спілкуватися;

- інформаційну компетентність – володіти інформаційними технологіями,

працювати з усіма видами інформації;

- автономізаційну – бути здатним до саморозвитку, здатність до самовизначення,

самоосвіти, конкурентноспроможності;

- соціальну – вміти жити й працювати з людьми, близькими, у трудовому

колективі, в команді;

- продуктивну – вміти працювати й заробляти, бути здатним створювати власний

продукт, приймати рішення й відповідати за них;

- моральну – готовність, здатність і потребу жити за традиційними моральними

законами. Г.Селевко зазначає, що компетентності – це діяльність характеристики

людини, тому їхня класифікація, насамперед, має бути адекватної класифікації

діяльностей. У загальному плані це трудова, навчальна, ігрова й комунікативна

компетентності. [39].

Відповідно до концептуального положення академіка І. Беха, недоцільним є

ототожнення навчальних здібностей, знань і умінь з компетентностями.

Компетентність він трактує як досвідченість суб’єкта у певній життєвій сфері.

Змістовий наголос робиться на досвідченості, а не на обізнаності чи

поінформованості суб’єкта у певній галузі. Розкриваючи структуру досвідченості,

15

І. Бех виділяє два рівні сформованості компетентності особистості: вищий і

нижчий [2]. За стихійного способу формування досвідченості учень на певному

етапі вікового розвитку шляхом проб і помилок, або ж за допомогою механізму

наслідування, оволодіває рядом різноманітних практичних способів дій

(комунікативних, соціальних, предметно-перетворювальних тощо). Вони

забезпечують його функціонування насамперед у найближчому соціальному

оточенні, а далі й у ширшому просторі. Таким чином у нього формується як

практична вмілість реалізації цих способів у певних ситуаціях (уміння й навички),

так і відповідні знання про ці способи. При цьому у вихованця закономірно

відсутня теоретична основа таких способів дій. Постійне вправляння у

практичних способах дій приводить до розвитку його досвідченості. Цей спосіб

набуття досвідченості свідчить про нижчий рівень компетентності особистості (І.

Бех). Визначальними характеристиками цього рівня компетентності є недостатня

узагальненість та обмеження перенесення засвоюваних практичних способів дій

на інші об’єкти, враховуючи специфіку нових обставин. Центральним мотивом

цього рівня компетентності виступає потреба дитини пристосовуватись до вимог,

які ставить життя [2]. Як зазначає І. Бех, компетентнісний підхід в сучасній освіті

повинен забезпечити вищий рівень компетентності учнів. Учений наголошує, що

цей рівень репрезентується сформованістю у суб’єкта поняття «компетентність»

як єдності, в якій науково орієнтовна основа дії визначає логіку її практичного

виконання, що полягає в інтелектуально-моральній саморегуляції, спрямованій на

ефективне вирішення суб’єктом певних життєвих проблем.

Компетентність вищого рівня як відповідне уміння спонукається

мотиваційною основою, складниками якої є провідний мотив ‒ прагнення до

самоствердження та широкі соціальні мотиви. Принциповим моментом

компетентності вищого рівня є його безпосередня залежність від якості

навчальних здобутків, які повинні трансформуватися у систему компетентностей

школяра. Лише власні теоретичні надбання, стверджує І. Бех, мають достатній

потенціал для такої компетентності. Отже, тільки педагогіка розвитку може

забезпечити розвиток в учня компетентності вищого рівня [3].

16

Компетентність у визначеній галузі – це поєднання відповідних знань,

досвіду і здібностей, що дають змогу обгрунтовано судити про цю сферу й

ефективно діяти в ній. На цій основі більшість науковців, які досліджують дану

проблему, пропонують увести в обіг поняття «освітні компетенції» як складні

узагальнені способи діяльності, що їх опановує учень під час навчання,

компетентність є результатом набуття компетенцій. Вони зазначають, що освітні

компетенції потрібні не для всіх видів діяльності, в яких бере участь людина, а

тільки для тих, що охоплюють основні освітні сфери й навчальні предмети. Такі

компетенції відбивають навчально-діяльнісний складник системи освіти і мають

забезпечувати комплексне досягнення її цілей.

Дискусії в межах проекту «Освітня політика та освіта «рівний ‒ рівному»,

започаткованого спільною ініціативою Міністерства освіти і науки України та

Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй сприяли з’ясуванню ключових

компетентностей особистості, а саме:

- уміння вчитися – індивідуальний досвід самостійного навчання;

- загальнокультурна – розвиток культури особистості;

- громадянська – орієнтування в проблемах сучасного суспільно-політичного

життя, уміння приймати правильні рішення для розв’язання проблем з

урахуванням інтересів інших людей;

- підприємницька – розроблення програми дій для задоволення власних

економічних інтересів і потреб з урахуванням економічних, природних,

інших ресурсів;

- соціальна – дотримання моделей толерантної поведінки, зважаючи на

моральні норми;

- здоров’язбережувальна – збереження власного фізичного, психічного,

духовного та соціального здоров’я.

Науковці виділюють ключові (вони ще називають їх базовими,

універсальними, такими, що переносяться) компетентності і вважають, що

ключова компетенція – це така, що відповідає найширшому колу специфіки,

універсальна для різних видів діяльності й може бути умовно названою як

17

«здатність до діяльності». Ми використовуємо поняття компетентності переважно

як грамотність, освіченість, ерудованість, ставлення учня до навчання. Увага

сучасних учених спрямована на вивчення сутності й змісту компетентністного

підходу, розроблення шляхів і засобів формування і розвитку компетенцій в учнів

(В. Адольф, Ю. Варданян, Б. Гершунський, C. Гончаренко, Ю. Кулюткін, А.

Маркова, Л. Мітіна, Н. Лобанова, Н. Остапчук, О. Пометун, О. Савченко, Г.

Сухобська та ін.). Разом із тим, аналіз існуючих праць з проблеми компетентності

учня показує, що на сьогодні не склалося єдиного підходу до розуміння дефініції,

спостерігається неоднорідність термінів, використовуваних авторами для

позначення цього утворення, серед яких найбільш поширеними є «життєва

компетентність» (І. Єрмаков, Л. Мітіна, Д. Пузікова), «освітня компетентність»

(Б. Гершунський, Т. Добудько, А. Маркова, О. Пометун), компетентність учня (М.

Лукьянова), а також вони вживаються як синоніми (Ю. Кулюткін і Г. Сухобська).

Вважаємо, що названі поняття утворюють синонімічний ряд і можуть

використовуватися як рівнозначні, оскільки виступають різновидом.

У Національній доповіді «Новий курс: реформи в Україні 2010–2015»,

«Національні стратегії розвитку освіти України на 2012–2021 рр.» [38]. були

проголошені ідеї, які не тільки зупинять розвиток негативних тенденцій, але й

дозволять виховати творчих людей, відповідальних, активних громадян, готових

до співпраці у новому європейському суспільстві. Поняття «компетентність»

дедалі наполегливіше набуває сили та актуальності. До школи приходять

покоління дітей, які живуть в суспільстві високих інформаційних технологій, і

щоб скористатися їх перевагами, настає необхідність переосмислити самоцінність

знань і в процесі навчання сформувати компетентну та активну особистість. Саме

на розвиток особистості через призму формування життєво необхідних

компетентностей націлена Концепція Нової української школи, що була схвалена

урядом у грудні 2016 року. Документ визначає мету, шляхи та етапи реалізації

державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти на період до

2029 року. Метою Концепції є забезпечення проведення докорінної та системної

реформи загальної середньої освіти. Міністр освіти і науки України Лілія

18

Гриневич наголосила: «Основна ідея нової школи полягає в тому, щоб перейти від

школи знань до школи компетентностей, які включають знання, уміння та

ставлення, засновані на ціннісній платформі. Відповідно до цього, мають бути

оновлені державні стандарти, сформовано новий зміст освіти, запроваджені нові

методики викладання, а також змінена структура школи».

Розроблена концепція Нової української школи переорієнтовує навчання із

засвоєння величезної суми знань на освоєння компетентностей. Компетентності –

це ядро знань, необхідних дитині, вміння їх застосовувати, навички для

вирішення життєвих проблем, а також ставлення і цінності, які потрібно засвоїти

сучасній людині. Нова школа має намір стати «школою компетентностей», яка

буде враховувати індивідуальні здібності кожної дитини. Виділено 10 ключових

компетентностей для Нової української школи: спілкування державною (і рідною

у разі відмінності) мовою, іноземними мовами, математична компетентність,

компетентності у природничих науках і технологіях, інформаційно-цифрова,

уміння вчитися впродовж життя, соціальна і громадянська, підприємницька,

загальнокультурна, екологічна і здоров’язберігаюча [23].

Зрозуміло, що кожну з перерахованих компетентностей учні будуть набувати

послідовно, поступово, під час вивчення різних предметів на всіх етапах освіти.

Як зазначено в Законі України «Про освіту», Нова українська школа працюватиме

на засадах особистісно орієнтованої моделі освіти, в межах якої максимально

враховуватимуться здібності, потреби та інтереси кожної дитини.

Компетентнісний підхід підкреслює поєднання і практичну реалізацію знань,

умінь, навичок, досвіду, культури. У процесі реалізації компетентнісного підходу

відбувається переосмислення, що учень є не лише «носієм» певної сукупності

«знань, умінь, навичок», а й соціальною істотою, яка має реалізуватися в

майбутньому, виконувати соціальні ролі і вирішувати коло професійних і

життєвих завдань. Що стосується особистісно орієнтованого підходу, то він

повинен повністю асимілюватися компетентнісним підходом. Особистісно

орієнтований підхід, ґрунтуючись на механізмах свідомості й самосвідомості,

приводить до виховання вищих сенсів життя людини і практичної орієнтації на

19

них у своїй життєдіяльності. Отже, кінцевою метою діяльнісного підходу до

процесу навчання є перетворення того, хто навчається, на суб’єкта учіння.

1.2.Компетентнісний підхід у позашкільній освіті.

Сучасний етап розвитку позашкільної освіти передбачає доцільність

ефективнішого використання освітнього потенціалу навчальних закладів,

спрямованого на розв’язання проблеми організації вільного часу дітей та

учнівської молоді, задоволення їхніх потреб в особистісному розвитку,

самореалізації, професійному самовизначенні. Соціальний попит на освіту, якому

властиві практична спрямованість і широкі можливості для творчої самореалізації

особистості, потребує оптимізації діяльності закладів позашкільної освіти.

Реалізація такого завдання можлива за умови дотримання вимог якості освіти,

детермінованої сучасними інтеграційними процесами; побудови освітнього

процесу на принципах соціалізації та гуманізації; удосконалення методико-

педагогічних засад їхньої діяльності; єдності навчальних, виховних, розвивальних

цілей і завдань. Особливу роль відіграє позашкільна освіта як соціальний інститут

виховання й розвитку дітей та учнівської молоді – невід’ємної частини освітнього

простору, що сприяє формуванню особистості, розкриттю її творчого потенціалу;

вихованню соціально значущих якостей і формуванню ціннісних, моральних

орієнтирів.

Методологічною основою методичної діяльності в закладі позашкільної

освіти стали праці відомих учених І. Беха, В. Бондара, І. Зязюна, Т. Шамової, які

розкривають проблеми та відзначають стратегічні напрями розвитку освіти.

Науково-теоретичною основою навчально-розвивальної та виховної діяльності

сучасних закладів позашкільної освіти є: педагогічна спадщина С.Русової,

В.Сухомлинського, К.Ушинського; праці Л. Виготського, Д. Ельконіна,

В. Роменця, С. Рубінштейна з проблем формування творчої особистості;

В. Давидова, П. Гальперіна, А. Запорожця щодо теорії розвиваючого навчання;

І. Беха, В.Вербицького, В. Рибалки, Г.Костюка, С. Максименко, В. Мачуського,

В. Моляка, В. Паламарчук, А. Сиротенка з проблем виховання та розвитку

особистості в шкільному та позашкільному навчальному процесі; Ю.Жука,

20

В.Бикова щодо дослідження процесів формування та розвитку навчально-

виховного середовища та освітнього соціуму як його невід’ємної складової;

Г. Пустовіта, Т. Сущенко, О. Пометун щодо організаційно-педагогічних засад

діяльності позашкільних закладів [33; 34].

На часі необхідним є визначення пріоритетних напрямів спільної роботи

вчених і педагогів-практиків. В.Сухомлинський наголошував, що перетворення

наукових істин у живий досвід творчої праці – найскладніша сфера дотикання

науки до практики. Досвід підтверджує, що постійна творча взаємодія наукової

думки та практичного досвіду педагогів сприятиме розв’язанню завдань

підвищення якості позашкільної освіти та створення освітнього середовища.

Серед них, на наш погляд, слід виокремити:

- удосконалення науково-методологічних засад діяльності навчальних

закладів, системи навчальної, розвиваючої та виховної роботи;

- широке впровадження в педагогічну практику наукових методів

педагогічного моделювання;

- активізацію інтеграційних процесів щодо використання освітньо-

розвиваючих і здоров’язбережувальних технологій;

- психологічний супровід суб’єктів освітнього процесу.

Зазначене сприятиме постійному вдосконаленню науково-методичної бази,

модернізації освітнього середовища (удосконалення матеріально-технічних і

психолого-педагогічних умов, активізація навчально-виховного мікросоціуму;

формування цілісного освітнього та інформаційно-методичного простору).

Формування єдиного європейського освітнього простору передбачає зміну

підходів до завдань навчання, виховання та розвитку підростаючого покоління,

здатного до активного реагування на зміни в життєвій діяльності у закладах

позашкільної освіти. Позашкільна освіта в інтересах збалансованого розвитку

враховує пов’язані між собою екологічні, економічні та соціальні проблеми;

сприяє зміні поглядів; забезпечує розвиток критичного мислення та використання

особистісного потенціалу; розширює можливості для розроблення нових підходів

до розв’язання проблем [32]. На підставі вищезазначеного суспільно важливим є

21

створення в закладах позашкільної освіти простору (середовища), сприятливого

для гармонійного розвитку особистості, подальший розвиток якого визначають

соціальні, організаційно-технологічні, психолого-педагогічні чинники [6; 7].

Аналіз наукових досліджень, організаційно-технологічних матеріалів з

педагогічної практики свідчить про те, що основна роль у формуванні освітнього

простору належить саме закладам позашкільної освіти. Це насамперед зумовлено

тим, що за своєю сутністю їх освітньо-виховне середовище є розвивальним. Його

практична і творча спрямованість, за словами В. Вербицького, стимулює

особистість до гармонійного розвитку, оволодіння творчими навичками,

забезпечує формування її базових компетентностей, сприяє самовизначенню в

подальшій професійній діяльності, що підсилює соціально-освітнє значення

закладів позшкільної освіти, у основу діяльності яких покладено принципи

гуманізму, демократизму, єдності загальнолюдських і національних цінностей,

безперервності, наступності, багатоукладності й варіативності, добровільності,

доступності та практичного спрямування [9].

Упровадження інноваційних підходів для підвищення якості освітнього

процесу, методичної, організаційної, управлінської діяльності є важливим

теоретико-методологічним аспектом розвитку позашкільної освіти [12]. В освіті

підходи поділяються на традиційні й інноваційні. У контексті традиційних

підходів (знаннєвий, діяльнісний тощо) основною метою і змістом навчання є

оволодіння знаннями, формування вмінь і навичок використання їх у практичній

діяльності. Зокрема, знаннєвий підхід орієнтований на набуття вихованцями

знань, визначених навчальною програмою. Діяльнісний підхід спрямований на

формування у гуртківців умінь і навичок виконання навчальних завдань.

Останнім часом кількість підходів постійно збільшується. Особливого поширення

набули диференційований, особистісно орієнтований, гендерний,

компетентнісний, культурологічний підходи, що за своїм змістом є

інноваційними.

За визначенням Є. Бондаревської, підхід – це усвідомлена орієнтація педагога-

дослідника або педагога-практика на реалізацію у своїй діяльності сукупності

22

взаємопов’язаних цінностей, цілей, принципів, методів дослідницької або

практичної педагогічної діяльності, що відповідає вимогам освітньої парадигми

[5].

У наукових дослідженнях вітчизняних і зарубіжних учених сучасного періоду

висвітлені основні теоретичні й методологічні положення щодо впровадження

різних підходів у діяльність закладів позашкільної освіти.

У контексті їх використання в освітньому процесі особливої актуальності

набувають дослідження особистісно орієнтованого підходу (І. Бех, В. Кремень,

С. Логачевська, Н. Ничкало, О. Савченко, Г. Якиманська Г. Яценко та інші),

особистісно-розвивального підходу (Л. Божович, М. Лейтис, А. Петровський,

В. Сухомлинський та інші), модульного підходу (В. Аніщенко, І. Богданова,

В. Плохій, С. Подолянчук, М. Чошанов та інші), диференційованого підходу

(Н. Ничкало, Є. Рапацевич, Н. Розенберг, П. Сікорський та інші),

дитиноцентриських підходів: ідеографічних (унікально індивідуальних) і

монотетичних (універсальних) підходів (Д. Дай, Дж. Рензуллі та інші) тощо.

Різні аспекти розроблення та реалізації компетентнісного підходу висвітлені в

наукових публікаціях А. Андреєва, Н. Бібік, О. Биковської, В. Болотова, Л.

Ващенко, А. Вербицького, І. Єрмакова, І. Зимньої, О. Лебедєва, О. Локшиної, О.

Овчарук Р. Пастушенка, Г. Селевка, О. Пометун, Дж. Равена, А. Тряпіциної, Р.

Уайта, А. Хуторського, С. Шишова та інших.

Проте у сучасній психолого-педагогічній науці проблема щодо

концептуального визначення інноваційного потенціалу компетентнісного підходу

є не достатньо розробленою. Насамперед це стосується визначення його

принципових відмінностей від наявних психолого-педагогічних концепцій

діяльнісної та розвивальної спрямованості; подолання суперечностей між

практичною орієнтованістю компетентісного підходу і домінуючою предметно-

теоретичною орієнтацією педагогічної практики загальноосвітніх, професійно-

технічних, вищих навчальних закладів; підвищення ролі позашкільної освіти у

формуванні профільних, творчих, здоров’язбережувальних та інших

компетентностей, соціалізації підростаючого покоління.

23

У контексті впровадження компетентнісного підходу в систему

позашкільної освіти особливого значення набувають проблеми формування його

теоретико-методологічних засад, зокрема щодо підвищення якості освіти (як

процесу і як продукту педагогічної діяльності), пришвидшення інноваційних

процесів (імпортування або продукування інновацій, їх упровадження,

поширення), визначення нових пріоритетів у навчально-виховній, розвивальній,

соціалізуючій роботі з вихованцями, створення умов для розширення їхньої

життєвої компетентності (формування наукового світогляду особистості,

забезпечення гармонійного розвитку, набуття досвіду взаємодії всіх суб’єктів

освітнього процесу під час пізнавально-творчої діяльності тощо), формування

єдиного понятійного апарату, внесення змін до навчальних програм, розроблення

методик і технологій навчальної та виховної роботи, критеріїв оцінювання якості

освіти тощо.

Для розв’язання означених проблем у позашкільній освіті особливо

важливим є постійне вдосконалення педагогічних систем дитячих і молодіжних

творчих об’єднань, забезпечення в них сприятливих для гармонійного розвитку і

соціалізації особистості умов. Навчити вчитися (культура оволодіння новими

знаннями), навчити жити (культура побуту, здоровий спосіб життя), навчити жити

разом (культура людських взаємостосунків), практична спрямованість навчання

(використання набутих умінь і навичок у життєдіяльності) були і є актуальними

завданнями діяльності педагогічних колективів закладів позашкільної освіти.

Тому функціонування педагогічних систем, сформованих у закладах

позашкільної освіти, спрямоване на постійне розширення поля креативності

вихованців, формування в них стійкої внутрішньої мотивації до навчально-

пізнавальної та творчої активності, розширення соціального досвіду, формування

позитивної «Я-концепції». Це не лише забезпечує самореалізацію вихованців в

обраних видах навчально-творчої діяльності, а й сприяє їхньому професійному

самовизначенню та соціальній адаптації.

На думку О. Биковської, загальноєвропейська та світова тенденції до

інтеграції та глобалізації в освіті, зміна освітньої парадигми, сучасний соціальний

24

попит на якісну освіту зумовлює важливість оптимізації такої роботи – побудови

освітнього процесу в контексті впровадження інноваційних педагогічних

технологій, удосконалення методико-педагогічних засад діяльності навчальних

закладів для формування у дітей та учнівської молоді здатності засвоювати та

використовувати знання на практиці. Виховання в позашкільній освіті має бути

спрямованим на розвиток особистості з урахуванням її індивідуальності й

унікальності життєвого досвіду. Це суб’єкт-суб’єктний процес, організатором

якого, з одного боку, є педагог або педагогічна система, з іншого – учень,

вихованець [6; 8]. Отже, на сучасному етапі перед позашкільною освітою стоїть

важливе завдання – виховання громадянина, спроможного до гнучкої зміни

способів і форм життєдіяльності. Відповідно до цього, основним суспільним

завданням закладів освіти є формування ключових компетентностей особистості,

що забезпечують її соціалізацію і становлення як свідомого громадянина своєї

держави [21]. Сучасні соціальні потреби у вихованні компетентної особистості

вимагають постійної роботи з модернізації освіти – забезпечення її відповідності

запитам і можливостям суспільства, конструктивних змін у системі освітньої

діяльності, переорієнтації на більшу продуктивність: уміння досліджувати,

аналізувати, синтезувати явища навколишньої дійсності на основі системи знань і

вмінь, детермінованих гуманістичними культурно-освітніми орієнтаціями. На

думку О. Литовченко, результатом навчально-виховного процесу має бути не

лише оволодіння особистістю системами профільних знань, умінь і навичок, а й її

здатність до ухвалення правильних рішень у різних життєвих ситуаціях. На

розв’язання зазначених проблем і має бути спрямовано роботу навчальних

закладів з упровадження компетентнісного підходу. За О. Биковською,

актуальність упровадження компетентнісного підходу в позашкільній освіті

визначена необхідністю формування компетентностей особистості, що

забезпечують розвиток її творчих здібностей, навичок самовдосконалення та

самореалізації. Компетентнісний підхід забезпечує якісно новий, системний,

цілісний результат, що сприяє підвищенню ефективності процесу навчання,

виховання, розвитку та соціалізації, їхньої результативності. Це зумовлено тим,

25

що позитивний вплив на один процес позитивно позначиться на інших.

Одночасне розв’язання не одного завдання, а цілого комплексу, сприятиме

підвищенню ефективності роботи загалом, її інтенсивності [6].

Рівень сформованості компетентностей вихованця закладу позашкільної

освіти є показником, що дає змогу визначити його готовність до подальшого

особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства. Тому освітня

робота в закладах позашкільної освіти має бути орієнтована на реалізацію

особистісних потреб вихованців, розширення обсягу їхніх знань, стимулювання

мотивів до навчання, прагнення до ранньої профорієнтаційної підготовки [26].

Для реалізації компетентнісного підходу керівники гуртків мають створювати такі

ситуації в освітній роботі, які дають вихованцям можливість виявляти ініціативу,

самостійність, що сприяє формуванню ключових компетентностей – необхідних

конкретних життєвих умінь [26].

Упровадження компетентнісного підходу, на думку В. Вербицького,

посилює відповідальність педагогів закладів позашкільної освіти і висуває перед

ними низку вимог, головною з яких є створення психолого-педагогічних умов, за

яких вихованці можуть вільно реалізуватися, розкривати свої здібності й

можливості [11;12;13]. Педагогічні колективи закладів позашкільної освіти мають

використовувати компетентнісний підхід для визначення стратегічних напрямів

педагогічного впливу, створення умов для виховання в дітей та учнівської молоді

толерантності та здатності до діалогу; розвитку громадських якостей,

національної самосвідомості, патріотизму; реалізації форм і методів педагогічної

взаємодії для формування у вихованців навичок і вмінь збереження здоров’я,

культури організації вільного часу [11].

На нашу думку, оновлення концептуальної основи розвитку позашкільної

освіти потребує визначення саме тих компетентностей особистості, на

формування яких має спрямовуватися освітній процес. Цьому сприяє

використання як європейської, так і вітчизняної систем визначення ключових

компетентностей.

26

Аналіз науково-методичної літератури з означеної проблеми допоміг

визначити ключові (базові) компетентності особистості, на формування яких

спрямована діяльність закладів позашкільної освіти у контексті виконання

соціальної місії, цілей і завдань позашкільної освіти, реалізації її концептуальних

ідей урізноманітнення видів пізнавально-практичної, комунікативно-творчої

діяльності дітей та учнівської молоді, що дасть їм змогу набути життєво

необхідного соціального досвіду, оволодіти навичками практичної діяльності в

сучасному суспільстві [4;6].

Отже, до ключових компетентностей, формування яких має забезпечуватися

в процесі педагогічно керованої пізнавально-практичної і комунікативно-творчої

діяльності дітей та учнівської молоді в позашкільному освітньому просторі,

належать:

- ціннісно-смислові компетентності – розуміння природного і соціального

середовища, уміння орієнтуватися в ньому, усвідомлювати своє

призначення і роль, уміти правильно вибирати варіанти розв’язання

проблемних ситуацій;

- загальнокультурні компетентності – володіння знаннями та досвідом

діяльності у сфері національної та загальнолюдської культури; духовних,

культурологічних основ життя людства; основ сімейних, соціальних,

суспільних традицій;

- навчально-пізнавальні компетентності – володіння знаннями, уміннями та

навичками самостійної пізнавальної діяльності з елементами логічної,

методологічної, загальнонавчальної діяльності (знання й уміння організації,

планування, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної

діяльності);

- інформаційні компетентності – уміння самостійно шукати, відбирати,

аналізувати, опрацьовувати, зберігати, передавати необхідну інформацію за

допомогою інформаційно-комунікативних технологій;

- комунікативні компетентності – знання, уміння та навички роботи в групі,

уміння виконувати різні соціальні ролі в колективі;

27

- соціально-трудові компетентності – володіння знаннями та досвідом

родинних стосунків, діяльності в громадянсько-суспільній, соціально-

трудовій сферах; уміннями користуватися правами та виконувати

обов’язки; професійне самовизначення;

- компетентності особистісного самовдосконалення – володіння способами

фізичного, духовного та інтелектуального саморозвитку, емоційної

саморегуляції та самопідтримки, дотримання правил особистої гігієни;

піклування про власне здоров’я, статева грамотність, внутрішня екологічна

культура, безпечна життєдіяльність особистості.

Крім зазначеного, на нашу думку, важливим для позашкільної педагогічної

практики є визначення ознак ключових компетентностей, здійснене О. Пометун.

Серед них основними є поліфункціональність (можливість розв’язувати

різноманітні проблеми особистого й суспільного життя), надпредметність і

міждисциплінарність (уміння застосовувати знання з навчальних предметів у

різних сферах життєдіяльності), багатовимірність (знання, розумові процеси,

інтелектуальні, навчальні та практичні вміння, творчі здібності, стратегії,

технології, процедури, емоції тощо), забезпечення широкої сфери розвитку

особистості (логічне, творче та критичне мислення, самопізнання,

самовизначення, самооцінка, самовиховання тощо) [34].

За твердженням О. Литовченко, досягнення мети виховання особистості

можливе за умов, якщо ключові компетентності формуються не лише в сім’ї та в

загальноосвітньому навчальному закладі, а й у практично спрямованій системі

позашкільної освіти, що організовує навчально-творчу діяльність дітей та

учнівської молоді у сфері вільного часу. На думку дослідниці, формування

ключових компетентностей у вихованців закладів позашкільної освіти вдало

співвідноситься з головною метою будь-якої освітньої системи – розвитком

особистості, здатної до адаптації в різних життєвих ситуаціях.

Формування в учнів компетентностей як інтегрального результату освітнього

процесу в різноманітних творчих об’єднаннях закладах позашкільної освіти є

актуальним у контексті розширення соціальних функцій позашкільної освіти,

28

зокрема щодо виховання творчої особистості, її соціальної адаптації,

профорієнтації та допрофесійної підготовки. Для сучасної системи позашкільної

освіти важливими є дослідження британського вченого Дж. Равена, який вважає,

що компетентнісний підхід передбачає виявлення в дитини унікальних якостей,

важливих для успіху в тій чи іншій сфері діяльності; визначення таких освітніх

цілей, коли на першому плані – творчий розвиток особистості; упровадження

форм і методів навчання, що сприяють виявленню та формуванню

компетентностей особистості з урахуванням її здібностей та інтересів; відмова від

традиційних систем оцінювання досягнень [41]. Як вважає Т. Сущенко, виховний

потенціал закладів позашкільної освіти має всі можливості для залучення кожної

дитини до активної перетворювальної діяльності, гарантує й забезпечує

можливості практичного здійснення розвитку творчих інтересів і здібностей,

вільний вибір діяльності [40].

Реалізація компетентнісного підходу в позашкільній освіті передбачає

переосмислення вихованцями значення для них пізнавально-практичної і

комунікативно-творчої діяльності в гуртках, студіях, клубах, наукових секціях,

наукових товариствах, що сприяє не лише оволодінню знаннями, уміннями та

навичками, а й їх використанню для самовизначення в майбутньому, виконання

різних соціальних ролей, розв’язання професійних і життєвих завдань [40].

За А. Каташовим, важливим в освітньому процесі є зорієнтованість на позицію

педагогів, які мають бути координаторами і наставниками, а не джерелами

готових знань. Усе зазначене свідчить про те, що подальший розвиток закладів

позашкільної освіти потребує урізноманітнення форм і методів організації

профільної пізнавально-практичної діяльності дітей та молоді; оптимізації умов

для забезпечення суб’єкт-суб’єктних взаємовідносин; підвищення ролі

позашкільного освітньо-виховного простору – просторового та середовищного

об’єднання суб’єктів діяльності, між якими встановлено тісні взаємозв’язки, що

забезпечують ефективність навчально-творчої взаємодії. Це зумовлює потребу

розроблення концептуальної моделі діяльності педагогічних колективів щодо

впровадження компетентнісного підходу як в освітньо-виховний процес, так і в

29

діяльність внутрішнього та зовнішнього компонентів освітньо-виховного

простору (середовища), що є технологічно необхідним для максимального

використання виховних і соціалізуючих можливостей закладів позашкільної

освіти.

Отже, аналіз наукових публікацій, матеріалів з досвіду роботи дає змогу

стверджувати, що на сьогодні достатньою мірою розроблені науково-методичні

засади для реалізації концептуальної моделі впровадження компетентнісного

підходу в освітньо-виховний процес закладу позашкільної освіти, що сприяє

підсиленню активності та креативної спрямованості педагогічного мікросоціуму.

Формування базових компетентностей, особистісний розвиток вихованців, їхня

творча самореалізація, на наш погляд, забезпечуються в процесі занять за

навчальними програмами розвивального спрямування; інтегрованих занять із

вихованцями різнопрофільних гуртків або різновікового контингенту, творчими

та лідерськими групами; індивідуальної роботи з обдарованими вихованцями, із

дітьми, які потребують підвищеної педагогічної уваги.

1.3. Формування базових компетентностей у вихованців гуртка

початкового технічного моделювання

Початкове технічне моделювання - це перші кроки дитини до пізнання і

розуміння світу техніки, спроби її власної творчої діяльності, процес опанування

певної системи початкових технічних і технологічних знань, вмінь і навичок.

Програма гуртка початкового технічного моделювання (ПТМ) розрахована на

роботу з учнями молодшого шкільного віку (6 - 10 років), яка передбачає

навчання дітей в групах початкового та основного рівнів протягом 3 років.

Керівник гуртка початкового технічного моделювання спрямовує роботу на

розвиток творчих здібностей, пізнавальної та розумової активності дитини через

залучення її до технічної творчості. У процесі навчання у гуртку вирішуються такі

завдання:

- розвиток конструкторських здібностей, винахідливості, просторового і

логічного мислення, уяви, фантазії;

30

- здатність проявляти творчу ініціативу та вміння застосовувати отримані

знання на практиці.

Програма гуртка передбачає формування в учнів системного мислення,

вміння бачити зв'язок технічної творчості з предметами шкільного курсу. При

цьому враховані вимоги Державного стандарту початкової загальної освіти в

галузях «Математика», «Технології», «Мистецтво». Важлива роль надається

графічній підготовці, формуванню мовної культури учнів, засвоєнню технічної

термінології, проведенню дослідів і вирішенню творчих завдань.

Навчаючись в гуртку, вихованці мають змогу отримати додаткові знання в

цікавій для них області, закріпити практичні навички роботи з креслярськими

інструментами. В наступному, це стане в нагоді при вивченні окремих предметів.

Гуртківці набувають умінь і навиків користуватися контрольно-вимірювальними

приладами: лінійками, штангенциркулями, кутомірними інструментами.

Великий Ейнштейн висловив цікаву думку: «Відкриття неможливо

зробити, якщо дотримуватися абсолютної логіки». Що ж потрібно хоча б для

маленького відкриття? Відповідь проста - потрібно мислити творчо, мати добре

розвинуті творчі здібності.

Одним із основних завдань освіти є формування творчо компетентної

особистості. Щоб розвивати творчість у гуртківців необхідно систематично

включати їх у самостійну пізнавальну діяльність. У зв'язку із збільшенням

розумового навантаження на заняттях практикуються такі методичні прийоми

(рольові, дидактичні ігри, інтерактивні вправи, методи асоціативного,

креативного мислення), що підтримують у гуртківців інтерес до навчання,

бажання займатися моделюванням і математикою, стимулюють їх активність

протягом цілого року.

Панівною методичною лінією курсу початкового технічного моделювання є

організація різноманітної творчої діяльності: спостереження, експериментування,

конструювання. У результаті такої діяльності гуртківці самостійно здобувають

знання і розвивають спеціальні якості: інтуїцію, уяву, окомір.

31

Суспільство висуває потребу у компетентній особистості, яка на основі

самостійного критичного мислення і відповідальності буде готовою і здатною не

лише накопичувати певну суму знань, а й уміння мислити та застосовувати їх за

будь-яких обставин. Саме над вирішенням такого завдання працює гурток

початкового технічного моделювання.

Компетентнісний підхід передбачає спрямованість процесу навчання на

набуття дітьми предметних і ключових компетентностей. При цьому особлива

увага зосереджується на питанні формування ключових компетентностей

особистості як найважливіших, найвагоміших, найбільш інтегрованих,

необхідних людині для успішного життя та ефективної діяльності в різних

сферах.

Завдання сучасного педагога полягає у виборі такої системи методів навчання,

яка буде сприяти не засвоєнню вихованцем окремих тем, а оволодіння ними в

комплексі. У зв'язку з цим змінюється, точніше, по-іншому визначається система

методів навчання. В основі відбору і конструювання методів навчання лежить

структура відповідних компетенцій сьогоднішньої освіти.

Розглянемо підстави для відбору і конструювання методів навчання на основі

компетентнісного підходу. Традиційно мета освітнього процесу у гуртку

визначається набором компетенцій, якими повинен оволодіти вихованець гуртка.

Однією з головних є спілкування державною мовою. Це уміння, лаконічно та

зрозуміло формулювати думку про явище, предмет, аргументувати, доводити

правильність тверджень, тощо. При вивченні тем гуртківці знайомляться з

поняттями, правилами, з назвами інструментів, матеріалів, приладів, їх будовою,

властивостями.

На вступному занятті для того, щоб вихованці добре засвоїли теоретичний

матеріал, склалася загальна картина про матеріали, інструменти, систематизували

свої знання, вміли оперувати новими поняттями, назвами, доцільно

запропонувати метод mind-map. Пропонуємо поділити групу дітей на три

підгрупи, кожна з них вибирає одне твердження з трьох: матеріали, інструменти,

приладдя. Для цього необхідно ватман і кольорові олівці. У центрі ватмана

32

зазначають обране твердження від якого встановлюють асоціативний кущ

ставлять твердження, малюнки, чи картинки що повністю розкривають обране

поняття. Після чого вихованці презентують власне створенні інтелектуальні

карти. З допомогою інтерактивного методу у гуртківців систематизуються знання,

вони вчаться оперувати різними поняттями, збагачують словниковий запас,

розвивають культуру мовлення, здобувають вміння висловлювати свою думку,

передавати інформацію. Такий метод роботи дає можливість дітям швидко

відтворити вивчений матеріал, узагальнити знання, розвивати логічне мислення.

При формуванні компетентності спілкування іноземними мовами діти

користуються буквами латинського алфавіту, позначають ними сторони

технічних об’єктів під час креслення. Вчаться зіставляти технічні терміни чи

буквене позначення. Володіють назвами транспорту, макетів архітектурних

будівель, тощо, що дає можливість знайти розгортки різних моделей у інтернет

джерелах. Конструювання моделі, точної копії закордонного виробництва з

короткою інструкцією на анлійській мові, змушує дітей перевести прочитану

технічну документацію, розібратися в умовних позначеннях, саме це допоможе

правильно її зібрати.

При формуванні соціальної та громадської компетентностей велике значення

мають: правильно підібрані завдання, які передбачають для учнів самостійний

пошук розв'язку. Надаємо вихованцям можливість обрати варіант чи правильний

шлях при конструюванні того чи іншого виробу, виготовлення деталей різними

способами та визначення найбільш раціонального шляху, залучення дітей до

роботи в групах. Обов'язкова умова – врахування індивідуальних можливостей

вихованців, надання гуртківцям можливості виявлення ініціативи. Практикуємо

розподіл доручень між учнями, що дає можливість розвивати самостійність,

ініціативу, творчість.

Математична компетентність у вихованців гуртка формується на кожному

занятті. Адже навчальна програма орієнтована на розвиток у них системного

мислення, вміня бачити зв’зок технічної творчості з предметами шкільного курсу;

включає елементарні відомості з математики. Формування математичної

33

компетентності спрямовує учнів на застосування математики в реальному житті,

розуміння змісту і методів математичного моделювання, будови математичної

моделі, її дослідження, інтерпретація отриманих результатів.

На заняттях гуртка реалізуємо математичну компетентність через технологію

ігрової діяльності. Ігри допомагають розвинути критичне, логічне мислення,

увагу, спостережливість, гостроту розуму, кмітливість. Під час вивчення

теоретичного матеріалу гуртківці знайомляться з поняттям технічний рисунок,

креслення, ескіз, вивчають масштаб, нанесення розмірів, умовні позначення,

тощо. Пропонуємо використовувати такі ігрові методи: «Доповни креслення»,

«Так чи ні», «Вірю – не вірю», «Що без чого не буває», «Назви причину», «Чому

так сталось?».

Гра «Третій зайвий».

Мета. Узагальнити знання з теми. Розвиток уяви, пам’яті.

Діти діляться на команди.

Командам по черзі демонструються назви різних об'єктів. Два з них мають

загальну властивість, а третій - ні. Наприклад:

- лінійка, косинець, коло;

- радіус, діаметр, ескіз;

- лінія контуру, розмірна лінія, круг;

- ескіз, маштаб, трикутник;

- пряма лінія, осьова лінія, кут.

Гуртківці визначають правильні відповіді, та обґрунтовують їх.

Гра «Аукціон».

На торги виносяться завдання по темі. Наприклад: «Маштаб, нанесення

розмірів». У грі беруть участь 4 - 5 команд.

Мета. Вчитися визначати масштаб. Набувати вміння збільшувати та

зменшувати задані об’єкти у масштабі. Розвивати технічні здібності.

На аркушах паперу пропонуються завдання збільшити та зменшити

зображені предмети у масштабі. Команди купують завдання за спеціально

34

розробленими фішками, і якщо вони виконали його вірно, то їм нараховуються

витрачені бали, а якщо неправильно, то знімаються.

Якщо традиційно освітній процес пов'язаний з передачею-отриманням

інформації, відпрацюванням репродуктивних умінь, то в грі учасник сам собі

ставить мету, шукає способи її досягнення, відбирає матеріал, при цьому він

відповідальний не тільки за свою поведінку і результати, але і за успіх всієї групи.

Тому гра має ще й величезну виховну цінність. Вона не тільки допомагає їм

розвиватись, а й піднімає настрій, впливає на загальну атмосферу у гуртку.

Впровадження інформаційно-комунікаційної компетентності дає

можливість педагогу навчити гуртківців здобувати потрібну інформацію,

використовувати доступні джерела (довідники, підручники, словники, ЗМІ,

Інтернет) та передавати її. При цьому залучаються вихованці до роботи з різними

джерелами інформації, удосконалюються вміння використовувати додаткову

літературу, складати схеми, таблиці, формується стійка позитивна мотивації до

навчання, активізується пізнавальна діяльность гуртківців.

При вивченні тем пропонуємо дітям підготувати цікаву розповідь про

відомих українських архітекторів, конструкторів, інженерів використовуючи

додаткові джерела інформації, залучаємо кращих вихованців до 3-Д моделювання.

При поясненні нового матеріалу використовуємо відеоролики, презентації,

демонструємо фільми про розвиток науки і техніки, проводимо віртуальні

екскурсії на різні підприємства, таким чином знайомимо гуртківців з

промисловістю, архітектурою, культурою не тільки нашої держави, але й

розвинутих країн світу.

Ще однією з компетентностей є загальнокультурна грамотність вихованців,

яка формується шляхом ознайомлення з творами мистецтва, фольклору, під час

відвідування музеїв, виставкових залів, екскурсій. При вивченні тем: «Елементи

дизайну», «Елементи декоративно-ужиткового мистецтва» звертаємо увагу на

розуміння власної національної ідентичності як підгрунття відкритого ставлення

та поваги до розмаїття культурного вираження інших.

35

Підприємницька діяльність – це інноваційно-проектна діяльність. Тому

одним із шляхів реального навчання підприємництву, формування

підприємницької компетентності відповідно до вимог сучасного розвитку є

запровадження в навчальну практику методу проектів, організація проектно-

практичної діяльності вихованців. Поряд з цим варто застосовувати такі методи,

як розв’язування задач, аналіз економічних ситуацій, тренінги, ділові, рольові та

імітаційні ігри. При вивченні теми «Архітектурні будівлі», пропонуємо створити

проект вулиці на якій проживає вихованець. При цьому педагог знайомить з

вимогами до написання проекту, його оформленням, презентацією, алгоритмом

виконання практичної роботи, тим самим направляє діяльність вихованців на

самостійне вирішення поставленого завдання.

Формування здоров’язберігаючої компетентності прослідковується через

формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя, розвиток життєвих

навичок. Особливу увагу звертаємо на проведення музичних фізкультхвилинок,

перервах на свіжому повітрі, руханок, інформаційних хвилинок, змагань.

На заняттях гуртка прослідковується така форма освітньої діяльності, яка

спрямована на впровадження ідей, принципів та цінностей сталого розвитку у

навчання та виховання з метою формування культури ощадливого та

відповідального відношення до природного та соціального оточення. Одним із

вагомих чинників сталого розвитку є підготовка та створення проектів педагогом та

вихованцями гуртка. Оцінка виконання проекту проводиться для того, щоб

переконатися, наскільки успішно виконуються завдання зазначені у проекті, як

створюється основа для реалізації наступного проекту, чого досягнуто у процесі

роботи над проектом. Практикуємо написання проектів з вихованцями відповідно

до тем навчальної програми, а саме: «Нове життя старим речам», «Домашня

економіка», «Здай батарейку – врятуй життя» та інші.

На кожному занятті поєднується теоретичний матеріал і практична робота.

Програма передбачає варіативність технологій, методів, форм навчання. На

заняттях гуртка використовуються такі методи навчання, як навчально-

пізнавальні (розповідь, пояснення, бесіда, демонстрація, досліди та ін.),

36

репродуктивні (відтворювальні), творчі та проблемно-пошукові (проблемне

викладання матеріалу, дослідницькі, частково-пошукові) тощо. Перевага

надається інтерактивним та ігровим методам. Під час заняття використовуються

дидактичні ігри: настільно-друковані, словесні, ігри-подорожі, сюжетно-рольові,

ігри-змагання та інші. Застосовуються різноманітні засоби навчання: наочні

посібники, роздатковий матеріал, технологічні картки, технічні засоби навчання.

Поряд із груповими, колективними формами роботи проводиться

індивідуальна робота з учнями, а саме: при підготовці до змагань, виставок та

інших масових заходів. Створюються умови для диференціації та індивідуалізації

навчання відповідно до творчих здібностей, обдарованості, віку, психофізичних

особливостей, стану здоров’я вихованців.

Перевірка й оцінювання знань та умінь вихованців здійснюється під час

виконання ними практичних робіт, участі в вікторинах, змаганнях і підсумкових

виставках.

37

РОЗДІЛ 2. МОДЕЛЮВАННЯ РІЗНИХ ВИДІВ ДІЯЛЬНОСТІ З РЕАЛІЗАЦІЇ

КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ У РОБОТІ ГУРТКА

2. 1. Елементарні геометричні поняття (12 год), перший рік навчання.

Тема 1. Загальні дані про геометричні фігури. Поняття про контур і

силует. Робота з геометричним конструктором. (2 год).

Точка і пряма є основними геометричними

фігурами на площині. Точка не має розмірів.

Уявлення про точку дає слід кінчика олівця на папері.

Точки позначаються великими латинськими літерами

A, B,C,…

Довжина відрізка АВ – це відстань між точками А і В.

1. Назвіть усі відрізки зображені на малюнках.

2. Накресліть відрізок АВ довжина 10 см, 5 см, 8 см.

Промінь – пряма лінія, яка має початок, але не має кінця. Його можна

продовжити тільки в одну сторону.

38

4. Індивідуальне завдання. Накресліть промінь.

5. Перегляд відеоролика «Геометричні фігури».

https://www.youtube.com/watch?v=f9mt5NudSTc

6. Сполучіть точки та отримайте геометричну фігуру. Назвіть їх.

39

7. Побудуйте за клітинками зошита:

- квадрат зі стороною 3см;

- прямокутник з довжиною 4см та шириною 2см.

8. Яку спільну назву можна дати фігурам, які зображені на малюнку.

9. Скільки трикутників, прямокутників на малюнку?

Основним елементом малюнка є лінія-межа, контур предмета. Лінії

розрізняють за формою (пряма, крива, ламана), за розміщенням у просторі

(вертикальна, горизонтальна, похила).

10. Самостійна робота у зошитах. Креслення ліній.

Запитання та завдання.

Назвіть предмети або їх частини з навколишнього середовища, що

нагадують певні геометричні фігури.

Що спільного між променем - геометричною фігурою та променем від

ліхтаря?

Назвіть частини будинку, які нагадують геометричні фігури. Чому саме

форма прямокутника переважає тут? Чи випадково це? Чому вікна, двері, стеля,

стіни в будинках мають форму прямокутників?

Тема 2. Виготовлення «чарівних» окулярів із круглими, трикутними,

прямокутними та квадратними лінзами ( 2 год).

40

1. Прочитайте та відгадайте.

Я без сторін і без кутів,

Як звуся, відгадай.

І на малюнках дітлахів

У сонечку впізнай.

(Круг)

* * *

Олівці Петрусь узяв,

Швидко щось намалював.

Хоч крути, а хоч верти,

Має тільки три кути.

(Трикутник)

* * *

Він давно знайомий мій,

Кожен кут у нім прямий.

Всі чотири сторони

Однієї довжини.

(Квадрат)

Маю я три сторони

І три кути.

Чи мене назвати

Зможеш ти?

(Трикутник)

* * *

На квадрат я дуже схожий.

Маю теж чотири сторони.

Тільки дві з них протилежні —

Однакової довжини.

А сусідні — різні.

(Прямокутник)

* *

Має він вершину,

Має і основу,

А якщо покотиться —

То по колу знову.

(Конус)

2. Самостійна робота. Креслення геометричних фігур.

41

3. Практична робота.

Технологічна картка.

1. Перенесення малюнка на кольоровий картон за допомогою олівця і

копіювального паперу.

2. Вирізування по контуру.

3. Оздоблення виробу з набору геометричного конструктора.

4. Техніка безпеки з ножицями.

Шаблон виробу.

5. Творча робота. Проведення гри «Чарівні окуляри».

Надягнувши окуляри ви бачите тільки квадрати, трикутники, овали, круги,

прямокутники тощо.

6. Запитання та завдання:

Назвати геометричні фігури, подані на

малюнку.

Яку спільну назву можна дати

фігурам? Чи є серед фігур на цьому

малюнку квадрат, прямокутник,

трикутник?

42

Тема 3. Виготовлення геометричного конструктора (2 год).

1. Творче завдання.

Уявіть горизонтальний відрізок довжиною 5см. Проведіть подумки з обох

його кінців вертикально вниз відрізки по 3см. Кінці відрізків сполучити відрізком.

Яка фігура утворилась?

З точки А провести подумки два відрізки довжиною по 4см під прямим

кутом один до одного. Кінці відрізків сполучити відрізком. Яка фігура

утворилась?

Сполучити відрізком подумки: а) протилежні вершини квадрата; б)

середини протилежних сторін квадрата. Які фігури утворилися? Скільки їх?

Провести подумки пряму і позначити на ній три точки. Скільки утворилось

променів?

2. Індивідуальні завдання на картках.

Червоним кольором точку в середині кола, але поза квадратом.

Синім кольором поставте точку так, щоб вона була в середині кола і в

середині квадрата.

Зеленим кольором поставте точку так, щоб вона була в середині квадрата,

але поза кругом.

Жовтим кольором поставте точку так, щоб вона була і поза кругом, і поза

квадратом.

Пояснення. Під час виконання креслень застосовують лінії різної товщини.

(Вивішується таблиця "Графічна грамота").

Суцільною товстою основною лінією позначають контур предмета або деталі,

місця відрізання, надрізання.

Штрих-пунктирною тонкою лінією з двома крапками позначають місця згину

(перегину). За допомогою розмірних ліній (тонких ліній зі стрілочками)

показують розміри предмета або деталі.

Всі розміри на кресленнях прийнято давати у міліметрах без позначення

одиниці вимірювання. Лише для гуртківців першого та другого років навчання їх

43

дають у сантиметрах з позначенням біля цифр одиниці вимірювання. Розміри

проставляють завжди над розмірною лінією, зліва направо.

Місця нанесення клею і склеювання з лицьового боку позначають

штриховкою, виконаною похилими суцільними лініями. А ті самі місця на

зворотному боці позначають штриховими похилими лініями.

Стрілками показують напрямок перегинання паперу, з'єднання окремих

деталей та скручування ниток. Порядкові цифри або букви на картках показують,

у якій послідовності виконувати виріб.

Практична робота.

Виготовлення геометричного конструктора

На кольоровому картоні креслимо квадрати, які ділимо за схемою. Так

виготовляємо конструктор ТАНГРАМ.

Танграм – старовинна східна головоломка. Вона допомагає аналізувати

зображення, виділяти в них геометричні фігури, візуально розбивати цілий об’єкт

на частини, і навпаки – складати з елементів задану модель, а найголовніше –

логічно мислити. Гра “Танграм” – одна з нескладних математичних ігор. Гра

44

проста у виготовленні. Квадрат 10 на 10 см. з картону або пластику, однаково

забарвлений з обох сторін, розрізають на 7 частин. В результаті утворюються 2

великих, 2 маленьких і 1 середній трикутники, квадрат і

паралелограм. Використовуючи всі 7 частин, щільно приєднуючи їх один до

одного, діти складають дуже багато різних зображень за зразками і за власним

задумом.

Тема 4. Складання з елементів геометричного конструктора технічних

об’єктів (2 год).

Конструювання за зразком.

45

46

47

Тема 5. Виготовлення аплікацій з геометричного конструктора за

зразком ( 2 год)

1. Запитання і завдання.

Які геометричні фігури використані в малюнку?

З яких геометричних фігур складається малюнок?

Знайди і назви всі геометричні фігури на малюнку.

2. З набору геометричних фігур склади аплікацію за зразком.

48

Заняття № 6 Виготовлення аплікації з геометричних фігур за власним

задумом (2 год).

Скільки на малюнку трикутників (квадратів, кіл, чотирикутників, овалів,

багатокутників)?

1. Зафарбуй кола жовтим олівцем, квадрати зеленим, а трикутники

синім.

49

3.Зважаючи на послідовність фігур за формою, поясни, які фігури

потрібно намалювати у порожніх клітинках.

Яка фігура наступна?

50

4. Дидактична гра "Поглянь навколо"

Назвіть геометричні фігури: прямокутник, трикутник, коло, квадрат, овал,

куля. Знайти предмети прямокутної, трикутної, круглої, квадратної, кулястої

форм.

5. З набору геометричних фігур скласти фігури тварин за уявою.

6. Сторітелінг. Складання розповіді про складену тварину.

Назвіть її, розкажіть хто вона, звідки, чим займається, чи є у неї друзі, сім’я.

Як ви до неї ставитесь, …

Виставка кращих робіт та їх захист.

2.2. Матеріали інструменти та приладдя (15 год), початковий рівень,

другий рік навчання.

Тема 1. Загальне поняття про матеріали, їх перелік і призначення.

Ознайомлення з інструментами ручної праці. (3 год).

Папір – один з найбільш знакових винаходів за всю історію цивілізації.

Небагато що так вплинуло на людський побут, культуру, релігію і багато іншого,

як його поява. Колись він був на вагу золота. Сьогодні картонно-паперова

промисловість виробляє продукцію, в яку входять різні види паперу. У рік їх

випускається по 50 кг на кожного землянина.

1. Перегляд відеоролика властивості паперу. Знайти

2. Опишіть картини

51

Найбільше паперової продукції йде на потреби поліграфії. Із загального

обсягу щорічно вироблюваних в світі паперу та картону (понад 300 млн. тонн)

приблизно 30% – це саме графічні види паперу. У залізничному форматі це 30

тисяч складів по 50 вагонів у кожному.

Ткани на – виріб, виготовлений шляхом переплетіння ниток у процесі

роботи на ткацькому верстаті. Розрізняють за вихідним матеріалом ниток -

шерстяні, шовкові, бавовняні, синтетичні тощо, а також за методом переплетіння

ниток.

3. Назвіть види тканин, які зображені на малюнках.

4. Назвіть інструменти та матеріали. Розкажіть про їх призначення.

52

4. Дидактична гра «Кожній речі — своє місце».Завдання скласти на свої

місця інструменти та матеріали по роботі з тканиною.

5. Дидактична гра "Піжмурки".

Діти граються у парах. Спочатку один учень розкладає на парті

інструменти, інший дивиться і запам'ятовує. Коли другий учень заплющує очі, —

перший щось змінює (міняє інструменти місцями, замінює іншими тощо). Другий

учень, розплющивши очі, відповідає, що змінилося.

6. Яка технологічна операція зображена на малюнку. Розкажіть про неї.

7. ? Встановіть зв’язок між малюнками, обґрунтуйте свою думку.

Рис.1. Рис.2. Рис. 3

Тема 2. Технологія обробки фанери, її властивості. Інструменти і приладдя

для випилювання з фанери. Вправи на випилювання. (3 год).

1. Прочитайте та запам’ятайте

53

2. Назвіть інструменти зображені на картинці. Розкажіть про способи і

прийоми роботи з ними.

3. Ознайомлення з технологією виготовлення фанери та її обробки у

гуртку. Розповідь керівника гуртка.

4.

54

Запам’ятайте. Металевий лобзик являє собою рамку, яка нагадує букву П,

на вільних кінцях якої поміщені гвинтові затиски і ручка. У затискачі

вставляють пилочку. Обов'язкова умова гарної роботи лобзика – це натяг

закріпленої пилочки, що досягається здавлюванням вільних кінців лобзика

перед закріпленням.

Порядок закріплення пилочки: спочатку її міцно закріплюють у нижній

гвинтовий затиск біля ручки, причому зуби пилочки повинні бути нахилені

також у бік ручки. Перед закріпленням у другому (верхньому) затиску варто

здавити вільні кінці лобзика і, вставивши інший кінець пилочки у верхній

затиск, міцно закріпити його цим затиском. Гарний натяг пилочки забезпечує

нормальну роботу лобзика, тобто точне проходження пилочки по сліду

нанесеного на фанеру малюнка, що є обов'язковою умовою при виконанні

випилювання, особливо дрібних орнаментів.

Правила техніки безпеки під час роботи з лобзиком

1. У процесі роботи слід сидіти (стояти) прямо.

2. Лобзик слід тримати перпендикулярно до фанери.

3. Пиляти рівномірно, виконуючи рухи вверх-вниз, не натискаючи сильно

на пилочку, щоб вона не зламалася.

4. Через кожні 10-12 хв. робити перерву.

Інструкція на випилювання за внутрішнім і зовнішнім кутом.

1. Спочатку випилюють внутрішній контур, а потім – зовнішній.

2. Для випилювання по внутрішньому контуру у заготовці роблять отвір

шилом.

3. Вставляють у цей отвір верхній кінець пилочки, а потім закріплюють його.

4. Випилявши внутрішні контури, відкручують верхню гайку, звільняють

кінець пилочки і виймають її.

5. Потім знову закріплюють і розпочинають випилювати зовнішні контури.

6. Завершують обробку випиляних деталей рашпілем, надфілем або

шліфувальною шкуркою.

4.Практична робота. Випилювання за внутрішнім і зовнішнім кутом.

55

Тема 3. Випилювання силуетів тварин. ( 3 год).

1. Вправа «Закінчіть речення».

- Для криволінійного випилювання фанери використовують столярний

інструмент..

- Для виготовлення фанери використовують...

- Порода деревини, яка навесні має смачний сік і з якої виготовляють

фанеру...

- Основна частина ручного лобзика — металева...

- Під час випилювання лобзик тримають за...

- Різальна частина лобзика...

- Для кріплення пилочки в рамці лобзика використовують...

2. Демонстрація вихованцям виробів із фанери, які мають криволінійні

контури

- Яким із вам відомих інструментів можливо випиляти такі складні

криволінійні контури?

3. Підготовка матеріалу до роботи.

Як матеріал для випилювання використовуємо фанеру товщиною 3-5 мм, але

високої якості. Перед нанесенням малюнку через копірку варто оглянути ребра

взятого шматка фанери; якщо є навіть невелика ділянка, де середній шар чи шари

56

мають «порожнечу», такий шматок використовувати не можна. Варто звернути

увагу на нерівності фанери, сховані порожнечі і наявність у верхніх шарах сучків

- при випилюванні вони можуть відскочити.

4. Для випилювання виробів з фанери необхідний такий набір інструментів і

пристосувань:

- металевий лобзик, тонке шило з ручкою, невеликі напилки або надфілі,

копіювальний папір (копірка), лінійка, олівець, спеціальна дощечка з

струбциною, столик для випилювання.

5. Переведення малюнка на фанеру.

Розташовувати малюнок на фанеру потрібно компактніше, щоб відходів було

якнайменше. При копіюванні малюнка на фанеру все треба зафіксувати

кнопками. При цьому широку сторону малюнка потрібно розташовувати на

фанері уздовж лінії, по якій фанера гнеться легше, а вузьку - поперек цієї лінії.

Обводити малюнок потрібно олівцем, намагаючись точно дотримуватись лінії

малюнка. Закінчивши копіювання, обов'язково треба перевірити, чи немає

пропусків у дрібних контурах орнаменту.

6. Випилювання по контуру.

57

Тема. 4. Виготовлення сувенірів з фанери.

1. Вправа. «Збери валізу». Необхідно підготувати матеріали та інструменти з

якими будуть гуртківці працювати на занятті.

2. Робота у парах.

Вихованці поділені на групи по двоє

Послідовність виконання роботи:

1. Підготуйте альбомні листи з нанесеними на них елементами рухомих

іграшок із фанери.

2. Доберіть необхідний інструмент.

3. Виконайте копіювання зображень на листі фанери.

4. Випиляйте заготовку потрібним ріжучим інструментом.

5. Обробіть поверхню шліфувальною шкуркою.

3. Проведення інструктажу.

4. Пригадайте. Прийоми та способи випилювання.

5. Самостійна робота гуртківців.

58

Рис. 1. Кухонна дошка.

Рис. 2. Основа картини.

3. Запитання для закріплення:

Яка будова лобзика?

З чого починають випилювання внутрішнього контуру?

Чим відрізняється процес пиляння ножівкою від процесу випилювання

лобзиком?

Тема 5. Прикрашення виготовлених сувенірів випалюванням. ( 3 год).

1. Прочитайте і дайте відповідь.

Пригадайте, що називають оздобленням?

Які підготовчі технологічні операції виконують перед оздобленням виробів?

Які техніки оздоблення виробів вам відомі?

2.Розгляньте і поясніть.

3.Прочитайте і розкажіть.

59

Технікою випалювання в давнину оздоблювали деталі архітектури, знаряддя

праці, транспортні засоби, побутові вироби тощо. Техніка випалювання була

нескладною: орнамент наносили на поверхню розпеченим залізним писаком

(тепер для оздоблення використовують електровипалювачі). Основними

орнаментальними мотивами були різноманітні поєднання переважно прямих

ліній, з яких утворювалися ромби, квадрати, хрести, ламані та хвилясті лінії.

Згодом почали випалювати елементи рослинного орнаменту у вигляді дерев,

квітів, листя.

Сьогодні широкого поширення набули дві техніки випалювання на

дерев’яних матеріалах – пірографія і піротипія. Дослівно слово «пірографія»

означає малювання вогнем (у перекладі з грец. мови пір - вогонь, графо - писати,

малювати). У шкільних майстернях випалювання малюнків технікою пірографії

виконують електричним приладом для випалювання, який називається

випалювачем. Він складається з корпуса (рис. 1), з’єднувальних проводів 2,

нагрівального наконечника (пера) 4, закріпленого в пластмасовій ручці 3.

Регулювання температури наконечника здійснюють ручкою регулятора

випалювача 5.

Перо випалювача виготовляють зі спеціального сплаву, який при

проходженні по ньому електричного струму розжарюється. У комплекті

випалювача має бути набір змінних наконечників для випалювання широкого

діапазону орнаментів та малюнків (рис. 1).

Рис. 1.Електровипалювач.

60

Крім дротових випалювачів, під час масового виробництва однакових виробів

широко використовують стрижневі випалювачі. Вони мають набір змінних

штампів (стрижневих насадок, рис. 2), за допомогою яких можна

випалювати різноманітні орнаменти.

Рис. 2. Стрижневий випалювач.

Випалювати можна на будь-якій сухій дерев’яній поверхні. Проте для

тренування доцільніше використовувати деревину та матеріали з берези, осики,

вільхи, тополі, липи та явора. Деревина цих порід має світлу однорідну структуру,

тому місця випалювання швидко й рівномірно обвуглюються, а малюнок набуває

чіткості й виразності.

Перш ніж випалювати малюнок, поверхню виробу ретельно шліфують. Потім

на підготовлену поверхню переносять малюнок для випалювання. Найбільш

розповсюдженим є спосіб перенесення зображення за допомогою копіювального

паперу. Для цього копіювальний папір кладуть на підготовлену поверхню

блискучою стороною. Поверх нього розміщують малюнок, притискаючи рукою

або фіксуючи за допомогою кнопок. Найкраще використовувати для фіксування

кнопки з пластмасовими ручками. Для перенесення малюнка всі лінії акуратно

обводять олівцем.

61

1. Розгляньте малюнки.

Замап’ятайте. Робоча поза при випалюванні повинна бути зручною для

роботи, а руки - вільно розташованими на столі. Деталі виробу кладуть під

нахилом до стола, щоб робоча поверхня була розміщена під прямим кутом до

променя зору. Відстань від поверхні випалювання до очей повинна становити

30...35 см Під час випалювання швидко втомлюються очі, тому кожні 10...15 хв.

слід робити невеликі перерви.

Для випалювання прилад вмикають в електромережу. Випалювання починають

після нагрівання пера до темно-червоного кольору. Нагрівання пера регулюють

ручкою регулятора від положення М (менше) до положення Б (більше).

Ручку з нагрітим пером беруть у праву руку, як олівець. При випалюванні

кривих ліній і крапок ручку випалювача з пером тримають перпендикулярно до

поверхні випалювання, а при випалюванні прямих ліній - так, як олівець при

малюванні. При випалюванні сидіти потрібно прямо, права рука має стійко і

надійно лежати на столі.

Для утворення зображень застосовують кілька способів випалювання.

Найпростішим способом є випалювання крапками. Крапки утворюються завдяки

легкого дотика пера до заготовки. Необхідно стежити за їх розмірами та

відстанню між ними. Якщо випалити крапки на близькій відстані одна від одної,

утворюються лінії, якими обводять контури малюнка( рис. 4 ). Для випалювання

прямих ліній використовують також прийом утворення

62

Рис. 4. Способи випалювання: а – крапками, б – лініями, в – комбінований.

штрихів за рахунок повільних коротких рухів пера по контуру малюнка (рис. 4. б).

Малюнок (рис. 4. в) виконаний поєднанням перших двох способів випалювання.

Такий спосіб називають комбінованим.

Міняючи перо на товще та тонше, рухаючи його повільніше або швидше,

можна одержати лінії різної ширини та глибини. Змінюючи нахил пера, можна

домогтися глибоко насичених (темніших) і ледь помітних штрихів. Контурні лінії

можуть мати однакову товщину (рис. 4, а). Але складніші та виразніші

зображення утворюють з ліній, які мають різну товщину (рис. 4, б).

При виконанні складного зображення з великою кількістю дрібних елементів,

які розташовані дуже близько, не можна випалювати одночасно штрихи малюнка,

що знаходяться поруч. Перш ніж випалити новий штрих, слід дати охолонути

сусідньому, щоб не перепалити перетинки між ними.

Якщо потрібно затінити порівняно велику ділянку, спочатку випалюють

контур, а потім малюнок усередині нього виконують широкою стороною пера.

Рис. 5. Контури випалювання: а – лініями однакової товщини, б – лініями різної

товщини.

63

При обробці поверхні можна користуватися різними прийомами: нанести

вертикальні широкі лінії та штрихи, крапки різної величини, широкі

горизонтальні лінії, поєднати різні прийоми тощо.

Слово «піротипія» означає вогняний відтиск (у перекладі з грец. мови пір -

вогонь, типос - відтиск, відбиток). Ця техніка термічного декорування дає

можливість прикрашати вироби з дерев’яних матеріалів виразними

орнаментальними візерунками. Для їх створення використовують спеціальні

стрижневі насадки (рис. 6). Використовуючи стрижневий випалювач, випалене

зображення формують за допомогою штампування, тобто малюнок утворюється

поєднанням випалених відбитків одного або різних штампів (рис. 6).

Рис. 6

Температуру нагрівання робочої частини штампів і накаток визначають

дослідним шляхом на дощечці. Для цього випалювач зі штампом ставлять

перпендикулярно до поверхні заготовки. Злегка притискаючи і похитуючи

випалювач, можна отримати необхідне забарвлення малюнка. Якщо штамп

круглий, то роблять випалювачем колові рухи. Для досягнення пристойного

результату перед початком випалювання слід виконати тренувальні вправи на

64

шматку фанери або деревини. Спосіб піротипії частіше використовують при

виготовленні великої кількості однакових виробів. Поєднання піротипії та

пірографії дає можливість пришвидшити виконання оздоблення виробів.

Найчастіше піротипією утворюють пояски та рамки, а зображення в центрі

виконують за допомогою прийомів пірографії. Закінчивши випалювання

малюнка, оздоблену поверхню ретельно зачищають дрібнозернистою

шліфувальною шкуркою. Шліфування слід проводити за допомогою шліфка, дуже

обережно, щоб не пошкодити дрібних штрихів і ліній та не скруглити граней

виступів.

Пірографію також поєднують зі звичайним розфарбовуванням (рис. 7).

Фарбування увиразнює випалений малюнок, надає контурному зображенню

яскравості та вишуканості.

Рис.7

Розвиток комп’ютерних технологій дає можливість використовувати для

оздоблення виробів випалюванням сучасні досягнення техніки. Найвідомішою є

лазерна технологія, за якої зображення утворюється внаслідок випалювання

тепловим променем – лазером.

1. Тренувальні вправи з випалювання.

Обладнання і матеріали: підготовлений шматок фанери, випалювач, олівець,

лінійка, циркуль, шліфувальна шкурка, вогнетривка підставка.

Послідовність роботи: розмітьте та випаліть ряд однакових крапок по

прямій лінії, по дузі, по колу, розмітьте та випаліть прямі та хвилясті лінії, коло,

розмітьте та випаліть коло. Виконай тонування утвореного круга за допомогою

65

крапок. Виконайте шліфування випаленої поверхні. Перевірте якість виконаної

роботи.

2. Практична робота. Оздоблення виробів випалюванням

Обладнання і матеріали: заготовка з фанери, шліфувальна шкурка, шліфок,

малюнки для випалювання, копіювальний папір, олівець, вогнетривка підставка.

Послідовність роботи

Виконайте шліфування поверхні заготовки за допомогою шліфувальної

шкурки та шліфка. За завданням керівника гуртка, малюнком, розробленим

самостійно, нанеси малюнок на поверхню заготовки. Виконай випалювання

малюнка. Зачисти випалену поверхню шліфувальною шкуркою. Перевірте якість

виконаної роботи.

Під час роботи випалювачем необхідно додержуватися таких правил

безпечної праці:

1. Вмикати прилад в електромережу і приступати до роботи можна тільки з

дозволу педагога.

2. Перш ніж починати випалювання, слід покласти під ноги гумовий

килимок і підготувати все необхідне для роботи.

3. Потрібно стежити, щоб перо випалювача було нагріте до темно-

червоного кольору. За потреби слід відрегулювати температуру прилада за

допомогою регулятора. Не можна перевіряти ступінь нагрівання пера

пальцями рук на дотик.

4. Не слід низько нахилятися над місцем випалювання. Бережіть руки і одяг

від доторкання пера!

5. Після 10...15 хв. роботи прилад необхідно вимикати з електромережі на

2...3 хв.

6. Під час роботи необхідно періодично провітрювати приміщення або

працювати під вентиляційною витяжкою.

7. Не можна залишати прилад увімкненим навіть під час короткочасних

перерв.

66

8. Розігрітий наконечник випалювача або штамп слід класти на вогнетривку

підставку.

9. Необхідно стежити за ступенем нагрівання наконечника приладу й

своєчасно регулювати його температуру.

10. Після закінчення роботи випалювач потрібно вимкнути з електричної

мережі.

Висновок. Випалювання - нанесення розжареним предметом певних ліній,

орнаментів тощо. Випалювач - прилад, призначений для нанесення на поверхню

заготовки з дерев’яних матеріалів знаків, ліній, фігур, орнаментів розжареним

наконечником. Лазер - інтенсивний вузький тепловий пучок світла. Наконечник

(перо) випалювача - деталь, яка призначена для нанесення малюнка на поверхню

заготовки внаслідок її нагрівання. Обвуглювання - покриття поверхні заготовки

шаром вугілля. Регулятор випалювача - елемент пристрою, призначений для

регулювання температури нагрівання пера.

Запитання та завдання.

Які види оздоблення ви знаєте?

Заготовки з яких порід деревини краще використовувати для випалювання?

Поясніть чому?

Як регулюється ступінь розжарення пера випалювача?

Яких правил безпеки слід дотримуватися під час випалювання?

Які способи перенесення малюнка на заготовку відомі?

Чому деталі з деревини і фанери зачищають шліфувальною шкуркою вздовж

волокон?

Тестові завдання

1. Як правильно відшліфувати деталі з деревини?

а) уздовж волокон; б) поперек волокон, під кутом 45°; г)під кутом 60°.

2. Якими інструментами виконують петриківський розпис?

а) олівцями; б) кульковими ручками; в) пензлями; г)випалювачем.

3. «Зернятко» - це

67

а) зерно пшениці; б) зерно кукурудзи в) елемент петриківського розпису; г)

випалений елемент орнаменту.

4. Пірографія – це

а) комбіноване випалювання; б) випалювання лініями; в) випалювання

штампами; г) випалювання крапками.

5. Ступінь розжарення пера випалювача регулюється

а) породою деревини; б) з’єднувальними дротами; в) ручкою регулятора; г)

пластмасовою ручкою пера.

6. Піротипія – це

а) випалювання крапками; б) випалювання рисками; в) випалювання

лініями; г) комбіноване випалювання; д)випалювання штампом.

2.3. Вивчення теми елементи електротехніки (18 год), початковий

рівень, другий рік навчання.

Тема 1. Елементарні уявлення про електричну енергію, електричні

явища, використання електроенергії у побуті та на виробництві. Електричне

коло. Умовне позначення його елементів. (3 год)

Електрична енергія виробляється на різного масштабу електричних

станціях, в основному, за допомогою індукційних електромеханічних генераторів.

Існує два основних типи електростанцій: теплові та гідравлічні. Цей поділ

викликано типом двигуна, що обертає ротор генератора. У теплових

електростанціях в якості джерела енергії використовується паливо: вугілля, газ,

нафта, горючі сланці, мазут. Ротор приводиться в обертання паровими газовими

турбінами.

Найбільш економічними є теплові паротурбінні електростанції (ТЕС). Їх

максимальний ККД досягає 70 %. Це з урахуванням того, що відпрацьований пар

використовується на промислових підприємствах.

На гідроелектростанціях для обертання ротора використовується потенційна

енергія води. За допомогою гідравлічних турбін приводиться в обертання ротор.

Потужність станції буде залежати від напору і маси води, що проходить через

турбіну.

68

Електрична енергія використовується майже повсюдно. Звичайно, велика

частина виробленої електроенергії припадає на промисловість. Крім цього,

великим споживачем буде транспорт. Деякі залізничні лінії вже давно перейшли

на електричну тягу. Освітлення житла, вулиць міст, виробничі та побутові

потреби сіл і селищ – все це теж є великим споживачем електроенергії.

Величезна частина одержуваної електроенергії перетворюється в механічну

енергію. Всі механізми, використовувані в промисловості, приводяться в рух за

рахунок електродвигунів. Споживачів електроенергії достатньо, і знаходяться

вони всюди.

А виробляється електроенергія лише в небагатьох

місцях. Виникає питання про передачу електроенергії, причому на великі відстані.

При передачі на великі відстані, відбувається багато втрат електроенергії.

Головним чином, це втрати на нагрів електропроводів.

Так як знизити опір до прийнятного рівня практично неможливо, то

доводиться зменшувати силу струму. Для

цього підвищують напругу. Зазвичай на

станціях стоять підвищуюючі генератори,

а наприкінці ліній передач стоять

знижувальні трансформатори. І вже з них

енергія розходиться по споживачах.

Потреба в електричній енергії постійно

збільшується. Для того щоб відповідати запитам на збільшення споживання є два

шляхи: будівництво нових електростанцій,

69

використання передових технологій.

Перший спосіб вимагає витрат великої кількості будівельних і грошових ресурсів.

На будівництво однієї електростанції витрачається кілька років. До того ж,

наприклад, теплові електростанції споживають багато невідновлюваних

природних ресурсів, і наносять шкоду навколишньому природному середовищу.

Використовувати передові технології дуже вірне рішення проблеми. До того

ж необхідно уникати даремних витрат електроенергії і звести

неефективне використання до мінімуму.

Електрична ене ргія, або електроенергія — вид енергії, що існує у

вигляді потенціальної і кінетична енергії електричного й магнітного полів та

енергії електричного струму.

Рис 1. Потенціальна і кінетична електроенергія.

Завдяки зручній технології виробництва, розподілу й споживання,

електрична енергія займає чільне місце серед інших видів енергії, що їх споживає

людство. Електричну енергію для виробничого і побутового споживання

отримують шляхом перетворення інших видів енергії. Її джерелами може

бути хімічна енергія, механічна, наприклад, води чи

вітру, ядерна, теплова, світлова енергія. При виробництві електричної енергії

хімічна або ядерна енергія зазвичай спочатку перетворюються в теплову, а тільки

потім у енергію електричного струму.

Широке використання електричної енергії зумовлює можливістю

ефективного перетворення її в інші види енергії (механічну, теплову, світлову,

70

хімічну) з метою приведення в дію машин і механізмів, одержання тепла та світла,

зміни хімічного складу речовин, виробництва та обробки металів тощо.

Рис. 2. Види електроенергії.

Рис 3. Джерела електроенергії.

До споживача електрична енергія поставляється через електромережу.

Споживач використовує електричну енергію для виконання механічної роботи,

опалення, освітлення, комунікації тощо.

Однією з форм енергії є електричний струм. Його можна передавати на

велику відстань по дроті та кабелях, можна перетворювати в більшість інших

видів енергії – у світло електричної лампочки або роботу електромотору. Ним

легко керувати.

Електричний струм – це рух електронів негативно заряджених часток. В

більшості металів електрони легко передаються від атома до атому, тому метали є

хорошими провідниками електричного струму. По провіднику електрони

примушують рухатись батарея або генератор. Однак, електрони можуть рухатись

лише тоді коли є з’єднання один з одним провідниками. Це є електричний ланцюг

71

Рис 4. Електричний ланцюг.

Упорядкований рух електронів називається електричним струмом.

Рис. 5. Впорядкований рух електронів.

В таких матеріалах як

камінь, дерево, пластмаса,

гума та скло, електрони не

можуть рухатись вільно. Ці

матеріали заважають

проходженню електричному

струму і називаються

електроізоляторами.

Електричний струм

створюють електрони

зовнішніх електронних оболонок атомів, які перестрибують на доступні сусідні

атоми.

Рис. 6. Позитивно заряджені частки електричного струму.

72

Складові електричного кола. Щоб використати енергію електричного

струму, треба, насамперед, мати джерело струму та пристрій, у якому електрична

енергія перетворюватиметься в інші види енергії, - так званий споживач.

Джерело струму, приймачі, пристрої для замикання і розмикання кіл,

електровимірювальні прилади, з'єднані між собою проводами, складають

найпростіше електричне коло.

Рис. 5. Схема найпростішого електричного кола.

Назвіть споживачів електричної енергії?

Електродвигуни, електронагрівальні прилади, радіоприймачі, телевізори,

різні прилади називають споживачами електричної енергії.

Щоб передати електричну енергію до приймача,

його з’єднують з джерелом електроенергії проводами.

Щоб вмикати і вимикати в

потрібний час приймачі

електричної енергії, застосовують

рубильники, кнопки, вимикачі, тобто пристрої, які замикають і

розмикають електричне коло.

Нарешті, щоб виміряти

параметри електричного струму в колі,

використовують електровимірювальні

прилади амперметри, вольтметри,

електролічильники, які надалі будуть

Вами вивчатись.

73

Щоб у колі проходив струм, воно має бути замкнутим, тобто складатися

лише з провідників електрики. Якщо в якомусь місці провід обірветься, то струм

у колі припиниться. На цьому ґрунтується дія вимикачів.

Електрична схема. Способи з’єднання електричних приладів у коло зображуються

на кресленнях, які називають схемами. Прилади на схемах позначають умовними

знаками. Деякі з них подано

на рис. 6.

Рис. 6. Умовні позначення знаками, приладів на схемах

1 - гальванічний елемент або акумулятор; 2 - батарея акумуляторів; 3 - точка

з’єднання проводів; 4 - перетин проводів (без з’єднання); 5 - затискачі для

вмикання якого-небудь приладу; 6 - вимикач; 7 -електрична лампа, 8 -

електричний дзвінок; 9 - провідник, що має певний опір (резистор); 10 -

нагрівальний елемент, 11 - плавкий запобіжник.

Напрям електричного струму в електричному колі.

У замкнутому електричному колі протікає електричний струм -

впорядкований рух заряджених частинок. У металевих провідниках - це

впорядкований рух негативно заряджених електронів, у розчинах кислот,

лугів, солей - рух іонів обох знаків, як негативних, так і позитивних.

Причому, електрони та негативно заряджені іони в електричному колі

рухатимуться від негативного полюса джерела («-») до позитивного полюса («+»),

а позитивно заряджені іони рухатимуться у протилежному напрямі. За напрям

74

електричного струму в електричному колі прийнято напрям від позитивного

полюса джерела до негативного.

Перевір себе

Звідки береться електрична енергія?

Типи електростанцій?

Як використовується електроенергія?

Види енергії? Електричний струм – це…

Подумайте і дайте відповідь

1. З яких частин складається електричне коло?

2. Які приймачі або споживачі електричної енергії ви знаєте?

3. Яке електричне коло називається замкнутим? Розімкнутим?

4. Що таке схема електричного кола?

Опишіть. Що зображено на картинках?

Тема 2. Спостереження за електричними явищами. Проведення дослідів із

смужками паперу. (3 год).

1. Дайте відповіді на запитання.

75

- Що таке енергія?

- Які бувають джерела енергії?

- Чому Сонце називають найпотужнішим джерелом енергії?

- Як можна економити енергію в побуті?

2. Пригадайте!

- До якої групи корисних копалин належать природний газ, нафта, кам'яне

вугілля.

- Як твоя сім'я використовує енергію?

- Звідки береться енергія? Куди витрачається енергія?

- Що є основним джерелом енергії на Землі? У якому вигляді сонячна енергія

потрапляє на Землю?

3. Поміркуйте!

- З якими видами енергії ви стикаєтеся щодня?

У природі є величезні запаси енергії. її мають сонячне проміння, вітри і

води річок. Вона зберігається в деревині, покладах газу, нафти, кам'яного вугілля і

вивільняється під час горіння цих речовин. Так, електрика, якою ми користуємося

вдома, виробляється внаслідок спалювання вугілля або на гідроелектростанціях.

3. Робота в парах

Наведіть приклади використання різних видів енергії в побуті.

- Які незручності виникають, коли в будинку раптово зникає електрична

енергія?

- Пригадайте, які паливні корисні копалини є в Україні.

- Складіть перелік побутових приладів, для роботи яких потрібна енергія.

4. Гра «Обери».

- Яке з поданих визначень є найбільш правильним?

Енергія - властивість живих організмів, що допомагає їм рухатися.

Енергія - джерело руху, здатність здійснювати роботу.

Енергія - те, з чого складаються всі речовини.

Енергія - властиве неживим предметам джерело руху.

6. Гра «Установи відповідність».

76

а) кінь 1) спалювання вугілля

б) ракета 2) паливо

в) хлопчик 3) трава

г) береза 4) молочна каша

д) гаряча вода 5) сонячне світло

е) пилосос 6 )електрика

7. Робота в парах

Опишіть фізичні явища на малюнку.

77

Демонстрація палички, з ебоніту. Натерти паличку об хутро та опустити

до паперу. До палички прилипли легкі шматочки паперу. Завдання проведення

досліду з паличками, клаптиками тканини, хутра, паперу, поліетиленових та

паперових смужок, шматки газети, фольги.

8.Експериментальна робота в парах.

Дослід 1. Вивчення явища електризації.

Прилади та матеріали:

1) скляна та ебонітова палички;

2)клаптики тканини, хутра, паперу;

3)поліетиленові та паперові смужки;

4)шматки газети, фольги.

Висновок. Після натирання обидва тіла придбали здатність притягувати до

себе легкі предмети.

Цікаво про це... Вперше дослідженням цього явища зайнявся знаменитий

філософ давнини Фалес Мілетський. Ось як про це розповідає легенда.

«Дочка Фалеса пряла вовну бурштиновим (янтарним) веретеном, виробом

фінікійських майстрів. Якось, впустивши веретено в воду, дівчина стала обтирати

його краєм свого вовняного хітона та помітила, що до веретена пристало кілька

шерстинок. Думаючи, що вони прилипли до веретена тому, що воно все ще

вологе, вона прийнялася витирати його ще сильніше. І що ж? Шерстинок

налипало тим більше, чим сильніше натирала вона веретено. Дівчина звернулася

за роз'ясненням цього явища до батька. Фалес зрозумів, що причина в речовині, з

якого зроблено веретено, і в перший же раз, як до пристані Мілета підійшов

корабель фінікійських купців, він накупив різних бурштинових виробів і

переконався, що всі вони, будучи натерті шерстяною матерією, притягують легкі

предмети, подібно до того, як магніт притягує залізо».

Натертий бурштин використовували для видалення пилу з дорогого одягу, який

витрушувати було не можна, інакше можна було пошкодити пурпурну фарбу,

якою вони були пофарбовані.

78

Стародавні греки дуже любили прикраси та дрібні вироби з бурштину,

названого ними за його колір і блиск «електрон» - що означає «сонячний камінь».

Звідси, щоправда набагато пізніше, і пішла назва слова «електрика».

«Янтар» - з грецької «електрон». А це явище теж має назву - «електризація». Або

по-іншому можна сказати, що тілу наданий «електричний заряд». Про тіло, яке

після натирання притягує інші тіла говорять, що воно наелектризоване.

Електризація-це процес надання заряду тілу. Про наелектризоване тіло говорять,

що тілу надано електричний заряд.

9. Висловіть свої припущення

- Якими способами можна надати тілу заряд?

- Як ви думаєте, чи можна наелектризувати тіла без тертя?

- Торкніться наелектризованою паличкою до металевого маятнику (гільзи).

- Що ви бачите? Чому гільза відштовхується від палички?

Отже, маятник придбав заряд, став вести себе по-іншому. Зарядити

(наелектризувати) тіло можна по-різному: шляхом тертя, дотику; спостерігається

передача заряду від одного тіла до іншого.

Зробіть висновок. У своїх дослідах ви побачили, що при терті електризуються

обидва тіла. Як ви думаєте, чи однаковими властивостями володіють

наелектризовані тіла? Ваші гіпотези.

10. Експериментальна робота в парах.

Дослід 2. Вивчення взаємодії заряджених тіл. Два роди зарядів.

Прилади та матеріали: смужки з поліетилену;

2) смужка паперу;

3) ебонітові палички;

4) скляні палички;

5) кусочки хутра;

6) кусочки шовку чи паперу.

Покладіть на паперову смужку смужку з поліетилену. Погладьте їх

тильною стороною долоні. Спробуйте їх розвести, а потім повільно зближуйте.

79

Що ви спостерігаєте? А тепер теж зробіть з двома поліетиленовими смужками.

Висновок. Результати дослідів різні. У першому випадку спостерігається

притягання смужок, а в другому відштовхування. Можна припустити, що на тілах

з однієї речовини утворюються заряди одного виду, а на тілах з різних речовин -

різного. При цьому ебонітові палички натирайте хутром, а скляні - шовком або

папером.

Повідомлення. Дюфе вперше помітив, що натерті шовком скляні палички

відштовхуються одна від одної, а до ебонітової палички, притягуються.

А американський фізик Бенжамін Франклін в 1778 р. змінив поняття «скляну»

електрику на позитивну, а «смоляну» (ебонітову) назвав негативною електрикою.

Одні тіла електризуються, так само, як скляна паличка, тобто позитивно. Інші, як

ебонітова паличка - негативно. Отже, в природі існують позитивні заряди та

позначаються знаком «+», і негативні заряди, які позначаються знаком «-».

Індивідуальна робота гуртківців.

Намалювати два малюнки у зошиті. Ебонітову паличку та шматочок хутра,

скляну паличку та шматочок шовку, поставити знаки заряду, який вони

отримують при терті.

Запам'ятайте. Якщо до наелектризованої ебонітової палички будемо

підносити наелектризовані тіла з різних речовин, то ми побачимо, що одні з них

будуть притягатися до палички, а інші відштовхуватися. Тіла, які

відштовхуються, будуть мати заряд такого ж знаку, що й на паличці, тобто

негативний, а які притягуються - заряд іншого знаку, тобто позитивний. Якщо

тіла наелектризовані, то вони будуть взаємодіяти, тобто або притягуватися, або

відштовхуватися один від одного.

Дослід 3. Завдання одним парам.

Прилади та матеріали: на шовкових нитках висять алюмінієві гільзи;

паличка з ебоніту; клаптик хутра.

До двох висячих на шовкових нитках алюмінієвих гільз доторкніться

наелектризованою паличкою з ебоніту та спостерігайте результат.

80

Завдання іншим парам. Прилади та матеріали: на шовкових нитках висять

алюмінієві гільзи; паличка з ебоніту; клаптик паперу; скляна паличка; клаптик

шовку.

До однієї гільзи доторкніться наелектризованою скляною паличкою, а до

іншої - наелектризованою ебонітовою паличкою.

Існують також прилади за допомогою яких можна судити про наелектрізованність

тіл: електроскоп і електрометр. (Демонстрація принцип дії.)

- Висловіть думку на основі чого працюють ці прилади?

Висновок. Стрілка та стрижень електрометра заряджаються однаково, тому

стрілка відштовхується від стрижня. Аналогічно відштовхуються і листочки у

електроскопа.

Електроскоп – прилад для виявлення електричного заряду. Електрометр-

прилад для визначення величини заряду.

Дослід 4. Вивчення провідності речовин.

Прилади та матеріали: електрометр; скляна ебонітова паличка; гумова

паличка; мідна паличка.

До зарядженого електрометра доторкнутися гумовою паличкою, потім

мідною. Поясніть спостережуване явище.

Висновок. Гума не проводить електричні заряди, а мідь проводить. Всі

речовини по здатності передавати електричний заряд можна розділити на дві

основні групи: провідники та непровідники зарядів-діелектрики. З непровідників

виготовляють ізолятори. Серед речовин також виділена третя група-

напівпровідники, в нормальних умовах ці речовини діелектрики при підвищенні

температури стають провідниками.

Отже, гарно передають заряд: метали (срібло, мідь, алюміній), грунт,

вода з розчиненими в ній солями, кислотами або лугами, сплави електролітів,

графіт, тіло людини, тварини. Погано: ебоніт, бурштин, фарфор, гума,

пластмас, шовк, капрон, масла, повітря, гази, скло.

Поміркуйте! Що необхідно зробити, щоб розрядити електроскоп?

81

Отже, можна просто доторкнутися до нього рукою або з’єднати,

наприклад, залізним чи мідним дротом з землею. Такий принцип називають

заземленням. Ми постійно перебуваємо в океані електричних розрядів,

створюваних численними машинами, верстатами та самою людиною (наприклад,

коли ми ходимо, зачісуємося). Ці розряди, звичайно, не такі могутні, як природні

блискавки, тому ми зазвичай не помічаємо їх, якщо не рахувати легких уколів, які

ми іноді відчуваємо, торкнувшись рукою металевого предмета або іншої людини.

Але ж такі розряди існують і можуть так само, як і великі блискавки, викликати

пожежі та вибухи, приводити до значних збитків, пошкоджень і каліцтв, якщо

ми не будемо знати, чому вони виникають, і як від них захищатися.

Робота з вихованцями над питаннями.

- Я домогосподарка, нещодавно купила шубу, дуже красиве хутро, синтетичне. Не

встигла її одягнути, а вона вже сіра, брудна якась. Не знаю чому?

- А, я, водій. Хотів у поліетиленову каністру набрати бензин на заправці. А мені

не дозволили. Чому?

- Я працюю в друкарні. При друку книг і газет папір в друкованих машинах

треться один об один і закручується, рветься та псується; внаслідок чого багато

відходів. Що відбувається з папером?

- А в мене біда. Йшло випробування нового заправного агрегату для літаків. Він

являв собою полегшену конструкцію з трубами із синтетичних матеріалів. Під час

заправки пальним агрегат і літак вибухнули. Що ж було причиною цього вибуху?

Дайте відповіді на запитання.

Чому синтетична шуба швидко забруднюється?

Чому не можна набирати легкозаймисті речовини в поліетиленові каністри?

Що відбувається з папером в друкованих машинах?

Чому стався вибух?

Наведіть приклад де явище електризації ми зустрічаємо в житті?

лікувальних цілях використовується так Волосся піднімаються при розчісуванні

пластмасовим гребінцем. Светр «тріщить», коли його знімаєш. А мій тато

перевозить в автоцистерні горючі рідини. Він мені пояснював, що ланцюг до

82

корпусу автомашини прикріплюють, щоб уникнути виникнення іскор і пожежі від

електризації. В званий статичний душ, він позитивно впливає на організм, для

лікування органів дихання використовуються спеціальні електроаерозолі; для

очищення повітря від пилу, сажі, кислотних і лужних парів за допомогою

електростатичних фільтрів; для швидкого розмноження креслень, графіків,

текстів в електрокопіювальних пристроях (зокрема ксероксах), для швидкого та

міцного забарвлення тканин в фарбувальні; для копчення риби на рибокомбінаті -

в спеціальних електрокамерах, де рухається конвеєр з рибою, зарядженої

позитивним зарядом, а електроди заряджені негативно. Копчення таким методом

відбувається в десятки разів швидше, ніж без електричного поля.

Але інколи статична електрика може заподіяти шкоду як на виробництві,

так і в побуті, і з нею частенько доводиться боротися. Так, при терті об повітря

літак електризується, тому після посадки до нього не можна відразу ж

приставляти металевий трап: може виникнути розряд, який викличе пожежу.

Спочатку літак розряджають, для чого опускають на землю металевий трос,

з'єднаний з обшивкою літака, і розряд відбувається в землю. Мікророзряди

виникають, коли людина ходить по підлозі, покритій полімерним покриттям або

знімає синтетичний одяг.

Повідомлення. Щоб нейтралізувати шкідливу дію статичної електрики:

- на виробництві заземлюють верстати та машини, зволожують повітря,

використовують спеціальні нейтралізатори зарядів;

- в будинку зволожують приміщення, використовують спеціальні добавки до

води при митті підлог, антистатик для одягу.

Дослід 5. Перемішаємо перець і сіль. А тепер давайте подумаємо, як

електризація допоможе нам розділити сіль від перцю. Наелектризовану кульку

піднести до суміші солі та перцю. Перець прилипне до кулі. А сіль залишиться.

Висновок. Це ще один приклад прояву статичної електрики. Коли ми тремо

кульку об вовняну тканину. Кулька набуває негативного заряду. Перець починає

притягуватися до кульки. Це відбувається тому, що електрони в перцевих

порошинках прагнуть переміститися якомога далі від кульки. Отже, частина

83

перчинок, найближча до кульки, набуває позитивного заряду, та притягується

негативним зарядом кульки. Сіль не притягується до кульки, так як в цій речовині

електрони переміщуються погано. Коли ми підносимо кульку, її електрони все

одно залишаються на своїх місцях. Сіль залишається нейтральною. Тому сіль не

прилипає.

Дайте відповідь на запитання.

- Який новий досвід придбали та чому навчилися?

- Як вважаєте, новий матеріал корисний у житті, виробництві, побуті?

-- Назвіть всі слова, які асоціюються у вас зі словом «Електризація».

Домашнє завдання

Нaелeктpизyйтe плacтмacoвий гребінець або лінійкy шляхом тертя його oб

вoлocся або cyкнo. Піднecіть нaелeктpизoвaнe тіло до cвoго нocy, але нe

торкайтеся йогo. Поясніть, щo ви відчувaєтe, кoли пepeміщуєте нaелeктpизoвaнe

тіло відносно нoca.

Нaелeктpизyйтe дві нaдyті дитячі повітряні кульки тертям oб гaзeтy.

Підвіcьтe їx pядoм нa довгиx шовкoвиx ниткаx. Чому кульки відштовхуютьcя?

До cлaбого cтpуменя вoди з вoдoпpoвіднoгo кpaну піднecіть нaелeктpизoвaнy

лінійкy (гребінець). Поясніть, чому струмінь вoди пpитягуєтьcя до лінійки.

Пoтpіть гaзeтoю нaдyту повітрям дитячу повітряну кульку, відпустіть її до

стел. Куля залишитьcя виcіти у повітрі та мoжe знaxoдитиcя в тaкoму пoлoжeнні

добу. Поясніть це явище.

Пpигoтуйтe мaлeнький (діaмeтp дo 1 cм) pозпyшeний кoмoк вaти.

Нaелeктpизyйтe плacтмacoвy лінійкy та пoкладіть нa нeї цей кoмoчок. Лінійкy

pізкo вcтpяxніть для тoгo, щоб кoмoчок вaти відстав від нeї. Поясніть, чому

кycoчок вaти пapить нaд лінійкoю.

Розгляньте бeнзoвoз або лeгкoвий aвтoмoбіль. Поясніть, для якої цілі до

кopпycy бeнзoвoзa кpіпитьcя мeтaлевий ланцюг, a до кopпycy лeгкoвoгo

aвтoмoбіля - мeтaлевo-гумова смужка, які пpи русі aвтoмoбіля дотикаються

пoвepxні зeмлі.

84

Нaбepіть декілька м’якиx та жорcткиx пpeдмeтів дoмaшньогo oбіxoду.

Пoпpoбyйтe нaелeктpизувaти їx тертям один об один. Зaпишіть нaзви тиx пap

пpeдмeтів, які вдaлocь нaелeктpизувaти. Спpoбyйтe визначити знaки зapядів.

Пoцікавтеся вдoмa, як бopoтиcя з елeктpизaцією шовкoвoго або

нeйлoнoвoго oдягу.

Звіт про виконання завдання оформіть на окремому аркуші паперу.

Тема 3. Правила складання електричного кола (джерело струму,

провідники, споживачі). Робота з електроконструктором. (3 год).

1. Відгадування загадок.

Що без леза та без зуба розпинає міцного дуба?

(Блискавка)

Без рук стукає, без вогню горить?

(Грім і блискавка)

Стукотить, гуркотить, як сто коней біжить.

(Грім)

2. Інформування.

Електричний струм - це потік маленьких невидимих частинок, які

називаються електронами. Рух електронів у провіднику нагадує потік води у

трубі. В природі ці частинки діють хаотично. В окремих місцях (наприклад у

хмарах) їх може зібратися дуже багато. При зіткнені хмар з різною кількістю

електронів виникає електричний струм-розряд, що супроводжується блискавкою і

громом.

Крапельки води й кристалики льоду, які утворюють грозові хмари,

зіштовхуються один з одним і заряджаються статичною електрикою, яка

накопичується доти, поки не відбувається розряд - між хмарами

проскакує гігантська іскра, тобто блискавка. Тепло, яке виділяться при спалаху

блискавки, змушує навколишнє повітря розширюватися настільки швидко, що

чути грім.

3. ?Правила поведінки під час грози.

85

Люди навчилися добувати електричний струм і направляти його по

провідниках туди, де він буде виконувати якусь роботу. Електричну енергію

виробляють на електростанціях, де великі колеса з лопастями (турбіни) під

тиском води або пари обертаються і передають рух на спеціальні машини

(генератори), які виробляють електрику. Поступає вона від електростанцій до

споживачів (телевізор, холодильник, праска… ) по високовольтних лініях.

Для проведення дослідів, лабораторних робіт з електромоделювання та в

дитячих іграшках, кишенькових ліхтариках джерелом електроенергії

використовують батарейку. На моделі електричного кола з’ясовують шлях

проходження струму від джерела електроенергії (батарейки) по проводах через

вимикач до споживача (лампочки). При цьому надається важливого значення

надійності з’єднання між окремими елементами, замкнутості електричного кола,

86

бо при розриві ці невидимі частинки (електрони) не можуть «перестрибнути». І

рухомим «містком» для них буде вимикач, який при потребі може з ’єднати і

роз’єднати «дорогу» проходження струму від джерела енергії до споживача. На

рисунку у посібнику діти розглядають умовні позначення на електричних схемах

джерела струму, провідників, лампочки, вимикача і складають схему

електричного кола.

4. Розкажіть, які прилади, що живляться електричним струмом, є у

нашому кабінеті.

5. Правила безпечного користування електроприладами.

1. Перед умиканням необхідно переконатись, що прилад справний, ізоляція

на ньому не пошкоджена, всі частини прикручені.

2. Не можна торкатись вмикачів і вимикачів металевими частинами.

3. При закінчені роботи електроприлад обов’язково вимикають і дають

охолонути.

6. Ознайомлення з будовою батарейки.

Батарейка складається з трьох окремих елементів. Основними частинами

кожного елемента є вугільний стержень (позитивний полюс) і цинковий корпус

(негативний полюс). Між вугільним стержнем і цинковим корпусом

знаходиться клейка маса, яка

складається з нашатирю і борошна.

Елементи сполучаються між собою

вузенькими металевими пластинками

так, щоб кожний вугільний стержень

елемента був з’єднаний з цинковим

корпусом наступного елементу.

Пластинки, які виходять від корпуса

елемента, позначають знаком мінус (-),

а пластинки, які виходять

від вугільного стержня - знаком плюс

87

(+). Якщо елементи батарейки сполучити між собою послідовно і підключити

лампочку, то всередині кожного з них вимкнеться струм. Простір між цинковими

корпусами заповнено смолою.

Батарейка знаходиться в паперовій або картонній упаковці.

Правила користування кишеньковою батарейкою.

1. Батарейку не можна кидати, щоб не пошкодити її елементів.

2. Не можна зберігати батарейку у вологому місці.

3. Батарейку не можна тримати поряд з металевими предметами, щоб

пластинки не замкнулись і батарейка не розрядилась.

7. Будова лампочки.

Основним джерелом штучного освітлення є електричні лампи. Лампочка

складається із скляної колби, з якої викачане повітря. Часом колбу заповнюють

спеціальним газом. У середині колби знаходиться металева нитка розжарювання,

один кінець якої прикріплений до основи цоколя (центрального контакту), а

інший – сполучено з цоколем лампочки (боковим контактом).

Електричний струм, проходячи по нитці розжарювання, нагріває її так, що

вона випромінює світло. Так електрична енергія перетворюється у світлову.

Зверніть увагу на напис на колбі, де вказується напруга і сила струму, рік і

місяць випуску. Нитка розжарення в електричній лампочці являє собою тонкий

дротик з вольфраму, скручену спірально. Коли через цю спіраль

проходить електричний струм, вона розжарюється добіла (вище 2500 ºС). Газ

аргон що утримується в лампочці, оберігає нитку розжарювання від

перегрівання.

Лабораторні роботи з електромоделювання

краще виконувати, використовуючи

електроконструктор для монтажних робіт.

Основою конструктора є панель - прямокутний

відрізок пластмаси чи фанери.

88

8. Розгляньте схему. Проаналізуйте.

9. Правила техніки безпеки

Під час виконання робіт дітям забороняється:

89

- виконувати роботи, пов’язані зі складанням і монтажем, при ввімкнутому

джерелі струму;

- перевіряти наявність напруги пальцями;

- працювати викруткою у висячому положенні (спрямованою до долоні

руки);

- брати ручки кусачок, плоскогубців, круглогубців, пасатижів в обхват;

- знімати ізоляцію з проводів, працюючи ножем «до себе» і без підкладної

дошки.

9. Складання (монтаж)

електричного кола.

Обладнання, інструменти та матеріали:

фанера (ДСП), батарейка від

кишенькового ліхтарика, вимикач,

ламповий патрон, лампочка

(89м.89сом89іод), з’єднувальні проводи,

цвяхи, молоток, ножівка по дереву.

Послідовність виконання роботи.

1. Уважно розгляньте монтажну схему електричного кола.

2. Підготуйте монтажну панель та розмістіть на ній батарейку від кишенькового

ліхтарика, ламповий патрон, лампочку, вимикач та з’єднувальні проводи.

З. 3’єднайте проводом один з полюсів батарейки з одним із контактів патрона.

4. 3’єднайте другий контакт патрона з одним із контактів вимикача.

5. 3’єднайте другий контакт вимикача з другим полюсом батареї.

6. 3агвинтіть лампочку в патрон і перевір роботу електричного кола.

Примітка. Для виконання практичної роботи можна скористатися набором

електроарматури «Електроконструктор». Вимикач та патрон виготовити із

металевих скрепок. Скористатись світлодіодом замість лампи розжарення.

90

10.Самостійна робота.

Тема 4. «Електричне коло. Монтаж електричного кола». (3год).

1. Технологія конструювання електричного кола

На моделі електричного кола з’ясуємо шлях проходження струму від джерела

електроенергії (батарейки) по проводах через вимикач до споживача (лампочки).

При цьому важливе значення має надійність з’єднання між окремими

елементами, бо при розриві ці невидимі частинки (електрони) не можуть

«перестрибувати», і рухомим «містком» для них буде вимикач.

Основою конструктора є панель – прямокутний відрізок пластмаси, чи фанери.

На панелі просвердлюють отвори, як показано на малюнку (а), це у випадку,

коли немає готової панелі у конструкторі. Бажано, щоб патрони для двох

лампочок були з м’якого дроту (в).Для конструкції вимикача потрібна

металева планка, зігнута на одному кінці під прямим кутом (г), на кінцях

провідників мають бути кільця (б) для закріплення їх на панелі гвинтиками.На

двох довших провідниках закріпіть з тонкої мідної жерсті штепсельні гнізда (б)

для з’єднання з батарейкою.Коробочку для деталей (д) виготовить з картону, на

кришці якої, накресліть схеми з’єднань (є) електричного кола.

91

1. Самостійна робота гуртківців.

92

2. Самостійна робота гуртківців.

Підготовка коробки, ящика для електричного кола. Виконання креслення

розгортки – коробки. Конструювання коробки. Монтування електричного кола у

коробку. Дизайн коробки

3. Узагальнюючі запитання.

- З яких елементів складається електричне коло?

- Як визначають, замкнуте чи розімкнуте електричне коло?

Тема 5. Робота з електроконструктором. Конструювання іграшки

«Маяк».(6 год).

1. Самостійна робота. Конструювання з електроконструктором.

2. Дайте відповіді на запитання та обгрунтуйте їх.

- Для чого призначені джерела електричної енергії?

- Які пристрої називають споживачами електричної енергії?

- Що називають електричним колом?

93

- Який документ називають електричною схемою?

- У чому полягає схожість і відмінність між принциповою і монтажною схемами?

- Для чого необхідні умовні позначення елементів електричного кола?

- Що нам дають електричні кола?

- Що потрібно для роботи електричного кола?

Маяк — засіб обладнання

морських шляхів у вигляді

капітальної споруди

баштового типу,

призначений для

позначення небезпечних

місць, проходів для суден.

Ця споруда має яскраве

контрастне забарвлення,

що візуально виділяє його

на тлі навколишньої місцевості. Маяки оснащуються сильним джерелом світла і,

як правило, забезпечуються оптичними засобами для посилення світлового

сигналу, щоб бути добре помітними і в нічний час. Маяк може також подавати

суднам звукові сигнали або передавати радіосигнал, щоб виконувати свою

функцію також в умовах недостатній видимості (тимчасовій, як в час туману, або

постійної — наприклад, викликаною умовами рельєфу місцевості). Завдяки

застосуванню сучасних навігаційних технологій, роль маяків як навігаційного

засобу дещо знизилася, і наш час кількість працюючих маяків у всьому світі не

перевищує 1 500.

Пропонуємо вам познайомитися з одною із найпростіших моделей маяка.

Збирається дана модель з картону, алюмінієвої фольги, прозорої плівки,

радіомонтажних проводів, лампочки від кишенькового ліхтарика,перемикача і

мельниці.

94

3. Назвіть деталі конструкції за номерами.

4. Розшифруйте цифрові позначки. Запишіть їх у зошит.

95

5. Творча робота. Конструювання підставки під маяк. Вкажіть розміри.

6. Креслення та виготовлення футляра для радіоелектронної плати.

96

Схема 1.Розгортка маяка.

7. Запитання.

Що таке енергія?

Назвіть джерела енергії. На які групи їх розподіляють?

Чи є у вас удома лічильник електроенергії? Яким є його призначення?

Розкажіть про значення енергії в побуті та у виробництві.

97

ВИСНОВКИ

У Законі України «Про освіту», Концепції Нової української школи велика

увага приділяється розвитку компетентностей школяра, що сприяє прагненню до

самовдосконалення і навчання впродовж життя, підготовки до свідомого

життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та

громадянської активності. Спільними для всіх компетентностей є такі вміння:

читання з розумінням, уміння висловлювати власну думку усно і письмово,

критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію,

творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати

ризики, приймати рішення, розв’язувати проблеми, здатність співпрацювати з

іншими людьми [23].

Кожна дитина – неповторна, наділена від природи унікальними

здібностями, талантами та можливостями. Місія сучасної позашкільної освіти –

допомогти розкрити та розвинути здібності, таланти і можливості кожної дитини

на основі партнерства між педагогом, гурктівцем і батьками. «Якщо вчитель став

другом дитини, якщо ця дружба осяяна благородним захопленням, поривом до

чогось світлого, розумного, у серці дитини ніколи не з’явиться зло», – писав

Василь Сухомлинський.

Розробка нових нормативних документів на засадах компетентнісного

навчання дозволяє визначити наступні узагальнені підходи до навчання у гуртку

початкового технічного моделювання учнів молодшого шкільного віку. В основу

змісту і процесу навчання закладено практичне завдання технологічного,

операційного чи побутового характеру, які допомагають реалізувати конкретні

очікувані результати, що передбачені навчальною програмою. У цих результатах

закладено ядро знань, які мають засвоїти гуртківці. Це означає, що засвоєння

знань відбувається виключно в інтерактивній, пізнавальній, трудовій чи

предметно-перетворювальній діяльності. Тому, з точки зору методики,

формування у вихованців здатності діяти, повинно випереджати процес

накопичення ними будь-яких знань. Практичне завдання, навколо якого

структурується освітній процес у гуртку, має бути значимим для особистості

98

вихованця і, водночас, актуальним для формування ключових компетентностей,

що відображені у змісті державного стандарту. Для розв’язання цього завдання

педагогу необхідно планувати навчальний процес не лише на конкретні очікувані

результати але й враховувати контекст, у якому перебуває гуртківець, націлювати

зміст навчальної роботи на його інтереси характерні для цього вікового періоду,

життєві виклики та практичні завдання пов’язані з його власним побутом тощо.

Ключові компетентності відіграють роль інтегруючого чиннику для початкового

технічного моделювання, і можуть бути успішно сформованими саме через зміст

практичної роботи та усі інші види навчальної діяльності гуртківця, що пов’язані

з цією роботою – засвоєння знань, формування умінь і навичок, набуття досвіду з

елементами дослідництва, а в подальшому й розгортання їх у дослідницьку,

пошукову чи проектно-технологічну діяльність.

Запровадження компетентнісно орієнтованого навчання у освітній процес

початкового технічного моделювання дає можливість винести на перше місце

навчально-трудову діяльність особистості молодшого школяра, а не перелік

технічних знань і вмінь, якими повинні оволодіти всі без винятку гуртківці.

Ключовим поняттям для компетентнісного навчання є «здатність учня…».

Отже, розвиток компетентностей молодшого школяра у гуркту початкового

технічного моделювання здійснюється через: популяризацію науково-технічної

творчості серед дітей, підготовку гуртківців до участі у всеукраїнських, обласних

конкурсах, змаганнях, збагачення форм, методів, технологій у роботі з

вихованцями за науково-технічним напрямом.

99

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрющенко Т. К Формування здоров’язбережувальної компетентності як

соціально-педагогічна проблема / Андрющенко Т. К. // Науковий вісник

Волинського національного університету імені Лесі Українки. – 2012. – №

7. – С. 123-127.

2. Бех І.Д. Спілкування як загальна психологічна основа виховання

особистості // Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах:

Зб. наук. праць. – К.: Пед. думка, 2000. – С. 10–18.

3. Бех І. Д. Теоретико-прикладний сенс компетентнісного підходу в педагогіці

// Формування базових компетентностей у вихованців позашкільних

навчальних закладів: зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. (25–27

лютого 2013 р., м. Київ) / Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

України [та ін.]. – К., 2013. – С. 18‒26.

4. Бондар Л. М. Застосування компетентнісного підходу в навчально-

дослідницькій роботі в сучасному ПНЗ / Л. М. Бондар, Н. В. Перепелиця //

Формування творчих здібностей дітей та учнівської молоді в процесі

пошуково-дослідницької діяльності в позашкільному навчально-виховному

просторі: компетентнісний підхід, еколого-натуралістичний аспект : метод.

посіб. / за ред. Л. В. Тихенко ; [упор. Л. М. Бондар, Н. В. Перепелиця, Н. Ю.

Сидоренко]. – Суми : Університетська книга, 2010. – С. 127–139.

5. Бондаревская Е. В. Парадигмальный подход к разработке содержания

ключевых педагогических компетенций / Е. В. Бондаревская, С. В.

Кульневич // Педагогика. – 2004. – № 10. – С. 23–31.

6. Биковська О. В. Методологічна сутність компетентнісного підходу в

позашкільній освіті / О. В. Биковська // Педагогіка і психологія формування

творчої особистості: проблеми і пошуки : зб. наук. праць – Запоріжжя, 2007.

– Вип. 44. – С. 77–85.

7. Биковська О. В. Позашкільна освіта: теоретико-методичні основи :

монографія / О. В. Биковська. – К. : ІВЦ АЛКОН, 2008. – 336 с.

100

8. Биковська О. В. Сучасні дослідження проблем позашкільної освіти / О. В.

Биковська // Педагогіка і психологія формування творчої особистості:

проблеми і пошуки : зб. наук. праць. – Запоріжжя, 2006. – Вип. 41. – С. 273

9. Биковська О. В. Теорія комптентнісного підходу у позашкільній освіті /

Формування базових компетентностей у вихованців позашкільних

навчальних закладів : зб. матеріалів.

10. Ващенко Л. Методологічні засади розробки стандартів для формування

посадово-функціональної (професійної) компетентності керівних кадрів

освіти // Післядипломна освіта в Україні. – К., 2011. – № 1.

11. Вербицький В. В. Еколого-натуралістична освіта в Україні: історія,

проблеми, перспективи / В. В. Вербицький – К. : СМП «Аверс», 2003.–304 с.

12. Вербицький В. В. Позашкільна освіта у вимірі XХІ століття / В. В.

Вербицький // Позашкільна освіта: історичні поступи та здобутки: зб. матер.

всеукр. пед. конф. (2– 3 грудня 2008 р., м. Київ) / за заг. ред. д-ра пед. наук

В. В. Вербицького. – К. : АВЕРС, 2008. – 308 с.

13. Вербицький В. В. Про стан і перспективи розвитку позашкільної освіти //

Позашкільна освіта: історичні поступи та здобутки: зб. матеріалів

Всеукраїнської педагогічної конференції, Київ, 2–3.12.2008 р. / [за заг. ред.

В. В. Вербицького] – К. : АВЕРС, 2008. – 308 с.

14. Від профільного навчання – до профільної освіти. Стратегія локальних змін

у ПНЗ нового типу. Із досвіду роботи Палацу дітей та молоді м. Рівне :

наук.-метод. посіб. / [за ред. І. Первушевської] – Рівне : ПДМ, 2010. – 606 с.

15. Головань М.С. Компетенція і компетентність: досвід теорії, теорія досвіду //

Вища освіта України.— 2008.— №3.— С. 23–30. 5. Життєва компетентність

особи- стості: Наук.— метод. посібн. / За ред. Л.В. Сохань, І. Г. Єрмакова,

Г. М. Нан- сен.— К., 2003.

16. Гуцан Л. А. Компетентнісний підхід у сучасний освіті / Л. А. Гуцан //

Формування базових компетентностей у вихованців позашкільних

навчальних закладів: зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. (25–27

101

лютого 2013 р., м. Київ) / Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

України [та ін.]. – К., 2013. – 256 с.

17. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти / Кабінет

міністрів України. Постанова від 23.11.2011 р. № 1392. [Електронний

ресурс]. ‒ Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-

%D0%BF

18. Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении. – М.: Педагогика, 1991. – 192 с.

19. Коберник О.М. Компетентнісний підхід в технологічній освітиі: Зб. наук.

праць ТДПУ. – Тернопіль:ТДПУ, 2007. – С. 31–39.

20. Коган О.А. Проблемы группировки учащихся в элементарной школе:

Педагогика и народное образование в зарубежных странах. Вып. 3–4. – М.:

Просвещение, 1965. – С. 36–44.

21. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські

пер- спективи.— К., 2004.

22. Компетентісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські

перспективи (Бібліотека з освітньої політики) / Н. М. Бібік, Л. С. Ващенко,

О. І. Локшина та ін. – К. : Вид. К.І.С, 2004. – 112с.

23. Концепція Нової української школи. – Режим доступу: http://mon.gov.ua/

24. Кубенко І. М. Що таке компетентність і як її розуміють в освіті. / Кубенко

І. М. // Додаток до електронного журналу «Теорія та методика управління

освітою» Вип. № 1. – 2010. – С. 1-13.

25. Кононко О. Л. Стратегічна мета виховання – життєва компетентність

дитини / О. Л. Кононко // Дошкільне виховання, 1999. – № 5.

26. Крекотіна Т. М. Компетентнісний підхід в освіті // Позашкільна освіта

Сумщини: регіональний аспект / за заг. ред. Л. В. Тихенко ; [упор. Л. М.

Бондар, Т. М. Крекотіна, Н. В. Перепелиця]. – Суми : Нота-бене, 2012. – №

2 – С. 22–27.

27. Лебедев О. Е. Компетентностный подход в образовании / О. Е. Лебедев //

Школьные технологии. 2004. – № 5. – С. 3–12. 28. Литовченко О. В.

Виховання соціально компетентної особистості у позашкільних навчальних

102

закладах / О. В. Литовченко // Позашкільна освіта: стратегія, інновації,

практика : зб. ст. міжнар. наук.-практ. конф. – Суми : ВТД «Рудень С. І.»,

2009. – С. 26–33. 45

28. Маслов В. І. Психологічна основа моделі компетентності директора школи

// Директор школи, ліцею, гімназії : наук.-метод. журнал. – К., 2003. – № 1. –

С. 12.

29. Новий тлумачний словник української мови (у трьох томах). Том 1, А – К /

Укладачі: В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. – Київ, Вид-во «АКОНІТ», 2006.

– 926 с.

30. Міністерствово освіти і науки України. Програма розвитку Організацій

Об’єднаних Націй у рамках проекту «Освітня політика та освіта «рівний —

рівному».— К., 2004.

31. Оліфіра Л. Проблема формування професійної управлінської

компетентності керівників закладів освіти в психолого-педагогічних

дослідженнях / Л. Оліфіра // Теорія та методика управління освітою: наук.-

метод. журнал. – К., 2010. – № 3. – С.4–10.

32. Освіта в інтересах сталого (збалансованого) розвитку [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.ecoleague.net.

33. Пометун О.І. Компетентнісний підхід – найважливіший орієнтир розвитку

сучасної освіти // Рідна школа. – 2005. – № 1. – С. 65–69.

34. Пометун, Л.І. Пироженко. За ред. О.І. Пометун. – К.: А.С.К., 2004. – 192 с.

7. Чередов И.М. Формы учебной работы в средней школе / Кн. для учителя.

– М.: Просвещение, 1988. – 160 с.

35. Пометун О.І. Теорія і практика послідовної реалізації компетентнісно- го

підходу в досвіді зарубіжних країн / О.І. Пометун // Компетентнісний підхід

у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з

освітньої політики/ Під заг. ред. О.В. Овча- рук.— К.: К.І.С., 2004.— С..

36. Павлютенко Є. М. Практичне значення теоретико-методологічної

компетентності директора школи / Є. М. Павлютенко // Управління

школою. – 2005. – № 8. – С. 10–19.

103

37. Перепелиця Н. В. Методичний аспект процесу оптимізації систем роботи

позашкільних навчальних закладів області / Н. В. Перепелиця //

Позашкільна освіта Сумщини: регіональний аспект / за заг. ред. Л.

38. Про Національну стратегію розвитку освіти на період до 2021 року. Режим

доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show

39. Селевко Г.К. – Компетентности и их классификация / Г.К. Селевко //

Народное образование. – 2004. – № 4. – С. 136–144.

40. Сущенко Т. І. Концепція позашкільного педагогічного процесу / Т. І.

Сущенко // Директор школи, ліцею, гімназії. – К., 2012. – № 2. – С. 40–43.

104

105

106

107