Хмельницький центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади,

органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій

Ділове українське мовлення

Навчально-методичний посібник

Хмельницький 2017

2

Навчально-методичний посібник: Ділове українське мовлення. 2-ге вид., виправ і доповнен. / Уклад.: Войт М.І., Гудловська Л.С. – Хмельницький: Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій. – 2017. – 120 с.

Укладачі: Войт Майя Іванівна – начальник навчально-методичного відділу Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій.

Гудловська Любов Степанівна – начальник загального відділу апарату Хмельницької обласної державної адміністрації.

Схвалено на засіданні навчально-методичної ради Центру підвищення кваліфікації державних службовців

Протокол № 1від 11 січня 2017 р.

© Войт М.І., 2017 р. © Гудловська Л.С., 2017 р. © Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, 2017 р.

3

ЗМІСТ

Передмова .................................................................................................................................................... 4

Роль і значення мови в суспільному житті ................................................................................... 5

Норми сучасної української літературної мови ......................................................................... 8

Стильові різновиди української мови ............................................................................................ 9

Офіційно-діловий стиль ..................................................................................................................... 10

Діловодство – одна із життєво важливих сфер діяльності людства ............................. 15

Призначення, класифікація та функції документів ............................................................. 18

Основні правила оформлення документів ................................................................................ 21

Текстове оформлення документів ................................................................................................ 25

Граматична форма ділових документів ..................................................................................... 29

Культура слова у діловому мовленні ........................................................................................... 31

Правопис складних іменників ........................................................................................................ 38

Правопис закінчень родового відмінка однини іменників II відміни......................... 40

Кличний відмінок в українській мові .......................................................................................... 42

Вживання окремих прийменників у діловому мовленні ................................................... 46

Дієприслівник ......................................................................................................................................... 50

Вживання числівників у діловому мовленні ........................................................................... 52

Синоніми в текстах офіційно-ділового стилю ......................................................................... 57

Пароніми в текстах офіційно-ділового стилю ......................................................................... 59

Значення і функції власних назв у мові і суспільстві ........................................................... 61

Принципи передачі власних назв російського походження ............................................. 63

Творення і функціонування абревіатур і скорочень ............................................................ 68

Правопис прізвищ та імен по батькові ........................................................................................ 69

Відмінювання імен ............................................................................................................................... 71

Правопис складних географічних назв ...................................................................................... 78

Відмінювання складених географічних назв .......................................................................... 80

Фонетичні особливості ділового мовлення .............................................................................. 81

Синтаксичні особливості ділових паперів ................................................................................ 85

Ділове листування ................................................................................................................................ 88

Види службових листів та їх особливості .................................................................................. 93

Типові мовні звороти ........................................................................................................................ 104

Правильне трактування і вживання типових для ділового мовлення слів та висловів ................................................................................................................................................... 106

Використана література .................................................................................................................. 119

4

ПЕРЕДМОВА

Заговори, щоб я тебе побачив. Сократ

Рівень професіоналізму людини визначається не тільки ґрунтовним

знанням основ свого фаху, а й умінням застосовувати здобуті знання на практиці, реалізувати їх через слово. Тісний зв’язок між професійною діяльністю людини й актами мовлення, усного й писемного, вимагає підвищеної уваги до мовної підготовки спеціаліста, розвитку в майбутнього фахівця свідомого ставлення до слова як інструмента розв’язання професійних завдань.

Уміння спілкуватися мовою професії сприяє швидкому засвоєнню спеціальних дисциплін, підвищує ефективність праці, допомагає орієнтуватися у професійній діяльності та ділових контактах

Культури ділового мовлення все ще залишається сьогодні для українського суспільства актуальною проблемою. Це стосується як писемної, так і усної її форм, адже, на жаль, частина наших співвітчизників ще й досі не сприймають помилки в оформленні документів, в усних виступах як "пляму на службовому мундирі", примітизовано вважаючи, що головне не "форма", а "зміст". Для іншої групи мовців досі не подоланим залишається мовний бар'єр, значною мірою спричинений внутрішнім страхом сказати щось неправильно під час усного висловлення в офіційному спілкуванні, браком навичок публічних виступів, відсутністю елементарних знань з основ комунікації. Попри наявність Державної уніфікованої системи документації, на практиці часто спостерігається цілком вільне поводження укладачів документів із правилами оформлення реквізитів ділових паперів, що, відповідно, порушує загальноприйняті норми й негативно впливає на діловий імідж установи й конкретної особи, причетної до укладання документа.

Учені зазначають: "Байдуже ставлення до мовлення, як писемного, так і усного, призводить до так званих девіацій (відхилень) у мовленні, комунікативних невдач". Уникнути таких невдач, озброїти управлінців знаннями й покликаний цей навчальний посібник. До його складу увійшов 31 розділ, що містить теоретичний і практичний матеріал з основ комунікативної лінгвістики, культури мовлення, діловодства.

Укладачі посібника сподіваються, що він стане в нагоді усім, хто прагне навчитися краще працювати з документами, удосконалити навички усного й писемного ділового мовлення,.

5

РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МОВИ В СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова. Ота

жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.

(Панас Мирний) Серед найцінніших надбань українського народу, створених

зусиллями багатьох поколінь, важливе місце займає сучасна українська мова.

Становлення будь-якого народу тісно пов'язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний момент її свідомості супроводжуються мовою.

Мова як унікальне явище, за визначенням "Словника української мови",– це характерний для людського суспільства специфічний вид знакової діяльності, який полягає у застосуванні історично усталених у певній етнічній спільноті артикуляційно-звукових актів для позначення явищ об'єктивної дійсності з метою обміну інформацією між членами цієї спільноти.

Наведене визначення якнайкраще характеризує мову як універсальний та найважливіший засіб спілкування між людьми.

Спілкування завжди здійснюється в межах певної культури з використанням конкретної етнічної мови, неповторних мовних картин світу, а також законів спілкування, випрацюваних у межах цієї мови і культури, незнання чи неадекватне відтворення яких може спричинити різні комунікативні девіації (невдачі).

Найтісніше мова пов'язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер — не лише за своєю природою, а й за своєю функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, об'єктивні закони природи й суспільства. Кожний момент діяльності обумовлюється думкою і її носієм — мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людства.

Мовно-культурному чинникові сьогодні відводиться особливе місце в становленні та розвитку національної держави. Мовна культура, яка включає досконале опанування українською літературною мовою, оволодіння її стильовими тонкощами, уміння щоденно послуговуватися ними, є важливою ознакою загальної культури особистості. Професійний рівень фахівця значною мірою залежить від того, наскільки грамотно і

6

точно він формулює свої думки, вміє враховувати ситуацію ділового спілкування, приймати оптимальні рішення.

Навряд чи слід комусь доводити, що мовний чинник, серед інших, є надзвичайно важливим для іміджу державного службовця чи посадової особи місцевого самоврядування. Адже індивідуальне мовлення – своєрідна візитна картка кожної людини, за якою судять про її загальну ерудицію та обізнаність у своїй галузі діяльності. Коли розглядати це питання ширше, то культура мови взагалі характеризує певним чином людину.

Культура мови — це добір найкращих мовних засобів для висловлення думки. Це мовлення з дотриманням вимовних, лексичних, граматичних, фразеологічних, наголосових норм. Безперечно, всі носії якоїсь мови не можуть говорити нею однаково бездоганно, але мусять до цього прагнути.

Існує багато способів підвищення особистої культури мовлення. Для початку потрібно:

- засвоїти норми нової редакції “Українського правопису” і керуватися ними у мовленні;

- дотримуватися норм літературної мови; - володіти синтаксичною структурою мови; - уміти чітко висловити свою думку; - виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю i

самоаналізу; – читати вголос із дотриманням усіх аспектів нормативності; - заучувати напам'ять художні твори, причому не лише віршовані; - оволодівати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема

ділового мовлення; - привчити себе до систематичного запису власних думок та

спостережень, щоденникових записів тощо; - виробити звичку читання з "олівцем в руках" – жоден цікавий i

вартісний вираз не повинен бути втрачений для вас. Шляхів до мовної досконалості безліч. Але всі вони починаються з

любові до рідної мови, з бажання майстерно володіння нею, з відчуття власної відповідальності за рідну мову.

Саме в системі національної мови закодовано інтелект тієї чи іншої

нації. Українська національна мова існує у двох формах:

- вищій – сучасна українська літературна мова; - нижчій – розмовна, діалектна мова.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, літературу, науку, театр, освіту, побут тощо. Вона характеризується

7

унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Сучасна українська літературна мова реалізується в усній та писемній формах, які мають однаково важливе значення у мовленнєвій практиці. І усною, і писемною формою мовлення послуговуються в усіх сферах людської життєдіяльності, де і спостерігається їх постійна взаємодія і взаємопроникність: будь-який текст може бути озвучений, і будь-який усний виступ може бути записаний графічними засобами.

Їм обом властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має свої особливості, зумовлені специфікою функціонування.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової, культурної діяльності.

Усна форма обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

8

НОРМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Мовлення людини як представника соціуму загалом чи знавця

конкретної професії зокрема тоді можна буде назвати культурним, коли дібрані мовно-виражальні засоби відповідатимуть меті й ситуації спілкування, коли мовець буде говорити і писати правильно. А це неможливо без опанування чинних мовних норм.

Українська літературна мова постійно розвивається та збагачується. Головною її ознакою є унормованість, яка виявляється в тому, що склад словника в ній дібраний із загальної скарбниці національної мови, значення й уживання слів, вимова, правопис й утворення граматичних форм підпорядковуються загальноприйнятому зразку.

Мовна норма – це сукупність загальновизнаних, об'єктивно вироблених, загальноприйнятих та найбільш придатних мовних засобів і правил їх використання (словозміни, словотворення й утворення речень) у певний період розвитку літературної мови, що розглядаються як зразок для мовлення всіх, хто користується цією мовою.

Нормі літературної мови притаманні такі особливості: відносна стійкість, поширеність, загальновживаність, обов'язковість для всіх носіїв мови. Норми не створюються штучно: вони відбивають закономірні процеси і явища, що відбуваються в мові й підтримуються мовленнєвою практикою.

Виділяють такі норми сучасної української літературної мови: орфографічні (написання слів); орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень); графічні (передача звуків на письмі); пунктуаційні (вживання розділових знаків); лексичні (слововживання); словотвірні (творення слів); морфологічні (правильне вживання морфем, форм слів); синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень,

текстів); стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов

спілкування); акцентуаційні (правильний наголос). У процесі розвитку мови кількість і якість мовних варіантів

змінюються. Мовні норми найповніше фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно їх дотримуватись.

9

СТИЛЬОВІ РІЗНОВИДИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Мова обслуговує усі сфери суспільного життя. У своїй мовленнєвій

діяльності кожен носій мови послуговується її засобами відповідно до виниклої комунікативної ситуації. В процесі історичного розвитку в мові виробилося багато різноманітних засобів висловлювання.

У зв'язку з цим у мові виділяють функціональні стилі, які розглядаються як сукупність прийомів добору й поєднання мовних засобів, функціонально зумовлених змістом, метою й обставинами спілкування.

Так, наприклад, мовні засоби художнього твору де в чому відрізняються від наукового твору; мовні засоби ділових документів відрізняються від художніх і наукових творів і т. д.

Літературна мова становить систему стилів. Структура, кількість, характер і співвідношення їх змінюються з розвитком суспільства.

Слово "стиль" багатозначне, походить воно від латинського stilus, stylus - гостра паличка для письма, манера письма. Нині є понад 100 дефініцій стилю, що зумовлено специфікою аспекту розгляду цього поняття і різноманітністю ключових слів (спосіб, комунікація, підсистема, поведінка, стереотип тощо).

Стилі - це функціональні різновиди загальнонаціональної мови, які

різняться типовими мовними засобами залежно від сфери людського спілкування.

У мовній практиці виділяють, як правило, п'ять стилів: розмовний (або розмовно-побутовий), публіцистичний, науковий, діловий (або офіційно-діловий) і художній (або художньої літератури).

Усна форма літературної мови має лише один стиль — розмовний. У писемній мові виділяють: науковий, офіційно-діловий,

публіцистичний, художній стилі. Кожен стиль має: - сферу поширення й вживання (коло мовців); - функціональне призначення (регулювання стосунків,

повідомлення, вплив, спілкування тощо); - характерні ознаки (форма та спосіб викладу); - систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію,

граматичні форми, типи речень тощо). Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів,

особливостей – надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

10

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ

Мова — могутнє знаряддя і шкільного навчання, і наукової, і публіцистичної думки, і ораторського мистецтва, і поетичної творчості, і ділового листування, і дипломатичних переговорів.

(М. Рильський)

Офіційно-діловий стиль – це такий функціональний різновид мови, який обслуговує сферу офіційних, ділових відносин – задовольняє потреби в документальному оформленні ділових стосунків як між членами суспільства, так і між державними установами та організаціями, а також різних актів суспільно-політичного та економічного життя.

Це один із найдавніших стилів. Його розвиток тісно пов'язаний із розвитком державності. Виникнення основ діловодства (тобто юридичної документації – законів, указів, грамот) сягає ще часів Київської Русі. Цікавими з цього погляду ε пам'ятки "Руська Правда", "Повість минулих літ", уривки з яких виявляють свою наближеність до ділового письма.

Його ознаки знаходимо в документах XI-X11 ст. (Мстиславова грамота 1130 р.), в українсько-молдавських грамотах, українських грамотах XIV-XV ст., українських літописах (офіційні листи, угоди тощо).

Велике значення для розвитку офіційно-ділового стилю мають джерела XIV–XVIII ст., у яких задокументовано юридичні підстави офіційно- ділових стосунків у різні історичні періоди та схарактеризовано жанрові різновиди текстів ділового стилю (грамоти; статути Великого князівства Литовського; книги міських урядів; ратушні книги; книги підкоморського суду; універсали Б. Хмельницького; ділова документація Гетьманщини та ін.)

Сучасний офіційно-діловий стиль зародився наприкінці XIX, а особливо активно розвивався на початку XX ст. У цей час кількість документальних матеріалів, рукописних і друкованих, значно зросла, відбувся процес подальшої диференціації та спеціалізації життя, внаслідок чого документи стали класифікуватися.

З огляду на політичні, соціальні, культурні, історичні та інші вимоги життя постала необхідність удосконалення мовної культури (усної й писемної) та формування якісно вищого підходу до оволодіння мовними знаннями. Офіційно-ділове спілкування У повсякденній практиці великого значення набуло, "зміна суспільного статусу української мови закономірно спричинилася до розширення стилістики офіційно-ділового спілкування".

У розвитку офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови умовно можна виділити два періоди: 1) 20–80-ті pp. XX ст.; 2) 90-ті pp. XX ст. – поч. XXI ст.

11

У зв'язку з широкою сферою застосування цього стилю його жанровий діапазон досить широкий – державні акти, закони, міжнародні договори, інструкції, офіційні повідомлення, різні види іншої документації (заяви, довідки, звіти, протоколи і под.).

Обслуговуючи потреби державного, громадського, економічного та політичного життя суспільства, тексти офіційно-ділового стилю мають помітні відмінності й у межах того самого жанру. Однак усім їм притаманні дуже виразні спільні мовні ознаки.

Слово офіційний (від лат. officium – служба) має такі основні значення: 1) запроваджений урядом, адміністрацією, службовою особою; урядовий, службовий; 2) витриманий відповідно до встановлених правил, формальностей, наприклад, офіційна зустріч, офіційне запрошення; 3)холодноввічливий, діловий, стриманий.

Офіційно-діловий стиль, як і інші комунікативні стилі української мови, являє собою активно функціонуючу цілісну систему, що має свою стійку структуру, набір засобів вираження, вироблені й унормовані правила спілкування і яка виділилася на сучасному етапі в особливу не лише соціальну, але й лінгвістичну категорію. Розвиток офіційно-ділової документації від перших зафіксованих законів і указів до сучасного жанрового розмаїття зумовив утворення такої мовної системи, де наявність тієї чи іншої одиниці чітко регламентована.

Діловий стиль зумовлений насамперед активізацією пізнавальної та професійної функцій мови.

В діловому стилі залежно від конкретної сфери вжитку виділяють підстилі:

- законодавчий – використовується у законодавчій сфері. Реалізовується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах тощо;

- дипломатичний, який характеризується толерантністю, виробленими початковими і кінцевими формами документа і вживається у таких жанрах, як нота, комюніке, меморандум, угода, конвенція;

- юридичний, що прагне до абсолютної однозначності і точності формулювань і вживається в указах, законах, кодексах, статутах;

- адміністративно-канцелярський - у сфері якого документи повсякденного ділового життя (заяви, довідки, характеристики, доручення, автобіографії, накази, акти, розпорядження тощо), що складаються пересічними громадянами. Саме у них особливу увагу слід приділяти формі документа, дотриманню стандартизованих вимог щодо його складання і написання.

Обслуговуючи потреби державного, громадського, економічного та політичного життя суспільства, тексти офіційно-ділового стилю мають помітні відмінності й у межах того самого жанру. Однак усім їм притаманні дуже виразні спільні мовні ознаки:

1. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різаних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення і способу опрацювання. Закріплення за

12

реквізитами постійного місця робить документи зручними для зорового сприймання, спрощує їх опрацювання. Обов'язковим реквізитом будь-якого документа є підпис.

2. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість висловлювання. Офіційно-діловий стиль позбавлений образності, емоційності та індивідуальної авторської своєрідності.

3. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів. Найхарактерніші вияви стандартизації такі: а) широке вживання готових словесних конструкцій (наприклад, у зв'язку, відповідно до, з метою, згідно з), що спрощує й полегшує процес укладання окремих видів документів; б) часта повторюваність тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій як результат прагнення до однотипності способів вираження думки у подібних ситуаціях.

4. Лексика здебільшого нейтральна, слова вживаються у прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.

5. З метою чіткішої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

6. Часте вживання словосполучень з дієсловами у формі теперішнього часу зі значенням позачасовості, постійності дії: рішення надсилається, має місце, виробнича рада розглядає. Вживаються також звороти згідно з оригіналом, складено і завірено у двох примірниках, вжити заходів, визнати за можливе, звернутися із заявою, надати слово, оголосити подяку, накласти резолюцію і под.

7. Найхарактерніші речення - прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо). Вживаються також складні речення із сурядним і підрядним зв'язком.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю потребують документації тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності сприймання змісту.

Найважливіші риси текстів офіційно-ділового стилю: - точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, чіткість у

висловленні; - однозначність формулювань; - несуперечлива аргументація викладеного в документі; - відсутність образності, емоційності й індивідуальних авторських

рис (окремі типи службових листів можуть мати окремі індивідуальні авторські риси хоча б на синтаксичному рівні);

- уживання усталених мовних одиниць - кліше, що забезпечує певну стандартизацію текстів;

- повторюваність окремих мовних одиниць; - наявність реквізитів. Обов’язкові реквізити, без яких документ

не має юридичної сили, - це дата й підпис;

13

- уживання лексики (слів) у прямому значенні, лексика стилістично-нейтральна, використання залежно від мети суспільно-політичної, професійно-виробничої, науково-термінологічної лексики;

- для чіткішої організації текст може поділятися на параграфи, пункти, підпункти.

Також для ділової документації є характерними такі мовні особливості:

1) основна частина тексту – загальновживана лексика (основа, право, свобода, розділити, пояснювальний);

2) широко вживається суспільно-політична й адміністративно-канцелярська термінологія (вищезазначений, пред'явник, регламентація дій, конституційні права);

3) використовується специфічна фразеологія (порушити питання, взяти до уваги, довести до відома);

4) слова вживаються у прямому значенні, що полегшує однозначне розуміння тексту;

5) висока частота вживання іменників, у тому числі віддієслівних (актуальність, важливість, значення, виконання, розділ);

6) використання безособових (завдання виконано; план розроблено) та інфінітивних (заслухати, розробити) форм дієслова;

7) мінімальна кількість прикметників, з-поміж наявних майже всі відносні, що входять до стійких словосполучень (грошова одиниця, споживчий кошик);

Найуживаніші синтаксичні одиниці - прості поширені речення з прямим порядком слів, складнопідрядні з причинно-наслідковими відношеннями частин.(Позивач Іванченко І.І, оскаржив судове рішення, ухвалене на користь відповідача Петренка Π. П., у справі про порушення умов контракту). Вживаються також складні речення із сурядним і підрядним зв'язком (Іванченко стверджує, що суд першої інстанції помилився, ухваливши, що Петренко виконав матеріальні умови контракту на поставку пакувальних ящиків).

Однією зі специфічних рис офіційно-ділового стилю є безособовий характер мовлення. Загальна тенденція до безособовості в цьому стилі зумовлюється тим, що висловлювання в діловій сфері відбувається не від конкретної людини, а від імені “особи” особливо абстрактної, узагальненої. В офіційно-діловому стилі ця риса виявляється не лише у відсутності займенників першої та другої особи (я, ти, ви) і відповідних форм дієслова, а й у тому, що форми дієслова третьої особи й особові займенники часто використовуються у неозначено-особовому значенні. І навіть у тих документах, де вживаються займенники першої особи або відповідні форми дієслова (доручення, заява, доповідна, акт тощо), авторська індивідуальність приховується за структурою документа. Наприклад, сам текст заяви про вступ на роботу або про надання відпустки не дозволяє встановити авторство цього ділового папера, хоча він і пишеться від першої особи: "Прошу надати чергову відпустку з 1 по 25 липня".

14

Через відсутність авторства, а також через однотипність змісту офіційно-ділових текстів складається враження, що цей стиль позбавлений будь-якої емоційності та експресивності. Звичайно, можливість вираження будь-яких емоцій в офіційно-ділових текстах зведена до мінімуму і допускається лише в деяких жанрах, зокрема у дипломатичному підстилі. Але не можна приписувати офіційно-діловому стилю "суху" інформативність як невід’ємну рису. Експресія офіційно-ділового стилю забезпечується засобами логічної, а не емоційно-образної виразності. Для досягнення логічної виразності в офіційно-діловому стилі добираються слова, які за своїм значенням відповідають реаліям, а також сполучення слів, які чітко й однозначно передають позначувані поняття, наприклад: особа, котра шукає роботу, споживчий кошик, договірні сторони, повірений у справах, уповноважена особа, законодавчий акт. За допомогою таких мовних одиниць в офіційно-ділових текстах досягається точність, що не припускає кривотлумачення.

Специфіка мовних одиниць офіційно-ділового стилю виявляється і на лексичному, і на морфологічному, і на синтаксичному рівнях.

Однією з найтиповіших, проте не найсуттєвіших рис офіційно-ділового стилю, вважається стандартизованість. Особливо яскраво ця риса виявляється в архітектоніці текстів: кожен вид документа має свою композицію. Крім композиційного оформлення стандартизація виявляється і в системі мовних засобів. Оскільки ситуації, що виникають у сфері ділових стосунків, типові й часто повторювані, то вони позначаються однаковими одиницями мови. Це приводить до виникнення мовних шаблонів, кліше. Стандартні вирази служать для економії місця й часу, викликають мінімальне напруження при сприйманні і прискорюють процес укладання ділового документа. Стандартні словосполучення, апробовані суспільною комунікативною практикою, найточніше позначають відповідне поняття і, отже, найкраще виконують специфічні завдання комунікації. До числа усталених зворотів можна зарахувати такі: за звітний період, беручи до уваги, видана для пред'явлення, у дусі взаєморозуміння, у конструктивній обстановці, на ваш №... повідомляємо, заслухавши і обговоривши, з метою забезпечення (поліпшення, надання), у додаток до, справи здав, справи прийняв, дата видачі і т.д. Особливої ролі набуває подібна стандартизація при електронній обробці ділової документації.

З роками, від століття до століття, від епохи до епохи змінюються мовні стилі. Ряд термінів і слів виходять з ужитку і виникають нові, а ті, що лишаються, змінюють своє значення. Тому стиль ділової мови на сучасному етапі відрізняється від стилів попередніх років.

Уміння складати ділові папери, вдумливо читати їх, правильно розуміти - обов'язок кожної сучасної людини.

15

ДІЛОВОДСТВО – ОДНА ІЗ ЖИТТЄВО ВАЖЛИВИХ СФЕР ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДСТВА

Розбудова будь-якої держави неможлива без відродження і розвитку

культури діловодства в управлінні. У всі часи діловодство становило важливу ділянку державної

діяльності. У кожній країні вироблялися і виробляються свої специфічні форми і назви діловодних служб та посад, форми державного діловодства, стиль діловодства і навіть ділова мова.

Діловодство – це сукупність процесів, що забезпечують документування управлінської інформації, це діяльність окремих працівників або підрозділів щодо створення документаційно-інформаційної бази на різних носіях для використання управлінським апаратом у процесі реалізації його функцій та здійснення управління.

Електронне діловодство - це діловодство, при якому документи створюються з використанням комп'ютерної техніки та спеціалізованого програмного забезпечення.

Останнім часом серед фахівців набуває поширення така назва цього виду діяльності, як документаційне забезпечення управління (ДЗУ).

Кінцевий результат управлінської діяльності як органів державного управління, так і будь-яких інших закладів, установ та організацій, залежить від значної кількості факторів. Не останнє місце серед них займає саме діловодство, яке дозволяє забезпечити оперативність і гнучкість у прийнятті рішень та організації їх виконання.

Діловодство - це процес, це рух службових документів, так званий документообіг - з часу їх створення або одержання суб’єктом документаційного забезпечення управління до часу завершення виконання, надсилання або знищення.

Документообіг в установі існує у вигляді потоків документів, які циркулюють між пунктами опрацювання інформації (керівниками установи і структурних підрозділів, фахівців) і пунктами технічного опрацювання документів.

Розрізняють потоки: - вхідних документів (документи, які надходять з інших (вищих)

інстанцій і які скеровуються керівникам, структурним підрозділам, окремим виконавцям);

- вихідних документів (документи, створені в установі для скерування адресатам за її межами);

- внутрішніх документів ( документи, які створені і циркулюють в установі та не виходять за її межі).

16

В якості одного із засобів регулювання документопотоків виступають державні стандарти, загальнодержавні класифікатори і уніфіковані системи документації. Ці та інші нормативи покликані стабілізувати документообіг в країні по всьому технологічному циклу, створити оптимальну технологію ведення документального господарства кожної управлінської одиниці.

Особливості сучасного діловодства полягають насамперед у переведенні його на державну мову, широкому застосуванні комп`ютерних систем обробки та друку документів, необхідності дотримання вимог чинних державних стандартів у цій галузі, впровадження раціональних прийомів роботи.

Дотримання вимог стандартів з діловодства у практичній роботі органів управління та в процесі документування покликане сприяти встановленню чіткого організаційно-технічного порядку, викорененню бюрократизму й тяганини. Опанування прийомів раціональної роботи з документами дає змогу скоротити час на їх складання, обробку та пошук, організувати чіткий контроль за проходженням та виконанням документів.

Суб’єктами документаційного забезпечення управління є органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, об’єднання громадян, фізичні особи, які здійснюють документування та організацію роботи з документами.

Діловодство здійснюючи контроль за виконанням документів і прийнятих рішень, сприяє зміцненню державної та виконавчої дисципліни. Від правильної організації діловодства залежить повнота комплектування Національного архівного фонду.

За роки створення нової України нагромаджено певний досвід практичного розв’язання різноманітних за обсягом, характером і значенням управлінських завдань. Введена в дію Примірна інструкція з діловодства в міністерствах і відомствах України, органах державної влади, місцевого самоврядування, розроблено Державний стандарт України з діловодства і архівної справи, введено в дію державний класифікатор управлінської документації, державний класифікатор професій тощо.

Однією з причин неякісного прийняття управлінських рішень, особливо органами державного управління та місцевого самоврядування, є слабка теоретична і практична підготовка багатьох працівників, які недостатньою мірою володіють комплексом встановлених в установах, організаціях та на підприємствах методів, способів і прийомів роботи з документами, а в деяких випадках – ще і незнання вимог Держстандартів, що визначають порядок оформлення документів та усталених норм “Українського правопису.

17

Нормативно-методична база діловодства Процес діловодства здійснюється відповідно до нормативно-

методологічної бази, а саме: положень Конституції України; законів України; нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів

України, Ради міністрів АР Крим; інших документів. Нормативно-методична база діловодства включає в себе: законодавчі акти України у сфері інформації, документації та

документування; укази та розпорядження Президента України, постанови та

розпорядження Уряду України, які регламентують питання документаційного забезпечення управління в Україні;

правові акти органів виконавчої влади (міністерств, відомств, комітетів) як загальногалузевого, так і відомчого характеру;

правові акти нормативного та інструктивного характеру; методичні документи з діловодства закладів, організацій,

підприємств; державні стандарти на документацію; уніфіковані системи документів; класифікатори техніко-економічної і соціальної інформації. Методичні документи регламентують: технологію створення, обробки, зберігання, використання

документів в організації; роботу служби діловодства, її структуру, функції,' штат, технічне

забезпечення тощо. Крім того, архівні установи надають суб'єктам з правочинства

організаційно-методичну допомогу щодо вдосконалення та організації діловодства, розробляють та затверджують обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями нормативно-правові акти з питань організації документів у діловодстві.

18

ПРИЗНАЧЕННЯ, КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ФУНКЦІЇ ДОКУМЕНТІВ

Основними елементами діловодства є письмові документи та

документування, тобто створення документів. Державним стандартом України документ визначено так: "Документ

– це основний вид ділової мови, засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини".

Документ (з лат. documentum – зразок, взірець, спосіб доказу) - це матеріальний вияв певного факту чи певної ідеї або ж матеріальне свідоцтво (текст чи зображення), що має інформацію в зафіксованому вигляді і спеціально призначений для її передачі у просторі.

Документ - це діловий папір, що підтверджує будь-який факт або право на щось. І тому для юриста документ - це засіб доказу події, для історика - першоджерело, для управлінця - засіб фіксації і передачі управлінського рішення.

Подібно до того, як матеріальне виробництво створює продукти, адміністративне управління створює документи, кількість яких безперервно зростає разом із зростанням матеріального виробництва.

З документами в органах державного управління та місцевого самоврядування пов'язана діяльність усіх працівників апарату управління - від технічних виконавців до керівників підрозділів. Одні з них створюють документи, інші забезпечують їх оформлення й передання за належністю, використовують ці документи і на їх основі ухвалюють управлінські рішення.

З кожним документом в апараті управління державної установи та органу місцевого самоврядування проводиться велика робота щодо складання, вичитування, обліку (реєстрації), сортування, зберігання, пошуку, переробки інформації, що міститься в документах, копіювання, переносу відомостей, транспортування документа всередині й поза апаратом управління організацією.

Сукупність оформлених за певними правилами документів, що використовуються в управлінській діяльності, називається управлінською документацією.

Оскільки документи є засобом засвідчення, доведення певних фактів, то документи мають велике правове значення, тобто юридичну силу.

Юридична сила - це властивість документа, яка надається йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, встановленим порядком оформлення.

19

Виходячи з цього, документ повинен бути: достовірним; переконливим; належним чином відредагованим і оформленим; містити конкретні пропозиції та вказівки.

Більшість документів має задовольняти таким вимогам, як прида-тність до тривалого зберігання, максимальна точність.

Як бачимо, головною складовою документа є інформація, тобто найрізноманітніші дані, відомості, повідомлення, знання тощо.

Інформація зафіксована в документі, має свою специфіку, яка проявляється чином:

документ - носій соціальної інформації, тобто інформації яка створена людиною;

документальна інформація має бути змістовною, оскільки є результатом інтелектуальної діяльності людини;

інформація передається дискретно, тобто у вигляді окремих повідомлень, переважно завершеного характеру;

повідомлення являє собою закодований текст у певній знаковій системі;

інформація зафіксована на матеріальному носієві у спосіб, який створено людиною (письмово, графічно, звукозаписом тощо).

Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст,

зокрема відношення інформації, що в ньому міститься, до предмету чи напряму діяльності. Виділяють такі ознаки класифікацій тексту документів:

за походженням офіційні - створюються організацією чи юридичною особою і оформляються в установленому порядку; особисті офіційні - частина офіційних документів, що засвідчують особу або її права, обов'язки, службовий або соціальний стан, а також містить інші відомості біографічного характеру; приватні - створюються особою поза сферою її службової діяльності та виконання суспільних обов'язків;

за стадіями створення: чернетки - рукописні або друковані документи, що відображають роботу автора над текстом; оригінали - документи, в яких відомості про автора, час та місце його створення відповідають дійсності. Оригінал офіційного документа - це перший і єдиний його примірник; копії - документи, що відтворюють інформацію іншого документа і всі його зовнішні ознаки або їх частину. В юридичному відношенні оригінал та копія рівноцінні;

за формою: індивідуальні - створюються в кожному окремому випадку для розв'язання конкретної управлінської проблеми, типові (стандартні) - відображають документування однотипних питань і складаються за однаковими зразками;

за надходженням: внутрішні, зовнішні; за спеціалізацією: загальні, з адміністративних питань, з фінансових

питань, з комерційних питань і т.д.;

20

за терміном зберігання: постійного зберігання, тривалого зберігання (понад 10 р.), тимчасового зберігання (до 10 р.);

за джерелом виникнення: вторинні, первинні; за напрямом: вхідні, вихідні; за терміном виконання: звичайні безстрокові, термінові, дуже

термінові; за ступенем гласності: для загального користування, для

службового користування, таємні, цілком таємні. за носіями інформації: на паперових носіях, електронні; за призначенням: організаційні, розпорядчі, статутні, виконавчі,

інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу.

Документи розрізняють ще й за структурними ознаками вони

можуть бути стандартними й нестандартним и, що залежить від багатьох об'єктивних та суб'єктивних факторів.

Документи мають правове і господарче значення, виконують офіційну, ділову й оперативну функції.

Найпоширенішим є текстовий документ, зміст якого - мовна інформація, зафіксована будь-яким типом письма або певною системою звукозапису.

21

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

Документи з високим рівнем стандартизації складають за затвердженими формами.

Типові та фірмові документи оформляються на бланках або стандартних аркушах.

Бланк документа – це зуніфікована форма (службового) документа з надрукованою постійною інформацією й місцем, відведеним для змінної. Найпоширенішими є бланки актів, довідок, наказів, протоколів, листів.

Застосування бланків під час складання документів підвищує культуру ділового спілкування, надає інформації офіційного характеру.

Кожний документ складається з окремих елементів, що називаються реквізитами. Склад та послідовність розміщення реквізитів у службовому документі називається формуляром.

Розрізняють два основних види формулярів – з поздовжнім і кутовим розміщенням реквізитів. У різних видах документів склад реквізитів неоднаковий і залежить від змісту, призначення і способу опрацювання.

Основні правила оформлення документів визначають: Назва організації відтворюється на бланку в повному розгорнутому

найменуванні. Скорочену назву організації зазначають тоді, коли її офіційно зафіксовано в статуті.

Назва виду документа - обов'язковий реквізит будь-якого документа, крім листів. Назва є на бланку або вдруковується угорі ліворуч. Залежно від виду документа визначаються перелік необхідних для його оформлювання реквізитів, побудова тексту й ступінь обов'язковості виконання його положень.

Дата – є одним із обов'язкових реквізитів усіх документів. Документ датується днем його підписання (для наказів) або затвердження (для інструкцій). Акти і протоколи датуються днем здійснення документованих у них подій. Дату проставляє власноручно особа, яка підписує або затверджує документ. До складу дати входять число, місяць і рік, які проставляються в одному рядку арабськими цифрами. (Наприклад: 12.07.2007 p.). У нормативно-правових актах і фінансових документах застосовують словесно-цифровий спосіб оформлення дати, наприклад: 11 червня 2007р.

Дату документа ставлять нижче від його назви поряд із реєстраційним індексом на спеціально відведеному місці на бланку.

Реєстраційний індекс складають з його порядкового номера, який можна доповнювати за рішенням організації індексом справи за номенклатурою справ, інформацією про кореспондента, виконавця тощо.

22

Місце розташування цього реквізиту залежить від бланка та виду документа.

Якщо документ підготували дві чи більше організацій, то реєстраційний індекс складають із реєстраційних індексів кожної з них і проставляють через правобокову похилу риску згідно з послідовністю підписів авторів документа.

Місце складання або видання документа. Цей реквізит вказує на назву міста чи населеного пункту, де видано документ.

Адресат. Листи, доповідні записки, довідки, повідомлення та інші документи адресуються до організацій, установ, структурних підрозділів, службових або приватних осіб. Назви установи й структурного підрозділу подається у називному відмінку, а назва посади та прізвище - у давальному. Якщо документ адресовано керівникові установи, її назва входить до складу назви посади й пишеться у давальному відмінку.

До реквізиту "адресат" може також входити поштова адреса. Слід пам'ятати: якщо документ адресовано до установи то поштова адреса вказується після її назви, а також назви структурного підрозділу і прізвища посадової особи. Кожний елемент реквізиту друкується з нового рядка.

Якщо документ надсилають фізичній особі, то у називному відмінку зазначають прізвище, ім'я, по батькові адресата і повну адресу.

Підпис - це обов'язковий реквізит будь-якого документа, що свідчить про відповідальність особи за його зміст і надає документу юридичної сили.

Юридична сила документа - властивість службового документа, надана чинним законодавством, яка є підставою для вирішення правових питань, здійснювати правове регулювання і (або) управлінські функції. Підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної, якщо документ надруковано не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалу(-ів) і прізвища. Підписує документи, як правило, керівник установи, його заступник чи керівник структурного підрозділу. Керівник установи або його заступник підписує документи, що надсилаються до вищих організацій. Керівники структурних підрозділів підписують документи у межах своєї компетенції.

Якщо документ надруковано на бланку установи, зазначається тільки посада та ініціали і прізвище особи, яка його підписує. Якщо документ надруковано не на бланку, то вказується повна назва установи, посада, ініціал(и) та прізвище особи, яка його підписує.

Документи колегіальних органів (протоколи, постанови, рішення) підписують дві особи - голова та секретар колегіального органу. При цьому зазначаються обов'язки осіб, які підписали документи, а не їхні посади.

Підпис ставиться праворуч під текстом через два-три рядки після його закінчення. Назва посади пишеться ліворуч від прізвища, яке вказується на рівні останнього рядка посади.

23

Гриф затвердження документа. Після підписання документ затверджується, тобто засвідчується його дія на певне коло організацій, структурних підрозділів чи приватних осіб. Реквізит затвердження містить: слово ЗАТВЕРДЖУЮ (без лапок), назву посади, особистий підпис, ініціал(и) та прізвище особи, яка затвердила документ, і дату затвердження.

Якщо документ затверджено постановою, рішенням наказом, протоколом, то гриф затвердження складається зі слова ЗАТВЕРДЖЕНО, назви (у називному відмінку), дати, номера затверджувального документа.

Гриф затвердження розміщується у правому верхньому куті першого аркуша документа й пишеться великими літерами Після затвердження документ набуває юридичної сили.

Резолюція - напис посадової особи на документі - коротке рішення щодо виконання документа. Резолюція складається з таких елементів: прізвища та ініціалів виконавця (виконавців) у давальному відмінку, змісту доручення, терміну виконання, особистого підпису керівника, дати.

Як правило, в резолюції керівник висловлює своє рішення щодо суті розглянутих питань. Проте якщо жодних вказівок немає, рішення має приймати виконавець. Конкретні вказівки передаються за допомогою наказового способу або неозначеної форми дієслова.

Резолюцію треба ставити безпосередньо на документі, нижче від реквізиту "Адресат", паралельно до основного тексту або на вільній площі лицьового боку першого аркуша, але не на полі документа, призначеного для підшивання. Якщо на документі немає вільного місця для резолюції, дозволено оформлювати її на окремих аркушах або спеціальних бланках.

Заголовок до тексту документа. Кожний службовий документ, незалежно від його змісту, призначення й виду, має заголовок, який відображає головну ідею документа (крім повідомлення й телефонограми). Він друкується у лівому верхньому куті під датою і номером документа. Заголовок має бути лаконічним, точним і максимально повно розкривати суть документа. Наявність чітких заголовків скорочує час на ознайомлення з документом та період проходження його через посадових осіб і структурні підрозділи до реального виконавця.

Текст документа, надрукований на папері формату А5, дозволяється подавати без заголовка.

Гриф погодження документа свідчить про згоду установи, її підрозділу чи посадової особи (що не є автором документа) з його змістом. Є дві форми погодження - внутрішнє (з підрозділами та службовими особами установи) й зовнішнє (з підвідомчими та непідвідомчими організаціями). Цей реквізит проставляють після попереднього розгляду чи оцінювання проекту документа перед його розповсюдженням в установі. Оформлюють його під текстом документа, після підпису або на окремій сторінці.

24

Він складається із: слова ПОГОДЖЕНО;назви посади особи, з якою погоджується документ, та назви установи;особистого підпису;його розшифрування;дати.

Віза документа - це напис, зроблений посадовою особою, яка висловлює згоду або незгоду зі змістом документа. Віза складається з: назви посади особи, яка підписує документ; підпису та його розшифрування; лаконічного рішення (зауваження); дати візування.

У внутрішніх документах віза проставляється на першому примірнику документа, а у зовнішніх - на примірнику, що залишається в організації.

Відбиток печатки. Документи, які потребують особливого засвідчення, завіряють відбитком печатки. Ставлять їх на документах, що засвідчують права певних осіб, витрати коштів і матеріальних цінностей, а також на тих документах, де наявність відбитка печатки передбачено правовими актами.

Печатка має накладатися на частину назви посади й підпису особи, яка підписала документ.

Відмітка про наявність додатків. Якщо документ має додатки, то в лівому куті під текстом з нового рядка зазначається: Додаток: на 4 арк. у 2 пр.

Після слова Додаток можна перелічити назви документів, що додаються.

Відмітка про виконавця. Цей реквізит обов'язковий лише у вихідних документах (листах, довідках, висновках) і складається з прізвища виконавця та номера його службового телефону. Ці відомості проставляються на останній сторінці документа у нижньому лівому куті (лицьової сторони).

Відмітка про виконання документа і направлення його до справи містить такі відомості: коротку довідку про виконання, якщо немає документа, що засвідчує це; вказівку на номер справи, до якої буде підшито документ; дату направлення документа до справи; назву посади і підпис керівника структурного підрозділу або виконавця.

Відмітка про надходження документа до організації. Цей реквізит містить: скорочену назву організації, що надіслала документ; реєстраційний індекс документа; дату його надходження.

Запис про державну реєстрацію фіксують тільки на нормативно-правових актах органів державної влади, долучених до Державного реєстру. Його розташовують після номера акта чи після грифа затвердження.

Під час оформлення документів слід дотримуватися основних правил їх складання, які передбачають правильне написання реквізитів та їх розміщення на бланку документа. Дотримання цих вимог надає документу юридичної сили.

25

ТЕКСТОВЕ ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

Текст є головним елемент, реквізитом службового документа, що

відображає його зміст. Він має чітко й переконливо відображати причину й мету його

написання, розкривати суть конкретної справи, містити докази, висновки. Текст поділяється на взаємозумовлені логічні елементи: вступ,

основну частину (доказ), закінчення. У вступі зазначається причина написання документа. В основній частині викладається суть питання, наводяться докази, пояснення,міркування. У закінченні вказують мету документа.

З метою економії часу в процесі складання і використання документів, необхідно розмежувати формальний підхід до оформлення документів та творчість у процесі складання текстів. Такий підхід дає можливість скористатися певними рекомендаціями, загальними правилами і нормами при складанні та текстовому викладі ділових паперів, а також їх конкретними зразками.

Виокремлюють загальноприйняті вимоги, яких варто дотримуватися при укладанні текстів службових документів.

Офіційність. Правова інформація за своїм характером є офіційною та відображає ділові стосунки між людьми. Учасники офіційного спілкування виступають від імені юридичних осіб – установ, організацій, підприємств, фірм. Офіційний характер виявляється і у тому, що документ має підпис конкретної посадової особи, у деяких випадках засвідчується штампом, печаткою органу.

Ділові папери є джерелом офіційної інформації, самі слугують джерелом потрібної інформації; мають правову вагу, господарське значення, оскільки можуть служити письмовим доказом, засобом свідчення чого-небудь, можуть бути довідковим джерелом; уможливлюють вилучення інформації з архівів і обробку її в поточній діяльності.

Консервативний характер. Мова документів найменше піддається змінам. Такий стан можна пояснити кількома причинами. По-перше, усталені конструкції приводять до однакової, усталеної реакції на них, до однакового розуміння і тлумачення текстів, що досить важливо для суспільного життя. По-друге, зміна конструкцій, засобів, уведення нового призводить і до їх різного трактування, що особливо небажано для діяльності органів державної та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання проявам корупції. По-третє, така консервативність уможливлює стандартизацію документів, виготовлення великої кількості бланків, копій.

26

Нейтральний тон викладу змісту. Важливою умовою ефективності правового регулювання є рівний, стриманий і спокійний тон викладу, неупередженість укладача, відсутність будь-якої оригінальності чи різко вираженої стильової індивідуальності викладу правового матеріалу, що не викликає додаткових асоціацій, непотрібних емоцій. Суб’єктивний особистісний момент у службових документах повинен бути зведений до мінімуму. Не допускається вживання у службових документах помпезних слів, пишномовних фраз, лозунгів, запитань, знаків оклику і питання.

Об’єктивність. Об’єктивність змісту документа виражається у реальному відображенні дій, констатації фактів, які мали чи матимуть місце. Повна об’єктивність досягається і високим ступенем безособовості, що передбачає відсутність у мові документів засобів емоційності, експресивності, образних засобів – з одного боку, і широке використання безособових і наказових форм, абстрактно-узагальненої лексики – з іншого. Безособовість правового тексту досягається за допомогою: а) слів постановив, наказую, може, має право, нести (відповідальність), відповідати (за шкоду), виділити (кошти), виконати; б) інфінітивних і безособових речень (напр., на сесії мають право бути присутніми...) тощо.

Документальність. Кожний офіційний папір повинен мати характер документа, що передбачає наявність реквізитів, які мають свою черговість, що дозволяє зберігати традиційні стабільні форми.

Точність та ясність (зрозумілість) викладу. Це дві тісно пов’язані між собою вимоги до тексту документа. Текст вважається ясним, якщо при першому його сприйманні адресат зрозумів той смисл, який був у нього закладений автором. Будь-який документ треба складати так, щоб його текст був зрозумілий як тому, хто його писав (затверджував), так і усім тим, хто мусить ним керуватися.

Зрозумілим має бути кожне окреме слово тексту, кожний зворот. Необхідно виключити з тексту архаїзми, невиправдані неологізми, слова іншомовного походження, які не стали загальновживаними.

Велике значення має чітке і точне формулювань прохань, пропозицій, наказів, вдале виокремлення і наголошення основної думки. Тут особливо виразно виявляється принцип доцільності, який полягає у виборі серед близьких між собою слів і словосполучень найдоцільнішого в цій конкретній ситуації.

Точності в мові сприяють такі чинники: використання слів тільки в прямому значенні, щоб уникнути різнотлумачень; наявність словесних повторів, уникнення небажаної синонімії; використання відповідної професійної термінології; вживання великої кількості однорідних членів речення, цифр, точних вказівок на факти. Точність досягається і через уточнення, пояснення слів, детальне виписування важливих положень.

Зрозумілість письмового тексту також залежить від його оформлення, зокрема, виразності шрифту (розбірливості почерку), розмірів абзацних відступів, кількості різних графічних виділень.

27

Поділ тексту на абзаци має велике практичне значення Це допомагає осмислити прочитане і підготуватися до сприйняття іншої підтеми.

При складанні службових документів необхідно постійно пам’ятати, що неправильне написання слів, словосполучень, неузгодженість відмінків речень і відмінкових закінчень, відсутність необхідних розділових знаків чи їх неправильне застосування, орфографічні, синтаксичні, пунктуаційні помилки ускладнюють зрозумілість тексту юридичного документа, створюють погане враження.

Логічність і аргументованість викладу. Якщо точність пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні. Основними умовами логічності є такі: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів у реченні (підмет передує присудкові, означення – перед означуваними словами; вставні слова – на початку речення); 3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої; 5) графічне оформлення письмових текстів тощо.

Кожен документ, навіть викладений однією фразою, умовно поділяється на дві частини: обґрунтування і висновки (або пропозиції, рішення, прохання, розпорядження тощо). Недостатньо чітка композиція, непрозорість структури документа ускладнюють сприймання тексту, роблять слабкими його переконливість і дієвість.

Крім того логічність досягається через розповідний характер викладу.

У тексті не повинно бути алогізмів, розривів і перескакування думок, внутрішніх суперечностей, тавтологічності тощо. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістовні зв’язки між словами і реченнями в тексті.

Максимальна стислість при повноті інформації. Повнота інформації полягає в тому, що всі необхідні для правильного розуміння документа складові мають у тексті своє словесне вираження, ніщо не пропущене, нічого не треба домислювати. Важливо, щоб у тексті не було двозначностей, щоб думка і її словесне вираження якомога щільніше збігалися, поєднувалися. Повним називають документ, зміст якого вичерпує всі обставини, зв’язані з вирішенням питання, що розглядається.

Стислість свідчить про досконалість тексту, якщо не йде на шкоду змісту, позаяк він має бути викладений не лише коротко, але й достатньо повно, вичерпно. Тексти законодавчих й інших нормативно-правових актів не можуть бути розповіддю чи описанням певного явища чи події, тому мовні засоби в них використовувати слід максимально доречно і лаконічно.

Завдяки стислому викладу службовий документ зможе найефективніше регулювати певні суспільні відносини. Проте лаконічність не може бути досягнута за рахунок обмеження змісту тексту службового документа.

28

Достовірність. Достовірність інформації досягається відображенням фактичного стану справ, неупередженим описом, оцінкою подій.

Доречність. Доречність змісту – це добір мовних засобів відповідно до мети та цілей створення документа. Усі мовні засоби також треба вживати відповідно до їх прямого (головного) призначення.

Формальність мови. Мова службових документів вимагає певної формальності мови, застосування стандартних термінів, усталених мовних конструкцій із суворо встановленими правилами їх тлумачення. Тобто формальність мови документів досягається використанням стандартних мовних зворотів. Зокрема, розрізняють загальнодокументальні (сімейний стан, грошові засоби, формування комісії, письмова форма документа) та власне юридичні (укласти договір, юридичні сторони, погодження сторін) стійкі звороти. Наявність стандартних висловів полегшує, скорочує процес укладання текстів, приводить до однотипності засобів в однакових ситуаціях.

У правовій сфері спілкування необхідно вживати юридичні кліше, які зумовлюють точність найменування понять, і уникати штампів – готових зразків до висловлення думки, які порушують такі вимоги юридичної техніки, як точність, чіткість, стислість, стандартність.

У службових документах доречно іноді використовувати фразеологізми, допустимі для офіційно-ділового стилю мовлення. Цілком природно будуть вжиті такі стійкі сполуки, як: круглий стіл, докласти зусиль, стати у пригоді тощо.

Нормативність мовних засобів. Це вимога передбачає грамотність, правильне вживання усіх мовних засобів – відповідно до норм української літературної мови, правил «Українського правопису»

Фактично ж вимога грамотності набагато ширша: крім власне мовного, існує професійно-мовний і комунікативний рівень грамотності. Всі терміни, спеціальні поняття, конструкції, що сформувалися під впливом особливостей професійного мислення, повинні відповідати сучасному рівню правових знань, вживатися лише тоді, коли вони справді необхідні.

29

ГРАМАТИЧНА ФОРМА ДІЛОВИХ ДОКУМЕНТІВ

При складанні документів виникають труднощі не лише в доборі

потрібних слів, а й у виборі відповідної граматичної форми. Найчастіше виникає сумнів щодо використання роду іменників, коли це стосується назви осіб за професією. Наприклад: учитель - учителька, касир - касирка, лаборант - лаборантка, лікар - лікарка, фізик - фізичка, працівник - працівниця, викладач - викладачка.

В офіційному діловому мовленні слід віддавати перевагу формам чоловічого роду, навіть якщо вони мають у сучасній українській мові співвідносні форми жіночого роду іменників, що називають осіб за посадою, професією, званням тощо: зарахувати на посаду касира Л.І. Петрову; нагородити лейтенанта О.В. Павлишину; виступила професор Т.О. Біла, доручити інспекторові С.В. Дем'янівській.

Залежні слова від найменування професій узгоджуються у формі чоловічого роду.

Коли ж після таких сполук на позначення жіночого роду стоїть дієслово, то воно узгоджується з прізвищем і вживається у формі жіночого роду. Наприклад: Старший викладач Г.І. Гаєвська відповідала на наші запитання. Головний лікар Л.І Ткаченко наголосила на …

У ділових документах не вживають узгодження типу: наша голова наказала, старша інженер поїхала, головна лікар порадила тощо.

Уживання форм жіночого роду вмотивоване лише тоді, коли вказівка на стать є обов'язковою й не може бути виражена іншими засобами: виступи українських фігуристок; концерт відомої піаністки.

Іменники жіночого роду із суфіксами -ш-(-а), -их-(-а) та деякі із суфіксом -к- не можуть бути використані в офіційному діловому мовленні через свій розмовний або жаргонний характер: секретарша, касирша, лікарша, головиха, професорка.

Не рекомендується називати осіб за місцем проживання та їх професією типу: сільчани, городяни, заводчани, дистанційники, поштарі, вживаються: мешканці села, мешканці міста, робітники заводу, службовці станції, працівники пошти.

Досить часто в ділових паперах замість множини зустрічається однина. Наприклад: Полтавські фермери зібрали великий урожай цукрового буряку, соняшнику, картоплі.

Іноді в ділових документах іменники, що означають речовину {вода, олія, сіль, нафта, вино тощо), набувають форм множини. Наприклад: На цьому підприємстві можна придбати сухі вина, мінеральні води, технічні мастила.

30

Чимало помилок у вживанні давального відмінка іменників. Так, іменники чоловічого роду мають переважно закінчення -у, хоча останнім часом надається перевага закінченню -ові, -еві: ректорові, директорові.

Багато помилок припадає і на вживання родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні закінчуються на -а, -я {документа), інші на -у, -ю {протоколу, принципу, факту). У випадках сумніву, слід заглянути до словника.

Щодо вживання прикметників, то тут можуть виникнути труднощі у використанні ступенів порівняння, оскільки в діловому мовленні частіше вживані аналітичні форми. Наприклад: повний, більш повний, найбільш повний; вичерпний, більш вичерпний, найбільш вичерпний.

31

КУЛЬТУРА СЛОВА У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ

Суттєвою вадою усного мовлення часто буває бідний словниковий

запас. Мовець може говорити багато, але використовувати одні й ті ж слова чи словосполучення. Часто виступаючий орієнтується лише на писемний стиль, тобто послуговується книжними словами. На жаль, не кожен доречно може вживати крилаті слова і вирази. Іноді мовець у свій виступ уводить фразеологізми, але вони не завжди доречні серед канцеляризмів.

Компетентний мовець повинен говорити і писати просто, зрозумілою слухачам мовою, уникати складної термінології, іншомовних слів.

Вибір слова для ділового документа повинен відповідати

встановленим в український літературній мові нормам, він повинен бути вмотивованим. Адже тільки продумане, вмотивоване вживання слова в тексті документа виправдовує його появу в цьому тексті, незалежно від того, яке це слово за походженням, яке місце в літературній мові воно посідає. Перевіряється вмотивованість вживання слова у тексті таким чином: якщо вся увага читача зосереджена на змісті документа, а сама форма (словесне його вираження) сприймається ним як щось органічно злите зі змістом, невіддільне від нього, – значить добір у цьому тексті мотивований, доцільний. Якщо ж увага читача раз у раз відривається від змісту, якщо окремі слова ділового папера викликають у нього зневіру, здивування, обурення – то це означає, що укладач документа не продумав його до кінця, не вибрав найдоцільніших у цій ситуації слів, що його вибір не був мотивованим, а скоріше випадковим (це може пояснюватися і недостатніми знаннями автора документа і його мовною невправністю, байдужістю до стильових якостей документа).

Від досконалості володіння загальною мовною культурою службової особи залежить вибір потрібного слова. Вибір слова треба починати від найпростішого, найочевиднішого.

Зробіть правильний вибір слів. Адрес – вітальний. Адреса – місце помешкання. Адресувати директорові. Адресувати на директора. Іменники

називають осіб, до яких спрямована дія. Частіше зустрічається перший варіант: адресувати скаргу директорові. Прийменник на плюс знахідний відмінок іменника підкреслюють місце дії: адресувати на директора. Але: адресувати лист, телеграму на певну адресу: лист на училище.

32

Алергія до ліків. Алергія від ліків. Алергія на ліки. Медичний термін алергія керує синонімічними прийменниково-відмінковими формами до + родовий відмінок і на + знахідний відмінок. Так що однакові значення мають вислови алергія до і алергія на. Хоча перевага віддається словосполученню алергія до. Розмовна форма: алергія від тополиного пуху, від квітів...

Багато. Чимало. Багато — переважно писемного мовлення, а слово чимало вживається в різних ситуаціях на позначення поняття часу, кількості, міри тощо здебільшого в художній літературі й має дещо розмовний характер.

Боліти - дуже, нестерпно. Вболівати - за друга, за хокейну команду, за успіх.

Відзначати. Відмічати. Слова мають однакове значення - звертати увагу на щось. Однак в офіційних документах прийнято вживати відзначати. Слово відмічати характерне для усного мовлення. Наприклад: відмічати день геолога; день народження.

Відмінити – засідання, збори, спектакль, висадку десанта. Скасувати – закон, постанову, указ, рішення суду, вирок, договір, угоду, тілесне покарання, приватну власність, карткову систему.

Виголошувати – промову. Проголошувати – рівноправність, декларувати.

Винятково - не так, як усі, дуже, особисто. Виключно – лише, тільки. Витікати (фіз. литися) - випливати - бути висновком. Вітер три метри за секунду. Вітер три метри на секунду. Слід

вживати: за секунду. Адже "відрізок часу, протягом якого що-небудь відбувається", в українській мові має зворот з прийменником за. Прийменник на вживається у фізиці (П'ять кілограмів на один сантиметр).

Говорити українською мовою. Говорити на українській мові. Говорити по-українськи. Слід вживати: говорити (писати) українською мовою. Останні два варіанти типові для розмовного стилю.

Громадський - належить громаді: громадська думка, громадське майно. Громадянський - від громадянин; вчинок, подвиг, обов’язок.

Добиватися. Досягати. Ці слова вживаються на позначення певного результату, але слово досягати має ширше застосування в українській мові. Наприклад: Національна культура досягла розвитку. Слово добиватися має вужчу сферу вживання, характеризує переважно діяльність особи, колективу. Наприклад: добиватися прав, успіхів, врожаю, успішності тощо.

Екземпляр - рідкісний, викопний представник рослинного чи тваринного світу. Примірник - один з тиражу.

Загальноприйнятний - раціональний, з яким можна погодитись. Загальноприйнятий - узвичаєний, обов’язковий до виконання.

Закінчити. Завершити. Перевага надається слову завершити в офіційному контексті. Наприклад: Завершити збирання хліба... Але: Закінчити школу, інститут...

33

Заступник – офіційна назва постійної посади. Замісник – людина, яка тимчасово виконує чиїсь обов’язки.

Згідно з рішенням. Відповідно до рішення. Обидва варіанти нормативні.

Заходи щодо поліпшення. Заходи до поліпшення. Заходи для поліпшення. Заходи поліпшення. Заходи по поліпшенню. Заходи на поліпшення. В українській мові найуживанішою є форма з прийменником щодо.

Займати посаду. Обіймати посаду. Заступати на посаду. Дієслова займати та обіймати — синоніми, проте частіше вживається слово займати. Наприклад: займати посаду банкіра.

Здібний – талановитий. Здатний – спроможний на щось. Зняти з посади. Усунути з посади. Дієслово зняти означає звільнення

з роботи за професією, а усунути має відтінок негативного значення. Наприклад: Його усунули з роботи за зловживання службовим становищем.

Зважати на обставини. Враховувати обставини. Рахуватись з обставинами. Всі ці вирази синонімічні.

Зацікавленість в удосконаленні. Зацікавленість роботою. Перший вираз вживається тоді, коли йдеться про поліпшення якості діяльності. Другий — на позначення особливо позитивного ставлення до чогось (роботи, діяльності, подій, якогось явища).

З дня народження. Від дня народження. Тут обидві форми правомірні, однак прийменник від уживається рідше.

Знаменитість. Авторитет. Слово знаменитість вживається, коли йдеться про широку популярність особи. Авторитет — загальновизнаний вплив, значення особи, організації, колективу; особа, що користується загальним визнанням.

Наголосити. Підкреслити. Дієслова рівноправні. Наприклад: Доповідач підкреслив, наголосив... В усному мовленні бажано вживати підкреслив, якщо треба щось увиразнити, зосередити слухача на чомусь конкретному, особливому.

Наступний. Подальший. Слово наступний вживається лише з конкретним поняттям: наступна зупинка, наступний тиждень. На означення абстрактного поняття вживається слово подальший: подальше життя, подальша доля.

Офіційний. Офіціальний. В українській мові правомірні обидві форми. Наприклад: офіційне повідомлення і офіціальне повідомлення. Активніша форма — офіційний. Це слово вживається у значенні: урядовий, службовий {офіційне положення, офіційне визнання); виданий урядовою установою (офіційні папери); властивий діловим паперам (офіційна мова); витриманий відповідно до встановлених правил (офіційна зустріч); діловий, стриманий (офіційний прийом).

Оплатити проїзд. Заплатити за проїзд. Оплатити за проїзд. Слід говорити: оплатити проїзд, оплачувати проїзд.

34

Особовий, особистий. Особовий стосовно до особи, людини взагалі, особове посвідчення, особовий склад, особовий рахунок. Особистий – властивий певній конкретній особі, власний, персональний, особисті речі, особисте життя.

Показник - успіху, праці, смаку та ін. Покажчик - напрямку руху, розташування книг в бібліотеці, словопокажчик до словника.

Положення. Становище. Стан. У російській мові на ці слова існують два відповідники — положение, состояние. Щоб правильно підібрати потрібне слово, визначаємо значення кожного з них. Слово положення вживається у словосполученнях: горизонтальне положення, вертикальне положення. Становище — міжнародне, офіційне; вживається в значенні: знайти вихід з певного становища. Слово стан — у таких словосполученнях: стан економіки, фінансів, стан справ, стан хворого.

Присвячувати відкриттю. Приурочувати до відкриття. Ці слова близькі за значенням. Тому іноді плутають форми іменників, залежних від цих слів. Слід пам'ятати, що дієслово присвячувати керує безприйменниковим давальним відмінком {Відкриття виставки "Техніка XXI" присвячене Дню Києва). Дієслово приурочувати керує родовим відмінком з прийменником до {Відбулося свято, приурочене до дня народження Т. Г. Шевченка).

Процент. Відсоток. Це паралельні форми. Використовуються і в діловому, і в науковому стилях.

Приводити – зумовлювати, спричинювати що-небудь: до збільшення випуску товарів, до перемоги, до мети. Призводити – до негативних наслідків: до гріха, неприємностей, втрат, катастрофи.

Професійний - навик, звичка, хвороба. Професіональний - спорт, колектив хоровий або танцювальний.

Роль – відігравати. Значення - мати. Скоро - присл. с часовим значенням: скоро прийду, скоро принесуть.

Швидко - присл., що виражає інтенсивність руху: швидко бігти, швидко наближатися, швидко піти.

Тактовний - чемний, вихований, делікатний у поводженні. Тактичний - продуманий, спланований, як спосіб досягнення певної мети.

Тепер. Зараз. Нині. Сьогодні. Ці слова різні за лексичним значенням. Слово тепер виражає теперішній час. З таким же значенням вживаються слова нині, сьогодні. Зараз — характеризує момент розмови, тобто цієї миті, цієї хвилини.

У два етапи. Двома етапами. Перший вираз означає послідовність виконання дії, а другий — спосіб її виконання.

Щодо проблеми. Стосовно проблеми. Стосовно до проблеми. В усному мовленні надається перевага виразу щодо проблеми, в писемному — стосовно проблеми, стосовно до проблеми.

35

В усному діловому мовленні трапляється вживання деяких усталених слів у неточному значенні. Щоб виступ мовця був милозвучним, не втратив точності, цілеспрямованості, подаємо до деяких загальновживаних слів відповідники, які можна використовувати під час усного виступу.

Авторитет — повага, пошана, престиж, вага Аргумент — підстава, мотив, обґрунтування, доказ Будувати — споруджувати, мурувати, ставити Бурхливий — буремний, буряний, несамовитий, шалений, палкий Вимагати — ставити вимогу, домагатися Висловлювати — виражати, виявляти, відбивати, передавати Витрата — витрачення, збитки Відвертий — щирий, прямий, неприхований, очевидний, явний,

безсумнівний, щиросердечний Ворожнеча — незгода, незлагода, розбрат, чвари Гілка — галузка, вітка, віта, гілляка Гомін — гамір, галас, шелест, шум, розголос Дефект — брак, упущення, недоробка, вада, хиба, недолік,

пошкодження Документи — ділові папери, папери, джерела, першоджерела Доручати — покладати, зобов'язати Думка — твердження, ідея, задум Економія — ощадливість, заощадження Експеримент — дослід, спроба Екстрений — терміновий, спішний, негайний Енергійний — активний, працьовитий, наполегливий, рішучий,

діяльний Жвавий — моторний, рухливий, шпаркий, швидкий, прудкий, баский Завдання — мета, призначення, перспектива Завірити — запевнити, гарантувати, дати слово Заспокоювати — угамовувати, утихомирювати, утишувати Застосовувати — використовувати, запроваджувати Затамувати — придушити, подавити, пригнітити,пригнобити,

заглушити, стримати, угамувати, побороти Збиток — шкода, втрата, занепад, спад Збільшити — підвищити, підняти, примножити, посилити Зв'язати — сполучити, поєднати, сплести Здійснювати — чинити, робити, проводити, вершити, складати,

укладати, виконувати, коїти Здобути — оволодіти, опанувати, охопити Змовлятися — домовлятися, умовлятися, порозумітися Зниження — зменшення, скорочення, пониження Ідентичний — тотожний, рівнозначний, однаковий Інцидент — випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія,

оказія Компенсація — відшкодування, оплата, покриття

36

Крихкий — тендітний, ламкий, ломкий, слабкий Лаконічний — стислий, короткий, небагатослівний Ланцюг — низка, сплетення, сплетіння, кайдани, пута Ліквідувати — скасувати, припинити, знищити, викоренити Мешкати — жити, мати притулок, тулитися Неясний — невиразний, непевний, туманний Основний — головний, найважливіший, найактуальніший Осягнути — охопити, оточити, огорнути, обгорнути, обхопити,

обняти, обійняти, збагнути Охороняти — вартувати, стерегти, оберігати Ощадливий — розважливий, розважний, обачливий, обачний Пам'ять — спогад, спомин, згадка Період — етап, епоха, ера, час, пора, вік, проміжок часу Повага — пошана, шана, шаноба, поважання Повідомити — оповістити, проінформувати, довести до відома Повідомлення — інформація, новина, звістка Погляд — переконання, думка, гадка Порівнювати — зіставляти, співвідносити, проводити аналогію Пояснити — з'ясувати, вияснити Правильний — надійний, певний, несхибний, нехибний Пріоритет — перевага, першість, переважне право Рвати — виривати, шарпати, смикати, дерти, драти, шматувати,

підривати Реалізація — виконання, здійснення, втілення, проведення Реальний — дійсний, справжній, існуючий, можливий для виконання Ремонт — лагодження, усунення недоліків, виправлення

пошкоджень Ремствувати — нарікати, скаржитися, жалкувати, тужити Різкий — пронизливий, гострий, шпаркий Рішення — вирішення, розв'язання, розв'язок, ухвала, постанова,

вирок, присуд Рішучий — відважний, зважливий, категоричний, вирішальний Розбіжність — незгода, незлагода, нелад Розкрити — розпакувати, розпечатати, виявити, викрити, показати Розладнати — розстроїти, прикро вразити, завдати жалю, засмутити Розрахунок — сподівання, намір, вигода, інтерес, рація,

ощадливість Росток — паросток, кільчик, живець Рубати — стинати, сікти, шаткувати Рушати — прямувати, простувати, кидатися, пориватися, летіти,

линути, ринути, мчати, направлятися, підійматися, прориватися, подаватися, спрямовуватися, керуватися

Сварити — лаяти, ганити, картати Сильний — дужий, міцний, могутній, потужний, великий Симптом — ознака, риса, прояв, знак

37

Співдружність — дружба, згода, товариство Спритний — тямущий, кмітливий, догадливий Старанність — пильність, ретельність, завзяття, запопадливість Стимул — поштовх, причина, рушійна сила, імпульс, заохочення Стійкий — сталий, усталений, тривалий, тривкий Схвильований — збентежений, зворушений, збуджений, збурений,

розхвильований, розбурханий Традиції — звичаї, звички, ідеї, норми, правила Труднощі — скрута Турбувати — тривожити, бентежити, непокоїти, хвилювати Турбуватися — піклуватися, клопотатися, дбати Уїдливий — їдкий, дошкульний, ущипливий Улаштування — упорядкування, обладнання, справляння Усунути — відсторонити, звільнити Утішний — приємний, похвальний, схвальний, принадний Утома — утомленість, стомленість, змореність Ушкодити — пошкодити, зіпсувати, зашкодити, завадити Хронічний — затяжний, тривалий, довгий, постійний,

довготривалий, довгочасний Цвітіння — квітування, процвітання, красування Чекати — очікувати, ждати, дожидати, сподіватися Чіткий — певний, ясний, очевидний Чуйний — чутливий, чулий, сприйнятливий Щирий — душевний, сердечний, щиросердий Щодня — щоденно, повсякденно Якість — риса, властивість Ящик — скриня, скринька (поштова), шухляда

38

ПРАВОПИС СКЛАДНИХ ІМЕННИКІВ

Складні іменники пишуться разом або через дефіс. Разом пишуться: іменники, утворені за допомогою сполучної голосної із двох чи

кількох основ (одна з яких - дієслівного походження): бавовнозаготівля, звуковловлювач, садовод, газомір, вертоліт, слов'янознавство, життєпис, водозбір;

іменники, утворені поєднанням основ прикметника та іменника: чорнозем, бортмеханік, , Ощадбанк;

іменники, утворені за допомогою сполучної голосної від двох іменникових основ, синтаксично й семантично рівнозначних: залізобетон, газопровідник, лісостеп, верболіз (але: людино-день);

іменники, утворені поєднанням дієслова в другій особі однини наказового способу з іменником: горицвіт, перекотиполе;

іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою: чотиритомник, сторіччя, двозначність, трикутник, двобій, двадцятиріччя;

іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: півбака, півжиття, півстола, півроку, півфінал, півповерху, напіврозпад, напівсон, полувал;

іменники, пов'язані з інтернаціональною лексикою й термінологією, в яких другою складовою частиною є такі елементи: -граф, -графія, -лог, -логія, -метр: гігрограф, мікологія, філолог, лексикограф, цинкографія, фітобіологія, палеографія, геометр;

іменники, утворені з трьох і більше іменникових основ: автомотогурток, веломотоспорт, ліспромгосп.

Через дефіс пишуться: іменники, що означають близькі за змістом поняття: батько-мати,

хліб-сіль; іменники, що означають державні посади, військові звання: прем'єр-

міністр, генерал-лейтенант; іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година,

грам-атом, тонно-кілометр; іменники, в яких перше слово підкреслює прикмету чи особливість

предмета, що передається другим словом: жар-птиця, козир-дівка, стоп-кран;

іменники (окладні назви), що означають науковий ступінь, спеціальність, професію: член-кореспондент, інженер-економіст, лікар-педіатр;

39

іменники з першою частиною пів- у значенні «половина» перед власною назвою: пів-Києва, пів-Америки, пів-Москви;

словосполучення, що означають назви рослин: мати-й-мачуха, люби-мене, іван-чай;

іменники (складні географічні назви): Гусь-Хрустальний, Ростов-на-Дону;

слова, до складу яких входять іншомовні елементи віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб- (штабе-): штаб-квартира, екс-чемпіон, віце-адмірал, віце-консул, віце-президент, обер-лейтенант;

складні прізвища: Гулак-Артемовський, Римський-Корсаков, Мамин-Сибіряк, Нечуй-Левицький, Салтиков-Щедрін

40

ПРАВОПИС ЗАКІНЧЕНЬ РОДОВОГО ВІДМІНКА ОДНИНИ ІМЕННИКІВ II ВІДМІНИ

У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання

закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Однак існує певна закономірність у їх використанні. Так, у родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій групі -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір — папера (документ) — паперу (матеріал); акт - акта (документ) - акту (дія).

Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають: загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника,

акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Івана, Києва, Ярославля; інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у

родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -єв, -ськ: Дніпра, Ірпеня, Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;

назви речей, предметів: комп'ютера, ксерокса, стола, автомобіля, мікроскопа, документа, плаща, векселя, стільця;

назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);

назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду — з іншим значенням) та ін.;

назви будівель, приміщень, споруд: коридора, паркана, сарая, погреба (але льоху);

Деякі назви цієї групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, складу, порту, каналу, магазину, вокзалу, метрополітену та ін.

наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: ромба, квадрата, діаметра, атома, поршня, сектора, куба, катода, реферата;

українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисельника, іменника, прикметника, ступеня, рівня (але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному значеннях).

Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають: збірні поняття: колективу, пленуму, активу, хору, оркестру, ансамблю

(але вишняка, березняка, чагарника — з наголосом на кінцевому складі); речовину, масу, матеріал: меду, спирту, сиропу, цукру, чаю, льоду,

шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, снігу, алмазу, кисню, водню; різні почуття, відчуття: гніву, страху, сорому, болю, відчаю, гумору,

жалю;

41

назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу, комітету;

назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу (хоча рейса - у значенні монета), маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту, сміху;

явища природи: дощу, грому, вітру, морозу, вогню; місце, простір тощо: світу, степу, яру, лугу, саду, майдану, вигону,

краю (але хутора, берега, горба); назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо:

Уралу, Кавказу, Сахаліну, Донбасу, Криму, Сибіру, Бугу, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Ужа, Остра, Дінця.

42

КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Українська мова належить до тих слов’янських мов, що зберегли

кличний відмінок, тоді як інші (російська, білоруська тощо) втратили його. Тож у нашій мові тепер, як і колись, сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий та кличний, що зафіксовано й у новому виданні «Українського правопису» (К., 1994).

Звертаючись до кого-, чого-небудь, українці вживають іменники в кличному відмінку. Звертатися можна за іменем, іменем по батькові, за прізвищем, науковим, військовим та іншим званням, за назвою посади, професії тощо, використовуючи водночас і слова українського етикету на зразок чоловіче, жінко, свате, свахо, дідусю, хлопче, дитино, студенте й под.

Важливо правильно утворювати форми кличного відмінка. Його мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині кличний відмінок дорівнює називному. Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії).

А тепер конкретніше. І відміна У кличному відмінку однини іменників першої відміни вживаються

закінчення -о, -е, -є, -ю. 1) О мають іменники твердої групи: дружино, Ганно, книжко,

Михайлівно, перемого, сестро, березо, мамо, хмаро. 2) Е мають іменники м’якої та мішаної групи після приголосного:

воле, земле, Катре, робітнице, душе, круче, теще, а також Ілле. 3) Є мають іменники м’якої групи після голосного та апострофа:

Маріє, мріє, Соломіє, Анастасіє, сім’є. 4) Ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи: бабусю, Галю,

доню, матусю, татусю, Наталю, Таню, Ясюню. У кличному відмінку множини іменники першої відміни мають

форму, однакову з називним: баби, дочки, жінки, робітниці. ІІ відміна Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у, -ю,-

е. 1) Закінчення –у мають a) іменники твердої групи (у тому числі з суфіксами –ок,-ик, -к(о):

батьку, синку, Петренку, Степаночку, конику, садівнику, тату;

43

b) іншомовні імена з основою на г, к, х: Людвігу, Джеку, Жаку, Фрідріху;

c) деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний, крім ж: товаришу, читачу, слухачу, керманичу, погоничу.

2) Закінчення –ю мають іменники м’якої групи: лікарю, краю, коню, Сергію, Юрію, вчителю, краю, місяцю, розмаю, ясеню, Грицю, але Господи.

3) Закінчення -е мають a) безсуфіксні іменники твердої групи: орле, соколе, друже, Богдане,

дубе, Іване, козаче, морозе, Петре; b) іменники м’якої групи із суфіксом –ець: хлопче, козаче, чумаче,

молодче, шевче, але бійцю, знавцю, борцю, старцю - жебрак; c) деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж: Довбуше,

стороже, гусляре, маляре, тесляре, школяре, столяре; d) прізвища прикметникового походження на –ів, (-їв), -ов, -ев (-єв),

-ин, -ін (-їн) при звертанні можуть мати як форму кличного відмінка, так і називного: Щоголеве – Щоголів, Глібове – Глібов, Пушкіне – Пушкін, Романишине – Романишин, Тютчеве – Тютчев;

e) географічні назви, до складу яких входять зазначені вище суфікси: Києве, Харкове, Лебедине.

Іменники середнього роду кличного відмінка не мають! У кличному відмінку множини іменники другої відміни мають

форму, однакову з називним: краї, учителі, моря, села. ІІІ відміна Іменники третьої відміни однини у кличному відмінку мають

закінчення –е: любове, подороже, радосте, вісте, смерте. Такі слова вживаються переважно в поезії.

Іменники третьої відміни множини у кличному відмінку мають закінчення –і: тіні, ночі, солі, любові, старості, матері.

У мовознавчій літературі зустрічаються дві форми кличного відмінка іменника Ігор: - Ігоре й Ігорю. Перша форма утворена за аналогією до інших власних імен на -р (наприклад, Вікторе, Володимире). Однак іменник Ігор належить до м’якої групи, тому трапляється форма Ігорю. Оскільки в “Українському правописі” подається форма Ігоре, то її треба вживати в текстах державного управління.

Форми звертань в українській мові Звертанням називають слово в реченні, що означає назву особи чи

предмета до якого звернена мова: Шановний Олександре Петровичу! В українській мові форми звертання виражаються у кличному

відмінку. Можливі проблеми щодо використання форм відмінків у звертаннях,

які складаються з кількох назв. Рекомендую запам’ятати:

44

1. у звертаннях, які складаються із двох загальних назв, форму кличного відмінка обов’язково має перше слово, а друге може вживатися у формі як називного, так і кличного відмінка: пане службовцю або пане службовець, добродію бригадире або добродію бригадир;

2. у звертаннях, що мають загальну назву та ім’я, обидва слова набувають форму кличного відмінка: брате Петре, друже Миколо, колего Грицю, товаришу Віталію;

3. у звертаннях, які складаються із загальної назви й прізвища, форму кличного відмінка має загальна назва, а прізвище вживається у формі називного відмінка: добродійко Волошина, пане Максимчук, друже Карпенко, колего Жадан, товаришу Гармаш. Проте в управлінській сфері не варто зловживати цим правилом, оскільки, як стверджують психологи, будь-якій особі, за невеликим винятком, приємніше чути або читати її ім’я, а не прізвище;

4. у звертаннях, які складаються з двох власних назв, тобто імені та імені по батькові, обидва слова мають форму кличного відмінка: Юлію Івановичу, Ірино Богданівно, Володимире Хомичу, Петре Михайловичу, Галино Іллівно

Звертання до співрозмовника на ім’я та по-батькові звучить ввічливіше, ніж звертання за допомогою займенників ти, Ви. А тому треба пам’ятати, що в офіційно-діловому стилі звертання, правильно дібране за формою (ім’я та по батькові в кличному відмінку) та змістом (ім’я, ім’я + по батькові, ім’я + по батькові + прізвище) є важливим елементом мовної культури. В офіційних звертаннях використовуються також вирази: Добродію! Добродійко! Пане! Пані! Панове! Товаришу! Товаришко! Товариші! Дорогий друже! Дорогі друзі! Шановне товариство! Вельмишановне товариство! До незнайомого, малознайомого, старшого за віком або посадою співрозмовника прийнято звертатися на Ви, щоб висловити пошану.

Мовний етикет вимагає наступних форм: при звертанні на ім’я і по батькові – Шановний Євгене Степановичу! Шановна Ольго Петрівно!; при звертанні зі словом пан, пані – Шановний пане Андрію! Шановний пане

Пилипчук! Шановна пані Олено! Шановна пані Шевченко! Шановний пане професоре! Шановний пане ректоре! (і не можна – пане ректоре Іванчук, пані Олено Степанівно, пане слюсаре тощо).

Правила мовного етикету залежать від конкретних ситуацій. За умови їх дотримання можливе змістовне спілкування.

Словник форм кличного відмінка жіночих та чоловічих імен,

деяких загальних назв Жіночі Аліно. Алло, Анастасіє, Антоніно, Валентино, Валеріє, Вікторіє, Віто,

Галино, Ганно, Єлизавето, Жанно, Іванно,Інго, Інно, Ірино, Карино, Катерино, Ларисо, Лесе, Лідіє, Луїзо, Любове, Людмило, Маргарито,

45

Марино, Маріє, Надіє, Наталіє, Неле, Ніно, Олександро, Олено, Олесе, Поліно, Риммо, Зоє, Рито, Руслано, Світлано, Софіє, Таїсіє, Тамаро, Таміло, Тетяно, Христино, Юліє, Ярославо, Ядвіго.

Чоловічі Анатолію, Андрію, Антоне, Артеме, Артуре, Богдане, Борисе, Вадиме,

Валентине, Валерію, Василю, Вікторе, Віталію, Володимире, В’ячеславе Геннадію Германе Глібе Даниле Денисе Дмитре Едуарде Євгене Ігоре, Ігорю, Ілле, Кириле, Костянтине, Леве, Леоніде, Максиме, Микито, Миколо, Назаре, Олександре, Олегу, Олеже, Олексію, Павле, Петре, Романе, Руслане, Ростиславе , Семене, Сергію, Станіславе, Степане, Тарасе ,Тимуре , Федоре, Юрію, Ярославе.

Загальні назви Абітурієнте, авторе, асистенте, архітекторе, аспірантко, бригадире,

буквоїде, бухгалтере, візитере, відвідувачу, декане, директоре, економісте, екскаваторнику, забудовнику, кредиторе, інженере, асистентко, кадровику, керівнику, муляре, ректоре, рецензенте, викладачу, столяре , фінансисте,

46

ВЖИВАННЯ ОКРЕМИХ ПРИЙМЕННИКІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ

В офіційно-діловому стилі активно функціонують складені, вторинні прийменники. Це пояснюється тим, що, крім властивих прийменнику релятивних відношень, вторинні утворення вносять додаткові відтінки значення, які у неділових текстах передаються за допомогою підрядних речень і відокремлених зворотів.

Для вираження відношень мети в офіційно-ділових текстах використовуються прийменники для, з метою, на предмет, у розвиток, на відзнаку, на задоволення, на (у) доповнення до, на виконання. Напр.: Здійснити перевірку на предмет наявності електрообладнання у кімнатах гуртожитку (з наказу); На задоволення Вашої претензії… (з листа); На виконання Указу Президента…(з постанови).

Зі словом "заходи" на позначення мети вживаються прийменники щодо, до, для. Найширше використовуються конструкції з прийменниками щодо, до: заходи щодо зміцнення дисципліни, заходи до поліпшення умов праці. Сполучення іменника заходи з прийменником по (заходи по вихованню) не відповідає літературній нормі.

Причинові відношення з різними додатковими відтінками в офіційно-ділових текстах виражаються прийменниками через, завдяки, у результаті, у зв'язку з, з огляду на, на вимогу, за ініціативою, за клопотанням, у доповнення до, з причини. Напр.: Заступник у доповнення до контракту виконує такі обов'язки (зі статуту); З огляду на це ми вважаємо… (з листа)

Прийменник завдяки містить вказівку на причину, яка сприяє здійсненню чогось, прийменник через вказує на причину, що заважає здійсненню чогось. Отже, слід говорити: виконав завдання завдяки твоїй допомозі, зробив помилку через неуважність.

Для позначення причинових відношень з обмеженим колом іменників уживаються прийменники від, з: кричати від (з) болю, плакати з (від) радості, підскочити від (з) несподіванки тощо.

Стилістично орієнтованими виступають прийменники групи відповідності: у відповідності з, відповідно до, за погодженням з, згідно з, з урахуванням, у межах, за поданням, у залежності від, залежно від, виходячи з, у світлі, у дусі, у розрізі. Напр.: Розміри витрат визначаються за поданням координаційних комітетів (з постанови); З урахуванням пункту 2… (з угоди).

Варто нагадати, що складений прийменник згідно з (наказом) перекладається російською мовою согласно (приказу), а співзвучний з ним прислівник згідно має в російській мові відповідник согласованно.

47

Уживання ж конструкцій згідно наказу, згідно розпорядження є грубим порушенням правил слововживання.

Для вираження допустових відношень в офіційно-діловому стилі вживається прийменник незважаючи на: Незважаючи на несприятливі умови праці план було виконано (зі звіту). Не відповідає сучасним нормам української мови вживання у ролі прийменника словосполучення “не дивлячись на” (результат калькування російського прийменника несмотря на). Слово (не) дивлячись (на) функціонує в сучасній українській мові тільки як дієприкметник: Учень відповідав, не дивлячись на дошку.

Відношення умови передаються прийменниками у разі, у випадку, за умови, за наявністю: Послуги надаються за наявністю сертифіката (з оголошення); У разі вчинення якогось зі злочинів…(з угоди).

Значення способу дії в офіційно-ділових текстах формують такі прийменники: на підставі, у порядку, з питань, на основі, на умовах. Наприклад: Виплата допомоги по безробіттю надається на підставі статті 29…(із закону); Прошу дозволити стажування у порядку обміну досвідом (із заяви).

Часові відношення виражаються прийменниками під час, на період, у період, з… по, з…до, від, протягом, після.

Використовуючи для позначення меж тривалості дії прийменники з…по і з…до, треба пам’ятати, що прийменник по включає зазначену після нього дату. Фраза прошу надати відпустку з 5 по 10 січня, означає, що людина 10 січня буде ще у відпустці. А формулювання …з 5 до 10 січня означає, що людина 10 січня вийде на роботу.

Прийменником від фіксується початок чинності документа: Наказ від 12.05.99; Указ від 30 січня. Синонімічний йому прийменник за прийнято використовувати на позначення точної дати виходу періодичного видання: Газета за 9 травня; Часопис за березень.

Стилістично розрізняються конструкції: з дня народження – від дня народження, з дня заснування – від дня заснування. Перші з наведених конструкцій є нейтральними. Їх варіантами з прийменником від властивий відтінок урочистості.

Прийменник "протягом" інколи замінюють конструкцією на протязі. Остання має в російській мові аналог на сквозняке. А от синонімічним до прийменника протягом можна вважати слово впродовж.

При перекладі російських текстів українською мовою часто трапляються помилки у конструкціях з прийменником по. Його часто вживають там де за правилом має бути інший прийменник або безприйменникове словосполучення.

Інколи російська конструкція з прийменником по має в українській мові декілька відповідників. Наприклад: рос. по адресу перекладається укр. на адресу (відповідає на питання куди?) або за адресою (відповідає на питання де?); рос. по середам перекладається укр. щосереди (тобто точно кожної середи), середами (у середу, але не обов’язково щотижня).

48

Неправильними є такі конструкції: називати по прізвищу, по замовленню, по відомості, по запрошенню, по домовленості, по закінченні, по цьому питанню. Правильно: називати на прізвище, на замовлення, за відомістю, за домовленістю,після закінчення, із цього питання.

Потрібно пам'ятати , що в українській мові вживається прийменник по при вказуванні на

предмет, місце, на поверхні яких відбувається дія, рух, або що-небудь розташовується, перебуває: по крутій горі, розкидати по столу;

предмет, місце, вздовж якого відбувається дія, хто-небудь перебуває: жити по Дніпру, виднітися по межі, по тілу, по обличчю;

предмет, поверхня якого є місцем виявлення дії: вирізати по дереву, вишивати по канві;

простір, в межах якого відбувається дія: ходити по кабінету, черговий по академії, наказ по відділу;

стосунки спорідненості, близькості: родичі по чоловікові (по лінії чоловіка), колеги по роботі;

напрямок руху: вниз по Дніпру; вид, сферу діяльності: по службі, по роботі; мету виконання дії: ходити по воду, по документи; означення розміру й кількості: по гривні, по десять балів, по одному,

по вісім. Труднощі виникають при перекладі конструкцій і з іншими

прийменниками. Потрібно запам’ятати такі російсько-українські відповідники:

сейчас без четверти семь встретимся без четверти семь в алфавитном порядке в девять часов в защиту в наш адрес в сущности ввести в состав вступать в силу в те времена в трех километрах получить в рассрочку поставить в пример пьеса в трех действиях сказать в двух словах за дальностью расстояния за недостатком сведений к началу года

зараз за чверть сьома зустрінемось за чверть до сьомої за абеткою о дев’ятій годині на захист на нашу адресу по суті ввести до складу набувати сили (набирати чинності) у ті часи (за тих часів) за три кілометри одержати на виплату поставити за приклад п’єса на три дії сказати двома словами через далеку відстань за браком відомостей (через брак відомостей) на початок року

49

к трем часам говорить на двух языках на следующий день писать на украинском языке смеяться над ним издеваться над тобой идти около часа при всех обстоятельствах при жизни при исполнении служебных обязанностей при условии при сем прилагается согласно приказу пять километров в час

на третю годину говорити двома мовами наступного дня писати українською мовою сміятися з нього знущатися з тебе йти близько години за всіх обставин за життя під час виконання службових обов’язків за умови до цього додається згідно з наказом (відповідно до наказу) п’ять кілометрів за годину

Як відомо, якісні прикметники української мови мають вищий і

найвищий ступені порівняння. Ступенювання здійснюється або синтетично (за допомогою суфіксів і префіксів: надійний-надійніший-найнадійніший) або аналітично (за допомогою слів більш, менш, найбільш, найменш: впливовий – більш впливовий – найбільш впливовий). Офіційно-діловий стиль послуговується, переважно, складною, аналітичною формою ступенювання.

При вживанні ступенів порівняння прикметників інколи трапляються помилки. Одна з них – творення найвищого ступеня порівняння за допомогою слова самий(за аналогією до російської мови): “самий розумний” (треба найрозумніший або найбільш розумний); “самий досконалий” (треба найдосконаліший або найбільш досконалий).

Порушенням літературної норми є поєднання вищого ступеня порівняння прикметника з родовим відмінком іменника: “він дужчий тебе, яблуня вища груші”, а потрібно - дужчий за тебе, вища від груші;або вживання вищого ступеня порівняння з відносно-питальним займенником чим:” я спокійніший, чим ти”, потрібно - я спокійніший за тебе. Ці помилки виникають під впливом російської мови, в якій такі конструкції становлять літературну норму.

Досить часто трапляються випадки поєднання простої і складеної форм ступенювання: “більш легший, найбільш легший, більш простіший, найбільш простіший”. Літературними є форми: більш легкий, легший, найбільш легкий, найлегший, більш простий, простіший, найбільш простий, найпростіший.

50

ДІЄПРИСЛІВНИК

Дієприслівник - це незмінювана дієслівна форма, яка, пояснюючи головне слово, називає додаткову дію. Наприклад: Враховуючи обставини, наше підприємство відкрило новий цех; Написавши відповідь, директор запропонував показати свої плани.

Дієприслівники близькі до дієслова, бо вони означають дію: писати — пишучи, бачити — бачачи, слухати — слухаючи, читати — читаючи, їхати — їдучи, друкувати — друкуючи.

Дієприслівники близькі і до прислівника, бо вони пояснюють у реченні самостійну дію: Звернувши вбік, машина притишила хід; Зачинивши дверці, водій вийшов з машини; Привітавшись, він розповів про цікаву екскурсію.

Дієприслівники мають форму недоконаного або доконаного виду. Недоконаний вид означає, що додаткова дія не закінчена і відбувається одночасно з головною. Наприклад: Читаючи книгу, не помічаєш, як швидко летить час; Сміючись, вона розповідала про свою подорож.

Дієприслівники доконаного виду означають, що додаткова дія відбувається раніше від головної, вираженої дієсловом. Наприклад: Купивши квиток, ми пішли до музею народної культури; Прочитавши документ, ми почали активно його обговорювати.

Дієприслівники недоконаного виду утворюються від третьої особи множини теперішнього часу за допомогою суфіксів -уч, -юч, -ач, -яч: ходять — ходячи; ідуть — ідучи; бачать — бачачи; фотографують — фотографуючи.

До складу дієприслівників недоконаного виду може входити частка -сь (-ся). Наприклад: сміючись, зупиняючись, змагаючись, сподіваючись.

Дієприслівники доконаного виду утворюються від форми дієслова в минулому часі за допомогою суфікса -ши (-вши). Наприклад: зробив — зробивши, побачив — побачивши, сказав — сказавши, показав — показавши, приніс — принісши, їхав — їхавши.

Дієприслівники доконаного виду також вживаються із часткою -сь (-ся). Наприклад: розписавшись, надивившись, начитавшись, піднявшись, спустившись.

У реченні дієприслівник виступає у ролі обставини часу, мети, причини, умови, способу дії. Наприклад: Під'їжджаючи до Яремчі, наш автобус звернув праворуч (обставина часу).

Дієприслівники іноді втрачають ознаки дієслова і набувають значення прислівників. Наприклад: Зал вітав делегацію стоячи. Як бачимо з прикладу, це — дієприслівники недоконаного виду теперішнього часу.

51

Такого ж значення можуть набувати й дієприслівники минулого часу. Наприклад: Він друкував, поспішаючи з усієї сили, невідкладні документи.

На основі дієприслівника виник складений сполучник: зважаючи — зважаючи на те, що; незважаючи — незважаючи на те, що. Наприклад: Ми продовжували свою екскурсію, незважаючи на погану погоду; Зважаючи на поганий клімат, наша група вирішила залишити ці місця.

Дієприслівники з пояснювальними словами називаються дієприслівниковим зворотом і на письмі виділяються комами.

52

ВЖИВАННЯ ЧИСЛІВНИКІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ

Оскільки офіційно-діловий стиль прагне максимально скоротити

текст, то числівники записуються переважно цифрами. Цілі числа, які виражаються кількома знаками, прийнято записувати, розбиваючи їх на класи з допомогою пропусків. Місце пропусків залежить від системи обчислення (при десятковій – кожен четвертий знак: 400000 т, 473541 грн.).

Окремі види інформації передаються у формі змішаного запису, який складається з цифр і слів: можна 473000 або 473 тис.; можна 1000000 чи 10 млн., чи 105. Словесно-цифровий запис не лише дає можливість скорочувати написання великих чисел, а й значно полегшує зорове сприймання.

Складні слова, перша частина яких – цифрове позначення, можуть писатися в документації комбіновано: 50-процентний, 60-річчя, 100-кілометровий, 4-міліметровий.

Слід також не забувати, що в українській мові, на відміну від російської, у числівниках на -десят змінюється лише друга частина.

Порядкові числівники 50-ий, 60-ий, 70-ий, 80-ий читаються як п’ятдесятий, шістдесятий, сімдесятий, вісімдесятий (а не “п’ятидесятий, шестидесятий” тощо).

Простий кількісний числівник, який називає однозначне число (без вказівки на одиниці виміру), у запису відтворюється словом, а не цифрою: “…виробів повинно бути не більше двох”. Так само пишуться однозначні числівники, якими позначаються часові межі (“…випробування повинні тривати три-п’ять місяців”). Якщо однозначне число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами (“… видано 6 центнерів пшениці”).

Числівники складні і складені записуються словами, коли ними починається речення. Пор.: “Було забраковано 28 виробів цієї партії” і “Двадцять вісім виробів цієї партії було забраковано”.

Запис порядкових числівників відрізняється від запису кількісних. Якщо запис ведеться арабськими цифрами, то порядковий числівник уводиться в текст із відмінковим закінченням (по 2-му класу точності, радіоприймачі 1-го класу, телевізори 4-го покоління). При перерахуванні кількох порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться лише один раз: “…вироби 1,2 і 3-го сортів”.

Деякі порядкові числівники – для розрізнення серед інших позначень – пишуться в документах з допомогою римських цифр, але вже

53

без відмінкових закінчень (I, ІV, Х). Так, наприклад, подекуди записують порядкові номери місяців, кварталів та ін.

Приблизна кількість у діловому стилі передається за допомогою слів понад, до, зверх, більше, менше: “…зібрали понад 60 центнерів з гектара”, “…виконали до 108 % плану.” Також у діловому стилі для позначення неточної кількості широко використовуються дробові числівники.

Вживаючи в діловому тексті числівники, слід пам’ятати про сполучення з ними іменників. При числівниках два, три, чотири, обидва іменники вживаються у формі називного відмінка множини: два дні, три кілометри, чотири столи, обидва студенти (у російській мові ці числівники в називному відмінку завжди вимагають родового однини: два сына, три фильма, четыре стола, оба продавца). При сполученні з цими числівниками іменників із суфіксом –ин, який зникає у формах множини, останні набувають форми родового однини: два громадянина, три селянина, чотири киянина. У непрямих відмінках числівники два, три, чотири, обидва узгоджуються з іменниками: двох підручників, трьом хлопцям. Прикметник, що входить до складу кількісно-іменного словосполучення (з числівниками два, три, чотири, обидва), набуває форми називного або родового відмінка множини: три сині (синіх) капелюшки, чотири безтурботні (безтурботних) дні.

Керування складених числівників визначається останнім словом: тридцять один учень, двадцять два мешканці, сто п’ятдесят мешканців.

Дробові числівники в усіх відмінках вимагають від іменника родового відмінка однини: одна друга площі, однієї другої площі.

У мішаних дробах, що включають у себе елемент з половиною, з третиною, з чвертю,характер керування визначається числівником, який виражає цілу частину: один з половиною літр, два з чвертю метри, п’ять з половиною кілометрів, дев’ять з третиною тижнів.

У мішаних дробах керує іменником дробова частина, якщо вона приєднується сполучником і: два і одна третя літра, п’ять і дві треті метра.

У сполученнях, що позначають дати, типу Восьме березня, Перше вересня, відмінюється тільки перша частина: до Восьмого березня, з Восьмим березня, присвячено Першому вересня. При поєднанні дати зі словами свято, день числівник і назва місяця вживаються у родовому відмінку: поздоровити зі святом Восьмого березня, приготувати до дня Першого вересня. Конструкції “поздоровити зі святом Восьме березня, привітати зі святом Перше вересня” належать до сфери розмовної мови.

Варто нагадати, що кількісні числівники не сполучаються з деякими іменниками. Це, зокрема, іменники, які вживаються лише в множині (ножиці, двері, граблі і под.), та іменники четвертої відміни (теля, курча, порося тощо). У розмовному мовленні з такими іменниками використовується збірний числівник: двоє дверей,п’ятеро телят. Але оскільки офіційно-діловий стиль уникає збірних числівників (як ознаки розмовності), то в такому випадку слід уживати описові звороти типу дві одиниці дверей, п’ять голів телят.

54

Відмінювання кількісних числівників 1. Числівник один, одно (одне), одна відмінюється так:

Однина Множина

чол. і середн. рід жін. рід

Н. один, одне (одно) одна одні

Р. Одного однієї (одної) одних

Д. Одному одній одним

Зн. = Н. або Р. одне (одно) одну = Н. або Р.

Ор. Одним однією (одною) одними

М. …одному (однім) …одній …одних

Примітка. У висловах один до одного й под. наголос у слові одного, одному, одній і т. д. – на першому складі.

2. Інші кількісні числівники відмінюються так: Н. два дві три чотири

Р. Двох трьох чотирьох

Д. Двом трьом чотирьом

Зн. = Н. або Р. = Н. або Р. = Н. або Р.

Ор. двома трьома чотирма

М. …двох …трьох …чотирьох

Н. п’ять шість

Р. п’яти, п’ятьох шести, шістьох

Д. п’яти, п’ятьом шести, шістьом

Зн. п’ять або п’ятьох шість або шістьох

Ор. п’ятьма, п’ятьома шістьма, шістьома

М. …п’яти, п’ятьох …шести, шістьох

Н. Сім вісім

Р. семи, сімох восьми, вісьмох

Д. семи, сімом восьми, вісьмом,

Зн. сім або сімох вісім або вісьмох

Ор. сьома, сімома вісьма, вісьмома

М. …семи, сімох …восьми, вісьмох

55

3. Як п’ять або шість відмінюються числівники дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев’ятнадцять, двадцять, тридцять.

4. Складні числівники п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят

відмінюються за таким зразком:

Н. п’ятдесят

Р. п’ятдесяти, п’ятдесятьох

Д. п’ятдесяти, п’ятдесятьом

Зн. п’ятдесят або п’ятдесятьох

Ор. п’ятдесятьма, п’ятдесятьома

М. ...п’ятдесяти, ...п’ятдесятьох

5. Складні числівники двісті, триста, чотириста, п’ятсот, шістсот,

сімсот, вісімсот, дев’ятсот відмінюються за такими зразками:

Н. двісті п’ятсот

Р. двохсот п’ятисот

Д. двомстам п’ятистам

Зн. двісті п’ятсот

Ор. двомастами п’ятьмастами, п’ятьомастами

М. ...двохстах ...п’ятистах

6. У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові

частини: з чотирьохсот сімдесяти восьми тисяч шестисот п’ятдесяти дев’яти (карбованців).

7. Числівники сорок, дев’яносто, сто в родовому, давальному, орудному й місцевому відмінках уживаються з закінченням -а: сорока, дев’яноста, ста.

8. Збірні числівники двоє, обоє, троє в непрямих відмінках мають форми від два, оба (давня форма), три: двох, двом..., обох, обом..., трьох, трьом...

9. Збірний числівник обидва (обидві) має в непрямих відмінках такі форми: обох, обом, обома, на обох.

10. Збірні числівники четверо, п’ятеро, шестеро, семеро, восьмеро, дев’ятеро, десятеро, одинадцятеро в непрямих відмінках мають форми

56

відповідних кількісних числівників: чотирьох, чотирьом..., п’ятьох, п’ятьом..., шістьох, шістьом... і т. д.

11. Числівники тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як іменники. 12. Неозначено-кількісні числівники кільканадцять, кількадесят

відмінюємо як числівник п’ять: кільканадцяти й кільканадцятьох, кількадесятьма й кількадесятьома.

Відмінювання порядкових числівників 1. Числівники, що мають закінчення -ий, відмінюємо як прикметники

твердої групи: перший (перша, перше), другий, четвертий, п’ятий, шостий, сьомий, восьмий, дев’ятий, десятий, одинадцятий, дванадцятий..., двадцятий, тридцятий, сороковий, п’ятдесятий, шістдесятий, сімдесятий, вісімдесятий, дев’яностий, сотий, двохсотий, трьохсотий, чотирьохсотий, п’ятисотий..., тисячний, двохтисячний, трьохтисячний (і тритисячний), чотирьохтисячний (і чотиритисячний), п’ятитисячний..., мільйонний, двохмільйонний, трьохмільйонний (і тримільйонний), чотирьохмільйонний (і чотиримільйонний), п’ятимільйонний...; числівник третій (третя, третє) відмінюється як прикметник м’якої групи.

2. У складених порядкових числівниках відмінюється остання складова частина: вісімдесят восьмий, вісімдесят восьмого, тисяча дев’ятсот дев’яносто першого (року), у тисяча дев’ятсот тридцять дев’ятому (році).

Відмінювання дробових числівників 1. Дробові числівники читаються так: 1/2 — одна друга, 1/3 — одна

третя, 1/4 — одна четверта, 5/2 — п’ять других, 2/3 — дві треті, 3/4 — три четверті, 4/3 — чотири треті, 3/5 — три п’яті, 2/7 — дві сьомі, 9/10 — дев’ять десятих.

Відмінюються вони як звичайні числівники: двом третім, трьома п’ятими; ділити на одну двадцяту.

Половина (1/2), третина (1/3), чверть (1/4) відмінюються як звичайні іменники.

2. Числівники півтора (карбованця, відра), півтори (тисячі), півтораста не відмінюються.

57

СИНОНІМИ В ТЕКСТАХ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ

Синоніми в офіційно-діловому стилі, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовуються обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення. Наприклад: Процедура приватизації державних підприємств включає такі основні елементи: визначення підприємств або їх часток (акцій, паїв), що продаються громадянам України за приватизаційні сертифікати, а також часток (акцій, паїв), що продаються членам трудових колективів за номінальною вартістю (Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду). Тут синоніми використані для пояснення й деталізації.

Явище синонімії означає наявність у мові близьких, але не тотожних способів висловлення, покликаних якнайточніше відтворювати думку. Незнання синонімічних можливостей мови може призвести до появи помилок в усіх стилях мови – і в офіційно-діловому також.

Слід розрізняти вживання лексичних синонімів: Наприклад, суспільний – громадський. Прикметник суспільний утворений від іменника суспільство (соціально-

економічна формація). Він стосується понять класової диференціації, виробництва, соціальних формацій, суспільного ладу. Наприклад, суспільний: лад, продукт, клас; формація, наука, свідомість, праця, система; становище, виробництво, буття та ін.

Громадський – "не державний", "не службовий", "добровільний", такий що стосується всього населення або якогось колективу, громади. Наприклад, громадський: обов'язок, осуд, порядок, діяч; організація, робота, справа; завдання, харчування та ін.

Ящик – скринька – шухляда. Ящик – це "самостійний предмет" для зберігання й перевезення інших

предметів; шухляда – це частина іншого предмета: висувний ящик, що ε складовою частиною шафи, стола, буфета та ін.; скринька – це ящик з отвором (поштова скринька, скринька для скарг та ін.).

Щоб безпомилково розрізняти такі слова, як квиток – білет, об'єм – обсяг, слід звернути увагу на мовні традиції. Так, слово квиток уживається в таких словосполученнях: проїзний квиток, театральний квиток, залізничний квиток, профспілковий квиток та ін. Слово білет також закріплене за чітко визначеним (проте вужчим) колом словосполучень: кредитний білет, банківський білет, екзаменаційний білет. Слово об'єм уживається лише за наявності виміру в кубічних одиницях (об'єм цистерни 25 м3), в усіх інших випадках – обсяг (обсяг капіталовкладень, обсяг робіт, обсяг книги в друкованих аркушах, обсяг знань, інформації та ін.).

Крім лексичних, для офіційно-ділового мовлення характерні абсолютні, морфологічні та синтаксичні синоніми.

Наприклад, абсолютні синоніми, що не відрізняються ні значенням, ні відмінком і можуть бути взаємозамінними незалежно від

58

контексту: алфавіт – абетка, майдан – площа, процент – відсоток, мовознавство – лінгвістика.

Слід пам'ятати, що у професійній сфері навіть абсолютні синоніми, запозичений і власне український, не завжди є взаємозамінними, наприклад: баланс, рівновага тіла, але тільки річний баланс; фон, тло неба, але тільки радіаційний фон; центральна площа, майдан, але тільки площа трикутника.

Добираючи варіант слова, слід надавати перевагу українським відповідникам: адекватний – рівний, відповідний, однаковий; апелювати – звертатися; інцидент – випадок, пригода; пріоритет – перевага, першість, переважне право; рентабельний – вигідний, доцільний, прибутковий.

Явище синонімії властиве не лише лексиці, виділяють також морфологічні та синтаксичні синоніми.

Серед морфологічних синонімів у діловому мовленні використовуються паралельні форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду 2-ї відміни: директору – директорові, пану – панові, Василеві Степановичу – Василю Степановичу, добродієві Панасенку О.О. – добродію Панасенкові О.О., а також паралельні форми числівників: п'яти – п'ятьох, сьома – сімома, сімдесяти шести – сімдесятьом шістьом, шістьмастами вісімдесятьма дев'ятьма – шістьмастами вісімдесятьома девятьома (кількісних); у дві тисячі чотирнадцятому році – у дві тисячі чотирнадцятім році (порядкових) тощо.

Синтаксичні синоніми досить часто вживаються в офіційно-діловому стилі, зокрема серед розщеплених присудків: повідомити – довести до відома, змагатися – проводити змагання, допомогти – надати допомогу тощо, а також: у зв'язку з хворобою – через хворобу, підписана працівником заява – заява, підписана працівником, відповідно до наказу – згідно з наказом.

Отже, обмежене використання синонімів в офіційно-діловому стилі зумовлене тим, що ці слова майже завжди вносять у мовлення нові відтінки значення. У деяких текстах дипломатичного підстилю за допомогою синонімів створюється урочистість мовлення, підкреслена значущість документа. Це знаходить своє вираження, зокрема, в тому, що в дипломатичному підстилі офіційно-ділового стилю на позначення певних понять дипломатії традиційно використовуються запозичення, незважаючи на існування національних еквівалентів. Наприклад, якщо в інших стилях мови вживають термін вступ, то в дипломатичному мовленні це поняття позначається терміном преамбула; попередній, тимчасовий – прелімінарний (у міжнародному праві попередня угода, за якою сторони, що перебувають у стані війни, визначають основні положення майбутнього мирного договору); затвердження – ратифікація; дійсний, справжній – автентичний та ін. Між такими функціональними термінами і загальновживаними словами встановлюються своєрідні синонімічні відношення, вони стають компонентами синонімічного ряду.

59

ПАРОНІМИ В ТЕКСТАХ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ

Пароніми – це слова, що мають схоже звучання, але різне значення й написання. Вони можуть бути настільки схожими, що їх легко сплутати, якщо вони нечітко вимовлені (адресат – адресант, емігрант – іммігрант), або ж мати схожу частину, найчастіше – корінь (професійний – професіональний, інформативний – інформаційний). Саме ця близькість, незначна звукова відмінність у мовленні спричиняє труднощі у засвоєнні і призводить до помилок. У більш широкому значенні до паронімів зараховують не тільки ті слова, які мають подібне звучання, але й такі, що не дуже схожі за звучанням, але через подібність значення теж часто вживаються в неправильному значенні (вирізнятися – відрізнятися, ознайомити – познайомити).

Пароніми вживаються в усіх стилях мовлення, однак у науковому й офіційно-діловому стилях помилкове використання таких слів може призводити до неправильного розуміння, помилок під час виробничого процесу й передачі інформації (виробнича ділянка замість виробнича дільниця). Тому ці слова потребують особливої уваги. Якщо є сумніви щодо того, який із паронімів краще використати, слід звертатися до словників і довідників (наприклад, словника Д. Г. Гринчишина та О. А. Сербенської "Словник паронімів української мови").

Залежно від того, як пов'язані між собою пароніми, вони поділяються на такі групи:

1) синонімічні пароніми (тобто слова водночас є і паронімами, і синонімами): привабливий – принадливий; будівля – будинок;

2) антонімічні пароніми (водночас і пароніми, й антоніми): прогрес – регрес, еміграція – імміграція;

3) близькі за значенням (при цьому не є синонімами): людський–людяний, свідчення – свідоцтво;

4) тематичні (слова з однієї тематичної групи): ніготь – кіготь, пам'ятник – пам'ятка.

У деяких випадках пароніми виявляються зовсім випадково схожими словами (коледж – котедж, кампанія – компанія).

Щоб з'ясувати відмінність у значенні слів-паронімів, часто доцільним є визначення кореня, від якого походить кожне із слів. Наприклад, слова тактовний і тактичний походять відповідно від слів такт і тактика. Таким чином легко з'ясувати, що тактовний – це той, що має почуття міри, вміє поводитися (тактовна людина), а тактичний – той, який стосується тактики, планування військових дій (тактична боротьба). Також іноді допомагає переклад паронімів іншою мовою (наприклад, уява – рос. воображение, уявлення – рос. представление). Проте найчастіше слова-пароніми походять від

60

одного кореня й перекладаються однаково (пор. особовий та особистий – рос. личный).

Основна і єдина умова, за якої можна досягти правильного вживання паронімів, – знання значень близькозвучних слів і можливостей їхнього поєднання з іншими словами.

61

ЗНАЧЕННЯ І ФУНКЦІЇ ВЛАСНИХ НАЗВ У МОВІ І СУСПІЛЬСТВІ

Усі слова будь-якої національної мови прийнято поділяти на два

основні класи – власні назви (ономастику, або оніми) й апелятивну лексику (або загальні назви – весь інший лексичний склад мови). Обидва класи слів є складниками єдиної лексичної системи мови, взаємодіють між собою, однак характеризуються і своїми відмітними рисами, у т. ч. при фіксації їх на письмі підлягають своїм правописним нормам.

Власні назви - невід'ємний атрибут будь-якої документації, що вимагає від кожного професіонала розуміння їх особливого статусу, без чого звичайні правила орфоепії або написання не будуть діяти. Справа у тому, що на відміну від загальних назв власні назви не мають лексичного значення, проте виконують дві найважливіші соціальні функції: адресну й інформативну, тобто охоплюють велике поле асоціацій і несуть низку різноманітної інформації - національної, історичної, географічної, лінгвістичної, що у багатьох випадках зумовлює зміст, характер, соціальні дії і вчинки конкретного об'єкта.

Так, кіно - це кіно взагалі з відповідним лексичним значенням, а група "Кіно" - вокально-інструментальний ансамбль, який жодним чином не стосується кінематографії, але асоціюється з діяльністю співака Віктора Цоя і несе про нього великий обсяг інформації. Кальміус як слово - абсолютна "терра інкогніто" для сучасної людини (у його основі дві давньотюркські частини: кала - "грязюка" і міюс - "кут, ріг"), проте Кальміус як власна назва вказує на цілком конкретну річку в Донбасі й інформує, хто проживав на цій території і яка мова обслуговувала її мешканців. Власні назви Іван, Жан, Ян, Вано мають чітку національну ідентифікацію (українець, француз, поляк, грузин) і характеризують самі об'єкти, пов'язуючи їх із конкретними асоціаціями, як і поняття Севастополь ("легендарний, героїчний"), Одеса ("місто неповторного гумору і специфічної культури"), Володимир ("Мономах", ), але Вовочка (з анекдотів), що накладає відбиток на самих носіїв цих імен. Клички Васько, Шарко, Гнідий адресують нас не просто до котів, собак або коней, а до кота-хитруна, собаки -"дворняги" чи коня-скакуна певної масті.

Таким чином, будь-яка власна назва є невід'ємною частиною і власністю конкретного об'єкта, який при перейменуванні, неправильній передачі (перекладі) або повторній номінації стає невпізнаним, втрачає адресну функцію і перестає існувати для більшості у своєму первинному статусі. Наприклад, Школь - француз, Нік - американець, а Микола - українець; Горловка - місто на честь російського гірничого інженера Горлова, а Горлівка - зовсім інший населений пункт на честь нікому не

62

відомого Горліва; Радянська Україна й Україна після 1991 року - це різні об'єкти (ось чому сьогодні ми живемо не на Україні, а в Україні, тобто у самостійній державі). З цього погляду процес масових перейменувань під час революції і нещодавньої "демократичної" перебудови є свідченням руйнування історичних об'єктів й історичної свідомості, який, як правило, закінчується людськими трагедіями і соціальними катаклізмами.

Усвідомлення особливого статусу власних назв - обов'язкова умова точності документа і адекватної мовної політики. Розуміння їх непричетності до лексичного значення перешкоджає руйнуванню адресної або інформативної функцій, дозволяє визначити роль великої і малої літер при написанні власних і загальних назв (великою літерою фіксується втрата лексичного значення і поява адресної й асоціативної інформації про одиничний об'єкт: президент компанії - Президент України, міністр -Прем'єр-міністр, держадміністрація - Держкіно; жовта вода — Жовті Води, день — газета "День"), а також сформулювати принципи передачі іншомовних (у першу чергу російських) власних назв українською мовою.

63

ПРИНЦИПИ ПЕРЕДАЧІ ВЛАСНИХ НАЗВ РОСІЙСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ

1. Власні назви іншою мовою (у даному випадку - українською), як правило, не перекладаються - передаються лише фонетичні або структурні особливості української мови, якщо вони не руйнують адресну чи інформативну функції (переклад російських чи будь-яких інших власних назв на території України насправді є актом перейменування, який повинен спиратися на рішення відповідних законодавчих органів влади).

Наприклад: Кузнецов - Кузнецов (а не Ковалів), Дьяков -Дьяков (а не Дяков і тим більше не Дяків), Красноармейск - Красноармійськ (не Червоноармійськ) з чергуванням [є] - [і] і пом'якшеним суфіксом -ськ-; Святогорск - Святогірськ з пом'якшеним суфіксом -ськ- і чергуванням [о] - [і] у закритому складі (бо йдеться про "Святі гори"), але Углегорск -Вуглегорськ (а не Вуглегірськ, бо йдеться про місто, а не гору) з фонетичною "протезою" [в] і пом'якшеним суфіксом -ськ-; село Красне (а не Красное, бо в українській мові прикметники жіночого, середнього роду або у множині вживаються у короткій формі).

Отже, при передачі російських (іншомовних) власних назв у першу чергу слід орієнтуватися на сам об'єкт, на його соціальний, національний або культурно-історичний контекст, а вже потім працювати зі словом, відображаючи фонетичні і структурні особливості української мови.

2. При інтернаціоналізації власної назви (якщо вона належить до багатьох культур) з прозорим значенням компонентів окремі її частини перекладаються: Северный Ледовитый океан - Північний Льодовитий океан, проспект Освобождения Донбасса - проспект Визволення Донбасу, Первое мая - Перше травня. Вони, як правило, не вживаються без номенклатурних термінів (Аравійське море, мис Доброї Надії, Перська затока) або мають при собі прикметники на означення розмірів, взаємного розміщення та сторін світу, що виступають у складі географічних назв (Великий каньйон, Нижній Новгород, Південна Америка, Північний полюс).

3. Національна (адресна) ідентифікація враховується: - при передачі власних назв типу Ворошиловськ, Єнакієве з суфіксом -

ов-, -ев-, -єв- (бо в їх основі російські прізвища Ворошилов, Єнакієв) і Васильків, Київ (суфікси -ів-, -їв- в українських назвах від Василь, Кий); при передачі закінчень у присвійних прикметниках на -о або -є: Іваново, Домодєдово, Внуково (населені пункти Росії) і Єнакієве, Ханжонкове, Мукачеве, Рівне (населені пункти України); при варіюванні коренів -поль- та -піль-: Севастополь, Маріуполь, Костянтинополь (об'єкти, пов'язані з грецькою культурою, де -поль- має значення "місто") і Тернопіль,

64

Добропілля (міста, пов'язані зі слов'янською культурою: "тернове поле" - Тернопіль, Тернопілля, "добре поле" - Добропілля) тощо;

- при відтворенні російських прізвищ типу Толстой, Крамськой (рос. Толстой, Крамской), і українських типу Чепурний (рос. Чепурной). У цих випадках варіанти закінчень - яскраве свідчення належності цих людей до певної національності (в російській мові під наголосом у прикметників чоловічого роду закінчення -ой, а в українській - завжди -ий).

4. Національна ідентифікація не враховується при передачі імен та імен по батькові - вони за часів радянської влади перекладалися і поки що за традицією перекладаються: Анна - Ганна, Николай - Микола - Миколайович (хоча точніше було б Миколович від Миколи, а Миколайович від Миколая). Проте усталена традиція цілком справедливо починає долатися (щоправда, поки що тільки у практиці художнього й публіцистичного стилів). Наприклад, ім'я українського письменника Миколи Хвильового передається сьогодні в російській мові як Микола, а в українській рекламі при передачі прізвища російського співака Баскова зустрічається варіант Ніколай Басков.

5. Розрізнення за статтю відбувається при відмінюванні прізвищ. Чоловічі прізвища в українській мові відмінюються, як правило, у будь-яких випадках. При цьому у подвійних прізвищах відмінюються обидві частини на знак рівності двох окремих родів: Донецький державний університет економіки і торгівлі імені М.І. Тугана-Барановського; твори І.Нечуя-Левицького тощо. Але: виконавчий комітет міста Івано-Франківська, бо у цьому випадку поєднуються за допомогою інтерфікса -о- в одній складній назві ім'я і прізвище.

Що стосується жіночих прізвищ, то вони можуть відмінюватися лише тоді, коли структура слова формально "підходить" під жіночий рід (принцип "гармонії": Сорока Тетяна - Сороці Тетяні, Мурза Людмила - Мурзи Людмили). Але: Красько Ніна - Красько Ніни; Сидаш Олена — Сидаш Олени).

У будь-якому разі не можуть відмінюватися іншомовні або слов'янські прізвища, які не вписуються у граматичну систему української мови (Чаушеску, Ротару, Дурново, Живого) чи стоять у незвичній формі, наприклад, у первинно родовому відмінку (Толстой - з роду Толстих - Толстих).

6. Розрізнення за родовою належністю відбувається при відмінюванні географічних назв. Якщо йдеться про населені пункти, то їх назви відмінюються завжди (до м. Києва, у м. Одесі тощо), але якщо позначаються залізничні станції певного населеного пункту, то власні назви не відмінюються (до станції Біла Церква, біля станції Житомир тощо). Те саме стосується і назв кафедр, комітетів тощо: кафедра менеджменту і господарського права; кафедра розвідки корисних копалин (а не кафедра "Менеджмент і господарське право", кафедра "Розвідка корисних копалин").

65

Отже, особливості української вимови і морфології враховуються лише тоді, коли ці особливості не впливають на інформативну або адресну природу власної назви.

Саме тому має важливе значення знання правил творення, написання, відмінювання географічних назв, а також прізвищ, імен та імен по батькові людей.

Написання власних імен З великої літери пишуться: - Індивідуальні імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми,

прізвиська, назви дійових осіб у казках, байках, драматичних творах, клички тварин, власні імена міфічних істот: Микола Якович Олійник, Леся Українка, Мавка, Тополя, Венера, Дід Мороз корова Зірка.

- Прізвища людей, уживані в загальному значенні, якщо вони не перетворилися в загальні назви, тобто не втратили свого індивідуального значення: Там слава й труд і мудрість троєкрата ще вродять нам Шевченка і Сократа (Мал.).

З малої літери пишуться: - Імена та прізвища людей, які втратили значення власних назв і

стали загальними назвами людей і предметів: рентген (апарат), френч (одяг), меценат, донжуан, дизель (двигун).

- Назви народів, племен, назви людей за національною ознакою та за місцем проживання: араби, африканці, українець, росіянка, киянин, львів'яни.

- Родові назви міфологічних істот (ангел, муза, титан); назви груп тварин, навіть якщо вони походять від індивідуальних кличок (каштанки), а також назви порід тварин (бульдог, вівчарка, пінчер).

Прикметники, утворені від індивідуальних назв Присвійні прикметники пишуться: З великої літери, якщо вони утворені від власних назв осіб, кличок

тварин, назв міфічних істот за допомоги суфіксів -ів (-їв), -ин (-ін): Шевченків «Заповіт», Софіїні зошити, Перунів гнів.

Примітка. Такі прикметники пишуться з малої літери, якщо виступають у складі стійких фразеологічних сполук і наукових термінів: ахіллесова п'ята, прокрустове ложе, базедова хвороба.

З малої літери пишуться прикметники, утворені від власних імен людей за допомоги суфіксів -івськ -евськ (-євськ), -инськ, -інськ (-їнськ): тургенєвські герої, шевченківська лірика.

Примітка. Якщо ці прикметники входять до складу назв, що мають значення «імені когось», «пам'яті когось», то вони пишуться з великої літери: Шевченківська стипендія.

З великої літери пишуться прикметники, що утворені від географічних назв і входять до складених назв: Харківський тракторний завод, Київський університет Київська середня школа № 155.

66

З малої літери пишуться прикметники, які означають місце об'єкта: дніпровські кручі, київські парки.

Назви держав, адміністративно - територіальні назви Усі слова пишуться з великої літери у назвах держав та автономних

адміністративно-територіальних одиниць: Китайська Народна Республіка, Республіка Болгарія, Соціалістична Республіка В'єтнам, Франція.

У назвах груп, об'єднань або союзів держав з великої літери пишуться всі слова, крім родових найменувань: Закавказькі республіки, Волконські країни, Організація Об'єднаних Націй.

У назвах автономних областей та округів, а також країв, областей, районів з великої літери пишеться лише перше слово: Ненецький автономний округ, Краснодарський край, Чернігівська область, Шевченківський район м. Києва, Сквирський район

Назва установ, організацій, підприємств, партій, творчих спілок

і колективів З великої літери пишеться кожне слово у назвах найвищих

державних органів: Верховна Рада України. За цим правилом пишуться також назви найвищих державних органів інших країн: Сейм Польської Республіки.

Тільки перше слово і власні імена пишуться з великої літери у таких складних назвах:

а) центральних установ та організацій, міністерств, їхніх головних управлінь: Національний банк України, Міністерство освіти і науки України, Головне пасажирське управління Міністерства транспорту України;

б) установ місцевого значення: Чернігівська міська адміністрація, Вінницька обласна рада професійних спілок, Бородянський відділ освіти Київської області;

в) академій, вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, музеїв, театрів, кінотеатрів, парків культури й відпочинку, в інших назвах закладів культурно-побутового призначення: Національна академія наук України, Київський міжнародний університет цивільної авіації, Львівський краєзнавчий музей, Палац спорту,Центральний парк культури і відпочинку м. Києва, Палац культури «Україна», кінотеатр «Київська Русь»;

г) підприємств, установ, культурних та освітніх закладів: Центральна наукова бібліотека НАН України імені В. І. Вернадського, Київський театр оперети, Київське виробниче об'єднання «Каштан»;

Примітка. Назви частин, відділів, секторів, інших підрозділів установ, організацій пишуться з малої літери: відділ методики початкового навчання ЩЦП України, планово-економічний відділ Київської міськадміністрації.

67

ґ) партій, міжнародних і закордонних центральних професійних та громадських організацій: Партія демократичного відродження, Міжнародна організація праці, Всесвітня федерація демократичної молоді.

За цим правилом пишуться назви шляхів, залізниць, каналів: Одеська автострада, Південно-Західна залізниця.

Поширюється це правило і написання назв архітектурних пам'яток, храмів: Золоті ворота, Софійський собор, Києво-Печерський заповідник, Петропавловська фортеця

Назви історичних епох і подій, знаменних дат З великої літери пишеться: а) перше слово і всі власні імена в назвах історичних епох і подій,

знаменних дат: Велика Вітчизняна війна, Полтавська битва, Паризька комуна, День космонавтики, але: День Перемоги;

б) назви релігійних свят і постів: Благовіщення, Великдень, Івана Купайла, Петра й Павла, Покрова, Різдво, Теплого Олексія, Пилипівка, Петрівка, Великий піст.

Примітка. Назви історичних подій, епох, війн, геологічних періодів, які стали загальними, пишуться з малої літери: громадянська війна, середні віки, палеозойська ера.

Назви посад, звань, титулів З великої літери пишуться назви найвищих урядових посад:

Президент України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України.

З малої літери пишуться: а) назви інших посад, звань, учених ступенів: президент, декан,

ректор, академік, народний артист України, доцент кафедри педагогіки, кандидат наук, ректор Київського інженерно-будівельного інституту;

б) назви найвищих державних посад у зарубіжних країнах: президент США, прем'єр-міністр Великої Британії. В офіційних документах такі слова пишуться з великої літери;

в) назви титулів, рангів, чинів: граф, імператор, князь, король, принц, шах, барон Мюнхгаузен, турецький шах.

Назви конференцій, конгресів, найважливіших документів, пам'яток старовини, творів мистецтва

1. З великої літери пишеться перше слово і власні імена у назвах конференцій, конгресів, найважливіших документів державних закладів, пам'яток старовини, творів мистецтва: Празька конференція, Статут ООН, Державний бюджет України, Дев'ята симфонія Бетховена, Конгрес демократичних сил України.

Примітка. У назвах з'їздів слово "з'їзд" пишеться з малої літери, а порядковий номер з'їзду, якщо його записують словами,─ з великої: Другий з'їзд народних депутатів України.

68

ТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ АБРЕВІАТУР І СКОРОЧЕНЬ

Характерною ознакою офіційно-ділового стилю є вживання складноскорочених слів і абревіатур. У діловому документі вживаються як загальновживані скорочення, так і створюються власні, що дозволяє значно скоротити текст. Слід відрізняти утворення і написання абревіатур і графічних скорочень.

Абревіатурою називають скорочений запис складеної назви підприємства, установи, організації. У більшості випадків абревіатура утворюється з початкових літер слів назви: ПДПУ – Полтавський державний педагогічний університет, ПНТУ – Полтавський національний технічний університет, ДПА – Державна податкова адміністрація, ВАТ – відкрите акціонерне товариство. Хоча можливі випадки, коли до складу абревіатури входять не лише початкові букви, а частини слова (для усунення двозначності або уникнення немилозвучного прочитання): ДемПУ – Демократична партія України, КрАЗ – Кременчуцький автомобільний завод, КУІн – Конгрес української інтелігенції.

Ініціальні абревіатури завжди пишуться разом без крапок після літер і вимовляються скорочено: або за назвами літер (КПІ – „ка-пе-і”, ПНТУ – „пе-ен-те-у”, МЗС – „ем-зе-ес”), або по складах (ЖЕК, ВАК, ЗАЗ). У більшості випадків абревіатури пишуться великими буквами. Однак деякі загальновживані абревіатури, що читаються по складах як самостійне слово, пишуться малими літерами: загс, міськвно, вуз.

Графічне скорочення – це скорочений запис окремого слова або словосполучення. На відміну від абревіатури, графічне скорочення читають повністю: м – метр, с. – сторінка, рр. – роки, вид-во – видавництво, с.г. – сільське господарство тощо.

Слово треба скорочувати так, щоб за залишеною частиною можна було легко й безпомилково його відновити: пед., філол., філос. (не філ.), тис., шт.

Скорочення слід закінчувати на приголосну літеру: коп. (копійка), держ. (державний), обл. (область). Виняток можливий лише для скорочень, які складаються з одної букви: о. (острів), А (ампер), н.е. (нашої ери).

Варто нагадати про вживання крапки після графічного скорочення. Зазвичай після скорочення ставиться крапка.

Але крапка не ставиться: а) після скороченого позначення одиниць фізичних величин: мм, кг,

мкф, т (тона), але т. (товариш), крб., р.; б) якщо при скороченні випущена середина слова, а в кінці стоїть

остання літера чи склад повного слова: вид-во, т-во, ун-т, літ-ра; в) між подвоєними буквами скорочення, що позначає множину: рр.

(роки), тт. (товариші), пп. (пункти). При позначенні множини подвоюються лише ті скорочення, котрі

складаються з одної літери: р. (рік) – рр. (роки), о. (острів) – оо. (острови).

69

ПРАВОПИС ПРІЗВИЩ ТА ІМЕН ПО БАТЬКОВІ

Прізвища. Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови

та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Шевченко, Марченко, Муляр, Кравченко, Назар, Удовенко, Пугач, Солов'яненко, Тимошенко, Юрчук.

Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:

1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. Наприклад: Йотов, Йоржик, Майоров, Водойомов, Муравйов, Соловйов, Воробйов;

2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов, Лавреньов, Треньов;

3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Наприклад: Чижов, Свящов, Балашов, Лихачов, Лобачов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Наприклад: Горячеє, Чебишев, Коришев, Солнцев, Кривенцев, Плющев, Лещев;

4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Ааександров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Луспекаєв, Білевич. Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є. Наприклад: Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна, Пєшковський, Лєтов, Мєстківський;

5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад: Іващенко, Івко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Ніколаєв, Фірсова, Бірюков, Лісний, Ліненко.

Після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и. Наприклад: Живков, Жиловенко, Жигалюк, Кочигін, Чигрін, Чирва, Шишарова, Шишацький, Щиглов, Щипачов;

6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Наприклад: Руїн, Воїнович, Мар'їн, Захар 7нов, Ільїн, Переїденко;

7) російська літера ы завжди передається через и. Наприклад: Фортали, Черниш, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Цвелих, Білих, Куцих;

70

8) літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Наприклад: Мироненко, Сидоров, Тихонов, Максимов, Данилов, Григорчук, Винокур;

9) російський суфікс -ев, -еев передається через є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц. Наприклад; Матвєев, Андрєєв, Федосєєв, Євсєєв, Патрікєєв, Веденєєв; Лаптєв, Медведєв, Пахарєв, Каменєв, Гундарєв, Жухарєв; Малишев, Баришев, Зайцев, Мальцев, Хомічев, Мариничев, Онищев, Костищев;

10) у префіксі при- завжди пишеться и. Наприклад: Приходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Привалов, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожній;

11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Наприклад: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Цилюрик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик;

12) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Наприклад: Вишневецький, Новицький, Липовицький, Іваницький, Жванецький, Корецький, Саврицький, Квітницький, Хмельницький, Купецький, Пінаєвський, Залюбовський, Завадовський, Зелінський, Петровський, Тройський, Міщерський, Добровольський, Печерський, Матусовський, Броварський.

Імена по батькові. При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -

йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславівна, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна.

Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил. їх слід пам'ятати.

Григорій — Григорович, Григорівна Сава — Савич (-ович), Савівна Ілля—Ілліч, Іллівна Микита —Микитович, Микитівна Яків — Якович (-левич), Яківна (-лівна) Лука —Лукич, Луківна. У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише закінчення

-івн(и), -ївн(и), у давальному - -івн(і), -ївн(і). Наприклад: Р. в. Людмили Тимофіївни (неправильно: Тимофіївної) Вікторії Володимирівни (неправильно: Володимирівної) Д. в. Людмилі Тимофіївні (неправильно: Тимофіївній) Вікторії Володимирівні (неправильно: Володимирівній).

71

ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕН

1. Українські чоловічі та жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а (-я), відмінюються як відповідні іменники І відміни.

Примітка 1. Кінцеві приголосні основи г, к, х у жіночих іменах у давальному та місцевому відмінках однини перед закінченням –і змінюються на з, ц, с: Ольга - Ользі, Палажка - Палажці, Солоха - Солосі.

Примітка 2. У жіночих іменах типу Одарка, Параска в родовому відмінку множини в кінці основи між приголосними з'являється звук о: Одарок, Парасок.

Тверда група

ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА

НАЗИВНИЙ Микол-а Ганн-а Микол-и Ганн-и

РОДОВИЙ Микол-и Ганн-и Микол- Ганн-

ДАВАЛЬНИЙ Микол-і Ганн-і Микол-ам Ганн-ам

ЗНАХІДНИЙ Микол-у Ганн-у Микол- Ганн-

ОРУДНИЙ Микол-ою Ганн-ою Микол-ами Ганн-ами

МІСЦЕВИЙ (на) Микол-і (на) Ганн-і (на) Микол-ах (на) Ганн-ах

КЛИЧНИЙ Микол-о Ганн-о Микол-и Ганн-и

М'яка група

ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА

НАЗИВНИЙ Ілл-я Натал-я Софі-я Ілл-і Натал-і Софі-ї

РОДОВИЙ Ілл-і Натал-і Софі-ї Ілл-ів Наталь Софій

ДАВАЛЬНИЙ Ілл-і Натал-і Софі-ї Ілл-ям Натал-ям Софі-ям

ЗНАХІДНИЙ Ілл-ю Натал-ю Софі-ю Ілл-ів Наталь Софій

ОРУДНИЙ Ілл-ею Натал-ею Софі-єю Ілл-ями Натал-ями Софі-ями

МІСЦЕВИЙ (на) Ілл-і (на)

Натал-і (на) Софі-ї (на) Ілл-ях

(на) Натал-ях

(на) Софі-ях

КЛИЧНИЙ Ілл-е Натал-ю Софі-є Ілл-і Натал-і Софі-ї

72

2. Українські чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та -о, відмінюються як відповідні іменники ІІ відміни.

Примітка 1. В іменах типу Антін, Нестір, Нечипір, Прокіп, Сидір, Тиміш, Федір голосний і виступає тільки в називному відмінку, у непрямих - о: Антона, Антонові, Нестора, Несторові й т.д., але: Лаврін - Лавріна, Олефір - Олефіра.

Примітка 2. Імена, що в називному відмінку закінчуються на -р, у родовому мають закінчення-а:Віктор - Віктора, Макар - Макара, але:Ігор - Ігоря, Лазар - Лазаря.

Примітка 3. Ім'я Лев при відмінюванні має паралельні форми: Лева й Льва, Левові й Львові та ін.

Тверда група

ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА

НАЗИВНИЙ Олег- Антін- Павл-о Олег-и Антон-и Павл-и

РОДОВИЙ Олег-а Антон-а Павл-а Олег-ів Антон-ів Павл-ів

ДАВАЛЬНИЙ Олег-ові(-

у) Антон-ові(-у)

Павл-ові(-у)

Олег-ам Антон-ам Павл-ам

ЗНАХІДНИЙ Олег-а Антон-а Павл-а Олег-ів Антон-ів Павл-ів

ОРУДНИЙ Олег-ом Антон-ом Павл-ом Олег-ами Антон-

ами Павл-ами

МІСЦЕВИЙ (на) Олег-

ові (на)

Антон-ові (на) Павл-

ові (на) Олег-

ах (на)

Антон-ах (на) Павл-

ах

КЛИЧНИЙ Олег-у Антон-е Павл-е Олег-и Антон-и Павл-и

М'яка група

ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА

НАЗИВНИЙ Сергій- Ігор- Сергі-ї Ігор-і

РОДОВИЙ Сергі-я Ігор-я Сергі-їв Ігор-ів

ДАВАЛЬНИЙ Сергі-єві(-ю) Ігор-еві(-ю) Сергі-ям Ігор-ям

ЗНАХІДНИЙ Сергі-я Ігор-я Сергі-їв Ігор-ів

ОРУДНИЙ Сергі-єм Ігор-ем Сергі-ями Ігор-ями

МІСЦЕВИЙ (на) Сергі-єві (на) Ігор-еві (на) Сергі-ях (на) Ігор-ях

КЛИЧНИЙ Сергі-ю Ігор-е Сергі-ї Ігор-і

73

Мішана група

ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА

НАЗИВНИЙ Василь- Тиміш- Васил-і Тимош-і

РОДОВИЙ Васил-я Тимош-а Васил-ів Тимош-ів

ДАВАЛЬНИЙ Васил-еві(-ю) Тимош-еві(-у) Васил-ям Тимош-ам

ЗНАХІДНИЙ Васил-я Тимош-а Васил-ів Тимош-ів

ОРУДНИЙ Васил-ем Тимош-ем Васил-ями Тимош-ами

МІСЦЕВИЙ (на) Васил-еві (на) Тимош-еві (на) Тимош-ах (на) Васил-ях

КЛИЧНИЙ Васил-ю Тимош-е Васил-і Тимош-і

3. Українські жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний, відмінюються як відповідні іменники ІІІ відміни.

Примітка. Форми множини від таких імен майже не вживаються.

ВІДМІНОК ОДНИНА

НАЗИВНИЙ Любов- Нінель-

РОДОВИЙ Любов-і Нінел-і

ДАВАЛЬНИЙ Любов-і Нінел-і

ЗНАХІДНИЙ Любов- Нінель-

ОРУДНИЙ Любов'-ю Нінелл-ю

МІСЦЕВИЙ (на) Любов-і (на) Нінел-і

КЛИЧНИЙ Любов-е Нінел-е

Примітка. У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені,

форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім'я: брате Петре, друже Грицю, сестро Катерино, колего Степане, пані Ірино, товаришу Віталію.

74

Творення та відмінювання імен по батькові

Чоловічі імена по батькові творяться за допомогою тільки суфікса -ович, а жіночі - за допомогою суфіксів -івн(а) та -ївн(а) (від імен на -й):

Ім'я -ович -івн-а, -ївн-а

Богдан- Богдан-ович- Богдан-івн-а

Василь- Василь-ович- Васил-івн-а

Михайл-о Михайл-ович- Михайл-івн-а

Юрій- Юрій-ович- Юрі-ївн-а

Відповідні імена по батькові будуть від таких імен: Григорій- - Григор-ович- ор-івн-а; Ілл-я - Ілл-іч- -івн-а; Кузьм-а - Кузьм-ич- узьм-ович- -івн-а; Сав-а - Сав-ич- ав-ович- ав-івна; Хом-а - Хом-ич- ом-ович- -івн-а; Яків- - Яков-ич- Яків-н-а.

Чоловічі імена по батькові відмінюються як іменники ІІ відміни мішаної групи, а жіночі - як іменники І відміни твердої групи. Примітка. У звертаннях, що складаються з двох власних назв - імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володимире Яковичу, Галино Іллівно, Михайле Кузьмичу, Андрію Сергійовичу.

ВІДМІНОК ІМ'Я ПО БАТЬКОВІ

НАЗИВНИЙ Олегович- Сергіївн-а

РОДОВИЙ Олегович-а Сергіївн-и

ДАВАЛЬНИЙ Олегович-у Сергіївн-і

ЗНАХІДНИЙ Олегович-а Сергіївн-у

ОРУДНИЙ Олегович-ем Сергіївн-ою

МІСЦЕВИЙ Олегович-у Сергіївн-і

КЛИЧНИЙ Олегович-у Сергіївн-о

Зразок відмінювання жіночого імені та по батькові Н. Марі-я Василівн-а (Андріївн-а, Іллівн-а) Р. Марі-ї Василівн-и (Андріївн-и, Іллівн-и) Д. Марі-ї Василівн-і (Андріївн-і, Іллівн-і) Зн. Марі-ю Василівн-у (Андріївн-у, Іллівн-у) Ор. Марі-єю Василівн-ою (Андріївн-ою, Іллівн-ою) М. Марі-ї Василівн-і (Андріївн-і, Іллівн-і) Кл. Марі-є Василівн-о (Андріївн-о, Іллівн-о)

75

Відмінювання прізвищ 1. Українські та інші слов'янські прізвища, що мають закінчення І

відміни, відмінюються як відповідні іменники І відміни, а прізвища із закінченнями ІІ відміни - за зразком відмінювання іменників ІІ відміни.

Примітка. Жіночі прізвища на приголосний та -о не відмінюються.

ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА

НАЗИВНИЙ Калина Гнатюк- Петренко Калини Гнатюки Петренки

РОДОВИЙ Калини Гнатюка Петренка Гнатюків Петренків

ДАВАЛЬНИЙ Калині

Гнатюк-ові

(-у)

Петренк-ові(-у)

Калинам Гнатюкам Петренк-

ам

ЗНАХІДНИЙ Калину Гнаюків Петренків Калин- Гнатюків Петренк-

ів

ОРУДНИЙ Калин-ою Гнатюк-

ом Петренк-

ом Калин-

ами Гнатюк-

ами Петренк-

ами

МІСЦЕВИЙ (на)

Калині

(на) Петренк-

ові(-у)

(на) Гнатюк-ові(-у)

(на) Калинах

(на) Петренках

(на) Гнатюках

КЛИЧНИЙ Калино(а) Гнатюк- Петренку Калини Гнатюки Петренки

2. Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій відмінюються як відповідні прикметники чоловічого та жіночого родів твердої чи м'якої групи.

ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА

НАЗИВНИЙ Василевський Кобилянська Василевські Кобилянські

РОДОВИЙ Василевського Кобилянської Василевських Кобилянських

ДАВАЛЬНИЙ Василевському Кобилянській Василевським Кобилянським

ЗНАХІДНИЙ Василевського Кобилянську Василевських Кобилянських

ОРУДНИЙ Василевським Кобилянською Василевськ-

ими Кобилянськ-

ими

МІСЦЕВИЙ (на)

Василевськ-ому(-ім)

(на) Кобилянській

(на) Василевських

(на) Кобилянських

КЛИЧНИЙ Василевський Кобилянська Василевські Кобилянські

76

3. Чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюються за таким зразком:

ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА

НАЗИВНИЙ Ковалів- Прокопів- Волошин- Ковалев-и(-лів-и)

Прокопов-и(-пів-и)

Волошин-и

РОДОВИЙ Ковалев-а(-лів-а)

Прокопов-а(-пів-а)

Волошин-а Ковалев-их(-лів-их)

Прокопов-их(-пів-их)

Волошин-и

ДАВАЛЬНИЙ Ковалев-у(-лів-у)

Прокопов-у(-пів-у)

Волошин-ові(-у)

Ковалев-им(-лів-им)

Прокопов-им(-пів-им)

Волошин-им

ЗНАХІДНИЙ Ковалев-а(-лів-а)

Прокопов-а(-пів-а)

Волошин-а Ковалев-их(-лів-их)

Прокопов-их(-пів-их)

Волошин-их

ОРУДНИЙ Ковалев-им(-лів-им)

Прокопов-им(-пів-им)

Волошин-им

Ковалев-ими(-лів-ими)

Прокопов-ими(-пів-ими)

Волошин-ими

МІСЦЕВИЙ (на) Ковалев-і,-у(-лів-і,-у)

(на) Прокопов-і,-у(-пів-і,-у)

(на) Волошин-і,-у

(на) Ковалев-их(-лів-их)

(на) Прокопов-их(-пів-их)

(на) Волошин-их

КЛИЧНИЙ Ковалев-е(-лів-е) абоН.в.

Прокопов-е(-пів-е) абоН.в.

Волошин-еабоН.в.

Ковалев-и(-лів-и)

Прокопов-и(-пів-и)

Волошин-и

Примітка. У звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має лише загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: друже Максименко, колего Савчук, добродійко Середа, пане Гончар, пані Семенова.

Відмінювання неслов’янських прізвищ Правила поширюються на усі іменники іншомовного походження. 1. Іменники іншомовного походження відмінюються як відповідні

українські іменники: І відміна: капсула — капсули, капсулі; фізика — фізики, фізиці;

вакуоля — вакуолі, вакуолею; ескадрилья — ескадрильї, ескадрильєю, род. мн. ескадрилей; Будда — Будди, Буддою; Венеція — Венеції, Венецією; Гойя — Гойї, Гойєю.

ІІ відміна: арсенал — арсеналу, арсеналом, в арсеналі; блок — блока (і блоку), блоком, на блоці; автомобіль — автомобіля, автомобілем; Шиллер — Шиллера, Шиллером; Рафаель — Рафаеля, Рафаелем; Дарвін — Дарвіна, Дарвіном; Бюлов — Бюлова, Бюловом.

ІІІ відміна: магістраль — магістралі, магістраллю.

77

2. Деякі іменники іншомовного походження не відмінюються, а саме: іменники -а з попереднім голосним: амплуа, боа, Жоффруа; на -е: кафе, кашне, турне; Беранже, Гейне, Гете, Данте; на -є: ательє, Барб’є, Готьє, Лавуазьє; на -і: колібрі, поні, таксі; Гальвані, Голсуорсі, Россіні, Фірдоусі, Шеллі; на -ї: Віньї, Шантійї; на -о: бюро, депо, кіно, манто, метро, радіо; Арно, Буало, Віардо, Гюго, Дідро, Лонгфелло, Тассо (але пальто відмінюється); на -йо: імброльйо, Пількомайо; на -у: какаду, рагу, Шоу; на -ю: інтерв’ю, меню, Сю; жіночі імена на приголосний, а також жіночі прізвища на -ін, -ов: Аліс, Долорес, Зейнаб; (Ельза) Вірхов, (Джеральдіна) Чаплін.

Примітка. Слов’янські чоловічі імена та прізвища на -о відмінюються: Бранко — Бранка, Давичо — Давича, Костюшко — Костюшка, Тіто — Тіта, Цветко — Цветка.

78

ПРАВОПИС СКЛАДНИХ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ

Складні за своєю морфологічною будовою географічні назви залежно

від структурних особливостей пишуться разом, окремо або через дефіс. Разом пишуться географічні назви: з першою прикметниковою частиною: Білопілля, Великополовецьке,

Верхньодністровськ, Ясногірка, Новопетрівка, Старомихайлівка, Новоси-бірськ, Верхокам’янське; Східноказахстанська область, Західносибірська низовина, Південноукраїнський канал й под.

з першою числівниковою частиною: Дворіччя, Першокостянтинівка, П’ятигорськ, Семигори, Трипілля;

з першою дієслівною частиною у формі наказового способу: Вернигородок, Гуляйполе, Копайгородок;

складені з двох іменникових частин, що з’єднані сполучним голосним: Верболози, Індокитай, Страхолісся, але: Австро-Угорщина, Азово-Чорномор’я традиційно пишуться через дефіс;

складені з іменникових основ, другою з яких є -град, -город, -піль (походить від українського слова “поле”, тому при словозміні відбувається чергування о-і) та -поль (походить від грецького слова “поліс” – місто, тому чергування о-і не відбувається): Бєлград, Павлоград, Новгород; Бориспіль (Борисполя), Крижопіль (Крижополя); Севастополь.

Через дефіс пишуться географічні назви: утворені з двох іменникових основ без сполучного звука: Коло-

Михайлівка, Піски-Бершадь, Пологи-Чобітки; утворені як поєднання двох особових імен або імені та прізвища (чи

прізвиська): Андрієво-Іванівка, Дмитро-Варварівка, Михайло-Коцюбинське, але Петропавлівка;

утворені з іншомовних елементів – повнозначних слів: Маунт-Форест, Куала-Лумпур тощо, але:Алатау, Амудар’я;

сполучення іменника з прикметником, якщо прикметник стоїть у постпозиції: Берізки-Бершадські, Віта-Поштова, Петропавловськ-Камчатський, Рава-Руська;

словосполучення, до складу яких уходять службові слова: Ла-Манш, Ла-Плата, Лос-Анджелес, Ростов-на-Дону.

Окремо пишуться географічні назви: які є сполученням препозитивного прикметника з іменником:

Старий Крим, Біла Церква, Західна Європа, Запорізька Січ, Південна Америка, Нове Місто;

які є сполученням іменника з порядковим числівником: Безим’янка Перша, Залісся Перше, Красне Друге, Перше Садове, Миколаївка Друга.

79

Примітки: 1) Трудність може викликати написання географічних назв, утворених поєднанням прикметникової та іменникової основ. Тут допоможе така закономірність:

а) якщо географічна назва складається з повнозначного узгодженого препозитивного прикметника й іменника, та таку власну назву слід писати окремо: Біле Поле, Зелений Гай, Запорізька Січ, Великі Мости, Великий Бурлук, Гола Пристань, Кривий Ріг, Нова Водолага, Нижні Ворота, Новий Буг, Нові Санжари, Руська Поляна, Ясна Поляна;

б) якщо узгоджений прикметник стоїть у постпозиції, таку власну назву слід писати через дефіс: Рава-Руська (пор. Руська Поляна), Асканія-Нова (пор. Нова Водолага), Білгород-Дністровський, Переяслав-Хмельницький, Корсунь-Шевченківський;

в) якщо препозитивний прикметник не є самостійним словом і приєднується до іменника за допомогою сполучного голосного, така географічна назва пишеться разом: Новоукраїнка (пор. Нова Водолага), Малокатеринівка (пор. Мала Данилівка), Нижньогірськ (пор. Нижня Дуванка), Новоазовськ (пор. Новий Світ).

Числівник, який входить до складу власної назви, пишеться окремо, якщо є самостійним словом: Залісся Перше (пор. Першотравневе), П’ятий Кут (пор. П’ятихатки).

80

ВІДМІНЮВАННЯ СКЛАДЕНИХ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ

а) Складені назви, утворені з прикметника та іменника чи іменника

та прикметника, відмінюються в обох частинах: Біла Церква – Білої Церкви, Білій Церкві, Білою Церквою; Великі Луки – Великих Лук, Великим Лукам, Великими Луками; Єлісейські Поля - Єлісейських Полів, Єлісейським Полям; Кривий Ріг - Кривого Рогу, Кривим Рогом, у Кривому Розі.

б) Назви, що являють собою сполучення іменників, відмінюються в другій частині: Орєхово-Зуєво – Орєхово-Зуєва, Орєхово-Зуєву, Івано-Франківськ – Івано-Франківська, Івано-Франківську, Івано-Франківськом, в Івано-Франківську; Конча-Заспа – Конча-Заспи, у Конча-Заспі.

в) Складені назви, утворені сполученням іменників з прийменником на між ними, відмінюються в першій частині: Новосілки-на-Дніпрі – Новосілок-на-Дніпрі, Новосілкам-на-Дніпрі, у Новосілках-на-Дніпрі; Ростов-на-Дону – Ростова-на-Дону, у Ростові-на-Дону.

Не відмінюються географічні назви іншомовного походження, що закінчуються на е, і, о, у:Сан-Томе, Туапсе, Улан-Уде, Поті, Тбілісі, Бордо, Глазго, Марокко, Баку.

При укладанні окремих видів документів власна географічна назва використовується разом із загальною. У зв’язку з цим виникає запитання: чи відмінювати географічну назву разом із загальною, чи ні? Як от “…народився у місті Полтава”, чи “…народився у місті Полтаві”. В українському правописі існує таке правило: проста географічна назва відмінюється разом із загальною. Отже, народився в м.Полтаві.

Залишаються в називному відмінку при загальній назві: а) складні географічні назви: приїхав з міста Нові Санжари – але

приїхав з Нових Санжар; б) незмінні географічні назви (над містом Тбілісі, у місті Сочі); в) назви портів, станцій, пристаней тощо (ті, що пишуться в лапках):

прибули до порту “Одеса”, але приїхали до міста Одеси; г) назви населених пунктів у військовій, спеціально-географічній та

дипломатичній літературі.

81

ФОНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

Фонетика - це розділ мовознавства, який вивчає звуки мовлення,

інтонацію, склади і наголос. Українська мова є однією із милозвучних мов. ЇЇ милозвучність

виявляється не лише в чіткій вимові голосних незалежно від їх наголошеної чи ненаголошеної позиції,а й у послідовному чергуванні голосних і приголосних звуків. Варто нагадати, що ця особливість української мови характерна не лише для художнього стилю, а й для інших, зокрема і офіційно-ділового, стилів.

Саме закони милозвучності зумовили такі фонетичні варіанти слів, як вчитель – учитель, весь – увесь, вже – уже, ввійти – увійти, іти – йти тощо. Нагадаємо, що з таких фонетичних варіантів слово з початковим в (й) уживається після голосного, а з початковим у (і) – після приголосного: зайшов учитель – зайшла вчителька, зробив усе – зробила все.

Однак варто пам’ятати, що ряд слів, котрі відрізняються початковим звуком (у-в), мають різне значення. Наприклад: вправа (тренувальна) – управа (орган управління або дій), вкладати (речі у валізу) – укладати (угоду, словник), уступ (виступ або виїмка в чому-небудь) - вступ (дія за значенням “вступати”) і под. Тому використання таких фонетичних варіантів потребує уважного ставлення.

Застосовуючи правила милозвучності, треба пам’ятати, що українська мова уникає збігу двох голосних та нагромадження декількох приголосних. Слова, які порушують цей закон (напр., іон, аул, аеропорт, Мкртчан, агентство) – іншомовні запозичення.

В українській мові існують певні засоби досягнення милозвучності. Зупинимося на них детальніше.

Чергування У — В 1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси

у-, в- у словах. -У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для

вимови: a) між приголосними: Діють у межах закону. Забезпечення законності

в організації. б) на початку речення перед приголосним: У документі йде мова про...

У 2002 році показники ...У липні ... в) нзалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в,

ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (Приказка); Велике значення у

82

формуванні характеру має самовиховання; Директор у своєму виступі... У сфері державного управління ..Досягнення у тваринництві...

г) після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві; До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села.

- В вживається для того, щоб уникнути збігу голосних: а) між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний);

Була в Одесі; Прочитала в оголошенні. б) на початку речення перед голосними: В очах його світилась надія; В

Антарктиді працюють наукові експедиції. в) після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв

і под.): саме в законі...діяти в межах закону …. з організаціями всіх (не усіх) форм власності

Чергування не відбувається: а) у словах, у яких чергування може змінити значення: удача, уклад,

укладати, уникати, упливати, управа, уступ, уступати, усувати, ураження і вдача, вклад, вкладати, вникати, впливати, вправа, вступ, вступати, всувати, враження — з іншими значеннями;

б) у словах, які вживаються тільки з в, або тільки з у: взаємини, взуття, влада, власність; удар (іменник), узбережжя, увага, указ, учень та ін., а також у похідних утвореннях: взаємність, владар; уважний, ударний та ін.;

в) у власних назвах та словах іншомовного походження: Угорщина, Удовенко, Ужгород, Умань, Урал; увертюра, ультиматум, утопія та ін.; Вдовенко, Владивосток, Врубель та ін. У поезії поряд із звичайною формою Україна іноді вживається Вкраїна.

Примітка. У деяких власних назвах чергування можливе: Влас - Улас, Всевишній - Усевишній, Вседержитель — Уседержитель.

Чергування І — Й Сполучник і та початковий ненаголошений І в ряді випадків

чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в. 1. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови: а) після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою,

комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Павличко); Вірю в пам’ять і серце людське (Б. Олійник).

б) на початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (Коцюбинський).

83

2. Й вживається, щоб уникнути збігу голосних: а) Між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода

(Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Малицький). б) після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й

малого (Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Щоголів).

Примітка. Так само чергується початковий ненаголошений і з й у словах: імення — ймення, імовірний — ймовірний, іти — йти, ітися — йтися (ідеться — йдеться).

Чергування не відбувається: а) при зіставленні понять: Батьки і діти; Війна і мир; Дні і ночі;

Живі і мертві; б) перед словами, що починаються на й, є, ї, ю, я: Сьогодні і йому

треба бути у школі; Іван і Ярина - друзі; Уночі і їхати будемо. Чергування З— ІЗ – ЗІ (ЗО) Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій же

підставі, що й в — у, і — й. 1. З уживається: а) перед голосним на початку слова незалежно від паузи та

закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він дуже подружив (Глібов); Диктант з української мови.

б) перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: Плугатарі з плугами йдуть (Шевченко); З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Малицький).

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.

2. Варіант із вживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Тихонович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (Коцюбинський); Лист із Бразилії (Франко); I місив новий заміс із тіста старого (Драч); Родина із семи чоловік; Гнат... запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (Стельмах); А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Нар. пісня); Із шовку виготовили вітрила.

3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола (Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (Головко); Війнув зі Сходу легіт волі (Павличко); Балада зі знаком запитання (Драч). Згідно зі статтею...

84

Примітка. Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три; позичив зо дві сотні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною, але тільки зі Львова.

Ці й інші чергування відбуваються, щоб запобігти немилозвучному збігові кількох голосних або приголосних: зі мною, розібрати, корабель, вогонь, павук, атеїзм, Йордан, Каїр, Моїсей, Таїсія, Йосип, найменування, інавгурація, християнин. Проте у словах, які прийшли з європейських мов пізніше і не асоціюються з православно-християнською культурою, протетичні звуки [й, в] не вживаються: Іоланта, іон, аурум тощо.

85

СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЛОВИХ ПАПЕРІВ

Загальна грамотність документа, що виражається в чіткості й логічності викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов'язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: рекламне агентство міжнародної телерадіокомпанії "Тоніс" пропонує свої послуги.

Поширеними є пасивні структури типу: закони приймаються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.

Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.

Типова ознака ділового стилю – використання віддієслівних іменників. Вони створюють загальне уявлення про дію, забезпечують однозначність, надають документам офіційності, наприклад:перевірка, здійснення, підвищення, знецінення, призначення, включення, створення, поліпшення. Вживаючи віддієслівні іменники, потрібно намагатися не створювати однотипних ланцюжків з цих іменників, які роблять речення громіздким, немилозвучним, напр.: питання вираження відношення поліпшення використання реінвестування. У такому випадку один із віддієслівних іменників можна замінити дієсловом в неозначеній формі (поліпшити використання) або замінити його підрядним реченням мети (щоб поліпшити використання).

Є ще одна причина широкого вживання в діловому стилі віддієслівних іменників. Дієслова на їхньому місці за допомогою властивих їм категорій виду, стану, часу створюють атмосферу вільної невимушеної розмови. Віддієслівні іменники, не маючи цих категорій, забезпечують потрібні діловому стилю однозначність, чіткість.

86

У ділових документах вживають розщеплені присудки, це мотивується тим, що вони конкретніші за дієслівні відповідники.

Розщеплення присудка - це заміна однослівного присудка двослівним, напр.:подякувати — висловити подяку, погодитись — висловити згоду, шукати — здійснювати пошук, перевірити — провести перевірку, сумніватися - виявити сумнів, рекомендувати — надати рекомендації, пояснювати - дати пояснення.

У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які багато разів використовуються у конкретній виробничій чи адміністративно-виробничій ситуаціях, зокрема: взяти за основу; взяти до уваги; взяти на себе обов'язок; зобов'язання тощо.

Дієприслівникові (та дієприкметникові) звороти надають діловим документам стислості. Вони є засобом передачі дії, що відбувається у зв'язку з іншою дією і допомагають поєднати за змістом сусідні речення, цілі абзаци.

Обов'язковою умовою вживання дієприслівникових зворотів є те, що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, має здійснювати одна особа. Наприклад, правильно: Взявши за основу ці критерії, усі підприємства поділимо на такі групи...; неправильно: Зважаючи на світовий досвід, основою реформування системи оплати праці в Україні мусить бути бюджет прожиткового мінімуму. Отже, при використанні дієприслівникових зворотів можуть виникнути помилки: 1) у безособових реченнях, коли діяч - додаток, виражений формою давального відмінка, напр.: Мені треба написати реферат, зібравши матеріал якнайшвидше; 2) у пасивних конструкціях, коли суб'єкт дії присудка і суб'єкт дії дієприслівника не збігаються, напр.: Закінчивши університет, мене призначили на посаду програміста; 3) у ролі однорідних поєднуються дієприслівниковий зворот і підрядне обставинне речення, напр.: Доводячи ціни на енергоносії до рівня їхньої реальної вартості і для того, щоб стимулювати економію енергії, уряд реалізує...

Паралельні конструкції - це функціонально близькі між собою, але різні за граматичною структурою конструкції, що можуть взаємозамінюватися як синонімічні. Паралельними конструкціями є особові й безособові речення, активні й пасивні звороти мови, дієприкметниковий зворот і підрядне означальне речення, дієприслівниковий зворот і підрядні обставинні речення та ін. У їх вживанні потрібно зважати на відповідність стилю, контексту чи формі документа. Наприклад, безособові речення часто використовують у рапортах, повідомленнях, інструкціях, де важливо наголосити на дії: Завдання виконано; Заходів вжито.

Щодо використання активних і пасивних синтаксичних структур, то поширена така думка: пасивний стан вживають тоді, якщо факт здійснення дії має більше значення, ніж вказівка на особу, що вчинила дію(Оплата гарантується), активний — коли важливою є вказівка на особу і треба конкретизувати думку. Варто частіше надавати перевагу

87

активним конструкціям, оскільки вони є природними для української мови.

Завдяки дотриманню синтаксичних норм можна досягти стрункості викладу, чіткості і логічності тексту.

У діловій документації переважає розповідна форма викладу, адже стиль нейтральний, беземоційний, стандартизований. Речення вживаються і прості, і складні за структурою. Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні - „чітко і містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'язків.

88

ДІЛОВЕ ЛИСТУВАННЯ

Не залежно від змісту, стиль ділового листа повинен носити

доброзичливий, партнерський характер, в якому б поєднувались природні етичні норми людських відносин та інтереси справи, не підкреслювались значимість свого власного службового положення.

Всю кореспонденцію можна поділити на: Формальні листи - підготовлені від імені підприємства, фірми іншій

фірмі та які носять офіційний характер. Неформальні листи - складаються після офіційного знайомства, після

встановлення партнерських взаємовідносин робітниками одного рівня (наприклад, менеджером по збуту однієї фірми аналогічному менеджеру іншій фірмі) з пропозицією про особисту зустріч для обговорення ділових питань, обміну інформацією.

Починати листа необхідно із звертання. Проблема вибору звертання є доволі делікатною. Найпоширенішими є такі звертання:

Шановний/а (ім'я та батькові)! Шановний/а пане (пані)... ! Шановні панове (колеги)! Вельмишановний добродію! Глибокошановний (ім'я та по батькові)! Високошановний пане... У сучасному діловому листуванні прийнято зазначати звання

адресата чи вказувати на його професію. Високопоставлений пане Міністре! Вельмишановний (високоповажний) професоре! Шановний вчителю! Високоповажний пане ректоре! Не слід забувати про те, що в українській мові звертання вживають у

формі кличного відмінка. Відсутність звертання може бути витлумачена як зневага до адресата і порушення етикету ділового листування.

Звернення. Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої

може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата у правомірності написання листа. Якщо це лист-відповідь на запит, на запрошення, лист-подяка, то вже у першому ж реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність.

Висловлюємо свою найщирішу вдячність за... Щиро дякуємо за лист з порадами та рекомендаціями щодо.. Перш за все дозвольте подякувати Вам за...

89

Цей лист — вияв нашої вдячності за... Прийміть нашу щиру (найщирішу) подяку за... Ми щиро вдячні Вам за те, що Ви... Дозвольте висловити свою вдячність... Вдячні Вам за запрошення... Дякуємо за надану змогу... У листах-підтвердженнях варто скористатися такими початковими

фразами: Із вдячністю підтверджуємо отримання листа — відповіді... Офіційно підтверджуємо свою згоду на... На підтвердження нашої попередньої домовленості (телефонної

розмови) повідомляємо... Підтверджуємо отримання Вашої телеграми... Ми отримали Вашого листа з повідомленням про... і щиро Вам вдячні. Поширеними вступними фразами в ділових листах є посилання на

попередній лист, телефонну розмову, подію, зустріч: У відповідь на Ваш лист від (дата)... Відповідаючи на Ваш запит від (дата)... Відповідно до пункту укладеної угоди... Відповідно до контракту (домовленості).., Посилаючись на оголошення в газеті (журналі), просимо Вас... До спонсорів, клієнтів, партнерів нерідко доводиться звертатися із

проханнями. Для їх оформлення є чимало типових висловів: Будь ласка, повідомте нам про... Будемо вдячні, якщо Ви підтвердите свою участь у... Звертаємося до Вас із проханням про невелику пожертву у фонд... Просимо Вас терміново оплатити рахунки. Насамперед просимо повідомити... Ми були б щиро вдячні, якби Ви могли повідомити про своє рішення

найближчим часом. Вибачте за додаткові турботи, але чи не були б Ви настільки люб'язні

дати детальні письмові пояснення з приводу... Просимо Вас уважно вивчити наші пропозиції й дати остаточну

відповідь. У діловому світі з різних причин (наприклад, ви на кілька днів

затрималися з відповіддю, не змогли вчасно виконати замовлення, надійшла скарга від замовників, запізнилися на зустріч з клієнтом) іноді виникають такі ситуації, коли потрібно вибачитися, перепросити за неприємності, яких ви завдали адресату. У такому разі листа слід розпочинати так:

Просимо вибачення за прикре непорозуміння, що сталося... Щиро просимо вибачення за затримку з відповіддю. Просимо вибачити нам за неможливість вчасно виконати Ваше

замовлення... Хочемо вибачитися за завдані Вам зайві турботи.

90

Вибачте, нам вельми незручно, що... Щиро перепрошуємо Вас за вчорашнє спізнення на зустріч. Просимо вибачення за створені Вам не з нашої вини незручності. Перепрошуємо за зайві хвилювання з приводу... У листах-нагадуваннях, що належать до психологічно складних,

треба ввічливо, тактовно, делікатно, ненав'язливо вказати на те, що термін оплати рахунка минув.

Такі листи варто розпочати так: Вважаємо за свій обов'язок ще раз нагадати Вам про... Вибачте, що знову турбуємо Вас, але ми не отримали жодної відповіді

на лист від (дата). Вибачте, але ми хочемо нагадати Вам про необхідність оплати

рахунка за... Гадаємо, що це лише непорозуміння. Нам дуже незручно, що змушені нагадувати Вам про... Змушені нагадати Вам, що досі не отримали від Вас оплаченого

рахунка. Вважаємо необхідним нагадати Вам... Дозвольте нагадати Вам, що... Інколи делікатність не дає бажаних наслідків, тоді слід виявити

категоричність і рішучість. Це можна зробити так: Незважаючи на неодноразові нагадування та вжиті запобіжні заходи,

Ваш борг не погашено, натомість він продовжує зростати. Вважаємо за потрібне попередити Вас про свій намір розірвати

контракт. У зв'язку з тим, що Ви, незважаючи на наше настійне прохання

погасити заборгованість, і досі не надіслали оплаченого чека, ми змушені припинити виконання всіх Ваших замовлень.

Усі наші намагання примусити Вас сплатити борг були марними, а тому ми подаємо позов до суду.

До категорії складних листів належать листи-відмови. Якщо ви не можете дати позитивну відповідь, то сказати "ні" слід аргументовано, коректно, доброзичливо. За умови дотримання цих порад адресат зрозуміє, що у вас не було іншого виходу.

Сформулюйте відмову так: Ми докладно вивчили запропонований Вами проект, з прикрістю

повідомляємо, що не маємо ні найменшої змоги... На жаль, ми не можемо прийняти Вашої пропозиції. Дуже шкода, але ми не маємо змоги задовольнити Ваше прохання з

деяких причин. Шкода, але з огляду на ускладнення ситуації ми не може¬мо

підтримати Вашого проекту. Щиро жалкуємо, проте ситуація, що склалася, не дозволяє нам... Вибачте, але ми не можемо погодитися на...

91

Завершення листа Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить

насамперед від змісту листа. Можна повторити подяку, висловлену на початку листа, чи просто подякувати за допомогу, оскільки слово "дякую" — найуживаніше слово кожного порядного комерсанта, підприємця, банкіра, кожної ділової людини.

Дозвольте ще раз подякувати Вам... Хочемо ще раз висловити свою щиру вдячність... Дякуємо за допомогу. Ще раз дякуємо Вам і висловлюємо надію, що... Щиро дякуємо за... Доречним і корисним наприкінці листа є запевнення адресата як

психологічне підкріплення усього висловленого в листі: Запевняємо, що Ви цілковито можете розраховувати на нашу

підтримку. Будемо раді співпрацювати з Вами. Були б раді співпрацювати з Вами і чекатимемо Вашої відповіді. Ми зателефонуємо Вам, щоб домовитися про взаємно зручний час для

зустрічі. Досить поширеною формою кінцівки у ділових листах є висловлення

надії, сподівання: Сподіваємося, що наша пропозиція зацікавить Вас. Сподіваємося, що домовленість буде взаємовигідною. Гадаємо, що в майбутньому зможемо стати Вам у пригоді. Розраховуємо на тісну і взаємовигідну співпрацю. Маємо надію на встановлення тісних контактів між нашими

установами. Сподіваємося отримати Вашу відповідь найближчим часом. Завершальним у листі може бути прохання: Просимо Вас уважно ознайомитися з... Просимо Вас терміново повідомити (зателефонувати). Звичайно, буде ввічливо, якщо наприкінці листа ви повторите

вибачення за турботи, затримку з оплатою чи запізнення: Ще раз просимо вибачення за завдані незручності. Ще раз перепрошуємо за цю прикру помилку. Щиро просимо вибачення за... Не слід забувати про прощальну фразу. Найчастіше в листах

уживаються такі форми: З повагою ... З вдячністю і повагою ... З повагою і найкращими побажаннями ... Бажаємо успіхів! Якщо ви бажаєте досягти успіху, подбайте про те, щоб ваш лист був і

за змістом, і за формою бездоганним. Слід друкувати листа на гарно

92

виконаних бланках, які є "візитною карткою" вашої установи, фірми. Дизайн та поліграфічні якості — це ті деталі, які сприятимуть створенню доброго враження про вас і вашу діяльність. Тому для виготовлення фірмових бланків варто використовувати лише високоякісний папір. Конверт також за дизайном має відповідати бланкові; за розміром його необхідно дібрати так, щоб не виникало потреби складати лист більше ніж двічі.

Ділові листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої

міркування слід чітко, по суті, лаконічно. Важливою умовою успіху листа є логічність та послідовність викладу.

Логічна послідовність викладу досягається за рахунок чіткого членування тексту на абзаци. Висловлюючи думки, слід добирати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови й зрозумілі для адресата. Треба стежити за тим, щоб у листі все було доречним. Отже, на рівень серйозного ділового спілкування не можна виходити, не засвоївши етикету цієї сфери.

Слід пам'ятати золоте правило ведення ділової кореспонденції: ввічливість, коректність, тактовність, аргументованість

93

ВИДИ СЛУЖБОВИХ ЛИСТІВ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

Службові листи — це узагальнена назва великої групи управлінських

документів, які є основним засобом обміну інформацією юридичних осіб між собою, а також із громадянами. Листи складають з усіх питань управлінської діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та інших юридичних осіб.

Службові листи застосовують для розв'язання численних оперативних питань, що виникають в управлінській діяльності: запити, повідомлення, запрошення, претензії, зміни, уточнення, завдання, з'ясування, нагадування, підтвердження, рекомендації, пропозиції, зауваження, прохання, вимоги і т. ін.

Текст службового листа має висвітлювати лише одне питання. Головна мета службового листа - спонукати до дії, переконувати, доводити, пояснювати. Цього досягають ясністю, чіткістю та стислістю тексту. Рекомендується в тексті листів уникати категоричних виразів з уживанням конструкції на зразок: напевне, як і раніше, як відомо, якщо можливо і т. ін. Тон листа має бути нейтральним.

Форми листів, які використовуються в установах, дуже різноманітні і поділяються на 2 групи:

1) листи, що вимагають відповіді: лист-запит, лист-звернення, лист-пропозиція, лист-вимога, лист-розпорядження, супровідний лист тощо;

2) листи, що не вимагають відповіді: листи-відповіді, інформаційні, рекламні, гарантійні, листи-підтвердження тощо.

Листи-запити і листи-відповіді - найпоширеніший тип службової кореспонденції.

Необхідно пам'ятати: листи-відповіді мають містити такий реквізит: посилання на номер і дату вхідного документа. Це дозволяє (при отриманні листа-відповіді) швидко й легко знайти копію листа-запиту у справі, ознайомитися з ним, а також відразу зрозуміти зміст відповіді. Реквізити службових листів:

1) назва й адреса організації відправника листа; 2) номер і дата листа; 3) назва й адреса одержувача листа; 4) заголовок; 5) номер і дата листа, що правив за основу для складання відповіді; 6) текст листа; 7) перелік додатків із зазначенням кількості сторінок; 8) підпис керівника; 9) віза виконавця (підпис на копії).

94

Листи можна писати на стандартних друкарських бланках або на чистих аркушах паперу.

Лист, який пишеться на бланку, містить: емблему (якщо вона є), назву відомства й структурного підрозділу, адресу, номер листа, телеграфний шифр, номер розрахункового рахунка, трафаретизовані частини тексту.

Листи мають різне призначення, а тому існує багато їхніх різновидів.

За характером інформації листи розподіляються таким чином: Супровідний лист - документ, який інформує адресата про

відправлення документів (проектів нормативно-правових актів, планів, звітів, договорів, каталогів, протоколів, актів тощо), які не мають адресної частини, про те, що до листа додаються певні документи.

Починають лист словами: Надсилаємо; Направляємо; Повертаємо; Додаємо, а далі - заголовки та пошукові ознаки (дата і номер) документа, що надсилається.

Одночасно може бути зазначена додаткова інформація, що відбиває характер управлінської ситуації, в якій здійснюється ділове спілкування:

Надсилаємо для відома і використання в роботі... Відповідно до попередньої домовленості надсилаємо Вам... На Ваше прохання надсилаємо Вам... Подаємо Вам на погодження проект наказу...

Супровідні листи складають у тих випадках, якщо потрібно доповнити чи роз'яснити основний документ (наприклад, запропонувати заходи щодо його впровадження, визначити строк виконання, роз'яснити складні моменти, зазначити мету надсилання, пояснити причину затримки тощо), наприклад:

Направляємо Вам для обговорення проект Закону України "Про діловодство". Відгуки та пропозиції просимо надіслати не пізніше 01.10.2007.

Додаток: на 18 арк. в 1 прим. Направляємо "Інструкцію щодо застосування плану рахунків

бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності". Враховуючи, що Інструкція набуває чинності з 1 січня 2008 р.,

пропонуємо ознайомити з нею всіх заінтересованих працівників фінансових служб.

Додаток: на 9 арк. в 1 прим. Обов'язковим реквізитом супровідного листа є відмітка про

наявність додатка, яку проставляють безпосередньо під текстом. Супровідні листи доцільно складати на бланках формату А5.

В претензійно-позовній роботі такі супровідні листи служать письмовими доказами, оскільки фіксують час відправлення договорів, позовних матеріалів, термін розгляду проектів різних документів і т. д.

95

Супровідний лист пишуть у 2 примірниках. Перший висилають адресатові, а другий примірник зберігається у номенклатурі справ і служить підтвердженням його висилання.

Лист-запрошення пропонує адресатові взяти участь в якомусь

заході. У разі запрошення великої кількості осіб використовують трафаретні, заздалегідь виготовлені тексти запрошень.

Як правило, листи-запрошення адресовані конкретній особі або певним особам, тому в них використовують при звертанні до адресата слова "шановний...!", "шановні...!", наприклад:

Шановний пане Костенку! Шановний Олексію Михайловичу! Шановні добродії! Шановні колеги! Листи-запрошення можуть розсилатися факсом, але в найбільш

урочистих випадках варто направляти запрошення поштою або кур'єрським зв'язком. У листах-запрошеннях, як правило, використовують такі фрази:

Запрошуємо Вас взяти участь у... Просимо Вас взяти участь у... Маємо честь запросити Вас... Прийміть наше запрошення... Лист-сповіщення інформує про публічні заходи (конкурси, наради,

семінари, виставки, конференції тощо). За своїм стилем ці листи подібні до листів-запрошень та інформаційних листів.

Листи-сповіщення, як правило, розсилають широкому колу установ з метою їх залучення або запрошення до участі в заходах. Залежно від конкретної ситуації листи-сповіщення можуть не лише повідомляти про захід, час і місце його проведення, а й одночасно запрошувати до участі, повідомляти про умови участі в заходах, містити іншу додаткову інформацію.

У деяких випадках лист-сповіщення може мати додатки (карта учасника, анкета учасника, програма заходу та інші інформаційні матеріали). Такий лист може відігравати роль листа-запрошення, але запрошення може бути й окремим документом.

Оскільки листи-сповіщення, як правило, розсилаються за списком, реквізит "Адресат" оформляють на них узагальнено або його не зазначають взагалі.

Подібні листи підписує керівник установи або заступник керівника, відповідальний за організацію та проведення заходу, чи кілька керівників, якщо це спільний захід.

Інформаційний лист повідомляє адресатові про певний факт чи

захід. Такі листи, як правило, мають типовий характер і розсилаються

96

органами вищого рівня підвідомчим установам або установам певного типу. В інформаційних листах можуть дослівно цитуватись окремі положення нормативно-правових актів, а також даватися рекомендації, роз'яснення, висуватися пропозиції щодо застосування тих або інших нормативних документів, правил поведінки в певних умовах. Іноді ці листи називають методичними.

Інформаційні листи можуть містити додатки. Обсяг інформаційного листа коливається від одного абзацу до кількох сторінок.

Як правило, такі листи підписує керівник установи. Рекламний лист - різновид інформаційного листа, надсилається

конкретному адресатові і містить докладний опис рекламованих послуг чи товарів. Мета такого листа - пропонує товари або послуги, стимулює інтерес до товару і бажання його придбати, спонукати адресата скористатися певними послугами. У подібних листах адреса зазначається окремо.

Умовно рекламні листи можна поділити на дві групи: листи, які пропонують товари, послуги; листи-презентації, які містять відомості про фірму, компанію. Під час складання рекламних листів слід дотримуватися таких

правил: його текст повинен бути коротким (не перевищувати однієї

сторінки); його текст повинен бути лаконічним, чітким, зрозумілим,

інформативним (не потрібно описувати діяльність фірми, товари і послуги, слід зазначити лише важливі моменти, те, що відрізняє вашу фірму від інших, ваші товари від товарів інших виробників або постачальників);

в рекламному листі не слід перебільшувати заслуги, переваги, досягнення фірми, оскільки будь-яку інформації можна перевірити;

рекламний лист має бути переконливим, але не нав'язливим; документ слід оформляти на бланку фірми зі всіма необхідними

реквізитами; рекламний лист друкується через 1,5 міжрядкових інтервали,

розмір шрифту - не менше 13-ти або 14-ти друкарських пунктів. Рекламний лист складають за певною схемою. Якщо лист рекламує

товари або послуги, схема його побудови має бути такою: звертання: "Шановні панове!" ("Панове!"); коротка інформація про фірму, компанію та їх діяльність; характеристика продукції (товарів) з акцентом на її переваги; перелічування додаткових або супутніх послуг; конкретна пропозиція про співробітництво (оптова або роздрібна

торгівля, запропонування послуг тощо);

97

фраза про готовність надати зразки товару, докладну інформацію про товари або послуги, відповісти на всі питання, що можуть виникнути у потенційного споживача;

стандартна фраза щодо сподівання на співробітництво; підпис. Якщо лист представляє фірму, компанію, його складають за такою

схемою: звертання: "Шановні панове!" ("Панове!"); коротка інформація про фірму, компанію та їх діяльність; опис основних напрямів діяльності фірми, її достоїнств і переваг

порівняно з іншими фірмами, які пропонують аналогічні товари або послуги;

конкретна пропозиція про співробітництво; фраза про готовність надати будь-яку інформацію про фірму,

відповісти на запитання, що виникатимуть; стандартна фраза щодо сподівання на співробітництво; підпис. Лист-повідомлення близький до листів-запрошень та

інформаційних листів. Інформує адресата про будь-які події, факти, що представляють взаємний інтерес.

Він може бути ініціативним або становити відповідь на лист-прохання або лист-запит. Як правило, лист-повідомлення має невеликий обсяг і часто складається з одного-двох речень. Він може розпочинатися з обґрунтування або безпосередньо з викладу інформації:

Повідомляємо Вам, що... Доводимо до Вашого відома, що... Вважаємо за необхідне довести до Вашого відома про... Інформуємо Вас про... і т. ін. Далі - факти. Лист-пропозиція направляється потенційному партнеру з

пропозицією товарів, послуг, співробітництва тощо. Пропозиція може бути надіслана з ініціативи установи-автора (продавця) або у відповідь на лист-запит.

Якщо лист-пропозиція надсилається адресатові вперше, він має містити не лише пропозицію, але й інформацію про установу-автора.

Лист-пропозиція може адресуватись одному або відразу кільком кореспондентам. Пропозиція партнеру може містити конкретну детальну або загальну інформацію, яка є, фактично, пропозицією до проведення переговорів.

Ключовою фразою листа-пропозиції можуть бути слова: Пропонуємо Вам... На підтвердження нашої домовленості пропонуємо Вам...

98

Лист-заявка складається у випадках, якщо установа бажає взяти

участь у заходах або одержати послуги, які надає інша установа. У діяльності, пов'язаній з одержанням товарів і послуг, такий лист

може використовуватись і як первинний документ, на підставі якого попередньо розглядається питання, оформляється замовлення або укладається договір. Різновидом заявок є документи, що представляються в органи державної влади й установи їх підпорядкування з метою реєстрації права на щось, одержання дозволів, ліцензій тощо.

Заявка може складатися за уніфікованою формою або мати встановлений склад реквізитів.

Якщо заявка складається у довільній формі, то включають лише інформацію, що має значення для автора листа. Оскільки лист-заявка - це фактично прохання виконати якусь роботу, надати послуги, включити до складу учасників заходу тощо, то в тексті заявки, як правило, використовують ті ж мовні звороти, що й у листах-проханнях:

Просимо Вас включити до складу групи для участі в... Просимо Вас передбачити участь двох представників нашої фірми в... Просимо Вас зареєструвати як учасників... Залежно від ситуації до тексту листа-заявки включають додаткові

відомості, що стосуються учасників заходу, предмета заявки, умов виконання робіт або участі в заходах тощо. Наприклад, якщо складається заявка на участь у якомусь заході (семінарі, конференції, фестивалі, ярмарку тощо), вказують такі відомості:

назва заходу; дата його проведення; форма участі (доповідач, слухач, учасник тощо); прізвище, ім'я, по батькові учасника (учасників); місце роботи, посада; поштова адреса з індексом, контактний телефон, адреса

електронної пошти; потреба в готелі на період проведення заходу. Якщо складається заявка на надання будь-якого виду послуг, то

зазначають повну інформацію про предмет заявки та всі необхідні відомості про її автора, окрім тих, які містить бланк листа.

Лист-підтвердження містить повідомлення про одержання

відомостей, документів або інших матеріалів, виконання раніше досягнутих домовленостей, намірів тощо, про те, що раніше складений документ лишається чинним.

Лист-підтвердження є повідомленням Якщо підтверджується попередня домовленість, у тексті листа стисло викладають її суть; у разі підтвердження одержання документів їх необхідно назвати. В окремих випадках у листі-підтвердженні лаконічно викладається суть отриманих

99

документів. Лист-підтвердження може закінчуватися проханням, пропозицією. Ключовими фразами цього різновиду листів є: Підтверджуємо одержання документів, надісланих Вами на конкурс.

Підтверджуємо домовленості, досягнуті на переговорах про постачання комп'ютерного обладнання.

Підтверджуємо намір взяти участь у науковій конференції. Із вдячністю підтверджуємо одержання товарів, які ми замовляли

(заявка від___20__ № __). Лист-підтвердження може закінчуватися проханням, побажанням,

пропозицією: Підтверджуємо отримання пропозиції про постачання оргтехніки.

Просилю Вас зачекати кілька днів. Про остаточне рішення ми повідомимо Вам додатково.

Лист-нагадування повідомляє про наближення або закінчення

терміну певного зобов'язання чи проведення заходу. Нагадування неодмінно має бути доброзичливим, ненав'язливим; у

жодному разі не слід звинувачувати адресата, оскільки затримка виконання зобов'язань може пояснюватися багатьма причинами. Текст листа-нагадування, як правило, складається з двох частин: посилання на офіційний документ, у якому зафіксовано зобов'язання сторін, і прохання виконати ті або інші дії.

Ключовими фразами листа-нагадування є такі: Нагадуємо Вам... Дозвольте Вам нагадати... Змушені нагадати Вам... Звертаємо Вашу увагу на те, що... Доводимо до відома, що... Попри кількаразові нагадування... Лист-нагадування може містити ще одну частину - згадку про санкції,

до яких буде змушена вдатись установа - автор листа, якщо адресат не виконає необхідних дій, наприклад:

У випадку невиконання взятих на себе зобов'язань Вам будуть пред'явлені...

Ініціативний лист - це лист, що вимагає відповіді. Такі листи

висловлюють прохання, пропозицію, запит до адресата щодо вирішення певних питань. Тематика таких листів не обмежена.

Лист-прохання - це діловий лист, метою якого є одержання

інформації, послуг, товарів, ініціювання певних дій, необхідних установі-автору. Значна кількість управлінських ситуацій є приводом для складання листів-прохань.

Лист-прохання містить обґрунтування прохання та його виклад. Обґрунтування має передувати викладу суті прохання. Однак

100

обґрунтування може бути відсутнім у разі його очевидності, типового характеру, а також у випадках, якщо здійснення дій, що становлять прохання, є обов'язком установи, структурного підрозділу, посадової особи.

Прохання викладається за допомогою дієслова "просити": Просимо Вас повідомити... Просимо Вас надіслати... Просимо Вас надати відомості про... Звертаємося до Вас із проханням щодо...... Прохання може формулюватися й без дієслова "просити", наприклад: Сподіваємося на позитивне вирішення питання... Сподіваємося, що Ви

розглянете наше звернення... В одному листі можуть міститися кілька прохань. У цьому разі

використовують такі мовні звороти: Також просимо Вас розглянути (надати, провести...)... Одночасно

просимо Вас... Прохання можуть викладатись і в інших листах, наприклад у

супровідному, гарантійному тощо. Лист-прохання потребує листа-відповіді. Лист-запит направляється з метою одержання будь-яких офіційних

відомостей або документів. Текст листа-запиту містить обґрунтування необхідності надання

відомостей або матеріалів і виклад запиту (прохання). В обґрунтуванні посилаються на нормативно-правові акти, організаційно-правові документи, оскільки установа не має права запитувати відомості, не обумовлені її функціональною діяльністю.

Загалом листи-запити складають так само, як листи-прохання. Листи-запити, як правило, підписує керівник установи або офіційно уповноважена ним посадова особа. Лист-запит потребує листа-відповіді.

Особливий статус мають запити, які направляються до органів державної влади. Законодавством визначено порядок надсилання таких запитів органам державної влади (депутатські запити, звернення та ін.).

Лист-відповідь за своїм характером і змістом залежить від

ініціативного листа (лист-прохання, лист-запит або пропозиція), оскільки тему тексту вже задано і залишається лише висловити рішення з приводу заданого запитання: чи всі прохання можна задовольнити, якою мірою, в які терміни. Відмову належить вагомо аргументувати.

Лист-відповідь Відповідь може бути позитивною або негативною (лист-відмова).

При складанні листів-відповідей слід дотримуватися принципу мовного паралелізму: у тексті листа-відповіді варто використовувати ті ж

101

мовні звороти, лексику, які використано в ініціативному листі (окрім допущених автором листа-прохання помилок).

Текст листа-відповіді не слід розпочинати з посилання на вхідний лист - прохання або запит (На ваш запит від 12.02.2008№ 03-10/125 повідомляємо, що...)9 оскільки для запису відомостей про вхідний документ існує реквізит "Посилання на реєстраційний індекс і дату документа, на який дають відповідь", куди й заносять дату і номер вхідного документа. Лист-відповідь одразу починають словами: Повідомляємо Вам...; Інформуємо Вас...; На Ваш запит роз'яснюємо, що...

Однак винятком є листи-відповіді на звернення громадян, у яких немає вихідного реєстраційного індексу. Крім того, у разі надходження листа громадянина поштою у листі-відповіді може зазначатися дата надходження звернення до установи (якщо виявлено затримку поштового відправлення). Це підтвердить дотримання установою термінів розгляду звернення відповідно до законодавства. Наприклад:

Шановний Іване Петровичу! На Ваш запит від 23 червня 2008р. (наш вхід. № П-112 від 06.07.2008)

повідомляємо, що... Відповідь має бути конкретною, обґрунтованою й охоплювати все

коло питань, порушених у листі заявника, спиратися на фактичний матеріал, мати правову аргументацію з посиланням на законодавство, містити виклад мотивів.

Гарантійний лист - документ, який забезпечує виконання викладених у ньому зобов'язань. Його укладають з метою підтвердження певних обов'язків або умов і адресують до організації чи установи. Найчастіше гарантійний лист починається з імені та по батькові особи, до котрої звертаються. Форма третьої особи вживається лише тоді, коли гарантійного листа адресовано до певної організації або підприємства. Як правило, у такому листі гарантуються оплата роботи, продукції, послуг, оренди, якість та строки виконання роботи або строки постачання, повернення кредиту, надання житлової площі тощо, наприклад:

Оплату гарантуємо з рахунку ____ у Печерському відділенні Укрсоцбанку.

Повернення кредиту гарантуємо. Гарантуємо відповідність якості товару зразкам, які Ви отримали

від нас минулого тижня. Гарантуємо Вам зниження вартості нашої продукції в обсязі 10 % за

умови її попередньої стовідсоткової оплати впродовж п'яти днів. Цим листам притаманна правова функція, тому викладення тексту

має бути гранично чітким і зрозумілим. Якщо в листі гарантується оплата, автор повинен повідомити свої

банківські реквізити.

102

Гарантійні листи підписують дві особи: керівник установи і головний бухгалтер. їх підписи засвідчують гербовою (основною) печаткою установи.

В окремих випадках нормативно-правовими актами затверджено уніфіковані форми гарантійних листів, які слід використовувати при документуванні певних управлінських дій.

Найжорсткіші правила оформлення має комерційний лист. В такому

листі кожне слово та вираз мають певне значення і не припускають іншого тлумачення. Складові частини комерційного листа такі:

1. Заголовок, який розміщується у верхній частині бланка на всю його ширину або в лівому верхньому куті (рідше застосовується у комерційному листуванні). Він містить назву та адресу організації, що пише лист, та деякі інші відомості (телеграфну адресу, номери телефонів, телефаксів, телексів, коди, номер рахунка в банку і т. ін.).

2. Місце і дата ділового листа. Проставляються у лівому куті сторінки під заголовком словесно-цифровим способом - 20 травня 1999 р. Скорочене написання дати в комерційному листі не прийняте.

3. Зовнішня адреса - це назва й адреса організації, куди надсилається лист. Вона пишеться після заголовка й поміток у центрі листа або в правій його частині. Розміщення в лівій частині нетипове для українських ділових листів.

4. Помітки. Номери реєстрації листів. Вони пишуться у лівому куті навпроти дати.

5. Після внутрішньої адреси пишеться вказівка на зміст листа. Вона вводиться словами: відносно, щодо, про, стосовно до і звичайно підкреслюється. Частіше займає всю ширину сторінки.

6. Звертання пишеться окремим рядком у центрі й після нього частіше за все ставиться знак оклику (!) або кома чи крапка.

7. Текст листа складається з вступної частини, головного повідомлення та заключної частини і пишеться з урахуванням полів і з абзацу. Як відомо, абзацами розділяють частини тексту, що стосуються окремих закінчених думок.

8. Додатки. Якщо до листа додаються які-небудь документи, креслення і т. ін., тоді в кінці листа ліворуч пишеться слово "Додатки" і перелічуються назви документів, що додаються, та вказується кількість їх або кількість доданих сторінок.

Увесь текст комерційного і будь-якого іншого листа розміщується тільки на його лицьовій стороні і не переноситься на зворотний бік. Якщо текст не вміщується на одній сторінці, він переноситься на другу, третю і т.д.

Для того, щоб виділити головне, можна підкреслювати слова або окремі фрази, а також використовувати нумерацію.

9. Заключна фраза - формула ввічливості. Звичайна заключна фраза комерційних, ділових листів: 3 повагою; З глибокою повагою; 3 пошаною.

103

Часто діловий лист закінчується просто підписами осіб, котрі відповідають за його зміст.

У діловодній практиці зустрічаються листи з назвою "директивний

лист". Між тим, законодавство обмежує використання документів, що відносяться до службового листування, як засобу нормативного регулювання. Нормативно-правові акти органів державної влади можуть видаватися лише у вигляді постанов, наказів, розпоряджень, правил, інструкцій і положень. Видання нормативно-правових актів у вигляді листів і телеграм є неприпустимим.

104

ТИПОВІ МОВНІ ЗВОРОТИ

1. Шановні добродії! Прийміть наші найщиріші вітання з нагоди ... 2. Від щирого серця вітаю (вітаємо) Вас з ... 3. Щиро вітаю (вітаємо) Вас з ... 4. Вітаємо з успішним завершенням ... 5. Прийміть наші вітання з нагоди відкриття ... Є Щиросердно вітаємо

з ... 7. Прийміть мої (наші) найщиріші вітання в день ... 8. Ще раз щиро вітаємо Вас з ювілеєм і бажаємо подальших успіхів! 9. Зичимо Вам щастя, радості, тепла й уваги рідних та друзів! Хай

будуть святковими Ваші будні! Хай завжди у Вашій душі квітне сад любові! 10. Енергії, завзяття й оптимізму в будівництві нового життя, нової

України, в якій краще жилося б нам, нашим дітям і онукам! 11. Світлого весняного настрою, успіхів у Вашій благородній праці,

особистого щастя бажають Вам колеги та друзі. 12. Міцного здоров'я, удачі й тепла Вам на довгі, щасливі роки! 13. Здоров'я, щастя, активного довголіття! Нехай Бог благословить

кожну мить Вашого життя! 14. Бажаємо прожити ще багато літ під Божим і людським

благословенням! 15. Бажаємо подальшого процвітання та успіхів Вашій фірмі! 16. Щасливих днів і плідних справ, завжди гарного настрою, легких

доріг бажають Вам щирі друзі. 17. Нехай мир, добро і злагода повсякчас зігрівають Вашу привітну й

гостинну оселю! 18. Визначних досягнень та успіхів у всіх починаннях зичать Вам ... 19. Талановитого керівника, чарівну жінку, особистість, а ще люблячу

дружину, маму й бабусю, світлої душі людину, вірного друга від щирого серця вітають (вітаємо)...

20. Ваша невичерпна енергія, шановна колего, є неабияким стимулом до праці і для нас, а відкрите, щире серце дарує людям тепло спілкування. Зичимо світла, добра та радості в житті!

21. Впевнені, що відкриття фірми буде гідним продовженням Вашого бізнесу. Бажаємо успіхів на цій ниві!

22. У цей приємний (щасливий) для Вас та всіх нас день бажаємо Вам щастя, радості, здоров'я, успіхів, усіляких гараздів!

23. Нещодавно дізналися про те, що Ви стали щасливим батьком чудової донечки. Прийміть наші найщиріші вітання! Хай донечка росте здоровою і щасливою!

24. Зичимо активного творчого довголіття, здоров'я, радості, добра! 25. Козацького Вам здоров'я, дорогий і шановний ювіляре, незмінних

успіхів, аби дебет з кредитом не розминалися!

105

26. Зичимо успіхів, нехай команда однодумців буде надійною, щоб справдилися всі Ваші сподівання!

27. Незмінних Вам успіхів у справах, незрадливих друзів-однодумців. Хай щастить на всіх перехрестях долі!

28. Щоб справдились усі Ваші сподівання, реалізувалися масштабні плани й починання!

29. Хай доля Ваша стелиться рушником щастя, добробуту, вірності й любові!

30. Щиро вітаємо з присвоєнням нового звання. Відмінних Вам успіхів, пане полковнику (капітане)!

Користуючись нагодою, висловлюємо надію, що наша співпраця й надалі буде взаємовигідною.

Завдяки неабиякий зусиллям та самовідданості Ваших працівників навіть за нинішніх складних умов Ви зуміли досягти значних успіхів.

Ще раз вітаємо з ювілеєм і зичимо подальших успіхів. Щиро дякуємо Вам за приємне і взаємовигідне співробітництво упродовж багатьох років.

Прийміть наші найщиріші вітання і побажання подальших успіхів та всіляких гараздів.

106

ПРАВИЛЬНЕ ТРАКТУВАННЯ І ВЖИВАННЯ ТИПОВИХ ДЛЯ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ СЛІВ ТА ВИСЛОВІВ

Адреса та адрес. Іноді трапляються помилки при використанні цих слів. Можна

почути: «Приємно, що Ви висловили такі теплі слова в мій адрес». Але адрес - це письмове привітання. Можна сказати: вітальний адрес, адрес ювілярові. А адреса - це координати, місце проживання, розташування особи, організації і под. Наприклад: проживати за адресою, надіслати на адресу. Іноді це слово вживається в переносному значенні, тобто сказане стосується певної особи. Тому правильно сказати: «Приємно, що Ви висловили такі теплі слова на мою адресу».

Білет і квиток. В сучасній українській літературній мові співіснують обидва цих

слова, але між собою вони різняться як значенням, так і сполучуваністю з іншими словами. Нерідко доводиться чути в транспорті: «Передайте білет на компостер»; а іноді трапляються вислови: «профспілковий білет»; «казначейський квиток». Хоча слово «білет» має значення:

• картка з питаннями для тих, хто складає іспити. Наприклад: екзаменаційний білет;

• цінні папери. Наприклад: лотерейний білет; кредитний білет. Слово «квиток» означає: • документ приналежності до певної організації. Наприклад:

профспілковий квиток. • картка, придбана для проїзду в транспорті, входу до театру, музею

тощо. Наприклад: проїзний квиток, вхідний квиток. Тому правильно сказати: «Передайте квиток на компостер»;

«профспілковий квиток»; «казначейський білет». Брати до уваги чи приймати до уваги. За аналогією до російського «принимать во внимание» дуже часто

трапляються «приймати до уваги». Але в українській мові слово «приймати» використовується на позначення дії, що в буквальному розумінні означає «прибирати щось звідкись» (наприклад; «приймати папери зі столу»), або «вживати» (наприклад: «приймати ліки, їжу»), а також «приймати гостей, відвідувачів»; «приймати дитину» (в когось). І правильним є вислів «брати до уваги».

107

Бути правим чи мати рацію? «Ви були абсолютно праві, так все і сталось, як Ви говорили». Чи

можна «бути правим»? Звичайно, так. Але тільки тоді, коли ви знаходитесь справа від когось, хто розташований зліва. Тому що російське «Вы правы» українською перекладається як «Ви маєте рацію».

Вартий, вартує і заслуговує. Інколи ці слова плутають і говорять: «Ця проблема не вартує нашої

уваги», тому що проводять аналогію з російським дієсловом «стоит». Але це дієслово не має в українській відповідника-дієслова «вартує», а лише прикметник «вартий», прислівник «варто», «варт» і дієслово «заслуговує». Слово ж «вартує» спільнокореневе з словами «варта», «вартувати», що означає «стерегти, сторожувати, охороняти». Треба сказати: «Стояти на варті»; «пильно вартувати»; але: «Ця проблема не варта нашої уваги» чи «Ця проблема не заслуговує на нашу увагу».

Вважати і рахувати. Чи можна сказати: «Рахую, що Ви маєте рацію»? Це знову ж таки

неправильний переклад російського слова «считать», яке в українській мові має два аналоги:

• рахувати, тобто займатись підрахунками. Наприклад: рахувати гроші, рахувати на калькуляторі;

• вважати, тобто мати думку, переконання. Наприклад: вважати відповідь правильною.

Тому варто говорити: «Вважаю, Що Ви маєте рацію». Вживати заходи, вживати заходів чи приймати міри. Як часто ми читаємо і чуємо: «Необхідно приймати міри»! Але

давайте вдумаємося в значення цього вислову. Слово «міри» означає: «одиниці ємкості, об’єму, ваги, довжини» (тобто те, що має виміри в літрах, кубометрах, грамах тощо), а також «рівень, межу виміру чогось» (якою мірою, певною мірою, вища міра покарання і т.п.). Про слово «приймати» йшлось вище. І що ж виходить? Якщо трактувати «міри», наприклад, як міри об’єму (та ж пляшка), то значення вислову: «Необхідно приймати міри» зводиться до запевняння в необхідності її чи випити, чи прибрати звідкись. А коли йдеться про застосування певних дій для запобігання чомусь чи для покращання чогось, то нормативним є вислів «вживати заходів» (а не «вживати заходи» аналогічно російському «принимать меры»).

Вибачте мене чи вибачте мені Форма «вибачте мене» є калькою з російської мови «извините меня».

Правильна форма української мови - це «вибачте мені», «пробачте». Не можна говорити «я вибачаюсь», тому що зворотна частка -сь (-ся) означає «себе», і сказати «я вибачаюсь» рівнозначне «я сам собі вибачив».

108

Виняток і виключення «Пісня в нашому житті має виключне значення»; «це виключно

цікавий факт». Нерідко калькування російських «исключительный», «исключительно» призводить до помилкового вживання слів «виключний», «виключно», хоча в даному випадку доцільно використати слова «виняткове», «винятково», адже іменник «виключення» позначає дію (наприклад, «виключення з інституту»), прислівник «виключно» означає, що певні права властиві тільки одній особі чи організації (наприклад, «виключні права»); а іменник «виняток» означає «відхилення від звичайного, загального правила» (наприклад: «Земля скрізь потребує роботи, і його бургундська земля не становила винятку» (Ю.Яновський)), прикметник «винятковий» вживається в значенні «дуже», «надзвичайно», «особливо», «не так, як усі» (наприклад, «винятковий випадок, розум, факт тощо»).

Виписка і витяг За аналогією до російського «выписка из протокола» іноді читаємо

«виписка з протоколу». Слово виписка означає дію за значенням «виписувати, виписати», тобто:

• списувати слова, частину тексту і т.ін. з книжки, зошита тощо з певною метою (наприклад: «Дякую теж за виписки з «Лялечки» (М.Коцюбинський))

• письмово оформляти вибуття кого-небудь звідкись, з чогось і т.ін. (наприклад, «виписка з лікарні»).

Іменник «витяг» вживається в значенні - «невеличкий уривок, частина чи цитата з якого-небудь тексту» (наприклад, «витяг з протоколу»).

Вираз і вислів. Чи правильне речення: «В творі студента був такий вираз»? Адже

думка, виражена декількома словами - це вислів, тому доцільніше сказати «В творі студента був такий вислів». У решті випадків, зокрема й у математиці, використовують слово вираз. Наприклад: «Вираз на обличчі похмурий»; «Вираз а2+в=с».

Висловлювати, вимовляти та виговорювати. «Присутні виговорили свої думки». Що ж це означає? Знову-таки,

калькування з російської слова «высказали». Необхідно розрізняти за значенням слова висловлювати, вимовляти і виговорювати.

• висловлювати - «передавати словами думки, почуття тощо; виражати тим або іншим способом» (наприклад, «висловити погляди, думку»);

• вимовляти - це «передавати голосом звуки, слова; говорити певним чином (наприклад: «Кожне слово він вимовляв повільно»);

109

• виговорювати - «дорікати комусь, говорячи, домагатися одержання чогось тощо» (наприклад, «виговорювати за провину»).

В реченні, наведеному на початку, необхідно було вжити слово «висловили».

Відказувати і відмовляти. Чи можна «відказати в проханні»? Необхідно з’ясувати значення слів

«відказувати» і «відмовляти», щоб правильно їх вживати, адже лише в деяких значеннях вони збігаються.

Слово «відказувати» означає: • Говорити у відповідь. Наприклад: відказувати на запитання. • Відповідати на запитання письмово. Наприклад: одказувати на

листи. • Заповідати комусь щось перед смертю, залишати у спадок.

Наприклад: відказати майно. • Переставати діяти. Наприклад: відказав двигун; відказало серце. • І лише діалектне - відмовляти комусь в чому-небудь. Наприклад: не

відкажи в просьбі. Слово «відмовляти» має значення: • Давати відповідь про небажання або неможливість виконати

прохання, наказ. Наприклад: не одмовте помогти в справі. • Говорити у відповідь. Наприклад: колега на ці слова відмовив таке... • Переконувати когось не робити чого-небудь. Наприклад:

відмовляти друга кудись їхати. • Переставати діяти внаслідок несправності (про механізм) або

перевтоми тощо (про людський організм). Відмовило сверло; відмовили ноги.

Тому літературним є вислів: «Відмовити в проханні». Відносно, стосовно, щодо. Внаслідок калькування з російської постійно трапляються вислови,

подібні до: «Відносно цього питання я маю таку думку...». Але слово «відносно» в українській мові має значення «порівняно», наприклад: відносно недалека відстань; відносно дешевий товар.

Слово «стосовно» в літературній мові вживається з прийменником «до» і означає «відповідно до чогось», «у застосуванні до чогось, кого-небудь».

Слово «щодо» має ширше значення, а саме: • З приводу чого-небудь. Наприклад: Обіцяли допомогти щодо

перекладу. Щодо цього наші погляди збігаються. • Про, за когось, щось (якщо говорити про кого-, що-небудь, мати на

увазі кого-, що-небудь). Наприклад: Говорити щодо проблем. Щодо Лук’яненка я маю хорошу думку.

• Уживається для вираження особливостей, властивостей, якості кого-, чого-небудь, які характеризуються з боку тих чи інших ознак,

110

зв’язків, стосунків і под. Наприклад: Доповідь була хорошою і щодо форми, і щодо змісту.

Зважаючи на все викладене вище, правильним є вислів: «Щодо цього питання я маю таку думку...».

Відноситись, ставитись, стосуватись, належати. Чи можна «добре відноситись до когось»? Російське слово «относиться» багатозначне і українською

перекладається по-різному. • на позначення оцінки істот, подій, явищ з емоційної точки зору

використовується слово «ставитись». Наприклад: ставитись з повагою до когось, погано ставитись до вчинків кого-небудь тощо.

• в значенні приналежності вживається слово «належить». Наприклад: право на життя належить до невід’ємних прав людини.

• в значенні «бути пов’язаним із кимсь, чимсь» вживається слово «стосуватись». Наприклад: пункти наказу стосуються діяльності організацій; це нас не стосується.

• слово «відноситься» використовується в спеціальній літературі і означає «перебувати в певному співвідношенні з чим-небудь». Наприклад: А відноситься до В, як Х до Y.

Тому можна тільки «добре ставитись до когось». Відповідно до рішення чи у відповідності з рішенням. Як результат калькування з російської дуже часто трапляється

словосполучення «у відповідності з чимось». Але ця сполука не нормативна для української мови, правильною є тільки форма «відповідно до чогось». Треба говорити: «відповідно до рішення»; «відповідно до пункту1 наказу» і т.п.

Військовий та воєнний. Військовий - це той, що стосується війська. Військовий гарнізон,

військова форма, військовий як найменування особи за родом занять. Воєнний - той, що стосується війни. Воєнний час, воєнний стан,

воєнні події. Деякі слова можуть вживатись з обома цими прикметниками

залежно від значення: Військовий (воєнний) корабель; військовий (воєнний) завод.

Вірний і правильний. Доводиться чути: «Абсолютно вірно!» Але це зовсім не правильно. Це

- російська калька слова «верно». Адже в українській мові слово «вірний» - однокореневе зі словом «вірність». Можна «вірно кохати», «вірними» можуть бути друг, дружина, собака, але ні в якому разі не відповідь, рішення і подібне.

111

Російське «верно» - багатозначне слово і українською перекладається по-різному. Наприклад:

Верный друг - вірний друг Верный ответ - правильна відповідь Верный способ - надійний спосіб Верная смерть - неминуча смерть Тому доцільно сказати: «Абсолютно правильно». Вірогідний і ймовірний. Ці слова часто плутають, і можна почути: «Таке припущення -

вірогідне». Або: «Це цілком імовірний факт». Але слова ці треба було вжити навпаки: припущення - ймовірне, а

факт - вірогідний. Прикметник «вірогідний» означає «цілком певний, достовірний, перевірений», а «ймовірний» - це «той, що його можна тільки припускати» та «довірливий, той, що легко вірить»: «Імовірний він дуже: найбрехливішому брехунові ладен зараз повірити» (Б.Антоненко-Давидович).

Вмішуватись чи втручатись «Прошу не вмішуватись в мої справи!» - наскільки парадоксально це

звучить. Адже дієслово «вмішатися» означає - «проникати куди-небудь; змішуватися з ким-, чим-небудь» (наприклад, «вмішатися в розчин»), а дієслово «втручатися» - «самочинно займатися чиїмись справами; встрявати в чиї-небудь стосунки; брати активну участь для припинення чогось» (наприклад: «Він вчасно втрутився в цю справу»).

Грати роль і відігравати роль. В одному документі написано: «Велику роль в цій справі грають

керівники відділів...». Але ж «грати роль» - це «видавати себе за кого-небудь іншого» (можна «грати роль на сцені, в театрі, в кіно» або в переносному значенні, наприклад: «Того вечора я грала зовсім іншу роль» (Леся Українка)). «Відігравати роль» - це «мати певне значення, вагу», і в документі треба було написати: «Велику роль в цій справі відіграють керівники відділів...».

Дилема і проблема. В наш час слово «проблема» вживається в різних сферах наукового,

економічного, побутового спілкування (наприклад: «проблеми слововживання», «проблеми соціально-економічного розвитку», «життєві проблеми»). Слово «дилема» за звучанням схоже до слова «проблема», що іноді призводить до його помилкового вживання. Наприклад, в реченні: «Приходить час, коли перед кожним з нас постає дилема: який шлях вибрати в житті» слово «дилема» треба було замінити словом «проблема», тому що «дилема» - це необхідність вибору між двома можливостями,

112

звичайно небажаними або важко здійсненними, а проблема - це теоретичне чи практичне питання, що потребує розв’язання.

Добиватися. Досягати. Ці слова вживаються на позначення певного результату, але слово

досягати має ширше застосування в українській мові. Наприклад: Національна культура досягла розвитку. Слово добиватися має вужчу сферу вживання, характеризує переважно діяльність особи, колективу. Наприклад: добиватися прав, успіхів, врожаю, успішності тощо.

Доказувати і доводити. Інколи слово «доказувати» помилково вживають в такому контексті:

«доказувати теорему», «доказувати необхідність реформування» тощо. Але це дієслово означає «процес завершення акту говоріння» (наприклад, «доказувати до кінця свій монолог»). Російське слово «доказывать» українською перекладається як «доводити» в значенні «підтверджувати істинність, правильність чого-небудь фактами, незаперечними доказами» (наприклад, «доводити теорему, концепцію» тощо).

Жити; мешкати і проживати. • «Жити» має загальне, найширше значення, і серед інших -

перебувати, проживати де-небудь (наприклад: «...дід та баба...удвох на хуторі жили» (Т.Шевченко)).

• «Проживати» - жити за місцем прописки (наприклад: «Продавець проживає за адресою: м.Київ, вул. Хмельницького, буд.26, кв.79»).

• «Мешкати» - в приміщенні (наприклад: «Сім’я мешкає в трикімнатній квартирі»).

Можна сказати: «Ми живемо в місті Києві» чи «проживаємо в місті Києві (якщо в Києві прописані)».

Завдавати удару чи наносити удар. Неправильний переклад російського багатозначного слова

«наносить» призводить до помилкового вживання слова «наносить» в українській мові, адже «наносити» означає:

• приносити велику кількість чого-небудь (наприклад: «Нанести цілу купу цегли»);

• рухаючись, захоплювати з собою й нагромаджувати куди-небудь певну кількість чогось (наприклад: «Річки наносять глину в морські води»);

• приносити, доносити звуки, запах і т.ін. (наприклад: «Вітер наносив далекі приглушені дзвони»);

• позначати, відбивати що-небудь на карті, схемі і т.ін. (наприклад: «На срібний предмет спеціальним різцем наносять малюнок»);

• покривати шаром чого-небудь (наприклад, «нанести фарбу на поверхню столу»);

113

• в сполученні зі словом «візит» - відвідувати кого-небудь (наприклад: «нанести офіційний візит»).

Дієслово «завдавати» має два значення: • (чого, а не що) - робити щось неприємне (наприклад, «завдавати

страждань, втрат, шкоди, прикрощів, клопоту тощо»); • (що, а не чого) - допомагати комусь підняти щось (наприклад:

«Хлопець мовчки завдавав бабусі на плечі в’язку хмизу»). Завдання і задача. Як правильно сказати: «Ми поставили перед собою такі задачі» чи

«Ми поставили перед собою такі завдання»? В цьому випадку доречно вжити слово «завдання», тому що:

• «завдання» - це те, що визначено або заплановано для виконання (наприклад, «виконати денні завдання»);

• «задача» - питання, переважно математичного характеру, яке розв’язується за допомогою обчислень за визначеною умовою (наприклад, «переписати задачу з підручника»).

Крім того, звертаємо вашу увагу на те, що завдання - виконуються, проблеми - вирішуються, а задачі - розв’язуються.

Завдяки і через. Слово «завдяки» уживається для позначення причини, що викликає

бажаний результат. Наприклад: «Значних досягнень ми отримали завдяки наполегливості в роботі». Неправильне вживання прийменника «завдяки» для називання негативної причини. Наприклад: «Не прийти на заняття завдяки хворобі» (треба: «через хворобу»).

Замісник і заступник. Ці два іменники часто плутають, що призводить до помилкового їх

вживання. Розрізняються значенням. • Замісник - той, хто тимчасово виконує чиїсь обов’язки. Наприклад:

«Хто ж буде замісником викладача на час його хвороби?» • Заступник - офіційна назва особи, яка постійно відає певними

ділянками роботи, одночасно працюючи з начальником чи з керівником, а також заступає в разі відсутності свого керівника або начальника. Наприклад: «заступник директора організації».

Згідно рішення чи згідно з рішенням. Типова стилістична помилка - калька-кліше «згідно чогось». В

сучасній українській літературній мові нормативною є тільки форма «згідно з чимось», наприклад: «згідно з протоколом», «згідно з планами» тощо.

114

Здатний і здібний. Дехто не відчуває різниці між цими словами, і можна почути: «Цей

учень дуже здатний», хоча треба було б сказати «здібний», тому що: • «здатний» (до чого, на що, що робити) - який має можливість, силу,

певні дані щось зробити, здійснити, виконати; спроможний (наприклад, «здатний до всього», «здатний на подвиг» тощо);

• «здібний» - який має природні здібності, обдарований (наприклад, «здібний студент», «здібна дитина», «здібний художник» тощо).

Знання і знаття. «Йому ще самому не вистачає знаття, а він хоче повчати інших», -

автор цих слів, мабуть, уважав, що слова «знання» і «знаття» - синоніми, і помилково написав «знаття» замість «знання». Це - слова-пароніми, подібні за звучанням, але різні за значенням. Слово «знаття» - похідне від дієслова «знати» (наприклад: «Якби знаття, що хтось допоможе, - зробимо»). Іменник «знання» означає «сукупність відомостей про щось» (наприклад: «І жадібно знання вона пила» (Б. Грінченко).

Знаменитість. Авторитет. Слово знаменитість вживається, коли

йдеться про широку популярність особи. Авторитет — загальновизнаний вплив, значення особи, організації, колективу; особа, що користується загальним визнанням.

Зустрічаються і трапляються. Чи можна сказати: «В роботі зустрічаються помилки»? Ні, тому що

зустрічаються, тоді, коли є якась зустріч (переважно, хоча і не завжди, люди). Можна сказати: «В морі зустрілись кораблі»; «зустрітись з кимось поглядом»; «зустрітись з приятелем». В тексті, в книзі, в промові, в житті «трапляються» помилки, факти, недоліки тощо.

Книжковий і книжний. Ці слова-пароніми необхідно розрізняти за значенням. «Книжковий»

- це той, що стосується книжок (наприклад, «книжковий магазин», «книжковий ринок», «книжкова полиця» тощо). «Книжний» - це той, що стосується книги (наприклад, «книжний стиль», «книжний герой» тощо).

Коли наступні, коли такі, проте ніколи - слідуючі. Багато хто не відчуває різниці, і помилково вживає слово «наступні»

тоді, коли треба вживати тільки «такі». Наприклад, у реченні: «Погляди щодо цього проекту були наступні: ... ». Адже «наступні» вживається тільки тоді, коли йдеться про черговість. Наприклад: «Наступна зупинка - вулиця Сагайдачного»; «Відповідає Петренко, наступний - Чередниченко». В решті випадків доречно вживати слово «такі», і ні в якому разі не можна говорити «слідуючі», тому що це слово - і не російське, і не українське, а належить до тієї мовної сумішки, що в народі зветься суржиком.

115

Лікувати і лічити. «В поліклініці лічать хороші лікарі». Неправильно. Адже «лічити» -

синонім до слова «рахувати», тобто займатись підрахунками. Їхня професійна діяльність - займатись лікуванням, тому треба було написати: «У поліклініці лікують хороші лікарі».

Любий і будь-хто. Інколи можна почути щось подібне до фрази: «Це настільки просто,

що любий може це зробити». Але ж «любий» - прикметник, утворений від дієслова «любити». На позначення будь-якої особи доречно вживати займенники «будь-хто», «хто завгодно» тощо.

Накладна плата чи післяплата. Типова помилка в діловому тексті - використання вислову «накладна

плата», що є дослівним калькуванням з російської мови вислову «наложенный платеж», тому що українською мовою плата, яку вносять після одержання замовленої речі, називається «післяплатою». Тобто, правильно сказати: «Фотографії надіслано післяплатою», а не «накладною платою».

Напрям і напрямок. Пароніми «напрям» і «напрямок», хоч і близькі за значенням, проте

мають деякі розбіжності. • «напрямок» вживається переважно тоді, коли йдеться про певні

віддалі (наприклад, «піти в напрямку до будинка»); • тільки «напрям» уживається тоді, коли йдеться про заходи

суспільно-політичного значення (наприклад, «напрям науки», «напрям розвитку демократії» тощо).

Не дивлячись і незважаючи. «Він досяг успіху, не дивлячись на перешкоди». Чи можна так

сказати? Можна, але тільки в тих випадках, коли хтось дійсно на щось не дивився. Приміром, спортсмен-легкоатлет міг досягти успіху, не дивлячись на перешкоди, тобто перемогти в змаганнях, в буквальному значенні не дивлячись на бар’єри, які стояли на біговій доріжці. Коли ж ідеться про предмети, явища, поняття, всупереч яким відбувається дія, вживається прийменник «незважаючи на». Наприклад: «Незважаючи на пізню годину, організація ще працювала».

116

Об’єм та обсяг. Як правильно: «значний об’єм роботи» чи «значний обсяг роботи»? • «Об’єм» - це величина чогось, що має чіткі параметри виміру у

висоту, ширину, довжину тощо, вимірювана в кубічних одиницях. Наприклад: банки, циліндра, колби, рідини, тіла, повітря тощо.

• «Обсяг» - це взагалі величина, розмір, кількість, значення, важливість, межі чогось. Наприклад: виробництва, книги, капіталовкладень, знань, бюджету, роботи тощо.

Отже - «значний обсяг роботи». Пересічний. Так що ж все-таки пересічне: місцевість, людина чи піраміда? • Слово «пересічний» з наголосом на третьому складі (-січ-) означає -

«який не перевищує середнього рівня; не гарний і не поганий; посередній; ординарний» (наприклад, «пересічна людина», «пересічна поезія», «пересічна публіка»).

• «Пересічний» з наголосом на останньому складі (-ний-) - «який пересікається з чим-небудь» (наприклад, «пересічні координати», «пересічна місцевість»).

Поділяти і розділяти. «Я розділяю ваші думки», - чи не помилково вжите тут слово

«розділяю»? Звісно, так. Адже «розділяти» - це «ділити що-небудь на частини, шматки тощо», в переносному значенні також «переживати щось спільно з кимось, утішати когось». Так що можна «розділяти» пиріг, когось чи щось на групи, участь, горе, радість і т.п. В цьому ж реченні варто було вжити слово «поділяти» в значенні «приєднуватись до чиїх-небудь поглядів, думок, намірів і т.ін.; виявляти солідарність, згоду з ким-небудь у чомусь» (наприклад: «поділяти погляди, наміри тощо»).

Положення; становище і стан. Калькування російського багатозначного слова «положение» часто

призводить до недоречного вживання слів «положення», «становище» і «стан», причому перевагу, як правило, надають іменникові «положення», і ми чуємо: «міжнародне положення», «скрутне положення» тощо. Проте «положення» вживається у таких значеннях:

• місцезнаходження кого- чи чого-небудь у просторі (наприклад, «вертикальне положення»);

• розміщення тіла або його частини (наприклад, «положення напівлежачи»);

• зведення правил, законів з певного питання (наприклад, «положення про вибори»);

• теоретична думка, твердження про щось, теза (наприклад, «основні положення економічної теорії»).

117

Іменник «становище» означає - «події, обставини, ситуації» (наприклад, «міжнародне становище», «матеріальне становище», «становище в Криму» тощо).

Слово «стан» найчастіше означає: • сукупність певних явищ, процесів (наприклад, «стан рідини», «стан

справ», «стан здоров’я» тощо); • тулуб, корпус людини (наприклад, «стрункий стан»); • місце тимчасового розташування, стоянка, табір (наприклад:

«Козаки вернулись до свого стану» (І.Нечуй-Левицький). Приводити і призводити. У мовній практиці не завжди розрізняють слова «приводити» і

«призводити». Замість: «неуважне ставлення до правил безпеки призводить до нещастя» можемо почути: : «неуважне ставлення до техніки безпеки приводить до нещастя». Тим часом кожне з цих слів має своє значення. Коли йдеться про негативні, небажані наслідки, бажано вживати дієслова «призводити, призвести», які ще мають значення «доводити до певного стану» (наприклад, «злидні призводять до біди»; «неправильний переклад призводить до помилкового тлумачення проблеми».

Присвячувати відкриттю. Приурочувати до відкриття. Ці слова

близькі за значенням. Тому іноді плутають форми іменників, залежних від цих слів. Слід пам'ятати, що дієслово присвячувати керує безприйменниковим давальним відмінком {Відкриття виставки "Техніка XXI" присвячене Дню Києва). Дієслово приурочувати керує родовим відмінком з прийменником до {Відбулося свято, приурочене до дня народження Т. Г. Шевченка).

Прищеплювати і прививати. Нерідко трапляються вислови: «Любов до праці треба прививати

змалку». Але слово «прививати» тут вжите помилково, тому що це синонім до слова «присукувати», що означає «з’єднувати нитки, зсукуючи одна одну». Коли йдеться про медичні щеплення чи виведення нових сортів рослин, вживають дієслово «прищеплювати», яке використовується також в переносному значенні - «виховувати» (наприклад: «прищеплювати навички, почуття» тощо). І любов до праці треба «прищеплювати» змалку.

Професійний і професіональний. Через подібність звучання, спричинену тим, що слова «професійний і

професіональний» мають спільний корінь профес- (спеціальність, заняття), ці прикметники часто не розрізняють за значенням, хоча вони мають різну семантику. «Професійний» - той, що стосується професії; «професіональний» - той, що стосується професіоналізму; фаховий. Тобто, «професійний водій» - це людина, яка працює водієм, а «професіональний водій» - людина, яка дуже майстерно водить автомобіль; «професійний

118

лікар» - лікар за професією, «професіональний лікар» - лікар-чудовий спеціаліст.

Являється і є. «Являється захисником» – слово “являтися” в сучасній літературній

мові означає лише «ввижатися у сні, під час марення». Правомірним у функції зв'язки в таких конструкціях є слово «бути»: «Є захисником».

Свято восьме березня чи восьмого березня?” У словосполученнях, які позначають дати, на зразок перше вересня,

восьме березня, відмінюється тільки перша частина: приурочено до першого вересня, до восьмого березня, з восьмим березня. При поєднанні дати зі словами день, свято числівник і назва місяця вживаються в родовому відмінку: привітати зі святом восьмого березня, приготувати до дня першого вересня. Конструкції привітати зі святом восьме березня (перше вересня) належать до сфери розмовної мови.

Сісти чи присісти. Присідати - це зарядку вранці можна робити і присідати. А на стілець

- сідають. Нанести, завдати. Широковживана помилка: "нанести" в розумінні збитків, поразки,

повітряних ударів тощо. Є єдино вірний варіант: "завдати" - завдали поразки, завдамо повітряних ударів, завдають збитків тощо.

Такого ж плану широковживана помилка: "понести" в розумінні поразки, збитків, втрат тощо. Єдино вірний варіант: "зазнавати" - зазнали поразки, зазнають збитків, зазнано втрат тощо.

119

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Ділова мова в українській мовній системі. Навчально-методичний посібник. Суми, 2009. –

2. Ділове спілкування: усна і писемна форми : навч. посіб. / О.О. Тєлєжкіна, Н.О. Лисенко, О.О. Кушнір, О.О. Литвиненко, Н.В. Піддубна. - Харків : Смугаста типографія, 2015. - 383 c.

3. Зубков М. Г. Українська мова: Універсальний довідник. - 3-тє вид., випр. і доп. [Текст] / М.Г.Зубков. – X.: ВД «ШКОЛА», 2007. – 496 с.

4. Іванова Т.В. Діловодство в органах державного управління та місцевого самоврядування. Навчальний посібник [Текст] / Т.В.Іванова, Л.П. Піддубна. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 360 с.

5. Культура професійного мовлення: метод, вказівки з курсу "Українська мова за професійним спрямуванням" для студентів І курсу всіх спеціальностей: [Електронний ресурс] / упор. Л. М. Кулакевич. – Д.: ДВНЗ УДХТУ, 2011, – 38 с. – Режим доступу: udhtu.com.ua/userfiles/file/MB_226f.pdf.

6. Культура усного та писемного ділового мовлення: методичні поради / Черніг. центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів держ. влади, місцевого самоврядування, держ. п-в, установ і орг.; Уклад.: П.М.Підгайний. – Чернігів: ЦППК, 2011. – 166 с.

7. Культура усного та писемного ділового мовлення: методичні поради / Черніг. центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів держ. влади, місцевого самоврядування, держ. п-в, установ і орг.; Уклад.: П.М. Підгайний. – Чернігів: ЦППК, 2011. – 166 с.

8. Методичні вказівки до вивчення кличного відмінка в українські мові за професійним спілкуванням / Укладач: В.С. Єгорова – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2011. – 18 с.

9. Савицький В.Т. Документаційне забезпечення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування України: Монографія [Текст] / В.Т. Савицький / За ред. д. н. держ. упр., проф. Олуйка В.М. – К.: КНТ, 2008. – 324 с.

10. Скрипник Л.Г. Власні імена людей. Словник – довідник [Текст] / Л.Г. Скрипник, М.П. Дзятківський. – К.: Наукова думка, 2005. – 334 с.

11. Сучасне діловодство: зразки документів, діловий етикет,інформація для ділової людини. 2-е видання виправлене і доповнене [Текст] / За редакцією доктора філологічних наук, професора В.М. Бріцина. – Київ: Видавництво

«Довіра», 2010. – 687 с.

12. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення; Навчальний посібник. – 6-те вид.,

випр. і допов. [Текст] / Шевчук С. В. – К.: Алерта, 2008. – 301 с.

13. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням : Підручник. - 2-ге вид., виправ і доповнен. [Текст] / С.В. Шевчук, І.В. Клименко. –К., Алерта, 2011. - 696 с.

14. http: //pidruchniki.com/1873031738363/dokumentoznavstvo/ sluzhbovi_listi

120

Навчально-методичний посібник: Ділове українське мовлення. 2-ге вид., виправ і доповнен. – Хмельницький: Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій. – 2017. – 120 с.

Войт Майя Іванівна

Гудловська Любов Степанівна

Підписано до друку 11.01.2017 р. Формат 60х84 1/16. Папір друк.№ 2. Друк офсетний. Умовн.друк арк.5,8. Тираж 100 прим. Зам. № 1

__________________________________________________________ Видруковано в Хмельницькому Центрі перепідготовки та підвищення

кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій

Комп’ютерну верстку здійснила:

методист навчально-методичного відділу ЦППК Сухіна Н.Г.

__________________________________________________________ 29013, м. Хмельницький, вул. Героїв Майдану, 8

Хмельницький Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування,

державних підприємств, установ і організацій