МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАУКОВІ ЗАПИСКИ

МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

НАУКОВЕ ВИДАННЯ

ЗБІРНИК

Видається з 2004 року

Випуск 21

Частина ІІ

Матеріали

щорічної звітної конференції

професорсько-викладацького складу

Міжнародного гуманітарного університету

16 травня 2014 року

Відповідальний редактор випуску – канд. юрид. наук, доц. А. А. Березовський

Одеса

2014

2

УДК 338.24-658.014

Наукові записки Міжнародного гуманітарного університету : [збірник]. – Одеса :

Міжнародний гуманітарний університет, 2014. – Вип. 21. – Ч. ІІ. – 406 с.

Викладено результати досліджень науково-педагогічних працівників у галузях права, філософії, історії, антропології,

політології, економіки, менеджменту, лінгвістики та перекладознавства, технічних наук, дизайну, медицини та фармації,

Збірник розрахований на наукових та науково-педагогічних працівників, аспірантів, студентів вищих навчальних

закладів.

Друкується відповідно до рішення Вченої ради Міжнародного гуманітарного університету

протокол № 4 від 07.03.2014 року

Редакційна рада:

С. В. Ківалов, академік Національної академії правових наук України, д-р юрид. наук, проф. – голова Ради;

А. Ф. Крижановський, д-р юрид. наук, проф., засл. діяч науки і техніки України – заст. голови Ради; А. А. Березовський,

канд. юрид. наук, доц.; О. М. Головченко, д-р екон. наук, проф.; О. А. Івакін, д-р філос. наук, проф.; М. П. Коваленко,

д-р фіз-мат. наук, проф., засл. діяч науки і техніки України; І. В. Ступак, д-р філол. наук, проф.; Г. П. Пекліна,

д-р мед. наук, проф.

Редакційні колегії за напрямами:

Філософія та соціально-гуманітарні науки

К. М. Вітман, д-р політ. наук, проф.; Е. А. Гансова, д-р соціол. наук, проф.; Л. І. Корміч, д-р іст. наук, проф.;

Т. О. Крижановська, канд. філос. наук; В. Г. Піщемуха, канд. іст. наук, доц.; М. А. Польовий, д-р іст. наук, доц.;

Г. Х. Яворська, д-р пед. наук, проф.

Юридичні науки

В. Д. Берназ, д-р юрид. наук, проф., засл. діяч науки і техніки України; Т. С. Ківалова, д-р юрид. наук, проф.;

О. С. Кізлова, д-р юрид. наук, проф., засл. юрист Украіни; Д. В. Кравцов, канд. юрид. наук, доц.

Економіка і менеджмент

Н. О. Ботвіна, д-р екон. наук, доц.; А. Г. Гончарук, д-р екон. наук, проф.; В. І. Захарченко, д-р екон. наук, проф.;

О. М. Кібік, д-р екон. наук, проф.; М. М. Меркулов, д-р екон. наук, доц.; О. В. Садченко, д-р. екон. наук, проф.;

В. Ф. Сухоруков, канд. екон. наук, проф.

Філологічні науки

Ш. Р. Басиров, д-р філол. наук, проф.; К. Б. Зайцева, канд. філол. наук, доц.; М. І. Зубов, д-р філол. наук, проф.;

В. Д. Каліущенко, д-р філол. наук, проф.; Л. І. Морошану, канд. філол. наук, доц.; О. М. Образцова, д-р філол. наук, проф.,

В. Г. Таранец, д-р філол. наук, проф.

Технічні науки

В. Г. Головань, канд. техн. наук, проф.; С. М. Гончарук, д-р техн. наук, проф.; Д. А. Зайцев, д-р техн. наук, проф.;

А. А. Кобозева, д-р техн. наук, проф.; В. Х. Корбан, д-р техн. наук, проф.; А. В. Лемешко, д-р техн. наук, проф.;

Ю. П. Красний, д-р физ.-мат. наук, проф.; В. М. Рудницький, д-р техн. наук, проф.

Медичні науки

М. Г. Антіпов, канд. мед. наук, доц.; В. А. Бочаров, д-р мед наук, проф.; В. А. Бачериков, канд. хим. наук, доцент;

Т. С. Волжина, канд. биол. наук, доц.; В. А. Малиновский, канд. мед. наук, доц.

Відповідальний секретар – Крижановська Тетяна Олександрівна

Статті друкуються мовою оригіналу за авторською редакцією.

Відповідальність за достовірність матеріалів несуть автори публікацій.

Cвідоцтво про державну реєстрацію КВ № 8958 від 13 липня 2004 року

3

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. НАЦІОНАЛЬНЕ ТА МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

Агакерімов О. Н. Електронні засоби контролю при застосуванні

домашнього арешту в кримінальному провадженні ................................................................ 11

Бичкова С. С. Особливості цивільного процесуального статусу малолітніх і неповнолітніх осіб ............. 13

Гончар Т. О. Конфіскація майна та спеціальна конфіскація: співвідношення понять ............................... 16

Дем’янчук Ю. В. Концепція інформації в умовах соціальної взаємодії суспільства ......................................... 19

Захарченко О. В. Вирок суду як підсумкове рішення

по кримінальній справі: поняття, значення та властивості ..................................................... 22

Зінченко О. В. Статус Гетьмана у повному зібранні законів

Російської імперії 1830 р. (порівняльний аналіз законодавчих актів) ................................... 24

Іванцов В. О. Огляд як захід адміністративного примусу

у діяльності міліції: проблеми правового регулювання .......................................................... 30

Карпенко Р. В. Вивчення особистості злочинця у ході розслідування

заподіяння тілесних ушкоджень, учинених неповнолітніми .................................................. 32

Комарова В. В. Современное состояние института

политических партий (на примере Российской Федерации) .................................................. 34

Малиха М. І. Глобалізаційний аспект міграційних процесів: досвід Франції та Німеччини ..................... 39

Міма І. В. Теоретичні підходи до розуміння окремих аспектів

співвідношення сутності релігійних та правових норм .......................................................... 42

Момотенко Т. Д. Щодо сучасних тенденцій еволюції транснаціональних злочинних організацій ................. 45

Москальчук К. М. Щодо гарантій конституційного права доступу

громадян України до служби в органах місцевого самоврядування ..................................... 47

Prokop P. Młodzież Wszechpolska w latach 2001-2006 jako

nieoficjalne zaplecze Młodzieżowe Ligii Polskich Rodzin .......................................................... 49

Савчук Б. П., Савчук А. Б. Міжнародна діяльність Івана Кузича-Березовського .............................................................. 51

Селезньова О. М. Класифікація інформаційних правовідносин: критерії розмежування .................................. 55

Сидоренко О. М. Широкий підхід щодо розуміння догми права ......................................................................... 57

4

Стратонов В. М., Гавловська А. О. Принципи правового регулювання комплексних та адресних молодіжних програм .......... 60

Стратонов В. М. Деякі теоретичні проблеми щодо слідчих (розшукових) дій ................................................. 63

Чайковська В. В. Зовнішньоекономічна діяльність держави як предмет правового регулювання .................. 64

Чанишева А. Р. Дія актів цивільного законодавства у часі щодо окремих видів зобов’язань ....................... 66

Чанишева Г. І. Організації роботодавців, їх об’єднання

як суб’єкти колективних трудових правовідносин ................................................................. 69

Шаркова А. М. Забезпечення прав затриманого в кримінальному провадженні:

окремі питання правового регулювання ................................................................................... 73

Шпакович О. М. «Власне право» як елемент механізму функціонування міжнародних організацій ............. 75

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІКА І МЕНЕДЖМЕНТ

Бабенко В. А. Інновації в людський капітал: шляхи вдосконалення середньої освіти ................................ 80

Беззубко Л. В. Менеджмент міського і житлово-комунального господарства .............................................. 82

Кульга О. О., Гузеєва Л. О. Історичний екскурс до визначення

понять глобалізації та інтернаціоналізації світової економіки .............................................. 84

Длугопольський О. В., Глодан І. В. Проблеми та перспективи розвитку

малого підприємництва в регіоні (на прикладі Тернопільської області) .............................. 88

Дубницький В. І., Луніна В. Ю. Аспекти теорії міст як полюсів росту

(в контексті просторової конкурентоспроможності) .............................................................. 91

Ільченко Н. Б. Оптимізація бізнес-процесів підприємств роздрібної торгівлі .............................................. 99

Коваленко М. А., Мацієвич Т. О. До питання про ціну дніпровської води для Криму .............................................................. 103

Кужелєв М. О. Організаційні аспекти розвитку ринку цінних паперів в Україні ........................................ 106

Лігоненко Л. О. Відновлення платоспроможності: теоретичне розуміння та практичний досвід ............... 109

Липчук В. В. Вплив процесів глобалізації на трансформацію аграрної структури України ................... 115

Мамонов К. А., Пиркова О. В., Радзінська Ю. Б. Економіка природокористування: теоретичні положення та лінія трансформації ............ 117

Мельниченко О. А. Напрями та засоби державного регулювання детінізації національної економіки ............ 120

5

Беренда Н. І., Миколайчук М. О. Автоматизація розрахункових операцій з реалізації готової продукції .............................. 124

Мурашко І. С. Фактори екологічної діяльності підприємства ....................................................................... 126

Петрішина Т. О., Дьяченко Ю. В. Теоретико-методологічні аспекти управління

прибутковістю вітчизняних підприємств ............................................................................... 130

Подгорный В. В. Формирование модели синергии экономической политики региона

и экономической идеологии государства ............................................................................... 133

Попенко В. Д. Податок на додану вартість з точки зору конкуренції та автоматизації обліку ................. 136

Ходзицька В. В., Приходько І. О. Обґрунтування технологій обліку

та аналізу основних засобів щодо ефективного їх використання ........................................ 138

Сидоренко Т. М. Особливості діяльності підприємств

побутового обслуговування та їх кадровий потенціал .......................................................... 141

Сірко А. В. Інноваційний розвиток економіки: проблеми та перспективи України .............................. 143

Сокол К. М. Особливості розвитку світового ринку інформаційних технологій .................................... 149

Стожок Л. Г. Оцінка системи соціального захисту науковців ..................................................................... 151

Транченко Л. В. Особливості інвестування у людський капітал

як інституціональний ресурс економічного розвитку України ............................................ 153

Хорольська Я. Г., Вецепура Н. В. Стратегічні орієнтири активізації інвестиційної діяльності ................................................. 160

Тернавська О. М., Чубатюк Л. В., Мараховська Т. М. Джерела формування фінансових ресурсів підприємств

у сучасних ринкових умовах та управління ними ................................................................. 162

РОЗДІЛ 3. МЕДИЦИНА ТА ФАРМАЦІЯ

Гресько М. Д. Організація виховної роботи у вищому навчальному закладі .............................................. 166

Гресько М. М. Основні аспекти підготовки студентів

до практично орієнтованого державного іспиту при вивченні хірургії .............................. 168

Каспрук Н. М. Алергічні та псевдоалергічні реакції в діабетології .............................................................. 171

Коваленко Н. М., Матвеев С. В. Сравнительный анализ реабилитационной терапии

методом экспресс-скрининга у детей ...................................................................................... 174

Кожина А. М., Коростий В. И., Зеленская Е. А. Феноменология суицидального поведения

при депрессивных расстройствах у лиц молодого возраста ................................................. 180

6

Конопліцький В. С. Модель хвильового процесу вмісту прямої кишки під дією перистальтичних рухів ........ 183

Коростій В. І., Кожина А. М., Маркова М. В. Система психотерапевтичної корекції емоційних розладів

і медико-психологічної реабілітації осіб молодого віку

з емоційними розладами при психосоматичних захворюваннях ......................................... 188

Кулемзина Т. В., Испанов А. Н., Самойленко В. В. Интерпретация психических реакций на болезнь

с точки зрения восточной и западной медицины .................................................................. 191

Мандзюк Т. Б. Проблема дитячої інвалідності щелепно-лицевої ділянки в Україні .................................. 193

Пересадин Н. А., Рябенко Н. Б., Дьяченко Т. В., Гуртовая С. С. Состояние проблемы трансмиссивных болезней в мире

и в Украине. Очередные вызовы человечеству ..................................................................... 197

Соцька Я. А., Тєрьошин В. А., Шаповалова І. О., Гуртова С. С. Вплив цитофлавіну на деякі метаболічні показники (простогландини,

циклічні нуклеотиди та стан системи антиоксидантного захисту) у хворих

на хронічний некалькульозний холецистит, поєднаний з хронічним вірусним гепатитом

с з мінімальним ступенем активності на тлі вторинного імунодефіцитного стану ........... 200

Тєрьошин В. О., Соцька Я. А., Круглова О. В., Юган Я. Л. Вплив лікопіду на показники клітинної ланки імунітету

у хворих на неалкогольний стеатогепатит, поєднаний

з хронічним безкам’яним холециститом в комплексі медичної реабілітації ...................... 205

Хоменко В. Г. Хроноритмы функциональной активности почек при патологии ....................................... 210

Шайко-Шайковський О. Г., Боднар Н. О. Оцінка міцності накісткових пластин для остеосинтезу

з врахуванням оптимальної відстані між отворами для блокуючих гвинтів ...................... 213

Щербина Н. А., Макаренко М. В., Кузьмина И. Ю. Современные принципы терапии синдрома задержки роста плода .................................... 215

РОЗДІЛ 4. ЛІНГВІСТИКА І ВИКЛАДАННЯ МОВ

Бабаніна Т. Англійська мова у світі: дослідження EF EPI 2013 ............................................................... 220

Образцова Е. М., Бурлака А. Н. Классификация слов-реалий в романе Т. Капоте «Завтрак у Тиффани» ............................ 223

Володіна Т. С. Проблема стандартизації лінгвістичної термінології (перекладацький аспект) ................ 228

Darwazeh A. D. «Justice» and «fairness» as key concepts of anglo-american culture ......................................... 230

Дмитрасевич Н. І. Роль авторського значення літературних антропонімів

(на матеріалі французької мови) ............................................................................................. 233

Образцова Е. М., Иовчева A. E. Проблема переводимости каламбура (игры слов) ................................................................. 236

Кобзар О. І. Іноземні мови в міжнародному туризмі ................................................................................. 240

7

Коваленко Г. С. Вживання дієслівних часових форм в сучасних оксфордских підручниках ....................... 243

Кузнєцова Г. В. Напрямки вивчення алюзії як лінгвістичного явища ............................................................ 248

Кушнір Л. О. Лінгвопоетика в романі Дж. Р. Р. Толкіна «Володар Перснів»:

штучні мови, ономастикон і реалії .......................................................................................... 251

Ланина А. Н. Фразеосемантические группы в русском и немецком языках

(на материале фразеологизмов с зоосемизмами) ................................................................... 255

Луца М. В. Основи ораторського мистецтва .............................................................................................. 258

Львова Н. Л., Лебедєва А. О. Особливості версифікації у американській сповідальній поезії як напрямку

повоєнної поезії ХХ століття (на прикладі творчості Сільвії Плат і Джона Берімена) ..... 261

Макаренко Ю. Г., Ткаченко І. В. До проблеми перекладу медичних термінів

в науковому англомовному медичному тексті ....................................................................... 268

Мельник О. М. Невербальні засоби актуалізації егоїстичної поведінки комуніканта

(на матеріалі англомовного художнього дискурсу) ............................................................... 271

Міхальова К. І. Методика зіставного дослідження метонімічних переносів

в англійській, німецькій, російській та українській мовах ................................................... 273

Образцова О. М. Прагматична спрямованість текстів

британської рекламно-довідкової продукції краєзнавчого спрямування ............................ 275

Пизіна Є. В. Формування мотиваційно-ціннісної складової професійних компетенцій перекладача

технічної літератури із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій ........... 279

Рогоза А. П. Ілокутивний мовленнєвий акт як мінімальна одиниця мовленнєвого спілкування ........... 285

Sobol Yu. A. Content and language integrated learning and academic language proficiency ......................... 287

Образцова Е. М., Степанюк И. Г. Английские фразеологизмы с элементом цветообозначения: проблематика перевода ..... 289

Тарнопольський О. Б. Лінгвістичні основи навчання англомовного письма

у ВНЗ та їх відображення у методиці ...................................................................................... 293

Терсіна І. З. Когнітивний аспект інтерпретації мовотворчості Джоан Ролінґ ......................................... 299

Ткаченко Н. Д. Функціонально-семантичне поле «space» у науковому дискурсі ........................................ 302

Удовенко І. В., Борисова А. О. Навчання майбутніх фахівців торгівельно-економічного

напрямку професійній іноземній мові з використанням інтернет-ресурсу ......................... 305

8

Федоренко О. І. До проблеми розмежування вільних та сталих сполучень ................................................... 307

Образцова Е. М., Хортюк А. О. Особенности перевода стиля Эдгара Алана По в поэме «Ворон» ....................................... 310

Чернищук Ю. І. Становлення та формування американського реалізму ........................................................ 313

Шамаева Ю. Ю. Функциональная онтология категориальной

единицы эмоция в профессиональных дискурсах ................................................................. 315

Шандра Н. А. Співвідношення понять образ ритора, мовна особистість і комунікативний імідж .......... 318

Shandruk S. I. Curriculum design strategies in foreign language teaching ........................................................ 322

Шекера Я. В. Специфіка сходознавчого спецкурсу «Основи етимологічного аналізу»

для магістрів (спеціальність «китайська мова та література і переклад»)

Київського національного університету імені Тараса Шевченка ........................................ 327

Юхимець С. Ю. Simultaneous Interpeting: Principles And Techniques ............................................................... 330

РОЗДІЛ 5. ФІЛОСОФІЯ, ГУМАНІТАРНЕ ЗНАННЯ, МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

Бут С. А. Російсько-китайські відносини в контексті «тайванської проблеми» ................................. 337

Ганский В. А. Польский туристический клуб и его роль в развитии туризма

во ІІ Речи Посполитой (1925-1939 гг.) .................................................................................... 339

Гаркавцев Є. І. Психолого-педагогічні аспекти зміцнення дисципліни курсантів ВНЗ МВС України ..... 341

Глодан І. В. Розвиток логічного мислення учнів на уроках математики ................................................. 344

Зеленяк О. М. Образ Нестора Махна в радянській художній літературі ..................................................... 346

Іщенко С. О. Гуманітарні знання як одна з складових підготовки курсантів

до виховної роботи з особовим складом ................................................................................ 349

Кобзар О. Б., Дорошенко С. В., Радомська Н. Ю., Пархоменко М. В., Єршов В. Ю., Прокопець К. О. Болонський процес і реформування підготовки лікарів-хірургів в Україні ....................... 352

Мешко Н. П., Козирєва С. О. Освітній менеджмент: актуальні проблеми становлення

в умовах інноваційного розвитку ............................................................................................ 354

Куцик К. М. НТП та проблема оцінок його вивіреності ............................................................................. 357

Литвиненко С. А. Технологія моніторингу якості підготовки майбутніх учителів початкових класів .......... 360

9

Лук’яненко Ю. В. Проблеми схоларної історії в історіографічній спадщині П. М. Мілюкова ........................ 364

Моргун О. А. Синергетичний ресурс креативно-інтелектуальної діяльності людини .............................. 367

Муринець Н. Я. Поведінка неповнолітнього: соціальний, філософський та правовий виміри .................... 370

Пілавов П. А. Культура здоров’я як основа формування особистості підлітка .......................................... 372

Половая Н. О., Набокова О. А. Сім’я, як фактор становлення особистості в сучасному українському суспільстві ........... 375

Польська Т. Д. Философские аспекты коммуникации .................................................................................... 379

Проць Р. О. Проблема військово-патріотичного виховання

у працях представників вітчизняної фундаментальної педагогіки ...................................... 381

Сабат Н. В., Ямнич Р. І. Характеристика критеріїв та показників неблагополучності сім’ї ...................................... 383

Скрипник Т. В. Алгоритмізація діяльності групи супроводу дитини

з аутизмом в навчальному закладі ........................................................................................... 388

Соколенко Л. С., Бойко Ю. С. Проблема формування ціннісного ставлення

до здорового способу життя у студентів – майбутніх вчителів ........................................... 392

Терёшин В. А., Соцкая Я. А., Пересадин Н. А., Гаврилова Л. А., Нужный Р. А. Абрахам Харольд Маслоу. Лидер гуманистической психологии.

Значение творческого наследия для прикладной медицины ................................................ 395

Тургенєва О. Ю., Томіліна К. Ф. Г. Проблема відчуження в електронну епоху ............................................................................. 401

10

Розділ 1

Національне та міжнародне право

11

О. Н. Агакерімов,

здобувач кафедри кримінального процесу,

Національний університет «Одеська юридична академія»

ЕЛЕКТРОННІ ЗАСОБИ КОНТРОЛЮ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ

ДОМАШНЬОГО АРЕШТУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Науково-технічний прогрес (далі НТП) в умовах високої конкуренції технологічних ком-

паній розвивається дуже швидкими темпами і його продукти входять все більше і більше в різні

сфери як професійного так і особистого життя людини XXI століття. Ті продукти НТП і можли-

вості, які вони надають, що є в нашому повсякденному житті сьогодні, ще 100, 200 а тим паче і

більше років назад, могли б вважати неймовірними, що виходило з низьких темпів розвитку

НТП того часу.

Ведучи мову про сферу кримінального провадження, слід зазначити, що в першій полови-

ні XIX ст. на українських землях домашній арешт як запобіжний захід полягав в тому, що в бу-

динок особи, стосовно якої він застосовувався, «ставився» поліцейський службовець або жан-

дарм, для того щоб така особа не могла втекти, і уникнути покарання, протидіяти кримінально-

му провадженню або наприклад, продовжувати злочинну діяльність, якщо вона була дійсно

винна у вчиненні інкримінованого їй злочину. Часте застосування такого запобіжного заходу

було обмежене, оскільки неможливо було для багатьох осіб, стосовно яких він мав обиратись,

забезпечити особистого поліцейського наглядача. Тому такий запобіжний захід в той час обира-

вся як виняток стосовно осіб знатного походження, і таким чином називався привілейованим

запобіжним заходом.

З часом, з розвитком НТП, багато проблем, що були характерні для минулих століть, по-

чали розв’язуватися, і, наприклад, якщо для XIX ст. характерною і була проблема, коли не ви-

стачало фізичного ресурсу правоохоронних органів, для реалізації такого запобіжного заходу як

домашній арешт, то сьогодні, в XXI столітті, завдяки достатньому рівню розвитку НТП та мож-

ливості використання відносно недорогих його продуктів, можна значно розширювати кількість

осіб, до яких слід застосувати домашній арешт, за рахунок впровадження можливості викорис-

тання електронних засобів контролю (далі ЕЗК) за особами, які підлягають застосуванню дома-

шньому арешту, так як на практиці ЕЗК забезпечують можливість фізичної відсутності праців-

ника правоохоронного органу при особі, стосовно якої обрано домашній арешт, але при цьому

забезпечують контроль за її належною поведінкою.

В 1983 році Верховний суд штату Нью-Мексико (США) вперше узаконив носіння натіль-

них ЕЗК як одне із зобов’язань, що накладаються на осіб, до яких запобіжним заходом обрано

домашній арешт. В наш час така система моніторингу використовується в 49-ти штатах США і

ще понад 60 країнах. За приблизними підрахунками електронні браслети носять близько 200

тисяч осіб, що перебувають у статусі підозрюваних, обвинувачених або засуджених [3].

Легалізацію в українському законодавстві ЕЗК отримали завдяки прийняттю 13.04.2012 р.

нового Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), яким було впрова-

джено в сферу кримінального провадження новий запобіжний захід – домашній арешт, який

може застосовуватись із застосуванням ЕЗК. Визначення ЕЗК дає стаття 195 КПК України, згід-

но якої «застосування електронних засобів контролю полягає у закріпленні на тілі підозрювано-

го, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнахо-

дження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або ін-

шого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби осо-

би здійснити такі дії» [1].

В п. 2 ч. 2 ст. 195 КПК України зазначено, що електронні засоби контролю можуть засто-

совуватися «працівниками органу внутрішніх справ на підставі ухвали слідчого судді, суду,

якою щодо підозрюваного, обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього

арешту», визначення якого в свою чергу дає ст. 181 КПК України, згідно якої «домашній арешт

полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний

період доби» [1].

12

Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 9 серпня 2012 року №

696 «Про затвердження Положення про порядок застосування електронних засобів контролю»,

на виконання ухвали слідчого судді, суду працівник органу внутрішніх справ:

негайно знайомить підозрюваного (обвинуваченого) з ухвалою слідчого судді, суду та вручає йому копію ухвали про застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді до-

машнього арешту. Роз’яснює підозрюваному (обвинуваченому) сутність запобіжного заходу,

обмеження, які визначені в ухвалі. Складає протокол оголошення підозрюваному (обвинуваче-

ному) ухвали слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу та вручення її копії;

роз’яснює підозрюваному (обвинуваченому) вимоги, які пов’язані із застосуванням ЕЗК, що визначені в ухвалі слідчого судді, суду. Роз’яснює йому також, що його відмова від

носіння ЕЗК, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в роботу ЕЗК з метою ухилення

від контролю є невиконанням обов’язків, покладених на нього судом при обранні запобіжного

заходу у вигляді домашнього арешту, і тягне за собою наслідки, передбачені статтею 179 КПК

України. Складає протокол про роз’яснення підозрюваному (обвинуваченому) обов’язків, пере-

дбачених ч. 5 ст. 194 КПК України;

за участю представника уповноваженого підрозділу, якому працівник органу внутрішніх справ вручає копію ухвали слідчого судді, суду, роз’яснює підозрюваному (обвину-

ваченому) правила користування ЕЗК, техніку безпеки поводження з ним. Складає протокол

про роз’яснення підозрюваному (обвинуваченому) правил користування ЕЗК;

може бути присутнім під час закріплення на тілі підозрюваного (обвинуваченого) елек-тронного браслета або персонального трекера та приведення їх у дію;

про закріплення на тілі підозрюваного (обвинуваченого) електронного браслета або персонального трекера негайно повідомляє слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд;

співпрацює з уповноваженим підрозділом з приводу виконання підозрюваним (обвину-ваченим) обов’язків, покладених на нього ухвалою слідчого судді, суду;

має право з’являтися в житло підозрюваного (обвинуваченого), який перебуває під домашнім арештом, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних із вико-

нанням покладених на нього зобов’язань, у тому числі використання ЕЗК;

про поведінку підозрюваного (обвинуваченого), а також порушення цією особою зо-бов’язань, зазначених в ухвалі, негайно інформує слідчого, прокурора та суд [2].

Згідно зазначеного вище наказу МВС України, «електронний браслет – електронний

пристрій, виконаний у вигляді браслета, що закріплюється на тілі підозрюваного або обвинува-

ченого з метою його дистанційної ідентифікації та відстеження місцезнаходження, який при-

значений для носіння на тілі і захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого

втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та має сигналізувати про спробу особи

здійснити такі дії», а «персональний трекер – електронний пристрій, виконаний у вигляді брас-

лета, призначений для носіння на тілі підозрюваного або обвинуваченого, щодо якого обраний

запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з метою його дистанційної ідентифікації і

відстеження його місцезнаходження за сигналами глобальної навігаційної супутникової систе-

ми GPS/ГЛОНАСС і захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання

в його роботу з метою ухилення від контролю та має сигналізувати про спробу особи здійснити

такі дії» [2].

Отже, підводячи підсумок, можна однозначно стверджувати, що такі продукти НТП, як

ЕЗК, що використовуються в сфері кримінального провадження інституту запобіжних заходів в

умовах сьогодення, полегшують належне виконання домашнього арешту, сприяють реалізації

принципу гуманності по відношенню до осіб, стосовно яких обрано такий запобіжний захід,

котрий можна називати гуманною альтернативою триманню під вартою, так як людина, до якої

застосовано такий запобіжний захід, не ізолюється від суспільства, як це відбувається при три-

манні під вартою, і в визначених випадках, за умови не цілодобового домашнього арешту, змо-

же залишати дім (наприклад: для перебування на роботі; виходу в магазин; виходу на прогулян-

ки тощо) та не буде втрачати свої соціальні зв’язки.

13

ЛІТЕРАТУРА

1. Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про внесення змін до де-яких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального

кодексу України»: чинне законодавство з 19 листопада 2012 року: (офіц. текст). – К.:

Паливода А.В., 2012. – 382 с.

2. Про затвердження Положення про порядок застосування електронних засобів контролю: наказ Міністерства внутрішніх справ України від 9 серпня 2012 року № 696 // Офіційний

вісник України. – 2012. №76. – Ст.3093.

3. Пилипенко В.П. Електронний моніторинг дозволить заощадити на триманні під вартою, а в перспективі – і на тюрмах // Закон і Бізнес. – 2012. – №11 (1050). – 7-16 березня.

С. С. Бичкова

доктор юридичних наук, професор,

заступник начальника кафедри цивільного права і процесу,

Національна академія внутрішніх справ

ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНОГО

ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ МАЛОЛІТНІХ І НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ

Передумовою участі у цивільному процесі є наявність визначеного законом правового

статусу – цивільного процесуального статусу. Ним наділені усі суб’єкти цивільних процесу-

альних правовідносин, у тому числі, особи, які беруть участь у справі.

Як і будь-який інший галузевий правовий статус, цивільний процесуальний статус осіб,

які беруть участь у справі, складається з суб’єктивних прав, юридичних обов’язків та закон-

них інтересів цих осіб, що регламентуються нормами цивільного процесуального права. Він

визначає як процесуальні правомочності, так і міру необхідної поведінки кожного з відпові-

дних учасників цивільного процесу, а також їх прагнення досягти певного процесуального

результату під час розгляду і вирішення цивільної справи.

При цьому законодавець для указаних осіб передбачив загальні права та обов’язки,

тобто такі, що ними наділені всі без винятку особи, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК

України).

Однак, якщо участь у справах позовного провадження беруть малолітні або неповнолі-

тні особи, структура їхнього цивільного процесуального статусу має свої особливості: окрім

загальних суб’єктивних цивільних процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, такі

особи наділяються загальними цивільними процесуальними правами, закріпленими у ч. 1 ст.

27-1 ЦПК України.

За ч. 1 ст. 31 ЦК України малолітньою вважається фізична особа, яка не досягла чотир-

надцяти років, а неповнолітньою – особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ч. 1

ст. 32 ЦК України, ч. 2 ст. 29 ЦПК України). Згідно з ч. 1 ст. 6 СК України особа до досяг-

нення нею повноліття має правовий статус дитини. Отже, і малолітні, і неповнолітні особи є

дітьми за своїм правовим статусом. При цьому, ми погоджуємося, що статус неповнолітньої

особи не змінюється, навіть якщо настають обставини, з якими закон пов’язує виникнення у

неї повної цивільної дієздатності [2, с. 123].

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., у всій діяль-

ності, що стосується дітей, першочергову увагу слід приділяти якнайкращому забезпеченню

інтересів дитини.

Водночас, суди нерідко негативно ставляться до участі дитини у судовому процесі, а їх

батьки чи інші законні представники пасивні та не надають необхідного сприяння дитині у

реалізації її прав [3, с. 284]. Хоча висловлення дитиною своєї думки у суді є її особистим

правом, здійснення якого суд повинен належним чином забезпечити [1, с. 20–24].

Тому поглядам дітей повинна приділятися належна увага (п. 21 Віденської декларації і

Програми дій, прийнятої на Всесвітній конференції з прав людини 25 червня 1993 р.), потрі-

бно поважати їх право висловлювати свою думку і брати участь у вирішенні всіх питань, що

14

їх стосуються, з урахуванням їх віку і зрілості (п. 7 Декларації і Плану дій «Світ, придатний

для життя дітей», що прийняті резолюцією S-27/2 спеціальної сесії Генеральної Асамблеї

ООН 10 травня 2002 р.). 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуха-

ною в ході будь-якого судового розгляду, що її торкається, безпосередньо або через пред-

ставника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами націо-

нального законодавства (ч. 2 ст. 12 Конвенції про права дитини).

Отже, згідно із ч. 1 ст. 27-1 ЦПК України, загальними суб’єктивними цивільними про-

цесуальними правами, якими наділяються малолітні і неповнолітні особи, які беруть участь

у справі, є:

1) безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати

свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки. Відповідно до ст. 3

Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 р., дитина, яка внутріш-

нім законодавством визнається такою, яка має достатній рівень розуміння, під час розгляду

судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона

може вимагати, зокрема: отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої

думки; бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок.

Подібне положення, хоча і більш загальне, закріплене також у ч. 1 ст. 6 Конвенції про

контакт з дітьми від 15 травня 2003 р.

Під «висловленням своєї думки» в контексті суб’єктивного цивільного процесуального

права, що аналізується, слід розуміти пояснення малолітньої або неповнолітньої особи щодо

фактів, які входять до предмета доказування у відповідній цивільній справі. Проте потрібно

пам’ятати, що це право, а не обов’язок зазначених осіб, а тому вони можуть відмовитися від

висловлення своєї думки щодо обставин справи.

У процесі розгляду цивільної справи дитина може висловлювати свою думку:

а) безпосередньо;

б) через договірного представника. Слід зауважити, що самостійно обрати собі догові-

рного представника може тільки неповнолітня особа і лише у справі, що виникла з відносин,

у яких вона особисто брала участь, якщо інше не встановлено законом, або неповнолітня

особа, якій у порядку, встановленому законом, надано повну цивільну дієздатність. У всіх

інших випадках договірного представника малолітньої чи неповнолітньої особи обирає її

законний представник на підставі ч. 5 ст. 39 ЦПК України;

в) через законного представника.

При цьому дитині має бути забезпечена можливість проконсультуватися зі своїм предста-

вником і отримати його допомогу. Виходячи із ч. 1 ст. 10 Європейської конвенції про здійснен-

ня прав дітей, така можливість забезпечується тим, що під час розгляду судовим органом справ,

які стосуються дитини, представник, якщо його дії явно не суперечать найвищим інтересам ди-

тини, має, серед іншого, надати дитині роз’яснення, якщо внутрішнім законодавством дитина

визнається такою, яка має достатній рівень розуміння, стосовно можливих наслідків реалізації її

думки, з’ясувати думку дитини та довести її до відома судового органу.

Вбачається, формами надання допомоги малолітній та неповнолітній особі її представ-

ником можуть бути, наприклад, формулювання представником більш чітких, лексично та

логічно правильних думок замість або в доповнення висловлювань свого підопічного, нага-

дування йому окремих обставин справи, моральна підтримка особи, яку він представляє,

тощо.

Звичайно, висловлення своєї думки малолітньою чи неповнолітньою особою не позба-

вляє її представника права надати власні пояснення щодо суті справи;

2) отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий

розгляд. Інформацією про судовий розгляд є фактичні дані щодо часу та місця проведення

судового засідання, його порядку, наявності чи відсутності засобів доказування, обставин,

які вони підтверджують, змісту ухваленого судового рішення, порядку та строку набрання

ним законної сили, порядку його оскарження та ін.

Знову-таки, згідно із ст. 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, дитина,

яка внутрішнім законодавством визнається такою, яка має достатній рівень розуміння, під

15

час розгляду судом справи, що її стосується, має право отримувати всю відповідну інформа-

цію і бути поінформованою про можливі наслідки будь-якого рішення.

Із ч. 1 ст. 10 цієї Конвенції випливає, що зазначене право малолітніх і неповнолітніх

осіб забезпечується, зокрема, покладенням на їх представників обов’язку надати дитині всю

відповідну інформацію, а також роз’ясненням стосовно можливих наслідків будь-якої дії

представника;

3) здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, передба-

чені міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою Укра-

їни. Наприклад, відповідно до статей 4, 5 Європейської конвенції про здійснення прав дітей,

діти також можуть бути наділені такими процесуальними правами:

– подавати особисто або через інших осіб чи органи клопотання про призначення спе-

ціального представника під час розгляду судовим органом справ, що стосуються їх у випад-

ках, коли внутрішнє законодавство позбавляє суб’єктів батьківської відповідальності права

представляти дитину в результаті виникнення у них конфлікту інтересів з останньою;

– клопотати про одержання допомоги від відповідної обраної ними особи у висловлен-

ні ними своєї думки;

– клопотати самостійно або через інших осіб чи органи про призначення окремого

представника, а у відповідних випадках – адвоката;

– призначити свого представника;

– здійснювати деякі або всі права сторін у такому процесі.

Якщо взяти до уваги зазначене вище, можна переконатись, що на сьогодні малолітні та

неповнолітні особи не можуть особисто здійснювати усі перелічені права в цивільному про-

цесі України. Зокрема, вони не можуть призначити свого представника, здійснювати всі

права сторін, якщо не будуть наділені відповідним обсягом цивільної процесуальної дієзда-

тності. Хоча у ст. 5 Європейської конвенції про здійснення прав дітей визначено, що питан-

ня про можливість надання дітям таких додаткових прав розглядають сторони.

Також потрібно зауважити, що процесуальні права дітей, які беруть участь у справах

позовного провадження, зазначеним переліком не обмежуються. Наприклад, згідно із ч. 4 ст.

43 ЦПК України, вони мають право заявляти клопотання про призначення або заміну закон-

ного представника.

Для реалізації зазначених цивільних процесуальних прав суд має роз’яснити малоліт-

ній або неповнолітній особі як її процесуальні права, регламентовані ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 27-1

ЦПК України, так і можливі наслідки дій її представника чи законного представника. Найбі-

льшу увагу при цьому необхідно приділяти роз’ясненню наслідків усіх процесуальних дій,

які можуть вплинути на подальший рух цивільної справи або вирішення її по суті, зокрема

таких, як: відмова від позову, зміна предмета позову, збільшення або зменшення розміру

позовних вимог, визнання позову, укладення мирової угоди, передання справи на розгляд

третейського суду тощо.

Проте таке роз’яснення надається судом лише за наявності двох умов у сукупності:

а) цього потребують інтереси самої малолітньої чи неповнолітньої особи;

б) за віком та станом здоров’я вона може усвідомити їх значення (ч. 2 ст. 27-1 ЦПК

України).

Роз’яснення судом малолітній або неповнолітній особі її прав, можливих наслідків дій

її представника (законного представника) може відбуватися шляхом проголошення судом (у

формі цитування або іншій вербальній формі, доступній для сприйняття дитиною) відповід-

них правових норм ЦПК України або інших законодавчих актів, за необхідності – з тлума-

ченням їхнього змісту.

Згідно із ч. 3 ст. 27-1 ЦПК України, суд має сприяти створенню належних умов для

здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її процесуальних прав, визначених

законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана

Верховною Радою України.

Зокрема, суд може це здійснювати шляхом: а) забезпечення реалізації принципів циві-

льного судочинства; б) забезпечення участі у розгляді справи законних представників мало-

літньої або неповнолітньої особи у випадках, визначених у ч. 2 ст. 29, частинах 1, 2 ст. 39

16

ЦПК України; в) призначення і залучення до участі у справі законного представника, а у

необхідних випадках – також встановлення опіки над малолітньою особою чи піклування

над неповнолітньою особою (частини 2, 4 ст. 43, ч. 2 ст. 241 ЦПК України); г) заміни закон-

ного представника у встановлених законом випадках (частини 3, 4 ст. 43, ч. 2 ст. 241 ЦПК

України); ґ) здійснення підвищеного контролю за законністю процесуальних дій учасників

цивільного процесу стосовно малолітньої або неповнолітньої особи.

Таким чином, можна підсумувати: малолітні і неповнолітні особи, які беруть участь у

справі, наділяються загальними процесуальними правами та обов’язками таких осіб і, поряд

із цим, загальними процесуальними правами, що передбачені у ст. 27-1 ЦПК України.

Для здійснення малолітньою і неповнолітньою особою своїх цивільних процесуальних

прав суд, за наявності визначених у законі умов, має роз’яснити як сутність цих прав, так і

можливі наслідки дій її представника, насамперед, тих, які можуть вплинути на подальший

рух цивільної справи або вирішення її по суті. Але у будь-якому разі суд має враховувати вік

і стан здоров’я малолітньої і неповнолітньої особи, рівень її розвитку, інші обставини, що

впливають на усвідомлення такою особою змісту наданих їй процесуальних прав, можли-

вість їх здійснення та наслідки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Геллер М. В. Внесудебный порядок защиты права несовершеннолетнего жить и воспиты-ваться в семье в современном российском законодательстве / М. В. Геллер // Семейное и

жилищное право. – 2006. – № 2. – С. 20–24.

2. Кравчук В. М. Науково-практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу України / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. – [2-ге вид., переробл. і допов.]. – Х.: Фактор,

2010. – 800 с.

3. Прудникова М. Ю. Некоторые вопросы обеспечения и защиты прав несовершеннолетнего в гражданском обороте / М. Ю. Прудникова, С. Асанова // Республика Казахстан – неза-

висимое демократическое государство: материалы Международ. науч.-практ. конф., пос-

вящ. 20-летию принятия Декларации о государственном суверенитете КазССР и 15-летию

Конституции Республики Казахстан / [редкол.: Е. К. Кубеев, С. К. Амандыкова, Б. Р. Се-

мбекова]. – Караганда: Изд-во КАРГУ, 2010. – С. 281–285.

Т. О. Гончар,

кандидат юридичних наук, доцент,

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

КОНФІСКАЦІЯ МАЙНА ТА СПЕЦІАЛЬНА

КОНФІСКАЦІЯ: СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ

У частині 3 ст. 3 КК України передбачено, що злочинність діяння, а також його кара-

ність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Однак зако-

нодавцем не розкривається поняття «інші кримінально-правові наслідки». Аналіз вказаної

норми свідчить про те, що покарання не єдина форма реагування держави на вчинене суспі-

льно небезпечне діяння (злочин). Проте якщо покарання – це найсуворіший та традиційний

захід, питання визначення інституту «інші кримінально-правові наслідки» (заходи криміна-

льно-правового характеру), його змісту і цілей, підстав, умов й порядку застосування конк-

ретних норм, призначенням яких є регулювання відповідних правовідносин, сьогодні не

отримали свого остаточного розв’язання. Це підтверджується наявністю низки спірних по-

зицій у теорії кримінального права, прогалинами у регулюванні багатьох аспектів застосу-

вання складових вказаного інституту та значними труднощами, що виникають у цьому

зв’язку в правозастосовній практиці. Від правильного розуміння юридичної природи та міс-

ця конфіскації майна та спеціальної конфіскації в системі заходів державного примусу зале-

жать побудова системи протидії злочинності, дотримання прав і свобод людини та громадя-

нина в нашій державі.

17

Вперше спроба на законодавчому рівні систематизувати заходи кримінально-правого

характеру була зроблена у Кримінальному кодексі УСРР 1927 р. Так, у ст. 5 КК УСРР 1927

р. (в якому законодавець відмовився від поняття покарання) було передбачено, що до захо-

дів соціального захисту відносять: 1) заходи судово-виправного; 2) медичного та 3) медико-

педагогічного характеру. До заходів соціального захисту медичного характеру належало

примусове лікування і поміщення особи до медико-ізоляційних установ, а до заходів соціа-

льного захисту медико-педагогічного характеру – установлення опіки, віддання неповноліт-

ніх на піклування батькам, родичам, установам й організаціям, а також поміщення до спеці-

альних закладів – реформаториумів (статті 23 і 24 КК УСРР 1927 г.).

Пізніше ці заходи були сприйняті КК УРСР 1960 р. (ст. 11 «Примусові заходи виховно-

го характеру»; ст. 13 «Примусові заходи медичного характеру»).

Розглядаючи правову природу конфіскації майна та спеціальної конфіскації слід зазначи-

ти, що ці заходи впливу мають самостійне кримінально-правове значення. Конфіскація майна

визнається законодавцем у якості додаткового виду покарання (ч. 2 ст. 52 КК України) та поля-

гає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є

власністю засудженого (ч. 1 ст. 59 КК України). Конфіскація майна призначається лише судом

за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціа-

льно передбачених в Особливій частині КК України (ч. 2 ст. 59 КК України), конфіскація майна

може бути призначена лише відповідно до положень Загальної частини КК України [1]. У науці

кримінального права висловлюються думки про необхідність виключення конфіскації майна з

системи покарань, оскільки застосування його виду покарання пов’язано із порушенням певних

положень Конституції України, а саме оскільки загальна конфіскація майна є покаранням, сут-

ність карального впливу якого визначається виключно майновим станом засудженого, то його

використання у КК України можна вважати порушенням конституційного права людини на

рівність перед законом; наявність конфіскації майна порушує положення ст. 62 Конституції

України (принцип вини), оскільки цей принцип потребує призначення покарання з визначенням

певних меж. Конфіскація усього майна таких меж не знає; конфіскація майна порушує поло-

ження ч. 4 ст. 13 Конституції [2], згідно з якою усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Закріплюючи вилучення у власність держави всього або частини майна засудженого, придбано-

го ним на законних підставах, кримінальне законодавство забезпечує примусовий перерозподіл

власності між суб’єктами із створенням привілеїв для держави. Тому підтримується точка зору

вчених, які пропонують виключити із системи покарань конфіскацію майна, залишивши у кри-

мінальному законі спеціальну конфіскацію.

Законом № 222-VII від 18.04.2013 р. «Про внесення змін до Кримінального та Кримі-

нально процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації

Європейським Союзом візового режиму для України», який набрав чинність з 15.12.2013 р.

Необхідність ухвалення Закону була зумовлена потребою приведення норм чинного законо-

давства України у відповідність до положень Кримінальної конвенції про боротьбу з коруп-

цією у частині запровадження процедури спеціальної конфіскації майна та доходів, отрима-

них від корупційних діянь. Для реалізації вказаних положень, по-перше, було змінено назву

розділу ХIV «Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування» КК України

на «Інші заходи кримінально-правового характеру» та доповнено його новими статтями 961

(«Спеціальна конфіскація») та 962 («Випадки застосування спеціальної конфіскації»), якими

визначаються поняття спеціальної конфіскації, її предмет та порядок застосування; по-друге,

до санкцій низки статей Особливої частини КК України (із зміною назв деяких із них у

зв’язку із вилученням терміна «хабар») включені положення, якими передбачено спеціальну

конфіскацію (статті 364 («Зловживання владою або службовим становищем»), 366 («Служ-

бове підроблення»); 368 («Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної

вигоди службовою особою»); 3682

(«Незаконне збагачення»); 369 («Пропозиція або надання

неправомірної вигоди службовій особі»); 3692

(«Зловживання впливом»); по-третє, у новій

редакції викладені відповідні статті КПК України, якими регулюються питання застосуван-

ня спеціальної конфіскації певного майна, зокрема процесуальний механізм її забезпечення.

Поняття інших заходів кримінально-правового характеру у ро�