ФІНАНСИ: Навчальний...

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «Маріупольський будівельний коледж»

спеціальності

5.03050801 „Фінанси і кредит”

ФІНАНСИ: Навчальний посібник

Склав викладач СІНЄНКО І.О.

2012

СІНЄНКО І.О. 2

Сінєнко І.О. Фінанси: Навч. посібник. для студентів спец. 5.03050801 «Фінанси і

кредит»/ скл. – Маріуполь: ДВНЗ «МБК», 2012.

Навч. посібник затверджений на засіданні циклової комісії фінансових дисциплін

Протокол від 4 вересня 2012 року № 1

Голова циклової комісії фінансових дисциплін

_______________________ (Бичкова Л.О.)

ФІНАНСИ 3 ЗМІСТ

Предмет та завдання курсу

МОДУЛЬ І. ОСНОВИ ФІНАНСІВ

ТЕМА № 1.1. Необхідність фінансів, їх сутність та функції.

1. Виникнення фінансів, їх зв'язок з державою. 2. Сутність фінансів та фінансових ресурсів.

3. Відмінні ознаки фінансів.

4. Функції фінансів ТЕМА № 1.2. Фінансова політика держави

1. Суть фінансової політики, її мета і задачі 2. Елементи фінансової політики.

3. Види і типи фінансової політики, їх характеристика

4. Фінансовий механізм: фінансове забезпечення та регулювання. 5. Сутність фінансового контролю.

6. Фінансовий контроль та його органи.

7. Види і методи здійснення фінансового контролю ТЕМА № 1.3. Фінансова система.

1. Фінансова система та її сфери.

2. Фінансова система та її ланки. 3. Теоретичні засади організаційної будови фінансової системи

Тести до модулю 1. „Основи фінансів”

МОДУЛЬ ІІ. СФЕРИ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ.

ТЕМА № 2.1 Фінансовий ринок. 1. Значення фінансового ринку та складові його елементи.

2. Учасники фінансового ринку.

3. Грошові потоки фінансового ринку. 4. Інфраструктура фінансового ринку.

5. Фондова біржа, основи організації.

ТЕМА № 2.2 Міжнародні фінанси. 1. Міжнародні фінансові потоки.

2. Фінанси міжнародних фінансових інститутів

3. Фінанси міжнародних організацій 4. Поняття міжнародних розрахунків і їх особливості

5. Валютне регулювання

ТЕМА № 2.3 Державні фінанси та державний бюджет. 1. Характеристика грошових потоків державних фінансів

2. Бюджетна система України.

3. Склад державних фінансів 4. Бюджетний процес

5. Види виконання державного бюджету.

6. Призначення та функції державного бюджету

7. Доходи і витрати державного бюджету України.

8. Дефіцит державного бюджету: причини і заходи його усунення.

ТЕМА .2.4. Фінанси суб єкітв господарювання. 1. Основи організації фінансів підприємств та їх зміст.

2. Зміст, завдання і організація фінансової роботи на підприємствах

3. Фінансова діяльність підприємства та її мета 4. Грошові фонди.

5. Фінансові ресурси підприємств та джерела їх формування

6. Формування фінансових результатів суб’єктів господарювання


МОДУЛЬ ІІІ. ЛАНКИ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ.

ТЕМА 3.1. Податки. 1. Соціально-економічна сутність податків

2. Класифікація податків

3. Пряме оподаткування 4. Основи побудови податкової системи України

5. Організація оподаткування

6. Непряме оподаткування 7. Платежі за ресурси та інші надходження

ТЕМА № 3.2. Державний кредит.

1. Економічна суть державного кредиту. 2. Сутність і види державного боргу .

3. Показники державного боргу.

4. Характеристика державного боргу України. 5. Обслуговування державного боргу.

ТЕМА № 3.3. Фінанси місцевого самоврядування. Місцеві бюджети.

1. Сутність місцевих фінансів 2. Підходи до розподілу прибутків місцевих бюджетів

3. Складові місцевого бюджету

4. Територіальна громада: поняття, функції, роль та правовий статус 5. Функції місцевих фінансів

6. Проблеми формування місцевих бюджетів і шляхи їх вирішення.

7. Видатки місцевих органів влади 8. Доходи місцевих органів влади

9. Поняття комунальної власності. Особливості реалізації прав комунальної власно-

сті 10. Поняття, форми та правове регулювання комунального кредиту

11. Фінанси комунальних підприємств. Комунальні платежі

12. Фінанси муніципальних підприємств і муніципальні платежі в зарубіжних країнах

ТЕМА № 3.4. Позабюджетні фонди.

1. Сутність позабюджетних фондів. 2. Пенсійний фонд.

3. Фонди соціального страхування.

4. Фонд сприяння зайнятості. ТЕМА № 3.5. Страхування

1. Сутність страхування та страхових фондів. 2. Страховий ринок, його суб’єкти та грошові потоків

3 Страховий ринок України

4. Види страхових компаній, порядок їх створення і діяльність в Україні 5. Види страхових продуктів

6. Системи страхового відшкодування.

7. Страховий тариф 8. Галузі страхування.

ФІНАНСИ 5

Передмова

Опорний конспект лекцій з дисципліни «Фінанси» розроблений для вивчення

предмету студентами всіх форм навчання у вищих учбових закладах І рівня акре-

дитації спеціальності „Фінанси і кредит” „Бухгалтерський облік”.

Конспект освітлює сутність і закономірності фінансових відносин та містить

Питання до самоконтролю, тести і творчі завдання.

Методичні рекомендації до самостійного вивчення предмету.

Вивчати кожну тему рекомендується в наступному порядку:

1. уважно прочитайте зміст теми;

2. зверніть увагу на виділені положення, факти, цілі;

3. складіть короткий конспект лекції;

4. відповідайте на поставлені Питання до самоконтролю, тести.

5. якщо при відповідях на питання самоконтролю виникли складнощі, повторно

прочитайте матеріал лекції;

6. якщо в матеріалі лекції вам не вдалося розібратися самостійно і вирішити по-

ставлені завдання, зверніться за консультацією до викладача спец. дисципліни

згідно графіку консультацій.

ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ КУРСУ

Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль в суспільстві. Вони формують

його життєздатність, його потенціал, забезпечуючи при цьому реалізацію поставле-

них кожною людиною, кожним підприємством та державою в цілому завдань і ці-

лей. Щодня ми вступаємо у безліч різноманітних відносин, важливе місце серед

яких займають фінанси. Уже давно фінансова діяльність перестала бути привілеєм

професіоналів, хоча вони і не втратили своєї провідної ролі в суспільстві. При цьо-

му ефективність фінансової системи залежить від двох основних чинників: фінан-

сової освіченості громадян та майстерності фінансистів-професіоналів. На

фоні фінансової безграмотності населення діяльність фахівців втрачає міцну опору,

без якої дуже важко досягти належні організації у функціонуванні фінансів. Без

достатньої ж кількості висококваліфікованих професіоналів неможливо забезпе-

чити відповідну результативність фінансової діяльності, надійність і стабіль-

ність фінансової системи. Цим обумовлюється значення фінансової освіти у суспі-

льстві, необхідність донесення фінансових знань усім і кожному.

Фінанси являють собою досить складне багатопланове суспільне явище, яке

характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. Як і будь-яке

явище, вони можуть розглядатись на різних рівнях узагальнення і деталізації. Звід-

си походить формування блоку фінансових дисциплін, який можна поділити на три

рівні:

1. загальна теорія фінансів;

2. характеристика окремих сфер і ланок фінансових відносин (фінанси підпри-

ємств, страхова справа, державні фінанси, зокрема бюджетна та податкова система,

міжнародні фінанси, фінансовий ринок, гроші та кредит);

3. характеристика форм фінансових відносин і методів фінансової діяльності

(фінансовий менеджмент, страховий менеджмент, бюджетний менеджмент, подат-

ковий менеджмент, міжнародні кредитно-розрахункові операції, банківські опера-

ції, ринок фінансових послуг тощо).


Завданням дисципліни є формування цілісної системи знань про сутність і фор-

ми прояву фінансів, оптимізацію фінансових відносин у суспільстві, механізм функ-

ціонування і впливу фінансів, склад і структуру фінансової системи , сукупність фі-

нансових органів та інститутів, засади формування і функціонування окремих сфер і

ланок фінансових систем.

МОДУЛЬ І. ОСНОВИ ФІНАНСІВ

ТЕМА № 1.1. Сутність та функції фінансів

1. Виникнення фінансів, їх зв'язок з державою.

2. Сутність фінансів та фінансових ресурсів.


4. Функції фінансів

1. Виникнення фінансів, їх зв'язок з державою.

Фінанси виникли, коли суспільство поділилося на класи (рабів та рабоволода-

рів) і тривалий час розвивалися як система мобілізації коштів, матеріальних і фі-

нансових ресурсів для потреб правлячої еліти різних форм державних утворень і

оборони певної території Для зазначених цілей вводились різні форми податків,

зборів і платежів. Використання їх не підлягало жодному контролю з боку населен-

ня, тому протягом майже шести століть під поняттям "фінанси" у свідомості людей

відкладалися різноманітні форми зиску і несправедливого зменшення доходів насе-

лення.

Фінанси потрібні рабо володарям, щоб задовольняти свої потреби у розкоші,

для будівництва, для завоювання нових земель.

♥ Термін "фінанси" походить від латинського „finantia”, що означає обов'язко-

ву сплату грошей. Вперше в теперішньому розумінні його почали застосовувати

ще наприкінці XIII ст. в Італії Він означав мобілізацію грошових засобів державою

для виконання своїх функцій.

Фінанси — складова частина фінансової системи, її центральна підсистема, че-

рез яку здійснюється вплив Держави на економічний і соціальний розвиток країни.

Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено фу-

нкціями і роллю держави у регулюванні та забезпеченні демократичних економіч-

них і соціальних умов життя населення, створенні сприятливих умов для діяльності

виробничих і невиробничих структур.

Фінанси — продукт наявності держави і товарно-грошових відносин. Вони до-

сягли свого найвищого розвитку в XIX ст., коли функції держави значно розшири-

лись і удосконалились, а товарно-грошові відносини зайняли панівне становище в

економічних системах. Фінанси стали універсальним і дуже активним елементом

економічного життя.

Набули високого розвитку методи і форми мобілізації коштів та розподілу їх

для задоволення потреб населення, удосконалення і розширення виробничих про-

цесів у державі

Наприкінці XVIII ст. в результаті посилення демократичних засад у житті сус-

пільства з'являється фінансове і насамперед бюджетне право. Мобілізація і викори-

ФІНАНСИ 7 стання фінансових ресурсів дістають правовий грунт, стають об'єктом контро-

лю з боку законодавчих структур. Дані про державні фінанси оприлюднюються.

Щодо питань мобілізації та використання фінансів ведеться жорстока боротьба між

правлячими колами і різними соціальними групами населення. Набула розвитку і

відокремилася в самостійну галузь знань фінансова наука.

У цей період розширюються межі фінансів. Держава стає власником великої кі-

лькості майна, цілих галузей економіки, землі, природних багатств. Вона бере на

себе забезпечення ряду соціальних потреб населення. З фінансами практично стає

пов'язаний кожний громадянин.

2. Сутність фінансів та фінансових ресурсів.

♥ Фінанси – економічні відносини з приводу формування, розподілу та викори-

стання централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Централізовані грошові фонди – це грошові фонди, що формуються, розподі-

ляються ті використовуються у бюджетній системі. Утворюються за рахунок насту-

пних джерел:

• прибутків державних підприємств і організацій;

• надходжень від державного соціального, майнового й особистого страхуван-

ня:

• прибутків і надходжень від зовнішньоекономічної діяльності держави;

• відрахувань від прибутків підприємств усіх форм власності;

• надходжень від населення у вигляді: обов'язкових податків, відрахувань, збо-

рів, надходжень від державних позик і лотерей, добровільних пожертвувань.

Децентралізовані грошові фонди – це грошові фонди, що формуються, розпо-

діляються і використовуються на підприємствах, установах та організаціях. Ство-

рюються за рахунок прибутків і накопичень резидентів:

• прибутку;

• амортизаційних відрахувань;

• приросту стійких пасивів;

• кредитів банку — позикових коштів;

• кредиторської заборгованості — позикових коштів;

• коштів, отриманих від випуску цінних паперів — позикових коштів.

♥ Фінанси – інструмент розподілу та перерозподілу національного доходу (НД)

та валового внутрішнього продукту (ВНП).

ВНП – вартість кінцевих товарів, робот та послуг, вироблених резидентами да-

ної країни за певний період часу незалежно від місцезнаходження.

ВВП – вартість кінцевих товарів, робот та послуг, вироблених резидентами да-

ної країни на її території за певний період часу, тобто ВНП ± сальдо зовнішньоеко-

номічних операцій, включаючи сальдо експорту та імпорту товарів та послуг; саль-

до переказу заробітної плати іноземних робітників; сальдо переказу прибутку за

кордон.

НД – ВВП за вирахуванням засобів виробництва, що були спожиті у процесі

виробництва продукції.

По матеріальному змісту: ФІНАНСИ – цільові фонди грошових коштів, які у

сукупності складають фінансові ресурси країни.


За соціально-економічним змістом: ФІНАНСИ – це визначення, за рахунок

яких суб’єктів держава отримує фінансові ресурси та у чиїх інтересах їх використо-

вує.


Відміна фінансів від грошей.

Фінанси, як правило, завжди мають грошове

вираження. ФІНАНСИ - процес формування доходів і видатків, і залежно від того,

в яких грошових одиницях здійснюється цей процес, виражаються доходи або ви-

датки.

♥ ГРОШІ - це товар, який виконує роль загального еквівалента, тобто має вла-

стивості обмінюватися на будь-який інший товар. Гроші мають своє чітке призна-

чення в економічному житті, що знаходить вияв у інших функціях.

По відношенню до фінансів гроші завжди виступають як технічний засіб ви-

раження величини доходу фізичної чи юридичної особи, простіше кажучи, як облі-

кові одиниці цього доходу або видатку.

стипендія 100 дол.

стипендія 100 грн.

Де більше доходів?

Відміна фінансів від кредиту.

Як економічна категорія кредит має ознаки фінансів.

ФІНАНСИ характеризують насамперед обмінно-розподільчі функції державно-

го кредиту, а також формування доходів і здійснення видатків. В якості ланки фі-

нансової системи державний кредит обслуговує систему формування та викорис-

тання коштів державного бюджету або загальнодержавних цільових фондів.

ФІНАНСИ - економічні відносини, що характеризують формування, розподіл

та використання грошових фондів. Вони носять односторонній характер, бо при

фінансових відносинах сума грошових коштів рухається в одному напрямку.

♥ КРЕДИТ – економічні відносини, що характеризують переміщення позикової

вартості на принципах поверненості та платності. При кредитних відносинах спо-

стерігається двохсторонній рух грошових коштів: від кредитора до позичальника в

процесі надання кредиту, від позичальника до кредитора в процесі погашення кре-

диту та відсотків.

ДЕРЖАВА

???

→ ПІДПРИЄМСТВО

←

податки

ПІДПРИЄМСТВО

заробітна плата

→ ПРАЦІВНИК ПІДПРИЄМ-

СТВА ←

???

КРЕДИТОР

(ДЕРЖАВА)

капітал

→ ПОЗИЧАЛЬНИК

(ПІДПРИЄМСТВО) ← капітал + відсотки

ФІНАНСИ 9 Відміна фінансів і податків.

♥ ФІНАНСИ – економічний інструмент розподілу та перерозподілу ВНП.

♥ ПОДАТКИ – це економічний інструмент мобілізації доходів держави. Завдя-

ки податкам держава розподіляє та перерозподіляє ВНП.

КРЕДИТОР

Хочу дати кредит.

капітал

→ ПОЗИЧАЛЬНИК

Хочу взяти кредит. ←

капітал + відсотки


Хочу найняти праців-

ника, буду сплачувати заро-

бітну платню

заробітна плата

→

ПРАЦІВНИК ПІДПРИЄМ-

СТВА

Хочу отримувати заробіт-

ну платню, буду працювати

ДЕРЖАВА

Заплати податки, бу-

деш спати спокійно.

←

податки


Не хочу, а треба.

Податки носять примусовий характер, коли фінанси – добровільний.

4. Функції фінансів.

Фінанси виконують наступні функції:

1. Розподільчу. Вона пов'язана з розподілом і перерозподілом частини вартості

валового внутрішнього продукту і національного доходу в грошовій формі. При

цьому формуються і використовуються цільові централізовані і децентралізовані

фонди грошових ресурсів. Розподільча функція виступає основною тому, що без неї

неможлива контрольна функція фінансів. Часто у складі розподільчої функції виді-

ляють накопичувальну, оскільки акумулюючи та регулюючи фінансові ресурси,

держава здатна активно впливати на формування оптимальних пропорцій між на-

громадженням і споживанням, виробничою і невиробничою сферами, першим і дру-

гим підрозділами суспільного виробництва, окремими галузями народного госпо-

дарства та регіонами.

Призначення розподільчої функції — формування потенційних можливостей

для створення фінансової основи функціонування держави.

Розподільча функція реалізується в процесі первинного і вторинного розподілу

(перерозподілу) національного доходу. В результаті первинного розподілу утворю-

ються первинні (основні) прибутки учасників процесу виробництва: працівників (у

формі оплати праці): підприємств (у формі прибутку); держави (у формі податку на

додану вартість). До первинних прибутків відносяться також прибутки населення

від особистих підсобних господарств: індивідуальної трудової діяльності. В сукуп-

ності всі первинні прибутки утворюють національний дохід країни.

Похідні (вторинні) прибутки утворюються в результаті перерозподілу націона-

льного доходу, що здійснюється за допомогою фінансових відносин і за допомогою


оплати послуг, що виробляються соціальною сферою (сферою нематеріального ви-

робництва).

Розподільчі відносини забезпечують створення фонду споживання, що припус-

кає дві форми прибутків: індивідуальні фонди споживання і фонди для фінансуван-

ня централізованих суспільних потреб (утримання органів управління, армії, право-

охоронних органів, органів суду, прокуратури і т.п.).

2. Контрольну. Вона полягає в створенні визначених об'єктивних можливостей

для здійснення контролю за формуванням і використанням централізованих і деце-

нтралізованих фондів грошових ресурсів держави.

Деякими дослідниками виділяється окремо або як складова перших двох функ-

цій ще й т.з. стимулююча функція фінансів, покликана підвищувати ефективність

використання факторів виробництва, певним чином регулювати вартісні пропорції,

так щоб вони створили достатні умови для проведення режиму економії ресурсів,

зростання продуктивності праці і якості продукції. З їх точки зору, будь-яке пору-

шення цієї функції підриває економічну і соціальну стабільність суспільства, про-

вокує економічно невиправдане зростання цін і зниження продуктивності праці. З

інших точок зору, фінанси не є безпосередніми носіями стимулюючої функції, а

впливають на процеси ефективного розвитку опосередковано, через систему подат-

кових, митних пільг, кредитів тощо.

Питання до самоконтролю

1. У чому полягає сутність фінансів?

2. Чим відрізняються централізовані фінанси від децентралізованих?

3. Які ознаки мають гроші?

4. Чим відрізняються фінанси від кредиту?

5. Який характер носять податки, а який фінанси ?

Поняття для запам’ятання. ● Фінанси ● Централізовані фонди фінансових ресурсів ●ВНП ● ВВП ● НД ●Гроші ● Децентралізовані фонди фінансових ресурсів ● Кредит ● Податки ● Контрольна функція ● Розподільна функція

ТЕМА № 1.2. Фінансова політика держави

1. Суть фінансової політики, її мета і задачі

2. Елементи фінансової політики.


4. Фінансовий механізм: фінансове забезпечення та регулювання.

5. Сутність фінансового контролю.


7. Види і методи здійснення фінансового контролю

ФІНАНСИ 11

1. Суть фінансової політики, її мета і задачі

♥ ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА – це сукупність державних заходів, спрямова-

них на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання для вико-

нання державою її функцій.

♥ Головна задача фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими

ресурсами тієї чи іншої державної програми економічного та соціального розвитку, тоб-

то формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів.

Фінансова політика – це самостійна сфера діяльності держави в галузі фінансових

відносин.

Етапи фінансової політики:

1. Визначення та постановка цілей та конкретизація перспективних задач, які не-

обхідно вирішити для досягнення поставлених цілей.

2. Розробка методів, заходів та конкретних форм організації відносин, за допомо-

гою яких цілі досягаються у найкоротший термін.

3. Добір та розміщення кадрів, які вирішують поставлені задачі та досягають ці-

лей.

Фінансова політика оцінюється у відповідності з тим, наскільки вона відповідає ін-

тересам суспільства.

Для оцінки фінансової політики необхідно:

1. мати ясну програму суспільного розвитку з зазначенням інтересів всього суспі-

льства та окремих груп;

2. охарактеризувати перспективні та близькі задачі;

3. визначити строки та методи вирішення задач.

Результативність фінансової політики тим вища, чим більше вона ураховує пот-

реби суспільного розвитку та інтереси суспільства.

Принципи фінансової політики:

Перший принцип фінансової політики можна сформулювати як постійне

сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та під-

вищення рівня зайнятості населення.

Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулюючі фактори, які за-

безпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм

ринку робить усіх учасників виробничого процесу заінтересованими у розширенні

виробництва і одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку.

Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і викорис-

тання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій.

Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура,

державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш

важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та

інші види допомоги. Сьогодні надання соціальних гарантій населенню є однією з

найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх

здійснюється з центрального і місцевих бюджетів.

Третій напрям фінансової політики — вплив за допомогою фінансового

механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій,

що загрожують здоров'ю людини.

З одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування


витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінан-

сові важелі, — закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсо-

зберігаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції.

Іншими словами, фінансова політика держави має спрямовуватися на за-

безпечення права людини на життя в умовах здорового навколишнього сере-

довища, яке постійно порушується в умовах як планової, так і ринкової економіки.

Напрями фінансової політики держави в кожному конкретному випадку, в ко-

жній окремо взятій державі, в певний період можуть змінюватися.

Слід відмітити, що в сучасних умовах поняття фінансові політики пов'язується

не тільки з сферою держави, а й з окремим галузями економіки, з підприємницьки-

ми структурами, з рештою - населенням, в залежності від рівня задач, які вирішує

фінансова політика. В найбільш загальному вигляді можна дати таке визначення

фінансової політики - це спосіб організації і використання фінансових відносин.

При чому, фінансову політику доцільно розглядати н; слідуючи рівнях: світовому,

макроекономічному і мікроекономічному. Кожному рівню фінансової політики

відповідає своя мета. Так, на макроекономічному рівні мета фінансової політики

полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту

між галузями народного господарства, соціальними групами населення, тери-

торіями. На мікроекономічному рівні - в оптимальному розподілі і перерозподілі

грошових коштів і фінансових ресурсів. Задачі фінансової політики залежать в

першу чергу:

1. на світовому рівні - від фінансових, економічних та політичних процесів, що

відбуваються у світі;

2. на макроекономічному рівні - від функцій та природи держави;

3. на мікроекономічному - від мети функціонування та форми власності підпри-

ємства.

На цій основі до задач макроекономічного рівня можна віднести:

1. підвищення обсягів й ефективності використання фінансових ресурсів - від-

мова від рішення цієї задачі може призвести до розпорошення коштів, скорочення

джерел задоволення постійно зростаючих економічних і соціальних потреб суспіль-

ства;

2. оздоровлення і структурна перебудова економіки - рішення цієї задачі дозво-

лить підвищити в загальному обсязі виробництва питому вагу галузей другої групи,

зменшити витрати на виробництво продукції, впорядкувати грошовий обіг;

3. досягнення більш високого рівня життя населення на основі розвитку галузей

промисловості й сільського господарства-соціальна направленість фінансової полі-

тики свідчить про те, що рівень життя населення виступає показником, який визна-

чає розвиток виробництва, напрямки і структуру використання фінансових ресур-

сів.

До задач фінансової політики мікроекономічного рівня можна віднести:

1. максимізація прибутку підприємства;

2. оптимізація структури капіталу підприємства і забезпечення його фінансової

стійкості;

3. досягнення прозорого фінансово-економічного стану підприємства для влас-

ників, інвесторів, кредиторів;

4. забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;

ФІНАНСИ 13 5. створення ефективного механізму управління підприємством;

6. використання підприємством ринкового механізму в залученні фінансових

ресурсів.

Природно, що реалізація фінансової політики повинна відповідати меті, відбу-

вається в її конкретному механізмі функціонування і базується на певних принци-

пах, адекватних економічному стану держави, підприємства

2. Елементи фінансової політики

Державна політика України в сучасних умовах є сукупністю економічної,

соціальної, національної, політичної і військової політик. Ці напрямки діяльності

держави і визначають фінансову політику. Фінансова політика складається з бюд-

жетної, податкової, грошової, кредитної, цінової та митної політики

Фінансова політика України сьогодні направлена на концентрацію фінансових

ресурсів в руках держави при постійному зменшенню бази формування доходної

частини бюджету. Бюджетна політика визначається Конституцією України рядом

інших законів, що встановлюють функції окремих органів влади в бюджетному

процесі і законотворенні. До бюджетної політики відноситься визначення:

1. бюджетного процесу

2. принципів побудови бюджету;

3. частка валового внутрішнього продукту, що концентрується в бюджетах різ-

них рівнів;

4. структури видаткової частини бюджету;

5. шляхів покриття дефіциту бюджету тощо.

Важливим елементом фінансової політики є податкова політика:

1. при переході оптимального податкового порогу порушується звичайний

відтворювальний процес - економіка починає руйнуватись;

2. в періоди кризи податки повинні буту встановлені на мінімальному рівні;

3. економічний механізм країни відновлюється за рахунок мобілізації інве-

стиційного потенціалу;

4. високі податки призводять до витоку капіталу; а податкові пільги повинні ма-

ти відкритий характер;

5. податкова система не повинна носити конфіскаційний характер;

6. сумарний розмір податків має стійку тенденцію зростання тільки в еко-

номічній системі, в якій держава гарантує стабільність законів і права;

7. непрямі податки необхідно вводити для обмеження споживання товарів, які

шкідливі для здоров'я, на предмети розкоші, іноді на імпортні товари та послуги і в

інших специфічних випадках;

8. основою податкової бази повинні виступати податки на доходи та майно.

Вплив податкової політики на фінансову та економічну політику держави про-

являється безпосередньо і за досить короткий проміжок часу.

Наступним елементом фінансової політики є грошова політика, яка складаєть-

ся з емісійної політики і політики підтримки стабільної національної валюти.

Емісійна політика визначає необхідність кількості грошей в обігу і має ще один

напрямок - збільшення доходної частини бюджету. Останнє вимагає особливої обе-

режності у застосуванні. Якщо держава не в змозі контролювати грошову політику,

регулювати свою грошову систему, то це може порушити економічну безпеку


країни.

Кредитна політика, як складова фінансової, забезпечує функціонування

внутрішньогосподарських розрахунків і позикового капіталу. Позиковий капітал є

важливою умовою здійснення відтворювального процесу, забезпечує можливість

позик як. для поповнення оборотних коштів, так і для інвестицій. Крім того, кре-

дитний сектор економіки служить й для вирівнювання середньої норми прибутку.

Слід відмітити, що величина процентної ставки може негативно вплинути на стан

економічної активності в суспільстві. Так, якщо рентабельність виробничого секто-

ру в ринкових умовах коливається від 10 до 15 %, то висока ставка рефінансування

Національного банку, що перевищує межу рентабельності, створює умови для:

неповернення кредитів;

зростання цін;

зниження рентабельності позичальників, що скорочує базу оподаткування;

звуження внутрішнього споживчого ринку тощо.

Цінова політика держави виражається в регулюванні цін і тарифів на моно-

польні товари і послуги. Зростання цін в таких галузях як залізничний та водний

транспорт, видобувна промисловість, нафто- і газопроводи, електромережі тощо,

призводять до зростання цін у всіх інших секторах народного господарства. Відбу-

вається скорочення , пільгових товарів і послуг, що не забезпечує населенню

мінімальні соціальні гарантії. Цінова політика є важливим фактором регулювання

економіки.

Митна політика розглядається як частина цінової і податкової, тому що митні

збори і податки безпосередньо впливають на ціну товарів і послуг, обмежують чи

розширюють доступ на внутрішній ринок імпортних товарів, забезпечують рівень

захисту національного виробника і перешкоджають вивозу національного багатства

за межи країни. Вибір напрямку митної політики повинен сприяти економічному

зростанню країни, політичній стабілізації. Всі елементи фінансової політики повин-

ні бути цілеспрямованими, скоординованими, взаємопов'язаними і взаємообумов-

леними


Політика економічного зростання застосовує систему фінансових заходів, які

направлені на збільшення фактичних обсягів валового національного продукту і

підвищення рівня зайнятості. Така стимулююча фінансова політика включає зро-

стання державних видатків і зменшення податкового тягаря.

Якщо уряд використовує засоби фінансової політики (державних видатків і по-

датків) для стримування обсягу випуску продукції на необхідному рівні і підтримки

стабільності цін, то вважається, що державою проводиться політика стабілізації.

Політика обмеження ділової активності, навпаки направлена на зменшення

реального обсягу валового національного продукту порівняно з його потенційним

рівнем. Такий вид фінансової політики застосовується урядом в періоди підйому з

метою уникнення кризи перевиробництва та інфляції, що виникає разом з надмір-

ним попитом. Політика обмеження ділової активності (стримуюча політика) вико-

ристовує наступні фінансові засоби: зменшення державних видатків; збільшення

податків.

ФІНАНСИ 15 Слід підкреслити, що в чистому вигляді ні один вид фінансової політики

на практиці не існує. Держава використовує фінансові засоби того чи іншого виду

фінансової політики, поєднуючи їх. Вид фінансової політики визначається перева-

гою фінансових інструментів одного з видів фінансової політики.

Класифікація фінансової політики за типами відбувається на основі різних

ознак:

І. За способом реалізації фінансова політика буває двох типів:

1. дискреційна фінансова політика - це політика, що проводиться безпосе-

редньо урядом країни і здійснюється за допомогою органів системи управління

фінансами. Такий тип фінансової політики недостатньо враховує можливості фінан-

сового регулювання. Основними засобами дискреційної політики є:

1. соціальні програми;

2. державні закупки;

3. державні інвестиції;

4. зміна трансфертних видатків пєрерозподільчого типу;

5. громадські роботи, що пов'язані з видатками;

6. управління податковим тягарем.

2. недискреційна фінансова політика - здатність податкової системи до самос-

тійної стабілізації завдяки особливостям (убудованим стабілізаторам), які дозволять

регулювати фінансово-економічну діяльність в країні без безпосереднього втручан-

ня будь-яких органів управління, а саме:

1. податкові стабілізатори;

2. соціальні виплати, включаючи допомоги по безробіттю;

3. благодійні допомоги поза рамками системи соціального страхування;

4. програми економічної допомоги (особливо в періоди кризи перевиробницт-

ва);

5. ефект надійності компаній (наприклад, акціонерні товариства створюють

ілюзію стабільності доходу не змінюючи рівень виплати дивідендів);

6. інертність схильності до споживання (тобто, підтримуючи звичайний рівень

життя, індивід повільно пристосовується до зміни рівня свого життя).

ІІ. За рівнем втручання держави в економіку країни в залежності від особли-

востей її стану та розвитку фінансову політику поділяють на три основних типи:

1. Класичний тип фінансової політики (А. Сміт і Д. Рікардо) - невтручання

держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового ме-

ханізму як головного регулятора господарських процесів. І як наслідок цього - об-

меження державних податків і видатків, забезпечення умов для формування і вико-

нання збалансованого бюджету. Фінансовий механізм будується у відповідності до

цілей фінансової політики і забезпечує видатки на військові цілі, виплату процентів

за державним боргом і його погашення. Система оподаткування повинна створити

умови для такого надходження коштів, щоб забезпечити збалансований бюджет

держави. А система управління - проста і зосереджується в одному органі управ-

ління - міністерстві фінансів чи казначействі.

2. Регулюючий тип фінансової політики (Дж. Кейнс) - передбачає необ-

хідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки. Фінан-

совий механізм використовується для регулювання економіки соціальних відносин з

метою забезпечення повної зайнятості населення. Основним інструментом впливу


на економіку є державні видатки, які забезпечують формування додаткового попи-

ту, зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу,

ліквідацію безробіття шляхом фінансування створення нових робочих місць. Го-

ловним механізмом регулювання є: прибутковий податок, що використовує прогре-

сивні ставки; державний кредит, на основі якого проводиться політика дефіцитного

фінансування; ринок позикових капіталів, що є значним джерелом доходної части-

ни бюджету; дефіцит бюджету. Система управління фінансами включає декілька

самостійних спеціальних органів, окремих служб, які займаються плануванням бю-

джету (доходів і видатків), фінансуванням державних видатків, контролем за над-

ходженням податків, управлінням державного боргу. Різновидом регулюючої

фінансової політики є неоконсервативна стратегія яка пов'язана з неокласичним

напрямком в економічній теорії. Цей різновид фінансової політики не відмовляєть-

ся від її регулювання, але обмежує втручання держави в економічну і соціальну

сферу. Фінансовий механізм будується так, що скорочуються обсяги перерозподілу

національного доходу через фінансову систему, знижується бюджетний дефіцит,

стимулюється зростання збережень, як джерела виробничого інвестування. Держава

регулює зайнятість, грошовий обіг, валютний курс, соціальні фактори економіки,

структурну перебудову народного господарства. Необхідно підкреслити, що всі

різновиди регулюючої фінансової політики взаємопов'язані між собою, мають одна-

кові або схожі інструменти фінансового механізму, а не призводить до їх конвер-

генції (злиття, поєднання).

3. Планово-директивний тип фінансової політики - застосовується в держа-

вах з командно-адміністративною системою управління економікою. Мета цього

типу фінансової політики, що здійснюється прямим директивним керівництвом у

всіх сферах економіки і соціального життя, - забезпечення максимальної концен-

трації фінансових ресурсів в руках держави для подальшого їх перерозподіл) у

відповідності до основних напрямків державного плану. Фінансовий механізм ство-

рює фінансові інструменти, за допомогою яких відбувається вилучення всіх фінан-

сових ресурсів, що не використовуються у відповідності до плану. Таке вилучення

відбувається у підприємств, населення, органів місцевої влади. Видатки бюджетів

визначаються виходячи із пріоритетів, що встановлюються державним планом, по-

криття видатків на соціальні потреби здійснюються за залишковим методом по

мінімальним нормам. Управління фінансами відбувається з одного центру -

міністерства фінансів.

Необхідно підкреслити, що в сучасних умовах ні в одній країні світу в чисту

вигляді жоден тип фінансової політики не зустрічається.

4. Фінансовий механізм: фінансове забезпечення та фі-

нансове регулювання

♥ ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ — сукупність фінансових методів і форм, ін-

струментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства

Фінансові відносини - це інвестування, кредитування, оподаткування, страху-

вання.

Фінансові важелі - це набір показників, через які система, що управляє, може

робити вплив на виробничо-господарську діяльність підприємства (дохід, прибуток,

ціна, норма амортизації, ставка податку, ставка дисконту, відсотки, нормативи фі-

ФІНАНСИ 17 нансових санкцій тощо).

Фінансові методи - це фінансовий облік, фінансовий аналіз, фінансове плану-

вання, фінансове регулювання і фінансовий контроль (фінансові показники і кое-

фіцієнти, нормативи, ліміти, резерви, система розрахунків, кредитування, інвес-

тування, оподаткування, страхування, стимулювання тощо)

Фінансові інструменти - це будь-який контракт, з якого виникає фінансовий

актив для одного суб’єкта або фінансові зобов'язання, або інструмент для іншого

(дебіторська і кредиторська заборгованість і похідні фінансові інструменти). Фінан-

совий актив може бути у вигляді грошових коштів, конкретного права на отримання

грошових коштів або фінансового активу від іншого підприємства або обміну на

фінансовий інструмент цього підприємства.

Дія фінансово-кредитного механізму на різні сторони соціально-економічного

розвитку має кількісну і якісну визначеність:

Кількісна визначеність проявляється в сумі фінансових ресурсів, що виділя-

ються на ті чи інші цілі. Без відповідних асигнувань і кредитів неможливе розв'я-

зання жодного завдання суспільного розвитку. Кількісна визначеність характеризує

метод фінансового впливу на соціально-економічний розвиток - фінансове забез-

печення

Якісну - визначеність - яким чином здійснюється формування ресурсів, якими

каналами і в яких формах вони рухаються, на яких умовах вони виділяються і вико-

ристовуються. Метод фінансового впливу на соціально-економічний розвиток -

фінансове регулювання. Чим вищий рівень розвитку суспільства і народного господарства, тим більш

значна роль фінансового регулювання.

Підсистеми фінансового забезпечення і фінансового регулювання тісно взає-

мозв'язані. Встановлена в той чи іншій період система фінансового забезпечення

потребує відповідного фінансового регулювання.

І. Фінансове забезпечення реалізується на основі встановленої систе-

ми фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах:

• ♥ Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розшире-

ного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних

осіб. Це вихідна форма фінансового забезпечення. Без наявності певних власних

коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо.

Принцип самофінансування означає, що регулювання фінансової забезпеченості

здійснюється за рахунок кредиту. Він потребує чіткого визначення співвідношення

між власними та запозиченими ресурсами. Світовий досвід указує на те, що власні

ресурси (тобто самофінансування як форма фінансового забезпечення) призначені

для покриття затрат на мінімально припустимому рівні. Решта ресурсів формується

на основі використання кредиту. Недаремно центром фінансової системи скрізь є

банки.

• ♥ Кредитування як форма фінансовою забезпечення полягає у тимчасовому

використанні позичених ресурсів на принципах поверненості, терміновості, плат-

ності й матеріального забезпечення кредитів. Якщо самофінансування — це вихі-

дна форма фінансового забезпечення, то кредитування, особливо в умовах ринкової

економіки, є головною, ведучою формою, надзвичайно дійовою формою фінансово-

го забезпечення:


1. досягається значна економія суспільного капіталу за рахунок використання

одних і тих самих ресурсів різними суб'єктами підприємницької діяльності.

2. встановлені принципи кредитування вимагають ефективного господарю-

вання.

• ♥ Акціонерний капітал виступає формою колективного фінансового забез-

печення. Це надзвичайно мобільна і раціональна форма концентрації і перерозподі-

лу фінансових ресурсів. Ця форма забезпечує суспільний контроль за ефективніс-

тю використання коштів через вторинний ринок цінних паперів. Котирування ак-

цій на фондовій біржі є індикатором стану того чи іншого акціонерного товариства.

Чим кращі показники діяльності підприємства, тим вище рівень котирування їх ак-

цій і тим більший попит на акції, що розширяє можливості щодо залучення фінан-

сових ресурсів.

• ♥ Бюджетні асигнування - ця форма є підпорядкованою відносно до самофі-

нансування і кредитування. Але слід зазначити, що завжди були і будуть такі сфери,

які потребують державного субсидіювання. За певних умов бюджетні асигнування

можуть бути основним джерелом асигнувань у економіку на основі кейнсіанської

теорії бюджетного мультиплікатора. Такі умови виникають тоді, коли практично

неможливе використання

для розвитку інших форм фінансового забезпечення, а саме в період фінансової кри-

зи.

Фінансове забезпечення

Самофінансування Акціонерний

капітал Кредитування

Бюджетні

асигнування

Власні кошти Позикові кошти Бюджетні кошти

ІІ. Фінансове регулювання як підсистема фінансово-кредитного меха-

нізму засновується на правовому регламентуванні розподільних відносин у суспіль-

стві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й

перерозподільні відносини, то і зміст фінансових методів регулювання полягає в

тому, що вони по суті є методами розподілу. Відомі два методи розподільних від-

носин: сальдовий і нормативний.

• ♥ Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемен-

та в розподілі доходу.

При сальдовому методі головне — виділення підсумкового елемента, в якому

повинні бути закладені стимулюючі функції, і вони мають реалізуватися на практи-

ці.

Як правило, саме цей сальдовий елемент несе в собі основне стимулююче на-

вантаження. Так, прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і ва-

ловими витратами. Якраз це стимулює зростання доходів і зниження витрат. Про-

міжні елементи розподілу за сальдовим методом вираховуються на основі окремих

розрахунків. Ці розрахунки можуть мати нормативний характер, але нормативи

встановлюються не до об'єкта розподілу (виручки, доходу, прибутку), а до інших

показників.

• ♥ Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу

ФІНАНСИ 19 визначаються за нормативами, які встановлюються по відношенню до об'єк-

та розподілу.

Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Ставка податку на

прибуток поділяє його на дві частини: перша вноситься до бюджету держави, друга

становить чистий прибуток, яким підприємство розпоряджається самостійно.

При нормативному методі важливе встановлення оптимального співвід-

ношення між нормативним регламентуванням та самостійністю юридичних і фізи-

чних осіб у витрачанні коштів.

Вибір методу розподільних відносин є дуже важливим етапом побудови підси-

стеми фінансового регулювання і фінансово-кредитного механізму в цілому. Однак

не можна протиставляти один метод іншому, бо справа не тільки і не стільки в

методі, а у тому, чим він наповнюється, тобто які елементи розподільних відносин

включає.

Видами таких інструментів с податки, внески і відрахування, платежі в бю-

джет і фонди цільового призначення, а також амортизаційні відрахування. Чим ши-

рше втручання держави у фінансову діяльність підприємств і населення, тим більше

йому потрібно інструментів.

5. Сутність фінансового контролю.

Необхідність фінансового контролю як задачі держави:

Забезпечення законності: усі розпорядження держави, щодо фінансової

діяльності, повинні точно виконуватися;

Забезпечення доцільності: щоб гроші держави витрачалися раціонально

та ефективно;

Забезпечення збереження: уберегти гроші держави від розкрадання;

Забезпечення своєчасності наповнення держбюджету фінансовими ре-

сурсами.

♥ ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ — діяльність держави цілеспрямована на за-

безпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності при формуванні,

розподіленні та використанні централізованих і децентралізованих грошових фон-

дів.

Держава

↓

ФІНАНСО-

ВИЙ КОНТ-

РОЛЬ

закон-

ність

фінансова

дисципліна

раціональ-

ність фінансів

Фінансовий контроль – контроль законодавчих і виконавчих органів влади

усіх рівнів, а також спеціально створених установ за фінансовою діяльності всіх

економічних суб'єктів (держави, підприємств, установ, організацій) із застосуван-

ням особливих методів.


Сутність фінансового контролю: перевірка відношення фактичного стану до

заданого законами.

♥ ФІНАНСОВА ДИСЦИПЛІНА – обов’язковий для усіх суб’єктів порядок ве-

дення фінансового господарства, дотримання встановлених норм та правил, вико-

нання фінансових обов’язків.

Суб’єкт фінансового контролю:

1. державні органи, наділені власними повноваженнями;

2. недержавні органи, які діють від імені держави;

3. суспільні організації, які виконують фінансовий контроль в інте-

ресах суспільства.

Об’єкт фінансового контролю:

1. державні органи;

2. державні юридичні особи;

3. недержавні юридичні особи;

4. громадяни, які займаються фінансовою діяльністю.

СУБ’ЄКТ

(податкова ад-

міністрація)

↓ контролює

поведінка

ОБ’ЄКТУ (підп-

риємство)

Предмет фінансового контролю поведінка об’єктів фінансового контролю з

точки зору дотримання ними своїх обов’язків як учасників фінансової діяльності.

Цілі фінансового контролю:

1. виявлення фактів порушення фінансового законодавства і не-

належного виконання учасником фінансової діяльності своїх обов’язків;

2. виявлення винних та притягнення до відповідальності;

3. усунення порушення фінансової дисципліни, відновлення по-

рушених правовідносин

Методи фінансового контролю – засоби та заходів його здійснення.

Методика – сукупність послідовно взаємозв’язаних та об’єднаних ціллю конк-

ретних методів фінансового контролю, які застосовують компетентні органи при

здійсненні фінансового контролю.


Верховна Рада:

• Затвердження державного бюджету, контроль за його виконанням;

• контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

• затвердження рішень про надання позик та економічної допомоги іноземним

державам, та про отримання Україною міжнародних позик, що незаплановані у

держбюджеті;

ФІНАНСИ 21 • призначення та звільнення з посади голови Рахункової палати, НБУ, ке-

рівника ВРУ.

Рахункова Палата:

• організація та здійснення фінансового контролю за своєчасним виконанням

витратної частини Державного бюджету, витрачанням бюджетних коштів цільових

фондів;

• здійснення контролю за формуванням та погашенням внутрішнього і зовніш-

нього боргу України, визначення ефективності та доцільності витрат державних

коштів;

• контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науко-

во-технічного і соціального розвитку, охорони навколишнього середовища;

• дотримання законності надання Україною міжнародних позик та економічної

допомоги;

• аналіз відхилень від показників Державного бюджету і пропозиції щодо їх

усунення.

Президент:

• підписує закони про фінансову діяльність та бюджетний процес;

• впливає на суспільні відносини через укази та кадрову політику.

Кабінет Міністрів (Міністерство фінансів):

• розробка та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної та податко-

вої політики;

• здійснення аналізу фінансової ситуації в Україні та перспектив розвитку;

• розробка стратегії по внутрішнім та зовнішнім позикам, погашенню та обслу-

говуванню держ. боргу;

• розробка проекту Держбюджету України і прогнозних показників звідного

бюджету;

• виконання Держбюджету України;

• забезпечення ефективного використання бюджетних коштів;

• удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контро-

лю за витрачанням бюджетних коштів.

Державне Казначейство:

• організує виконання Держбюджету України та здійснює за ним контроль;

• здійснює управління коштами Держбюджету України і позабюджетних фон-

дів;

• фінансує витрати Держбюджету України;

• веде облік касового виконання Держбюджету України, складає звітність про

стан виконання Держбюджету України;

• здійснює управління внутрішніми та зовнішніми позиками;

• розподіляє бюджетні кошти між місцевими та Держбюджетом;

• розробляє та затверджує нормативно-методичні документи по питанням бух-

галтерського обліку, звітності і організації виконання бюджетів всіх рівнів.

7. Види і методи фінансового контролю

Фінансовий контроль буває трьох видів: попередній, поточний і


наступний.

Попередній здійснюється на стадії розробки прогнозних розрахунків бюджету і

плану. Його метою є перевірка обґрунтованості розрахунків і пошук можливостей

ефективнішого їх використання.

Поточний контроль застосовують у ході виконання прогнозних і

планових передбачень. На цій стадії ставиться завдання домогтися найбільш раціо-

нального використання фінансових ресурсів і виявити резерви збільшення доходів і

зменшення видатків.

Наступний контроль здійснюється при розгляді бухгалтерської та

статистичної звітності. Його завданням є оцінка досягнутих результатів і розробка

стратегії на майбутнє.

Методами контролю є ревізії, перевірки, обстеження, інспекції, спостережен-

ня, інвентаризації.

Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською ді-

яльністю підприємства, організації, дотриманням законодавства з фінансових пи-

тань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач,

розтрат, привласненні і розкраденні коштів і матеріальних цінностей, попередження

фінансових зловживань. З результатів ревізії складається акт.

Ревізії бувають комплексні, тематичні, часткові.

При комплексній ревізії перевірці підлягають усі сфери фінансової діяльності

підконтрольного об’єкту. При таких ревізіях приймають участь ревізори кількох

контролюючих органів.

При тематичній ревізії перевірці піддається яка-небудь одна

сфера діяльності підконтрольного об’єкту.

Часткові ревізії є перевіркою фінансової діяльності підприємств,

організацій за який-небудь певний період часу.

Перевірка - це обстеження і вивчення галузей фінансово-господарської діяльно-

сті підприємств, організацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформлюють

довідкою чи докладною запискою.

Обстеження, як і перевірка охоплює окремі сторони діяльності

підприємств, організацій, але відмінно від перевірки проводиться по значно шир-

шому колу показників і виявляє фінансове становище хазяйських суб’єктів, перспе-

ктиви їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації виробництва. У ході

обстеження можуть застосовуватись опитування та анкетування.

Інспекція - перевірки становища підприємств, організацій на місцях, які періо-

дично здійснюються представниками держави чи його окремими органами. Вони

проводяться з ціллю ознайомлення з положенням справ на місцях і надання опера-

тивної практичної допомоги.

Спостереження - зводиться до загального ознайомлення з станом фінансової

діяльності бюджетного підприємства, організації, відомства. Буває загальним і спе-

ціальним.

Інвентаризація в обов’язковому порядку здійснюється у випадку передачі май-

на державного підприємства в оренду, перетворенні державного підприємства в

ФІНАНСИ 23 акціонерне товариство, зміни матеріально відповідальних осіб, при установ-

ленні фактів крадіжки чи зловживанні, псуванні цінностей, а також випадках, пе-

редбачених законодавством. Творче завдання 1

Складіть схему або покажіть у вигляді таблиці функції органів державної влади щодо фі-нансового контролю. Укажіть у роботі головні функції та другорядні, що є спільного між фун-кціями різних органів влади.

Творче завдання 2. Скласти схему фінансово-кредитного механізму. Відзеркалити принципи, методи та ін-

струменти.

Поняття для запам’ятання. •Фінансове - кредитний механізм • Фінансове забезпечення •Фінансове регулювання • Фінансова криза •Фінансова політика • Фінансова система •Ланки фінансової системи • Сфери фінансової системи •Фінансовий контроль •Фінансова дисципліна •Методи фінансового контролю, методика.

Тести

1. Який фінансовий контроль здійс-нюється на стадії розробки прогнозних розрахунків бюджету і плану:

а) попередній; б) поточний; в) наступний 2. Метод документального контро-

лю за фінансово-господарською діяльніс-тю підприємства, організації, дотри-манням законодавства з фінансових пи-тань – це:

а) перевірка; б) ревізія; в) обстеження.

3. Фінансовий контроль призначе-

ний для реалізації фінансової політики

держави, створення умов для фінансової

стабілізації:

а) державний;

б) недержавний;

в) аудиторський.

4. Проект державного бюджету на

наступний рік затверджує:

а) Верховна Рада України;

б) Міністерство фінансів України;

в) Кабінет Міністрів України;

г) Державне Казначейство. 5. Обстеження і вивчення галузей

фінансово-господарської діяльності підп-риємств, організацій чи їх підрозділів – це:

а) перевірка; б) ревізія; в) інспекція. 6. Перевірка становища підпри-

ємств, організацій на місцях, які періо-дично здійснюються представниками держави чи його окремими органами:

а) ревізія; б) перевірка; в) інспекція; г) обстеження 7. Загальне ознайомлення з станом

фінансової діяльності бюджетного підп-риємства, організації, відомства – це:

а) ревізія; б) перевірка; в) інспекція; г) обстеження

ФІНАНСИ 25

ТЕМА № 1.3. Фінансова система.


2. Фінансова система та її ланки.

3. Теоретичні засади організаційної будови фінансової системи


Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою будовою і ор-

ганізаційною структурою.

За внутрішньою будовою

♥ ФІНАНСОВА СИСТЕМА – сукупність відносно відокремлених взає-

мозв’язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи

розподілу й перерозподілу ВВП.

За організаційною будовою

Фінансова система – сукупність фінансових органів та інститутів, які управ-

ляють грошовими потоками.

♥ СФЕРА характеризує узагальнення за певною ознакою економічно-

фінансових відносин. Виділяють чотири:

рівень

економі-

ки

Суб’єкт сфери

фінансової систе-

ми

Сфери фі-

нансової

системи

сутність

світове

осподда

рство

Міжнародні органі-

зації та фінансові

інститути, держави

міжнародні

фінанси

відображає перерозподільно-обмінні

відносини та централізацію ресурсів

на світовому рівні

макрое-

кономіка

Держава та її орга-

ни державні

фінанси

характеризує фінансову діяльність

держави

мікрое-

кономіка

суб’єкти господа-

рювання фінанси

суб’єктів

господарю-

вання

відображає рух грошових потоків

підприємств

Фінансові посеред-

ники Фінансовий

ринок

ринок купівлі-продажу фінансових

ресурсів; своєрідна надбудова, через

яку координується діяльність усієї

фінансової системи, це сполучна сфе-

ра, через яку здійснюється рух фінан-

сових ресурсів

2. Фінансова система та її ланки

♥ ЛАНКА показує уособлену частину фінансових відносин. Виділення ланок


проводиться за ознакою наявності або уособленого фонду фінансових ресурсів,

або специфічних форм і методів фінансових відносин.

Ланки фінансової системи Сфери фінансо-

вої системи

ланка фінансової сис-

теми

сутність

міжнародні

фінанси

Фінанси міжнаро-

дних організацій

Характеризують формування і використання

фондів фінансових ресурсів міжнародних

організацій. Здійснюється міжнародний пере-

розподіл фінансових ресурсів. Міжнародні

організації також можуть надавати фінансову

допомогу окремим країнам.

Міжнародні фінан-

сові інститути

Виступають своєрідною надбудовою над су-

купністю національних фінансових систем.

Вони характеризують зародження єдиної фі-

нансової системи світового співробітництва.

Виконують в основному функції надання фі-

нансової допомоги у формі кредитів тим краї-

нам, що її потребують.

державні

фінанси

Державний бю-

джет

Визначальна ланка державних фінансів. Ос-

новний фонд фінансових ресурсів, що призна-

чений для фінансового забезпечення виконан-

ня державою її функцій: управління суспільс-

твом, оборони країни, економічного та соціа-

льного розвитку, регулювання діяльності усіх

сфер і ланок фінансової системи

Державний кредит

Характеризує відносини, при яких держава

виступає позичальником (частіше), кредито-

ром або гарантом. Мобілізовані за допомогою

державного кредиту кошти держава спрямо-

вує на покриття бюджетного дефіциту або в

окремий фонд, призначений для інвестицій

при випуску цільових позик.

Позабюджетні

фонди

Характеризують централізацію фінансових

ресурсів для вирішення конкретних завдань і

проблем, їх характерною ознакою є чітко ви-

значені джерела формування і напрями вико-

ристання. Наприклад, пенсійні фонди і фонди

зайнятості.

Фінанси держав-

ного сектора

Включають ті ж відносини, що і фінанси будь-

якого суб'єкта господарювання, оскільки ха-

рактер і напрями господарської і фінансової

діяльності не залежать від форми власності.

Вони регламентуються державою як на підс-

таві законів, так і у формі державного управ-

ління.

ФІНАНСИ 27 Продовження табл.. Ланки фінансової системи

Сфери фінан-

сової системи

ланка фінансової

системи

сутність

фінанси

суб’єктів

господарю-

вання

Мають загальні принципи організації і методи

ведення фінансової діяльності, тому сфера не

поділяється на окремі ланки. Існують певні не

суттєві особливості, які не виділяють на лан-

ки.

Фінансовий

ринок

Ринок грошей

Ринок, де можна купити гроші (короткостро-

кові зобов’язання) Функціонує завдяки креди-

тній системі — сукупністю кредитних уста-

нов, які здійснюють концентрацію тимчасово

вільних грошових коштів та їх надання в кре-

дит (банківська систему і небанківські креди-

тні установи)

Ринок капіталів

Торгівля не тільки грошима, а й правом влас-

ності, середньо- та довгостроковими кредит-

ними зобов'язаннями. Інструментом ринку

капіталів виступають цінні папери, у т.ч. ті,

що випускаються державою. Здійснюється

швидкий і ефективний перерозподіл капіталу

між окремими суб'єктами господарювання,

галузями, регіонами і країнами.

Всі сфери страхування

уособлена ланка фінансової системи, яка ві-

дображає відносини з приводу формування і

використання колективних страхових фондів.

Займає проміжне місце між фінансами суб'єк-

тів господарювання і державними фінансами,

бо здійснення страхування забезпечується

через страхові компанії (суб'єкти підприєм-

ництва - діяльність на рівні мікроекономіки),

а створювані фонди характеризують перероз-

поділ фінансових ресурсів між окремими су-

б'єктами страхування, можуть створюватись

і державними страховими компаніями. - ма-

ють ознаки належності до макрорівня.

3. Теоретичні засади організаційної будови фінансової си-

стеми

Організаційна структура фінансової системи — це сукупність фінансових

органів та інституцій, яка характеризує систему управління фінансами.

До організаційного складу фінансової системи України входять:

а) органи управління:

1. органи, які функціонують у сфері бюджету держави:

Міністерство фінансів;


Державна податкова адміністрація;

Державна контрольно-ревізійна служба;

Державне казначейство;

2. контрольно-регулюючі органи

Рахункова палата,

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку,

Аудиторська палата й аудиторські фірми.

3. органи управління цільовими фондами:

Пенсійний фонд;

Фонд соціального страхування;

Українська державна інноваційна компанія.

б) фінансові інституції:

1. Національний банк;

2. комерційні банки;

3. страхові компанії;

4. небанківські кредитні установи (кредитні спілки, ломбарди тощо);

5. міжбанківська валютна біржа;

6. фондові біржі;

7. інституційні інвестори.

Формування системи фінансових органів та інституцій, розмежування функцій і

повноважень між ними має забезпечити надійне та ефективне управління фінансами

в країні.

Існує досить складна схема взаємозв’язку органів управління фінансовою сис-

темою з її окремими сферами й ланками: Фінансові органи

та інституції

Ланки фінансової

системи Напрями діяльності

Міністерство

фінансів

Бюджет держави Складання і виконання

Державний кре-

дит

Випуск позик, використання залучених

коштів, погашення боргів

Міжнародні

фінансові відно-

сини

Взаємовідносини з урядами інших країн,

міжнародними організаціями і міжнародними

фінансовими інституціями

Фінанси


Організаційне регулювання фінансової

діяльності

Страхування Видача ліцензій на страхову діяльність; кон-

троль за діяльністю страхових компаній

Державне

казначейство Бюджет держави Виконання Державного бюджету

Державна

контрольно-

ревізійна

служба

Бюджет держави

Ревізії складання і виконання бюджетів, кон-

троль за використанням бюджетних асиг-

нувань

Фінанси держав-

ного сектора Контроль за фінансовою діяльністю

Державна по-

даткова

адміністрація

Бюджет держави Облік платників податків і обов’язкових пла-

тежів, контроль за дотриманням податкового

законодавства Загальнодержавні

цільові фонди

ФІНАНСИ 29

Фінансові органи та

інституції

Ланки фінансової

системи Напрями діяльності

Рахункова палата

Державний бюд-

жет

Контроль за складанням і виконанням бюд-

жету

Державний кредит Контроль за залученням, використанням і

погашенням державних позик

Аудиторська па-

лата

Фінанси


Видача ліцензій аудиторам і аудиторським

фірмам, контроль за аудиторською діяль-

ністю

Аудиторські

фірми

Фінанси


Проведення незалежного фінансового кон-

тролю

Національний

банк

Кредитна система Реєстрація банків, видача ліцензій на окремі

банківські операції, банківський нагляд

Державний кредит Агентські послуги уряду з розміщення дер-

жавних цінних паперів

Бюджет держави Організація касового виконання

Міжнародні фінан-

сові відносини

Проведення міжнародних розрахунків дер-

жави

Валютний ринок Визначення валютних курсів

Комерційні бан-

ки Банківська система Здійснення банківських операцій

Міжбанківська

валютна біржа Валютний ринок Організація торгівлі валютою

Державна комісія

з цінних паперів

та фондового

ринку

Ринок цінних па-

перів

Реєстрація випуску цінних паперів (крім

державних); ліцензування діяльності фінан-

сових посередників; регулювання операцій з

цінними паперами; нагляд за діяльністю

суб’єктів ринку

Страхові ком-

панії Страхування Здійснення страхових операцій

Фондова біржа Ринок цінних па-

перів

Забезпечення функціонування первинного і

вторинного ринків цінних паперів

Інституційні

інвестори

Ринок цінних па-

перів

Мобілізація та інвестування фінансових

ресурсів

Пенсійний фонд

Фонд цільового

призначення на

пенсійне забезпе-

чення

Акумуляція коштів фонду, нарахування та

виплата пенсій і допомог

Як видно з наведеного розподілу повноважень фінансових органів та інститу-

цій, основна увага в системі управління зосереджена на бюджеті держави. Це

цілком природно, оскільки саме в ньому концентруються фінансові потоки та

зв’язки.

Окремі сфери і ланки не мають відповідних фінансових органів чи інституцій

управління. Управління фінансами суб’єктів господарювання здійснюється фінан-

совими службами в складі управлінських структур підприємств та організацій, гос-


подарських товариств і холдингових компаній, міністерств і відомств.

ФІНАНСИ 31 Тести до модулю 1. „Основи фінансів”

1. Що означає термін “фінанси”?

а) гроші;

б) грошові ресурси;

в) обов’язкову сплату грошей.

2. Яка сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного то-

вару:

а) сфера фінансів суб’єктів господарювання;

б) сфера державних фінансів;

в) сфера міжнародних фінансів;

г) сфера фінансового ринку.

3. ВНП — це:

а) сума валових продуктів всіх галузей економіки;

б) загальна вартість кінцевих товарів та послуг,

в) загальна вартість всіх доходів;

г) вірної відповіді немає.

4. Яка форма фінансового забезпечення потребує чіткого визначення співвідношення між

власними та запозиченими ресурсами:

а) акціонерний капітал;

б) кредитування;

в) самофінансування;

г) бюджетне асигнування.

5. Фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової політики держави, створен-

ня умов для фінансової стабілізації:

а) державний;

б) недержавний;

в) аудиторський.

6. Централізовані фінансові ресурси — це:

а)фінансові ресурси, які знаходяться у державному бюджеті;

б)фінансові ресурси, які знаходяться в місцевих бюджетах;

в)фінансові ресурси, які знаходяться у суб'єктів економічної діяльності та у населення;

г)фінансові ресурси, які знаходяться в Державному бюджеті та позабюджетних фондах.

7. Яка сфера фінансової системи характеризує фінансову діяльність підприємств і відо-

бражає рух їх грошових потоків:

а) сфера фінансів суб’єктів господарювання;


в) сфера міжнародних фінансів; г) сфера фінансового ринку

8. Фінансова політика – це:

а) сукупність державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів;

б) сукупність державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх

розподіл та використання для виконання державою її функцій;

в) сукупність державних заходів, спрямованих на соціально-економічний розвиток.

9. Яка сфера фінансової системи відображає перерозподільно-обмінні відносини та центра-

лізацію ресурсів:


а) сфера фінансів суб'єктів господарювання;


в) сфера міжнародних фінансів;

г) сфера фінансового ринку.

10. Яка ланка характеризує централізацію фінансових ресурсів для вирішення конкретних

завдань і проблем:

а) бюджет держави;

б) державний кредит;

в) фонди цільового призначення.

11. Основний фонд фінансових ресурсів і визначальна ланка державних фінансів-це:



в) фонди цільового призначення.

12 Який метод фінансового регулювання передбачає виділення підсумкового елемента в ро-

зподілі доходу:

а) нормативний;

б) сальдовий.

13 Сукупність економічних відносин між державою і юридичними та фізичними особами з

приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування з метою формування централізо-

ваного фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій:


б) цільові фонди;

в) державний кредит.

14. Відносини, при яких держава виступає позичальником:

а) боргові відносини держави;


в) позикові відносини.

15. Сфера торгівлі не тільки грошима, а й правом власності

а) ринок капіталів;

б) ринок грошей

в) ринок кредитів

МОДУЛЬ ІІ. СФЕРИ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

ТЕМА № 2.1. Фінансовий ринок.

1. Призначення фінансового ринку та складові його елементи.


3. Грошові потоки фінансового ринку.

4. Інфраструктура фінансового ринку.

5. Кредитна система

6. Ринок цінних паперів.

7. Фондова біржа, основи організації

ФІНАНСИ 33

1. Призначення фінансового ринку та складові його елеме-

нти.

♥ ФІНАНСОВИЙ РИНОК виступає структурою, що забезпечує фінансовими ре-

сурсами, насамперед суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової сис-

теми, їхня фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів.

Призначення фінансового ринку полягає:

1. в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і

продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на

інших ринках, практично рівнозначні, як в ролі покупця, так і продавця ресурсів.

2. держава використовує фінансовий ринок в основному для формування своїх до-

ходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсно-

го потенціалу. Тобто її місце у ролі покупця фінансових ресурсів значно вагоміше ніж у

ролі продавця.

3. фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають

їх, хоча споживний кредит у сучасних умовах також досить поширений.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці.

Функції:

• Зниження ступеня ризику завдяки страхуванню, аудиту, сертифікації.

• Прискорення обіговості оборотних коштів за рахунок послуг фінансового

ринку (перекази і видача платежів, удосконалення зв’язків).

• Розвиток підприємств за рахунок розширення діяльності (аренда, лізинг,

емісія цінних паперів, менеджмент).

• Сприяння маркетингу по доведенню товарів і послуг до споживачів.

Склад фінансового ринку за двома основними ознаками:

1. За формою фінансових ресурсів :

ринок грошей – являє собою ринок короткотермінових боргових зобов'язань. На

ньому товаром виступають гроші, а їхньою ціною - проценти за користування креди-

том.

ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають

права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. Включення довгострокових

зобов'язань до ринку капіталів пояснюється саме тривалим терміном використання ресу-

рсів, що певною мірою наближає їх за умовами кругообігу до власного капіталу. Ціною

ресурсів на фондовому ринку є дивіденди та курсові різниці, а також проценти за дов-

гостроковими позиками.

Які цінні папери підтверджують право на власність?

Чому дивіденди та курсові різниці виступають ціною капіталу?

2. За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на:

кредитний – відображає ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі

складання кредитних угод. Він має договірний характер.

ринок цінних паперів – являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурса-

ми, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.



На кредитному ринку існують суб’єкти:

1. ♥ кредитор – який акумулює фінансові ресурси інших суб’єктів з метою отри-

мання прибутку у вигляді відсотків за надані кредити та інші кредитні послуги.

2. ♥ позичальник – який бере кредити з метою отримання прибутку від розширен-

ня своєї діяльності.

3. ♥ кредитні установи – це фінансові посередники, що спрямовують фінансові

ресурси від кредитора до позичальника з метою отримання прибутку від своєї діяльнос-

ті.

На кредитному ринку центром концентрації і координації руху грошових потоків

виступає комерційний банк.

На ринку цінних паперів:

1. ♥ інвестор – це суб’єкт який передає у тимчасове користування свої вільні фі-

нансові ресурси з метою отримання прибутку у вигляді відсотків або дивідендів.

2. ♥ емітент – що випускає цінні папери, за допомогою яких залучає додатковий

капітал з метою отримання прибутку від розширення своєї діяльності.

3. ♥ центром торгівлі на фондовому ринку виступає фондова біржа - фінансовий

посередник, що спрямовують фінансові ресурси від інвестора до емітента з метою отри-

мання прибутку від своєї діяльності.

3. Грошові потоки фінансового ринку.

Грошові потоки, що відображають функціонування фінансового ринку, характери-

зуються досить складними схемами руху фінансових ресурсів.

Кред

ит

ни

й р

ин

ок

Вкладники

(кредито-

ри банка)

5

позичаль-

ники

6

Банки

↕

СКФІ

1 2

2 1

1

,4

2

, 3

Ри

нок ц

інн

их п

ап

ерів

3 Фондова бі-

ржа

↕

Позабіржо-

вий ринок

4

4 3

інвестори

емітенти

5

6

ФІНАНСИ 35

Грошові потоки по залученню ресурсів спрямовані в сторону емітента. Вони мо-

жуть бути прямими - від інвестора до емітента - і опосередкованими - через фондову

біржу та інших фінансових посередників (інвестиційні компаній і фонди, довірчі товари-

ства та ін.).

Взаємовідносини у сфері фінансового ринку і, відповідно, грошові потоки мають

двосторонній характер: вхідні і вихідні грошові потоки.

Непрямі грошові потоки

Грошові потоки кредитного ринку

1. Вхідні потоки банків відображають процес формування капіталу:

• Формування позичкового фонду,

• погашення заборгованості позичальниками з отриманих кредитів і сплату про-

центів за користування ними;

• залучення ресурсів на ринку цінних паперів

2. Вихідні потоки характеризують діяльність банків:

• видачу позичок,

• повернення залучених банком коштів і сплату процентів за їх використання;

• виконання боргових зобов’язань по цінним паперам, здійснення розрахунків.

Грошові потоки РЦП:

3. Вхідні потоки – залучення фондовим ринком коштів:

• за рахунок продажу цінних паперів;

• у вигляді доходів від розміщення власних грошових коштів.

4. Вихідні потоки – виконання зобов’язань по цінним паперам:

• сплата дивідендів, процентів, курсових різниць;

• повернення капіталу інвесторам.

прямі грошові потоки:

5 – передача вільних коштів кредитором (інвестором) у тимчасове користування по-

зичальнику (емітенту);

6 – повернення позичальником (емітентом) капіталу його власнику (кредитору, інве-

стору) та сплата процентів, дивідендів за користування.

4. Інфраструктура фінансового ринку.

♥ ФІНАНСОВА ІНФРАСТРУКТУРА – сукупність підприємств та організацій,

які забезпечують безперервність функціонування фінансового ринку та являються

його учасниками.

Економічне призначення фінансової інфраструктури - забезпечити відносно

ізольованих суб’єктів економічних відносин зв’язками, необхідними для успішної

роботи.

Політичне призначення – створення стабільно функціонуючого фінансового

механізму н/х комплексу держави, що оперативно реагує на керуючі впливи з боку

держави.

Соціальне призначення – розширення можливостей зайнятості населення і ві-

льного вибору кожним суб’єктом економічних відносин бажаної участі у форму-

ванні фінансових ресурсів.

Підсистеми фінансової інфраструктури:


• організаційно-технічна – біржі, аукціони, торгівельні доми та палати, бро-

керські компанії;

• кредитно-фінансова – банки та СКФІ;

• інформаційна – маркетингові компанії, рекламні фірми, юридичні і ауди-

торські компанії, податкова адміністрація, міліція, законодавчі органи та ін.

5. Кредитна система

За інституціональною ознакою та організацією торгівлі фінансовими ресурсами

фінансовий ринок поділяєтся на кредитний і ринок цінних паперів

Кредитний ринок охоплює ту частину фінансового ринку, яка функціонує на

основі укладення кредитних угод; він має договірний характер.

Такий ринок є основною складовою фінансового ринку. По-перше, він забезпе-

чує найшвидший доступ до фінансових ресурсів. По-друге, переваги кредитногоо

ринку випливають із функціонального оптенціалу основних суб’єктів цього ринку –

комерційних банків, що не тільки опосередковують рух фінансових ресурсів, а й

певною мірою продукують їх.

Кредитний ринок дає змогу здійснити нагромадження, розподіл, перерозподіл

та рух позикового капіталу між сферами економіки, суб’єктами фінансового ринку.

Позиковий капітал – це кошти, віддані в позику за певний відсоток, платності

та добровільності. Формою руху позикового капіталу є кредит.

Кредит – суспільні економічні відносини, що виникають між економічними

суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних

коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

Об’єктом кредиту є та вартість, яка передаєтся в позику одним суб’єктом ін-

шому. Позичена вартість може бути в грошовій формі, або у формі товарів, викона-

них робіт, наданих послуг.

Форми та види кредиту класифікуються за різними критеріями.

♥ КРЕДИТНИЙ РИНОК поділяється на банківський та пара банківський.

Банківський – на якому здійснюється реалізація кредитних договорів через бан-

ківські установи.

Пара банківський – на якому здійснюються кредитні відносини за допомогою

СКФІ та поштово-ощадних установ.

6. Ринок цінних паперів.

♥ РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ (ФОНДОВИЙ РИНОК) — це специфічна сфера

ринкових відносин, де об'єктом операцій є цінні папери. На ньому здійснюється емі-

сія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, врівноважуються попит та

пропозиція. До основних функцій ринку цінних паперів належать: облікова, функція

контролю, збалансування попиту і пропозиції, стимулювальна, перерозподільна,

регулювальна.

Завдання РЦП — забезпечити якомога повніше та швидке перетворення заоща-

джень в інвестиції за ціною, яка б задовольняла обидві сторони. Вирішення цього за-

вдання неможливе без участі посередників, які діють на даному ринку, — брокерів та

інвестиційних дилерів. Тільки вони знають, в якому стані знаходиться ринок цінних

паперів, коли, на яких умовах та які цінні папери доцільніше випускати.

Механізм функціонування ринку цінних паперів залежить від складових ціього

ФІНАНСИ 37 ринку, тобто його структури.

Ринок цінних паперів розділяється на первинний і вторинний ринки.

Первинний ринок – ринок перших і повторних випусків емісій) цінних паперів,

на якому відбувається їх первинне розміщеня (андерайтинг). Первинне розміщення

здійснюється шляхом безпосереднього зверненя емітента до покупця, або передачі

всієї емісії чи її частки посередникові (інституцій).

Вторинний ринок цінних паперів — це ринок, на якому продаються і купуються

випущені раніше цінні папери. На ньому здійснюється зміна власників цінних па-

перів. За організацією вторинний ринок поділяється на централізований і децентра-

лізований.

Централізований ринок цінних паперів — це фондова біржа, на якій постійно

обертаються цінні папери, однак, не всі, а тільки ті, що" допущені до обігу біржови-

ми комітетами.

Децентралізований ринок цінних паперів — це ринок, на якому обертаються як

допущені, так і не допущені до обігу на фондових біржах цінні папери. Даний ринок

цінних паперів складається з брокерсько-ділерських фірм, що здійснюють між со-

бою зв’язок за допомогою телефонно-телеграфної та комп’ютерно-інформаційної

мереж, пошти та інших засобів зв'язку. До даних організацій належать і комерційні

банки, оскільки багато хто з них займається аналогічними операціями з цінними па-

перами.

7. Фондова біржа, основи організації.

♥ ФОНДОВА БІРЖА - центр торгівлі цінними паперами, що координує рух грошо-

вих потоків на цьому ринку. Разом з тим ефективність використання фінансових ресур-

сів забезпечується не через систему комерційного розрахунку (на відміну від банків, бі-

ржа не має ні власних ресурсів, ні ресурсів, якими вона може розпоряджатись), а через

індикативну функцію - котирування акцій та інших цінних паперів на ринку.

Фондові біржі — найстаріші інститути ринкової економіки, що доповнюють си-

стему банківського кредиту. Наприклад, Амстердамська фондова біржа була засно-

вана в 1608 році, Лондонська — у 1773 році.

♥ За юридичним статусом ФОНДОВА БІРЖА — приватна корпорація зі своїм

статутом, виборним правлінням (радою), комітетами, членами-пайовиками, яка має

дуже жорсткі правила внутрішнього регулювання. Щоб стати членом фондової біржі,

необхідно внести грошовий внесок, а також одержати декілька рекомендацій старих

членів біржі.

За формою організації біржі бувають: акціонерними товариствами або публіч-

но-правовими інститутами. У останньому випадку приміщення для біржових опера-

цій належать державі, а члени біржі призначаються урядовими органами.

Загальні принципи організації біржі:

• Правом торгівлі на біржі користуються лише її учасники. Усі, хто не є членами

біржі, можуть здійснювати купівлю-продаж цінних паперів лише користуючись послу-

гами членів біржі або під їхнім наглядом.

• Кількість учасників біржі суворо обмежена, її може бути збільшено лише

за рішенням біржовиків, у випадку, якщо це акціонерне товариство, або урядовими


органами, якщо біржа є публічно-правовим інститутом.

• Члени біржі при упорядкуванні угод по цінних паперах діють як приватні

підприємства.

• Від інших корпорацій фондова біржа відрізняється тим, що не несе відпові-

дальності за збитки своїх пайовиків. Водночас, біржа надає їм різні за своїм ха-

рактером послуги — торговельні, інформаційні й інші, беручи за них певну плат-

ню. Ця платня є тим фінансовим джерелом, що забезпечує можливість функціону-

вання фондових бірж.

До основних функцій фондової біржі відносяться:

• Мобілізація і концентрація тимчасово вільних грошових накопичень і заоща-

джень шляхом продажу цінних паперів біржовими посередниками на первинному і

вторинному ринках.

• Кредитування і фінансування держави й приватного сектора шляхом прид-

бання їх цінних паперів на первинному ринку; кредитування і фінансування біржо-

вих спекулянтів і фінансово-кредитних закладів на вторинному ринку.

• Концентрація операцій з цінними паперами, встановлення цін на них, які

відбивають рівень попиту і пропозиції.

• Забезпечення публічності цінних паперів.

Біржа здійснює наступні операції:

І. Касові операції— купівля-продаж наявних фондових цінностей.

ІІ.Термінові угоди без реального товару (ф'ючерсні; опціонні; торгівля брокер-

ськими місцями)

Курс акцій та інших цінних паперів формується під впливом соціально-

економічних, політичних, військових, кліматичних і багатьох інших чинників.

На фондових біржах котируються цінні папери лише відомих, крупних, таких,

що мають високу ділову репутацію, фірм і корпорацій. Висловивши бажання бути

прийнятої в члени біржі, фірма зобов'язана оприлюднити найдокладніший проспект

про свої прибутки, витрати, мінімальний капітал, кількість акцій та акціонерів і т.д.

Все це проходить перевірку групою спеціальних експертів-аудиторів.

Біржові обіги, тобто форми й умови складання угод, регулюються законодавчи-

ми і нормативними актами.

Питання до самоконтролю 1. Обґрунтуйте, чому держава частіше виступає у ролі позичальника на фінансовому

ринку? 2. Чому у фізичних осіб частіше формуються вільні грошові кошти? Обґрунтуйте відпо-

відь. 3. Які суб’єкти фінансового ринку виконують аналогічні функції? Обґрунтуйте відповідь. 4. Які інтереси має на меті кредитор (інвестор) і чому? 5. Які інтереси має на меті позичальник (емітент) і чому? 6. Чому ціною грошей виступають проценти? 7. Як будується фондовий ринок? 8. Як організовується робота фондової біржі?

ФІНАНСИ 39 Поняття для запам’ятання.

• Фінансовий ринок • Ринок грошей • Ринок капіталів

• Кредитний ринок • Фондовий ринок • Фондова біржа

• Фондовий брокер • Акції • Облігації

• Сертифікати • Вексель • Комерційний кредит

• Банківський кредит • Емітент • Інвестор

Тести 1. Акція — це: а)цінний папір, який засвідчує право

власника на частку власності акціонер-ного товариства;

б)письмове боргове зобов'язання, яке надає його власнику право вимагати від боржника сплати визначеної в ньому суми;

в)цінний папір, який засвідчує право власника на отримання його номінальної вартості у встановлений термін зі спла-тою фіксованого відсотка;

г) вірної відповіді немає. 2. Курсова вартість акції — це: а)ціна, за якою випускається акція; б)поточна ціна, яка визначається на

фондовому ринку; в)ціна, яка вказана на цінному папе-

рі; г)вірної відповіді немає. 3. Який кредит відображає взаємо-

відносини купівлі-продажу між суб’єктами господарювання з відстроч-кою платежу:

а) комерційний; б) банківський; в) міжнародний; г) державний. 4. Який принцип передбачає, що фі-

нансові ресурси надаються позичальни-кові тільки у тимчасове користування:

а) поворотності; б) терміновості; в) платності; г) забезпеченості 5. Юридична чи фізична особа, в

окремих випадках держава, яка купуючи цінні папери, робить капіталовкладення – це:

а) інвестор; б) емітент; в) фінансовий посередник. 6. Документ, який засвідчує право

на певну частину власності підприємства і дає право на отримання доходу від ньо-го:

а) акція; б) облігація; в) вексель. 7. Яка акція дає право голосу, однак

не гарантує отримання дивідендів: а) проста; б) привілейована; в) іменна; г) на пред’явника. 8. Юридична особа чи уповноваже-

ний державою орган, який здійснює ви-пуск цінних паперів в обіг – це:

а) інвестор; б) емітент; в) фінансовий посередник. 9. Ринок короткострокових боргових

зобов’язань – це: а) ринок грошей; б) ринок капіталів; в) ринок фінансових ресурсів. 10. Ринок, на якому продаються і

купуються випущені раніше цінні папе-ри.

а) біржовий ринок ; б) позабіржовий ринок; в) фондовий ринок.


11. До принципів організації фондової біржі не належить:

а) правом торгівлі на біржі користу-ються лише її учасники.

б) кількість учасників біржі суворо обмежена.

в) усі, хто не є членами біржі, можуть здійснювати купівлю-продаж цінних папе-рів на фондовій біржі;

г) члени біржі при упорядкуванні угод по цінних паперах діють як приватні підприємства.

12 До принципів організації фондо-вої біржі належить:

а) кількість учасників біржі може бути збільшено лише за рішенням біржо-виків у випадку, якщо це акціонерне то-вариство;

б) фондова біржа несе відповідаль-ність за збитки своїх пайовиків;

в) біржа організується як фонд.

13. Грошові потоки по залученню ресу-

рсів спрямовані від інвестора до емітента

за участю посередників:

а) прямі

б) посередні.

в) непрямі

14. Центром торгівлі цінними папе-

рами, що координує рух грошових потоків є:

а) фондовий ринок;

б) фондова біржа;

в) фінансові посередники;

г) фінансовий ринок.

15. Сукупність підприємств та ор-

ганізацій, які забезпечують безперерв-

ність функціонування фінансового ринку

та являються його учасниками:

а) соціальна інфраструктура;

б) фінансовий ринок;

в) фінансова інфраструктура; г) структура ринку.

16. Ринок, на якому здійснюється

реалізація кредитних договорів через спе-

ціалізовані кредитно-фінансові установи:

а) банківський;

б) пара банківський;

в) біржовий.

ТЕМА № 2.2. Міжнародні фінанси.

1. Міжнародні фінансові потоки.

2. Фінанси міжнародних фінансових інститутів

3. Фінанси міжнародних організацій

4. Поняття міжнародних розрахунків і їх особливості


1. Міжнародні фінансові потоки

Суб’єкти сфери міжнародних фінансів:

Національні:

1. держава;

2. підприємства;

3. громадяни

Наднаціональні:

1. міжнародні організації

2. міжнародні фінансові інститути.

У зв’язку з цим дану сферу можна розподілити на дві частини :

ФІНАНСИ 41

♥ 1. Міжнародні фінансові відносини – складна система руху

грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямками:

взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн: складають-

ся в процесі купівлі-продажу. З одного боку, ці взаємовідносини відображають фі-

нанси суб’єктів господарювання. Однак, оскільки ці суб’єкти належать до різних

країн, то дані взаємовідносини відображають рух грошових потоків між країнами.

Забезпечення еквівалентності обміну досягається через валютне регулювання –

встановлення курсу валют. Міжнародна торгівля характеризується торговим балан-

сом кожної країни. При цьому сальдо експортно-імпортних операцій характеризує

приплив чи відплив валюти.

Торговельні взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн ха-

рактеризують два грошових потоки :

1. надходження підприємству валютних доходів від експорту товарів і послуг

2. оплата підприємством товарів та послуг, що імпортуються.

взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними

організаціями

Взаємовідносини між урядами різних країн виникають у сфері державного кре-

диту, коли одна країна виступає позичальником, інша – кредитором. Аналогічний

характер мають взаємовідносини з урядом певної країни юридичних і фізичних

осіб інших країн. За змістом ці всі відносини належать до державного кредиту, а за

напрямом руху коштів – до міжнародних фінансових відносин.

взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з міжнародними

фінансовими інститутами

♥ 2. Міжнародні фінанси – міжнародні фінанси відображають діяльність

міжнародних організацій і фінансових інститутів. Це наднаціональна надбудова,

яка характеризується концентрацією фінансових ресурсів у певних узагальнених чи

цільових фондах.

За своєю організацією міжнародні фінанси досить схожі з державними фінансами,

тільки суб’єктом виступає не держава, а міжнародна організація (інститут), дія-

льність якої пов’язана з виконанням певних функцій, які визначаються їх стату-

тами та здійснюються через фонди, що створюються даними організаціями:

• узагальнені фонди, наприклад бюджет ООН;

• цільові – під конкретні заходи і програми.

Міжнародні організації (Європейський Економічний Союз, ООН) вступають у

взаємовідносини з урядами окремих країн:

• з приводу формування бюджету чи інших фондів цих організацій.

• використання акумульованих коштів на

фінансування централізованих заходів, проектів і

програм цих організацій,

на утримання їх апарату,

фінансову допомогу окремим країнам.

Таким чином, кожна країна може отримувати кошти від міжнародних органі-

зацій як у вигляді прямого фінансування (як правило, тільки в окремих випадках),

так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми,

які стосуються даної країни, чи поширюються на неї.

Міжнародні фінансові інститути (МВФ, Світовий банк) мають взаємовід-


носини

1. з урядами за двома напрямами :

* відображає процес формування статутного капіталу за рахунок внесків

окремих країн,

* характеризує кредитні взаємовідносини – надання кредитів урядам та їх по-

гашення і сплату процентів

2. з підприємствами мають двосторонній кредитний характер: інститути,

дійнюючи фінансове забезпечення певних проектів, надають кредити окремим

підприємствам, як правило, на конкурсній основі.

Міжнародні фінанси відображають світові інтеграційні процеси. Централізація

певної частини фінансових ресурсів на світовому рівні забезпечує потреби світово-

го господарства. Саме на ці потреби й спрямована діяльність міжнародних органі-

зацій та міжнародних фінансових інститутів. Вони фінансують окремі проекти і

програми, керуючись інтересами світового господарства в цілому, а не окремих

країн, якими б важливими вони для цих країн не були. Це веде до підвищення рівня

централізації фінансових ресурсів, збільшення як їх маси, так і обсягів міжнародних

фінансових потоків. Врешті-решт, цей інтеграційний процес веде до створення єди-

ної грошової одиниці, спочатку в рамках регіональних об’єднань, а в перспективі –

можливо, і в усьому світі.

2. Міжнародні фінансові інститути

Міжнародні фінансові інститути виступають своєрідною надбудовою над

сукупністю національних фінансових систем. Вони характеризують зародження

єдиної фінансової системи світового співробітництва. Нині ці інститути виконують

в основному функції надання фінансової допомоги у формі кредитів тим країнам,

що її потребують. До їх складу входять:

Міжнародний валютний фонд;

група Світового банку:

• Європейський банк реконструкції та розвитку;

• Африканський банк розвитку:

• Азіатський банк розвитку;

• Міжамериканський банк розвитку.

МВФ створений 1944 р. 181 держава. Вашингтон. Голова правління – Комбісю.

Ціль створення:

підтримка розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва шля-

хом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриман-

ням,

Створення багаторівневої системи платежів та усунення валютних обмежень

Надання кредитних ресурсів своїм членам у разі виникнення валютних

ускладнень.

Україна вступила в МВФ в 1992 р. квота – 997,3 млн. СПЗ (0,69 % капіталу фо-

нду)

СПЗ – спеціальні права запозичення: долар США (39 %).

Світовий банк (попередня назва – Міжнародний Банк Реконструкції та Ро-

звитку (МБРР.)) 178 країн (1993 р.). Вашингтон Голова правління – Вульфенсон.

ФІНАНСИ 43 Капітал СБ – статутний капітал (переплата акцій та кредитні кошти, мобі-

лізовані на світових ринках), нерозподілені прибутки та погашення раніше наданих

кредитів.

Ціль: Надання позик від 15 до 20 років з п’ятирічним пільговим періодом краї-

нам, що розвиваються та продемонстрували певні можливості до економічного зро-

стання. Кредити надаються на розвиток виробництва, приватного сектора еконо-

міки, підтримку міжнародних зусиль з охорони довкілля.

Філії :

• Міжнародна асоціація розвитку (МАР), 1960 р – надання допомоги най-

біднішим країнам, річний обсяг ВВП на душу населення не перевищує 610 дол.

США (1990), безвідсоткові кредити на 35-40 років з пільговим періодом до 10 років.

• Міжнародна фінансова корпорація (МФК), 1956 – сприяння розвитку

найбідніших країн, утворення сприятливих умов для росту в них приватного секто-

ра економіки та залучення для цього внутрішнього і зовнішнього капіталу;

• Міжнародне інвестиційно-гарантійне агентство (МІГА), 1988 – надання

інвесторам капіталу в країни, що розвиваються, гарантій стосовно некомерційного

ризику, посередництво у розробленні та реалізації інвестиційних програм між уря-

дами та діловими колами країн.

Представництво СБ в Україні працює з 1993. У 1995 році СБ надав Україні реа-

білітаційну позику у 500 млн. дол... для підтримки платіжного балансу: фінансу-

вання критичному імпорту та обслуговування зовнішнього боргу .

3. Фінанси міжнародних організацій

Фінансова діяльність міжнародних організацій пов’язана з формуванням і ви-

користанням їх бюджету та цільових фондів. Формування доходів здійснюється

насамперед за рахунок внесків країн, що входять до складу даної організації. Кошти

використовуються на основі затвердженого бюджету. Розглянемо фінанси

провідних міжнародних організацій — ООН та ЄС.

Організація Об’єднаних Націй була заснована наприкінці Другої світової війни

з метою підтримання миру. До сфер її діяльності також входять економічні,

соціальні та гуманітарні проблеми, права людини, охорона навколишнього природ-

ного середовища.

Діяльність ООН здійснюється через її керівні органи та спеціалізовані ор-

ганізації. Так, питаннями миру і безпеки займаються департаменти операцій з

підтримання миру, з питань роззброєння і регулювання озброєнь. Економічний

напрям діяльності здійснюється через Конференцію з торгівлі й розвитку

(ЮНКТАД), Організацію промислового розвитку (ЮНІДО), Програму розвитку

(ЮНДП), Регіональні комісії (наприклад, Європейська економічна комісія) та ін.

Соціальна і гуманітарна політика проводиться Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ),

Фондом ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА), Всесвітньою продовольчою

радою (ЮНЕП), Центром ООН з населених пунктів (Хабітат) та ін. Програма ООН

з навколишнього середовища (ЮНЕП) проводить значну роботу, пов’язану із забез-

печенням екологічної безпеки на планеті.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн. Розмір внесків визна-

чається залежно від рівня економічного розвитку країни. В основі розрахунків ле-


жить норматив платежів, який залежить від обсягів ВНП даної країни.

Нині ООН переживає фінансову кризу, пов’язану з тим, що багато країн мають

заборгованість із внесків до її бюджету. Це істотно звужує фінансові можливості

ООН, ускладнює фінансування передбачених заходів.

За видатками бюджет ООН поділяється на дві частини:

1. Адміністративні та накладні видатки (40%),

2. програмні (60%).

Видатки бюджету ООН плануються в розрізі окремих підрозділів та ор-

ганізацій. При цьому також виділяються адміністративні й накладні витрати та

кошториси на окремі програми, що виконуються даним підрозділом. Фінансування

з бюджету ООН окремих країн здійснюється через реалізацію на їх території

відповідних програм, а не у формі прямого виділення коштів. Так, в Україні ре-

алізуються проекти за Програмою розвитку (ЮНДП), Управління Верховного

комісара у справах біженців (ЮНХКР), Дитячого фонду (ЮНІСЕФ), Фонду наро-

донаселення (ЮНФПА), Міжнародної організації праці (ІЛО), Міжнародного

агентства з атомної енергії (ІАЕА).

Європейський Союз бере свій початок від створеного у 1957 р. з метою еко-

номічної співпраці Європейського економічного співтовариства. Було сформовано

спільний ринок капіталів, товарів і послуг, скасовано митні бар’єри, здійснено

уніфікацію податкового законодавства, створено європейську валютну систему.

Розвиток інтеграційних процесів завершився проголошенням Європейського Сою-

зу, до якого входять такі країни: Німеччина, Австрія, Данія, Бельгія, Франція, Гол-

ландія, Люксембург, Велика Британія, Швеція, Фінляндія, Португалія, Іспанія,

Італія, Ірландія, Греція.

Бюджет ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Усі доходи

поділяються на дві групи:

1. внески країн-членів, які визначаються залежно від рівня її економічного ро-

звитку, який відображається у виробленому ВНП.

2. власні доходи бюджету ЄС:

а) мито і сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти, що ім-

портуються з країн, які не є членами Союзу;

б) податок на додану вартість, який установлюється за єдиною для всіх країн

ставкою відносно уніфікованого в усіх країнах об’єкта оподаткування (ставка по-

датку не може перевищувати 1,4%).

Установлено ліміт бюджету ЄС — він не може перевищувати 1,2 % загального

обсягу ВНП Союзу.

Видатки бюджету ЄС поділяються на адміністративні (5%) та операційні (до

95%). Операційні видатки складаються з фінансування сільського господарства (до

50%), структурних перетворень в економіці країн Союзу, наукових досліджень і

освіти, зовнішньої діяльності (реструктуризація економіки країн Центральної і

Східної Європи та підготовка їх до вступу в ЄС, надання технічної і гуманітарної

допомоги тощо).

Бюджет ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європей-

ським парламентом. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії,

яке перебуває під подвійним контролем — з боку Палати аудиторів і Європарла-

менту. До складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють надходження

ФІНАНСИ 45 доходів і фінансування видатків.


4. Поняття міжнародних розрахунків і їх особливості

Міжнародні розрахунки - система механізмів реалізації грошових вимог і

зобов'язань, які виникли між суб'єктами міжнародних відносин.

Міжнародні контракти - договори, по яких встановлюються системи і

порядок здійснення міжнародних розрахунків.

Основні способи платежу: 1. Платіж готівкою – це все види розрахунків, по яких товар оплачується пов-

ністю;

2. Авансовий платіж – грошові кошти, що випереджають рух товару;

3. Розрахунок в кредит – надання товару за кредитними умовами;

4. Кредит з опціоном готівкового платежу передбачає імпортерові права ско-

ристатися відстроченням від платежу за придбаний товар.

Особливості форм міжнародних розрахунків

Інкасо – банківська розрахункова операція, по якій банк за дорученням свого

клієнта і на основі розрахункових документів повинен отримати від імпортера

оплату за отримані товари.

Рис. 5.1 Схема проведення розрахунку «інкасо»:

1 – передача банку документів і доручення видати інкасо;

2 – документи выдравляють до банку імпортера;

3 – банк імпортера інформує свого клієнта про прибуття документів і про

необхідність виконання інкасо;

4 – імпортер виконує умови інкасо, передає своєму банку документи;

5 – гроші перераховуються банку експортерові;

6 – зарахування грошей на рахунок експортера.

Акредитив – однобічне обумовлене валютне зобов'язання банку видати за до-

рученням клієнта – наказодавця акредитиву (імпортера) грошові кошти на користь

експортера.

4

Рис. 5.2 Схема проведення розрахунку «акредитив»:

Банк экспортёра

Экспортёр

Банк импортёра

Импортёр

1 6 4 3

2

5

Банк покупця, що оформляє

акредитив

Імпортер

Банк продавця, що сплачує

акредитив

Експортер

1 7 3 5

2

6

Банк експортера

Експортер

Банк імпортера

Імпортер

1 6 4 3

2

5

ФІНАНСИ 47

1- покупець доручає своєму банку відкрити акредитив;

2- банку продавця пересилаються інструкції;

3 – банк інформує продавця, що отримав інструкції про відкриття рахунку;

4 – продавець використовує акредитив, передає документи банку;

5 – після перевірки документів банк виплачує суму акредитиву продавцеві;

6 – документи прямують банку покупця;

7 – документи перевіряються і прямують покупцеві.


Валютне регулювання - це регламентація державою міжнародних розрахунків і

порядку проведення валютних операцій.

Здійснюється на двох рівнях:

• Міждержавному. Суб'єкт – МВФ, група Світового банку.

• Національному. Суб'єкт – центральний банк, Міністерство фінансів, Дер-

жавна податкова адміністрація, Міністерство зв'язку, Державний митний комітет.

Функції органів валютного регулювання.

Національний банк України

Міністерство

фінансів України

ГНАУ, МСУ, ГТК

• Накопичення і управління ва-

лютними резервами, операції по їх

розміщенню;

• Визначення сфери і порядку обігу

іноземної валюти в країні;

• Визначення курсу національної

грошової одиниці;

• Встановлення правил і надання

ліцензій комбанкам на здійснення

операцій з валютними цінностями;

• Встановлення механізму обліку

валютних операцій;

• Валютний контроль.

• Формування

бюджетної політики

відносно валютних

цінностей;

• Формування і

використання ва-

лютного фонду;

• Регулювання

платіжного балансу

і обслуговування

зовнішнього боргу.

• Контроль за

повнотою виплат

податків;

• Контроль за

повнотою конвер-

тації валюти, вве-

зенням і вивезен-

ням золота і ва-

люти.

Валютне регулювання здійснюється відповідно до валютної політики централь-

ного банку.

Творче завдання.

Схематично показати міжнародні фінансові потоки.


1. Хто виступає суб’єктом міжнародних фінансових відносин?

2. Які функції виконують міжнародні організації?

3. Які грошові потоки спостерігаються у сфері міжнародних фінансів?

4. Назвіть міжнародні фінансові інститути та цілі, з якими вони були створенні.


Поняття для запам’ятання.

*Міжнародні фінансові відносини *МВФ

*Міжнародні фінанси *Світовий банк

Міжнародні розрахунки Валютнерегулювання

Інкасо Акредетив

ТЕМА № 2.3. Бюджет.

1. Характеристика грошових потоків державних фінансів


3. Склад державних фінансів

4. Бюджетний процес

5. Види виконання державного бюджету.

6. Призначення та функції державного бюджету

7. Доходи і витрати державного бюджету України.

8. Дефіцит державного бюджету: причини і заходи його усунення.

1.Характеристика грошових потоків державних фінансів.

Система державних фінансів характеризується досить розгалуженими гро-

шовими потоками (див. схему):

І. зовнішні — з іншими суб’єктами розподільних відносин та другими сфе-

рами і ланками фінансової системи:

1 - надходження від міжнародних організацій і фінансових інститутів.

2 - платежі до міжнародних організацій і фінансових інститутів;

ІІ. внутрішні — між окремими ланками державних фінансів:

1 – державні доходи, вхідні грошові потоки (формування централізованих фон-

дів);

• сплата податків та інших обов’язкових платежів до бюджету,

• пряме вилучення частини доходів державних юридичних осіб

• купівля державних цінних паперів, внески в цільові фонди.

2 – державні видатки, вихідні грошові потоки (розподіл та використання дер-

жавних коштів)

• Асигнування і виплати з бюджету і цільових фондів,

• Повернення боргів та виплата процентів з позик.

ІІІ. відносини на фінансовому ринку: тимчасово вільні кошти бюджету і, на-

самперед, цільових фондів можуть розміщуватись на фінансовому ринку,

внаслідок чого формуються відповідні їх доходи.

Характерною ознакою сфери державних фінансів є збалансованість вхідних і

вихідних грошових потоків у цілому. У розрізі окремих суб’єктів сфер і ланок

характерною ознакою є саме не збігання цих потоків як у часі, так і за сумою, що й

характеризує перерозподільний характер державних фінансів.

З одного боку, рівень загальнодержавної централізації має бути таким, щоб на-

дійно забезпечувати загальнонаціональні інтереси. Недостача коштів у центральних

органів влади і управління підриває їх фінансову, а відтак і політичну силу, звужує

можливості їх впливу, що може негативно позначатись на країні в цілому.

ФІНАНСИ 49

МО та МФІ

зов-

ніш

ні

по

-т

оки

1↓ ↑2

ДЕРЖАВА

ФІЗИЧНІ

ОСОБИ (НА-

СЕЛЕННЯ)

1

→

←

2

Централізо-

вані фонди:

бюджет,

позабюджетні

фонди

1

←

→

2

ЮРИДИЧНІ

ОСОБИ (ПІДПРИ-

ЄМСТВА, ОРГА-

НІЗАЦІЇ, УСТА-

НОВИ)

внут

ріш

ні

по

то

ки

Рис. 6.1 Грошові потоки державних фінансів

З другого боку, рівень загальнодержавної централізації не має підривати фі-

нансову базу регіонів. Місцеві органи влади і управління потребують достатньо

фінансових стимулів для ефективної діяльності. Якщо цього немає, місцева влада

перетворюється у звичайних виконавців, які тільки отримують кошти, а не зароб-

ляють їх самостійно.


♥ БЮДЖЕТ - план доходів та видатків певного суб’єкту економіки.

державний

БЮДЖЕТ - це ГРОШОВИЙ

ФОНД

який

формується,

розподіляється,

використовується

державою

місцевий:

обласний

районний

міський…

місцевими

органами

влади

♥ БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ – це об’єднання всіх ланок консолідо-

ваного бюджету на єдиних принципах. Правові засади бюджетної системи станов-

лять Конституція України, виданий на її основі Закон „Про бюджетну систему

України”, інші законодавчі акти. Економічною основою бюджетної системи Украї-

ни виступає народногосподарський комплекс.

Складовими елементами бюджетної системи є структура принципи побудови

і організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається бю-

джетним устроєм. Він ґрунтується на адміністративно-державному устрої

України. Бюджет України об’єднує 13,3 тис. самостійних бюджетів.

♥ БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ – це організація і принципи побудови бюджетної

системи, її структура, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи.

Він визначається державним устроєм і адміністративно-територіальним поділом

України.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірнос-


ті, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної

системи України.

Принцип єдності бюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і ви-

датків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечуєть-

ся єдиними правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюджетної до-

кументації, погодженими принципами бюджетного процесу, грошовою системою,

соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджет-

ної інформації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип достовірності – це формування бюджету на основі реальних показ-

ників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання

бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових опера-

цій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показ-

ників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності – це відображення показників бюджету у взаємозв’язку з

загальноекономічними показниками в Україні і за її межами шляхом використання

засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визна-

чення темпів і пропозицій економічного розвитку.

3.Склад державних фінансів

Бюджетна система України складається з двох рівнів державних фінансів:

• Загальнодержавного, який вирішує проблеми та задачі загальнонаціональ-

ного характеру – Державний бюджет України;

• Місцевого, який вирішує проблеми місцевого характеру:

- республіканський бюджет Автономної Республіки Крим

- місцевих бюджетів: 24 обласні бюджети, міські бюджети, районні, районі в

містах, селищні, сільські бюджети.

Зведений (консолідований) бюджет – сукупність показників бюджетів, що вико-

ристовується для аналізу і прогнозування соціально-економічного розвитку держави.

Він використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання еко-

номічного і соціального розвитку України.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Крим, об-

ласні, міські, районні, районі в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними.

Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і

правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства

За джерелами спрямування коштів бюджет може бути:

1.. Поточним. У ньому зосереджені усі витрати, що обумовлені діючими нормами і

сформованим рівнем соціальної забезпеченості. Цей вид бюджету повинен бути цілком

збалансований, його витрати спрямовуються на фінансування:

• науки, соціально-культурних заходів (освіта. охорона здоров'я, соціальне забез-

печення, культура, мистецтво),

• зовнішньоекономічної діяльності держави (зовнішня торгівля, сплата відсотків по

зовнішньому боргу),

• централізованих суспільних потреб (оборона, управління, утримання правоохорон-

них органів).

ФІНАНСИ 51 • створюються резервні грошові фонди,

• здійснюються витрати по обслуговуванню державного боргу.

2.. Розвитку. У ньому передбачаються витрати, що спрямовуються на розвиток

процесу відтворення і фінансування пріоритетних соціально-економічних заходів.

Витрати бюджету розвитку здійснюються в межах отриманих прибутків — власних і

позикових коштів.

4. Бюджетний процес

Бюджетний процес – це основана на юридичних нормах діяльність органів держави

та місцевого самоврядування по складанню, розгляду, затвердженню та виконанню усіх

ланок бюджетної системи

Організація бюджетного процесу здійснюється відповідно до Закону України "Про

бюджетну систему України", рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим і міс-

цевих рад народних депутатів та їхніх виконавчих органів.

ЕТАПИ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ

1. розробка Верховною Радою України бюджетної резолюції про основні напрями бю-

джетної' політики на наступний рік та подання її Президентові України.

Кабінет Міністрів України організовує складання проекту державного бюджету від-

повідно до визначених у бюджетній резолюції засад державного регулювання економіч-

ного і соціального розвитку України на плановий рік.

Мінфін

↓ ↑ ↓

1. Попередній проект

зведеного бюджету Укра-

їни на основі прогнозних

показників економічного

та соціального розвитку

України

2. Пропозиції з відпо-

відними розрахунками і об-

ґрунтуваннями

3. Проекти зведеного

та державного бюджетів

України

↓ ↑ ↓

інші органи держ влади (14 днів) Кабінет Міністрів України

1. розгляд проектів зведеного і

державного бюджетів

2. остаточне рішення

↓

Президент України

розгляд і в разі згоди

↓

розгляд і затвердження у Верховній Раді України.

Аналогічними є етапи процесу складання проектів місцевих бюджетів.

2. розгляд Верховною Радою України проекту бюджету України. З доповіддю про

проект виступає міністр фінансів.

Проект державного бюджету до винесення його на пленарне засідання Верховної

Ради України розглядається в її постійних комісіях. Верховна Рада України затверджує:

• розмір дефіциту бюджету;


• доходи та видатки;

• дотації і субвенції;

• розмір оборотної касової готівки. ч

3. затвердження бюджету

Затвердження доходів і видатків цільових загальнодержавних фондів по кожному

фонду окремо

Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети за подан-

ням відповідних органів виконавчої влади затверджують відповідно Верховна Рада Автоно-

мної Республіки Крим та місцеві ради народних депутатів до 30 грудня року

4. виконання бюджетів. Касове виконання державного бюджету здійснюється че-

рез установи НБУ, державного експортно-імпортного банку України "Укрексімбанк",

акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", акціонерного ко-

мерційного промислово-інвестиційного банку "Промінвестбанк України". Названі банки

здійснюють касове виконання державних позабюджетних фондів, крім Пенсійного, який

обслуговує акціонерний поштово-пенсійний банк "Аваль".

Розпорядником бюджетних коштів є Державне казначейство.

Якщо в ході виконання бюджету рівень дефіциту бюджету перевищує вста-

новлений або істотно знижується надходження від дохідних джерел, коли отже, фі-

нансування передбачених бюджетних заходів стає неможливим, ВР України, ВР

АРК, місцеві ради народних депутатів за пропозицією Кабінету Міністрів України

приймають рішення про запровадження пропорційного скорочення затверджених

бюджетних видатків щомісячно по всіх статтях бюджету (крім статей, які ви-

значить відповідна рада) до кінця бюджетного року..

Якщо Верховна Рада України не прийме рішення про скорочення видатків

бюджету при зростаючому дефіциті, то Президент України має право зупини-

ти або скоротити фінансування окремих видатків, попередивши про це Верхов-

ну Раду України.

Виконання державного бюджету провадиться за розписом доходів і видатків з

поквартальним розподілом, який складає Мінфін України відповідно до показників

бюджету. Аналогічно фінансові управління складають розписи доходів і видатків з по-

квартальним розподілом місцевих бюджетів.

Виконання бюджету Автономної Республіки Крим чи місцевих бюджетів прово-

диться урядом республіки чи виконавчим органом.

5. складання і затвердження звіту про виконання державного бюджету, бюджету АРК

та місцевих бюджетів.

Звіт про виконання державного бюджету та зведеного бюджету складає Міністерст-

во фінансів України, а по бюджетах нижчого рівня бюджетної системи — відповідні

фінансові органи. Зведений звіт надсилається до Верховної Ради України.

До звіту в обов'язковому порядку додається пояснювальна записка щодо всіх від-

хилень від затвердженого бюджету як по доходах, так і по видатках.

Звітує про виконання державного бюджету на засіданні Верховної Ради України мі-

ністр фінансів та керівники фінансових органів України. (по місцевих бюджетах) За

звітом приймається постанова про його затвердження.

Після обговорення відповідні ради народних депутатів приймають рішення про

затвердження звітів про виконання відповідних бюджетів.

Рішення рад народних депутатів всіх рівнів про затвердження відповідних бюдже-

ФІНАНСИ 53 тів підлягають опублікуванню. Публікуються також узагальнюючі показники

зведеного звіту про виконання бюджетів.

Складанню проектів бюджету передує розробка основних програмних макроекономі-

чних показників економічного і соціального розвитку України на плановий рік, зокрема

щодо обсягу ВВП, зведеного балансу фінансових ресурсів, балансу доходів і витрат на-

селення, платіжного балансу, валютного плану.

Мінімально необхідні видатки обчислюються за єдиними фінансовими нормами та

нормативами; при цьому враховуються індекси інфляції та фінансові можливості держа-

ви.

Для складання проекту місцевих бюджетів різних рівнів Кабінет Міністрів Украї-

ни доводить до місцевих органів влади і управління такі показники:

• нормативи відрахувань від регульованих доходів;

• розміри дотацій і субвенцій, які передбачається надати з державного бюджету за

цільовим призначенням;

• перелік видатків, що їх передбачається передати з державного бюджету на фінан-

сування з місцевих бюджетів.

Аналогічні показники виконавчі органи вищого рівня доводять органам влади та

управління нижчого рівня.

5 Види виконання державного бюджету.

♥ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ – повна мобілізація всіх запланованих прибутків у

розрізі джерел і платників із наступним фінансуванням заходів, прийнятих Держав-

ною Програмою економічного і соціального розвитку.

Касова система виконання бюджету – здійснення обліку надходження прибут-

ків і фінансування витрат Держбюджету на основі реєстрації фактичних грошових

потоків.

Існують види виконання бюджету:

1. банківська система виконання бюджету – здійснення сплати обов’язкових

податкових платежів і відрахувань через банківську систему, із наступною акумуляці-

єю цих платежів на рахунку Мінфіну і розподілом їх по одержувачах бюджетних ко-

штів знову через банківську систему.

2. казначейська система виконання бюджету – акумуляція всіх бюджетних

коштів на єдиному казначейському рахунку, що об’єднує в собі систему рахунків, які

діють у єдиному режимі, через ці рахунки здійснюються операції по прибутках і ви-

тратах Держбюджету. Ця форма базується на банку з державною формою власності,

таким чином казначейська система виконання бюджету має переваги перед банківсь-

кою, бо суб’єкти економічних відносин безпосередньо працюють з територіальними

органами Державного казначейства, обминаючи банківські заклади. В Україні існує

казначейська форма, що закріплено постановою КМУ і НБУ „О введенні казна-

чейської системи виконання Державного бюджету” від 14.01.97 р.

6. Призначення і функції державного бюджету

Значення бюджету в системі фінансових планів держави:

• у Державному бюджеті концентруються основні державні прибутки —

приблизно 2/3 фінансових ресурсів держави;

• за рахунок державного бюджету фінансуються основні державні витрати:


капітальні вкладення, формування державних матеріальних резервів, оборона,

управління і т.д.;

• за допомогою Державного бюджету здійснюється балансування інших фінан-

сових планів;

• Державний бюджет є основним джерелом фінансування зовнішньое-

кономічної діяльності держави;

• Державний бюджет виступає інструментом фінансового контролю за фор-

муванням і використанням грошових фондів в економіці держави;

• Державний бюджет — головне джерело коштів, необхідних для діяльності

держави.

Функції Державного бюджету:

• акумулятивна - - зв'язана з концентрацією коштів у централізованому фон-

ді держави за допомогою прибутків бюджет;

• розподільча — реалізується через систему витрат, що повинні здійснюватися в

інтересах економічного і соціального розвитку держави і задоволення потреб насе-

лення;

• контрольна — проявляється у виявленні й аналізі відхилень фактичних при-

бутків і витрат бюджету від запланованих

7. Доходи і видатки державного бюджету

Доходи бюджету — частинка централізованих ресурсів, що використовуються

з метою виконання відповідних функцій держави.

Починаючи з 2000 року Державний бюджет поділено на дві складові части-

ни:

1. загальний фонд - включає доходи, що призначені для забезпечення

фінансовими ресурсами загальних видатків і не спрямовуються на конк-

ретну мету.

2. спеціальний фонд – включає доходи, призначені лише для фінансування

конкретних заходів (цілей).

З урахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між

ланками бюджетної системи всі вони поділяються на:

1. Закріплені доходи — це ті, які за постійно діючими нормативними актами

віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк, у розмірі

територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нор-

мативі). Закріплені доходи створюють основу доходної бази кожного бюджету

(ПДВ, акцизний збір з імпортних товарів, податок на прибуток, ввізне мито, збір

за забруднення навколишнього природного середовища в частині, що зарахову-

ється до державного бюджету; збір на обов'язкове соціальне страхування у разі

безробіття та ін.)

2. Регульовані доходи характеризуються тим, що вони передаються як відраху-

вання від загальнодержавних податків і зборів із вищестоящого бюджету до нижчес-

тоящих бюджетів для їхнього збалансування. - (процентних відрахувань, дотацій,

субсидій, субвенцій). Обсяг цих відрахувань затверджується Верховною Радою

України в законі про державний бюджет на відповідний рік за поданням Прези-

дента України.

ФІНАНСИ 55 За методом залучення коштів:

1) податкові надходження: а) податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринко-

вої вартості;

б) збори за використання природних ресурсів;

в) внутрішні податки на товари та послуги;

г) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

д) інші податки;

2) неподаткові надходження: а) доходи від власності і підприємницької діяльності;

б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічно-

го продажу;

в) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

г) інші неподаткові надходження;

3) державні цільові Фонди: а) збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття до Фо-

нду загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безро-

біття;

б) платежі до Фонду соціального захисту інвалідів;

в) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

г) надходження відрахувань та збори на будівництво, реконструкцію, ре-

монт і утримання автомобільних доріг загального користування;

д) інші фонди;

4) доходи від операцій з капіталом: Ця група доходів охоплює:

• надходження від продажу основного капіталу (споруди, обладнання, кораблі,

літаки, безгосподарне майно, скарби, дорогоцінні метали і каміння);

• надходження від продажу з державних запасів товарів (стратегічні мате-

ріали, зерно, надзвичайні і стратегічні запаси);

• надходження від продажу землі і нематеріальних активів;

• податки на фінансові операції та операції з капіталом;

5) офіційні трансферти Ця група доходів включає в себе безоплатні, безповоротні платежі, отримані

від інших органів державного управління, недержавних джерел або міжнародних

організацій, а саме:

1. процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'яз-

кових платежів, які справляються на цій території,

2. дотацій – фінансових ресурсів, що виділяються з вищестоячого бюджету

нижчестоячому на суму відсутніх прибутків при неможливості скорочення витрат,

не мають цільового призначення.

3. субсидій - фінансових ресурсів, що виділяються з вищестоячого бюджету

нижчестоячому на фінансування конкретних заходів або закладів, мають цільовий

характер. Виділяються в основному по поточному бюджету.

4. субвенцій.- фінансових ресурсів, що виділяються з вищестоячого бюджету

нижчестоячому на фінансування передбачених державним бюджетом витрат на

основі пайової участі, мають суворо цільовий характер. Виділяються переважно по


бюджету розвитку.

Враховуючи постійні зміни законодавчої бази можливі зміни і уточнення в

класифікації доходів1 і видатків Державного бюджету, тому потрібно постійно

слідкувати за цим.

За умовами формування державні доходи можуть бути

• безповоротні - це власні доходи держави і доходи, які надходять від ін-

ших суб'єктів бюджетних відносин

• поворотні - це державні позики, за користування якими треба платити і

вони повинні бути повернені у визначені строки

Видатки бюджету— кошти, спрямовані на здійснення програм, передбачених

відповідним бюджетом, за виключенням коштів на погашення основної суми боргу

та повернення надмірно сплачених до бюджету сум.

У видатковій частині Державного бюджету передбачено два фонди: загальний і

спеціальний. Видатки спеціального фонду фінансують за рахунок цільових фондів,

виділених на певну ціль. Видатки загального фонду фінансують за рахунок доходів

загального фонду бюджету, вони не мають конкретних (закріплених) джерел

фінансування.

Фінансування державних видатків — це планове, цільове та безповоротне

надання коштів з метою забезпечення виконання загальнодержавних функцій

(управління, оборона, безпека та ін.), утримання соціально-культурної сфери, забез-

печення соціальних гарантій та обов'язків держави. Суб'єктами бюджетного

фінансування є державні органи, підприємства, установи й організації державної та

комунальної форм власності.

Відповідно до функцій держави у Бюджетному кодексі України передбачено,

що з Державного бюджету України здійснюються видатки на:

1. Державне управління.

2. Міжнародну діяльність.

3. Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресові.

4. Національну оборону.

5. Правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави.

6. Освіту.

7. Охорону здоров'я.

8. Соціальний захист і соціальне забезпечення.

9. Житлово-комунальне господарство.

10. Культуру і мистецтво.

11. Засоби масової інформації.

12. Фізичну культуру і спорт.

13. Промисловість та енергетику.

14. Будівництво.

15. Сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство.

16. Транспорт, шляхове господарство, зв'язок, телекомунікації та інформатика.

17. Інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю.

18. Заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та

соціальним захистом населення.

19. Охорону навколишнього природного середовища та ядерну безпеку.

20. Попередження та ліквідацію надзвичайних ситуацій і наслідків стихійного

ФІНАНСИ 57 лиха.

21. Поповнення державних запасів і резервів.

22. Обслуговування державного боргу.

23. Державні цільові фонди (за винятком фонду для здійснення заходів щодо

ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення).

24. Видатки не віднесені до основних груп (резервні фонди, бюджетні позики,

проведення виборів та референдумів, кошти, що підлягають передачі до бюджетів

інших рівнів).

Розподіл видатків за економічною характеристикою, з погляду впливу держав-

них видатків на рух суспільного продукту і процес розширеного відтворення, ґрун-

тується на визначенні поточних видатків і капітальних видатків (видатків розвитку),

а також кредитуванні за вирахуванням погашень, склад яких визначає Міністерство

фінансів України.

Поточні витрати — це видатки бюджету на фінансування підприємств, уста-

нов, організацій і органів, визначені на початок бюджетного року, а також на

фінансування з соціального захисту населення, а саме:

— державне споживання (купівля товарів та послуг);

— виплати (перекази) населенню (трансферти);

— перекази за кордон;

— державні субсидії.

Капітальні витрати (видатки розвитку) — видатки бюджету на фінансування

інвестиційної й інноваційної діяльності держави: капітальні вкладення виробничого

і невиробничого призначення (включаючи субсидії приватному секторові та перека-

зи за кордон на капіталовкладення та ін.), фінансування структурної перебудови

народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтво-

ренням.

Забороняється використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних

фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходження від необо-

в'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших позабю-

джетних джерел.

Видаткову частину Державного бюджету теж поділено на дві складові: ви-

датки загального фонду та видатки спеціального фонду.

Видатки спеціального фонду фінансуються за рахунок цільових доходів, ви-

значених під конкретну мету (наприклад, цільові фонди включені у бюджет на

відповідний рік).

Видатки загального фонду фінансуються за рахунок доходів загального фонду

бюджету і не мають конкретних (закріплених) джерел фінансування.

8. Дефіцит державного бюджету: причини і заходи його усу-

нення.

♥ ДЕФІЦИТ БЮДЖЕТУ – це стан бюджету, коли витрати держави не покри-

ваються доходами.

ДВІ СИТУАЦІЇ ВИНИКНЕННЯ ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ:

- розмір державних витрат зростає, коли доходи незмінні, або скорочуються;

- розмір державних доходів зменшується з незмінним станом витрат або за

їх збільшенням.


Причини виникнення:

• деформована структура економіки, що не забезпечує необхідного обсягу

фінансових ресурсів у Держбюджет та місцеві бюджети;

• надмірні витрати на забезпечення державного управління: на утримання

управлінського апарату, армії, органів правопорядку. 1996 – витрати на утримання

органів президентської влади в Україні перевищували заплановані на 8 %, а Кабміну

– на 28 %.

• Неефективне здійснення соціальних витрат: на підтримку малозабезпече-

них прошарків населення, охорону здоров’я, культуру і т.д.

Заходи для ліквідації дефіциту бюджету:

- Беземісійні, тобто які не супроводжуються емісією цінних паперів держави

або грошових одиниць:

• Стимулювання процесу виробництва з метою збільшення обсягу податко-

вих надходжень у бюджет;

• Ліквідація практики безпроцентного кредитування суб’єктів економічної

діяльності з бюджету;

• Ліквідація практики списання сум заборгованості суб’єктів економічної

діяльності бюджетам;

• Припинення бюджетного фінансування збиткових суб’єктів економічної

діяльності;

• Скорочення необґрунтованих та неефективних витрат із Державного і міс-

цевих бюджетів, у т.ч. на соціальні потреби;

• Введення режиму суворої економії бюджетних ресурсів.

- Емісійні:

• Використання внутрішньої позики (тимчасовий захід);

• Використання зовнішньої позики (надзвичайний захід).


1. Як поділяють державні фінанси за складом?

2. У чому призначення державних фінансів? У чому їх роль?

3. Охарактеризуйте державні доходи?

4. Дайте визначення державних видатків?

5. Назвіть принципи будівництва бюджетної системи.

6. Назвіть види бюджетів.

7. Що таке державний бюджет, для чого він потрібен?

8. Чим відрізняються види виконання бюджету?

9. Яким чином можна ліквідувати дефіцит державного бюджету? Поняття для запам’ятання.

• Державний бюджет • Бюджетна система

• Бюджетний устрій • Бюджетний дефіцит

• Загальнодержавні фінанси • Місцеві фінанси

• Державні доходи • Державні видатки

• Виконання бюджету

ФІНАНСИ 59 Тести.

1. Принцип єдності бюджету: а) означає існування єдиного розра-

хунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи.

б) означає існування єдиного бюдже-тної системи;

в) означає існування єдиного розра-хунку доходів і видатків державного бю-джету.

2. Державні доходи — . : а) це сума коштів, що використову-

ється державою для забезпечення своєї діяльності;

б) це сума коштів, що мобілізується населенням для забезпечення діяльності держави;

в) це сума коштів, що мобілізується державою для забезпечення своєї діяль-ності.

3. Які з цих коштів не належать до державних доходів:

а) відраховано ПДВ; б) погашена державна заборгованість

перед МВФ; в) перераховано податок на прибу-

ток. 4. Причина виникнення дефіциту

державного бюджету: а) стимулювання процесу виробниц-

тва з метою збільшення обсягу податко-вих надходжень у бюджет;

б) неефективне здійснення соціальних витрат: на підтримку малозабезпечених прошарків населення, охорону здоров’я, культуру і т.д.

в) ліквідація практики безпроцент-ного кредитування суб’єктів економічної діяльності з бюджету;

г) припинення бюджетного фінансу-вання збиткових суб’єктів економічної діяльності;

5. Бюджет області об'єднує бюдже-

ти: а) обласний бюджет, бюджети райо-

нів і міст обласного підпорядкування; б) районний бюджет, бюджети міст

районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети;

в) міський бюджет та бюджет ра-йонів.

6. Сукупність економічних відносин між державою і юридичними та фізич-ними особами з приводу розподілу і пере-розподілу ВВП з метою формування з метою формування централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій:

а) бюджет держави; б) цільові фонди; в) державний кредит. 7. Вхідні грошові потоки державних

фінансів: а) платежі до міжнародних органі-

зацій і фінансових інститутів б) сплата податків та інших обов'я-

зкових платежів до бюджету, в) купівля державних цінних паперів,

внески в цільові фонди г) пряме вилучення частини доходів

державних юридичних осіб 8. Бюджетна система України – це: а) об'єднання всіх ланок державного

бюджету на єдиних принципах; б) об'єднання всіх бюджетів на єди-

них принципах; в) об'єднання всіх ланок державних

фінансів на єдиних принципах. 9. Касова система виконання бю-

джету – а) здійснення обліку надходження

прибутків і фінансування витрат Держ-бюджету у касі;

б) здійснення обліку надходження прибутків і фінансування витрат Держ-бюджету на основі реєстрації фактичних грошових потоків;

в) здійснення обліку надходження прибутків на основі реєстрації податків.

10. В Україні Державний бюджет виконує:

а) НБУ; б) Державне казначейство;


в) Міністерство фінансів. 11. Проект державного бюджету на

наступний рік затверджує: а) Верховна Рада України; б) Міністерство фінансів України; в) Кабінет Міністрів України 12. Принцип повноти полягає: а) у відображенні у бюджеті всіх до-

ходів і видатків; б) у повному відображенні у бюджеті

видатків; в) у відображенні у бюджеті всіх до-

ходів. 13. Бюджет міста Києва — це: а)бюджет розвитку; б)місцевий бюджет; в)поточний бюджет: г)державний бюджет. 14. Сума фінансових ресурсів, яка

раціонально розміщується та ефективно використовується державою:

а) державні доходи; б) державні видатки;

в) державний кредит. 15. Повна мобілізація всіх запланова-

них прибутків у розрізі джерел і платників із наступним фінансуванням заходів, при-йнятих Державною Програмою економі-чного і соціального розвитку:

а) бюджетне фінансування; б) формування бюджету; в) виконання бюджету. 16. Вихідні грошові потоки: а) асигнування і виплати з бюджету

і цільових фондів б) купівля державних цінних паперів,

внески в цільові фонди в) тимчасово вільні кошти бюджету

і, насамперед, цільових фондів можуть розміщуватись на фінансовому ринку, внаслідок чого формуються відповідні їх доходи

18. Перевищення державних доходів над державними видатками називають:

а) державний дефіцит; б) державний профіцит.

ТЕМА .2.4. Фінанси суб єкітв господарювання.

1. Основи організації фінансів підприємств та їх зміст.

2. Зміст, завдання і організація фінансової роботи на підприємствах

3. Фінансова діяльність підприємства та її мета

4. Грошові фонди.

5. Фінансові ресурси підприємств та джерела їх формування

6. Формування фінансових результатів суб’єктів господарювання

1. Основи організації фінансів підприємств та їх зміст.

У фінансовій системі держави головною, визначальною її ланкою виступають

фінанси підприємств тому, що вони функціонують у тій же сфері суспільного виро-

бництва, де створюються матеріальні блага, валовий внутрішній продукт і націона-

льний доход суспільства, а також формується основна частина фінансових ресурсів

держави.

Фінанси підприємств - це система грошових відносин, які виникають у

процесі отримання і розподілу грошових доходів і накопичень, формування і ви-

користання відповідних фондів грошових коштів.

Об'єктом фінансів підприємств виступають грошові відносини, пов'язані

з отриманням доходів і накопичень, їх розподілом, формуванням і використанням

відповідних фондів грошових коштів.

ФІНАНСИ 61 Суб'єктами є підприємства і організації, установи (банківські і бюдже-

тні), позабюджетні фонди та інші господарюючі суб'єкти.

Схема фінансів підприємств

Грошові відносини

підприємства

З приводу формування і використання грошових фон-

дів, доходів, накопичень

1. із засновниками

2. з іншими СХД

Постачальниками

Покупцями

3. з ланками фінансо-

вої системи:

з бюджетом;

з позабюджетними

фондами;

з банками;

з органами майно-

вого і особистого

страхування

з фондовим рин-

ком

4. із зайнятими на

нім працівниками

5. усередині самих


статутного фонду,

отримання грошей з Державного бюджету,

пайовий капітал (за рахунок внесків).

формуються основні і оборотні фонди.

виручка від реалізації продукції, створюються доходи і

накопичення

податкові платежі, отримання субсидій, пільг, дота-

цій, інвестицій;

Виплати відрахувань, соціального забезпечення пра-

цівників підприємства;

отримання і погашення кредитів, здійснення безготі-

вкових розрахунків;

страхові внески і отримання відповідних страхових

відшкодувань;

доходи від випуску і реалізації цінних паперів

формування фонду оплати праці, її оплати матеріа-

льного заохочення, оплати дивідендів по акціях, а також

стягнення грошей за нанесений збиток і податків;

розподіл отриманих доходів і накопичень (прибут-

ку)на формування грошових фондів:

1. резервний,

2. статутний фонд,

3. фонд розвитку виробництва,

4. соціального розвитку,

5. матеріального стимулювання,

6. дивідендів

Матеріальним змістом фінансів підприємств є фонди грошових коштів, які

створюються в підприємствах при розподілі їх доходів і накопичень.

Головними принципами, на основі яких базується організація фінансів є:

1. Демократичний централізм - проявляється:

• в централізації державою частини доходів підприємств в централізовані фо-

нди (Державний бюджет) шляхом стягнення різних податків і платежів, які встанов-

люються державою, а розраховуються і сплачуються самими платниками під конт-

ролем держави, в проведенні єдиної політики оподаткування, фінансування, креди-


тування і розрахунків;

• в господарській самостійності ведення підприємствами виробничо-

фінансової діяльності, розподілу і використання отримуваних власних доходів і нако-

пичень.

2. Принцип плановості у сфері фінансів виявляється в розробці на основі ви-

робничих показників фінансових планів з визначенням у них фінансових ресурсів у

обсягах, необхідних для виконання планів економічного і соціального розвитку під-

приємств.

3. Господарський (комерційний) розрахунок - основний метод господарювання

підприємств, який базується на співвідношенні витрат з результатами діяльності й

передбачає відшкодування витрат власними доходами, а також забезпечення рента-

бельності виробництва. Принципи господарського розрахунку :

• господарсько-оперативної самостійності;

• матеріального зацікавлення і матеріальної відповідальності;

• принцип самоокупності - покриття витрат підприємства власними дохо-

дами і отримання накопичень, необхідних для сплати відповідних податків до бю-

джету, розв'язання соціальних питань і матеріального стимулювання робітників під-

приємства за результатами їхньої праці. Мінімальний рівень рентабельності продук-

ції - 8-15%.

• самофінансування – забезпечення розширеного відтворення, матеріального

стимулювання робітників і вирішенні соціальних питань підприємств за рахунок

власних фінансових ресурсів (прибутку, амортизаційних відрахувань та ін.). Само-

фінансування = самоокупність +фінансування капітальних вкладень, приріст

власних обігових активів та інші витрати з розширення виробництва за раху-

нок власних фінансових ресурсів. У той же час, самофінансування не виключає (при

нестачі власних фінансових ресурсів на фінансування розширення виробництв) за-

лучення довгострокових кредитів банку на основі зверненості і платності. Фінансу-

вання ж з бюджету цих підприємств на розширення виробництва не здійснюється.

Рівень прибутковості, який відповідає рентабельності в 30-35% до собівартості

реалізованої продукції, послуг.

Фінанси підприємств як економічна вартісна категорія свою дію процесі відт-

ворення виявляють через дві головні функції: розподільчу контрольну.

2. Зміст, завдання й організація фінансової роботи на

підприємствах

Ефективність роботи кожного підприємства багато в чому залежить від повної

і своєчасної мобілізації фінансових ресурсів і правильного їх використання для забез-

печення нормального процесу виробництва і розширення виробничих фондів. У зв'я-

зку з цим для кожного підприємства важливу роль відіграє правильна організація

фінансової роботи.

Фінансова робота - система економічних заходів по визначенню фінансових

ресурсів в обсягах, необхідних для забезпечення виконання планів економічного і

соціального розвитку підприємств, здійснення контролю за їх цільовим та ефектив-

ним використанням.

Фінансова робота на підприємствах здійснюється на підставі Закону України

ФІНАНСИ 63 «Про підприємства в Україні», статутів підприємств, на підставі спеціаль-

них інструкцій і вказівок фінансових та банківських органів з різних фінансово-

кредитних питань.

Фінансова робота на підприємствах виконується робітниками фінансового

відділу, а при його відсутності - робітниками бухгалтерії.

Відповідальність за організацію фінансової роботи на підприємстві несе нача-

льник фінансового відділу (служби) чи головний бухгалтер, при відсутності фінансо-

вих відділів. Розпорядником фінансових ресурсів, грошових коштів, товарно-

матеріальних цінностей, які належать підприємству, є його керівник, що має право

першого підпису на всіх грошових і розрахунково-платіжних документах

Для ведення фінансової роботи на великих підприємствах створюють фінан-

совий (фінансово-економічний) відділ.

На невеликих підприємствах, де немає самостійного фінансового відділу, фінансо-

ву роботу виконує фінансовий сектор (група) у складі бухгалтерії.

На малих підприємствах функції фінансиста виконує головний бухгалтер або бух-

галтер, якому доручено цю ділянку роботи.

Основними завданнями фінансової роботи є:

? мобілізація фінансових ресурсів у розмірі, необхідному для забезпечення

нормального процесу виробництва і розширення виробничих фондів в обсягах,

встановлених планами;

? пошук шляхів збільшення прибутку і збільшення рентабельності ви-

робництва;

? своєчасне виконання зобов'язань перед різними ланками фінансово-

кредитної системи:

• перед бюджетом - по сплаті встановлених податків і платежів;

• перед централізованими позабюджетними фондами - по сплаті встано-

влених платежів;

• перед банками - по поверненню кредитів і сплаті відсотків по них;

? своєчасне виконання зобов'язань перед постачальниками по оплаті

товарно-матеріальних цінностей, перед робітниками по оплаті праці;

? контроль за збереженням і використанням обігових активів і приско-

ренням їх обертання;

? контроль за раціональним і цільовим використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота складається з таких чинників:

? фінансове планування та прогнозування;

? оперативна фінансова робота;

? аналіз і контроль за фінансовою діяльністю підприємств.

Фінансове планування передбачає визначення потреб підприємств у фінансових

ресурсах у розмірах, необхідних для виконання плану економічного і соціального

розвитку, а також для пошуку резервів збільшення прибутковості і підвищення рен-

табельності підприємств.

Фінансове планування (робота) в підприємствах, практично, відображається:

• у визначенні розмірів виручки від реалізації продукції, від надання послуг і

кінцевих результатів діяльності підприємства,

• в розподілі отриманих доходів по відповідних каналах,

• у встановленні потреби в обігових активах, капітальних вкладеннях, капі-


тальному ремонті тощо і джерелах їх покриття,

• в складанні фінансового плану (балансу доходів і витрат).

• складання кошторисів для утримання дитячих закладів, підготовки кадрів,

використання фондів економічного стимулювання і спеціального призначення то-

що,

• розробка та доведення до виробничих підрозділів та різних служб госпо-

дарства лімітів затрат, норм витрат матеріалів та цінностей,

• розробка та здійснення різноманітних заходів, спрямованих на збільшення

грошових доходів і накопичень, а також на підвищення ефективності виробництва.

Оперативна фінансова робота - комплекс заходів з мобілізації фінансових

ресурсів, необхідних для здійснення безперервного процесу виробництва і реаліза-

ції продукції, розрахунків та своєчасного виконання фінансових зобов'язань перед

бюджетом, централізованими фондами, постачальниками, робітниками підприємс-

тва тощо.

Конкретно поточна фінансова робота має такі складові:

• своєчасне оформлення продукції, що продається;

• стягнення оплати за неї з покупців;

• стягування простроченої дебіторської заборгованості;

• отримання коштів у порядку відшкодування за загибле майно;

• отримання кредитів банку;

• перерахування платежів до бюджету, органам страхування;

• погашення позик банку та відсотків по них;

• проведення розрахунків з постачальниками;

• отримання коштів на оплату праці та інші господарські розрахунки тощо.

Фінансовий контроль за діяльністю підприємств - це перевірка виконання фі-

нансових, кредитних і касових планів, цільового використання коштів, платоспро-

можності підприємства та ін. Здійснюється він шляхом перевірки своєчасності та

повноти проведення фінансово-кредитних операцій, аналізу місячних, квартальних,

річних балансів і звітів.

Мета - перевірка своєчасності та повноти надходження коштів, правильності

їх розподілу у відповідності до плану та фінансових зобов'язань, викрити пору-

шення, виявити резерви збільшення фінансових ресурсів.

Здійснюючи контроль і аналіз фінансової діяльності підприємств за рік,

встановлюють ступінь виконання фінансового плану по прибутку, по окремих ви-

дах доходів і витрат грошових коштів, ефективність використання обігових акти-

вів, платоспроможність підприємств, ліквідність його балансу, а також фінансову

стійкість роботи.

Результати контролю та аналізу, як правило, використовуються керівниками пі-

дприємств для застосування заходів щодо покращення фінансової роботи в майбут-

ніх періодах.

3. Фінансова діяльність підприємства та її мета.

Фінансова діяльність – діяльність, яка веде до змін розміру і складу власного

та позичкового капіталу підприємства (який не є результатом операційної діяльнос-

ті).

Фінансова діяльність підприємства спрямована на вирішення таких основних

ФІНАНСИ 65 завдань:

• визначенням потреби підприємства в капіталі та його мобілізація;

• забезпечення фінансовими ресурсами поточної операційної, фінансової та ін-

вестиційної діяльності підприємства; виробничого і соціального розвитку підприємст-

ва;

• пошук резервів збільшення доходів, прибутків і рентабельності підприємства;

• забезпечення виконання фінансових зобов'язань перед діловими пар-

тнерами (постачальниками, підрядниками, банками, страховими та інвестицій-

ними компаніями тощо), бюджетом і цільовими фондами;

• контроль за ефективним розподілом і цільовим використанням фінансових ресу-

рсів.

Економічний зміст фінансової діяльності полягає у фінансовому забезпеченні

інвестиційних та операційних витрат підприємства та нерозривно пов’язаний з ка-

тегорією “капітал”.

Капітал - вартість, яка відтворює нову вартість. Капітал розглядають у взає-

мозв’язку з процесом відтворення з точки зору народного господарства та з точки

зору окремого підприємства. У першому випадку, капітал – це один з трьох основ-

них факторів виробництва (праця, земля, капітал), з яким ототожнюють грошові

кошти, авансовані на придбання виробничих засобів. У другому випадку, капітал –

це засвідчені в пасивній стороні балансу, вимоги на майно, яке відображено в акти-

вах. Капітал показує джерела фінансування придбання активів підприємства.

Основне завдання фінансової діяльності полягає у формуванні оптимального

складу та структури капіталу підприємства для задоволення потреб у джерелах фі-

нансування його активів.

У процесі фінансової діяльності працівники підприємства приймають різнома-

нітні фінансові рішення та здійснюють управління фінансами.

4. Грошові фонди.

У господарюючого суб'єкта створюються наступні грошові фонди:

- статутний фонд (капітал) - це основне первинне джерело власних засобів,

направлених на фінансування необоротних і оборотних активів;

- додатковий капітал, який створюється за рахунок приросту вартості майна

(переоцінка основних фондів, перевищення вартості акцій над номіналом, добро-

дійні або безвідплатна передача засобів суб'єктові);

- резервний (страховою) фонд (капітал) - це фонд суб'єкта, який формується

відповідності із законодавством України і засновників підприємства. Джерело - це

чистий прибуток. Використовується на виплату дивідендів по привілейованих акці-

ях або збитків поточної діяльності підприємства;

- інвестиційний фонд, який включає амортизаційні відрахування і грошові кош-

ти на розвиток виробництва;

- фонд споживання - це грошові кошти, направлені на соціальні потреби, зао-

хочення, зміст невиробничої сфери, компенсації, одноразові виплати, допомогу та

ін.;

- фонд оплати праці - грошові кошти, направлені на виплату основної і додат-

кової заробітної плати, матеріального заохочення працівників суб'єкта;

- фонд платежів до бюджету призначений для резервування грошових коштів,


необхідних для виплати податків і обов'язкових платежів до бюджету відповідно до

законодавства України;

- валютний фонд формується на підприємствах, що здійснюють реалізацію

продукції на експорт, які мають валютну виручку.

- позиковий фонд д- ля фінансування своєї фінансово-господарської діяльності

підприємство залучає власний та позичковий капітал. Позичковий капітал може

формуватися за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел та відображається у бала-

нсі у складі зобов’язань. Зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виник-

ла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призве-

де до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

5. Фінансові ресурси підприємств

Фінансові ресурси підприємства - це грошові надходження і доходи, які знахо-

дяться у розпорядженні підприємства. Фінансові ресурси призначені для виконання

фінансових зобов'язань перед всіма суб'єктами, з якими підприємство вступає у фі-

нансові взаємини в процесі своєї виробничо-господарської діяльності. Вони пряму-

ють на фінансування витрат по забезпеченню простого і розширеного відтворення.

Фінансові ресурси підприємств діляться на власні і позикові, внутрішні і приве-

рнуті з різних джерел. До власних засобів підприємств відносять внески засновни-

ків і акціонерів, прибуток, амортизаційні надходження, добродійні внески, до пози-

кових засобів - кредити, випуск облігацій.

Внутрішні джерела включають прибуток підприємства і амортизаційні відра-

хування, зовнішні джерела фінансових ресурсів - це кредити, випуск акцій і облі-

гацій, додаткові внески власників.

Первинне формування фінансових ресурсів відбувається у момент установи пі-

дприємства, коли утворюється статутною капітал. Його величина показує розмір

тих основних і оборотних грошових коштів, які інвестовані у виробництво.

Надалі фінансові ресурси формуються головним чином за власних джерел:

прибутку і амортизаційних відрахувань.

Значні фінансові ресурси можуть бути мобілізовані підприємством на фондо-

вому ринку в процесі продажу цінних паперів - акцій. До позикових засобів, приве-

рнутих з різних джерел, відносять кредити. Крім того, підприємства можуть отри-

мувати фінансові ресурси в порядку перерозподілу, наприклад, страхового відшко-

дування страховою компанією.

Перетвореною формою фінансових ресурсів є капітал, який є частиною фінан-

сових ресурсів, що вкладених у виробництво і приносили дохід по завершенню ви-

робничого циклу.

Відмінність фінансових ресурсів від капіталу полягає в тому, що в який-

небудь момент часу фінансові ресурси можуть бути або більше або рівні капіталу

підприємства. Якщо фінансові ресурси рівні капіталу, то у підприємства немає ні-

яких фінансових зобов'язань (що неможливе в практичній діяльності підприємств).

У фінансовій звітності підприємств представлені не фінансові ресурси, а їх перет-

ворені форми - зобов'язання і капітал.

ФІНАНСИ 67

6. Формування фінансових результатів суб’єктів госпо-

дарювання

Ефективність використання факторів виробництва виражається в кінцевому пі-

дсумку в фінансових результатах діяльності господарюючих суб'єктів.

Фінансові результати - це економічний підсумок виробничої діяльності гос-

подарюючих суб'єктів, виражений у вартісній (грошовій) формі.

Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються:

• валовий доход - це частина вартості валової продукції за вирахуванням мате-

ріально-грошових затрат, крім оплати праці.

Його розмір залежить від кількості виробленої продукції та використаних на її

виробництво матеріально-грошових коштів, крім оплати праці.

Валовий доход, що створюється на підприємстві, є джерелом оплати праці робі-

тників сфери матеріального виробництва і накопичень, однієї форм яких є чистий

доход.

• Чистий доход - це частина вартості продукту, яка залишається після відшко-

дування затрат живої та уречевленої праці Таким чином, чистий доход є додатко-

вим продуктом, тобто валовий доход за вирахуванням оплати праці.

• Прибуток - це частина чистого доходу, одна з його форм.

Загальний прибуток - це прибуток від продажу продукції та послуг, інших

цінностей і нематеріальних активів, інвестиційної фінансової діяльності, скоригова-

ний на суму позареалізаційних (надзвичайних) доходів і витрат. Основною складо-

вою частиною загального прибутку є прибуток від продажу продукції, виконаних

робіт та наданих послуг, тобто валовий прибуток. Відмінність загального прибут-

ку від реалізованого чистого доходу: Загальний прибуток може бути більше або

менше реалізованого чистого доходу. Це пов'язано з тим, що в загальному прибутку

крім прибутку від продажу, враховуються різні позареалізаційні доходи витрати,

надходження та збитки. Тому розрахунку загального прибутку передує визначення,

передусім, прибутку від продажу продукції, робіт, послуг, тобто валового прибут-

ку, прибутку від операційної діяльності, прибутку від звичайної діяльності та прибу-

тку (збитку) від надзвичайних подій. Потім визначається загальний прибуток та чиста

його величина.

Чистий прибуток - це частина загального прибутку після сплати з нього від-

повідних податків і платежів до бюджету.

Валовий прибуток - це прибуток, розрахований по реалізованій продукції у ви-

гляді різниці між чистим доходом (виручкою без ПДВ, акцизів тощо) від реалізації

продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, ро-

біт, послуг).

Значення фінансових результатів:

• дає узагальнену характеристику всій виробничо-фінансовій діяльності підп-

риємства:

• підвищення продуктивності праці,

• зниження собівартості

• підвищення якості продукції,

• використання виробничих фондів.

• є основним джерелом розширення основних і обігових фондів,

• діючим фактором, який стимулює (за допомогою створення та використання


фондів економічного стимулювання) досягнення більш високих показників вироб-

ництва,

• джерело доходів Держбюджету.


Які загальні та специфічні ознаки властиві фінансам підприємств?

Назвіть групи фінансових відносин, що належать до фінансів.

Дайте характеристику функцій фінансів підприємств.

Дайте визначення сутності фінансових ресурсів підприємств.

Дайте характеристику формування та використання фінансових ресурсів.

Що розуміють під організацією фінансів підприємств?

Дайте визначення фінансової діяльності підприємств.

Назвіть основні складові фінансової роботи підприємства.

Дайте визначення фінансового механізму підприємства та назвіть його скла-дові.

ТЕСТИ

ТЕСТ 1. Фінанси підприємств – це: 1. система грошових відносин, які виникають у процесі отримання і розподілу грошо-

вих доходів і накопичень, формування і використання відповідних фондів грошових коштів 2. система економічних відносин, які виникають у процесі формування і викорис-

тання централізованих фондів грошових коштів 3. система грошових відносин, які виникають у процесі отримання і розподілу при-

бутку. ТЕСТ 2 Головними принципами, на основі яких базується організація фінансів є: 1. обгрунтованість 2. законність 3. господарський (комерційний) розрахунок ТЕСТ 3 Принципи господарського розрахунку 1. демократичний централізм; 2. самоокупності; 3. плановість ТЕСТ 4 Самофінансування – 1. покриття витрат підприємства власними доходами і отримання накопичень,

необхідних для сплати відповідних податків до бюджету, розв'язання соціальних питань і мате-ріального стимулювання робітників підприємства за результатами їхньої праці

2. забезпечення розширеного відтворення, матеріального стимулювання робітників і вирішенні соціальних питань підприємств за рахунок власних фінансових ресурсів

3. отримання високих прибутків з метою розширення виробництва. ТЕСТ 5 Фінансова діяльність — це 1. сукупність форм і методів формування та використання фінансових ресур-

сів для забезпечення фінансування діяльності підприємства. 2. система економічних заходів по визначенню фінансових ресурсів в обсягах, необхід-

них для забезпечення виконання планів економічного і соціального розвитку підприємств, здійс-нення контролю за їх цільовим та ефективним використанням

3. діяльність, спрямована на забезпечення підприємства фінансовими ресурсами ТЕСТ 6 До фінансової роботи не відносять:

ФІНАНСИ 69 1. фінансове планування та прогнозування; 2. інвестування коштів у цінні папери 3. оперативна фінансова робота; 4. аналіз і контроль за фінансовою діяльністю підприємств. ТЕСТ 7 Фінансове планування на підприємствах не включає: 1. визначення розмірів виручки від реалізації продукції, від надання послуг і кінцевих ре-

зультатів діяльності підприємства, 2. розподіл отриманих доходів по відповідних каналах, 3. планування обсягів виробництва 4. встановлення потреби в обігових активах, капітальних вкладеннях. ТЕСТ 8 Комплекс заходів з мобілізації фінансових ресурсів, необхідних для здійснення

безперервного процесу виробництва і реалізації продукції, розрахунків та своєчасного виконання фінансових зобов'язань – це:

1. Фінансова діяльність 2. Фінансовий механізм 3. Оперативна фінансова робота 4. Фінансовий контроль ТЕСТ 8 Фінансову роботу на малих підприємствах виконують 1. планово-економічний відділ 2. бухгалтерія 3. фінансовий відділ. 4. фінансовий сектор (група) у складі бухгалтерії. ТЕСТ 9 До поточної фінансової роботи не відносять: 1. своєчасне оформлення продукції, що продається; 2. стягування простроченої дебіторської заборгованості; 3. встановлення потреби в обігових активах, капітальних вкладеннях, капітальному ре-

монті тощо і джерелах їх покриття, 4. проведення розрахунків з постачальниками.

МОДУЛЬ ІІІ. ЛАНКИ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ.

Тема 3.1. ПОДАТКИ.

1. Соціально-економічна сутність податків


3. Пряме оподаткування

4. Основи побудови податкової системи України


6. Непряме оподаткування

7. Платежі за ресурси та інші надходження

1. Соціально-економічна сутність податків

В умовах ринкової економіки фінансова політика держави базується на системі

фінансових регуляторів. Такими фінансовими регуляторами є насамперед податки,

які забезпечують вилучення і перерозподіл створеного валового внутрішнього проду-

кту і формування централізованих фондів грошових ресурсів держави.


Характеристику податку слід розглядати в таких аспектах:

- за соціальною сутністю;

- за економічною сутністю;

- за формою прояву;

- з організаційно-правової сторони .

Соціально-економічний характер податку виявляється в одночасному існуванні

податку як фіскального інструменту формування дохідної частини бюджету та як

інструменту економічного регулювання вартісних пропорцій розподілу ВВП та на-

ціонального продукту. У цьому і виявляється природа податку.

Соціальна сутність податків проявляється в тому, що вони виступають ін-

струментом розподілу національного доходу, отже перерозподілу доходів між

суб’єктами фінансової системи, рівнями державних фінансів, терріторіальними гро-

мадами та різними матеріально забезпеченими шарами населення.

Економічна сутність податків виявляється в грошових відносинах, які скла-

даються у держави з юридичними і фізичними особами з приводу примусового ви-

лучення частини створеної вартості і формування фонду фінансових ресурсів держа-

ви. Процес примусового відчуження частки доходів юридичних осіб і громадян на

загальносуспільні потреби характеризує односторонній рух вартості (від платника

податку до держави) без еквівалентного обміну.

Конкретними формами прояву категорії податку є види податкових платежів,

які встановлюються законодавчими органами влади.

З організаційно-правової сторони податок - це обов'язковий платіж, який над-

ходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки.

Матеріальною основою податків є реальна сума грошових коштів, що мобілі-

зуються державою.

Податковим відносинам притаманні свої відмітні особливості, що дають

змогу виділити їх із загальної сукупності фінансових відносин. Зокрема, це обов'яз-

ковий характер податків та їх відносна безповоротність.

У сучасній фінансовій науці та податковому законодавстві використовується

три основних терміни, якими позначаються платежі державі - плата, відрахуван-

ня, податок. Розглянемо відмінності між ними.

Платня (плата) ~ це вид платежу, що сплачується платником за щось. На-

приклад, платня за воду, яка збирається з водогосподарських систем. Розмір платні

завжди залежить від обсягу ресурсів, що використовуються. Чим більший обсяг ви-

користаних ресурсів, тим, при незмінній ставці, більший розмір платні за них, і на-

впаки.

Відрахування - це вид платежу, що передбачає цільове призначення і вирахову-

ється від чогось. Наприклад, відрахування від заробітної плати до фонду соціально-

го страхування, до Пенсійного фонду. Розміри відрахувань встановлюються в зако-

нодавчому порядку до відповідного джерела (бази). Змінювати ставки відрахувань і

використовувати кошти не за призначенням не дозволяється, крім як у законодавчо-

му порядку.

Податки - це вид платежу, що сплачується платниками для утримання держав-

них структур і виконання ними функцій управління, соціальної, економічної та ін.

Податки, в своїй більшості, не мають конкретного цільового призначення. Розрахо-

вуються вони і сплачуються в порядку, встановленому законодавчо.

ФІНАНСИ 71 Отже, за своєю сутністю плата та інший обов'язковий платіж - це обов'я-

зковий, безповоротний платіж до бюджетів відповідного рівня, який має відплат-

ний, компенсаційний характер і вноситься регулярно або у зв'язку з наданням дер-

жавою платникові певної послуги чи певних прав. Податок - це індивідуально без-

відплатний, безповоротний, нецільовий платіж, що вноситься платником податку до

бюджету відповідного рівня в порядку, розмірах та у строки, встановлені законодав-

ством. Також необхідно зазначити, що якщо плата та відрахування можуть сплачува-

тися як державі, так і іншим юридичним особам, то податки - це атрибут лише дер-

жави.

Функції податків:

1 фіскальна функція податків - визначає їх суспільне призначення. З огляду на

роль даної функції у формуванні бюджетного фонду, тобто матеріальних умов для

функціонування держави, податкові надходження мають бути постійними, стабіль-

ними, рівномірно розподілятися в регіональному розрізі.

2. розподільна функція - здійснюється формування дохідної частини бюджету з

подальшим направленням цих доходів на фінансування різноманітних заходів, пов'я-

заних з реалізацією державою своїх функцій.

3. контрольна функція - оцінюється ефективність кожного податку і податкової

системи в цілому.

4. стимулююча функція податків - держава впливає на процес відтворення,

стимулюючи його розвиток, посилюючи нагромадження капіталу, розширюючи

платоспроможний попит населення, створюючи додаткові стимули для ділової та

інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримуючи рівень зайнятості. У про-

цесі реалізації цієї функції стимулюючий вплив на суспільне виробництво забезпе-

чується через диференціацію податкових ставок і встановлення різних пільг, префе-

ренцій і ін. Податкові пільги передбачають повне або часткове звільнення від сплати

податків. Вони можуть бути згруповані наступним чином:

- звільнення (повне або часткове) від сплати податку окремих осіб або категорій

платників;

- повне або часткове звільнення об'єкта або податкової бази від оподаткування і

використання неоподатковуваного мінімуму;

- зменшення належної до сплати за розрахунковий період суми податку і викори-

стання податкового кредиту;

- зменшення ставки податку.

Таким чином, податкові пільги надаються з метою соціальної підтримки мало-

забезпечених верств населення або підтримки пріоритетних галузей народного гос-

подарства та окремих категорій платників.

У законодавчих актах України передбачені такі види податкових пільг: неопо-

датковуваний мінімум об'єкта; вилучення із оподаткування певних елементів об'єк-

та; звільнення від сплати податків окремих осіб або категорій платників; зниження

податкових ставок; цільові податкові пільги, включаючи податкові кредити (від-

строчення справляння податку) та інші.

Преференції встановлюються у вигляді інвестиційного податкового кредиту і

цільової податкової пільги для фінансування інвестиційних та інноваційних за-

трат. Податковий кредит, як і будь-який інший кредит, надається на умовах повер-

нення і платності, оформляється відповідним договором між підприємством і подат-


ковим органом. Цільова податкова пільга на відміну від інвестиційного податкового

кредиту може надаватися будь-якому підприємству місцевими органами виконавчої

влади, але в межах суми податкових платежів в місцевий бюджет. Порядок і умови

надання ті самі, що й у податкового кредиту. У багатьох країнах широко практику-

ється диференціація ставок податку на прибуток корпорацій залежно від галузі еко-

номіки.

Порядок нарахування податків та їх регулювання регламентується Податковим

кодексом України (ПКУ)


Податки класифікуються за такими ознаками: за формою оподаткування, за

економічним змістом об'єкта оподаткування залежно від рівня державних структур,

які встановлюють податки, за способом вилучення (стягнення), за способом зараху-

вання податкових надходжень та залежно від суб'єкта оподаткування.

1. За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо для платника. їх розмір зале-

жить від обсягу об'єкта оподаткування і сплачується за його рахунок. За цією фор-

мою оподаткування більше платять ті фізичні і юридичні особи, котрі мають біль-

ший об'єкт оподаткування (дохід, майно тощо).

Непрямі податки встановлюються у цінах на товари й послуги і сплачуються

за рахунок цінової надбавки. їх розмір не залежить від обсягу доходів платника та-

кого податку.

2. За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на

три групи: податки на доходи, споживання та майно.

Податки на доходи утримуються з доходів фізичних і юридичних осіб. Об'єк-

тами оподаткування виступає заробітна плата, інші доходи фізичних осіб та прибу-

ток або валовий дохід юридичних осіб.

Податки на споживання сплачуються фізичними і юридичними особами у

формі непрямих податків при купівлі товарів.

Податок на майно встановлюється за наявності у фізичної і юридичної особи

рухомого чи нерухомого майна та майна, яке передається і отримується у спадщи-

ну.

3. Залежно від рівня державних структур, які вводять податки:

Загальнодержавні податки - встановлюють вищі органи влади, їх утримання

є обов'язковим за єдиними ставками на всій території України.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління.

Вони можуть бути у формі надбавок до загальнодержавних податків, можуть вво-

дитися місцевими органами за переліком податків, що встановлюються вищими

органами, а також можуть упроваджуватися місцевими органами без обмежень з

боку центральної влади. Місцеві податки є обов'язковими до сплати за встановле-

ними ставками лише на певній території. Вони надходять виключно до місцевих

бюджетів.

4. За способом вилучення (стягнення) податки можуть бути розкладними та

окладними.

Механізм справляння розкладних податків базується на потребах для фінан-

сового забезпечення певних витрат. Загальний обсяг податку визначається залежно

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17


http://sts.gov.ua/podatki-ta-zbori

http://sts.gov.ua/podatki-ta-zbori

ФІНАНСИ 73 від потреб. Потім він розкладається на окремі частини за адміністративно-

територіальними одиницями, а далі - між безпосередніми платниками.

Окладні або квотарні податки утримуються за певними ставками, виходячи із

чітко визначеного об'єкта оподаткування. їх величина визначається не потребами

фінансування, а можливостями сплати.

5. За способом зарахування податкових надходжень

Закріплені - податки, які на тривалий період повністю або частково закріп-

люються за конкретним бюджетом як джерело доходів.

Регулюючі - податки, які можуть зараховуватися до різних бюджетів. Регу-

люючими податками здебільшого виступають загальнодержавні податки.

6. Залежно від суб'єкта оподаткування:

податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок то-

що);

податки з фізичних осіб ( податок на доходи фізичних осіб, збір з власників

собак тощо);

змішані податки (плата за землю, податок з власників транспортних засобів

тощо).

Кожен податок характеризується специфічними ознаками, соціально-

економічним і функціональним призначенням та займає окреме місце у системі

оподаткування.

3. Пряме оподаткування

Податок на прибуток Діє з 01.04.2011 р. Відповідно до п. 151.1 ст. 151 Податкового кодексу України

від 02.12.2010 р. № 2755-VІ (далі — ПКУ) та з урахуванням внесених змін основна

ставка податку для платника податку — резидента становить 16%. Положення за-

значеного пункту застосовуються з урахуванням п. 10 розд. XX «Перехідні поло-

ження» цього Кодексу. Згідно з п. 10 підрозд. 4 розд. XX «Перехідні положення»

ПКУ ставка податку на прибуток підприємств установлюється:

— з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно — 23 %;

— з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно — 21 %;

— з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно — 19 %;

— з 1 січня 2014 року — 16 %.

Податок з доходів фізичних осіб

Ставка ПДФО згідно з ст 167 ПКУ ст..167 ПКУ становить 15 відсотків ба-

зи оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих). Якщо база

оподаткування в календарному місяці перевищує десятикратний розмір

мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податко-

вого року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

4. Основи побудови податкової системи України

Сукупність діючих у державі податків і податкових платежів являє собою по-

даткову систему. Сукупність форм і методів стягнення частини доходу юридич-

них і фізичних осіб до доходу бюджету являє собою систему оподаткування.

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/page16





Визначальною основою побудови податкової системи є обсяг витрат бюджету.

Види податків і їх обсяг у державі встановлюються з метою покриття його витрат.

Бюджет як фінансовий план держави повинен бути обов'язково балансом доходів і

витрат. Однак не слід знімати і проблему бюджетного дефіциту. Світова практика

показує, що нормальним явищем в економіці є такий стан, коли розмір дефіциту

бюджету складає 2-3% від ВВП.

Правову основу податкової системи складають відносини власності. Форма

власності - державна чи приватна - визначає право держави на доходи.

1. При державній власності все майно підприємств і доходи, що створюються

ними, належать державі. Держава вирішує, яку частку доходів підприємств центра-

лізувати до бюджету й до інших централізованих фондів, а яку залишити трудовим

колективам.

2. У приватних і колективних підприємств - держава може централізувати до

бюджету лише ту частину доходів, яка потрібна на загальнодержавні потреби.

Формування доходів бюджету здійснюється в процесі перерозподілу, або вто-

ринного розподілу ВВП. На стадії його первинного розподілу формуються доходи

юридичних і фізичних осіб. Перерозподіл доходів відбувається через їх оподатку-

вання з метою централізації визначеної частки до бюджету для подальшого викори-

стання на виконання загальнодержавних завдань. Таким чином, держава відокре-

млена від первинного розподілу доходів господарюючих суб'єктів і тим самим не

порушує право їх власності на ці доходи.

Основними ж принципами функціонування податкової системи мають бути:

1. формування доходів бюджету в процесі перерозподілу ВВП;

2. встановлення однакових обов'язків і відповідальності перед бюджетом для

господарюючих суб'єктів усіх форм власності;

3. встановлення оптимального співвідношення між величиною доходу, що

стягується з підприємств, і що залишається у них на власний розвиток виробництва,

соціальної сфери і матеріального стимулювання працівників.

4. Необхідність встановлення однакових обов'язків і відповідальності перед

бюджетом господарюючих суб'єктів усіх форм власності визначається необхідністю

оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб у визнано однакових умовах. У

процесі ж подальшої господарської діяльності, безперечно, буде відбуватися дифе-

ренціація доходів, а відповідно, і частина стягнень до бюджету.

5. Одноразове оподаткування одного і того ж об'єкта; сума сплаченого подат-

ку має дорівнювати вартості отриманих від держави благ та послуг;

6. Кожен податок повинен мати цільове призначення, тобто бути спрямова-

ним на покриття конкретних видів витрат бюджету;

7. Застосування нових податків повинно відбуватися лише для покриття но-

вих витрат держави, а не для покриття дефіциту бюджету;

8. Умови оподаткування мають бути прості й зрозумілі для платників подат-

ків; стягнення податків має відбуватися в зручний для платника час і зрозумілим

для нього методом;

9. Звітування уряду про використання податків.


Податкова робота містить такі основні елементи:

ФІНАНСИ 75 — встановлення правової бази (законодавчої бази та інструктивно-

методичного забезпечення);

— нарахування та обчислення податків і податкових платежів, їх облік;

— визначення способів утримання та стягнення податків (з джерела сплати, за

платіжним повідомленням, за податковою декларацією);

— розрахунки із бюджетом — визначення форм (авансові платежі, платежі за

фактом) і способів (готівкові, безготівкові).

Основою податкової роботи є правове регламентування порядку встановлення і

справляння податків і зборів. Функцію прийняття законодавчих актів у податковій

сфері здійснюють вищі органи державної влади. Підготовкою законопроектів з пи-

тань оподаткування в Україні займаються Кабінет Міністрів України та Державна

податкова адміністрація України, приймає закони Верховна Рада України.

На основі прийнятих законів органи виконавчої влади розробляють інструктив-

но-методичну базу, яка забезпечує виконання законодавчих актів загальної та спе-

ціальної дії у сфері оподаткування.

Контролюючий орган — державний орган, який у межах своєї компетенції,

визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, по-

внотою нарахування податків, зборів, інших обов'язкових платежів та погашенням

податкових зобов'язань чи податкового боргу.

Контролюючими органами є:

1) митні органи — стосовно ввізного та вивізного мита, акцизного збору, пода-

тку на додану вартість, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відпові-

дно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на мит-

ну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної те-

риторії України;

2) установи Пенсійного фонду України — стосовно внесків до Пенсійного фон-

ду України;

3) установи Фондів соціального страхування України — стосовно внесків до

Фондів соціального страхування України;

4) податкові органи — стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які

справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених вище.

Перераховані органи є суб'єктами податкового контролю. Інші державні органи

не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нараху-

вання та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі за запитами

правоохоронних органів.

Оволодіння основами податкової теорії вимагає чіткого й точного розуміння по-

даткової термінології, тобто понять, які заведено називати елементами податку. До

таких понять належать: об'єкт податку, або податкова база, суб'єкт (платник) податку,

джерело податку, одиниця оподаткування, ставка податку, податкова квота.

Об'єкт податку вказує на те, що саме оподатковується (дохід, земля, транспор-

тний засіб тощо). Назва податку майже завжди походить від об'єкта оподаткування.

У фіскальній термінології об'єкт оподаткування ще називають податковою базою.

Суб'єкти оподаткування - це особи (юридичні або фізичні), на яких покладено

обов'язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюджету. Платника

податку треба відрізняти від справжнього носія податку (кінцевого споживача) -

особи, на яку податок припадає наприкінці усіх процесів перекладання.


Джерелом податку називають дохід, з якого платник сплачує податок. Джерело

сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (коли оподатко-

вується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не мати стосунку до

об'єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в осо-

бистому користуванні і не приносять доходу їх власникам). Податок може сплачува-

тись із доходу (незалежно від джерел його отримання), або капіталу (майна), коли

для покриття податку доводиться витрачати його частку.

Одиницею оподаткування (або масштабом вимірювання) є одиниця виміру (фі-

зичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Фізичний вимір точніше відображає

об'єкт оподаткування (площа земельної ділянки в га або м2, обсяг циліндра двигуна

транспортного засобу в м3). Грошовий вимір може бути безпосереднім - у разі оцінки

доходів і опосередкованим - якщо оцінюється земельна ділянка, майно тощо.

Ставка податку - це законодавчо встановлена величина податку на одиницю

виміру бази оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ста-

вок: універсальний і диференційований. За універсального встановлюється єдина

для всіх платників ставка, за диференційованого - кілька. Диференціація ставок мо-

же відбуватися у двох напрямах. Перший - у розрізі платників, коли для більшості

платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для

окремих платників. Другий - у розрізі різних характеристик і оцінок об'єкта оподат-

кування. За способом побудови ставки податку поділяються на тверді та процентні.

Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в

натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об'єкта оподат-

кування, який має грошовий вимір. Процентні ставки можуть бути пропорційними,

прогресивними, регресивними і змішаними. Пропорційні - це єдині ставки, що не

залежать від розміру об'єкта оподаткування. Прогресивні - це такі ставки, розмір

яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування. Регресивні ставки на

відміну від прогресивних зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування. У

практиці оподаткування прогресивні і регресивні ставки можуть застосовуватись як

окремо, так і в поєднанні - у вигляді прогресивно-регресивної і регресивно-

прогресивної шкали ставок.

Податкова квота - частка податку в доході платника. Вона характеризує рівень

оподаткування і може бути як в абсолютному, так і у відносному вимірах. У подат-

ковій справі податкові квоти законодавчо не встановлюються.

6. Непряме оподаткування

Непрямі податки — податки, які визначаються розміром споживання і не перебува-

ють у тісному зв'язку з доходами або майном платника і встановлюються у вигляді над-

бавки до ціни товарів чи послуг.

Джерелом сплати непрямих податків є ціни або тарифи, які оплачені кінцевим

споживачем товарів або послуг в тому числі представництва іноземних юридичних осіб,

які отримали відповідний дозвіл на право використання зазначених приміщень.

Ставки збору встановлюються на один квадратний метр площі приміщення з ви-

користанням його протягом року — до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів грома-

дян (2,0 — для міст Києва та Севастополя).

Сума збору враховується у валових витратах підприємства і відноситься на доходи

ФІНАНСИ 77 підприємства.

Оскільки непрямі податки включаються до цін на товари і послуги, то їх більше

платять ті суб'єкти суспільства, хто більше споживає. Тому непрямі податки вважа-

ються найбільш несправедливими. Водночас податки, що реалізуються за допомо-

гою цін, дозволяють виконувати такі соціально-економічні функції:

-податки у ціні є одним з головних джерел формування доходів державного

бюджету;

- впливають на розвиток виробництва, сприяючи його зростанню або, навпаки,

скороченню;

- можуть бути фактором регулювання рівня цін, засобом впливу на їх динаміку;

- такі податки сприяють здійсненню регулюючого впливу на доходи різних со-

ціальних груп населення.

До непрямих податків належать податок на додану вартість, акцизний збір та

ін. Питання до самоконтролю

Чому перерозподіл доходів між суб’єктами фінансової системи, рівнями державних фі-нансів, територіальними громадами характеризує соціальну сутність податків?

Чому примусове вилучення частини створеної вартості відображає економічну сут-ність податків?

Чим відрізняються податки від плати і відрахувань?

Назвіть особливості податкових пільг, преференцій, податкового кредиту?

Чим відрізняються прямі податки від непрямих?

Як класифікуються податки за економічним змістом?

Обгрунтуйте відмінності між закріпленими та регульованими податками.

Назвіть правову основу формування податкової системи України.

Обгрунтуйте принципи формування ПСУ.

З яких елементів складається податкова робота?

Яку податкову роботи здійснюють різні державні органи України?

Охарактеризуйте види податкових ставок

ТЕМА № 3.2. Державний кредит.

1. Економічна суть державного кредиту.

2. Сутність і види державного боргу .


4. Характеристика державного боргу України.


1. Економічна суть державного кредиту.

♥ ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ — сукупність економічних відносин, що виника-

ють між державою як позичальником (або позикодавцем) коштів і фізичними та

юридичними особами, іноземними урядами в процесі формування і використання

загальнодержавного фонду грошових ресурсів.

Державний кредит - це сукупність грошових засобів, мобілізованих держа-

вою, що виступає в якості позичальника та гаранта.




Не всі грошові ресурси, що визволяються з обігу, акумулюються в Державному

бюджеті. Та частина коштів, що не акумулюється в бюджеті, перерозподіляється

державою на засадах зворотності за допомогою кредиту. За допомогою державного

кредиту перерозподіляються лише тимчасово вільні кошти. При державному кре-

диті в якості позичальника звичайно виступає держава, а позикодавцями є юридичні

або фізичні особи. Кредитні відносини здійснюються як усередині країни, так і на

міждержавному рівні.

У тому разі, якщо держава бере на себе відповідальність за повернення позик

або виконання інших обов'язків суб'єктів кредитних відносин, вона стає гарантом.

Призначення державного кредиту полягає насамперед у тому, що він є засобом

мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів.

За дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ре-

сурси спрямовуються на покриття різниці між бюджетними доходами і видатками.

При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані за допомогою державного

кредиту засоби прямо використовуються для фінансування економічних і соціаль-

них програм. Це означає, що такий кредит, будучи засобом збільшення фінансових

можливостей держави, може бути важливим чинником щодо прискорення соціально-

економічного розвитку країни.

2. Сутність і види державного боргу .

♥ ДЕРЖАВНИЙ БОРГ — сума заборгованості по випущених і непогашених

внутрішніх державних позиках, а також сума фінансових зобов'язань країни стосовно

іноземних кредиторів на визначену дату.

Державний борг — неоплачена сума офіційно визнаних прямих зобов'язань

органів державного управління перед іншими секторами економіки й іншими краї-

нами світу, що утворилася в результаті їх операцій у минулому і має бути погашена

за допомогою операцій цих органів у майбутньому або переоформлена в безстроко-

вий борг.

♥ Капітальний державний борг — включає всю суму заборгованості по ра-

ніше випущених позиках.

♥ Поточний державний борг — включає витрати держави пов’язані з виплатою

сум виграшів, відсотків по поточних тиражах державних лотерей (облігацій), а також

незапитаних сум виграшів по раніше проведених тиражах.

Державний борг буває:

1 внутрішній:

2 зовнішній.

1. Внутрішній - виникає перед населенням країни у випадку добровільного

або примусового вилучення в нього коштів.

• Добровільне вилучення виражається в придбанні населенням на добровіль-

ній основі облігацій державної позики.

• Примусове вилучення відбивається в наявності прихованого дефіциту бю-

джету.

Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини;

1. Монетизований борг, що складається з боргів держави комерційним банкам,

як основним утримувачам державних цінних паперів. Цей борг фіксується у балан-

сах банків тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума мо-

ФІНАНСИ 79 нетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових

зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за

кредитами.

2. Не монетизований борг складається з:

а) невиконаних державою фінансових зобов'язань перед населенням за соціаль-

ними виплатами, передбаченими чинним законодавством (заборгованість із виплати

пенсій, стипендій, допомоги, заробітної плати та ін.);

б) заборгованості з господарських відносин з реальним сектором економіки (за-

боргованість за державними замовленнями, з надання послуг державними устано-

вами та ін.). Його динаміку спостерігати значно складніше, особливо відносини

держави з реальним сектором економіки.

Джерелами погашення внутрішнього боргу є:

— бюджетні кошти;

— кошти, отримані від приватизації державного майна;

— нові запозичення.

Джерелами погашення зовнішнього боргу також можуть бути золотовалютні

резерви країни.

2. Зовнішній державний борг являє собою борг держави іноземним кредиторам:

• Всесвітній банк (термін боргу від 10 до 17 років),

• Європейський банк реконструкції і розвитку,

• Міжнародний валютний фонд (позика на строк до 35 років). МВФ практи-

чно став інститутом довгострокового кредитування країн в обмін на погоджені з

ними зміни в макроекономічній політиці країн-реципієнтів. Так, 11 країн викорис-

товують кредити МВФ протягом 30-ти років, 32 країни — 20-29 років, 41 країна —

16-19 років. Як правило, країнам переважно пропонується знизити темпи інфляції,

зменшити частку державного регулювання, дозволити західним банкам і брокерсь-

ким конторам відчиняти свої філії, збільшити кількість іноземних власників акцій,

спростити процедуру прямого інвестування — відкрити економіку і зняти певні

протекціоністські обмеження. Борг України перед МВФ складає 13 млрд. дол. На

кінець серпня 2012 борг скоротився на 2,2 млрд. дол., загальний борг складає 43%

золотовалютних резервів Нацбанку.

• "Паризький клуб" — об’єднання держав-кредиторів країн, що розвива-

ються (12 розвинутих країн - США, Велика Британія. Франція, Японія, Германія то-

що).

• "Лондонський клуб" — об’єднання найбільших приватних кредиторів

країн, що розвиваються (біля 600 комерційних банків).

• комерційні банки іноземних держав (наприклад, Швейцарія, Японія, Гол-

ландія) і т.д.

До збільшення обсягу зовнішнього державного боргу призводить перевищення

надходження в країну товарів і послуг по імпорту над їх експортом із країни.

Зовнішні позики й накопичення державного боргу через дефіцит державного

бюджету вважаються обґрунтованими, якщо майбутні прибутки покривають суми,

необхідні для його обслуговування.

За строками погашення державні кредити можуть бути короткострокові, серед-

ньо - та довгострокові.



Виходячи з прийнятих у світовій практиці граничних показників зовнішньої за-

боргованості, Україна в даний час відноситься до країн з середньою заборгованіс-

тю.

До збільшення обсягу зовнішнього державного боргу призводить перевищення

надходження в країну товарів і послуг по імпорту над їх експортом із країни.

Зовнішні позики й накопичення державного боргу через дефіцит державного

бюджету вважаються обґрунтованими, якщо майбутні прибутки покривають суми,

необхідні для його обслуговування.

Динаміка державного боргу визначається за формулою:

Δ b =(г-n)b-d, де:

г — реальна процентна ставка;

n — темп росту реального ВВП;

d — первинний дефіцит / профіцит у % до ВВП.

"Граничні" показники заборгованості — критерії, за розміром яких визнача-

ється фінансовий стан держави.

1) ВВП на душу населення (дол./рік);

2) показник держборгу до ВВП. Греції, за традицією, завжди висловлюють, що

її держборг вищий за її ВВП. Хоча, цей показник завжди викликає спори. Оскільки

перше місце по показнику держборгу до ВВП займає Японія, але ніхто не говорить,

що японська економіка на межі краху. По співвідношенню держборгу України до

ВВП за 2012 можна дозволити собі лише попередні розрахунки – він складає бли-

зько 25%. В цілому, дуже невеликий показник. У Польщі цей же показник - близько

60%, в Чехії - близько 40%. Хоча в Росії - лише 10%. У Україні цей показник не

критичний, але не можна і сказати, що він маленький.

3) Відношення суми зовнішнього боргу до обсягу ВВП, критичний рівень —

50%;

4) Відношення суми зовнішнього боргу до обсягу річного експорт, (%), критич-

ний рівень — 225%;

5) Відношення обсягу погашення й обслуговування боргу до обсягу річного

експорту (%). Наприклад, відношення обсягу обслуговування зовнішнього боргу до

обсягу річного експорту прийнято вважати не повинен перевищувати 25 %.

6) Відношення обсягу обслуговування зовнішнього боргу до обсягу прибутків

державного бюджету (%).

Списання зовнішнього боргу державі вважається виправданим, якщо з останніх

чотирьох показників три перевищують критичний рівень.

"Валютне банкрутство держави" — наступає у випадку перевищення витрат

держави-боржника по обслуговуванню зовнішнього боргу над валютними надхо-

дженнями по експорту товарів і послуг.

4. Характеристика державного боргу України

За даними на 30.06.2012, загальна сума боргу України склала майже 480

млрд. грн. або 60 млрд. дол. - це і внутрішній, і зовнішній, і гарантований борг. Без-

посередній борг Україні: внутрішній борг складає 161,8 млрд. грн. або близько 20

млрд. дол., а зовнішній борг майже 25 млрд. дол. або 196 млрд. грн.

http://ubr.ua/market/industrial/nominalnyi-obem-vvp-za-1-e-polugodie-2012-goda-sostavil-631-mlrd-grn-gosstat-151544

http://ubr.ua/finances/macroeconomics-ukraine/bolshoi-li-v-ukraine-gosudarstvennyi-dolg-151776

http://ubr.ua/finances/macroeconomics-ukraine/obshii-gosdolg-ukrainy-39-mlrd-dollarov-150937

ФІНАНСИ 81 А тепер детальніше: внутрішній борг - це, в основному, борг по ОВГЗ.

На середину липня 2012 року загальний борг по ОВГЗ складає близько 190 млрд.

грн. Близько 25% всіх боргів по ОВГЗ доводиться на держпапери, термін погашен-

ня яких настане через п'ять років і пізніше. Близько 3 млрд. грн. уряд повинен по

кредитах, отриманих від НБУ. Є ще державні гарантії під кредити юридичних осіб

на загальну суму близько 5 млрд. грн. Це, в основному, облігації Державної іпотеч-

ної установи, векселі Укравтодору і кредити Укрексімбанку і Ощадбанку.

Зовнішні борги уряду України представлені ширше.

1) єврооблігації на 8,2 млрд. дол. Точніші, вже на 10,2 млрд. дол. (близько

50% всіх зовнішніх боргів). Оскільки в липні Мінфін ще продав єврооблігацій на 2

млрд. дол., і продав відносно вдало.

2) Україна також залишається повинна МВФ 8,6 млрд. дол.

3) Близько 2 млрд. дол. уряд повинен по кредиту Міжнародному банку ре-

конструкції і розвитку. Є ще багато різних кредитів, які уряд отримав від Європей-

ського банку реконструкції і розвитку, Європейського інвестиційного банку і бага-

тьох інших зарубіжних фінансових структур, але суми цих боргів невеликі. Виклю-

чення складає кредит від ВТБ банку Росії, ще 1 млрд. дол. цьому банку винні зали-

шилися.

4) державна гарантія по зовнішніх боргах: український уряд поручився пе-

ред нерезидентами за інших юридичних осіб на 11 млрд. дол., а, з врахуванням ки-

тайських грошей, на все 14 млрд. дол. буде.

На кінець першого півріччя 2012 роки загальний держборг України в іно-

земній валюті (або з прив'язкою до обмінного курсу) склав 39 млрд. доларів. Тобто

валютна складова державного боргу практично не змінилася, не дивлячись на ско-

рочення зовнішніх зобов'язань, яке відбивається в офіційній статистиці. (джерело -

UBR.UA)

Україна у 2012 позичає 18 млрд. гривень. Державний борг виросте на кі-

нець 2012 роки на 5% в річному вираженні (до 63 млрд. доларів) і збільшиться на-

ступного року на 13% (до 71 млрд. долл) за рахунок потреб у фінансуванні дефіциту

державного бюджету, здійснення нових запозичень під державні гарантії і планова-

ного випуску спеціальних ОВГЗ з метою рекапіталізації НАК "Нафтогаз України".

Але при цьому рівень державного боргу відносно ВВП залишиться близький до

36% як в цьому, так і наступному році, що відповідає рівню минулого року і нижче

досягнутого в 2010 рік піку в 40%".


Для покриття державного боргу можуть реалізовуватися наступні заходи:

• використання валютних резервів держави;

• використання золотих резервів держави;

• збільшення обсягів експорту товарів і послуг;

• одержання іноземних позик і кредитів (у якості надзвичайного заходу).

Управління державним боргом розглядається у вузькому і широкому розумінні.

♥ Під УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ у широкому розумінні вважа-

ється формування одного з напрямків фінансової політики держави, пов'язаної з його

діяльністю в якості позичальника, кредитора і гаранта. Управління державним боргом

у широкому розумінні розглядається як один з напрямків фінансової політики, вхо-

http://ubr.ua/top/mvf-i-ukraina-dengi-i-jertvy

http://ubr.ua/finances/macroeconomics-ukraine/ukraina-v-blijaishee-vremia-odoljit-eshe-18-milliardov-griven-148953


дить у компетенцію державних органів влади і управління. Саме вони визначають

загальний обсяг бюджетного дефіциту і, отже, обсяг позик, необхідний для його

фінансування, основні напрямки й цілі впливу на грошовий обіг, кредит, виробниц-

тво, зайнятість, можливість і доцільність здійснення різних загальнодержавних про-

грам.

♥ Під УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ у вузькому розумінні вва-

жається сукупність дій, зв'язаних із підготовкою до випуску і розміщенням довго-

строкових зобов'язань держави, регулюванням ринку державних цінних паперів,

обслуговуванням і погашенням державного боргу, наданням кредитів і гарантій.

У процесі управління державним боргом вирішуються наступні завдання: мі-

німізація вартості боргу для позичальника; недопущення переповнення ринку пози-

ковими зобов'язаннями держави і різкого коливання їх курсу.

Заходи для управління державним боргом — заходи, спрямовані на зниження

обсягу державного боргу. До них відносяться:

1. Конверсія державного боргу: зміна прибутковості позики, при цьому дер-

жава зменшує розмір відсотків, що виплачуються по позиках;

Технічно можливими є наступні варіанти конверсії зовнішнього боргу:

1. Обмін "боргу на борг": держава-позичальник обмінює свої власні борги на

борги інших держав перед ним. Наприклад, країни "третього світу" заборгували

Росії, як правонаступнику СРСР, біля 150 млрд. доларів; Росія використовувала ці

"кошти" для сплати своїх власних боргів перед розвинутими країнами.

2. обмін "боргу на експорт". Борги покриваються за рахунок експорту ма-

шинно-технічної продукції й інших готових товарів.

3. Обмін "боргу на власність'. Як власність розглядаються: земля, нерухомість, па-

кети акцій підприємств.

4 Обмін "боргу на національну валюту", називається "боргом для розвитку . Ін-

терес кредиторів до таких операцій зріс, хоча і залишається помірним, оскільки такі

угоди фактично є добродійною допомогою на розвиток економіки боржника. Кошти

від такої конверсії переважно спрямовуються або на освіту, або на охорону здоров'я,

або на охорону природи та збереження біорозмаїття.

2. Консолідація державного боргу: збільшення термінів дії випущених

позик; може проводитися одночасно з конверсією.

3. Уніфікація позик: об'єднання декількох позик в одну, в цьому випадку об-

лігації раніше випущених державних позик обмінюються на облігації нової позики

4. Відстрочка погашення позики: здійснюється в період, коли випуск нових по-

зик використовується на обслуговування раніше випущених державних позик;

5. Обмін облігацій державної позики по регресійних співвідношен-

нях, у цьому випадку певна кількість раніше випущених облігацій позики дорів-

нюються до однієї знову випущеної облігації державної позики:

6. Анулювання боргових зобов'язань держави: це обумовлюється фінан-

совою нездатністю держави сплатити свої зобов'язання у зв'язку з несприятливою

економічною ситуацією або політичними мотивами.

7. Рефінансування державного боргу — розміщення нових державних позик

для погашення заборгованості по раніше випущених облігаціях державної позики.

У 2000 році уряду України вдалося здійснити процес реструктуризації зовніш-

нього державного боргу. Управлінням державного боргу України займається Мініс-

ФІНАНСИ 83 терство фінансів України в порядку, погодженому з Національним банком

України. Питання до самоконтролю

Що таке державний кредит і для чого він потрібен?

Які види державного кредиту ви знаєте?

Як державний кредит пов'язаний з державним боргом?

Чому і як державні позики впливають на фінансово-економічне становище країни?

З якою метою встановлюються граничні показники обслуговування державного боргу?

Обґрунтуйте, на вашу думку, які соціально-економічні наслідки може мати дер-жавний борг.

Перелікуйте заходи покриття державного боргу.

Який із заходів ви вважаєте найвигіднішим?

Перелікуйте заходи управління державним боргом та охарактеризуйте їх.

Розкрийте поняття «управління державним боргом» у широкому та вузькому розумінні.

Які методи управління державним боргом ви знаєте? Поняття для запам’ятання.

• Державний кредит • Кредитор • Консолідація • анулювання боргу

• капітальний борг • Гарант • Конверсія • управління боргом

• поточний борг • позичальник • Уніфікація •

Тести. 1. Сукупність економічних відносин, що виникають між державою як позичальником (або

позикодавцем) коштів і фізичними/юридичними особами, іноземними урядами в процесі форму-вання і використання загальнодержавного фонду грошових ресурсів:

а) державний бюджет; б) державний кредит; в) державна діяльність. 2. Зміна дохідності державної позики це: а) консолідація; б) конверсія; в) уніфікація. 3. Який принцип передбачає, що фінансові ресурси надаються позичальникові тільки у

тимчасове користування: а) поворотності; б) терміновості; в) платності; г) забезпеченості. 4. Збільшення строків дії випущеної позики називають: а) консолідація; б) конверсія; в) уніфікація. 5. Об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмі-

нюються на облігації нової позики, називаються:


а) відстрочення погашення; б) конверсія; в) уніфікація; г) консолідація; д) анулювання позики. 6. За якими державними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового процента? а) процентними; б) виграшними; в) дисконтними. 7. Яке джерело повернення державного кредиту: а) доходи державного кредиту; б) доходи населення; в) прибутки від вигідного розміщення кредиту;

ТЕМА № 3.3. Фінанси місцевого самоврядування. Місцеві

бюджети.

3. Сутність місцевих фінансів

4. Підходи до розподілу прибутків місцевих бюджетів


4. Територіальна громада: поняття, функції, роль та правовий статус

5. Функції місцевих фінансів

6. Проблеми формування місцевих бюджетів і шляхи їх вирішення.

7. Видатки місцевих органів влади

8. Доходи місцевих органів влади

9. Поняття комунальної власності. Особливості реалізації прав комунальної

власності

10. Поняття, форми та правове регулювання комунального кредиту


12. Фінанси муніципальних підприємств і муніципальні платежі в

зарубіжних країнах

1. Сутність місцевих фінансів

♥ ФІНАНСИ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ – система формування, розподілу

й використання грошових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади пок-

ладених на них завдань і функцій, як власних, так і делегованих.

Місцеві фінанси сконцентровані в місцевих бюджетах, до яких відносяться:

обласні, міські, районні, сільські і селищні бюджети.

За Конституцією України (ст. 140) місцеве самомоврядування є правом терито-

ріальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Кон-

ституції і Законів України.

Фінансові основи інституту місцевого самоврядування визначені:

1. Конституцією України (ст. 7, статті 140-146).

2. Бюджетним кодексом України 2010 року

3. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»

4. Податковим кодексом України

♥ МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ – фонди фінансових ресурсів, що знаходяться у роз-


http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр

ФІНАНСИ 85 порядженні місцевих органів самоврядування.

Фінансова незалежність місцевих бюджетів є одним з основних умов існуван-

ня демократичної держави. (розпад Київської Русі відбувся через надмірну фінан-

сову незалежність окремих князівств, розпад Радянського Союзу)

Однак, ця незалежність повинна мати певні межі, які визначені Європейською

Хартією про місцеве самоврядування в 1982 році: "Незалежність органів місцево-

го самоврядування припустима в межах їх компетенції" (20 принципів)

До основних принципів, визначених Європейською Декларацією прав міст ві-

дносяться:

• правова безпека;

• екологічна безпека;

• право на роботу;

• право на житло;

• право на відпочинок;

• право на охорону і профілактику здоров'я;

• право на заняття спортом;

• право на якісну архітектуру і т.д.

Відповідно до Європейської Хартії, держава повинна законодавчо гаранту-

вати органам місцевої влади одержання фінансових ресурсів, необхідних для

здійснення прав, визначених Європейською Декларацією прав міст, частка яких у

консолідованому бюджеті держави складає від 40% до 60%. В Україні нараховується більш 13 тисяч місцевих бюджетів.

Найбільш численна група — це міські, сільські й селищні бюджети. Конститу-

ція України не передбачає існування обласних бюджетів, хоча в ній міститься нага-

дування про них. Відповідно до статті 143 Конституції України обласні бюджети

формуються так званим двоканальним чином із.

• коштів Державного бюджету для відповідного розподілу між територіальними

общинами або для виконання спільних проектів;

• коштів, притягнутих на договірних засадах із місцевих бюджетів для реаліза-

ції спільних соціально-економічних програм.

Незацікавленою особою в об'єднанні фінансових ресурсів у єдиний обласний

бюджет є великі міста, промислові центри (міста-донори), тому що в процесі будь-

якого перерозподілу фінансових ресурсів страждають саме вони.

У той же час населені пункти, розташовані в областях мають повне конститу-

ційне право не брати участь у формуванні обласних бюджетів.

Найбільше значення серед місцевих бюджетів приділяється міським бюджетам,

тому що Україна — надзвичайно урбанізована держава — займає 3-є місце в Європі

по кількості міст; у містах проживає 3/5 усього населення України.

Сьогодні бюджети міст є фундаментом, на якому побудоване і функціонує мі-

сцеве самоврядування. За допомогою міських бюджетів здійснюється розподіл і

перерозподіл коштів між суб'єктами бюджетних відносин. Вони є інструментом

управління економічними процесами на місцевому рівні.

2. Підходи до розподілу прибутків між бюджетами.

Мета розподілу прибутків різних бюджетів:

1. гарантування фінансування витрат, законодавче закріплених за кожною


з ланок

2. зведення до мінімуму необхідності додаткового перерозподілу між бю-

джетами фінансових коштів.

Світова практика знає три принципових підходи до вирішення проблеми поділу

податків, що збираються, між різними бюджетами:

І. Закріплення податків за визначеним рівнем влади і розмежування повнова-

жень по стягуванню податків.:

• Кожен рівень влади в державі одержує повне право і несе усю відповідальність

за встановлення, стягування і використання своїх власних податків, ставок і визна-

чення бази оподатковування

• Підприємства й організації сплачують в кожний бюджет тільки призначені для

цього бюджету види податків, які стягуються тільки в межах відповідної території.

ІІ. Спільне використання бази оподаткування.:

• регіональним і місцевим органам влади надається право стягувати з платника

податків на додаток до загальнодержавних однойменні податки, розміри яких обме-

жуються, як правило, визначеною межею, розміри надходжень визначаються перелі-

ками зазначених податків по визначеній території, виходячи зі ставок оподаткування,

введених відповідними органами влади

• з'єднання декількох ставок, самостійно встановлюваних різними рівнями вла-

ди в рамках визначеного виду загальнодержавного податку - підприємства й організа-

ції зобов'язані платити той самий вид податку одночасно в різні бюджети по різних

ставках.

• Перевагою даного способу є те, що при зборі таких додаткових податків регіо-

нальні органи влади можуть скористатися налагодженим адміністративним механізмом

центрального уряду.

ІІІ. Частковий розподіл податків:

• нормативний поділ між бюджетами різних рівнів прибутків від конкретних

видів податків, стягнутих по єдиних ставках на всій території країни.

• в бюджет даного рівня влади підлягає зарахуванню законодавче встановлена

частка тієї суми конкретного податку, що має бути зібрана на відповідній території

виходячи з загальної (для всіх платників цього податку в державі) податкової ставки.

• перевага методу - простота і наявність гарантій надходжень місцевих бю-

джетів. Існує два основних способи передачі регіональним бюджетам належних їм

часток податків:

1. податки залишаються в розпорядженні тієї адміністративної одиниці,

на території якої вони зібрані (принцип "прив'язки до території збору податку").

2. надходження можуть спрямовуватися в централізований фонд із на-

ступним нормативно-розрахунковим розподілом, — наприклад, на основі чисельності

населення, ступеня урбанізації, середньодушового рівня прибутків або інших показ-

ників.


Місцевий бюджет може складатися із загального і спеціального фондів.

Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надхо-

джень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей.

Спеціальний фонд - це класичний випадок закріплення джерела доходів за

ФІНАНСИ 87 статтею видатків, за якого певні види доходів призначаються на фінансування

певних видів видатків.

Спеціальні фонди були введені з метою поліпшення звітності за державні кош-

ти, які раніше спрямовувалися до численних позабюджетних фондів, тобто для під-

вищення прозорості у використанні державних коштів.

Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку.

Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегова-

них повноважень.

Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів

виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних

асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-

економічного розвитку відповідної території, пов'язаних зі здійсненням інвестицій-

ної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видат-

ків, пов'язаних з розширеним відтворенням.

Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет розвитку визначає по-

рядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв'язку з недовиконан-

ням доходів бюджету. У такому випадку першочергово фінансуються видатки, які

включені в поточний бюджет.

4. Територіальна громада: поняття, функції, роль та право-

вий статус

Територіальний колектив - це визнана в праві місцева спілка людей публічно-

го характеру або місцева публічна спілка. Таким чином, територіальний колектив є

формою організації місцевої влади. У Конституції України, прийнятій у 1996 р.,

територіальний колектив названо територіальною громадою.

Територіальна громада - це сукупність громадян України, котрі спільно про-

живають у міському чи сільському поселенні, мають колективні інтереси і визначе-

ний законом правовий статус. На відміну від простої територіальної одиниці, посе-

лення, яке має статус територіальної громади, наділяється певними правами. Пере-

дусім, це право на самоврядування.

Функції територіальної громади відображаються у Конституції України

(стаття 143). Територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи

місцевого самоврядування:

• управляють майном, що є в комунальній власності;

• затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку, ко-

нтролюють їх виконання;

• затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць

і контролюють їх виконання;

• встановлюють місцеві податки і збори згідно із законом;

• забезпечують проведення місцевих референдумів і реалізацію їх результатів;

• утворюють, реорганізують і ліквідують комунальні підприємства, організації

й установи, а також здійснюють контроль за їхньою діяльністю;

• вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої ком-

петенції.

Територіальна громада має такі правові ознаки:


• наділяється правом юридичної особи;

• може бути суб'єктом цивільно-правових відносин;

• має право здійснювати господарські операції, набувати і відчужувати майнові

права, входити в зобов'язання, вести процеси, стягувати примусові збори зі своїх

членів на задоволення спільних потреб;

• має право на формування власного бюджету, створення позабюджетних, ва-

лютних, страхових, резервних та інших цільових фондів грошових ресурсів;

• є суб'єктом підприємницької діяльності у сфері надання громадських послуг;

• має право бути засновником підприємств, мати частку в статутних фондах го-

сподарських товариств, отримувати доходи від дивідендів;

• є суб'єктом фінансово-кредитних відносин, може розмішувати місцеві позики,

отримувати кредити в банківських установах і надавати кредити фізичним і юриди-

чним особам, має право створювати комунальні банки, довірчі та страхові товарис-

тва, пенсійні фонди та інші комунальні фінансово-кредитні установи, виступати

гарантом кредитів;

• територіальна громада користується, володіє та розпоряджається майном ко-

мунальної власності. Майно комунальної власності належить територіальній грома-

ді на правах колективного володіння її членами.

5. Функції місцевих фінансів

Основні форми впливу (функції) місцевих органів влади, їхніх фінансів на

економіку та соціальну сферу держави: По-перше, до фінансових систем місцевих органів влади мобілізується

значна частина валового внутрішнього продукту (ВВП). Через зазначені системи

здійснюється розподіл і перерозподіл цієї частини ВВП. Функції соціально-

економічного регулювання, які забезпечують фінанси місцевих органів влади, не

обмежуються вилученням, розподілом і перерозподілом частини ВВП. Місцеві ор-

гани влади, подібно до держави, у сфері своєї компетенції здійснюють також і нор-

мативне (правове) регулювання соціально-економічної діяльності, тобто вони вста-

новлюють певні правила поведінки господарюючих суб'єктів.

По-друге, місцеві фінанси с фіскальним інструментом. Це дозволяє за-

безпечувати ресурсами розв'язання завдань, що покладаються на місцеві органи

влади.

По-третє, фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення

громадських послуг. Місцеве самоврядування, як і держава, є інститутом, що надає

громадські послуги.

По-четверте. Місцеві фінанси є інструментом забезпечення економіч-

ного зростання.

Крім зазначених форм впливу на економіку та соціальну сферу, є й інші, напри-

клад, пов'язані з виконанням делегованих повноважень центральної влади. На Захо-

ді їх називають агентськими повноваженнями. У цій сфері - проблеми громадської

безпеки, охорони правопорядку, оборони, дотримання законності, державного на-

гляду і державної реєстрації та ін.

6. Проблеми формування місцевих бюджетів і шляхи їх ви-

рішення

ФІНАНСИ 89 В даний час, якщо умовно розділити всю державу на міську і сільську міс-

цевість, формування фінансових ресурсів буде виглядати в такий спосіб:

• "у місті" створюється приблизно 72% фінансових ресурсів держави,

• "у селі" — біля 28%.

Навпроти, у сільській місцевості використовується біля 6% наявних фінансових

ресурсів, а в містах — 15-16%, при передачі залишків ресурсів на рівень області

"осідає" ще приблизно 16%, а на рівні держави використовується залишок — приб-

лизно 62%.

Якщо врахувати всі затверджені вітчизняним законодавством централізовані

витрати (утримання центральних органів управління, армії, загальнодержавних об'є-

ктів охорони здоров'я, освіти, культури, науки і т.д.), то місцеві органи влади мають

фінансувати біля 35-40% усіх цих витрат. В той же час, частка місцевих бюджетів у

консолідованому бюджеті держави по європейських мірках повинна складати 40-

60%.

У сучасних умовах поки ще зберігається бюджетна модель, відповідно до якої

бюджет добре працюючого регіону повинен перерахувати в державний бюджет зна-

чну частину своїх ресурсів для підтримки бюджету неефективно працюючого регі-

ону вищого рангу.

Наприклад, якщо в Україні на 1.01.1997 р. проживало 51,5 мільйона чоловік

(показник чисельності населення використовується для бюджетних розрахунків), а

сукупна доходна база місцевих бюджетів на 1997 рік встановлювалась в обсязі 9,3

млрд. грн.. то в розрахунку на душу населення припало 180,6 грн. Потім визнача-

ється адміністративно-територіальне утворення, у якому прибутки очікуються біль-

шими, ніж "середньоукраїнські" — для того, щоб даний регіон передав в обов'язко-

вому порядку свої "надлишки" у Державний бюджет. Тим же адміністративно-

територіальним одиницям, у яких на душу населення припадає менше за середньоу-

країнський показник, передбачається фінансова підтримка з Державного бюджету.

Удосконалення податкової системи, на думку багатьох економістів, має здійс-

нюватися по лінії зменшення кількості загальнодержавних і збільшення місцевих

податків як бази для формування місцевих бюджетів.

Недосконалим є чинне законодавство, відповідно до якого самі місцеві органи

влади не мають права вводити місцеві податки, крім одного — комунального.

Як результат — місцеві органи влади вводять різні внески, збори і т.п., намагаючись,

таким чином, підмінити відсутні податкові надходження. Але, наприклад, бюджет

міста Маріуполь за 2007 рік складався на 75 % за рахунок податку з доходів фізичних

осіб, окрім цього на 23,7 % за рахунок плати за землю та єдиного податку, і тільки на

1,3 % за рахунок різних місцевих зборів.

Ступінь фінансової самостійності місцевих органів влади характеризує:

• незалежність держави в цілому;

• потенційні можливості її економічного розвитку;

• рівень демократичних прав і свобод громадян.

Держава не може успішно розвиватися, якщо вона не надає гарантії фінансової

незалежності місцевим органам влади.

Основними проблемами формування місцевих бюджетів є:

• проблема створення фінансової бази для діяльності місцевих органів

влади.


• розриви між сумами прибутків, що утворюються, і обсягом коштів, які не-

обхідно спрямувати на фінансування основних функцій місцевих органів влади; ни-

зька частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті; економічно малообгрунтова-

на доцільність механізму перерозподілу фінансових коштів, сформованих на місце-

вому рівні;

• зменшення доходної частини внаслідок недоотримання податкових пла-

тежів;

• збільшення видаткової частини в результаті деформації структури місце-

вих фінансів;

• розвиток тіньової економіки, отримання заробітної плати «у конвертах».

Шляхами вирішення зазначених проблем є:

1. Формування Державного бюджету доцільно здійснювати "знизу" "нагору".

Спочатку первинні ланки місцевого самоврядування забезпечують свої потреби в

бюджетних ресурсах, які акумулюються на місцевому рівні, а "надлишок", якщо він

є, передають "наверх" — у місто, район або область.

2. розмежування компетенції центральних органів виконавчої влади й органів

місцевого самоврядування, проведення розподілу податків і зборів між ланками бю-

джетної системи; закріпити за місцевим самоврядуванням стабільні джерела при-

бутку в регіональних і Державному бюджетах: (У більшості країн за рахунок

місцевих податків покривається більше половини усіх витрат місцевого самовряду-

вання. В Україні ж місцеві влади володіють усього 1-2% для покриття своїх витрат за

рахунок місцевих податків, формуючи бюджети відрахуваннями від за-

гальнодержавних податків):

• впровадження практики пайової участі місцевої, регіональної і централь-

ної влади в розподілі основних загальнодержавних податків на підставі стабільних і

довгострокових нормативів;

• введення мінімальних соціальних стандартів і гарантованого мінімуму бю-

джетів для органів місцевого самоврядування.

3. жорсткість бюджетної дисципліни, що має відбитися в доцільному викори-

станні бюджетних засобів; застосування режиму жорсткої економії бюджетних кош-

тів;

4. виявлення резервних джерел збільшення обсягів прибутків місцевих бю-

джетів:

• надходжень від приватизації об'єктів сфери послуг і виробничих об'єктів

муніципальної/комунальної власності;

• надходжень від продажу об'єктів незавершеного будівництва і невикористаних

земельних ділянок на аукціонній (конкурсній) основі;

• використання ренти з природних ресурсів — надання в оренду територій, лі-

сових і сільськогосподарських угідь, які знаходяться в місцевому підпорядкуванні;

• максимально ефективне використання зборів за право проведення теле- і кі-

нозйомок, аукціонів, виставок, ярмарків;

• використання муніципальних позик;

• перегляд податкових та інших пільг у бік їх доцільного використання;

5. контроль за використанням бюджетних фінансових ресурсів;

6. притягнення кредитів інших місцевих бюджетів (у випадку, якщо в них є ві-

льні фінансові ресурси); притягнення іноземних кредитів;

ФІНАНСИ 91 7. притягнення добродійних коштів (коштів меценатів).

8. розширення прав місцевих інститутів влади в сфері господарської діяль-

ності, зокрема, створення власних кредитно-фінансових організацій (муніципаль-

них банків, місцевих страхових організацій, ощадних закладів);

7. Видатки місцевих органів влади

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Видатки є то-

чним відображенням функцій і завдань, що покладаються на місцеву владу.

Видатки місцевих органів влади, залежно від їхніх завдань, поділяються на де-

кілька функціональних видів:

• обов'язкові видатки: видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань,

які покладаються на всі органи місцевої влади з метою забезпечення певних станда-

ртів послуг у масштабах всієї країни. До обов'язкових видатків належать також ви-

датки місцевих органів влади, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кре-

дитами та позиками;

• видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції,

а також так званих добровільних або факультативних обов'язків;

• видатки для реалізації делегованих (доручених) центральною владою завдань.

Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економіч-

ного призначення. У зв'язку з цим законодавство більшості країн вирізняє дві великі

групи видатків:

поточні (адміністративні) видатки;

капітальні (інвестиційні) видатки.

Витрати місцевих бюджетів визначені Законом України «Про місцеве самов-

рядування в Україні» і містять у собі наступний перелік напрямів використання ко-

штів:

І. Витрати на соціальний, економічний і культурний розвиток:

• на утримання житлово-комунального господарства;

• на утримання об'єктів побутового обслуговування;

• на утримання об'єктів громадського харчування;

• на утримання транспорту;

• на утримання об’єктів зв’язку;

• на утримання об'єктів освіти;

• на утримання об'єктів охорони здоров я;

• на утримання закладів культури;

• на утримання об'єктів фізичної" культури і спорту;

• фінансування соціального захисту населення (у тому числі - виплата

субсидій громадянам на оплату комунальних послуг).

II. Місцеві органи влади мають право здійснювати зовнішньоекономічну

діяльність і, відповідно, нести витрати по їх проведенню.

9. Доходи місцевих органів влади

Доходи місцевих органів влади може бути класифіковано за їхніми джерелами

та за економічною природою. За джерелами доходи місцевих органів влади поділя-

ються на:

• податкові доходи;

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр


• неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі,

та від господарської діяльності підприємств комунальної (муніципальної) форми

власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу);

• доходи за рахунок кредитів і позик;

• трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального

рівня.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяються на:

власні доходи: доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно

на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади.

До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що нале-

жить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних (муніципальних)

підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів

і позик;

передані доходи: доходи, що передаються місцевій владі центральною

владою або органами влади вищого територіального рівня.

В Україні за економічною природою доходи місцевих органів влади, згідно із

законодавством, поділяються на власні, закріплені та регульовані.

Основним способом формування доходів місцевих органів влади в більшості

розвинутих країн є місцеві податки і збори. Важливими способами є комунальні

платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комуналь-

них підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок ко-

мунальних позик. Велику роль відіграють дотації та інші трансферти, закономірним

явищем у практиці надання яких є перехід у більшості країн від спеціальних (цільо-

вих) трансфертів до загальних субсидій.

В Україні основним способом формування доходів місцевих органів влади нині

є відрахування від регульованих доходів. Місцеві податки і збори, кредити та інші

способи формування доходів місцевих органів влади, характерні для розвинутих

індустріальних країн, в Україні відіграють незнану роль.

Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають: кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності,

в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського

призначення;

надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господар-

ських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до

набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користуван-

ня ними;

кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішен-

ням відповідної ради;

запозичення, здійснені у порядку, визначеному Кодексом та іншими

законами України (крім випадку, передбаченого статтею 73 Кодексу);

субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

Місцеві органи влади можуть запроваджувати в себе на території наступні

види податків і зборів:

Обов'язкові для встановлення місцевою владою:

1) комунальний податок (1,70 грн. на місяць за кожного працюючого на

ФІНАНСИ 93 підприємстві),

2) збір за паркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера за квартиру;

5) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів роздрібної торгівлі і сфе-

ри послуг;

6) збір із власників собак

та інші:

1) збір за участь у бігах на іподромі (за участь у кінноспортивній лотереї);

2) збір за виграш на бігах на іподромі;

3) збір з осіб, що приймають участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

4) податок на рекламу;

5) готельний збір;

6) збір за право використання місцевої символіки;

7) збір за право проведення кіно - і телезйомок;

8) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лоте-

рей;

9) курортний збір;

10) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що

від'їжджає за кордон;

10) державний збір, що сплачується по місцю розгляду й оформлення

документів, у тому числі за оформлення документів на спадщину і дарування;

11) державний збір, стягнутий із позовних заяв, поданих в арбітражні су-

ди;

12) державний збір за дії, пов'язані з одержанням патентів;

13) державний збір, пов'язаний із паспортизацією громадян;

14) надходження плати за надання послуг по оформленню документів на

право виїзду за кордон;

15) податки, не віднесені до інших категорій; 16) штрафи і санкції, сплачені за порушення податкового законодавства

10. Поняття комунальної власності. Особливості реалізації

прав комунальної власності

Невід'ємним атрибутом місцевого самоврядування є особлива, самостійна фор-

ма власності, суб'єктом права якої є низовий територіальний колектив. У зарубіж-

них країнах її названо муніципальною формою власності.

Комунальна власність - самостійна форма власності, яка, за Конституцією

України, є власністю територіальної громади.

Муніципальна власність - одна з форм корпоративної (колективної) власності,

що перебуває в користуванні, володінні й розпорядженні територіальних колективів

та їхніх виборних органів самоврядування.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні

одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних

депутатів.

Об'єктами права комунальної власності є:

майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними орга-


нів;

кошти місцевих бюджетів;

державний житловий фонд;

об'єкти житлово-комунального господарства;

майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побу-

тового обслуговування;

майно комунальних підприємств;

місцеві енергетичні системи;

транспорт;

системи зв'язку та інформації;

інше майно, необхідне для забезпечення економічного й соціального розви-

тку відповідної території.

Формування комунальної власності в Україні ще не завершено, і воно має свої

особливості:

По-перше, на відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих країн,

в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної пере-

дачі із загальнодержавної до комунальної власності. У зарубіжних країнах майно

муніципальної (комунальної) власності сформоване, як правило, шляхом викупу

об'єктів приватної власності до власності територіальних колективів, а також шля-

хом створення об'єктів комунальної власності за рахунок коштів органів місцевого

самоврядування.

По-друге, у зарубіжних країнах, включаючи і Російську Федерацію, на від-

міну від України до 1996 р. майно комунальної (муніципальної) власності не зара-

ховується до складу державної власності і є самостійною формою власності - влас-

ністю територіальних колективів.

По-третє, у зарубіжних країнах суб'єктом права комунальної (муніципаль-

ної) власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а територіальний колек-

тив як носій місцевого самоврядування, і, відповідно, там немає різновидів комуна-

льної власності. На відміну від України, де було запроваджено обласну, районну,

міську, районну в містах, сільську та селищну різновиди комунальної власності, у

зарубіжних країнах право комунальної (муніципальної) власності реалізується лише

на рівні первинної (низової) адміністративно-територіальної одиниці, що утворю-

ється на базі територіального колективу як суб'єкта місцевого самоврядування.

Прийняття нової Конституції України, якою не передбачається поділу держав-

ної власності на дві форми - загальнодержавну і комунальну, а також закріплення

територіальної громади як суб'єкта місцевого самоврядування означає зміну еконо-

мічної природи і правового режиму майна комунальної власності.

Нова Конституція України визначила принципово нові правові засади функ-

ціонування комунальної власності та її економічної природи:

комунальна власність запроваджується як форма власності, якої до цього

часу не було в Україні. Комунальна власність є власністю відповідної територіаль-

ної громади. Сама територіальна громада розглядається як спільність громадян

України - жителів міста, села та селища або добровільного об'єднання жителів кіль-

кох сіл, що утворює окреме поселення, наділене правом самостійно вирішувати пи-

тання місцевого значення в межах Конституції та законів України;

суб'єктом права комунальної власності за Конституцією є територіальна

ФІНАНСИ 95 громада, а від її імені - представницький орган місцевого самоврядування, що

обирається жителями міста, села, селища або об'єднання сіл;

комунальна власність є самостійною і рівноправною формою власності по-

ряд з такими, як державна, приватна та ін.;

за своєю економічною природою комунальна власність є колективною фо-

рмою власності, оскільки відображає відносини колективного присвоєння жителями

міст, сіл, селищ та об'єднань сіл коштів, об'єктів і майна цієї власності, ставлення до

них як до своїх. Територіальна громада, маючи статус територіального колективу

громадян України, є колективним власником коштів, об'єктів і майна комунальної

власності.

Унітарне комунальне підприємство - це підприємство, не наділене правом

власності на закріплене за ним майно. Майно такого підприємства є неподільним і

не може бути розподілене на частки, паї. Не можуть мати часток, паїв у такому під-

приємстві і його працівники. Майно унітарного комунального підприємства вико-

ристовується на основі права господарського відання або на основі права оператив-

ного управління.

Комунальним акціонерним товариством є товариство, що має статутний

фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонерне

товариство несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства. Акці-

онери відповідають за зобов'язаннями товариства лише в межах належних їм акцій.

Орган місцевого самоврядування може володіти 100 відсотками акцій акціонерного

товариства або лише їхньої частиною. Комунальним акціонерним товариством вва-

жається товариство, в якому понад 50 відсотків акцій належить органу місцевого

самоврядування. Органи місцевого самоврядування можуть бути учасниками як

відкритих, так і закритих акціонерних товариств.

Комунальним товариством з обмеженою відповідальністю є товариство, ко-

тре має статутний фонд, розподілений на частини, розмір яких визначається статут-

ними документами. Учасники товариства несуть відповідальність за його зобов'я-

заннями в межах їхніх внесків до статутного фонду. У випадках, визначених стату-

тними документами, учасники товариства з обмеженою відповідальністю, котрі не

повністю вклали свої внески, відповідають за зобов'язаннями товариства в межах

внесеної суми. Органи місцевого самоврядування можуть володіти статутним фон-

дом товариства з обмеженою відповідальністю повністю або частково. Комуналь-

ним вважається товариство з обмеженого відповідальністю, якщо орган місцевого

самоврядування володіє більш ніж 50 відсотками його статутного фонду.

11. Поняття, форми та правове регулювання комунального

кредиту

Інститут комунального кредиту відіграє особливу роль у фінансах місцевих ор-

ганів влади. Комунальний кредит у розвинутих місцевих фінансових системах - ос-

новне джерело фінансування муніципальних інвестиційних програм.

Комунальний кредит є системою відносин між двома юридичними особами з

поворотної, платної та строкової передачі фінансових ресурсів, одна з яких - орган

місцевого самоврядування. Його не слід ототожнювати з державним кредитом. Су-

б'єктом відносин щодо поворотного, платного і строкового запозичення фінансових

ресурсів у системі державного кредиту виступає держава.


Основні форми комунального кредиту: облігаційні позики;

безоблігаційні позики;

комунальний банківський кредит;

комерційний комунальний банківський кредит;

комунальний кредит державних банків;

взаємний комунальний кредит та ін.

В Україні поступово розвивається кредит у формі комунальних облігаційних

позик і комерційний банківський комунальний кредит.

Органи місцевого самоврядування, відповідно до законодавства України, мо-

жуть брати участь у фінансово-кредитних відносинах.

Для місцевих рад та органів територіального громадського самоврядування, які

є юридичними особами, встановлено право користуватися на договірних засадах

кредитами на

виробничі та соціальні потреби.

Згідно з прийнятим у 1991 р. Законом “Про цінні папери і фондову біржу"

(стаття 11) місцеві ради отримали право на випуск внутрішніх місцевих позик. На

Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку покладено функції регулю-

вання реєстрації цінних паперів.

Надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, які проводяться

за рішеннями відповідних рад, зараховуються до бюджетів Автономної Республіки

Крим, областей, київського і севастопольського міських бюджетів. Згідно із зако-

ном до цих бюджетів зараховуються також дивіденди від акцій і цінних паперів, що

належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю

підприємств комунальної власності цього рівня.

Розмір внутрішніх республіканських позик Автономної Республіки Крим вста-

новлюється Верховною Радою цієї республіки, а внутрішніх місцевих позик - обла-

сними та міськими радами.

Загальний обсяг випущених внутрішніх позик регулює Верховна Рада України

в межах визначеного законом внутрішнього державного боргу. Органи місцевого

самоврядування, встановлюючи розмір місцевих позик та кредитів, обов'язково по-

годжують його з Міністерством фінансів України.


Інститут фінансів комунальних підприємств відіграє важливу роль у забезпе-

ченні стабільного функціонування комунального сектора економіки, наданні цим

сектором громадських послуг.

Становлення інституту фінансів комунальних підприємств в Україні розпоча-

лося із запровадженням у 1990 р. комунальної форми власності.

Особливості функціонування фінансів комунальних підприємств в Україні:

Частина комунальних закладів не мають самостійних банківських рахунків,

а лише субрахунки, наприклад школи, дитячі садки та ін. Ще частина комунальних

установ і закладів мають змішану систему фінансування - як кошторисну, так і гос-

прозрахункову.

Фінанси підприємств комунальної власності функціонують на основі зако-

нодавства, яке регламентує діяльність усіх господарських структур в економіці

ФІНАНСИ 97 України.

Використання фінансових ресурсів підприємств комунальної власності має

свої особливості, їхній прибуток розподіляється в порядку, визначеному відповід-

ними місцевими радами згідно із статутами цих підприємств. Статути затверджу-

ються місцевими радами, яким належать вказані підприємства.

Прибуток підприємств комунальної власності підлягає оподаткуванню. 100

% податку на прибуток комунальних підприємств зараховується до бюджету місце-

вої ради того рівня якому належать ці підприємства.

Місцеві ради можуть надавати пільги або повністю звільняти від оподатку-

вання підприємства комунальної форми власності в тій частині, в якій ці податки

зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Комунальні підприємства в Україні мають самостійні фінансові баланси,

їхні рахунки не об'єднуються з бюджетними рахунками органів місцевого самовря-

дування.

Більшість установ і закладів, що перебувають у комунальній власності, є

самостійними юридичними особами і фінансуються за рахунок місцевих бюджетів

на основі кошторисів.

Фінанси комунальних підприємств обліковуються в складі фінансів держа-

вного сектора економіки.

Комунальні платежі - платежі, що стягуються місцевими органами влади як

плата за надані послуги фізичним та юридичним особам.

В Україні система комунальних платежів одержавлена. Виконавчі органи сіль-

ських, селищних і міських рад отримали право на встановлення в порядку і межах,

визначених законодавством, тарифів з оплати побутових, комунальних, транспорт-

них та інших послуг, що надаються підприємствами та організаціями комунальної

власності відповідної територіальної громади.

13. Фінанси муніципальних підприємств і муніципальні

платежі в зарубіжних країнах

Фінанси муніципальних підприємств є інститутом і складовою частиною місце-

вих фінансових систем зарубіжних країн. У багатьох країнах фінансові ресурси му-

ніципальних підприємств за своїми обсягами прирівнюються до ресурсів місцевих

бюджетів, а в деяких з них навіть перевищують бюджетні кошти. Муніципальни-

ми підприємствами в зарубіжних країнах вважаються підприємства, які повністю

належать органам місцевого самоврядування, і господарські товариства, якщо част-

ка в капіталі органів місцевого самоврядування перевищує 50 %.

У США муніципальні послуги в основному забезпечуються приватними фір-

мами і компаніями. В Австрії муніципальні підприємства, котрі повністю перебу-

вають у власності общин, функціонують у системі громадського транспорту, поста-

чання води й електроенергії, каналізації та прибирання сміття, освоєння території та

в інших галузях. У Данії, крім названих галузей, комунальні підприємства займа-

ються, продажем деревини і муніципальних лісів.

Основними формами комунальних підприємств у зарубіжних країнах є:

товариства з обмеженою відповідальністю;

акціонерні товариства;

асоціації;


фонди. Фонди, у свою чергу, поділяються на два види. Одні з них безпосе-

редньо засновані муніципалітетами, інші є дочірніми підприємствами, заснованими

комунальними фірмами і компаніями.

Є дві основні форми організації фінансів комунальних підприємств:

Перша група підприємств веде власні фінансові баланси, має відокремлені

від місцевого бюджету рахунки.

Друга група підприємств не веде самостійних балансів, її рахунки об'єдна-

но з рахунками місцевих бюджетів. Фінансове господарство таких підприємств ви-

ділене в так звані приєднані бюджети.

У сучасних умовах для більшості зарубіжних країн характерні такі риси муні-

ципальних фінансів:

відміна останнім часом усіх протекціоністських заходів щодо діяльності

муніципальних підприємств, їхні фінанси формуються на загальних умовах, визна-

чених для всіх бізнесових структур;

значним джерелом доходів у розвинутих зарубіжних країнах є муніципаль-

ні платежі за послуги, що надаються місцевими органами влади;

місцеві органи влади цих країн, як правило, самостійно встановлюють ціни

й тарифи на послуги, котрі вони надають членам територіальних колективів;

у кожній країні сформувалися власні підходи до плати за послуги, що на-

даються місцевою владою. У багатьох країнах плата за ці послуги не покриває ви-

датків на їх здійснення.


Яка головна проблема місцевого самоврядування?

Які шляхи вирішення проблем місцевого самоврядування ви можете назвати?

Для чого потрібні органи місцевого самоврядування?

Яка мета розподілу прибутків бюджетів?

Обґрунтуйте, які місцеві податки більш стабільні та кращі для місцевих бю-джетів: закріплені чи регульовані, та чому?

Що включають надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів?

Обґрунтуйте, чому видатки поточного бюджету є першочерговими порівняно з бюджетом розвитку?

Які функціональні види видатків вам відомі?

Що належить до витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів?

Що таке комунальна власність?

Хто є суб'єктами права комунальної власності?

Що є об'єктами права комунальної власності?

Назвіть особливості функціонування фінансів комунальних підприємств в Укра-їні.

Що таке комунальні платежі? Поняття для запам’ятання.

• Місцеві податки та збори

• Місцеві бюджети

• Місцеве самоврядування

ФІНАНСИ 99

• Фінанси місцевого самоврядування

• Місцеві бюджети Тести.

1. Проблеми місцевих бюджетів: а) притягнення кредитів інших місцевих бюджетів (у випадку, якщо в них є вільні фінансові

ресурси); б) притягнення іноземних кредитів; в) виявлення резервних джерел збільшення обсягів прибутків місцевих бюджетів: г) розширення прав місцевих інститутів влади в сфері господарської діяльності д) зменшення дохідної частини в результаті деформації структури місцевих фінансів. 2. Система формування , розподілу й використання грошових ресурсів для забезпечення

виконання місцевими органами влади покладених на них завдань і функцій. а) республіканські фінанси; б) місцеві фінанси; в) фінанси органів влади. 3. Включає всю суму заборгованості по раніше випущених позиках: а) поточний борг; б) капітальний борг; в) внутрішній борг. 4. Виберіть невірну відповідь. Шляхами вирішення проблем місцевих бюджетів є: а) формування Державного бюджету "знизу" "нагору"; б) розмежування компетенції центральних органів виконавчої влади й органів місцевого

самоврядування; в) жорсткість бюджетної дисципліни, що має відбитися в доцільному використанні бю-

джетних засобів; застосування режиму жорсткої економії бюджетних коштів; г) зменшення доходної частини внаслідок недоотримання податкових платежів; д) контроль за використанням бюджетних фінансових ресурсів;

ТЕМА № 3.4. Позабюджетні фонди.

1. Сутність позабюджетних фондів.

2. Пенсійний фонд.

3. Фонди соціального страхування.

4. Фонд сприяння зайнятості.

1. Поняття позабюджетних фондів.

♥ ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОНДИ – фінансові ресурси, утворені за рахунок відра-

хувань суб’єктів економічної діяльності і використанні за цільовим призначенням.

Розрізняють фонди:

• За цільовим призначенням: економічного характеру, природного характе-

ру, соціального характеру.

• За рівнями управління: загальнодержавні, регіональні, місцеві.

Бюджет є основним централізованим фондом грошових коштів держави. Ко-

шти бюджету знеособлені і забезпечують реалізацію його функцій. причиною фо-

рмування фондів цільового призначення: у держави є певні потреби, які мають


особливе значення і тому повинні мати відповідне гарантоване фінансове забезпе-

чення. Соціальне страхування — це самостійна галузь страхування, що охоплює

сукупність відносин з приводу формування і використання колективних страхових

фондів, призначених для виплати відшкодування при постійній чи тимчасовій

втраті працездатності або місця роботи.

Суб’єкти державного соціальне страхування:

1. роль страховика виконує:

• держава, яка бере на себе зобов'язання щодо створення колективних стра-

хових фондів і виплати страхового відшкодування.

• недержавні компанії соціального страхування, які доповнюють і розши-

рюють спектр страхових послуг.

2. Страхувальники

3. Застраховані

Держава.

(страхо-

вик):

позабю-

джетні фонди

відрахування

удержання

дотування

Страхувальники:

1. підприємства й органі-

зації,

2. громадяни,

3. держава

фінансування

Застраховані:

1. працююче населення.

2. непрацююче населен-

ня

Кожен фонд має закріплені доходи та видатки і відповідну систему управ-

ління.

Цільові фонди поділяються на дві групи.

Першу становлять постійні фонди, створення яких пов'язане з виділенням

окремих функцій держави. Так, в реалізації соціальної функції особлива увага

приділяється соціальному страхуванню. У зв'язку з цим окремо створюються спе-

ціальні фонди для гарантованого забезпечення цих видатків. До них належать

фонди сфери соціального страхування:

• Пенсійний фонд;

• Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

• Фонд соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального

страхування від нещасних випадків;

Формами страхового відшкодування є пенсії і різного роду допомоги та

виплати.

Другу групу становлять тимчасові фонди, які формуються з метою прискоре-

ного вирішення актуальних проблем. Вони створюються у разі конкретної необ-

хідності і після вирішення проблеми закриваються (фонд розвитку паливно-

енергетичного комплексу, фонд розвитку промисловості, фонд конвер-

сії, державний інноваційний фонд, фонд ліквідації наслідків катастрофи на

ЧАЕС до 1999 року, його видатки передано до бюджету):

ФІНАНСИ 101 • Фонд соціального захисту інвалідів (відображає відносини фінансо-

вої допомоги, а не страхування);

• Фонд охорони навколишнього природного середовища.

У різних країнах формуються різні цільові фонди, які відображають специфічні

риси фінансових систем цих країн.

Єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страху-

вання (ЄСВ) консолідований страховий внесок в Україні, збір якого здійснюється в

системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язково-

му порядку і на регулярній основі. Основні положення, що визначають порядок

збору ЕСВ, встановлені Законом України "Про збір і облік єдиного внеску на зага-

льнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 8.07.2010 (набрав

чинності з 01.01.2011).

Єдиний соціальний внесок підлягає сплаті до Пенсійного фонду України. Він

замінив собою чотири раніше існуючих обов'язкових державних соціальних збори:

пенсійний, "безробіття", соцстрах (лікарняні), "нещасний випадок". Ставки ЄСВ

диференційовані залежно від вигляду платника, а також залежно від класів профе-

сійного ризику виду діяльності. Зокрема, для фізичних осіб – підприємців він скла-

дає 34,7%.

Суми єдиного соціального внеску розподіляються за видами загальнообов'яз-

кового державного соціального страхування пропорційно до сум єдиного внеску (у

відсотках), що наведено у додатку Б. Наприклад, для бюджетних установ сума

єдиного внеску розподіляється: на загальнообов'язкове державне соціальне стра-

хування на випадок безробіття - 4,1322 відсотка; на загальнообов'язкове державне

соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрата-

ми, зумовленими похованням, - 3,8567 відсотка; на загальнообов'язкове державне

соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного

захворювання, які спричинили втрату працездатності, - 0,551 відсотка; на загально-

обов'язкове державне пенсійне страхування (до солідарної системи) - 91,4601 відсо-

тка.

2. Пенсійний фонд.

Діяльність Пенсійного фонду та порядок призначення пенсій в Україні регла-

ментується Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страху-

вання». Пенсійний фонд формується і використовується за такою схемою:

Управління фондом здійснює спеціальний орган — Пенсійний

фонд України. Касове виконання забезпечує поштово-пенсійний банк «Аваль».

Порядок призначення і перерахунку пенсій цивільним пенсіонерам за ві-

ком. Документи для призначення пенсії визначені законодавчо Постановою № 22-1

«Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення

(перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове дер-

жавне пенсійне страхування"». За бажанням особи заява може бути подана особис-

то по місцю мешкання (зразок заповнення)

доходи витрати

1. Внески роботодавців 1. Виплати пенсій: за віком; за

Додаток%20А.%20тарифи%20єдиного%20внеску.doc


Додаток%20А.%20тарифи%20єдиного%20внеску.doc



http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1566-05

Зразок%20заяви%20про%20признгачення%20пенсії.doc


2. Страхові платежі найманих пра-

цівників із заробітної плати та інших

доходів

3. Цільові надходження з бюджету

на виплату пенсій військовослужбов-

цям, працівникам органів Міністерства

внутрішніх справ, інвалідам з дитинст-

ва.

4. Доходи від розміщення тимча-

сово вільних коштів Фонду.

5. Добровільні внески та пожерт-

вування, інші доходи.

інвалідністю; за вислугу років; інші

виплати.

2. Виплати допомоги на догляд

за дитиною.

3. Реалізація державних, регіо-

нальних і обласних програм соціа-

льної підтримки пенсіонерів, інва-

лідів, дітей та інших категорій гро-

мадян, що потребують допомоги.

4. Утримання органів Пенсійно-

го фонду.

5. Організація і проведення ма-

сово- роз’яснювальної роботи.

ФІНАНСИ 103

3. Фонди соціального страхування

І. з тимчасової втрати працездатності Формування і використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасо-

вої втрати працездатності здійснюється за такою схемою:


1. Внески роботодавців

2. Страхові платежі найманих пра-

цівників

3. Асигнування з бюджету

4. Благодійні внески

1. Виплати допомоги:

• за тимчасовою непрацездатністю;

• у зв'язку з вагітністю і пологами;

• при народженні дитини;

• по догляду за дитиною до досяг-

нення нею трирічного віку;

• на поховання.

2. Витрати на санаторно-курортне ліку-

вання і відпочинок, надання дієтичного

харчування.

3. Витрати на забезпечення поточної

діяльності фонду й утримання органів

управління.

Управління коштами здійснює Фонд соціального страхування

з тимчасової втрати працездатності, що є некомерційною самоврядною організаці-

єю. Гарантом його діяльності є держава.

ІІ. від нещасних випадків створюється з метою проведення профілактичних до-

ходів з охорони праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на вироб-

ництві від нещасних випадків, відшкодування їм завданої матеріальної та моральної

шкоди.

Функціонування фонду здійснюється за такою схемою:


1 . Внески роботодавців від обсягу

продажу чи фонду оплати праці відповід-

но до рівня професійного ризику

2. Штрафні санкції за порушення за-

конодавства з безпеки праці

3. Доходи від розміщення тимчасово

вільних коштів


1 . Пенсії по інвалідності

2. Пенсії у зв'язку із втратою годуваль-

ника

3. Виплати втраченого заробітку

4. Виплати одноразової допомоги по-

терпілому і членам сім'ї потерпілого

Витрати на медичну і соціальну до-

помогу потерпілим

Управління коштами здійснює некомерційна самоврядна організація

— Фонд соціального страхування від нещасних випадків, який діє під конт-

ролем держави, представників застрахованих осіб і роботодавців.

4 Фонд соціального страхування на випадок безробіття

Законом України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012, що набирає

чинності з 01.01.2013, визначено основні положення безробіття та зайнятості.



Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на

випадок безробіття (далі - Фонд) створюється для управління страхуванням на

випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням

коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших

функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду.

Фонд соціального страхування на випадок безробіття є важливим атрибутом

ринкової економіки. Його формування і використання характеризується такими

джерелами доходів і напрямами видатків:


1. Внески роботодавців від фонду за-

робітної плати. Закон N 2464-VI (

2464-17 ) від 08.07.2010

2. Страхові платежі найманих праців-

ників від заробітної плати та інших до-

ходів.

3. Асигнування з бюджету.


5. Суми фінансових санкцій, за-

стосованих відповідно до цього Зако-

ну та Закону України "Про зайнятість

населення" (803-12)

1. Виплата допомоги у зв'язку з

безробіттям.

2. Витрати на перекваліфікацію ро-

бітників і службовців.

Витрати на працевлаштування

відшкодування Пенсійному фонду

України витрат, пов'язаних із достро-

ковим виходом на пенсію осіб

витрати на утримання та забезпе-

чення діяльності виконавчої дирекції

Фонду

Видатки бюджету Фонду щодо забезпечення виплати допомоги по безробіттю є

захищеними. Фінансування цих видатків проводиться у першочерговому порядку.

З метою забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв коштів

Фонду в розмірі, передбаченому Законом 3277-17 від 21.04.2011.

Держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової дія-

льності та забезпечує їм такі види компенсацій:

а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств,

установ, організацій;

б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідго-

товки або підвищення кваліфікації; (Закон № 665/97-ВР) та ін.

Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття

визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне

страхування на випадок безробіття" (1533-14). { Статтю 25 доповнено частиною

другою згідно з Законом N 3483-IV ( 3483-15 ) від 23.02.2006 }


Який порядок відрахування та удержання у позабюджетні фонди?

Як визначається єдиний соціальний внесок до позабюджетних фондів?

Хто відраховує кошти у позабюджетні фонди?

Розкажіть схему формування пенсійного фонду.

Розкажіть порядок призначення і перерахунку пенсій цивільним пенсіонерам за віком.

Які типи соціального страхування вам відомі?




http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/665/97-%D0%B2%D1%80



ФІНАНСИ 105 Охарактеризуйте структуру фонду соціального страхування з тимчасо-

вої втрати працездатності.

Перелічить головні напрями видатків фонду соціального страхування від нещас-них випадків.

Охарактеризуйте діяльність фонду соціального страхування на випадок безро-біття.


• Позабюджетний фонд

• Відрахування

• Утримання

• Фонд сприяння зайнятості

• Пенсійний фонд

• Фонди соціального страхування

ТЕМА № 3.5. Страхування

1. Сутність страхування та страхових фондів.

2. Страховий ринок, його суб’єкти та грошові потоків

3. Страховий ринок України

4. Види страхових компаній, порядок їх створення і діяльність в Україні

5. Види страхових продуктів

6. Системи страхового відшкодування.

7. Страховий тариф

8. Галузі страхування.

1. Сутність страхування та страхових фондів

Значення страхування: організація страхової справи забезпечує її надійність і

раціональність:

1. наявність централізованих коштів дає високі гарантії відшкодування збит-

ків,

2. дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінан-

совому ринку.

Підприємницька сфера та життєдіяльність людини постійно пов'язані з ризи-

ками - природними, підприємницькими, фінансовими тощо → збитки → джерело

їх відшкодування:

1. за рахунок фінансових ресурсів, що перебувають в обігу в даного суб'єкта -

наслідки можуть виявитися чи в скороченні приросту виробництва та масштабів

життєдіяльності, чи в їх зменшенні, чи взагалі припиненні → ризик.

2. створення спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування

збитків – резервних страхових фондів у трьох формах:

• фонди самострахування;

• централізоване страхове забезпечення;

• колективні страхові фонди.

♥ 1. Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідальності й поля-


гає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні)

фонди за рахунок власних ресурсів і доходів. Це дорога і нераціональна форма. До-

рога тому, що кожний суб'єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повному

обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можливості. Нераціональна

тому, що вона передбачає в масштабах суспільства вилучення з обігу значних фі-

нансових ресурсів.

♥ 2. Централізоване страхове забезпечення ґрунтується на державній відпо-

відальності й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних ко-

штів. Водночас страхова відповідальність держави обмежена надзвичайними по-

діями, адже державні фінанси призначені для забезпечення функцій держави, до

яких страхування не належить.

♥ 3. Створення колективних страхових фондів, тобто страхування,

ґрунтується на солідарній відповідальності (за рахунок внесків) учасників цих фо-

ндів, а відшкодування збитків проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних

подій і обставин.

♥ СТРАХУВАННЯ - це система обмінно-перерозподільних відносин з приводу

формування і використання колективних страхових

фондів на засадах солідарної відповідальності:

• це перерозподільні відносини між тими суб'єктами, що сплачували страхо-

ві внески, і тими, хто отримує відшкодування збитків.

• це плата за відшкодування ризику (плата за спокій, плата за зниження рі-

вня ризику), тобто обмінні відносини.

Співстрахування - це участь у страхуванні відразу кількох страховиків.

Перестрахування - це передання договору страхування від одного страховика

до іншого.

2. Страховий ринок, його суб’єкти та грошові потоки

♥ СТРАХОВИЙ РИНОК – особлива форма грошових відносин, об’єктом купі-

влі-продажу яких є страхова послуга (страховий захист), на яку формуються попит

(потреби страхування) та пропозиція (розробка нових видів страхування в залежно-

сті від попиту, розробка договорів з комбінаціями ризиків, зниження тарифів, якість

обслуговування). Кількість видів страхування – це асортимент СР. Ціною товару –

страхова послуга – є страховий тариф.

Основа розвитку СР є потреба забезпеченості безперервності процесу відтво-

рення, що полягає в наданні грошової допомоги, коли настає страховий випадок.

На СР формуються, розподіляються та використовуються страхові фонди для

забезпечення страхового захисту.

Суб’єкти СР:

Продавець – страховик, перестраховик

Покупець – страхувальник (в залежності від обмежень: віку, складу майна), пе-

рестрахувальник.

Відносини на СР оформлюються страховим договором (полісом).

Суб'єктами страхового ринку є:

♥ Страховик - юридична особа - страхова компанія, яка діє на підставі відпові-

дальної ліцензії, беручи на себе зобов'язання щодо створення колективного страхо-

ФІНАНСИ 107 вого фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінан-

сової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на

основі комерційного розрахунку.

♥ Страхувальник - юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної

угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.

♥ Застрахований - юридична чи фізична особа, якій належить страхове відш-

кодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий су-

б'єкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може

отримати застрахований.

♥ Перестраховик - це страховик, який приймає договір страхування і зобов'я-

зання з нього.

♥ Перестрахувальник - це страховик, який передає другому договір страху-

вання.

Страхування.

Страховик

Страхові платежі

Страхувальник:

1. юридичні особи

2. робітники

Страхові

фонди:

Страхові

суми

страхове відшкоду-

вання

Застрахований:

1. працююче населення.

2. непрацююче населен-

ня

Страхові відносини характеризуються рухом грошових потоків:

♥ Страхові платежі - це перерахування одноразового чи поетапно коштів

страхувальником страховику. Вони є джерелом формування як колективного стра-

хового фонду, так і доходів страхових компаній. Внесення страхових платежів здій-

снюється на основі страхових тарифів - розміру плати з одиниці страхової суми.

Страховий тариф - це ціна страхування. Це основний чинник конкуренції на

страховому ринку. Чим більше охоплено страхувальників, чим менші витрати стра-

ховика, тим нижчий розмір страхового тарифу і тим більші можливості для залу-

чення нових клієнтів.

♥ Страхове відшкодування - це виплата страховиком застрахованому (або

отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування

залежить від двох чинників - страхової суми і страхового збитку.

Страхова сума - на яку суму застраховано той чи інший об'єкт. Ця сума ви-

значається, з одного боку, вартістю оцінкою об'єкта страхування, а з іншого - мож-

ливостями і побажаннями страхувальника.

Страхове забезпечення – відношення страхової суми до вартісної оцінки об'є-

кта страхування, яке не може перевищувати 100%.

Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому

втрат.

3. Страховий ринок України

Страховий ринок — це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються

../../../УНИВЕР/ПГТУ/Страхование%20Логутова/ОК%20Страх/ОК%20Страхование.doc


попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їх купівлі — продажу.

Зародження і розвиток страхового ринку України — процес, що має багато спі-

льного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Проте водночас

нашій країні притаманні деякі специфічні риси.

Після законодавчого введення деяких елементів ринкової економіки в колиш-

ньому Радянському Союзі (особливо з появою закону «Про кооперацію» у 1988

році) почали створюватися перші страхові кооперативи, які дали змогу набуття пер-

шого досвіду роботи в ринкових умовах, підвищення кваліфікації кадрів, взяття під

страховий захист «нетрадиційних» для Держстраху ризиків, зокрема вантажів, відпо-

відальності за виконання угод третіми особами тощо.

З самого початку зародження страхового ринку альтернативні страховики біль-

шою мірою звернули увагу на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в

Західних країнах. Завдяки цьому і в Україні зріс асортимент страхових послуг, ви-

ник інститут перестрахування.

Коли в 1990 році рамки законодавства в напрямку розвитку ринкових відносин були

розширені, почали створюватися перші комерційні компанії.

Розвитку ринку повноцінних суб'єктів страхування сприяли чотири основні чин-

ники:

створення відносно великих страхових організацій з широкою мережею пери-

ферійних філій (АСКА, Славія та інші);

створення страхових компаній комерційними, торговельними, банківсь-

кими та іншими підприємницькими структурами («АКВ -Гарант», «СКІФ», «Рос-

ток», «Омета», «Ваша Гарантія», «Євклаз» та багато інших);

створення «кептивних» страховиків в галузях, підгалузях, сферах виробництва

(«Гарант-авто», «Нафтогазстрах», «Сфера», «Енергополіс», «Українська пожежно-

страхова компанія», «Єврорезерв» та багато інших).

Не можна обминути й такий чинник, як створення страхових компаній з метою

суто трастової діяльності — «гри на інфляції», які завдали великої шкоди, підірвавши

довіру до страхових компаній.

Спочатку Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування» (1993 рік), а по-

тім і Законом України «Про страхування» було визначено, що страховики мають займа-

тися виключно тільки страховою діяльністю, при цьому можна здійснювати лише ті види

страхової діяльності, які вказані в ліцензії.

Закон встановив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і

порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою дія-

льністю, упорядкував види обов'язкового страхування, запровадив нові вимоги до ре-

єстрації страховиків, розміру і структури їхніх статутних фондів, а також участі інозем-

них інвесторів.

Нині в Україні працюють понад 350 компаній, що мають досить великі розміри

статутних фондів, в тому числі більше ЗО компаній — значні страхові резерви, ста-

більний ринок, досвід і добру репутацію.

У Польщі 20 компаній, Чехії— 18, Угорщині — 34, Болгарії — 680, США — 39,

Німеччині — 17, Англії (Великобританії) — 8, Японії — 24.

Отже, страховий ринок України поступово наближається до цивілізованого рівня,

при цьому (за даними Укрстрахнагляду) розміри страхових резервів протягом останніх

двох років зростають вищими темпами, ніж страхові виплат, а це вже показник підви-

ФІНАНСИ 109 щення рівня платоспроможності страховиків, їх фінансової надійності.

4. Види страхових компаній, порядок їх створення і діяльність

в Україні

У багатьох країнах світу страхова справа розглядається як окрема галузь економіч-

ної діяльності.

За належністю страховики можуть бути державними (публічними) і приватними.

За характером роботи страховики поділяються на три групи:

— такі, що страхують життя;

— здійснюють ризикові (майнові) види страхування;

— надають виключно перестрахувальні послуги.

Публічні страховики створюються і керуються, як правило, від імені Уряду.

Приватні страховики, як свідчить світова практика, створюються індивідуальними

особами, акціонерами, товариствами з додатковою відповідальністю.

У колишньому СРСР та соціалістичних країнах Європи існувала монополія держа-

ви на страхову діяльність. Така система зберігається й досі в деяких соціалістичних краї-

нах (КНР, КНДР, Куба). Монополія на страхування притаманна не тільки країнам соціалі-

стичної орієнтації. У царській Росії страхова справа теж була монополізована, до певного

часу монополія на страхування існувала у Франції. Серед нинішніх країн з ринковою

економікою, де зберігається монополія на страхову справу, — Ірландська Республіка

(страхування життя), Індонезія (усі види страхування) та деякі інші держави Африки та

Азії.

Прикладом індивідуальних страховиків може служити страховий ринок Ллойда.

Такі ж ринки організовані і в деяких країнах Західної Європи та в окремих штатах

США, де фізичні особи, які мають страховий бізнес, об'єднані у синдикати. Синдикати

формуються, як правило, за видами страхування. Очолює синдикат андеррайтер, який

бере на страхування ризики від імені своїх членів.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять ком-

панії у вигляді акціонерних товариств.

Акціонерне товариство (корпорація) — це тип компанії, яка створюється і діє зі

статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток — акцій.

Страхова кампанія — це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльнос-

ті, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію.

Порядок створення нових або реорганізація існуючих страхових компаній в Україні

регулюється як загальними законами (про підприємницьку діяльність, реєстрацію юриди-

чних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів та ін.), так і законо-

давством, що стосується особливостей страхового профілю діяльності.

Процес створення страхової компанії можна поділити на два етапи:

— формування юридичної особи;

— надання статуту страховика (отримання ліцензії на право здійснення

страхової діяльності і внесення до Державного реєстру страховиків).

Успішна діяльність страхової компанії здійснюється за наявності таких необхідних

факторів: основних і оборотних засобів, фінансових, трудових та інформаційних ресур-

сів.

Їх сукупність, раціональне використання визначають потенціал компанії. Виріша-

льним фактором діяльності страхових компаній є розмір грошових фондів і наявність


кваліфікованого персоналу.

Фінансові ресурси, що забезпечують надійність виконання зобов'язань стра-

хової компанії, складаються із сплаченого статутного фонду і системи страхових резер-

вів, які, в свою чергу, є результатом продажу страхових послуг (страхових продуктів) на

ринку.

5. Види страхових продуктів

Класифікація страхування за об'єктами Закон «Про страхування» визначає, що об'єктами страхування можуть бути три

групи майнових інтересів:

— пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхува-

льника або застрахованої особи (особисте страхування);

— пов'язані з відшкодуванням, користуванням і розпорядженням майном (майнове

страхування);

— пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній

особі або її майну, чи шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

На відміну від об'єктів майнового страхування, об'єкти особистого страхування не

мають вартісної оцінки.

Підгалузями особистого страхування є страхування від нещасних випадків, медичне

страхування та страхування життя — довгострокові договори, в т. ч. і пенсійне страху-

вання.

Найдавнішою і традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страху-

вання, економічне призначення якого полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхуваль-

нику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном (матеріальні і фінансові

збитки).

Розмір відшкодування в цій галузі страхування залежить від системи страхового забез-

печення, передбаченої конкретним договором страхування: пропорційної системи першо-

го ризику і граничну (граничного відшкодування).

Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції щодо ре-

ального збитку, в якій страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості за-

страхованого майна.

Система першого ризику передбачає певне відшкодування збитків, завданих застра-

хованому майну, але в межах страхової суми за договором.

Система граничного відшкодування використовується в тих видах майнового стра-

хування, де страховик має компенсувати збитки страхувальника, які обчислено як

різницю між заздалегідь обумовленою межою і фактичним рівнем доходів.

Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхування, які поділя-

ються на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних

осіб.

Страхування майна, як правило, здійснюється лише в добровільній формі. Окрім

страхування авіаційних суден і страхування врожаю у державних сільськогоспо-

дарських підприємствах, згідно з законом України «Про страхування».

Третя галузь — страхування відповідальності полягає в захисті майнових інтересів

страхувальника в разі заподіяння ним шкоди третій особі, його життю чи майну.

На відміну від майнового та особистого страхування, особливістю страхування

відповідальності є те, що крім страховика і страхувальника тут завжди присутня третя

ФІНАНСИ 111 особа, на користь якої укладається договір.

При страхуванні відповідальності визначається лише гранична сума відшкодуван-

ня — ліміт відповідальності, яку бере на себе страховик при заподіянні страхувальни-

ком шкоди третім особам.

Як правило, страхування відповідальностей передбачає обов'язковість, згідно з

відповідними законодавчими актами.

Обов'язкове і добровільне страхування Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні — форма проведення

страхування. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов'язкове.

Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страху-

вання визначаються виключно за згодою сторін на підставі «Правил страхування».

В обов'язковому страхуванні відносини виникають згідно із законом, а страхування

здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів.

У Законі України «Про страхування» наведено перелік 27 видів обов'язкового

страхування. Право на здійснення обов'язкових видів страхування може отримати

будь-який страховик з відповідною ліцензією. Винятки становлять державні види

страхування. Ці види проводить Національна акціонерна страхова компанія «Оран-

та».

Державне обов'язкове страхування проводиться за рахунок коштів бюджету і

поширюється здебільшого на державних службовців, робота яких пов'язана з підвище-

ною небезпекою для їхнього життя й здоров'я.

Міжнародне право і право більшості держав світу тлумачить обов'язкове страху-

вання як необхідність захисту третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди. Тому, як

правило, обов'язкова форма страхування найбільш поширена у страхуванні відповіда-

льності, а особисте і майнове страхування проводяться виключно в добровільній фор-

мі.

Основні види продажу страхових продуктів на ринку України

Особисте страхування включає: страхування життя; змішане страхування життя;

страхування ренти і пенсій (ануїтетів); страхування від нещасних випадків — ін-

дивідуальне та колективне; медичне страхування.

Майнове страхування: страхування майна на випадок вогню, стихійного лиха

та крадіжки (юридичних, фізичних осіб та сільськогосподарських підприємств); страху-

вання технічних ризиків (будівельних); страхування кредитних та фінансових ризиків

(депозитів, кредитів, втрат прибутку тощо); страхування транспортних засобів

(КАСКО) (водного, авіаційного, наземного — авто- та залізничного транспорту);

страхування вантажів (КАРГО) (юридичних та фізичних осіб); страхування

майна громадян (будівель, тварин, домашнє майно).

Страхування відповідальності: страхування відповідальності на транспорті

(цивільної відповідальності власників засобів, відповідальності перевізників); страху-

вання відповідальності виробника за якість продукції; роботодавця; професійної від-

повідальності; за екологічне забруднення.

Як показує зарубіжний досвід, страхові компанії можуть пропонувати страхувальни-

кам спеціалізовані та універсальні страхові поліси, а також комбіновані.

В основі всіх страхових продуктів покладена страхова сума, визначена як: договірна, в

разі особистого страхування; відповідність ринкової ціни об'єкта (при майновому страху-

ванні) і ліміт відповідальності страховика (при страхуванні відповідальності) та страхо-


ва премія, визначена через розрахунок тарифної ставки (тарифу) страхування.

6. Системи страхової відповідальності

Система страхової відповідальності, що є головною частиною будь-якого дого-

вору страхування, визначає розмір, умови і методику здійснення страхового відш-

кодування збитку в майновому страхуванні і страхуванні відповідальності за шкоду

майна. Ця система визначає наявність функціонального співвідношення між стра-

ховою сумою S0, страховою вартістю об’єкта страхування WС, страховим збитком

Uc, франшизою F і сумою виплачуваного страхового відшкодування SВ.

Згідно з принципом граничної сумлінності, вид використовуваної системи

обов’язково повинен зазначатися у договорі страхування, оскільки від цього зале-

жить методика визначення збитків і сума страхової виплати, яку одержить страху-

вальник для компенсацію заподіяної йому шкоди. Адже системи відрізняються одна

від одної принципом вартісної оцінки об’єкта страхування, обсягом завданої шкоди,

яка буде відшкодовуватися страховиком, та засобом відшкодування завданої шкоди.

Застосовуються такі системи страхової відповідальності:

1) система повної (або дійсної) вартості;

2) система першого ризику;

3) система пропорційної відповідальності;

4) система відбудовної вартості;

5) система “дробової” частини ризику;

6) система граничної відповідальності;

7) система “нове за старе”.

Система повної (дійсної) вартості полягає в наступному.

Страхова сума S0 визначається як дійсна страхова вартість майна WС на поча-

ток дії договору страхування. Страхове відшкодування дорівнює розміру застрахо-

ваного збитку Uc, що може дорівнювати прямому (Uc=Uс(п)) або прямому плюс

сума непрямих (Uc=Uс(п)+ Uс(н)) збитків, з врахуванням встановленої у договорі

страхування франшизи. Страховик несе повну відповідальність за об’єкт в обсязі

повної вартості останнього, виплачуючи відшкодування за кожен заподіяний збиток

(шкоду) в обсязі первісної страхової суми, зменшеної на суму страхової виплати за

попереднім страховим випадком. Дострахування при цьому неможливе.

Приклад. Вартість об’єкта страхування і розмір страхової суми дорівнюють

2000 грн. Безумовна франшиза 5%, або 100 грн. Внаслідок пожежі майно частково

ушкоджено, збиток страхувальника складає 1500 грн. Розмір страхового відшкоду-

вання складе 1500 - 100 = 1400 грн. Після виплати страхова сума становить 2000 –

1400 = 1600 грн. Повторний страховий випадок завдав збитків в обсязі 1400 грн.

Друга виплата становить 1400 – 100 = 1300 грн, після чого страхова сума становить

1600 – 1300 = 300 грн. Збиток за наступним страховим випадком буде відшкодо-

вуватися у розмірі не більше 300 грн, після чого договір страхування припинить

свою дію внаслідок виконання страховиком його зобов’язань по договору у повно-

му обсязі.

Система першого ризику визначає розмір покриття завданої шкоди у межах

страхової суми. Страхове відшкодування SВ виплачується у розмірі завданої шкоди

UC, але виплата не може перевищувати встановлену страхову суму S0. Компен-

сується вся шкода у межах цієї страхової суми:

ФІНАНСИ 113 SB= Uc ≤ S0 ,

“Другий ризик” (тобто шкода UC , що перевищує страхову суму S0) не відшко-

довується. При використанні цієї системи не потрібно оцінювати вартість всього

об’єкту страхування (наприклад, вартість складного майнового комплексу), тому

що для розрахунку страхової виплати необхідно знати тільки розмір завданої шко-

ди. Система використовується у випадках, якщо оцінка вартості всього об’єкту

страхування дуже складна, практично неможлива або склад об’єкту страхування

постійно змінюється. Дострахування за цією системою неможливе.

Приклад. Комплекс з трьох житлових споруд застрахований за системою пер-

шого ризику на страхову суму 1.100 тис. грн. Шкода, заподіяна одному з будинків

цього комплексу внаслідок пожежі, складає 1.500 тис. грн. Страхове відшкодування

виплачується у сумі 1.100 тис. грн., після чого договір страхування припиняється.

Система пропорційної відповідальності визначає виплату страхового відшко-

дування пропорційно коефіцієнту покриття збитків через неповне страхування вар-

тості об’єкта. Страхова сума встановлюється в обсязі, що не перевищує дійсну ре-

альну вартість об’єкта, тобто S0 < WС. Коефіцієнт Kn покриття збитків страхови-

ком дорівнює відношенню страхової суми S0 до страхової вартості об’єкта WС , а

страхове відшкодування визначається за формулою

SB=Uc•Kn=Uc•S0 /WС ,

де Uc – фактичний обсяг страхового збитку. За такою системою страхувальник

бере участь у відшкодуванні усіх збитків у частині, пропорційній розміру (1-

S0/WС). Чим менше Kn, тим більша частина збитку залишається на відповідаль-

ності страхувальника. Факт страхування за пропорційною відповідальністю може

визначатися у договорі в якості застереження із спеціальною назвою “еверідж”. Ця

система може застосовуватися для комерційних страховок, у яких вона може висту-

пати еквівалентом індексації вартості об’єктів відповідно до показників інфляції.

Для системи пропорційної відповідальності можливе одночасне дострахування

об’єкта від тих самих ризиків до загальної страхової суми, при якій сумарний

коефіцієнт покриття збитків дорівнюватиме Kn=1.

Приклад. Вартість об’єкта страхування 2400 грн.; страхова сума 1200 грн. Зби-

ток у результаті ушкодження об’єкта склав 400 грн. У цьому випадку страхове

відшкодування складає

SB= 400 • (1200/2400) = 200 (грн).

Система відбудовної вартості означає, що страхова сума визначається або в

обсязі ціни об’єкту як за нове майно, або не вище максимальної вартості робіт (по-

слуг) по відновленню ушкодженого об’єкту страхування до первісного стану. Сума

страхової виплати визначається в обсязі вартості нового майна або поточної вар-

тості відновлювальних (ремонтних, відбудовних, лікувально-профілактичних) робіт

або послуг. Знос майна, що мав місце від початку дії договору страхування до

настання страхового випадку, може не враховуватися. Страхування за системою

відбудовної вартості відповідає принципу повноти страхового захисту. Приклади

застосування цієї системи:

• для майнового страхування і страхування відповідальності за шкоду, завдану

майну – страховик або сплачує повну вартість ушкодженого майна з наступним

застосуванням принципу абандону, або фінансує роботи (послуги) по відновленню


ушкодженого майна до робочого стану, в якому майно було при укладанні договору

страхування (можливе врахування вартості поточного зносу майна);

• для особистого страхування (як правило, тільки для медичного страхування) –

страховик оплачує вартість медичних послуг, наданих згідно умов договору медич-

ного страхування для відновлення стану здоров’я застрахованої особи.

Можливість застосування такої системи визначена у ст.16 ЗУ “Про страхуван-

ня”, згідно з якою у разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний або

здійснити страхову виплату, або подати допомогу, виконати послугу тощо

страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальни-

ком, на користь якої укладено договір страхування.

Система “дробової” частини ризику вимагає встановлення двох страхових

сум: власне страхової суми S0 (сума максимально можливої шкоди) і суми показа-

ної вартості об’єкту страхування SП. Після настання страхового випадку, відшкоду-

вання завданої шкоди Uc здійснюється в межах страхової суми S0. Тобто, якщо на

момент завдання шкоди дійсна страхова вартість об’єкта WС не перевищує суму

показаної вартості (WС ? SП), страхування за системою “дробової частини”

відповідає страхуванню за системою першого ризику. Однак якщо дійсна страхова

вартість об’єкта страхування WС на момент завдання шкоди буде більше ніж зазна-

чена у договорі страхування сума показаної вартості SП , то застосовується прин-

цип пропорційного відшкодування завданої шкоди за формулою:

SB=Uc • SП / WС .

Приклад. На дату початку дії договору страхування вартість всього майна на

складі SП = 400 тис. грн., однак застраховано тільки майно, що може бути ушкод-

жене від заливання водою з вартістю цього майна S0 = 100 тис. грн. Внаслідок за-

ливання завдано шкоду Uc =40 тис. грн.

Сума виплати залежить від дійсної вартості всього майна на складі у момент

заливання:

1) Якщо ця вартість не перевищує SП , сума виплати буде дорівнювати SB= Uc

=40 тис. грн.

2) Якщо ця вартість на дату страхового випадку перевищує SП і становить 500

тис.грн., то сума відшкодування буде дорівнювати SB=Uc• SП /Wc=40

•400.000/500.000 = 32 тис. грн.

Система граничної відповідальності застосовується для страхування ризику

неотримання запланованого фінансового результату підприємницької діяльності і

припускає наявність заздалегідь визначеної межі виплачуваної суми страхового

відшкодування у вигляді коефіцієнта покриття шкоди КГР. Сума відшкодування

визначається як добуток цього коефіцієнта КГР на різницю між заздалегідь запла-

нованим розміром кінцевого результату DПЛ і реально отриманим результатом DР :

SВ= КГР (DПЛ – DР ).

Якщо внаслідок настання страхового випадку рівень реального результату, от-

риманого страхувальником, буде менше за визначену межу, то повинна відшкодо-

вуватися різниця між плановим показником і фактично отриманим результатом.

Система граничної відповідальності використовується при страхуванні сільськогос-

подарських ризиків неотримання запланованого врожаю, приплоду молодняка і т.п.,

а також фінансових ризиків неповної реалізації інвестиційних і інноваційних про-

ектів.

ФІНАНСИ 115 Особливістю цієї системи є “прихований” характер завдання у договорі

страхування страхової суми як ліміту відповідальності страховика. Це необхідно,

наприклад, для визначення абсолютного розміру франшизи тощо. Для обрахування

розміру страхової суми необхідно скористатися умовою S0= SВ.макс, що досягаєть-

ся при DР = 0. Внаслідок цього отримуємо S0= КГР •DПЛ.

Приклад 1. Середній прибуток від впровадження інвестицій у 500 тис. грн за-

планований у розмірі 45%. Фактично отриманий прибуток склав 37%. Коефіцієнт

покриття KГР = 75%. Знайти суму страхового відшкодування. Знаходимо суму

збитку UC:

UC = 500000 [(45% -37%) : 100%] = 0,08•500000 = 40000 грн.

Тоді страхове відшкодування складає

SB = 40000• 0,75 = 30000 грн.

Приклад 2. Середній врожай зерна у регіоні за останні сім років за статистикою

складає 100 ц/га. Фактично отриманий врожай склав 90 ц/га. Коефіцієнт покриття

KГР = 80%. Знайти суму страхового відшкодування. Знаходимо суму загального

збитку:

UC = 100 ц/га - 90 ц/га = 10 ц/га.

Відшкодовуватися буде лише частка збитку, яка дорівнює 80% від загального

збитку:

= 10 ц/га•0,8 = 8 ц/га.

Сума страхового відшкодування буде дорівнювати добутку числа гектарів, з

якого зібрали застрахований врожай, на вартість 1 ц зерна за цінами осені поточно-

го року, і на питомий збиток, який дорівнює 8 ц/га.

Система “нове за старе” передбачає не здійснення на користь страхувальника

або потерпілої особи відповідної суми страхової виплати, а заміна ушкодженого

майна на нове майно з функціональними характеристиками, які еквівалентні харак-

теристикам старого майна на дату укладення договору страхування. Ця система

використовується, як правило, для страхування майна або для страхування

відповідальності за шкоду, завдану визначеному майну (наприклад, при страхуванні

відповідальності перевізника за шкоду, завдану конкретному вантажу, або при

страхуванні відповідальності орендаря за шкоду, завдану орендованому ним май-

ну).

За цією системою завжди страхуються скляні інженерно-будівельні конструкції

(скляні двері, стіни, стелі та перегородки, вітрини, віконне скло тощо), а також меб-

лі, посуд, столові прибори та інше типове обладнання кафе, ресторанів, інших місць

масового відвідування. Можуть також страхуватися за цією системою комп’ютери

та інше типове обладнання робочих місць для комп’ютерних класів, фірм, що зай-

маються розробкою програмних продуктів, інших організацій із масовим застосу-

ванням типової комп’ютерної техніки тощо. За цією системою також можуть бути

застраховані речі першої необхідності, що знаходяться у особистому користуванні

осіб, які відряджені у інші міста для виконання робіт роз'їзного характеру.

Закупівлю та доставку нового майна у наперед визначені строки здійснює стра-

ховик. Тому застосування системи “нове за старе” дозволяє страхувальнику швидко

позбутися наслідків страхового випадку і відновити виробничий процес. Після ре-

алізації страхових зобов’язань за цією системою страхової відповідальності страхо-

вик може скористатися принципом абандону і суброгації. При цьому обсяг позиву


по суброгації буде встановлюватися за вирахуванням вартості майна, отриманого

страховиком у власність за принципом абандону.

7. Страховий тариф

Страховий тариф — це ставка страхової премії з одиниці страхової суми або вар-

тості об'єкта страхування за визначений період страхування.

Розрахунок страхового тарифу проводять за умови, що страхових премій, обчис-

лених на основі цього тарифу, має бути достатньо, аби страховик міг виконати свої

зобов'язання перед страхувальниками (тобто провести виплати) і покрити витрати

на утримання страхової компанії, а також дістати прибуток. Тому повний страхо-

вий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невід'ємні частини: нетто-тариф і на-

вантаження (Див. рис. 4.1.).

ТАРИФ-БРУТТО

Тариф-нетто

Забезпечує виплати

страхових сум і стра-

хових відшкодувань, а

також формування

страхових резервів

Навантаження

Витрати

на проведен-

ня страхуван-

ня

Прибу-

ток

Рис. 4.1. Структура страхового тарифу

При розрахунку тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він забезпечує

формування страхового фонду для майбутніх виплат.

В актуарній практиці використовуються методи обчислення тарифних ставок, які ба-

зуються на принципі еквівалентності фінансових зобов'язань страхувальника і

страховика:

— як еквівалентність очікуваних значень (обопільні фінансові зобов'язання

страхувальника і страховика), розв'язується так:

P=M[Y], (4.1.)

P=M[Y]+L, (4.2. )

де: Р — величина зібраних страхових премій; Y— величина сумарних виплат страхови-

ка; М — математичне сподівання (середнє, очікуване). – з погляду теорії розорення

(зобов'язання страхувальника безумовні, страховика — непередбачені) розрахову-

ються як:

де: L — ризикова надбавка.

— з погляду теорії корисності (важливість для страховика певних

грошових сум), розраховується за допомогою функції корисності:

M[u(V+p-Y)]=u(V), (4.3.)

де: U — функції корисності (застосовують у розрахунках: експоненціальну:

u(х)=1 -е - а х

, чи квадратичну: U (х) = ах - х2).

Класичний підхід до визначення тарифів — це розрахунок тарифів за договорами за-

гального страхування (які не є договорами страхування життя).

При розрахунку нетто-премії за договорами загального страхування вважають, що ве-

личина N-разової нетто-премії виражає еквівалентність зобов'язань страховика та страху-

вальників і пропорційна величині S-страхової суми:

ФІНАНСИ 117 N=T0S, (4.4.)

де: То — коефіцієнт пропорційності, який і є нетто-тариф (нетто-ставка).

Брутто-премія В, або просто страхова премія, пропорційна нетто-премії N на коефі-

цієнт пропорційності а (а>1), який містить в собі долю f - навантаження (адміністративні

витрати, комісійні, плановий прибуток):

B = α N, (4.5.)

f

1

1 (4.6.)

Зауважимо, що величина нетто-тарифу істотно залежить від:

— запланованої кількості договорів страхування за визначеним ризиком і змен-

шується з їх зростанням до математичного сподівання величини збитків з одиниці стра-

хової суми;

— від значення довірної ймовірності шуканого тарифу і зростає з наближенням цьо-

го значення до одиниці;

— від точності вибору значення коефіцієнта збитковості.

Одна з форм добровільних страхових об'єднань — страхові пули (СП), які не є

юридичною особою. Вони створюються страховиками, щоб забезпечити фінансову

стабільність страхових операцій на умовах солідарної відповідальності учасників

пулу за виконання зобов'язань згідно з договорами страхування, укладеними з учас-

никами пулу. В Україні вже працює кілька страхових пулів. Докладніша інформація

про діяльність страхових пулів міститься в розділі 17.5.

8. Галузі страхування

Особисте страхування – це стахуваня майнових інтересів, пов‘язаних із життям,

здоров‘ям, працездатністю і додатковими пенсіями страхувальника або застрахова-

ної особи.

У межах особистого страхування здійснюються страхування життя та пенсій,

страхування від нещасних випадків і медичне страхування.

Принциповими особливостями страхування життя і пенсій та відмінністю цієї

галузі особистого страхування від інших видів ризикового страхування є:

-ощадний характер договору страхування, тобто передбачаєтьс повне повер-

нення засобів страхувальнику з нарахованими відсотками ще до закінчення терміну

дії договору;

-термін дії договору – довготерміновий;

-страхові премії сплачуються одноразово або періодично з таким розрахунком,

щоб загальна сума цих внесків дорівнювала страховій сумі.

Страховими випадками страхування життя вважаються смерть, дожиття та до-

даткові випадки, пов‘язані зі шкодою для здоров‘я в період договору.

До видів страхування життя і пенсій належать змішане страхування життя,

страхування дітей, шлюбне страхування та страхування додаткових пенсій.У світо-

вій практиці страхування життя передбачено страхування капіталу і ренти.

Страховими випадками під час страхування від нещасних випадків є смерть (за-

гибель) застрахованої особи та одержання трамви або порушення здоров‘я.Цей вид

страхування охоплює державних службовців, пасажирів і працівників транспорту та

людей, котрі виконують небезпечні роботи.


Перелік послуг за зразком ‘‘стандарт” при медичному страхуванні передбачає

медичне обслуговування, щоденне обслуговування та медичний контроль, медичну

евакуацію, репатріацію тіла, виплати компенсацій спадкоємцям і надання додатко-

вих послуг.

Об‘єкти масового страхування – будівлі, споруди, передатні пристрої, силові,

робочі машини, транспортні засоби, устаткування, об‘єкти незавершеного будівни-

цтва, інвентар, готова продукція, сировина, матеріали тощо.

Підприємство має право здійснити вибіркове страхування (за повною вартістю

частини майна). Окремо від власного майна страхують основні фонди, передані в

аренду. Не страхують готівкою гроші, цінні папери, рукописи, креслення, бухгал-

терські та інші документи, дорогоцінні метали, технічні носії інформації; майно, що

є застрахованому приміщенні, які не належать страхувальнику; майно в аварійному

стані або таке, що перебуває в зоні стихійного лиха.

У процесі здійснення майнового страхування не підлягають відшкодуванню

збитки, що виникають у результаті процесів, яких не можна уникнути; якщо не

вжити відповідних заходів для по рятунку майна; у разі крадіжки майна (якщо цей

факт не підтверджений відповідними правоохоронними органами).

У майновому страхуванні вирізняють також страхування технічних ризиків, що

передбачає страхування машин, електронних пристроїв, монтажних ризиків та всіх

ризиків будівельних підприємств.

Страхування відповідальності- це галузь страхування, в якій об‘єктом страхо-

вих відносин є відповідальність перед третіми фізичними й юридичними особами,

котрі можуть зазнати збитків унаслідок яких-небудь дій або бездіяльності страхува-

льника.Потреба упровадження такого страхування зумовлена інтересами з боку су-

спільства, страхової компанії, інтересами страхувальника та потерпілих (третіх

осіб).

Особливості страхування відповідальності полягатють у тому, що: третьою

стороною є будь-які не визначені попередньо особи; попередньо не встановлюю-

ються страхові суми. У цій галузі страхування розрізняють відповідальність влас-

ників транспортних засобів, професійну відповідальність, адміністративну відпові-

дальність.

Страховими випадками під час страхування відповідальності є неуважність, не-

дбалість, некваліфіковане виконання обов‘язків; навмисні дії, що встановлюються

тільки судом.


Чим відрізняються форми організації страхового фонду?

Які групи майнових інтересів вам відомі?

Розкрийте зміст понять «обов’язкове та добровільне страхування».

Охарактеризуйте основні види продажу страхових продуктів на ринку України.


• Страхування • Самострахування • Страховий фонд

• Централізоване страхування • Колективне страхування • Страхова сума

• Страховик • Страхувальник • Страхове відшкодування

• Застрахований • Перестрахування • страхові платежі

ФІНАНСИ 119 Творче завдання з курсу.

Складіть кросворд з теоретичного матеріалу курсу „Фінанси” на 30 слів..

Література:

1. Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит. – Київ: ЦУЛ,

2002.

2. Бюджетна система України / Під Ред. Юрія С. І. –К.: НІОС, 2000.

3. Василик О. Д. Державні фінанси України.- К.: Вища школа, 1997.

4. Кириленко О. П. Місцеві бюджети України. К.: НІОС, 2000.

5. Кудряшов В.П. Фінанси – Херсон, 2002.

6. Опарін В. М. Фінанси. –К.: КНЕУ, 1999.

7. Петровська О.П., Клиновий Д.В. Фінанси. К.: ЦУЛ, 2002.

8. Фінанси України. Журнал.

ФІНАНСИ: Навчальний...

Documents