Державний вищий навчальний...

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

А.М. СЕРЕДА

ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Запоріжжя

2015

2

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА......................................................................................….......................3

СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ З КУРСУ «ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ

І ПРАВА УКРАЇНИ»………………………………………………………………….4

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. ІСТОРИЧНІ ТРАДИЦІЇ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВИ

І ПРАВА УКРАЇНИ (VІІ СТ. ДО Н.Е. – КІНЦЯ ХVІІІ

СТ.)………………………………………………………………………………………4

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ТРАДИЦІЇ ДЕРЖАВНОСТІ І ПРАВА УКРАЇНИ В

УМОВАХ ІНОЗЕМНОГО ПАНУВАННЯ (КІНЦЯ ХVІІІ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.).

ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ (1917 –

1920 РР.)……………………………………………………………………………..41

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3. ДЕРЖАВА І ПРАВО РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ (1917

– 1985 РР.)……………………………………………………………………………..52

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС УКРАЇНИ В

ПЕРІОД «ПЕРЕБУДОВИ» (1985 – 1991 РР.). ДЕРЖАВА І ПРАВО УКРАЇНИ

ПІСЛЯ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ………73

ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ТА МІЖНАРОДНІ УГОДИ…………………………...79

ХРОНОЛОГІЧНИЙ ДОВІДНИК……………………………………………….....87

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ............................................................................................97

3

ПЕРЕДМОВА

Вивчення історії української державності і права є невід’ємною складовою

частиною юридичної освіти. Історія держави і права України - одна з правових

дисциплін, яка вивчається на I курсі юридичного факультету. На денному

відділенні «Історія держави і права України» розрахована на 189 годин, з яких 50

годин – лекцій і 66 годин – семінарських занять, крім того передбачається

індивідуальна та самостійна робота студентів; написання робіт – курсових та

дипломних; складання іспитів.

Мета курсу «Історія держави і права України» - простежити процес

становлення і розвитку держави, її механізм, форму державної єдності та систем

права на території України з найдавніших часів до сучасності.

Хронологічні рамки матеріалу, що викладається, охоплюють період з VII

ст. до н.е. (виникнення державності на території України в рабовласницьку добу)

до сьогодення. Теперішній стан державності і правової системи вивчається також

в курсах галузевих юридичних дисциплін.

Семінарські заняття доповнюють лекційний курс та забезпечують

поглиблене вивчення більш складних і важливих тем курсу, розвивають уміння

самостійно вивчати, аналізувати законодавчі акти, формувати й обґрунтовувати

історико-теоретичні висновки та узагальнення.

Для підготовки до семінару студенту рекомендується тема, план, який

розкриває її зміст, список літератури, який висвітлює зміст поставлених питань.

Методика вивчення програмного матеріалу вміщується в методичних

вказівках до кожної теми окремо й розрахована на можливість самостійного

опанування навчальним матеріалом.

Підготовку семінарських занять необхідно починати зі знайомства з темою і

планом, встановлення логічної послідовності питань, що розкриває зміст теми,

методичними рекомендаціями, вивчення конспекту лекцій і матеріалів

підручника. Тільки після цього необхідно починати вивчення рекомендованої

спеціальної літератури та збірників правових актів.

При підготовці семінарських занять дуже важливим є вивчення відповідних

правових документів (законодавчих актів, конституцій і т.д.), так найбільш

яскраво відображається епоха.

В ході вивчення дисципліни «Історія держави і права України» необхідно

користуватися рекомендованою навчальною літературою – підручниками,

посібниками, хрестоматіями тощо, перелік якої наводиться у посібнику і

рекомендується для вивчення всіх тем курсу. Крім того, в процесі підготовки до

семінару необхідно використовувати спеціальну літературу, яка дозволяє повніше

розкрити поставлене питання.

Відповідь на семінарському занятті має бути змістовним викладом

власних міркувань і не перевищувати 10 хв.

Інші студенти уважно слухають відповідь і потім беруть участь в

обговоренні питання, здійснюючи таким чином колективний пошук вірних рішень

і узагальнень. Кожен промовець повинен показати не тільки знання фактичного

матеріалу, а й уміння аналізувати його, логіку та аргументованість викладення

думок.

4

СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ З КУРСУ ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ

І ПРАВА УКРАЇНИ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І. ІСТОРИЧНІ ТРАДИЦІЇ ФОРМУВАННЯ

ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ (VІІ СТ. ДО Н.Е. – КІН. ХVІІІ СТ.)

ТЕМА 1. ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ ЯК НАУКА І

НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Предмет, завдання та функції курсу «Історія держави і права України».

2. Періодизація курсу «Історія держави і права України».

3. Методологія курсу «Історія держави і права України».

4. Виникнення та становлення української історико-юридичної науки.

5. Джерела курсу. Історіографія «Історії держави і права України»: основні

етапи її розвитку, внесок науковців, завдання сучасних дослідників.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

При підготовці до семінарського заняття, по-перше, необхідно дати

відповідь на питання: що являє собою історія держави і права України ? Отже,

визначаємо предмет та завдання курсу.

По-друге, для опанування предметом історії держави і права України

важливе значення має періодизація. Але, зверніть увагу, що як і будь-яка інша,

періодизація історії держави і права України в значній мірі умовна, але в її

рамках можливий розгляд основних державних і правових змін і тенденцій.

Періодизація історії держави і права України застосовується з метою

систематизування й упорядкування історичного минулого, з використанням

різних критеріїв і підходів.

Підготовка до відповіді на третє запитання дає основу для пізнання

історико-правових явищ. До найважливіших принципів пізнання належать:

системність, об’єктивність, історизм та ін. Для більш глибокого дослідження

історії держави і права України використовуються загальнонаукові і

спеціальнонаукові методи.

При розгляді історичних джерел, надайте їх класифікацію. Історичні

джерела мають різноманітні види і форми. За допомогою джерел ми вивчаємо

минуле. Але кожне джерело відображає окремі фрагменти історичної дійсності.

Важливе значення в успішному засвоєнні курсу історії держави і права

України має знання історіографії. Проаналізуйте це питання в хронологічній

послідовності, враховуючи з мемуари (ХVІ – ХVІІ ст.), козацькі літописи (ХVІІ –

ХVІІІ ст.), аналіз праць вчених ХІХ – ХХ ст. і закінчуючи працями істориків

права сучасності (А. Рогожин, П. Музиченко, Б. Тищик та ін.).

ПІДРУЧНИКИ І ПОСІБНИКИ.

СПЕЦІАЛЬНА ТА ІСТОРИЧНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Астахова В.І. Деякі правові аспекти висвітлення української історії

Правознавство: Доповіді і повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу

україністів / В.І. Астахова. - Харків, 1996.

2. Бабий Б.М. Почерк развития правовых исследований в Ураинской ССР.

1918 – 1984 гг. / Б.М. Бабий. – К., 1984.

5

3. Воловик В. Історія все ж таки вчить / В. Воловик // Віче. – 2000. - № 10.

4. Гетьман О.М. Теоретико-методологічні проблеми історико-правової науки в

працях українських вчених ХІХ- початку ХХ ст.: автореф. дис. ... канд.

юрид. наук: 12.00.01: «теорія та історія держави і права; історія політичних і

правових вчень» / О.М. Гетьман, Одеса, 2006. – 23 с.

5. Грушевський М. Звичайна схема «руської» історії й справа раціонального

укладу історії східного слов’янства [Електронний ресурс] /

М. Грушевський. – Режим доступу: http:// litopys.org.ua/hrs/hrs02.htm.

6. Дорошенко Д. І. Огляд української історіографії (Державна школа: історія,

політологія, право) / Д.І. Дорошенко. - К., 1996.

7. Завальнюк В. Принцип історизму в право- та державознавстві /

В. Завальнюк // Право України. – 1998. – № 2.

8. Заруба В.М. Історик держави і права України академік М.Є. Слабченко /

В.М. Заруба. – Дніпропетровськ, 2004.

9. Зашкільняк Л.О. Вступ до методології в історії / Л.О. Зашкільняк. – Л., 1996.

10. Костицький М.В. Методологічні проблеми творення нового українського

права / М.В. Костицький На шляху до правової держави. - Львів, 1992.

11. Костицький М.В. Методологія пізнання української історико-правової

дійсності / М.В. Костицький Вісник ЛДУ. Сер. юрид. 1993.- Вип. 30.

12. Кульчицький С. Проблеми періодизації вітчизняної історії Історія України

/ С. Кульчицькй. - 1998.- № 36.

13. Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ

ст.) / М.І. Марченко. – К., 1959.

14. Музиченко П. Методологічні принципи та методи пізнання історико-

правових явищ // Юридична освіта і правова держава: Збірник наукових

праць / П. Музиченко. - Одеса, 1997.

15. Настюк М.И. Методы изучения историко-правовых явлений / М.И. Настюк,

М.В. Костицкий, П.Ф. Гураль, Б.Й. Тыщик. - Львов, 1986.

16. Петрова Л.В. Методологія правознавства: філософський дискурс

Правознавство: доповіді і повідомлення ІІІ Міжнародного конґресу

україністів / Л.В. Петрова. - Харків, 1996.

17. Резник О.І. Періодизація історико-правового процесу: концептуальні

аспекти: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01: «теорія та історія

держави і права; історія політичних і правових вчень» / О.І. Резник. - Одеса,

2007. – 21 с.

ТЕМА 2. ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ І ПРАВО НА ТЕРИТОРІЇ

УКРАЇНИ


1. Скiфське державне утворення та право

1.1. Виникнення Скіфської держави. Періодизація.

1.2. Державний устрій Скіфії.

1.3. Суспільний лад.

1.4. Джерела та основні риси права.

2. Грецькі рабовласницькі міста-держави на території Північного Причорномор’я

6

2.1. Виникнення на території Північного Причорномор’я грецьких міст-

держав. Періодизація.

2.2. Організація влади в грецьких полісах.

2.3. Суспільний устрій.

2.4. Джерела та основні риси права античних міст-держав України.

3. Боспорське царство, його суспільно-політичний лад і право.


В Україні перші спроби утворення державності відносяться до I тис. до н.е. і

пов’язані одночасно з культурою кочовиків та античною цивілізацією.

Cкіфські племена проживали на наших землях у VІІ ст. до н.е - ІІІ ст. н.е.,

прибувши сюди на думку більшості вчених, з Північного Ірану.

Скіфське державне утворення стало одним з перших державно-правових

формувань на території сучасної України. За формою правління держава скіфів

була рабовласницькою монархією, за формою державного устрою - федерацією

союзів племен. В історії Скіфської держави виділяється два періоди.

Спираючись на знання з курсу історії України, підготовку до першого

питання розпочніть з аналізу розселення скіфів, процесу формування, розвитку

та причини занепаду Скіфії. Зазначте періодизацію Скіфського державного

утворення.

Використовуючи знання з курсу теорії держави і права, надайте

характеристику державного ладу Скіфії. Зазначте форму правління та форму

територіального устрою. Зверніть увагу на еволюцію царської влади у скіфів,

охарактеризуйте органи влади та розкрийте їх повноваження.

Охарактеризуйте суспільство Скіфської держави, дайте характеристику

складу та правового становища панівної верхівки, вільних общинників та рабів.

Розглядаючи скіфське право треба опрацювати книгу ІV «Історії» Геродота.

Охарактеризуйте джерела права, процес розвитку правового регулювання у скіфів

відносин власності, виконання зобов’язань, сплати данни. Розкрийте засади

сімейного та спадкового права. Проаналізуйте стан розвитку кримінального

права.

Перші поселення грецьких колоністів датуються ще VІІ ст. до н.е.

Найвизначнішими колоніями греків були: Борисфен на (о. Березань близ Очакова

Миколаївської області), Ольвія (Очаковській р-н Миколаївська обл.), Феодосія,

Пантікапей (м. Керч), Херсонес (біля м.Севастополь), Тіра (Одеська обл.).

Тисячолітня історія грецьких міст -держав у нашому краї поділяється на два великі

періоди та декілька етапів.

Починаючи розгляд другого питання, пригадайте причини грецької

колонізації Північного Причорномор’я та періодизацію. З’ясуйте дані про грецькі

колонії, процес їх заснування, соціально-економічнй та культурний розвиток,

причини занепаду.

Дайте загальну характеристику державного ладу грецьких полісів. Розкрийте

порядок формування та повноваження органів влади та управління, порядок

створення та юрисдикцію судових органів. Проаналізуйте відмінності державного

устрою Ольвії та Херсонесу.

7

Порівнюючи державний лад Греції і північнопричорноморських держав, слід

пам’ятати, що він будувався на засадах рабовласницької формації. За формою

правління це були демократичні та аристократичні республіки.

Охарактеризуйте правове становище суспільних верств міст-держав. Зробіть

порівняльний аналіз суспільного устрою полісів Північного Причорномор’я та

Аттики.

Правова система міст-держав північнопричорноморського регіону

спиралась на систему права Афінської демократії і використовувала свої звичаї і

традиції. Розкрийте основні засади та джерельну базу правової системи полісів

Північного Причорномор’я. Важливо дати характеристику процедурі цивільно-

правового регулювання, зокрема права власності, зобов’язального, спадкового та

сімейного. З’ясуйте норми кримінального права.

Боспорська держава виникла у V ст. до н.е. на основі об’єднання деяких

грецьких полісів й приєднання територій скіфських і меотських племен

Керченського й Таманського півостровів, а також Південного узбережжя

Азовського моря.

Третє питання необхідно розпочинати з аналізу процесу формування,

розвитку та причин занепаду.

Зверніть увагу, на своєрідність утворення органів влади Боспорської

держави. На чолі держави стояв монарх і архонти грецьких міст. Проаналізуйте

функції органів центрального і місцевого управління, а також адміністративно-

територіальний устрій держави.

Зазначимо, що суспільний лад Боспорського царства характеризувався

наявністю рабовласників і рабів, вільних і невільників. Розкрийте соціально-

правове становище вільних та рабів.

Досліджуючи систему права, важливо розкрити джерела права, майнові

відносини, зобов’язальне право і основи кримінального права.


СПЕЦІАЛЬНА ТА ІСТОРИЧНА ЛІТЕРАТУРА: 1. Арбузов М.В. Путешествие в загадочную Скифию / М.В. Арбузов. -

М.,1989.

2. Брайчевський М. Скіфи. Конспект історії України. Нова концепція /

М. Брайчевський Старожитності. – 1991. – Ч. 4.

3. Виноградов Ю. Политическая история Ольвийского полиса VII – І вв.

до н.э. / Ю. Виноградов. – М., 1989.

4. Гавриленко О.А. Історія держави і права України: стародавня доба: навч.

посібн. / О.А. Гавриленко. – Харків: ХНУВС, 2011. – 64 с

5. Гавриленко О.А. Елевтерія та автономія античних держав Північного

Причорномор’я у римський період / О.А. Гавриленко //

Південноукраїнський часопис. – 2005. – № 3.

6. Гавриленко О.А. Магістрати античних держав Північного Причорномор’я //

Матеріали ХІ історико-правової конференції «Місцеві органи державної

влади та самоврядування: історико-правовий аспект» / О.А. Гавриленко. –

Суми, 2004.

8

7. Гавриленко О.А. Стадії процесу в античних державах Північного

Причорномор’я / О.А. Гавриленко / Південноукраїнський часопис. – 2006. –

№ 1.

8. Геродот. Історія в дев’яти книгах. Книга ІV. Мельпомена / переклад

А.Білецького/. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 180 - 228 [Електроний ресурс]

- Режим доступу: http://ae-lib.org.ua/texts/herodotus__historiae_4__ua.htm.

9. Граков Б.Н. Скифия / Б.Н. Граков. – М., 1971.

10. Греки Украины: история и современность / под ред. И.А. Яли. – Донецк,

1991.

11. Давня історія України: навч. посіб.: у 2 кн. [ Толочко П. П. (керівник авт.

колективу), Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та ін. ]. – К.: Либідь, 1994. – Кн.

1. – 240 с.

12. Дем’янов В.О. Що було до Русі? / В.О. Дем’янов. – Рівне, 1994.

13. Заруба В.М. Державні утворення, суспільство і право стародавніх народів

Північного Причорномор’я та Приазов’я: лекція / В.М. Заруба. –

Дніпропетровськ, 2005.

14. Зуц В.Л. Державний лад Ольвії в VІ – І ст. до н. е. / В.Л. Зуц Український

історичний журнал. – 1970. – № 9.

15. Кадеев В.И. Правовое и социальное положение граждан античного

Херсонеса / В.И. Кадеев // Проблемы античной культуры. – М.: Наука, 1986.

16. Кадеев В.И. Экономические связи античных городов Северного

Причерноморья / В.И. Кадеев, С.Б. Сорочан. – Х., 1989.

17. Кадеєв В.І. Про державний лад Херсонеса в перших століттях н.е. /

В.І. Кадеев // Український історичний журнал. – 1971. – № 9.

18. Каришковський П.Й. Про державний устрій Ольвії / П.Й. Каришковський //

Український історичний журнал. – 1973. – № 2.

19. Крижицький С. Античні держави Північного Причорномор’я /

С. Крижицький, В. Зубар, А. Русяєва // Україна крізь віки. – Т. 2. – К., 1998.

– 352 с.

20. Мурзин В.Ю. Происхождение скифов. Основные этапы формирования

скифского эпоса / В.Ю. Мурзин. – К.,1981.

21. Павленко Ю.В. На шляху формування ранніх цивілізацій на Україні та

суміжних територіях / Ю.В. Павленко Теоретичні проблеми вітчизняної

історіографії та джерелознавства. – К., 1993.

22. Павленко Ю.В. Раннеклассовые общества: генезис и пути развития /

Ю.В. Павленко. – К., 1989

23. Пальцева Л.А. Херсонес Таврический в VІІ – І вв. до н.э. / Л.А. Пальцева. -

Л., 1988.

24. Рубан В.В. Магістратура агораномів в Ольвії / В.В. Рубан // Археологія.

Республіканський міжвідомчий збірник. Вип. 39. – К.: Наук. думка, 1982.

25. Смолій В. Київська Русь: становлення та шляхи історичного розвитку /

В.Смолій, В. Ричка // Історія України. – 1997. – № 8, 9, 10.

26. Скрижинська М.В. 3 історії VI – I ст. до н.е. / М.В. Скрижинська


http://ae-lib.org.ua/texts/herodotus__historiae_4__ua.htm

9

27. Скрижинська М. Релігійні ритуали в античних державах Північного

Причорномор’я / М. Скрижинська // Український історичний журнал. –

2010. – № 3. – С. 127 – 141.

28. Скрижинська М. Судочинство в античних державах Північного

Причорномор’я / М. Скрижинська // Український історичний журнал. –

2009. – № 5. – С. 4 – 11/

29. Страхов М.М. Основні риси державного ладу Боспорського царства /

М.М. Страхов // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – № 7.

30. Тереножкін А.І. Класи і класові відносини у Скіфії / А.І. Тереножкін

Археологія. – 1975. – № 15.

ТЕМА 3. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

(VI – 30-ТІ РР. ХІІ СТ.)


1. Зародження і етапи формування державності у східних слов’ян (VІ – ІХ ст.).

2. Основні етапи розвитку і занепад Київської Русі. Теорії походження Київської

Русі, їх оцінка та характеристика. Сучасна концепція виникнення держави на Русі.

3. Соціальний склад населення та його правове положення (кінець ІХ – початок

ХІІ ст.).

4. Організація влади та управління Руської держави (кінець ІХ – початок ХІІ ст.).

5. Судова система Київської Русі.


Формування української національної державності проходило на

основі консолідації східнослов’янських племен (полян, древлян, кривичей

та ін.). Для її зміцнення перші князі провели такі заходи: розширення

території й зміцнення кордонів (Олег, Ігор, Святослав); адміністративну

та фінансову реформу з поділом на погости та нормуванням данини

(Ольга); релігійну реформу 988 р. із запровадженням християнства

(Володимир); реформу правової системи (Ярослав).

Висвітлюючи перше питання плану семінарського заняття, слід наголосити,

що слов’яни – одна з найчисленніших груп давньоєвропейського населення. Як

окрема етнічна спільність слов’яни сформувались на межі нової ери. Згадки про

них можна зустріти у творах римських авторів І – ІІ ст. н.е. – Плінія, Таціта,

Птоломея. Більшість вчених вважає, що перші слов’янські племена жили на

території між Віслою та Дніпром. У часи великого переселення слов’яни заселили

значну територію Європи, створивши таким чином три гілки слов’янських

племен: західну, південну і східну. Східні слов’яни – українці, білоруси, росіяни

займали територію між Дніпром, Дністром і Західним Бугом. За літописними

даними відомо 14 різних племінних груп (поляни, дуліби, древляни, сіверяни та

ін.), які мали спільні етнічні риси. Слід зазначити, що слов’яни були автохтонним

населенням на історичній території України.

Крім того, з’ясуйте, на які етапи можна умовно поділити шлях від військово-

демократичної організації племен до ранньофеодальної держави, який пройшли

наші предки упродовж І тисячоліття н.е. Розкрийте основний зміст та специфічні

10

риси державотворення на кожному з цих етапів. На основі аналізу джерел

наведіть дані про розселення та звички венедів, антів і слов’ян.

Охарактеризуйте інститути публічного управління союзів племен – князь,

рада старшин, віче, вої, дружина, які були зародками державної влади.

Друге питання. Київська держава виникла на базі східнослов’янських

союзів племен в кінці IX ст., пройшовши складний шлях формування. З’ясуйте, як

пояснює утворення давньоруської держави літописець у «Повісті минулих літ».

Зробіть власний висновок, дією яких внутрішніх та зовнішніх факторів був

об’єктивно зумовлений процес консолідації слов’янських земель. Поясніть, як у

ХVІІІ ст. була використана літописна легенда про варязьке походження династії

руських князів. Розкрийте сутність норманської, пан тюркської та інших теорій

походження Давньоруської держави, наведіть аргументи щодо їхньої наукової

неспроможності.

Розкрийте етапи розвитку Київської Русі. Які, на ваш погляд, основні періоди

можна виокремити та охарактеризуйте їх. Особливу увагу приділіть аналізу

процесів внутрішнього розвитку держави та зміцненню законопорядку.

Поясніть, що призвело до розпаду давньоруської державної організації

східних слов’ян. Сформулюйте і розкрийте причини занепаду Київської держави.

Розглядаючи третє питання питання щодо державного устрою Київської

Русі, з’ясуйте, на яких принципах формувалася давньоруська система політичної

влади, які існують концепції руської державності. На основі знань, отриманих з

курсу «Теорії держави і права», охарактеризуйте форму правління, форму

державного устрою та форму політичного режиму Київської Русі, при цьому

зверніть увагу на відмінності в політичному механізмі на різних етапах розвитку

держави.

Розкрийте склад і повноваження органів центрального управління та

поясніть, які тенденції державного розвитку вони уособлювали. Наведіть

приклади про роль віче та снемів у системі органів центрального управління.

Охарактеризуйте систему управління територіями. Поясніть, що спричинило

перехід від десятинної до двірсько-вотчинної системи управління. З’ясуйте, які

посадові особи здійснювали управлінські функції і в чому полягали їхні

повноваження.

Назвіть орган місцевого селянського самоврядування та розкрийте його

функції.

Приділіть увагу вивченню суспільного ладу. З навчальною метою тогочасне

суспільство умовно можна поділити на певні категорії. Характеризуючи панівну

верхівку, з’ясуйте її ієрархічну структуру та зміни у складі на різних етапах

розвитку суспільства. Зробіть порівняльний аналіз правового становища панівних

верств суспільства. Поясніть, який характер мали відносини між феодалами.

Використовуючи знання з курсу «Історії держави і права зарубіжних країн»,

з’ясуйте відмінності у правовому становищі феодалів на Русі та в Західній Європі,

поясніть, чим вони обумовлювалися.

Дайте характеристику соціально-правового становища вільного населення

Київської Русі. Зверніть при цьому увагу на появу у ХІІ ст. ознак посилення

поневолення вільних селян феодалами. На основі власного аналізу зробіть

11

висновок, чи існували принципові відмінності у правовому становищі вільних

селян та вільних жителів міст.

Характеризуючи феодально залежне населення, слід розрізняти напівзалежні

та повністю залежні верстви. З’ясуйте, в чому полягали особливості соціально-

правового становища економічно залежних людей та які правові механізми і в

яких межах охороняли їхню особисту свободу. Поясніть, у чому по лягало

становище особисто залежного населення як суб’єктів права.

В останньому питанні слід охарактеризувати особливості судової системи.

Поясніть, кому належало право суду, на яких засадах була побудована судова

влада на Русі. З’ясуйте, які суди існували в Київський державі, охарактеризуйте їх

структуру, склад та юрисдикцію.



1. Балушок В.Г. Полюддя: прагматична дія і ритуал // Український історичний

журнал. – 1994. – № 1. 2. Баран В.Д. Давні слов’яни / В.Баран // Україна крізь віки. – Т. 3. – К., 1998. –

333 с.

3. Бодрухин В.М. Державний устрій і церква в Київській Русі / В.М. Бодрухин

// Вісник Східноукраїнського державного університету. – Луганськ, 2000. –

№ 2. – С. 4 – 8.

4. Бодрухин В.М. Київська Русь / авт. кол.: Бодрухин В.М., Довжук І.В.,

Литвиненко В.Ф. та ін. – Луганськ: СНУ, 2000. – С. 72 – 83.

5. Бодрухин В.М. Князівські з’їзди Київської Русі / В.М. Бодрухин // Вісник

Донецького університету. – Серія Б. – Гуманітарні науки. – 2001. – № 1. – С.

131 – 136.

6. Будзипович І. Особливості розвитку державності, прав і функцій церкви у

Київській Русі (аналітичний нарис) / І. Будзипович // Право України. – 1999.

- № 1. – С. 89 – 92.

7. Брайчевський М. Адміністративна реформа Володимира Святого // Записки

НТШ. – Т. CCXXV. Праці історично-філософської секції. – Львів, 1993.

8. Горський А.А. Русь в Х – ХІІ ст. (територіально-політична структура ) //

Вітчизняна історія. – 1992. – № 4.

9. Греков Б.Д. Киевская Русь / Б.Д. Греков. – М.: Государственное

издательство политической литературы, 1953. – 568 с.

10. Дубравина А.Б. Государственный строй в Киевской Руси / А.Б. Дубровина //

Советское государство и право. – 1982. – № 5.

11. Залізняк Л. Київська Русь – перша українська держава / Л.Залізняк //

Пам’ятки України. – 1997.– № 3. – С. 42 – 48.

12. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України / Л.Залізняк. – К: Абрис,

1994. – 255 с.

13. Захарченко П. Київська Русь: державний устрій, суспільний лад та основні

риси права / П.Захарченко // Історія України. – 2002. – № 2. – С. 4 – 7.

14. 3імін А.А. Холопи на Русі / А.А. 3імін. – М., 1973.

15. Коротке зведення писемних джерел про слов’ян (І – поч. ІІ тис. н.е.) // Давня

історія України. – К., 1995. – Кн. 2. – С. 198 – 205.

12

16. Котляр М.Ф. Історія давньоруської державності / М.Ф. Котляр. – К.:

Київський славістичний ун-т, 2002. – 234 с.

17. Котляр М. Історія України в особах: Давньоруська держава / М. Котляр. –

К., 1996. – 239 с.

18. Котляр М. Київська Русь – перша українська держава / М. Котляр //

Політика України. – 1997. – № 3. – С.42 – 48.

19. Котляр М.Ф. Княжа служба в Київській Русі [Електороний ресурс] /

М.Ф. Котляр. – К.: Інститут історії України НАН України, 2009. – 251 с. –

Режим доступу: http://www.history.org.ua/?litera&id=2152&navStart=21.

20. Моця О. П. Київська Русь: Від язичництва до християнства: навч. посіб. /

О.П.Моця, В.М.Ричка. – К.: Глобус, 1996. – 222 с.

21. Новосельцев А.П. Образование Древнерусского государства и первый его

правитель / А.П. Новосельцев // Вопросы истории. – 1991 – № 2. – С. 15 –

19.

22. Пашуто В.Т. Черты политического строя Древней Руси. / В.Т. Пашуто. – М.:

Знание, 1989. – 134 с.

23. Петров И.В. Государство и право древней Руси / И.В. Петров. – СПб.:

издательство Михайлова В.А., 2003. – 413 с.

24. Повість врем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / пер. з

давньоруської, післяслово, комент. В.В. Яременка. – К., 1990. – 558 с.

[Електороний ресурс] - Режим доступу:

http://izbornyk.org.ua/pvlyar/yar.htm.

25. Пьянков А.П. Происхождение общественного и государственного строя

Древней Руси / А.П. Пьянков. - Минск, 1980.

26. Ричка В.М. З історії формування державної території Давньої Русі (ІХ –

перша третина ХІІ ст.) / В.М.Ричка // Український історичний журнал. –

1988. – № 9. – С. 82 – 91.

27. Ричка В.М. Знаки влади: організація та форми репрезентації верховної

влади у Київській Русі / В.М. Ричка // Український історичний журнал. –

2009. – № 1. – С. 67 – 83

28. Ричка В.М. З історії формування державної території Давньої Русі (ІХ –

перша третина ХІІ ст.) / В.М. Ричка // Український історичний журнал. –

1988. – № 9. – С. 82 – 91.

29. Рыбаков Б.А. Смерды / Б.А. Рыбаков // История СРСР. – 1979 - № 2. –

С. 56 – 61.

30. Свердлов М.Б. Генезис и структура феодального общества Древней Руси /

М.Б. Свердлов. – Л.: Наука, 1983. – 148 с.

31. Смолій В. Київська Русь: становлення та шляхи історичного / В. Смолій //

Нариси вітчизняної історії. – 1997. - № 10. – С. 43 – 49.

32. Смолій В.А. Становлення української феодальної державності / В.А. Смолій

// Український історичний журнал. – 1990. – № 10. – С. 17 – 20.

33. Толочко П.П. Київська Русь / П.П.Толочко. –К.: Абрис, 1996. – 360 с.

34. Толочко О.П. Київська Русь. / О.П.Толочко, П.П.Толочко // Україна крізь

віки. Том 4. – К., 1998. – 352 с.

http://www.history.org.ua/?litera&id=2152&navStart=21

http://izbornyk.org.ua/pvlyar/yar.htm

13

35. Толочко А.П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, ідеологія /

А.П.Толочко. – К., 1992.

36. Федака С.Д. Державно-політична еволюція імперії Рюриковичів у першій

половині ХІІ ст. / С.Д. Федака // Карпатика. – Вип. 11. – Ужгород, 2001. –

С.12 – 18.

37. Фроянов И.Я. Киевская Русь. Очерки социально-политической истории /

И.Я. Фроянов. – Л., 1980.

38. Чайковський А. Адміністративно-силові засоби державного управління /

А. Чайковський // Історія України. – 1998. – № 11.

39. Щапов Я.Н. О функциях общины в Древней Руси / Я.Н. Щапов. – М.: Наука,

1989. – 232 с.

40. Юшков С.В. Нариси з історії виникнення та початкового розвитку

феодалізму в Київській Русi / С.В. Юшков. – К., 1992.

ТЕМА 4. ПРАВОВА СИСТЕМА КИЇВСЬКОЇ РУСІ


1. Загальна характеристика джерел права Київської Русі. «Руська Правда» –

видатна пам’ятка давньоруського права.

2. Основні риси цивільного права за «Руською Правдою»

2.1. Право власності. Суб’єкти та об’єкти права власності.

2.2. Зобов’язальне право, зміст і форма договорів.

2.3. Сімейне право.

2.4. Право на спадкування.

3. Кримінально-правові норми давньоруського права.

4. Основні риси судового процесу в Київській Русі.


В першому питанні охарактеризуйте становлення давньоруського права,

наголошуючи на різноманітності джерел (звичаєве право, законодавча

діяльність київських князів, міжнародні договори, церковні статути).

Основним джерелом права на Русі було звичаєве право. В історичних пам’ятках

збереглася інформація про те, якими саме звичаями керувалися східні слов’яни

ще до утворення Київської Русі. Найглибше це висвітлює уснопоетична творчість

та обряди. Тому доцільно, розглядаючи звичаєве право східних слов’ян,

використати знання, отримані при вивченні суміжних навчальних дисциплін,

зокрема історії України, української літератури, української етнографії.

Аналізуючи звичаєво-правові норми та інститути, слід виходити з того, що

міфологія, поезія, звичаї, мораль та право перебували в неперервному зв’язку між

собою. Проте основний фактичний матеріал про звичаї слов’ян надають писемні

джерела. В літописах і повідомленнях зарубіжних авторів містяться, наприклад,

дані про норми, що регулювали порядок здійснення кровної помсти, проведення

деяких процесуальних дій (присяга, ордалії, оцінка показань свідків та ін.).

Розкрийте, яким чином у процесі становлення політичної організації

суспільства звичаї трансформувалися у норми звичаєвого права. Чому вони

ставали загальнообов’язковими для виконання? В яких сферах суспільних

відносин вони діяли? Завдяки чому вони сприймались як справедливі, моральні?

14

Серед джерел давньоруського права важливе значення має княже

законодавство. До цього виду джерел зараховують княжі договори. Це були

договори князів між собою, договори з народом. Тексти таких договорів не

збереглись, але про них згадується в літописах. Працюючи над цією проблемою,

необхідно з’ясувати загальні причини та характерні обставини укладання

договорів, розібратися, на що вони спрямовувалися, які змістові та процедурні

відмінності містяться в договорах князів між собою та договорах князів з

народом.

Окремими різновидами княжого законодавства є княжі грамоти, устави,

уроки. Встановіть призначення цих джерел права та відмінності між ними.

Наведіть приклади застосування княжих грамот та з’ясуйте, яка з тих, що

збереглися, є найдавнішою. Важливими джерелами вивчення давньоруського

права є княжі устави, які діяли тривалий час і стосувалися питань цивільного,

сімейного, спадкового, опікунського, кримінального права. Уроки, як правило,

діяли тимчасово і являли собою конкретні постанови про мито й інші податки та

повинност і на користь князя.

Аналізуючи князівські грамоти, устави й уроки, з’ясуйте, як ці джерела

відтворюють процеси диференціації суспільства, взаємовідносини держави та

церкви, регулювання земельної власності.

Серед джерел давньоруського права чільне місце посідають міжнародні

договори Русі. У вигляді копій з грецьких текстів у складі «Повісті минулих літ»

до нас дійшли русько-візантійські договори. Аналізуючи зміст договорів, слід

звернути увагу на те, що вони, передусім, регулювали торговельні відносини,

визначали права, якими користувалися руські купці у Візантії. Проте в них можна

знайти норми цивільного, кримінального, міжнародного, процесуального права.

Ознайомлення з текстами договорів переконливо доводить, що в окремих

випадках норми русько-візантійських договорів випереджають тогочасне

міжнародне право. Так, вивчаючи договір 911 р., потрібно знайти у тексті норми,

що встановлювали взаємні обов’язки русів та візантійців, пов’язані зі

збереженням майна розбитого об берег чужоземного корабля, поки не з’явиться

законний володар. Для порівняння зауважимо, що у Західній Європі в такому

випадку майно належало володарю берега.

Норми канонічного (церковного) права, регулювал відносини між церквою й

державою,усередині церкви, між церквою та паствою. Для захисту своїх інтересів

церква домоглася отримання княжих церковних уставів. Відомі церковні

князівські устави Володимира Святославича та Ярослава Мудрого. З’ясуйте, які

норми містять ці устави щодо боротьби із залишками язичництва та порушенням

християнської моралі, заборони шлюбів між родичами, двоєженства,

самовільного розірвання шлюбу, примусу до укладення шлюбу тощо.

Особливе значення для глибокого опанування теми семінарського заняття

має вирішення питання рецепції норм іноземного права. Відомо, що в церковних

судах набрали юридичної сили «Номоканони» – збірники візантійського

канонічного права, до складу яких увійшли правила апостолів, отців Церкви та

вселенських соборів, а також закони імператорів у церковних справах. У

15

Київській державі номоканони набули поширення у перекладі на

старослов’янську під назвою «Кормча книга».

Крім того, на Русі набув поширення і застосовувався болгарський збірник

права під назвою «Закона судного людям». Відомий також компілятивний збірник

візантійського права «Книги законнія», складений уже на Русі. Існують також

думки окремих дослідників про ширше застосування іноземних правових

інститутів і норм у правовій системі Київської Русі (законодавства Юстиніана,

норм скандинавського права, німецьких варварських правд).

Безперечно, рецепція іноземного, зокрема візантійського права, а з ним і

римського права збагатила давньоруське право новими правовими поняттями та

нормами. Однак слід зазначити, що всі візантійські збірники під час перекладів

зазнавали значних змін. Тексти доповнювалися з урахуванням місцевих звичаїв та

умов судочинства, що наближало ці джерела до давньоруського права.

Найбільш цінним джерелом вважається «Руська Правда». Зверніть увагу на

походження, основні списки, редакції, структуру кожної з редакцій цього

документа.

Друге питання. По-перше, пригадайте, які інститути входять до цивільного

права.

По-друге, основне призначення «Руської Правди» - охорона приватної

власності. Хоча на той час ще не існувало абстрактного поняття права власності

на річ, не було створено й спеціального терміна для позначення права власності,

«Руська Правда» містила деякі вказівки на власність княжу, боярську та церковну.

Знайдіть статті, де йдеться про княжі борті, ролейні межі, перевіси на деревах,

позику й поклажу майна, порядок повернення речі справжньому власнику з

неправомірного володіння. Зробіть на підставі цього самостійний висновок – чи

можна стверджувати про застосування в давньоруському праві інститутів права

власності й права володіння? Розкрийте зміст права власності в Київській Русі.

Проаналізуйте, від чого залежав зміст права власності в Київській Русі, визначте

коло суб’єктів та об’єктів права власності. Простежте динаміку розвитку права

власності на землю, з’ясуйте основні форми набуття власності на землю, визначте

юридичну природу феодального та селянського землеволодіння. Які існували

особливості захисту права власності різних прошарків суспільства.

По-третє, порівняно розвинутим було зобов’язальне право. Договори

купівлі-продажу, міни, позики, поклажі, найму та ін. Сторони і відповідальність у

договорах.

Що спричинило інтенсивний розвиток зобов’язального права на Русі? На

основі аналізу «Руської Правди» наведіть приклади зобов’язань, які виникали

внаслідок правопорушення, пов’язаного із завдаванням матеріальної шкоди, і

випливали з договорів. Які наслідки мало невиконання стороною зобов’язань?

Охарактеризуйте основні види договорів, порядок їх укладання, випадки,

коли договори вважалися недійсними і які це мало наслідки для сторін?

По-четверте. Які норми регулювали сімейне право до прийняття

християнства? Охарактеризуйте розвиток сімейного права після прийняття

християнства (умови та процедури взяття шлюбу, розлучення). Проаналізуйте

Церковні Статути Володимира і Ярослава. З’ясуйте особливості правового

16

статусу чоловіка, дружини, закононароджених та позашлюбних дітей.

Охарактеризуйте інститут опікунства за давньоруським правом.

По-п’яте. Визначте особливості спадкування за законом та заповітом. Кому

належало право заповідати та успадковувати? Поясність, чому існували

обмеження на успадкування майна жінками. Чи передбачалося спадкування

сторонніх осіб? Проаналізуйте, як у спадковому праві відображено станову

організацію суспільства. З’ясуйте, за яким принципом успадковувався

«батьківський двір», розкрийте зміст його дії стосовно різних суспільних верств.

Третє питання. Давньоруське право не знало загальних понять

кримінального права. Виявіть види злочинів, згрупуйте їх за об’єктом злочинного

посягання, зазначте їх суб’єктний та об’єктний склад, суб’єктивнута об’єктивну

сторони.

Поясніть чому «Руська Правда» та інші джерела давньоруського права не

відрізняли кримінальне правопорушення від цивільно-правового. Розкрийте

процес еволюції від приватно-правового до публічно-правового розуміння

злочину. Знайдіть у тексті «Руської Правди» зародки таких кримінального-

правових інститутів, як умисел та необережність.

Охарактеризуйте мету та види покарань на Русі. Розкрийте динаміку системи

покарань щодо сутності та видів. Як відомо, найдавнішим інститутом охорони

правопорядку і карою була кровна помста. Спираючись на норми «Руської

Правди», проаналізуйте процес її обмеження та скасування державою. Поясніть

причини поширення грошових видів покарань на Русі.

Четверте питання. Розглядаючи основні риси судового процесу,

охарактеризуйте етапи судового процесу – заклич, звід та гоніння сліду; види

доказів; ролі позивача і відповідача. Зверніть увагу на відсутність різниці між

кримінальним та цивільним процесом за часів «Руської Правди».

З’ясуйте сутність змагально-обвинувального характеру судового процесу

на Русі. Спираючись на статті «Руської Правди», назвіть основні види доказів, які

використовувалися в судовому процесі, розкрийте порядок їх застосування.

Виокремте ті з них, які, на вашу думку, є характерними для ранньофеодального

періоду державності, та порівняйте їх з аналогічними в інших державно-правових

системах цього часу.

Охарактеризуйте процедуру винесення судових рішень та порядок їх

виконання.



1. Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту [Електороний ресурс] /

Л. Білецький. – Вінніпег, 1993. – 166 с. - Режим доступу:

http://izbornyk.org.ua/bilets/bil.htm].

2. Бостан Л.М. Джерела права української державності / Л.М. Бостан,

С.Н. Бостан, В.С. Гвоздик. - Запоріжжя,1996.

3. Бочарников Д. Чи дійсно юридичне право було єдиним інструментом

державного управління суспільством у Київській Русі / Д. Бочарников

Право України. -1997.- № 11.

http://izbornyk.org.ua/bilets/bil.htm



17

4. Бочарников Д. М. Грушевський про історію створення та кримінальне право

Руської Правди / Д.М. Бочарников // Право України. – 1996. – №11. 5. Греков Б. «Русская Правда» и ее славянское окружение / Б. Греков //

Славяне. - 1952. - № 4.

6. Древнняя Русь: проблемы права и правовой идеологии. Сб. науч. трудов. –

М., 1984.

7. Епифанов П. К вопросу о происхождении «Русской Правды» / П. Епифанов

// Вопросы истории. –1951. – № 3.

8. Ермолаев И.П. Правда Русская / И.П. Ермолаев, Р.Г. Камафутдинова. –

Казань: Образование, 1973. – 181 с.

9. Зимин А.А. Феодальная государственность и Русская Правда / А.А. Зимин -

М.: Наука, 1965. – 134 с.

10. Косяченко М. І. Потік та пограбування як покарання в українському

законодавстві часів Київської Русі / М. І. Косяченко // Право XXI століття:

становлення та перспективи розвитку. – Миколаїв, 2006. – С. 342 – 344.

11. Кудін С. Поняття злочину в кримінальному праві Київської Русі / С. Кудін //

Право України. – 2000. – № 7. 12. Кудін С. Поняття кримінального штрафу за Руською правдою та

Литовським статутом / С. Кудін // Право України. – 2000. – № 11. 13. Кушинська II. Становлення державного права і племінна звичаєва традиція

у Київській Русі (кінець IX - X ст.) / П. Кушинська // Історія України. –

2000. – № 38.

14. Кушинська Л. Елементи звичаєвого права в «Руській правді» /

П. Кушинська // Історія України. – 1999. – № 38.

15. Леоненко В.В. «Руська правда» - дзеркало соціального буття наших предків

/ В.В. Леоненко // Вісн. АН УРСР. – 1990. – № 2.

16. Максименко М.О. Русская Правда и литовско-русское право / за ред.

Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін Юре, 1998.

17. Максимейко Н. А. Опыт критического исследования Русской Правды /

Н.А. Максимейко // Антологія укр. юрид. думки. – [у 10 т.]. – К., 2002. – Т.

2: Історія держави і права України: Руська Правда. – С. 280 - 326.

18. Місевич С.В. Канонічне право як окрема специфічна система права /

С.В. Місевич // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації

профспілок України. Україна: поступ у майбутнє (спецвипуск). – К., 2000. –

С. 267 – 270.

19. Мельниченко О. Кодифікація звичаєвих норм на землях України (від

найдавніших часів до кінця XVI ст.) / О. Мельниченко // Сучасний вимір

держави та права. – Миколаїв, 2008. – С. 94 – 95.

20. Момотов В. В. Формирование русского средневекового права в IX – XIV вв.

/ В. В. Момотов. – М.: Зерцало-М, 2003.

21. Музиченко П. Суд та процес в Київській Русі / П. Музиченко, С. Єрошкін,

О. Нагул. – Одеса, 1995.

22. Падох Я. Суди і судовий процес Старої України / Я. Падох. – Нью-Йорк-

Львів, 1990.

18

23. Петров И.В. Государство и право древней Руси / И.В. Петров. – СПб.:

Издательство Михайлова В.А., 2003. – 413 с.

24. Правовий звичай як джерело українського права IX – XIX ст. / за ред.

І.Б. Усенка. – К., 2006.

25. Ричка В.М. Шлюб і подружнє життя у Київській Русі / В.М. Ричка //

Український історичний журнал – 1992. – № 1. – С. 134 – 141.

26. Свердлов М.Б. От закона Русского к «Русской Правде» / М.Б. Свердлова. -

М., 1988.

27. Смыкалин А. С. Исполнение наказания в Древнерусском государстве /

А.С. Смыкалин // Рос. юстиция. – 2006. – № 2. – С. 64 – 69.

28. Терлюк І.Я. Становлення та джерела руського права / І.Я. Терлюк // Вісн.

Львів. інст. внутр. справ. – 1999. – Вип. 9. 29. Толочко О.П. Про походження поземельної форми данини на Русі в ІХ – Х

ст. / О.П. Толочко // Український історичний журнал. – 1986. – № 8. 30. Руська Правда. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій / Склав та.

підготував до друку проф. С. Юшков. – К., 1935. – 193 с. [Електороний

ресурс] – Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/yushkov/yu.htm].

31. Хачатуров Р.Л. Отказ от смертной казни в праве древней Руси. Смертная

казнь: за и против / Р.Л. Хачатуров. - М., 1989.

32. Хачатуров Р.Л. Становление права (на материале Киевской Руси) /

Р.Л. Хачатуров. - Тбилиси, 1988.

33. Чельцов-Бедутов М.А. Курс уголовно-процессуального права /

М.А. Чельцов-Бедутов. – СПб., 1995.

34. Черепнин Л.В. Общественно-политические отношения в Древней Руси и

«Русская правда» / Л.В. Черепнин // Древнерусское государство и его

международное значение. – М., 1965.

35. Шевченко А.А. К вопросу о смысловом значении некоторых (правовых)

понятий «Русской правды» / А.А. Шевченко // Проблемы правоведения. -

1976. – Вып. 34.

36. Щапов Я.Н. Княжеские уставы и церковь в Древней Руси ХІ – ХІV вв. /

Я.Н. Щапов. – М., 1979.

37. Юшков С. В. Русская Правда: происхождение, источники, ее значение / С.

В. Юшков // Антологія укр. юрид. думки. – [у 10 т.]. – К., 2002. – Т.2:

Історія держави і права України: Руська Правда. – С. 521 – 550.

38. Ященко О. Розвиток інституту співучасті в деяких «державних злочинах» у

період від «Руської правди» до Литовських Статутів / О. Ященко //

Підприємництво, госп-во і право. – 2011. – № 9. – С. 135 – 138.

ТЕМА 5. ДРЕВНЬОРУСЬКА ДЕРЖАВА В ПЕРІОД ФЕОДАЛЬНОЇ

РОЗДРОБЛЕНОСТІ (30-ТІ РР. ХІІ СТ. – ХІV СТ.)


1. Розпад Київської Русі: передумови, причини та наслідки.

2. Традиції української державності на початковому етапі федальної

роздробленості.

3. Загальна характеристика державного устрою Русі у монголо-татарську

добу.

http://izbornyk.org.ua/yushkov/yu.htm



19

4. Особливості політичного розвитку південно-руських князівств

(Київського, Чернігівського, Новгород-Сіверського, Переяславського).

5. Особливості суспільного ладу.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Готуючись до відповіді на перше питання, з’ясуйте, що розпад Київської

Русі був закономірним результатом її економічного і політичного розвитку.

Причини розпаду корінилися в тогочасних виробничих та суспільних відносинах.

Місцеві економічні інтереси вимагали децентралізації держави. Зміцнення

економічної сили окремих князівств призвело до втрати Києвом ролі політичного

центру та утворенню ряду самостійних князівств. Проаналізуйте причини

феодальної роздробленості.

Визначить особливості феодальних відносин. Розвиток князівської влади,

інститути ранньофеодальної монархії.

Золота Орда як військово-феодальна держава й політико-правове становище

Русі.

Проаналізуйте новий статус Києва. Посилення Чернігівського князівства.

Династії Ольговичів і Давидовичів. Переяславське князівство: діяльність князів,

протекторат Всеволода Суздальського.

Зверніть увагу на посилення феодальної залежності. Особливості правового

статусу різних верств населення.



1. Бодрухин В.М. Васально-ленні відносини в українських землях удільного

періоду / В.М. Бодрухин // Історія другого тисячоліття: проблеми і

дослідження: Матер. регіональної наук. конф. Алчевськ, 23 – 24 листопада

2000 р. – Луганськ: Вид-во СНУ, 2001.

2. Бодрухин В.М. Економічні чинники феодальної роздробленості Київської

Русі / В.М. Бодрухин // Теоретичні проблеми вітчизняної історії: Матер.

конф. (9 - 10 жовтня 2000 р.) – Луганськ: СНУ, 2000.

3. Бодрухин В.М. Київ у другій половині ХІІІ – на початку ХIV століть / В.М.

Бодрухин // Бористен. – 2000. – № 11.

4. Бодрухин В.М. Монголо-татарське нашестя і українські землі // Історична

наука: проблеми розвитку: матер. Міжнар. конф. Давня і нова історія

України / В.М. Бодрухин. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2002. .

5. Бодрухин В.М. Монгольські впливи на українські землі / В.М. Бодрухин //

Матеріали ІІ регіональної наук. конф. – Луганськ: Вид-во

Східноукраїнського нац. ун-ту ім. В.Даля, 2002.

6. Бодрухин В.М. Особливості розвитку Чернігівського князівства /

В.М. Бодрухин // Сіверянський літопис. – 1998. – № 2.

7. Бодрухин В.М. Татарська політика в українських землях останньої третини

ХІІІ ст. / В.М. Бодрухин // Бористен. – 2000. – № 7.

8. Бодрухин В.М. Удільний період історії України-Русі / В.М. Бодрухин. –

Чернівці: Золоті литаври, 16 - 18 березня 2000.

9. Бодрухин В.М. Українська державність удільної доби (XII – XIV ст.):

монографія. / В.М. Бодрухин. – Луганськ: СНУ ім. В.Даля, 2002. – 304 с.

20

10. Бодрухин В.М. Українська державність ХІІ – ХІV ст. / В.М. Бодрухин //

Нариси з історії української державності (до кінця ХІХ століття). –

Луганськ: СНУ, 2000.

11. Бодрухин В.М. Українські територіальні князівства XII – XIV ст. /

В.М. Бодрухин // Українська державність: Особливості розвитку й

проблеми еволюції: Матер. методологічного семінару. – Луганськ: СУДУ,

1999.

12. Бодрухин В.М. Чернігівська земля-князівство: монографія / В.М. Бодрухин

– Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2002. – 132 с.

13. Бодрухін В. Феодальна роздробленість і еволюція державності (ХІІ-ХІІІ ст.)

/ В.Бодрухін // Пам’ять століть. – 2000. – № 4. – С.26-30.

14. Брайчевський М. Феодальна роздробленість. Конспект історії України. Нова

концепція / М. Брайчевський // Старожитності. – 1991. – Ч. 6.

15. Войтович Л.В. Удільні князівства Рюриковичів та Гедиміновичей у ХІІ –

ХVІ ст. / Л.В. Войтович. – Львів, 1996.

16. Греков И.Б. О характере русских отношений второй половины ХІІ – конца

ХІV вв. / И.Б. Греков // Древности славян и Русь. – М., 1988.

17. Зайцев О.К. До питання про формування території давньоруських князівств

у ХІІ ст. / О.К. Зайцев // Український історичний журнал. – 1974. – № 5.

18. Котляр М. Давньоруська державність: до і після Любеча / М.Котляр //

Український історичний журнал. – 1997. – № 4. – С. 19 – 28.

19. Котляр М. Давньоруська держава кінця ХІ – початку ХІІІ ст.: від усобиць

до стабілізації / М.Котляр // Український історичний журнал. – 1997. – № 2.

– С. 18 – 28.

20. Котляр М. Причини настання удільної роздробленості на Русі / М. Котляр

// Київська старовина. – 1997. – № 3 – 4.

21. Котляр М.Ф. Княжий двір Південної Русі X – XIII ст. / М.Ф. Котляр,

В.М. Ричка. – К.: Наукова думка, 2008. – 357 с.

22. Курінний М. Переяславська земля у Х – першій третині ХІІІ ст. /

М.Курінний // Український історичний журнал. – 1981. - № 7. – С. 72 – 82.

23. Михайлик Ю. Державотворчі процеси на Середній Наддніпрянщині у

період монгольського завоювання / Ю.Михайлик // Історія України. – 1999.

– № 31 – 32.

24. Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XII – XIII вв. /

Б.А. Рыбаков – М.: Наука, 1989. – 259 с.

25. Толочко П.П. Киев и Киевская земля в епоху феодальной раздроблености

ХІІ – ХІІІ вв. / П.П. Толочко. – К., 1980.

26. Федака С.Д. Землі і міста княжої України-Русі / С.Д. Федака. – Ужгород:

Вид-во В.Падяка, 2002. – 136 с.

27. Федака С.Д. Моделі державності України-Русі ХІІ ст. // Науковий Вісник

УжДУ. – 2000. – Вип. 4.

28. Федака С.Д. П’ять земель України-Русі ХІІ ст. / С.Д. Федака // Збірник на

пошану історика України академіка В.Грабовецького. – Ужгород, 1998.

29. Федака С.Д. Політична історія України-Русі у другій половині ХІІ ст. /

С.Д. Федака – Ужгород, 2002.

21

30. Федака С.Д. Політичні процеси в Україні-Русі кінця ХІ – початку ХІІІ ст. /

С.Д. Федака // Історична школа проф. В.Є.Задорожного. – Ужгород,1999.

31. Федака С.Д. Проблема роздроблення Київської Русі / С.Д. Федака // Вісник

Київського національного університету. – 2002. – Вип. 63 – 64.

32. Федака С.Д. Дезинтеграційні та консолідаційні процеси в Україні-Русі ХІІ

ст. / С.Д. Федака // Молодь – Україні. – Т. 5 – 6. – Ужгород, 1995.

33. Фроянов И. Киевская Русь. Очерки социально-политической истории. – Л.,

1980. – 247 c. [Електороний ресурс] / И. Фроянов. – Режим доступу:

www.hse.ru/.../1255410619/Фроянов%20И.Я.-Киевская%20Русь.... ].

34. Чайковський А. Адміністративно-силові засоби державного управління /

А. Чайковський // Історія України. – 1998. – № 11.

ТЕМА 6. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО ГАЛИЦЬКО-

ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (1199 – 1340 РР.)


1. Утворення Галицько-Волинського князівства.

2. Державний устрій

2.1. Центральні органи влади та управління.

2.2. Місцеві органи влади та управління.

2.3. Військова організація.

3. Особливості суспільного устрою Галицько-Волинської держави.

4. Джерела та характерні риси правової системи.

5. Значення Галицько-Волинської держави в історії української державності.


У перші десятиріччя ХІІ ст. завершується ранньофеодальний період

Київської Русі і вона вступає в епоху феодальної роздробленості. Наступним

етапом у розвитку української державності після розпаду Київської Русі стало

Галицько-Волинське князівство. У кінці ХІІ ст. при Романі Мстиславовичі

(1199 - 1205) Галичина і Волинь об’єднуються в Галицько-Волинське князівство.

Галицько-Волинська держава зберегла риси державного й правового устрою,

що характерно Київській Русі. Але потрібно звернути увагу на особливості

державного управління. Цікаво було б розглянути розвиток двірцево-вотчиної

системи управління.

Підготовка до відповіді на третє питання вимагає вивчення правового

становища населення. Зверніть увагу на особливості – сильну за економічним

становищем боярську аристократію, яка сформувалась в Галицько-Волинській

землі з давніх часів.

Четверте питання. Правова система Галицько-Волинської держави мало

відрізнялося від правової системи Київської Русі.



1. Галицько-Волинський літопис. – Львів: Червона калина, 1994. – 253 с.

2. Бодрухин В.М. Галицько-Волинська держава / В.М. Бодрухин // Вісник

Східноукраїнського національного університету. – Луганськ, 2001. – № 2. –

С. 3 – 10.

http://www.hse.ru/.../1255410619/Фроянов%20И.Я.-Киевская%20Русь

22

3. Бодрухин В.М. Державний розвиток Русі й Галицьке і Волинське князівства

/ В.М. Бодрухин // Збірник наук. праць. – Серія «Історія та географія». – Х.:

«ОВС», 2000. – Вип. 6. – С. 17 – 23.

4. Волощук М. Взаємовідносини Русі та Угорщини в період піднесення

Галицько-Волинського князівства (1199 – 1205 рр.) / М. Волощук //

Історичний журнал. – К., 2004. – №3. – С. 68 – 72.

5. Волощук М.М. Роман Мстиславич – видатна постать української історії /

М. Волощук // Історичний журнал. – 2005. – № 3. – С. 74 – 84.

6. Волощук М. Вплив державотворчої діяльності князя Романа Мстиславича

на еволюцію міжнародно-правового статусу Галицької та Волинської

земель (кінець ХІІ – початок ХІІІ ст.) / М. Волощук // Україна соборна.

Збірник наукових статей. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005.

– Вип.2. – Ч. 3. (Історична реґіоналістика в контексті соборності України). –

С. 15 – 29.

7. Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України (матеріали

міжнародної ювілейної наукової конференції). – Івано-Франківськ, 1998. –

350 с.

8. Головко О.Б. Галицька держава Ростиславичів в історії Центрально-Східної

Європи (ІХ – ХІІІ ст.) / О.Б. Головко // Україна в Центрально-Східній

Європі (з найдавніших часів до кінця ХVIII ст.). – Вип.5. – К.: Ін-т історії

України НАН України, 2005. – С.87 – 131.

9. Головко О.Б. Держава Романовичів і Золота Орда / О.Б. Головко //

Український історичний журнал. – 2004. – № 6. – С.3 – 16.

10. Головко О.Б. Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії

політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття [Електороний

ресурс] / О.Б. Головко. – К.: Стилос, 2001. – 250 с. – Режим доступу:

http://lib.rus.ec/b/382176.

11. Головко О.Б. Корона Данила Галицького. Волинь і Галичина в

державнополітичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього та

класичного середньовіччя /О.Б. Головко. – К.: Стилос, 2006. – 575 с.

12. Долматов Н.І. Юридичні договори як джерела права Галицько-Волинського

князівства // Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в

історичне майбутнє демократичної, правової держави Україна: Зб. наук.

праць. – Львів, 2001.

13. Ждан М. До питання про залежність Галицько-Волинської Руси від Золотої

Орди/ М. Ждан // Український історик. – 1967. – № 1– 2; 1968. – № 1 – 4.

14. Ісаєвич Я. Галицько-Волинська держава / Я. Ісаєвич. – Львів, 1999. – 40 с.

15. Костомаров М. Князь Данило Романович Галицький / М.Костомаров //

Історія України в життєписах визначнішихїї діячів. – К., 1991. – С. 126 –

158.

16. Котляр М. Галицько-Волинське князівство (до 800-ліття утворення)/

М.Котляр // Український історичний журнал. – 2000. – № 1. – С. 21 – 31.

17. Котляр М. Галицько-Волинська Русь / М.Котляр // Україна крізь віки. –

Т.5. – К., 1998. – 336 с.

http://lib.rus.ec/b/382176

23

18. Котляр М. Ф. Галицько-Волинський літопис XIII ст. / М.Ф. Котляр. – К.:

Ін-т історії України АН України, 1993. – 167 с.

19. Котляр М. Військова справа у Галицько-Волинській Русі ХІІ – ХІІІ ст. /

М. Котляр. // Жовтень. – 1984. - № 1.

20. Котляр М.Ф. Данило Галицький. Біографічний нарис / М.Ф.Котляр. – К.:

Альтернативи, 2002. – 328 с.

21. Котляр М.Ф. Дипломатія галицьких і волинських князівств ХІІ – ХІІІ ст. /

М.Ф. Котляр // Київська старовина. – 2000. - № 4. – С. 3 – 14; № 5. – С. 3 –

12.

22. Котляр Н.Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-

Волынской Руси X – XIII вв. – К., 1980.

23. Крип’якевич І. П. Галицько-Волинське князівство / І. П. Крип’якевич. – К.:

Наукова думка, 1984. – 174 с.

24. Крип’якевич І.П. Джерела з історії Галичини / І.П. Крип’якевич. – К., 1962.

25. Мазур О. Іван Берладник і князівська влада в Галицькій землі / О. Мазур,

П. Довгань // Вісник ЛДУ. Сер. історична. – 1995. – Вип. 30.

26. Пашуто В. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси [Електороний

ресурс] / В. Пашуто – М., 1950. – Режим доступу: http://www.isee-

shopconcept.com/bookinfo-pashuto-vt/2304-pashuto-vt-ocherki-po-istorii-

galitskovolynskoy-rusi-razdel-2.

27. Софроненко К.А. Общественно - политический строй Галицко - Волынской

Руси ХІ - ХІІ вв. / К.А. Софроненко. - М., 1955.

28. Федака С.Д. Галицько-Волинська держава і її творець Роман Великий /

С.Д. Федака // Науковий Вісник УжДУ. - 1999.- Вип.3. - С. 98 - 102.

ТЕМА 7. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД НА УКРАЇНСЬКИХ

ЗЕМЛЯХ В ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКИЙ ПЕРІОД

(ПОЧАТОК ХІV – СЕРЕДИНА ХVІІ ст.)


1. Українські землі, як об’єкт експансії сусідніх держав

1.1. Становлення Литовської держави та особливості розвитку. Правове

положення українських земель у складі Великого князівства Литовського

1.2. Загарбання українських земель Польським королівством. Утворення Речі

Посполитої. Особливості правового положення українських земель у складі

Польського королівства та Речі Посполитої.

2. Особливості соціального складу українського населення

2.1. Соціальний склад населення у складі Великого князівства Литовського

2.2. Соціальний склад населення у складі Польського королівства та Речі

Посполитої.

3. Організація влади та управління в українських землях

3.1. Центральні та місцеві органи влади та управління Великого князівства

Литовського

3.2. Центральні та місцеві органи влади та управління Польського

королівства та Речі Посполитої.

http://www.isee-shopconcept.com/bookinfo-pashuto-vt/2304-pashuto-vt-ocherki-po-istorii-galitskovolynskoy-rusi-razdel-2



24


Зі зникненням Галицько-Волинської держави як самостійного політичного

органу припиняється процес українського державотворення.

Відповідь на перше питання вимагає знання розвитку історичних подій XIV -

XV ст. Вже на середину XIV ст. можна говорити про формування Великого

князівства Литовського, три чверті території якого складали українські й

білоруські землі. Загальний рівень розвитку культури Русі мав величезний вплив

на Литву. Основні цінності руської культури звичаї, традиції, мораль, право –

знайшли тут благодатний ґрунт. Як носії цієї культури українські землі на

підставі обласних привілеїв користувалися тут досить широкою політичною

автономією. Фактично без змін продовжували діяти система місцевих органів

влади й управління, правова і судова системи. Литовські урядовці дотримувалися

правила: «Старини не рушити, новини не вводити».

Утвердження Литви на українських землях розпочалось в 40-х рр. ХІV ст. На

початку ХV ст. до складу Великого князівства Литовського увійшли такі

українські землі, як Волинь, Київщина, Поділля, частина Лівобережної

України.

На початку ХІV ст. до складу Польського королівства відійшли Галицька,

Белзька та Холмська землі. Таким чином протягом кінця ХІV – середини

ХVІІ ст. долю більшості українських земель визначав політичний курс Польщі та

Литви, спрямований на взаємне зближення (1385 р. – Кревська унія та 1569 р. –

Люблінська унія, яка юридично оформила об’єднання Польщі та Литви в єдину

державу – Річ Посполиту).

При висвітленні першого питання треба звернути увагу на особливості

литовського проникнення на Україну; наступ Польщі в першій половині XIV ст.

на південно-західні українські землі; та польсько-литовські суперечки протягом

середини XIV ст. за Галицько-Волинську землю. Поступове зближення Польщі й

Литви.

Крім того взаємовідносини між Литвою і Польщею мали вирішальний вплив

на суспільний і державний лад на українських землях в XIV ст. – середині

XVІІ ст., на що потрібно звернути увагу в другому і третьому питанні.

Верховна влада на території українських земель, які входили до складу

Польського королівства й Великого князівства Литовського, належала

центральним органам державної влади і управління цих держав, а після

Люблінської унії 1569 р. – центральним органам влади Речі Посполитої.



1. Бардах Ю. История государства и права Польши / Ю. Бардах,

Б. Леснодорский, М. Питерчак. - М., 1980.

2. Бодрухин В.М. До питання про характер державності Великого князівства

Литовського / В.М. Бодрухин // Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої

історії: Матер. I Всеукр. наук. конф. 8 - 9 лютого 2001 р. – Луганськ: СНУ,

2001. .

25

3. Бодрухин В.М. Литовська експансія в українські землі / В.М. Бодрухин //

Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. –

Вип. Х. – Запоріжжя: Просвіта, 2001.

4. Бодрухин В.М. Ординська політика Великого князівства Литовського:

монографія/ В.М. Бодрухин. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2002. – 184 с.

5. Бодрухин В.М. Особливості розвитку Литовської держави (XIII – XIV ст.) /

В.М. Бодрухин // Збірник доповідей викладачів та студентів за підсумками

наук. конф. СУДУ 21-22 квітня 1999 р. – Луганськ: СУДУ, 1999.

6. Бодрухин В.М. Релігійна політика литовських князів (до кінця XIV ст.) /

В.М. Бодрухин // Вісник Дніпропетровського університету. – Історія та

археологія. – Вип. 9. – 2001.

7. Бодрухин В.М. Реформа Вітовта і українські землі / В.М. Бодрухин // Вісник

Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. –

2000. – № 12.

8. Бодрухин В.М. Українські землі у складі Великого князівства Литовського

другої половини XIV ст.: державність і право / В.М. Бодрухин // Проблеми

права на зламі тисячоліть: Матер. Міжнар. наук. конф. Наукове видання. 13 - 14

лютого 2001 р. – Дніпропетровськ: Вид-во ІМА-прес, 2001.

9. Бодрухин В.М. Утворення Великого князівства Литовського /

В.М. Бодрухин // Бористен. – 2000. – № 6.

10. Кіселичник В. Про надання українським містам у ХІV – ХVІІ ст.

магдебурзького права / В. Кіселичник // Право України. – 1996. - № 9.

11. Крикун М.Г. Административно-территориальное устройство

Правобережной Украины в XV - XVIII вв. – К., 1992.

12. Крикун М.Г. Поширення польського адміністративно-територіального

устрою на українських землях / М.Г. Крикун Проблеми слов’янознавства. -

1990. - Вип. 42.

13. Музиченко П. Магдебурзьке право в Україні / П. Музиченко //

Юридический вестник. – 1994. – № 3.

14. Русина О.В. Україна під татарами і Литвою / О.В. Русина. - К., 1998.

15. Сас П.М. Деякі особливості міського самоврядування на Україні в ХV -

ХVІ ст. / П.М. Сас // Український історичний журнал. - 1982. - № 9.

16. Тищик Б.Й. Польща: історія державності і права (ІХ – початок ХХІ ст.) /

Б.Й. Тищик. – Л.: «Світ», 2012. – 512 с.

17. Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества

Литовского / Ф.М. Шабульдо. - К., 1987.

18. Шабульдо Ф.М. Про початок приєднання Великим князівством

Литовським земель Південо-Західної Русі / Ф.М. Шабульдо // Український

історичний журнал. - 1984. - № 6.

19. Щербак В.О. До питання про еволюцію класово-станової структури

феодального суспільства України в XV - першій половині XVII ст. /

В.О. Щербак // Український історичний журнал. - 1987. - № 2.

20. Щербак В.О. Соціальне та правове становище міщанства Правобережної

України в XVI ст. / В.О. Щербак // Іст. дослідження: Вітчизняна історія. - 1989.

- Вип. 15.

26

21. Яковенко Н. Україна аристократична / Н. Яковенко // На переломі. Друга

половина XV - перша половина XVI ст. - К., 1994.

22. Яковенко Н. Українська шляхта / Н. Яковенко - К., 1993.

ТЕМА 8. ПРАВОВА СИСТЕМА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ

ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО, ПОЛЬСЬКОГО

КОРОЛІВСТВА ТА РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ


1. Загальна характеристика джерел права

1.1. Джерела права Великого князівства Литовського. Кодифікація права

1.2. Джерела права Польського королівства та Речі Посполитої.

2. Основні риси цивільного права

2.1. Право власності Великого князівства Литовського

2.2. Право власності Польського королівства та Речі Посполитої

2.3. Зобов’язальне право Великого князівства Литовського

2.4. Зобов’язальне право Польського королівства та Речі Посполитої

2.5. Право спадщини у Великому князівстві Литовському

2.6. Спадкове право Польського королівства та Речі Посполитої

2.7. Сімейно-шлюбне право Великого князівства Литовського

2.8. Сімейне право Польського королівства та Речі Посполитої.

3. Основні риси кримінального права

3.1. Поняття, види злочину та види покарань у Великому князівстві

Литовському.

3.2. Кримінальне право Польського королівства та Речі Посполитої.


Характеризуючи джерела права в литовсько-польський період зверніть

увагу на те, що правова система в цей час була строкатою: одночасно в різних

регіонах країни діяли норми звичаєвого українського, білоруського, польського та

литовського права, норми «Руської правди», великокнязівське законодавство,

Судебник Казимира ІV 1468 р., пам’ятки магдебурзького права.

Найважливішою пам’яткою права вважалися Литовські Статути. Вам

необхідно охарактеризувати джерела та структуру Статутів.

Основні риси цивільного права треба розглянути, підтверджуючи

витримками з тексту Литовських Статутів.

Третє питання семінарського заняття передбачає ознайомлення з

кримінально-правовими поняттями, які містяться в Статутах.



1. Валиконите И.І Литовський Статут – один из важнейших источников истории

положения женщин в Великом княжестве Литовском / И.І. Валиконите //

Первый Литовский Статут: Материалы республиканской научной

конференции посвященной 450-летию І Статута / отв. ред. С. Лазутка. –

Вильнюс, 1982.

2. Василенко М.П. Матеріали по історії українського права. – Т.1. – К., 1979. 3. Гошко Т.Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (ХVІ – поч. ХVІІ

ст.) / Т.Д. Гошко. – Львів, 2002.

27

4. Кіселичник В. Про надання українським містам у XIV - XVII магдебурзького

права / В. Кіселичник // Право України. – 1997. - № 7. 5. Кудін С. Звичаєве право як джерело Литовського статуту / С. Кудін // Закон і

бізнес – 1999 - №23. 6. Кудін С. Німецьке право в Україні в др. пол. XVI ст. / С. Кудін // Закон і бізнес

– 1999 - №25. 7. Кудін С. Покарання в Литовсько-Руській державі / С. Кудін //Закон і бізнес –

1999 - № 21. 8. Кудін С. Польське право і Литовський статут / С. Кудін // Закон і бізнес. – 1999

- № 24. 9. Кудін С. Поняття кримінального штрафу за Руською правдою та Литовським

статутом / С. Кудін // Право України, 2000, № 11. 10. Кудін С. Правові відносини в Литовсько-Руській державі / С. Кудін // Закон і

бізнес – 1999 - № 18. 11. Кудін С. Правопорушення в Литовсько-Руській державі / С. Кудін // Закон і

бізнес – 1999 - №19.

12. Кульчицький В. Третій Литовський статут на Україні / В. Кульчицький

Український календар (Варшава). - 1978.

13. Лазутка С.А. І Литовский Статут – феодальный кодекс Великого княжества

Литовского / С.А. Лазутка. – Вильнюс, 1973.

14. Музиченко П. Гуманістичні витоки джерел українського права литовсько-

руської доби / П. Музиченко // Українське національне відродження:

проблеми, прогнози, державна політика: Зб. Наук. праць. – Одеса, 1995.

15. Музиченко П. Звичай як джерело права в українських землях ХІV – ХVІ

століттях / П. Музиченко // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. –

1998. – № 1. 16. Музиченко П. Магдебурське право в Україні / П. Музиченко // Юридический

вестник. – 1994. – №4. 17. Музиченко П.П. Конституційні норми в джерелах права на українських землях

у ХVІ ст. / П.П. Музиченко // Сучасний конституціоналізм та конституційна

юстиція: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Жовтень

2000 р. – Одеса, 2001.

18. Музиченко П.П. Правова система Литовсько-Руської держави /

П.П. Музиченко // Проблеми педагогіки вищої медичної освіти в вузах

України: Зб. Наук. праць. – Одеса, 1995.

19. Музиченко П.П. Регулювання права власності та судовий захист майна в

українських землях у першій половині ХVІ ст. / П.П. Музиченко // Актуальні

проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса, 1997. – Вип. 4. – Ч. 1.

20. Музиченко П.П. Рецепція римського права правовою політикою Великого

князівства Литовського у ХVІ ст. / П.П. Музиченко // Актуальні проблеми

політики: Зб. Наук. праць. – Одеса, 1999. – Вип. 5.

21. Музиченко П.П. Формування правової доктрини на українських землях у ХVІ

ст. / П.П. Музиченко // Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд

в історичне майбутнє демократичної , правової держави Україна: Зб. Наук.

праць. – Львів, 2001.

28

22. Музиченко П.П. Елементи звичаєвого права в судовому процесі ХІV - ХVІ

століть на українських землях / П.П. Музиченко, С.Г. Ковальова С.Г. //

Актуальні проблеми політики: Зб. Наук. праць. – Одеса, 1998.

23. Музыченко П.П. К истории создания литовских статутов / П.П. Музыченко //

Пробл. Правоведения. – 1989. - № 50.

24. Пичета В.И. Литовский Статут 1529 г. и его источники / В.И. Пичета // Статут

Великого княжества Литовского 1529 года / под ред. К.И. Яблонскиса. –

Минск, 1960.

25. Пономарев А.П. Развитие семьи и семейно-брачных отношений на Украине /

А.П. Пономарев. – К., 1989.

26. Сас П.М. Феодальные города Украины в конце ХV – 60-х годах ХVІ в./

П.М. Сас. – К., 1989. 27. Статути Великого князівства Литовського у 3-х томах. – Т. ІІ. – Одеса, 2003. –

Т. ІІІ (Кн. 1-2). – Одеса, 2004. ТЕМА 9. СУДОУСТРІЙ ТА СУДОВИЙ ПРОЦЕС НА УКРАЇНСЬКИХ

ЗЕМЛЯХ В ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКУ ДОБУ

(ПОЧАТОК ХІV – СЕРЕДИНА ХVІІ СТ.)


1. Судова система на українських землях у складі Великого князівства


1.1. Судова система на українських землях у складі Великого князівства

Литовського (ХІV – перша половина ХVІ ст.).

1.2. Судова реформа 1564 – 1566 рр. Система судів в пореформений період

на українських землях у складі Великого князівства Литовського.

Формування системи судових чиновників.

2. Судострій на українських землях у складі Польського королівства та Речі


3. Судовий процес та його форми.

3.1. Судочинство на українських землях у складі Великого князівства


3.2. Судовий процес на українських землях у складі Польського королівства

та Речі Посполитої.


В історії суду і судового процесу в Україні особливе місце займає

литовський період.

Судова система на українських землях Великого князівства Литовського не

була незміною. У XIV ст. суд нічим не відрізнявся від суду доби Київської Русі,

де центральним був суд великого князя, а на місцях судили намісники і

волостелі. Окремо існували церковні суди, суди копи, суди міст, що

користувалися магдебурзьким правом. У XV ст. ця система дещо змінилася.

Право суду над підлеглими їм селянами отримали пани і церква. Більш широкими

стали повноваження суду Пани-ради. Слід зазначити, що судова система

Великого князівства Литовського безпосередньо залежала від станового ладу

суспільства. В її основу було покладено залежність суду від адміністрації та

становий принцип побудови судових установ. Досліджуючи суди XIV - XV ст.,

29

особливу увагу зверніть на копні суди, історія яких починається ще за часів

Київської Русі. Характерною рисою копного судочинства було поєднання в одній

особі судового і слідчого органів. Копний суд, як правило, здійснювали

представники місцевих общин, але в його засіданнях часто брали участь державні

урядовці. Копним судам були підсудні справи про розбій, грабіж, вбивство,

крадіжку, підпал, чародійство тощо. Юрисдикції копного суду підлягало все

населення копного округу, оскільки копне право не дотримувалося станового

поділу суспільства. Тільки після прийняття статутів ВкЛ копні суди було введено

в загальну судову систему, де вони зайняли місце допоміжних судів.

У 1564 - 1566 рр. у Великому князівстві Литовському було проведено

судову реформу, внаслідок чого було створено земські та гродські суди. Цю

систему доповнили підкоморські суди, введені Статутом 1566 р. Відповідь на

друге питання потребує досконального вивчення компетенції і діяльності цих

судів на українських землях.

Так, земські суди, головним чином, розглядали цивільно-правові позови.

До компетенції земського суду належав розгляд всіх справ, предметом яких була

нерухомість шляхти та інших земельних власників. Цей суд розглядав також

скарги на невиконання рішень коп них судів.

Гродський суд був одним з найбільш давніх. До судової реформи він

називався замковим судом. Очолював гродський суд повітовий староста. Якщо

склад земського суду був виборним, то склад гродського призначав воєвода або

староста. На відміну від земського суду, юрисдикції гродського суду підлягало

все населення повіту. Отже, запам’ятайте, гродський суд був судом всестановим.

Перелік складів злочинів, які розглядав цей суд, був досить широким (у Статуті

1588 р. їх було 15).

Статут 1566 р. ввів підкоморські суди, головне завдання яких полягало у

розгляді земельних справ. У даному випадку за зразок судочинства в земельних

справах було взято польську модель. Юрисдикції підкоморського суду підлягали

лише приватно-шляхетські землеволодіння. На відміну від гродського і земського

судів, на яких лежав основний тягар здійснення правосуддя в повіті, підкоморські

суди не були переобтяжені й розглядали від однієї до одинадцяти справ на рік.

Хоч і не свідоме прагнення до демократії, а сувора необхідність змусила

уряд провести судову реформу, вона стала орієнтиром демократичних

перетворень і основою формування суспільства громадянського типу. і

Необхідно проаналізувати діяльність системи місцевих судів у пореформений

період. До судів, які продовжували діяти в цей час, належали копні, доменіальні,

обласні, міські, гродські, земські й підкоморські. Ми зазначали

демократичність судової системи, започаткованої реформою 1564 - 1566 рр.

Проте природний процес еволюції українського суспільства в напрямку

демократії було штучно перервано польським втручанням у державно-правове

життя українських земель. Після приєднання до Польщі справжня демократія на

українських землях припиняє свій розвиток, поступаючись місцем «шляхетській

демократії».

Як судова система взагалі, так і система судових чиновників на українських

землях також змінювалась. Прогляньте артикули Статутів Великого князівства

30

Литовського, які дають уявлення про судові посади, а також про компетенцію

судових чиновників. Серед судових чиновників дореформеного періоду слід

відзначити діцького, вижа, ув’язчого, писаря, дяка. Внаслідок судової реформи

на українських землях суд вперше відокремлюється від адміністрації, а в судових

установах з’являються професіонали. Упорядковується і система судових

чиновників. Усі посади чиновників об’єднують під загальною назвою -

канцелярські урядовці, і розподіляють на дві категорії: вищого і нижчого ступеня.

До чиновників вищого ступеня належали суддя, підсудок і писар; до нижчого –

всі інші судові чиновники. Слід запам’ятати, що після реформи віжів і діцьких

замінили возні. З’явилися нові посади: ко- морника, підкоморія, прокуратора та

ін. Серед судових чиновників міських судів з Магдебурзьким правом слід назвати

лавників. Таким чином, система судових чиновників в українських судах

протягом XIV - XVI ст. зазнала певної еволюції. На її розвитку відбилися впливи

різних судових систем, здебільшого польської і німецької, але в основному цей

розвиток органічно продовжував власну судову традицію.

У XIV - XV ст. судовий процес на українських землях Великого князівства

Литовського мало відрізнявся від судового процесу Київської Русі. Проте

еволюція правової системи і судова реформа XVI ст. привели до змін і у

процесуальному праві. Про це слід пам’ятати, готуючись до відповіді на третє

питання. На розвиток процесуального права вплинуло становлення основ

правової державності. Статути Великого князівства Литовського запровадили

поняття громадянських прав і свобод, встановили гарантії недоторканності особи,

змінили суто релігійне світосприймання на раціоналістичне. Все це привело до

того, що судовий процес став менш архаїчним, посилилася диференціація

цивільного і кримінального процесів, зменшився формалізм процесу. Зверніть

увагу на те, що судочинство було єдиним як для цивільних так і для

кримінальних справ, хоча на практиці при розгляді кримінальних справ

виконувалося значно більше процесуальних дій. У більшості випадків процес мав

змагальний характер. Сторонам судового процесу надавались досить широкі

процесуальні права. Для судового процесу була характерна рівність сторін.

Величезне значення надавалося закріпленню в законі системи доказів, їх кількості

та юридичній силі. Найбільш поширеним видом доказів були свідчення свідків,

які поділялися на свідчення про юридичні факти і на свідчення про

добропорядність сторони. При вирішення майнових спорів першочергове

значення надавалось письмовим доказам, серед яких перевагу мали документи,

які виходили від державних або судових органів.

За своєю теоретичною розробкою процесуальне право даного періоду було

досить розвинутим і регулювало усі основні процесуальні дії суду й учасників

судового процесу.



1. Гурбик А.О. Копні суди на українських землях у XIV – XVI ст. /

А.О. Гурбик // Український історичний журнал. – 1990. – № 10.

31

2. Долматова Н. Суд і судочинство на українських землях XIV – XVI століть /

Н. Долматова, С. Ковальова, П. Музиченкота ін. / за ред. П. Музиченка. –

Одеса, 2000. – 180 с.

3. Ковальова С. Судові чиновники в українських судах XIV - XVI століть /

С. Ковальова // Юридический вестник. – 2000. – № 1. – С. 110 – 117.

4. Ковальова С. Третейські суди на українських землях Великого князівства

Литовського / С. Ковальова // Держава і право: Зб. наук. праць. – К., 2001. –

№ 13. – С. 68 – 72.

5. Ковальова С. Інститут свідків в українських судах Великого князівства

Литовського / С. Ковальова // Митна справа. – 2003. – 6. – С. 84 – 87.

6. Ковальова С. Елементи звичаєвого права в судовому процесі XIV - XVI

століть на українських землях / С. Ковальова, П. Музиченко // Актуальні

проблеми держави і права: Зб. наук. праць Одеської державної юридичної

академії. – Одеса, 1998. – С. 77 – 84.

7. Ковальова С. Земський суд на українських землях Великого князівства

Литовського / С. Ковальова, П. Музиченко // Вісник Одеського інституту

внутрішніх справ. – 1999. – № 1. – С. 23 – 31.

8. Мироненко О. В. Судовий процес і його форми на українських землях ХІV-

ХVІ століть / О.В. Мироненко // Молода українська держава на межі

тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, правової держави

Україна: зб. наук. праць. – Л: Львівський ін-т внутрішніх справ, 2001. – С.

182– 186.

9. Музиченко П.П. Формування судового прецеденту в українських землях

ХІV – початку ХVІ століть / П.П. Музиченко // Вісн. Одес. ін-ту внутр.

Справ. – 1998. – № 2.

10. Музиченко П.П. Інститут адвокатури в джерелах права українських земель

ХІV – ХVІ ст. / П.П. Музиченко // Актуальні проблеми держави і права: Зб.

наук. праць. – Одеса, 1999. – Вип. 6. – Ч. 1.

11. Падох Я. Суди і судовий процес Старої України / Я. Падох. – Нью-Йорк-

Львів, 1990.

12. Суд і судочинство на українських землях у ХІV – ХVІ ст. / за заг. ред. проф.

П. Музиченка. – Одеса, 2000.

13. Юхо И.А. Основные черты судоустройства и судопроизводства по Статуту

Великого княжества Литовского 1529 года / И.А. Юхо // Первый Литовский

Статут 1529 года: Материалы республиканской научной конференции

посвященной 450-летию Первого Статута. – Вильнюс, 1982.

ТЕМА 10. КОЗАЦТВО У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙ ІСТОРІЇ

УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.

ЗАПОРОЗЬКА СІЧ – ЗАРОДОК УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ


1. Виникнення українського козацтва: передумови тапричини, теорії, джерела,

час, територія.

2. Формування станових ознак українського козацтва та боротьба за правове

утвердження. Реєстрове козацтво та його державно-правовий статус у складі Речі


32

3. Запорозька Січ – «козацька християнська республіка». Заснування Січі та місця

її подальшого розташування.

4. Система органів влади та управління на Січі


Українське козацтво у національно-політичному житті нашого народу

з’являється в середині XV ст., яке формується на основі біглих селян та

уходників (рибалки, мисливці та ін.).

Розглядаючи перше питання, зверніть увагу лише на початок формування

українського козацтва.

Етимологія слова. «Польська хроніка» М. та Й. Бєльських – перше писемне

джерело, в якому словом «козак» називають українців. Передумови виникнення

та еволюція українського козацтва. Політичні, соціально-економічні та військові

причини виникнення козацтва. Освоєння нових земель.

В рамках другого питання зазначте, що виступаючи з самого початку

оборонцями південних українських земель від нападів турків і татар, козацтво

набуває рис нового суспільного явища. А згодом перетворилося на особливий

стан, що виступив творцем нової форми української державності.

Козацтво поділялось на запорозьке (січове) та низове (сімейне). Окрему

категорію становило «товариство», які отримували ці почесні титули-звання за

відзнаки у боях чи інші заслуги, за тривалу службу у війську і т.п. Козацтво, яке

постійно перебувало у Січі по куренях, - січове (несімейне) - поділялось на

«старше» і «молодше» і становило власне козацьке військо. Наприкінці XVІ ст.

ст. Запорозька Січ нараховувала 5 - 6 тис. козаків, з яких 1/10, постійно

змінюючись, служила січовою залогою, а решта брали участь у походах або

займались мирними промислами. Сімейне козацтво теж допускалось у

Запорозьку Січ, але не мало права проживати на її території, тому селилось із

своїми сім’ями на її околицях – у степах, хуторах, де займалось хліборобством,

скотарством, торгівлею, ремеслом і промислами, і проживало у паланках; вони

називались підлеглі посполитих січових козаків, «сидні», «гнізд юки». Поза тим,

разом січове і низове козацтво становили єдине військо Запорозької Січі.

Виникнення реєстрового козацтва. Причини появи. Реєстрове козацтво на

службі польського короля. При створенні за королівським універсалом 1572 р.

реєстр з низових козаків становив 300 чол., у 1578 р. – збільшився до 600 чол. за

рахунок «кращих козаків», які проживали у королівських маєтках; наприкінці

XV ст. – до 1000 чол., у 1625 р. – до 6 тис.чол., притому в Україні було засновано

6 реєстрових козацьких полків: Київський, Переяславський, Білоцерківський,

Корсунський, Канівський, Черкаський, які поділялись на сотні. У 1630 р.

козацький реєстр зріс до 8 тис. чол., та у 1635 р. Сейм постановив, що чисельність

реєстру не повинна перевищувати 7 тис. чол. Після придушення селянсько-

козацького повстання 1637 - 1638 рр. польський уряд намагався скоротити реєстр

і скасувати здобуті реєстровими козаками права і привілеї, про що видав

«Ординацію війська Запорізького реєстрового» 1638 р., за якою верховне

керівництво належало коронному гетьману, військову і судову владу над

реєстровим козацтвом здіснював замість раніше виборного гетьмана старший

комісар, який обирався Сеймом із шляхтичів за поданням коронних гетьманів.

33

Комісару підпорядковувались військові осавули і полковники, які не обирались

козаками, а призначались польським урядом із шляхтичів, що мали досвід у

військовій справі, а також сотники і отамани, які обирались з козаків, що мали

заслуги перед польським урядом. Реєстр складався з 6 тис.чол. і поділявся на 6

полків.

Третє питання. В умовах постійної боротьби проти турецько-татарської

агресії, запорозьке козацтво під проводом Д. Вишневецького створює за

дніпровими порогами систему укріплень, яка згодом перетворюється на

Запорозьку Січ – бойовий, адміністративний і господарський центр Війська

Запорозького. Першу Січ було засновано у 1556 р. на о. Мала Хортиця. У

подальшому Січ, за рядом причин, вісім разів змінювала своє розташування

(Томаківська, Микитинська, Базавлуцька, Чортомлицька, Кам’янська,

Олешківська, Підпіленська). Січ складалася з 38 куренів на чолі з курінними

отаманами. Територіально Вольності запорозьких козаків поділялася на 8 паланок

(Кодацька, Самарська, Бугогардівська, Інгульська тощо) на чолі з полковником,

якому підпорядковувалися сотники та канцелярія.

Життя та побут козаків. Умови прийому й перебування на Січі.

Четверте питання. Органи управління на Січі.

Військова Рада розв’язувала найважливіші питання, зокрема оголошувала

війну і укладала мир, оголошувала військові походи, здійснювала судочинство,

проводила щорічний перерозподіл між куренями земель, річок, озер, лісів, рибної

ловлі, обирала і зміщувала козацьку старшину тощо. Вона скликалась за потреби,

але обов’язково 1 січня і 1 жовтня. Також скликались у разі потреби ради у

куренях для вирішення дрібних справ і таємних чи термінових питань, тарРади у

паланках для вирішення дрібних господарських спорів.

Військова старшина – кошовий отаман, військовий суддя, військовий

писар, обозний, курінні отамани, військовий осавул. Більшість з них обирала Рада

на 1 рік. У мирний час військова старшина займалась адміністративними і

судовими справами, а у час війни очолювала козаків, передаючи свої «мирні»

повноваження наказній старшині. Військовій Раді був підзвітним кошовий

отаман, що мав найвищу військову, адміністративну, судову і духовну владу. У

воєнний час кошовий отаман був лише володарем Запорозької Січі і діяв на

підставі козацьких звичаїв і традицій; він затверджував обраних Військовою

Радою службових осіб та узаконював розподіл за куренями земель, розподіл

військової здобичі і військових доходів, прийняття до Запорозької Січі нових

людей і звільнення старих козаків, встановлення дипломатичних відносин із

сусідніми державами. Курені як адміністративні і військові одиниці очолювали

вибрані куренями і підзвітні Раді курінні отамани, які здійснювали функції

інтендантів – забезпечували курінь усім необхідним, зберігали гроші і майно

козаків у курінній скарбниці тощо.

Військові службовці (військові чиновники) – булавничий, хорунжий,

бунчужний, довбиш, пушкар, гармаш, шафар, чауш, кантаржій, тлумач,

канцеляристи та ін. Вони надавали допомогу військовій старшині у виконанні її

обов’язків.

34

Похідні і паланкові начальники – полковники, писарі, осавули. Похідна

старшина у воєнний час організовувала охорону передової Запорозької Січі;

похідний полковник був командиром певної передової частини війська.

Паланкова старшина (полковник, писар, осавул, підосавул, підписарій) керувала

паланками – козаками, що проживали за межами Запорізької Січі (у слодобах і

зимівниках), у паланках.

Місце Запорозької Січі в міждержавних відносинах країн Європи й Азії.


СПЕЦІАЛЬНА ТА ІСТОРИЧНА ЛІТЕРАТУРА.

1. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. -

К.,1993.

2. Апанович О. Передумови і наслідки скасування Запорізької Січі

Український історичний журнал. - 1993. - № 1.

3. Винар Л. Дмитро Вишневецький // Винар Любомир. Силуети епох.-

Дрогобич, 1992.

4. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994. – 539 с.

5. Головко О.Б. Слов’яни Північного Причорномор’я доби Київської Русі та

проблема етапів українського козацтва Український історичний журнал. -

1991. – № 11.

6. Гурбик А.О. Виникнення Запорозької Січі (хронологічний та

територіальний аспект проблеми) Український історичний журнал. – 1999.

– № 6; № 7.

7. Демьянов Г.С. Запорожская Сечь - этап национальной государственности //

Запорізьке козацтво в пам’ятниках історії та культури. – Запоріжжя, 1997.

8. Сергійчук В.І Старшина Запорізької Січі Наука і суспільство. – 1989. – №

5.

9. Сергієнко Г. Біля витоків українського козацтва й Запорозької Січі


10. Скальковский А.О. Історія Нової Січі або останнього коша запорозького. –

Дніпропетровськ, 1994.

11. Смолій В.А Запорозька Січ. Виникнення, тенденції розвитку, ліквідація

Наука і суспільство. – 1988. – № 4.

12. Смолій В.А. Феномен українського козацтва в загально-історичному

контексті Український історичний журнал. – 1991 – № 5.

13. Українське козацтво: Мала енциклопедія / [ред. кол.: Ф.Г. Турченко,

С.Р. Лях та ін.]. – К.: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2002. – 568 с.

14. Щербак В. Запорозька Січ як фактор консолідації українського козацтва до

середини ХVІІ ст. Український історичний журнал. – 1995. – № 5.

15. Щербак В. Джерела формування українського козацтва Український

історичний журнал. – 1994. – № 2.

16. Щербак В. Козацтво в класово-становій структурі українського суспільства

// Український історичний журнал. – 1991. - № 11.

17. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: у 3 т. / редкол. П.С. Сохань

(голова) та ін. – К.: Наукова думка, 1990 – 1991.

35

ТЕМА 11. ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ.

ЛІКВІДАЦІЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ


1. Звичаєве право запорозьких козаків.

2. Цивільне право

2.1. Право власності

2.2. Зобов’язальне право.

3. Кримінальне право

3.1. Поняття і види злочинів

3.2. Мета і види покарання.

4. Судовий устрій та судочинство

4.1. Судові органи

4.2. Судовий процес.

5. Ліквідація Запорозької Січі.


Характеризуючи право запорозьких козаків, акцентуйте увагу на загальній

характеристиці звичаєвого права запорожців.

Охарактеризуйте норми цивільно-правового характеру (право власності,

зобов’язальне право); норми кримінально-правового характеру (злочини та

покарання).

Проаналізуйте організацію і діяльність судової влади. Козацький суд мав

декілька інстанцій.

Судочинство. У запорозьких козаків не було чіткого поділу процесу на

цивільний і кримінальний. Заява позивача. Види доказів. Вирок.


СПЕЦІАЛЬНА ТА ІСТОРИЧНА ЛІТЕРАТУРА.

1. Грозовський І.М. Звичаєве право запорозьких козаків : автореф. дис. на

здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія

держави і права; історія політичних і правових вчень». – Х., 1998. – 17 с.

2. Грозовський І.М. Право власності на землю в Запорозькій Січі /

І.М. Грозовський // Право України. – 1997. – № 8.

3. Грозовський І.М. Право Нової Січі (1734 – 1775 рр.): навч. посіб. – Харків:

Вид-во ун-ту внутр.. справ, 2000. – 108 с.

4. Грозовський І.М. Феномен козацького права // Вісник Академії правових

наук України. – 1997. – № 3 (10).

5. Кольбекко А.В. Митні відносини у запорізьких козаків // Проблеми

державотворення і захисту прав людини в Україні. – Львів, 1995.

6. Михайленко П. Суды и наказания в Запорожской Сечи// Іменем Закона. -

1993. - № 34.

7. Паньонко І.М. Звичаєве право запорозьких козаків // Вісник Львівського

університету. Серія юридична. – 1999. – Вип. 34. – С. 49 – 51.

8. Паньонко І.М. Судові органи Запорізької Січі Запорозьке козацтво в

пам’ятках історії та культури. Матеріали міжнародної науково-практичної

36

конференції ( Запоріжжя, 2 - 4 жовтня 1997 р. ). – Секція III, IV,V. –

Запоріжжя: РА Тандем-У, 1997.– С. 79-83.

9. Путро О.І. До питання про форми власності на землю українського козацтва


10. Товстопльот В. Суд у Запорізьких козаків // Юридичний вісник України.-

1996.- № 18.- С. 28.

11. Українське козацтво: Мала енциклопедія / ред. кол.: Ф.Г. Турченко,

С.Р. Лях та ін. – К.: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2002. – 568 с.

ТЕМА 12. ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В ХОДІ

НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (СЕРЕДИНА ХVІІ СТ.).

ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ УКРАЇНИ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ

ДЕРЖАВИ


1. Національна революція під проводом Б.Хмельницького

1.1 . Причини, завдання, характер, типологія, хронологічні рамки та рушійні

сили

1.2. Підготовка, основні етапи та результати.

2. Формування Української держави в ході національної революції

2.1 Адміністративно-територіальний поділ України. Органи влади та

управління.

2.2. Правове положення різних соціальних груп населення.

2.3. Становлення судової системи.

2.4. Становлення права в Українській козацько-гетьманській державі

3. Входження України до складу Московії. Юридичне оформлення приєднання

України до Росії та його оцінка істориків та юристів.


У ході Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького на

звільненій території формувалися підвалини самостійної української

національної держави у вигляді козацької республіки, започаткованої тра-

диціями Запорозької Січі.

Розкриваючи перше питання з’ясуйте причини, етапи, характер, рушійні сили

Визвольної війни. Слід звернути увагу на формування в ході цієї війни

української національної держави і на зміни, які відбувались на її території.

Характеризуючи політичний устрій Козацької держави майте на увазі – він

не був юридично оформлений і тому остаточний розподіл прав і обов’язків

державних органів залежав значною мірою від політики гетьмана. Головними

завданнями держави були захист суспільного та державного ладу від посягань

внутрішніх та зовнішніх ворогів і охорона інтересів православної шляхти та

козацької старшини.

Обов’язково з’ясуйте форму правління Козацької держави, державний устрій

та державний режим. Система органів управління складалася з трьох рівнів:

генеральний, полковий та сотенний уряди.

Особливу увагу слід звернути на питання щодо юридичного оформлення

приєднання України до Росії й дати правову характеристику договору в

37

Переяславі. Крім того, ознайомившись з «Березневими статтями» з’ясуйте правові

умови, на яких планувалось встановити українсько-російські відносини.

Визначте значення договору 1654 р. як для України так і для Росії.



1. Антонович О.М. Українсько-російський договір 1654 р.: міфи і реальності. -

К.,1994.

2. Антонович О.М. Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його

сподвижників Український історичний журнал. - 1995. - № 4.

3. Бжеський Р. Переяславська умова в планах Б. Хмельницького та

«Переяславська легенда». - Львів, 1998.

4. Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини: [навч. посіб.] – Л: Світ, 2000.

5. Василенко В.О. До проблем сучасної концепції історії Запоріжжя і

хронологічних меж визвольної війни XVII ст. Запорізьке козацтво в

пам’ятках історії та культури. - Запоріжжя, 1997.

6. Голобуцький В.О. Соціально-економічна політика гетьманської адміністрації

(1648 - 1657 рр.) // Український історичний журнал. – 1979. – № 1.

7. Горобець В. Московська політика Б. Хмельницького: дипломатична

риторика та політична практика // Український історичний журнал. - 1995. - №

4.

8. Гуржій О. Про особливості українсько-російських взаємовідносин у середині

XVII ст. (1654 - 1657 рр.) // Український історичний журнал. - 1992. - № 10 - 11.

9. Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної

України кінець ХVII - поч. ХVIII ст. - К., 1959.

10. Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький. – Перемишль - Львів, 1996.

11. Козаченко А. Про державну владу Б. Хмельницького: окремі питання //

Право України. – 1998. – № 2. – С. 89– 94.

12. Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. - Львів, 1980.

13. Лисяк-Рудницький І. Переяслав: історія і міф Лисяк-Рудницький І.

Історичні есе. - К, 1994. – Т. 1.

14. Маслак В. І. Держава Богдана Хмельницького – правонаступниця традицій

Запорізької Січі Запорізьке козацтво в пам’ятках історії та культури. –

Запоріжжя, 1997.

15. Смолій В. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). – К.:

Либідь, 1995. – 504 с.

16. Степанков В. Б. Проблеми становлення монархічної форми правління

Богдана Хмельницького (1648 – 1657 рр.) / В. Б. Степанков Український

історичний журнал. – 1995. – № 4. – С. 19– 21.

17. Степанков В.Б. Богдан Хмельницький й проблеми державності України

Український історичний журнал. – 1991. - № 9, 11.

18. Степанков В.Б. Роль Богдана Хмельницького у становленні спецслужб

Української держави (1648 – 1657) Матеріали регіональної науково-

теоретичної конференції «Богдан Хмельницький – будівничий Української

незалежної держави» Львівський інститут внутрішніх справ. – Львів, 1996.

38

19. Степанков В. Б. Українська Козацька Республіка в середині ХVІІ ст.:

особливості політичного устрою та соціально-економічних відносин. –

Хмельницький, 1990.

20. Струкевич О.К. «Березневі статті» як джерело політичної автономії

України-Гетьманщини у середині ХVІІІ ст. Українсько-російський договір

1654 р. : нові підходи до історії міждержавних стосунків. – К., 1995.

21. Федорчук Я. Зовнішньополітична діяльність Богдана Хмельницького і

формування його політичної програми (1648 – серпень 1649 рр.). - Львів, 1993.

ТЕМА 13 - 14. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД УКРАЇНИ-

ГЕТЬМАНЩИНИ (ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІ – КІНЦЯ ХVІІІ СТ.)


1. Обмеження української державності в другій половині ХVІІ ст. Ліквідація

автономного устрою України.

2. Створення органів Російської імперії для управління Україною.

3. Зміни в суспільному устрої України-Гетьманщини.

4. Організація судової влади в Гетьманській державі. Судові реформи ХVІІІ ст.

5. Адміністративно-політичний устрій Слобідської України.

6. Особливості Української гетьманської держави.


Готуючись до семінарського заняття, насамперед, необхідно з’ясувати що

Гетьманщина – назва державної організації, що існувала на території України (з

1648 – кін. ХVІІІ ст.). Слід звернути увагу на зміни форм і методів діяльності

військово-адміністративного апарату влади і управління в другій половині XVII -

XVIII ст., поступову ліквідацію царизмом автономного устрою управління.

Перше питання. Згідно з договором 1654 р. в Україні зберігалась власна

система органів влади і управління. Але внаслідок наступу царизму на суверенні

права України форми і методи здійснення державної влади в друг. пол. ХVІІ –

ХVІІІ ст. поступово змінювалися. Необхідно почати з процедури обрання

гетьмана та обмеження його повноважень. Крім того, з’ясувати, що

малоросійський приказ – (1663-1772 рр.) це один з центральних органів

державного управління Московської держави, що відав справами Лівобережної

України як автономного державного утворення в складі Російської держави;

Малоросійська колегія – орган державного управління Російської держави у

справах Лівобережної України. Малоросійська колегія мала на меті здійснення

нагляду за діяльністю гетьмана та козацької старшини.

Готуючись до другого запитання, слід знати, що Визвольна війна

радикальним чином не змінила суспільного ладу – він залишився феодальним.

Зміни відбулися у козацькому стані - у ХVІІІ ст. було сформовано 11 рангів

козаків.



1. Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини: навч. посіб. – Л: Світ, 2000.

2. Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський. – Л., 1991.

39

3. Герасименко Н.О. Данило Апостол – гетьман Лівобережної України (1727 –

-1734 рр.) // Український історичний журнал. – 1992. – № 3.

4. Горобець В.М. До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у

першій половині XVIII ст. // Український історичний журнал. - 1993.- № 2 -

3.

5. Гуржій О.І. Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої

чверті XVIII ст. (на прикладі діяльності І. Скоропадського) : автореф. дис.

на здобуття наук. ступеня доктора істор. наук : спец. 07.00.01 «Історія

України». – К., 1999. – 35 с.

6. Гуржій О. Класи-стани та їх еволюція на Лівобережній Україні в період

пізнього феодалізму // Український історичний журнал. - 1985. - № 3. – С.

71 – 80.

7. Гуржій О. Право в українській козацькій державі (друга половина ХVІІ –

ХVІІІ ст.). – К.: Ін-т історії України НАН України, 1994. – 48 с.

8. Гуржій О. Українська козацька держава в другої половині XVII - XVIII ст.:

кордони, населення, право. - К.: Дніпро, 1996. – 56 с.

9. Дашкевич Я. Полково-сотенний лад XVII - XVIII століть на Україні -

штучна «біла пляма» // Пам’ятки України. - 1990. - № 1.

10. Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація

Гетьманщини, 1760 - 1830. - К.: Основи, 1996. - 317с.

11. Мельник Л.Г. Боротьба за українську державність (XVII ст.).- К., 1995.

12. Панашенко В.В. Органи управління та їх канцелярії на Гетьманщині XVIII

ст. // Ділова документація Гетьманщини ХУІІІ ст. - К., 1993.

13. Панащенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина ХVІІ -

ХVІІІ ст.) - К., 1995.

14. Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства во

второй половине ХVІІІ века. – К., 1988.

15. Путро О.І. Гетьман К. Розумовський і судова реформа на Україні –

Гетьманщині // Український археографічний щорічник. - К., 1993.- Вип. 2.

16. Саласька М. В. Кодифікація українського права в першій половині XVIII ст.

// Проблеми державотворення і захисту прав людини. - Львів, 1995.

17. Саласька М.В. Судові органи Гетьманщини за кодексом 1743 р. // Проблеми

державотворення і захисту прав людини в Україні. – Львів, 1997.

18. Сергійчук В. Генеральна старшина // Наука і суспільство. - 1990. - № 4.

19. Смолій В. А. Українська козацька держава // Український історичний

журнал. - 1991. - № 4.

20. Смолій В.А. Ричка В.М. Угоди гетьманського уряду України з

Московською державою (1654 - 1764 рр.) очима правознавця // Український

історичний журнал. - 1993.- № 4 - 6.

21. Струкевич О.К. Про остаточне знищення гетьманства на Україні та

застосування другої Малоросійської колегії // Український історичний

журнал. – 1993. – № 7. – С. 85– 89.

22. Терлюк І.Я. Ліквідація козацько-гетьманської державності України // Вісник

Львівського інституту внутр. справ. - 1996. - Вип. З.

40

23. Тхор В.І. Про органи управління в містах України другої половини ХVІІ -

ХVІІІ ст. // Український історичний журнал. - 1975. - № 12.

24. Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII - XVIII ст. //


25. Яковлева Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття:

Причини і початок Руїни. – К.: Основи, 1998. – 447 с.

26. Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради до Андрусівської

угоди (1659- 1667 рр.). – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи»,

2003. – 643 с.

ТЕМА 15. ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ-ГЕТЬМАНЩИНИ

(ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІ – КІНЦЯ ХVІІІ СТ.)


1. Загальна характеристика джерел права.

2. Кодифікація права на українських землях у ХVІІІ ст.

2.1. «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.).

Складання, джерела і структура

2.2. «Суд і розправа в правах малоросійських» (1750 р.) Ф. Чуйкевича

2.3. «Екстракт малоросійських прав» (1767 р.) і його переробка 1786 р.

3. Основні риси цивільного права (право власності, зобов’язальне право,

право спадщини, сімейне право).

4. Основні риси кримінального права (поняття і види злочинів, мета і

система покарань).

5. Процесуальне право.


У ході семінарського заняття надайте загальну характеристику джерелам

права.

Необхідно охарактеризувати процес кодифікації права в період ХVІІІ ст.,

починаючи з причин.

Зверніть увагу на підготовку збірників «Права, по которым судится

малороссийский народ», «Суд и расправа в правах малороссийских»,

«Эстракт малороссийских прав». Розкрийте їх структуру, основні положення,

значення.

Простежте, як розвивались форми власності на землю протягом ХVІІІ ст.,

зобов’язальне право, спадкове право.

Ознайомтесь з інститутами кримінального права. Зверніть увагу на поняття

злочину.



1. Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини: навч. посіб. – Л: Світ, 2000.

2. Бойко І.Й. До питання про сімейне право Гетьманщини за Кодексом 1743

року // Вісн. Львів. ун-ту. – Сер. юрид. – Л., 1999. – Вип. 34.

3. Бойко І.Й. Зобов’язальне право Гетьманщини за «Правами, за якими

судиться малоросійський народ» 1743 р. – Л., 1998.

41

4. Бойко І.Й. Право власності за Кодексом українського права 1743 р. //

Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. – Л., 1997.

5. Бойко І.Й. Про цивільне право гетьманщини за Кодексом 1743 р. // Право

України. – 1999. - № 3.

6. Гуржій О. Право в українській козацькій державі (друга половина ХVІІ –

ХVІІІ ст.). – К.: Ін-т історії України НАН України, 1994. – 48 с.

7. Єрмолаєв В. Про об’єкт державного злочину в «Правах, по которым судится

малороссийский народ» // Вісн. Акад. правових наук. – 1997. - № 3.

8. Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик. - К., 1991.

9. Кульчицький В.С. Кодекс Українського права 1743 р. // Право України. -

1994. - № 9.

10. Кульчицький В.С. Суд і розправа в правах малоросійських 1750 р. Ф.

Чуйкевича // Укр. календар ( Варшава ). - 1970.

11. Макаренко А. Причини створення Кодексу Гетьманщини 1743 р. // Право

України. – 1997. - № 12.

12. Мельник Л. Конституція України – Гетьманщини // Історія України. –

1998. - № 12.

13. Падох Я. Грунтове судочинство Лівобережної України в другій половині

ХVІІ-ХVІІІ ст. – Львів, 1994.

14. Пашук А.Й. Суд і судовий процес на Лівобережній Україні в ХVІІ - ХVІІІ

ст. - Львів, 1967.

15. Саласька М. В. Кодифікація українського права в першій половині XVIII

ст. // Проблеми державотворення і захисту прав людини. - Львів, 1995.

16. Смолій В.А. Ричка В.М. Угоди гетьманського уряду України з

Московською державою (1654 - 1764 рр.) очима правознавця // Український

історичний журнал. - 1993.- № 4 - 6.

17. Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII - XVIII ст. //


ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ТРАДИЦІЇ ДЕРЖАВНОСТІ І ПРАВА

УКРАЇНИ В УМОВАХ ІНОЗЕМНОГО ПАНУВАННЯ

(КІНЦЯ ХVІІІ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.).

ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ (1917 – 1920 РР.)

ТЕМА 16. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД ТА ПРАВО НА

УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

(ПЕРША ПОЛОВИНА XIX СТ.)


1. Органи влади та система управління російського царату в Україні

1.1. Центральні органи влади

1.2. Адміністративно-територіальний устрій

1.3. Місцеві органи влади.

2. Суспільний лад України.

3. Особливості судоустрою в Україні в першій половині ХІХ ст.

4. Основні риси права.


42

У кінці XVIII - на поч. XX ст. близько 90% території України входили до

складу Російської імперії.

Стосовно відповіді на першого питання семінару зверніть увагу на

центральні органи влади Росії, яка набирала характеру абсолютної монархії, не

обмеженої представницькими органами і структуру місцевих органів влади на

рівні губернії, повіту, міста.

Готуючись до відповіді на третє питання, слід з’ясувати , що на

правобережній, Лівобережній Україні, на Слобожанщині та Півдні існували різні

правові системи. У 1840–х рр. всіх їх було приведено у відповідальність до

загальноімперської судової системи.

В останньому питанні назвіть джерела права і дайте характеристику його

основних інститутів.



1. Ерошкин Н.И. История государственных учреждений дореволюционной

России. - М., 1968.

2. Ерошкин Н.П. Крепостническое самодержавие и его политические

институты (первая половина ХІХ в.). - М., 1980.

3. Закревський М. Ф. Декабристи про право і закон // Проблеми

правознавства. - 1975. - Вип. 31.

4. Исаев И.А. История государства и права России. – М., 1994.

5. Лазанська Т.І. До питання про розвиток капіталістичних відносин у

господарствах державних селян Лівобережної України в 30-50-х рр. XIX ст.

// Український історичний журнал. - 1985. - № 9.

6. Лисин А.Г., Петренко Н.И., Яковлева Е.И. Тюремная система Российского

государства в ХVІІІ – н. ХІХ вв. – М., 1996.

7. Лось Ф.Є. Формування і розвиток робітничого класу на Україні в другій

половині XIX ст. // Український історичний журнал. - 1974. - № 5.

8. Нелін О.І. Про розвиток зобов’язального права на Україні на початку XIX

ст. // Пробл. правозн. - 1990. - Вип. 51.

9. Сидорчук М.О. Систематизации законодательства в России (1826 - 1832 гг.)

// Правоведение. - 1990. - Вып. № 6.

10. Смолій В.А. Возз’єднання Правобережної України з українськими землями

в складі Російської держави // УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ЖУРНАЛ. -

1974. - № 8.

ТЕМА 17. БУРЖУАЗНІ РЕФОРМИ 60 – 70-х рр. ХІХ ст.

КОНТРРЕФОРМИ 1880 – 1890-х рр.


1. Передумови і загальна характеристика реформ 60 – 70-х рр. ХІХ ст. та їх

особливості на Україні.

2. Законодавчі акти селянської реформи 1861 р. Місцеві положення. Уставні

грамоти.

3. Поліцейська реформа 1862 р.

4.Судова реформа 1864 р. та її проведення на Україні.

5. Реформи місцевого самоуправління.

43

6. Контрреформи 80 – 90-х рр. ХІХ ст.


Мета семінарського заняття – простежити причини, передумови, загальні

положення, особливості проведення реформ на Україні.

По-перше, охарактеризуйте реформу 1861 р., яка започаткувала буржуазні

реформи в Росії, спричинила до зміни суспільного устрою і дала поштовх

розвиткові капіталістичних відносин. Зверніть увагу на правове становище

селянства за реформою: майнове становище селян; особисте становище селян;

селянські управління. Додатково опрацюйте «Общее положение о крестьянах,

вышедших из крепостной зависимости» ст. 1 - 4, 11 - 25, 29 - 31, 33 - 35, 42, 47, 54,

69 - 71, 81, 87, 93, 95, 134, 139.

Дуже важливим є вивчення судової реформи 1864 р. і нової організації

судової системи, принципів судочинства. Необхідно з’ясувати питання щодо

мирової юстиції: мирові суди, з’їзд мирових суддів. Слід також розібратися у

компетенції, порядку обрання мирових суддів, у відношеннях між інстанціями та

у відповідальності мирових суддів.

Зверніть увагу на установи загальної юстиції: окружні суди – судові палати-

сенату, суд присяжних; місце і роль прокуратури. Задачі та організація

адвокатури: присяжні та приватні повірені.

Додатково ознайомтеся з положеннями «Статуту кримінального

судочинства» та «Устрій судових установлень» (ст. 2, 3, 5 - 9, 13 - 14, 22, 26, 27,

35, 39, 42, 51, 52). Зверніть увагу на кадри судових установлень.

Контрреформи 1880 - 1890-х рр. Охарактеризуйте судові контрреформи.

Перегляд основних демократичних принципів судової реформи: незалежність

судової влади та її органів, незмінність суддів, гласність, обмеження інституту

присяжних



1. Афанасьев А.К. Присяжные заседатели в России. 1866 – 1885 // Великие

реформы в России. 1856 – 1874. – М., 1992.

2. Виленский Б.В. Судебная реформа и контрреформа в России. - Саратов,

1969.

3. Варфаломєєва Т.В., Святоцький О.Д., Кульчицький В.С. Історія адвокатури

України. - К., 1992.

4. Воробейникова Т.У., Дубровіна А.Б. Преобразование административно-

политического аппарата, суда и тюремной системы России во второй половине

ХІХ века. - К., 1973.

5. Воробейникова Т.У. Судебная реформа 1864 года // Проблемы юридической

науки та правоохронительной практики. - К., 1994.

6. Головченко В. Сільське самоврядування на Україні (1860-1861 рр.) // Право

України. - 1992. - № 3.

7. Гуменюк А.О. Соціальна і національна структура міського населення

Правобережної України (друга половина ХІХ ст.) // Український історичний

журнал. – 1993. - № 10.

44

8. Каліниченко Н.П., Ільченко Ж.Д. Роль земств у впровадженні навчання

рідною мовою в народній школі України (к. ХІХ – п. XX ст.) // Український


9. Коротких М.Г. Отмена телестных наказаний в России: реформа 1863 г. //

Сов. государство и право. - 1988. - № 8.

10. Коротких М.Г. Судебная реформа 1864 г. в России // Вопросы истории. –

1987. - № 12.

11. Кульчицький В.С. З історії адвокатури царської Росії // Пробл.

правознавства. - К., 1966. - Вип. 3.

12. Кіселичник В.П. Органи самоврядування Львова за статутом 1870 р.

Вісн. ЛДУ. Серія юрид. Львів, 1993. - Вип. 30.

13. Литвак Б.Г. Переворот 1861 года в России: почему не реализовалась

реформаторская альтернатива. - М., 1991.

14. Мазурник В.С. Дворянські проекти вирішення селянського питання на

Україні в першій половині XIX ст. (до 1857 р.) // Вітчизняна історія. - 1989. -

Вип. 15.

15. Софроненко К. А. Аграрное законодательство России (втор.пол. ХІХ – нач.

ХХ вв.). - М., 1981.

16. Тарановски Т. Судебная реформа и политическая культура в царской

России // Великие реформы в России 1856 – 1874. – М., 1992.

17. Шаркова И.Г. Мировой судья в дореволюционной России // Гос. и право. –

1998. - № 9.

18. Шевченко В.М. Селянська реформа і питання економічного розвитку

Лівобережної України у другій половині ХІХ - на поч.. ХХ ст. Український

історичний журнал. - 1981.-№ 11.

ТЕМА 18. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД ТА ПРАВО НА УКРАЇНСЬКИХ

ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НА ПОЧАТКУ XX СТ.


1. Центральні та місцеві органи влади та управління на початку ХХ ст.

2. Зміни у державному апараті в роки першої світової війни.

3. Лютнева революція 1917 р. Крах самодержавства в Росії. Тимчасовий уряд

та його органи в Україні.

4. Розвиток правової системи на початку ХХ ст.


Рубіж XIX і XX ст. характерний в Україні завершенням промислового

перевороту і переходом до індустріалізації, суть якої полягала у розбудові

крупної машинної індустрії, якісній зміні структури господарства. Ці

широкомасштабні, кардинальні зміни відбувалися у надзвичайно складних

умовах, адже Російська імперія, як і більшість країн світу, у 1900 - 1903 рр.

пережила економічну кризу. 1904 - 1908 рр. - означені депресією, і лише в 1909 -

1913 рр. почалося промислове піднесення.

Рубіж XIX і XX ст. - це не тільки період суттєвих соціально-економічних змін,

а й час радикальних суспільно-політичних зрушень, значною мірою зумовлених

революційними подіями 1905 - 1907 рр. Можливість виступу стала реальною

лише завдяки появі та зміцненню наприкінці XIX - на поч. XX ст. широкого

45

спектра політичних партій, розширенню сфери їхніх дій, посиленню впливу на

маси; втраті авторитету та частковому послабленню царизму в зв’язку з поразкою

у російсько-японській війні 1904 - 1905рр.

Слід з’ясувати, що революційну хвилю жовтня 1905 р. царизмові не вдалося

придушити силою, і він змушений був піти на поступки. 17 жовтня 1905 р.

Миколою II був підписаний Маніфест.

На початку XX ст. відбулися зміни в державному ладі українських земель у

складі Російської імперії. Влітку 1905 р. царський уряд підготував реформу

політичної системи, згідно з якою передбачалося створити парламент, який

складався б з верхньої палати - Державної ради і нижньої палати депутатів -

Державної думи. Маніфестом від 17 жовтня 1905 р. Росія проголошувалася

парламентською монархією. Дума працювала постійно. За період 1906 – 1917 рр.

в Росії діяло чотири Державні думи.

Важливе значення для розвитку політичного життя мала поява в опозиційних

сил легального офіційного каналу впливу на владу - думської трибуни. У І та II

Державних думах на правах парламентської фракції діяла Українська думська

громада, яка відстоювала, головним чином, право України на політичну

автономію та українізацію школи, судочинства, церкви та місцевих

адміністративних органів.

Місцеве управління відповідало адміністративно-територіальному поділу. З

1803 р. і до 1917 р. в Підросійській Україні існувало дев’ять губерній

(Полтавська, Харківська, Катеринославська, Київська тощо), які

поділялися на повіти, а повіти - на волості. З 1801 р. в Україні були

запроваджені військово-адміністративні округи - генерал-губернаторства.

Таким чином, генерал-губернатор очолював генерал-губернаторство і у

військово - поліційних питаннях керував губернаторами.

Слабкість та незрілість парламентської форми правління, з одного боку, і

необхідність консолідації опозиційних сил - з іншого, зумовили появу нової

альтернативної моделі організації влади - Ради робітничих депутатів. Протягом

жовтня - грудня 1905 р. Ради виникли у 50 містах та селищах Російської імперії.

Влітку 1914 р. загострення міжімперіалістичних протиріч дійшло до фатальної

межі, і світ опинився у полум’ї Першої світової війни. Ця війна була збройним

протистоянням двох воєнних блоків Четверного союзу (Німеччина, Австро-

Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антанти (Англія, Франція, Росія), але

поступово у її орбіту було втягнуто 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної

кулі. Трагедія українського народу полягала в тому, що він всупереч власній волі

був втягнутий у війну, а його землі стали об’єктом експансії воюючих сторін.

Загарбання українських земель було невід’ємною частиною агресивних планів

основних учасників ворогуючих блоків.



1. Аврех А.Я. Столыпин и судьбы реформ в России. – М., 1991.

2. Багатопартійна українська держава на початку ХХ ст.: програмні документи

перших українських політичних партій. – К., 1992.

46

3. Ганелин Р.Ш. Российское самодержавие в 1905 г. Реформы и революция. –

СПб., 1991.

4. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: нариси політичної історії.

– К., 1993.

5. Демин В.А. Государственная Дума России: механизм функционарования. –

М., 1996.

6. Дубровіна А.Б. Механізм управління, суспільний лад і право України в

період імперіалізму і буржуазно-демократичних революцій (1900-1917 рр.). –

К., 1970.

7. Ермолаев В.Н. К вопросу об учреждении Государственной Думы в России //

Юридическая наука и проблемы формирования демократического правового

государства Украина: Темат. сб. науч. трудов УЮА. – К.: ИСИОУ, 1993.

8. Єрмолаєв В.М. З парламентського досвіду українського представництва в

Державній думі Росії // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2003. –

№ 2. – С. 26 - 35.

9. Єрмолаєв В.М. Про українське представництво в Державній думі Російської

імперії третього та четвертого скликання // Вісник Академії правових наук.

2006. № 1(44). – Х.: Право. – С. 54 - 60.

10. Калиничев Ф.И. Государственная Дума в России // Сб. документов и

материалов. – М., 1957.

11. Киян М.Ш. Представительство от украинских губерний в Государственной

думе Российской империи І и ІІ созывов (1906 – 1907 гг.). – Харьков, 1997.

12. Коник О.О. Селянські депутати з України в І і ІІ Державних Думах

Російської імперії // Український історичний журнал. – 1995. - № 1.

13. Островский И.В. Столыпин и его время. – Новисибирск, 1992.

14. Румянцев М. Столыпинская реформа: предпосылки, задачи, итоги //

Вопросы экономики. – 1990. - № 10.

15. Софроненко К.А. Аграрное законодательство в России (ІІ половина ХІХ –

начало ХХ в.). – М., 1981.

16. Телешун С.О. Національне питання в програмах українських політичних

партій в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. – К., 1996.

17. Юртаева Е.А. Государственный совет в России (1906 – 1917 гг.) //

Государство и право. – 1996. - № 4.

ТЕМА 19. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І ПРАВО НА

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ В КІНЦІ XVІІІ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.


1. Захоплення західноукраїнських земель Австрією. Органи урядової

адміністрації на західноукраїнських землях наприкінці ХVІІІ – у першій

половині ХІХ ст.

2. Утворення дуалістичної Австро-Угорської монархії. Загальнодержавні

органи влади і місцевого управління в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

3. Судово-прокурорські органи на західноукраїнських землях кінця ХVІІІ –

початку ХХ ст.

4. Суспільний устрій на західноукраїнських землях (кінець ХVІІІ – початок

ХХ ст.)

47

5. Правова система на українських землях у складі Австро-Угорської монархії

(кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)


В кінці ХVІІІ ст. майже всі західноукраїнські землі знаходились під владою

Австрії, а з 1867 р. Австро-Угорської монархії.

Населення Західної України підпорядковувалося центральним та місцевим

органам влади й управління Австрії, а з 1867 р. Австро-Угорській імперії (в

1867 р. рейхсрат затвердив унію двох держав – Австрії та Угорщини).

Дуалістичну монархією очолив імператор. Кожна з двох держав, що увійшли до

складу Австро-Угорщини, мала свій парламент: Угорщина – сейм, Австрія -

рейхсрат, який поділявся на дві палати - верхню (палату магнатів) та нижню

(палату депутатів). В управлінні імператор спирався на уряд - раду міністрів –

вищий орган виконавчої влади (окремо в Австрії та Угорщині). Для обговорення

загальнодержавних справ була створена окрема представницька установа – так

звані Делегації, які мали по 60 представників від парламентів Австрії та

Угорщини. Силовими структурами слугували поліція, жандармерія, армія.

Галичина з 1774 до 1846 рр. називалася «королівством Галичини та

Лодомерії» на чолі з губернатором. Діяв галицький крайовий сейм, яким

керував крайовий маршалок. Після революції (1849 р.) Галичина стала

намісництвом на чолі з призначеним імператором – намісником, а Буковина

відокремилася від Галичини в окремий коронний край з 9 повітів на чолі з

президентським правлінням. Закарпаття, яке ще в XI ст. захопила Угорщина,

вважалося її невід’ємною частиною і поділялося на 4 жупи (області) на чолі з

жупаном та його помічниками (наджупаном та під жупаном). Жупи мали

господарсько-територіальні одиниці домінїі, що належали великим

землевласникам, та райони – комітати, на чолі з окружним начальником

журатом. Села (громади) очолювали старости.

Після приєднання Галичини та Буковини до Австрії певний час зберігалася

стара, станова система судів: земські, гродські, підкоморські, міські, духовні

та домініальні. У 1773 р. австрійська адміністрація заснувала верховний суд

як апеляційний для всіх нижчих судів. Згодом, замість нього, було створено

королівський галицький трибунал. З 1780 р. вищою судовою інстанцією став

галицький сенат. Законом від 1781 р. в державних судах вводився інститут

адвокатів.

У 1850 р. в Австрійській імперії створено прокуратуру, якій

підпорядковували систему державних судів. До крайових судів та в окружні

суди впроваджено посаду державних прокурорів, а до Вищого судового та

касаційного трибуналу та Вищого крайового суду – посаду генерального

прокурора.

До системи правоохоронних органів належала цивільна поліція та політична

жандармерія.

Населення поділялося на три основні групи: землевласників, міщани та

селянство.

Землевласники були панівною верствою суспільства і складалися з поміщиків

та духовенства. Вони мали землю у приватній власності, вільно розпоряджалися

48

нею, володіли залежними селянами, користувалися своєю становою судовою

системою.

Міщани поділялися на міську верхівку (купці, лихварі). Купецтво

об’єднувалось у гільдії, більшість ремісників – у цехи. Нижчий прошарок

становили позацехові дрібні ремісники, підмайстри, різноробочі.

Селяни складали основну масу населення і найбільш обмежену в правах

категорію суспільства. 70 % з них складали поміщицькі і 30 % – державні.

Селяни відбували панщину за те, що жили і працювали на землі власника.

Аграрна реформа 1848 р. стимулювала розвиток капіталізму. Дедалі вагомішою

ставала роль сільської, промислової та банківської буржуазії, дедалі інтенсивніше

формувався пролетаріат.

Джерелами права для Галичини, Буковини та Закарпаття були: звичаєве

право, австрійське і угорське законодавство (закони (патенти, вироки, мандати,

новели, декрети)), Галицька конституція 1791 р., Цивільний кодекс 1812 р.,

Галицький цивільно-процесуальний кодекс 1807 р., Цивільно-процесуальний

кодекс Австро-Угорської монархії 1898 р., кримінальні кодекси - Терезіана

1768 р., Йосифіна 1787 р. та Францишкана 1803 р.



1. Аркуша О. Галицький сейм: виборчі кампанії 1889 і 1895 рр. – Львів, 1996.

2. Кіселичник В.П. Органи самоврядування Львова за статутом 1870 р. // Вісн.

Львів. ун-ту. – Сер. юрид. – Львів, 1993. - Вип. 30.

3. Кугутяк М. Галичина: Сторінки історії. - Івано-Франківськ, 1993

4. Кульчицький В.С. Державний лад і право в Галичині в другій половині ХІХ

- на початку ХХ ст. - Львів, 1966.

5. Кульчицький В.С. Утворення коронного краю Галичини в складі Австрії //

Проблеми правознавства. - К., 1969.- Вип. 13.

6. Кульчицький В.С. Галицький крайовий сейм - знаряддя соціального і

національного пригнічення трудящих // Питання теорії і практики

радянського права. - Львів, 1958.

7. Кульчицький В.С. Джерела права в Галичині за часів австрійського

панування // Пробл. правознавства. - К., 1971. - Вип. 19.

8. Мудрий М. Місцеве самоврядування в Галичині в контексті українсько-

польських взаємин (друга половина XIX ст.) // Україна в минулому. - К.-

Львів. 1996.- Вип. 9.

9. Мудрий М. Проблема автономії Галичини в діяльності Галицького

крайового сейму (кінець 60-х – початок 70-х ст.) // Вісн. Львів. ун-ту. Сер.

істор. – Львів, 1995. – Вип. 30.

10. Настюк М. Й. Аппарат колониального управлення Буковиной в период

владычества Австро-Венгерской монархии // Вестник ЛГУ. Сер. юрид.-

Львов, 1983. - Вып. 22.

11. Настюк М. Суспільно-політичні відносини в Галичині в кінці ХІХ - на

початку XX ст. // На шляху до правової держави. - Львів, 1992.

12. Настюк М.І. Буковинський крайовий сейм: структура, компетенція і

діяльність. // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид. – Львів, 1993.

49

13. Невелюк О. Реформи Марії-Терезії та Йосипа ІІ. Значення в українській

історії // Студії політологічного центру “Генеза”. – 1996 - № 1.

ТЕМА 20 - 21. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВЕ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ

(1917 – 1920 РР.)


1. Українська Народна Республіка доби Центральної Ради

1.1. Передумови відродження української державності. Утворення

Центральної Ради.

1.2. Державне будівництво в період діяльності Центральної Ради.

1.3. Судова система

1.4. Законотворча діяльність Центральної Ради. Конституція УНР від 29

квітня 1918 р., її структура, основні положення

1.5. УНР після Брестського миру. Припинення діяльності Центральної

Ради. Причини падіння та історичне значення.

2. Українська держава гетьмана П.Скоропадського

2.1. Передумови та юридичне оформлення гетьманського перевороту

29 квітня 1918 р.

2.2. Організація державної влади та управління гетьманської держави

2.3. Судова та правоохоронна система

2.4. Законодавство Української Держави

2.5. Причини падіння гетьманату та історичне значення.

3. Українська Народна Республіка доби Директорії

3.1. Встановлення влади Директорії

3.2. Організація державної влади й територіальний устрій

3.3. Судова система

3.4. Законодавство Директорії

3.5. Причини падіння «другої» Української Народної Республіки та

історичне значення.

4. Західноукраїнська народна республіка, її державно-правовий механізм та

діяльність

4.1. Становище західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської

монархії та утворення ЗУНР

4.2. Організація та структура державного апарату ЗУНР. Центральні та

місцеві органи державної влади і управління. Злука ЗУНР і УНР.

Організація збройних сил

4.3. Судові та правоохоронні органи ЗУНР

4.4. Законодавство та практична діяльність ЗУНР

4.5. Падіння ЗУНР. Паризька конференція. Діяльність уряду в «екзилі».

Історичне значення.


2 березня 1917 р. в Києві стало відомо, що цар Микола II зрікся влади.

У ніч з 3 на 4 березня 1917 р. була створена Українська Центральна Рада

(УЦР), яка мала об’єднати всі українські партії в боротьбі за відродження власної

держави. Очолив УЦР М. Грушевський.

50

Українська Центральна Рада – представницький орган різноманітних верств

тогочасного суспільства. Структурно ЦР поділялася на Загальні збори (сесії),

президію Ради (голова та два його заступники), Комітет Ради (з липня 1917 р. -

Мала Рада), комісії (постійні й тимчасові) Ради. Виконавчі функції

покладалися на Генеральний секретаріат (з січня 1918 р. – Рада Народних

Міністрів).

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у 1917-1918 рр.

зберігався старий – губернський. Місцеву адміністрацію очолили губернські,

повітові та волосні комісари Центральної Ради.

29 квітня 1918 р. в Києві, на хліборобському з’їзді, який скликав Союз

земельних власників, гетьманом України обрали генерала П. Скоропадського.

29 квітня 1918 р. були оприлюднені конституційні акти – «Грамота до всього

українського народу» та «Закони про тимчасовий державний устрій

України». Саме «Законами про тимчасовий державний устрій України»

вводиться нова назва України – Українська Держава. Гетьман

оголошувався найвищим носієм влади, якому належали законодавчі,

виконавчі, військові, судові та адміністративні повноваження, всі внутрішні та

зовнішні справи, головне командування армією і флотом, призначення голови

та складу Ради Міністрів, Сенату, місцевого керівництва, затвердження всіх

законів у державі. У майбутньому передбачалося скликання парламенту - Сейму.

Рада Міністрів виконувала функції уряду на чолі з отаман-міністром.

Організаційні питання вирішувала Мала Рада Міністрів. Сенат мав функції

вищої державної інституції в судових та адміністративних справах. Очолював

його президент, склад (сенатори) комплектувалися з досвідчених юристів, яких

затверджував гетьман. Сенат поділявся на три генеральних суди – цивільний,

карний та адміністративний.

18 грудня 1918 р. війська, утвореної напередодні Директорії (в складі п’яти

осіб: В. Винниченко, С. Петлюри, П. Андрієвського, А. Макаренко, Ф.

Швеця) вступили в Київ і в Україні відновилася УНР.

Центральну державну владу (законодавчу, виконавчу, судову та військову)

зосереджувала у своїх руках Директорія УНР. Щоправда, жодного документа,

який би визначав її правовий статус, так і не було прийнято. Директорія

призначала виконавчо-розпорядчу владу - Раду Народних Міністрів. Чіткого

розмежування повноважень Ради з Директорією теж не було. Усвідомлюючи і

декларуючи тимчасовий характер діяльності, Директорія намагалася створити

постійно діючий парламент. Першою спробою став Конгрес трудового народу,

обраний за принципом територіального представництва і скликаний 22 - 28

січня 1919 р. у Києві, який ухвалив «Акт злуки» з ЗУНР та прийняв

«Закон про форму влади на Україні». За ним, створювалася Президія

Конгресу та комісії в складі Директорії. Проте більше скликати сесію

Конгресу не вдалося. Законами 1920 р. передбачалося створення

президентсько-парламентської республіки з Головою Держави

(президентом) та Державною Народною Радою чи Сеймом (парламентом).

Але вони залишилися нездійсненими.

51

У дні розпаду Австро-Угорської монархії створена у жовтні 1918 р. у Львові

Українська Національна Рада проголосила 1 листопада 1918 р. про утворення в

Галичині та на Буковині української держави. 13 листопада вона дістала назву

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Вища законодавча влада в державі належала Українській Національній

Раді, яка мала право ухвалювати закони. Очолював її президент. Рада формувала

колегіальний орган влади - Виділ з 9 чоловік, що виконував функції глави

держави. У майбутньому передбачалося скликання однопалатного Сейму з 226

послів, обраних за національно-пропорційною системою, при загальному,

рівному, прямому та таємному голосуванні, з 21 року. Рада формувала уряд -

Державний Секретаріат з 14 секретарств на чолі з прем’єром. Місцевими

органами влади стали: в повітах - повітові комісари, призначені держсекретарем

внутрішніх справ, та обрані прибічні ради; у селах та містах - громадські і міські

комісари теж з обраними прибічними радами.

Судовими органами ЗУНР були окружні та повітові суди. Вищою судовою

інстанцією мав бути Вищий суд у Львові, а найвищою - Найвищий державний

суд. З 30 листопада 1918 р. при кожній військовій команді запроваджувалися

польові суди. Структура військових судів виглядала таким чином: військові

окружні суди, Найвищий військовий суд, Верховний військовий суд. Окрім того,

в правоохоронній системі ЗУНР повноцінно функціонували прокуратура,

адвокатура і нотаріат.

З-поміж нормативно-правових актів Української Національної Ради

вирізнявся: «Тимчасовий Основний закон» (13 листопада 1918 р.) визначав назву

держави, її територію, суверенітет, представницькі органи влади, герб і прапор.

Законом «Про Виділ Української Ради» (4 січня 1919 р.) було утворено

колегіальний орган влади в державі з 9 осіб на чолі з президентом.

Закон «Про державну мову» (15 лютого 1919 р.) проголошував державною

мовою – українську. Закон «Про громадянство та правовий статус чужинців» (8

квітня 1919 р.) визнавав громадянами всіх осіб за їхнім бажанням і власноручною

заявою, поданою до 20 травня 1919 р.

∙ ПІДРУЧНИКИ І ПОСІБНИКИ.

СПЕЦІАЛЬНА ТА ІСТОРИЧНА ЛІТЕРАТУРА: 1. Білодід О., Панченко В. Павло Скоропадський і Україна. – К., 1997.

2. Гамрецький Ю. Універсали - визначальні віхи історії Центральної Ради //


3. Горак В. Зліт і падіння Директорії // Віче. - 1995. - № 4 – 5.

4. Гошуляк І. Л. Про причини поразки Центральної Ради Український

історичний журнал. - 1994. -№ 1.

5. Грищенко І. Українська революція 1917 –1921 рр. і процес новітнього

державотворення в Україні // Українська державність. – К., 1993.

6. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії. - К.,

1993.

7. Дзейко Ж. Правовий статус вищих органів державної влади періоду

гетьманщини // Розбудова держави. – 1996. - № 3.

52

8. Єфремова Н. Конституційні акти Директорії // Зб. наук. праць Львів. ун-ту.

– Сер. юрид. - № 36. – Львів, 2001.

9. Єфремова Н. Формування представницьких органів на території ЗУНР у

1918 – 1919 рр. // Парламентаризм в Україні: теорія і практика: Матеріали

наук. - практ. конференції. – К., 2001.

10. Кобилецький М.М. Суд і судочинство В ЗУНР // Проблеми

державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали наук.

конференції. – Львів, 1997.

11. Кондратюк В. Державність України (1917 - 1920). - Львів, 1992.

12. Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. Держава і право України (1917 - 1920). -

К., 1997.

13. Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху

(ХІХ ст. – 1939 р.). – Івано-Франківськ, 1993.

14. Кульчицький В., Лісна І. Виникнення Західноукраїнської Народної

Республіки // Вісн. Львів. ун-ту. – 1994. – Вип. 31.

15. Кульчицький С. Українська держава часів гетьманщини // Український

історичний журнал. - 1992. - № 7 - 8.

16. Кульчицький С. Центральна Рада. Утворення УНР / Український


17. Литвин М.Р., Науменко Е.Є. Історія ЗУНР. – Львів, 1995.

18. Лозицький В. С. Сторінки політичної біографії В. К. Винниченко // Вісник

АН УРСР. - 1990. - № 3.

19. Макарчук С.А. Українська республіка галичан. – Львів, 1997.

20. Малик Я. Державотворча діяльність Павла Скоропадського // Студії

політологічного центру «Генеза». - 1996. - № 1.

21. Мироненко О.М. Світоч української державності: політико-правовий аналіз

діяльності Центральної Ради. – К., 1995.

22. Мірчук П. Причини загибелі УНР. Від ІІ до ІV Універсалу // Державність. –

1992. - № 1, 2.

23. Млиновецький Р. Нириси з історії українських визвольних змагань 1917 -

1918 рр. – Львів, 1994.

24. Мусієнко В., Матишевський О. Українізація органів державної влади в

гетьманській державі Павла Скоропадського // Розбудова Держави. – 1996. -

№ 2.

25. Настюк М.І. Створення державного апарату Західноукраїнської Народної

Республіки. // Вісник Львів. ун-ту. Сер. юрид. 1994.

26. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. - К., 1995.

27. Пиріг Р., Проданюк Ф. Павло Скоропадський: штрихи до політичного

портрета // Український історичний журнал. - 1992. - № 9.

28. Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. Західноукраїнська Народна Республіка 1918 –

1923 рр. (до 75-річчя утворення і діяльності). – Коломия, 1993.

29. Ткачук А. С. Петлюра // Київська старовина. - 1992. - № 6, 1993 - № 1.

ЗМІCТОВИЙ МОДУЛЬ 3. ДЕРЖАВА І ПРАВО РАДЯНСЬКОЇ

УКРАЇНИ (1917 – 1985 РР.)

53

ТЕМА 22. ДЕРЖАВА ТА ПРАВО В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ

РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ (1917 – 1920 рр.)


1. Встановлення радянської влади в Україні. Організація органів державної

влади в Україні на основі рішень І та ІІ Всеукраїнських з’їздів Рад.

2. Боротьба за відновлення радянської влади в Україні в 1918 - 1919 рр.

Механізм державного управління в Україні у другий радянський період.

Перебудова державного апарату згідно Конституції УРСР.

3. Третя більшовицько-українська війна (1919 – 1920 рр.) та утвердження в

Україні радянської державності.

4. «Воєнний комунізм» як організаційно-правова форма здійснення соціально-

економічної політики радянської України.

5. Організаційно-правові засади становлення і діяльності радянської судової

системи.

6. Зародження та формування основ радянського права в Україні.


Українська радянська держава була утворена в грудні 1917 р. на

І Всеукраїнському з’їзді Рад. Одночасно був обраний вищий розпорядчий і

законодавчий орган влади на період між з’їздами Рад - Центральний

виконавчий комітет (ЦВК) на чолі з Ю. Медведєвим. 17 грудня 1917 р. ЦВК

сформував уряд – Народний Секретаріат, який очолив М. Скрипник.

Місцевими органами радянської влади проголошувалися губернські, повітові,

волосні, сільські та міські ради робітничих, селянських і солдатських

депутатів та надзвичайні органи влади – ревкоми, реввійськревкоми,

надзвичайні комісії.

Перша радянська влада протрималася до березня 1918 р., коли більшовицьку

армію витіснили з України німецько-австрійські війська, які відновили УНР. 28

листопада 1918 р. в Курську більшовики створили Тимчасовий робітничо-

селянський уряд України на чолі з Ю. П’ятаковим. За допомогою російських

радянських військ цей уряд 6 січня 1919 р. захопив Харків і проголосив Україну

Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР). 29 січня 1919

р. ЦВК, який очолював В.Затонський, призначив новий уряд - Раду Народних

Комісарів (Раднарком) на чолі з Х.Раковським. Означену державну структуру

закріпила Конституція УСРР, прийнята на III Всеукраїнському з’їзді Рад 14

березня 1919 р. Основний закон УСРР визначив структуру і компетенцію вищих

органів державної влади. Вищим органом проголошувався Всеукраїнський

з’їзд Рад, а в період між з’їздами діяв Всеукраїнський Центральний

Виконавчий Комітет (ВУЦВК). Повноваження Всеукраїнського з’їзду Рад,

ВУЦВК, президії ВУЦВК, Раднаркому не були чітко розмежовані. Конституція

визначала структуру і компетенцію місцевих органів влади.

В умовах денікінської окупації України, витіснені звідти більшовики

створили в Москві 11 грудня 1919 р. Всеукраїнський революційний комітет на

чолі з Г. Петровським, який перебрав на себе найвищу законодавчу та

виконавчу владу в УСРР. В кінці лютого 1920 р., після вигнання денікінців і

чергового встановлення радянської влади, відновили діяльність ВУЦВК,

54

Раднарком та місцеві органи більшовицької диктатури. На більшості території

України остаточно встановилася радянська влада.

28 грудня 1920 р. між російською Федерацією та УСРР був підписаний

договір про військовий та господарський союз. Так виникла договірна федерація

формально незалежних радянських держав. 30 грудня 1922 р. І Всесоюзний

з’їзд Рад, який відбувся у Москві, ухвалив утворення нової держави – Союзу

Радянських Соціалістичних Республік у складі: Росії, України, Закавказької

Федерації та Білорусії. Були сформовані органи влади нової держави –

Всесоюзний ЦВК та Раднарком СРСР. 31 січня 1924 р. ІІ Всесоюзним з’їздом

Рад була ухвалена союзна Конституція, яка юридично закріпила державні

основи Союзу РСР. У травні 1925 р. було затверджено зміни у Конституції

УРСР згідно з Основним законом СРСР.

З перших днів існування радянської влади ліквідувалися судові та

правоохоронні органи Російської імперії, тимчасового уряду і Центральної

Ради. 4 січня 1918 р. постановою Народного Секретаріату «Про введення

народного суду» було впроваджено дільничні, повітові і міські народні суди,

а також революційні трибунали. Цим і обмежилися реформи часів першої

радянської влади в Україні. 12 грудня 1918 р. в Курську створюється

Всеукраїнська надзвичайна комісія. 5 лютого 1919 р. було створено

українську радянську міліцію, а Раднарком УСРР утворив Головне

управління міліції та кримінального розшуку при Народному комісаріаті

внутрішніх справ. На місцях організовувалися губернські, повітові та волосні

управління міліції при радах. 19 лютого 1919 р. Раднарком УСРР декретом

скасував суди всіх попередніх режимів, відновив народні суди і створив

Верховний касаційний суд та Верховний революційний трибунал як вищу

наглядову, апеляційну та касаційну інстанцію.

ПІДРУЧНИКИ І ПОСІБНИКИ


1. Авер’янов В., Чехович В. Правовий статус Уряду Української РСР // Рад.

право. - 1990. -№ 6.

2. Верт Н. История советского государства. - М., 1994.

3. Бабій Б.М. Державне будівництво УРСР в грудні 1917 – лютому 1918 р. //

Пробл. правознавства. – 1971. – Вип. 19.

4. Бенько О.П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917

– 1953 рр.). – К., 1994.

5. Варгатюк П. Перший Радянський уряд України // Наука і суспільство. -

1987. - № 12.

6. Гарчев П. І. Про час встановлення Радянської влади на Україні // Вісн. Харк.

ун-ту. Історія. - Харків, 1973. - № 94. - Вип. 7.

7. Громова І. А. Створення вищих органів влади та управління Української

РСР (грудень 1917 - квітень 1918 р.) // Вісн. Київ. ун-ту. Іст. науки. - 1981. -

Вип. 29.

8. Дорошкевич В. Правда про історію встановлення радянської влади на

Україні // Сучасність. – 1991. - № 7 - 8.

9. Из истории милиции Советской Украины. – К., 1995.

55

10. Колесник В. Ф. Формування в Україні більшовицької партійно-державної

номенклатури в 20-ті рр. // Український історичний журнал. - 1993. - № 9.

11. Костинська Н.С. До питання про формування державного апарату на

Україні // Український історичний журнал. - 1988. - № 6.

12. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 - 1928).-К.,

1996.

13. Кульчицький С. В. Партійно-радянський апарат у системі влади //


14. Лопушанський Ф. Органи прокуратури України в період боротьби за

завершення будівництва соціалізму // Рад. Право. - 1972. - № 2.

15. Недух А.А. Основні зміни в адміністративно-територіальному устрої

Української РСР у 1919 - 1978 рр. // Архіви України. - 1979. - № 5.

16. Рогожин М.Й. Правоохранительные органы УССР в первые годы Советской

власти (1917 – 1920 гг.). - Харьков, 1981.

17. Святоцкий А.Д. Создание советской адвокатуры // Пробл. правоведения. -

1986. - Вып. 47.

18. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К., 1993.

19. Онищенко Н. Великий Жовтень і становлення джерел радянського права на

Україні // Рад. право. - 1987. - № 6.

ТЕМА 23. НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ

(1921 – 1929 РР.)


1. Загальна характеристика засад нової економічної політики та її законодавче

оформлення. Характерні риси та особливості проведення НЕПу в Україні.

2. Входження України до складу Союзу РСР.

3. Перебудова державного апарату (1921 - 1928 рр.).

4. Загальна характеристика та основні положення Конституції УСРР 1929 р.

5. Судові та правоохоронні органи в період НЕПу.


9 серпня 1921 р. В.І. Ленін підписав «Наказ Ради народних комісарів про

впровадження в життя начал нової економічної політики». Нова економічна

політика (1921 – 1929 рр.) була певною системою заходів в аграрній,

промисловій, торговельній, фінансовій сферах. Її розвиток відбувався у три

етапи: перший - заміна продрозкладки продподатком; другий - запровадження

вільної приватної торгівлі;третій - часткова денаціоналізація промисловості,

розширення можливостей для створення приватних та функціонування орендних

підприємств.

Перебудова державного апарату (1921 - 1928 рр.) відбувалася внаслідок:

відмови від старих догм, розвитку федерації, розвитку радянських органів.

Побудова вищих органів влади на рівні Союзу РСР. Всесоюзний з’їзд Рад, ЦВК,

Президія ЦВК. Зростання ролі Президії ЦВК з другої половини 20-х рр. ХХ ст.

Перебудова діяльності місцевих Рад. Посилення ролі партії в Радах. Військова

реформа. Реорганізація кадрової армії та створення армії, яка поєднує кадрову та

міліцейську системи. Введення в армії єдиноначальства. Комплектування армії на

основі всезагальної військової повинності. Національна побудова армії.

56

Перетворення що сталися в усіх сферах життя України, вимагали внесення

значних змін до Основного закону республіки. 15 травня 1929 р. XI

Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив другу Конституцію УРСР (5 розділів і 82

статті).

На основі Конституції 1929 р. вищими органами влади в Україні були:

Всеукраїнський з’їзд Рад - вищий законодавчий орган влади в державі (мав

скликатися 1 раз на 2 роки); Всеукраїнський Центральний Виконавчий

Комітет (ВУЦВК) - обирався з’їздом як постійнодіючий посесійно

законодавчий орган влади; Президія ВУЦВК діяла між сесіями ВУЦВК і мала

теж законодавчі функції як орган верховного правління; Рада Народних

Комісарів - уряд держави. Органи місцевої влади проголошувалися: районі та

окружні з’їзди Рад; їх виконавчі комітети; ради депутатів на місцях - міські,

селищні та сільські. Конституції закріплювалися положення про утворення „у

складі УСРР Молдавської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки” та

про столицю держави м. Харків.

З 1922 р. створюється: єдина система загальних судів - волосний, повітовий,

районний народний суд (І інстанція), губернський (окружний, потім

обласний) суд (II інстанція), Верховний суд (III інстанція). «Положенням про

прокуратуру» впроваджувався прокурорський нагляд. Обов’язки генерального

прокурора виконував нарком юстиції республіки. Тоді ж «Положенням про

адвокатуру» при губернських (окружних) радах суддів уведено колегії

захисників. До 1929 р. слідчий апарат перебував у подвійному віданні - суду та

прокуратури, згодом слідчих передали прокуратурі. Окрім того, діяли

дісциплінарні суди, воєнні трибунали, товариські суди, а при радах –

узгоджувальні камери (мирові суди). В березні 1922 р. Всеукраїнську

надзвичайну комісію було реорганізовано в Державне політичне управління

(ДПУ) НКВС, а з 1934 р. - в Головне управління державної безпеки при НКВС.

При ньому з 1934 р. почали діяти позасудові, протизаконні органи суду,

слідства та покарання, так звані «трійки», «судові колегії» і «особливі наради»,

які чинили в країні терор і протиправні дії.


СПЕЦІАЛЬНА ТА ІСТОРИЧНА ЛІТЕРАТУРА: 1. Бабий Б.М. Государственное строительство и право Украинской ССР в

период восстановления народного хозяйства (1921 - 1925 гг.). – К., 1963.

2. Бенько О.П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917 -

1953 рр.). – К., 1996.

3. Білас І.Г. Репресивно-каральна ситема в Україні 1917-1953 рр. – К., 1994. –

Т. 1.

4. Греченко В., Ярмиш О. Україна у добу «раннього» тоталітаризму (20-ті

роки ХХ ст.). – Харків, 2001.

5. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: нариси політичної історії –

К., 1993.

6. Дорошко М.С., Колесник В.Ф. Формування в Україні більшовицької

партійно-державної номенклатури в 20-ті роки // український історичний

журнал. – 1993. - № 9.

57

7. Конквест Р. Жнива скорботи. – К., 1994.

8. Костюк Г. Сталінізм в Україні: (генеза і наслідки). – К., 1995.

9. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 - 1928). – К.,

1996.

10. Нагорна Л.П. Українське питання у союзній державі: 20-ті роки крізь

призму 90-х // Український історичний журнал. – 1993. - № 1.

11. Недух А.А. Основні зміни в адміністративно-територіальному устрої

Української РСР у 1919 - 1978 рр. // Архіви України. - 1979. - № 5.

12. Стрельченко Ф.Й. Раціоналізація державного апарату на Україні в 1921 –

1925 рр. // Український історичний журнал. – 1971. - № 11.

13. Усенко І.Б. Україна в роки НЕПу: доля курсу на революційну законність. -

Харків, 1995.

14. Черниченко С. А. Формування кадрів прокуратури в роки НЕПу (1921-1928)

// Правознавство: Доповідь та повідомлення III Міжнародного конґресу

україністів. - Харків, 1996.

15. Чехович В. Проблеми національно-державного будівництва України в роки

НЕПу. - Харків, 1995.

16. Чехович В., Усенко І. Положення про судоустрій Української РСР 1925 р. //

Рад. право. - 1985. - № 12.

ТЕМА 24. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ В

ПЕРІОД НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ


1. Перша кодифікація радянського законодавства в Україні. Причини

кодифікації та особливості її проведення в Україні.

2. Цивільний кодекс УСРР1922 р. Право державної власності. Право

кооперативної власності. Право приватної власності.

3. Земельний кодекс УСРР 1922 р. Право державної власності на землю.

Право трудового землекористування. Право колективного

землекористування.

4. Кодекс законів про працю УСРР 1922 р. Трудові гарантії громадян.

Охорона праці та соціальне страхування.

5. Кримінальний кодекс 1922, 1927 рр.

6. Адміністративний кодекс 1927 р.

7. Загальна характеристика інших кодексів в період НЕПу.


Перший Цивільний кодекс радянської України набув чинності 1 лютого

1923 р. Він був побудований у повній відповідності з Цивільним кодексом

РРФСР, складався з 4-х частин, 435 статей.

Після прийняття Цивільного кодексу цивільно-правові відносини, що виникли в

умовах НЕПу, регулювалися постановами, положеннями та директивами ВУЦВК

і РНК УСРР про державні промислові трести, про державні споруди та порядок їх

використання, про авторське право тощо.

30 липня 1924 р. було прийнято Цивільно-процесуальний кодекс УРСР,

який відображав тенденції втручання держави у справи громадян. Розвиток

цивільного обігу, зміни в адміністративно-територіальному поділі республіки

58

зумовили необхідність прийняття нового Цивільно-процесуального кодексу 11

вересня 1929 р.

23 серпня 1922 р. ВУЦВК затвердив перший Кримінальний кодекс УРСР

(далі КК) – аналог Кримінального кодексу Росії. Він складався із Загальної та

Особливої частин і містив 227 статей. Кодекс давав визначення злочину, визначав

мету покарань – попередження нових правопорушень. Особлива частина КК

містила перелік видів злочинів, визначення їх складів, встановлювала санкції за

конкретний злочин. Міри покарання встановлювалися у вигляді громадського

осуду, штрафу, ув’язнення, виправних робіт, вигнання за межі УСРР,

розстрілу. Смертна кара не застосовувалася до вагітних жінок, неповнолітніх

(до 18 років), за строком давності (5 років і більше). Позбавляли волі від 6

місяців до 10 років. КК 1922 р. встановлював 36 складів злочинів. З утворенням

СРСР і і поступова відмова від непу обумовили затвердження 8 червня 1927 р.

нового Кримінального кодексу.

13 вересня 1922 р. ВУЦВК затвердив Кримінально-процесуальний кодекс

УРСР, який закріплював демократичні принципи судочинства, рівноправність

сторін, право на захист тощо. Однак, 27 липня 1927 р. було впроваджено новий

Кримінально-процесуальний кодекс, зміст якого відображав тенденцію

посилення силового тиску держави на суспільство.

Роботу вищих і місцевих органів влади і управління регулювала величезна

кількість несистематизованих нормативних актів у галузі адміністративного

права. 12 жовтня 1927 р. був затверджений Адміністративний кодекс УРСР

(15 розділів та 528 статей). Кодекс визначав взаємовідносини органів державного

управління; відносини громадян з органами влади і органів влади з громадянами.

Норми кодексу врегулювували суспільні відносини в галузі охорони

громадського порядку і державної безпеки.

15 листопада 1922 р. набув чинності Кодекс законів про працю УСРР, який

став цілковитою аналогією російського кодексу. Він складався з 17 розділів, які

поділялися на 192 статті.

29 листопада 1922 р. був ухвалений Земельний кодекс УРСР (складався з

загальних положень і 4-х частин). Земельний кодекс визначав трудове

землекористування; міські землі; державне земельне майно; землеустрій і

переселення. Купівля, продаж, дарування, заповідання землі заборонялися.

Допускалася оренда землі за умови неотримання надприбутку. 19 грудня 1927

р. постановою ВУЦВК і РНК УРСР були внесені зміни до Земельного

кодексу, які обмежили земельні права приватних власників на користь місцевих

рад.

31 травня 1926 р. ВУЦВК ухвалив «Кодекс законів про родину, опіку,

подружжя і про акти громадянського стану»(складався з п’яти розділів).

Кодекс врегульовував майнові та аліментні відносини подружжя,

правовідносини між дітьми та батьками, питання опіки та піклування, порядок

судового встановлення позашлюбного батьківства. Вперше запроваджувався

інститут усиновлення дітей. Шлюбний вік установлювався для чоловіка з 18

років, для нареченої – з 16 років. Процедура одруження і розлучення

59

спрощувалася до одного дня. Майно, надбане за час подружжя, ставало

спільною власністю.



1. Бєрлач А. Організаційно-правові проблеми становлення орендних земельних

відносин в Україні: історія і сучасність // Право України. -1999. - № 2.

2. Будзилович І., Юрченко А. Перший Земельний кодекс України та

проблеми сучасного земельного законодавства України // Право України. -

1998. - № 2.

3. Гончаренко В.Д. Право України в період нової економічної політики (1921 -

1929 рр.): [підрозд. 2.6.2] / В.Д. Гончаренко // Правова система України:

історія, стан та перспективи. – у 5 т. – Т. 1.: Методологічні та історико-

теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України. – Х.,

2008. – С. 417 - 442.

4. Коновалова В. Історія виникнення і тенденції розвитку криміналістики на

Україні // Правознавство: доповіді та повідомлення III Міжнародного конгресу

україністів. - Харків, 1996.

5. Мироненко А.Н., Бснько А.П. Проблемы законности на этапе новой

экономической политики в Украине (1921 - 1927 гг.). - К., 1992.

5 Орловський О. Про застосування смертної кари на території колишнього

СРСР // Право України. - 1998. - № 2.

6. Пігач Я. Сімейно-шлюбне законодавство на Україні після революції // Рад.

право. - 1990. - № 7.

7. Рябошапко Л.І. Законодавство про освіту в Україні у 20-ті рр // Вісн. ЛДУ

Сер. юрид. - Львів, 1994. - Вип. 31.

9. Рябошапко Л.І. Перший кодекс законів про народну освіту України // Право

України. - 1992 - № 9.

10.Усенко И.Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР. – К.,

1989.

11. Усенко I.Б. Перший цивільний кодекс УРСР // Рад. право. - 1987. - № 12.

12. Усенко І.Б. Україна в роки непу: доля курсу на революційну законність. -

Харків. 1995.

13. Фукс С.Л. Советское право в период от перехода к новой экономической

политике до начала наступления социализма по всему фронту (1921 - 1929 гг.)

– Х., 1965.

ТЕМА 25. ДЕРЖАВА І ПРАВО УКРАЇНИ В ПЕРІОД ПАНУВАННЯ

ТОТАЛІТАРНО-РЕПРЕСИВНОГО РЕЖИМУ (1929 – 1939 рр.).


1. Основні риси тоталітарної системи. Правове оформлення, зміст та наслідки

колективізації та індустріалізації.

2. Державне будівництво в Україні в першій половині 30-х рр. ХХ ст.

Створення адміністративно-командної системи органів влади та управління.

3. Перебудова державного апарату згідно з Конституцією 1937 р.

4. Розвиток радянської судово-прокурорської системи.

60

5. Характерні ознаки розвитку радянського права (цивільне, трудове,

земельне, кримінальне).


У період 20-30-х рр. в СРСР йшов процес формування тоталітарної системи.

Радянському тоталітарному режиму було властиво: відчуження народу від

власності й політичної влади; монополія на владу Комуністичної партії;

зрощування партійного і державного апаратів; утвердження режиму беззаконня і

політичного терору; використання єдиної ідеології; контроль над економікою

через державне соціально-економічне планування. В даному питанні слід згадати

загальнополітичні процеси, що відбувалися в Україні в згаданий період і видбиті

в програмі комуністичної партії: курс на індустріалізацію, колективізацію

сільського господарства, культурну революцію.

Після ухвалення 5 грудня 1936 р. Конституції СРСР виникла необхідність

узгодити з нею основні положення Конституції УСРР. Тому вже 25 січня 1937

р. XIV З’їзд Рад УРСР затвердив Основний закон республіки (13 розділів та 146

статей). Згідно із Конституцією 1937 р. змінювалися назва держави з УСРР на

Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР), прапор (на ньому

з’явився серп і молот) і столиця (м. Київ). Вищим законодавчим органом влади

в республіці стала Верховна Рада УРСР, яка обиралася громадянами України на

4 роки, працювала посесійно, двічі на рік, черговими та позачерговими сесіями.

Верховна Рада обирала Президію – постійно діючий орган. Раднарком УРСР

утворювався Верховною Радою і був найвищим розпорядчим і виконавчим

органом республіки.

Місцеві органи влади в областях, районах, містах і селах України - Ради

депутатів трудящих, які обиралися населенням відповідних адміністративних

одиниць строком на два роки.

Реальними органами влади в Україні були партійні організації комуністичної

партії, які реалізовували свою владу через репресивні органи, контролювали

діяльність усіх господарських і державних органів, а також громадських

організацій. У зв’язку з утворенням у 1934 р. НКВС СРСР, було перейменовано

ОДПУ в Головне управління державної безпеки (ГУДБ). Воно стало

складовою частиною НКВС СРСР. До репресивного апарату відносився також

Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС). Таким чином, до середини 30-х

років репресивно-каральну систему СРСР було повністю централізовано.

В зазначений період відбувається централізація правоохоронної системи і

посилення позасудових репресивних органів. Так, за Конституцією УРСР

Верховний Суд республіки обирався Верховною Радою УРСР терміном на 5 років,

обласні суди обиралися обласними Радами також на 5 років, народні суди

обиралися населенням відповідних районів терміном на три роки.

Прийнятий Верховною Радою СРСР закон «Про судоустрій Союзу РСР,

союзних і автономних республік» від 16 серпня 1938 року проголошував головні

демократичні принципи судочинства: гласність, усність, змагальність. Була

підтверджена незалежність суддів і їх підпорядкованість лише закону. Проте в

практичній діяльності судів ці демократичні принципи фактично не

спрацювали.

61

У зв’язку з тим, що в названих нормативних актах проголошувалося право на

захист, РНК СРСР затвердило «Положення про адвокатуру СРСР» від 16 серпня

1938 р.

В цивільному законодавстві з 30-х рр. РНК СРСР щорічно приймалися

постанови про укладення договорів, у яких держава встановлювала форми

договірних зв’язків і визначала конкретний зміст договорів. Тобто договірні

відносини між господарськими організаціями УРСР встановлювалися вищими

державними органами СРСР. Зазначимо, що розірвати і змінити такі договори

можна було лише за рішенням Ради праці й оборони СРСР або за

розпорядженням керівника відомства. В таких договорах Раднарком УРСР

встановлював конкретні терміни укладання. В січні 1930 р. на підставі постанови

ЦВК і РНК УРСР було скасоване комерційне кредитування і вексельний обіг.

Замість цього запроваджувалося планове державне банківське кредитування тільки

через Державний банк. Постановою РНК УРСР 1932 р. одностороннє розірвання або

зміна договорів заборонялися. А постановою РНК СРСР і ЦК РКП(б) 1931 р.

заборонялася приватна торгівля, розширювалася мережа кооперативних і державних

торговельних організацій.

Щодо трудових відносин, то централізація управління і планове ведення

господарства стали причинами державного нормування заробітної плати

робітників і службовців. Розробка тарифних сіток, розцінок, норми виробництва –

все це стало компетенцією відповідних наркоматів.

З 1933 р. професійні спілки втратили свої функції внаслідок одержавлення і

злиття з Народним комісаріатом праці, а після XVII з’їзду ВКП(б) вони почали

виконувати функції органів робітничо-селянської інспекції. Затверджувалися

статути про дисципліну робітників і службовців, якими встановлювалися правила

прийому на роботу, порядок звільнення з роботи, відповідальність за порушення

трудової дисципліни, різного роду заохочення.

Таким чином, з початку 30-х рр. в СРСР знову була запроваджена трудова

повинність і відбувалася фактично мілітаризація праці.

В земельних відносинах у зв’язку з курсом на знищення вільного хлібороба

встановлювалися строки колективізації по регіонах та її особливості. У 1930 р.

згідно з директивами ЦК ВКП(б) було розроблено перший Примірний статут

сільськогосподарської артілі, який закріплював єдиний земельний масив

колгоспів. Селянам, які з колгоспів виходили, надавати землі з колгоспних

земельних фондів заборонялося. Неподільним фондом колгоспів були також усі

робочі та продуктові тварини, інвентар, зернові запаси, корми.

Розвиток кримінального законодавства в 30-ті рр. ХХ ст. відбувався в

напрямку посилення кримінальної репресії. Санкції стають неадекватно

жорстокими, засоби впливу починаються з крайніх. Словесна незгода з режимом,

критика вождів або відмовчування, коли всі їх славили, розцінювалися як зрада,

шкідництво, шпигунство, підбурювання до повалення ладу, прихована ворожість

і як результат – притягнення до суду або позасудових органів та кара. Було

підвищено рівень відповідальності за злочини у сфері економіки, службової

діяльності, виробничих відносин. Так, 7 серпня 1932 р. було ухвалено постанову

уряду «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і

62

зміцнення суспільної власності». Злочинець, який посягнув на громадське

добро, оголошувався ворогом народу і карався розстрілом. За пом’якшувальних

обставин - конфіскація майна і позбавлення волі не менше як на 10 років без

застосування амністії.

7 квітня 1935 р. була прийнята постанова ЦВК і РНК СРСР «Про заходи по

боротьбі зі злочинністю неповнолітніх», яка дозволяла притягати до

відповідальності осіб, що досягли 12-річного віку.



1. Бенько А.П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917-

1953 рр.). – К., 1996.

2. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953 рр.: У 2-х

томах. - К., 1994.- Т. 2.

3. Борисов Ю.С., Курицин В.М. Политическая система конца 20-30-х годов. О

Сталине и сталинизме. Историки спорят. - М., 1989.

4. Боффа Д. История Советского Союза. – М., 1996. – Т. 1.

5. Гордон Л.А., Клонов Э.В. Что это было? Размышления о предпосылках и

итогах того, что случилось с нами в 30-40-е годы. - М., 1989.

6. Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20-

30-ті роки. - К., 1991.

7. Кульчицький С. В. Партійно-радянський апарат у системі влади //


8. Курицын В.М. История государства и права России. 1929 – 1940 гг. – М.,

1998.

9. Курносов Ю. О. Суспільно-політичне життя на Україні у 20-30-х роках. //


10. Роговин В.З. 1937 год. – М., 1996.

11. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К., 1993.

12. Судоплатов П. Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930-1950 гг. - М., 1997.

13. Таранов А.П. Основні принципи Конституції Української РСР. – К., 1962.

14. Хлевнюк О.В. Сталин, НКВД и советское общество. – М., 1992.

15. Шаповал Ю. Україна 20-50-х рр.: сторінки ненаписаної історії. - К., 1993.

ТЕМА 26. ДЕРЖАВНІСТЬ І ПРАВО НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ

ЗЕМЛЯХ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД ТА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ

ВІЙНИ


1. Примусове включення західноукраїнських земель до складу іноземних

держав

1.1. Соціально-політичне становище Галичини в складі Польщі.

1.2. Соціально-політичне становище Північної Буковини у складі Румунії.

1.3. Соціально-політичне становище Закарпаття в складі Чехословаччини.

2. Спроби відродження української національної держави

2.1. Проголошення незалежності Карпатської України та її падіння.

1.2. Спроба відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 р.

3. Юридичне оформлення приєднання Західної України до СРСР-УРСР.

63

3.1. Створення тимчасових органів влади

3.2. Державно-правові акти Народних Зборів Західної України

3.3. Державне будівництво в західних областях УРСР.

4. Юридичне оформлення входження Закарпаття до складу СРСР-УРСР.

Особливості радянізації Закарпаття.


Землі Західної України були розділені між кількома країнами.

Зверніть увагу, що юридично над землями Східної Галичини і Західної

Волині було встановлене польське панування 14 березня 1923 р., коли Рада

послів країн Антанти в Парижі узаконила анексію цих земель Польщею.

Територія Східної Галичини та Західної Волині була перейменована в Східну

Малопольщу, а згодом – у Польщу «Б». Коронні землі мали назву Польща «А». В

адміністративному відношенні край було поділено на п’ять воєводств –

Волинське, Львівське, Поліське, Станіславське і Тернопільське.

Північна Буковина в листопаді 1918 р. після краху Австро-Угорщини

увійшла до складу Румунії. Остаточно Буковина і Бесарабія були передані

Румунії за умовами Севрського мирного договору в серпні 1920 р.

Закарпатська Україна у зазначений період опинилася в Чехословаччині у

трохи кращому становищі. Чеська адміністрація зовні прихильно ставилася до

розвитку освіти, визнала мову місцевого населення офіційною мовою

«Підкарпатської Русі». Підкарпатська Русь стала однією з чотирьох областей

Чехословаччини, повноправною частиною країни.

У 1938 р. Мюнхенською угодою частина Чехословаччини була передана

Німеччині. У закарпатських українців з’явилася надія на отримання автономії для

Закарпаття. Створена Руська національна рада 3 жовтня 1938 р. висунула вимогу

реальної автономії від центру. Уряд Чехословаччини погодився.

Вже 11 жовтня 1938 р. було створено перший уряд так званої Карпато-руської

держави. В цей час фашистський режим в Угорщині висуває свої претензії на

Закарпаття. Це питання вирішував Віденський арбітраж, який прийняв рішення

про передачу Угорщині частини Закарпатської України з містами Ужгород,

Берегове, Мукачеве. У зв’язку з цими подіями столиця Карпатської України

переноситься з Ужгорода до Хуста. Згодом Гітлер вирішив передати все

Закарпаття Угорщині.

В ніч з 14 на 15 березня 1939 р. німецькі війська вступили на територію

Чехословаччини. На територію Закарпаття вступають угорські війська.

15 березня 1938 р. сейм законодавчо проголосив Карпатську Україну

незалежною державою. Але Закарпатська Україна була окупована фашистською

Угорщиною.

Проголошення незалежної держави продемонструвало прагнення українського

народу до створення власної держави.

Приєднання західноукраїнських земель до складу УРСР. Напередодні Другої

світової війни радянське сталінське керівництво уклало з Німеччиною угоду про

розмежування сфер впливу в Східній Європі, так званий «пакт Молотова –

Ріббентропа» (1939 р.). Після нападу Гітлера на Польщу 1 вересня 1939 р.

підрозділи Червоної армії 17 вересня окупували Галичину і Волинь. 22 жовтня

64

1939 р. на цих територіях радянське командування провело вибори до Народних

Зборів Західної України, які 26 жовтня у Львові проголосили встановлення

радянської влади і звернулися до Верховних Рад УРСР та СРСР з проханням

прийняти Волинь і Галичину до складу цих держав. 1 листопада Верховна Рада

СРСР, а 15 листопада ВР УРСР задовольнили це прохання. На території

Галичини утворили Львівську, Тернопільську, Станіславську та Дрогобицьку

області, а на Волині – Рівненську і Волинську. Після війни, 16 серпня 1945 року,

СРСР та УРСР уклали з Польщею угоду про кордон, за якою польська сторона

визнала законною належність Волині і Галичини Україні.

Північна Буковина та Південна Бессарабія теж за актом Молотова –

Ріббентропа увійшли до сфери впливу СРСР. 28 червня 1940 р. цю територію

зайняла Червона армія, а румунська адміністрація добровільно залишила їх. 2

серпня Верховна Рада указом оформила входження їх до СРСР і передала до

складу УРСР. 7 серпня 1940 р. ВР України прийняла їх до свого складу і

утворила на цих землях Чернівецьку та Аккерманську (згодом Ізмаїльську)

області. Після війни, 10 лютого 1947 р., радянсько-румунською угодою Румунія

юридично підтвердила визнання цих земель за УРСР.

Закарпаття ввійшло до складу України 26 листопада 1944 р., коли Перший

з’їзд народних комітетів Закарпатської України, проведений після

визволення краю від угорських окупантів, ухвалив «Маніфест про

возз’єднання з УРСР». Тут було утворено Закарпатську область. 29 червня

1945 р. Чехословацька Республіка та СРСР підписали угоду про визнання

законності входження Закарпаття до УРСР».


СПЕЦІАЛЬНА ТА ІСТОРИЧНА ЛІТЕРАТУРА: 1. Бабій Б.М. Возз’єднання Західної України з Українською РСР. - К., 1954.

2. Билас И.Г. Органы советской милиции западных областей Украинской ССР

в 1939 - 1945 гг. - Львов, 1987.

3. Вегеш М., Задорожний В. Карпатська Україна в 1938 - 1939 рр. //

Український історичний журнал. – 1995. - № 2.

4. Вегеш М., Задорожний В. Велич і трагедія Карпатської України. – Ужгород,

1993.

5. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й., Глубіш М.І. Входження

Галичини, Північної Буковини та Закарпаття до складу України (1939-1945

рр.). - Дрогобич, 1995.

6. Кульчицкий В.С. Воссоединение западноукраинских земель с УССР

(государственно-правовый аспект) // Вестн. ЛГУ. Сер. юрид.- 1989. - Вып.

27.

7. Кульчицкий В.С., Настюк М.Й. Воссоединение Северной Буковины с

Советской Украиной // Вестн. ЛГУ. - Сер. юрид. - 1990. - Вып. 28.

8. Кульчицький В.С. Державне будівництво в Північній Буковині в 1940-

1941 роках // Пробл. правознавства. - К., 1974. - Вип. 27.

9. Лісна І. Становлення Радянської влади на західноукраїнських землях // Рад.

право. - 1989. - № 8.

65

10. Лісна І. С. Встановлення влади Рад на Закарпатті // Вісн. ЛДУ. Серія юрид. -

1991. - Вип. 29.

11. Макарчук В. С. Входження Закарпатської України до складу УРСР (1939-

1945): моральний і правовий аспект // Вісн. Львів. інст. внутр. справ. - 1999.

- Вип. 9.

12. Настюк М.І. Входження Північної Буковини до складу Української РСР //

На шляху до правової держави. - Львів, 1991.

13. Настюк М.И. Некоторые особенности установления советской

государственности на Западной Украине // Вестн. ЛГУ. - Сер. юрид.-1989. -

Вып. 27.

14. Настюк М. Становлення судів та органів юстиції в західних областях УРСР

// Радянське право. - 1989. - № 9.

15. Поліковський М.Ф. Міліція західних областей України в 1945-1950 рр.

Автореферат. канд. юр. наук. - Харків, 1995.

16. Шандар В. Приєднання Карпатської України до Української РСР //

Розбудова держави. - 1995. - № 7 - 8.

ТЕМА 27. ДЕРЖАВА І ПРАВО УКРАЇНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ

ВІЙНИ (1939 – 1945 РР.).

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ 1. Реорганізація і функціонування державного апарату УРСР в роки

радянсько-німецької війни.

2. Судові та правоохоронні органи в період війни.

3. Окупаційний режим та органи управління на окупованій території. Рух

опору.

4. Надзвичайне радянське законодавство у період війни. Зміни в цивільно-

правових відносинах; сімейному, трудовому, кримінальному та

процесуальному праві.


Порушивши норми міжнародного права, фашистська Німеччина 22 червня

1941 р. без оголошення війни напала на Радянський союз.

Велика вітчизняна війна поставила на перше місце питання оборони країни і

створення надзвичайних органів, які б виконували спеціальні завдання, повязані з

війною. В УРСР було введено воєнний стан, а в прифронтовій зоні стан облоги,

що привело до розширення правових повноважень військової влади.

Проводилися надзвичайні заходи щодо охорони громадського порядку,

запобігання паніки, грабежів. Вся влада в державі зосередилася в руках

Державного комітету оборони (з 30 червня 1941 р.), на чолі зі Сталіним, а на

місцях – у республіках, областях – у місцевих комітетів оборони. Верховна

Рада та Раднарком УРСР виконували розпорядження ДКО. Військові,

промислові та оборонні наркомати дістали додаткові повноваження. Створені з

міліції, внутрішніх військ та армії спецпідрозділи проводили акції з депортації

населення, евакуації, мобілізації, тиловому забезпеченні армії.

Для оперативного керівництва військами 23 червня 1941 р. була створена

Ставка Головного (Верховного) Командування на чолі зі Й. Сталіном. Для

потреб оборони ДКО та РНК СРСР було створено ряд спеціальних

66

комітетів, бюро та інших відомств, які виконували окремі функції з

надзвичайними повноваженнями (Комітет по обліку і розподілу робочої

сили, Бюро по обліку та розподілу робочої сили).

Для оперативного керівництва питаннями евакуації виробничих сил з 24

червня 1941 р. створювалася Рада з евакуації.

Раднарком та Верховна Рада УРСР з окупацією Києва евакуювали свої

установи до Саратова, потім до Уфи та Москви, де продовжували діяти в

обмеженому режимі. 3 початком визволення території УРСР від фашистів,

восени 1943 р., поступово відновлювалися довоєнні органи влади – ради,

виконкоми та їхні відділи.

Окуповану до кінця 1941 р. територію України німці розділили на 4 зони

окупації. Перша, найбільша, називалася «Рейхскомісаріат України» (Волинь

та Наддніпрянщина). Тут знаходилася ставка рейхскомісара – Е. Коха.

Рейхскомісаріат поділявся на 6 генеральних округів, які у свою чергу

поділялися на округи (райони). Адміністрацію очолювали німецькі офіцери, її

силовими структурами були державна поліція, гестапо та допоміжна українська

поліція з місцевого населення. Галичина ввійшла до складу Генерал-

губернаторства Польщі (з центром у Кракові) як «дистрикт Галичина», який

поділено на округи і повіти. Адміністрація і тут складалася виключно з німців і

спиралася на загальну та таємну поліцію. Південно-Західна Україна під назвою

«Трансністрія» відійшла в зону окупації Румунії.

Режим окупації полягав у забороні населенню вільно переміщатися; суворій

системі реєстрації; впровадженні німецького цивільного та воєнного

законодавства; введенні трудової повинності; експлуатації місцевих ресурсів;

вивезенні населення на примусові роботи до Німеччини.

Окупаційні санкції викликали рух опору українського населення, який за

ідеологією та лідерами розподілився на націоналістичний (похідні групи, УПА)

та комуністичний (радянське підпілля і партизани). Учасники руху опору

проводили відкриті бойові дії, рейди, походи, вступали в окремі сутички з

ворогом, здійснювали диверсії, саботаж, розвідку, інформували населення, вели

агітацію та пропаганду. Мета опору полягала у вигнанні окупантів та відродженні

власної держави і права.

Зміни і доповнення у галузі права вносилися розпорядженнями та

постановами РНК, директивами, наказами та деклараціями Ставки, ДКО,

Верховної Ради. Окрім норм загальносоюзного законодавства, діяли і

нормативні акти республіканського значення.

Норми цивільного права продовжували захищати державну власність,

охороняли інститут соціалістичної власності, але в умовах війни виникла

необхідність законодавчого захисту приватної власності громадян (житла,

худоби, майна). Директивами було заборонено виселяти з житла

військовослужбовців та їхні родини, встановлено, що повідомлення військових

органів про смерть чи безвісну пропажу є підставою для визнання особи такою.

Розширено коло спадкоємців - батьки, брати і сестри спадкодавця, а при їх

відсутності - можна було заповідати майно стороннім особам. У сімейному праві -

збільшено матеріальну допомогу вагітним жінкам, багатодітним та одиноким

67

матерям, організована допомога дітям-сиротам, встановлено також порядок

усиновлення, ускладнено процедуру розірвання шлюбу тощо.

Кримінальне право часів війни стало особливо репресивним щодо захисту

держави. Посилено відповідальність, аж до вищої міри, за ухилення від

військового обліку, від призову в армію, за невиконання військової служби і

дезертирство. Суворе покарання передбачалося за розповсюдження паніки,

пліток, чуток, за крадіжки майна під час пожежі, нападів авіації. Як покарання

застосовувалися умовне засудження, відстрочка виконання вироку з

направленням у штрафні батальйони, а також помилування та амністії. У процесі

найсуттєвішим стали скорочені терміни досудових дій та швидкість судового

розгляду справи.



1. Бар М., Зеленський А. Війна втрачених надій: український

самостійницький рух у 1939 - 1945 рр. // Український історичний журнал. -

1992. - № 6.

2. Борозняк А. Й. 22 июня 1941 г.: взгляд с той стороны // Отечественная

история. - 1994. - № 1.

3. Боффа Дж. История Советского Союза. - М., 1991. - Т. 2.

4. Брицький П.П. Україна в другій світовій війні. - Чернівці, 1995.

5. Бульба-Боровець Т. Армія без держави. - Львів, 1993.

6. Великая Отечественная война (1941-1945 гг.). - М., 1970.

7. Данилов В. Д. Сталинская стратегия начала войны // Отеч. история. -1995. -

№ З.

8. Коваль М. Український народ у Великій Вітчизняній війні, 1941-1945 рр. //


9. Коваль М. ОУН-УПА: між «третім рейхом» і сталінським тоталітаризмом.

ОУН і УПА у другій світовій війні. // Український історичний журнал. -

1994. - № 2 - 3.

10. Коваль М.В. Початок німецької агресії та прикордонні бої на території

України // Сторінки історії України ХХ ст.: посібник для вчителя. - К., 1992.

11. Косик В. Україна та Німеччина в другій світовій війні: Документи. - Париж

– Нью-Йорк - Львів, 1993.

12. Кто был кто в Великой Отечественной войне: Люди, события, факты.

Краткий справочник. - М., 1995.

13. Маслов О. О. Втрата радянського генералітету в боях 1941-1944 рр. в

Україні. // Український історичний журнал. - 1993. - № 1.

14. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. - Львів, 1991.

15. Мельтухов М. И. Споры вокруг 1941 г.: опыт критического осмысления //

Отечественная история. - 1994. -№ 3.

16. Петров Г. Советский государственный апарат в годы Великой

Отечественной войны // Правоведение. – 1975. - № 3.

17. Хоскинг Д. История Советского Союза. - М., 1994.

18. Червона Армія в оцінках абверу (липень 1941 р.) // Український історичний

журнал. - 1990. - № 7.

68

19. Швагуляк М. «Українська карта»: українське питання у міжнародній

політиці та на початку другої світової війни // Дзвін. - 1990. - № 7.

ТЕМА 28. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС РАДЯНСЬКОЇ

УКРАЇНИ У ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ ТА В ПЕРІОД ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ

(СЕРЕДИНА 40-Х – ПЕРША ПОЛОВИНА 60-Х РР. ХХ СТ.)


1. Загальний історичний огляд повоєнних років.

2. Процес десталінізації в УРСР, його характерні риси та юридичні наслідки.

3. Органи влади і управління України

3.1. Реорганізація і функціонування державних органів влади і управління

УРСР у перші повоєнні роки.

3.2. Органи влади і управління України в другій половині 50-х – першій

половині 60–х рр. ХХ ст.

4. Основні зміни в діяльності органів суду, прокуратури та охорони

громадського порядку (середина 40-х – перша половина 60-х рр. ХХ ст.)

5. Загальна характеристика основних галузей права УРСР (середина 40-х –

перша половина 60-х рр. ХХ ст.)


Після Другої світової війни остаточно сформувалася територія сучасної

України (угоди з Польщею, Чехословаччиною та Румунією СРСР; лютий 1954 р.

указ Верховної Ради СРСР про передання Кримської області до складу

Української РСР).

4 вересня 1945 р. було ліквідовано Державний Комітет оборони.

Вищим законодавчим органом влади залишалася Верховна Рада УРСР, вибори

до якої відбулися 9 лютого 1947 р. Новообрана рада формувала постійнодіючу

Президію. Верховна Рада видавала закони, Президія – укази. Верховна Рада

працювала посесійно - чергові сесії двічі на рік, позачергові скликалися у разі

потреби. При ній створювалися постійні комісії.

Раднарком УРСР з березня 1946 р. було реформовано в Раду Міністрів, а

наркомати в міністерства. Рада Міністрів видавала нормативні акти - постанови

та розпорядження і здійснювала контроль за їх виконанням. У 1944 р. було

створено Міністерство закордонних справ УРСР і тоді ж на короткий термін, у

зв’язку зі вступом республіки в ООН, Міністерство оборони.

У листопаді 1949 р. Верховна Рада затвердила нову державну символіку.

Судова система у кінці 40-х та в 50-х рр. неодноразово реформувалася. В

50-х рр. були ліквідовані воєнні трибунали та особлива нарада військ МВС,

транспортні суди, обласні відділи юстиції. Остаточно завершено судову

реформу законом про судоустрій УРСР 1960 р. Суди першої інстанції - районні

та міські; суди другої інстанції – обласні; третьої - Верховний Суд УРСР.

Верховний Суд складався з трьох судових колегій – цивільної, кримінальної та

воєнної, його робочим органом був Пленум Верховного Суду. При Раді Міністрів

діяв Державний арбітраж, що розглядав господарські спори, а при обласних та

районних виконкомах – арбітражні суди. В 1961 р. було створено товариські

суди, які розглядали дрібні адміністративні та побутові правопорушення.

69

Прокуратура зазнавала реформування в 1944 та 1955 рр. і її структура

усталилася на початку 60-х рр. Вся прокурорська система в СРСР

підпорядковувалася Генеральному прокурору СРСР, який призначав Прокурора

УРСР і обласних прокурорів. Прокурор УРСР призначав районних та міських

прокурорів з подальшим їх затвердженням Генеральним прокурором. Усі

прокурори призначалися на 5 років і оголошувалися незалежними від місцевої

влади.

Органи внутрішніх справ пройшли певну еволюцію в цей період. У 1953 р.

МВС і Міністерство державної безпеки об’єднали в одне МВС, у 1954 р. їх знову

розділили на Комітет державної безпеки і МВС. У 1959 р. на допомогу міліції

було створено народні дружини.

Адвокатура діяла відповідно до «Положення про адвокатуру» 1962 р.,

згідно з яким на колегії адвокатів покладалися захист у кримінальних справах

на попередньому слідстві та в суді, представництво в цивільних справах у судах

та арбітражі, надання юридичної допомоги населенню (юридичні консультації).

Основні риси права. Особливості нормотворчого процесу.

В середині 40 - 50-х рр. ХХ ст. цивільне право України зазнало суттєвих

змін. У житловому праві з 1948 р. громадянам дозволялося купувати або

будувати в межах міст чи за містом одно-чи-двоповерхові будинки на правах

особистої власності на землі, яку відводили у безстрокове користування. Окрім

державної, колгоспної та особистої власності, в цивільному законодавстві

з’явилася така категорія, як власність громадських організацій (компартії,

комсомолу тощо).

Певна лібералізація торкнулася і кримінального права. Від 1947 до 1950 рр.

діяв указ про скасування смертної кари, яка замінялася 25-річним позбавленням

волі у виправно-трудових таборах. Згодом її відновили для зрадників

батьківщини, шпигунів, диверсантів, а пізніше для навмисних убивць. У

1945 та 1953 рр. проводилася амністія для осіб з незначним терміном

ув’язнення (3 – 5 років), для неповнолітніх, літніх осіб, умовно засуджених та з

незначними провинами. Посилювалась відповідальність за злочини проти особи

(здоров’я, честі, гідності) та соціалістичної власності (крадіжка, розбій,

грабіж, підпал тощо).

18 липня 1963 р. Верховна Рада УРСР прийняла новий Цивільний кодекс

(вісім розділів). Важливими вихідними положеннями Кодексу можна вважати:

забезпечення всебічного зміцнення державної та суспільної власності; контроль

за особистою власністю, аби вона не давала нетрудові доходи і не

використовувалася на шкоду суспільству (здача в оренду житла, перевезення

пасажирів тощо); поширення сфери цивільно-правового регулювання на захист і

охорону особистих немайнових прав громадян (честь і гідність); регулювання

зобов’язальних відносин, особливо щодо виконання державних планів,

договорів, поставок тощо.

Суттєвих змін зазнало трудове законодавство. З 1957 р. робітник дістав право

з власної ініціативи залишити роботу, попередивши за два тижні адміністрацію.

Було також скорочено робочий день і робочий тиждень, відновлено вихідні та

святкові дні, посилено охорону праці підлітків та жінок. З 1956 р. почали

70

виплачувати пенсії по старості, інвалідності тощо. Пенсійний вік встановлювався

для чоловіків з 60 років, для жінок з 55 років при загальному стажі не менше 20

років.

З 1 квітня 1961 р. вступив у дію новий Кримінальний кодекс УРСР

(складався з загальної та особливої частин). В Кодексі було сформульовано

нове поняття злочину; зменшено максимальний термін позбавлення волі до 10

років (раніше до 25 років); підвищено вік відповідальності з 16 (раніше з 14

років), а в особливо тяжких випадках до з 14 років (раніше з 12 років); у

цілому скорочено види покарань; ужорсточено санкції проти проявів

хуліганства, особливо з погрозою застосування зброї.

Процесуальне право. З поч. 60-х рр. ХХ ст. судочинство в Україні

регулювали: Кримінально-процесуальний кодекс, введений в дію 1 квітня

1961 р., Цивільно-процесуальний кодекс, введений в дію 1 січня 1964 р.



1. Авер’янов В., Чехович В. Правовий статус Уряду Української РСР //

Радянське право. - 1990.- № 6.

1. Баран В.К. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953 – 1985 рр. - Львів,

1992.

2. Баран В. Україна 1950 – 1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. - Львів,

1996.



4. Грищук В. К. Кодификация законодательства Украинской ССР (1958 –

1984 гг.). - Львов, 1991.

5. Грищук В. К. Основні етапи другої комплексної кодифікації законодавства

УРСР // Рад. право. - 1988. - № 1.

6. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. - К., 1996.

3. Доценко О. Україна в післявоєнний період (друга половина 40-х – перша

половина 60-х рр.). – К., 1996.

4. Єременко В. органи прокуратуриУкраїнської РСР у післявоєнний період

(1945 – 1953 рр.) // радянське право. 1972. - № 1.

5. Зайцев Л. Відновлення органів Радянської влади на Україні після вигнання

фашистських загарбників // Рад. право. - 1978. - № 5.

6. Коваль М. В. Українська РСР у період відбудови розвитку народного

господарства – 1945 - 1955 рр. // Український історичний журнал. - 1990. -

№ 4.

7. Костюк Г. Сталінізм в Україні: (Генеза і наслідки). - К., 1995.

7. Кульчицький С.В. Новітня історія України (післявоєнна відбудова,

«відлига») // Український історичний журнал. - 1991. - № 10.

8. Курносов Ю. Суспільно-політичний розвиток Української РСР в 50-ті- пер.

пол. 60-х рр. // Український історичний журнал. - 1990.- № 5.

8. Політична історія України / За ред. В. Танцюри. – К., 2001.

71

9. Савельєв В. Л. 50 – 80-ті – час пошуків і втрачених можливостей // Про

минуле за ради майбутнього. – К., 1989.

10. Шаповал Ю.І. У ті трагічні роки: Сталінізм на Україні. – К., 1990.

11. Шаповал Ю.І. Україна 20 - 50-х років: Сторінки ненаписаної історії. – К.,

1993.

ТЕМА 29. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС РАДЯНСЬКОЇ

УКРАЇНИ В ПЕРІОД «БРЄЖНІВСЬКОГО КОНСЕРВАТИЗМУ»

(СЕРЕДИНА 60-Х – СЕРЕДИНА 80-Х РР. ХХ СТ.)


1. Загальний історичний огляд.

2. Розробка, прийняття та принципи Конституції 1978 р.

3. Основні тенденції державного розвитку України в період «застою».

4. Судова система та правоохоронні органи.

5. Друга кодифікація радянського законодавства. Загальна

характеристика основних галузей права.


Охарактеризуйте авторитарну командно-адміністративну систему

управління та негативний її вплив на суспільно-політичне життя.

Система управління народним господарством. Реформи 1965 р. – спроба

реорганізації народного господарства на підставі господарського розрахунку та

самофінансування. Заявка на проведення радикальної реформи в середині 80-

х рр.: спроба об’єднати економічні реформи 1957 - 1962 рр. та 1965 р.

Ускладнення здійснення економічних реформ через нестабільність

внутрішньополітичної ситуації. Провал реформ.

20 квітня 1978 р. на основі загальносоюзної Конституції позачергова

сьома сесія Верховної Ради УРСР дев’ятого скликання ухвалила четверту

радянську Конституцію (преамбула, 19 глав, 10 розділів та 171 стаття).

Більшість статей Конституції 1978 р. мала декларативний характер, вони

ніколи не були закріплені відповідними законами (наприклад, гарантовані права

і свободи). Стаття 6 встановлювала політичну монополію в державі єдиної

комуністичної партії. Республіка проголошувалася суверенною, а основною

ознакою цього суверенітету називалося право зносин з іншими державами.

Гарантією суверенітету нібито була норма на право вільного виходу з СРСР,

хоча закону і механізму виходу не існувало.

Конституція 1978 р. змінила назву рад депутатів трудящих на народних

депутатів, затвердила державну символіку та адміністративний устрій (25

областей).

Продовження кодифікації радянського законодавства. Звод законів УРСР.

7 грудня 1984 р. Верховна Рада ухвалила Адміністративний кодекс (п’ять

розділів). Кодекс давав визначення адміністративного правопорушення чи

проступку; встановлював вік адміністративної відповідальності з 16 років, але до

18 років застосовувалися лише заходи впливу та стягнення; визначено види

стягнення - штраф, попередження та санкцій - конфіскація, позбавлення прав

водія, прав полювання, виправні роботи, адміністративний арешт.

Принциповими засадами Кодексу проголошувалися охорона суспільного ладу,

72

прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ та

організацій, запобігання правопорушень, виховання громадян у дусі поваги до

Конституції, законності та до прав інших громадян.

Взагалі за період 60 - 80-х рр. ХХ ст. українські кодифікаторами були ще

ухвалені: Земельний кодекс УРСР (1970 р.), Сімейний кодекс (1970 р.);

Виправно-трудовий (1970 р.), Водний кодекс (1972 р.), Житловий кодекс УРСР

(1983 р.), Кодекс про адміністративні правопорушення (1984 р.).



1. Баран В. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953 – 1985 рр. – Л., 1992.



4. Гончаренко В.Д. Право України в період уповільнення темпів

суспільного розвитку і застою (середина 1960-х – середина 1980 рр.) :

[підрозд. 2.6.6] / В.Д. Гончаренко // Правова система України: історія,

стан та перспективи. – у 5 т. – Т. 1.: Методологічні та історико-

теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України. –

Х. : Право, 2008. – С. 480 - 498.

5. Гончаренко В.Д. Правовой статус Президиума Верховного Совета УССР

по Конституции Украинской ССР 1978 года / В.Д. Гончаренко //

Ежегодник украинского права. – 2012. – № 4. – Х. : Право, 2012. – С. 11 –

22.

6. Гончаренко В. Д. Укрепление командно-административной системы

управления и ее негативное влияние на общественно-политическую

жизнь Украины (середина 60-х – начало 80-х гг.) / В.Д. Гончаренко //

Пробл. законности. – Вып. 30. – Х.: Нац. юрид. акад. Украины им.

Ярослава Мудрого, 1995. – С. 68 - 74.

7. Грищук В. К. Кодификация законодательства Украинской ССР (1958 -

1984 гг.). – Л., 1991.

8. Грищук В.К. Основні етапи другої комплексної кодифікації

законодавства УРСР // Рад. право. - 1988. - № 1.

9. Грищук В.К Кодифікація кримінального законодавства України:

проблеми історії і методології. – Львів, 1992.

10. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. - К., 1996.

11. Зайцев Ю. Д. Дисиденти: Опозиційний рух 60 - 80-х рр. // Сторінки

історії України ХХ ст. - К., 1992.

12. Золотар В.А., Дятлов П.Н. Советское жилищное право. – К., 1985.

13. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960 - 80-х рр.

- К., 1995.

14. Медведев Р. Л. И. Брежнев. - М., 1991.

15. Політична історія України / за ред. В. Танцюри. – К., 2001.

16. Рубаник В. Державна власність у радянський період: до питанння про

деякі міфи і реалії // ВАПНУ. – 2000. - №4. - С. 129 - 137.

73

17. Савельєв В.Л. 50 – 80-ті – час пошуків і втрачених можливостей // Про

минуле за ради майбутнього. – К., 1989.

18. Слюсаренко А., Томенко М. Історія української Конституції. - К., 1993.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС

УКРАЇНИ В ПЕРІОД «ПЕРЕБУДОВИ» 1985 – 1991 рр. ДЕРЖАВА І

ПРАВО УКРАЇНИ ПІСЛЯ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА

СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.

ТЕМА 30. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС УКРАЇНИ В ПЕРІОД

«ПЕРЕБУДОВИ» 1985 – 1991 рр.


1. Соціально-економічна і політична ситуація в країні. Передумови та

періодизація процесу «перебудови».

2. Реформування державного апарату УРСР в період «перебудови».

3. Судові та правоохороні органи в період «перебудови».

4. Правова система.


Зверніть увагу на суперечливість перебудовних процесів, «революцію

зверху» і корективи в її реалізації, наростання соціально -економічних

проблем, проблем екології.

Охарактеризуйте в період «перебудови» політику гласності,

демократизацію суспільства, відродження багатопартійності, зростання

громадської й національної самосвідомості, утворення нових громадських

об’єднань.

Відбулося реформування державного апарату .Протягом 1989 – 1991

рр. Верховна Рада ухвалила низку законів, які змінили і доповнили

Конституцію УРСР 1978 р. Зокрема, склад Верховної Ради скоротився до 450

народних депутатів, яких стали обирати на 4 роки. Очолював Верховну Раду

Голова, який став найвищою посадовою особою в республіці з широкими

повноваженнями. У липні 1991 р. було ухвалено закони, за якими

засновувалася посада Президента УРСР; Раду Міністрів реформовано в

Кабінет Міністрів на чолі з прем’єр міністром. З 1990 р. вступив у дію Закон

«Про місцеві ради народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування», за

яким вони переводилися в режим органів місцевого громадського

самоврядування з режиму єдиного державного керівництва. До системи

місцевого самоврядування належали сільські, селищні та міські

територіальні громади, відповідні ради і їхні виконкоми. До

регіонального самоврядування віднесено район і область, їхні ради і виконкоми.

Означене розширило права органів місцевого самоврядування. У 1989 р.

відновлено кримську автономію і створено Кримську АРСР з відповідними

автономними державними структурами.

У зв’язку з перебудовою соціально-економічного та політичного устрою

СРСР, в 1989 - 1991 рр. зазнало суттєвих змін та доповнень законодавство

УРСР. Важливі доповнення було внесено до Конституції УРСР (скасовано

статтю про монополію компартії на владу, громадяни дістали право створювати

різні громадські організації). Закон «Про власність в УРСР» 1991 р.

74

встановив три її форми - державну, колективну і власність громадян.

Доповнювали цивільне законодавство Закони «Про підприємництво», «Про

інвестиційну діяльність», які розширили приватну ініціативу, створили

основи ринкової економіки.

В трудовому праві вводився новий порядок розробки й укладення трудового

договору, доповнив його трудовим контрактом. Скасовано обмеження на

сумісництво, розширено права працівників, особливо жінок і неповнолітніх.

У земельному праві громадяни республіки дістали можливість придбати

землю в довічне володіння або оренду, без права продажу чи успадкування.

Законодавство регулювало порядок надання землі юридичним та фізичним

особам, захищало земельний фонд від недбалого ставлення, розтринькування та

нераціонального використання.

Кримінальне законодавство спрямовувалося перш за все на захист

інтересів держави, захист честі і гідності Президента СРСР, встановлюється

кримінальна відповідальність за блокування роботи транспорту тощо. З

розвитком ринкових відносин зросла роль торгівлі, у зв’язку з чим приймається

закон про боротьбу зі спекуляцією, з одержанням нетрудових доходів.

Посилюється відповідальність за торгівлю наркотиками, за пияцтво, за

захоплення заручників, участь у терористичних актах, масових

заворушеннях та безпорядках.



1. Алексєєв Ю.М., Кульчицький С.В., Слюсаренко А.Г. Україна на зламі

історичних епох (Державотворчий процес 1985 -1999 р.р.). - К.: «УксОб»,

2000.

2. Бойко О. Д. Україна 1991 - 1995: тіні минулого чи контури майбутнього?

(нариси новітньої історії). - К. : «Магістр - S», 1996. – 207 c

3. Бойко О. Д. Нариси з новітньої історії України (1985 – 1991 р.р.) :

Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2004. – 357 с.

4. Верт Н. История советского государства. 1990 – 1991. – М.: Прогресс:

Прогресс-Академия, 1992.

5. Гарань О. Від створення Руху до багатопартійності. - К.: Видавництво

товариства «Знання» Україна,1992.

6. Горбачов М.С. Перебудова і нове мислення для нашої країни і для всього

світу. – К.: Політвидав України, 1987.

7. Купчинський Р.В. В окопах перебудови // Сучасність. – 1987. – Ч. 7 – 8. – С.

150 – 163.

8. Перебудова: задум і результати в Україні (до 10-річчя проголошення курсу

на реформи). Матеріали науково-теоретичного семінару. – К.: Інститут

історії НАН України, 1996.

9. Перспективи та глухі кути перебудови // Філософська і соціологічна думка.

– 1990. - № 1. – С. 3 – 46.

10. Станкевич З.А. История крушения СССР: Политико-правовіе аспекті. – М.,

2001.

ТЕМА 31 - 32. НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ

75


1. Розпад СРСР: причини, наслідки. Прийняття Декларації про державний

суверенітет України (1990 р.).

2. Проголошення незалежності України. Акт проголошення незалежності

України (24 серпня 1991 р.). Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р.

Угода про утворення СНД.

3. Центральні та місцеві орган влади та управління в умовах формування

незалежності.

4. Будівництво Збройних Сил Української держави. Реформування радянської

армії. Військова доктрина України.

5. Судові та правоохоронні органи України.

6. Принципи і правова основа зовнішньої політики України. Основні напрями

зовнішньополітичної діяльності МЗС.

7. Історичне значення проголошення незалежної України.


Після невдалої спроби державного перевороту в СРСР Верховна Рада УРСР

24 серпня 1991 р. ухвалила Акт проголошення незалежності України, яким

констатувався вихід УРСР зі складу СРСР і проголошувалася незалежність

України та створення самостійної Української держави – України. Щоб

всенародно підтвердити його і зробити незворотнім, у день виборів першого

Президента 1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі 90,35% виборців

проголосували за підтримку Акта проголошення незалежності України. Маючи

підтримку українського народу, висловлену на референдумі, перший Президент

України Л.Кравчук 7 грудня 1991 р. в Біловезькій Пущі разом із Президентом

Росії Б.Єльциним та лідером Бєларусі С. Шушкевичем денонсували Союзний

договір 1922 р. Того ж дня вони підписали угоду про створення Співдружності

Незалежних держав.

Спираючись на «Декларацію», Верховна Рада у жовтні 1990 р. утворила

конституційну комісію, яка мала розробити проект концепції Основного закону.

У червні 1991 р. проект концепції було затверджено, і розпочалася робота над

його проектом, яка проходила в декілька етапів. Вранці 28 червня 1996 р., після

тривалих дебатів, Конституція України була ухвалена Верховною Радою.

Появу на політичній карті світу нової незалежної держави – України зумовила

низка чинників.

Зовнішні:

1. Поразка соціалістичного табору в «холодній війні», порушення світового

балансу сил у зв’язку з розпадом соціалістичної системи.

2 Помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР.

3. Фактична втрата центром контролю за подіями на місцях.

4. Синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках,

5. Поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил,

6. Намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період.

Внутрішні:

1. Існування в Україні системи формально легітимних (законних за

радянським правом) органів державного управління.

76

2. Бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру.

3. Певна стабільність українського товарного ринку.

4. Активізація націонал-демократичного крила політичних сил республіки.

5. Післяпутчове посилення відцентрових настроїв у суспільній думці.

6. Дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями,

небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу.

7. Багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави.



1. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. – К.,

1999.

2. Алексєєв Ю., Кульчицький С., Слюсаренко А. Україна на зламі історичних

епох (Державотворчий процес 1985 – 1999 рр.): [навч. посібник]. – К., 2000.

3. Барановська Н.П., Верстюк В.Ф., Віднянський С.В. та ін. Україна:

утвердження незалежної держави (1991–2001). – К., 2001.

4. Бойко О.Д. Україна 1991 - 1995: тіні минулого чи контури майбутнього?

(нариси новітньої історії). - К. : «Магістр - S», 1996. – 207 c

5. Гальчинський А. Помаранчева революція і нова влада. – К., 2005.

6. Гальчинський А.С. Україна на перехресті геополітичних інтересів. – К.,

2002.

7. Гарань О. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України. – К., 1993.

8. Георгица А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практика. –

Чернівці, 1998.

9. Гончаренко В. Декларація про державний суверенітет України (1990 р.) та її

роль в історії творення незалежної Української держави / В. Гончаренко //

Вісн. акад. прав. наук України. – 2010. – № 2 (61). – Х.: Право, 2010. – С. 85

– 95.

10. Гончаренко В. Державно-правове будівництво в перші роки незалежності

Україні (24 серпня 1991 р. – середина 1996 р.) / В. Гончаренко // Вісн. Акад.

прав. наук України. – 2000. – № 4.

11. Держалюк О.М. Криза в Україні 2006 року та її наслідки. – К., 2006.

12. Журавський В. Український парламентаризм на сучасному етапі.

Теоретико-правовий аспект. – К., 2001.

13. Кампо В.М. Українські реформи: політика і право. – К., 1994.

14. Кармазіна М. Президентство: український варіант. – К., 2007.

15. Касьянов Г. Україна 1991 – 2007: нариси новітньої історії. – К., 2008.

16. Корж Г. Леонид Кучма. Настоящая биография второго президента Украины.

– Харьков, 2005.

17. Кремень В.Г., Табачник Д.Г., Ткаченко В.М. Україна: альтернатива поступу

(критика історичного досвіду). – К.: «ARC UKRAINE», 1996.

18. Кульчицький С. Помаранчева революція. – К., 2005.

19. Литвин В.М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки ХХ

ст.). – К., 2001.

20. Литвин В. М. Україна – 2004. Події. Документи. Факти: У 3-х т. – К., 2005.

77

21. Литвин В. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического

портрета Л. Кравчука. – К., 1997.

22. Литвин В.М. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. – К.:

Абрис, 1994.

23. Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991 – 2000 р.р.). – К.:

Видавничий центр «Академія», 2000.

24. Новітня Україна 1991 – 2001: (роздуми видатних сучасників) / М. Амосов,

Володимир (В. Сабодан), Л. Грач, В. Гриньов та ін. – К., 2001.

25. Офіцинський Р. Політичний розвиток незалежної України (1991 – 2004) в

аспекті європейської ідентичності (на матеріалах періодики Заходу). –

Львів, 2005.

26. Політична історія України. ХХ століття: У 6 т. / [Редкол.: І. Ф. Курас

(голова) та ін.]. – Т. 6. Від тоталітаризму до демократії (1945–2002) / [Кер.

тому О. М. Майборода; автори: В. П. Андрущенко, В. К. Баран, О. Д. Бойко

та ін. – К., 2003. – С. 521–656.

27. Саппа М. М. Національно-визвольна революція в Україні 1989 - 1991 рр. як

продукт соціального руху з багатовекторною мережною структурою / М.М.

Саппа // Вісн. Харків. нац. ун-ту внутр. справ: зб. наук. пр. – Х. : Нац. ун-т

внутр. справ, 2011. – Вип. 2 (53): Спец. вип. «Незалежній Україні – 20

років». – С. 64 – 69.

28. Селиванов А.О. Будуємо нову державу. – К., 1997.

29. Сирота М. Україна в геополітичному просторі третього тисячоліття. – К.,

2007.

30. Україна: хроніка ХХ століття. Роки 1991 – 1995 / упор.: О.Ф. Андрощук,

С. С. Падалка, Л.В. Ковпак. – К., 2005.

31. Україна: хроніка ХХ століття. Роки 1996 – 2000 / упор.: Л.В. Ковпак,

Н.П. Барановська. – К., 2005.

32. Український парламентаризм: минуле і сучасне /зЗа ред. Ю.С.

Шемшученка. – К., 1999.

33. Чушенко В.І. До питання про форму правління сучасної України //

Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. - Львів, 1995.

34. Яневський Д. Хроніка «помаранчевої» революції. – Харків, 2005.

ТЕМА 33. РЕФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ НЕЗАЛЕЖНОЇ

УКРАЇНИ ТА РОЗВИТОК ОКРЕМИХ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА НА

СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.


1. Основні напрямки реформування правової системи України.

2. Конституційний процес в Україні. 3. Зміни у вітчизняному цивільному законодавстві за часів незалежності.

4. Трудове право

5. Кримінальне право суверенної України. 6. Інші галузі права.


Проголошення незалежності поставило перед Україною завдання реформування

правової системи. По-перше, необхідно було відмовитися від догм соціалістичного

78

права, по-друге, в короткі терміни впровадити елементи так званого буржуазного

права.

Процес створення нового права розпочався утрьох напрямках: шляхом

пристосування частини норм радянського права; прийняттям нормативних актів у

тих сферах відносин, які не врегульовані чинним законодавством; проведення

широкомасштабної кодифікації права, при якій реформуванню будуть піддані усі

галузі права.

Слід відокремити, що найбільші зміни торкнулися конституційного,

цивільного, земельного, кримінального права.

Зверніть увагу на закони, які реформували саме конституційне право.

Відбувалася робота з кодифікації галузевого права. У 2001 р. були прийняті

Кримінальний, Цивільний, Бюджетний та Земельний кодекси.



1. Бойко О. Д. Україна 1991 - 1995: тіні минулого чи контури майбутнього?

(нариси новітньої історії). - К.: «Магістр - S», 1996. – 207 c

2. Гетьман В. Як приймалась Конституція України. – К., 1998.

3. Жернаков В.В. Новий погляд на систему трудового права України // Право

України. – 1999. – № 11.

4. Комісарчук Ю.А. Законодавство України: економіко-правові проблеми //

Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне

майбутнє демократичної, правової держави України: Зб. наук. праць. –

Львів, 2001.

5. Корнєєв А. Створення Конституції України (етапи становлення) /

А. Корнєєв // Вісн. Конституц. Суду України. – 2005. – № 3. – С. 53-62.

6. Ларін М. Минуле та майбутнє Основного Закону України / М. Ларін //

Юрид. вісн. України. – 2005. – № 25. – С. 4.

7. Конституція України – основа реформування суспільства. – Харків, 1996.

8. Тацій В.А., Тодика Ю.М. Нова Конституція України і питання розвитку

конституційного процесу // Правознавство: Доповіді та повідомлення ІІІ

Міжнародного конґресу україністів. - Харків, 1998.

79

ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ТА МІЖНАРОДНІ УГОДИ

Андрусівське перемир’я (1667) - договір про перемир’я між

Московською державою і Річчю Посполитою. Основні положення: 1)

перемир’я встановлювалось на 13,5 років; 2) за Московською державою

залишались Лівобережна Україна і Смоленськ; 3) Правобережна Україна,

Білорусь залишались у складі Речі Посполитої; 4) Київ на два з половиною роки

передавався Московській державі; 5) Запорозька Січ мала перебувати в

спільному володінні обох держав; 6) Польща і Москва домовились про спільну

боротьбу з татарською агресією проти України.

Батуринські статті (1663) - договір, укладений гетьманом Лівобережної

України І. Брюховецьким і представниками московського уряду в Батурині.

Суттєво обмежував автономію козацької України.

Бахчисарайський договір (1681) – перемир’я, укладене між Росією і

Туреччиною та Кримом на 20 років. Основні положення: 1) Туреччина й

Кримське ханство визнавали Лівобережну Україну, Запоріжжя та Київ за

Росією; 2) султан і хан зобов’язувалися не допомагати ворогам Москви; 3)

татари зберігали право кочувати в південних степах України; 4) Південна

Київщина, Брацлавщина, Поділля залишалися під владою Туреччини; 5)

кордоном між Московською державою та Османською імперією визнано

Дніпро. Договір анульований Росією 1686 р.

Березневі статті (1654) - договір, укладений гетьманом Б. Хмельницьким

і представниками московського уряду. Згідно з яким, Україна переходить під

протекторат Московської держави. Основні положення: 1) Україна входила

до складу Московської держави з правом козацько-старшинського

самоврядування; 2) козацький реєстр становив 60тисяч; 3) влада в

українській автономії належить гетьману, якого обирає військо і

затверджує цар; 4) визнавалася самостійність української православної

церкви; 5) гетьман мав право вести зовнішню політику з усіма державами,

крім Туреччини та Польщі; 6) Україна повинна була виплачувати російській

скарбниці певну суму грошей від своїх прибутків.

Берестейський мирний договір (1918) - договір, укладений між УНР та

країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією,

Туреччиною). Основні положення: 1) Україна виходила з Першої світової

війни; 2) визнавалася незалежність України; 3) кордони України

встановлювалися довоєнні між Австро-Угорщиною та Росією; 4) Холмщина

мала залишатися в складі України; 5) сторони взаємно відмовлялися від

воєнних контрибуцій; таємна декларація між УНР та Австро-Угорщиною

передбачала об’єднання Східної Галичини та Буковини в один коронний край

(згодом ця угода буде анульована Австро-Угорщиною); додатковою умовою

договору був пункт про надання Німеччиною та Австро-Угорщиною збройної

допомоги УНР проти більшовиків

Біловезька угода (1991) - документ, підписаний Президентом України

Л. Кравчуком, Президентом Росії Б. Єльциним та Головою Верховної Ради

Республіки Білорусь С. Шушкевичем у Біловезькій Пущі під Брестом, яким

було оголошено розпуск СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав.

80

Окрема угода була укладена щодо здійснення єдиного контролю над наявною в

державах ядерною зброєю.

Білоцерківський договір (1651) - договір між польським урядом і

Б. Хмельницьким, укладений біля Білої Церкви після битви під Берестечком.

Основні положення: 1) козацькою територією визначалося тільки Київське

воєводство; 2) відновлювалася польська влада; 3) польській шляхті

поверталися маєтності; 4) козацький реєстр становив 20 тис; 5) гетьман

позбавлявся права мати зв’язки з іншими державами.

Брестська церковна унія (1596) – об’єднання православної церкви з

католицькою на території Речі Посполитої, більшій частині України, Білорусі

та утворення Української греко-католицької (уніатської) церкви. Главою

церкви у справах віри, моралі та церковної адміністрації визнавався Папа

Римський, проте зберігалася церковно-культурна автономія.

Бучацький мирний договір (1672) - договір між Річчю Посполитою і

Османською імперією у ході польсько-турецької війни 1672 - 1676 рр.

Українська козацька армія на чолі з гетьманом П. Дорошенком виступала

на боці турків. Після оточення Львова українсько-турецькими військами

Польща змушена була укласти мир. Основні положення: 1) Польща віддавала

Туреччині Поділля; 2) Брацлавщина і південна Київщина переходили

під владу П.Дорошенка; 3) Польща повинна була сплатити Туреччині

контрибуцію за зняття облоги Львова і щорічно платити 22 тис. злотих

данини. Мирний договір не був ратифікований польським сеймом, і війна

продовжувалась до 1676 р., до підписання Журавненського мирного договору.

Але більша частина Правобережної України потрапила під владу Туреччини.

Валуєвський циркуляр (1863) – таємне розпорядження російського уряду

про заборону друкування українською мовою.

Варшавська угода (1920) - договір між урядами Польщі та УНР, який

підписали Ю. Пілсудський та С. Петлюра. Основні положення: 1) визнання

польським урядом незалежності УНР; 2) часткове визначення україно-

польського кордону; 3) спільні польсько-українські дії проти більшовиків на

території України. Денонсована Ризьким мирним договором 18 березня 1921 р.

Віденське перемир’я (1656) - перемир’я між Росією та Річчю Посполитою.

(уповноважені Б. Хмельницького на переговори не були допущені). Основні

положення: 1) спільні воєнні дії проти Швеції та Бранденбурга; 2) відмова від

укладення сепаратного миру зі Швецією; 3) обрання російського самодержця

на королівський трон після смерті Яна Казимира. Залишилися невирішеними

проблеми українських земель, погіршилися відносини з Чигирином, Москва

втягувалася у стан міжнародної ізоляції, зміцніли позиції Речі Посполитої.

Вічний мир (1686) - мирний договір між Польщею і Московською

державою, укладений на основі Андрусівського перемир’я 1667 р. Основні

положення: 1) Польща відмовлялась від претензії на Київ, за що отримала

146 тис. крб. компенсації; 2) Північна Київщина та Брацлавщина мали стати

нейтральною зоною між Польщею та Московською державою;

3) Правобережна Україна (за винятком Поділля, яке до 1699 р. перебувало під

владою Туреччини) залишалась під владою Польщі, Лівобережжя – Москви.

81

Вічний мир остаточно закріпив поділ українських земель між двома

державами.

Гадяцький договір (1658) - угода гетьмана І. Виговського з польсько-

шляхетським урядом. Основні положення: 1) українські землі у складі трьох

воєводств - Київського, Чернігівського, Брацлавського (під назвою «Великого

князівства Руського») поверталися до складу Речі Посполитої на правах

автономії; 2) Велике князівство Руське повинно було мати власні судову й

фінансову системи, свою власну монету; 3) військо мало нараховувати 30 тис.

козаків і 10 тис. найманого війська; 4) церковну унію належало скасувати.

Залишився нереалізованим.

Генуезька конференція (1922) - міжнародна конференція з економічних та

фінансових питань. В її роботі взяли участь 29 держав і 5 домініонів Великої

Британії, від США був спеціальний спостерігач. РСФРР було висунуто вимоги

інших країн визнати міжнародні борги, фінансові зобов’язання всіх колишніх

російських урядів, взяти на себе відповідальність за всі збитки від дій

радянського і попередніх урядів або місцевих властей. Делегація РСФРР,

очолювана І. Чечеріним, погодилася обговорювати питання про борги та

компенсацію колишнім іноземним власникам, зажадавши своєю чергою

відшкодування збитків від іноземної інтервенції, визнання де-юре радянського

уряду й надання йому фінансової допомоги. Нею було порушено проблему

загального скорочення озброєнь. Жодне питання позитивно розв’язане не було.

Глухівські статті (1669) - договір. між Д. Многогрішним і

представниками московського царя. 27 статей договору які обмежували

українську автономію. Основні положення: 1) московські воєводи лишалися

тільки в п’яти містах: Києві, Ніжині, Чернігові, Переяславі, Острі, вони не мали

права втручатися в українське судочинство; 2) надавалося право мати 30-тисячне

реєстрове військо; 3) не дозволялось Війську Запорозькому налагоджувати

мiжнapoднi дипломатичні зв’язки з іншими країнами світу; 4) податки мала

збирати тільки козацька старшина.

Городельська унія (1413) - угода, між польським королем Владиславом

II Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом, укладена в м. Городлі.

Угода підтверджувала існування Литовського князівства як окремої незалежної

держави, але визнавалась політична зверхність польського короля.

Передбачалось проведення ряду заходів, спрямованих на уніфікацію систем

органів державного управління обох країн. Католицька шляхта обох держав

зрівнювалась у правах.

Другі Переяславські статті (1674) -- укладені козацькою старшиною,

полковниками 10 правобережних полків із царем. Угода стала можливою

внаслідок успішного походу об’єднаного московсько-козацького війська

Лівобережної України на протилежний берег Дніпра і визволення українських

територій з-під гніту Туреччини і Кримського ханства. На Генеральній раді в

Переяславі гетьманом Правобережжя був обраний І. Самойлович, який іменувався

«гетьманом обох берегів Дніпра». Особливість договору полягала в тому, що І.

Самойлович статей не підписував, присяги не приймав і в тексті його прізвище не

згадується. Конституцію власними підписами скріпила старшина на чолі з

82

генеральним обозним І. Гулаком. Другі Переяславські статті 1674 р. цілковито

базувалися на Глухівських і Конотопських статтях. Лише одне положення є новим у

названих двосторонніх договорах – зобов’язання царя захищати правобережні

українські землі від турецького султана чи кримського хана. Кількість

правобережних реєстрових козаків зменшили до 20 тис.

Емський указ (1876) – таємний законодавчий акт російського уряду,

спрямований на придушення української культури, підписаний Олександром ІI.

Жванецьке перемир’я (1653) – перемир’я, укладене між Б.

Хмельницьким і польським королем Яном II Казимиром після Жванецької

облоги. За умовами перемир’я Білоцерківська мирна угода 1651 р. скасувалась,

а стосунки між Україною і Польщею регулювались на основі Зборівської угоди

1649 р.

Злука українських земель (1919) - акт проголошення об’єднання

Наддніпрянської Великої України і ЗУНР в єдину незалежну УНР. Після

проголошення злуки назва ЗУНР замінена на «Західноукраїнська область

Української народної республіки», якій забезпечувалася територіальна

автономія. Акт на практиці залишився нереалізованим.

Коломацькі статті (1687) - україно-московська угода, укладена на

козацькій раді, що відбулася біля р. Коломак при обранні гетьманом І. Мазепи.

22 статті обмежували й навіть певною мірою ліквідували самостійну

економічну, соціальну та зовнішню політику України. Основні положення: 1)

гетьман позбавлявся права усувати з керівних посад козацьку старшину без

царського дозволу; 2) передбачалося розміщення в гетьманській столиці - м.

Батурині московського стрілецького полку; 3) козацьке військо обмежувалося

30 тис; 4) обмежувалося право гетьмана розпоряджатися землею; 5) козацьке

військо повинно було брати участь у всіх військових експедиціях Московії; 6)

українським купцям заборонялося торгувати у Московській державі, а також

вести торгівлю з Кримом; 7) заборона міжнародних відносин України. Листи й

документи від сусідніх держав наказувалося, не розпечатуючи, надсилати до

Москви; 8) вимога злиття російського народу з українським шляхом заохочення

змішаних шлюбів. Влада гетьмана зводилася до поліційних функцій - стежити і

сприяти виконанню численних царських заборон.

Конотопські статті (1672) - угода між І. Самойловичем та царським

урядом. Містила 10 пунктів, які повторювали Глухівські статті 1669 р. із

подальшим обмеженням прав України: 1) гетьманові заборонялося без

царського указу й Старшинської ради висилати посольства до іноземних

держав; 2) заборонялося підтримувати відносини з Дорошенком; 3) гетьманові

заборонялося позбавляти старшину посад, карати без згоди Старшинської ради

або вироку військового суду.

Кревська унія (1385) - державно-політичний союз Польського королівства

і Великого князівства Литовського. За умовами унії Владислав II Ягайло,

одружившись з Ядвігою, спадкоємницею польського престолу, і одержавши

польську корону, повинен був здійснити: 1) повернення у католицтво

Владислава II та всіх мешканців Литви; 2) обернути на користь Польщі

83

великокнязівську казну; 3) інкорпорування Великого князівства Литовського до

складу Польської держави.

Кючук-Кайнарджийський мирний договір (1774) - договір, укладений

між Російською імперією та Туреччиною після закінчення російсько-турецької

війни 1768 - 1774 рр. Османська імперія визнавала незалежність Кримського

ханства, право російським торгівельним суднам безперешкодно плавати

Чорним морем і вільно проходити через Чорноморські протоки. Російська

імперія приєднувала українські землі в міжріччі Дніпра і Південного Бугу та

частину морського узбережжя з фортецями Керч, Азов та ін. Російсько-

турецький кордон на Кавказі встановлювався по р. Кубань. Молдавське

князівство та Волощина звільнялись з-під турецького протекторату і

переходили під протекторат Росії.

Литовські статути (1529, 1566, 1588) - кодекси середньовічного права

Великого князівства Литовського, які діяли на захоплених ним українських

землях у XVI – перш. пол. XIX ст. Норми Литовських статутів закріплювали

станові привілеї землевласників, визначали правові норми феодальної

експлуатації селянства. Статути посилили кріпосне право, в той же час

частково обмежили свавілля магнатів. Остаточно скасовані в 1840 р.

Люблінська унія (1569) - угода про об’єднання між Польщею та Великим

князівством Литовським і утворення держави Річ Посполита. Основні

положення: 1) король Речі Посполитої є виборним і одночасно обіймає два

престоли - польський королівський та литовський великокнязівський; 2) Річ

Посполита має спільний сейм, зовнішню політику та грошову систему; 3) ВкЛ

зберігало державну автономію, в тому числі окремі закони, виконавчу та судову

влади, військо, фінансову систему, «руську мову»; 4) українська шляхта зрів-

нювалася в правах з польською та литовською; 5) під юрисдикцію Польщі

переходили українські землі - Брацлавщина, Волинь, Київщина, Підляшшя,

Поділля.

Московські статті (1665) - україно-російський договір, укладений

гетьманом І. Брюховецьким з урядом Олексія Михайловича. Основні

положення: 1) управління військово-адміністративним і фінансово-

господарським життям України передавалося в руки царських воєвод, за

винятком лише козацького стану; 2) московські залоги отримували право

перебувати майже в усіх великих містах; 3) збирання податків покладалося на

московських воєвод, а збори повністю мали надходити до царської казни; 4)

вибори гетьмана могли відбуватися лише з дозволу царя та за присутності

царського представника; 5) гетьманський уряд позбавлявся права на

проведення самостійної зовнішньої політики; 6) Українська православна церква

(Київська митрополія) підпорядковувалася московському патріархові.

Ординація Війська Запорозького, що перебуває на службі в Речі

Посполитій (1638) – постанова польського сейму після придушення повстання

1637 - 1638 рр. під проводом П. Павлюка і К. Скидана. Обмежувала права і

привілеї запорозьких козаків, скорочувала козацький реєстр. Ординація

скасовувала посадугетьмана, відміняла виборність козацької старшини,

ліквідувала козацьке судочинство. На чолі козацького війська мав стояти

84

польський комісар. Козаки втратили право проводити самостійну зовнішню

політику тощо.

Переяславсъш cтaттi (1659) - договір, укладений між Ю. Хмельницьким та

царським урядом. Його підписання проходило під значним політичним i силовим

тиском уповноваженого московського царя князя Трубецького. Основні

положення: 1) повноваження гетьмана i всього Військa Запорозького значно

звужувалися; 2) обраний гетьман тепер зобов’язаний був прибути до

московського царя i отримати від нього символи влади - булаву i клейноди; 3)

київський митрополит мав перейти у підлеглість до московського; 4) зовнішня

політика проводилася тільки з дозволу московського царя; зв’язки з Кримським

ханством заборонялися взагалі; 5) запровадження смертної кари для гетьмана

I. Виговського, його родини, а також полковників, які брали участь у виступi проти

царської влади ; 6) гетьманові та Війську Запорозькому заборонялося ухвалювати

самостійні рішення про початок чи завершения війни з іншими країнами без

царського дозволу; 7) зростала кількість міст, у яких мали право перебувати

царські воєводи; 8) заборонялося козацькій владі знімати гетьмана, xi6a що за

зраду цареві; 9) судова гілка влади втрачала свою незалежність, судам

заборонялося виносити вироки щодо смертної кари старшинам, які були

союзниками московської влади; 10) за відмову від присяги на користь

самодержця передбачалося застосування смертної кари для українських

козаків, старшини, міщан.

Решетилівські статті (1709) - історіографічна назва листування гетьмана

І.Скоропадського та Петра І з питань правового статусу України. Після

Полтавської битви І. Скоропадський з козацького табору відправив до Петра І

«Просительні статті», які містили 14 статей, де йшлося про «права і вольності»

Гетьманщини, з проханням затвердити їх. У відповідь Петро І надіслав іменний

указ, що ніяк не нагадував договірні статті, було обіцяно згодом дати і статті,

але так і не виконано. Основні положення: 1) підтвердження «прав і

вольностей» в такому вигляді, який відповідав інтересам Москви; 2) під владою

російських генералів під час війни будуть не тільки рядові козаки, а й гетьман;

3) воєводи перебуватимуть в усіх українських містах, як і раніше, але в справи

українців вони не втручатимуться, крім «державних», таких як, наприклад,

зрада; 4) встановлено російський контроль за збиранням податків та витратами

на утримання козацького війська, старшинського адміністративного апарату.

Одночасно було призначено царського резидента Ізмайлова при гетьманові.

Ізмайлову надавалося право здійснювати контроль над гетьманом і урядом

України.

Рішительні пункти (1728) - царський указ, виданий гетьманові України

Данилові Апостолу, яким визначався правовий статус України в межах

Російської імперії. Був відповіддю на козацьку петицію. Основні положення:

1) гетьман міг обиратися тільки за згоди царя; 2) гетьман не мав права здійс-

нювати дипломатичні відносини з іноземними державами; 3) під час війни

гетьман підпорядковувався уже фельдмаршалові, а не цареві; 4) наймане

козацьке військо обмежувалося трьома полками; 5) кандидатів на старшину

затверджував цар, а молодшу - гетьман; 6) вища апеляційна інстанція -

85

Генеральний суд, до якого входили по 3 українців і 3 росіян під президентством

гетьмана; 7) мито від торгівлі іноземних купців йшло в російську казну; 8)

росіянам дозволялося купувати землі в Україні.

Ризький мирний договір (1921) - договір між РСФРР і УСРР та Польщею,

який зафіксував закінчення польсько-радянської війни 1920 р. Було визначено

державні кордони між країнами. Щодо України кордони встановлювалися по

річці Збруч, до Польщі відходила частина Волині. Країни відмовлялися від

територіальних претензій, зобов’язувалися на своїх територіях забезпечувати

права відповідних національних меншин.

«Руська правда» – зведення норм давньоруського права ХІ - ХІІ ст., який

об’єднав звичаєві правові норми Київської Русі. Узаконив зміни, що сталися в

суспільстві та свідомості людей.

Севрський договір (1920) - договір, підписаний у рамках Паризької мирної

конференції між країнами Антанти та Османською імперією, який визначав

долю Османської імперії після Першої світової війни. Основні положення:

1) Османська імперія підлягала розподілу: Великобританія контролювала

Палестину, Йорданію, Ірак; Франція - Сирію, Ліван; Греція - Східну Фракію; 2)

Босфор, Дарданелли і Мармурове море - відкриті; 3) ліквідація незалежності.

Договір не виконувався.

Сен-Жерменський мирний договір (1919) - один із міжнародних актів, що

визначили підсумки Першої світової війни. Укладений державами Антанти та

Австрією. Основні положення: 1) розпад Австро-Угорської імперії;

2) утворення незалежних держав; 3) виплата репарацій; 4) військові обмеження;

5) заборона об’єднання з Німеччиною

Слободищенський трактат (1660) - договір, укладений гетьманом

України Ю.Хмельницьким з Польщею. Основні положення: 1) Україна

розривала союз з Москвою і відновлювала союз з Річчю Посполитою на

основі Гадяцького договору 1658 р.; 2) Україна отримувала лише автономію

з гетьманом на чолі; 3) українські війська повинні були брати участь у війні з

Московською державою на боці Польщі; 4) підписання трактату поклало

початок поділу Гетьманської держави на дві частини: Правобережну і

Лівобережну

Статут Володимира Мономаха - закони великого князя київського

Володимира Мономаха. Складався з 69 статей, регулював правове становище

залежних селян і визначав порядок стягнення лихварських відсотків з

боржників.

Судебник Казимира IV (1468) - законодавчий акт Великого князівства

Литовського - перший кодекс норм кримінального права та судочинства

Литовської держави. Базувався на правових нормах «Руської правди»,

попередніх великокнязівських привілеях, ухвалах, уставах та звичаєвому праві

литовських, білоруських та українських земель. Закріпив за феодалами права

імунітету, перетворив вільних селян на кріпаків. Діяв до прийняття першого

Литовського статуту (1529 р.).

«Устава на волоки» (1557) - правовий документ, затверджений

польським королем, великим князем литовським Сигізмундом II Августом,

86

про проведення аграрної та фінансово-податкової реформи на території

Великого князівства Литовського.

Ялтинська конференція (1945) - зустріч керівників країн антигітлерівської

коаліції - Сталіна, Рузвельта, Черчілля. Основні рішення: 1) воєнно-політичні

плани щодо остаточного розгрому блоку фашистських держав; 2) вироблено

лінію на післявоєнний світовий устрій; 3) розглядалося питання демілітаризації

та денацифікації Німеччини; 4) ухвалила рішення про створення ООН та Ради

Безпеки при ній; 5) прийнято «Декларацію про визволену Європу»; 6)

передбачалося визначення польсько-радянського кордону вздовж лінії Керзона

з невеликими поправками; 7) досягнуто угоди щодо вступу до ООН України та

Білорусії як рівноправних членів поряд з СРСР.

87

ХРОНОЛОГІЧНИЙ ДОВІДНИК

VІ ст. до н.е. - ІІІ ст. - Скіфське державне утворення.

VІІ-V ст. до н.е. - Заснування античних міст-держав у Північному

Причорномор’ї (Ольвія, Феодосія, Пантікапей).

480-438 рр. до н.е. – Заснування Боспорського царства.

V ст – Заснування Києва.

V-VII ст. – Розселення східних слов’ян.

VI-VII ст. – Перші східнослов’янські політичні об’єднання (союзи племен).

VIII-IХ ст. – Формування державності у східних слов’ян. Об’єднання

слов’янських князівств у «союз союзів» – Русь з центром у Києві.

Переростання придніпровського «союзу союзів» Русь у об’єднання «Руська

земля».

882 - Утворення Древньоруської держави – Київська Русь.

945 – Адміністративно-фінансова реформа княгині Ольги.

988 - Запровадження християнства на Русі як державної релігії.

ХІ ст., 10-30-ті рр. – «Правда Ярослава».

ХІ ст., 50-60-ті рр. – «Правда Ярославичів».

1097 – Князівський з’їзд у Любечі, зібраний, щоб припинити князівські чвари і

зберегти єдність Київської Русі.

1113 – написання «Повісті минулих літ» (у першій редакції Нестора)

1113 – Устав Володимира Мономаха.

1187 – Вперше згадується назва «Україна» (в «Іпатіївському» літопису).

Стосовно Переяславської, Чернігівської та Київської земель.

Середина ХІІ ст. – Відокремлення Волинського князівства в окрему державу.

1199 - Об’єднання волинських князем Романом Мстиславовичем Галицької

землі і Волині в єдине Галицько-Волинське князівство.

1237-1240 – Навала орд Батия на Русь.

1240, 6 грудня – Захоплення монголо-татарами Києва.

1245 – Вимушене визнання Д. Галицьким васальної залежності Галицько-

Волинської держави від Золотої Орди. Відвідання князем Золотої Орди.

1139 – надання магдебурзького права першому з українських міст – м. Сянок.

1340 – Припинення існування самостійного Галицько-Волинського князівства.

1385 – Кревська унія між Литвою і Польщею.

1413 – Городельська унія.

1433 – Судова реформа в українських землях.

1468 – Статут (Судебник) Казимира.

1490-ті – рр. – Перші документальні згадки про українських козаків.

1529 – І Литовський статут.

1543 – Остаточне закріплення українських селян.

1552-1556 – заснування козаками на чолі з Д.Вишневецьким фортеці

(Запорозької Січі) на о. Мала Хортиця.

1557 – «Устави на волоки» Сигізмунда ІІ Августа і волочна поміра.

1566 – ІІ Литовський статут.

88

1569 – Люблінська унія. Об’єднання Польщі та Литва в єдину державу – Річ

Посполиту. Приєднання до Польщі Підляшшя, Київщини, Волині,

Брацлавщини.

1572 – Указ Сигізмунда ІІ про створення реєстрового козацтва.

1573 – «Артикули» Генріха Валуа.

1578 – Універсал Стефана Баторія про створення козацького війська.

1588 – ІІІ Литовський статут.

1594-1596 – Повстання С.Наливайко.

1596 – Берестейська унія православної церкви України і католицької церкви

Польщі на умовах залежності від папи римського.

1638 – «Ординація Війська Запорізького реєстрового».

1648, січень – Обрання Б.Хмельницького гетьманом України.

1648, січень – Початок Визвольної війни.

1648, 6 травня – Перша перемога українського козацького війська над

поляками під Жовтими Водами.

1648, 16 травня - Перемога козацького війська під Корсунем.

1648, 11-13 вересня - Перемога козацького війська під Пилявцями.

1649, 8 серпня – Підписання Зборівської угоди Б.Хмельницького з поляками.

1651, 18-20 червня – Поразка українських військ під Берестечком.

1651, 18 вересня – Підписання Білоцерківської угоди Б.Хмельницького з

поляками.

1652, 22-23 травня – Розгром польсько-шляхетського війська під Батогом.

1652-1655 рр. – Освоєння українськими козаками земель Слобідської України.

1653 – Бої під Жванцем.

1654, 8 січня – Переяславська рада. Прийняття рішення про обєднання

України з Росією.

1654, березень – Березневі статті або Статті Богдана Хмельницького.

Переговори в Москві про встановлення правового статусу України.

1657, березень – Ухвала старшинською радою рішення Б. Хмельницького про

призначення його наступником 16-річного сина Юрія.

1657, 27 липня – Смерть Б. Хмельницького.

1659 – Переяславські статті.

1663 – Діяльність Малоросійського приказу.

1667 – Андрусівське перемир’я між Російською державою і Польщею.

1669 – Глухівські статті.

1686 – «Вічний мир» між Росією і Польщею.

1687 – Коломацькі статті.

1709 – Руйнація Петром І Січі.

1710 – «Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького Війська».

1722-1727 – Діяльність І Малоросійської колегії.

1728, 22 серпня – «Решительные пункты».

1734 – Ліквідація гетьманства. Утворення “Правління гетьманського уряду».

1734-1750 – Діяльність «Правління гетьманського уряду» в Лівобережній

Україні.

1743 – «Права, за якими судиться малоросійський народ».

89

1750-1758 – Збірник Ф.Чуйкевича «Суд и расправа в правах малороссийских».

1762, 1765-1775 – Петро Калнишевський – останній кошовий Запорозької

(Нової) Січі.

1764 – Ліквідація гетьманства.

1764-1786 – Діяльність ІІ Малоросійської колегії.

1767 – «Экстракт Малороссийских прав».

1775 – Ліквідація Запорзької Січі.

1775 – 1828 – Існування Задунайської Січі.

1781 – Остаточна ліквідація полково-сотенного устрою в Україні.

1783, 3 травня – Указ Катерини ІІ про заборону переходів селян в

Лівобережній Україні. Юридичне закріплення селян.

1796 – Поширення загальноросійського адміністративного устрою на території

України. Губернії та генерал-губернаторства.

1807 – «Зібрання Малоросійських прав». Введення комерційних судів.

1840-1842 – Введення на території України Зводу законів Російської імперії.

1861, 19 лютого – Підписання царем Маніфесту і «загального положеня про

селян, звільнених від кріпосної залежності».

1862, 25 грудня – Тимчасові правила про устрій поліції в містах та повітах

губерній.

1864 – Земська реформа. Положення про губернські та повітові земські

установи.

1864 – Судова реформа.

1870 – Міська реформа.

1864-1874 – Військова реформа.

1903 – Кримінальне уложення.

1905, 17 жовтня – Маніфест Миколи ІІ «Про вдосконалення державного

ладу».

1906, 23 квітня – Основні закони Російської імперії.

1906, 27 квітня – 8 липня – І Державна дума.

1906, 6 листопада – Початок столипинської аграрної реформи

1907, 20 лютого – 3 червня – ІІ Державна дума.

1907-1912 – ІІІ Державна дума.

1912-1917 – ІУ Державна дума.

1914 – Указ Миколи ІІ про заборону української преси.

1914, серпень – Початок Першої світової війни.

1917 p., 23 - 27 лютого – Лютнева революція в Петрограді.

1917 p., 2 березня – зречення Миколи II престолу.

1917 p., 3 - 4 березня – утворення Центральної Ради.

1917 p., березень - квітень – утворення Рад робітничих, солдатських та

селянських депутатів в Україні.

1917 p., 6 - 8 квітня – Всеукраїнський національний Конгрес.

1917 p., 5 - 8 травня – І Всеукраїнський військовий з’їзд.

1917 p., 28 травня - 2 червня – І Всеукраїнський селянський з’їзд.

1917 p., 10 червня – І Універсал Центральної Ради.

1917 p., 15 червня – створення Генерального Секретаріату Центральної Ради.

90

1917 p., З липня – II Універсал Центральної Ради.

1917 p., 11 - 14 липня – Український робітничий з’їзд.

1917 p., 16 липня – затвердження Малою Радою Статуту Генерального

Секретаріату.

1917 p., 4 серпня – затвердження Тимчасовим урядом (Петроград)

«Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового

Правительства па Україні».

1917 p., 7 листопада – III Універсал Центральної Ради. Проголошення

Української Народної Республіки (УНР) у складі федеративної Росії.

1917 p., 19 листопада – Закон Центральної Ради про амністію.

1917 p., 25 листопада – Закон про виключне право Центральної Ради видавати

законодавчі акти УНР. Ухвала Генерального Секретаріату про друкування

грошей УНР.

1917 p., 2 грудня – Закон про утворення Генерального суду УНР.

1917 р., 3 грудня – Маніфест Раднаркому (Петроград) до українського народу

з ультимативними вимогами до Центральної Ради.

1917 p., 4 грудня – відповідь Генерального Секретаріату на ультиматум РНК.

1917 p., 9 грудня – закони Центральної Ради про держані кошти УНР, про

Головну скарбницю та Держаний банк України, про скасування Дворянського

й Селянського банків та повернення зиску з цукрової монополії на користь

УНР.

1917 p., 11 - 12 грудня – І Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові. Проголошення

України Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.

1917 p., 17 грудня – утворення радянського уряду України - Народного

Секретаріату.

1917 p., 23 грудня – закони Центральної Ради «Про умови обсадження і

порядок обрання суддів Генерального та Апеляційного судів» та «Про

упорядження прокураторського нагляду на Україні».

1917 p., 25 грудня – постанова Народного секретаріату (Харків) про

формування частин Червоної гвардії для боротьби проти Центральної Ради й

Каледіна.

1917 p., 26 грудня – постанова Генерального Секретаріату про створення

армії УНР на засадах добровільності та оплати.

1918 p., 3 січня – Закон Центральної Ради «Про утворення добровільного

війська» (армії).

1918 p., 9 січня – IV Універсал Центральної Ради. Проголошення повної

самостійності УНР. Перейменування Генерального Секретаріату на Раду

Народних Міністрів.

Закон Центральної Ради «Про національно-персональну автономію».

1918 p., 18 січня – Земельний закон, затверджений Центральною Радою.

1918 p., 9 лютого – мирний договір УНР із країнами Четверного союзу.

1918 p., 2 березня – Закон про громадянство УНР.

1918 p., 3 березня – підписання РНК РСФРР Брестського мирного договору.

Визнання відокремлення України від Росії.

1918 p., 6 березня – Закон про адміністративно-територіальний устрій УНР.

91

1918 p., 25 квітня – запровадження в Україні німецьких військово-польових

судів.

1918 p., 29 квітня – затвердження Малою Радою Конституції УНР.

1918 p., 29 квітня – державний переворот в Україні й перехід усієї повноти

влади до П. Скоропадського, проголошеного на Всеукраїнському

хліборобському з’їзді гетьманом. «Грамота до всього українського народу».

«Закони про тимчасовий державний устрій України».

1918 p., 27 травня – Закон «Про право на врожай 1918 р. на території

Української держави».

1918 p., 21 червня – Закон «Про організацію судово-військових установ та їх

компетенцію».

1918 p., 1 липня – Закон про українське громадянство.

1918 p., 8 липня – Закон «Про Державний Сенат», Тимчасовий закон «Про

заходи боротьби з розладнанням сільського господарства».

1918 p., 15 липня – Закон «Про передачу хліба врожаю 1918 р. в

розпорядження держави».

1918 p., 24 липня – Закон про загальний військовий обов’язок.

1918 p., 1 серпня – Тимчасовий закон про верховне управління державою на

випадок смерті, тяжкої хвороби й перебування поза межами Держави

ясновельможного Панa Гетьмана всієї України.

1918 p., 16 жовтня – універсал Гетьмана про відновлення козацтва.

1918 p., 18 жовтня – створення Української Національної Ради у Львові.

1918 p., 9 листопада – утворення УНРадою виконавчого органу влади –

Державного Секретаріату.

1918 p., 13 листопада – тимчасовий Основний закон про державну

самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії,

ухвалений УНРадою. Закон УНРади про обов’язкову військову службу

громадян ЗУ HP.

1918 p., 13 - 14 листопада – утворення Директорії УНР на чолі з

В.Винниченком.

1918 p., 16 листопада – Тимчасовий закон «Про адміністрацію

Західноукраїнської Народної Республіки».

1918 p., З грудня – Декрет УСРР «Про організацію Всеукраїнської

Надзвичайної Комісії».

1918 p., 14 грудня – передвступний договір між УНРадою та Директорією

УНР про об’єднання. Гетьман П. Скоропадський зрікається влади.

1918 p., 26 грудня – Декларація Директорії УНР.

1919 р., 11 січня – Декрет УСРР «Про порядок націоналізації підприємств».

1919 p., 22 січня – проголошення Акта возз’єднання УНР і ЗУНР у єдину

соборну Україну.

1919 p., 23 - 28 січня – Конгрес трудового народу.

1919 p., 29 січня – перетворення Тимчасового робітничо-селянського уряду

України на Раду народних комісарів (РНК).

1919 p., 20 лютого – «Тимчасове положення про народні суди і революційні

трибунали УСРР».

92

1919 p., 6 - 10 березня – III Всеукраїнський з’їзд Рад затвердження

незалежності УСРР. Прийняття Конституції УСРР.

1919 р., 1 червня – Декрет Всеросійського ЦВК про військовий союз

радянських республік; Росії, України, Латвії, Литви, Білорусі для боротьби

проти імперіалістів.

1919р., 11 грудня – утворення в Москві Всеукраїнського Ревкому.

1920 p., 5 лютого – прийняття Всеукрревкомом закону про землю.

1920 p., 9 травня – Закон ВУЦВК про утворення комнезамів.

1920 p., 4 серпня – введення в дію на території УСРР «Керівних начал з

кримінального права РСФРР».

1920 р., 12 листопада – ухвалення Радою Народних Міністрів Законів «Про

тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР», «Про

Державну Народну Раду УHP».

1920 p., 28 грудня – Союзний робітничо-селянський договір між РСФРР і

УСРР.

1921 p., 27 березня – Постанова ВУЦВК «Про заміну продовольчої

розверстки натуральним податком».

1922 p., 28 червня – Положення про прокурорський нагляд.

1922 p., 2 жовтня – Положення про адвокатуру.

1922 p., 16 грудня – Положення про судовий устрій УСРР.

1922 p., 30 грудня – І з’їзд Рад СРСР. Утворення Союзу РСР.

1922 - 1929 pp. – перша кодифікація радянського законодавства. Кодекси

УСРР: земельний, кримінальний, кримінально-процесуальний, цивільний, про

працю, про народну освіту (1922), цивільний процесуальний (1924), виправно-

трудовий (1925), про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану (1926),

адміністративний, кримінальний, кримінально-процесуальний (1927),

цивільний процесуальний (1929).

1923 р., 1 серпня – Постанова ВУЦВК і РНК УСРР «Про заходи забезпечення

рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови».

1924 p., 23 лютого – Положення про товарні біржі.

1924 p., 13 серпня – Положення про Державне політичне керування (ДПК)

УСРР.

1924 p., 12 жовтня – Постанова ВУЦВК «Про утворення Автономної

Молдавської СРР».

1924 p., 31 січня – затвердження II з’їздом Рад СРСР Основного Закону

(Конституції) СРСР.

1929 p., 7 - 15 травня – XI Всеукраїнський з’їзд Рад. Прийняття Конституції

УСРР.

1930 р., 5 квітня – Постанова ВУЦВК і РНК УСРР «Про заборону орендувати

землю й застосовувати найману працю в поодиноких селянських

господарствах у районах суцільної колективізації».

1932 p., лютий – Постанова ВУЦВК про перехід на триступеневу

адміністративно-територіальну систему управління: район – область – центр.

1932 p., 7 серпня – Закон СРСР «Про охорону майна, державних підприємств,

колгоспів та кооперації зміцнення суспільної (соціалістичної) власності».

93

1933 p., 17 грудня – Положення про Прокуратуру Союзу PCР.

1934 p., 16 липня – Постанова ЦВК СРСР «Про утворення загальносоюзного

народного комісаріату внутрішніх справ».

1934 p., 5 листопада – Постанова Президії ЦВК і РНК СРСР «Про особливу

нараду при НКВС СРСР».

1934 р. 1 грудня – Постанова ЦВК СРСР «Про виключний порядок

судочинства у справах про терористичні акти».

1937 p., 30 січня – Конституція УРСР, затверджена XIV Всеукраїнським

з’їздом Рад.

1938 p., 16 серпня – Закон СРСР «Про судоустрій СРСР, союзних і

автономних республік».

1938 р., 20 грудня – Постанова РНК СРСР «Про введення трудових книжок».

1939 p., 23 серпня – Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським

Союзом.

1939 p., 1 вересня – початок Другої світової війни.

1939 р., 27 жовтня – прийняття Народними Зборами Західної України

Декларацій про встановлення радянської влади в Західній Україні та про

прийняття Західної України до складу СРСР і включення її до складу УРСР.

1939 p., 1 листопада – Закон СРСР про включення Західної України до складу

СРСР і возз’єднання її з УРСР.

1940 p., 2 серпня – Закон СРСР «Про включення північної частини Буковини і

Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу

Української Радянської Соціалістичної Республіки».

1941 p., 22 червня – початок Великої Вітчизняної війни. Указ Президії

Верховної Ради СРСР «Про воєнний стан».

1941 p., 30 червня – утворення Державного Комітету Оборони СРСР (ДКО).

1942 p., 30 травня – утворення Центрального штабу партизанського руху.

1942 p., 14 жовтня – утворення ОУН Української повстанської армії (УПА).

1944 p., 4 березня – Закон УРСР «Про утворення союзно-республіканського

Наркомату закордонних справ УРСР».

1945 p., 27 квітня – включення Української РСР до складу перших членів

ООН.

1945 p., 29 червня – Договір між СРСР і Чехословацькою Республікою про

возз’єднання Закарпатської України з Українською РСР.

1945 p., 4 вересня – скасування ДКО.

1946 p., 19 березня – перетворення РНК УРСР на Раду Міністрів УРСР.

1947 p., 26 травня – Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про скасування

смертної кари».

1950 p., 12 січня – Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про застосування

смертної кари до зрадників Батьківщини, шпигунів, підривників-диверсантів».

1954 p., 26 квітня – Закон СРСР «Про передачу Кримської області із складу

РРФСР до складу Української РСР».

1955 p., 24 травня – Положення про прокурорський нагляд в СРСР.

1956 p., 30 червня – Постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та

його наслідків».

94

1956 p., 14 липня – Закон СРСР «Про державні пенсії».

1957 р., 11 лютого – Закон СРСР «Про віднесення до віддання союзних

республік розв’язання питання обласного, крайового адміністративно-

територіального устрою».

1958 р., 25 грудня – Основи кримінального законодавства Союзу РСР і

союзних республік.

1960 p., 30 червня – Закон УРСР про судоустрій.

1960-ті – 1980-ті рр. – друга кодифікація радянського законодавства. Кодекси

УРСР: кримінальний, кримінально-процесуальний (1960), цивільний,

цивільно-процесуальний (1963), про , шлюб та сім’ю (1969), земельний,

виправно-трудовий (1970), про працю (1971), водний (1972), про надра (1976),

лісовий (1979), житловий (1983), про адміністративні правопорушення (1984).

1961 p., 8 грудня – Основи цивільного судочинства Союзу РСР та союзних

республік.

1969 р., 11 липня – Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і

союзних республік.

1969 р., 13 грудня – Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних

республік.

1970 p., 15 липня – Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік

про працю.

1972 p., 9 липня – Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про

надра.

1978 p., 20 квітня – прийняття позачерговою VІІ сесією Верховної Ради УРСР

Конституції УРСР.

1980 p., 14 жовтня – Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік

про адміністративні правопорушення.

1987 p., 30 червня – Закон СРСР про державне підприємство (об’єднання).

1989 p., 20 червня – Закон СРСР «Про статус суддів в СРСР».

1989 p., 28 жовтня – Закон УРСР «Про мови в Українській РСР».

1989 р., 13 листопада – Основи законодавства Союзу РСР і союзних

республік про судоустрій.

1990 p., 28 лютого – Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік

про землю.

1990 p., 15 березня – обрання М. Горбачева Президентом СРСР.

1990 p., 26 квітня – Закон СРСР «Про розмежування повноважень між

Союзом РСР і суб’єктами федерації».

1990 р., 16липня – Декларація про державний суверенітет України.

1990 р., 3 серпня – Закон УРСР «Про економічну самостійність Української

РСР».

1990 p., 20 грудня – Закон УРСР «Про міліцію».

1991 p., 7 лютого – Закони УРСР «Про власність», «Про підприємництво».

1991 p., 12 лютого – Постанова Верховної Ради УРСР про відновлення

Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки.

1991 p., 24 серпня – проголошення Верховною Радою УРСР Акта

незалежності України.

95

1991 p., 12 вересня – Закон України «Про правонаступництво України».

1991 p., 8 жовтня – Закон України «Про громадянство України».

1991 p., 5 листопада – Закон України «Про прокуратуру».

1991 p., 1 грудня – референдум про незалежність України. Обрання

Президентом України Л. М. Кравчука.

1991 p., 6 грудня – Закони України «Про оборону України», «Про Збройні

Сили України».

1991 p., 10 грудня – ратифікація Верховною Радою України Угоди про

створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

1992 p., 28 квітня – прийняття Верховною Радою України Концепції судово-

правової реформи.

1992 p., 19 червня – Закон України «Про приватизацію державного житлового

фонду».

1992 p., 25 червня – Закон України «Про національні меншини в Україні».

1992 p., 17 листопада – Закон України «Про статус народного депутата

України».

1992 p., 15 грудня – Закон України «Про статус суддів».

1994 p., 21 січня – Лісовий кодекс України.

1994 p., 27 березня – вибори до Верховної Ради України II скликання.

1994 p., 10 липня – Президентом України обраний Л.Д. Кучма.

1994 p., 27 липня – Кодекс України про надра.

1995 p., 6 червня – Водний кодекс України.

1995 p., 8 червня – Конституційний договір між Верховного Радою та

Президентом України.

1996 р., 28 червня – прийняття Верховною Радою Конституції України.

1997 p., 19 лютого – Закон України «Про приватизацію державного майна».

1997 p., 21 травня – Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».

1998 р., 29 березня – вибори до Верховної Ради України III скликання.

1999 р., 9 квітня – Закон України «Про місцеві державні адміністрації».

1999 p., 20 травня – Закон України «Про Національний банк України».

1999 р., 14 листопада – Л.Д. Кучма повторно обраний Президентом України.

2000 p., 18 травня – Закон України «Про державну програму приватизації на

2000 - 2002 роки».

2000 р., 19 жовтня – Закон України «Про державну підтримку малого

підприємництва».

2000 p., 7 грудня – Закон України «Про банки і банківську діяльність».

2001 p., 18 січня – Закон України «Про громадянство України».

2001 p., 5 квітня – Закон України «Про політичні партії в Україні».

2001 p., 5 квітня – Кримінальний кодекс України.

2001 p., 21 червня – «Мала» судова реформа.

2001 p., 21 червня – Бюджетний кодекс України.

2001 p., 25 жовтня – Земельний кодекс України.

2002 p., 10 січня – Сімейний кодекс України.

2002 p., 7 лютого – Закон України «Про судоустрій України». Поглиблення

судової реформи.

96

2002 p., 31 березня – вибори до Верховної Ради України IV скликання.

2002 p., 11 липня – Митний кодекс України.

2002 p., 21 листопада – Закон України «Про концепцію Загальнодержавної

програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського

Союзу».

2003 p., 16 січня – Цивільний кодекс України. Господарський кодекс України.

2004, 26 грудня – обрання Президентом України Віктора Ющенка.

2005 р., 4 лютого – обрання прем’єр-міністром Ю. Тимошенко.

2005 р., 8 вересня – відставка уряду Ю. Тимошенко, затверджено на посаду

прем’єр-міністра Ю. Єханурова.

2006 p., 26 березня – вибори до Верховної Ради України.

2006 p., 4 серпня – обрання прем’єр-міністром В. Януковича.

2007 p., 30 вересня – позачергові вибори до Верховної Ради України.

2007 p., 18 грудня – обрання прем’єр-міністром Ю. Тимошенко.

2008 p., 5 лютого – вступ України до світової організації торгівлі.

2008, грудень – січень 2009 p. – газовий конфлікт між Росією та Україною.

2010 р., січень – обрання Президентом України В.Януковича.

2010, липень – Закон України «Про судоустрій і статус суддів». 2010 р., грудень – Податковий кодекс України.

2012, березень – Митний кодекс

2012, серпень – Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

97

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ПІДРУЧНИКИ ТА НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ:

1. Бойко О.Д. Історія України : [навч. посіб.] / О.Д. Бойко – К. : Академвидав,

2006. – 686 с.

2. Гавриленко О.А. Історія держави і права України: стародавня доба :

навчальний посібник. – Харків: ХНУВС, 2011. – 64 с.

3. Гончаренко В.Д. Історія держави і права України: [підручник.] /

В.Д. Гончаренко. – К.: Атіка, 2013. – 704 с.

4. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України / АН України, Ін-т

археолог., Ін-т історії України. Вст. стаття В.А. Смолія, П. С. Соханя /

М.С. Грушевський. – К. : Наукова думка, 1992. – 544 с.

5. Заруба В.М. Історія держави і права України : Навчальний посібник /

В.М. Заруба. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 224 с.

6. Захарченко П. Історія держави і права України: [підручник] /

П. Захарченко. – К. : Атіка, 2004. – 368 с.

7. История отечественного государства и права. Ч. І: [учебник] / под ред.

О.И. Чистякова. – 3-е изд., перераб. и доп. - [автор. коллектив: Л. В. Дюков,

Ю.А. Егоров, В.С. Кульчицкий и др.]. – М. : Юристъ, 2004. – 430 с.

8. Іванов В. М. Історія держави і права України : [навч. посіб.] / В.М. Іванов. –

К. : МАУП, 2002.

9. Іванов В.М. Історія держави і права України : [навч. посіб.] / В. М. Іванов. –

К. : МАУП, 2002.

10. Історія держави і права України : [навч. посіб.] / за ред. А. С. Чайковського.

– К. : Юрінком Інтер, 2000. – 384 с.

11. Історія держави і права України : [підручник]. – У 2-х т. / за ред. Тація В.Я.,

Рогожина А.Й. – Том 1. – [кол. авторів: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин,

О.Д. Святоцький та ін.]. - К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – 648 с.

12. Історія державності України : експериментальний підручник / За заг. ред.

Бандурки О.М., Ярмиша О.Н. – [кол. авторів: В.А. Греченко,

О.А. Гавриленко, М.М. Столбуненко. та ін.]. - Х. : ТОВ «Одісей», 2004. –

608 с.

13. Кузьминець О.В. Історія держави і права України : [навч. посіб.] /

О.В. Кузьминець, В. Калиновський. – К. : Україна, 2005. – 448 с.

14. Кульчицький B.C. Історія держави і права України : [підруч. ] /

В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик. – К. Вид дім «Ін Юре», 2007. - 624 с.

15. Лановик Б.Д. Історія України: [навч. посіб.] / Б.Д. Лановик, М.В. Лазарович

– К. : Знання-Прес, 2006. – 598 с.

16. Музиченко П. Історія держави і права України: навчальний посібник. – 5-те

вид., випр. і доп. / П. Музиченко. – К. : Т-во «Знання», КОО, 2006. – 437 с.

17. Середа А.М. Історія держави і права України. Навчальний посібник.

Частина І. - Суми: Університетська книга, 2010. – 332 с.

18. Терлюк І.Я. Історія держави і права України (До новітній час): [навч.

посіб.] / І.Я. Терлюк. – К. : «Атіка», 2006. – 400 с.

98

19. Терлюк І.Я. Історія держави і права України: [навч. посіб.] / І.Я. Терлюк. –

К.: Атіка, 2011. – 944 с.

20. Трофанчук Г.І. Історія держави і права України : [навч. посіб.] /

Г.І. Трофанчук. – К. : Юрінком Інтер, 2011. – 384 с.

21. Шевчук В.П. Історія української державності : Курс лекцій [навч. посіб.] /

В. П. Шевчук, М. Г. Тараненко – К. : Либідь, 1999. – 480 с.

ЗБІРНИКИ ДОКУМЕНТІВ І НОРМАТИВНИХ АКТІВ:

1. Российское законодательство Х-ХХ вв. - М.,1984.-Т. 1.

2. Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. : [навч. посіб. для

студентів юрид. спец. вищ. закл. освіти] / За ред В. Д. Гончаренка. – К. :

Видавничий Дім «Ін Юре», 2000.


1. Базильчук Г. К. Словник-довідник з історії / Г. К. Базильчук. – К.: МАУП,

2005. – 368 с.

2. Бунятян К.П. Давнє населення України: [навч. посіб.] / К. П. Бунятян. – К.:

Либідь, 1999. – 228 с.

3. Верстюк В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний

довідник / В. Ф. Верстюк, О. М. Дзюба., В. Ф. Непринцев – К. : Наукова

думка, 1995. – 688 с.

4. Давня історія України. Навч. посіб. : У 2 кн. [ Толочко П. П. (керівник авт.

колективу), Козак Д. Н., Крижицький С. Д. та ін. ]. – К. : Либідь, 1994. –

Кн. 1. – 240 с.

5. Дахно І.І. Історія держави і права / І. І. Дахно. – К. : Центр навчальної

літератури, 2006. – 408 с.

6. Довідник з історії України / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – К.: Генеза,

2002. – 1136 с.

7. Котляр М.Ф. Історія України в особах : Давньоруська держава / М. Ф.

Котляр. – К. : Україна, 1996. – 240 с.

8. Лащенко Р. Лекції по історії українського права / Р. Лащенко. – К. :

Україна, 1998. – 254 с.

9. Молдован В.В. Судоустрій України : [навч. посібник] / В. Молдован. – К. :

Алеута, 2007. – 215 с.

10. Пасічник М.С. Історія України: державницькі процеси, розвиток культури

та політичні перспективи : [навч. посіб.] / М.С. Пасічник. – К.: Знання,

2006. – 735 с.

11. Політична історія України: посібник для студентів вищих навчальних

закладів / За ред. В. І. Танцюри. – [автор. кол.: Є.О. Бондарєв,

В.П. Горбатенко, В.А. Греченко та ін.]. – К. : Видавничий центр

«Академія», 2001. – 488 с.

12. Повість минулих літ. Літопис [наук. керівник видання Д.С. Лихачов]. – К.:

Веселка, 1989. – 222 с.

13. Савченко Н.М. Історія України: модульний курс. [навч. посіб.] /

Н.М. Савченко, М.К. Подольський. – К. : Видавництво «Фірма «ІНКОС»,

«Центр навчальної літератури», 2006. – 544 с.

99

14. Терещенко Ю. Україна і європейський світ. Нарис історії від утворення

Старокиївської держави до кінця XVI ст. : [навч. посіб. для вузів] /

Ю. Терещенко. – К. : Перун, 1996. – 496 с.

15. Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права України / А. П. Ткач.

– К. : Наукова думка, 1968.

16. Чубатий М. Огляд історії українського права / М. Чубатий. – К., 1994.

17. Юридична енциклопедія : в 6 т. – К. : Українська енциклопедія, 1998 – 2004.

Державний вищий навчальний...

Documents