1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ТУРИЗМУ

_______________________________________________________________________

СТРАТЕГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО

РОЗВИТКУ КРАЇН

В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції

молодих учених та студентів

(15–16 березня 2013 р.)

У трьох томах

Том 1 Сучасна економіка і держава

Дніпропетровськ Видавець Біла К. О.

2013

2

УДК 336 ББК 65.01

С 83

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ КОМІТЕТ

Голова організаційного комітету: Поляков М. В. – ректор ДНУ ім. О. Гончара, д. ф-м. н., професор. Члени організаційного комітету: Сазонець І. Л. – декан ФМЕ ДНУ ім. О. Гончара, д. е. н., професор; Мешко Н. П. – в.о. зав. кафедрою менеджменту та туризму ФМЕ ДНУ ім. О. Гончара, д. е. н., професор; Брітченко І. Г. – директор Міжгалузевого інституту підвищення кваліфікації та перепід-готовки спеціалістів, зав. кафедри економіки, бізнесу та менеджменту ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», д. е. н., професор; Джусов О. А. – професор кафедри менеджменту та туризму ФМЕ ДНУ ім. О. Гончара, к. е. н.; Чабаненко Ж. М. – доцент кафедри менеджменту та туризму ФМЕ ДНУ ім. О. Гончара, к. е. н.; Сливенко В. А. – доцент кафедри менеджменту та туризму, заступник декана з органі-заційно-виховної роботи ФМЕ ДНУ ім. Олеся Гончара, к. і. н.; Нямещук А. В. – доцент кафедри менеджменту та туризму, заступник декана з наукової ро-боти ФМЕ ДНУ ім. Олеся Гончара, к. е. н. С 83 Стратегія економічного розвитку країн в умовах глобалізації : матеріали

ІV Міжнар. наук.-практ. конф. молодих учених та студентів, 15–16 берез. 2013 р. : У 3 т. – Дніпропетровськ : Біла К. О., 2013.

ISBN 978-617-645-105-1

Т. 1 : Сучасна економіка і держава. – 2013. – 127 с.

ISBN 978-617-645-106-8

У збірнику надруковано матеріали науково-практичної конференції молодих учених та студентів, яка відбулася 15–16 березня 2013 року в Палаці студентів ім. Ю. Гагаріна Дніпро-петровського національного університету ім. О. Гончара.

Для студентів, аспірантів, викладачів ВНЗів та наукових закладів.

УДК 336 ББК 65.01

ISBN 978-617-645-105-1 ISBN 978-617-645-106-8 (Т.1) Авторський колектив, 2013

3

ТЕНДЕНЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН СВІТУ ТА РЕГІОНІВ

Dmytro Shcherbina Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Ukraine

USAGE OF FINANCIAL INFRASTRUCTURE FOR NATIONAL ECONOMY REGULATION: WORLD EXPERIENCE

Financial infrastructure determines the financial and economic development of re-

gions and the state as a whole, the efficiency of their operation, the possibility of en-tering entities on global economic markets. 

In order for an economy to function with constant growth and ensure each its sector to mobilize the necessary funds temporarily available financial resources and redistribute them according to the needs and demands of the economic system. Formation of finan-cial resources is due to: their own and similar funds, which generally includes income from operations, partial investment, equity, trust receipts, etc.; resources that come through redistributive mechanisms, which include budgetary subsidies, grants, insurance compensation; resources that are mobilized in the financial market as a result of securi-ties transactions.

A financial instrument is the just element through which the operations and sales in the financial market are performed. In form it can be short or long-term investment vehi-cles. These include cash, stocks, bonds, notes, forward and futures contracts, swaps and other derivatives.

By controlling financial infrastructure government of country can provide sus-tainable development, which is based on economic and political stability. I have chosen 3 countries to analyze financial instruments. This analyze will show on what positions should Ukraine concentrate attention based on world experience. Ukraine has economic and political relations which we can divide on three directions: first is European Union with the most developed country Germany, USA which has huge influence on globalized world and of course our historical neighbor Russia. Let's start with Germany. The finan-cial sector in Germany is a system based on banks. They satisfy most of the needs of en-terprises in the long-term capital, as the population has only a small number of securities and, in turn, prefer to keep their money in bank accounts and insurance savings. Thus, banks accumulate temporarily free financial resources to meet the needs of people and businesses.

The main indicator that characterizes the state of the stock market in the country is an DAX index, which is calculated on the Frankfurt Stock Exchange. It reflects the shares of the 30 largest companies in Germany, which constitute its basis. Calculated as a weighted average capitalization values on stock prices of companies, as well as taking

4

into account dividends received as income from shares, anticipating that they're rein-vested in shares. Therefore, the index reflects the total return on capital. The higher DAX index, the better developed stock market, and hence it has a positive effect on the economy as a whole.

German bond yield is generally the same as in the bond rating of other euro zone countries. This is one of the achievements and benefits of the creation of the euro area creation – the formation of a single capital market. Board mainly produces two kinds of bonds: long Bundesanleihen (Bunds) and short Bundesobligationen (Bobls). Other tools – up to two years (Schatze) (Treasury notes), six-month federal no coupon bonds (Bubills), financial bill (uverzinsliche Schatzanweisungen). German government bonds with the biggest issue maturing in '30 at a record-low of 2,36% at the end of 2011, ac-cording to TD Securities. Bonds rising in price and yield of bonds with a maturity of 2 years was negative during the last half of 2011, due to the fact that bonds of Germany in Europe belong to the safe deposit facilities. As Germany's Bundesbank central bank lowers interest rates, bonds, fixed income have grown.

Next, consider features of financial instruments, which are used for national economy regulation, in the United States. Regulator of national economy through financial instru-ments serve the Federal Reserve System (hereinafter – the Fed), which is also the Cent-ral Bank, the Bank for bankers and bank to the government. The Fed is an independent private banking system and it only formally controlled by the government because of its policy to regulate the national economy often do not coincide with the government's policy. Its main task is to control the money supply and credit in the country. If business activity is falling, the Fed is doing its best to extend credit and money supply, but if there is in-flation in the country then its actions aimed at preventing such effects. Another important organ that uses financial instruments to influence the national economy is the Committee on the open market operations (FOMC). It shows how much money is necessary for the functioning of the economy and that interest rates should be set.

Consider what way the control over the money supply and interest rates is accom-plished. If the Fed plans to reduce the money supply in circulation, for that it reduces bank reserves, with each unit of reduced bank reserves leads to a reduction of five times total bank money. This in turn leads to a reduction in credit, that credit becomes more expensive and less accessible. This, in turn, leads to a private and public investment shrinking. Along with the planned effect of reducing expenditure it also reduces income of the banking sector. Achieved these results by changing the Fed's assets, i.e., govern-ment securities and accounting bills. Also, due to changes in the discount rate, the Fed controls the reserves of commercial banks. So is regulates money demand and supply in the country.

The main index, which is calculated in the U.S. to monitor the stock market index is the Dow Jones. For its calculation is used the stock prices of 30 largest companies in the U.S. The higher the index, the better the condition of the national economy. In January 2009

5

the index decline caused by the financial and economic crisis that began in 2008. Then during 2009–2011 observed its gradual growth. In May 2011 there were maximum since 2009. It was only back in the IV quarter of 2011, the Dow Jones was subjected to reduc-tion, but remains at a higher level than that observed in 2009, and it reflects the gradual exit from the economic crisis and restoring the U.S. national economy.

Analyzing the dynamics of the operations of the Bank of Russia on the open market it can be concluded that in 2008 it was the observed peak of operations on purchase and sale of government securities: the purchases amounted to almost 120 billion rubles, and the sales, in turn, to about 70 billion rubles, which is much higher than the previous year. And in 2009, the global economic crisis affected the Central Bank of Russia. Plummeted volume of sales and purchases of government securities (almost 6 times) and increased sales volumes of corporate securities, which may be done only under direct REPO transac-tions. Buying government securities in 2010 was generally absent, sales of corporate securi-ties under repurchase agreements increased compared with the previous period slightly.

Thus, analyzing the experience of using financial instruments to regulate the na-tional economy on the example of countries above we see that each country has a lot of financial instruments. Their use is sequential in nature. A separate instrument uses State at that stage where it will be urgent and cause maximum economic benefit.

World experience of usage of financial instruments show that it is a good way to create financial stability in the country. Indicators on the stock market show the real situation in the country and government should pay attention on it developing the eco-nomic strategy.

Stanislav Rolinskyi Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Ukraine

PERSONNEL POTENCIAL FORMATION AT RUSSIAN COMPANIES

Personnel policy is one of the main activities of any activities of any organization,

company, which aims to successful existence. As we know, the cadres decide every-thing!

Market reforms in the Russian economy, prolonged systemic crisis, a sharp decline in economics and production caused by these and other factors, changes in the village and the Russian society as a whole, have created an entirely new situation that calls for an objective scientific understanding of the ways of economic reconstruction. In Russia, one of the pressing problem, which requires a serious and thorough study, became the issue of staffing. A comprehensive analysis of the current situation in economy shows that one of the main factors of stabilization and development of production is a better use of internal resources and, above all, the human resource. With the development of market relations and the formation of a mixed economy, the emergence of new forms of economic

6

change and increasing demands on quality characteristics and professional composition of any company’s personnel. Along with the traditional professions and occupations there is demand for managers, marketers, entrepreneurs, accountants, turnaround managers. With increasing demands for skilled workers, professionals and managers is a growing need to improve the forms and methods of their preparation, an effective system of con-tinuing professional education for all categories of workers.

First of all we need to find the proper candidate on working place. There are two main sources to attract staff. These are internal and external sources. Internal sources provide reasonable use of available human resources allow organizations to do without a new set. External sources provide personnel to search outside the organization. There are many external sources of recruitment, but employers generally use only a small the number of employees in the recruitment of a particular profile. The first and most reliable reserve personnel, of course, is its own employees.

Table 1. Advantages and disadvantages of internal and external sources

Type of recruiting

Advantages Disadvantages

Improves internal morale among workers who got promotion Increases the morale of the staff, who sees out the possibility of a promotion

Causes problems for those workers who did not get promotion

Allows management to better assess the ability of the «inter-nal» applicants

Internal

It costs less than the external ones

May expose a separate part of work place when people are taken away from one depart-ment to fill the vacancy in another

It brings «fresh blood» and new ideas to the company

For new employees it may cause difficulties in adapting to the culture in the organization, and to the style of it

It allows the employer to see how things are outside the com-pany

psychological problems may be due to the fact that workers understand that they have no chance of promotion

Sometimes it is cheaper than the train or retrain existing workers

Entry into a new position for workers hired from the outside, may take more time than for «old ones»

External

Acts as a form of advertising for the company

Entering into a new position is fraught with loss of productivity

Meanwhile, reforms of the 90s give personnel problems of whole economy spheres

brand new character, so many theoretical and practical issues of their solutions were not sufficiently developed or require rethinking. It became necessary to justify a new system of staffing industry, defining criteria and indicators to assess its effectiveness, methods for predicting development of further research in order to identify priorities in the develop-ment and implementation of human resources.

7

One of these challenges is the turnover rate in the very recruiting firms, so to speak, «shoemaker without shoes.» These frames are not running out only weak and unknown agencies, many famous and the largest recruiting companies, staffing nearly every six month sup dated by more than half. Often, because of reduced quality services. On the second place it is possible to put the problem of training new and experienced recruiters, generate new ideas and adapt international experience in Russia ground. An interesting feature of the recruiting business: in Russia – is largely «Women's business» and men recruiters are, about 20% of their total number. Another major problem – the lack of a majority of managers of Russian companies about recruitment as a service, lack of knowledge or even a work culture with staff of his own company. Many directors do not pay attention to this problem. Nowadays only the largest or «advanced» companies have introduced office manager on staff or have a whole service department of the staff, but, often, the degrees of freedom are defined by that managers do not enable them to per-form all the functions of the personnel policy for plants and reduced to writing orders on hiring or firing because of the large turnover. They are outdated and do not reflect all of the changes occurred in the market.

Julia Tatarchuk Oles Honchar Dnipropetrovsk National University, Ukraine

PROBLEM OF WORLD HUNGER IN GLOBALIZED WORLD

The topic of research is really important and actual in current situation as still just under one billion of people on the planet suffer from hunger and undernourishment. Moreover, this problem is still up to date despite high levels of economic development and technological progress.

Solution of world hunger is possible both having clear vision and knowledge of this fact and developing new ways and approaches which will fit globalization process of the world. It’s important to analyze this problem and ways of solving it from different sides and angles to see the whole complete picture.

In today’s globalized world countries tend to integrate in different spheres includ-ing international economy and solving of global problems. This fact has already shown that global cooperation is more efficient in dealing with global problems such as hunger than self-interest of particular country. When problem is becoming global the ways of solving it are also becoming global. Cooperation in solving world hunger problem nowadays is presented in wide range of ways. Moreover, further years will require even more approaches and instruments to bring world to stability and predictability.

The world is changing rapidly and those facts that now seem to be obvious only a decade ago weren’t taken in account. MDGs were set in 1990s at the time when cli-mate change wasn’t a major problem and didn’t seem to influence the picture of world hunger. Price spikes weren’t considered as well. Nowadays, both factors have shown their

8

impact on the subject of study. Food-price crisis in the 2007–2008 and further volatility in 2011 were a major incident that had a great influence on increasing the number of un-dernourished people.

Nevertheless, the 2000s are the years of progress against world hunger and poverty. This period of time shows better results in fighting world hunger than any other ever. If to look on figures, the number and the percentage of undernourished people in the world are keeping to decrease (Table 1).

Table 1. Number and percentage of undernourished persons [1]

Year Number of persons, million Percentage 1990–1992 1000 19% 1991–2001 919 15% 2004–2006 898 14% 2007–2009 867 13% 2010–2012 868 12% Such success may be explained by higher level of international cooperation and at-

tempts to solve this problem. International cooperation in this sphere is demonstrated by setting Millennium Development Goals. Each country in the world agreed to support this project.

Geographically the highest levels of world hunger and undernourishment are pre-sent in Southern Asia, Sub-Saharan Africa, Eastern Asia, Latin America and the Carib-bean. 65 percent of the world's hungry live in only seven countries: India, China, the Democratic Republic of Congo, Bangladesh, Indonesia, Pakistan and Ethiopia [2].

Nowadays it is possible to say that world consumption patterns are not efficient as 12% of population suffer from hunger and undernourishment and another 10–15% suffer from overweight and obese. While there is still a problem of world hunger, billions of dollars are spent to treat diseases related to being overweight or obese.

Fast development in economy and trade led to major changes in food consumption. On one hand, urbanization and increased income allowed to enlarge variety of products in diet, made them affordable year round in convenient retail places. On the other hand, so called «western diet» became a habit in developed countries with high intake of meat, fat, processed foods, sugar and salt. Such changes influenced people’s health because of diseases of urbanization and affluence. Moreover, they have an impact on ecology and food production.

So, today’s world presents a picture on which the problem of hunger exists due to extreme poverty in one countries and the problem of obese exists due to higher incomes in other. It’s important to find the middle point and to implement those actions which will insure healthy diet for society.

Level of hunger is strongly connected to per capita income. As GDP per capita grows, the prevalence of undernourishment tends to decrease. That is why it’s necessary to make income in developing countries higher.

9

Low-income countries are able to deal with the problem of hunger and actually function due to official development assistance (ODA) provided by Development Assis-tance Committee (DAC) of Organization for Economic Co-operation and development (OECD). Since adoption of Millennium Declaration ODA has increased and reached $133 billion in 2011(Fig. 1).

Fig. 1. ODA from DAC countries in United States dollars and as a proportion

of donor-country gross national income, 1960–2010 [3]

Yet such amount of aid isn’t big enough to solve the hunger problem. If compare ODA with gross national income of donor-country it tends to decrease which means that new innovative ways of financing should be implemented.

In conclusion, it’s obvious that present strategy in solving world hunger problem needs to be supplemented by new approaches and projects as well as by new sources of financing. The process of globalization should be taken into account to maximize its positive effect on solving global problems and minimize it’s negative effects as global crisis and shocks.

The list of references:

1. Website of Bread for the world institute [Web resource]. – Access mode: http://www.bread.org/institute

2. Website materials of Food and Agriculture organization [Web resource]. – Access mode: http://www.fao.org

3. Website materials of OECD [Web resource]. – Access mode: http://www.oecd.org

10

Беляєва О. О. Закарпатський державний університет, м. Ужгород, Україна

УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ ПОРТФЕЛЯМИ БАНКІВ У КРАЇНАХ ЦСЄ

Серед основних причин зростання кредитування у країнах ЦСЄ протягом

останніх років вчені виділяють прихід на кредитні ринки іноземних інвесторів та посилення конкуренції, зростання попиту на кредити, що супроводжувалося стабі-лізацією доходів та зниженням кредитних ставок внаслідок зростання конкуренції, зростання довіри економічних суб’єктів до банківської системи, надлишкову ліквідність тощо. Таке зростання кредитування у країнах ЦСЄ (табл. 1), на думку деяких вчених, є результатом нормального «поглиблення фінансового ринку» в міру просування країн ЦСЄ до розвиненої економіки та інтеграції у європейське співтовариство. Таке зростання кредитування, на їх думку, може поглинатися за рахунок попиту на грошові кошти, не призводячи до значних макроекономічних наслідків.

Таблиця 1. Темпи приросту сукупних кредитних портфелів банків в країнах Центральної та східної Європи протягом 2004–2011 рр., %

Країна 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 Польща 20% 12% 26% 41% 19% 12% 13% 3% Угорщина 28% 16% 19% 17% 14% -4% 3% -11% Чехія 30% 17% 26% 30% 15% 3% 9% 3% Словаччина 19% 27% 31% 27% 29% 1% 5% 10% Словенія 19% 21% 31% 26% 18% 8% 0% -2%

Примітки: узагальнено автором на основі даних [1–8]. Про наявність проблем на ринку кредитування в країнах ЦСЄ свідчили і ви-

сокі (понад 20% на рік) темпи приросту сукупного кредитного портфеля банків, стрімке зростання відношення обсягів кредитування до ВВП, 5% рівень безна-дійної кредитної заборгованості в активах банківської системи (табл. 2), 10% рі-вень простроченої заборгованості в сукупному кредитному портфелі банків, адже всі ці чинники іноземні фахівці відносять до індикаторів раннього попередження банківських криз.

Таблиця 2. Частка безнадійної кредитної заборгованості

в сукупних кредитних портфелях банків країн ЦСЄ у 2000–2011 рр., % Країна 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Польща 14,9 11,0 7,4 5,2 4,5 8,0 8,8 8,4 Словаччина 2,6 5,0 3,2 2,5 2,5 5,3 5,8 5,8 Словенія 3,0 2,5 2,5 1,8 1,8 2,3 3,6 3,9 Угорщина 2,7 2,3 2,6 2,3 3,0 6,7 9,7 10,4 Чехія 4,0 3,9 3,6 2,7 3,2 5,2 6,2 5,6 Єврозона 2,5 2,3 2,5 1,8 2,5 3,6 4,4 5,2 Примітки: [9].

11

У 2000 р. більша частина кредитних ресурсів банків була спрямована на ви-дачу кредитів підприємствам. Зокрема, в Угорщині у 2000 р. частка кредитів суб’єктам господарювання у сукупному кредитному портфелі перевищувала 82% [1, с. 19]. У Словаччині, Словенії та Чехії у зазначений період частка цих кредитів становить близько 70% кредитного портфеля, натомість частка кредитів домогос-подарствам була досить низькою. Зокрема в Угорщині, Чехії та Словаччині вона становила близько 11–16%. Дещо більшою вона була у Словенії – 26%. У Польщі на той час частка кредитів підприємствам у сукупному кредитному портфелі прак-тично урівноважувалась з часткою кредитів наданих домогосподарствам.

Зокрема, чітко простежується зростання питомої ваги в кредитних портфелях кредитів, наданих домогосподарствам. Для порівняння в Польщі питома вага кредитів, наданих домогосподарствам, у сукупному кредитному портфелі у 2011 р. у порівнянні з 2000 р. зросла більше, як у 2 рази. При цьому частка кредитів, нада-них суб’єктам господарювання, зменшилась в середньому приблизно на 27%. В Польщі та Словенії вага кредитів приватним підприємствам в сукупному кре-дитному портфелі майже не змінилась. В Угорщині, Чехії та Словаччині вона зменшилась майже у 2 рази, при цьому питома вага кредитів домогосподарствам у сукупному кредитному портфелі за цей же період зросла в 3–4 рази.

Таким чином, на кредитних ринках країн ЦСЄ процес «фінансового поглиб-лення» сприяв швидкому зростанню обсягів кредитних портфелів банків, основу яких на сьогоднішній день становлять кредити, надані домогосподарствам. Досить динамічно протягом останніх років розвивалися іпотечне та споживче кредитування. У країнах ЦСЄ відбувається покращення якості кредитних портфелів комерційних банків за рахунок диверсифікації, зростання забезпеченості кредитів, зниження част-ки кредитів в іноземній валюті тощо. Однак висока залежність кредитних ринків від зовнішніх джерел фінансування є істотним ризиком подальшого розвитку економік цих країн, оскільки питання поведінки материнських банків стосовно своїх дочірніх установ за несприятливих обставин залишається відкритим. Крім того, швидкі темпи зростання кредитування, а особливо в іноземній валюті, несли значні загрози для фінансових ринків та для економік цих країн загалом.

Список використаних джерел:

1. CEE Banking Sector Report / RZB Group. – Raiffeisen Centrobank AG, Vienna. – 2004. – 76 р. 2. CEE Banking Sector Report / RZB Group. – Raiffeisen Centrobank AG, Vienna. – October,

2005. – 80 р. 3. CEE Banking Sector Report / RZB Group. – Raiffeisen Centrobank AG, Vienna. – September,

2006. – 80 р. 4. CEE Banking Sector Report / RZB Group. – Raiffeisen Centrobank AG, Vienna. – October,

2007. – 88 р. 5. CEE Banking Sector Report / RZB Group. – Raiffeisen Centrobank AG, Vienna. – September,

2008. – 88 р.

12

6. CEE Banking Sector Report / RZB Group. – Raiffeisen Centrobank AG, Vienna. – 2009. – Р. 76. 7. CEE Banking Sector Report / RZB Group. – Raiffeisen Centrobank AG, Vienna. – September,

2010. – 80 р. 8. CEE Banking Sector Report / RZB Group. – Raiffeisen Centrobank AG, Vienna. – October,

2011. – Р. 84. 9. IMF World Economic Outlook Database [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2012/02/weodata/index.aspx

Білій А. І., Данілова К. О. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

ЕКОНОМІКА ЯПОНІЇ – ЕКОНОМІКА МАЙБУТНЬОГО

Японія – економічно найбільш розвинута країна Азії. Ця держава має значний економічний потенціал. Відносно високі темпи економічного зростання. Вигідне економіко-географічне положення в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Її виріз-няють поряд із США та країнами Західної Європи як один із осьових центрів тери-торіального зосередження господарства світу. Вона посідає третє місце за показ-никами ВВП. Японська економіка є найбільшою в Азії. Вона дуже залежить від поставок сировинних матеріалів з інших країн через нестачу природних ресурсів.

Японські підприємства мають сучасні основні фонди. Завдяки прогресивним відрахуванням підприємці використовують нове і найновіше устаткування. Мають змогу замінити морально застаріле обладнання, навіть якщо не вийшов строк його фізичного зносу.

Економічно важлива особливість власності в Японії – розширеність взаємного володіння акціонерною власністю. Класична схема, коли матірна фірма володіє акціями дочірньої. Підконтрольній фірмі належить організація підприємницьких груп. Більш поширені структури, де спостерігаємо взаємне володіння акціями. Простий випадок, коли акціями взаємно володіють матірна і дочірні фірми. Складний, коли десятки фірм у підприємницьких об'єднаннях володіють акціями одна одної.

У галузі організації праці в Японії віддавна використовувалися принципи ко-лективної організації і ідеї «фірми – сім'ї» та ін. Останні десятиліття активно впро-ваджувалися нові форми організації праці. Модифіковано організацію роботи на конвеєрах (ротація, розширення функцій тощо). З'явилися такі форми організації, як різноманітні групи «самоконтролю», «гуртки якості», «групи бездефектної ро-боти» тощо.

Основними напрямами науково-технічного прогресу в Японії стало викорис-тання нових відкриттів і методів у наукомістких виробництвах. По-перше, це стра-тегічні прориви в галузях електроніки та виробництва нових матеріалів. Потім ви-хід на передові позиції у виготовленні виробничого устаткування (включаючи верстати з ЧПУ, промислові роботи), впровадження нової біотехнології (в тому числі генної інженерії), технічне забезпечення «індустрії інформації» тощо.

13

Частка Японії у світовому виробництві машин і устаткування досягла нині 10–11%. Цей виробничий комплекс всебічно розвинений. Може випускати всю но-менклатуру машинобудівної продукції світу. Більше за все вирізняються радіоелектро-ніка, електромашинобудування та транспортне машинобудування. Різноманітні електромашинобудівні виробництва дають майже 2/5 машинобудівної продукції світу. Половина цього показника припадає на радіоелектроніку. Транспортне машинобу-дування Японії репрезентоване передусім автомобілебудуванням та суднобудуван-ням. Країна, незважаючи на згортання або перебудову програм суднобудування, все ще займає перше місце в світі за тоннажем спущених на воду суден. Автомобільна промисловість випускає до 10 млн машин щорічно. Майже половину з них експор-тує (за обома показниками- перше місце в світі).

Японія – одна із найбільших торгових держав світу. Зовнішньоекономічна діяльність відіграє важливу роль в її економічному розвитку.

Головними діючими особами у сфері міжнародного бізнесу Японії висту-пають комплексні торгові корпорації. Комерційні банки та найбільші промислові корпорації. Чільне місце займають «Іто-тю» (група «Дайїті-Кангьо»), «Сумітомо сьодзі» (група «Сумі-томо»), «Марубені» (група «Фуйо»), «Міцуї буссан» (група «Міцуї»), «Міцубісі сьодзі» (група «Міцубісі»), важливу роль відіграють також «Ніссо-Іваї», «Томен», «Нітімен», «Кане-мацу госьо». Великою силою у зовнішньо-торговій і інвестиційній діяльності є японські комерційні банки. Сім із яких вхо-дить у першу десятку найбільших банків світу.

На сьогоднішній день, Японія має галузі, які є найпотужнішими. Це обробна промисловість, енергетика, сільське і лісове господарство, рибальство, також вироб-ництво жорстких комп'ютерних дисків (70% світового виробництва), виробництво рідкокристалічних екранів (100%), вимірювальна і аналітична апаратура для конт-ролю автомобільних вихлопних газів (80%), батареї з літію (100%) і т. д.

Підводячи підсумки, про найближче майбутнє японської економіки можна сказати наступне. Великі підприємства з великими фінансовим і технологічним потенціалами повинні і можуть залишатися двигуном економіки та джерелом ва-лютних доходів.

На Японію припадає понад 6% імпорту та понад 9% експорту, 15% прямих зарубіжних інвестицій світу. Найважливішою тенденцією зовнішньоекономічної діяльності країни є перехід її від опори переважно на зовнішню торгівлю до опори переважно на інвестиційну діяльність.

Країна в основному довозить сировину, напівфабрикати, деякі види хімікатів та промислового устаткування з усіх кінців світу, а вивозить промислові товари, науково-технічну інформацію та капітал.

На світовому ринку науково-технічних знань Японія, яка раніше залежала від залучення зарубіжних технологій, нині сама стала значним постачальником наукових

14

розробок, особливо в галузях електроніки, автомобіле- і суднобудування, хімії, ма-теріалознавства, біотехнологій тощо. На світовому ринку інвестицій японські кор-порації активно займаються створенням спільних підприємств, їх скуповуванням в економічно розвинутих країнах.

Білій А. І., Чернов Ю. В. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна ПРО ДЕЯКІ АСПЕКТИ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Сучасний період світового економічного розвитку характеризується фунда-

ментальними змінами. Відбувається перехід від інтернаціоналізації господарського життя до глобалізації світового господарства. Процес глобалізації характеризується зростаючою економічною взаємозалежністю країн усього світу, змінами в динаміці світової економічної системи: виникненням нових виробничих, транспортних та комунікаційних технологій, небачених у минулому форм організації та управління з одночасним загостренням конкуренції. Процес глобалізації надзвичайно приско-рив темпи інновацій і виявив необхідність створення гнучких ринків праці, това-рів, капіталу, зміну існуючих принципів регулювання та управління.

Глобалізація відкриває практично необмежені можливості для всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення не рівномірні. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи економічного зростання та добро-буту.

Прихильники глобалізаційних процесів наголошують, що вона дає нові мож-ливості для більш ефективного розміщення та вільного доступу до світових мобіль-них ресурсів і загального зростання світового виробництва. Глобалізація володіє значними резервами підвищення ефективності виробництва завдяки поглибленню поділу праці, збільшенню економіки за рахунок масштабу і зниження витрат, опти-мізації розміщення ресурсів у світовому масштабі і передачі технологій.

Негативні сторони глобалізації пов’язані з нерівномірним розподілом зрос-тання світового доходу між різними країнами, зниженням ролі національної полі-тики. Вона прямо чи опосередковано зумовлюється політикою численних, в тому числі недержавних організацій, включаючи світові. Ця політика значною мірою визначається всесвітньою економічною конкуренцією та соціальною політикою таких міжнародних організацій, як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Міжнародна організація праці та ін. Крім того, вона дедалі більше стає транснаціо-нальною і головні рішення у сфері політики приймаються не на рівні урядів дер-жав, а у світових банківських установах.

15

Для того аби підвищити міждержавну конкурентоспроможність зменшуються національні витрати на соціальний захист, заперечуються або ставляться під загрозу соціальні права громадян на національному рівні.

На сьогоднішній день виникла потреба набуття соціальною політикою статусу ефективної глобальної політики, спрямованої не тільки на збереження суверенітету держав, але й на втручання у світову економічну систему з метою піднесення доб-робуту населення. Актуальні соціальні проблеми та світові стандарти все більше відображуються у програмах соціального реформування багатьох держав. Україна при розробці своїх власних стратегій соціально-економічного розвитку має шанс не повторювати помилки та прорахунки країн, які вже пройшли цей шлях, а також повинні вдосконалити найжиттєздатніші частини базової інфраструктури добро-буту держави.

Реальна соціально-економічна політика України повинна забезпечувати від-родження суспільства, посилення адаптаційних можливостей усіх груп та прошар-ків українських громадян. Слід відмітити, що головною метою такої політики має стати підвищення рівня життя населення та зниження рівня соціальної нерівності. Досягнути цього можна через докорінну модернізацію економіки та економічних відносин.

Економічна політика держави в умовах глобалізації повинна бути спрямова-ною на створення в країні сприятливого інвестиційного та підприємницького клі-мату, який би стимулював економічне зростання. Цьому мають сприяти заходи, спрямовані на забезпечення рівних умов для розвитку конкуренції, захисту прав власності, зняття адміністративних бар’єрів для підприємницької діяльності, під-вищення фінансової прозорості підприємств.

Пріоритетним напрямком економічного розвитку в сучасних умовах має стати створення фінансової інфраструктури, що ефективно виконувала б функцію транс-формації заощаджень в інвестиції. Податкова політика держави повинна бути орієн-тована на створення ефективного співвідношення між стимулюючою і фіскальною роллю податків шляхом зниження і вирівнювання податкового навантаження, спрощення податкової системи.

Базова концепція соціально-економічної політики України має включати за-доволення основних людських потреб – здоров’я, освіти, праці, житла, особистої безпеки.

Враховуючи, з одного боку, ключові світогосподарські тенденції, а з іншого – потенціал української економіки, пріоритетними напрямками її розвитку в умовах глобалізації мають стати: системна інтеграція у світове господарство із забезпе-ченням реальної міжнародної конкурентоспроможності; діяльність спрямована на ліквідацію монопольної чи монопсонної залежності від окремих зарубіжних ринків; формування власних транснаціональних економічних структур із глобальним ме-неджментом; інтеграційна макровзаємодія із Європейським Союзом, Центральними

16

і Східноєвропейськими угрупованнями країн; забезпечення належного рівня еко-номічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжна-родної кон’юнктури та фінансових криз.

За умов адекватної економічної політики з продуктивним використанням власних інтелектуальних ресурсів можлива ефективна реалізація зазначених пріо-ритетних напрямів. Економічний розвиток як базову цінність можна забезпечити лише через систему підготовки і підтримки працівників нового типу. Інноваційна економіка потребує інноваційної освіти і менеджменту. Незважаючи на значні втра-ти ресурсів, науково-технологічного та кадрового потенціалу і часу, Україна має перспективи певної міжнародної конкурентоспроможності, здатна розвиватись на власній інтелектуальній основі з продукуванням новітніх науково-технологічних рішень в інноваційних сегментах світового ринку, забезпечувати належні умови життєдіяльності нації.

Білій А. І., Шульга А. В. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Економічний розвиток світу характеризується в основному тенденцією по-

силення нерівномірності розвитку окремих країн та географічних регіонів, що су-проводжується економічними підйомами, локальними або глобальними кризами, поглибленням економічних і політичних проблем.

Економічний розвиток країн Центрально-Східної Європи пов'язується спочат-ку зі спадом виробництва, а потім з виходом із кризи і переходом на ринковий шлях розвитку.

Наслідки світової фінансової та економічної кризи особливо гостро позначи-лись на соціальному та економічному становищі Румунії, в першу чергу через зростання дефіциту платіжного балансу та державного бюджету країни, зниження обсягів виробницва майже в усіх галузях економіки та зростання безробіття. З точки зору формування ВВП, його зниженню сприяли майже усі галузі економіки, зокрема обсяг сільського господарства в 2012 р. склав – 99,6%, промисловості – 95,7%, буді-вельної галузі – 86,4%, торгівлі та транспорту – 88,8%, фінансові послуги – 94,2%, інших видів послуг – 99,7%.

Протягом останнього часу румунською стороною вживаються активні заходи з подолання негативних наслідків економічної кризи та реалізації антикризових заходів. З огляду на це, програмою урядування на 2009–2015 рр. у економічній сфері передбачається реалізацію низки заходів із забезпечення умов відновлення економічного зростання та забезпечення стабільності у всіх галузях.

17

Наслідки світової фінансової кризи відчутно впливають на економічну си-туацію в Республіці Польща. У 2012 році в структурі ВВП промисловість займає частку 31,7%, сільське господарство – 4,5%, послуги – 63,8%.

Уряд Польщі приймає «План стабільності і розвитку», в якому передбачає на-ступні кроки: виділити 1 млрд. євро на збільшення лімітів і гарантій Державного казначейства для банків, виділити 650 млн. євро для малого і середнього бізнесу з метою забезпечення їхньої кредитної спроможності, використати фінансові інвес-тиції з бюджету ЄС на суму 485 млн. євро.

Щодо чеської економіки, то в 2011 р. на її стан продовжує негативно впливати світова фінансова та економічна криза, спостерігається помітний спад інвестицій-ної активності, зв'язаний, в першу чергу, зниженням попиту на товари, що експор-туються чеськими виробниками, небажанням інвесторів в умовах економічного спаду розширювати і модернізувати виробництво.

2011 року Уряд Чехії, з метою подолання негативного впливу наслідків світо-вої фінансової кризи та підтримки національного виробника, затверджує антикри-зові заходи, розроблені Національною економічною радою щодо протидії впливу світової фінансової економічної кризи в Чехії. Передбачається інвестування в анти-кризові заходи 2 млрд. 679 млн. євро, майже 2% ВВП.

На регіональному рівні в Західній Європі все більшого розмаху набуває еко-номічне співробітництво у різних сферах. Усі без винятку регіони прагнуть підви-щити привабливість для інвесторів. Особливо бурхливими темпами розвивається співробітництво між прикордонними районами країн Співтовариства.

Німеччина завжди вважалася центром Європи, вона розташовується на пере-хресті торгових шляхів, котрі ведуть від вільних ганзейських міст до півночі Італії. Сьогодні країна являє собою і геополітичне, і економічне ядро Європи.

Однією з головних причин певного скорочення дефіциту у 2012 р. стає при-пинення стимулюючих заходів уряду, спрямованих на стабілізацію економіки. Крім того, Німеччина посідає центральне місце в європейській політиці всіх своїх сусідів. Майбутнє європейської інтеґрації багато в чому залежить від характеру і активности політики Німеччини у ставленні до ЄС. Зрештою, німецька держава була поділена упродовж майже всієї своєї історії. Саме завдяки цьому європейська політична система стала системою національних держав, а не імперією, оточеною залежними територіями.

Опубліковані наприкінці лютого 2011 р. дані про стан британської економіки залишаються досить суперечливими. З одного боку, уточнені дані про динаміку ВВП у четвертому кварталі минулого року свідчать про певне покращення цього показника до +0,3% порівняно з раніше оголошеними 0,1%, тобто Сполучене Ко-ролівство почало виходити з кризи після шести кварталів негативного росту.

Соціально-економічна ситуація в Іспанії продовжує розвиватися під впливом економічної кризи. За даними МВФ, ВВП Іспанії в 2011р. зменшилася на 0,7%, а у 2012р. економічне зростання в країні складало лише 0,8%. Іспанія до 2014р. не

18

досягне свого економічного рівня 2008 р., зокрема, через світову економічну кри-зу, яка збігається в часі з внутрішньою кризою в секторі нерухомості та на ринку праці. Іспанія є єдиною країною єврозони (окрім Ірландії), яка в 2011р. продовжи-ла знаходитися в стані рецесії та якій знадобиться більше часу для виходу з еко-номічної кризи.

Таким чином, економічний розвиток провідних та інших країн світу в останні десятиліття проходить нерівномірно, з відхиленням від традиційних темпів і форм. Аналіз і узагальнення фактичного матеріалу дають можливість зробити висновки про те що, на початку третього тисячоліття, на жаль, збільшувалася прірва між країнами економічно високорозвиненими і тими, які протягом десятиліть, а то й століть балансують на межі фізичного виживання їх населення. Перед державами за таких умов стоїть дуже важливе завдання зміцнення регіональних зв’язків, за-безпечення повноцінного інтегрування регіонів у єдиний економічний комплекс. За таких умов міжрегіональна економічна інтеграція потребує розробки заходів на державних рівнях, здатних прискорити взаємовигідне співробітництво регіонів, забезпечити розвиток внутрішнього ринку та повноцінний вихід країн на світовий зовнішній ринок.

Бродовая М., Джинджоян В. В. Днепропетровский национальный университет имени О. Гончара, Украина

РОЛЬ ГОСУДАРСТВЕННОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ В РЕФОРМИРОВАНИИ И РАЗВИТИИ ЭКОНОМИКИ КИТАЯ

В обеспечении нормального функционирования любой современной эконо-

мической системы важная роль принадлежит государству. В любой стране при любой общественно-политической и социально-экономической системе экономика в той или иной степени регулируется государством в лице ее государственных ор-ганов. В современных условиях любое государство осуществляет регулирование национальной экономики, с различной степенью государственного вмешательства в экономику. Государственное регулирование экономики является составной частью воспроизводства. Оно решает различные задачи: это, например, стимулирование экономического роста, регулирование занятости, поощрение прогрессивных сдви-гов в отраслевой и и региональной структуре, поддержка экспорта. Конкретные направления формы, масштабы государственного регулирования экономики опре-деляются характером и остротой экономических и социальных проблем в той или иной стране в конкретный период.

Преобразования, начавшиеся в 80-х годах прошлого столетия в Китае, привели к небывалому росту экономики этой страны и к усилению влияния КНР на миро-вой арене как на различных рынках, так и в сфере финансов. Переход от плановой экономики к рыночной в КНР начался в конце 1978 года. Китай построил свою

19

собственную модель развития. Вопреки ожиданиям рыночные реформы в Китае оказались успешными. С 1979 года Китай приступил к реформированию хозяйст-венной системы в рыночном направлении, но только с 1992 года модель социалис-тической экономики была утверждена как цель реформы. За последние 20 лет зна-чение рынка в экономике и ее открытость внешнему миру резко повысились. Эти успехи в немалой степени обусловлены огромной ролью государственного регули-рования [3, с. 28–33].

В качестве основного средства государственного управления экономикой в Ки-тае выбрано косвенное регулирование. Это означает регулирование и контроль правительством народнохозяйственных показателей и их динамики экономически-ми методами и рычагами, обеспечение с помощью правовых и административных средств здоровой конкуренции и противодействие монополизму, поддержание развития экономики в заданных правительством рамках [2, с. 50].

Переход к рыночной экономике Китай начал с реформы в сельском хозяйстве. Были организованы свободные экономические зоны, которые привлекли к себе промышленное производство, ориентированное на экспорт, что дало возможность зарабатывать необходимую иностранную валюту. В страну отовсюду потекли ка-питалы, подтвердив тем самым, что в современном мире существует один гло-бальный интегрированный рынок капитала [1, с. 23].

Китаю удалось пробиться на потребительские рынки Запада, особенно США, воспользовавшись режимом наибольшего благоприятствования, организовать ог-ромный экспортный сектор экономики ориентированный на низкозатратную, но трудоемкую продукцию. Государство ослабило централизованный контроль и сосре-доточило внимание на «новой экономике», а не на «разбазаривании» скудных ресур-сов в ходе приватизации «старой», стимулировало развитие новых предприятий национального, провинциального, поселкового и деревенских уровней. Новые хозяй-ственные субъекты смогли вступить в конкуренцию с существующими предприя-тиями, отвоевать у них трудовые ресурсы и капиталы. Китай продемонстрировал гораздо большую прагматичность и гибкость, чем другие трансформирующиеся страны. Он не делал ставку на изменение формы собственности или частные пред-приятия. Вместо этого требовалось, чтобы новые производства были современными и ориентировались на экспорт, использовали новые технологии, квалифицирован-ных управленцев, рабочих и т. д. К тому же государственные предприятия были реформированы, а не приватизированы. Экспортная деятельность в стране находит-ся под контролем государства и ее интенсивность часто определяется решениями провинциальных властей.

За последние 5 лет средние темпы роста китайской экономики сохранялись на уровне не ниже 9%. Объем экономики КНР увеличился с 26 трлн. юаней до 52 трлн. юаней. По итогам 2012 года Китайский ВВП составил $8,2 трлн. Это на 7,8% больше, чем в 2011 году. Валовой доход предприятий в сельском хозяйстве в Под-небесной имеет прирост 4,5%, в сфере промышленности 8,1%, в секторе услуг 8,1%.

20

Это позволило КНР взлететь с 6-го на 2-е место в мировом экономическом рей-тинге. В настоящее время несколько снизился в стране рост ВВП на душу населе-ния (~ на 7,6%). Сегодня Китай представляет собой 4 специальные экономические зоны (Шэньчжэнь, Чжухай, Шаньтоу, Сямэнь,) 14 зон свободной (беспошлинной) торговли, 53 зоны высоких и новых технологий, более 70 научно-технических зон для специалистов, получивших образования за границей, 38 зон переработки про-дукции, ориентированной на экспорт. Из этих зон во все стороны тянутся нити экономического влияния и экономического роста в глубинный, окружающий их материковый Китай. Согласно прогнозу специалистов Всемирного банка, КНР к 2030 году может отнять у США статус крупнейшей экономики мира. Сокращение темпов роста экономики Китая – это целенаправленная политика правительства, которое изменило приоритеты (акцент на качество, а не на количество).

Список использованных источников:

1. Дадаян В. С. Макроэкономика для всех / В. С. Дадаян. – Феникс-Дубна, 2001. 2. Экономическая теория / под ред. В. Д. Камаева. – М.: Гуманитарный изд-й центр

ВЛАДОС, 2000. 3. Гаевая Л. В. Определение общих целей государственного регулирования / Л. В. Гаевая //

Маркетинг в России и за рубежом. – 1999. – № 4.– С. 28–33.

Гаврилова О. Н. Казанский федеральный университет, Российская Федерация

ОСОБЕННОСТИ ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ БРАЗИЛИИ В КОНЦЕ XX – НАЧАЛЕ XXI ВЕКА

На современном этапе Бразилия имеет большое политическое и экономичес-

кое влияние в Латинской Америке и является важным игроком на мировой арене; участвует в многосторонней дипломатии в рамках ОАГ и ООН. Ее политическую систему и экономику многие исследователи считают успешными. Но и в этой стране есть ряд нерешенных экономических проблем, оставшиеся ещё с прошлого столетия.

В 1968–1974 годах Бразилия удивила мир своим «бразильским» чудом – интен-сивным экономическим ростом. Отчасти это получилось благодаря появлению институтов, связанных с государственным и экономическим аппаратом: Совет экономического и социального развития, Консультативный совет при министерст-ве планирования. Они оказывали большое влияние на выработку и принятие эко-номических решений [1].

Политический деятель того времени А. Делфима Нету, и не только он, считал более подходящей для Бразилии «модель» «капиталистической модернизации» США, включающей усиление планомерного вмешательства государства в сферы экономики, финансов, распределения национального дохода [2].

21

Отчасти благодаря этому в стране в этот период возросли масштабы проник-новения иностранного капитала, что привело к денационализации ряда важнейших отраслей промышленности [3]. На 1974 г. из 55 крупнейших бразильских предпри-нимательских объединений «уцелело» 30, зато почти половина из 324 филиалов американских корпораций возникла в Бразилии в 1966–1973 гг. [4].

Но, даже несмотря на внушительные показатели экономического роста Бра-зилии в годы чуда, уровень жизни рабочих и большинства других слоев населения оставался низким [5]. Недовольство политикой военного режима и экономической ситуацией в стране способствовали в середине 1970-х гг. массовому движению «низов» бразильского общества. Оживилось рабочее движение; в ряде районов прошли крестьянские волнения [6].

К концу 1970-х гг. активизировались оппозиционно настроенные представи-тели интеллигенции, творческие возможности которой сковывались не только идеологическими, но и ухудшимся экономическим положением. «…В условиях нынешнего экономического кризиса в Бразилии мало что можно сделать» [7], – писал всемирно признанный архитектор Оскар Нимейер [8].

К тому же с конца 1970-х гг. Бразилию накрывает и волна мировой наркотор-говли. Так, город Манаус стал центром наркоторговли, благодаря своему удобному местоположению на берегу реки Амазонки и хорошего воздушного сообщения с Майами, Лос-Анджелесом, Нью-Йорком и Парижем [9]. Все эти экономические проблемы и усилившаяся политическая борьба привели к смене политического режима в стране: с 1985 года Бразилия стала демократическим государством.

Во второй половине 1980-х годов бразильское правительство сделало ставку на всемерное расширение экономических связей с другими южноамериканскими странами. Так, в 1986 г. была подписана Аргентино-бразильская интеграционная программа (АБИП) [10]. Отношения с США в целом развивались ровно, хотя уже проявлялись противоречия. Яркой иллюстрацией независимых внешнеполитичес-ких действий Бразилии явилось восстановление в июне 1986 г. дипломатических отношений с Кубой [11].

Несмотря на все успехи Бразилией тяготел огромный внешний долг (110 млрд. долл. к концу 1980-х гг.) [12], на оплату которого уходила практически вся разница в торговом балансе. В 1989 г. бразильскому правительству пришлось даже объявить мораторий на выплату большей части внешнего долга. Очень быстрыми темпами шла инфляция. Чтобы сдержать её, бразильскому правительству дважды пришлось прибегать к девальвации: в 1986 г. крузейро меняли на новые деньги, называвшихся крузад, в соотношении 1:1000, а спустя три года эти деньги были заменены на но-вые крузаду. Но инфляция оставалась.

Новый президент Фернанду Коллор ди Меллу [13], свои первые шаги направил на сдерживание инфляции (в 1990 г. была осуществлена новая девальвация, вновь появился крузейру). Затем он сократил расходы на государственный аппарат, провел приватизацию предприятий государственного сектора. Но и это не помогло. Министром

22

финансов Фернанду Энрике Кардозу была осуществлена финансовая реформа – бразильцы обменяли по курсу 1000:1 свои крузейро на новые крузейру-реалы. В 1994 г. была проведена ещё одна девальвация: крузейро-реал стал реалом.

Но эти экономические проблемы до сегодняшнего дня остаются нерешенны-ми. Несмотря на это Бразилия активно закрепляет лидерство в регионе и участвует в мировых интеграционных процессах (например, БРИКС), ведет многосторон-нюю дипломатию со странами региона, ЕС и США. В совокупности такой подход обеспечивает укрепление международных позиций страны, улучшение её имиджа и возможность решить экономические затруднения.

Список использованных источников:

1. Бойко П. Н. Бразилия: тенденции экономического и социально-политического развития / П. Н. Бойко. – М., 1983. – С. 194.

2. Содре Н. В. Бразилия: анализ «модели развития» / Н. В. Содре; пер. А. В Старостин. –М., 1976. – С. 199–233.

3. Мишин С. С. Процесс концентрации капитала в Бразилии / С. С. Мишин. – М., 1972. – С. 66. 4. Капитализм в Латинской Америке // Очерки генезиса, эволюции и кризиса. – М.,

1983. – С. 221–222, 231. 5. Забелина Т. Ю. Бразилия до и после «Чуда» / Т. Ю. Забелина, А. А. Сосновский. – М.,

1986. – С. 66. 6. Забелина Т. Ю. Бразилия до и после «Чуда» / Т. Ю. Забелина, А. А. Сосновский. – М.,

1986. – С. 75–77. 7. Нимейер О. Архитектура и общество / О. Нимейер. М., 1975. – С. 46. 8. Оскар Рибейру ди Алмейда ди Нимейер Соарис Филью (род 1907 г.) – один из виднейших

латиноамериканских архитекторов XX века [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/%CD%E8%EC%E5%E9%E5%F0,_%CE%F1%EA%E0%F0

9. Тагор С. В. Наркотики: подпольный бизнес / С. В. Тагор // Латинская Америка. – 1984. – № 4. – С. 59.

10. Дубинин Ю. А. История международных отношений (1975–1991 гг.) / Ю. А. Дубинин, Б. Ф. Мартынов, Т. В. Юрьева. – М., 2006. – С. 128.

11. Латиноамериканская политика США в 80-е годы / ред. Б. М. Гвоздарев. – М., 1990. – С. 114. 12. Ларин Е. А. История Латинской Америки. Вторая половина XX века / Е. А. Ларин. –

М., 2004. – С. 72. 13. Фернанду Афонсу Колор ди Мелу (род. 1949 г.) – бразильский государственный и по-

литический деятель, президент Бразилии в 1990–1992 годах [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ru.wikipedia.org/wiki/%CA%EE%EB%EE%F0_%E4%E8_ %CC%E5%EB%F3, _%D4%E5%F0%ED%E0%ED%E4%F3

Голей Ю. М., Керімова С. І. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ

Особливо актуальним на сьогоднішній день є дослідження проблем та перс-

пектив розвитку господарства Карпатського регіону, адже цей регіон безпосередньо межує з країнами ЄС, через нього проходить низка важливих магістралей, які забезпечують транзит та зв'язок з багатьма державами. Ці проблеми і перспективи

23

економічного розвитку Карпатського регіону пов'язані з наявним потенціалом со-ціально-економічних та природних ресурсів, екологічною ситуацією, тенденціями розвитку економіки в країні.

Головними проблемами сучасного розвитку Карпатського економічного району є зниження обсягів промислового виробництва в регіоні, а саме в 2011р. на 6,92% менше ніж у 2010 році, адже промисловий комплекс регіону виробляє майже 12% всієї промислової продукції нашої держави [3].

Стосовно географічного положення, тобто вигідного прикордонного положення, то для Карпатського економічного району необхідна структурна перебудова тих галузей економіки, які мають найбільш швидкий обіг фінансових коштів, а також експортних галузей промисловості та сільського господарства. Тому у найближчій перспективі доцільним є реконструкція, технічне переоснащення діючих під-приємств легкої і харчової промисловості, а також агропромислового комплексу району.

Карпатський регіон є одним з найбільших по забезпеченістю мінеральними та паливно-енергетичними ресурсами. Важливим завданням комплексного розвитку є зростання ефективності паливно-енергетичного і мінерально-сировинного комп-лексів за рахунок повторної геологічної розвідки і розширення ресурсної бази.

Карпатський регіон найбільш забезпечений лісовими ресурсами в Україні, оскільки лісова зона складає 40,5% всієї території Карпатського регіону (в Івано-франківській області продукція лісопромислового комплексу займає 12,9%, в Чер-нівецькій – 8%, а у Львівській – 4,6% всього об’єму промислового виробництва). Стратегія розвитку лісового господарства, лісової, целюлозно-паперової промис-ловості повинна враховувати обмеженість власних ресурсів деревини і поглиблю-вати її переробку на рівні кращих світових стандартів [3].

Розвиток рекреаційних послуг в регіоні є першочерговим завданням. В окре-мих районах Карпат насиченість територій рекреаційними об'єктами досить висока (понад 600 рекреаційних об’єктів загальною місткістю більш як 82 тис. місць). На даний час рекреаційна місткість ландшафтів складає: зимою – 3,9 млн. чол., літом – 1,7 млн. чол. Протягом року Карпатський курортно-рекреаційний район може приймати 8 млн. туристів і відпочиваючих та 12 млн. екскурсантів та туристів ви-хідного дня [3]. Але це не говорить про високий рівень рекреаційного освоєння, оскільки якість сучасного обслуговування та інших сервісних умов є далекими від світових стандартів. Тому тільки комплексний підхід до оцінки рівня рекреаційного освоєння буде найбільш правомірним та об'єктивним. Зростання обсягу рекреацій-ного виду послуг посилить надходження до місцевих і державних бюджетів, зни-ження рівня безробіття, а це сприятиме розвитку інших галузей економіки [1].

Важливою проблемою є наявна екологічна ситуація, яка пов’язана з багатьма чинниками. За забрудненням повітря і вод регіон займає 4-е місце, а за забрудненням ґрунтів мінеральними добривами і пестицидами – відповідно, 1-е і 2-е місця [3]. Основними чинниками погіршення екології регіону є: незбалансованість розвитку

24

окремих галузей економіки та промисловості, неналежне ставлення до природних ресурсів та довкілля. Все це призвело до нераціонального природокористування, погіршення природного середовища загалом. Забрудненість середовища безпосе-редньо залежить від дії забруднюючих джерел та факторів, які негативно впливають на стан здоров’я населення. Електроенергетичні викиди хімічної, гірничорудної промисловості, автомобільного транспорту, харчових підприємств формують основ-ну частину забруднення в Карпатському регіоні [2].

Проблема безробіття на сучасному етапі характерна для багатьох регіонів і для Карпатського регіону також. Вона складає майже 30% працездатного населення (офіційно зареєстрованих безробітних) [3]. Економічно та історично обґрунтова-ним і вигідним для району є розвиток народних промислів – килимоткацтво, ви-шивання, виготовлення художніх виробів з лози, дерева, різьблення по дереву, гончарство тощо. Цей напрямок створить умови для зайнятості і отримання доходу місцевим жителям, особливо в тих районах, де є надлишок трудових ресурсів.

Враховуючи наявний в Карпатському регіоні природний, економічний, науко-вий і технічний потенціал, його історичні та географічні особливості, стратегічна мета перспективного розвитку території полягає в тому, щоб на основі оптималь-ного використання природних, матеріально-технічних, трудових, інтелектуальних ресурсів створити ефективну економічну систему ринкового типу, яка забезпечить матеріальний добробут населення та екологічну безпеку регіону. Досягнення по-ставленої мети вбачається в поетапній реалізації першочергових завдань. Створення необхідних умов розвитку цих галузей і сфер людської діяльності забезпечить під-несення загального соціально-економічного рівня в країні.

Отже, для Карпатського регіону характерно багато проблем розвитку вироб-ничих і невиробничих сфер. Тому необхідно проводити ретельні дослідження роз-витку галузей регіону для того, щоб вчасно усунути недоліки та удосконалити структуру. Проблеми розвитку Карпатського регіону мають комплексні рішення, впровадження яких якщо не знищить проблему, то хоча б частково припинить її функціонування. Так необхідно удосконалювати кожну галузь виробничої та неви-робничої сфери, впроваджувати заходи щодо покращення їх розвитку, що загалом покращило б розвиток регіону. Незважаючи на всі недоліки, даний регіон має ве-ликі перспективи в усіх галузях, особливо в рекреаційній. Для того, щоб досягти даних можливостей розвитку регіону необхідно здійснювати зміни та удоскона-лення тих галузей, на які орієнтовані перспективи Карпатського регіону.

Список використаних джерел:

1. Гаман П. І. Формування механізмів прискореного інноваційного розвитку рекреаційно-го потенціалу Карпатського регіону України / П. І. Гаман // Економіка та держава. – 2008. – С. 82–83.

2. Тодосійчук В. Л. Регіональна економіка: підруч. / В. Л. Тодосійчук. – Вінниця: ВДАУ, 2008. – С. 434.

3. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

25

К. е. н. Горлачук М. А., Горлачук О. А. Тернопільський національний економічний університет, Україна

СВІТОВИЙ АГРАРНИЙ РИНОК ЯК ДОМІНАНТА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ІНДУСТРІАЛЬНИХ КРАЇН

Історія людства знає часи, народи і території без сільського господарства,

проте їй невідома жодна індустріально розвинена країна, що обійшлась без сільсько-господарського виробництва.

Товарне виробництво сільськогосподарської продукції сприяло виникненню, формуванню і розвитку аграрних ринків окремих країн та в кінцевому підсумку світового аграрного ринку. Однак, якщо на самому початку цього процесу обмін сільськогосподарською продукцією мав в цілому взаємостимулюючий характер для розвитку сільськогосподарського виробництва, конкуренції і аграрних ринків, то в сучасний період він все більше набуває рис економічного підпорядкування конкурентів та забезпечення глобального домінування індустріально розвинених країн на світовому аграрному ринку.

Суть полягає в тому, що ціни на світовому аграрному ринку визначаються окрім дії закону вартості також за допомогою інших інструментів, які прямо чи опосередковано впливають на цінову ситуацію. Наприклад, сюди слід віднести політику субсидування експортної продукції, яка давно стала об’єктом зовнішньої і внутрішньої критики спільної аграрної політики Європейського Союзу з боку Світової організації торгівлі, Міжнародного валютного фонду, інвестування спеку-лятивних фінансових ресурсів у сировинний сегмент аграрного ринку, різного роду підтримка сільськогосподарського виробництва з боку індустріально розвинених країн шляхом використання в аграрному секторі економіки механізму прямих пре-міальних виплат, дотацій і т. п. Розмір такої підтримки за окремими видами товарної сільськогосподарської продукції подекуди перевищував навіть 90% рівня ціни.

Незважаючи на формально проголошене в останні роки зменшення фінансо-вої підтримки аграрного сектора в індустріально розвинених країнах, фактичний рівень її ще й досі без суттєвих змін залишається вражаючи високим. До прикладу, в кінці лютого 2013 р. на рівні керівників урядів країн-членів ЄС було погоджено параметри бюджетних ресурсів, що спрямовуватимуться для розвитку і підтримки аграрного сектора спільноти. Зокрема, передбачається із 960 млрд. євро загального бюджету ЄС 373,5 млрд. євро (39%) будуть витрачені у наступні до 2020 роки на заходи спільної аграрної політики. Такий обсяг гарантованої бюджетної підтримки власного сільськогосподарського виробництва не можуть дозволити собі та забез-печувати слаборозвинені країни третього світу чи країни, що розвиваються.

Наслідком цих заходів стала експортна орієнтація аграрних ринків індустріально розвинених країн, в той час коли аграрні ринки слаборозвинених країн, за невели-кими виключеннями, а також країн, що розвиваються і навіть так званих «порогових», зорієнтовані переважно на задоволення споживання на внутрішніх аграрних рин-ках та ліквідацію голоду.

26

З часів «зеленої революції» 60-их років минулого століття, котра призвела в індустріально розвинених країнах до перевиробництва сільськогосподарської продукції, кожні 7–8 років спостерігається подвоєння обсягів товарної продукції на світовому аграрному ринку, ситуація на якому, зрозуміло, не знаходиться під контролем слаборозвинених економічних країн.

Загрози продовольчому забезпеченню нині вже більше не зумовлюються ризи-ками неврожайності сільськогосподарських культур, як це мало місце у минулому.

У 1816–1817 рр. в Західній Європі, США та Канаді відбулася продовольча криза, що мала своїм наслідком більш ніж 10-ти кратне подорожчання сільськогос-подарської продукції. Це була остання продовольча криза натурального сільсько-господарського виробництва у світі, що призвела до недоїдання і тисяч смертей від масового голоду, спричиненого власне неврожаєм сільськогосподарських культур через збіг надзвичайно несприятливих погодних і кліматичних факторів (1816 рік часто називають «роком без літа»).

В сучасних умовах головними чинниками загрози продовольчому забезпечен-ню є масивне застосування фінансового капіталу в сировинних сегментах аграрного ринку з метою диверсифікації та зростання капіталізації останнього, а також бір-жові спекуляції сільськогосподарською продукцією, що не залежать від погодних і кліматичних факторів.

Наскільки потужним може бути вплив використання фінансових інструментів у випадку спекуляцій на світовому аграрному ринку засвідчує хоча б той факт, що повністю скупити увесь урожай зернових культур Сполучених Штатів можна лише за 120 млрд. американських доларів – відносно невелика сума для біржових спеку-лянтів валютного ринку, щоденний оборот якого становить 3000 млрд. дол. США.

Стосовно аграрного ринку України слід зауважити, що неоптимальна структу-ра виробництва і нестабільність на сучасному етапі розвитку аграрно-промислового комплексу країни зумовлені порушенням рівноваги в інвестуванні галузей аграр-ного сектору економіки. Капітал концентрується в основному на розвитку менш трудомістких та експортно-спроможних галузей рослинництва, створена додана вартість у яких реалізується за межами сільськогосподарських підприємств на світовому аграрному ринку. Це призводить до спрощеної структури сільськогоспо-дарського виробництва, яка має наслідком зменшення обсягів важливіших видів сільськогосподарської продукції і до збіднення органічної структури ґрунтів.

Крім того, в останні роки в Україні різко скорочується кількість дрібних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств за рахунок перехо-ду їх під контроль потужних аграрно-промислових формувань. Функціонування агрохолдингів стрімко набирає обертів, вони поглинають дрібні господарства, яким не під силу конкурувати з великими компаніями. Існування агрохолдингів можна розглядати як головну загрозу для економічної конкуренції на аграрному ринку України.

27

Дриль О. І., к. е. н. Косар Н. С. Національний університет «Львівська політехніка», Україна

СФЕРА ПОСЛУГ ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ НАПРЯМ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ТРАНСКОРДОННИХ РЕГІОНІВ

Одним із пріоритетних напрямів розвитку економіки є сфера послуг, зокрема

транспортних, туристичних тощо, які особливо актуальні для транскордонних ре-гіонів.

У міжнародній практиці експерти ООН виділяють різні групи експортних по-слуг (табл. 1).

Таблиця 1. Групи експортних послуг

Групи експортних послуг Послуги, які входять в групу

Найбільш «видимі» Перевезення, іноземний туризм Надходження від «роялті» Послуги роялті

Інші Брокерські, фінансові, управлінські, бухгалтерські, управ-лінські, архітектурні, лізингові, професійні

Україна активно включилася в міжнародний обмін послугами, зовнішньо тор-

говельні операції почали проводитися з партнерами з 208 країн світу, зокрема за даними 2007 р. найбільшу частку в загальному обсязі послуг займали транспортні (67,9%), ділові, професійні та технічні послуги (12,8%). У 2010–2011 рр. зов-нішньоторговельні операції проводилися з партнерами із 199 країн світу. Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту мали транспортні послуги (65%), ділові, професійні і технічні послуги (14,9%).

У табл. 2 та на рис. 1 подано динаміку експорту та імпорту послуг за 2006–2012 рр.

Протягом 2006–2011 рр. у грошовому вимірі збільшився імпорт таких послуг як ділових, професійних та технічних, послуг повітряного та залізничного транс-порту, послуг з туризму, державних послуг, які не віднесені до інших категорій, комп’ютерних, будівельних, послуг приватним особам та послуг у галузі культури та відпочинку. При цьому зменшились обсяги імпорту фінансових послуг, роялті, ліцензійних та інших ділових послуг.

Таблиця 2. Аналіз динаміки експорту і імпорту послуг в Україні за 2009–2012 рр.

Відхилення Абс., млн. грн. Відн., % Показ-

ник 2009 2010 2011 2012

2011/ 2010

2012/ 2011

2011/ 2010

2012/ 2011

Експорт послуг

9598,3 11759,4 13697,6 13528 1938,2 -169,6 14,4 -1,2

Імпорт послуг

5173,5 5447,7 6248 6821 800,3 573 12,8 8,4

28

У 2012 р. спостерігається зменшення експорту послуг на 1,2%, що є негатив-ним явищем для економіки України.

Рис. 1. Динаміка експорту та імпорту послуг за 2006–2012 рр., млн. грн.

За даними Держстату України у січні–вересні 2012 р. експорт послуг переви-

щив імпорт на 5,001 млрд. доларів. Експорт послуг у січні-вересні 2012 р. становив 10,004 млрд. доларів та зменшився на 0,8% порівняно з січнем–вереснем 2011 р. Імпорт послуг становив 5,002 млрд доларів та збільшився на 11,7% в порівнянні з січнем-вереснем 2011 р. Збільшення обсягу експорту послуг відбулося в першу чергу за рахунок збільшення експорту страхових послуг – на 75,3% до 93,6 млн. доларів, повітряного транспорту – на 1,9% до 1,134 млрд. доларів, інших ділових послуг – на 3,9% до 1,35 млрд. доларів. Імпорт послуг збільшився в основному за рахунок імпорту будівельних послуг – в 2,7 рази до 226 млн. доларів, послуг, пов'язаних з подорожами – на 25% до 451,4 млн. доларів, транспортних послуг – на 10,2% до 1,271 млрд. доларів і державних послуг – на 18,9% до 452,6 млн. доларів.

Сьогодення характеризується посиленим зростанням сфери послуг, яка є од-нією з основних складових економіки світу (в економічно розвинутих країнах світу вона становить більше 50%). Тому даній сфері потрібно створити умови для успіш-ного розвитку в регіонах, що забезпечить і розвиток економіки країни загалом. Сфера послуг має значний потенціал у напрямі зростання пропозиції для їх експор-ту та розширення можливостей їх надання. До таких послуг можна віднести насам-перед транспортні; туристичні, будівельні, освітні, консультаційні; медичні, комп’ютерні та ІТ-послуги.

Проте негативним явищем, яке стримує розвиток сфери послуг в умовах сього-дення є їх відносно невисока якість. Клієнти оцінюють якість послуг шляхом порі-вняння очікуваного і отриманого результату, неспівпадіння між якими складає так званий «розрив якості». Тому перспективи зростання сфери послуг транскордонних

29

регіонів полягають насамперед у зменшенні величини такого розриву. Можна ска-зати, що для оцінки якості послуг клієнти можуть використовувати критерії, які пов’язані з якістю самої послуги, зокрема такі як: міра доступності; репутація на-давача; розуміння потреб клієнта; безпека; компетентність персоналу. Крім цих факторів, існують ще фактори, які пов’язані з якістю процесу надання послуг. До них належить рівень комунікації, реакція співробітників і відчутні фактори. Вище-зазначене свідчить про те, що покращання якості послуг вимагає насамперед онов-лення матеріально-технічної бази їх надавачів та підбору і підготовки їх персоналу. Збільшення обсягів експорту послуг у транскордонних регіонах пов’язане також із активізацією системи їх просування як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках.

Камашева А. В. Казанский (Приволжский) федеральный университет, Российская Федерация

ВОЗМОЖНОСТИ ДЛЯ РОСТА ЧЕЛОВЕЧЕСКОГО КАПИТАЛА В УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛИЗАЦИИ

В условиях глобализации мировой экономики России просто необходимо сде-

лать ставку на человеческий капитал. По многим показателям население России – уникальный ресурс, уровень охвата населения средним образованием и уровень грамотности в стране один из самых высоких в мире. В вопросах же здоровья на-селения все не столь радостно: уровень смертности – самый высокий в Европе, один из самых больших в мире гендерных разрывов в показателях продолжитель-ности жизни. Главными проблемами являются высокая смертность от внешних причин и проблемы с системой кровообращения. Огромное негативное влияние на здоровье населения и продолжительность жизни оказывает злоупотребление алко-голем. Таким образом, можно сказать, что население России обладает огромным потенциалом развития человеческого капитала, но проблемы связанные с воспроиз-водством человеческого капитала, показателями здоровья требую решения. Сейчас ситуацию на рыке труда можно охарактеризовать как стабильную. Данные иссле-дований Росстата свидетельствуют, что, благодаря реализации в 2009–2010 гг. программ по стабилизации ситуации на рынке труда, удалось сдержать нарастание кризисных явлений на рынке труда и улучшить 2012 г. ряд показателей, характе-ризующих состояние рынка труда, которые были зафиксированы в докризисном 2008 году.

Развитие глобализации способствует росту конкуренции на многих рынках. Предприятия ряда отраслей могут не выдержать конкуренции с подешевевшим импортом и рискуют обанкротиться, что чревато всплеском безработицы. Открытие российского рынка в связи с расширением влияния глобализации с активизацией иностранных игроков, придерживающихся высоких стандартов в сфере трудовых

30

отношений, может также обострить конкуренцию в борьбе за перспективных ра-ботников. С другой стороны, самим работникам придется больше заботиться о своей квалификации и трудовой этике, чтобы не проиграть в борьбе за рабочее место. На современных предприятиях нужны не просто профессионалы, глубоко знающие свое дело, а всесторонне развитые люди, обладающие высоким уровнем общекультурных компетенций с навыками работы в коллективе, способные к са-моуправлению и действиям в условиях непредсказуемости, неопределенности, обеспечивающие творческий поиск путей решения сложных проблем.

Важными компетенциями сейчас являются навыки устной и письменной коммуникации, понимание основ гуманитарных наук, математики, естествознания. Владение навыками работы с информационными технологиями и постоянное со-вершенствование своих технических знаний является непременной составляющей современного специалиста. Умение работать в группах, быть творческими и ини-циативными, способными получать удовлетворение от работы в условиях здоро-вой конкуренции, а так же культура поведения, толерантность и восприимчивость к другим культурам станут серьезным преимуществом специалиста при возрас-тающей конкуренции на рынке труда, а ощущение потребности в непрерывном образовании в ближайшем будущем станет основой роста человеческого капитала.

Отдача от инвестиций в человеческий капитал неразрывно связана со сроком жизни его носителя, именно поэтому так остро стоят вопросы о продолжительности жизни и уровне здоровья населения. Капитал здоровья, как составная часть чело-веческого капитала, представляет собой инвестиции в человека, осуществляемые с целью формирования, поддержания и совершенствования его здоровья и работо-способности. Капитал здоровья является несущей конструкцией, основой для челове-ческого капитала вообще. Инвестиции в здоровье, его охрана, способствующие сок-ращению заболеваний и смертности, продлевают трудоспособную жизнь человека, следовательно, и время функционирования человеческого капитала. Состояние здоровья человека – это его естественный капитал, часть которого является на-следственной. Другая часть является приобретённой в результате затрат самого человека и общества. В течение жизни человека происходит износ человеческого капитала. Инвестиции, связанные с охраной здоровья, способны замедлить данный процесс. Низкий уровень продолжительности жизни в стране включает в число приоритетных задач инвестиции на поддержание здоровья, что способствует про-длению жизни человека, а, следовательно, и времени функционирования челове-ческого капитала. Таким образом, можно сказать, что такая важная составляющая человеческого капитала как здоровье имеет хорошие предпосылки к росту в связи с более активной интеграцией России в международное сообщество.

Инвестиции в человеческий капитал, в систему образования, рост капитала знаний создают внешние эффекты, важные для экономического и социального развития. Современные реалии поставили все национальные системы образования

31

перед необходимостью формирования новой образовательной парадигмы, удовле-творяющие потребностям постиндустриального общества.

Для успеха российской модернизации стране нужны специалисты, способные не только воспроизводить систему полученных знаний, уметь прогнозировать и постоянно пополнять свои знания в соответствии с последними мировыми стандар-тами. Современное высшее образование призвано создать условия для повышения конкурентоспособности человеческого капитала; изменения структуры экономики в пользу наукоемких отраслей; формирования работников, воспроизводящих и раз-вивающих материальный и интеллектуальный потенциал страны; обеспечить со-циальную и профессиональную мобильность на рынке труда; формировать кадровую элиту общества. Участие России в Болонском процессе, безусловно, будет способ-ствовать повышению конкурентоспособности, как работников, так и российских образовательных услуг и научных кадров.

На основе анализа современной системы образования можно назвать ряд его особенностей и тенденций развития. В условиях глобализации образование стано-вится международным институтом и выходит за рамки национальных государств. В образовании все большую роль начинают играть современные информационные технологии. Образование превращается в непрерывный процесс, происходящий на протяжении всей жизни человека, соответствующий потребностям личности и общест-ва. Положительными тенденциями развития современного российского образова-ния являются: децентрализация и рост качества образования в регионах; активное формирование негосударственных образовательных учреждений; рост внимания к изучению дисциплин гуманитарного и социально-экономического профиля; тесное взаимодействие между школами и вузами; профориентация школьников, усиление профилизация среднего образования, возрастание доли специализированных школ.

Накопление капитала культуры требует значительных инвестиций. Эффект от них для общества имеет опосредованный, но выраженный социально-экономи-ческий характер. Формирование общей и профессиональной культуры является необходимым условием любой общей и специальной подготовки, создавая пред-посылки для социальной мобильности человека, передачи культурного достояния общества из поколения в поколение, более эффективного использования других элементов человеческого капитала и, в конечном итоге, прироста национального богатства.

Говоря об изменениях, которые повлечет для человеческого «культурного» капитала все более глубинное участие в процессе мировой интеграции, стоит от-метить, что глобализация культуры несет в себе смешивание, размывание нацио-нальной культуры. Такие традиционные элементы культуры как язык, традиции и обычаи, ценности, ментальность и уклад жизни неизбежно меняются в угоду со-временным тенденциям. Положительный или отрицательный характер несут в себе данные изменения сложно поддается интерпретации.

32

Подводя итог всему вышесказанному хочется отметить, что развитие гло-бализации и продолжение интеграции в мировое сообщество должно положи-тельно сказаться на таких важных составляющих человеческого капитала, как здо-ровье и образование. Государство и общество должно приложить максимум сил для достойного развития и сохранения культуры страны в системе глобальных изменений. Рост конкуренции и превалирование экономики знаний должны стать толчком к усовершенствованию механизмов функционирования рынка труда, фор-мированию, воспроизводству и развитию человеческого капитала страны.

Кириченко О. В., Джинджоян В. В. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ КИТАЮ

Економіка будь-якої країни являє собою комплекс взаємопов’язаних відносин, що формують єдиний господарський механізм нації, який має свої особливості та притаманний лише даній території. До основних складових зазначеного комплексу відносяться, насамперед, структура економіки, розвиток її галузей, економічний потенціал, фактори соціально-економічного розвитку, механізми регулювання. Важливим є також те, до якої моделі можна віднести економіку тієї чи іншої країни.

Китайська Народна Республіка на даний час є країною, що розвивається дуже стрімкими темпами. З середини ХХ століття проводяться реформи спрямовані на підвищення значущості економіки КНР на світовій арені. Реформа 1984 року була покликана на розв’язання проблем забезпеченості населення продуктами харчу-вання. З того часу відбувається перехід від планової економіки із жорстким держав-ним регулюванням до ринкової, але і сьогодні на кожні декілька років створюється 5-річний план розвитку Китаю [1].

Таблиця 1. Динаміка експорту та імпорту Китаю (100 млн. дол.)

2007 2008 2009 2010 2011 Експорт 12204,6 14306,9 12016,1 15777,5 18393,8Імпорт 9561,2 11325,7 10059,2 13962,4 17434,8Загальна вартість імпорту та експорту 21765,7 26632,6 22075,4 29740,0 36418,6Джерело: Foreign Trade and Economic Cooperation.

За даними агентства Bloomberg, КНР в 2012 році вперше обійшла США за вар-

тістю експорту і імпорту. Як уточнювало американське агентство, за звітний період експорт і імпорт в країні збільшився до 3,87 трильйонів доларів, тоді як аналогічні показники в США склали 3,82 трильйона доларів. Таким чином, об'єми торгівлі Китаю перевищили експорт і імпорт США на 50 мільярдів доларів.

Реструктуризація економіки та підвищення її ефективності сприяли зрос-танню ВВП КНР більш ніж у 30 разів у порівнянні 1978–2011 роки. ВВП Китаю

33

у 2011 році склав 7318,5 млрд. дол., а ВНП (за паритетом купівельної спроможності) 11270,76 млрд. дол. ВНП на душу населення у 2011 році (за ППС) склав 8390 дол.

В 2011 році владою КНР було ухвалено нову програму розвитку на 2011–2015 рр. Основними її положеннями можна вважати: забезпечити середньорічне зростання національної економіки на рівні відсотків, прискорення темпів трансформації мо-делі економічного розвитку, впорядкування економічної структури, всеохоплююче поліпшення життя населення. Китай планує сприяти зростанню своєї економіки помітним підвищенням її якості і ефективності, що в свою чергу вплине на розви-ток світової економіки. Новою п'ятирічкою КНР передбачається щорічний приріст економіки на рівні 7%, що значно нижче за реальне її зростання, зафіксоване останніми роками. Це говорить про те, що концепція розвитку Китаю стала більш виваженою і обережною. Також планується знизити витрати енергоносіїв на оди-ницю ВВП на 16 відсотків і скоротити викиди двоокису вуглецю на одиницю ВВП на 17 відсотків.

Економічне зростання КНР в останні десятиріччя демонструє рекордні показни-ки, але, на думку експертів, воно не є довговічним. В економіці країни існує низка проблем, що можуть цілком вплинути на її подальший розвиток. Високе зростання експорту було досягнуте меркантилістською торговою політикою (втручанням держави) і недооцінкою китайської валюти. Високі інвестиції, з іншого боку, були прямим результатом украй низьких відсоткових ставок. З 2003 по 2011 рр. середня реальна ставка по кредитах була біля нуля. Це означає, що той, хто отримував кре-дити від банків, отримував гроші безкоштовно. Разом із збільшенням витрат і зміц-ненням валюти, експортний сектор страждає від надмірних потужностей. Нескін-ченна безліч фабричних будівель і машин була накопичена протягом десятирічного буму інвестицій в країні. Інвестиції в Китаї росли високими темпами протягом останніх десятиліть, чому сприяли близькі до нуля реальні процентні ставки і праг-нення до зростання ВВП. В результаті накопичення капіталу у ВВП Китаю збіль-шилося з 35,1% в 2000 році до 48,4% в 2011 році.

Наступною проблемою є нерівномірність розвитку територій Китаю. Існують дуже значні відмінності у економічному розвитку сільської місцевості та міст, прибережних територій та внутрішньої частини, а тому у даний час спостерігається найвищий рівень внутрішньої міграції населення КНР у світі. Водночас міграція сільських мешканців до міст збільшує можливості до споживання. З іншого боку проведення політики обов’язкової реєстрації обмежує права мігрантів, шляхом обмеження прав людей на отримання однакових соціальних послуг із місцевими жителями.

Проведення демографічної політики «однієї дитини у родині» поступово ско-рочує трудові ресурси, але водночас все одно не регулює кількість населення, що на даний час складає 1 358 069 290 чоловік та створює додаткові можливості для розвитку корупції. Промисловість КНР страждає від кризи перевиробництва власної

34

продукції, зокрема металургії, гірничодобувної промисловості, виробництва алю-мінію, залізняка, цементу і інших.

Нерівномірність розподілу доходів також є ще однією серйозною проблемою розвитку економіки, адже лише певна частка населення має високі доходи. В цілому недооцінка китайської валюти, спотворена тарифна політика, політика підтримки фінансової монополії, деформована промислова політика і загарбницька земельна політика сформували в Китаї незбалансовану модель економічного розвитку. Вона систематично заглиблює нерівність доходів і зниження споживчої частки у ВВП рік за роком.

КНР має всі шанси стати світовим лідером в недалекому майбутньому навіть випередивши США за розвитком економіки, але всередині країни існує чимала кіль-кість проблем, які потребують негайного пошуку рішень.

Ковтун С. Д. Уральский федеральный университет имени первого Президента России

Б. Н. Ельцина, г. Екатеринбург, Российская Федерация СТРАТЕГИЧЕСКИЕ ОРГАНИЗАЦИОННО-ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАПРАВЛЕНИЯ РАЗВИТИЯ ИММУНИЗАЦИИ НАСЕЛЕНИЯ

Развитие иммунизации населения страны базируется на государственных ре-

шениях в сфере здравоохранения. Совокупностью этих решений объединяется кон-цепция долгосрочного социально-экономического развития Российской Федерации до 2025 г., координационные документы по совершенствованию государственной политики в сфере здравоохранения и стратегия лекарственного обеспечения насе-ления. По стратегическим направлениям определяются приоритетные социально-эко-номические задачи в сфере лекарственного обеспечения населения Российской Федерации на долгосрочную перспективу. В рамках приоритетности государственной политики в сфере лекарственного обеспечения определяется всеобщность охраны здоровья каждого гражданина страны. Последовательно устанавливается рацио-нальность функционирования системы лекарственного обеспечения. Она должна основываться на принципах доказательной медицины, соответствовать потребнос-тям системы здравоохранения, современным достижениям фундаментальной и при-кладной науки, возможностям фармацевтической промышленности.

Чрезвычайно важным стратегическим направлением является обеспечение качества, эффективности и безопасности. Государственная контрольно-разреши-тельная система в сфере обращения лекарственных средств должна соответство-вать действующим международным требованиям и стандартам.

Одним из финансовых направлений является сбалансированность. Система лекарственного обеспечения должна базироваться на реальных возможностях

35

бюджетов бюджетной системы страны и внебюджетных источников, исходя из го-сударственных гарантий обеспечения граждан лекарственными препаратами для медицинского применения.

Переход на инновационную модель развития национального производства лекарственных препаратов для медицинского применения предусматривает орга-низацию производства важнейших лекарственных препаратов для профилактики и лечения заболеваний, особенно преобладающих в структуре заболеваемости на-селения. Данное направление поддерживается стратегией развития и федеральной целевой программой развития национальной фармацевтической и медицинской промышленности России.

В соответствии с действующими законодательными положениями об иммуно-профилактике инфекционных болезней обеспечение населения Российской Фе-дерации медицинскими иммунобиологическими препаратами для иммунизации в рамках национального календаря профилактических прививок осуществляется бесплатно за счет средств, выделенных из федерального бюджета. Объем финан-сирования Национального календаря профилактических прививок составляет око-ло 6 млрд. руб. В настоящее время Национальный календарь предусматривает вак-цинацию против 11 инфекций.

Иммунизация населения в рамках Национального календаря по эпидемичес-ким показаниям также осуществляется бесплатно за счет средств, выделенных из бюджетов субъектов Российской Федерации, муниципальных бюджетов и прочих источников финансирования.

Отечественная иммунобиологическая промышленность обеспечивает около 90% медицинских иммунобиологических препаратов для Национального календаря. В целях сохранения их качества создана «холодовая цепь», с помощью которой обеспечиваются безопасные условия транспортирования и хранения на всех ее уровнях.

Текущий период и перспективы социально-экономического развития демонст-рируют появление внешних и внутренних вызовов, создающих предпосылки для совершенствования государственной политики в области здравоохранения и ле-карственного обеспечения. Так, должны модифицироваться требования к органи-зации системы здравоохранения и лекарственного обеспечения, возникновению по-вышенных запросов к ресурсному обеспечению систем социального страхования и социальной помощи. Наряду с этим обостряется проблема рациональности ис-пользования имеющихся ограниченных общественных ресурсов.

В настоящее время человеческий капитал становится основным фактором экономического развития. Возрастает роль социальных программ, включая иммуни-зацию населения, обеспечивающих сохранение высокого качества человеческого потенциала, способствующих повышению качества медицинской помощи, оказы-ваемой населению, включая трудоспособный возраст, за счет повышения доступ-ности современной высокоэффективной лекарственной терапии.

36

Предполагается совершенствование порядка формирования перечней лекар-ственных препаратов для медицинского применения, обеспечение которыми осу-ществляется в рамках программы государственных гарантий бесплатного оказания гражданам медицинской помощи, а также в рамках государственной социальной помощи, с учетом их фармако-экономической эффективности и клинических ре-комендаций. Реализуемые мероприятия должны сдерживать риски неуправляемого роста цен на лекарственные препараты и расходы на лекарственное обеспечение населения страны, а также оптимизировать использование имеющихся ресурсов здравоохранения.

Планируется дальнейшее совершенствование Национального календаря про-филактических прививок путем оптимизации схем иммунизации, модификации системы мониторинга за качеством медицинских иммунобиологических препаратов и их побочным действием в поствакцинальном периоде. Также предусматриваются мероприятия по совершенствованию лекарственного обеспечения населения тру-доспособного возраста, не имеющих право на лекарственное обеспечение бес-платно или со скидкой. Государство должно создать условия, в которых развитие здравоохранения будет привлекательно как для отечественных, так и для зарубеж-ных инвесторов, что особенно актуально в связи с вступлением России во ВТО.

К. э. н. Колесникова Ю. С. Казанский (Приволжский) федеральный университет, Российская Федерация

СОЦИАЛЬНЫЙ КАПИТАЛ КАК ОБЪЕКТ НЕМАТЕРИАЛЬНОЙ СОБСТВЕННОСТИ

Традиционно под термином «социальный капитал» понимается совокупность

общественных связей, которые могут обеспечить доход их собственнику. Ключе-выми ценностями современного информационного общества становятся: уровень образования, профессионализм, обучаемость, креативность работника и обществен-ные связи. Наличие социального капитала обеспечивает компаниям конкурентное преимущество, поэтому в информационной экономике становится очень важно оценивать и учитывать данный ресурс. К примеру, при организации акционерного общества часть пая может вноситься в форме связей (с поставщиками и потреби-телями, с государственными структурами). Если социальный капитал не учиты-вать в данном случае, то получается неравное распределение долей и возникает ситуация оппортунизма одного акционера по отношению к другому.

По своему сущностному происхождению связи можно отнести к нематериаль-ным объектам. В соответствии с тем, что в современном обществе связи выступают в качестве нематериального ресурса, вокруг которого складываются определенные экономические отношения, то мы можем рассматривать социальный капитал в качестве объекта нематериальной собственности.

37

Рассмотрим социальный капитал в системе объектов нематериальной собствен-ности. Нематериальная собственность – это отношения прав собственности по поводу объекта, обладающего следующими характеристиками: бестелесность, потенциаль-ная ценность и потенциальная возможность обеспечить конкурентное преимущество и возможность получения дохода. Нематериальную собственность можно охарак-теризовать, как отношения между субъектом собственности и обществом по поводу объекта собственности не имеющего материальной вещественной оболочки, или стоимость этой оболочки ничтожна мала, но объект собственности обладает по-тенциальной ценностью или возможностью приносить доход [1]. В состав немате-риальной собственности входят права на нематериальные активы, интеллектуальная собственность и неидентифицируемая нематериальная собственность.

Соотношение и взаимосвязь понятий: права на нематериальные активы, ин-теллектуальная собственность, неидентифицируемая нематериальная собствен-ность и нематериальная собственность показаны на рис. 1 [1].

Права нанематериальныеактивы

Интеллектуальнаясобственность

Неидентифицируемаянематериальная собственность

- права на нематериальные активы

- неидентифицируемая нематериальная собственность

- интеллектуальная собственность

Рис. 1. Структура нематериальной собственности

В результате исследования мы вывели следующую классификацию и выде-ление видов объектов нематериальной собственности:

– нематериальные активы; – объекты интеллектуальной собственности, которые не могут быть признаны

нематериальными активами; – объекты неидентифицируемой нематериальной собственности. К нематериальным активам можно отнести: право на воспроизведение, рас-

пространение и импорт; право на запись и право на подвижные изображения и др. К объектам интеллектуальной собственности: открытия, рационализаторские пред-ложения, часть интеллектуального капитала.

Рассмотрим более подробно объекты неидентифицируемой нематериальной собственности (рис. 2). В ее структуру войдет часть интеллектуального капитала,

38

которая не может быть отнесена в структуру объектов интеллектуальной собственнос-ти (ноу-хау, информационные ресурсы и прочие активы созданные мыслительными усилиями). Помимо интеллектуального капитала часть объектов неидентифици-руемой нематериальной собственности можно охарактеризовать как социальный капитал (контракты с выдающимися специалистами в той сфере, к которой отно-сится бизнес; наличие своих людей (insiders) в организациях партнерах или клиен-тах; наличие постоянных покупателей и прочие виды связей, обеспечивающие конкурентное преимущество).

Рис. 2. Структура неидентифицируемой нематериальной собственности

Тем не менее, структура объектов неидентифицируемой нематериальной собст-

венности не ограничивается интеллектуальным и социальным капиталом, так как существуют объекты, которые не являются нематериальными активами в силу пра-вил учета, которые нельзя отнести к интеллектуальной собственности и интеллек-туальному капиталу, в силу их немыслительной сущности, а также объекты, не яв-ляющиеся по своей структуре связями (репутация, синергетические эффекты).

Список использованных источников:

1. Колесникова Ю. С. Развитие нематериальной собственности в информационной экономи-ке: дис. … канд. экон. наук: спец. 08.00.01. / Ю. С. Колесникова. – Казань, 2012. – 149 с.

Кузнецова М. А., Смирнова Т. А. Днепропетровский национальный университет имени О. Гончара, Украина ФАКТОРЫ УСПЕХА КОНКУРЕНТНОСПОСОБНОСТИ СИНГАПУРА

После мирового экономического кризиса 2008 г. прослеживается постепенное

«оздоровление» государств. Многие страны ищут новые методы повышения уровня экономики, одним из которых является усиление конкурентоспособности.

По Данным «Всемирного экономического форума 2011–2012» Сингапур занял второе место в рейтинге глобальной конкурентоспособности [2]. Рейтинг основан на таких показателях как качество институтов, инфраструктура, макроэкономическая стабильность, здоровье и начальное образование, эффективность рынка товаров и услуг, развитость финансового рынка, размер внутреннего рынка, конкуренто-способность компаний и инновационный потенциал.

С момента провозглашения Сингапура независимой республикой прошло 47 лет. За это время государство с населением в 4 млн. человек достигло экономи-ческих показателей самых развитых стран мира: ВВП на душу населения в 2012 г.

Интеллектуальный

капитал

Социальный капитал

Другие объекты неидентифицируемой

нематериальной собственности

39

составило $60,900 (6-е место в мире). Благодаря выгодному географическому рас-положению (находится на перекрестке морских путей между Европой, Азией и Австралией), Сингапур является одним из крупнейших мировых портов и зани-мает третье место по объемам нефтепереработки в мире. «Восточноазиатский тигр» также знаменит производством электроники, в особенности – полупровод-ников и компьютерных дискет.

Основными рычагами успешной экономики страны являются: политическая стабильность, развитая финансовая инфраструктура и мощная правовая система. Практически полное отсутствие коррупции, хорошие условия для малого и среднего бизнеса и квалифицированная рабочая сила стали привлекательными для более чем 3000 транснациональных корпораций из Соединенных Штатов, Японии и Европы.

Экономика Сингапура сильно зависит от экспорта, особенно в области бытовой электроники, информационных технологий, фармацевтики и топлива. Сингапур – крупнейшая торговая площадка мира. Экспорт страны составляет $414,8 млрд., в то время как импорт – $311,7 млрд. Основные партнеры по экспорту представ-лены на рис. 1.

Рис. 1. Главные партнеры Сингапура по экспорту

Сингапур является одной из немногих стран, которым удается добиваться ус-

пехов в развитии внешнеэкономической политики, что благоприятно сказывается на общеэкономическом состоянии страны, сохраняя темпы экономического роста на высоком уровне. Благодаря созданным СЭЗ активно развивается промышленность, а наличие оффшорных зон говорит о движении страны навстречу прогрессивному развитию в эпоху глобализации [1].

Здесь действует налоговый режим с целой системой поощрений, направлен-ный на привлечение международных инвесторов: беспошлинный перевод прибылей и репатриация капиталов, гарантии капиталовложений, освобождение от налога на процент по банковским вкладам для иностранных подданных, освобождение от двойного налогообложения. Подобные мероприятия производятся для привлече-ния инвестиций из-за рубежа. Услуги по управлению активами и собственностью лиц, владеющих крупным капиталом, являются неотъемлемой частью финансовой

40

индустрии страны. Комитет экономического развития Сингапура продолжает привле-кать средства на крупномасштабные проекты, несмотря на относительно высокую стоимость ведения бизнеса. Недаром Сингапур называют «экспортным цехом» за-рубежных инвесторов. США лидируют по иностранным инвестициями в страну. Большая часть американских инвестиций сосредоточена в производстве электрони-ки, переработке и хранении нефти и в химической промышленности. В Сингапуре работает более 1500 американских фирм. Также функционирует Сингапурская бир-жа, которая недавно приобрела Австралийскую биржу за 8,26 млрд. долларов.

Одним из приоритетов страны стало развитие сферы образования. Кроме того, что образование в Сингапуре является одним из лучших в мире, правительство решило запустить специальные программы, направленные на обучение сотрудни-ков практически во всех отраслях. При этом правительство собирается за три года увеличить на $70 особый сбор с компаний, которые нанимают иностранных спе-циалистов.

Благоприятный инвестиционный климат, ведущие места в рейтингах экономи-ческой свободы, высокообразованное и дисциплинированное население, высокий уровень благосостояния населения – показатели процветающей страны, обеспечи-вающие ей полную конкурентоспособность. Политические деятели не должны упускать из виду долгосрочные фундаментальные основы конкурентоспособности, чтобы обеспечить эффективный рост и стабилизацию экономики. Многим евро-пейским странам есть чему поучиться у этого маленького государства с огромным потенциалом. Чтобы достичь таких же хороших результатов, Украина должна начать со стабилизации политических отношений в стране, а также борьбы с коррупцией и стимулирования спроса на украинскую продукцию.

Список использованных источников:

1. Зименков Р. И. Свободные экономические зоны: учеб. пособ. / Р. И. Зименков. – М.: Наука, 2005. – С. 111–115.

2. Central Intelligence Portal [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cia.gov

Кучерова І. М. Міністерство доходів і зборів України, м. Київ

ПОДАТКОВІ РЕФОРМИ У РОЗВИНУТИХ КРАЇНАХ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Зростання кількісного й вартісного обсягу зовнішньоекономічних операцій

привернуло увагу національних податкових адміністрацій до механізмів форму-вання доходів іноземних фізичних осіб і компаній всередині країни та поза її ме-жами. Оподатковування всіх доходів, отриманих як іноземцями, так і вітчизняними

41

господарюючими суб’єктами з джерел у цій країні, було зрозумілим і простим, проте оподаткування зарубіжних доходів громадян і компаній було ускладненим через низку об’єктивних причин, зокрема, через існування надто великих розбіж-ностей в організації податкових систем у різних країнах. Унаслідок цього націо-нальні уряди вперше в історії почали виявляти взаємний інтерес до оподаткування [1].

Найважливішою зміною в організації оподаткування, раніше локалізованого в рамках національних кордонів, став перехід до оподаткування на основі глобаль-ного базису. Податкові адміністрації, усвідомивши важливість урахування зарубіж-них доходів своїх резидентів, прагнуть розширити свою територіальну юрисдик-цію з метою збільшення податкових надходжень до бюджету.

Особливість розвитку процесу глобалізації з податкової точки зору полягає у тому, що державі стає все важче контролювати доходи від зовнішньоекономічної діяльності (доходи від операцій за кордоном) та глобальні пересування своїх еко-номічних суб’єктів.

У сучасній глобалізованій світовій економіці податкові системи провідних країн світу і держав, що розвиваються націлені на різні стратегії економічного розвитку і поки мають різну структуру. Так, податкова політика розвинутих країн поряд із створенням сприятливого інвестиційного клімату покликана забезпечити соціальну стабільність у суспільстві, тоді як основна мета країн, що розвиваються – форсування економічного зростання для збільшення доходів на душу населення.

Прямі податки (прибуткові), що є основою податкових систем розвинутих країн, виконують у чималому ступені трансферну соціальну функцію, тоді як у краї-нах, що розвиваються до цих пір переважає непряме оподаткування (оподаткуван-ня витрат), для того щоб заохочувати зростання капіталу та заощаджень і, як на-слідок, нарощувати темпи економічного зростання.

Беручи до уваги дані факти і обставини, національним урядам доводиться до-корінно перебудовувати свою податкову політику, пристосовуючись до реалій гло-балізованого світу інформаційних технологій. При цьому можна виокремити такі напрямки:

– відбувається більш тісна, ніж за весь попередній історичний період часу координація зусиль податкових органів різних країн;

– реалізується прагнення до поступової конвергенції національних податко-вих систем на основі уніфікації принципів оподаткування та існуючих податків (їх видів, податкових баз і ставок);

– здійснюється стандартизація підходу до обов'язкової фінансової та подат-кової звітності фізичних та юридичних осіб;

– приділяється більша увага податковим проблемам в рамках діяльності міжнародних організацій.

У розвинутих країнах податкові реформи, як правило, включали наступне: зниження ставок прогресивної шкали оподаткування особистих доходів, зокрема

42

граничних ставок оподаткування у верхньому сегменті шкали доходів; скорочення числа розрядів шкали прибуткового податку; зниження ставок оподаткування компаній; розширення бази прибуткового податку шляхом ліквідації лазівок і ви-лучень; та підвищення ставок непрямих податків – зокрема, податку на додану вар-тість (ПДВ) – і внесків до системи соціального страхування.

Перерозподільний ефект податкової системи значною мірою залежить від част-ки прибуткового податку у сукупних доходах і ставок прогресивної шкали оподат-кування особистих доходів. У розвинених країнах, а також у ряді країн Азії, при-бутковий податок є найбільшим джерелом державних доходів.

У період 2006–2010 рр. у розвинених країнах частка прибуткового податку,

включаючи податок на доходи компаній, становила в середньому 46,5% від суку-

пних податкових надходжень порівняно з регресивним ПДВ, на який в середньо-

му припадало 27,3%. З початку 80-х рр. минулого століття частка прибуткового

податку стала падати, а ПДВ – неухильно зростати. Показник прибутковий пода-

ток / ПДВ, який можна використовувати для отримання приблизного уявлення

про прогресивну шкалу податкової системи, знизився з 2,42 у першій половині

80-х рр. минулого століття до 2,03 у першій половині 90-х рр. і 1,70 у 2006–2010 рр.

[3, c. 144].

Масштабні фіскальні та інші структурні та інституційні реформи докорінно

змінили обсяг і структуру різних видів податкових надходжень. Проведені рефор-

ми головним чином відображали припинення державного втручання в економіку

і створення інституційної інфраструктури ринкової економіки. Поряд з частковою

приватизацією деяких послуг (наприклад, у сфері охорони здоров'я, освіти та пен-

сійного забезпечення) це призвело до зниження сукупного попиту на державні

кошти і, отже, до ослаблення податкового навантаження. Комплексна реформа сис-

теми оподаткування (включаючи реформу податкових органів) стала неминучою

реакцією на нові реалії ринку і ділового клімату. Мета податкових реформ, як та-

ких, полягала в тому, щоб чітко визначити більш широку податкову базу (адекват-

ну новим економічним умовам) і водночас знизити ставки оподаткування. Парале-

льне вдосконалення роботи податкових органів стало додатковим стимулом для

збільшення державних податкових надходжень за рахунок підвищення ефектив-

ності збирання податків.

Список використаних джерел:

1. Кучерова І. М. Сучасні тенденції розвитку систем оподаткування доходів ТНК [Елект-ронний ресурс] / І. М. Кучерова // Ефективна економіка. – 2012. – № 3. – Режим досту-пу: http://www.economy.nayka.com.ua

2. Steinmo S. The evolution of policy ideas: Tax policy in the 20th century / S. Steinmo // British Journal of Politics and International Relations. – 2003. – № 5 (2). – Р. 206–236.

3. UNCTAD. Доклад о торговле и развитии, 2012 г. / Публикации ООН. – 2012. – 216 с.

43

Панина И. В., к. э. н. Пшеничников В. В. ФГБОУ ВПО «Воронежский государственный аграрный университет

имени императора Петра I» ОЦЕНКА СОВРЕМЕННЫХ ТЕНДЕНЦИЙ И ПЕРСПЕКТИВ

ТОРГОВО-ЭКОНОМИЧЕСКИХ ВЗАИМООТНОШЕНИЙ РОССИИ С ЗАРУБЕЖНЫМИ СТРАНАМИ

Активное участие Российской Федерации в международной торговле связано

со значительными преимуществами: оно позволяет более эффективно использо-вать имеющиеся в стране ресурсы, приобщиться к мировым достижениям науки и техники, а также полно и разнообразно удовлетворять потребности населения.

Международные расчёты являются способом урегулирования платежей по денежным требованиям и обязательствам, возникающим в связи с экономически-ми, политическими и культурными отношениями между юридическими лицами и гражданами разных стран. Они включают, с одной стороны, условия и порядок осуществления платежей, выработанные практикой и закрепленные международ-ными документами и обычаями, с другой – ежедневную практическую деятель-ность банков по их проведению. Подавляющий объем расчетов осуществляется безналичным путем посредством записей на счетах банков. При этом ведущую роль в международных расчетах играют крупнейшие банки. Степень их влияния зависит от масштабов внешнеэкономических связей страны базирования, приме-нения ее национальной валюты, специализации, финансового положения, деловой репутации, сети банков-корреспондентов.

Своеобразным зеркалом, отображающим торгово-экономические взаимоот-ношения Российской Федерации с зарубежными странами, является платежный баланс страны. Остановимся на этом документе более подробно. Он составляется с целью учета результатов внешнеэкономической деятельности страны. Он являет-ся важнейшим источником информации, которая позволяет судить об эффективнос-ти участия страны в международном разделении труда и служит основой для при-нятия решений в области внешнеэкономической политики. Платежный баланс – это статический документ, в котором в систематизированном виде отражены все внешнеэкономические операции страны с другими государствами за определен-ный период времени. Платежный баланс характеризует соотношение платежей, поступающих в страну из-за границы, и платежей, произведенных ею за границей.

Говоря о платежном балансе в России, то отметим, что профицит счета текущих операций РФ увеличился до 101 миллиарда долларов в 2011 году с 70 млрд. долл. в 2010 году. Профицит счета текущих операций немного превышает половину профицита торгового баланса, так как в прошлом году был значительный дефицит по услугам и доходам от инвестиций. По предварительным оценкам, дефицит сче-та операций с капиталом и финансовыми инструментами в 2011 году составил

44

около 75 миллиардов долларов против 26 миллиардов долларов в 2010 году. Соот-ношение основных компонентов счета текущих операций платежного баланса РФ в 2007–2011 показаны на рис. 1.

Рис. 1. Соотношение основных компонентов счета текущих операций платежного

баланса РФ в 2007–2011 годах (млрд. долларов США)

Прогноз платежного баланса остается весьма оптимистичным. В соответст-

вии с консервативным прогнозом цен на нефть Всемирный банк (ВБ) ожидает, что профицит платежного баланса по текущим операциям составит 2,9% ВВП в 2012 го-ду и 1,4% ВВП в 2013 году. «Это отражает стабилизацию объемов добычи нефти в сочетании с некоторым снижением цен на нефть и ростом спроса на импорт» – поясняют аналитики Всемирного банка.

45

Сокращение дефицита счета операций с капиталом продолжится в 2013 году по мере дальнейшего улучшения настроений на мировом рынке. Так, ВБ ожидает, что в 2013 году – 1% ВВП (21,6 миллиарда долларов).

Основными внутренними факторами риска являются положительные реаль-ные ставки процента, нехватка ликвидности и слабые позиции обрабатывающей промышленности, в результате которых кредитная активность, потребление и объем инвестиций могут расти медленнее, чем ожидается.

Однако, есть и внешний фактор риска: если в зоне евро снова проявится по-рочная обратная связь между потребностями в государственном и банковском фи-нансировании, а сокращение доли заемного капитала в банковском секторе затя-нется на более длительный период времени, наблюдаемое в настоящее время падение темпов роста в Европе и развивающихся странах может сохраниться в те-чение всего года.

Это может дать толчок падению мировых цен на нефть, в результате чего нач-нется отток капитала из развивающихся стран на более безопасные рынки. В Рос-сии снижение цен на нефть может привести к увеличению бюджетного дефицита и оттока капитала, ухудшению состояния счета текущих операций, несмотря на снижение валютного курса, и замедлению роста.

Если цена нефти останется на высоком уровне, это будет стимулировать рост, улучшит сальдо счетов текущих операций и операций с капиталом и поможет со-хранить профицит бюджета. В то же время это вызовет повышательную тенден-цию цен и увеличит риск перегрева экономики.

В 2012 году счет текущих операций выглядит устойчивым, благодаря значи-тельному профициту торгового баланса (табл. 1).

Так же отметим недавнее вступление России в ВТО. Россия вступила в ВТО с 23 августа 2012 года, именно с этого момента официально понизились таможен-ные барьеры. Так, с 15% до 0% была снижена пошлина на ввоз свинины в рамках квоты, а поставки сверх квотного мяса облагаются пошлиной в размере 65%. В ожи-дании начала действия низких импортных пошлин импортеры придерживали ввоз, а с конца августа начали активно реализовывать лицензии и поставлять свинину, экономя на таможенной пошлине. Именно поэтому после 23 августа наблюдается резкое увеличение объема импорта.

Среди продовольственных товаров Евразийская экономическая комиссия (ЕЭК) также отмечает рост импорта молочных продуктов на 23% в связи с окон-чанием сезона и снижением ставок ввозных таможенных пошлин на некоторые то-вары (плавленые и твердые сыры). На 50% вырос импорт растительного масла. Экономисты ЕЭК объясняют это двукратным увеличением объемов ввоза пальмо-вого масла из-за снижения ставок пошлины. Более чем на треть выросли поставки табачных изделий. По всей видимости, поставщики просто решили не ждать оче-редного повышения акцизов и возможной реструктуризации канала продаж.

46

Таблица 1. Оценка платежного баланса Российской Федерации за 2012 год (млрд. долл. США)

Статьи платежного баланса I квар-тал

II квар-тал

III квар-тал

IV квар-тал

(оценка)

2012 год(оценка)

Счет текущих операций 39,0 18,2 6,7 17,3 81,3 Торговый баланс 58,7 49,7 38,4 48,6 195,4 Экспорт 131,7 131,8 125,7 141,6 530,7 сырая нефть 46,1 45,5 42,7 46,3 180,6 нефтепродукты 25,6 26,4 25,2 25,9 103,1 природный газ 18,9 13,7 13,3 17,4 63,3 прочие 41,1 46,1 44,5 52,0 183,7 Импорт -73,0 -82,1 -87,3 -93,0 -335,4

Баланс услуг -8,4 -9,9 -14,7 -11,7 -44,8 Экспорт 13,1 16,3 17,0 16,8 63,1 транспортные услуги 3,9 5,1 4,9 5,3 19,3 поездки 2,2 3,2 3,9 2,9 12,2 прочие услуги 7,0 7,9 8,2 8,5 31,7 Импорт -21,6 -26,2 -31,7 -28,4 -107,9 транспортные услуги -3,4 -4,2 -4,4 -4,7 -16,5 поездки -7,6 -10,1 -15,0 -10,0 -42,6 прочие услуги -10,7 -11,9 -12,4 -13,8 -48,8

Баланс оплаты труда -2,4 -3,0 -3,2 -3,7 -12,3 Баланс инвестиционных доходов -8,3 -18,9 -11,6 -14,5 -53,4 Доходы к получению 12,1 8,4 12,2 9,1 41,8 Доходы к выплате -20,4 -27,3 -23,8 -23,6 -95,2 Федеральные органы управления 0,1 -0,4 -0,4 -0,2 -1,0 Доходы к получению 0,6 0,2 0,2 0,3 1,3 Доходы к выплате -0,5 -0,6 -0,6 -0,5 -2,2 Субъекты Российской Федерации (доходы к выплате)

0,0 0,0 0,0 0,0 -0,1

Органы денежно-кредитного регу-лирования

0,8 0,7 0,6 0,6 2,7

Доходы к получению 0,8 0,7 0,6 0,6 2,7 Доходы к выплате 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 Банки -0,6 -0,4 -0,7 -1,0 -2,7 Доходы к получению 2,5 3,4 2,8 2,7 11,4 Доходы к выплате -3,1 -3,7 -3,5 -3,7 -14,1 Прочие секторы -8,6 -18,8 -11,1 -13,8 -52,4 Доходы к получению 8,2 4,1 8,5 5,6 26,4 Доходы к выплате -16,8 -23,0 -19,6 -19,4 -78,8

Баланс ренты 0,2 0,3 0,3 0,2 1,0 Баланс вторичных доходов -0,8 0,1 -2,4 -1,6 -4,7

Счет операций с капиталом -4,8 0,0 -0,3 0,0 -5,1 Сальдо счета текущих операций и счета операций с капиталом

34,3 18,2 6,4 17,3 76,2

Финансовый счет (кроме резервных ак-тивов)

-24,7 -1,4 -6,7 -3,0 -35,8

Чистое принятие обязательств ( '+' – рост, '-' – снижение)

11,2 17,1 22,7 29,4 80,4

47

Окончание табл. 1Федеральные органы управления 0,7 6,1 0,6 2,2 9,5 Портфельные инвестиции 1,0 6,4 0,9 2,3 10,6 выпуск 0,0 6,6 0,0 0,0 6,6 погашение -1,4 -0,3 -1,4 -0,5 -3,5 корпусов -0,6 0,0 -0,7 0,0 -1,3 купонов -0,8 -0,3 -0,7 -0,5 -2,2

реинвестирование доходов 0,5 0,6 0,6 0,6 2,2 вторичный рынок 1,9 -0,6 1,7 2,2 5,2

Ссуды и займы -0,3 -0,2 -0,3 -0,1 -1,0 Прочие обязательства 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 Субъекты Российской Федерации 0,0 -0,3 -0,1 0,0 -0,4 Органы денежно-кредитного регу-лирования

0,2 0,4 0,7 1,6 2,9

Банки 0,4 6,9 15,2 17,1 39,5 Прочие секторы 10,0 4,0 6,3 8,6 28,9 Прямые инвестиции 10,8 2,8 14,2 11,2 38,9 Портфельные инвестиции -0,6 -4,7 -1,2 -1,6 -8,0 Ссуды и займы -0,1 2,5 -0,4 0,7 2,6 Прочие обязательства -0,1 3,4 -6,3 -1,7 -4,6

Чистое приобретение финансовых активов, кроме резервных ('+' – снижение, '-' – рост)

-35,9 -18,5 -29,4 -32,4 -116,2

Органы государственного управле-ния

2,0 -1,1 1,1 -2,0 0,0

Ссуды и займы 1,8 0,2 0,1 -1,9 0,1 Прочие активы 0,2 -1,2 1,0 -0,1 -0,1 Органы денежно-кредитного регу-лирования

0,0 0,0 0,0 0,0 0,0

Банки -10,2 4,7 -7,5 -2,9 -15,9 Прочие секторы -27,7 -22,1 -22,9 -27,5 -100,3 Прямые инвестиции -10,3 -11,6 -9,6 -12,6 -44,1 Портфельные инвестиции -0,1 -0,1 -0,5 -0,6 -1,3 Наличная иностранная валюта -2,7 1,2 -2,0 1,0 -2,5 Торговые кредиты и авансы -4,1 -0,5 -0,6 -2,0 -7,1 Задолженность по поставкам на ос-новании межправительственных соглашений

0,9 -1,9 0,4 -0,7 -1,4

Сомнительные операции -9,8 -8,1 -8,0 -9,1 -35,1 Прочие активы -1,5 -1,1 -2,7 -3,6 -8,9

Чистые ошибки и пропуски -5,0 -1,8 1,8 -5,4 -10,4 Изменение валютных резервов ('+' -снижение, '-' -рост)

-4,6 -15,0 -1,5 -8,9 -30,0

Рост импорта других продовольственных товаров оказался несущественным.

По многим товарам, напротив, наблюдается сокращение ввоза, например по фрук-там, рыбе.

Ввоз наземного транспорта в сентябре снизился на треть, импорт легковых автомобилей упал более чем на 40%. Такое снижение стало прямым и косвенным

48

следствием введения Россией с 1 сентября утилизационного сбора, в течение ко-торого импорт легковых автомобилей вырос более чем на 20%. На этом фоне за-рубежные поставки судов и плавучих средств увеличились почти на треть при со-хранении прежних тарифов.

Практически не изменились показатели импорта текстильных изделий и обу-ви по сравнению с августом 2012 года. Наибольшую угрозу вступление представ-ляло для сельхозпроизводителей и пищевой промышленности, однако пока самые мрачные прогнозы не исполняются. Все это будет существенно влиять на измене-ние платежного баланса страны.

Еще один фактор влияющий на платежный баланс – это планы превращения Москвы в международный финансовый центр, что тоже может сказаться на изме-нениях в притоках и оттоках капитала России и соответственно ее платежного ба-ланса.

Если идея создания международного финансового центра в Москве будет реализована, то российский рубль имеет все основания стать региональной валю-той международных расчетов, что будет способствовать:

– сокращению транзакционных издержек на конвертацию валют, а тем са-мым снижению валютных рисков участников хозяйственной деятельности;

– увеличению притока иностранного капитала в страну, а тем самым получе-нию Банком России дополнительного сеньоража и процентного дохода;

– повышению транспарентности ценообразования на российских финансо-вых и товарных рынках, а тем самым снижению волатильности внутренних цен, а также финансовых рисков хозяйствующих субъектов;

– использованию рубля в качестве валюты платежа по внешнеэкономичес-ким контрактам.

Подводя итоги, можно сказать, что платежный баланс представляет собой статистический отчет обо всех международных сделках резидентов той или иной страны с нерезидентами за определенный период времени. Он отражает соотно-шение между объемом товаров и услуг, полученных данной страной из-за границы и предоставленных загранице, а также изменения в финансовой позиции страны по отношению к загранице. Динамика платежного баланса является важным инди-катором для правительства любой страны при проведении экономической полити-ки, особенно в валютной, денежно-кредитной и налоговой сферах.

Список использованных источников:

1. Моисеев С. Р. Денежно-кредитный энциклопедический словарь / С. Р. Моисеев. – М.: Дело и Сервис, 2006. – 384 с.

2. Научные доклады Института экономики РАН: Т. 1. Теоретическая экономика / отв. ред. А. Я. Рубинштейн. – М.: Экономика, 2010. – 439 с.

3. Научные доклады Института экономики РАН: Т. II. Социально-экономическая страте-гия России / отв. ред. Д. Е. Сорокин. – М.: Экономика, 2010. – 436 с.

4. Научные доклады Института экономики РАН: Т. III. Институты современной экономи-ки / отв. ред. С. Н. Сильвестров. – М.: Экономика, 2010. – 428 с.

49

5. Научные доклады Института экономики РАН: Т. IV. Международные экономические и политические исследования / отв. ред. С. П. Глинкина. – М.: Экономика, 2010. – 442 с.

6. Платежный баланс и внешний долг Российской Федерации // Вестник Банка России. Нормативные акты и оперативная информация Центрального банка Российской Фе-дерации. – 2012. – № 24–25 (1342–1343) [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cbr.ru

7. Пшеничников В. В. Россия и Всемирная торговая организация: финансовые аспекты взаимодействия в условиях глобального экономического кризиса: монография / В. В. Пше-ничников, Е. Е. Бичева. – Saarbrücken: LAP LAMBERT Academic Publishing, 2013. – 192 с.

8. Сайт Федеральной службы государственной статистики Российской Федерации. Цент-ральная База Статистических Данных [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.gks.ru

9. Сайт Центрального банка Российской Федерации [Электронный ресурс]. – Режим дос-тупа: http://www.cbr.ru

Промишлянськая В. М. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНИХ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ ЗА ДОПОМОГОЮ ВИРОБНИЧИХ ФУНКЦІЙ

Протягом останнього десятиріччя неефективне використання промислового

потенціалу України спричинює низку економічних проблем, таких як зношення виробничих фондів, постійне зменшення кількості людей, зайнятих у промислово-сті, різноманітні порушення структури валового випуску продукції. Дослідження питань прогнозування розвитку промислового потенціалу України є дуже актуаль-ним в таких умовах. Результати дослідження можуть бути корисними для підви-щення якості продукції, збільшення доданої вартості, нарощування інвестицій.

Питання прогнозування промислового потенціалу активно вивчаються зару-біжними та вітчизняними вченими, такими як В. М. Геєц, І. І. Лукінов, В. Ф. Бесе-дін, Ю. В. Гончаров, І. М. Євдокимова, І. В. Крючковіа, Б. Я. Панасюк, М. Т. Па-шута та ін. Проте постійне проведення нових досліджень в цій галузі є необхідним для того, щоб розуміти міжгалузеві тенденції і мати змогу обрати доцільні на-прямки розвитку економіки України.

Метою даної роботи є вивчення та аналіз показників розвитку промислового потенціалу України в період 2000–2010 рр., дослідження основних тенденцій роз-витку промислового потенціалу країни, визначення основних чинників, що впли-вають на обсяг випуску продукції.

Для досягнення цієї мети скористаємося виробничою функцією Кобба-Дугласа. Виробнича функція (ВФ) – це економіко-математична залежність між кількістю ре-сурсів, що використовуються у виробництві (факторів виробництва) і об’ємом продукції, що випускається.

В своїй роботі я використовувала виробничу функцію Кобба-Дугласа, а саме: LK LAKX , (1)

50

де X – обсяг виробництва; L – праця; K – капітал; A – технологічний коефіцієнт;

K - коефіцієнт еластичності за капіталом;

L - коефіцієнт еластичності за працею.

Таким чином, виробнича функція Кобба-Дугласа показує залежність між об-сягом виробництва ( X ) та факторами виробництва, що його створюють – працею ( L ) та капіталом ( K ).

Статистичні дані по Україні, на основі яких проведено дослідження представ-лені у табл. 1.

Таблиця 1. Основні показники розвитку промисловості України за 2000–2010 рр.

Роки

Обсяг реалізованої про-дукції промисловості (у фактичних цінах), млн.

грн.

Основні засоби промис-ловості

(у фактичних цінах), млн. грн.

Річний фонд заробітної плати найманих працівників

у промисловості, млн. грн.

2000 182718,3 285328 15589,172 2001 210842,7 311089 19210,593 2002 229634,4 339259 22228,158 2003 289117,3 362598 26197,65 2004 400757,1 420080 32984,06 2005 468562,6 456738 42866,132 2006 551729 525222 52906,155 2007 717076,7 645443 65621,1888 2008 917035,5 760194 81980,95 2009 806550,6 970942 77723,192 2010 1065108 1101199 91927,78

В якості параметра K (капітал) в нашій моделі виступатимуть основні засоби

промисловості, в якості L (праця) – річний фонд заробітної плати найманих пра-цівників промисловості, в якості X (обсяг виробництва) природно виступає обсяг реалізованої продукції промисловості.

Для проведення дослідження модель необхідно привести до лінійного вигля-ду за допомогою логарифмування. Після цього виконаємо аналіз за допомогою па-кету «Аналіз даних» програми Microsoft Office Excel. Лінійна модель виявилася статистично значимою на рівні значимості = 5%. Отримуємо наступний вигляд

функції Кобба-Дугласа для промисловості України: 95.005.0266.9 LKX .

Так як 1 LK , отримана формула дійсно є виробничою функцією. Вона

виражає основні тенденції розвитку промисловості країни. Проаналізуємо отрима-ний результат. 05.0K , 95.0L – це означає, що частка праці в сукупному про-

дукті становить 95%, а частка капіталу – лише 5%.

51

Проаналізувавши отримані результати приходимо до висновку, що промис-ловість України є вкрай трудомісткою. Коефіцієнт еластичності за фондам близь-кий до нуля, що може служити сигналом про небезпечність ситуації з основними засобами виробництва в країні.

В майбутньому я планую розвивати дану тематику в своїх роботах. Так як з кінця 2008 р. в Україні розпочалася економічна криза, було б доцільно провести аналіз промисловості окремо у докризовий і кризовий періоди та порівняти отри-мані результати.

Крім того, в найближчий час я планую провести подібне дослідження розвит-ку промислового потенціалу окремо Дніпропетровської області, адже для того, щоб покращити загальний економічний стан країни, необхідно чітко розуміти кон-кретні проблеми окремих регіонів і мати змогу розробити індивідуальну стратегію економічного розвитку для кожного з них. На мою думку, такий підхід може знач-но покращити економічну ситуацію в Україні.

Рощина О. І. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

ПРОЦЕСИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

Процеси соціалізації та проведення соціальної політики в комплексі забезпе-

чують підвищення рівня інтегральної (загальної) ефективності функціонування економічних систем. Але на зламі ХХ–ХХІ ст. все одно поширилися проблеми, пов'язані з їх функціонуванням. Тому у згаданому контексті доцільно розглядати не просто соціалізацію, а її відхилення, тобто девіантний вимір, що з’являється у процесі трансформації.

Трансформація функцій держави у країнах з транзитивною економікою, до якої належить і Україна, характеризується переплетенням процесів ринкової транс-формації та глобальними процесами трансформації економічної системи.

Актуальність теми полягає в тому, що розбудова постіндустріального суспіль-ства вимагає соціалізацію економічної системи. Під впливом соціалізації економі-ки, держава виступає головною системою управління суспільством та поступово перетворюється в орган подолання соціальних суперечностей шляхом врахування та координації інтересів різних груп населення. Тобто, транзитивна економіка для подальшого розвитку потребує руйнування традиційних поглядів на співвідно-шення економічного і соціального аспектів розвитку і становлення на якісно нових засадах інституціональну систему в суспільстві.

Сучасна структура і механізм функціонування національної економіки висту-пають підґрунтям подання соціалізації економічної системи у вигляді блоку із со-ціалізації продуктивних сил, соціалізації виробничих відносин і соціалізації госпо-дарського механізму. Усі складові соціалізації економіки у реальній дійсності тісно

52

пов'язані між собою і, більше того, перебувають у постійній взаємодії [2]. Твер-дження, що економічне зростання і соціальна справедливість речі несумісні, оскіль-ки споживання незаможними верствами населення скорочує заощадження, які можна було спрямувати в економіку, є безпідставним.

Зовсім не соціалізація несе в собі загрозу ринковий економіці. Головну загро-зу становлять різні відхилення. За сучасних умов доцільним стало говорити про так звану девіантну соціалізацію економіки. Її можна трактувати як соціально не-безпечне відхилення соціалізації від перебігу такого процесу, який вважають нор-мальним чи соціально прийнятним. Тобто мають на увазі такий спосіб здійснення виробничої діяльності, таку організацію виробництва та такі виробничі відносини, які базуються на деструктивній, відносно цивілізаційних завдань розвитку суспіль-ства, культурі та суперечать морально-цивілізаційним цінностям.

Однією з ознак девіантності соціалізації сучасної економіки можна вважати двоїстість суспільства, яку розкрив А. Хансен у своїй концепції «двоїстого суспіль-ства» [3]. Її суть полягає в узгодженні приватно підприємницького виробництва, яке вивільняє робочу силу з виробництва матеріальних благ і переміщує її у сферу послуг, та державного підприємництва, на базі якого і розвивається сфера послуг.

Сучасний стан характеризується високим рівнем автоматизації, впроваджен-ням у всі процеси машин. Але є і негативна сторона таких змін, що на перший по-гляд полегшують життя. А. Тоффлер показує впровадження нових технологій як шокові стани для людини, групи людей, суспільства [3]. Це змушує людей «хова-тися» в азартних іграх, сексуальних збоченнях тощо, що, на нашу думку, є каталі-затором поглиблення девіантної соціалізації економіки.

Одним з важливих завдань є здійснення аналізу девіантної соціалізації еко-номіки регіональних суспільних систем. Під час його здійснення дуже важливо розглянути такі питання:

- порушення нормативно-правових актів, відхід від норм і стандартів у про-цесі функціонування економіки регіональних суспільних систем;

- особливості функціонування економіки регіональних суспільних систем в умовах дезінформації;

- декультурація та акультурація українського суспільства та її вплив на фун-кціонування економіки регіональних суспільних систем;

- прояви не доброчесної конкуренції та їх вплив на розвиток економіки регі-ональних суспільних систем;

- ускладнення функціонування економіки регіональних суспільних систем в умовах секуляризації українського суспільства [1].

Трансформації функцій держави, в тому числі українського суспільства, по-винні полягати у напрямку забезпечення сталого зростання, якості життєдіяльності населення на основі зміцнення його життєвого потенціалу, збільшення реальних доходів та розширення сфери продуктивної зайнятості. Тобто, концептуальною основою соціалізації функцій держави за умов трансформації економіки мають стати наступні вихідні положення:

53

- інноваційна стратегія соціально-економічного розвитку країни; - зменшення масштабів бідності, усунення її найгостріших проявів; - реформування соціального забезпечення та соціального страхування на ос-

нові соціальної справедливості та солідарності поколінь; - формування громадянського суспільства. Трансформація суспільства під дією механізму соціалізації автоматично ви-

магає і соціалізацію держави, яка визначається через трансформацію економічних функцій. Соціалізація функцій держави повинна забезпечувати досягнення базо-вих цілей суспільства: високого рівня життя населення, гармонічних соціальних відносин, стійкої динаміки розвитку. Тобто, держава повинна виступати певним моральним інститутом, функції якого діють в інтересах всього суспільства, з ме-тою забезпечення загального добробуту.

Список використаних джерел:

1. Вплив соціальної сфери на соціалізацію трансформації економіки України [Електро-нний ресурс]. – Режим доступу: http://www.archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ape/ 2009_5/94-98.pdf

2. Критерії соціалізації економіки регіону [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/prvse/2011_1/3_1.pdf

3. Суть девіантної соціалізації економіки регіональних суспільних систем та підходи до її вивчення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.archive.nbuv.gov.ua/portal/ chem_biol/nvnltu/21_6/192_Zyb.pdf

Серебрянський Ю. Ю. Дніпропетровський Національний Університет Імені О. Гончара, Україна

«NON-WESTERN» IMMIGRATION INFLUENCE ON ECONOMY OF WESTERN EUROPE

«Non-western» immigration is a term used by EU authorities to indicate immi-

grants from 3-rd world countries. First of all it’s middle eastern and african countries. Last years western european countries face large number of none-western immigration which brings mostly financial costs and other problems. It’s usually the burden on social welfare systems and public schools. Illegal immigrants are often poor and uneducated, and frequently work in jobs for which income is not reported, thereby returning little to the receiving nation's economy through taxes. Immigrant criminality points out that crime rate tends to be higher among immigrant populations, thus high immigration would lead to increased crime. The Handbook of Crime Correlates (2011), a review of studies of correlates with crime, states that most studies on immigrants have found higher rates of crime compared to domestic population.

Some reports and calculations were made in different western european countries to make this problem to be more actual and open. Immigration from non-western countries costs Dutch society between €6 billion and €10 billion a year, according to a preliminary

54

report by private research institute Nyfer for the anti-Islam party PVV. The research is based on «conservative» estimates of the cost of 20,000 non-western migrants. That is the number of foreigners who come to Netherlands every year in order to reunite with their families. So the real cost is even much higher. The research shows non-western immigrants cost society more because they are more likely to claim welfare benefits and long-term nursing care, and are over-represented in the criminal justice system. The same problems are in Denmark. For example the Integration Ministry report initiated by Danish People's Party (DPP) came to the conclusion that by tightening immigration laws, Denmark has saved €6.7 billion over the last 10 years, money which otherwise would supposedly have been spent on social benefits or housing. According to the figu-res, migrants from non-western countries who did manage to come to Denmark have cost the state €2.3 billion, while those from the West have actually contributed €295 mil-lion to government coffers. In other word every single none-western immigrant costs 29598 kroner (about €4000) to Denmark, while every western immigrant contributes about 13522 kroner every year. The small Scandinavian country already has the strictest immigration and asylum laws in Europe. For example, foreign couples are only allowed to marry if both partners are at least 24 years old. The number of asylum seekers and relatives of immigrants seeking entry into Denmark dropped by more than two-thirds within nine years as a result of the tough laws. Another Scandinavian country that counted a cost of immigration is Sweden. According to authorities report for 2000–2009 period the economic cost of immigration was about 54.76 billion of swedish kroner (54.757.060.000 kr). And every single year the cost of immigration increases: 2005 – 4.9 bi-llion, 2009 – 6.7 billion, 2011 – 13 billion. Recentrly swedish Finance minister Anders Borg reported that over 50% of immigrants are unemployed and burden social welfare system. If we look and compare suchlike reports from other developed countries it won’t be so different. Canadian Fraser institute report shows that Immigrants to Canada cost the federal government as much as $23 billion annually and impose a huge fiscal burden on Canadian taxpayers. Report says newcomers pay about half as much in income taxes as other Canadians but absorb nearly the same value of government services, costing taxpayers roughly $6,051 per immigrant and amounting to a total annual cost of some-where between $16.3 billion and $23.6 billion. Annually about 250 000 of immigrants come to Canada but only about 60 000 of them are skilled or professional workers. Others are usually not skilled and can’t find a job. Most of them come from non-western 3-rd world countries. Canada has a welfare state with single-payer health care, public hous-ing, welfare payment and free public schools. So, such people who cannot pull their own weight can rely on all of these goodies provided by the working canadians. Because of these generous benefits, Canada has a lot of people who would like to move there from poor countries. Study also found that immigrants paid an average of $10,340 in income tax and other taxes, compared with the $16,501 paid by all Canadians. While newcomers each received $110 less than the rest of Canadians, the «net fiscal transfer per im-migrant» still amounted to $6,051 annually. The study examined the incomes of adults

55

exclusively, and assumed the average immigrant pays taxes and receives benefits for 45 years. Fraser Institute report says Canada should revamp its immigration selection process allowing only newcomers who have employment lined up, offering them citi-zenship only if they hang onto their job for a set number of years and deporting those who lose their jobs.

In conclusion we can say that all western countries have common economic prob-lems that connect to issue of non-western immigration. Based on different researches and reports there are some recommendations that can be used by government to prevent spending a lot of money on people that burden economics and social welfare system. Here some of its statements:

1) Only those with a legitimate offer from an employer should be allowed to obtain a temporary work visa. All other grounds for granting immigrant visas should be discon-tinued, except those applicable to refugee claimants.

2) The government should exclude all applicants likely to become a burden on so-cial welfare system or public health care system.

3) The government should set up and supervise a privately run system for the col-lection of information about the residence and work status of those holding temporary work visas.

4) Work-visa holders who lose their jobs must find new employment within certain time or leave country.

5) Immigrants may have their parents and grandparents join them as landed immi-grants only after posting a bond to cover payments for health care and other social benefits.

Сіренко В. Е., Орлянська І., Смирнова Т. А. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

НАПРЯМКИ ІНОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РАКЕТО-КОСМІЧНОЇ ГАЛУЗІ

Нові політичні та економічні умови, процеси глобалізації вимагають сучасних

організаційних підходів до здійснення космічної діяльності, розв'язання проблем ефективності космонавтики, її комерціалізації. Важливим напрямком удоскона-лення організаційно-управлінського механізму у цій сфері є створення проектно-орієнтованих виробничо-комерційних систем.

Ракетно-космічна галузь України має значний економічний та науково-технічний потенціал. Економіка ракето-космічної техніки почала активний розви-ток за часів Радянського Союзу, але після розладу країни підприємства ракетно-космічного сектора опинились у скрутному становищі.

Завдяки зусиллям Національного космічного агентства України (НКАУ) – спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, створеного

56

для забезпечення реалізації державної політики у галузі космічної діяльності, – кризу вдалось призупинити. Винятково важливим для забезпечення успішного функціонування підприємств галузі є залучення інвестицій для відновлення вироб-ництва, фінансування науково-дослідних робіт у перспективних напрямах, впро-вадження сучасних технологій [1].

Вже протягом багатьох років успіхи і досягнення ракетобудування в Україні значною мірою пов'язані із співпрацею підприємств країни з вищими навчальними закладами, які мають високий науково-технічний потенціал, методичну та експе-риментальну базу та багаторічний досвід науково-технічних досліджень у сфері високих технологій, проводять реальну роботу в галузі прикладних і фундамента-льних досліджень [2].

Не мало важливу роль в розвитку ракетобудування відіграють підприємства і організації, спрямовані на розвиток ракетної техніки в Дніпропетровській облас-ті. До них можна віднести:

- Придніпровський науковий центр НАН України і МОН України; - Державне підприємство Конструкторське бюро «Південне»; - Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара; - Державна бюджетна організація Дніпропетровський регіональний центр ін-

новаційного розвитку; - ПОО «Технологічний парк «Машинобудівні технології». Придніпровський науковий центр НАН України і МОН України проводить

дослідження в інтересах економіки і соціального розвитку Придніпровського ре-гіону і за результатами досліджень спрямовує зусилля вчених регіону, незалежно від їх наукової спеціалізації, на вирішення комплексних регіональних проблем пе-реважно міжгалузевого характеру.

Дніпропетровський Національний університет імені О. Гончара – один з ос-новних вузів Дніпропетровська і України, який співпрацює з КБ «Південне» і по-повнює ракетобудівної підприємства молодими фахівцями.

Діяльність Державної бюджетної організації Дніпропетровський регіональний центр інноваційного розвитку та Технологічного парку «Машинобудівні техноло-гії» є складовою частиною загальної роботи з інноваційного розвитку продуктив-них сил і в т. ч., спрямована на формування інфраструктури державної підтримки інноваційного розвитку продуктивних сил регіону [3].

Але все ж головними розробником і виробником ракето-космічної техніки є підприємства ДКБ «Південне» та Виробниче об'єднання «Південний машинобу-дівний завод», які мають величезний досвід роботи в цій сфері промисловості та співпраці з науково-дослідними інститутами та вищими навчальними закладами по всій Україні[2]. ДКБ «Південне» було розроблено понад 20 типів бойових між-континентальних ракет чотирьох поколінь і 5 ракетних комплексів, 10 типів ракет-носіїв «Зеніт», «Циклон», «Дніпро», «Маяк» та ін Після запуску 16 березня 1962 р. Першого Дніпропетровського супутника ДС-2 («Космос-1») було створено понад 70 типів космічних апаратів декількох поколінь (серії «Космос», «Метеор», «Океан»)

57

і 15 космічних комплексів світового рівня, виведено на орбіту близько 400 КА та ін. [3]. Крім цього активно йде співпраця з іншими країнами, такими як Росія (на-земний старт на Байконурі), Бразилія (побудова космодрому Алкантара та випро-бування РН «Циклон-4») і США (програма «Морський старт») [4].

В даний час перед конструкторами і науковцями стоять важливі завдання за-безпечення високого рівня конкурентоспроможності серед інших ракетобудівних підприємств за рахунок акумулювання та впровадження в розробки передових ідей різних галузей науки.

Не так давно, а саме 7 лютого цього року, голова обласної ради Євген Удод взяв участь в обговоренні перспектив розвитку ракетно-космічної галузі України та галузевої науки. Голова обласної ради привітав учасників наради з підписанням Генеральної угоди між ДП КБ «Південне» та ВУЗами МОН України про спільні дослідження в області створення ракетно-космічної техніки та складу Координа-ційної ради [2].

Майже за 50 років свого існування світова космонавтика довела свою значу-щість в галузях стратегічного, політичного, наукового та соціально-економічного розвитку держав. На сьогоднішній день космічна діяльність інтегрує і використо-вує досягнення таких найважливіших високотехнологічних галузей, як комп'ютер-не програмне забезпечення, електроніка, зв'язок, біотехнології, створення нових матеріалів та ін. Космічна діяльність пов'язана з міжнародною торгівлею та полі-тикою, глобальними ринками, міжнародною конкуренцією, стандартизацією та ре-гулюванням. Все це робить космічну діяльність однією з найважливіших рушійних сил світової економіки, знаменує новий глобальний етап у її розвитку [1].

Список використаних джерел:

1. Яворський М. С. Основні стратегії економічного розвитку ракето-космічної техніки в Україні / М. С. Яворський // Наука та Наукознавство. – 2001. – № 4. – С. 4–13.

2. Новость с информационного агентства МОСТ «В Днепропетровске обсудили перспек-тивы развития ракетно-космической техники» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mostdnepr.info/news/society/v_dnepropetrovske_obsudili_perspektivy_razvitija_raketno_kosmicheskoj_otrasli.htm

3. Статья «Инновационно-технологический кластер «Ракетно-космическая техника» [Елект-ронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nas.gov.ua/rsc/psc/structure/Pages/in04.aspx

4. Статья «С берегов Днепра – на орбиты» [Електронний ресурс] // Еженедельник 2000 – Аспекты – Космос. – Режим доступу: http://www.2000.net.ua/2000/aspekty/kosmos/75036

К. е. н. Січко С. М. Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського, Україна

ПРОГРАМИ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ В США

В 50–60-і роки ХХ ст. в США була розроблена теорія людського капіталу, яка ставила своїм завданням поглиблену розробку проблем формування, відтворення робочої сили та ролі і значення творчих здібностей людини, а також його вклад

58

в економічне зростання. Над теорією людського капіталу працювали багато видат-них американських економістів, зокрема, Т. Шульц, Г. Беккер, Д. Мінцер, Л. Ту-роу, Д. Кендрик та ін. В роботах авторів цієї концепції людський капітал в трак-тується як сукупність отриманих людьми знань, навичок, кваліфікації, їх фізична готовність до праці, тобто стан здоров'я, а також сукупність різного роду мотива-цій. Завдяки теорії людського капіталу в США, починаючи з середини ХХ ст., ви-трати на освіту і підготовку кадрів, витрати на охорону здоров'я стали трактувати-ся як найважливіші інвестиції в майбутній розвиток.

На початку ХХ ст. в США вводять безкоштовну державну середню освіту. Починаючи з ХІХ століття формується мережа багатопрофільних університетів і коледжів, як приватних, так й державних. Окрім формальної освіти, в ХХ столітті швидкими темпами розвивається підготовка кадрів в приватному секторі економі-ки, створюється система державних професійних навчальних закладів по підготов-ці і перепідготовці кадрів, у тому числі молоді і безробітних. Потужними стиму-лами розвитку вищої професійної освіти в США стали розвиток науково-технічної революції, економічне і військово-технічне змагання з СРСР, а також боротьба нег-ритянського населення за свої права, що разом з іншими заходами по десегрегації, призвело до відкриття муніципальних коледжів для афроамериканської молоді [3].

Державні і приватні витрати на освіту (без витрат на професійну підготовку переважно без відриву від виробництва), помітно зросли в 80–90-і роки ХХ ст. – на 70% і склали в 2007 р. 972 млрд. дол., або близько 7,5% ВВП, що помітно пере-вершувало річні витрати США на військові цілі (660 млрд. дол. – близько 5,0% ВВП в тому ж році). Крім того, за різними оцінками, до 150 млрд. дол. складали витрати на перепідготовку, в рамках якої в 2005 р. в різних програмах навчання брали участь 94 млн. осіб, або 44% дорослого населення країни (в середині 80-х років – лише 13,3%). З урахуванням усіх інших державних і приватних про-грам на підготовку і перепідготовку робочої сили (перепідготовку безробітних, підготовку на робочому місці і ін.) валові витрати на освіту в США досягають 1 трлн. дол. США на рік [5]. В 2011 році ця сума складала 1,01 трлн. дол. США.

З державних джерел (федерального, штатних і місцевих бюджетів) фінан-суються абсолютна більшість (4/5) усіх установ сфери освіти (від установ дошкіль-ної освіти до ВНЗ). В 2007 р. ці витрати склали 792 млрд. дол., або більше 81% від загальної суми, в 2011 р. – 787 млрд. дол.; лише 20% усіх установ освіти підтри-мується приватним капіталом (корпораціями, приватними фондами, окремими особами) – їх витрати склали в 2011 році майже 200 млрд. дол., або близько 25% сукупних витрат. Таке співвідношення відбиває найважливішу особливість амери-канської системи формальної освіти – переважаючу роль держави в її фінансу-ванні [1].

Окрім фінансового забезпечення сфера освіти має в розпорядженні численні і добре підготовлені кадрові ресурси. В 2009 р. в США налічувалося 3,7% млн. шкільних учителів, у вищій школі було зайнято близько 1,3 млн. викладачів, у тому

59

числі 840 тис. в державних ВНЗ, 450 тис. – в приватних. За прогнозами, в 2017 р. в Сполучених Штатах працюватимуть понад 4,2 млн. шкільних вчителів. Більше 1 млн. осіб, за оцінками, мають роботу, пов'язану з викладанням : фахівці, що пра-цюють в промислових компаніях і у військовій сфері, консультанти та викладачі в музеях, бібліотеках і ін.

Одну з центральних і найбільш важливих ланок американської системи освіти складають вищі учбові заклади. В 2010 р. в США налічувалося 18 млн. студентів: 13,4 млн. навчалося в державних ВНЗ (74%); 4,6 млн. – в приватних (26%). В 2010 р. в США налічувалося 4,3 тис. установ вищої освіти – 1,85 тис. були державними та 2,45 тис. – приватними. Серед них особливу роль мають дослідницькі універси-тети, до яких відносять 235 університетів. В цих університетах навчається при-близно 2,8 млн. студентів (19% від їх загального числа), які отримують державну підтримку на проведення фундаментальних досліджень, в них присуджується най-більше число докторських ступенів в різних науках. Це надзвичайно престижні ВНЗ, що займають провідні позиції в рейтингах університетів не лише в США, але й у світі. Серед цих дослідницьких університетів: Принстонський, Гарвардський, Йельський, Стенфордський, Колумбійський, Пенсільванський, Корнуельський уні-верситети, Массачусетський і Каліфорнійський політехнічні інститути та інші, ві-домі у всьому світі вищі учбові заклади. Всього в 2010 р. було підготовлено майже 1,5 млн. бакалаврів (5% населення країни студентського віку), 594 тис. магістрів (2%) та більше 56 тис. докторів наук (близько 0,2%) в різних галузях знань [4].

Проте незважаючи на усі наявні досягнення, існує цілий ряд негативних тен-денцій, що проявляються у сфері кадрового забезпечення науки і освіти.

По-перше, старіння наукових і інженерних кадрів – більше 50% всіх вчених і інженерів мають вік старше 40 років.

По-друге, після терористичних атак 2001 р., привабливість США для інозем-них вчених і інженерів дещо знизилася; ускладнилися умови в'їзду до Америки як студентів, так і фахівців. Адже саме іноземні науково-технічні кадри у багатьох спеціальностях формують 50% і більше в сукупній потребі в таких фахівцях.

По-третє, країни, які раніше були важливим джерелом науково-технічних кад-рів для США, – Китай, Індія, Тайвань, Південна Корея – самі готують кадри вче-них і фахівців та збільшують асигнування на НДДКР і освіту. Так, наприклад, в Південній Кореї число захищених докторських дисертацій з 1999 р. по 2010 р. збільшилася на 400%, на Тайвані – на 500%, а в Китаї – на 540%. Відповідно, число аспірантів з цих країн, що захистили докторські дисертації в США, скоротилось.

По-четверте, все менше американських студентів присвячують себе вивченню природних і інженерних наук та математиці. Частка випускників в цих спеціаль-ностях серед усіх випускників складають в Китаї, наприклад, 60%, на Тайвані – 41%, в Південній Кореї – 33%. В США ця частка в 2009 році не перевищувала 30%. Частка випускників інженерних спеціальностей у складі населення у віці 24 ро-ку і старше складає в Японії 5,8%, на Тайвані – 4,3%, в Європейському Союзі – 2,7%, а в США – лише 1,8% [1].

60

При цьому існує ще ряд чинників, що мають дуже негативний ефект для роз-витку вищої освіти і науково-технічного потенціалу країни. Це доступність вищої школи для багатьох категорій американців, так, середньорічні витрати студента, пов'язані, з перебуванням в 4-х річному коледжі університету в 2009 р. досягали 34,3 тис. дол. В 1985 р. по 2009 р. витрати на навчання, наприклад, в державному 2-х річному коледжі зросли на 115%, а в 4-х річному – на 200%; в той же час розмір максимальної стипендії студентам з малозабезпечених сімей скоротився на 25%. Не залежно від цього, число молодих людей серед білих та серед представників етнічних меншин, що отримують вищу освіту зросло. Так, в період 1976–1980 рр. в 4-х і 2-х річних коледжах вчилися 31% білих молодих людей у віці 18–24 років, 28% – чорних і 29% – іспаномовних, в 2009 р. – серед білих – 48%, серед чорних – 34% і серед іспаномовної молоді – 32%.

Актуальною для вищої школи США проблемою залишається нестача викла-дачів у ряді науково-технічних дисциплін, що призводить до активного залучення в університети висококваліфікованих кадрів з-за кордону. Так, в середині першого десятиліття 21 століття частка іноземців серед викладачів інженерних наук скла-дала 26%, в прикладній і теоретичній математиці – 33%, у фізиці – 22%; часка нау-ковців-докторів, вихідців з-за кордону, що постійно мешкають в США склала 37%. В основному, це вчені з Азії і Європи з переважанням таких країн, як Індія, Китай, Велика Британія, Тайвань, Канада, Південна Корея [2].

Основною ланкою системи підготовки і перепідготовки кадрів в США висту-пають вища і середня школа, навчальні курси і центри приватних корпорації. Дер-жавна система професійної підготовки в країні розвинена набагато слабкіше.

Тому в умовах кризи 2008–2009 рр. влада США була вимушена вжити додат-кові екстрені заходи по підтримці осіб, що втратили роботу та їх подальшому пра-цевлаштуванню. У квітні 2009 р. рівень безробіття в США зріс до 8,9%, а серед осіб у віковій групі 16–19 років – до 21%. Проте в лютому 2009 р. був прийнятий план нової адміністрації, який містить традиційні антикризові заходи по розши-ренню підтримки безробітних, створенню робочих місць, але також довгострокову складову підготовки робочої сили XXI ст. В 2011 році Міністерство праці затвер-дило Стратегічний план на 2011–2016 рр., в якому в якості основного напряму державної стратегії зайнятості визначено підвищення конкурентоспроможності робочої сили з урахуванням викликів міжнародної конкуренції XXI ст. При цьому акцент робиться на забезпечення гідною роботою кожного, активному залученні до процесу забезпечення адекватної освіти і навчання, вдосконалення системи під-готовки робочої сили не лише державних структур, але й бізнесу, некомерційних організацій, самих громадян [6, с. 5].

Особливістю американської системи підготовки і перепідготовки є створення широкої мережі безперервного навчання і підвищення кваліфікації для працівників підприємств і рядових співробітників компаній. Особливо популярні активні ме-тоди навчання, що застосовуються в цілях підвищення особистої активності і іні-ціативи слухачів, інтенсифікації їх творчого мислення і емоційно-вольової сфери.

61

При підвищенні кваліфікації працівник прагне до глибшого освоєння, як правило, однієї професії. Проте фахівці відмічають, що професійне навчання в США з ро-ками стає все більш теоретичним, інформаційним. Американська система навчан-ня тяжіє до подання професійних знань, тоді як більшість студентів США хотіли б отримати спеціальну інформацію та навчитися ефективним способам ділової взаємо-дії. Американські експерти вважають, що професійне навчання може стати ефек-тивнішим, якщо в одній навчальній групі актуальна проблема вирішується силами різних фахівців.

Отже, пріоритетними напрямами внутрішньополітичної діяльності держави є: підвищення рівня зайнятості серед усіх верств американського населення, збіль-шення допомоги по безробіттю, створення нових і збереження вже існуючих робо-чих місць, вдосконалення системи підготовки і перепідготовки працівників на під-приємствах. На сьогодні однією з пріоритетних зберігається проблема надання робочих місць випускникам загальноосвітніх шкіл, жінкам, інвалідам і іншим не-захищеним верствам населення.

Список використаних джерел:

1. Лебедева Л. Ф. Американские инновации в подготовке рабочей силы ХХІ века [Елект-ронний ресурс] / Л. Ф. Лебедева // Россия и Америка в ХХІ веке. – 2009. – № 2. – Режим доступу: http://www.rusus.ru/?act=archive& edition=17

2. Лютов А. А. Проблема занятости и безработицы в США на современном этапе [Елект-ронний ресурс] / А. А. Лютов // Россия и Америка в ХХІ веке. – 2007. – № 2. – Режим доступу: http://www.rusus.ru/?act=archive& edition=8

3. Лютов А. А. Сфера образования – ключевое направление социальной политики [Елект-ронний ресурс] / А. А. Лютов // Россия и Америка в ХХІ веке. – 2009. – № 2. – Режим доступу: http://www.rusus.ru/?act=archive&edition=17

4. Сайт Бюро перепису населення США [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.census.gov/compendia/statab/cats/

5. Супян В. Б. США: человеческий потенциал в «экономике знаний» [Електронний ре-сурс] / В. Б. Супян // Россия и Америка в ХХІ веке. – 2009. – № 3. – Режим доступа: http://www.rusus.ru/?act=archive&edition=18

6. Strategic plan 2011–2016. – U. S. Department of Labor. – 116 p.

К. і. н. Сливенко В. А., Савченко К. С. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ В ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Туризм сьогодні, це та сфера економіки, яка раніше не розглядалась як така,

що може приносити серйозний доход державі. Але наприкінці ХХ – початку ХХІ сторіччя виявилось, що певний прошарок населення розвинених країн гото-вий сплачувати значні кошти за відпочинок, яким для них є туризм. Після розпа-ду Радянського Союзу та скасування перешкод для пресування його громадян че-

62

рез кордони, кількість туристів значно збільшилася. Зростання добробуту грома-дян дозволило їм виділяти частину заощаджень для подорожей та відпочинку. Кількість таких людей зростає з кожним роком.

Розвиток туризму в Україні суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво то-варів народного споживання, і є одним із найбільш перспективних напрямків структурної перебудови економіки.

За підрахунками Всесвітньої Туристичної Організації, у 2001 році за кількістю прибутне іноземних туристів Україна займала 22 місце у світі (5,8 млн. осіб, що ста-новить близько 1% від світових туристичних прибуттів). За прогнозними розрахун-ками щодо розвитку в'їзного туризму в Україні до 2005 року, його чисельність зросте до 9,3 млн. осіб; прогноз на 2010 рік – 12,1 млн. осіб; прогноз на 2020 рік – 15,0 млн. осіб [1].

Найбільш привабними регіонами для туристів є АР Крим, Карпатські гори та місто Київ. Але слід приділити увагу й іншим регіонам України.

Сьогодні Дніпропетровщина для багатьох являє собою важливий індустріаль-ний центр всієї України, але вона також пропонує чимало туристських об’єктів. Наприклад, визначні пам'ятки Катеринославського краю здавна привертали увагу як видатних письменників, художників, видатних діячів, так і чисельних туристів. Окрім історико-географічного (відвідання запорозьких святинь, історичних пам’ят-ників), гідрологічного та бальнеологічного (відпочинку на Солоному Лимані та Дніпровських водосховищах), геологічного (Волоські скелі), мінералогічного, гео-ботанічного, екологічного видів туризму, Дніпровський край може запропонувати потенційним туристам знайомство із своїм промисловим комплексом, що є одним із найбільших в державі, а по деяких параметрах – й унікальним.

Дніпропетровська область має достатньо великий туристично-рекреаційний потенціал, крім того існують передумови для його розвитку: природні особливості регіону, який знаходиться на кордоні змішаних лісів та степової зони, унікальні водні ресурси; культурно-історична спадщина; етнографічно-культурний потенціал (народні промисли та ремесла). Туристична сфера області усе впевненіше заявляє про себе, як дійсно конкуренто спроможна індустрія, що відчутно сприяє економіч-ному розвиткові Дніпропетровщини та зростанню добробуту громадян.

У Дніпропетровській області на державному обліку перебуває 11,9 тисяч неру-хомих пам’яток, в тому числі 318 пам'яток архітектури, переважно ХVІІІ–ХХ ст. [2].

Найвідомішими туристичними об’єктами є культурно-архітектурні пам’ятки в с. Старі Кодаки, місця боїв козацьких військ з польською шляхтою, історико-культурні пам’ятки Дніпропетровська, садиба-музей Д. І. Яворницького; місця, пов’язані з фор-суванням Дніпра в роки другої світової війни, скіфські кургани IV ст. до н. е., місця розташування козацьких січей, музей ужиткового мистецтва Петриківського худо-жнього орнаменту в с. Петриківка та ін.

63

Туристичний сектор області налічує 340 суб’єктів туристичної діяльності. Обсяг наданих туристичних послуг за 2007 рік склав 273,38 млн. грн., з них іно-земним туристам – 6,6 млн. грн., туристам, що виїжджали за кордон України – 214,3 млн. грн.

Протягом 2007 року область відвідало 15676 іноземних та 71235 внутрішніх туристів; кількість екскурсантів склала 27291 осіб [3].

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що Дніпропетровський регіон має великий потенціал та перспективи в майбутньому в сфері туризму, тому на Дніпропетровщині плануються деякі заходи, які розроблені спеціально для розви-тку туристичної індустрії:

– розвиток міжнародного співробітництва у сфері туризму і курортів, форму-вання позитивного туристичного й санаторно-курортного іміджу Дніпропетровщини;

– створення кадастру природних територій та ресурсів туризму, проведення їх економічної оцінки, опису та класифікації;

– розроблення регіональної програми розвитку сільського та «зеленого» ту-ризму;

– забезпечення підготовки інвестиційних паспортів рекреаційних об’єктів області, привабливих для іноземних і вітчизняних інвесторів;

– упровадження моніторингу курортно-оздоровчих і рекреаційних територій та природних лікувальних ресурсів;

– розроблення мап, схем, буклетів, туристичних довідників, створення єди-ної інформаційної системи з повним банком даних санаторно-курортних, рекреа-ційних, туристичних послуг області

– створення навчального центру та позашкільних гуртків для розвитку актив-ного етнографічного туризму.

Список використаних джерел:

1. Кифяк В. Ф. Організація туристичної діяльності в Україні [Електронний ресурс] / В. Ф. Кифяк. – Режим доступу: http://www.tourlib.net/books_ukr/kyfjak_13.htm

2. Любіцева О. О. Туристичні ресурси України: навч. посібник / О. О. Любіцева, Є. В. Пан-кова, В. І. Стафійчук. – К.: Альтерпрес, 2007.

3. Головне управління статистики у Дніпропетровській області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dneprstat.gov.ua

Фоменко В. В. Уральский федеральный университет

имени первого Президента России Б. Н. Ельцина, г. Екатеринбург ПЕРСПЕКТИВЫ И ТЕНДЕНЦИИ ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ

СИСТЕМЫ ОХРАНЫ ЗДОРОВЬЯ НАСЕЛЕНИЯ

Право на охрану здоровья и медицинскую помощь закреплено на конститу-циональном уровне во многих государствах мира. Однако наличие фундаменталь-ных проблем в здравоохранении не позволяет гражданам реализовывать это право

64

в необходимом объеме. Государственная система здравоохранения должна быть основана на принципе равенства при оказании медицинской помощи – географи-ческая доступность медицинских учреждений, время ожидания медицинской по-мощи, объемы и качество медицинской помощи. Обеспечение данного принципа для всех возрастных групп населения требует существенных финансовых вложе-ний в систему охраны здоровья населения.

Государственной программой развития здравоохранения Российской Федера-ции здоровье граждан представляется в качестве социально-экономической кате-гории. Здоровье граждан включается национальное богатство страны и является неотъемлемым элементом трудового потенциала общества. Ценность здоровья, как важнейшего ресурса, необходимого для производства материальных и куль-турных благ, определяется современными тенденциями снижения воспроизводст-ва населения, процессом его старения и уменьшением численности.

На государственном уровне определяется цель развития национальной систе-мы здравоохранения – создание необходимых условий для сохранения здоровья населения страны. Достижение указанной цели требует обеспечения доступности профилактики, диагностики и лечения заболеваний с использованием современ-ных медицинских изделий и эффективной лекарственной терапии. Следовательно, создание условий для повышения качества и доступности медицинской помощи гражданам с учетом демографической ситуации становится приоритетным на-правлением государственной политики в условиях глобализации.

Существует возрастной парадокс, который заключается в том, что затраты системы здравоохранения на оказание медицинской помощи людям в возрасте от 65 лет и старше составляют от 30 до 50% общих расходов на медицину. Согласно международным критериям население считается старым, если доля людей в воз-расте 65 лет и старше во всем населении превышает 7%. Так, каждый восьмой гражданин России, т.е. 12,9% жителей страны, находится в возрасте 65 лет и стар-ше, а каждый пятый житель страны – в пенсионном возрасте, что составляет 30,7 млн. человек на 1 января 2013 г.

Старение населения влечет за собой повышение уровня заболеваемости и не-трудоспособности, а также снижение качества жизни, что в свою очередь приво-дит к возникновению проблем с трудовыми ресурсами (количественные, качест-венные) и росту затрат в системе здравоохранения. Высокий уровень расходов обусловлен, главным образом, обращением к дорогостоящей стационарной помо-щи. В настоящее время соотношение объемов стационарной и амбулаторной по-мощи составляет 70% и 30% соответственно. Изменения в системе организации медицинской помощи населению, развитие стационарзамещающих технологий, наряду с профилактическими мерами и мерами социального характера могут по-влиять на затратность здравоохранения в сторону ее снижения. В национальном масштабе возникает необходимость сдерживания возрастающих затрат медицинс-ких учреждений через построение эффективной системы оказания медицинской помощи населению с учетом демографической и экономической ситуации в стране.

65

Эффективная модель функционирования системы охраны здоровья населения включает ряд основных элементов: заболеваемость населения страны, существую-щие функциональные ограничения, социальные, экономические и биомедицинские условия жизни, финансовые, материальные и трудовые ресурсы, государственная политика в сфере здравоохранения. Финансовые ресурсы, направляемые в систему здравоохранения, распределяются по трем направлениям: улучшение социальных, экономических, биомедицинских факторов, образа жизни населения; лечение забо-леваний; борьба с функциональными ограничениями (физическими и ментальны-ми). Политика государства и ресурсное обеспечение системы здравоохранения являются поддерживающими элементами, основная часть модели представлена на-правлениями расходования этих ресурсов, которые взаимосвязаны между собой.

Модель является замкнутой, при расходовании ресурсов по одному из на-правлений, влияние распространяется и на другие. К примеру, финансовые ресурсы, направленные на формирование здорового образа жизни населения, через сниже-ние уровня заболеваемости окажут влияние на уровень функциональных ограни-чений. При правильном выборе направлений расходования ресурсов возможно меньшим уровнем затрат добиться более высоких результатов. Особенностью мо-дели является тот факт, что вложение финансовых ресурсов на улучшение со-циальных, экономических и биомедицинских условий жизни населения страны окажет влияние на уровень заболеваемости без дополнительных затрат. Основ-ными факторами, влияющими на уровень ресурсов, направляемых на финансиро-вание системы здравоохранения, являются: политика государства в области здра-воохранения, схема финансирования, экономическая ситуация.

Политикой государства определяются приоритетные направления расходова-ния ресурсов, такие как развитие профилактики, стационарзамещающих техноло-гий и др. От сбалансированности схемы финансирования здравоохранения зависит скорость и своевременность получения ресурсов. Экономическая ситуация, наряду с политикой государства и схемой финансирования, влияет на объем ресурсов, выделяемых на здравоохранение. Ведущим направлением развития российского здравоохранения должно стать повышение его эффективности. Реализация этого направления является одним из важнейших критериев функционирования системы охраны здоровья граждан в условиях глобализации экономики.

К. е. н. Чабаненко Ж. М., Голей Ю. М. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна ЗАХОДИ ПОДАТКОВОГО СТИМУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ У ПРІОРИТЕТНІ ГАЛУЗІ ЕКОНОМІКИ Необхідність державного стимулювання інвестиційної діяльності у пріори-

тетні галузі економіки викликана зниженням загальних показників економічно-го розвитку в 2012 році в порівнянні з очікуваними. Відомо, що за останні роки

66

недостатньо підвищувалась конкурентоспроможність експортно-орієнтованої про-дукції; погіршувалась інвестиційна привабливість відповідних галузей. В той же час об’єм надходження імпортних товарів досягнув максимуму – імпортуються не тільки газ та продукція машинобудування, а й продовольчі товари, незважаючи на те, що Україна визнана аграрною державою.

У зв’язку із спадом виробництва промислової продукції (2012 р.) перед-бачається скорочення робочих місць в цих секторах економіки. В першу чергу це стосується підприємств гірничо-металургійного комплексу, а також вугільної та металообробної промисловості.

Для виходу з несприятливого стану розвитку економіки в теперішній час на державному рівні вживаються заходи щодо стимулювання інвестиційної діяль-ності у пріоритетні галузі економіки, які забезпечать потреби суспільства у ви-сокотехнологічній конкурентоспроможній екологічно чистій продукції. Це сприя-тиме розвитку виробничого та експортного потенціалу і створення робочих місць [1].

Ці заходи виражені в прийнятому Законі України «Про стимулювання інвес-тиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» № 5205-VІ від 06.09.2012 р. та внесених змінах у Митний кодекс України і в розділ ХХ Податкового кодексу України.

На загальнодержавному рівні будуть схвалені КМУ інвестиційні проекти у пріоритетні галузі економіки в яких економічно обґрунтована загальна сума ін-вестиційних ресурсів (загальна кошторисна вартість) та джерела надходження кош-тів для реалізації інвестиційних проектів.

На нашу думку, підприємства гірничо-металургійного комплексу, хімічної промисловості та металообробної в яких спостерігається спад, повинні також еко-номічно обґрунтувати інвестиційні проекти для зростання експортно-орієнтованої продукції. В процесі економічного обґрунтування інвестиційного проекту перед-бачається придбання нового обладнання, реконструкція та модернізація існуючого структурного підрозділу, обов’язкового створення окремого структурного підроз-ділу на якому і буде реалізовуватись схвалений КМУ інвестиційний проект. Для виконання цієї мети передбачається: придбання нових технологій, залучення пос-луг інжиніринга, додаткових запасів якісних основних і допоміжних матеріалів відповідно проекту.

Підприємства можуть залучати власні кошти (чистий прибуток та амортиза-ційні відрахування), кошти іноземного та спільного інвестування, що здійснюється суб’єктами України разом з іноземними юридичними чи фізичними особами.

У зв’язку із прийняттям привабливого закону України збільшується кількість зацікавлених підприємств, що потребують державного стимулювання, оскільки власних коштів, а також залучених іноземних недостатньо для реалізації інвести-ційних проектів.

67

Розраховувати на державну підтримку для реалізації інвестиційного проекту можуть ті підприємства в яких загальна кошторисна вартість для суб’єктів великого підприємництва перевищує суму еквівалентну 3 мільйонам євро; для суб’єктів се-реднього підприємництва – 1 мільйон євро, а для суб’єктів малого підприємництва – 500 тисяч євро. Згідно інвестиційних проектів такі підприємства повинні:

– створювати нові робочі місця для працівників, які безпосередньо задіяні у виробничих процесах: більш ніж 150 – для суб’єктів великого підприємництва; 50 – для суб’єктів середнього підприємництва і 25 – для суб’єктів малого підприєм-ництва;

– середня заробітна плата працівників повинна не менш як у 2,5 рази переви-щувати розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звіт-ного (податкового) року [1].

Конкретні форми державної підтримки в першу чергу з 01.01.2013 року з’являться податкові пільги для інвесторів. Що стосується суб’єктів господарю-вання пріоритетних галузей, то для них прийняті пільги з податку на прибуток: для отриманої суми прибутку від реалізації інвестиційного проекту вже з 01.01.2013 ро-ку по 31.12.2017 року буде застосовуватись ставка податку 0%, а далі з 01.01.18 р. по 31.12.22 р. – 8%; з 01.01.23 р. – 16% [2].

Податкові пільги стосуються також ввізного мита та податку на додану вар-тість (ПДВ). Ввезення на митну територію України обладнання і комплектуючих виробів звільняються від сплати ввізного мита, а на суму податкового зобов’я-зання з ПДВ дозволено надавати митному органу податковий вексель терміном погашення його на 60-й календарний день [3].

Зміни стосуються також дозволу нарахування амортизації основних засобів груп 2 і 3 методом прискореного зменшення залишкової вартості.

Слід відзначити, що права на отримання зазначених вище податкових пільг, вимагають застосування особливого контролю з боку спеціальних державних ор-ганів. Це стосується контролю за веденням окремого податкового обліку доходів та витрат, пов’язаних з отриманням прибутку що звільняється від оподаткування, а грошові кошти на суму отриманих пільг повинні бути використанні на пере-оснащення матеріально-технічної бази, збільшення об’єму виробництва, упрова-дження новітніх технологій, тощо [2].

Інвестори та підприємства пріоритетних галузей сподіваються, що державні органи прискорять затвердження інструктивних документів для їх ефективного за-стосування.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» № 5205-VІ від 6 вересня 2012 року.

2. Розділ ХХ Податкового кодексу України № 5211-VІ від 06.09.2012 р. 3. Митний кодекс України № 5210-VІ від 06.09.2012 р.

68

Чиркова М. Г., к. э. н. Гринько Е. Л. Севастопольский национальный технический университет, Украина К ПРОБЛЕМЕ СТАБИЛЬНОСТИ БАНКОВСКИХ ДЕПОЗИТОВ

В СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ

В настоящий момент существует проблема стабильности банковских ресур-сов. Она играет важную роль в современных условиях, так как банковские ресурсы являются одним из источников финансового обеспечения ускоренного экономи-ческого роста и макроэкономической стабилизации. Для Украины проблема стабильности банковских ресурсов приобретает еще большее значение в виду сле-дующих причин. Во-первых, для отечественных субъектов хозяйствования ограни-чен доступ к внешним источникам ресурсов вследствие влияния мирового эконо-мического кризиса. Первоначальное насыщение экономики Украины в 2005–2008 гг. значительными объемами иностранного капитала обернулось его массовым отто-ком за пределы нашей страны в 2009–2012 гг., что и явилось одной из причин кри-зиса ликвидности банковской системы. Во-вторых, объемы внутренних ресурсов являются недостаточными для финансирования экономического роста, что обу-славливает необходимость аккумулирования достаточных объемов ресурсов с необ-ходимыми параметрами (стоимостью, сроком привлечения), способных обеспе-чить стабильное и эффективное функционирование банковской системы.

Успешное развитие экономических процессов определяется возможностью банковской системы способствовать инвестиционным и инновационным процес-сам в стране. Стабильность банковской сферы непосредственно связана с форми-рованием ресурсной базы, определяется объемами и структурой стабильных ре-сурсов, которые представлены собственным капиталом, срочными депозитами, условно-постоянной частью текущих пассивов и заемными ресурсами. Наличие стабильной ресурсной базы приводит к уменьшению стоимости ресурсов, удешев-лению кредитов и в дальнейшем к способности экономической системой генери-ровать внутренние ресурсы в виде прибыли предприятий и сбережений населения.

Выделение стабильных и нестабильных ресурсов в структуре ресурсной базы основывается на таком критерии, как стабильность. Анализ отечественной и зару-бежной литературы показал, что понятие «стабильность» освещается многими ав-торами (А. Юданов, В. Афанасьев, Л. Ричардсон, А. Галкин, Н. Федоренко, В. Зуб-чанинов, Г. Фетисов, А. Пуанкаре, А. Васильев, Э. Гершгорин и др.), однако наиболее полным, по нашему мнению, является определение, данное А. Гуцом: «Стабильность – есть способность системы сохранять параметры в определенных пределах, противодействовать возмущениям и возвращаться в равновесное со-стояние в случае отклонений… это не только сохранение параметров системы и возвращение к ним в случае вынужденных отклонений, но и процесс упорядо-ченного, организованного изменения» [2].

69

В банковской теории и практике принято считать нестабильными ресурсами депозиты по требованию, что обусловлено трудностью прогноза изменения их ос-татков из-за ограниченности срока нахождения в распоряжении банка. Срочные вклады являются стабильной частью ресурсов, так как дают возможность банку распоряжаться ими длительный срок [3]. Данной точки зрения придерживаются как зарубежные (П. Роуз, Д. Полфреман, Ф. Форд), так и отечественные экономис-ты (А. Мороз, М. Савлук, М. Алексеенко, О. Васюренко, И. Парасий-Вергуненко, В. Капран, О. Петрук, А. Череп и др.). Однако существует и иной научный подход, в соответствии с которым в определенных условиях стабильными ресурсами яв-ляются депозиты по требованию, а нестабильными – срочные вклады (данное мнение освещается в трудах А. П. Вожжова [1], К. Р. Тагирбекова, Г. С. Панова). Проведенный анализ источников показал отсутствие единого теоретического под-хода к оценке стабильности депозитов банка, что усложняет определение источ-ников стабильных ресурсов.

В ходе оценки ресурсов банковской системы Украины и стран Европейского союза было отмечено, что кризисные явления выявили тенденцию сокращения стабильности срочных банковских ресурсов более быстрыми темпами, чем вкла-дов по требованию. В Украине за 2006–2008 гг. объемы срочных депозитов уве-личивались более быстрыми темпами, чем величина вкладов по требованию (43,06 млрд. евро против 14,97 млрд. евро – превышение в 3 раза). В 2008 году произошло значительное снижение срочных депозитов (на 32,04 млрд. евро), в то время как вклады по требованию оказались более устойчивыми (уменьшились на 10,46 млрд. евро). Объемы вкладов по требованию достигли своего докризисного уровня уже в июне 2010 года, а срочные депозиты – только в июне 2012 года [5]. Следовательно, депозиты по требованию оказались более стабильными ресурсами, чем срочные вклады, в условиях кризиса. Подобная тенденция была отмечена и в странах ЕС (Австрии, Бельгии, Германии, Испании, Ирландии, Люксембурге, Нидерландах, Финляндии) в 2007–2012 гг. [4].

Выявленная тенденция опережающего роста степени стабильности депозитов по требованию по сравнению со срочными вкладами представляет новые данные для принятия банковских решений и осуществления банковского менеджмента, являясь аналитическим инструментарием обеспечения эффективной банковской деятельности, развития реального сектора и, как следствие, устойчивого экономи-ческого роста.

Список использованных источников:

1. Вожжов А. П. Процессы трансформации банковских ресурсов: монография / А. П. Вож-жов. – Севастополь: Изд-во СевНТУ. – 2006. – 339 с.

2. Гуц А. К. Глобальная этносоциология [Электронный ресурс] / А. К. Гуц. – Режим дос-тупа: http://www.univer.omsk.su/MEP/ch7st.win.htm

3. Мороз А. М. Банкiвскi операцiï / А. М. Мороз. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с. 4. Официальный сайт Европейского Центрального Банка [Электронный ресурс]. – Режим

доступа: http://www.ecb.int/home/html 5. Официальный сайт Национального Банка Украины [Электронный ресурс]. – Режим

доступа: http://www.bank.gov.ua

70

Чичкан І. І. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара;

Управління Національного банку України в Дніпропетровській області, Україна СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

СИСТЕМИ СТРАХУВАННЯ ВКЛАДІВ В УКРАЇНІ

Світова фінансова криза показала необхідність створення та постійного ди-намічного розвитку систем страхування вкладів. Хоча щороку кількість держав з системами страхування вкладів зростає, однак не існує єдиного уніфікованого підходу до побудови національної системи страхування вкладів і її взаємодії з ін-шими елементами системи забезпечення фінансової стабільності у банківський сфері. Вважається, що неможливість уніфікації систем страхування вкладів пов’я-зано з різницею в соціально-економічному розвитку країн, особливостями орга-нізації та діяльності фінансово-кредитних установ, передумовами запровадження і стратегічними цілями діяльності систем страхування вкладів. Але незважаючи на встановлені вище перепони в 2009 році Базельський комітет з банківського нагля-ду та Міжнародна асоціація страховиків депозитів (IADI) спільно опублікували основні принципи ефективних систем страхування вкладів. Ці основні принципи є важливим орієнтиром для використання країнами, у створенні або реформуванні системи страхування вкладів і вирішення цілого ряду питань, в тому числі: стра-хування вкладів, фінансування, швидке відшкодування, підвищення обізнаності громадськості, вирішення питань з неплатоспроможними інститутами, співпраця з іншими учасниками страхування, включаючи центральні банки і органи нагляду. Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні сприяють реалізації цих принципів у вітчизняній системі страхування вкладів.

Сьогодні в Україні система страхування вкладів знаходиться в стадії транс-формації, що в основному зумовлено трансформаційними процесами в законодав-чій сфері. Закон України (далі – ЗУ) «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001 року №2740-III [2] втратив чинність з 21.09.2012 на під-ставі ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI. Оскільки функціонування системи здійснюється на основі чинних нор-мативних актів, то і трансформаційні процеси відбуваються у відповідності до них.

Згідно до нового ЗУ «Про систему гарантування вкладів» [1] розширюються функції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі – Фонд). Так окрім функцій державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, до-даються функції з виведення неплатоспроможних банків з ринку (у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організації від-чуження активів і зобов’язань неплатоспроможного банку, продажу неплатоспро-можного банку), а отже розширюються і можливості Фонду, як основного учасни-ка системи страхування вкладів.

71

Законодавством України про систему гарантування вкладів встановлюється обов’язковість участі банків у Фонді, відмінність полягає в тому, що ЗУ «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» передбачав категорію тимчасових учас-ників, в ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» банк набуває стату-су учасника в день отримання банківської ліцензії і позбавляється його в разі від-кликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

У світовій практиці спостерігається тенденція поступового переходу на ди-ференційовані відрахування до фондів. У Росії в 2007 році АСВ (Агентство по страхуванню вкладів) підготувало доповідь «Диференційовані внески до фонду страхування вкладів», в якому представило огляд світового досвіду в реалізації подібного механізму і розглянуло умови його можливого застосування на російсь-кому фінансовому ринку [3]. З доповіді випливає, що диференційована система внесків взята на озброєння в багатьох країнах світу. За оцінками агентства, бли-зько 30 держав зробили свій вибір на користь індивідуального підходу. Серед них США, Канада, Франція, Італія, Португалія, Угорщина, Румунія, Туреччина, Арген-тина, Казахстан тощо. При цьому АСВ чотири роки тому не виключало вірогід-ності, що Росія також незабаром перейде до диференційованої шкали [3].

Як пояснюють експерти, більшість систем страхування депозитів спочатку створюється як системи з єдиною ставкою внесків для всіх банків. Причина проста – такі системи легше розробити і впровадити, вони простіші в управлінні. Коли фонд набирає певну критичну масу, а механізм здійснення щоквартальних внесків відточується, можна переходити до наступного етапу – стимулювати банки до ско-рочення ризиків за допомогою маніпулювання розмірами внесків до фонду стра-хування вкладів [3].

В такій точці зору є певне раціональне зерно, однак диференціацію варто ро-бити не у відповідності до розміру банку, а у відповідності до ризиків, які несе банк. Авжеж реалізація такого підходу не є простою і потребує більш детального розгляду. В ЗУ «Про систему гарантування вкладів» вже передбачається можли-вість диференціації регулярних зборів в залежності від ризику банку. Встановлен-ня диференційованого збору відноситься до компетенції Фонду, методика оцінки ступеню ризиків банку для розрахунку диференційованих зборів встановлюється нормативно-правовим актом Фонду та підлягає погодженню з Національним бан-ком України. На сьогодні реалізація такого підходу відсутня.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні направлені на побудову такої системи страхування вкладів, яка б забезпечувала її прозорість для громад-ськості, гарантувала розмір страхового покриття, швидко й ефективно здійснювала виплати в разі банкрутства банків, мала можливості застосовувати заходи впливу до проблемних банків з метою недопущення їхнього банкрутства, а також бути фі-нансово стійкою.

72

Список використаних джерел: 1. Про систему гарантування вкладів фізичних осіб: Закон України від 23.02.2012

№ 4452-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/ 4452-17

2. Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб: Закон України від 20.09.2001 №2740-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2740-14

3. Сошина В. Хрустальная мечта «слонов» и «китов» [Електронний ресурс] / В. Сошина // Национальный Банковский Журнал. – 2012. – № 2 (93). – Режим доступу: http://www.bankir.ru/publikacii/s/khrustalnaya-mechta-slonov-i-kitov-10001383/

4. Core Principles for Effective Deposit Insurance Systems – final paper [Електронний ресурс] // International Association of Deposit Insurers (IADI). – Режим доступу: http://www.bis.org/ publ/bcbs156.htm

Щитов Д. Н., д. е. н. Мешко Н. П. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНИХ ПОСЛУГ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ НА ПРИКЛАДІ НІМЕЧЧИНИ: ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ

Провідну роль у швидкому інноваційному розвитку займають високотехноло-

гічні послуги, які відносяться до найбільш наукоємних технологічно інтенсивних секторів світового господарства. Не дивлячись на значну кількість наукових праць в вивченні високотехнологічної сфери національної економіки, недостатньо уваги було приділено вивченню експортного потенціалу високотехнологічних послуг національної економіки. Існують різні наукові підходи щодо розрахунків експорт-ного потенціалу країни [1]. В нашому дослідженні для оцінки експортного потен-ціалу високотехнологічних послуг національної економіки ми використовуємо розрахунок за формулою:

EPkis=Vkis + Ekis, (1)

де Vkis – об’єм внутрішнього ринку високотехнологічних послуг національної економіки;

Ekis – обсяги експорту високотехнологічних послуг. Експорт високотехнологічних послуг в свою чергу, складатиметься з двох

підгруп: високотехнологічні послуги з найбільш інтенсивним використанням знань (HKIS) та високотехнологічні послуги з менш інтенсивним використанням знань (LKIS). На рис. 1 представлена динаміка розвитку експортного потенціалу KIS-послуг Німеччини та основних його складових. На ньому ми бачимо стрімкий розвиток експортного потенціалу KIS-послуг Німеччини до 2008 р., та певний спад в 2009–2010 рр. у зв’язку зі світовою фінансовою кризою. Причому, середнє збільшення об’єму експорту HKIS склало 6,35% в рік, а LKIS – 4,95%. В цілому, експортний потенціал KIS-послуг Німеччини збільшувався в середньому на 5,45%, при збільшенні внутрішнього ринку послуг лише на 2,93%. Це привело до збіль-шення експорту KIS-послуг Німеччини в структурі експортного потенціалу KIS-послуг з 34,39% в 1999 р., до 63,05% в 2010 р. Середнє річне збільшення експорту

73

KIS-послуг в структурі експортного потенціалу KIS-послуг склало 2,39%, що го-ворить про швидкий рівень розвитку реалізації експортного потенціалу національ-ної економіки країни.

Рис. 1. Експортний потенціал KIS-послуг Німеччини та основні його складові:

експорт KIS-послуг (KIS), експорт HKIS та експорт LKIS , 1999–2010 рр. (складено автором на основі даних [2])

Для проведення кількісного аналізу експортного потенціалу країн з високотех-

нологічних послуг нами сформована матриця індивідуальних показників (табл. 1), та представлені їх підрахунки для національної економіки Німеччини (табл. 2).

Таблиця 1. Система показників кількісного аналізу експортного потенціалу

з високотехнологічних послуг національної економіки № Показники 1 Частка національного експорту KIS-послуг, % від експорту KIS-товарів 2 Частка національного експорту KIS-послуг, % від обсягу експорту продукції та послуг 3 Частка національного експорту KIS-послуг, % від обсягу експорту послуг 4 Частка національного експорту KIS-послуг, % від обсягу експорту ЄС послуг 5 Частка національного експорту KIS-послуг, % від ВВП країни 6 Частка національного експорту KIS-послуг, % від ВВП ЄС 7 Середньодушовий обсяг експорту KIS-послуг (євро) 8 Частка надходжень від патентів та ліцензій з-за кордону,% від всіх послуг Складено автором на основі досліджень.

Таблиця 2. Кількісний аналіз експортного потенціалу з високотехнологічних послуг національної економіки Німеччини, 1999-2010 рр.

№ 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 20101 37,0 38,9 36,9 36,4 41,1 41,3 43,9 48,5 58,6 65,8 66,5 60,1 2 4,6 4,3 3,9 4,1 6,2 8,0 8,4 9,2 10,9 13,2 13,1 10,8 3 32,7 37,2 36,5 32,2 34,3 36,9 37,5 39,7 40,0 40,9 41,1 40,4 4 4,7 5,4 5,3 5,1 5,4 5,7 6,0 6,6 6,5 6,8 7,1 7,1 5 1,4 1,4 1,3 1,4 2,2 3,0 3,5 4,1 5,1 6,3 5,5 5,1 6 0,3 0,3 0,3 0,3 0,4 0,6 0,7 0,8 1,0 1,2 1,1 1,0 7 356 356 355 354 354 354 354 354 355 355 356 357 8 3,0 3,3 3,7 3,7 3,6 3,7 4,2 3,5 3,7 4,1 7,1 6,0

Складено автором на основі даних [2].

74

З даної таблиці видно швидке збільшення частки експорту високотехнологіч-них послуг в ВВП Німеччини (з 1,4% в 1990 р. до 5,1% в 2010 р.), в ВВП ЄС (з 0,3% в 1990 р. до 1,0% в 2010 р.), та в загальному обсягу експорту продукції та послуг Німеччини (з 4,6% в 1990 р. до 10,8% в 2010 р.). Тобто, саме KIS-послуги відіграють важливу роль у розвитку економіки ЄС, та є двигуном не лише сфери послуг, а й національної економіки Німеччини в цілому.

Побудова множинної регресії дасть можливість дослідити залежність експорт-ного потенціалу високотехнологічних послуг національної економіки EPkis від фак-торів першого та другого порядків FI –FII (табл. 3).

Таблиця 2. Фактори першого та другого порядків експортного потенціалу

високотехнологічних послуг національної економіки № Фактори першого порядку Фактори другого порядку

1 Витрати держави на НДДКР, % від ВВП Всі витрати на освіту 2 Витрати бізнесу на НДДКР, % від ВВП Приватні витрати на освіту 3 Витрати всі на НДДКР, % від ВВП Запаси науково-технічних кадрів, % від

загальної кількості населення 4 Венчурний капітал, % від ВВП Запаси науково-технічних кадрів – вченні

та інженери,% від загальної кількості на-селення

5 Обсяг прямих інвестицій, % від ВВП Охоплення вищою освітою за природ-ними науками (фізико-математичними та інженерними) на 1000 чол.

6 Кількість виданих патентів на 1 млн. населення

Відсоток населення, яке отримало вищу освіту, % від загальної кількості населен-ня

7 Кількість виданих патентів High-tech на млн. чел

Кількість докторів наук

Складено автором на основі досліджень.

Математичну модель експортного потенціалу країни з високотехнологічних послуг представимо у наступному вигляді:

EPkis= F(FI, FII), (2) де FI – фактори першого порядку;

FII – фактори другого порядку. При побудові математичної моделі для Німеччини, нами були виокремленні

три основні фактори: всі витрати на НДДКР,% від ВВП; обсяг прямих інвестицій; кількість виданих патентів High-tech на млн. чол. Математична модель експортно-го потенціалу Німеччини з KIS-послуг має наступний вигляд:

y=a1*x1+a2*x2+a3*x3, (3) де x1 – витрати всі на НДДКР;

x2 – прямі інвестиції; x3 – патенти High-tech на млн. чол.

75

У ході досліджень нами була отримана наступна математична модель: y=46596,4*x1+25,3*x2+46596,4*x3, (4)

Отже, розвиток високотехнологічних послуг є основною рисою високо роз-винутої економіки, що базується на знаннях. Середньорічне збільшення експорту KIS-послуг в структурі експортного потенціалу KIS-послуг з 34,39% в 1999 р., до 63,05% в 2010 р. свідчить про високий рівень реалізації експортного потенціалу національної економіки країни. Розвиток експортного потенціалу високотехно-логічних послуг Німеччини має важливе значення у розвитку ВВП Німеччини та ЄС-27, та залежить від трьох основних факторів: всі витрати на НДДКР,% від ВВП; обсяг прямих інвестицій та кількість виданих патентів High-tech на 1 млн. чол. Аналіз експортного потенціалу KIS-послуг інших країн ЄС та їх співставлення та групування за секторами є актуальними науковими завданнями для подальшого дослідження.

Список використаних джерел:

1. Мельник Т. Г. Експортний потенціал України: методологія оцінки та аналіз [Електро-нний ресурс] / Т. Г. Мельник. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ Mep/2009_8_9/08-3612/10_Melnuk1.pdf

2. Eurostat [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.epp.eurostat.ec.europa.eu

76

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН СВІТУ

Алимханов А. А. Южно-Российский институт – филиал Российской академии народного

хозяйства и государственной службы при Президенте РФ, г. Ростов-на-Дону ПУБЛИЧНОЕ УПРАВЛЕНИЕ В РАЗВИТИИ МЕХАНИЗМОВ РАЗРАБОТКИ И РЕАЛИЗАЦИИ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ПОЛИТИКИ ОБЕСПЕЧЕНИЯ

ЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ

Разработка и реализация государственной политики обеспечения экономичес-кой безопасности невозможны без обеспечения публичности управления, доступ-ности управленческой информации как для субъекта, так и для объекта управле-ния. Мировой финансово-экономический кризис показал, что одной из его причин явилось обострение основополагающего противоречия современного управления между объективной необходимостью усиления публичного характера управления и развитием отчуждения объектов управления от принятия управленческих реше-ний. Главным механизмом разрешения данного противоречия выступает, прежде всего, создание эффективной системы публичного управления [5].

Особенно важно формирование публичного управления для современной России, где противоречия интересов личности и государства неблагоприятно ска-зываются на функционировании общественных отношений, подрывают авторитет органов управления, тем самым способствуя ослаблению её экономической безо-пасности.

Существенное значение в публичном управлении имеет характер управляю-щего воздействия, оказываемого субъектом управления на объект управления. Если государственное управление выполняет задачи и цели, поставленные государст-вом, то публичное управление направлено на достижение общественно значимого результата. Тем самым публичное управление возникает как результат своего рода общественного договора между государством и обществом, когда властными пол-номочиями наделяются соответствующие органы и должностные лица. При этом основным носителем власти остается население страны. Поэтому публичное уп-равление имеет более широкий профиль управляющего воздействия. Так, субъек-тами публичного управления являются также и органы местного самоуправления, общественные организации, предприятия и учреждения различных форм собст-венности. Им могут быть переданы отдельные государственно-управленческие полномочия, которые осуществляются в интересах общества [10].

По мнению Ю. Тихомирова, публичное управление имеет отношение к об-ществу в целом и его основным устоям и проявлениям, к государству, к деятель-ности, приоритетно ориентированной на достижение общесоциальных целей и выражение общественного мнения [11].

77

Публичное управление стимулирует общественный интерес, который выра-жается в установлении в современном правовом демократическом государстве приоритета прав и свобод человека и гражданина. Следовательно, публичное уп-равление направлено на регулирование определенных общественных отношений.

По мнению А. Мартынова, публичное управление – это управление принуж-дающее (правоохранительное, атакующее, «нападающее», ограничивающее права, жесткое), т. е. применяющее меры административного принуждения. В данном случае контрольно-надзорные органы и должностные лица используют меры обес-печительного, предупредительного, пресекательного, взыскательного и восстано-вительного характера. Здесь возможно временное ограничение прав и свобод граж-дан, права распоряжения объектами собственности физических и юридических лиц. Принудительное управление осуществляется в основном полицейскими и дру-гими контролирующими органами, в задачи которых входят обеспечение общест-венного порядка, предотвращение правонарушений, защита общества от опаснос-тей [10].

В современных условиях, соединение сильного стабильного государства и проч-ного правопорядка со свободой личности является необходимым условием посту-пательного развития общества и государства.

Таким образом, публичное управление может быть направлено не только на урегулирование общественных процессов с точки зрения установления баланса интересов общества и государства, но и иметь принуждающее воздействие для обеспечения законности в деятельности всех субъектов права.

Основу публичного управления составляют связи между органами публичной власти, ассоциациями гражданского общества и субъектами предпринимательства. Реализуясь посредством сотрудничества между государственными и обществен-ными структурами, в целях достижения взаимовыгодного результата, такое управ-ление способно вырабатывать эффективные общественно значимые управленчес-кие решения и как следствие более эффективно удовлетворять общественные интересы и потребности.

По убеждению Ю. Ивонина и М. Ивонина, публичное управление следует рассматривать в контексте не закрепления, а преодоления политического отчуж-дения, обратного «присвоения» государства обществом [8].

Механизм публичного управления устроен таким образом, что «слово любого из тех, кто наделен компетенцией и компетентностью, полномочиями и ответст-венностью, вне зависимости от того, является ли он министром, мэром или млад-шим специалистом канцелярии, обладает силой истинностной процедуры, уста-навливает универсальную, собирательную, публичную истину». Поэтому слово, воплощенное во «мнении», должно оставаться основным и преобладающим инст-рументом публичного управления, в котором сочетаются политическое и управ-ленческое измерения и проявляется их социальная значимость [3].

78

Публичное управление в механизмах разработки и реализации государствен-ной политики обеспечения экономической безопасности предполагает наличие фор-мально определенных прерогатив. Управление на основе прерогатив означает, что:

а) в случае конфликта государственного и иного социального веления дейст-вует первое;

б) государственное управление опирается на легитимную монополию власти использовать физическое принуждение с целью снижения уровня насилия в об-ществе. Государственное управление носит политический и административный характер, т. е. отношения «господства–подчинения» реализуются властью (груп-пой граждан), но от имени всего общества, во имя общего блага;

в) результат государственного управления – общее (коллективное) благо, дос-туп к которому не может быть закрыт для индивидов [9].

Реализация механизма публичного управления в разработке и реализации го-сударственной политики обеспечения экономической безопасности предполагает наличие:

1) общественной значимой цели, объективной необходимости в публичном управлении, так как публичное управление не может совершаться ради самого публичного управления;

2) правовой нормы (правила), на основании и в соответствии с которой осу-ществляется публичное управление;

3) принятого соответствующего управленческого решения (не только в виде письменного документа, возможно устное распоряжение).

Доминирующая роль публичного управления в развитии механизмов разра-ботки и реализации государственной политики обеспечения экономической безо-пасности состоит в обеспечении баланса между публичными и частными инте-ресами, где публичные интересы должны включать в себя те потребности, от которых зависит существование и развитие общества в целом, а частные интересы признаны и гарантированы государством. В связи с этим, определяющим элемен-том в обеспечении данной деятельности выступает публичный интерес, который призван, с одной стороны, обеспечивать устои общества и государства как условие всеобщего существования, а с другой – гарантировать удовлетворение частных интересов в их единичном и концентрированном выражении.

Публичный интерес в механизме разработки и реализации государственной политики обеспечения экономической безопасности представляет собой признан-ную органами публичного управления и обеспеченную правом потребность со-циальной общности, удовлетворение которой является условием и гарантией ее существования и развития.

Как отмечают В. Баранов и В. Толстик, в реальности публичный интерес да-леко не всегда представляет собой единое, цельное общесоциальное образование, точно так же как далеко не всегда в нем отражается весь спектр интересов в об-ществе. Многие носители публичного интереса предполагает наличие множества

79

самих публичных интересов, которые могут не только не совпадать по своему со-держанию, но и прямо противоречить друг другу. Такими могут быть, например, интересы федерации и ее субъектов, интересы субъектов федерации и органов мест-ного самоуправления и т. п. [2].

По убеждению И. Фролова, защита публичных интересов является ключевым элементом в разработке и реализации государственной политики. Как отмечает ав-тор, публичный интерес в разработке и реализации государственной политики проявляется в общественной потребности по устранению неэффективных хозяйст-вующих субъектов из общей схемы хозяйственного оборота страны для предот-вращения негативных экономических факторов и восстановления эффективности всей системы. При этом осознанный общественный интерес становится целью деятельности государства [12].

Вырабатываемые механизмом публичного управления публичные интересы выступают основой для разработки и реализации государственной политики обес-печения экономической безопасности.

Таким образом, посредством публичного интереса механизм публичного управления определяет границы разработки и реализации государственной поли-тики обеспечения экономической безопасности, так как:

1. Публичные интересы всегда имеют в основании воплощение в жизнь об-щественного интереса;

2. Поскольку целеполагание в разработке и реализации государственной по-литики обеспечения экономической безопасности имеет своей основой реализа-цию интереса, то органы публичного управления, будучи проявлением общества, призваны к осуществлению его интересов.

С. Юхачев отмечает, что дисбаланс интересов в пользу частных интересов ор-ганов публичного управления формирует основу коррупционной активности [13].

В связи с этим, оптимальной моделью установления баланса интересов в про-цессе разработки и реализации государственной политики обеспечения эконо-мической безопасности является модель, при которой публичные интересы, фор-мируясь из системы частных интересов и являясь их составной частью, лежат в основе государственных [1].

Функции публичного управления в разработке и реализации государственной политики обеспечения экономической безопасности представляют собой взаимо-связанную совокупность стандартизированных действий субъекта публичного управления, нормативно регулируемых и контролируемых уполномоченными на то органами публичного управления.

На наш взгляд, функции публичного управления в разработке и реализации государственной политики обеспечения экономической безопасности могут быть классифицированы следующим образом:

– интегрирующая функция по отношению к органам публичного управления обеспечением экономической безопасности, в том числе включающая различные

80

составные части гражданского общества, действующая на определенной террито-рии и, в частности, в процессе формирования политической воли;

– координирующая функция как в горизонтальном направлении по отноше-нию к органам публичного управления обеспечением экономической безопасно-сти, которые действуют на региональном уровне, так и в вертикальном по отно-шению к органам публичного управления в рассматриваемой сфере, действующим на основном уровне административно-территориальной организации;

– контрольная функция, связанная одновременно со специальной и методичес-кой помощью по отношению к основному уровню территориального публичного управления и самоуправления;

– функция распределения финансовых средств, в частности поддержка эко-номического и социального развития территорий;

– функция планирования развития крупных территориальных единиц; – функция посредничества по отношению к центральному публичному управ-

лению, центральным органам публичного управления обеспечением экономи-ческой безопасности;

– функция кризисного управления в пределах определенной территории; – инициирующая функция по отношению к центральным органам публичного

управления обеспечением экономической безопасности; – функция официальной репрезентации данной территориальной единицы пуб-

личного управления [6]. Реализация указанных функций предполагает имплементацию принципов

публичного управления в разработку и реализацию государственной политики обеспечения экономической безопасности, в первую очередь, таких как:

– нормативное признание публичных интересов в качестве социальной цен-ности и обеспечение их приоритета в процессе разработки управленческих реше-ний в сфере обеспечения экономической безопасности;

– транспарентность механизма публичного управления в разработке и реа-лизации государственной политики обеспечения экономической безопасности;

– оценка эффективности деятельности органов публичного управления обес-печением экономической безопасности как на основе расчета показателей внут-ренней эффективности, так и по данным реальных изменений в объектах публич-ного управления.

Проблема сочетания публичных и частных интересов в процессе разработки и реализации государственной политики обеспечения экономической безопаснос-ти требует официального признания публичных интересов как приоритетных и об-щеобязательных для этой деятельности. При этом приоритет публичных интересов, соизмеряемых между собой, не должен служить подавлению или ограничению личных и корпоративных интересов. Напротив, обоснованная правовая мера вы-ражения публичного интереса является способом их концентрированного отражения

81

и гарантией реализации. Вместе с тем, это не должно приводить к преувеличенно-му значению публичного интереса в процессе разработки и реализации государст-венной политики обеспечения экономической безопасности или к его подавлению и умалению [2]. Главный императив – строгое соблюдение правовой меры пуб-личного интереса в разработке и реализации государственной политики обеспече-ния экономической безопасности.

Транспарентность механизма публичного управления в разработке и реализа-ции государственной политики обеспечения экономической безопасности является важнейшим показателем эффективности его функционирования, а также необхо-димым элементом осуществления постоянной и качественной связи между обще-ством и органами публичного управления обеспечением экономической безопас-ности.

На наш взгляд, в качестве преимуществ транспарентности механизма пуб-личного управления в разработке и реализации государственной политики обеспе-чения экономической безопасности, следует выделить следующие:

– наличие общественного контроля за деятельностью органов публичного уп-равления в области обеспечения экономической безопасности;

– транспарентность механизма публичного управления способствует росту эффективности разработки и реализации государственной политики обеспечения экономической безопасности, поскольку выступает функцией снижения риска по-литической и административной ошибки в управлении путем расширения состава экспертов управленческих решений;

– транспарентность механизма публичного управления в разработке и реа-лизации государственной политики обеспечения экономической безопасности яв-ляется необходимым условием ограничения коррупции.

Отсутствие транспарентности механизма публичного управления в разработ-ке и реализации государственной политики обеспечения экономической безопас-ности способствует созданию таких негативных условий как: успешное манипули-рование информацией в частных целях; нечеткость управленческих решений; небрежность и необязательность в обращении к индивидам, не входящим суб-элитные группировки; приоритетность индивидуальных или узкогрупповых инте-ресов; рост теневой активности в различных сферах общественной жизни [4].

По нашему мнению, элементами механизма публичного управления в раз-работке и реализации государственной политики обеспечения экономической без-опасности, могут выступать:

1. Гарантии финансовой доступности информационных ресурсов органов публичного управления обеспечением экономической безопасности. Это требует значительных финансовых ресурсов для осуществления копирования документов всем желающим, а также увеличения штатного состава органов публичного управ-ления, поскольку для поиска, экспертизы документов, создания купюр в копии до-кумента необходимы отдельные должностные лица, свободные от реализации те-кущих функций публичного управления.

82

2. Централизованное производство и централизованное публичное хранение информационных ресурсов органов публичного управления обеспечением эконо-мической безопасности. Правила делопроизводства предусматривают формирова-ние реестра документов, созданных органом публичного управления. Например, в США они объединяются в единый Федеральный реестр, позволяющий иден-тифицировать любой документ, изданный, принятый или обнародованный после 4 июля 1967 г. Благодаря реестру общественность узнает о наличии того или иного официального документа. Тексты нормативных актов федеральных органов влас-ти, а также каталоги Федерального реестра документов хранятся в сети специали-зированных публичных депозитарных библиотек, предоставляющих бесплатный доступ к ним населению [7].

3. «Прозрачность» ограничения транспарентности деятельности органов пуб-личного управления обеспечением экономической безопасности. Обоснованность и целесообразность практики ограничения доступа к информационным ресурсам органов публичного управления в исследуемой области нуждаются в оптимиза-ции. Для этого необходима статистика подобных ограничений, причем достаточно информативная, чтобы проанализировать соответствующие случаи.

4. Возможность реализации информационной «открытости» органов публич-ного управления обеспечением экономической безопасности в экстраординарном режиме. Ориентация служащего органа публичного управления в рассматривае-мой сфере на интересы общества в своей профессиональной деятельности может привести его к конфликту с требованиями служебной лояльности и служебной дисциплины.

5. Компьютеризация делопроизводства в органах публичного управления обеспечением экономической безопасности и компьютеризация информационного обмена этих органов и населения позволяет обеспечить реальный доступ каждому гражданину к информационным ресурсам данных органов. Проект комплексной компьютеризации указанных процессов получил название e-government («элект-ронное правительство»). По мнению исследователей, его практическая задача – трансформация внутренних и внешних взаимодействий в системе публичного управления на основе использования информационно-компьютерных технологий и сетевой инфо-коммуникационной инфраструктуры для оптимизации процесса оказания публичных услуг населению, расширения взаимодействий всех граждан с правительством и их участия в его деятельности. Наиболее успешными вариан-тами создания e-government считается практика Сингапура и Канады [9]. «Элект-ронное правительство» существует как совокупность веб-сайтов государственных органов, объединенных в правительственном портале, доступном в Интернете.

Таким образом, подводя итоги в рассмотрении значимости публичного управления в развитии механизмов разработки и реализации государственной по-литики обеспечения экономической безопасности, следует сказать следующее:

83

1. Публичное управление – это управление, направленное на сотрудничество между государственными и общественными структурами, в целях выработки эф-фективных общественно значимых управленческих решений и более эффективно-го удовлетворения общественных интересов и потребностей.

2. Доминирующая роль публичного управления в разработке и реализации государственной политики обеспечения экономической безопасности выражается в поддержании баланса между публичными и частными интересами, где публич-ные интересы включают в себя те потребности, от которых зависят существование и развитие общества в целом, а частные интересы признаются и гарантируются органами управления обеспечением экономической безопасности.

3. Публичный интерес в механизме разработки и реализации государственной политики обеспечения экономической безопасности представляет собой признан-ную органами публичного управления и обеспеченную правом потребность со-циальной общности, удовлетворение которой является условием и гарантией ее существования и развития.

4. Вырабатываемые механизмом публичного управления публичные интере-сы выступают основой и определяют границы разработки и реализации государст-венной политики обеспечения экономической безопасности.

5. Функции публичного управления в разработке и реализации государст-венной политики обеспечения экономической безопасности представляют собой взаимосвязанную совокупность стандартизированных действий субъекта публич-ного управления, нормативно регулируемых и контролируемых уполномоченными на то органами публичного управления.

6. В состав функций публичного управления в разработке и реализации госу-дарственной политики обеспечения экономической безопасности могут быть включены: координирующая, контрольная функции, функции распределения фи-нансовых средств, планирования развития крупных территориальных единиц, по-средничества по отношению к центральному публичному управлению, кризисного управления в пределах определенной территории, инициирующая функция по от-ношению к центральным органам публичного управления и функция официальной репрезентации территориальной единицы публичного управления.

7. Реализация указанных функций предполагает имплементацию принципов публичного управления в разработку и реализацию государственной политики обеспечения экономической безопасности, в первую очередь, таких как: норма-тивное признание публичных интересов в качестве социальной ценности и обес-печение их приоритета в процессе разработки управленческих решений в сфере обеспечения экономической безопасности; транспарентность механизма публич-ного управления в разработке и реализации государственной политики обеспече-ния экономической безопасности; оценка эффективности деятельности органов публичного управления обеспечением экономической безопасности как на основе расчета показателей внутренней эффективности, так и по данным реальных изме-нений в объектах публичного управления.

84

Список использованных источников: 1. Бакаева О. Ю. О соотношении частных и публичных интересов / О. Ю. Бакаева, Н. А. По-

година // Журнал российского права. – 2011. – № 4. – С. 36–48. 2. Баранов В. М. Феномен публичности / В. М. Баранов, В. А. Толстик // Журнал россий-

ского права. – 2008. – № 11. – С. 154–159. 3. Вульфович Р. Публичное управление: механизмы и закономерности / Р. Вульфович,

Я. Гимельштейн // Управленческое консультирование. – 2009. – № 3. – С. 107. 4. Головко М. Институциональные детерминанты эволюции теневой экономики / М. Го-

ловко. – Ростов-н/Д: Эверест, 2010. – 130 с. 5. Головко М. В. Теневые отношения как форма развития основополагающего противоре-

чия управления / М. В. Головко, В. Н. Некрасов // Менеджмент в России и за рубежом. – 2011. – № 5. – С. 125–132.

6. Гроспич И. Преобразования публичного управления в Чешской Республике / И. Грос-пич // Государство и право. – 2007. – № 4. – С. 65.

7. Закон «О свободе информации». Титул 5. Свод законов США, § 552 [Электронный ре-сурс]. – Режим доступа: http://www.medialaw.ru/publications/books/usa2/13.html

8. Ивонин Ю. П. Проблема публичности государственной власти / Ю. П. Ивонин, М. Ю. Иво-нин // Вестник Томского университета. – 2005. – № 287. – С. 139.

9. Ивонин М. Прозрачное государство: Проблема транспарентности государственного управления / М. Ивонин, Ю. Ивонин. – Новосибирск: НГУЭУ, 2007. – 250 с.

10. Мартынов А. В. О некоторых важных теоретических характеристиках публичного уп-равления в современном российском государстве / А. В. Мартынов // История госу-дарства и права. – 2010. – № 2. – С. 39–42.

11. Тихомиров Ю. Современное публичное право / Ю. Тихомиров. – М.: Эксмо, 2008. – 448 с. 12. Фролов И. В. Саморегулирование в сфере банкротства как пример законодательной де-

централизации сферы публичного управления / И. В. Фролов // Законы России: опыт, анализ, практика. – 2009. – № 8. – С. 94–98.

13. Юхачев С. П. Коррупция как экономические отношения социума: автореф. дис. на со-иск. уч. степени докт. экон. наук / С. П. Юхачев. – Тамбов, 2010. – 43 с.

Беленькая В. С., к. э. н. Пшеничников В. В. ФГБОУ ВПО «Воронежский государственный аграрный университет

имени императора Петра I» ОЦЕНКА ОСНОВНЫХ СЦЕНАРИЕВ РЕАЛИЗАЦИИ

ДЕНЕЖНО-КРЕДИТНОЙ ПОЛИТИКИ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ В СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ

Денежно-кредитная политика – это комплекс мероприятий, которые проводит

Центральный банк в целях регулирования совокупного спроса путем планируемо-го воздействия на состояние кредита и денежного обращения. Денежно-кредитная политика является одним из необходимых условий эффективного развития эконо-мики государства, а так же одним из самых действенных его инструментом воз-действия на национальную экономику.

Актуальность данной темы обуславливается тем, что денежно-кредитная по-литика – это очень мощный инструмент государственного регулирования экономи-ки и в настоящий момент, когда Россия все еще находится в достаточно тяжелых

85

посткризисных условиях, именно верно выбранный курс денежно-кредитной по-литики может нормализовать ситуацию в экономике страны.

В идеале денежно-кредитная политика преследует тактические цели, а имен-но призвана обеспечить стабильность цен (отсутствие инфляции), полную заня-тость (ликвидация безработицы), экономический рост и сбалансированность пла-тежного баланса страны.

Среди специалистов эти четыре цели принято называть «магическим квадра-том» целей. Квадратом их называют, потому что каждый из углов квадрата симво-лизирует ту или иную цель. А магический он от того, что достичь все четыре цели одновременно невозможно, потому что они в определенной степени не совмести-мы и при достижении одних, мы удаляемся от других, например, сдерживание ин-фляции приводит к снижению экономического роста и сокращению занятости.

Текущая же денежно-кредитная политика направлена на более доступные цели, так называемые промежуточные (регулирующие значение ключевых переменных).

На сегодняшний день рациональная денежно-кредитная политика Централь-ного банка Российской Федерации призвана минимизировать инфляцию, способ-ствовать устойчивому экономическому росту, поддерживать курсовые соотно-шения валютного курса, на экономически обоснованном уровне, стимулируя развитие ориентированных на экспорт и импортозамещающих производств, суще-ственно пополнить валютные резервы страны.

Центральный банк РФ ежегодно публикует основные направления единой го-сударственной денежно-кредитной политики на предстоящий год и в перспективе на три ближайшие года параллельно с проектом государственного бюджета на аналогичный период. Здесь он приводит статистические данные по основным эко-номическим показателям и на их основе делает прогноз на среднесрочную пер-спективу.

В своей работе нам хотелось бы произвести сравнительный анализ основных направлений единой государственной денежно-кредитной политики на 2012 год и период 2013 и 2014 годов, а так же на 2013 год и период 2014 и 2015 годов по основным показателям.

По итогам 2012 года инфляция может составить около 7% (в 2011 году она составила 6,1%), что связано в основном с ускорившимся ростом цен на продо-вольственные товары. При этом базовая инфляция ожидается на уровне 6% (в 2011 го-ду она составила 6,6%).

В первом полугодии 2012 года мы можем наблюдать увеличение объема ВВП на 4,5%. Экономический рост преимущественно был обусловлен повышением внутреннего спроса. В январе-сентябре темп прироста ВВП, по оценкам ЦБ РФ, составил около 4% (прирост ВВП в январе-июне 2011 года составил 3,7%).

Во второй половине 2011 – начале 2012 года на замедление роста потреби-тельских цен оказывала заметное воздействие благоприятная конъюнктура на внут-реннем и мировом аграрных рынках. В апреле 2012 года темпы прироста цен на

86

продовольствие достигли своего исторического минимума (из расчета месяц к со-ответствующему месяцу предыдущего года), составив 1,2%. Среди продуктов пи-тания плодоовощная продукция была на 29,1% дешевле, чем в апреле 2011 года. Кроме того, на снижение инфляции повлиял перенос индексации административно регулируемых тарифов с января на III квартал текущего года.

Таблица 1. Варианты осуществления денежно-кредитной политики Банка России в 2012–2013 гг.

2012 год 2013 год Вариант 1

Цена за баррель нефти. 75 долларов США 73 доллара США

Реальные располагаемые денежные доходы населения +3,9% -0,4%

Инвестиции в основной капитал +4,2% -2,1%

Уровень прироста ВВП +3,3% -0,4%

Вариант 2 Цена за баррель нефти.

100 долларов США 97 долларов США Реальные располагаемые денежные доходы населения

+5% +3,7% Инвестиции в основной капитал

+7,8% +7,2% Уровень прироста ВВП

+3,7% +3,7% Вариант 3

Цена за баррель нефти. 125 долларов США 121 долларов США

Реальные располагаемые денежные доходы населения +8,7% +4%

Инвестиции в основной капитал +4,2% +7,6%

Уровень прироста ВВП +5,7% +4%

Платежный баланс Российской Федерации в январе-сентябре 2012 года фор-

мировался под воздействием благоприятной международной конъюнктуры рынка основных товаров российского экспорта.

Положительное сальдо счета текущих операций в январе-сентябре 2012 года равнялось 74,7 млрд. долларов США, его прирост относительно того же пе-риода 2011 года составил 6%. Профицит торгового баланса возрос со 144,0 до 150,4 млрд. долларов США.

По итогам 2012 года среднегодовая цена на нефть сорта «Юралс» на мировом рынке ожидается на уровне не менее 109 долларов США за баррель. Положительное

87

сальдо счета текущих операций в целом за год, по оценкам Банка России, составит 83,4 млрд. долларов США. При экспорте товаров на сумму 532,5 млрд. долларов США и импорте в размере 341,8 млрд. долларов США профицит торгового баланса достигнет 190,7 млрд. долларов США. Дефицит баланса услуг может возрасти до 39,4 млрд. долларов США. Прирост валютных резервов составит 17,5 млрд. долла-ров США, а нетто-отток частного капитала может сложиться в сумме 67 млрд. дол-ларов США.

Что касается сценариев экономического развития на 2012 и 2013 года, то хо-телось бы представить их в табл. 1 и произвести сравнение по основным показате-лям. Необходимо так же отметить, что каждый год создается три концепции раз-вития, которые зависят от цены 1 баррели нефти.

Если анализировать данные таблицы, то можно проследить отрицательную динамику всех показателей, даже не смотря на пессимистичность или оптими-стичность представленного варианта. А это может свидетельствовать только о том, что экономическая ситуация как в РФ, так и во всем мире остается доста-точно тяжелой.

На сегодняшний день стоимость 1 баррели нефти сорта «Юралс» составляет приблизительно 110 долларов, а это значит, что денежно-кредитная политика ЦБ РФ будет лавировать между вторым и третьим вариантом.

В заключение хотелось бы еще раз подчеркнуть, что денежно-кредитная политика призвана способствовать установлению в экономике общего уровня производства, характеризующегося полной занятостью и отсутствием инфляции, а главными задачами, стоящими перед всеми центральными банками, является поддержание покупательной способности национальной денежной единицы и ста-бильности кредитно-банковской системы страны.

Список использованных источников:

1. Моисеев С. Р. Денежно-кредитный энциклопедический словарь / С. Р. Моисеев. – М.: Дело и Сервис, 2006. – 384 с.

2. Научные доклады Института экономики РАН: Т. 1. Теоретическая экономика / отв. ред. А. Я. Рубинштейн. – М.: Экономика, 2010. – 439 с.

3. Научные доклады Института экономики РАН: Т. II. Социально-экономическая страте-гия России / отв. ред. Д. Е. Сорокин. – М.: Экономика, 2010. – 436 с.

4. Научные доклады Института экономики РАН: Т. III. Институты современной экономи-ки / отв. ред. С. Н. Сильвестров. – М.: Экономика, 2010. – 428 с.

5. Научные доклады Института экономики РАН: Т. IV. Международные экономические и политические исследования / отв. ред. С. П. Глинкина. – М.: Экономика, 2010. – 442 с.

6. Пшеничников В. В. Деньги, кредит, банки: учеб. пособ. / В. В. Пшеничников, Е. Е. Би-чева. – СПб.: Изд-во Политехн. ун-та, 2010. – 216 с.

7. Сайт Федеральной службы государственной статистики Российской Федерации. Цен-тральная База Статистических Данных [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.gks.ru

88

8. Сайт Центрального банка Российской Федерации [Электронный ресурс]. – Режим дос-тупа: http://www.cbr.ru

9. Хансен Э. Денежная теория и финансовая политика: пер. с англ / Э. Хансен. – М.: Дело, 2006. – 312 с.

К. е. н. Березюк С. В., Гусонька Д. М. Вінницький національний аграрний університет, Україна

РИНОК ПРАЦІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ Ринок праці – це система економічних відносин, пов’язаних з формуванням

і реалізацією попиту та пропозиції робочої сили; це – економічний простір, сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; це – механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями та найманими працівниками.

Ринок праці – це сукупність соціально – трудових відносин між покупцями і продавцями з приводу умов найму і використання робочої сили. Ринок праці та-кож як інші типи ринку має ресурсний і товарний характер, але має і особливості. По-перше, він породжує багато економічних і соціальних проблем (бідність, безробіття, інфляція, мітинги, страйки тощо), які в змозі вирішити лише держава; по-друге, відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу купівлі–продажу товару «праця» безперервні; по-третє, особливим є товар «праця», тому що носієм його є людина з усіма своїми правами, обов’язками, які охороняє закон і роботодавець повинен їх враховувати. Вчетверте, ринок праці охоплює не лише сферу обміну, а й сферу розподілу та виробництва робочої сили [3].

Ринок праці як і будь-який інший ринок залежить від того яка склалася ситуація у зовнішньому середовищі. Важливим фактором впливу на нього стала світова економічна криза. Проте, не лише вона є причиною сучасного стану ринку праці, а й не вирішені внутрішньодержавні проблеми, що мають місце в економіці нашої держави:

1. Недостовірність та приховування інформації про істинний стан ринку праці і про його перспективні можливості.

2. Відсутність відповідного рівня зайнятості виробничій динаміці. 3. Низька продуктивність праці, що призводить до невідповідності рівня оп-

лати праці. В Україні продуктивність української робочої сили на 40% нижча ніж у країнах Центральної та Східної Європи. Нинішні проблеми заробітної плати постійно перебувають у полі зору уряду. Намагаючись вирішити дану проблему, особливо щодо малозабезпечених верст населення, уряд підвищує мінімальну заробітну плату, збільшує тарифні ставки та посадові оклади низькооплачуваним категоріям персоналу. Автоматично підвищення зарплат відбувається й в інших працівників, що призводить до ряду негативних наслідків: в бюджетній сфері –

89

зменшуються премії, знімаються доплати, працівників відправляють у неопла-чувані відпустки, переводять на скорочений робочий тиждень, проводять скоро-чення; приватний сектор – зменшуючи прибутки здійснює менше відрахувань до бюджету, затримує виплату зарплат. Також серед ряду причин зниження реальної зарплати в українському суспільстві є те, що кожний 13-й працюючий в Україні досяг пенсійного віку, їх продуктивність праці є низькою.

4. Ще однією проблемою України є нерівномірний розподіл трудових ресур-сів по території держави – основна концентрація характерна для східних регіонів (понад третина від працюючого населення країни); найбільший міграційний приріст характерний для м. Києва; найбільший відплив робочої сили відбувається із Чернівецької, Івано-Франківської, Черкаської та Київської областей; надлишок робочої сили характерний для Дніпропетровської, Донецької та Харківської облас-тей; тривале безробіття охопило Житомирську, Івано-Франківську, Рівненську, Тернопільську області [2].

5. Українські вчені визначають найважливішою проблемою ринку праці – деформацію в галузевій структурі та професійно-кваліфікаційному складі. Причи-ною низького рівня кваліфікації можна назвати матеріальну мотивацію, обмежену можливість трудовлаштування, відсутність гарантії стабільності виробничої діяль-ності за фахом, невідповідність структури професійної освіти перспективним потребам ринку праці за кваліфікаційним рівнем та професійною структурою. Від-повідно виникає кадровий дефіцит для тих виробництв, які дозволили собі засто-сування техніко-технологічних новацій.

В Україні за останній рік зросла кількість вакансій для молодих спеціалістів. За результатами досліджень Міжнародного кадрового порталу hh.ua продовжує знижуватись кількість вакансій для високооплачуваних ТОП-менеджерів, і навпа-ки – попит на недосвідчених працівників росте. Це реакція на загальну економічну ситуацію, пояснюють аналітики. Мовляв, бізнес усіляко намагається оптимізувати витрати, а відтак економить на кваліфікації працівників [1].

Цікаво, що одна з тенденцій минулого року ринку праці – помітне зниження вимог до досвіду спеціалістів. «Якщо раніше основна група вакансій була з по-міткою «3–6 років», то 2012 року значно зросла кількість пропозицій для тих, хто пропрацював всього 1–3 роки. Відповідно група вакансій «3–6 років» поповнилася за рахунок вакансій, у вимогах до яких раніше вказувався досвід роботи більше шести років», – сказано в дослідженні. Найбільше шансів знайти роботу у тих, ко-му вона потрібна постійно і на повний робочий день. Волонтерство, гнучкий графік, тимчасова або дистанційна робота протягом 2012-го залишалися майже недоступними для українських працівників [1], що негативно впливає на рівень зайнятості населення, який має тенденцію до зменшення.

З вище сказаного можна зробити висновок, що все-таки ситуація на ринку праці в Україні за останній час покращилась. Але ця тенденція пов’язана в першу чергу з тим, що самі підприємства хочуть зекономити на дешевій робочій силі мо-лодих фахівців. Це підтверджують слова Радіона Колишко, директора департаменту

90

розвитку трудового потенціалу Федерації роботодавців України: «В Україні не перший рік спостерігається тенденція до «помолодшання» робочої сили. Тобто роботодавці намагаються більше брати молодих працівників. І це вже рішення підприємця, кого він хоче: дешеву робочу силу чи досвідчену» [1]. Збоку держави ж регулювання як такого на ринку праці України майже не має.

З метою покращення ситуації на ринку праці на загальнодержавному рівні доцільно оптимізувати нормативно-правове регулювання, здійснювати стратегічне планування, контроль та нагляд за здійснення органами виконавчої влади повно-важень а також встановлювати:

– професійні стандарти; – мінімальний та максимальний розмір допомоги з безробіття; – квоти на залучення та використання іноземної робочої сили; – перелік пріоритетних професій. Органам місцевої влади та місцевого самоврядування слід постійно здійс-

нювати: – моніторинг ситуації на ринку праці; – регулювання розподілу трудових ресурсів, розробку та реалізацію програм

підвищення територіальної мобільності робочої сили, регулювання залучення та використання іноземної робочої сили;

– розробку та реалізацію програм з інформування населення щодо ситуації на ринку праці, професійної орієнтації молоді, здійснення проектів, що спрямовані на популяризацію робітничих професій.

Список використаних джерел:

1. Білоусова Н. [Електронний ресурс] / Н. Білоусова // Газета «День». – 2013. – № 6. – Ре-жим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/tema-dnya-ekonomika/barometr-rinku-praci- 2012-roku

2. Персонал дорогой и сердитый: мат. ІІ Міжнар. конф. «Корпоративна соціальна відповідальність: Цивілізована економіка, цивілізоване суспільство»; Київ, 18 квітня 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.csr– conference.org.ua/parts/ news/Personal_dorogoi_i_serditiy.html

3. Шевченко Л. С. Ринок праці: сучасний економіко-теоретичний аналіз: монографія / Л. С. Шевченко. – Х.: ФОП Н. М. Вапнярчук, 2007. – 336 с.

Білій А. І., Крезуб М. В., Кучабська К. О. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ США

Сполучені Штати Америки – це держава з високорозвинутою економікою ін-

тенсивного типу, більш передовою, порівняно з іншими країнами світу, галузевою відтворюючою структурою.

91

Вважають, що у формуванні нинішньої економічної системи США певну роль відіграли дві економічні системи – принцип вільного підприємництва А. Сміта і доцільності державного втручання в економіку Дж. М. Кейнса. Однак було б недоречним ігнорувати роль могутніх економічних організацій у формі ве-ликих корпорацій та сильних профспілок, породжених товарним виробництвом у США. Вони істотно впливають на функціонування ринкової системи, підпоряд-ковуючи її своїм інтересам.

В умовах так званого «чистого ринку» товари й послуги продукуються, а ре-сурси пропонуються на конкурентній основі, і, як наслідок, економічна влада роз-порошується. У такій системі поведінка кожного її учасника мотивується особис-тими інтересами. В умовах «змішаної системи» держава відіграє активну роль в економіці, сприяючи її стабільності та зростанню, забезпечуючи її тими товара-ми й послугами, які виробляються в недостатній кількості ринковою системою, модифікуючи розподіл доходів тощо.

Значення державного сектора регулювання США зростає. Діяльність відповід-них структур фінансується з державного бюджету, і всі вони підпорядковуються органам державного управління різних рівнів. Важливе місце серед елементів державного регулювання ринку США посідає програмування економіки через роз-робку та реалізацію як загальнонаціональних, так і регіональних програм, широко використовуються система державних замовлень, фіскальна політика.

Державна стратегія в області розвитку науки і техніки та стимулювання нау-ково-технічного прогресу (НТП) передбачає вдосконалення науково-технічного, освітнього та інформаційного потенціалів, розширення масштабів державного фі-нансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) на головних напрямках НТП, вдосконалення патентно-ліцензійної політики, держав-но-правового регулювання НТП, розширення міжгалузевої передачі технології, «ноу-хау», широке залучення дрібного і середнього бізнесу, передача патентних прав фірмам і вузам – підрядникам держави у сфері НДДКР і розширення всіх форм конкуренції на державному ринку в процесі створення нової техніки і техно-логії.

Отже, характеризуючи американську економічну систему як «змішану», ма-ють на увазі переважно ринкову економіку, в якій держава різними способами впливає на функціонування ринкової системи.

Сучасна американська адміністрація, обмежуючи державне фінансування і пря-ме регулювання цін по окремих товарних групах, робить наголос на активне вико-ристання ринкових важелів і методів непрямого регулювання. Серед основних на-прямів непрямого регулювання цін можна виділити наступні: 1) регулювання облікової ставки федеральних резервних банків; 2) зменшення дефіциту державно-го бюджету; 3) система федеральних закупівель товарів і послуг; 4) податкова по-літика. У кінцевому рахунку всі ці напрями державної макроекономічної політики

92

впливають на зміну співвідношення попиту і пропозиції на внутрішньому ринку США і таким чином визначають базові пропорції обміну та рівень цін.

Механізм регулювання ринку США вважається найбільш відпрацьованим, бо ні пряме, ні опосередковане втручання держави в економіку не викликає небажа-ної деформації основ змішаної економіки.

В основу функціонування економіки США покладена «економіка пропози-ції», для якої характерна ідея центральної ролі ринку. Держава регулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і карає тих, хто ігнорує право й інтереси суб’єктів ринку.

Але за умов сучасної ринкової економіки, що характеризується наявністю ве-ликої кількості не лише малих і середніх підприємств, ринкове саморегулювання доповнюється державним і формується у механізм цілеспрямованого макроеконо-мічного регулювання.

У сучасний період держава виконує численні функції щодо контролю еко-номічної діяльності: видає закони, спрямовані проти фальсифікації, здійснює митний контроль, регулює діяльність комунального та залізничного транспорту, контролює виконання законів про працю і соціальне забезпечення, встановлен-ня мінімуму та максимуму цін, громадські роботи, національну оборони, націо-нальне і місцеве оподаткування, реалізацію постанов про мінімум заробітної плати.

В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце по-сіло програмування економіки, яке охопило розроблення та реалізацію загально-національних і регіональних програм. У практиці державного регулювання еконо-міки США широко використовувалася система державних замовлень. Фактично через цю систему були створені такі галузі, як атомна, аерокосмічна промисло-вість, електротехнічна та ін.

У регулюванні ринку США важливу роль відіграє також кредитно-грошове регулювання. Цю функцію виконує центральний банк США (ФРС), який підпо-рядкований і підзвітний конгресу США, здійснює певну грошово-кредитну полі-тику, а також контроль за грошовою масою і кредитом в економіці.

Помітне місце в регулюванні економіки США займає регулювання платіжно-го балансу і сфери валютних відносин. Якщо виникає дефіцит платіжного балансу, виникає валютна нестійкість. У таких випадках стимулювання економічного зрос-тання традиційними засобами кредитно-грошової і фіскальної політики неефекти-вне. З цих причин держава різними методами намагається контролювати зовнішню торгівлю.

Сучасна ринкова економіка США не є стихійною: вона регулюється держа-вою. Підґрунтям цього є те, що поряд із приватною існують інші альтернативні форми власності, включаючи колективну.

93

Водолазська О. А. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

ТА КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ Регулююча функція держави в страховій діяльності може проявлятися в різ-

них формах: прийняття законодавчих актів, що регулюють страхування, встанов-лення в інтересах суспільства і окремих категорій його громадян видів обов'яз-кового страхування, проведення спеціальної податкової політики, встановлення різного роду пільг страховим компаніям для стимулювання такого роду діяльності, а також створення особливого правового механізму, який забезпечує нагляд за функціонуванням страхових організацій. Систему державного регулювання стра-хового ринку України можна представити так (рис. 1).

Рис. 1. Система державного регулювання страхового ринку України

У світовій практиці існує три типи фінансово-правового нагляду та регулю-

вання державою страхової діяльності: 1. Фінансово-правове регулювання страхової діяльності здійснюється на рівні

вищих центральних органів влади (є найбільш розповсюдженим). 2. Фінансово-правове регулювання здійснюється як на державному (феде-

ральному) рівні, так і на рівні окремих територій (провінцій, штатів тощо). 3. Фінансово-правове регулювання страхової діяльності здійснюється вик-

лючно на рівні територій (наприклад, штатів).

Система державного регулювання страхового ринку України

Мета регулювання

Форми регу-лювання

Органи регулювання

Нормативно-правова база

Сприяння роз-витку страхового ринку шляхом взаємодії еконо-мічних інтересів страховиків, стра-хувальників та держави

Економічне адмі-ністрування, адмі-ністративно-пра-вове регулювання, програмування та планування, пру-денційне регулю-вання, грошово-кредитне регулю-вання

Основний – Державна комісія з регулювання ринку фінансових пос-луг (ДКРРФП); Допоміжні: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Антимоно-польний комітет, Дер-жавна податкова адмі-ністрація, ДКЦПФР, НБУ, Фонд державно-го майна, місцеві ор-гани влади

ЗУ «Про страху-вання», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регу-лювання ринків фі-нансових послуг», Господарський ко-декс України, Конс-титуція України, Цивільний кодекс України, Укази та Постанови Кабіне-ту Міністрів України

94

Для України характерним є перший тип фінансово-правового регулювання діяльності страховиків державою. Основним джерелом державного регулювання страхової діяльності є Закон України «Про страхування».

Виконання регулюючої функції держави, як правило, покладається на спе-ціальний орган – державний страховий нагляд. Подібна структура існує в багатьох країнах світу. Сьогодні в Україні – це Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. Однак, через постійний брак коштів Держфінпослуг поки що неспроможна належним чином виконувати роль, відведену їй законодавством.

В зв'язку з цим, цікавим є світовий досвід фінансування державного органу регулювання та нагляду за страховою діяльністю:

– тип фінансування А – держава фінансує діяльність державного органу регу-лювання та нагляду за страховою діяльністю. Гроші надходять від платників податків;

– тип фінансування В – страхові компанії, за якими здійснюється нагляд, оп-лачують видатки, пов'язані з наглядом;

– тип фінансування С – частина витрат фінансується за рахунок держави (платників податків), а інша – за рахунок компаній, за якими здійснюється нагляд.

На думку експертів Міжнародної асоціації страхового нагляду, процедура фі-нансування органу державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю за типом В є єдино правильним рішенням, в результаті якого забезпечується ефек-тивний нагляд за страховою діяльністю.

Слід відмітити, що в основу державного регулювання діяльності страховиків повинні бути покладені як прямі, так і опосередковані методи державного регулю-вання страхової діяльності. Звичайно, питома вага тієї чи іншої складової окремого методу державного регулювання діяльності страхових компаній буде визначатися національними, історичними, інституційними, галузевими та іншими факторами.

Значну роль у правовому регулюванні страхового бізнесу відведено принци-пам та стандартам Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльніс-тю. Стандарти цієї асоціації регулюють: вимоги для одержання ліцензії; повнова-ження регулятора та їх розширення щодо перевірок на місцях; основні засади інвестування коштів і перестрахування. Джерелом страхового права в ЄС є дирек-тиви ЄС зі страхування. В останні десятиліття в ЄС розроблялися єдині норми, які мали однаковий зміст, значення і застосування на території країн-учасниць.

Таким чином, правове регулювання страхового бізнесу формують міжнародні наднаціональні органи, органи державної влади та відомчі органи відповідної компетенції. Для України є характерною наявність великої кількості відомчих нормативних документів, що вказує на розпорошеність правових норм і недотри-мання принципу верховенства закону.

Страхове право у державі ще перебуває під впливом старих підходів ко-мандної економіки і нових принципів ринкового господарювання, які притаманні для страхового простору країн Європейського союзу. До перспективних напрямів

95

подальшого дослідження проблеми правового регулювання страхового бізнесу на-лежать: оптимізація законодавчої бази страхової діяльності та розроблення Стра-хового кодексу; аналіз якості страхового законодавства і розроблення методик та показників визначення його ефективності; вивчення стану правового забезпечення страхового бізнесу в регіонах, галузях, а також застосування нових інструментів правового регулювання страхової діяльності.

Мироненко Г. В. Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана, Україна

ВАЛЮТНІ ІНТЕРВЕНЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Одним з наслідків світової фінансово-економічної кризи 2007–2009 рр. є пе-

реосмислення світовою спільнотою ролі ринкових механізмів курсоутворення, яким у докризовий період надавався беззаперечний пріоритет як у науковій літера-турі, так і при розробці суверенної валютної політики. Криза передусім виявила вразливість країн, що розвиваються та нових країн з ринковою економікою щодо раптових розворотів потоків капіталу.

Стримування таких спекулятивних потоків і зменшення їх згубного впливу на стабільність національних економічних систем і глобальної економіки зумов-лює необхідність поглиблення та активізації міжнародного співробітництва в про-веденні макроекономічної та фінансової політики, а також упровадження нового механізму управління обмінними курсами.

Валютна політика, яка спирається на регулярне втручання органів грошово-кредитного регулювання на основі погоджених на міжнародному рівні правил, є дієвим механізмом розширення обміну товарами і послугами та підтримки кон-курентоспроможності національної економіки.

Як зазначається у Доповіді про торгівлю та розвиток, підготовленій ЮНКТАД, є безліч підтверджень тому, що наданий сам собі ринок неспроможний встановити обмінні курси, які відображали б фундаментальні показники країн, що бажають обмінюватися товарами і послугами. В рамках розробки міжнародної економічної політики раніше часто виходили з того, що основне завдання міжнародної системи – це нейтралізація реальних шокових потрясінь. Однак через кілька десятиліть стало абсолютно ясно, що валютні потрясіння, особливо в системі гнучких обмінних кур-сів, є набагато більш значними і можуть бути шкідливими у відсутності колектив-ної протидії [1, c. 245]. В даний час центральні банки намагаються вирішувати проблему нейтралізації впливу зовнішніх шоків в однобічному порядку за рахунок інтервенцій на валютному ринку. За цих умов актуалізується дослідження пробле-матики використання валютних інтервенцій як інструменту валютної політики.

96

У нинішніх умовах окремі країни можуть знайти лише тимчасові і прагматик-ні рішення проблем завищення або заниження обмінних курсів. Одне з рішень по-лягає в проведенні інтервенцій на валютних ринках навіть на щоденній основі; ін-ше – в контролі за рухом капіталів або оподаткуванні припливу «гарячих грошей». Всі ці заходи є цілком виправданими в умовах, коли все ще зберігається віра в те, що в принципі ринок здатний встановлювати рівноважні обмінні курси.

Активне і регулярне використання валютних інтервенцій означає перехід до режиму керованого плавання. Прикладом успішної реалізації такого переходу є дос-від Словенії у період її приєднання до Єврозони. При цьому обмінний курс євро до долара встановлювався відповідно до принципу непокритого паритету процентних ставок з урахуванням інфляції за минулий період та інфляційних очікувань, офі-ційних процентних ставок ЄЦБ та імпліцитної премії за ризик. Одночасно викону-валося завдання збереження рівня реальних процентних ставок, зниження інфляції і зближення номінальних процентних ставок для виконання вимог вступу до ЕВС [2, c. 23].

Найважливішу інформацію, тобто про темпи інфляції і процентні ставки, центральні банки генерують самі. Оскільки короткострокові процентні ставки прямо встановлюються центральними банками з метою досягнення конкретного інфляційного показника, було б абсурдом стверджувати, що ринок краще двох центральних банків знає, яке справжнє співвідношення між валютами їх країн. На-стільки ж ефективно, як вони можуть встановлювати національні цільові показни-ки і використовувати наявний в їх розпорядженні інструментарій для їх досягнен-ня, центральні банки можуть також визначати відносну вартість їхніх валют на основі непокритого паритету процентних ставок (НППС) або паритету купівельної спроможності (ПКС).

Якщо припустити, що до проведення стерилізуючих інтервенцій центральний банк не мав іноземних активів і що тим самим обмінний курс коригується згідно з непокритим паритетом процентних ставок, виграш від підвищення вартості інозе-мних активів компенсуватиме втрати, які виникають через різницю між процента-ми, одержуваними по резервах в іноземних валютах, та витратами з виплати від-сотків по стерилізучих облігаціях національним банкам [1, c. 278]. Однак цей механізм має певні вади, оскільки разом з вартістю іноземних активів центрально-го банку буде також зростати внутрішня валютна вартість приватного і державно-го зовнішнього боргу країни. Чистий ефект залежить від того, чи є економіка в ці-лому чистим зовнішнім боржником або чистою зовнішнім кредитором. Зрозуміло, що використання такого механізму є загрозливим у випадку високого рівня зовніш-ньої заборгованості країни. Але головна перевага застосування режиму керованого плавання полягає у тому, що зазначений недолік компенсуватиметься виграшем від передбачуваності динаміки обмінного курсу та, як наслідок, підвищенням макро-економічної стабільності.

97

Отже інтервенції урядів і центральних банків на фінансових ранках слід роз-глядати не як виняток з правила вільних ринків, а як засіб підвищення їх ефектив-ності. Як показує досвід, якщо повністю довірити ринковим силам найбільш важ-ливі макроекономічні показники (наприклад, обмінний курс, процентну ставку та норму заробітної плати), то це, з високим ступенем імовірності, створить потуж-ний дестабілізуючий ефект, для нейтралізації якого в кінцевому рахунку буде по-трібно ще більш масштабне втручання з боку уряду.

Список використаних джерел:

1. ЮНКТАД. Доклад о торговле и развитии, 2011 год [Електронний ресурс]. – Режим до-ступу: http://www.unctad.org/ru/docs/tdr2011_ru.pdf

2. Bank of Slovenia. Annual Report 2003 [Електронний ресурс] / Bank of Slovenia. Ljubljana, Slovenia. – Режим доступу: http://www.bsi.si/iskalniki/letna_porocila_en.asp?MapaId=711

Міщенко Т. М. Дніпропетровська облдержадміністрація, Україна

УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНИХ МЕХАНІЗМІВ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

Удосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту на-

селення на сьогодні дуже актуальне, особливо у зв’язку з тим, що Україна пов’язує перспективи свого подальшого розвитку з входженням в європейські структури. Це зобов’язує дотримуватися відповідних європейських стандартів в найважливі-ших галузях, в тому числі в сфері соціального захисту.

Одним із основних елементів соціального захисту є соціальні пільги. Ос-таннім часом питання реформування системи надання пільг окремим категоріям громадян дискутується досить гостро. Владою зроблено певні кроки в цьому на-прямку, проте очікуваної реалізації шляхів вирішення питання поки що так і не відбулося.

На сьогоднішній день в Україні закріплено близько 600 різних пільг для різ-них верств населення. Пільги та різного роду компенсації надаються у безготівко-вій формі шляхом зменшення розміру плати або звільнення від плати за певні по-слуги.

Діюча система пільг не забезпечує надання допомоги виключно бідним верст-вам населення, а часто сприяє збільшенню доходів людей, які такої допомоги не потребують.

Пільги встановлюються або за професійною, або за соціальною ознакою. Встановлення пільг особам, які мають право на пільги за професійною (служ-

бовою) ознакою, зокрема тим, що вийшли на пенсію, зумовлене специфікою їх службової діяльності і є додатковою соціальною гарантією у зв’язку з особливими умовами праці та підвищеним ризиком (військовослужбовці, працівники міліції,

98

пожежної охорони тощо), роботою у сільській місцевості (працівники сфери охо-рони здоров’я, культури, освіти), суспільною значущістю (народні депутати Украї-ни, працівники судів та прокуратури), шкідливими умовами виробництва і загро-зою професійного захворювання (зокрема, гірники). Проте, на мою думку, це не відповідає принципу рівності громадян, закріпленого в Конституції України.

Пільги за соціальною ознакою установлюються як винагорода за заслуги пе-ред Батьківщиною, що забезпечує підвищений рівень соціальних гарантій ветера-нам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, за особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, в тому числі – учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, і як соціальна підтримка для забезпечення достат-нього життєвого рівня, зокрема, дітей війни, пенсіонерів за віком, інвалідів загаль-ного захворювання, потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Загалом пільгами сьогодні охоплена майже половина населення. Основним джерелом фінансування витрат, пов’язаних з наданням пільг, є дер-

жавний бюджет. Пільги є значним навантаженням на бюджет та не дозволяють за-довольняти інші потреби, у тому числі і самих справді соціально незахищених ка-тегорій населення. Пільги не є безкоштовними – їх утримують платники податків нашої держави. Недостатній обсяг бюджетного фінансування призводить до об-меження права громадян на пільги. Тобто держава визнає, що тих коштів, які за-кладені в бюджеті, є недостатньо для повного покриття всіх витрат, пов’язаних з компенсацією встановлених законом пільг.

Законодавство про пільги, яке становлять понад 50 законодавчих актів, сфор-мовано переважно на початку дев’яностих років з метою захисту населення від економічної нестабільності та спрямовано на реалізацію конституційного права кожного громадянина на забезпечення достатнього життєвого рівня. Понад 50 за-конодавчих актів встановлюють різного роду пільги, і більшість з цих законодав-чих актів прийняті досить давно – перші кілька років після здобуття незалежності України, коли фінансова система України не могла потягнути значного фінан-сування витрат, пов’язаних із збільшенням доходів багатьох категорій громадян, а влада не знайшла іншого шляху, крім встановлення численних пільг. Всі пільги призначалися безсистемно – фактично влада латала дірки в бюджеті і замість ад-ресного підходу надавала пільги цілій категорії громадян як за соціальною озна-кою, так і за професійною. Проте якщо тоді, можливо, це було виправдано, то з ча-сом фінансова ситуація в державі стабілізувалася, а пільги багатьом категоріям громадян залишилися і забрати їх тепер досить складно.

Держава загалом намагається поступово реформувати систему пільг, прий-маючи відповідні концепції, стратегії тощо. На даний час діє та впроваджується Програма економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конку-рентоспроможна економіка, ефективна держава». Метою реформи системи соціаль-ної підтримки є підвищення охоплення соціальною підтримкою незаможних верств населення (тобто посилення її адресності) при раціональному використанні бюджетних коштів.

99

Варто відзначити, що загалом встановлення адресності – це правильний хід влади, оскільки не слід надавати пільгу всім громадянам певної категорії, бо час-тина з них може її не потребувати.

Отже серед нагальних кроків, які слід вживати щодо реформуванні пільг, мають стати: «інвентаризація» пільг в Україні, у тому числі «безболісне» скасування пільг, які на сьогодні не застосовуються та суперечать Конституції шляхом вне-сення змін до відповідних законодавчих актів; реформування пільг на основі адрес-ного підходу (з врахуванням потреб, доходу та інших обставин пільговика); обме-ження кола осіб, які мають право на пільги, у тому числі за професійною ознакою (якщо буде запроваджено адресність, відбудеться логічне обмеження пільговиків); монетизація пільг та заміна їх грошовою компенсацією має стати останнім кроком реформування після адресності.

Впровадження цих заходів потребує великої політичної волі від влади, тому що реформування пільг не є привабливим політичним рішення. Однак саме реаль-ні кроки реформування можуть допомогти системі соціального захисту врятувати фінансову систему та перетворити Україну з «країни пільг» на країну, що орієн-тується на потреби справді соціально незахищеного населення.

Мурат А. Г., д. э. н Белокрылова О. С. Южный федеральный университет, г. Ростов-на-Дону, Российская Федерация

РОЛЬ ГОСУДАРСТВА В МЕЖСТРАНОВЫХ ЭКОНОМИЧЕСКИХ ОТНОШЕНИЯХ

Определение оптимальных границ участия государства в экономических про-

цессах объективно неоднозначно с позиций различных экономических подходов: от его отрицания неоклассиками до превалирования у кейнсианцев. Однако прак-тически все экономические школы допускают умеренное вмешательство государст-ва в экономику, поскольку рыночная экономика, как известно, характеризуется ря-дом провалов, компенсация которых входит в компетенцию государственного регулирования экономической системы. Но следует принимать во внимание и тот факт, что в остальных случаях рынок способен к саморегулированию по неоклас-сической модели Адама Смита. Дополнительным элементом такого саморегули-рующегося механизма выступают, например, теневые рынки.

Одним из наиболее значимых аспектов государственного вмешательства в эко-номику является регулирование межстрановых отношений в области экономики. К числу важнейших форм международных экономических отношений относятся: международная торговля товарами и услугами, движение капиталов и инвестиций, миграция труда, межстрановая кооперация производства, межстрановый обмен достижениями в области науки и техники, валютно-кредитные отношения.

100

Наибольшей эффективностью обладает государственный контроль объема экспорта и импорта ресурсов и готовой продукции. Различают следующую клас-сификацию масштабов вмешательства государства в международную торговлю [1]: свобода (либерализация) торговли – развитие торговли на основе рыночных сил спроса и предложения с учетом минимального государственного вмешательства; протекционизм – политика защиты внутреннего рынка путем введения тарифов и использования нетарифных методов ограничения импорта; умеренная торговая политика – сочетает в себе в различной степени элементы свободной торговли и политики протекционизма.

Перед государством стоит непростая и немаловажная задача определения и реализации наиболее эффективной экономической политики, сто требует систе-матического мониторинга состояния как национальной экономики в целом, так и каждой из ее отраслей. Так, необходимо защищать молодые отрасли от конку-ренции с аналогичными отраслями, развитыми в других странах, поскольку из-за поражения национальной отрасли в конкурентной борьбе с иностранными произ-водителями обычно происходит сокращение рабочих мест, что вызывает допол-нительные нагрузки на бюджет для выплат пособий по безработице и приводит к упадку уровня жизни и потребления в стране. Государство в таком случае по-средством политики протекционизма ведет борьбу со структурной безработицей в краткосрочном периоде.

Государство, прежде всего, – особенно в условиях членства в ВТО – должно внимательно относиться к введению таможенных тарифов и регулировать их ве-личину не только в соответствии с потребностями экономики, но и с учетом теку-щих политических отношений между странами – торговыми партнерами и регла-ментами ВТО. Таможенные платежи хоть и являются в ряде стран основной статьей пополнения госбюджета, могут косвенно подорвать экспорт страны.

Развитая международная торговля выгодна, в первую очередь, обществу как потребителю. Импорт увеличивает предложение товаров и услуг, которые потре-бители хотели бы приобрести. Тем самым возможно более полное удовлетворение растущих потребностей потребителя. Но, что важно, протекционизм создает бла-гоприятные условия для возникновения и поддержания внутренних монополий, роста цен на национальные товары и замедления экономического роста страны [2]. Таким образом, протекционизм предполагает самоизоляцию страны через сокра-щение объемов внешней торговли. По этой причине в настоящее время большую популярность получила политика свободной торговли, утверждающая равнопра-вие отечественных и иностранных производителей на внутреннем рынке.

Идеи и принципы свободной торговли являются основополагающими дея-тельности Всемирной торговой организации – ВТО. Решение о вступлении России в ВТО, приведенное в исполнение 22 августа 2012 года [3] находит как сторонни-ков, так и противников.

101

В секторах монопольного типа, каковыми являются нефтяная, газовая, ме-таллургическая, электроэнергетическая, химическая промышленность (частично), а также банковский сектор, превалирующее большинство выступает в поддержку вступления России в ВТО. Противниками членства России в ВТО, в основном, яв-ляются производящие отрасли, к которым, прежде всего, относятся машинострои-тельный, авиастроительный и агропромышленный комплексы. Они достаточно сильно ослабли в ходе реформ и не в состоянии конкурировать с зарубежными фирмами [4].

Самостоятельность национальной экономики в условиях членства в ВТО не-посредственно зависит от конкурентоспособности ее отраслей на мировом рынке. Чтобы Россия не выполняла функцию так называемого сырьевого придатка, тре-буется квалифицированное и компетентное воздействие на секторы российской экономики со стороны властных структур. Так, из 50 защитных мер, одобренных правительством в связи со вступлением России в ВТО, 14 относятся к сельскому хозяйству и полностью соответствуют правилам этой организации [5].

К числу необходимых для благоприятного развития российской экономики мер можно отнести государственные инвестиции в капиталоемкие производства, финансовое стимулирование форсированного развития перспективных технологий для приоритетных отраслей, поддержание импорта технологий без ущерба для спроса на конечную продукцию. Также немаловажно создание условий для быст-рой модернизации экономики посредством повышения мобильности населения и создания общенациональных бирж труда и занятости, обеспечения экономики долгосрочными низкопроцентными кредитами, наращивания объема вложений в инфраструктуру и образование [6].

В рамках поддержания международных экономических отношений, а именно членства в ВТО, недопустимо упускать из внимания региональный аспект нацио-нального хозяйства. Усиленной поддержки требует аграрная сфера и, как следст-вие, продовольственная безопасность. На примере Ростовской области, где лучше других развит агропромышленный комплекс, представляется ряд целесообразных компенсационных мер, среди которых: специализация регионального сельского производства на тех сельхозкультурах, по которым у Ростовской области есть сравнительные преимущества – подсолнечник, плодовая продукция, виноград; по-вышение стимулов к расширению производства сельхозпродукции; разработка ре-гиональных мероприятий по развитию инфраструктуры; предоставление сельхоз-производителям Ростовской области субсидий с условием разработки наиболее эффективных критериев доступа к этим средствам; снижение зависимости произ-водства от природно-климатических условий, то есть от возможной засухи [7]. Господдержка и реструктуризация аграрной политики на региональном уровне обеспечит высокий положительный эффект на агропроизводство за счет снятия с него масштабных издержек, что внесет ощутимый вклад в стабилизацию эконо-мики в целом и поможет избежать значительных потерь вследствие вступления в ВТО.

102

Таким образом, внутриэкономическая политика государства определяет по-зицию государства в межстрановых экономических отношениях, основанных на рыночных принципах максимизации прибыли. Безусловно, необходима согласо-ванность принципов внутренней и внешней экономической политики, так как они всегда взаимозависимы. Но главным принципов участия в международных эконо-мических отношениях государство должно ставить поддержку внутренних секто-ров их экономики и обеспечение эффективности и стабильности развития.

Список использованных источников:

1. Кациель С. В. Мировая экономика: учеб. пособ. / С. В. Кациель. – 2007. 2. Электронный ресурс. – Режим доступа: http://www.ru.forsecurity.org/политика-

экономического-протекционизма-плюсы-и-минусы 3. Электронный ресурс. – Режим доступа: http://www.wto.ru/russia.asp 4. Адуков Р. Х. Проблема паритетности условий вступления секторов российской эконо-

мики в ВТО / Р. Х. Адуков // Экономика АПК: проблемы и решения. – 2006. 5. Электронный ресурс. – Режим доступа: http://www.rg.ru/2012/07/24/yurgens.html 6. Бабкин К. А. Последствия присоединения России к всемирной торговой организации /

К. А. Бабкин. – 2012. 7. Белокрылова О. С. Стратегия развития аграрной сферы региона: оценки и императивы

регламентов ВТО / О. С. Белокрылова.

Олейник В. В. Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки,

м. Луцьк, Україна ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РИНКОВОГО МЕХАНІЗМУ

УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ

Основною метою природоохоронної діяльності є раціональне природокорис-тування, збереження навколишнього середовища, ефективний механізм управлін-ня природокористуванням, а також забезпечення сталого розвитку. Для досягненні цієї мети сучасні дослідники вважають за доцільне до системи механізму управ-ління природокористуванням віднести: систему державного управління; правового управління та систему економічного управління.

Зміна економічних відносин в суспільстві, перехід до ринкової економіки, зумо-вило появу нових акцентів в системі економічного стимулювання. Держава перестає бути єдиним суб'єктом управління, який під прикриттям забезпечення пріоритету державних інтересів міг ігнорувати інтереси регіонів тощо [4].

Суть ринкового методу полягає у формуванні ринку дозволів (ліцензій), квот на викиди забруднюючих речовин (або на використання природних ресурсів).

Для здійснення оптимізації природокористування з допомогою ринкових від-носин найближчим завданням екологічної політики є остаточне формування ринку купівлі-продажу прав на забруднення. Тобто, суспільство визнає допустимий мас-

103

штаб впливу на природу, потім розповсюджує ліцензії на забруднення (іншими словами – право на викиди забруднювачів) між зацікавленими сторонами. Після цього підприємствам надається повна свобода перепродавати ліцензії. Органи управління слідкують лише за тим, щоб сумарний вплив на природу не збільшува-вся та сприяють створенню ринкової інфраструктури [1].

Створення ринкової інфраструктури в сфері природоохоронного регулювання має важливе значення, оскільки вона повинна обслуговувати операції з торгівлі квотами, а також забезпечувати контроль за відповідністю реальних викидів наяв-ним квотам. До ринкової інфраструктури в даній сфері належать біржі, брокерські контори, система розповсюдження інформації про попит та пропозицію ринку, сис-тема реєстрації угод та моніторингу виконання зобов'язань сторін і т. д.

Для ринкового методу управління характерним є принцип «бульбашки». Ця концепція припускає, що обсяг допустимих викидів встановлюється для цілого ре-гіону, а підприємства-забруднювачі, які знаходяться на його території, за рахунок перерозподілу квот на викиди зможуть найбільш вигідно знизити їх до цього рів-ня. В даному випадку підприємства, які мають можливість ефективно знижувати викиди, можуть продавати надлишки квот іншим підприємствам, що знаходяться в «міхурі». Межі «бульбашки» задають територіальні обмеження на торгівлю доз-волами на забруднення [5].

А. Н. Ареєва, Л. С. Носов Л. С. вважають за доцільне створювати банки та бір-жі прав на забруднення.

Щодо банків прав на забруднення, то в деяких випадках варто надати забруд-нювачам можливість «відкладати» забруднення на наступні періоди. Тоді ство-рюється так званий банк прав (квот) на забруднення. При цьому фірми, скорочую-чи викиди в даний момент, можуть економити свої дозволи на забруднення для майбутнього використання або продажу. Банк стає посередником, що має запас прав, які продають і купують, а, крім того, виконує облікову функцію, забезпе-чуючи процес погашення витрачених прав і не допускаючи їх повторного викори-стання. Банки можуть надавати підприємствам-забруднювачам емісійні кредити, тобто тимчасові права на збільшення викидів.

Характеризуючи біржі прав на забруднення, слід зазначити, що розвиток рин-ку квот на забруднення вимагає формування системи торгівлі, що включає посеред-ницькі організації типу бірж, де здійснювалися б операції з торгівлі квотами на ви-киди. Нерідко ці функції можуть брати на себе вже діючі фондові біржі, які мають відповідну інфраструктуру і персонал. Торгівля квотами може здійснюватися за допомогою Інтернету, при цьому трансакційні витрати знижуються до мінімуму [3].

Ринкові інструменти, які використовуються при здійсненні екологічних прог-рам, можна поділити на шість основних категорій:

1. Система платежів за забруднення («зелені платежі»); 2. Система торгівлі дозволами на забруднення (купівля на аукціоні);

104

3. Депозитарно-компенсаційна система (при купівлі товарів, які є потенційними забруднювачами, із споживачів стягується додаткова плата (алюмінієва та скляна та-ра, автомобільні акумулятори тощо);

4. Система зменшення ринкових бар’єрів [2]. Ринкові інструменти в сфері природокористування, такі як екологічні податки,

ринкові системи дозволу або цільові субсидії, є економічно ефективним способом за-хисту і поліпшення стану навколишнього середовища, який забезпечує впровадження принципу «забруднювач платить» [7].

ЄС вважає, що ринкові інструменти пропонують динамічні стимули як правило, не доступні через використання стандартів або інших прямих інструментів регулю-вання та виділяє такі їх види: торгівля квотами на викиди; податки і збори; субсидії.

Ринковий механізм сприятиме більш ефективному розподілу природних ресур-сів. Його застосування призведе до зниження рівнів забруднення навколишнього се-редовища. Скорочення забруднення в свою чергу, може знизити потребу і витрати на очищення забруднених земель, зниження витрат виробництва, що в результаті дозво-лить зменшити інші економічні та соціальні втрати від наслідків забруднення навко-лишнього середовища. Ринкові інструменти, через їх тривалий вплив, можуть також відігравати важливу роль в стимулюванні технологічної підтримки інновацій та про-позиції для природоохоронних технологій [8].

Відношення як учених, так і практиків до ринкових механізмів в екології лиша-ється дуже настороженим, а частіше суперечливим – не позбавлені підстави побою-вання, що «вільна гра ринкових сил» може привести до деградації природи. Тут пер-шочергову роль повинен грати контроль за розподілом прав на викиди (скиди) [1].

На відміну від нормативних або адміністративних підходів, ринкові інстру-менти володіють рядом переваг в якості засобу досягнення екологічних цілей. Не-залежно від того, впливаючи на ціни (за допомогою податків або податкових пільг) або встановивши абсолютні величини (через торгівлю дозволами), вони по-кращують цінові сигнали, дозволяючи проявити велику гнучкість в досягненні ці-лей, і дають фірмам довгострокові стимули в проведенні технологічних інновації, що в подальшому призведе до зниження негативного впливу на навколишнє сере-довище [6].

Виходячи із вищесказаного, ринковий механізм управління є найбільш перс-пективною формою природоохоронного регулювання. Проте гармонійний та зба-лансований розвиток регіону буде забезпечуватися комплексним застосування державного управління, економічних заходів та ринкових методів управління.

Список використаних джерел:

1. Рижова К. І. Механізми екологічного управління природокористування в сучасних умовах [Електронний ресурс] / К. І. Рижова. – Режим доступу: http://www.essuir.sumdu.edu.ua/ bitstream/123456789/12519/1/1.doc

2. Хвесик М. А. Інституціональна модель природокористування в умовах глобальних вик-ликів: монографія / М. А. Хвесик, В. А. Голян. – К.: Кондор, 2007. – 772 с.

105

3. Ареева А. Н. Использование экологических проблем для достижения экономических целей в международном сотрудничестве / А. Н. Ареева, Л. С. Носов // Эксперт. – 1999. – № 4. – 21 трав. – С. 17–24.

4. Рыночное регулирование как новый экономический механизм в природоохранной дея-тельности. Понятие о рынке разрешений (лицензий), или торговля правами на выбросы [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.one-umnik.ru/?p=105

5. Федорова А. И. Практикум по экологии и охране окружающей среды: учеб. пособ. / А. И. Федорова, А. Н. Никольская. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 288 с.

6. Ecotaxes. Are taxes the best means to cut greenhouse emissions? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economist.com/node/9063277

7. Market-Based Instruments [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ec.europa.eu/ enveco/mbi.htm

8. Market-based instruments for environmental policy in Europe [Електронний ресурс]. – Ре-жим доступу: http://www.69.90.183.227/doc/case-studies/inc/cs-inc-envpolicyeur-en.pdf

Пушкарьова О. Ю. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара;

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана», Україна

ПРОБЛЕМИ СПІВІСНУВАННЯ ДВОХ ВИДІВ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ:

ІНСПЕКТУВАННЯ ТА ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО АУДИТУ

Інтеграція України в європейське співтовариство супроводжується впровад-женням загальноприйнятих міжнародних норм і стандартів. Не є винятком перехід до більш прогресивних форм і державного фінансового контролю, який є важли-вим елементом системи управління фінансами, призначення якого полягає у забез-печенні процесу реформування й ефективного використання фінансових ресурсів в усіх ланках фінансової системи. Наявні в Україні форми державного фінансового контролю, найпоширенішими з яких донедавна були ревізії та перевірки, вияви-лись неадекватними сучасним потребам управління фінансами держави, оскільки мають імперативний характер та спрямовуються лише на пошук фінансових по-рушень, виявлення та покарання винних осіб.

Проведений аналіз статистичних даних діяльності органів Держфінінспекції України засвідчив наступне:

1) останніми роками спостерігається стійка тенденція до зростання обсягів порушень при використанні бюджетних коштів і державного майна (порівняно з 2007 роком розмір виявлених за 2011 рік органами Державної фінансової інспекції України порушень, що призвели до втрат фінансових і матеріальних ресурсів, збільшився майже у 2,5 рази) [4];

2) факти порушень фінансової дисципліни носять масовий характер; 3) залишається низькою кваліфікація працівників, що відповідають за ведення

бухгалтерського обліку.

106

Отже, зростання порушень у сфері державних фінансів свідчить не стільки про необхідність посилення державного фінансового контролю, скільки про необ-хідність формування нових і удосконалення існуючих механізмів державного фі-нансового контролю, спрямованих на попередження і профілактику фінансових порушень, зокрема подальшого розвитку у практичній діяльності державного фі-нансового аудиту.

Майже сім років тому в Україні було започатковано нову форму державного фінансового контролю, що здійснюється органами Державної фінансової інспекції – державний фінансовий аудит суб’єктів господарювання.

Актуальність його здійснення зумовлена тим, що цей вид контролю дає мож-ливість встановлювати не тільки порушення, а й упущення й недоліки організацій-ного, нормативно-правового та фінансового характеру, які негативно впливають на результати фінансово-господарської діяльності підприємства, в тому числі вна-слідок прийняття неправомірних управлінських рішень, укладання збиткових конт-рактів, реалізації товарів, робіт та послуг за заниженими цінами. Саме тому ефект від цього виду контролю може бути значно більшим, ніж від ревізій.

Однак, на сьогодні регіональні Державні фінансові інспекції при проведенні державного фінансового аудиту стикаються із недостатньою врегулюваністю ор-ганізації та проведення його законодавчо. Так, на законодавчому рівні не визна-чено порядок отримання органами Держфінінспекції необхідних для проведення аудиту відомостей від суб’єктів господарювання, також не передбачена відпові-дальність керівника підконтрольного об’єкта за недопущення аудиторів, за нена-дання документів, за нехтування пропозиціями щодо покращення ефективності гос-подарювання, наданими за результатами аудиту.

Проте, цей різновид фінансового контролю вже має свої відповідні важелі впливу. Так, у разі недотримання об’єктом аудиту фінансового та бюджетного за-конодавства, а також незабезпечення виконання в установлені строки законних вимог, державні аудитори мають право ініціювати розірвання контракту з керівни-ками суб'єктів господарювання державного сектору економіки. За результатами аудиту Держфінінспекція має можливість рекомендувати і реорганізацію під-приємства (структурних підрозділів). Окрім цього, згідно із чинним законодавст-вом, у разі виявлення під час аудиту фактів порушення законодавства, що містять ознаки злочину, невідкладно інформується правоохоронний орган [1].

Проблемним є питання спільного функціонування двох контрольних заходів – ревізії фінансово-господарської діяльності та державного фінансового аудиту діяль-ності суб'єктів господарювання. Так, на підконтрольних установах, щодо яких за відповідний період їх фінансово-господарської діяльності, проведено державний фінансовий аудит, згідно із законодавством інспектування за ініціативою органу державного фінансового контролю не проводиться.

Отже, тут постає питання, якому виду контролю віддати перевагу, коли є підстави для планування і ревізії, і аудиту, мережа підконтрольних об'єктів єдина

107

та критерії ризику практично подібні. Як регулювати в наступні періоди процес планування щодо послідовності цих видів контролю. Тобто при плануванні необ-хідно мати чітко визначені критерії відбору об'єктів для різних форм контролю.

Слід зазначити, що встановлення неефективних управлінських дій є завдан-ням не ревізії, а державного фінансового аудиту. А отже, не слід розширювати межі ревізії, яка повинна «забезпечувати виявлення наявних фактів порушення за-конодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально-відпо-відальних осіб», а нормативно закріпити можливість здійснення аудиту з одночас-ним проведенням ревізії. Тоді паралельно з ревізією аудитори з'ясовуватимуть зовнішні та внутрішні ризики діяльності, визначатимуть неефективні управлінські дії, проводитимуть детальні дослідження причин [2].

В частині обмеження фіскального тиску на суб’єктів господарювання та втру-чання держави в їхню діяльність з метою реалізації курсу України на дерегуляцію вітчизняної економіки у грудні 2012 року втратив силу Порядок проведення орга-нами Держфінінспекції державного фінансового аудиту окремих господарських операцій. Скасовано постійну присутність державних аудиторів на тих державних підприємствах, які є об’єктами контролю, та необхідність погодження з ними пла-тіжних доручень до їх підписання керівником суб’єкта господарювання.

Таке урядове рішення скероване на уникнення дублювання контролюючих функцій операційного аудиту та підрозділів внутрішнього аудиту, які функціо-нують в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади та забезпе-чують поточний контроль, спрямований на попередження фінансових порушень.

Отже, слід підняти на більш високий рівень внутрішній контроль у суб’єктів господарювання. Саме він має переваги щодо попередження фінансових порушень та здатний забезпечувати на підприємствах уникнення фінансових порушень і дос-товірність фінансової звітності.

Проте, сьогодні, внаслідок низького рівня фінансової дисципліни на підконт-рольних державі об’єктах ще не один рік лишатиметься актуальним інспектування, оскільки саме ревізія має достатні важелі впливу на керівників за недотримання фі-нансового і бюджетного законодавства. При цьому державний фінансовий аудит має рекомендаційний характер, а отже не виключено, що значна частина рекомен-дацій за результатами аудитів може просто ігноруватись. У зв’язку з цим постає необхідність у розробці і прийнятті такого комплексу заходів з реалізації матеріа-лів державних фінансових аудитів, який би дозволяв повною мірою впроваджува-ти ефективні рішення і по-новому сприймати процес управління державними ресурсами. На даному етапі одним з дієвих важелів впливу на керівників може стати оприлюднення результатів контрольних заходів у ЗМІ, широке висвітлення проблем і недоліків, доведення їх до громадськості через публічні слухання. Така форма реалізації аудитів є надзвичайно ефективною в зарубіжних країнах, де ке-рівники міністерств, відомств, та інших урядових структур остерігаються громад-ського осуду не менше карної відповідальності [3].

108

Враховуючи результати дослідження, якісне проведення державного фінан-сового аудиту можливе тільки у разі взаєморозуміння аудиторів і керівників суб’єктів господарювання, спільного бажання відшукати нові шляхи й невикорис-тані резерви підвищення ефективності господарювання.

Список використаних джерел:

1. Богданів І. Успіхи і невдачі державного фінансового аудиту суб’єктів господарювання / І. Богданів // Фінансовий контроль. – 2009. – № 4 (51). – С. 25–32.

2. Сотник О. Г. Особливості нормативно-правового регулювання державного аудиту в Ук-раїні та напрями його вдосконалення / О. Г. Сотник // Управління розвитком. – 2011. – № 2 (99). – С. 173–175.

3. Пушкарьова О. Ю. Державний фінансовий аудит суб’єктів господарювання як пріори-тетний напрямок діяльності органів державної контрольно-ревізійної служби / О. Ю. Пуш-карьова // Держава та регіони. Серія «Економіка та підприємництво». – 2009. – № 7. – С. 160–164.

4. Статистичні звіти про результати діяльності органів Державної контрольно-ревізійної служби (Держфінінспекції) України за 2008–2011 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dkrs.gov.ua

К. е. н. Ульянова Л. П., Щербаков М. Є., Пархоменко Ю. Ю. Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара;

Полтавська державна аграрна академія; Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту

імені В. Лазаряна, Україна ПРО ПІДХОДИ ДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЦІ За умов розвинутих ринкових відносин держава є активним суб’єктом еконо-

міки. Вона займається не тільки безпосереднім господарюванням, а й активно здійснює необхідні регуляторні функції щодо всього суспільного виробництва. Державне регулювання економіки є складним процесом, який включає сукупність заходів, націлених на досягнення поставлених у відповідності до визначених пріоритетів та напрямків розвитку завдань. Виходячи з проблем сучасного етапу розвитку економіки України (складнощі трансформаційного періоду, відстала ма-теріально-технічна база виробництва), на особливу увагу заслуговує визначення підходів до вдосконалення інвестиційної політики, покращення інвестиційного клі-мату та стимулювання інвестиційної діяльності всіх економічних суб’єктів.

Формування системи заходів щодо покращення інвестиційного клімату пови-нно базуватися на розумінні основних причин низького рівня інвестиційної при-вабливості Україні та обґрунтуванні варіантів щодо їхнього подолання. Так, за підсумками результатів досліджень вчених, можна виділити такі основні сучасні негативні причини – посилення тиску на підприємництво з боку владних структур,

109

надлишкове державне регулювання економічних процесів, мінливе податкове за-конодавство та високі ставки оподаткування. В результаті дії даних причин, індекс інвестиційної привабливості України залишається на низькому рівні – 2,19 балів з 5-ти можливих.

Не дивлячись на прорахунки в державній інвестиційній політиці та існуючі негативні явища у формуванні сприятливого інвестиційного середовища, надход-ження інвестицій в країну поступово зростає. За даними Державного комітету ста-тистики України, прямі іноземні інвестиції в національну економіку склали понад 5 млрд. дол. США в 2010 році і майже 6 млрд. дол. США в 2011 році. Основними партнерами України є Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Росія, США, Китай.

Націленість інвесторів на співпрацю з Україною в галузі інвестування, незва-жаючи на негативні прогнози і ризики, пояснюється тим, що вітчизняна економіка, в порівнянні з іншими країнами має конкурентні переваги в певних секторах. Це обумовлено зростанням світового попиту на продукцію металургії та сільського господарства, а також порівняно сильною конкурентною позицією України в цих галузях. Не випадково, за сучасних умов іноземні інвестиції представлені в гір-ничо-металургійному, банківському, фінансовому та сільськогосподарських сек-торах, нафтогазової галузі, будівництві тощо. Не можна не враховувати також те, що Україна – європейська країна, яка знаходиться на перетині багатьох важливих торговельних шляхів, що, зрозуміло, підвищує її привабливість для інвесторів. Проте в порівнянні з іншими державами обсяги інвестицій в економіку України є незначними. Так, приплив іноземних інвестицій до Чехії більший в 11 разів, а в та-кі країни, як Словаччина, Польща, Португалія – в 5–6 разів ніж до України. Серед негативних відгуків, за оцінками соціологів, потенційні інвестори на перше місце висувають те, що Україна не надає іноземним інвестиціям належного рівня право-вого захисту і вважають українське законодавство вельми суперечливим. До того ж іноземні інвестори практично не мають ані податкових, ані інших пільг по-рівняно із вітчизняними інвесторами. До негативних наслідків іноземні інвестори також відносять політичну нестабільність, бюрократію, корупцію, слабке інфор-маційне забезпечення про потенційні можливості інвестування, недостатнє стра-хування від ризиків та інше.

Створенню обґрунтованої та ефективної системи державного регулювання інвестиційних процесів повинно передувати ретельне вивчення історичного дос-віду організації інвестування в розвинених ринкових країнах, особливо в періоди потрясінь національної економіки. З огляду на це, значний інтерес становить англійська система залучення інвестицій, яка забезпечила Великобританії стабіль-ні позиції в галузі залучення та використання інвестиційних ресурсів. У 70-ті роки ХХ століття Великобританія переживала труднощі в економіці у зв’язку з де-фіцитом сировини, інфляцією, коливаннями валютних курсів. Іноземні інвестори за цих умов не виявляли значної активності щодо вкладання своїх капіталів у англійську економіку. Економічний курс консервативного уряду позитивно

110

вплинув на рух інвестиційних коштів. Суть цього курсу полягала в посиленні рин-кових відносин в економіці, переходу від кейнсіанської теорії управління економікою до монетаризму. У 1979 році було скасовано валютні та інші обме-ження на діяльність приватних фірм, що сприяло вільному переміщенню капіталів. Політика «відчинених дверей» надала іноземним банкам практично вільний дос-туп на внутрішній ринок капіталів. На інтенсивність залучення іноземних інвестицій впливала також існуюча в Великобританії система оподаткування (відсутність податків на капіталовкладення в обладнання та НДДКР, а також їх зниження на 79% на інвестиції в будівництво споруд). Розроблена була система державної конкурсної допомоги для найважливіших інвестиційних проектів вартістю щонайменше 0,5 млн. фунтів стерлінгів. Максимальний розмір допомоги становив половину вартості проекту. Було також визначено можливість отримання субсидій за «списком інноваційної допомоги», сприятливі умови кредитів та інше. Для «нових зон підприємництва», «зон вільних портів», «нових міст» встановлено пільгові режими оподаткування та можливість безмитного експорту виробленої продукції.

Починаючи з 50-х років ХХ ст. привабливою для іноземних інвесторів стало ФРН. Цьому сприяли такі основні фактори, як зручне розташування в центрі Європи, місткий внутрішній ринок, низький курс марки, експортна орієнтованість виробництва. Проте через 20 років ФРН почала втрачати деякі свої пріоритети. Головною причиною вважається суперечність податкової системи. Внаслідок об’єд-нання Німеччини збільшився ринковий простір, і це відкрило можливості притоку іноземного капіталу. Іноземні компанії мали змогу брати участь у приватизації майна колишньої НДР. Було запроваджено пільги, спрямовані на стимулювання виробничих інвестицій, заохочення малих і середніх фірм. З’явилася можливість створення неоподатковуваного резервного фонду, звільнення від податків ряду промислових підприємств, надання так званих інвестиційних надбавок, особливих ставок амортизації основного капіталу. Стабільність, тверда грошова одиниця сприяли тому, що багато іноземних інвесторів почали вкладати свій капітал у довгострокові цінні папери.

Однією з причин припливу іноземного капіталу у Францію була монетарист-ська політика уряду в 90-х рр. ХХ ст., у якій важливу роль відіграло вигідне для країни регулювання процентної ставки. Уряд став підтримувати стабільний курс франка щодо американського долара та німецької марки шляхом жорсткого кон-тролю над інфляцією та проводити жорстку політику регулювання іноземних ін-вестицій стосовно до держав, які не були членами Європейського Співтовариства. У Франції сформувався розвинений фінансовий ринок, що за потужністю посту-пався тільки аналогічним ринкам США та Великобританії, закладена ефективно діюча система заохочення інвестицій, спрямованих на розвиток провідних галузей економіки.

111

На приплив іноземного капіталу в США у 80-ті рр. ХХ ст. значно вплинули результати перебудови системи економічного регулювання, а саме відсутність обмежень на розмір експортно-імпортних операцій, уведення нової податково-амортизаційної політики, зменшення прямого втручання держави у проблеми при-ватного бізнесу, використання тільки методів економічного регулювання підприєм-ницької діяльності. Порівняно із законодавством інших розвинених країн зако-нодавство США щодо іноземних інвестицій було м’яким. Процес лібералізації американської економіки привернув увагу іноземних інвесторів високою ефек-тивністю вкладання капіталу. Значну роль у залученні іноземних інвестицій у країну відіграло підвищення ставок з позик. У 90-х рр. ХХ ст. було прийнято за-кон, який надавав можливість банкам створювати міжнародні банківські відді-лення та здійснювати міжнародні операції с території США на тих же умовах, що й їх філії за кордоном. Унаслідок цього США отримали додаткові джерела нако-пичення капіталу. Високі рівні ставок з позик разом з низькими показниками інфляції та сприятливими прогнозами підвищення цін зумовили значний приплив іноземних інвестицій в американську економіку. Відміна податків на дивіденди, що сплачуються іноземними власниками цінних паперів, сприяла розповсюджен-ню акцій серед іноземців. Згідно із законом про оподаткування у США гарантува-лося відсутність будь-якої дискримінації, що зумовило створення більшістю іно-земних інвесторів філій у цій країні.

Важливою складовою діяльності держави в сфері інвестування та створенні сприятливого інвестиційного клімату є організація ефективного функціонування фінансово-кредитної системи країни, яка, як відомо, включає банківську систему та небанківські кредитні установи (інвестиційні фонди, кредитні спілки, пенсійні фонди, страхові компанії, довірчі установи тощо). Хоча ядро фінансово-кредитної системи становлять банки, в сучасних умовах усе більшу роль повинні виконувати небанківські інститути. Ефективне функціонування останніх відображає процес вдосконалення фінансових відносин, що є характерною ознакою розвинутої рин-кової економіки.

Федоров Д. Ф. Казанский (Приволжский) федеральный университет, Российская Федерация

РОЛЬ ГОСУДАРСТВА В ФОРМИРОВАНИИ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦИАЛА СТРАНЫ

Роль государства в области формирования интеллектуального и (в том числе

и научно-технического) потенциала страны и его использования в целях развития экономики и укреплении позиций страны на мировой арене, проведения государ-ственной политики в области коммерциализации ИС, благоприятствующей инте-грации России в мировой рынок результатов интеллектуальной деятельности, ог-ромна.

112

Экономисты, поддерживающие теорию «нового роста», утверждают, что од-ним из основных и наиболее важных инструментов экономической политики го-сударства является проактивная политика в области ИС (pro-active IP policy – тер-мин, употребляемый сторонниками теории «нового роста», активно внедряемый в международную систему ИС Всемирной организацией интеллектуальной собст-венности, подчеркивает направленность политики государства на активное фор-мирование системы ИС). В России в настоящее время формирование проактивной политики в области построения эффективной системы создания, защиты и ком-мерциализации ИС особенно актуально по следующим причинам:

- в России значительное время фактически отсутствовало реальное развитие института ИС (отсутствовали специальные законы об охране ИС; коммерциализа-ция ИС сводилась к государственной внешней торговле лицензиями; механизм защиты ИС являлся неэффективным и т. п.), что исключало развитие частно-пред-принимательского опыта в указанной сфере;

- состояние экономической среды определяет возможности национальных предприятий и фирм создавать, удерживать и наращивать конкурентные преиму-щества, вследствие чего формирование такой среды, которая благоприятствовала бы поддержанию конкурентоспособности на фирменном уровне, является одной из важнейших задач любого государства в рыночной экономике, а России, имею-щей структурные «перекосы» в экономике с ориентацией на ТЭК, изношенность промышленного производственного аппарата, моральное и физическое устарева-ние основных фондов,, не позволяющих предприятиям высокотехнологичных от-раслей наращивать конкурентные преимущества, формировать «кластер» (по тер-минологии теории конкурентных преимуществ М. Портера) конкурентоспособных родственных отраслей в области создания наукоемкой продукции – тем более.

Рассмотрим основные факторы развития государственной политики Российс-кой Федерации в области поддержки и совершенствования организационно-эконо-мического механизма коммерциализации ИС следующие:

1. Вмешательство государства в дела непосредственных субъектов предпри-нимательской деятельности – создателей и производителей ИС должно идти путем проведения сбалансированной государственной экономической политики по фор-мированию благоприятной экономической среды, улучшению предприниматель-ского климата для модернизации и подъема промышленности, изменению экс-портной структуры, активному включению российских создателей и владельцев ИС в систему мирохозяйственных связей.

2. Для определения направления построения системы ИС необходимо понять, что представляет собой эта система, так как в современной экономической науке понятие «экономическая система – означает совокупность всех экономических процессов, совершающихся в обществе на основе действующих в нем имущест-венных отношений и организационных форм: система ИС, являясь подсистемой

113

такой экономической системы, представляет собой совокупность процессов, со-вершающихся в обществе в связи с созданием, использованием и развитием ИС, а к ее основным элементам можно отнести:

- социально-экономические отношения в области инноваций и включения ИС в экономический оборот;

- организационные формы создания, охраны и коммерциализации ИС; - экономико-правовую и организационную инфраструктуру в области ИС; - конкретные экономические связи между субъектами экономики, объектом

которых выступают интеллектуальные продукты. 3. Развитие системы ИС в России должно осуществляться по многим направ-

лениям, среди которых можно выделить: - интенсификацию инновационной деятельности и выработку государствен-

ной инновационной стратегии; - активизацию экономических субъектов в направлении эффективной ком-

мерциализации ИС, в том числе и активизацию их деятельности на международ-ных рынках ИС;

- развитие инфраструктуры ИС; - разработку правовых основ охраны и коммерциализации ИС и создание

адекватного механизма реализации правовой базы. Указанные направления влияют на конкурентоспособность российских созда-

телей и владельцев ИС в условиях интеграции России в мировое хозяйство, обес-печивают наращивание такой конкурентоспособности.

Осознанию приоритетной значимости науки и основанных на ней высоких технологий мешает отсутствие государственной научной стратегии, что в свою очередь является результатом отсутствия политической стратегии в целом.

4. Государство должно осуществлять в данной области двойную функцию: вырабатывать общую политику, устанавливать правила деятельности всех осталь-ных участников; активно участвовать в управлении комплексом научно-производ-ственных структур и осуществлять капиталовложения в его развитие

5. Важнейший фактор развития государственной политики в области коммер-циализации ИС – объем финансирования НИОКР, в результате которых создается ИС. В России в науку вкладывается в среднем около 1% ВВП в год.

За границей в науку ежегодно вкладывается: в Швейцарии – 3,85%, Японии – 2,91, США – 2,77, Германии – 2,32, Франции, 2,24% ВВП, а практика развитых го-сударств показывает, что на НИОКР должно тратиться не менее 1% ВВП в год на поддержание научно-технического потенциала страны; руководство ЕС рекомен-дует своим членам повысить уровень финансирования науки и исследований до 2,5% ВВП; по прогнозам ученых, финансирование НИОКР достигает к 2015 г.: в США – 3,0%, Японии – 3,0, Германии – 2,7, Франции – 2,6, Великобритании – 2,5, Италии – 2,3, Канаде – 1,9% ВВП.

114

В ведущих индустриальных странах доля бюджетных ассигнований состав-ляет примерно 30% общего финансирования, в России – примерно пятую часть.

6. Необходимо изучать и использовать на практике положительный зарубеж-ный опыт привлечения частного сектора к финансированию НИОКР и последую-щей коммерциализации ИС. В экономически развитых странах на рынках ИС су-ществуют и специфические, свойственные именно этой системе экономические субъекты (операторы). К ним относятся университеты, научно-исследовательские центры и лаборатории

Интегрированная среда научных парков создает необходимую основу для во-

площения результатов научных исследований, изобретений и другой ИС в новые

теоретические знания и инновации как практические приложения научных резуль-

татов; научные парки и инновационные взаимоотношения в них воспринимаются

как жизненно необходимый, важнейший элемент конкурентоспособности России

или конкретного региона в мировой экономике; образуется новая инновационная

среда, действующая по собственным законам техногенного порядка [6].

Феномен научных парков заключается в создании цепочки: фундаментальные

исследования – прикладные исследования – разработка идеи – подготовка нового

продукта – производство – реализация на рынке.

Таким образом, государственная политика по активизации экономических

субъектов при коммерциализации ИС должна быть направлена на разработку сти-

мулов для частных субъектов предпринимательства, выявление созданных ими

ИС, совершенствование новых видов ИС и вовлечение ИС в экономический обо-

рот. В промышленно развитых странах существуют системы налоговых стимулов

в зависимости от объемов НИОКР на предприятии, отраслевой принадлежности

и размеров. Зарубежная практика свидетельствует о том, что не только крупные

корпорации, но и средний и малый бизнес имеют огромный потенциал по приме-

нению ИС в хозяйственном обороте. В некоторых областях малый бизнес обладает

уникальными возможностями по разработке и освоению ИС вследствие большей

по сравнению с крупными предприятиями мобильности и незаинтересованности

последних в разработке проектов по использованию ИС, не требующих больших

масштабов производства. К таким областям следует отнести электронику, ме-

дицинскую технику, фармакологию, экологию, производство новых материалов,

товаров народного потребления и сельского хозяйства. При разработке государст-

венной политики в области коммерциализации ИС следует учитывать, что ком-

мерциализация ИС прежде всего является делом самих владельцев ИС, но для

многих российских предпринимателей процесс вовлечения в гражданский оборот

РИД – принципиально новая и неосвоенная ими сфера; усложняет ситуацию то,

что коммерциализация ИС – процесс многоплановый, обладающий спецификой

в силу особенностей самой ИС.

115

Список использованных источников: 1. Конвенция по охране промышленной собственности (Париж, 20 марта 1883, по состоя-

нию на 14 июля 1967 г.). Ст. 1. 2. Азгальдов Г. Г. Оценка стоимости интеллектуальной собственности и нематериальных

активов / Г. Г. Азгальдов, Н. Н. Карпова. – М.: Международная Академия Оценки и Консалтинга, 2006. – 400 с.

3. Бовин А. А. Интеллектуальная собственность: экономический аспект: учеб. пособ. / А. А. Бовин, Л. Е. Чередникова. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 216 с.

4. Гейтс Б. Бизнес со скоростью мысли / Б. Гейтс. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. 5. Кокурин Д. И. Инновационная деятельность / Д. И. Кокурин. – М.: Экзамен, 2005. – 590 с. 6. Конов Ю. П. Рынок интеллектуальной собственности: учеб. для вузов / Ю. П. Конов,

Л. П. Гончаренко. – М.: Экономика, 2010. – 539 с. 7. Лопатин В. Н. Государство и интеллектуальная собственность: переход к инновацион-

ной экономике / В. Н. Лопатин // Интеллектуальная собственность. Актуальные проб-лемы теории и практики: сб. науч. тр. – М.: Изд-во Юрайт, 2008. – Т. 1. – С. 17–50.

8. Трансформация современной рыночной системы хозяйствования: теория и практика. монография / под общ. ред. проф. Г. П. Журавлёвой, проф. В. Б. Бычина. – М.; Тверь: Научная книга, 2006. – 376 с.

Черезова А. С. Московский государственный университет имени М. В. Ломоносова,

Российская Федерация ПЕРСПЕКТИВЫ ПРИНЯТИЯ ЗАКОНА О ЛОББИЗМЕ В РОССИИ

О необходимости принятия закона о лоббизме в России ведутся дискуссии на

протяжении многих лет. В последнее время он становится неотъемлемой частью политического процесса и имеет междисциплинарный характер. Однако, не смот-ря на актуальность данного вопроса, решения о принятии закона, регулирующего лоббистскую деятельность в России до сих пор не принято, в то время как субъек-ты лоббизма используют как законные, так и теневые методы и технологии про-движения своих интересов в уполномоченных органах. Вместе с тем, многие ис-следователи, занимающиеся данной проблемой считают, что после оформления лоббистской деятельности в правовые рамки она станет более прозрачной и чест-ной, будут использоваться легальные инструменты и механизмы лоббизма. По словам А. Б. Выборного, депутата Государственной Думы, члена Комитета по безопасности и противодействию коррупции «…закон о лоббистской деятельности позволит по крайней мере создать площадку для продвижения общественных ин-тересов. У общества появится возможность уже на профессиональной основе про-двигать свои интересы в органах власти. Это позволит криминализовать теневой лоббизм, и главное – минимизировать коррупцию» [5]. В связи с этим встает воп-рос о перспективах принятия закона о лоббизме в России в ближайшее время.

В нашем исследовании мы определили термин «лоббизм» как институт про-движения интересов частных лиц, организаций или общества в целом, работаю-щий в различных отраслях и на всех уровнях взаимодействия бизнеса и власти,

116

целью деятельности которого является принятие объектом лоббизма выгодного для субъекта лоббизма решения. Законный лоббизм должен быть включен в меха-низм взаимодействия гражданского общества и государства, гарантировать каж-дому возникшему частному, корпоративному или общественному интересу равные права, доступ и влияние на деятельность уполномоченных органов в конкретной отрасли, при этом не должен противоречить нормам законодательства Российской Федерации.

В последнее время часто организовываются мероприятия, на которых ведутся активные обсуждения по поводу современного состояния лоббизма в России, вве-дения лоббистской деятельности в правовые рамки регулирования, необходимые для этого меры. Так, в рамках заседания круглого стола «Формирование института продвижения общественных интересов: проблемы и перспективы», прошедшем в Общественной палате Российской Федерации 19 ноября 2012 года [3], участники отмечали множество изменений, благодаря которым механизмы и инструменты лоббистской деятельности становятся законными. Например, у лоббистов появи-лась возможность опротестовывать положения актов через Минэкономразвития и Минюст, которые неоправданно ограничивают осуществление предприниматель-ской и инвестиционной деятельности. Этот инструмент нормативно закреплен, но лоббисты им мало пользуются. Кроме того, Правительство приняло постановление о составе нормативно-правовых актов, которые не могут быть приняты без обсуж-дения на общественных советах и в федеральных органах исполнительной власти. Наконец, пересматривается порядок проведения общественных обсуждений проектов нормативно-правовых актов, круг которых очень значителен. Большин-ство законопроектов и проектов нормативно-правовых актов будут обсуждаться в сети интернет: сначала будут размещаться уведомления о планируемой разработке проекта нормативно-правового акта, а затем будет размещаться сам проект норма-тивно-правового акта.

Стоит отметить, что по состоянию на сегодняшний день из всех внесенных законопроектов об урегулировании лоббистской деятельности в России [4] ни один не был принят. На это есть ряд причин: во-первых лоббизм в настоящее время воспринимается как негативное явление, связанное с коррупцией. Во-вторых при-нятие закона о лоббизме затягивается в силу того, что наиболее сильные субъекты лоббистской деятельности в бизнесе и политике не заинтересованы в ограничении теневых процессов легитимными рамками закона. В-третьих, активность обсужде-ния темы правового регулирования лоббизма возрастает в зависимости от таких политических событий, как, например, выборы. Но затем основные активные меры по созданию правовых рамок лоббистской деятельности угасают. Так, в 2012 году Президент Дмитрий Медведев поручил Минэкономразвития организовать с Минюс-том общественное обсуждение по формированию института лоббизма, внести конкретные предложения в президиум президентского Совета по противодейст-вию коррупции до 1 декабря 2012 года. Однако, в декабре 2012 года, сам Дмитрий

117

Медведев заявил: «Закон о лоббизме – следствие развитости отношений бизнеса и парламентов. Тем не менее, там, где подобные законы есть, постоянно идут спо-ры. Мы пока, я думаю, еще не доросли до такого уровня понимания проблемы. Когда-нибудь мы к этому придем» [2].

Таким образом, можно говорить о том, что перспективы принятия закона о лоббизме в России в ближайшее время весьма сомнительны. Заинтересованных в принятии закона о лоббистской деятельности, сторонников введения лоббизма в правовое поле много, но люди, имеющие вес в принятии подобного рода реше-ний, сдерживают данную инициативу по ряду причин, одной из которых является мнение, что принятие подобного закона на данный момент может принести боль-ше проблем, чем пользы. Более того, у законодателей, политологов, социологов, юристов нет единого понимания того, какой закон о лоббистской деятельности нужен именно для России на современном этапе ее развития.

Список использованных источников:

1. Бизнес и власть в России: теория и практика взаимодействия / науч. ред. и рук. авт. колл. А. Н. Шохин. – М.: НИУ ВШЭ, 2011. – 352 с.

2. Официальный сайт партии Единая Россия [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.edinros.ru/news/2012/12/21/medvedev-schitaet-prinyatie-zakona-o-lobbizme-prezhdevremennym.html

3. Российский профессиональный портал о лоббизме и GR [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.lobbying.ru/content/sections/articleid_11125_linkid_108.html

4. Российский профессиональный портал о лоббизме и GR [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.lobbying.ru/content/sections/pageid_11.html

5. Стенограмма по итогам круглого стола «Формирование института продвижения об-щественных интересов: проблемы и перспективы» Общественная палата Российской Федерации 19 ноября 2012 года [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.gr.ru/ upload/stenogramround.pdf

Шабанов Ю. В. Уральский федеральный университет имени первого Президента России

Б. Н. Ельцина, г. Екатеринбург, Российская Федерация ГОСУДАРСТВЕННОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ

ЭКОНОМИЧЕСКОГО МЕХАНИЗМА ЗЕМЕЛЬНЫХ ОТНОШЕНИЙ

Возникновение земельных отношений обусловливается существованием национального земельного фонда. Объединенная совокупность всех земельных участков и земель, расположенных в границах территории Российской Федерации представляется в виде земельного фонда. Земельный участок как производная эко-номическая категория имеет тройственное содержание. В первоочередном поряд-ке, земельный участок является особым объектом природного мира, используемый в качестве основы жизни и деятельности человека. Последовательно земельный участок выступает в качестве средства производства в сельском хозяйстве и иным

118

видам экономической деятельности. Одновременно земельный участок является недвижимым имуществом с особым правовым режимом.

Государственная политика по управлению земельным фондом выстраивается на основе государственного регулирования экономического механизма земельных отношений. Разрабатываемая, принимаемая и осуществляемая государственная политика направлена на создание и совершенствование правовых, экономических, социальных и организационных условий для развития земельных отношений. Це-левое назначение государственной политики по управлению земельным фондом определяется повышением эффективности использования земель, охраной земель как основного компонента окружающей среды и главного средства производства в сельском хозяйстве при обеспечении продовольственной безопасности страны.

В ходе реализации государственной политики по управлению земельным фон-дом решается целая совокупность важных задач. Первоочередной из них является создание условий для организации рационального и эффективного использования земельных участков, включающих в себя учет общественных и отраслевых пот-ребностей, требования устойчивого развития территорий, а также соблюдение га-рантий прав участников земельных отношений.

Важной по экономическому содержанию задачей является обеспечение усло-вий для повышения эффективности гражданского оборота земельных участков, в том числе направленных на защиту прав на недвижимое имущество, а также для снижения административных барьеров и обеспечения налогообложения недвижи-мости. Общественно значимыми и статусными задачами в современных условиях становятся: обеспечение охраны природы и окружающей среды, в том числе охра-ны земель и объектов культурного наследия; сохранение и повышение качествен-ного состояния земель; обеспечение статуса особо охраняемых природных терри-торий в составе национального земельного фонда.

Государственная политика по управлению земельным фондом осуществляет-ся в соответствии с принятыми основными направлениями. Одно из них связано с совершенствованием порядка определения правового режима земельных участ-ков путем исключения из земельного законодательства принципа деления земель по целевому назначению на категории. Рыночные условия хозяйствования преду-сматривают общественную значимость обеспечения гарантий прав на землю и за-щиту прав и законных интересов собственников, землепользователей, землевла-дельцев и арендаторов земельных участков.

Направление установки определенного порядка реализуется посредством со-вершенствования порядков предоставления земельных участков гражданам и ор-ганизациям; образования земельных участков; изъятия земельных участков для государственных и муниципальных нужд или в связи с их ненадлежащим исполь-зованием; ограничения прав собственности на земельный участок. Контрольное направление осуществляется через модификацию государственного земельного надзора и муниципального земельного контроля; развитие государственного мо-ниторинга земель.

119

При осуществлении государственной политики по управлению земельным фондом важным направлением является взаимодействие органов государственной власти и органов местного самоуправления. Особенно актуальным становится соб-людения административного регламента предоставления государственных услуг в области земельных отношений.

Совершенствование порядка определения правового режима земельных участ-ков путем исключения из земельного законодательства принципа деления земель по целевому назначению на категории предусматривает определение правового режима земельных участков на основании видов разрешенного использования в соответствии с документами территориального планирования, включая создание классификатора видов разрешенного использования земельных участков. Прини-мается во внимание установление допустимого соотношения между основными и вспомогательными видами разрешенного использования земельных участков.

Обеспечение гарантий прав на землю и защита прав и законных интересов собственников, землепользователей, землевладельцев и арендаторов земельных участков предусматривает уточнение перечня вещных прав на земельные участки, подлежащих государственной регистрации. Также предусматривается трансфор-мация порядка применения приобретательной давности в качестве основания для возникновения права собственности, обеспечение дополнительной защиты для собственников земельных участков, права которых были зарегистрированы. Нор-мативными документами регламентируется установление возможности предъяв-ления собственниками, землепользователями, землевладельцами и арендаторами земельных участков требований об их выкупе или возмещении убытков в случае ограничений использования земельных участков в связи с установлением охран-ных и санитарно-защитных зон. Дополнительно устанавливается порядок учета мнения правообладателя при изменении видов разрешенного использования зе-мельных участков и порядка возмещения убытков, причиненных решениями об установлении ограничений прав на землю.

Шпак Н. Г. Одесский национальный морской университет, Украина

ИССЛЕДОВАНИЕ ОСОБЕННОСТЕЙ НЕТАРИФНОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

Осуществляя регулирование внешнеэкономической деятельностью, каждое

государство использует в различных сочетаниях множество разнообразных мето-дов и инструментов, что придает определенную схожесть и, вместе с тем, нацио-нальную специфику механизмам регулирования внешнеэкономической деятель-ности в различных странах. Так, понижая таможенные тарифы, практически все государства во многом компенсировали ослабление защиты внутреннего рынка

120

путем применения разнообразных нетарифных ограничений: сотни видов нета-рифных ограничений (например, технические стандарты, санитарные нормы, пра-вила оформления и оценки импортных товаров), используются для избирательной, целенаправленной, фактически дискриминационной поддержки отечественных производителей в ущерб их иностранным соперникам.

Изучение опыта государственного управления внешнеэкономической дея-тельностью в зарубежных странах показывает, что процесс приспособления на-циональной экономики к требованиям мирового хозяйства неизбежно сопровож-дается применением нетарифных мер: некоторые из этих мер неустранимы, так как представляют собой проекцию мер внутренней экономической политики на торгово-экономические отношения с другими странами. Узаконены международ-ной торговой системой меры нетарифного регулирования, а именно – защитные меры, имеющие целью в установленном порядке предотвратить или смягчить ущерб, наносимый национальной экономике резким ростом импорта иностранных товаров. Вполне легитимный характер носят также меры, направленные на пресе-чение нечестной конкуренции со стороны иностранных экспортеров.

Многие нетарифные ограничения хорошо «законспирированы» и трудно-уловимы: например, могут вводиться какие-то правила внутренней торговли, дис-криминирующие отдельные иностранные товары, и предъявляются повышенные требования к техническим и сопроводительным документам, что удорожает их импорт (как это делается в Японии и странах ЕС), или же осуществляется косвен-ное субсидирование отдельных отечественных отраслей. Так, развитые страны, предоставляя развивающимся преференциальный режим в отношении тарифного регулирования импорта, широко применяют по отношению к ним нетарифные средства, позволяющие защитить национальные производства от конкуренции.

К скрытым мерам нетарифного регулирования внешнеэкономической деятель-ности относятся технические барьеры, при которых административные, техниче-ские нормы препятствуют ввозу товаров из-за рубежа. Наиболее распространен-ные барьеры технического характера – требования о соблюдении национальных стандартов, о получении сертификатов качества импортной продукции, о специ-фической упаковке и маркировке товаров, о соблюдении определенных санитарно-гигиенических норм, включая проведение мероприятий по охране окружающей среды, о соблюдении усложненных таможенных формальностей и требование за-конов о защите потребителей и многие другие.

В настоящее время от эффективности мер таможенного регулирования во многом зависит создание благоприятных условий для развития страны, поддержа-ния конкурентоспособности отечественной продукции и обеспечения националь-ной безопасности государства.

По направленности действия нетарифные меры регулирования внешнеэконо-мической деятельности разделяются на:

121

– экспортные – вводятся либо в соответствии с международными стабилиза-ционными соглашениями, устанавливающими долю каждой страны в общем экс-порте определенного товара (экспорт нефти из стран ОПЕК), либо правительством страны для предотвращения вывоза товаров, дефицитных на внутреннем рынке (экспорт нефти из России и зерновых с Украины);

– импортные – вводятся национальным правительством для защиты местных производителей, достижения сбалансированности торгового баланса, регулирова-ния спроса и предложения на внутреннем рынке, а также как ответ на дискрими-национную торговую политику других государств.

В рамках ВТО действует значительное количество норм и правил, регламен-тирующих применение инструментов нетарифного регулирования, которые нахо-дятся в процессе постоянного обновления за счет усовершенствования и измене-ния предыдущих соглашений и расширения сферы деятельности ВТО на новые области мировой торговли.

Следует отметить, что в ряде случаев введение специальных защитных мер должно производиться на недискриминационной основе независимо от страны происхождения товара. На такой основе вводятся защитные меры при импорте ка-кого-либо товара, причиняющем ущерб отрасли отечественной экономики, при ограничении импорта в целях поддержания равновесия платежного баланса, защи-ты претерпевающих структурную перестройку отраслей, при проведении меро-приятий по ограничению производства сельскохозяйственных товаров.

Таким образом, будучи менее открытыми, чем таможенные пошлины, нета-рифные барьеры дают больше возможностей для произвольных действий прави-тельств и создают значительную неопределенность в международной торговле. В этой связи одной из важнейших задач, стоящих перед Всемирной торговой ор-ганизацией, является постепенная отмена количественных ограничений или так называемая тарификация (замена количественных ограничений тарифами, обеспе-чивающими эквивалентный уровень защиты).

Юданова К. О. Московский государственный университет имени М. В. Ломоносова,

Российская Федерация ГЛАВНЫЙ ПРИОРИТЕТ РЕГИОНАЛЬНОЙ СОЦИАЛЬНОЙ

ПОЛИТИКИ РОССИИ (ПРОБЛЕМА БЕДНОСТИ)

Для России, обладающей огромной территорией и населенной многочис-ленными народами, проблема бедности в территориальном разрезе приобретает особую актуальность, которая усиливается по мере роста пессимизма в прогно-зах социально-экономического развития страны.

122

При этом проблема улучшения качества жизни в регионах России является приоритетной задачей руководства страны. Это вполне закономерно, поскольку резкий разрыв в условиях жизни людей – граждан одной страны только на том основании, что они проживают на разных участках территории, является недо-пустимым.

По данным экспертов Рейтингового агентства «РИА Рейтинг» (Группа РИА Новости), которые использовали данные официальной статистики для оценки качества жизни регионов на основе комплексного учета различных по-казателей, фиксирующих фактическое состояние тех или иных аспектов ус-ловий жизни, а также оценок удовлетворенности населения складывающейся в регионах ситуации в различных социальных сферах, первые места в рейтинге заняли Москва и Санкт-Петербург [3]. В первую десятку рейтинга также вошли такие экономически развитые регионы, как Московская область, Республика Татарстан, ХМАО, Тюменская область, Краснодарский край, Белгородская об-ласть, Воронежская область, Нижегородская область. На другом полюсе рей-тинга: Карачаево-Черкесская Республика, Республика Бурятия, Забайкальский край, Еврейская автономная область, Курганская область, Республика Северная Осетия – Алания, Республика Алтай, Республика Калмыкия, Республика Тыва, Республика Ингушетия. Эти регионы пока не обладают достаточным уровнем собственных доходов для развития – степень зависимости их бюджетов от фе-дерального центра находится на высоком уровне.

Однако по уровню доходов на душу населения и качеству жизни граждан среди других стран мира Россия находится в конце первой сотни; по продолжи-тельности жизни россиянам отводится 157-е место, по уровню медицинского об-служивания – 127-е [2]. Низкая по сравнению с развитыми странами производи-тельность труда в России, высокая смертность и низкая рождаемость, коррупция, неразвитость институтов гражданского общества – это проблемы, непосредст-венно связанные с избыточным социально-экономическим неравенством в нашей стране и в значительной степени им обусловленные.

Реальные масштабы бедности в современной России, по мнению экспертов, зна-чительно шире, чем показывает официальная статистика. В настоящее время число граждан России с доходами ниже прожиточного минимума составляет 17,7 млн. человек, или 12,5% от общей численности населения [5]. Независимый финансо-вый аналитик Антон Сафонов отмечает, что в России бедность определяется свое-образным способом, который не отражает реальности, прожиточный минимум, на который сложно существовать, считается по устаревшим нормам, поэтому реаль-ные данные еще хуже. Институт социологии РАН и представительство фонда им. Ф. Эберта провели специальное исследование, результаты которого опубликовали в общественно-политическом журнале «Российская Федерация сегодня». По мне-нию ученых, малообеспеченные граждане с доходами до 5 тыс. руб. составляют

123

в Российской Федерации 41%. Если сложить две категории: бедных и малообеспе-ченных, то получится 58,4%, т.е. более половины россиян можно отнести к кате-гории бедных.

Данная проблема характерна и для жителей г. Москвы. По своему статусу и влиянию Москва – крупнейший регион России – воспринимается как мировой город с огромным потенциалом на глобальном экономическом, политическом и культурном пространстве, численность населения которого составляет 11,6 млн. человек [4]. Однако ее позиция немного слабеет, что связано с качеством жизни, качеством среды, институтов и т. п.

Потенциальным источником социальной напряженности является высокая дифференциация по качеству и уровню жизни населения. Несмотря на то, что среднедушевые доходы опережают общероссийский уровень в 2,5 раза, в Москве сохраняется исключительно высокий уровень дифференциации доходов. Он прак-тически вдвое выше, чем в целом по России и в 4–6 раз выше, чем в крупнейших городах Европы, что приводит к ограничению доступности для ряда групп населе-ния к качественным социальным сервисам и услугам (образованию, здравоохране-нию). Москва – это единственный субъект Российской Федерации, где среднеду-шевые доходы превышают среднюю заработную плату.

В Москве доля населения с денежными доходами ниже величины прожиточ-ного минимума в настоящее время составляет 11,6%. Длительный период Москва отличалась самым низким уровнем бедности, однако в последние годы ситуация изменилась, и ряд субъектов Российской Федерации обогнали Москву по темпам снижения бедности. Москва стала шестым регионом в рейтинге бедности, отдав первенство Татарстану (8,4%), г. Санкт-Петербургу (9,2%), Липецкой обл. (9,8%), Московской обл. (10,1%) и Белгородской обл. (10,1%).

Несмотря на масштабную перераспределительную политику в Москве, ее реаль-ные результаты проявляются в лучшем случае в снижении уровня абсолютной бедности. Вместе с тем, до 30% москвичей имеют доходы менее 60% от среднего уровня, а это означает недопустимо высокий уровень относительной бедности.

Важнейшей социальной проблемой для Москвы является бедность среди мо-лодых семей с детьми, но самыми высокими рисками бедности отличаются много-детные и неполные семьи и семьи, имеющие детей-инвалидов. До 1/5 детей при рождении попадают в зону официально признаваемой бедности. При этом по экс-пертным расчетам бюджетов домохозяйств (2010), вклад социальных выплат из бюджета города Москвы в сокращение дефицита доходов семей с детьми (то есть в уменьшение глубины бедности) составил 21 процент. Таким образом, совокуп-ность всех социальных выплат семьям с детьми только в одном случае из пяти приводила к тому, что душевой доход поднимался над прожиточным минимумом.

Кроме того нарастает диспропорция демографической структуры в результате потока мигрантов, повышается агрессивность среды, что, в свою очередь, снижает совокупную оценку качества жизни.

124

В результате характерные особенности демографического, социального и эко-номического развития Москвы, а также специфика ее бюджетной обеспеченности и структуры социальных расходов определяют сложившуюся систему социальной поддержки населения.

Согласно государственной программе «Социальная поддержка жителей горо-да Москвы на 2012–2016 гг.» разработанной в соответствии с постановлением Правительства Москвы от 2 февраля 2011 года № 23-ПП «Об утверждении переч-ня первоочередных государственных Программ города Москвы» [1], на сегодняш-ний день главным приоритетом социальной политики является повышение уровня и качества жизни граждан, нуждающихся в социальной поддержке, сокращение бедности за счет развития адресных форм социальной защиты населения.

Таким образом, для системы социальной поддержки населения города Моск-вы задача снижения уровня и глубины бедности сохраняет особую актуальность в общей системе приоритетов.

Список использованных источников:

1. Государственная программа «Социальная поддержка жителей города Москвы на 2012–2016 гг.» [Электронный ресурс] / Официальный портал Мэра и Пра-вительства Москвы. – Режим доступа: http://www.mos.ru/documents/ index.php?id_4=127188

2. Моисеев В. В. Борьба с бедностью в современной России. Социология власти / В. В. Моисеев. – 2011. – № 3.

3. Рейтинг регионов по качеству жизни, или «Кому на Руси жить хорошо?» [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.riarating.ru/ regions_rankings/20121218/610486813.html

4. Стратегия социально-экономического развития Москвы на период до 2025 года. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ramenki.zao.mos.ru/ gos_prog/17.pdf

5. Федеральная служба государственной статистики [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.gks.ru

125

ЗМІСТ

ТЕНДЕНЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН СВІТУ ТА РЕГІОНІВ

Dmytro Shcherbina Usage of Financial Infrastructure for National Economy Regulation: World Experience .......................................................................................3

Stanislav Rolinskyi Personnel Potencial Formation at Russian Companies.......................5 Julia Tatarchuk Problem of World Hunger in Globalized World......................................7 Беляєва О. О. Управління кредитними портфелями банків у країнах ЦСЄ .................................................................................................10

Білій А. І., Данілова К. О. Економіка Японії – економіка майбутнього ....................12 Білій А. І., Чернов Ю. В. Про деякі аспекти світової економічної глобалізації та їх вплив на пріоритетні напрямки економічного розвитку України ................14

Білій А. І., Шульга А. В. Деякі аспекти економічного стану країн Центрально-Східної Європи......................................................................................16

Бродовая М., Джинджоян В. В. Роль государственного регулирования в реформировании и развитии экономики Китая....................................................18

Гаврилова О. Н. Особенности экономического развития Бразилии в конце XX – начале XXI века...................................................................................20

Голей Ю. М., Керімова С. І. Проблеми та перспективи розвитку економіки Карпатського регіону .................................................................................................22

Горлачук М. А., Горлачук О. А. Світовий аграрний ринок як домінанта економічного розвитку індустріальних країн..........................................................25

Дриль О. І., Косар Н. С. Сфера послуг як перспективний напрям розвитку економіки транскордонних регіонів .........................................................................27

Камашева А.В. Возможности для роста человеческого капитала в условиях глобализации ...........................................................................................29

Кириченко О. В., Джинджоян В. В. Сучасні тенденції розвитку економіки Китаю ...........................................................................................................................32

Ковтун С. Д. Стратегические организационно-экономические направления развития иммунизации населения ............................................................................34

Колесникова Ю. С. Социальный капитал как объект нематериальной собственности .............................................................................................................36

Кузнецова М. А., Смирнова Т. А. Факторы успеха конкурентноспособности Сингапура ....................................................................................................................38

Кучерова І. М. Податкові реформи у розвинутих країнах в умовах глобалізації ....40 Панина И. В., Пшеничников В. В. Оценка современных тенденций и перспектив торгово-экономических взаимоотношений России с зарубежными странами ...........................................................................................43

Промишлянськая В. М. Дослідження основних тенденцій розвитку промислового потенціалу України за допомогою виробничих функцій..............49

Рощина О. І. Процеси соціалізації в умовах сучасної трансформації економіки ....51 Серебрянський Ю. Ю «Non-Western» Immigration Influence on Economy

of Western Europe ........................................................................................................53 Сіренко В., Орлянська І., Смирнова Т. А. Напрямки іноваційного розвитку ракето-космічної галузі ..............................................................................................55

Січко С. М. Програми підготовки кадрів в США ........................................................57

126

Сливенко В. А., Савченко К.С. Тенденції розвитку туристичної індустрії в Дніпропетровській області .....................................................................................61

Фоменко В. В. Перспективы и тенденции экономического развития системы охраны здоровья населения........................................................................63

Чабаненко Ж. М., Голей Ю. М. Заходи податкового стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетні галузі економіки.......................................65

Чиркова М. Г. К проблеме стабильности банковских депозитов в современных условиях ............................................................................................68

Чичкан І. І. Сучасні тенденції розвитку системи страхування вкладів в Україні....70 Щитов Д. Н., Мешко Н. П. Експортний потенціал високотехнологічних послуг національної економіки на прикладі Німеччини: практичний аспект .....72

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН СВІТУ

Алимханов А. А. Публичное управление в развитии механизмов разработки и реализации государственной политики обеспечения экономической безопасности ...............................................................................................................76

Беленькая В. С., Пшеничников В. В. Оценка основных сценариев реализации денежно-кредитной политики Центрального банка Российской Федерации в современных условиях ............................................................................................84

Березюк С. В., Гусонька Д. М. Ринок праці та особливості його регулювання ........88 Білій А. І., Крезуб М. В., Кучабська К. О. Механізми державного регулювання економічного розвитку США ....................................................................................90

Водолазська О. А. Правове регулювання страхових відносин в Україні та країнах Європейського Союзу ..............................................................................93

Мироненко Г. В. Валютні інтервенції центрального банку в сучасних умовах .......95 Міщенко Т. М. Удосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту населення .................................................................................97

Мурат А. Г., Белокрылова О. С. Роль государства в межстрановых экономических отношениях ......................................................................................99

Олейник В. В. Теоретичні основи ринкового механізму управління природокористуванням ............................................................................................102

Пушкарьова О. Ю. Проблеми співіснування двох видів державного фінансового контролю: інспектування та державного фінансового аудиту ......105

Ульянова Л. П., Щербаков М. Є., Пархоменко Ю. Ю. Про підходи до вдосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності в українській економіці ............................................................................................108

Федоров Д. Ф. Роль государства в формировании интеллектуального потенциала страны....................................................................................................111

Черезова А. С. Перспективы принятия закона о лоббизме в России ......................115 Шабанов Ю. В. Государственное регулирование экономического механизма земельных отношений..............................................................................................117

Шпак Н. Г. Исследование особенностей нетарифного регулирования внешнеэкономической деятельности .....................................................................119

Юданова К. О. Главный приоритет региональной социальной политики России (проблема бедности)....................................................................................121

127

Н а у к о в е в и д а н н я

Мови видання: українська, російська, англійська

СТРАТЕГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН

В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції

молодих учених та студентів

(15–16 березня 2013 р.)

У трьох томах

Том 1. Сучасна економіка і держава

Окремі доповіді друкуються в авторській редакції

Організаційний комітет не завжди поділяє позицію авторів

За точність викладеного матеріалу відповідальність покладається на авторів

Відповідальний редактор Біла К. О. Оригінал-макет Єпішко М. Г.

Дизайн обкладинки Єпішко Д. В. Технічний редактор Капуш О. Є.

Здано до друку 12.03.13. Підписано до друку 14.03.13. Формат 60х841/16. Спосіб друку – різограф.

Ум.др.арк. 8,2. Тираж 100 пр. Зам. № 0313-01.

Видавець та виготовлювач СПД Біла К. О. Свідоцтво про внесення до Державного реєстру ДК № 3618 від 06.11.09 р.

Надруковано на поліграфічній базі видавця Білої К. О. Україна, 49087, м. Дніпропетровськ, п/в 87, а/с 4402

тел. +38 (067) 972-90-71

www.confcontact.com e-mail: conf@confcontact.com

128

НОТАТКИ