1

ВСТУП

ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА- сукупність різноманітних об’єктів, які відображають історичний процес і

створюють можливість вивчати минуле людського суспільства; усе, що було створено в процесі людської

діяльності і збереглося до наших часів. ТИПИ ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ- речові, писемні, усні, мовні, етнографічні, фоно- і фотодокументи.

АРХЕОЛОГІЯ- галузь історичної науки, що вивчає минуле за допомогою дослідження речових

знахідок. АРХЕОЛОГІЧНІ ПАМ’ЯТКИ- група знайдених в одному місці речей, які є матеріальними

залишками діяльності людини або змінені їх працею.

АРХЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА- велика група археологічних пам’яток, що датуються однією

історичною добою, мають спільні ознаки та розташовані на певній території. АНТРОПОЛОГІЯ- наука, що вивчає походження і розвиток людського роду, досліджуючи залишки

первісних людей різного часу, тобто фізичну еволюцію людини.

АРХАНТРОП- (найдавніша людини), 1,5 млн. років тому, прямо ходяча, використовувала вогонь. НЕАНДЕРТАЛЬЦІ- (палеоантропи, давні люди), були першими людьми, що ховали своїх померлих.

150-200 тис. років тому. Азія, Африка, Європа. Печера Каїк-Коба в Криму на Україні.

КРОМАНЬОНЦІ- (неоантроп, нові люди), люди сучасного типу. 40-30 тис. років тому. Homo sapiens

(людина розумна) з’являється у багатьох регіонах планети. Зовнішньо нагадували сучасних людей.

АРХЕОЛОГІЧНА ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ.

ПАЛЕОЛІТ- (давній кам’яний вік), 80-11 тис. років тому. Ранній, середній і пізній. МЕЗОЛІТ – (середній кам’яний вік), 10-8 тис. років тому.

НЕОЛІТ- ( новий кам’яний вік), 5-4 тис. років тому.

ЕНЕОЛІТ- (мідно- кам’яний вік), 4-3 тис. років тому. БРОНЗОВИЙ ВІК- 2 тис. р. до н. е. – VІІІ ст.. до н. е.

РАННІЙ ЗАЛІЗНИЙ ВІК- VІІІ ст.. до н. е. – ІV ст.. н. е.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ – наука, що вивчає в хронологічній послідовності розвиток людського суспільства на укр.. землях та його закономірності.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. ДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ – 2 млн. років тому – Vст.

ДОБА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ – V-XV ст..

НОВА ДОБА (новий час) – ХVст. – 1914 р. НОВІТНЯ ДОБА – 1914 р. – до сьогодення.

АНТРОПОЛОГІЧНА ПЕРІОДИЗАЦІЯ.

АВСТРАЛОПІТЕКИ (4 млн. р. тому) → homo habilis ( людина вміла, 2,5-2 млн. р. тому)→ homo erectus (прямоходяча), архантропи (1,5 млн. р.) → неандертальці → кроманьйонці.

ТЕМА №1: СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

НЕОЛІТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ – ( термін запроваджений англ.. археологом Гордоном Чайлдом).

Перехід від привласнюю чого господарства (збиральництво, полювання) до відтворюючого (землеробство,

скотарство). Ці зміни відбувалися в епоху неоліту. Крім того: - поширилися нові способи обробки каменю (свердління, шліфування, пиляння);

- перехід від кочового до осілого способу життя;

- приручення більшості свійських тварин ( бик, свиня, коза, вівця);

- виникнення кераміки, прядіння і ткацтва; - збільшується населення, зростають кількість та розміри поселень;

- суттєві зміни у світогляді людини.

РЕМЕСЛО – вміння виробляти різні вироби власними руками для задоволення власних потреб. МАТРІАРХАТ – родовий лад життя, що прийшов на зміну первісному ладу наприкінці палеоліту та

існував ще у мезоліті. На чолі родової общини стояли жінки.

2

ПАТРІАРХАТ – родовий лад на чолі з чоловіками прийшов на зміну матріархату в неоліті.

КОЛОНІЗАЦІЯ- процес освоєння нових земель.

ВЕНЕДИ – назва ранньослов’янських племен, поширена в Європі у І-ІІ ст.. н.е. Так у своїх працях їх називали римські автори: Пліній Старший, Птоломей, Тацит.

АНТИ – назва слов’янських племен Vст. н.е. ( готський історик Йордан, візантійський автор

Прокопій Кесарійський). СКЛАВІНИ- більш пізня назва ранньослов’янських племен у VІ – VІІ ст.. ( у тих же авторів).

КОЧОВІ ПЛЕМЕНА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ:

- кіммерійці – ІХ – VІІ ст.. до н. е.

- скіфи – VІІ – ІІІ ст.. до н. е. - сармати – ІІІ ст.. до н. е. – ІІІ ст.. н. е.

- готи – ІІІ – ІХ ст.. н. е.

- гуни – ІV – V ст.. н. е. - авари – VІ – VІІ ст.. н. е.

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА- найдавніша археологічна культура землеробів і скотарів на території

України. ІV – ІІІ тис. до н. е. Відкрита археологом Вікентієм Хвойко, с. Трипілля на Київщині, 1893 рік.

СТОЯНКА – місце тимчасового проживання людей кам’яного віку. ГОЛОВНІ СТОЯНКИ КАМ’ЯНОГО ВІКУ:

- с. Королеве – Виноградівський р-н, Закарпаття.

- С. Лука- Врублівецька, Кам’янець – Подільський. - С. Мізин – неподалік від м. Новгород – Сіверський на Чернігівщині.

- Молодове – Чернівецька обл..

- Кам’яна Могила – біля Мелітополя. - Кіїк-Коба – Крим.

- Межиріч – біля Канева.

- Рокосів – Закарпаття.

- Бабине – на Дністрі та інші.

ПОХОДЖЕННЯ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ:

- це племена, які прийшли на територію України з Балкан; - це автохтонні (корінні) племена, що жили на Укр.. споконвіку і виділились в Буго-Дністровську

культуру.

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА

- кінець Vтис. До н. е. – сер. ІІІ тис. до н. е.

- назва походить від с. Трипілля на Київщині, на тер. Якого у 1893р. археолог Вікентій Хвойко вперше винайшов таке поселення.

- Поширена від Прикарпаття до Середнього Подніпров’я та Північного Причорномор’я ( бл.

200тис. км.2) - Відомо понад 3 тис. поселень та бл. 200 поховань.

- Головні заняття: орне землеробство і скотарство. Пшениця, ячмінь, горох, жито, овес, просо.

- Коні, свині, кози, велика рогата худоба..

- Використовували мідь, пізніше бронзу. - Винайшли гончарне коло ( культура мальованої кераміки). Пізніше виникло ткацтво.

- Спочатку поселення невеликі (7-15 жител). У V-поч.І V тис до н. е. великі поселення бл. 400 га.,

2800 будівель, 14-25 тис жителів – протоміста. - Перейшли до патріархату. У кожному поселенні один рід на чолі із старійшиною, роди

об’єднувались в племена, а ті- в племінні союзи.

- Релігія. Головне місце богиня родючості, Велика Матір (глиняні фігурки). Поховання під долівкою жител.

Причини зникнення трипільської культури:

- похолодання клімату;

- спроба перебудувати землеробське господарство на скотарське; - внутрішні протиріччя трипільців;

- агресія степовиків.

3

Пр

им

ітки

зар

од

жен

ня

рел

ігії

та м

ист

ецтв

а

Міз

ин

–

най

дав

ніш

і у

дар

ні

му

зичн

і

інст

ру

мен

ти

на

Укр

аїн

і

пер

ши

ми

пр

ир

учи

ли

со

бак

у

і св

ин

ю

від

ом

і

сто

янки

бл.

30

ст

оян

ок

Ко

ро

лев

е,

Лу

ка-

Вр

уб

лів

ецька,

Кії

к-

Ко

ба…

бл.

20

0

сто

яно

к

Мо

ло

до

ве,

Ан

тон

івка,

бл.

50

0

сто

яно

к

Міз

ин

, М

ежи

річ

,

Ки

ри

лів

ська,

Ам

вр

осі

ївка,

Мо

ло

до

ве

біл

ьш

е 3

00

сто

яно

к

Во

ло

ське,

ко

дак

, В

аси

лів

ка,

Му

рза

к-К

об

а,

Ку

длаї

вка

по

селен

ня

сур

сько

ї,

дн

іпр

овсь

ко

-

до

нец

ько

ї,

бу

зько

-

дн

істр

овсь

ко

ї

арх

еоло

гічн

их

ку

льту

р

форм

и

обєд

нан

ня

лю

дей

пер

віс

не

лю

дсь

ке

стад

о

мат

ери

нсь

ки

й р

ід

мат

ери

нсь

ки

й р

ід

родова

общ

ин

а,

поява

пар

ни

х

сім

ей,

сусі

дсь

ка

общ

ин

а,

плем

ена,

пер

ехід

від

мат

ріа

рхат

у

до

пат

ріа

рхат

у

плем

ена,

со

юзи

плем

ен

(нап

ри

кін

ці

нео

літ

у

знар

яддя

прац

і

руч

ні

руби

ла,

скреб

ла

скреб

ла,

гост

рокон

ечн

ики

,

скреб

ла

скреб

ла,

н

ож

і,

різ

ці,

со

ки

ри

,

нак

он

ечн

ики

спи

сів,

свер

дла,

проколки

наб

ірн

і зн

аряддя

прац

і,

мік

роліт

и,

мак

роліт

и,

лук

і

стріл

и,

човн

и

і

плоти

дер

ев’я

ні

рал

а,

зерн

оте

рки

,

соки

ри

, се

рп

и

голо

вн

і

зан

ятт

я

по

лю

ван

ня

на

др

ібн

их

твар

ин

,

зби

рал

ьн

иц

тво,

во

гон

ь

зби

рал

ьн

иц

тво,

по

лю

ван

ня

на

мам

он

тів,

ди

ки

х

кон

ей,

зубрів

;

во

гон

ь

зби

рал

ьн

иц

тво,

різ

ні

спосо

би

по

лю

ван

ня

(зас

ідки

, облав

и,

пас

тки

)

по

лю

ван

ня

на

нев

ели

ки

х т

вар

ин

і

пта

хів

, ри

боловля,

зби

рал

ьн

иц

тво,

пр

ируч

енн

я с

обак

и

свер

лін

ня,

шліф

уван

ня,

пи

лян

ня

кам

еню

,

осі

ліс

ть,

пр

ируч

енн

я

корів

,

кіз

, овец

ь,

сви

ней

,

зем

лер

обст

во,

ско

тарст

во,

кер

амік

а, п

рядін

ня

ткац

тво

тип

лю

ди

ни

арх

антр

оп

(піт

екан

тро

п,

син

антр

оп

)

пал

еоан

тро

п

(неа

ндер

талец

ь)

нео

антр

оп

(кр

ом

аньй

он

ець)

нео

антр

оп

(кр

ом

аньй

он

ець)

нео

антр

оп

(кр

ом

аньй

он

ець)

4

пер

іод

ПА

ЛЕ

ОЛ

ІТ

1м

лн

.-1

0

тис.

р.

том

у

- р

анн

ій

(зак

інч.

Бл.

15

0

тис.

р.

том

у)

- с

еред

ній

( 1

50

-35

тис.

р.

том

у)

- п

ізн

ій (

35

-10

ти

с.

р.

том

у)

МЕ

ЗО

ЛІТ

9-6

ти

с р.

том

у

НЕ

ОЛ

ІТ

6-3

ти

с. р

. то

му

КІММЕРІЙЦІ

Перший в історії України народ, який відомий з письмових джерел під своїм власним ім’ям (грец.

Гомер і Геродот). Предками кіммерійців вважають племена зрубної культури. К. займали у ІХ – VІІ ст.. до

н. е. територію степової України та Півдня Росії.. Можливо з’явилися з Нижн. Поволжя. Кочові скотарі іраномовного походження. Конярство (засіб пересування та продукти харчування). Виплавляли залізо з

болотяної руди, винайшли горно, виготовляли сталь. Виділялася військова знать – вожді (царі). Воювали з

Урарту, Ассирією, Фрігією, Лідією, племенами чорноліської культури. У др.. пол.. Vст. витіснені з території

Укр.. скіфами. Поховання в курганах.

НОСІЇ ЧОРНОЛІСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Назва племен землеробів (праслов’ян ) походить від місця археологічних розкопок у Чорному Лісі

(верхів’я Інгульця). ІХ – VІІ ст.. до н. е., Подніпров’я – вони протистояли кіммерійцям-кочівникам. Орне

землеробство та присадибне скотарство. Осілий спосіб життя. Поселення з 6-10 дерев’яних жител (землянки

та напівземлянки). Городища з дерев’яним муром (12) на межі зі степом для захисту від кіммерійців. Суботівське городище (Черкаська обл..)- найбільший меч у Європі (того часу).

СКІФИ

Назва об’єднання племен індоіранської групи VІІ – ІІІ ст.. до н.е. у степовій та лісостеповій Укр..

Вірогідно прийшли з Азії під тиском інших народів кочовиків (массагетів). За скіфською легендою царські скіфи ведуть родовід від одного з синів Таргітая (перша людина) – Колоксая. А за Геродотом – Скіф –

молодший син Геракла, який став першим царем. Вірогідно прийшли з території Ірану.

Були об’єднані в три союзи племен: скіфи-кочовики, царські скіфи (південь) та скіфи-орачі

(хлібороби) – на Лівобережжі та Слобожанщині. - VІІ ст.. до н. е. – скіфи витіснили кіммерійців з Півн. Причорномор’я.

- Бл. 515 р. до н. е. – перемогли війська Дарія І (Персія)

- V – VІ ст.. до н. е. розквіт Великої Скіфії. - 496 р. – похід за Дунай у Францію.

- Сер. ІV ст.. до н. е. – Велика Скіфія – централізована держава (цар Атей)

- 339 р. до н. е. – поразка скіфів у війні з македонським царем Філіппом ІІ. - Кін. ІV – поч.. ІІІ ст.. до н. е. – занепад та загибель Великої Скіфії.

- Кін. ІІІ ст.. до н. е. – утворення Малої Скіфії, поява сарматів у Півн. Причорномор’ї.

- V – ІV ст.. до н. е. – посилюється майнова нерівність (знать). Кургани царів – Чортомлик,

Солоха, Куль-Оба. Так званий «звіриний стиль» у мистецтві. Товста Могила (пектораль). - Кін. ІІІ ст.. до н. е. – скіфи витіснені сарматами у Крим.

САРМАТИ

Кочові племена, які у ІІІ – ІV ст.. заселяли велику територію від Казахстану до Дунаю. Так їх

називали римляни – «оперезаний мечем». Кілька племінних союзів – царські сармати, Роксолани, алани,

язиги. У ІІІ ст.. під нападами гунів і готів перейшли на Кавказ. Вірогідно сучасні осетини – нащадки сарматів.

5

ГРЕЦЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

Причини: - зростання кількості населення та нестача землі в метрополії;

- пошуки нових ринків збуту своїх товарів;

- на нових землях були продукти та сировина, яких не вистачало в Греції (зерно, метал, ліс); - соціально-політичні причини переселення;

- агресія персів та лідійців примушувала до пошуку нових земель;

- міжетнічні конфлікти населення грецьких полісів.

Періоди: І – грецький період ( др.. пол.. VІІ – сер. Іст. До н. е.) – проникнення у Півн. Причорномор’я греків і поширення грецької культури.

ІІ – римський період (сер. І ст.. до н. е. – ІV ст.. н. е.) – Півн. Причорномор’я і сфері впливу

Риму. Особливості грецької колонізації: носила мирний характер. Переважала не торгівельна а аграрна форма.

Незалежність заснованих колоній від метрополій. Поєднання стихійності та плановості колонізації.

Найбільші античні міста- колонії:

- Ольвія («щаслива») – Бузький лиман поблизу Миколаїва; - Херсонес («півострів») – поблизу сучасного Севастополя;

- Пантікапей («рибний шлях») –сучасна Керч;

- Тіра – гирло р.Дністер.

Особливості життя античних міст-колоній Півн. Причорномор’я.

С/Г: - провідна галузь – виробництво зерна(пшениця, ячмінь, просо, жито) - розвиток садівництва і городництва, виноградарство-основа виноробства;

- тваринництво (бики, коні, кози, вівці, осли, свині, качки)

РЕМЕСЛА І ПРОМИСЛИ:

- залізоробне, ювелірне, склоробне виробництво, будівельна справа. Найбільше розвинуте керамічне виробництво;

- розвиток домашніх ремесел: прядіння, різьблення по дереву і кістці;

- головні промисли: рибальство, мисливство, солевидобування. ТОРГІВЛЯ:

- колонії вели торгівлю з місцевими племенами (продавали зброю, кераміку, тканини, ювелірні

вироби), і з Східним Середземномор’ям (вивозили зерно, худобу, шкіру, пушину, рабів). - Торгівля з місцевими племенами носила переважно обмінний характер, у колоніях

використовували гроші.

ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ:

- не відрізнявся від того, що існував в державах Греції. Переважно діяли принципи рабовласницької демократії (громадянами вважались тільки чоловіки, чиї батько та мати

походили з родин громадян. Іноземці, жінки та раби не брали участі в управлінні державою).

Вищим законодавчим органом були народні збори. Існувала рада старійшин, що підготовлювала закони. Виконавчою владою були колегії, які обирали збори на 1 рік. У Боспорському царстві (

Східний Крим та Тамань) у Vст. до н. е. існувала монархія)

КУЛЬТУРА:

- більшість вільних людей мали хоча б початкову освіту. У великих містах існували театри. Високо розвинуті скульптура, образотворче мистецтво, музика.

У І ст.. до н. е. усі грецькі міста-колонії Півн. Причорномор’я потрапляють у залежність від Риму. У

ІІІ – Іvст. Н. е. майже всі вони були знищені під час Великого переселення народів, а Херсонес став володінням Візантійської імперії.

Причини занепаду античних міст-колоній. - загальна криза сер. ІІІ ст. Н. е. античної цивілізації;

- посилення натиску варварів (ІІІ ст.. н. е. – готи, ІV ст.. н. е. – гуни).

Точки зору на походження слов’ян. - єдиний тип ведення господарства, в основі якого було підсічне орне землеробство, яке

доповнювалося присадибним тваринництвом;

- розвинуті ремесло і торгівля, особливо залізо будування і металообробка;

6

- набула поширення внутрішня і зовнішня (особливо з Візантією) торгівля;

- Селища розташовувалися невеликими гніздами з кількох поселень, на невеликій відстані;. В них

проживало 5-15 сімей; - Головний тип житла – квадратна напівземлянка зі зрубними або стовповими стінами довжиною

3-4 м. Кам’яна або глиняна піч в кутку оселі;

- Суспільство перебувало на етапі розкладу первісної рівності, формування племінної військової аристократії і перших племінних центрів;

- У V-VІІ ст.. слов’яни стають більш войовничими, схильними до захоплення сусідніх земель.

Напрями розселення слов’ян у V-VІІ ст.. Поч.. Vст. – слов’янські племена антів і склавинів визнають владу гунів і освоюють землі полишені готами;

453р. – смерть вождя гунів Аттили, розпад гунського об’єднання племен;

VІ ст.. – війни антів і склавинів проти Віз ант. Імперії, розселення їх з сер. Століття за Дунаєм. VI – VII ст.. просування слов’ян на північний Схід, формування слов’янських племінних союзів: кривичів (у

верхів’ях Дніпра) та ільменських словен (оз. Ільмень);

Кін. VI – поч..VII ст..- переселення слов’ян і на північний Захід, виникнення у Центральній Європі

слов’янської «держави Само»; Бл.VII ст.. – слов’яни з Подунав’я переселяються: анти – у глиб Балканського п-ова, а склавини – уверх по

Дунаю;

Кін. VII ст.. – унаслідок розселення формуються східні, західні і південні слов’янські племінні союзи. Велике переселення народів започаткувало поділ слов’ян на етнічні групи, які заклали основу

формуванню сучасних слов’янських народів.

2. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗКВІТ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Східнослов’янські племена – предки українців.

Древляни – басейн річок Прип’яті, Горинь, тетерів, зах. берег Дніпра;

Поляни – по обох берегах середньої течії Дніпра;

Сіверяни – в басейні річок Десна, Сула, Ворскла, на схід від полян; Тиверці – нижня течія річок Дністер і Прут;

Волиняни (дуліби) – землі на північ від Дністра та у басейні річки Зах. Буг;

Уличі – між річками Оріль, Дніпро, Самара та в лісостепу Під Бугу; Білі хорвати – землі Верхньої Наддніпрянщини на захід від річки Збруч, між Прутом і Дністром, Півн.

Буковина, Прикарпаття і частина Закарпаття.

Східнослов’янські племена – предки білорусів. Дреговичі – землі на північ від Прип’яті і на захід від верхів’їв Дніпра;

Полочани – на захід від верхів’їв Дніпра і у верхів’ях Зах. Двини.

Східнослов’янські племена – предки росіян.

Кривичі – у верхів’ях Дніпра, Зах. Двини та витоків Волги;

Радимичі – на сході понад середнім Дніпром, Сожем і верхньою Десною;

Словени – землі біля оз. Ільмень, Ладозького та Онезького озер та у верхів’ях Волги; В’ятичі – землі у верхів’ях Волги та басейнах річок Ока і Клязьма.

Сусіди східнослов’янських племен. Фінно-угорські та балтійські племена

(північ і півн. захід)

↑

Західні словяни східні фінно-угорські племена

(захід і пвд. захід) ← словяни → і Хозарський каганат (схід і півн. схід)

↓

Болгарські племена і Хозарський каганат

7

(південь і під захід)

Життя східних словян.

Суспільний устрій: - послаблення значення родової власності та формування приватної;

- родова община змінилася сусідською, яка об’єднувала малі сімї; - підвищується роль племені, як військово-політичного обєднання;

- верховним органом племінного самоврядування було віче ( народні збори чоловіків-воїнів);

- навколо князя збиралася дружина (військо) князя;

- князі разом з дружиною оселялися в укріплених племінних центрах – городищах, деякі з них переросли в міста ( Київ, Чернігів, Галич та ін.)

головні заняття:

- підсічне землеробство, осіле скотарство, видобуток і обробка заліза, гончарство, ткацтво, ювелірне ремесло, торгівля;

культура: - керамічні вироби, прикрашені орнаментом, ювелірні вироби( залізні і бронзові фібули з

гравіруванням, литими візерунками, жіночі прикраси), ідоли (зображення богів).

Релігія: - слов’яни були язичниками, обожнювали природу і природні явища; культи предків, роду; культи

божеств: Сварог, Перун, Дажбог, Стрибог, Мокш та ін.; віра в духів (лісовики, аодяні, русалки тощо)

Значення і походження назви «Русь». Основні значення в давньоруських писемних джерелах:

Етнічне – народ, плем’я тощо;

Соціальне – суспільний прошарок, стан;

Географічне – територія, земля; Політичне – держава.

Основні концепції походження:

Скандинавська – від місцевості зі схожою назвою; Фінська – від слова ruotsi (так фіни називали варягів)

Східнослов’янська – від назв річок із коренем «рос» у Наддніпрянщини (Рось, Росава, Росиця та ін.)

Сарматська – від назви «руси» - так араби та візантійці називали антів.

Аскольд ( ? – 882).

- за літописними відомостями володів землями полян, намагався підпорядкувати Києву древлян,

сіверян, уличів, полочан та кривичів; - після походу на Константинополь (860р.) охрестився і зробив першу спробу хрещення Русі;

- походи проти Візантії у 866 та 877рр. завершилися поразкою;

- звільнив полян від сплати данини хозарам; - загинув у 882р. ймовірно унаслідок змови язичницької знаті, незадоволеної бажанням князя

запровадити християнство;

- за правління Аскольда Київське князівство досягло піднесення та міжнародного визнання;

- перетворилося на культурний, політичний та соціальний осередок, навколо якого наприкінці ІХ ст.. почала формувати ся давньоруська держава.

Олег (882-912) Віщий. Був родичем новгородського князя Рюрика. - приєднав до Київського князівства землі інших племінних союзів, створив в них опорні пункти

центральної влади, збирав з них данину;

- збільшив територію держави за рахунок приєднання земель неслов’янського походження (меря, весь, чудь);

- правив на Русі від імені малолітнього сина Рюрика Ігоря. Ввів титул «Великий князь руський». З

того часу веде початок династія Рюриковичів;

- уклав мирну угоду з варягами, яких почали залучати до себе на військову службу київські князі; - здійснив два переможних походи на Константинополь (907 та 911 р.р.). Домігся від Візантії

вигідного для Русі мирного договору (911р.);

- воював проти хазар і Арабського халіфату.

8

Таким чином, Олег: обєднав Північну Русь з Південною, що поклало початок створення

загальноруської держави; сприяв перетворенню К.Р. на централізовану державу; укріпив її військову

могутність; проводив активну зовнішню політику; збирав східнослов’янські землі навколо Києва.

Ігор (912-945р.р.)

- відновив дладу над деревлянами та уличами; - продовжував воєнні походи на Візантію. У 941 р. завершився поразкою, а у 943р. – Візантія

погодилася на підписання угоди, вигідної для торгівлі Русі;

- намагався обмежити вплив варягів на керівних посадах у дружині князя;

- успішний похід на Закавказзя (944р.), русичі оволоділи багатими містами (напр.. Дербент); - уклав мир з печенігами у 915 р., який ті порушили у 920-х рр.., що викликало війни;

- утримання великої дружини і воєнні походи потребували великих коштів;

- загинув під час повстання деревлян (945р.) внаслідок повторного збирання данини. Таким чином, Ігор: продовжував справу свого попередника, збираючи в єдину державу

східнослов’янські племінні князівства; жорстоко зміцнював центральну владу; південний напрямок

зовнішньої політики набув пріоритетного значення.

Ольга (945-964 р.р.)

- придушила повстання деревлян і підпорядкувала їхні землі безпосередньо Києву;

- здійснила першу державну реформу на Русі: чітко визначила землі, з яких збирала данину, її розмір; влаштувала «погости» - місця збирання данини, «становища» осередки центральної

влади;

- закріпила за княжою казною «ловища» - землі, багаті хутровим звіром; - розбудовувала та зміцнювала стольний град київ;

- збудувала нову княжу резиденцію – Ольжич двір, дерев’яну християнську церкву і систему

укріплень;

- у зовнішній політиці надавала перевагу дипломатії перед війною. У 946 (або 957р.) на чолі мирного посольства відвідала Константинополь, уклала мирну угоду з імператором

Костянтином Багрянородним, прийняла там християнство;

- відповідно до договору з Візантією, допомагала їй у боротьбі з арабами, норманами та болгарами;

- зробили першу спробк встановити дипломатичні стосунки з німецьким імператором Оттоном І.

Отже княгиня Ольга: сприяла обєднанню колишніх окремих племінних володінь в єдину державу, сприяла зміцненню міжнародного авторитету Київської Русі.

Святослав (964-972) Завойовник

Внутрішня політика: - сприяв зміцненню центральної влади і зосередження її в руках великого князя;

- здійснив адміністративну реформу, посадивши своїх синів намісниками: В Києві (Ярополк), в

Овручі (Олег), у Новгороді (Володимир); - був прихильником язичництва, за його правління було зруйновано християнські храми,

християни переслідувалися.

Зовнішня політика:

- 964-966 рр. повернув до складу К.Р. землі в’ятичів, розгромив Волзьку Булгарію, завдав поразки Хозарському каганату і оволодів його столицею Ітіль; поширив свій вплив на Кавказ,

підкоривши племена ясів і касогів;

- 968р. здійснив перший похід на Болгарію; допоміг візантійцям придушити повстання болгар. Звільнив Подніпров’я від печенігів.

- 969-971рр. здійснив другий похід до Болгарії, який завершився поразкою його війська. У березні

972р. загинув на дніпровських порогах, потрапивши в засідку печенігів. Отже, Святослав: своєю адміністративною реформою сприяв зміцненню держави, посиленню влади

Київського князя у племінних князівствах; численні війни Святослава спричинили виснаження Русі, були

втрачені дипломатичні відносини з провідними християнськими державами, налагоджені Ольгою. Зовнішня

політика Святослава мала переважно завойовницьку спрямованість. Талант полководця не завжди доповнювався політичною далекоглядністю. Святослав підпорядкував своїй владі величазні території від

Балкан до Середньої Волги і від Балтики до Каспію та Кавказу. Проте майже всі вони незабаром були

втрачені.

9

Володимир Великий (980 – 1015)

Внутрішня політика:

- продовжував політику збирання східнослов’янських земель навколо Києва;

- приєднав землі білих хорватів, дулібів, в’ятичів, радимичів; - здійснив військову реформу: звільнив із служби варягів – найманців і замінив їх дружинниками

– слов’янами;

- провів адміністративну реформу: позбавив влади місцеву племінну знать і замінив її своїми

синами-посадниками; - провів судову реформу6 запровадив нове зведення законів усного звичаєвого права «Устав

земляний» (літописне);

- запровадив релігійну реформу: бл. 980р. реформував язичництво, проголосивши Перуна головними богом. У 988р. запровадив на Русі християнство;

- створив систему укріплень проти кочовиків-печенігів (т. зв. «змієві вали»);

- розбудував і прикрасив стольний град Київ (церкви Св. Василя і Десятинної, фортеця навколо

центру (т. зв. «міста Володимира»). Зовнішня політика:

- вів боротьбу з Польщею за міста Волинь, Белз, Перемишль та Волзькою Булгарією на сході;

- активізував відносини з Візантією; встановив дипломатичні стосунки з Чехією, Угорщиною, Польщею, клавши з ними договори про «мир та любов»;

- встановив відносини з Римом, надіслав посольство до Німеччини;

- започаткував «шлюбну дипломатію» (син Святополк був одружений з донькою польського короля Болеслава Хороброго, Ярослав – з донькою шведського короля Олафа; три його доньки

були дружинами польського, угорського та чеського королів).

Отже, князь Володимир зосередив головні зусилля внутрішньої політики на формуванні держави,

що взагалі було завершено. У зовнішній політиці він перейшов від експансії до оборони кордонів К.Р.; зміцнював авторитет своєї держави.

Передумови запровадження християнства. - знайомство слов’ян з християнством ще у V – VІІ ст..

- тісні відносини з християнськими державами, перш за все з Візантійською імперією;

- язичництво не сприяло зміцненню центральної влади, зближенню народів і племен, об’єднанню панівного стану в К.Р.

Історичне значення запровадження християнства:

- сприяло зміцненню держави, її централізації; - сприяло розвитку писемності, зодчества, іконопису;

- підвищило міжнародний авторитет К.Р.

- спричинило поступові докорінні зміни у світорозумінні східних слов’ян.

Ярослав Мудрий (1019 – 1052)

- 1015р. – смерть Володимира Великого. Престол за заповітом мав перейти до Бориса. Владу в

Києві захопив прийомний син Володимира Святополк. За літописом він убив Бориса, Гліба й Святослава.

- 1016р. – Ярослав розгромив війська Святополка під Любечем, той утік до Польщі, а Ярослав

утвердився в Києві. - 1018р. – битва онука польського короля Болеслава Хороброго і Святополка проти Ярослава

закінчилася поразкою останнього, переможці зайняли Київ.

- 1019р. – у вирішальній битві на р.Альта під Переяславом Ярослав розгромив Святополка і повернув київський престол.

- «Тесть Європи» (доньки – королеви Франції, Угорщини, Норвегії; син Всеволод – візантійський

принц).

10

Внутрішня політика:

- припинив міжусобні війни ( переміг у боротьбі зведеного брата Святополка Окаянного,

Брячислава Полоцького, уклав мирну угоду з братом Мстиславом Тмутараканським про княжіння в окремих володіннях;

- продовжив зміцнення південних кордонів. У 1036р. розгромив печенігів назавжди, на честь

перемоги споруджено Софійський собор. - Провів кодифікацію законодавства – складено першу збірку законів «Руська Правда»;

- 1039р. – заснував Київську митрополію;

- 1051р. – призначив Київським митрополитом Іларіона (слов’янського походження);

- Печерський монастир, нові церкви, Золоті ворота, розбудова Києва, Києво-Печерська лавра; - Літописання, створення бібліотек і шкіл, переклад книг на слов’янську мову.

Отже, за правління Ярослава Мудрого К.Р. стала однією з наймогутніших держав у світі, з Великим

київським князем прагнули породичатись багато монархів Європи. Його правління було епохою найвищого піднесення Русі.

Ярославичи (1054 – 1093)

Сини: - Ізяслав – Київ (1054 – 1073; 1076 – 1078) Святослав – Чернігів (1073 – 1076)

Всеволод – Переяславль (1078 – 1093)

Ігор – Влолодимир В’ячеслав – Смоленськ

Онуки: Святополк, Олег, Володимир Мономах (1113-1125)

Час Ярославичів – період глибокої кризи Русі, її єдність почала порушуватись, занепадала економіка, слабшала обороноздатність.

Володимир Мономах (1113 – 1125)

Внутрішня політика: - син князя Всеволода, мати Марія – гречанка, донька царя Візантії Костянтина ІХ Мономаха. Був

одружений на англ.. принцесі Гіті. 1078 – 1093 – княжив у Чернігові, 1093 – 1113 – у Переяславі.

У 1113 році – самі жителі Києва запросили його князювати. - Прагнув об’єднати князів для боротьби з половцями ( Любецький з’їзд 1097 р., Долобський 1103

р.)

- Ставши київським князем припинив усобиці й запобіг великому народному повстанню; - Доповнив «Руську Правду», розробив Статут Мономаха;

- Багато часу приділяв вихованню дітей, автор книги «Повчання дітям».

Зовнішня політика:

- активна боротьба з половцями (походи 1103, 1111, 1116 років); - за час правління здійснив 83 великих походи, уклав 19 угод;

- складні відносини з Візантією із-за втручання Володимира у внутрішню боротьбу в цій державі;

- дружні взаємини з Угорщиною, Швецією, Польщею. Отже за часів В. Мономаха зміцнена була центральна влада, припинені усобиці, що сприяло

розвитку господарства і торгівлі, укріплення міжнародного авторитету Русі.

Мстислав Володимирович (Великий) (1125 – 1132) - продовжував політику батька, домігся визнання свого старшинства усіма князями К.Р.;

- дбав про збереження одноосібної влади та централізацію країни;

- знов активізував боротьбу з половцями (1125, 1129р.р.) - успішні походи проти литовців, приєднання земе6ль чуді;

- союзницькі відносини з Візантією, Польщею.

3. ПОЛІТИЧНА РОЗДРОБЛЕНІСТЬ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Сутність: поділ держави на окремі, самостійні території на чолі із своїми правителями. Причини:

- економічна самостійність князівств;

- панування натурального господарства, слабкий розвиток торгівельних зв’язків;

11

- зростання багатства місцевих князів та бояр;

- ослаблення влади київських князів через постійні міжусобні війни;

- зростання військової могутності місцевих князів; - збільшення кількості залежних селян, що вимагало від феодалів бути готовими до самостійного

придушення селянських повстань;

- відсутність серйозної зовнішньої загрози; - зростання ролі окремих міст і земель.

Київське князівство: Після смерті Мстислава Київ втрачає роль центру держави і перетворюється у головне

місто окремого князівства, за яке починається боротьба. Високий рівень розвитку ремесла та землеробства. Ремесло: залізоробне, керамічне, ювелірне. Бл. 80 міст. Темпи розвитку князівства повільніші ніж Галицько

– Волинського. Частина населення переселяється в інші землі.

Чернігово – Сіверське князівство: Величезна територія сучасного півн. сходу Укр. та півд.-зах. Росії.

Землеробство, ремесло. Активна торгівля з Візантією та арабами. Будівництво та ремонт укріплень в

прикордонні. Війни з половцями (1185р. похід кн.. Ігоря, «Слово о полку Ігоревім»). Правили династії

Ольговичів та Даниловичів (сини Святослава Ярославича Олег і Давид). Вже на початку ХІІІ ст.. князівство розпалося на 16 уділів.

Переяславське князівство: Сучасні Полтавщина і Харківщина. Бар’єр на шляху до Русі кочівників. Активна боротьба з половцями, які так і не змогли захопити Переяслав. Добре розвинене ковальство і зброярство.

Сусіди – дружні кочовики (торки, чорні клобуки, турпеї, берендеї).

Галицько – Волинське князівство (1199-1352).

- Хст. Існували Галицьке та Володимиро-Волинське князівство;

- Галицьке (Прикарпаття), Вол.-Волинське (течії річок Буг та притоках Прип’яті); - До ХІст. Галицьке князівство у складі К.Р., Володимир Володаревич (1141-1153) домігся

незалежності від Києва;

- Його син Ярослав Осмомисл (1153-1187) зміцнив та розширив князівство; - Роман Мстиславович (1173-1205) зміцнив князівську владу і у 1199 році об’єднав князівства в

одне – Галицько-Волинське;

- 1203р. захопив Київ і прийняв титул Великого князя; - Столицею держави став Галич;

- Загибель Романа у 1205р. зупинила процес об’єднання, держава тимчасово розпалася;

- Бояри вигнали дружину Романа та його малолітніх дітей;

- Галичину захопили Польща та Угорщина, протягом 20 років старший син Данило боровся за престол та відновлення держави.

Данило Галицький (1205-1264). 1221р. – Данило утвердився на Волині

1238р. – повернув собі Галич;

1241р. – монголо-татари дійшли до тер. Гал.-Вол. Князівства;

- візит Д.Г. до хана Золотої Орди, ярлик на право князювання, визнання залежності від З.О. - звернення Д.Г. до папи римського з проханням організувати хрестовий похід проти монголо-

татар. Папа обіцяв, але похід не був організований;

1254р. – війська Д.Г. перемогли угорські війська під Дорогочином; - 40-річна боротьба за відновлення Г.-А. князівства була завершена. Д.Г. прийняв титул короля з

рук посланця папи римського;

1259р. – зруйнування у Г.-В. князівстві всіх укріплень монголо-татарами; 1264р. – смерть Д.Г. у м.Холм, розпад держави на удільні князівства, міжусобна боротьба.

Коронація Данила Галицького.

Причини: - основні зусилля Д.Г. та його брата Василька були направлені на перетворення Г.-В. кн.. на

незалежну українську державу, тому вони прагнули включити до його складу інші укр.. землі та

шукали союзників у боротьбі із З.О.;

12

- певні надії покладалися на папу римського Інокентія ІV, який шляхом унії хотів приєднати до

Риму Руську церкву ( у 1054 році християнська церква розкололася на католицьку та

православну); - при переговорах з Римом про допомогу західних держав Україні в боротьбі проти монголо-татар

та об’єднання обох церков. Папу цікавила насамперед унія, а Д.Г. – організація хрестового

походу. Значення:

- важлива подія політичної історії України, з цього часу не лише фактично, але й юридично Г.-В.

кн.. набуло статусу самостійної держави;

- Г.-В. (Руське князівство) королівство, а не інші держави Європи визнані Руською державою, спадкоємицею К.Р.;

- Саме Г.В. кн., стало єдиною політичною силою, спроможною об’єднати навколо себе решту

укр.. земель ( для цього були потрібні сприятливі міжнародні відносини, воля і самовіддана діяльність укр.. політ. еліти;

- Після вторгнення у 1258р. монголо-татарських військ хана Бурундая на Русь, прийшлося

зруйнувати всі укріплення в Г.-В. кн.., як того вимагав хан. Д.Г. не міг самотужки протистояти

З.О., добитися незалежності йому не вдалося. В 1264р. Данило Галицький помирає.

Галицьке князівство Волинське князівство

Галицько-Волинське князівство (Роман 1199-1205)

Данило (1238-1264) Василько (1238-1270)

↓ ↓ Лев І (1264-1301) Володимир (1270-1289)

↓ ↓

Юрій І (1301-1308) Мстислав (1289-1292)

Андрій, Лев ІІ (1308-1323)

↓

Юрій ІІ Болеслав (1325-1340)

Монголо-татарська навала на Русь. 1223р. – перемога м.-т. над об’єднаним військом русичів і половців;

1237р. – похід м.-т. на півн.-східну Русь;

1239р. – похід м.-т. на під.-західні землі. Зруйнування Переяслава і Чернігова.

1240р. – захоплення Києва, Волині, Поділля, Галичини. Похід у Зах Європу

Золотоординське ярмо:

- східнослов’янські землі не ввійшли до складу З.О., але були позбавлені політичної самостійності;

- діяльність князів контролювали баскаки (чиновники ханів З.О.);

- князі отримували ярлик (право на князювання); - князі повинні були надсилати воїнів для м.-т. ханів;

- м.-т. здійснювали каральні походи на К.Р.;

- все населення (крім духовенства) платило данину м.-т.

Наслідки ярма З.О.:

- постійні набіги і данина затримували економічний розвиток земель;

- загибель культурних цінностей, занепад культури під владою м.-т.

13

усобиці – боротьба між князями за владу.

Роздробленість – поділ держави на окремі самостійні території; Федеративна монархія – монархічна держава до складу якої на рівних умовах входять окремі території;

Колективний сюзеренітет – визнання більшістю правителів старшинства (зверхності) одного;

Монголо-татари – загальна назва кочовиків завойовників із Азії, до складу яких входило багато племен; Золота Орда – держава, заснована ханом Батиєм у пониззі Волги;

Золотоординське ярмо – влада м.-т. на Русі;

Улус – окремі території, що визнали владу м.-т.;

Ярлик – грамота на князювання; Баскак – намісник З.О., збирав данину і вів облік населення;

Сарай-Бату – столиця З.О.

4. ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ, КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК

КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА У ІХ – ХIV СТ.

Політичний устрій:

Становлення державності – дружинна держава (примітивний апарат управління, судочинство і

збирання данини князем за допомогою дружини, яка виконувала роль не лише війська, а й радників князя) Розквіт державності – централізована монархія (уся повнота влади в руках князя, в управлінні

він спирається на князівську раду, до якої входили старші дружинники і бояри)

Роздробленість – федеративна монархія (влада князя обмежувалася його уділом, всі важливі питання вирішувалися на князівських з’їздах)

Організація державної влади київської Русі.

К н я з ь - головний носій державної влади, представник держави на міжнародній арені;

- зосереджував в своїх руках законодавчу, судову і військову владу;

- влада князя була необмеженою, залежала від його авторитету і реальної сили, на яку він спирався; - військова підтримка князя – дружини, ідеологічна – церква.

К н я з і в с ь к а р а д а

- дорадчий орган при князі; - до її складу входять: старші дружинники, міська знать, вище духовенство;

- у разі відсутності князя або його смерті виконувала його функції, обирала нового князя.

В і ч е

- народні збори дорослих чоловіків для вирішення громадських і державних справ; - роль його в період централізації послаблюється, а в період роздробленості знов посилилась.

Соціальний устрій Київської Русі.

Великий князь

Київський

Удільні князі духовенство ( «біле» та «чорне»)

бояри

↓

Дружинники ----------------------

Селяни міщани

Вільні залежні патриціат плебс

(смерди) (рядовичі, закупи) (міська «верхівка») (міські «низи»)

14

Головні групи залежного населення Київської Русі.

- Смерди –переважна більшість селянства, особисто вільні, мали власне господарство і земельні наділи, виплачували данину і виконували повинності.

- Закупи – тимчасово залежні селяни, які через різні обставини втратили власне господарство і працювали

на землевласника за купу (грошову позику). - Рядовичі – тимчасово залежні селяни, які уклали із землевласником ряд (договір) про найм і працювали на

землевласника в його господарстві.

- Челядь – різні категорії залежного населення, що втратили своє господарство і працювали на

землевласника, їх продавали, дарували, спадкували. - Холопи - перебували в повній залежності від землевласника

- Ізгої – з певних причин випали зі своїх соціальних груп (колишні селяни, купці, діти священників і навіть

князів); особисто вільні.

Князівська адміністрація: тисяцькі (воєначальники), посадники (намісники князів), воло стелі (управителі),

тіуни, огніщани, палацеві чини.

Форми землеволодіння:

- державна феодальна власність – верховний власник землі Великий князь, оскільки він носій

державної влади. З Хст. Поширюється власне великокнязівське землеволодіння. - Волосне землеволодіння – тимчасове володіння землею удільними князями. Не спадкувалося, не

продавалося.

- Вотчинне землеволодіння – лише те, що переходило у спадок від батька. - Боярське землеволодіння – з кінця ХІ ст.. ( захоплення земель общинників, купівля, освоєння

нових земель, князівські пожалування за службу).

- Дрібне землеволодіння дружинників.

- Церковне землеволодіння. - Общинне землеволодіння – землі вільних селян об’єднаних сільською громадою.

Феодальні повинності: - полюддя – збирання данини князем за допомогою дружини з підлеглих (ІХ-Х ст..)

- урок – чітко визначені норми податку (після повстання деревлян 945 р.). Збирався з окремого

господарства («диму»), згодом перетворився на поземельний податок - віри – штрафи за скоєні злочини

- повоз – надання коней і транспорту для потреб князя і його адміністрації

- відробітки – залежними селянами на користь феодалів

- грошовий податок (оброк) – з Хст.

Господарство Київської Русі:

- землеробство – провідна галузь, дво- і трипільна системи. Рало, плуг, соха. Ячмінь, жито, пшениця, овес, просо.

- Тваринництво – велика рогата худоба, свині.

- Промисли – мисливство, рибальство, бортництво.

- Ремесло – більше 60 видів ремесел. Залізоробне, ювелірне, гончарне, ткацьке, деревообробне. - Торгівля – «з варяг у греки», «шовковий», «соляний» шляхи. Вивоз: раби, хутро, зброя, шкіряні

вироби, прикраси, мед, віск. Ввіз: прянощі, ювелірні і скляні вироби, зброя, вина, коштовні

тканини і посуд.

Характерні риси культури Київської Русі

- мала зв’язки з візантійською, західноєвропейською та арабською культурою; - основою культури були місцеві елементи;

- велика роль у формуванні місцевої самобутньої культури дохристиянського періоду;

- домінуючий вплив християнства на матеріальну та духовну культуру;

- виникнення власної державності сприяло розвитку культури.

Характерні риси культури Галицько-Волинського князівства.

- це складова частина давньоруської культури, яка мала свої самобутні риси;

15

- збагачувалася під впливом інших культур, не втрачаючи східнослов’янської специфіки;

- особливості культури визначаються особливостями соціально-економічного та політичного

розвитку краю; - велика роль церкви у розвитку культури;

- осередок поширення старослов’янської писемності велико моравського (давньочеського) та

давньопольського походження; - іконопис розвивався під впливом київського;

- у зодчестві поєднуються власні традиції з польським, чеським та романським стилем;

- розвинена оборонна архітектура під впливом західноєвропейських держав і Польщі;

- за рівнем розвитку культури після монголо-татарського ярма край не відставав від сусідів, а в дечому випереджав – це збагатило всю тогочасну східноєвропейську культуру.

Культура Київської Русі.

писемність- до прийняття християнства глаголиця, з Х ст.. – кирилиця (Кирило і

Мефодій)

освіта – школи в містах при церквах та монастирях. 1086р. – в Києві школа для дівчат.

Володимир Великий відкрив першу школу для дітей знаті. 1037р. – заснована бібліотека

при Софійському соборі

наука – головним чином з творів європейських авторів. Медицина (Агапіт). Трактат

«Мазі» (онука Володимира Мономаха Євпраксія)

література – «Остромирове євангеліє» (сер. ХІст.), «Ізборник» 1073р. (перший груповий

портрет реальних людей – Святослава Ярославича і його сім’ї), «Життя Бориса і Гліба»,

Житіє Феодосія Печерського», «Києво-Печерський патерик», «Слово про закон і

благодать» (митрополит Іларіон), «Повчання дітям» (князь Володимир Мономах), «Слово о полку Ігоревім»

літописання – літопис Аскольда, «Повість минулих літ» (Нестор, 1113р.), «Київський

літопис» (кін. Хвіст.)

усна народна творчість – казки, легенди, билини, дружинний епос, обрядові пісні,

прислів’я;

музика – пісні, танці, гуслярські розпіви, Гуслі, дудки, сопілки, бубни. Скоморохи;

архітектура – палац княгині Ольги, «місто Володимира», Десятинна церква, «місто

Ярослава», Софійський собор, Успенський собор, Михайлівський собор – Київ, Спаський

собор – Чернігів, Михайлівський собор – Переяслав;

образотворче мистецтво – мозаїки, фрески. Михайлівський золотоверхий собор у Києві

(мозаїки Алімпія). Іконопис: «Дмитрій Солунський», Ярославська оранта» «Свенська Богоматір», «Борис і Гліб», книжкові мініатюри;

ювелірна справа – мистецтво емалі перегородчатої, зерні, черні. (Київ, Чернігів_

Культура Галицько-Волинської держави.

пис6емність – буквені клейма на глиняному посуді, написи на повсякденних речах,

бронзові та кістяні писала для воскових табличок;

освіта – міські і церковні сільські школи, де навчали грамоті;

література – збереглося мало рукописних книг: Галицьке євангеліє 1144р.,

Христинопольський апостол Хвіст., Бучацьке євангеліє ХІІ-ХІІІ ст..;

літописання – світська направленість; «Повість про осліплення Волошка», Галицько-

Волинський літопис з двох частин;

архітектура – Успенський собор (Володимир), Успенський собор (Галич), церква Іоанна

Златоуста (Холм), церква-ротонда в Перемишлі. Міста-фортеці: Холм, Данилів, Кременець. Камяні оборонні вежі др.. пол.. ХІІІст.;

образотворче мистецтво – фрески за княжим замовленням. Найдавніша ікона Галич,

«Покров» поч.. ХІІІст., Ікона Богоматері-Одитрії кін. ХІІІст. Із Покровської церкви в

Луцьку, ікона Юрія-змієборця;

ювелірна справа – скроневі кільця, сережки, браслети, намиста, хрести, вироби із

слонової кістки, емаль, чернь.

16

Історичне значення Київської Русі.

уперше об’єднала усі східнослов’янські племена в єдину державу;

сприяла економічному, соціальному, політичному та культурному розвитку східних

слов’ян;

об’єднання дозволило східним слов’янам ефективно захищатись від кочовиків та

сусідніх держав;

стала своєрідним бар’єром для захисту Західної Європи від кочових орд та тюркських

племен;

сприяла зміцненню міжнародного авторитету східних слов’ян.

Історичне значення Галицько-Волинської держави.

друга після Київської Русі держава на українських землях, яка продовжувала її культурні

традиції;

захистила від завоювання та асиміляції південну та західну гілки слов’ян;

після занепаду Києва стала центром економічного та політичного життя, що

забезпечувало високий рівень розвитку українських земель;

після монголо-татарської навали забезпечувала розвиток традицій самостійного

державного життя на укр.. землях;

орієнтація на Захід поступово долала однобічність візантійського культурного впливу.

Назва «Україна» вперше вживається у 1187 році В Іпатіївському літописі. Вона стосувалася

Переяславської, Чернігівської та Київської земель. Поступово поширилася на інші території; у ХІІ-

ХІІІст. Вона означала землі від Середнього Подніпров’я до Забужжя. Походження пов’язане з поняттями «край», «країна».

Тризуб – був знаком князівської влади, родовим знаком Рюриковичів. Карбували на золотих та

срібних монетах Володимира Великого, Святополка, Ярослава Мудрого. Різне його тлумачення: символічне зображення польоту сокола, єдність трьох стихій та ін.

Феодалізм – лад життя у V-XVст., коли головним багатством у суспільстві була земля, що належала

дворянам або церкві, на яких працювали залежні селяни;

Політичний устрій – система здійснення управління державою (ієрархія); Васалітет – підпорядкування нижчих (менш заможних) вищим (великим землевласникам);

Князь – вождь, пізніше правитель держави, або її частини (намісник);

Боярська рада – дорадчий орган при князеві, що складався із знатних феодалів, слуг Великих князів; З’їзд князів – збори правителів окремих князівств в Київській Русі в період її роздробленості для

вирішення важливих питань;

Віче – народні збори дорослих чоловіків; Соціальний устрій – розмежування населення на певні групи за рівнем добробуту та своєю роллю у

суспільстві;

Соціальний стан (верства) – велика група населення зі своїми правами та обов’язками;

Полюддя – збирання князем за допомогою дружини данини з підлеглих; Данина – частина продуктів і виробів господарства, що віддавалися князю;

Дружина – військо князя або боярина;

Урок – визначений розмір данини. Відробітки – система повинностей по відпрацюванню свого права користуватися землею перед

землевласником;

Билини – вид усної народної творчості, де в поетичній формі оспівується героїзм предків;

Літопис – історичний документ з послідовним записом подій; Мозаїка – зображення викладене з різнокольорових камінців або смальти;

Фреска – розпис фарбами по сирій штукатурці;

Ікона – зображення богів, святих на різному матеріалі; Іконостас – місце в передній частині хати, храму, де розташовані головні ікони;

Мініатюра – різнокольорова ілюстрація в середньовічних книгах.

17

5. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав у др.. пол.. ХІV –

першій половині ХVІ ст..

Боротьба Польщі, Литви та Угорщини за українські землі.

- 1319-1320 – великий князь литовський Гедимін активно проводив політику захоплення

українських та білоруських земель. Приєднав Берестейщину, Дорогочин і Підляшшя. У др.. пол.. ХІV ст.. підпорядкував північ Київського князівства разом з Києвом.

- 1340 р. – Гедимін поставив свого сина Люберта князем Волині.

- 1340 р. – польський король Казимір ІІІ здійснив два походи на Львів, обидва невдалі.

- 1349 р. – Казимір ІІІ здійснив хрестовий похід на Русь проти язичників-литовців і схизматиків православних. Оволодів Львовом, Белзом, Берестом, Володимиром.

- 1350 р. – Казимір ІІІ уклав угоду з королем Угорщини Людовіком І, що після його смерті

польські, галицькі, белзькі та холмські землі переходять під владу Угорщини. - 1350 р. – більшу частину Волині Литва відвоювала, але Галичина залишилася під Польщею.

- 1351-1352 р. – війна Казиміра ІІ та Людовіка І з ВКЛ за галицько-волинські землі.

- 1352 р. – мирна угода, за якою Польща володіє Галичиною, а волинський князь Любарт – на

Волині. - 1353-1366 рр. – війна князя Любарта за галицько-волинські землі.

- 1355-1356рр. – великий князь литовський Ольгерд відвоював у татар Чернігово-Сіверщину.

- 1362р. – в битві біля річки Сині Води він розбив татар і приєднав до Литви Київщину, Поділля і Переяславщину.

- 1366р. – мирна угода між Польщею і Литвою. Під владу Польщі крім Галичини відійшла Зах.

Волинь із Холмом, Белзом і Володимиром. - 1370р. – князь Любарт відвоював у поляків Володимир.

- 1376-1378 рр. – боротьба між Людовіком І (після смерті Казиміра ІІІ Галичина стала окремим

королівством, залежним від Угорщини) і Любартом за Зах. Волинь.

- 1377р. – до Литви відійшли Берестя, Володимир і Луцьк з удільними князівствами. - 1382р. – смерть Людовіка І, розпад унії Угорщини і Польщі.

- 1387р. – Польща витіснила угорців з Галичини і остаточно прєднала її.

- 1385-1480 рр. – ліквідація удільних князівств на українських землях, перетворення їх на частини ВКЛ. Рівноправ’я українських земель в цій федерації.

- 1480-1569 рр. – посилення боротьби між Московією та Литвою за українські землі.

Польське і литовське панування.

Польська влада Литовська влада

прагнення перетворити українські землі на

свою провінцію, підпорядковану польському

королю;

поширення норм польського права і системи

судочинства;

витіснення православ’я і затвердження

католицизму;

офіційна мова латинська.

збереження існуючої системи управління;

збереження судочинства на основі «Руської

Правди»;

розширення сфери дії руського православ’я

на території ВКЛ;

«руська мова» стає офіційною у ВКЛ.

КРЕВСЬКА УНІЯ 1385р. – династична угода про державно-політичний союз між Великим князем Литовським Ягайлом та королевою Польщі Ядвігою.

Причини укладення:

- прагнення князя Ягайла знайти підтримку в боротьбі за владу між синами Ольгерда і його племінником Вітовтом;

- необхідність об’єднати сили Литви та Польщі в боротьбі з Тевтонським орденом;

- прагнення Польщі мирним шляхом здобути українські землі, підпорядковані Литві;

- виникнення нової загрози – Московської держави.

Головні умови унії:

- великий князь Литовський Ягайло мав одружитися з польською королевою Ядвігою і стати королем Польщі та Литви;

- Польща і Литва утвердили нову державу, хоча формально Литва зберігала незалежність;

18

- Ягайло зобов’язувався разом з населенням Литви прийняти католицтво;

- Литва повертала Польщі всі коли-небудь завойовані руські землі.

Наслідки унії:

- фактична ліквідація Литви як держави, панівна роль поляків у новому держаному утворенні;

- боротьба литовського боярства при підтримці частини руської знаті за збереження самостійності Литви.

Грюнвальдська битва 15 липня 1410 р.- союзної армії з Тевтонським орденом.

Грюнвальдська битва відбулася під час так званої Великої війни (1409-1411рр.) поблизу с. Грюнвальден у Східній Пруссії.

* союзна армія у складі польських, литовських,

українських частин, смоленських полків, загонів кримських татар і чеченських найманців бл. 45 тис.

під керівництвом короля Владислава ІІ та Великого

князя Литовського Вітовта

* збройні сили Тевтонського ордену складалися з

німецьких і французьких рицарів та найманців із Західної Європи бл. 39 тис. під керівництвом

великого магістра Тевтонського ордену Ульріха фон

Юнгінгена

Битва проходила з перемінним успіхом і завершилася поразкою тевтонців, які втратили 18 тис. убитими і 14 тис. полоненими.

Наслідки – було підірвано могутність Тевтонського ордену, розпочався його занепад – зупинено просування

ордену на слов’янський Схід.

Закарпаття у складі Угорщини.

(укр.. землі, розташовані на під. Схилах Карпат та басейні р. Тиса.)

- поч.. ХІ ст.. – угорський король Іштван І, скористався усобицями в Київській Русі після смерті Володимира Великого захопив під. Частину Закарпаття, а його син отримав титул «короля

русинів»;

- ХІІ ст.. – Угорщина захопила всі землі Закарпаття; - 1280-1320 рр. – тимчасове перебування східн. Закарпаття у складі Галицько-Волинського

князівства;

- ХІІІ ст.. – запровадження у Закарпатті угорського адм.-тер. Устрою. Поділ укр.. земель між 7

комітатами (жупами); - ХІІІ – ХVст. – переселення на Закарпаття волохів, німців, словаків, угорців. Закріпачення

місцевого населення, позбавлення його політичних прав.

- 1514 р. – участь населення Закарпаття разом з угорцями в антифеодальному повстанні під кер. Д’єрдя Дожа. Придушено владою.

- 1526 р. – Угорщина припинила своє існування як незалежна держава внаслідок поразки від

Туреччини. Східне Закарпаття відійшло до Семигородського (Трансільванського) князівства, західне – потрапило під владу Австрії.

Буковина у складі Молдавського князівства

( укр.. землі між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом, верхн. Течією р. Прут. - ХІІ – пер. пол.. ХІV ст.. – Буковина у складі Галицького князівства, а згодом Галицько-

Волинської держави;

- Поч.. ХІV ст.. – виникає окрема Шипинська земля, яка визнає владу Золотої Орди; - Сер. ХІV ст.. – Шипинська земля у складі Угорського королівства;

- 1359 р. – утворюється Молдавське князівство, яке підпорядковує собі Шипинську землю,

зберігаючи її автономію; - Сер. ХV ст.. – Шипинська земля втрачає автономію і поділена на Чернівецьку і Хотинську

волості. Назва зникла.

- 1514 р. – Молдавське князівство потрапляє у залежність від Османської імперії (Хотинська райя

– адм.-тер. одиниця).

Події 1430-1508 років.

- князь Свидригайло (мол. брат кн.. Ягайла) стає Великим князем Литовським (1430-32); - Свидригайло виступає за скасування Кревської унії 1385 року;

- Польща окупувала Поділля ті Волинь;

19

- Частина литовської знаті виступила проти Свидригайла, обравши Великим князем Литовським

молодшого брата Вітовта – Сигізмунда (1432);

- Сигізмунд проголосив об’єднання Литви та Польщі; - Між прибічниками Свидригайла та Сигізмунда розпочалися війни, наслідком яких став перехід

Поділля під владу Польщі;

- 1452 р. Волинь позбавлялася автономії у складі ВКЛ, а в 1471 р. – Київське князівство; - Частина української знаті починає шукати захисту в Московської держави;

- 1508 р. – укр.. шляхта, Михайло Глинський та його брати підняли повстання проти Сигізмунда

за права українців. Повстання придушили польські війська, а Глинські втекли до Московії.

Державна приналежність укр.. земель у сер ХVІ ст..

ВКЛ – Волинь, Підляшшя, Київщина, Східне Поділля

Польське королівство – Галичина, Західне Поділля, Холмщина; Московське царство – Чернігово-Сіверщина;

Молдавське князівство (васал Осм. Імп.) – Буковина;

Трансильванське князівство (Семигородщина) – Східне Закарпаття

Володіння австрійських Габсбургів – Західне Закарпаття.

Утворення Кримського ханства.

Причини: - з кінця ХІІІ ст.. обрання монголо-татарами Криму місцем постійного проживання, як

малозаселених - земель із сприятливими природно - кліматичними умовами;

- посилення монголо-татарської знаті, її бажання утворити незалежну від Золотої Орди державу; - вищий рівень розвитку кримських татар порівняно з татарами Золотої Орди;

- збільшення кількості армії та підвищення її боєздатності (60-70 тис.), мобільність.

Виникнення Кримського ханства. 1428-1430 – нащадок Чингізхана хан Хаджі-Гірей при підтримці ВКЛ утворив на півдні Кримського

п-ова Кримське ханство;

1455 – незалежність Кримського ханства від Золотої Орди. (більшість Криму та степи Причорномор’я). Династія Гіреїв, столиця Бахчисарай.

1475 – вторгнення до Криму військ Золотої Орди. Звернення хана Манглі-Гірея до Туреччини.

1478 – визнання Кримським ханством васальної залежності від Османської імперії. ( брати участь у війнах на боці Туреччини. Південь Криму став турецькою провінцією Кафою).

Наслідки:

- постійна агресія Кримського ханства при підтримці Туреччини на укр.. землі (з 1450-1556

вчинили 86 нападів; - розорення земель, занепад господарства, захоплення невільників і їх продаж на невільних ринках

Криму і Туреччини.

Соціальний устрій укр.. земель в ХІV- ХVст.

І. Духовенство: «біле» і «чорне».

ІІ. Шляхта: магнати: князі – титулована знать, найзаможніші серед феодалів-землевласників;

пани - заможні, родовиті, спадкове землеволодіння, не мали титулів; - зем’яни – середня військово-службова шляхта, залежна від магнатів;

- бояри – дрібні шляхтичі-службовці.

ІІІ. Селяни: - слуги – особисто вільні, на службі за земельний наділ; - данники – економічно залежні, сплачували чинш державі;

- тяглі залежні від землевласників;

Міщани: патриціат (верх.), бюргерство (сер.), плебс («низи»).

Господарство в Україні ХІV – пер. пол.. ХVІ ст..

С/Г: - значна частина земель в руках шляхти;

- збільшення кількості фільварків; - посилення залежності селян від феодалів ( з 1588 року за Литовським статутом селяни стали

кріпаками;

- зростання повинностей селян;

20

- примітивний характер праці.

Ремесла: - поглиблюється спеціалізація (бл. 200 ремісничих спеціальностей у ХVст.)

- об’єднання ремісників у цехи. Торгівля: - активізується її розвиток;

- поява у містах базарів, проведення ярмарків ( Львів, Галич, Київ, Луцьк).

Умови розвитку культури України в ХІV- пер. пол.. ХVст.

- встановлення польсько-литовського володарювання на укр.. землях;

- постійні спустошливі набіги татар;

- початок поширення католицизму та латинської мови; - втрата укр.. православ’ям зовнішньої підтримки внаслідок падіння Візантійської імперії;

- проникнення ідей Відродження і гуманізму;

- внаслідок переселення на укр.. землі поляків, німців, угорців, євреїв та ін. – вплив їхніх культурних традицій;

- посилення впливу міщанства на культурне життя.

Здобутки укр.. культури ХІV- пер. пол.. ХVст. Освіта: - школи при церквах домашнє навчання для заможних, вузів не було, найближчий в Кракові;

Усна народна творчість – обрядова ( купальні, обжинкові, голосіння), епічні (історичні думи і пісні);

Літописання – Київський літопис ХІV – ХVст.; Література – Києво – Печерський патерик, житія святих, Королівське Євангеліє 1401р.;

Поч.. книгодрукування – 1491р. Краків, Швайпольд Фріоль;

Архітектура – високий замок у Львові, замки у Кременці, Острозі, Мукачеві… Фортеці, монастирі; Образотворче мистецтво – в іконописі вплив гуманізму, картини євангельських сюжетів;

Книжкова мініатюра – Євангеліє 1393р., Псалтир 1397р. (300 малюнків), диякон Спри доній з Києва.

- Литовсько-Руська держава – інша назва ВКЛ, тому що переважало слов’янське населення; - Станово-представницька монархія – держава, влада в якій обмежена станово-представницьким

органом (сейм, парламент, дума, Генеральні штати)

- Сейм – станово-представницький орган влади у Польщі, Литві, Чехії, Угорщині; - Унія – союз, об’єднання;

- Шляхта – загальна назва українського, польського і литовського дворянства незалежно від

майнового стану, пізніше назва середнього панства; - Магнатське землеволодіння – велике землеволодіння, що належало найбільш заможній і

титулованій знаті;

- Панщина – будь-яка робота залежних селян на свого землевласника;

- Кріпацтво – особиста та економічна залежність безземельних селян від свого пана; - Магдебурзьке право – право міст на самоврядування, незалежність від феодала;

- Магістрат – виборний орган самоврядування у містах, незалежних від влади феодала;

- Рада – адміністративний орган і суд в магістраті, що відав цивільними справами, складався з райців;

- Лава – суд у кримінальних справах окремого магістрату (лавники);

- Війт – очолював лаву, обирався лише з шляхтичів, посада спадкова або персонально надана;

- Бургомістр (бурмістр) – керівник ради обирався по черзі з райців; - Цех – об’єднання ремісників однієї спеціальності;

- Ярмарок – щорічні великі торги у містах, приймали участь іноземці;

- Гуманізм – світогляд, філософський напрямок, в центрі якого людина, віра в її сили та здібності.

6. Українські землі під владою Речі Посполитої. Наростання національно-визвольної боротьби

українського народу

Передумови об’єднання ВКЛ і Польського королівства:

- Литва у пер. пол.. ХVІ ст.. опинилось у глибокій кризі (внаслідок війн з Московською державою кін. ХV – поч.. ХVІ ст.. та Лівонської війни) і прагнула отримати воєнну допомогу від Польщі;

- Польща прагнула скористатися ослабленням ВКЛ, щоб поширити свій вплив на схід;

21

- Українська сторона сподівалася, що в об’єднаній державі можна буде покласти край турецько-

татарським нападам і збройним нападом польської шляхти;

- Литовські магнати погоджувалися на об’єднання лише при умові існування окремого сейму і свого привілейованого становища в державі;

- Середня та дрібна литовська шляхта сподівалася, що в об’єднаній державі дістане можливість

впливати на управління; - Польська шляхта міряла про отримання нових земель та залежних селян;

- Українська шляхта прагнула в об’єднаній державі (на рівних засадах) мати свободу

віросповідання та місцевих звичаїв.

Умови Люблінської унії 1569 року.

- об’єднання Литви та Польщі у федеративну державу Річ Посполиту, на чолі з виборним королем,

який є одночасно польським королем і великим князем литовським. Він обирався на спільному польсько-литовському сеймі і коронується у Кракові;

- єдині сейм, грошова система та зовнішня політика;

- збереження Польщею та Литвою свого державного статуту (власна судова система, центральний

та територіальний устрій, військо та фінанси). Власний сейм в Литві ліквідувався; - до складу Польщі переходили українські землі – Підляшшя, Волинь, Київщина, Брацлавщина.

Наслідки Люблінської унії для українських земель. - більшість українських земель було об’єднано в одній державі, що сприяло політичному та

культурному згуртуванню українського народу;

- на приєднаних до Польщі землях було збережено судочинство за Литовськими статутами 1529 та 1566р.р. та існуючий адміністративний устрій. Діловодство велося руською мовою;

- українські князі та шляхта мали право займати посади в місцевих органах незалежно від

віросповідання;

- через Польщу на українські землі поширювався західноєвропейський культурний вплив, збільшилася кількість навчальних закладів;

- українські землі залучалися до нових форм соціального та політичного життя (шляхетська

демократія, міське самоврядування); - полонізація та денаціоналізація укр.. шляхти, що призвело поступово до втрати укр.. політичної

еліти;

- виникнення на українських землях великих латифундій польських магнатів, закріпачення селянства, зростання тиску на все населення, безжальна експлуатація природних багатств;

- релігійні і національні утиски укр.. населення.

Заселення Дикого поля (величезний малозаселений край на півдні сучасної України) З ХVст. Активно продовжувалося заселення українцями цієї території. Це була можливість

позбутися феодальної залежності для селян. Багаті мисливські та рибальські угіддя. Литовська та укр..

шляхта сприяла освоєнню краю, за службу вони отримували від великого князя землі в Дикому полі і прагнули їх заселити. Селянам-переселенцям обіцяли так звані «свободи» (можливість жити і працювати на

землі шляхти без виплати оброку та відпрацювання панщини). Ці правила встановлювалися на 10-30 років.

Діти переселенців були вільними та противилися закріпаченню. Загроза татарських набігів вчила жителів

прикордоння володіти зброєю, виховувала войовничий характер.

Передумови виникнення українського козацтва:

- наявність вільних земель Дикого поля із сприятливими умовами для ведення господарства; - досвід освоєння степів Дикого поля ватагами уходників (міщани і бояри в походах за здобиччю;

- поява значної кількості людей, які прагнули переселитися на нові землі у пошуках кращої долі.

Причини виникнення українського козацтва:

- нездатність влади організувати надійний захист населення від татарських нападів;

- посилення соціального, національно-релігійного гноблення укр.. населення, запровадження кріпацтва;

- в окремих випадках організаторська роль місцевих, прикордонних землевласників і урядовців.

22

Джерела формування українського козацтва: селяни, міщани, укр.. шляхта, православне духовенство.

Козак – (тюрк.) вільна, озброєна людина.

Запорізька Січ у ХV-ХVІІІст.:

- Томаківська (70-ті рр. ХVІ ст.. – 1593р.)

- Базавлуцька (1593 – 1638) - Микитинська (1639 – 1652)

- Чортомлицька (1652 – 1709)

- Кам’янська (1709 – 11, 1730 – 34)

- Олешківська (1711 – 1728) - Нова (1734 – 1775)

Військово-політична організація українського козацтва (до 30-х років ХVІІ ст..)

Козацька рада

Курінні отамани Гетьман(кошовий отаман) Військова старшина Реєстрова старшина (Запорізький Кіш, (обозний, суддя, (територія

38 куренів) писар, осавули) реєстрових полків)

Війська (полки, сотні, десятки)

(полковники, сотники, десятники)

Козацька рада – законодавчо-розпорядче зібрання Війська Запорізького, її рішення обов’язкові для

виконання. Обирала гетьмана та військову старшину.

Гетьман – вища судова і виконавча влада, головнокомандуючий, вів дипломатичні переговори. У його розпорядженні військова старшина.

Обозний - керував артилерією;

Писар – очолював військову канцелярію; Суддя – чинив суд;

Осавули – два порученці гетьмана

Кошово-курінна система до 1625 року. А з того часу формується полково-курінний устрій.

Реєстрове козацтво – частина українського козацтва, яку влада Речі Посполитої взяла на військову службу

у др.. пол.. ХVІ – пер. пол.. ХVІІ ст.. і внесла до спеціальних реєстрів (списків)

Причини створення:

- намагання польських можновладців використати неспокійних козаків на прикордонній службі

- 1572р. – король Сигізмунд Август, загін 300 козаків, потім розпустили; - 1578 – король Стефан Баторій, 600 козаків з офіційною назвою Військо Запорізьке

- До кінця ХVІ ст.. – реєстр 3 тис. козаків.

Права та привілеї реєстрового козацтва: - були підпорядковані лише реєстровому війську;

- отримали право на власний суд;

- звільнялися від податків та усіх повинностей, крім військової служби; - отримали офіційну назву «Запорізького» або «Низового» війська і клейноди;

- володіння м.Трахтемирів для зимового квартирування, озброєння, шпиталю;

- мали право володіти землею, займатися промислами і торгівлею; - за службу отримували платню з королівської казни, періодично сукно, порох і свинець;

- гарантувалися спадкові майнові права;

- право обирати гетьмана і старшину на козацькій раді.

Обов’язки: українського реєстрового козацтва:

- непокірних ловити і винищувати як ворогів корони;

- сторожова служба у південному Подніпров’ї;

23

- вартова служба і постійна залога за Дніпровськими порогами;

- присяга Речі Посполитій, що вони без дозволу ніколи не перейдуть кордонів Корони для

грабунку або війни із сусідніми державами; - до свого товариства нікого не приймати без дозволу старшини, а старшині – без дозволу

гетьмана.

Причини козацьких повстань 90-х рр.. ХVІ ст..

- посилення соціального і національно-релігійного гноблення українського населення;

- поширення експансії польської шляхти на вільні українські землі; зіткнення інтересів польської

шляхти і козацтва; - намагання польської влади взяти під контроль укр.. козацтво, ущемлення його привілеїв.

Наслідки козацьких повстань: ● 1591 – 93рр. – повстання під проводом Криштофа Косинського;

● 1594 – 96рр. – повстання під проводом Северина Наливайка.

- козацтво вперше проявило себе новою суспільною силою, що розпочала збройну боротьбу за свої права;

- спричинили масове покозачення селян і міщан; - сприйняття козаччини як альтернативи польській владі;

- козацтво фактично очолило визвольний рух в Україні;

- набувався досвід управління великою кількістю населення на значній території; - вперше висунуто ідею створення окремої території для козаків без польської влади.

Військове мистецтво козаків: - основу козацького війська складала піхота, озброєна вогнепальною зброєю;

- велика увага приділялася артилерії (головним чином легкі маневрені гармати);

- досконале мистецтво ведення морського бою (чайки, 50-70 козаків, рушниці, шаблі, гармати)

- власна тактика ведення бою: ▪ галас – козаки змішувалися з ворогом і кожен показував власну хоробрість і майстерність;

▪ табір – військо рухалося похідним строєм, оточене возами, скріпленими ланцюгами. Піхота для

бою виходила з цих пересувних укріплень, а потім поверталася; ▪ самообкопування – засіб індивідуального захисту від обстрілу під час бою.

- рейди кінноти вглиб тилу ворога, раптове захоплення фортець, засідки, напади вночі;

- ефективна розвідка (спецпідрозділи вартової служби в Степу, система димової сигналізації.

Діяльність укр.. козацтва в пер. Чв.. ХVІІ ст..

- 1602р. – козаки на 30-ти чайках і кількох відбитих у турок галерах під Кілією на Чорному морі

розгромили турецький флот; - 1606р. – козаки оволоділи Варною ( найбільшою турецькою фортецею на узбережжі Чорного

моря, яка вважалася неприступною);

- 1608р. – здобули і зруйнували Перекоп; - 1609р. – козацькі чайки з’являються під турецькими фортами Ізмаїл, Кілія, Білгород;

- 1614р. – 40 чайок під керівництвом гетьмана П.Сагайдачного, напали на Трапезунд, захопили

Синоп, спалили турецький флот у гавані;

- 1615р. – флот Сагайдачного з 80 чайок і 4 тис. козаків підійшли до Босфора і атакували Стамбул; - 1616р. – Сагайдачний з флотом з 150 чайок, 7 тис. козаків розбили турецький флот під

Очаковом, захопили Кафу;

- 1620р. – узимку похід флоту на Білгород і Кілію, звільнення 3тис. невільників; - 1621р. – у травні поразка турецького флоту під Трапезундом, в липні спалили замок Єдикуле в

Стамбулі, спустошили узбережжя під Галатою;

- 1624р. – влітку похід на Стамбул, тричі брали велику здобич і поверталися додому.

Хотинська війна 1620-1621рр.- війна Османської імперії проти Речі Посполитої з метою загарбання укр.. і

польських земель. Завершилися поразкою Туреччини.

Під Хотином 40 тис. козаків Сагайдачного відбили 9 атак турків і разом з поляками змусили їх відступити. Туреччина відмовилася від продовження агресії в Європі. А козаки замість подяки – скорочення

реєстру і переслідування православ’я.

24

Становище України в 20-30-х рр..ХVІІ ст..

- запровадження шляхтою фільварків призвело до позбавлення селян землі та волі;

- швидке зростання в укр.. землеволодіннях польських магнатів ( Потоцькі, Замойські, Конецьпольські та ін..)

- відмова козаків, яких виключили з реєстру після Хотинської війни, повернутися під владу своїх

старих господарів; - обурення реєстровців після повернення з Хотинської війни, що їхні господарства розорені

магнатами;

- економічні, національно-релігійні утиски укр.. православного населення;

- масове покозачення різних верств населення; - підтримка більшістю укр.. населення опору козаків польській владі, тому що козаки відстоювали

також і їхні інтереси.

Козацькі повстання 20-30-х рр..ХVІІ ст..

- 1625р. – козацько-селянські повстання під кер. гетьмана Марка Жемайла;

- 1630р. - - - - гетьмана Тараса Федоровича (Трясила);

- 1635 - - - - - під кер. Івана Сулими; - 1637р. - - - - на чолі з Павлом Бутом (Павлюком)

- 1638р. - - - - під кер. Якова Острянина (Остряниці), а потім Дмитра Гуні.

Значення повстань:

- уперше відстоювання козаками своїх прав і привілеїв набуло характеру національно-визвольної

боротьби; - цілі козаків (захист православ’я, звільнення від кріпацтва та влади Польщі) об’єднали

представників різних верств населення;

- козацтво на практиці довело здатність бути керівником національно-визвольного руху;

- повстання започаткували новий етап в історії визвольного руху в Україні; - ідея національного визволення і необхідності боротьби попри поразки повстань поширювалася в

Україні.

- фільварок – велике панське господарство, в якому використовувалася праця кріпаків;

- Запорозька Січ – укріплений табір козаків за порогами Дніпра; козацька держава

республіканського правління. - Курінь – житло козаків; військова одиниця.

- Кіш (січове товариство) – усе козацьке військо.

- Клейноди – військові ознаки, атрибути українського козацтва (корогви, бунчук, булава, печатка,

пірнач, литаври та ін..)

7. Національно-культурний рух в Україні в кр.. кр... ХVІ – пер. кр... ХVІІ кр..

Становище православної церкви в кр.. кр... ХVІІ кр..

● декларація «вольностей, добр і привілеїв», православної церкви, фактичне їх постійне порушення і

руйнування через право патронату або «право надання»:

- замість діючої раніше виборності на церковних соборах польські королі за правом патронату призначають на посади єпископів та архімандритів (монастирів) за гроші. Посаду отримає той, хто більше заплатить;

- Право патронату магнатів і шляхти означало право власності на засновані ними церкви і монастирі.

Священики вже не обиралися простим людом, а призначалися за «правом подавання» шляхтичами-патронами;

- королі надавали вищі церковні посади в православній церкві світським особам (за вислуги, прохання

придворних); Магнати і шляхта розпоряджалися церквами і монастирями на підставі права власності, міняють, віддають

як посаг за доньками, здають в оренду, продають…

● світські особи, що отримували єпископські посади, були здебільшого одружені і зберігали цей стан

надалі; ● митрополити і єпископи фактично зраджували свою церкву і народ; жоден з них в цей час не обирався

соборно, усіх призначав польський король;

● відсутність високої освіти серед духовних осіб;

25

● патрони іноді протягом років залишали парафії без настоятеля, щоб самим отримувати прибуток з

церковних маєтностей;

● боротьба за єпархії іноді набувала збройного характеру; ● православні святи приходили в запустіння, залишалися без богослужіння; грабувалося церковне майно;

● патрони судили священиків, втручалися у справи церковних шлюбів.

Реформаційні рухи в Україні.

- на кр... землях розгорнулися тоді, коли в Польщі вже розпочалася Контрреформація;

- 30-40 рр. ХVІ кр.. – на території України з’являються громади кальвіністів, що виникали у

магнатському середовищі. Спочатку кальвіністів прийняли Потоцькі і Радзивілли, потім знатні православні роди Вишневецьких, Ходкевичів, а потім і дрібна шляхта.

- реформаційний рух не поширювався на широкі верстви населення. Лютеранства взагалі не було.

- поширення протестантизму на певний час загальмувало проникнення католицизму і посилило полонізацію вищих верств українського населення;

- українське православне населення бачило в реформації протидію поширення католицизму і

пристосовувало ідеї реформації до власних потреб;

- боротьба протестантів з католицтвом стала для православних зразком для оновлення власної церковної організації. Це проявлялося в діяльності братств, які намагалися взяти під контроль

діяльність духовенства;

- видання у 1556-61рр. на Волині Пересопницького Євангелія українською мовою – визначна подія протестантського реформаційного руху;

- у 20-30-х кр.. ХVІІ кр.. на Волині і Заході Київщини поширюється соцініанство

(послідовники реформаційного діяча Фавста Социна), яке критикувало церковні догмати, виступало за свободу совісті. У 1658р. сейм Речі Посполитої заборонив соцініанство.

Контрреформація в Україні.

- 1569р. в українських та білоруських землях починає діяльність «Товариство Ісуса» (орден єзуїтів);

- Діяльність єзуїтів привела до навернення у католицизм чималої кількості магнатів і шляхти

(Радзивілли, Ходкевичи, Санеги); - У м. Ярославі 1574-75р. створено першу єзуїтську колегію на кр... землях;

- У 80-ті р. ХVІ кр.. створюються єзуїтські місії у Львові, Перемишлі, Бересті, Острозі, Києві,

Луцьку, Кам’янці, Вінниці, Барі, Овручі; - Єзуїтські навчальні заклади давали високий рівень освіти завдяки досягненням гуманістичної

педагогіки, створювали конкуренцію протестантським школам.

- Єзуїти залучали на свій бік інші верстви населення, захищали селян-кріпаків, виступали проти

панщини, підбурювали міщан проти магнатів-протестантів; - Серед православних ієрархів поширювалися ідеї до вдосконалення церкви як впливу

контрреформації.

Братства – національно-релігійні громадські організації православного міщанства, які з’явилися у 80-ті

кр.. ХVІ кр.. у Львові, Києві, Луцьку, Острозі. Вони виникли як осередки православної віри, але

відігравали значну роль у суспільно-політичному житті. На свої гроші утримували школи та лікарні,

підтримували матеріально свої церкви, організовували друк полемічних творів проти католицизму та унії. В братських школах вчилися представники всіх станів: міщан, козаків, дрібної шляхти, нижчого духовенства.

Берестейська унія 1596р. – об’єднання католицької церкви з православною церквою України та Білорусі? Проголошена на церковному соборі в (Бересті) Бресті 1596р.

Передумови: - католицька церква намагалася об’єднати католиків і православних під владою Папи, поширити

свій вплив на Схід. Для цього Рим скористався кризою православної церкви в Україні та

Білорусії.

- Укр.. та білорус. Православні єпископи бачили в унії єдину реальну можливість для:

досягнення незалежності духовного люду від братств;

подолати кризу православної церкви, оздоровити її;

досягти рівності в правах з католиками Речі Посполитої.

26

- Влада Речі Посполитої вважала, що єдина віра зміцнить державу:

унія остаточно закріпить кр... та білорус. Землі у складі Речі Посполитої;

засіб перехідного етапу до католицизму;

засіб денаціоналізації (католицизм + полонізація).

- кр... православна знать підтримувала унію на правах кр. о мов’я? Тому що:

за допомогою унії хотіли оновити православну церкву;

сприятиме зближенню з західноєвропейською культурою;

зрівнятися в правах з католицькою знаттю, посилити вплив православних у Речі

Посполитій.

Головні умови:

- прийняття католицької догми про чистилище та походження Духа Святого від Бога-Отця та Бога-Сина;

- визнання Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви;

- збереження православної візантійської обрядовості та юліанського календаря;

- проведення богослужінь церковнослов’янською мовою; - виборне право на заміщення посад митрополитів та єпископів;

- збереження для нижчого духовенства права одружуватись;

- збереження східних принципів чернечого життя; - зрівняння у правах православного духовенства з католицьким;

- навчання у школах та семінаріях на кр... та білор. Землях грец. Та слов’янською мовами;

- підпорядкування братств єпископам.

Результати і наслідки унії:

- утворилася кр... греко-катол. Церква, яка протистояла покатоличенню і ополяченню;

- розпочалася тривала боротьба між православними та греко-католиками; - фактичного зрівняння у правах греко-католицького та католицького духовенства не відбулося;

- кр... православна церква не припинила пошуки шляхів свого оновлення;

- в кр... церкві загострилося протистояння на грунті віросповідання. Захист православ’я став основним для кр... в кр...-визв. Боротьбі кін. ХVІ – пер. кр... ХVІІст.

Становище православної церкви:

- відновлення православної ієрархії Київської митрополії (1620р. висвячено новий православний єпископат при підтримці Київського братства та запорожців;

- боротьба за визнання православної ієрархії Київської митрополії у Речі Посполитій ( відбувалося

на сеймах 1620, 1623-31 років); - легалізація православної ієрархії владою Речі Посполитої ( на сеймі 1632 р., прийнято «Пункти

заспокоєння обивателів Корони і ВКЛ руського народу грецької релігії» - кр. .. визнання)

Становище греко-католицької церкви:

- становлення греко-католицької церкви відбувалося за підтримки польської влади і Папи,

супроводжувалося утисками православ’я;

- греко-католицька церква пропонувала примирення з православною (пропозиція 1625р. митрополита Й.-В. Рутського), яке не відбулося за протистояння православних і греко-католиків;

- за «Пунктами заспокоєння» греко-католикам гарантувалося право на ту частину кр... і білорус.

Земель, що визнали унію. Вони отримали 7 єпархій, а православні – 5; - митрополит Іпатій Потій (1599-1613) активно залучав до унії духовенство і шляхту. 1603р.

приєднав до греко-католицької церкви 50 родів волинської шляхти;

- у 30-ті кр.. ХVІІ кр.. становище греко-катол. Церкви ускладнюється. Польська влада, розчарована невдалими спробами об’єднання, змушена піти на діалог з православними.

Діяльність митрополита Й.-В Рутського, щодо зміцнення греко-католицької церкви:

- домігся від Папи права для греко-католицьких ченців навчатися у західноєвроп. Католицьких семінаріях;

- 1615р. домігся зрівняння статусу греко-катол. Та єзуїтських шкіл;

- здійснив реорганізацію католиц. Чернецтва – монастирі, що визнали унію, були об’єднані в єдину Конгрегацію Св. Трійці, незалежну від єпископів;

27

- захищав греко-катол. Церкву на сеймах перед польським королем, у церковних колах;

- почав переговори про можливе створення у Речі Посполитій окремого Київського патріархату

для об’єднання греко-катол та правосл. Церков, підпорядкованого Риму; - ще за життя за заслуги перед греко-катол. Церквою титулувався «атлантом Унії» і «підпорою

Церкви».

Діяльність митрополита Петра Могили щодо зміцнення православної церкви:

- боротьба з порушеннями при введенні в духовний сан і отримання єпископських посад;

- ретельна перевірка дотримання церковних канонів, видання нових свідоцтв всім священникам;

- посилення канонів за духовним та церковним життям; - відновлення соборного життя – щорічні єпархіальні збори для вирішення нагальних питань;

- запровадження екзаменів для священників;

- 1634-35рр. створення митрополичої консисторії – церковного судового органу; - упорядкував стосунки з братствами;

- обмежував канонічними засобами шляхетські вольності єпископів;

- послабив негативний вплив патронату на церкву. Чітке визначення прав і обов’язків патронів;

- прийняття у 1640р. Київським собором повного монастирського уставу; - розробка питання православної догматики. (Євхаристіон або Требник» 1646р.), полемічний твір

«Літос або камінь» 1644р.;

- підготував новий православний Катехізіс, затверджений у 1640-43рр.

Історичні умови розвитку культури України:

- культурне зближення різних регіонів Укр. Внаслідок об’єднання в одній державі; - вплив західноєвропейських процесів Відродження і Реформації;

- ополячення і покатоличення кр... знаті;

- православна церква втратила керівну роль у визначенні культурного розвитку України;

- зростання ролі і значення козацтва.

Культура України в кр.. кр... ХVІ – пер. кр... ХVІІ кр..

Розвиток української мови: - писемна мова українців і білорусів називається руською. Під впливом усного мовлення в ній

з’являються елементи кр... мови. З’являються твори, написані кр... мовою;

Освіта: - початкові школи при церквах та монастирях. Домашня освіта для заможних;

- слов’яно-греко-латинські школи. Перша з’являється у 1580р. В Острозі (викладається 7 наук:

граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика)

- Братські школи; - Протестантські школи (Берестечко, Киселин, Гоща);

- Єзуїтські колегіуми (Львів, Перемишль, Луцьк, Вінниця);

- Греко-католицькі школи (Холм, Шаргород, Володимир); - Вищі навчальні заклади: Острозька академія, Києво-Могилянський колегіум

(1632р.),Киселинська протестантська академія (7 наук + філософія і богослов’я).

Книгодрукування:

- Іван Федоров (Федорович) 1574р. «Апостол», і «Буквар», «Острозька Библия»; - В сер. ХVІІ кр.. діяло 25 друкарен в різний час. Найбільша при Києво-Печерському монастирі.

«Мандрівні» (пересувні) друкарні.

Шкільні підручники: - 1574р.»Буквар» Івана Федорова»;

- 1586р. Віленське братство видало першу церковнослов’янську граматику, підготовлену в

Острозі; - 1591р. – греко-слов’янська граматика Арсенія Еласонського «Аделфотес»;

- 1596р. – «Граматика словенська», «Буквар», «Лексис» (словник) Лаврентія Зазанія;

- 1619р. – «Граматика словенська» Мелетія Смотрицького;

- 1627р. – словник «Лексікон славеноруський» Павла Беринди у друкарні Києво-Печерського монастиря.

Усна народна творчість:

- обрядові пісні;

28

- історичні пісні («Пісня про Байду», «Пісня про Сулиму»);

- думи ( «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка», «Плач невільників»).

Література: - твори Петра Могили;

- історичні мемуари Б. Балика;

- С. Оріховський, Й. Верещинський – публіцистичні твори; - кр. о мовна поезія;

- поема «Роксоланія» С.Кльоновича про історію України;

- твори П. Русина, І. Русина, Г. Русина;

- гуманістичні ідеали; - полемічна література – Г. Смотрицький «Ключ царства небесного», Іван Вишенський «Послання

до єпископів», Іов Борецький «Протестація», Іпатій Потій, Мілетій Смотрицький.

Драматична література і театр: - Й. Волкович «Розміркування про муку Христа»;

- Шкільна драма, інтермедії, вертеп.

Музика:

- церковна – восьмиголосний спів поступово замінюється партесним (багатоголосним); - з’являється нотне письмо;

- світська музика – кант (триголосний ансамбль або хор). Повчальні, величальні, жартівливі;

- у містах музиканти об’єднувались у цехи; - військові музики у козаків.

Літописання:

- Густинський літопис (перша кр.. ХVІІ кр..) події до 1597 року; - Львівський літопис (1498-1649);

- Острозький літописець (1500-1636).

Архітектура:

- оборонне містобудування: замки (Львів, Луцьк, Кременець), монастирі (Успенський, Почаївський, Троїцький у Межиріччі).

Скульптура:

- надгробні пам’ятники (на могилі К.Острозького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври). Живопис:

- іконопис (іконостас П’ятницької церкви);

- світський (портрети, історичний, батальний); - Гравюри приб 50 в «Євангелії учительськім» 1637р.

Реформація – боротьба за пере устрій католицької церкви.

Контрреформація – дії католицької церкви, направлені на укріплення її становища, на боротьбу з протестантами.

Єзуїти – члени чернечих орденів, діяльність яких була направлена на захист католицтва.

Полемічна література – присвячена дискусії, полеміці з релігійних питань (католик Петро Скарга, православний Іван Вишенський.

Шкільна драма – п’єса або серія виступів учнів, об’єднаних загальною темою, присвячена церковним

святам.

Інтермедії – сценки з народного побуту на укр... мові, які ставились в антрактах між діями шкільної драми. Вертеп – ляльковий театр, в якому ставили вистави духовного і світського змісту.

Греко-католицька церква – до Берестейської унії 1596р. укр... та білорус. Православні в Речі Посполитій,

підлеглі Константинопольського патріарху вважали себе приналежними до східного грецького обряду християн і казали, що сповідують «грецьку віру». Після унії, всіх, хто її підтримав стали називати греко-

католики. В народі це – «русини-католики» або «з’єднані», а вірні православні «нез’єднані» або

«схизматики».

8. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в сер. ХVІІ ст..

Передумови:

- відсутність в укр.. народу перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого

перебування у складі Речі Посполитої; - численні прояви у політиці польської влади національно-релігійного гноблення укр.. населення;

29

- загострення суперечностей між двома типами господарювання: козацьким і фільварковим,

заснованим на праці селян-кріпаків;

- поширення в українському суспільстві злості до гнобителів і бажання помститися.

Причини:

- широке зростання в Україні землеволодіння польських магнатів і шляхти; - посилення релігійних утисків православних українців, їх ополячення та покатоличення;

- погіршення становища козацтва за «Ординацією» 1638р., що суперечило її фактичному

політичному лідерству в укр.. суспільстві;

- слабкість вищої влади Р.П. (короля і сейму), які не могли контролювати дії польської шляхти і магнатів в Україні.

Рушійні сили: козаки, селяни, міщани, дрібна укр.. шляхта, православне духовенство. Характер: національно-визвольний, релігійний, соціальний.

Цілі: визволення з-під влади Речі Посполитої, створення власної укр.. держави.

Періодизація Національно-визвольної війни 1648-1657рр. 1648-1649 – укр.. армія здобула військову перевагу над польським військом. Уряд Р.П. був

змушений визнати певну самостійність за Україною;

1650-1653 – тривала і виснажлива боротьба не принесла успіху жодній із сторін; 1654-1655 – наданя Московською державою військової допомоги Україні. Успішне завершення

укр..-моск. військами літньо-осінньої кампанії;

1656-1657 – укладення Україною військового союзу із Швецією та Трансільванією, їхні спільні дії проти Польщі.

Події 1648-1649років:

19 квітня – 6 травня 1648р. – битва біля урочища Жовті Води, перемога повстанців; 15-16 травня 1648р. – битва під Корсунем, перемога повстанців;

11-13 вересня 1648р. - битва під Пилявцями (Пилявою), перемога повстанців;

27 вересня – 16 жовтня 1648р. – облога Львова. Зняття облоги після сплати контрибуції; 28 жовтня – 14 листопада 1648р. – облога Замостя. Зняття облоги, перемир’я з поляками;

1липня – 12 серпня 1649р. – облога Збаража. Знята за результатами Зборівської угоди;

5-6 серпня 1649р. – битва під Зборовом, припинена по волі кримського хана Іслам-Гірея.

Зборівський договір 1649р.

- «Вічна приязнь» між Кримським ханством та Р.П. та надання взаємодопомоги в боротьбі із

спільними ворогами; - Заборона татарам нападати на Р.П.;

- Хан зобов’язувався надавати воєнну допомогу польському королю і може за дозволом короля

використовувати для своїх потреб Військо Запорізьке; - Забезпечення Війську Запорізькому давніх привілеїв і вольностей «згідно з окремою з ними

угоди»;

- Зняття облоги Збаража;

- Дозвіл татарам випасати худобу понад річками Інгул і Велика Віся; - Сплата Р.П. викупу в 20 тис. талерів татарам і ще 200 тис. за звільнення обложених у Збаражі.

Причини підписання Зборівського договору. В битві під Зборовом польську армію врятував від розгрому кримський хан, який не хотів посилення України. А нова перемога Хмельницького сприяла б цьому. Хан

пішов на таємні переговори з польським королем, отримав багаті дарунки і змусив Хмельницького

підписати з Р.П. договір.

Значення договору: ним були невдоволені обидві сторони. Поляки хотіли привести Укр. до покори за станом

на 1647р. Багато козаків нарікали, що не ввійшли до реєстру, що шляхта повертається у свої маєтки. Нові

бої були неминучими. Цей договір, підписаний під тиском обставин, не відповідав фактичним успіхам Національно-

визвольної війни. Проте він мав значення для піднесення ідеї укр.. державності, бо вперше в історії укр.. –

30

польських відносин Україна дістала з боку Польщі визнання певної самостійності як козацька держава. Це

давало змогу продовжувати боротьбу за незалежність.

Позиції Європейських держав щодо національно-визвольної війни укр.. народу.

- Католицькі держави (Австрія, Іспанія, князівства Німеччини) – підтримували Р.П. і вороже

ставилися до визвольної боротьби українців; - Франція погодилася надавати допомогу Польщі;

- Венеціанька республіка підтримувала Укр., тому що бачила в козацтві союзника в боротьбі із

Туреччиною;

- Протестантські держави (Англія, Голландія, Швеція) – співчували Укр., війна знасилювала Р.П., Хмельницький вів переговори зі Швецією;

- Православні країни – підтримували боротьбу українців. Православні патріархи благословили

Хмельницького на переможну війну. - Москва, Валахія і Молдавія – хотіли використати війну для себе.

Зовнішня політика Війська Запорізького:

- очевидність неможливості для Укр. перемогти Р.П. без сильних союзників; - безперспективність союзу з кримським ханом;

- установлення династичних зв’язків з Молдавією;

- утворення антиукраїнської коаліції у складі Р.П., Валахії, Трансильванії і Молдавії; - активізація зусиль турецького султана і московського царя встановити свій протекторат над

Українською козацькою державою;

- уряд Р.П. готувався до нової воєнної кампанії.

Українська козацька держава др.. пол.. ХVІІ ст. мала неофіційну назву Гетьманщина, а офіційну Військо

Запорізьке.

Політичний устрій Війська Запорозького в сер. ХVІІ ст..

Загальна (генеральна) військова рада

↓ ↓

Старшинська рада рада при гетьмані

Генеральний уряд

генеральний генеральні генеральний генеральний керівник генеральні старшини писар судді (2) обозний підскарбій розвідки з особливих доручень

↓ ↓ ↓ ↓ ↓ ↓

генеральна генеральний генеральна генеральна генеральна 2 генеральні осавули, військова військовий військова військова військова хорунжий, бунчужний,

канцелярія суд артилерія скарбниця розвідка наказний гетьман

Полкові уряди

Писар, суддя, обозний ← полковник → осавул, хорунжий

↓

Сотенні уряди

Писар, городовий отаман ← сотник → осавул, хорунжий

Адміністративно-територіальний устрій Війська Запорозького

Чигирин – резиденція гетьмана (виконувала функції столиці держави) ↓

Військо Запорозьке (бл. 200 тис. км2)

(Київщина, Чернігівщина, Брацлавщина)

31

ПОЛКИ (станом на 1654р.)

↓ ↓ ↓

Правобережжя Лівобережжя Запорозька Січ Вінницький, Білоцерківський Чернігівський та її володіння

Брацлавський, Кальницький, Прилуцький

Канівський, Київський, Кропивенський Корсунський, Чигиринський, Миргородський

Паволоцький, Уманський, Ніжинський

Черкаський Переяславський

Полтавський

СОТНІ

У кожному полку 10-20 і більше сотень.

Територія Запоріжжя – окрема адміністративна одиниця.

Зміни у соціально-економічному житті:

- спустошення цілих районів Правобережжя, де відбувалися воєнні дії; - голод 1652-53 років;

- епідемії холери та чуми 1650-1653 років;

- масове переселення народу з Правобережжя на Лівобережжя, Слобожанщину, до Московської

держави і Молдови; - занепад с/г, ремесел, промислів і торгівлі, що могло паралізувати подальшу боротьбу;

- зменшення кількості населення за 1648-51рр. на 30-40 %;

- скорочення українського війська порівняно з 1648-51рр. на 40-50 тис.; - поширення в суспільстві зневіри, розчарування, промосковських настроїв.

Події 1650-53 років.

- 1- 10 березня 1651р. – облога поляками Вінниці. Зняття облоги, відступ польської армії; - 18 червня-1 липня 1651р. – битва під Берестечком, поразка укр.. армії;

- 13-15 вересня 1651р. – облога козаків під Білою Церквою польсько-литовським військом. Не

змогли захопити козаків. - 22-23 травня 1653р. – битва під Батогом. Перемога укр.. армії.

- 6-13 червня 1653р. – облога козаками Камянця. Зняття облоги через епідемію чуми та голод.

- 11 жовтня-5 грудня 1653р. – облога польського табору під Жванцем українсько-кримськими військами. Знята в результаті угоди хана з поляками.

Білоцерківський договір 1651р. – підписаний 18.09.1651р. з урядом Речі Посполитої після Берестейської

битви. Причини підписання: в битві під Берестечком у червні-липні 1651р. укр.. програли, потрапили в оточення

через зраду союзника – кримського хана, який захопив у полон самого Б.Хмельницького.

Повернувшись у липні 1651р. з полону, Хмельницький швидко відновив боєздатність і вже у вересні зупинив польсько-литовські війська під Білою Церквою, чим змусив Р.П. піти на переговори, які

завершилися підписання Білоцерківського договору.

Зміст договору: - територія, підпорядкована гетьману обмежувалася Київським воєводством;

- козацький реєстр скорочувався до 20тис.;

- козаки, що не потрапили до реєстру, поверталися до своїх панів;

- на Брацлавщину та Чернігівщину поверталася польська адміністрація; - магнатам і шляхті поверталися їхні маєтки;

- гетьман підпорядковувався владі Р.П.;

- зберігалися права і привілеї православної церкви; - за гетьманом зберігалося право призначати старшину за згодою короля Р.П.

Значення договору: під час ратифікації представники литовської шляхти наклали «вето», тому

Б.Хмельницький ігнорував умови договору.

32

Міжнародне становище Гетьманщини.

Б.Хмельницький провадив активну зовнішню політику, розуміючи, що сама Україна навряд чи

зможе звільнитися від польського панування. Військовий союз з Кримським ханством, переговори з Туреччиною, Валахією, Молдавією, Трансильванією, Швецією. Дипломатичні зв’язки з Австрією, Англією,

Венецією, Персією. Активні переговори з Москвою.

Внутрішнє становище: спустошення, розруха в районах бойових дій. Втомленість учасників та населення.

Занепад економіки. Посилення розчарування і промосковських настроїв.

Перебіг відносин з Москвою. - червень 1648р. – звернення Б.Хмельницького з листом до царя про спільні дії проти Р.П.

- 1648-1653рр. – обмін посольствами;

- 1 жовтня 1653р. – рішення Земського собору у Москві про прийняття Війська Запорозького під владу Московії та оголошення війни Р.П.;

- жовтень-грудень 1653р. – московське посольство на чолі з боярином В.Бутурліним вирушило до

України;

- 8 січня 1654р. – Переяславська Рада винесла ухвалу про договір з Москвою; - 14 березня 1654р. – «Березневі статті» підписані посольством України у Москві про союз двох

держав.

Українсько-російська угода 1654р. «Березневі статті».

- зберігалася права та вольності гетьмана Б.Хмельницького і всього Війська Запорозького;

- реєстр – 60тис.; - укр.. представники влади збирають податки на користь казни Московської держави і передають

через представників Росії;

- встановлювався розмір платні генеральній та полковій старшині;

- Чигиринське воєводство переходило під гетьманську владу; - Право гетьмана на зносини з іншими державами за умови повідомлення царя;

- Заборона без дозволу царя зносин з Р.П. та Туреччиною;

- Підтверджувалися права та вольності населення України; - Зберігалися права Київської митрополії та православного духовенства;

- Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Р.П. навесні 1654р.;

- Спільні українсько-російські походи проти нападів татар.

Історичне значення угоди 1654р.

- юридично закріплено акт відокремлення і незалежності Війська Запорозького від Р.П. та

оформлення протекторату Московської держави; - відкрила перед укр.. перспективу за допомогою Моск. держ. довести віну з Р.П. до перемоги і

об’єднати всі укр.. землі в межах однієї держави;

- відстала та ізольована від Європи Росія зробила крок до перетворення на велику державу; - доля Укр. на кілька століть в усьому і доброму, і поганому, пов’язана з долею Росії.

Воєнні дії 1654-55 років:

- березень 1654р. – облога поляками Умані, вони відступили; - листопад-грудень 1654р. – облога поляками Брацлава. Місто захоплено;

- січень 1655р. – битва під Охматовом. Перемоги не здобув ніхто. Загинуло до 30 тис. з обох

сторін; - вересень 1655р. – облога Хмельницьким Львова. Знята після сплати мешканцями міста викупу;

- листопад 1655р. – битва під Озерною. Укр.-моск. армія завдала поразки татарам. Хан розірвав

союз з Р.П. і поновив стосунки з Б.Хмельницьким.

Віленське перемир’я 1656р. – угода між Р.П. та М.Д. у серпні-жовтні 1656р. у м. Вільно.

Причини підписання: московський уряд, наляканий успіхами Швеції у Польщі (захопила майже всю

Польщу), розпочав підготовку до війни зі Швецією. Поляки, рятуючи свою державу, запропонували московському царю в разі смерті Яна ІІ Казиміра польську корону царевичу Олексію.

Умови премир’я:

- припинення воєнних дій між Р.П. та Москвою;

33

- обидві держави зобов’язувалися не вести переговорів зі Швецією про мир;

- спільні воєнні дії проти Швеції;

- можливість обрання московського царя після смерті Яна ІІ Казиміра польським королем. Наслідки: укр.. сторона сприйняла це перемиря як порушення договору 1654р., як зраду з боку

московського царя. Б.Хмельницький вирішив шукати нових союзників проти Польщі – Швеція і

Трансильванія. У жовтні 1656р. – угода між Військом Запорозьким і Трансильванією про військовий союз проти Р.П. Переговори про союз зі Швецією.

Воєнні дії українського війська в Галичині та Польщі в 1656-1657рр.:

- вересень-жовтень 1656р. – угода з Трансильванією проти Р.П. Ратифікована старшинською радою.

- грудень 1656р. – на допомогу трансільванському війську, яке перейшло кордони Р.П.,

Б.Хмельницький надсилає військо бл. 20тис. (під командуванням Ждановича і Богуна); - лютий 1657р. – возз’єднання під Самбором трансільванських військ та козаків;

- лютий 1656р. – наступ трансильвансько-укр. військ у напрямку Кракова;

- березень 1656р. – взяття Кракова. Союзні війська вирушають на з’єднання зі шведськими;

- квітень 1656р. – возз’єднання укр..-тран. Військ із шведськими у Хмелеві; - травень 1656р. – союзні війська захопили Замостя, Люблін, Берестя;

- 9 червня 1656р. – взяття Варшави;

- червень 1656р. – погіршення становища союзників. Польські війська захоплюють частину Трансильванії. Князь Трансильванії вступив у переговори з поляками;

- липень1656р. – трансильв. армія розгромлена татарами. Провал походу союзної армії не

дозволив Б.Х. здійснити свій план возз’єднання укр.. земель в одній державі.

Національно-визвольна війна – війна певного народу за визволення з-під влади іноземної держави і

утворення власної суверенної держави.

Військо Запорозьке – назва козацької держави др.. пол.. ХVІІст. – 1764р. на чолі з гетьманом. Гетьманщина – територія і держава на чолі з гетьманом (інша назва території Війська Запорозького)

Козацька старшина – загальна назва усіх посадових осіб козацького війська і держави.

Полки, сотні – військові та адміністративно-територіальні одиниці Війська Запорозького (Гетьманщини).

«Березневі статті» - офіційне оформлення угоди про автономію Укр. у складі Росії, проголошеної

8.01.1654р. на Переяславській Раді. Підписано у Москві укр.. посольством 14 грудня 1654р. Оригіналу письмового тексту не збереглося.

Конфедерація – об’єднання держав на рівних засадах для реалізації певної мети при збереженні

суверенітету суб’єктів конфедерації.

9. Українські землі в др.. пол.. ХVІІст.

Поділ Гетьманщини та боротьба за незалежність.

Українська держава після смерті Б.Хмельницького.

- держ. устрій знаходився у стані перетворення з військової організації на реальну владу;

- військові чини козацтва мали правити іншими станами суспільства, що фактично позбавляло їх

дієвої участі у державному житті; - принципи і порядки Війська Запорозького дедалі більше не задовольняли потреби управління

державою;

- авторитет влади гетьмана підтримувався перш за все його особистою популярністю; - загострюється протиборство двох центрів влади Запорозької Січі й резиденції гетьманського

уряду в Чигирині;

- нагальна потреба вдосконалення політичного устрою, появи нових форм центрального та

місцевого управління; - намагання козацької старшини стати панівною верствою суспільства, закріпити за собою землі

поляків, мати своїх підданих;

- загострення протиріч між рядовим козацтвом та старшиною; - подальше ігнорування московським урядом інтересів Гетьманщини;

34

- Гетьманщина перебувала у стані «обложеного табору», оточеного ворожими до неї державами,

що намагалися використати її протиріччя для підпорядкування Гетьманщини собі.

Політика гетьмана Івана Виговського (1657-59)

Зовнішня політика:

- збереження союзних відносин з Моск. державою; - підписання зі шведським королем мирного трактату, який визнавав незалежність Війська

Запорозького;

- відновлення союзних відносин з Кримським ханством;

- досягнення угоди про перемир’я з Р.П. Внутрішня політика:

- економічне і політичне зміцнення козацької старшини і православної шляхти;

- надавав великі зем. володіння православним монастирям, шляхті та козацькій старшині; - пасивна економічна блокада Запоріжжя, яке стало осередком опозиції гетьману;

- зазнавши поразки в боротьбі з анти гетьманськими виступами власними силами, звернувся по

допомогу до Москви.

Гадяцький договір 1658р.

(Укр. - польська угода, підписана 16.09.1658р. на Генеральній Військовій раді неподалік від м. Гадяч)

- Україна (Брацлавське, Київське, Чернігівське, воєводства) під назвою «Руське князівство»разом з Польським королівством і ВКЛ входить «до єдиної і неподільної Р.П.» на правах формально

рівноправних;

- Руське князівство мав очолювати гетьман, який водночас був київським воєводою і першим сенатором;

- влада гетьмана була довічною, а після його смерті стани укр.. суспільства обирали 4-х

претендентів з-поміж яких король обирав нового гетьмана;

- Руське князівство не мало права на окремі відносини з іншими державами; - сенаторські посади обіймали православні особи;

- дозволялося відкрити окремий монетний двір;

- кількість збройних сил мала становити 60 тис. козаків і 10 тис. найманців; - відновлювалося велике землеволодіння, кріпацтво, усі податки і повинності, що існували до

1648 року;

- козацтву забезпечувалися давні права і привілеї: по 100 козаків з кожного отримували від короля шляхетство;

- скасовувалася церковна унія, проголошувалася свобода православної та католицької віри;

православному митрополиту і єпископам надавалися місця в сенаті;

- дозволялося в Україні заснування двох академій, а шкіл і друкарень без обмежень; - встановлювалася свобода слова і друку;

- польські і литовські війська не мали права перебувати на землях Руського князівства, а якщо при

потребі перебували, то підпорядковувалися гетьману.

Події російсько-української війни 1658-59р.р.

Причини:

- загострення укр..-рос. відносин внаслідок відвертого втручання московських воєвод у справи Гетьманщини;

- невдоволення московського уряду діяльністю І.Виговського й прагнення змістити його, щоб

замінити особою, яку можна краще контролювати. Привід до війни:

- виступ анти гетьманської опозиції на чолі з М.Пушкарем і Я.Барабашом, який підтримувала рос.

влада. Головні події:

- звернення рос. царя Олексія до укр.. народу і заклик до непокори гетьману;

- І.Виговський розіслав Звернення до європейських дворів про розрив з Москвою;

- Головні події навесні-влітку 1659р. 20.04.1659р. – 100-тис. рос. армія зупинена під Конотопом. 2 місяці козаки тримали облогу. Виговський уклав союз з кримським ханом про допомогу.

- 28 червня 1659 р. – головна битва у сел.. Сосновці під Конотопом (Конотопська битва).

Закінчилася поразкою моск. війська. Посли Москви в Укр. пішли на поступки.

35

Головні результати:

- І.Виговський втратив гетьманську булаву (вересень 1659 року) гетьманом було обрано Юрія

Хмельницького – Лівобережна Укр. була підпорядкована російській владі.

Події 1659-1660р.р.

- Ю.Хмельницький підписав Переяславський договір, за яким рос. війська розміщувалися в Києві та інших великих містах Укр.; без схвалення рос. царя не можна було обирати гетьмана і вести

міжнародну політику;

- 1660р. Московська держава і Польща почали війну;

- Жовтень 1660р. – поразка рос. військ під Чудновом; - Ю.Хмельницький погоджується на приєднання Укр. до Польщі, на Лівобережній Укр., де був

контроль рос. військ почалося повстання проти Ю.Хмельницького;

- У ході повстання гетьманом Лівобережжя обрали Якова Сомка. У 1663 році Ю.Хмельницький зрікся гетьманства.

Умови Переяславського договору 1659року.

- Новопризначений гетьман повинен був відвідати царя в Москві; - Запорожцям забороняли здійснювати походи на Чорне море;

- Київського митрополита затверджує московський патріарх;

- гетьману заборонявся прийом іноземних послів; - козаки повинні були нести «государеву службу»;

- не підтримувати стосунків з Польщею;

- не висувати звинувачень проти Московської держави; - без дозволу царя гетьману заборонялося допомагати іншій стороні.

Умови Слободищенського трактату 1660р. (договір підписаний Ю.Хмельницьким з представниками Речі

Посполитої у м.Слободищі біля Чуднова у жовтні 1660р.) - скасовано невигідні для Гетьманщини Переяславські статті 1659р.;

- Гетьманщина розриває союз з Московською державою і відновлює свій державний зв'язок з Р.П.

на умовах Гадяцької угоди 1658р.; - вилучалася стаття про створення «князівства Руського». Гетьманщина отримувала лише право

на автономію на чолі з гетьманом;

- гетьман позбавлявся прав зовнішньополітичних відносин, повинен брати участь у діях польської армії проти Московської держави і не нападати на Кримське ханство.

Наслідки:

- політичний розкол в укр.. суспільстві;

- фактичний поділ Гетьманщини на дві частини; - виникнення двох окремих гетьманатів;

- єдина укр.. держава припинила своє існування.

Боротьба за владу.

Правобережна Україна

- 1606р. Чорна Рада Правобережного

козацтва схвалила умови Слободищенського трактату;

- Правобережна Укр. поверталася до

складу Р.П.; - 1663р. січень,Рада правобережного

козацтва в Чигирині обрала Павла

Тетерю гетьманом Правобережжя (1663-

1665)

Лівобережна Україна

- 1660р., Рада лівобережного козац. Полків

в Переяславі відмовилася визнати Слободищенський трактат;

- Лівобереж. Укр. визнавала залежність від

моск. царя; - Червень 1663 р. – Чорнарада в Ніжині

обрала Івана Брюховецького 1663-1668)

гетьманом Лівобережжя.

На території укр.. козацької держави виникли два держ. утворення з окремими урядами, військами,

фінансами, політикою. Обидва перебували в стані війни.

Московський договір 1665р.

(підписаний у жовтні в Москві гетьманом Брюховецьким з урядом царя Олексія)

- укр.. землі і міста оголошувалися володіннями моск. царя;

36

- вибори гетьмана відбувалися тільки з дозволу царя і у присутності моск. послів. Гетьманські

клейноди новообраний гетьман отримував в Москві;

- збільшувалася кільк. моск. залог у містах Укр.; - розширювалися права московських воєвод (збирання податків з усього укр.. населення для моск.

царя)

- повернення магдебурзького права містам Києву, Чернігову, Переяславу, Ніжину та ін..) - гетьману не дозволялося підтримувати зв’язки з іншими державами;

- київська митрополія підпорядковувалася моск. патріарху.

Андрусівське перемир’я 1667р. (договір між Р.П. і Моск. державою, підписаний 30.01.1667р. в селищі Андрусів поблизу Смоленська)

Причини:

- тривала війна призвела до великих людських втрат і виснажила матеріальні ресурси обох держав;

- Р.П. і Моск. держ були зацікавлені в примиренні, тому що схилялися до союзу проти Османської

імперії;

Зміст: - у Моск. держави залишалися Лівобер. Укр., Сіверщина і Смоленськ;

- за Р.П. закріплювалася Правобережна Укр., Білорусія з Вітебськом, Полоцьком і Двинськом;

- Київ з передмістям на 2 роки залишався за Моск. державою, а потім передавався Р.П.; - Запоріжжя переходило під спільну владу двох держав для захисту від татарських набігів.

Наслідки:

- закріпив поділ укр.. земель між Р.П. та Моск. держ. виключно в їхніх інтересах; - завдав тяжкого удару козацькій Укр., прирікаючи її на занепад;

- став юридичною перешкодою на шляху до обєднання Правобережного та Лівобережного

гетьманств.

Події наприкінці 60-80р.р. ХVІІст.

Правобережна Україна

Гетьман Петро Дорошенко (1665-1676) - посилив роль Генеральної ради у

вирішенні державних питань;

- обмежив владу старшини;

- створив корпус найманців (сердюків), підлеглих йому особисто;

- звернення по допомогу до Туреччини для

обєднання України і звільнення її від Польщі та Росії;

- армія Дорошенко в союзі з Туреччиною

отримала ряд перемог, відвоювала Лівобережжя, скинули і убили

Брюховецького;

- Дорошенко оголосив себе гетьманом

усієї України; - Туреччина розбила польську армію в

Подолії і підписала з Р.П. Бучацький

договір 1672р.; - 1675-76р.р. укр.. військо Дорошенка бере

участь у Чигиринському поході на базі

Туреччини. Дорошенко за наказом рос.

царя заарештований, засланий у В’ятку, потім у Москву;

- 1677-78 – Туреччина знову намагається

відвоювати у Москви Чигирин, оголосивши гетьманом Юрія

Хмельницького;

- Поразка Туреччини. 1681р. – страта

Лівобережна Україна

Гетьман Дем’ян Многогрішний (1667-1672) - обмежив кількість рос. військ на

Лівобережжі;

- намагався безуспішно відродити

автономію України; - домігся припинення повстань і воєн на

Лівобережжі;

- у міжнародних відносинах проводив союзницьку щодо Росії політику;

- донос на Многогрішного рос. царю

(звинувачення у таємних зносинах з Туреччиною), гетьмана заарештували і

разом із сім’єю відправили у заслання до

Іркутська.

Гетьман Іван Самойлович (1672-1687) - непримиренний супротивник Дорошенка;

- союзник Москви у Чигиринських

походах; - бажав об’єднати Укр. при підтримці Рос.;

- 1676р. після вдалого походу на

Правобережжя рос.-укр. військ

оголошений гетьманом усієї Укр.; - Захоплення Правобережжя Тур., відступ

рос.-укр. військ;

- «Вічний мир» 1686р. Рос. з Р.П.; - 1687р. – Самойлович запідозрений у

зраді, заарештований і засланий до

Тобольська.

37

Ю.Хмельницького тур. султаном;

- Підписання у 1681 р. мирн. Договору в

Бахчисараї між Рос. та Тур.

Бахчисарайський мирний договір 1681р. ( договір між Моск. державою, Османською імперією та Кримським

ханством за володіння укр.. землями)

- кордон між державами встановлено по Дніпру; - за Осм. Імп. Закріплюється Півд. Київщина, Брацлавщина і Поділля;

- татарські орди могли вільно кочувати у південних степах по обидва боки Дніпра;

- територія між Бугом і Дніпром оголошувалася на 20 років нейтральною; - тур. султан та кримський хан зобов’язувалися не допомагати ворогам Моск. держ.;

- Лівобережна Укр., Київ та Запоріжжя визнавалися за Моск. держ.;

- Козаки і все населення мали право ловити рибу, полювати, вільно плавати по Дніпру і його

притоках до Чорного моря. Значення договору:

- це була спроба примирити Моск. держ. та Осм. Імп. В їхньому суперництві за укр.. землі;

- у черговий раз закріпив перерозподіл укр.. земель між сусідніми державами; - посилив позиції Моск. уряду в Гетьманщині;

- зміцнив міжнародне становище Моск. держ. і примусив Р.П. шукати врегулювання відносин з

нею.

«Вічний мир» 1686р. (підписаний 6.01.1686р. між Р.П. та М.Д. у Москві на основі Андрусівського перемир’я

1667р.)

- Р.П. остаточно (на «вечные времена») визнавала приєднання до М.Д. Лівобережної Укр., Чернігово-Сіверщини, Києва і Запоріжжя;

- Півн. Київщина, Волинь і Галичина входили до Р.П.;

- Брацлавщина і Півд. Київщина ставали нейтральною зоною; - Р.П. за відмову від претензій на Київ отримала компенсацію в 146тис. крб..;

- М.Д. поверталася Смоленщина, а за Р.П. визнав. Завойовані нею ліфляндські землі;

- Поділля після визволення від Тур., відходило до Р.П.;

- Обидві сторони не повинні були укладати союзу з О.І.; - православному населенню у Польщі гарантувалася свобода віросповідання;

- Свобода торгівлі та поштовий зв'язок між державами.

Значення: - остаточно закріпив поділ Гетьманщини на 2 частини;

- означав розрив Р.П. і М.Д. раніше підписаних договорів з Туреччиною;

- відіграв значну роль у боротьбі з турецькою агресією у Східній Європі.

Запорозька Січ у др.. пол.. ХVІІст.

- продовжувала відігравати роль форпосту в захисті Укр. від турецько-татарських набігів;

- залишалася осередком волелюбності, опори укр.. народу в його національно-визвольній боротьбі;

- за часів національно-визвольної війни підпоряков. Владі гетьмана, зберігаючи автономію у

внутрішньому житті; - за часів наступників Б.Хм. часто ставала в опозицію до гетьманської влади;

- кільк. Запорозького козацтва збільшув, тому що почастішали втечі з Лівобережжя та

Правобережжя; - негативний вплив на господарський розвиток постійної нестабільності на укр.. землях;

- після «Вічного миру» 1686р. змінився політико-правовий статус Січі – вона перейшла у

підпорядкування Москві, проте незважаючи на заборону проводила власну зовнішню політику

(кін. ХVІІ ст.. пожвавішали відносини з Кримським ханством; активні відносини з правобереж. козацтвом і польськ. владою, 1689р. – прохання запорожців до Р.П. про підданство – лише

загальні обіцянки)

Участь запорожців у війнах проти Польщі, Османської імперії та Кримського ханства.

- 1687р. – перший кримський похід моск.-укр. військ (50тис. козаків). Поразка.

38

- 1689р. – другий кримський похід рос.-укр. військ (40 тис. козаків на чолі з гетьманом

І.Мазепою). Не взяли Перекоп.

- Козацькі війська на чолі з кошовим отаманом І.Сірко провели більше 60 битв проти Османської імперії та Кримського ханства, в усіх перемогли.

- 1682р. – участь запорожців у битві під Віднем на боці нім.-польс. Війська проти Туреччини.

Політика московського уряду щодо Запорозької Січі.

- підтримував запорожців у конфліктах з гетьманами, оскільки це ослаблювало гетьманську владу;

- 1663-67р.р. – на Чортомлицьку Січ направлена московська залога, щоб спостерігати за подіями;

- 1686р. – за наказом московського уряду на Запоріжжі споруджено фортеці для утримання козаків під контролем;

- Створювалися перешкоди зносинам запорожців з Кримським ханством та Р.П.;

- Використання військ запорожців у своїх зовнішньополітичних діях (боротьба за вихід до Азовського і Чорного морів 1695-98р.р.)

Слобідська Україна ХVІІст.

(Слобожанщина). Регіон, що утворився на території Дикого поля між кордонами М.Д, Р.П. та Кримського ханства в ХVІІ-ХVІІІст. Охоплює територію сучасної Харківщини, Сумщини, частково

Донецької і Луганської обл.. Укр. та півд.. Білгородської, Курської і Воронезької обл.. Росії.

Причини заселення: - до сер. ХVІІст. – утиски польської влади;

- др.. пол..ХVІІст. – складна ситуація в Укр. пов’язана з Руїною.

Процес заселення: - пер. пол.. ХVІІ ст.. – заснування Чугуєва, Охтирки – учасники повстання під проводом

Я.Остряниці та переселенці з Правобережжя і Лівобережжя;

- др.. пол.. ХVІІ ст.. – заснування м.Суми (переселенці з Білоцерківського полку), Острогозьк

(селяни і козаки Чернігівського та Ніжинського полків); - Харків – переселенці з Правобережжя та Лівобережжя;

- Ізюм – заснований на місці давнього поселення.

Адміністративно-територіальний устрій Лівобережної Гетьманщини.

- поділялася на 10 полків (Стародубський, Черніговський, Ніжинський, Прилуцький, Київський,

Гадяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський, Полтавський) - полки поділялися на сотні;

- столицею Гетьманщини було м. Батурин.

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України. - поділялася на 5 полків на чолі з полковниками (Харківський, Сумський, Охтирський,

Острогозький, Ізюмський);

- полки поділялися на сотні; - полковники підпорядковувалися царському воєводі, резиденція якого була у Бєлгороді.

Політичний устрій Лівобережної Гетьманщини.

- не була політично самостійною, мала деяку автономію лише у внутрішніх справах; - усі питання вирішував Малоросійський приказ у Москві, а з 1772р. Малоросійська колегія в

Глухові;

- очолював Гетьманщину гетьман, який обирався на загальновійськовій раді; - в управлінні велику роль відігравала старшина. Саме на старшинській раді московський уряд

затверджував кандидатів на гетьманство.

Політичний устрій Слобожанщини.

- слобідські полки адміністративно і у військовому відношенні були підпорядковані

білгородському воєводі. Посади гетьмана не існувало;

- полковників обирали на полкових козацьких радах, вони користувалися надзвичайним авторитетом;

- кожен полк окремо і в різний час отримали царську жалувану грамоту, де визначалися його

права і привілеї (козацький устрій, торгівля, володіння землею, звільнення від податків тощо).

39

Господарське життя.

Лівобережна Гетьманщина - густо заселена (бл. 1,2 млн. ¼ всього

населення українці;

- 11 великих міст, 1800 сіл, 126 містечок;

- Основа – с/г; - промисли, ремесла, торгівля;

- порівняно з європейськими країнами

економіка була відсталою, бо існувало кріпацтво.

Слобідська Україна - заселена менш ніж Гетьманщина;

- нові засновані міста стали центрами

полків, а також Салтів, Мерефа, Балаклія;

- слободи- поселення звільнені від податків;

- кріпацтва на існувало;

- право займанщини на землю (скільки обробити)

Соціальна структура населення (була однаковою):

Козацька старшина – посіла панівне становище в суспільстві. Мала політичну владу, землі та маєтності за службу, а з часом спадкові маєтки.

Українська шляхта – зросталася з козацькою старшиною, панівне становище.

Духовенство – привілейований стан. Верхівка мала земельні володіння і залежних селян. Просте духовенство – парафіяльні священики.

Козацтво – привілейований стан. Особливо вільні. Звільнені від усіх податків і повинностей. Крім

військової служби за власний кошт. Право на становий суд і спадкове землеволодіння. Міщанство – напівпривілейований стан (самоврядування , становий суд, право на заняття

ремеслами, промислами, торгівлею). Повинності і податки на користь держави.

Селянство – не мало привілеїв. В результаті національно-визвольної війни здобуло особисту

свободу і право на зміну місце проживання. Не мали власної землі, працювали на козацьку старшину, шляхту і монастирі. Сплачували податки натуральний і грошовий. На Слобожанщині – до царської казни.

Підпорядкування української православної церкви московському патріархові.

Причини:

- гетьманський уряд завжди бачив ідеологічну опору незалежної козацької держави, тому гетьмани помагали церкві (будівництво храмів, монастирів, освіта священників, друкування

церковних книг).

- занепокоєння московського уряду, який прагнув підкорення України. - на думку Москви - православ’я мало підтримувати їхню політику;

- для цього потрібно було вивести київську митрополію з-під підпорядкування

Константинопольського патріарха; - митрополитом мав стати прихильник Москви.

19 червня 1684 року на церковному соборі за сприяння Москви було обрано митрополитом луцького

єпископа Гедеона Четвертинського.

Травень 1686р. – константинопольський патріарх під тиском турецького уряду погодився на відокремлення Укр. православної церкви від Константинопольського престолу і підпорядкування її

московському патріархові.

«Руїна» - період з 1657(1663) – 1687р.р. в Укр., коли розпалася Українська козацька держава,

відбувався занепад всіх досягнень національно-визвольної боротьби.

Чорна рада – загальна рада, в якій разом з козаками беруть участь селяни та міщани. Протекторат – система залежності певної країни, яка визнає зверхність іншої над собою.

Колонізація – освоєння нових земель внаслідок переселення (мирна колонізація).

Городове козацтво – так називали козаків, що мешкали в містах, містечках, селах і хуторах

Гетьманщини і Слобожанщини. Низові козаки – запорожці.

Старшинське землеволодіння – землі козацької старшини (отримували за службу, захоплювали

громадські угіддя і наділи дрібних господарів, купували), які з часом закріплювалися у спадкове землеволодіння.

Зимівники – хуторські господарства запорожців.

Приватне старшинське землеволодіння – спадкове.

40

Рангове старшинське землеволодіння – тимчасове.

10. Українські землі наприкінці ХVІІ – першій половині ХVІІІст.

Державно-політична діяльність гетьмана Івана Мазепи.

Внутрішня політика: - прагнення об’єднати Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя і Слобожанщину в єдиній

незалежній державі;

- це повинна була бути держава західноєвропейського зразку із збереженням козацького устрою;

- зміцнити владу гетьмана, обмеживши владу старшини; - створення козацької еліти, закріплення за нею особливих привілеїв;

- дбав про освіту майбутніх державних діячів – заохочував навчання молоді зі свого оточення у

Києво-Могилянській академії і за кордоном; - відродження укр.. культури.

Зовнішня політика:

- на початку гетьманування вража, що зможе втілити свої задуми тільки в союзі з М.Д. на основі укр..-моск. договору 1654р.;

- намагався, встановивши дружні стосунки з Петром І, розширити автономні права Укр. за його

згодою; - пов'язаний договором з Москвою, Мазепа брав участь у зовнішньополітичній діяльності Петра І

(козацькі загони брали участь у Кримських походах, участь козаків у Північній війні зі Швецією

на боці Росії); - розчарувавшись у союзницьких намірах Петра І щодо Укр., Мазепа стає союзником Карла ХІІ –

короля Швеції;

- Карл ХІІ гарантував Мазепі визнання незалежності Укр. і захист у разі потреби від Росії і

Польщі; - Вів таємні переговори з королем Польщі С.Лещинським про приєднання Правобережної України

до Гетьманщини і надання Укр. незалежності.

Культурно-освітня діяльність І.Мазепи:

- вкладав величезні кошти із державної скарбниці у розвиток укр.. освіти, науки, мистецтва,

книгодрукування, витрачав на це також і власні кошти; - на пожертви Мазепи збудовані православні церкви у Києві, Чернігові, Переяславі, Глухові,

Лубнах, Батурині, Бахмачі;

- розбудовував Києво-Печерську лавру (церква Всіх Святих, Успенський собор, Троїцька

надбрамна церква). Подарував лаврі великий дзвін. - друкарські видання часів Мазепи належать до найкращих друків;

- мав власну багату бібліотеку, дарував з неї книги монастирям, церквам, окремим особам;

- піклувався про Києво-Могилянську академію (підтвердження статусу академії, нові споруди для неї, надавав у її володіння села і землі, матеріально підтримував студентів;

- побудував новий Чернігівський колегіум.

Відродження козацького устрою на Правобережній Україні: Причини:

- Прагнучи об’єднати всі укр.. землі під своєю владою, Мазепа ніколи не випускав Правобережжя

з уваги; - Знелюднення і занепад регіону внаслідок воєн та масової втечі населення;

- Постійні вторгнення тур.-татарських орд на укр.. землі, що загрожували решті земель.

Заходи: - збільшив кількість правобережних козацьких полків ( відновив Білоцерківський, Брацлавський,

Богуславський, Корсуньський, Могилівський, Уманський, Чигиринський полки);

- призначав на посади полковників переважно лівобережних старшин, вірних гетьманові;

- надавав повноваження засновувати нові слободи, заводити промислові заклади (селітра) для колонізації краю;

- надавав у володіння землі козацькій старшині і укр.. шляхті.

41

Національно-визвольне повстання 1702-1703р.р. на Правобережній Україні.

Передумови:

- завершення війни Р.П. з Осм. Імперією та підписання польсько-турецького договору 1698-99рр. - відмова Осм. Імп. Від претензій на Правобережну Україну і повернення Р.П. Поділля.

Причини:

- ухвалення у 1699р. польським сеймом рішення про ліквідацію козацьких полків у Київському та Брацлавському воєводствах;

- польська шляхта поверталася у свої колишні маєтки і відновлювала своє панування на

Правобережжі.

Мета: Звільнити Правобережну Україну з-під влади Р.П. і возз’єднатися з Гетьманщиною. Привід: наказ коронного гетьмана С.Яблоновського гетьману Правобережного козацтва Самусю

(С.Івановичу) розпустити козацькі полки, а укріплення передати полякам. Козаки відмовилися виконувати

ці рішення. Керівник повстання: білоцерківський (фастівський) полковник С.Палій.

Хід повстання:

- узимку 1702р. на козацькій раді рішення про початок всенародного повстання.

- Літо 1702р. – повстання охопило Київщину, Поділля, Брацлавщину. - На поч.. 1703р. повстанці контролювали значну частину Правобережжя, дійшли до Галичини.

15-тис. військо Р.П. їх не зупинило.

Результати і наслідки: - повстання було жорстоко придушено спільними діями польсько-рос. військ;

- скориставшись ситуацією, що склалася в результаті Північної війни між Моск. держ. і Швецією,

послабленням Р.П., гетьман Мазепа фактично обєднав під своєю владою Лівобережну та Правобережну Україну (до 1708-1709р.р.).

Північна війна 1700-1721р.р і Україна.

Участь укр.. полків у війні: - після оголошення Росією війни Швеції (серпень 1700р.) за наказом царя Мазепа направив для

облоги шведської фортеці Нарва козацькі полки на чолі з полковником І.Іскрою та Ю.Лизогубом

(бл. 7 тис.) - значна кількість лівобережних та слобідських козаків входила до складу 15-тис. рос. війська, що

діяло в Естляндії та Ліфляндії;

- кілька тисяч козаків успішно відбивали напади шведів під Псковом; - поч.. 1702р. з Гетьманщини у Прибалтику відправлено новий козацький загін зі своєю

артилерією та продовольством;

- козаки-кіннотники відзначилися у битві під Ерстфером у грудні 1701р.;

- загін козаків у складі рос. армії діяв у Польщі; - 4 тис. козаків прибули на допомогу рос. армії у липні 1704р. під Львів;

- Петро І наказав Мазепі направити на оборону Львова 30тис. козаків, Мазепа зволікав, із

запізненням надіслав 10 тис. козаків; - Червень 1705р. – 60 тис. рос. і 40 тис. козаків захищали від Шведів Руське і Белзьке воєводства;

- У діях на території Білорусі у 1706р. брало участь 12 тис. козаків. Багато з них загинуло.

Причини переходу І.Мазепи на бік Швеції:

- схильність Петра І до політики жорстокого централізму зводила нанівець наміри мазепи; - виснаження людського та економічного потенціалу Гетьманщини за перші роки війни внаслідок

допомоги Рос.;

- побоювання, що для здобуття перемоги у війні та виходу до Балтійського моря цар може пожертвувати Україною;

- відмова царя допомогти гетьману під час загрози вторгнення в Укр союзника шведів польського

короля С.Лещинського («боронися як знаєш»); - плани Петра І стосовно ліквідації Гетьманщини та козацького устрою в Укр.

Наслідки:

- 1708р. – Мазепа і Карл ХІІ підписали таємну угоду про союз у Північній війні, про який

довідався Петро І; - Петро І проводить швидкі і рішучі дії, спрямовані на ізоляцію мазепи після його переходу на бік

Швеції (звинувачення у зраді царя і Укр., гарантія прощення тим, хто не підтримає Мазепу,

42

анафема, зруйнування Запорозької Січі у травні 1709р. рос. військами, а гетьманської столиці

Батурина ще в 1708р.);

- Для переважної більшості укр.. цей крок Мазепи був незрозумілим, оскільки угода була таємною, тому вони його і не підтримали.

Приєднання запорожців до українсько-шведського союзу: - щоб поліпшити ситуацію, Мазепа прагнув схилити на свій бік Запорозьку Січ, яка на той час не

пристала до жодної із сторін;

- запорозьке військо налічувало 10тис. чоловік, щоб не припустити його переходу на бік Мазепи

Петро І їх переконував і залякував; - березень 1708р. – 8 тис. запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком на січовій

раді вирішили підтримати Мазепу;

- вони прибули на зєднання з гетьманом до Диканьки під Полтавою, дорогою розбивши підрозділи рос. армії;

- війська Мазепи та запорожців вирушили до Великих Будищ на зустріч з військами Карла ХІІ.

Наслідки цієї акції:

- у відповідь на приєднання запорожців до Мазепи Петро І наказав рос. військам зруйнувати Чортомлицьку Січ (14.05.1709р.);

- козацькі залогу вирізали. А флотилію козацьких човнів спалили;

- гармати. Скарб і прапори були вивезені.

Полтавська битва 27.06.1709р.

Навесні Карл ХІІ відновив воєнні дії. Він вирішив наступати на Москву. Шлях шведів пролягав через Харків і Курськ. Треба було знешкодити укріплену Полтаву. Шведи розпочали облогу міста

1.05.1709р. Туди згодом підійшли головні сили Росії на чолі з Петром І. бій почався атакою шведів о 5-ій

ранку на рос. редути (земляні укріплення). Близько 11 години шведи потерпіли поразку.

Причини поразки укр..-шведських військ: - нерівність сил (моск. армія + укр.. = 50 тис. чоловік та 102 гармати, а шведи + прихильники

Мазепи = 31 тис. і 6 гармат);

- легковажність молодого Карла ХІІ, який недооцінив рос. армію; - шведська армія була відірвана від баз постачання;

- Карл ХІІ був поранений і не зміг особисто керувати боєм.

Наслідки поразки: - після поразки в Полтавській битві уцілілі шведські війська та козаки відступили до переправи

через Дніпро;

- переправились лише Карл ХІІ з генералами та Мазепа з Гордієнком і 3 тис. козаків – для решти

не вистачило човнів; - залишена на призволяще шведська армія капітулювала;

- Карл ХІІ і Мазепа перейшли турецький кордон біля Очакова і рушили до Бендер, де Мазепа

помер поранений в ніч на 22.09.1709р.; - По Укр. після Полтавської битви прокотилася хвиля терору:

смертні вироки мазепинцям;

заборона друку укр.. мовою;

позбавлення частини козацької старшини посад і маєтків, частину заарештовано і

вислано до Сибіру;

відправлення селян і козаків на будівництво Ладозького каналу, каналу біля Царицина,

на будівництво укріплень на Кавказі тощо.

Конституція Пилипа Орлика.

Після смерті І.Мазепи козаки у вигнанні, що залишилися без керівника обрали на козацькій раді

5.04.1710р. в Бендерах (Молдова) гетьманом Пилипа Орлика (найближчого сподвижника І.Мазепи, генерального писаря його уряду). Тоді ж було схвалено документ «Пакти і конституції законів і вольностей

Війська Запорозького ( згодом цей документ назвали Конституцією Пилипа Орлика)

Він складався із вступу і 16 статей. У вступі стисло викладена історія України, причини розриву відносин з Росією і протекторату шведського короля. У 16 статтях викладені головні засади державного

життя майбутньої вільної України:

- визначалися кордони;

43

- передбачалося. Що по закінченні війни мали бути повернені з Московії усі невільники –укр., а

рос. уряд компенсує всі шкоди заподіяні Укр.;

- визнавалася республіканська форма правління, передбачалися заходи обмеження влади гетьмана;

- Генеральна рада – законодавчий орган, що складався не тільки із старшини, а й заслужених

козаків від кожного полку й депутатів від козаків; - Запровадження Генерального суду, в діяльність якого гетьман не мав права втручатись;

- Забезпечувалися права та привілеї запорожців;

- Закріплювалося панування православної церкви, підлеглої константинопольському патріарху;

- Передбачалося зменшення податків для селян та скасування їх для козаків. Історичне значення:

- проголошувала незалежність Укр.;

- закріплювала найпрогресивніші для того часу ідеї про державне життя; - закладені принципи поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

- підтверджено виборність посад – головний принцип розвитку демократичних держав.

Посилення колонізаційної політики Російської імперії (1708-1722р.р.) - в умовах Північної війни укр.. населення забезпечувало пресування рос. військ (вилучалися коні,

продовольство, фураж);

- 1711-1712рр. – у більшості міст Гетьманщини розміщувалися рос. гарнізони (понад 13 тис.); - Петро І обмежував права гетьмана І.Скоропадського, втручався у справи старшинських

«урядів»;

- З 1708р. прямо за царським наказом призначалися сотником; - З 1719р. на території Гетьманщини було поширено рос. адм..-тер. Устрій;

- Заборонено ввозити в Укр. деякі закордонні товари, підтримувати торгівлю із запорожцями;

- Укр.. купці не мали права торгувати тютюном та горілкою;

- Безмитна торгівля в Гетьманщини рос. товарами; - Скорочення кількості студентів Києво-Могилянської академії (з 1тис. до 161 чол.);

- Примусове насадження «великоросийского правописания» для церковних видань;

- Вилучення і вивезення з гетьманщини до Росії історичних пам’яток і рідкісних книг.

Створення Малоросійської колегії – орган державної структури Рос. імперії, заснований для управління

Гетьманщиною за наказом Петра І у 1722р. Причини: цар мотивував недоліками внутрішнього управління, судочинства, податкової системи

Гетьманщини, скаргами її мешканців.

Мета:

- поступове обмеження політичної автономії Гетьманщини; - контроль за діяльністю гетьмана та генеральної старшини;

- прирівняння гетьманщини до статусу звичайної провінції Рос. імперії.

Основні функції: - нагляд за діяльністю гетьмана, генеральної та полкової старшини;

- встановлення і стягнення податків для царської казни і провіанту для рос. армії;

- розквартирування в Гетьманщині рос. офіцерів і солдат;

- контроль за роздачею земель офіцерам і старшині; - розгляд апеляцій на судові рішення судів Гетьманщини різних рівнів.

Значення: започаткувала процес ліквідації укр.. державності рос. владою.

Боротьба козацької старшини за відновлення прав України.

- У 1722р. гетьман І.Скоропадський під час візиту до С.-Петербургу просив Петра І розпустити

Малоросійську колегію. Цар йому відмовив. Гетьман повернувся в Укр. вкрай хворим. Відчуваючи близьку смерть, він доручив гетьманські обов’язки чернігівському полковнику

Павлу Полуботку;

- Діяльність наказного гетьмана П.Полуботка була направлена на відновлення козацьких порядків:

зробив генеральний суд колегіальним, сільські, сотенні, полкові суди здійснювалися теж

кількома особами;

заборонив старшині використовувати козаків для служби на себе;

рішуче боровся з хабарництвом,

44

- Така протидія Малоросійській колегії стала причиною виклику Полуботка з генеральним

писарем і генеральним суддею до Петербурга. Вони повезли царю кілька чолобитних (від

генеральної та полкової старшини). В Петербурзі вони були заарештовані, розпочато слідство. - Після від’їзду наказного гетьмана Полуботка до Петербургу рух за розширення автономії

козацької держави очолив миргородський полковник Данило Апостол. Він домігся підписання

козацькою старшиною у серпні-вересні 1723р. так званих Коломацьких статей (підписані на р.Коломак на Полтавщині):

старшина скаржилася на зубожіння козаків і селян через військові повинності, неврожаї

та обтяжливі заборони Малоросійської колегії;

порушувалося питання про звільнення маєтків старшини від оподаткування;

старшина просила дозволити обрати гетьмана та самим виправляти недоліки в

судочинстві.

- Коломацькі статті вирішили передати до Петербурга укр.. посольством, але Малоросійська колегія його затримала. Відправили Коломацькі статті таємно з військовим канцеляристом

І.Романовичем, які він передав особисто Петру І 10 листопада 1723р.

- За наказом Петра І були заарештовані найактивніші автори статей. Слідство тривало понад рік. Наказного гетьмана Полуботка звинуватили у держ. зраді (таємним зв’язком з гетьманом

еміграції П.Орликом). Однак суд не відбувся, бо 14.12.1724р. П.Полуботок помер у

Петропавлівському казематі. - Після смерті І.Скоропадського та наказного гетьмана Полуботка виборів гетьмана не було.

Україна правила Малоросійська колегія.

- Ситуація пом’якшилася зі смертю Петра І у січні 1725р.. Імператриця Катерина І звільнила з-під

варти укр.. старшину ув’язнену разом з Полуботком.

Відновлення гетьманства

Причини: - улітку 1727р. погіршилися рос.-тур. відносини, Росія готувалася до нової війни. Уряд Петра ІІ,

розраховував на допомогу козаків, для чого хотів заручитися підтримкою козацької старшини;

- було ліквідовано Малоросійську колегію і дозволено обирати гетьмана. Меншиков (провідна

особа при малолітньому Петрі ІІ) сподівався збільшити і без того великі власні маєтності на Україні.

Обставини відновлення гетьманства:

Вибори гетьмана відбулися 1 жовтня 1727р. в Глухові. За 73-річного Данила Апостола проголосували одностайно. Але договірних статей з ним Росія не уклала.

Під час коронації Петра ІІ в Петербурзі Д.Апостол подав свої петиції з цього приводу. Лише в серпні

1728р. Д.Апостол отримав відповідь на свої пропозиції: «Рішительні пункти» (указ царського уряду гетьманові):

- гетьман позбавлявся права вести переговори з іншими державами;

- прикордонні проблеми з Польщею та Кримом треба було вирішувати під наглядом рос.

представників; - військові уряди обиралися із старшини, яка затверджувалася імператором Росії;

- нижчу старшину затверджував гетьман;

- вищим судом ставав Генеральний суд, який складався з 3 росіян і 3 українців та очолювався гетьманом, хоча головним суддею вважався імператор;

- скасовувалася заборона рос. купувати землю в Укр., лише було зазначено, що нові

землевласники підпорядковувалися укр.. адміністрації. Історичне значення:

- права і вольності Укр. і без того урізані значно обмежувалися;

- права гетьмана Д.Апостола були меншими, ніж у І.Скоропадського;

- ці статті не були двостороннім договором, це був нормативний акт верховної влади Р.І., який регулював внутрішнє життя Гетьманщини, як складової частини Росії.

Після смерті гетьмана Д.Апостола у 1734р. вибори нового гетьмана не відбулися. Владу на

Лівобережжі здійснював т.зв. Гетьманський уряд, що складався з 3 росіян та 3 українців, проте вся повнота влади належала рос. князю Олексію Шаховському. Правління гетьманського уряду тривало до 1750р.

Останній український гетьман Кирило Розумовський.

Причини відновлення гетьманства:

45

- прагнення козацької старшини та настрій укр.. суспільства;

- економічно-стратегічний потенціал Укр. прагнули використати в майбутніх вінах з Туреччиною,

у можливій війні з Пруссією,- кандидатом на гетьманство імператриця Єлизавета висунула молодшого брата свого чоловіка Олексія Розумовського Кирила.

Діяльність Кирила Розумовського:

- намагався сприяти перебудові Гетьманщини на державу Європейського типу; - намагався розширити політичні права старшини – розпочав скликати Генеральні збори, які мали

перетворитися на шляхетський парламент на зразок польського сейму;

- була невдала спроба відновити зовнішньополітичну діяльність Гетьманщини;

- намагався досягти фінансової автономії, але за наказом 1754р. було встановлено контроль за фінансами Гетьманщини;

- здійснив військову реформу: запровадив однакове озброєння та уніформу для козаків,

удосконалив артилерію; - розпочав судову реформу: Галичину поділив на 20 повітів, кожен з яких мав свої станові суди;

- заборонив перехід селян без письмової згоди землевласників;

- виступив з проектом спадкового гетьманства і закріплення його за родом Розумовських.

Остаточна ліквідація гетьманства:

Причини:

- дії Розумовського, спрямовані на укріплення гетьманської влади, особливо бажання зробити гетьманство спадковим, викликали обурення імператриці Катерини ІІ;

- це був закономірний захід уряду Р.І., який прагнув остаточної ліквідації Укр. держави –

Гетьманщини. Імператорським маніфестом від 10 листопада 1764р. і відповідним сенатським указом.

К.Розумовського звільнили від гетьманства. Для управління Лівобережною Україною і Запоріжжям було

створено Малоросійську колегію на чолі з її президентом і генерал-губернатором графом Петром

Рум’янцевим. Історичне значення: скасування гетьманства стало початком вирішального наступу рос. царизму на укр..

автономію. Метою було не лише позбавити Укр. решток державності, а й знищення укр.. культури,

перетворення укр.. народу на малоросів.

Малоросія – з поч.. ХVІІІст. Поширена назва Лівобережної Гетьманщини і Запоріжжя у документах рос.

уряду. Малоросійська колегія – спеціальний орган державної структури Р.І. ХVІІІст., заснований для управління

Україною.

Наказний гетьман – тимчасово виконуючий обов’язки гетьмана в разі його відсутності – правління

гетьманського уряду ( з 1734 до 1750р. (після смерті Данила Апостола і до виборів останнього укр.. гетьмана Кирила Розумовського) складався з 3 укр. і 3 рос. на чолі з рос. князем).

1734-1775рр. – Нова Січ (Підпільненська) заснована на р.Підпільна, що впадала у Дніпро поряд із Чортомликом.

Паланки – округи Війська Запорозького Низового у др.. чв.. ХVІІІст. (нараховувалося 8 паланок).

- Іван Мазепа – 1687-1708 - Іван Скоропадський – 1708-1722

- Малоросійська колегія – 1722-1727 (наказний гетьман Полуботок 1722-24)

- Данило Апостол – 1727-1734 - Правління гетьманського уряду – 1734-1750

- Кирило Розумовський – 1750-1764

- Малоросійська колегія – з 1764р.

46

11. Культура України другої половини ХVІІ – першої половини ХVІІІст.

Історичні умови розвитку культури: - національно-визвольна війна і відродження Укр. держави сприяли піднесенню творчого духу

укр.. народу;

- політика укр.. гетьманів була спрямована на підтримку укр.. православної церкви, національної освіти, книгодрукування, мистецтва;

- посилення утисків з боку Росії та інших держав, що володіли укр.. землями, у сфері культури –

підпорядкування у 1687р. Укр. православної церкви Московському патріархові, цензура Синоду

над Київськими та Чернігівськими друкарнями, контроль за освітою; - значне збільшення укр.. етнічної території;

- відмінні умови розвитку культури внаслідок перебування у складі різних держав.

Особливості розвитку культури:

- посилення тенденцій набуття укр.. культурою світського характеру;

- тісний зв'язок укр.. культури із західноєвропейською через укр.. діячів, що проживали за

кордоном; - русифікація, як і вплив рос. культури в цілому, не мали виключно негативного характеру. У Рос.

Академії наук, Рос. Академії мистецтв, Московському університеті отримали освіту вихідці з

Укр., які згодом стали видатними діячами культури. Освіта: була доволі високо розвинута.

- початкова: на Лівобережжі, Слобожанщині та Запоріжжі навчали дяки, на Правобережжі діяли

при братствах; діти шляхти навчалися в єзуїтських та василіанських школах; у перш. пол.. ХVІІІст. нараховувалося вже 866 шкіл

- середня освіта: на Лівобережжі і Слобожанщині діяли колегіуми: Чернігівський (1700),

Харківський (1726), Переяславський (1738). На Правобережжі та західноукраїнських землях

діяли єзуїтські колегіуми – львівський, Перемишльський, Луцький, Кам’янецький. - вища освіта: Києво-Могилянська академія (в 1709р. в ній навчалося бл. 2 тис. студентів) та

львівський університет.

Книгодрукування: в др.. пол.. ХVІІІст. Усього на укр.. землях діяли 9 укр., 3 польських і 1 єврейська друкарні. Найбільша в Укр. - друкарня Києво-Печерської лаври. Діяли друкарні у Львові, Луцьку,

Кременці, Почаєві.

Усна народна творчість: - провідний жанр – думи та історичні пісні, головною темою яких були події та герої національно-

визвольної війни;

- поширювалися прислів’я, приказки і пісні про важку долю селян; козацькі, рекрутські і чумацькі

пісні; - обрядові пісні (веснянки. Гаївки, весільні та інші.

Література:

- розмаїття жанрів; - переважають твори укр.. мовою (латино мовні і польськомовні рідше;

- збільшується кількість творів написаних мовою наближеною до розмовної;

Поезія:

- Климентій Зиновіїв вживав лише книжну укр.. мову. Рукописна збірка творів про козаків, ремісників, бурлаків, оспівував працю. Один з перших фольклористів (записав бл. 1600

народних прислів’їв та приказок у своїй книжці, розташувавши їх за абеткою;

- Іван Величковський – дві книги так званих курйозних віршів («Зегар з полузегарком» та «Млеко») – акровірші (перші літери кожного рядка утворюють слово, найчастіше імена), або

вірші, що читалися однаково зліва направо та навпаки.

Полемічна література: публіцистично-богословські твори на захист православ’я - Лазарь Баранович – трактат «Нова міра старої віри» - відповідь на єзуїтську книгу «Стара віра»;

- Йоаникій Галятовський – збірники проповідей «Правдива віра», «Ключ розуміння»;

- Данило Туптало – церковні морально-повчальні вірші, драми, проповіді. Упорядковував житія

Святих, видані у Києві під назвою «Четьї-Мінеї». Історична література:

- перший підручник з історії «Синопсис» (автором вважають економа Києво-Печерської лаври

Пантелеймона Кохановського), перевидавався близько 30 разів.

47

- Феодосій Сафонович – «Хроніка літописців стародавніх» (ректор Києво-Могилянської академії).

Козацькі літописи:

- творилися в козацькому середовищі і оповідали про події козацької історії; - «Літопис Самовидця» - 1648-1702рр.;

- «Літопис Граб’янки» - від найдавніших часів до 1709р., написаний церковнослов’янської

мовою; - «Літопис Самійла Величка» - 1648-1700рр., укр.. книжковою мовою.

Театр: існував у двох видах – шкільний і мандрівний;

- шкільний театр – творився професорами і студентами Києво-Могилянської академії. Основні

теми – історичні, різдвяний цикл, драми та мораліте (повчальні з алегоричним змістом). Найдавніша драма, що збереглася до наших часів «Про Олексія, чоловіка Божого»(1674р.). В

1705р. поставлено першу історичну драму Феофана Прокоповича «Володимир»;

- мандрівний театр – творився учителями нижчих шкіл та мандрівними дяками (студенти-бурсаки Києво-Могилянської академії, Харківського, Чернігівського та Переяславського

колегіумів);

- розвивався народний ляльковий театр – вертеп. Улюблений позитивний герой – запорожець,

який захищає простих людей. Музика:

- набули поширення козацькі пісні з маршовим ритмом;

- розвивалася народна інструментальна музика (кобзарі, лірники, скрипалі, цимбалісти). Вони нерідко збиралися в ансамблі – «троїсті музики» для відзначення різних подій;

- серед міського населення поширився кант (або псалм) – побутовий багатоголосий пісенний

жанр; - партесний (багатоголосий) спів. Теоретиком його був композитор М. Дилецький, автор

«Граматики музикальної»;

- у др.. пол.. ХVІІст. В містах виникають цехи музикантів, що обслуговували різні урочисті

заходи; - в сер. ХVІІст. В Києво-Могилянській академії організована музично-хорова школа (бл.300чол..);

- відкривалися музичні класи в колегіумах;

- 1730р. діяла співацька школа; - За часів гетьмана К.Розумовського м.Глухів стало музичною столицею України (професійний

оркестр, оперний театр).

Архітектура: затвердження стилю козацького барокко (розкішне оздоблення, декоративність, ліпні оздоби, рослинний і геометричний орнаменти). Спаська церква Мгарського монастиря, церква Всіх Святих у Києво-

Печерській лаврі, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Софійський і Михайлівський Золотоверхий

собори в Києві.

Храм укр.. козацького барокко не мав чітко вираженого фасаду, був однаковий з усіх боків. Всередині стіни вигинаються, подрібнюються, роз’єднуються.

Графіка: формується художня школа укр.. граверства засновниками якої вважалися Олександр і Леонтій

Тарасевичі. «Києво-Печерський патерик» (1702р.) прикрашений 40 їхніми гравюрами. Іван Щирський – графічні портрети, алегоричні сценки.

Живопис:

- головні жанри – іконопис, фреска, портрет. Іконописні композиції стають більш земними (Іван

Руткович, Йов Кондзелевич) – «Архангел Михаїл», «Ікона Вознесіння»; - світський портретний живопис: портрет стародубського полковника Михайла Миклашевського,

портрет державного і військового діяча Григорія Гамалії, портрет переяславського полковника

Семена Сулими, народні картини із зображенням козака Мамая; Природничі науки: у лекціях в Києво-Могилянській академії використовувалися елементи астрономії,

фізики, біології, медицини. Фізика (рух, космологія). Натурфілософія – попередниця природознавства. На

поч. ХVІІІст. Феофан Прокопович прочитав курс арифметики і геометрії. Тісний зв'язок природничих наук з філософією.

Бароко – архітектурний стиль, що характеризується розкішним оздобленням і підкресленою

декоративністю, грандіозністю. Колегіуми – поширений вид навчальних закладів ХVІІ – ХVІІІст.

48

12. Українські землі в другій половині ХVІІІст.

Національно-визвольна боротьба на укр.. землях.

Передумови: - закінчення пільгових років, протягом яких землевласники звільняли селян для господарського

відродження Правобережжя;

- обмеження польською владою прав православного населення Правобережжя; - насильницьке насадження греко-католицької церкви.

Причини:

- посилення соціального гноблення;

- посилення національно-релігійного гноблення; - значне зростання соціальної напруженості на Правобережній Україні;

Особливості:

- національно-визвольний рух селян Правобережної Укр. др.. пол.. ХVІІІ ст.. відомий під назвою «гайдамацький» (від «гайда» тур. походження – «турбувати, гнати, переслідувати»);

- у Галичині, на Закарпатті та Півн. Буковині рух, подібний до гайдамацького мав назву «рух

опришків» (від лат. «опресор» - нищівник;

- локальний характер руху: то в одній, то в іншій місцевості поставали; - стихійний, слабо організований: то зростав, то вщухав.

Перебіг подій гайдамацького руху:

1734-1738рр. – полковник Варлан – Брацлавщина, Поділля, част. Галичини та Волині.

Повстання придушене польськими та рос. військами.

1741-1748 - Г.Голий – Брацлавщина, Умань. Виступ придушений польськими військами і

військами місцевих магнатів.

1750 – О.Лях, К.Ус, М.Мамай, М.Сухий. Повстанці потерпіли поразку від польськ. Та

рос військ, відступили до Запоріжжя, Лівобережжя та Молдови.

1768-1769 – (Коліївщина) – Максим залізняк, Іван Гонта – Правобережжя. Повстання

придушене пол.. та рос. військами. Гонту закатували, Залізняка заслали до Сибіру.

Події опришківського руху:

1700-1737 – Шугай, Солонинка, Панчишик, Лютий, Сабат, Дранка – Галичина, Буковина,

Закарпаття. Каральні загони не змогли повністю придушити опришків.

1738-1745 – Олекса Довбуш – Прикарпаття, Карпати. Загін опришків 30-50 чол. Каральні

війська і після загибелі Довбуша не змогли повністю придушити опришківський рух.

Історичне значення боротьби: - це значні періоди національно-визвольної боротьби на укр.. землях;

- боротьба гайдамаків та опришків сприяла захисту селян від гноблення шляхтою та орендарями;

- послаблювалися позиції польської влади на Правобережжі та західноукраїнських землях; - тактика партизанської боротьби та підтримка місцевого населення дозволяли повстанцям діяти

тривалий час;

- в очах народу повстанці були справедливими героями, їх прославляли у піснях, легендах та

казках.

Поділи Речі Посполитої.

Причини: - втрата Польщею колишньої могутності внаслідок:

боротьби за владу в країні різних магнатсько-шляхетських угруповань;

народні повстання;

війни із Швецією та Росією;

занепад господарства;

- втручання в польські справи іноземних держав.

49

Роки Австрія Прусія Росія

І. 1772 частина Волині, Галичини, Поділля

узбережжя Балтійського моря

частина Східної Білорусії

ІІ. 1793 - центральні польські

землі

Центральна Білорусія,

Правобережна Україна

ІІІ. 1795 Частина польських земель з Любліном та

Краковом

Головна частина Польщі з Варшавою

Зах. Волинь, Зах. Білорусь, Литва, Латвія

% територія

населення

18

32

20

23

62

45

Наслідки поділів Речі Посполитої для укр.. земель:

Уряди обох імперій – Австрійської та Російської – намагалися зробити приєднані укр.. землі своїми

невід’ємними територіями. З цією метою вони прагнули ліквідувати особливості їх політичного, економічного і культурного життя. Рос. та Австр. колоніальна політика мала такі спільні риси:

- уніфікація – зведення різноманітних проявів життя в різних національних регіонах до єдиних

зразків, затверджених імперською владою.

- бюрократизація – посилення ролі чиновників, за допомогою яких управлялось населення цих регіонів, позбавляючи їх будь-яких елементів самоврядування;

- денаціоналізація – насадження мови пануючою нації, поглинання національних культур

культурою імперії. Це був процес інтеграції (integer – цілий), кінцевою метою якої булі ліквідація самобутності укр..

народу, знищення будь-яких проявів опору імперській владі.

Зміни в становищі правобережних і західноукраїнських земель у складі Рос. і Австрійської імперій.

Правобережна Україна

(Російська імперія)

Західна Україна

(Австрійська імперія)

- запровадження поділу на губернії, що не мали чітко визначених меж і не

враховували особливостей окремих

регіонів Правобережжя;

- держав. Мовою визнавалася рос., діловодство велося рос. та пол.. мовами;

- поширення на шляхту та магнатів

«Жалуваної грамоти дворянству», яка зберігала їхні права та вольності;

- створення нових органів управління і

суду; - головні посади займали рос. чиновники;

- конфісковані землі надавалися рос. знаті.

- штучне об’єднання західноукр. земель з польс. В новоутворену адміністративну

одиницю – Королівство Галичини і

Лодомерії;

- держ. мовою визнавалася нім., у діловодстві також вживалися польська і

латинська;

- зберігалися права магнатів, шляхти і католицького духовенства;

- адміністративний апарат перейшов до

австрійських чиновників; - ліквідація повітових шляхетських сеймів;

- створення єдиного крайового станового

сейму магнатів, шляхти і католицького

духовенства.

Російська політика на Слобожанщині і Правобережжі.

1764р. – маніфест імператриці Катерини ІІ про скасування гетьманства в Укр. Влада перейшла до рук малорос. генерал-губернатора, президента Малоросійської колегії;

1765р. – скасування на Слобожанщині козацьких полків, створення замість них регулярних

гусарських полків. На території 5 слобідських полків утворено Слобідсько-Українську губернію;

1775р. – реорганізація місцевого самоуправління на основі загально рос. Зруйнування за наказом Катерини ІІ рос. військами Нової Січі.

1781р. – указ імператриці Катерини ІІ створення на Лівобережній Україні Малоросійського генрал-

губернаторства у складі Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв;

50

1782-1786р.р. – ліквідація у колишній Гетьманщині Генерального суду, полкового і сотенного

правління, які були замінені відповідними загальноімперськими установами.

1783р. – перетворення лівобережних козацьких полків на регулярні полки рос. армії. 1783-1785р.р. – зрівняння правового становища укр.. станів з нормами загально рос. законодавства:

закріпачення селянства (1783р.), зрівняння укр.. старшини з рос дворянством.

Історичне значення Гетьманщини.

- Гетьманщина проіснувала 115 років (1649-1764), відіграла важливу роль в історії

державотворення Укр.;

- Гетьманщина захистила укр.. народ від асиміляції та утисків з боку польської влади; - Переважну частину свого існування Гетьманщина перебувала під контролем царської влади,

проте управління та соціально-економічна політика здійснювалася самими українцями;

- Створення Гетьманщини стало складовою частиною загальноєвропейських процесів утворення національних держав у новий час;

- Гетьманщина забезпечила умови для остаточного становлення укр.. народу, розвитку його мови і

культури;

- Історія Гетьманщини надихала майбутні покоління на боротьбу за незалежність України.

«Вольності війська Запорозького» - землі навколо Нової Січі, які поділялися на паланки.

Становище Запорозької Січі у др.. пол.. ХVІІІст.

- з дозволу царської влади у 1734 р. козаки заснували Нову Січ (Підпільненську, Покровську) у 5-

7км від старої Чортомлицької Січі; - Нова Січ складалася спочатку з 5, а потім з 8 паланок(назва фортеці – центру самостійної округи

Січі, а також назва самої округи) – Бугогардівська, Інгульська, Кодацька, Самарська, Орільська,

Протовчанська, Кальміуська, Прогноїнська;

- У Новій Січі постійно мешкало 15-20 тис. козаків. Вони перебували наслужбі в царського уряду, за що отримували платню грішми (20 тис. крб.. щорічно), порохом, свинцем, борошном,

крупами;

- 1750р. – з відновленням гетьманства Запоріжжя було передано під управління К Розумовського; - Населення паланок переважно складалося з козаків, які володіли зимівниками (провідна форма

землеволодіння на Запоріжжі). Вони засновувалися козаками з дозволу коша, згодом земля

переходила у власність господаря. Наприкінці існування З.С. налічувалося понад 4 тис. зимівників;

- Нова Січ повністю забезпечувала себе хлібом, а худобу навіть продавали. Займалися

рибальством. Мисливством. Чумакуванням, різними ремеслами;

- Головним завданням козаків Нової Січі була оборона півд.. кордонів Запоріжжя від нападів турків та кримських татар;

- Під час рос.-тур. воєн 1735-1739 та 1768-1774рр. запорожці брали участь у боях проти турецько-

татарських військ; - Царський уряд проводив політику обмеження автономного устрою Нової Січі:

1734р. – її було підпорядковано Київському генерал-губернатору;

1735р. – з метою поширення контролю у 2км від Н.С. було збудовано Новосіченську

фортецю;

1740-1750-ті рр.. – в цілому ряді фортець (Сокольська, Микитинська та ін..) були

розміщені рос. військові гарнізони;

Проводилася ізоляція земель Запоріжжя за допомогою розміщення рос. полків,

відчуження земель тощо.

Ліквідація російським урядом Запорізької Січі.

Передумови: - рос.-тур. віна 1768-1774рр. заверш. перемогою Росії, яка здобула вихід до Чорного моря;

- Катерина ІІ здійснювала політику централізму, спрямовану на ліквідацію будь-яких автономних

утворень в Р.І.; - Після рос.-тур. війни 1768-1774рр. створилися умови для колонізації земель Півдня;

Причини:

51

- нові кордони пролягли далеко від Січі і відпала потреба в Запоріжжі як буфера між Росією та

турецькими і кримськими землями;

- прагнення уряду ліквідувати З.С., як центр волелюбних традицій та неспокою; - землі Війська Запорозького перешкоджали заселенню нових земель. Які приваблювали рос.

можновладців.

15 червня 1775 р. рос. війська зруйнували Нову Січ. Наслідки:

- землі З.С. увійшли спочатку до складу Новоросійської та Азовської губерній, а з 1784р. – до

Катеринославського намісництва;

- колишні володіння Січі були розділені царедворцями, заселялися іноземними колоністами.

Історичне значення укр.. козацтва Та Запорозької Січі.

- запорозькі козаки уславили себе героїчною боротьбою проти іноземних загарбників і захистом південних кордонів України;

- Запорожці завжди були з укр.. народом, ділили разом з ним радість перемог і гіркоту поразок;

- Козак в уяві українців був уособленням найкращих людських якостей, виразником

національного духу; - З ліквідацією З.С., що проіснувала 219 років, завершилася козацька доба в історії України;

- Упродовж свого подальшого існування укр.. народ зберігає історичну пам'ять про З.С.

Запорізьке козацтво виявило надзвичайну сміливість і оригінальні творчі здібності у військовій справі, у відстоюванні нових форм економічного, політичного та соціального життя, у створення

своєрідної культури;

- Непримиренність козаків до поневолювачів, підтримувала в народі надію на визволення, надихала на боротьбу.

Доля запорозьких козаків після знищення З.С.

- 5 тис. козаків пішли на тур. територію і заснували на р. Дунай Задунайську січ, тур. уряд наклав на них військову повинність;

- Більше половини козацької голоти після указу Катерини ІІ 1783р. стали кріпаками;

- Частина козаків оселилася між Бугом і Дністром, рос. уряд перетворив їх у Чорноморське військо і переселив на Кубань; Скасоване 1860р.

- У 1828р. задунайські козаки на чолі з кошовим отаманом Гладким воювали з турками на боці

Росії. З них сформувалося козацьке військо, яке було скасоване в 1865р., а козаки із сім’ями перетворилися на селян.

Кримське ханство у ХVІІІ ст..

- за формою правління – обмежена монархія. Хан обирався татарською знаттю на з’їзді – курултаї. Хан був васалом турецького султана (не мав права на дипломатичні стосунки з іншими

державами, оголошувати війну та укладати мир). Кордонів між володіннями хана та султана не

існувало. - Усього за існування Кримського ханства правили 47 ханів з династії гіреїв, з них лише 10

померли своєю смертю;

- Важливе місце в державі відігравали беї – голови 7 найбільш знатних родів;

- Населення ханства належало до різних народів і сповідувало різні релігії. Воно ділилося на 4 мілети (національно-релігійні громади) – мусульманську, грецьку (православну), іудейську,

вірменську. Вони селилися в окремих селищах та кварталах міст. Усіма правами користувалися

лише мусульмани; - Кріпацтва до приєднання Криму до Росії не було;

- Земля знаходилася у володінні хана, знаті та селянських громад. Ліси і пасовища були спільною

власністю усіх; - Селяни відпрацьовували тиждень на бея, мурзу чи хана і сплачували десятину на

загальнодержавні потреби;

- До ХVІ-ХVІІст. У Криму існувало рабство;

- Заняття населення залежало від природних умов: південь – садівництво, виноградарство (56 сортів), степ – землеробство, розведення коней, овець, рибальство. Городництво, вирощування

тютюну;

- Бахчисарай – столиця ханства.

52

1783р. – уряд Катерини ІІ приєднав Крим до Росії, Туреччина формально визнала це.

Наслідки приєднання: - Кримське ханство перестало існувати;

- З приєднанням до Росії швидко відбувалася зміна етнічного складу населення краю:

зменшувалося мусульманське населення, збільшувалася кількість колоністів; - З 1778р. почалася масова депортація кримських татар в Азовську губернію, втеча їх до Румунії;

- Насел. бл. 0,5 млн. зменш до 200 тис., з них лише 82 тис. чол. Статі;

- З 1796р. поширюється кріпацтво;

- Півострів перетворюється на рос. форпост на чорноморському узбережжі.

Коліївщина – найкрупніше повстання гайдамацького руху 1768-1769рр. на Правобережжі під керівництвом

Гонти і Залізняка.

13. Культура України другої половини ХVІІІ ст..

Особливості розвитку української культури:

- політика царського уряду Росії, спрямована на подальше обмеження, а потім і ліквідацію всіх

органів і установ Гетьманщини, що сприяли розвитку цієї галузі; - вплив ідей західноєвропейського Просвітництва поступова заміна, внаслідок цього, стилю

бароко раннім класицизмом в остан. трет. ХVІІІ ст..;

- відтік інтелектуальної еліти з Укр. внаслідок політики царського уряду, спрямованої на перетворення Гетьманщини на звичайну імперську провінцію;

- політика Росії була визначальною для розвитку культури тих земель України, що були у її

складі;

- насильницька русифікація України; - зростання значення освіти і науки в умовах необхідності вирішення практичних проблем

суспільного розвитку;

- переорієнтація культурного впливу між Росією та Україною: якщо раніше європеїзована укр.. культура сприяла розвитку духовного життя рос. суспільства, то відтепер укр.. культура дедалі

більше зазнавала впливу рос. культури, яка поступово набула ролі панівної;

- українці багато зробили для розвитку рос. освіти: у багатьох навчальних закладах більшість викладачів була укр.. походження.

Освіта:

- у сер. ХVІІІ ст.. у Гетьманщині на одну початкову школу припадало 1 тис. жителів, у Слобожанщині – 2,5 тис. Школи утримувалися на кошти місцевого населення. Під владою Росії

початкові школи масово закривалися, юо у селян не було коштів на їх утримання;

- у 1786р. було створено 5 головних чотирикласних (для дітей дворян) і 10 двокласних (для дітей міщан) народних училищ. Освіта мала становий характер. Навчання велося рос. мовою;

- на західноукр. землях австр. влада з 1774р. запровадила обов’язкову початкову освіту. У школах

дозволялося навчати рідною мовою;

- повну середню освіту надавали гімназії, у яких навчали нім. мовою; - Вищі навчальні заклади: Києво-Могилянська академія та Львівський університет;

- Під владою Росії почався поступовий занепад Києво-Могилянської академії.

Книгодрукування:

- однією з найбільших в Україні залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. У 1760р. тут було

надруковано 2 тис. букварів; - у Львові з 1772р. діяла привтна друкарня А.Піллера;

- продовжували свою діяльність друкарні при Почаївському та Унівському монастирях. Зокрема

у Почаєві видавалися збірки укр.. пісень, шкільні підручники;

- Усі друкарні впродовж ХVІІІ ст.. було переведено на громадянський шрифт. Такі друкарні діяли в Києві, Житомирі, Харкові, Катеринославі, Чернігові, Бердичеві. Цім шрифтом друкувалася

лише світська література.

53

Література:

- серед стилів укр.. літератури домінувало бароко. Разом з тим з’являлися перші елементи класицизму, сентименталізму і реалізму;

- відходять у минуле полемічна і проповідницька література та житті йно-повчальна;

- починається швидкий розвиток світської літератури, в якій використовувалася жива народна мова.

Історико-літературні твори:

- велика популярність «Історії Русів» невідомого автора (від Київської Русі до часів

Б.Хмельницького, ідея самостійності укр.. народу;

- істор. Характер мають щоденники М.Ханенка і Я.Марковича – представників козацької старшини. Вони описують події сер. ХVІІІ ст.. захищають привілеї козацтва;

- істор. Спрямованість відомого на ті часи віршованого твору «Разговор Великоросии с

Малоросиею» С.Дівовича (віршований діалог Росії та України, в якому остання доводить своє право на суверенітет);

- Схожою за формою була «Ода на рабство» Василя Капніста (проти закріпачення селян України);

- Історичні пісні, думи, балади (присвячені Б.Хмельницькому, І.Богуну, Олексі Довбушу, М.

Залізняку, І. Гонті);

популярними були твори мандрівників чи паломників. «Подорож» В. Григоровича-

Барського (описує свої враження від мандрування країнами Європи та Близького Сходу)

анонімна сатира – «Плач киевских монахов»;

сатирично- гумористичні вірші: І.Некрашевич «»Ярмарок», «Исповедь 1789 года

февраля-дня».

Літописання: - Самійло Величко «Літопис подій у Південно-Західній Росії у ХVІІ ст..»;

- Григорій Граб’янка «Літопис Граб’янки» (про події Хмельниччини).

Природничі знання:

Медицина:

- зявляються лікарі-українці, що мають ступінь доктора медицини (І.Полетика, С.Крутень, І.

Руцький та ін..);

- Н. Амбодик-Максимович – автор перших в Рос. імперії підручників з акушерства та ботаніки;

- М. Тереховський експериментально вивчав мікроорганізми; - Є.Мухін робив віспощеплення та застосовував різні засоби боротьби з холерою;

- Д.Самойлович розробляв запобіжні засоби проти чуми.

Математика: І.Фальковський викладач Києво-Могил. Академії видав «Скорочення

змішаної математики» та «Теоретичну астрономію».

Філософія: Григорій Сковорода: поетична збірка «Сад божественных песней».

Проповідував власну філософію. За життя його твори не видавалися. Його принципи6

пізнай самого себе, вічна боротьба добра і зла, головна мета – щастя людини.

Музика: - осередками музичної освіти були Києво-Могилянська академія та Глухівська співацька школа;

- М.Березовський – автор першої укр.. опери «Демофонт»;

- Д.Бортнянський – опери «Алкід», «Креонт», «Квінт-Фабій», «Сокіл», бл. 100 творів церковної

музики; - Артемій Ведель – бл. 30 церковних хорових концертів;

- Поширюються пісні-романси.

Театр: - інтермедії перетворюються на самостійні одноактні комедійні п’єси;

- поява аматорських театрів (Київ, Єлисаветград, Полтава);

- у маєтках знаті з’являється кріпацький театр; - 1798р. в Харкові перший професійний театр з постійною трупою;

- балагани – імпровізовані тимчасові театри на ярмарках та базарах.

Архітектура:

- поширення бароко (пишність і багатство оздоблення, ліплення, позолота, різьблення; - І.Григорович збудував у Києві: Кирилівську, Дмитрівську та Покровську церкви, буосу

Київської академії та інше;

54

- С.Ковнір збудував житловий корпус, друкарню і дзвіницю на Дальніх та Ближніх печерах Києво-

Печерської лаври.

Скульптура: - С.Шаманов, С.Фесінчер, А.Осиповський;

- Кам’яні статуї на фасадах костьолів;

Живопис: - храмовий розпис – О.Антропов, Г.Левицький-Ніс та його син Д.Левицький;

- портрети.

Просвітництво:

- діяльність, направлена на поширення знань серед народу; - «Філософія серця» - головні принципи поглядів Г.Сковороди.

14. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ – в першій половині ХІХст.

Адміністративно-територіальний устрій та національний поділ Наддніпрянської України.

Наддніпрянська Україна

Правобережжя Лівобережжя Слобожанщина Південь

↓ ↓ ↓ ↓

Г У Б Е Р Н І Ї ↓ ↓ ↓ ↓ Київська, Волинська Чернігівська Слобожанська Україна Катеринославська

Подільська Полтавська (з1835р. – Харківська) Таврійська Миколаївська

(з 1805р. – Херсонська)

↓ ↓ ↓ ↓

Г Е Н Е Р А Л – Г У Б Е Р Н А Т О Р С Т В А ↓ ↓ ↓ ↓ Київське Малоросійське Новоросійсько-Бесарабське

(разом із Бесарабією)

Особливості соціальної структури Наддніпрянщини.

Лівобережжя

Слобожанщина

Правобережжя

Південь

- звичайні селяни (посполиті) втратили право переходу і стали кріпаками; - міщани зазнавали утисків з боку російської адміністрації;

- козаки, що після ліквідації Гетьманщини не пішли до карабінерських полків,

надано статус казенних хліборобів. Були с особисто вільними, мали власне

господарство, віддавали ¼ прибутків на податок державі; - козацька старшина отримала російські армейські чини, згодом була зрівняна у

правах з російським дворянством.

- для міщан формально до 1831року зберігалося право міського самоврядування, яке фактично ігнорувалося;

- козакам, що відмовилися від служби у гусарських полках, було надано статус

військових обивателів, як і колишнім козакам Гетьманщини; - селяни становили більшість українського населення і були кріпаками;

- міщани-українці становили меншість населення міст. 70-80% населення

багатьох міст і містечок – євреї та поляки.

- козацтво як соціальний стан було ліквідовано ща польської владою; - козацька старшина під натиском поляків переселилася на Лівобережжя або

прийняла католицтво і ополячилася;

- кріпаки складали 6,5% від усіх жителів. Більшість населення державні селяни та іноземні колоністи;

- національний склад міського населення був строкатим, українці в ньому

55

складали меншість;

- великі землевласники мали тут найбільші з усіх регіонів володіння.

Місце Наддніпрянської України в російсько-турецьких війнах першої половини ХІХст. Російсько-турецька війна 1806-1812рр.

- українські землі були безпосередньо наближені до головного театру воєнних дій у Молдавії,

Валахії та Болгарії; - у Чернігівській, Полтавській, Київській, Херсонській, Катеринославській, та Харківській

губерніях було проведено набір до ополчення. Кожна губернія відправляла до кількох тисяч

ополченців; - на українські землі ліг тягар продовольчого забезпечення російської армії: з Лівобережжя було

реквізовано близько 1 тис. коней, 14 тис. волів, 6 тис. возів у супроводі 4 тис. селян-погоничів;

- українцям у складі російської армії довелося йти «брат на брата», оскільки в турецькій армії

були підрозділи задунайських запорожців.

Російсько-турецька війна 1828-1829рр.

- воєнні дії розгорнулися в турецьких володіннях поблизу території України, і тому російський уряд максимально використовував її матеріальні і людські ресурси;

- у 1828р. було створене Дунайське козацьке військо з нащадків колишніх запорожців, що

воювали у складі російської армії; - селяни повинні були постачати необхідні для російської армії фураж і продовольство, надавати

волів і підводи для перевезення вантажів;

- несподівану допомогу росіяни отримали від козаків-задунайців, частина яких на чолі з кошовим

отаманом Й.Гладким перейшла на бік Росії.

Результати:

● після війни 1806-1812рр. за Бухарестським миром (травень 1812р), до Росії відійшла Бессарабія. Більшість її населення складали молдавани, але в трьох повітах (Хотинському, Акерманському та

Ізмаїльському) проживали українці;

● після війни 1828-1829рр. за Адріанопольським договором (1829р.), Туреччина віддавала Росії землі

в гирлі Дунаю, що раніше були частиною володінь Задунайської Січі і де проживало українське населення.

Російсько-французька війна 1812р.

Плани Наполеона Бонапарта: = відокремлення українських земель від Російської імперії після перемоги над нею та поділ їх на декілька

частин:

- Австрії за її допомогу у війні проти Росії передати Волинь; - Варшавському герцогству – всі інші території Північного Правобережжя;

- Османській імперії передати Крим і Північне Причорномор’я;

- Решту земель Лівобережжя і Півдня перетворити на 2 «наполеоніди» - українські держави під

протекторатом Франції.

Реакція української еліти на війну:

● «автономісти» - радикально мисляча частина української громадськості – дворяни В.Лукашевич та Мочульський з Полтавщини, Чайковський з Волині, Марлецький з Поділля, поет Капніст Сприймали

Наполеона як визволителя від російської тиранії і сподівалися, що Україна стане автономною, а за

сприятливих умов – і незалежною державою. ● «консерватори» - більшість українського дворянства, колишня козацька старшина – С.Кочубей,

письменник І.Котляревський, поет І.Кованько. Вони вважали російського царя захисником спокою і ладу. В

українських губерніях вони збирали добровільні пожертви для російської армії, організовували ополчення.

На Полтавщині і Чернігівщині було сформовано 15 кавалерійських козацьких полків. Всього на боці Росії добровільно воювало близько 70 тис. чоловік.

Участь українців у війні 1812р.: - в Україні перебувало 200 тис. російських військ, однак на її території воєнних дій не велося,

окрім деяких повітів Волині;

- у бойових діях під Бородіно брали участь 2 бузькі, 2 полтавські, 3 київські козацькі полки;

56

- загін херсонських козаків здійснив успішний партизанський рейд по Білорусії та Литві;

- українське ополчення відзначилося в битві під Москвою та на території Польщі;

- українці брали участь у партизанських загонах Ф.Потапова (Самуся) та Є.Четвертака; - 8 українських козацьких полків брали участь у «битві народів під Лейпцигом у Німеччині

(1813р.), 6 українських полків у складі російської армії увійшли до Парижа у 1814р.

Результати: - очікуваного за це надання Україні автономії та ліквідації кріпацтва не настало;

- навпаки був взятий курс на «загвинчування гайок» - за будь-яке «вільнодумство», непокору –

каральні експедиції, ув’язнення, заслання і, навіть, смертна кара;

- козацькі полки з Правобережжя, що прославилися у війні, були переформовані у регулярне драгунське військо;

- козаків з Лівобережжя повернули до попереднього селянського стану;

- до Російської імперії відійшла територія царства Польського, в тому числі й регіони, заселені українцями – Холмщина, Підляшшя, Посяння.

Особливості розвитку с/г Наддніпрянської України.

- поширення товарно-грошових відносин в с/г; - зростання товарності с/г;

- занепад кріпосницьких мануфактур;

- широке застосування найманої праці; - поширення нових с/г технологій;

- спеціалізація окремих районів України на виробництві певної с/г продукції;

- поглиблення розшарування селянства за майновою ознакою; - поширення експлуатації залежних селян у поміщицьких господарствах.

Спеціалізація с/г:

Правобережжя – озима пшениця, цукрові буряки, картопля, жито, овес;

Лівобережжя – зернові культури, картопля, коноплі;

Слобожанщина – жито, овес, картопля, тютюн, льон на волокно;

Південь – пшениця на експорт, льон на олію, тонкорунне вівчарство.

Особливості промислового перевороту в Наддніпрянській Україні. - в Україні він почався, як і в Росії, пізніше, ніж у розвинутих капіталістичних країнах;

- почався з широкого впровадження парових двигунів у цукровому та текстильному виробництві;

- використання машинної техніки стимулювало розвиток гірничодобувної, металургійної та машинобудівної промисловості;

- цукрова та вугледобувна промисловість України набула імперського значення;

- більшість підприємств залишалися невеличкими і технічно відсталими.

Особливості розвитку промисловості:

- провідна галузь – цукрова (80% цукру в імперії вироблялося в Україні);

- швидкий розвиток суконної промисловості, винокурної та тютюнової при наявності сировини та дешевої робочої сили;

- підвищення попиту на продукцію військової промисловості (Київський завод «Арсенал»,

Шосткінський пороховий завод); - центр промислового виробництва переміщується у міста;

- починається формування міської промислово-торгівельної буржуазії.

Особливості розвитку торгівлі:

- розширення внутрішньої торгівлі призвело до поступового формування єдиного внутрішнього

ринку;

- водний і чумацький транспорт був основою перевезень в Україні до появи залізниць; - широка мережа ярмарків, базарів, торгів (середина ХІХ ст. Близько 12 тисяч).

Напрямки визвольного руху в суспільно-політичному житті Наддніпрянщини в першій половині ХІХ ст..

Український – об’єднував прихильників боротьби за права українського народу, за

звільнення від панування Російської імперії;

57

Російський – ототожнювався з представниками російського дворянства, які домагалися

лібералізації імперських порядків в Україні;

Польський – об’єднував польських патріотів, що боролися за відновлення Речі

Посполитої.

Початок українського національного відродження.

= це процеси, пов’язані з пробудженням національної свідомості бездержавних народів Європи (умовно

проходить стадії: фольклорно-етнографічну, культурницько-літературну, політичну). Передумови:

- поява в Лівобережної козацької старшини необхідності представляти до розгляду справ про

надання прав російського дворянства необхідних історичних документів;

- діяльність в Україні масонських організацій: поєднання українськими дворянами масонських ідеалів свободи, рівності і братерства зі своїми політичними прагненнями;

- поширення західноєвропейських ідей: визнання народу носієм вищої влади, що має право на

власну національну державу, та романтизму з його прихильністю до народної культури. Прояви:

- на Лівобережжі внаслідок пошуків нащадками козацької старшини документів для отримання

прав дворянства і поширення ідей масонства – відбувається пробудження національної свідомості, виникає рух на чолі з дворянами – автономістами, головною метою якого стає

відновлення втраченої автономії Гетьманщини;

- на Слобожанщині в 1805р. було засновано Харківський університет, що став центром

українського культурного відродження. Викладачі та випускники університету досліджували культуру та історію України, впроваджували українську мову в літературне користування.

Значення:

- завдяки діяльності дослідників-аматорів з Лівобережжя були видані перші етнографічні та історичні праці, яки сприяли «відкриттю України» наступними поколіннями;

- культурне відродження на Слобожанщині робило необхідною подальшу боротьбу за права

українців. За змістом вона була більш перспективною ніж боротьба «автономістів» за

відновлення прав Гетьманщини.

Програмні документи антиурядових організацій.

Організація – «Південне товариство»

Документ – «Руська правда»

Керівник – П.Пестель

- Російська імперія мала перетворитись на унітарну республіку з однопалатним парламентом; - За Україною ніяких державних прав не визнавалося.

Організація – «Північне товариство»

Документ – Конституція

Керівник – М.Муравйов

- Росія повинна стати конституційною монархією з федеративним устроєм на зразок США; - Країна поділялася на 14 федеральних штатів, два з яких (Чорноморський зі столицею в Києві та

Український зі столицею в Харкові – створювалися на Лівобережжі та Слобожанщині);

- Усі питання внутрішнього життя українські штати мали право вирішувати самостійно, а

здійснення зовнішньої політики, випуск грошей, єдині збройні сили були віддані центру.

Організація – «Товариство об’єднаних слов’ян»

Програмні документи – «Правила» та «Клятвена обіцянка»

Керівники – брати А. і П.Борисови

- визволення всіх слов’янських народів від монаршого самовладдя, встановлення демократичного

ладу, об’єднання їх у федерацію слов’янських республік; - створення окремої Української держави як члена цієї федерації не передбачалося.

58

Польське повстання 1830-31рр.

Причини:

- Царство Польське входило до складу Російської імперії, уряд якої обмежував діяльність польського сейму;

- пригнічувалися будь-які прояви національного життя;

- в польських колах визрівало прагнення вийти зі складу імперії і утворити незалежну Польську державу.

Царські війська придушили повстання.

Вплив на Україну:

- посилення русифікації; - звільнення з посади малоросійського генерал-губернатора М.Репніна за його прихильне

ставлення до «автономістів»;

- створення спеціальних комісій у справах південно-західних губерній, яка мала привести усі західні землі у відповідність до великоруських губерній в усіх сферах життя;

- закриття Каменецького ліцею – центру польської вищої освіти, переведення на російську мову

всіх польських шкіл і судочинства на Правобережжі;

- позбавлення на Правобережній Україні маєтків і виведення з дворянського стану 64 тис. польських шляхтичів, хоча в повстанні брали участь лише 4 тис.;

- закриття більшості костьолів, греко-католицьких церков і монастирів.

Кирило-Мефодіївське братство 1846р.

Склад: М. Костомаров, Білозерський, М. Гулак, Т. Шевченко, П. Куліш та інші, студенти, всього

кілька десятків чоловік. Програмні документи:

«Книга буття українського народу» - (складалася із 109 статей).

- викладені основні події української та всесвітньої історії;

- завдання ліквідації кріпосництва та самодержавства;

- утворення демократичної держави – слов’янської федерації у складі Росії, України, Польщі, Чехії, Сербії, Болгарії;

- вищим законодавчим органом федерації повинен стати двопалатний сейм;

- виконавча влада належати президенту.

«Статут слов’янського братства Святих Кирила і Мефодія»:

- перелічені права та обов’язки членів товариства, правила прийому (присяга)

- установлені таємні знаки членства (перстень та іконка із зображенням святих Кирила та

Мефодія); - головним обов’язком членів товариства визначена робота по поширенню його ідей серед народу.

Головні ідеї програмних документів:

національна – пов’язана із створенням слов’янської спілки християнських республік.

Український народ мав допомогти іншим слов’янським народам звільнитися від

гноблення і створити цей союз. Україна могла бути вільною лише в такому «союзі слов’янськім».

християнська – віра в можливість перебудувати все суспільне життя на основі

християнських ідеалів. Із цим пов’язана також ідея українського месіанства (особливої

ролі українського народу) – визволяючи інші народи, українці виконують волю Божу;

соціальна – ліквідація кріпацтва та станової нерівності. Ідея рівності усіх громадян

незалежно від їхнього народження, віри та маінового становища. За демократичні

свободи – слова, друку, совісті, отримання освіти та інше.

Історичне значення Кирило-Мефодіївського товариства.

- першими розробили політичну програму;

- уперше здійснено спробу поєднання української національної ідеї із загальнолюдськими

християнськими ідеалами та ідеєю слов’янської єдності; - національне визволення українців розглядалося братчиками у поєднанні із

загальноєвропейською боротьбою поневолених народів;

- ідея національного визволення поєднувалася із здійсненням демократичних перетворень; - братство категорично відкидало насильство як засіб досягнення своєї мети;

59

- ореол мучеництва, який закріпився за братчиками через їх суворе покарання царизмом, не

відштовхнув наступників від боротьби, а навпаки зробив її більш привабливою.

Боротьба українського селянства в першій половині ХІХ ст..

Причини:

- посилення кріпосницького гніту; - жорстокість панів та орендарів;

- безправне становище кріпаків;

- численні зловживання чиновників.

Мета: - звільнитися від кріпосницької залежності;

- отримати землю і стати вільними виробниками.

Основні форми боротьби: - псування знарядь праці;

- відмова виконувати панщину та інші повинності;

- підпалювання поміщицьких маєтків;

- убивство поміщиків та їхніх управителів; - поодинокі та масові втечі з маєтків;

- збройний опір поміщикам, урядовцям та військовим;

- партизанські напади на поміщицькі маєтки - відкриті масові повстання.

Значення селянських виступів: - виступи були свідченням того, що український народ зберігав свою волелюбність і не бажав

миритися з існуючим станом речей;

- селянські виступи були чинником, що спричиняв певне послаблення визиску українського

населення та обмежував свавілля власників маєтків; - безправне становище народу спонукало представників українського дворянства шукати способи

змінити умови життя.

Ринкові відносини (економічний термін, а спрощене ринок) – система товарно-грошових відносин у

суспільстві, що ґрунтується на вільнонайманій праці, приватному підприємництві, розширеному товарному

виробництві, використанні техніки. Т – Г – Т Товарне виробництво – виробництво, орієнтоване на продаж, а не для задоволення власних потреб.

Промисловий переворот - =технічна сторона – поступовий перехід від ручної праці до механічної, від

мануфактур до фабрик і заводів; =соціальна сторона – головними класами суспільства стають капіталісти і

робітники. Мануфактура – виробництво, на якому використовується ручна праця найманих робітників та існує її

розподіл.

Національна ідея – головна мета розвитку певної нації у певний історичний період. Декабристи – дворяни – революціонери, члени таємних організацій, які у 1825 році організували повстання

проти самодержавства і кріпацтва на Сенатській площі у Петербурзі і повстання Чернігівського полку в

Україні.

Київська козаччина – масовий запис українців в ополчення під час Кримської війни у 1855 році, що розцінювалося як звільнення від кріпацтва; особливо масовим був на Київщині.

15. Західноукраїнські землі наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст..

Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ західноукраїнських земель у складі

Австрійської імперії.

Східна Галичина Північна Буковина Закарпаття

↓ ↓ ↓

Королівство Галичини і Лодомерії Угорське королівство ↓ ↓ ↓

округи ( жупи) Буковина комітати

Золочівський, Стрийський Ужанський

60

Тернопільський, Сяноцький Мармароський

Чортківський, Коломийський, Бегерівський

Львівський, Станіславський Угочанський Бережанський, Жовківський

Самбірський, Перемишльський

Особливості національного та соціального становище українців в Австрійській імперії.

Закарпаття

- панівне становище займали угорці;

- переважну частину населення складали селяни-русини, закріпачені

угорськими землевласниками;

- більшість русинської еліти прийняла католицтво і

змадяризувалася;

- греко-католицьке духовенство

залишилося вірним традиціям свого народу, воно започаткувало

національне відродження на

західноукраїнських землях

Північна Буковина

- панівне становище складали

румунські бояри-землевласники; - більшість українського населення

складали селяни;

- руська шляхта зрумунізувалася ще у попередні століття;

- румунізації опиралася лише

частина українського

православного духовенства, але це не відігравало великої ролі у

національному відродженні

Східна Галичина

- провідні позиції займали

поляки, які складали 3-5% населення, але володіли

більшістю земель;

- більшість селян становили українські селяни-кріпаки;

- з-поміж землевласників і

міських верхів українців майже

не було; - єдиною освіченою верствою

населення серед галицьких

русинів було греко-католицьке духовенство, яке започаткувало

в краї національне відродження

Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ. Мета:

- поліпшення матеріального становища населення, що сприяло стабілізації соціально-

економічного розвитку краю, а отже і зміцненню імперії; - ліквідація старої системи управління, за якої панівне становище належало місцевій шляхті і

заміна її дисциплінованим чиновництвом, яке б провадило політику імперського центру.

Адміністративна реформа: - Королівство Галичини і Лодомерії було поділено на округи, які очолювали старости,

підпорядковані губернатору краю, що призначався імператором;

- у селах влада належала мандаторам (наглядачам), які призначалися старостами округів, але утримувалися землевласниками;

- містами управляли магістрати, склад яких призначала імперська адміністрація, потім міські

ради, що були органами місцевого самоврядування; - вищим представницьким органом краю став сейм, де провідні позиції займала польська шляхта;

- від 1786р. припинялася дія польських законів, їх заступали загально австрійські;

- адміністративним центром королівства ставав Львів.

Аграрна реформа:

- було складено «Інвентарій», куди внесли кількість земель, якими володіла шляхта, і де

визначено повинності селян; імперський уряд з’ясував розміри податків з цих земель і заборонив землевласникам обтяжувати селян більше ніж передбачено «Інвентарієм»;

- заборонено застосовувати тілесні покарання, примушувати відпрацьовувати панщину в неділю

та свята; - 1780-82рр. видано закони Йосифа ІІ про звільнення селян від особистої залежності та обмежено

панщину 3 днями на тиждень;

- надання селянам деяких громадянських прав – одружуватися без дозволу поміщика, посилати

своїх дітей на навчання у школи, ліквідовувалося право пана судити селян, селянським громадам було надано право самоврядування;

- 1789р. було прийнято указ про ліквідацію панщини( скасований після смерті Йосифа ІІ).

Релігійна реформа:

- визнання за римо-католицькою та греко-католицькою церквами рівних прав;

- заборона називати греко-католиків уніатами та примушувати їх змінювати віру;

61

- надання некатоликам рівних з католиками прав на державну службу;

- зрівняння євреїв у правах з іншими народами імперії.

Освітня реформа:

- створення у Відні у 1774р. при церкві Святої Варвари генеральної греко-католицької семінарії

(«Барбареум») для здобуття вищої духовної освіти греко-католиками. Пізніше замість неї було створено греко-католицькі семінарії в Ужгороді та Львові;

- у 1784р. відновлено діяльність Львівського університету, в якому для русинів було створено

«Руський інститут»;

- запровадження нової шкільної системи, за якою в початкових школах навчали рідною мовою.

Наслідки реформ:

- загалом позитивно вплинули на життя західних українців і сприяли політичній модернізації краю;

- адміністративні зміни спричинили посилення німецького впливу і, як і раніше, усували українців

від участі в управлінні;

- найважливішими результатами реформ стали зміни в правовому становищі селян та греко-католицької церкви;

- сприяли поширенню серед селян і греко-католицького духівництва прихильного ставлення до

Габсбургів.

Особливості економічного розвитку західноукраїнських земель.

- за рівнем економічного розвитку вони, звичайно , поступалися іншим регіонам імперії: фактично їх економічне становище наближалося до колоніального, оскільки їм належала роль

аграрно-сировинного придатку імперії;

- с/г було основою економіки краю: у Східній Галичині переважало рільництво екстенсивного

характеру, зростало обезземелення селян, зерно вивозилося до інших провінцій імперії; на Закарпатті розвивалося виноградарство, садівництво та хліборобство, у гірських районах –

тваринництво та лісорозробка, дрібні наділи селян змушували їх шукати заробіток в інших

регіонах; у Північній Буковині – рільництво, тваринництво, лісорозробка, мисливство; більшість продукції вивозилося до центральних регіонів імперії;

- промисловість знаходилася у тривалому застої; традиційні галузі (шкіряна, соляна, текстильна,

лісова, тютюнова, залізоробна) майже не розвивалися; у 30-40 –і рр.. ХІХ ст. Під впливом промислової революції починається деяке пожвавлення у промисловості Східної Галичини;

підприємства ремісничо-мануфактурного рівня;

- розвиток торгівлі був пов'язаний з поступовим збільшенням товарного виробництва; с/г

продукти і сировина експортувалася в Західну Європу та вивозилися до інших провінцій імперії; - поширене лихварство, збільшується купецтво;

- з Північної Буковини на захід імперії вивозиться вовна, прядиво з льону і конопель, ліс;

- Закарпаття постачало продукцію/г і деревину.

Антикріпосницька боротьба на західноукраїнських землях.

Форми боротьби: скарги, підпали маєтків, втечі (головним чином у Молдавію, Бессарабію та Поділля.

- Рух опришків поширився в Прикарпатті, потім у Буковині та Закарпатті. Особливо посилився в 1810-1830рр. Загони під керівництвом Оженюка, Якимчука, Бойчука, Мельничука. М.Штолюк

більше 10 років тримав у жаху поміщиків і чиновників Буковини. Рух опришків був придушений

військовими. Під тиском репресій у 30-ті рр.. рух пішов на спад. - Східна Галичина: 1819р. – хвиля селянських виступів проти виконання кріпосних повинностей.

1824-1826рр. – повстання селян Сколіївщини проти панщини та примусових робіт на

мануфактурах. Придушене військами. 1838р. – повстання селян на Чорківщині проти панщини. 1846р. – селяни близько 150 сіл Східної Галичини відмовилися від панщини, почали розподіляти

поміщицькі землі.

- Північна Буковина: 1805р. – повстання проти повинностей. 1838р. – новий спалах повстань.

1844р. – найбільше повстання, викликане забороною селянам користуватися лісами і пасовиськами, які були визнані власністю поміщика. 22 села самочинно повернули собі

громадські землі вигнавши поміщицьких управителів, відмовившись виконувати повинності.

62

Селянські виступи очолив Лук’ян Кобилиця. Повстання було придушене регулярними

військами. Проте навесні 1847р. виступи знов відновилися.

- Закарпаття: на початку ХІХст. Розмаху набув рух опришків. Загони Кокоша і Товта, Палянича. 1831р. – «холерні бунти», пов’язані з обмеженнями (карантин, озброєні кордони на дорогах,

обмеження пересування ) під час епідемії холери.

Наслідки селянських виступів:

- угорський сейм змушений відмінити ряд повинностей;

- закон 1836р. дав селянам право звільнення від кріпацтва при виконанні ряду умов;

- селянству було дозволено переходити до іншого поміщика при відсутності заборгованостей; - скасоване фізичне покарання селян;

- виступи підготували повне звільнення селян у 1848р. після революції.

Національне відродження на західноукраїнських землях.

Передумови:

- покращення становища греко-католицького духовенства внаслідок реформи Марії-Терезії та

Йосифа ІІ; - у західноукраїнському суспільстві греко-католицьке духовенство було єдиною верствою , що

поєднувала статус і можливості для впливу на більшість русинського населення;

- набуття Віднем ролі інтелектуального центру для бездержавних народів Центрально-Східної Європи;

- засвоєння нових західноєвропейських ідей греко-католицьким духовенством у віденському

«Барбареумі». Особливості набуття греко-католицькою церквою ролі лідера національного руху галицьких і

закарпатських русинів.

Прояви:

на Закарпатті українське культурне відродження розпочалося наприкінці ХVІІІ ст.. за сприяння

єпископа Бачинського (1772-1809), коли Мукачівська греко-католицька єпархія стала опорою русинства, провідником оновлення релігійного та народного життя;

у Галичині 1808р. було відновлено Галицьку греко-католицьку метрополію. Центром українського

національного відродження став Перемишль – осередок греко-католицької єпархії. Тут формується

гурт русинських патріотів на чолі з єпископом М.Левицьким.

Діяльність «Руської трійці».

Засновники гуртка: - М.Шашкевич – священик, поет;

- Я.Головацький – поет, фольклорист, ректор Львівського університету;

- І.Вагилевич – письменник, філолог, фольклорист.

Діяльність:

друкували українською мовою літературно-художні альманахи (збірки): «Русалка

Дністрова», «Вінок русинам на обжинки»;

пропагували ідеї відродження української нації і культури;

популяризували українську історію;

підтримували зв’язки з українофілами Лівобережжя, патріотами Чехії, Словаччини,

Словенії, що були у складі Австрійської імперії;

прагнули сприяти підсиленню освітнього рівня та пробудження національної свідомості

галицьких русинів;

завдяки діяльності членів гуртка у 30-40-ві рр.. ХІХст. Український національний рух у

Східній Галичині зробив значний крок уперед.

Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у 1848-1849рр. (буржуазно-демократична революція в Австрійській імперії)

- березень 1848р. – у Відні повстали робітники, ремісники, студенти, їх підтримали селяни.

Вимагали скасування кріпацтва, відставки уряду;

- березень 1848р. – повстання почалося на українських землях (Чехії, Угорщини). Вимагали автономії, реалізації національних прав;

63

- квітень 1848р. – у Львові створено ЦНР (Центральна Народна Рада), яка вимагала автономії

Галичини, але не визнавала українців як окрему націю;

- травень1848р. – українці створюють ГРР (Головну Руську Раду), яка вимагає розподілу Галичини на Східну (українську) і Західну (польську). Обидві Ради створили місцеві ради,

випускали газети. У Львові за підтримки уряду створено РС(Руський Собор), що підтримував

Центральну Народну Раду. - Червень 1848р. – у Празі відбувся Слов’янський конгрес, де вирішувалася доля Галичини, на

ньому виникли суперечки між ЦНР, РС та ГРР. Питання по Галичині не було вирішено.

Імператор Австрії видав указ про скасування панщини і про вибори до рейхстагу (народні

збори). - Вересень – листопад 1848р. – уряд придушив збройне повстання у Львові.

Вимоги Головної Руської Ради. - забезпечення для українців, як і для поляків, рівних можливостей обіймати урядові посади;

- запровадження у школах краю діловодства українською мовою;

- зрівняння греко-католицького духовенства в правах з представниками інших віросповідань;

- призначення на урядові посади у Східній Галичині лише тих чиновників, які володіють українською мовою.

Роль ГРР у національному русі:

не була антиурядовою організацією і не підтримувала радикально-революційних методів

боротьби;

у своїх документах виявляли лояльність до австрійської влади, у вимогах не виходила за

рамки конституційної монархії;

головною метою ГРР був розділ Галичини і створення української автономії для всіх

українських земель у складі Австрійської імперії – Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття;

у ході революції 1848-1849рр. за сприяння ГРР було вирішено ряд важливих питань.

Результати і наслідки революції 1848-1849рр.

- скасування панщини і початок запровадження засад конституції правління. - зміни соціального статусу позитивно вплинули на життя селян, які отримали можливості для

ведення власного господарства, почали цікавитися політикою, освітою, культурою.

- уперше політичні сили визнали існування в Галичині українського народу з його національними прагненнями;

- ГРР – перша в ХІХст. Українська політична організація, яка стала виразником інтересів русинів і

захисником їхніх прав; - перші спроби українців висунути власні політичні програми, у яких вони усвідомлюють себе

єдиною етнічною спільнотою з Наддніпрянською Україною;

- за 1848-1849рр. західні українці мали найвагоміші здобутки у своєму національно-визвольному

русі серед інших народів.

«холерні бунти» - виступи селян Закарпаття у 1831 р., викликані рядом обмежень, запроваджених

імперським урядом у зв’язку з епідемією холери, які сприймалися селянами негативно; одночасно був протест проти поміщицького землеволодіння.

дідич – назва представника шляхти на західноукраїнських землях;

«Весна народів» - загальна назва революційних подій у Європі 1848-1849рр., коли у ряді країн (Австрія, Франція, Німеччина, Італія) розпочалися революції антифеодального чи національно-визвольного

спрямування;

автономія – самоврядування певної частини держави (населення), що здійснюється в межах

передбачених загальнодержавними законами; сепаратизм – прагнення до відокремлення, відособлення. У багатонаціональних державах –

прагнення національних меншин до відокремлення і утворення самостійної держави.

«українська ідея» - першим цей термін вжив П.Куліш; усвідомлення, розуміння людьми приналежності до свого народу, його культури і віри.

«українське питання» - своєрідна концепція, яка не лише констатувала наявність геополітично

значущої етнічної спільноти людей – українського народу з його мовою, звичаями, віросповіданням,

64

культурою, територією, національною свідомістю, виробничими традиціями, - а й моделювала його дії,

спрямовані на відродження державності.

Асиміляція – процес утрати раніше самостійним етносом (народом) чи якоюсь його частиною своєї культури, мови, традицій тощо внаслідок поглинання іншим численнішим етносом (народом).

16. Культура України кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст..

Особливості розвитку української культури:

- становлення модерної української культури; - негативний вплив на розвиток культури відсутність власної державності, національне гноблення

та імперські кордони, які ігнорували українські етнічні кордони;

- у Наддніпрянській Україні національна політика Російської імперії поєднувала русифікацію та культурну асиміляцію українців, що здійснювалися примусовими адміністративними заходами;

- на західноукраїнських землях українська культура потерпала від онімечування, що поєднувалося

з полонізацією у Галичині, мадяризацією у Закарпатті та румунізацією на Буковині;

- культурний розвиток галицьких та закарпатських русинів був пов’язаний з діяльністю греко-католицького духовенства.

Порівняльна характеристика розвитку освіти.

освіта Наддніпрянська Україна Західноукраїнські землі

початкова

середня

вища

парафіяльні училища для дітей «нижчих

станів», повітові училища для дітей купців,

ремісників та інших міщан;

гімназії, навчання платне, російською мовою; заборона приймати до них вихідців із

кріпосних селян; у першій половині ХІХ ст..

діяло 19 гімназій (близько 4 тисяч учнів);

Києво-Могилянська академія (ліквідована

1817р.), Харківський (1805р.) та Київський

(1834р.) університети; ліцеї 9-річного навчання поєднували гімназичний та

університетський курси: Волинський,

Рішельєвський, Гімназія вищих наук (1820р.)

елементарні школи: у селах парафіяльні –

однорічні, у містечках – тривіальні трикласні,

у великих містах – чотирикласні головні та нормальні школи;

гімназії, навчання платне, німецькою мовою; усього у Східній Галичині діяло 8 гімназій, на

Закарпатті – 9, у Північній Буковині – 1;

Львівський університет, Реальна торгівельна

академія (1817р.), Технічна академія (1844р.);

викладання здійснювалося німецькою мовою.

Характеристика розвитку науки.

Природничі науки:

- для допомоги с/г щодо прогнозування погоди, посух на Харківщині та Миколаївщині, з ініціативи В.Каразіна засновано перші метеорологічні станції;

- багаторічні спостереження дали змогу розробити прогнозну карту погоди Слобожанщини та

Південної України; - професор Харківського університету Н.Борисяк склав гідрогеологічну карту Харківщини,

використану для налагодження водопостачання міст;

- професор Харківського університету В.Черняєв обґрунтовував у своїх працях значення лісів для

екологічної рівноваги і господарства; - перший ректор Київського університету М.Максимович видав 2 томи «Основ ботаніки»;

- розпочалося геологічне вивчення території України;

- організовані роботи з акліматизації рослинництва у Харківському ботанічному саду (1804р.), на дослідницьких полях;

- почали діяти астрономічні обсерваторії у Харкові, Миколаєві та Києві;

- роботи в Харківському та Київському університетах започаткували розвиток хімії.

Медицина: - наукові розробки професора П.Шумлянського, І.Конигіна, Н.Єллінського – з хірургії;

- О.Вальтер, автор курсу «Анатомії людського тіла»;

65

- В.Караваєв – засновник вітчизняної офтальмології.

Математика:

- професор Харківського університету Т.Осиповський видав тритомник «Курс математики»; - М.Остроградський, член Петербурзької академії наук, автор праць з математичного аналізу,

теоретичної механіки, теорії чисел, алгебри, математичної фізики.

Філософія: - Просвітницькі ідеї, питання розвитку економіки, морального перетворення суспільства в працях

І.Ризького, П.Лодія, К.Зеленецького, А.Дудровича, М.Шашкевича, І Шада.

Історія:

- видано праці відомих українських істориків: М.Костомаров «Богдан Хмельницький», «Бунт Стеньки Разіна»; І Срезневський «Запорозька старовина»;

- Тимчасова комісія для розбору древніх актів, створена у Києві, розпочала роботу зі збору,

вивчення та публікації історичних документів про минуле України; - М.Максимович (історик, філолог, натураліст) видав три збірки українських народних пісень:

«Малоросійські пісні», «Українські народні пісні», «Голоси українських пісень»;

- М.Маркевич (історик, етнограф, поет) зібрав колекцію українських документів ХVІІІст., на

основі яких написав п’ятитомну «Історію Малоросії»; - М.Маркевич, автор історичних праць «Мазепа», «Гетьманство Барабаша», «Про перших

гетьманів малоросійських», «Про козаків», «Звичаї, повір’я, кухня та напої малоросіян»;

- 3т. «Історія Нової Січі» А.Скальковського (1841р.) - 3т. «Історія давнього Галицько-Руського князівства» Д.Зубрицького (1852-1855рр.);

- М.Берлінський «Короткий опис Києва» (1820р.);

- М.Закревський «Опис Києва» (1836р.); - М.Максимович «Звідки пішла руська земля», «Історія стародавньої руської словесності»,

«Початки руської філології», «Про походження варягів-русів»;

- П.Куліш (письменник, публіцист, громадський діяч) автор праць: «Історія возз’єднання Русі»,

«Відпадання Малоросії від Польщі», перший український історичний роман «Чорна Рада»; - Унікальним явищем культурного та наукового життя України став Інститут Оссолінських

(«Оссоленіум»), науковий і культурно-освітній заклад, що діяв у Львові з 1817р.. Заснований

польським просвітником, істориком і літературознавцем Ю.Оссолінським. Інститут суміщав функції бібліотеки, музею та дослідного центру. Його працівники збирали і досліджували книги

з гуманітарних наук, колекції монет, зброї, картин, скульптур, археологічних памяток. Пізніше

все це стало основою публічної бібліотеки у Львові. Література:

розвивалися різноманітні жанри і стилі (класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм);

проза. поезія, балада, романс, поема, трагедія;

з’явилася плеяда талановитих письменників:

- Г.Квітка-Основ’яненко, його називають батьком української прози: «Маруся», «Малоросійські

оповідання», «Козир-дівка», п’єса «Сватання на Гончарівці»; - П.Гулак-Артемовський – байки та літературознавчі праці;

- Є.Гребінка – байкар, видавець альманаху «Ластівка»; романс «Очи черные, очи страстные»;

- П.Куліш – роман «Чорна Рада», збірки поезій: «Дзвін», «Позичена Кобза», «Хуторна поезія»; - І.Котляревський – заклав основу української літератури: поема «Енеїда» (1798р.) написана

народною мовою; п’єси «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник»;

- Т.Шевченко – збірка «Кобзар (1840р.), поема «Гайдамаки» (1841р.) поеми «Сон», «Кавказ»,

«Єретик», «І мертвим, і живим…»

а також письменники Л.Боровиковський, К.Пизина, А.Метлинський, В.Забіла,

Н.Устинович, А.Могильницький, О.Стороженко, М.Гоголь;

творчість Т.Г.Шевченка досягла свого розквіту.

Усна народна творчість: - викликала зацікавленість письменників і поетів, бо об’єднувала представників різних верств

суспільства, підтримувала зв'язок поколінь, знайомила з історією народу, відображала

повсякденне життя українців; - в ній народ виявляв своє ставлення до панщини, національного гноблення, зловживань

чиновників;

66

- відображала зміни у суспільстві, пов’язані з розвитком капіталізму, тяжкою працею на заводах і

фабриках;

- популярні мандрівні кобзарі, бандуристи. Лірники – Остап Вересай, Андрій Шут, Іван Крюковський, Федір Грищенко (Холодний);

- фольклористи: М.Максимович, збірка Руської трійці – «Русалка Дністровая».

Основні напрямки українського мистецтва першої половини ХІХст.

Класицизм:

орієнтувався на античне мистецтво і міфологію;

тісно пов'язаний з Просвітництвом, спирався на філософію раціоналізму, уявлення про розумну

закономірність світу, прекрасну, вдосконалену людиною природу;

знайшов прояв у всіх жанрах та видах мистецтва: в архітектурі – простота і ясність форм античних

зразків, у живописі та скульптурі – урівноваженість і простота композиції, у літературі – звернення у сюжеті до етичних проблем, героїки, логічність та ясність дій.

Романтизм:

відображав розчарування в ідеях Просвітництва, результатах Французької революції кінця ХVІІІст.;

намагався протиставити практицизму дійсності прагнення до безмежної свободи, удосконалення і

оновлення;

стверджував неповторність людської особистості, самоцінність її духовного життя, але на став

таким універсальним стилем як класицизм;

значною мірою був художнім суспільним рухом, який відкрив шлях до подальшого розвитку

мистецтва в ХІХст.

Образотворче мистецтво:

- високого рівня досягла творчість портретистів В.Боровиковського, В.Тропініна, Г.Васька,

К.Павлова;

- пейзажистів: А.Кунавіна, І.Сошенка, В.Штернберга, Т.Шевченка; - майстри жанрових картин: Л.Жемчужников, К.Трутовський.

Особливості розвитку театру:

у першій половині ХІХст. Театральне мистецтво представлено переважно приватними

поміщицькими колективами, в яких грали кріпосні актори (с.Романівка на Волині,

Качанівка і Спиридонова Буда на Чернігівщині були досить відомі);

крім кріпосних існувало багато аматорських театрів, які часто діяли при навчальних

закладах; найбільш відомі: м. Полтава під керівництвом І.Котляревського та с. Кибинці на Полтавщині під керівництвом В.Гоголя-Яновського;

перші професійні театри з’явилися у Харкові (1814р.), та в Полтаві (1819р.); вони часто

їздили на гастролі до Києва, Кременчука;

в репертуарі п’єси російських авторів (Фонвізіна, Крилова, Гоголя), твори світової

драматургії (Шекспіра, Мольєра, Шиллера), перші українські п’єси: «Наталка-Полтавка»,

«Москаль-чарівник»;

відомі актори: К.Соленик, М.Щепкін, Т.Пряженковська.

Архітектура:

- її розвиток визначався потребою забудови великих міст; - поширювалися плани забудови, запрошувалися відомі архітектори;

- поширилися парково-архітектурні ансамблі (палац К.Розумовського в Батурині, парк

«Олександрія» поблизу Білої Церкви, «Софіївка» м. Умань;

- міський театр у Києві (архітектор А.Меленський); - театр в Одесі (Тома де Томон);

- собор у Катеринославі (О.Захаров);

- домінував класичний стиль.

Музика:

І.Вітковський, А.Галенковський, О.Данилевський, Г.Рачинський, П.Селецький, С.Гулак-

Артемовський – симфонічні і камерно-інструментальні твори;

67

музика поступово стає сферою професійної діяльності; створюються хори, оркестри,

театри для масового слухача;

в Одесі та Києві виникають Філармонічні товариства, які займаються концертною

діяльністю;

у Львові, Чернівцях,Станіславі, Ужгороді вникають народні хори.

Скульптура:

- з’являється монументальна скульптура, теж пов’язана із забудовою міст;

- Полтава: монумент Слави (Ф.Щедрін); - Одеса: пам’ятник А.Ришельє (І.Мартос);

- Київ: пам’ятник князю Володимиру Великому ;

- Розвивається народне дерев’яне різьблення.

Пам’ятники живопису:

- Т.Шевченко: більше 130 портретів (Пушкін. Гребінка, автопортрети), серія малюнків «Притча

про блудного сина», малюнки та акварелі часів заслання до Казахстану («Пожежа в степу»); - В.Тропінін, російський художник, більше 20 років працював на Поділлі: «Портрет українця»,

«Дівчина з Подолля»;

- Народні картини6 «Козак-запорожець», «Козак-бандурист», «Гопак», «Сидить козак під вербою».

аматорський театр – любительський театр;

меценат – покровитель мистецтва і літератури. Меценат – римський політичний діяч І ст.. до н. е., щедро підтримував письменників і поетів;

нова українська література – кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст..; період утвердження сучасної

української літератури. Вона розвивалася під впливом народної мови і народних образів. Кращі твори цього часу виражали соціальні і національні прагнення українського народу. Діячі культури все частіше

зверталися до рідної історії, життя і побуту. Піднімали важливі для суспільства соціальні та моральні

проблеми.

графіка – один із видів образотворчого мистецтва; головними засобами графіки є одно тоновий малюнок (за допомогою ліній, рисок, штрихів, світлотіні);

парафія – нижча церковна адміністративна одиниця; фактично територія, на якій живуть члени громади

віруючих одного храму; балади – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного чи соціально-побутового змісту з

драматичним сюжетом;

думи – уснопоетичні героїчні твори про важливі події та видатних діячів української історії.

17. Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХст.

Особливості економічного розвитку Наддніпрянської України напередодні селянської реформи 1861р.

- наприкінці 50-х рр.. ХІХст. Наддніпрянщина була найбільш розвинутим регіоном Російської

імперії; - наявність кріпацтва заважала формуванню ринкових відносин у с/г;

- розвиток промисловості стримувався відсутністю ринку вільнонайманої праці та вузьким

попитом на промислову продукцію; - міські підприємці та купці не мали можливості купувати землю, оскільки вона не була

предметом купівлі й продажу;

- відбулися зміни господарської спеціалізації регіонів Наддніпрянщини: на Півдні – провідне

місце – вирощування пшениці на експорт, на Лівобережжі – тваринництво. Тютюнництво та льонарство, на Правобережжі – вирощування цукрового буряку;

- на Правобережжі переважало використання примусової праці кріпаків, на Півдні –

вільнонайманої робочої сили.

Вплив Кримської війни 1853 - 56рр. на становище України.

- війна загострила внутрішню ситуацію в Російській імперії; економічна відсталість Росії в цілому

і українських земель зокрема стала особливо помітною (допотопне і застаріле озброєння Росії);

68

- нерозвиненість шляхів сполучення не давала можливості використати наявні ресурси, а

економіка не задовольняла навіть мінімальних потреб армії;

- неефективне державне управління та казнокрадство не давало ніяких шансів на успіх4 - на українських землях війна значно погіршила економічне становище населення, особливо

наближених до театру воєнних дій губерніях (Катеринославської, Херсонської, Таврійської,

київської, Подільської) – великі людські жертви, військові мобілізації, повинності на користь армії;

- ці труднощі були особливо тяжкими на фоні загального збідніння кріпаків;

- в середині 50-х рр.. у ряді губерній України внаслідок неврожаю спалахнув голод;

- це призвело до стихійних селянських виступів, які загрожували перерости у всенародне повстання, що й стало головною причиною реформ (1856 – 60рр. в Україні відбулося близько

300 селянських виступів);

- активізація ліберального руху серед пануючих верств суспільства на користь реформ у кінці 50-х рр..; рух «У Таврію за волею» (1855-56рр.); спроба підняти антиросійське повстання у 1854-55рр.

під керівництво Михайла Чайковського.

Суспільний рух за проведення реформ. - у середині ХІХст. В Росії посилився суспільно-політичний рух за проведення реформ

кріпосницької системи;

- в Україні він був слабким, оскільки козацька старшина остаточно відійшла від народу; українська інтелігенція була на початковому етапі свого формування і до політичної боротьби не

готова, головним чином займалася літературно-публіцистичною роботою;

- російські журнали друкували антикріпосницькі поезії Т.Шевченка, Тургенєв переклав російською мовою «Народні оповідання» Марка Вовчка;

- російський революціонер-емігрант Олександр Герцен в журналі «Колокол» у Лондоні

надрукував статтю «Росія і Польща», де визнавав право України на незалежність;

- у 1856р. студенти Харківського університету утворили таємне політичне товариство, члени якого виступали за ліквідацію самодержавства, введення республіки, скасування кріпацтва,

відновлення суверенітету України; у 1860р. члени товариства були заарештовані;

- посилювалася опозиція кріпацтва і серед промисловців та фабрикантів, частини поміщиків; багаті українські поміщики Василь Тарновський і Григорій Галаган надавали навіть фінансову

допомогу українським суспільно-політичним діячам.

Передумови селянської реформи 1861р.

- подальше існування кріпацтва загрожувало перетворенню імперії на другорядну та економічно

відсталу країну;

- селянський рух, вимоги з боку всіх опозиційних сил – все це вимагало вирішити проблему кріпацтва; царизм хотів виступити в ролі «визволителя»;

- кріпосне право гальмувало економічний розвиток країни; Південь України переконливо

засвідчував переваги вільнонайманої праці; разом з тим поміщицькі господарства давали 50% товарного хліба і не можна було швидко і водночас їх ліквідувати;

- аморальність кріпацтва засуджувалася більшістю представників різних суспільних верств;

приклад європейських монархій, що скасували кріпацтво свідчив, що це не послабило, а

зміцнило їхні позиції через прискорення соціально-економічного розвитку.

Проведення селянської реформи 1861р.

1857р. – цар Олександр ІІ створив секретну комісію для вирішення питання про

скасування кріпосного права, пізніше подібні комісії були утворені у всіх губерніях;

19 лютого 1861р. – «Маніфест про скасування кріпосного права» (проголошувалося

скасування кріпосного права для поміщицьких селян як благодіяння царя і дворян);

19 лютого 1861р. – «Положення про селян. Що виходять з кріпосної залежності»

(визначався загальний порядок звільнення від кріпосної залежності поміщицьких селян);

Пізніше були прийняті додаткові законодавчі документи, які визначали порядок проведення реформи:

- «Місцеві положення» (серед них і положення щодо земель України) – визначали порядок

звільнення селян від кріпосної залежності з урахуванням місцевих особливостей4

69

- «Додаткові правила» (1866р) – визначався порядок звільнення державних селян, селян

Бессарабії, слуг 9двірні). Козаків; визначався порядок викупу землі селянами.

Порядок звільнення від кріпосної залежності селян України:

- селяни ставали особисто незалежними від поміщика і одержували право на земельний наділ4

- розмір селянської ділянки (наділу) визначався відповідно до закону і за узгодження з поміщиками;

- якщо до реформи селяни мали більше землі, чим встановлювалося «Положенням». То надлишок

вилучався на користь поміщика; ці землі називали відрізками;

- за землю селяни повинні були заплатити викуп (20% викупу відразу, 80% суми держава давала селянам у кредит на 49 років);

- до укладення викупної угоди про сплату 20% викупу селяни вважалися

тимчасовозобов’язаними, повинні були відпрацьовувати панщину або платити оброк (на розсуд поміщика);

- державні селяни (їх було 50%0 і козаки, одержали волю та землю пізніше, але наділи їм

виділялися більші і за нижчу ціну.

Особливості селянської реформи в Україні.

- на Лівобережжі і Півдні України наділ надавався в 1,6 рази менше, ніж в інших регіонах Росії;

- на Правобережжі (не довіряючи шляхті0 уряд надав селнам землі на 18% більше, але за підвищеними цінами;

- на українських землях договори з поміщиками про викуп у 90% випадків мали особистий

характер (в Росії вони складалися на громаду); - в Україні поміщикам вдалося переділити в ході реформи землю, забравши в свою власність

найбільш родючі ділянки.

Реформи 60-70-х рр.. ХІХст.

Земcька реформа:

- запровадження у повітах та губерніях земського (місцевого) самоврядування, що складалося з

розпорядчих (повітових і губернських земських зборів) та виконавчих (повітових і губернських земських управ) установ;

- до повітових зборів обирали гласних (депутатів) від різних станів: землевласників, міських

власників та селян; - гласні губернських земських установ обиралися повітовими зборами;

- у Наддніпрянщині дія земської реформи до 1911р. не поширювалася на Правобережжя. Оскільки

царизм побоювався, що діяльність земств спричинить там пожвавлення польського

національного руху.

Міська реформа 1875р.:

- у містах створювалися міські думи та міські управи;

- виборче право надавалося чоловікам віком від 25 років, які були власниками нерухомості; більшість міського населення усувалося від участі у самоврядуванні;

- постійно діючим виконавчим органом була міська управа, що обиралася міською думою; обидві

установи очолював міський голова.

Фінансова реформа 1860р.:

- заснування Державного банку, який отримав переважне право кредитування торговельних і

промислових підприємств;

- створення незалежних від місцевої адміністрації губернських контрольних палат для щомісячної перевірки видатків усіх установ;

- скасування відкупної системи податків і встановлення акцизних зборів, які збиралися

державними установами.

Судова реформа 1864р.:

- створення безстанового суду, незалежного від адміністративної влади;

- засідання судів ставали відкритими для публіки і преси;

70

- у судову практику впроваджувалася змагальність з участю у процесі присяжних засідателів (12),

прокурора (підтримував обвинувачення) і адвоката (здійснював захист);

- розгляд дрібних громадянських і кримінальних справ здійснював мировий суддя, який обирався земством або міською думою;

- місцева влада не мала права усувати з посади мирового суддю або суддів окружного суду, вони

звільнялися з посади тільки за рішенням суду.

Військова реформа 1874р.

- введено замість рекрутських наборів загальну військову повинність для чоловіків від 20 років;

- скорочення строку військової служби (піхота – 6 років, флот – 7); наприкінці ХІХст. Було

встановлено 5-річний термін служби в усіх родах військ; особи, які здобули освіту служили менший термін;

- реорганізація системи військового управління: країну було поділено на 15 військових округів, до

складу 3 з яких (Київський, Одеський, Харківський) входили українські губернії; - армію почали оснащувати сучасним озброєнням.

Освітня реформа 1863р.

- прийнятий новий університетський устав, згідно з яким вони отримали широку автономію у питаннях внутрішнього життя;

- започатковано вищу освіту для жінок (жіночі гімназії та школи, приватні вищі курси);

- надано право представникам усіх станів навчатися у гімназіях; вони поділялися на реальні

(давали можливість вступу після закінчення до вищих технічних шкіл) і класичні (випускники яких могли йти вчитись до університетів;

- право засновувати початкові школи надавалося приватним особам, земствам та іншим

громадським установам, але з дозволу влади; - відкриті земські школи, недільні школи для дорослих.

Цензурна реформа.

- посилення засобів адміністративного впливу на органи друку;

- запровадження попередньої цензури газет і журналів; - редакторам під загрозою закриття видань, заборонено торкатися гострих політичних питань.

Наслідки селянської реформи 1861р. - вона стосувалася більшості населення України (з 13,5 млн. селяни становили 10,5 млн. чоловік);

- реформа носила половинчастий, непослідовний характер, захищала інтереси насамперед

дворянства; - з одного боку, селяни отримали особисту свободу, що було великим кроком уперед у соціально-

політичному розвитку; з іншого – вони залишалися «нижчим» станом, в них не було привілеїв4

- селяни були звільнені без землі, вони платили за неї аж до 1906р.;

- але не зважаючи на це проведення реформи покращило життя селянства, сприяло економічному та суспільно-політичному розвитку України;

- з’явилася перспектива утвердження ринкового господарства, набагато ефективнішого ніж

кріпосне.

Вплив реформ 60-70-х рр.. на соціально-економічний та політичний розвиток України.

- значно прискорилися темпи соціально-економічного розвитку України, відбувалася модернізація всіх сторін суспільного життя;

- завдяки адміністративним реформам отримали права ті верстви населення, які були раніше

виключені з громадського та політичного життя;

- утвердження принципів рівності, свободи, розгалуженої системи самоуправління дало можливість переважній більшості населення України включитись в економічну і політичну

діяльність;

- політична система значно наблизилася до ліберально-демократичних тенденцій європейських держав;

- вдосконалення державного управління прискорило розвиток економіки, створило нові умови для

розвитку освіти, культури, громадського життя, укріплювало обороноздатність країни;

71

- в той же час реформи не ліквідували ряду феодальних пережитків: самодержавства, імперський

характер держави, поміщицьке землеволодіння, що було причиною соціального і національного

гноблення, гальмування прогресивного розвитку країни.

Економічний розвиток Наддніпрянщини в 60-80-ті рр.. ХІХст.

- інтенсивно розвивалася вугільна, залізорудна, металургійна галузі промисловості (Донецький, Криворізький регіони);

- почалося будівництво залізниць (перша в 1865р. між Одесою та Балтою);

- розвивалася торгівля, остаточно сформувалися внутрішній та зовнішній ринок4

- зросла потреба у водному транспорті 9кількість пароплавів близько 300); - будувалися великі підприємства6 Харківський і Луганський паровозобудівні заводи,

Катеринославський та Херсонський металургійні та інші;

- збільшилася кількість міст (близько 300); - завершився промисловий переворот4

- великі капіталістичні підприємства в Україні часто належали іноземцям;

- промисловий переворот торкнувся не всіх галузей, у деяких до початку ХХст. збереглися

феодальні відносини (харчова, легка промисловість); - економіка України головним чином виробляла сировину або напівфабрикати (залізо, чавун,

вугілля, цукор); готова продукція ввозилася з Росії, ціни на яку були вищими, ніж на сировину.

Зростання міст в Україні.

- у другій половині ХІХст. Основним фактором росту став розвиток промисловості; з

адміністративних центрів міста поступово перетворюються на індустріальні центри; - з фабрично-заводських поселень виникають нові міста – Юзівка, Кам’янське, Нікополь, Кривий

Ріг;

- досить великими містами стають залізничні станції – Жмеринка, Лозова, Ясинувата, Знам’янка

та інші; - ряд міст продовжують розвиватися як торгові центри – Полтава, Житомир, Біла Церква,

Бердичів, чи просто як адміністративні – Чернігів, Камянець-Подільський;

- міського населення стає більше і воно концентрується у великих індустріально розвинених містах; у 1897р. міське населення складає близько 3 млн. чоловік, що в 2 рази більше в

порівнянні з 1863 роком;

- виникають промислово-торгові гіганти: Одеса (403тис.0, Київ (248тис.), Харків (174тис.), Катеринослав (131тис.);

- відбуваються радикальні зміни у міському господарстві:у будівництві переважають кам’яні

будівлі, з’являються культурно-ділові центри, елітні житлові квартали, на окраїнах міст навколо

підприємств – житло робітників, часто барачного типу; в центрі дороги і тротуари вимощені цеглою і каменем, ведеться озеленення, використовується електричне освітлення (з 1880р. у

великих містах); діють кінні трамвайні лінії, а з 1892р. в Києві запущено перший електричний

трамвай; з 1855р. розвивається телеграфний зв'язок.

Торгівля України.

- основними факторами розширення внутрішнього ринку були: ріст товарного виробництва,

поглиблення поділу праці, регіональна спеціалізація та зростання купівельної спроможності населення;

- основною тенденцією розвитку внутрішньої торгівлі стає занепад ярмаркової торгівлі, на зміну

якій приходять стаціонарна та біржова торгівля; доля ярмарок в товарообігу зменшується, вони переходять на оптовий продаж та аукціонну торгівлю;

- створюються спеціалізовані біржі, які забезпечують постійний зв'язок між оптовими

постачальниками та покупцями (найбільші – Київська та Одеська, зернові – в Миколаєві та Єлисаветграді, вугілля і залізо – в Харкові);

- швидко розширюється стаціонарна торгівля 9лавки, магазини, створюються торгові фірми,

перші універсальні магазини);

- дрібні торговці (т. зв. «коробейники») завозили товари у найвіддаленіші села; - змінилася товарна спеціалізація України в межах Російської імперії4 тепер вона постачала не

тільки цукор, зерно і худобу, а й промислову продукцію (вугілля, руди, метал); вивозилися

також с/г машини, рейки;

72

- в зовнішній торгівлі Україна залишилася головним експортером зерна та цкру;

- велика роль чорноморсько-азовських портів, особливо Одеси4 вивозилися також продукти

тваринництва, спирт, сукно, мило; ввозилися в Україну: бавовна, тканини, фарба, машинне устаткування, вина, прянощі,скляний посуд.

Нові соціальні верстви населення. - 15-20% викупили наділи,розбагатіли, їх називали куркулями; 30% селян середнього достатку;

50% - сільська біднота; батраки у багатіїв;

- Наймані робітники фабрик і заводів (близько 400тис.);

- Дворяни-поміщики4 - Українські підприємці6 Симиренко. Яхненко – цукрові заводи; Терещенки – цукроваріння;

Харитоненки, Ханенки;

- Російські та українські підприємці-промисловці та торговці.

Аграрні відносини в Наддніпрянській Україні у 60-90-х рр.. ХІХст.

- Степова Україна перетворилася на район торгівельного зернового господарства; швидко

зростали посівні площі, крім зернових культур вирощували льон, а потім соняшник; - на Правобережній Україні розвивалося цукровобурякове виробництво (75% засіяних цукровим

буряком земель російської імперії; цукрова промисловість стає однією з найбільш розвинених і

технічно оснащених (підприємці Терещенки, Харитоненки, Бобринські, Бродські, Браницькі тощо);

- повільніше порівняно із землеробством розвивалося тваринництво (10% всієї продукції с/г);

пасовища і сіножаті скорочувалися4 більшість худоби належало поміщикам та заможним селянам;

- удосконалення знарядь праці та впровадження с/г машин найуспішніше відбувалося у Степовій

Україні (кінні молотарки, три - і чотириколісні плуги, сівалки, косарки, культиватори, віялки,

жниварки); - поступово техніка поширилася і на Правобережну Україну на цукрових плантаціях, найменше її

було на Лівобережній Україні;

- у більшості селянських господарств знаряддя праці залишалися примітивними (рала, дерев’яні борони).

Соціальне розшарування селянства. - 50-55% - бідняцькі господарства; 30% - господарства середнього достатку; 15-20% - заможні

селяни;

- заможні селяни грали помітну роль у с/г виробництві, особливо у Степовій україні4 викупили

землю, збільшували свої господарства (орендували і купували панські землі); це був новий тип селянина-фермера;

- середняки теж відігравали значну роль у с/г;

- бідняки складали більшість, у них було мало землі. Реманенту. Худоби; нерідко вони взагалі не мали коня чи вола;

збільшився попит на вільнонайману працю в с/г (1900р. у землеробстві України було

зайнято близько 1млн. постійних робітників і близько 200тис. поденних батраків);

найбільше їх було зосереджено на Півдні України (Катеринославська, Таврійська та

Херсонська губернії; щорічно на Півдні України працювало 550-600тис. наймитів з різних регіонів України і російського чернозем’я;

українські безземельні селяни переселялися в малозаселені райони імперії: Кубань,

Волгу, а після 1881р. у Сибір та Далекий Схід;

внаслідок цього у промислових центрах України зростала кількість не українців за

рахунок міграції сюди російських селян;

уряд довгий час забороняв переселення, тому що поміщики побоювалися підвищення

ціни на робочі руки і зниження плати за оренду землі.

Наслідки: - хоча реформа 1861р. зберегла багато залишків минулого, в цілому с/г у другій половині ХІХст.

Прогресувало: втягувалося в ринкові відносини, зростає роль України як «європейської

житниці»;

73

- розвинулося в Наддніпрянській Україні потужне цукробурякове виробництво;

- поширювалася вільнонаймана праця в с/г4

- ширше застосовувалася с/г техніка4 - поглиблювалася спеціалізація окремих с/г регіонів та окремих господарств;

- соціальне розшарування на селі призводило до формування нових соціальних груп: с/г

підприємців, найманих робітників, фермерів, орендаторів, поденників, батраків.

Тенденції розвитку українського національного руху:

- в цей час як в Європі так і в Україні відбувалося організаційне оформлення і вироблення ідейних

основ національно-визвольних рухів; - прагнення українських діячів змінити існуючий лад на справедливий, покращити життя народу в

цілому;

- як у європейських визвольних рухах так і в українському головна увага зосереджувалася навколо трьох напрямків: соціального, загальнодемократичного та національного;

- перед українським рухом стояла проблема вироблення збалансованої у національній,

загальнодемократичній та соціальній площинах політичної платформи, що була б прийнятною

для більшості прошарків українського суспільства; - одночасно з виробленням політичних програм відбувалися пошуки організаційних форм

українського руху.

Порівняльна характеристика національно-визвольного руху.

кінець 50-х – початок 60-х рр.. ХІХст. 70 – 90-ті роки ХІХст.

Головні напрямки: - хлопомани (1859-61рр.)

Цілі: ліквідація кріпосництва, самодержавства,

просвіта українських селян Лідер: В.Антонович, випускник, а згодом професор

Київського університету;

- старі громади (1861-кінець90-х рр..)

Цілі: демократичні реформи, створення незалежної держави, розвиток української культури;

Лідери: В.Антонович, М.Драгоманов (доцент

Київського університету), П.Чубинський (етнограф); Головні риси руху:

- переплетення українського, російського і

польського визвольного рухів; - період становлення українського

національно-визвольного руху;

- головну роль відігравала українська

інтелігенція, яка вела культурницьку діяльність, направлену на пробудження в

українців національної свідомості, а не на

політичну боротьбу; - організаційною формою українського

руху стали громади, що займалися

видавницькою справою, організацією недільних шкіл для дорослих, проти

національних утисків і соціальних

обмежень;

- українська мова за Валуєвським циркуляром 1863р. була заборонена.

Головні напрямки: - молоді громади (кінець 70-х рр.. ХІХст.)

Цілі: соціалістична революція, незалежна українська

держава, розвиток української культури; Лідери: М.Драгоманов, Н.Зібер (доцент Київського

університету), С.Подолинський (соціолог);

- «Братство тарасівців» (1892-93рр.)

Цілі: українська незалежна держава, свобода всіх народів Російської імперії, здійснення революційних

ідей Т.Шевченка;

Лідери: студенти Харківського та Київського університетів;

Головні риси руху:

- на початку 70-х рр.. ХІХст. Поліцейський контроль за українським суспільством

дещо послабився, що викликало

відновлення громад;

- друкований орган Київської громади в 1874-75рр. газета «Київський телеграф»,

як і раніше політичною діяльністю не

займався; - Емський указ 1876р. цілковито заборонив

українську мову, що не знищило

громади; - закордонна пропагандистська діяльність

М.Драгоманова;

- посилення розмежування серед

громадівського руху: молодь не задовольняла культурницька діяльність,

вони об’єднувалися в молоді громади, а

на початку 90-х рр.. заснували «Братство тарасівців» - український національний

рух вступив у політичну фазу.

74

Заходи царизму щодо українського руху:

не допускався розвиток українського національного руху; контролювалися усі

громадські організації, часто застосовувалися арешти і заслання;

була заборонена українська мова, для цього царизм видав два укази:

- Валуєвський циркуляр 1863р. (міністр внутрішніх справ) – забороняв друкувати навчальну літературу українською мовою;

- Емський указ 1876р. (м.Емс) – забороняв ввозити із-за кордону книги українською мовою,

викладати ставити вистави;;

проти членів громад і вчителів-українофілів проводилися репресії;

вилучалося із вживання слово 2Україна», його замінили назвою «Малоросія»;

уряд сприяв переселенню на Південь і до Центральних районів України (індустріальних)

російського населення, в результаті чого зменшилася загальна кількість українського

населення (з 90-95% до 80% наприкінці ХІХст.)

Історичне значення громадівського руху: - наукова діяльність громадівців заклала основу української науки;

- громадівці вплинули на розвиток українського руху в Західній Україні;

- завершили об’єднання двох регіональних течій українського руху в Російській імперії: лівобережного, що починався з відродження на Слобожанщині, продовжував свої традиції в

Кирило-Мефодіївському братстві, та правобережного, що утворився в «українській школі»

польської літератури і знайшов продовження в діяльності хлопоманів; - громадівці своїми дослідженнями з історії, етнографії, статистики та мовознавства довели, що

українство має глибоке історичне коріння, чіткі етнічні особливості й окреслені етнічні межі;

цим вони підвели український рух до необхідності сформулювати і розробити політичну

програму; - забезпечили наступність поколінь в українському русі (кирило-мефодіївці та інші організації),

які розпочали активну діяльність у 90-ті рр.. ХІХст.

Діяльність народників в Україні:

- у 70-ті рр.. ХІХст. Почалася діяльність народників, організації яких виникли спочатку в Росії, а у

1873р. Ф.Волховський заснував організацію народників в Одесі; згодом виник гурток «Київська

комуна», пізніше народницькі гуртки з’явилися в Харкові, Чернігові та інших містах; - народники погано знали життя селян, тому що головним чином членами їх організацій була

інтелігенція; вони не розуміли селян, їхнього життя і переконань, ідеалізували селян;

- народники виступали за підвищення культури селян, за селянську революцію і побудову соціалізму, за передачу землі селянам;

- для реалізації своїх цілей народники здійснили «ходіння в народ» і організували «Чигиринську

змову».

«Ходіння в народ» (1874р.)

- народники приїжджали до сіл, де працювали вчителями, лікарями, писарями, вели революційну

пропаганду; - народники навчали селян грамоті і професіям;

- вони носили селянський одяг, намагалися бути схожими на селян у поведінці, вважаючи, що

селяни будуть їм більше довіряти; - підняти селян на революцію вони не змогли.

«Чигиринська змова» (1877р.) - група народників організувала в Чигиринському повіті Київської губернії повстання селян;

- бачачи, що селяни вірять у «доброго царя», народники сфабрикували «царські грамоту», у якій

закликали селян не сплачувати податків, захоплювати землю, створювати збройні «таємні

дружини», готувати загальне повстання; - у 1877р. змова була розкрита царською владою, члени групи заарештовані, засуджені до каторги

і заслання;

- наприкінці ХІХст. роль народників у суспільно-політичному житті значно знизилася; після переходу частини народників до індивідуального терору суспільство зневірилося в їхніх ідеях.

75

наділ – розмір селянської земельної ділянки, який визначався відповідно до закону під час ліквідації

кріпацтва 1861р.

«відрізки» - «надлишок» землі, що вилучався на користь поміщика у селян, якщо до реформи вони мали землі більше ніж встановлювали «Положення» 1861р.

«тимчасовозобов’язаний» - такими вважалися селяни після реформи 1861р. до укладення угоди про сплату

20% викупу селянами землі; вони повинні були відробляти панщину або платити оброк (на розсуд поміщика);

відробітки – залишок панщини для тих селян, що не змогли сплатити 20% ціни свого наділу на користь

поміщика: праця за гроші зі своїм реманентом, за борг або проценти з боргу, за землю і житло, за право

випасу худоби на поміщицькому лузі, полювати в його лісі, відробіткова оренда, коли земля бралася за відробітки; віддача половини врожаю за землю;

викупні платежі – ціна за землю, яку сплачували селяни; у середньому в Україні викупна ціна

перевищувала ринкову майже в 4 рази; протягом 49 років селяни повинні були їх повертати державі з відсотками (до 1905р.0;

недоїмки – борги селян за землю (грошові або відробіткові);

протекціонізм – заохочувальна політика держави у розвитку економіки в цілому або окремої галузі;

капіталізм – стадія розвитку суспільства, при якій головною галуззю є промисловість, а головними верствами суспільства буржуазія і наймані робітники;

буржуазія (капіталісти) – власники головних засобів виробництва при капіталізмі;

пролетаріат – наймані робітники, що працюють на фабриках, заводах, рудниках, шахтах на капіталістів; аграрне перенаселення – надлишок робочої сили, що утворився внаслідок збільшення малоземельних селян

після реформи 1861р.;

переселенці – малоземельні селяни, що переселялися на малозаселені землі інших регіонів Російської імперії;

«різночинці» - вихідці з різних «чинів»; з купців, міщан, духовенства, дрібного чиновництва, які теж були

учасниками суспільно-політичного руху в другій половині ХІХст.

18. Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорської імперії у другій половині ХІХст.

Зміни в адміністративно-політичному устрої:

- унітарна австрійська імперія в результаті компромісу між австрійською і угорською знаттю

перетворилася в дуалістичну (двоїсту) Австро-Угорську імперію, конституційну монархію (1868р.);

- Галичиною управляв австрійський намісник з числа польських магнатів; край одержав

внутрішню обмежену автономію – з 1861р. у Львові розпочав дію Галицький обласний сейм, до

якого обирати й бути обраними могли й українські селяни; - як і до 1868р. Східна Галичина була об’єднана із Західною в єдине королівство Галичини і

Лодомерії;

- внутрішнє самоврядування було надане і Буковині, проте у Буковинському сеймі домінували румуни і німці;

- Закарпаття стало частиною Угорщини і ніякого самоврядування не одержало; край складався з 4

русинських (українських) жуп або комітатів (областей), які управлялися із столиці Угорщини

Будапешта.

Особливості економічного розвитку Галичини, Буковини і Закарпаття в другій половині ХІХст.

- на західноукраїнських землях не спостерігалося бурхливого зростання виробничих сил, як в інших частинах Австро-Угорської імперії;

- Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття зберігали аграрний характер економіки;

більшість населення була зайнята в сільському господарстві; - розвиток економіки на західноукраїнських землях дедалі більше визначався інтересами великої

фабричної промисловості західних та центральних провінцій імперії;

- в економічній структурі Австро-Угорської імперії західноукраїнським землям відводилася роль

ринку збуту готових товарів і джерела сировини та робочої сили до індустріально розвинених провінцій;

76

- імперський уряд фактично не вживав ніяких заходів для розвитку промисловості в Західній

Україні; західноукраїнським підприємцям не надавалися податкові пільги, якими користувалися

в західних провінціях; - доступ західноукраїнським товарам на ринки Австро-Угорщини та сусідніх країн був фактично

закритий; водночас існували пільги для вивезення з краю сировини і напівфабрикатів;

- наприкінці ХІХст. іноземний капітал поширився в західноукраїнських землях: у торгівлі, банківській справі, нафтодобувній та лісозаготівельній галузях промисловості;

- в аграрній сфері рівень розвитку с/г виробництва краю був найнижчим в імперії;

- західноукраїнське селянство постійно страждало від малоземелля, що спричиняло масову

трудову еміграцію.

Становище українців.

Східна Україна Західна Україна

- збільшення кількості росіян від загальної кількості населення;

- малоземелля селян;

- еміграція у межах Російської імперії; - кількісна перевага сільського населення.

- зменшення українського населення: сільське у Східній Галичині (до 62%), на

Буковині (40%), у Закарпатті (70%);

- малоземелля селян; - еміграція на американський континент;

- сільське населення переважало

Причини поширення українського руху в 60-90-ті рр.. ХІХст.

- реформи створили фундамент для розгортання національно-визвольного руху;

- утвердження парламентаризму поступово змінювало суспільну психологію; - населення поступово з мовчазних підданих перетворювалося на спів носіїв влади, громадян;

- декларування рівності всіх народів імперії пробуджувало національну гідність – необхідну

основу національного відродження;

- давало законну підставу домагатися всіх належних народові прав; - усім народам імперії було відкрито шлях до європейської демократії,що стимулювало їх до

прискореного розвитку.

Головні напрямки українського руху в 60-90-ті рр.. ХІХст.

Москвофіли: - приєднання західноукраїнських земель до Росії;

- заперечення існування окремої української нації, а в результаті цього – необхідності боротьби за

створення незалежної держави;

- ігнорування української мови.

Старорусини:

- виступали за окремішність русинського населення Галичини, що вирізнялося візантійською літературою, юліанським календарем, кириличним алфавітом;

- єдність слов’янських народів від Карпат до Уралу;

- створення «язичія» - мішанина народної, старослов’янської, польської та російської мов; - антипольська спрямованість;

Народовці:

- єдність всіх українських земель, необхідність об’єднання їх у єдину державу; - розвиток єдиної української мови;

- галицькі русини – це українці;

- спрямованість діяльності на пробудження свідомості галицьких русинів;

Радикали:

- боротьба за національне та соціальне визволення українського народу;

- створення першої української партії – РУРП (Русько-українська радикальна партія); - возз’єднання усіх українських земель в єдину державу;

- зменшення ролі та впливу церкви на життя суспільства і національно-визвольний рух.

77

Діяльність москвофілів і народовців у Східній Галичині.

Москвофіли Народовці

- під час зростання антипольських настроїв взяли на себе керівництво в громадсько-

культурних установах Львова:

Ставропігійному інституті, Народному домі, «Руській бесіді» (заснованій 1861р.)

- розгорнули широку культурно-

просвітницьку діяльність: створювали читальні, бібліотеки, школи,

кооперативи, різноманітні товариства;

- започаткували видання серії популярних

книжок для селян «язичієм»; - 1870р. заснували свою політичну

організацію «Руську Раду», яка мала

захищати права та інтереси українців Галичини;

- Видавали журнал «Слово (орган Руської

Ради), газету «Руська Рада».

- розпочали свою діяльність зі спроб заснувати власні періодичні видання і

створити українські громади на зразок

Київської зі студентів і старшокласників Львова; у 1863р. заснували у Львові

першу таємну громаду «Молода Русь»;

- видавали журнали «Вечорниці», «Мета», «Нива», «Русалка»;

- розпочали створення власної мережі

культурно-освітніх установ; у 1861р.

було засновано «Руську бесіду», а згодом її театр;

- 1868р. – створення культурно-освітнього

товариства «Просвіта»; - 1873р. – створили у Львові Літературне

товариство імені Т.Шевченка.

Польсько-українські стосунки в Галичині:

- «Нова ера» - українсько-польське порозуміння, досягнуте в Галичині у 1890р. під тиском

київської та віденської сторін; - австро-угорський уряд серйозно зацікавився українським рухом у Наддніпрянщині,

сподіваючись за його підтримки відірвати Україну від Росії; для цього він намагався зупинити

українсько-польське протистояння в Галичині і показати себе захисником українців;

- деякі діячі Київської громади (Антонович, Кониський та ін.) намагалися схилити на бік української справи керівні кола Австро-Угорщини, щоб здобути нові національно-культурні

права для галицьких українців і реалізувати свою ідею перетворення Галичини на центр

визвольного руху – «український П’ємонт».

Наслідки політики «нової ери»:

- відкриття кафедри української історії у Львівському університеті, яку очолив М.Грушевський; - перетворення Літературного товариства імені Т.Шевченка на наукове із державною субсидією;

- надання українському фонетичному правопису статусу офіційного і впровадження його в

шкільні підручники; поширення двомовності на деякі учительські семінарії;

- створення ощадного товариства «Дністер» (1892р.) для українського населення; - поява низки урядових розпоряджень про підтвердження прав або розширення сфери вжитку

української мови в урядових установах, відкриття для українців доступу до державних посад;

- розмежування і розкол в українському русі на прихильників і противників новоерівської політики.

Особливості національно-визвольного руху.

Процес зміцнення українського руху проходив складніше ніж в Галичині.

Буковина Закарпаття

- початок національного відродження у 60-

ті рр.. ХІХ ст. - перші національні організації мали

москвофільський характер;

- поява народовської течії пов’язана з

«буковинською трійцею»:Юрій Федькович, брати Сидір та Григорій

Воробкевичі;

- відкриття у 1875 році Чернівецького університету, більшість викладачів якого

- найтяжче становище економічне і

національне закарпатських русинів; - поширення зугорщення і переслідування

всього українського;

- у національному русі панувала

москвофільська течія; - сподівання на російську допомогу у

національному відродження Закарпаття;

- було поширеним тривалий час.

78

галицькі українці – поширення

національної ідеї;

- з кінця ХІХст. Буковинське політичне життя розвивалося разом із галицьким.

Політичні партії Галичини:

Радикальна – 1890р., Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький (створення

незалежної української держави;

Соціал-демократична – 1889р., Микола Ганкевич (відродження національної культури);

Національно-демократична – 1899р., М.Грушевський, І.Франко (соціалістичні реформи.

Робітничий рух на західноукраїнських землях:

- був викликаний низьким рівнем життя, малою зарплатнею, яка часто замінювалася товарами із крамниці хазяїна, часті різноманітні штрафи;

- скарги, вимоги до власників покращити становище;

- поширення страйкового руху: 1870р. – страйк друкарів Львова; 1871р. – страйк друкарів і

працівників швейних майстерень Львова, нафтовиків Борислава; - з середини 80-х рр.. страйки стали частішими і масовими: 1884р. – страйк з тисяч нафтовиків;

1886р. – львівські мебльовики;

- наприкінці ХІХст. Робітничий рух під керівництвом соціал-демократів ( 8-годинний робочий день, заборона праці дітей до 14 років, зменшення робочого дня, збільшення зарплатні);

- у 90-ті рр.. до страйкового руху приєднуються робітники Буковини та Закарпаття.

Селянський рух.

- масові позови до суду на поміщиків;

- виступи проти власників лісів і пасовищ та місцевої влади;

- вимагання розгляду питання в галицькому та буковинському сеймах; - захоплення угідь та самостійне користування ними до прибуття військових;

- свідомі потрави полів та вирубки поміщицьких лісів;

- 1885-1887рр. селяни ряду галицьких повітів готувалися до збройного повстання за справедливий перерозподіл поміщицьких земель ( придушили війська, близько 200 селян було засуджено);

- проти залучення селянства до будівництва і ремонту шляхів (1854-1855рр. 13 громад

Чернівецького повіту, проти них застосовані війська);

- 1887р. – подібне у 13 селах Галичини; всього в Галичині виступили селяни 16 повітів; - нова форма протесту – віче (мітинг); вперше у 1891р. в Коломиї, Бродах, Турці

- у вічі в Снятині в 1892р. брали участь понад 2 тис. селян;

- грудень 1894р. – крайове селянське віче, заклик до політичної боротьби, за сприятливі умови розвитку української культури, великий вплив І.Франка.

19. Культура України в другій половині ХІХст.

Особливості розвитку української культури:

- розвиток української культури, як і в першій половині ХІХст., відбувався в умовах панування в Україні імперських режимів Російської та Австро-Угорської імперій;

- цей період став логічним продовженням духовних пошуків українського народу попередньої

доби і, одночасно своєрідним підґрунтям культурного оновлення ХХст.; - помітний вплив на розвиток культури мали такі фактори: територіальна роз’єднаність

українських земель, завершення формування української нації, ускладнення соціальної

структури та політизація суспільного життя, , посилення тиску державних структур на суспільство в цілому і на культуру зокрема;

- в культурі з’являються і розгортаються чимало суперечливих тенденцій і явищ як позитивного ,

так і негативного характеру.

79

Причини посилення ролі освіти у суспільстві:

промисловий переворот, який охопив розвинуті країни світу, викликав різке збільшення

попиту на освічених людей, без яких був неможливим технічний та соціально-

економічний прогрес;

сприяючи прискоренню суспільного розвитку, освіта нерідко використовувалася у

політично залежних країнах як ефективний засіб асиміляції; тому національна

інтелігенція робила все можливе, щоб освіта стала фактором самозбереження та розвитку

української нації;

освіта поступово втрачає привілейований характер, освічені люди складають значну

групу населення, хоча більшість простого люду залишалася неписемною.

Здобутки та проблеми системи освіти.

здобутки освіти проблеми розвитку освіти

- досить швидко зростає кількість навчальних

закладів різного рівня;

- освіта перестає носити привілейований

характер, стає більш доступною для різних верств населення;

- створення недільних шкіл (з 18591862рр. діяло

111 таких шкіл); - з 1864р. створена мережа народної освіти у

вигляді народних училищ, а з 80-х рр.. в

сільській місцевості поширювалися церковно-приходські школи; початкових шкіл

наприкінці ХІХст. було близько 13 тисяч;

- в Австрійській імперії у 1869р. була введена

обов’язкова освіта для дітей 6-14 років, в багатьох школах українською мовою;

- велику роль в освіті українського населення

відігравали культурно-освітні товариства «Просвіта» та «Руська бесіда» на

західноукраїнських землях, товариства

письменності в Наддніпрянській Україні;

- значно збільшилася кількість чоловічих та жіночих гімназій (близько 150 тисяч), вони

стали загальностановими; в Західній Україні

діяло 2 гімназії у Львові та Перемишлі і діяло кілька українських класів;

- потреби у кадрах, особливо професійної

орієнтації, призвели до відкриття багатьох нових вищих навчальних закладів: у 1865р. в

Одесі відкрили 3-й в Наддніпрянській Україні

університет – Новоросійський, у 1875р. – в

Чернівцях; у 1855р. в Харкові відкрився Технологічний інститут, 1898р. – Київський

політехнічний інститут, 1899р. –

Катеринославське вище гірниче училище; Політехнічний інститут відкрито у Львові;

діяли також Харківський ветеринарний

інститут та Львівська Академія ветеринарної медицини; гуманітарну освіту давав

Ніжинський історико-філологічний факультет.

- кількість і якість спеціалістів не задовольняли

потреб економічного розвитку; більшість

простого люду була неписемною;

- поширення освіти серед населення викликало антиукраїнську кампанію проти преси та

репресії царського уряду (Валуєвський та

Емський укази); - в початкових школах навчалося лише 1/3 дітей

шкільного віку; рівень письменності складав 15-

20%, а в селі у 2-3 рази нижче; - в Галичині саме у 60-70-ті рр.. мережа шкіл з

українською мовою різко скорочується, у

зв’язку з введенням польської мови навчання;

- 2/3 населення Східної Галичини і ¾ Буковини були неписьменними;

- проте в середньому серед українців було лише

10-15% навчання в середніх навчальних закладах, велося здебільшого мовами панівних

народів;

- розвиток вищої та середньої освіти гальмувався

владою; у 1884р. була ліквідована університетська автономія і виборність

ректорів, деканів, професорів; закон 1887р.

(«про кухарчиних дітей») ускладнював дітям з простого народу отримання освіти в класичних

гімназіях;

- у Наддніпрянській Україні вища та середня освіта були повністю русифіковані;

- на Західній Україні вдалося відстояти своє

право на отримання освіти українською мовою,

але ж вона, як і раніше, була доступна на усім.

Особливості розвитку науки. - розвиток промисловості викликав потребу у кваліфікованих спеціалістах та нових технологіях;

- відбувався загальноєвропейський прогрес у науці і техніці;

- поширюється і домінує пошук достовірних і точних вимірів фізичних і суспільних явищ;

80

- відсутня ідеологічна забарвленість в дослідженнях, а отже і конфлікт з владою.

Розвиток природничих наук. - проведено дослідження з механіки та математики (В.Імшенецький); гідродинаміки, теорії

пружності, математичної фізики (В.Стеклов); геометрії (Д.Синцов); металознавства,

машинобудування, електротехніки, теорії стійкості руху (О.Ляпунов); - сформувалася алгебраїчна школа Д.Граве;

- розпочаті роботи із загальної хімії (М.Бекетов, С.Реформатський)

- проведені дослідження з аеродинаміки (Харків, Київ); створені: гідролітак ( конструктор

Д.Григорович, багатомоторний літак (конструктор І.Сікорський); - створені методики акліматизації тварин і рослин, а також селекції у плодівництві

(Л.Симиренко);

- епідеміологи Д.Заболтний і Н.Гамалій, В.Високович розробили методи боротьби з епідеміологічними захворюваннями (зокрема чумою);

- значний внесок в розвиток медицини: О.Образцов і М.Страженко (захворювання серцево-

судинної системи), І.Мечников (ембріологія, імунітет, бактеріологія), І.Сеченов (фізіологія,

рефлекторна діяльність головного мозку, психофізіологія); - вчені-ботаніки – С.Навашин, В.Липський;

- біохімік О.Данилевський;

- створені нові астрономічні обсерваторії (Одеса), метеорологічні станції (перша в Одесі у 1895р.), радіологічні лабораторії (перша в Новоросійському університеті);

- продовжується геологічне вивчення території України, відкриті найбільші родовища вугілля,

заліза, марганцевих руд.

Розвиток гуманітарних наук.

- успішно розвивалась філософія (П.Куліш, В.Антонович, М.Павлик, П.Грабовський,

М.Коцюбинський); - видатні історики (М.Грушевський, А.Єфименко, Д.Багалій, М.Аркас);

- видатний тритомник «Українська граматика А.Кримського;

- у 1907-1909рр. вийшли 1-4 томи «Словника української мови» Б.Грінченка; - велику наукову роботу вели наукові товариства6 імені Т.Шевченка, Українське наукове

товариство.

Розвиток української літератури другої половини ХІХст.

різноманітність художніх напрямків:

- одночасно розвивалися і взаємно збагачувалися романтизм, натуралізм, просвітницький реалізм,

поєднання елементів різних напрямків;

наявність індивідуальних стилів письменства (формування оригінальних стилів, способів

і підходів творчого самовираження);

поява нових тем і проблематики:

- розшарування селянства (Карпенко-Карий);

- життя промислових робітників (І.Франко);

- боротьба народу проти соціального та національного гноблення (М.Коцюбинський, О.Кобилянська);

- пошуки інтелігенцією свого місця в суспільстві (Леся Українка, Марко Вовчок);

демократизація та гуманізація літератури:

- центральною фігурою художніх творів стає людина з народу; - розкривається процес духовного розкріпачення народних мас, розвитку їхньої свідомості;

- сприйняття людини як вищої цінності,захист її прав;

- заклики до боротьби із насиллям панівних класів;

ускладнення художніх форм:

- розвиток різних жанрів (романи, повісті, оповідання, новели, фейлетони); - описовість і натуралізм аналізу та типізації;

- сюжети стають гострішими і напруженішими;

політизація літературної творчості:

- висвітлюються гострі соціальні проблеми; - посилюється публіцистичність творів;

81

- аналізуються тогочасні соціальні суперечності.

Видатні українські письменники: Марко Вовчок (М.Вілінська) – повість «Інститутка», «Народні оповідання»;

І.Нечуй-Левицький – повісті «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Маруся Богуславка», «Запорожці»;

Панас Мирний (П.Рудченко) – «Повія», «Голодна воля», «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Леонід Глібов – байки «Вовк та ягня», «Щука», «Хмари» (близько 100 байок)

М.Коцюбинський – повість «Дорогою ціною».

П.Грабовський – збірки поезій «Пролісок», «Кобза».

Леся Українка (Л.Косач-Квітка) – збірки «На крилах пісень», «Думи і мрії», поеми «Давня казка», «Лісова пісня».

Іван Франко – поетичні збірки «Зів’яле листя», «Мій ізмарагд», «З вершин і низин», оповідання «Борислав

сміється». Юрій Федькович – повісті «Довбуш», «Лук’ян Кобилиця», поетичні твори.

Розвиток драматургії другої половини ХІХст.

- з 1882р. в Єлисаветграді М.Кропивницький заснував професійний театр (Заньковецька, Садовський, Саксаганський, Линицька);

- у 1906р. в Києві відкритий перший український стаціонарний театр М.Садовського, в ньому

грали видатні актори: М.Заньковецька, А.Борисоглебська, П.Саксаганський, Л.Курбас, Ф.Левицький;

- на Західній Україні в українському професійному театрі «Руська бесіда» працювали актори:

Т.Бачинська, І.Стадник, І.Рубчак.

М.Старицький – 25 п’єс: «Ой, не ходи, Грицю та й на вечорниці», «Не судилося»,

«Циганка Аза», «За двома зайцями», «Маруся Богуславка», «Богдан Хмельницький».

М.Кропивницький – п’єси: «Дай серцю волю заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса

очі виїсть».

І.Карпенко-Карий (І.Тобілевич) – драми «Безталанна», «Наймичка», «Хазяїн», «Сто

тисяч».

Архітектура:

- формується український національний стиль (Полтавське земство – архітектор В.Кричевський,

товариство «Дністер» у Львові – архітектор І.Левинський); - у класичному стилі працювали архітектори: П.Альошин, В.Осьмах, О.Бекетов, Ф.Нестурх;

- великі масштаби забудови;

- використання нових технологій та матеріалів (бетон, залізо, залізобетон); - поширення еклектики (поєднання елементів різних стилів та напрямків).

Скульптура:

- монументальна скульптура: пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві (М.Микешин); - жанрова скульптура: Л Позен, Б.Едуардс;

- портретна скульптура П.Забіла.

Образотворче мистецтво:

реалізм:

- побутовий жанр: «Чумаки в степу» Л.Жемчужников, «Каліки перехожі» І.Соколов, «Масляниця»

К.Трутовський, «В люди» К.Костанді; - пейзажисти: С.Васильковський (3,5 тис. робіт) – «Ранок», «Стадо в степу», «Козачий пікет»,

«Степ на Україні»; В.Орловський, С.Свєтославський, П.Левченко;

імпресіонізм: М.Бурачек, С.Свєтославський;

романтизм: І.Іжакевич, Є.Кульчицький, А.Монастирський;

політична карикатура: сатиричні журнали «Дзвін», «Комар», «Шершень» (художники

В.Резниченко, Ф.Красицький);

на українську тематику писали видатні російські художники: М.Ярошенко,

В.Маковський, І.Рєпін – «Запорожці пишуть письмо турецькому султану».

82

Музика:

- відбувалося становлення української національної музики (М.Лисенко, С.Гулак-Артемовський,

П.Сокальський, М.Вербицький, Л.Ревуцький, М.Аркас та інші); - стаціонарні оперні театри в Києві, Харкові Одесі, музичний театр у Львові;

- оперні співаки С.Крушельницька, М.Менцинський;

- композитори Д.Сичинський, С.Людкевич, М.Леонтович; - перша українська опера «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського;

- М.Лисенко: опери «Тарас Бульба», «Утоплена», «Різдвяна ніч», опери для дітей: «Коза-дереза»,

«Пан Коцький»;

- Гімн «Ще не вмерла Україна» композитор М.Вербицький, поет П.Чубинський.

Роль підприємців-меценатів в культурному житті.

- благодійництво в Україні особливо поширене наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.; головним чином в освіті, медицині, соціальному забезпеченні бідних і в мистецтві;

- діяло близько 20 благодійних товариств: Товариство сприянню виховання та захисту дітей,

Товариство народних дитячих садків, Товариство грамотності, Товаристо сприяння початковій

освіті, Товариство старожитностей та мистецтв, Товариство видавництва загальнокорисних та дешевих книжок;

- широка індивідуальна благодійна діяльність підприємців:

купець першої гільдії Олексієнко в Одесі;

підприємець А.Бродський в Одесі;

в Харкові – родина Хрущових, купець П.Губенко;

в Сумах – сім’я Суханових, підприємець П.Харитоненко;

в Єлисаветграді – підприємець А.Дмитрон;

в Рівному – лікар Голубинський;

в Катеринославі – купці Остроухови.

- сім’я Терещенко витратила в рідному Глухові на розвиток освіти близько 12, 5 млн. рублів (ремісниче училище, чоловічі та жіночі гімназії, вчительський інститут, єврейська школа); в

Києві на їхні кошти відкрито !, 4 та 5 чоловічі гімназії, торгову школу, Політехнічний інститут,

Києво-Подільську жіночу гімназію, Троїцький народний будинок грамотності, будинок притулку, Музей старожитностей та мистецтв;

- родина Симиренків – школи, підтримка книговидавництва (в тому числі «Кобзар»), недільні

школи для дорослих;

- І.Харитоненко – Харківська лікарня та їдальня для робітників, реальне та кадетське училища в Сумах, дитяча лікарня, медичний факультет Харківського університету та інше.

професійний театр – постійно діючий, з постійною трупою акторів-професіоналів. передвижники – художники, члени створених художніх товариств, постійні учасники пересувних виставок,

які проводилися в різних регіонах України і Росії.

20. Наддніпрянська Україна на початку ХХ ст.

Економічна криза 1900-1903рр. в Україні. Причини:

- ця криза була складовою частиною світової економічної кризи;

- була спричинена перевиробництвом товарів, оскільки стихійно-ринковий капіталізм не міг оптимально регулювати попит і пропозицію на різні групи товарів.

Особливості кризи в Україні: була більш глибокою і тривалішою, бо охопила головні галузі промисловості – металургійну і кам’яновугільну, що були основою української економіки.

Наслідки економічної кризи:

- надлишок чавуну, нерозпроданого в 1903р. складав близько 25%, а цукру більше 6 млн. пудів; - надлишок продукції призвів до різкого падіння цін: на вугілля – на ¼, на чавун в 1,5-2 рази;

- зростання безробіття (близько 25% всіх працюючих);

83

- на працюючих підприємствах збільшувався робочий день і зменшувалася зарплатня (близько

30-40%), робочий день тривав 12-14 годин;

- все це призводило до загострення соціальної ситуації.

Концентрація виробництва та її наслідки:

= це поглинання слабких підприємств сильнішими, зменшення кількості дрібних фабрик і заводів та збільшення великих.

- великі підприємства були, як правило акціонерними товариствами (капітал в таких об’єднаннях

поділявся на паї (акції), і власників паїв (акціонери) відповідали за виробництво та отримували частку

прибутку у відповідності до свого паю); - акціонерні товариства прискорювали процес концентрації виробництва і підготували появу монополій

(це об’єднання підприємств певної галузі чи місцевості, які регулювали об’єм виробництва,

розподіляли ринки збуту продукції, встановлювали ціни, закривали неприбуткові підприємства); - монополії почали створюватися наприкінці ХІХ - на початку ХХст. Великими промисловцями і

банкірами з метою подолання кризи перевиробництва, що в умовах вільної конкуренції періодично

повторювалися;

- найпоширенішою формою монополій на початковому етапі стали синдикати (угоди самостійних у виробничому відношенні власників підприємств про спільний продаж продукції через утворюваний

ними об’єднаний орган по збуту);

- найбільші монополістичні об’єднання Наддніпрянської України початку ХХст.:

«Всероссийское общество сахарозаводчиков» (1887р.) – виробництво і продаж цукру;

«Продамет» (1902) – виготовлення і продаж металопродукції;

«Продвугілля» (1904) – видобуток і продаж вугілля;

«Продаруд» (1908) – видобуток і продаж залізної руди в Криворізькому басейні;

«Продвагон» (1907) – виготовлення і продаж вагонів;

«Трубопродаж» (1902) – виготовлення і продаж труб;

«Гвоздь» (1903) – виготовлення і продаж цвяхів.

- синдикат «Продамет» зосередив у своїх руках 2/3 всього виробництва заліза і сталі Південної України,

синдикат «Продвугілля» видобував 75% вугілля Донбасу;

- поява монополій впливала на виробництво і соціальну ситуацію в суспільстві; з одного боку, монополії пом’якшували руйнівну дію циклічних промислових криз, а з іншого їх власники з метою підвищення

цін на свою продукцію часто штучно підтримували в країні нестачу виробів, вугілля тощо,

контролювали рівень зарплат.

Розвиток с/г Наддніпрянської України на початку ХХст.

Особливості розвитку с/г:

- збереження великими поміщицькими латифундіями своїх позицій; - перетворення землі на товар спричинило майнову диференціацію селянства (розшарування);

- це майнове розшарування селянства мало характер різкої поляризації;

- посилилася експлуатація селян; - загострення проблеми аграрного перенаселення;

- на 1905р. у руках 32,5 тис. дворян було 10,9 млн. десятин землі (по 334 десятини на маєток), а з

млн.. селянських господарств мали 20 млн. десятин надільної землі ( приблизно 7 десятин на

господарство); - посилилася спеціалізація окремих районів (у Степовій Україні – зернові культури,

Правобережжя – цукрові буряки, картопля, тютюн, частково теж саме і на Лівобережній

Україні); - провідну роль у с/г. України все ж відігравало виробництво зерна, особливо озимої пшениці

(75% загальноросійського врожаю);

- Україна залишалася краєм з відсталим с/г (недостатньо використовувалися сучасні знаряддя праці, с/г машини, були низькі врожаї);

- існувало аграрне перенаселення; надлишок робочої сили становив 9,3 млн. осіб, а промисловість

України могла використати не більше 1 млн;

- посилення міграції українських селян внаслідок малоземелля, у пошуках кращої долі в Степову Україну, Бессарабію, на Дон, Кубань, Нижнє Поволжя, Урал, Казахстан, Далекий Схід;

- поширеною формою адаптації селян до капіталістичних відносин став кооперативний рух –

утворення селянських спілок у с/г; Микола Левитський на Катеринославщині у 1887р. створив

84

перші хліборобські спілки, а у 1914р. у Наддніпрянській Україні діяло вже 3 тис. таких спілок.

Створені були навіть союзи споживчої кооперації для координації діяльності спілок у Києві і

Вінниці.

Наддніпрянська Україна в господарській системі Російської імперії на поч. ХХст.

внесок Наддніпрянської України до загальноімперського виробництва продукції (на

1913р.): - виплавка чавуну – 69%;

- видобуток вугілля – 78%;

- видобуток залізної руди – 72,39%;

- продукція машинобудування та металообробки – 20,2%; - випуск с/г машин – 50 - %;

- транспортне машинобудування – 40%;

- виготовлення прокату – 58%; - виплавка сталі – 57%;

- виробництво цукру-піску – 78-85%;

- виробництво цукру-рафінаду – 73-75%;

розвивалися головним чином видобувні галузі (вугільна і гірничорудна) і первинна обробка (виплавка чавуну та сталі); машини і механізми вироблялися головним чином за

межами України, а потім за високими цінами збувалися на її території;

із галузей машинобудування відносно розвиненим в Україні було лише

сільськогосподарське;

отже господарський розвиток України та товарообмін її з метрополією носив

колоніальний характер; це було причиною погіршення матеріального стану населення в умовах виснажливої праці та хижацької експлуатації природних ресурсів;

Україна потерпала також і від іноземного капіталу; перед війною іноземці контролювали

70% видобутку вугілля і марганцю, 90% залізної руди, 80% продукції машинобудівних

заводів;

Важливим визиском України стали також борги Російської імперії: в 1914р. зовнішня

заборгованість країни була більше 6 млрд. рублів і щорічно поглинала майже половину

податків з України.

Суспільно-політичний рух в Наддніпрянській Україні. - прихід до українського руху молодого покоління діячів, яких не влаштовувало старе

культурництво;

- загальна тенденція опозиційних рухів Російської імперії до створення політичних партій; - загострення соціальних протиріч і політизація суспільства внаслідок індустріалізації,

пролетаризації та обезземелення – зростання робітничих і селянських рухів.

громадівський рух Основа політичних організацій:

студентський рух

Напрямки українського руху: Ліберально-демократичний соціалістичний націоналістичний

Українська демократична партія Українська Революційна Українська

1902р соціалістична українська народна Українська радикальна партія партія 1900р. партія 1900р. партія. 1902р.

1904р.

Українська демократично-радикальна партія 1905р.

Українська соціал- Українська соціал-

Товариство українських демократична партія демократична робітнича поступовців (міжпартійний («Спілка») 1908р. партія 1905р.

блок) 1908р

домінуючий напрямок

85

РУП (революційна українська партія):

входили керівники громад;

відстояти інтереси селян, які є основою нації.

УНП (Українська народна партія):

М.Міхновський (юрист);

Створення незалежної української держави.

«Спілка» (УСДП):

М.Меленевський-Баск, А.Скоропись-Йолтуховський (студенти);

Соціалістичні реформи, автономія України у складі Російської імперії.

УДП (Українська демократична партія):

С.Чикаленко, А.Лотоцький (громадські діячі);

Буржуазно-ліберальні реформи, автономія України у складі Російської імперії.

УРП (Українська радикальна партія):

Б.Грінченко, С.Єфимов – письменники;

Буржуазно-ліберальні реформи, автономія України у складі Російської імперії.

Російська революція 1905-1907рр.

Причини революції:

зволікання влади з остаточним вирішенням аграрного питання;

жахливі умови праці більшості робітників;

падіння авторитету влади внаслідок поразки в російсько-японській війні 1904-1905рр.;

прагнення підприємницьких кіл до участі в управлінні державою;

національне гноблення неросійських народів в імперії.

Завдання революції: - встановлення в Росії конституційно-демократичного ладу через ліквідацію самодержавства,

демократизацію суспільного життя, проголошення та юридичне закріплення прав і свобод

громадян.

Рушійні сили революції: робітники, селяни, підприємці, інтелігенція, студентство, національні меншини. Періодизація революції:

січень-жовтень 1905р:

– розвиток революції, наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру;

– активізація і взаємовплив селянських, робітничих та національно-визвольних рухів; – виникнення робітничих рад, профспілок та політичних партій в результаті політизації і

самоорганізації суспільства.

жовтень-грудень 1905р.:

- розвиток революції досяг вищої точки;

- початок легального діалогу між опозицією і владою після публікації Маніфесту 17 жовтня; - розмежування політичних сил на прибічників і противників продовження боротьби;

- початок формування багатопартійної системи;

- організація крайньо лівими силами (анархісти, більшовики, есери) хвилі збройних повстань у грудні 1905р.

січень 1906 – червень 1907рр.:

- період поступового спаду революційної боротьби;

- влада переходить у наступ проти революційних сил (арешти, обшуки, каральні експедиції); - переважна більшість політичних партій припинила свою легальну діяльність;

- помітне зменшення селянських та робітничих виступів;

- ліві сили переходять до терористичних методів боротьби;

- спроби опозиції продовжити боротьбу в Державній думі парламентськими методами.

Основні події революції 1905-1907рр. в Україні:

- січень 1905р. – після «кривавої неділі» почалися страйки на підтримку робітників Петербурга; - лютий-березень 1905р. – страйки робітників охопили всі губернії України; почалися повстання

селян у Чернігівській, Сумській та інших губерніях;

- червень 1905р. – повстання на броненосці «Потьомкін» Чорноморського флоту; - жовтень 1905р. – Загальний жовтневий політичний страйк, у містах виникають ради робітничих

депутатів (виборні народні органи влади на місцях);

86

- 17 жовтня 1905р. – Микола ІІ підписав «Маніфест», у якому обіцяв народу політичні права і

вибори в Думу;

- листопад 1905р. – повстання на крейсері «Очаків» Чорноморського флоту; повстання солдатів-саперів у Києві під керівництвом Б.Жадановського;

- грудень 1905р. – збройні повстання в Харкові, Катеринославі, Олександрівську, на Донбасі;

збройні повстання селян; - 1906-1907рр. – спад революції, придушення повстань.

Результати і значення революції 1905-1907рр.

- завершилася поразкою і не призвела до вирішення основних протиріч у розвитку країни; - спонукала уряд до проведення ряду реформ, сприяла активізації соціально-політичного життя та

розгортанню національно-визвольних рухів народів Російської імперії;

- відіграла позитивну роль для українського руху – було скасовано Емський указ, з’явилася україномовна преса, розгорнули діяльність різні українські організації, в тому числі «Просвіти»;

- було скасовано викупні платежі селян за землю, запроваджені у 1861 році;

- вперше було набуто досвід парламентської діяльності українцями Наддніпрянщини.

Діяльність українських громад у І та ІІ Державних думах.

Характеристика І Державна дума ІІ Державна дума

- період діяльності - усього депутатів

- серед них депутатів від 9

українських губерній

- дата створення української парламентської громади

- кількість депутатів – членів

української парламентської громади

- друкований орган

- платформа

27.04. – 8.07.1906р. 497

102

1.05.1906р.

45

«Украинский вестник»

вимоги надання Україні

політичної автономії в її етнографічних межах,

запровадження української мови в

школах, судових та адміністративних органах.

20.02. – 2.06.1907р. 518

102

4.03.1907р.

47

«Рідна справа – вісті з Думи»

перебудова імперії на

конституційних засадах, національно-територіальна

автономія України, амністія

політичним в’язням, свобода слова, друку, зборів,

віросповідання, українізація

школи, судочинства і церкви.

Земельна реформа П.Столипіна.

Причини реформи:

- необхідність вирішення аграрного питання, яке з економічного переросло в політичне; - послаблення конфронтації в суспільстві, відвернення загрози нового революційного вибуху;

Цілі реформи:

підвищити ефективність с/г виробництва;

збільшити товарність селянського господарства;

зміцнити соціальну опору самодержавства на селі;

вирішити проблему аграрного перенаселення;

Складові реформи:

- руйнування селянської общини та закріплення за кожним господарем у приватну власність

земель, якими він користується; - надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк;

- заохочення переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу, Середньої

Азії.

Особливості впровадження реформи в Україні:

87

- в Україні у 1905р. до селянських общин входило лише 40,6% селянських господарств, тому

реформа була важливішою для російських губерній, в яких общинне землеволодіння

охоплювало майже 100% земель; - вже у ході селянської реформи 1861р. селяни в Україні оформляли документи на землю, як

правило не на громаду, а на родину, тому тут столипінська реформа мала більш позитивний

результат; - в Україні процес купівлі-продажу землі через посередництво Селянського банку проходив

інтенсивніше ніж у російських губерніях; у 1911р. 42,4% усієї скупленої в імперії землі

припадало на Україну;

- реформа в Україні сприймалася позитив ніше, ніж у Росії, бо тут сама природа давала змогу індивідуально господарювати і були міцнішими традиції приватного землеволодіння.

Ставлення до реформи в Україні:

великі землевласники – сприйняли реформу вороже, бо боялися втратити дешеві робочі

руки;

заможні селяни – відносилися до реформи позитивно, бо це надавало великі можливості

для підприємництва;

малоземельні селяни – реформа прискорила їхнє розорення і остаточно перетворила їх на

пролетарів. На Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині були цілі села, що виступали проти виходу на хутори.

Біднота, отримавши землю у власність продавала її за безцінь.

ліві і праві партії – негативно сприйняли реформу.

Серед правих партій були широко представлені великі землевласники. Ліві партії не були зацікавлені

в знищенні гостроти соціальної напруженості на селі.

Результати столипінської реформи в Україні:

- впродовж 1907-1915рр. у приватну власність закріпили землю: на Правобережжі – 48% селян, на Півдні – 41%, на Лівобережжі – 16,5%;

- Селянський земельний банк за 1906-1915рр. продав українським селянам більше 596 тисяч

десятин землі, переважно поміщицької;

- це сприяло розвитку капіталізму на селі, технічному прогресу, збільшенню врожайності; - на нові землі протягом 1906-1912рр. з Наддніпрянщини виїхало близько 1 млн. осіб, щоправда

майже ¼ повернулися додому;

- але радикального вирішення селянського питання не відбулося – не були ліквідовані протиріччя між поміщиками і селянами, з’явилися нові соціальні протиріччя – між малоземельними та

заможними власниками хуторів;

- частина селян розорилася і продала свої земельні наділи; кількість заможних хуторів і отрубів була незначною.

Національна політика російського царизму в 1907-1914рр.

- заборонено викладення українською мовою у тих школах, де воно було самовільно запроваджено в період революції;

- скасовано циркуляр міністра освіти від 1906р. за яким учителю дозволялося пояснювати учням

українською мовою те, що вони не розуміють; - спеціальним циркуляром вчителям заборонялося розмовляти з учнями українською мовою поза

межами школи і в позаурочний час;

- у школах заборонялося співати українські пісні, декламувати, виконувати українські мелодії; - підтиском влади припинили свою діяльність «Просвіти», українські клуби, товариства в багатьох

містах;

- при друкуванні було заборонено вживати термін «Україна» та «український народ»;

- в 1908р. в Києві було створено «Клуб російських націоналістів», що мав вести боротьбу з українським рухом на захист основ Російської держави в Україні;

- спеціальним циркуляром 1910р. заборонялося реєструвати будь-які товариства і видавництва,

створені «іноземцями»; - було відновлено примусове виселення євреїв з місцевостей, де їм не дозволялося проживати,

припинене в 1904-1906рр.

88

- 1911р. в Києві «справа Бейліса». Агенти охранки при підтримці чорносотенців звинуватили

прикажчика Менделя Бейліса у вбивстві з ритуальною метою російського хлопчика. Суд,

завдяки протесту громадськості, виправдав Бейліса.

Стан українського національного руху в 1907-1914рр.

українські партії:

- всі вони після поразки революції зазнали переслідування властей; - УСДРП – діяльність послабла, частина лідерів емігрувала, частина перебувала під наглядом

поліції, головним було збереження партії;

- Українська соціал-демократична спілка розпалася, частина лідерів повернулася до УСДРП;

- УНП у 1907 -10рр. не діяла, а у 1910-1914рр. активізувалася; лідер Микола Міхновський видавав у Харкові журнал «Сніп»;

- Товариство українських поступовців схилялося до пошуку політичних союзників, наприклад

російської конституційно-демократичної партії.

українське питання в ІІІ і ІV Державних думах:

ІІІ Державна дума ІV Державна дума

Березень 1908р. – обговорення законопроекту про

введення української мови у початкових школах не був прийнятий;

Жовтень 1909р. – повторний розгляд попереднього

питання, не був прийнятий; Грудень 1909р. – законопроект про запровадження

української мови в місцевих судах, на прийнятий

Червень 1913р. – фракція кадетів і трудовиків внесли

запит до уряду про переслідування в Україні українських громадських установ;

Лютий 1914р. – фракції, трудовиків, кадетів,

октябристів, соціал-демократів у своєму запиті до уряду звинуватили міністра внутрішніх справ, що

заборонив святкувати 100-річчя від дна народження

Т.Шевченка, у перевищенні своїх владних

повноважень.

масові протести українців проти національного гноблення:

- осінь 1912р. – на похорон композитора М.Лисенка з’їхалися представники з різних регіонів

України більше 100 тисяч осіб, всі верстви населення; - 1914р. – уся Україна відзначала 100-річчя від дня народження Т.Шевченка; російська влада це

забороняла, тому лише в Катеринославі та ще в деяких містах відбулося святкування;

- 10-11 березня 1914р. – студентський комітет протесту організував у Києві вуличну

демонстрацію; сутички з чорносотенцями і поліцією, поранені, заарештовані.

Економічна криза – занепад розвитку економіки, що проявляється в скороченні обсягів виробництва,

закритті підприємств, безробітті, інфляції, зниженні життєвого рівня. Депресія – інша назва глибокої економічної кризи.

Ради робітничих депутатів – виборні органи робітничого самоврядування, що виникли під час

революції 1905-1907рр.

Політичний страйк – відмова учасників страйку від роботи не тільки з висуванням економічних вимог, але й політичних (права і свободи, зміна державної влади тощо).

Профспілка – об’єднання працівників однієї галузі, сфери для спільної боротьби за свої права.

Конституційна монархія – форма правління, в якій влада монарха за конституцією обмежена представницьким органом;

Третьочервнева монархія – період розвитку Росії та Наддніпрянщини в 1907-1910рр., названих

роками реакції, жорсткого політичного курсу. Спрямованого на придушення будь-якого вільнодумства, а розпочалося це 3 червня 1907р. – за наказом царя була розігнана ІІ Державна дума, почалися арешти.

Відруб – за столипінською реформою кожному селянину надавалося право вимагати виділення йому

землі в одному масиві.

Хутір – якщо селянин на свій «відруб» переносив свої господарські будівлі житло.

89

21. Західноукраїнські землі на початку ХХст.

Порівняльна характеристика Наддніпрянщини та Західної України.

Наддніпрянська Україна Західноукраїнські землі

Економічний розвиток:

- Наддніпрянська Україна перетворилася на один із головних промислових

регіонів Російської імперії (сировина і

напівфабрикати) та на її житницю; - головними галузями виробництва біли

вугільна, залізорудна та металургійна;

- концентрація виробництва, утворення

монополій (синдикатів); - промислова спеціалізація регіонів

(Донбас, Криворіжжя, Подніпров’я);

- значний вплив іноземного капіталу; - жорстока експлуатація промислових

робітників; - панувало велике поміщицьке

господарство, головним чином належало

представникам метрополій; - посилення диференціації селянства; - загострення проблеми аграрного

перенаселення;

- переселенський рух в інші регіони

Російської імперії;

Становище українського населення:

- економічне гноблення поєднувалося із національним;

- важкі умови праці українського населення: низька зарплатня, висока тривалість робочого дня, відсутність

соціального забезпечення, система

штрафів, травматизм;

- політичне безправ’я, свавілля влади та підприємців;

- наступ на українську мову в усіх сферах

життя у 1907-1910рр.

- західноукраїнські землі залишалися внутрішньою колонією Австро-Угорської

імперії;

- завершилося формування основних галузей фабрично-заводської

промисловості (нафтодобувна,

деревообробна);

- промисловість розвивалася дуже нерівномірно, мала однобічний,

переважно сировинний характер;

- домінування в економіці краю іноземного капіталу;

- головна частина промислового населення

працювала не у фабричній промисловості, а була ремісниками;

- посилення аграрного перенаселення;

- масова еміграція українських селян,

головним чином за кордон; - розшарування селянства;

- рутинний характер розвитку с/г, низький

рівень механізації.

- західноукраїнських селян називали

«вимираючим народом»: голод,висока

смертність, епідемії тифу, холери, туберкульозу;

- дискримінація за національною ознакою;

- не визнання українців окремою самостійною нацією, денаціоналізацій на

та уніфікаційна політика метрополій.

Національний рух в Галичині: - на початку ХХ ст. на Галичині змінилося співвідношення сил між поляками та українцями: хоча

польська еліта й надалі зберігала монополію на владу в краї, але українці своєю згуртованістю і

свідомістю значно перевищували поляків; - українські діячі вели боротьбу за здобуття нових політичних прав для українців;

- політична боротьба поєднувалася із соціальними виступами галицьких селян і робітників;

- у краї стабільно розвивалася мережа освітніх, громадсько-культурних, наукових установ, кооперативів;

- українсько-польські відносини набули характеру конфронтації навколо 3 головних проблем:

селянського питання. Суперечок навколо національного університету і вимог щодо проведення

виборчої реформи як до віденського парламенту, так і до Галицького сейму; - стратегічним завдання залишалася незалежність України;

- українські патріотичні організації здійснювали значну роботу з виховання молоді у

національному дусі:

90

у Львові діяло підпільне товариств «Молода Україна», подібні організації були створені

у середніх школах різних галицьких міст;

у Львові засновано спортивно-фізкультурну організацію «Сокіл», яка діяла в різних

регіонах; у 1908-10рр. цю діяльність очолював педагог Іван Боберський;

1900р. в Снятинському повіті виник гурток спортивно-фізкультурної організації «Січ»;

1911р. для проведення військових навчань учні Львівських шкіл створили таємний

гурток «Пласт»;

1 1912р. для військового навчання молоді створили товариство «Січові стрільці».

Національний рух на Буковині:

- у віденському парламенті буковинці разом із галичанами входили до «Українського клубу»; - у 1905р. у Чернівцях представники всіх українських товариств краю, депутати буковинського

сейму та австрійського парламенту створили партію – «Національна Рада русинів на Буковині»

(відому як національно-демократична партія);

- у 1906р. утворилася Радикальна партія, мета якої було поєднання боротьби за визволення українського народу із соціально-економічними перетвореннями і встановлення соціалізму;

- народовська «Національна Рада» розгорнула боротьбу за введення прямого рівного виборчого

права і перемогла на виборах 1907р.; - 1909р. відродження товариства «Руська Рада» зі статутом «мужицької партії»;

- народовці посилюють роботу серед селян, напередодні Першої світової війни вони майже в

кожному українському селі організували читальні; - розвивалися молодіжні спортивно-пожежні товариства «Січ»; на 19010 р. такі товариства

існували в 110 селах краю;

- в 1903р. засновано союз хліборобських спілок Буковини «Селянська каса» (голова С.Смаль-

Стоцький), який об’єднав місцеві кооперативні спілки; - 1913 р. виникла страхова компанія «Карпатія»;

- активно діяли українські культурно-просвітні товариства:

«Руська бесіда», мала 8 філій і понад 120 читалень на місцях;

«Руський народний дім» відкрив для незаможних українських дітей «Бурсу імені

Ю.Федьковича»;

організація «Руська школа» об’єднала вчителів;

організації «Зоря» і «Поміч» - об’єднання ремісників, «Праця» - робітників, «Жіноча

громада» - жінок;

- ці культурно-освітні, політичні та економічні організації на Буковині становили основу й

джерело оновлення національного відродження.

Національний рух на Закарпатті:

- розвивався у надзвичайно важких умовах примусової мадяризації краю;

- завдяки опору мукачівського єпископа Ю.Фірцака та його прибічників угорська влада не змогла придушити на Закарпатті український національний рух;

- в українському національному русі цього періоду продовжував панувати русофільський

напрямок, але зародилася також народовська (українофільська) течія; - органом народовського руху став тижневик «Наука» (1897р.), редактором якого з 1903 року був

греко-католицький священик А. Волошин;

- розвиток народовського руху в Закарпатті відбувався під впливом і в тісній взаємодії з

галицьким та буковинським народовством; - народовський рух в цей період був аполітичним, обмежувався питанням мови, літератури та

освіти; на домагалися автономії чи самоврядування краю, не виступали за приєднання його до

решти українських земель; головним завданням вважали збереження існуючих проявів національного життя, що в майбутньому могли б сприяти відродженню краю.

Роль української греко-католицької церкви в піднесення національного руху: - найвідомішим і найвпливовішим діячем українського національного руху в Австро-Угорській

імперії початку ХХ ст. був митрополит галицький Андрій Шептицький (1900-1944рр.);

- за його часів греко-католицька церква в Західній Україні перетворилася в дійсно українську

церкву і стала основою єдності українців в Австрійській імперії;

91

- він сприяв розвитку освіти – заснував науковий інститут та «Академічний дім» у Львові,

фінансово підтримував школи, виділяв стипендії для українських студентів;

- сприяв розвитку українського мистецтва – меценат для музеїв, у 1913р. заснував у Львові Український національний музей;

- проводив доброчинну діяльність – заснував український шпиталь «Народна Лічниця»,

підтримував дитячі садки та сирітські установи; - підтримував українські друкарні;

- брав участь у переговорах між українськими політичними силами, австрійським урядом та

місцевою польською владою про відкриття у Львові українського університету.

загальне виборче право – право громадян держави обирати і бути обраним до органів влади різних

рівнів без обмежень за етнічною,соціальною, становою ознаками та віросповіданням;

національна автономія – право окремої етнічної спільноти (нації. Народності) на автономію у складі іншої держави;

студентське віче – загальні збори студентства для вирішення різних питань, обрання студентського

самоврядування;

молодіжна спортивно-фізкультурна організація – організація, що сприятиме спортивно-оздоровчому розвитку, національному вихованню молоді, в Україні це: «Сокіл», «Січ», «Пласт».

Автономія – самоврядування певної частини держави (населення), що здійснюється в межах,

передбачених загальнодержавними законами.

22. Культура України на початку ХХст.

Тенденції розвитку української культури на початку ХХст.

- Російська культура з 1861року по 1914 переживала культурне піднесення, назване «срібним

віком»: час розквіту літератури, мистецтва, відкриттів у галузі природничих наук, техніки; - культурні досягнення залишалися надбанням еліти; значна частина населення залишалася

неписемною – 72%;

- технічні досягнення не поліпшили побуту основної маси населення, не полегшили тяжку працю; - в культурній сфері намітилися дві тенденції – збереження української національно-культурної

ідентичності населення та перенесення на місцевий грунт європейських новацій;

- до Першої світової війни в європейському мистецтві панував реалізм, поряд з ним виник модернізм (як розрив з ідейними та художніми принципами класичного мистецтва), обидва

напрямки притаманні тодішньому українському мистецтву;

- український модернізм. Особливо в літературі, зазнав значного впливу з боку романтизму, виник

як національна самобутня течія і розвивався паралельно з європейським; - український модернізм відображає перехід українського суспільства від етнографічно –

побутової само ідентифікації до національного самоусвідомлення (визначення свого місця і ролі

в сучасному світі).

Здобутки і проблеми в системі освіти:

Наддніпрянська Україна Західна Україна

- відбувалося розширення шкільної мережі (у 1915-16рр. в 26 тис. шкіл навчалося 2,6

млн. учнів), більше 20% учнів не

отримали навіть початкової освіти; - загальний рівень грамотності населення

зростав, але так і залишився вкрай

низьким. У 1910р. лише 30% населення

європейської Росії було грамотним, а в Україні лише 15%;

- навчання українською мовою було

заборонено; - зростає кількість середніх навчальних

закладів (чоловічих та жіночих гімназій,

реальних училищ), але відстає від потреб

- шкільна мережа розвивалася більше, кількість середніх шкіл в Західній

Галичині на початок ХХст. Майже

подвоїлася, але українські діти в них становили лише 20%;

- стан розвитку початкової освіти кращим

ніж в Наддніпрянщині; початкову освіту

отримували майже всі діти через школи та «Просвіти»;

- перед Першою світовою війною

українських початкових шкіл було 3,5 тисячі, 6 українських державних гімназій

і 15 приватних середніх шкіл;

- на Західній Україні існувало 4 вищих

92

населення;

- вищу освіту забезпечували 3

університети (Харків, Київ, Одеса), декілька спеціальних інститутів, ліцеїв та

академій; студентство залишалося за

складом дворянсько-буржуазним,

навчання велося російською мовою.

навчальних заклади: університети у

Львові та Чернівцях, політехнічний

інститут та ветеринарна академія у Львові; навчання проводилося польською

(у Львові) і німецькою (у Чернівцях)

Отже в цілому стан розвитку освітив Західній Україні був кращим ніж у

Наддніпрянщині, спільною рисою в тій чи іншій мірі залишалася політика

денаціоналізації.

Розвиток природничих наук,

- дослідження з механіки і математики;

- Д.Заболотний зробив відкриття на Одеській бактеріологічній станції – препарат від холери; брав

участь в експедиціях для боротьби з чумою на Поволжі, в Туркестані, у Монголії та Китаї, Ірані, Месопотамії;

- Київський політехнічний інститут став одним із центрів прогресу Російської імперії – засновано

перше товариство повітроплавання; Петро Нестеров очолив перший груповий політ літаків за маршрутом Київ-Ніжин-Київ;

- видатним авіатором був Левко Мацієвич, якому належить ідея будівництва авіаносця;

- гірничий інженер Леонід Лутугін створив геологічну карту Донецького басейну; - інженер Михайло Курако заклав основи вітчизняної металургії, працюючі спочатку на

Катеринославському, а потім на Маріупольському металургійних заводах. Велику роль в її

розвитку відіграв професор Київського університету Сергій реформатський – відкрив хімічні

реакції металоорганічного синтезу; - у вивченні мінеральних багатств України велика заслуга Володимира Вернадського.

Розвиток гуманітарних наук. - 10-томна «Історія України-Руси» М.Грушевського почала видаватися;

- широкою популярністю користувалися праці з історії України Олександра Єфименка;

- Дмитро Багалій проводив роботу по дослідженню історії Слобідської України;

- Федір Вовк – визначний український етнограф і археолог; - Борис Грінченко – український філолог, видав 4-томний «Словар української мови»;

- Агатангел Кримський – філолог, вивчав староукраїнські тексти, що спростовувало твердження

про російський, а не український характер мови давнього Києва;

Розвиток української літератури.

- розвивалася українська преса, що надавало можливість друкуватися українським письменникам і поетам;

- натуралізм сільської тематики поступається модернізму;

- не відмовляючись від роману, нові прозаїки звертаються переважно до короткого оповідання

(новели); - утиски української літератури мали наслідки того, що українські твори часто чекали десятки

років можливості бути опублікованими;

Михайло Коцюбинський – повість 2Фата Моргана» (через опис окремої людини

відобразив настрої села під час і після революції 1905-1907рр.;

Василь Стефаник – майстер новели (картини разючої бідності, безнадії, пияцтво);

Володимир Винниченко – оповідання про життя селян-наймитів, міщан, робітників,

босяків, життя у казармах і в’язницях;

Олександр Олесь (Кандиба) – інтимна лірика, поема «По дорозі в казку»;

Творчість Івана Франка, Лесі Українки.

Театр: - сім’я Тобілевичів (брати: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський);

- 1906р. Микола Садовський створив у Полтаві перший український стаціонарний професійний

театр;

- Творчість актриси Марії Заньковецької (1860-1934).

93

Музика:

- розвинута народнопісенна творчість; обробка народних пісень Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Станіслава Людкевича;

- провідне місце в музичній культурі належало Миколі Лисенку: опери «Енеїда», «Різдвяна ніч»,

«Утоплениця», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба»; відкрив школу музичного мистецтва, 1904р. відкрита вища музично-драматична школа у Києві, а у 1905р. – музичний інститут у

Львові;

- відомі композитори: Кирило Стеценко, Яків Степовий;

- відома оперна співачка Соломія Крушельницька (1873-1952), виступала в Італії, Відні, Варшаві, Кракові, Петербурзі, Одесі, в Америці.

Архітектура: - поширюється український стиль, виразником якого був Василь Кричевський (будинок

Полтавського губернаторського земства 1903-1908, школа імені І.Котляревського в Полтаві,

художня школа в Харкові, прибутковий будинок в Катеринославі;

- архітектори Іван Левинський, Євген Нагірний (будинок товариства «Дністер», бурси українського педагогічного товариства у Львові).

Живопис: - Микола Самокиш – художник-баталіст (альбом «Війна 1904-1905рр.» та серія малюнків по

Вітчизняній війні 1812 р.);

- Кіріян Костанді – картини «В люди», «Старенькі», «З пташиного польоту»; очолював товариство південноросійських художників, засноване в 1905р. в Одесі.

- художники:

Ф.Крамницький: «Біля криниці», «Гість з Запоріжжя», пейзажі, портрети;

К.Малевич: «На косовиці», «Чорний квадрат», «Супрематум. Жовте і чорне»;

М.Беркос: пейзажі «Льон цвіте», «Село Веселе», «Яблуня цвіте»;

Т.Бойчук: «На пасовиську», «Торговки насінням», «Садять картоплю»;

І.Трут: «Луки і поля», «Квіти», «Дніпро під Києвом», «Трембітарі», «Пралі», портрети

Франка, Лисенка.

Церковне життя в Україні.

православна церква (Наддніпрянщина, Північна Буковина):

- панівна роль РПЦ (Російської православної церкви), 9 православних єпархій у кожній губернії,

за її допомогою здійснювалася русифікація віруючих українців, священики в проповідях забороняли вживати українську мову;

- з’являються прибічники реформування церкви, цей рух посилився під час революції 1905-

1907рр., центром його став Харків, тут утворилася група на чолі з Іваном Філевським; - створені були офіційні комісії синодом РПЦ для підготовки Всеросійського церковного Собору,

який так і не відбувся; але ці дискусії сприяли збільшенню в Наддніпрянщині кількості

прихильників автономії національної церкви;

- українське духовенство виступило за українізацію богослужіння, проповідей та освіти; це відбувалося під час революції 1905-1907рр. у деяких парафіях Поділля та на Катеринославщині;

- боротьба за український переклад Біблії, 1903р. у Відні Британське біблійне товариство видало

перше повне видання Святого Письма українською мовою в перекладі П.Куліша та І.Пулюя, І.Нечуя-Левицького;

- у 1906р. українською мовою також видали Євангеліє, але пізніше стали вилучати;

- поява таємних національних шкіл та просвітницьких товариств на Правобережній Україні, у Полтавській та Катеринославській губерніях;

- жовтень 1905р. – страйки учнів Подільської, Харківської, Волинської, Полтавської та

Катеринославської православних семінарій із вимогою повернення української мови до

церковної школи; церковна влада дозволила комплектувати семінаристські бібліотеки «малоросійськими книгами» і почала відкривати курси з української мови, літератури та історії;

- участь українського духовенства в діяльності ІІІ Державної Думи: Гриневич, Сендерко, Волков,

Трегубов у 1908р. підготували законопроект «Про мову викладання в початкових школах з малоросійським населенням»;

94

- відродження православ’я на Закарпатті, що було реакцією населення на мадяризацію краю

угорською владою; напередодні І світової війни православним було майже третина населення

Закарпаття; - на Буковині прибічники православної церкви становили 2/3 віруючих; більшість духовенства

складали румуни або румунізовані українці.

Інші релігійні течії:

- серед представників національних меншин в Україні були прихильники інших релігій і конфесій

– католики, іудеї, мусульмани, протестанти, сектанти та інші;

- сектантські рухи (особливо поширені серед німецьких поселенців на Півдні України); секта –

релігійна група, громада, яка відійшла від панівної церкви з будь-яких причин; - штундисти – (stund – година), протягом години кожного дня читали Біблію, співали релігійні

гімни та пісні; близько 4 млн. прихильників (Катеринославська, Херсонська, Волинська

губернії); - баптисти – вважали, що людину треба хрестити лише в дорослому віці, коли вона розуміє зміст

обряду;

- євангелісти – не визнавали Старого Заповіту, а лише Новий.

модернізм – (від французького «модний», «сучасний») течія в літературі і мистецтві, характерні пошуки

нових шляхів самовираження, відхід від класичних принципів.