Основна хвиля депортацій сімей із Романівки припала на жовтень 1947 р., коли проводилась операція «Запад». Відповідно до постанови Ради міністрів СРСР № 3214 (від 10 вересня 1947 р.) пе-редусім вивозили членів ОУН і УПА та їхні родини, а також заможних селян. Під час цієї акції з Романівки було ви-селено близько 10 родин. Тоді у жовтні 1947 р. лише за декілька днів з 7 за-хідних областей України у 44-х за-лізничних ешелонах було вивезено 77 тис. 791 особу (26 тис. 332 сім’ї), з них 18 тис. 866 чоловіків, 35 тис. 441 жінка, 22 тис. 279 дітей. Тільки з одної Тер-нопільської області тоді було виселено 15 тис. 558 осіб. Серед виселених родин переважали селяни-середняки – осно-ва традиційної господарської струк-тури західноукраїнського села. 1 січня 1948 р. їх усіх розселили в різних регіо-нах СРСР: Омська область – 4 тис. 370 сі-мей, Казахська РСР – 3 тис. 133 сім’ї, Молотовська область – 2 тис. 991 сім’ю, Челябінська область – 2 тис. 788 сімей, Іркутська область – 1 тис. 924 сім’ї, Красноярський край – 536 сімей, Чи-тинська область – 453 сім’ї. Депорто-вані працювали у вугільній промисло-вості, на підприємствах, лісозаготівлі та в сільському господарстві.

У період з 1948 р. по 1953 р. найбільше постраждали за-можні селяни, яких радянська влада вважала основною пе-решкодою у колективізації за-хідноукраїнського села. Пере-дусім, виселяли «куркулів», які підтримували ОУН та УПА й не бажали вступати до колгоспів. 27 квітня 1950 р. Політбюро ЦК КП(б)У затвердило поста-нову «Про підготовку документів щодо виселення ро-дин оунівців і зміну існуючого порядку комплектування груп охорони громадського порядку», відповідно до якої передбачалося додатково депортувати 182 тис. 543 осо-би – «учасників банд націоналістичного підпілля» та членів їхніх родин, а також 12 тис. 135 куркулів.

«Війна після Війни». РепРесії у 1940-1950 РР.

1944 Р. 1948 Р.1947 Р. 1950-ті РР.

Стефанія Безверхна, 1919 р. н.: «Нас ви-силали, мою маму, тата вислали… Здається, то в 47-му було. В Сибір, Чита… Приїхали вдосвіта, взяли їх. Всіх забрали – тата, маму, брата. Мій брат, його не хтіли взяти, бо він в той час не був, він десь був на роботі, а тоди він був приїхав і каже: «Я не лишу тата і маму самих». Та й по-їхав з ними. І так тато в дорозі вмер з голоду, бо нічого не взяли, нічого не дали взяти. Помер з голоду, а мама знов заслабла за тиждень і мама померла».

23 січня 1951 р. з’явилась постанова Ради міністрів СРСР № 189-88 сс «Про виселення куркулів із сім’ями з території Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської, Тернопільської, Чернівецької та За-карпатської областей Української РСР». Станом на 7 серпня 1951 р. із Захід-ної України планувалося виселити 1 тис. 240 «куркульських» господарств (4 тис. 641 особа). На початку 1950-х рр. масштаби депортацій значно змен-шились у зв’язку з ліквідацією збройного спротиву УПА та підпілля ОУН, а та-кож кризою сталінської моделі державного управління. Впродовж 1944–1952 рр. із західних областей України було депортовано 65 тис. 906 сімей (203 тис. 662 особи), в тому числі членів родин учасників «банднациона-листического подполья», «бандпособников» та членів їхніх родин – 182 тис. 543 особи, «куркулей» з родинами – 12 тис. 135 осіб, колишніх військово-службовців армії Андерса з їхніми сім’ями – 8 тис. 984 особи.

Створений радянською владою режим масового насилля над українця-ми послідовно і жорстоко обмежував будь-які прояви національної свідо-мості у Галичині, насаджуючи примус і терор у всі сфери життя людей.

Повінь на річці Том. Посередині бараки виправно-трудового табору в м. Новокузнецьк Кемеровської обл., РРФСР, поч. 1950-х рр.

Демографічні втрати:внаслідок Другої світової війни, репресій, виселень, еміграції, мобілізацій і бо-ротьби УПА в Романівці за-гинули або пропали безві-сти щонайменше 193 особи. З 1939 р. до 2014 р. кількість населення села зменши-лась з 2400 осіб до 562 осіб.

Динаміка чисельності населення (1857-2014 рр.)

2400

Прямі втрати населення

Статистичні дані Прогнозовані дані

загинули в боротьбі УПА загинули на фронтах Другої світової війни

не повернулись з таборів

5001000150020002500300035004000

1857 1870 1880 1899 1930 1939 1959 1973 1989 2001 2007 2014

926734

© ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ, 2014

Зі вступом Червоної армії на західно-українські землі боротьба з національ-но-визвольним підпіллям стала одним з основних завдань радянської влади в регіоні й проявилась з найбільшою жор-стокістю у масових репресіях проти «во-рогів народу». Відбувались безперервні та масштабні депортації місцевого на-селення у віддалені регіони СРСР. Дер-жавні та партійні органи влади тракту-вали це як «додаткові заходи у боротьбі з бандитизмом». Переселенські акції стали ефективним засобом для «примирення» населення з ідеологічними та політич-ними цілями радянського тоталітарного режиму.

Освячення пасок на спецпоселенні, Сибір, РРФСР, 1950-ті рр.

Роботи на лісоповалі, Сибір,1950-ті рр.

11 листопада 1949 р. голови районної профспіл-ки Я. Грищишин, районного комітету з фізкуль-тури та спорту М. Козак і працівник колгоспу в с. Хмелівка П. Марієвський, а також «боєць групи громадського порядку» В. Жук на хуторі Гайдайка біля Романівки проводили безпідставні несанкці-оновані обшуки, нищили і забирали майно меш-канців, затримували і били людей. Від побоїв по-мер селянин А. Гумницький.

Дереворит Ніла Хасевича, 1948 р.

На піщаному кар’єрі, ст. Інта, Комі АРСР, 1950-ті рр.