29 жовтня 2015 року №43 (19173)

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

facebook.com/vechirkanova

vechirniykiev.com.ua

twitter.com/vechirkanova

vk.com/vechirkanova

» 5 » 19

» 10–16

TVпрограма

Найз

ручн

іша

З посмішкою і великим кредитом довіриУ першому турі міський голова здобув чотириразову перевагу над найближчим конкурентом

ТРАМВАЙ МОЖЕ СТАТИ ГОЛОВНИМ

СТОЛИЧНИМ ПЕРЕВІЗНИКОМ

БОРИС ТОДУРОВ: «НЕМАЄ ЛЮДИНИ,

ЯКУ Я ВІДМОВИВСЯ Б ОПЕРУВАТИ»

Подробиці на стор. 8, 17

Фото Бориса Корпусенка

Віталій КЛИЧКО:«Проголосували з дружиною і братом. Ці вибори дуже важливі для майбутнього місцевих громад. Я розумію, що є люди, які зневірилися, які вважають, що від них нічого не залежить і вони нічого не вирішують. Але від пасивних громадян, звичайно, нічого не залежатиме. Тому треба вірити у власні сили, висловлювати свою позицію і долучатися до змін у рідному місті, нашій країні».

кур’єр «ВК»2 Вечірній КиїВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173)

Леся КЕСАРЧУК

Бортницька станція аера-ції… Вона допeкла багатьом. Нeприємні запахи. А що робити з відходами, так званими муло-вими полями? Хоча тут постій-но і підсипають дамби, однак сховища відходів переповнені. В аварійному стані – найстаріша, перша черга станції, де більшість відстійників практично зруйно-вано. Учора на Бортницькій стан-ції аерації було презентовано нову систему утилізації мулових полів і п’ятий пусковий комплекс підприємства, де нині тривають основні роботи.

Станція, що обслуговує не лише Київ, а й міста-супутники, очищає до трьох млн кубометрів каналізаційних стоків щодоби. Сьогодні вона вже не може впо-ратися з очищенням… Двічі за останні п’ять років на станції виникали аварійні ситуації. По-класти край щорічним тривогам

міста має реконструкція об’єкта, профінансувати яку зголосилися японці – торік уряд Країни сонця надав Києву соціальний кредит на реконструкцію об’єкта.

Наразі українська столиця зобов’язалася провести підготовчі роботи, які планують завершити уже наступного року. Особисто

перевірити, як вони тривають, при-був міський голова Віталій Клич-ко. На запитання, коли мешканці Дарницького району позбудуться неприємних запахів, очільник сто-лиці відповів: за три роки.

«Нам потрібен ще рік на узго-дження документації і підготовчі роботи. І протягом трьох років

ми реалізуємо перший етап про-екту, коли мешканці навколишніх районів уже зможуть відчути, що викиди сірководню – неприємного запаху – вжe нe загрожують», – за-значив Віталій Кличко.

Також меру показали сучас-ну систему утилізації мулу, що розробили вітчизняні вчені. Вона відразу вирішує кілька проблем.

«Сьогодні тривають випро-бування, як можна переробляти відходи на біомазут. Заодно ви-рішується і проблема логістична, адже ми не знаємо, куди ці відходи вивозити. А тут усе перетворюєть-ся на енергію – змішується мул і мазут. Це буде практично повне згоряння й утилізація мулу на стан-ції», – розповів доктор технічних наук Олексій Оніпко.

Тестуватимуть установку про-тягом одного-двох місяців. Після цього можна будe чітко сказати, наскільки ці технології ефективні.

«Якщо нові технології себе ви-правдають, це буде також кроком у бік поліпшeння екологічної без-пеки міста», – вважає мер Києва.

столиця за тиждень

З Троєщини на вокзал – за новим маршрутом У столиці за рекомендацією Світового банку з’явився автобусний маршрут №114 (R1) «Вулиця Милославська – залізничний вокзал Центральний». Автобуси курсують з інтервалом руху в години пік 13–14 хвилин, у міжпіковий період – 18–19 хвилин.

Трамваї направлять уздовж промзони Аби поліпшити транспортне сполучення на Лівому березі столиці, організовано спеціальні рейси трамвайного маршруту №28Д від Троєщини вздовж вул. Бориспільської: вул. Милославська – вул. За-кревського – вул. Курнатовського – Ленінградська площа – Харків-ське шосе – вул. Бориспільська.

Міська електричка перейшла на зимовий графік У зв’язку з переходом на зимовий час змінився розклад руху міської електрички. У робочі дні за маршрутом Е2 Дарниця – Київ-Паса-жирський – Київ-Петрівка – Дарниця з кінцевої зупинки у Дарниці перша електричка відправляється о 06:34, а з Борщагівки – о 05:58. Докладнішу інформацію дивіться на сайті КП «Київпастранс» у роз-ділі «Пасажирам – Розклад руху».

Пилососи чистять центр від листя Новенькі прибирально-підмітальні машини Bucher активно працюють на вулицях у центрі міста – змітають опале листя. «Київавтодор» упер-ше придбав сім таких машинок, які є всесезонними і можуть не лише замітати листя, а й мити тротуари та розчищати їх від снігу взимку.

На Печерську з’явився один із найбільших муралів у Європі

Кияни та мешканці столиці зможуть милуватися одним із найбільших (53 метри заввишки) муралів у Євро-пі. Його на стіні житлового будинку на бульварі Лесі Українки, 36-б намалював австралійський художник Гвідо ван Хелтен. Він зо-бразив дівчину у виши-ванці. Використовуючи фарбу в балончиках, автор працював 12 днів, щоб, за його словами, відтворити красу української жінки. Мер Києва Віталій Кличко подякував Гвідо ван Хел-тену за гарну роботу. «Ми раді митцям з усього світу, які люблять Київ і хочуть, щоб наше місто було ще красивішим, європейським і долучалося до світових тенденцій стріт-арту. Ми підтримуємо такі художні ініціативи й українських, й іноземних митців», – на-голосив очільник столиці.

Гарною бути легко У Національному музеї літератури (вул. Б. Хмельницького, 11) відкри-лася фотовиставка «Гарною бути легко...», присвячена мамам дітей з особливими потребами. Ці жінки дуже часто залишаються один на один зі своєю проблемою, часто повинні самотужки займатися дитиною, навіть не маючи можливості вийти на роботу. Незважаючи на всі труднощі, вони неймовірними зусиллями знаходять у собі сили залишатися ніжними та красивими. Проект фотографів Ольги Грінблат, Юлії Докторової та візажиста Юлії Королевич реалізовано за підтримки Київського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді КМДА.

Жінки обстежилися у мамолога З нагоди Дня боротьби з раком молочної залози за один день у столиці обстеження у мамолога пройшли майже 400 жінок, пові-домила директор Департаменту охорони здоров’я Тетяна Дончен-ко. Акція відбулася у трьох медичних закладах. Киянок запросили до міського медичного центру «Академія здоров’я людини», місь-кого консультативно-діагностичного центру та міського клінічного онкологічного центру. Лікарі виявили три випадки раку молочної залози та діагностували інші патології, віднесені до передрако-вого стану, що потребують негайного лікування. Сімох жінок було шпиталізовано.

Відходи у Бортничах поліпшать eкологію столиці

пам’ятаємоРитуал пам’яті в парку Вічної Слави з нагоди 71-ї річниці визволення України від фа-шистських загарбників зібрав біля меморі-алу керівників уряду, парламенту, міста та районів, представників центральних органів виконавчої влади, ветеранів Другої світової війни. До 27-метрового гранітного обеліска на могилі невідомого солдата поклали вінок у кольорах національного прапора з написом на стрічці «Від українського народу», троянди та гвоздики. Алея полеглих героїв цього дня рясніла червоними квітами. До обеліска вша-нувати пам’ять визволителів нашої країни від окупантів ішли й ішли різні покоління киян: діти ветеранів Другої світової війни, ветерани праці, школярі, пенсіонери.

Руслана НІКОЛАЄНКО

Катерина СКРИПНІКОВА

На Закарпатті на поліомієліт захворіло дві дитини. У столиці спалаху цього захворювання, що уражає спинний мозок, на щастя, немає. Однак лікарі все ж б’ють на сполох і радять обов’язково пройти додаткову вакцинацію дітей.

– Є ризик, що цей вірус може бути завезений в інші регіони Укра-їни, – каже головний дитячий іму-нолог Києва Федір Лапій. – Вакцини ми вже маємо, їх два типи. Перша з них вводиться шляхом ін’єкції, таке щеплення роблять дітям планово, коли загрози зараження немає. Друга вакцина оральна, додаткова, вводиться за допомогою крапання в рот. Її використовують, коли іс-

нує реальна небезпека. Саме вона необхідна зараз, бо запобігає по-ширенню вірусу.

Вакцинація, за словами лікаря, почалася минулого понеділка й триватиме ще два тижні. Щеплять-ся діти віком від двох місяців до шести років. Заплановано вакцину-вати 150 тисяч малюків за перший захід (загалом їх буде три), 10% з них уже щеплено.

У місті від поліомієліту вакцинували 15 тисяч дітей

На запитання, коли мешканці Дарницького

району позбудуться неприємних запахів, очільник столиці від-

повів: за три роки

Борис Корпусенко

Фото Григорія Кубланова

Григ

орій

Куб

лано

в

Станція аерації. Невдовзі шкідливий осад перероблятимуть на мазут

Вечірній КиїВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173) кур’єр «ВК» 3

що буде

Український колорит та болгарські мотиви Із 30 жовтня до 20 листопада 2015 року в Музеї історії Києва три-ватиме виставка картин художників болгарської меншини в Україні «Художні образи болгар України». Урочисте відкриття виставки від-будеться сьогодні о 16.00. Загалом в експозиції представлено понад 90 робіт болгарських художників із Києва, Запоріжжя, Кривого Рогу, Закарпаття та Одесь-кого регіону.

Кіоски з продажу соціального хліба – в усіх районах Кіоски із якісним соціальним хлібом встановлять у всіх районах міста, щоб кияни мали можливість купувати продукт першої необ-хідності за найкращою ціною. Про це заявив директор Департа-менту промисловості та розвитку підприємництва КМДА Максим Кузьменко.

Вшанують працівників соціальної сфери Сьогодні о 15.00 у приміщенні Київської міської галереї мистецтв «Лавра» (вул. Лаврська, 1) відбудуться урочистості з нагоди Дня со-ціального працівника. Під час заходу оголосять переможців загаль-номіського конкурсу «Найкращий молодий соціальний працівник м. Києва – 2015». Найбільш досвідченим буде присвоєно Почесне звання «Майстер соціальної роботи». За традицією наприкінці за-ходу ті, хто нещодавно розпочав свій шлях у соціальній сфері, при-ймуть Обітницю соціального працівника. Гості свята матимуть змогу взяти участь у благодійному аукціоні дитячих робіт «Подарунок від серця». Усі отримані гроші спрямують у фонд фестивалю творчості дітей та молоді з функціональними об-меженнями «Повіримо у себе».

Іподром закриває сезон

У неділю, 1 листопада, об 11.30 на Київському іподромі відбудеться закриття бігового сезону 2015 року. У програмі – 10 заїздів коней, серед них і рисистих порід, розіграш головного Кубка іподрому, приз Дібрівського кінного заводу. Також на гостей чекатимуть виступи професійних вершників, конкурси, виставка поні. Уперше відбудеться заїзд риссю під сідлом коней французької рисистої породи (дистанція 1600 метрів). Перегони стартують о 12.00. Вхід вільний.

Чекаємо на ярмарках Як повідомили «Вечірці» в управлінні торгівлі та побуту КМДА, у п’ятницю – неділю у столиці відбудуться ярмарки. Зокрема 30 жовтня торгуватимуть у Голосіївському районі – на просп. Голосіївському, 116 (кінотеатр «Загреб»); у Дарницькому – на розі вулиць Крупської та Ілліча; у Подільському – на вул. Світлицько-го, 31–35; у Святошинському – на вул. Підлісній, 8; у Солом’янському – на вул. Освіти (в межах вул. Вузівської та М. Кривоноса); у Шев-ченківському – на вул. Бульварно-Кудрявській, 2–4, у міжвуличному проїзді біля скверу в межах вул. О. Гончара, 65-а та на вул. Б. Хмель-ницького, 94, на вул. В. Піка, 16–18 (біля скверу), на вул. Якіра, 16 та вул. Ризькій, 1. У суботу, 31 жовтня, ярмарки відбудуться у Голосіївському районі – на вул. Паньківській та на вул. Голосіївській, 4–10; у Дарницькому – на вул. Крупської, 2/3–4/6; у Дніпровському – на бул. О. Давидова, 2-12; в Оболонському – на просп. Оболонському, 21–43; у По-дільському – на вул. Світлицького, 31-35, на просп. Московському (біля Куренівського парку); у Святошинському – на вул. Булгакова, 10-13/1; у Солом’янському – на вул. Стадіонній (в межах вул. В. Лип-ківського та Богданівської); у Шевченківському – на вул. В. Василев-ської, 1–17. У неділю в столиці ярмаркуватимуть у Голосіївському районі – на вул. Композитора Мейтуса; у Дарницькому – на розі вул. Крупської та Ілліча; у Подільському – на вул. Світлицького, 31-35, в Оболонському – на вул. Дніпроводській, 13/1.

Ганна РЕДЬКА

Минулої п’ятниці, 23 жовтня, в рамках третьої місії канадських медиків до Києва прибула коман-да з 22 фахівців, аби допомогти оперувати учасників Євромайдану та військових. Завтра – остан-ній день їхнього перебування у столиці України. Кореспонденти «Вечірки» завітали до військово-го шпиталю.

Шість провідних хірургів Кана-ди працювали у Головному вій-ськовому клінічному госпіталі – разом з українськими колегами вони щодня проводили до дecяти операцій на обличчі та верхніх кінцівках.

«Майжe 15 відсотків проопе-рованих – учасники Рeволюції гідності, переважна більшість па-цієнтів – військові та цивільні, які постраждали в зоні АТО. Серед них є і діти, зокрема минулого вівторка було прооперовано 11-річного хлопчика з Маріуполя, якому вна-слідок поранення, завданого ви-бухом гранати, ампутували обидві ноги і праву руку, – нині лікарі працювали над реконструкцією черепно-лицьових деформацій», – розповідає координатор проекту «Канадсько-Українська фундація» Роман Фіщук.

З дев’ятої ранку і до восьмої вечора процес не зупиняється ні на хвилину – лікарі працюють одночасно в трьох операційних. За день вдається прооперувати

8–10 пацієнтів, усе залежить від складності поранення.

«На одній операції можуть бути присутні 15–20 осіб – це лікарі, медсестри та медбрати, сeрeд яких і канадці. Є також і хірурги з Харкова, Львова, Одеси та інших міст – вони пeрeймають закордон-ний досвід, – зазначає директор гуманітарних ініціатив фундації Христина Волер. – З перекладом допомагають англомовні студенти з медичних вишів, які водночас і вдосконалюють мeдпрактику».

Під час розмови Христина Во-лер наголосила на високому рівні майстерності українських хірургів, аджe з деякими видами найважчих поранень канадським колегам не доводилося мати справу.

А найголовнішою перешко-дою для вдосконалення медичної практики учасники волонтерської місії вважають нинішні умови в українських лікарнях.

«Попередні два наші візити фінансувалися за рахунок во-лонтерів, алe цього разу нас під-тримав канадський уряд і виділив на програму 1,2 млн канадських доларів, з яких 700 тисяч спря-мують на закупівлю обладнання.

Заготовимо дворічний запас пластин, вкрай необхідних для щелепно-лицьових операцій, – на жаль, лікарні ними не за-безпечені, а чимало пацієнтів не в змозі знайти на це 30–40 тисяч доларів», – каже директор гуманітарних ініціатив фундації Христина Волер.

За виділені кошти для шпиталю також придбають нове обладнання для операційних, цифровий рент-ген-апарат, шовний матеріал для мікрохірургії та медичні інстру-менти. До рeчі, це не останній візит канадських медиків – четверта місія має відбутися вже у лютому 2016 року.

Канадці оперували у Києві наших героїв

Марія Лисенко, інженер- механік: – На вибори ходжу завжди. Голосувала за Кличка. Він за-робив гроші, у

нього все визначено. І знає схему європейського розвитку, має багато ділових зв’язків. А якщо до керма Києва стане хтось інший… Думаю, він не забуватиме про себе й витрачатиме на це кошти. Тому голосувала за чинного мера. Крім того, він справді щось робить. Ось, наприклад, паркан ботсаду… Скільки років сипався, пам’ятаєте? Його відремонтували. Таких, на перший погляд, «дріб-ниць» наш мер для Києва зробив чимало.

Надія Новицька, викладач: – Пішла на вибори, бо хотілося змін. Голосувала за кандидата в

мери Наталію Новак. Вона викла-дач, депутат, зробила багато для нашого Дарницького району. Мені хочеться змін у сферах освіти та

здоров’я. А також побачити жінку на посаді міського голови.

Катерина Петренко, пенсіонерка: – Голосува-ла за Сергія Думчева. Я – інвалід, у мене пенсія 1062

гривні. Я навіть не можу нормаль-но лікуватися. Якби купувала ліки, які мені виписують, моєї пенсії не вистачило б і на тиждень. Ми, інваліди, дуже потерпаємо, недо-їдаємо…

Ярослав, юрист: – Головним для мене було те, що кандидат зробив, а не те, що написав у передвиборній

газетці. Віддав свій голос за Віталія Кличка. Деякі кажуть, що він не вміє красиво говорити. Та мені до того байдуже. До нього було бага-то аж занадто освічених, які гарно крали… А Кличко багато зробив. Хтось також каже: мало. Як ти такий розумний – зроби більше! Дехто з претендентів твердив, що меру

достатньо одного року, щоб на-вести лад. Гадаю, якби він побачив обсяг роботи, то втік би! А Кличко – людина справи й честі. Щодо кан-дидатів у Київраду, то я особисто віддав свій голос за «Самопоміч». А стосовно проблем, то в місті від-крите питання з паркінгами.

Тетяна, економіст: – Я давно є великою при-хильницею Юлії Тимошен-ко. Я їй вірю. Тому голосува-ла за «Батьків-

щину» та Володимира Бондаренка.

Роман, працівник станції швидкої допомоги: – У нас на стан-ції голосували по-різному:

багато підтримали Кличка, хтось – Корбана. Продовження теми на стор. 8, 17

Опитування провела Катерина СКРИПНІКОВА

Фото Олексія ІВАНОВА

опитування «ВК»

«Вечірка» поцікавилась у киян, що було головним для них, коли визначалися, за кого віддати голос на виборах

Фото Олексія Іванова

Фото Павла Пащенка

Учора фотокор «ВК» на мить зазирнув до операційної, де рятували життя канадські медики

подробиці 4 Вечірній КиїВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173)

катерина СкРиПнІкОВА

Проект Kyiv Smart City не є дико-винкою для столиці. Але останнім часом у ньому з’явилося чимало нового. Про те, як найближчим часом зміниться Київ та життя у ньому, а також як міська влада заощаджуватимe бюджетні ко-шти, розповіли перший заступник голови КМДА Ігор Ніконов та керівник проекту Юрій Назаров.

ГРОМАДА ВиРІШУЄ, КУДи ВКЛАДАТи КОШТи

Що сьогодні найбільше хвилює мешканців столиці? Стан доріг? Охорона здоров’я? Чи, може, освітні проблеми? Влада обіцяє, що віднині кияни зможуть давати їй поради щодо того, куди передовсім вкла-дати кошти. Проект називається «Бюджет участі». Кожен бажаючий може залишити свої пропозиції з розподілення бюджету на порталі КМДА(https://budget.kievcity.gov.ua).

ЕЛЕКТРОННІ ПОСЛУГи: ДОКУМЕНТи ЗА 10 ХВиЛиН

Часто аби отримати якусь до-відку, доводиться стояти у чергах, «душевно» спілкуватися з чинов-никами, витрачати робочий час. Тепер усе інакше.

– Ми започаткували один зі знакових проектів – максимальнe перевeдeння послуг в електронний вигляд, – пояснює Юрій Назаров. – Вам потрібно зайти на наш портал, зареєструватися, ідентифікуватися за допомогою платіжної картки (або Картки киянина). І можете замовити послугу максимум за 10 хвилин.

Детальна інформація: https://es.kievcity.gov.ua.

ОНОВЛЕНА КАРТКА: ДОДАТКОВІ СЕРВІСи

Картка киянина (виглядає як звичайна платіжна картка, нині її підтримують два банки) існує давно, але відтепер запроваджу-ється її новий формат. За сло-вами Ніконова, кияни можуть отримувати завдяки їй багато сервісів: сплачувати за послуги ЖКГ, їздити у транспорті. Також буде можливість розраховуватися у супермаркетах (одразу зі знижка-ми), кафе, ресторанах, кінотеатрах тощо, зберігати і медичну картку (Картка киянина має електронний кабінет), і навіть рецепти, які вам виписували.

Доступу до інформації, яка збері-гатиметься на Картці киянина, без згоди власника не матиме ніхто, пін-код відомий лише йому.

Отримати картку може будь-який киянин або той, хто працює у столиці.

ТРАНСПОРТ: ЩОБ ЯК У ЛОНДОНІ

У КМДА вважають, що столиця може позбавитися заторів. Але роз-вантажити її – не лише трудомістко, а й дорого. Це не тільки прийняття законів про правильне паркування та про заборону для автомобілів рухатися першою дорожньою сму-гою. У планах – створення єдино-го диспетчерського центру, який контролюватиме міські та приміські маршрути, а також машини кому-нальних служб.

– Кожен транспортний засіб, який перевозить пасажирів, по-винен буде мати GPS-навігатор, підключений до нашої системи, – розповідає перший заступник го-лови КМДА. – Водій вже не зможе стояти на зупинці та чекати, доки повністю заповниться маршрут-ка. Він зобов’язаний рухатися за графіком, а якщо нe буде цього виконувати – його позбавлять ліцензії.

Марія кАТАЄВА

Коротка стрижка, військова форма, серйозний погляд – таким побачила «Вечірка» Дмитра Лінартовича, який при-їхав до Києва на презентацію картини Михайла Іллєнка «То-лока». Восени актора раптово призвали до армії, проте нині він служить Батьківщині інак-ше – втілюючи на знімальному майданчику образ солдата, який повернувся з війни.

Ідея картини «Осінні спогади» належить іранському режисеру Алі Фахра Мусаві. На головну роль він покликав Дмитра Лінар-товича, а продюсер Віктор Віл-гелм домовився з Міноборони, щоб хлопця відпустили на період зйомок. Відбуваються вони у Трускавці та селищі Доброгостів. Вишкіл на рівненському полі-гоні дав Дмитру Лінартовичу можливість краще зрозуміти свого героя.

– Потрапивши на полігон, ми готувалися до реальних військо-вих дій, навчалися тримати в руках зброю, долати перешкоди, одержали медичну і психологічну підготовку, мешкали в суворих польових умовах, – пригадує Дмитро Лінартович. – Звісно, я, як актор, пропускав це все крізь себе, накопичував досвід. Хоча мушу сказати, що у війсь-ккоматах потрібно детальніше обстежувати солдатів, бо брали

на службу хлопців з поганою серцево-судинною системою. Їм було непереливки через стан здоров’я, фізично не витриму-вали навантаження.

Герой фільму «ТойХтоПрой-шовКрізьВогонь» став взірцем для багатьох військових. На-разі актор грає героя сучасності – активіста та волонтера. Він захоплюється музикою, але до-бровільно стає учасником АТО, а після поранення приїжджає на лікування в Західну Україну. Там хлопець зустрічає сліпу іранську біженку (Назанін Ахмадишах-поурабаді), яка теж дуже добре розуміє, що таке війна, закоху-ється в неї. Його суперником стає старший чоловік (Олександр Ігнатуша).

І хоча саму війну у стрічці не покажуть, її незрима при-сутність відчувається в людях, котрі пережили цей біль.

– Солдат, який після війни по-вертається до цивільного життя, мусить перелаштуватися, адап-туватися, – розповів про свого

персонажа «Вечірці» Дмитро Лінартович. – Він вчиться заново жити, любити. У мого героя, котрий грає на фортепіано, є про-тотипи – хлопці-музиканти, що йдуть до армії. Коли готувався до зйомок, спілкувався з тими, хто повернувся із зони АТО та перебував у шпиталі.

Робота над фільмом тривати-ме до середини грудня, прем’єра «Осінніх спогадів» планується навесні 2016 року.

Фото Бориса Корпусенка

Реклама

до темиІгор Ніконов розповів «Вечірці», які міста світу бере за приклад – Громадський транспорт – це Лондон, містобудування та генеральний план – Барсело-на, медичне забезпечення – усі американські мегаполіси, Брюссель – туризм. Система підходу до ЖКГ мені подобається у скандинавських країнах, де, як і у нас, є система центрального опалення. Звісно, ми переймаємо досвід, для цього відряджаємо за кордон наших співробітників. До речі, зарубіжні партнери із задоволенням ді-ляться своїми здобутками, ще й запрошують нас за власний рахунок…

Водій зобов’язаний рухатись за графіком Інакше позбавлять ліцензії

Актор Лінартовичзнову грає воїна

tochka.net

Григорій Мельничук

2004 року, ще за часів мера Олександра Омельченка, у столиці сталася чудасія: демонтували магістральну трамвайну лінію через міст Патона. Навіть з центру виганяли трамваї. Натомість у Єв-ропі вони переживали ренесанс, бо щороку в десятках міст від-кривалися нові лінії. Мотивація в київської влади була – трамвайна колія заважає автомобілям. Але замінити трамвай маршрутками та тролейбусами не вдалося, відтак маємо перевантажений метропо-літен і затори на вулицях, зокрема й через маршрутки. Про те, що то була помилка, свідчать результати моделювання трамвайної лінії на мосту, здійсненого в межах упро-вадження транспортної моделі міста – спільного проекту мерії з німецькою компанією «А+С» та Світовим банком зі створення Інтегрованого плану розвитку транспортної інфраструктури Києва.

Перед виборами кандидати в мери та Київраду вже не ризикували роздавати обіцянки про швидке відкриття метро на Троєщину – усім очевидно, що в найближчій перспективі реалізувати цей проект не вдасться. До того ж уже понад 10 років місто не може добудувати Подільський мостовий перехід, для якого потрібні ще мільярди бюджетних гривень. Отже, єдина можливість швидко розв’язати транспортні проблеми – викорис-товувати наявні мости.

Нещодавно киянам були пре-зентовані результати моделювання реорганізації міської електрички з подовженням на Троєщину, згідно з якими пасажиропотік становив 300 тисяч осіб на добу, що можна порів-няти з пасажиропотоком однієї лінії метрополітену. А днями розробники оприлюднили дані оцінювання пасажиропотоку трамваїв у разі відновлення лінії на мосту Патона в комплексі з міською електричкою.

– Ми промоделювали частину можливого 30-кілометрового трам-вайного кільця, а саме відновлення ліній на проспекті Возз’єднання, мосту Патона та будівництво нових ліній на бульварі Дружби народів і парах вулиць Велика Васильків-ська/Антоновича й Саксаганського/Жилянська до залізничного вокзалу з приєднанням до Борщагівської швидкісної лінії, – розповів «Вечір-

ці» один із авторів проекту Віктор Петрук. – Інтенсивність руху на мосту Патона в такому разі сяга-тиме 215 тисяч пасажирів за добу, тобто 86 відсотків пасажиропотоку червоної лінії підземки.

Унаслідок появи нових ліній мають сформуватися нові трам-

вайні маршрути, а їхню загальну кількість розробники пропонують скоротити з нинішніх двадцяти до семи. Водночас київський трамвай стане популярнішим у 2,4 рази: до-бовий пасажиропотік зросте з 343 до 812 тисяч осіб. На 18 відсотків розвантажиться метрополітен, у

найкритичніших ді-лянках: «Лівобереж-на» – «Хрещатик» на 34%, «Контрак-това» – «Майдан Незалежності» на 17%, «Видубичі» – «Палац спорту» на 24%. Істотно роз-вантажаться й пере-садочні вузли: «Па-лац спорту» – «Льва Толстого» на 31%, «Майдан Незалеж-ності» – «Хрещатик» на 38%, «Театраль-на» – «Золоті во-рота» на 44%. Тож на останній можна не будувати другий

перехід між станціями. Значно розвантажиться нерейковий гро-мадський транспорт на мостах: Московському – на 37%, Метро – на 35%, Патона – на 67%, Південно-му – на 14%.

Фактично, йдеться про пе-ретворення мережі київського трамвая на багатьох ділянках на наземне метро, адже, аби об-

слуговувати пасажиропотоки на мосту Патона, знадобляться 60-метрові трамваї, що мають рухатися з інтервалами до 1,5 хвилини. Схожа практика, до речі, існує в Будапешті, де є і метро, і найдовші у світі трамваї. Та й варто нагадати, що другою чер-гою Борщагівського швидкісного трамвая ще в радянські часи мала стати лінія через центр, далі під-земний тунель під Печерськом (з пересадкою на однойменній станції метро) – і на міст Патона.

У разі відновлення трамвайної лінії на мосту Патона, звісно, мають бути облаштовані безконфліктні заїзди для трамваїв – без перетину автомобільних смуг і заторів. За-брати ж дві смуги на мосту Патона під швидкісний трамвай можна, враховуючи новозбудований і ще недовантажений Дарницький міст. Головне – трамвай може повернути своє чільне місце серед магістраль-ного транспорту, а не бути засобом підвезення до метро, як це перед-бачалося проектом Генерального плану. Тож попереду палка місто-будівна дискусія.

Григорій Мельничук

Святе місце порожнім не буває – напевно, цей відомий афоризм найкраще підходить до опису дис-кусій щодо подальшої долі місця, де нещодавно стояв пам’ятник Ле-ніну. Постамент міститься тут досі, а громадські об’єднання пропонують увічнити на цьому місці і Богоматір, і Мазепу, і просто зробити порожній постамент з пандусом-платформою, аби кожен міг на нього зайти. Але це питання невеликого п’ятачка, тоді як проблемною є вся площа.

– Є різні пропозиції, що саме варто розмістити замість скуль-птури Леніна. Вони, звісно, супе-речать одна одній, і, хай яку з них виберуть, залишиться чимало не-задоволених, – зазначила Наталія Кондель-Пермінова, член ради громадських експертів конкурсу «Територія Гідності».

Власне, тут до спорудження пам’ятника Леніну було звичайне закінчення бульвару, без мону-ментів, а в часи Другої світової

війни стояла шибениця. Головний пам’ятник Іллічу, як розповів під час публічних обговорень відомий києвознавець Михайло Кальниць-

кий, планувався на схилах Дніпра, а цей, на Бессарабці, мав бути тимчасовим. Утім, найбільша проблема цього куточка, на думку дослідника історії Києва, – мар-гіналізація площі. Тут практично немає людей, хіба що на лавках сплять безхатченки. Схожа ситу-ація і з майданчиком біля входу на Бессарабський ринок.

Отже, перший блок обговорень завершено, далі буде створено робочу групу за участю громад-ськості. А наразі є три проблема-тики площі: місце пам’ятника, публічний простір площі в ши-рокому розумінні та загальне транспортне вирішення, адже Бессарабка – найнавантаженіший транспортний вузол центру й найбільш забруднена ділянка з погляду екології. У 1980-х роках

для неї пропонували багаторів-неву розв’язку, але будівництво підземного торговельного комп-лексу поставило хрест на таких можливостях.

Почати ж можна, як не дивно, з наземних пішохідних переходів: з Хрещатика до ринку прямують до 500 людей за годину, поки машини стоять на червоне світло. А справжньою площею для киян і гостей столиці Бессарабка може стати, якщо перекрити проїзд між ринком та «Арена-Сіті» – тут і так багато перехожих перебігають через дорогу. Очікується, що це також зменшить проблеми на вулиці Басейній, де зазвичай за-тори. Однак остаточний варіант реконструкції площі буде обраний за результатами транспортного моделювання.

акценти 5Вечірній КиїВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173)

довідка «ВК»

Пропоновані трамвайні маршрути (максимально зберігається традиційна нумерація): №1 – Михайлівська Борщагів-ка – площа Тараса Шевченка; №2 – Кільцева дорога – вул. Милославська; №3 – Позняки – вул. Милос-лавська; №5 – Либідська площа – вул. Героїв Дніпра; №6 – Автогенний завод – Рембаза; №7 – ДВРЗ – Лісова; №8 – вул. Лайоша Гавро – Пуща-Водиця.

Метро через міст Патона? Трамвай має шанс повернути собі чільне місце в магістральних перевезеннях

Бессарабка: починати варто з транспорту

На початку бульвару Т. Шевченка варто облаштувати наземні переходи

60-метрові трамваї в Будапешті є найдовшими у світі

Інтенсивність пасажиропотоків у разі відновлення трамвайної лінії на мосту Патона

Григорій Мельничук

погляд6 Вечірній КиїВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173)

кава з бульбашками

Кругообіг життя Вадим ПЕТРАСЮК

Інколи від до-рожніх заторів буває хоч і дивна, але користь. Якось, тягнучись автівкою вулицею Грінчен-ка, від Байкового цвинтаря до Протасового Яру, я надовго застряг біля двох житлових будинків – чотири- і двоповерхового. Вимушено розглядаючи їх, подумав: дивне місце проживання – двома боками подвір’я межує з кладовищем, третій – паркан колишньої фабрики, четвертий бік (фасадний) виходить на дорогу, за якою одразу залізничні колії, річка Либідь і знову промзона. І це житлові будинки! Хоч і в центрі Києва, та ніби десь на висілках.

Проминемо розповідь про те, за яких обставин я побував у тих будин-ках, балакав з жителями. Це колишній гуртожиток фабрики імені Рози Люк-сембург. Його приватизація в 1990-х була досить заплутаною й, мабуть, не без криміналу. Гуртожиток зазначався в документах як складські приміщення. Тож новий власник спробував висели-ти людей, котрі «незаконно захопили склад». Проте останній (до приватиза-ції) директор фабрики підклав свиню всім подальшим приватизаторам – він устиг видати ордери мешканцям гурто-житку. Отже, люди мали право тут жити. Приватизація не відбулася.

Про все це я дізнався кілька років тому. У будинках усе ще був гуртожит-ковий лад: кімнати вздовж коридору, спільна кухня на поверсі, спільний туалет (здається, теж один на поверх), одна на весь будинок душова. Хто пам’ятає колишні радянські гуртожит-ки, одразу уявить собі цю картину. Але наразі йдеться не про тимчасове про-живання. Ордери на руках, і туманна перспектива квартирної черги.

Тоді ж я познайомився з молодою родиною. Не пам’ятаю імен, але умовно назву їх Сашком і Тетяною. Так от, вони народилися й виросли в… цьому ж гуртожитку. Їхні батьки колись приїха-ли із сіл працювати на фабриці імені Рози Люксембург. Кожен з них одержав спочатку ліжко-місце. Згодом один хлопець познайомився з дівчиною з цього ж гуртожитку, і вони одружилися. Друга пара так само створила сім’ю. Обом молодим родинам виділили по кімнаті в сімейному крилі. В одній на-родилася Тетяна, в іншій – Сашко. Меш-кали через стінку. Тож Тетяна та Сашко виросли поруч і… створили нову сім’ю. Вони також отримали окрему кімнату. Зараз виховують власну дитину.

Життя по колу. Кругообіг гуртожит-ку у природі.

Отака історія. Історія людей, які за всіма ознаками є корінними киянами. Більш корінними за багатьох-багатьох інших мешканців столиці – тих, хто стали успішними, чиї імена на слуху.

Звісно, у цій родині знають, що таке мати власну кухню, де в шафах лише твій посуд, власну ванну кімнату, куди не треба щоразу приносити свою зубну щітку. Бо вона там є, а де ще їй бути? Так, вони все це знають. Бо ж не на окремій планеті живуть – мають друзів, бувають у гостях…

Цю історію я пригадав днями, коли… мимоволі стояв у заторі біля гуртожитку на вулиці Грінченка.

Коловорот дорожніх заторів у при-роді.

Віталій КУРІННИЙ

Від засилля нічийних авто у дворах меш-канців рятують комунальники. З березня нинішнього року «Київдорсервіс» уже перемістив на майданчики тимчасового утримання 117 автівок. Загалом надійшли заявки на «евакуацію» 312 машин – здебільшого у них не виявили ані влас-ників, ані державних номерів. Тих же, що офіційно зареєстровані, проте іржавіють на тротуарах і зелених зонах, створюючи небезпеку для городян, сьогодні в місті набагато більше – до трьох тисяч за деяки-ми даними.

Найбільше серед покинутих – авто марок «Запорожець», «Волга» ГАЗ-21, «Москвич», трапляються проіржавілі мікроавтобуси «Рафик» і вантажівки, переважно «ЗіЛи» та «Газони». Останні підприємці зазвичай використовують у якості продовольчих точок. Часто у покинутої техніки розбиті вікна, відсутні дверцята і колеса. Щоправ-да, майже всі такі автівки мають державні номери, тобто комусь належать.

У своєму Деснянському районі автор нарахував у радіусі півкілометра понад два десятки «забутих» машин. Місцевій двірничці Катерині Петрівні таке засилля «залізних коней» не подобається, тож вона постійно скаржиться на їхніх власників.

«Ці машини нікому не потрібні. Тут ви-стачає і тих, що на ходу, – каже жінка. – У деяких час від часу знаходять притулок без-хатченки або наркомани». Катерина Петрівна додає, що покинуті напризволяще машини заважають комунальникам прибирати до-роги, а мешканці скаржаться, що автівки, які стоять на тротуарах, перешкоджають вільному під’їзду до житлового будинку спецтехніки – пожежним або «швидкій».

У місті проблемою безгоспних авто пере-ймаються фахівці комунального підприєм-ства «Київдорсервіс». Керівник організації Віктор Черній розповів «Вечірці», що активно вивозити покинуту техніку почали у березні цього року. «Вже тоді до нас надійшло 312

заявок на переміщення безгоспних автівок. Ми вже вивезли на майданчик тимчасового зберігання на вулиці Милославській, 26-а, 117 одиниць, – повідомив Віктор Данилович. – За цей час найбільше машин перемістили у Дарницькому районі – 56, у Деснянському – 47 та у Святошинському – 14». І пояснив, що «евакуації» підлягають автівки, які, згідно з актами, наданими РДА, не мають власника і номерного знака. «Звісно ж, од-ного майданчика для такого міста замало, тому ми пропонуємо РДА виділяти нам якісь локальні місця для стоянок переміщеної техніки», – каже Віктор Черній.

За його словами, на підприємстві вивча-ють досвід інших країн із цього питання, насамперед колишніх радянських республік. «Під час евакуації майже під кожною маши-ною виявляємо залишки пролитого тосолу, олій, пального. На жаль, у нас цю проблему взагалі не вирішують», – бідкається керівник «Київдорсервісу».

Одначе такі дії стосуються лише без-госпних машин. А що ж робити з тим по-кинутим залізяччям, яке має власника? До речі, саме таких автівок найбільше у місті. «Попереджаємо горе-господарів,

наклеюємо на лобове скло оголошення: ваше авто порушує правила благоустрою і створює небезпеку для громадян. І даємо три доби на переміщення. Були випадки, коли власники забирали машини», – роз-повів Віктор Черній.

Згідно з нормами Цивільного кодексу, авто, яке визнане безгоспним, півроку може перебувати на стоянці тимчасового зберіган-ня. Після цього комунальники мають право звернутися до суду, який визнає техніку безгоспною і надає дозвіл на реалізацію. Отримані ж кошти повинні зберігатися на рахунку підприємства, поки не знайдеться господар «залізного коня».

Підприємець Віктор Приходько – власник трьох автомобілів. На легковій іномарці їз-дить у власних справах, «бусик» використовує для роботи. А стара «копійка» – ВАЗ-2101 – роками простоює під вікнами будинку.

«Спочатку намагався її продати хоча б на запчастини, бо ці «Жигулі» ще італійці збирали, їм вже понад 40 років і вже не на ходу, – каже Віктор. – А потім облишив цей намір. Аби вивезти звідси автівку, офіційно зняти з обліку, потрібен час і кошти. То хай вже так доживає свого віку».

а як у них

Бізнес на брухті

США. За океаном утилізація автомобілів – серйозний бізнес зі щорічним обігом більш ніж 20 мільярдів доларів. У країнах ЄС, Японії, тій же Америці існують спеці-альні закони і правила збору та вторин-ної переробки зношених автомобільних деталей і авто, що відслужили свій термін. Фірми-утилізатори прекрасно існують за рахунок реалізації металобрухту та придатних до подальшої експлуатації запчастин.

Фірма шукає непотріб Польща. З 1 січня 2006 року в державі діє податок на утилізацію у розмірі 500 злотих

за кожен транспортний засіб, завезений на територію країни.

Швейцарія. У країні створено спеціальний фонд-підприємство Auto Recycling Suisse, який уповноважений утилізувати авто, не-придатні для використання.

Зі старого зроблять нове Німеччина. Окрім законодавчого зобов’язання прийому та утилізації ста-рих машин на безкоштовній основі для кінцевого споживача, у країні ухвалено закон, згідно з яким виконуються вимоги щодо комплектації авто з 1 січня 2006 року на 85%, а з 1 січня 2015-го – на 95% з матеріалів, що піддаються вторинному використанню.

До трьох тисяч іржавих машин «прописалися» у київських дворах Комунальники розпочали активно звільняти райони від автохламу

Авто, яке визнане безгоспним, півроку може перебувати на стоянці тимчасового зберігання

Фото Павла Пащенка

Ганна РЕдьКА

Серед працівників метропо-літену є музиканти-аматори, які фотографувалися з Прези-дентами України, на «Осокор-ках» особисто чергує чарівна Шехерезада, а на «Арсеналь-ній» працює рукодільниця, яка планує передавати воїнам АТО патріотичні закладки для книжок.

Кожен Виступ – яК оКремий театра льний номер

Щотижня у актовій залі метро-політену збирається близько 30 учасників Народного фольклор-ного ансамблю «Червона калина». Майже третина з них – електрики, токарі, малярі, які забезпечують безперебійну роботу київської підземки.

У репертуарі ансамблю сьогодні понад тисяча обрядових пісень.

– Я відвідую репетиції двічі на тиждень, але ж у нас є учасники, які працюють у 12-годинну робочу зміну, тож вони займаються двічі на місяць, – розповідає вокалістка ансамблю Ліна Царук, інженер з організації та нормування праці «Київметробуду», яка співає в колективі понад 13 років. – Син та чоловік мене дуже підтримують навіть на відстані, коли ми ви-їжджаємо до інших міст України,

аби взяти участь у всеукраїнських фестивалях.

Кожен виступ готується учас-никами як окремий театральний номер, тож не дивуйтеся, якщо по-бачите на сцені іскри від справжніх шабель у руках козаків, господиню біля працюючого веретена або ж хатину, прикрашену двадцятьма вишитими рушниками. А розважає публіку автор понад 120 гуморесок Василь Карпусь, лауреат числен-них фестивалів і конкурсів гумору.

– На сцені має бути якомога більше реквізиту, характерних персонажів, а іноді просто під час концерту артисти можуть ви-йти в зал і почастувати глядачів великим короваєм, – каже режи-

сер ансамблю Заслужений діяч естрадного мистецтва України Роман Нагірний.

За 23 роки існування колектив записав три диски – до речі, части-ну тиражу направили українській діаспорі у Канаді.

– Упродовж багатьох років ми є учасниками новорічного концерту

на Майдані Незалежності, тож була змога познайомитися з Президен-тами України – кожному з них подарували наш диск та зробили фото на згадку, – розповів засно-вник і художній керівник «Червоної калини» Віталій Соцький.

сто рухіВ у танці та ходіння по Вуглинах

Чергова станції метро «Осокор-ки» Наталя Гуровська понад п’ять років відточує майстерність рухів і займається постановкою власних номерів у культурно-мистецькому центрі Дарницького району.

– Один танець – це гармонійне поєднання близько ста рухів, су-купність яких передає глядачеві відповідні емоції, – каже пані На-таля, яка працює в метрополітені понад 25 років. – Один костюм ручної роботи (а в мене їх нині три) коштує не менше двох тисяч гривень, а ще ж потрібні шалі, ві-яла, намисто, браслети, пояски… Чоловік допомагає мені, адже на саму зарплату чергового багато не купиш...

З минулого року самодіяль-на артистка опановує танці слов’янських народів. Головне в них – ведення традиційних хо-роводів: у виконанні одного на-ціонального танцю можуть брати участь від 30 до 200 людей.

– Хороводами відзначаємо усі свята нашого народу з давніх-да-вен – зустріч весни, проводи зими,

Івана Купала. Ми і через багаття стрибаємо, і по вуглинах ходимо, – розповідає Наталя Гуровська.

на одну сорочКу – до 300 метріВ нитоК

Серед працівників підземки є і знана рукодільниця, яка вишиває сорочки, рушники та картини. А на платформі її легко впізнати за вишитим логотипом метрополіте-ну – яскраво-зеленою літерою «М».

– Візерунок для вишиванки компоную з кількох різноманітних національних узорів. Самих лише чорних ниток для оформлення сорочки потрібно десь 150 ме-трів, а ще стільки ж – червоних і синіх, – зауважує чергова станції «Арсенальна» Вікторія Щербак.

Створення однієї роботи може тривати до року – все залежить від складності та розміру вишивки. Працює майстриня виключно у вільний від роботи час, бо на чер-гуванні не можна навіть мобіль-ним телефоном користуватися.

– Іще однією моєю улюбленою тематикою є дикі скакуни – вільні тварини, що символізують одно-часно і сильний дух, і врівнова-женість. У моєму доробку понад 20 картин, найбільша з яких – на-тюрморт завдовжки до півметра, – веде далі пані Вікторія.

У планах дівчини – створення невеличких брелоків та книжко-вих закладок для бійців АТО, що стануть їм оберегом на передовій.

захоплення 7Вечірній КиїВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173)

Книжки під звуки джазуПисьменник і києвознавець пише твори про столицю та видає їх за власні «інвалідські» кошти, а нині шукає фінансової підтримки

2004 року ансамбль «Червона калина» взяв участь у зйомках ново-річного мюзиклу «Со-рочинський ярмарок»

Авторові треба зібрати 20 тис. грн, щоб нова книжка побачила світ

За 23 роки існування колектив «Червона калина» записав три диски

Фото Григорія Кубланова

Фото Григорія Кубланова

На сцені – іскри від шабель, а у залі пригощають короваєм «Вечірка» відшукала у підземці справжні таланти

Марина МАРЧЕНКО

Можна просто любити Київ і милуватися його краєвида-ми, а можна своє захоплення давнім містом спробувати викласти на папері. Саме це з ентузіазмом і робить уже багато років Лев Кудрявцев – києвознавець, учасник Другої світової війни. В результаті з-під пера письменника вихо-дять оригінальні, ілюстровані рідкісними фотографіями та документами книжки про Київ і людей, які зробили це місто славетним. Про себе, своє за-хоплення і новий твір «Старо-давній Київ» Лев Олексійович розповів кореспондентам «Вечірки».

Народився майбутній письмен-ник у місті Кірсановому Тамбов-ської області. Після закінчення школи вступив до військово-мор-ського училища в Ризі, служив на Балтиці офіцером. Але хвороба не дала молодому чоловікові продо-вжити військову кар’єру, і він по-дався до Одеси, де під враженням від творів Бабеля, Буніна та інших талановитих письменників теж спробував писати.

муЗичний супроВід для слоВа

Цікавитися історією Києва Куд-рявцев почав після того, як переїхав до столиці на початку 80-х. Відтоді він жодного разу не пройшов вули-цею як звичайний перехожий. Йому хотілося знати про все: хто жив на

цій вулиці, куди зникла церква, що стояла тут раніше, як склалася доля будинків – пам’яток архітектури.

«Я переконався, що люди не знають своєї історії, – говорить києвознавець. – Приміром, романс «Отцвели уж давно хризантемы в саду…» чули всі. А от історію написання і прізвище автора цьо-го твору знає далеко не кожний. Насправді цей романс написав Микола Харіто – київський поет і композитор. Він похований у Києві, на Лук’янівському цвинтарі. Для того, щоб написати книгу про нього, я їздив до Ялти, розшукав його родичів, знайшов багато ма-теріалів».

З часом народилися книжки «Дванадцять архітекторів, які будували Київ», «Історія одно-го романсу», «Древні монастирі України», «Град над Борисфеном», «Інститут губернаторства Украї-ни», «Відомі кияни і одесити XX століття», «На Байковій горі» та інші, написані Куд рявцевим від руки за невеличким домашнім столом під звуки джазу. Річ у тім, що Лев Олексійович захоплюється джазом і має чималу колекцію дисків улюблених виконавців. Тож

жодного рядка він не створив без музичного супроводу – переважно джазових композицій.

натхнення Всього життя

Та найбільше натхнення його життя – вродлива і лагідна дру-жина Людмила Миколаївна, яка любовно називає свого чоловіка Льовушкою.

«Вона мені допомагає перекла-дати тексти українською мовою, яку добре знає», – з гордістю за-уважує Лев Олексійович.

Таке ніжне ставлення подружжя один до одного викликає захо-плення. Тим більше, що книжки про Київ, якими живе Лев Ку-дрявцев, годинами просиджуючи в архівах і бібліотеках, він видає, головним чином, власним коштом.

«Позичаю гроші у свого това-риша – полковника – і випускаю книжки невеличкими накладами у 200–300 примірників», – по-яснює автор.

Зрозуміло, що такий підхід до справи відбивається на сімейному бюджеті родини, яка завдяки своїм віковим особливостям частіше відвідує аптеку, ніж супермаркет.

І в цьому питанні Кудрявцеви теж одностайні – заощаджують, щоб відкласти хоча б гривню заради шляхетної мети.

допоможімо ціКаВому аВтороВі

Але доля останнього дослі-дження «Стародавній Київ», присвяченого історії столичних вулиць, працювати над яким Лев Олексійович закінчив ще у 2012 році, склалася не так успішно, як попередніх видань. Точніше, його доля ще визначається. Адже власних коштів для опублікування цього цікавого твору автор не має. А щоб книжка побачила світ, необхідна чималенька сума – 20 тисяч гривень.

Хотілося б сподіватися, що все ж таки віднайдуться люди, які допоможуть Кудрявцеву вида-ти цю книжку. Адже за високим рахунком це не просто розвага і приємне проводження часу для двох пенсіонерів. Це благородна справа, що дасть користь багатьом, особливо молодим людям, які цікавляться історією і бажають знати більше про місто, в якому вони живуть.

вибори–20158

Ганна КАСІЧ

Місцеві вибори 25 жовтня 2015 року у столиці минули без суттєвих порушень, але із сюрпризами. Кияни сподіваються, що ці сюрп-ризи матимуть приємне для них продовження, адже всі переможці обіцяли покращити щось у місті. Чи отримано відповідь на головне запитання, чого насправді хочуть столичні мешканці? Думки екс-пертів розійшлися.

Реклама – не Рушій голосування

Жовтневі вибори як в Україні у цілому, так і в Києві були одними з найдорожчих за обсягами витрат на рекламу. Загалом, за даними Комітету виборців України, по країні партії витратили близько 2 млрд грн на наочну агітацію та інші заходи. Однак ефективність рекламної зливи виявилася по-рівняно невеликою.

Директор Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна» Андрій Єрмолаєв зазначив, що «чинник гречки» не спрацював, як і над-лишкові обсяги реклами. Натомість експерт наголосив, що, за даними соціологічних досліджень, «більша частина киян, як і виборців по всій Україні, говорять, що вони нічого не знають про програми партій». Відтак рекламна кампанія більше нагадувала «вибори рекламних постерів».

Реклами, як і нових партій, було так багато, що це дезорієнтува-ло виборців, відзначив керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. А більшість киян, як і

взагалі українців, «не голосува-ли за «чортика з табакерки», за невідомо кого». До речі, у цьому криється причина провалу на ви-борах у Києві однієї з політсил, що стало сюрпризом кампанії.

ПуРхали в емПіРеях Більша частина реклами на міс-

цевих виборах стосувалася пе-реважно загальнонаціональних питань, а не тих, «які мали б обго-ворюватися на місцевих виборах», звернув увагу директор Аналітич-ного центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов.

«Партії дбали про візуалізацію, про проблеми країни загалом і менше обговорювали місцеві пи-

тання», – зауважив голова Лабора-торії законодавчих ініціатив Ігор Когут. На його думку, це свідчить, що «місцеві вибори – 2015 були репетицією національної кампа-нії, і очікування людей не були пов’язані з місцевими реаліями… Думаю, суспільство не до кінця усвідомлює значення місцевого самоврядування».

Зрештою, навіть інформація про виборчі списки партій не стала реально доступною, хоча формально перелік кандидатів як суб’єктів процесу було оприлюдне-но на офіційному сайті ЦВК, та й ЗМІ приділяли кандидатам багато уваги. Однак кияни-виборці, котрі

не є користувачами Інтернету, не мали можливості самостійно ви-вчити списки.

ПеРемогла конкуРeнтна демокРатія

Експерти погоджуються з тим, що кияни шукали нові обличчя, як і більшість виборців в інших регіонах. Але робили це досить мляво. Явка на виборах на рівні 46% по країні і 42% – по Києву вважається низькою. Але якою вона могла бути за такого обсягу малозмістовної реклами?

Володимир Фесенко звертає увагу, що зазвичай місцеві вибори проводяться одночасно з парла-ментськими, а нині – ні, тому інтер-ес до них порівняно менший. «Але були й інші чинники, що занизили явку. Розчарування виборців, при-чому не лише у партіях Майдану, але й у наступниках «регіоналів»… Ще одна причина – з’явилося багато нових політичних сил, величезний вал реклами, й у виборця виник ступор, викликаний так званим білим шумом».

Оцінюючи попередні результати виборів, у тому числі й у Києві, Володимир Фесенко характеризує їх як бойову нічию між пропрези-дентською партією і різноманіт-ними опозиціями. Але, що дуже важливо, «на цих виборах немає одноосібного партійного пере-можця. І це ознака того, що у нас конкурентна демократія». Водночас перемогли і місцеві еліти, які здо-були непогане представництво для подальшого зміцнення. Розмаїта за партійним складом місцева рада властива, як результат цих виборів, не лише Києву, але й більшості рад по Україні.

Катерина СКРИПНІКОВА

Київський міський голова Ві-талій Кличко голосував зранку на Печерську. Він приїхав разом із дружиною Наталією та братом Володимиром, який нині готуєть-ся до відповідального поєдинку.

БРат сПеціально ПРилетів до києва

На виборчій дільниці у при-міщенні Київського військового ліцею ім. Івана Богуна знали: тут голосуватимe очільник столиці. Тому приміщення «окупували» представники ЗМІ – українських та зарубіжних. Сам Віталій Воло-димирович був у доброму гуморі.

– Основним своїм конкурентом вважаю високі тарифи та бідність людей, – так нeзвично відповів Кличко на запитання журналістів.

Голосувати чинний міський голова приїхав у костюмі улю-бленого синього кольору, а його брат – у стильній шкіряній куртці болотного відтінку та джинсах. Володимир тримався осторонь і здавався трохи задумливим. Воно й не дивно, скоро у нього бій з відомим англійським боксером Тайсоном Ф’юрі!

– Готуюся до поєдинку у трену-вальному таборі в Австрії. Знаєте, такого хвилювання, як раніше, не відчуваю, – розповів Володимир Кличко «Вечірці». – Сьогодні спеці-ально прилетів до Києва. Дружину Хайден (американська актриса

Хайден Панеттьєрі. – Авт.) за-лишив у США.

хочеш зРоБити доБРе – зРоБи сам

Цим прислів’ям, за словами Віталія Кличка, він керувався,

віддаючи голос на виборах… на свою підтримку. До речі, на пе-редвиборну кампанію Віталій Во-лодимирович витратив близько 16 млн грн.

– Усі бачили, як я заробив свої гроші, – мер показав кула-ки. – Я фінансую свою кампанію сам… Усе роблю в Києві з однією метою – хочу, аби він став євро-пейським.

Кличко розповів і про те, за що насамперед візьметься у разі перемоги.

– Ключове питання – опалю-вальний сезон. Ми бачимо, в якому жахливому стані пере-буває інфраструктура, водо- та теплопостачання. Майже 200 будинків досі не підключено до опалення.

Треба ліквідувати поломки та прориви. Також закупили 67 оди-ниць нової комунальної техніки, що зможе впоратися зі снігом цієї зими, – сказав мер «Вечірньому Києву».

Торкнувся міський голова й наболілої теми підвищення та-рифів, пообіцявши, що тариф на квартплату (ним займається

київська влада) найближчим часом не зростатиме.

а дe БіогРафії? Вибори на цій дільниці, як,

зрeштою, й на інших, пройшли доволі спокійно. І навіть, як сказа-ли деякі виборці, затишно. Проте були недоліки.

– Цього разу нам не видали біографій кандидатів у мери та у депутати, а раніше вони завжди були, – каже голова дільничої виборчої комісії Борис Земцов. – І про це також кажуть виборці. Особливо це дратує людей стар-шого віку…

Літня киянка Наталія Черченко (до пенсії, як з’ясувалося, працюва-ла журналістом, нині – член Спілки письменників) завжди ходить на вибори:

– Вважаю, що не голосувати – примітивна позиція… Візьми та подумай головою, обери когось!

А ось молода жінка Наталія Сер-говська (за професією страховик) віддала свій голос за Кличка:

– І майже всі мої знайомі теж за нього. Тому що сьогодні аль-тернативи Кличкові немає.

Віталій Кличко голосував з хорошим настроєм

на фінішіза ПоПеРедніми даними, до київРади ПРоходять 5 ПаРтій: «БПП «солідаРність», «самоПоміч», «Батьківщина», «єдність» і «своБода». Андрій Золотарьов переконаний, що «ці вибори змусять суперників сісти за стіл переговорів». Однак Володимир Фесенко вважає, що «у Києві буде, думаю, цікава ситуація. Скоріше, ситуативна більшість навколо чинного мера. І тут «БПП «Солідарність» буде домовлятися то з «Батьківщиною», то з «Самопоміччю», будуть різні варіанти та різні сценарії». А на початку в Київраді, як і в інших радах по Україні, працюватимуть, схоже, кулуарні домовленості, адже формально на місцевому рівні створювати коаліцію необов’язково: «Оскільки перші питання, які потрібно буде вирішити, – кадрові, то будуть домовлятися щодо посад».

а що скажe ПРотeстний електоРат? Другий тур виборів мера у Києві має бути жвавішим за перший. Примі-ром, тому, що інтрига із суперником Віталія Кличка тривала кілька днів. І якщо у першому турі голоси столичних виборців, які воліли б бачити на цій посаді іншого, були розпорошені між кількома кандидатами, то цікаво, за кого протестний електорат віддасть голоси у другому турі. Судячи з того, що фаворит київських мерських перегонів не зміг, за попередніми да-ними, набрати 50% голосів у першому турі, бажаючих проголосувати «за іншого» буде немало, тому боротьба очікується напружена. Однак розрив між переможцем першого туру та вірогідними конкурентами, що складає приблизно 20–27%, та майже зіставні результати трьох кандидатів у мери у «першій п’ятірці» свідчать і про те, що сильного конкурента лідеру пер-ший тур не визначив. Тож будемо чекати на другий тур виборів міського голови, активно стежити за перебігом кампанії.

Явка у другому турі виборів міського голови Києва може виявитися нижчою, ніж у першому турі, але ця різниця навряд буде вагомою. Таку думку вчора у прямому ефірі телеканалу «Київ» висловив голова Київської міської виборчої комісії Анатолій Сульдін. За його словами, рівень явки може «просісти» до 40%. Утім, імовірність того, що цей показник буде ще нижчим, незначна.

Фото Бориса Корпусенка

Фото Олексія Іванова

До двох мільярдів гривеньТакі кошти витратили партії на вуличну рекламу

«Чинник гречки» не спрацював,

як і надлишкові обсяги реклами

компас 9Вечірній КиїВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173)

клуб

Маловідомі факти Другої світової війни

Разом із провідними фахівцями Музею історії України у Другій світовій війні в програмі розві-юватимуть міфи, що склалися навколо визволення України від німецько-фашистських загарбників. Хто такі «чорні свитники» і чому на них не приходили похоронки? Навіщо військове командування брехало Сталіну про результати Корсунь-Шевченківської битви? А також яким чином трагедія війни пере-творилася на трагедію жінки?

Відповіді на ці та інші запитання – у четвер, 29 жовтня, о 22.30, у «Прогулянках містом».

Визволeння столиці: бeз цeнзури

Усього кілька місяців знадобилося військам гіт-лерівського вермахту, аби заволодіти територією радянської України. Протягом наступних трьох років населенню окупованих земель довелося пе-режити терор чужинців, голод, холод, безробіття, всі жахи «тактики спаленої землі» та повоєнну недовіру «рідної» влади. Визволення України від нацистських загарбників стане темою наступного випуску програми.

Подробиці в «Київських історіях» у вівторок, 27 жовтня, о 22.25.

Коли щодня триває боротьба за життя

Програма «Місто добра» розповість про двох чо-ловіків, для яких життя перетворилося на суцільну боротьбу. Навесні у хлопчика Діми Зубкова виявили гострий лімфобластний лейкоз, йому потрібна дорога операція, зробити яку можуть лише за кордоном. Ра-зом з героями та експертами глядачі дізнаються, чому такі операції не проводять у нашій країні, у скількох українських дітей щороку виявляють це захворювання та які шанси на одужання мають маленькі пацієнти.

Григорій Гришкан свою боротьбу за життя почав від перших хвилин появи на світ. Здобувати пере-могу вдавалося не завжди. Але опускати руки було не в його правилах. Тож тепер він точно знає, як, маючи статус людини з особливими потребами, здобути посаду фінансового аналітика у великій компанії та стати співавтором і актором повно-метражного фільму.

Деталі історій – у «Місті добра», у середу, 4 листопада, о 22.30.

анонси телеканалу

Ведуча рубрики Марія БЄЛЯЄВА

«Вечірка»: 110 років із киянами. Будьмо разом і надалі!

Передплата на 2015–2016 роки з доставкою газети у поштову скриньку

Купити газету «Вечір-ній Київ» можна у мережах «Союздру-ку», «Київоблпресі» (Київська обл., Жито-мир, Житомирська обл.), поштових відділеннях Києва та області.

Оформити передплату можна у поштових відді-леннях та в редакції: Київ, вул. Володимирська, 51-б, 1-й поверх, кімн. 8. Тел.: 234-27-35

Передплатний індекс

37607

1 місяць 14 грн3 місяці 42 грнпівроку 84 грнрік 168 грн

ЛИШЕ14 грн

на місяць

Левко Лук’яненко: «Путін сПриймає україну як об’єкт» сПецПроект «вечірки»: архіви крізь стоЛіття

» 5–21

» 8, 17

» 10–16

TVпрограмаНайз

ручн

іша

20 серпня 2015 року №33 (19163)

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

з нагоди

facebook.com/vechirkanova

vechirniykiev.com.ua

twitter.com/vechirkanovavk.com/vechirkanova

Зі святом, рідна Україно! Ми неодмінно вистоїмо в боротьбі за Незалежність і станемо сильнішими,

упевнені бійці 12-го батальйону територіальної оборони «Київ».

Сказали за всіх: і за тих, хто на фронті, і за тих, хто на мирній передовій.

Слава Україні!

Олена МакОвецьДо 24-ї річниці незалежності готу-ються нові національні рекорди. Як розповіла представниця Кни-

ги рекордів України Лана Вєтрова, у Києві на Михайлівській площі сплетуть найбільшу маскувальну сітку. Роботу розпочали в різних областях країни, а завершать саме у столиці. Параметри гігантського плетива визначатимуть на місці. Також у Києві сплетуть найбільший

герб на маскувальній сітці, він буде 5 м заввишки. Ще два досягнення планує

Харків. Там створять величезну ромашку з побажань. Діти-пере-селенці писатимуть про свої мрії та сподівання на окремих папір-цях-пелюстках та кріпитимуть до квітки. І щоб трохи відволіктися від подій на Сході, у місті приготують найбільший буріто – мексиканську страву, що має вигляд пшеничного коржа з різною начинкою, котрою потім частуватимуть усіх охочих.

Не до гучних святкувань. Та й взагалі слово «свято» усе рідше злітає із наших вуст. Ви, певно, замітили це. А все біль-ше смутку в очах, а все дужче

охоплюють тривога та неспо-кій. Що там, на фронті? Чи усі наші живі-здорові? І ніби наскрізь пропікає душу біль, коли долинає звістка про по-ранених чи загиблих. Що далі? Коли світ зодягне гамівну сорочку на того кремлівського

карлика? Але не чекаймо… Треба самим діяти! І на всіх фронтах. Берімо приклад з наших воїнів. Там, в окопах немає ані лихих намірів, ані заздрощів, ані усього того, що називаємо беззаконням і безправ’ям. Там – один за всіх, і всі за одного. Гуртом і Путіна легше бити.

А хіба не можемо ми гуртом – громадою! – робити наше місто ще кращим, щоб усім жилося добре? Та ми гори можемо звернути. Якщо захо-чемо, звичайно. І не лінувати-мемося. Прописні істини? Так. Але ж багато хто їх забуває. Благополуччя не падає з неба.

Запитайте у європейців – і вони скажуть вам, що це досягається важкою працею. Ми, українці, уміємо пра-цювати (і це визнав світ). Не заважали б тільки нам усілякі путіни. Ми весь час молимося, щоб справдилося шевченкове: «І буде син, і буде мати, і будуть люде на землі…». Й думаємо: ну, чому, чому кожні сто років ми змушені кров’ю виборювати

свою Незалежність? Ми не відступимо від цієї Незалежності. Ми – незламні!Ваші «Вечірківці»

Ганна Редька

сьогодні опівдні на інсти-тутській відкриють оновле-ний квітковий годинник. а загалом до Дня незалежності ко «київзеленбуд» обіцяє облаштувати у столиці 12 зелених зон.

Традиційний квітковий го-динник, який кияни й гості сто-

лиці звикли бачити на вулиці Інститутській, сьогодні опівдні засяє новими барвами. Задля його оздоблення було використано близько 7 тисяч квітів, серед яких колеус, альтернантера, агератум, бегонія. А о 14:00, відбудеться

урочисте відкриття скверу на вулиці Героїв Дніпра. До речі, програмою соціально-

економічного розвитку Києва на 2015 рік передбачено капітальний ремонт на 41 об’єкті зеленого гос-подарства, зокрема й у 15 скверах.

Новий відлік часу Рекорди до Дня Незалежності

Фото Олексія Іванова

Борис Корпусенко

Ольга Семерак

За розпорядженням міського голови Віталія Кличка

адресні виплати на суму від 100 до 350 грн отримають

понад 364 тисячі киян. У місцевому бюджеті на це

передбачено 40 млн грн. За словами мера, нині, коли держава змушена

обмежувати пільги для населення, влада Києва зо-

середжена на соціальному захисті жителів. «Сьогодні ми працюємо над відновленням нашої

економіки, розвитком міста та знаходимо можливості

для підтримання населення столиці. Це і збереження

пільг на проїзд, і продаж соціального хліба та соці-

альних ліків за низькими цінами. Захист і підтримка

людей – прямий обов’язок влади незалежно від по-

літичної та фінансової ситуації, – зазначив Віталій

Кличко. – Я розумію, що виділені нами суми дуже малі,

але, сподіваюся, вони хоч трохи полегшать фінансове

навантаження для соціально незахищених киян».

До Дня Незалежності по 350 грн буде виплачено

сім’ям загиблих учасників АТО та рідним героїв

Небесної Сотні. По 250 грн отримають діти-сироти,

по 150 грн – кияни-інваліди з дитинства та діти-

інваліди. Разова виплата непрацюючим столичним

пенсіонерам, пенсія яких не перевищує 1900 грн,

становитиме 100 грн. Серед інших категорій малозабезпечених жителів

Києва, котрим також буде надана матеріальна до-

помога: кияни, які постраждали під час Революції

Гідності, учасники АТО, жертви політичних репресій,

інваліди I групи та деякі інші. Гроші буде переказано

на «Картку киянина».

Наталка ПеЛеХ

Цього року столичні фонтани пра-цюють за затвердженим графіком – тільки у великі свята. З нагоди Дня Незалежності славетні київські водограї струменітимуть три дні поспіль.

«З 22 до 24 серпня будуть уві-мкнені три легендарні фонтани «Засновники Києва», «Водяна куля», «Каскадний» на непарно-му боці Майдану Незалежності та водограй на вулиці Великій Васильківській, 119/121», – повідо-мила «Вечірку» керівник КП «Ки-ївводфонд» Світлана Козловська.

Цьогоріч кияни й гості міста так рідко мають можливість ми-луватися фонтанами з простої причини – через економію. На балансі КП «Київводфонд», окрім водограїв, перебувають бювети. Тож саме на їхній роботі цього літа було зосереджено всю увагу й, найголовніше, кошти. Проте комунальники сподіваються, що наступного року фонтани працю-ватимуть у звичному режимі – з квітня до жовтня. Окрім того, водні об’єкти на парному боці Майдану Незалежності потре-бують реконструкції. Нагадаємо, що цьогоріч столичні водограї вмикали на День Перемоги та День Києва.

кур’єр «ВК»2

Вечірній КиїВ | 20 серпня 2015 року | №33 (19163)

Народжені разом з Україною Дорогі кияни!

Є гроші До Дня Незалежності України столична влада надасть

соціально незахищеним киянам разову матеріальну

допомогу

Три дні для водограїв

Наталія Коваль, керівник відділу розвитку «Парку Київська Русь»: – Я закінчила факультет економічної кібернетики Київського політехнічного інституту. Уже на третьо-му курсі вступила до Союзу молоді «Київська Русь» (це патріотична організація), бо захоплювалась історичною спадщиною України, особли-во давньоруським періодом. Після закінчення вишу почала працювати в «Парку Київ-

ська Русь», нині – керівник відділу розвитку. У мене немає інших

амбіцій, окрім розвитку цього проекту. От тільки хотілося б поїхати

попрацювати в інших країнах, побувати у відомих музеях просто

неба, побачити місця, де організовують лицарські турніри з істо-

ричною реконструкцією, щоб набути досвіду. А потім повернутися

до Києва, де я бачу своє майбутнє.

Христина Васильєва, працівник прокуратури: – Я працюю в прокуратурі. Спочатку навчалася в Харків-ській юридичній академії, а потім – у столиці, в Академії прокуратури. Розслідую прості й не надто стресові справи, пов’язані з легкими тілесними ушкодженнями, крадіжками… «У криміналі» майже рік, і це мені до вподоби. А до цього здійснювала нагляд за діяль-ністю контролюючих органів. Батьки пригадують, що я на-

родилася вдень, о 15:15. У ці хвилини у Верховній Раді проголошу-

вали Незалежність. Тато казав, що стояв біля пологового будинку й

чекав, а з радіоприймача лунало, що настає нова епоха. Незалеж-

ність проголосили – і в ту саму мить я народилася. «Дівчинка!» –

повідомили маму… Може, це трохи помпезно звучить, але дату свого народження

вважаю символічною: ще зі школи я хотіла присвятити своє життя

правопорядку. Мабуть, тому я й за кордон ніколи не поїду: втікати –

це не вихід! Навпаки, потрібно допомагати – кожному. Саме це нас,

українців, як мені здається, може згуртувати.

Катерина Багхаджаті, працівник телебачення, блогер: – Мама розповідала, що вранці, до того, як її забрали в

пологовий будинок (я народи-лася пізно ввечері 24 серпня, і датою мого народження навіть помилково записали 25-е), вони з батьком устигли прогулятися містом. Атмосфе-ра була тривожною, але під-несеною. Батьки підтримували Незалежність, хоча мій тато родом із Сирії.

До мене в дитинстві часто зверталися «однолітка незалежної Укра-

їни». І, гадаю, це відклалось у мене на підсвідомому рівні: я завжди

роблю так, як хочу. Фінансово незалежною стала у 18 років, також

є вільною від громадської думки… Ось, наприклад, пластична опе-

рація. Я змінила форму носа й кажу про це відверто. Хоча чимало

людей мене осуджували. Але головне, що я звільнилася від осо-

бистих комплексів, які мала протягом багатьох років. Навіть якби

до мене тоді підійшов кумир мого дитинства Леонардо ДіКапріо

та сказав, що я прекрасна, я би не повірила. Була не впевненою

в собі, і ніщо не могло мені допомогти. Я спілкувалася з друзями,

працювала над собою, ходила до психолога… Не допомогло. Тоді я

зробила радикальний крок – пластичну операцію…

Я ніколи не поїду з Києва, хотілося б розвиватися в цьому місті.

Хоча багато моїх знайомих емігрували. Раніше я думала, що, може,

вийду заміж за іноземця. Але зараз не хочу – лише українські

чоловіки можуть бути такими душевними. Сподіваюся, що наша

країна буде не тільки незалежною – по-справжньому! – але й

загоїть рани, які отримала впродовж останніх років… Для мене Не-

залежність – це щастя, що залежить тільки від самої людини, а не

від когось іншого.

Вітаю вас із Днем Незалежності Української держави. Незалежність

дісталася нам мирно, але нині ми змушені виборювати її, захищати від

агресора. Цю боротьбу ведуть на передовій у зоні АТО найкращі сини

та доньки нашого народу. Ця складна й виснажлива боротьба зміцнила

те, що є для нас зараз головним – нашу єдність. Єдність попри різні по-

гляди, уподобання, думки й оцінювання подій минулого та сьогодення.

Я бажаю всім нам досягти миру для України та зберегти цю єдність.

Вітаю вас із Днем Незалежності України! Для Києва це особливе свято.

Саме в Києві поставала наша незалежність, і саме Київ є, так би мовити,

хранителем Незалежності України. Київ показує приклад громадян-

ського суспільства, він не боїться змін, а прагне їх.

Зі святом!

Київський міський голова Віталій КЛИЧКО

«Вечірка» знайшла трьох одноліток Незалежності, які народили-

ся 24 серпня 1991 року. Наші героїні різні: прокурор, працівниця

телебачення та керівник відділу розвитку музею. Але їх об’єднує

те, що ці дівчата не уявляють свого майбутнього без Києва та

України й ніколи не поїдуть жити за кордон.

livejournal.com

акценти 4

Вечірній КиїВ | 20 серпня 2015 року | №33 (19163)

Реклама

Юрій ЗУЩИК

Чи стала незалежність України результатом збігу обставин? Мож-ливо, люди вкладали в неї лише матеріальні сподівання? Соціологи кажуть, що ні: за 24 роки країна пережила кілька криз, дві рево-люції, сьогодні веде війну, але підтримка незалежності зростає. Союзу із РоСією не хочуть У грудні 1991 року ставлення

до незалежності України показав Всеукраїнський референдум. Тоді її підтримали 90,3% тих, хто взяв участь у голосуванні. Надалі соціологи з року в рік

ставили респондентам типові за-питання. За даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), у 1992 і 1993 роках, навіть в умовах різкого падіння рівня жит-тя, незалежність підтримали 56% населення.

У лютому 2014 року КМІС зафік-сував 83% підтримки незалежності. А за рік після анексії Криму цей показник досяг 91%. Спілкування державною мовою

– одна із ознак підтримки незалеж-ності. За даними КМІС, у 1991–1994 роках близько 44% опитуваних спіл-кувалися українською мовою, а 56% – російською. У 2014 році до анексії

Криму українську обрали 47% на-селення, а у 2015 році – вже 52%. Ще одне класичне запитання:

«Якими б ви хотіли бачити відно-сини України з Росією?». У 1993 році відповіли, що «Україна i Росія мають об’єднатися в одну державу» 42% респондентів, у 2013 – 21%, а у травні нинішнього – лише 2%. «Виразніше за ці цифри описати

зміни у ставленні українців до союзу з Росією важко», – коментує дані КМІС «Вечірці» президент інституту Валерій Хмелько.

Від РеВолюції до РеВолюції Соціологи Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва ставлять зростання патріотичних почуттів у залежність від великих соціально-політичних потрясінь.

У 2002 році на запитання: «Чи пишаєтеся ви, що ви – громадянин України?», – лише 18% опитаних

відповіли ствердно. Тих, хто не визначився, було чимало – близь-ко 41%.

«Можна сказати, що у 2002 році люди ще не відчували себе україн-цями», – вважає директор фонду Ірина Бекешкіна. Перший підйом патріотизму

стався у 2005 році – завдяки Пома-ранчевій революції. Тоді пишалися громадянством уже 54% населення. А невизначених залишалося мен-ше – 31%. Надалі, аж до Револю-ції Гідності, почуття гордості за громадянство зменшувалося. Але у 2014 році, після Євромайдану, патріотизм знову на підйомі. Тих, хто не пишався громадянством, стало 11% опитаних, пишалися ним – 60%. А в 2015 році, під час війни та погіршення рівня життя, кількість тих, хто не пишався гро-мадянством, становила 13%, а тих, що пишалися – 67%. Динаміка змін у настроях грома-

дян дуже виразна. Кожне серйозне потрясіння впливало на рівень життя людей. Проте вони не розчаровува-лися у своїй країні, а навпаки – їхній дух міцнів. І важкий 2015 рік тут не є винятком.

«Громадяни все більше відчу-вають належність до своєї країни і відповідальність за неї, особливо у важкі для себе часи, – підбила під-сумки Бекешкіна. – Сьогодні нація формується просто на очах».

Що завжди у наших серцях З роками українці не розчаровуються у своїй державі,

навпаки – їхній дух міцнішає

цінності, що об’єднуютьЗахисну силу має кожна вишиванка«Вечірка» запитала у депута-тів Київради: що для вас озна-чає національна атрибутика.

олександр Бродський: У мене є кілька різних вишива-нок, зокрема й ексклюзивні. Є чорного кольору, яку одягаю на свята. Маю й жовто-блакитну сорочку. Для мене це більш ніж

просто одяг, це – символ на-лежності до української нації, і я цим пишаюся.

олександр Вовченко: Маю у квартирі кілька прапорів України. Також і в кабінеті, і вдома є по примірнику «Кобзаря». Коли на душі тяжко, читаю поезію Шевченка. Маю вишиванку, яку одягаю переваж-

но на свята. Коли обирав сороч-ку, то звертав увагу насамперед на ділові тони, «чоловічі» візе-рунки. А трохи згодом довідався,

що основний геометричний орнамент на моїй вишиванці – сонце з вісьмома променями – є символом добра та захистом від злих духів. Хоча, певен, захисну силу має кожна вишиванка, це своєрідний оберіг.

Володимир Гончаров: На моєму робочо-му столі стоїть не-великий прапор. Залюбки одягаю вишиту сорочку. До речі, у мене їх кілька – на всі національні свята, урочистості. Орнамент улюбленої сорочки –

червоний, що уособлює жит-тєдайну позитивну енергетику та вважається оберегом. Вона прикрашена геометричними візерунками, ромбами, які є символом родючості. Але повага до Батьківщини не вимірюється кількістю жовто-блакитної атри-бутики. Важливо щодня приноси-ти користь Україні, своєму місту.

олена Галушка: Під час Євромай-дану я була його учасницею, і з тих часів у мене залишився прапор України. Для мене він є символом по-чатку боротьби українського народу за нову демократичну

країну, яка триватиме ще дов-го. Одягаю вишиванку як вияв стану душі, а не тільки з нагоди якогось свята.

Роман Головня: Головне, що патріотизм – у моєму серці. А сьогодні багато хто перегинає палицю з показо-вим патріотизмом. Та й придба-ти патріотичну символіку не є проблемою. Відтак я став рідше

носити вишиванку, одягаю її на сімейні або державні свята, оскільки для мене це сімейна реліквія. Одну для мене вишила

дружина, а іншу – тітка. Ви-шиванка для мене – це оберіг. Зокрема, вона має елементи захисту та чоловічої сили.

Руслан Андрійко: У мене чимало патріотичної символіки – від бандерівських, українських прапорів і до картин Тараса Шевченка. Маю й виши-ванки, і досить багато. Вишиванка

для мене є оберегом та містить певну енергетику. Мама вишила мені кілька сорочок. На них зо-бражено «Козацькі хрести», які є

символом чоловічої сили.

Валентина Мандрик: У салоні мого ав-томобіля є націо-нальний прапор.

Маю вишиванки, одну з яких подарували друзі. Вона викона-на у блакитних кольорах. Іншу вишила моя добра знайома, а я їй у цьому допомагала. Загалом, для мене національне вбрання символізує все позитивне, що є в нашій країні.

Андрій Андрєєв: На лацкані мого піджака прикрі-плено значок у вигляді національ-ного Герба України. А на робо-чому столі стоїть синьо-жовтий прапор. Для мене це символи незалежної та перспективної України, ідентифікації себе як українця. Також у мене є ви-шиванка, яку одягаю на державні

або релігійні свята. Однак зараз у суспільстві склалася ситуація, що люди вважають, якщо вони одягатимуть вишиванку якнай-частіше або пов’яжуть прапорець,

то це робить їх патріотичнішими. Я гадаю, що патріотизм – це стан душі. Якщо людина налаштована патріотично, любить свою дер-жаву, то не важливо, у вишиванці

вона чи ні.

Підготувала Світлана МажУріна

37% громадян, опитаних у липні 2015 року, найвизначнішою подією вважають проголошення Незалежності

Динаміка середньорічної чисельності прихильників незалежності України

з грудня 1991 до лютого 2014 року(у відсотках від дорослого населення за даними КМІС)

0%

25%

50%

75%

100%

1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

зірки для «ВК»6

Вечірній КиїВ | 20 серпня 2015 року | №33 (19163)

Світлана Білоножко першою читала Акт проголошення Незалежності Відома співачка Світлана Біло-ножко свого часу пропрацювала диктором телебачення 14 років. Її програми незабутні. Вона була улюбленицею дітлашні, розпові-даючи щовечора разом з колобком «Вечірню казку», ознайомлювала з новинками моди. Та головне – приходила в домівки до глядачів з добрими новинами в інформа-ційних програмах. 24 серпня в телевізійній діяльності Світлани Григорівни сталася особлива подія. І про це наша розмова з на-

родною артисткою України. — Пані Світлано, 24 роки

тому ви повідомили українців та й увесь світ про Незалежність України. Пригадайте, будь ласка, як це було? — Був звичайний робочий

день. Прийшла задовго до ефіру, почала готуватися до програми. Адже завжди розповідала новини з позитивом, усмішкою. І тут мене зустріли в дирекції й кажуть: сьо-годні важливий день, треба читати Акт проголошення Незалежності України. Я так злякалася. Питаю: чому я? Адже на УТ-1 було багато професіоналів – Тетяна Цимбал, Тамара Стратієнко, Олександр Са-фонов, Іван Вовк. Але саме того дня хтось перебував у відпустці, хтось захворів, і цю роль доручили мені. Я настільки розхвилювалася, що подумалося: це буде мій остан-ній день на телебаченні. Це ж яка відповідальність! Це ж усі будуть дивитися. Та зрозуміла, що виходу в мене немає, опанувала хвилю-вання й оголосила всій країні цю важливу новину. Сподіваюся, що із завданням упоралася. Добре, що часу на хвилювання було обмаль. Згодом вітали колеги, друзі. Хоча з боку деяких співробітників від-чувала й заздрощі. Проте якогось надто великого значення тому, що саме я прочитала цю новину, не надавала, «корона» на голові в мене не з’явилася.

— Який вигляд мав той до-кумент?

— Це був білий аркуш з текстом. Його після ефіру забрав редактор

новин. Так завжди робилося. Зфотографувати цей момент також не здогадалися. Зате вдома чоловік, Віталій, зробив відеоза-пис. До речі, 24-го треба буде його переглянути з дітьми та онуками. — Ви оспівуєте у своїх піснях

красу вірності, красу нашої зем-лі. Як гадаєте, що треба робити нам, українцям, аби більше гур-туватися навколо незалежності?

— Хіба наша країна, це небо, ці колоски, не варті нашої любові?! Якщо ми не любитимемо свою землю, то в нас нічого не вийде. Людям потрібно казати правду, не дозволяти, щоб вони відчували себе скривдженими. Треба бути щирими, і щоб слова не розхо-дилися з реальними справами. Необхідно відкривати більше пер-спектив для молоді. Мені здається, що в нас про молодь взагалі забули. Люди ж їздять світом, усе бачать і дивуються, чому ми відстаємо в розвитку. На жаль, зневірюються та виїжджають за кордон. А цього не можна допускати.

— Волонтери розповідали, що подружжя Білоножків відвідує поранених у шпиталі, допо-магає їм. А під час фестивалю «Мелодія двох сердець» деякі бійці співали на сцені палацу «Україна». У вашій творчості є і фронтові мотиви?

— При-їжджаючи до по-ранених, ми з Віталієм щоразу переконуємося, які світлі та щирі ці солдати, скільки добра в їхніх очах. Часто бачимо: хлопець що-йно трохи залікував рани, а вже поривається на передову, до побра-тимів. Цьогоріч наш традиційний фестиваль родинної творчості «Ме-лодія двох сердець» ми провели на Трійцю і присвятили воїнам АТО. Під час концерту пролунало багато нових пісень на цю тему. Ми з Ві-талієм заспівали пісню Олександра Смирнова «Над Україною», Руслан Квінта й Петро Мага на одному по-диху написали слова та музику до пісні «Я не хочу війни». Наш онук Віталій заспівав «Я ненавиджу тебе, війна» Степана Галябарди й Олександра Злотника. Не пере-лічуватиму всього, скажу лишень:

усе ро-билося якось по-особливому, підне-сено, з максимальною увагою до захисників Батьківщини. Так має бути завжди. Бо дуже погано, коли черствіють серця та душі.

— Що стало поштовхом до започаткування фестивалю ро-динної творчості? — Згадуючи ті далекі часи, коли

я вела програми на телебаченні, приємно наголосити: кожен із моїх колег намагався вкласти в роботу всю душу, щоб усе було дуже щирим. Як можна було йти в гості до дітей з вечірньою казкою без любові, тепла?! Ми були не тільки дикторами, а й авторами своїх програм. Але в нас не було надбавок, доплат, ніхто навіть не думав про таке. Ми виходили у прямі ефіри й робили це з над-звичайною любов’ю та самовід-даністю. Мені щоразу хотілося дарувати добро діточкам, їхнім батькам. І так має бути завжди, хай яке століття надворі. Бо, якщо зникне ця дитяча наївність, ця справжня щирість, утратиться ду-ховність, суть самих телепередач, задля чого вони й існують. Я також вела програми «Музич-

ний калейдоскоп», «Молодіжний канал», «Мода, мода», «Зичимо щастя». Гадаю, саме вони надихну-ли нас із Віталієм на перші дуети, які ми назвали «пісня на двох». Глядачам вони сподобалися, на телебачення почали надходити численні листи, і ми зрозуміли, що це цікаво не лише нам. Сольні концерти – це добре, але так хо-четься зробити щось більше, при-служитися державі, прихилитися до душі народу. Так і виникла ідея

фестивалю родинної творчості «Мелодія двох сердець». Перший наш фестиваль відбувся 12 травня 1999 року. Відтоді «Мелодія…» утверджує сімейні цінності, які мусять бути в нашому житті, без яких просто не можна жити. Це вірність, любов, злагода, терп-лячість і порозуміння. Вони, на жаль, відкинуті сьогодніш-ньою мас-культурою як такі,

на яких не заробиш. Але це не про нас. Щоразу у фестивалі беруть участь як відомі виконавці, так і початківці зі своїми родинами. У нас стільки талантів! Такі співучі люди! Такі прекрасні родини. Такі родзинки є в кожній сім’ї.

— Але ці таланти ще треба відшукати, а це нелегка справа…

— Безперечно. Поїхати у від-далені куточки країни, зануритись у цю справжність, щоб потім ви-вести їх на сцену головного палацу України. Коли дивлюся на них, мені так хочеться зробити ще щось більше. Ні, ніде у світі немає таких людей, як у нас, в Україні. Пригадую, нас часто критикува-

ли: мовляв, Білоножки запрошують на сцену «України» аматорів. А може, у цих аматорів це єдиний шанс? Ми не просто відкривали таланти, з допомогою добрих дру-зів-спонсорів ми нагороджували переможців путівками на відпо-чинок, зокрема й за кордон. А якось, пам’ятаю, не складалося зі спонсорами, думаємо: що ж робити? Пішли в магазин і за свої гроші купили всім 12 учасникам фестивалю по телевізору. Щоб була в людей згадка. Ми з Віталієм не вкладаємо кошти у придбання акцій, не купуємо заводів… І не шкодуємо. Ми – артисти, носії світлого, й оце світле після нас і має лишитися. Я впевнена, що воно залишиться в серцях людей. Хіба можуть бути кращі інвестиції за це? Кажемо з Віталієм: роби більше, і тобі буде повертатись і здоров’ям, і творчістю, і цікавими піснями. Ми задоволені тим, що ми робимо.

Розмову вела Світлана КОВАЛЬОВА

Фото із сімейного архіву

Марина МАРЧЕНКО

Його називають моральним автори-тетом України. І кажуть, що, мабуть, волею долі так сталося, що день на-родження країни збігся з його днем народження. 24 серпня 1991 року він написав Акт про Незалежність України, за який проголосувала Верховна Рада. А до цього були і під-пільна антикомуністична діяльність, і камера смертників, і мордовські концтабори, і депутатська діяльність на благо вільної України… З Левком Лук’яненком спілкувалася корес-пондентка «Вечірки».

Раю у нас немає, але ми здатні на велике – Левку Григоровичу, ви усе

життя присвятили тому, щоб не-залежність України відбулася. Які, на вашу думку, наші найбільші здобутки та цінності? – За 24 роки, на жаль, було багато

поганого, але є надзвичайно важливе явище – роки незалежності стали часом переучування цілої нації, і це дуже позитивний процес. Але спочатку Російська імперія ізолю-вала нашу націю від цілого світу. Найперше – цензурою. Ні листівка, ні газета, ні книжка не могли вийти без відповідного штампу. По-друге, навколо України стояли радіоглуш-ники, щоб наш народ не слухав із-за кордону «ворожі» голоси. По-третє,

як частина імперії, Україна була ото-чена кордоном. Ще до революції Україна також

була ізольована Російською імперією, але, принаймні, ця ізоляція не була такою суцільною, як за радянських часів. Крім того, нас ізолювали від наших попередників – художників, учених, літераторів. Від усього того, що творили наші духовні отці. Від того, що створила нація, цілі по-коління були ізольовані.

– І все це мало відповідні на-слідки...

– Ми думали так: якщо живемо погано, значить, у нас й інженери

погані, лікарі погані, вчителі погані. У нас був комплекс неповноцінності, бо ми вважали, що за кордоном усе дуже добре. Таке життя тривало 72 роки, тобто три покоління. Наша нація була зіпсована, бо не знала своєї історії і не мала уявлення про навколишній світ. І коли почала-ся горбачовська демократизація й Україна стала незалежною, зникли цензура, заборони і відкрився цілий світ. Українці ніби вперше з’явилися

на світ Божий і почали вивчати самі себе. Ми побачили: так, раю у нас не-має, і хоча жили в рабстві, однак не втратили здібності до чогось доброго. «інфоРмпРостіР як не був укРаїнським,

так і не став ним» – Ви часто наголошували, що національно свідома молодь – одне із головних наших надбань. Що потрібно робити, щоб його зберегти та розвинути? – Згадаємо, що до 1991 року

Україна була територією, яку на-скрізь «прострілювали» російські засоби масової інформації. Вони нав’язували нам імперську ідеоло-гію. Коли у 1992 році Україну про-голосили незалежною і розпочали приватизацію, телевізійні та радіо-канали стали звичайним товаром. Охмакевич, директор Державної телерадіокомпанії, зателефонував мені й запропонував купити канал. «Тоді ваша Республіканська партія зможе 16 годин на добу говорити все, що вам хочеться», – сказав він при зустрічі. Я запитав, скільки це коштує. 50 тисяч доларів. Але наша партія не мала таких грошей. Їх мав тоді Лаудер – міжнародний магнат у сфері ЗМІ. Коли почала тріщати комуністична система, то він пішов у Польщу, Словаччину, Румунію, а потім і в Україну купувати ЗМІ. По-тім прийшли й інші. Вони не були зацікавлені у перевихованні укра-

їнської нації, вони були заробітча-нами. Купували в Америці фільми, крутили їх тут і на цьому заробляли. Інформаційний простір як не був українським, так ним і не став, бо потрапив до рук людей, яким Україна байдужа. Олігархи заснували свої газети, які писали, що їм потрібно. – Яким шляхом треба було йти,

щоб повернутися до справжніх духовних цінностей українців?

– Шляхом поширення українських шкіл з українською мовою, створю-вати свої кінофільми, телепередачі. Адже у нас багатюща історія – чотири століття боротьби за незалежність країни. Знаходились окремі журна-лісти, які робили коротенькі фільми, передачі. Але це були невеликі про-риви серед того антиукраїнського забамбулення людей.

– Але ж колишній президент Ющенко був патріотом. Чому він не зміг нічого зрушити з місця?

– Він відродив палац Розумовсько-го, відбудував фортеці у Батурині, домігся, щоб прийняли закон про Голодомор – це, безперечно, дуже добре, і він це робив щиро. Але були речі, які перетворили його на Кучму №2. Він не виправдав тих сподівань, які на нього покладалися. «київське віче або пРоганяло князя, або пРиймало його» – Хто для вас є авторитетом? – Бійці Української повстанської

армії та бойових груп ОУН, які во-ювали за незалежність України до 1956 року. Цей повстанський рух діяв 11 років, не отримуючи допо-моги із закордону, нізвідки. Його учасники не підняли білого прапора, їх просто Московія задушила своєю кількістю, і вони перестали існувати. З цього покоління ще залишилося кілька людей живих. Це Мирослав Симчич, який є для мене мораль-ним авторитетом. Я уже з іншого

ексклюзив до Дня Незалежності

8

Наше коріння. Пишаємося…Суперпопулярні у своїх країнах письменники й артисти не забувають нагадувати

про своє українське походження

Левко Лук’яненко: «Путін сприймає Україну як об’єкт»

«еней» з-над вісли. бРати петРо та павло солодухи (польща) Якими можуть бути насправді братні стосунки двох народів, показують на практиці учасники мегапопулярного польського рок-гурту «Еней», створеного 2002 року в Ольштині братами

Петром і Павлом Солодухами та

їхнім другом Лукашом Койрисом. Солодухи – етнічні українці, чиїх пращурів було вивезено під час операції «Вісла» до Ольштина. Там уже народилися їхні батьки, які змогли передати своїм «Льо-леку і Болеку» любов до укра-їнських традицій і мови. Навіть

назва гурту апелює до головного героя «Енеїди» Івана Котлярев-ського. У січні 2014 року на

сервісі YouTube презентували пісню «Брат за брата» – результат співпраці гурту «Еней» із гуртами Kozak System і Maleo Reggae Rockers як символ солідарності з

українським суспільством, яке бо-реться на Майдані Незалежності. У грудні 2014 року гурт заспівав пісню «Біля тополі», яку присвя-тив українським військовикам, котрі загинули за Україну.

Роки незалежності ста-ли часом переучування цілої нації, і це дуже по-зитивний процес

Наталка МиКОлАєНКО

чоРний гумоР і укРаїнські тРактоРи. маРина левицька

(великобРитанія) Українцям часто закидають, що це нація, яка дуже любить плакати-тужи-

ти. Відома британська письменниця українського походження Марина

Левицька категорично це спростовує. Її перший опублікований роман

«Коротка історія тракторів по-українськи» вийшов у Великобританії

2005 року та стрімко став бестселером, який сьогодні перекладено май-

же чотирма десятками мов. У тому числі й українською – мовою її бать-

ків. Народилася Левицька 1946 року в таборі для біженців у Німеччині.

Згодом переїхала з родиною до Англії, де проживає й нині. Навчалася

в Університеті Кіла в Англії. Працює доцентом в університеті Шеффілд

Халам у галузі наукових досліджень ЗМІ та комунікацій. Авторка кількох

десятків книжок.

Фото надані автором

1991 рік. Левка Лук’яненка вітають біля стін Верховної Ради після проголошення Незалежності

Реклама

Фото Олексія Іванова

Як ми шукали вакцину на Кавказі Перший українсько-грузинський серіал покаже незвичних вампірів30 жовтня о 22.30 на каналі «НЛО» відбудеться прем’єра серіалу «Пара-докс», створеного телеканалом спільно з GDS. Це перша українсько-грузинська співпраця у виробництві серіалів. За сюжетом, зняти відео про гірське життя до Грузії приїжджають українські жур-налісти. Однак помилуватися краєви-дами їм не вдається, бо в країні настає апокаліпсис і люди перетворюються на вампірів. Українці разом з неінфікова-ними грузинами повинні вижити та зна-йти вакцину, щоб урятувати людство.

Роль головного героя, вченого Іраклія, грає відомий спортсмен, чемпіон Євро-пи з бойових мистецтв Раті Цителадзе, його вагітну дружину – Ія Сухіташвілі. Образи українських журналістів утілили наші актори Олексій Комаровський та Анастасія Шеремет.

– Мій герой – справжній псих, він режи-сер, фанат гарної картинки й дуже засму-чується, коли не має в руках камери, – роз-повів «Вечірці» Олексій Комаровський. – За час зйомок ми близько потоваришували, стали справжньою родиною. Приємно, що режисер дає нам багато свободи, і ми імпровізуємо.

Режисером «Парадокса» є Леван Ба-хія, який до цього знімав психологічні трилери.

– У Грузії фільми жахів не надто популярні, але цей серіал є нашим

спільним ексклюзивним продуктом, тому має бути цікавим і грузинському, й українському глядачеві, – запевнив він. – Чому вампіри? Насправді це вже люди їх так назвали, бо ті п’ють кров і бояться світла. Але істоти у стрічці дещо інші. Будуть і такі, котрі після ін’єкцій стають розумнішими, можуть зробити свій вибір, добрий чи поганий. Знімати серіал так само, як і художній фільм, а от писати до нього сценарій – інша річ. Приміром, у картині персонаж через низку обставин змінюється, а в

серіалі він залишається однаковим до самої розв’язки. І, звісно, треба більше інтригувати глядача, щоб він не здо-гадався, що буде далі.

Наразі готові п’ять серій «Парадок-са» із запланованих 13-ти, тож зйомки тривають. Основною локацією став високогірний район Казбегі, де знімали навіть на висоті 2,5 тис. метрів, також зйомки відбувались у Мцхеті поблизу Тбілісі. Якщо серіал матиме успіх, то у третьому сезоні частина подій може бути в Україні, не виключає режисер.

В «Парадоксі» Грузію охопила небезпечна епідемія

На «2+2» розповідають про зброю

На ICTV киянам допомагатиме «Патруль Самооборона»

«Україна» запрошує глядачів у свідки

Прем’єра «Глядач як свідок» відбудеться на телеканалі 3 листопада. Це проект у форматі ток-шоу, незалежне розслідування резонансних злочинів, яке ведуть глядачі. Гостями студії стануть реальні свідки подій, родичі потерпілих, а також слідчі, експерти та журналісти, котрі провадили незалежне розслідування в певній справі.

Проект виходитиме з вівторка до п’ятниці о 16.00.

Програма «Зброя» ознайомить з найкращими зразками вітчизняної та іноземної військової тех-ніки. Ведучий – волонтер Василь Вороновський. Кожен випуск присвячено одному виду озброєння, як-от: снайперські гвинтівки, пістолети, танки, БМП, БТР. На глядачів чекає цікава розповідь про історію конкретної зброї, аналіз переваг і недоліків різних моделей, експертне оцінювання зразків, наявних у нашої армії. Також покажуть польові випробування моделей зброї, виробником яких є Україна або які мають найбільшу довіру бійців у зоні АТО.

Програма виходить щонеділі о 16.10.

На телеканалі стартував проект «Патруль Самооборона» – історії розслідувань добровольців, які пильнують порядок у столиці. У кожній серії проекту є два роз-слідування детективів-волон-терів. Якщо справа доходить до затримання злочинців, до них приєднується міліція. Патруль-ні стежать за підозрюваними, а глядачі – за цим процесом за допомогою прихованих камер.

Співробітники «Патруля Самообо-рона» не є офіційними представ-никами правоохоронних органів. Їхня місія – допомогти жителям столиці з’ясувати різні проблемні питання, з котрими люди не мо-жуть звернутися до міліції. Серед патрульних: екс-майор міліції, спортсмен, колишня модель, про-граміст та автомобіліст.

«Патруль Самооборона» ви-ходить у будні о 14.35.

17вечірній київ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173)

Місцеві вибори у старому КиєвіМихайло КАЛЬНИЦЬКИЙ, дослідник київської старовини

Проведення виборів до місце-вих органів влади у неділю, 25 жовтня, викликає спомин про подібні заходи сто і більше років тому. Нашим землякам не раз доводилося тоді навідуватися до виборчих урн, щоб обрати черго-вий склад Міської думи.

електоРат – один зі ста Багатьом ще пам’ятні часи

більшовицької показної одно-стайності на виборах. Тепер мож-на з переконливістю сказати, що вони відійшли у минуле. Проте й у дореволюційні часи існувала реальна конкуренція між кан-дидатами. Лише виборча гаряч-ка проходила інакше, не одразу охоплюючи міський організм, а проявляючись послідовно в різних його частинах. Такою вже була процедура виборів до Київської міської думи, що відбувалися наприкінці XIX та на початку ХХ століття раз на чотири роки.

Треба лише мати на увазі, що правом обирати й бути обраним користувався в ті часи заледве один відсоток місцевих обивате-лів. З огляду на це, весь тогочас-ний київський електорат не склав би сьогодні й одного округу для виборів до міськради. Тому не було сенсу створювати численні

виборчі комісії. Працювала одна – центральна. Вона засідала у бу-дівлі Міської думи на Хрещатику (на місці нинішнього Майдану; не збереглася) і приділяла по одно-му дню для виборів по кожній із восьми поліцейських дільниць (районів) Києва. Що ж до персони мера, то прямих виборів міського голови не було передбачено. Його обирала вже Міська дума нового скликання на своєму першому засіданні.

Зрозуміло, що за порівняно незначної кількості учасників виборчого процесу не було по-треби у друкуванні численних плакатів або листівок. Агітація зосереджувалася переважно на шпальтах преси.

голосували кулями Сама процедура виборів про-

ходила наступним чином. Задовго до початку голосування в залі думи починали збиратися ви-борці чергової дільниці. В цей

момент ніхто ще не знав імен кандидатів у гласні (депутати). Вони визначалися лише після того, як кожен виборець подавав у запечатаному конверті записку зі своїм переліком кандидатів згідно з кількісною квотою для даної дільниці. Всі ці пропозиції розглядалися разом, і той, хто був згаданий у п’яти й більше за-писках, автоматично потрапляв до кандидатського списку – якщо не оголошував тут-таки на місці про свою відмову.

Потім починалося голосування: виставлялися урни з дерев’яними кулями білого й чорного кольорів, і кожен із претендентів набирав певну кількість «позитивних» або «негативних» куль. Звідси, до речі, походить слово «балотуван-ня»: адже ballotta – італійською «куля». Переможці визначалися за найвищим рейтингом, причому кількість голосів «за» для обрання обов’язково мала перевищити кількість «проти».

Зараз можна лише уявити, як вручну велися всі ці громіздкі підрахунки. Поки вони тривали, виборці кілька годин чекали в думі, де, за словами тодішнього газетного хронікера, «виднілися лише море голів та густі хмари тютюнового диму». Тут треба було ретельно розрахувати свої фізіологічні спроможності. Адже після того, як кількість виборців було занесено до протоколу й по-

чиналося голосування, виходити вже не дозволяли, навіть якщо сильно закортить...

Зате того ж вечора присутнім повідомляли імена переможців. Зауважимо, що перший тур ви-борів міг не заповнити квоту для відповідної дільниці. У такому випадку через кілька днів по ній проводилися довибори за тією ж процедурою.

Третій тур законом не передба-чався. Новий склад Міської думи вважався в цілому обраним, якщо після другого туру визначилися бодай дві третини її загального складу (що налічував для Києва в різні роки від 72 до 80 місць). Тут існував цікавий нюанс: коли в думі залишалися вільні вакансії, «Міське положення» передбачало можливість надання їх гласним попереднього складу, які не по-трапили до нового. Хто ж саме виявлявся таким щасливчиком? Це вже вирішувала губернська адміністрація.

Лeся КEСАРЧУК

Кияни, котрі проживають на вулицях Чорнобильській та Ко-мандарма Уборевича, голосува-ли на дільниці, розташованій у загальноосвітній школі №288. Сюди, cпираючись на палицю, аби здійснити волевиявлення, при-йшла навіть 91-літня бабуся. І її не злякала необхідність підніматися сходами на другий поверх!

«Очікую від цих виборів миру, добра та справедливості, а також

розвитку Києва, поліпшення нашого життя. Постійно беру участь у виборах і сама агітую

знайомих прийти та проголо-сувати», – каже киянка Санілья Шакірівна.

Погоджується з цими словами і пенсіонер Олексій Сергійович. Чоловік двічі пропускав вибори, тому що не довіряв підрахунку голосів.

«Сподіваюся, будуть зміни. Попередні роки я не голосував. Писав до ЦВК, щоб знищили мій бюлетень. А цього разу прийшов голосувати, бо впевнений – усе відбувається чесно і прозоро», – зазначив він.

Марія КАТАЄВА

За словами керівника апарату КМДА Володимира Бондаренка, у день виборів було зафіксовано близько 350 порушень, серед них майже 150 фактів розміщення агітаційної продукції. Особливо відзначився «Рух за реформи», який у день тиші та день виборів розташовував банери на балко-нах та намагався розклеювати політичні агітки.

– Порушникам виписали ад-міністративні протоколи, штраф – 50 неоподатковуваних міні-мумів, – розповів Володимир Бондаренко. – Платити будуть кияни, які це розміщували. Тра-пився й кумедний випадок: чо-ловік зателефонував до міліції, бо комунальники зняли в нього банер з рекламою, і повідомив про крадіжку. Також було за-фіксовано спроби підкупу, ви-несення бюлетенів із виборчих дільниць та фотографування в кабінках. Правоохоронці від-крили низку кримінальних про-ваджень.

Спальні райони не давали скучати дільницям

Були і спроби підкупу

Фото Павла Пащенко

Фото Григорія Кубланова

Загалом у столиці проголо-сували 891 тисяча 750 киян, з них 115,6 тис. осіб у Дар-

ницькому районі. Другим за кількістю сумлінних вибор-ців став Деснянський район (114,9 тис. осіб). Найменше

проголосувало киян у Печер-ському районі – всього

39,5 тис. осіб.

війна і ми18 Вечірній КИЇВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173)

коротко

Фото Григорія Кубланова

Фото Романа Федька

Збираємо книжки для воїнів Шановні читачі! Редакція газети «Вечірній Київ» комплектує «Бібліотечку для воїна». Ми просимо вас приносити до редакції книжки, які за допомогою волонтерів передаватимемо бійцям на фронт. Це можуть бути книжки будь-якого видавництва, різних років. Ви також можете принагідно написати побажання воїнам. Виступити з такою ініціативою нас попросили саме солдати, за-хисники Вітчизни, які стверджують, що у зоні АТО бракує книжок, газет, журналів. Тому «Вечірка» уже розпочала направляти на пе-редову частину накладу чергових номерів. Сподіваємося, що нашу ініціативу – «Бібліотечку для воїна» – підтримають кияни. Тож потурбуймося разом про те, щоб Слово служило також і солдату!

Просимо приносити книжки за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 51б, кімн. 8, з 10.00 до 16.00. Телефон для довідок: 235-23-34.

Ваші «Вечірківці»

Ініціатива редакції

Центр швидкого реагування Нині на обліку в Печерському районі перебувають 79 демобілізованих бійців із зони АТО. Майже всі вони потребують допомоги для лікування, реабілітації та соціальної адаптації. Тому з метою розв’язання проблем військовослужбовців у районі буде створено Центр допомоги учасни-кам АТО. До його діяльності залучатимуть і представників громадськості. Телефон для довідок: (044) 254-21-83.

Телефонуйте, солдати! З метою інформування демобілізованих бійців АТО, яких наразі у Святошинському районі 379 осіб, а також для оперативного вирішення проблемних питань у районі щоденно діють громадська приймальня та телефон «гарячої лінії» 405-92-60.

Від Самооборони Майдану Днями голова ГО «36 сотня Самооборони Майдану» Віктор Дигас пе-редав тактичне спорядження «розгрузку» (розвантажувально-плечову систему) та наколінники Людмилі Крижанівській – дружині учасника АТО, який захищає Батьківщину разом із молодшим братом Людмили. За ініціативи Солом’янської РДА та завдяки активній участі громадськос-ті нашим солдатам неодноразово надавалась гуманітарна допомога.

Гуманітарне розмінуванняВітчизняні капелани започаткували проект з інформування населення про мінну небезпеку в зоні АТОРоман ФЕДЬКО

Асоціація професійних капела-нів України та ще близько десят-ка неприбуткових організацій за підтримки Danish Demine Group розпочали втілення проекту з інформування про мінну небез-пеку для цивільного населення, яке проживає або перебуває в конт рольованих українським урядом районах Донецької та Луганської областей.

Днями у столиці відбулася презентація проекту. Про це по-відомив голова ГО «Капеланське служіння війську» Ігор Плохой.

– Активні мілітарні проти-стояння на Донбасі добігають кінця, але наслідки війни відчу-

ватимуться ще довго. Особливу небезпеку становлять залишені міни, розтяжки й невикористані вибухові речовини на вже мирних територіях, – розповів він. – Що-дня на Донбасі зазнають поранень та каліцтв, а часом і смертельних наслідків, близько 20 осіб, значна частина з яких – діти. Наш про-ект спрямований на так зване гуманітарне розмінування, або, простіше кажучи, інформування та попередження мирного на-селення з груп ризику.

Представник міжконфесійного батальйону військових капеланів Олексій Поляков додав, що голо-вний меседж, який потрібно до-нести до місцевих жителів, – це правило двох «Ні».

– Нічого не брати, якщо нічо-го не залишав, нікуди не ходити,

якщо не знаєш куди, – пояснив пан Поляков. – Ми чудово розуміємо, що є певна специфіка проведення нашої роботи з дітьми, особливо молодшого віку. Тому ми розро-били спеціальні книжечки-роз-мальовки та різноманітні брошури ігрового характеру, щоб було легше, в ігровій формі, розповісти малечі про небезпеку поводження з ви-бухонебезпечними речовинами.

Чотири групи фахівців, сфор-мовані з волонтерів, капеланів та їхніх помічників, проїдуть прифронтовими містами Луган-щини та Донеччини і проведуть заняття-тренінги для дітей, під-літків і дорослих. Завершити реалізацію проекту планують за два місяці.

Священик-капелан, віце-пре-зидент ГО «Українське капелан-

ство» Павло Царевський повідомив «Вечірці», що спеціалізовані тре-нінги відбуватимуться у школах, технікумах, профтехучилищах, а також на підприємствах різних форм власності.

Він додав, що фінансування проекту здійснюється власним коштом учасників та завдяки до-бровільній допомозі небайдужих громадян.

У соціальної служби є своя передова Руслана НІКОЛАЄНКО

Три хвилі мобілізації забрали до зони АТО шість тисяч киян, під-рахували у Київському міському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Час від часу воїни повертаються додому і пе-ред ними постають нові виклики. Один із них – психологічні трав-ми. Алe воїнам допомагають… У столиці консультаційну допо-могу отримали майже три тисячі колишніх солдатів, у тому числі з інших міст України, які тимчасово перебували у столиці.

«Американці пишуть про те, що бійці, які повернулися з гарячих точок і не звернулися до фахівців по допомогу, з часом змушені були виїхати до спеціальних поселень. Наведений варіант життя для нас – попередження. Дуже важливо налагодити діалог із нашими во-їнами, аби спеціаліст зміг «вло-вити» тривожні нотки. Необхідно паралельно працювати з їхніми рідними, друзями – це допоможе швидше подолати психологічні проблеми», – розповідає методист центру Ганна Шабатіна.

У міському центрі соціальних служб стривожені випадками за-раження бійців дeякими інфекцій-ними хворобами під час надання першої медичної допомоги. Лише спеціальні аналізи виявляють цe. Заступник директора центру Люд-мила Черкашина пригадує, як, завдячуючи дружині військового, вдалося його протестувати і на-правити на безкоштовне лікуван-ня. Інший хлопець приховав свій діагноз і служив у зоні АТО, нині його стан погіршився.

«Для зони конфлікту типові безконтрольні статеві стосунки. Чоловіки потребують якогось роз-вантаження, релаксу. Про хвороби, що передаються статевим шляхом, бійці говорять з іронією. Згодом від такої легковажності потерпає родина», – кажe Людмила Чер-кашина.

«Ще у 2012 році в столиці пра-цювали 564 соцпрацівники. Вони знаходили проблемні сім’ї, зали-шали свої координати і супрово-джували їх за принципом дільнич-них, по-європейськи. У 2014-му держава припинила виплачувати їм зарплату, а в місцевих бюджетах такі витрати не передбачено, тому кількість соцпрацівників скороти-ли до ста. З них половина працює з сім’ями, котрі перебувають у складних життєвих обставинах, і ще половина – з учасниками

АТО», – навела статистику Ганна Шабатіна.

Щоб стати професіоналом у цій галузі, недостатньо отримати лише спеціальну освіту (соціальна педагогіка, психологія). Молодий фахівець обов’язково проходить 40-годинний тренінг із практич-них навичок. Навчається вітатися, налагоджувати перший контакт, відвідувати проблемну родину, спілкуватися, визначати, коли краще зателефонувати матері, в якої син загинув у АТО, що саме сказати, а яких тем слід уника-ти тощо. Упродовж року кожен соцпрацівник підвищує свою ква-ліфікацію й отримує від держави зарплату – від 2 до 3 тисяч гривень. У центрі здебільшого працюють жінки, чоловіків не влаштовує скромна зарплата, та й не всім вистачає терпіння і витримки.

Гуртом справимося з мінами. Для дітей розробили спеціальні книжечки-розмальовки та різноманітні брошури ігрового характеру

Після тяжких боїв і така реабілітація не завадить

«ЇЖДЖУ НА АФОН СПІЛКУВАТИСЯ З ЧЕНЦЯМИ»

– Борисе Михайловичу, ви певний час навчались у Німеччи-ні у відомого професора Райнера Керфера. Він бачив Київський центр серця, який ви відкрили 2007-го, і що він вам сказав?

– Він приїздив до Києва, був у на-шому центрі, і йому дуже сподоба-лося. Проте вважаю, що ми ще років із двадцять не зможемо наздогнати німців. Та й у мене взагалі немає мети когось перемогти, тим паче вчителя. Просто хочеться зробити клініку європейського рівня, щоб лікарям не було соромно за свою професію. Це питання престижу нашої країни та медицини.

– Хіба лише престижу? – Авжеж, ні. Головне – те, щоб

діти з уродженими вадами серця всі залишалися живими. Щоб укра-їнці не вмирали у 40-50 років від інфарктів. Знаєте, який нині рівень смертності від серцево-судинних захворювань? 67 відсотків. Щороку ми втрачаємо з цієї причини при-близно 400 тисяч наших співгро-мадян. Упродовж останніх кількох років в Україні спостерігається економічний спад. І це, безумовно, впливає на медицину. Апарату-ра, матеріали… Усі наші операції високотехнологічні. Деякі з них коштують 100-200 тисяч гривень лише за витратними матеріалами. Але, на жаль, у структурі бюджету на медицину загалом виділяється до 3%. Для порівняння: у цивілі-зованих країнах ця цифра сягає 9-15%, на Кубі взагалі до 25. А в нас цих грошей вистачає лише на зарплату медпрацівників (про неї зараз не вестимемо мови), оплату лікарнями комунальних послуг та придбання деяких медикаментів. Уже кілька років поспіль не за-куповується обладнання, немає коштів на його обслуговування. І так не лише в нашому центрі, а в усій Україні.

– Ви оперуєте вже 27 років, але коли помирає дитина, досі не можете стримати сліз.

– Так. Я виконую понад 700 опе-рацій щороку. Щодня – від трьох до шести. Для того, щоб хоч трохи зрозуміти, наскільки важкою є ця праця, просто постійте в кімнаті, нічого не роблячи, шість годин упродовж дня… І так місяць за місяцем. Плюс відповідальність за кожне життя.

– Свою найпершу операцію ви зробили у 22 роки. Кого ря-тували?

– Оперував трирічну дитину з уродженою вадою серця. Дуже хвилювався, але мене контролював досвідчений хірург. Усе закінчи-лося добре.

– А приходять до вас пацієн-ти, яких ви врятували на світан-ку своєї кар’єри?

– Так, багато хто приходить просто побачитися зі мною. Ті, хто тоді був маленьким, а зараз став дорослим. Приводять також своїх дітей з такими самими вадами сер-ця, адже вони часто спадкуються. А нещодавно я вдруге прооперував дівчину, якій робив операцію 20 років тому…

– Існує так зване професійне вигоряння (коли людина на-стільки втомлена від роботи, що їй уже байдуже до чужого болю, вона працює на автоматі й, зрештою, змушена залишити професію). Що ви робите, аби з вами такого не сталося?

– Порятунок від цього синдрому – фітнес, фізична праця, емоційна розрядка, риболовля, спілкування з онуками. Я вельми полюбляю ловити рибу в якомусь із озер під Києвом разом зі своїми онуками –

5-річним Борею та півторарічною Танею. І, звісно, дуже допомагає віра. Я православний. Періодич-но їжджу на Афон, спілкуюся з ченцями.

«РОЗЧАРУВАВСЯ В КОЛИШНЬОМУ ДРУГОВІ ДМИТРІ КИСЕЛЬОВІ»

– Онука назвали на вашу честь?

– І це розчулило мене до сліз. З роками я стаю сентиментальним. Будь-яке людське нещастя бере за серце. А коли ми їздили на Схід як волонтери, бачив, як люди в одну мить втрачали геть усе, своїх близьких. Як від цього не плакати?

– Ви казали, що на фронті знайшли чимало друзів, що в дорослому віці трапляється не-часто…

– Тому що війна очищує стосун-ки. Там немає сірих тонів. Чорне чи біле: свій або чужий. Якщо ти допомагаєш бійцям, вивозиш по-ранених та оперуєш їх, то автома-тично стаєш близьким другом. Ми забрали з фронту близько сорока таких пацієнтів, привезли до нас. Я сам їздив по них за кермом.

– Ви рятували людей з обох боків?

– Бійців рятували тільки наших, бо в ту зону не мали доступу. А щодо дітей, то приймаємо їх з Луганська, Донецька, а також із Криму. І, взагалі, для мене немає такої людини, яку я відмовився б оперувати. Ми зобов’язані ря-тувати всіх.

– А було таке, що ви допо-могли помиритися запеклим ворогам?

– Запам’ятався випадок з нашої гуманітарної акції в Косово 2005 року. Там була війна: албанці із сербами вбивали один одного. З Косова ми взяли кількох дітей,

албанських і сербських, з вадами серця. Оперували їх у Києві, на-вмисно поклали в одну палату. Тож їхні батьки, які у звичайному житті ненавиділи один одного, опини-лися поруч. Через тиждень, коли все закінчилося, ці люди завдяки спільному болю стали близькими друзями. У Белграді після при-землення літака вони прощалися, цілувалися. Їх сфотографували журналісти, а потім вийшла стаття: «Українські кардіолікарі зроби-ли те, що не змогли політики та військові».

– Коли російський телеве-дучий Дмитро Кисельов жив у Києві, ви близько товаришува-

ли. Проводили разом вільний час, добре знали його родину. А коли почалася війна й ви по-чули, як він оббріхує Україну, одразу припинили стосунки. Боляче було розчаровуватись у другові?

– Емоції більше стосувалися подій на Сході, а він був лише одним з тих, хто опинився по той бік барикад. Тому розчару-вання було не тільки в ньому, а й в інших людях, які спровокували ситуацію. Я сказав йому все теле-фоном. Після того ми більше не спілкувалися.

– Він не намагався помири-тися?

– Ні… Думаю, що він досить професійний. Не як журналіст, а як співробітник КДБ чи спецслужб – виконує свою роботу старанно. Тому чекати від нього чогось ін-шого, мабуть, не варто. Доки були мирні часи, ніхто навіть гадки не мав, що десь глибоко в людини такі мотивації. А коли все це ви-йшло на поверхню, не лише я, а й уся наша спільна компанія повністю відмовилися від спіл-кування з ним.

«ЗАЙВИХ 50 КАРБОВАНЦІВ ІНКОЛИ ДАВАЛИ ЗМОГУ ОДЯГАТИСЯ»

– Борисе Михайловичу, один із психологів сказав, що дитин-ство – найщасливіший період у житті. Ви з цим згодні?

– Безсумнівно, так і є. Дитинство в мене було світлим та безтурбо-тним (ми з батьками тривалий час жили в Сибіру). Клопотів, відпові-дальності мало. Усі проблеми – на дорослих. Жив собі та радів… Але зрозумів це вже згодом.

– Ви залишилися без батька, коли вам було лише 16. Чи був хтось, хто хоч частково його замінив?

– Так, на той час батька повніс-тю замінив мій старший брат Іван (він теж хірург, різниця у віці між нами – 5 років).

– А як ваша мати, яка була лікарем станції швидкої допо-моги, самотужки ростила двох синів?

– Ми рано почали їй допомагати. Уже з третього курсу мед інституту працювали в лікарні медбратами. Упродовж усього періоду навчання я працював на ставку ночами. На той час зайві 50 карбованців на місяць давали змогу не лише по-вноцінно харчуватися, а й інколи одягатися. Хоча, пам’ятаю, мені було важко: безсонні ночі плюс навантаження в інституті…

– Ваші власні діти – син і донька – також лікарі. Як ви виховували їх, були демокра-тичним батьком?

– Коли діти дорослішали, вони цілковито були в руках моєї дру-жини Олени. А я працював і лише вихідними інколи приділяв їм увагу. Тому вважаю себе не дуже гарним батьком. (Посміхається). Зараз намагаюся компенсувати це завдяки онукам.

Катерина СКРИПНІКОВА

вітальня 19Вечірній КИЇВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173)

досьє «ВК»Лікар-кардіохірург Борис Тодуров народився 2 січня 1965 року в Києві в родині будівельника та лікарки. За-кінчив столичний медичний університет ім. О.Богомольця. У професійних колах Тодурова порівнюють із самим Миколою Амосовим. Він виконав понад 5 тисяч операцій, здійснив першу в Україні трансплантацію серця від донора (2000 року). Борис Михайлович – доктор медич-них наук, професор, директор Київського міського центру серця, який має низку пре-стижних сертифікатів. До його клініки приїжджають оперу-ватися люди з усього світу, а смертність у закладі нижча за один відсоток, що менше, ніж у багатьох клініках Європи.

Фото Павла Пащенка

Борис Тодуров: «Немає людини, яку я відмовився б оперувати» Знаний кардіохірург в інтерв’ю «Вечірці» розповів про свою юність та безсонні ночі, про те, що змушує його плакати, а також про те, як йому вдалося помирити запеклих ворогів

пряма мова

Я виконую понад 700 операцій що-року. Щодня – від трьох до шести. Для того, щоб хоч трохи зрозумі-ти, наскільки важкою є ця праця,

просто постійте в кімнаті, ні-чого не роблячи, шість годин упродовж дня… І так місяць за місяцем.

Борис Тодуров (у центрі): «З роками я стаю сентиментальним...»

культура 20Фото з фондів театру імені І. Франка

Фото Бориса Корпусенка

Дива акторської професії Унікальній виставі франківців «Самотня леді» виповнюється п’ять років

Вечірній КиїВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173)

Людмила Петрова , ангеліна СЛєПушова

Днями на стадіоні НСК «Олім-пійський» відбувся XIV Між-народний книжковий ярмарок «Медвін: книжковий світ». У ньому взяли участь понад 70 видавництв, були організовані зустрічі з письменниками та май-страми з різних куточків країни.

– Як пустелі потрібні криниця і пальма, так і нам потрібні такі виставки, аби мати змогу зустріти інтелігентні обличчя та відпочити душею. Це практично пересувна культурна оаза, – вважає один із кураторів заходу письменник і видавець Віталій Капранов.

Сьогодні великої популярності набуває література, присвячена останнім подіям в Україні.

– Люди стали читати більш серйозні книжки, – розповіла Тетяна Лебедєва, авторка твору з провокаційною назвою «Бан-

дерівка». – Написати роман мене спонукала власна життєва історія. Росіянка за походженням, 2013 року я вийшла заміж за українця. Нині триває інформаційна війна, і тому моя книга адресована пе-редовсім росіянам, аби вони ді-зналися, що насправді відбувалося в Україні.

Одначе попри посилення па-тріотичних настроїв, спостері-гається деякий спад інтересу до рідної літератури. На жаль, на полицях книгарень переважають твори зарубіжних авторів. Віталій Капранов стверджує, що україн-ська література більш конкурен-тоспроможна на світовому ринку, ніж на батьківщині. Аби зажити популярності серед співвітчиз-ників, нашому письменникові спочатку треба завоювати при-хильність закордонних читачів. І це стосується не лише літератури. До прикладу, Руслана або «Океан Ельзи» мали підкорити спочатку Євробачення чи московську пу-бліку, перш ніж українці їх визна-

ли. Одначе ставити українського літератора в залежність від успіху за кордоном щонайменше не-далекоглядно.

Книжковий ярмарок був ціка-вий не лише для дорослих, але й для малечі. Поспілкувавшись із авторами книжок та представ-никами видавництв, відвідувачі могли відпочити й узяти участь у майстер-класах з декупажу, фло-ристики та виготовлення листівок у техніці скрапбукінгу та квілінгу. А ще придбати оригінальні роботи, виготовлені руками майстрів.

– Було дуже цікаво, я зробив листівку та подарую її бабусі на день народження, – поділився вра-женнями семирічний Максимко.

Сподіваємося, що дедалі більше українців цікавитимуться такими заходами та неодмінно відвідають наступний книжковий ярмарок, що відбудеться 26–28 листопада в рамках виставки «Медвін: ру-коділля. Подарунки до Різдва» у виставковому центрі «Київ-ЕкспоПлаза». Марина МарЧеНКо

Якщо звичайний театр починаєть-ся з вішалки, то дійство на Малій сцені імені Сергія Данченка в театрі Франка починається з живої музики. І це дивовижно, адже всі, хто прийшов до цього затишного храму мистецтва подивитися ви-ставу «Самотня леді», ще у фойє налаштовуються побачити дива. І вони справді починаються з першої хвилини вистави.

Диво перше – це народна ар-тистка України Галина Яблонська, яка у свої 87 років неперевершено грає Олесю Богданівну, самотню актрису поважного віку. Навіть важко сказати, що вона грає роль, вона живе на сцені. Адже її моно-лог на початку вистави, в якому актриса сповідується перед гля-дачами і згадує свої театральні ролі, зіграні упродовж життя, та-кий щирий та переконливий, що більше схожий на правду, ніж на театральне дійство. І це найперша ознака надзвичайної акторської майстерності й, безумовно, та-ланту. Крім того, у словах актриси немає жодної вигадки, адже Рок-солану, Шевченкову Галю, Марусю Богуславку Галина Гілярівна на-справді втілювала на сцені театру Франка багато десятиліть поспіль, тому складається враження, що вона розповідає про себе, про своє життя.

Завдяки цій правді й невиму-шеній атмосфері, яка із самого початку зароджується у невелич-кій глядацькій залі, все наступне дійство у виконанні трьох акто-рів сприймається, як шматочок справжнього життя. Просто на очах у глядачів відбувається ще одне диво – завдяки сердечності й доброті Олесі Богданівни молодий чоловік, який прийшов орендувати кімнату у самотньої жінки і ви-явився злодієм, стає зовсім іншим. Саме вона, ця витончена пані, яка вчить незнайомого хлопця Саву із Лохвиці (його образ блискуче втілює, а також співає свої автор-ські пісні під гітару заслужений артист України Олександр Пече-риця), змогла побачити у ньому людину й особистість, до того ж талановитого співака.

Змінюється і племінниця актри-си – Віруня, яку у виставі теж чудово зіграла Анастасія Добриніна. Вона зовсім не поділяє альтруїстичних настроїв своєї тітки і дивується її рішенню допомогти «заблудше-му» молодикові вийти із складної життєвої ситуації, сплативши його борги, але теж підкорюється її все-поглинаючій людяності.

Неважко було помітити, що і глядачі за час вистави наповнилися щирістю та добротою, якими було просякнуто повітря, а тому довго не відпускали акторів – аплодували їм стоячи. І, виходячи із зали, тихо шепотіли один одному: «Треба частіше бувати у театрі...».

Пустелі – криниця та пальма, а нам – книжкові виставки

фотофакт

Тиждень легендарного Митрополита

Народна артистка України Галина Яблонська і актриса Анастасія Добриніна у виставі «Самотня леді»

Реклама

На фасаді Будинку вчителя урочисто відкрили меморіальну дошку-барельєф визначному духовному лідеру, меценату та громадському діячеві, Митро-политу Української греко-като-лицької церкви Андрею Шеп-тицькому. Після цього відбулося п’яте щорічне вручення відзнаки Блаженного священномученика Омеляна Ковча – греко-като-лицького священика, послідов-ника Митрополита Шептицького. Серед цьогорічних лауреатів є й Клавдія Поліщук – 93-річна киян-ка, яка віддала свої заощадження на лікування поранених бійців.

Ці та інші урочисті заходи тривають у межах «Тижня Ми-трополита Андрея Шептицького», який понад 40 років очолював УГКЦ. Зокрема, у п’ятницю, 30 жовтня, у Київському національ-ному університеті ім. Т.Шевченка відбудеться Міжнародна наукова конференція «Як будувати рідну хату» – погляд з ХХІ століття». Відомі науковці та громадські діячі з України, США та Німеччи-ни обговорять духовну спадщину Митрополита Андрея. У неділю, 1 листопада, об 11.00 у Патріар-

шому соборі Воскресіння Хрис-тового служитимуть архієрейську літургію на честь Митрополита. А ввечері о 17.00 у Національній

опері України буде урочиста академія, присвячена 150-річ-чю від дня народження Андрея Шептицького.

21Вечірній КиїВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173) спорт

поєдинок

Шахова зустріч із мером

Сторінку підготував олександр ПИрЛИК

Останнім часом серед еліти тхеквондо дедалі частіше луна-ють українські прізвища. Лише минулими вихідними вітчизняні спортсмени завоювали чотири медалі на чемпіонаті Європи серед юніорів, що відбувся у латвійському місті Даугавпілс. А вже за кілька днів столиця прийматиме грандіозні змагання KYIV OPEN, де зберуться понад 100 найкращих спортсменів із України та ближнього зарубіж-жя. Про сьогодення вітчизняних майстрів тхеквондо та про плани на майбутнє «Вечірці» розповів головний наставник національної жіночої команди Олег Нам.

– Як оцінюєте розвиток тхек-вондо в Україні?

– Популярність того чи іншого виду спорту залежить від здобутків окремих спортсменів. Про на-ших тхеквондистів уже говорять у світі, я помічаю, як до секцій приводять дедалі більше дітей. Утім, відверто кажучи, їх немає де тренувати. Мабуть, це проблема не лише нашого виду спорту, а й інших. Із власного прикладу: для ранкових тренувань орендуємо спортивну залу, де покриття до-волі м’яке, а увечері займаємо-ся у звичайній шкільній залі, де твердий настил. Для професійно-го спортсмена це неприпустимо, але це наше сьогодення. Одного разу ми з Ірою (Ромолдановою) тренувалися навіть у боксерській роздягальні. І щодо фінансування тхеквондистів усе сумно. Візьмемо, приміром, Казахстан. Там у горах споруджена величезна тренувальна база – лікарі, психологи, масажисти, безліч тренерів. Над підготовкою одного перспективного спортсмена працює ціла команда. Та й зарп-лата у них починається від 1000 доларів. До слова, у нас ця цифра удесятеро (!) менша. Брак належних умов для тренувань створює й іншу проблему – відсутність конкурен-ції. Маємо такі вагові категорії, де одній спортсменці в Україні немає рівних. Це дуже погано, адже за відсутності конкуренції спортсмен може втратити мотивацію. Тому для тренувань перед важливими міжнародними стартами у спаринг до спортсменки часто запрошуємо представників чоловічого дивізіону.

Але й за таких складних умов нам є чим пишатися.

– Розкажіть, будь ласка, про свої досягнення як тренера.

– Серед моїх вихованців є безліч призерів європейських і світових змагань. Я всіма ними пи-шаюся без виключень. За кожною нагородою, за кожною відзнакою стоять багаторічні тренування. Я старший тренер жіночої збірної України, тож хотів би виокремити досягнення своїх спортсменок. Існує такий собі ТОП-32 олім-пійського рейтингу Всесвітньої федерації тхеквондо, до якого входять три мої підопічні. Це ки-янка Ірина Ромолданова – унікаль-на спортсменка, адже вона була першою українською призеркою світової першості як в юніорах, так і серед дорослих, неодноразовою чемпіонкою Європи та України. А 2010-го стала срібною призеркою юнацьких Олімпійських ігор у Сінгапурі. Ганна Сорока – багато-

разова чемпіонка України, чем-піонка Європи, учасниця безлічі міжнародних турнірів G класу (рейтингові змагання). Марина Шевченко – бронзовий призер чемпіонату Європи, багатора-зова чемпіонка України. Серед перспективних спортсменок, які швидко прогресують, назву Тетяну Тетеревятнікову. У неї є сили і всі можливості увійти до цього ТОП-32. І щодо «найсвіжіших» досягнень: у неділю завершився юніорський чемпіонат Європи в Латвії, де призерами стали ви-хованці мого клубу: Владислав Бондар завоював срібло, а Олексій Малєєв – бронзу.

– Наступного року в бра-зильському Ріо-де-Жанейро відбудуться Олімпійські ігри. Чи братимуть участь у них українці?

– Для початку нам необхідно здобути «перепустки» на Ігри. Виграти олімпійські ліцензії –

це наша давня мрія. Я відчуваю, що ми як ніколи наблизилися до цієї мрії, залишилося зробити один крок у січні в Туреччині. На цей ліцензійний турнір зберуться найкращі спортсмени світу, і наше завдання продемонструвати, що вітчизняна школа тхеквондо – одна з найкращих.

– Які змагання з тхеквондо відбудуться найближчим часом у Києві?

– Цими вихідними прохо-дитиме щорічний турнір KYIV OPEN. Тут ми зможемо побачити кращих із кращих не лише з України, а й з Азербайджану та Молдови. У змаганнях візьмуть участь як юніори, так і дорослі, загалом понад 100 спортсменів. До нас завітає грандмайстер тхеквондо зі світовим ім’ям, володар 8 дану, головний тре-нер Федерації тхеквондо Іспа-нії Хесус Тортоса Алмеда, який проведе цікавий семінар. Можу запевнити вболівальників: ви не розчаруєтеся!

Твіо чагі на український штиб Фото Олексія Іванова

Фото Олексія Іванова

довідка «ВК»За даними Федерації тхеквондо (ВТФ) міста Києва, сьогодні у столиці функціонує 8 спортклу-бів із цього виду спорту, в яких займається понад 1000 вихованців

Тетяна Тетеревятнікова (ліворуч) має можливість увійти до ТОП-32 олімпійського рейтингу Всесвітньої федерації тхеквондо

Столичний очільник Віталій Кличко привітав із перемогою 8-річну чемпіонку Європи з шахів серед дітей Вероніку Верем’юк та вручив їй грамоту з подякою міського голови.

Вероніка розповіла, що завдя-ки участі у чемпіонаті Європи з шахів, що відбувся у хорватському місті Пореч, уперше побувала за кордоном і познайомилася з цікавими людьми та спортс-

менами з різних країн. Киян-ка стала переможницею серед юнаків і дівчат віком 8–18 років з феноменальним результатом, отримавши 9 з 9 балів.

«Найскладніше було грати про-ти росіянок, вони розігрували нестандартні дебюти. Були пар-тії, що тривали по кілька годин. Але я змогла перемогти і стала чемпіонкою Європи», – сказала Вероніка.

Під час зустрічі юна шахістка та Віталій Кличко зіграли бліц-

партію в шахи, яка закінчилася її перемогою.

«Бажаю тобі, аби ти так само швидко перемагала усіх своїх суперників, як сьогодні мене. Я колись протримався 31 хід проти Гаррі Каспарова, а ти обіграла мене навіть швидше. Сподіва-юся, що після чемпіонату світу ми так само зможемо привітати тебе з перемогою», – звернувся Віталій Кличко до талановитої дівчинки та подарував їй шахи, якими вони грали.

пряма моваВиграти олімпійські ліцензії –це наша давня мрія. Я відчуваю,що ми як ніколи наблизилися до цієї мрії, залишилося зробити один крок.

Виграти олімпійські ліцензії –це наша давня мрія. Я відчуваю,що ми як ніколи наблизилися

Плавали зі зв’язаними рукамиЗмагання на Кубок столиці були особливими

Цього року осінній Київ уже увосьме вітав відкритий Кубок міста з плавання в категорії «Мастерс». Змагання примітні тим, що в них беруть участь плавці, яким минуло 25 років, а от верхньої межі вікового цензу немає й бути не може, адже, як запевняють учасни-ки, плавання – це найкращий рецепт довголіття.

Минулими вихідними спокій-не життя ЦСК ЗС України пото-нуло у вирі неймовірних емоцій і переживань. Традиційно в Кубку столиці взяли участь близько 250 осіб з Естонії, Білорусі, Англії та Німеччини.

Однак ці змагання приверта-ють увагу не кількістю учасників, а якістю. Після трьох днів без-перервних поєдинків починаєш усвідомлювати цінність спорту в житті тих людей, чий вік за-звичай називають похилим.

Щодо результатів, то перемож-цем в командній першості стали кияни з «Гаврилич-Мастерс». В абсолютній першості лідирував 91-річний (!) Георгій Чижевський з найкращим результатом сезону. До речі, саме на цих змаганнях славнозвісний вітчизняний ве-теран плавання побив рекорд Європи на дистанції 200 м брасом у категорії 90-94 років: з часом 5.41 він перевершив своє ж до-сягнення 5.46, поставлене на чемпіонаті світу з водних видів спорту-2015 у Казані.

Окрім традиційних запливів, глядачів порадував досить екс-тремальний конкурс на «Призи графа Монте-Крісто». Учасникам перегонів належало проплисти 50 м зі зв’язаними позаду ру-ками. Конкурс проходив у двох категоріях – серед чоловіків і серед жінок. Найкращі резуль-тати показали Євген Самой ленко та Олена Решетник.

думка фахівця

Президент клубу ветеранів із плавання«Гаврилич-Мастерс» Віктор ЗОЛОТЬКО:

«Це наймасовіші змагання сезону. Тут був оновлений рекорд Європи, який по-ставив Георгій Чижевський. Яскраво й емоційно минув заплив у наручниках, продемонструвавши ори-гінальність організаторів, високу плавучість і ви-тривалість українських спортсменів, особливо жінок, в екстремальних умовах».

дозвілля22 Вечірній КиїВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173)

Фото надане прес-службою аеропорту «Київ»

гороскоп | 2–8 листопада

Хто важко працює, той має до-бре їсти. Національна литовська кухня (як і наша рідна українська) ніколи не буде джерелом натхнен-ня для анемічних дієтологів. Шин-ки та ковбаси, молоко і сметана, гриби й овочі – все натуральне, щедре, не пересипане густими мік-сами заморських спецій. Чималу частку раціону литовця становлять найрізноманітніші страви з кар-топлі. Мабуть найвідоміші з них – цепелінай. Спробуємо пройти нескладний шлях перетворення бараболі на окрасу будь-якого столу.

Картопля має бути якісною, бажано із сортів, що стають роз-сипчастими після варки. На один цепелін беремо приблизно чотири картоплини середнього розміру, чистимо, перетираємо на дрібній тертці, видаляємо сік, добре ви-тиснувши його через складену в два-три шари марлю. До пере-тертої картоплі додаємо трошки солі та старанно перемішуємо.

Жирну свинину перемелює-мо на м’ясорубці. Додаємо сіль, чорний перець і дрібно нарізані цибулю та часник. З картопляної маси робимо млинець, на який викладаємо фарш. Накриваємо другим млинцем і формуємо у вигляді довгастих «дирижаблів».

Обережно опускаємо це-пелінай у велику каструлю з

киплячою підсоленою водою. Згодом вони піднімуться на по-верхню, як вареники. Загальний час приготування 20–25 хвилин. Поки цепелінай варяться, під-смажуємо дрібно нарізане сало (економити не треба!) до стану золотистих шкварок, додаємо різану цибулю (слідкуємо, щоб не підгоріла) та трохи вершко-вого масла.

Цепелінай подаємо гарячими разом зі шкварками та цибулею. Рекомендується полити сметаною, не завадить і подрібнена зелень. А якщо на столі кухоль доброго литовського пива, то взагалі по-вна гармонія! Запрошуйте друзів – приємний вечір гарантовано! Skanaus! Смачного!

Київський Куховаріус щиро вдячний Руті Малікєнайте – ди-ректору київського видавництва «Балтія-Друк», за автентичний рецепт і майстер-клас із приго-тування цепелінай.

ОВНИ, без взаємної лю-бові ви нині як птаха з під-

битим крилом. Одначе диктувати свою волю не варто, підлашто-вуйтеся під правила гри постій-ного партнера (його інтереси – святе!), зберігайте йому вірність.

ТЕЛЬЦЯМ щастя по-сміхається в гармонійній

парі, одинакам настав час розста-вити крапки над «і» та визначити-ся, з ким із претендентів з’єднати долю, аби жити душа в душу.

БЛИЗНЮКИ, спря-муйте основні ресурси у

трудову сферу, тут гаряча пора, все вирує! Демонструйте службо-вий вишкіл та високий профе-сіоналізм.

РАКАМ настав час штур-мувати любовний олімп,

градус пристрастей високий. Роз-ширте коло знайомств, і якщо хтось припав до серця і воно тьохнуло – мерщій уперед!

ЛЕВАМ слід створити надійний домашній тил, при-

нісши себе на олтар сімейного благополуччя. Пам’ятайте, що фа-мільні цінності – то святе. Джере-ло життєдайних сил, творчої на-снаги чекає вас під рідним дахом.

ДІВИ здатні показати вищий пілотаж доскона-

лості, про таку харизму можна лише мріяти! Якщо хочете укріпити партнерські мости – умови ідеаль-ні. Ладьте з милими, слухаючи їх серцем, проникайте у душу, а потім вселяйте в них те, що бажаєте.

ТЕРЕЗИ володіють над-звичайними внутрішніми

ресурсами. Правильно визначте-ся, що саме вам потрібно для повного щастя в цьому житті, аби не тринькати той дар, і дерзайте!

СКОРПІОНІВ хоч у космос запускай, енергія б’є

невичерпним джерелом. А якщо спрямувати її у практичне русло, результати перевершать усі споді-вання. Життя манить перспектива-ми, але туди без докорінної зміни себе самого доля не пускає.

СТРІЛЬЦІ, меч розплати невблаганний! Нині ви за-

ручник обставин, тож розгрібайте кармічні завали в житті. Доцільно відійти у тінь, де голос совісті під-казуватиме правильне рішення.

КОЗЕРОГИ, аби бути жаданими і коханими, для

повного щастя слід мати партне-ра, що є другом і коханцем одно-часно, а це буває дуже рідко і для вас нині не стане винятком.

ВОДОЛІЇ, пристрасно рухаючись до кар’єрних

вершин, де маєте реалізувати фахове покликання, зніміть шори з очей і зверніть увагу на замас-кованих суперників…

РИБИ, якщо прагнете створити навколо доско-

нале суспільство, де люди одухот-ворені, мудрі, благородні, з ними у всьому можна досягти ідилії, – це чудово. Дерзайте!

Астролог Любов ШЕХМАТОВА

Найсмачніші цепелінай Фото Ганни Смаль

А ви бачили літак-розмальовку?Ганна РЕДЬКА

Цими вихідними у столиці з’явиться незвичний 13-тонний арт-об’єкт – один з літаків Між-народного аеропорту «Київ», над яким попрацював відомий грузинський художник-мону-менталіст Автанділ Гургенідзе.

«У такий спосіб ми вирішили увічнити літак, котрий є історич-ною пам’яткою. Адже саме АН-24 від моменту першого польоту, що відбувся 31 жовтня 1962 року, перевіз із нашого аеропорту міль-йони пасажирів», – розповідає керівник прес-служби аеропорту «Київ» Галина Богданенко.

Розмальовував літак Автанділ Гургенідзе. Художник працював по 8-9 годин щодня. Головною особливістю є те, що зображен-ня на корпус літака наносилося вручну – митець використовував пензлики від 3 до 7 сантиметрів завширшки.

«Тематика літаків мені близь-ка та простежується в багатьох моїх роботах. Я давно мріяв про те, щоб попрацювати на такому «полотні», і з 2013 року створив понад 50 ескізів саме з цією ме-

тою», – ділиться з нами худож-ник-монументаліст.

Враховуючи чималі габарити літака, не минулося без технічних труднощів.

«Аби охопити всю поверхню, мені доводилося малювати і на висоті понад 8 метрів, і крила-ми пересуватися, – зазначає Автанділ Гургенідзе. – Загалом на оформлення арт-конструкції було витрачено до ста літрів фар-би, у малюнку використано 11 яскравих кольорів».

Кінцевою метою проекту є створення галереї-трансформера, що стане одним з культурних арт-просторів столиці.

«Навесні ми візьмемося за оформлення салону літака. Пла-нуємо створити універсальне, комфортне місце у стилі хай-тек, де можна буде проводити різноманітні заходи: виставки, перформанси, майстер-класи, камерні зустрічі тощо, – каже керівник прес-служби Міжна-родного аеропорту «Київ». – А

теплої пори року задіємо й роз-ташований поряд майданчик, де можна влаштовувати кінопокази – він досить просторий, тож легко зможе прийняти майже 300 від-відувачів».

Постійним місцем дислокації крилатого арт-об’єкта стане при-вокзальна площа біля аеропорту, куди його перевезуть за кілька днів. Звідти його можна буде побачити не лише з терміналів летовища, а й з вулиці Медової та Повітрофлотського проспекту.

проба пера

Колись вони були гарною парою...

Ця маленька київська історія пере-дається у моїй родині з вуст в уста. Вона надає сил. Віри і наснаги жити далі...

Колись вони були гарною парою. Він – молодий, високий кіномеханік. Вона – маленька юрлива фельдшерка. Одружили-ся, ледь обом виповнилося 19. Час був суворий, напівголодний. Молодят одягали з миру по латці. Наречену нарядили у накрохмале-ний лікарський халат. Довгий, він цілком згодився за весільну сукню. Нареченому дістався костюм, штопаний на комірі й без ґудзика на манжеті. Сусід віддав старі, але начищені до блиску черевики. А найкращий друг зробив ще-дрий подарунок – нові підтяжки, щоб «костюмчик сидів», і стару гармонь, яку на весільному фото молоді тримають наче сімейну ре-ліквію. Так і розписалися – комічні, але ж молоді та люблячі.

Їх ніколи не бентежила заві-рюха. Ні у стосунках. Ні за вікном. Обидва були відхідливі, легкі на підйом. І до дірок у гаманці теж ставилися з легкістю. Коли ж фі-нанси співали романси, вона ляпа-ла кукурудзяну кашку і смажений буряк у «фронтові» миски. А він брав до рук гармонь. І грав... Грав так віртуозно, ніби пестив жінку, а не клавіші. Ніби душу їй віддавав. Усього себе. І свої думки.

Це були найкращі вечори в їхньому житті.

Одного разу, коли з’явився дов-гоочікуваний син, у їхньому домі теж грала гармонь. Але цього разу інструмент фальшивив. Видавав звуки з надривом, з гіркотою... Сер-це тривожно билося: він прощався. Він чомусь готувався піти.

І пішов. Рівно через три місяці. Прямо на робочому місці. У своїй тісній комірчині кіномеханіка. Ледве докрутивши останній кадр «Весни на Зарічній вулиці». У момент, коли глядачі охали над любовною картиною, метастази вбивали його. Обплітали органи зсередини і душили. Душили. Душили...

На похороні вона не плака-ла, вона грала на гармоні. Усі її сльози і гіркоту видавав інстру-мент, на якому залишилося тепло його пальців. Його пестощів. Його любові...

Сьогодні їй 83. Сліпа, сиво-волоса... Вона зберегла жвавість розуму. Навчила бути сильними сина і онуків. Її не брали негараз-ди. Вона була спокійна – сиділа в кріслі-гойдалці, та, здавалося, її думки неслися за горизонт.

Лише раз вона проявила слаб-кість. Коли з сусіднього будинку полилися звуки гармоні. Раптом стрепенулася. Підвелася до вікна. Відчинила його – незважаючи на холодний січневий вечір. Крижа-ний вихор тріпав сиві пасма. Губи, сині від холоду, щось шепотіли. А старечі поцятковані зморшками руки відстукували знайомий ритм. Ніби знову бігали по клавішах тієї гармоні. Ніби все як тоді, коли вона була маленькою і юрливою. А він – високим і красивим. І пестив гар-монь, ніби жінку. З ніжною душею і чистим серцем.

МП.

Ведучий рубрики Олег СМАЛЬ

9

На оформлення арт-конструкції було витрачено до 100 літрів фарби

дозвілля 23Вечірній КиїВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173)

В. о. головного редактораМаксим Філіппов

Керівник творчої групи Леонід Фросевич

Відповідальний секретар Володимир Полєтаєв

Художній редактор Андрій КійкоДизайнер Світлана ВиноградоваФоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1,

вул. Володимирська, 51-бТелефон: 234-27-59

Факс: 235-01-93E-mail: vk1906@ukr.net

Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР

від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51-б

Тел.: 592–52–33, 592–52–44

Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34

Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

Замовлення: 44138 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також

ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції.

При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Точка зору» публікуються на правах реклами. Рукописи не

рецензуються.

Передплатні індекси: 61170, 89469, 37607

засновник: Київська

міська рада

facebook.com/vechirkanova twitter.com/vechirkanova vk.com/vechirkanova

порада

Не женіть у дощ! Восени досвідчeні водії радять бути обережними на слизькій та мокрій дорозі. Найперше – не женіть. З автомобілем, який попереду, неодмінно тримайте дистанцію трохи більшу, ніж у суху погоду. Звісно, «двірни-ки» мають бути увімкнeні ще й на випадок, коли сусіднє авто «подарує» вам порцію води та бруду.

Не проїжджайте на високих швидкостях по калюжах. Аджe при цьому автомобіль втрачає зчеплення з асфальтом і може злетіти з дороги. Як рекомендує Василь Капшук, таксист із 30-річ-ним стажем, проїхавши калюжу, необхідно просушити гальма. Для цього достатньо декілька разів натиснути на них.

Намагайтеся об’їжджати калюжі на незнайомих ділянках, оскільки під ними можуть бути великі ями, каміння, цвяхи, шматки арматури, що становить небезпеку і для руху, і для автомобіля.

А ще під час холодного дощу дорога зненацька може вкритися ожеледдю. Цe можна перевірити різким гальмуванням на малень-кій швидкості.

Тримайтеся подалі від автобусів та вантажівок. З-під їхніх великих коліс у дощову погоду зазвичай вилітає купа бруду, що може опи-нитися на вашому лобовому склі та позбавити вас огляду.

Не забувайте вмикати фари, тому що в дощ і мряку значно по-гіршується видимість на дорогах.

Підготувала Оксана БАРКІНА

«Вечірка» сміється

ДУДАРизми

Сатирик Євгeн Дудар мeшкає, як сам кажe, «на хуторі Мозам-бік», дe діє безвізовий рeжим, дe працюють такі демократичні персонажі, як Ваня Молдаван, Ізя Чачкeс, Вітя Царапкін… Побував-ши в гостях у Євгeна Михайловича, «Вeчірка» вкотрe пeрeконалася, що його фрази – ніби в самісінькe яблучко. Публікуємо деякі ДУДАРизми з різних творів письмeнника.

• У час виборів чогось усіх «діячів» тягнe на по-цілунки. З народом.

• Вчені запевняють, що дуже помінявся клімат. Глобально. Тільки нe можуть пояснити, як на землю, далеку від тропіків, пeрeповзли закони джунглів…

• Кажуть, мобільний тeлeфон впливає на мізки. А якщо їх нeма? А якщо їх і нe було?

• Тeпeр стільки чиновників на душу насeлeння, що душ нe вистачає.

• Якийсь російський класик сказав: «Россия ушиблeна своими размeрами». Алe, бачимо, їй і цих «размeров» мало. Вона хоче бути щe більш «ушиблeна».

• Я поділив би щe… депутатів на постільно діючих і постійно діючих. Постільно діючі – постійно сплять. І прокидаються лише тоді,

коли трeба «підставити ногу» колeгам з протилежного боку.

Постійно діючі – стоять. Біля мікрофонів. Постійно. І ра-дять. Як будувати дeржаву. Як запліднювати кролів…

• Ми біжимо, спіши-мо. Тому – мало грошeй.

Цьому – мало слави. І ніхто нe скаржить-

ся, що йому мало розуму.

• Він запитує: «Що з нами зробили «ті»?» – і тицяє пальцeм у нeбо. Хто «ті»? Інопланeтяни?

судо

ку «

Вечі

рки»

Склала Оксана Баркіна

«ВОЗДВиЖЕНКА ТА СТАРОКиїВСЬКІ ЛЕГЕНДи»

Коли: 30 жовтня о 13.00. Місце зустрічі: Софійська площа, пам’ятник Богдану Хмельницькому. Маршрут і об’єкти показу: Софійська пл. – Володи-мирський проїзд – Михайлівська пл. – Старокиївська гора – вул. Гончарна – вул. Воздвиженська – вул. Верхній Вал.

Екскурсія-квест для школярів буде цікава як дітям від 6 років, так і їхнім батькам. Учасники не просто прогуляються наймальовничішими

місцями Древнього Києва, а й згадають старо-винні легенди про мудрих князів і відважних богатирів, з’ясують, де стояли храми, школи, палаци та замки, а де – ремісничі майстерні гончарів і склодувів. Кінцева мета квесту – зна-йти місцевість, де жив легендарний переможець Змія Кирило Кожум’яка.

«СХиЛАМи ХРЕЩАТОї ДОЛиНи»Коли: 31 жовтня о 13.00. Місце зустрічі: вихід зі станції метро «Хрещатик» на вул. Інститутську. Маршрут і об’єкти показу: Національний банк Украї-ни – вул. Лютеранська – пл. Івана Франка – театр ім. Івана Франка – Бессарабська пл. – Бессарабський ринок.

Учасників екскурсії чекають милі вулички та чудові будівлі міста, що дихають історією, наповнені ча-рівними тінями Марії Заньковецької, Анни Ахмато-вої, Олександри Григорович-Екстер, Івана Франка, Сержа Лифаря... А також відомих архітекторів і будівельників Владислава Городецького, Льва Гінз-бурга та Едуарда Брадтмана, підприємців Фрідріха Мерінга і Всеволода Демченка.

фільми цього тижня

екскурсії

Записатися на екскурсії можна за телефонами: (044) 364-51-11, (068) 121-44-58 або електронною поштою: tour@interesniy.kiev.ua

«Чорна меса»Жанр: кримінальний трилер. Країна: США. Режисер: Скотт Купер. У ролях: Джонні Депп, Бе-недикт Камбербетч, Дакота Джонсон. Тривалість: 123 хв.

В основі картини – справжня історія одного із найвідомі-ших злочинців світу Джеймса «Вайті» Балджера, який у 1970–1980 роках очолював ірландську мафію у Бостоні. Хоча на ньому «висіло» понад десяток убивств, Джеймса не було ув’язнено, оскільки він співпрацював з Федеральним бюро. Однак 1995-го року не-безпечному гангстеру вдалося втекти та переховуватися цілих 16 років.

4 5 8 68 6 7

6 4 18 2 5 9

4 31 9 8 6 5

2 6 5 13 5 1 7 6

3 5 8 9

Правила судоку Гральне поле 9 на 9 клітинок. Поле розділено на квадрати 3 на 3. На по-чатку гри відома певна кількість цифр. Спочатку — заповнити всі порожні клітинки цифрами від 1 до 9 за такими правилами:

1. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному рядку.

2. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному стовпчику.

3. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному квадраті.

Жанр: пригодницьке фентезі. Країна: США. Режисер: Брек Ейснер. У ролях: Він Дізель, Роуз Леслі, Елайджа Вуд. Тривалість: 106 хв.

Мисливці на відьом сторіччями воювали з військами дітей ночі, які

здатні знищити беззахисних людей. Одним із таких воїнів є Колдер. Він убив Королеву відьом, але та про-кляла його безсмертям, навіки роз-лучивши з сім’єю. У сучасному світі Колдер залишився останнім зі свого роду та мусить знову перемогти Королеву відьом, яка воскресла та жадає помститися своєму вбивцеві.

«Останній мисливець на відьом»

що його фрази – ніби в самісінькe яблучко. Публікуємо деякі ДУДАРизми з різних творів

У час виборів чогось усіх «діячів» тягнe на по-цілунки. З народом.

Вчені запевняють, що дуже помінявся клімат. Глобально. Тільки нe можуть пояснити, як на землю, далеку від тропіків, пeрeповзли закони джунглів…

впливає на мізки. А якщо їх нeма?

• Я поділив би щe… депутатів на постільно діючих і постійно діючих. Постільно діючі – постійно сплять. І прокидаються лише тоді,

коли трeба «підставити ногу» колeгам з протилежного боку.

Постійно діючі – стоять. Біля мікрофонів. Постійно. І ра-дять. Як будувати дeржаву. Як запліднювати кролів…

• Ми біжимо, спіши-мо. Тому – мало грошeй.

Цьому – мало слави. І ніхто нe скаржить-

ся, що йому мало розуму.

«Що з нами

ракурс 24 Вечірній КИЇВ | 29 жовтня 2015 року | №43 (19173)

Олександр ПИРЛИК Павло ПАЩEНКО (фото)

Остання неділя жовтня традиційно вважається днем тих, хто пeрeбуває за кермом, працює у дорожньому господарстві. Словом, у нас була нагода привітати винуватців свята і подивитися на диво-тeхніку, від-відати своєрідний майстeр-клас фахівців Київського автомотоклу-бу, які керуються гаслом: «Наш світ – цe світ сильних і динамічних людeй, високих швидкостeй…»

«Динамічні люди» показува-ли чудeса на Хрeщатику. Глядачі мали змогу побачити карколомні трюки на спортивному мотоциклі, мотокросному байку та автомобілі. Наш зeмляк, киянин Ілля Замула,

зачарував багатьох мистецтвом кeрування картом. Іллі – 14 років, нeзважаючи на вік, він ужe вва-жається маститим спортсменом.

«За кермом карта я вже понад 8 років. Для мене картинг уже більше, ніж спорт», – розповів «Вечірці» Ілля.

Охочe віримо, що таким, як Ілля Замула, підкоряться найпре-стижніші та найвищі спортивні вeршини. Цe – наші пілоти!

Ілля та його однодумці того дня на святковій хвилі ганяли Хрeщатиком. Алe нe цe було голо-вним. Як кажe президент Київсько-го міського автомотоклубу Сергій Малік, «наша мета досить проста: привчити кожного українця – чи то водія, чи то пішохода – до куль-тури на дорозі. Поважайте один одного – і все у нас буде гаразд».

Додамо: і будьмо з тeхнікою на «ви». Принаймні з міськими автобусами, бо вони ж – одвічні трудівники. Під час свята кияни на дeякий час зазирнули в минулe автотeхніки, аджe на Контрактовій

площі показували рeтро. Ось він, раритетний автобус ЗіС-155 – най-масовіший, радянський... Його виготовляли з 1949-го по 1957 рік. Він був, як мовиться, на всі випадки життя – і для міських пасажирських пeрeвeзeнь, і для міжміських. І яких тільки кон-

структорських чудасій нe було у цьому ЗіСі! Навіть крісла авіацій-ного типу розміщували у салоні (для далeких рейсів). Виготовили автобусний причіп – для пасажи-рів. Однак протягом усієї своєї біо-графії ЗіС-155 із конвеєра сходив з нeдоліками. Так, у кабіні водія відчувалася вeлика загазованість, висота підніжок над тротуаром була… як для акробатів. Затe у салоні, над пeрeднім склом, висів годинник – для усіх цокав.

А хіба нe пам’ятаєтe такого трудівника міських вулиць, як «Ікарус-260»?! Починаючи із 1973 року і до початку 1990-х Угорщина постачала цю тeхніку багатьом містам Союзу. І нeхай ці жовту-ваті «Ікаруси» гуркотіли так, що аж за пeчінки брало, і нeхай дужe диміли, алe ж скільки пасажирів

уміщалося «на борту» – 102! І ві-кна були вeликими, і до шeсти осіб могли одночасно увійти крізь двeрі до салону. Пeвно, багато хто з колишніх студентів і досі пам’ятають 38-й маршрут – від червоного корпусу унівeрситeту до вулиці Ломоносова. Було, було… А нині ті «Ікаруси» вжe на фестивалі рeтро…

Показ старої тeхніки, органі-зований активістами Київського міського автомотоклубу, цe – мож-ливість вкотрe згадати, доторкну-тися до старовини, а ще порадіти новим звeршeнням у галузі авто-мобілебудування, порівняти, на чому ми сьогодні, в комп’ютeрну eру, їздимо. Та й подякувати тим стареньким «Ікарусам», на яких, можливо, хтось давним-давно їхав на своє пeршe побачення…

Головною вулицею на одному колесі

Таким, як Ілля Замула, підкоряться найпре-стижніші та найвищі спортивні вeршини

на одному колесіна одному колесіна одному колесі

ракурс 24

Головною вулицею Головною вулицею на одному колесіна одному колесі

Головною вулицею на одному колесі

Головною вулицею на одному колесіна одному колесіна одному колесіна одному колесі