601.1’= - nmapo.edu.ua · проявів порушень функцій імунної...

ІМУНОЛОГІЯ

За редакцією

доктора медичних наук, професора Л.В. Кузнецової

доктора медичних наук, професора В.Д. Бабаджана

член-кор. НАМН України, професора Н.В.Харченко

Затверджено

Міністерством освіти і науки, молоді та спорту

України як підручник для лікарів-курсантів післяди-

пломної освіти, лікарів-інтернів і студентів вищих ме-

дичних навчальних закладів IV рівня акредитації

ВінницяТОВ «Меркьюрі-Поділля»2013

УДК 612.017.1+616-056.3(075)ББК 52.54+52.5

К 49

Авторы: Л.В.Кузнецова, В.Д.Бабаджан, Н.В.Харченко, О.С.Прилуць-кий, Т.П.Гарник, А.М.Пілецький, С.В.Зайков, П.Г.Кравчун, В.І.Літус,Т.І.Гавриленко, А.І.Курченко, А.І.Літус, Л.І.Романюк, Н.Ю.Вороненко,Л.С.Осипова, О.В.Назар, І.М.Хоменко, О.П.Назаренко, Г.В.Кузнецов,Я.А.Соцька, І.В.Лоскутова, А.В.Грем’яков, О.Г.Кузнецов, Л.Л.Ворон-цова, А.В.Юркіна, Т.О.Єлізарова, П.І.Ринчак, О.О.Нагорна, О.І.Залю-бовська, І.В.Андріанова, Т.В.Машенська

Рецензент: Мельников О.Ф., доктор медичних наук, професор, заві-дувач лабораторії патофізіології та імунології ДУ «Інститут отоларин-гології імені О.С.Коломійченко» НАМН України

Рекомендовано вченою радою НМАПО імені П.Л.Шупика як підручник (протокол № від 2013 р.)

К 49 Імунологія: підручник / Л.В.Кузнецова, В.Д.Бабаджан, Н.В.Хар-ченко та ін.; за ред. Л.В.Кузнецова, В.Д.Бабаджан, Н.В.Харченко. –Вінниця: ТОВ «Меркьюрі Поділля», 2013.- с.ISBN

В підручнику описані найбільш поширені методи визначення імунокомпетентних клі-тин та імуноглобулінів, що є складовими частинами імунограми, проілюстровані варі-анти імунної відповіді при різних варіантах запалення, імунодефіцитних станах таможливості їх імунокорекції. Підручник призначений для студентів, лікарів – слухачівклінічних імунологів, фахівців з лабораторної імунології та зацікавлених в імунологіїлікарів різних спеціальностей.

ББК 52.54+52.5©Л.В.Кузнецова, В.Д.Бабаджан, Н.В.Харченко, О.С.При-луцький, Т.П.Гарник, А.М.Пілецький, С.В.Зайков, П.Г.Крав-чун, В.І.Літус, Т.І.Гаври-ленко, А.І.Курченко, А.І.Літус,Л.І.Романюк, Н.Ю.Вороненко, Л.С.Осипова, О.В.Назар,І.М.Хо-менко, О.П.Назаренко, Г.В.Кузнецов, Я.А.Соцька,І.В.Лоскутова, А.В.Грем’яков, О.Г.Кузнецов, Л.Л.Воронцова,А.В.Юркіна, Т.О.Єлізарова, П.І.Ринчак, О.О.Нагорна, О.І.За-любовська, І.В.Андріанова, Т.В.Машенська, 2013

ISBN © ТОВ «Меркьюрі-Поділля», 2013

ЗМІСТ

Передмова………………………………………………….............………………6

СТРУКТУРА І ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІМУННОЇ СИСТЕМИ……………………………………………...……...…………..............9Органи імунної системи………………………………………………...........….10Молекули, що беруть участь в імунній відповіді і є її продуктами…..............23Імуноглобуліни…………………………………………………………...........…25Регуляція діяльності імунної відповіді………………………...……...........…..29Етапи формування імунної відповіді………………………………...........……33Специфічний імунітет………………………………………………...........……36Регуляторні ідіотипи……………………………………….......……...........……44Вікова імунологія……………………………………………………...........……45Критичні періоди імунітету дитини…………………………..…...........………48Імунологічні порушення при старінні………………………….............………51

ЦИТОКІНИ ІМУННОЇ СИСТЕМИ І ЇХ ЗМІНИ ПРИ ДЕЯКИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ………………………………………….....…...........…….55Цитокіни…………………………………………………………..…...........……55Інтерлейкіни………………………………………………………..............…….56Чинники некрозу пухлин…………………………………………..............……63Інтерферони…………………………………………………………...........…….64

ІМУНОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ………………….............………..67Імунологічні тести……………………………………………….............………71Лазерна проточна цитофлюориметрія………………………...........…..………76Функціональні тести…………………………………………...........…...………82Вивчення синтезу цитокінів на рівні окремих клітин……..................……....108HLA-типування………………………………………………............…………120Лімфоцитотоксичний тест……………………………………...............………122Молекулярне HLA-генотипування……………………………….............……125Клінічне значення HLA-типування та генотипування………….............……129Імунологічні (серологічні) методи дослідження інфекційних хвороб...........143Діагностика in vitro (визначення IgE антитіл) специфічної алергії…............145

ПОНЯТТЯ ПРО ІМУННИЙ СТАТУС ТА ІМУНОГРАМУ. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІМУНОГРАМ……………………………………....………151Інтерпретація імунограм………………………………………….........………157Рекомендації, якими необхідно користуватися при інтерпретації імунограм.................170

МЕХАНІЗМИ ІМУННОГО ЗАХИСТУ ПРИ БАКТЕРІАЛЬНИХ, ВІРУСНИХ,ГРИБКОВИХ ТА ПРОТОЗОЙНИХ ІНФЕКЦІЯХ…………....………………175Особливості імунітету при бактерійних інфекціях………………..........……177Імунна відповідь при інвазії внутрішньоклітинних мікроорганізмів.........…190Особливості імунітету при гострих вірусних інфекціях…………..........……193Особливості імунітету при «повільних» вірусних інфекціях………..........…197Особливості імунограм при вірусних гепатитах……………………...........…205Особливості імунітету при бактерійних інфекціях, що мають первинно-хронічний перебіг……………………………………………………........……208Особливості імунітету при грибкових захворюваннях……………........……209Особливості імунітету при протозойних захворюваннях……………........…209Особливості імунітету при глистових інвазіях……………………….........…210Механізми уникання мікроорганізмів від імунної відповіді…….......………211Особливості імунного статусу при аутоімунних захворюваннях…….......…216Динаміка лейко- та імунограм при інфекційних захворюваннях……........…219Класифікація імунограм при інфекційному запаленні……………….........…224Особливості імунограми при деяких запальних хворобах………......………226

ПРИРОДЖЕНА ІМУННА НЕДОСТАТНІСТЬ…….…………………………228Класифікація первинних імунодефіцитів……………………..........…………229Класифікація спадкових імунодефіцитів за МКХ-10………….......…………230Діагностика первинних імунодефіцитів………………………........…………232Фізикальне дослідження……………………………………….........…………236Лабораторні методи дослідження………………………………...........………238Дослідження гуморального імунітету…………………………….......……….242Дослідження клітинного імунітету……………………………........…………244Загальні принципи лікування імунодефіцитів……………………......………249Клінічні форми первинних імунодефіцитів………………………......………251

НАБУТІ ІМУНОДЕФІЦИТНІ СТАНИ……………....………………………..316Недостатність імунітету та інфекції……………………………….............…..316Набуті (вторинні) імунодефіцити…………………………………….......……318Діагностика вторинних імунодефіцитів…………………………….......…….326Клініко-імунологічна характеристика вторинних імунодефіцитів….........…328Вторинні імунодефіцити в дитячому віці……………………………..........…333Застосування імуномодуляторів при вторинних імунодефіцитах….......……336Вторинні імунодефіцити в деяких клінічних випадках……………….......…345Вторинні імунодефіцити при хронічному рецидивуючому фурункульозі.....350Вторинні імунодефіцити при хронічних запальних процесах бронхо-легеневої системи…………………………………………….................………354Вторинні імунодефіцити при внутрішньоклітинних інфекціях…..........……359

4 ІМУНОЛОГІЯ

Вторинні імунодефіцити при вірусних інфекціях…………........……………361Вторинні імунодефіцити при паразитарних інвазіях………………….......…364Синдром хронічної втоми…………………………………………….......……364Профілактика і імунореабілітація при вторинних імунодефіцитах…........…371

ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ: ІМУНОПАТОГЕНЕЗ, ІМУНОДІАГНОСТИКА, ІМУНОКОРЕКЦІЯ…………….....................…………….....…………………379ВІЛ інфекція. Імунопатогенез………………………….........…………………379Лабораторна діагностика ВІЛ-інфекції і СНІДу………………….......………392Антиретровірусні хіміопрепарати…………………………….........………….395

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ІМУННОЇ НЕДОСТАТНОСТІ….....402Принципи імунотерапії, імунокорекція та імуномодуляції………….........…402Імунотропні лікарські засоби…………………………………..........…………408Характеристика імуномодуляторів………………………….........……………408Основні критерії призначення імунотропних препаратів………........………441Правила призначення імунотропних препаратів………………….........…….445Хвороби і ускладнення, обумовлені імунотерапією та імунопрофілактикою…..446Імунореабілітація…………………………………………………........……….447Методика проведення глюкокортикостероїдної терапії……………..........….449Антибіотикотерапія імунодефіцитних станів…………………………............453Емпірична антибактеріальна терапія при імунодефіцитних станах….......…461Клінічні прояви, профілактика та лікування грипу……………….......……...464Грибкові інфекції у імуноскомпроментованих хворих…………........……….469Особливості імунітету при глистових інвазіях………………….........………495

ІМУНОТОКСИЧНИЙ ВПЛИВ ФАКТОРІВ ДОВКІЛЛЯ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ…………………………………………….………….497Імунотоксична дія лікарських препаратів…………………………….......…..501Основні джерела несприятливих екологічних впливів на людину….........…503Основні хімічні забруднювачі повітря приміщень та їх вплив на організм людини…505Найбільш значні чинники забруднення навколишнього середовища….........510Вплив факторів довкілля на синдром хронічної втоми……………….......….520Сучасна концепція дієтичного лікування хворих на бронхіальну астму з син-дромом хронічної втоми………..............………………………………………532

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ…………………..………………547

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………..……………560

5ЗМІСТ

Передмова

Клінічна імунологія є наукою, що швидко розвивається, дає уявленняпро механізми імунних реакцій в організмі, ролі імунних та імунопато-логічних реакцій в патогенезі як імунозалежних, так і імунонезалежнихзахворювань.

Проблема імунозалежної патології сьогодні дуже актуальна. Заданими Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) поширеністьімунодефіцитів і алергічних захворювань продовжує збільшуватися вусьому світі. За даними Українського науково-дослідного центру клініч-ної імунології та імунопрофілактики НАМН та МОЗ України кількістьхворих з виявленими первинними генетично детермінованими імуноде-фіцитами становить близько 1% населення, придбаними - до 20%; від 30до 38% населення України має порушення імунної системи. Очікують,що в ХХI столітті алергічні та імунодефіцитні захворювання за пошире-ністю вийдуть на перше місце.

До основних факторів зростання патології імунної системи слід від-нести: екологічне забруднення, застосування вакцин і сироваток, стресовіситуації, зловживання алкоголем, куріння, застосування наркотиків,вірусні інвазії, в точу числі, ВІЛ-інфекція.

У зв'язку з цим, під імунною недостатністю розуміють вроджений абонабутий дефект імунної системи, що виражається нездатністю організмуздійснювати реакції клітинного і (або) гуморального імунітету. Імуннанедостатність характеризується зниженням кількості або активності іму-нокомпетентних клітин, зумовлених впливом як екзоантигенів, так іендоантигенів. Імунна недостатність характеризується появою клінічнихпроявів порушень функцій імунної системи, пов'язаних з реалізацієючужорідними антигенами своїх патогенних властивостей. Наявністьімунної недостатності клінічно характеризується кволим перебігомзапальних процесів, схильністю до їх рецидування, персистенцієюінфекційних агентів.

Імунна недостатність може бути відносною, якщо кількість і якістьантигенної агресії перевищує функціональні можливості імунноїсистеми, та абсолютною при зниженні функціональних можливостейімунної системи у імунокомпроментованих осіб (імунодефіцит).

Цілеспрямована діагностика, вивчення і лікування захворюваньлюдини, зумовлених імунною недостатністю, почали розвиватися післяопублікування в 1952 році англійським дослідником О.К.Брутоном


(О.С.Bruton) історії хвороби юнака з агамаглобулінемією і рециди-вуючими бактеріальними інфекціями. Позитивний лікувальний ефектрегулярного введення імуноглобулінової фракції сироватки крові послу-жив підставою для встановлення взаємозв'язку між порушенням антиті-лоутворення і розвитком хронічних бактеріальних інфекцій у людини.

У 50-60-х роках були описані багато захворювань, при яких виявленіті чи інші форми імунної недостатності, наприклад, ряд захворювань заплазією або гіпоплазією вилочкової залози: синдром Ді Джорджи, син-дром Незелофа, швейцарський тип тяжкої комбінованої імунноїнедостатності та інші.

Істотний прогрес у вивченні патогенезу імунної недостатностінамітився в кінці 60-х років, коли було встановлено два ефекторнихмеханізмів імунної відповіді (клітинний - пов'язаний з активністю Т-лім-фоцитів і гуморальний - з активністю В-лімфоцитів) та розроблено прин-ципово нові методи оцінки імунологічної реактивності людини. Великийвнесок у вивчення захворювань з імунною недостатністю зробила групадослідників на чолі з американським педіатром-імунологом Р.А.Гудом(R.А.Good). У 1971 році група експертів опублікувала класифікаціювроджених захворювань з імунною недостатністю.

Останні десятиліття ознаменувалися революційними змінами теоре-тичних і прикладних основ клінічної імунології і пов'язані з розробкоюнових методів досліджень, таких як імуноцитохімічні, цитофлюоримет-ричні, лазерна проточна цитофлюориметрія, полімеразна ланцюговареакція, HLA-типування, аналіз поліморфізму генів, в тому числі, щокодують молекули головного комплексу гістосумісності, які дозволилибільш детально вивчити особливості імунологічної толерантності,протипухлинного нагляду, розробкою теорій хелпер-супресорної іідіотипічної регуляції, уявленням про цитокіни, антигени гістосумісностіі імунні реакції Т-хелпер 1 і 2 типу, теорії аутоімунітету, імунодефіцитнихстанів, що створило передумови для розробки нових методів імунотера-пії, імунопрофілактики і імунореабілітації, заснованих на спрямованійрегуляції імунних реакцій.

В останні роки все більше виявляється захворювань людини, в пато-генезі яких важливу роль відіграє недостатність імунних механізмів. Взв’язку з цим питання, пов'язані з імунною патологією, актуальніпрактично для кожної медичної дисципліни: терапії (хронізаціязапальних процесів, що відбуваються у внутрішніх органах, у імуноком-проментованих хворих, аутоімунні захворювання, використання

7ПЕРЕДМОВА

сучасних імунотропних препаратів); хірургії (післяопераційні усклад-нення, перитоніт, сепсис, ефективне загоєння ран); в отоларингології(патологія лімфоглоткового кільця, придаткових пазух носа, алергічніриніти); в офтальмології (алергічні, інфекційні та аутоімунні захворю-вання очей); в неврології (демієлізуючі захворювання, аутоімуннасудинна патологія і вегетативні дисфункції); в ендокринології (цукровийдіабет та його ускладнення, аутоімунні тиреоідити); в гематології(аутоімунні анемії, лімфопроліферативні процеси, алогенна і аутологічнатрансплантація кісткового мозку); в трансплантології (попередження ілікування синдрому відторгнення трансплантата), в стоматології(пародонтоз, стоматити, імпланти). Тому очевидно, що вивчення особли-востей діагностики та лікування порушень функціонування імунноїсистеми знаходиться в полі зору лікарів практично всіх спеціальностей.

Недостатність імунних механізмів виявляється нерідко і при рядізахворювань, що протікають нібито з гіперімунним компонентом(аутоімунні захворювання, алергічні процеси). У зв'язку з цим припус-кають, що у деяких хворих підвищена продукція аутоантитіл проти самихрізноманітних антигенів організму (наприклад, проти еритроцитів,нуклеїнових кислот тощо) може бути пов'язана з дефіцитом Т-лімфоци-тів-супресорів з переважною функцією по відношенню до антитілопро-дукуючих клітин.

Імунодіагностика є однією з основ клінічної імунології, за допомогоюякої дається характеристика окремих ланок імунної системи та їхфункціональний стан. Для оцінки стану імунної системи пацієнтівпроводяться спеціальні імунологічні тести, які зводяться в єдиний доку-мент - імунограму. Дані імунограми дозволяють зробити висновок проможливу причину патологічного стану, розробити схему імунотерапії,спрогнозувати результати лікування.

У зв'язку з цим видання підручника є актуальною проблемою, якийприсв’ячений питанням діагностики і лікування імунної недостатності іствореного відповідно до основних тенденцій розвитку клінічної ілабораторної імунології,.

Підручник може бути корисним лікарям різних галузей медицини,клінічним та лабораторним імунологам, студентам вищих медичнихзакладів і медичних факультетів університетів, лікарям-інтернам у їхпрактичній роботі.


СТРУКТУРА І ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІМУННОЇ СИСТЕМИ

У сучасній медицині імунологія зайняла значне місце як галузь, щорозвивається, і на неї покладають надії лікарі різних спеціальностей.Клінічна імунологія – це клінічна і лабораторна дисципліна, яка займа-ється обстеженням, діагностикою і лікуванням хворих з патологічнимипроцесами, що розвиваються в результаті порушення імунних механізмів,а також тими випадками, коли імунологічні маніпуляції є важливоючастиною терапії і (або) профілактики.

Порушення розвитку, диференціювання імунокомпетентних клітин,їх функціонування, синтезу їх продуктів або регуляції цих процесівведуть до порушень імунологічних функцій. Ці порушення можутьзалишатися безсимптомними або виявляються клінічно, і по тяжкостіклінічні прояви коливаються від м'яких до фатальних. Такі порушенняможуть стосуватися основних клітин імунної системи: Т- і В-лімфоцитів,фагоцитів, природних кілерів та їх продуктів: білків системи компле-менту, імуноглобулінів, цитокінів.

Значна частина порушень пов'язана з природженими або придбанимидефектами продукції імунокомпетентних клітин або їх функцій. Іншівипадки імунодефіцитів пов'язані з малігнизацією імунокомпетентнихклітин та їх неконтрольованою проліферацією, надмірним накопиченнямїх продуктів. Різноманітними можуть бути клінічні прояви порушеньрегуляції імунологічних функцій: нерегульованої активації системикомплементу, нерегульованої продукції і рецепції цитокінів.

Імунна система складається з таких органів: кістковий мозок, тимус,селезінка, лімфатичні вузли, скупчення лімфоїдної тканини. Розрізняютьпервинні - центральні (кістковий мозок і тимус) і вторинні - периферичні(селезінка, лімфатичні вузли, скупчення лімфоїдної тканини) органиімунної системи. Всі вони взаємозв'язані системою кровообігу, лімфо-току і єдиною системою імунорегуляції.

Імунітет - це еволюційно обумовлена сукупність реакцій взаємодіїміж системою імунітету і біологічно активними агентами (антигенами),що направлені на збереження фенотипічної постійності внутрішньогосередовища (гомеостазу) організму.

Основні функції імунної системи: контроль за антигенним станомвнутрішнього середовища організму, захист організму від патогеннихмікроорганізмів і протипухлинний нагляд. У виконанні цих функційберуть участь як механізми неспецифічного захисту, так і специфічна

9ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІМУННОЇ СИСТЕМИ

імунна відповідь на конкретні інфекційні або пухлинні антигени. Специ-фічна імунна відповідь підсилює механізми неспецифічного захисту, ро-бить їх більш цілеспрямованими.

Органи імунної системи

Центральні органи імунної системи - кістковий мозок і тимус ви-конують найважливіші функції, забезпечуючи самооновлення імунноїсистеми. У цих органах відбуваються процеси проліферації клітин-попередників, їх диференціювання і дозрівання, аж до виходу в цирку-ляцію і заселення периферичних органів імунної системи зрілими іму-нокомпетентними клітинами.

Кістковий мозок. Всі клітини крові, у тому числі імунокомпетентніклітини, походять з поліпотентної стволової клітини, яка дає початокрізним паросткам кровотворення, зокрема, мієло-моноцитарному і лім-фоцитарному. Напрям диференціювання ранніх попередників залежитьвід впливу їх мікрооточення, від впливу стромальних клітин кістковогомозку.

Дія окремих цитокінів на клітини-попередники в умовах in vitro про-являється стимуляцією зростання окремих колоній, що складаються злейкоцитів певного типу. Звідси їх назва - колонієстимулюючі чинники:GM-CSF, G-CSF, M-CSF. Гранулоцитарно-моноцитарний чинник стиму-лює проліферацію ранніх загальних клітин-попередників мієло-моноци-топоезу, а також клітини-попередники кожного з паростків. Ще більшуніверсальним є так званий мульти-CSF (інтерлейкін-3), який стимулюєвсі паростки кровотворення. Продуцентами цих ростових чинників таінших цитокінів є стромальні клітини кісткового мозку, макрофаги іактивовані лімфоцити. Інтерлейкін-1 і інтерлейкін-6 є синергістамиколонієстимулюючих чинників в стимуляції, проліферації клітин-попе-редників та індукують продукцію ростових чинників.

Тимус (вилочкова залоза) є єдиним органом імунної системи, що під-дається швидкій віковій інволюції. Протягом перших 50 років життя що-річно втрачається по 3% істинно тимічної тканини, яка поступовозаміщається жировою і сполучною тканиною. Відповідно знижується іпродукція Т-лімфоцитів. Найвища продукція Т-лімфоцитів зберігаєтьсядо двох років життя, а потім швидко падає. Проте, слід зазначити, щокількість Т-лімфоцитів в циркуляції зберігається на досягнутому рівні.Річ у тому, що значну частину популяції Т-лімфоцитів складаютьклітини, які довго живуть і не потребують постійного оновлення. Тому


чисельність Т-клітин може підтримуватися в дорослому організмі і у від-сутності тимусу. Більш того, зрілі Т-лімфоцити піддаються, так званій«клональній експансії», тобто виборчій проліферації у відповідь назустріч зі своїм антигеном, за рахунок чого їх чисельність зростає. Післястворення пулу периферичних Т-лімфоцитів втрата тимусу вже непризводить до катастрофічного зниження імунітету. На користь цьогоговорять результати імунологічного обстеження дорослих людей, щоперенесли тимектомію.

Периферичні органи імунної системи. Периферичні органи імунноїсистеми - лімфатичні вузли, селезінка і лімфоїдна тканина, щоасоціюється із слизовими оболонками, є місцем зустрічі антигенів зімунокомпетентними клітинами, місцем розпізнавання антигену ірозвитку специфічної імунної відповіді, місцем взаємодії імунокомпе-тентних клітин, їх проліферації (клональної експансії), антиген-залеж-ного диференціювання і місцем накопичення продуктів імунної відповіді.

Лімфатичні вузли функціонують як своєрідні фільтри лімфи, затри-муючи мікроорганізми та інші частинки, що потрапили в лімфу. Разом зтим лімфовузли є місцем взаємодії імунокомпетентних клітин в ході спе-цифічної імунної відповіді, місцем синтезу антитіл-імуноглобулінів,місцем, де розігруються події клітинно-опосередкованого імунітету.

Один лімфовузол має масу близько 1 грама, містить приблизно 2000мільйонів лімфоцитів, що відповідає 25% всіх циркулюючих в крові лім-фоцитів. Кожну годину з лімфовузла виходить в лімфу кількість лімфо-цитів, еквівалентна його потрійній вазі. Велика частина (90%) клітин вцій еферентній лімфі є лімфоцитами, що покинули кров'яне русло натериторії цього лімфовузла. Мічені лімфоцити, введені в кров, зновуопиняються в лімфі вже через декілька годин, досягаючи максимумучерез 20 годин. Серед клітин лімфовузла близько 10% складаютьмакрофаги і близько 1% - дендритні клітини.

Тканина лімфовузла складається із зовнішнього кортикального шару,в якому скупчення клітин утворюють фолікули, частково - із зародковимицентрами, і внутрішнього мозкового шару з меншим вмістом лімфоцитіву поєднанні з макрофагами, які зосереджені по ходу лімфатичних ісудинних синусів. Така структура лімфовузлів дає можливість вільноїциркуляції і рециркуляції лімфоцитів між лімфою, кров'ю і тканинами.Певні зони лімфовузла заселяються строго певними клітинами.

Селезінка. В селезінці, як і в лімфовузлах, є Т-залежні і В-залежнізони. Періартеріолярними лімфоїдними скупченнями є Т-залежні зони.Селезінка є місцем розпізнавання антигену, антигензалежної проліфера-


ції і диференціювання Т- і В-лімфоцитів, їх активації, а також продукціїі секреції специфічних антитіл імуноглобулінів. Основна відмінністьселезінки від лімфовузлів полягає в тому, що селезінка є місцем специ-фічної імунної відповіді на антигени, які циркулюють в крові, а в лімфо-вузлах відбуваються процеси специфічної імунної відповіді на антигени,що потрапляють в лімфу. Крім того, селезінка з її багаточисельноюмережею макрофагів в червоній пульпі виконує функції фільтру крові,що видаляє з крові чужорідні частинки і молекули, які потрапляють туди,а також постарілі еритроцити, або еритроцити, навантажені імуннимикомплексами .

Лімфоїдна тканина асоціюється із слизовими оболонками. Скуп-чення лімфоцитів, макрофагів та інших допоміжних клітин були виявленіу складі багатьох органів і тканин, особливо у складі слизових оболонок.Безпосередньо під мукозним епітелієм в тісному зв'язку з епітеліальнимиклітинами розташовуються лімфоцити Пейерових бляшок тонкогокишечнику, лімфоїдних фолікулів апендиксу, мигдалин глотки, лімфоїд-них фолікулів підслизового шару верхніх дихальних шляхів і бронхів,сечостатевого тракту. Всі ці лімфоїдні скупчення отримали збірну назву- асоційована із слизовими оболонками лімфоїдна тканина (MALT відmucosal-associated lymphoid tissue).

Імунокомпетентні клітини. Імунокомпетентні клітини знаходятьсяв стані рециркуляції, тобто постійно відбувається обмін клітинами міжкров'ю, лімфою і лімфоїдними органами. Це необхідно для реалізаціїспецифічної імунної відповіді, оскільки імунна система повинна бутиготова відповісти на будь-який з безлічі чужорідних антигенів, щопотрапляє в будь-яку ділянку тіла. Оскільки кожен окремий антигенрозпізнається лише дуже невеликою частиною популяції лімфоцитів,тільки постійна рециркуляція може створити умови для зустрічі кожногоантигену з одиничними лімфоцитами, що несуть специфічні для ньогоантиген-розшукуючі рецептори. У органах імунної системи, де відбуваєтьсяця зустріч, відбувається взаємодія антиген-специфічних лімфоцитів зіншими клітинами, що виконують роль допоміжних, беруть участь взапуску імунної відповіді та в її ефекторній фазі. До допоміжних клітинвідносяться дендритні клітини, мононуклеарні фагоцити, гранулоцитита ін.

В процесі диференціювання на мембранах клітин системи імунітетуз'являються різні макромолекули - маркери, що відповідають певній


стадії розвитку клітинних популяцій. У 1983 р. Перша міжнароднаробоча нарада з антигенів диференціювання лейкоцитів ввела в практикуклінічної імунології термін "clusters of differentiation" (кластери диферен-ціювання, скорочено CD). З використанням моноклональних антитілстало можливим провести кількісний аналіз популяцій клітин крові такласифікувати їх відповідно до наявності поверхневих CD-антигенів(від англ. - clusters of differentiation - кластери диференціювання).

У 1989 р. Четверта нарада прийняла робочу номенклатуру диферен-ціровочних антигенів лімфоцитів людини. Моноклональні антитіла з фак-тично ідентичною специфічністю до даного мембранного антигену булизгруповані і позначені відповідним номером кластера диференціювання(CD). Всі вони виконують функції рецепторів адгезинів, після взаємодіїз якими всередину клітини поступає сигнал і відбувається її активація,супресія або навіть апоптоз.

CD3 - несуть зрілі (інтактні) Т-лімфоцити, забезпечує передачусигналу від Т-клітинного антиген-специфічного рецептору (ТКР) вцитоплазму. Антигенспецифічний Т-клітинний рецептор, CD3 та іншікорецептори складають комплекс, що розпізнає чужорідний антигензв’язаний з молекулами головного комплекса гітосумісності I чи II класу(MHC I або II), в залежності від типу клітин (CD8 чи CD4).

CD4 - маркер Т-хелперів, корецепторна структура Т-клітинногорецептора; один з рецепторів вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ); береучасть в розпізнаванні антигенів, що асоціюються з молекулами MHC IIкласу і є для них рецептором.

CD8 - маркер Т-супресорів і цитотоксичних лімфоцитів, його маютьдеякі NK-клітини; корецепторна структура Т-клітинного рецептора;залучається до розпізнавання антигенів за участю молекул MHC I класу,є рецептором для молекул MHC I класу.

CD14 – маркер моноцитів. CD14 розміщений на поверхні моноцитіві макрофагів і бере участь в активації цих клітин через Toll-подібнийрецептор-4 (TLR4).

CD16 – маркер натуральних кілерів (NK-клітин), низькоафінний Fc-рецептор для IgG III типу. Ця молекула бере участь в антитілозалежнійклітинній цитотоксичності, здійснюваною NK. Окрім NK-клітин цямолекула представлена в більшості нейтрофілів.

CD19 - мають пре-В-лімфоцити і В-лімфоцити, він є частиною їх


рецепторного комплексу, залучається до їх активації (сигнал трансдукції,асоційований з CD21). CD19 не виявляється на лімфоїдних клітинахінших типів.

CD21 - рецептор для компонента комплементу C3d. Можливо цямолекула сприяє рецептор-опосередкованому поглинанню антигенуВ-клітиною. Молекула CD21 є також рецептором для вірусу Епштейн-Бара. Цей маркер експресований на всіх зрілих В-клітинах і фолікулярнихдендритних клітинах. CD21 може бути використаний для кількісноїоцінки В-лімфоцитів.

CD22 – експресований на зрілих В-лімфоцитах, молекулах адгезії,бере участь в негативній регуляції В-клітин.

CD25 - α-ланцюг рецептора IL2, з'являється тільки при активації клі-тини і в результаті формується високоафінний рецептор IL2. CD25 (мар-кер активації) експресують різні типи клітин периферичної крові: CD4+,CD8+, NK, CD4+NKT-клітини, В-лімфоцити, моноцити. CD25+ клітинив нормі можуть складати до 18% від загальної популяції лімфоцитів.

CD56 – адгезійна молекула NCAM (neural cell adhesion molecule).Окрім природних кілерів CD56 експресується на багатьох типах клітин,у тому числі на Т-лімфоцитах.

CD69 та CD95 є на клітинах з ознаками апоптозу.CD45 – антиген, представлений на поверхні усіх лейкоцитів людини,

за своєю природою є тирозинфосфатазою. Рівень експресії CD45 наро-стає у міру диференціювання гемопоетичних клітин від незрілих попе-редників до зрілих форм. Максимальний рівень CD45 виявлений назрілих лімфоцитах, проміжний на клітинах мієлоїдного ряду. Існує 3 ізо-форми CD45:

- CD45RO - експресується на ефекторних Т-клітинах, Т-клітинахпам'яті, В-клітинах, моноцитах і макрофагах.

- CD45RA – експресується на наївних Т-клітинах, В-клітинах, моно-цитах.

- CD45RB – представлений на Т, В–лімфоцитах, моноцитах, грану-лоцитах.

У таблиці 1 представлені відомі на сьогоднішній день кластери ди-ференціювання, що визначені в клітинах імунної системи за допомогоюмоноклональних антитіл.


Таблиця 1 Перелік кластерів диференціювання, визначених в клітинах

імунної системи за допомогою моноклональних антитіл


Антиген Ліганд Клітини, що несутьантиген

Функції антигену

1 2 3 4Маркери T-лімфоцитів

CD1 -- T-лімфоцити корко-вого слою тимусу (ті-моцити) та дендрітніклітини Лангерганца

Пов'язаний з бета2-мікроглобуліном,бере участь в представленні антигенунезрілим T-лімфоцитам

CD2 LFA-3 T-лімфоцити та NK-клітини, Е-РОК

Рецептор до еритроцитів барана, береучасть в активації T-лімфоцитів

CD3 -- зрілі T-лімфоцити, ре-цептор для антигенуна Т-клітинах

Пов'язаний з антиген-розпізнаючим ре-цептором T-лімфоцитів, бере участь вїх активації

CD4 MHC II класу

T-хелпери/індуктори,моноцити

Присутній на T-хелперах, забезпечує їхвзаємодію з макрофагами

CD5 CD72 T- і B-лімфоцити Присутній на зрілих T-лімфоцитах і не-значній частині B-лімфоцитів, з'яв-ляється на лейкозних B-лімфоцитахпри хронічному лімфолейкозі

CD6 зрілі Т-лімфоцитиCD7 -- T-лімфоцити, тімо-

цити, NK-клітини (ча-стина)

Присутній на кістково-мозкових попе-редниках T-лімфоцитів і зрілих T-лім-фоцитах

CD8 MHC Iкласу

T-супресори/кілери таNK-клітини (частина)

Присутній на цитотоксичних T-лімфо-цитах, забезпечує їх взаємодію з кліти-нами-мішенями

CD16 NK-клітиниCD19 незрілі та зрілі В-лім-

фоцитиCD20 зрілі В-лімфоцитиCD22,CD23

B-клітини мигдалин,70% B-клітин крові

CD25 Інтерлей-кін-2

T-, B- і NK-лімфоцити,моноцити

Альфа-ланцюг рецептора до інтерлей-кіну-2 (p55), маркер активованих T- і B-лімфоцитів

CD28 CD80 T-лімфоцити Бере участь в активації T-лімфоцитів

CD29 Фібро-не-ктин

T-лімфоцити Забезпечує адгезію до позаклітинногоматриксу, маркер активованих Т-лімфо-цитів

Продовження таблиці


1 2 3 4CD38 -- T- і B-лімфоцити, ак-

тивовані В-лімфоцитиПрисутній на T-лімфоцитах кірковоїречовини тимусу, активованих T-лім-фоцитах, незрілих B-лімфоцитах іплазматичних клітинах, бере участьв регуляції функцій B-лімфоцитів

CD43 ICAM-1 T- і B-лімфоцити, гра-нулоцити, моноцити

Бере участь в активації T-лімфоцитів

CD45 -- Всі лейкоцити Бере участь в активації лімфоцитів,внутрішньоклітинна частина рецеп-тора є тирозинкіназою

CD45RO -- T- і B-лімфоцити, гра-нулоцити, моноцити

Маркер клітин пам'яті (лімфоцитівCD4), ефекторних клітин

CD45RA -- Всі лейкоцити Маркер Т і В-лімфоцитів та моноци-тів

CD45RB -- Т- і В– лімфоцити, мо-ноцити, гранулоцити

Маркер зрілих Т і В-лімфоцитів тамоноцитів

CD71 Трансферин T-лімфоцити, моно-цити

Рецептор трансферину, маркер акти-вованих T-лімфоцитів

Маркери B-лімфоцитівПоверхневіімуногло-буліни

Антиген B-лімфоцити Присутні тільки на зрілих B-лімфо-цитах

CD10 -- B-лімфоцити Присутній на незрілих B-лімфоци-тах, з'являється на лейкозних кліткахпри гострому лімфолейкозі

CD19 -- B-лімфоцити Присутній на пре-B-лімфоцитах і навсіх зрілих B-лімфоцитах, береучасть в активації B-лімфоцитів

CD20 -- B-лімфоцити Присутній на всіх B-лімфоцитах

CD21 C3d, CD23 B-лімфоцити Рецептор до комплементу і вірусуЕпштейн-Бара

CD23 IgE B- і T-лімфоцити, мо-ноцити, еозинофіли

Низькоафінний рецептор до Fc-фраг-менту IgE

CD32 IgG B-лімфоцити, грану-лоцити

Нізькоафінний рецептор до Fc-фраг-менту IgG

CD40 gp39 B-лімфоцити Стимулює проліферацію B-лімфоци-тів, за будовою схожий з CD27 і ре-цептором чинника некрозу пухлин

CD72 CD5 B-лімфоцити З’являється на кістково-мозкових по-передниках B-лімфоцитів, береучасть в їх диференціюванні

Продовження таблиці

Примітка: (–) - невідомий або відсутній; CR - рецептор до компонентів комплементу;ICAM - молекули міжклітинної адгезії (Inter Cellular Adhesion Molecule); LFA - лімфо-цитарний функціональний антиген (Lymphocyte Function-associated Antigen).

Лімфоцити - це єдині клітини організму, здатні специфічно розпізна-вати і розрізняти різні антигени і відповідати активацією на контакт зпевним антигеном. При схожій морфології малі лімфоцити діляться надві популяції, що мають різні функції і продукують різні білки.


1 2 3 4HLA-DR Антиген,

CD4B- і T-лімфоцити, мо-ноцити

Антиген MHC II класу, бере участь впредставленні антигену T-хелперам іїх активації, маркер активованих T-лімфоцитів

Маркери моноцитів і макрофагівCD11a ICAM-1 Всі лейкоцити Альфа-ланцюг LFA-1, бере участь в

міжклітинній адгезіїCD11b C3bi, фібро-

нектинМоноцити, грануло-цити, NK-лімфоцити

Альфа-ланцюг CR3, бере участь вміжклітинній адгезії

CD11c C3bi Моноцити, грануло-цити, B- і NK-лімфо-цити

Альфа-ланцюг CR4, бере участь вміжклітинній адгезії

CD14 TLR4 Моноцити, макрофаги Приймає участь в активації цих клі-тин через Toll-подібний рецептор-4

CD18 -- Всі лейкоцити Бета-ланцюг рецепторівCD11a/CD18, CD11b/CD18,CD11c/CD18, бере участь в міжклі-тинній адгезії

Маркери NK-лімфоцитівCD3 -- Зрілі NK- і Т-лімфо-

цити

CD16 Fc-фрагментIgG

NK-лімфоцити, моно-цити і гранулоцити

Низькоафінний рецептор IGG

CD56 -- NK- і T-лімфоцити Присутній на частині T-лімфоцитів,бере участь в міжклітинній адгезії,NCAM (neural cell adhesion molecule)

CD57 -- NK- і T-лімфоцити Присутній на частині лімфоцитівCD8, при деяких вірусних інфекціяхзбільшується число лімфоцитів, щонесуть одночасно CD8 і CD57

В-лімфоцити. Одна з популяцій лімфоцитів отримала назву В-лім-фоцити, від назви органу "бурса Фабріциуса", де було вперше виявленодозрівання цих клітин у птахів. Маркер CD20 представлений на В-клі-тинах всіх стадій розвитку В-лімфоцитів. У людини В-лімфоцити дозрі-вають в кістковому мозку. В-лімфоцити розпізнають антигениспецифічними рецепторами імуноглобулінової природи (CD19-22), які уміру дозрівання експресуються на їх мембранах. Взаємодія антигену зтакими рецепторами є сигналом активації В-лімфоцитів, та їх антиген-залежного диференціювання в плазматичні клітини, що активно проду-кують і секретують специфічні для даного антигену антитіла -імуноглобуліни.

При дозріванні В-лімфоцити змінюють клас імуноглобулінів, якісинтезуються ними. Спочатку В-лімфоцити синтезують імуноглобуліникласу М (IgM), при дозріванні 10 % В-лімфоцитів продовжують синте-зувати IgM, 70 % перемикаються на синтез IgG, а 20 % - на синтез IgA.Наступна експресія поверхневого IgD означає, що клітина готова достимуляції антигеном. Деякі клітини, таким чином, несуть поверхневі Igтрьох різних класів: M, G і D або M, A і D, але усі молекули Ig на однійклітині мають однаковий ідіотип і, отже, кодуються одними і тими жгенами V(H) і V(L). Після стимуляції антигеном поверхневий IgDвтрачається і у клітин пам'яті не виявляється. Антигенна структуразрілого В-лімфоциту: CD19, CD20, CD21, CD45R, CD40, MHC II кл., IgM,IgD. Окрім молекул рецепторного комплексу на поверхні В-клітинекспресуються молекули гістосумісності MHC II кл., оскільки В-лімфо-цити є антиген-презентуючими клітинами.

В-лімфоцити складаються з декількох субпопуляцій:1) В1 - лімфоцити - попередники плазмоцитів, несуть на мембрані

диференційований антиген CD5+, синтезують антитіла IgM післяконтакту з антигеном без взаємодії з Т-лімфоцитами;

2) В2 - лімфоцити - попередники плазмоцитів, проходять диферен-ціювання в кістковому мозку від стовбурової клітини до попередників В-лімфоцитів під впливом ростових чинників, інтерлейкінів (IL-1, 4, 6)синтезують імуноглобуліни усіх класів після контакту з антигеном увідповідь на взаємодію з Т-хелперами. Ці клітини забезпечують гумо-ральний імунітет на антигени, розпізнавані Т-хелперами;

3) В3-лімфоцити (К-клітини), або В-кілери, вбивають клітини-анти-гени, покриті антитілами. Відносяться до великих гранулярних лімфо-цитів, здатних розпізнавати (як і T-клітини ) зміни клітинної поверхні,які виникають при злоякісному переродженні чи вірусній інфекції. Крім


того, на відміну від цитотоксичних T-лімфоцитів, вони ефективно роз-пізнають клітини, поверхня яких не має молекул MHC або частково їхвтратила;

4) В-супресори гальмують функцію Т-хелперів, а В-лімфоцити пам'яті, збе-рігаючи і передаючи пам'ять про антигени, активно синтезують певні іму-ноглобуліни при повторній зустрічі з антигеном.

Особливістю В-лімфоцитів є те, що вони спеціалізуються на конкрет-них антигенах. При реакції В-лімфоцитів з антигеном, що зустрічаєтьсяуперше, утворюються плазмоцити, які виділяють антитіла саме протицього антигену. Утворюються клони В-лімфоцитів, відповідальні за ре-акцію з цим конкретним антигеном. При повторній реакції розмно-жуються і синтезують антитіла тільки В-лімфоцити, а точніше -плазмоцити, спрямовані проти цього антигену. Інші клони В-лімфоцитівне беруть участь в реакції. В-лімфоцити безпосередньо не приймаютьучасть в боротьбі з антигенами. Під впливом стимулів від фагоцитів і Т-хелперів вони трансформуються в плазмоцити, які і синтезують антитілаімуноглобуліни, які знешкоджують антигени.

Т-лімфоцити отримали свою назву у зв'язку з їх диференціюванняму тимусі. Зрілі Т-лімфоцити (CD2, CD3) на відміну від незрілих (тимо-цитів – CD2) здатні відповідати проліферацією на Т-клітинні мітогени.За функціями серед Т-лімфоцитів розрізняють ефекторні (CD8 цитоток-сичні лімфоцити – CTL, T-кілери) і регуляторні (CD4+ Т-хелпери-Th)субпопуляції.

Т-хелпери стимулюють проліферацію і диференціювання цитоток-сичних лімфоцитів, В-клітин і утворення антитіл. Тобто, Т-хелперимають хелперну функцію (стимулюють В-лімфоцити для продукції іму-ноглобулінів) і індукторну функцію (стимулюють проліферацію і дифе-ренціювання цитотоксичних лімфоцитів, що відповідають на розчинніантигени проліферацією і продукцією лімфокінів).

Внутрішньоклітинні паразити, здатні вижити усередині макрофагів,руйнують механізми знищення, властиві цим клітинам. Проте такімікроорганізми не здатні перешкодити макрофагам переробити невеликіфрагменти антигенів (неповний фагоцитоз) і експонувати їх на своїйповерхні (процесінг). T–хелпери, відзначені цими антигенами, здатнівпізнавати комбінацію з антигену і молекули MHC II класу на поверхнімакрофага і зв'язуватися з нею (антигенпредставлення), а потім проду-кувати цитокіни (інтерферон-γ), які активують макрофаги, запускаючипошкоджені раніше мікробіцидні механізми макрофагів, і викликаютьзагибель внутрішньоклітинних мікроорганізмів – повний фагоцитоз (рис. 1).


Рис. 1. Активація макрофагів Т - хелперами Примітка: кружки - поверхневий мікробний антиген; квадрати - молекули MHC

класу II, хвилясті лінії - внутрішньоклітинні паразити.

Існує дві субпопуляції CD4+ Т-хелперів - Т-хелпери 1 і 2 типів, щоне мають відмінностей за антигенною структурою, але розрізняються занабором (профілем) цитокінів, які вони здатні синтезувати у відповідьна антигенну стимуляцію, і від цього профілю залежить, який з двох ос-новних типів імунної відповіді буде реалізований (клітинний або гумо-ральний).

Т-хелпери 1 типу (Th1) мають диференційні антигени CD3, CD4,CD29, CD45Ra. Це - активатори клітинного імунітету, натуральних кілеріві моноцитів. Якщо наївна Т-клітина розпізнає антиген, що презентуєтьсямакрофагом, то вона трансформується в T-хелпер 1 типу. На цій клітиніз’являються маркери диференціювання CD25 та CD45RB. Функція такихклітин - посилення активності макрофагів, спрямованої на знищеннязахопленого антигену, або приведення його в імуногенну форму.

Продукуючи інтерлейкіни-2, 3, 12, ІФН-γ і ФНО-β, ГМ-КСФ, вонивикликають активацію цитотоксичних Т-лімфоцитів, натуральнихкілерів, макрофагів та Т-ефектори гіперчутливості уповільненого типу.Thl забезпечують імунітет проти вірусів, внутріклітинних бактерій іонкогенних клітин. Активність Th1 подавляє інтерлейкін-10.

Т-хелпери 2 типу (Th2) мають диференційовочні антигени CD3, CD4,CD29, CD45Ra і відповідають за кооперацію з В-клітинами. ЯкщоТ-клітина розпізнає антиген, що розміщений на поверхні В-лімфоцитів,то це розпізнавання є сигналом до трансформації в Т-хелпери 2 типу, які


забезпечують посилення продукції антитіл. На цій клітині з’являютьсямаркери диференціювання CD25 та CD45RB. Продукуючи інтерлейкіни4, 5, 6, 10 та 13, вони активують гуморальну імунну відповідь, В-лімфоцитиі алергічне запалення. Стимулюючи продукцію плазматичними кліти-нами імуноглобулінів IgM, IgG4 і IgA, Th2, забезпечують імунітет протизвичайних (позаклітинних) бактерій і їх токсинів. Активація еозинофілів,тучних клітин і стимуляція синтезу імуноглобуліну Е (IgE) веде до роз-витку алергії. Активність Th2 подавляє ІФН-γ.

T-лімфоцити, що несуть на своїй поверхні антигени СD8, маютьсупресорну (щодо В-лімфоцитів і продукції ними імуноглобулінів) і ци-тотоксичну активність.

СD8 Т-супресори гальмують розвиток імунної відповіді як на власні,так і на чужі антигени, забезпечуючи імунологічну толерантність.

Цитотоксичні СD8 Т-лімфоцити (CD8+ CTL, T-кілери) - це ефек-тори клітинної імунної відповіді, що забезпечують руйнування чужорід-них клітин.

Особливість Т-клітинного рецептору - здатність розпізнавати чужо-рідний антиген тільки в комплексі з власними клітинними антигенамина поверхні допоміжних антиген-представлених клітин (дендритних абомакрофагів). На відміну від В-лімфоцитів, здатних розпізнавати антигенив розчині і зв'язувати білкові, полісахаридні і ліпопротеїдні розчинніантигени, Т-лімфоцити можуть розпізнати тільки короткі пептидні фраг-менти білкових антигенів, представлені на мембрані інших клітинв комплексі з власними антигенами головного комплексу гістосумісності.CD4 Т-лімфоцити здатні розпізнавати антигенні пептиди в комплексіз антигенами гістосумісності (mane compartable complex) MHC II класу,а CD8 Т-лімфоцити здатні розпізнавати антигенні пептиди в комплексіз антигенами гістосумісності MHC I класу.

Натуральні кілери (CD3-CD16+CD56+, NK-клітини) є субпопуля-цією лімфоцитів, відрізняються від Т-лімфоцитів відсутністю Т-клітин-ного рецептора (ТКР-). Активовані NK можуть нести на своїй поверхніCD25, HLA - DR, інтегріни, CD69, трансфериновий рецептор CD71, NK-рецептори. Їх морфологічні ознаки - крупні розміри і наявність гранулв цитоплазмі є підставою для їх другої назви - великі гранулярні лімфо-цити (ВГЛ). На відміну від Т-клітин літична активність NK-клітин про-являється при первинному контакті без попередньої сенсибілізації. Їхосновна функціональна характеристика - здатність вбивати деякіпухлинні клітки. В периферичній крові NK-клітини складають від 5 до20% циркулюючих лімфоцитів.


NK-клітини розвиваються незалежно від Т- і В-лімфоцитів і ненесуть характерних для Т- і В-лімфоцитів поверхневих маркерів. Їхповерхневий фенотип: ТКР-, CD3-CD16+CD56+, але вони маютьдеякі загальні з Т-лімфоцитами сигнальні молекули: CD2, окремікомпоненти CD3, α-ланцюг CD8.

Природні регуляторні Т-клітини - Treg (CD3+CD4+CD25+) Treg -підклас CD4+ Т-лімфоцитів, які можуть антигенспецифічно пригнічуватиТ-клітинну імунну відповідь. Ці клітини контролюють імунну відповідьпри трансплантації органів і тканин. Природні Treg здатні відповідати якна власні, так і на мікробні агенти.

Специфічних поверхневих маркерів Treg не описано. Від звичайнихактивованих Т-лімфоцитів Treg можна відрізнити за додатковими фено-типічними ознаками. На активованих Т-клітинах з'являється CD40L(CD154) - молекула, яка необхідна для контакту з антиген-представле-ними клітинами, відсутня ізоформа CD45RO. Природні Treg в перифе-ричній крові мають наступний фенотип: СD4+, CD25+, CD45RO+,CD62L+, CD122, CD152+, GITR - glucocorticoid - induced TNF - R family.

Мононуклеарні фагоцити (CD14, CD64). Система мононуклеарнихфагоцитів, яка включає кістково-мозкові попередники, що походять з єди-ної стволової клітини, - монобласт і промоноцит, циркулюючий в кровімоноцит і зрілі тканинні макрофаги. Мононуклеарні фагоцити забезпе-чують природжений неспецифічний захист організму за рахунок своєїфагоцитарної функції.

Основні функції макрофагів: фагоцитоз корпускулярних часток, мік-роорганізмів (важливий клітинний фактор природного резистентності -«професійні сміттярі»), секреція біологічно активних речовин, презентаціяантигену. Біологічна функція макрофагів полягає в тому, що вони фаго-цитують антиген і представляють його лімфоцитам, беруть участь в ін-дукції запалення, в цитотоксичної протипухлинному імунітеті, впроцесах регенерації і інволюції, в гуморальній і клітинному імунітеті.

Молекули, що секретуються макрофагами, виконують ефекторні ірегуляторні функції. При формуванні специфічної імунної відповідімакрофаги виконують функцію презентації антигену.

Для цього захоплений макрофагами антиген піддається переробці уфаголізосомах. Пептидні фрагменти антигену, що утворюються в результатіобмеженого протеолізу, комплексуються з молекулами антигенів голов-ного комплексу гістосумісності класу 2 і виставляються на мембрані мак-рофага у формі, доступній для розпізнавання Т-лімфоцитами.


Макрофаги постійно дозрівають з циркулюючих в крові моноцитів,що мають кістково-мозкове походження. Покидаючи кров'яне русло,дозріваючі макрофаги мігрують в різні тканини організму. У легенів вонипредставлені альвеолярними макрофагами. Велика кількість макрофагівзнаходиться в сполучній тканині, в лімфовузлах і лімфоїдній тканині, щоасоціюється із слизовими оболонками, зокрема із слизовими оболонкамиповітряносних шляхів. Оновлення тканинних макрофагів відбувається восновному за рахунок рекрутування моноцитів з крові.

Дендритні клітини і клітини Лангерганса мають кістково-мозковепоходження. Розрізняють фолікулярні й інтердигітальні дендритніклітини. Перші виявляють у В-зонах лімфатичних вузлів і селезінки, вонимають на своїй поверхні рецептор до Fc-фрагмента імуноглобулінів, алепозбавлені антигенів МНС класу II, вони презентують антиген В-лімфоцитам.Інтердигітальні дендритні клітини містяться в Т-клітинних ділянках лімфа-тичних вузлів і селезінки, мають на своїй поверхні антигени МНС класуII, але не містять рецептори до Fc-фрагмента, беруть участь у презентаціїантигену для Т-лімфоцитів.

Гранулоцити. В ефекторній фазі специфічної імунної відповідіможуть брати участь й інші лейкоцити крові: гранулоцити або поліморф-ноядерні лейкоцити. Ці клітини складають першу лінію неспецифічногопротимікробного захисту. Вони першими мобілізуються у вогнище запа-лення або інфекції і від їх фагоцитарної активності залежить елімінаціязбудників. Їх мобілізація з кров'яного русла різко підвищується під впли-вом цитокінів макрофагального походження (інтерлейкін-8) або С5а-фракції активованої системи комплементу. Інші продукти макрофагівактивують функції гранулоцитів (туморнекротизуючий фактор).

Молекули, що беруть участь в імунній відповіді і є її продуктами

Система комплементу - це комплекс розчинних білків і білківклітинної поверхні, взаємодія яких опосередкує різні біологічні ефекти:руйнування (лізис) клітин, залучення лейкоцитів в осередок інфекції абозапалення (хемотаксис), полегшення фагоцитозу (опсонізація), стимуля-ція запалення і реакцій гіперчутливості (анафілатоксини). Велика частинакомпонентів комплементу синтезуються гепатоцитами і мононуклеар-ними фагоцитами. Компоненти комплементу циркулюють в кровів неактивній формі. Існують два взаємозв'язані шляхи активації компле-


менту: класичний і альтернативний. Каскадну активацію комплементузапускають імунні комплекси (класичний шлях активації) або прямерозщ�

601.1’= - nmapo.edu.ua · проявів порушень функцій імунної...

Documents