dosvid

НАУКОВО - МЕТОДИЧНА ТЕМА: 

РОЗВИТОК    КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ   ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ ПОШУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КРАЄЗНАВЧОЇ РОБОТИ

  Актуальність теми. Перед учасниками навчально-виховного процесу постійно постають нові виклики, пов’язані з динамічним характером розвитку вітчизняної та світової освітніх систем.  У реалізації соціального замовлення щодо формування функціонально грамотного випускника педагог має вчасно реагувати на постійні зміни і сучасні тенденції. Завданням працівника освіти є не тільки передача акумульованих знань, а й організація оптимальних умов для процесу пізнання, які б максимально сприяли самореалізації школярів, розвитку їх нахилів і здібностей, формуванню життєво необхідних компетентностей. І в цьому велике значення змісту освіти, методичних засад та освітніх технологій.   Концепція загальної середньої освіти акцентує увагу на розвиваючій домінанті освіти: «Освіта XXI століття – це освіта для людини. Її стрижень - розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни. XXI століття - це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни» [14]. У цьому плані історія як предмет є унікальною дисципліною, бо  впливає на формування системи мислення людини, надає їй можливість вільно пересуватися в історичному просторі, озброює її знанням історичного досвіду, що в результаті дозволяє правильно оцінювати сучасні політичні й соціальні процеси. Історичні знання сприяють формуванню власної точки зору особи та вчать цінувати й поважати думки інших. Історичні дисципліни виховують та розвивають широту мислення, творчу уяву, толерантність, громадську активність особистості. Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти зазначає: «Метою освітньої галузі «Суспільствознавство», що складається з історичного та суспільствознавчого компонентів, є забезпечення розвитку учня як особистості, що керується гуманістичними нормами і цінностями, усвідомлює себе громадянином України та успішно самореалізується в сучасному українському суспільстві» [13]. Таким чином, історична освіта покликана готувати молодь до само-стійного життя у сповненому суперечностей сучасному світі, створити сприятливі умови для взаєморозуміння між людьми, що представляють різні культурні, етнічні й релігійні традиції, допомогти людині усвідомити

себе не лише представником певної країни і регіону, але й громадянином Європи та світу. З іншого боку на історичну освіту покладається надзвичайно значима місія – забезпечувати патріотичне, громадянське виховання як стрижневі, основоположні цінності, що відповідають нагальним вимогам і викликам сучасності. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді підкреслює особливу важливість знань історії, культури, духовних цінностей свого народу: «Інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, європоцентричність, пробудження громадянської і громадської ініціативи, виникнення різних громадських рухів, розповсюдження волонтерської діяльності, які накладаються на технологічну і комунікативну глобалізацію, міграційні зміни всередині суспільства, ідентифікаційні і реідентифікаційні процеси в особистісному розвитку кожного українця, відбуваються на тлі сплеску інтересу і прояву патріотичних почуттів і нових ставлень до історії, культури, релігії, традицій і звичаїв українського народу» [8]. В Україні залишається першочерговим завдання щодо формування національної самосвідомості, відродження та збереження духовності та історичної пам’яті українського народу. В умовах процесу розвитку суспільних відносин, зростання ролі і значимості людини, громадянина, особистості постає необхідність пошуку оптимальних шляхів функціонування, збагачення духовного життя суспільства і, насамперед, молоді. Тому і набув особливої популярності підхід, який ґрунтується на глибокому переконанні, що з дитячих літ кожен має добре знати свій рідний край, його історію. Адже відомо, що без знання минулого немає майбутнього. Філософи говорили: «Оглядаючись в минуле – зніми капелюха, заглядаючи в майбутнє – засукай рукава». Головним завдання учителя є виховувати в молоді бажання вивчати історію, знати минуле свого краю, досліджувати, знаходити та відкривати нові невідомі сторінки історії. Актуальність проблеми організації краєзнавчої роботи у школі полягає в тому, що в контексті національного і культурного відродження України особливого значення набуває залучення широких верств населення до пізнання величезної історико-культурної спадщини, зростання національної свідомості громадян, піднесенню їх духовності. Очевидним є те, що без краєзнавства, без усвідомлення своєї історії та культури, свого минулого соціальні, політичні та культурні процеси в Україні не матимуть бажаної перспективи розвитку. Теоретичною основою розроблення теми  стали дослідження педагогічних положень щодо функціонування компетентнісно-орієнтованого підходу в системі освіти,  надбань освітян з питань формування та розвитку ключових компетентностей школярів, впровадження в навчально-виховний процес  пошукових дослідницьких методів, реалізації навчально-виховних завдань засобами шкільного краєзнавства.

Проблемі  вдосконалення  системи  освіти  шляхом  впровадження компетентнісного  підходу  присвячені праці  Дж.  Равена, А.  Андреєва, І. Зимньої, А. Хуторського, Г. Селевка, О. Пометун,  О. Овчарук  та  інших  вітчизняних  і  закордонних  дослідників.    Хоча поняття «компетенція»  та «компетентність»  для  української педагогіки не нові,    зустрічаються  різні  їх  тлумачення.  Різні підходи до розуміння  компетентнісного підходу і шляхів його впровадження  в  навчальну діяльність  сприяють  актуальності означеної теми. Загальні педагогічні засади компетентнісного підходу розглядають українські дослідники І. Єрмаков [3], О. Пометун [11;12], О. Савченко [16], О. Овчарук [6], Ю. Варданян [1]. Характеризують  основні групи компетентностей у відповідності до «Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів» Р. Чернишова, В. Андрюханова [21].  О. Пометун  визначає  компетентність  як  спеціальним  шляхом структуровані  набори  знань,  умінь,  навичок,  спроможностей  і  ставлень,  що дають  змогу  майбутньому  фахівцю  визначити,  тобто  ідентифікувати,  і вирішувати незалежно від контексту проблеми, що є характерними для певного напряму професійної діяльності [12]. Г. Селевко трактує компетентність, що це «інтегральна здатність особистості, яка виявляється в її загальній здатності та готовності до діяльності, що ґрунтується на знаннях і досвіді, які набуті в процесі навчання і соціалізації та орієнтовані на самостійну і успішну участь у діяльності»  [17]. Л. Покась наголошує, що «компетентність людини ґрунтується на знаннях, досвіді, системі цінностей, набутих і розвинутих завдяки навчанню, що дає можливість адекватно діяти у життєвих ситуаціях, ефективно розв’язувати теоретичні та практичні проблеми, що виникають у реальному житті» [10]. За результатами діяльності робочої групи з питань запровадження компетентнісного підходу, створеної в рамках проекту ПРООН «Освітня політика та освіта «рівний – рівному», запропоновано такий перелік ключових компетентностей:

уміння вчитись (навчальна); громадянська; загальнокультурна; компетентність з інформаційних та комунікаційних технологій; соціальна; підприємницька; здоров’язберігаюча.                                                                        

   Ключові компетентності, які Рада Європи визначила як основні:      - соціальні – пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активними у прийнятті рішень у суспільному житті;       - полікультурні – стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхніх мови, релігії, культури;

      - комунікативні – передбачають опанування важливим у роботі й громадському житті усним і письмовим спілкуванням;      - інформаційні – передбачають оволодіння інформаційними технологіями, вміннями здобувати, критично осмислювати і використовувати різну інформацію;    - саморозвитку та самоосвіти – пов’язані з потребою й готовністю постійно навчатися;  -  творчі – прагнення й здатність до раціональної продуктивної та творчої діяльності. У Державному стандарті поняття «компетентність» та «компетенція» вживаються у такому значенні:

- компетентність - набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці;

- компетенція - суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини. Державний стандарт визначає компетентнісний підхід як спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядковані ключова, загальнопредметна і предметна (галузева) компетентності. До ключових компетентностей документ відносить «уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та іноземними мовами, математична і базові компетентності в галузі природознавства і техніки, інформаційно-комунікаційна, соціальна, громадянська, загальнокультурна, підприємницька і здоров’язбережувальна компетентності, а до предметних (галузевих) - комунікативна, літературна, мистецька, міжпредметна естетична, природничо-наукова і математична, проектно-технологічна та інформаційно-комунікаційна, суспільствознавча, історична і здоров’язбережувальна компетентності» [13]. Результатом навчальної діяльності учнів з історії, на думку О. Пометун та Г. Фреймана, повинні стати такі компетенції:

- хронологічна – передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному часі; - просторова – орієнтування учнів в історичному просторі; - інформаційна – вміння учнів працювати з джерелами історичної інформації; - мовленнєва – будувати усні та письмові висловлювання щодо історичних

подій і явищ; - логічна – аналізувати, пояснювати історичні факти, формулювати теоретичні

поняття, положення, концепції; - аксіологічна – формулювати версії й оцінки історичного руху та розвитку.

Теоретико-методичні засади краєзнавства в освітній системі можна зустріти у працях П. В. Іванова [4], І. Т. Пруса [15], О. Г. Шамрай [19] та інших. Питання туристсько-краєзнавчої роботи досліджували М.Алексієвець, Т.Міщенко, Ю.Попович, В.Серебрій, С.Танана, О.Тімець; ролі туризму і краєзнавства для всебічного розвитку особистості були присвячені роботи Т.Вайди, С.Захарова, М.Костриця, В.Обозного; готовність до туристсько-

краєзнавчої роботи розглядали А.Конох, Г.Лисичарова, Б.Мицкан, Є.Рут та ін. [20]. Розвитку шкільного історичного краєзнавства у регіоні присвячено посібник «Історичне краєзнавство: досвід, практика, перспективи. (Історико-краєзнавча робота в навчальних закладах Черкащини. До 55-річчя утворення Черкаської області), який вийшов у видавництві Черкаського ОІПОПП у 2010 році [5]. У посібнику зібраний матеріал щодо використання і впровадження у педагогічну практику краєзнавчого матеріалу на уроках історії та в позаурочній діяльності вчителями Черкаської області. Означене коло питань  розробляється на практичному рівні. Зокрема це засвідчила ХХ обласна виставка «Освіта Черкащини 2015». Краєзнавчій та пошуково-дослідницькій роботі присвячено матеріали, які представили педагоги: Головко В. М., директор, Черниш Н. М., заступник директора з навчально-виховної роботи Ковалівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» Драбівської районної ради (посібник «Виховуємо громадян-патріотів засобами краєзнавчої та дослідницької роботи»); Нераденко Т. М., методист Черкаського міського Центру туризму, краєзнавства, екскурсій та спорту учнівської молоді Черкаської міської ради, (посібник «Археологічне минуле Черкащини»); Дорошенко Т. В., директор, Перебийніс Л. В., заступник директора з навчально-виховної роботи Канівського міського центру туризму Канівської міської ради (посібник «Стежками історії»); Цимбалюк Л. Б., педагог-організатор, ПрошкоТ.Ю., учитель історії Черкаської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 28 ім. Т.Г. Шевченка Черкаської міської ради (посібник «Книга пам’яті та звитяги»). [17.6]   Щоб сформувати мотивацію до навчальної діяльності у школярів доцільно використовувати  весь арсенал методів організації і здійснення навчальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер). У своїй роботі також спираюся на ідеї науковців щодо використання інтерактивних методів навчання (О. Пометун), технології проблемного навчання (К. Баханов), формування активності та самостійності учнів у навчальному процесі (Ю. Бабанський, М. Дяченко). Об’єкт дослідження: навчально-виховний процес з історії.    Предмет дослідження: зміст, методи та форми розвитку компетентностей учнів у процесі занять пошуково-дослідницькою краєзнавчою роботою.   Мета дослідження: теоретично обґрунтувати, розробити та апробувати методику розвитку компетентностей школярів у процесі занять пошуково-дослідницькою краєзнавчою роботою. В основу дослідження покладено такі припущення:     1) організація пошуково-дослідницької краєзнавчої роботи школярів та використання при цьому активних методів і форм навчання сприяє розвитку  здібностей учнів та створює оптимальні умови для формування та розвитку загальних та предметних компетентностей;

2) розроблена методика організації та проведення пошуково-дослідницької краєзнавчої роботи у поєднанні з активними методами і формами навчання сприятиме  підвищенню рівня навчальних досягнень учнів, міцності знань та практичній значимості вмінь і навичок. Відповідно до мети, об’єкта, предмета і припущень дослідження було визначено основні завдання: - вивчити  стан проблеми розвитку компетентностей учнів у процесі занять пошуково-дослідницькою краєзнавчою роботою;

- обґрунтувати методику використання пошуково-дослідницької роботи, шкільного історичного краєзнавства, туристсько-краєзнавчих заходів як оптимальної моделі щодо формування та розвитку компетентностей школярів;

- обґрунтувати методичну модель розвитку компетентностей школярів; - на практиці перевірити, як діє модель розвитку компетентностей школярів на основі використання пошуково-дослідницької краєзнавчої роботи.

   Провідна педагогічна ідея досвіду: створення оптимальних умов навчальної діяльності школярів шляхом залучення їх до пошуково-дослідницької краєзнавчої роботи для забезпечення мотивації до навчання, актуалізації їх  здібностей, формування та розвитку компетентностей, підвищення рівня навчальних досягнень.

Література та джерела

1. Варданян,  Ю.  В.  Компетентністна педагогіка // Директор школи. – 2005. - № 37 – С. 11-12.2. Гончар І. Й. Шляхи формування компетентної особистості на уроках правознавства в умовах сільської малокомплектної школи http://oipopp.edsp.net/component/option,com_metod/metodTask,metodDetails/cati3. Єрмаков І. Крок за кроком до життєвої компетентності та успіху // Управління  освітою. – 2004. - № 18. – С. 8-10.4. Иванов П. В. Основы школьного краеведения, 1977. – 100 с.5. Історичне краєзнавство: досвід, практика, перспективи. (Історико-краєзнавча робота в навчальних закладах Черкащини. До 55-річчя утворення Черкаської області). – Черкаси: Видавництво ОІПОПП, 2010. – 85 с.6. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українськіперспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О.В.Овчарук. – К.: “К.І.С.”, 2004. –112 с.7. Наказ Департаменту освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації від 28.04.2015 №73 «Про підсумки проведення ХХ обласної виставки «Освіта Черкащини – 2015».8. Наказ Міністерства освіти і науки України від 16. 06. 2015 р. № 641 «Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання дітей і

молоді, Заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді та методичних рекомендацій щодо національно-патріотичного виховання y загальноосвітніх навчальних закладах».9.  Овчарук О.В. Розвиток інформаціно-комунікаційних компетентностей учнів засобами ІКТ. http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/2012_6/757-2429-1-RV.pdf10. Покась Л.А. Шляхи формування компетенцій у старшокласників на уроках географії.//Географія та основи економіки в школі. – 2012. - № 8. – С. 2-5.11. Пометун О. Компетентності та компетенції: до визначення понять в українському педагогічному контексті. // Відкритий урок. – 2004. - № 17-18.– С. 13-17.12. Пометун, О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання : наук.-метод. посіб. / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко ; за ред. О. І. Пометун. – К. : Вид-во А.С.К., 2004. – 432 с.13.  Постанова Кабінету Міністрів України від 23.2011 № 1392 «Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти». 14.  Про Концепцію загальної середньої освіти. Постанова Колегії МОНУкраїни, Президії АПН України № 12/5-2 від 22.11.01 року.15. Прус І. Т. Краєзнавча робота в школі. – К.: Рад. шк.,1984. – 112 с.16. Савченко О. Я. Компетентнісний підхід як чинник модернізації початковоїосвіти.http :// archive . nbuv . gov . ua / portal / Soc _ Gum / NiO /2011_4_1/ statti / Savch . htm 17.  Селевко,  Г.  Компетентности  и  их классификация / Г.  Селевко // Народное образование. – 2004. – № 4. – С. 138–143.18. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. Учебное пособие. – М.: Народное образование, 1998. – 256 с.

19. Шамрай О. Г. Роль краєзнавства у навчально-виховному процесі // Педагогічний вісник, 2002. – № 4 – С. 73 – 75.20.Шоробура І.М. Туристсько-краєзнавча робота у сучасній школі: виклики сьогодення. // Педагогічний дискурс. – 2012. - № 11. – С. 357 - 360.21.Чернишова Р., Андрюханова В.Мета сучасної школи – компетентність. // Директор школи. Україна. – 2001. - № 8. – С. 91-96.