Міністерство аграрної політики та продовольства України

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

ЛІСОВА ТИПОЛОГІЯ:

НАУКОВІ, ВИРОБНИЧІ,

НАВЧАЛЬНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ

МАТЕРІЛИ ЧИТАНЬ

З НАГОДИ ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

БОРИСА ФЕДОРОВИЧА ОСТАПЕНКА

Харків – 2014

УДК 630×187 (063)

Редакційна колегія: А.М. Полив’яний, А.М. Салтиков,

В.Л. Мєшкова, О.М. Голікова, О.С. Мажула, І.М. Мікуліна

Схвалено до друку вченою радою факультету лісового господарства

(протокол №1 від 18.02.2014 р.).

ЛІСОВА ТИПОЛОГІЯ: НАУКОВІ, ВИРОБНИЧІ, НАВЧАЛЬНІ

АСПЕКТИ РОЗВИТКУ: матеріали читань з нагоди дня народження

Б.Ф. Остапенка. – Х.: ХНАУ, 2014. – 138 с.

Наукова конференція присвячена видатному вченому України

професору Б.Ф. Остапенку (14 березня 1922 – 28 серпня 2006 рр.). Ідеолог і

організатор масштабних досліджень з лісової типології, Б.Ф. Остапенко

створив потужну наукову школу, залишив численні наукові праці, які на цей

час потребують подальшого розвитку, поглиблення знань та їх упровадження

в практику ведення лісового господарства.

У збірці представлено результати досліджень провідних та молодих

учених, аспірантів і студентів з напрямів лісової типології, сучасного ведення

лісового господарства, освіти й науки, з типологічного різноманіття та

продуктивності лісів, захисту лісу, екології довкілля, охорони лісу, економіки

та менеджменту в лісовому господарстві, лісової таксації, природного

відновлення лісів, озеленення та ландшафтного дизайну, лісової селекції та

генетики.

Розраховано на наукових працівників, викладачів, аспірантів та

студентів сільськогосподарських і біологічних спеціальностей.

© Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва, 2014

3

ЗМІСТ

Азбукіна О.В. Досвід створення лісових культур у Великоанадолі….. 6

Андреєва О.Ю Поширеність соснових пильщиків за типами

лісорослинних умов у насадженнях Центрального Полісся…………... 9

Бабенко В.В. Історія залісення «летючих» пісків річки Сіверський

Донець……………………………………………………………………... 12

Булат А.Г., Таран Я.В. Історія озеленення навчального містечка

ХНАУ……………………………………………………………………… 14

Волошан М.М., Кравцов А.І. Наукові, навчальні та етичні засади

виховання студентства…………………………………………………… 16

Гаврилюк Ю.М. Природа як геокультурна категорія………………… 20

Гладунець І.В. Рекреаційний вплив на ліси НПП «Святі гори» та

оцінка їх стану…………………………………………………………….. 23

Гойчук А.Ф., Розенфельд В.В. Анатомо-морфологічні та біохімічні

властивості бактерій аутомікрофлори насіння сосни звичайної………. 26

Голікова О.М. Соціально-екологічні принципи в становленні

інституту сільського господарства і лісівництва у Маримонті (1838 –

1840 рр.)…………………………………………………………………… 29

Грибачова О.В. Вирощування дуба звичайного і дуба червоного у

насадженнях Луганського лісівництва Луганської області……………. 35

Григорьєва В.Г. Дослідження культур модрини гібридної в

Харківській області……………………………………………………….. 38

Губар В.А., Курочка С.С., Гордіященко А.Ю., Горошко В.В.

Типологічний аналіз лісів Тростянецького лісництва ДП

«Тростянецьке ЛГ»……………………………………………………….. 41

Делеган І.І. Особливості формування крон бука лісового в

географічних культурах………………………………………………….. 43

Дем’яненко Л.В. Соціально-економічні аспекти захисного

лісорозведення у Східному Поліссі……………………………………... 46

Дорошенко І.В. Місце сосни звичайної в державному лісовому фонді

Дворічанського лісництва ДП «Куп‘янське ЛГ»……………………….. 49

Дорошенко І.В., Толкачова Т.М., Горошко В.В. Типологічна

структура лісів Гружчанського лісівництва ДП «Кролевецьке ЛМГ»... 51

Жежкун І.М. Економічна ефективність проведення поступових

рубок у сосняках Українського Полісся………………………………… 53

Кобець О.В., Кобець А.В. Продуктивність та лісорослинний

потенціал дубових насаджень Великоанадольського лісового масиву..

56

4

Кульбанська І.М. Інфекційні хвороби та шкідлива ентомофауна

ясена звичайного………………………………………………………….. 60

Лось С.А., Золотих І.В. Результати сортовипробувань тополь у

ДП «Балаклійське ЛГ».…..………………………………………………. 63

Мажула О.С. Кластерний аналіз мінливості морфологічних форм

репродуктивних органів природних та штучних популяцій сосни

звичайної Волинського Полісся…………………………………………. 66

Марно-Куца О.Ю. Видовий склад та стан зелених насаджень скверу

героям Великої Вітчизняної війни в місті Умань………………………. 69

Мєшкова В.Л. Лісова типологія як підґрунтя захисту лісу…………... 72

Михайлов В.А., Назаренко С.В. О структурных изменениях

энтомоценозов искусственных сосновых насаждений на песках

Нижнеднепровья………………………………………………………….. 76

Назаренко В.В., Пастернак В.П. Аналіз продуктивності соснових

деревостанів у різних лісорослинних умовах Лісостепу Харківщини... 79

Нікітченко Т.А. Облік рудого пильщика, прогнозування його

поширення й розвитку, захист насаджень………………………………. 82

Онищенко А.С., Слюсарчук В.Є, Сотніков Ю.О. Факторний аналіз

біометричних показників фундука в ДСДЛЦ «Веселі Боковеньки»….. 85

Познякова С.І., Денисюк І.О., Кулачко С.О. Алея вчених у

дендрологічному парку ХНАУ………………………………………….. 89

Попова О.М. Екологічні особливості штучних деревних насаджень у

національному природному парку «Тузловські лимани»……………… 90

Поташов Ю.М., Салтиков А.М., Мікуліна І.М. Сучасний стан

перестійних соснових насаджень Скрипаївського лісництва…………. 94

Распопіна С.П., Швець Ю.П., Селіванова Л.О. Оцінювання

лісорослинних умов дрібнопрофільних ґрунтів степового Криму…… 97

Румянцев М. Г. Наступне насіннєве поновлення на 1–3-річних

зрубах у свіжих дібровах ДП «Тростянецьке ЛГ»……………………... 100

Салогуб Р.В. Особливості росту деревостанів шпилькових порід на

Нижньодніпровських пісках…………………………………………….. 103

Самодай В.П. Мінливість показників кліматипів у 70-річних

географічних культурах дуба звичайного в ДП «Тростянецьке ЛГ»…. 107

Слиш О.А., Яроцький В.Ю., Букша М.І. Особливості

повнодеревності та сортиментної структури стовбурів дуба у різних

лісорослинних умовах………………………………………………………..

110

5

Слюсарчук В.Є., Онищенко А.С., Тимченко О.В., Кириченко В.С.

Плодоношення фундука залежно від погодно-кліматичних умов……. 113

Терещенко Л.І. Вплив мікроумов ділянки на ріст потомства

плюсових дерев сосни звичайної………………………………………... 117

Ткач Л.І., Ємельяненко Є.В., Лісіна І.С. Типологічне різноманіття

лісів Лівобережного Лісостепу України………………………………… 120

Шевчук В.В., Тимощук І.В. Деякі аспекти впливу пожеж на

подальший розвиток та санітарний стан соснових деревостанів на

Нижньодніпровських пісках…………………………………………… 121

Шейгас І.М., Роман Є.Г. Значення природоохоронних комплексів як

типу мисливських угідь у степових природних зонах………………... 125

Шпарик Ю.С Система планування лісівничих заходів за групами

типів лісу та категоріями лісів (за господарськими комплексами) в

регіоні Українських Карпат……………………………………………… 127

Андрущенко О.П. Обґрунтування типів лісових культур на заняттях

з дисципліни «Лісові культури»…………………………………………. 131

Салтиков А.Н., Гармаш А.В., Вовк Е.В. Окна инвазии или

стратегия удержания популяционного поля сосны на боровой террасе

реки Северский Донец……………………………………………………. 133

Ситнік І.Й. Псевдотсуга Мензіса як перспективна порода для

лісових та садово-паркових насаджень Лівобережного Лісостепу

України…………………………………………………………………….. 136

6

УДК-630

О.В. Азбукіна, викладач вищої кваліфікаційної категорії

Великоанадольський лісовий коледж

E-mail: valt_ua_@mail.ru

ДОСВІД СТВОРЕННЯ ЛІСОВИХ КУЛЬТУР У ВЕЛИКОАНАДОЛІ

Україна – держава, що має величезну кількість надзвичайно

шкідливих підприємств з вкрай зношеним обладнанням і застарілою

технологією, які надзвичайно забруднюють довкілля різними відходами.

У господарському обігу перебуває 92 % території – значно більше,

ніж у розвинутих країнах світу. В Україні вже немає жодного гектара

екологічно чистої землі. Розораність території становить 57 % – в 1,5 – 2,0

раза більше, ніж, наприклад, у США, Франції, Англії або Німеччині.

Майже 50 % орних земель пошкоджується водною і вітровою ерозією і на

кожному гектарі цих угідь щорічно недобирають від 20 до 60 % урожаю.

За даними знаменитого російського вченого В.В. Докучаєва, вміст

гумусу – основи родючості землі, становив на початку XX ст. в чорноземах

України від 7 до 14 – 16 %, а тепер лише 1,5 – 4,2 %. Через кожні 2-3 роки

в Україні повторюються сильні посухи. Внаслідок катастрофи на ЧАЕС

значна частина території (5 млн га) забруднена радіонуклідами. Серйозною

проблемою для України є обміління великих і середніх та зникнення малих

річок. У зв‘язку з надзвичайним забрудненням довкілля Верховна Рада

України в 1990 р. проголосила територію нашої держави зоною

екологічного лиха.

Для припинення руйнування і забруднення природи, захисту землі

від ерозії та одержання високих і сталих врожаїв сільськогосподарських

культур потрібно здійснити комплекс заходів, в якому особливе місце

належить збільшенню площ лісів та підвищенню їхньої продуктивності і

створенню повної мережі полезахисних смуг.

Лісівники України за останні 50 років виростили на землях

меліофонду (ярах та пісках) 1,4 млн га захисних лісонасаджень і 430 тис. га

полезахисних лісосмуг. Все це дало змогу збільшити лісистість України з

10,3 % у 1996 р. до 15,6 % тепер.

Україна є малолісною державою. Водночас в багатьох районах, в

першу чергу в Степу, є ще величезні площі земель меліофонду та

сільськогосподарських угідь із сильнозмитими ґрунтами. Згідно з

перспективними планами значну частину їх буде передано під залісення,

що дасть змогу досягти оптимальної для України лісистості – 19 – 20 %.

Штучні насадження почали створювати з кінця XVII ст. Тепер у

кожній ґрунтово-кліматичній зоні є біологічно стійкі високопродуктивні

штучні насадження, різні за складом та формою.

7

Великоанадольський ліс по праву вважають колискою степового

лісорозведення. Тут в середині XIX ст. були закладені перші досліди,

здійснювали творчі пошуки з лісорозведення. Тут жили і працювали, такі

відомі діячі лісівничої науки, як В.Є. Графф, Л.Г. Барк, М.Я. Дахнов,

Г.М. Висоцький.

Великоанадольський ліс служив і служить живою лабораторією для

досліджень учених різних спеціальностей – лісоводів, дендрологів,

ґрунтознавців, ботаніків, географів, а також навчальною базою лісоводів

країни.

Початком наукового степового лісорозведення вважають 1843 р.,

коли було створено перше степове державне лісівництво –

Великоанадольське. Випускник Петровського лісного інституту, 23-річний

В.Є. Графф отримав від Міністерства державного майна завдання разом з

відомим російським лісоводом Ф.К. Арнольдом підібрати на півдні

Малоросії ділянку для розведення лісу. Вони оглянули в Приазов‘ї

23 ділянки. Вибір зупинили на Великоанадольський ділянці площею

2570 десятин, яка належала до Маріупольського повіту. Необхідно було

довести можливість вирощування лісу в безводному відкритому степу,

визначити дослідним шляхом асортимент деревних і чагарникових порід,

відпрацювати прості і надійні способи лісорозведення.

За 23 роки діяльності В.Є. Граффа було створено 157 га лісу.

Спочатку висаджували саджанці ясена, клена гостролистого, татарського і

польового, в‘яза, береста, липи, яблуні по суцільно обробленому ґрунт в

ями, таким чином створюючи сади. Дуба насаджували мало і лише в

деяких місцях. Від перших посадок збереглися тільки декілька дерев.

Починаючи з 1867 р., справу Граффа продовжив його помічник

Л.Г. Барк. Барк намагався спростити і здешевити садіння лісу. Скоротивши

кількість обробітків ґрунту, замість рідких насаджень створювали густі –

14 тис. шт. на одній десятині. Але застосовували лише чисті посадки

малостійких в умовах сухого степу деревних порід: ясена, в‘яза, береста,

клена, акації білої. Наприкінці своєї діяльності Л.Г. Барк дійшов висновку,

що головною породою в степу повинен бути дуб. Від посадок цього

періоду збереглися тільки ділянки, де дуб був основою деревостану.

В 1877 р. лісничим стає Х.С. Полянський, який широко практикує

змішані насадження з деревних і чагарникових порід.

Починаючи з 1894 – 1895 рр., Г.М. Висоцький запропонував типи

стійких лісонасаджень, надавши лісорозведенню наукового характеру.

Одночасно з Висоцьким у Великоанадольському лісі працював

М.Я. Дахнов, який дослідним шляхом дійшов тих же висновків.

У посадках Г.М. Висоцького, М.Я. Дахнова перевагу віддавали дубу,

який має міцну кореневу систему і стійкій до засухи. Дуба висаджували 25

%, клена польового – 25, чагарників – 50 %. Практикували також посадки з

двох – чотирьох порід: дуба, клена, липи, ясена.

8

Створені за цими типами лісові насадження виявилися справді

стійкими.

У 1908 р. відбувся з‘їзд діячів степового лісорозведення.

Г.М. Висоцький, обстеживши майже всі степові лісництва, зробив

детальну доповідь. З‘їзд на основі доповіді ухвалив рішення створювати

ліс в степу тільки за деревно-чагарниковим типом, а в кращих місцях –

деревно-тіньовим типом. Посадки того часу здебільшого повністю

збереглися і мають добрий вигляд.

Школа лісівників із щорічним набором 5 – 8 осіб, яку організував

В.Є. Графф у 1850 – 1851 рр., із часом перетворилася на навчальний

заклад. Нині у Великоанадольському коледжі навчається на денному і

заочному відділеннях за спеціальностями «Лісове господарство», «Зелене

будівництво і садово-паркове господарство» і «Експлуатація і ремонт

обладнання лісового комплексу» понад 600 осіб. Навчальна база

забезпечує відмінну спеціальну підготовку і трудове загартування

майбутніх спеціалістів.

На кожній лісокультурній площі штучні насадження створюють з

урахуванням умов місцезростання, які включають комплекс екологічних і

біологічних факторів, що змінюється відповідно до географічного

положення місцевості, зумовлюючи поділ території держави на однорідні

лісокультурні райони. Кожен лісокультурний район повинен займати

територію, однорідну за кліматичними, ґрунтово-гідрологічними й

економічними умовами ведення лісового господарства.

В Україні з урахуванням різноманітності природних умов виділено

10 лісокультурних районів. Створюючи штучні насадження в кожному

лісокультурному районі слід враховувати рельєф місцевості, крутість та

експозицію схилів, тип лісорослинних умов, категорію лісокультурних

площ, інтенсивність розростання трав‘яної рослинності, склад, висоту і

характер розміщення підросту тощо.

Одним з основних питань під час створення культур є вибір їхнього

складу, ураховування взаємодії деревних і чагарникових порід. Добрі

результати дає поєднання світлолюбних і тіньовитривалих порід, які мають

глибинну і поверхневу кореневу систему. Чисті і прості культури

поступаються змішаним за складом і складним за формою насадженням,

які повніше використовують природні умови, продуктивніші, значно

естетичніші, менше страждають від вітру, навалів снігу, пожеж, шкідливих

комах і грибкових захворювань.

Застосовують різні типи змішування порід в культурах. Деревно-

чагарниковий тип змішування запропонував Г.Н. Висоцький в умовах

посушливого степу. Найчастіше використовують одночагарниковий тип

змішування, коли деревні і чагарникові породи мають по 50 % садивних

місць. Змішення може бути в рядах і чистими рядами. Чагарники

9

запобігають розростанню трав‘яної рослинності, до 7–10-річного віку

відіграють роль підгінних порід.

На свіжих і вологих ґрунтах застосовують деревно-тіньовий тип

змішування, при якому головні і супутні породи змішують чистими рядами

або в ряду. Супутні і чагарникові породи не повинні пригнічувати головну

породу.

Майже 300-річний досвід штучного лісорозведення довів, що

головною породою для умов степової зони є дуб звичайний.

УДК 630*4

О.Ю. Андреєва, канд. с.-г. наук

Житомирський національний агроекологічний університет

E-mail: andreeva-lena15@mail.ru

ПОШИРЕНІСТЬ СОСНОВИХ ПИЛЬЩИКІВ

ЗА ТИПАМИ ЛІСОРОСЛИННИХ УМОВ

У НАСАДЖЕННЯХ ЦЕНТРАЛЬНОГО ПОЛІССЯ

Шкідливість лісових комах залежить від їх чисельності, а остання –

від сприятливості умов для живлення та розмноження. На основі

статистичного аналізу даних стосовно поширеності комах-хвоєлистогризів

В.Л. Мєшкова запропонувала балову оцінку принадності ділянок

насаджень для окремих видів. Було розроблено алгоритм визначення

переліку ділянок, меж і площ осередків масового розмноження з

використанням баз даних лісовпорядкування [3]. При цьому

запропоновано брати до уваги тип лісорослинних умов (ТЛУ) ділянки лісу,

вік, склад, повноту деревостанів, для дубових лісів – походження

(насіннєві чи порослеві).

Згідно із запропонованим підходом, балом 1 характеризують

ділянки, на які комахи певного виду можуть випадково потрапити, але не

виживають у зв‘язку з високою стійкістю деревостанів. У насадженнях,

принадність яких характеризується балом 2, можуть виникати лише

міграційні осередки. На ділянках із ТЛУ А3 і В2 для хвоєгризів (бал 3)

масові розмноження починаються пізніше, ніж у первинних осередках, і

швидко згасають. Інтенсивність і тривалість спалахів масового

розмноження хвоєгризів більші на ділянках із ТЛУ А2 і В1 (бал 4), а

найбільші – на ділянках із ТЛУ А1 (бал 5) [4]. Підхід апробований для

прогнозування поширення осередків комах-хвоєгризів в окремих

природних зонах [1, 2, 5].

10

Метою цієї роботи було визначення особливостей лісорослинних

умов Центрального Полісся та щільності популяцій рудого і звичайного

соснових пильщиків у відповідних умовах.

Дослідження проведено в осередках рудого соснового пильщика

(РСП) в ДП "Ємільчинске ЛГ" і в осередках звичайного соснового

пильщика (ЗСП) в ДП "Малинське ЛГ". Облік коконів соснових пильщиків

здійснювали на пробних площадках розміром 0,5 х 0,5 м.

Результати досліджень свідчать, що найбільш принадними типами

лісорослинних умов для обох видів соснових пильщиків виявилися А1 і

А2 – сухий і свіжий бір (рис.).

За ставленням до вологості ділянок соснові пильщики – ксерофіти.

Це підтверджується нашими дослідженнями – середня чисельність коконів

звичайного соснового пильщика на ділянках із типами лісорослинних умов

А1 і А2 становила 18 і 17,6 шт. на 1 м2 лісової підстилки, а рудого

соснового пильщика – 17,2 і 14,8 шт. на 1 м2 відповідно (див. рис.).

Чисельність коконів була вищою у сухих (А1) і свіжих (А2) борах

порівняно з вологими борами (А3) та у сухих (В1) і свіжих суборах (В2)

порівняно з вологими суборами (В3).

Щільність коконів звичайного (ЗСП) і рудого (РСП) соснових пильщиків

на 1 м2 лісової підстилки в різних типах лісорослинних умов

Порівняння розподілу щільності коконів двох видів соснових

пильщиків за типами лісорослинних умов свідчить, що в сухих, свіжих і

вологих борах і суборах дещо переважає звичайний сосновий пильщик,

тоді як у сирих борах, сухих і свіжих сугрудах – рудий сосновий пильщик

(табл. 1, 2).

11

1. Середня щільність коконів звичайного соснового пильщика

у різних типах лісорослинних умов (шт.· (м2)

-1)

Групи за вологістю

(гігротопи)

Групи за родючістю ґрунту (трофотопи)

A – бори B – субори C – сугруди

1 – сухі 18,0 14,0 4,6

2 – свіжі 17,6 13,0 4,0

3 – вологі 11,2 4,0 0

4 – сирі 2,0 0 0

5 – мокрі (болота) 0 0 –

Обчислені дані узгоджуються з особливостями біології цих видів.

Рудий сосновий пильщик є північним видом, він зимує на стадії яйця, а

його еонімфи та пронімфи у коконах, на відміну від звичайного соснового

пильщика, не піддаються небезпеці ураження збудниками грибних

захворювань під час зимівлі у вологому ґрунті [3]. Кокони рудого

соснового пильщика утворюються влітку, а розвиток еонімф, пронімф і

лялечок у них також завершується до вересня.

Під час спалаху масового розмноження цього виду у Житомирській

області було виявлено, що у вологих суборах личинки рудого соснового

пильщика іноді завивають кокони на стовбурах, що може бути

пристосуванням до умов можливого надмірного зволоження.

Звичайний сосновий пильщик є більш південним видом, для якого

характерний розвиток у двох поколіннях на значній частині ареалу і

багаторічна діапауза особин у коконах, які розміщуються у лісовій

підстилці, де перебувають більшу частину року.

2. Середня щільність коконів рудого соснового пильщика в різних

типах лісорослинних умов ((шт.· (м2)

-1))

Групи за вологістю

(гігротопи)

Групи за родючістю ґрунту (трофотопи)

A – бори B – субори C – сугруди

1 – сухі 17,2 13,6 5,2

2 – свіжі 14,8 13,0 4,6

3 – вологі 8,6 3,0 0

4 – сирі 4,0 0 0

5 – мокрі (болота) 0 0 –

Кокони обох видів соснових пильщиків не були виявлені в мокрих

борах, сирих і мокрих суборах, вологих і сирих сугрудах. Середня

щільність коконів обох видів соснових пильщиків закономірно знижується

у рядах вологості типологічної сітки – від сухих до сирих борів, від сухих

до вологих суборів, від сухих до свіжих сугрудів (див. табл. 1, 2).

12

Таким чином, проведені дослідження в умовах Центрального

Полісся дали нам змогу виявити певні відмінності в наданні переваги

окремим лісорослинним умовам звичайним і рудим сосновими

пильщиками. Це пояснює відмінності у поширенні їхніх осередків

масового розмноження на окремих ділянках лісів Центрального Полісся.

Список літератури

1. Андреєва О.Ю. Принадність ділянок лісів Жужельського лісництва для

виникнення осередків масового розмноження соснових пильщиків /

О.Ю. Андреєва // Лісівництво і агролісомеліорація. – Х. : УкрНДІЛГА,

2008. – Вип. 113. – С. 285 – 292.

2. Андреєва О.Ю. Прогнозування поширеності осередків соснових

пильщиків у лісах Центрального Полісся / О.Ю. Андреєва // Вісник

НУБіП України. Сер. «Агрономія». – К., 2009. – Вип. 132. – С. 135–141.

3. Мешкова В.Л. Сезонное развитие хвоелистогрызущих насекомых /

В.Л. Мешкова – Х.: Новое слово, 2009. – 396 с.

4. Мєшкова В.Л. Підходи до оцінювання шкідливості комах-

хвоєлистогризів / В.Л. Мєшкова // Укр. ентомол. журн. –2013. – ғ1–6. –

С.79–89.

5. Мєшкова В. Л. Прогнозування поширення осередків комах-хвоєгризів у

Дослідному лісництві Степового філіалу УкрНДІЛГА / В.Л. Мєшкова,

С.В. Назаренко // Ліс. журн. – 2011. – ғ 2.– С. 40–47.

УДК 630*116.8(282.247.364)(091)

В.В. Бабенко, студентка

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

E-mail: bbnkvera@rambler.ru

ІСТОРІЯ ЗАЛІСЕННЯ «ЛЕТЮЧИХ» ПІСКІВ РІЧКИ

СІВЕРСЬКИЙ ДОНЕЦЬ

Одним з перших, хто почав заліснення «летючих» пісків річки

Сіверський Донець ще в ХІХ ст., були І. Данилевський і О. Легкоступ. За

період з 1804 по 1812 рр. на землях поміщика Данилевського було

посаджено близько 1000 десятин соснового лісу. Насіння сосни

закуповували на Брянщині. Перед посадкою розорювали і шелюгували

піски, після того, як верба розросталась, насіння сіяли під борону в

кількості ¼ на десятину. Ці ліси стали прикладом із заліснення «летючих»

пісків. Технологія створення лісових культур на ту пору не мала аналогів.

Керівник – А.М. Салтиков, канд. с.-г. наук, доцент.

13

У 1819 р. заліснення непридатних до господарювання земель

перекладено на військових поселенців. При цьому використано досвід

І. Данилевського. За стислий термін в Харківській, Єкатеринославській та

Херсонській губерніях було створено ліси на площі 14 тисяч десятин землі.

У Харківській губернії під лісорозведення були відведені малоцінні

та малопридатні для іншого використання площі «летючих» пісків.

Садіння здійснювали військові поселенці Чугуєво-Бабчанського гарнізону.

Технологія створення лісових культур була близька до тієї, що

застосовували І. Данилевський та О. Легкоступ. Із часом посадки

розширялися, і за незначний термін була заліснена більша частина сипучих

пісків річки Сіверський Донець. В історію вони ввійшли як «Аракчеєвські

посадки». Про них згадує С.С. П‘ятницький у статті «К истории лесного

факультета Харьковского сельскохозяйственного института имени

В.В. Докучаева» (1966).

Сьогодні фрагменти цих насаджень збереглися в 90 та 106 кварталах

Скрипаївського навчально-дослідного лісгоспу, вони мають статус

лісового заказника. Середній вік насаджень становить 165 років.

За даними лісовпорядкування, Аракчеєвські посадки були створені в

1848 – 1856 рр. Аналогічні за віком насадження сосни спостерігаємо у 39,

73, 107 та суміжних кварталах лісництва.

Стислу лісівничо-таксаційну характеристику цих насаджень

наведено в таблиці.

Лісівничо-таксаційна характеристика насаджень заказника

Скрипаївського лісництва навчально-дослідного лісгоспу ХНАУ

ғ

Номер

кварталу

Номер виділу

Площа, га

Склад

Середнє

Бонітет

Повнота

Запас,

м.куб/га Примітка

D,см

H,м

1 106 2 13,8 10С 44 28 2 0,6 430 Дані лісовпо-

рядкуван. 2000 р. 2 90 1 13,5 10С 44 30 2 0,4 260

3 106 2 Пр.12 10С 48 27 2 0,7 431 Дані спосте-

режень 2005 р. 4 106 2 Пр.13 10С 45 27 2 0,6 385

Продуктивність насаджень в заказнику досить висока, вона

становить близько 400 м3/га. Повнота нерівномірна через всихання

деревостану і проведення санітарно-вибіркових рубань. Під пологом

насаджень перебуває значна кількість підросту, місцями формуючи другий

ярус. Стан деревостану добрий.

14

Створені в середині XIX ст. насадження сосни є прикладом

лісокультурного виробництва, лісівничої культури, а технологія

вирощування лісових культур в умовах «летючих» безплідних пісків

Лісостепу актуальна і для сучасного лісового господарства.

Таким чином, Аракчеєвські посадки є своєрідним пам‘ятником, що

потребує бережливого ставлення та особливої уваги і піклування з боку

лісівників.

УДК 712.4 (477.54)(091)

А.Г. Булат, канд. с.-г. наук, доцент,

Я.В. Таран, студентка

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

E-mail: taran-jaroslava@rambler.ru

ІСТОРІЯ ОЗЕЛЕНЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МІСТЕЧКА ХНАУ

Благоустрій містечка розпочався 1974 р. з озеленення житлових

будинків ғ 28 і 29 силами їх мешканців під керівництвом співробітників

кафедри лісівництва. У тому ж році уздовж південної околиці містечка по

правій стороні дороги висаджено ряд тополі пірамідальної для захисту

житлового масиву від південно-східних вітрів.

Весною 1975 р. почалися комплексні роботи з озеленення території

навчального містечка ХНАУ. Через розміщення містечка в специфічних

умовах постала необхідність проведення відповідних наукових досліджень

і експериментів з метою розробки нових методів та способів озеленення.

Для розробки методів та способів озеленення територій великих

навчальних комплексів в умовах Південно-Східного Лісостепу України

кафедра агролісомеліорації та лісівництва ХСГІ уклала трирічний

господарчий договір за ғ 42 з Генеральним підрядчиком – будівельно-

монтажним управлінням ғ 11 тресту Харківжилбуд–1 на субпідрядних

умовах на загальну суму 66910 крб. Кінцевим результатом досліджень,

крім відповідних висновків та пропозицій, стало озеленення території,

прилеглої до корпусів ғ 1, 2, 3, 4, гуртожитків студентів, дитячого садка

та інших об‘єктів. Чиста площа озеленення становила 9 га.

Об‘єкти, збудовані після закінчення терміну, озеленювалися без

спеціальних коштів, з використанням студентів як робочої сили, під

керівництвом Б.Ф. Остапенка та старшого викладача Л.І. Кравченко.

Для здійснення намічених заходів було створено групу озеленення

при кафедрі агролісомеліорації та лісівництва з шести осіб під керівництвом

Б.Ф. Остапенка та старшого інженера-озеленювача Л.І. Кравченко.

15

Експериментальна розробка і перевірка прийомів озеленення

території навчального містечка ХСГІ проведені на території 14 га.

Архітектурно-планувальне внутрішньоквартальне озеленення розроблено

групою озеленення кафедри дендрології та деревознавства Львівського

лісотехнічного інституту.

Уся територія навчального містечка для зручності розділена на

зони: виробничу, житлову, зону студентських гуртожитків, дитячий

садок, торговельний центр, шкільний комплекс тощо. Залежно від

функцій, які виконувала кожна зона, облаштовувався її благоустрій та

проводилося озеленення. Ділянка, прилегла до корпусу ғ 3, оформлена

як під‘їзд до навчального містечка і одночасно – як рекреаційна зона

студентів і викладачів цього корпусу. На фоні газону створені живописні

групи з деревних та чагарникових порід, рядові посадки, що

підкреслюють площадку з меморіальним знаком на честь викладачів та

студентів, що загинули у Великій Вітчизняній війні. Однорядна алея з

каштана звичайного вздовж дороги відділяє проїжджу частину від

пішохідної. Згодом вздовж пішохідної доріжки було висаджено і другий

ряд з гірко каштана.

В основу озеленення житлових зон, для надання кожній

прибудинковій ділянці неповторного обліку, покладено принцип

«дендрологічного акценту», тобто переважання в насадженні порід одного

виду.

Більшість зелених насаджень створювалася з садивного матеріалу,

який вирощено в дендропарку або завезено туди з інших ботанічних

садів, дендропарків та комерційних розсадників. Уже в кінці 1975 р. біля

корпусу 3, гуртожитку ғ 2, житлових будинків і дитячого садка

налічувалося 1092 деревця 22 видів, 494 екземпляра чагарників та

12 видів ліан. Це був початок озеленення території навчального

комплексу ХСГІ.

За звітом 1979 р. на цій території зростало: 3300 шт. дерев, 7140 –

чагарників, близько 10 000 шт. квітів. Разом випробувано 64 види деревних

рослин, з яких 22 аборигени і 42 екзоти, у тому числі 20 сортів і гібридів.

Засіяно травою 8 га. Під час озеленення території навчального містечка

керувалися принципами і прийомами відомих архітекторів-озеленювачів

С.І. Северіна і Л.І. Рубцова.

У 80–90-ті рр. озеленення навчального містечка продовжувалося під

керівництвом професора Б.Ф. Остапенка та старшого викладача

Л.І. Кравченко. Був засаджений партер на центральній площі і липовий

бульвар між гуртожитком ғ 1 і торговельним центром з одного боку та

житловим масивом – з другого. Основними на партері є дві великі групи

дерев з тополі китайської пірамідальної та модрини японської на фоні

газону.

16

Навпроти центрального виходу з корпусу ғ 1 за ініціативою

колишнього ректора ХНАУ професора М.Д. Євтушенка було висаджено

одне 35-річне дерево ялини колючої голубої.

Ближче до входу в дендропарк посаджені і ростуть невеликі групи

берез, ялини звичайної, горобини, ялівцю та інших деревних рослин. По

периметру партеру створено живопліт з бирючини звичайної.

Усі деревинно-чагарникові і газонні групи до цього часу мають

добрий стан, нормально розвиваються за винятком декількох видів, які, на

наш погляд, є непридатними для озеленення в умовах Південно-Східного

Лісостепу України з різних причин. Деякі види погано переносять ранні

осінні та пізні весняні приморозки. Інші – сосни Веймутова та гнучка,

ялина звичайна, модрина японська, ялівець звичайний, магонія

падуболиста, виноград прирічковий – погано переносять ущільнення

ґрунту та засмічення його будівельним сміттям. Проте відмічено, що з

віком у вищеназваних видів приріст у висоту збільшується. Це може

означати, що процес приживлювання саджанців у цих порід йде більш

тривалий час.

Нами у дендропарку Харківського національного аграрного

університету імені В.В. Докучаєва у 2013 р. було посаджено саджанці

мигдаля степового (Amygdalus nana), бруслини карликової (Euonymus

nana), виноградовника аконітолистого (Ampelopsisa conitifolia), спіреї

японської (Spiraea japonica), верби Матсуда (Salix matsudana). Мета нашої

роботи полягає у відновленні породного складу дендропарку ХНАУ та, по

можливості, введенні нових деревних порід.

На нашу думку, зелені масиви сприяють покращенню мікроклімату

території навчального містечка, знижують температуру повітря в

спекотний літній час та послаблюють холодні зимові вітри, сприяють

накопиченню вологи в ґрунті, що також збільшує вологість повітря.

УДК:316.74:[001:63+378.663]

М.М. Волошан, канд. філос. наук, доцент

А.І. Кравцов, канд. іст. наук, професор університету

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

НАУКОВІ, НАВЧАЛЬНІ ТА ЕТИЧНІ ЗАСАДИ

ВИХОВАННЯ СТУДЕНТСТВА

Героїчний, видатний, тернистий 200-річний науково-освітянський

шлях багатьох поколінь докучаївців заслуговує на загальносвітове

визнання, а відтак на глибоке дослідження і вивчення. На наш погляд,

значну роль у науковому, навчальному, етичному та естетичному

17

загальновиховному процесі студентської молоді повинні відігравати

збереження і примноження вікових традицій, які є запорукою формування

майбутнього спеціаліста-аграрія, лісівника, землевпорядника, економіста,

еколога, селекціонера тощо. Саме таким чином можна підготувати

справжнього патріота своєї Батьківщини, університету, всебічно

розвинутого фахівця. Ці традиції, принципи, засади науково обґрунтовані і

пройшли практичне застосування у теоретичній і прикладній діяльності

багатьох всесвітньовизнаних просвітителів, науковців та педагогів-освітян,

зокрема вчених-лісівників Г.М. Висоцького, І.О. Яхонтова, Ф.Я. Бузовіра,

Д.М. Воробйова, А.Г. Міховича, С.С. П‘ятницького, Б.Ф. Остапенка,

І.Д. Барановського, М.А. Лохматова та багатьох інших.

Формування у студентів наукового світогляду забезпечує розвиток

культури мислення, розумових та інтелектуальних здібностей студентів.

Інтелектуальний розвиток в університеті значною мірою реалізується під

час навчального процесу, а також шляхом проведення різноманітних

науково-практичних конференцій, «круглих столів», семінарів, готуючись

до яких студент самостійно працює над написанням доповіді, виступу,

промови. У такий спосіб молодь розвиває навички науково-пошукової

роботи, привчається до самостійного вирішення наукових проблем,

застосовує різні підходи до інтерпретації дискусійних питань тощо. При

кафедрах університету діють різноманітні гуртки, клуби, секції, де

бажаючі мають змогу реалізувати свої наукові інтереси і запити,

поглибити свій професійний рівень. Щорічно в університеті проводяться

студентські науково-практичні конференції, найкращі виступи друкуються

в матеріалах конференцій. Університет став базою для проведення

всеукраїнських олімпіад за різноманітними спеціальностями:

землевпорядкування та кадастру, обліку та аудиту, лісового господарства.

Щорічно проводяться зльоти відмінників університету, виставки.

Велика роль у формуванні наукового світогляду належить

фундаментальній бібліотеці університету, співробітники якої проводять

щорічно до 300 різноманітних заходів з читачами: організують книжково-

ілюстративні виставки до всіх ювілейних дат (створений календар

ювілейних дат університету), регулярні огляди нової літератури і

тематичне інформування для кафедр, виставки, бесіди у студентських

групах, допомагають у проведенні тематичних вечорів тощо. За рейтингом

вищих навчальних закладів освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації, який

проводить науково-методичний центр аграрної освіти Міністерства

аграрної політики України, фундаментальна бібліотека університету – одна

з найкращих.

Моральне виховання передбачає розвиток високої культури

міжособистісних взаємин, формування гуманістичного світогляду,

гуманного ставлення до людини, природи, формування переконань, що

виявляються в дотриманні визначених норм поведінки в усіх сферах

18

життєдіяльності. Моральне виховання здійснюється через лекційні курси,

діяльність усіх служб, підрозділів та наставників. Крім того, моральне

виховання охоплює всю систему позааудиторної роботи: урочиста посвята

в студенти першокурсників; щорічне проведення заходу «День відкритих

дверей»; святкування знаменних дат університету, факультетів, кафедр;

організація вечорів, концертів, виставок, проведення днів кафедри,

залучення студентів до участі в акціях гуманітарного спрямування,

шефство над Богодухівською школою-інтернатом, святкування Дня

захисту дитини та ін.

Національно-патріотичне, громадянське виховання спрямоване на

розвиток у молодого покоління історичної пам'яті, виховання

патріотичних почуттів, усвідомленої любові до України, почуття

обов‘язку та відповідальності за долю Батьківщини й готовність

працювати на її благо, захищати та зміцнювати її міжнародний авторитет.

Національне виховання здійснюється у навчальний і позанавчальний час

через лекційні курси, роботу клубів за інтересами, гуртків; через

організацію поїздок пам'ятними місцями, зустрічі з ветеранами праці і

учасниками бойових дій; проведення наставниками організаційно-

виховних годин, залучення студентів до роботи профспілок, громадських

молодіжних організацій тощо.

Виховати людину-патріота, громадянина – завдання нелегке.

Вивчення історії України, пропаганда української мови і літератури,

бережливе ставлення до пам‘ятників минулого українського народу – все

це допомагає підвищити національну самосвідомість студента. Без

національно-патріотичного виховання немає сенсу говорити і мріяти про

майбутнє українського народу, його держави. Професійно-правове і

патріотичне виховання здійснюється з метою розвитку творчих початків

особистості, закріплення професійних знань, формування професійної

етики, патріотизму.

У межах цього напряму широко використовуються форми роботи,

що передають професійні традиції, які склалися на кафедрах, факультетах,

у цілому в університеті, і закладаються нові відповідно до сучасних

завдань правової культури громадянського суспільства і державного

будівництва. В університеті постійно працює Музей історії, який

забезпечує екскурсійне обслуговування студентів, викладачів, гостей

університету. Саме завдяки Музею у студентів формується відчуття

причетності до історії університету, Слобожанщини, України в цілому,

бажання продовжити традиції кращих представників української

інтелігенції.

Політичне виховання спрямоване на формування у студентської

молоді політичної культури, що включає розвиток, уявлення про механізм

політичного процесу, способи досягнення політичної мети, знайомство з

політичною діяльністю держави. Політичне виховання здійснюється у

19

процесі навчальних занять з соціально-гуманітарного циклу, а також через

усю систему позааудиторної роботи наукових гуртків, клубів,

конференцій, через лекції, зустрічі з політиками, участь у виборчому

процесі, проведення круглих столів тощо.

Правове виховання спрямоване на виховання правової культури

студентської молоді та поваги до прав і свобод людини, розширення знань,

застосування на практиці законів держави. Воно здійснюється як під час

навчального процесу, так і через позааудиторну діяльність: роботу органів

студентського самоврядування, проведення семінарів, конференцій.

Важливим суб'єктом правового виховання є студентське самоврядування

та молодіжні громадські організації, які функціонують як інститути

політичної системи та громадянського суспільства.

Кафедри університету сприяють наповненню конкретним змістом

різноманітних форм виховання правової культури молоді, здійснюють

просвітницьку роботу, спрямовану на ознайомлення молоді університету із

динамічними змінами українського законодавства, акцентують увагу на

правовому статусі студента.

Трудове виховання передбачає формування творчої, активної,

працелюбної особистості, яка має професійну майстерність, розвинені

ділові якості, відповідальність, готовність до життєдіяльності в умовах

ринкових відносин. Трудове виховання пов'язане з навчальною діяльністю,

з участю в роботі наукових гуртків, конференцій, у конкурсах

студентських наукових робіт, з проходженням виробничих практик, з

діяльністю трудових загонів, з вивченням додаткових навчальних курсів.

Екологічне виховання спрямоване на формування екологічної

культури особистості, що регулює взаємовідносини людини та природи і

орієнтує особистість на збереження і відновлення природи як середовища

проживання всього живого. Здійснюється екологічне виховання через

лекційні курси екологічної спрямованості та через виділення екологічного

компонента у більшості навчальних дисциплін, а також через роботу

студентського наукового клубу, гуртків, екскурсії, турпоїздки, походи,

проведення природоохоронних заходів, диспути на екологічну тематику.

Екологічне виховання студентів засноване на усвідомленні

особистістю цілісної єдності природи і суспільства, коли природне

середовище виступає основою життєдіяльності людської цивілізації.

Екологічне мислення виявляється в моральному відношенні до природи,

екологічній етиці, у збереженні природи як цінності існування різних форм

життя. Метою екологічного виховання є формування у студента почуття

особистої відповідальності за якісний стан природного середовища через

сферу своєї майбутньої професії. Завдяки самовідданій праці засновника

сучасної університетської лісівничої науки і освіти академіка Лісівничої

академії наук професора Бориса Федоровича Остапенка та його учнів –

викладачів, співробітників і студентів факультету лісового господарства,

20

навколо університету створена чудова екологічна зона майже у 100 га, яка

є гордістю і візитною карткою Харківського національного аграрного

університету.

УДК 167/168:001.08

Ю.М. Гаврилюк, канд. філос. наук, доцент

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

ПРИРОДА ЯК ГЕОКУЛЬТУРНА КАТЕГОРІЯ

Слово «природа» має багато значень. Його полісемія значною мірою

зумовлюється тим, що йому протиставляється, – «штучне», «духовне»,

«людське», «надприродне» тощо. У гранично широкому розумінні природа

– це сфера об‘єктивно можливого буття, яке залежно від світоглядної

орієнтації наповнюється відповідним смислом.

Означена таким чином природа вимагає діяти за законами

об‘єктивно можливого її існування, тобто керуватися тим, що можна. Для

не обтяженої ціннісними судженнями людини ця сфера об‘єктивно

можливого фактично безмежна. Вона розростається в міру пізнання

природи: чим обізнанішою стосовно природи стає людина, тим

могутнішою вона почувається і тим спокусливішим стає бажання

скористатися плодами пізнання для свого утвердження за рахунок

природи. Однак людина не може просто «ставати могутнішою». Будь-яка

сила, набута нею, спрямовується проти чогось або когось заради чогось –

насолоди, влади, «світлого майбутнього» тощо. Людина, за Арістотелем,

не може просто жити за законами природи, як тварина. Вона завжди

більша або менша від тварини. І тому ступити на цей шлях може тільки

свідомо – з нечистою свідомістю і передчуттям загибелі.

Проте, як свідчить історія, людина не надто переймалася таким

передчуттям. Причина цього криється в її «тріумфальних перемогах» над

природою. Широко застосовуючи в науці з часів Галілея і Ньютона метод

математичного аналізу, вона добилася в пізнанні природи небачених досі

результатів. Згідно з ідеалами раціоналізму класичної науки, природа

мислилася нею в термінах кількості, поставала в наукових дефініціях

абстрактним світом кількісно визначених предметів-фантомів як об‘єктів

можливих практичних перетворень. У цьому бездуховному й підлеглому

стосовно до людини статусі й полягає, власне, сутність того, що

називається природою. Тобто коли щось вважається тільки об‘єктом і

розглядається як засіб для споживання, воно стає на рівень природи.

Світ природи – це світ causa efficientis (діючої причини), а не світ

causa finalis (цільової причини). Природа своєї мети не має. Мета –

21

прерогатива людини, яка пізнає природу, шукає пояснення їй, але до

світу природи не належить. Вона – поза цим світом, вище від нього.

Саме таке бачення природи служить підставою для того, щоб її

перемагати. Людина безперестану перемагає природу і називає

природою те, що вона перемагає. Кожен її крок розширює межі природи,

з якої все святе витісняється за земні обрії, на Небо. У результаті дедалі

більша кількість явищ знижує свій статус. Коли людина рубає дерево,

вона не може одночасно бачити в ньому дріаду і навіть просто

прекрасну, могутню рослину. Очевидно, перші дроворуби це живо

відчували, і кровоточиві дерева Вергілія – відгук давнього відчуття

здійснюваного ними святотатства. З розвитком астрономії зорі

перестали вражати людину своєю величчю, і Богу більше немає місця в

науковій агротехнології.

Перемога людини над природою обернулася пірровою перемогою –

перемогою ціною втрати своєї людської сутності. Це нагадує угоду з

чортом: «Віддай мені душу, а я тобі дам могутність». Втративши душу,

людина перетворилася в раба зневаженої нею ж природи, основним

законом існування якої є закон: можна все, що можна. Підпорядкований

цьому закону техно-науковий активізм каталізував зростання глобальних

загроз фізичним першоосновам людського життя. Виявом усвідомлення

цієї загрози стала ініціатива Папи Бенедикта ХVІ розширити список

смертних гріхів гріхом екологічного неблагополуччя.

З метою забезпечення самоорганізаційної здатності сучасної

техногенної цивілізації людина повинна радикально змінити своє

ставлення до природи й до самої себе. Сутність цієї зміни полягає в

розумінні людиною себе духовною основою природи, що надає останній

статусу геокультурного суб‘єкта. Суб‘єкта, в якому органічно поєднані

природа як спосіб об‘єктивно можливого буття людини і людини як

способу суб‘єктивно належного буття природи. Перефразовуючи

К. Маркса, можна сказати: якщо раніше людина створювала проекти

всеохоплюючого пояснення та перетворення Всесвіту в природу, то нині

завдання полягає в тому, щоб зберегти цей Всесвіт шляхом надання

природі статусу геокультурного суб‘єкта.

Таке розуміння людини і природи є спробою пошуку відповіді на

надзвичайно гостро поставлене планетарним науково-технологічним

активізмом життєво-практичного питання: бути чи не бути людству на

Землі? Йдеться про розробку світоглядної парадигми як методологічного

підґрунтя постіндустріальної епохи – епохи геокультури.

У світлі принципів цієї парадигми нового прочитання набувають

фундаментальні питання, що їх висунув І. Кант: Що я можу знати про

природу як об‘єктивно можливий спосіб мого буття? Що я повинен робити

як геокультурний суб‘єкт? Що є сенсом життя, на який я можу

сподіватися?

22

Перше питання стосується не тільки визначення наукою межі

об‘єктивно можливого природи в його протистоянні неможливому в ній, а

й сфери припустимого й неприпустимого знання з людиновимірного

погляду – погляду моралі, щастя людини та її долі. Не всяке знання –

благо. Є знання, небезпечне для людського існування, як «скриня

Пандори». Цікавим із цього приводу є тлумачення Гегелем Книги Буття

про дерево пізнання добра і зла. Згідно з ним, диявол не обдурив людей.

Вони дійсно здобули творчі сили божественного ґатунку й тим самим

отримали можливість протиставити себе Деміургу, що, треба думати, і

призвело, зрештою, до катастрофічних наслідків техно-наукового

прогресу.

Друге питання стосується усвідомлення людиною міри

відповідальності за результати своєї технологічної діяльності. Символічно

на це натякає Біблія Вавилонським стовпотворінням. У ній ідеться не

просто про розділення людей за мовною ознакою, а, що більш важливо,

про втрату духовної єдності людини з Богом, втрату, яка несе небезпеку

людського суперництва за панування у світі шляхом нещадної експлуатації

природних ресурсів.

Третє питання пов‘язане зі з‘ясуванням людиною сенсу життя як

головної екзистенційної опори в її цивілізаційній перспективі.

У сукупності ці питання зводяться до основного питання

геокультури: якою повинна бути мета діяльності геокультурного суб‘єкта,

щоб сенс його життя мав глузд?

На відміну від наукової об‘єктивності класичного зразка, згідно з

якою природа вивчається ззовні нейтральним поглядом сторонньої

людини, геокультурна об‘єктивність науки, напроти, орієнтує на

дослідження природи зсередини, вимагає враховувати присутність людини

у Всесвіті, брати до уваги її почуття, емоції, цілі, словом, суб‘єктивно

належне ставлення до світу. Ставлення, що виражає сенс людського життя

як міри сенсу всього сущого. Це міра мір, сутність якої полягає в підході

до Всесвіту з погляду максимально можливої повноти його геокультурного

буття.

Розглядаючи природу Всесвіту як спосіб свого об‘єктивно

можливого існування, людина ідентифікує себе з нею, суб‘єктивно

зливається з природою, чим надає їй людиновимірного характеру.

В результаті постає світ геокультурного буття. Світ, який за

визначенням не може бути байдужим людині, до якого вона ставилась

би нейтрально-об‘єктивно, не відчуваючи ні любові, ні ненависті. Це

світ, яким вона живе і який живе нею. Щоб бути, цей світ вимагає

турботи й любові з боку людини. Саме любов і пов‘язана з нею турбота

на рівні Буття дозволяє зберегти природу такою, якою вона є

об‘єктивно. Тому наукова об‘єктивність у геокультурному вимірі

набуває характеру об‘єктивності завдяки любові, об‘єктивності згідно з

23

етикою суб‘єктивно належного ставлення людини до природи як

геокультурного суб‘єкта. Такою етикою, на думку А. Швейцера,

повинна стати етика «благоговіння перед життям»: «Единственно

возможный, содержательный, постоянно, живо и конкретно

полемизирующий с действительностью принцип этики гласит:

самоотречение ради жизни из благоговения перед жизнью» [1, с. 216].

З вищезазначеного випливає, що наукове визначення природи

неодмінно має включати в себе людську складову, оскільки в реальній

дійсності людина органічно зливається з біосферою, яка в сучасних умовах

без людини функціонувати просто не може. Відсутність такої складової в

понятті природи робить його неповним, однобічним, неадекватним

дійсності. Оперування ним загрожує спотвореним баченням картини світу,

негативні наслідки якого не забаряться позначитися на практиці.

Методологія геокультурного підходу дозволяє закласти основи для

концептуалізації всіх сфер знання як результату пізнання, взятого в

органічній єдності суб‘єктивно належного й об‘єктивно можливого його

сторін. Потреба в розробці такої методології стає очевидною не тільки у

зв‘язку з кризовою екологічною ситуацією, а й, що не менш важливо,

ставиться на порядок денний самим розвитком науки. Якщо раніше

відкриття й винаходи чітко розрізнялися, то тепер відкриття все більше

перетворюються у винаходи. А це напряму узалежнює науку від її

ціннісної орієнтації. Чим далі в глибину об‘єктивно можливого світу, тим

більше в глибину суб‘єктивно належного свідомості.

Список літератури

1. Швейцер А. Благоговение перед жизнью / А. Швейцер; пер. с нем.; под.

общ. ред. А.А. Гусейнова и М.Г. Селезнева. – М.: Прогресс, 1992. –

576 с.

УДК 630*627.3

І.В. Гладунець, аспірант

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

E-mail: gladunets@yandex.ua

РЕКРЕАЦІЙНИЙ ВПЛИВ НА ЛІСИ

НПП «СВЯТІ ГОРИ» ТА ОЦІНКА ЇХ СТАНУ

На Україні рекреація здійснюється в зелених зонах навколо міст,

лісопарках, лісах курортних зон і національних природних і регіональних

Науковий керівник – В.П. Пастернак, д-р с.-г. наук, доцент.

24

ландшафтних парках. Забезпеченість України лісами зелених зон

становить 51 га на 1000 осіб міського населення порівняно зі 110 га у Росії

і Білорусі. У Донбасі і Придніпров'ї розташовано 18,4 % площі лісів

зелених зон при проживанні в регіоні 36 % міського населення України

(Бондарук, 1988).

Найбільший дефіцит у рекреаційних територіях відчувають

Донецька і Дніпропетровська області з густотою населення понад 200 осіб

на 1 км2. У цьому регіоні співвідношення потреб і зарезервованих для

рекреації територій становить менше 50 %. Високі антропогенні

навантаження (неорганізований приміський відпочинок, стаціонарні бази

відпочинку і санаторії) призводять до погіршення загального стану лісів і

зниження їх гідрологічної, захисної, санітарно-гігієнічної та екологічних

функцій.

Вивчення рекреагенних змін різноманітних компонентів лісових

екосистем і розробка наукових основ та принципів рекреаційного

використання лісів, підвищення їхньої стійкості є першорядною метою

нашого дослідження.

Рекреаційна стійкість визначається як спроможність біогеоценозу

протистояти рекреаційному впливу, нормально функціонувати і цілком

самовідновлюватися в нових умовах. У разі порушення рівноваги лісових

угруповань відбувається їхня адаптація до нових умов, що виявляється в

структурно-функціональній перебудові, спрямованій на відновлення

стійкості. Інтенсивний рекреаційний процес призводить до значної

трансформації лісових біогеоценозів, втраті ними стійкості, їхньої

деградації і розпаду, на що вказують дослідники: Н.С. Казанська (1975);

М.Н. Коблова, Н.П. Жижин, H.H. Зеленский (1973); Г.А. Полякова (1981);

В.І. Бондарь (1981); В.А. Мурликін (1986); С.А. Генсірук та ін. (1987,1983);

Г.В. Бондарук (1988).

Національний природний парк «Святі гори» було створено Указом

Президента України від 13.02.1997 р. з метою збереження, поновлення

та раціонального використання ландшафтів Донецького кряжа з

типовими та унікальними природними комплексами, що мають

природоохоронне, естетичне, рекреаційне, наукове та оздоровче

значення. Це сьомий національний парк в Україні і перший у Східному

регіоні країни. НПП «Святі гори» створений на території Слов'янського

та Краснолиманського районів і м. Святогорська. Загальна площа парку

становить 40589 га.

За тринадцятирічний період існування національного парку були

проведені масштабні роботи щодо організації відпочинку на його

території, також у 2004 р. на території парку була відкрита лавра, яка є

духовним центром Східної України. Всі ці фактори збільшили

навантаження на біогеоценози, що призводить до погіршення стану

лісових фітоценозів та зниження їх рекреаційно-оздоровчих та екологічних

25

функцій. У зв'язку із цим виникає необхідність у науково обґрунтованій

територіальній організації рекреаційної діяльності і розробці системи

природоохоронних заходів, спрямованих на раціональне використання та

охорону рекреаційних ресурсів національного парку.

Однією з причин порушення лісових екосистем є зміни водно-

фізичних властивостей ґрунтів під впливом витоптування – неодмінного

фактора рекреаційного впливу. При цьому порушується ґрунтова

структура, підвищується твердість ґрунту, знижується вміст гумусу і

скорочується потужність гумусового горизонту. При надмірному

рекреаційному лісокористуванні порушується структура лісової підстилки,

знижуються її запас і товщина, збільшується об‘ємна маса, що веде до

зміни природного кругообігу речовин (Шумаков, 1979).

Зміни, що викликаються рекреаційними навантаженнями у

надґрунтовому покриві, помітні раніше від інших змін і найбільш наочні.

Зі збільшенням рекреаційного впливу на біоценози збіднюється видовий

склад, знижуються фітомаса і проективне покриття, причому випадають

насамперед лісові рослини, але зростає кількість видів-пратантів

(Бондарук, 1988).

При сильних рекреаційних навантаженнях змінюється ряд

таксаційних показників деревостану. Знижується повнота, запас,

зменшується густота і зімкнутість. Ряд авторів пропонують вважати

зниження радіального приросту індикатором рекреаційної дигресії. Крім

того, знижуються кількісні показники природного поновлення лісових

фітоценозів, що призводить до втрати генофонду та поступової деградації

всього угрупування. Такі зміни роблять актуальною проблему дослідження

ступеня рекреаційного впливу та оцінки можливих збитків для природних

угрупувань.

Спеціальні дослідження з впливу рекреації на біоценози НПП «Святі

гори» розпочалися фактично з моменту його створення. У 1998 – 1999 рр.

були закладені відповідні стаціонарні пробні площі, проведення чергових

досліджень на яких заплановано у 2013 – 2014 рр. Вплив рекреаційних

навантажень на компоненти фітоценозів досліджували методами

порівняльної екології; стан деревостану, лісової підстилки та ґрунтів

вивчали за загальноприйнятими методиками. У 2013 р. за моєю участю

було проведено моніторинг з суцільним обліком деревостану на семи

постійних пробних площах НПП «Святі гори». Була проведена таксація

постійних пробних площ ғ 18, 4, 7, 8, 9, 10, 11, на яких ростуть

деревостани різних деревних порід, віком від 40 до 285 років. Результати

обстеження пробних площ свідчать про значний вплив відвідуваності на

стан деревостанів, особливо на наявність природного поновлення,

надґрунтового покриву та підстилки.

26

УДК 630*443:582.475

А.Ф. Гойчук, д-р с.-г. наук, професор

В.В. Розенфельд, канд. біол. наук, доцент

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Е-mail: biol_misl_kaf@ukr.net

АНАТОМО-МОРФОЛОГІЧНІ ТА БІОХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

БАКТЕРІЙ АУТОМІКРОФЛОРИ НАСІННЯ СОСНИ ЗВИЧАЙНОЇ

Виділені зі здорового насіння сосни патогенні ізоляти бактерій

ідентифікували за морфологічними, культуральними і біохімічними

ознаками та жирнокислотним складом загальних клітинних ліпідів.

Клітини Pseudomonas sуringaе – дрібні поліморфні бобоподібні

палички (розміром 0,5–0,8х1,0–2,0 мк) із заокругленими кінцями і

полярними джгутиками; трапляються у вигляді ланцюжків із 5–7 клітин,

спор не утворюють, грамнегативні. Штами P. sуringaе добре ростуть на

КА. Зрілі колонії також круглі, незначно припідняті до центру, іноді із

кратером у ньому; край рівний або хвилястий; поверхня блискуча,

гладенька, рівна, часто слабопомітна, радіально заштрихована. Колонії

сіро-білі, напівпрозорі, світліші із краю.

P. sуringaе – облігатні аероби, використовують глюкозу (тільки

аеробно), фруктозу, ксилозу, сахарозу, інозитол і манітол. Не ростуть на

середовищі із глюкозою (анаеробно), мальтозою, рамнозою, манозою,

лактозою, сорбітолом, дульцитолом і саліцином. Молоко пептонізують,

але не звурджують. Синтезують каталазу, желатиназу і не синтезують

пектинази та оксидази. Штами на білкових середовищах не утворюють

індолу, сірководню та аміаку, лакмусову сироватку підлужнюють.

Клітини Enterobacter nimipressuralis – дрібні прямі палички, на

кінцях заокруглені, поліморфні (розмір 0,4–0,6 х 0,8–1,5 мк), рухомі, із

перитрихальним розміщенням джгутиків; розташовані поодинці, парами,

ланцюжками або групами, спор не утворюють, грамнегативні.

E. nimipressuralis – факультативні анаероби, добре ростуть на МПА

та КА. Через 40–48 год росту після посіву утворюють круглі колонії з

діаметром до 4 мм, край яких припіднятий горбистий або слабохвилястий,

що різкіше виділяється від середини, ніж із краю. Поверхня колонії

гладенька, блискуча, біло-сірого кольору, напівпрозора. На КА

водорозчинних пігментів не утворюють.

Виділені штами засвоюють вуглеводи з утворенням кислоти і газу –

глюкозу (аеробно і анаеробно), мальтозу, фруктозу, рамнозу, ксилозу,

манозу, сахарозу, лактозу; ростуть на спиртах (гліцеролі, манітолі) та на

глюкозиді саліцині, підкислюючи середовища без виділення газу, у той час

як при рості на дульцитолі – з виділенням його. Ізольовані з листяних

27

порід штами утворюють газ на манітолі та саліцині, але не на дульцитолі.

Не засвоюють інозитолу. Молоко підкислюють, що супроводжується його

зсіданням. Відсутні протеїнази, які розщеплюють білки молока та

желатину, а тому не утворюється індол, аміак, сірководень; утворюють

амілазу, але не пектиназу.

Колонії Pectobacterium сarоtovorum на КА спочатку дрібні, майже

прозорі, але з часом досягають 3–4 мм у діаметрі, круглі, з рівним краєм,

припідняті до конусоподібного центру. Колір 2–3-добової культури сіро-

білий, у разі просвітлення колонії напівпрозорі, ущільнені до центру,

блискучі, з перламутровим відтінком. Клітини – неспоротвірні палички або

кокоподібні, рухомі, з перитрихальним розташуванням джгутиків.

Штами Р. сarоtovorum факультативні анаероби, засвоюють

вуглецевмісні сполуки без утворення газу. Вони ростуть на середовищах, у

яких єдиним джерелом вуглецю є глюкоза (аеробно та анаеробно),

мальтоза, фруктоза, рамноза, ксилоза, маноза, сахароза, лактоза, гліцерол,

інозитол, саліцин; не ростуть на дульцитолі; молоко звуржують, але не

пептонізують. Ізоляти Р. сarоtovorum синтезують пектиназу, протеїназу,

каталазу і желатиназу, не утворюють амілази. Білки розщеплюють до

аміаку та сірководню, але не до індолу.

Pseudomonas fluorescens утворюють круглі 3-міліметрові колонії,

плоскі або слабоопуклі, із хвилястим краєм, у центрі припідняті; поверхня

блискуча, каламутно-білого кольору. Клітини – палички неправильної

форми з чітко заокругленими кінцями; рух поступовий, джгутики полярні.

Аероб, не ферментує глюкози під мінеральним маслом. Крохмалю не

гідролізує; не утворює індолу, аміаку і сірководню; продукує каталазу,

желатиназу. Молоко пептонізує, але не звурджує, підлуговує лакмусову

сироватку з наступною редукцією. На мінеральному середовищі

Омелянського бактерії використовують глюкозу (аеробно), фруктозу,

ксилолу, сахарозу та манітол; не засвоюють рамнози, манози, лактози,

сорбітолу, гліцеролу, дульцитолу, інозитому і саліцину. На відміну від P.

syringae, штами P. fluorescens оксидазопозитивні, не спричиняють реакції

надчутливості в листках тютюну, інтенсивно утворюють флуоресцентний

пігмент.

Колонії Рantoea аgglomerans на КА напівпрозорі, жовтуваті, згодом

набувають інтенсивно-жовтого кольору, особливо під впливом розсіяного

сонячного світла. Колонії компактні, круглі з діаметром 2–3 мм, край

рівний. Клітини – палички з перетрихальним розміщенням джгутиків,

факультативні анаероби. На відміну від Pectobacterium, в анаеробних

умовах ростуть повільно.

Штами Р. аgglomerans засвоюють карбогідрати без утворення газу.

Вони ростуть на середовищах, у яких джерелом вуглецю є глюкоза

(аеробно та анаеробно), мальтоза, фруктоза, рамноза, ксилоза, маноза,

сахароза, лактоза, гліцерол, саліцин; не засвоюють ксилози, сорбітолу,

28

дульцитолу, інозитому та манітолу. Молоко звурджують, але не

пептонізують. Ізоляти Р. аgglomerans синтезують протеїназу, каталазу,

оксидазу, желатиназу, але не амілазу і пектиназу. Не утворюють індолу,

аміаку та сірководню.

Bacillus subtilis на КА формують великі зморщені колонії 10-15 мм,

непрозорі, світло-кремового кольору із хвилястим краєм. На МПБ бактерії

ростуть у вигляді зморщеної плівки з утворенням пластівцевого осаду.

Клітини в мазках із бульйонних культур розміщуються поодиці або інколи

утворюють ланцюжки по 2–3 клітини. Бактерії аероби, засвоюють

глюкозу, сахарозу, арабінозу, лактозу, мальтозу, манозу, манітол, сорбітол,

інозитол; відношення до рамнози, галактози, рафінози варіабельне.

Розріджують желатин та крохмаль, редукують лакмусову сироватку, не

засвоюють сечовини, оксидазонегативні і каталазопозитивні.

Bacillus pumilus утворює на КА плоскі круглі колонії з діаметром 12-

18 мм, блискучі, по краю напівпрозорі, а в основній частині непрозорі,

лопасті, край дуже хвилястий, центр горбкуватий і матовий. Клітини –

палички, подібні до B. subtilis, рухомі, з перитрихіально розташованими

джгутиками, споротвірні, спори клітин не роздуваються і локалізуються в

їхній центральній частині. Бактерії роду B. pumilus аероби – засвоюють

глюкозу, сахарозу, манозу та сечовину; утворюють пероксидазу, оксидазо-

негативні. Не засвоюють крохмалю, манітолу та нітратів.

Paenibacillus polymyxa добре росте на КА і слабше – на МПА. На КА

колонії великі, сірого кольору, з діаметром 10 мм; колонії круглі, опуклі,

гладенькі з рівним краєм, слизисті, часто слиз розтікається однобічно або

звисає, крапаючи на кришку чашки, якщо вона перевернута. На МПА

бактерії утворюють 3–4-міліметрові плоскі колонії, які спочатку

напівпрозорі, а через чотири доби перетворюються на непрозорі та

каламутні. Клітини – палички із заокругленими кінцями, грампозитивні;

під час утворення спор вони трохи роздуваються. Спори овальні,

розташовані майже по центру. Бактерії –факультативні аероби; засвоюють

глюкозу, сахарозу, галактозу, крохмаль, манітол, амонійні та нітратні

форми азоту, пептон, казеїн, не засвоюють лактози.

Для ідентифікації бактерій як хематаксономічну ознаку

використовують профілі жирнокислотного складу їхніх клітин. Цей

показник у систематиці бактерій прирівнюється до молекулярно-

генетичних даних.

Жирнокислотний склад вивчали у трьох ізолятів бактерій. Згідно з

даними літератури, характерною ознакою клітин P. sуringaе є вміст у них

гідроксикислот: 3-гідродеценової, 2-гідроксидодеценової та 3-

гідроксидодеканової. Нами у клітинах бактерії виявлено лише одну

кислоту – 3-гідроксидодеканову, що, можливо, обумовлено особливостями

екологічної ніші та умовами культивування бактерій, а також методом

виділення жирних кислот. Крім того, ці жирні кислоти містяться у

29

клітинах P. sуringaе в мінімальній кількості, інколи в концентрації 0,09 %.

За іншими показниками складу жирних кислот, зокрема за величиною

співвідношення гексадеканової кислоти до гексадеценової (менше 0,9), за

вмістом гептадеканової кислоти, сумою ненасичених кислот та за

основними жирними кислотами вивчені штамів належать до P. sуringaе.

Таким чином, виділені нами бактерії аутомікрофлори насіння сосни

звичайної за фенотиповими ознаками належать до Pseudomonas syringaе,

Pseudomonas fluorescens, Рantoea аgglomerans, Pectobacterium сarоtovorum,

Bacillus subtilis, Bacillus pumilus, Paenibacillus polimyxa.

УДК 630х945.31(477.54)

О.М. Голікова, канд. іст. наук, доцент

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

E-mail: golikovaem@mail.ru

СОЦІАЛЬНО-ЕКОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ В СТАНОВЛЕННІ

ІНСТИТУТУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА І ЛІСІВНИЦТВА

У МАРИМОНТІ (1838–1840 рр.)

Наближення 200-річчя Інституту землеробства у Маримонті,

правонаступником якого є Харківський НАУ імені В.В. Докучаєва, робить

актуальним наукове осмислення витоків аграрної освіти і науки сучасних

Росії, Польщі та України – країн, спільною спадщиною яких є історія

Маримонтського інституту.

Разом з тим у літературі майже не акцентується увага на тому, що

«згідно з ВИСОЧАЙШИХ (імператорських – О.Г.) постанов» від 23

вересня (5 жовтня) та 5(17) жовтня у Королівстві Польському було

засновано «дві установи: Інститут сільського господарства у Маримонті та

Лісівниче училище власне у Варшаві» [1, арк. 4]. Так зазначено у доповіді

ғ 429 у Раду управління Королівства Польського від 30 січня (11 лютого)

1839 р., автором якої є головний директор Урядової комісії внутрішніх і

духовних справ і народної освіти Королівства Польського генерал-

ад‘ютант Сергій Павлович Шипов (1790–1876 рр., на зазначеній посаді –

1832–1845 рр.). Попри те, що генерал був завзятим русифікатором і

наполегливо насаджував у Привіслянському краї, зокрема у польській

системі освіти, російську мову [2], саме він відіграв ключову роль у

відновленні лісівничої освіти у Королівстві Польському. Його план щодо

об‘єднання колишнього Лісівничого училища з Інститутом землеробства у

Маримонті дозволяє зрозуміти причини та базові засади реалізації цієї ідеї.

Отже, метою публікації є вивчення питання щодо причин

приєднання Варшавського лісівничого училища до Інституту землеробства

30

у Маримонті і створення у такий спосіб Інституту сільського господарств і

лісівництва. Джерелознавчою базою дослідження послугували передусім

документи Державного архіву Харківської області (далі – ДАХО), зокрема

Фонд 669 «Маримонтський землеробський інститут Міністерства народної

освіти, м. Маримонт». Дати у роботі наведено за двома календарними

стилями, що дозволяє зберегти мову оригіналів.

Цікавим, на нашу думку, є розуміння генералом Шиповим питання

щодо користі Інституту землеробства у Маримоні і Лісівничого училища у

Варшаві для Польщі. Він пише, що істотна вигода для краю від заснування

Землеробського інституту точно не може бути визначена, адже його

випускники здебільшого працювали у приватних маєтках, на які не

поширювався контроль уряду, хоча генерал і не заперечує благотворної дії

Інституту на облаштування приватних володінь. У той же час випускники

Лісівничого училища служили у державному лісівничому Управлінні й

істотно збільшили його прибутки. Доходи Управління у 1815–1816 рр.

становили 332 758 злотих 24 грошей; у 1817–1819 рр. – 851 253 злотих

10 грошей; у 1820–1823 рр. – 1 101 063 злотих 5 грошей; у 1824–1835 рр. –

до 1 593 773 злотих 8 грошей [1, арк. 4].

Під час антиросійського повстання 1830–1831 рр. Інститут у

Маримонті зазнав великого руйнування. Значно поменшала кількість учнів

«обох інститутів» (Інституту землеробства і Лісівничого училища – О. Г.).

У 1832 р. було припинено їхнє фінансування через малий загал студентів і

нестачу коштів [1, арк. 5]. До речі, цитований документ дозволяє ще раз

акцентувати увагу на тому, що й Інститут у Маримонті, і Лісівниче

училище (школа) у Варшаві створювалися за однаковими принципами як

академічні навчальні заклади.

За розпорядженням Ради управління Королівства Польського від

1(13) жовтня 1835 р. Інститут землеробства у Маримонті поновив свою

роботу. Щодо лісівничої освіти слід зазначити, що питання про її

відновлення набуло актуальності тільки у 1838 р., коли головний директор

Урядової комісії внутрішніх і духовних справ генерал-ад‘ютант

С.П. Шипов та головний директор Урядової комісії фінансів і казначейства

статський радник Р.Ф. Фурман (водночас у 1838–1840 рр., за відсутності

намісника, він головував у Раді управління Королівства Польського)

порушили клопотання про приєднання колишнього Лісівничого училища

до Інституту землеробства у Маримонті.

Щоправда, у ДАХО зберігається документ «Постанова Ради

управління Королівства Польського про передбачуване приєднання до

інституту лісового відділення (колишнього лісівничого училища)», який

начебто 1(13) жовтня 1835 р. розглядала Рада управління [3]. Згідно із цим

документом, Рада управління відповідно до Указу російського імператора і

польського короля Миколи І затвердила рішення про приєднання до

Інституту сільського господарства колишнього Лісівничого училища й

31

утворення у такий спосіб Інституту сільського господарства і лісівництва у

складі двох відділень: сільськогосподарського і лісівничого. Проте

критичний аналіз усіх матеріалів, які містяться у фонді 699, опис 3,

дозволяє зробити висновок про принципову неможливість появи подібного

документа 1(13) жовтня 1835 р., адже лише 21 квітня (3 березня) 1838 р.

імператор Микола І втрутився у дискусію з цього питання. Під час читання

журналу Ради управління Королівства Польського під ст. 141 про

необхідність відновлення Лісівничого училища при Інституті землеробства

у Маримонті він зробив власноручну примітку: «… призупинити і надати

мені докладне положення про існуючу школу і ту, що передбачається» [1,

арк. 2, 9].

Імовірно, плутанина з датами, що виникла навколо наведеної вище

«Постанови Ради управління», була спричинена впорядкуванням

документів, можливо близько, 1940 р. – напередодні святкування 100-річчя

приєднання Лісівничого училища до Маримонтського інституту або тоді,

коли архівні документи з історії ХНАУ за 1816–1919 рр. готували до

передачі в Харківський обласний архів у 1970 р.

Дуже активно проблема об‘єднання та фінансування навчального

закладу обговорювалася на засіданнях Ради управління впродовж усього

1838 р. На облаштування навчального закладу передбачалося щорічне

додаткове виділення 22 тис. злотих та одноразове виділення 10 тис злотих

на початкові витрати для лісівничого відділення. Спроби Урядової комісії

фінансів і казначейства отримати ці 32 тис. злотих з коштів Ради

управління Королівства Польського, що були передбачені на 1839 р.,

зіштовхнулися із власноруч написаним запереченням імператора Миколи І

(про що йшлося вище).

У листі ғ 1665 від 27 вересня (9 жовтня) 1838 р. на ім‘я

генерального директора Урядової комісії фінансів і казначейства

Р.Ф. Фурмана генеральний директор Урядової комісії внутрішніх і

духовних справ генерал С.П. Шипов поставив питання про доцільність

приєднання колишнього Лісівничого училища до Маримонтського

інституту [1, арк. 3]. Серед переваг, що їх надавало таке об‘єднання,

генерал називає: менші витрати на підготовку аграріїв і лісівників;

можливість викладання основних і допоміжних наук, «потрібних і

селянину, і лісівнику»; наявність придатних для занять аудиторій;

належний нагляд за учнями. Щодо фінансових питань генерал Шипов

наводить інші цифри передбачуваних витрат: 13 600 злотих щорічно на

загальноінститутські потреби і 10 тис. злотих одноразово на лісівниче

відділення. Якщо Урядова комісія фінансів і казначейства знайде за

необхідне утримувати казеннокоштних студентів, витрати на навчання

одного учня становитимуть 1 тис. злотих на рік.

Докладніше причини відновлення лісівничої освіти та умови

об‘єднання двох навчальних закладів були визначені генералом

32

С.П. Шиповим у доповіді ғ 429 у Раду управління Королівства

Польського від 30 січня (11 лютого) 1839 р. Цей документ є винятково

важливим у справі відновлення лісівничої освіти у Польщі, адже ця

доповідь була фактично тим «докладним положенням» з реорганізації

закладу в Маримонті, що його вимагав імператор Микола І.

Серед головних причин відновлення у Польщі лісівничої освіти

генерал називає, по-перше, нестачу лісівників на державній службі. У

колишньому Лісівничому училищі упродовж 1818–1832 рр. навчалося

97 осіб; з них 41 особа з різних причин облишила навчання. А отже, «на

державній службі зосталося тільки 56 лісівників» [1, арк. 5]. По-друге, ліси

становили майже третину нерухомого майна у Королівстві Польському.

Лише Урядова комісія фінансів і казначейства мала у своєму

підпорядкуванні державних лісів близько 1,5 млн моргів1; Урядова комісії

внутрішніх і духовних справ – 80 тис. моргів; ліси конфіскованих маєтків

сягали 60 тис. моргів тощо. До того ж «ліси, що належать до

ВСЕМИЛОСТЕЙШЕВИХ пожалувань», були під опікою Урядової комісії

фінансів і казначейства. За браком «хороших лісоводів», Урядова комісія

фінансів не мала можливості впливати на поліпшення лісового

господарства у приватних маєтках та управляти лісами, що знаходилися

безпосередньо під її наглядом.

Далі в документі міститься висновок, що не втратив своєї

актуальності дотепер: «… ліси мають великий вплив на формування

клімату і родючості землі; вони є найважливішим матеріалом як для

будівництва і опалення, так й для фабрик і мануфактурних виробів; ліси

становлять одне з найголовніших джерел державних прибутків; користь

лісового господарства не обмежується короткочасністю епохи, його

результати іноді виявляються через століття». Відтак нехтування потребою

підготовки лісівників «може спричинити у майбутньому незліченні для

краю втрати». Також автор документа звертає увагу на «знищення у

теперішній час лісів», причинами чого є брак знань у приватних господарів

з лісівництва, невміння управляти лісами та неналежне лісокористування

[1, арк. 5].

Наступна частина доповіді С.П. Шипова присвячена визначенню

користі приєднання Лісівничого училища до Інституту землеробства.

Продовжуючи думки, що були викладені ним у листі до голови Урядової

комісії фінансів і казначейства Р.Ф. Фурмана 27 вересня (9 жовтня) 1838 р.,

генерал С.П. Шипов говорить про економічну ефективність об‘єднання

навчальних закладів, яка уможливлюється заощадженням коштів (ті ж самі

приміщення, ті ж самі викладачі – О.Г.); про потребу як агрономічних, так

і лісівничих знань для учнів обох відділень; про існуючий в Інституті

1 Морг – застаріла одиниця виміру площі землі в середньовічній Західній Європі і,

зокрема, в Речі Посполитій; дорівнює приблизно 0,56 га.

33

суворий нагляд за учнями; про можливість організації практичних занять

для агрономів і лісівників у господарствах, що належать Інституту.

Водночас генерал Шипов пропонує внести деякі зміни в організацію

утворюваного Інституту для поліпшення його добробуту, а саме:

асигнувати новому Інституту сільського господарства і лісівництва

щорічно 22 тис. злотих та виділити одноразово 10 тис. злотих на

облаштування лісівничого відділення; звільнити випускників Інституту від

військової служби, якщо вони подальшою своєю поведінкою не позбавлять

себе цієї пільги (подібну пільгу мали випускники Гори-Горецького

землеробського інституту і Технологічного інституту в Санкт-Петербурзі).

Також генерал зауважив, що маєтки, які належали інституту, були істотно

зруйновані під час повстання 1830–1831 рр. і потребували чималих коштів

для відновлення. Для оберігання казни від зайвих витрат керівник

Урядової комісії внутрішніх і духовних справ запропонував закласти

маримонтські маєтки земському кредитному товариству з погашенням

боргу впродовж 28 років. Також генералу Шипову належала ідея щодо

заснування в Інституті особливого відділення, яке б займалося збиранням

статистичної інформації про землеробство і лісівництво та видавало б

наукові праці й періодичні видання із сільського господарства.

Природно, що до вирішення цього питання долучилися найвищі

урядовці Королівства Польського: намісник у 1832–1856 рр. князь Іван

Федорович Паскевич, помічник міністра статс-секретар і член Ради

управління Королівства Польського, тайний радник Ігнатій Лаврентійович

Туркул [1, арк. 8]. Для реалізації «проекту об‘єднання цих двох училищ в

одну установу» 25 лютого (6 березня) 1839 р. Радою управління було

затверджено постанову, яка у своїх головних положеннях повторювала

пропозиції генерала С.П. Шипова [1, арк. 10].

Проте вирішальне слово у цій справі належало російському

імператору. В архіві зберігся цінний документ – виписка з протоколу

статс-секретаря Королівства Польського від 20 березня (1 квітня) 1839 р. за

підписом Миколи І [1, арк. 1]. За поданням Ради управління Королівства

Польського російський імператор постановив: щоб Інститут сільського

господарства у Маримонті «мав в землеробському відношенні пристойний

ступінь досконалості, без обтяження казни Королівства», інституту

дозволялося закласти маримонтські маєтки – Вакржишев, Руду, Біляни, а

також фільварок Бураков – земському кредитному товариству, а отримані

гроші використати на поліпшення матеріально-технічної бази.

Нарешті, у доповідній записці по відділенню Промисловості і

торгівлі ғ 9266 від 15(27) листопада 1839 р. були затверджені докладні

положення щодо «з‘єднання колишньої Лісівничої школи і Інституту

сільського господарства в одну установу» [1, арк. 10].

Російський імператор Микола І 14(26) березня 1840 р. затвердив

пропозиції міністра народної освіти, дійсного тайного радника графа

34

Сергія Семеновича Уварова щодо Інституту сільського господарства і

лісівництва [4]. Серед пропозицій графа С.С. Уварова, який дбав про

посилення урядового контролю над усією системою освіти імперії,

привертають увагу статті про виведення утворюваного інституту з

підпорядкування Урядовій комісії внутрішніх і духовних справ та

Урядовій комісії фінансів (які ініціювали об‘єднавчий процес – О.Г.). Граф

доводив, що проект Положення нового Інституту не враховував існування

нещодавно створеного Варшавського навчального округу і не

встановлював підпорядкування йому як «вищому начальству» [1, арк. 15].

Також граф звернув увагу на «великий вплив комісії фінансів на дії

Інституту, що не відповідало новому порядку речей, за яким Інститут з

навчальних питань мав залежати від Міністерства народної освіти імперії»

[1, арк. 15].

Зауваження міністра були враховані, і 31 серпня 1840 р. на

«Положенні про Інститут сільського господарства і лісівництва»

російський імператор Микола І власноручно написав: «Бути по сему» [5,

арк. 2]. Цей документ затверджував, що «Інститут сільського господарства

і лісівництва знаходиться під безпосереднім начальством попечителя

Варшавського навчального округу», який підпорядковується міністру

народної освіти [5, арк. 3].

Так завершилася історія об‘єднання двох спеціальних навчальних

закладів, створених майже одночасно за Указом імператора Олександра І у

1816 р.

Список літератури

1. Материалы о присоединении к институту Варшавского лесного

училища: указ, письма, докладные (9 октября 1838 г. – 14 марта 1840 г.

// Держ. архів Харк. обл. (далі – ДАХО). – Оп. 3. – Од. зб. 20. – Арк. 1–

9.

2. Артамонова И. Шипов, Сергей Павлович 1-й / И.Артамонова // Рус.

биогр. словарь. – СПб.: Имп. Русское Историч. общество, 1911. – Т. 23.

– С. 298.

3. Постановление Совета Управления Царства Польского о

предполагаемом присоединении к институту лесного отделения

(бывшего лесного училища) 1(13) октября 1835 г. // ДАХО. – Оп. 3. –

Од. зб. 15. – Арк. 1–2.

4. Центральний історичний архів Москви. – Ф. 733 (Фонд Міністерства

народної освіти). – Оп. 77. – Спр. 27. – Арк. 19–22.

5. Положение об институте, утвержденное 31 августа 1840 года с приложением (штат, смета, учебное расписание) // ДАХО. – Оп. 3. –

Од. зб. 19. – Арк. 1–7. // ДАХО. – Оп. 3. – Од. зб. 21. – Арк. 1–13.

35

УДК 630*282.1:674.031.632.26 (477. 61)

О.В. Грибачова, канд. біол. наук

Луганський національний аграрний університет

E-mail: greebachoff @ mail.ru

ВИРОЩУВАННЯ ДУБА ЗВИЧАЙНОГО І ДУБА ЧЕРВОНОГО

У НАСАДЖЕННЯХ ЛУГАНСЬКОГО ЛІСНИЦТВА

ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Луганське лісництво відноситься до ДП «Луганське лісомисливське

господарство», яке входить до складу Луганського обласного управління

лісового господарства. Загальна площа лісництва становить 3960 га. За

лісорослинним районуванням цю територію відносять до Приволзько-

Донського округу підзони різнотравних злакових степів.

Культури дуба звичайного у Луганському лісництві Луганської

області створювалися переважно змішаними, а частка чистих культур

зазначеної породи становить 45,8 % від загальної кількості насаджень

(табл. 1). Значний відсоток змішаних насаджень з участю дуба звичайного,

які були створені протягом 50 – 60 рр. XIX ст., пояснюється тим, що

лісівники враховували особливості росту дубових насаджень, а саме: чисті

насадження дуба звичайного в перші роки розвитку економічно не

рентабельні, тому що ця порода у 2-3- річному віці росте повільно і тільки

пізніше починає рости швидко.

1. Схеми змішування Quercus robur L. у Луганському лісництві

Схема змішування Площа, га Відсоток до загальної

площі, %

10Дз 101,4 45,8

8Дз1Язл1КЛП 39,0 17,6

9Дз1Язл 11,0 5,0

7Дз2Язл1КЛГ 50,7 22,9

6Дз3Язл1КЛГ 19,3 8,7

Разом 221,0 100

Серед порід, які використовували під час створення насаджень з

участю дуба звичайного, переважали ясен зелений (Fraxinus pennsylvanica

Marsh), клен татарський (Acer tatarica L.), акація біла (Robinia pseudoacacia

L.). Таки види, як груша звичайна (Pyrus communis L.), акація жовта

(Caragana arborescens Lam.), липа серцелиста (Tilia cordata L.)

представлені у незначній кількості.

36

Культури дуба звичайного створювались як посівом жолудів на

постійне місце (46 % від загальної кількості), так і садінням сіянців на

постійне місце (45 %).

Усі насадження дуба червоного у Луганському лісництві

створювались у 1970 р. у кварталі 79, виділі 1 у лісосмузі, що примикає до

парку садово-паркового мистецтва «Гостра могила». Їх загальна площа

становила 0,04; 0,07; 0,11 га відповідно. Рельєф ділянки хвилястий. Тип

ґрунтів – темно-сірі, опідзолені. Кількість створених насаджень дуба

червоного по області у ці роки була незначною. Відомо два місцезростання

дуба червоного, вік насаджень яким становить 40 –50 років. Перше

місцезростання дуба червоного – у Луганському лісництві, а друге – в

Охтирському лісовому господарстві. Зараз жолуді дуба червоного у

лісництвах планово збираються та висаджуються на лісокультурні площі.

Деревина червоного дуба використовується для внутрішніх робіт, як

шпона для меблів, а після просочення може також використовуватися для

шпал і для зовнішніх робіт.

Нами було взято п‘ять проб ґрунту на глибині 5 см у різних частинах

пробних ділянок, де зростали дуб звичайний і дуб червоний. Ґрунти у

пробах вивчалися на вологість і вміст гумусу (табл. 2). Аналіз проводився

в лабораторії агрохімії Луганського національного аграрного університету.

2. Лісорослинні умови на пробних ділянках

за участю дуба звичайного та дуба червоного

Вид

породи

Номер пробної

ділянки

Вік насадження,

років

Номер проби

ґрунту

Тип ґрунту

Вміст

гумусу

(0–5 см),

%

Вологість

ґрунту, %

Дуб звичайний 4 43 1

2

3

4

5

темно-сірий,

опідзолений

5,81

5,88

4,93

5,40

7,02

20,92

16,86

17,13

17,03

22,01

Дуб червоний 1 43 1

2

3

4

5

темно-сірий,

опідзолений

3,47

3,48

4,66

4,15

4,58

16,52

18,18

18,93

17,54

16,49

Проби були взяті у різних місцях пробних ділянок: перша проба – у

зоні кореневої системи дуба червоного на відстані 1 м; друга – під дубом і

кленом гостролистим; третя − на галявині, де дуб червоний зростав

37

поодиноко; четверта – на відстані 2 см від пробної ділянки; п‘ята проба – у

зоні кореневої системи дерева на відстані 2,5 м.

Також нами були взяті п‘ять проб ґрунту під деревостанами дуба

звичайного: перша проба – у зоні кореневої системи дуба звичайного на

відстані 1 м; друга – на узліссі, де дуб звичайний зростав поодиноко;

третя – на відстані 2 см від пробної ділянки; четверта – у зоні кореневої

системи дуба звичайного на відстані 2,5 м; п‘ята проба – під дубом і

кленом гостролистим.

Дуб червоний не дуже вимогливий до родючості ґрунтів, витримує

навіть кислу реакцію, однак не переносить вапняних, вологих ґрунтів.

Вологість ґрунту під деревостаном дуба червоного змінюється від 16,49 до

18,93 % (див. табл. 2 ).

Найменша вологість ґрунту у зоні кореневої системи дуба червоного

на відстані 2,5 м (16,49 %), а найбільша на галявині (18,93 %), де він

зростав поодиноко. Стан дуба червоного в цій лісосмузі добрий, про що

свідчить його зовнішній вигляд та рясний самосів.

Сірі опідзолені ґрунти формуються в умовах промивного водного

режиму та належать до кислих ґрунтів, де переважають фульвокислоти.

Відомо, що дуб червоний не витримує вапняних та вологих ґрунтів. Вміст

гумусу у темно- сірих опідзолених грунтах коливається в межах 7 – 8 %, а

у світло-сірих – 4 – 6 %. Вміст гумусу на глибині 0–5 см у насадженнях

дуба червоного становить 3,47–4,58 %, у дуба звичайного – 4,9 – 7,02 %.

Це свідчить, що дуб звичайний більш вимогливий до родючості ґрунтів та

росте переважно на чорноземах звичайних, які мають слаболужну реакцію.

Дуб звичайний найкраще росте на вологих ґрунтах (вологих

дібровах). Сухість ґрунту він також витримує, але помітно реагує

прискоренням росту під час збільшення зволоження. У зв‘язку із цим

вологість ґрунту під деревостаном дуба звичайного вища, ніж дуба

червоного, і становить від 16,86 до 22,01 %.

При одночасному вирощуванні дуба звичайного і червоного останній

утворює рясний самосів, який не дає розвиватися паросткам дуба

звичайного; однак дуб червоний в умовах Південного Сходу України

виявився більш стійким до хвороб. В останні роки все частіше виявляється

самосів дуба червоного та потрапляння його у ліси зазначеної зони. Це

пояснюється тим, що в області у зв‘язку з інтенсивним бурінням

свердловин місцевим населенням та зміною клімату спостерігається

зниження рівня ґрунтових вод, пересихання річок. Унаслідок цього

змінюються межі ареалів деяких видів, наприклад, дуба червоного, сосни

кримської.

Таким чином, ураховуючи лісорослинні умови Луганської області

зазначимо, що тут можливо вирощувати дуб червоний, але без створення

змішаних насаджень дуба червоного з дубом звичайним. Дуб червоний

краще створювати монокультурами або разом з кленом гостролистим. Для

38

формування високопродуктивних насаджень дуба звичайного в умовах

Луганської області необхідно підбирати вологі ділянки з великим вмістом

гумусу і менш вологі з невеликим вмістом гумусу – для дуба червоного.

УДК 631.527.5

В.Г. Григорьєва, наук. співроб.

Український науково-дослідний інститут лісового господарства

та агролісомеліорації імені Г.М. Висоцького

E-mail: grygorye@.rambler.ru

ДОСЛІДЖЕННЯ КУЛЬТУР МОДРИНИ ГІБРИДНОЇ

В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Однією з найбільш перспективних швидкорослих хвойних порід

інтродукованого походження в Україні є модрина, яка легко утворює

спонтанні гібриди. Понад 100 років міжвидові гібриди модрин

досліджують в країнах Європи [1] та колишнього СРСР [2]. Вони

характеризуються швидким ростом та якісною деревиною. Метою нашої

роботи було дослідження культур модрини гібридної на Харківщині.

Навесні 2013 р. проведено обстеження лісових культур модрини

гібридної у ДП «Зміївське ЛГ», створених в 2002 р. з насіння, яке було

зібране з гібридизаційної клонової насінної плантації модрин європейської

(Larix decidua L) та японської (Larix kampferi (Lamb.) у Данилівському

ДДЛГ. Сіянці вирощено у теплиці Задонецького лісівництва ДП «Зміївське

ЛГ» протягом 2001 р. Рослини було висаджено за схемою 3,0 х 0,5 м.

Ділянка площею 3,2 га видовженої форми розташована на рівному

рельєфі вздовж автодороги. Насадження представлено одним деревним

ярусом, який складається з чистих культур модрини гібридної. В складі

підліску – робінія псевдоакація, хміль та ясен звичайний. Підросту та

самосіву модрин не виявлено. ТЛУ – С2-D2. Трапляється підріст робінії

псевдоакації та ясена звичайного. Трав‘яний покрив представлений

маренкою чіпкою, чистотілом великим, тонколучником звичайним,

геранню Робертовою, гравілатом міським. Проективне покриття становить

близько 50 %.

На час обстежень біологічний вік рослин дорівнював 12 років. Під

час обстеження було закладено пробну площу (ПП) 0,25 га.

Аналізуючи показники росту модрини на обстеженій ділянці, слід

зазначити, що діаметр дерев становив від 1,6 до 20,4 см. Коефіцієнт

варіації – 27,2 %. Тобто відзначено досить високу мінливість за цим

показником. Середній діаметр – 10,8 см. Висота дерев становила від 8,0 до

12,5 м. Тобто мінливість відмічено значно меншу (V = 15, %), ніж за

39

діаметром. Середня висота – 10,7 м. Бонітет насадження – 1с, що вказує на

його високу продуктивність. На основі отриманих середніх показників

діаметра і висоти визначено об‘єм стовбура середнього дерева, який

становить 0,05 м3. Запас пробної площі – 12,05 м

3/га. Отже, запас ділянки –

48,2 м3/га при густоті 964 дерева на 1 га.

У зв‘язку з відсутністю контролю таксаційні показники модрини

гібридної такого ж віку порівнювали з табличними даними аборигенного

виду – дубом звичайним, гібриди майже вдвічі перевищують дуб за всіма

ростовими показниками.

Обстеження ділянки модрини гібридної показало, що більшість

дерев (42,9 %) характеризувалися добрим станом. Задовільний стан мали

25,4 % дерев, відмінний – 19,6 %. Дерев, стан яких був незадовільний,

виявлено 8,8 %. Відмічено незначну кількість сухих дерев (3,3 %). Це

головним чином пригнічені екземпляри, затінені кронами сусідніх дерев.

Серед вад найчастіше траплялися вилки. Декілька дерев мали пасинки та

сухі верхівки. Індекс стану ділянки становить 2,3 бала, що вказує на

добрий стан ділянки.

Одним з важливих показників, який характеризує ступінь

адаптованості виду до умов інтродукції, є репродуктивний розвиток.

Здатність формувати здорове насіння і розмножуватися насінним шляхом

вказує на високий рівень адаптації. Під час обстеження культур модрини

гібридної на деревах обліковано старі шишки минулих років та шишки

2013 р. Навесні ці шишки легко відрізнити за забарвленням. Шишки

минулих років мають коричневий колір, а незрілі шишки 2013 р. – зелений,

рожевий тощо. Виявилося, що більшість дерев мають шишки минулих

років (87,1 %). У рік обстеження на 61% дерев утворилися шишки, що

може свідчити про не дуже сприятливі для насіннєношення модрини

погодні умови як минулого, 2012 р., так і зимового та весняного періоду

2013 р. обстеження.

Одним з показників, що характеризує внутрішньовидову мінливість

видів рослин, є забарвлення репродуктивних органів, зокрема

макростробілів та незрілих шишечок модрини. Аналізуючи штучну

гібридну популяцію, представлену на обстеженій ділянці, було визначено

забарвлення незрілих шишечок на деревах ПП.

За даними українських учених (Молотков, Патлай, 1982), природним

забарвленням незрілих шишечок у модрини європейської вважається

зелене та червоне [3]. За Е.Л. Вольфом [4], луски у незрілих шишок

модрини японської мають із зовнішнього боку колір світлої шкіри або

жовтуватий чи навіть з червонуватим відтінком (часто до верхівки

забарвлення темнішає), з наявністю білуватого нальоту.

За кольором незрілих шишечок ми розподіляли дерева на три

категорії: із зеленими шишечками, рожевувато-зеленими, пурпуровими.

40

На обстеженій ділянці виділено дерева з незрілими шишечками всіх

трьох категорій забарвлення. Дерев із зеленими шишками виявлено 33,9 %,

з рожевувато-зеленими – 30,6 %, а з пурпуровими – 35,5 %.

Для математично правильного статистичного обчислення шкала

показників стану та кривизни була змінена зі зниження кращих

показників на їх зростання, тобто стан: 1 (відмінний) – на 5; 2( добрий) –

на 4; 3 (задовільний) – залишено 3; 4 (незадовільний) – на 2; 5 (дерево

загинуло) на 1; кривизна – 1 (рівне) – на 5; 2 (нерівне) – на 3; 3 (криве) –

на 1.

Виявлено тенденцію (рис.) до збільшення діаметра у дерев з

пурпуровими шишечками, ці дерева також мають кращий стан та меншу

кривизну. Отримані результати підтверджують дані російських учених про

перевагу рослин, що проростають з насіння червоношишкових форм

модрини [5].

Для поліпщення стану зазначеної ділянки культур модрини гібридної

доцільно найближчим часом провести догляд на її території, який

полягатиме у видаленні сухих та пригнічених дерев, що сприятиме росту і

розвитку дерев, що залишаться.

Середні показники стану, кривизни та діаметра у модрини гібридної

з незрілими шишечками різних кольорів

Узагальнюючи отримані дані, можемо констатувати, що модрина

гібридна на обстеженій ділянці за інтенсивністю росту значно перевищує

дуб звичайний, вступила у репродукцію декілька років тому і на більшості

дерев утворюються шишки. Враховуючи всі показники обстеженої

модрини, можна зазначити, що вона характеризується четвертим ступенем

акліматизації за (О.Л. Липою) [6].

41

Список літератури

1. Schneck V. Management of seed orchards in Germany /V. Schneck,

D. Schneck// Improving seed production from forest seed orchards in the

Baltic Sea region countries – establishment, management, flowering

stimulation and protection. – (April 5, 2013 / Riga, Latvia). - Silava, 2013 –

P. 7.

2. Дерюжкин Р.И. Селекция и культуры лиственницы в Центральной

лесостепи / Р.И. Дерюжкин. – Петрозаводск: Карелия, 1967. С. 203 –

209.

3. Селекция лесных пород / П.И. Молотков , И.М. Патлай, Н.И. Давыдова

[и др.]. – М : Лесн. пром-сть, 1982. – С. 152 – 153.

4. Вольф Э.Л. Хвойные деревья и кустарники Европейской и Азиатской

частей СССР / Э.Л. Вольф. – Л.: Изд-во Ленинград. лесн. ин-та, 1925. –

С. 118.

5. Беляев В.В. Эффективность отбора посадочного материала хвойных

пород по прямому и косвенным признакам при создании лесных

культур / В.В. Беляев // Известия высших учебных заведений,: лесн.

журн. – Архангельск : Архангел. гос. техн. ун-т, 1999. – ғ 6. – С. 41 –

48.

6. Липа О.Л. Дендрологія з основами акліматизації / О.Л. Липа – К.: Вища

шк., 1977. – 222 с.

УДК 630*187(477.53)

В.А. Губар, С.С. Курочка, магістранти

А.Ю. Гордіященко, аспірант

В.В. Горошко1, канд. с.-г. наук

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва 1E-mail: oberon@inbox.ru

ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЛІСІВ ТРОСТЯНЕЦЬКОГО

ЛІСНИЦТВА ДП «ТРОСТЯНЕЦЬКЕ ЛГ»

Державне підприємство «Тростянецьке лісове господарство»

розташоване в південно-східній частині Сумської області на території

Тростянецького, Охтирського і Велико-Писарівського адміністративних

районів. Згідно з районуванням територія підприємства належить до

північної частини Лівобережного Лісостепу України, області – 2 d (свіжого

помірно теплого клімату), Придонецького сектора, району Слобожанських

свіжих ясенево-липових дібров (А = 27–32 °С; Т = 97,6 °С; R = 376 мм;

W = 1,061).

42

Під час роботи використовували матеріали лісовпорядкування ДП

«Тростянецьке ЛГ» та базу даних ВО «Укрдержліспроект».

Конвертування файлів бази даних ВО «Укрдержліспроект» з формату

*.vff у формат *.mdb здійснювали за допомогою програми, розробленої у

УкрНДІЛГА.

Встановлено, що ліси ДП «Тростянецького ЛГ» Тростянецького

лісництва представлені 4 трофотопами – бори (А), субори (В), судіброви

(С) та діброви (D). Площа борів становить 0,1 тис. га або 2,3 % від

загальної площі земель вкритих лісовою рослинністю у лісництві; суборів

– 0,5 тис. га (11,1 %); судібров – 2,1 тис. га або 43,3 %; грудів – 2,1 га

(43,3 %).

Аналізуючи площі представлених гігротопів, встановлено, що в

складі лісів досліджуваного лісництва відсутні дуже сухі (0) гігротопи.

Найбільш представленими є свіжі типи, площа яких становить 4,4 тис. га.

Найменш представленими гігротопами є сирі типи, площа яких становить

близько 0,1 тис. га (0,1 %).

Найбільш представленими едатопами у складі лісів Тростянецького

лісництва ДП «Тростянецьке ЛГ» є свіжа судіброва та свіжий груд, площа

яких становить близько 1,9 тис. га, або 40,0 % від загальної площі земель,

вкритих лісовою рослинністю лісництва. Інші едатопи представлені значно

меншими площами, сумарна їх площа становить близько 0,5 тис. га, або

9,4 % від загальної площі лісів лісництва.

Встановлено, що у складі лісів досліджуваного лісництва

представлено 19 типів лісу, з них у борах – 3, суборах – 3, судібровах – 8,

грудах – 5 типів. Відзначимо, що найбільша кількість типів лісу

формується у сугрудових умовах, а не у грудах.

Найбільш представлений тип лісу у складі лісів Тростянецького

лісництва ДП «Тростянецьке ЛГ» є свіжа кленово-липова діброва (D2-клД),

площа якої становить близько 2,0 тис. га або, 40,0 % площі земель, вкритих

лісовою рослинністю лісництва.

Встановлено, що у свіжій кленово-липовій діброві формується

9 типів деревостанів, з них 8 похідних (березняки, берестняки, акаційники,

кленяки, липняки та ін.) та один корінний – дубняки. Площа корінних

деревостанів становить близько 1,8 тис. га, або 92,8 % від загальної площі

свіжої кленово-липової діброви у дослідженому лісництві.

Висновок. Типологічна структура лісів Тростянецького лісництва

ДП «Тростянецького ЛГ» доволі різноманітна, представлена багатьма

типами лісу. Зональним типом лісу вважається свіжа кленово-липова

діброва, яка є водночас і переважаючою. За площею у свіжій кленово-

липовій діброві досліджуваного лісництва переважають корінні

деревостани, але похідні займають доволі значні площі. Діяльність

підприємства повинна бути направлена на зменшення площі похідних

деревостанів.

43

УДК [581.5+582.623:630*1]

І.І. Делеган, канд. с.-г. наук

Національний лісотехнічний університет України

E-mail: i.delegan@i.ua

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КРОН БУКА ЛІСОВОГО

В ГЕОГРАФІЧНИХ КУЛЬТУРАХ

Вступ. Форма крони визначається генетичними ознаками, віком

дерева, просторовим розміщенням, місцевими екологічними чинниками і

господарськими заходами та іншим впливом. Проекція крони, а отже, і її

діаметр та об‘єм істотно залежать не тільки від інтенсивності вибірки

дерев, але і від типу розміщення дерев на площі [6].

Дослідження особливостей формування крони має велике значення

для визначення господарських заходів щодо інтенсифікації асиміляційних

процесів, життєвості деревних рослин, а також впливу на приріст у висоту

і на діаметр, і на товарну якість деревини [3].

Об’єкт досліджень. Географічні культури бука лісового в умовах

Львівського Розточчя закладені весною 1995 р., в рамках Міжнародної

програми «Оцінка генетичних ресурсів бука у Європі». Аналогічні

культури бука за уніфікованою методикою створено в 23 пунктах Європи,

проектом охоплено 17 країн. В українській частині експерименту

представлено 70 екотипів із 10 країн Європи. Створені культури на

вершині плато, на зрубі букового лісу (Carpineto-Fageta). Склад

попереднього деревостану 10Бкл, тип лісу свіжа дубово-грабова

бучина (D2-д-гБкл). Ґрунти дерново-підзолисті середньої потужності.

Географічні координати ділянки: широта 49 55, довгота 23 42, висота

над рівнем моря 330 м [2].

Широкий географічний спектр представлених в експерименті

екотипів охоплює значну частину природного ареалу бука лісового у

Європі, з його орографічними, кліматичними і типологічними

особливостями [8].

Методи досліджень. Для вивчення біометричних показників росту

обліковано усі дерева кожного екотипу. Форми крон бука лісового у

молодому віці визначали за методикою Ролоффа (Roloff, 1986),

класифікуючи їх за способом галуження осьових пагонів (рис. 1) [7].

Результати польових спостережень для кожного екотипу опрацьовували

статистичними методами із використанням табличного редактора

Microsoft® Excel та мови програмування Visual Basic for Applications

(VBA), а також пакета для всестороннього статистичного аналізу

STATISTICA (StatSoft).

44

Рис.1 Розподіл екотипів бука за формами крони (%): I – стрижнеподібна; W – розгалужена (віникоподібна); V – роздвоєна («двійчатка»)

Результати досліджень. Результати дослідження географічних

культур бука на Розточчі свідчать, що переважаючою є стрижнеподібна

форма крони, її частка становить 50 % від усіх дерев бука, представлених в

експерименті. З розгалуженою (віникоподібною) формою виявлено 32 %

дерев, а решті – 18 % дерев притаманна роздвоєна (двійчатка) форма

(рис. 1).

У екотипів Рава-Руська (Україна), Валлорх (Італія), Ділленбург,

Герренберг, Гермескайл (Німеччина) не виявлено жодного дерева

«двійчатки». У 23-х екотипах частка цієї форми становить до 10 %, понад

50 % дерев з роздвоєним галуженням скелетних гілок крони виявлено в

екотипів Завадів, Свалява – 2 (Україна) та Остенгольц-Шармбек

(Німеччина).

Кількість дерев розгалуженої (віникоподібної) форми в межах

екотипу коливається від 3 до 73 %. В 11 екотипів її частка не перевищує

10 %, понад 50 % – у 22 екотипів, понад 70 % виявлено у екотипів Грифіно

(Польща) та Глоруп (Данія).

Кількість дерев із стрижнеподібною (стрижневерхівковою) формою в

межах екотипу коливається від 17 до 94 %. Понад 80 % у екотипів Сіннтал,

Герренберг, Бухенвальд (Німеччина), Свалява – 1, Рава-Руська (Україна),

Медзілаборце (Словаччина), Грастен (Данія).

Розподіл екотипів (згідно з правилом «трьох сигм») за формами

крони знаходиться в межах від -2σ до +3σ.

Кластерний аналіз форм крони дерев бука лісового у географічних

культурах (рис. 2) дозволяє окреслити тенденції апікального росту

екотипів та класифікувати їх на три групи: перша група – 18 екотипів із

стрижнеподібною кроною (І); друга група – 20 екотипів із роздвоєною

кроною (V); третя група – 32 екотипи із розгалуженою кроною (W).

45

Рис. 2. Групування екотипів за переважаючою формою крони

Порівняно значна чисельність третьої групи (W), очевидно,

генетично обумовлена [1], проте в стиглих букових деревостанах

нормальної повноти дерева з розгалуженою кроною трапляються рідко.

В лісових умовах, де суттєвий вплив на формування крон має просторова

та світлова конкуренції, розгалужена форма трансформується, залежно від

умов, у стрижнеподібну чи роздвоєну [4, 5, 7].

Висновки. У географічних культурах переважає стрижнеподібна

форма крони бука. Її частка становить 50 % від усіх дерев бука у

географічних культурах. З розгалуженою (віникоподібною) формою

виявлено 32 % дерев, а решті – 18 % дерев – притаманна роздвоєна форма

(двійчатка).

За виявленими тенденціями апікального росту дерев досліджувані

екотипи класифіковано на три групи: перша – 18 екотипів із

стрижнеподібною кроною; друга – 20 екотипів із роздвоєною кроною;

третя – 32 екотипи із розгалуженою кроною.

Список літератури

1. Ромэдэр Э. Генетика и селекция лесных пород : пер. с нем. / Э. Ромэдэр, Г. Шѐнбах. – М. : Сельхозиздат, 1962. – 268 с.

2. Страдчівський навчально-виробничий лісокомбінат: історія і

сьогодення / [В.Й. Яхницький, Я.І. Заяць, І.П. Тереля, І.І. Делеган]. –

Івано-Франкове: ТзОВ «Простір-М», 2009. – 70 с.

3. Dmyterko E. Poszukiwanie powiązań między przyrostem pierśnicy a stanem rozwoju korony buka pospolitego (Fagus sylvatica L.) / E. Dmyterko,

A. Bruchwald // Sylwan. – Warszawa : Rozwoj SGGW, 2000. − R. CXLIV

(7) – S. 15–33.

46

4. Dupré S. Polycyclisme vigeure et forme chez de jeunes hetres plantes (Fagus

sylvatica L.) / S. Dupré, E. Teissier du Cros, B. Thiebaut // Revue Forestier

Francaise, 1985. − Vol. 37, ғ 6. – P. 456–464.

5. Junod P. Neuere Tendenzen bei der Pflege von Buchenjungbestangen der

Schweiz / P. Junod P. // 3. IUFRO – Buchensymposium (Zvolen, 3.-

6.6.1988). – Zvolen : Vysoka skola lesnicka a drevarska, 1991. – P. 255-276.

6. Kramer H. Waldwachstumslehre / H. Kramer. – Hamburg-Berlin : Verlag

Paul Parey, 1988. – 374 s.

7. Roloff A. Baumkronen: Verstandnis und praktische Bedeutung eines

komplexen Naturphanomens / A. Roloff. – Stuttgart : Ulmer, 2001. – 164 p.

8. Wühlisch G. Final Meeting of COST E52 «Evaluation of beech genetic

resources for sustainable forestry» / G. von Wühlisch, R. Alía // Genetic

Resources of European Beech (Fagus sylvatica L.) for Sustainable Forestry :

Proceedings of the COST E52 Final Meeting (4-6 May 2010, Burgos, Spain)

Monografias Inia : Serie Forestal – Madrid : Torrejen de Ardoz, 2011. –

No 22-2011. – P. 9-11.

УДК 630*11; 630*26; 630*651.72

Л.В. Дем’яненко, канд. с.-г. наук

ДП «Новгород-Сіверська лісова науково-дослідна станціяУкрНДІЛГА»

E-mail: desna-90@rambler.ru

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ЗАХИСНОГО

ЛІСОРОЗВЕДЕННЯ У СХІДНОМУ ПОЛІССІ

Екологічний стан агроландшафту в Україні прийнято оцінювати за

співвідношенням – рілля: природні кормові угіддя : ліси. Для України воно

має становити 1,0:1,6:3,6 відповідно. Проте фактично це співвідношення

становить: 1,0:0,23:0,3, що свідчить про сильно погіршений екологічний

стан агроландшафтів України, у Поліссі він середньо погіршений, у

Лісостепу – сильно погіршений із наближенням до катастрофічного, у

Степу – катастрофічний (Фурдичко, 1998).

У межах Чернігівської області станом на 01.01.2013 р. співвідношення

(тис. га) рілля (1157,2): природні кормові угіддя (853,1): ліси (738,1)

становить 1,7:1,0:1,1, а екологічний стан ландшафтів наближений до

оптимального. Досягти наведеного вище співвідношення – завдання майже

не реальне. Співвідношення, розраховане за існуючою кадастровою

структурою земельного фонду області, таке (тис. га): рілля – (1405,0):

природні кормові угіддя (664,8): ліси (738,1) – 2,1:1,0:1,1, що вказує на

необхідність зменшення площі орних земель і збільшення площі кормових

угідь і лісів в області на офіційному рівні. На території Чернігівської

47

області сільськогосподарські угіддя займають площу у 2069,8 тис. га,

площа орних земель станом на 01.01.2013 р. становить 67,9%. В обробітку

використовується 82,4 % ріллі. Протягом 1991 – 2013 рр. фактично більше

200 тис. га ріллі (17,6 %) за призначенням не використовуються і набули

іншого статусу (рис.).

0

200

400

600

800

1000

1200

1400

1600

Пл

ощ

а р

ілл

і, т

ис. га

2007 2008 2010 2012 2013

Роки

площа ріллі

площа ріллі в обробітку

Динаміка використання орних земель сільськогосподарського

призначення на території Чернігівської області

За цей же період відділ земельних ресурсів у Чернігівській області

давав дуже різні цифри у довідках щодо виведення деградованих та

малопродуктивних земель із сільськогосподарського користування.

Станом на 01.01.2005 р. деградованими вважалися 78,8 тис. га земель,

малопродуктивними – 62,9 тис.га. Найбільші площі деградованих земель

були визначені у районах, території яких мають високі базиси ерозії,

родючі сірі й темно-сірі суглинкові грунти і високий рівень розораності

угідь.

Офіційні статистичні довідки свідчать, що до розряду

малопродуктивних та деградованих земель станом на 01.01.2012 р. було

виведено лише 19,95 тис. га, із них під заліснення – 8,13 тис.га, доля інших

11,82 тис. га (та 228 тис. га, що не обробляються) лишаєтья не відомою.

Різниця у цифрах протягом семи років становить майже 82% (-116,02 тис.

га), що свідчить про відсутність системного кваліфікованого підходу до

вирішення питання консервації земель.

За більш ніж 10-річний період приблизно третина орних земель

заросли природною трав‘яною (на початку рудеральною) та лісовою

рослинністю. Така ситуація склалася не лише в Чернігівській області, а і в

інших областях Українського Полісся та частини Північного Лісостепу.

48

За цей період представилася унікальна можливість вивести із

сільськогосподарського користування усі дійсно деградовані та

малопродуктивні землі, надати їм статус природних територіальних

комплексів і таким чином привести структуру угідь до оптимального

стану. Але державні природоохоронні програми, завдяки яким і мають

вирішуватися такі питання, передбачають виділення коштів під

денатуралізацію ландшафтів лише для земель запасу сільських рад. Якщо

власником еродованих земель є підприємство, воно має виводити

деградовані землі за свій рахунок. Вартість переведення землі від однієї

до іншої категорії – 200 грн/га. Крім того, сама процедура виведення

деградованих земель (особливо їх заліснення) є дуже складною і

недосконалою. Виглядає вона наступним чином:

першим документом з приводу виведення деградованих земель має

бути клопотання власника землі, яку треба вивести із користування і

залісити, до голови районної земельної комісії;

другим – висновок земельної комісії про необхідність такого заходу.

Далі справи передаються до обласного відділу земельних ресурсів,

який подає їх до обласного відділення „Укрземпроекту‖,

представники якого обстежують ці землі, проводять аналізи ґрунту і

встановлюють необхідність віднесення їх до категорії деградованих

земель за різними показниками;

третім – клопотання начальника районного відділу земельних

ресурсів до обласної ради про виділення коштів на проведення

заліснення;

четвертим – постанова обласної ради про виділення коштів, яку

треба затвердити у заступника голови облдержадміністрації (це як

мінімум 2 – 3 місяці часу). Потім кошти перерахують лісовому

господарству (або зобов‗яжуть власника створити насадження за свої

кошти).

Земельний фонд в усіх районах України розподілений таким чином

між власниками, що вододільні площі, де проходить збір і концентрація

поверхневого стоку, належать одному власникові (це переважно приватно-

орендні, фермерські та інші сільськогосподарські фірми, державні

підприємства), а яружно-балкові системи – іншому, – лісовим

господарствам державної та комунальної власності, міським та сільським

радам. Причому лінія розподілу земельних фондів проходить по межі

насаджень, які створені по периметру балок. У разі наявності ерозійних

процесів, що часто і спостерігається на схилах яружно-балкових мереж,

лісомеліоративні насадження (протиерозійні) треба створювати чи

проводити реконструкцію наявних за рахунок земельного фонду першого

власника, якому такі заходи не вигідні. Через такий розвиток справи

перший документ до органів місцевого самоврядування власником

49

поданий не буде. Тому в Україні процедура виведення деградованих

земель відбувається дуже повільно, а у багатьох випадках і взагалі

неможлива.

Ситуація вказує, що загальноекологічні проблеми в країні мають

вирішуватися не власником землі, а державною службою, працівники якої

повинні мати належну кваліфікацію, компетенцію та фінансування із

державного бюджету. Звичайно, це не повинно створювати проблем

власникові землі, а навпаки, йому має бути виплачена компенсація за

втрачений дохід із виведеної площі під консервацію, в такому разі і він

буде зацікавлений у стабілізації довкілля.

Сільськогосподарські угіддя Чернігівської області займають площу

2086,7 тис. З них 2075,8 тис. га (99,5%) – угіддя, які розташовані в умовах

рівнинно-хвилястого рельєфу, 0,5% (10,4 тис. га) площі займають яружно-

балкові землі. Із 1405,0 тис. га ріллі 5 – 7 % (70,3 – 98,4 тис. га) займають

улоговини, які фактично є лісовими землями, і більше ніж 150 років тому

на них росли «гайкові» ліси. Використовувати їх як орні землі не

раціонально і зараз. Ці елементи ландшафтів тісно пов‘язані із

гідрографічною мережею, є провідниками внутрішньогрунтового стоку і

мають бути виведені зі складу ріллі як перезволожені землі під природні

біоценози, які матимуть перспективу лісових земель. Розсіяні системи

масивних природних гайкових лісів будуть набагато стійкішими

біологічно, значно ефективніше виконуватимуть захисні та інші

природоохоронні функції, і з часом зможуть замінити системи штучних

смугових насаджень, які навіть у Поліссі починають розпадатися у віці

після 40 років.

УДК 630*187(477.53)

І.В. Дорошенко, магістрант

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва.

E-mail: Iro4ka051292@rambler.ru

МІСЦЕ СОСНИ ЗВИЧАЙНОЇ В ДЕРЖАВНОМУ ЛІСОВОМУ

ФОНДІ ДВОРІЧАНСЬКОГО ЛІСНИЦТВА ДП «КУП’ЯНСЬКЕ ЛГ»

Державне підприємство «Куп‘янське лісове господарство»

розташоване в східній частині Харківської області на території Борівського,

Великобурлуцького, Дворічанського, Куп‘янського, Шевченківського

адміністративних районів. Площа досліджуваного Дворічанського

лісництва ДП «Куп‘янське ЛГ» становить близько 5,9 тис. га.

Науковий керівник – С.М. Бугайов, асистент.

50

Під час дослідження використовували матеріали лісовпорядкування

ДП «Куп‘янське ЛГ» та базу даних ВО «Укрдержліспроект».

Конвертування файлів бази даних ВО «Укрдержліспроект» з формату *.vff

у формат *.mdb здійснювали за допомогою програми, розробленої в

УкрНДІЛГА.

Площа насаджень сосни звичайної у лісовому фонді Дворічанського

лісництва становить близько 3,6 тис. га, або 68,7 % площі, вкритої лісовою

рослинністю. Розподіл деревостанів сосни звичайної за типами лісу

представлений на рисунку.

Розподіл соснових насаджень Дворічанського лісництва

ДП «Куп‘янське ЛГ» за типами лісу

Середні таксаційні показники соснових насаджень

Дворічанського лісництва ДП «Куп’янське ЛГ»

Класи

віку Площа, га

Вік, років

Висота, м

Діаметр,

см

Бонітет

Повнота

Запас на

виділі

% ділових

1 62,1 8 1,9 2,00 1 0,70 8,9 0

2 55,9 17 7,4 10,2 1 0,77 77,5 2

3 119,2 25 8,7 10,2 2 0,81 97,3 22

4 158 37 13,7 14,9 2 0,85 199,1 53

5 449,4 45 16,1 18,3 1 0,83 246,4 57

6 1033,3 54 17,6 19,6 2 0,83 276,7 53

7 198,4 64 21,1 26,9 1 0,83 358,6 44

8 1457 73 23,3 27,7 1 0,81 400,7 60

9 51,5 84 26,6 34,9 1 0,79 464,1 39

11 4,5 111 28,5 47,8 1 0,54 345,0 90

51

За результатами досліджень було встановлено, що соснові

деревостани формуються в дев‘яти типах лісу: дуже сухі, сухі і свіжі

соснові бори; сухі, свіжі та вологі дубово-соснові субори, суха еродована

кленова судіброва, свіжий та вологий липово-дубовий сугруд. Найбільш

поширеним з них є свіжий дубово-сосновий субір, частка якого становить

1,7 тис. га, або 49 % площі.

Розподіл площ за класами віку свідчить, що найбільшу площу

займають насадження сосни звичайної восьмого класу віку – близько

1,5 тис. га, або 40,5 %.

Розподіл за повнотою показав, що 70 %, або 2,5 тис. га площі

насаджень мають повноту 0,8. Динаміка повноти свідчить про її

збільшення Більша частина соснових деревостанів Дворічанського

лісництва – 1-го та 2-го бонітету, відповідно 1,8 та 1,1 тис. га, або 51,7 та

31,8 % їх площі.

Порівняння середніх таксаційних показників з місцевими еталонами

та еталонами за Туркевичем показало, що середня висота, діаметр і запас у

соснових насадженнях лісництва порівняно з еталонами є нижчими.

Висота місцевих еталонів, починаючи з 2-го класу віку, перевищує еталони

за Туркевичем. Діаметр і запас місцевих еталонів перевищують цей

показник у 2-му, 4-6-му класах віку, а в усіх інших є нижчим.

Висновок. Деревний склад Дворічанського лісництва

ДП «Куп‘янське ЛГ» представлений багатьма породами, серед яких значне

місце займають соснові насадження (68,7 %). За категорією захисності

соснові насадження в основному відносяться до лісів, що мають важливе

значення для захисту природного середовища (40 %). Основна маса

сосняків зростає в свіжому дубово-сосновому суборі (49 %). Соснові

насадження представлені 11 класами віку. Значну площу займають

пристигаючі насадження. Соснові деревостани є високоповнотними,

високобонітетними і мають задовільні показники росту за висотою,

діаметром і запасом.

УДК 630*187(477.53)

І.В. Дорошенко, Т.М. Толкачова, магістранти

В.В. Горошко1, канд. с.-г. наук

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва 1E-mail: oberon@inbox.ru

ТИПОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ЛІСІВ ГРУЖЧАНСЬКОГО

ЛІСНИЦТВА ДП «КРОЛЕВЕЦЬКЕ ЛМГ»

Державне підприємство «Кролевецьке лісомисливське господарство»

розташоване на території Кролевецького адміністративного району

52

Сумської області. Площа досліджуваного Гружчанського лісництва ДП

«Кролевецьке ЛМГ» становить близько 4,1 тис. га.

За лісотипологічним районуванням територія підприємства

відноситься до області свіжого груду 2d (свіжого помірного клімату),

району слобожанських свіжих ясенево-липових дібров, Ворскло-

Псельського сектора.

Під час роботи використовували матеріали лісовпорядкування ДП

«Кролевецьке ЛМГ» та бази даних ВО «Укрдержліспроект».

Конвертування файлів бази даних ВО «Укрдержліспроект» з формату *.vff

у формат *.mdb здійснювали за допомогою програми, розробленої в

УкрНДІЛГА.

Встановлено, що на території лісництва представлені майже всі типи

трофотопів. Найбільш представленим трофотопом є сугруд, частка якого

становить близько 84 % від загальної площі, укритої лісовою рослинністю.

Серед гігротопів найбільша частка від площі, укритої лісовою

рослинністю, характерна для свіжих умов – 64 %. Таким чином, найбільш

представленим едатопом у складі площ Гружчанського лісництва, вкритих

лісовою рослинністю, є свіжий сугруд (С2).

У складі лісів Гружчанського лісницта формується 13 типів лісу. При

цьому вісім з них представлено у сугрудах. Найбільш поширеним типом

лісу є свіжий липово-дубово-сосновий сугрудок, частка якого становить

близько 50 % від площі вкритих лісовою рослинністю земель

досліджуваного лісництва. Зауважимо, що зональними типами лісу в

області свіжого помірного клімату, до якої відноситься досліджуване

підприємство, є свіжа кленово-липова діброва. При цьому у складі

Гружчанського лісництва їх частка доволі мала.

За результатами аналізу площ похідних та корінних деревостанів у

свіжому липово-дубово-сосновому сугрудку встановлено, що площа

корінних сосняків становить близько 1,3 тис. га, або 69 %. Відповідно,

площа похідних деревостанів становить 0,6 тис. га, або 31 % від площі

типу лісу. Похідні деревостани представлені березняками, акаційниками,

дубняками, кленяками, липняками, осичниками та ін.

Висновок. Типологічна структура лісів Гружчанського лісництва

досить різноманітна, представлена багатьма типами лісу. Зональним

типом лісу вважається свіжа кленово-липова діброва, але переважає

свіжий липово-дубово-сосновий сугрудок. За площею у свіжому липово-

дубово-сосновому сугрудку переважають корінні деревостани, але доволі

значні площі займають і похідні деревостани. Значні площі цих

деревостанів (осичників, кленяків) певною мірою можуть виступати

індикаторами низького рівня ведення лісового господарства у

відповідному типі лісу. Діяльність підприємства повинна бути

направлена на зменшення площі похідних деревостанів.

53

УДК 630х651.7: 630

х221.01: 630

х221.02: 630

х231

І. М. Жежкун, канд. екон. наук

ДП «Новгород-Сіверська лісова науково-дослідна станція УкрНДІЛГА»

Е-mail: desna-90@rambler.ru

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ

ПОСТУПОВИХ РУБОК У СОСНЯКАХ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ

Досягненню мети вирощування стійких до екстремальних умов

навколишнього середовища лісових біогеоценозів, зазначеної у «Концепції

реформування та розвитку лісового господарства» (2006), в Українському

Поліссі сприяє запровадження у відповідних лісорослинних умовах

несуцільних поступових рубок головного користування (РГК) та

супутнього їм природного відновлення лісів. Крім лісівничо-екологічного

ефекту, поступові рубки мають і економічні переваги перед суцільними

рубками.

Економічну доцільність проведення двоприйомної рівномірно-

поступової рубки (РПР) стиглого (81-річного) соснового деревостану в

ТЛУ В3 у кв. 22 вид. 10 Батуринського лісництва ДП «Борзнянське ЛГ»

(Чернігівське ОУЛМГ) визначали порівняно із суцільною рубкою цього

насадження з подальшим створенням лісових культур. Економічну

доцільність РПР визначено на підставі показників прибутку та

рентабельності цих порівнюваних видів рубок за відповідними

розрахунками для 1 га ділянки вартості деревини, отриманої від двох

прийомів РПР (2009 та 2013 рр.), вартості деревини від суцільної рубки

деревостану, прямих виробничих витрат на проведення прийомів РПР та

суцільну рубку і прямих виробничих витрат на створення лісових

культур після суцільної рубки і проведення заходів сприяння

природному відновленню ділянки після першого прийому РПР.

Під час першого прийому РПР, який тривав упродовж весни –

осені 2009 р., з 1 га було отримано пиловнику сосни 1-го, 2-го та 3-го

сортів (25,2; 42,6 та 56,6 м

3 відповідно) на суму 30023,8 грн; 5,6 м

3

технічної сировини сосни та берези на суму 902 грн та 7 м3 дров

паливних сосни, берези і дуба вартістю 266 грн. Після другого прийому

РПР (зима 2013 р.) з 1 га насадження реалізовано соснового пиловнику

1-го, 2-го та 3-го сортів (38; 73 та 60,9 м

3) і 0,04 м

3 дубового пиловнику

3-го сорту на суму 71643,0 грн., 7,4 м3 технічної сировини сосни, дуба і

берези на суму 1010,4 грн та 14,8 м3 дров паливних сосни й дуба

вартістю 1139,2 грн. Всього за два прийоми РПР сумарна вартість

ліквідної деревини з 1 га за цінами верхнього складу (331,14 м3)

становила 105176,40 грн.

54

Рубку лісу в лісгоспі здійснювали наймані приватні бригади з

розрахунку виплати їм у 2009 р. 33,16 грн за 1 м3 заготовленої ліквідної

деревини та у 2013 р. – 60,0 грн. за 1 м3 деревини. Відповідно прямі

виробничі витрати на 1 га ДП «Борзнянське ЛГ» на проведення першого

прийому РПР на 1 га становили 4542,92 грн (137,0 м3 х 33,16 грн), а

другого прийому 11648,40 грн (194,14 м3 х 60,0 грн), разом за два прийоми

– 16191,32 грн.

До прямих виробничих витрат на здійснення двох прийомів РПР

додаємо прямі виробничі витрати на заходи зі сприяння природному

поновленню лісу (розпушування ґрунту культиватором КЛБ – 1,7) після

першого прийому рубки. Вони становили у 2009 р. 33,49 грн/га. Таким

чином, прямі виробничі витрати лісгоспу на два прийоми РПР та заходи,

що обумовили природне поновлення ділянки, становили 16224,81 грн/га

(16191,32 + 33,49).

Вартість деревини, яку отримав би лісгосп у разі проведення замість

двоприйомної РПР суцільної РГК, нижча від тієї, що вилучена за два

прийоми РПР за рахунок недоотриманого приросту ліквідної деревини, що

утворився в насадженні після проведення першого прийому РПР, та

менших цін на деревину у 2009 р. порівняно з 2013 р. Середній поточний

річний приріст сосни після першого прийому рубки на ділянці становив

4,63 м3/га, дуба – 0,13 м

3/га, берези – 0,30 м

3/га (разом за трьома породами

5,06 м3/га). Вихід ліквідної деревини становить 90,0 %. За три роки втрати

ліквідної деревини при проведенні суцільної РГК на 1 га становили

13,66 м3 деревини (15,18 м

3 х 0,90). У грошовому вимірі це становитиме

5192,17 грн за середньою ціною круглих сортиментів на ділянці у

2013 році (380,1 грн/м3). Отже, якби у 2009 р. насадження зрубали

суцільно, то вартість деревини на 1 га з урахуванням втрат на поточному

прирості за три роки становила б 70522,43 грн (75714,6 – 5192,17).

Прямі виробничі витрати на 1 га ділянки при проведенні у 2009 р.

замість першого прийому РПР суцільної РГК становитимуть 10527,64 грн

(331,14 – 13,66 = 317,48 м3 ліквідної деревини х 33,16 грн). До прямих

виробничих витрат на 1 га на здійснення суцільної рубки необхідно додати

витрати на створення 1 га лісових культур сосни, що є необхідними після

суцільних рубань (табл. 1).

Відповідно, прямі виробничі витрати на 1 га суцільної рубки

головного користування та подальше створення соснових лісових культур

становили б у 2009 р. 13567,64 грн (10527,64 + 3040,00).

Отже, з точки зору мінімізації обсягів економічних витрат на

відновлення ділянок лісу після рубок РПР відрізняється значними

перевагами порівняно із суцільною рубкою (33,49 грн/га на заходи зі

сприяння природному поновленню ділянки проти 3040 грн га лише в

першій рік створення лісових культур).

55

1. Розрахунок прямих виробничих витрат на 1 га у перший рік

створення лісових культур сосни звичайної

Пор.

ғ

Назва операції технологічного циклу садіння лісових

культур

Розцінка на

1 га, грн

Витрати

за рік, грн

1 Підготовка ґрунту під лісові культури 400,00 400,00

2 Посадка лісових культур 1-річними сіянцями

(8000 шт.):

- заробітна плата з нарахуваннями

- собівартість 8000 шт. сіянців сосни 1200,00

640,00

1200,00

640,00

3 Агротехнічні догляди за лісовими

культурами - одноразово

400,00

800,00

РАЗОМ за рік Х 3040,00

Сумарний прибуток з 1 га від реалізації деревини від двох прийомів

РПР перевищує такий від суцільної РГК на 28990,29 грн (32,6 %), якщо не

враховувати витрат на лісовідновлення зрубу, та на 31996,78 грн (36,0 %)

за умови врахування витрат на лісовідновлення ділянки (табл. 2). Це

пояснюється як втратами суцільної рубки в прирості деревини за три роки,

що тривав між прийомами РПР, так і фактором збільшення вартості

деревини, що отримали у 2013 р. під час другого прийому РПР порівняно

з 2009 р. Так, середнє підвищення ціни 1 м3 реалізованої з ділянки

ліквідної деревини становило 66 % ((380,1 грн/229,1 грн) х 100)).

2. Прибуток за прямими виробничими витратами та рентабельність

двохприйомної рівномірно-поступової та суцільної рубки головного

користування

Вид рубки Прибуток на 1 га від реалізації

деревини без урахування витрат

на відновлення – чисельник,

з урахуванням витрат на

відновлення – знаменник, грн

Рентабельність, %

без урахування

заходів з

відновлення

із заходами

відновлення

1-й прийом РПР 26840,88 590,8 -

2-й прийом РПР 62144,20 533,5 -

РАЗОМ РПР 88985,08 / 88951,59 549,6 548,2

Суцільна РГК 59994,79 / 56954,79 569,9 419,8

Рентабельність рубань без урахування витрат на лісовідновлення

ділянок виявилася дещо вищою при суцільній рубці – 569,9 %, порівняно з

549,6 % за двома прийомами РПР. Проте при додаванні до витрат на

проведення рубки витрат на відновлення ділянок ситуація змінюється.

Більш рентабельною постає вже РПР – 548,2 % проти 419,8 %.

Здійснений порівняльний економічний аналіз ефективності

двоприйомної РПР та суцільної РГК стиглого соснового насадження

дозволяє зробити такі висновки:

56

1. Без урахування фактора часу (різної вартості грошей у часі та

приведенні їх методом дисконтування до одного моменту) більш

прибутковою є двоприйомна РПР як без урахування, так і з урахуванням

витрат на лісовідновлення зрубу.

2. Більший обсяг прибутковості РПР порівняно із суцільним

рубанням деревини обумовлюється додатковим приростом деревини та

суттєвим зростанням цін на круглий ліс (на 66 %) між прийомами РПР.

3. Рентабельність (відношення прибутку до прямих виробничих

витрат) без урахування витрат на лісовідновлення ділянок є порівняно

вищою на суцільній РГК (569,9 %), ніж на РПР (549,9 %). Проте з

урахуванням витрат на лісовідновлення зрубів більш рентабельною постає

РПР – 548,2 % проти 419,8 % на суцільній рубці (в 1,3 раза).

4. РПР є більш економічно доцільною порівняно із суцільною

рубкою з точки зору обсягів прямих витрат на лісовідновлення.

Двоприйомна РПР передбачає лише одноразове розпушування ґрунту

культиватором КЛБ – 1,7 після першого прийому рубки (витрати 33,49

грн./га), тоді як суцільна РГК потребує подальшого створення лісових

культур з прямим виробничими витратами лише у перший рік у сумі

3040,0 грн, які не є остаточними. В наступні роки зазвичай виникають

додаткові витрати на доповнення лісових культур та агротехнічні догляди

за ними.

УДК 630*228.7

О.В. Кобець, наук. співроб. лаб. лісівництва

А.В. Кобець, магістр

1Український науково-дослідний інститут лісового господарства

та агролісомеліорації імені Г.М. Висоцького 2Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

1E-mail: koblo2@mail.ru

2E-mail: xpress.rumin@gmail.com

ПРОДУКТИВНІСТЬ ТА ЛІСОРОСЛИННИЙ ПОТЕНЦІАЛ

ДУБОВИХ НАСАДЖЕНЬ ВЕЛИКОАНАДОЛЬСЬКОГО

ЛІСОВОГО МАСИВУ

Вступ. У 2013 р. виповнилося 170 років з дня створення

Великоанадольського лісового масиву. Площа вкритих лісовою

рослинністю земель масиву (урочище «Великоанадольська дача»)

становить 88 % відповідної площі однойменного лісництва ДП

Науковий керівник – В.П. Ткач, член-кор. НААН України, д-р с.-г. наук, професор.

Дипломний керівник – В.П. Пастернак, д-р с.-г. наук, доцент.

57

«Великоанадольське ЛГ». Важко переоцінити екологічне та захисне

значення цих насаджень для регіону. Масив та захисні лісові смуги полів

та доріг, що прилягають до нього, є не лише своєрідною живою

гідротехнічною мережею у північному степу, яка захищає прилеглі

території, але й однією з основ високоврожайного землеробства

сільськогосподарських підприємств Волноваського району Донецької

області. Нещодавно тут було створено готельно-оздоровчий комплекс

«Форест Парк», тому Великоанадольський ліс виконує і рекреаційні

функції. Масив є живим пам‘ятником і результатом наукових та

лісогосподарських пошуків, досягнень і невдач видатних представників

степового лісорозведення та лісівництва – В.Є. фон Графа, Л.Г. Барка,

Х.С. Полянського, М.Я. Дахнова, Г.М. Висоцького, Д.К. Крайнєва,

Ю.М. Азбукіна , Г.І. Редька. Великоанадольському лісу присвячені наукові

праці Г.М. Висоцького, Л.Т. Устиновської, Д.К. Крайнєва,

І.М. Лабунського, А.І. Міховича, Г.І. Редька. У нашій роботі ми

проаналізували продуктивність переважаючих насаджень масиву, а також

оцінили їх лісорослинний потенціал.

Методика і об’єкти дослі дження. Таксаційні показники

деревостанів визначали за допомогою обробки матеріалів повидільної бази

даних ВО «Укрдержліспроект» станом на 01.01.2011 з підтвердженням їх

характеристик шляхом закладання пробних площ. Переведення бази даних

з формату *.vff у формат *.mdb програмного продукту MS Access

здійснювалося за допомогою програми, розробленої в УкрНДІЛГА за

алгоритмом, запропонованим М.М. Ведмідем, В.Л. Мєшковою та

А.М. Жежкуном (2006).

І.В. Туркевич (1973) уважав за доцільне вимірювати якість умов

місцезростань об‘ємом отриманої деревини, тобто запасами насаджень,

хоча такий підхід характерний більшою мірою для експлуатаційних лісів.

М.М. Ведмідь та В.А. Гаврилов (2004) вважають, що для більшої точності

замість таблиць продуктивності еталонних деревостанів, запропонованих

І.В. Туркевичем у цілому для природних зон, для визначення потенційної

продуктивності лісових земель у конкретних умовах можна використати

найбільш продуктивні серед модальних лісових насаджень. У нашій роботі

ми врахували ці аспекти і виконували кількісне оцінювання ефективності

використання лісорослинного потенціалу із застосуванням даних

продуктивності еталонних деревостанів. Ступінь використання

деревостанами ВЛП визначали за формулою:

ВЛП = (Пф / Пп) × 100, де ВЛП – показник використання лісорослинного потенціалу, %;

Пф – фактична продуктивність деревостанів, м3·га

-1;

Пп – потенційна продуктивність деревостанів, м3·га

-1.

Різниця між потенційною та фактичною продуктивністю лісових

земель вказує на резерв підвищення продуктивності лісів.

58

Результати досліджень. Площа вкритих лісовою рослинністю

земель Великоанадольського лісового масиву станом на 01.01.2011

розподіляється, головним чином, між двома типами лісу – свіжої (79 %

загальної площі) та сухої (19 %) берестово-пакленової діброви. Площа

інших типів лісу є незначною. Частка площі корінних деревостанів серед

ділянок зазначених типів лісу становить, відповідно, 89 та 87 %. У цілому

корінні деревостани займають 88 % площі вкритих лісовою рослинністю

земель масиву, похідні – 12 % (табл. 1). Середній склад корінних

деревостанів D2-бркпД – 8Дз1Яз1Клг+Лпд, Клт, D1-бркпД – 8Дз2Яз+Клг.

Похідні деревостани представлені, головним чином, ясенниками.

1. Розподіл площі вкритих лісовою рослинністю земель

Великоанадольського лісового масиву за типами лісу

Типи лісу

Площа деревостанів

корінні похідні разом

тис. га % тис. га % тис. га %

D1-бркпД 0,33 16,8 0,05 2,5 0,38 19,3

D2-бркпД 1,39 70,6 0,17 8,6 1,56 79,2

Інші типи

лісу 0,01 0,5 0,02 1,0 0,03 1,5

Разом 1,73 87,9 0,24 12,1 1,97 100,0

Переважна більшість корінних деревостанів Великоанадольського

лісового масиву штучного походження. У розрізі типів лісу частка площі

лісових культур становить 76 % від загальної площі дубняків сухої та 86 %

– свіжої берестово-пакленової діброви. Інша частина дубових деревостанів

обох типів лісу має порослеве походження (табл. 2).

Великою проблемою дубових деревостанів масиву є їх поступове

старіння. Середній вік дубняків штучного походження становить 84–

86 років, природного – 69–76 років, при чому на сьогодні у масиві

повністю відсутні деревостани І та ІІ класів віку, а частка площі

деревостанів ІІІ–VІІІ класів віку переважаючого типу лісу коливається в

межах 1–8 % (рисунок).

За умови однакового середнього віку дубняків обох типів лісу всі

інші таксаційні показники – середні діаметр та висота, відносна повнота та

клас бонітету і, відповідно, середні запас та зміна запасу на 1 га – дещо

вищі у деревостанів свіжої берестово-пакленової діброви. Слід зазначити,

що ця різниця невелика, коливається у межах 1–7 %.

Продуктивність та показник ВЛП ми аналізували для модальних

дубових деревостанів штучного походження свіжої берестово-пакленової

діброви, як переважаючого типу лісу масиву. Максимальну продуктивність

мають деревостани 91–110-річного віку – 263–264 м3·га

-1, що є добрим

показником для історично майже безлісних територій північного

байрачного степу.

59

2. Таксаційна характеристика корінних дубових деревостанів

переважаючих типів лісу Великоанадольського лісового масиву

Тип

лісу Походження

Площа, тис.

га

Вік, років

Участь дуба

у складі, %

Діаметр, см

Висота, м

Відносна

повнота

Клас

бонітету

Запас

Середня

зміна запасу

на 1 га, м

3

на 1 га, м

3

загальний,

тис. м

3

D1-

бркпД

штучне 0,25 86 84 25,7 20,9 0,76 ІІ 233 59,00 2,7

природне

вегетативне 0,08 76 69 24,2 20,2 0,83 ІІІ 251 19,41 3,3

разом 0,33 84 80 25,4 20,8 0,78 ІІ 237 78,41 2,8

D2-

бркпД

штучне 1,20 84 80 27,4 21,2 0,78 ІІ 241 289,06 2,9

природне

вегетативне 0,19 69 67 23,9 21,3 0,83 ІІ 269 49,88 3,9

разом 1,39 82 79 26,9 21,2 0,79 ІІ 244 338,94 3,0

8379 77 75 73 73 74 75 78

16

2 4 4 1

92

74

8 107

38

19

0

100

200

300

400

ІІІ IV V VI VII VIII IX X XI XII XIII і <

Класи віку

За

па

с, м

3·г

а-1

0

25

50

75

100

Ча

стк

а, %

ВЛП, % Частка площі модальних деревостанів, %Запас еталонних деревостанів Запас модальних деревостанів

Розподіл площ за класами віку, продуктивність та показник ВЛП штучних

модальних деревостанів свіжої берестово-пакленової діброви

Площа деревостанів цього віку становить більше половини (57 %)

загальної площі досліджуваних насаджень. Показник ВЛП є досить

високим, коливається залежно від класу віку у межах 73–92 % (див. рис.),

середньозважений показник ВЛП – 75 %. Таким чином, загальна

потенційна продуктивність штучних модальних дубняків D2-бркпД

становить 385,41 тис. м3, а резерв підвищення продуктивності –

96,35 тис. м3. Вирощування нових стійких деревостанів та підвищення

продуктивності існуючими мають стати основними пріоритетами ведення

лісового господарства у регіоні.

60

УДК 630*443:582.931.4 (477)

І.М. Кульбанська, здобувач

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Е-mail: ivannakulbanska@rambler.ru

ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ

ТА ШКІДЛИВА ЕНТОМОФАУНА ЯСЕНА ЗВИЧАЙНОГО

Серед інфекційних хвороб ясена звичайного найбільш поширеним і

шкодочинним у регіоні досліджень є туберкульоз (збудник — Pseudomonas

syringae pv.savastanoi). Патоген може уражувати ясен з одно-дворічного

віку. При цьому замість гладкої зеленкувато-сірої кірки формуються

невеликі еліпсоподібні м'які пухлини внаслідок локального здуття кори і

заповнення пустот сірою липкою бактеріальною масою без запаху. З часом

уражені ділянки стовбура стають більш плоскими, розтріскуються, камбій і

луб у середній частині відмирають та руйнуються. В центрі

туберкульозних утворень формується тріщина, яка з часом заростає. Проте

повного заростання не відбувається. З року в рік утворюються нові

пухлини, які поширюються як по довжині, так і по периметру стовбура

(гілки). Як наслідок, формуються специфічні багаторічні ураження, що

зовні нагадують паршу.

Свідченням локального поширення туберкульозу протягом

вегетаційного періоду є наявність різних за розміром некрозів заболоневої

частини стовбура ясена. Це добре помітно, якщо зняти кору у місці

патологічного процесу. Шкодочинність хвороби звичайно пов‘язана з

формуванням у деревині, в основному, уражених дерев пустот, каверн,

гнилих ділянок (останні спричинені дерево-руйнівними грибами) тощо.

Клітини P. syringae pv.savastanoi являють собою рухомі палички

розміром 0,4–0,8×1,3–3,0 мкм, грамнегативні, розміщені поодиноко,

парами або короткими ланцюжками, іноді групами. Лофотрихи, з 1–6-ма

полярними джгутиками. Кінці паличок плавно заокруглені.

На КА колонії сіро-білі, гладенькі, круглі, прозорі, з більш щільним

центром, з рівним чи злегка хвилястим, іноді з голубим відтінком, краєм.

На МПА бактерії дрібні, 2–3 мм у діаметрі, ростуть повільно, їх колонії

сіро-білі, круглі, плоскі або випуклі, з виїмкою в центрі, прозорі, з рівним

чи хвилястим краєм. На МПБ ріст помірний, бактерії утворюють

рівномірне помутніння, яке починається зверху, осад, тоненьку плівку та

пристінове кільце. Виявляють високі патогенні властивості як на ясені

звичайному, так і на індикаторних рослинах.

Бактерії добре ростуть на середовищах Ейкмана, Кона, Фермі,

Ушинського, дещо повільніше – на середовищі Ліске; не виявлено росту на

Науковий керівник – А.Ф. Гойчук, д-р с.-г. наук, професор.

61

середовищах Чапека і Омельянського. Деякі види Бактерій на 3–5-ту добу

засвоюють арабінозу, глюкозу, галактозу, декстрозу, маніт, гліцерин; на 7–

10-ту добу використовують рафінозу, мальтозу, крохмаль; усі штами

повільно (на 17–20-ту добу) засвоюють лактозу і сахарозу; не встановлено

росту на саліцині й ексуліні.

Бактерії використовують з підлуговуванням середовища

аспарагіновою, глютаміновою і аміномасляною кислотами, аланіном,

аспарагіном, триптофаном. Із органічних кислот на 3–4-ту добу росту

штами підлужнюють кетоглутаровою, лимонною, мурашиною, оцтовою,

янтарною, яблучною, фумаровою кислотами. Бактерії не засвоюють

лейцин, цистин, цистеїн, щавелеву і винну кислоти, оксидазонегативні.

Штами не розріджують желатин, молоко пептонізують, але не

звурджують; не утворюють сірководню і аміаку, слабо продукують індол;

крохмаль гідролізують, нітрати не редукують, лакмусову сироватку

підлужнюють. Таким чином, за наведеними ознаками збудник

туберкульозу ясена звичайного за своїми властивостями близький до

описаного в літературі: ріст (відсутність росту) на більшості живильних

середовищ, значна варіабельність стосовно джерел живлення. Всі ізоляти

утилізують винну кислоту як джерело вуглецю. Засвоєння гліцерину і

винної кислоти, як і деяких інших спиртів й органічних кислот, може

слугувати діагностичною ознакою виду. Бактеріям – збудникам

туберкульозу ясена – притаманна спорідненість у продукуванні більшості

ферментів. Основні відмінності полягають у відсутності флюоресценції в

рідких живильних середовищах і повільному засвоєнні вуглеводів і

спиртів. Очевидно, неоднорідність і пластичність даного виду пов‘язані з

можливістю розширення кола живильних рослин.

Останніми роками все більшого поширення набуває бактеріоз

суцвіть ясена звичайного. В окремі роки ця хвороба сягає епіфітотії. На

сьогодні механізм інфікування суцвіть і шляхи поширення інфекції

недостатньо вивчені й експериментально не підтверджені.

Досить тривалий час дерево з характерними туберкульозними

виразками може цвісти і плодоносити, а насіння мати зовнішньо здоровий

вигляд без ознак ураження. З часом із генеративними органами дерева

починають відбуватися нетипові метаморфози. Замість більш-менш щільно

зібраних волотистих суцвіть, з квітами, що містять дві фіолетово-бурі

тичинки, починають формуватися недорозвинені бурі квіти, які швидко

засихають і замість плоду — однонасінна сплюснута лінійно-ланцетна

крилатка (2–2,5 см завдовжки), часто гвинтоподібно закручена –

утворюються дрібні (діаметром 1–2мм) темно-коричневі пухлини, які

щільно прилягають одна до одної, утворюючи досить великі пухлини (до

1,0–1,5 см), які нагадують грона винограду.

Із уражених генеративних органів були виділені, крім P. syringae

pv.savastanoi, жовто-пігментні бактерії, які віднесені нами до роду

62

Xanthomonas sp. За штучного зараження ізоляти виявили патогенність як

на крилатках, так і на гілках. При цьому вони були непатогенними до

листків ясена звичайного (залишалися лише пошкоджені від внесення

бактеріального інокулюма ділянки).

На картопляному агарі – колонії жовті, невеликі, округлі, гладкі,

блискучі з рівними краями. Крім того, з уражених суцвіть ізольовані

бактерії, які на м'ясо-пептонному і картопляному агарі формують

золотисто-жовті, круглі, з рівним краєм, в центрі формується компактне

гудзикоподібне потовщення, гладкі, блискучі колонії. Поряд із ними на

картопляному агарі трапляються безпігментні форми, а також спороносні

бактерії та гриби. Наразі проводяться анатомо-морфологічні та фізіолого-

біохімічні дослідження виділених ізолятів.

Серед шкодочинної ентомофауни, що пошкоджує насамперед

генеративні органи та листки, виявлені наступні види ентомофлори:

ясеневий довгоносик-насіннєїд (Ligniodes enucleator Panz.), ясенева галиця

(Dasineura fraxini Kieff.), ялицево-ясенева попелиця

(Prociphilus nidificus Loew.), ясеневий войлочник (Fonscolombea

fraxini (Кalt.)), ясенева листоблішка (Psyllopsis fraxini L.), ясенева

листокрутка (Tortrix convayana F.), ясенева плодожерка (Pseudargyrotoza

conwayana F.) та ін.

Ясеневий довгоносик-насіннєїд (Ligniodes enucleator Panz.). Жук 3–

4 мм завдовжки, коричневий або темно-бурий. Передньоспинка зі

світлішими боками та світлою поздовжньою смужкою посередині.

Личинка безнога, зігнута, біла, з жовто-бурою головою. Жуки літають у

травні — червні. Під час додаткового живлення пошкоджують молоде

насіння, відкладаючи в нього яйця. Личинки живляться в насінниках до

осені, у вересні — жовтні вигризають в оболонці маленькі отвори і

заглиблюються в ґрунт на зимівлю, де навесні заляльковуються. Генерація

однорічна.

Ясенева галиця (Dasineura fraxini Kieff.) Галоутворення Ғ

патологічний стан, що полягає в розростанні й зміні рослинних тканин під

впливом специфічних збудників Ғ галиць. На рослині під впливом комах

утворюються новоутворення Ғ гали. При масовому розмноженні галиці

здатні завдавати певної, проте незначної, шкоди насінню. Крім власне

галиць, із галами пов'язані багато паразитичних комах, а також хижаків.

Порожні гали слугують місцем гніздувань деяким мурашкам і бджолиним,

а також використовуються для укриттів і тимчасових притулків безлічі

видів членистоногих і, можливо, є воротами інфекції.

Ясеневий войлочник Fonscolombea fraxini (Кalt.). Доросла самка

ясенового войлочника має розміри 0,5-0,8 мм, червонувата, зверху покрита

густими білуватими або сіруватими волосками. Утворює щільні колонії на

гладкій корі стовбурів і гілок ясена. Відкладає яйця в кінці травня до

половини червня. Генерація однорічна.

63

Самки і личинки ясенового войлочника висмоктують соки ясена.

У результаті багаторічного пошкодження частини крон засихають,

особливо у ясенів, що ростуть на бідних і сухих грунтах.

Ясенева листоблішка (Psyllopsis fraxini L.) Дрібна сисна комаха, яка

паразитує на ясені і висмоктує з листя рослинний сік. Уражені листки

скручуються в трубочки і вицвітають. Край листка закручується вниз і

клітин дуже збільшуються у розмірі. Колір змінюється від жовтого, блідо-

зеленого, білеого, рожевого і часто навіть з червоними або пурпуровими

жилками.

УДК: 630.165.6

С.А. Лось1, канд. с.-г. наук, старш. наук. співроб.

І.В. Золотих Український науково-дослідний інститут лісового господарства

та агролісомеліорації імені Г.М. Висоцького 1E-mail: svitlana_los@rambler.ru

РЕЗУЛЬТАТИ СОРТОВИПРОБУВАНЬ ТОПОЛЬ

У ДП «БАЛАКЛІЙСЬКЕ ЛГ»

Метою сортовипробування лісових деревних порід є випробування

сортів для одержання продукції високої продуктивності та біомаси,

деревини певних властивостей, підвищення ефективності захисних

функцій, стійкості до різних несприятливих факторів, декоративності

тощо. Основні положення та принципи сортовипробування лісових

деревних порід було розроблено ще у 60-70-ті роки минулого століття.

Значна увага приділялася швидкорослим породам, зокрема тополям та

вербам. Вперше державне сортовипробування лісових деревних порід, як

необхідний заключний етап лісової селекції, розпочато в 1982 р., коли було

організовано сортовипробування тополь та верб. Розпочала функціонувати

перша Балаклійська держсортодільниця, на якій випробовувалося близько

40 сортів, у тому числі 23 – української селекції [1, 2].

У цій роботі підведені підсумки сортовипробування тополь на

сортовипробній ділянці у ДП «Балаклійське ЛГ» Харківського ОУЛМГ,

закладеній у 1984-86 рр. Сортовипробна ділянка складається з двох блоків.

На першому з них, де провадиться випробування сортів тополі на баланси,

дерева тополі висаджено за схемою 3 х3 м. На другому, де ведеться

випробування сортів на крупномірну деревину, за схемою 6 х6 м. Кожний

сорт висаджено у трьох повторностях, по 25 екземплярів кожна. До

теперішнього часу деякі варіанти загинули, тому було обстежено лише ті з

них, де збереглося 10 і більше рослин. Визначено стан, таксаційні та

селекційні показники 13 сортів, з яких 7 представлені в обох блоках.

64

Оцінюючи стан сортовипробних ділянок, слід зазначити, що на

ділянці з розміщенням 3 х 3 м значна частка варіантів випала повністю або

частково. Дерева, які залишилися, головним чином суховерхівкові.

Розподіл рослин сортів тополі за категоріями стану на ділянці з

розміщенням 3 х 3м вказує на найгірший стан дерев сортів Тронко та

Волосистоплода – всі дерева яких мають незадовільний стан через сухі

верхівки. У сортів Верила і Бахелієрі дерев незадовільного стану більше

60 %. Найкращим станом і збереженістю вирізняються сорти

Новоберлінська-7, Піонер та гібрид т. канадської х т. бальзамічну, частка

дерев відмінного і доброго стану для яких становить відповідно 53, 76,2 та

68%.Стан більшості дерев на ділянці 6 х6 м, головним чином, відмінний і

добрий.

Серед сортів, представлених у першому блоці, середня висота

становить від 17,1 м (Роганська) до 24,3 м (Верила). Істотно перевищують

контроль 6 сортів. На ділянці з розміщенням 6 х 6 м середні висоти

сортів – від 21,3 м (Роганська) до 30,3 м (Тронко). Лише сорт Тронко

істотно перевищує контроль у цьому блоці (таблиця).

Ростові показники обстежених сортів тополі

у 30-річному віці при різному розміщенні

Сорт

Середня

висота, м

Середній

діаметр, см

Об‘єм стовбура

середнього

дерева, м3

3×3 6×6 3×3 6×6 3×3 6×6

Бахелієрі 20,7 22,2 27,9 31,5 0,59 0,78

Верила 24,3* - 27,3 - 0,63 -

Волосистоплода 20,9 23,8 23,2 29,4 0,39 0,77

Дельтоподібна 24,1* - 28,6* - 0,70 -

Івантєєвський 19,5 - 23,2 - 0,38 -

Т. канадська х т. бальзамічна 23,9* 25,1 23,3 32,3 0,47 0,94

Львівський - 24,2 - 33,2 - 0,95

Новоберлінська-3 23,5 - 24,5 - 0,51 -

Новоберлінська-7 23,9* 23,9 23,6 28,5 0,50 0,74

Піонер 24,5* - 28,5* - 0,72 -

Роганська 17,1 21,3 25,9 30,5 0,40 0,69

Стрілоподібна 22,9 - 27,5 - 0,64 -

Тронко 24,1* 30,3* 27,1* 40,1* 0,65 1,45

Сер. по ділянці (контроль) 22,1 24,4 25,2 31,6 0,51 0,91

*Перевищення істотне

Середні показники діаметрів на ділянці з розміщенням 3 × 3 м

коливаються від 23,2 см (Волосистоплода) до 28,6 см (Дельтоподібна). Три

65

сорти (Дельтоподібна, Піонер і Тронко) мають істотне перевищення

контролю. На ділянці з розміщенням 6 х 6 м середні діаметри сортів – від

28,3 (Новоберлінська-3) до 40,1 см (Тронко). Лише сорт Тронко істотно

перевищує контроль. Таким чином, одночасно за діаметром і висотою

істотно переважають контроль сорти Дельтоподібна, Піонер і Тронко на

ділянці з розміщенням 3 × 3 м і лише сорт Тронко на ділянці 6 × 6 м.

Розрахункові запаси деревини при розміщенні 3 × 3м становили від

430 м3/га (Волосистоплода) до 800 м

3/га (Піонер). При розміщенні 6 × 6 м

ці показники дещо нижчі і становили від 192 м3/га (Роганська) до 403 м

3/га

(Піонер). Сорти Верила, Дельтоподібна, Піонер, Стрілоподібна і Тронко

мають перевищення над контролем більше 20% (рисунок). Отже,

впровадження саме цих сортів дасть можливість додатково отримати від

23,4 до 59,3% м3деревини на гектар. У цілому обсяги деревини різних

сортів тополі у 30-річному віці відповідають розрахунковим запасам

деревини нормальних деревостанів сосни звичайної 1а бонітету у віці 50 –

130 років.

Враховуючи незадовільний стан ділянки з розміщенням 3×3 м,

селекційна оцінка сортів на ній не проводилася. Розподіл дерев за

селекційними категоріями на ділянці з розміщенням 6х6 м показує, що

стовбурами найкращої якості вирізняється гібрид т. канадська х т.

бальзамічну, 92% дерев якого плюсові і кращі нормальні. Решта сортів,

крім Волосистоплодого також характеризуються доброю селекційною

структурою. 29,2 – 75% дерев І і ІІ селекційних категорій.

Перевищення за запасом деревини (%) сортів тополі

над контролем при розміщенні 3 × 3м і 6 × 6м (2013р.)

66

Узагальнюючи отримані дані, слід зазначити, що для отримання

балансів в умовах Лівобережного Лісотепу України перспективними є сорт

Тронко італійського походження, Піонер і Верила російської селекції, а

також український сорт Стрілоподібна та тополя Дельтоподібна. Для

отримання крупномірної деревини перспективним є сорт Тронко, який у

минулі роки було внесено до Державного реєстру сортів рослин України.

За результатами обстеження запропоновано, враховуючи стан

сортовипробних ділянок, зрізати дерева, що залишилися на ділянці з

розміщенням 3 х 3 м і використовувати як маточну плантацію протягом

декількох років. Рубку провести у лютому для одночасної заготівлі живців

зі зрізаних дерев. Також планується закласти нову маточну плантацію

тополь з розширеним асортиментом сортів.

Список літератури

1. Сортовипробування лісових порід в Україні / І.М. Патлай,

П.Т. Журова, Ю.І. Гайда та ін. // Лісівництво і агролісомеліорація.

Селекція та лісорозведення. – 1999. – Вып. 96. – Х.: РВП «Оригінал», 1999.

– С. 3–9.

2. Старова Н.В. Селекция ивовых / Н.В. Старова. – М.: Наука, 1980.–

206 с.

УДК 630*182.3

О.С. Мажула, канд. с.-г. наук, старш. наук. співроб.

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

E-mail: Mazhulao@mail.ru

КЛАСТЕРНИЙ АНАЛІЗ МІНЛИВОСТІ МОРФОЛОГІЧНИХ ФОРМ

РЕПРОДУКТИВНИХ ОРГАНІВ ПРИРОДНИХ ТА ШТУЧНИХ

ПОПУЛЯЦІЙ СОСНИ ЗВИЧАЙНОЇ ВОЛИНСЬКОГО ПОЛІССЯ

У зв‘язку зі зростаючим впливом стресу на природні популяції

лісових порід, відсутністю даних про структуру створюваних людиною

штучних популяцій аборигенних порід з кожним роком збільшується

загроза незворотного порушення структури природного генофонду

основних порід, у зв‘язку із чим вивчення, збереження та відтворення

генетичного поліморфізму окремих популяцій лісових порід, які складають

їх цілісний ареал, є одним з головних завдань сучасної генетики та

селекції.

Одиничні дослідження особливостей характеристик окремих

популяцій лісових порід України, зокрема сосни звичайної, мали місце у

67

попередні роки, але стосувалися в основному реліктових та крайніх

острівних популяцій. Найменш дослідженими на цей час є рівнинні

популяції сосни звичайної. Вони потребують детального вивчення,

визначення наявності фенотипічних і генетичних особливостей.

Нами були проведені дослідження мінливості морфологічних

характеристик двох природних (Сьомаківське лісництво ДП

«Старовижівське ЛГ» (С2), Карасинське лісництво ДП «Маневицьке ЛГ»

(В4) і трьох штучних популяцій сосни звичайної (сортовипробні культури

клонових насінних плантацій Луцьк-2 та Луцьк-3 і популяції Волинь-

контроль).

Оцінка мінливості здійснювалася за найбільш стабільними генетично

обумовленими морфологічними характеристиками репродуктивних

органів, які широко використовуються для вивчення популяційної

структури хвойних: колір шишок, насіння та крилаток, форма насінної

луски (Мамаєв, Махнєв, 1982).

Фактичні дані, отримані в результаті проведених досліджень,

наведені нами в статті (Мажула О.С. Вивчення мінливості

морфологічних ознак шишок і насіння у природних і штучних

популяціях сосни звичайної Волинського Полісся / О.С.Мажула // Наук.

віс. НЛТУ України: зб. наук.-техн. праць. – Львів: НЛТУ України. –

2013. – Вип. 23.12. – С. 25–31).

Значна кількість показників, які ми, як правило, використовуємо для

оцінки популяцій, вимагає використання узагальнюючих методів

варіаційної статистики. Зокрема, для оцінки подібності чи відмінності

популяцій одним з найпридатніших вважається кластерний аналіз.

Кластерний аналіз є одним із способів класифікації об‘єктів за

дослідженими ознаками (кількісними та якісними). Завдання аналізу –

розподіл сукупності об‘єктів на групи (кластери чи таксони), які мають

деяку схожість чи близькість між собою.

Використання у наших дослідженнях (Мажула, 2013) однакового

показника – відсотка морфологічної ознаки у природних та штучних

популяціях –дозволяє застосувати кластерний аналіз з пакета STATISTICA.

Для визначення близькості досліджуваних популяцій було проведено

кластерний аналіз окремо для чотирьох морфологічних ознак

репродуктивних органів: кольору шишок, насіння та крилаток, форми

насінної луски. Цей аналіз показав в основному схожі результати: частота

морфологічних характеристик штучних селекційних культур, що походять

із цього регіону, значно відрізняється від частоти у досліджених

природних насадженнях.

Для узагальнення даних було проведено також аналіз за усіма

морфологічними ознаками (рисунок).

68

Результати кластерного аналізу середньозважених відсоткових показників

частоти чотирьох морфологічних ознак досліджуваних популяцій: 1 – ДП

«Старовижівське ЛГ»; 2 – ДП «Маневицьке ЛГ»;

3 – Волинь-контроль; 4 – Луцьк-2; 5 – Луцьк-3

Аналізуючи структуру отриманої дендрограми, (див. рисунок) можна

побачити генетично обумовлену закономірність утворення кластерів:

найбільш подібними виявилися штучні популяції, які утворили найбільш

зближений кластер, наступний кластер утворили природні популяції.

Порівняння евклідових відстаней між популяціями свідчить про

більшу віддаленість від штучних популяцій природної популяції з ДП

«Маневицьке ЛГ» з перезволожених умов В4, порівняно з популяцією ДП

«Старовижівське ЛГ» із суходільних лісорослинних умов С2, що

підтвердило наші попередні висновки про відбір плюсових дерев в

основному у суходільних умовах С2 та В2 і значно менше представлення у

селекційних об‘єктах різноманітних морф з популяцій з перезволожених

умов (таблиця).

Евклідова відстань між популяціями

ДП

«Старо-

вижівське

ЛГ» (С2)

ДП

«Мане-

вицьке

ЛГ» (В4) Волинь-

контроль

Луцьк-2

Луцьк-3

ДП «Старовижівське ЛГ» (С2) 0 78 105 116 143

ДП «Маневицьке ЛГ» (В4) 78 0 122 126 164

Волинь-контроль 105 122 0 120 94

Луцьк-2 116 126 120 0 170

Луцьк-3 143 164 94 170 0

69

Таким чином, кластерний аналіз показав, що всі досліджені штучні

популяції значно відрізняються від природних. У селекційних популяціях

спостерігається значне зменшення фенотипічної та генетичної

різноманітності, зниження рівня мінливості морфологічних характеристик

репродуктивних органів.

Для відтворення усього багатства і структури природних популяцій

потрібні детальне їх вивчення та розробка методів відновлення. Незначна

кількість представлених природних популяцій не дає можливості

статистично підтвердити суттєвість різниці у частоті досліджуваних ознак

насаджень з перезволожених В4 та із суходільних лісорослинних умов С2.

Якомога більше представництво популяцій та розширення ареалу

досліджень дозволить об‘єктивно оцінити різноманітність і подібність

природних популяцій сосни звичайної рівнинної частини України.

УДК 635.925(477.46)

О.Ю. Марно-Куца, аспірант

Уманський національний університет садівництва

E-mail: leonora.marno@gmail.com

ВИДОВИЙ СКЛАД ТА СТАН ЗЕЛЕНИХ НАСАДЖЕНЬ СКВЕРУ

ГЕРОЯМ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ В МІСТІ УМАНЬ

Об‘єктом наших досліджень є сквер героям Великої Вітчизняної

війни, що розташований в центральній частині міста Умань. Він

призначений для короткотривалого відпочинку відвідувачів. Територія

скверу служить для проведення мітингів, зборів громади міста та інших

урочистостей.

Даний сквер залежно від особливостей просторової організації

насаджень можна віднести до напіввідкритих, оскільки на території

поєднуються відкриті ділянки з високими деревними насадженнями, що

розділяють сквер на ряд взаємопов‘язаних просторів. Сквер також

фактично має вигляд прямокутника. Сквер не має особливої архітектурної

цінності та запроектований як замкнута композиція, ізольована щільними

насадженнями. Сквер має виявлену центральну вісь. Частини композиції

підкреслені квітниками, монументом, що додає скверу деяку виразність.

Ширина головних доріг, призначених для масового руху пішоходів,

становить 4-10 м, другорядних доріг 2-3 м. Місця відпочинку повинні

розташовуватися так, щоб перед ними відкривалися красиві перспективи.

Тому вони розташовані дещо в глибині скверу.

Науковий керівник – В.П. Шлапак, д-р с.-г. наук, професор.

70

Слід зауважити, що озеленення скверу є досить різноманітним. Але є

певні недоліки в агротехніці створення та експлуатації садово-паркового

об‘єкта. У даний час стан зелених насаджень скверу героям Великої

Вітчизняної війни залишає бажати кращого.

Основу садово-паркових композицій становить рослинний матеріал.

На відміну від інших компонентів ландшафту він є найбільш динамічним.

Водночас рослини є надзвичайно активним емоційно-психологічним

фактором, який має враховувати ландшафтний архітектор чи озеленювач.

Декоративність рослин проявляється в їхніх зовнішніх ознаках –

розмірах і формі крони, архітектоніці та забарвленні листя, величині та

забарвленні квітів і плодів. Декоративність значною мірою залежить як від

спадкових особливостей виду, так і від зовнішніх умов.

Естетичні якості дерев і чагарників змінюються з віком і за сезонами

року. Якщо у молодому віці вони декоративні, головним чином, завдяки

своєму листю, то потім цю роль починають виконувати квіти і плоди.

Найвищої декоративності рослини досягають у середньому віці. Старі

насадження ефектні стовбурами дерев і величними шапками крон.

1. Відомість переліку та оцінки

найбільш розповсюджених деревних видів

ғ

п/п

Українська,

латинська назва

Середній

діаметр, см

Класи

санітарного

стану

,(І–

ІV)

Загальна

кількість, шт.

Пусті місця в

ряду, шт.

Відпад від

загальної

кількості, %

Примітка

1 Туя західна

(Thuja occidentalis L.) 10 ІІ 53 8 4,2

Висаджені в

живопліт

2

Ялівець звичайний,

форма колоноподібна

(Juniperus communis

“Hibernica” L.)

11 ІІ 5 10 0,5 Зламані гілки

від сніголаму

3

Ялина колюча,

форма голуба

(Picea pungens

“Glauca” L.)

10 ІІ 7 20 1,4 Деякі дерева

суховершинні

4 Ліщина деревоподібна

(Corylus colurna L.) 38 І 30 41 12,3

5 Клен гостролистий

(Acer platanoides L.) 28 І 19 9 1,7

6 Липа серце листа

(Tilia cordata Mill.) 21 І 11 18 2,0

7 В‘яз шорсткий

(Ulmus glabra Huds.) 53 ІІ 6 11 0,6 Зламані гілки

8 Ясен звичайний

(Fraxinus excelsior L.) 46 І 8 13 1,4

71

Зелені насадження скверу героям Великої Вітчизняної війни

представлені деревами, кущами, трав‘яною і особливо квітковою

рослинністю. Деревна рослинність знаходиться у групових та алейних

посадках (табл. 1).

З деревних порід наявні представники родів робінії (Robinia L.), клена

(Acer L.), липи (Tilia L.), гіркокаштана (Aesculus L.). Зона хвойних

насаджень представлена ялиною (Picea L.), ялівецем (Juniperus L.), туєю

(Thuja L.). На центральних алеях висаджені культури гіркокаштана

звичайного (Aesculus hippocastanum L.), липи серцелистої (Tilia cordata L.),

клена гостролистого (Acer platanoides L.), клена польового (Acer campestre

L.), в‘яза шорсткого (Ulmus glabra Huds.), верби білої (Salix alba L.), робінії

звичайної (Robinia pseudoacacia L.), ліщини деревоподібної (Corylus

avellana L.). А також трапляються поодинокі посадки ялини колючої

форми голуба (Picea pungens “Glauca” L.), ялівця звичайного форми

колоноподібної (Juniperus communis “Hibernica” L.), ялини звичайної

(Picea abies L.), туї західної (Thuja occidentalis L.).

По периметру скверу висаджений бузок звичайний (Syringa vulgaris L)

(табл. 2).

2. Відомість переліку та оцінки

найбільш розповсюджених кущових видів

ғ

п/п

Українська, латинська

назва Вид посадки

Відстань між

кущами, см

Відпад від

загальної

кількості, %

Примітка

(Незадовільний

якісний стан)

1 Ялівець козацький

(Juniperus sabina L.) однорядна 60 30

Рослини не

доглянуті

2 Бузок звичайний

(Syringa vulgaris L.) групова 100 10

Велика кількість

порослі

3 Жимолость татарська

(Lonicera tatarica L.) однорядна 100 30

Не сформовані в

живопліт

4 Таволга Вангутта

(Spirea vanhouttei L.) однорядна 100 50

Не сформовані в

живопліт

5 Шипши на собача

(Rosa canina L.) дворядна 50 30

Уражені

борошнистою

росою

На території скверу розташовані три клумби прямокутної форми.

Квіткове оформлення скверу майже відсутнє. У весняний період

висаджують тюльпани Шренка (Tulipa schrenkii), після їх зів‘янення

висаджують інші квіткові рослини, такі, як незабудка лісова (Myosotis

sylvatica) і маргаритка багаторічна (Bellis perennis). А в літній період на

72

цих клумбах висаджують чорнобривці прямостоячі (Tagetes arecta),

сальвію блискучу (Salvia splendens) і агератум Хустона (Ageratum

Hoystonianum). На одній із клумб росте багаторічна рослина – шипшина

собача (Rosa canina).

Також на території скверу є дві декоративні вази, на яких висаджують

петунію гібридну (Petunia hibrida).

На території скверу відсутні спеціальні паркові газони. Трав‘яний

покрив представлений синантропною рослинністю, бур‘янами, нестійкою

дерниною, а також сильно засмічений.

Отже, у результаті проведених досліджень було встановлено, що

сквер героям Великої Вітчизняної війни має зручне розташування,

просторову структуру, правильне функціональне вирішення.

1. Зелені насадження скверу знаходяться в незадовільному стані,

оскільки витримують велике рекреаційне навантаження.

2. Оскільки сквер знаходиться поблизу центрального базару,

мешканці міста свою торгівлю перенесли в сквер, чим зумовлюють

витоптування і пошкодження рослин, а також велику кількість сміття, яке

розкидане на всій площі скверу.

3. Аналіз видового складу рослин показує, що він підібраний з

врахуванням витривалості порід до забруднення повітряного басейну і з

врахуванням вимог міського середовища.

4. У сквері відмічена велика кількість дерев з сухими гілками, тому

необхідне оновлення відмерлих і старих дерев та кущів.

5. Зелені насадження скверу потребують проведення санітарних рубок

та постійного догляду.

6. Важливим елементом озеленення скверу є квітники, які нині час

знаходяться у занедбаному стані та потребують повної реконструкції.

УДК 630.4

В.Л. Мєшкова, д-р с.-г. наук, професор

Український науково-дослідний інститут лісового господарства

та агролісомеліорації імені Г. М. Висоцького

E-mail: valentynameshkova@gmail.com

ЛІСОВА ТИПОЛОГІЯ ЯК ПІДҐРУНТЯ ЗАХИСТУ ЛІСУ

У широкому сенсі до прерогатив захисту лісу належать мінімізація

негативного впливу на ліс абіотичних, біотичних і антропогенних чинників

(промислового й побутового забруднення навколишнього середовища,

рекреації, пожеж, господарської діяльності, особливо пов‘язаної з

веденням лісового господарства), а також моніторинг стану лісів.

73

Реакція насаджень на дію будь-якого чинника залежить від природи

й інтенсивності дії чинника та від особливостей екологічних умов.

Особливості екологічних умов значною мірою визначаються поєднанням

кліматичних показників на рівні природних зон та мезо- і

мікрокліматичних параметрів на рівні насадження.

На залежності поширення лісів від показників тепла, зволоження

та континентальності базується лісокліматичне районування України

(Воробйов, 1953). При цьому лісотипологічні області обмежуються

ізолініями, які є межами відповідних зон тепла й вологості клімату, а

лісотипологічні райони виділяють за показником континентальності

клімату. Рівень забезпечення теплом лімітує поширення лісових порід на

північ, зволоження – на південь, рівень континентальності клімату – на

схід. У центрі ареалу лісові породи, як і всі живі організми,

характеризуються найбільшими показниками життєздатності і

продуктивності, у тому числі фітомаси й урожайності насіння. Згідно з

цим, усі природні чинники, які обмежують ріст і погіршують стан лісів,

діють переважно на межі їх ареалу. Так, масові розмноження комах

ніколи не виникають на північній межі ареалу лісових порід, проте часто

розвиваються на півдні лісостепової та степової зон.

Аналіз даних щодо поширення осередків масового розмноження

комах-хвоєлистогризів в адміністративних областях України за

лісотипологічними областями та районами свідчить про поступове

зменшення ймовірності виникнення масових розмножень комах від дуже

сухих (0) до вологих (3) умов (Мєшкова, 2002). Імовірність виникнення

масових розмножень комах-хвоєгризів удвічі вища у лісотипологічних

областях з індексом тепла «e», що відповідає степовому клімату.

Імовірність виникнення масових розмножень комах-хвоєгризів є

більшою майже у 4 рази на сході і у 3 – у центральних областях порівняно

із заходом. Імовірність масових розмножень листогризів також найменша

на заході, а у центральних та східних областях майже однакова. Це

пов‘язане із сприятливими для листогризів умовами у порослевих дубових

насадженнях Вінницької та Одеської областей, які за показником

континентальності належать до центральних, а за показником тепла – до

областей степового клімату «е».

Відмінності динаміки популяцій комах-хвоєлистогризів у різних

частинах ареалу у частоті, інтенсивності й тривалості їх масових

розмножень, згідно з фенологічною теорією, пов‘язані з відмінностями

співвідношень термінів і темпів прогрівання повітря і ґрунту у різних

регіонах, за різних лісорослинних умов і структури насаджень, що

впливає на співвідношення темпів розвитку фітофагів і кормових

рослин, ентомофагів і фітофагів (Мєшкова, 2002). Області з більшим

значенням показника континентальності клімату характеризуються

великою різницею між зимовими і літніми температурами повітря.

74

В областях з холодною зимою і жарким літом розмерзання ґрунту

сильніше відстає від прогрівання повітря, внаслідок чого вилуплення

личинок збігається з початком розкриття бруньок. Бруньки й молоде

листя містять багато азоту і мало захисних речовин, що сприяє розвитку

фітофагів.

Виникнення масових розмножень комах-хвоєлистогризів у

південних і східних регіонах країни не означає, що ці види відсутні в

інших лісах. Ареали лісових комах збігаються з ареалами кормових

порід, і повсюдно, де росте сосна звичайно, можна виявити, зокрема,

соснових пильщиків. Водночас тривалість масових розмножень зростає

у менш стійких деревостанах. Так, середня тривалість масових

розмножень комах-хвоєлистогризів становить від 3 до 7 років,

збільшуючись від західних до східних і південних регіонів України

(Мешкова, 2009).

Шкідливість комах-хвоєлистогризів залежить від обсягу доступної

для споживання маси хвої (листя). Фітомаса дерев і насаджень зростає у

центрі ареалу і зменшується на периферії. Це означає, що за однакової

чисельності комах-фітофагів рівень пошкодження крон на периферії

ареалу менший, ніж у центрі. Зважаючи на те, що на периферії ареалу ліси

ослаблюються чинниками різної природи, частка дерев із зниженою масою

хвої (листя) тут також менша. Так, підраховано (Мозолевская, 1991), що

маса листя (хвої) дерев ІІ (ослаблені), ІІІ (сильно ослаблені) і IV (всихаючі)

категорій стану становить 0,8; 0,4 і 0,16 від маси листя (хвої) дерев І

категорії санітарного стану. Якщо листя суцільно відновлюється щорічно,

то втрати хвої не компенсуються впродовж декількох років. Так, у

хронічних осередках соснових пильщиків у випадку пошкодження

личинками 50 % хвої її загальна маса становить наступного року близько

80 % від "норми", при пошкодженні понад 75 % хвої – близько 70 %, а у

випадку пошкодження близько 100 % хвої її залишається наступного року

менше 50 % від "норми". В останньому випадку для суцільного знищення

хвої достатня вдвічі менша чисельність особин комах-хвоєгризів, ніж

передбачено нормативами.

Дані щодо інтенсивності, частоти й тривалості масових розмножень

комах-хвоєлистогризів та стосовно їх шкідливості залежно від

розташування насаджень у межах одиниць лісокліматичного районування

території можуть бути використані для складання відповідних нормативів,

призначених для прогнозування загрози пошкодження насаджень та їх

реакції на пошкодження. Зазначені нормативи слід коригувати з

урахуванням можливих глобальних змін клімату, а також –

антропогенного впливу.

Якщо на поширення осередків комах-хвоєлистогризів на рівні

областей впливають переважно кліматичні показники, то на рівні

насадження саме лісорослинні умови є інтегральним проявом

75

топографічних, ґрунтових, гідрологічних, лісівничих ознак, що

обумовлюють утворення певного мезоклімату (Погребняк, 1968) і

формування певних угруповань рослин і тварин.

З погляду поширення осередків комах-хвоєлистогризів саме від

лісорослинних умов залежать темпи прогрівання повітря і ґрунту,

співвідношення яких обумовлює синхронність розвитку фітофагів з

кормовою рослиною, а ентомофагів – із фітофагами. Подібно до того, як на

макрорівні інтенсивність, частота і тривалість масових розмножень комах-

хвоєлистогризів, а також їхня шкідливість збільшуються на периферії

ареалу кормових порід, так само на рівні насаджень є найбільш принадні

та непринадні ділянки для розмноження цих шкідливих організмів.

Ми здійснили балову оцінку принадності ділянок насаджень для

найбільш поширених комах-хвоєлистогризів за типом лісорослинних умов,

віком, повнотою, складом насаджень та іншими показниками (Мєшкова,

2003). Бал 1 характеризує ділянки, де комахи-хвоєлистогризи після

випадкового потрапляння не виживають через високу стійкість

деревостанів, бал 2 – міграційні осередки; бал 3 – пізніший початок і

швидше згасання спалахів, ніж у первинних осередках (бали 4 і 5).

Запропонований підхід рекомендуємо використовувати під час

лісовпорядкування для оцінювання принадності ділянок насаджень як для

груп хвоєлистогризів, так і для окремих видів шляхом використання

побудованих таблиць. При цьому за сумою площ принадних ділянок

обчислюють очікувані площі осередків масового розмноження у лісництві.

Використання балової оцінки принадності насаджень для окремих видів

комах-хвоєлистогризів дає змогу врахувати зміни віку, повноти, складу,

призначити заходи з підвищення стійкості насаджень, зокрема сприяння

збільшенню густоти підліску.

Розрахунки, проведені у різних регіонах, підтвердили правильність

запропонованого підходу. Зокрема, у Нижньодніпров‘ї на основі балової

оцінки принадності насаджень для виникнення осередків комах-

хвоєгризів та з урахуванням змін вікової структури соснових лісів

побудовано прогноз загрози поширення осередків масового

розмноження рудого та звичайного соснових пильщиків, соснового

шовкопряда та соснової совки до 2045 р. (Мєшкова, Назаренко, 2011).

На відміну від природних чинників, антропогенний вплив часто важко

прогнозувати. Якщо рекреаційне навантаження та пожежі часто

приурочені до периферії лісових масивів, то вибір ділянок для

здійснення лісогосподарських заходів обумовлений переважно віковим

складом насаджень. Так, спрогнозовано збільшення загрози поширення

осередків комах-хвоєгризів у Сумській області у зв‘язку зі зменшенням

повноти насаджень унаслідок проведення вибіркових санітарних рубок

після вітровалів.

76

УДК 630*453

В.А. Михайлов1, д-р биол. наук, ст. науч. сотр.

С.В. Назаренко2, канд. с.-х. наук

ГП «Степной филиал УкрНИИЛХА», 1Е-mail: lesnaya250@gmail.com

2Е-mail: nazarenko.sergej@gmail.com

O СТРУКТУРНЫХ ИЗМЕНЕНИЯХ ЭНТОМОЦЕНОЗОВ

ИСКУССТВЕННЫХ СОСНОВЫХ НАСАЖДЕНИЙ НА ПЕСКАХ

НИЖНЕДНЕПРОВЬЯ

Кардинальная ландшафтная перестройка песков Нижнеднепровья

привела к серьезным изменениям в составе и структуре созданных здесь за

какие то полтора-два столетия лесных энтомоценозов. К настоящему

времени в искусственных сосновых насаждениях на песках

Нижнеднепровья зарегистрированы сотни видов насекомых из десятков

отрядов и семейств, многие из которых совершенно чужды аборигенной

фауне, формировавшейся здесь в течение многих столетий. В наибольшей

степени это относится к формирующейся здесь практически на голом

месте вредной энтомофауны сосновых насаждений.

Особенно быстрыми темпами эти процессы протекают в последние

десятилетия. Достаточно сказать, что только в 2013 г. здесь выявлен

инвазийный вид клопа крайника (Leptoglossus occidentallis Heid.). Крупные

размеры имаго клопа и его достаточо высокая численность не оставляют

возможности считать, что он просто не был замечен раньше. В этом же

году в регионе впервые отмечен пилильщик из рода Gilpinia. Все это

говорит о том, что лесные энтомоценозы искусственных сосновых

насаждений Нижнеднепровья находятся в процессах своего формирования.

Тем не менее, уже сейчас можно отметить не только количественные, но и

структурные изменения лесных энтомоценозов, происходящие в последние

десятилетия. Этим процессам способствует целый ряд абиотических и

биотических факторов. Среди последних едва ли не главенствующую роль

играют климатические факторы и в том числе неуклонное повышение

температурного режима. Только за последние 100 лет в Украине

темература выросла на 0,7°C, причем на 0,3–0,6°C за последние 10 лет.

Особенно заметны климатические изменения в степной зоне Украины, в

том числе на песках Нижнеднепровья и так характеризующихся

чрезмерным богатством солнечной радиаци, засушливостью и

континентальностью. Если за последние 87 лет среднегодовая температура

воздуха по регину составляла +11°C, то за последние 30 лет 11,8°C

(табл.1).

77

Само собой разумеется, столь глобальные климатические изенения

не могут не сказаться на увеличении видового состава, численности,

распросранении и фенологии многих насекомых. Хорошо известно, что

для многих видов насекомых, в том числе и многочисленных вредителей

сосновых насаждений, повышение температурного фона и сухости

является дополнительным стимулом резкого наращивания численности

вплоть до реализации массовых вспышек.

1. Среднемесячная температура воздуха за 87 лет и последние 30 лет

Месяц

Температура (°C)

Месяц

Температура (°C)

за 87 лет

за

последние

30 лет

за 87 лет

за

последние

30 лет

Январь -2,2 -0,7 Июль 24,2 24,8

Февраль -1,0 -0,3 Август 23,3 24,2

Март 3,1 4,3 Сентябрь 17,9 18,5

Апрель 11,1 11,8 Октябрь 11,1 12,2

Май 18,1 18,3 Ноябрь 4,8 5,0

Июнь 22,0 22,4 Декабрь 0,4 0,7

Средняя многолетняя температура за год +11,0 +11,8

В частности, наиболее известны случаи влияния увеличения

температурного режима на личинок обыкновенного соснового пилильщика

(Diprion pini L.). Повышение температуры благоприятно влияет на

выживаемость личинок, в то время как ее понижение ведет к их гибели.

Так как на песках Нижнеднепровья во все последние годы наблюдается

только повышение температуры, то это ведет к сокращению сроков

прохождения отдельных стадий вредителя через более высокие темпы

набора сумм положительных температур, необходимых для перехода в

следующюю стадию. Все это в конечном итоге ведет к реализации

третьего поколения обыкновенного соснового пилильщика, резкому

увеличению численности его коконов в подстилке, а как итог к массовой

дефолиации сосновых насаждений. Если в середине прошлого столетия

такие явления можно было рассматривать как исключение из правил, то

сейчас это становится нормой.

Аналогичная картина отмечается и в отношении других вредителей

сосновых насаждений Нижнеднепровья. Наряду со значительным

увеличением видового состава ксилофагов региона, насчитывающего всего

13 видов к 70-м годам прошлого века и возросшего к настоящему времени

до 38 видов, 10 из которых выявлены только в последнее десятилетие,

нельзя не заметить существенные структурные изменения фауны

стволовых вредителей.

78

В таблице 2 представлена динамика численности десяти наиболее

массовых видов ксилофагов и их процентного соотношения на 100

модельных деревьях с 1993 по 1995 годы.

Бросается в глаза резкое увеличение численности черного соснового

усача (Monochamus galloprovncalis Oliv), причем его биологический

потенциал настолько велик, что в последние годы он занимает одно из

доминирующих мест среди ксилофагов региона. Возможно, раскрытию

биопотенциала вредителя способствовало повышение температурного

режима региона.

2. Динамика численности 10 наиболее массовых видов ксилофагов –

вредителей искусственных сосновых насаждений Нижнеднепровья

Вид вредителя Частота встречаемости Соотношение видов, %

1973 г. 1995 г. 1973 г. 1995 г.

Сосновый подкорный клоп 4 4 18,4 19,6

Большой сосновый лубоед 4 4 31,0 19,0

Волосатый лубоед – 3 – 4,1

Четырехточечная златка 3 3 13,6 14,0

Синяя сосновая златка 2 3 4,26 7,4

Чорный сосновый усач 1 4 0,19 13,9

Серый длинноусый усач 2 2 3,72 4,0

Усач сосновый вершинный – 2 – 3,5

Точечная смолевка 3 3 12,96 11,7

Синий сосновый долгоносик – 2 – 3,6

Примечание: 1 – вид встречается единично; 2 – вид встречается редко в малом

количестве; 3 – вид широко распространен, но встречается в меньшем количестве;

4 – вид широко распространен и встречается в большом количестве.

Аналогичная ситуация отмечена и с волосатым лубоедом (Hylurgus

ligniperda F.), который появился в сосновых насаждениях Нижнеднепровья

лишь в последние десятилетия, но уже успел широко распространиться по

всему региону. Массовый лет имаго волосатого лубоеда в наиболее теплые

годы начинается уже в начале марта, намного раньше остальных видов.

Некоторое уменьшение процентного соотношения большого соснового

лубоеда (Tomicus pinipedra F.) можно объяснить ростом численности и

увеличением конкурентности со стороны других видов ксилофагов.

Немаловажную роль в структурных изменениях энтомоценозов

лесных насаждений Нижнеднепровья играют участившиеся случаи

грандиозных лесных пожаров, большинство из которых носят явно

рукотворный характер. Скорее всего именно лесной пожар 2012 года,

когда сгорело более тысячи гектаров леса в Корсунском лесничестве,

привел к резком росту активности таких ранее немногочисленных здесь

79

видов, как шестизубый (Ips sexdentatus Boern.) и вершинный (Ips

acuminatus Gyll.) короеды, обыкновенный гравер (Pityogenes chalcographus

L.). Обследование модельных деревьев, проведенное через год после

пожара по его периферии, показало, что численность этих видов

ксилофагов достигала 10–12 экз. на дм2. При этом шестизубый короед

заселял основание ствола до высоты 1–2 м, два других вида

сосредотачивались в кроне деревьев. Большой сосновый лубоед занимал

среднюю часть ствола и составлял не более 5–10 % от общего количества

всех зарегистрированных здесь ксилофагов.

УДК 630*187

В.В. Назаренко; В.П. Пастернак, д-р с.-г. наук, доцент

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

E-mail: pasternak@uriffm.org.ua

АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ СОСНОВИХ ДЕРЕВОСТАНІВ У

РІЗНИХ ЛІСОРОСЛИННИХ УМОВАХ ЛІСОСТЕПУ ХАРКІВЩИНИ

Відповідно до "Концепцї реформування та розвитку лісового

господарства" (2006 р.) одним із завдань перед лісовим господарством є

оцінка сучасного стану та продуктивності лісів, а також розробка системи

заходів щодо підвищення продуктивності та стійкості насаджень.

За лісотипологічним районуванням територія регіону досліджень

належить до області свіжого помірно теплого клімату (свіжого груду 2d) –

Слобожанського району свіжих ясенево-липових дібров Придонецького

сектора, що займає південно-західні схили Середньоросійської височини.

Лісові насадження сосни звичайної Лісостепу Харківщини виконують

важливі екологічні, рекреаційно-оздоровчі та захисні функції, є джерелом

задоволення ресурсних потреб економіки регіону і займають площу понад

30,5 тис. га.

Типологічне різноманіття визначали за методикою лісотипологічних

досліджень Д.В. Воробйова (1967). Було використано дані, зібрані на 10-ти

лісотипологічних профілях. На профілях та за їхніми межами було

закладено 65 пробних площ і 12 ґрунтових розрізів. Для детальнішого

оцінювання динаміки лісівничо-таксаційних показників закладено три

постійні пробні площі у ДП ―Скрипаївське НДЛГ‖ у соснових

деревостанах, які характеризують три найбільш поширені типи лісу.

Деревостани сосни ростуть від борів до сугрудів, але найбільш повно

представлені у свіжих суборах. Найвищі показники продуктивності даних

деревостанів відмічаються у сугрудах, які поступово знижуються до борів

(табл. 1).

80

1. Розподіл лісових насаджень сосни звичайної за ТЛУ

та їх середні таксаційні показники

ТЛУ Походження Площа,

га

Запас,

м3·га

-1 Бонітет Повнота

Вік,

років

А1 Природне насіннєве 81,9 273,0 II, 6 0,62 100

А1 Штучне 1430,3 189,5 II, 6 0,76 50

А2 Природне насіннєве 658,0 290,4 II, 1 0,62 93

А2 Штучне 3693,2 230,3 II, 0 0,73 55

В2 Природне насіннєве 2044,4 276,9 II, 0 0,62 87

В2 Штучне 16510,4 255,2 I, 2 0,70 53

С2 Природне насіннєве 200,1 241,1 I, 8 0,68 67

С2 Штучне 1549,2 239,0 Iа, 7 0,72 47

D2 Штучне 98,4 175,7 I, 5 0,66 44

Найвищою продуктивністю характеризуються деревостани у свіжих

умовах. Слід зауважити, що сосна, яка росте у свіжих грудах має, не гірші

показники продуктивності порівняно з суборами, але гіршу за якістю

деревину. Крім соснових деревостанів у суборах і сугрудах наявні

березняки, осичники, акацієвики. Аналіз динаміки середніх запасів

похідних деревостанів у порівнянні з корінними (рис. 1) показав, що осика

до 40-50 років за запасом перевищує показники сосни, але потім втрачає

енергію росту. Що стосується інших порід у межах даних лісорослинних

умов то вони як за продуктивністю, так і товарністю мають гірші

показники ніж сосна звичайна.

0

100

200

300

400

500

600

700

I II III IV V VI VII VIII IX X XI XII

За

па

с, м

3/г

а

Класи віку

За І.В. Туркевичем [87]

Сз

Бп

Дз

Ос

Рис. 1. Запаси деревостанів у свіжому дубово-сосновому суборі

Аналіз динаміки середніх запасів похідних деревостанів у свіжому

дубово-сосновому суборі порівняно з корінними свідчить, що запаси

осикових деревостанів до віку 40–50 років перевищують запаси соснових

81

деревостанів, але потім осика втрачає енергію росту. Що стосується інших

порід у таких лісорослинних умовах, то вони як за продуктивністю, так і за

товарністю мають гірші показники, ніж сосна звичайна.

Частка деревостанів з переважанням сосни за останні 50 років

зменшилася на 1,6 % (з 23,2 % у 1970 р. до 21,6 % у 2011 р.). Це пов‘язане

як із незадовільними процесами поновлення, незадовільним лісівничим

доглядом, так і з прийняттям нових земель. Встановлено, що майже 90%

соснових деревостанів є штучними.

З метою практичного впровадження в лісове господарство принципів

сталого розвитку та формування високопродуктивних деревостанів

необхідно визначити ступінь ефективності використання лісотиполо-

гічного потенціалу модальними лісовими насадженнями. Для встановлення

ступеня використання деревостанами лісотипологічного потенціалу

застосовували два способи. Перший спосіб передбачає визначення

потенційного середнього запасу деревостану на 1 га вкритих лісовою

рослинністю лісових ділянок. При цьому враховується відповідність

породи типам лісу та оптимальний розподіл вкритих лісовою рослинністю

лісових ділянок за класами віку.

Порівняння цільового загального запасу деревини вкритих лісовою

рослинністю лісових ділянок, який було визначено на основі моделей

росту і продуктивності оптимальних деревостанів, що регулярно

розріджуються, з фактичним, свідчить, що ступінь використання

потенційної продуктивності деревостанами сосни звичайної сягає 70 %. Це

пояснюється тим, що на значній площі вкритих лісовою рослинністю

лісових ділянок ростуть високопродуктивні деревостани сосни звичайної у

відповідних типах лісу.

2. Ступінь використання потенційної продуктивності вкритих лісовою

рослинністю лісових ділянок соснових деревостанів

Вік,

років

Середній запас, м3·га

-1 Ступінь використання лісо-

рослинного потенціалу, % A2-C B2-дC

модальні еталонні модальні еталонні A2-C B2-дC

10 24 31 32 38 77,4 84,2

20 67 84 86 120 79,8 71,7

30 122 146 148 213 83,6 69,5

40 177 207 202 298 85,5 67,8

50 225 267 259 374 84,3 69,3

60 260 324 303 441 80,2 68,7

70 286 378 334 500 75,7 66,8

80 304 428 355 551 71,0 64,4

90 313 474 364 595 66,0 61,2

100 314 514 362 632 61,1 57,3

Середнє – – – – 77,4 67,8

82

Інший спосіб визначення ступеня використання лісорослинного

потенціалу запропонований І.В. Туркевичем (1971). Він передбачає

кількісне і якісне визначення максимальної, фактичної (модальної) і

природної продуктивності корінних (еталонних) деревостанів.

Показники використання лісорослинного потенціалу за класами віку

для деревостанів сосни звичайної у свіжому сосновому бору (А2-С) та

свіжому дубово-сосновому субору (В2-дС) наведено у табл. 2.

Дані табл. 2 свідчать, що рівень використання лісорослинного

потенціалу сосновими деревостанами у свіжому сосновому бору (A2-C)

становить у середньому 77,4 %, а у свіжому дубово-сосновому субору (B2-

дC) – 67,8 %. Найбільший рівень використання лісорослинного потенціалу

у свіжому бору зареєстровано у віці 30–50 років (у середньому 84 %), у

свіжому субору – у віці 10–30 років (70–80 %), причому цей показник

поступово знижується у міру збільшення віку насаджень. З метою

підвищення продуктивності та цінності лісів необхідно здійснювати

лісокультурні та лісогосподарські заходи, які забезпечують належний

склад і структуру насаджень. При цьому важливим є підтримання

оптимальної повноти у процесі рубок догляду за лісом.

УДК 630

Т.А. Нікітченко, викладач вищої категорії

Великоанадольський лісовий коледж

Е-mail: valt_ua_@mail.ru

ОБЛІК РУДОГО ПИЛЬЩИКА, ПРОГНОЗУВАННЯ ЙОГО

ПОШИРЕННЯ Й РОЗВИТКУ, ЗАХИСТ НАСАДЖЕНЬ

Ліс є могутнім природним фактором, який впливає на все довкілля і є

невід'ємною його складовою частиною. Ліси Донеччини не мають

промислового значення, а виконують виключно природоохоронну

функцію. За даними державного обліку лісового фонду, їхня площа

становить 213 тис. га, або 80 % загальної території – значно менше, ніж в

інших районах і вдвічі менше, ніж у цілому по Україні.

Ліси Донеччини потребують охорони та дбайливого використання.

Недостатні заходи із захисту лісів призводять до зростання площ

осередків шкідників і хвороб лісу. Майже кожен сьомий гектар площі лісу,

уражений шкідниками і хворобами, потребує негайних заходів боротьби.

Цього року перед лісовим господарством України постала проблема

великого нашестя звичайного і рудого пильщиків на хвойні лісові масиви.

Лісівники оперативно вдалися до профілактичних заходів, щоб запобігти

загрозі і зберегти великі площі лісів від ураження.

83

ДП «Великоанадольське лісове господарство» має загальну площу

2543 га. Хвойні насадження становлять приблизно 7 % від загальної

площі. До його складу входить Великоновоселківське лісництво (S –

2722 га), де 25 % займають хвойні насадження, які потребують захисту.

Проведення наземних винищувальних заходів боротьби

запроектовано на 2014 р. проти масового хвоєгризучого шкідника сосни

звичайної і кримської в Великоновоселківському лісництві в кв. ғ 37,

38, 40, 46, 48, 55, всього на площі 100 га.

Ціі лісові масиви віднесені до першої групи. Насадження

представлені культурами сосни звичайної і сосни кримської.

Середньорічна кількість опадів не перевищує 500 мм, середня

відносна вологість приблизно 70 %, влітку спостерігаються суховії.

Лісове господарство розміщене в степовій зоні, на територія якої

постійно множаться шкідники лісу. Цьому сприяє ряд факторів різного

характеру: сухість повітря і ґрунту в борах, бідність трав'яного покриву,

наявність однорідних за складом насаджень. Насадження, які планують

обробити, в основному високобонітетні: І–ІІ бонітетів, середньовікові

від 25 до 50 років, за складом однорідні – чисті соснові.

Захист лісу проводять на основі проектів винищувальних заходів

проти шкідників, які в установленому порядку погоджують з районними

адміністраціями, державними управліннями екології та природних

ресурсів областей, санітарно-епідеміологічними службами, районними

станціями захисту рослин і спеціалізованими лісозахисними

підприємствами зони обслуговування.

Необхідність проведення боротьби пов‘язана, перш за все, з

господарською цінністю проектованих під обробку насаджень, яка

полягає в тому, що ці лісові масиви створені штучним шляхом в умовах

степу. Степовий ліс – явище інтрозональне, не характерне для цієї зони,

адаптований в жорстких природно-кліматичних умовах.

По-друге, засоби захисту потрібні, оскільки спрогнозоване

досягнення абсолютної заселеності – чисельності гусениць, яка

спричинить пошкодження хвої крони дерева на рівні понад 50–75 %.

Але мета – прогнозування і проведення боротьби з масовим

хвоєгризучим шкідником – пильщиком, який завдає шкоди хвої дерев на

цих площах в 2013 р. на 35–75 %, зпобігання подальшому

пошкодженню, яке може перевищити 75 %.

У 2013 р. кліматичні умови відповідають глобальному потеплінню:

з першої декади березня середня температура повітря плюсова і вища на

2-30 за температурні режими 2012–2013 рр. (відсутність снігового

покриву), хоча при цьому за квітень і травень випало понад 150 мм

опадів, що становить 60 % опадів за вегетаційний період, що не

стримало підвищення температурного режиму в ці місяці і, у свою

чергу, призвело до виходу діапаузи рудого соснового пильщика.

84

Попередні висновки:

1. Основним показником необхідності боротьби є прогнозований ступінь загрози сосновим насадженням (об‘їдання понад 50–75 %

хвої).

2. Необхідно відмітити наявність факторів, вплив яких неможливо врахувати: вони можуть або привести до пригнічення розвитку

шкідника в різних стадіях (негативний вплив), або посприяти

розвитку шкідника.

3. Ймовірність знищення чисельності популяції цього шкідника

біологічними методами незначна.

Тому у 2014 р. запроектована обробка насаджень хімічним

препаратом, дозволеним до використання у лісовому господарстві

України, «Блискавка» з нормою витрати 0,068 л/га (згідно зі списком

препаратів, дозволених до використання в лісовому господарстві

України).

Площа обробки – 100 га; норма препарату – 0,068 л/га; загальна

кількість препарату (з урахуванням 10 % повторюваності) – 8 л/га.

Для проведення винищуваних заходів заплановано використання

генератора аерозольної регульованої дисперсності (ГАРД-МН).

Для визначення технічної ефективності після обробки соснових

насаджень проти рудого пильщика закладають облікові майданчики

рамкового типу або каломірні майданчики, які розташовують під кронами

модельних дерев з розрахунку один обліковий майданчик на 50 га

насаджень.

Облікові майданчики розташовують поблизу від просік і доріг під

кронами модельних дерев для періодичної їх перевірки і проведення

обліків загиблих личинок. Технічну ефективність обробки розраховують у

відсотках за формулою:

Σ = ∙ 100,

де М – кількість мертвих личинок, Ж – кількість живих гусениць.

Облік загиблих гусениць шкідника здійснюють на першу, третю,

п‘яту добу, після обробки ділянок оформляють відповідними

документами.

Прогнозована втрата приросту в осередках РСП на площі 100 га буде

становити 2000 м3, якщо ступінь пошкодження 51–75 %.

Залежно від пошкодження крони, прогнозують відсоток засихання

насаджень.

85

Якщо пошкодження крони – 50–100 % у 1-й рік засихання

становитиме 1,5 %, на наступний рік – 3,5 %. При середньому запасі на

1 га 200 м3,

у перший рік: 100 га × 200 × 0,3 = 600 м3;

у другий рік: 100 га × 200 × 0,02 = 400 м3.

Всього втраченої деревини: 2000 м3 + 1000 м

3 = 3000 м

3.

Розрахунок економічної ефективності

проведення винищувальних заходів

Ступінь

пошкодження,

%

Кількість

втрачених

приростів

Середній

періодичний

приріст, м3/га

Прогнозуємі

витрати

прироста з 1

га, м3

Площа,

га

Всього

втрат

м3

26–50 – – – – –

51–75 5 4 20 100 2000

Всього: – – – – 2000

Рентабельність обробки окупиться за рахунок запобігання збитку,

який може бути завданий внаслідок масового пошкодження хвоєгризучими

шкідниками.

Безпосередньо після обробки забороняють випас лактуючої худоби

протягом 5 днів; заготівлю сіна і збір дикоростлих грибів та ягід можна

здійснювати через 10 днів.

УДК 630*17:582.628.2. (477.65)

А.С. Онищенко, магістр

В.Є. Слюсарчук, канд. с.-г. наук, доцент

Ю.О. Сотніков, канд. екон. наук, доцент

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

E-mail: enton.snooger@yandex.ru

ФАКТОРНИЙ АНАЛІЗ БІОМЕТРИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ФУНДУКА

В ДСДЛЦ «ВЕСЕЛІ БОКОВЕНЬКИ»

Нами досліджувались 56 сортів і клонів фундука на плантації

первинного сортовипробування в ДСДЛЦ «Веселі Боковеньки», яка була

створена у 1962 р. на площі 0,8 га. На цей час вік плантації приблизно 50

років (надземна частина кущів до 25 років).

Вимірювались висота кущів, діаметр крон, визначались рясність

плодоношення та життєвий стан рослин.

86

Кущ окомірно «розкладався» на його складові (групи, категорії):

«сухі стовбури», «плодоносні стовбури», «замінники», «парость».

Додатково обмірювались діаметри найбільш товстих стовбурців

відповідно до складових (на висоті 1,3 м від поверхні ґрунту, а також в

окоренковій їх частині – при розгалуженні стовбурців до висоти 1,3 м).

При обробці польових матеріалів використовувався метод

факторного (Factor Analysis) аналізу, як складового програми Statgraphics

16.1.

При дослідженні багатьох біометричних показників у сортів і клонів

однією із важливих є проблема визначення головних, базових параметрів,

чисельність яких може бути істотно меншою від початкової кількості

показників. Факторний аналіз дозволяє зменшити число біометричних

показників під час вивчення сортів і клонів, за умови збереження

адекватності опису, що дає змогу значно знизити витрати на відбір і аналіз

опису сортів і клонів та надати більш якісні пояснення явищ.

На базі факторного аналізу нами було реалізовано алгоритм, щоб з

усіх характеристик сортів і клонів фундука виділити базові. Алгоритм

методу виділення головних компонентів:

1) розрахунок кореляційної матриці R; 2) обчислення власних

значень, (власних векторів) кореляційної матриці; 3) обчислення

накопичених відношень власних значень кореляційної матриці, більших

або рівних заданій константі; 4) обчислення матриці факторних

навантажень за власними значеннями, що відповідає власним векторам

кореляційної матриці; 5) ортогональне обертання матриці факторів.

На базі методу головних компонентів шляхом ортогонального

обертання матриці отримано чотири фактори, що пояснюють 68,4 %

дисперсії досліджуваних змінних (табл. 1).

Ця таблиця показує рівняння, якими оцінюються загальні фактори

після виконання обертання. Обертання виконується з метою спрощення

пояснення факторів. Перший обернутий фактор має рівняння:

0,470199*висота куща + 0,11438*діаметр крони –

0,128259*збереженість – 0,0480353*життєвий стан – 0,539828*рясність

плодоношення – 0,304681*кількість стовбурів на плодоношення +

0,730472*діаметр стовбурів на плодоношення на висоті 1,3 м –

0,195017*кількість сухостійних стовбурів + 0,841152*діаметр сухостійних

стовбурів на висоті 1,3 м – 0,265787*кількість замінників +

0,176987*діаметр замінників на висоті 1,3 м + 0,697301*висота парості +

0,873715*діаметр парості на висоті 1,3 м + 0,311949*кількість парості, де

значення змінних у рівнянні стандартизовані шляхом ділення їх значень на

стандартні відхилення. З даних таблиці видно розрахунок спільностей, які

можуть бути використані для оцінки частки мінливості по кожному

біометричному показнику, що припадає на знайдений фактор.

87

1. Матриця факторних навантажень після обертання методом

Верімакс (Factor Loading Matrix After Varimax Rotation)

Біометричні показники Фактор 1

(Factor 1)

Фактор 2

(Factor 2)

Фактор 3

(Factor 3)

Фактор 4

(Factor 4)

Висота куща, м 0,470199 0,726842 -0,103119 -0,0611728

Діаметр крони, м 0,11438 0,869022 -0,180107 0,079602

Збереженість, % -0,128259 -0,227182 0,245511 0,633576

Життєвий стан, бали -0,0480353 0,642958 -0,071901 0,145197

Рясність плодоношення,

бали -0,539828 0,0711603 0,684861 -0,291477

Кількість стовбурів

на плодоношення, шт. -0,304681 0,386952 -0,653374 0,009868

Діаметр стовбурів на

плодоношення на висоті

1,3 м, см

0,730472 0,35024 0,0179025 0,132845

Кількість сухостійних

стовбурів, шт. -0,195017 0,396132 0,0888605 0,450541

Діаметр сухостійних

стовбурів на висоті 1,3 м,

см 0,841152 0,311154 0,102374 -0,0661135

Кількість замінників, шт.

на кущ -0,265787 0,398432 -0,480701 0,605185

Діаметр замінників на

висоті 1,3 м, см 0,176987 0,282566 -0,137725 0,765523

Висота парості, м 0,697301 -0,170385 0,133032 -0,20534

Діаметр парості на висоті

1,3 м, см 0,873715 -0,111517 0,156294 -0,0661485

Кількість парості, шт./кущ 0,311949 -0,0578103 0,722096 0,253442

Процент поясненої

дисперсії (варіації) 25,5 23,7 11,0 8,2

Фактори визначались за найбільшим значенням (за модулем)

коефіцієнтів у відповідних рядках показників. З табл. 1 можна виділити

чотири фактори з різним інформаційним навантаженням та направленням,

які можна умовно назвати:

Factor 1 – Схильність до утворення парості;

Factor 2 – Життєво -рослість;

88

Factor 3 – Схильність до плодоношення;

Factor 4 – Схильність до утворення замінників.

Факторні навантаження на конкретні варіанти наведено в табл. 2.

2. Факторні навантаження на конкретні варіанти*

ғ

пор. Сорт, клон

Фактор (Factor)

Схильність до

утворення

парості

Життєво-

рослість

Схильність до

плодоношення

Схильність до

утворення

замінників

1 Мічурінець-42 2,19291 -0,468297 0,552196 -2,8766

2 1-3-2 3,37993 0,262973 0,675229 -1,69267

3 Прекрасний із Бо 3,37993 0,262973 0,675229 -1,69267

4 1-5-1 5,30381 2,94831 -1,38672 -3,98864

5 1-5-2 1,06611 0,0134967 -0,544008 -2,87084

6 2-6-1 1,50528 1,41113 -1,12096 -2,47749

7 1-5-4 -1,87817 -2,35856 -0,556239 -3,18595

8 1-5-6 -2,00572 -1,27882 -2,69288 -0,819162

9 Фундук-42 1,74052 -0,314561 0,244926 -2,00878

10 Ранок, 1-5-10 -1,53922 0,453282 -2,26034 1,77956

11 Дружба -0,395103 -5,66846 0,871799 -1,18772

12 Сентябрьский, 6 3,08423 -0,122476 -0,520134 0,75792

13 Болградський, 6- 2,45763 -3,37576 1,03058 -1,47168

14 Україна-50 1,72314 -1,9618 -2,00506 0,873961

15 Долинский, 3-9-2 -0,781474 -0,601799 3,81586 -1,2608

16 3-12-7 -0,824932 -1,96327 2,99418 -0,664289

17 Побєда-74 -2,39617 -1,76681 1,83638 -1,87837

18 5-15-2 -0,330091 1,17342 -0,291921 3,39555

19 Бомба 8,59464 4,35769 -0,110419 2,56002

20 Степовий-83 -2,56129 3,51317 -2,27595 1,68392

21 Фундук-85 2,71787 -2,0896 0,904986 -1,48556

22 Грандіозний, 5-1 -3,85663 2,1827 -2,32957 2,66894

23 1-4-6 1,82652 -1,64808 2,70155 1,05032

24 Святковий, 1-5-1 -3,09802 2,19552 -3,05322 2,40841

25 Шедевр, 3-3-1 4,57631 1,77567 -0,0365502 -0,855734

26 Дніпро-1, 4-3-18 2,41522 -0,0256024 3,32898 -0,305219

27 Ліщина звичайна, 4,50118 0,655576 2,05251 -1,22114

28 3-18-6 -3,19003 2,65504 -2,20565 1,6663

29 Зюйдовський, 3-1 -2,14477 4,02671 -3,41476 1,24411

30 Бадіус, 4-18-4 -5,95114 3,59042 -4,4186 2,82638

*У табл.2 наведено дані частини досліджених сортів і клонів (30).

89

У результаті факторного аналізу біометричних показників фундука

отримано чотири фактори наближеної диференціації, що характеризує

різне їх цільове використання.

УДК 630х272(477.54)

С.І. Познякова1, канд. с.-г. наук, доцент

І.О. Денисюк, С.О. Кулачко, магістранти

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва 1Е-mail: s.poznyakova@rambler.ru

АЛЕЯ ВЧЕНИХ У ДЕНДРОЛОГІЧНОМУ ПАРКУ ХНАУ

Дендрологічний парк Харківського національного аграрного

університету імені В.В. Докучаєва належить до об‘єктів природно-

заповідного фонду України, які мають загальнодержавне значення.

Дендропарк Харківського національного аграрного університету

імені В.В. Докучаєва на сьогодні є місцем відпочинку студентської молоді,

місцевих мешканців, живописним куточком навчального містечка.

Загальна площа дендропарку становить 27,3 га, на якій представлені

деревні рослини з різних місць України, з різних дендропарків і ботанічних

садів колишнього СРСР. За даними останньої інвентаризації, яку проводив

І.Й. Ситнік на території дендропарку зростає 677 видів деревних та

чагарникових порід. Дендрологічний парк ХНАУ – це живий, надзвичайно

гарний пам‘ятник ініціатору його створення і засновнику – професору

Остапенку Борису Федоровичу. Садіння деревних рослин розпочали навесні 1972 р. зі створення

головної алеї, яку назвали Алея вчених. Вона перетинає площу по

діагоналі з південного заходу на північний схід і є композиційною віссю

дендропарку. Головна алея має дві проїжджі смуги шириною по 4 м, між

якими створені дев`ять партерів розміром 5 х 25 м. На кожному партері в

далекому кінці висаджено конвертом п`ять десятирічних саджанців ялини

колючої форми голубої (Picea pungens Engelm. v. coerulea Beissn.), які

виростили в Кисловодському розсаднику Курортзеленбуду

Ставропольського краю.

Головна алея дендропарку закінчується півколом, обсадженим по

периметру такими ж ялинами.

Останнім часом стан дерев ялини колючої на головній алеї значно

погіршився, тому, на нашу думку, необхідно визначити біометричні

показники, санітарний стан дерев, інтенсивність процесів дефоліації та

дехромації крони. У 2012–2013 рр. були проведені перші спостереження.

Так, середня висота дерев в біогрупах становить 12,8 м, максимальна –

16,0 м, мінімальна – 8,8 м. Середній діаметр дорівнює 23,9 см,

90

максимальний – 38 см, мінімальний – 10,9 см. Всі дерева, які були

висаджені у 1972 р. збереглися до теперішнього часу, тобто в кожній

біогрупі нараховують по п‘ять дерев, але їхні біометричні показники дещо

відрізняються. Характеристика деяких біогруп представлена в таблиці.

Характеристика дерев ялини колючої у дендропарку ХНАУ

Біогрупа ғ

дерева

Висота,

м

Діаметр,

см

Біогрупа ғ

дерева

Висота,

м

Діаметр, см

2 1 13 25 7 1 15,3 30

2 12,4 26 2 13,6 33

3 12,8 23 3 11,8 18

4 14,6 27 4 14,0 29

5 14,2 24 5 13,8 22

3 1 15,1 25 10 1 10,7 19

2 13,2 30 2 14,7 27

3 12,9 23 3 13,4 19

4 16,0 35 4 12,7 19

5 13,6 25 5 13,7 23

Стан дерев ялини колючої на головній алеї значно погіршився,

оскільки з кожним роком зростає антропогенне навантаження,

відбувається ущільнення ґрунту. Ялина колюча має поверхневу кореневу

систему, яка чутливо реагує саме на ущільнення ґрунту. Тому необхідно

провести заходи щодо поліпшення стану дерев на Алеї вчених.

УДК 581.9(477.74)

О.М. Попова, канд. біол. наук., доцент

Національний природний парк «Тузловські лимани»

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Е-mail: e_popova@ukr.net

ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ШТУЧНИХ ДЕРЕВНИХ

НАСАДЖЕНЬ У НАЦІОНАЛЬНОМУ ПРИРОДНОМУ ПАРКУ

«ТУЗЛОВСЬКІ ЛИМАНИ»

Національний природний парк «Тузловські лимани» (далі – НППТЛ)

був створений Указом Президента України 01.01.2010 р. на території

Татарбунарського району Одеської області на основі системи лиманів

Шагани-Алібей-Бурнас та прилеглих районів. За геоботанічним

районуванням України ця місцевість належить до Дунайсько-

91

Дністровського округу злакових та полиново-злакових степів і плавнів, що

входить до складу Чорноморсько-Азовської степової підпровінції

Понтичної степової провінції Степової підобласті (зони) Євразійської

степової області (Національний атлас України, 2009). В парку трапляється

лучна, солончакова і солонцева, вища водна, приморська аренна, степова

(справжньо-степова), а також лісова і чагарникова рослинність (Дубина та

ін., 2012). Група озер, найбільшими з яких є перелічені вище, з 1995 р. є

Рамсарськими водно-болотними угіддями (Водно-болотні..., 2006) і

ключовою орнітологічною територією, (Directory of Azov-Black Sea Coastal

Wetlands, 2003) важливою з міжнародного погляду (IBA) для збереження

птахів водно-болотного комплексу. За Указом Президента України, площа

парку становить 27 865 га, з них площа акваторії – 23773,962 га. Сумарна

протяжність берегової лінії материкової частини озер сягає 139 км (за

Медведєвим, 2013).

Клімат району характеризується як помірно континентальний, з

тривалим жарким літом і м'якою, рідше холодною і малосніжною зимою.

Зональними ґрунтами території є чорноземи південні

слабогумусовані міцелярно-карбонатні важкосуглинні на лесах (Карта

ґрунтів Української РСР, 1969; М 1:200 000). Вони переважають у

східній частині парку. Чимала площа відносно знижених берегів лиманів

у західній частині НППТЛ характеризується лучно-черноземними,

лучними, лучно-болотними, солонцювато-лучними ґрунтами, а також

солончаками.

За офіційними даними, лісовий фонд на території парку займає

789,735 га (Літопис природи НППТЛ, книга 1, 2013). Нині на узбережжі

лиманів є штучні лісові урочища: Жовтий Яр, Тузли (не входить до

НППТЛ) та Лебедівка, що перебувають у постійному користуванні

Тузлівського лісництва державного підприємства «Саратське лісове

господарство». Ці урочища лежать у східній частині території НППТЛ.

Крім цього, значна частина посадок перебуває у веденні 10 сільських

рад; багато з них були вирубані і зараз зберігаються у вигляді окремих

дерев. Особливістю узбережжя лиманів Тузлівської групи є майже повна

відсутність глибоких та вузьких ярів, які могли б слугувати рефугіумами

деревно-чагарникової флори, як це відбувається на схилах інших лиманів

північно-західного Причорномор‘я.

За схемою лісотипологічного районування України Б.Ф. Остапенка

і В.П. Ткача (2002), територія належить до Бугазького сектора

Таврійського району області дуже сухого теплого клімату. Але у

зазначеній роботі наводять лише характеристику природних лісів. За

типологією штучних лісів степової зони України А.Л. Бельгарда (1971),

найбільш розповсюженим у НППТЛ типом лісорослинних умов є СГ0-1 –

рівнинно-підвищені ділянки із сухими суглинистими південними

чорноземами, на яких формується більш мезофітний варіант типчаково-

92

ковилового степу (з типчаку валіського, ковили волосистої, жабриці,

шавлії пониклої, полину австрійського, кермеку, миколайчиків польових).

Також трапляються більш сухі ділянки – тип СГ0 – крутосхили та лби з

південними сильнозмитими суглинними чорноземами, де розріджений

травостій складається з представників зпустелюваного степу (кохія сланка,

ефедра двоколоскова та ін.) та більш вологі – тип СГ1 – схили з

подоподібними зниженнями із сухуватими суглинистими південними

чорноземами з переважанням у травостої представників гігрофітного

варіанта типчаково-ковилових степів (типчак валіський, тонконіг

вузьколистий, ковила волосиста, шавлія дібровна, деревій, барвінок та ін.).

На певних ділянках лісових урочищ створені чисті культури дуба

звичайного, акації білої, в'яза дрібнолистого, софори японської, ясена

звичайного, гледичії звичайної, сосни кримської. Але більша частина

площі зайнята змішаними насадженнями з 2-5 деревних порід, серед яких

домінуть перелічені види. Підлісок утворений свидиною кров‘яною,

маслинкою вузьколистою, акацією жовтою, скумпією звичайною,

бирючиною звичайною, шипшиною собачою, жимолостю татарською.

Граничні параметри 19 деревних порід в умовах НППТЛ представлені

нижче у таблиці. Стан насаджень у цілому задовільний, кращий – у

лісовому масиві Лебедівка.

У лісонасадженнях ми зафіксували 59 видів деревних порід з 19 родин

та 35 родів. Серед них переважають представники родини розових

(Rosaceae) – 19 видів; інші найближчі до першої за кількістю видів родини

(друга-п'ята) включають у 3–5 разів менше видів. Провідними родами є

клен (Acer), ясен (Fraxinus) – по 5 видів та в'яз (Ulmus), вишня (Cerasus),

шипшина (Rosa) – по 4 види. Серед біоморф переважають дерева, яких

удвічі більше, ніж кущів.

Аналіз екологічної структури дендрофлори за екологічними шкалами

щодо характеру екотопу і кліматопу (Екофлора України, 2000; Didukh,

2011) показав домінування мезофітів (за відношенням до загального рівня

водного режиму), гемігідроконтрастофобів (за відношенням до змінності

зволоження), нейтрофілів (за кислотним режимом ґрунту), семіевтрофів (за

загальним сольовим режимом), акарбонатофілів (за вмістом карбонатів у

ґрунті), гемінітрофілів (за вмістом азоту у ґрунті), геміаерофобів (за

відношенням до аерації місцезростань). Особливості кліматопу

характеризуються переважанням субмезотермів (за шкалою терморежиму

клімату), субаридофітів (за вологістю клімату), геміконтинентальних і

геміокеанічних видів (за континентальністю клімату) та гемікриофітів (за

стійкістю рослин до морозності клімату).

Екологічна структура дендрофлори насаджень НППТЛ не відповідає

лісорослинним умовам території та екологічній структурі степових

угруповань, а більше відображає мезофітні умови існування. Це

пояснюють так званою автофітомеліорацією штучних лісосмуг і лісових

93

масивів, яка добре виражена в межах деревостанів напівтіньової і тіньової

структури у сухому степу.

Максимальні показники деяких деревних порід штучних

лісонасаджень національного природного парку «Тузловські лимани»

(станом на 2013 р. на основі даних лісовпорядкування 2010 р.)

Порода

Вік, років

Висота, м

Діаметр

стовбура,см

Абрикос звичайний (Armeniaca vulgaris Mill.) 34 6 8

Айлант найвищий (Ailanthus altissima (Mill.) Swingle) 46 8 14

Акація біла (Robinia pseudoacacia L.) 56 22 28

Алича (Prunus divaricata Ledeb.) 33 9 22

Берест (Ulmus minor Mill.) 53 13 16

В'яз дрібнолистий (Ulmus pumila L.) 58 21 28

Гледичія звичайна (Gleditsia triacanthos L.) 50 15 16

Горіх волоський (Juglans regia L.) 33 7 10

Груша звичайна (Pyrus communis L.) 59 13 22

Дуб звичайний (Quercus robur L.) 65 18 20

Клен гостролистий (Acer platanoides L.) 63 18 20

Клен польовий (Acer campestre L.) 54 14 18

Сосна кримська (Pinus pallasiana D. Don.) 37 10 20

Софора японська (Sophora japonica L.) 61 18 26

Тополь канадський ( Populus deltoides Marschall) 55 20 30

Черешня (Cerasus avium (L.) Moench.) 54 12 20

Шовковиця чорна (Morus nigra L.) 51 9 14

Ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.) 65 16 22

Ясен зелений (Fraxinus lanceolata Borkh.) 65 15 18

Слід зазначити, що деревні рослини поза межами лісових смуг та

масивів в умовах узбережжя Тузловських лиманів фактично не

трапляються. Винятком є аморфа кущова, маслинка вузьколиста,

шовковиця біла та тамарикс галузистий, які спонтанно зростають на

94

піщаному пересипу між лиманами та морем. Останній вид також

трапляється і на інших засолених ділянках національного природного парку.

УДК 630х17:582.475.4(477.54)

Ю.М. Поташов, А.М. Салтиков, кандидати с.-г. наук, доценти

І.М. Мікуліна, канд. с.-г. наук, старш. викладач

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

Е-mail: saltykov.andrey.1959@mail.ru

СУЧАСНИЙ СТАН ПЕРЕСТІЙНИХ СОСНОВИХ НАСАДЖЕНЬ

СКРИПАЇВСЬКОГО ЛІСНИЦТВА

Заказник місцевого значення – 162-річні штучні насадження сосни,

що дотепер збереглися у кварталах 90 і 106 Скрипаївського лісництва, є

унікальними об`єктами для проведення навчальної практики студентів,

наукових досліджень лісівників, геоботаніків, екологів, ентомологів,

фітопатологів, метеорологів, ґрунтознавців та інших учених.

За топографічним положенням заказник розташований на межі

середнього і верхнього рівня борової тераси р. Сіверський Донець.

Мікрорельєф території представляє чергування котловин і дюн. По

котловинах ґрунт дерновий розвинений слабоопідзолений супіщаний на

давньоалювіальних відкладеннях. На дюнах ґрунт дерновий

слаборозвинений слабоопідзолений глинисто-піщаний на давньоалюально-

еолових відкладеннях із похованим гумусовим шаром, що підстилається

легким суглинком. Профіль ґрунту має такі горизонти: Ho 0-3 cм, Hed 3-11,

P(h)e 11-31, P(e) 31-60, Pi 60-96, Ph 96-160, P(h) 160-192, P(gl),192-216, Dgl

216-250 cм і глибше.

З метою моніторингу цих насаджень у 2007 р. студентами і

викладачами кафедри лісівництва у кварталі 106 (виділ 2 –13,8 га) було

закладено 4 постійні пробні площі (ПП-1, ПП-2, ПП-3, ПП-4) величиною

відповідно 0,96, 0,83, 1,33 і 0,96 га, які обмежили стовпчиками від решти

виділу. Більша частина лісостану ПП-1 і ПП-2 зосереджена по днищу і

схилах котловини, тоді як насадження ПП-3 і ПП-4 розташовані переважно

на пагорбах дюн. На пробних площах здійснили нумерацію дерев 1 ярусу,

кількість яких на той час становила: ПП-1 – 181 шт., ПП-2 – 129, ПП-3 –

94, ПП-4 – 138 шт.

Суцільний перелік деревостану влітку 2013 р. показав, що на ПП-1 в

1 ярусі налічується 162 стовбури сосни, з них сухостійних – 13, на ПП-2 –

118, на ПП-3 – 94, на ПП-4 – 128 шт. Тобто за 6 років відпад на ПП-1

становив 19 дерев (10,5 %), на ПП-2 – 11 (8,5), на ПП-4 – 10 дерев (7,2 %);

на ПП-3 через низьку повноту деревостану всі дерева збереглися. Крім

95

того, у 2 ярусі на ПП-1 виявлено 28 дерев природного походження (береза

– 12, сосна – 8, осика – 3, дуб – 5), на ПП-2 – 16 шт. дуба, на ПП-3 –

151 шт. сосни; на ПП-4 деревостан одноярусний. Основні лісотаксаційні

показники насаджень на пробних площах представлені в таблиці.

Лісотаксаційна характеристика перестійних соснових насаджень

Скрипаївського лісництва, квартал 106

Дослідні

об‘єкти

Площа, га

Ярус Склад

дерево

-стану

N,

шт.

Dср.,

см Hср., м

Бонітет

G, м2/га

Повнота

M,

м3/га

ПП-1 0,96 1 10С 162 47,5 29,8 ІІ 29,82 0,70 395

2 7Б

3С

+Ос,

од.Д

12

8

3

5

14,2

11,6

11,0

5,4

12,3

11,1

4,9

3,2

0,34 2

ПП-2 0,83 1 10С 118 47,5 31,0 І 25,44 0,60 332

2 10Д 16 14,7 13,3 0,32 2

ПП-3 1,33 1 10С 94 52,8 28,4 ІІ 15,46 0,37 180

2 10С 151 16,0 13,0 2,38 0,08 15

ПП-4 0,96 1 10С 128 54,0 29,1 ІІ 30,23 0,71 369

Із даних таблиці видно, що на всіх пробних площах склад 1ярусу

деревостану – 10С, склад 2 ярусу різний: на ПП-1 – 7Б3С+Ос,од.Д, на ПП-

2 – 10Д, на ПП-3 – 10С. На ПП-1 і ПП-2 відмічено дещо менші середні

діаметри сосни в 1 ярусі – по 47,5 см, тоді як на ПП-3 і ПП-4 вони

становили відповідно 52,8 і 54,0 см. Проте середня висота стовбурів на

ПП-1 (29,8 м) і ПП-2 (31,0) навпаки виявилася більшою за дерева ПП-3

(28,4) і ПП-4 (29,1 м). На ПП-2 сосна росте за І бонітетом, на інших

дослідних ділянках – за ІІ. Найбільша сума площ поперечного перерізу

деревостану відмічена на ПП-1 (30,16 м2/га) і на ПП-4 (30,23), дещо нижче

вона на ПП-2 (25,76) і вкрай низька на ПП-3 (17,84 м2/га). Тобто на ПП-1 і

ПП-4 деревостан має середню повноту (0,70 і 0,71), а на ПП-2 і ПП-3 –

низьку (0,60 і 0,45). Найбільший загальний запас деревостану також

спостерігається на ПП-1 (397 м3/га) і ПП-4 (369), трохи менший – на ПП-2

(334) і вкрай малий – на ПП-3 (195 м3/га).

96

У підрості на ПП-1 присутні береза (900 шт./га), осика (500), ясен

(100), дуб і в‘яз (по 50), на ПП-2 – незначна кількість дуба, в‘яза і клена

гостролистого, на ПП-3 – у вікнах намету сосна до 3200 шт./га та окремі

деревця акації, ясена і клена, на ПП-4 – у вікнах сосна до 3300 шт./га і

поодинокі екземпляри дуба, в‘яза, клена, липи.

У підліску на ПП-1 трапляються черемха звичайна та ірга

круглолиста (ряснота –1; висота – 2,3 м), клен татарський (р; 1,3), горобина

звичайна і шипшина корична (р; 0,7), глід (n; 0,7), на ПП-2 – черемха (3;

3,0), клен (1; 3,5), груша (р; 1,5), на ПП-3 – черемха (2;5,0), ірга (1; 3,0),

клен (р; 2,5), горобина (р; 1,5), ліщина і бузина червона (n; 0,7), на ПП-4 –

черемха (n; 2,0), клен (n; 1,5), груша (n; 1,0 м).

Надґрунтовий покрив на ПП-1 налічує 22 види трав і мхів: куничник

наземний, тонконіг лісовий, пирій повзучий, суниці лісові, купина

лікарська, грястиця збірна, скирта покрівельна, щавель малий, фіалка

духмяна, миколайчики звичайні (усі – р), чистотіл великий, герань

криваво-червона, латук стінний, смілка клейка, кропива дводомна,

дріоптерис чоловічий, келерія сиза, деревій, звіробій і материнка звичайні

(усі – n), плевроцій Шребера і дікран хвилястий (обидва – 2).

На ПП-2 у травяно-моховому покриві трапляються також 22 види:

суниці, фіалка, смілка, грястиця, нечуйвітер зонтичний, конюшина гірська,

конвалія травнева, перестріч гайовий, ластовень лікарський (усі – 1),

герань, латук, щавель, підмаренник північний, перстач сріблястий, очиток

великий, молочай лозний (усі – р), скирта, дивина, хміль, розхідник

звичайний (усі – n), плеуроцій і дікран (обидва – 1).

На ПП-3 надґрунтовий покрив представлений 21 видом: суниці і пирій

(обидва – 1), нечуйвітер, чистотіл, деревій, тонконіг, перстач, зіновать руська,

щавель кінський, просянка розлога, зірочник ланцетолистий, перлівка

поникла (усі – р), герань, розхідник, купина, очиток, осока Мікелі, маренка

запашна, золотушник звичайний (усі – n), плеуроцій і дікран (обидва – 1).

На ПП-4 відмічено 20 видів трав і мхів: суниці, чистотіл, зіновать,

фіалка, очиток (усі – 1), скирта, осока, підмаренник, деревій, кропива,

нечуйвітер, молодило, купина, перстач, пижмо лікарське (усі – р), деревій і

полин гіркий (обидва – n), плеуроцій і дікран (обидва – 1).

Аналіз спектра рослин-індикаторів і продуктивності насаджень

показав, що на ПП-2 за умов свіжого дубово-соснового сугруду (С2-дС)

головна порода росте за І класом бонітету із загальним запасом 334 м3/га.

На ПП-1 за умов вологого підтипу С23-дС маємо найвищий загальний запас

деревостану – 397 м3/га, в якому через численний відпад і сухостій

відбувається поступова зміна сосни ІІ бонітету на молоде покоління берези

й осики. До речі, на цій пробній площі восени спостерігали найбільшу

кількість грибів-мікоризоутворювачів. Тут рясно зростають підберезник,

підосичник, польський гриб, гриб-зонтик великий, хрящ молочник

оливково-чорний, сироїжка бездоганна та ін.

97

На ПП-4 за умов суборевого підтипу С2в-дС сосна росте за ІІ

бонітетом із запасом 369 м3/га, а на ПП-3 за умов суховато-суборевого

підтипу С21в

-дС – за ІІ бонітетом із загальним запасом195 м3/га.

УДК 630*233:630*114.442

С.П. Распопіна1, канд. с.-г. наук, старш. наук. співроб.

Ю.П. Швець2, старш. наук. співроб.

Л.О. Селіванова2, наук. співроб.

1Український науково-дослідний інститут лісового господарства

та агролісомеліорації імені Г.М. Висоцького 2ДП «Кримська гірсько-лісова науково-дослідна станція УкрНДІЛГА»

1Е-mail: raspopina@uriffm.org.ua

ОЦІНЮВАННЯ ЛІСОРОСЛИННИХ УМОВ

ДРІБНОПРОФІЛЬНИХ ҐРУНТІВ СТЕПОВОГО КРИМУ

Раціональне використання природних ландшафтів є однією з

актуальних світових проблем сучасності. Для України ця проблема є

особливо гострою, оскільки середня розораність її території найвища у

світі – до 90%, що виходить далеко за межі припустимих норм

раціональної культури землеробства. Висока розораність території

призвела до того, що близько 40% земель охоплені ерозійними процесами.

Згідно з рекомендаціями Інституту землеробства УААН, в Україні

заплановано вивести з ріллі близько 3 млн га, а загалом перевести 8,7 млн

га малопродуктивних земель у природні кормові вгіддя й залісити.

Оптимальний рівень лісистості для України становить 19-20%. Для його

досягнення необхідно створити 2,2 млн га нових лісів, при чому більшою

частиною у степовій зоні. Для АР Крим оптимальна лісистість визначена

на рівні 19 % (наразі вона становить 10,6 %). Ліси на території Криму

розміщені нерівномірно та сконцентровані у гірській зоні, де лісистість

досягає 57 %, а у степовій частині вона зменшується до 1 %.

Значні площі невгідь та малопродуктивних земель степового Криму

вже тривалий час не використовують у сільськогосподарському

виробництві, тому їх активно передають під заліснення. Зазвичай це ґрунти

солонцевого комплексу; дрібнопрофільні ґрунти, сформовані на продуктах

вивітрювання вапняків, рекультивовані ділянки земель після видобування

черепашняку тощо. Потужність профілю слаборозвинених ґрунтів у

середньому коливається від 15 до 27 см. Вони є малопридатними для

ведення землеробства (їх потенційна родючість не перевищує 20 балів) та

переважно використовуються як пасовища. Ефективність заліснення таких

земель багато у чому залежатиме від точності оцінювання типу

лісорослинних умов та загалом рівня їх лісопридатності.

98

Об‘єкти досліджень – земельні ділянки, передані під заліснення у

Євпаторійському та Роздольненському районах АР Крим. Ґрунти

досліджуваних ділянок представлені чорноземом південним карбонатним

дрібнопрофільним на понтичному вапняку, рекультивованими ґрунтами

(аналоги примітивних ґрунтів на елювії понтичного вапняку та

неповнорозвинених дерново-карбонатних на грубоуламковому елювії

понтичного вапняку). Контролем слугували чорноземи південні карбонатні

малопотужні (плантажовані та неплантажовані) на понтичному вапняку

під полезахисними насадженнями.

Вивчення лісорослинного потенціалу земель базувалося на

принципах лісової типології та порівняльної екології із застосуванням

польових та аналітичних методів досліджень ґрунтів, а також методів

фітоіндикації.

Потужність ґрунтових профілів обстежених земель, переданих для

створення лісових насаджень, змінюється від 17 до 60 см, залежно від чого

ґрунти диференціюються в межах таких категорій: неповнорозвинені,

короткопрофільні та малопотужні. Ґрунтоутворювальна порода

(понтичний вапняк) повсюдно, хоча й різною мірою, виходить на земну

поверхню. Ґрунти скипають від 10% НСl по всій глибині профілю, що

свідчить про крайню сухість місцезростань. У ерозійному відношенні

земельні ділянки є доволі спокійними.

За агрохімічними та фізико-хімічними властивостями обстежені

ґрунти є досить типовими. Їх гранулометричний склад змінюється від

середньосуглинистого до легкоглинистого. При цьому рекультивовані

ґрунти відзначаються більш легким гранскладом – середньосуглинистим

порівняно з їхніми природними аналогами, які є легкоглинистими.

Полегшення гранскладу ймовірно пов‘язано з інтенсивними процесами

вивітрювання, унаслідок руйнування вапняку при його видобутку. Ґрунти з

більш розвиненим профілем (короткопрофільні та малопотужні)

характеризуються вищим вмістом мулистої фракції (30-40%) відносно

неповнорозвинених (10-20 %).

Реакція ґрунтового розчину − лужна з коливанням рівня рН у досить

вузькому діапазоні від 7,9 до 8,4 од. Рівень лужності закономірно зростає

від гумусового горизонту до материнської породи. Ґрунти є незасоленими.

У складі водорозчинних солей переважають бікарбонати та сульфати

кальцію й магнію. Вміст хлоридів не перевищує 0,01 %, а сульфатів 0,003

%, найбільш токсичної для рослин соди немає. Велична сухого залишку

коливається в межах від 0,04 до 0,09 г/100 г ґрунту та вказує на незначну

загальну мінералізацію ґрунтів.

Ґрунти всіх обстежених ділянок характеризуються «низьким» та

«дуже низьким» рівнем забезпеченості на гумус. Його вміст у верхніх

шарах (0–15 см) у середньому становить 2,49 %, у глибших (за їх

наявністю) горизонтах (30–40 см) − не перевищує 0,80 %. Проте ґрунти під

99

лісосмугою в порівнянні зі своїми цілинними аналогами, відрізняються

вищим рівнем гумусонакопичення уздовж профілю. Так, на глибині до

20 см вміст гумусу становить 2,78, а на глибині 25–40 см − 2,53 %.

Ґрунти більшості ділянок характеризуються середньою

забезпеченістю на рухомий калій – від 10 до 29 мг/100 г ґрунту та дуже

низькою – на рухомий азот та фосфор, відповідно <3,39 мг та < 1 мг/100 г

ґрунту.

Методом фітоіндикації було визначено, що ґрунти з потужністю

профілю до 27 см класифікуються як сухі суборові, а від 30 до 60 см – сухі

сугрудові місцезростання.

Протягом останніх п‘яти років на досліджених ділянках ґрунтів з

потужністю профілю 17–27 см створювали лісові культури гледичії

триколючкової, в‘яза дрібнолистого, айланта найвищого. Попри

неодноразове доповнення практично всі культури всохли, збереглися лише

їх окремі екземпляри. При цьому відзначимо, що 35-річні насадження в'яза

дрібнолистого та гледичії триколючкової у досліджених нами

полезахисних лісосмугах, створених на аналогічних ґрунтах, але із більш

глибоким профілем (40–47 см), характеризуються задовільним станом та є

цілком життєздатними.

Зауважимо, що у 70–80 роки минулого сторіччя лісові культури

успішно створювалися й на ґрунтах з потужністю 27–32 см. Проте їх

створенню передувала спеціальна підготовка ґрунту із суцільним

руйнуванням верхнього шару щільної породи, чим досягалося поглиблення

корененасиченого горизонту до 40–60 см. Наразі створені у такий спосіб

45-річні культури сосни кримської й гледичії триколючкової у масивних

мішаних насадженнях є пригніченим, значна їх частина, особливо сосна

кримська, інтенсивно всихає, задовільним станом відзначається лише

кельрейтерія волотиста. Отже, підвищення рівня приживлюваності

деревних культур, створених на дрібнопрофільних ґрунтах, можливе

тільки за умов руйнування щільної породи. Проте цей прийом потребує

спеціальної дуже енергозатратної техніки, що значно підвищує вартість

створення лісових культур, а потенційні можливості лісгоспів щодо

технічного й фінансового забезпечення на сьогоднішній день є вкрай

обмеженими. Однак навіть глибока плантажна оранка в умовах інтенсивної

арідизації клімату не гарантує задовільної приживлюваності деревних

порід та їх життєздатності.

Таким чином, сполучене вивчення ґрунтового та надґрунтового

покривів місцезростань, де щільні карбонатні породи залягають близько до

земної поверхні (у межах від 17 до 60 см), дозволяють зробити нам такі

висновки.

В умовах сухого та дуже сухого клімату головним критерієм

визначення типу лісорослинних умов та лісопридатності ґрунтів з

укороченим профілем є виключно властивості ґрунту, зокрема, потужність

100

ґрунтового профілю, а методи фітоіндикації є другорядними, оскільки

свідчать про трофність та зволоженість лише поверхневого шару ґрунтів,

що для формування деревної рослинності, за умов близького залягання

щільної породи, є вкрай недостатнімені

Суцільне створення лісових культур у південно-степовій зоні

України на сухих місцезростаннях із потужністю ґрунтового профілю до

30 см, яким не загрожують ерозійні процесі, є нераціональним,

неефективним та до того ж дуже коштовним. Деревні породи на таких

землях без застосування спеціальних прийомів, зокрема, глибокої

плантажної оранки, приречені на загибель, а суцільне заліснення степових

ділянок, вкритих трав'янистою рослинністю (проективне покриття 50-

95%), чагарниками є недоцільним.

Отже, в умовах сухого клімату, дрібнопрофільні ґрунти на щільних

вапнякових породах із потужністю ґрунтового профілю до 25 (30) см без

його штучного заглиблення є нелісопридатними. Зростання потужності

ґрунту від 30 до 45 см і більше сприяє підвищенню рівня лісопридатності

до цілком лісопридатного в межах сухих (дуже сухих) сугрудових типів

місцезростань (С0,1).

УДК 630*234

Румянцев М. Г., аспірант

Український науково-дослідний інститут лісового господарства

та агролісомеліорації імені Г.М. Висоцького

E-mail: maxrum-89@yandex.ru

НАСТУПНЕ НАСІННЄВЕ ПОНОВЛЕННЯ НА 1–3-РІЧНИХ ЗРУБАХ

У СВІЖИХ ДІБРОВАХ ДП «ТРОСТЯНЕЦЬКЕ ЛГ»

Вступ. Ліс як своєрідне угруповання деревних та інших рослин

здатний до самопоновлення. Старе покоління відмирає, залишаючи замість

себе молоде, і цей процес може продовжуватися вічно, якщо його не

порушують серйозні природні катаклізми або непродумані дії людей.

Великий позитивний досвід поновлення дібров природним шляхом,

висока потенційна і фактична поновлювальна здатність більшості

нинішніх дубових насаджень, в т. ч. у Лівобережному Лісостепу України,

важливість збереження їх генофонду, тривалість способу відновлення дуба

в них, необхідність скорочення строків і здешевлення циклу поновлення –

все це є достатньо важливою основою для максимально можливого

використання здатності дубових деревостанів до природного поновлення.

Науковий керівник – В.П. Ткач, чл.-кор. НААН України, д-р с.-г. наук, професор.

101

Дослідження ходу лісовідновлення на зрубах є важливим етапом

лісовідновного процесу, здатного значною мірою підвищити ефективність

поновлення лісів (Лівобережного Лісостепу). Однією з найбільш цікавих і

важливих є проблема поновлення дубових насаджень, оскільки з

правильним її вирішенням пов'язані безперервність забезпечення

деревиною, побічними продуктами, а також виконання насадженнями

різноманітних захисних, рекреаційних та інших функцій. Поновлення

дубових насаджень багато в чому визначає їх розвиток та продуктивність.

-

річних зрубів на території ДП «Тростянецьке лісове господарство»

(Сумська область).

Наступному природному поновленню дуба присвятили свої праці

М. І. Бережний, М. І. Гордієнко, М. П. Калініченко, К. Б. Лосицький,

А. А. Молчанов, А. І. Писаренко, С. С. П‘ятницький, М. В. Ромашов,

В. П. Ткач, М. С. Чорнобровцев та ін.

Останнім часом питання лісовідновлення практично вирішуються

шляхом створення лісових культур на зрубах, що вийшли з-під суцільних

рубок головного користування та суцільних санітарних рубок, незважаючи

на те, що створення культур пов‘язане зі значними матеріальними

затратами, розтягнутістю лісопоновлювального циклу і зниженням

продуктивного використання лісових площ. У зв‘язку з цим вивчення

природного поновлення на зрубах на сьогодні є актуальним для лісової

галузі.

Методика і об’єкти дослідження. Вивчення природного поновлення

проводилось шляхом закладання рівномірно розміщених облікових

площадок розміром 1×1 м. Обстежено 3 зруби 1–3-річного віку. Рівномірно

на ділянці закладали 50–100 облікових площадок. Підріст розподіляли за

породами, висотою (дрібний – 0,1–0,5 м; середній – 0,6–1,5 м та крупний –

більше 1,5 м), віком (до 3 років, 4–8-річний та старше 8 років). Для оцінки

успішності природного поновлення лісу використовували шкалу

УкрНДІЛГА.

Велике значення має характер лісових формацій, в яких проводиться

рубка, оскільки від складу, структури, повноти й інших елементів

материнського деревостану залежить подальший процес заліснення зрубу

всіма породами, що входять до складу цієї формації.

Ділянка 1 розташована в Литовському лісництві, квартал 47, виділ 4.

Площа – 1,8 га (180×100 м). На ділянці проведено суцільну рубку

головного користування протягом січня 2012 р. Вік зрубу – 1 рік.

Таксаційна характеристика деревостану до рубки: склад –

7Дз1Яз1КлГ1ЛпД, вік – 138 років, діаметр – 48,6 см, висота – 30,3 м,

повнота – 0,58, бонітет – І, запас – 362 м3·га

-1. На ділянці створені суцільні

лісові культури за схемою – 4р.Дз1р.Мє (3×1 м).

102

Ділянка 3 знаходиться в кв. 47, вид. 1, діл. 2 Литовського лісництва.

Її площа становить 3 га (300×100 м). Тип лісу – свіжа кленово-липова

діброва. РГК проведено у вересні-грудні 2011 р. Вік зрубу – 2 роки.

Материнський деревостан до рубки мав склад 9Дз2КлГ1Яз. Його вік

становив 133 роки, середня висота – 31,3 м, середній діаметр – 52,6 см,

повнота – 0,67, запас стовбурової деревини – 284 м3·га

-1. На ділянці

створені суцільні лісові культури за схемою – 4р.Дз1р.Мє (3×1 м).

Ділянка 5 розташована в кв. 66, вид. 6, діл. 1 Нескучанського

лісництва і займає площу 3,6 га (100×360 м). РГК проведено протягом

вересня-грудня 2010 р. Вік зрубу – 3 роки. Склад материнського

деревостану до рубки – 5Дз3Яз2ЛпД+КлГ, вік 100 років, повнота – 0,75,

бонітет – І, запас деревини – 392 м3·га

-1. Середня висота становить 28,8 м,

середній діаметр 33,6 см. Весною 2011 р. створено лісові культури дуба та

модрини за схемою 4р.Дз1р.Мє (3×1 м).

Результати досліджень. На 1–3-річних зрубах загальна кількість

підросту в переведенні на крупний у віці 4-8 років становить 8,3–

12,8 тис. шт·га-1. Дуб звичайний як головна порода в дібровах регіону,

присутній у складі природного поновлення на всіх ПП, його кількість

коливається від 0,8 (ділянка 2) до 5,9 тис. шт·га-1

(ділянка 3), а участь у

складі природного поновлення становить 10–46 %. У складі природного

поновлення переважають екземпляри в‘яза шорсткого (Ulmus glabra

Huds.), в‘яза гладкого (Ulmus laevis Pall.), кленів гостролистого і польового

(Acer platanoides L., Acer campestre L.). У лісостеповій зоні кількість

підросту дуба звичайного (Quercus robur L.) на зрубах здебільшого

недостатня. Значно більше підросту всіх порід залишається на зрубах після

рубки у зимовий час порівняно з рубками у вегетаційний період. Щодо

ходу наступного природного поновлення на даних ділянках існують

суттєві відмінності у кількісних показниках.

На однорічному зрубі (ділянка 1), де було проведено суцільну рубку

головного користування, виявлено 9,2 тис. шт·га-1

підросту деревних

порід, найбільше – 2,2 тис. шт·га-1

(24 %) в‘яза шорсткого і 1,7 тис. шт·га-1

(19 %) клена гостролистого. Кількість підросту дуба становить 1,2 тис.

шт·га-1

(13 %) та ясена звичайного – 1,5 тис. шт·га-1

(16 %), який в регіоні

дослідження являється другою головною породою в дібровному комплексі.

Відмітимо наявність у складі наступного природного поновлення (1,1 тис.

шт·га-1

або 16 %) такої цінної породи, як липа дрібнолиста. Кількість

екземплярів кленів гостролистого і польового, а також в‘яза становить

більше половини (51 %) загальної кількості. Уже на початковому етапі

формування молодняку природного походження виникає загроза збоку

супутніх порід для росту головних порід. Більша частина підрісту дуба і

ясена належить до дрібного і за висотою не перевищує 50 см, а супутніх

порід – до середнього та крупного. Категорія успішності поновлення

характеризується як погана.

103

На дворічному зрубі (ділянка 2) виявлено поновлення багатьох видів деревних порід: дуба, кленів гостролистого і польового, в'яза шорсткого, осики, берези повислої та ясена звичайного. Загальна кількість підросту деревних порід становить 8,3 тис. шт·га

-1, зокрема частка в'яза становить

30 %, клена польового – 26 %, осики – 20 %, дуба – 10 %, клена гостролистого – 9 %, берези повислої та ясена звичайного – по 3 %. За висотою переважає середній підріст. Категорія успішності поновлення характеризується як погана.

На ділянці 3 (вік зрубу 3 роки) склались сприятливі умови для формування дубового деревостану з домішкою другорядних порід. Кількість підросту дуба на цій ділянці дорівнює 5,9 тис. шт·га

-1, або 46 %

складу. Категорія успішності природного поновлення за шкалою УкрНДІЛГА характеризується як задовільна. Відмічена значна частка берези повислої (2,2 тис. шт·га

-1, або 17 %). Кількість екземплярів кленів

гостролистого і польового, а також в‘яза становить 32 % загальної кількості. Аналіз наступного відновлення супутніх деревних порід свідчить, що

воно на всіх ділянках є успішним, що пов‘язане із частими насіннєвими роками (повторюваність – 1–2 роки). Значна кількість другорядних і супутніх порід може призвести до зміни головної породи, тому більшої уваги заслуговує збереження попереднього (за його наявності) природного поновлення при суцільних рубках головного користування та суцільних санітарних рубках. Але навіть наявність пари сотень екземплярів підросту дуба у складі наступного поновлення за умови, що підріст рівномірно розміщений на площі і за ним вестиметься відповідний догляд, є достатньою для природного відновлення головної породи.

Отже, аналіз динаміки наступного природного поновлення свідчить про наявність тенденції до заміни домінування дуба в лісових фітоценозах на домінування інших порід.

УДК: 582.475: 630*237 (477)

Р.В. Салогуб

Південний філіал Національного університету біоресурсів і природокористування України

«Кримський агротехнологічний університет» E-mail: salogubroman@mail.ru

ОСОБЛИВОСТІ РОСТУ ДЕРЕВОСТАНІВ ШПИЛЬКОВИХ ПОРІД

НА НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИХ ПІСКАХ

Вивчення закономірностей росту штучних деревостанів шпилькових

порід в складних екологічних умовах піскових арен Дніпра має істотне Науковий керівник – Г.Б. Гладун, д-р с.-г. наук, старш. наук. співроб.

104

наукове і практичне значення (Гордєєв, 1949; Гаврилов, 1950; Гладун, Малюга, 2000).

Дослідження проводили загальноприйнятими лісівничо-

таксаційними методами в лісах Цюрупинського лісництва ДП

«Цюрупинське лісомиливське господарство». Згідно з лісорослинним

районуванням, територія лісництва належить до європейської степової

області, в межах провінції південної частини Руської рівнини у

Приазовсько-Чорноморському окрузі. Фактично це південна частина

степової зони України в межах Нижньодніпровських піщаних арен.

Клімат району досліджень помірно-жаркий, дуже посушливий із

значно різкими амплітудами коливань окремих кліматичних елементів;

спекотним і сухим літом, м‘якою зимою з частими відлигами, короткою

весною, посухами та суховійними вітрами влітку. В посушливі періоди

опадів випадало на 96-123 мм нижче норми. Негативний вплив на

приживлення і подальшу збереженість лісових культур спричиняють

майже щорічно весняні вітри, які інколи досягають швидкості 20-25 м/с.

В окремі роки такі вітри тривають три-п‘ять днів, утворюючи піщані бурі,

видувають, засипають і засікають піском молоді дерева та кущі. Посадки

швидко зріджуються, а нерідко зовсім гинуть. В період буревіїв відносна

вологість повітря буває переважно низькою, опускаючись до 30-40 %, а

інколи і до 15 %. Весняні піщані бурі частіше всього спостерігаються в

березні і на початку травня. Саджанці часто видуваються і гинуть не тільки

від пошкодження вітром і піском, але й від підвищеної транспірації, а

також невідповідності між споживанням вологи із ґрунту і витратою її на

випаровування.

Результати досліджень свідчать, що з-поміж 15 видів деревних порід

переважними в Цюрупинському лісництві є шпилькові – сосна кримська і

сосна звичайна. Деревостани сосни кримської зростають на площі

2841,7 га (52,1 %), а сосни звичайної – 2054,5 га (37,6 %). Деревостани цих

порід (переважно 91 %) зростають у типі лісу сухий бір (A1). За

походженням це здебільшого штучно створені лісові культури, за

винятком 3-4 %, віднесених лісовпорядкуванням до природного

насіннєвого походження. За складом деревостани обох порід здебільшого

чисті. На переважній площі (75 %) деревостани сосни звичайної та сосни

кримської мають формулу складу 10 Сзв, або 10 Скр. Близько чверті їхньої

площі (24 %) займають деревостани, які мають у своєму складі в різних

співвідношеннях сосну звичайну та сосну кримську і тільки 1 %

деревостанів у своєму складі мають домішки інших порід.

Дослідженнями встановлено, що соснові деревостани істотно

відрізняються між собою за особливостями росту. Сосна звичайна

впродовж всього життя має більшу середню висоту, діаметр і приріст, ніж

сосна кримська (рис. 1А–1В). Обидві сосни зі збільшенням віку

збільшують свою середню висоту.

105

0

5

10

15

20

25

0 20 40 60 80 100 120 140

Вік, років

Ви

сота, м

Сосна кримська

Сосна звичайна

0

10

20

30

40

50

60

0 20 40 60 80 100 120 140

Вік, років

Діа

метр

, см

Сосна кримська

Сосна звичайна

А Б

-0,10

-0,05

0,00

0,05

0,10

0,15

0,20

0,25

0,30

0 20 40 60 80 100 120 140

Вік, років

Пр

ир

іст п

о в

исоті, м

Сосна кримська

Сосна звичайна

0

200

400

600

800

1000

1200

1400

1600

Пл

ощ

а, га

I II III IV V Vа

Класи бонітету

Сосна звичайна

Сосна кримська

В Г

0

200

400

600

800

1000

1200

1400

Пл

ощ

а, га

0,3 0,4 0,5 0,6 0,7 0,8 0,9 1,0

Повнота

Сосна звичайна

Сосна кримська

0

0,2

0,4

0,6

0,8

1

0 20 40 60 80 100 120 140

Вік, років

По

вн

ота

Сосна кримська

Сосна звичайна

Д Е

0

100

200

300

400

500

0 20 40 60 80 100 120 140

Вік, років

За

па

с,

м3/г

а

Сосна звичайна

Сосна кримська

0

1

2

3

4

5

6

0 20 40 60 80 100 120 140

Вік, років

Пр

ир

іст, м

3/г

а

Сосна звичайна

Сосна кримська

Є Ж

Рис. 1. Зміна середніх лісівничо-таксаційних показників соснових

деревостанів на Нижньодніпровських пісках: висоти (А), діаметра (Б),

приросту за висотою (В), класу бонітету (Г), повноти (Д, Е), запасу (Є) і

приросту за запасом (Ж)

З перших років життя інтенсивність приросту деревостанів у висоту

з кожним роком збільшується. Максимальний приріст у висоту

спостерігаємо у віці близько 60-65 років. Після 70 років досліджувані

деревостани помітно зменшують свій приріст. В середньому сосна

106

кримська за один рік виростає на 13,0 см, а сосна звичайна – на 18 см.

У віці 110–120 років соснові деревостани приростають менше ніж на 5 см

на рік. Середній діаметр деревостанів сосни звичайної у кожному класі

віку більший, ніж у сосни кримської. Деревостани сосни кримської у 10-

річному віці пересічно сягають висоти 2,2 м і 3,3 см діаметром, а сосни

звичайної – 2,8 м та 4,0 см відповідно. На відміну від середньої висоти,

середній діаметр стиглих деревостанах продовжує збільшуватися. У віці

90 років деревостани сосни звичайної мають середній діаметр стовбура

31,9 см, тоді як сосни кримської – лише 25,8 см. Відмінність у значеннях

середньої висоти змінює показник класу бонітету. Так, сосна звичайна

зростає за середнім класом ІІІ,2, а сосна кримська – за класом ІІІ,7

(рис. 1Г).

За щільністю стояння стовбурів деревостани досліджуваних

шпилькових порід характеризуються як середньоповнотні з повнотою

близько до 0,7 (сосна звичайна 0,66, сосна кримська 0,73). На рис. 1Д

добре видно, що більшість деревостанів зростають з повнотою вищою за

0,7. Обидві породи мають значну частину сильно зріджених деревостанів

повнотою нижчою за 0,4 (сосна звичайна 28 %, сосна кримська 13 %).

Деревостани сосни кримської увесь період життя характеризуються

більшою повнотою порівняно з деревостанами сосни звичайної (рис. 1Е).

У період від 30 до 50 років повнота деревостанів обох порід майже

однакова (0,7). Після 50 років повнота деревостанів сосни звичайної

зменшується, а сосни кримської продовжує збільшуватися. Максимальної

повноти – 0,75 – деревостани сосни звичайної досягають у віці 45-55 років,

після чого вона поступово знижується. Деревостани сосни кримської за

цим показником істотно різняться. Максимальна середня повнота у них

більша і становить 0,82. Досягають її деревостани пізніше, у віці 65–

70 років, після чого повнота також поступово знижується. Зі збільшенням

віку деревостанів збільшується і їхній запас. Середній запас деревостанів

сосни кримської, на відміну від сосни звичайної, має дещо менші значення

у всіх класах віку. У віці 20 років середній запас деревостанів сосни

кримської – 55,6 м3/га, сосни звичайної – 57,7 м

3/га, у віці 60 років – сосни

кримської – 182,3 м3/га, сосни звичайної – 194,4 м

3/га, у 90 років – сосни

кримської 290,9 м3/га, сосни звичайної – 315,3 м

3/га (рис. 1Є). Інтенсивний

приріст спостерігається до віку 50 років, а його максимум припадає на вік

90 років в обох порід і становить у сосни кримської 4,1 м3/га, у сосни

звичайної 4,8 м3/га (рис. 1Ж). Середній річний приріст деревостанів сосни

кримської становить 3,2 м3/га, сосни звичайної – 3,7 м

3/га.

Дослідженнями встановлено, що деревостани сосни звичайної і

сосни кримської у складних екологічних умовах піскових арен Дніпра

істотно відрізняються між собою за основними лісівничо-таксаційними

показниками.

107

УДК: 630*232.11

В.П. Самодай, канд. с.-г. наук

Краснотростянецьке відділення УкрНДІЛГА,

E-mail: samodayv@ukr.net

МІНЛИВІСТЬ ПОКАЗНИКІВ КЛІМАТИПІВ У 70-РІЧНИХ

ГЕОГРАФІЧНИХ КУЛЬТУРАХ ДУБА ЗВИЧАЙНОГО

В ДП «ТРОСТЯНЕЦЬКЕ ЛГ»

У напрямку генетичного аналізу природних популяцій останнім

часом лісова селекція та генетика збагатилися новими ефективними

методами вивчення генетичної структури популяцій. Особлива увага при

цьому приділяється вивченню закономірностей формування високопро-

дуктивних та стійких популяцій. Дана тенденція розвитку лісової селекції

та генетики знайшла відображення в дослідженнях еколого-географічних

культур. У даній роботі представлено матеріали досліджень географічних

культур дуба 70-річного віку у ДП «Тростянецьке ЛГ».

Наприкінці 30-х років ХХ ст. за ініціативою проф. М.А. Коновалова

було організовано збір жолудів у різних пунктах ареалу розповсюдження

дуба звичайного для створення дослідної географічної колекції.

Вирощування садивного матеріалу та створення дослідних культур

виконано за участю Д.Я. Глинського, В.В. Гурського, І.Д. Слієде та

І.Г. Збиковського. В 1940 р. на площі 0,8 га в кв. 15 Люджанського

лісництва (нині кв. 47 Тростянецького лісництва) вирощені сіянці було

висаджено на постійне місце. Ділянка розташована на підвищеному плато

з незначним північно-східним ухилом до 2º. Тип лісорослинних умов –

свіжа кленово-липова діброва. Ґрунт – сірий лісовий суглинок.

У даній колекції представлено 23 географічних походжень дуба з

таких 16 адміністративних областей та автономних республік колишнього

СРСР: Смоленської, Гомельської, Вологодської, Курської, Воронезької,

Тамбовської, Орловської, Московської, Тверської, Волгоградської,

Пензенської, Самарської, Чувашії, Татарстану, Башкортостану. Слід

відзначити, що з представлених у культурах географічних походжень лише

потомства з Вологодської та Тверської обл. значно віддалені в широтному

діапазоні від місця розташування дослідної колекції. Решта популяцій

різняться між собою за довготою походження. Найзахідним походженням

є потомство з Гомельської обл., а найсхідним – з Башкортостану.

Ділянка, на якій створено географічні культури, була розділена на

два поля, по межі яких висаджено кизил. Садіння дуба виконувалося по

суцільно обробленому ґрунту однорічними сіянцями в суміші з кленом

гостролистим та акацією жовтою. Розміщення садивних місць з

урахуванням всіх порід 2×0,5м, а дубки висаджувалися на відстані 2×2м.

108

За результатами досліджень географічних культур у 19 років

більшість варіантів мали високу збереженість (90–100 %). Виключеннями

були варіанти з Самарської, Тверської і Тульської областей, які мали дещо

нижчу збереженість (60–78 %). За кількісними таксаційними показниками

суттєвої різниці між варіантами не було виявлено. Найгірші таксаційні

показники в культурах мало походження з Вологодської області.

Найкращими були дубки західного походження з Гомельської та

Смоленської областей. Дослідженнями, проведеними в культурах у віці 31

року виявлено, що кращі показники росту та продуктивності мали

популяції з центрально-черноземних областей Росії та Гомельської області

Білорусі, відставали в рості та мали низьку продуктивність кліматипи

північного та крайньосхідного походжень.

У 2010 р. нами було проведено чергові дослідження географічних

культур дуба звичайного. З лісівничої точки зору ділянка географічних

культур представляє собою високоповнотне та продуктивне мішане

дубово-кленово-липове насадження. Зімкнутість верхнього пологу 0,8. У

другому ярусі ростуть клен гостролистий та липа дрібнолиста. З точки

зору географічної мінливості слід відмітити про неоднорідність

збереженості різних географічних походжень, що викликало утворення

рідин, а наслідком інтенсивне відновлення клена та липи, які подекуди

виростають у І ярусі разом з дубом. Повністю випав кліматип з Татарстану,

по декілька дерев залишилося у варіантах з Чувашії, Тверської, Тульської

областей та деякі інші варіанти.

Коротка таксаційна характеристика кліматипів у 70-річних

географічних культурах дуба звичайного наведена в таблиці. За

результатами досліджень виявлено, що кращими за середніми висотою та

діаметром у культурах є потомства з центральних областей Росії, як у

середньому, так і окремо по кожному кліматипу. Решта варіантів не мали

суттєвої різниці за таксаційними показниками. Краще в культурах

збереглися потомства західних та центральних популяцій. Кількість дерев

дуба, яких в І ярусі коливається від 214 шт./га (Московська обл.) до 455

шт./га (Калузька обл.). Найгіршу адаптивну здатність до місцевих умов

мають потомства дуба з Вологодської обл. (66 шт./га) та Башкортостану

(73 шт./га). У середньому найбільший об‘єм одного дерева мають

потомства популяцій дуба з центральних областей Росії (0,9 м3),

найменший – потомства зі східних областей (0,7 м3). Запас кліматипів у

дослідних культурах має досить значні відмінності. Так, найбільший

показник запасу дуба в культурах мають потомства курського (404 м3/га)

та гомельського (391 м3/га) кліматипів, при цьому частка запасу дерев І-ІІІ

класів Крафта в обох варіантів становить близько 90 %. Найменший запас і

відповідно частка запасу дерев І-ІІІ класів Крафта мають варіанти

Вологодського походження (92 м3/га і 56 % відповідно) та потомство дуба

з Башкортостану (68 м3/га і 67 %). За комплексом таксаційних показників

109

(середні висота та діаметр, середній об‘єм одного стовбура) в 70-річній

дослідній географічній культурі кращими є потомства дуба Воронезької,

Курської іТамбовської популяцій.

Таксаційна характеристика кліматипів у географічних культурах

дуба звичайного у ДП «Тростянецьке ЛГ»

Географічне

походження

(область,

республіка)

Для дерев І-ІІІ класів Крафта

Всього

запас,

м3/га

Частка

запасу

дерев І-

ІІІ класів

Крафта,

%

Частка

сухих

дерев,

%

Нсер,

м

Dсер,

см

Vсер,

м3

Сума

площ

перері-

зів, м2

Кіль-

кість

дерев,

шт/га

Північні

Вологодська 23,6 27,9 0,78 4,0 66 92 56 44

Центральні

Орловська 25,5 28 0,78 23,1 375 317 92 8

Воронезька 27,3 29,5 0,92 19,6 286 315 83 17

Курська 28 29,9 0,92 27,8 396 404 90 10

Тамбовська 28,1 29,7 0,92 15,6 226 297 70 30

Московська 26,5 28,8 0,84 14,0 214 210 86 14

Середнє 27,1 29,2 0,9 20,0 299 277 84 13

Східні

Башкортостан 24,8 25,2 0,62 3,6 73 68 67 33

Чувашія 24,5 25,4 0,63 9,3 182 126 91 9

Самарська 25 26,8 0,7 15,1 268 205 92 8

Волгоградська 25,2 27,1 0,72 17,1 296 240 89 11

Середнє 24,9 26,1 0,7 11,3 205 155 85 10

Західні

Калужська 24,7 27,1 0,72 26,1 455 327 100 0

Смоленська 25,1 26,5 0,69 20,4 370 358 71 21

Гомельська 25,8 27,4 0,77 26,2 444 391 87,5 12,5

Середнє 25,2 27,0 0,7 24,2 423 359 86 11

Зважаючи на давність проведення останньої санітарної рубки,

цікавими є дані щодо стійкості певних кліматипів до місцевих умов

зростання. Як видно з таблиці, потомства різних популяцій у складі мають

значні розбіжності щодо частки сухих дерев дуба. Так, найбільшу частку

сухих дерев мають крайньопівнічний та східний варіанти. Варіант дуба з

Вологодської обл. у своєму складі містить 44 % сухих дерев, а дуб з

Башкортостану – 33 %.

Таким чином, географічне походження жолудів має значення під час

вирощування лісових насаджень у Лівобережному Лісостепу України в

110

умовах свіжої кленово-липової діброви. У ДП «Тростянецьке ЛГ»

кращими за таксаційними показниками виявилися потомства популяцій

дуба з центральних та західних областей Росії, а також білоруський варіант

з Гомельської обл. У культурах виявлено, що найбільш продуктивними є

потомства популяцій, що розташовані на північний захід від місця

випробування.

УДК 630*182.59

О.А. Слиш, аспірант; В.Ю. Яроцький, М.І. Букша

Український науково-дослідний інститут лісового господарства

та агролісомеліорації імені Г.М. Висоцького

E-mail: slyshok@e-mail.ua

ОСОБЛИВОСТІ ПОВНОДЕРЕВНОСТІ ТА СОРТИМЕНТНОЇ

СТРУКТУРИ СТОВБУРІВ ДУБА У РІЗНИХ ЛІСОРОСЛИННИХ

УМОВАХ

У сучасних умовах господарювання важливе значення має

підвищення точності обліку лісових ресурсів, зокрема вдосконалення

нормативів для оцінювання об‘єму та сортиментної структури деревини.

Оперативне оцінювання лісових ресурсів з необхідним рівнем точності

можуть забезпечити передові ГІС-технології, які поєднують

картографічний та атрибутивний складники й адекватно представляють

лісові об‘єкти. Перспективною для відведення лісосік та встановлення

їхньої сортиментно-гатункової структури є технологія Field-Map, що

розроблена в Інституті досліджень лісових екосистем (IFER, Чеська

Республіка) (Слиш, Яроцький, 2012). Базовий комплект програмно-

технологічного комплексу Field-Map може включати різні апаратні засоби.

Під час проведення роботи були використані два варіанти комплектації:

польовий комп‘ютер Hammerhead, електронний компас MapStar II,

лазерний далекомір-висотомір Forest-Pro з оптичним прицілом, польовий

комп‘ютер Panasonic GF-U1 та електронний компас-далекомір-висотомір

TruPulse 360B з оптичною шкалою IFER, яка дає змогу проводити

дистанційне вимірювання діаметрів. Важливо зазначити, що точність

вимірювання дистанційних діаметрів для обох комплектацій однакова,

вона дозволяє порівнювати дані від різних комплектацій.

Установлюючи сортиментну структуру деревостанів за загальними

нормативами, слід враховувати, що в них не враховано регіональних

особливостей та лісорослинні умови, а також відображено лише один з

можливих варіантів розкряжування стовбурів. В той же час значна частина

Науковий керівник – В.П. Пастернак, д-р с.-г. наук, доцент.

111

сортиментів мають близькі розміри і якість, а отже, можуть замінювати

один одного (Любчич, Букша, Пастернак, 2008).

Програмно-технологічний комплекс Field-Map можна застосовувати

в системах електронного обліку деревини, оскільки він дозволяє

працювати з електронними вилками та пристроями для зчитування штрих-

кодів чи RFID-міток. При цьому розрахунки можна проводити засобами

Field-Map, або за допомогою інших програм, які можуть бути підключені

до Field-Map як окремі модулі (Слиш, Солодовник, Букша, 2013).

Метою наших досліджень є встановлення особливостей

повнодеревності і сортиментної структури стовбурів дуба у різних

лісорослинних умовах на прикладі лісогосподарських підприємств

Сумського ОУЛМГ. Відповідно до поставленої мети було проведено

роботи на 14 лісосіках суцільних рубок у Бочечківському, Путивльському,

Новомутинському лісництвах ДП ―Конотопське ЛГ‖ та Радянському,

Великовистропському і Межиріцькому лісництвах ДП ―Лебединське ЛГ‖.

Ділянки були розташовані в умовах свіжого груду, свіжого та вологого

сугруду і субору.

Межі лісосік було закартовано за допомогою програмно-

технологічного комплексу Field-Map. На лісосіках проводили перелік

дерев за елементами лісу, ступенями товщини та категоріями технічної

придатності (якості). Для встановлення сортиментної структури

деревостану підбирали моделі, які відповідали середнім розмірам дерев за

ступенями товщини та характеризували їхні якісні ознаки (Любчич, Букша,

Пастернак, 2008). Підбір моделей проводили за методом пропорційно-

ступеневого представництва. На модельних деревах проводили побудову

профілю стовбура за методом «6 точок (IFER)» з вимірюванням діаметрів

на пні, на 1,3 і 2 м, половині висоти крони і в основі крони та висот, їх

умовне розкряжування на сортименти з урахуванням розміру та якості

стовбура, а також вимог стандартів та специфікацій на деревину

лісогосподарських підприємств. Дані вимірювань модельних дерев було

використано для параметризації рівнянь профілю стовбура, за допомогою

яких розраховано об'єми модельних дерев, а також розподіл їх за

сортиментами. Всього було обміряно 95 модельних дерев.

Для визначення повнодеревності розраховано видові числа (старі і

нові) стовбурів та другі коефіцієнти форми (Дзик, Кашпор, 2010). У

літературі старі та нові видові числа оцінюють по-різному. Наприклад

М.М. Орлов (1912, 1929) надавав перевагу старому видовому числу,

вважаючи, що нормальні видові числа великого практичного значення не

мають, тоді як В.К. Захаров (1967) вказував на меншу мінливість нових

видових чисел і меншу їхню залежність від висоти стовбура.

Як свідчать дані табл.1, діапазон розсіювання основних лісівничо-

таксаційних показників (крім об‘єму) є порівняно незначним. Нові видові

112

числа характеризуються дещо меншою мінливістю проти старих, але

різниця є неістотною.

1. Основна статистика таксаційних показників стовбурів

Показник d, см h, м h/d q2 fс fн V, м3

Середнє значення 39,4 25,5 0,66 0,701 0,450 0,470 1,423

Сер.квадратичне

відхилення 5,92 2,92 0,086 0,035 0,055 0,056 0,492

Коефіцієнт

мінливості, % 15,0 11,5 13,1 5,0 12,3 11,9 34,3

Асиметрія 0,894 0,003 0,102 -0,242 0,202 0,273 0,812

Ексцес 1,953 -0,421 -0,000 0,035 0,008 0,433 0,493

Показники асиметрії та ексцесу для більшості показників (крім

діаметра та об‘єму) близькі до нуля та за модулем не перевищують 0,5.

Тобто розподіл значень цих параметрів близький до нормального.

Одним з важливих етапів під час встановленні залежностей між

таксаційними показниками є аналіз наявності і тісноти кореляційного

зв'язку між ними (табл. 2).

2. Коефіцієнти кореляції між досліджуваними показниками Показник d, см h, м h/d q2 fc fн V, м

3

d 1,00 0,48 -0,64 -0,94 -0,38 -0,30 0,92

h 1,00 0,35 -0,70 -0,35 -0,26 0,64

h/d 1,00 -0,38 0,12 0,12 -0,38

q2 1,00 0,40 0,31 -0,91

fc 1,00 0,99 -0,12

fн 1,00 -0,06

V 1,00

Другий коефіцієнт форми найбільше залежить від діаметра і висоти,

видове число характеризується помірною тіснотою зв‘язку з діаметром і

висотою. Слід, однак, враховувати, що коефіцієнт кореляції показує

лінійний зв‘язок, а зв‘язки між таксаційними показниками найчастіше є

нелінійними.

Для моделювання профілів стовбура та його сортиментації

використовували Field-Map Stem Analyst – програмний продукт,

призначений для двох основних завдань: отримання параметрів глобальної

моделі форми стовбура та визначення виходу сортиментів з деревних

стовбурів. Застосування розрахованої моделі твірної стовбура для

визначення об'ємів дерева, що росте дає змогу оцінити також їх

113

сортиментну структуру. На зрубаних модельних деревах проводили

детальні вимірювання профілю стовбурів та розкряжування стовбурів на

сортименти.

Порівняння дослідних даних із чинними нормативами для

визначення об‘ємів показало, що для середніх даних (відповідають

третьому розряду висот) сортименті таблиці дещо занижують об‘єми у

нижніх ступенях товщини і завищують у верхніх.

Оскільки для складання таблиць об‘ємів стовбурів найчастіше

використовують «класичну формулу лісової таксації» V = g1,3 · h · fс,

важливим є моделювання старого видового числа. Для їх визначення

використовуємо формулу: fс = 0,556 · q2 + 1,02 / q2 / h. Значення видових

чисел за таблицею М.Є. Ткаченка є більшими порівняно з фактичними

даними у середньому на 5,7 %. Найбільше відхилення спостерігаємо при

високих значеннях інших коефіцієнтів форми і висот. Враховуючи, що

частка таких даних незначна, потрібно провести додаткові вимірювання

для крайніх значень коефіцієнтів форми та висот. Також високу

достовірність має формула залежності видових чисел від діаметра: f = -

0,0056 d + 0,9207.

Середні значення старих видових чисел за ТЛУ становлять: у

суборах – 0,440±0,016, у сугрудах – 0,447±0,005, у грудах – 0,461±0,011. За

t-критерієм Ст‘юдента різниця між показниками повнодеревності

стовбурів дуба у суборах і сугрудах є не значущою, а між суборями і

грудами – значущою з урахуванням менших висот у суборевих умовах.

Висновки. Застосування програмно-технологічного комплексу Field-

Map є перспективним для встановлення показників повнодеревності і

сортиментної структури стовбурів. Необхідно продовжити дослідження та

побудувати моделі сортиментної структури за типами лісорослинних умов

з урахуванням прихованих вад і моделі товщини кори.

УДК 630*181.522

В.Є. Слюсарчук, канд. с.-г. наук, доцент; А.С. Онищенко, магістр

О. В. Тимченко, магістрант; В.С. Кирпиченко, студент

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

E-mail: enton.snooger@yandex.ru

ПЛОДОНОШЕННЯ ФУНДУКА ЗАЛЕЖНО

ВІД ПОГОДНО-КЛІМАТИЧНИХ УМОВ

Роботи з поширення генофонду культурних сортів ліщини (фундука)

в дендропарку ХНАУ були розпочаті під керівництвом Бориса Федоровича

Остапенко. Він належить до послідовників Харківської школи лісівників-

114

докучаєвців, які своїми науковими працями зробили великий внесок в

науково-дослідну, методологічну, навчальну та виховну діяльність.

Він тісно співпрацював з відомим селекціонером-горіхівником

Федором Андріановичем Павленком.

У кінці 30-х років минулого століття Ф.А. Павленко під керів-

ництвом проф. С.С. П‘ятницького започаткував селекційні дослідження з

розведення фундука у тодішньому Українському науково-дослідному

інституті агролісомеліорації та лісового господарства на Веселобоко-

веньківській селекційно-дендрологічній дослідній станції (Кіровоградська

обл., Північний Степ).

Виведені на Веселобоковеньківській СДДС сорти фундука

використовували для створення насаджень різного цільового призначення.

Відсадки сортів були використані під час створення колекційно-маточної

плантації в Данилівському дослідному держлісгоспі УкрНДІЛГА.

Дослідження плодоношеннями проводили на колекційно-маточній

плантації Данилівського ДДЛГ (Харківська обл., природна зона – лісостеп)

та в Дослідно-селекційному дендрологічному лісовому центрі «Веселі

Боковеньки».

Під час створення колекційно-маточної плантації (Данилівський

ДДЛГ) рослини висаджували на віддалі близько 6 м одне від одного, як це

рекомендовано для промислових плантацій. Плантацію фундука

створювали в 1988 – 1990 рр. на ділянці, яку тривалий час використо-

вували для вирощування сільськогосподарських культур. Тип умов

місцезростання – D1-2. Ґрунт – темно-сірий лісовий суглинистий. У цей час

у рядах і міжряддях спостерігали задерніння від злакової рослинності.

Обліки плодоношення були зроблені у 2013 р. зокрема, на рослинах сортів,

що у свій час були завезені з Веселобоковеньківської СДДС.

У Дослідно-селекційному дендрологічному лісовому центрі «Веселі

Боковеньки» було створено близько 17 га плантацій фундука різного

цільового призначення. Оцінювали плодоношення на плантації первинного

сортовипробування (1962 р.), дослідно-наукових плантаціях (1982 та

1984 рр.), дослідно-промисловій плантації (1990 р.), а також у насадженнях

гібридів другого і третього поколінь фундука з ліщиною різнолистою

(селекціонер П.П. Бадалов).

На плантації первинного сортовипробування досліджували 56 сортів

і клонів фундука. Серед досліджуваних сортів були, зокрема, такі:

«Бадіус», «Давидовський», «Дніпро-1», «Кіровоградський», «Подарок

юннатам», «Ранок», «Святковий», «Степовий-83», «Урожайний-80»,

«Фундук-85», «Фундук-42», клон 3-17-5. Плантація була закладена у 1962

р. на площі 0,8 га. Ґрунт – чорнозем звичайний малогумусний суглинистий

слабозмитий. Тип умов місцезростання – D1. Міжряддя – 4,6 м, в рядах –

4,0 м, розміщення рослин шахове. Догляд за грунтом – дискування і

культивація в міжряддях, в рядах – розпушування і прополювання вручну

115

сапками. Плантацію, крім сортовипробування, використовують для

вирощування відсадків і збору горіхів.

На дослідно-наукових плантаціях (1982 і 1984 рр. створення, площа –

2 га) досліджували шість сортів фундука. Для створення першої плантації

було використано укорінені відсадки сортів «Грандіозний», «Побєда-74»,

«Дружба» (приблизно по 90 рослин кожного сорту), для другої – саджанці

сортів – «Подарок юннатам», «Зюйдовський» і «Боровський». Ґрунт –

чорнозем звичайний малогумусний слабозмитий. Тип умов місцезростання

– D1. Відсадки укорінені посаджені в ямки, підготовлені вручну – 50 х 50 х

35 см. Розміщення садивних місць – 6 х 6 м.

На дослідно-промисловій плантації 1990 р. досліджували сорти

«Фундук-85», «Октябрьський», «Пиріжок», «Боровський», «Обільний»,

«Зюйдовський», «Дніпро-1», «Бомба», «Урожайний-80», «Подарок

юннатам», «Шедевр», «Корончатий», «Ранок», «Нобіліс», «Долинський»,

«Болградський», «Бадіус», «Степовий-83», «Находка». Ґрунт – чорнозем

звичайний малогумусний слабозмитий. Тип умов місцезростання – D1.

Розміщення садивних місць – 6 х 6 м.

Плодоношення оцінювали за середньою кількістю горіхів на

однометрових модельних гілках та в балах:

1 бал – плодоношення дуже низьке, 2 – 5 шт. горіхів (0,6 – 2 ц/га);

2 бали – плодоношення низьке, 6 – 12 шт. горіхів (2,1 – 4,0 ц/га);

3 бали – плодоношення середнє, 13 – 20 шт. горіхів (4,1 – 7,0 ц/га);

4 бали – плодоношення добре (рясне), 21 – 30 шт. горіхів (7,1 –

10,0 ц/га);

5 балів – плодоношення відмінне (дуже рясне), 31 горіх та більше

(понад 10 ц/га).

0 балів – плодоношення немає, або на модельних гілках поодинокі

плоди – до 2-х шт. горіхів (з розрахунку на 1 га врожайність становить 0,5

ц і менше).

Облік плодоношення було зроблено в серпні 2013 р. за модельними

однометровими гілками. Дані рясності плодоношення кожного сорту

оброблені статистично та наведені в таблиці.

З таблиці видно, що середня кількість плодів на однометровій

модельній гілці (М) кущів сорту «Бадіус» становить 5,43 шт. (1 бал).

Найбільша рясність плодоношення у сорту «Подарок юннатам» - 35,19 шт.

плодів на однометровій модельній гілці (5 балів). Загалом із 12 сортів і

клону «3-17-5» рясність плодоношення становила від 0 до 5 балів (0 балів

сорт «Святковий», середня кількість плодів на однометровій модельній

гілці 1,71 шт.).

На плантаціях ДСДЛЦ «Веселі Боковеньки» плодоношення не

спостерігали. Це можна пояснити тим, що у попередньому 2012 р. було

аномальне явище: листя, сережки, гілочки в літній період були сухими,

не спостерігалось плодоношення фундука, а також утворення нових

116

сережок, що свою чергу призвело до відсутності урожаю горіхів також

у 2013 р. Причиною такого стану були погодні умови у роки

досліджень.

Дані статистичної обробки рясності плодоношення фундука

у Данилівському ДДЛГ, серпень 2013 р.

Сорт, клон

Середня к

-ть.

шт.

(М)

Станд. помилка,

шт. (

m)

Станд.відхи

лення, шт.

(δ)

Мін.к

-ть, шт.

Макс.к-ть, шт.

Точн. досліду,

%(Р)

Коеф. варіації,

% (

V)

К-ть горіхів, шт.(n

)

Бадіус 5,43 0,27 1,02 4 7 4,97 18,78 14

Боровський 12,55 0,76 3,57 5 18 6,06 28,45 22

Давидовський 5,93 0,34 1,27 3 8 5,73 21,42 14

Дніпро-1 4,96 0,29 1,43 3 8 5,85 28,83 24

Кіровоградський 3,75 0,28 0,97 2 5 7,47 25,87 12

Подарок юннатам 35,19 1,38 5,52 27 45 3,92 15,69 16

Ранок 18,73 0,86 4,04 12 27 4,59 21,57 22

Святковий 1,71 0,27 0,99 1 4 15,79 57,89 14

Степовий 83 11,92 1,10 3,80 8 20 9,23 31,88 12

Урожайний 8,92 0,40 1,38 7 11 4,48 15,47 12

Фундук -42 1,87 0,20 1,11 0 5 10,70 59,36 30

Фундук -85 12,67 0,53 1,83 10 15 4,18 14,44 12

3-17-5 14,60 0,68 3,40 9 22 4,66 23,29 25

З таблиці видно, що плодоношення сортів фундука протягом одного

року коливалося від 0 до 5 балів – це відбувалося як у межах однієї

плантації, так і залежно від місцезнаходження насадження (в зоні

північного степу плодоношення не спостерігалось). На підставі з

результатів обліку рясності плодоношення фундука у 2013 р. можна

вважати культуру фундука у Лісостепу менш ризикованою, ніж у

Північному Степу, що є підставою для поширення фундука північніше від

місця виведення сортів.

117

УДК 630*165.62 : 630*232.11

Л.І. Терещенко, канд. с.-г. наук

Український науково-дослідний інститут лісового господарства

та агролісомеліорації імені Г.М. Висоцького

E-mail: larisa_tereshchenko@rambler.ru

ВПЛИВ МІКРОУМОВ ДІЛЯНКИ НА РІСТ ПОТОМСТВА

ПЛЮСОВИХ ДЕРЕВ СОСНИ ЗВИЧАЙНОЇ

Типи лісу мають не тільки господарське значення – вони є

абсолютно необхідною основою для проведення лісівничих та всіх інших

наукових досліджень. За лісотипологічним районуванням України ДП

«Зміївське ЛГ» належить до області свіжого помірно теплого клімату –

свіжого груду 2d (Т=84-104°С; W=2,0-0,6) Слобожанського району (А=27-

32°С) Придонецького сектора (Остапенко, Ткач, 2002). Згідно з

лісорослинним районуванням територія ДП «Зміївське ЛГ» належить до

Південно-Східного Лівобережного Лісостепу України. У геоморфоло-

гічному відношенні територія господарства розташована у межах

Дніпровсько-Донецького вододільного плато (Виленкин, Демченко, 1971).

Найпоширенішим типом лісу Слобожанського району є свіжа кленово-

липова діброва, свіжий дубово-сосновий субір розповсюджений менше

(приблизно в 4 рази). Соснові і широколистяно-соснові ліси в Харківській

області – це азональні типи рослинності, займають значну частину борової

тераси лівих берегів Сіверського Донця, Осколу, Можу (Мжі), Уд, Мерли.

Рельєф терас нерівний, на підвищених елементах з бідними ґрунтами

формуються сухі бори, а на рівнинних і понижених його елементах з

родючими ґрунтами – свіжі субори (Доповідь пpо стан навколишнього

пpиpодного сеpедовища в Хаpківській області, 2013).

Мета цієї роботи – визначити вплив мікроумов ділянки випробних

культур сосни звичайної на особливості росту однойменних насіннєвих

потомств плюсових дерев.

Випробні культури сосни звичайної 2001 р. створені на зрубі 2000 р.

без корчування пеньків. Схема садіння – рядова: на 6 рядів

досліджуваних родин (блок) припадає один ряд контрольний – із суміші

насіння масового збору з КНП. Розміщення садивних місць – 2,5-3×0,7 м.

В культурах представлено потомство 11 плюсових дерев Харківської

області, а також сосни звичайної реліктової з Карпат. Під час створення

об‘єкта кількість саджанців в кожному ряду перевищувала 100 шт., а на

час обстеження збереженість у більшості варіантів була менше 50 %, але

не менше 25 дерев.

Ростові показники визначали шляхом обмірів усіх дерев потомства:

висота – за допомогою мірної жердини, окружність стовбура на висоті

118

1,3 м – мірною стрічкою, з подальшим перерахунком діаметра. Проводили

оцінку якості стовбура, розвитку крони та стану рослин, відмічали ознаки

репродукції.

Результати. За даними нашого обстеження, тип лісорослинних умов

на ділянці – В2, хоча місцевість бугриста, тому умови росту в блоках дещо

різняться: І блок розпочинається від залізничної колії, після буферного

ряду, а ІІ – далі, дещо в пониженні. Через те, що крайові ряди І блоку

найбільшою мірою освітлюються південним сонцем, лісорослинні умови

тут наближені до А2. Умови, в яких знаходяться потомства ІІ блоку, значно

кращі. Серед листяних видів на площі представлені осика, береза, дуб

звичайний, клен татарський, горобина, груша, глід, яблуня, поодиноко –

ясен звичайний, клени звичайний та ясенолистий. Чагарники представлені

бруслиною бородавчастою, шипшиною, тереном, жостером, бузиною

червоною, зіноваттю. У трав‘яному покриві домінує куничник лісовий,

нечуйвітер зонтичний, звіробій звичайний, суниці лісові, деревій, герань

криваво-червона, мохи плевроцій та дікран, лишайник кладонія. На ділянці

наявні прогалини. У місцях зімкнення культур трав‘яний покрив

слаборозвинений.

Характеристика виділу, отримана з матеріалів лісовпорядкування

2011 р., така. Склад насадження 9Сз1Ос+Дз, площа 1,6 га (з них

випробні культури займають 0,6 га), повнота 0,6, ТЛУ А2, при висоті

сосни 2,5 м та діаметрі 2 см запас дорівнює 12м3/га.

Дослідження проведено у 2013 р. У 13 років середня висота сосни у

випробних культурах – 5,6 м, діаметр – 7,7 см, що, згідно з нормативно-

довідковими матеріалами (Нормативно-справочные материалы, 1987),

відповідає росту за І класом бонітету. Ріст культур виявився дещо кращим

за представлені табличні дані продуктивності сосняків в умовах свіжого

дубово-соснового субору (Остапенко, Ткач, 2002). Запас ділянки

випробних культур – 18,7 м3/га.

Середні висоти потомств у першому блоці становлять від 4,6 до 5,4

м, у другому – від 5,7 до 6,9 м; середні діаметри потомств у першому блоці

– від 4,6 см до 7,6 см, у другому – від 8,0 см до 10,0 см. Тобто с

покращанням умов росту покращуються й ростові показники родин.

Особливий інтерес в цих культурах полягає у проведенні

порівняльного аналізу росту однойменних потомств з різних за

мікроумовами блоків та з‘ясування того, чи зберігаються материнські

особливості росту плюсових дерев за таких умов у потомстві. Таких

потомств у цих культурах два – Ск-15 (походження плюсового дерева –

Скрипаївське ДЛГ) та І-506 (Ізюмське ЛГ).

Родина Ск-15 росте істотно гірше від контрольного варіанта за

висотою та діаметром (відповідно на 11,5% у І блоці за середньою висотою

та на 33,2% і 12,5% – за діаметром в обох блоках) (таблиця). У другому

блоці різниця з контрольним варіантом є, але вона несуттєва – 4,5%. Слід

119

зазначити, що ряд в І блоці, де росте потомство, освітлюється з південної

сторони найбільше, відповідно, рослини тут влітку сильніше від інших

відчувають підвищену температуру і нестачу вологи. У ІІ блоці, в кращих

умовах, це потомство має кращі ростові показники, але все одно вони гірші

від контрольних.

Родина І-516 у І блоці за середньою висотою росте на рівні контролю

(відставання 2%), у ІІ – істотно перевищує контроль – на 9,8%. За середнім

діаметром перевищення контролів у блоках дорівнює 10,7 та 9,3%.

Рівень варіювання в культурах за висотою в межах родин середній і

високий, за діаметром, відповідно, – середній і дуже високий; рівень

міжродинного варіювання за висотою дорівнює 13,3%, за діаметром –

19,1%. Опосередковано про кращі умови росту в ІІ блоці можна судити за

варіюванням ростових показників. Висока мінливість діаметрів усередині

родин в І блоці свідчить про посилену диференціацію через різну реакцію

рослин на жорсткі умови. На відміну від потомства І-506, де активна

диференціація спостерігається в І блоці і за висотою, в родині Ск-15 за

висотою розмах варіювання в обох блоках схожий. Тобто норма реакції за

цією ознакою у Ск-15 вужча, ніж у І-506.

Характеристика росту однойменних потомств плюсових дерев

сосни звичайної у випробних культурах

Потомство Середня висота, м Середній діаметр, см

М±m mіn-mах СV, % М±m mіn-mах СV, %

І блок

Ск-15 4,6±0,14 2,5-6,0 19,4 4,6±0,37 1,3-9,9 54,3

І-506 5,1±0,28 2,0-7,5 30,3 7,6±0,55 1,9-13,1 40,7

Контроль 5,2±0,19 2,0-7,3 26,1 6,8±0,33 1,6-11,1 36,7

ІІ блок*

Ск-15 6,0±0,16 4,5-7,8 14,5 8,0±0,34 4,1-11,5 23,8

І-506 6,9±0,19 5,5-8,1 12,7 10,0±0,42 6,7-14,3 19,9

Контроль 6,2±0,17 4,0-7,8 18,0 9,2±0,39 3,8-13,1 28,0

*Визначення суттєвості різниці між двома потомствами за допомогою

дисперсійного аналізу можливе лише для ІІ блоку у випадку, коли дисперсії всередині

родин схожі. За обома показниками різниця виявилася достовірною: за висотою

(Fфакт.=13,1, Fst=4,0) та діаметром (Fфакт.=13,9, Fst=4,0).

Дослідження якісних показників стовбурів у випробних культурах

показали, що найбільш розповсюдженими вадами є кривизна стовбура та

пасинки. Декілька рослин мали виражені ознаки ураження сосновим

вертуном, до 1 % дерев мали ознаки сильного ураження шютте. Частка

дерев зі зрізаними верхівками становила 6 %. Всього дерев без вад

120

стовбурів в культурах 43,8 %. Обидві досліджувані родини поступилися

контрольним варіантам за часткою дерев з якісними стовбурами. Проте

потомство Ск-15 виявилося кращим від потомства І-506 за вказаним

показником, – відповідно 43,5 і 31,6 %. При цьому дещо більше стовбурів

без вад у цих родинах у І блоці.

Серед важливих показників є репродуктивні особливості родин.

Поточний рік можна віднести до слабоврожайних. На ділянці 29 % дерев

утворили шишки, їх середня кількість на рослину становила 6 шт. У

потомстві Ск-15 частка дерев з шишками – 41,6% (в середньому 3 шт. на

дерево), в потомстві І-506 таких дерев 31,7% (в середньому 5 шт. на

дерево). Інтенсивність репродукції більша у ІІ блоці.

Отже, мікроумови впливають на ріст і репродукцію сосни звичайної

– в кращих умовах ріст і репродукція інтенсивніші. Однак спадкові

особливості однойменних потомств плюсових дерев в різних мікроумовах

зберігаються.

УДК 630˟187 (477.5)

Л.І. Ткач, канд. с.-г. наук, доцент

Є.В. Ємельяненко, І.С. Лісіна, студенти

Харківський національний аграрний університет імені. В.В. Докучаєва

Е-mail: yemelyanenko2008@rambler.ru

ТИПОЛОГІЧНЕ РІЗНОМАНІТТЯ ЛІСІВ ЛІВОБЕРЕЖНОГО

ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Ліси Лівобережного Лісостепу формуються в Полтавській, а також

частково в Сумській і Харківській областях. Вони виконують унікальні

еколого-захисні функції і мають велике народногосподарське значення.

Ліси Лівобережного Лісостепу характеризуються великим типологічним

різноманіттям. Зроблений нами аналіз бази даних лісовпорядкування

свідчить, що на сьогодні ці ліси належать до багатьох типів лісу.

Так, у межах Полтавської області ці ліси ростуть у 36 типах лісу.

Найбільшу кількість типів лісу виділено в сугрудах – 15, дещо

меншу – в грудах – 11, ще меншу – в суборах – 7 і борах – 3.

Ліси, що ростуть в Сумській області представлені 39 типами лісу, у

т.ч. в сугрудах – 15 типами лісу, грудах – 11, суборах і борах – 9 і 3 відповідно.

Ліси Харківщини формуються в 35 типах лісу, в т. ч. в грудах – у 13,

сугрудах – 11, суборах – 7, борах – у 4 типах лісу.

Відмінності у кількостях типів лісу та в їхньому розподілі за

трофотопами обумовлені природними (в т. ч. геоморфологічними та

ґрунтовими) особливостями адміністративних областей.

121

Серед різноманіття типів лісу найбільші площі займають свіжі

кленово-липові діброви та дубово- соснові субори. Ведення лісового

господарства повинно базуватися на типологічних засадах, врахуванні

закономірностей росту насаджень у межах конкретного типу лісу.

Нині об‘єктивними і науковообґрунтованими для рівнинних умов

України є типи лісу, виділені Б.Ф. Остапенком.

Проте порівняння списків типів лісу, виділених під час

лісовпорядкування та Б.Ф. Остапенком, свідчить про певні їхні

відмінності. Зокрема для умов Лівобережного Лісостепу

лісовпорядкуванням виделено значну кількість типів лісу, які не були

описані Б.Ф. Остапенком, а саме: вологий липово-дубово-сосновий сугруд,

сухий дубовий субір, свіжа судіброва. Для умов Полтавської області

лісовпорядкуванням чомусь не виділено свіжі та вологі ясенево-липові

діброви, які наводяться Б. Ф. Остапенком. У цих типах лісу (кальцієфільні

варіанти дібров) формуються найбільш високопродуктивні мішані дубові

насадження. Неправильне визначення типів лісу обумовлюватиме помилки

під час ведення лісового господарства.

Зважаючи на значну кількість виділених типів лісу, необхідно

провести їхнє господарське групування. Такі господарські групи мають

бути покладені в основу при утворенні в процесі лісовпорядкування

відповідних господарських частин (секцій).

УДК: 630*181.65

В.В. Шевчук, канд. с-г. наук., старш. наук. співроб.

І.В. Тимощук

ДП «Степовий філіал УкрНДІЛГА»

Е-mail: stepfilial@bigmir.net

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ ПОЖЕЖ НА

ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК ТА САНІТАРНИЙ СТАН СОСНОВИХ

ДЕРЕВОСТАНІВ НА НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИХ ПІСКАХ

Посилення ненормованого рекреаційного навантаження на ліси

призвело до зростання кількості і збільшення масштабів лісових пожеж,

які є другим після вирубування глобальним чинником їх знищення та

пригнічення. Пожежна небезпека в лісах у зв'язку з інтенсивним освоєнням

нових лісових територій, великим обсягом рубань, масовим туризмом і

сільськогосподарськими планами з кожним роком ускладнюється. У

зв'язку з глобальним потеплінням та збільшенням посушливості клімату

прогнозують зростання частоти й масштабів лісових пожеж.

122

Для визначення негативних змін в уражених пожежею соснових

деревостанах і подальшого післяпожежного їх розвитку у складних

ґрунтово-кліматичних умовах Південного Степу України було закладено

досліди на постійних пробних площах в 45–50-літніх насадженнях сосни

звичайної та кримської на території дослідного лісництва ДП «Степовий

філіал УкрНДІЛГА» та ДП «Цюрупинське ЛМГ» Херсонської області.

Основну пробну площу було закладено на території, пройденій

низовою пожежею 14 липня 2011 р. Загальна площа ділянки – 0,52 га. Вік

насаджень – 46 років, склад насаджень на пробній площі – 9Сзв1Скр.

Повнота насаджень – 0,95. Клас бонітету до пожежі – 2. Загальна кількість

дерев на площі – 541. Домінуючий тип кори у дерев на пробній площі –

вузькопластинчатий (93 %). Тип тріщинуватості кори –

середньотріщинувата (65 %). Значна кількість дерев має низький рівень

одностороннього нагару (до 15−20 см), в епіцентрі – односторонній нагар

близько 7 м, та понад 3 м по кільцю, при цьому явно виражене прогорання

кори та пошкодження камбію на висоті 0 – 35 см. Додаткову температуру

горіння та можливість прогорання кори стовбура при кореневій шийці дав

багаторічний деревний опад.

Перші дослідження з визначення основних морфометричних

показників на пробній площі проводили через 10 – 12 днів після пожежі.

Середня висота підняття одностороннього нагару на пробній площі

становила 26,5 % від загальної висоти стовбура разом з кроною. Середня

висота деревостану становила 9,23 м із середнім класом Крафта 2,15. При

цьому середня висота підняття одностороннього нагару не перевищила

середної висоти переходу з товстої кори до тонкої – 33,6 % стовбура

дерева.

Проведено дослідження з виявлення тієї категорії дерев, за рахунок

якої найістотніше змінився середній індекс стану (рисунок). Для цього

було розраховано розподіл за категоріями стану у відсотках. Одразу після

пожежі найменші частки було зафіксовано серед дерев 1-ї та 5-ї категорій,

9 та 7 % відповідно. Приблизно однакова кількість дерев входила в групу

відносно здорових та сильно ослаблених дерев. Найбільш значуща

категорія на пробній площі – це ослаблені дерева, загальна кількість яких

стоновила 35 % (189 дерев).

Через рік після пожежі збільшилась кількість ослаблених дерев на

2 %, та загиблих на 1 %. Незначно збільшилась кількість (на 1 %) здорових

дерев. Вони мали висоту одностороннього нагару 0,6 та 1,1 м і були

віднесені до відносно здорових дерев та мали 1 клас Крафта. Зменшилася

кількість і сильноослаблених дерев, частина з яких змістилась в групу

загиблих та ослаблених. Незначний відсоток усихання дерев 1 класу

Крафта спостерігається до 3-метрової висоти одностороннього нагару (0,2–

3,8 %), але не виключено, що в цю групу могли попасти й ослаблені

дерева, а пожежа тільки дала поштовх до всихання.

123

Навіть при максимальній висоті нагару – 6–7 м ще 34,6 % дерев

1 класу Крафта мають шанс відновити стан та продовжити розвиток. Це

може бути пояснено тим, що в сильних і високих дерев висота підняття

товстої кори значно вища, ніж в дерев нижчого класу Крафта. Значно

нижча резистентність до пошкодження пожежею у дерев 2 класу Крафта.

Тут вже при висоті нагару близько 4 м понад половину досліджуваних

дерев усихають, а з висотою нагару 6–7 м 97,1 % дерев мають тенденцію

до всихання.

Найбільш непередбачувними в подальшому післяпожежному рості є

дерева 3 класу Крафта. Хоча вже при чотириметровій висоті нагару всихає

98,7 % їх загальної кількості, ще є доволі стійкі екземпляри, які

‖намагаються― суперечити цій тенденції та мають позитивні показники з

відновлення на сьогодні.

0,2 0,6 3,8

49,9 48,1

59,365,4

1,1 4,3 2,1

56,4

89,8 92,297,1

8,3

39,5

82,3

98,7 100 100 100

67,4

96,9 100 100 100 100 100

86,2

100 100 100 100 100 100

0

20

40

60

80

100

120

0-1м 1-2м 2-3м 3-4м 4-5м 5-6м 6-7м

Висота нагару

% з

аги

бш

их д

ер

ев

1 кл.Крафта 2 кл.Крафта 3 кл.Крафта 4 кл.Крафта 5 кл.Крафта

Розподіл усихаючих дерев за класами Крафта та висотою нагару

Дерева, що належать до 4 класу Крафта, всихають вже при висоті

нагару до 1 м і 100 % всихання спостерігаємо при висоті нагару близько

3 м. Якщо зважити те, що до 4 класу Крафта належить ще й значна

кількість ослаблених дерев, то ми припускаємо, що в цієї категорії дерев

незначний шанс для подальшого існування та відновлення. П`ятий клас

Крафта має 100 % всихання вже при висоті нагару в діапазоні до 2 м. В

цьому випадку є правильним рішенням вирубувати після пожежі всі

дерева цієї категорії, тому що обпалюється в основному 25–30 %

загальної висоти дерева. Простежують чіткий спад коефіцієнта кореляції

з пониженням класу Крафта. Чітка кореляційна залежність помічена за

першими трьома класами Крафта. Лише за четвертим класом Крафта

значення tфакт.=2,28 є нижчим за t0,01=3,01, що може означати наявність

незначної кількості сухостійних дерев у цій вибірці до пожежі. Стосовно

124

дерев 5 класу Крафта кореляційний зв‘язок нульовий. Це може

означати, що загальна кількість випадків для всихаючих дерев для

різних груп відповідає 100 %.

Через два роки після виникнення пожежі на пробній площі дещо

змінились середні показники критеріїв стану дерев (таблиця). За рахунок

випадіння з загальної вибірки дерев, що впали, внаслідок впливу

ентомошкідників (дерева найбільш вражені вогнем та з найменшим

діаметром) незначно змінились середні діаметри та висоти, а також клас

Крафта, погіршився загальний індекс стану, значно збільшився відсоток

дехромації, зокрема, порівняна з минулим роком. Загалом в 2013 р.

відмічено погіршення стану дерев, що розміщені ближче до епіцентру

пожежі, незалежно від класу Крафта, хоча є певні екземпляри першого

класу Крафта, які не виявляють ознак погіршення чи поліпшення

загального стану.

Основні середні показники стану дерев пробної площі «Нечаєво»

за 2011-2013 рр.

Дата

d (серед),

см

h (серед),м

Крафт

І стану

(серед)

Середня висота підняття

одност.

нагару, м

Середня висота переходу

з товстої кори до тонкої,

м

Дехромація

(серед.), %

25.07.11 17,1 9,23 2,15 3,1 2,45 3,1 34

28.07.12 17,5 9,41 2,15 3,4 2,45 3,1 38

26.07.13 17,8 9,8 2,1 3,7 2,45 3,1 47

Однак потрібно враховувати, що вибірки, які ми обраховували,

належать до середньовікових насаджень. Ми впевнені, що показники

всихання в молодших вікових групах та в стиглих насадженнях, в яких

кардинально інші висоти деревостанів та висоти переходу товстої кори в

тонку, будуть відрізнятись. В подальшому ці дослідження будуть

проводити в ширших вікових діапазонах.

125

УДК 630*64 : 630*15 : 630*451

І.М. Шейгас, канд. с.-г. наук, старш. наук. співроб.

Є.Г. Роман, старш. наук. співроб.

ДП «Степовий філіал УкрНДІЛГА»

E-mail: shaygas2@bigmir.net

ЗНАЧЕННЯ ПРИРОДООХОРОННИХ КОМПЛЕКСІВ ЯК ТИПУ

МИСЛИВСЬКИХ УГІДЬ У СТЕПОВИХ ПРИРОДНИХ ЗОНАХ

Під час розробки Порядку та Настанови з проведення

упорядкування, лісомисливські угіддя України на рівні макрорайонування

були віднесені до трьох зон: однієї – рівнинних лісів та двох гірських –

Карпат та Криму. На мезорівні обидві гірські зони відповідають

лісомисливським областям, а рівнинні ліси належать до п'яти

лісомисливських областей: Поліської, Лісостепової (правобережної),

Лісостепової (лівобережної), Степової (північної) та Степової (південної).

За основу лісомисливського районування було прийняте лісогосподарське

районування П.С. Пастернака, Р.Г. Кисилевського та ін. (1980). До

степової (північної та південної) природних зон увійшли мисливські угіддя

Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської,

Херсонської та степових районів Одеської, Кіровоградської, Харківської

адміністративних областей та АР Крим.

Незважаючи на те, що Степові лісомисливські області займають

32,6 % мисливських угідь країни, інтенсивність ведення тут мисливського

господарства найнижча: надходження від ведення мисливського

господарства становлять лише 29,4 %, низька також забезпеченість

професійними працівниками – мисливствознавцями та єгерями, що є

однією з причин високого рівня браконьєрства. Разом з тим район має у

своєму розпорядженні одні з найбагатших угідь країни: заплави ріки

Дніпро та узбережжя Чорного та Азовського морів. З іншого боку,

посушливий клімат, що переходить на крайньому півдні країни у

напівпустельний та пустельний, вкрай низька лісистість мисливських

угідь, брак водних джерел у степових угіддях, монокультурність лісових

насаджень, створених на Нижньодніпровських пісках, у сукупності

являють собою серйозний негатив для умов проживання звірів та птахів

регіону, а також для загального розвитку мисливського господарства.

Якщо заплави річки Дніпро можна вважати "мисливським раєм", то

монокультурні соснові насадження Нижнього Дніпра, а також безводні

степові масиви перетворилися у "фауністичну пустелю". Крім того,

відсутність водойм у лісових масивах підвищує їх пожежну небезпечність.

Для зниження негативу лісівниками та науковцями Степового філіалу

УкрНДІЛГА в 1975 р. почалося створення мережі штучних

126

природоохоронних комплексів (ПОК). У кварталі ғ30 урочища "Дальній

Карабай" Дослідного лісництва восени 1975 р. року створили першу

біологічну водойму площею 0,6 га. Навесні наступного року навколо

водойми висадили кормові та захисні деревно-чагарникові породи. Для

створення мисливської ремізи були використані дуб черещатий,

шовковиця біла, яблуня лісова, катальпа, обліпиха, ялівець звичайний, туя

західна, джузгун, терескен. У 1977–78 рр. природоохоронний комплекс,

який назвали "Росинкою", був доповнений бирючиною, айвою японською,

грушею лісовою, влаштований штучними гніздівлями, годівницями та

солонцями. Береги водойми вже наступного року вкрилися густою

трав'яною дерниною, де поселилися мишоподібні гризуни. Створений

комплекс стабільно відвідують дикі звірі та птахи: молоді пагони об'їдають

зайці-русаки (особливо полюбляють вони гілки терескену сірого), у

заростях гніздяться співочі птахи і тримається фазан, до водойми

регулярно підходять кабани. Згодом, у 1977–1978 рр. були створені ПОК

"Кара-Голь", "Ювілейний", в 1993 – "Безіменний". Багато лісових водойм

було створено в мисливських угіддях ДП "Цюрупинське ЛМГ" та інших

лісомисливських господарствах півдня України. Таким чином, ПОК

перетворилися у біотехнічні угрупування, основою кожного з яких є

штучно створена водойма, що оточена кормо-захисною ремізою з деревних

та чагарникових порід з шириною смуги, не менше 50 м. Багаторічний

термін використання ПОК підтвердив їх позитивну ценозоутворюючу роль

в аридних умовах. Під час боротьби з лісовими пожежами 2007 р. лісові

водойми ПОК подекуди були єдиним джерелом води для пожежних

машин, що відігравало іноді вирішальну роль під час зупинення вогню.

Завдяки цьому, створення ПОК вважається основним біотехнічним

заходом за нормативами лісовпорядкування: 1 комплекс на 100 га угідь.

Враховуючи незначні розміри комплексів у порівнянні з

територіями, де проживають популяції крупних ссавців, для індикації

біогеоценотичної привабливості територій ПОК ми вибрали немисливські

види теплокровних тварин з достатньо вираженим територіальним

консерватизмом та вищою чисельністю, а саме – мишоподібних гризунів.

Згідно із загальноприйнятими методиками, у трьох різних біотопах було

встановлено по 25 пасток Геро. Були відловлені тварини лише одного виду

– гризуни з роду лісових мишей Apademus (Silvaticus), а саме A.(S.) falz-

feini. Кількість відловлених гризунів у природоохоронних комплексах

"Росинка" та "Ювілейний" у 3,0 та 3,5 разу перевищує розмір відлову у

чистих соснових культурах. А за загальною кількістю спущених пасток

ПОК "Росинка", який відрізняється кращою збереженістю багатопородного

ремізного оточення навколо водойми, переважає показник ПОК

"Ювілейний", де ремізні насадження збереглися значно гірше, у 1,7 разу, а

соснову ділянку – у 3 раза. Крім того, зимове стежкування слідів звірів по

127

снігу показало, що їх трапляємість у зоні впливу ПОК у 2,3 разу більша

для кабана та у 7,2 разу – для зайця.

Під час розробки основ нового Порядку проведення упорядкування

мисливських угідь, зважаючи на біотехнічну важливість ПОК на півдні

України у степових мисливських зонах, продуктивність територій яких

лімітована недостатньою забезпеченістю водними джерелами, штучні

природоохоронні комплекси були виділені в окремий тип мисливських

угідь.

УДК 630*116+630*22

Ю.С. Шпарик, канд. с.-г. наук, старш. наук. співроб.

Інститут природничих наук ДВНЗ «Прикарпатський національний

університет імені Василя Стефаника»

E-mail: yuriy.shparyk@gmail.com

СИСТЕМА ПЛАНУВАННЯ ЛІСІВНИЧИХ ЗАХОДІВ ЗА ГРУПАМИ

ТИПІВ ЛІСУ ТА КАТЕГОРІЯМИ ЛІСІВ (ЗА ГОСПОДАРСЬКИМИ

КОМПЛЕКСАМИ) В РЕГІОНІ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ

Українська школа лісової типології від самого початку розвивалася з

урахуванням потреб практичного лісового господарства, зокрема щодо

єдиної системи заходів за типами лісу [1, 2, 3]. Це відмічалося на

всесоюзних і на українських нарадах з лісової типології [4], і тому власне

едафічна сітка Алексєєва-Погребняка була взята за основу для класифікації

типів лісу не тільки в Україні, але і в багатьох інших регіонах колишнього

СРСР. Уже в 1961 р. було намічено лісогосподарські заходи за типами

лісу, у тому числі і для регіону Українських Карпат: П.С. Пастернак –

лісотипологічні; П.І. Молотков – лісівничі; З.Ю. Герушинський –

лісокультурні; Т.М. Бродович – щодо інтродукції; С.В. Шевченко –

фітопатологічні; С.М. Стойко – з питань охорони природи [4]. Однак

чіткого дотримання цих положень у лісовпорядкуванні, тобто власне під

час призначення заходів, тоді не відбулося, можливо, за винятком типів

лісових культур. І на цей час більшість лісівничих заходів призначаються

за господарськими секціями, які є за своєю суттю головними породами, та

за господарськими частинами чи іншими словами – за категоріями лісів

[5]. Тобто типи лісу фактично не беруться до уваги, що і стало причиною

розробки принципово іншого підходу до планування лісівничих заходів,

який викладений у цій публікації.

Достатньо вагомою в регіоні Карпат є інша лісотипологічна

проблема – явна диспропорція ялицевих типів лісу та ялицевих типів

деревостану: якщо на ялицеві типи лісу припадає майже третина площі

128

лісів, то на ялицеві деревостани – менше десятини [6]. При

лісотипологічному впорядкуванні регіону Карпат, яке мало місце в 60-х

рр., більшість лісів Українських Бескид та Буковини було віднесено до

ялицевих типів лісу [7, 8]. Однак М.А. Голубець стверджує, що це зона

букових, а не ялицевих лісів [9], і для переходу на принципи планування

заходів за типами лісу це питання потребує вирішення. Відмітимо, що в

інших країнах Карпатського регіону ялицеві типи лісу не мають такого

значного поширення і займають декілька відсотків від площі.

Різко виросла актуальність цієї проблеми з прийняттям нової

редакції Лісового кодексу України та відповідних підзаконних нормативів,

які суттєво змінили правові та економічні умови ведення лісового

господарства. За результатами багаторічної співпраці з чеськими колегами

зроблено висновок про необхідність і можливість запровадження в регіоні

практики планування заходів з ведення лісового господарства в Чеській

Республіці (на основі господарських комплексів), яка відома в Європі

високою ефективністю її лісового господарства і умови якої є близькими

до регіону Українських Карпат.

Господарські комплекси в лісовому господарстві – це одиниця

планування лісогосподарських заходів, яка об‘єднує лісові ділянки однієї

категорії чи підкатегорії лісу з близькими типами лісу (однієї групи типів

лісу). Це наприклад, свіжі грабові і грабово-дубові бучини

експлуатаційних лісів або чисті вологі сусмеречини високогірних лісів.

Заходи планують за конкретними типами деревостанів (головними

породами), які ростуть у цьому комплексі. У кінцевому варіанті це

конкретні вказівки щодо проведення рубок головного користування (вік і

метод рубки, початок і період лісовідновлення), цільового породного

складу, способів лісовідновлення, методів та інтенсивності рубок догляду,

основної функції лісу, факторів ризику (захист лісу), захисту природи,

меліорації (гідрологічний режим), методів лісозаготівлі та розвитку

дорожньої мережі.

Система господарських комплексів розроблена за результатами

аналізу типів і категорій лісів регіону Українських Карпат. За даними

лісовпорядкування тут майже 140 типів лісу і 30 підкатегорій лісів. Їх

групування дозволило виділити 64 господарських комплекси за типами

лісу, а в результаті подальшого обговорення з практиками та науковцями

(три міжнародні семінари та дві робочих зустрічі) визначено 18 базових

типів лісу за аналогією з Герушинським (1996): А3Сг, В3ДС, С3Бк, С3ГДС,

С3ГД, С3ЯлЯцБк, С3Ял, С3БкЯцЯл, С3БкЯлЯц, С4Влч, D2ГБк, D3Бк, D3ГД,

D3ДГБк, D3БкЯцЯл, D3БкЯлЯц, D3ЯлЯцБк, D5Влч. За основу під час

нумерації господарських комплексів узято базові типи лісу і до їх індексу

добавлено номер категорії лісів. Наприклад, для свіжих грабових і

грабово-дубових бучин експлуатаційних лісів номер комплексу буде

D2ГБк5р, а назва – «свіжі і вологі бучини експлуатаційних лісів на

129

рівнинних ділянках», оскільки цифра «5» вказує саме на експлуатаційні

ліси. Визначено і додаткові класифікатори господарських комплексів: на

верхній межі лісу; на рівнині; на схилах; на мілких ґрунтах; на кам'янистих

розсипищах; на торфовищах і т.п.

У розроблених на замовлення ДП «Бережанське ЛМГ»

рекомендаціях містяться описи місцевих господарських комплексів,

основні рекомендації (таблиця) та конкретні заходи для наявних у цьому

господарському комплексі головних порід (бука лісового, дуба звичайного

і граба). Повністю навести пропоновані заходи не дозволяє формат даної

публікації.

Заходи сталого господарства в експлуатаційних лісах свіжих та

вологих грабових і грабово-дубових бучин на рівнинних ділянках

Показник Характеристика

Номер комплексу D2ГБк5р

Назва господарського

комплексу

Свіжі і вологі бучини експлуатаційних

лісів на рівнинних ділянках

Типи лісу комплексу D2ГБк, D2ГДБк, D3ГБк, D3ГДБк

Основні деревні породи Бук лісовий, дуб звичайний, граб

Некорінні деревні породи Береза, явір, ясен звичайний, клен

гостролистий

Цільовий породний склад 10(9)Бк+(1)Дз, Г од. Б, Кл.г, Яв, Яс

ОСНОВНІ ГОСПОДАРСКІ РЕКОМЕНДАЦІ Ї

Господарський деревостан Високостовбурний, насінневий

Система рубок Рівномірно-поступові рубки

Цінні та стійкі породи Б, В'яз, Дугл. т, Кл. г, М. є, Яв, Яс

Частка цінних порід, % 5

Вік стиглості, років 101

Початок відновлення, років 91

Період відновлення, років 20

Спосіб рубки Триприйомна рівномірно-поступова рубка

комбінованим методом середньої

інтенсивності

Розроблена система планування заходів пройшла практичну

апробацію на дослідному полігоні в лісах ДП «Надвірнянське лісове

130

господарство» (на площі більше 20 тис. га), за результатами якої зроблено

такі висновки:

- розроблена система, крім типологічних особливостей, ураховує

також обмеження та можливості проведення заходів за

категоріями лісів, і це дозволяє на 20 % збільшити площу лісів з

активним господарством;

- у розрізі окремих підприємств ця система дозволяє вирішувати

різні завдання – наприклад, збереження осередків сосни кедрової;

- за наявності унікальних типів лісу в рамках розробленої системи

легко вносяться зміни в заплановані для базових типів лісу

заходи.

На цей час в УкрНДІгірліс виконується науково-дослідна тематика,

яка спрямована на підготовку відповідних рекомендацій.

Список літератури

1. Алексеев Е.В. Типы украинского леса. Правобережье / Е.В. Алексеев. –

2-е изд. – К., 1928. – 120 c.

2. Погребняк П.С. Основы лесной типологии / П.С. Погребняк. – К. : Изд-

во АН УССР, 1955. – 456 с.

3. Остапенко Б.Ф. Типологічна різноманітність лісів Українського

Лісостепу / Б.Ф. Остапенко. – Х. :ХДАУ, 1997. – 128 с.

4. Украинское совещание по лесной типологии // Тез. докл. / под ред. Д.В. Воробьева – Х.: УкрНИИЛХА, 1961. – 221 с.

5. Гірс О.А. Лісовпорядкування: підручник / О.А. Гірс, Б.І. Новак,

С.М. Кашпор. / – К. : – Арістей, – 2004. – 380 с.

6. Шпарик Ю.С. Сучасний стан та лісівничо-екологічні засади сталого

господарства в лісах Українських Карпат : автореф. дис. … д-ра с.-г.

наук. / Ю.С. Шпарик – Львів: НЛТУУ, 2013. – 41 с.

7. Федец И.Ф. Принципы классификации типов леса Украинских Карпат /

И.Ф. Федец // Труды КазНИИЛХА. – Алма-Ата, 1966. – Т. 5. – С. 125–

137.

8. Герушинський З.Ю. Типологія лісів Українських Карпат /

З.Ю. Герушинський. – Львів : Піраміда, 1996. – 208 с.

9. Голубец М.А. Ельники Украинских Карпат / М.А. Голубец. – К. : Наук.

Думка, 1978. – 264 с.

131

УДК 630х187:378.02

О.П. Андрущенко, канд. с.-г. наук, доцент

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

E-mail: mar–evdokim@yandex.ru

ОБҐРУНТУВАННЯ ТИПІВ ЛІСОВИХ КУЛЬТУР

НА ЗАНЯТТЯХ З ДИСЦИПЛІНИ «ЛІСОВІ КУЛЬТУРИ»

Для досягнення оптимальної лісистості 20 % в Україні необхідно

створити нових лісів на нелісових землях площею понад 2 млн га – це

близько 20,4 % сучасної лісовкритої площі України. Таке масштабне

завдання можна здійснити виключно за рахунок створення лісових

культур, тому з роками їх частка у лісах України буде неухильно

збільшуватись. Одна з найважливіших умов вирощування стійких і

продуктивних штучних лісів – застосування обґрунтованих типів лісових

культур.

Під типом лісових культур розуміють такі культури, які

характеризуються спільними особливостями: видом дерев і чагарників,

головною породою, методом і способом створення, схемою змішування

порід (ДСТУ2980–95).

Ліс штучного походження повинен бути аналогічним природному,

тобто створеному природою відповідно до наявних ґрунтово-гідрологічних

і кліматичних умов (згідно з типом лісу). Виконання лісівниками цієї

вимоги забезпечує високу продуктивність, якість, стійкість, високі захисні

і середовищетворні властивості штучних лісонасаджень.

Основними ознаками типу лісу є породний склад і продуктивність

корінного деревостану. Орієнтація на корінні деревостани дозволяє

правильно вибирати породний склад лісових культур, розробляти

ефективну агротехніку і технологію їх створення.

Слід зазначити, що в окремих випадках можливе застосування такого

породного складу культур, який відрізняється від породного складу

корінного деревостану, але забезпечує вищу продуктивність, стійкість чи

інші властивості штучного насадження (наприклад, за рахунок порід-

екзотів). Під час вибору породного складу та інших складових типу

лісових культур також враховується хімізм ґрунту, який обумовлює

наявність ацидофільних (кислих), кальцієфільних (карбонатних),

нітрофільних (багатих азотом і зволожених), галогенних (засолених),

заплавних (з періодичним зволоженням) ґрунтових варіантів.

За думкою Г.Ф. Морозова, природа лісу складається з природи порід,

природи їх сполучень і природи умов місцезростання. Це означає, що живі

організми (рослини, тварини, мікроорганізми) мають і передають спадково

132

ті екологічні властивості, які сформувалися під впливом середовища їх

існування і міцно пов‘язані із цим середовищем.

З викладених лісотипологічних закономірностей і науково-

практичного досвіду випливають такі принципи лісокультурної справи.

1. Підбір порід, типів і схем їх змішування, технологій і технічних

засобів створення лісових культур має здійснюватися згідно з конкретними

природними і технологічними умовами лісокультурних площ.

2. Штучні насадження повинні бути максимально ефективними як

стосовно продуктивності і якості деревини, так і стосовно водоохоронних,

захисних, середовищетворних та інших функцій, інакше вони не будуть

відповідати своєму призначенню.

3. При проектуванні, виробництві і вирощуванні лісових культур

лісівник не має права на помилку, тому що тому що на її виправлення

потрібні десятиліття, а правильно визначивши тип лісу на лісокультурній

площі і застосувавши багатий лісокультурний досвід, грубої помилки

допустити неможливо. Невдалі культури – це завжди помилка лісівника, а

не дія несприятливих природних умов.

Перед виробництвом лісових культур лісівник, обстежуючи

лісокультурну площу, оцінює її з лісівничої лісокультурної точки зору.

Так, вивчаються і оцінюються вологість і багатство ґрунту (едатоп),

специфіка клімату, технологічні умови (гранулометричний склад ґрунту,

характер поверхні тощо), визначається (чи уточнюється) тип лісу –

найважливіша у практичному відношенні класифікаційна одиниця. Якщо

окремі лісокультурні площі належать до одного типу лісу, значить, вони

мають однакові ґрунтово-гідрологічні та кліматичні характеристики (тобто

лісорослинні умови), отже, однаковими мають бути і системи

лісокультурних заходів на них.

Для створення успішних лісових культур враховуються, крім

лісотипологічних і технологічних характеристик лісокультурних площ, всі

види взаємовпливів між породами у майбутніх насадженнях,

застосовуються такі породи, способи і схеми їх змішування і розміщення

на площах, щоб взаємовплив порід був позитивним, щоб у найкоротші

строки і з найменшими затратами вирощувати повноцінні насадження.

Обґрунтований вибір типу лісових культур виконується на основі

принципів лісової типології, еколого-біологічних, лісівничих, ценотичних

властивостей порід, з врахуванням призначення насаджень, величини і

стану поверхні лісокультурних площ, можливостей щодо механізації

доглядів за ґрунтом і рубок догляду, збуту деревини та ін. При цьому

визначаються:

а) головні і супутні породи, чагарники, породи-ущільнювачі;

б) тип, спосіб і схеми змішування порід;

в) метод і спосіб створення лісових культур.

133

Передбачаються всі види взаємовпливів між породами у

майбутньому насадженні, застосовуються такі способи, схеми

змішування і розміщення на площі деревних і чагарникових порід, щоб

взаємовпливи були позитивними. Наприклад, відомо, що акація жовта

перехоплює вологу та поживні речовини і пригнічує ріст дуба, а ліщина

менше висушує ґрунт, покращує ґрунтові умови і сприяє росту дуба.

У сухих дібровах дуб більш стійкий у порівнянні з ясенем завдяки

посухостійкості та глибинній кореневій системі. Ажурнокронний ясен

сприяє небажаному розвитку трав‘яного покриву, що разом з високою

транспіраційною здатністю призводить до висушування ґрунту. З іншого

боку, листковий опад ясена швидко розкладається і збагачує ґрунт. Дуб

споживає більше азоту і фосфору у першій половині вегетації, а ясен – у

другій, тому конкуренція за поживні речовини відсутня.

У свіжих і вологих дібровах Лісостепу і Степу клен до 10-річного

віку пригнічує дуб, а в кінці жерднякового віку переходить у другий ярус і

сприяє росту дуба. У перші десятиріччя дерева порослевого походження

переростають і пригнічують більш цінні дерева насіннєвого походження, а

пізніше відстають у рості, тому до виходу дуба та інших порід насіннєвого

походження у перший ярус надзвичайно важливий лісівничий догляд.

Регулювання взаємовпливу, успішний ріст деревних порід

забезпечується, крім застосуванням правильних типів і способів

змішування порід, ефективних схем розміщення садивних місць, належної

густоти культур також і раціональною дольовою участю порід у культурах,

застосуванням буферних рядів і двоприйомних культур, лісокультурних і

лісівничих доглядів, лісозахисних заходів.

УДК: 630*18

А.Н. Салтыков, канд. с.-х. наук, доцент

А.В. Гармаш, Е.В. Вовк, магистранты

Харьковский национальный аграрный университет имени В.В. Докучаева

E-mail: saltykov.andrey.1959@mail.ru

ОКНА ИНВАЗИИ ИЛИ СТРАТЕГИЯ УДЕРЖАНИЯ

ПОПУЛЯЦИОННОГО ПОЛЯ СОСНЫ НА БОРОВОЙ ТЕРРАСЕ

РЕКИ СЕВЕРСКИЙ ДОНЕЦ

Одной из причин мозаичности структуры полога, наряду с

возрастными перестройками, является лесной пожар. В «окнах» полога

насаждения создаются оптимальные гидротермические условия,

сглаживаются температурные экстремумы и заметно улучшается световой

режим. Успешный рост самосева и подроста является следствием

134

измененного экологического режима. В соответствии с основными

положениями данной гипотезы, нами выполнен опыт по оценке подроста в

трех вариантах: 1) под пологом сомкнутого насаждения; 2) в «окнах»

полога; 3) за контурами лесного массива. Наблюдения были выполнены в

2009 г. в пределах одного лесного массива. Объект наблюдения

расположен в кв. 104 Скрипаевского лесничества Скрипаевского учебно-

опытного лесхоза. Тип леса свежая дубово-сосновая суборь; насаждение

спелое, полнота неравномерная, колеблется в пределах 0,6-0,7. В свое

время насаждение было неоднократно пройдено низовым пожаром,

местами на стволах деревьев остались следы подъема огня. На объекте

присутствует подрост двух генераций: поколение с возрастной доминантой

2002 г. и более старшее, появившееся в 1985-86 гг. Основное внимание при

выполнении исследования было уделено семилетнему поколению сосны,

появившемуся в 2002 г. Подрост этой генерации наиболее численный и

представлен разными по жизненному состоянию и особенностям

пространственного размещения фрагментами ценопопуляции. В границах

лесного массива подрост присутствует повсеместно: под пологом, в

«окнах» и по внешней границе лесного массива, формируя единую в

возрастном и пространственном отношении ценопопуляцию. Растения,

слагавшие ценопопуляцию, оценивались по высоте и верхушечному

приросту. Качественное состояние − по трехбалльной шкале. Результаты

оценки приведены в таблице.

Сравнительная оценка подроста, выросшего под пологом,

в «окнах» и за пределами кронового пространства

материнского насаждения

Показатель

Под пологом

материнского

насаждения

В «окнах»

полога

древостоя

За пределами материнского насаждения

Пирогенный ряд На землях с.-х

пользования

Высота, см 21,06±1,48 28,65±1,60 48,36±2,99 117,1±3,53 102,97±3,24 128,9±7,66 107,84±7,70

Точность,% 7,03 5,58 6,18 3,01 3,15 5,94 7,14

Прирост, см 4,44±0,09 5,85±0,38 14,24±1,25 34,19±1,13 29,35±1,11 37,77±2,35 35,16±2,65

Точность, % 2,03 6,50 8,78 3,31 3,78 6,22 7,54

Состояние 1,07±0,05 1,29±0,10 1,92±0,17 2,67±0,06 2,41±0,06 2,63±0,13 2,47±0,14

Точность, % 4,67 7,75 8,85 2,25 2,49 4,94 5,67

Кол-во

тыс. шт/га

6,0 19,0 3,8 11,5 15,5 3,0 3,2

135

Генерация сосны 2002 г. освоила все существующие в пределах

лесного массива ниши возобновления, после чего произошло расслоение

ценопопуляции на отдельные фрагменты согласно емкости существующих

экологических ниш. Так, под пологом материнского насаждения подрост

сосны, заметно снижая рост, теряет свои позиции. Средняя высота

растений под пологом насаждения на момент наблюдения в 5-6 раз ниже,

чем на открытых участках горельников и землях, выведенных из-под

сельскохозяйственного пользования. На 80 – 90% подрост сосны под

пологом неблагонадежный, в частности средний балл по оценке

качественного состояния растений колеблется в пределах 1,07-1,29, в то

время как для ценопопуляции процветающего типа он составляет 3,0.

Подрост сосны, приуроченный к «окнам» полога материнского

насаждения, также заметно отстает в росте по сравнению с растениями,

которые находятся за пределами материнских насаждений. Наиболее

высокие темпы прироста и жизненное состояние растений было

свойственно фрагментам ценопопуляции, расположенным по внешней

границе лесного массива, на землях, выведенных из-под

сельскохозяйственного пользования.

Если принять во внимание два противоположных варианта развития

событий – с одной стороны, сход волны возобновления из-под кронового

пространства и, с другой, довольно успешный рост подроста в различного

рода разрывах полога и на открытых площадях, то можно сделать

предварительный вывод о закономерном накоплении подроста в условиях

сложившихся экологических ниш. Разрывы в пологе насаждения и по его

периферии являются своего рода центрами активизации

возобновительного процесса, участками, где происходит активное

восстановление утраченных фрагментов популяционных полей. Подрост в

«окнах» является страховым фондом популяции и при определенных

условиях способен перейти на следующую стадию развития, обеспечивая

сохранность популяционного пространства на боровых террасах реки

Северский Донец.

Вывод. Разрывы в пологе насаждения и по его периферии являются

центрами активации возобновительного процесса, но особенности роста и

развития ценопопуляции и ее фрагментов в «окнах» заметно отличаются от

таковых в условиях открытых пространств.

Результаты исследований позволяют подчеркнуть, что при

определенных условиях активация процессов естественного

возобновления возможно восстановить утраченные по той или иной

причине фрагменты популяционных полей, в первую очередь в границах

разрывов полога и по периферии лесных массивов.

136

УДК 640* 174.757

І.Й. Ситнік, канд. с.-г. наук, доцент

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

ПСЕВДОТСУГА МЕНЗІСА ЯК ПЕРСПЕКТИВНА ПОРОДА

ДЛЯ ЛІСОВИХ ТА САДОВО-ПАРКОВИХ НАСАДЖЕНЬ

ЛІВОБЕРЕЖНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Рід Псевдотсуга належить до підродини Ялицеві родини Соснові.

Має декілька синонімів: дугласова ялиця, дугласія, дугласова ялина та

інші, які трапляються в науковій і популярній літературі.

У світі, в основному в Східній Азії та Північній Америці, природно

зростають декілька видів псевдотсуги. Азіатські види – П. японська та П.

китайська – дерева другого розміру, ростуть у другому ярусі лісів і

великого значення не мають, розводяться лише в ботанічних садах і

парках. Північноамериканські види П. Мензіса або зелена, П. сіра та П.

сиза створюють значні лісові насадження вподовж тихоокеанського

узбережжя від південно-західних провінцій Канади до північно-західних

районів Мексики і мають велике лісогосподарське, лісомеліоративне та

декоративне значення, особливо псевдотсуга Мензіса (зелена) або

тисолиста.

Ботанікам вона стала відома приблизно 230–250 років тому коли

привернула увагу своїми велетенськими розмірами, невибагливістю до

ґрунтів, холодостійкістю та гарною деревиною [1, 2, 3]. Невдовзі її стали

розводити в країнах Старого Світу, згодом у Прибалтиці, Білорусі та в

Карпатському регіоні України, де тепер є насадження віком 100–150 і

більше років. Псевдотсуга в умовах Європи досягає 40–50, а на

батьківщині 90–140 м заввишки та 120–180 (240–500) см у діаметрі. В

США відомі дерева віком 700 і навіть 1000 і 1400 років.

На теренах України ця порода знайшла розповсюдження лише в

Західних регіонах де є значні площі лісових культур, в основному, з

псевдотсуги зеленої, яка швидко росте і дає велику масу цінної деревини в

порівняно невеликий термін зростання. Існує погляд, що для її успішного

зростання потрібні умови, за яких щорічно випадає 1000–1200 мм, а влітку

– 500 мм опадів. Мабуть, тому на Лівобережжі України нею ніхто

сумлінно не займався, оскільки таких опадів тут не буває.

Проте в ботанічних та дендрологічних садах у цьому регіоні

псевдотсуги ростуть досить успішно. У дендропарку Харківського

національного аграрного університету імені В.В. Докучаєва зростають

більше сорока екземплярів невеликими куртинами від чотирьох до 21 шт.,

та на ділянках озеленення навчальних корпусів ростуть ще близько двох

десятків дерев псевдотсуги різного віку. У дендропарку садіння цієї

137

породи відбулося весною 1973 і 1974 рр. шести- і дворічними саджанцями,

які були завезені з Лісостепової дослідної станції (Ліпецька обл. РФ).

Умови дендропарку такі: підвищене плато, рельєф широкохвилястий,

ґрунти – чорноземи типові середньозмиті, підґрунтя – суглинок, опади –

522 (330–740) мм, випаровування – 650–750 мм, літом часто бувають

засухи, температура повітря: середня +6,5ºС, мінімальна – 35ºС,

максимальна +38ºС. Літом переважають вітри східних та південно-східних

напрямків.

У куртинах при садінні саджанці розміщалися на відстані 4,5 х 4.5 м,

що дорівнює приблизно 500 шт./га. У таблиці показані результати

приживлювання та деякі таксаційні показники цих насаджень.

Стан насаджень псевдотсуги Мензіса дендропарку ХНАУ

Місце

зростан-

ня,

квартал

Кількість, шт. Рік

садін-

ня

Вік сад-

жанців,

років

Середні Середні

прирости

посад-

жено

збере-

глося

d,

см

h,

м

за d,

см

за h,

м

XVII 21 21 1973 6 33,2 17,4 0,72 0,38

XIа 5 5 1973 6 35,4 19,9 0,77 0,43

XIб 5 5 1973 6 41,6 18.8 0,90 0,41

VI 4 4 1973 6 42,7 19,4 0,93 0,42

XXI 9 8 1974 2 28,8 17,4 0,69 0,42

Окремі дерева в кварталах VI i XI досягають висоти 21 м і діаметра

48– 49 см. Запас деревини, в переведенні на 1 га, становить 570–600 м³.

Крони дерев у куртинах зімкнулися давно, висота до живих гілок

становить 2,5–3 м. Усі дерева дендропарку дають повноцінне насіння, є

самосів.

Висновки. Цей приклад наголошує на те, що в лісових культурах у

Південно-східному Лівобережному Лісостепу псевдотсуга Мензіса може з

успіхом зростати і створювати високопродуктивні лісові насадження. Ії

деревина значно міцніша і стійкіша проти гнилі ніж у ялини і

наближається до модрини, використовується в будівництві,

суднобудуванні, на шпали і стовпи, для виготовлення картону тощо [ 3 ].

Список літератури

1. Эйзенрейх Х. Быстрорастущие древесные породы / Х. Эйзенрейх;

пер. с нем.; // под ред. д-ра с.-х. наук А.В. Альбенского. – М.: Иностран.

лит., 1959. – С. 380–434.

2. Щепотьев Ф.Л. Быстрорастущие древесные растения / Ф.Л.

Щепотьев, Ф.А. Павленко. – М.: Изд-во с.-х. литературы, журналов и

плакатов, 1962. – С. 7–23.

3. Щепотьев Ф.Л. Дугласия / Ф.Л. Щепотьев. – М.: Лесн. пром., 1962.

– 80 с.

Наукове видання

ЛІСОВА ТИПОЛОГІЯ:

НАУКОВІ, ВИРОБНИЧІ,

НАВЧАЛЬНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ

МАТЕРІАЛИ ЧИТАНЬ

З НАГОДИ ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

БОРИСА ФЕДОРОВИЧА ОСТАПЕНКА

За редакцією авторів

Комп’ютерний набір і верстка І.М. Мікуліна

Підписано до друку 04.03.2014 р. Формат 60× 84/16 Гарнітура Таймс.

Друк. офсет. Обсяг:8,0 ум.-друк. арк.; 9,8 обл.-вид. арк.

Тираж 300 прим. Замовлення № 17

Виробник ― редакційно-видавничий відділ Харківського національного

аграрного університету імені В.В. Докучаєва: 62485, Харківська обл.,

п/в «Комуніст-1», навчальне містечко ХНАУ, тел. 0572-99-77-20,

e-mail: office@knau.kharkov.ua

Виготовлювач ― ФО-П Береговий А.В. :62483, Харківська обл., Харківський р-н,

п/в «Комуніст-1», учбове містечко ХНАУ,тел.:(066) 723-64-16.

Свідоцтво про держ. регістр. фізичної особи підприємця № 188133,серія В03.