Література 70-90-х років ХІХ ст.

Вступ. Літературний процес 70-90-х років ХІХ ст.

Мистецтво – це окрема дійсність,

яка викликає у нас переживання.

Б.-І. Антонич

I. Організаційна частина заняття

II. Мета: з’ясувати особливості й умови розвитку української літератури 70-

90 рр. XIX ст.; познайомити учнів зі складними суспільно-політичними умовами

розвитку української літературицього періоду; поглибити знання про

літературний процес; викликати інтерес до творчрсті письменників,

художників, музикантів цього періоду; удосконалювати навички самостійної

роботи з довідковими матеріалами(літературознавчими словниками);

виховувати любов до творчості українських класиків, почуття гордості за

свій народ.

III. Обладнання: портрети письменників, художників, музикантів XIX ст.,

записи музичних творів, репродукції картин цього періоду, презентації.

IV. Література:

1. Бондар М. Творчість Володимира Cамійленка // Cамійленко В. Твори.— К.,

1990.

2. Зеров М. “Непривітаний співець” (Я. Щоголів) // Зеров М. Твори: В 2 т.— К.,

1990.— Т. 2.

3. Історія української літератури ХІХ століття: У 3 кн.— К., 1997.— Кн. 3.

4. Камінчук О. Олена Пчілка: аспекти творчої діяльності // Слово і час.—

1999.— № 6.

5. Хропко П. Українське літературне життя 70—90-х років ХІХ ст. (Матеріал до

оглядової лекції у 10 класі) // Дивослово.— 1994.— № 3.

ПЛАН

1. Художня література як вид мистецтва:

а) поняття літературознавства та його галузей

б) види художніх образів

в) типи творчості: романтичний і реалістичний

2. Періодизація української літератури.

3. Зв’язок літератури із життям:

а) історичні обставини розвитку суспільства

б) активізація національно-культурного життя даного періоду

діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного

товариства;

Київська Громада та її роль у розвитку культури;

тогочасні науково-публіцистичні видання;

розвиток образотворчого та музичного мистецтва;

«література неповної нації»(Д. Чижевський).

4. Жанрове розмаїття літературних творів:

а) представники української поезії

б) багатство прозових жанрів

5. Реалізм та його особливості на українському грунті.

6. Співвідношення національного і загальнолюдського.

7. Основні риси українського модернізму.

1. Художня література – це вид мистецтва, що образно відтворює життя

за допомогою слова, мови. Художній твір не тільки дає уявлення про те,

що зображує, а й примушує хвилюватися за долю героїв, пройматися

їхніми настроями, мріями, дарує естетичну насолоду.

Література кожного народу складається з усної словесності(казки, перекази

тощо) та писаної літератури. Фольклор і писана література творять

національну літературу. Літературознавство – наука про літературу – складається з таких розділів:

а)теорії літератури (І. Франко, Ю. Лавріненко, М. Зеров, Д. Чижевський,

С. Єфремов)

б) історії літератури

в)літературної критики (І. Франко, С. Єфремов, Микола Хвильовий, І. Дзюба,

В. Стус).

Художній образ – узагальнена картина людського життя та навколишнього

світу(людина, природа, предмет,подія, явище), втілена в індивідуальну

мистецьку форму творчою уявою художника.

Класифікація образів за способом творення й сприймання:

зорові

слухові

дотикові

смакові

запахові

Два типи(методи) творчості: реалістичний (раціональний погляд на світ, епічність, строгість,

унормованість форми творів)

романтичний (моделювання світу з підкресленням того, чого прагне

митець, посилення емоційності, ліризму)

Методи втілюються в конкретних напрямах: монументалізм, орнаменталізм,

бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, модернізм)

2. Періодизація української літератури

№

з/п

ПЕРІОД ЧАС

1. Прадавня українська література … - XIII

ст.

2. Давня українська література: (XIV -

XVIII ст.

література XIV – XV ст.

література XVI – XVIII ст.

3. Нова українська література:

XIX – поч.

XX ст.

дошевченківський період

література 40-60 рр. XIX ст.

література кінця XIX – початку XX

ст.

4. Новітня українська література 20 рр. XX

ст. – наш

час

3. Колоніальна залежність від двох імперій – Російської та Австро-

Угорської гальмувала духовний розвиток нації, стримувала культурно-

мистецькі процеси.

Валуєвський циркуляр (1863) з погромною політикою щодо української мови,

книги, культурної діяльності, скасування кріпацтва («голодна воля»), нова

виборна форма правління – земства(куди селяни не могли потрапити) – ці та

багато інших чинників негативно впливали на розвиток культури і літератури

зокрема.

На початку 70 рр. національно-культурне життя в Україні активізувалося. У

1873 р. засновано Південно-Західний відділ Російського географічного

товариства, метою якого було дослідження всіх регіонів України. Науковцями

та діячами культури було зібрано, систематизовано й опрацьовано

багатющий матеріал з історії, етнографії, мовознавства.

О. Потебня працював у галузі мовознавства

М. Драгоманов систематизував та описав пісенне багатство

І. Рудченко(брат Панаса

Мирного)

досліджував казки

М. Лисенко «Характеристика музичних особливостей

українських дум та пісень, які виконував О. Вересай»

П. Чубинський зібрав та опрацював українознавчий матеріал,

видрукуваний у 7 томах. У 1875 р. на Міжнародному

конгресі в Парижі він одержав золоту медаль за

праці з етнографії та статистики.

Члени Київської Громади брали активну участь у діяльності Південно-

Західного відділу Російського географічного товариства. У 70 рр.свої Громади

з’явилися в Харкові, Одесі, Чернігові, Полтаві. Жвава діяльність громад

викликала новий наступ на українську культуру. У травні 1876 р. – Емський

указ (заборонялося друкувати укр. мовою всі оригінальні й перекладні твори,

ставити спектаклі та викладати в освітніх закладах), багатьох українських

діячів було заарештовано й відправлено в заслання; Південно-Західний відділ

товариства було закрито, його етнографічні збірники конфісковані,

Драгоманова позбавили кафедри в Київському університеті, і він виїхав за

кордон.

Центром українського духовного життя став Львів. Ще у 1868 р. Вахнянин

заснував у Львові товариство «Просвіта», у 1873 р. – Наукове товариство

ім. Шевченка, яке особливо плідно запрацювало, коли його очолив

М. Грушевський.

Журнали «Правда»(1867 – 1898), «Зоря»(1880-1897) та газета «Діло»(1880-

1939) стали трибуною всієї укр. літератури, сприяли розвиткові критики та

публіцистики.

За активної підтримки І. Франка та М. Павлика виходять часопис

«Громадський друг» та збірники «Дзвін», «Молот», а також – журнали

«Світ», «Житє і слово».

У Східній Україні вдалося отримати дозвіл лише на видання кількох

альманахів: «Луна», «Рада», «Нива», «Степ». Твори українських письменників

з’являлися також у науковому журналі «Киевская старина»(1892 – 1906).

Образотворче та музичне мистецтво зробило крок уперед:

а) художники – К. Трутовський, М. Пимоненко, В. Мурашко, С. Васильківський

б)композитори – С. Гулак-Артемовський(автор першої української опери

«Запорожець за Дунаєм»), М. Лисенко (автор музики до більш ніж 80 творів

Шевченка, засновник професіональної української музики), П. Ніщинський.

«Література неповної нації»( за словами Д. Чижевського) змушена була

орієнтуватися на селянство як носія української мови. Саме тому на перший

план виходила селянська тема, хоча письменники намагалися порушувати й

іншу тематику (роль інтелігенції, духівництва).

4. Українська поезія висловлювала не тільки стогін знедолених, а й

закликала до боротьби, стверджувала віру в перемогу добра (І. Франко,

П.Куліш, М. Старицький, Б.Грінченко, П. Грабовський та ін.).

Українська проза збагачується жанрово: поряд з оповіданням з’являється

новел з її несподіваними поворотами, народжується поезія в прозі.

Повість має такі жанрові різновиди:

родинно-побутова («Кайдашева сім'я»)

соціально-побутова («Бурлачка» І. Нечуя-Левицького)

ідеологічно-проблемна («Лихі люди» Панаса Мирного, «Сонячний

промінь»Б. Грінченка)

На якісно вищий рівень підноситься романа проза (соціальний роман –

«Люборацькі» А. Свидницького, соціально-психологічний роман, проблемно-

ідеологічний – «Хмари» І. Нечуя-Левицького).

5. Українські письменники XIX ст. творили переважно на засадах реалізму,

зосереджуючи увагу на проблемах людини й середовища, досліджуючи

вплив соціально-історичних обставинна формування духовного світу й

характеру людини.

І. Нечуй-Левицький писав: «Реалізм чи натуралізм у літературі потребує, щоб

література булла одкидом правдивої, реальної жизні, похожим на одкид берега

в воді, з городом чи селом, з лісами, горами і всіма предметами, котрі

знаходяться на землі. Реальна література повинна бути дзеркалом, у котрому

б одсвічувалася правдива жизнь…».

Ознаки реалізму:

1) аналітичне сприйняття й розуміння світу замість інтуїтивно-

чуттєвого, притаманного романтизму;

2) пояснення формування характеру, вчинків героя через його соціальне

походження, а також через умови повсякденного життя;

3) прагнення до об'єктивності й достовірності, а звідси – правдивість у

зображенні деталей, перевага епічних прозових жанрів у літературі;

4) типізація;

У вітчизняній літературі другої половини XIX ст. найяскравіше представлений

побутово-просвітницький реалізм(письменники досліджували родинні,

побутові стосунки людей; яскравою ознакою течії є етнографізм – докладне

змалювання національного колориту – побуту, звичаїв, обрядів).

У 80-90 рр. частково простежується ще одна течія – революційний реалізм.

(пропагували насильницьку зміну суспільного ладу, провідну роль

пролетаріату).

Натуралізм (від лат.natura – природа) – шляхом використання здобутків

природничих наук пізнати й відтворити істину, реальну картину буття.

Писання натуралістів нагадували клінічні документи, протоколи судової

експертизи. Це були спроби перетворити художній твір на точну копію

факту.

Риси натуралізму:

зумисна вульгарність стилю автора і мови героїв

байдужість автора до зображуваної дійсності

потужний і гострий сатиричний струмінь

підкреслення повної залежності характеру, вчинків героя від його

генетичних коренів і фізіологічно-інстинктивних особливостей

розкриття найтемніших «фізіологічних» сторін людської душі.

6. Проблема співвідношення загальнолюдського та національного по-

особливому постала у літературі цього періоду. Надідеал(вершинна

цінність життя) – людинолюбство, добротворення, свобода, духовна і

фізична досконалість, краса, щастя) – це загальнолюдські цінності, що

можуть існувати лише у формі національного.

І. Франко писав: «Усе, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей,

що інтернаціональними ідеалами раді б покрити свої змагання до панування

одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що

раді б широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження

від рідної нації…».

Менталітет і мова – два чинники, що визначають приналежність митця до

тієї чи іншої нації.

Томас Еліот: «У народу можна відняти мову, заборонити її, увести в

школах навчання чужою мовою, але доки ви не примусите цілий народ

відчувати чужою мовою, ви не знищите його рідної мови, її знову відродить

поезія, яка є магнітною віссю світу чуттів».

7. Модернізм – сумарний термін, що позначає сукупність літературних

напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість,

експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична

спрямованість.

У модернізмі умовно виділяють три етапи розвитку: декаданс(настрої

пасивності та безнадії, фаталізм, сумовитість, душевна

спустошеність,прагнення втечі від реальності – «мистецтво заради

мистецтва»); власне модернізм( період розквіту); авангардизм(мистецтво

протесту й руйнування, епатаж (скандальна витівка) в житті й творчості,

їдке пародіювання того, що «пристойне» для суспільства; хоча часто – це

маска, під якою ховається романтична, витончена, беззахисна душа).

Першим із гаслом модернізму виступив М. Вороний. У 1901 р. він звернувся

до українських письменників з проханням надсилати для задуманого ним

альманаху «З-над хмар і долин» твори філософського спрямування. Він звернув

увагу передусім на естетичний бік видання, мав на меті наблизити його до

новітніх течій, уникати творів грубо реалістичних із показом щоденного

життя. Навколо виступу поета виникла літературна полеміка, в якій брали

участь І. Франко і Леся Українка та ін.

ЛЕКЦІЯ №2

ТЕМА: «ІВАН ФРАНКО: ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ТИТАНА

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ»

Все, що мав у житті,

він віддав для одної ідеї.

І горів, і яснів, і страждав,

і трудився для неї.

І. Франко «Мойсей»

I. Організаційна частина заняття

II. Мета: ознайомити студентів з етапами становлення І.Франка як митця,

поглибити знання біографії, окреслити основні галузі його багатогранної

діяльності; повторити відомості про літературний процесс, роди й види

літератури на прикладі творчості І. Франка; виховувати у студентів силу

волі, рішучість.

III. Актуалізація опорних знань студентів

Життя багатьох українських письменників без перебільшення можна

назвати подвигом. Серед них – Іван Франко. Великий Каменяр, мудрий Мойсей.

Пригадайте, що ви знаєте про цю людину, які твори його вивчали, які

найбільше запам'яталися і чому.

Мотивація навчальної діяльності

Перед вами портрет Івана Франка. Вдивіться в це обличчя.

«Невеликий, хоч сильний мужчина, високе чоло, сірі, трохи холодні очі, в лініях

боротьби трохи щось енергійне, уперте. Рудувате волосся непокірно гнеться,

вуси стирчать. Скромно одягнений, він тихий і непомітний, поки мовчить. А

заговорить – і вас здивує, як ця непомітна фігура росте й росте перед вами,

мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, а його мова здається

не словом, а сталлю, що б'є об кремінь і сипле іскри. Сильна, уперта натура,

яка цілою вийшла з житейського бою», - таким бачив Івана Франка

М. Коцюбинський.

Це була людина палкого серця, високих душевних поривань,щирих уболівань за

долю українців; людина, творчість якої не може залишити байдужим, а

особистість не може не викликати захоплення.

ПЛАН

1. «Я син народа, що вгору йде…»: життєві стежини українського

Каменяра.

2. Громадянська позиція та громадська діяльність знаменитого

галичанина: видавець, літературний критик, перекладач, науковець.

3. Багатогранність творчої палітри українського Мойсея: поет, прозаїк,

драматург.

4. Духовний ідеал Франка-поета ( «Баляди і роскази», «З вершин і низин»,

лірична драма «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Semper

tiro», «Давнє й нове», «Із літ моєї молодості»).

5. Поема «Мойсей» - притчево-алегоричне осмислення долі українського

народу (жанр, композиція, проблематика, образи).

6. Жіноча доля в новій інтерпретації (новела «Сойчине крило»).

7. Місце і значення Франкової творчості у літературному процесі минулого

та сьогодення.

1. «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині горить огонь. …Се

огонь в кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в

свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».

початкова школа в Ясениці Сільній ( навчився читати й писати по-

українськи, по-польськи, по-німецьки; мав доступ до величезної

бібліотеки Йосипа Левицького)

головна міська школа Дрогобича(нагороджений грамотою за відмінне

навчання)

Дрогобицька гімназія (багато читав, укомплектував бібліотеку з книг

українською мовою, працював репетитором, псевдонім – Джеджалик

– у львівському журналі «Друг»)

1875 р. – зарахований на філософський факультет Львівського

університету; здружується з М. Павликом, у 1876 р – «Баляди і

роскази», де перлиною була поезія «Наймит», в образі якого

символічно постава український народ; 1877 р. – перший арешт;

«Громадський друг»; 1880 р – другий арешт – відправили в Нагуєвичі

етапом, як вели злодіїв та вбивць)

закінчував Чернівецький університет, а згодом у Відні захистив

докторську дисертацію – у 1893 р – ступінь і титул доктора

філософії, але не отримав дозволу викладати у Львівському

університеті).

У 1886 р. одружився з Ольгою Хоружинською.

1889 р. – третій арешт. Голкою на в’язничній стіні написав 49

сонетів та оповідання “До світла».

у вересні 1906 р. вчена рада Харківського університету надала

докторові Франку почесне звання доктора російської словесності

у 1908 р – прогресуючий параліч рук. Зважаючи на хворобу Франка

Наукове товариство ім. Шевченка встановило пенсію у розмірі 200

крон щомісяця посмертно.

на святкуванні сорокарічного ювілею творчої діяльності сказав: «Я

лише був пастух свого народу…»

1910 – 1911 рр. – відпочивав і лікувався у Криворівні, де вів

приятельські розмови з М. Коцюбинським.

1915 р. Йосип Застирець звернувся до Нобелівського комітету з

проханням внести ім’я Франка до списку кандидатів для

нагородження.

28 травня 1916 р. – помер титан праці та велетень духа,

залишившись вірним девізові молодості: «Лиш боротись – значить

жить».

ЛІТЕРАТУРА:

1. Басс І., Каспрук А. Іван Франко: життєвий і творчий шлях.— К., 1983.

2. Вервес Г. Іван Франко і світова література // Українська література в

загальнослов’янському і світовому контексті: У 5 т.— К., 1987.— Т. 1.

3. Гундорова Т. Франко — не Каменяр.— Мельбурн, 1996.

4. Дей О. Іван Франко, життя і діяльність.— К., 1981.

5. Денисюк І. Невичерпність атома.— Франкознавчі студії.— Львів, 2001.

6. Єфремов С. Іван Франко: Критико-біографічний нарис.— К., 1926.

7. Жулинський М. Від традицій ХІХ ст. до ранніх пошуків ХХ ст. та Іван

Франко // Сучасність.— 1997.— № 5.

«Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні

очі, енергійно зачерчена борода. Рудувате волосся непокірно пнеться, вуси

стирчать. Скромно одягнений, тихий і непомітний, поки мовчить», — так

описав його М. Коцюбинський у рефераті, прочитаному 1908 року в

чернігівській «Просвіті». Майже таким бачимо його й на портреті роботи Івана

Труша: рудувате волосся, рудувате обличчя (мав рудуваті плями і на руках),

спокійний погляд трохи хворовитих очей, вишита сорочка. Щоб якось згладити

рудуватість Франка, Трушеві довелося навіть тло зробити з рудуватими

плямами. «Сильний мужчина» — то тільки на перший погляд, бо насправді був

хворовитим. Про це сам писав: «Мій батько … віддав мене, слабовиту й до

селянської праці нездатну дитину, до школи». Зір мав теж слабкий: характерне

обрамлення очей майже на всіх портретах — доказ цього, особливо у старшому

й похилому віці (збереглося кілька десятків світлин і прижиттєвих портретів).

Через хворобу очей у 1879 році був звільнений від військової служби (крім

політичної неблагонадійності). Усі, хто в спогадах описує зовнішність Франка,

неодмінно говорять про скромний одяг і незмінну вишиту сорочку, хоча на

деяких фото він у «панській сорочці з краваткою».

Маломовний, навіть мовчазний у побуті, він, “коли заговорить — і вас здивує,

як ця невисока фігура росте й росте перед вами, як у казці. Вам стане тепло й

ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б’є об

камінь і сипле іскри” (М. Коцюбинський).

2. «Скрізь і завжди у мене була одна провідна думка – служити інтересам

мойого рідного народу та загальнолюдським поступовим, гуманним

ідеям. Тим двом провідним зорям я, здається, не споневірився досі ніколи

і не споневірюся, доки мойого життя»

У 1874 р. – драма «Три князі на один престол». У 1876 р. – «Баляди і роскази».

У лютому 1876 р. – секретар журналу «Друг».

У 1877 р. – львівська в’язниця «Бригідки», що вплинуло на долю та кар'єру.

1880 – 1882 – видає журнал «Світ».

Статті І. Франка: «Література, її завдання і найважніші ціхи», «З секретів

поетичної творчості», «Присвята», «Одвертий лист до гал(ицької)

української молодежі».

І.Франко володів багатьма іноземними мовами - польською, німецькою,

російською (всього 14), це сприяло тісним зв'язкам його з світовою культурою і

літературою. Значне місце в його діяльності як поета посідала перекладацька

робота. Франко не лише перекладав або переспівував, а й коментував

перекладене в примітках, посиланнях, поясненнях чи наукових коментарях, в які

часто включав і свої поетичні переклади. Серед перекладів Івана Франка

відомо до двохсот зразків староарабської поезії з книжки казок «Тисяча і

одна ніч», з давньо-індійських книг «Магабгарата», «Суттаніпата», дещо з

китайського фольклору. Заслуговують уваги переклади першої пісні «Одіссеї»

та уривка з «Іліади» (під назвою «Щит Ахілла») Гомера; трагедія Софокла

«Едіп-цар», давньоримська поезія, уривки з «Божественної комедії» та ряд

ліричних поезій Данте.

Упродовж всього творчого життя Івана Франка вабила епічна

поезія народів світу, причому як писемна, так і уснопоетична. Її зразки в

перекладах Франка складають об'ємну книгу, до якої входять „Слово о полку

Ігоревім", уривки з старонімецької „Пісні про Нібелунгів", давня чеська

народна поезія, а також болгарські, гайдуцькі пісні, сербські пісні-легенди й

балади, староанглійські, старошотландські, старонорвезькі і

староісландські пісні та балади, іспанські романси, албанські, італійські й

німецькі народні пісні, окремі зразки китайських і єврейських народних

пісень, цикл циганських пісень тощо. На особливу увагу заслуговують

українські народні пісні, перекладені Франком польською й німецькою мовами.

Із слов'янських літератур Іван Франко найбільше перекладав

російських, чеських і польських поетів, особливо Адама Міцкевича – «Адам

Міцкевич без сумніву найбільший поет польської нації і один з найгеніальніших

людей, яких видало людство. Та духовна спадщина, яку він полишив у своїх

творах, се тільки мала часть того, що він міг зробити протягом свого не

дуже довгого життя, якби те життя було зложилося щасливіше...»

З німецької переклав цілу низку поетичних творів Гете - З Данте

переклав - 36 терцин пісні «Пекла», фрагменти з «Нового життя» та

«Божественної комедії», 9 поезій із книжки «Дантова друга любов» та

«Характеристику середніх віків».

3. «Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій

би не працював І. Франко і в якій би він не був великий»

(П. Загребельний)

Лірика Франка вражає тематичним і жанровим розмаїттям –

громадсько-політична, філосософська, інтимна й національно-патріотична.

Проза охоплює понад 100 оповідань, новел і 10 повістей та романів.

Починається з бориславського циклу, історична повість «Захар Беркут»,

романи «Для домашнього огнища», «Основи суспільности», «Перехресні

стежки», «Лель і Полель».

Драматичні твори: «Рябина», «Учитель», «Сон князя Святослава».

«Украдене щастя» (1893) - соціально-психологічна драма, написана за

мотивами народної «Пісні про шандаря».

4. З поезією Франка ввійшов у нашу літературу новий ліричний герой –

борець за соціальні й національні права знедоленого народу.

Значну частину творів збірки «З вершин і низин» складають сонети, які

Франко називає «рабами форми і панами змісту»

Поезія Основна думка Слова, в яких

виражена

основна думка

Елементи

літературознавчого

аналізу

«Гімн» (муз.

Лисенка)

Віра в перемогу

людського поступу

над світом гніту.

Щезнуть сльози,

сум, нещастя.

Сила родиться й

завзяття. Не

ридать, а

Алегоричний образ

вічного

революціонера –

незборимого духу

народу. Риторичні

добувати, Хоч

синам, як не

собі, Кращу

долю в боротьбі.

оклики та

запитання.

Алітерація.

Насиченість

дієсловами, що

несуть основне

смислове

навантаження.

«Земле, моя

всеплодющая

мати…»(муз.

Степового)

Тільки та людина

духовно сильна, яка

не пориває зв’язку з

рідною землею.

Земле, моя

всеплодющая

мати, сили, що в

твоїй живе

глибині, Краплю,

щоб в бою

сильніше

стояти, дай і

мені…

Жанр –

літературна

молитва.

Епітети, окличні

речення.

«Не

пора…»(муз.

Січинського

та Аркаса)

Заклик до

співвітчизників

рвати кайдани не

тільки соціального, а

й політичного

гноблення,

усвідомити себе як

націю.

Під України

єднайтесь

прапор.

Повтори, риторичні

оклики, вживання

дієслів у наказовому

способі.

«Розвивайся

ти, високий

дубе…»

«Сідоглавому»

«Декадент»

«Vivere

memento»

«Людина, яка б вона сильна не була не може жити самою боротьбою, самими

громадянськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в

терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ – лірична драма

«Зів’яле листя”. Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і

розуміння душі людської, що, читаючи їх не знаєш, кому оддати перевагу: чи

поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв…Взагалі

Франко – лірик високої проби, і його ліричні твори просяться часто в

музику»(М. Коцюбинський).

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла…

…Явилась друга – гордая княгиня…

Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї – і очам приємно…

!!!«Не минай з погордою», «Чого являєшся мені у сні?», «Ой, ти, дівчино, з

горіха зерня…», «Безмежнеє поле в сніжному завою».

У збірці «Мій Ізмарагд» - роздуми про сенс життя, сутність патріотизму,

роль поета і поезії в суспільстві. «Блукаючи по різних стежках всесвітньої

історії та літератури, я здавна збирава… поодинокі камінчики, придатні для

моєї будови…Значна частина поміщених тут віршів – то правдиві діти

страждання. Я писав їх у темній кімнаті з зажмуреними болючими очима. А

тобі, любий брате чи сестро, що читатимеш ці рядки, бажаю душевного

супокою, того м’якого, ніжного і щирого настрою, який знаходив я, складаючи

серед болю і тяжкої гризоти оті прості, часом скорбні, … вірші. Коли з них

упаде на твою душу хоч крапля доброти, лагідності… то не даремна буде моя

праця».

!!! «Строфи», «Притчі», «Легенда про вічне життя» («А без щастя, без віри

й любові внутрі Вічно жить – це горіть вік у вік на кострі»), «Сідоглавому»(

«Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б

хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу – цю расу

обважнілу, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну

до політичного життя… а таку плідну на перевертнів найрізноманітнішого

сорту?»)

!!! «Декадент» : «Мій поклик – праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог»

Декадентство – літ.- мистецький напрям кін. XIX – поч. XX ст., що

характеризувався настроями приреченості, індивідуалізму, містики, безнадії,

відчуженості від життя.

5.

Поема «Мойсей» написана у січні-липні 1905 р., у добу змін та революцій.

Знаменитий «Пролог» був написаний, як твір уже зверстали; це – лірична

частина, а наступні 20 пісень – епічна. За жанром це – притча-алегорія (

інакомовна оповідь повчального змісту). Цей «Пролог» був перекладений 30

мовами, це найважливіша частина поеми.

«Біблійний сюжет поеми – це її зовнішність, , так би мовити, одяг. Насправді

йдеться про Україну». (Б. Степанишин).

«Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признанного

своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна. Хоч і основана

на біблійнім оповіданні»

(І. Франко).

Письменника тривожило майбутнє українців. Прадавню історію він

спроектував на долю українського народу. Проблематика поеми: піднесення

національної гідності, зростання свідомості мас; народ – як головна рушійна

сила історії; взаємини вождя і народу; суспільна роль слова.

Завдання для самостійної роботи:

1) підготувати повідомлення про значення Франкової творчості (цитати,

премія ім. Франка, вшанування пам'яті великого Каменяра;

2) вміти характеризувати поезії збірок «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд»,

«Зів’яле листя»;

3) прочитати поему «Мойсей», виписати цитати до характеристики

Мойсея, Датана, Авірона, вміти аналізувати притчу про те, як дерева

обирали царя;

4) виписати і вивчити 15 афоризмів з поезій Франка;

5) вивчити 2 поезії ( на вибір) напам’ять

6) виписати, які з поезій збірки «Зів’яле листя” покладені на музику, ким?