1

PAGE

71

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І ЗМІСТУ ОСВІТИ

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

У ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

ПРОФЕСІЙНА ( №1–2(34–35)/2010

О С В І Т А

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ВІСНИК

2010

Видання Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників у Хмельницькій області

Засновник –

Науково-методичний центр професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників у Хмельницькій області

Головний редактор:

Л.І. Шевчук – директор Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників у Хмельницькій області, кандидат педагогічних наук, доцент.

Редакційна колегія:

В.Д. Гаврішко – заступник голови Хмельницької облдержадміністрації.

О.О. Гаврилюк – директор ВПУ №25 м. Хмельницького, кандидат педагогічних наук.

Р.С. Гуревич – доктор педагогічних наук, професор, ректор Інституту перспективних технологій, економіки і фундаментальних наук Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Т.М. Десятов – директор Департаменту професійно-технічної освіти МОН України, доктор педагогічних наук, професор.

Л.К. Джус – заступник директора НМЦ ПТО ПК з науково-методичної роботи.

І.І. Дунець – директор ВАТ «АДВІС».

В.І. Очеретянко – начальник управління освіти і науки Хмельницької облдержадміністрації, кандидат історичних наук.

В.В. Калиновський – завідувач відділу керівних кадрів НМЦ ПТО ПК.

Н.М. Каспрік – старший викладач кафедри МПН НМЦ ПТО ПК.

Н.О. Ковтуненко – заступник директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, начальник відділення професійно-технічної освіти, кандидат педагогічних наук, доцент.

С.Б. Коломійчук – завідувач відділу маркетингу та планування післядипломної педагогічної освіти НМЦ ПТО ПК.

Л.В. Крячко – начальник відділу моніторингу та організаційної роботи Департаменту ПТО МОН України.

Л.Б. Лук’янова – завідувач відділу андрагогіки Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник.

Н.Г. Ничкало – дійсний член АПН України, академік-секретар Відділення педагогіки і психології професійно-технічної освіти АПН України, доктор педагогічних наук, професор.

В.В. Олійник – ректор Університету менеджменту освіти, член-кореспондент АПН України, доктор педагогічних наук, професор.

В.О. Радкевич – директор Інституту професійно-технічної освіти АПН України, старший науковий співробітник, член-кореспондент АПН України, кандидат педагогічних наук.

В.В. Рибалка – доктор психологічних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу педагогічної психології і психології праці Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України.

Т.М. Сидоренко – завідувач відділу загальноосвітніх дисциплін НМЦ ПТО ПК.

В.В. Супрун – заступник директора Департаменту професійно-технічної освіти МОН України, кандидат економічних наук, доцент.

Н.А. Талалуєва – старший науковий співробітник, учений секретар Відділення педагогіки і психології професійно-технічної освіти АПН України, кандидат педагогічних наук.

О.В. Тертична – старший викладач кафедри МПН НМЦ ПТО ПК.

О.А. Удод – директор Інституту інноваційних технологій та змісту освіти, доктор історичних наук, професор.

О.В. Хавронюк – заступник голови Хмельницької обласної ради.

А.М. Харчук – заступник начальника управління освіти і науки Хмельницької облдержадміністрації, начальник відділу ПТНЗ і ВНЗ.

О.Л. Шамралюк – заступник директора НМЦ ПТО ПК з науково-педагогічної роботи.

О.В. Шевчук – завідувач відділу виховної роботи НМЦ ПТО ПК.

О.І. Щербак – директор Київського професійно-педагогічного коледжу ім. А.Макаренка, керівник Українського аналітичного центру професійної освіти «Національна обсерваторія», член-кореспондент АПН України, кандидат педагогічних наук, доцент.

А.П. Щерба – заступник головного редактора.

ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ПРОФТЕХОСВІТИ

Р І Ш Е Н Н Я

КОЛЕГІЇ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

26 серпня 2010 р.

Протокол № 9/1-3

Про підсумки розвитку

професійно-технічної освіти

у 2009/2010 навчальному році

та завдання на 2010/2011 навчальний рік

Заслухавши і обговоривши доповідь Міністра освіти і науки Табачника Д.В., колегія відзначає, що протягом минулого навчального року міністерством спільно з методичними службами, науковцями, педагогічними колективами, роботодавцями проведено значну роботу щодо модернізації професійно-технічної освіти.

Підготовку робітників за 35 напрямами та видами господарської діяльності для всіх галузей економіки здійснює 991 професійно-технічний навчальний заклад, у тому числі 871 навчальний заклад, підпорядкований безпосередньо Міністерству освіти і науки, 75 навчальних центрів при установах виконання покарань, 45 структурних підрозділів вищих навчальних закладів та навчальних закладів інших типів, де здобувають робітничі професії понад 410 тис. учнів та слухачів, яких навчають 47 тис. педагогічних працівників.

У 2010 році прийнято на навчання до професійно-технічних навчальних закладів за державним замовленням 207, 5 тис. осіб, що на 20,4 тис. осіб (або на 12%) більше, ніж у минулому році.

Протягом року вжито відповідних заходів для оновлення змісту навчання. Розроблено й упроваджено державні стандарти професійно-технічної освіти за 192 робітничими професіями. Для 22-х професій сфери послуг, торгівлі, туризму, громадського харчування, ресторанно-готельного сервісу розроблені експериментальні навчальні плани і програми за модульним принципом. У вересні поточного року розпочнеться їх упровадження в професійно-технічних навчальних закладах Автономної Республіки Крим, Запорізької, Львівської, Івано-Франківської, Одеської областей та м. Києва.

Розпочато роботу з оновлення кваліфікаційних характеристик професій машинобудівної, видобувної, будівельної та агропромислової галузей. Запроваджена нова форма підвищення кваліфікації педагогічних працівників, яка передбачає підвищення рівня кваліфікації за навчальними планами і програмами практичного спрямування.

Розроблено критерії успішної діяльності професійно-технічних навчальних закладів, які в експериментальному варіанті будуть упроваджуватись протягом нового навчального року.

Важливим є застосування в навчально-виробничому процесі інформаційно-комунікаційних технологій. На початок нового навчального року в професійно-технічних навчальних закладах налічується 28 тис. одиниць комп’ютерної техніки нового покоління (на один комп’ютер припадає 15 учнів), розроблено, видано та поставлено в ПТНЗ 11 електронних засобів навчального призначення за галузевим спрямуванням: металообробка та машинобудування; видобувна промисловість; сільське господарство; будівництво; транспорт та зв'язок. До мережі Інтернет підключено 92% від загальної кількості ПТНЗ, 68% професійно-технічних навчальних закладів мають власні веб-сайти.

Створено офіційний веб-портал «Професійно-технічна освіта України», який дозволяє забезпечити на рівні кожного навчального закладу створення дієвої системи профорієнтації учнівської молоді й удосконалення форм та змісту інформування учнів шкіл.

Проте назріла необхідність якісних змін у взаємодії центральних і регіональних органів виконавчої влади з питань функціонування та розвитку професійно-технічної освіти.

Проблемним залишається питання забезпечення автономності державних навчальних закладів, перш за все, їх економічної самостійності.

Для вирішення цих проблем необхідно більш широко і ефективно залучати інвестиції для оновлення матеріально-технічної бази, а також запровадити стимули і заохочення для працівників професійно-технічної освіти.

Актуальним залишається питання забезпечення профтехучилищ підручниками.

Враховуючи зазначене,

КОЛЕГІЯ УХВАЛЮЄ:

1. Прийняти за основу пріоритетні напрями подальшого розвитку професійно-технічної освіти, що визначені у доповіді Міністра освіти і науки Табачника Д.В.

2. Департаменту професійно-технічної освіти (Десятов Т.М.) спільно з департаментом економіки та фінансування (Даниленко С.В.), Міністерством освіти і науки Автономної Республіки Крим, управліннями освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій підготувати та подати на розгляд Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України відповідні зміни до діючих нормативно-правових актів щодо підвищення автономності навчального закладу в частині використання коштів та заохочення соціальних партнерів до співпраці із навчальними закладами, в тому числі фінансової і матеріальної.

Протягом 2011 року

3. Департаменту професійно-технічної освіти (Десятов Т.М.), департаменту економіки та фінансування (Даниленко С.В.), Інституту інноваційних технологій і змісту освіти (Удод О.А.), Інституту професійно-технічної освіти НАПН України (Радкевич В.О.) спільно з відповідними галузевими міністерствами, роботодавцями та іншими соціальними партнерами:

3.1. Розробити проект «Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти в Україні на 2011-2015 роки», передбачивши в ній:

- внесення змін до існуючої нормативно-правової бази;

- фінансове забезпечення передбачених заходів у розрізі регіонів та по відповідних періодах;

- диференційовані нормативи фінансування навчальних закладів з урахуванням складності професій, як невід’ємної складової державних стандартів;

- нові Типові штати з врахуванням системних змін у навчально-виробничому процесі.

Протягом 2010 - 2011 років

3.2. Продовжити роботу щодо апробації та впровадження освітніх державних стандартів професійно-технічної освіти з 48 конкретних робітничих професій.

Протягом 2010 - 2011 років

3.3. Забезпечити розробку 14 професійно-освітніх програм, що ґрунтуються на компетентностях, типових навчальних планів з підготовки кваліфікованих робітників для сфери послуг, торгівлі, туризму, громадського харчування, ресторанно-готельного сервісу, машинобудівної, видобувної, будівельної та агропромислової галузей за безпосередньої участі роботодавців.

Протягом 2010 - 2011 років

3.4.Узагальнити моніторинг результатів підготовки кваліфікованих робітників.

Протягом 2010 - 2011 років

3.5. Сприяти забезпеченню професійно-технічних навчальних закладів навчальними комп’ютерними комплексами, розробці, виданню та поставці електронних засобів навчального призначення та проводити відповідну роботу з підвищення рівня підготовки педагогічних працівників для використання інформаційно-комунікативних технологій у навчальному процесі.

Протягом 2010 - 2011 років

3.6. Організувати і провести Всеукраїнські конкурси фахової майстерності серед учнів та педагогічних працівників професійно-технічних навчальних закладів з таких професій: «Електрозварник ручного зварювання», «Кондитер», «Слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування», «Верстатник широкого профілю», «Штукатур».

Протягом 2010 - 2011 років

3.7. Розширити технічні можливості офіційного веб-порталу «Професійно-технічна освіта України», активно використовувати розроблені інтерактивні бази даних та поетапно переходити на опрацювання та узагальнення статистичної інформації в інтерактивному режимі.

Постійно

3.8. Організувати роботу міжгалузевої ради з професійно-технічної освіти. Провести чергове засідання у грудні 2010 року.

IV квартал 2010 року

4. Сектору взаємодії із засобами масової інформації (Костевська І.П.) спільно з департаментом професійно-технічної освіти (Десятов Т.М.) здійснювати заходи щодо інформування громадськості з метою популяризації робітничих професій та професійної орієнтації молоді із залученням засобів масової інформації.

Постійно

5. Міністру освіти і науки Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівникам професійно-технічних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти за участі соціальних партнерів-роботодавців:

5.1. Розглянути стан підготовки навчальних закладів до осінньо-зимового періоду на засіданнях колегій, конференціях педагогічних працівників професійно-технічної освіти.

До 01 жовтня 2010 року

5.2. Проаналізувати стан виконання регіональних програм у частині підготовки кваліфікованих робітників та їх перспективи до 2012 року, заслухати інформацію на розширених засіданнях колегій обласних державних адміністрацій, сесіях депутатів обласних Рад.

ІV квартал 2010 року

5.3. Передбачити при розробці регіональних програм соціально-економічного розвитку на 2011 і наступні роки видатки на розвиток матеріально-технічної бази державних професійно-технічних навчальних закладах, сприяти участі соціальних партнерів-роботодавців у навчально-виробничому процесі, організації проходження виробничого навчання та практики безпосередньо на виробництві.

Грудень 2010 року

5.4. Здійснити моніторинг якості підготовки випускників професійно-технічних навчальних закладів 2010 року, їх закріплення на робочих місцях (шляхом опитування учнів, випускників навчальних закладів і роботодавців) та оперативно вносити зміни до навчальних програм.

До 01.01.2011 року

5.5. Узагальнити результати діяльності навчальних закладів на основі визначених критеріїв.

До 01.11.2010 року

5.6. Організовувати підвищення кваліфікації та забезпечувати стажування викладачів спеціальних дисциплін і майстрів виробничого навчання в умовах виробництва.

Протягом 2010 - 2011 років

5.7. Розробити план роботи із залученням засобів масової інформації щодо інформування громадськості з метою популяризації робітничих професій та професійної орієнтації молоді. Забезпечити проведення запланованих заходів спільно з роботодавцями, місцевими органами виконавчої влади, представниками громадськості.

До 01.11.2010 року

5.8. Упорядкувати мережу професійно-технічних навчальних закладів з урахуванням загальнодержавних і регіональних потреб у кваліфікованих робітничих кадрах, територіального їх розташування шляхом зміни профілю та спеціалізації діючих і відкриття нових навчальних закладів різних форм власності.

Протягом 2010 - 2011 років

5.9. Вжити заходів щодо активізації діяльності бібліотек, забезпечити їх необхідною комп’ютерною технікою та відповідними програмами, використовуючи інформаційну систему Інтернет. Покращити рівень передплати на фахові видання та оновити бібліотечні фонди професійною та іншою літературою.

Постійно

5.10. Створити мережу електронних бібліотек.

До 01.12.2011 року

5.11.Продовжувати системну роботу щодо кадрового забезпечення навчальних закладів з урахуванням якісного складу педпрацівників, забезпечувати умови підвищення їх професійної майстерності та стажування.

Постійно

5.12. Активізувати роботу з регіональними центрами зайнятості щодо збільшення обсягів професійного навчання дорослого населення у професійно-технічних навчальних закладах.

Протягом 2010 - 2011 років

6. Контроль за виконанням рішення залишаю за собою.

Голова колегії,

МіністрД.В. Табачник

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від 27 серпня 2010 р. № 1723-р

Київ

Про схвалення Концепції Державної цільової

програми розвитку професійно-технічної

освіти на 2011—2015 роки

Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Схвалити Концепцію Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011—2015 роки, що додається.

Визначити Міністерство освіти і науки державним замовником Програми.

2. Міністерству освіти і науки разом із заінтересованими центральними і місцевими органами виконавчої влади розробити та подати у шестимісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011—2015 роки.

Прем’єр-міністр України М. АЗАРОВ

СХВАЛЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від 27 серпня 2010 р.

№ 1723-р

КОНЦЕПЦІЯ

Державної цільової програми розвитку

професійно-технічної освіти на 2011—2015 роки

Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма

На сьогодні кваліфікація робітничих кадрів, у тому числі випускників професійно-технічних навчальних закладів, не відповідає поточним та перспективним соціально-економічним потребам, що спричинено:

застарілістю матеріально-технічної бази;

застосуванням неефективних механізмів управління і залишкового принципу фінансування;

недостатньою участю суб’єктів господарювання у виконанні завдань професійно-технічної освіти;

падінням престижу робітничих професій;

відсутністю системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічного персоналу;

недосконалістю нормативно-правової бази;

неефективним моніторингом потреб ринку праці;

недосконалим механізмом формування державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітників.

Нагальною є потреба в наданні автономії професійно-технічним навчальним закладам, передусім для забезпечення їх економічної самостійності, ефективного залучення інвестицій з метою розвитку матеріально-технічної бази та науково-методичного забезпечення, запровадження механізму стимулювання суб’єктів господарювання і педагогічних працівників.

Сучасні умови розвитку економіки викликають необхідність посилення взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у вирішенні питань функціонування і розвитку професійно-технічної освіти.

Для розв’язання зазначеної проблеми необхідне формування науково обґрунтованої державної політики розвитку професійно-технічної освіти з урахуванням принципів неперервності, доступності, індивідуалізації і диференціації, гнучкості та інноваційності цілісної відкритої системи професійної освіти і навчання.

Мета Програми

Метою Програми є створення сприятливих умов для якісної підготовки робітничих кадрів згідно з пріоритетами державної соціально-економічної політики, орієнтованої на задоволення потреб особистості, суспільства і держави, а також забезпечення рівного доступу до професійно-технічної освіти.

Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми

Оптимальним варіантом розв’язання проблеми є об’єднання зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, об’єднань роботодавців та профспілок, наукових установ, навчальних закладів, спрямованих на:

створення системи забезпечення якості професійно-технічної освіти;

диверсифікації джерел фінансування;

удосконалення системи управління професійно-технічною освітою;

оновлення нормативно-правової бази;

створення соціальної реклами престижності робітничих професій.

Здійснення зазначених заходів дасть змогу забезпечити комплексну модернізацію професійно-технічної освіти.

Розв’язання проблеми можливе шляхом розроблення, затвердження та виконання Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011—2015 роки.

Шляхи та способи розв’язання проблеми

Проблему у сфері професійно-технічної освіти передбачається розв’язати шляхом:

створення системи забезпечення якості професійно-технічної освіти, що передбачає:

- удосконалення державних стандартів професійно-технічної освіти;

- модернізацію матеріально-технічної бази державних професійно-технічних навчальних закладів;

- інформатизацію професійно-технічної освіти, розроблення педагогічних програмних засобів, забезпечення доступу до світових інформаційних ресурсів;

- удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників, їх стажування на виробництві;

- видання сучасних підручників, навчальних посібників, навчально-методичних, енциклопедичних і довідкових матеріалів;

- розроблення критеріїв оцінювання якості професійно-технічної освіти;

- вивчення і використання досвіду європейських країн щодо застосування стандартів якості професійно-технічної освіти;

- розроблення і реалізацію спільних міжнародних проектів з питань забезпечення якості та ефективності професійно-технічної освіти; створення розгалуженої системи грантової підтримки дослідницьких та освітніх інноваційних проектів;

- проведення наукових досліджень у галузі теорії і методики професійної освіти;

диверсифікації джерел фінансування, що передбачає:

- залучення інвестицій юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців для забезпечення розвитку професійно-технічної освіти;

- удосконалення нормативів вартості навчання одного учня з урахуванням єдиних стандартів якості;

- розроблення нового механізму формування державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітничих кадрів відповідно до потреб ринку праці;

- участь роботодавців в оновленні матеріально-технічної бази професійно-технічних навчальних закладів;

удосконалення управління професійно-технічною освітою, що передбачає:

- перерозподіл повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами, підвищення ефективності державного і громадського контролю;

- запровадження моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на якість професійно-технічної освіти;

оновлення нормативно-правової бази, зокрема шляхом внесення змін до законодавчих актів у сфері професійно-технічної освіти;

створення соціальної реклами престижності робітничих професій, що передбачає:

- посилення профорієнтаційної роботи серед різних категорій населення;

- інформування громадян про особливості різних робітничих професій через засоби масової інформації, проведення всеукраїнських та регіональних конкурсів, виставок-ярмарок робітничих професій тощо.

Очікувані результати виконання Програми

Виконання Програми забезпечить:

створення ефективної та гнучкої системи підготовки робітничих кадрів, орієнтованої на соціально-економічний розвиток країни (працевлаштування за робітничими професіями не менше 90 відсотків випускників професійно-технічних навчальних закладів);

впровадження 300 державних стандартів професійно-технічної освіти;

модернізацію матеріально-технічної бази державних професійно-технічних навчальних закладів;

введення нового порядку формування та розміщення державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітників;

оснащення державних професійно-технічних навчальних закладів сучасними комп’ютерними комплексами, підключення їх до Інтернету;

збільшення обсягів фінансування та інвестицій для забезпечення розвитку професійно-технічної освіти;

посилення ролі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у формуванні робітничого потенціалу, що дасть змогу максимально враховувати потреби регіональних ринків праці;

розвиток соціального партнерства, консолідацію зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, навчальних закладів, роботодавців, науковців і громадських об’єднань;

підвищення престижності робітничих професій.

Оцінка фінансових ресурсів, необхідних

для виконання Програми

Фінансування Програми планується здійснювати у межах бюджетних призначень, передбачених на відповідний рік міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, а також за рахунок інших джерел.

Орієнтовний обсяг видатків, необхідних для виконання програм, становить 4260 млн. гривень.

Обсяг фінансування Програми уточнюється щороку з урахуванням можливостей державного бюджету.

Т. М. Десятов, директор Департаменту професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки України, доктор педагогічних наук, професор

СТРАТЕГІЧНІ ЗАВДАННЯ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ І НАВЧАННЯ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

У країнах Європейського Союзу інтенсифікувалися інтеграційні процеси в галузі освіти, включаючи професійну освіту і навчання. Вони обумовлені цілим рядом причин, серед яких основними є:

•реалізація стратегії навчання протягом усього життя, покликана надати максимальні можливості професійній та особистісній самореалізації громадян;

•необхідність забезпечення конкурентоздатності європейської економіки в ситуації економічної глобалізації, що вимагає розвитку людського капіталу шляхом інтеграції інвестицій, соціальної політики і політики в галузі зайнятості, підвищення якості та мобільності робочої сили;

•необхідність забезпечення порівнянювальності та співставленості кваліфікацій, одержаних громадянами різних країн;

• розширення можливостей освоєння кваліфікацій, в тому числі і шляхом поступового накопичення одиниць кваліфікацій (кредитних одиниць);

• визнання кваліфікацій, отриманих у ході попередньої трудової діяльності та шляхом формального і неформального навчання; прискореного переходу до суспільства, заснованого на знаннях.

Особлива увага до розвитку співробітництва в галузі професійної освіти і навчання (ПОН) викликана недостатністю інвестицій в професійну освіту і навчання, повільною реалізацією стратегії навчання протягом усього життя, неефективним використанням наявних ресурсів; недостатньою кількістю кваліфікованих викладачів (для вирішення цієї проблеми країнам-членам ЄС запропоновано розробити плани неперервного навчання викладачів).

Українська система освіти, включаючи професійну освіту, і навчання, орієнтована на інтеграцію в європейський освітній простір, а, отже, на розробку відповідних стратегій з урахуванням особливостей власної системи освіти, формування реалістичних шляхів її зближення з європейською.

У системі вищої освіти вже активно відбуваються процеси, спрямовані на забезпечення взаємного визнання документів про вищу освіту в рамках Болонського процесу. Незважаючи на всі об'єктивні складності, «Болонський процес» просувається, оскільки системи вищої освіти в Україні і країнах ЄС цілком порівнювальні за рівнями і кваліфікаціями.

У професійній освіті ситуація складніша, оскільки в європейських країнах діють різні і тому важко порівнювані системи. Це обумовлено, насамперед, розривом у системах кваліфікацій, відсутністю механізму поступового «нагромадження кваліфікацій», а, отже, відсутністю механізмів оцінки і сертифікації компетенцій, що лежать в основі кваліфікацій.

Українська система професійної освіти ще не здійснила перехід на компетенції, що дозволяють виміряти відповідність працівника вимогам робочого місця й облік яких забезпечує гнучкість освітніх траєкторій і можливість більш оптимального й економічно ефективного «навчання» чи перенавчання працівників при переході з одного робочого місця на інше.

Європейські системи професійної освіти і навчання організовані інакше. У цих країнах також існує первинна професійна освіта, яка спрямована на освоєння базових кваліфікацій, що дозволяють молоді вийти на ринок праці. Наступна підсистема ПОН охоплює неперервну професійну освіту, куди входять усі сегменти чи сектори післяобов'язкової освіти, включаючи підвищення кваліфікації працівників (додаткову освіту в нашому розумінні), освіту і навчання дорослого населення, навчання безробітних громадян, незважаючи на їхню приналежність різним міністерствам. Їх поєднує загальна інтегрована система кваліфікацій, що на даний час усе більше орієнтована на компетенції, а не на освоєння конкретних програм навчання.

Саме це дозволяє забезпечити гнучкість освітніх траєкторій і можливість горизонтальної мобільності, зміни професійної траєкторії при врахуванні усіх раніше отриманих компетенцій, необхідних для нової спеціальності, незалежно від того, де і як вони були отримані. Саме тому в західній практиці існує термін професійної освіти і навчання, а не професійно-технічної освіти, як в Україні.

Такий підхід дозволив країнам ЄС впритул підійти до питання порівнянювальності, прозорості і взаємного визнання кваліфікацій. В умовах зростаючої трудової мобільності, прискорення темпів розвитку всіх секторів економіки і ринку праці, що призводить до швидкого старіння одних професій та спеціальностей і виникнення нових, взаємне визнання кваліфікацій, засноване на їх прозорості, дозволить більш ефективно вирішувати як суто економічні питання, так і соціальні. Воно буде сприяти подоланню соціального відчуження, розширюючи можливості одержання роботи за рамками внутрішнього ринку у випадку виникнення там обмежень з погляду наявності робочих місць з будь-якої спеціальності чи професії [1].

Важливо особливо підкреслити, що питання розвитку професійної освіти і навчання в країнах ЄС вирішуються на найвищому політичному рівні Європейського Союзу, оскільки є частиною загальноєвропейської стратегії зайнятості й економічного розвитку. При цьому розроблені стратегії і прийняті рішення ґрунтуються на реальному досвіді, традиціях і потенціалі освітніх систем національних держав-членів Європейського Союзу та ні в якій мірі не допускають уніфікацію цих систем і позбавлення їх національної своєрідності. Це дуже важливий момент, оскільки ніяке політичне рішення не може бути реалізоване, якщо воно не відповідає як реальним потребам, так і можливостям і наявним ресурсам кожного члена Співтовариства.

Формування бази Копенгагенських рішень відбувалося протягом трьох останніх десятиліть, у ході розробки й апробації різних моделей в галузі забезпечення якості ПОН, оцінки і сертифікації кваліфікацій і неформального навчання; стандартів ПОН, компетенцій і т.д. Обмін досвідом цих розробок і «акумуляція» загальних принципів реформування ПОН й заклали основу прийняття комплексної стратегії розвитку.

Важливо підкреслити і ще два моменти. По-перше, формування всіх нових стратегій і моделей в галузі ПОН в країнах ЄС здійснюється при безпосередній і дуже активній участі соціальних партнерів, що забезпечує зв'язок професійної освіти і навчання з ринком праці з урахуванням реальних потреб економіки. І, по-друге, всі інновації піддаються широкому обговоренню з боку громадськості, оскільки вони стосуються не тільки держави і роботодавців, але й громадян, що є найважливішими суб'єктами системи освіти.

Таким чином, в узагальненому вигляді принципи розвитку співробітництва в галузі ПОН із соціальними партнерами в країнах ЄС охоплюють:

1. Формування освітньої політики на вищому політичному рівні.

2. Участь у її формуванні і реалізації соціальних партнерів.

3. Опора на великий масив практичних доробків і експериментальних програм та проектів.

4. Участь широкої громадськості в обговоренні нових векторів розвитку і шляхів досягнення поставлених цілей.

5. Поступовий характер інноваційних і в тому числі інтеграційних процесів.

6. Освіта і навчання протягом усього життя є ключовими елементами стратегії забезпечення конкурентоздатності європейської економіки і соціальної згоди [2].

У Лісабонській резолюції, прийнятій 1 березня 2000 року, визначено:

• Офіційне визнання ролі освіти як фактора економічної і соціальної стабільності та засобу підвищення конкурентоздатності Європи у світовому масштабі, зближення її народів і повноцінного розвитку громадян.

• Необхідність радикального перегляду і модернізації систем освіти.

· Стратегічна мета - перетворення економіки ЄС у найбільш динамічно розвинуту економіку, засновану на знаннях.

· Посилення взаємодії між політикою в галузі економіки, зайнятості і розвитку людських ресурсів за рахунок розвитку високоякісної професійної освіти і навчання та підвищення віддачі від інвестицій у людські ресурси.

У реалізації Лісабонської декларації взяли участь 31 країна і Європейські соціальні партнери (Європейська конфедерація профспілок, Союз конфедерацій промисловців і роботодавців Європи, Європейська асоціація малих і середніх ремісничих підприємств, Європейський центр підприємств).

Робота з реалізації Лісабонської декларації заснована на так званому відкритому методі координації (ВМК), який складається у визначенні загальних цілей і, там, де це можливо, кількісних та якісних індикаторів і їх постійному відновленні на основі моніторингу, оцінки і внутрішнього рецензування.

Вважається, що використання даного методу переводить співробітництво в галузі освіти на якісно новий рівень, забезпечуючи:

· реалізацію довгострокових цілей;

· використання досвіду країн ЄС;

· спільне обговорення проблем і пошук рішень;

· моніторинг досягнень на основі індикаторів і критеріїв.

Реалізація Лісабонських домовленостей означає докорінну трансформацію освіти і навчання в Європі. При цьому в кожній окремій країні вона здійснюється відповідно до внутрішніх умов і традицій систем освіти на основі розвитку і зміцнення співробітництва між державами, обміну досвідом і використання кращих зразків практики і напрацювань.

Наступним кроком було прийняття в грудні 2000 р. у Ніцці Плану заходів щодо розвитку мобільності й умінь, який містить завдання забезпечення порівнянювальності систем освіти і навчання й офіційне визнання знань, умінь і кваліфікацій, а також План дій Європейських соціальних партнерів, яким приділяється центральна роль у реалізації прийнятих рішень. Даний план одержав подальший розвиток у Рекомендаціях Європейського парламенту і Ради (червень 2001 р.), які передбачають заходи для підвищення мобільності в країнах Співтовариства для студентів, учнів, педагогів і наставників.

Наступною важливою віхою було затвердження в березні 2001 р. у Стокгольмі Доповіді «Конкретні завдання для систем професійної освіти і навчання майбутнього», у якій ставиться завдання розробки і реалізації цілісної стратегії розвитку ПОН до 2010 року з урахуванням інтересів кожної держави, вектори якої задані такими документами, як:

· «Рекомендації і план дій щодо створення механізму мобільності»;

· Резолюція Ради про освіту протягом усього життя [3].

Як уже відзначалося, загальний контекст реформування ПОН задається стратегією навчання протягом усього життя, що підтверджується домовленістю країн ЄС про розробку національних стратегій і планів дій щодо реалізації стратегії навчання протягом усього життя як для формальної, так і неформальної освіти з урахуванням інтересів усіх суб'єктів освіти і навчання, з особливим акцентом на розширення доступу до навчання і підвищення привабливості освіти і навчання для незахищених груп населення.

Національні стратегії розвитку ПОН в країнах ЄС спрямовані на реалізацію трьох цілей:

· підвищення якості й ефективності систем ПОН в Європейському Союзі;

· спрощення доступу в ПОН для всіх категорій громадян;

· відкриття систем освіти і професійного навчання зовнішньому світу.

У розвитку Лісабонських і наступних зазначених вище рішень на Конференції в Брюгге (жовтень 2001 р.) був ініційований процес співробітництва в галузі ПОН, у тому числі й в галузі визнання дипломів чи свідоцтв про освіту і кваліфікацій, який набув конкретної форми в Копенгагенській декларації. Брюгський процес був продовжений ще рядом важливих документів.

У лютому 2002 р. була прийнята Робоча програма, у якій перед системами освіти були поставлені наступні завдання:

· забезпечення якості;

· розширення доступу до ПОН і його відкритість зовнішньому світу;

• забезпечення порівнянювальності систем освіти і навчання для оптимального використання внутрішньої різноманітності національних систем освіти;

• підвищення мобільності;

• забезпечення офіційного визнання знань, умінь і кваліфікацій на всьому просторі ЄС в інтересах неперервного навчання і просування в кар'єрі.

Ці завдання одержали конкретизацію в Робочій програмі «Освіта і навчання 2010», яка прийнята в березні 2002 р. у Барселоні, де передбачено створення в Європі до 2010 р. системи професійної освіти і навчання, що стане загальновизнаним еталоном якості у світі за рахунок комплексного удосконалення систем освіти і навчання, включаючи:

· підготовку педагогічних кадрів;

· ефективність використання вкладених коштів;

· навчання іноземним мовам;

· підвищення гнучкості систем з метою розширення доступу;

· підвищення мобільності;

· громадянське виховання і т.д. Робоча програма:

· визначає вектори формування національної політики країн ЄС у сфері ПОН;

· ставить завдання:

· реформування систем освіти всіх країн-членів ЄС;

· розвитку співробітництва;

· обміну досвідом і спільним просуванням до визначеної мети;

· використання кращих напрацювань національних систем в інтересах транс’європейського розвитку.

У реалізації Робочої програми брали участь 31 європейська країна, Європейські соціальні партнери і структури цивільного суспільства [4].

Далі на Конференції «Зміцнення співробітництва в галузі ПОН» у Брюсселі в червні 2002 р. були додатково сформульовані наступні конкретні завдання у галузі ПОН, а саме:

• Зміцнення і розвиток європейського співробітництва в галузі ПОН, спрямованого на сприяння вільній зміні роботи і переміщенню між країнами, галузями і регіонами.

· Підвищення якості і привабливості ПОН.

· Створення європейського простору ПОН.

Одночасно проведено роботу щодо розроблення стратегії навчання протягом усього життя, прийнято Резолюцію з розвитку освіти протягом усього життя (27 червня 2002 р.), що інтегрує і розвиває рішення, прийняті в Лісабоні і Барселоні, і закладає основу для співробітництва в галузі ПОН з таких питань, як прозорість, визнання, перенесення кредитних одиниць, якість кваліфікацій і компетенцій у контексті стратегії навчання протягом усього життя.

І, нарешті, у Копенгагені в листопаді 2002 р. була прийнята Декларація Європейської Комісії і міністрів освіти європейських країн з розвитку співробітництва в галузі ПОН в Європі, що поклала початок так званому «Копенгагенському процесу», у якій формулювалися наступні завдання:

· створення єдиного європейського простору в галузі ПОН;

· забезпечення прозорості кваліфікацій (за рахунок введення Європейського резюме, Додатка до диплома чи свідоцтва про освіту, Mobilipass - свідоцтва про навчання за кордоном, у тому числі й у процесі трудової діяльності, європейський портфоліо мов, посилення координації на національному рівні й інформаційної та іншої підтримки з боку ЄС);

· вирішення проблеми визнання компетенцій і кваліфікацій (створення єдиної рамки для забезпечення прозорості);

· створення єдиної системи перенесення кредитних одиниць (забезпечення прозорості, розробка механізмів перенесення і визнання компетенцій і (чи) кваліфікацій між різними країнами і на різних рівнях шляхом установлення референціальних рівнів, розробки загальних принципів сертифікації й інших мір, що включають систему переносу кредитних одиниць для ПОН, визначення кредитних одиниць, одиниць навчання і модулів);

· розробка загальних принципів визнання неформального і інформального навчання;

· розробка кваліфікацій і компетенцій на секторному рівні (узагальнення наявного досвіду на секторному і галузевому рівні, розробка кваліфікацій і компетенцій на галузевому рівні в рамках програм ЄС, інтеграція існуючих структур і ініціатив у цій галузі, визначення пріоритетних секторів і галузей, професійне визнання кваліфікацій);

· забезпечення якості і розробка загальних критеріїв і принципів оцінки якості ПОН для підвищення економічної віддачі від інвестицій (оцінка існуючих стандартів і їх використання, розробка загальної рамки забезпечення якості, розробка індикаторів якості для ПОН на основі зразків кращого досвіду, створення Європейського посібника із самооцінки, огляд структур, що займаються забезпеченням якості);

• задоволення потреб у навчанні викладачів і майстрів ПОН (підвищення ролі, участі і мотивації педагогічних працівників; визначення потреб педкадрів в уміннях, необхідних у суспільстві, заснованому на знаннях; створення умов для освоєння педкадрами цих умінь);

• забезпечення професійної орієнтації і консультування протягом усього життя, прийняття Резолюції Європейської Ради з профорієнтації протягом усього життя; проведення відповідних конференцій; створення мереж національних форумів з профорієнтації; випуск рекомендацій з політики в галузі профорієнтації для осіб, що формують освітню політику, і організація інформаційної підтримки.

Для реалізації Копенгагенського процесу сформовані Координаційна рада і Технічні робочі групи за напрямами. До складу робочих груп увійшли представники країн-членів ЄС, країн кандидатів, соціальних партнерів і Європейського Фонду Освіти.

На додаток до вищевказаних документів у 2003 році прийнято:

• Оновлений варіант Європейської стратегії зайнятості «Завдання в галузі зайнятості»;

· Європейські завдання в галузі освіти і навчання;

· Напрями економічної політики, що передбачають збільшення інвестицій у знання, включаючи підвищення якості й ефективності систем освіти і навчання.

Очікується, що реалізація Копенгагенських рішень забезпечить:

· зростання і полегшення мобільності між країнами, секторами, робочими місцями й інститутами за рахунок використання «загальної валюти» у вигляді кваліфікацій і компетенцій;

· підвищення можливостей працевлаштування, зайнятості;

· забезпечення соціальної інтеграції;

· реалізацію можливостей навчання протягом усього життя;

· підвищення громадської активності населення;

• розширення можливостей одержання консультативної допомоги для вибору форм навчання і роботи протягом усього життя.

Реалізація співробітництва в галузі ПОН (реалізація Копенгагенської декларації) заснована на таких принципах, як:

• використання досвіду, накопиченого в рамках національних систем;

• добровільність;

• залучення всіх значимих суб'єктів ПОН і, насамперед, соціальних партнерів;

· прозорість діяльності і взаємна довіра;

· довгострокова основа;

· орієнтація на існуючі і майбутні пріоритети.

Основними принципами, на яких ґрунтується Копенгагенська декларація в галузі зміцнення співробітництва в сфері ПОН, спрямованого на формування у 2010 р. системи професійної освіти і навчання, є:

· добровільний характер співробітництва;

· оптимізація моделей і зразків, що сформувалися в рамках національних систем ПОН;

· спрямованість на потреби громадян та інших категорій користувачів;

· участь соціальних партнерів.

Для виконання Копенгагенської декларації були створені так звані віртуальні співтовариства, покликані сприяти здійсненню комунікації й обміну думками між усіма учасниками процесу. На сайтах віртуальних співтовариств в онлайновому режимі здійснюється розміщення й обмін інформацією, а також обговорення ходу реалізації прийнятих рішень. Віртуальне співтовариство охоплює 170 членів з 20 країн, у ньому також беруть участь Європейські соціальні партнери і Європейський економічний і соціальний комітет [5].

Джерельна база

1. Європейське співробітництво в області професійної освіти і навчання. Копенгагенський процес. - М.: Центр вивчення проблем професійної освіти, 2004.- С.51-59.

2. Декларація Європейської Комісії і міністрів професійної освіти і навчання в Європі, прийнята на засіданні 29-30 листопада 2002 року Копенгагені.

3. Maastricht Communiqué 2004 // http: // ec. europa. eu/education/nevs ip/docs maatricnt_com_en. pdf and http: // www.vetconference_maastricht com_en. pdf.

4. Звіт робочого візиту до Франції (1-8 березня 2007 р.) керівних працівників професійної освіти України в рамках проекту TASIS «Підвищення ефективності управління професійно-технічною освітою на регіональному рівні в Україні».

5. Доповідь, підготовлена Європейським фондом освіти і Радою Європи / М. Жигад, Р. Михаил, Е. Падулеску, К. Олару // Вища і післясередня освіта в Центральній і Західній Європі. – 2000. – С. 20-37.

В. Д. Гаврішко, заступник голови Хмельницької облдержадміністрації

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

ПРОФТЕХОСВІТИ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних ресурсів, перехід на нові методи господарювання, переосмислення сутності та стану професійно-технічної освіти, зміна суспільно-політичних формацій та соціальних орієнтирів вимагають нових підходів до підготовки кваліфікованих робітничих кадрів і, з огляду на це, - визначення нових завдань професійної освіти з урахуванням загальносвітових тенденцій економічного і суспільного прогресу.

Сьогодні визначились основні пріоритети подальшого розвитку професійно-технічної освіти регіону, зокрема: налагодження конструктивного, взаємовигідного партнерства між навчальними закладами, роботодавцями та органами влади; формування системи якісного кадрового забезпечення професійно-технічних навчальних закладів, в тому числі підвищення кваліфікації педагогічних працівників через запровадження нових практико спрямованих програм; активізація роботи науково-методичної служби щодо вивчення, узагальнення та поширення кращого вітчизняного і зарубіжного досвіду; проведення профорієнтаційних заходів спільно з роботодавцями, місцевими органами виконавчої влади, представниками громадськості з метою ефективного управління професійним самовизначенням учнів та популяризації робітничих професій; оптимізація мережі професійно-технічних навчальних закладів з урахуванням загальнодержавних і регіональних потреб у кваліфікованих робітничих кадрах; створення регіональних чи міжрегіональних професійно-технічних навчально-виробничих комплексів (за умови доцільності); застосування інформаційно-комунікаційних технологій, що дозволяє зробити управління навчальними закладами більш гнучким та ефективним; створення сучасної інформаційно-ресурсної системи, що забезпечує вільний доступ до інформації.

Як зазначено у Програмі економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», метою освітніх реформ є підвищення конкурентоспроможності української освіти, її інтеграція в єдиний європейський освітній простір, що можливо шляхом створення єдиного освітнього простору, удосконалення системи управління освітою, підвищення якості освіти та забезпечення доступності до якісної освіти.

Реформування системи професійно-технічної освіти передбачає оптимізацію мережі професійно-технічних навчальних закладів із урахуванням демографічних й економічних реалій та необхідності підвищення якості освіти; запровадження стандартів, що ґрунтуються на компетенціях; розроблення національної системи оцінювання якості освіти; створення незалежних кваліфікаційних центрів, у т. ч. підтвердження кваліфікації в європейській системі стандартів; стимулювання створення незалежних національних рейтингів ПТНЗ; широке запровадження інформаційно-комунікаційних технологій; узгодження кваліфікаційних характеристик, стандартів і навчальних програм з освітньо-кваліфікаційними вимогами робочих місць; мотивацію роботодавців до участі у підготовці навчальних програм, узгодження з ними освітніх і професійних стандартів; переорієнтацію навчальних планів на збільшення частини практичного компонента; масштабне запровадження програм стажування на виробництві; запровадження національної рамки кваліфікацій, а також профільного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах.

Ефективність соціально-економічного розвитку області тісно пов’язана із забезпеченням якості підготовки та раціонального використання робітничого потенціалу. Основною метою діяльності системи профтехосвіти області є забезпечення доступності якісної професійної освіти та зменшення дисбалансу між попитом і пропозицією робітничих професій на регіональному ринку праці.

Тому пріоритетними напрямами розвитку ПТО області є:

· створення системи забезпечення якості професійно-технічної освіти;

· реформування відносин між професійно-технічною освітою і роботодавцями різної форми власності у реальному секторі економіки;

· посилення ролі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у вирішенні питань життєдіяльності професійно-технічних навчальних закладів та задоволенні потреб регіонів у кваліфікованих робітничих кадрах;

· оптимізація мережі професійно-технічних навчальних закладів області;

· поетапне створення в державних професійно-технічних навчальних закладах центрів професійно-технічної освіти для впровадження інноваційних технологій за галузевим спрямуванням;

· входження професійно-технічних навчальних закладів до складу освітніх округів;

· модернізація системи управління (передання функцій управління ПТНЗ на місцевий рівень);

-оновлення змісту професійно-технічної освіти, забезпечення державних вимог щодо її якості та обсягу на рівні сучасних досягнень науки, техніки, технологій та передового досвіду;

-створення оптимальної системи інформаційного забезпечення та інформаційно-аналітичного обслуговування навчально-вих